ОднаДумка: Вибране

Олена Бокійчук

Яким здавався ти мені своїм

Яким  здавався  ти  мені  своїм!  
Яку  романтику  уява  малювала!
І  захлиналися  піснями  солов’ї,
Любов  усе  буття  перевертала.
Неслись  наввипередки  табуном  думки,
Про  те,  як  добре  буде  нам  у  парі.
Любов,  надія,  вірність  на  віки,
Та  захід  сонця  кольорами  грав  у  хмарі.
А  час  минав.Я  зрозуміла  все.
Це  відкриття  не  викликало  подив.
Як  я  красиво  змалювала  це!
...Ти  ж  випадково  мимо    тут  проходив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727664
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 07.04.2017


Олена Вишневська

хмелем у скронях

Кажуть,  загоїться,  навіть  як  пеклом  болить.
Звикнеться.  Контури  стануть  бліді  і  розмиті.  
Ділиться  навпіл  над  нами  небесна  блакить,  
В’яне  у  серці  любов  оберемками  квітів.

Я  заплітаю  /для  кого?/  у  косу  вінок  –  
Листя  сухе,  наче  терен,  байдужістю  коле.  
Ми  заблукали  у  вирві  життя  сторінок.  
Скільки  не  йшли,  а  повсюди  –  спустошене  поле.

Сіяли  –  знову  збирали  рясний  пустоцвіт
І  простягались  між  нами  кордони  іроній,
Доки  не  згасли  за  обрієм  спомини  від
Перших  «привіт»  до  останніх  «пробач»  на  пероні.

Все,  що  лишилось  на  згадку  –  безхатько-душа.
І  недосказаність  слів  –  диким  хмелем  у  скронях.
Рівно  за  чверть  до  появи  Малого  Ковша
Зникну  і  я,  наче  зморений  осінню  сонях.  



/колись-тепер/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727613
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 07.04.2017


Олена Жежук

Тобою я надихатись не можу

                                             [i]  Поезіє,  красо  моя,  окрасо,  
                                               я  перед  тебе  чи  до  тебе  жив?
                                                                                             Василь  Стус[/i]

Тобою  я  надихатись  не  можу,
Щодня  спиваю,  мов  святий  нектар.
Живу  тобою,  плачу  і  тривожусь,
І  бережу,  мов  сокровенний  дар.

З  тобою  я  прекрасний  світ  відкрила,
Потік  душі  барвистий  водограй,
Що  живить  дух  –  спинить  його  несила,
Мов  карму  щастя,  код  у  дивокрай…

Ти  крик  жертовний,    пісня  легкокрила,
Відлуння  болю  й  радості  умить.
Ти  мрій  моїх  одвічнії  вітрила,
Тобою  серце  молиться  й  щемить.

О  слів  красо!  О  музико  нетлінна!
Безмежна  воле  сокровенних  дум…
Поезія  –  молитва    неоцінна!
Гірка  любов  й  найрадісніший  сум.

Тобою  я  напитися  не  можу…
Тобою  охрещуся  знов  і  знов.
На  тебе  я,  поезіє,  так  схожа...  
Візьми  мене  під  вічний  свій  покров.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724843
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017


Елена Марс

Поезія - життя земного проза

Не  треба  книг.  Достатньо  кілька  віршів,  
Щоб  серце  зацікавленим  було
Тим  серцем,    що  співаючи,    їх  пише.  
Поезія  -  прозора,    наче  скло.  

У  віршах  -  суть  душі,    її  глибини,  
Що  рвуться  на  поверхню  сторінок!  
Достатньо,    щоб  "побачити"  людину;
Почути  голос  пристрасних  думок.  

Почути  сміх!..    Буває,    що  і  сльози...
Відчути  біль,    неначебто  він  твій!
Поезія  -  життя  земного  проза
Й  шляхи  душі  -  до  світла,    до  надій...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723510
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 16.03.2017


Helen Kass

Мене лякає слово «мамо»…

Мене  лякає  слово  «мамо»,  
Яке  не  має  власника  свого…  
Яке  блука  сирітськими  очами,  
Аби  спіймати  хоч  кого…  

Мене  лякає  слово  «мамо»,  
Що  в  відповідь  дарує  німоту…  
Що  зникнувши  із  вуст  з  роками,  
У  серце  заселяє  самоту…  

Мене  лякає  слово  «мамо»,  
Яке  не  скаже  хтось  мені…  
Яке  розтане  між  рядками  -  
Отут,  в  книжковій  тишині…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723203
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017


Крилата (Любов Пікас)

Театр і голуби

Розсілись  важно  голуби    у  сквері
На  дерев’яних    лавах,      у  партері.
На  сцену-небо  дивляться  гульвіси,
Ждуть,  поки  сіру  скине  день  завісу.

Не  поспішає  слати  той  привіти,
На  сцену  випускати  Сонце,  Вітер.
Дріма  собі  у  лісовім  болоті,
Зв'язавши  крила  надиху-охоті.

Птахи  шнурком  сидять  незрушно,  чемно.    
У    театральній  залі  тихо,    темно.
Та  ось  нарешті  день  змилосердився.
Підняв  завісу,    випустив  артистів.

З’явилось  в  жовте  випудрене  Сонце  
(У  п’єсі  «Щастя»  –  головний  герой  це!)
Розтрощив  Вітер    Хмару  з    порцеляни.  
Розкрилось  Небо    крокусом  весняним.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722877
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017


посполитий

Я МІГ БИ

Химерний  картковий  будинок
Дрібним  осипається  попелом,
До  щастя  дванадцять  зупинок…
То,  може,  розважимось  покером?

Збиратимем  «флеші»  і  «стріти»*,
Робитимем  ставки  непевні…
Я  міг  би  тебе  не  зустріти
Ні  в  квітні,  ні  в  травні,  ні  в  червні.
Не  бачити  міг,  не  почути,
Я  міг  би  тебе  і  не  мати,
Якби…  Не  спромігся  відчути
Чи  шостим  чуттям,  чи  десятим…
До  щастя  –  дванадцять  зупинок,
Дві  тисячі  сорок  парсеків**,
Скінченний  потічок  хвилинок…
Далеко,  кохана,  далеко…

На  стіл  підкладатимем  фішки,
У  покер  блефуючи  з  долею…
А  знаєш,  я  йшов  би  і  пішки,
Нога  за  ногою  по  колії…


*Флеш  і  стріт  –  карткові  комбінації  в  покері.
**Парсек  -  поширена  в  астрономії  позасистемна  одиниця  виміру  довжини,  149597870700  м.  Простіше  -  150  мільярдів  кілометрів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722065
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 10.03.2017


Анатолій В.

Я вклонюся тобі за любов

У  завіях  похнюплених  днів
Біля  тебе  я  бути  так  хочу...
Я  для  тебе  мережку  зі  снів
Виплітатиму  кожної  ночі...

Так  буває  в  житті  лише  раз.
І  повторюєш  знову  і  знову
Сотні  тисяч  закоханих  фраз,
Що  душа  узяла  за  основу...

І  вслухаючись  в  шепіт  вітрів,
В  партитуру  космічних  симфоній,
Ти  мене  віднайдеш  серед  снів,
Візьмеш  душу  мою  у  долоні...

Я  вклонюся  тобі  за  любов
Самозречену,  з  тисяч  пробачень,
На  межі  зрозумілих  основ,
За  межею  невтрачених  значень..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720276
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017


Нана Фокун

Відходять рідні…

       Відходять  рідні  з  нашого  життя
       в  незнану  далечінь  стрімких  висот.
       Чи  то  у  безвість,  де  лиш  пустота,
       а  чи  на  небо,  де  нема  земних  турбот.

       Ніхто:  ні  вчені,  ні  провидці
       не  знають  правди  про  життя  душі.
       Та  в  пам'яті  майбутніх  поколінь
       про  рідних  згадку  теплу  залиши.

       Про  посмішку  їх  щиру  розкажи,
       як  у  тривогах  спокій  дарували,
       до  дому,  до  землі  любов  вселяли,
       як  у  воріт  на  твій  прихід  чекали.

       У  спогадах  альбомі  золотому
       знайдеш  ту  мить,  яку  лиш  вдвох  відчули.
       Так  сумно-сумно  серце  затріпоче,
       вологим  стане  погляд  у  минуле.

       Та  ні,  не  варто  лити  сльози  горя
       за  тими,  кого  небо  відняло.
       Їм  добре  там,  де  зла  уже  немає,
       вони  у  снах  дарують  нам  тепло.

       І  з  висоти  за  нами  наглядають,
       чи  праведно  живем,  чи  ми  щасливі,
       від  підлостей  людських  оберігають
       на  землю  шлють  волошки  сині-сині.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720014
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017


Уляна Стринжа

Груша

Кремезна  груша,  як  стара  людина,
У  пальцях  розчепірених  –  роки.
Побачили  всього  вони,  й  не  дивно,
Старенькі  руки  і  старі  гілки.  

Кремезна  груша...Тихий  спомин  ляже:
Твоя  духмяність,  молодість  моя...
Ну  хто  тепер,  крім  нас,  уже  розкаже
Про  те,  як  тут  жила  колись  сім’я?    

Кремезна  груша  ця  була  ще  юна,
Якийсь  малий  тоненький  пагінець,
Коли  велася  тут  багатострунно  
Мелодія  у  люблячих  сердець.  

Пливуть  роки,  відходять  у  нетлінність  
Оті  прості  і  любі  імена,
Бо  є  в  житті  така  закономірність...
Та  груша  не  лишається  одна.  

Маленькі  пальці  з  часом  знов  торкнуться
Старих  гілок,  які  розквітнуть  знов,
І  очі  знову  тепло  усміхнуться  
До  груші  тої,  а  в  очах  –  любов.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719953
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017


Відочка Вансель

Черешня не родить взимку

Хочеться  накрити  стіл.  І  пригощати  щастям,  мріями,  надією,  сонцем,  посмішкою,  вірою  і  обіймами.  

У  кожного  в  долі  свої  порції  болі  і  радості,  удачі  і  падінь,  днів,  що  спливають  щастям,  хвилин,  що  розтягнуті  до  вічності  від  того,  що  розірвана  душа.  

Кохання  повинно  бути  взаємним.  Від  невзаємного  потрібно  вилікуватись.  А  лікарів  хороших  знайти  важко.  І  щоб  в  палаті  -  обійми.  Сонце  і  посмішки.  

Земля  дуже  маленька  і  кругла.  Бумеранги  можуть  не  повертатися.  Але  впадуть  на  голову  стовітсотково.  Коли  впаде  зірка,  за  котру  вони  ненароком  зачепляться.  

Якщо  ти  будеш  тільки  люблячою,  хорошою,  милою,  ніжною,  завжди  усміхненою  -  то  чи  це  ти?  Те,  що  відчуває  твоя  душа  в  цю  мить  -  повинно  бути.  

Якщо  в  тебе  є  характер  -  він  є  з  дитинства.  Він  є  з  того  часу,  коли  ти  пам'ятаєш  свої  вчинки.  

Черешня  не  родить  в  морози.  Їй  відведений  свій  час.  І  випадковості  не  існує.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718646
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017


Анатолій В.

Ти просто прийдеш

Тебе  віднайду  на  окраїні  снів  і  галактик,
У  безвісті  всесвіту,  серед  сузір`їв  чужих...
Я  мрійник,  дивак,  а  іще    невиправний  романтик,
І  серце  заплуталось:    видих  зробити    чи  вдих?..

Тебе  дочекаюся  десь  на  межі  світостворень!
Я  знаю:    відчуєш,  я  знаю:  ти  прийдеш  колись,
Бо  це  вже  було,  світ  складається  з  безліч  повторень,
Де  ми  вже  були,  і  прощались,  й  зустрітись  клялись...

Знайду  і  залишусь  назавжди  в  твоєму  полоні,
Тебе  відшукаю  у  таїні  світобудов!..
Ти  просто  прийдеш,  станеш  сонячним  світлом  в  долонях,
Моєю  святою  основою  всіх  молитов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715131
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017


Д

50 шагов

за  каждый  свой  поступок
перед  тобой  отвечу

и  в  стоге  сена,  для  тебя,
найду  иголку

но,  [b]пятьдесят  шагов  [/b]
пройду  я,  
лишь,  навстречу...

а,  не  от  тебя...

и  не  вдогонку...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697953
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 25.01.2017


Наталя Хаммоуда

МРІЯ.

 (  Нащадкам  присвячено)

Коли  я  відійду,  коли  мене  не  стане,
Коли  уже  і  світ  забуде,  що  булà,
Я  мрію  із  небес  крізь  решето  туманів,
Вертатися  до  Вас  промінчиком  тепла.
Торкатись  Ваших  мрій-  нехай  усе  здійсниться,
Стелити  трав  шовки  на  всі  земні  путі,  
Лишати  світла  тінь  на  кожному  обличчі,
Хто  у  хвилину  ту  зневірився  в  житті.
Леліяти  в  садах  весняні  диво-квіти,
Рясним-рясним  дощем  пролитися  в  жита,
І  з  усіма  із  Вас  сміятись  і  радіти,
І  поряд  з  Вами  йти  через  усі  літа.
Коли  я  вже  піду...  Коли  мене  не  стане,
Коли  уже  і  світ  забуде,  що  була,
Із  висоти  небес,  з  поміж  густих  туманів
Вам  упаду  до  ніг  промінчиком  тепла.

27  грудня  2016.
©Н.  Хаммоуда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713897
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 23.01.2017


посполитий

ЧОРНА ДОЛИНА

Ще  кУрів  дим  над  Перекопом,
Хоч  похоронний  шабель  дзвін
Затих.в  кривавому  болоті
Не  знати  хто:татарин  чи  русин.
Пісна  земля  людським  впилася  болем
І  різав  вухо  крик  ґвалтованих  дівчат.
Літав  Сірко  над  тим  кривавим  морем
Й  силяв  на  спис  маленьких  татарчат...
***
Та  все  ж  наситились.напились  меду  помсти.
Позаду  гул  козацьких  щедрих  жнив.
Звільнив  Сірко-  отАман  запорозький
З  неволі  кримської  невільників-  братів.
Шість  тисяч.  Йшли  на  тихі  води,
Під  ясні  зорі,на  святую  Русь.
Риплять  немащені  підводи-
Везуть  з  козацьким  хлібом  груз.
***
В  Долині  Чорній  зупинились
Попасти  коней,людям  відпочить.
Смиренно  Богу  помолились…
І  хтось  в  ту  мить  давай  Сірка  просить:
-Пусти  нас  батьку-отамАне
Назад  у  Крим,бо  вже  давно
Ми  живемО  у  бусурманів.
Родина  там,земля,майно…
-Та  хто  ж  вас  силою  тримає?-
Всміхнувся  криво  отаман.
-Ідіть…Хай  Бог  вам  помагає…
Ідіть  назад  до  бусурман.
***
Й  вони  пішли…набралось  тисяч  зо  дві
Бажаючих  іти  за  Перекоп.
Ще  валка  не  сховалася  за  обрій,
Як  вже  гукнув  полковників  Сірко.
Сказав  щоб  сотню  відобрали
Між  козаків.із  самих  молодих.
Щоб  серце  кров’ю  гартували
Не  ворогів  рубаючи-своїх…
-Хай  краще  ляжуть  трупом  в  цій  долині,
Ніж  плодяться  в  Криму,мов  сарана,
На  лихо  рідній  неньці-Україні,
На  лихо  православних  християн!
***
І  гартувалось  серце,гартувались  шаблі,
У  крові  братній  гартувалась  сталь…
Жаль,не  побачив  того,бо  поцінував  би
Не  кровний  брат,брат  во  Христі-москаль…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371980
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 20.01.2017


ГАЛИНА КОРИЗМА

ДИВНА ЖІНКА

Шепотіли  збоку  —  богомільна...
Відрікатись  —  то  не  вірити  в  Христа.
Жінка  повернулася  повільно,
Посміхнулась  на  чужі  слова.

Хтось  сказав:  вона  люби́ть  не  вміє,
Скільки  літ,  а  досі  ще  сама.
А  у  ній  —  весняні  заметілі,
А  у  ній  —  заквітчана  зима...

Співчували  нишком  —  нещаслива.
Певно,  доля  випала  за  гріх?..
Вíрші  із  душі  вона  творила,
Їй  здавався  милим  Божий  світ.

Хтось  казав,  хтось  говорив  і  мислив  —
Різні  ду́мки  (писані  й  на  слух).
Жінка,  —  наче  небо  променисте,
Доброти  —  повнісінький  ланту́х...

Вся  вона  —  залюблена  й  багата,
Мов  осінній  сад  серед  снігів,
А  в  душі  вона  була  крилата,
Та  ніхто  збагнути  не  зумів.

Йшла  собі  велично  світокраєм
І  не  раз  верталася  у  юнь,
Де  любов  палала  сонцеграєм,
Доброта  —  мільйонами  відлунь.

Все  на  світі  можна  говорити...
Різні  погляди  у  мудрих  вчителів.
Жінка  роздавала  всім  привіти
І  людей  любила  на  Землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712219
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 15.01.2017


РОЯ

Дві зорі

З  тобою  ми,  неначе  дві  зорі:
Такі  близькі  і  до  знемог  далекі!..
Ти  розсипаєш  перли  угорі,
А  я  внизу  римую  серцеклекіт...

Курличе  журавлем  бешкетник-час,
Малюючи  узори  на  долоні...
Але  дарма:  ця  казка  не  для  нас  -
Вмивають  будні  крапельки  солоні...

А  як  світили  ми  удвох  колись!
Серця  палали,  віченьки  зоріли!..
Чому  ж  надії-долі  не  сплелись,
А  пам'ять  досі  жне  отруйні  стріли?..

Та  сяю  я,  і  ти  ясній-світи,
Хоч  ми  -  не  ми,  і  посріблились  скроні...
І  "нас"  немає...  Тільки  "я"  і  "ти"  -
Як  дві  зорі,  що...  стрілись  на  пероні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711908
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017


Леся Геник

Не повертай

Ти  мене  мені  не  повертай,
я  собі  без  тебе  не  крилата.
Тишу  ворохобить  зірка  злата  -
дзенькнула,  упавши...
Зачекай!
Ще  мене  мені  не  повертай...

Хоч  до  ранку,  першої  роси
за  межею  стримай  зойки  світу,
погляди  і  хижі  голоси,
не  студи  сю  купіль  розігріту.

Хай  на  вікнах  місячна  тасьма
заколише,  заговорить  ранок.
Знаєш-бо,  солодшого  нема
за  цілунок  теплий  наостанок,
що  вуста  спивають  на  порі
в  мент,  коли  соплять  ще  димарі.

Тож  мене  мені  не  повертай.
Хай  побуду  тишею  чи  йгрою,
тільки  ж  у  тобі,  аби  з  тобою
під  крилом  у  ночі...
Зачекай!
Ще  хоч  мить  мене  мені  не  повертай...

7.08.15  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711870
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017


Ірина Кохан

Не звикай

Не  звикай  до  мене.  Я  мину.
Як  минають  весни  рік  за  роком.
На  вустах  лиш  присмак  полину,
На  очах  провогклу  заволоку

По  собі  залишу.  Відцвіту,
Мов  пожежі  айстрово-осінні.
Листопадну  пору  золоту
Змінять  сніжно-білі  заметілі.

Відчеканить  мудрістю  життя
Кожен  крок,  розпише  наші  ролі.
Чи  прийме  Всевишній  каяття?
Чи,  мов  зорі,  тлітимем  поволі?

Відречись,  благаю,  я  піду.
Озирнутись  навіть  не  посмію.
На  порозі  стишивши  ходу,
Настіж  двері  лишу  сніговію...

Не  звикай.  Бо  скорена  вітрам
Повернуся  птахою  до  неба...
Омини  душі  моєї  храм.
Я  боюся...  Звикнути  до  тебе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711775
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017


Сергій Дроботенко

Благаю сину, повертайся швидше

Благаю  сину,  повертайся    швидше
Без  тебе  плачуть  верби  за  вікном…
І  Сонця  схід  стає  неначе  нижче
Коли  схиляюсь  над  твоїм  листом.

Я  сто  разів  його  перечитала
Твої  слова,  бентежні  та  сумні.
Я  знов  і  знов  у  Господа  благала,
Щоб  вижив  ти  на  бісовій  війні.

Щоб  ти  прийшов  до  батьківської  хати
Веселий  і  привітний,  як  колись,
Щоб  у  боях  не  гинули  солдати,
Щоб  материнські  сльози  не  лились…

Коли  війна  покине  Україну
Коли  на  Схід  лелеки  полетять  –
Ти  йди  додому  мій  коханий  сину,
У  край,  де  верби  з  вітром  шелестять.

26-27.08.2015.

Відео  на  вірш  тут:  https://www.youtube.com/watch?v=JgVoE2GulaI

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711359
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017


Олекса Терен

Новини України:" Військовий загинув на Донбасі"

Він  рідну  землю
                         обійняв  руками
Незграбно  так  ,
                         прикривши  тілом  рани  ,
Землі  замерзлої  ,
                         там  де  осколки  мін  ,
Обох  шматують  
                         та  сьогодні  він
Прикрив  її
                         своїм  синівським  тілом
Й  найвищу  цІну  дав  ,
                   «  Не  словом  дав  ,  а  ділом  ».

Порвалась  ще  одна  струна  ,
                       вповзла  біда  у  білу  хату  
І  розірвались  небеса  :
                 «  Я  так  любив  вас  ,
                                                         мамо  й  тату  …»


Не  може  бути  мАрною
                         ТАКА    ЦІНА  ,
А  ми  не  знаємо
                       війна  в  нас  ,  -
Не  війна  ?

10.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711380
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Олена Жежук

Жоржиновий рай

Де  сонце  сідає…  жоржини  там  вічно  цвітуть,
І  гори  вдягають  корони  –  бурштинові  німби.
Як  йтимеш    туди,  попрошу,    не  лишай  мене  тут,
Бо  маю  зібрати  насіння  в  небесній  садибі.

В  далеких  світах  із  долонь  моїх  питимеш  мед,
І  вип'єш    до  краплі  зі  слів  моїх  присмаки  м'яти.
Як  небом  повисну  –  впізнаєш  мене  без  прикмет?
Ще  стільки  доріг  нам  пройти,  щоб  навчитись  кохати.

А  поки  ітимеш  –  попереду  сонцем    зійду,
А  спізнишся  чи  в  безнадії  погубиш  стежини  –
Зустріну  тебе…  й  покажу  в  своїм  дивнім  саду,
Як  сонце  сідає  в  посіяні  мною  жоржини…        

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711357
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Шостацька Людмила

НЕ СПИТЬ ПОЕТ

                                         Не  спить  поет,  все  думка  не  дає.
                         Усе  блукає  світом  без  кордонів.
                         Поет  із  віршем  і  лягає,  і  встає,
                         Нема  поету  писаних  законів.

                         Все  ніби-то  давно  уже  сказали,
                         Все  геніальне  сказане  до  нього,
                         Проте  у  нього  лиш  свої  вокзали
                         І  скаже  так  –  не  сказано  ні  в  кого.

                         В  його  лиш  серці  цей  кипить  вулкан,
                         Його  струмок  біжить  у  цьому  руслі,
                         Таких  думок  лиш  цей  поет  –  гурман,
                         Напій  такий  лише  у  його  кухлі.

                         Слова  збирає,  наче  в  небі  зорі,
                         Думки  сідлає,    не  відпустить  крила
                         І  буде  в  нього  безліч  ще  історій  -
                         Із  думки  в  слові  виростає  сила.

                         Поет  не  спить,  епоха  б’є  в  набат,
                         Невинні  гинуть  і  тіла,  і  душі,
                         Поет  сьогодні  й  лікар,  й  адвокат,
                         Нема  часу  хворіти  на  байдужість.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711049
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Rekha

Опять о птицах…

Храню  тебя  во  всём  подряд  –  
в  предсердиях,  в  шкатулке,  в  мыслях,
в  простых,  до  жара  близких  числах.
И  заполняю  звукоряд
своих  стихов  одним  «люблю»,
но,  всё  же,  кажется  мне  –  мало.
Чтоб  тишина  твоя  врастала
в  гитарных  струн  ночной  не-блюз.
Сорвусь,  как  звук  с  твоей  струны,  –  
лететь,  вливаться  в  нежность  ночи,
и  все  признания,  построчно,
сцеловывать  с  твоей  спины.
И  в  ярости  скучавших  губ
читать  «всегда  с  тобой  едины»!
Я  птицей  счастья  (целым  клином)
тебя  на  сердце  берегу.

22.10.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711184
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Анатолій В.

Ангел

До  шибки  горнеться  холодна  темна  ніч
І  в  душу  загляда  мені  незримо...
Щось  тисне  каменем  печалі  поміж  пліч  -
То  ангел  споминів  вмостився  за  плечима!

І  серце  крилами  своїми  обійняв,
І  міцно  стиснув  так,  що  аж  до  крику!
-  Усе  мине,  -  мене  він  тихо  запевняв,
А  серце  плакало  і  голосило  дико...

Коли  не  стало  вже  ні  сил,  ні  сліз,  ні  слів,
І  пустка  серце  оплела  лозою  —
Здійнявся  в  небо  чорне,  мовчки  відлетів,
І  все  у  ніч  пішло  холодною  сльозою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654937
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 10.01.2017


Анатолій В.

Прощання

Я  втрати  боюся,  боюся  зачинених  брам,
І  жити  лиш  згадкою,  тішити  думкою  мрію...
Боюся  відкритись  назустріч  буремним  вітрам,
Боюся  прощань,  бо  змиритися  з  ними  не  вмію.

Прощання  -  це  як  відпускати  частину  себе:
На  волю,  назавжди,  у  небо,  у  ніч  горобину...
Та  ніч  усе  небо  закриє,  колись  голубе!..
Так  важко  дивитися  мріям  і  спогадам  в  спину!

Усе  відійде,  все  забудеться,  стане  нічим,
Допоки  зі  сховку  не  з`явиться  привидом  спогад  -
Тоді  оживе  згустком  болю  у  плетиві  рим
Цей  вірш,  невловимий,  як  натяк,  як  подих,  як  здогад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657186
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 10.01.2017


Ганна Верес

Ти розумієш, що таке неспокій

В    нічному    озері    купалися      зірки
І    місяць,    мов    велика    жовта    диня.
А    вдень    зникало    це.    І    так    було    роки.
Жила    й    мудрішала    із    цим    щодня    людина.

Дитинство    чомусь    швидко    пробіга,
А    далі    юність    запрягає    роки.
Якщо    ти    хоч    колись    когось    кохав,
То    розумієш,    що    таке    неспокій.

Про    нього    пам’ятають    і    зірки,
І    дивний    місяць    з    Вічності,    ні,    з    неба,
Кохання    берегли    вони    роки,
Щоб    ти    прожив    –    не    існував    як-небудь.
18.02.2013.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710945
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017


Lana P.

ШЕПІТ СНІГУ

Шепіт  снігу  лоскоче  нам  скроні,
Намагнічує  думку,  слова.
А  сніжинки  летять  на  долоні,
Що  аж  обертом  йде  голова.

Проникають  за  шию  і  вуха,
Щемно  сиплють  бентежну  любов,
Ти  замри  на  хвилинку,  послухай,
Як  пульсує  і  ніжиться  кров...

Шепіт  снігу  вигойдує  мрії,
Що  кружляють  в  далеких  світах,
Огортає  в  лелітки  надії,
Залишає  сліди  на  вустах.

Шепіт  снігу  приносить  нам  вісті
Від  найближчих,  коханих  людей.
І  малює  уяви  барвисті
У  снігах  призабутих  алей.                                  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710655
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017


Мессі

Ніколи не пізно

Ніколи  не  пізно  сказати  -  Пробач,  
Не  пізно  ніколи  сказати  -  Чекаю.  
Ти  хочеш  поплакати?  Просто  поплач,  
Скажи,  якщо  хочеш,  це  слово  -  Кохаю.  
Ніколи  не  пізно,  сказати  -  Прийди,  
Та  й  не  потрібно  жахатись  невдачі.  
Не  пізно  сказати  -  Будь  ласка,  зажди,  
Коли  ти  живеш  й  не  чекаєш  подачі.  
Ніколи  не  пізно  спитати  -  Чому?  
Для  чого  то  так?  І  в  чому  ти  винна?  
Не  пізно  розкрить  свою  душу  тому,  
З  ким  жити  ти  прагнеш,  не  з  тим,  що  повинна.  
Ніколи  не  пізно  покаятись  Богу,  
Руки  піднявши  свої  до  грудей.  
Прозріти  не  пізно  й  пізнати  дорогу,  
Яка  поведе  до  приємних  людей.  
Ніколи  не  пізно  сказать  -  Я  зумію,  
І  вчитись  ніколи  не  пізно,  як  знаєм.  
Не  треба  казать,  що  не  хочу  й  не  вмію,  
Ми  завжди,  що  зробимо,  просто  ламаєм.  
Ніколи  не  пізно  сказати  -  Вернись,  
Все  буде  по  -  іншому,  буде  навзаєм.  
Ніколи  не  пізно  піднятися  у  вись,  
Хоч  крила  відсутні  і  ми  не  літаєм.  
Ніколи  не  пізно  сказати  -  Забудь.  
Ніколи  не  пізно  сказати  -  Візьми.  
Ніколи  не  пізно  сказати  -  Нехай,  
Хоч  ззаду  плечей  грізні  вовки  вже  виють.  
Ніколи  не  пізно  пізнать  в  небі  рай,  
Бо  тому,  хто  стукає,  завжди  відкриють.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710663
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017


Ліна Ланська

КОМУСЬ

Корюсь...
Нехай  подумають  вітри  -
Боюсь,

Якщо  так  легше  спокушати  вісь  земну

Вві  сні.
Ім"я    із  пам"яті  зітри.
Мені

Необережній,    від  сьогодні,  не  до  сну.

Молюсь.
Щокою  мовчки,  до  щоки  
Тулюсь...

Та  не  моя  вина,  що    я,  а  не  вона

Отут.
Біжать  безжалісні    роки
Спокут.

Чолом  руйнована  у  відчаї,  стіна.

Хилюсь,
Коліна  обійнявши  знов.
Комусь

До  ніг  впаде  його  любов.

Прийшов?  -
Скитається  душа    марудно-затісна,
Зливає  муки  в  келихи  вина,  -  

За  нас!

Спинюсь
Наснитися  іще  не  раз,
Комусь...
06.01.17.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710597
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 07.01.2017


Анатолій В.

Не відцураюсь! Не покину! Не зречусь!

Не  відцураюсь!  Не  покину!  Не  зречусь!
Серед  колючості  розхристаних  вітрів
Я  теплим  словом  біля  тебе  залишусь,
Гарячим  вогником  холодних  вечорів...

І  серед  марева  недоспаних  ночей,
Як  місяць  тінями  малює  на  стіні
Картину  тиші,  що  тавром  в  душі  пече,
Ти  просто  подумки  про  все  скажи  мені!

Почни  хоч  подумки  зі  мною  діалог,
І  я  почую,  і  до  серця  пригорнусь...
Серед  безвиході,  із  тиші  і  тривог,
Не  відцураюсь!  Не  покину!  Не  зречусь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690722
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 06.01.2017


Східний

Волонтерські кілометри

                                                                               

Перехрестя,  дороги,  мости  -  
Все  далі  і  далі  від  дому.
Скажи  мені,  люба:  "Як  ти!"  
Долаю  у  котре  я  втому.

Вогні  світлофорів  і  ніч.
До  ранку  важкі  кілометри.
Вогник  палає,  мов  з  свіч,
До  кави  -  секунди  і  метри.

Тримаю  гарячий  напій.
Ковток  за  ковтком  -  насолода.
В  ту  ніч,  ти  казала:  "Постій".
А  далі  була  нагорода.

Мокрий  асфальт  на  шосе.
Колеса  збирають  вологу.
Від  дому  все  далі  несе,
Чекають  на  фронті  підмогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709064
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 05.01.2017


Ганна Верес

Перший сніг

Сірий  купол  грудневого  неба…

Трусить  тихо  лапатим  сніжком.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Сіна  стіг,  всім  здалося,  далебі,

Чарівним  сніговим  став  стіжком.


Він  тулився  за  садом,  в  леваді.

Білим  пухом  укрились  гілки.

І  ніщо  не  було  на  заваді

Довгожданим  сніжинкам  легким.


Вітерець  заховався  за  хмари,

Щоб  дивитись  на  сніг  звідтіля,

Тиха  радість  душі  не  затьмарить.

А  ще  більше  радіє  земля,


Снігу  першого    не  забуває  –

Снігопади  ще  будуть  в  житті,

І  здається,  таке  відчуває

Наречена  в  весільній  фаті.
07.12.2012

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710197
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017


Єлена Дорофієвська

Нестриманість

докучлива  [i]нестриманість[/i]  поезій
моїх  
тобі  отруює  життя,  

немов  дитя,  
що  грається  із  лезом  -
непрохане,  
небажане  дитя...

нехрещені,  
без  дозволу  на  душу,
ввірвуться  вірші
в  світ  колишніх  див,

мов  потерчата...  

...їх  любити  мушу,
бо  ти  їх
безнадійно
розлюбив...

___
[b]Потерчá  [/b](також  потерчу́к,  страдча)  —  в  українській  міфології  так  називають  дитину,  яка  померла  нехрещеною,  або  власне  її  душу.  Демонічна  істота.

За  походженням  слово  «потерча»  пов'язане  з  дієсловом  «потеряти»,  «потирати»  («втрачати»,  а  також  «зіпсувати»,  «зробити  шкоду»,  «зруйнувати»)
[i]Інформація  з  Вікіпедії
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709944
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017


Анна Яковчук

Моя весна

Вже  другий  тиждень  голосу  його  не  чую,
Живу  як  не  живу,  ходжу  як  та  мара.
І  зникла  радість  вся,  і  більше  не  відчую
Як  серце  б’ється  ,  чекаючи  його  дзвінка.

І  зник  той  блиск  в  очах  моїх  зелених,
І  рухи  стали  не  мої  –  чужі.
А  надворі  весна  –  пора  людей  веселих,
Любові  й  зустрічей  до  ранньої  зорі.

У  серці  біль,  а  на  обличчі  смуток,
Болить  душа,  з  очей  впаде  сльоза.
Надворі  радість,  сміх  маленьких  діток,
Всюди  краса,  а  у  душі  страшна  гроза…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709897
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017


Анатолій В.

Тримай мене

Прислухайся.  Чуєш,  як  пада  задумливо  сніг,
Земля  загортається  в  білу  замислену  тишу?..
Я  жити  без  тебе  спокійно  б,  напевно,  не  зміг.
Ти  чуєш,  крізь  сніг  звіддаля:  «Я  тебе  не  залишу!»?

Ти  чуєш,  як  вітер  натужно  гуде  у  дротах
І  грається  хмарами  в  мареві  сірого  неба?..
Душа  крізь  хурделицю,  як  замерзаючий  птах,
І  чується  в  помахах  крил:  «Я  до  тебе,  до  тебе»...

Навколо  лютує  холодна  і  сніжна  зима,
У  вітрі  і  снігові  губляться  стишені  звуки...
Та  ближче  за  нас,  все  ж,  на  світі  напевно,  нема...
Тримай  мене  міцно,  тримаймося  міцно  за  руки!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709870
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017