C.J.: Вибране

Lyudasha

Подожди

Мы  надеждой  на  лучшее  согреты,
Хоть  давно  уже  идут  дожди...
Из  любви  и  счастья  будет  лето,
Только  ты  немного  подожди!..  

11.10.2009




©  Copyright:  Людмила  ,  2009
Свидетельство  о  публикации  №1910113238

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149417
дата надходження 11.10.2009
дата закладки 13.10.2009


Nakolka

"Ше не час...."

Чому  ти  не  приходиш  до  мене  в  сні?
Чому  ти  граєшся  у  піжмурки  зі  мною?
Чому  люблю,  тебе  одного  на  землі?
Чому  скажи  ти  не  зі  мною?

Чому  дорога  розселила  нас?
Розвела,  покинула  й  забула?!
Прийди  у  сон,  хоча  би  раз!
Щоб  в  твоїх  обіймах  я  заснула…

Можливо  ще  не  час  нам  бути  разом,
А  може  долі  наші  проти  нас?!
Я  сильна,  всім  людським  образам,
Я  подолаю  перешкоди,  які  переслідуватимуть  нас!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130161
дата надходження 16.05.2009
дата закладки 07.10.2009


Marijka

Ані слова

Ані  слова.  В  моїм  диханні  лиш  мелодія  небес.  
Ані  сльози.  Хоч  тихий  смуток  на  душі.
І  легка  посмішка  сердець.  
Кохання  і  життя  –  тобі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119305
дата надходження 04.03.2009
дата закладки 29.09.2009


Марі

Навіки твоя

Я  з  тобою  довіку  без  волі
бо  без  тебе  життя  то  тюрма.
Ми  з  тобою  як  небо  і  зорі
і  далеко  і  ніби  зблизька.

Роки  линуть,  а  я  все  одна
де  ти  милий  чому  не  зімною?
Я  без  тебе  як  квітка  сама
залишилася  посеред  поля.

Знаю  разом  з  тобою  помру,
але  смерть  без  тебе  ще  гіркіша.
Ми  з  тобой  як  вогонь  і  вода
і  далеко,  і  ніби  так  близько.

Огорни  мене  сонце  від  хмари
стану  я  як  пір'їнка  легка,
і  хоч  будем  недовго  ми  разом
та  на  хвильку  я  буду  твоя.

Пройде  дощ  і  ти  знову  згадаєш
руки  білі  червоні  уста
очі  що  тебе  зчарували  
і  усмішку  що  навіки  твоя.́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142766
дата надходження 25.08.2009
дата закладки 28.08.2009


Lyudasha

Відірватись від землі

Я  так  хочу,  дуже  хочу
Відірватись  від  землі!
Зараз  сон  вам  прошепочу,
Де  я  ластівка  в  ночі...

Мені  солодко  було
Там  до  сонця  долітати...
І  затишне    там  житло,
І  кохання  вже  не  мати.

Тільки  ластівці  сьогодні
Ще  не  дали  політати.
Батьківщина,  відкрий  долоні,
Я  так  хочу  ще  кохати!!!

10-14.06.2009




©  Copyright:  Людмила  ,  2009
Свидетельство  о  публикации  №190614501

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133792
дата надходження 14.06.2009
дата закладки 17.06.2009


Mariana

Біль в долонях

Моя  душа  блукає  серед  безликих  доль.
Сердець  чужих  не  знає,  і  без  Твоїх  долонь
Моя  душа  шукає  Того,  кого  немає...

Мій  спокій  загубився  в  безодні  голосів.
Серед  чужих  часів,  сліпих  і  безголосих,
Мій  розум  заблудився,  Тебе  знайти  не  смів...

Мій  біль  мене  полонить,  не  хоче  утекти.
Сліди  на  його  скронях  –  це  жаль  його  зими.
Мій  біль  в  моїх  долонях,  спокою  не  знайти.

Моя  любов  тікає  в  безвихідь,  в    небеса.
Моя  любов  холоне...  Поглянь  яка  краса!  –  
Любов  в  Твоїх  долонях!...  Не  викидай  в  сміття!

Моя  душа  блукає,  шукаючи  весну.
На  Тебе  знов  чекає,  співає  знов  сумну...
Бо  Ти  мене  не  знаєш,  мене,  таку  смішну!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130451
дата надходження 18.05.2009
дата закладки 20.05.2009


Nok

Твої очі

Зима  ще  люта  за  вікном,
Мороз  малює  візерунки
І  я,  милуючись  малюнком,
Щоразу  згадую  тебе.

Тебе  чарівну,  милу,  ніжну,
Веселу,  лагідну,  струнку,
Як  пташечка  про  все  щебечеш
І  посміхаєшся  мені.

Закрию  очі  бачу  сонце,
Відкрию  -  небо  голубе,
Закрию  -  знову  бачу  зорі,  
Відкрию  -  бачу  я  тебе.

Ці  оченята  волошкові,
Що  випромінюють  тепло.
Розтоплять  всі  земні  незгоди,
Своїм  добром,  своїм  теплом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55955
дата надходження 24.01.2008
дата закладки 03.05.2009


Анна Кошка

Покаяна

Він  пішов...  і,  не  помітивши  її  суму,  відкинув  почуття  і  відчай.  Пішов  туди,  де  немає  її,  де  дощ  своїми  краплинами  омивав  його  обличчя,  стан,  ходу.  А  вона,  самотня,  стояла  і,  спершись  на  дерево,  повільно  сповзла  додолу,  приглушуючи  потік  сліз.
Вона  пам’ятала  його  вже  7  років.  Спочатку  -  він  був  другом  її  сімї,  потім-її  другом,  згодом  -  її  коханням.  Вже  3  роки  все  було,  як  у  казці:  романтика,  щирість  і  велике  почуття,  що  об’єднувало  їхні  душі.  Але  раптом..  Все  обірвалось...  Він  пішов  від  неї.  Чомусь...
У  його  блакитних  очах  бачила  пустку.  Кохання  закінчилось,  але  не  для  неї.  Вона  створила  всі  умови,  прорахувала  найменші  деталі,  вела  себе  стримано,  майже  не  капризно,  у  всьому  його  підтримувала...
А  він...  Весь  час  цінувавши  те,  що  мав,  віддавався  їй  повністю.  Лише...  Зараз  зрозумів,  що  він  цілує  її  за  звичкою.  І  щось  у  його  житті  має  змінитись.
У  той  день,  коли  він  мав  її  покинути,  йшов  дощ,  це  була  майже  злива.  Навіть  природа  передчувала  її  страждання.  Побачення  було  о  18:00.  І  рівно  о  17:56,  коли  він  подумав,  що  має  її  кинути,  на  відстані  500  метрів  у  неї  тьохнуло  серце.  І  стало  так  сумно-сумно...  Але  вона  переконувала  себе,  що  все  буде  добре.
Зустріч  під  великим  дубом,  де  і  завжди.  Але  вона  відчула,  що  недаремно  взяла  парасольку.  Їй  потрібно  було  вкритися  чимось,  щоб  не  промокнути  до  нитки  і  не  померти...  від  болю...
Злива  вирішила  „допомогти”  і  значно  посилилась.
Він  хотів  подарувати  їй  цей  останній  вечір,  чи,  хоч  би  15  хвилин,  поки  не  пройде  дощ.  Але  дощ  змінив  свою  думку  і  передумав  влаштовувати  трагічний  кінець.  А  вона...  Тонула  у  його  обіймах,  вдихаючи  дощ  з  його  ароматом.  Вона  запам’ятає  цей  запах  на  все  життя.
-Я  мушу  піти...-  невпевнено  сказав  і  подивився  у  її  очі.
-Невже,  але  ще  ж  рано,  хоча...  Якщо  треба-йди.
-Ні,  ти  не  зрозуміла,  я  мушу  піти  від  тебе...  Не  мушу,  хочу,  ні,  не  хочу,  мені  потрібно,-  не  міг  дібрати  слів  і  враз  зважився,  -  я  більше  тебе  не  люблю,  не  зможу  бути  з  тобою,  я  скоро  піду  до  іншої..    Мені  потрібна  жива  людина,  чуєш?  Живе  життя,  жива  авантюра,  а  не  буденність  наших  стосунків!
Вона  не  могла,  ні,  вона  не  хотіла  вірити...  Але,  враз  переборола  себе  і  сказала  лише  одне  слово:
-Добре.
-  Ти  пробачаєш  мене?
-  Я  згідна  з  тобою.  Потрібно  розірвати  відносини,  але...  Я  не  маю  права  сумувати,  бо  тоді  дощ  йтиме  3  дні  і  3  ночі.  А  тобі  буде  дуже  боляче,  навіть  проти  моєї  волі.
-  Так,  мені  вже  не  буде  боляче...  Пробач  мене,  якщо  зможеш
-  Я  тебе  пробачаю.
Він  пішов  із  сухого  острова  під  дубом,  де  цвіло  їхнє  кохання  і  не  оглядаючись,  побіг...
 Вона  опинилась  із  своїм  горем  наодинці  і  прислухалась  до  свого  серця.
Але  воно  не  билось...
Не  було  сили...  Пауза.  І  вона  полетіла...  Високо,  до  світла,  туди,  де  було  тепло  і  сухо,  де  ніколи  не  йшов  дощ,  не  було  турбот  і  болю,  де  вічно  цвіте  весна...  
Чомусь,  йшовши  зараз  спокійно  і  автоматично  знаходивши  дорогу,  він  пожалкував  про  те,  що  зробив  і  вкотре  себе  прокляв.  Бо  він  ще  досі  її  любив.
 Через  10  хвилин  після  прощання,  хлопець  здригнувся  і  його  ніби  вдарило  струмом,  тоді  до  його  свідомості  увірвалась  думка,  ніби  з  нею  щось  сталось  і  швидко  побіг  назад.  Ні,  не  побіг,  чимдуж  полетів.
Знайшовши  її  тіло,  без  подиху,  без  пульсу,  автоматично  набрав  03,  сказав  вулицю  Казав  так,  ніби  ним  хтось  керував,  ніби  свідомість  покинула  його...
Потім,  зрозумівши,  що  зараз  її  втратить,  почав  робити  штучне  дихання,  непрямий  масаж  серця.  Не  допомагало...
І  тоді  він  закричав,  каючись  за  свій  гріх.  Почали  збігатись  перехожі.  Хтось  кричав,  хтось  заспокоював,  хтось  допитувався,  хтось  давав  поради.  Але  хлопець  нікого  не  чув.  Він  просив  Бога  повернути  її,  брав  за  руку  та  просив:
-  Мила,  люба,  кохана,  сонечко  моє,  я  не  знав,  що  все  так  має  статись,  повернись!  Я  помру  без  тебе!
Пульс  з’явився
-  Де  ж  ці  лікарі?
Вони  приїхали  через  5  хвилин...  І  прямо  тут,  під  дубом,  почали  її  рятувати.  Рясні  краплі  поту,  змішаного  з  дощем,  вкривали  їхні  обличчя.
-Розряд!  Блискавка  
-  Розряд!  –  вдруге  лікарі  намагались  врятувати  її
-  Розряд!  –і  він  побачив  у  небі  її  відображення,  з  усмішкою  і  сумними  очима,  що  так  недавно  світились  живим  блиском.
Пульс!  У  неї  з’явився  пульс!
 Вона  почала  дихати!  
- Дякую  тобі,  Боже  ,-  сказав
Але  враз...  Щось  приречено  обірвалось  у  нього  всередині.  Лікарі  терміново  забрали  її  у  носилки,  згодом  у  карету  швидкої.  Він  сів  поруч  і  гладив  її  золотаве  волосся.  Але,  що  це?  
Вона  відкрила  очі,  і  стиха,  зважуючи  кожне  слово,  прошепотіла:
- Мені...важко..говорити...  Я  прощаю...тебе...Ти-не  винен...  Скажи  моїм  батькам...  і  маленькому  братику,  що  я...  їх...  дуже...  любила...
Нехай...  похоронять  мене...  в  блакитній...  сукні.  Хай...  вони  ...  не  тужать.
Там...  мені...  буде...  добре...
- Ні!  Не  покидай  мене!  Чуєш?  НІ!!!!!
- Я...  Послухай...  Не  плач....  Я  не  прощу  собі...  якщо  ти  підеш...  за  мною...
- Я  буду  у  всьому...  тобі  допомагати...  Я...  ЛЮБИЛА  ТЕБЕ!  -і  її  очі  навіки  закрились.
Він  оросив  її  тіло  сотнею  сльозинок...
3дні    і  3ночі  йшов  дощ.  На  другий  день  її  похоронили,  вдягли  в  останню  путь  блакитну  сукню
Він  вже  ніколи  не  міг  бути  щасливим  по-справжньому.  Але,  як  виявилось,  через  пів  року  він  зміг  зустрічатись  з  іншою  дівчиною...
А  вона...  вона  навіки  залишилась  у  його  серці..............  L

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124491
дата надходження 02.04.2009
дата закладки 11.04.2009


Карл Доммерштерн

Сум

Я  відпускаю  твою  душу,
Хоч  все  це  біль  мені  несе!
Прийняти  дійсність  справді  мушу,
Чому  немає  вже  тебе?

Я  дуже  добре  розумію,
Що  ти  безмежно  далека...
Нас  разом  бачити  волію,
Любов  у  серці  ще  жива!

Навіщо  марно  намагатись
Тебе  забути  назавжди?
Не  стану  подумки  вагатись
У  спробах  геть  кудись  піти!

Ти  все  одно  зі  мною  будешь!
В  душі,  у  пам'яті,  в  думках!
Ми  будем  разом  знову,  чуєшь?
Не  на  землі,  на  небесах!

                                                 16:24
                                         4  февраля  2008  год

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58593
дата надходження 11.02.2008
дата закладки 10.04.2009


Айстра

Якби не ти...

Якби  не  ти,  не  бачила  я  б  небо,
Що  близько  так,  торкнутися  б  рукою...
Якби  не  ти,  жила  би  я  без  тебе,
Напевно  б  мріяла  і  марила  тобою.

Якби  не  ти,  співала  б  я  фальшиво
Про  ті  слова,  що  написала  я.
Якби  не  ти,  не  вірила  б  у  диво,
І  не  казала  б  всім,  що  я  -  твоя.

Якби  не  ти  -  ніхто  би  не  підтримав,
Ніхто  б  не  зрозумів  моїх  віршів.
Якби  не  ти,  не  було  б  в  серці  рими,
Ніхто  б  її  почути  не  зумів.

Якби  не  ти  -  згоріла  б  десь  від  чаю,
Бо  рятував  лиш  він  від  самоти.
Якби  не  ти  -  не  знала  б,  що  скучаю,
Не  вірила  би  у  любов,  якби  не  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124826
дата надходження 04.04.2009
дата закладки 04.04.2009


душа

Мовчу...

Мовчу...

                               і  навкруги  все  завмирає,
Мовчу...

                               і  дощ  так  тихо  стукає  в  вікно,
Мовчу...

                               про  все  на  світі  забуваю,
Мовчу...

                               бо  лиш  тебе  єдиного  люблю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=63869
дата надходження 17.03.2008
дата закладки 01.04.2009


Татэ

прости

Один  сказал,  не  поднимая  взгляда:
"Прости...и  поругаться  невозможно...
Ты  знаешь,  как  невыносимо  сложно
Жить  с  идеальной  женщиною  рядом?"

Второй:"Прости...  замкнулся  этот  круг,
Ты  стала  мне  надежною  подругой...
Ты  -мой  единственный,  мой  лучший  друг...
А  я  ...  я  не  могу  спать  с  лучшим  другом!"

Другой  за  ним:  "Прости...  ты  -  лучше  всех!
Но  у  меня  есть  женщина  другая...
А  ты...  ведь  ты  практически  святая!
А  я?  А  я  обычный  человек!"

Четвертый  басом:  "Ты  прости,  душа!
Но  в  этом  поле  я  совсем  не  воин!
Ты  сказочна!  Ты  дивно  хороша!  
А  я  такого  чуда  не  достоин!"

И  к  этому  привыкла  я  почти...
"Любимая!!!"  "Ты-райское  блаженство!!!"
"Ты-лучшая!!!"  "Ты-  супер-совершенство!!!"
И  наконец:  "Я  ухожу...  прости..."




©  Copyright:  Татэ,  2004
Свидетельство  о  публикации  №1406130743

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124032
дата надходження 30.03.2009
дата закладки 30.03.2009


Татэ

...будешь?

Я  к  губам  твоим  прикоснусь...
...............................можно?
Прямо  в  губы  тебе  шепну:...
..........................Здравствуй!
Здравствуй,  мальчик  ты  мой...
.............................сложный...
Здравствуй,  светик  ты  мой...
...............................ясный!

Я  ждала  тебя,  мальчик,...
...............................очень!
Так  на  свете  ждут  лишь...
................................чудо!
Прямо  в  губы  тебя  спрошу:...
..............................Хочешь?
Хочешь,  мальчик,  твоей...
................................буду?

Ты  такой  же,  как  я...
............................странный!
Ты,  наверно,  меня...
..............................любишь!
Но  мне  просто  любви...
................................мало!
Ты  небесной  любви...
..............................будешь?




©  Copyright:  Татэ,  2004
Свидетельство  о  публикации  №1401231100

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123561
дата надходження 27.03.2009
дата закладки 27.03.2009


К@труся

Я просто йду

Я  просто  йду.  В  глибоку  сіру  ніч.
Від  грубих  слів,  насмішок  і  презирства.
Від  злих  очей,  жорстоких  протиріч,
Від  заздрості,  від  болю  і  насильства.

Я  йду  від  горя  і  розчарувань,
Від  вічної  тривоги  і  неправди,
Я  йду  від  гніву,  від  тяжких  страждань,
Від  докорів,  байдужості  і  зради.

Я  йду  одна.  І  тисячі  людей
Мене  осудять:  «Та  вона  ж  безсильна!»
А  я  сміятимуся  вітром  із  ночей:
«Можливо  й  так,  але  тепер  я  вільна!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121301
дата надходження 14.03.2009
дата закладки 26.03.2009


Яна Марьина

Сьогодні дощ

Сьогодні  дощ...  
А  завтра?  -  Буде  сонце.  
Я  вірю  в  це
І  бачу  я  у  сні,
Як  промінь  сонячний  
Торкне  моє  віконце
Крізь  смуток  сірої,  
Без  серця  пелени.

Ось  уяви:
Дощу  не  існувало...
Втомились  від  
одвічної  весни...
І  як  тоді  б  його  не  вистачало.  

Безцінні  душі  неба  світлини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55768
дата надходження 23.01.2008
дата закладки 26.03.2009


mirror

А хочешь (песня)

А    хочешь,    я    придумаю    рассвет    
Один,    неповторимый,    бесконечный
В    едином    звуке,    как    божественный    сонет
Счастливый    миг    в    потоке    скоротечном

А    хочешь,    я    придумаю    слова
Для    нас    двоих    понятные,    живые
Такие,    чтоб    услышав    их    едва
Мы    становились    снова    молодыми

А    хочешь,    я    придумаю    дожди
Из    тёплой    грусти    и    крупиц    сердечной    ласки
Те,    что    согреют    и    оставят    позади
Сомнения    и    сорванные    маски

А    хочешь,    я    придумаю    весну
Сумбурную,    весёлую,    смешную
В    которой    я    люблю    тебя    одну
Красивую    и    вечно    молодую

А    хочешь,    мы    придумаем    вдвоём
Названье    миру,    что    нас    свёл    с    тобою
Где,    взявшись    за    руки,    мы    не    спеша    пойдём
Хранимые    счастливою    судьбою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113120
дата надходження 23.01.2009
дата закладки 26.03.2009


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2009


Ромашка27

Відшуканий скарб

Поліна    була    крихітна    ,мініатюрна,    струнка    дівчина    з    світлим    волоссям    і    зеленими    очима,    які    Максиму    тепер    здавались    найчарівнішими    на    світі.    Була  креативна    ,в    неї    постійно    в    голові    ,щось    зароджувалось,    проте    мала    недолік    -    не    доводила    все    до    кінця.    Колись    була    тихоня,  а    недавно    її    так    дістали    хлопці    з    класу,    що    вона    зірвалась    і    розказала    все,що    вона    думає    про    них.    Їх    недоумкуватість,    дитячість    найдуще    бісила    Поліну,  але    пройшов    час    і  знов    затихла,заховалась    за    оболонкою    пофігізма,    перестала    сприймати    їх    зовсім    смішні    ,з    боку  ,спроби    виділитись    серед    класу.    В    школу    ходила    без    особливого    бажання,    як    і    інші    діти,    просиджувала    сім-вісім    уроків    і    стомлена    машинально    йшла    на    зупинку.    Приїхавши    додому,    переклала    книжки,  а    уроки    ніколи    не    робила.  Взагалі    Полінка    була  досить    розумною  і  з    цікавим    поглядом    на    життя,    на    все    мала    свою    думку,    була    доброю    і    дуже    скромною,    не    смілою    в    стосунках,    любила    мріяти,    радіти  сонечку  і    дуже    сумувала,  коли    йшов    дощ.                                                                                                                                                                                  Єдине,що    радувало    –    спілкування    з    найкращим    другом.  Він    був    не    з    її    школи,на    пару    років    старшим.    Саме    з    ним    Полінка    почувала    себе    в    своїй    колії.    Вони    постійно    дивувались,  чому    мають    схожий    хід    думок,    однаковісінькі    захоплення.    Раніш    він    міг    спокійно    без    вагань    відпустити    її    кудись,    а    тепер    його    душу    переповнювали    не    зрозумілі    ревнощі.    Він    поглянув    на    Поліну,    як    на    дівчину,    цікаву,    красиву    дівчину,    яку    раніш    розглядав    тільки    ,    як    друга.    Максим    чекав    її    в    парку.    Він    хотів    сьогодні    розповісти    про    свої    почуття  ,    сидів,    заглиблений    у    якісь    свої    думки,    не    звертаючи    уваги    на    оточуючий    його    світ…                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  На    горизонті    з’явилась    Поліна.  Його    зачарувала    її  легка    хода,    тендітний    стан    плавно    виконував,    ніби    зовсім    звичайні    рухи,    але    Максиму    тепер    вони    здавались    особливими:
–Вона    не    йде,    а    пливе    -    думав    Максим.    Дівчина    присіла    до    нього    на    лавку    й    сказала    ніжним    тоненьким    голосом:
-    Привіт!
-  Цей    янгольський,    як    здалося,    голос    пробудив    його    і    він    відірвався    від    своїх    внутрішніх    переживань    й    відповів    дівчині:          -Привіт,    Поліно!Як    справи?-    якесь    дивне    почуття    охоплювало    його,    всім    тілом    пробігли    мурашки    …  -    Перед    мною    янгол?    Справжній    янгол!    ...    Такою  гарною    Поліну,    я    ще    не    бачив.    -    подумав    просебе    Максим.  Дивлячись    на            дівчину    з’явилось    непереборне    бажання.    Боже,    як    він    хотів    обійняти    її    талію,    пригорнути  до    себе    і    не    відпускати    ,та    ніяк    не  наважувався.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        Максим    просто    слухав,    мовчки    спостерігав,    як    вона  не    сміло    почала    розповідати    йому    про    сьогоднішній    день.    Говорила    трохи    затинаючись,    сором'язливо,    ніби    переживаючи.    Думала,    що    йому    це    не    цікаво,  інколи    замовкала    і    дивилась    йому    в    очі    і    знову    продовжувала,    боячись    неприємної    паузи.    
 З    кожним    її    словом  на    його    обличчі    Максима  проявлялись    блаженна    посмішка,    серце    заповнювало  до    кінця    не    зрозуміле    почуття,    душа    його    ще    тільки    здогадувалась    про    його  високість.  Він    упивався    її    голосом,    здавалось,    що    Максим    був    причарований…Його    захоплювало    в    ній    все:    її  не    сміла    розмова,    тонкі    риси,    зелені    очі,    що    постійно    від    нього    ховали    свій    погляд.    
 Чого    вона    боялась?    –  Нічого.    Просто    не    знала,    як    поводитись,    адже    до    недавна    потреби    в    любові    хлопця    не    було    -    був    просто    другом,  а    зараз    ця    потреба    з’явилася.    І    тепер    дуже    ніяковіла    при    розмові    з    Максимом,    на    щічках    з’являвся    легкий    рум’янець,    що            досить    ясно    свідчило    про    наївність    і    чистоту    її    душі.    Максим    це    теж    помітив    ,йому    було    цікаво    спостерігати    за    нею.    Споглядати,    як    здіймається    від    легесенького    вітру    її    біляве    ,розкішне    волосся,    подобалось    який    воно    має    солодкий    запах.    …                
 Настала    мовчанка,    яку    так    боялась    дівчина.    Сонце    вже    давно    сіло    за    горизонт    і    надворі    все    заполонила    темрява.    Вони    сиділи    в    нічному    парку    зовсім    не    знаючи,    що    робити    далі.    Холодне    світло    ліхтаря        боролося    з    темрявою,    але    не    зважали    на    нього    .Вони    цілком    були    поглинуті    думками:    
-    ….Я    раніш    не    помічала    ,що    він    такий    мовчазливий,    що    з    ним    сталось?    –    запитувала    себе    Поліна,    та    не    встигла    знайти    відповідь    на    питання,    роздуми    зупинив    неочікуваний    дотик    руки    Максима    до    її    щік.    
-    Ууу…як    почервоніли.    Тобі    ,мабуть,    холодно???    Ходи    до    мене…-    несміливо    присунувся    до    дівчини,    обійняв    і    ,    певно,    відчув    як    серце    дівчини    забилось    частіше,    адже    його    ліва    рука    ніжно            обіймала  її    тендітний    стан    і    серця    бились    зовсім    поруч,    в    одному            ритмі..
-    Поліно,    ти            знаєш….-    Максим    зупинився,    ніби            збираючись    з    духом    -    …ти    мені    подоб…аєшся…    не    просто    ,як    друг….ти    щось    для    мене  більше….-замовк.    
     Поліна    знітилася,  ще    дужче    почервоніла    й    заховала    свої    гарні    очі,    опустивши    свій    погляд            вниз    ,на    тротуар.    Хлопець    не    переставав    дивитися    на    дівчину.    Вона    підняла    голову    до    нього    ,    поглянула    й    нічого    не    сказавши    у    відповідь    тихенько    поцілувала,    після    чого    поклала    свою    голову    йому    на    плече    й    закрила    очі.
В    ту    мить    Максим    зрозумів,    чого    йому    не    вистачало    весь    цей    час    -    саме    Поліни-    того        скарбу,    який    так    довго    шукав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121244
дата надходження 14.03.2009
дата закладки 23.03.2009


Айстра

Вона кохає...

Вона  кохає...не  тебе.
Стри  пам’ять  про  її  слова.
Її  життя  тепер  чуже,
Вона  давно  вже  не  твоя.

А  може  нею  й  не  була.
Ти  вигадав  собі  кохання.
Злякалася  твого  тепла,
Злякалася  свого  бажання.

Збрехала  серцю-все  пройшло.
І  розум  дико  засміявся.
А  взагалі  воно  було?...
Цього  ти  так  і  не  дізнався...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122722
дата надходження 23.03.2009
дата закладки 23.03.2009