Обіцяють дощі, ти тримай повсякчас парасолю,
а мене капелюх, сподіваюсь, від злив збереже…
Балачки ні про що… В них повільно ми змінюєм долю.
Ти розкажеш мені, як один із відомих Пьяже
виробляв крім прикрас, ще й годинник з оманливим часом,
що тече поміж пальців піском, й зупиняється щоб
доторкнутись до скроні миттєвого щастя, де разом
безутішні закоханні … Втім -балачки ні про що…
Я тобі розповім, під гучне невдоволення міста,
щось таке неважливе, лише щоб продовжити мить,
ну наприклад, якою тяжкою була Реконкіста-
Піренейській півострів від маврів страждав сім століть…
Балачки ні про що… Підступає хвилина мовчання,
в горлі сльози киплячим напоєм … Ніхто ж не помер…
Ми напевно вже все розказали, а що до кохання-
це не більше, ніж міф, про який не напише Гомер…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735005
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 25.05.2017
Ти не брехала, а вдало ховала деталі
Ти не мовчала, а просто тікала від сліз
Світ все крутився як велосипеда педалі
Кляті дороги і сотні дешевих валіз
Крикни на біс, так, щоб аж душу пробрало
Крикни, молися і знову залийся слізьми
В тебе є шлях, ти або чекаєш фіналу
Або візьми і сама до фіналу борись
Ти ж бо не кішка, не рись, і життя тобі спроби не дало
Ти то літала, то каменем падала вниз
Ти просто жінка і просто, відважно чекала
Не залишаючи шансів на власний каприз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731938
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 05.05.2017
[i]"Я задихаюся і благаю Вас щастя,
яке тільки можливе".[/i]
[i][b](Фридерік Шопен до Соланж Клезанже.
Новорічна ніч 1847 року)[/b][/i]
Не склалося. Я вас люблю, Соланж,
але так сталось, ви тепер заміжня.
В сльоту столичну в'їде диліжанс,
а в нас заплаче цвітом дика вишня.
І я, як дика вишня, упаду
доземно в бризках чулості під ноги...
Спасибі вам за буйність молоду,
за вперту облюбованість дороги.
Сьогодні, Соль, я гратиму про час,
що, нами обертаючи, відходить.
Прелюд - це Ви... Елегія... Ні, вальс...
(Терпке вино cп'янить, заколобродить -
шумке, як ваша юність і краса,
як хвиля, що возносить на узвишшя,
як птаха, що зринає в небеса!..)
Хоч визнаю, безпутнє це заміжжя.
Безпутні подорожні?! Ні... Обман -
у тім талан, що в музиці спасіння!
Жага життя - Аврора Дюдеван.
Жага розтала, як роса весіння...
Тепер благаю щастя, Соль, у вас -
такого щастя, що в цвітінні тоне...
Я впишу щастя в музику і в Час,
і в почуття тремкого напівтони.
Рожевий цвіте, щастячко, пливи -
бездонне, неоглядне, надвелике...
Нетлінна Музо, Музико, живи! -
при доторку до ймення Фридеріка.
https://www.youtube.com/watch?v=V0XcmzLHc1M&list=RDlAvcmWK7jVE&index=4
[color="#ff0000"][i]Авторське виконання вірша на тлі музики Фридеріка Шопена можна почути в інтернет-ресурсі: [b]Ірина Вовк.Артбесіда.[/b][/i]
https://www.youtube.com/watch?v=bQOnKcpuKRI[/color]
[i](Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731511
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 03.05.2017
Де запалюють зорі світання
На долоні просторих доріг,
Там збігаються спільні бажання,
Заплітають дива в оберіг.
У безмежному просторі часу
Паленіє у сонця щока,
День освітлює неба терасу,
Нота щастя бринить тремка.
У легкому пташиному злеті
Долинає мелодія та...
На тарелі життя, в круговерті,
Хай єднає людей простота! 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406261
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 03.05.2017
Долоньки - на плечах,цілунків - доріжки
І смак полуниць на вустах...
Знов серце тріпоче весняної ночі,
Шукаючи щастя у снах...
Наснилося небо - червлене,глибоке,..
І очі(кохані) - сумні...
Мабуть,пам"ятаєш:моє - синьооке...
Мабуть,пам"ятаєш...Чи - ні?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721035
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 30.04.2017
У суботу довго сплю –
Рація із рацій!
Встану – вправи пороблю
І візьмусь до праці.
Наведу в кімнаті лад,
Час дарма не згаю.
Книги виставлю у ряд.
Одяг поскладаю.
Порох витру на столі
І в садок махну я.
Знаю, ждуть мене кролі,
Їм трави нарву я.
Приготую мамі чай,
Канапе й, як вітер,
Кинуся бігцем у гай,
Де гойдають квіти –
Світло-жовті, омлет,
Сині, мов озерця.
Матінка візьме букет.
Пригорне до серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730864
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 28.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2017
Він вранці чай п’є, шоколад гризе.
Слова йому на душу Муза маже.
Вона – горіхи з медом і безе
бере до кави – кавоман зі стажем.
В епосі іншій часто він живе.
Нещадний критик наддержав-імперій.
На друзки всяку він наругу рве.
Його запал – словами на папері.
Перед і тил в'язати він мастак.
Старе зерно велить перетрусити.
Встають з могил і люди, і міста
В його уяві, починають жити.
Вона, немов рибалка запальний,
Із уст його частенько вудить слово.
Вивчає погляд голчастий, стальний.
І у душі стає ураз зимово.
Складає вірші зі вчорашніх фраз –
То в цвіт ідуть, то в’януть матіоли.
Вона зустріне ще його не раз.
Але її не буде він ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730375
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 25.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2017
Дзвеніла вишня у органі,
Яким вона була сама,
Бог бджіл шукав солодкі грані
медів, котрих іще нема
А я вбирав духмяну вроду,
І пив коктейль квітневих хмар,
Ставав крилатої породи,
Легким, розкутим, мов Ікар.
Я був по замислу турботи
Джмелем, котрий вивчає світ,
Знаходячи собі роботу,
На віях сонячних орбіт.
Я вів полеміку далеку,
З тим, кого звали Геракліт,
«Як не крути,- гудів я греку,-
Щороку вкохуюся в світ,
де ще незримим медом грають,
органи вишень навесні,
де вітер бджіл цей світ читає,
й від того – солодко мені…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730111
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017