: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.12.2018
Лише землі віддам своє тепло —
земля не збреше, бо земля не зло…
Землі не треба грошей і машин;
Земля мене полюбить і таким…
Лише землі віддам усе що мав —
Нікого я не зрадив, не вбивав,
Нікого я не вдарив просто так, —
Я біль, я струм і я дорожній знак…
Колись у ній закінчиться мій шлях —
запросимо у гості ми комах…
Можливо ще покличем хробаків —
лише в землі є те, чого хотів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816073
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018
Переді мною кам’яне Побужжя –
краса земна, емоцій феєрверк!
Вода і камінь, мов якесь подружжя –
прадавній лик і досі не померк.
Звисають над водою грізно брили,
тече дзвінка вода на перекат.
Уява стрімко розправляє крила –
тут скіф стояв на скелі чи сармат…
Історія в граніті, як в доспіхах,
живе вздовж Бугу, славної ріки.
Вона залишила повсюди свої віхи,
як пам’ять про минуле, на віки.
З тих пір спливло води уже немало,
в ній зір скупалось не один мільйон,
Історія безслідно не пропала –
все пам’ятає Актовський каньйон.
Над ним лунала запорозька слава,
де пращури заклали древній Гард.
Тут починалась воля і держава,
цивілізація колись тут брала старт.
Одне з семи чудес у Україні,
парк каменю, реліктів і води.
Чому ж втопити все те хочуть нині
й паланки Буго-Гардської сліди?
Пощо ж лютують ненажери ситі,
того, що вкрали, їм сьогодні не стає?
Бо історична правда й у граніті
перевертням спокою не дає!
29.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789507
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018
Каштани знову розцвіли,
Як перкаль сніжно, сніжно - білі.
Вітри притихли і дощі,
Горять свічки в ванілі.
Як ті принцеси у парчі,
Неначе з казки... містерія.
В суцвіття капають вірші,
Довкруж округа мліє.
Із гаю чешуть солов’ї,
В піснях своїх колишуть віти.
Каштани Київські мої,
Моїх рядочків діти.
І я… весною зголоднів.
Течуть блаженства гір потоки.
Замилувався й оп’янів,
Понесли в юність роки.
Приспів:
У пелюстках весняних стуж,
Весна довкруж... ти не поруш.
Наснага сипле в ноги з круч,
І обрус струменіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731360
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
*
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я шукаю в книжках, роздивляюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали пишатись, що ми – українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще від Байди нам в’ється.
І що ми в Україні також – український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш в піснях, не в барилах терпкого вина,
І що щедрість в серцях, а не лиш у крамничних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона! –
Без якої наш край – територія, а не країна.
Я до тебе скажу, а ти ближньому це повтори:
«Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати»!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?!
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога:
Чом солодшим від меду нам дьоготь-полин забуття
Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від порога?!
Українці мої! Тож словʼяни ми з вами чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили прийдеться забрати нам той переляк,
Що змінив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої, як гірчать мені власні слова,
Добре знаю, що й вам всі вони – не солодкі гостинці,
Але мушу сказати, бо серце мов свічка сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І тоді в мені ниє крамоли відламок тупий,
Мене думка ота непокоїть, як хижа облава:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи,
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?!.
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил, –
Можна жити й хохлом – і не згіркне від того хлібина…
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена ваша Вкраїна?..
***
Віктор Баранов
(ПАМ"ЯТЬ СВІТЛА І МОЯ ПОВАГА ШАНОВНОМУ АВТОРУ...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705234
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 10.12.2016
[i][b]А викинути б телевізор у вікно,
щоб впав він вниз і гучно хряснув!
І ти б тоді поглянув - де воно,
оте вікно. Ще є! Прекрасне!
А ще б зобачив милий образ мій,
що поряд тебе - в самотині.
Вділив би, може, погляд ще і їй,
своїй ріднесенькій - Дитині.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704103
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Місто насправді було реальним, місто було живим.
Із пилу і бруку, із плоті і крові, із спогадів і світлин.
А люди… Спочатку були тілами, відтак зодяглись в слова,
Щоменше – зважені, сповнені світла, щобільше - суцільна імла
Комусь вистачало повітря і літер, простору і хвилин,
А хтось будував химерні палаци з акустики порожнин
Люди живились із радіоточок, множили інфошуми,
Щодень системно потребували дози гучних новин
Сильних, безжальних, їдких і отруйних, виключно руйнівних
Їх споживали зранку й надвечір і потопали в них
В обмін своє віддавали сонце за разовий медіа-кайф,
За байти емоцій глибокопроникних, що швидко проте відпускають
А місто все ще було реальним, досі було живим,
Привиди духу мешкали в ньому - Інфозалежні ми
Дай мені руку, тримай і тримайся, спротив – єдиний шанс
Те, що сьогодні нас не здолає, завтра укріпить нас
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705454
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016