...
"Прощаюсь и, значит, прощаю..." -
Таков мой последний зарок -
Прощаю и, значит, прощаюсь...
И всё. И помилуй нас Бог.
Какие бы горькие муки
Не выпали мне по судьбе,
И сколько б не вскинула руки
Я раз - в молчаливой мольбе,
Вы помните: в злые невзгоды,
Не в лапы беды и молвы -
На волю и милость Господню
Меня обрекаете вы...
Балабашкина Марина (Ангелолов)
_____________________________________
Автор: Владимир Южный. Стихотворение "Прости, женщина"
"Прощаюсь и, значит, прощаю" Марина Балабашкина.
...
Случайное судеб скрещенье…
Любви, не связующей, нить…
Прощание… или прощенье?..
Проститься… и, значит, простить…
…
Прощайте…
И я Вас прощаю –
За то, что так больно в груди.
Прощайте…
И я освящаю
Суетное Ваше – прости.
И здесь, на перроне вокзальном,
Где Ваши стихают шаги,
Вослед, провожая глазами,
Я Вам отпускаю грехи.
Прощаюсь…
Не просто и лишь бы…
А на перекрестье дорог,
Навек отпуская Вас, трижды
Крещу, чтобы ангел помог.
Крещу… отрывая от сердца…
Крещу… отлучая от глаз…
Крещу… чтобы не разреветься…
Крещу, уходящего Вас,
Чтоб тем рукотворным крещеньем,
Незримое что-то свершив,
Прощание стало прощеньем –
Страдающей женской души.
Прощеньем…
И ныне, и присно,
На миг, и во веки веков,
Я, душу меж пальцами стиснув,
И накрест, воздев высоко,
Прощаю!
Обилье и малость.
Прощаю!
Радушье и злость.
Прощаю!
Всё то – что мечталось…
Прощаю!
Всё – что не сбылось…
Прощаю!
В себе и… в ребенке…
Прощаю!
Стараясь забыть…
Прощаю!
Наспе'х и вдогонку…
Прощаю…
Не в силах простить
За то, что у Вас лишь дымилась
Душа, не давая огня.
За то, что так глупо влюбилась…
А Вы не любили меня.
За этот Ваш вздох без печали.
За эти глаза без стыда,
Когда Вы (соврав) обещали,
Что скоро вернетесь сюда.
За то, что не в силах унять я
Взлетевшее чувств – вороньё…
ПРОЩАЮ!..
… и пусть Вам проклятьем
Не станет прощенье моё…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754609
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Стала сохнути в хлопця нога.
Смутно глипа на танці каліка.
Тільки іноді потай згада,
Копнув як він колись чоловіка.
Всі танцюють. Стоїть край вікна
і пониклу гіллячку жаліє.
Серед гілок зелених вона
самотинно скрипить і жовтіє.
Мати в крик: - Що ти мелеш собі?
Та в лікарні говорить каліка,
що нога заболіла тоді,
коли бив на землі чоловіка.
І плете нісенітницю син!
- Може якось я вдарив погано?
Адже бив я його не один.
Чом же іншим минулося, мамо?
................................................................................
Стала сохнуть у парня нога.
Грустно смотрит на танцы калека.
Только вспомнит тайком иногда,
что ударил ногой человека.
Все танцуют. Стоит у окна
и поникшую ветку жалеет.
Среди веток зеленых она
одиноко скрипит и желтеет.
Мать кричит: - Что ты мелешь, балда?
Но врачу отвечает калека,
что нога заболела, когда
он пинал на земле человека.
И несет несуразное сын!
- Может как-то ударил я плохо?
Ведь пинал я его не один.
Почему ж у других не отсохла?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546356
дата надходження 25.12.2014
дата закладки 28.03.2016
Розмите світло відмира
крізь товщу сірих вод Луари,
і затихає звук волань
і реготи берегові...
А поруч голий, як і ти,
з тобою зв’язаний до пари,
поза порогом небуття
скінчив ковульсії свої.
Якщо ти греків цитував,
то голові твоїй—на палю,
її з тріумфом пронесуть
під танці й радісні пісні,
а ні — то буде дно ріки
і наречений—кожній кралі;
не відцурається ніхто
«республіканської» рідні.
Безумства людського жнива—
і пошук спрощення у смерті,
прямобіжуча і дзвінка
стрімка видайність гільйотин.
Вінець «просвітлених» умів
у їхній п’яній круговерті --
захолоділі гори тіл
і їх скривавлених частин.
А ще попереду—Гулаг,
страхіття помсти і покари,
у топках спалені живцем,
для себе вириті рови,
але у мозкові чомусь—
«весілля» на плотах Луари,
червоний регіт крізь розрив
тонкої, мов папір, кори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509417
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 05.07.2014
Щастячко
Яка ж в тебе вабна багу’льниця -
Шовкова, зволожена вульва!
Вже хлопчик аж скаче, аж тулиться,
Та... губи продовжують гульби.
Гуляє язик по тремтячостям,
Заводиться слина нектарами,
В оральній жіночій стоячості
Ласуєься ніс будуарами.
Гуляє язик аж до попоньки,
Як дихає хапка, стискається!
Розходяться хлюпаньки, хльопаньки,
Морями секрети ковтаються.
Увага...судома, конвульсія!
Ледь стримують руки сідниці...
І паща у чамках екструзії -
Вже вдячна гурманна дійниця.
Й нарешті, в сметанні закутини
Впливає брикаючий стовбур.
І з топлячої амплітудини
Спускаються шнапси в шанобу!
14.04.07 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=52425
дата надходження 25.12.2007
дата закладки 14.07.2008