Єрусалиме! Сходиш з неба -
Духовний центр усього світу,
Віками билися за тебе,
За Златі врата, Боже світло.
Ти – символ всіх пророчеств світу,
Ти - Божий град Єрусалим,
Ти - повість Божих заповітів,
Де вмер за нас Господній Син.
Не раз з лиця Землі стирали
Тебе загарбники страшні,
Ти знову й знову виростало,
Як місто Сонця на горі.
В тобі води бракує завжди,
Не маєш в надрах ти багатств,
Та маєш Вогник Благодатний
І сімдесят величних назв.
Планети місто загадкове
І подвиг нашого Христа,
Ти - символ Віри і Любові,
Псалмів ти Книга золота.
Ти - Божий Дім благословення,
Релігій і часів зв’язок,
Біблійних істин одкровення,
Найбільший пам’ятник епох!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728908
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 15.04.2017
А слива все ж збирається цвісти,
можливо навіть буйно квітувати!
Уже дістали, Господи прости,
її потуги нас нагодувати
плодами спілими, солодкими, як мед,
хоча росте в садку з десяток років.
Купляв її як „бере“, „ґолден“, „ред“,
та тільки з мене п’є ця сливка соки.
Весною обрізаю і кроплю,
а влітку ще й сумлінно поливаю.
Відношення такого не стерплю –
Не вродиш в цьому році, то спиляю!
04.04.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117040405079
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727284
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Розкриті широко ворота…
У косах мами – сивина…
А на хресті – рушник скорботи…
По Україні… йде війна.
Вона заходить в двір, у хату…
Спить в домовині батько, син…
І не потрапив ще за грати
Той, хто війну нам запросив.
Вона ж, мов гідра, все зжирає
І землю кров’ю полива,
Серця матусь в вогні згорають,
Шукають правдоньки слова:
За що їх гинуть бідні діти
І чийсь поліг коханий син,
Народжений, щоб жить, радіти,
Топтати спалахи роси.
Ховали всім селом Івася,
Він України вірний син,
В хустину чорну одяглася
Матуся… Гімн заголосив…
Навислі хмари… теж ридають…
Тут побратими і сім’я…
Чому світ рано покидають
Герої? Жах німий стояв…
А вони ж так хотіли жити,
Та вкоротила вік війна,
Любити вміли і дружити…
В хустині чорній і весна…
Допоки будуть гинуть діти,
А біль карати матерів?
Куди шрами війни подіти?
Вогонь свічі мовчав… горів…
18.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727083
дата надходження 03.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Не обещай меня озолотить -
Озолотишь осеннею печалью.
Не обещай всю жизнь благодарить...
Не надо, если чувства станут данью.
Люби сейчас, на то отпущен миг.
Не ожидай ни кары, ни награды.
Родится ль завтра вдохновенный стих,
Иль откровенная строка досады.
Летит ни первый, ни последний снег,
(Укроет землю, или вновь растает...),
А ты под ним - всего лишь человек,
Что будет завтра, только небо знает.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628278
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 02.04.2017
Коли зморшками стало обличчя
Узяла фотокартки старі,
А між ними і нею – сторіччя!
Та історій п’янких ліхтарі.
Кожна з них – то зворушливий спогад,
Кожна радість і біль водночас.
По кутках тихо кинула погляд…
Розчаровано вмить він погас.
Їй згадались короткі усмішки
Та вогні молодечі в очах.
Як вона вишивала подушки,
Як коханий носив на руках!
Ледь помітно рукою торкнула
Де на фото її чоловік.
І розтерзана часом, сплакнула…
Що без нього для неї цей світ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726436
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 31.03.2017
Восточное солнце безжалостно жжёт.
Спасение – только в тени.
Ни тучки на небе! Так чист небосвод,
что стали противными дни.
Минутную радость приносит вода.
Поток леденящей струи,
для горла – как праздник. И просто беда,
коль высохли губы твои...
Восточное солнце. Горячий песок.
Так больно разутым ступням,
что прыгаешь с пятки – на мягкий носок,
как будто по иглам - углям.
И только лишь море ту боль облегчит,
и вырвется томное: "ой..."
А если ещё и волна набежит,
от счастья, хоть смейся, хоть пой...
Восточное солнце – туристу бальзам!
Ему он молиться готов.
А я за снега это солнце отдам,
за кучку пылающих дров!
Мне снятся морозы, снежинок узор;
холодный, как сталь, ветерок.
Не глупость, не блажь, эти сны, и не вздор,
а счастья желанный глоток...
08.02.2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724688
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Із святом вас, поети невгамовні!
До дня поезії готові ви, чи ні?
Натхнення келих римами наповніть
Та пийте цей святковий пунш весни!
Хай день новий дарує сильні крила!
Летіть, вбираючи у себе це життя!
Слів магія навіки підкорила,
В рядочках ваших щирі почуття:
Буремний вир подій, що всих турбує,
Безсонні ночі, радість, біль чи сум...
Поезія ворожить та чаклує,
Спліта у візерунки віршів струм...
Із днем поезії, поети й поетеси!
Даруйте радість слова від душі!
Відточуйте майстерність у процесі
Складання слів звичайних у вірші!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724724
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Вальсуй мене, вальсуй в обіймах,
До памороку... До знемоги...
Любов, яка ховалась в римах,
В душі томилась... надто довго...
Щоб землю вже не відчували,
Під нами ляже - простір неба!..
...Мені тебе, до болю, мало!..
В тобі лише моя потреба...
Вальсуй, коли мене побачиш
І вже не відпускай ніколи!
...Якщо й колись душа заплаче -
Любов твоя мій сум знеболить...
І я, щаслива, - засміюся,
І зникнуть враз усі печалі,
Бо ти - моя любов, спокуса,
Дорожча від усіх реалій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721233
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Экспромт
Обычный серый день рождает серый вечер.
Свидетелем - свеча: и плачет,и коптит...
Набросив грусти шаль(прозрачную)на плечи,
Мелодия дождя восьмушками звенит...
Лирический мотив созвучен настроению...
Прощальное тепло за облаком летит...
Мне кажется,что миг(счастливый) - провидение...
Его бы - удержать,прочувствовать,вкусить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692662
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 20.03.2017
Коли весна розбудить небокрай
Несмілим і далеким першим громом,
Вода на струнах сонячних загра,
Дерева вдягнуть викупані крони.
Загаласують птаством гай і ліс,
Своїм «ку-ку» зозуля в рань озветься,
В воді помиє ноги верболіз,
Частіше стане битись моє серце.
13.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723426
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 20.03.2017
У небеснім, неосяжнім морі
Зірочки, розгублені тремтять:
Материнські сльози їм болять…
П’ють вони і біль людський, і горе…
Застеляє дим їм жовті очі,
Без жалю пече війна вогнем,
Навіть Боже небо не збагне,
Як спинити проти людства злочин.
А Земля все глибше поринає
У болото скоєних гріхів…
Як війни позбутися штрихів?
Хто й коли в цім винних покарає7
7.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684980
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 20.03.2017
Тополя з полем гомоніла:
– Чому земля твоя змарніла?
І змучені стоять жита?
І пісня жайвора не та?
Широке поле стрепенулось,
Мов від важкого сну проснулось:
– Не для війни моя земля.
Зерном, а не людьми встеля
Її господар хай щороку,
В ріллю, розпушену й широку,
Ніколи не впаде хай кров,
А запанує лад, любов,
Тоді наллється щедро колос,
І в небі жайворонка голос
Буде по-іншому звучать.
Пора нове життя зачать.
9.05.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723010
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Війна прийшла по зрадницьких стежках,
Але їй стрілись душі небайдужі,
Й хоч доля України затяжка,
Ворожу рать вони таки задушать.
Війна у нас за волю і Донбас,
В ній поряд донеччанин і львів’янин.
Їх смерті, врешті, об’єднають нас
І пам’ять про обох їх не зів’яне.
Війна пройшлась не тільки по землі,
Вона пройшлась по душах і родинах.
Жагу до волі хто в собі зберіг,
Той знає, чим вона є для людини.
Прибралась Україна у… хрести,
У смуті чорній і Дніпро, і люди.
О Боже, милий, мій народ прости!
Не зможе він війну оцю забути.
3.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724086
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Я подарую мамі квіти,
Хай очі в неї зацвітуть,
Бо найрідніші вони в світі
І поруч все життя ідуть.
Приспів:
І вже ніколи не втомлюся
Життя закони прославлять:
Немає діток без матусі
Небес нема без журавля.
Я подарую мамі ласку,
Хай усміхнеться вона знов.
Матусі посмішка – не маска –
Свята то мамина любов.
Приспів.
Я подарую мамі вечір,
Такий потрібен для обох,
А обніму її за плечі,
То щастя будем пити вдвох.
Приспів.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724306
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Цей світ не створений людьми
І не людьми його судити,
Хто підкорився силам тьми,
Не знає ближнього любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720590
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 20.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2017
Коли у вірша виростають крила
І він вже піснею удаль летить пташам,
Здається, друге дихання відкрилось
І вдруге народилася душа.
Тоді піднесення, тремтливе, відчуваєш,
Й звучать твої по-іншому слова,
А ти думки в нові вірші зшиваєш,
Щоб душі ними людям засівать.
Коли ж твої пісні підхоплять люди,
В такого щастя не буває меж,
А ти щасливий уже з того будеш,
Що недарма прожив і ще живеш.
13.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722612
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017
– Моя незаймана, нічна,
Моя кохана!
Моя гаряча й крижана,
Моя остання!
– Долоня на моїм стегні –
Твій вдалий дослід.
Тебе заводить моє «ні»,
Мене – твій досвід.
Зухвалість маєш буть моїм
Цієї ночі!
– Ти – найп’янкіше з-поміж вин,
Я тебе хочу!
instagram: @j.s.garmasch
Надрукований у журналі "Дніпро" №11 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369787
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 07.03.2017
Вже весна у сурми грає,
Перший пролісок розцвів.
Над моїм просторим краєм
Клин лелечий засивів.
Заблукав туман в долину,
Мов овечок сивих пас .
Кущ торішньої калини
Ягідок мав про запас.
Води морем розлилися,
Доповзли і до куща,
Хоч стоїть він і без листя,
Рада весноньці душа.
Прогляда крізь води стежка,
Мов мечі з них, – осока.
Стежка, схожа на мережку,
Мимо кущика тіка.
А як вишиє корали
Сонце в сонних споришах,
На сопілочці заграє
Дивна весноньки душа.
4.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721907
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Нас літо бавило гарячим світлим днем,
Дощем в калюжу бігло-шумувало.
Живе в душі солодкий ніжний щем –
То спомин. Подих я затамувала…
Дитинства неповторна і свята пора
З акацій квітом, кленами, хрущами,
А взимку сніговий трамплін, гора,
Сліди куріпок, свіжі, між кущами.
А як весна будила водяні струмки
І котики м’які на верболозі,
Звільнялися від криги всі ставки –
Тепло було на повному серйозі.
І знов, коли пора осіння настає
Із школою, коротким днем, городом,
Тоді плоди нам з саду роздає
Старенький сторож й велича… « народом». 11.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721549
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Прокидалась земля, умивалась струмочками зрання.
Оживали річки й заглядали поверх берегів.
Спраглі надра землі їх спивали до крапель останніх,
Мов зима завинила й спішила сплатити борги.
Та вітри не здавались й хапались за скрипкові струни,
І так жалібно вили, що капали перли зі стріх…
Враз печаль цю зимову прогнали підсніжників сурми.
Це весна вже прийшла! І стрибала з дахів на поріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721624
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Весняних запахів букет
Мені приніс у подарунок вітер,
А ще — прошепотів сонет,
Заголубіють в лісі скоро квіти.
Тендітні проліски ось-ось
Прокинуться. До поки ж можна спати?
І їм це зовсім не здалость,
Хоча ще вчора сніг кружляв лапатий.
А вже сьогодні — благодать!
Всміхається яскраво сонце з ранку
Й зимову мляву геть прогнать
Прийшла весна в рожевому серпанку.
І крізь траву торішню вже
Проклюнутися паростки готові
І квіти, ніби витвір Фаберже,
Заголубіють в веснянім вінкові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721051
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
Біжить дорога, мов ріка,
Я намагаюсь не відстати,
І зачарована така:
Відкрило небо свої шати.
Упали з неба, мов дива
Чарівні Товтри на рівнину,
Тут, мабуть, зайві всі слова,
Мені б краси тих гір зернину.
Тримають в собі таїну,
Коріння вперлося в корали*,
Цю казку знаю лиш одну
І п’ю пташиних сліз хорали.
Весна вже проситься у Товтри,
Хоч ще дерева шиють сукні
І десь розігруються лоти,
Весни ще більше пульс відчутний.
*Товтри утворилися
на місці морського дна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721034
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
Гортає час Безсмертя сторінки
І вписує туди своїх героїв.
Хоча й зарано згасли їх зірки,
Та подвиг той є приклад нам і зброя.
І хоч життя у всіх у нас одне,
Стаєш господарем ти сам своєї долі:
Когось вона повалить чи зігне,
Та переможе той, у кім є воля.
22.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720793
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 01.03.2017
Березень з струмками наспівував про весну, від сонячних променів сніг частково зникав, втрачав свою білизну, розставав.
Частіше повівав теплий вітерець ,з`явились проліски, підсніжники, крокуси.
Електричка набирала швидкість…Роман в руках тримав два букети квітів, купив на всякий випадок, а то раптом не надибає по дорозі додому.
В думках все про Світлану з Наталкою, мала мабуть гарненько підросла. Та не давало спокою мамине відношення, про всіх знайомих розповідала, а за неї нічого. Сам запитувати не став, нащо чіпати цю тему, по телефону, суперечки ні до чого. Зараз такий грип ходить, хоч би не заболіли, турбувався і вже підходив до воріт будинку, кидав оком в вікна сусідки.
Це був вихідний день, через два дні - Свято 8 Березня, тож приїхав на чотири дніяяяяяя, потім знову на роботу.
Мама була вдома, привітно зустріла сина, він, як завжди поцілував в щічку і поздоровив з наступаючим святом, подарував коробку цукерок і букет квітів, а другий букет поставив в вазочку. Та вазу з квітами на стіл не поставив, а на підвіконня.
Мати побачила, радісний вигляд відразу пропав, наче й не було.
Помітив,але вирішив на цтому не зациклюватись. Ніякої мови, чи якогось запитання мати не задавала, тож він тішився ,чим менше мови, то краще.
Вечоріло…. Сутінки згущалися на заході… невеличкий морозець, дерева вкрилися інієм.
Він вийшов кинути курям їсти, мама ж дивилася телевізор
. У Світлани світилося,
-Мамо, я на деякий час зникну, довго не буду.За мить взяв квіти і коробку цукерок, швидко вийшов. Мати сиділа вся на взводі, взялася за голову і дивилася у вікно. Роман вже був під дверима сусідки, дзвонив у двері. Сміливо заходив, не чекав відповіді. Світлана в кухні купала Наталку, здивовано подивилася,
- Ой я що не закрилась на замок?
-Нічого - нічого, це я, добрий вечір!
Коробку цукерок і квіти поклав на стіл ,
-Це з наступаючим святом!
Вона не мала, як покинути дівчинку, подякувала і хлюпала на неї воду. Мала задоволено хлюпала рученятами, гукала.
Він стояв задоволений, з усмішкою на обличчі спостерігав за ними.Після купеля допоміг їй закутати Наталку, вона копирсалася, намагалася скинути з себе рушник. Поспішати не було куди, вся увага до дівчинки.
Розчервоніла Світлана погодувала доньку молоком з пляшечки і поклала в ліжко,
- Ну здається все, вже засинає. .
Дивився на Світлану, яка ж вона гарна, як квітка.
-Ми , може почаюємо?- запитала .
-Так, а воду здається на ніч не можна на вулицю виливати, тож я винесу на веранду? - запитав він.
-Та я може сама, поки чайник закипить.
- Ні , я ж чоловік, що не справлюсь?
Йому так стало затишно поряд з нею, сидів навпроти та було бажання сісти поруч, обійняти.
Розмовляли про містечко, він розповідав дещо про роботу, про Київ.
-Тобі напевно додому пора, мама знає, що ти в мене?
-Звичайно знає, що не можу до сусідки сходити?
-Та вже мабуть пора, обіцяв не довго.
Вона проводила, йшла слідом, він раптово повернувся до неї, обійняв, притулив до себе ,
-Що ти зі мною робиш? Я відколи тебе побачив не знаходжу собі місця, не виривайся.
Намагалася вирватися та де там, він такий сильний, що напевно не кожен чоловік з ним справиться, подумала вона.
-Романе, не треба, ти хлопець, я жінка,- промовила спокійно.
Він трохи відпустив її і почав цілувати обличчя, нарешті піймав її уста. Бажаний поцілунок, який він так чекав, йому здався медовим, не міг зупинитися, вона ж не знала, що робити, нарешті вирвалася, різко сказала,
-Що ми робимо, це ж гріх, як ти можеш….
Різко розвернувся, розхвильований вискочив з хати. Але додому відразу не пішов, заспокоював себе, йшов до річки. Відволікався сюжетом річки, втихомирювався і думав, треба себе брати в руки.
Вода виблискувала під місячним сяйвом, повільно заспокоїла бурхливі почуття, які вирували до неї .
Ранком снідали мовчки, він зрозумів, що матері не подобається його поведінка та першим починати розмову не хотів. Вона ж тільки кидала невдоволений погляд і часто зітхала
На свято 8 березня прийшла тітка, разом випили вина, забрала пилосос, який він привіз.
Ввечері мав їхати на роботу, збирав валізу, чекав коли нарешті тітка піде додому, хотів зайти до Світлани.
Та йти не прийшлося, коли вийшов з хати, вона на вулиці в колясці катала дитину. Підійшовши привітався і привітав зі святом, поцілував в щоку. Вона відсахнулася і одразу подивилася на його хату, в вікні постать матері, вона однією рукою тримала тюль.
-Романе, будь ласка не треба, ти поїдеш, а мені, як бути, он твоя мама в вікно дивиться, ще почне, щось говорити,- трохи сердито зауважила вона.
-Давай поїдемо та й поговоримо спокійно, хай дивиться не звертай уваги.
Наталка спокійно лежала в колясці, роздивлялася навкруги, прислухалася до звуків.
-Я сьогодні їду, повернуся не скоро, розпочинаємо новий об`єкт. Дуже прошу тебе не спіши з рішенням продавати будинок, дочекайся мене, невже я тобі байдужий?
Він став перед нею на одне коліно, на долоні тримав коробочку, відкрив, там лежала золота каблучка з камінчиком,
-Я прошу не спіши, давай заручимося, а мине рік, поберемося.
-Світланко, я закохався, ще там, біля криниці, прошу не відмовляй. Час загоїть твою рану, я розумію, але хочу, щоб я мав надію, що ти будеш моєю.
Вона розгублено дивилася на нього, позирала на всі сторони,
-Встань…що, ти!
Сама ж відчувала, що він подобається їй та до більших стосунків, не була готова.
-Дай руку,чи ти відмовляєш мені? – запитав,дивлячись в очі.
Вона тихо, не поспішаючи заговорила,
-Та ні,тільки хай це буде нашим секретом, сподіваюся, що даси мені час все обміркувати. Я ще не готова до інших стосунків, не хочу, щоб про мене були поганої думки, мине рік, тоді будемо вирішувати.
Надів каблучку і впевнено поцілував в уста, вона не сперечалася та відразу заговорила,
-Але ж носити не зможу зараз, всі побачать…
-То вдома знімеш приховаєш, я думаю у нас все буде добре. Вже зовсім стемніло…поверталися додому.
-Ти ж мав їхати, раптом нагадала Світлана.
-Так, на пів двадцяту якраз встигну.
Він провів її під самі двері, поспішив додому. Тільки скрипнули ворота, світло в хаті потухло. Мати сиділа за столом, витирала сльози,
- Сину, невже не знайдеш собі дівчину? Нащо вона тобі з дитям , воно ж не твоє та я ж тебе виростила, я ж ночами не спала, хотіла, щоб ти був щасливий, все для тебе.
-Мамо, я вже дорослий, здатен сам вирішувати своє життя. Нічого, що не моє, буде й моє, як будемо разом.
-Так ти це серйозно!Ой, що люди скажуть! Ще ж рік не минув, як Микола розбився. Це все вона, звичайно гарна,красива, не знаю може й розумна, так напевно, щоб звабити хлопця,- причитала голосно мати.
Він поверед кімнати присів на стілець, опустив голову, зважено, голосно заговорив,
-Мамо не смій її ображати, це не вона, це я! Так, я такий і тільки я винен в цьому, ти мене не розумієш, я її кохаю і все зроблю, щоб ми були разом. За дитину, щоб я взагалі не чув нічого, я зробив свій вибір, мине рік я одружуся на ній.. Тобі пригадати, що мій батько пішов на дитя в Жмеринці, нічого, вже є спільна дитина, мамо він живе з тією жінкою, бачу щасливий, я теж хочу щасливого особистого життя.
Вона тихо витирала сльози,
-Ти мене попрікаєш?!
-Ні в якому разі, я хочу бути щасливим і щоб Наталочка не зростала без батька, зроблю все для їхнього щастя.
-А як же я ,синку?
-Мамо, ти в мене славна жінка, знаю до тітки Галини частенько заходиш, а там сусід, вдівець давно тебе зве заміж, чому зволікаєш? Я завжди хотів чоловіка в домі за батька, може б і ти в житті була веселіша.
Вона мовчала, сльози пропали, де й поділись. Підійшла до сина, він встав і обійняв її,
-Мамо вибач, тобі вирішувати за своє життя. А я хочу бути з тим кого кохаю і хочу, щоб ти була щаслива,он в шістдесят одружуються, тобі ж лише сорок шість.
Він взяв за руку, підвів її до столу, посадив на стілець , поцілував в щоку,
-Мені треба йти,боюся запізнитись на електричку та знай у мене з нею, ще не було близьких стосунків, але я від свого не відступлю.
Підхопив сумку і вийшов. Вона дивилася у вікно, затаїла злобу на Світлану. Ні, я тобі його не віддам.
Роман по дорозі не міг вгамуватися від розмови.В електричці зустрівся з хлопцями, попросив запалити, ті здивовані його поведінкою, почали жартувати,
-Ну нарешті напевно влюбився, що неохота їхати з дому, проговорив один з них.
Відмахнувся рукою, перейшов в інше купе. Занурився в роздуми, одного бажав, щоб швидше настала осінь.
Весняний сонячний день….Теплий вітерець куйовдив віти на берізці, на клумбах біля парканів виднілися листочки і квіти пролісків. З землі пнулися чубчики крокусів. Світлана на могла не помітити цю красу, любувалася нею.Дрібка гарного настрою, усміхнена, на вулиці прогулювалась з коляскою, донька мала заснути.Думка про Романа, пройшло лише три дні, а вже дзвонив, турбувався, як у них справи. Раптово позаду почула голос Зої,
-Добрий день, а я все дивлюся, щось тебе не видно, думаю може додому поїхала?
-Та ні, чого їхати, нам тут добре, я вже звикла, запасів багато є, куди спішити, буде тепло,тоді в гості поїдемо.
-Що тільки в гості, тож розмова на поминках була, що повернешся в село, до батьків.
У відповідь промовчала, зрозуміла, що так краще та жінка не зупинялася.
- Краще їдь звідси не ламай життя сину, він в мене один, я тобі його не віддам! Ти пташка зальотна, тобі у нашому містечку робити нема чого, ти мене почула?!
Світлана зніяковіла, заплакала Наталочка, швидко розвернула коляску. Вже під`їхали до обійстя,
-Я зрозуміла, вибачте, нам треба додому,- тихо сказала вона і поспіхом взяла дівчинку на руки, від хвилювання ключем не могла попасти у замкову щілину.
. -Я тебе попередила,- вслід кинула Зоя.
Вже в хаті вдосталь наплакалась над дитиною, пригортала до себе,
- Ні,сонечко ні, нам такої бабусі не треба.
Зоя повернулася додому задоволена, ну нарешті поговорила, тепер спокійно буду спати, заспокоювала себе.
Роман вже кілька днів не міг додзвонитися до Світлани, то немає в мережі, то чути гудки, не відповідала.
Два тижні з роботи не мав, як вирватись, нарешті відпросився всього на добу.
. Здавалося летів, як зійшов з електрички. Світло горіло в вікнах і вдома і у хаті Світлани. Спочатку вирішив прийти додому.
На веранді побачив чиїсь чоботи. О! напевно тітка прийшла. Старався зайти тихенько, щоб не злякати, почув голос матері,
-Я їй все сказала, хай їде геть звідси, нема, що труїти йому і мені життя.
-І, що вона?
-Сказала зрозуміла, але ж, ще не поїхала.
. В хаті затихло, він гучно постукав капцями, щоб почули , що хтось є і зайшов. Мати з тіткою чаювали за столом, обоє почервоніли, напевно від несподіванки.
-О,синку, казав, що не пускають, роботи багато,- трохи збуджено проговорила мати. Я зараз накрию на стіл, повечеряєш Ромчику та й відпочиватимеш.
-Ні, дякую, я не голодний.
Тітка побачила його суворий погляд, зразу попрощалася, поспішила додому. Він вже поголився,вмився, мовчки одягав білу сорочку. Мати не відразу зрозуміла в чому справа та коли він витягнув іграшку з сумки, все стало зрозуміло.
Стала біля дверей, сердито дивилася на нього,
-Не пущу! До неї зібрався?
Він підхопив її на руки, заніс у спальню,
-Лягай спати, не заважай мені будь ласка .
Вискочив на вулицю, біль розривав серце, вона ж його мама, а не хоче щоб син був щасливий, він вкотре про це думав та не знаходив відповіді, чому все так відбувається.
Тихо постукав у вікно, щоб часом не розбудити Наталочку, якщо вже заснула.
Незважаючи на пізній час Світлана не спала, голосно запитала хто прийшов і відчинила двері.
- Добрий вечір, моє ангелятко, не спиш?,- посміхаючись звернувся до дівчинки.
-Як ви тут?
Світлана ставила на стіл чай і печиво,
-Давай поговоримо.
-А про, що говорити, я все знаю, тому й прийшов. Наберися терпіння, все буде добре, я зрозумів маму та вона нам не зашкодить. Я маю гроші, тож приїхав за ними і хочу поговорити з тобою.
Закапризувала Наталочка, він відразу взяв на руки, ніжно погладив по голівці. Дівчинка уважно дивилася йому в очі, він підморгнув і колисав.
Світлана здивовано дивилася на нього, як він ніжно поводився з її донечкою і усміхалася.
Дівчинка сопіла у ліжку, запала тиша. Наважився підійти,
взяв міцно за плечі і розвирнув до себе, солодкий поцілунок.
Почав розмову,
-Вислухай мене. Ми недавно здали об`єкт, є квартири на продаж, я вирішив купити та на трикімнатну зразу грошей не досить, гадаю ми поки, що поживемо в двокімнатній, що ти скажеш?
Вона несподівано тихо заплакала, сльози котилися горохом, різко встала пішла на кухню, в чайник набирала воду з відра. Поспішив за нею,
-Я тебе прошу, будь моєю, те, що тобі сказала мама, для мене нічого не значить, вона прожила своє життя так, як вона цього хотіла. А у нас своє життя, ти мене розумієш?
Мовчала, але згодом заспокоївшись запитала,
-І що далі?
-Довірся мені, ти хочеш, щоб ми разом виховували Наталочку, ну і наших діточок разом?
-Так, добре, я буду тебе чекати,-промовила і загубилася в його обіймах.
Коли повертався додому було вже за дванадцяту годину. Щасливий, вкривався простирадлом, позирав на годинник, хоча б не проспати.
Заспівали перші півні… Роман летів на електричку з піднятим настроєм, задоволений, здавалося все владнав.
Спілкування по телефону було розрадою для обох, могли довго говорити не помічаючи часу.
Навесні приїжджав тільки два рази і то був не довго. Одні вихідні наняв трактора та й з родиною засадили город , за другим разом засадили город тітці Галині.
Світлани в містечку не було, всі знали,що поїхала до батьків в село. Зоя тішилася, гадала, що син розірвав з нею стосунки.
Та це вона так думала, насправді ж Роман був у селі в Світлани, теж допоміг садити там город, звичайно ж офіційно познайомився з її батьками. Його зустріли дуже привітно, навіть не знали, що він зробив пропозицію донці .
Ввечері вклали Наталочку спати, самі ж сиділи в садку за розмовами. Світлана дивилася на нього закоханими очами і роздумувала, що ж така доля, чому його раніше не зустріла та хто ж знає наперед своє життя..
Вже відцвіли майже всі фруктові дерева. Чудове, яскраве, тепле літо набирало сили.
Одного вечора Зоя взяла в руки міську газету, була така звичка ввечері почитати новини, побачила об`яву, Світлана подала на продаж хату. З полегшенням зітхнула та мовчання сина її турбувало, але не хотіла на цю тему говорити.
Минав час швидко, влітку роботи завжди більше, непомітно підкралася осінь.
Роман задоволений собою, за цей час купив квартиру, вже завіз меблі і збирався з села забрати Світлану,щоб навіть не знала мати. Звичайно йому дуже хотілося сказати, поділитися гарними новинами та не хотів погіршувати настрій ні їй, ні собі.
На річницю Миколи Роман винайняв мікроавтобус, всі їздили на кладовище в Браїлів.Вона дуже задоволена Романом, трохи дивувалася, хоч виріс без батька та за щоб не брався все доводив до пуття .
Ввечері Галина спішила до сестри, треба ж розповісти новини.
Зоя вже лежала, дивилася телевізор,занепокоїлася приходу.
Жінка відразу з порогу запитала,
- -Що гості були в тебе сьогодні?
-Які, ще гості, в честь чого? Сідай вип`ємо чаю,чи ти спішиш?
-А, що Роман не заїжджав? Тож сама бачила їх, я саме стояла на зупинці, біля магазину. Під`їхав мікроавтобус з нього вийшов Роман з дівчинкою на руках, позаду йшла Світлана. Так гарно вдягнена, в білій тоненькій, пуховій хустинці.Зайшли в магазин, я б може побачила, як вийшли та під`їхала маршрутка то я вже поїхала, - поспіхом розповідала Галина.
-Ой лишенько, а я то думаю, що це так рідко приїжджати став, весь час мовчки, я ж думала він з нею розірвав стосунки. Вона ж город навіть не садила, навесні, як поїхала так і не видно, бачила об`яву на продаж хати. Було декілька покупців, ходили роздивлялися та її не було, навіть не знаю, напевно ніхто не купив.
-Ти,бачиш Галино…. Як його зупинити? Чи може він з нею в її селі живе? Що ж робити?- заплакала Зоя.
-Я ж зі Світланою говорила, сказала,щоб і не надіялась, це я порадила поїхати звідси, щоб сину не руйнувала життя. І з ним говорила, що не віддам їй.
-Ну ,оце так діла,то ти сама надоумила їй поїхати! Краще зробила? Тепер навіть не знаєш, що коїться,- не витримала, перебила її Галина.
Замовкли обоє, тільки кожна при своїх думках, важко зітхали, та пили чай.,
-Що думати, що робити, про що тут говорити можна, не ображайся та я тобі скажу , у нас різниця три роки і ти напевно не пам`ятаєш, як наші батьки були проти мого Володьки . Якби я з ним не втекла літом на ніч в поле, мене б ніхто за нього не віддав, так його не хотіли. А що було робити, так, як оце ти зараз не хочеш почути сина. Від долі не втечеш, з дитиною, без дитини, головне, що люблять один одного, - проторохтіла Галина і продовжила спокійніше,
-Тож я буду йти, вже пізно, моя порада, змирися. Може ти, ще з моїм сусідом зладнаєш, будете разом жити..
Пройшло кілька днів Роман приїхав додому дуже радісний, щось під носа наспівував, задоволений і веселий поставив на стіл торт.
Мати здивувалася,
-Що за свято сину?
-Сідай, так, на всякий випадок,гарні новини маю, я купив двокімнатну квартиру в Києві. Завтра забираю Світлану з Наталочкою до себе, а через два тижні зробимо новосілля.
Тож будемо на тебе чекати…
. Запала тиша…Почулося, як мати шморгає носом і вже витягнула з кишені халата хустинку, витирала сльози,
-Ти ж казав, що хотів в Браїлові жити? Це все з-за неї ?
-Мамо вона моя дружина, зрозумій це, ми ж відразу тільки припишемося на новій квартирі, подамо заяву до загсу. Гадаю гучного весілля не буде, а зараз поки що запрошуємо тебе на новосілля . Я зрозумів твоє ставлення то Світлани, тому вирішив, що краще жити далеченько один від одного, щоб бути ріднішими. – А, як же я тут сама? Невже не зміг кращої знайти,- невгамовувалась мати.
-Ні, не міг, я кохаю її і тебе мамо люблю, та гадаю так буде краще. Вона справна господиня, хоч і молоденька, не журися голодним не буду. А хату напевно продамо, досить твого городу, будемо приїжджати до тебе, як на дачу, будемо допомагати . А може ти ще заміж вийдеш, я ж тобі говорив.
В її очах сум, але більше нічого не сказала.
Роман зателефонував тітці, запросив на новосілля в, як вибирав квартиру та дещо про роботу.
На ранок хурделило, йти до станції було важко, під ногами намітані пагорби снігу, протоптаної стежки не було. Розпашівся, аж жарко стало, тішився, що буде жити в Києві, не далеко від роботи.
Перед вихідними Роман приїхав пізненько, ледве добрався до села, автобуси вже не ходили. Наталочка вже спалаСвітлана чекала на нього, він передзвонив перед приходом. Батьки з стариками вже спали, тож заходив тихенько, вона швидко зачинила двері в свою кімнату, щоб нікого не розбудити.
Роман чекав цього дня, йому так хотілося зостатися на одинці з нею. Скільки часу разом та все не міг насолодитися її устами, пристрасно цілував, вона вже не пручалася, не відмовляла, дала свободу почуттям і сама згоріла в коханні.
На ранок приїхав мікроавтобус, батьки виносили речі, всі поспішали….
Пройшло майже два тижні, поки уладналися з речами.
На новосілля мало зібратися дві родини.
Роман з Світланою разом куховарили на кухні, а за дитячим столиком Наталочка розвеселяла їх торохтінням іграшок та лепетанням різних звуків.
Раптом задзвонив телефон Романа.
- О,мама дзвонить.
-Синку, ми всі зібралися разом, ти нас зустрінеш?,- почули голос з телефону.
Світлана стояла поруч, тож все почула, відразу вся розчервонілася. – Обо`язково, якою електричкою їдете? Добре, зустрінемося, -відповів хвилюючись.
-Ну от і добре, твої вже знають де ми живемо, з автовокзалу тут не далеко. А свою родину я поїду зустріну. Він пригорнув до себе Світлану і поцілував в уста,
-Я ж тобі казав, не хвилюйся, все буде добре.
23. 12. 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708032
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 26.02.2017
Зачем спешить туда, где лед
И холод твой, души ненастье.
Но приземлился самолет...
В нем на борту летело счастье.
И там, на взлетной полосе
У одиночества спрошу я.
Любви ли зов в своей красе
Ведет сюда, меня, слепую?
А я просила у Богов
Ту долгожданную посадку.
Но боль из первых же шагов
Собою выложит брусчатку.
Зачем спешила...там не ждут...
Уже не ждут, как раньше ждали.
И снова слезы сердце жгут,
Стекая в ком душевной шали.
Одна, без писем и звонков
Я ценность чувств к тебе копила.
Билет в ушедшую любовь
На сбережения купила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720243
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Не може більше мій народ мовчать,
Бо звідусіль його уже дістали,
Коли брехливі фрази лиш звучать
Й на мир надія майже вже розтала.
Коли тремтить у серці правди спіч
Про гетьмана Богдана-лиходія,
Й про Катерину, що згубила Січ,
І про Жовтневі непрості події.
Й про те, як Крути вбралися в печаль –
За Україну непомірна плата,
Як волю нашу знищувать почав
Великий вождь всього пролетар’яту.
Як чорний серп голодних лихоліть
Косив людей, мов колос, у тридцятих,
І як жахнувся правди білий світ,
Дізнавшись, чим народ мій був розп’ятий…
Народ мій знав і клімат таборів,
І рудники, і сталінські катівні,
Та в серці дух борця таки зберіг,
Хоча кайдани нівечили тіло.
Війну проніс на зболених плечах,
Забувши про тяжкі репресій рани,
Й однакове в кримчан і галичан
Тавро від ненависного тирана.
Три революції за двадцять літ:
Гранітна і оранжева, й остання,
Що сколихнула вкотре уже світ.
І вистояла Гідність на Майдані!
Сьогодні знов народ мій у біді:
У злиднях і війні з Кремлем на сході.
Народ мій є. Він сповнений надій.
Він буде вільним із державним кодом.*
24.02.2017.
* – державна мова (в даному випадку – українська мова).
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720252
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Пролісок синенький
Спать лягає в лісі,
Очі закриває
Горобець у стрісі.
Подихом тепленьким
Вітерці задули,
І бруньки пухнасті
На вербі заснули.
Засинає хмарка
У вечірнім небі.
Засинай, дитинко,
Спать лягати треба.
Сплять в садку дерева,
І деревам сниться,
Як зів'є гніздечко
У дуплі синиця.
Як в стару шпаківню
Залітає пташка,
Як в траві зеленій
Бігає мурашка,
Як сніги розтануть
Та збіжать водою...
Спи, моя дитинко,
З першою весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720217
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
А хто для тебе я?...
Як вечір втомою вкриває
Несе холодна течія
І день у втомі засинає...
А хто для тебе я?...
Як ніч зірками розсипає
І на плечах рука твоя
В обійми тиші загортає...
А хто для тебе я?...
Як ранок кавою стрічає
І ллється пісня солов"я
Промінням сонце небо крає...
А хто для тебе я?...
Весна цілує щирі очі
Мабуть, мелодія твоя
Що радістю тобі шепоче...
Люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720103
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
( Щиро дякую прекрасній поетесі Людмилі Шостацькій
за те, що її вірш "Щастя своїми руками"надихнув мене
на написання даного твору)
Свята Любов і вільна, й легкокрила.
Життя завжди плекає й береже.
І навіть там, де ворога є сила,
Любові світло душі стереже!
Ставлю заслін я ворогу... Любов'ю.
— Моя Любове! Мужні там сини!
Із ними стій і ти на варті миру,
щоб до дітей прийшли солодкі сни!
Прошу тебе... Дай силоньки ще більше
Хоробрим й мужнім всім захисникам!
Щоб ми відважно край свій боронили,
Тебе, Святу, нам Бог подарував!
А там, де ти, наша Свята і Світла,
В серцях, мов сонце, сяє кожна мить.
Ставмо заслін своєю ми Любов'ю,
Бо їй під силу всіх нас захистить!
Щоранку день ясний до нас приходить,
Проміння ніжне сонце ясне ллє.
Та лиш любов дає нам вільні крила,
Бо лиш в Любові вільні крила є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720104
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
(1932-33)
Притулись до землі губами...
В них ще досі огидний намір
Розламати фундамент штучно.
Заховайся, побудь зі мною -
Мене голод і спрага мучать.
Завдаватимуть людям травми,
Розриватимуть сім'ї, клани,
В їжі скажуть сховати долю.
Поки нас не спіймали в зернах,
Випивай мене, їж, будь зі мною...
Страшно думати, що буде далі...
Натикаються бідні на камінь,
Спотикаються, падають стрімко,
Їх кати проводжають з собою,
Посипаючи хлібом і сіллю.
Нашу схованку скоро підпалять,
Душі разом підводять до краю.
Відчуваєш насиченість, втому?
Але дні наші - лічені. Схоже,
Ми не прийдемо більше додому...
XXIII.II.MMXVII
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719860
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Село моє не плаче – умирає,
Останній стогін губиться в ріллі.
За що ж ти, доле, трударів караєш?
Надії шмат убити хто звелів?
Мовчить земля, доглянута, багата,
Таких раніш не знала врожаїв,
Радіти б їй, з вітрами б заспівати –
Вона – в зажурі через буржуїв.
Усе, що дбала для людей щоденно, –
Не тим, хто вчасно і води не пив,
А тим, хто обкрада селян у –енне,
І це держави нашої стовпи?!
Без сорому з мільйонами – в офшори,
Турбуються про власний «чорний день»?
Та скоро вже народ зірве ті штори,
Хоч не одне й село вже пропаде.
26.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719838
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Їх двох поєднати комусь було треба,
Мов сонце і дощ на віконному склі.
Вона доторкалась думками до неба -
Завжди його мрії жили на землі.
Їй муза все снилась, манила піснями.
Їй рими летіли птахами до жмень.
Він прозою жив, хоч любив до нестями.
І схожим, і різним був в кожного день.
Їй сонце всміхалось, і небо квітуче
Хмарками манило в безкраю блакить.
Для нього проміння аж надто сліпуче:
У небо свій погляд він зводив на мить.
Йому не хотілось ні дивних метафор,
Ні тих поетично закручених слів,
А їй бракувало гіпербол, анафор
В словах його тихих земних почуттів.
Контрасти єдна в їхніх душах потреба:
Із сонця й дощу - в них веселка на склі...
Коли ж вона хоче торкнутися неба -
За двох він так міцно стоїть на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719868
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Час життя поділив вже на дні й на години,
А за простором часу безодня німа.
Розірване серце не стулити в єдине,
І назад не вернутися – сили нема
Щоб засіяти ще раз поле тюльпанове,
Розстібнувши сорочку мов душу навстіж.
Назад не вернуть щоб родитися заново,
Ще раз шляхом тернистим пройти босоніж.
2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719906
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Колисають літа
мою долю, немов вишиванку,
Де узори і біль
у житті моїм переплелись.
Не пройшли по життю
із дитинства матусі співанки,
Бо в роботі, лишень,
її дні протікали колись.
Скільки ж мук на віку
довелося тоді пережити!
Двічі голод проповз –
очі бачили дикий той жах…
У війну і пізніш
мама мусила полю служити,
Діток не на бабусь,
а на себе самих залишать.
І вечірню зорю
зустрічали колгоспом у полі,
І не ранок будив –
заблукалі із ночі зірки…
Не роки – цілий вік,
мов заручниця сивої долі,
Й мозолі – лиш краса
на долоні шорсткої руки.
Невідомий їй був
смак простого жіночого щастя.
Поле і трудодні
у коротких мелькали у снах.
Не було для дітей
у матусь тоді вільного часу –
На колгоспних полях
їх чекала весна й посівна.
Колисають літа
мою долю і пам’ять і досі,
Вже й моя сивина
білим снігом на скронях цвіте,
Стріла й я на шляху
літом бабиним виткану осінь,
Але пам’ять моя
не забуде ніколи про те.
19.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719834
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Холодний лід і крижана вода
Не заморозять, як байдуже слово.
Злетіло з уст і усмішка бліда
Зів"яла вмить, нехай і випадково,
Нехай і жарт, який не зовсім жарт.
Тремтячих рук не відігріти вже -
Пропасниця в обіймах лихоманки
Трясе, як грушу, душу стереже, -
Простого слова дивні витинанки.
Квітнева ніч, а іній - в дзеркалах.
Зігріти важче й розтопити сніг,
Коли зневіра віднімає подих.
Беззвучність сліз кричить лишень у сні,
Та на світанку жодних звуків, жодних,
Бо купа справ, а слів тих не злічить.
А серце коле спомин гіркоти,
А душу рве усміхнена байдужість,
Бо я вмираю, та не бачиш ти, -
Хрести так часто заплітають ружі
На цвинтарі щоденного буття.
Останнє коло кличе, доки лімб
Пройти прийдеться, хоч би не запізно.
Предивний світ, змальований Далі,
Спотворить біль, та умовляю слізно,
Укотре Господа, прости й пробач...
23.02.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719807
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Згорали-падали зірки
В ніч листопадову
І понад стрічкою ріки,
Й понад левадами…
Там полином зросла печаль
У серці матері:
Сини йдуть землю захищать –
Їх в неї… п’ятеро…
Боровся перший до кінця –
Загинув, стоячи,
А готувався ж до вінця –
Як серцю боляче!..
А другий втрапив у полон,
Упав, не зламаний…
Чому життя так повело?..
Ще троє… з мамою…
Кигиче чайкою вона
Між них… Старається…
Спокою не дає війна…
У сні здригається…
І коли бачить зорепад
У небі зорянім,
У серці – лютий снігопад,
Тугою зоранім.
6.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719284
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Давно вже юність вдалині крилата,
Солідна зрілість теж збіга-мина –
Уже онуків, ніби янголяток,
Спустило небо дочкам і синам.
Думки намистом мозок огорнули
І дякували Богові за все:
За все прийдешнє і за все минуле,
Аж поки все навколо не засне.
А коли ніч накриє сном-покровом
І ти себе знов бачиш молодим,
Тоді відчуєш власний голос крові:
Це так прекрасно, маєш що плоди!
17.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719631
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017
По весеннему, сбросив надменность,
Облаков бродят по небу стаи;
Выражая хозяйке смиренность,
Ну, а может быть просто устали...
Нет в них больше седеющих прядей
И снегами набитых карманов...
Они чистые, как из тетрадей,
Отказавшие зимним буранам.
Пусть еще не освоили статус,
Но их все таки видеть приятно:
То, что в центре, как флагмана парус,
А вот слева... Пока не понятно.
Веселятся... И это их право:
Ведь три месяца были сердиты...
Вот и солнышко "врезали"... Браво!..
Они часть вновь назначенной свиты;
А зима... Её карты все биты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718881
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Думки, осінні, капають дощем,
Повільним, сірим, з присмаком печалі.
У серці будять непідробний щем,
Снують-блукають, мов сліпі прочани.
Думки ті різні: про війну і смерть,
Та більше в них – про долю України…
Який-то вітер з Заходу подме?
Набридло нам стояти на колінах!..
Коли ж із неба бризне голубінь,
Не сірі думи прийдуть – сонцесяйні,
І, наче пара вірних голубів,
Від рідної Десни помчать до Сяну.
А в них про те, як вирвуться з тенет
Й повернуться Донбас і Крим додому.
Плекай надію, коли ти – поет,
Не маєш права на брехню і втому.
3.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719458
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Ми на різних з тобою покосах
Відспівали життєві пісні,
Зацвіли сріблом-інеєм коси,
Та промінчик надії яснів,
У дуеті, однім, поєднати
Наші долі і наші серця,
Щоб могла для нас двох залунати
Недоспівана пісня оця.
Щоб цвіло для обох одне щастя,
Й заіскрилось у сивих очах,
Смакуватимем, ніби причастя,
і кохання, і вірність плеча…
19.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718165
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Напиши мені мамо листа,
Знову бій, я іти знову мушу,
Ти молися до мого Христа,
Помолися за мене й за душу.
Знову бій, знов стріляють гармати,
Знову смерть лиш за крок до життя,
День і ніч в молитвах мліє мати,
Сина жде- жде його вороття.
Приспів:
В молитвах заквітчаю я світ,
Хай несуться твоїми стежками,
Повертайся мій сину скоріш,
Повертайся до рідної мами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718862
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Слова: Алли Баранкевич.
Ми зустрілись три сестрички.
Пішли в бар випити водички.
Цілий вечір пили коньячок,
Танцювали польку й гопачок.
Приспів:
- Ой!... Міцний цей коньячок!
Смачний дуже шашличок!
А Мартіні ще смачніше,
Нині нам найвеселіше!
Ще раз налили коньячку,
Співали ми пісні в в садку.
Ікру, шашлик, цукерки їли,
Про все цікаве гомоніли.
Приспів:
Тепер нам від того коньячку,
Чи від " МАРТІНІ " й гопачку -
Вже ноги наші неслухняні?
Але ми ж... зовсім не п'яні?....
Приспів:
Був коньячок - дуже міцним,
А шашличок - дуже смачним.
- Ой! ...Вже подіяв коньячок !!!
Йдемо додому спати на бочок.
Автор: Алла Баранкевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718906
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Тиша... Зоря світанкова...
Ми сидимо на містку.
Мовчки, без жодного слова
Ловимо рибку вертку.
Наче останні сльозини,
тануть у небі зірки
і розчиняють хвилини
у перламутрі ріки.
Річка завмерла, і з нею
Наче заснув поплавець...
В небо прийшло із зорею
стадо хмаринок-овець.
По золотавій доріжці
Світла німотність біжить.
А на останній на східці —
Літня, яскрава блакить.
Грає з наживкою короп...
Ми на містку сидимо...
Вкрало, піднявшись угору,
Сонце світанку руно...
Картина Наіма Ламідова "Рибалки"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718918
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Захоплює поетів вміння
у вірш вплести прості слова,
де думка сяє, як проміння,
де слово кожне ожива,
де вразять образи яскраві
і гостре автора перо,
бо пишуть не заради слави,
а хочуть нести в світ добро...
Колись поет блукав шляхами,
співав балади для людей...
Поета слово й зараз з нами,
бо вірш — то слова апогей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718920
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Зима ще дрімає. Сніжок посірів.
Зіщулився, мабуть, від страху.
Тікає струмками вода із дворів,
Чекає давно на птахів.
У тузі ще з осені рідне гніздо,
Від снігу й дощів посіріло,
І хоч прикривалось від вітру листом,
Ледь вижило. Постаріло…
Оселя людська теж допоки жива,
Допоки лунають в ній кроки,
Допоки людина їй дух зігріва,
Й звучать голоси допоки.
27.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718910
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
З почутого шансону французькою...
Автор мені не відомий.
Юнак безвусий цілував Вам ноги,
Вас роздягав, до крихти все знімав.
На Вас молився, мов моливсь до Бога,
Та зняте все в шкатулочку ховав.
Зростав юнак і появились вуса,
Тепер старіти починали Ви…
Вже цілувати ноги він не мусив,
Лише все зняте мусів берегти.
А час настав… Ви ноги цілували,
Все б віддали, аби він поруч був.
Як шию перші зморшки покривали,
Він із шкатулкою кудись загув…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718658
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SP6leDA3BtE[/youtube]
Заблудилася весна: збилася з доріг.
І ступила крадькома в зиму на поріг.
Приміря наряди з білих пелюсток,
Усміхнулась до зими: проклада місток.
А зима лютує: сипе, сипе сніг
І весни заблудлої замітає слід.
Що в природі твориться: тут такий безлад!
А весні не хочеться повертать назад...
Сонце посміхнулось - взявсь водою сніг.
І вода вже капає із тепленьких стріх.
Боротьба триває двох великих сил...
Хто ж перемагає? Сніг все притрусив...
--------------------------------------------------
Бажаю вам, мої Друзі, гарного настрою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718717
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Ніхто не пояснив іще у світі
Ненависті й любові джерело,
Теплом чи злом, чи іншим чим зігріте
Котре зелом у душах проросло.
Та кожен знає, як міцніють крила,
Коли любов поселиться в душі,
А як ненависть по-живому риє,
То душі після того вже чужі.
І хоч любов – до світла то дорога,
Ненависть – різновид людського зла,
Та не було б життя таким розлогим,
Якби любов у світі лиш жила.
Бо пізнається все у порівнянні,
І меду не бува без гіркоти,
Тому й шляхи людські, складні й незнані,
Оті, котрі судилось нам пройти.
12.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717823
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Весна іще сніги не розтопила,
А зиму вартували снігурі,
Та для відльоту їм квитки купила.
Блакить раділа сонечку вгорі.
Воно ж плило-купалося в лагуні,
І простір, білий, ніжно обняло.
Хлібів, озимих, ще дрімали вруни,
Чекали, щоби сонце сніг зняло.
Коли ж весна умиється водою
З проворних, голосистих ручаїв,
Всі зрозуміють, їй нема кордонів,
Бо дух, весняний, поряд зачаївсь.
І низько попливуть густі тумани,
І вип’ють рихло-зернясті сніги,
І запахом незвичним задурманять
Зеленотрав’ям вишиті луги.
17.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718722
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Задивився в її очі, а вони, мов зорі.
Задивився в її очі, а в них хвилі в морі.
У очах її тих синіх океан плескався.
Задивився в очі сині, у них закохався.
Привабили, зчарували, мов зоряні ночі
Оті її, сині-сині, волошкові очі.
Я мов вітер, що у полі грається колоссям.
Задивляюсь в очі сині й тішуся волоссям.
Те волосся золотисте... кучері на скронях.
Ой, яка ж та ніжна ласка у її долонях!
Є таким солодким завжди милої словечко...
Подарую я з любов'ю їй своє сердечко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718248
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 17.02.2017
[b]Как похудеть, на сотню кило,
Чтобы могла влезть в крутое пальто!?
А то лишь фуфайки большие ношу,
Хочу стройной быть, подскажите, прошу!?
Бегать пыталась, не могу тормозить,
Всё на пути торможенья летит!
Люди, машины, даже киоски,
Не получается, бегать так просто!
Ура, вот нашла я рецепт в интернете,
Есть надо меньше, в два раза поверьте!
Уже потеряла почти тридцать пять,
Ведь перестала, я, много жрать!
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718782
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
По долині струмок плине
З чистою водою,
Поливає ранок трави
Росою-сльозою.
Пусти ж мене, мамо-ненько,
Ніженьки помию,
Там чекає козаченько,
Моїм серцю милий.
«Іди ж, доню, не барися, –
Проказала мати, –
Козаченьку не корися,
Поки прийде сватать.
Прийшла дівка у долину,
Де струмок хлюпоче,
Соловейко на калині
Крильцями тріпоче.
«Ой, не прийде козаченько –
На війну поїхав,
Бо вона уже близенько,
Біди несе й лихо.
Заплакала дівчинонька,
Вернулась до хати,
Відшукала ікононьку
Й Бога, ну, прохати.:
«Ой, де милий іде-їде,
Земля хай тримає,
Вороженьки ж сіють біди,
Добра хай не мають».
Що в струмочку вода, чиста,
Біжить-вибігає.
Вже й калина без намиста,
Сніг її ламає.
Що в долині струмок плине
Та й не одне літо,
Біга дівка до калини,
Чи козак не їде.
Не дістались воріженьки
До дівчини краю,
То коханий козаченько
З Богом їх карає.
20.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717545
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 17.02.2017
*
(нашій дорозі, небу і спогадам… )
Ворожка-осінь кличе на обжинки…
Іду на нашу стежку степову,
Де вперше я торкнувся зваби-жінки,
Де ми, щасливі, падали в траву!..
Та в шармі її золота – обман.
– А все ж повірю, осене-циганко,
Хоч зманиш – і сховаєшся в туман!
Я ж, зачарований, не спатиму до ранку
В полоні довгім спогаду-причастя
Вітрам-гульвісам, небу і любові
Окрилений твого кохання словом
Довірю сповідь Жінці й диво-сну:
«Люблю тебе, моє осіннє щастя,
Що поселив в душі моїй весну!»*
----
* її останні слова-зізнання із-за холоду забуття та печалей…
але просить серце надію: живи!
тривай і тут, між небом і землею, –
бо "ще буде радість щастя
більше вод океану,
а кохання протікати по життю
нескінченною рікою!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718621
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Мороз малює сріблом на вікні
З відтінком, синюватим, білі віти,
Не вишити таке на полотні,
Здається, раю божого то квіти.
І хоч укрила всюди все зима,
Неначе казку, дивовижну, пише,
Хай холодно надворі, то – дарма,
Весна давно в потилицю їй дише.
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718721
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Мороз малює сріблом на вікні
З відтінком, синюватим, білі віти,
Не вишити таке на полотні,
Здається, раю божого то квіти.
І хоч укрила всюди все зима,
Неначе казку, дивовижну, пише,
Хай холодно надворі, то – дарма,
Весна давно в потилицю їй дише.
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718721
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017