Blondberry: Вибране

Мирослав Гончарук_Хомин

Памятаєш лице / Волосся довкола її лиця

Вона  знає  про  втрати  і  знає  про  надбання,
Знає,  що  пам'ять  –  це  все,
Що  без  пам’яті  зовсім  нічого  нема,
Що  любов  пам’ятаєш  так,
Як  пам’ятаєш  лице,
І  волосся  довкола  її  лиця.

Що  любов,  насправді,  довша
За  смерть,  довша  за  лють,
Що  варто  чекати  завжди,
І  ніколи  не  можна  забути
Мереживо  її  теплих  
Судинних  рун,
І  серця  
Ніжну
Тривожну  
Присутність.

Що  тобою  і  мною  
Говорить  один  і  той  самий  
Бог,  
Кладе  до  серця  спів,
Кладе  до  вуст  слова,
Але  все  одно  
Не  вистачає  слів,
І  пам'ять  стає  легкою,  
Наче  сніг,
Що  так  личив  їй  до  лиця.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684827
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 04.10.2016


Мирослав Гончарук_Хомин

За що ти мене, жінко, любиш / Насамкінець, серця

Коли  вона  кладе  голову  на  мої  груди
І  засинає,
-  За  що  ж  ти  мене,  жінко,  любиш,  -  питаю,  -  
Ти  ж  мене  зовсім  не  знаєш.

-  Що  прийняв  мене  із  моїм
Дитинством,
Моїми  страхами,
Моїм  первобитним  гріхом,  Адаме,
Моїм  майбутнім  супротивом,
Моєю  печаллю,
Моїм  нічним  голодом,
Моїм  розділеним  навпіл  серцем,
Що  зародився  в  мені  рибою,
Хоч  ніколи  не  була  рибалкою,
Що  кожного  разу,  коли  можна  було  б
Прощатися,
Ти  мене  пробачаєш.

Але  в  мені  стільки  люті  і  стільки
Жалоби,  
Стільки  ненависті,  стільки  злості,
Тут  наді  мною  ще  стільки  роботи,
Стільки  грубості,
Стільки  точності.

Нащо  тобі  це  глухе  каміння,
Безводні  криниці,
Підземні  храми,
Память  обрубує  всі  обличчя,
Навіть  іконні  тугі  оправи,
Нащо  тобі  цих  глибин,  що  
Знизу,
І  цих  висот,  захованих
Глибше,
Кожного  разу  коротячи
Відстань
Між  нас  все  одно
Залишається  тиша.

Але
Ніколи  не  скажеш  серцю  –  озвися,
Дихай  вогнем,  споюй  дощами,
Чорної  осені  руда  лисиця,
Лячно  ступає  між  страху  сичами,
Так  і  порізьблена  вірність  картата,
Туго  бинтована  тишею  терцій,
Кожна  любов  починається  з  втрати,
Насамперед,  спокою,
Насамкінець,  серця.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633401
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 21.01.2016


Мирослав Гончарук_Хомин

Віддаватися трохи сонною

Вона  всотує  в  себе  ніч  –  стає  невидимою,
Чутливою  до  світла/ребром  у  темряву,
Волосся  у  неї  так  пахне  соснами,
Що  ліс  ходить  привидом
Поміж  небом  і
Землею.

Кохайся,  дівчинко,  річкою,
Тіло  твоє  дощами
Повними,
Ліжка  торкаючись
Тільки  спиною,
Звичка:
Віддаватися
Трохи
Сонною.

Зупинятися,  щоб
Заснути,
Літо,
Верби,
Волосся,
Груди.
Стільки  щастя
Холодним  світлом
Пробирається
Через  губи.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597818
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 06.08.2015


Ана Захмарна

Тополиний пух

бульварних  тополь  пухнасті  голки  
пташине  пили  молоко
зшиваючи  хмар  плодоносних  шматки
в  вагітних  небес  полотно

а  я  поміж  них  в  ореолі  думок
як  серед  людей  молода
під  коси  ховала  весільний  вінок
так  як  таємниці  -  вода

у  пасма  вітрів  вплітала  зима
грудневих  снігів  сивину
а  я  на  весіллі  своєму  сама
в  дерев  утікла  пелену

долоні  тополь  махали  крилом
вітали  заблудлу  привітом
укрили  мене  густим  молоком
і  неба  вишневого  цвітом


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542863
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 11.01.2015


Помаранчева дівчинка

Радо.

Ішов  він  минаючи  темні  вулиці.
Ішов  вогкою  від  сліз  бруківкою.
Де  собака  бездомний  до  стінки  тулиться
Він  ішов.  Насолоджуючись  мандрівкою.

І  траплялися  з  ним  на  шляху  авантюри
(скільки  ж  бачив  жінок  і  чужих  проситирадел),
Були  п'єси,  антракти  і  мініатюри  -
Він  пішов  від  такого.  Пішов  таки  радо.


І  було  в  ньому  щось  від  Отця  й  від  Духа,
В  ньому  жив  собі  Будда,  якісь  пророки,
В  ньому  був  трохи  Джа.  Трохи  Шива-  розруха
(як  Мухаммед  ходив  і  давав  уроки).

Тепер  де  б  він  не  був  -  не  поверне  назад.
Він  від  мене  пішов.  І  пішов  таки  радо.
Поки  в  новому  світі  наводить  він  лад  -  
Я  в  старому  без  нього  не  дам  собі  ради.

Помаранчева  дівчинка

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541964
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 11.01.2015


Альбіна Кузів

Наш світ до смерті нами відболів…

Не  воруши,  не  смій.  Залиш  минуле
У  цих  безоднях  пережитих  днів.
Наш  світ  кричав,  та  ми  його  не  чули.
Наш  світ  палав,  і  аж  до  тла  згорів.

Не  бий  мене  словами  на  прощання.
Не  оскверняй  цю  пам'ять,  ще  живу.
Вона  свята.  Прийми  моє  мовчання.
Я  не  натягну  слова  тятиву.

Не  дозволяй  собі  залити  горем
Безцінний  досвід,  скошені  жнива.
Так,  наших  почуттів  безкрає  море
Згубилось,  зникло,  висохло  до  дна.

Прийми  це  з  честю.  Не  криви  душею,
Ми  взяли,  мабуть,  більше,  ніж  могли.
І  не  суди,  не  ти  є  нам  суддею,
Лиш  Бог  і  зорі  ті,  що  нас  вели.

Не  рухай  грань.  Немає  там  покути.
Ми  відпалали  сотнями  вогнів.
Наш  світ  кричав,  ми  не  змогли  почути.
Наш  світ  до  смерті  нами  відболів.

06.01.2015  р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549247
дата надходження 06.01.2015
дата закладки 11.01.2015


Салтан Николай

Розцвітай в мені

[img]http://cs607821.vk.me/v607821008/2cd8/K0s9wlMWE1Q.jpg[/img]
Відлютують  страшні  морози,
Неодмінно  пройде  печаль.
Але  ти  не  сховаєш  сльози
За  туманну  свою  вуаль.

Мені  прикро,  сумно  від  того,
Що  в  очах  твоїх  біль  та  сум,
Ти  чекала  мене  так  довго,
А  я  вкотре  тебе  відштовхнув.

Дошкуляв  тобі  до  знемоги,
Коли  завжди  мусив  іти,
Але  знову  вели  дороги
У  юнацькі  твої  світи.

Я    для  тебе  був  ненадійний,
Як  осінній  вітер  в  полях,
Але  точно  тобі  покірний
І  до  того  ж  вірний  слуга.

Часом  біль  відкривав  обійми
І  я  з  радістю  їх  приймав,
Може,  був  я  занадто  вільний,
І  цей  біль  мене  відпускав.

Так  і  ти  –  набралася  сили,
Оніміла,  але  змогла,
Відпустила  мої  вітрила
І  чимдуж  від  мене  пливла.

Не  зумів  тебе,  моя  мила,
Відпустити,  хоч  ти  чужа.
Я  хотів  би,  але  ж  несила
Засадити  в  серце  ножа.

Не  підніму  руку  щоб  вбити,
Навіть  те,  чого  вже  нема…
Ех,  кохана  моя,  якби  ж  ти
Ще  хоч  раз  в  мені  розцвіла.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479919
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 30.07.2014


Мирослав Гончарук_Хомин

Риб'ячі кості / Ластівка Вітчизни

Досвід  у  горлі  мов  риб’ячі  кості,
Стоїть  упоперек,  давить  тужливо,
Літо,  що  ллється  в  твоєму  волоссі,
Завжди  вирішує  зиму.

Носиш,  тугі  наче  пам’ять  браслети,
Крадеш  спогадів  темінь  озерну,
Час  концентрації  гіркого  оцету
Заспокоює  тебе  твердю.

Тримай  у  собі  полохливі  ріки,
Швартуй  у  собі  невідомі  джерела,
Психічні  дефекти,  родимі  мітки,
Жовтого  ластовиння  зерна.

Часу  тривалого  крихкість  лютнева,
Першого  снігу  плавкі  домовини,
І  десь  вдалині  відцентрована  зверхня
Кружляє  ластівка  Вітчизни.

Все,  що  проходить  крізь  груди  і  спину,
Все,  це  ти  будеш  носити  з  собою,
Доки  ти  йтимеш  через  цю  зиму,
Доки  зима  ця  йтиме  з  тобою.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512088
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 19.07.2014


Любомир Винник

Ми із різних світів, але все ж…

Ми  із  різних  світів,  але  все  ж,
хто  зважає  у  наш  час  на  межі?
Ти  у  посмішці  сонце  несеш
і  до  тебе  постійно  -  кортежі.

І  для  тебе  лиш  квіти  цвітуть,
І  для  тебе  вночі  серенади.
Та,  ти  знаєш,  не  в  цьому  суть!
Суть  у  тому,  що  я  справді  радий!

Моє  щастя  сховалось  там,
у  куточках  твоєї  усмішки.
Я  б  ходив  кілометри  сам
попри  тебе...  повільно...  пішки.

Лиш  щоб  бачити  як  ти  цвітеш
у  своїй  намальованій  вежі.
Ми  із  різних  світів,  але  все  ж,
хто  зважає  у  наш  час  на  межі?

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506397
дата надходження 21.06.2014
дата закладки 22.06.2014


Любомир Винник

Ти просто будь зі мною… просто будь!

Десь  читав  подібний  вірш,  не  пам'ятаю  де...  хай  це  буде  інтерпритацією

Коли  вітри  цілують  твої  коси,
Коли  усе  ,  що  є  втрачає  суть,
Ти  не  тікай  від  мене  гола  й  боса!
Ти  просто  будь  зі  мною...  просто  будь!

Коли  в  душі  розлючені  морози
І  моє  серце  огортає  лють,
Коли  вірші  вплітаються  у  прозу
Ти  просто  будь  зі  мною  ...  просто  будь!

Коли  давно  нема  чого  втрачати,
у  чашку  замість  чаю  лиють  ртуть,
Коли  я  на  війну  одягну  лати,
ти  просто  будь  зі  мною...  просто  будь!

Коли  закінчиться  останнє  літо,
З  дерев  листки  назавжди  опадуть,
Не  дай  мені  самому  догоріти!
Ти  просто  будь  зі  мною...  просто  будь!  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505925
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 18.06.2014


Kіо

Не забудь…

Ти  мене  не  забудь

У  печалі  розвіявшись  вітром.

Ти  мене  не  покинь,

Най  затьмарившись  пилом  сумлінь,

Повертайся  до  мене  щоночі,

Повертайся  у  маревах  днів,

Повертайся  красою  небесних  створінь

І  крізь  силу  тяжіння  коханого  серця

Ми  приречені  ніжно  забутись  …

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504896
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 13.06.2014


Альбіна Кузів

Я надто до тебе хочу

Я  хочу  до  тебе,  чуєш?
Під  шкіру,  у  кров,  по  венах.
Відчути,  як  ти  лютуєш
Самотністю  днів  шалених.

Я  хочу  до  тебе,  глибше,
У  мрії  твої,  у  душу.
Не  стримуй  мене.  Тсс…тихше,
Я  спокій  твій  не  порушу.

Я  хочу  до  тебе  в  серце,
У  твій  божевільний  ранок.
У  вухах  лиш  кілогерци,
І  я  тобі  на  сніданок.

Я  хочу  до  тебе  в  мозок,
У  думку,  у  слово,  в  дію.
Ти  віриш,  я  без  підказок
Цю  пристрасть  твою  розділю.

Роздягнутий  літній  вечір
Щось  тихо  мені  шепоче…
У  своїй  бездумній  втечі
Я  надто  до  тебе  хочу.

05.06.2014  р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503485
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 06.06.2014


Анна Хортиця

Своє життя я залишаю в віршах

Своє  життя  я  залишаю  в  віршах,
своє  життя  я  залишу  тобі.
Усе  своє  -  не  менше  і  не  більше,
аби  лише  не  був  на  самоті.

Залишу  я  тобі  зірки  жовтаві,
залишу  щастя  і  журбу  свою,
залишу  обгорівші  почуття  смагляві,
і  вічність  нашу,  і  любов  твою.

Віддам  тобі  я  золоті  стежини,
засніжені  поля  і  тихий  степ,
журливі  вечори  й  усі  провини
і  вітру  тихого  із  зорями  дует.

Полишу  ніч  і  день.  Планети  і  сузір'я.
Повітря  й  воду,  правду  і  брехню.
Це  все  так  просто,  просто  неймовірно,
для  себе  я  лиш  вірші  залишу.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481438
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 01.06.2014


Мирослав Гончарук_Хомин

Смійся, кохана не моїм коханням

Я  можу  вертатись  до  тебе  вдруге,
Але  кохатиму  завжди  вперше,
Влітку  чуттєвість  нагадує  струни,
І  розсікає  повітря  шершнем.

І  залишає  нектар  у  волоссі,
Повнить  жагою  міжм'язовий  простір,
Усе,  що  я  хочу  -  тебе  назовсім,
Бо  назавжди́  я  хотів  тебе  досі.

Смійся,  кохана  не  моїм  коханням,
Смійся,  щаслива  у  інших  обіймах.
Справжня  любов  -  переважно  остання,
Тиха,  покірна,  бентежна,  осіння.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497045
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 23.05.2014


Мирослав Гончарук_Хомин

Стягуючи униз непотрібне нам покривало

І  сумління  її  м'яке  і  чисте  на  дотик,
Нагадує  заплатки  із  шовку  і  кашеміру,
Дівчинко-дівчинко,  тобі  вже  двадцять  чотири  роки,
А  ти  досі  малюєш  вії  свої  у  сіре.

Вона  посміхається,  ховаючи  щемко  журбу
За  червоним  жабо,  за  гранатної  втіхи  вустами,
Дівчинко-дівчинко,  скількох  ти  торкалася  рук,
Що  дотики  наші  здаються  тобі  холодами.

Кожен  четвертий  вечір,  кожні  четвер-суботу,
Вона  задихається,  курить  на  підвіконні,
Дівчинко-дівчинко,  видихай  це  повітря  ротом
Прямо  у  мене,  у  мою  запалену  глотку.

Викидає  свою  цигарку,  вертає  у  теплу  постіль,
Укриває  мене  собою,  цілує  бджолиним  жалом,
Дівчинко-дівчинко,  розбуди  мене  завтра  о  шостій,
Стягуючи  униз  непотрібне  нам  покривало.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500589
дата надходження 22.05.2014
дата закладки 23.05.2014


Мирослав Гончарук_Хомин

Коли ти спиш із ним не кохаючи

Коли  ти  спиш  із  ним
Не  кохаючи,
І  віддаєшся  йому
Не  цілуючи,
Серце,  яке
У  тобі  залишається,
Розривається
Щемко
Пульсуючи.

Бо  що  у  тобі
Проростає  
Крім  пам'яті,
Що  вигниває
В  тобі  крім
Болю,
Чорне  каміння
Тягучої
Зав'язі
Глибоким
Корінням
Сині-журбою.

Кожна  мука
І  кожне  страждання,
Сірий  попіл
І  білий  іній,
Прозорі  привиди
Твого  кохання,
Тихе  суцвіття
Блакитних  лілій.

Спи  із  ним,
Дівчинко,
Спи  у  муках,
Перебирай
Дерев'яним
Намистом,
Зелені  очі,
Холодні  руки,
Спочатку  одне
Потім
Інше
Місто.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500221
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 23.05.2014


Тетяна Мерега

Пробачити

Чи  я  колись  собі  пробачу
За  те,  що  Ви  в  моїх  думках?
За  весни,  що  не  з  Вами  бачу?
За  радість  спільну  тільки  в  снах?

За  щастя  те,  яке  не  наше?
За  ніжність,  що  не  Вам  даю?
За  те,  що  в  мріях  все  інакше?
Не  з  Вами  що  живу  в  раю?

Чи  я  колись  собі  пробачу?
Чи  я  пробачу  Вам  колись?!
За  те  кохання…  Чи  нестачу…
За  те,  що  долі  розійшлись…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500547
дата надходження 22.05.2014
дата закладки 22.05.2014


Альбіна Кузів

Не тобою створений ранок

Не  тобою  створений  ранок,
Не  тобою  зварена  кава.
Мабуть,  вийшла  із  твоїх  рамок
Й  стала  цим  тобі  не  цікава.

Не  тобою  відкриті  двері,
Не  цитуєш  думки  крилаті,
Кілька  слів  лише  на  папері,
Але  й  ті  у  онлайн-форматі.

Не  з  тобою  стою  у  черзі,
Так  буденно  і  так  важливо.
Наші  душі  чомусь  промерзли,
Хоч  би  сонце  їх  відігріло.

Хоч  старайся  мене  тримати
Біля  себе  за  руку  міцно.  
Не  з  тобою  мій  день  початий,
Та  і  твій  не  зі  мною,  звісно.

Квітнуть  гілочки  черешень,
Посміхнуся  зорі  туманній…
Не  тобою  завершений  день,
Вже  не  перший  і  не  останній.

18.05.2014  р.    

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500076
дата надходження 19.05.2014
дата закладки 20.05.2014


Іванка Костів

знаєш, я вже забула

знаєш,  я  вже  забула  як  ти  :  пахнеш  ,  дихаєш,  спиш.
як  відчувати  твою  щетину  на  свому  обличі,
вже  не  згадаю  що  ти  любиш,  чого  не  терпиш.
вже  не  згадаю,вже  не  згадаю.

знаєш,я  вже  забула:  зустрічі  та  обійми,
їх  ніби  вітром,  як  пил  знесло,
з  часом  лиш  память,  та  й  та  відійде,
зимою  лиш  спогад,  і  той  замело.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499037
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014


Сабріна

На другому кінці міста

Я  слухаю  як  стукає  дощ
На  другому  кінці  міста,
Розбиваючись  об  мої  вікна
Спочатку  повільно,  дещо  меланхолійно
Удари  пришвидшуються  і  гучнішають,
Збільшуючи  амплітуду  по  наростаючій
Поодинокі  зливаються  в  симфонію,
Яку  здається  чую  тільки  я,
Бо  вона  розлилась  в  моїй  голові,
Феєрверком  мікроінсультів,  
А  ти  спокійно  протікаєш  в  серці,    
Як  за  мить  до  інфаркту
Яке  на  другому  кінці  міста...
Але  неначе  на  іншій  планеті,
На  якій  немає  кисню.
На  якій  немає  мене.

Дощ  зупинився
Я  знову  вдома
Де  немає  кисню
Де  немає  тебе.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499054
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014


Сумний Кіт

НЕ ЖДИ МЕНЯ не чекай

не  чекай  мене,  не  треба,  я  ж  бо  не  прийду
я  тепер  уже  із  неба,  зіркою  впаду
не  чекай  коли  за  обрій  линуть  журавлі,
не  чекай  -  бо  я  загинув  на  своїй  землі.

і  не  лий  за  мною,  сльози  й  дочок  научай
що  я  поруч  тут,  з  тобою  -  тільки  не  чекай.
я  поліг  в  нерівнім  бою  за  їхнє  життя
я  не  зміг  їм  дати  волю,  навіть  майбуття...

наді  мною  ворон  квилить,  крилами  змахне
я  залишив  тут  надію,  та  усе  земне
розчинився  у  повітрі  -  привидом  злетів
нехай  бачить  Бог  і  люди  -  я  так  не  хотів.

я  поліг  кістками  в  полі,  разом  з  усіма
їх  також  було  убито,  їх  також  нема.
Нехай  хмари  саван  шиють,  нехай  плаче  дощ
хай  тіла  у  землі  гниють,  їх  не  ждуть  також.

я  пішов  на  герць  нерівний,  з  ворогом  лихим,
що  хотів  занапастити  мій  Батьківський  дім
довго  довго  кров  лилася,  засурмить  сурма,
пролилися  вдівські  сльози  -  більш  мужей  нема.

рискаль  землю  порушає,  насипа  курган,
я  із  мертвими  братами  буду  жити  там
прийде  лихий  з-за  лиману,  огорне  журба  
забере  з  собою  старшу,  жінку  заруба...

я  із  хмар  на  свою  меншу,  дочку  подивлюсь
немає  сліз,  нема  чим  плакать  -  мовчки  зажурюсь
знайди  доню  стару  шаблю,  та  її  гостри
ти  колись  за  смерть  відплатиш,  матері  й  сестри

плекай  доню  в  собі  помсту,  нехай  кров  кипить
зроби  те  що  не  зробили  всі  чоловіки,  
не  забудь  і  матір  з  батьком,  пам*ятай  сестру
міцно  тримай  в  руках  шаблю  -  дідівську  стару.

над  могилою  старою  лине  хижий  крук
він  на  голуба  полює,  хтось  натягне  лук,
задзвеніла  тятивою,  полетить  стріла,
впаде  ворог  на  могилу  -  козак  ожива...  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487336
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 13.05.2014


Олька Оленька

Ти подзвони, як в серці зашкребе.

Ти  подзвони,  як  в  серці  зашкребе.
Дзвони,  як  стане  пусто  чи  паскудно.
Ти  знай,  що  зрозумію  я  тебе,
І  витру  серце,  як  його  забрудниш.

Ти  подзвони,  коли  не  стане  сили,
Я  пригорну  до  серця  твою  душу.
І  хай  того  не  сталось,  як  хотіли,
Вислухаю  все,  й  тишу  не  порушу.

А  ти  телефонуй,  коли  заплачеш,
Коли  униз  твої  зігнуться  плечі.
Дзвони,  коли  по  скронях  лихо  скаче,
Коли  затихли  крики  в  порожнечі.

Ти  подзвони  як  в  серці  запече.
Як  буде  пусто  чи  безлюдно.
А  Я  --  завжди  послухаю  тебе.
Бо  люди  мертві  --  дуже  мудрі.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495864
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 06.05.2014


Black Heart

Минуле

Твої  очі  мене
вже  не  бачать,
Твоє  серце  
не  чує  мого,
Нашу  радість  
ніхто  не  поверне,
Все  пройшло  так
недавно  давно.
Тільки  спогади
інколи  рвуться
Крізь  години,
хвилини,
замки.
Та  вже  пізно  
вертатись  в  минуле,
Не  існує  дороги  туди

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488111
дата надходження 25.03.2014
дата закладки 06.05.2014


Помаранчева дівчинка

ти  ховаєшся  в  себе,  бо  так,  мовляв,  буде  краще
а  себе  ти  знаходиш  у  крайпах  або  пивницях
у  місцях  де  шукають  стражденників  чи  пропащих
продавайся.  чи  Богу  чи  чорту,  яка  різниця

у  собі  не  страшний  ні  потоп  ні  чужі  передбачення
у  собі  тепло  й  затишно,  в  собі  тебе  не  знайти
все  у  зовнішнім  світі  не  має  ніякого  значення
можна  вийти  на  трохи,  а  потім  знову  зайти

і  поки  ти  зручно  живеш  сам  у  собі  для  себе
і  поки  плекаєш  свою  нездійсненну  мрію
я  з  кожною  хвилею  все  віддаляюсь  від  тебе
і  з  кожною  хвилею  більше  тобою  хворію


Помаранчева  дівчинка

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496594
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 04.05.2014


Kіо

Кожна друга

Тобою  затуманилось  життя,

Мене  нема!  Не  розкажу,

Як  я  тамую  біль  у  цвіті

Сніжно-білого  бузку.

І  не  моя,  вже  не  моя,

Захмареним  з  вітрин

Відлунням  світлих  днин

Вижалась  у  кожній  другій.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496436
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 03.05.2014


Іванка Костів

я Тобі

Я  Тобі  на  полиці  чи  в  скриню  покладу  спокою  трошки.

Щоб  Тобі  спалось  міцніше  і  було  спокійніше.  В  куточку.

Я  Тобі  подарую  книги.
Ті,  котрі  не  читались  нікому.

Щоб  Ти  знав,  наскільки  важливий.  Чекаєш  мене  біля  дому.

Я  Тобі  позичу  витримки.
Аби  добре  Тобі  працювалось.

І  віддам  Тобі  трохи  серця.  Свого.  Щоб  в  Тобі  залишалось.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484528
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 02.05.2014


Іванка Костів

…. не можуть бути чужі…

Запах  кави  заповнив  всю  оселю,
ще  не  стемніло  і  за  вікном  повний  штиль.

я  тобі  вигладжену,  чисту  постіль  стелю,

нам  до  зустрічі  невпевнених  десять  кроків,  та  кілька  снів.
щоб  до  ранку  діждатись,  метелики  борсаються  у  животі,

ще  не  встигла,  не  час  кохатись,  відчувати  тебе  в  собі.
нам  не  до  неба,  ми  надто  грішні,  приземлені,  навіть  земні.

та  люди,  котрі  відчуваються  на  відстані  не  можуть  зватись  "чужі".

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490697
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 02.05.2014


Іванка Костів

Останнє, що належить Тобі.

Я  б  хотіла  змінити  наше  з  тобою  життя,
Щоб  ти  переїхав  бодай  до  Львова,
Більше  спільних  днів  до  простого  гниття,
Менше  сліз,  більше  приємностей  випадкових.
Коли  б  тобі  було  відомо  про  таємничість  моїх  снів  ,
Ми,  мабуть,  жили  б  не  так,  і  робили      дещо  інше,  
Не  треба  гортати  мільйони  книг,  
читати  чужих  думок,  
достатньо  вписуватись  у  всесвіт  однієї  жінки.
Так  хочеться  відчувати  тебе  ближче,
а  не  просто  мріяти,  бути  твоєю,
не  на  далекій  відстані,  
читати  твої  листи  і  знати,  що  й  мої  тобі  приємні,
провіяні  вітром.    Звідси.
Наші  цінності  впали  на  дно.  
Їх  вже  нутить  від  мутної  "любові"
Не  треба  придумувати  нове  кіно,  
в  якому  ми  -  головні  герої.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495470
дата надходження 28.04.2014
дата закладки 02.05.2014


Загублена в собі

Постреальність

Постмодерн  посткультура
і  все  що  йде  опісля
заміняє  собою  те  одвічне  Зараз
заміняє  оте  одвічне  почуття
яке  не  зникло
лише  розчинилося
Постпочуття  -це  теж  почуття
і  не  гірші
лише  інші

Кожного  ранку  додаю  часточку  Пост
Постранок
Вже  не  вчорашній
вже  не  ранок
і  оте  Після  не  втомлює
перетворюється  на  Більше  Ніж
жодних  рамок
лише
Поствіра
а  чому  б  і  ні?
не  зневіра
лише  щось  більше
коли  віриш  не  у  все

Пострадість  -це  спокій
Постмрія-реальність
Посткохання  -  ти

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492193
дата надходження 13.04.2014
дата закладки 30.04.2014


Ана Захмарна

Винний вірш

в  руках  тримаю  аркуш:  щось  давно
писати  я  забулася  віршами
розлити  б  рясно  по  столі  вино
і  чаклувати  у  багровім  шалі

я  тут  сама,  закуталась  у  вічність
захмелений  спокутую  порив
скупа  прийшла  на  думку  символічність
сховавшись  у  обмеженість  чорнил

веду  рядки,  куйовджу  букви  ревно  
розпатлані  метафори  чешу
та  не  зарадить  вже  нічого,  певно
моєму  вічно  п'яному  віршу

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492331
дата надходження 13.04.2014
дата закладки 30.04.2014


Любомир Винник

Побачив як тебе цілує місяць…

Побачив  як  тебе  цілує  місяць...

Мов  пальцями,  по  шиї.  Ніжно  в  губи.
І  знову  шия.  Плечі.  Нижче.  Груди.
Зорі  ж  для  нього  надто  тьмяно  світять.

А  ти  лежиш.  Немов  крізь  сон,  смієшся.
Отримуєш  від  цього  насолоду.
Він  спрагло  п'є  тебе,  мов  чисту  воду.
Ти  без  вагань  для  нього  віддаєшся.

Він  всіх  твоїх  коханців  перевершив.
Він  досягнув  давно  своєї  цілі.
Він  знає  кожну  родимку  на  тілі.
Так,  наче  він  з  тобою  вже  не  вперше.

Він  знає  коли  ти  лягаєш  спати,
якого  кольору  твоя  подушка
і  на  твоїй  білизні  кожна  смужка.

...Він  вже  зумів  тебе  причарувати.
 

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495187
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 29.04.2014


Альбіна Кузів

Бережи мене…

Бережи  мене,  чуєш?  Отямся,
Бережи  мене,  доки  жива.
Ти  душею  зі  мною  єднайся,
Не  жалій  мені  свого  тепла.

Пригорни  мене.  Бачиш,  я  плачу.
Не  губи  мої  сльози  дарма,
Бо,  можливо,  оцю  не  пробачу:
Гіркотою  щоку  обпекла.

Поклянися:  сьогодні  й  довіку
Кожну  мрію  мою  берегти.
Я  шукаю  в  тобі  чоловіка,
Щоб  життя  не  даремно  пройти.

Я  шукаю  у  то́́бі  безпеки,
І  міцне  непохитне  плече,
Щоб  в  пустелі  життєвої  спеки
Ти  зумів  напоїти  мене.

І  щоб  більше  уже  не  шукати,
І  з  тобою  –  у  щасті  й  біді…
Постарайся  мене  не  втрачати,
Бо  не  знайдеш  заміну  мені.

13.04.2014  р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492421
дата надходження 14.04.2014
дата закладки 25.04.2014


Юля Гармаш

Знаешь папа…


Папа,  мне  сбежать  бы,  не  оборачиваясь
В  те  края,  где  есть  ты  и  ветер…
Мне  бы  прямо  идти,  не  сворачивая,
Да  люблю  я  одного  человека.

Как  скажу  я  об  этом,  папа,
Хоть  себе,  хоть  ему,  хоть  чужому,
Не  спугнув  это  чувство  некстати?
Боже  мой,  я  душевно  бездомна!

Знаешь  папа,  а  с  ним  не  страшно,
И  в  объятьях  его  теплее…
Папа,  может  быть  это  счастье?
Папа,  как  же  мне  быть  смелее?
19.01.2014

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477865
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 18.04.2014


Izverg

За что

Вначале  студенты  с  курсантами  бились  подушками.
В  мальчишьей  Зарнице  летали  лишь  перья  и  пух.
Когда  ж  захватили  амбары  с  ножами  и  пушками,
Игра  перешла  в  беспредел  «Повелителя  мух».

Война  –  это  страшная  школа,  не  к  месту  здесь  юмор,  блин,
Но  учит  нас  жизни.  И  трупы  детей  хороня,
Я  думал:  за  что  ж  эти  бравые  школьники  умерли?
За  вольный  росток,  что  воскрес  в  середине  меня.

За  то,  что  я  больше  не  буду  при  виде  милиции
Бояться  что  схватят,  припишут,  посадят  в  тюрьму.
За  то,  что  закон,  продиктованный  властными  лицами
Осмелюсь  оспорить:  «Зачем?»,  «Для  чего?»,  «Почему?».

За  то,  что  хозяин  огромного  черного  «Ровера»,
Не  станет  мне  тыкать  в  лицо  волосатой  рукой.
И  людям,  что  этой  рукой  были  пущены  по  миру,
Не  станет  кричать:  «Да  вы  знаете,  КТО  Я  ТАКОЙ??!»

За  то,  что  не  сможет  хамить  озлобленная  дура  мне:
«Куда,  мол,  ты  прешься,  не  видишь,  что  вымыт  паркет?»
У  нас  послушанье  на  генном  прописано  уровне.
У  наших  детей,  слава  Богу,  почти  уже  нет.

За  то,  что  теперь  я  во  всем  принимаю  участие.
И  пусть  утверждают,  что  это  минутный  восторг,
Я  знаю:  отныне  единственным  служит  начальством  мне
Лишь  тот,  пробуравивший  сердце,  свободный  росток.

Ребята,  я  Канта  осилил,  не  вешайте  клейма  мне,  
Мол,  «Шариков»,  «Урка»,  «Иуда»,  «Опричник»,  «Злодей».
Я  рад,  что  на  смену  холопам  пришло  поколение
Не  глупых,  решительных,  смелых  и  сильных  людей.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482267
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 17.04.2014


Мирослав Гончарук_Хомин

Усі жінки, які були в твоєму житті

Усі  жінки,  які  були  в  твоєму  житті,
Уся  їх  ніжність,  уся  їх  буденна  скорбота,
Осідають  в  тобі  немов  затоплені  кораблі,
Як  біля  причалу  свого  останнього  порту.

Нашіптують  тобі  хвилями  з  глибини,
Припини,  хлопчику,  припини,
Усі  твої  пошуки  марні,
Усі  нові  твої  -  примарні,
Любов  ніколи  не  витримує  множини.

Дослухайся  до  голосів  їхніх  рваних,
Сходи  з  розуму,  повертайся  вночі  до  ліжка,
Листя  від  того  розпочинає  жовтіти  рано,
Смерть  -  приходить  у  тиші,  бентежно  і  ніжно.

Усе,  що  ти  тримаєш  опісля  їх  розпачів  і  істерик,
Долоні,  гравій,  солоні  простори  часу,
Човен,  який  пливе  проти  течії,  повертається  на  той  берег,
Де  вам  уже  ніколи  не  бути  разом.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492267
дата надходження 13.04.2014
дата закладки 13.04.2014


blashyrkh

Я бачив небо у твоїх очах

Я  бачив  небо  у  твоїх  очах,
І  я  не  знаю  що  тобі  казати,
Тримати  всесвіт  на  своїх  плечах,
Простіше  ніж  по-справжньому  кохати.

Я  доторкнувся  до  холодних  рук,
І  стиснув  знов  твої  м’які  долоні,
Хотів  би  я  позбавитись  від  вічних  мук,
Але  душа  моя  у  тебе  у  полоні.

Я  більше  не  відчую  те  тепло,
Яке  колись  ми  разом  розтоптали.
А  ми  любили,  і  це  все  було,
І  все  це  ми  з  тобою  поховали.

Я  не  побачу  небо  у  твоїх  очах,
Тебе  мені  тепер  не  обійняти,
І  щастя,  що  залишилось  у  снах,
Нам  вже  ніколи  знову  не  пізнати.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479620
дата надходження 15.02.2014
дата закладки 12.04.2014


Альбіна Кузів

Мовчи тепер. Учись любити мовчки…

Мовчи  тепер.  Учись  любити  мовчки.
Нехай  тебе  почую  тільки  я.
Нехай  усі  дізнаються  лиш  трошки.
У  тиші  є  безпечна  глибина.

Ти  вір  мені.  Беззаперечно  тихо.
І  я  тебе  довік  не  підведу.
Віддайся  почуттям  і  мною  дихай,
І  я  тебе  до  неба  піднесу.

Так  тихо-тихо  серце  твоє…  чуєш?
Так  тихо  б’ється  у  моїх  руках.
А  десь  гадалка  долею  віщує,
І  ми  з  тобою  вплетені  в  віках.

Сплетіння  рук,  і  дихати  простіше.
За  що  тепер  цінуються  слова?
Для  мене  твої  вчинки  важливіші.
Хай  знають  інші.  Я  в  тобі  жива.

20.04.2014  р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487281
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 11.04.2014


Марічка9

* * *

За  вікнами  безмірний  падолист.
За  вікнами  чиїсь  тяжкі  утрати.
А  в  когось  навіть  гірше:  сірі  ґрати.
На  серці  ґрати  майже  в  повний  ріст.
І  знов  мені  до  болю  невтямки,
Чому  часами  носиш  стільки  масок,
А  сірі  ґрати  -  дорогі  прикраси?..
Від  серця  відриваю,  мов  куски

Такі  думки.

За  вікнами  паде́  останній  лист.
За  ними  -  щось  таке  уже  далеке.
Комусь  талант  вигадувать  сюжети,
А  в  мене  до  печалі,  мабуть,  хист.

Пройде  колись.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460436
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 16.03.2014


Марічка9

* * * (кращим)

Присвячується  Я.З.

Сховалось  сонце  за  понурі  хмари,
Лишилось  серце  без  краплини  сну,
То  грім  безжально  і  щосили  вдарив
В  твою  таку  засніжену  весну.

Комусь  болить.  Хтось  хлипає  і  тужить,
Забрало  небо  зрілість  золоту.
Хтось  крикне:  "Тату!"  Хтось  ледь  чутно:  "Друже...".
Хтось  мовчки  зронить  з  ока  пилину́.

І  прийде  ранок  спогадом  ледачим,
Росою  вмиє  стоптаний  полин.
Бог  знов  до  себе  забирає  кращих,
Даючи  час  на  роздуми  живим.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342038
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 09.09.2013


malunivna

немає нічого сексуальнішого. . ;)

Немає  нічого  сексуальнішого  за  чоловіка,що  читає  книжку
Гортає  сторінки
Усміхається  нишком

Немає  нічого  приємнішого,ніж  прокидатися  вранці  в  гарячих  руках
Цілувати  обійми
Всміхатись  у  снах

Немає  нічого  важливішого  за  турботу  та  щирість
Бути  собою
Зберігати  мрійливість

Немає  нічого  солодшого  за  несподіваний  поцілунок  у  губи
А  потім  у  щоку
Приємна  згуба

Немає  нічого  вільнішого  за  зайняте  серце
Замружені  від  щастя  очі
коли  ти  маєш  все  це..

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408004
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 11.03.2013


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2013


Fairytale

Ти таки повернувся дощем

Ти  таки  повернувся  дощем,  повернувся  додому,
Увірвався  в  цю  зиму,  а  потім  пішов  без  прощань.
Ти  поставив  три  крапки,  а  я...  А  от  я  лише  кому.
І,  насправді,  нікому  не  треба  було  нарікань.

Ти  таки  повернувся  дощем  і  порушив  цю  тишу.
Я  забула  про  спокій,  закреслила  той  листопад.
Знаю:  ти  не  читатимеш  те,  що  тобі  я  напишу,
Ти,  як  завжди,  заплющивши  очі,  щось  скажеш  навгад.

Ти  таки  повернувся  дощем,  і  до  чого  тут  рими?
Ти  підеш  в  нікуди,  будуть  мерзнути  знов  зап'ястя.
Але  поки  всі  дні  не  здаються  до  болю  пустими.
Ти  таки  повернувся.  Знаєш,  напевне,  це  щастя.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396872
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 04.02.2013


Likera

Волосся

Доторкнись  до  мого  волосся.
Просто  так.  Дуже  ніжно.  І  лячно.
Я  прошу  тебе  з  шумом  колосся,
Я  прошу  тебе  тихо  і  вдячно.
Розпусти  його  в  себе  в  долонях,
Заплети  поміж  пальці  і  вени,
Заховай  їх  під  теплий  одяг,
Збережи  в  них  свої  озера.
Хай  між  нами  панує  квітень,
І  чи  буде  кохання  вічним
Це  байдуже.  Зеленим  цвітом
Я  з'явлюся,  як  осінь,  пшенична.
Серед  білих  світанків  літа,
Що  почалось  для  нас  зимою
Відречуся  від  всього  світу,
Щоб  лічити  їх  тільки  з  тобою.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332790
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 23.01.2013


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2013


Scarlett

Вже не болить

Ти  знаєш,  а  мене  вже  не  болить!
В  моїй  душі  нарешті  знову  спокій.
Як  не  крути,  та  з  будь-якого  боку
Побачиш  -  кров  моя  вже  не  кипить.

Вона  тече,  мов  тихий  потічок.
Тепер  це  світ  мій,  це  нове  кохання.
Бальзам  на  душу  –  всі  його  зізнання,
Його  слова  і  кожна  із  думок.

Посеред  ночі,  в  третій,  десь  нуль  п’ять,
Неначе  манна  з  неба,  він  з’явився,
В  моїй  душі  зненацька  поселився.
Відтоді  мої  рани  просто  сплять.

Ти  знаєш,  я  прошу:  пробач  мене
За  все  те  горе,  що  тобі  принесла!
Ти  був  царем,  і  я  була  принцеса,
А  він  простий,  життя  в  нього  одне.

В  одну  чудесну  новорічну  мить
Він  враз  розвіяв  настрій  мій  плачевний…
Моя  любов  і  спокій  мій  душевний,
Мій  вибір,  донедавна  ще  непевний…
Ти  знаєш,  і  мене  вже  не  болить!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392091
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013


Grace Dix

Как пел Синатра

Привет.
Сегодня  растоптали  первый  снег.
Как  жаль,  его  почти  что  не  осталось.  
Вот  строю  планы  на  побег
из  города
ты  не  поверишь  как  все  примелькалось.  
Всё  люди-люди,  спешка,  суета  –
подобие  ажиотажа  в  переполненном  театре.
Пытаешься  пройти,  занять  свои  места  
и  повторяешь  «Боже,  помоги»  как  мантру.
Мне  бы  терпения  взаймы,
да  чтобы  нервы  выдержали  до  предела.
Синатра  пел  «come  fly  with  me»,
а  знаешь,  
я  бы  полетела.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383375
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 18.12.2012


Андрій Марний

Щасливі ті…

Щасливі  ті,  хто  батька  й  матір  має
Хто  відчуває  близькість  рідної  душі
Ганьба  усім,  хто  їх  лиш  зневажає
Й  веде  себе,  немов  вони  чужі

Щасливі  ті,  хто  не  кляне  життя
Хто  насолоджується  й  просто  хоче  жити
Ганьба  усім,  хто  плаче  від  буття
Є  й  гірші  долі,  перестаньте  вити

Щасливі  ті,  хто  знає  як  кохати
У  кого  це  взаємні  почуття
Ганьба  усім,  кому  на  це  начхати
Ви  поки  не  знайшли  це  відкриття

Щасливі  ті,  хто  без  брехні  живе
Хто  правду  цінить  більше  ніж  зневагу
Ганьба  усім,  хто  у  брехні  пливе
Й  не  бачить  берегів  простої  правди

Щасливі  ті,  хто  зрозумів  рядки
І  висновки  якісь  зробив  для  себе
Ганьба  усім,  хто  принципи  хиткі
Не  змінить  з  користю  хоча  б  для  себе

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380424
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 27.11.2012


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2012


Тетяна Мерега

Ти залишúвся лишé у вірші

Ти  не  приходиш  навіть  у  снах.
Уже  забуваю  твої́  карі  очі.
Ти  залишúвся  тільки  в  дощах,
Що  змили  давно  мої́  мрії  дівочі.

Ти  залишúвся  щемом  в  душі  –
Вітрами  ганяєш  там  порвані  струни.
Ти  залишúвся  лиш  у  віршí,
В  тих  спогадах,  що  заховаю  у  труни.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370567
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012


Марічка9

Щасливим дням

Дозволь  мені  прийти  у  тво́ї  сни,
Я  буду  в  них  ще  теплим  ранком  жовтня.
Чому  любов  бува  така  самотня,
Як  паде  листя  знову,  поясни?

Так  добре  знати,  що  ти  просто  є.
Все  інше  раптом  стало  невагомим.
Чи  є  це  почуття  тобі  відоме?
І  чи  ти  знаєш,  що  воно  моє?

П'янкий  глінтвейн  корицею  запах,
Закутаємось  теплим  покривалом,
Поки  зима  своїм  холодним  жалом  
Нам  слідом  не  лишилась  на  вустах.  

Дозволь  мені  прийти  у  тво́ї  сни,
У  них  зостатися  росою  на  троянді,
Щоби  колись  удвох  нам  на  веранді
Щасливих  днів  згадати  восени...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367926
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 10.10.2012


BlackAngel

Я без тебе навіжена…

Кров  кипить.  Душа  палає.
Я  лише  тебе  жадаю.
Сподіваюсь.  Повертаюсь.
Не  знаходжу.  Посміхаюсь.

Я  без  тебе  навіжена,
часом…  іноді  скажена.
Та  без  тебе  я  не  я,
видно  доля  вже  така.

Нам  кохання  було  мало.
Я  до  болі  цілувала.
Відпускала.  Йшла.  Верталась.
Ненадовго  залишалась.

В  серці  грішницею  стала,
так  шалено  я  бажала.
Та  чомусь  жалю  не  маю,
про  пощаду  не  благаю…

Повернись.  Тримай  мене.
Обнімай  до  болі  міцно.
Обпікай  мене.  Цілуй.
Я  твоя  навіки  вічні.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352900
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 04.08.2012


Тетяна Мерега

Пробач за кохання

В  твоїх  очах  я  не  хотіла
Неприязнь  бачити  чи  сум.
У  мріях  тільки  ввись  летіла,
Не  зупиняла  своїх  дум.

Ти  вибач,  я  не  помічала,
Що  щось  не  так,  що  вогник  згас.
Коханий,  вибач,  я  не  знала,
Що  не  булó  для  тебе  нас.

Я  лиш  любила,  вірно  й  ніжно.
Хотіла  все  тобі  віддать.
Та,  бачу,  все  це  було  грішно.
Я  не  могла  раніше  знать.

Пробач  за  щирість,  за  кохання,
За  все,  що  бýло  й  не  булó.
Пробач  за  мрію,  за  зізнання,
За  сльози,  ненависть  і  зло.

В  твоїх  очах  я  не  хотіла
Неприязнь  бачити  чи  сум.
Пробач,  коханий,  не  зуміла
Тебе  я  вигнать  з  своїх  дум.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352619
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 04.08.2012


Me4tatel*niza)

МАЙ, , ,

От  тебя  бежать
Так  нелегко
Так  сложно  дышать
Глубоко

Ты  нужен  мне  как  Свет,
Обними  меня,  любимый  Май…
Руками,  теплыми,  как  снег…
И  одинокими,  обнимай…

Насколько  ты  жив?
Счастлив  теперь?
Здесь  ли  ты?  помнишь  меня?
Уходишь  маня…

Всем…запахом,  красками,
Цветами,  теплом,
Милостью,  ласками,
Но  оставляешь  меня  на  потом…

И  в  следующий  раз
Ты  увидишь  меня
Со  всей  толпы  глаз
За  собою  маня

Протянешь  мне  руки,
Все  так  же  весенние,
Жаждущие,  одинокие
                                             И  последние…
Наверное…

Если  вдруг  ты  не  увидишь,
просто  меня  не  станет…
любовь  на  плечи  накинешь,
и  кому-то,  как  и  мне  тепло  станет…

и  вновь  кто-то  будет  бежать
а  потом  понимать,
в  приступах  ждать,
и  дышать,
так    же  больно  дышать…

протянешь  ей  руки
все  так    же  весенние,
ждущие,  одинокие,
                                   и,  наверно,  последние…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352509
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 24.07.2012


TarlsoN

Занадто

Відкрий  своє  серце  і  небо  і  долю
Явися  хоча  б  уві  сні
І  поглядом  тихим,знайомим  до  болю
Пронизуй  всю  душу  мені

Занадто  багато  залишилось  вчора
Занадто  багато  мене
Свідомість  страшна  і  отруйна  потвора
Все  те,що  було,не  пройде

Я  сіль  твоїх  сліз  розтиратиму  в  рани
І  довго  ітиму  туди
Де  віра  в  надію  весну  зустрічає
І  з  жахом  чекає  зими..

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286706
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 21.07.2012


Довгопят Ольга

Я Вас запрошую на каву…

Сідає  вечір  золотавий
у  присмерк  голубих  вогнів.
Я  Вас  запрошую  на  каву,
на  спогад  дня,  що  відшумів.
Ми  з  Вами  сядемо  за  столик,
наллєм  напою,  що  пашить
і  поведем  про  те  розмову,
як  в  цьому  світі  гарно  жить.
Я  Вам  відкрию  таємницю,
як  закохатись  навіки
 і  де  знайти  свою  жар-птицю,  
яку  віщують  вам  зірки.
Тож  крізь  усі  буденні  справи,
що  вас  тривожать  й  нам  болять,
я  Вас  запрошую  на  каву,  
щоб  всі  тривоги  розігнать.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308572
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 20.07.2012


Андрій Любка

потяг

потяг

цей  потяг  який  прямує  в  нікуди  
оця  трава  у  плетиві  колій  
ці  хмари  рожеві  дівочі  груди  
і  їде  сонце  як  бандеролі  

ці  рельси  які  ведуть  у  тунелі  
оці  стовпи  у  тенетах  дроту  
примарне  світло  нічні  борделі  
і  склянка  кави  немов  компоту  

куди  я  їду  затерта  мапа  
мости  вокзали  касир  квитковий  
полиця  верхня  ковбойська  шляпа  
дешева  постіль  пейзажі  кльові  

брудні  примари  страрезні  роми  
жінки  вагітні  симптоми  сніду  
цей  сміх  і  карти  дешеві  пломби  
куди  я  їду  куди  я  їду  

Андрій  Любка

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=14975
дата надходження 19.05.2006
дата закладки 17.05.2012


Андрій Любка

тебе не забуду

Тебе  не  забуду

Святвечір  мене  зустрів  у  дорозі.
Зустрів  на  землі,  а  посеред  неба
висів  молодик.  У  Великому  Возі
і  Великій  Ведмедиці  була  потреба.

Крім  неба  й  світла,  була  світлиця
і  запах  шкіри,  і  контур  плоті,
що  звав  до  себе.  Нехай  святиться
усе,  що  доти  було  і  потім.

Бо  ніч  передерла  нам  горло  спазмом.
Чифірили  в  келіях  старі  монашки.
Я  не  забуду  твої  оргазми,  
щиру  наївність,  дитячі  замашки,

як  вікопомну  звізду  не  забуду.
Спогад  про  тебе  згасити  не  в  змозі.
Ніч  огортає  мене,  як  Юду.
Святвечір  мене  зустрічає  в  дорозі.

Андрій  Любка

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17920
дата надходження 14.08.2006
дата закладки 17.05.2012


Izverg

Ко дню Татьяны.

Всем  нашим  добродетелям  –  изъянам  
Причиной  служит  Имя,  говорят.  
Заложен  в  твердом  имени  «Т  а  т'  й  а  н  а»  
Такой  вот  ассоциативный  ряд:  

Татьяна  –  древнегреческая  мученица,  
Татьяна  –  ведьма  в  средние  века,  
Татьяна  –  дом-работа,  вечно  мучается,  
Татьяна  –  может  жить  без  мужика,  
Татьяна  –  гордость  школы,  комсомолка,  
Татьяна  –  зав.  отдела,  мастер  спорта,  
Татьяна  –  джинсы,  рваная  футболка,  
Татьяна  –  плетка,  кожа  и  ботфорты.  

Но  если  пару  звуков  изменить,  
Совсем  другой  Татьяна  может  быть:  

Танья  –  лавина  страсти  из  Испании,  
Танюша  –  море  нежности  и  ласки,  
Танюха  –  добрый  друг,  душа  компании,  
Татьяша  –  озорные  строит  глазки,  
Любимая  и  ласковая  Танечка,  
Смешливый  голосок  веселой  Таточки,  
Татьянушка  –  застенчивая  панночка,  
И  Танчик  –  радость  мамочки  и  папочки.  

Сейчас  больших  не  стану  делать  тайн,  
Чего  я  пожелать  хочу  для  Тань:  
Чтоб  век  в  любви  и  роскоши  купались,  
И  чтобы  Вам  по  жизни  попадались  
Мужчины,  ради  Вас  всегда  согласные  
Изнежить  Ваши  твердые  согласные  ))

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308864
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 08.05.2012


Весняна Осінь

На аркуші паперу…

І  знову  сколихнулася  душа,
І  знову  мрії  падають  на  аркуш.
До  Тебе  долітають  у  вірша́х,
Думки  і  сни  запрошують  до  вальсу.


Моїм  теплом  народжений  у  снах
Звучиш  мені  на  аркуші  паперу.
Це  сповідь  мрій  у  зболених  серцях,
Це  та  Любов,  що  стукає  у    двері.


Ще  кілька  фраз,  не  випитих  до  дна,
Ще  кілька  митей  в  серці  найсвятіших.
Якби  Ти  знав,  якби  Ти  тільки  знав!..
Як  боляче  народжуються  ві́рші...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326417
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 08.05.2012


kalush

А я чекаю Тебе у гості

А  я  сьогодні  замкнуся  просто  -
Наглухо  двері,  впритул  фір́анки,
Бо  я  чекаю  тебе  у  гості
Від  під  вечірка  і  аж  до  ранку.

Нехай  і  небо  вже  не  безкрає,
Я  наберуся  сама  терпіння,
Хай  за  дверима  сльота  осіння,
А  я  у  гості  тебе  чекаю.

Непересічний,  такий  не  пр́остий,
Тебе  хтось  зверху  мені  наврочив,
Я  прогледіла  уже  всі  очі,
Прийди,  чекаю  тебе  у  гості.  

Як  королева  я  на  помості
Пройдуся  шовком,  примружу  вії,
Я  так  чекаю  тебе  у  гості,
Чи  то  зухвало,  чи  в  безнадії.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288047
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 23.10.2011


Me4tatel*niza)

cиди и молчи

сиди  и  молчи,  сиди  и  молчи,
щеки  слезами  свои  не  мочи.
молчи  и  сиди,  молчи  и  сиди,
и  хвостом  ты  за  мной  не  ходи,  не  ходи...

и  в  след,  за  окно,  на  меня  не  смотри,
и  прощенья  просить  не  беги,  не  беги,
не  пади  на  колени,  себя  береги,
с  памяти  мысли  о  мне...  сотри

виноват,  я  не  спорю,  это  ты  виноват,
но  нет  сил  терпеть,  конец  -  "шах  и  мат"!
ты  сиди  и  молчи,  молчи  -  не  вставай,
не  кричи,  не  груби,  не  сердись,  не  вздыхай,
не  вставай,  не  ходи,  пустоту  подави
и  так  печально  на  меня  не  смотри.
не  дави  мне  на  душу,
а  просто  послушай:
я  пойду,  "отойду",
(слова  меня  душат)
я  все  отпущу,  и  прощу,  и  прощу...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283072
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 28.09.2011


Never Say Never

Пиши як слід!…

Пиши  рядками.  Крок  за  кроком.
Все  те,  що  було.  І  що  є.
І  хай  минає  рік  за  роком...
А  ти  пиши.  Про  те  й  про  се.

Нехай  закриють  часом  сльози
Холодну  втому  днів  й  ночей.
Все,  що  не  було  -буде.  Може...
Лиш  тільки  не  склепи  очей...

Нехай  ні  настрою,  ні  сонця,
Ні  ніжно  -світлих  почуттів,
Ні  ворога,  ні  оборонця  -
А  ти  пиши!  Пиши  як  слід.

Бува,  від  сліз  папір  розмокне..
Чорнило  плямами  зійде.
І  кожне  слово...кожне...кожне!!
Хоча  б  поранить,  як  не  вб"є.

...а  зараз  в  моді  той  же  "пАфос",
Ті  ж  "сльози-соплі",  шпильки  й  бант.
Писати  правду...А  це  нащо?
Хіба  оцінить  це  магнат?...

Та  всеодно  мені  на  рамки!
В  яких  збудований  цей  світ.
Що  каву  п"ють  із  цигарками,
А  до  води  -лимон  і  лід.

Така  вже  я  -не  переломиш,
Була  собою  й  далі  є.
Навряд  чи  вже  закриють  рота,
Бо  знов  і  знов  пишу́́  своє.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282067
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 27.09.2011


Просто Тетяночка

Прошу тебе, спали мої листи

Прошу  тебе,  спали  мої  листи,
Я  в  них  занадто  щира  і  відверта,
Я  в  них  могла  воскреснути  й  померти
І  серце  тобі  в  жертву  принести.

Я  в  них  сміялась,  плакала,  жила,
В  них  запах  мій  ледь-ледь  іще  вловимий,
Вони  ключем  летіли  журавлиним,
Щоб  тихо  впасти  до  твого  крила.  

Вони  тобі  несли  мою  любов  -
Тонкий,  зворушливий  роман  у  віршах.
Твоя  ж  була  новелою,  не  більше  -
Дешева  гра  емоцій  і  розмов.

Я  в  них  звучала  музикою  слів,
Ховала  біль  в  байдужості  трикрапки
І  вкотре  починала  все  спочатку
Поміж  рядків  іще  щасливих  днів.

Між  нашими  серцями  як  мости
В  моїх  листах  були  слова  кохання...
Я  в  них  була  тоді  занадто  справжня...
Прошу  тебе,  спали  мої  листи.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276599
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 01.09.2011


Marko

Кривдоцвіт

Ти  тричі  в  мені  цвіла,
Ти  тричі  мене  боліла
Допоки  гроза  страшна
Зовсі́м  не  порвала  крила.

Я  знаю,  банально.  Так.
Та  більше,  пробач,  не  можу
Вестися  на  долі  знак,
Воно  ж  як  нулю  тотожно...

Пульсує  спокійно  кров
І  серця  помірні  ритми.
Набридла  така  любов
Що  носить  під  серцем  кривду...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259816
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 21.05.2011


Grace Dix

Высшее из искусств

Что  чувствуют  руки,  когда  их  касаются?
Что  чувствуешь  ты,  читая  стихи?
Сквозь  дым  и  огонь  двадцать  первого  хаоса
Я  смогла  разглядеть  как
рождались  цветы.
и…
что  за  чудо:  они  украшали  твое
«внутри»  
как  ни  одно  из  чувств.
я  люблю  тебя,
а  любить  –  это  высшее  из  
искусств.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259657
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 18.05.2011


Катя Куприна

Я боялась писати вірші

Я  боялась  писати  вірші,
В  тиші  літніх  ночей  ховатися,
Я  занадто  добре  навчилась
Забувати  і  розлучатися

Хтось  уміє  таку  солодку,
Заспокійливу  ніч  зачати,
Та  мабуть  тільки  я  навчилась,
Так  безболісно  й  гідно  втрачати

Я  старанно  збирала  в  долоні
І  самотність,  і  місячний  пил,
Залишки  сліз  витирала
На  кам'яних  плитах  могил

Я  боюся  писати  вірші,
Та  вони  мимоволі  з'являються,
Я  боюся  писати  вірші,
Бо  вони  все  частіш  збуваються...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98930
дата надходження 21.10.2008
дата закладки 12.05.2011


Марічка9

Вітрила.

Пишу  прощання.  Клею  зміст  словам.
Байдужість  надто  серце  полонила.
Ні,  не  здаюся,  просто  вам  віддам
Свої  останні  спалені  вітрила.
Пишу  й  мовчу.  Не  хочу  знати  втрат.
На  них  дивитись  -  надто  біль  пекучий.
Це  те,  що  має  в  шахах  ім'я  "мат",
Це  те  що  не  вбиває,  але  мучить.
Пишу  прощання.  Легше  так  самій.
А  в  когось  зараз  припадають  пилом
Такі  безцінні,  надто  дорогі
Життя  нові  ще,  сильні  ще  вітрила...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258501
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011


Віктор Нагорний

Кав'ярня. Тихо. Двадцять перша.

Кав’ярня.  Тихо.  Двадцять  перша.
Півморок,  за  вікном  ліхтар.
Він  дивиться  на  неї  вперто
У  захваті,  в  полоні  чар…

Вона  не  бачить.  Робить  вигляд.
П’є  каву  і  читає  твір…
Надія  у  думках  пробігла,
Від  книжки  відриває  зір…

Зніяковів  і  посміхнувся.
Раніше  б  –  ні…  Він  би  не  смів.
Про  полохливість  вмить  забувся…
Пішов  і  біля  неї  сів.

Чудовий  вечір,  чорна  кава
Провів.  Лишився.  Цілував…
Вона  правдива  і  ласкава
Він  ще  таких  не  зустрічав…

Обійми.  Ніжність.  Шоста  ранку.
Заплетені  в  вустах  шалених…
Лоскоче  вітер  крізь  фіранку.
Єдине  щастя  з  двох  окремих…

Кав’ярня.  Вчора.  Двадцять  перша.
Ще  недоторкане  майбутнє,
Ще  не  розкидана  одежа,
Але  кохання  вже  присутнє…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246366
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 06.05.2011


Alexander Marchuk

Для тебе

Нехай  для  тебе  сонце  вже  не  світить,
І  доля  не  віщує  щастя  нам.
Страждання  охопило  твоє  серце,
Яке  жадає  битися  на  злам...

Коли  повіє  холодом  єдиним,
Втікай  від  нього  у  забутий  рай.
Знайдеш  себе  у  непрості  хвилини,
Про  вірність  і  кохання  пам*ятай!

Хлюпоче  море,  сонце  -  ти  єдина,
А  ти  смієшся  тихо  у  душі...
І  на  обличчі  з*являться  краплини  -  
Це  сльози,  що  були  у  моїм  сні.

Своїм  пером  я  різко  проводжаю
По  чистому  папері,  й  десь  в  кінці,
Запишу  я  ту  чарівну  цитату:
"Бажаю  щастя  кожному  й  тобі"

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254077
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 04.05.2011


Bezsoromna

Кучерявиться дим

Кучерявиться  дим,  розлітається  дим,
ніби  сон,  ніби  біль,  ніби  гра.
Полетіти  за  ним,  розлетітись,  як  дим,  
як  вуаль,  як  брехня,  як  мара.

Заплітає  косу,  жовто-сиву  косу
дим  гіркий,  дим  сумний,  сивий  дим.
Сизо-сіру  красу  у  очах  понесу.
Плине  дим.  Я  -  за  ним...  Я  -  за  ним...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257336
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 04.05.2011


Bezsoromna

Будинок на скелі

Вона  вперше  їхала  відпочивати  сама.  Ще  кілька  днів  назад  це  зовсім  не  турбувало,  бо  була  охоплена  лише  одним  бажанням:  швидше  б  побачити  море!  Всю  зиму  воно  кликало  її  в  снах,  приманювало  спогадами  про  солоні  поцілунки  хвиль...  І  їй  було  тоді  байдуже:  сама  вона  чи  з  друзями.  Але  тепер,  спостерігаючи  за  веселою  компанією  в  сусідньому  купе,  що  жваво  обговорювала  найкращі  способи  проведення  відпочинку,  їй  раптом  стало  сумно.  Заздрісно  слухала  їхні  розмови,  жарти.  Якось  навіть  соромно  було  сидіти  самотньо  біля  такої  невгамовної  компанії.  Та  і  як  вона  сама  буде  в  Криму?  Не  сидітиме  ж  цілий  день,  спостерігаючи,  як  хвилі  роблять  скелям  манікюр.  Зітхнула.  Постелила  собі  постіль,  але  навіть  не  надіялася  заснути  в  такому  галасі,  просто  хотіла  виглядати  зайнятою.  Але  як  це  не  дивно,  все  таки  подрімала.  Рівномірне  покачування  вагону  завжди  діяло  на  неї  заспокійливо,  тому  ,  певно,  так  любила  їздити  потягом  –  так  спокійно,  затишно.  Душі.
Подорож  видалася  їй  короткою.  Ніби  зовсім  недавно  сідала  у  вагон,  а  це  вже  йде  з  якоюсь  бабусею  дивитися  на  кімнату.  Якби  ще  не  забула  в  таксі  свого  улюбленого  великого  капелюха,  почувалася  б  цілком  задоволеною.
Кімната  їй  сподобалася.  Чисто,  просторо.  Ліжко,  стіл,  стілець  і  шафа  –  все  найнеобхідніше.  Бабуся  за  окрему  платню  навіть  зголосилася  готувати  їй.  Речі  не  розкладала  –  відразу  побігла  до  моря.  Воно  залишалося  таким  же,  як  і  сім  років  тому,  коли  побачила  його  вперше,  але  лише  на  перший  погляд.  Насправді,  кожного  року  все  було  по-іншому,  не  так.  Хоча  вона  підозрювала,  що  ті  зміни  відбувалися  не  з  морем.  Змінювалася  вона  сама.  Та  і  весь  світ  навколо.  А  море  залишалося  все  таким.  Можливо,  саме  це  її  і  приваблювало  так  –  його  постійність.  Десь  глибоко  в  душі  вона  боялася  швидкості,  з  якою  змінювалося  все  навколо  щодня.  Не  зізнавалася  навіть  собі,  але  боялася  не  встигнути  за  цими  змінами  і  залишитися  позаду  та  осторонь.  А  море  давало  їй  впевненість.  І  змогу  відпочити  від  того  шаленого  ритму.
Провела  рукою  по  воді,  лизнула  палець  і  скривилася.  Посміхнулася  собі:  „Солодким  воно  не  стало.”  Хотіла  одразу  ж  пірнути  в  привітно  розстелену  перед  неї  синяву,  але  була  без  купальника,  а  на  пляжі  стільки  людей.  І  так  дехто  вже  поглядає  на  одягнену  дівчину,  що  стоїть  по  коліна  у  воді,  гладить  набігаючи  хвилі  рукою  і  посміхається  брязкіткам,  що  злітають  повсюди.
- Ей,  дэвушка!  Возьмите  арбуз,  а!  Сладкий  арбуз,  сочный.  Такой
красивый  дэвушка  отдам  совсем  дешэво.  Возьмите.
- Ні,  дякую  –  спішно  обійшла  продавця,  але  він  знову  став  перед  нею.
- Ну  ладно,  я  вам  отдам  его  просто  за  то,  что  у  вас  такие  красивые  глаза.
Возьмите.
- Та  не  треба,  що  ви!  –  знічено  посміхалася,  відпихаючи  руки  араба  із
великим  смугастим  кавуном.
- За  что  вы  меня  обижаетэ,  а,  дэвушка?  Ведь  я  же  хочу  вам  приятно
сделать.
Довелося  їй  таки  взяти  того  кавуна.  Це  ж  треба!  І  де  тільки  вони  беруться,
такі  нахабні?
Але  сидячи  у  себе  в  кімнаті  і  ласуючи  соковитим  смачнючим  плодом  вона  була  дуже  вдячна  арабу  за  його  нахабність  і  батькам  за  гарні  очі.
Наплававшись,  стомлена,  але  щаслива,  коли  стемніло  вона  пішла  на  набережну.  Коли  приїздила  з  подругами,  завжди  ходили  вечорами,  блукаючи  по  незчисленних  палатках  із  сувенірами,  різними  камінчиками  прикрасами.  Самій,  звісно,  буде  не  так  і  цікаво,  але...
Раптом  її  увагу  привернули  художники.  Вона  точно  не  знала,  чи  художники  це,  але  завжди  хотіла  мати  свій  портрет,  намальований  чорно-білими  фарбами.  Підійшла,  почала  роздивлятися  їхні  роботи.  Згадала,  як  на  Хрещатику  віддала  10  гривень  за  свою  карикатуру  і  яка  потім  була  розчарована,  коли  зрозуміла,  що  портрет  зовсім  на  неї  не  схожий.  Зараз  хотіла  вибрати  того,  хто  малював  найкраще.  Їй  подобалося  спостерігати,  як  працюють  ці  люди,  дивитися  на  вже  готові  портрети,  і  на  ті,  де  ще  тільки  починають  з’являтися  риси  людського  обличчя,  тож  її  не  лякала  перспектива  пройти  у  пошуках,  здавалося,  безкінечний,  яскраво  освітлений  ряд.  Зупинилася  біля  більвого  юнака,  який  зараз  малював  огрядну  тітоньку  із  надто  яскравим  макіяжем.  Не  могла  відвести  погляду  від  його  рук.  Великі  долоні  із  довгими,  засмаглими  пальцями,  які  рухалися  так  швидко  і  граційно,  виконуючи  якийсь  таємний  танець,  відомий  лише  їм.  Вона  хотіла,  щоб  її  портрет  малювали  ці  руки.      
- Скільки  коштує  портрет?
- 50  гривень.
На  Хрещатику  за  це  брали  30,  але  вона  все  одно  ніяк  не  може  вибратися  з
гуртожитку  спеціально,  щоб  „намалюватися”.  А  коли  опиняється  там,  гуляючи  або  ж  по  необхідності,  ніколи  не  вистачає  грошей  чи  часу.
- 30.  –  сама  не  помітила,  як  слова  зірвались  з  губ.  Почервоніла  від
сорому,  бо  вважала  ганебним  торгуватися,  навіть  якщо  розуміла,  що  ціна  занадто  висока.  Тоді  вона  просто  шукала  потрібне  в  іншому  місці.  Що  ж  на  неї  найшло?
Юнак  пильно  поглянув  на  неї.  Погляд  не  був  байдужий,  але  і  емоцій  ніяких  на  ньому  не  можна  було  побачити.  Ковзнувши  поглядом  по  всій  її  статі,  він  знову  зупинився  на  обличчі,  яке  поступово  з’являлося  на  білому  полотні.
Вона  чекала  на  насмішку,  образу,  можливо,  що  він  буде  торгуватися,  але  аж  ніяк  не  на  мовчанку.  Хвилину  постояла,  відчуваючи  свою  безпорадність  і  сором.  Потім  повернулася,  бажаючи  швидше  звідси  піти,  аж  тут  він  промовив,  не  відриваючись  від  роботи.
- Я  намалюю  вас  безкоштовно.
Вона  завмерла,  вражена.  Цього  точно  не  чекала.  Нарешті  він  підвів
погляд.
- Якщо  ви  погодитеся  позувати  оголеною  і  дозволите,  щоб  один  портрет
залишився  в  мене.
Він  не  відводив  погляду.  Вона  забула  зробити  ображений  вираз  обличчя.
- То  як?  –  так  спокійно,  ніби  він  пропонував  це  всім,  і  всі
погоджувалися;  ніби  це  було  цілком  нормально    -  позувати  оголеною  перед  незнайомою  людиною  та  ще  й  лишити  йому  свій  портрет.
Божевілля  якесь.  Якби  ці  темно-сірі  очі,  які  нагадували  їй  колір  моря  у
сутінки,  не  вдивлялися  так  пильно  в  її  очі,  що  сяяли  кольором  морських  хвиль,  освітлених  ранковим  сонцем,  вона  б  відвернулася  і  пішла  геть.  Навіть  не  виказуючи  нахабі,  що  посмів  їй  таке  запропонувати,  всього,  що  вона  про  нього  думає.  Але  відчуваючи,  як  розливається  тепло  по  всьому  тілі  від  його  погляду,  вона  поступово  переставала  вважати  цю  думу  божевільною.  Чому  б  і  ні?  Хіба  вона  не  мріяла  інколи,  щоб  її  намалювали  оголеною?  То  чому  не  зараз?  Тут,  де  ніхто  її  не  знає  і  куди  вона  може  вже  ніколи  не  повернутись.  Та  хвилина  здалася  їй  вічністю.  Вона  ще  не  встигла  перебрати  всі  «за»  і  «проти»,  коли  він  запитав:  
- Ти  згодна?
- Так.  –  навіть  не  додумавши  свою  думку  до  кінця.
- Почекай  15  хвилин.  Я  закінчу  і  ми  підемо  до  мене.
- До  тебе?
- А  ти  хочеш,  щоб  я  малював  тебе  прямо  тут?
Вона  знічено  посміхнулася,  починаючи  розуміти,  що  зробила  помилку.
Вони  йшли  такими  заплутаними  доріжками,  що  вже  через  10  хвилин  від
початку  їхньої  подорожі  вона  відкинула  думку  просто  повернутися  і  побігти  назад.  По  тій  простій  причині,  що  дороги  назад  вона  не  знала.  Картаючи  і  лаючи  себе  за  дурість,  злякано  здригнулася,  коли  він  почав  говорити.
- Певно,  уже  жалкуєш,  що  погодилася?
Відчувши  легку  насмішку  в  його  голосі,  гордо  підняла  голову.
- Чому  ж,  зовсім  ні.  Звідки  ти  це  взяв?
Поглянувши  на  неї,  він  посміхнувся.
- Навіщо  обманюєш?  Невже  я  сподобався  тобі  настільки,  що  ти  хочеш  справити  на  мене  враження?
Почервоніла,  але  кинувши  на  нього  злий  погляд  із-під  вій  зрозуміла,  що
це  був  жарт.
- До  речі,  ми  ж  іще  не  знайомилися.  Мене  звати  Антон.
- Дуже  за  вас  рада!  –  все  таки  не  змогла  стримати  образи.
- Так,  звісно,  ви  праві.  Усе  це  зайве.
Він  відвернувся,  відразу  посерйознішавши.  Їй  раптом  стало  прикро.  У
нього  гарна  посмішка.
До  високого  старого  будинку  вони  підійшли  мовчки.  Піднялись  сходами  і  він  відчинив  двері,  пропускаючи  дівчину  веред.  Коли  ввімкну  світло,  вона  роззирнулася  навколо.  Одна  невелика  кімната,  завалена  паперами,  незакінченими  малюнками.  Вони  були  скрізь:  на  ліжку,  на  підлозі,  на  єдиному  в  кімнаті  стільці,  на  столику  з  двома  великими  чашками.
Вона  чекала,  що  зараз  Антон  вибачиться  за  безлад  в  кімнаті,  але,  здавалося,  йому  було  байдуже  до  цього.  Скинувши  зі  стільця  ескізи,  жестом  запросив  її  сісти.  Потім  вийшов  до  ванної  і  вона  почула,  як  ллється  вода  з  крану.  Певно,  мив  руки.  Дівчина  чекала,  що  він  запропонує  їй  чаю  чи  кави,  але  даремно.  Вийшовши  з  ванної  Антон  відгорнув  невелику  занавіску  над  ліжком  і  дістав  з  прихованої  там  полички  папір  і  олівець.  Потім  глянув  на  неї.  Кілька  секунд  просто  мовчав,  вдивляючись  у  її  ледь  зблідле  обличчя.
- Я  б  міг  вас  заспокоїти,  але  ця  блідість  вам  до  лиця,  тож  гадаю  нічого
страшного  не  станеться,  якщо  трохи  похвилюєтесь.  Ви  роздягайтеся,  а  потім  станете  ось  тут,  біля  вікна,  трохи  боком,  щоб  місячні  промені  падали  на  груди  і  рот.
Його  слова  перемішалися  у  неї  в  голові,  від  хвилювання  вона  не  могла
збагнути  чого  він  хоче,  тому  так  і  продовжувала  сидіти  на  стільці.  Він  зупинився  біля  неї  так  раптово,  що  вона  злякалася.
- В  чому  річ?
- Здається,  я  не  можу  –  тихо  промовила  вона.
- Чому?
- Просто  не  можу.
Він  довго  дивився,  потім  поклав  папір  і  олівець  на  ліжко.
- Вставайте.
- Що?
- Встати  ви  можете?  
Вона  відчула  в  його  голосі  легке  роздратування  і  боячись  розгнівати  його
ще  більше,  мовчки  встала.
- Я  не  розумію  чому  ви  боїтеся.  Але  ж  ви  прийшли  сюди.  Ви  знали  
навіщо.  Тож  не  треба  зараз  цього  всього.  Ми  просто  зробимо,  що  хотіли,  і  все.  Я  проведу  вас  додому…  -  його  пальці  вже  розстібнули  кілька  ґудзиків  на  блузці,  а  вона  просто  стояла,  не  маючи  сили  звести  на  нього  погляд,  не  маючи  сили  сказати:  «Ні».  Якесь  невідоме  почуття  охопило  її.  Ніби  байдужість,  але  було  приємно  відчувати  його  руки,  які  вже  зняли  з  неї  блузку  і  тепер  стягували  шорти.  В  такому  заціпенінні  вона  й  простояла,  доки  він  повністю  не  роздягнув  її.  Потім  відвів  до  вікна,  довго  повертав  із  сторони  в  сторону,  то  піднімав  їй  підборіддя,  то  нахиляв  голову.  Він  робив  це  так  спокійно,  ніби  перед  ним  була  не  гарненька  оголена  дівчина,  а  ваза  з  квітами,  і  скоро  цей  спокій  передався  їй.  Тепер  вона  з  цікавістю  спостерігала  за  Антоном,  виконуючи  всі  його  вказівки.
Час  зупинився.  Місяць  заливав  сріблом  тонку  смужку  зануреної  в  темряву
кімнати,  ледь  окреслюючи  риси  оголеної  дівочої  постаті  біля  вікна.  Художник  був  повністю  прихований  мороком  і  лише  завдяки  несміливому  вогнику  свічки  вона  могла  розгледіти  його  швидкі,  гострі  рухи  і  зосереджене  обличчя.  Все  це  здавалося  сном,  чудернацькою  грою,  але  вона  ніяк  не  могла  повернутися  до  реальності.  Всередині  народжувалося  якесь  почуття,  воно  ставало  сильнішим  з  кожним  поглядом  на  Антона.  Але  що  то  за  почуття?  Любов?  Ні.  Місяць,  як  ніхто  розумівся  на  цьому.  Пристрасть?  Можливо.  Хіба  не  її  цілунки  палають  мальвами  на  щоках  дівчини?  Хіба  не  під  її  мелодію  рухаються  пальці  юнака?
Закінчивши,  він  підійшов  до  неї.  Дівчина  підвела  погляд,  ніби  запитуючи:  «Що  далі?».  Якби  художник  захотів  її  поцілувати,  вона  не  стала  б  перечити.  Але…  За  мить  він  уже  ввімкнув  світло.
- Одягайся!
Вигляд  Антона  здивував  її.  Юнак  був  блідий,  краплі  поту  виступили  на
чолі.  Здавалося,  у  нього  не  було  сили  навіть  ворухнути  пальцем.  Коли  вона  одяглася,  він  взяв  одну  з  картин  і  пішов  до  дверей.
Йшли  вони  мовчки.  Кожен  думав  про  своє.  А  може  й  не  думав.  Важко  було  розбудити  мозок  від  того  сну,  в  який  звалила  його  ця  ніч.  Побачивши  сонну  вранішню  набережну  вона  зупинилася.
- Все,  далі  я  піду  сама.  Дякую,  що  провів.  І  за  портрет  теж…  дякую.
- Це  я  тобі  дякую.  –  мовив  він,  а  потім  повернувся  і  пішов.  Вона  теж
попрямувала  додому.
Наступного  ранку,  прокинувшись,  відразу  згадала  вчорашній  вечір.  Але  була  переконана,  що  то  –  лише  сон.  Посміхнувшись,  встала  з  ліжка  і…  обімліла.  Обіперта  б  стіл  картина  була  загорнута  в  папір  і  не  видно  було  її  змісту.  Але  дівчина  була  впевнена,  що  це  картина  з  її  сну.  Глибоко  вдихнувши,  вона  взяла  її  в  руки.  Повільно  зняла  обгортку.
Це  було…  вікно.  Перше,  що  привертало  увагу.  Не  дуже  велике  вікно,  в  яке  струменем  вривалося  місячне  сяйво,  таке  яскраве,  що  не  відразу  помічався  посріблений  силует  біля  вікна.  Оголена  дівчина  стояла,  спершись  на  край  вікна  плечем.  Здавалося,  вона  дивилася  на  небо,  але  щось  у  кімнаті  змусило  її  озирнутися.  Довге,  розпущене  волосся  трішки  приховувало  груди,  хвилями  спадало  на  ледь  напружену  спину.  Виникало  відчуття,  що  дівчина  дивиться  прямо  на  тебе  і  в  її  погляді  читався  подив,  страх  і  обіцянка.  Вона  була  чарівною.  «Невже  це  я?»  -  картина  так  вразила  її,  що  дівчина  не  мала  сили  рухатись.  Довго  просиділа  на  ліжку,  вдивляючись  в  таку  знайому  і  чужу  водночас  постать.  Потім  встала,  зібрала  свої  речі  і  вже  за  дві  години  купувала  білети  в  Київ.


Телефонний  дзвінок  відірвав  її  від  книги  і,  зітхаючи,  вона  попрямувала  до  кухні,  вкотре  уявивши,  як  би  чудово  виглядав  телефон  на  столику  біля  крісла,  в  якому  вона  завжди  читала.
- Алло!  Вікторія  Павлівна?  –  почула  незнайомий  чоловічий  голос.
- Так,  це  я.
- Доброго  дня!  Вам  телефонують  із  нотаріальної  контори  м.  Алушта.  Чи
не  могли  б  ви  заїхати  до  нас?
- Що?
- Ваша  присутність  необхідна  для  обговорення  умов  заповіту.
- Якого  ще  заповіту?  Це  якийсь  розіграш?
- Зовсім  ні.  Ви  знайомі  з  Короленком  Антоном  Сергійовичем?
- Вперше  чую.
- А  він  вас  знав.  Він  помер  і  залишив  вам  дещо.  Щоб  отримати  все,
протягом  10  днів  ви  маєте  з'явитися  тут.
- Але  я  не  знаю  ніякого  Антона  Сергійовича  і  впевнена,  що  це  якась
помилка.
- Послухайте,  у  заповіті  він  вказав,  щоб  будинок  і  лист  передали
Ткаченко  Вікторії  Павлівні  і  приклав  вашу  точну  адресу  і  номер  телефону.  Тож  ніякої  помилки  бути  не  може.  Крім  того,  у  нього  є  ваш  портрет,  який  він  сам  намалював.
Вона  зрозуміла.  Зрозуміла,  хто  такий  Антон  Сергійович.  Але  не
зрозуміла,  чому  він  мертвий  і  чому…  залишив  їй  дім  і  лист.
- То  ви  приїдете?
Раптом  подумала,  що  цей  чоловік,  а  можливо  і  інші,  бачили  її  оголену.  Та
було  байдуже.
- …Так.  Назвіть  мені  адресу,  будь  ласка.


«Я  поринаю  у  спогади.  Вони  огортають  мене,  м’які  і  ніжні,  мов  сніг…
мов  густий,  теплий  сніг.
Я  не  можу  зупинити  його,  хоча  і  намагаюся.  Ти  навіть  не  уявляєш,  як  би  я
хотів  забути.  Не  тому,  що  це  неприємні  спогади,  зовсім  навпаки.  Вони  занадто  хороші,  вони  змушують  мене  розуміти,  наскільки  пусте  моє  життя,  наскільки  воно  марне.  Я  ніби  опинився  у  замкнутому  колі.  Події  того  вечора…  навіть  не  події,  ні.  Лише  відчуття.  Я  не  зможу  зараз  сказати,  в  що  ти  була  одягнена,  про  що  ми  говорили,  яка  тоді  була  погода.  Але,  якби  знайшов  слова,  то  розповів  би  про  кожну  емоцію,  кожен  порух  душі  від  сліду,  залишеного  твоїм  поглядом.  Здається,  я  збожеволів.  Мені,  певно,  варто  було  б  спочатку  привітатися,  але  це  було  б  так…  звичайно.  А  я  не  хочу,  щоб  буденність  хоч  трішечки  торкалася  нашої  незвичайної  історії,  нас…  Хоча  чи  були  «ми»  взагалі?  Була  чарівна  ніч,  сповнена  магії  від  нестримних  чуттів  юнака  і  дівчини,  були  погляди,  в  яких  намагалося  заховатися  бажання…  і  ще  щось.  Я  стільки  передумав  перед  тим,  як  сісти  за  цей  лист.  Я  стільки  хотів  тобі  сказати,  пояснити.  А  зараз…  зараз  я  пишу  ці  безглузді  слова  і  з  кожною  літерою  розчаровуюся  все  більше  і  більше,  бо  ж  виходить  зовсім  не  те,  що  я  насправді  відчуваю.  Але  я  мушу  хоч  щось  спробувати  пояснити.
   Не  проходило  і  години  після  нашої  зустрічі…»  -  різкий  телефонний
дзвінок  змусив  її  відірватися.  З  роздратуванням  схопила  телефон  і,  натиснувши  кнопку,  вимкнула  його.  Хотіла  повернутися  до  читання,  але  чари  вже  розвіялися,  раптом  стало  сумно  й  незатишно.  Крізь  скляні  двері  веранди  вийшла  на  вулицю.  Вітер  відразу  ж  почав  залицятися,  граючись  із  волоссям,  шарпаючи  сукню.  Дівчина  пробула  тут  вже  два  дні  і  він  ще  ні  на  хвилину  не  залишав  її  в  спокої.  За  ці  два  дні  це  був  її  єдиний…  Хто?  Друг?  Співрозмовник?  (Хоча  це  смішно  –  вона  ж  із  ним  не  розмовляла,  хіба  що  подумки).
Може  це  було  й  на  краще.  Мабуть,  було  б  набагато  важче,  якби  залишилася  зовсім  сама.  А  гострі  цілунки  вітру  приносили  їй  певний  спокій.
Підійшла  до  краю  скелі.  Було  не  так  уже  і  високо,  але  якщо  довго  дивитися  вперед,  на  безкраю  синяву  морських  хвиль,  виникає  відчуття  польоту.  Відчуття  свободи.  Хоча  зараз  їй  ця  свобода  ні  до  чого.  Зараз  вона  хотіла  іншого. Озирнулася.  Невеликий  одноповерховий  будиночок  за  декілька  десятків  метрів  від  прірви.  За  ним  смуга  розкішних  старих  сосен,  які  ховали  цей  шматочок  казки  від  цікавих  очей  туристів,  що  любили  блукати  у  віддалених  місцях  Кримських  гір.  Проте,  ця  скеля  над  морем  була  дуже  далеко  від  міста,  до  того  ж,  сюди  не  було  дороги,  лише  ледь  помітна  стежка,  яка  так  звивалась  поміж  кущів  і  старих  дерев,  що  навіть  порівняти  немає  з  чим.  
Коли  вона  прийшла  сюди  вперше  разом  із  нотаріусом,  була  трохи  розчарована.  Чомусь  очікувала  на  щось  справді  дивовижне,  бо  ж  і  вся  ця  історія  була  якась  магічна.  А  цей  малий  будиночок  далеко  від  цивілізації  був  таким…  простим.  Але  залишившись  на  одинці  з  цим  небом,  цією  скелею,  цим  божевільним  вітром  раптом  відчула  себе  вдома.  
У  будинку  всього  три  кімнати.  Невеличка  кухня  з  блакитними  фіранками.  Набір  таких  же  блакитних  тарілок  на  столі.  Дивно,  але  чомусь  відразу  звернула  увагу  на  однаковий  колір  фіранок  і  тарілок.  Спальня  із  широким  ліжком  і  величезним  вікном,  ледь  не  на  всю  стіну.  Першу  ніч  було  страшно  спати,  її  лякали  безсоромні  зорі,  що  так  нетактовно  заглядали  до  кімнати,  лякали  голосні  пісні  цвіркунів,  такі  пронизливо-моторошні,  та  ще  й  вітер,  намагаючись  пробратися  до  кімнати,  щохвилини  виривав  ї  із  обіймів  Морфея,  бухаючи  у  шибки.  І  лише  наступного  дня  вона  зрозуміла,  чому  на  вікнах  немає  штор.  Почавши  читати  його  листа  перестала  боятися  ночі.
А  ще  була  маленька  вітальня.  З  м’яким  диванчиком,  каміном  і  величезним  стелажем  з  книгами.
«Не  проходило  і  години  після  нашої  зустрічі,  щоб  я  не  шкодував,  що  не  поцілував  тебе  тоді.  Не  проходило  і  години,  щоб  я  не  радів  цьому.  Те,  що  сталося  між  нами,  більше  схоже  на  якусь  ілюзію,  фантазію,  вигадку…  Навіть  не  знаю  на  що.  Якби  я  тоді  тебе  поцілував  –  це  було  б  уже  не  так…  чарівно.  Було  б  як  завжди.  Як  і  мусило  б  бути  у  такій  ситуації.  Тоді  б  не  було  цих  відчуттів.  Цих  спогадів.  Цієї  болі…  ».  Не  хотіла  читати  далі.  Відклала  цей  лист.  Погляд  упав  на  чашку  з  уже  холодним  чаєм.  На  велику  блакитну  чашку  трішки  надщерблену.  Було  приємно  думати,  що  раніше  з  цієї  чашки  пив  він.
«Я  не  можу  так  більше.  Я  не  можу  бачити  тебе  по  ночах.  Я  не  можу  чути  твій  подих  у  кожному  шелесті.  Я  більше  не  можу  відчувати  твій  аромат  у  кожному  запаху.  Я  намалював  іще  один  твій  портрет,  щоб  можна  було  знайти  тебе.  І  я  знайшов:  чого  лише  не  зробиш  за  допомогою  Інтернету.  Тепер  я  знаю  твоє  повне  ім’я,  твою  адресу,  телефон.  Але  тепер  шкодую.  Бо  щораз  більше  зусиль  потрібно,  щоб  відмовити  себе  подзвонити.  Це  не  любов.  Це…  Я  навіть  не  знаю,  що  це.  Але  після  тієї  ночі  в  мені  щось  померло.  І  щось  народилося.  Я  віддав  частину  себе,  щоб  намалювати  твій  портрет.  А  ти  віддала  мені  щось  своє.  Проте,  я,  мабуть,  віддав  значно  більше,  ніж  було  потрібно.  З  кожним  днем  чим  більше  я  дивився  на  твій  портрет  (а  не  дивитися  я  не  міг),  я  все  більше  губив  себе,  залишаючи  в  твоїх  намальованих  очах  по  частинці,  які  потім  вже  не  міг  повернути.  Я  не  хотів  повністю  розчинитися  в  тобі.  Це  найстрашніше,  що  лише  може  трапитися  з  людиною.  Тому  я  вирішив  зробити  це».
Дрова  в  каміні  перегоріли  і  їй  довелося  встати  і  підкинути  ще,  бо  ніч  ховала  літери,  обгортаючи  прохолодним  подихом  плечі,  обличчя,  ноги.  Веселий  танець  вогню,  що  раптом  ніби  прокинувся,  сполохав  її  і  чорноока  красуня  відступила  за  двері,  залишивши  лише  одинокий  спогад,  що  ховався  від  світла  по  кутках,  наповнюючи  їх  темрявою.  Старий  годинник  на  стіні  пробив  одинадцяту  годинну.  Щільніше  закутавшись  у  ковдру,  вона  сиділа  на  дивані  і  дивилася  на  вогонь.  Намагалася  згадати  той  вечір,  але  щось  заважало.  Здавалося,  мозок  звів  навколо  тих  спогадів  високий  міцний  мур,  ніби  боячись  чогось.  Але  чого?  Чи  не  про  це  він  писав?
Ледь  посміхнулася.  Сумно.  Гірко.  Досить  їй  уже  цих  листів,  цих  думок,  бо  вже  й  сама  починає  божеволіти.  Дізнавшись,  що  Антона  збила  машина,  була  засмучена,  але  ж  з  усіма  може  трапитися.  Потім  уже  почала  дивуватися:  це  сталося  якраз  після  того,  як  він  заніс  нотаріусу  листа  із  заповітом.  Отже,  юнак  передбачав  щось  подібне.  Зрозуміла  все,  лише  коли  дочитала  листа.
«Хочу  тобі  розповісти  про  одне  місце  на  Землі…  Моє  місце.  Я  ніколи  нікому  про  нього  не  говорив,  але  ти…  Я  думаю,  ти  зрозумієш.  Через  це  я  хочу  залишити  його  саме  тобі.
Чи  говорила  ти  коли-небудь  із  вітром?  Не  просто  йдучи  собі  по  дорозі  і  уявляючи,  ніби  розказуєш  йому  щось.  По-справжньому.  Чи  відчувала,  як  сонце  цілує  щоки,  ніжно  пестячи  шкіру  золотавим  променем?  Чи  слухала,  які  казки  розповідають-шепочуть  листочки  на  дереві?  Чи  була  ти  десь,  де  б  на  серці  було  спокійно  і  не  хвилювали  ніякі  проблеми,  ніякі  звичайні  справи,  бо  ти  точно  знала:  це  те  місце,  де  ти  маєш  бути,  воно  створене  для  тебе,  ти  там  –  своя,  частинка  якогось  цілого.
Я  купив  цей  будинок  у  одного  старого  п’ять  років  тому.  І  після  того  моє  життя  змінилося.  Я  нарешті  зрозумів  як  це  –  бути  вдома.  Після  зустрічі  з  тобою  я  приїхав  сюди,  намагаючись  знайти  такий  бажаний  спокій.  Але  трапилося  те,  чого  я  аж  ніяк  не  очікував:  тут  мені  стало  ще  гірше!  П’ять  довгих  років  я  ховався  в  цьому  домі  від  образ,  гніву,  болі  –  і  завжди  повертався  звідти  заспокоєний,  з  новими  силами  і  надіями.  А  тепер…
Пам’ятаю,  як  любив  вечорами  лежати  в  ліжку  і  дивитися  в  небо.  Зірки  тут  такі  яскраві,  як  ніде.  Мені  подобалося  спостерігати  за  ними  і  уявляти,  що  десь  там,  на  іншій  зірці,  хтось  теж  лежить  у  ліжку  і  дивиться  на  Землю,  уявляючи…  Я  любив  всі  ці  таємничі  звуки  ночі,  шепіт  трав,  голосні  розмови  цвіркунів,  моторошні  пісні  вітру.  Як  не  намагалася  красуня  в  оксамиті  налякати  мене,  я  залишався  спокійний,  бо  знав,  що  тут  –  в  безпеці.
Після  нашої  зустрічі  все  змінилося.  Я  приїхав  сюди,  хворий  і  розбитий,  надіючись  на  ту  підтримку  і  допомогу,  на  те  почуття  захищеності…  Тут  стало  ще  важче.  Ти  ввижалася  мені  скрізь.  Кожна  пилинка,  кожен  камінь  навколо  кричали  мені  про  тебе.  Я  не  міг  поїхати  до  тебе.  Я  страшенно  боявся.  З  цього  б  не  вийшло  нічого  хорошого.  Я  не  міг  жити  без  тебе  –  це  була  пекельна  мука,  яка  з  кожним  днем  робилася  все  сильнішою.
Якось  я  стояв  на  краю  скелі  і  дивився.  Дивився  на  море  внизу,  на  гострі  вищирені  скелі,  об  які  розбивалися  хвилі,  на  сяючу  блакить  неба  і  одинокого  птаха,  що  завис  у  повітрі.  І  тоді  я  зрозумів,  що  мушу  робити.  Знаєш,  думка  про  смерть  ані  трохи  не  лякає  мене.  Сьогодні  я  напишу  заповіт.  А  завтра…  Завтра  я  відчую  як  це  –  літати.
Я  вірю,  що  ти  з’явишся  тут  рано  чи  пізно.  Я  літатиму  безтілим  духом  і  спостерігатиму,  як  ти  живеш  в  моєму  місці  на  Землі.  Я  цілуватиму  твої  губи,  але  ти  не  відчуватимеш  цього.  Я  буду  шепотіти  твоє  ім’я,  але  ти  не  чутимеш.  Проте  знатимеш,  що  я  тут,  помічатимеш  мою  присутність  у  всьому.  Цікаво,  чи  цього  хотіла  доля,  коли  зводила  нас  разом?»
Підійшла  до  вікна,  в  яке  делікатно  зазирала  ніч.  Вгорі  пустотливо  сяяли  зорі.  Уявила  собі,  що  на  якійсь  зірці  стоїть  хтось  і  дивиться  у  вікно  на  зорі,  найяскравіша  серед  яких  –  Земля.  Образ  вийшов  таким  яскравим,  аж  посміхнулася.  Відвернулася  до  затишного  палахкотіння  полум’я.  Він  помер  не  тут.  То  де  ж  тепер  його  дух?  Чи  цілує  він  її,  чи  шепоче  її  ім’я?  Вона  не  знала  і  не  бачила  його  присутності  у  всьому.  Може,  просто  ще  рано?  Що  робити  далі?  Їй  все  більше  починало  подобатися  це  місце.  Звісно,  вона  не  зможе  жити  тут,  але  часто  приїжджатиме.  Було  трохи  незручно,  але  вона  не  відчувала  провини  за  його  смерть.  Не  розуміла  його.  Чому  та  подія  так  перевернула  йому  життя  а  їй  залишила  лише  затуманений  спогад?  Чого  ж  хотіла  доля,  коли  зводила  їх  разом?

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257333
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 04.05.2011


Марічка9

Загублена зустріч

Не  вгамується  все  ще,  пече.
Я  надривом  кричати  хотіла  б!..
Між  мільярдів  єдине  плече
Ще,  мабуть,    ще,  на  жаль,  не  зустріла.
До  повернення  стиглий  півкрок.  
Чи  назад  повернуся?  Зотлію…
Ти,  мабуть,  десь  дощенту  промок,
Той,  кого  ще  чомусь  не  зустріла.
Не  писала  йому  ще  листів,
Той,  кому  не  забракло  би  сили,
Як  впаду,  -  на  руках  понести,
Той,  кого  не  знайшла  чи  згубила…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256617
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 29.04.2011


Марічка9

І мрії ті…

І  мрії  ті  -  мов  скошена  трава...
І  я  не  знаю,  правда,  я  не  знаю,
Чому  мене  ілюзія  твоя
Надвоє  рве  ще  й  досі.  Розриває...
І  мрії  ті  -  мов  роси  на  квітках,
Їх  сонце  палко  вип'є  до  безтями.
А  в  цих  банальних,  зболених  рядках  -
Усе  життя,  що  сталося  між  нами.
І  мрії  ті  відпущу  в  небеса,
До  Тебе,  Боже,  зорями  сіяти.
Щоб  ц́іле  не  ділилося  на  два,
А  майже  мертве  вчилось  оживати...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253480
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 13.04.2011


Марічка9

Недоказане (разом з Halyna)

Намалюй  мені  світ,  де  не  було  би  місця  для  болю,
Без  обірваних  фраз,  апогею  нікчемних  надій,
Де  пройшлася  б  любов  поміж  нами  легкою  стопою,
І  у  серці  моїм  втамувала  би  сумнівів  бій.
Щоби  сльози  твої  висихали  росою  під  сонцем,  
Не  питай  чому  так,  -  я  рукою  вуста  затулю.
Бо  усі  ці  слова  виїдатимуть  душу,  як  стронцій,
А  зігріє  одне  недоказане  слово  «люблю»…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249361
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 27.03.2011


Марічка9

Це тільки вітер, тільки дощ

Це  тільки  вітер,  тільки  дощ,
Це  просто  сильні  дві  стихії,
Коли  самотність  сірих  площ
Душі  самотність  розуміє.
Це  тільки  прірва,  чорне  дно,
Стрімке  падіння  безкінечне,
Коли  терпке-терпке  вино,
Як  ще  ніколи  є  доречним.
Це  тільки  страх,  всього  лиш  страх,  -  
Малого  серця  тіні  болю,
Як  мрія  чахне  на  очах
І  потім  довго  час  не  гоїть...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244994
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 05.03.2011


Марічка9

Хто подумати міг, що вогонь і вода. .

Хто  подумати  міг,  що  це  станеться  вкотре  зі  мною.
Ця  весна  не  проста.  І  вже,  мабуть,  складніша  за  зиму.
Порахую  до  ста,  може,  цього  нарешті  не  скою:
Ні  думок,  ані  слів.  Ні  води,  ні  вогню,  ані  диму.


Хто  подумати  міг,  що  ти  станешся  саме  сьогодні.
І  підеш,  як  захочеш,  лишаючи  шлейф  ностальгії.
Ніби  рідно-чужий  і  до  болю  гарячо-холодний.
Як  вогонь  і  вода,  без  яких  навіть  жити  не  вмію.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244633
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 05.03.2011


Галинк@

я збудила спогад

Я  збудила  спогад  -  кольору  відтінок
На  стіні  кімнати,  де  танцює  ніч.
І  немає  болю.  Пам'яті  уривок,
Що  несе  в  свідомість  випадкових  свіч
І  сердець  незрячих  світло  тьмяно-сіре,
Що  руйнує  замок  з  сотень  забувань...
Моє  небо  вмерло...бо  на  ньому  -  діри,
Бо  в  душі  -  колючість  вбитих  розставань.
І  маленький  бантик.  На  коробці  страху  -
Скромний  подарунок  від  забутих  днів.
Можна  жити  просто,  вдаючи  комаху.
Можна  воскресати  спогад,  що  жеврів.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233447
дата надходження 07.01.2011
дата закладки 21.01.2011


Марічка9

* * *

Скринька  пошти  пуста.  Тільки  вітер
Поміж  шибою  стогне-свистить.
Я  тебе  не  зуміла  зігріти
І  нехай  це  тепер  відболить.
По  засніжених  вулицях  міста
Рве  відлунням  зими  самота.
Я  на  зміну  чекала  –  все  просто,
Тільки  сталася  зовсім  не  та...
А  позаду  лишаються  кроки,  -
Сотні  білих  холодних  картин.
Всі  падіння  послужать  уроком,
І  пройти  його  треба  одним.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228462
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 15.12.2010


Ксю...

Все, що минуло - то було життя!

Твої  рядки  вертали  почуття,
Твої  думки  губились  на  полиці.
Все,  що  минуло  –  то  було  життя.
Таке  глибоке,  наче  дно  криниці…
30.10.10р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219113
дата надходження 30.10.2010
дата закладки 31.10.2010


Діана Сушко

Я перестала писати

Я  перестала  писати,  втратила  щастя  любити…
..  лиш  розрахунки,  затрати,  елементарне  «прожити».

Все  рідше  читаю  класиків,  і  розмовляю  «суржиком»,
і  біль  завдаю  образами,  іронію  плутаю  з  гумором.

Дивлюсь  недалекі  комедії,  без  посмішки,  «за  компанію».
Досягнення  міряю  брендами  і  відпочинком  в  Іспанії…

…  і  тільки  під  тихими  зорями  у  темряві  літнього  вечора
очима  напівпрозорими  шукаю  інколи  дечого,

простої  людської  щирості,  дитячої  безпосередності;
лишитись  на  віях  Вічності  химерним  сльози  мереживом…,

чекаючи  з  острахом  глуму  жорсткого,  практичного  світу.
Тому  на  душі  так  сумно.  …І  знову  «затрати,…  прожити».

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215749
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 15.10.2010


Діана Сушко

Закохана

Не  дивилася  ні  на  кого,  Йшла  й  не  чула,  напевне,  ніг.  Але  щастя  твоє  ще  довго  Голубіло  з  очей  у  всіх.  (В.  Симоненко)



Таке  небо  вгорі  прозоре,
такі  чисті  пливуть  думки!
Непомітно  з’являються  зорі,
а  у  пам’яті  -  дотик  руки

оживає  як  вічний  символ,
символ  ніжності  й  чистоти,
…  А  в  душі  такий  спокій  дивний,
таке  прагнення  доброти!

І  нема  ні  проблем,  ні  болю…
Все  навколо  –  мов  сон  із  мрій.
Тільки  небо…  і  тільки  зорі…
усміхаються  тихо  з-під  вій.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216198
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 15.10.2010


Андрій Марний

Тетяні) ) )

Скажу  одразу  -  ти  мені  як  рідна
До  тебе  тягнеться  душа
Буває  настрій  в  тебе  різний
Без  тебе  світ  як  склянка  без  вина

Я  знаю,  що  сьогодні  свято
Мабуть  наряджена  сидиш
Від  друзів  привітань  прийшло  багато
Я  впевнений,  від  радості  кричиш

Сімнадцять  років  ти  уже  живеш
Що  побажати  я  не  знаю
Ти  днями  вчишся,  а  вночі  ростеш
Залиш  тою,  яку  я  знаю

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214997
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 08.10.2010


ТаБу

ми в цьому винні…

Відкриваю  я  серце,  як  вікна  -
Навстіж.  Просто  щоб  ніч  лилась!
Щоб  вривався  нещадний  вітер,
І  слова,що  колись  клялась...

Відкриваю,  викидую  речі...
А  за  стінами  холод,ливні....
І  не  видно  неба...доречі,
Може  ми  в  цьому  також  винні?

Розлили  серед  сонця  тугу,
Серед  горя  веселку  проклали.
Темний  бруд  серед  чистого  лугу,
Серед  бід  та  невзгод  -  покохали.

Може  винні  ми  саме  в  тому,
Що  коли  хуртовина  свище,
Поспішаємо  ми  додому,
А  не  прагнемо  стати  ближче...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214752
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 07.10.2010


Галинк@

усе мине…

Кому  цей  ранок  обіцяв  вернутись?...
Нікому  з  нас.  І  він  уже  не  з  нами.
Вчорашня  мрія  вирішила  збутись,
І  ми  віднині  попід  небесами...
Або  на  небі  сьомім.  Знаєш,  я
Таки  хотіла  жити  в  цю  миттєвість,
Коли  ще  не  змиває  течія
Твою  любов  у  прірву.  Бо  чуттєвість
Тих  двох  сердець,  що  б'ються  в  унісон
Знайшла  гармонію  із  проявом  свободи...
І  забирає  втому  нашу  сон,
І  стигла  легкість  не  згубила  вроди.
А  серед  світла  плями  -  вже  не  вперше
Неідеальність  -  мій  природній  стан
Борюся  я  з  собою,  спокій  стерши
І  загубивши  бинт  зі  своїх  ран...
Нехай  болить!!!  Бо  я  живу  душею
Яка  боїться  ще  сама  себе,
Вона  назвала  ніжність  цю  твоєю.
Вона  не  знає,  що  це  все  мине.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210520
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 16.09.2010


Анна Помаранська

таке воно…то кохання)

Обожнюю  букву  Р.Точніше,її  відсутність  в  його  вимові...
Обожнюю  англійську.Точніше,  його  вислови  англійською...
Поважаю  реперів....А  точніше,його  друзів...
Обожнюю  широкі  джинси...там  купа  кишень,  в  які  можна  пхати  руки,коли  його  обіймаєш....
Люблю  цифри  067...Точніше,  всі  цифри  у  його  номері...
Усміхаюся,цілуючись  з  іншими,бо  усвідомлюю,що  лише  він  може  робити  це  настільки  ніжно...
Обожнюю  його...просто  обожнюю...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203999
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 02.08.2010


Марічка9

Ти залишив сорочку…

Ти  залишив  сорочку  поблизу́,
І  її  запах  полонив  кімнату.
А  я  тепер  ніколи  не  збагну,
Як  вміють  люди  пережити  втрату.

І  запаху  твій  так  дражнить  пам'ять,
Вона  управний  ілюзіоніст.
Я  даю  згоду,  хай  мене  направлять
Там,  де  лікують  сльози,  розпач,  злість…

Ти  залишив  сорочку,  збожеволів…
Бо  знав,  як  буде,  та  не  до  кінця.
Тепер  із  відти  болі  всі  замолюй
І  проси  зцілення  спустошеним  серцям.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203309
дата надходження 29.07.2010
дата закладки 31.07.2010


Never Say Never

НИТОЧКИ

Дуже  боляче  ниточки  перші
Душу  мучили  й  серце  пекли,
Та  за  рік  зрозуміла  я  дещо:
ЛЮДЯМ  ПОФІГ:ТИ  ВМЕР,ЧИ  ЖИВИЙ!

І  так  мало  подібних  усмішок
До  твоїх  ритмів  серця  і  сліз,
Мусиш  сильним  ти  бути  горішком,
Аби  кожен  на  шию  не  ліз.

Мало  справжнього.Мало  святого.
Мало  ніжності.Мало  життя.
Та  багато.Багато  такого,
Хто  із  користі  скаже:"Моя"...

Перші  ниточки  рвалися  тяжко.
Кровоточили.Нили.Тягли.
А  тепер,чесно  кажучи,краще.
...коли  треба,зів"яжем  вузли!

Довші  відстані.Болісні  втрати
лиш  коли  забуваєш  ці  dreams.
Вже  відвикли  на  когось  чекати,
Як  немає,то  значить-не  мій.

І  так  хочеться  в  світі  холодному
Без  чуття:тільки  користь  і  секс.
Нитки  деякі-сильні  і  довгі
Зберегти  і  надіятись  все  ж...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196371
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 20.06.2010


little black

Навіки втраченому.

Якщо  тобі  коли-небудь  стане  самотньо  -
Не  дзвони  мені...просто  пиши,
На  цупкому  папері  тремкою  рукою
Довгі  листи.

Про  те,  як  заснути  ніяк  не  вдається
І  криком  кричить  самота.
Про  дощ  за  вікном,  що  безглуздо  снується
І  страх.

Про  страх  загубити  себе  між  конфесій
Буденно-мирського  життя.
Про  сотні  нікчемно-мізерних  агресій
В  словах,  і  очах..

Про  дні  напиши,  коли  часто  всміхався,
Таких  небагато...та  все  ж.
Про  очі  в  які  безнадійно  вдивлявся,
Вдивлявся  без  меж.

Про  вітру  пориви,  що  студять  жахіття
В  шухляду  закинутих  снів.
Мені  розкажи  про  безтактні  суцвіття
Невлучно  підібраних  слів.

Про  вулиці  міста,  якими  безцільно
Бродив,  мов  сновида,  пиши.
Й  обвуглену  суть  пересудів  постійних,
Як  зможеш,  мені  донеси.

Ту  мить  опиши,  коли  зломлений  й  стомлений
Застиг  у  потоці  подій
Й,  хапаючи  ротом  повітря  знекровлене,
Розтягував  список  надій.

Коли  аргументи,  не  маючи  сенсу,
Стинали  покірні  мости.
Про  те,  як  ковтав  гіркоту  свого  серця
Мені  мимоволі  пиши.

Пиши  мені  просто:  без  ком,  без  абзаців  -
Відчую  твій  біль,  віднайду
Його  між  рядків,  між  думок  і  абстракцій
Й  сльозою  німою  зітру.


______________________________________


Якщо  мені  коли-небудь  стане  самотньо...
Не  дзвонитиму...лиш  напишу.
На  цупкому  папері  тремкою  рукою
Про  те,  чим  живу...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191432
дата надходження 24.05.2010
дата закладки 24.05.2010


Андрій Марний

Я не забув

Тобі  я  клявся  у  коханні
Ти  надто  дорога  мені
Примарні  мав  я  сподівання
Я  їх  залишу  при  собі

Якби  була  лише  моєю
Тебе  б  носив  я  на  руках
Ходжу  я  з  долею  своєю
І  по  лісах,  і  по  степах

Тетяні  клявся  у  коханні
Я  пам*ятатиму  про  неї
Таємні  маю  я  бажання
Вона  в  них  є  завжди  моєю

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188680
дата надходження 09.05.2010
дата закладки 10.05.2010


Даринка Квач

Його світ

Кажіть,  кажіть,  що  я  страшна  людина.
Кажіть,  та  знайте  –  це  все  неважливо.
Мене  хвилюють  лиш  його  думки.
Мене  хвилюють  лиш  його  світи.
Мене  хвилюєш  лише  ти.

Ви  можете  сміятись  триста  літ.
Ви  можете  збивати  краплі  з  віт.
Та  знайте  –  він  краси  хранитель.
Та  знайте  –  він  добра  цінитель.
Та  знайте  –  щастя  то  є  він.

Ромео  діставав  зірки  з  небес.
І  юнга  перли  для  мадам  Гротеск.
А  він  мені  дарує  серця  цвіт.
А  він  мені  дарує  кожну  мить.
Я  повторюсь:  для  мене  він  весь  світ.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=78861
дата надходження 11.06.2008
дата закладки 08.05.2010


Scarlett

Не вір мені!

Не  вір  мені  –  мої  слова  лукаві,
не  жди  мене  –  я  більше  не  прийду.
Спадуть  з  дерев  листки  всі  золотаві  –  
я  спокій  свій  загублений  знайду.
Блукать  піду  незнаними  світами
і  образ  заховаю  твій  кудись,
широкими  брестиму  я  шляхами,
та  ти  за  мене  Богу  не  молись...
Пробач  мені  за  те,  що  не  любила,
пробач  за  те,  що  була  не  твоя,
за  те,  що  в  нашій  тьмі  я  погасила
ту  зірку,  що  надією  була.
Не  вір  ти  більш  словам  моїм  лукавим,
не  жди  мене,  бо  я  вже  не  прийду...
Пробач  листкам  осіннім  золотавим
за  те,  що  принесли  вони  біду.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187882
дата надходження 05.05.2010
дата закладки 07.05.2010


little black

Не цілуй мене…

Не  цілуй  мене,  знаєш,  не  варто.
Я  вже  майже  забула  твій  смак
Вчора  снилось  недобре,  то  знак.
Не  цілуй  мене,  знаєш,  не  варто.

Знов  на  друзки  стривожена  карма,
Знову  ночі  лягають  не  в  такт
В  амулетах  прихований  страх
Зажурився.  Рецепції  драма.

Обійди  мене,  чуєш,  навпомацки
Лиш  на  мить  притулися  плечима,
Ще  не  проклята,  просто  гонима.
Обійди,  я  благаю,  навпомацки.

Дошкуляють  безсмертністю  спогади.
Підлий  Кронос  стинає  покоси
На  щоках  переливами  роси.
Хто  рахує  на  фініші  промахи?

Пригорни  мене,  хочеш,  востаннє.
Перетнулись  тонкі  паралелі
Мертва  тиша  чатує  мішені.
Пригорни  ж  мене,  прошу,  востаннє...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187277
дата надходження 02.05.2010
дата закладки 06.05.2010


Марічка9

Вовки

Холодний  місяць  марив  серед    хмар.
Тужливо  вили  вовки  в  серці    лісу.
Самотньою  стояла  між  примар
Твоїх  обійм  і  слала  їх  до  бісу.

А  світ  увесь  невічливо  замовк,
Усе  в  мені,  неначе,  заніміло.
Хотілося  завити,  ніби  вовк.
Не  чула  серця,  -  так  мене  боліло.

На  ноги  наступав  похмурий  мрак,
І  не  було  куди  уже  сховатись.
Я  все  чекала  на  наймеший  знак,
І  почал́а  до  цього  привикати…

Себе  переступлю,  як  ти  навчив.
До  крові  здерті  змучені  коліна.
Це  ти  востаннє  так  мене  «любив».
І  це  востаннє  я  тебе  любила.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184691
дата надходження 18.04.2010
дата закладки 18.04.2010


Марічка9

Цілую

Зайнялось,  запекло  і  заболіло.
Любов  і  гнів  з’єдналися  в  огні.
В  моїх  долонях  надто  накипіло,
Що  ляпас  цей  присвячую  тобі.
А  болю  не  лякайся,  -  я  лиш  жінка,
Але  зберу  всі  сили  у  руці.
А  вже  вона  і  зважено,  і  мітко
Рум’янцем  пробіжиться  по  щоці.    
Хай  буде  поцілунком  це  останнім,
А,  може,  хтось  знайде  у  цьому  лік.
Розвіється  туманом  на  світанні,
Та  докором  залишиться  навік.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180280
дата надходження 28.03.2010
дата закладки 02.04.2010


Андрій Марний

Не помітив

Чому  так  сталось  -  сам  не  знаю…
Можливо  щось  я  загубив,
Тебе  з  мільйона  я  впізнаю…
Дурниць  багато  наробив:
Не  відчував  твоє  кохання,
Хоча  ловив  я  кожну  мить,
А  ти  зайшла  без  привітання  -
Побачив  посмішку  на  мить.
Я  голос  твій  хотів  почути  -
А  ти  хоч  в  очі  подивись…
Не  змушую  тебе  любити  -
Прошу  тебе,  хоч  залишись!..
Якщо  не  хочеш  -  то  й  не  треба,
То  доля  мабуть  вже  така.
Я  не  слабкий,  та  є  потреба,
Щоб  доля  не  була  тяжка.
Ти  не  подумай,  я  не  плачу.
І  не  сумую…  Я  –  один…
То  серце  бідне  моє  плаче,
Пройшло  чимало  вже  годин.
І  все  ж  тебе  молю  безслізно:
Не  залишай  мене  самого,
Пройде  моє  життя  безслідно  -
Я  щастя  не  вкраду  чужого…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178107
дата надходження 17.03.2010
дата закладки 02.04.2010


inki

Снег приходил только к ней

Она  поливала  цветы  на  подоконнике  и  смотрела  на  летящий  снег.  Сегодня  его  отпускали  под  легкий  ветерок.  Косые  параллели  скольжений  рассекали  взгляд.  

Взгляд  опускался  на  землю  вместе  с  лепестками  хлопьев.  Вода  пролилась  на  пол.  Под  окном  лежал  тройник.  Короткое  замыкание  оставило  запах  резины  и  рваное  настроение.  Копмьютер  и  настольная  лампа  ожидаемо  потухли.  

Она  не  стала  отвечать  на  письма,  убегая  в  себя.  Там  забывалось  не  только  время.  А  вспоминалось  не  бывшее.  Она  искала  первое  встречное  слово,  с  которым  её  поймут.  Слово  пряталось  за  старую  обиду  ,  прирастая  к  её  корням.  Из  них  росла  сирень  .

 Весной  её  фотография  с  цветущими  ветвями  попала  на  форум.  Композиция  снимка  и  название  не  сочетались.  Он  написал  об  этом  весёлый  пост  в  стихах.  Внизу  был  почтовый  адрес.  Домен  сервера  напоминал  имя  её  первой  собаки.  

Вместе  они  прожили  12  лет.  За  это  время  она  отпустила  три  волны  жизни.  Чтобы  опять  остаться  одной.  Лучше  всего  её  понимали  цветы  на  подоконнике.  Она  это  знала,  но  часто  забывала  их  поливать.  И  вспоминала,  только  когда  за  окном  шёл  снег.  Снег  приходил  только  к  ней.  Потому  что  жалел  цветы.  Даже  летом…чтобы  она  поливала  цветы.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177089
дата надходження 13.03.2010
дата закладки 02.04.2010


Андрій Марний

Справжнє кохання

Кохання  починається  з  душі
Воно  приходить  непомітно
Ти  можеш  заховатися  в  кущі
Та  зникнути  не  зможеш  ти  безслідно

Воно  чіпляється  за  п'яти
До  серця  тягнеться  повільно
Десь  вкусить  і  не  будеш  знати
Як  це  відчути  себе  вільно

Воно  з  тобою  не  жартує
Душі  тортури  завдає
А  як  душа  твоя  сумує  -  
Нові  пригоди  надає

І  ти  вже  змучений  зітхаєш
Ховаєм  душу  від  страждання
Відчуєш  біль,  зате  ти  знаєш,
Що  це  і  є  справжнє  кохання

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177595
дата надходження 15.03.2010
дата закладки 29.03.2010


Андрій Марний

Извини

Трудней  всего  сказать  три  фразы  -  
Прости...люблю...  и  помоги...
Пусть  для  тебя  я  буду  мразью,
 Но  стой,послушай,  не  беги.
Не  отверни  ты  голову  свою
Ведь  извинится  я  хочу
Не  буду  говорить  люблю
Теперь  я  понял,я  молчу
Я  виноват,прости  меня
О,Боже,  дурья  я  башка!
Не  делай  милость  для  меня
Скажи  как  есть  -  тонка  кишка
Куда  вы  лезете  слова?
Зачем  терзаете  меня?
Как  разболелась  голова...
Ты  это,извини  меня...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177458
дата надходження 14.03.2010
дата закладки 29.03.2010


Котенок

Я люблю тебя…

Я  люблю  тебя…
Очень.  Честно.
Каждый  миг,
Каждый  час…
Ты  здесь!

Я  уверена:
Это  счастье  –
Просто  знать,
Что  ты  все  же
Есть!

Я  люблю  тебя.
В  каждом  взгляде
Я  ловлю
Твой  немой
Вопрос:

«Неужели  
Все  это  –  правда?
Все,  что  думалось,
Все
Сбылось?»  

Я  отвечу:
«Конечно,  милый.
Я  пришла.
Я  твоя
Теперь.

Видно,  я  тебя
Заслужила…
Я  открыла
Для  счастья
Дверь…»

Я  люблю  тебя.
Нежно,  страстно,
Без  оглядки
И  без
Обид…

Я  с  тобой
Над  собой  не  властна.
Каждый  жест  твой
Душа  
Хранит…

Я  люблю  тебя…
Знаю,  веришь.
Но  хочу,
Чтоб  ты
Просто  знал…

Я  дарю  тебе
Мое  сердце…
А  свое  ты  уж
Мне
Отдал…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179756
дата надходження 25.03.2010
дата закладки 25.03.2010


Наталі Рибальська

я закохаюсь в світ без тебе,

я  закохаюсь  в  світ  без  тебе,
якщо  тобі  так  буде  краще...
я  заховаюсь  в  чисте  небо,
або  укриюсь  в  лісі,
                                           в  хащах...

і  ти  не  смій  мне  шукати-
образив...
     боляче...
           так!
               плачу...
не  варто  більш  мене  гукати-
нас  разом  більше  я  не  бачу...

іди,  
     без  мене  будь  щасливий-
ми  різні,
       ти  тепер  безкрилий...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178401
дата надходження 18.03.2010
дата закладки 18.03.2010


Ольга Кричинська

Душа

Це  був  мій  ліс.  Він  був  ще  зовсім  юним.
Зеленим  повкривалися  гілки.
Він  ріс  в  мені.  Як  пісня,  ліг  на  струни.
А  ви  ж    кидали  в  нього  цигарки.

Мій  тихий  ліс  не  пахне  вже  нічим.
Бо  юні  сосни  раптом  посивіли.
Це  був  мій  ліс...  Він  був  лише  моїм...  
Це  був  мій  ліс...А  ви  його  спалили...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177943
дата надходження 16.03.2010
дата закладки 16.03.2010


Samar Obrin

…моя

МИЛАЯ  МОЯ…
НИКТО  НЕ  БЕЗУПРЕЧЕН
И  МОЖЕТ  БЫТЬ,  Я  ХУДШИЙ  ИЗ  ЛЮДЕЙ…
НО  Я  ЛЮБЛЮ!
И  Я  СЛАГАТЕЛЬ  ПЕСЕН,
И  Я,  ПРЕДТЕЧА  РАДОСТНЫХ  ВЕСТЕЙ.

ХОРОШАЯ  МОЯ…
Я  ТОЛЬКО  ПОДОРОЖНИК,
КОГДА  ИДТИ  НЕ  СМОЖЕШЬ  –  
ПРИЛОЖИ!
КОГДА-НИБУДЬ,  Я  ВЫЙМУ  МЕЧ  ИЗ  НОЖЕН,
НО,  ЧТОБЫ  НЕ  УБИТЬ,
А  ЗАЩИТИТЬ!

СВЕТЛАЯ  МОЯ…
КОГДА  ТЕМНЕЕТ  НЕБО  –  
НАС  ЖДЁТ  РАССВЕТ!  –  
НЕ  СТОИТ  ЗАМИРАТЬ…
НАС  ТЯНЕТ  ВНИЗ  ДВА  СЛОВА  –  
«МНЕ  БЫ»,
НО  ПОЛЮБИТЬ  НАМ  СТОИТ  –  
«ЕСТЬ»…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177069
дата надходження 12.03.2010
дата закладки 13.03.2010


Астарот

Я міг би сказати

Іноді  часом  зникає  життя
Ховає  свій  погляд  у  вічність
Зникають  думки  і  власне  ім’я
Безслідно  зникають  і  квіти

Душа  поливається  тілом  дощу
Думки  затверділі  мов  камінь
Я  більш  не  благаю  я  більш  не  молю
А  ще  більше  не  проклинаю

Я  слухаю  тишу  я  чую  свій  час
Я  бачу  як  ти  відлітаєш
Я  міг  би  сказати  три  слова  про  нас
Але  ти  нажаль  поспішаєш

24.01.2006  рік.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168055
дата надходження 25.01.2010
дата закладки 13.03.2010


Kulagina

Наворожи мені кохання

Наворожи  мені  кохання
П’янке,  духмяне,  наче  літо
І  зачаруй  мене  востаннє
Росою  ніжною  на  квітах

І  загорни  мене  у  спогад
Прозорий,  світлий  та  легкий
І  не  бери  за  мною  посаг  –
Мого  минулого  гріхи...

Наворожи  мені  кохання
І  дай  напитись  досхочу
Розтане  спогад  на  світанні,
А  я  без  слів  тобі  кричу
Наворожи...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157822
дата надходження 26.11.2009
дата закладки 13.03.2010


Любомила

Твій присмак тіла на мені іще лишився

Твій  присмак  тіла  на  мені  іще  лишився,
І  запах  кави  на  твоїх  губах.
Просебе  тихо  помолився.
Мене  частинку  забираєш  на  руках.

Несеш  тендітно,щоб  життя  любило!
Щоб  не  поранили  мене  терни!
Мене  маленьке  Сонечко  зігріло!
Нарешті  дочекалася  Весни!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174718
дата надходження 01.03.2010
дата закладки 12.03.2010


laskawa

Ти не спиш ?

- Ти  не  спиш  ?
- Ні.
- Чому?
- Я  не  можу  без  тебе  заснути,
Залишив  ти  на  згадку  мені
Погляд  свій,  що  не  можу  забути.

Залишив  на  прощання  мені
Дотик  ніжний  свого  поцілунку,
Що  і  зараз  горить  на  вустах
І  від  цього  нема  порятунку.

Залишився  також  на  щоці
Запах  твій,  що  дарує  неспокій,
Після  цих  подарунків  твоїх
Як  заснути  мені  одинокій?


14.05.2006

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175641
дата надходження 05.03.2010
дата закладки 08.03.2010


laskawa

Я стою самотня серед всіх

Я  стою  самотня  серед  всіх
Таких  веселих,    радісних,  безжурних,
А  з  вуст  чужих  лунає  гучно  сміх
І  розтікається  по  закутках  ажурних.

А  я  стою  самотня,  каву  п’ю,
Усім  киваю,  механічно  посміхаюсь-
Не  може  скинути  моя  душа  броню,
Якою  я  від  світу  закриваюсь.

-Ты  посмотри,  пришел    уж  месяц  март,
Пора    проснуться,  встретиться  с  друзьям».
Жартую  я  –  це  відповідь  на  жарт.
Я  засміюсь  –  самими  лиш  вустами.

2004

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175092
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 08.03.2010