Прокидайся,
ранкове повітря пестить струмом,
врізається шумом в кришталь віконну
й солоне сонце холоне за два натхнення,
ти, схоже, геній і я готова
складати дрова твоєї слави,
до кави дрібки себе жбурляти
і говорити про фатум клятий...
так, я готова тобі писати.
сипляться з мене пророцтва зовсім безболісно,
цукрові пустелі перерізають горлянки спрагою
і ми народжуємся однієї ночі в різних світах.
пишуться тексти з швидкістю ледачого вітру,
твій зоряний час застрягає в моїх очах і наливає їх соком.
я зовсім тебе не оплакую віршами,
зберігаю лише десятки твоїх відображень на своїх руках,
а ти ще й не знаєш про вірність слову твоєму.
прокидайся,
вже скоро осипляться золотом літери твого прізвища,
обірвуться сни вереском мелодійним.
снодійне опустить на ліжко цю кару щоденну,-
ти геній,
ти мусиш про нас писати...
так, геній,
я ж - фатум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300341
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 16.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2011
Ніколи не опускай своїх рук,
навіть якщо вони тримають тонни болю.
Нехай думки свідомість порвуть
ти їх не тримай в собі, розповідай, оголюй.
Тоді хтось неодмінно ввімкне тебе пультом,
щоб дивитись в екран душі.
Ти одержимість мною зводиш майже до культу,
немов молитви, читаєш напам'ять мої вірші.
Я знаю, коли ти до пізна малюєш історії,
чому не снідаєш зранку і не прасуєш одяг...
Ти мене, мов ескіз, у власній уяві створював.
А тепер я втомилась. Годі...
Ці спроби як ембріони, ще зосім не схожі
на впевненість.
Сидять у твоїх кишенях, марнують час та гроші.
Такі як ти давно не в моді, що виправдовують
неадекватність генами.
Ти, мабуть, тільки для мене завжди будеш хороший.
Списую простирадла алкоглем і тишею.
Знову вичавлюю совість недостиглими лаймами,
я приречена на те, щоб тебе залишити...
Бо в такій любові - ні, не треті, другі бувають зайвими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278294
дата надходження 02.09.2011
дата закладки 02.09.2011
Вибач.
У мене постійні перебої в серці,
Неполадки з нервами,
Проблеми з шкірою.
До ідеальної мені рости іще
Років з тисячу.
А то і більше.
Вибач.
Я не вмію бути другою,
Десятою,
Однією із сотні.
Тільки першою,
Тільки ближчою.
І всіх дорожче.
Вибач.
Я не курю.
А як і курю, то що тепер?
Я не стану кращою,
Не буду вищою.
І як гріхи, то їх незлічено.
Я занадто тиха,
І покалічена.
Вибач.
Для інших залишено місце,
Бо ти не кращий,
І не вищий.
Просто так,
на секунду став ближче
коханіше
і рідніше.
Вибач.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275016
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 14.08.2011
я створила тебе по своїй невидимій подобі
і тому неодмінно колись прожену з думок
наче з едему.
тоді ти почнеш соромитись своїх віршів,
поспішно прикривати їх дивними мелодіями
і твій сором наспівуватимуть п'яні підлітки
десь в смердючих забігайлівках.
та я створила тебе по своїй скляній подобі,
розбитій і склеєній небесною ізолентою,-
відтак нехтую обітницями і пробачаю пісні.
заспівай мені колискову про слухняне ягня,
згадуючи письмовий стіл у моєму тісному едемі
і ті листи, що світились своєю безсловесністю.
ти так хотів писати молитви під музику,
дякувати своєму творцеві та прославляти його,
але ж я тебе створила по своїй невидимій подобі
десь в раю черепної коробки...
(важко бути богом)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270787
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.07.2011
Ми з тобою суцільна галактика, зіткана з дешевого вина,
довгих фільмів і пожовклих клаптиків паперу, ріжемо простір
навпіл, фарбуємо стіни у синє.
І коли ти зверху...Я завжди дряпаю тобі спину.
Рубці газетним почерком дають інтерв'ю у
порожніх квартирах,
вимикають світло опівночі, наче боючись ненароком спалити сонце...
Паркет душі поволі болем просочується і тоді
частіше здається , що я її вб'ю.Штрихпунктиром.
Або залию горлянку свинцем.
Ти цілуватимеш моє лице, купуватимеш речі зношені
і як завжди, на виріст.
Знаєш, коли до тремтіння...
Уся принциповість-
до нудоти , до найвищої міри зразкова
викидається у смітник.Коли під рукав залазить
мурашкою втома,
тоді не метро, а твоя м’яка, тепла, зніжена
обіймами шкіра натомість мене повертає додому.
Мовчи.
Бо коли ти вкотре мені щось доводиш, все кипить,
наче шматок бекону, кинутого у воду.
Твоя чашка зеленого чаю
нагадує отруйне лоно з паростками свіжої цвілі.
Буває ж так, що другої половинки просто немає,
Коли ти, мабуть, таки народилась ціла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268747
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 08.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.07.2011
кохання пророкує дощ
щемить у млості західна частина
чому так дивно
чорна гра
і оченята дивляться дитинно.
прости. горить пустеля
знаходжу золоту пустий відхід
холона досі
з подихом спорідна
стаю безоднею
душею у відліт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248931
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 08.07.2011
«…адже самотність не в тім, що ти не отримуєш пошту, а в тім,
що ти і сам нікому не пишеш…»
С.Жадан
____________________________________________________
... найбільша самотність це коли на одинці слухаєш дощ
лежачи на канапі закутавшись в теплий плед…
коли переповнена пошта…пише ж ще «хтось»
натягуючи усмішки мов арбалет
ти так стомився писати енний куплет…
залишати по ньому порожні чашки від сну…
гармидер у пам»яті та депресивні подробиці жовтня
викликають застуду гостру респіраторну й нудну
і тишу що завше сіра й монотонна
якої так багато неначе піску…
найбільша самотність завжди неповторна
із присмаком ванільно-пріснуватого «люблю»…
і нота проскакує між слів чомусь часто мінорна…
прикладаєш до вуха мушлю і чуєш музику дощу
її передавали у прогнозах на сьогодні…
найбільша самотність завжди виринає на зовні…
проходить дощ не залишаючи й сліду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267462
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
... він вигадує сенс -
тож сьогодні слова не потрібні.
Голкоподібні дотики,ніч навпроти,
вже всоте вбиває в собі нетерпіння:
"Моє покоління цінує наркотик вербальний."
Детально вивчаю істоту,що в ньому існує,
диктує промови на вільні і задані теми...
Злий демон танцює із янголом в парі,
а він лиш гітарі нашіптує власну молитву.
Цю битву з собою вкрадуть закодовані плівки-
листівки минають шість вулиць і падають мовчки.
Віночки пливуть і пристануть до берега скоро,
морок замовкне, записки читатимуть в Відні...
... а поки є сенс
мої вірші йому не потрібні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262145
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 29.05.2011
Я помічаю зірку, але не бачу неба
в твоїх очах,
що закінчуються
там, де прокидається
світанок.
Я помічаю сонце, але не бачу неба
на твоїх вустах,
подібних формі півмісяця.
Я бачу півмісяць, і не відчуваю твоїх вуст,
звертаюсь до них,
звертаюсь,
торкаюсь до...
Я помічаю небо, але не бачу очей і вуст,
я бачу тебе - цілу, не-
спотворену, єдину -
твою спину, о Прощання,
якщо загубила обличчя,
обернись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262173
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 29.05.2011
стояти проти часу
іти проти натовпу
множити кожну секунду місткості
на визнану невизначенність
на абсурдність напрямку
на злітаючий смузі
попелястого ґанку
відчувати ті крила
що даруєш світанком
і
літати без напрямку
аби лиш подвоєно
аби лиш подвоєно
серцевосуцільними
..в відсутності натовпу
і час без придатності
маленькі деталі
маштабного значення..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261319
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 24.05.2011
Коли відлітали метелики
я пила воду з іржавих ринв
і майже нікого не кликала.
Давлячись тишею музика
стогнала і дощ не приходив...
Дощ взагалі не вміє ходити,
він літає наче метелик без крил-
дряпає вікно своєю присутністю там,
де я виявляюсь завжди відсутньою.
Така потреба жити магічна.
Хто має крила,тому не страшно,
що одного разу земля зникне.
Вода рудою вологістю втамовує спрагу,
кулькою кришталевою застрягає в горлі,
а метелики все відлітають...
І одного ранку ти зрозумієш,
що мене не стало...
Кулька розбилась на сотні смертей,
яким не властиво блищати на сонці
і стане тихо
коли відлітатимуть метелики...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260901
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 22.05.2011
... я консервую зірки ★
і киваю головою на знак протесту. ★
Щоб знайти в цім світі натяк на тебе ★
мені доведеться йти за кимось сорок років. ★
В хвилини відпочинку радітиму календарю ★
і віритиму, що рік складається з двох днів ★
та однієї ночі, яка завжди опускає голову і йде повз. ★
А зараз одинадцять світил неодмінно впадуть ★
на дно брудної трьохлітрової банки, ★
щоб взимку ти не відмовляв собі в бажаннях ★
і вперто вірив в те, ★
що приблизно через сорок років з'явиться істота, ★
котра буде кивати головою на знак протесту.★
★
★
★
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255761
дата надходження 24.04.2011
дата закладки 24.04.2011
Чутно плескіт,
У темряві ти не існуєш ні для кого - ти один,
відтворюєшся лише в їх думках, лише в думках.
Вона ніжно сміється, так-так, бо тут нікого немає,
навіть коли ти закриваєш очі - не бачиш,
хтось вже не існує.
У темряві всі збиваються в купу, вони хочуть бути,
вони не здогадуються, що з-під землі росте коріння,
то руки, пальці, що пестять волосся.
Чутно краплі,
тихіше, тссс... не збудіть, Вона спить.
У темряві світліше за світло, ти можеш уявити,
вона дозволяє.
Залиште мене, я не вийду з темряви,
бо тут темно,
і я не бачу,
і я не маю проблем,
бо існую я один,
бо тут темно....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247163
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 25.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2011
Понад дорогою одна, а то і дві,
Де купками, а де – коли рядками.
Ростуть і квітнуть мальви – вартові,
Пейзажі творять різнокольорами.
На зріст нівроку і стрункіш дівчат,
Заквітчані неначе наречені.
Милують око сотнями карат,
Неначе їх створив чарівний геній.
Так з року в рік, на протязі віків,
Вони в квіту лишаються без зміни.
Чарують розмаїттям кольорів,
Красуні мальви, квіти України.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223316
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 20.11.2010
Я напишу тобі про нас...
Я напишу як ми кохаєм,
Про те, як довго плине час,
Коли тебе поруч немає.
Я напишу як сум находить,
Я напишу як серце крає,
Про те, як біль сльозинку ронить,
Коли тебе поруч немає.
Я написати хочу все...
Про почуття свої сказати,
Та все ж бажаю над усе -
Поглянуть в очі і... мовчати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210407
дата надходження 11.09.2010
дата закладки 11.09.2010
Я так давно не дихала...
А красиво втрачати свідомість!!!
В мене осінь у покер виграли,
Залишивши відчай натомість.
З мене вирвали тіло,
А душа не хотіла літати.
Хтось писав про вампірів.
Залишилось лиш жити й чекати.
Залишилось рахувати миті,
Що тікали крізь пальці до сонця.
Тепер наше літо вбите...
Виявляється, жити просто!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208514
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 04.09.2010
Закоханість з коханням не рівняй,
Як бистру річку з озером спокійним.
Закоханий – злетів, зірвав! Нехай...
Кохання ж є довічним, щирим, сильним!
Зривай плоди, смакуй і пам’ятай:
У тім саду душа і дух єдині.
Торкаючись – гілля не поламай.
Гілля душі, що без кохання – гине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207866
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 26.08.2010
Обережно кладучи зернятко в землю, збагачену водою, ти вже уявляєш, якою буде Твоя рослинка... Ти покладаєш на неї певні надії.. В думках малюєш ескіз майбутнього дива... надаючі кожній пелюсточці найтепліших кольорів... Ти вже відчуваєш, як вона даруватиме радість тобі й іншим.
Ти захоплено споглядаєш за її ростом... за першим паростком, що захоплено споглядає світ (а може, й не так захоплено?). Ти опиваєш свою рослинку любов*ю ще з самого малечку, ще з малесенького нікому непорібного зернятки.. Адже ти його знайшов зовсім випадково.
Стримано реагуєш на бажаня своєї рослинки: замало води - забагато води, тінь - сонце.. Слідкуєш, щоб всого вистачало.. Адже любиш.
Та якось помічаєш краплинки палаючо-червоного кольору.. кров.. твоя кров. Ти й не помітив, як зросли малесенькі голочки, як стали все дужче колоти, відповідаючи на твою увагу.. Ти й не помітив, як прості потреби переросли в жадібні забаганки.. як зросла її любов до себе і зверхність до тебе (та що там до тебе - світу).
Раптом збагнеш, що замість солодкого нектару, Твоя рослинка несе отруту.. замість чарівних пелюсток - болючі колючки і чудернацька квітка.. що.. жахає...
А отрута потроху.. краплинка за краплинкою.. вбиває твої надії та довіру.. тебе вбиває.. Її колючки безжаліно штрихають пальці, руки, що завжди несли любов.. Вона живиться краплинками твого болю.. палаюче-червоного кольору.. що з кожним разом все більше й більше..
Ти зриваєшся.. й зривався не раз.. Та все-таки даєш їй шанс.. перший.. другий.. третій... Бо як жети зможеш знищити, вирвати з корінням Твою рослинку? яку ти пестив і любив.. Як?
А отрута все ж вбиває.. дістаючи найпотаємніших кутків твоєї душі.. твого серця..
Згодом.. їй і цього буде мало..
Чи зміниться колись ця отрута на нектар?
Наврятчи.
Чи до снаги вирвати свою рослинку?
...
[08.11.09]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180140
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 26.08.2010
Він вперше щиро плакав,
Коли осінь прощально мовчала.
Гордісь завжди межує зі страхом.
Ти, напевно, йому не казала.
Він вперше дихав без причини,
Як ти пішла,
А фари спільної машини
Вже не світили. Виходу нема.
Він вкотре зустрічав світанки.
Тепер без тебе
І попіл струшував з цигарки
Життя – проблема.
Він знову марив літом,
Вдихаючи запах самотності.
Так щиро ділився зі світом
Дозою підлої гордості...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207693
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 25.08.2010
Затихло... Минулось... Уже не болить.
А серце все б'ється і вже не щемить.
Здається, вже легше, усмі́шка ось знов.
Ну от... Все минулось... Померла любов...
Диха́ння спокійно сколихує груди.
Нарешті я знов повернулась у люди.
Нарешті спокійно тече в венах кров.
Ну от... Все минулось... Померла любов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207042
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 21.08.2010
Занадто – тихо…
Темрява мабуть втрачає швидкість…
Я час вже не рахую: все застигло.
Навіть – вічність.
Радію, як в останнє при житті:
Встаю – і радість є, що можу – сісти,
Сідаю з думкою, що можу йти…
Якщо усе в моїх руках – то треба руки –
Чисті…
Якщо – в чужих, то чиста всім – вода…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197870
дата надходження 26.06.2010
дата закладки 19.08.2010
Крапля знов у серці смутку
Та ГіркиЙСолодкиЙ чай...
Ну візьми мене за руку!
І ніщо не обіцяй...
Пам"ятаєш теплі ночі
І сердець гарячих стук?
Твої губи,твої очі
Вже завдали стільки мук!!...
Пам"ятаєш,як казав ти,
Що твоя я,знай твоя?
Що всіх слухати не варто?
Що "Люблю тебе лиш я.."??
Як обличчям до обличчя,
Як волосся цілував...
Як настала раптом тиша,
Як тоді ти промовчав...
...знов вдихаю ніжний спомин
перших зустрічей і днів.
Може.Все ще бути може.
Лиш би ти того хотів.............
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204986
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 09.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.08.2010
У кожнім поколінні є Іісус
І ти ним, друже, можеш стати,
Борись з собою й не забудь,
Що правду- в серце, зло- за ґрати,
На кожний вік є свій Франко-
Борець за інші добрі долі,
Забудь про его і майно
І не роби ніщо без волі,
На кожну єру, час, годину
Існує свій місіонер...
Ти не зрiчись себе, людино,
Живи на правильний манер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200792
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 26.07.2010
Маю міру мрій міцних,
можу мучати минуле.
Міфи музики,мостів-
міфотворців мить минула.
Мефістофель множить млу,
майструвати має мури.
Маг маячить маяку,
медальйон мете мачули.
Меви молють,метушня-
маки,мегарі містичні...
Моя мрія - маячня,
монолог мій не метричний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202784
дата надходження 26.07.2010
дата закладки 26.07.2010
а давай. спочатку.
як ні в чому не бувало.
палити свічки.
і щоб ночі було мало.
шепотіти ледь чутно, що сонце вже сходить
і спати пора, та ніяк не виходить.
мовчати про нас. без сімейного стану.
все ж краще ніж блеф. давай без обману?
а давай? ніби все повернули ми.
давай, ніби немає минулого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199555
дата надходження 06.07.2010
дата закладки 09.07.2010
Мовчи… Мовчи…Не треба слів…
І співчувати – теж не треба…
Щоб я не зразу зрозумів,
Що раптом став чужим для тебе.
Ти тільки в очі подивись…
Я прочитати в них волів би,
Чи, ми – навіки розійшлись,
Чи, розійшлись з тобою, - ніби…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197031
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 03.07.2010
стіни... стеля... стукіт... стогін...
сумнів струмом сліпить серце.
сльози стали сірим смогом.
сонце сипле сонну спеку.
сни сховала совість-скнара,
сизо-синім снігом скрила,
срібну стежку сіллю слала...
страшно спати... слабне сила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198413
дата надходження 29.06.2010
дата закладки 29.06.2010
Ушел под лёд в ту - ада прорубь,
Когда узнал про смерть твою...
Вчера в окно стучался голубь,
Принёс дурную весть свою...
Ты знаешь Бог,как мне обидно,
Что я не смог её спасти?
Как мне сейчас,другим не видно -
Привык один свой крест нести.
Скажи Господь,куда уходят?-
Все люди с ночью на глазах
И что они,вот там находят?
В тех светло-синих небесах.
Молчишь и крика ты не слышешь?!
Не видишь горя моего?!
Ты лишь сценарий жизни пишешь!
Не вижу больше ничего!
Зачем ты души забираешь?
Таких красивых,молодых!
Ты только свечи умножаешь,
Убитых горем их родных.
Я крест ношу и не снимаю,
Хотя грехов моих не счесть.
Мой Бог,как дальше жить,не знаю?
Пришли о ней хотя бы весть!
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11101033935
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185992
дата надходження 24.04.2010
дата закладки 19.06.2010
Яблунева віхола
нас заворожила...
Вп'ється серце втіхами
аж до болю в жилах.
Яблуками спілими
падаємо в роси...
Б'ють Амури стрілами
в наші душі босі.
Зацілую трепетно,
змию сум сльозою,
і не треба третього,
де кохають двоє...
25. 10. 2009 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195610
дата надходження 14.06.2010
дата закладки 14.06.2010
Візьми моє тихе серце
Роз'ятри до щирих обійм
За півмиті від терції
Вклади кохання
вийми біль
Сергій Мат09р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122408
дата надходження 21.03.2009
дата закладки 14.06.2010
Це я торкаюся до тебе,
Волосся гладжу в тишині.
А ти мовчи, мовчи, не треба,
Не треба слів твоїх мені.
У них тонули погодинно,
В повторах змісти відцвіли,
Звучали голосно і сильно
У ніч без сну, у ніч сови…
У напівтемряві кімнати
Рука в руці у цей момент.
Волосся чую аромати,
І ми нарешті тет - а - тет.
Ця ніч гріховна і зрадлива
веде розмову хай тепер.
І тінь лягає довга, дивна
У світлі, що дає торшер.
Торкає меблі і шпалери,
Розмитий контур - я і ти.
І кожний раз у нас прем'єра.
І ти не кажеш: «Відпусти».
10.05.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191971
дата надходження 26.05.2010
дата закладки 27.05.2010
Я посію дитинство змарніле своє-
аби як і нізвідки, й не знати коли,
Де світ водам весняним осанну снує
І пуска у безодню усе від біди.
Осипається снігом ліхтарна зима;
та чи знову найперші зустрінуть цю весну
котенята вербові? Та знову дарма
нам носитимуть ситі дощі після сну,
Розсипатимуть сонце у повні. Нема
місяців у зеніті, там тихих сновид
лиш зникають химери й ранкова роса.
А охлялій зимі - тільки дим на обід
Нам потрібен з тобою на двох лише спогад, -
хоч і різний на двох, - не про зболені шрами,
лиш про те, як вертатиме тиша до слова,
десь від року і кроку небес понад нами
Я посію дитинство зволоженим віям
і поля полуниць, де відлига пляміє.
Відцвіте нам колиска у снів на узбіччі,
І нас розсипом час поєднає у тиші
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189767
дата надходження 15.05.2010
дата закладки 15.05.2010
Я трохи забагато думаю...
Думки, мов біле павутиння,
мені вплітаються в волосся.
Лиш трохи зачепивши спогад,
втікають геть, щоб тіні,
які сховалися в ранковому серпанку,
схрестилися...
Глибокі марення, або навіяні вірші
залазять в душу і тремтять,
бо їм здається, що я вб'ю їх...
Та ні, я ж просто хочу щастя!
Насипте мені в жменьку його трішки,
я хочу просто порадіти...
Про пам'ять, спогади, і взагалі минуле
краще мовчати.
Слова втрачають сенс, коли злітають з вуст,
а спогад застигає у душі...
Мабуть, навіки. В когось - на секунду.
Та це не так уже й важливо!
Бо головне, щоб разом із дощем
до тебе прилітав травневий вітер
і приносив тобі листи
від тих, що люблять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188587
дата надходження 09.05.2010
дата закладки 09.05.2010
я предлагаю расстаться врагами
не целовать и не трогать руками,
верить на слово, загадывать проще.
там, за горами, в березовой роще
сердце уже отстучало лопатой,
в этом периоде полураспада
время дележки молекул вещей.
любите меня за стихи и вообще
кто бы чего не сказал, но ошейник
стал преткновением для отношений.
любите меня, ибо как говорится,
я в вас застегнут – ресница в ресницу.
в этом и суть: между жизнью и смертью
чувства зажаты в тюрьме геометрий,
окна закрыты и выброшен камень…
я предлагаю расстаться врагами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165336
дата надходження 10.01.2010
дата закладки 05.05.2010
Здається,забула...Закрила роман і спалила в вогні.
Ти кликав-не чула...Хотіла піти,та мовчала всі дні.
Бо буде так краще.
Так ТРЕБА.Я МУШУ.
Вертатися?Нащо?
Тривожити душу?...
Навчилась терпіти холодну байдужість,
І зраду прощати,і вдавану сутність...
Але...як же тяжко-
Терпіти кохання...
Мовчати.Любити.
І чути-востаннє...
Востаннє чекати,щасливою бути.
...Хіба це можливо-так просто забути?
Дивитися в очі і знати-ніколи
Не будете разом.Й мовчати від болю??
Ковтати таблетки...
Тікати від світу...
Туде,де самотньо...
Туди...там,де вітер...
Сльозами залити свій біль і нещастя,
Постійно казати:Що є?-Буде краще!
Стрибнути зі скелі...
Піднятися в небо...
І в серці одна тільки думка-
ТАК ТРЕБА.......
...З дощем розчинитись,весь біль викидати,
Чогось безнадійно й наївно чекати...
Нарешті забути...
Заповнити пустку...
Всміхнутися сонцю...
Уникнути смутку...
А ти...повернутися мрієш?Для чого?
Я вже не захочу ні сліз,ані болю,
Я вже не заплачу за мертвим коханням,
ЖИТТЯ Ж БО КОРОТКЕ-НАВІЩО СТРАЖДАННЯ??
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179825
дата надходження 25.03.2010
дата закладки 27.03.2010
Прошепочи мені зізнання
Вечірнім вітром у гіллі
І я розвію у тумані
Усі просолені жалі.
А потім...
лагідним тремтінням
Напну чекання тятиву
І дві замріяні півтіні
Впадуть бажанням у траву.
Їм ворожитиме безсоння
На лініях думок і тіл.
Та десь на крайчику долоні
Забракне для гадання слів...
Як хочеш бути напівтінню
Зі мною в щастя на краю –
То в дивну пору надвечірню
Прошелести просте
“Люблю...”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178281
дата надходження 18.03.2010
дата закладки 19.03.2010
Я – твій Світанок. Чуєш, любий?
Торкаюсь променем до вій.
Любов терпка, пекуча згуба –
Для тебе вранішній напій.
Як зрум’яніле чисте небо,
Збадьорю свіжістю думки.
В моєму диханні потреба
Розвіє снів твоїх рядки.
В бажанні миті насолоди
Мою обіймеш світлу тінь.
Вона ж, спокушена і горда,
Втече у сонячну теплінь.
А я росини світанкові,
Зберу душею навмання...
Й нектаром ніжної любові
Наповню чашу твого дня.
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168713
дата надходження 29.01.2010
дата закладки 06.03.2010
Чому так часто сліпнемо в житті
Шукаємо з-поміж каміння квіти?
І бачимо, що поряд все не ті,
А серце просить лиш одне – горіти.
Чому шукаєм щастя по світах,
Яке стоїть в два кроки перед нами?
Тримаючи безцінне у руках,
Не помічаєм погляд між словами.
Навпомацки блукаємо сліпці
З надією бездушне окриляти.
А хтось тримає світ в одній руці
Щоб тільки нам його подарувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120447
дата надходження 10.03.2009
дата закладки 05.03.2010
Холодна осінь. Ніч, я в ній одна.
Чи винен ти? Чи винна я? Дарма...
Два серця. Дві душі. Уже світає,
Лиш винних у самотності немає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153578
дата надходження 05.11.2009
дата закладки 05.03.2010
Чи день чи ніч, нема кордону
в палаті світло -голубій.
Лиш медсестра турбує сонну,
цю атмосферу без надій.
Були надії , але вмерли.
Болюче тіло теж туди....
Пігулка,шприц в надриві нерви,
широкий крок до пустоти.
Казенний дух чужих приміщень,
і запах ліків...Скоро смерть.
Безсилість медиків їх рішень,
і слів неправди круговерть.
Вже й ніби смерть як нагорода,
не буде більше болю й мук,
і невблаганна сива й горда,
обірве серця слабий стук.
А в несвідомості- заграви,
тікає промінь із під ніг.
Зелений гай, високі трави ,
дитячі посмішки і сміх.
Життя і смерть , логічні дії,
хто народився той помре.
Приходять в згадках всі події,
що було добре і що зле...
10.06.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133344
дата надходження 10.06.2009
дата закладки 24.02.2010