Katrina: Вибране

Mellani

Ти…

Ти  моя  альтернатива  на  осінньо-зимовий  період..
Ти  перший  лід,  ти  перший  раз,  ти  перший  епізод..
Ти  добра  сцена  зі  старого  чорно-білого  кіно..
Ти  п'янке  піаніно,  прочинене  вікно,  терпке  вино..

Ти  моє  тепло,  гаряча  кава  лиш  для  двох..
Ти  подих,  ти  подія,  ти  постать  епох..
Ти  перші  телефонні  фрази  і  гудки..
Ти  ейфорія,  ти  спогади  і  ти  мої  рядки..

Ти  мій  безмежний  простір  -  маленька  кімната..
Ти  пісня,  тиша,  стук,ти  прекрасна  соната..
Ти  моя  рання  весна  і  ти  пізня  осінь..
Ти  мій  біль,  мій  сум  і  ти  моє  "назовсім"..

Ти  моє  тихе  прощай,  ти  рай,  і  ти  пекло..
Ти  віра,  ти  край,  з  тобою  все  меркне..
Ти  мої  сльози  на  очах  і  моє  тремтіння..
Ти  пункт  призначення,  ти  правда,  моє  зубожіння..

Ти  моя  вулиця  порожня,  де  три  по  сім  ліхтарів..
Ти  погляд,  ти  спокій,  ти  світ,  ти  звуки  дощів..
Ти  моє  найщиріше..  безмежність  почуттів..
Ти  мої  дні,  секунди,  миті,  відтінки  кольорів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452623
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 08.11.2013


drowned in the summer

Лист

Я  напишу  тобі  листа
без  розділових  і  питальних  знаків.
Ти  знаєш,  я  уже  не  та
у  площині  тих  же  галактик.

Я  знаю,  що  мине  журба,
що  після  зим  буває  літо.
Чи  ти  не  чув  цього  хіба,
чи  твоє  серце  ще  зігріте?

Питання  –  зайва  звичка  вже,
вони  тебе  не  повертають.
Для  чого  нам  оці  кліше,
які  нікого  не  єднають?

Ти  ще  живий,  твоя  любов
когось  теплом  своїм  закута.
Моя  душа  надовго  знов
на  сто  замків  міцних  замкнута.

Я  не  писатиму  листа.
Не  орфографія  між  нами.
Ти  знаєш,  я  ще  досі  та,
що  покохала  не  словами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458264
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 08.11.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2011


Грицько Потуга

Осінь.

В  усіх  весна  –  у  серці  та  в  кишенях,
У  мене  –  осінь,  осінь  золота.
Он  бач,  туман  розкинувся  на  дверях
Із  жовтими  очима  як  в  кота.

А  там  он  дуб  стоїть  багатолітній,
Останнє  листя  сипле  до  землі.
Червоне  й  синє,  бронзове  та  мідне:
Ох,  як  воно  обридло  вже  мені!

Дивись,  дивись  –  ключі  багатокрилі
Скидають  вниз  палітру  журавля.
Птахи  мої!  Чому  ж  такі  журливі?
Чому  ж  ви  так  курличете  здаля?

Чому  ж  ця  осінь  Вас  розпорошила
І  сум  розклала  –  падай  та  ридай?
Птахи  мої!  Були  б  у  мене  крила,
Давно  пірнув  би  у  весняний  рай.

Якби  та  би,  все  дуже  нереально,
Вона,  вона…  Тут  винна  лиш  вона.
Проклята  осінь!  Як  усе  банально…
Буквально.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292816
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 13.11.2011


Лунная соната

Сладкие сны

Пока  ещё  ночь  не  окутала  шалью
И  сон  не  засыпал  песком  мне  глаза,
Я  вижу  твой  взгляд  цвета  неба  с  эмалью,
В  котором  дрожит  потайная  слеза.

Я  вижу  твой  лоб  и  упрямые  губы,
Хотя  уже  сон  укачал  на  руках.
И  в  небе  звучат  полуночные  трубы
И  вкус  от  подушки  на  сонных  губах.

Уже  окунулась  в  пространство  Морфея.
Душа  улетела  в  загадочный  мир,
Где  приторно-сладкая    девочка-фея
Твой  образ  во  сне  посылает  в  эфир.

Я  вижу,  мне  снится  твой  взгляд    и  улыбка
И  каждая  чёрточка  в  милом  лице.
Я  думаю,-  жизнь  это  просто  ошибка,
Поскольку  живу  тобой  только  во  сне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291294
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 07.11.2011


Biryuza

Якщо ти хочеш

Якщо  ти  хочеш,я  можу  зникнути,
можу  розтанути  в  твоїх  долонях.
Холодом  вічним  набридло  дихати
і  куштувати  дощі  солоні.


Якщо  ти  хочеш,я  не  вернусь  сюди,
буду  на  відстані  слів  і  чекання.
Вітер  сховає  від  тебе  мої  сліди,
ніби  я  твОя  надія  остання.


Якщо  ти  хочеш,я  полечу  за  ним,
Він  цілуватиме  знов  мої  руки,
стане  єдиним,хоча  й  чужим,
прирікши  тебе  на  ці  муки...


Якщо  ти  хочеш,залишуся    сном,
стану  чужим  трофеєм.
В  каву  мішатиму  жовтий  хром,
сплівший  вінок  з  орхідеї.


Якщо  ти  хочеш,піду  в  небуття,
щоб  там  тебе  ще  зустріти.
Тільки  не  пустять  його  почуття,
мушу  для  Нього  жити...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167734
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

ЗЛИВА

Не  вистачає...чи  то  бракує?
яка  різниця?  на  завтра  дощ...
Твоя  байдужість  мене  руйнує,
я  не  зруйнуюсь...про  це  не  йшлось!
Брудні  поради-німе  каміння,
чекай  до  завтра...  чи  до  зими...
Я  твоя  казка,брехня  осіння-
"Та  це  занадто,невже  це  МИ?"
Старі  кайдани-весільні  шати,
я  одержима  цим  "НАВПАКИ"!
Мені  секунду,печаль  обрати,
убити  в  каві  сухі  піски...
Чого  вартують  усі  зусилля,
коли  гортаєш  старий  альбом?
Гнітить  страшенно  оце  безкрилля,
гірку  мікстуру  сформує  бром.
Усі  прогнози  такі  ж  брехливі,
як  очі  інших,чужих  світів.
Я  знову  рада  шаленій  зливі,
холодній  зливі  пекельних  слів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191629
дата надходження 24.05.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

Буденно-НЕбуденно

...буденно  любити  порівняннями...  
буденно  плекати  в  собі  обважнілі  сюжети,  
де  нас  тільки  двоє...  
Я  вчора  прощалась  із  снами  останніми  
та  в  шию  вчепились  чужі  силуети  
і  стали  тобою...  

А  я  заспокоїлась...це  так  не  буденно-  
відбіленим  поглядом  і  усміхом  диким.  
Дивлюсь  як  між  долею  й  болем  дволиким    
сигнал  не  приймають  холодні  антени.  

...і  все  замовкає-буденно  щоб  мислити,  
на  стелі  мовчання  відбите-  
нас  двоє...  
В  повітрі  бажанням  спекотним  нависнути-  
і  дихати...тільки  тобою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196613
дата надходження 19.06.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

В заторах

В  заторах  плекалось  дрібне  нетерпіння.  
На  теплих  кушетках  хтось  бачив  спасіння,  
а  янголи  в  чорному  падали  в  дим  з  ментолом-  

недопалки  сумно  дощем  з  балконів,  
стабільність  протонів,  печаль  нейтронів  
й  дурна  нероздільність  по  краплі  із  корвалолом.  

П\"яниця  всміхається,  точить  зуби,  
парфумиться  наволоч,  смерть  із  Куби,  
вимірює  щастя  розрізом  її  спідниці.  

А  осінь  за  краєм,  серця  зогнили,  
молитись  набридло  і  ломить  тіло-  
король  на  колінах  й  зізнання  до  болю  ниці.  


То  з  відчаю  просто  байдужість  вийшла  
і  вишня-спокусниця  мертва,  кисла-  
образами  й  горем  так  тхнули  чужі  парфуми.  

Листками  із  неба  у  світ  потойбічний,  
бродягам  в  безодню  ночей  суничних,    
щоб  там  тільки  тиша  без  каменю  і  без  глуму.  

Напрочуд  огидна  й  смішна  картина-  
живу  десь  на  небі,зовусь    \"людина\",  
на  янголів  в  чорному  зверху  кидаю  квіти.    

А  завтра  в  заторах  знайдеться  зірка,  
маленька  й  потворна  по  вашим  міркам  
та  тільки  вона  зможе  світло  нове  створити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205934
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

Може доживем…

...ти  вигадав  мені  предивне    ім'я
і  пишеш  його  з  помилкАми  на  стінах.
Крізь  тишу  бажань  проповзає  змія-
спокусо  моя,  я    тебе  не  покину!
З  вікна  споглядаю  цей  райдужний  світ,
рахую  скелетів  невтомно  у  шафі.
Влаштуймо  сьогодні  святковий  обід,
а  потім  помрем,бо  закінчився  трафік.
Руками  до  леза  і  східцями  вниз  -
занадто  правдиві  напевно  сьогодні.
Хотіла  зізнатись  та  погляд  завис
і  спогади  тягнуться  ще  з  Великодня...
чи  значно  раніше  знайшлися  слова?
Різниця  відсутня,забруднені  дати.
Нестерпно...смертельно  болить  голова,
а  втім  я  щаслива,бо  вмію  мовчати.
Любити  тебе  і  ховати  десь  ніж...
хіба  це  хвороба,легке  божевілля?
Облиш  мене,милий!  Вже  зараз  облиш!
(  і  може  ми  вдвох  доживем  до  неділі  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216876
дата надходження 18.10.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

… не бійся демонів в мені!

...  не  бійся  демонів  в  мені  -
вони  як  янголи  ласкаві.
Вдивляйся  в  погляди  сумні,
куштуй  мене  в  ранковій  каві.
Не  бійся  демонів  в  мені
і  не  проси,щоб  їх  не  стало.
Горять  молитви  у  вогні,
хтось  обирав  і  я  обрала.
Не  бійся  демонів  в  мені,
я  не  крокую  між  святими.
Псується  тиша  десь  на  дні,
щоб  танцювали  мертві  зими.
Щоб  ти  мене  вночі  губив
у  часі,  просторі...навіки,
щоб  оцінили  справжність  слів-
не  бійся  демонів  і  тільки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217926
дата надходження 24.10.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

-*-

...збираю  рештки  осені  з  брудного  скла,
отруєння  хмарами  гірше  за  пісню  літа.
Війна  припинилась  і  я  неквапливо  пішла
шукати  себе  чи  без  тебе  з  тобою  жити.
Така  надокучливість  стане  раптово  ножем-
кому  стане  легше  від  віри  у  щось  невловиме?
На  склі  тане  осінь  і  ми  безперервно  йдем,
зігріті  словами,  підібрані,  наче  рими...

...  нудною  банальністю  стали  рядки  зізнань,
навпроти  бажань  гасне  світло  чужої  долі.
Отруєння  казкою...вмри  без  дурних  питань,
а  втім  надто  пізно,  такого  я  не  дозволю.
Не  треба  ховати  під  подушку  цукор  брехні,
мені  не  заснути,  не  ставши  твоєю  навіки.
Я  надто  втомилась,  я  вмерла  у  цій  війні
і  досі  вмираю  та  ти  не  хвилюйся  тільки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225816
дата надходження 01.12.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

Це безглуздо

.............  на  одну  хвилину.........
     
   Ти    маєш    рацію    -    я    не    там,    де    повинна    бути
і    листи    у    скрині    пожовкли    і    золото    потьмяніло.
Тобі    сниться,    як    Шива    купує    квиток    до    Калькутти
(    я    сміюсь    з    твоїх    снів    кожен    день,    вже    безсила)
Знов    на    швидкості    місто    нічне    повз    розмови-
Це  безглуздо...гальмуй!    (    я    ще    маю    тут    справи).
Кольорові    вогні...    Подивись,    кольорові-
і    летить    наше    диво    в    болото,    в    канаву.
Ну    чого    ти    дратуєшся?    (    я    ж    ненавмисне),
бачиш    пальці    геть    змерзли,    а    грітись    не    хочу.
Хтось    над    нами    кепкує,    на    спогади    тисне,
тільки    б    ти    не    зламався,    утративши    почет.
Скільки    буде    ще    в    нас    божевільних    зупинок?
(    знову    казка    про    рай,    що    з    етнічних    дифузій)
Відповім    на    дзвінок    через    кілька    сторІнок,
ким    ми    станем,    коли    перестрибнемо    "друзі"?
Я    ціную    твій    спокій,    цю    готовність    до    бою,
обпікаюся    льодом,    потім    ніч    знов    не    вдома.
Що    залишиться    з    тебе,    як    тоді...як    зі    мною?
(    знову    сотні    рубців,    переломи    від    втоми).
Краще    зараз    ось    так,    без    ліричних    мелодій,
я    люблю    тебе    просто    за    дивне    терпіння.
Це  безглуздо..гальмуй!    Ніч    залишим    на    потім,
а    дорога    все    та    ж    (    обнадійливо-синя)

     .........хвилину  тому........

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229240
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

Майже для тебе

…  повкладала  іграшки  спати  в  нетрях  кімнати,
біляве  волосся  заплела  в  коси  і  тихо  на  втіху.
Схожа  на  тишу,  на  ніч,  на  мовчання…на  тата-
повірила  в  диво,  чекаючи  тут  на  відлигу.
Не  грається  більше  з  вогнем,  сірники  далеко,
шикуються  в  ряд  іграшкові  принци  й  ведмеді.
Скоро  дорослою  стане,  одягнеться  в  спеку
і  піде  без  тебе  кудись  *  are  you  ready?*
Не  втримаєш  навіть,  безглузді  усі  ці  спроби,
її  не  існує,  лише  обіцянки  із  плюшу.
Зразкова  байдужість  доводить  тепер  до  ознобу,
Я  МУШУ  СТВОРИТИ  ЇЇ…розумієш?  Я  МУШУ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232153
дата надходження 30.12.2010
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

…здивування-вбивство

...без  нього  не  вдасться  дістатись  мені  кордону,
нічим  заспокоєна  і  ніби  без  зайвих  амбіцій.
Ти  майже  підкорений,  рахуєш    пусті  вагони,
а  потім  по  колу  почнеш  рахувати    лиця.

Дощ  пожирає  мій  сніг  -  не  замилює  очі  колір,
байдуже  з  ким  -  приношу  цей  вечір  в  жертву.
Можеш  собі  пробачати,  бо  я  ж  неодмінно  дозволю
вбити  надію,  а  потім  її  гвалтувати...мертву.

Нічого  не  сталось  і  грубість  чужа  помірна,
записую  цифри,  дивлюся  в  вікно  навпроти.
Дивуюся  їй  -  нерадива...практично  сильна,
не  вміє  любити,  хоч  вірить  у  щось  вже  всоте.

Лічити  ці  дні,  щоб  зраду  відкласти  на  потім,
себе  обіцяти  в  дарунок,  брехати  нахабно.
Тонути  в  тобі,  в  безглуздо-жахливій  марноті
і  вбити..так  страшно  і  дико...(я  ладна)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235225
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

Forget-me-not (питальне)

...    вмонтоване    небо    у    стелю    і    крапка,
ти    маєш    можливість    лічити    зірки    до    нудоти.
Танцює    хмільна    непостійність    на    лапках,
надмірна    казковіть...а    я,божевільна,й    не    проти!
Зникання    з    очей    терміново    -    це    власні    заслуги
і    сон    незабудки    у    травні    здається    раптовим.
Вимірює    напрям    образ    добре    схований    флюгер
і    мінус    скісний    видає    всі    бажання    й    умови.
Розсіяна    всюди    пелЮстками    травня    ця    казка,
мільйон    незабудок    забудуть    зізнання-паролі.
Ти    двічі    йдеш    повз...ну    для    чого    тоді    ці    підказки?
Для    чого    ти    віриш    у    мій    обнадійливий    колір?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242764
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 08.04.2011


Biryuza

Просто іти до тебе…

Просто  іти  до  тебе...
Міряти  лезом  кроки,
Сірим  життям  амеби
кидати  в  тебе  докір.
Знати,що  маєш  мрію,
чути,як  ти  сумуєш.
Сонну  мою  алергію
небом,дощем  лікуєш.
Вірити  в  твою  впертість,
знати,що  ти  єдиний...
Слухати  слів  відвертість
і  зігрівати  спину.
Зранку  шукати  щастя,
в  думці  завжди  з  тобою.
Потім  в  безмежність  вдаться,
гинути  геть  німою.
Голось  твій  чути  вічно,  
знати,що  чиню  зраду.
Нищити  час  фізично,
запахом  снів  й  шоколаду.
Десь  через  рік  збагнути
те,що  усе  це  "ВЧОРА"...
Знову  забув  маршрути,
знову  упали  гори...
Просто  іти  до  тебе...
Міряти  лезом  кроки,
Стати  життям  амеби,
жити  собі  у  докір...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164759
дата надходження 07.01.2010
дата закладки 07.04.2011


Даша Піддубна

Любовь. Мы с тобой ведь взрослые………

Вот  и  снова  метель  с  холодным,  усталым  взглядом
Бесконечность  одна,  я  боюсь  ее  всплесков  нечаянных
Где-то  мчатся  машины,  а  мы,  оставаясь  рядом…..
рвем  минуты  на  жизнь..И  себя…….  на  кусочки……  отчаянно.

Наверно  у  нас  не  получится,  так  обманным  способом,
Переулками  узкими,  потеряться  в  друг  -  друге,
мы  с  тобою  ведь  взрослые,  черт  возьми,  взрослые
а  вот  врем  будто  дети,  «спионерив»,  чужие  игрушки  в  испуге.


Нет,  тебе  не  придется,  искать  меня  в  темных  тоннелях
Да  и  мне  не  по  рангу,  тебя  наблюдать,  через  призму  окон
Я  тебя,  ты  меня  -  из  сердца...вырывая  -  убиваем,  не  целясь,
И  не  нужно  нам  слов  разбирать,  порываясь  на  трепетный  шепот.

Твое  имя,  мой  бред,  и,  наверное,  что-то  зимнее…………
сто  процентов  у  нас  не  получится,  как  у  многих,  обманным  способом
знаешь,  сердце  покрылось,  самым  синим  на  свете  инеем
закричать  бы,  но.....
мы  с  тобою  ведь  взрослые,  черт  возьми,  взрослые.
__________________________________________________________________
Знаешь  ,  сердце  покрылось,  самым  синим  на  свете  инеем
У  меня  не  получится,  все  забыть  и  простить,  Просто  я……………….
пусть  и  больно,  что  каждый  мой  вдох  и  выдох,  звучит  твоим  именем.
..............НИЧЕГО……………………………………………….
Я  ведь  взрослая,  черт  возьми,  взрослая.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250965
дата надходження 01.04.2011
дата закладки 02.04.2011


vityska

старі фотографії

старі  пісні  про  головне
про  супердівчинку
                 яку  треба  любити  ніжно
про  не-перегорнуті  сторінки
                 й  непрощених  вампірів
колискові  для  мотобайкових  ангелів
і  безкрилих  давніх  коханок
трохи  болю
трохи  кохання
істерика
ніж  по  струнах
і  вже  нічого  не  має  значення
ні  пісок  на  джинсах
ні  сховане  у  долонях
       пофарбоване  в  сепію
           помережене  птахами
               пізньолипневе  небо  провінційного  міста
тільки  звалище  треків  у  побитому  плеєрі
припалені  сторінки  пам"яті
що  ніяк  не  можуть  зітліти  дотла

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250151
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2011


Іванна Шкромида

Руїна

Інколи  чекання  стає  непотрібним:
В  паузі  стільки  загублених  слів.
Депортувати  б  життя    до  руїни
зовсім  відразу...  без  зайвих    ходів.

Без  колориту  журби  і  печалі,
без  традиційних  тужливих  плачів.
Просто  піднятися  й  піти  далі  -  
далі  в  руїни...без  зайвих  ходів.

Всі  бездоганно  заучені  фрази,
стерті  записки,  аля  "прощавай"...
не  перетворяться  в  складені  пазли.
Знову  руїни,  як  не  складай.

Знову  самотність  в  густій  павутині
і  під  ногами  розбиті  пляшки.
Я  опинилась  в  ганебній  руїні,
яку  із  себе  вискладав  ти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231944
дата надходження 29.12.2010
дата закладки 19.03.2011


Іванна Шкромида

Вертаюсь в реальність

Забігаю  наперед...
так  хочу  схопити  майбутнє  за  руку.
Купила  зарано  білет
на  фільм,  якого  може  й  не  бути.
Анонс  вже  висить  
на  стіні,з  якою  дружила  ночами.
Я  горе  топила  в  вині,
а  смуток  вмивала  сльозами.

Якби    ти  прийшов  на  сеанс,
посидів  позаду,  хоч  мовчки.
Якби  не  спитався  про  нас,
й  ховався  під  ковнір  сорочки,
мені  б  довелося  піти
до  раю  задовго  до  смерті...
Та  темний  екран...  зал  -  пустий...
Вертаюсь  в  реальність  нарешті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215910
дата надходження 13.10.2010
дата закладки 19.03.2011


Латишев Сергій

біль

ще  інколи  тремтять  вуста  
на  згадку  про  останні  сльози  
долонь  криниця  вже  пуста  
вже  не  напитись  у  дорозі  
душі  нема  пустеля  тіло  
то  болю  шлях  то  гіркота  
хоч  серця  сонце  потускніло  
і  з  розпачу  випалює  життя  
не  втратила  і  досі  співчуття  

[30.11.05]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238938
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 08.02.2011


dzotta

Новая сказка

Ласковый  голос,
нежные  руки,
шелковый  волос,
томные  муки...

Море  теряется
в  глаз  океане,
все  повторяется
словно  в  тумане.

Нежные  руки,
терпкость  дыханья...
Чудные  звуки,
голос  ,  как  тайна...

Снова  любовь  как
из  пепла  родиться,
и  на  ладони
моей  отразится

черточкой  новой
на  линии  судеб.
Взгляд  околдован
сказкой  о  чуде...

Нежные  руки,
слова  ,  обещанья,
горечь  разлуки
и  просто  прощанье...

Губы  как  мед,
в  голосе  ласка.
В  сердце  войдет
НОВАЯ  СКАЗКА!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150399
дата надходження 16.10.2009
дата закладки 15.01.2011


Владко Світлайт

Не говори від кого квіти ці…

Не  говори  від  кого  квіти  ці...
Ревную...
Ти  ж  знаєш,  знаєш,  знаєш  і  сама,
Що  на  полотнах  світлих  мрій  тебе  малюю
І  що  без  тебе  на  душі  зима.

Ти  вся  така  холодна,  недоступна...
Грізна...
Зовсім  байдужа,  наче  нежива...
О,  дай  хоч  знак,  що  я  тобі  потрібен!
Пізно...
Тобі  далекі  всі  мої  слова...

Тендітна,  неповторно    ніжна...  
Була...  Колись...  
Тепер  вже  не  моя.
Пробач...  Прощай...  Мабуть  ми  надто  різні.  
Я  в  серці  збережу  твоє  ім'я.

Не  говори  від  кого  квіти  ці...
Ревную...
Лети  до  нього,  мила,  тільки  знай,
Що  й  досі  в  снах  твій  стан  тонкий  малюю,
Що  спогади  про  тебе  -  то  мій  рай...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233880
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 13.01.2011


Sergey_E

Юному самоубийце

Он  на  крыше.  Дело  за  малым.
Он  не  плакал,  он  улыбался.
Любовался  закатом  алым,
И  собою  он  любовался.

Думал  он:  обо  мне  услышат.
Сразу  стану  любимым,  милым.
И  во  всех  газетах  напишут,
И  цветы  принесут  на  могилу.

И  девчонки  все  зарыдают.
И  знакомые  все  заплачут.
И  родители  пусть  узнают
Что  я  что-то  на  свете  значу.

Парёнёк  молодой,  красивый
Взял  и  с  жизнью  своей  покончил.
Он  с  улыбкой  погиб  счастливой.
Он  в  страну  ушёл    вечной  ночи.

Ничего  ты  в  жизни  не  понял.
Славный,  глупый  такой  мальчишка.
У  родителей  жизнь  ты  отнял.
Остальных  огорчил  не  слишком.

Подошёл  старичок  убогий,
И  заплакал  не  понарошку:
"Эх,  твои  бы  мне  руки,  ноги.
Посадил  бы  сейчас  картошку."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131650
дата надходження 28.05.2009
дата закладки 12.01.2011


Наталья No more

Ностальгия

Трава  казалась  зеленее,
Светило  солнце  ярче  нам,  
И  беззаботное  веселье
Играло  краской  по  щекам.

Казался  двор  намного  шире
И  мячик  больше  был  тогда,
Казалось,  что  и  в  целом  мире
Счастливей  не  было  меня.

Подруга  с  русою  косою,
Улыбка,  смех  и  свет  в  глазах.
Вся  жизнь  была  сплошной  игрою,
А  тьма  -  единственный  наш  страх.

Отныне  время  поглощает
Воспоминаний  этих  нить,
А  фото  лишь  напоминает,
И  не  даёт  совсем  забыть.

Как  хочется  порой  вернуться,
Я  мысль  эту  всё  ловлю...
На  крик  зовущий  обернуться,
Увидеть  бабушку  свою.

Бежать  навстречу  ей  по  лужам,
Что  летний  дождь  накапал  днём,
Затем  вечерний  тёплый  ужин,
А  позже  вместе  с  ней  уснём.

Так  было  раньше,  нынче  холод,
Зима  за  окнами  метёт.
Она  печали  лишний  повод
И  вместе  погрустить  зовёт.

А  бабушки  прелестный  образ
Я  не  забуду  никогда,
Её  любовь  и  нежный  голос
Я  пронесу  через  года...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166362
дата надходження 15.01.2010
дата закладки 12.01.2011


Даша Піддубна

Негайно, дайте мені курити!

Дайте  мені  спокіно  жити
Або  спокійно  вмерти,
А  взагалі  дайте  мені  закурити,
Відчути  запах  смерті.

Я  як  їжачок  в  тумані,
Тобто  в  сигаретному  диму,
Я  і  мої  друзі  п'яні
І  все  мені  по  х*й  тому.

У  мене  на  голові  бардак,
У  моїх  думках  втеча
Та  все  це  пустяк,
Бо  із  неба  дощ  -  свячена  сеча.

У  мене  крутиться  голова,
Мені  хочеться  постійно  ржати
Та  це  просто  слова,
Бо  не  можна  так  шукувати.

Негайно,  дайте,  мені  закурити,
Дайте,  чимось  горілку  запити,
Залиште  мене  у  спокої
У  ногах  моєї  мрії.

Дайте,  хоч  у  цьому  мареві
Знею  поговорити,
Бо  у  цьому  плачевному  говорі,
Багато  є  ще,  що  сховати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234030
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 12.01.2011


Йожеф Фламберг

Нехай…

Доріжками    білими
Із  кокаїну
Солодко-тягучим  нектаром
Пружина
Розпечена  в  горлі,  і  гальма  зламались
Попались,  шановний,  попались…

Чутливих  уст  зневажлива  гримаска  –
То  маска
І  сірі  очі,  мутні  чи  глибокі?
О  Боже,  дай  же  мЕні  спокій!!!
Відлуння  коридором  тихих  кроків
І  рве,  шматує  душу,  лупить  струмом

Нехай...
Не  треба  той  триклятий  спокій!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234143
дата надходження 11.01.2011
дата закладки 11.01.2011


Латишев Сергій

гарнюня

пригорни  мене  холодно
до  облізлої  шкіри  зацілуй
вироди  любов  вистрадано
я  пеклом  ладен  заплатити  ціну
за-колихай  
музикою  спорожнілих  келихів
твоєї  крові  отруйна  ніжність
солодка  заборона  усіх  гріхів
нехай  горить  у  своїй  вічності

і  все  заради  чого  у  ніч  твоєї  зради...

залиш  собі...

питатиму  поради...  
покличу  смерть
прийди...

17.12.10.
04:45

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229314
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 06.01.2011


Латишев Сергій

відверто

вогні  міста
фейєрверк
у  небі  пекло
пристань
туманний  спокій
сльози  стоки
на  ребер  рядки
ніж
кровоточить  вірш
без  болю
вперше  голі
почуття

2005

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232417
дата надходження 01.01.2011
дата закладки 06.01.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.11.2010


Астарот

УГОЩЕНЬЕ ЯДОМ

Душою,  чувствуя  усталость,
Ты  ищешь  теплый,  яркий  свет.
Страдаешь  тяжкою  судьбою,
Что  не  дает  тебе  ответ.

В  степи  далекой,  одинокой,  
Общенье  с  ветром:  -  Где  ты,  Жнец?!
Луною  бледною,  шальною,
Ты  освещен  и  ждешь  конец.

Роняешь  мысли  в  злую  бездну,
Где  темнота  и  дикий  смрад.
Ты  дерзко  смотришь  влево,  вправо,
Но  жуть  пришла  смотреть  назад!

Туман  окутал  твое  тело,
Приятно  белым  полотном,
И  тихий  голос  за  спиною,  
Заговорил  хмельным  вином:

-  Испей  воды:  святой  и  чистой,
Приляг  тихонько  ты  усни,
И  сон  твой  ярко-серебристый,
Сожжет  унылые  пути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163273
дата надходження 28.12.2009
дата закладки 28.12.2009


Michelle Paffer

УБЕЙ МЕНЯ НЕЖНО

Убей  меня  нежно  –  без  боли  и  страха,
Избавь  от  желаний  в  страдании  жить.
Любовь  безответная  –  вечная  плаха,
И  вечная  боль  –  безответно  любить.

Размажется  вера  слепая  по  стенам,
Размажется  кровью  изрезанных  вен.
А  сердце  внутри,  поражённое  тленом,
Размазано  вновь  по  поверхности  стен.

Ты  отнЯвший  надежду  на  любовь  и  спасенье,
Занавесишь  глаза  пеленой  темноты,
И  покажется  счастьем  любовь  на  мгновенье,
Когда  светом  во  мраке  появишься  ты.

Убей  меня  нежно  –  избавь  от  мучений,
Закрой  мне  глаза  своей  нежной  рукой.
И  всё,  что  останется  –  лишь  избавленье
От  боли,  оставленной  в  сердце  тобой.
06.12.2008

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157159
дата надходження 22.11.2009
дата закладки 25.11.2009


Астарот

ПОДИХ СМЕРТІ

Над  туманним  кладовищем  світив  повний  місяць.  Я  стояв  перед  свіже  викопаною  чорною  могилою.  Вона  була  призначена  саме  для  мене.  Хтось  ззаду  підійшов.  Мороз  пройшовся  моїм  тілом.  Я  не  наважувався  повернутись.  Це  був  він.  
-  Ти  ж  так  цього  хотів,  -  пролунав  хриплий  голос  за  спиною.  
-  Так,  я  зробив  свій  вибір,  -  сказав  я  впевнено.
Міцний  удар  в  спину  і  сира  яма  поглинула  мене.  Повернувшись  обличчям  до  зоряного  неба  я  впився  в  контури  могутньої  постаті.  Він  стояв  на  краю  й  спостерігав  за  мною.  Раптом  могилу  почало  засипати  холодною  землею.  Страх  оволодів  мною  від  чого  тіло  судомно  затремтіло.  Тут  роздався  сильний  удар  дзвону.  Я  прокинувся.
Ніч.  В  кімнаті  була  тиша.  На  столі  горіла  свічка.  Легке  світло  палахкотіло  на  подертих  стінах.  Я  лежав  обличчям  до  стіни.  Відчуття  могильного  холоду  було  присутнє  навіть  після  сну.  Раптом  душа  моя  затремтіла  вказуючи  на  кімнату.  Я  різко  повернувся  й  ледь  дух  не  спустив.  За  столом  сидів  він  і  свердлив  мене  великими,  чорними  очима.  Я  затремтів  і  відчув  як  піднявся  чуб.  Крик  рвався  на  волю,  але  сильно  здавило  в  горлі.  Я  ніби  душевно  хворий  притиснувся  до  стіни  тягнучи  на  себе  ковдру.  Його  бліде  обличчя  було  схоже  на  маску,  а  від  чорного  плаща  тягло  могильною  сирістю.  Він  повільно  підвівся,  тихо  підійшов  і  протягнув  свою  руку.  Я  ледь  не  збожеволів.  Серце  колотило,  подих  переповнило…
-  Ходімо.  –  сказав  він  спокійним  голосом.  Я  хотів  відповісти,  та  язик  онімів.  
-  Ходімо,  –  повторив  він,  -  ти  ж  так  цього  хотів.
Я  згадав  пережите  й  почав  тягнути  до  нього  тремтячу  руку,  але  раптом  щось  застогнало  в  мені.  Я  ніби  прокинувся  й  стрімголов  кинувся  до  дверей.  Вони  самі  переді  мною  відчинилися.  Я  ступив  за  поріг  і  не  відчувши  під  ногами  підлоги,  полетів  донизу.  
Знов  кладовище,  місяць,  туман.  Я  лежав  в  могилі  на  штучних  квітах.  Мене  закопували.  Тіло  було  сковане  сильним  холодом,  тому  не  міг  поворухнутись.  Страх  ніби  проковтнув  мене.  Я  кричав.  Крик  рвав  горло.  Ось  і  голову  прикидало.  Намагався  вдихнути  повітря,  але  наковтався  сирої  землі.  Не  міг  дихати.  Хотілося  лише  повітря,  тільки  повітря.  Душно,  душно…
Я  прокинувся  в  полум’ї  страху.  Тіло  тремтіло,  а  душа  задихалась.  За  вікном  царила  ніч.  Срібні  промені  місяця  тихо  лежали  на  підлозі  й  легко  освітлювали  сонну  кімнату.  Я  з  острахом  подивився  на  письмовий  стіл.  Свічка  не  горіла,  бо  її  там  взагалі  й  не  було.  Вставши  з  ліжка  я  перевів  подих  і  оглянувся  навколо.  Все  було  як  завжди:  шафа  в  дальньому  кутку,  полиці  з  книгами,  торшер  біля  вікна…  Раптом  з’явилось  відчуття  спраги,  що  примусило  мене  піти  на  кухню.  Світла  вмикати  не  став,  бо  було  достатньо  видно.  На  столі  стояла  тарілка  з  захололою  яєчнею  та  черствим  шматком  хліба,  а  поруч  недопитий  чай.  Я  жадібно  схопив  чашку  й  висушив  до  останньої  краплини.  «Чомусь  без  цукру»  -  подумав  здивовано.  Повернувшись  в  кімнату  я  підійшов  до  стола  і  увімкнув  світильник.  Серед  різних  книжок  і  списаних  листків  лежала  записка.  На  ній  кривими  буквами  було  написано:  «рівно  о  четвертій».  Годинник,  що  висів  на  стіні,  показував  четверть  на  четверту.  Я  різко  кинувся  до  шафи  й  витяг  звідти  білу  сорочку  з  чорним  костюмом.  Одягнувся,  причесався,  подивився  в  дзеркало  і  помітив,  що  не  вистачає  краватки.  Кинувся  шукати.  Немає.  Оглянув  кімнату  й  побачив  її  висячою  на  торшері.  Підійшов,  взяв  і  здивувався:  «Чорна?».  Почухавши  потилицю  все  ж  натягнув  на  шию  й  красиво  заправив.  Годинник  показував  без  п’яти.  Часу  ще  вистачало,  тому  сів  на  ліжко  чекати.  По  підлозі  шастав  досить  великих  розмірів  тарган  і  зиркав  на  мене  блискучим  поглядом.  Я  простежив  за  ним  доки  той  не  зник  в  дверях.  Потім  задзижчала  муха.  Вона  зробила  декілька  жвавих  кругів  і  сіла  на  столі.  Я  вставив  в  неї  байдужий  погляд  і  за  мить  відчув  тремтіння.  Воно  наростало.  «Землетрус»,  -  подумав  я  оглядаючись  навколо.  Будинок  настільки  сильно  затремтів,  що  книги  з  полиць  повалились  на  підлогу,  а  згодом  і  торшер  опинився  у  моїх  ніг.  Крім  цього  жахливого  явища,  почав  наростати  й  страшний  тупіт  коней.  Та  за  мить  все  стихло.  Я  сидів  як  статуя  й  не  розумів,  що  коїться.  Тут  у  під’їзді  заскрипіли  двері  і  важкі  кроки,  ніби  кентавра,  почали  підійматись  по  сходах.  Я  схвильовано  подивився  на  годинник.  До  чотирьох  залишалось  тринадцять  секунд.  З  кожним  ударом  стрілки,  кроки  ставали  гучнішими,  що  навіть  серце  здригалось.  «Рівно  чотири»,  -  прошепотів  я,  після  чого  вдарив  гучний  дзвін.  В  мені  все  похололо,  але  підвівшись  пішов  в  коридор  і  відчинив  двері.  Клубки  білого  туману  увірвались  в  квартиру.  На  порозі  стояв  елегантно  одягнений  чоловік.  Обличчя  його  було  сухим  і  достатньо  блідим,  але  очі  мав  голубі  з  чарівним  блиском.  Він  холодно  глянув  на  мене  й  неприємно  прохрипів:
-  Пора!
Я  без  всяких  питань  пішов  за  ним.  Спустившись  три  поверхи  донизу  ми  вийшли  на  вулицю.  Там  на  нас  чекала  княжа  карета  запряжена  в  шістку  вороних  коней.  Поруч  стояв  Москвич  мого  сусіда.  Вулиця  була  пуста.  В  небі  блискотів  місяць.  Ми  підійшли  до  транспорту.  Я  звернув  увагу  на  кучера  і  відчув,  як  холоне  моя  кров.  Це  була  якась  примара  окутана  з  ніг  до  голови  чорним  лахміттям.  Тут  чоловік  схопив  мене  за  шию  і  пихнув  в  темний  салон.  Двері  захлопнулись,  в  повітрі  пролунав  удар  батога  і  могутня  шістка  рушила  вперед.  Земля  затремтіла  під  стальним  тупотом  копит.  Повітря  різко  змінилось  зі  свіжого  на  затхле.  Я  намацав  руками  шкіряний  диван  і  зручно  вмостився.  «Куди  я  їду»,  -  крутилось  в  моїй  голові.  Все  ж  не  витримав.  Відсунувши  шторку  поглянув  за  вікно.  Карета  неслась  серед  туманного,  освітленого  повним  місяцем,  кладовища.  Земля  була  всипана  похилими  хрестами,  серед  яких,  де-не-де,  росли  сухі,  коряві  дерева.  В  небі  пролетіла  відьма  на  мітлі,  а  за  нею  декілька  фосфорних  душ.  Я  відчув,  як  очі  мої  збільшились  вдвічі,  а  щелепу  потягло  донизу.  Мороз  пройшовся  по  спині  й  добряче  сіпнув  тіло.  Було  страшно,  але  не  міг  не  наважитись.  Я  просунув  голову  у  вікно  і  подивився  вперед  дороги.  Коні,  гордо  підіймаючи  пишні  гриви,  стрімголов  мчали  за  вказаним  напрямком  примари.  Перед  ними  чорною  змією  тягнулася  дорога,  де  далі  зникала  в  тонкій  ковдрі  білого  туману.  Я  сів  на  місце  й  вирішив  чекати.  Це  було  не  так  вже  й  довго.  Шістка  зупинилась.  Хтось  жваво  зіскочив  з  карети  і  відчинив  двері.  Не  гаючи  часу  я  виліз  з  екіпажу.  Боязливим  поглядом  оглянув  того  ж  самого  чоловіка,  а  після  і  всю  місцевість.  Він  міцно  схопив  мене  за  краватку  й  потягнув  за  собою.  Я  не  пручався.  Проходячи  крізь  кучера  я  подивився  йому  в  обличчя,  але  під  капюшоном  була  лише  густа  темрява.  Потім  погляд  перевів  на  коней,  що  збуджено  фиркали  й  тупцювали  на  місці.  Ми  вийшли  на  широку  галявину,  перед  якою  росло  велике  дерево.  На  його  корявому  гіллі  висіли  різних  розмірів  дзвони,  а  підніжжя  було  всипане  людськими  черепами.  Чоловік  вдарив  мене  ззаду  по  ногах  і  я  впав  на  коліна,  потім  схопив  за  волосся  й  притиснув  обличчям  до  холодної  землі.  Тут  я  відчув  як  його  рука  почала  тремтіти.  Відкривши  очі  я  побачив,  що  він  теж  лежить.  Такого  страху,  яке  було  на  його  блідому  обличчі,  я  ніколи  не  бачив;  навіть  чув  цокотіння  зубів.  Раптом  біля  наших  голів  з’явилось  поле  чорного  плаща.  Я  теж  затремтів  відчуваючи,  як  кров  холоне  в  жилах.  Ніхто  з  нас  не  наважився  навіть  очей  підняти.  Тут  над  нами  пролунав  твердий,  хриплий  голос:
-  Харон!
Чоловік  аж  підскочив  на  місці,  коли  почув  своє  ім’я.
-  Так,  мій  повелителю,  -  ледь  видавив  він  тремтячим  голосом.
-  Пішов  геть!    
Харон  відпустив  мене  і,  ніби  хробак,  поповз  назад.  В  повітрі  роздався  удар  батога.  Шістка  з  дзвінким  іржанням  помчала  десь  в  сторону.  Настала  тиша.  Було  так  тихо,  що  у  вухах  тиснуло.  Раптом  його  міцна  нога  стала  мені  на  спину  від  чого  сильний  мороз  скував  тіло.  Хриплий  голос  загримів  над  головою:
-  Я  подарую  тобі  смерть,  якщо  ти  віддаси  мені  свою  душу.
Спочатку  я  хотів  погодитись,  та  щось  сіпнуло  мене:
-  Моя  душа  належить  одному  Богові.  Він  мені  її  дав,  Він  її  і  забере.  
Тут  його  нога  настільки  притиснула  мене  до  землі,  що  аж  ребра  затріщали.  Я  щосили  стиснув  зуби  відчуваючи  жахливий  біль.  
-  А  де  ж  був  Бог,  коли  кохана  тобі  зраджувала?  Га?  Де  був  Бог,  коли  на  твою  творчість  плювали?  Де  був  Бог,  коли  батько  помер  на  твоїх  руках…
Мені  несила  було  це  чути  і  я  заревів  звіриним  голосом:
-  Замовкни!
Міцна  рука  схопила  мене  за  волосся  й  підняла  голову.  За  мить  біля  мого  підборіддя  блиснуло  лезо  важкого  меча  і  гострий  край  глибоко  різнув  горло.  Терпка  кров  наповнила  мій  рот  і  розлилася  по  тремтячих  устах.  Я  захрипів.  Він  швиргнув  мене  обличчям  в  землю  й  за  мить  вдарив  у  дзвін.  Земля  застогнала  від  сильного  тремтіння,  вітер  засвистів  з  неймовірною  силою,  підіймаючи  до  зір  удушливий  пил.  В  моїх  очах  почало  темніти,  доки  не  настала  сліпа  темрява.  Земля  заспокоїлась,  вітер  зник.  Я  лежав  ніби  серед  якоїсь  безодні.  Невдовзі  почулося  гидке  шипіння  змій.  Вони  почали  лізти  мені  на  ноги,  на  руки,  на  спину,  а  одна  підповзла  до  розрізаного  горла  і  сунувши  голову  в  глибоку  рану  почала  жадібно  смоктати  теплу  кров.      
Я  знов  прокинувся  в  своєму  ліжку,  міцно  тримаючись  за  горло.  Все  нутро  в  мені  вило  від  страху.  Тіло  тремтіло.  Подушка  була  мокрою  від  холодного  поту.  За  вікном  царила  глуха  ніч.  На  подертих  шпалерах  мерехтіло  світло  тоненької  свічки.  Я  повернув  голову  до  стола.  Він  сидів  дивлячись  на  мене  своїми  чорними  очима.  Гіркі  сльози  потекли  по  моїх  холодних  щоках.  Він  витягнув  з-під  плаща  лист,  поклав  на  стіл  і,  тихо  піднявшись,  пішов  до  дверей.  Я  провів  його  заплаканим  поглядом  не  маючи  сил  підвестися.  Вдарив  дзвін.
Я  прокинувся  відчуваючи  себе  знищеним.  Був  ранок.  Перші  промені  літнього  сонця  гріли  мої  віконні  рами.  Я  встав  з  ліжка  маючи  принижене  відчуття  духу.  Голова  тріщала  по  швах,  а  душа  боліла  до  сліз.  Я  подивився  на  стіл,  де  ніколи  не  стояла  клята  свічка,  і  побачив  листа.  В  мене  ледь  нерви  не  здали,  але,  стримуючи  себе,  підійшов  і  прочитав  те,  що  було  написано  кривим  почерком:
«Я  повернусь  через  тридцять  три  роки».

                                                                                                                                                                   01.11.09.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153061
дата надходження 02.11.2009
дата закладки 25.11.2009


Астарот

Художница-ночь

Безликая  ночь,  что  воспета  луной,
Рисует  портрет  белоснежных  туманов,
Средь  них  и  чернец,  со  стальною  косой,
Считает  рогатое  стадо  баранов.

Корявое  дерево  с  толстой  петлей,
Готовит  подножье  для  узников  ада,
И  змий  между  веток  сипит  клеветой,
Вкушая  познание  жуткого  смрада.

Коса  засверкала,  баран  захрипел,  
И  липкая  кровь  на  палитру  упала,
Вдруг  колокол  в  бездне  глухой  зазвенел,
Терзая  все  стадо  под  звуки  металла.

Второго  петля  захватила  в  кулак,
Что  плоть  завертелась  в  порыве  конвульсий,
Сгустился  под  звездами  пакостный  мрак,
Съедая  благие  частицы  иллюзий.

Кровавою  кистью  рисует  портрет
Художница-ночь,  со  стальною  косою,
Рождая  туманами  сказочный  бред,
И  страстно,  метая,  больной  головою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156468
дата надходження 19.11.2009
дата закладки 23.11.2009


Астарот

Серебряный дом

Серебряный  дом,  освещенный  луной,
Стоит  на  краю  мирозданья.
Царит  в  этом  доме  безликий  покой,
Что  пишет  всем  снам  предсказанья.

К  нему  не  подходит  ни  ангел,  ни  бес,
Хотя,  он  их  всех  не  пугает.
В  него,  за  всю  вечность,  никто  и  не  влез,  
Никто  его  толком  не  знает.

Он  тихая  вечность,  он  темная  ночь,
Он  вольно  витает  над  бездной.
Его  не  пытается  Бог  превозмочь,
Хотя,  мог  открыть  к  нему  дверцу.

Серебряный  дом  в  гробовой  тишине,
Стоит  одинокий,  безликий.
К  нему  не  дойти  ни  тебе  и  ни  мне,
К  нему  не  придет  и  Великий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156062
дата надходження 17.11.2009
дата закладки 23.11.2009