olesyav: Вибране

Окрилена

Куди зникло небо?

[img]http://probapera.org/content/publication/PH16491_2.JPG[/img]

Куди  зникло  небо?  
А  хмари  
втекли,  мов  ягнята
з  кошари.
І  зорі  скарбами  піратів
в  калюжі  втонули  
картатій.
А,  може,  
то  кущик  малини
ковтнув  дощової  краплини
і  взимку,  коли  
люта  студінь
варенням  лікує  
застуди?
За  сонечком  
ясним  і  гожим
пішло  пошукати?
 І,  може,
підкрався  туман  
хитрим  лисом
і  небо  ховає    
за  лісом?
Або    витинає  
сніжинки,
щоб  був  кожушок  
у  ялинки?

Та  небу  зникати  
не  личить  ,
бо  небо  безмежне  і  
вічне...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631651
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Леся Геник

в очікуванні дива

чекаю  дива  спрагло  кожний  день,
у  кожду  шпарку  зазираю  вперто  -
а  там  хурделиця  регоче  і  мете
небілу  яву  спузи,  
наче  вето  
на  білий  сніг...
бо  нині,  ти  диви,
у  моді  сіре  -  люди  і  природа...
хапає  вітер  в  неба  з  голови
благеньку  хмару,  
рве,  
йому  не  шкода  
ані  зими,  що  груднем  розляглась
на  голо-голих  вуличках,  алеях,
ані  чекання  світла...
бо  на  світле  -  зась!
довкола  темнолика  епопея
думок  і  слів,  
і  навіть  сподівань...
пуцує  скло  плаксивий  промінь,  
вечір...
та  поміж  пальці  ревних  нарікань
усе  ж  пульсує  віра...
і,  до  речі,
можливо  завтра,  як  зійде́  божок
нового  дня  супроти  злого  герцю,
жадане  диво  стиха  зробить  перший  крок
на  стрічу  геть  зарюмсаному  серцю!
і  врешті  сніг  охрестить  чорний  слід,
добрішим  стане  слово,  
думка,  дія...
всміхнеться  світ,
бо  забіліє  світ,
і  навіть  совість,  може,  забіліє...

(26.12.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631633
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Ірина Кохан

Вийду в ніч…

Такі  яскраві  зорі!  Вийду  в  ніч...
Вітри  на  домрі  грають  в  завіконні,
І  ліхтарі,  мов  сонця  напівсонні,
Лимонним  шовком  туляться  до  пліч.

Зберу  в  долоні  місяця  нектар,
Що  розіллявся  оловом  із  глека.
Зів'ється  в  небо  стежка  недалека
В  оздобі  зкучерявлених  примар.

М'яке  маренго  стелиться  у  сни,
Лапаті  сосни  в  білих  рукавицях,
Їм,  як  мені,  під  зорями  не  спиться,
Вони  в  чеканні    юної    весни.

                               11.01.2014.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631401
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2015


ptaha

Обличчя часу (За картиною Р. Величка)

Час  буває  настінним  –  
У  рамці  картин.
Лічить  він  не  хвилини,
А  хід  роковин…

На  гвіздку  примостившись,
Дрімає  у  такт…
Ловлять  стрілки  пушинки…
Століття  летять…

А  буває  невчасним
Розмірений  хід:
Обдирає  сучасність…
Удач  недорід…

Лікті  –  в  кров,  наче  душу…
Надії  –  в  смітник...
І  порядністю  душить…
І  честь  як  сірник…

Є  ж  години  крилаті  –  
Оперення  снів.
Можна  в  римах  літати
Над  безладом  днів…

І  киває  годинник
У  ритмі  хвилин…
І  працює  лічильник
Змарнованих  днів…

Дзвони  б'ють  переляком!
Бентежиться  час…
Миготять  зодіаки
В  тривозі  за  нас…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552111
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 16.01.2015


sloboda

Вітер-бешкетник

Сонце  певно  вже  стомилось,
Потихеньку  злізло  з  неба,
Десь  за  обрій  закотилось.
Взавтра  вийде,  бо  так  треба.

Літній  вечір  крадькома
Обійняв  село  за  плечі,
День  пройшов,  уже  нема,
І  притихла  вже  малеча.

Цвіркуни  навперебій,
вихвалялися  на  скрипці,
Показав  всім  гонор  свій,
Соловей  на  вітці.

Вечір  гарний,  тепло,  сухо,
Серце  радість  крає.
Та  влетів,  що  було  духу,
Вітер  п'яний  з  гаю.

Навкруги  підняв  пилюку,
З  парубків  зірвав  кашкети,
Розпускав  повсюди  руки,
Розважався  наш  бешкетник.

Підлетів  до  молодиці,
Облетів  навколо...
Враз,  заглянув  під  спідницю
І  чкурнув  у  поле.

Розжбурляв  на  нім  покоси.
До  верби  тулився  хтиво,
Порозплутував  їй  коси,
подививсь  на  дуб  ліниво.

То  до  дуба  причепився,
Побороть  його  хотів.
Хитав,  хитав  і  стомився,
Не  подужав  полетів.

Вітер  розгулявся  вже,  як  треба.
Ой,  багато  сили  в  нім
Та  розгнівав  видно  Небо,
Бо  сердито  гримнув  Грім.

Відбулося  все  зненацька.
Ляснув  вогняний  батіг
І  отримав  Вітер  хвацько,
Гонор  враз  його  притих.
вересень  2008

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551457
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 16.01.2015


plomin

А Ви хоч раз губились у хлібах?

Не  раз,  не  два  гадалося  мені,
Що  на  лану  я  заблукати  хочу,
Упасти  в  маки  і  закрити  очі  –
Мов  ти  один  у  рідній  стороні.

А  ви  хоч  раз  лежали  у  хлібах,
Де  золотому  вихорі  вдалося
Куйовдить  й  пестить  лагідно  волосся,
Щоб  зблиснув  хміль  в  зволожених  очах?

Щоб  вільний  дух  свідомістю  ввібрав
Оці  величні  Господа  споруди!
Вдихнути    злаків  запахи  у  груди
Й  упитись  вдосталь  ароматом  трав;

Де  плечі  хвиль  уперлись  –  в  небесах
Сяйнути  світлом  раптом  забаглося,
Коли  тепло  дозрілого  колосся,
Мов  струм,  пройшлось  по  втомлених  руках.

Перебере  пучками  по  струні,
Аж  ойкне    враз  вібрація  у  серці:
Приємна  млість  розіллється  озерцем
В  твоїй  палкій  вразливій    глибині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551776
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015


Наталя Данилюк

Краса під твоїми повіками…

Стікає  багряними  ріками
Згасаючий  день  з  висоти...
Краса  під  твоїми  повіками,
Лише  привідкрий  ─  і  світи!

Спивай  виднокола,  окреслені
Довкі́л  облямівкою  хмар.
Хай  крила,  мов  зи́ми  розвеснені,
Обтрусять  вечірній  нагар.

Як  мушлі,  наповнені  рокотом,
Вітри  притуляй  до  щоки,
Вслухайся,  як  сунуться  покотом
Посріблені  хвилі  ріки...

Як  безгомінь,  за́склена  кригою,
Немов  оживає,  рипить...
І  світ  вибухає  відлигою
На  ранок  у  чисту  блакить!

І  мріється  легко,  і  те́плиться
В  тобі,  мов  у  звитку  гнізда,
Весняного  цвіту  метелиця  ─
Як  свіже  вино,  молода!

Як  провесінь,  чисту,  оновлену,
Зачерпуй  життя  із    ковша,
Бо  світлом  таємним  наповнена,
Мов  шопка  різдвяна,  душа...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551768
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015


gala.vita

На те і зима!



Вітер  шаснув  під  волосся,
Крутнувся  там  весело  і  лоскітно
І  назад…
Простий  вихор,  а  скільки  радості!
Волосся  пирснуло  тугим  сміхом  ,
Ляснуло  по  плечах  чорним  крилом
І  всілося  виглядати  пустуна,
Схиливши  свій  шовковий  струмінь  до  вуха…
А…
Е…
Тепло.
Хоча  і  зима  та  подих  весняного  леготу  
Так  ніжить  душу
Ах,  ти  ж!
Увірвався  вітер  під  комір,
Щоб  не  забувала  про  січень!
А…
Е…
То  зима  таки,
Грає  крига  в  піжмурки  з  сонцем,
Слиииизь-ко…
Дай  Бо  не  гепнутись,
Хто  руку  подасть?
А…
Е…
Зима  тулить  холодного  носика  мені  в  долоню.
Мов  гурт  оленів  шикуються  рогаті  садки,
Вилискують  на  сонці  опуклі  спини  будиночків.
Гріють  підвіконня  коти.
Бадьоро  біжить  дорога,
Підганяючи  ритм  думок.
Вперед,  вперед…
Аааааа-х!
Сонце  прямісінько  в  очі!
Е…
На  те  і  зима!

14.01.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551758
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015


корозлик

дай долоні твої

Дай  долоні  твої  -  в  них  сховаюсь  наві́ки
від  нещасть  всіх  і  бід,  від  самої  себе,
поцілунком  печать  ти  постав  на  повіки...
ну,  а  вітер  нехай  по  лісах  рознесе
все,  що  було  без  тебе  прожите...  наза́вжди
залиши́тись  я  хочу  в  долонях...  
зігрій
диханням  своїм  ти  мене!..  знаєш,  майже,
сама  я  сплела  тебе  з  своїх  мрій...
із  чорнобривців  і  навіть  романку,
з  барвінку  і,  небом  навіяних,  снів,
з  туману  й  роси,  гірського  світанку,
з  високих  смерек  і  безмежних  степів...

Дай  долоні  твої  -  в  них  сховаюсь  навіки,
з  них  питиму  долю,  немов  з  джерела,
поцілунком  печать  постав  на  повіки,

щоб  кохала  тебе...
                                     лиш  тебе...
                                                     все  життя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551712
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015


Тамара Шкіндер

Багатострунна сніжна вертикаль….

Багатострунна  сніжна  вертикаль.
Небесних  арф  лунають  дивні  гами.
В  зимовім  храмі  схований  Грааль
Дивує  таємницею  віками.

Снігами  снить  безмірна  далина.
Малює  знак  рукою  абсолюту.
До  двох  сердець  торкнулася  зима.
Уламки  щастя  кригою  закуто.

Вервечкою  присипаних  слідів
Блукають  спогади  минулих  весен.
В  бузковім  вітрі  потонулих  днів,
Завіяних  у  простір  піднебесний...

Знов  під  тремтливе  сяйво  ліхтарів
Невпевнено  прийде  холодний  вечір
Самотнім  перехожим.  А  згори
Ніч-віхола  опуститься  на  плечі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551739
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015


Ніжність - Віталія Савченко

Малинове варення

         У  лісі,  між  двох  старих  лип,  стоїть  ведмежа  хата-барліг.  Живуть  там  тітонька  Ведмедиця  й  дядько  Ведмідь.  Позаду  хати  ростуть  густі  малинові  кущі.  А  ще  далі  –  пасіка  дядька  Ведмедя.  Всеньке  літо  тітонька  Ведмедиця  сушить  цвіт  липи,  м’яту  та  ромашку,  бо  дуже  любить  збирати  лікарські  рослини.  А  ще  варить  малинове  варення.  Та  й  дядько  Ведмідь,  робить  запаси  меду,  щоб  взимку  та  осінньої  холодної  пори  мати  ліки  проти  грипу  та  застуди.
         Звірі  лісу  завжди  приходять  до  сім’ї  ведмедів,  коли  раптом  застуджуються  чи  грипують,  а  ведмеді  залюбки  допомагають  сусідам.
         Якось,  коли  у  лісі  вже  лежав  сніг  та  мороз  міцно  скував  усе  довкола,  дядько  Ведмідь  вирішив  прогулятися  перед  обідом.  Вийшов  на  поріг,  вдихнув  морозяне  повітря    і  задоволено  посміхнувся.
       –  За  тиждень  можна  й  у  сплячку  впадати,  саме  час,  –  сказав  сам  до  себе.
       –  Допоможіть!  –  почувся  хриплий  голос  від  сусідської  заячої  хатинки.
       –  Хто  це  там  за  кущами?  Ану  покажись!  –  прогудів  дядько  Ведмідь.
       –  Це  я,  заєць  Костик,  дядечку,  –  озвався  сумно.  Поволі  ступаючи,  до  Ведмедя  вийшов  зайчик.  З  його  вигляду  було  видно,  що  він  добряче  застудився.
       –  Кепські  справи,  –  промовив  дядько  Ведмідь.  –  Ходімо  мерщій  до  барлогу.  Треба  покликати  тітоньку  Сову,  щоб  тебе  оглянула.  А  тим  часом  тітонька  Ведмедиця  напоїть  тебе  липовим  чаєм  з  малиновим  варенням.
       Костик  навіть  не  сперечався,  бо  дуже  погано  почувався.  Вчора  ввечері,  коли  випав  сніг,  він  з  друзями  грався,  бігаючи  по  свіжому  сніжку.  Жбурляли  сніжки,  хто  дальше  кине,  бігали  наввипередки,  далі  почали  ліпити  снігового  діда.  Зайченяті,  добряче  набігавшись,  захотілося  пити.  Додому  ліньки  було  йти,  от  він  і  наївся  білого  снігу.  Хоч  добре  знав,  що  цього  робити  ні  в  якому  разі  не  можна.  Та  ще  й  лапи  промочив.  Ото  ввечері  почав  кашляти  та  пчихати,  а  до  ранку  ще  й  горло  розболілося  й  піднялася  температура.  Тому  й  вийшов  на  ганок,  аби  покликати  на  допомогу.  Добре,  що  дядько  Ведмідь  нагодився.  Він  поніс  малого  вуханя  до  свого  барлогу,  бо  йти  самому  у  зайчика  не  було  зовсім  сил.
       –  Що  це  з  Костиком  трапилося,  –  спитала  тітонька  Ведмедиця,  побачивши,  як  дядько  Ведмідь  заносить  малого  у  хату.
       –  Схоже,    малюк  добряче  застудився.  Поклади  його  у  ліжко,  вкрий  тепленько,  та  зроби  липового  чаю  з  медом  і  малиною,  а  я  піду  пані  Сову  покличу.  Вона  ж  лікар,  на  хворобах  краще  всіх  знається.
       –  Ой,  лишенько,  –  сплеснула  лапами  тітонька  Ведмедиця.  –  Вже  йду  чай  заварю,  саме  чайник  закипів.
       У  хатинці  ведмедів  було  тепло  й  затишно.  У  печі  горіли,  потріскуючи,  дрова.  Костикові  здавалося,  що  вогонь  весело  підморгує  йому,  припрошуючи  погрітися.  Тітонька  Ведмедиця  вклала  зайчика  у  своє  велике  ліжко  й  тепло  закутала  ковдрою.  Далі  принесла  горнятко    запашного  чаю.  Костик  зробив  кілька  маленьких  ковточків  і  аж  заплакав,  так  боляче  було  йому  ковтати.  А  незабаром  прийшла  пані  Сова.
       –  Доброго  дня!  Де  хворий?  –  з  порога  мовила,  розтираючи,  змерзлі  кінчики  крил.
       –  Тут  хворий,  тут,    –  відповіла  за  Костика  тітонька  Ведмедиця,  бо  він  навіть  говорити  не  міг.
       –  Ох,  зайченяточко  моє  бідолашне,  де  ж  ти  так  застудився?  –  примовляла  пані  Сова  міряючи  температуру.  Потім  ще  послухала  його  слухавкою,  наказала  язика  показати,  а  далі  сказала:
       –  Це  –  застуда.  Потрібне  серйозне  лікування.  Липовий  чай  з  медом  і  малиною  ви  вже  даєте.  Це  дуже  добре.  А  ще  потрібен  сироп  з  подорожника  чи  калини,  і  зваріть  чай  із  моху.  Він  правда  гіркий  дуже,  але  миттю  поставить  нашого  Костика  на  ноги.  Ну  і  звісно  постільний  режим.
       –  Я  доглядатиму  за  Костиком,  –  пообіцяла  тітонька  Ведмедиця.
       –  От  і  добре,  а  я  навідаюся  за  день  чи  два,  перевірю,  як  проходить  лікування.  До  побачення!  –  І  пані  Сова  пішла  до  інших  хворих,  що  теж  потребували  її  допомоги.
       Лежав  зайчик  у  теплому  ведмежому  барлозі    та  й  дуже  гірко  йому  було.  Бо  через  свою  легковажність  він  захворів,  ще  й  стільки  клопотів  завдав  добрим  й  турботливим  ведмедям.  Кілька  днів  Костик  майже  не  розмовляв,  бо  сильно  пекло  в  горлі  та  дуже  кашляв.  Тітонька  Ведмедиця  лікувала  його  сиропами  й  чаями,  а  дядько  Ведмідь  носив  воду  та  дрова,  підтримуючи  вогнище  в  печі,  і  щось  незлостиво  бубонів  собі  під  ніс.  Дивився  із  жалем  на  зайчика  й  похитував  великою  своєю  головою,  бо  температура  ніяк  не  хотіла  падати.          Тітонька  Сорока,  лісова  листоноша,  дуже  швидко  рознесла  лісом  новину  про  хворого  зайчика.  Вже  за  короткий  час  до  барлогу  один  за  одним  почали  сходитися  лісові  звірята,  щоб  провідати  Костика.  Та  тітонька  Ведмедиця,  суворо  всім  сказала,  що  турбувати  його  поки  що  не  слід.  І  не  тому,  що  вона  така  строга,  а  тому,  що    хвилюється  за  всіх  малят-звірят,  щоб  і  вони,  чого  доброго,  не  похворіли.  Адже  застуда,  дуже  вредна  пані,  тому  й  чіпляється  до  всіх  без  вибору.
       –  Приходьте  за  два  дні.  Якщо  у  Костика  не  буде  вже  високої  температури,  то  ви  зможете  його  провідати,  –  додала  лагідно,  бо  побачила,  що  звірята  посмутнішали.
       –  Гаразд,  прийдемо  пізніше,  –  сказав  борсучок  Бориско.
Звірята  зібралися  на  лісовій  галявині,  аби  порадитись,  які  гостинці  Костикові  принести,  чим  друга  потішити.
       –  Я  принесу  йому  книжечку  з  казками,  –  сказала  білочка  Руделька.  –  Буде  наш  зайчик  читати,  і  швидше  одужувати.
       –  Добре  ти  придумала,  –  похвалив  їжачок  Колючка.  –  А  я  розмальовку  й  олівці  принесу,  –  додав.  –  Бо  за  малюванням  також  час  хутко  минає.
       –  Я,  мабуть,  принесу  морквину,  –  підморгнув  друзям  борсучок  Бориско.
       –  А  у  мене,  –  сумно  промовила  мишка  Марта,  –  нічого  такого  немає.
Та  вже  за  мить  радо  підстрибнула:  –  Ой,  я  ж  зовсім  забула.  Є  в  мене  для  Костика  подарунок.  Я  йому  до  Різдва  його  готувала.  Але,  коли  вже  сталася  така  прикрість,  то  подарую  раніше.  А  до  свят  щось  інше  придумаю,  –  задоволено  посміхнулася  мишка.
         Отож  за  кілька  днів,  звірята  вже  могли  відвідати  друга.  Хоч  Костик  ще  кашляв,  а  тітонька  Ведмедиця  раз-у-раз  давала  йому  якісь  ліки,  він  дуже  був  радий  побачити  друзів.
       –  Ого,  скільки  всього  ви  принесли!  –  Тішився  подарунками  зайчик  і  дякував  друзям,  бо  вже  не  так  нудно  буде  йому  хворіти.  –  А  який  тепленький  светрик!  Дякую  тобі  Марто.  Тепер  я  вже  більше  не  застуджуся,  –  пообіцяв.
       –  Носи  на  здоров’я  і  хутко  одужуй,  –  мовила  втішена  мишка.
       За  кілька  днів  зайчик  Костик  був  цілком  здоровим  і  щиро  дякував  за  турботу  тітоньці  Ведмедиці  й  дядькові  Ведмедеві.  А  також  своїм  друзям,  котрі  про  нього  не  забували,  провідували.  На  прощання  тітонька  Ведмедиця  подарувала  усім  звірятам  по  баночці  смачного  й  цілющого  малинового  варення.  Дядько  Ведмідь  щедро  вділив  усім  духмяного  меду.  Так,  на  всякий  випадок,  бо  ану  ж  захворіє  хто  знову.
         Ведмедям  давно  вже  був  час  для  зимового  сну,  вони  навіть  трохи  припізнилися,  через  хворобу  зайчика  Костика,  проте  не  журилися  тим.  А  звірята  подякували  за  смачні  гостинці,  і  побажали  ведмедям  гарного,  та  спокійного  сну  аж  до  самої  весни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551633
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 15.01.2015


Наталя Данилюк

Снишся мені…

[img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/14790/6n8JHGvvWB8.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/1479e/h9yeWhcc-6k.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c622927/v622927651/14782/TMQuwSGb-ic.jpg[/img]

Ніч  обростає  снігом,  мов  деревій,
Знову  на  небі  борошно  труть  крізь  сито...
Снишся  мені  у  пору  рясних  завій  ─
В  час,  коли  вітром  шибку  душі  розбито.

Виють  крізь  неї  протяги,  як  вовки,
Б'ються  крильми  замети,  мов  дикі  гуси...
Ти  говори  зі  мною,  сотай  думки,
В  серці  вгамуй  цунамі  і  землетруси!..

Взявши  за  руку,  в  далеч  мене  веди  ─
Десь  у  надхмарний  простір,  а  може  й  вище!..
Не  озирайся  ─  сніг  замете  сліди,
Не  прислухайся  ─  вітер  дротами  свище...

Ліпить  хуртеча  в  очі  ─  ну,  хай  їй  грець!
Комин  коптить  у  небо,  немов  сигара,
Вітром  розсіяний  відгомін  двох  сердець
Ловлять  з  висот  небесних  земні  радари.

Так  мені  легко  в  аурі  світлій  цій,
Проз  хуртовину  світить  щаслива  зірка!..
Просто  приходь  у  пору  рясних  завій  ─
В  час,  коли  серце  гупає  до  одвірка...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548961
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 13.01.2015


ptaha

Місяць-кульбабка (За картиною Р. Величка ("Сон на місяць уповні")

Місяць  літа  вигорів  на  сонці,
Легшим  став  за  ватяні  хмарки
І  лишив  у  мене  на  долоньці
Слід-квиток  на  подорож  вві  сні.

В  час  нічний,  як  тільки  він  дозріє
І  мотузку  спустить  до  вікна,
Я  втечу  у  зоряну  завію  –  
У  сади,  де  губиться  луна.

По  Нектарнім*  морі  погуляю,
Місячних  послухаю  джмелів,
У  хмаринах*  трохи  заблукаю
І  проллюсь  вологою  дощів*…

Повернусь  на  парашутах  літа
Із  букетом  зоряних  квіток,
У  якому  буде  майоріти
Місяцем  загублений  квиток…

**На  Місяці  є  Море  Нектару,  Море  Хмар  і  Море  Дощів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549749
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 13.01.2015


ptaha

Чотири стіни

Чотири  стіни…із  картиною,  замість  вікна…
Повітря,  розлите  по  вазах  фаянсових  (в  грамах!)…
Ритмічно  співає  натягнута  серцем  струна  –  
У  інших,  заповнених  вічною  пам'яттю  залах…

А  там,  на  картині,  застигло  безмежжя  розкриль,
Красиво  вдяглося  у  складки  нового  блавату*…
І  сонця  великий  блискучий  солом'яний  бриль
Стрічками  проміння  притримує  хмаркову  вату…

Та  це  все  ж  малюнок  –  гербарій  колишніх  чуттів,
Притрушений  пилом  чужих  помилок  і  зневіри…
Кому  це  потрібно  -  шпалерам  на  сірій  стіні,
Які,  сперечаючись  з  часом,  пошилися  в  діри?...

Торкнуся  рукою…  і  раптом…  в  очах  промайнуть
Дерева  тінисті,  кортеж  журавлиний,  будинки…
І  я,  наче  лезом,  думками…  картину…    прорву…
І  вийду…  з  вікна,  як  свідомість,  розсунувши  стіни…

*Блават  -  тканина  синього  кольору

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550363
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 13.01.2015


Олеся Шевчук

Into you

Найвища  насолода  -  
коли  душа  від  любові  світиться,
Мігрує  тепло  
штрих  пунктирними  лініями
 -    з  поміж  втоми,
Проникати  у  вісь  симетрії  
молодого  місяця
Хвилями  емоцій,  аби  вловити  
гарячі  спалахи  вагомі.
Пізнавати  рідні  дотики
 і  залишатись  що  секунди,
Коли  занурюється  серце  ,
в  прожитки  сьогодення...
Оберігати  її  єдину  
від  парадоксальної  прохолоди
Аби  найцінніше  не  загубити  -
світу  знамення.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550373
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 13.01.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.12.2014


Відочка Вансель

Цей день мине. І дощ. І ми…

Цей  день  мине.І  ніч  мине.
Ця  тиша  вичавить  дощами
Премокрий  сніг  і  проковтне
Мій  вірш,що  пишу  між  рядками.

Цей  дощ.І  сніг.І    Новий  рік.
А  що  тоді  в  житті  важливо?
Щоби  тебе  твій  чоловік
Поцілував.Якщо  можливо...

Щоби  коли  зайдеш  у  двір,
Тебе  стрічала  завжди  мама.
Тоді  не  треба  з  неба  зір,
Тільки  б  рідненька  обійняла.

Цей  вік  мине.Хвилина.Мить.
Цей  сніг  розтане  у  краплини.
Але  коли  душа  болить,
То  ти  жива.Із  павутини

Мрійливих  снів  плету  печаль.
Щоби  на  хвилечку  забути,
Що  все  колись  мине.Скрипаль
Вже  грає  так,що  не  почути.

Та  я  вклонилася  йому.
Безструнна  скрипка  не  волає.
Хотіла  запитать:чому?
Та  він  і  сам  того  не  знає.

Лиш  ти  зі  мною...До  завжди...
До  вимірів,яких  не  буде.
Скрипаль  обходить  ті  сади,
В  які  не  зайдуть  більше  люди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543340
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 12.12.2014


v1n

СВІТЛО МОЛИТВИ ( експромт душі )

Ангел  світла  ліпить  нас  із  сонця  глини.
Ледве  світять  Небом  душ  хрести  одвічні.
Ми  несемо  в  світ  любові  хміль  полинний.
Серцем  в  серце  носим  БОГА  спраглим  грішним.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456407
дата надходження 24.10.2013
дата закладки 24.10.2013


v1n

Складна життя математика ( сумбур душі )

Складна  життя  все  ж  математика.
Бо  час  –  не  сума  квадратів  катетів.
І  гострі  кути,  і  щось    недоведено.
Комусь  паралельно  чи  рівнобедрено.
Варіанти  завдань  маєм  значно  складніші.
І  навіть  списати  нема  в  кого  більше.
Є  самостійні  щастя,  нервів,  болю.
І  приклади  зрад  і  втрат,  нарікань  на  долю.
І  вічна  задачка  лишитись  самим  собою.
Не  боятись  креслити,  помилятися,
Бо  найлегше  впасти,  стати,  здатися.
Почуттями,  думками  чистими
Доводити  вперто  свою  істину.
Учили,  писали  чорним  по  білому.
Та  не  навчились  таблички  ділення.
Шукаєм  в  снах  периметра  свідомості.
Квадратні  корені    у  невідомості.
Якісь  ікси  боргів  та  ігреки-втрати.
Когось  додавати,  когось  стирати.
Як  аксіому  має  знати  кожний  –
На    «нолик»  друзів  множить  не  можна.
Не  кожен  рішить  непросте  завдання  -
Своїх  гріхів  складне  рівняння.
І  купить  двієчник  свій  варіант  за  доляр.
А  ти  доводь  свою  теорему  долі.
Рахуй,  вираховуй.  І,  може,  вдасться
Сказати  внукам,  чому  дорівнює  щастя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455433
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 23.10.2013


Леся Геник

Маневрують парасольки…

***
Маневрують  парасольки
Вулицями  міста,
Дощ  -  у  ритмі  аква-польки,
Крапельками  твіста!

Какофонять  перехрестя,
Жебонять  калюжі...
Осінь  у  повітрі  креслять
Жовтня  крила  дужі.

Облітає  з  віття  ситець
У  холодні  жменьки  -
Все,  тепер  лиш  буде  снитись
Літечко  тепленьке!  :)
(18.09.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455449
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 20.10.2013


Олександр ПЕЧОРА

Безсоння солодкого спомин…

*      *      *

Безсоння  солодкого  спомин
гойдає  завісу  жалю.
Думок,  почуттів  теплу  повінь
ніяк  не  спиню,  не  втаю.

Безодня  між  нами.
Ми  ж  –  близько.
Воркочуть  гарячі  серця.
Ген  мрій  закодована  низка  –
любовний  роман  без  кінця.

Моє  одиноке  безсоння,
мій  смутку,
розвійтесь,  молю.
Як  тяжко  в  недолі  без  сонця…
Як  ніжно  та  гірко  люблю…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455606
дата надходження 20.10.2013
дата закладки 20.10.2013


Ліоліна

Осінь в кленових шатах

Якось  літо  пробігло,  пройшло,
Прокотилося  яблуком  спілим.
Місяць  витяг  сріблясте  весло,
Вплив  у  осінь  натхненно  і  вміло.

Виноградом  рясніє  садок  –
Сині  перли  зриває  в  намисто
Хтивий  вітер.  Він  осені  крок
Чує  здалеку.  Тому  навмисно
Трусить  ягоди  в  пишну  траву,
Дама-осінь  ж  бо  любить  прикраси.
І,  заквітчана,  йде  без  страху,
Без  квитків  пробігає  повз  касу.
Пишна  зачіска  –  із  хризантем,
Шати  золотом  шиті  кленовим.
Стільки  пройдено  літ,  зим…  І  тем.
Щоб  зустрітися  з  новими  знову.

(Моє  фото.  До  речі,  це  -  сливи)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448268
дата надходження 10.09.2013
дата закладки 12.09.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2013


Віктор Насипаний

ЗАСПОКОЇВ ( гумореска )

Каже  вчитель  учням  в  школі:
                             -  Вам  не  сором,  діти?
Мої  нерви,  мої  сили
                               нині  пожалійте!
Через  те,  що  я  кричу  тут
                             на  якусь  дитину,  -
Вмить  нервові  всі  клітини
                           в  мене  швидко  гинуть.
-  То  на  краще,  -  каже  учень  –
                         я  тому  й  стараюсь.
Нащо  вам  оті  нервові?
                         Хай  собі  вмирають.
Годі  вам  про  ці  клітини
                           думати  постійно.
Всі  нервові  хай  вмирають,  -
                       лишаться  спокійні  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445691
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 27.08.2013


Лілія Ніколаєнко

Марні присвяти…

Я  знаю,  тобі  не  потрібні  мої  одкровення  і  вірші,
Мої  не  відмолені  мрії,  не  втішений  біль  і  недоспані  сни…
Мені  ти  не  друг  і  не  ворог...  не  «мій»  чи  «не  мій»  –  просто  інший.
Твоє  задзеркалля  закрито  для  мене,  а  ключ  –  це  наш  привід  війни.

Ти  знаєш,  мені  не  потрібні  фальшиве  сумління  і  жалість.
В  твоїх  лабіринтах  блукати  набридло  моїм  не  почутим  словам.
 Хай  вкотре  заплакана  осінь  отруєним  спогадом  жалить,
Мені  вже  не  боляче.  Листям  осипала  душу.  А  втім,  я  жива…

Я  знаю,  дороги  до  тебе  розмиті  сухими  сльозами.
На  осінь  кладу,  як  на  ноти,  мовчання  тернового  тиху  печаль.
Я  –  музика  вічного  неба.  Посріблені  струни  дощами.
Жаль,  ти  не  почуєш.  І  марні  присвяти.  Тобі  краще  слухати  фальш…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445546
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 27.08.2013


Віталій Назарук

Фальшивомонетники

Любителям  гумору

У  Ониська  своя  хата,  в  садку  конюшина,
Діток  троє,  має  бджоли,  шикарна  машина.
Є  дружина  чорноброва,  діточки  хороші,
Лиш  один  в  нього  недолік  –  підробляє  гроші…
Розповім  я  про  випадок,  про  його  пригоди,
Як  «під  газом»  наш  Онисько  завдав  собі  шкоди.
Закінчились  гроші  в  хаті  –  дружина  пиляє,
А  він  лише  усміхнувся,  бо  сам  виробляє…
Зробив  форму  він  «по  п’яні»  по  п'ятнадцять  гривень,
Та  ще  й  колір  нових  грошей,  вийшов  трохи  синій.
А  на  ранок,  як  побачив,  то  відняло  мову,
До  сусіда  посилає  синочка  Миколу.
Лиш  одну  дає  купюру:  “Розміняй  в  сусіда,
Тільки  довго  не  барися,  прийди  до  обіду”.
Випив  чарку,  сів  на  лавку,  дитину  чекає,
Жде,  чи  син  його  Миколка  гроші  поміняє.
Пройшло  певно  з  півгодини,  Миколка  у  хаті,
-  Тепер  знаю  де  міняти  -  будемо  багаті.
Як  побачив,  обімлів,  спалив  гроші  в  лісі,
Його    гроші  розміняли  по  сім  і  по  вісім!

Мораль...
Коментар  Бороди!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377619
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 27.08.2013


Віталій Назарук

Як збирав Гнат опеньки

Ранок  без  роси  –  сухенько…
Встав  із  кумом  Гнат  раненько,
Кошика    поставив  в  сінях  ,  
Приховав  дві  сотні  гривень…

А  ще  звечора  в  коморі,
Заховав  у  личакові,  
Він  плящину  й  кусок  сала,
Щоб  дружина  не  пиляла.

Чорний  хліб,  часник,  цибуля,
Жінка  ж  в  Гната  вередуля,
Чашку  взяв  і  пляшку  квасу,
І  зайшов  за  Опанасом…

Все  провірили  неначе…
«Ну,  тоді  йдемо,  козаче!»
Шлях  до  лісу  не  близький,
Трохи  від  дощу  –  грузький.

Ось  і  ліс,  суха  поляна,  
Посідали  хлопці  зрана,
Налили  горілки  чарку,
Хліба  кус  і  смачну  шкварку…

Три  під  ряд,  бо  так  ведеться,
З  них  ніхто  цим  не  нап’ється…
Усміхаються,  раденькі
І  чкурнули  по  опеньки…

Назбирали  за  годину,
Ще  й  нарвали  горобини,
Знов  прийшли  на  ту  поляну,
Що  удвох  сиділи  зрана.

Розмістились,  часу  досить,
Кум  Онисько  квасу  просить…
Посиділи  годин  дві,
Захмеліло  в  голові…

Вирішили  йти  додому,
Але  мимо  гастроному,
Хоч  і  кошики  несли,
В  магазин  таки  зайшли.

Ну,  а  там  все  й  почалося…
Звідки  лихо  це  взялося,
Наче  і  пили  потрошку,
Напились  куми  у  дошку…

І  до  хати  по  тинах,
Йшов  Онисько,  за  ним  Гнат…
Ні  опеньків,  ні  ягід,
Не  побачив  вдома  рід.

Та  тепер  щорік  під  тином,
Є  опеньки  й  горобина,
Цьому  певно  кожен  рад,
Винні  двоє  –  кум  і  Гнат.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430139
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 27.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.08.2013


Наталя Данилюк

Я тебе проміняла на осінь…

Я  тебе  проміняла  на  осінь,
На  застудні  плаксиві  дощі...
Журавлі  замережили  просинь
І  шипшини  патлаті  кущі

Зайнялись  феєрверком  багряним.
Перепріла  пшенична  канва,
Розливається  запахом  пряним
Розімліла  у  скирті  трава.

Я  волошки  й  жита  проміняла
На  янтарні  букети  листків,  
На  застиглі  холодні  дзеркала  
Вересневих  калюж  і  ставків...

На  забуті  мотиви  флояри,
На  молочний  туман  поміж  гір,
Де,  сповитий  в  оливкові  чари,  
Розгорнувся  м'який  кашемір.

Розбрелися  думки  безголосі,
Згасли  барви  ранкових  заграв...
Я  тебе  проміняла  на  осінь,
Ти  ж...  на  іншу  мене  проміняв.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445448
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 26.08.2013


Леся Геник

Вільні

Над  куполами  стяги  жовто-сині,
А  в  серці  знову  темносивий  біль  -
Ми  незалежні  нині,  наче  й  вільні,
Та  поневолені  безрадно  звідусіль!

Гучні  тамтами  бемкають  на  площах,
Іще  гучніше  мається  душа  -
Прекрасна  Неня  наша  і  хороша,
Лишень  біда  її  ніяк  не  полиша.

Незмінно-жаско  пригортає  мука
Безсилі  вікна  в  сонцесяйний  світ.
Летять  угору  "ще  не  вмерлі"  звуки,
Та  марнокрилим  видається  піснеліт.

І  з  року  в  рік  маліє  і  міліє
Джерельце  віри:  вирватись  із  пут
Колючої  розпуки-безнадії,
Що  присмокталась,  як  голодний  спрут.

Хоч  ніби  й  звиклось,  що  болить  і  тисне,
Неволить  волю  зрада  і  олжа,
Та  поки  небо  над  полями  висне,
Все  ближче  й  ближче  сунеться  межа...
(24.08.13)





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445161
дата надходження 24.08.2013
дата закладки 25.08.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2013


Вразлива

Ми слухаєм удвох

 Віддати    себе    музиці    дощу...
 Похмуро    за    вікном,на    серці    спокій.
 Криком    мовчання    віддаю    йому
 Свої    обійми,    взявши    чистий    подих.

Запдющу    очі    -  картини    оживуть,
Події  ,люди,пори    року  пролітають.
Дівчисько  я,  та        внуки    вже    біжуть
Одне    по    однім    мої      роки    обганяють.

А    музика  ,що  ллється    з    приймача,
На    хвилях  спогадів  улюбленого    ретро.    
Сповзає    нишком    плед    з    мого    плеча  ,  
Пес  крадькома  стягнув      і    поглядає  хитро.

Удвох    ми    чуєм    музику    дощу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443233
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 19.08.2013


Тамара Васильєва

…і вам

Розірвалося  в  небі  намисто,
Покотилися  зорі  у  став,
Заблищала  вода  чиста-чиста,
Місяць  в  ніченьки  сторожем  став.

Зачерпнув  у  цеберко  водиці
І  у  небі  розлив  зорепад.
Це  насправді?  А,  може,  це  сниться…  
Я  плекаю  бажань  моїх  сад.

Стигле  яблуко  долі  зриваю,
Розділяю  любов  пополам.
Я  земного  й  небесного  раю
Простягаю  в  долонях  і  вам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443969
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 18.08.2013


Леся Геник

Не нагадуй

Не  нагадуй  мені  про  осінь,  я  її  позабула,  чуєш?
Розплела  золотаві  коси  журночолим,  сумним  садам.
У  моїм  полум'янім  серці  літо  щастя  нове  віншує
І  воно  що  є  сили  лупить  в  зоребокий  дзвінкий  тамтам!

Не  нагадуй  мені  про  грози,  про  сльотаво-незмежні  тіні  -
Я  роздерла  намокле  небо  і  засіяла  день  ясний!
То  ж  тепер  на  моїй  долоні  не  ридають  дощі  осінні,
Не  полощуть  промерзлу  душу  вогкотілі,  холодні  сни.

Не  нагадуй  мені  розпуки  листопадовим  марнослів'ям,
Я  змела  бездоріжний  спогад  у  канаву  небулих  днів
І  сьогодні  так  мило  мружить  чисте  око  моє  подвір'я,
Що,  здається,  ніколи  тута  не  було  багновинь  жалів.

Не  нагадуй  мені,  благаю,  тої  осені,  не  нагадуй.
Зазирни  в  голубі  очиці  долі  іншої  і  прости!
Віджурила  безсонна  нічка  недоспівану  серенаду,
Полетіла  сторчма  навіки  в  недосяжні,  чужі  світи...
(8.05.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430220
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 08.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2013


Шон Маклех

Коли свiчка гасне

                             «Коли  надвечір’ям  
                                 Спускаєшся  з  гір  у  долину…»
                                                                                                     (Лі  Бо)

 Я  так  хотів  у  чорній  темноті
 Не  смолоскип  і  навіть  не  ліхтар  –  
 Маленьку  запалити  свічку.
 Я  так  хотів  у  дикій  самоті
 Живого  голосу  –  тихенького  –  як    дар,
 У  цю  глуху  і  без’язику  нічку.
 Мій  сум  літає  волохатим  кажаном
 Поміж  дерев,  поміж  сліпих  модрин,
 Поміж  вологих  кволих  ясенів,
 Мій  сум  замовк,  як  осені  погром.
 Там  наче  вата  глухота  і  німота  ялин,
 Там  баговиння  непробудних  снів.
 Та  я  іду  –  без  костура  і  без  поводиря,
 Іду  туди,  де  ходять  навмання,
 Туди,  де  гордий  крук  не  донесе  кісток,
 Де  навіть  жабка  –  друг,  а  їжачок  –  пророк,
 Де  замість  хліба  на  обід  печаль,
 Де  сіль  -  на  рану,  де  себе  не  жаль…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418273
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 14.04.2013


Патара

Біла ворона.

Іду  по  лезу,  інші  судять  збоку,
Я  значно  вище  бронебійних  слів.
Моїх  цей  натовп  не  зупинить  кроків,
Мустанг  —  не  рівня  для  ручних  ослів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417559
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 12.04.2013


Адель Станіславська

Постукала

Постукала.  У  відповідь  -  ні  звуку...
Окрикнула  -  озвалася  луна.
До  милості  протягувала  руку  -
у  пригорщі  вливалася  вина.  
Дрібним  насінням  падала  у  долі.
Зрадливо  роздобріла  глухота
сонливо  колисалася  поволі,
навощувала  скупістю  вуста,  
заціплювала  серце  очманіле...

А  Янгол  плакав  зорями  у  сни
за  тим  добром,  що  в  душах  відболіло
чи  й  може  вмерло,  Боже,  борони...
Постукала.  Озвалась  тільки  тиша.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408252
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 12.03.2013


Любов Ігнатова

Вранішня замальовка

Кавовий  ранок  лоскоче  теплом
Плечі,загорнені  в  ніжність;
Юні  Амури  літають  за  склом,
Гублячи  пух  білосніжний...
Я  у  сорочці  твоїй,  босоніж,
Тихо  підходжу  навшпиньках:
Милий,  коханий,  цілуй  же  скоріш
Сну  незастиглі  краплинки!
Ти  заціловуєш  до  мурашок
Родимки  квітку  за  вухом...
Вранішній  спів  завіконних  пташок
Більше  ніхто  з  нас  не  слуха...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407731
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 11.03.2013


Наталя Данилюк

Весною пахне…

Весною  пахне  солодко  і  терпко,
Зими  останні  губляться  сліди.
Тонкої  криги  наскрізне  люстерко
Хрумтить  в  обіймах  темної  води.

Вже  потічки  несуться  табунцями,
Шовкові  гриви  сріблом  виграють,
У  вирі  хвиль  шампанить  бурунцями  -
П'янить  думки  нестримна  каламуть!

Весною  пахнуть  губи  і  долоні,
Між  двох  світів  протягнуто  місток
І  я  у  тебе  в  ніжному  полоні
Тремчу,  немов  осиковий  листок...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405193
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 01.03.2013


Леся Геник

"Об’єднані словом" на гостині в Обдарованих словом

26  лютого  в  Івано-Франківському  обласному  ліцеї-інтернаті  для  обдарованих  дітей  з  сільської  місцевості  відбулася  творча  зустріч  Обдарованих  словом  ліцеїстів  з  представниками  Міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом".  Метою  зустрічі  було  сплести  тугий  віночок  взаєморозуміння,  взаємопідтримки  та  обміну  творчим  потенціалом,  познайомити  молодь  з  нашим  поетичним  сайтом,  а  також    заохотити  здібних  до  творчості  молодих  людей,  творити  й  надалі.  І,  як  результат,  вийшло  справжнє  феєричне  свято  поезії  та  пісні.  Зі  сцени  лунало  милозвучне  поетичне  слово  авторства  поетклубівців  у  чудовому  учнівському  виконанні,  справжні  українські  пісні  у  дарунок  гостям.  Останні  ж,  у  свою  чергу,  виступаючи,    зачитували  учнівську  поезію  і  прозу,  виділяючи  найсильніші  та  найбільш  вподобані  рядочки.  Особливою  вагомістю  відзначився  виступ  п.  Ігора  Лазоришина,  як  літературного  критика,  котрий  зробив  достеменний  аналіз  представлених  юнацьких  творів,  таким  чином  зорієнтувавши  поетів-початківців  у  подальшій  творчій  роботі.  Зрештою,  кожен  із  запрошених  зумів  залишити  у  юних  серцях  весняні  пагінчики  любові  та  приязні.  
У  програмі  заходу    мали  місце  запитання,  адресовані  поетам  "Об’єдниним  словом"  і  вони  з  превеликим  задоволенням  давали  відповіді  на  них.  Так,  Адель  Станіславська  (Олександра  Федорів)  привідкрила  таємницю  значення  для  неї  поезії,  ознаменувавши  її  "самим  життям",  Віталія  Савченко,  озвалася  до  аудиторії  надхненними  словами  "тільки  писати  не  полишай",  Данута  Сем’янів  здивувала  всіх  своїм  обдаруванням  писати  твори  на  чотирьох  мовах,  Леся  Геник  зазирнула  в  далеке  дитинство,  коли  тільки  започатковувалися  перші  образи  і  рими...  Справжньою  несподіванкою  стала  зустріч  двох  Наталочок  Данилюк,  нашого  любого  "одуванчика"  і  талановитої  юної  поетки-ліцеїсти,  а  Наталя  Крісман,  як  і  завше,  вразила  усіх  присутніх  граційністю  свого  виступу,  означивши  місію  "Об’єднаних  словом"  -  "нести  слово  до  людей!".  
Окрім  того  зі  сцени  звучали  поезії  Романа  Бойчука  (справжнього  романтика),  Михайла  Гутина  (сучасного  Сковороди,  за  словами  господарів  дійства),  Оксанки  Винницької  та  Олесі  Овчар.  Поетклубівці  мали  можливість  познайомитися  з  творчістю  вихованок  ліцею  Даналишин  Надійки,  Гарасам"юк  Іринки,  Капущак  Віри,  Сенів  Юлії,  Годованець  Іринки,  Данилюк  Наталі,  а  також  насолодитися  пісенними  виступами  Ані  Луклян,  Ілонки  Панчишин,  Анастасії  Павлюк  та  педагога  ліцею  Галини  Михайлівни  Павлюк.  А  насамкінець,  як  вже  традиційно  склалося  на  більшості  поетичних  зустрічей,  мала  слово  Оксана  Пронюк  (Світанок),  що,  за  словами  ведучих,  "здатна  виступити  так,  щоб  у  кожній  душі  зійшов  світанок"
"Об’єднані  словом"  висловлюють  щиру  подяку  організаторам  цієї  творчої  зустрічі,  а  саме  дирекції  Івано-Франківського  обласного  ліцею-інтернату  для  обдарованих  дітей,  зокрема,    Ірині  Антонівній  Купчак,  освітянці  з  багаторічним  досвідом,  вихователю-організатору  ліцею,  Яницькій  Галині  Григорівні,  класному  керівнику  9-го  класу    та,  дійсно  неймовірно  талановитим,  учням-дев’ятикласникам,  котрі  створили  феєрію  словесно-пісенного  свята.  Та  й  усім-усім,  хто  тією  чи  іншою  мірою  долучився  до  організації  пам’ятного  дійства.  Дякуємо  Вам  за  ту  теплу  атмосферу,  у  якій  рясно-рясно  колосилося  Українське  Слово,  за  ці  прекрасні  миті,  котрі  залишаться  в  душі  кожного  з  нас  назавжди.  Нам  неймовірно  радо  було  бути  на  Вашій  гостині.
З  усього  серця  бажаємо  всім  юним  Талантам  творчого  розвою,  рясно  всіяних  найяскравішим  квітом  життєвих  стежин,  сонячних  звершень  на  дужих  крилах  поезії!  А  завершити  ці  щирі  побажання  хочу  словами  Оксаночки  Пронюк:
Обдаровуйте  словами  -  хай  вони  цвітуть  між  нами,
Ясноокі,  ясночолі  -  з  візерунками  любові!
Вишивайте,  примовляйте  -  рідним  словом  сповивайте.
І  любистком  на  світанні  в  срібних  росах  напувайте!
Словом  світ  благословляйте  і  дітей  оберігайте
Словом  сильним  і  пророчим  рідну  землю  захищайте!
І  шануйтеся  у  слові  -  в  українській  рідній  мові!
У  шляхетній,  гоноровій,  найосяйнішій  обнові!!!
Хай  по  мові  нас  впізнають,  по  любові  запізнають,
А  по  вірності  і  честі  -  Многа  Літа  заспівають!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404749
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 28.02.2013


Любов Ігнатова

Весняний ранок

Весняний  ранок  сонячним  парфумом
Вже  напахтив  розстелені  поля.
Прощається  із  лютим,  ніби  з  сумом,
За  березень  засватана  земля.
І  вже  гудуть  гормони  у  деревах-
Вагітніють  листочками  бруньки.
В  плащі  із  пролісків,  Веснянка-  королева
В  траві  маскує  за\'мшілі  пеньки.
Вдивляється  в  калюжеві  свічада
Зітка\'на  із  промінчиків  блакить,
Омита  життєдайним  краплепадом,
Який  ще  в  пісні  жайвора  бринить.
Тюльпани  зготували  гострі  списи-
З  морозом  хочуть  ве\'сти  чесний  бій.
І  хмарок  білих  нечіткі  абриси
Зціловує  розпусний  вітровій...
І  прагне  серце  в  небо  журавлине,-
Відчуть  безмежну  волю  хоч  на  мить!..
Та,  замкнене  у  тіло,  не  полине,
Тому,  мабуть,  шалено  стукотить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403498
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 24.02.2013


Бойчук Роман

Прилину…щастям…поруч…

Крізь  засніжені  хмари  Пегасом  до  тебе  прилину.
В  пасма  гриви  моєї  вплетеш  ти  барвистих  стрічок.
Пір"ям  тим,  що  зроню  я  із  крил  своїх,  наче  провину,
В  знак  прощення  прикрасиш  ти  скрипки  своєї  смичок.

Пам"ятаєш,  як  в  тому  житті  весь  окрилений  щастям,
Прилітав  птахом  Феніксом  я  у  небесну  блакить,
В  нотах  скрипки  твоєї  витав  і  що  раз,  мов  Причастям  -
Напувався  красою  очей  твоїх,  прагнучи  жить?

Нині  ж  Бог  удостоїв  мене  (за  любов)  бути  поруч,
Пір"ям  крил  своїх  душу  твою  зігрівати  до  вік.
Мов  зі  струн  переплавлених  вдів  на  правицю  свій  обруч  -
В  цім  житті  я  твій  янгол  хранитель  і  твій  чоловік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403334
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 23.02.2013


Леся Геник

Не відаючи неба голубого…

***
Не  відаючи  неба  голубого
Без  натяку  на  згубний  буревій,
Душа  бреде  паломницьки-убого
У  далечі  задимлених  надій.

Росою  причастившись  на  світанні,
Молитвою  утерши  світу  край,
Вгрузаючи  між  попелу  і  твані,
Бреде  душа  у  свій  незнаний  рай...    
(10.02.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403035
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 21.02.2013


Наталя Данилюк

Різдвяна казка

Така  погожа  світла  вись-
Вогні  горять,  немов    софіти,
А  ялинкові  пишні  віти
У  мерехтінні  зайнялись.
Хрумтить  скоринкою  сніжок
І  до  небесної  кошари
Зірок  прибилися  отари
Скубти́  шовковий  моріжок.
Витає  світлий  дух  Різдва:
Горять  лампадки  веселкові
І  пахнуть  пряники  медові,
Довкола  множаться  дива́.
Святочно  вкуталась  земля
У  тонкосрібну  павутинку,
З  долоньки  здмухує  сніжинку
Рожевокриле    янголя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389121
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 01.01.2013


Олександр ПЕЧОРА

БІЛИЙ ГРІХ

Біле  поле  й  небо  біле,
Білий-білий  білий  світ.        
І  до  тебе  не  добігти.
Пада-сипле  білий  сніг.

Перемети,  кілометри…
Та  настане  тепла  мить,
за  яку  не  жаль  і  вмерти.
Серце  жадібно  щемить.

В  хуртовині  не  загину,
білим  птахом  долечу.
Не  журися,  берегине,
думи  гріють,  аж  печуть.

Біле  поле,  небо  біле…
Білі  квіти  рук  твоїх.
Дочекатися  зуміла…
Білий  вальс.
О  білий  гріх.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388802
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 30.12.2012


Рідний

Поклич мене з мирської суєти

Поклич  мене  з    мирської  суєти  
У  храм  кохання,  любощів  обитель,
Я  серце  ,  болями  розлук  побите,
Твоїм  зітханням      вигою    святим.

Давно    щоденним  хлібом  стала  ти,
І    тихим  словом  щирої  молитви,  
Не  тямлю,      як  би  міг  без  тебе  жити,
Не  відаю,      як  міг  би  геть  піти.  

25.12.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387706
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 28.12.2012


Любов Ігнатова

В прозорій тиші

В  прозорій  тиші,
Де  міліарди  снів,
Вітер  колише
Те,  що  сказать  не  смів...
Нас  розділяє  моя  німа  печаль
На  жаль...
Вдягнувши  маску  
Без  прорізі  очей,
Згадаю  казку
Недоспаних  ночей.
Ми  забуваєм  усе,  що  відбулось,-
Так  нам  здалось...
Іду  до  тебе-
Рахую  кожен  крок,
Вдягаю  небо  
У  вишивку  зірок;
Вертаю  сонце  у  ті  щасливі  дні,
Де  ми  одні...
Ми  знов  зустрілись  
На  перехресті  снів.
Слова  відкрились
Що  ти  сказать  не  смів...
Дано  нам  в  п'єсі  зіграти  другий  акт-
То  був  антракт...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388088
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 27.12.2012


Адель Станіславська

Знов

Знов  легкоступом  близиться  Різдво.
Поза  плече  сплива  чергова  віха...
А  тиха  радість  сповнює  єство  -
дитинства  дивна  осяйна  утіха,
коли  прозоро  дихає  кришталь
у  цих  сніжинах  біломармурових,
накинувши  туману  сизу  шаль
поверх  пахучих  гілок  смерекових.
Коли  рипить  насніжено  мороз
у  такті  кроків  піснею  дзвінкою,
немов  отой  музика-віртуоз,  
що  ноти  виколісує  рукою
з  глибин  душі  на  диво  слухачам...
І  вже  колядка  голос  озиває,
до  світу  лине  білим  лелечам,
у  храмі  серця  Господа  вітає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387755
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 26.12.2012


Патара

Новорічні костюми (ковбой) .

З  казок  героїв  тут  багато,
Та  я  прийшов  сюди  не  з  казки,
На  наше  новорічне  свято,
Не  одягнувши,  навіть,  маски.
Для  чого  маски  і  прикраси?..
Не  сплутаєш  костюм  мій  з  іншим,
В  яскравій  карнавальній  массі
Подібного  немає  більше.
Пасу  в  Америці  корів,
Сow  –  це  англійською  корова,
Я  зауважити  б  хотів,
Що  сам  я  -  хлопець  чорнобровий.
Англійською  хлопчина  –  boy,
Тож  я  ковбой,  як  не  впізнали,
Лиш  пішки  я  сюди  прийшов,
Коняку  не  пустили  в  залу,
Страх  охорона  тут  сувора  !!!
Щоб  люд  казковий  не  лякати,
Коня  залишив  я  надворі,
А  сам  прийшов  вас  привітати!

2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387614
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 26.12.2012


Ніжність - Віталія Савченко

НОВОРІЧНА КАЗКА

В  старому-старому  лісі,  жив  собі  маленький  Зайчик.  Хатинки  в  нього  не  було,  тому  ночував  він  де  прийдеться.  Малий  завжди  лякався,  і  тремтів  від  страху,  ввсесь  час  насторожено  прислухався,  чи  не  чатує  часом  на  нього  якийсь  хижак.  Найбільше  Зайчик  побоювався  вовка,  не  раз  від  нього  втікав.  А  так,  як  хатинки  у  Зайченяти  не  було,  то  він  ніде  не  почувався  безпечно.  
         Одного  дня,  біг  собі  Зайчик  по  лісі,  шукаючи  де  б  на  ніч  заховатися.  І  раптом  зустрівся  ніс  до  носа  із  голодним  Вовком.
         -  Ага,-  каже  сірий,  -  ось  і  моя  вечеря.  Малий  від  страху,  і  несподіванки  аж  підстрибнув,  і  давай  тікати,  куди  очі  дивляться.  Вовк  за  ним,  та  Зайчик  маленький,  швидко  бігає,  а  Вовк  великий  та  неповороткий,  не  легко  йому  догнати  Зайця.  Біжить  Зайчик,  біжить,  бачить  під  ялинкою  хатиночка  стоїть,  а  у  віконці  світло  горить.  Малюк  до  хатинки,  стукає  у  двері.  А  в  тій  хатинці  жив  Їжачок,  котрий  саме  заварив  чаю,  хотів  попити,  коли  чує,  хтось  стукає  у  двері.  Відчинив,  і  бачить,  на  порозі  переляканий  Зайчик  сидить,  труситься,  на  всі  боки  озирається:  
         -  Пусти  мене  в  хатку  будь-ласка,-  просить,-  заховай,  бо  тут  мені  й  кінець.  Вовк  женеться  за  мною,  ось-ось  упіймає.
         -  Заходь  скоріше,  -  відповів  Їжачок,  пропустив  малого  в  хатку,  зачинив  двері  на  засув,  та  й  каже:  -  сідай  но  до  столу,  будемо  разом  чай  пити.
Тільки  посідали,  як  хтось  почав  грюкати  у  двері.  Зайчик  зі  страху,  аж  під  ліжко  заховався.
           -  Ану  відчиняй,  гаркнув  злющий  Вовк,  -  знаю  що  Зайчисько  тут.
           -  Чого  шумиш,  спокою  не  даєш,  нема  тут  нікого,  -  крикнув  Їжачок,  -  іди  собі  геть,  бо  як  вийду,  покуштуєш  моїх  голочок,  будеш  тоді  знати.  Постояв  сіроманець,  постояв,  подумав,  голову  почухав,  пригадав,  як  одного  разу  вже  мав  справу  з  Їжаковими  голками,  та  й  пішов  собі  куди  очі  дивляться.  А  Їжак  і  каже:
           -  Вилазь  уже  зі  своєї  схованки,  нема  вже  Вовка.  Зайчик  вистромив  носа  з-під  ліжка  і  промовив:
           -  То  ти  Сіроманця  зовсім  не  боїшся,  навіть  сам  його  налякав?  Їжак  усміхнувся:
           -  Ходи  вже  пити  чай,  бо  він  зовсім  охолов,  розкажу,  як  усе  було.
           -  Якось  весною,  зустрічаю  в  лісі  голодного  Вовка,  він  до  мене  кинувся,  хотів  з"їсти,  та  я  згорнувся  клубочком,  спробуй  візьми,  з"їж.  Вовчисько  і  так,  і  сяк  до  мене,  увесь  поколовся,  то  так  ні  з  чим,  і  залишився.  Добре  мої  голки  пам"ятає,  з  тих  пір  мене  не  чіпає.
           -  Добре  тобі,  що  ти  голки  маєш,  а  мені  нема  чим  захищатися,  мушу  завжди  тікати,  ховатися.  Спасибі  тобі  за  те,  що  мене  заховав,  від  Вовка  врятував.  Піду  поки  ще  не  темно,  нічліг  собі  пошукаю.
           -  А  ти  у  мене  жити  залишайся,  -  каже  гостинний  господар.  -  Ось  і  зима  вже  на  порозі,  чого  будеш  мерзнути,  хатинка  в  мене  простора,  затишна  і  тепла.  Є  де  жити,  та  й  удвох  нам  веселіше  буде.  Зрадів  Зайчик,  не  знає,  як  і  дякувати  Їжачкові.
             Стали  друзі  разом  жити,  одне  одному  у  всьому  допомагати.  Так  непомітно  й  зима  настала,  випало  багато  білого,  пухнастого  снігу.  Якось  Їжачок  каже  Зайчикові:
           -  Слухай  друже,  скоро  вже  Новий  рік,  треба  нашу  красуню  ялиночку  прикрасити,  друзів  на  галявину  запросити,  свято  у  лісі  створити.
           -  Гарно  ти  придумав  Їжачку,  але  як  все  це  зробити?  Я  ніколи  свят  не  святкував,  нічого  не  знаю,  не  вмію.
           -  Я  все  тобі  підкажу,  і  допоможу,  це  зовсім  не  складно,  -  підморгнув  Їжачок.
           Закипіла  робота.  Їжачок  ліхтарики  та  прикраси  на  ялинці  розвішує,  Зайчик  сніжинки  з  паперу  кольорового  вирізає,  запрошення  для  друзів  розмальовує  і  підписує,  а  тітонька  сорока,  лісова  листоноша,  розносить  їх  гостям-звірятам.  Коли  друзі  з  роботою  впоралися,  Зайчик  запитав  у  Їжачка:
           -  Як  ти  гадаєш  друже,  а  Дід  Мороз  прийде  до  нас  на  свято?
           -  Хто  зна,-  відказав  Їжачок,  -  у  нього  стільки  клопотів.  Так  багато  діток  чекають  на  нього  у  дитячих  садочках,  і  школах.  Він  мусить  стільки  подарунків  встигнути  роздати,  що  я  й  не  знаю,  чи  до  нас  зможе  завітати.  А  чого  ти  про  Діда  Мороза  питаєш?
           Зайчик  аж  почервонів  від  хвилювання,  засоромився:
           -  Знаєш  Їжачку,  я  тобі  не  казав,  але  я  тітонькою  сорокою  і  йому  запрошення  на  наше  свято  відіслав.
           -  От  ти  молодець,  добре  придумав,  -  похвалив  Зайчика  Їжачок.  -  Гарне  має  бути  у  нас  свято,  а  як  ще  й  Дід  Мороз  завітає,  то  буде  ще  краще.
           Наступного  дня,  ближче  вечора,  на  галявину  стали  прибувати  гості,  і  всі  з  гостинцями.  Стіл  накривають,  ялиночка  вогниками  сяє,  то  тут,  то  там,  чути  веселий  сміх.  Їжачок  взяв  мікрофон,  і  поважно  промовив:
           -  Увага,  увага!  Прошу  всіх  запрошених,  сідати  до  столу,  будемо  частуватися.  А  після  гостини  у  нас  танці,  співи,  ігри  та  конкурси.  Звірята  радісно  заплескали  в  долоньки,  і  веселою  гомінкою  юрбою  повсідалися  за  стіл.  А  на  столі:  і  горішки  від  Білочки,  і  пряники  від  Лисички,  яблучка  від  Їжачка,  солодкий  мед  від  Ведмедика,  цукерки  від  Борсучка.  Всього  й  не  перелічити.  Малята  частувалися,  співали  й  танцювали,  і  тільки  злий  Вовк  на  все  це  свято  поглядав  здалеку,  бо  його  й  не  запрошував  ніхто.  Дуже  вже  багатьох  звірят  він  налякав,  та  образив.  Раптом  звірята  почули:
           -  Хо-хо-хо!!!  Поміж  дерев,  та  пухнастих  ялинок,  з"явилися  сяючі  вогнями,  казкові  сани  Діда  Мороза,  запряжені  святково  вбраними  оленями.  А  в  санах  й  сам  Дідусь  з  величезним  мішком  подарунків.  Звірята  від  захоплення,  і  подиву,  аж  заклякли  на  місці,  а  Зайчик,  так  прямо  й  сів  у  кучугуру  снігу.  Вірив,  і  не  вірив  своїм  очам.
             -  А  чи  тут  лісовий  народ  Новий  рік  святкує?  -  запитав  Дідусь  Мороз.
             -  Тут,  тут,  -  закричали  радісні  звірята.  А  найменша  Мишка  промовила:
             -  Ходи  до  нас  на  свято  дідусю.
             -  Іду-іду,  мене  ж  Зайчик  запросив  до  вас.  Їжачок  задоволено  поплескав  Зайчика  по  плечі:
             -  Оце  в  нас  справжнє  свято!
А  дідусь  тим  часом,  дістав  свого  мішка  з  подарунками,  і  поважно  мовив:
             -  До  вас  на  свято,  де  так  радості  багато,  я  прийшов  не  з  пустими  руками,  а  з  великим  мішком  з  тугими  боками.  Де  є  різні  дарунки  й  гостинці,  навіть  найменшій  пташинці.  Не  гаймо  часу  даремно,  розкажіть,  чи  поводились  чемно?
             -  Так,  ми  чемні  були,  -  загукали  звірята,  -  ми  слухались  завжди,  і  маму,  і  тата.
             -  Ну  коли  так,  підходіть  по-одному,  дарунок  є  кожному,  й  гайда  до  дому.  Бо  вже  пізня  святкова  година,  до  столу  сідає  кожна  родина.
               Звірята  вишикувалися  до  Діда  Мороза  за  подарунками,  кожне  віршика  розказало,  отримали  подарунки,  подякували.  Тут  і  Вовк  з-за  ялинки  вийшов,  і  до  Діда  Мороза:
               -  А  мені  подарунок  є?
             Дід  Мороз  уважно  подивився  на  Вовка  і  питає:
             -  А  чи  був  ти  Вовче  чемним?  Чи  вартий  подарунків?
             -  Ой  ні!  -  закричали  звірята,  -  він  нас  усіх  кривдив,  і  ображав,  а  Зайчика  мало  не  з"їв.  Не  чемний!
             -  Це  правда?  -  суворо  питає  Дід  Мороз  у  Вовка.  Що  мав  сіроманець  на  те  казати,  похнюпив  голову,  соромно.  А  добрий  дідусь  каже:
               -  Ось  поводься  цілий  рік  чемно,  то  й  принесу  я  тобі  наступного  разу  подарунок,  а  зараз,  вибачай.  Пішов  собі  Вовк  без  нічого,  а  Дід  Мороз  почав  збиратися.  
               -  Залишся  ще  дідусю,  -  попросив  Зайчик.
               -  Ні  мій  хороший,  не  можу,  з  вами  тут  гарно,  і  весело,  та  мені  час  в  дорогу.  Багато  ще  діток,  малят  і  звірят  чекають  на  мене  й  мої  подарунки.  Прощавайте  мої  любі,  поводьтеся  добре,  до  наступного  Нового  року!  Знову  пролунало  над  лісом:
               -  Хо-хо-хо!!!  І  сяючі  вогнями  сани  здійнялися  вгору,  та  й  зникли  за  лісом.  Звірята  розбіглися  по  домівках  задоволені,  і  щасливі,  щоб  разом  з  батьками  відсвяткувати  Новий  рік.  А  Їжачок  із  Зайчиком  довго  ще  дивилися  на  зоряне  небо.
               -  Добре,  що  ти  його  запросив,  -  мовив  Їжачок,  таке  у  нас  новорічне  свято  гарне  получилося,  зі  справжнім  Дідом  Морозом,  подарунками.
               -  Так,  гарне  свято,  -  погодився  Зайчик,  -  я  дуже  мріяв  його  побачити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381050
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 23.12.2012


Бойчук Роман

Не дам замерзнути тобі я, моя Музо!

Не  дам  замерзнути  тобі  я,  моя  Музо!
На  зло  морозу  розведу  багаття-фраз
Із  теплих  слів,  котрі  зігріють  тебе  враз:
В  катрен  складу  строфу  до  строф  із  рим-галузок.

Не  дам  торкнутися  я  рук  твоїх  морозу:
Напою  чаєм  з  теплих  віршів,  з  імбирЕм;
До  чаю  тортик  дам  із  лірики,  а  в  крем  -
Додам  із  образів  п"янку  інтиму  дозу.

Не  дам  замерзнути  тобі,  кохана  Музо!
Ти  ж  обіцяй,  що  зігріватимеш  й  мене.
Життя  без  тебе  надто  марно  промайне.
...Зав"яже  в  пам"ять  нитка  Долі  вірші  в  вузол.

http://vkurse.ua/ua/health/imbir.html

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386951
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Леся Геник

У ВИРІ ТЕПЛОГО ЄДНАННЯ…

Маленьке  чудо  ялинкОве
У  вогниках  палких  бажань...
Сьогодні  стрілися  ми  знову  
На  хвилі  радісних  вітань.

У  вирі  теплого  єднання,
Де  слово  дячне  і  добро,
Де  щирі  янголи  світання
Наточують  своє  перо.

І  свічка  -  се  святочне  диво
На  неботканім  полотні,
Вклонилась  вічності  поштиво,
Встелила  іскорки  чуднІ

У  кожде  серце  полум’яне,
У  душу  кожду  -  ніжний  цвіт...
Осанна,  Господи,  осанна
Тобі  за  день  цей,  люд  і  світ!

За  те  сніжинне  покривало
Натхненно-плеканих  надій,
За  ту  прекрасну  світлу  залу
І  світло  радості  у  ній  -

Незмежна  дяка!  У  долоні
Срібляста  кулька  -  дива  торк...
О,  милі  друзі,  ми  сьогодні
Ще  стали  ближчими  на  крок.
(22.12.12)

************************
Сьогодні  22  грудня  у  величне  християське  свято  Анниного  зачаття  Діви  Марії,  в  усміхненій  вітальні  "Галичини"  вже  вшосте  запалили  яскравий  вогник  щирої  поезії  учасники    міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом".
Цього  разу  усіх  присутніх  оповило  теплою  хвилею  подяки  за  всі  ті  дива  у  торбі  року  минущого,  що  додали  сил  і  наснаги  летіти  увись  -  до  чистого  неба  світлої  надії.  Довкруж  настелилися  білі  сніжиноньки  побажань,  розіскрилися  кульки  на  добро  від  чарівниченьки-казкарочки,  густо-густо  насіялося  ніжного  тепла  од  кожного  серця...
Дякуємо  усім,  хто  не  зважаючи  на  незборні  снігові  замети,  вічну  гру  у  переганялки  з  часом  та  масу  інших  несподіваних  віхол,  все  ж  знайшли  можливість  завітати  на  цю  теплу  гостину...
І    хай  минущий  рік  буде  тепло  оповитий  нашою  щирою  вдячністю  та  шаною,  а  рік  новий  зустріне  усіх  теплими  обіймами  і  материнською  прихильністю.
То  ж  рушаймо  у  путь  з  незгасним  світлом  у  душах  і  щонайщирішою  любов"ю  у  серцях...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386927
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012


Леся Геник

Ще надто чужі…

Ми  сьогодні  ще  надто  чужі  
За  горнятком  пахучої  кави...
Тане  сонце  у  теплій  іржі
Золотої  вечірньої  нави.

І  чатує  на  іскру  вогонь
У  роздоллі  чуттєвої  свити,
Де  черкання  гарячих  долонь
Ніжним  торком  іще  не  надпите.

А  за  вікнами  -  біла  вуаль,
Крутобокі  вогкі  кучугури.
Дзвонить  серце,  неначе  кришталь,
Пригорта  обіру́ч  партитури,

На  котрих  домальовано  вись
Світлим  кольором  ячної  мрії...
Та  ховає  щоразу  кудись
Янгол  звабу  під  вицвілі  вії.

І  хоча  вже  й  душа  на  межі  -
Розговіння  палкої  заграви  -
Ми  сьогодні  ще  надто  чужі  
За  горнятком  пахучої  кави...
(14.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384923
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 14.12.2012


Бойчук Роман

Не дам себе забути!

Вриватимуся  в  сни  твої  зненацька
І  в  пам"яті  зринатиму  щораз..;
В  нотатник  твій  запишусь  в  кілька  фраз.
...Я  справжній!  ...Я  не  копія  піратська!

Не  дам  себе  забути..!  Буду  поруч,  -
Твій  Ангел  охоронець,  твоя  тінь;
Незриме  я  круг  тебе  коло,  обруч:
Твій  захист  я  від  нечисті  створінь.

А  в  тім  я  просто  той,  ким  хочу  бути:
Надійною  опорою...  І  все  ж..,  -
Не  дам  тобі  про  себе  я  забути!
Немає  силі  волі  моїй  меж.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384248
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 12.12.2012


Ліоліна

На межі

На  межі  землі  і  неба,
Де  не  відчуваєш  твердості  землі,
І  не  знаєш,  звідки  треба
Виходу  шукати  в  льодяній  імлі,

На  межі  життя  і  смерті,
Нелюбимий  долею  за  щось,  чомусь,
Продираєшся  знов  вперто
Крізь  колючі  зарості.  І  знов  здалось  –

На  межі  стріч  і  розлуки,
Коли  серце  тулиш  в  купу  зі  шматків,
Доля  враз  простягне  руку
Й  допоможе  вирватися  з  пазурів,

Із  межі    важкого  страху,
Що  чатує  знов  на  душу  по  кутках,
Щоб  розтерти  аж  до  праху
І  розвіяти  на  швидкісних  семи  вітрах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383792
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 10.12.2012


Патара

Зимовий бал.

Танцюють  в  сяйві  ліхтарів  фокстрот,
Відпущені  на  волю  небом,  бранки,
Триватимуть  ці  танці  аж  до  ранку,
Ще  будуть  танго,  вальс  Бостон,  гавот...

Тут  розпорядником  маестро  Вітер
І  линуть  звуки,  і  кружляють  пари,
Що,  лиш  недавно,  відірвались  хмари,
На  перший  бал  свій  прибувають  звідти.


2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383835
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 10.12.2012


Ліоліна

Недопите вино

Недопите  вино.
Недомовлене  слово.
А  надворі  мело
Завірюхою  знову.
І  колюча  крупа
З  неба  падала  мляво,
Ніби  гострі  слова,
Що  сплелись,  метушляві.
Щоби  без  нарікань,
Без  жалю,  недомовок,
Щоб  забути  ім”я,
Жах  увіткнутих  голок,
Що  вп”ялися  у  біль,
У  судоми  розпуки,
Де  забулися  в  пил
Теплі  люблячі  руки.
Недозріле  чуття.
Почуття  недостигле.
Радість  їх  забуття.
Зникло.  Змерзлося.  Збігло.
Недопита  любов.
Через  вінця  –  спокути.
Снігом  вщент  замело.
Стерти.  Вбити.  Забути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383559
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.12.2012


Тамара Шкіндер

Ворони-поетеси ( байка)

Зібрались  якось  дві  ворони,
 Рішили  написати  вірш.
 Нудьгу  розвіявши,  синхронно
 Поетом  стати  чим  скоріш.

 Байдуже  -  вміло  чи  невміло
 Зібрали  весь  свій  "арсенал".
 Прицілились  й  взялись  за  діло,
 Поки  в  душі  ще  є  запал.

 Як  зогляділись:  "чорне-біле",
 "Твоє-моє"-це  вже  було.
 Мізки  раптово  закипіли...
 Куди  ж  це  риму  повело?!

 Потрібно  шанс  свій  рятувати.
 Пішли  вони  на  конструктив    -
 Віддати  шану  Плагіату,
 Отримавши  свій  позитив!

 Геть  перегрілись  бідолашки.
 Щось  чули  десь  про  ямб  хорей...
 Верліб-Р-Р-Р!!!  Хоч  вимовити  важко,
 А  написати?    Все  -о"кей!


 Так  закрутили  зміст  невдалий  
 Серед  засилля  крапок  й  ком.
 Щоб  це  творіння  прочитали
 Лише  з  тлумачним  словником.

 Хіба    ж    дивилися    критично
 На    новоспечений    маразм.
 Хотілось    якось    еротично...
 Щоб    раз!    В    десятку!    І...оргазм!

 Ридали  вкотре  "сльози-роси"
 До  сонця  знов  летів  Ікар...
 Хоч  словоблуди  стали  в  позу,
 Та  результат  творінь  лиш  "Ка-Р-Р-Р!!!!

 Тримаймось  істини  простої  -
   Не  станьмо  в  байці  цій  героєм...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383377
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 09.12.2012


Леся Геник

Задума…

***
Оця  чорноброва  задума  тобі  так  пасує  сьогодні...
Її  доторкаю  очима,  що  наче  незриме  крило.
І  падає  промінь  листочком  осіннім  на  теплі  долоні,
Де  мальвами  пишними  літо  нечутно  якось  відцвіло.

Хмільною  мережкою  думи  на  долі  намолені  пальці...
Ти  щось  видивляєш  у  вікнах,  де  сонце  чаклує  між  віт,
Де  хмари  легким  павутинням  у  вітряних  па,  ніби  в  танці,
Лишають  у  небі  по  собі  ледь  видимий  вічності  слід.

І  ллється  прозоро  крізь  шибку  серпнева  елегія  світла.
Залюблене  щиро  у  тобі  тремтливої  мрії  шитво,
Коли  доторкаю  скраєчку,  у  крила  незримі  зодіта,
Задуми  твоєї,  що  зграбно  присіла  на  біле  чоло...
(29.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360772
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 30.08.2012


Леся Геник

Кава наодинці…

І  знову  кава  наодинці...
Старий  знайомий  -  стіл.
Думок  непрохані  гостинці.
Надій  пісний  уділ.

Угідна  лань-офіціантка.
Годинник  -  без  п’яти́...
І  стрілка,  спраглена  фанатка,
Летить  на  край,  де  ти

На  хвилі  теплій  аромату...
Вже  звиклося,  мабу́ть,
Отак  самотньо  кавувати  -
Шукати  вічну  суть:

Пророків  на  пошерхлих  стінах
Чи  знаку  за  вікном...
І  запивати  долі  віно
Гірким-гірким  ковтком...
(28.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360581
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 29.08.2012


Тамара Шкіндер

Переминаються літа з ноги на ногу…

Переминаються  літа  з  ноги  на  ногу,
Нашіптують,  що  я  уже  не  та….
Посипле  осінь  листя  на  дорогу,
Стерню  залишать  скошені  жита.

Ой  літечко,  бурштиновим  намистом
Заміниш  веселкові  кольори.
Не  поспішай,  шумлять  зеленим  листом
Ще  юності  розлогі  явори.

Не  поспішай…  Спинись  на  перехресті
Непройдених,  незнаних    ще  доріг.
Здолати  гідно  шлях  –  це  справа  честі.
Тож  не  зважай,  що  скроні  сріблить  сніг.

Роки  прожиті  –  дар  неоціненний,
Хоч  не  збирала  я  земних  скарбів,
Сторицею  віддам  добірні  зерна
Тому,  хто  оцінити  це  зумів.

.....................................

PS  (Патара  Бачія)  Багато  ласих  до  земних  скарбів,
 З  порожніми  руками  йшли  зі  світу.
 Там,  за  межею,  ждуть  від  тебе  звіту,
 А  не  чинів,  маєтків  чи  гербів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360620
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 29.08.2012


Ліоліна

Колискова для Сонечка

Сонце  спить  в  лісочку  за  горами,
Друге  спить  в  колисочці  у  мами.
Очки  –  наче  зірочки  ясненькі,
Сонце  спить  в  колисочці  маленьке.

Сонце  нагулялось,  пішло  спати.
Очки  закриваються  й  в  маляти.
Місяць  витнув  носа  над  сосною.
Покотився  шум  сосни  луною.

Соловейко  тьохка  колискову.
І  ведуть  замріяну  розмову
Зорі  й  місяць.  Ніжно  заколише
Гомін  той  нечутний  в  мирній  тиші.

Сонце  вранці  стукає  до  хати.
Спішимо  з  малим  його  вітати.
У  колиску  сонце  посміхнулось,
Промінцями  до  щоки  торкнулось.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327612
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 29.08.2012


Тамара Шкіндер

Сину

Коли  маленьким  був,  я  колисала,
Пісні-перлини  сипала  до  ніг.
Молила  ,  щоб  недоля  не  приспала,
Просила  Бога,  щоб  тебе  зберіг.

Мій  любий  сину,  зоряний  світанку,
В  канві  життя  непройдених  доріг
Вплітала  у  барвисту  вишиванку
Свій  материнський  світлий  оберіг.
 
Я  вишивала  хрестиком  стежини
Під  шепіт  трав  та  пісню  солов’я  .
Рости,  рости!  Зростай  ,  моя    дитино,
Надія,  щастя,  радосте  моя!

Як  весни  будуть  плинуть  без  упину
Й  зозуля  накує  багато  літ,
То  не  забудь  і  посади    калину
Та    на  землі  залиш    достойний  слід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140451
дата надходження 07.08.2009
дата закладки 29.08.2012


Наталя Данилюк

Вже пахне осінню в саду…

Вже  пахне  осінню  в  саду,
Смакує  сонце  м'якоть  плоду,
Гойдає  липу  молоду
Грайливий  вітер  край  городу.
І  обважнілі  гарбузи
Ліниво  ніжаться  в  промінні.
Крізь  сонне  плетиво  лози
Крадуться  проблиски  осінні.
Немов  отара  на  спочин,
Мішки  з  картоплею  рядами
Вмостились  затишно  під  тин.
І  перестиглими  садами
Снує  осіння  тепла  тінь.
Ген  за  плечистою  горою
У  яхонтову  мерехтінь
Пірнуло  сонце  курагою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360141
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 27.08.2012


Ліоліна

Кохання таке м"якеньке

Люблю  я  вечір.  Небо  між  домами
Рожево-жовте  –  спілий  абрикос.
Вже  день  зовсім  вузьким,  тоненьким  стане.
Он  на  даху  –  хмаринок  рівний  стос.

Всі  справи  вдень  закінчені.  Чи  добре,
А  чи  погано  їх  зробили,  що  ж…
Вечеря  у  тарілці  захолоне,
Бо  ми  так  задивилися  на  дощ,

Що  раптом,  ніби  з  абрикоси  соком,
Линув  з  солодким  шумом,  заспівав.
І  так  тихенько  бризнув,  ненароком:  -
Співаймо  разом,  не  ловіте  гав!

Ми  й  не  ловили.  Не  ловили,  звісно.
А  ну  її,  вечерю.  Дощ  –  і  ми.
Вечеря  й  дощ  –  поняття  несумісні.
Любов  тихенько  зблиснула  крильми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360118
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 27.08.2012


Адель Станіславська

Так айстро-чорнобривцево в саду

Так  айстро-чорнобривцево  в  саду  
гойдає  дні  свої  останні  літо...  
І  все  у  ньому  чинно,  до  ладу,  
і  неба  просинь,  сонечко  і  вітер,  
що  лагідно,  мов  дотиком  руки  
дбайливої  торкається  волосся,  
цілунком  пустотливим  до  щоки.  
І  ми,  мов  діти  днем  погожим,  босі,  
усміхнені  і  радісно-хмільні  
колишемось  на  гойдалці  благенькій.  
Вбираєм  пахощі  погідно-осяйні  
і  щирий  усміх  лагідної  неньки,  
і  мірне  "жу"  бджолиної  рідні,  
що  поряд  нас  снує  собі  невтомно.  
І  лине  день  до  сну...  
В  наступні  дні  
так  швидко,  
так  нестримно,  
карколомно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359057
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 25.08.2012


Наталя Данилюк

У мами моєї…

У  мами  моєї  в  городі  
замріяний  бог
приліг  відпочити  
в  пахучому  свіжому  сіні...
І  зблиски  летять
мерехтливо-серпнево-осінні
між  маминих  буднів  земних,
між  турбот  і  тривог.

У  мами  моєї  в  саду  
заметіль  хризантем
тремтить,  розполікана
в  лагідно-сонячній  зливі!
І  очі  всміхаються  мамині,
добрі  й  щасливі,
і  в  серці  зоріє
такий  оксамитовий  щем!..

У  мами  моєї  так  солодко
пахне  в  печІ-
вогнем  зацілована
мліє  рум'яна  хлібина!..
І  я  у  кутку,
ясноока,  білява  дитина,
всміхаюся  ніжно
до  теплих  смачних  калачів.

У  мами  моєї  намолені
снять  образИ
і  вишита  хрестиком  доля
мого  родоводу
лягла  на  рушник,  наче  промені  
світлі  на  воду,
немов  на  долоню  Пречистої
перла  роси...

У  мами  моєї  таких
розмаїтих  казок,
таких  колискових  у  кУфері*  
в'язанка  пишна!..
І  біля  криниці  
зажурена  мамина  вишня
у  душу  мені
натрусила  серпневих  зірок...


*Куфер(діалектне)-скриня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359722
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 25.08.2012


Леся Геник

Післячуття…

Столітнє  це  моє  післячуття,
Що  в  серці  наболе́ному  гойдаю...
Як  метеор  ти  нісся  над  життям
І  десь  упав,  а  де  -  не  пригадаю.

Зостався  слід  на  вим’ятих  снігах...
Та  ба,  що  розчинилися  з  весною!
Гадало  й  сонце  -  взріє  по  бабах,
А  ті  взялись  безпам’ятства  габою.

Заорана  сусідами  межа.
Хіба  ж  не  знає  хтось,  як  орють  межі?
Осліпла  задзеркаллями  душа
У  світлі  неба,  де  старенькі  вежі

Усе  ще  бачать,  певно,  твій  політ
І  промінь  ореольний,  і  падіння...
Післячуття,  котрому  сотні  літ  -
У  серці,  наче  гойдалка  спасіння...
(25.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359723
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 25.08.2012


Ліоліна

Бджоли на соняхах

Ми  в  країні  якихсь  парадоксів  живемо.
Виникають  на  рівному  місці  проблеми.
Ось  –  отруєна  річка,  і  ліс,  й  мирне  поле.
Я  би  бачить  таке  не  хотіла  б  ніколи.

Все  в  нас  є  –  чорноземи  масні,  ріки,  гори,
І  шепоче  щось  хвилями  –  мріями  море.
І  сусід  мій,  що  гасить  об  стіну  цигарку,
І  дівчата,  що,  сидячи  в  чистому  парку,

Із  насіння  лушпиння  кидають  під  ноги.
Я  люблю  Україну,  хоч  мала  я  змогу
Десь  поїхати  в  інше  життя,  щасливіше.
Та  хто  мОє  життя  на  чужині  напише?

Не  поїхала.  Боже,  як  можна  покинуть
Землю  цю?  Тут  –  моє  стародавнє  коріння.
Потім  жити,  караючись,  плачучи,  що  ви!
Та  ж  тут  –  рідні  могили.  І  сосни  –  як  щогли.

І  лілеї  замріяні  сяють  у  річці.
У  Карпатах  далеких  –  величні  смерічки.
А  мій  Київ  –  всіх  міст  руських  лагідна  мати.
Що  ще  кращого  можу  для  серця  я  мати?

Не  поїду.  Хай  там  десь  намазано  медом.
Мені  меду  чужого  (гіркого)  не  треба.
Бо  у  мене  в  саду  он  на  соняхах  –  бджілки.
І  з  долоні  горіхи  беруть  в  парку  білки.

Щирі  люди,  такі  мелодійноголосі.
У  озерах  купають  берізоньки  коси.
І  рідня  моя  –  поруч.  І  це  –  Батьківщина.
Моя  рідна  країна,  єдина.  Єдина!

Парадокси  здолаємо.  Нам  це  –  не  вперше.
І  нехай  наша  доля  щось  трохи  прибреше.
А  чи  ж  ми  зрозуміти  не  годні  –  ми  ж  люди,
І  життя  без  любові  до  краю  не  буде!  


/З  Днем  Незалежності,  який  ми  повинні  зробити  справжнім/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359549
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Леся Геник

У дзеркалі…

У  дзеркалі  осіння  заметіль,
Вже  сивина  у  за́тінках  печалі...
Ховає  за  фіранку  вечір  біль,
Намолює  свої  сумні  скрижалі.

У  дзеркалі  буяє  падолист  -
Літа,  що  не  утримались  на  вітті.
І  вітер  за  вікном,  як  муки  свист!
Примари  темноокі,  незігріті...

У  дзеркалі  незримого  життя
Впиваються  у  серце  хуртовини  -
Безпомічно-оливкове  лиття,
Розтерзане  на  розпачу  хвилини...

Та  вперто  задивляється  душа,
З  надією  вичісує  волосся
У  дзеркалі,  де  вже  така  чужа
І  непривітна  зустрічає  осінь...
(23.08.12)

******
Дякую  за  Натхнення  п.Рідному...
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359457)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359483
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 24.08.2012


Ліоліна

Фіолетові айстри для мами

Фіолетові  айстри  сьогодні  принесла
Своїй  мамі  старенькій,  як  осені  подих.
Та  ще  осені  ранньої,  ще  миле  серце
Не  було  у  зажурі,  що  осінь  приходить.

Обійняли  ці  квіти  її  руки  рідні.
Пелюстки  фіолетові  ніжні,  тендітні,
Бо  ще  сяяли  шати  зелені  і  срібні
Не  жаркого,  та  все  ж  таки  в  серпні  ще  літа.

Ці  усміхнені  айстри  –  як  давній  той  спогад
Про  життя,  що  пішло  вже  за  обрій,  за  межі,
Де  лишилися  дім,  чоловік,  його  погляд,
Що  тепер  разом  з  айстрами  з  саду  –  у  серці.

Та  зажурені  очі  засяяли  світлом,
Як  побачила  квіти,  що  любить,  як  небо.
Хай  радіє  матуся  любові  і  літу.
Їй  тепло  моє  й  квіти  так  треба,  так  треба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359299
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Рідний

**********

Осінь  ваших  лагідних  зіниць
Душу  манить  у  тумани  сизі,  
Де  малим  з  отави  горілиць
Я  дивився  в  синяву  отчизни.
Плодоносність  ваших  теплих  рук
В  сад  зове  біля  старої  хати,
Де  малим  ховався  під  лопух  
Яблуком  зеленим  ласувати.
Ваші  кроки  тихі  і  м’які  
У  світлицю  звуть  до  хліба  -  солі,
Де  стаєте  зразу  ви  такі,
Мов  роки  не  йшли  вперед  ніколи.
Мамо,  як  то  добре,  що  ви  є!
Чорнобривці  пахощами  млосно
Серце  заспокоюють  моє,
Як  до  вас  навідуюся  в  гості.

22.08.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359189
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Ліоліна

Вивчу мову гагаузьку

Я  –  не  трибун,  не  критик,  не  політик,
Не  Цицерон  –  ще  «перли»  з  моїх  вуст
Не  здумали  у  простір  полетіти,
І  не  акула  я  пера,  як  Прус.

Та  я  кричу  –  і  сором  не  здолає
Мене,  слабку,  бо  слабкість  вже  пройшла:  -
В  моїй  країні,  в  ріднім  милім  краї
Настала  дивна  (чи  дурна?)  пора.

Піду  я  вивчу  мову  гагаузьку.
(Мо”,  документ  мені  на  ній  пришлють?)
До  стелі  –  словників,  і  труд  –  не  людський
Всі  мови  світу  вивчити.  Та  ж  лють

Охоплює,  що  мова  ця  -  «теляча»,
Затерта,  ніби  це  –  жупан,  до  дір.
Я  з  нею  народилася!  І  плачу,
Так  плачу,  що  порушився  мій  зір.

Піду  до  лікаря,  хай  окуляри
Пропише,  щоби  врешті  я  змогла
Читати  й  зрозуміти  (чи  ж  нездара?)
Те,  що  спада  з  «високого  пера».

Земля  -  велична,  горда,  неділима.
Не  треба  більш  бездарних  тих  ідей.
Бо  мова  має  бути  лиш  єдина,
Щоб  об”єднала  всіх  своїх  людей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359109
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Леся Геник

Зрікаюся…

Зрікаюся  осінніх  пустослів,
Згорілих  у  зневірі  падолистів...
Лише  б  мене  Ти,  Господи,  зустрів,
У  цьому  зачарованому  місті!

У  скверах  цих,  де  топчеться  пітьма,
Щоб  Ти  подав  мені  зненацька  руку,
Допоки  ще  на  за́стінках  зима
Невидимо  малює  білу  муку...

Лише  б  душа  почула  тихий  глас  -
Любові  неземної  срібнокрилля.
І  звідкись  раптом  винісся  пегас,
Коли,  по  вінця  зранена  безсиллям,

Брестиму  наодинці  в  ехо  днів  -
Золу  чужого  сонячного  неба...
Зрікаюся  осінніх  пустослів
І  йду  у  даль  з  надією  на  Тебе...
(22.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359249
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Наталя Данилюк

Осіння тінь

Осіння  тінь.Осикова  зажура
Тріпоче  листом  ніжним  у  вікні.
Тремтить  на  вітрі  сонна  партитура,
В  повітря  ноти  скапують  дрібні.

Осіння  тінь  гойдається  на  вітах
Між  павутинок,  трепетно-крихких.
Рожева  айстра,  серпнем  обігріта,
В  долонях  сонця  ніжить  пелюстки.

Вже  зажеврів  червоний  гладіолус,
Хмільна  отава  стелиться  рядном,
Дзвінкого  літа  обважнілий  колос
На  жорна  часу  висипав  зерно.

Тонких  гілок  вибагливе  сплетіння
Мережить  сонцем  зведені  мости.
Яка  ж  вона  чудна-ця  тінь  осіння,
Така  вразлива  й  стримана,  як  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359381
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Рідний

Ще недавно…

Ще  недавно:  запах  липи,
Бджіл      сопрано,    бас  джмелів,
А  сьогодні  серпень  випив
Гаю  пахощі  та    спів.
 
Ще  недавно  бузьок  долом
Йшов  як  справжній  полювач,
А  сьогодні  тихо  й  голо,
Лиш  туману  сивий  квач.

Ще  недавно  ми  блукали
Зеленяві  ,    молоді,
А  сьогодні  листя  з  жалем
Пропливає    по  воді.

Ще  недавно,  ще  недавно…
А      зима  неподалік  
Йде  в’язнити    і  -    на  сани  
Пережитий  нами    рік.


21.08.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358999
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 21.08.2012


Luchina

НА НІЧ

Я  погляду  очікую,  як  хвилі  –
Щоразу  в  нім  по-новому  живу:
То  небом,  що  захмарене  ваніллю,
то  вітром,  що  розгойдує  строфу.

У  повен  зріст  -  здіймаюся  навшпиньки,
аби  почути  сюркіт  цвіркунят…
Сховає  вечір  блИскавки  у  скриньки  -
Тебе  жадаю  небом  обійнять.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349191
дата надходження 09.07.2012
дата закладки 21.08.2012


Адель Станіславська

Всього лиш жінкою…

Я  хотіла  би  бути  тихою,
геть  без  норову  і  покірною,
заглядаючи  в  очі  лихові,
стати    долі  зрадливій  вірною.
Я  воліла  би  буть  безмовною,
із  умінням  схиляти  голову...
Під  важким  тягарем  -  невтомною,
і  взірцевим  смиренням    кволому.
Я  хотіла  б  не  мати  розуму,
ні  чуття,  ані  думки  власної,
щоб  не  сивіти  в  довгих  роздумах
і  сльозою  свічі  не  гаснути.
Я  хотіла  б  уміти  плакати,
щоби  серцем  черстві  пом"якшали,
щоби  темні  душевні  закути
у  живім  співчутті  інакшали.
Я  хотіла  би  зошит  списаний
розпочати  новою  сторінкою...
Та  з  людськю  душею  і  рисами
зостаюся  всього  лише  жінкою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358122
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 21.08.2012


Бойчук Роман

ШТОРМ-КОХАННЯ

Моє  серце  належить  тобі,

Йому  вистачить  сил  і  терпіння,

Бо  кохання  пустило  коріння.

Ми  з  тобою  мов  ті  кораблі,  -

Пливемо  океаном  життя,

Думки-рифи  минаючи  стиха:

Боїмося  накликати  лиха,

Щиро  вірячи  в  ті  почуття,

Що  багато  так  значать  для  нас.

Вітер-щастя  дме  в  наші  вітрила;

Лебединої  вірності  крила

Нас  несуть  через  труднощів  час.

Моє  серце  б"ється  для  тебе

В  унісон  із  твоїм,  наче  хвилі.

Шторм-кохання  здійнявся  в  три  милі,

Зціливши  розколоте  небо.

Хмари-долі  знову  в  обіймах;

Поцілунок  їх  -  блискавка  в  небі.

Було,  є  в  нас  і  буде  як  треба!

Життя  -  спілкування  на  рівних...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351484
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 19.07.2012


Леся Геник

Краплі дощу в долонях…

***
Краплі  дощу  в  долонях...
Знову  довкруж  -  гроза.
Думи  на  сивих  скронях,
Скрадна  суха  сльоза  -

Не  зупиняють  лету
Буйно-гінкі  літа!
Журить  душа  поета  -
Скрипонька  золота...

Струни-слова  до  неба  -
Спритно,  щораз  чимдуж!
Там,  де  плаксиві  верби,
Де  дзеркала  калюж,

Відгомін  серця  грому,
Лоскоти  блискавиць...
Не  розповість  нікому
Справжності  таємниць

Сивий  поет  в  задумі...
Жменю  зіжме  міцніш!
Музу  до  скронь  притулить  
І  нагаптує  вірш...
(15.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350631
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012


Адель Станіславська

Ця тиша…

Ця  тиша  між  нами
така  красномовно-палка...
Теплом  розімлілим
свідомість  колисану  ніжить,
і  хлюпає  в  серці  
по-давньому  гостро  і  свіжо,
у  просторі  часу
вразливістю  слова  крихка...

Ця  тиша  між  нами
дорожча  за  музику  слів...
О,  як  же  це  гарно  -  
уміти  мовчання  читати,
що  тане  у  серці  
смаком  карамельної  вати
і  ніжно  заводить  
у  солод  замріяних  снів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349559
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 16.07.2012


She said: gray...

Будинок на озері *

Крізь  прірву  часу  
хвилями  тепла
до  тебе  доторкнулося  
кохання.
Мій  лист  з’явився  там,  
де  ти  прийшла.
А  твій  ось...  
врятував  мене.  Востаннє.

Години,  дні  -  
як  хижі  павуки,
снують  свою  
підступну  павутину,
заплутавши  нас  двох  
в  липкі  роки
і  відчаю  
накинувши  тканину...

Будинок  біля  озера  –  
для  нас.
Склепіння  світла,  
храм  святий  любові.
Здивовано  тут  
завмирає  час,
а  захід  сонця  –  
наче  колір  крові.

Тут  ми  удвох  –  
хоч  нас  давно  нема!..
Просякнута  
розлукою  негода.
Знайди  листи,  
коли  прийде  зима,
та,  мабуть  -  просто  
викинь  їх  у  воду.

Я  сам  -  
без  посередників-рядків  -
прийду  в  наш  дім  
на  Озері  Любові
здійснити  те,  
що  досі  не  зумів  -
через  роки  тебе  
торкнутись  знову...

2009

*  (за  мотивами  однойменного  фільму)
__________________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295366
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 25.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.11.2011


Тамара Шкіндер

Тобі мене не можна не любить!

Думки,  неначе  концентричні  кола,
Розходяться  й  зникають  вдалині.
Хапає  шмат  життя  дещиця  квола,
Що  відчаєм  вселився  у  мені.

Триває  незавершена  корида
Моїх  вагань,  що  стали  надиби.
Я  -  просто  жінка,  я  -  не  Артеміда.
Та  все  ж  ти  і  таку  мене  люби.

Зведи  ураз  на  п"єдестал  кохання,
Вдягни  корону  світла,  хоч  на  мить...
Тоді  збагнеш,  а  може  і  востаннє  -
Тобі  мене  не  можна  не  любить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290281
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 03.11.2011


gala.vita

Світ такий маленький

Дивно.
Світ  такий  маленький.
Як  же  ж  він  мене  тримає  
на  кінчику  нігтя  свого  мізинчика?
І  я  тримаюсь  за  посмішку  його  місячного  сяйва,
за  зубчасті  силуети  нічного  міста,
за  вичовгані  східці  в  під"їзді,
і  мрійливу  душу  святкових  вулиць.
Я  тримаюсь,  що  є  сили,  обіймаючи  башту    ратуші,
пригублюю  відвар  часу  з  тонкої  порцеляни,
схиляюся  над  спогадами  старого  секретеру
в    музеї  прикладного  мистецтва...
І  дивуюся.  
Світ  постійно  кладе  мені  до  ніг
всі  океани  і  моря,  всі  дороги,
але  я  не  тону,  не  гублюся...
Звідусіль  обдуває  мене  
вітрами  і  вітруганами,
але  я  не  захлинаюся  в  його  диханні,
тільки  велич  його  входить  у  мене,
підступає  з  чотирьох  сторін,
огортає  ласкою  і  турботою.
У  цьому  великому  тілі  світу
я  можу  годинами  фантазувати,
ніжитися,  мружитися  
від  його  сонячного  погляду  
і  дивуватися:  світ  такий  маленький,
де  ж  він  бере  сили  те  все    тримати?
Можливо  від  того,  що  кожного  ранку  
я  волаю  із  кватирки  свого  дому,
з  вікна  копченого  потягу,
з  телефонної  слухавки:
"Світе,  я  тебе  шаленно  кохаю,
ти  чуєш,
шаленно,
тебе  кохаю!"


(    автор    малюнку    Gala.vita)
10.01.2011р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234085
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 11.01.2011


Адель Станіславська

Різдво

За  вікном  вже  сніг,  зима,
Вже  Різдво  не  за  горами,
Люба,  мила  ця  пора...
Знов  зберемось  всі  у  мами
В  батьковій  просторій  хаті
За  святковий  стіл  сідати,
Й  як  колись,  ще  дітлахами
Весело  колядувати,
І  своїми  колядками
Будем  Господа  вітати.
В  ніч  Святого  Рождества
Із  небес  зоря  засяє.
Благу  вість  явивши  людям
До  вечері  поскликає.
Затріпоче  в  грудях  серце,
Радість  в  ньому  запалає,
Бо  із  рук  святої  Діви
Нам  Ісусик  ся  всміхає
І  своїм  серденьком  щирим
Всіх  людей  благословляє.
На  зорі  нового  дня
Дзвони  в  церкву  всіх  скликають
Співом  своїм  голосним
Радість  світу  сповіщають.
Янголи  на  небесах
Славу  Господу  складають.
Веселімся  всі,  співаймо,
Слово-Бога  прославляймо.
Із  небес  явилось  чудо  –
Радуйтеся  Божі  люди!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163196
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 18.01.2010


Грайлива

Я стверджуюся трепетом в тобі

Я  стверджуюся  трепетом  в  тобі.
Я  ніжна  пристрасть  у  твоїх  обіймах.
І  манять  солодко  оті  вуста  п'янкі.
Давай  сховаємося  в  сутінках  вечірніх...

Зніми  всі  застереження  й  замки.
Відкрий  нарозтіж  всі  свої  бажання.
І  обіцяю,  що  не  пошкодуєш  ти,
Коли  впадеш  в  моє  кохання!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166098
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 14.01.2010