Cтоїть Майдан посеред міста,
багатолюдно гомонить,
народним гнівом диха грізно
за право вільно в світі жить.
За право вибирать майбутнє
стоять і юнь, і сивина,
стоїть Майдан в холоднім грудні
і гаряче йому в снігах.
Стоїть Майдан в центрі Європи
в кільці жандармської орди,
неначе богатир, супроти
імперських помислів Москви.
Кийки, гранати, віроломство,
жорстокість міліцейських лав;
геройська мужність - мирна помста
нікчемній владі громадян.
Стоїть Майдан в центрі планети
наче кордон добра від зла
й немає в світу вже секретів
хто кат, хто в\"язень, хто суддя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465516
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 14.12.2013
Повернулись хрущі. Загуділи в садку і у гаї,
на деревах, на квітах, у шиби гамселять щораз.
Люди мовлять таке - що то вірна прикмета врожаю.
Повернулись хрущі і скликають на вотчину нас.
Певно щось в тому є, та вертатись далеко не просто,
коли звик, як той хрущ, прилітати до яблунь на цвіт,
а чужбини нектар в"ївся в шкіру, неначе короста,
й по шматках розібрав тебе вже перетоптаний світ.
Як їх всіх відшкребти і стулити докупи круг серця,
як себе віднайти, наче в ріднім та дикім краю?
Доїда мошкара і шістнадцять напружених терцій
по секунді літа перескладують в душу мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424240
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 10.06.2013
Коли ти не поруч, розлука гнітить,
вривається в сни і регоче.
Коли ти не поруч, мов рік кожна мить,
як вічність безсоннії ночі.
Коли ти не поруч, світанки сумні
і пасмурні дні навіть в спеку.
Коли ти не поруч, здається мені,
що я овдовілий лелека.
Коли ти не поруч, весь світ не такий,
неправильний відлік у часу.
Коли ти не поруч життя маяки
на зустріч розвернуті нашу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428677
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 05.06.2013
Моя жадоба. І моє бажання.
Моя надія.
Мрія.
Сподівання.
Моє із раю вигнання́.
Гріхопадіння. Каяття.
Моя любов. Моє кохання.
Моє непро́жите життя.
Моє безсоння.
Сон.
Світання.
Моя духовная сім'я.
Творіння.
Творення.
Дитя.
Мій Ангел.
Мій Охоронитель.
Близький.
Далекий.
Друг.
Учитель.
Моє падіння з висоти.
І знову пік.
І знов - вершина.
Бурштин сльози.
Свіча.
Людина.
Мої некинуті листи.
Моя зоря.
Моя краплина.
Край світу. І його початок.
Політ.
Крило.
Небес свічадо.
Моя весна.
Моє прозріння.
Всі дужі райдужні мости.
Великий Піст.
І Воскресіння.
І Хрест, який мені нести...
І все це - Ти.
І все це Ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419604
дата надходження 19.04.2013
дата закладки 19.05.2013
Три відважних вовкодави в дозор заступили
і зібратись вовчій зграї вже бракує сили.
Вийшли гордо на поляну стада охоронці:
"Ану досить ухваляти вам закони вовчі!
Досить крові і знущання й вовчого обману -
кожен виє хай за себе тепер на поляні.
А то, бач, навчились хижі жити "по понятьях"
та гарчати і за себе, і за того брата!"
Не така вже вовча зграя страшна, як казали -
одні виють, а всі решта скавчать, як шакали.
От схопити б вовкодавам вожака за горло
і не вити - скавуліти стане ціле кодло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402767
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 22.02.2013
П/ара остановок.. и сойду..
О/тчий дом ничем меня не встретит..
Е/жели птенца влечет к гнезду..
З/нать, не получил тепла он где-то..
Д/умала - визит облегчит боль..
С/тук колес пульсирует у сердца..
П/ьют уста стекающую соль.
Е/дет в край родной душа младенца.
Ш/аль - подарок мамы на плечах.
И/здавна теплом её согрета.
Т/ам, куда я еду - был ..очаг..
К/ров, куда не надо брать билета..
Т/ихо у калитки постою..
Е/лью полюбуюсь у дороги
Б/оже! Здесь душа моя - в раю..
Е/ду, чтоб оставить там тревоги.
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №112111510779
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381285
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 01.12.2012
Україна! Найбільша країна європейського континенту, територія якої сягає більше як шість сотень тисяч квадратних кілометрів, а переважна частина грунтів - родючі чорноземи, спокон віків рахувалася світовою житницею. Щедрими врожаями платила і платить благодатна нива за невтомну працю хлібосіїв.Як же треба було познущатись над цією землею, на якій родить буквально все, над цим народом, який найбільше цінує волю та плоди праці своєї, щоб цей родючий край обернути у найбільше у світі кладовище. Багатовіковий ланцюг поколінь хліборобів було обірвано жахливим насильницьким мором і замість орачів по полях бродили лише вороння і грабарі. До якого стану треба довести людину, аби вона забула свою головну місію на цьому світі - дати продовження життю, а не убивати власне дитя, аби вижити. Якою звіринною ідеологією треба володіти, щоб убивство мільйонів нівчому неповиних присвятити якійсь ганебній цілі, аби виховати ціле плем"я братовбивців, які будуть відбирати останню шматину хліба з голодних рук і спокійно споглядати мученицьку смерть співвітчизників. Чим треба замінити совість , аби цю жорстоку правду спотворити і приховати від потомків, а масове винищення українського села списати на неврожайні роки, якою зробити коротку пам"ять, аби то все забути і перекрутити в угоду промосковським можновладцям? Чи простять нам це мільйони замучених, мільйони покалічених, хоч і виживших в тій страшній круговерті? Чи простять нам мільйони ненароджених, яких насильно видалилили з нескінченого кола життя, чи зрозуміють нас нащадки, коли ми і нині змовчимо та не назвемо цей звіринний акт людиноненависного комуністичного режиму геноцидом супроти українського народу і навіки не осудим винуватців?
Розірване коло. Запалено свічі.
У тінях тривожних мільйони смертей,
катів багряниці, їх хижі обличчя
і клич милосердя голодних очей.
В слабкім мерехтінні воскового смутку
зловісні світлини могильних ровів
і руки дітей, що шукають рятунку
на грудях холодних німих матерів.
Безкровні уста, обескровлені долі
блукають по шибах від спалахів свіч,
а десь паленіють рубінові зорі
у відблисках крові минулих сторіч.
Загострені грані п"ятьма гостряками
встромили у пам"ять криваві ножі,
а свічі на вікнах п"ятьма колосками
шепочуть молитву по кожній душі.
Запалено свічі. Відкрито могили.
Живим не злічити заморених жертв.
Розірвано коло цим звірством жахливим
імперії зла, яку зватимуть - Смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379853
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Кую по ночах домаху,
плету харалужну крицю,
в горні я вогнем Сварожим,
дамаську готую сталь.
Відлюддям живу монаха,
люблю як фаранд іскриться,
як тне він олжу ворожу
й підкинутий вверх перкаль.
Для гарту не треба блиску -
для міці лиш ті узори,
кую я клинок для битви,
не цяцьку, що на стіні.
Ретельно підводжу риску
під тим, що відбулось вчора,
і Богу складу молитву,
щоб сили послав мені.
Кую по ночах шаблюку,
в горнилі гартую лезо,
гострю наждаком свободи,
ефес не вкраша сапфір,
зітру рушником пилюку,
і гніт, що по-грецьки - "п"єзо",
отримавши насолоду,
розтну, як перкаль, навпіл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374801
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 08.11.2012
Створюючи свою українську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базуючись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Перебуваючи упродовж століть під владою завойовників, українці фактично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.
В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.
Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.
Розглянемо основні питання цієї проблеми.
Московські, а пізніше російські царі розуміли, що без великого минулого неможливо створити велику націю, велику імперію. Для цього потрібно було прикрасити своє історичне минуле і навіть привласнити чуже. Тому московські царі, починаючи з Івана IV (Грозного) (1533–1584), поставили завдання привласнити історію Київської Русі, її славне минуле і створити офіційну міфологію Російської імперії.
На це можна було б не звертати уваги, якщо б ця міфологія не зачіпала корінних інтересів України, не була направлена на повне знищення України – її історії, мови, культури. Час показав, що російські імпершовіністи робили і роблять все можливе для реалізації цієї задачі.
Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом «старшебратства» мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії, а також «п’ята колона» в Україні, в яку входять комуністи і майже всі регіонали у Верховній Раді. Відомо що:
– В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років;
– Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.
Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження.
Московити, великороси – хто вони?
Московити. У IX–XII ст. великий край від Тули, Рязані й теперішньої Московської області, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великоросами».
У 1137 р. на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий, який залишився без княжого стола у Київському князівстві. Юрій Довгорукий започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій розірвав усі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями.
У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з слов’янською святинею – Києвом
За короткий час (50–80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уроженець від мами мерянки, муромчанки, мокшанки... Так з’явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші. В цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масове «перетікання» слов’ян із Придніпров’я на землі «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов’янам із плодючих земель Придніпров’я іти через непроходимі хащі і болота тисячі кілометрів в невідому напівдику глуш?
На базі християнства на землі «Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською. До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова (Меряни та їхній побут за курганними розкопками 1872 р. – 215с.). Із 7729 розкопаних курганів не виявлено жодного слов’янського поховання.
Антропологічні дослідження А. П. Богданова і Ф. К. Вовка, що проводили вивчення людських черепів, підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.
У 1237 р. на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і приймав його підданство, залишались живими і неушкодженими, хто не хотів покоритися – знищувались. Володимирські князі Юрій і Ярослав Всеволодовичі покорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» ввійшла в склад Золотої Орди імперії Чинґізидів і її воєнна сила влилась у військові сили імперії. Очолював військову дружину землі «Моксель» в складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 р. воєнної дружини із фінських племен, які використовувалися Батиєм у завойовницьких походах на Європу в 1240–1242 рр., є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово-Суздальській землі.
На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія – Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославовича в аманати (тобто заложники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 р. Олександр, названий і прославлений російськими істориками як Невський, засвоїв увесь устрій і звичаї Золотої Орди, став андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши Володимирсысе князівство (1252–1263). Він не брав участі в жодній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері в 1242 р. будучи іще дитиною.
Слід відзначити, що управлінська влада Ростово-Суздальських князів була мінімальною. Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) назначався намісник – великий баскак, а на місцях – удільні баскаки. Це були повновладні правителі Золотої Орди, які керувалися законами Яси Чинґізидів. Брехнею російських істориків є те, що суздальські, а пізніше і московські князі були незалежні від Золотої Орди. Першим правителем князівства (улуса) у ханській грамоті названий баскак або даруга, а князі рахувалися на другому, а то і на третьому місці.
Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується.
Московія, як князівство, виникло в 1277 р. за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тімура і було звичайним улусом Золотої Орди. Першим Московським князем став Даниїл (1277–1303) (молодший син Олександра т. з. Невського). Від нього бере початок династія московських князів Рюриковичів. У 1319 р. хан Узбек (про це мовиться у вищеназваному романі-дослідженні В. Білінського) призначив свого брата Кулхана удільним московським князем, а з 1328 р. – Великим Московським князем. У російській історичній літературі названий як Калита, Хан Узбек, прийнявши іслам, знищив майже всіх князів Рюриковичів. У 1319–1328 pp. пройшла зміна династії Рюриковичів на династію Чинґізидів в Московському улусі Золотої Орди. А 1598 року в Московїї перервалася династія роду Чинґізхана, яка почалася від князя Івана Калити (Кулхана). Тобто звиш 270 років Москвою правили чисті Чинґізиди.
Нова династія Романових (Кобилиних) у 1613 р. зобов’язалася свято зберігати давні традиції і принесла клятву на вірність старій династії Чинґізидів.
Московська православна церква в 1613 р. стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала зберігання татаро-монгольської державності в Московїї.
Із наведених даних видно, що Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди держави Чинґізидів, тобто, насправді татаро-монголи були «хрещеними батьками» московської державності. Московське князівство (а з 1547 р. царство) не мало жодних зв’язків до XVI ст. з князівствами земель Київської Русі.
Великороси. Плем’я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з’явилося близько XV–XVII ст. серед фінських племен: мурома, мері, весі та ін. Тоді зароджується його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається із «Залещанської землі», з Московїї, які ніколи не були Руссю. Татаро-монголи, що прийшли на ці землі, внесли значний вклад у формування «великоросів». На психологію великороса наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, в якого основна мета – світове панування. Так до XVI ст. сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві, люті й жорстокості. Цим людям не були потрібні європейська культура Й писемність, їм чужі такі категорії як мораль, чесність, сором, правдивість, людська гідність, історична пам’ять тощо. Значна частина татаро-монголів у XIII–XVI ст. влилася до складу великоросів, з них починають свій родовід понад 25 % російської шляхти. Ось деякі прізвища татар, які принесли славу імперії: Аракчеєв, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський, Купрін, Плеханов, Салтиков- Щедрін, Тургенєв, Шереметьєв, Чаадаєв та багато інших.
Щоб привласнити історію Київської землі і увічнити цю крадіжку, великоросам треба було придушити український народ, загнати його в рабство, позбавити власного імені, виморити голодом тощо.
Українців, які проявилися як нація в XI–XII ст., а можливо, й раніше, оголосили «малоросами» й узялися втовкмачувати цю версію всьому світові. За найменший відступ від цієї версії людей страчували, знищували, засилали в ГУЛАГи. Радянський період був особливо жорстоким. За той час Україна втратила понад 25 мільйонів своїх синів і дочок, які загинули у війнах за інтереси Росії, під час колективізації, на висилках і в катівнях.
Так «старший брат», «великорос» змушував жити «молодшого брата», «малороса» у жорстоких «обіймах любові».
СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Ще за часів князювання Василя III (1505–1533) в Московії зародилася ідея величі, яку висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути». Відтоді у московитів зароджується думка всемогутності й «богообраності», що «Москва – третій і останній Рим». Ці думки поширювались і утверджувались в Московії. Скільки крові було пролито московськими князями, а пізніше – царями заради цієї ідеї-маячні.
За царювання Івана IV (Грозного) домагання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії поси-люються. Так, за переказами, шапка Мономаха буцімто подарована київському князю Володимиру Мономаху його дідом – базилевсом Константином IX, вважалися символом передачі влади Візантією Київській Русі. Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а і на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передачу «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої «Залещанської» землі. Все це було видумкою. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), який приспособив цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).
Іван IV (Грозний) уперше 1547 року вінчався в церкві з титулом Московського царя, як «наслідувач» грецьких і римських імператорів. Із 37 підписів, що скріпили грамоту, прислану з Константинополя в Москву, 35 виявилися підробленими. Так Іван Грозний став «спадкоємцем візантійських імператорів». Так узаконилась брехня.
Масовану державну фальсифікацію історії свого народу почав Петро І. Він уперше в 1701 р. видав указ про вилучення в покорених народів усіх письмових національних пам’яток: літописів, хронографів, хронік, давніх історичних записів, церковних документів, архівів тощо. Особливо це стосувалась України-Русі.
У 1716 р. Петро І «знімає копію» з так званого Кенігсберзького літопису, де було показано «об’єднання» давнього літописання Київського і Московського князівств і обґрунтовувалась єдність слов’янських і фінських земель. Однак доступ до «копії»-фальшивки, як і до самого оригіналу, був закритий.
Ця Петрова фальсифікація стала основою для подальших фальсифікацій – написання т. зв. «загальноруських літописних зводів», в яких обґрунтовувалось право Московії на спадковість Київської Русі. На основі цих фальсифікацій 22 жовтня 1721 р. Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами. Так була вкрадена у законних спадкоємців Київської Русі – українців історична назва Русь.
Петро І завіз з Європи велику кількість спеціалістів, у тому числі і професіоналів-істориків, яких залучив до написання і фальсифікації історії Російської держави.
Для цього кожний іноземець, що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державної тайни і зобов’язувався ніколи не покидати Московську державу. Виникає питання, які можуть бути державні таємниці при «обробці російської історії» давніх часів? У будь-якій цивілізованій європейській країні після 30–50 років розсекречуються всі архіви. Російська імперія дуже боїться правди про своє минуле. Смертельно боїться!
Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина, ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.
Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була поставлена перед комісією, полягала в тому, щоби за рахунок переробок літописів, написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати «законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років. У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась в наступних напрямах:
– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни, а також з інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;
– вивчення, фальсифікація, переписування або знищення історичних матеріалів. Так були переписані літописи: «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по декілька разів, а оригінали знищувались або засекречувалися. Так, були засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp., «Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р. В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;
– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися, що вони XI, XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена (мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;
– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні В. Білінського є тільки у переписаному вигляді, жодного оригінала. Жодного! Все це вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію при створенні історії Держави Російської.
Не можна вічно жити в брехні!
Настав час, щоби українські історики написали правдиву історію України, яка ґрунтувалась би не на фальсифікованих Катериною II літописах і заново написаних у XVIII столітті «загальноруських літописних зводах», а на історичних фактах, зафіксованих у документах, зокрема таких країн, як Польща, Туреччина, Греція, Іран та ін. Люди мають знати правду.
Ярослав Дашкевич,
Доктор історичних наук,
bratstvo.info http://firtka.if.ua/?action=show&id=23354.
--------------------------------
У книжковому інтернет-магазині видавництва "ЛІЛІЯ"http://lilia.at.ua/board/knigi_vidavnictva_quot_lilija_quot/1 можна придбати поетичну збірку Ігоря Федчишина "Дух Землі", в якій опублікована історія України-Русі в сонетах з однойменною назвою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370550
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 17.10.2012
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь -
Холодний день і ніч в твоїй душі,
Й розчинена роса в моїм волоссі,
І біль залишений в ряснім дощі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь -
Пожовкле листя й сірі ліхтарі...
Як зникнути хотів у безголоссі
В моєму світі, що присвячений тобі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь -
Такий сумний, невимушений день,
Й замерзлі почуття чужих відносин,
І щось пусте у поглядах людей.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь...
І як приїдеш знов ти у свій дім.
Я прошепочу: "Милий, залишись назовсім,
Бо за тобою плаче рідний Львів"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368036
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012
Цією піснею у 1995 році "Secret Garden" підкорили Євробачення. Текст пісні друкувався у газетах, хоча у виступі норвежська співачка Гуннхільд Твіннерейм співала тільки початок і кінцівку, а сам зміст було передано неперевершеною композицією Рольфа Левланда і Фіоннулою Шеррі . Я все ж спробую нагадати його:
Догоряє цей день,
із простягнутих жмень
роси в ночі спиває несміло.
Темно-синя вуаль,
наче тиха печаль,
огортає і душу, і тіло.
Ноктюрн...
Лиш не здумай тужить -
треба ніч пережить,
відпочить під її колисанку.
Десь у східних морях
народилась зоря
і пливе під вітрилами ранку.
Ноктюрн...
Коли ніч, наче птах,
в оксамитових снах
приголубить і жагу розбудить -
я є поруч, затям,
і маленьким дитям
упади на оголені груди.
Ноктюрн...
Злетимо до небес
і з міжзоряних плес
будем бачити нашу гріховність.
Це життя - тільки мить
між "кохать" і "болить",
а все решта німа невимовність.
Ноктюрн...
Скільки збігло цих стріч,
за півсотні сторіч
і усім вигравала акордами ніч -
ноктюрн!
Ноктюрн (фр. nocturne — нічний) — поширена назва музичних композицій, переважно інструментальних, що навіяна поетичним настроєм ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364760
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 22.09.2012
8 вересня відмічаємо День Ангела у Наталій. Щось надзвичайно святкове є у цім імені, сяюче. В перекладі з латинської натал- це різдво. Виходить що недарма щасливі володарки цього імені завжди сяють, наче різдвяні зірочки і створюють навкруг себе атмосферу свята. Прийміть, чарівні наші Наталії, цей букет осінніх квітів, який ми вручаємо Вам разом з автором музики, композитором нашого сайту Віктором Охом:
НАТАЛИН ДЕНЬ
Не всі троянди відцвіли
і ліловіє верес,
під ніжну музику бджоли
в садку цвітуть гербери.
Від суконь айстрів і лілей
в очах квітує осінь.
Так повелось в Наталин день -
весільне відголосся.
Наталин день, Наталин день -
пора осінніх квітів,
пора весіль, пора пісень,
пісень найкращих в світі.
Пора достатку і журби,
пора п"янких туманів,
до ніг поклонів, як верби,
закоханих у храмах.
Ще гладіолус у танок
жоржину закликає,
а з непотушених зірок
летять на землю кали.
І еустоми у вінках,
і дикі орхідеї,
весільні пари у садках -
мов на воді лілеї.
Аж до морозів будуть грать
весільнії музики,
а нам у вікна заглядать
троянди і гвоздики.
І хризантеми в синю даль
ще відлетять не скоро,
вітаєм з святом всіх Наталь
у цю весільну пору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362789
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012
ДОРОГА ДОДОМУ
Життя не раз у вихорі крутило,
Одного залишало в чужині.
То гладило, а то болюче било,
Дивилось в очі зрадливо мені.
Вітри шмагали білосніжні крила,
Був птахою, та каменем я став.
Лиш мати Бога Господа молила,
Щоб я серед доріг не заблукав.
Приспів
Повернусь лелекою до рідного гнізда,
У край, в якім коріння проростає.
Зустріне радість в нім, і обмине біда,(2
А ненька, як в дитинстві, приласкає. (рази)
Мій шлях осяють зорі вечорові,
Полину поміж сотні тисяч хмар.
Насняться неньки очі волошкові,
І краю нездоланна сила чар.
Кленовий лист горітиме вогнями,
І в серці забринить дзвінка струна.
Дороги простягнуться рушниками,
Та в отчий дім проляже лиш одна.
Приспів
ID: 282290
Рубрика: Вірші , Лірика
дата надходження: 23.09.2011 21:03:54
© дата внесення змiн: 23.09.2011 21:03:54
автор: Віталій Войтко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338815
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 25.05.2012
Чудовий, ніжний, сповнений глибокої любові вірш про батьківські почуття, надії, віру. Він не міг залишити мене байдужим... Адже у мене теж є син, а у сина підростає продовжувач роду. Нехай всі сини Украіни почують слова любові від своїх батьків і нехай їх береже Бог!
БАТЬКІВСЬКА ПІСНЯ
Мій любий синочку,
Мій соколе ясний.
З тобою по іншому сонце встає.
Я Богу молюся,
Я дякую долі,
Я радий, що ти в мене є.
Хмаринки зникають
і небо ясніє,
Веселка на струнах своїх виграє.
Спасибі, синочку,
Спасибі, мій рідний,
Я тішусь, що ти в мене є.
Коли ти далеко,
Тебе виглядаю.
Тривога заснути мені не дає.
Я Бога благаю,
Щоб ти повернувся.
Я вдячний, що ти в мене є.
Коли тобі важко,
Коли в тебе горе,
Кров в жилах холоне і серце стає.
Я Бога благаю,
Щоб дав тобі сили,
Щасливий, що ти в мене є.
ID: 225152
Рубрика: Вірші , Лірика
дата надходження: 29.11.2010 07:12:38
© дата внесення змiн: 15.05.2011 13:01:51
автор: Віталій Назарук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326999
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 26.04.2012
Тут веснує тепло, дозрівають мигдаль і оливки,
тут в садах такі пахощі цитрус роздав!
Може нам повезло? Он цвітуть, як і в нас, чорнобривки
і вмиває нам ноги на радощах сам Океан.
Прокидається з сонцем, всміхається щиро, зіхає,
зачіпа вітерець, що куйовдить чуприну густу.
Ну, невже то так конче скучати за батьківським краєм,
полонити терпець і серця зодягати в журбу?
Жолудяться дуби і поважно розводять плечима:
"Ну чого вам ще треба, щоб тут залишитися жить?"
Та з дубів тих тут пробки штампують на вина,
а на нашій землі - то як пам"ять і совість століть.
Навіть ренений птах відлітає у вирій додому,
протина блискавиці, поборює дужі вітри,
щоби там, в небесах, напослідок, долаючи втому,
хоча б крик журавлинний до рідних країв донести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325730
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Серпень спливає. Дощі почалися.
Літо - з коня - наче стомлений вершник.
Вже і свята в нього всі відбулися.
Перша Пречиста їх і завершить.
Вже починають падать горіхи.
Насіння настурцій зберу в квітнику.
Лавра Успенська дзвонами дихать
Зможе ще трішки на нашім кутку.
А на той рік - дай нам Боже, дожити ! -
Так забудують "висотками" вгору...
Дзвони Успенського! Вам не пробити
Так, щоб дійти і на Лисую гору.
Хай в нас побуде ще трішечки свята,
Києва трішки, якому ми свідки.
Треба було цей Собор відновляти.
Але ж його вже не видно нізвідки!
Хай ще сміються настурції квіти,
Хай ще нам родять горіхи плечисті...
Київ. Успіння спекотного літа
І Богородиці... Перша Пречиста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277355
дата надходження 28.08.2011
дата закладки 28.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2011
Хіба ми не стали трішки багатші
На міріади нових віршів?
Хіба ми не стали трішечки кращі
Від пережитих - удвох! - почуттів?
Хіба ми не стали трішки добріші
Як ліпше у різнім зуміли вбачать?
Хіба ми не стали трішки мудріші
Якщо ми навчились усе пробачать?
Хіба ми не стали трішки стрімкіші
Коли ми спішили, щоб не поспішать?
Хіба ми не стали трішки рідніші,
Коли відпустили, щоб не відпускать?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268987
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 14.07.2011
Коли мороз найвищого гатунку,
Коли зима нас замела снігами,
Зігріюсь давнім фотоподарунком:
Там квітнуть мальви...
Мальви під тинами.
Ранковість світла. Мохом вкрита стріха.
Прозорість і пелюстки, і стебла.
І сяють квіти для краси і втіхи.
І повно сонця. Сонця і тепла.
Ще пуп'янок чимало нерозкрито.
Розгорне світлом їх таємну сутність.
Насіння визріє. Мене зігріє літо.
І Ваша позакадрова присутність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238490
дата надходження 02.02.2011
дата закладки 05.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.06.2011
Зорі падають в серпні
на сполохані квіти.
Плачуть миті нестерпно,
як малесенькі діти.
Плаче серце від болю,
мліє серце від ласки.
Там, де падають зорі,
пеленається казка.
Зорепадами зорі падали,
ворожила ніч зіллям-звабами.
Місяць лагідно долю згадує,
соловей в саду серце радує!
З неба падають зорі -
торжество і страждання,
відблиск в росах прозорих
феєрверку кохання.
Плаче серце від болю,
мліє серце від ласки.
Там, де падають зорі,
пеленається казка.
Так во ім"я любові
салютує безсмертя -
з неба падають зорі,
зорі падають в серпні.
Плаче серце від болю,
мліє серце від ласки.
Там, де падають зорі,
пеленається казка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262135
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 28.05.2011
Слід народу памятати
мудрі вислови, цитати,
що показують уміло,
як реформа стане ділом…
"Я повінєн вам сказаті -
трєба всім лопаті взяті
і впєрьод - город копаті,
шоб сім"ю нагодуваті!
Нє повінні ми чекаті,
шо нам влада зможе даті,
так шо слід людєй подняті,
шоб дєржаву рятуваті!
Колі кожна з вас людіна
збєрьот торбу картоплінок,
моркві, рєдькі, буряка -
странє помощь! Ше й яка!
Єсть у многіх із вас дача -
нада шоб була отдача!
Кур полсотні - єсть яйцо
і прибуток наліцо!
Нада, шоб корова пєла -
благодарнєйшеє дєло!
І шоб рохкав кабанєц –
будєт шкварка до яєць!
Роботяща у нас вдача
і натура не лєдача,
так шо смєло в бой пойдьом
і порядок навєдьом!!!
От тогда - капєц кітайцам!
Ми ім так дадім по … пальцам!
Отдадім ім взад іх грєчку
І забудєм супєрєчку!!!
Хто там ржот такой смєшлівий?
Смєшно слухать? Да пошлі ви!!!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261327
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 26.05.2011
Проявлена на кальку
Півфона півтонів,
Розгублена Наталька,
Пунктири тонких брів.
Усі страхи дівочі
Минають по весні,
Такі чарівні очі
Наснилися мені.
Твого волосся локон
Каштановий потік,
Ще несміливі кроки,
А вже полон навік.
Десь двері в напівтоні,
Півголоса розмов,
В твоєму телефоні
Рінгтони про любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260362
дата надходження 18.05.2011
дата закладки 19.05.2011
Мене проводжала в далеку дорогу,
в чоло цілувала, молилася Богу.
Дарила світлинку, неначе іконку,
на ній, як картинка, кохана й дві доньки.
Світлинка на пам"ять,
малесеньке фото,
шматочок кохання -
душі позолота.
Світлинка на пам"ять
на склі лобовому -
то іскорка-радість,
що кличе додому.
Як Божая мати, у темнії ночі
Ти кличеш не спати утомлені очі.
Гартуєш металом натруджені руки,
в незвіданих далях хорониш розлуку.
З тобою я завше на зустрічі крилах
і погляд твій кращий за нано-мастила.
Реве двигун справно, колеса, як звірі.
Світлинка на пам"ять, мов хрестик на тілі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258995
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 18.05.2011
Спіши казати матері ЛЮБЛЮ,
Адже життя іде й вона не вічна,
Спіши обняти матінку свою,
Бо догорить її життя, як свічка.
Мама робила все для тебе,
Вона зреклася власного життя,
За працею не бачила себе та неба,
Не раз була заплакана й сумна.
Не раз ночами не доспала,
Не раз боліло серденько за нас!
Вона любила і тому прощала,
Та знай: усе пройде, хай пройде лише час.
Коли ж не стане матері твоєї,
Ти гірко сльози литимеш у сні,
За те, що не сказав люблю до неї,
За те, що ці слова сховав в душі.
Не завжди було так, як їй хотілось,
Не завжди буде так, як хочеш ти,
Та знай, її життя вже пролетіло,
А ти себе ще зможеш в ньому віднайти!
Тому спіши казати матері ЛЮБЛЮ,
За ніжність рук, за усмішку сумну,
За щирість серця і душі,
Бо слів ЛЮБЛЮ не треба у труні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260223
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 17.05.2011
Туманний вечір… Тьмяні ліхтарі
уже знесилено проміння розсівають…
Туман на серці… жодної зорі…
і знов гарячий чай не зігріває…
Туманний вечір. Запізнілий штрих
холодних, та мрійливих падолистів.
Частинки неба із сльозинок-крихт
снуються в листопадовім намисті.
Самотній вечір... За розмитим склом
смертельно ранений блукає ангел щастя
і все одно, хоч ледь живим крилом,
та обіймає плечі і зап’ястя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223630
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 24.11.2010
В часи весілля і скорботи,
Веселих днів і тяжких діб,
Немає кращої роботи
Як для людей ростити хліб.
Бо все по силі пережити,
Якщо вродився щедрий сніп,
Чи то пшеничний, чи то жита,
Але великим словом - хліб.
В усі часи, святі і кляті,
Що мир, що тяжба, що війна,
Чи в будний день, а чи на святі
Окрайцю хліба є ціна.
І вчить дітей із малку мати,
Молитви першої слова,
Що хліб не можна викидати,
Бо він в усьому голова.
Бо все зернина до зернини,
Не покладає рук житар,
А з печі запашна хлібина
Є найдорожчий Божий дар.
Бо хліб не потребує проби,
І не кладуть хліб на вівтар,
А хліб - дарунок хлібороба,
Бо хлібороб – це хлібодар.
Уклін земний Вам хлібороби,
Хай сонце світить Вам без хмар,
Хай обминають Вас хвороби
І буде хліб як Божий дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223243
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 24.11.2010
Мій милий Львів сьогодні побілів,
Замерз мій Львів і вкрився білим-білим,
Шкода лиш, що морозу мало слів,
Я б не дала знущатися над милим!
Мій любий Львів, коханий білий Львів
Замерз увесь - болить тобі, мій рідний?
Мій бідний Львів, ну хто б тебе зігрів?
Не видно сонця, та й людей не видно.
Панянки прикриваються хутром,
У кожухах сховались кавалери,
А Львів увесь під крижаним шатром...
Зігрійте ж місто, де ваші манери???
У грізних левів пара йде із пащ,
Та і зимою леви насторожі,
А у мороз сторожа треба краща!
Сама б взялась - себе ж зігріть не можу...
Моє кохане місто аж дрижить, -
Тепло для нього там багато значить...
Шановне небо, сонцем засніжіть -
Моє кохане щедро Вам віддячить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167250
дата надходження 20.01.2010
дата закладки 23.10.2010
Красива, рідна, щедра і багата,
Засмучена роздорищем незгод,
Синів чекаєш, що в батьківську хату
Злетяться із заморських дальніх вод.
Ти наче світло у кінці тунелю,
Живу тобою, путь у мріях стелю,
Піднятись прагну, як веснянний птах.
Не можу дочекатися світання
І лиш одне до Господа прохання -
Післати силу, там, у небесах.
Та чом журба так огортає очі,
Чом серце так тривогою тремтить?
Немов би хижий звір в задвірках хоче
Нас із тобою, нене, розлучить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210936
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Моя далека земле - Україно!
Шукаючи едемський сад в світах,
Зберіг у серці кетяги калини
І запах сіна на твоїх лугах.
Збиваючи до крові босі ноги,
Я обтоптав усі земні пороги,
Шукав спочинку у заморській млі.
Я світ обмацав голими руками,
В нову епоху закладав я камінь,
Та не на рідній - на чужій землі.
Прости мене, моя набожна мати,
За ті скитання. То - не зрада, ні!
Тобою марив, і жорстоку плату
Плачу літами туги в чужині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210831
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Я б додому поїхав,
Я б додому пішов,
Якби в мамину втіху
Зміг пірнути я знов...
Я б додому полинув,
Я б додому побіг,
Якби хоч на х́вилину
Вийшли Ви на поріг...
Я над домом, як пташка,
Злопотів би крильми,
Бо так сумно і важко
На порозі зими...
Я б прожив тут багато -
Всі майбутні літа,
Але батьківська хата
Вже без мами не та...
То ж шануйте й любіте,
Поки мама жива,
Бо так гірко, як вітер
Нам приносить слова:
"Я б додому поїхав,
Я б додому пішов,
Якби в мамину втіху
Зміг пірнути я знов"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210386
дата надходження 11.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Прости нас, Господи, за те,
Що ми роками пропадаємо,
Де ніби й хліб й до хліба маємо,
Але у душах в нас цвіте
Під синім небом - золоте
Пахуче поле з стиглим колосом.
Що ненька-мати хриплим голосом
Із ниток туги сум плете...
Пробач нам, Боже, і гріхи,
Що хтось не має де молитися,
Не може навіть притулитися
Через чужинські порохи
До найдорожчої руки.
Що дехто смів і ненавидіти
Усіх, хто хоче дого всидіти,
Де правлять бал владні верхи...
О, мати Божа! Не гнівись,
Що наші діти - поза ласкою
І засинають не із казкою,
А з тихим жалем обнялись.
Ми й далі будем слати ввись
Тобі слова подяки й віри,
Бо Твоя щедрість є без міри.
На наші просьби одзовись...
Змилосердися, Отче наш!
Бо довго ми живем надіями,
Що ощасливлять нас подіями
Ті, що затіяли шабаш...
Ще раз пробач нам, Отче наш,
За те, що мучим себе втомою,
За те, що ми іще не вдома є,
За наших дум ажіотаж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210528
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Всім жертвам злощасної операції «Вісла»,
матері моєї дружини Коваль Г.М.
П Р И С В Я Ч У Ю
На лавочці, під хатою сидить
Старенька жінка з добрими очима.
Втомились ноги, сіла лиш на мить,
Від сонця на чоло сповзла хустина.
Задумалась про швидкоплин життя,
Про свою старість, сиву й одиноку,
Про те, куди немає вороття
І про дитинство, і сумне й жорстоке.
Жорстоке, бо лишилось в давнині,
В жахливих спогадах трагедії людської,
Десь за кордоном, на чужій землі,
Хоча тоді і не була чужою.
Там народилась, там вона росла,
Війну злощасну з болем пережила
І підлітком зовсім іще була,
Коли ціле село вночі спалили.
Це на Надсянщині «гуляли» «крайові»
І виганяли люд з своїх поселень,
У Пискоровичі ввірвались вони в сні
І всіх вкраїнців (майже без обмежень)
Загнали в школу, хто у чому був,
І розстріляли у звіринній люті...
І дотепер той автоматний гул
Дзвенить у скронях, не дає заснути.
Таке дитинство. Ще донині страх
Іде за нею, причиняє муки,
Хоч залишилось все у тих краях.
Росла ж бо тут, тут її діти, внуки.
І правнучата прибіжать з садку
Щось запитать в старенької бабусі
І зараз тут, на лавці, в холодку
То наче вічність - ота мить розлуки.
Не одинока, та якась сумна
В тривогах і думках чекає часу,
Коли вбіжить щаслива дітвора
Й веселим сміхом спогади загасить...
Ще пам*ятає обгорілий храм
І кров, що запеклася на стежині,
Відважна полька їх спасла отам,
Сказавши, що вони її родина.
Вони - це п*ятеро маленьких діточок
Та її матір з немовлям в корзині,
Потім дорогою, всю повною пасток,
Сюди дісталися, де і живуть понині.
Та й тут спочатку їх не прийнялИ,
Подовгу називали чужаками,
Чи лемками. Та все ж роки пройшли
Й життя розставило усіх, як слід, місцями.
Хотіла ще згадати голод, біль -
Та відчинилась хвіртка на подвір*я
І теплі рученята звідусіль
Прогнали враз усі сумні видіння...
Лиш сльози не спинили на очах.
«Чого ви плачете, бабусю?» - запитали.
«За вас боюся!» - мовила в сльозах,
Обняла щиро і розцілувала.
Пискоровичі – наша спільна рана
Минуло вже 65 років від часу масової депортації українців із їхніх батьківських земель, які внаслідок установленого наприкінці Другої світової війни радянсько-польського кордонного розмежування відійшли до повоєнної Польщі.
Хоча тодішні правителі називали це примусове виселення “добровільною евакуацією”, важко уявити, щоб понад 700 тисяч українців Холмщини, Південного Підляшшя, Надсяння та Лемківщини – споконвічно корінних мешканців цих країв – чомусь раптом поголовно захотіли покинути рідні оселі, святині, могили предків і добровільно їхати до “більшовицького раю”.
Насправді ж місцевий український люд змушений був покидати рідну землю, насамперед через повсюдні напади польських боївок, грабежі, вбивства місцевих українців, які на Холмщині почалися ще в 1942-1943 рр., а в Надсянні сягнули апогею навесні 1945 р. Попри це, офіційно встановлених термінів виселення не дотримувалися, тому з вересня
1945 р. “добровільну евакуацію” проводили спеціально підготовлені вояки трьох дивізій Війська Польського. Декілька годин на збір – і під солдатським конвоєм валки українських селян покидали свої домівки та прямували до визначених залізничних станцій, очікуючи там іноді декілька тижнів просто неба на товарні вагони, щоб потім ще тижнями в антисанітарних умовах добиратися до місць свого майбутнього поселення. Саме так депортували абсолютну більшість українців Любачівського, Ярославського, Перемиського, Ліського та Сяніцького повітів.
За неповними даними, під час депортації українців від середини жовтня 1944 року і до її завершення в липні 1946 року було вбито приблизно
20 тисяч українців. Символами тієї трагедії, зокрема в Надсянні, стали Павлокома (366 жертв), Пискоровичі (декілька сотень жертв), Гораєць (198 жертв), Березка (180 жертв), Малковичі (154 жертви), Бахів (90 жертв)
16 квітня 1945 р. представники радянської переселенської комісії в супроводі кількох озброєних червоноармійців покликали велику групу місцевих українців до школи на збори, пов’язані з їх переселенням. Їм обіцяли захист від можливого нападу озброєних польських боївок. Перелякані люди повірили, що червоноармійці справді захистять їх від чергового пограбування і вбивств, тож зібралися в школі та біля неї. Але десь о третій годині ночі 17 квітня 1945 р. до школи під’їхали кілька підвод з озброєними польськими бандитами. Червоноармійці покинули зібраних людей напризволяще і зникли. Бандити “Волиняка” і “Кудлатого” оточили школу і навколишню територію та почали розстрілювати українців.
«Львівська газета» 32/8399
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198432
дата надходження 29.06.2010
дата закладки 30.06.2010
Залопотіло крильми ластівча,
Знімаючись над зеленню у сквері,
Мов пустотливе чарівне дівча,
Коли йому у двір відкрили двері.
Над ним з тривожним підсвистом батьки
Кружляють застережливо обоє,
Стрілою пролітають крізь гілки
І звуть маля летіти за собою.
«Не бешкетуй! І не части крилом!
Навчися сили зберігать в польоті,
Не опускайся низько над ставком
І спочивати не сідай на плоті!
Лише увись здіймайся, в височінь -
Ізвідти видно всю красу довкола,
Не відставай, маленька, від батьків,
Кругом гніздечка летимо по колу!
Як треба вниз - ти крила розпусти
І вітерець позаду підіпхає,
Не метушись, не бійся, не страшись,
Домівка рідна все тебе чекає!
Де б не була, коли і буревій -
По запаху відчуй дорогу, доню.
Той запах отчий - оберіг є твій
І він завжди позве тебе додому!
Лиш не цурайся в помислах його
І не соромся вбогої оселі,
Бо хто забуде про своє гніздо -
Тому і рай обернеться в пустелю!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198251
дата надходження 28.06.2010
дата закладки 29.06.2010
Сотні кілометрів, тисячі людей,
краєвидів казка… Ранок… день… і вечір
поцілує подих втомлених очей
і моя молитва обійме за плечі.
Сотні кілометрів. Так багато мов,
але все ж я поруч – протягни лиш руку.
Дивна й незбагненна іноді любов,
навіть якщо стане відблиском розлуки.
Пролітають мимо сотні роздоріж,
ліхтарями вечір тихо догоряє…
Кращого немає, повертатись ніж
знов до свого дому, де тебе чекають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197628
дата надходження 24.06.2010
дата закладки 25.06.2010
От тільки не треба казати, що так буде краще.
Я знаю напевне, що час - ескулап нікудишній.
Я просто хотіла тобою впиватися натще,
і кожного вечора їсти із губ твоїх вишні.
Я просто хотіла відерце прозорого щастя
й міцного кохання маленьку таку філіжанку.
Натомість, гаряча сльоза обпікає зап'ястя...
А місяць, мов зрадник, сховався у складках фіранки.
От тільки не треба фальшиво мені співчувати,
і погляд ховати у купі пожовклого листя.
Можливо, я просто хотіла занадто багато,
тому наші душі в єдину зорю не зрослися...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197187
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 22.06.2010
Відкриваю лице.
Підставляю зустрічному вітру
І знімаю із себе той одіж,
В якому ховавсь.
Хай на скроні дмухне,
Хоч і пасма зими вже не зітре,
Та повіє живинцем
І втомлені груди роздасть.
Я не той, за кого
Ви, можливо, мене і приймали,
Не Геракл, не Атлант,
І не воїн, напевне, уже.
Я - звичайна людина,
Яку, як і вас, обікрали
І яка свою честь,
Як єдиний той скарб, береже.
Дуже мало в житті
Я пізнав, щоб назвати хорошим
І життя я прожив,
Що напевне вмістилося б в трьох,
Все життя я робив,
Розміняв всі літа я на гроші,
Бо хотів, щоби діти
Піднялись колись з «чотирьох».
Так, я правду кажу -
У поезії я, може, й новий,
Бо недавно лишень
Поміняв молоток на перо,
Але то вже не я,
То літа мої з вами говорять
Й на папір заставляють
Складати нажите «добро».
Отож, вибачте всі,
Якщо хтось обманувся в надіях,
Я - такий, як і всі!
І не ангел, не демон зовсім,
Просто хочу сказать
І з надією сам у те вірю,
Що почуєте ви
Й не осудете строго потім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195522
дата надходження 14.06.2010
дата закладки 14.06.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.06.2010
Богданові Стасюку, з теплом :)
----- ----- -----
В його очах такі блакитні сутінки,
в руці - листи з чужими адресатами.
І навмання - тролейбусом, маршрутками -
він їде в сон, де знов її чекатиме.
Він знає всі її брунатні родимки
і ледь помітних зморщок аплікацію.
Її цілунки, мов круті наркотики,
а запах кіс п'янить, немов акація.
І то пусте, що колекційних "б'юїків"
і пишних вілл ніколи він не матиме.
Його скарби - очей блакитні сутінки
й старі листи з чужими адресатами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194301
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 07.06.2010
У житті багато так образ,
Біль не раз пече несамовито…
Тільки є у кожного із нас
Ті, заради кого варто жити.
Тільки є у кожного такі
Найбажаніші у всьому світі очі,
Що цей світ і ще мільйон світів
Лиш для них ми підкорити хочем.
А усмішка! – меркнуть небеса
Від такої ніжності і ласки,
Що дарують щиро нам уста,
Залишивши в серці дотик казки.
Все в житті біжить… Ми пізнаєм
То невдачі, то приємні миті,
Лиш не забувайте, що в нас є
Ті, заради кого варто жити!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193990
дата надходження 06.06.2010
дата закладки 06.06.2010
Когда я был большим и старым,
Лет 90 так назад,
То очень выглядел усталым,
Все делал плохо, невпопад
Ну да, откуда ж прыти взяться,
Старик, с огромной бородой,
Я мог лишь только улыбаться,
Беззубый, дряхлый и седой...
А время тихо проплывало
За часом час, за годом год
И через 20 лет мне стало
Уж 70-т, гуляй народ!
Намного лучше стал я кушать,
Бродить по парку целый день,
Отчетливо прохожих слушать,
Исчезла фраза "Старый пень"...
Почувствовав себя моложе,
Чтоб вид и нужный вес набрать
Задал режим себе построже
И время даром не терять!
Зарядка, воздух, соки, каши,
Бассейн, гантели, легкий кросс,
В работе - все успехи наши, -
Я в 60-ят был крупный босс!
Период дальше в жизни сложный,
Один раз в день скупой обед,
Я вкалывал как прокаженный,
Семья-работа, 20 лет!!!
Ведь подрастали сын и дочка
И все хотели круто жить,
Печатного-то нет станочка,
Все нужно потом заслужить!
Переборол я труд и слоги,
И 40-вник - не предел!
Готов я подвести итоги,
Чтоб строить дальше свой удел!
А жизнь бурлит, и вот бы только
Начать осознанно мне жить,
Но слышу: милый, ты во сколько
Решил ребенка заводить?
Ребенка? Девочку! Прекрасно!
Каким же может быть ответ?
Давай родная, ведь все классно!
Мечтал об этом 10 лет!
Коль не успел все сделать в 20,
Попробуй снова и опять,
Труднее только подниматься
С постели утром в 35!
С работой тоже непонятка,
Нужны лишь мышцы крепких лбов,
Кому же дать большую взятку
С зарплаты нищенской рабов?
Не страшно, мы умом прорвемся,
Образованье - наш конек,
Здоровья хватит, не запнемся,
В глазах не меркнет огонек!
Ее ты, как родную знаешь,
Тернистый путь к вершине той,
И в 30-ть снова начинаешь
Свой новый путь босой пятой,
Все то, что делал ты доселе
Туфта и полный жизни бред
В столовке нашей ел тефтели?
Из риса с луком!!! Мяса нет!!!
А мы живем, не умираем,
Семью мечтаем заводить...
И где-то там подозреваем,
Наверно, трудно будет жить
Все потому, что мы моложе,
Романтика в мыслях опять,
Что может в жизни быть дороже
Петь под гитару в 25?!!
Ничем нигде ты не обязан,
Здоровье, красота богов,
Да кошелечек твой завязан,-
Издержки ИТР-родов!
Остались позади учеба,
Препод из бурсы, как оса...
Лишь иногда потерпнут нёба
От дурки в армии СА...
Ну вот, совсем дожился!
Вчера я первый в жизни раз
На школьном празднике напился...
Ведь праздник выпускной у нас!
16 лет - пора мечтаний,
Девчонки первой милый взгляд!
И после стольких лет стараний
Я сел за парту в третий ряд!
Все, буду классно я учиться,
Детям не вредно помечтать?!
Тут главно не перетрудиться
И много книжек прочитать
Те годы быстро промелькнули,
Уже совсем я юный стал,
Вот соской ротик мне заткнули,
На ножки первый раз я встал...
Хочу дожить до тех мгновений,
Когда у мамки на груди
Балдеть от рук прикосновений!
А жизнь твоя - вся позади!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108042
дата надходження 17.12.2008
дата закладки 02.06.2010
«Встань з колін, Україно! – чомусь закликають,–
Піднімися, вже годі покори століть…»
Тільки я України такої не знаю,
Що скорилась і що на колінах стоїть…
Ні, моя Україна не падала в ноги,
Не покірною була рабинею, ні!
Україна моя крізь всі терни-дороги
Йшла із піснею й вірою, хай і в вогні!
Україна моя всі свої небокраї
Умивала від крові поранених душ
Своїх дочок й синів… і всміхалась… Я знаю
Україну нескорену – тільки таку!
Хоронити мою Україну не треба!
Бо не плаче вона – лиш вмиває дощем
Своє серце, щоб зорями в ясному небі,
Щоби сонцем ясніш усміхатись іще!
І якщо Україна у вас напівмертва
На колінах ридає неначе маля,
То живемо ми з вами на різних планетах,
І навряд чи, шановні, ми з вами рідня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192551
дата надходження 29.05.2010
дата закладки 30.05.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.05.2010
Не смотри мне в душу -
там лишь горстка пепла
от прекрасных лилий,
принесенных в жертву
бывшему не-мужу...
Не читай мне лекций
о загробном мире,
о бездонном Стиксе...
Что мне блеск сапфиров
из твоих коллекций?..
Не дари мне звезды -
мне так скучно с ними
в ледяной Вселенной.
Лучше крылья снимем
и сорвёмся в бездну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190154
дата надходження 17.05.2010
дата закладки 19.05.2010
«Що таке віра?» - діда запитав,
Складали сіно ми на косовиці.
Дідусьо мій спочатку промовчав,
Задумавсь і погладив, чось, копицю:
«О, хлопче, віра - то святе!
То те, що світом і людьми керує!
Без віри - то людина пропаде
І весь свій вік, усе життя змарнує,
Бо лиш приходим ми в цей грішний світ,
Лишень рождаємось - як вірити судилось,
Що завтра сонце стане в цій порі,
Що дощик впаде, як земля зпостилась.
що пташка заспіває на вікні,
Що зацвіте троянда на подвір*ї,
Що всі страхи будуть лише у сні,
Що сніг зійде весною на узгір*ї.
Людина лише вірою й живе
І в день наступний, і в своє майбутнє
Ця віра їй добитися зове
Й зробити щось у своїм житті путнє.
То віра у батьківськую любов,
То віра у святі Закони Божі,
Вона бурлить у тобі, наче кров,
Підкаже, що робити, хлопче, гоже.
Найбільше віра, внучку, ожива,
Коли ти сам її в душі тримаєш,
Коли усякі новії діла
Із вірою, що скінчиш, починаєш.
Отож, онучку, незважай на страх
І не дивись на всякі перешкоди,
Спитай у серця свого попервах,
Бо серденько - то дзвін твого народу!
Воно підкаже, що робити слід
І як в собі ту віру укріпити,
А з вірою і сам гірчак - то мід,
І нізашо тебе вже не скорити!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189040
дата надходження 12.05.2010
дата закладки 12.05.2010
«Що то, дідусю, націоналізм?» -
Спитав я діда в садку біля груші -
«Бо, кажуть, таке саме як фашизм.
А я не знаю,та й цікаво дуже!»
«То важко пояснити» - каже дід.
«Та постараюсь якось роз*яснити.
Дивись в садку і сливи, і горіх,
І яблуні, і вишні в оксамиті!
Та кожне деревце росте собі
І не мішає другому родити,
І кожне плід виношує в собі
Інакший, як в сусіднім древі-вітті.
Хоча й цвіте в однаковій порі,
Й ті самі бджоли запиляють разом -
Та кожне деревце, мов в чудо-грі,
Лишається, ким і було одразу!
А там росте (он бачиш?) терен-кущ
І все йому замало в світі місця,
Весь час залазить на кремезний дуб
І до садку приблизитись спішиться.
Ото, внучатку, так воно в житті:
Ми - українці, там оно поляки,
І кожен має мову, звичаї святі,
Свою історію, міста, в нас Львів - в них Краків.
Але живемо дружно напрочуд,
Хоча колись потроху і сварились,
Бо знаєм українцю бути тут,
Ну а поляки там, де народились.
А от фашизм - то терену кущі,
Що хочуть заграбастать все довкола,
Себе лиш звеличають від душі
І вседозвілля прикривають Богом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188848
дата надходження 11.05.2010
дата закладки 12.05.2010
Завмер Хрещатик.
Біль і тишина.
Чекає місто
Відгуку команди.
Стоять пліч-о-пліч
Юнь і сивина,
Чекаючи, коли
Ударять в такт литаври.
Очікує бруківка,
Мов удар,
Той перший крок
Військового параду.
У штучнім небі
Нехватає хмар -
Їх стерли,
Прогнали, замалювали.
Як все кругом,
Та штучні кольори
Якісь бліді
В очікуванні шуму,
Бо поряд
Із героями війни
Нема героїв
Із УПА й ОУНу.
Їх, як і хмари,
Не впустили знов.
Їх очорнили
Нізащо й забули,
Що це вони
Той прапор із оков
Фашизму і радянщини
Здобули.
Забули, що
Владимирський тризУб
Вони з сердець
На волю діставали.
Забули, що це з їхніх
Вірних уст
Ми =Ще не вмерла...=
Вперше заспівали.
Натомість гул
Крокуючих рядів
І кожен крок
Вбиває у бруківку
Призив до волі,
Що лишень злетів...
=Спецназ= Хрещатиком
Крокує, по-російськи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188542
дата надходження 09.05.2010
дата закладки 11.05.2010
Перелякані люди давно не чекають Месію,
довіряють данайцям, котрі їм дарунки приносять,
від жорстокої правди впадають у стан амнезії,
відчайдушно фарбують ледь-ледь посивіле волосся.
Перелякані люди не звикли дивитися вгору,
і читати уголос вірші, продиктовані серцем.
І ніхто з них не гляне, що ж сховано в скриньці Пандори,
не промовить ні слова супроти знущань Громовержця.
Перелякані люди ховають "заначку" в матраці,
а образи і сльози - в коробці з-під синього плаття.
Перелякані люди не люблять яскравих паяців,
і не вірять, що можна у снах кольорових літати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188791
дата надходження 10.05.2010
дата закладки 11.05.2010
Україно, моя Україно,
Бідна нене заплаканих діток,
Ти поволі встаєш із колін,
Хоч несуть тобі жовтії квіти.
Пробач їм...
Ти несеш понівечений прапор,
Крізь тернову долину до зір,
Краплі крові і капельки поту
Витираєш і просиш: "Повір,
В мене вір!..
Я існую, я є вже на мапі,
І в серцях міліонів жива,
Я і мова моя соловїна,
Нею ти промовляєш слова.
Знай же це!.."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177437
дата надходження 14.03.2010
дата закладки 01.05.2010
Хрустели прутья, доносились голоса,
страстна́я ночь других была короче.
В изнеможении приподняты глаза,
Так каялись: "За что, за что же отче!"
А на земле покрытой скорбной пеленой,
стояли люди, но смотрели как-то мимо...
Одна лишь мать, что стала в миг седой.
В слезах молилася за страждущего сына.
И грянул гром! Раздавшись смехом над Голгофой,
и пот струился, покрывая плечи.
Как лезвия, вонзавший в плоть упрёки
- злорадный поцелуй со вкусом желчи.
Неясный взор, что пропадал в предсмертной тлани,
Затих... безгрешно, волей пресвятою.
Лишь: "Или, Или! лама савахвани?"*
Сгущало тучи у Него над головою.
Ожили тени в вспышках ярких молний,
Свой блеск утратили светившие с небес,
Всё громче грохот! Громче над землёю!
Ведь спал со лба прощённого венец...
...И лишь о землю...
после страшного "обряда",
- разбились стоны скорбно плачущих людей.
Бросавших на свои ладони взгляды,
где отпечатки были от гвоздей...
"Или, Или! лама савахвани?"* -"Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?"*
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184979
дата надходження 19.04.2010
дата закладки 24.04.2010
́Фотосинтез життя,
Фотосинтез зеленого світу
І набряклі бруньки
Демострують чарівний свій хист.
А пройде якийсь час -
Забуянить усе, прийде літо,
І краплинки роси
Разом з світлом відродяться в лист.
Він вбиратиме все,
Що з легенів всякчас викидаєм.
Не ділитиме, ні!
А під дією сонця тепла,
Лиш умиє у росах,
Легенько усе поскладає,
І очистить у кисень
Усі наші грішні слова.
Може й нам би отак
Очищатись у мислях і діях
І творити добро
Із усього, що світом пливе?
Не ділити його,
Не складати направо, й наліво,
А у квантах тепла
Перетворювать в вічне, живе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184122
дата надходження 15.04.2010
дата закладки 22.04.2010
Зневажений, катований, побитий,
Терплячи муки в свiй останнiй час,
Iшов Iсус, щоб кров свою пролити
За Землю нашу грiшну i за нас.
Вiн знав про те, для того був Вiн з нами,
Щоб нас спасти i викупить з грiха,
I ось Вiн там, з пробитими руками
Отця благає, бо Земля -- глуха.
Розiп'яли з розбiйниками разом,
Кричали: "Якщо Бог ти, то спасись",
А Вiн сказав розбiйниковi фразу:
"В раю ти будеш нинi, не колись."
Життя з Iсусом -- вiчне, знайте люди,
Бо вже звершилось чудо iз чудес,
Нехай же всiм про те вiдомо буде,
Що Бог, який був страчений -- воскрес.
Могутнiй Бог, яка велика сила,
Вiн любить нас, як i завжди любив,
Заради нас вiддав на муки сина,
Щоб не загинув кожен з нас, а жив.
Нехай же вiчно Вiн iз нами буде
I охорону шле нам iз небес,
Щоб ми жили, щоб знов вiтались люди:
"Христос воскрес!"--"Воiстину воскрес!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181266
дата надходження 01.04.2010
дата закладки 02.04.2010