NormaAr: Вибране

Макс Айдахо

поэзия человеческих отношений

долго  упрашивать  незачем,
скажешь  «люблю»,    
приду.
стану  единственным
светочем,
тающим  поутру.

если  простишь  поцелуями
губы,  глаза,  всего.
чтоб  оттого  -  неминуемо
радости  торжество,

жажды
заждавшейся    близости
вдоль  твоего  плеча.
смилуйся,  
с  Божией  милостью,
строки  кровоточат.

солнце,  мое  отражение!
верую  –  навсегда:
в  каждое  перерождение
слова  из  уст  в  уста…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837999
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 05.07.2019


Макс Айдахо

поэзия человеческих отношений

долго  упрашивать  незачем,
скажешь  «люблю»,    
приду.
стану  единственным
светочем,
тающим  поутру.

если  простишь  поцелуями
губы,  глаза,  всего.
чтоб  оттого  -  неминуемо
радости  торжество,

жажды
заждавшейся    близости
вдоль  твоего  плеча.
смилуйся,  
с  Божией  милостью,
строки  кровоточат.

солнце,  мое  отражение!
верую  –  навсегда:
в  каждое  перерождение
слова  из  уст  в  уста…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837999
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 18.06.2019


Akimova

Море

Абсолютно  бескрайнее  море,
Сумасшедшая  масса  воды!
Может,  есть  что-то  лучше,  не  спорю.
Может,  реки,  озёра,  пруды.

Может,  горы,  пустыни,  овраги.
Может,  степи,  леса,  города.
Почему  же  тогда  все  бродяги-
Пилигримы  выходят  сюда.

Где  широкой  дугой  горизонта
Обозначена  форма  земли.
Где  укрытые  небом,  как  зонтом,
Исчезают  вдали  корабли.

Где  война  двух  стихий  непреклонна,
Словно  линия  фронта  –  прибой.

Переполненно  и  утомлённо
Мы  встаём  и  уходим  домой.
И  уходим…

Потом,  иноверцы,
Обнаружим  в  своих  городах
Соль  на  коже,  томленье  на  сердце,
И  песок  золотой  на  ногах.

[i]Апрель  2018[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789526
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 27.10.2018


Akimova

Я трепыхаюсь на крючке…

Я  трепыхаюсь  на  крючке
                                                         у  осени-рыбачки.
Я  пойманная.  Я  -  как  все.
Я  желтый  клён  во  всей  красе.
И  рифмы  к  осени  -  в  руке  -
                                                         доступны  и  прозрачны.

Как  фокусник  из  рукава
                                                         выдёргивает  ленты  -
Ошеломляет  листопад.
И  так  стихами  невпопад
Мы  платим  осени  сполна
                                                         пожизненную  ренту.

Приходит  первая  строка,
                                                         как  первый  лист  упавший.
За  ним  -  другой.  Печаль  легка...
Печалься  радостно,  пока
На  землю  не  сойдут  снега
                                                         печали  настоящей...

[i]Октябрь  2017[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754080
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 27.10.2018


гостя

…сяйво



Проростаю  в  пітьмі.
Оживаю  в  долонях  від  крику.
Розгортаю  стежки-обереги  уздовж  –  поперек.
Не  впізнаєш  мене.  Я  зливаюсь  із  натовпом  диким.
Розливаюсь  вологою  
   в  кронах  столітніх  смерек.

Не  впізнаєш  мене,  
Хоч  стоятиму  поруч…  і,  власне,
Впізнавати  мене  –  ще  один  нерозважливий    крок.
…  так  смарагдове  сяйво  в  каблучках  рубінових  гасне,
Коли  падає  перша  й  остання
     з  важливих  зірок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802455
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 15.08.2018


уляна задарма

Забавный звук

Я  потеряла  голос.  Голова  -  
пустынный  храм,  где  тенью  бродит  кто-то.
Слова  застыли,  словно  жёны  Лота.
И  тишина,  как  липкая  халва.
И  между  плит  безмолвная  трава
растёт...  Растёт...  И  меркнет  позолота
на  тонких  пальцах  одряхлевших  муз,
что  вечерами,  нахлебавшись  граппы,
произведут  на  свет  не  ряд  метафор
и  стройных  строчек,  а  -  какой  конфуз!  -
забавный  звук  и  характерный  запах.

И  правда  скажет  прямо,  без  прикрас:
-  Финита  ля  комедия,  Пегас!

И  грусть  не  в  том,  что  опустевший  храм
всенепременно  сбудется  базаром,
где  самым  разноплановым  товаром-
остывшим  словом,  рухнувшим  Икаром  -
возьмутся  будни  бойко  торговать:
-  Какой  фасон!  Пошив!  Фактура!  Стать!  -
А  в  том,  что  пропивая  мозг  и  почки,
моей  пустой  бездонной  оболочке
по  голосу  до  смерти  тосковать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790157
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 15.08.2018


Володимир Верста

Він бажав небесного шовку

Якби  я  володів  небесним  шовком
Із  сяйва  срібла  золотавих  зір,
Дня,  ночі  світу  сутінковим  шовком
Яскраво-вічних,  незабутніх  зір,
Я  простелив  би  шовк  до  ніг  твоїх:

Та  я  –  бідняк  і  маю  тільки  мрії;
Я  мрії  розстелю  до  ніг  твоїх;
Обачно  йди,  мої  ти  топчеш  мрії.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  21.07.17

Оригінал:

Had  I  the  heavens’  embroidered  cloths,
Inwrought  with  golden  and  silver  light,
The  blue  and  the  dim  and  the  dark  cloths
Of  night  and  light  and  the  half  light,
I  would  spread  the  cloths  under  your  feet:

But  I,  being  poor,  have  only  my  dreams;
I  have  spread  my  dreams  under  your  feet;
Tread  softly  because  you  tread  on  my  dreams.
Вільям  Батлер  Єйтс

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742974
дата надходження 21.07.2017
дата закладки 02.05.2018


Єлена Дорофієвська

ГРАВИЙ И ДЫМ

…Здесь  гравий  восемнадцати  цветов  -
Зыбучая  палитра  акварели
От  серого  до  сизого.  Созрели
В  прохладе  очертания  следов.
Во  влажной  безымянной  пустоте
Мы  –  на  доске,  бумаге  и  холсте
Убогой  улицы  меж  ветхими  домами.
Надменность  тишины  браня  шагами,
Помилуй  бог,  идём  искать  постель.
Смиренные  -  ну  хоть  пиши  святых,
По  сниженной  цене  купив  белила...
…Какая  разница  -  любила,  не  любила?
Кто  не  имеет  просьб  как  таковых,
Тот  правом  приближаться  не  владеет,
Но  мы  ведь  здесь  –  и  ничего  важней...  Не-
постоянство,  перемена  мест
Слагаемых  отелей  придорожных,
Когда  скрипят  замки,  а  сердце  в  ножнах  -
Всё  приземлённо  и…  пока  не  надоест.
Под  праведностью  считанных  минут
Условности  хранить  гораздо  проще  -
Один  другому  предан  лишь  на  ощупь,
Но  так  не  крест,  а  груз  вины  несут.
…Перед  уходом  комнату  проверим,
Чтоб  не  забыть  себя  по  мелочам;
И  комната  уменьшится  в  размере
До  кроткого  увечного  ключа
В  твоем  кармане…  Неопределим,
Враждебен  час.  И,  возвратясь  к  своим,
Заполнив  память  гравием  и  дымом,
Мы  принимаем  вид  невозмутимый.
Но  всякий  раз  сильней  и  ощутимей
болим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786479
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 12.04.2018


Олена Вишневська

тихше…

[i]У  кожному  мовчанні  своя  істерика
/Рінат  Валліулін/[/i]


Гупає  в  скронях  сонце.  Під  серцем  -  тиша.
Плаче  надривно  скрипка,  як  немовля.
Тихше,  маленька,  тихше,  бо  ти  сильніша
З  кожною  тишею,  що  на  тобі  -  петля.

Душить  і  душить  змій  мовчазних  істерик,  
Жадібно  пестить  пальці,  як  материк
Лиже  солоне  море.  І  на  папері
Вкотре  німіє  без  пунктуацій  крик.

Що  тобі,  леле?  Правди  шукаєш?  Тісно
Їй  у  полоні  тіней,  химер  і  зла.
Падають  зорі  сяйвом  примарних  істин.
Падають  зорі.  А  долетять  -  зола.

Все,  що  минуло,  також  впаде  за  обрій:
Дотики  слів,  усмішка  і  порух  вій...
Мабуть,  в  цей  час  любити  -  уже  хоробрість.
Тихше,  маленька.  Тихше...  Бо  він  -  не  твій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745879
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 03.03.2018


Помаранчева дівчинка

блаженна

поки  ти  спиш  я  повертаюся  з  ірію
де  виноград  топчуть  ногами  босими
звідти  птахи  завжди  прилітають  з  вирію
звідти  дощі  щоранку  лягають  росами

поки  ти  спиш  говорить  пророк  Ілія
я  його  слухаю  (маю  собі  мороку)
слухаю  добре.  потім  знаходжу  дію  -  
йти  із  причинними  зраночку  на  толоку

разом  робити  те,  що  одному  лячно
разом  ходити  там,  де  одному  боязко
попри  всі  труднощі  несу  тобі  перстеник
(поки  ти  спиш  я  ж  маю  якійсь  обовязки)

добре  глядіти,  від  злого  -  сипати  сіль
ти  як  цілющий  вар  поки  я  причинна
в  світі  де  ти  зараз  спиш  блаженні  не  всі
лиш  маленька  його  частина

буде  до  сходу  -  в  тобі  прибуде  сила
буде  до  заходу  -  отже,  прийде  священник
коли  загубиш  останні  залишки  глузду
станеш  боятися  -  то  одягни  перстеник

Помаранчева  дівчинка

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553519
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 01.03.2018


Помаранчева дівчинка

блаженна

поки  ти  спиш  я  повертаюся  з  ірію
де  виноград  топчуть  ногами  босими
звідти  птахи  завжди  прилітають  з  вирію
звідти  дощі  щоранку  лягають  росами

поки  ти  спиш  говорить  пророк  Ілія
я  його  слухаю  (маю  собі  мороку)
слухаю  добре.  потім  знаходжу  дію  -  
йти  із  причинними  зраночку  на  толоку

разом  робити  те,  що  одному  лячно
разом  ходити  там,  де  одному  боязко
попри  всі  труднощі  несу  тобі  перстеник
(поки  ти  спиш  я  ж  маю  якійсь  обовязки)

добре  глядіти,  від  злого  -  сипати  сіль
ти  як  цілющий  вар  поки  я  причинна
в  світі  де  ти  зараз  спиш  блаженні  не  всі
лиш  маленька  його  частина

буде  до  сходу  -  в  тобі  прибуде  сила
буде  до  заходу  -  отже,  прийде  священник
коли  загубиш  останні  залишки  глузду
станеш  боятися  -  то  одягни  перстеник

Помаранчева  дівчинка

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553519
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 25.02.2018


Помаранчева дівчинка

не  страхітливий,  як  грім,  божок
але  древньоплемінний  віщун
між  нами  стоїть  мідний  ланцюжок
три  тисячі  нот,  кілька  сотень  струн

в  моїй  уяві  одна  корчма
закриті  борделі  і  горе  спить

в  твоєму  світі  розпусти  тьма
а  хто  там  не  виживе  -  той  згорить
хочеш  війни  -  краще  зляж  на  дно
якщо  живеш  не  по  правилах  -  мрець

я  ж  сама  варю  червоне  вино
засушую  чортополох  й  чебрець

живу  без  страху  і  оберегів
немає  від  кого  оберігати
забуті  і  знищені  сотні  богів
ймень  їхніх  не  хочеться  навіть  згадати

а  твої  три  тисячі  з  лишком  тотемів
здаються  для  когось  останнім  шансом
завсідників  кнайп  і  дешевих  гаремів
можеш  купити  за  два,  з  авансом

я  загубила  твоє  намисто
але  не  доторки  до  передпліч
я  тобі  миром
я  тобі  чиста

ти  мені  розбратом
ти  мені  Січ

на  полі  бою  я  без  ворогів
воюю  за  себе.  щоб  жити.  щоб  бути

краще  б  згадала  поганських  богів
тільки  б  тебе  забути

Помаранчева  дівчинка

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481530
дата надходження 24.02.2014
дата закладки 25.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2017


Циганова Наталія

запульсирует горизонт

Запульсирует  горизонт
вскрытой  веной  дорог  и  рельсов,
обнажая  вчерашний  фронт
и  похмелье,  и  серый  цельсий.
Срегулирует  сонно  высь
перекрёстки  для  белых  судеб,
чёрных  пятен,  цветастых  брызг.
Что-то  будет...
конечно,  будет.
Будет  грязный  пустой  вокзал:
только  я  и  три  тонны  боли.
Ты  -  однажды  меня  позвал.
Мы  -  возможно,  не  много  стоим...

В  самом  тёмном  своём  углу
умирать  безгортанным  зверем
бесконечно  куда-то  вглубь...

...уезжай...
           уезжай  скорее...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743359
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 25.07.2017


гостя

…хто я?… хто ти?



Занедбаного  серця
Дика  тундра
Настояна  на  сонячних  медах.
Тріщить  по  швах  таємна  Джомолунгма.
Біжить  вода…

Легким  бальзамом  
Плавиться  на  рани.
Вібрує  чорний  місяць  на  стерні…
Хто  я  на  цих  мереживах  туману?
Хто  ти  мені?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742038
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 18.07.2017


Akimova

Воскресная месса в Толедо (осколки)

               Моя  Дина  Рубина


         [i]…  мощеная    крутая  улочка,  и  я  по  ней  иду  босая,
                     так    явственно,  что  стопа  ощущает  холодную  ребристую  гальку...
                     Куда  я    иду?      Зачем?  Кто  я  там  такая?  (Д.Рубина)
               …Склоны,  и  склоны,  и  склоны…(Ф.Г.Лорка  )[/i]

Воскресная  месса  в  Толедо…
Твоё    неизбывное  кредо  –
На  полную.  Или    -  никак.
И  снова  по  странам  и  весям,
Маршрут  добросовестно  взвесив,
Ты  ищешь    свой    рыбий  косяк.

Гонимое  всюду  еврейство…
И  странный  навязчивый  сон.
За  что  тебя  с  раннего  детства
Упрямо  преследует  он?

Севилья,    Кордова,    Гранада…
Зачем  и  кому  это  надо?
По  каменным  тропам  Сфарада  
Идешь,  как  паломник  на  звон.


         [i]…Гигантский  воздушный  шар  завис  над  Барселоной…(Д.Рубина)
               …Танцует  ночное  море
                     поэму  балконов  лунных…  (Ф.Г.Лорка)[/i]

Мне  нравятся  длинные  строки,
И  кажется  –  не  уложу
Испании    глыбы  и  крохи
В  трёхстопную  эту  межу.

На  млечных    цепях    Барселоны
Воздушный  колышется    шар…
Поэзия  лунных  балконов…
Далекий    гудящий    пожар.

Чужие  соборы,  музеи…
По  древним  камня́м  обжитым
Брожу,  на    искусство    глазея,
И    чувствую,    чувствую    дым
Костров  инквизиции  сытых,
Никем  не  забытых  из  них  -
Сожженных,    крещенных,    убитых,
Ушедших,  сбежавших,  ничьих….

И  я  вместе  с  ними  бежала
По  ржавой  брусчатке  времён.
Не  вырванным  вовремя    жалом
Врос  в  душу  мучительный    сон.


         [i]…  В  Мадриде  мне  было  хорошо,  спокойно,  любопытно…  (Д.Рубина)
               …Сменила  тростник  на  шепот
                   луна  в  золотых  лагунах…  (Ф.Г.Лорка)[/i]

Я  всё  бы  простила  Мадриду
За  то,  что  он  молод  и  чист.
Но  только  не  эту  корриду  –
Бессмертье  под  публики  свист.
Здесь,  кажется,  не  было  мавров
И    мытарства  средних  веков
Не  помнит  Мадрид.  
Но,  как    странно!    -
Легко  убивает  быков,
Танцуя  вокруг  своей  жертвы…

Строка  из  последней  главы  -
Мои  оголённые  нервы.
И  здесь  я  чужая,  увы…


         [i]...Но  вот  на  повороте    в      лобовом    стекле    автобуса    
                     вдруг    выросла    красноватая    скала,
                     ощетинилась  шпилями  колоколен,  башнями  замков  и  ворот  
                     и  литой  серовато-бурой  застройкой    за    крепостной    стеной,
                     при    виде    которой    обморочная    тошнота
                     подкатила  к  моему  сердцу.
                     Я  откинулась  на  спинку  сиденья  и  сказала  мужу:
                     -  Это  здесь.(Д.Рубина)
               …Девчонки,  грызя  орехи,
                   идут  по  камням  нагретым…  (Ф.Г.Лорка)[/i]

И    вот,  наконец-то,    -    Толедо.
Симфония  камня  и  света.
Живая  мозаика  крыш.

И    рыбий  косяк    -  сон  и  пристань,
Из  гальки  сложился    ребристой      –
Извечен,  эпичен  и  рыж.

И  воздух,  пронизанный  миртом…
И  ты  по  его  лабиринтам
Уже  пять  столетий  бежишь…


3[i]1  марта  1492    года    Фердинанд    и  Изабелла    издали  декрет,  которым  все  евреи,  мужского    и    женского  пола,  обязывались  покинуть    Испанию  до  31    июля  того  же  года    под  угрозой  смерти  и  потери  имущества...
Евреи  отдавали  дом  за  осла    и  виноградник  за  кусок  ткани.    Эта    мера,  внушенная  жестокостью,  а  не    усердием  к  религии,    заставила  покинуть  Испанию  до  восьмисот  тысяч  евреев...  "
(  Х.  А.  Льоренте  "История  испанской  инквизиции"  –  Д.Рубина)  [/i]
-----------------------------
 Цитаты  взяты  из  произведений  Дины  Рубиной  «Воскресная  месса  в  Толедо»  и  Федерико  Гарсия  Лорки  «Гранада»  (в  переводе  Анатолия  Гелескула)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720052
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 02.07.2017


Олена Вишневська

…така твоя…

                                                   [i][b]а  я  втішатиму.
                                                 Аби  ж!
                                                 Якщо  навколо  люди,  люди…[/b]
                                                           Ігор  Рубцов  "Спроба"[/i]



Не  хочу  слів.  Не  буде  сліз:
Тримають  під  прицілом  люди.
Ранковий  пломінь  день  розбудить
І,  наче  хліб  черствий,  у  грудях
Застрягне  ніч  і  біль,  і  злість

На  себе.  Думати  облиш,  
Що  дотик  твій  послабить  пута,  
Для  мене  він  п’янка  отрута:
В  твоїх  руках  я  оживу,  та
Потім  стану  тінню.  Лиш

В  таксі  -  ні  музика  доріг,  
Ні  мантра  «Стане  легше»,  звісно,  
Не  стишить  пульс,  бо  серцю  тісно
Без  тебе…  Душить,  душить  місто
В  своїй  байдужості!  Ти  б  зміг

Мене  утішити.  Як  ніж,  
Ця  вирва  замкнутого  кола:
Я  –  в  ньому,  ти,  мов  пес,  –  довкола…
І  відстань  в  кілометрах  колій…
І  я  –  така  твоя!  Аби  ж…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735991
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 04.06.2017


Лина Лу

ИЩУ…

Безумие  -  лишь    воплощенье  грез
О    прошлой    жизни,  -  отраженье    рая,                                      -
С  улыбкой  грусть,  но  с  болью  и    всерьез,
Зову  тебя,  ищу  и...исчезаю.

Ты  -  лабиринт  изломанных  теней.
Но    в    наших  именах  -  души    созвучье,
Я    твой    огонь  и    горечь    полыней,
Вино    хмельное    я    и    перец    жгучий.

Запутавшись    в    мирах,    ловлю    лучи
И    позывных    невидимые    волны,  -
Как    мантру,    повторяю:  "Не    взыщи,
Что    потерялась,    и    зову...безмолвно."

Разорван    кармой,    мой    нечеткий    след,
И    ухмыляются    вдогонку,    боги,  -
Я,    скрытый    серой    тенью,    амулет,
Твоих,    непревзойденных,    аналогий.

14.03.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735989
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 02.06.2017


Шон Маклех

Вино солодке літа

                         «Коли  б  знайшов  я  шовку  Неба,
                             Що  променями  золота  повитий,  
                             Щоб  день  і  тінь,  заграва  видноколу
                             Світилися  і  золотим,  і  синім...»
                                                                         (Вільям  Батлер  Єйтс)  

Літо  вином  черленим
У  келих  днів  моїх  недоречних,
У  чашу  снів  моїх  нетутешніх
Наливає  бородатий  винар-батлер,
Пригощає  мене
Та  гостей  снів  моїх  –  світів  синіх:
Кожному  вусатому  –  по  краплі,
Кожній  кралі  келішок
Трунку  наче  кров  густого.
Дні  мої  синьо-білі  –  
Небом  наповнені  –  вщерть  по  вінця,
Цвітом  кульбаби  цятковані:
Квітами  золотих  ранків:
Ступаю  серед  них  босоногим
Диваком-апостолом
Віри  джмелів-вітроплавів
Від  одного  острова  солодкого
До  іншого  нектарного  й  златопилкового.
Буття  моє  сповнене  квітковою  радістю:
Яглицевою  та  трохи  суничною,
Дні  мої  –  кавалки  істини:
Одкровення  наче  вода  прозорого,
Наче  Лютер  невчасного,
Наче  Темний  Патрік  незаперечного,
Наче  граф-чарівник*  приблудного,
Наче  Камінь  Долі  мовчазного**.  

Примітка:  
*  -  Мається  на  увазі  Джеральд  Фіцджеральд  –  ХІ  граф  Кілдер  (1525  –  1585).  
**  -  він  і  досі  стоїть  на  горі  Кнок  на  Теврах,  хоча  всі  кажуть,  що  то  не  той  камінь,  а  той  камінь  давно  вкрали,  тому  він  і  мовчить,  хоч  колись  і  кричав  часом  так,  що  було  чути  по  всій  Ірландії...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735250
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 31.05.2017


Маріанна Вдовиковська

А він мене…

А  він  мене  питає  -  безотвітна...
А  він  мене  чекає  -  надарма.
Вже  раптом  осінь,  ще  раніше  літа.
А  так  буває  ще  коли  зима?..

А  я  йому  мовчу  тихіше  ночі.
А  я  йому  надихаю  снігів:
бурулі  хижо  оголились  з  ножен
і  сутінок  навпочіпки  присів.

Вже  сонце  скоро  позолотить  ручку
у  друзки  розіб"є  небесне  тло...
А  він  мене  торкає  незворушну
так,  наче  нас  в  коханні  не  було.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721654
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 21.05.2017


гостя

Ріки медові…



Постіль  стели  мені  –
Чистий  арктичний  сніг.
Квіти  збирай  мені  –  пряні  альпійські  луки.
Випий  мене,  вітре…  сонячний  оберіг,
Щастя  циганське  –
     з  рук  у  найперші  руки.

Йди,  сіроманцю,  
На  спалах  готичних  вій.
Серце  навпіл  (власне,  знати  тобі  не  конче)
Грай  же,  сліпий  заклинателю  древніх  змій.
Ріки  медові…
     я  засинаю,  вовче…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734400
дата надходження 21.05.2017
дата закладки 21.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2017


Akimova

Они придут

Они  придут  однажды  сами,
Их  бесполезно  приглашать,
Между  реальностью  и  снами
Меня  под  утро  утешать.

Они  придут  и  разольются,
Наполнив  спальни  полумрак.
И  затрепещет  чашка  с  блюдцем
На  столике  среди  бумаг.

Уже  давно  вставать  пора  бы,
Но  я  лежу,  пригвождена
С  неоспоримостью  вокабул  -
И  содержанка,  и  жена.

На  шторах  ветреных  качаясь,
Смешав  картины  на  стене,
Их  нежная  взбухает  завязь
И  растворяется  во  мне.

И  бродят  соки,  бродят  реки,
И  то,  чему  названья  нет.
Вползает  краешком  под  веки
Мой  взбаламученный  рассвет...

Когда  ж  отпустят  из  нирваны
К  пристанищу  -  карандашу,
Я  их  коряво,  косо,  рвано
В  блокнот  смиренно  запишу.


Май  2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734041
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 19.05.2017


Ліна Ланська

НЕХАЙ БИ ЙШОВ

Нехай  би  йшов  в  минуле  день  оцей,
Розпатланий,  розтерзаний  вітрами.
Порожній  погляд,  заспане  лице
І  безнадія  щербленої  рами.

Ти  хто?  Кого  шукаєш,  не  мене?
Але  "не  Я",  "не  МИ",  бо  нас  немає,  -
Тебе  не  чують;  тінню  промайне
Моє  :  чужа!..  і  причепившись  скраю,

У  сріблі  павутиння  за  карниз,
Протягне  ниточки  до  амальгами,  -
На  сходинку  угору,  чи  униз  -
Дроти,  зімпровізовані  не  нами.

Туманний  подих,  бачу,  -  струменить
Поверхня  тьмяна  -  в  холод!..  запотіла  -
Прощення  не  моєї  не  вини?
Бажанням  недопещеного  тіла

В  амперах,  вольтах,  чи  мільйонах  ват,
Зриває  простір,  відчиня  портали,
Не  змінюючи,  лиш  координат,
Відддаючи,  як  завше  на  поталу.

Незрячі  душі,  дотиком  до  зір,
У  мить  прозріли    -  на  порозі  страти,
Злились  в  одно,  -  кантатою  грозі,
Щоб  якось  чорні  діри  залатати.

Щоб  стримати  народження  патин
І  молодість  без  дозволу  відняти
У  Вічності...  я  спробую,  а  ти
Не  вовк,  якщо  лякаєшся  ягняти.

Спали  жагою!..  Господи,  прости!
Хай  крила  зламані,  обпечені  й  пошерхли
Його  вуста  -  мої  важкі  хрести,
Його  сльоза,  неначе  диво-перли.

Впадуть  у  попіл,  іскорками  друз
Застигнуть,  хороводом  веселковим...
Постій,  поглянь,  неначе  дим  загруз,
Порожній  погляд  холодом  зимовим

У  крапку  стис,у  кульку  крижану
Моє  маленьке  неспокійне  хочу
Тебе,  Життя!  Ті  крила  кажану?!
Не  буде  так,  і  мантру  цю  пророчу,

Як  щит  від  лиха,  віддаю  добру!  -
Розтане  лють  і  заясніє  розум.
З  душі  твоєї  прожену  мару
Звертанням  до  Чумацького  Узвозу,
А  лід  вогнем  шаленим  приберу.

14.05.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733840
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 18.05.2017


Мар’я Гафінець

Дорослість.

Спалахом  гострим  свідомості,
Криком  пекучим  з  легень,
Слізьми  до  напівпритомності  -
Перший  означуєш  день.

Жаром  хвоста  візерунчастим
вабить,  зчудовану,  світ.
Поки  пашарпана  й  змучена
Серце  не  сковуєш  в  лід.

Але  мінливими  веснами
Манить  не  раз  до  жар-птиць,
Сонцем  і  кригою-скреслою
Страх  твій  розпластує  ниць.

Знову  летиш  Диву  навстріч,
Душу  -  нарозпах  життю.
З  вірою  в  щастя  пліч-о-пліч
Вперто  долаєш  стезю.

Поки,  вчергове  поранившись,
Суть  ти  не  вловиш  просту:
Падаєш,  спалахом  звабившись,
А  не  летиш  в  висоту!

Сльози  і  скрики  свідомості
Скрутяться  в  вузли  тугі.
Рвати  до  напівпритомності
Будеш  тепер  їх  всі  дні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733440
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 18.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2017


Алексей Мелешев

Управлюсь сам

Для    торжества    последнего  заката
Медь  облаков  начищена    уже,
Пора  идти,    признавшись  виноватым,
На  дно  стакана  с  камнем  на  душе.
         Соломинку,  убившую  верблюда,
         Хмельной  игристо-пенною  волной
         Мне  принесет...  Вцепиться?    Нет,  не  буду!,  -
         Спасенья  способ  несколько  иной  
Придуман  мной  не  вдруг  и  не  сегодня,
И  это  яд,  скорее,    чем    бальзам....
Так,  усмехнувшись  промыслам  господним,
Решил  однажды,  что    управлюсь  сам.  
         Определю    вину,  назначу  меру,
         Придумаю    себе  приватный  ад,
         Лазоревый,  жемчужный,  светло-серый
         Покойный  ад,  в  котором  не  спешат,
И  в  нем    «Боржом»  для  моего  Тантала,
Для  Прометея  спичек  коробо’к,
Диван  для  дум,    ленивых  и  линялых,  
Для  страсти  омут,  пусть  и  неглубок...
         Сердец  слиянья,  вздохи,  вечер,  свечи,  –
         На  этот  бред  в  моем  аду      запрет,  
         Он  обеззвучен  мной  и  обесцвечен,
         Тьмой  освещен  и  инеем  согрет...
По  нраву  будет  пекло  мне  такое,
В  котором    лишь  с  собой  наедине,
«Стой!  Дальше  хода  нет!  Не  беспокоить!»,  -
Приколочу  гвоздем    к  его  стене.

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611901
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 09.05.2017


Алексей Мелешев

Бы

         Жизнь  без  спросу,  без  умысла    на’чата,
         Бог  неласковый,
         родина-мачеха
         обо  мне  теперь  как  о
         нестo’ящем,
         С  удивленьем:  гляди-ка,  живой  еще!  

В  жизнь  войти  бы  парнишкой    безбашенным
С  мамой-шлюхой
и  пьяным  папашею,
Без  долгов  перед  ними
и  прочего,
Вроде  благословения  отчего...

         Жизнь  проста  для    холодного,  вольного  -  
         Не  подарит  любимая
         боль  ему,
         Лучше  просто  сердечки
         вычерчивать
         На    окошке,  к  дыханью    доверчивом...
 
Хорошо    дураком  быть,  наверное.
Обо  всем  представленье
неверное
Составлять.  И  утешиться
 верою,
Слепо-глухо-немою  и    серою.

         Ну,  а  мне  о  несбыточном  грезится:
         Вот  была  бы  до  облака
         лестница,
         В  пуховик  завернулся  б
         Небесный  я
         И  поплыл,  полусонный,  над  бездною
Я  в  свое  параллельное  прошлое,
Не  в  плохое,  пускай,  
не  в  хорошее,
А  иное,  что  станет  
опорою,
И  не  надобно  помнить  которое.  

2014-2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664340
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 09.05.2017


Мар’я Гафінець

****

Із  хаотичних  ліній,  кинутих  навмання
фантасмагорність  візій  погляд  зловив,  не  я.

В  звуках  напнутих  тиші,  гострих  у  темряві
слух  невловимо  впише  голос  той  візаві.  

В  чисте  прозоре  слово,  мовлене  на  духу,
звична  мораль  загорне  сутність  якусь  глевку.

Оптика  світобачень,  дій,  почуттів,  думок
дійсність  заломить,  наче  промінь  в  пустий  замок.

Бийсь  кулаком  у  груди!  Правду  носи,  мов  щит!...
В  гроті  ілюзій  люди.  Посеред  моря  -  Кит.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731764
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 04.05.2017


hazef

Какое восхищенье видеть вас…

                       *  *  *
Какое  восхищенье  видеть  Вас!..
Любимая,  Вы  всё  в  себя  вместили:
Надменный  полонез  и  быстрый  вальс,
И  каблучковый  перестук  кадрили.
…Слегка  воздушным  платьем  шелестя,
Пленяя  совершенством  пируэта,
Вы  вводите  в  озноб  полушутя,
Лукаво  оставляя  без  ответа
Восторг  и  домогание  руки,
Мой  нервный  шаг  по  белому  паркету,
И  лёгкий  флирт,  рассудку  вопреки…
Но  ушко  Ваше,  чуткое  к  секрету,
Ответит  тотчас  алой  вспышкой  щёк
На  мой  нескромный  возглас  восхищенья…

В  трёхчетвертной  ритмический  отсчёт
Вплетается  моё  стихотворенье.
Наперекор  пылающим  щекам,
Скрипач  танцует  пальцами  по  грифу,
И  музыкальным  следуя  шагам,
В  изящный  пируэт  кладу  я  рифму.
И  мне  неважно  –  в  полонез  ли,  в  вальс
Вы  входите  в  своём  упругом  шаге  –
Навеки,  на  балу  и  на  бумаге,
Моё  перо  запечатлело  Вас!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535047
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 19.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.04.2017