Отмашка: Вибране

Кадет

Трепанация чувств

От  перебора  новых  технологий
На  ладан  задышал  духовный  мир,  -
Вандалы,  дикари  и  бандерлоги
Затеяли  гламурно-чумный  пир…

Играемся  с  геномом  человека,
Копируем  любое  из  искусств,
В  объятиях  безжалостного  века
Взялись  за  препарированье  чувств…

В  повальном  увлечении  пиаром
Разносим  наши  души  в  пух  и  прах
С  таким  непримиримо-пылким  жаром,
Как  будто  никому  не  ведом  страх…

Кругом  супермодели,  супермены,  
Полно  таблеток,  мазей  от  прыщей…
А  некогда  ужасные  измены
Попали  в  ряд  обыденных  вещей…

Куда  девались  преданность  и  верность,
Сердечность  и  святая  простота?  
Не  в  фа́воре  душевная  кошерность,  -
Ответственность  совсем  уже  не  та?…

Куда  ни  глянь,  везде  одни  эрзацы,  -
Не  помогают  жалобы  врачу…
От  чувственно-душевных  трепанаций
Вот-вот  наступит  полный  карачун…

Была  одна  надежда  -  на  поэтов,
Теперь  такой  уверенности  нет,  -
От  их  лихих  словарных  пируэтов
Колбасит  нынче  даже  Интернет…  

Слова  и  чувства  тонут  в  балагане,
Их  добивает  беспощадный  стресс…  
Смешно  письмо  Онегина  к  Татьяне
Увидеть  в  новомодном  sms…

И  пусть,  я  вовсе  не  оригинален,
Не  так,  как  раньше  часто,  трепещу…
И  здесь  до  безобразия  банален,  -
Без  этих  чувств  я  пулю  в  лоб  пущу!

январь  12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304147
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 13.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2018


Кадет

Сила Слова

Не  спорю,  что  в  начале  было  Слово!
Какое,  правда,  в  этом  весь  вопрос…
Наверное,  оно  -  ума  основа,
Но  до  таких  высот  я  не  дорос…

Оно  благословляет  к  жизни  вечной,
Нет  у  него  начала  и  конца…
Но  как  оно  порой  бесчеловечно…
До  кро́ви…  до  тернового  венца…

За  Словом  шли  в  крестовые  походы...
Вся  наша  жизнь,  ему  благодаря…
И,  несмотря  на  мутные  восходы,
За  Слово  шли  и  в  бой,  и  в  лагеря…

И  там,  где  было  вовсе  не  до  шуток,
Мужало  Слово,  чудеса  творя…
Хотя  и  там  без  сочных  прибауток
Не  обходилось,  честно  говоря…

Чем  дальше  в  лес,  тем…  крепче  наше  слово,
Чем  глуше  ночь,  тем  ярче  фонари…
О  том,  насколько  слово  бестолково,
Толковые  толкуют  словари…

Сегодня  слово  изменилось  вкорне,
Пропали  притягательность  и  шик…
И  силы  в  нём  не  больше,  чем  в  попкорне  -
Жуёшь-жуёшь,  а  в  результате  -  пшик…

Что  в  этом  мире  есть  сильнее  слова,
В  котором  скрыта  мощь  и  глубина?
Я  проверял:  когда  совсем  хреново,
Сильнее  слова  только  тишина…

октябрь  10

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216306
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 13.02.2018


Кадет

Бляха-муха колобок

Какая,  блин,  проблема,  где  не  спать?
Что  на  полу,  а  что  на  потолке…
По  крайней  мере,  не  скрипит  кровать,
Когда  висишь  себе  на  волоске…

Висишь,  как  затаившийся  паук,
В  углу  своей  совдеповской  норы…
И  даже  крови  лопоухих  мух
Испить  не  тянет  с  некоей  поры…

Не  тянет  совершенно  ни  на  что…  
Ну,  разве  что  дерябнуть  да  пожрать…
И  даже  конь  в  сиреневом  пальто
Не  соблазняет  от  души  поржать…

Похоже,  что  ни  ямб  и  ни  хорей
Уже  не  в  силах  чудо  совершить…
Обидно  за  наивных  дикарей,
Способных  только  всё  вокруг  крушить…

Не  получилось  сбросить  горы  с  плеч  
И  никакой  урок  не  будет  впрок,
Коль  умудрились  мы  себе  испечь
Такой  вот,  бляха-муха,  колобок...

сентябрь  16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690840
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 13.02.2018


Евгений Познанский

МОЛИТВА О МУЖЕСТВЕ

МОЛИТВА  О  МУЖЕСТВЕ
В  час,  когда  ужаса  ветви,
Точно  растут  из  земли,
Боже,  Великий  мой  Боже,
Мужество  мне  ниспошли!
Пусть  оно  в    душу  заходит,
Мрак  разрезая  лучом.
Щупальца  страха  разрубит
Пусть  оно  светлым  мечем!
Мужество  нужно  нам  всюду
В  жизни  тревожной  земной.
Нужно,  когда  угрожает
Злой  человек  клеветой;
Нужно,  когда  угрожает
Жизни  тяжелый  недуг;
Нужно,  когда  изменяет
Самый  любимый  наш  друг.
Нужно,  когда  угрожает
Родине  яростный  враг;
Нужно,  чтоб  все-таки  сделать
Долгом  предписаный  шаг.
Мужество  нужно,  чтоб  твердо
Вынести  глупости  смех,
Если  покажется  даже,  
что  ты  один  против  всех.
Мужество  нужно,  чтоб  быть
И  к  самому  себе  строже.
Мужество  мне  ниспошли,
Боже.  Великий  мой  Боже!
Декабрь  2015  январь  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662177
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 28.01.2018


Зоя Журавка

Балада про голодомор 1933

Розповіла  мені  колись  бабуся
про  яблуню,  старезну-престару,
з  покрученим  і  крючкуватим  гіллям,
без  листя,  почорнілу  і  сумну.
Одним  єдиним  яблуком  всміхалась,
поглянувши  з  висот,  голодним  дітям:
-"Ви  все  вже  з'їли  навіть  листя",  -  
і  заскрипіла    по-старечому  сердито.
Єдине  яблуко  гойдалось  на  маківці,
уже  поморщене  від  першого  морозу,
всміхалось  дітлахам  рум'яним  боком,
манило  їх  і  обіцяло  насолоду.
І  їм  тоді    на  мить  здалося,
що  сам  Господь  дарунок  дарить,
таке  омріяне,  збулося...
змарнілу  душу  райське  манить.
Хлопчина  по-старечому  зігнувся,
очей  не  зводив  з  яблука  на  гілці.
Чи  грудку  кинуть?  Потім  озирнувся,
у  вічі  глянувши  своїй  сестричці.
Поміркував:"Полізти  б  вгору",-
та  тільки  силоньки  нема.
До  них  підбіг  хлопчина  з  двору,
чорнявий,  мовби  циганча.
Вони  у  нього  запитали:
-Кого  ви  вчора  на  підводу  клали?
-Сестрицю  Галю,  полетіла  вже  до  раю,-
казала  мама,-  скінчились  муки  і  життя.
Настусі  звечора  макухи  крихту  віддала,
мене  голодного  лиш  обняла.
-То,  може,  я  полізу  за  яблуком  угору?
Ти  геть  знесилений  від  голоду  і  горя.
Лиш  підсадіть,  обняв  руками  гілку,
нерозуміючи  зробив  страшну  помилку.
Усі  гуртом  вовтузились,  кректали,
тонкими  рученятами  тримали,
слабенькі  плечі  підставляли,
таки  вчепивсь...  Вони  знесилені  упали.
Сердито  яблуня  торохнула  гіллям
і  заскрипіла  по-старечому  немило.
-Та  як  не  сила,  повертайсь.
А  яблуко  всміхалось,  як  на  диво.
Хлопчина  ліз  із  гілочки  на  гілку,
мовчав  і  силоньки  беріг,
пронизуючи  тільце  невагоме,
несамовито  вітер  плакав,  вив.
Зібравши  сили  всі  докупи,
дитина  підкоряла  висоту.
-А  як  же  ми  його  ділити  будем?
Журились  ті,  що  залишилися  внизу.
Піднявся  на  найвищу  гілку
і  враз  відчув,  що  він  пливе,
обм'якле  тіло,  мов  пір'їнка
летить-летить,  ось-ось  впаде.
Аж  застогнала  яблуня  сердито,
почули  скрип  той,  наче  плач,
до  ніг  скотилось  яблуко  налите
рум'янцем,  сонцем  і  життям.
Матуся  йде  одягнена  в  сорочку,  
що  халамидою  наопашки  висить.
Навколішки  стає,  гукає:"Синку!"
Куйовдить  чуб...  Як  далі  жить?
Без  сліз  заплакала,  немає  сили
і  пригорнула  до  грудей  свою  дитину.
У  церкві  дзвони  задзвонили,
пора  й  тобі  вже  в  домовину.
Спасибі,  Господи,  що  пожалів,  без  мук  забравши,
бо  вчора  Галя  марила,  так  настрадавшись,
і  мов  та  яблуня    старезна  застогнала,
біля  синочка  вже  знесилена  упала.

Зоя  Журавка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514329
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 29.07.2014


Тамила Синеева

Не пугаюсь

А  в  моем  мегаполисе  —  раной  сквозною  Майдан...
Баррикады,  палатки  и  люди,  уставшие  верить.
Не  пугаюсь,  хожу  на  работу,  а  мысли  все  там  —
просто  как  же  иначе?  Уже,  говорят,  есть  потери...
 
Очень  страшно.  И  небо  седеет  на  наших  глазах.
И  обилие  птиц  —  не  к  добру,  а  к  бессмысленным  жертвам.
Не  пугаюсь,  стараюсь  понять  —  это  просто  война?
Или  кто-то  сорвет  дивиденды  с  разрухи  и  смерти?
 
Я  ни  против,  ни  за.  Не  хочу,  чтобы  город  болел,
и  согласна  делить  с  ним  последний  кусок  арнаутки.
Не  пугаюсь  плохих  новостей  —  просто  хочется  мне
мой  измученный  Киев  любовью  согреть  хоть  на  сутки...

06.01.2014
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479320
дата надходження 14.02.2014
дата закладки 17.07.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.07.2014


Олена Іськова-Миклащук

Прокиньтесь, тату…

Памяті    загиблих

Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати.
Погляньте,  в  небі  сонечко  зійшло,
До  праці  стало  наше  все  село,
А  ви  спите,  одягнуті  у  шати…
Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати…

Трембітами  заплакали  Карпати,
Стікають  воском  зоряно  свічки.
Навколішки  припала  до  руки,
За  ніч  збіліла,  мов  голубка,  мати…  
Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати…

Людей  багато  йде  до  нас  до  хати,
Співають  гімн,  вмиваючись  слізьми.
І  вас  несуть…  А  як  же,  тату,  ми?
Як  нам  без  вас  у  світі  виживати?
Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати!

Прошу  спиніться,  покладіть  лопати!
Дозвольте  подивитись  ще  хоч  раз!..
…Сльозами  й  кров’ю  скріплено  наказ
В  живу  мішень  безжалісно  стріляти.

Вставайте,  люди,  годі  вам  вже  спати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481085
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 09.07.2014


Олена Іськова-Миклащук

Небесна Сотня… Повняться ряди…


                             Із  30  листопада  2013  року  до  11  березня  
                             2014  року  загинуло  102  учасники  масових  акцій
                                                                                 МЗС

Небесна  Сотня…  Повняться  ряди,
У  вічний  стрій  стають  бійці  щоднини…
Це  плачуть  кров’ю  кетяги  калини
Від  рук  безжальних    власної    орди.

Ідуть  найкращі…  Сміло,  без  вагань…
Під  вигуки:  «ГЕРОЇ  НЕ  ВМИРАЮТЬ!»
Так  падають  зірки  із  небокраю:
Безцінна  плата  нових  починань.

Ідуть  на  небо.  Їх  уже  сто  два.
А  скільки  ще  лишилося  позаду
Невпізнаних?!  Та  за  велику  зраду,
Ще  жодна  не  злетіла  голова.

Лиш  помінялись  кріслами  і  все,
Куди  не  глянь  —лише  «старі»  обличчя…
Он  старший  брат  в  палкі  обійми  кличе,
І  Крим,  мов  свій,  в  агонії  трясе.

Та  ми  змінились.  Вже  не  страшно  нам,
Бо  ще  не  всі  з  душі  дістали  кулі.
Бо  досі  плачуть  кров’ю  дні  минулі.
Ще  Сотня  пише  нові  імена…


[i]Фото.  Ма́зур  Арте́м  Анатолійович,  активіст  Євромайдану.  Смертельно  поранений  18  лютого  2014  року  під  час  сутичок  у  Маріїнському  парку.  Помер  3  березня.  За  суспільним  визнанням  належить  до  «Небесної  Сотні».  
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486518
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 09.07.2014


Олена Іськова-Миклащук

Пробачте, мамо…

[i]Всім  загиблим...[/i]

Пробачте,  мамо,  що  не  зміг  мовчати,
Коли  на  гідність  стали  чобітьми.
Оця  війна  не  мною  розпочата,
Та  я  Вкраїну  затулив  грудьми.

Пробачте,  мамо.  Не  чекайте  в  гості.
Мов  маки  на  асфальті  моя  кров.
Тепер  мені  підвладний  час  і  простір...
Так  любо  тут  на  куполах  церков,
Така  красива  наша  Україна,
За  неї  і  життя,  повір,  не  жаль…
Щоб  тільки  знов  не  стала  на  коліна!
Щоб  тільки  волі  сонячна  кришталь
Не  впала  й  не  розбилася  на  друзки!
Тоді  оце  все  буде  не  дарма…
На  прапорах  чорніють  болю  смужки:
Я  не  один.  Вже  багатьох  нема.

Пробачте,  мамо.  Не  кленіть  же  долю.
Це  вибір  мій:  стояти  до  кінця…
А,  може,  я  гріхи  отут  відмолю
Свого  народу  в  віщого  Отця?
…Розсіє  сонце  димові  тумани—
Народ  мій  ангел  обійме  крильми.
І  я  вернуся  пам’яті  вітрами,
Бо  Україну  затулив  грудьми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480550
дата надходження 19.02.2014
дата закладки 19.02.2014