Ах, як легко тво́ї уста наповни́ли мене порожнечею,
Затягнувши на шиї дарунку червоного бант.
Я з усім би мирилась, але знов прирікаєш нас втечами…
І цей стержень в тобі не єдиний між тисяч констант.
Ах, як легко тво́я «любов» начинила мене болем-відчаєм,
Проколовши наскрі́зь про кохання і відданість марево.
Кожен день між думок лиш прихильність до спогадів рідшає.
І у ролі чужих за хвилину для світу постанемо.
Ах, як важко піти, не жаліти, піти і забутися.
Будуватися знов, щоб без гніву, ненависті, викривлень…
Дві хвилини часу на пальто одягнути і взутися,
Це для того, аби як раніше жити навчились ми.
Ах, як важко тепер розбирати по каменю зліплене,
Пережите та пройдене, те, що серцю ще так дороге.
Ти за мною не йди, і не клич за собою по імені.
Хай спокійно собі на землі перший сніг упаде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226971
дата надходження 07.12.2010
дата закладки 19.12.2010