***
Чи то така вже доля України?
З новою владою – нові руїни...
***
Хто б не зайняв наш державницький трон,
друзям – усе, а всім іншим – закон!
***
Знай! Ворог легко націю долає,
в якої духу єдності немає.
***
Де свари й чвари – там країна вбога,
де злагода – то там і перемога.
***
Як сам поліз в неволю,
не звинувачуй долю.
***
Чи владою (віками!) курс наш збочений?
Чи силою проклятою зурочений?
***
Втративши гальма і страх, в хижій хватці звіриній,
топчуть вже те, що лишилося в нас від людини...
27.01.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714719
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 01.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=B-hSNHprgyE[/youtube]
Синичка задивилась у вікно.
Не тішить її теж похмурий ранок.
Повільно сніг притрушує зерно...
Чому ж це ще незайманий сніданок?
Про що це ти задумалась, маленька?
І що тебе цим ранком так гнітить?
Невже, болить твоє мале серденько?
Синичка нашорошилась й мовчить..
Так хочу розгадати цю загадку,
Струсити сніг із пір"ячка й зігріть.
Ввійти в довіру і прокласти кладку,
Пройти по ній, тебе щоб зрозуміть.
Зненацька зграя десь взялась пташина.
Сполохав тишу гвалт і цей приліт.
І синя пташка зникла, як хмарина...
А я усмішку дарувала вслід...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715667
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Лютує мороз, божеволіють “гради”.
Європо, зроби щось, уже не мовчи.
Не гріють сьогодні твої нас поради.
Якщо ти щось варта - на весь світ кричи!
Ти може забула, що нам обіцяла?
Де жирним поставила підпис колись?
Твоя бездіяльність вже нам вартувала...
А ми пам’ятаєм, як ви всі клялись.
Що варті слова всі, як хлопців немає?
Як мами без внуків бабусями стали?
Збуди те, що в тобі і досі дрімає,
А то ЦІ прибудуть й на твої вокзали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715540
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Сонця чекаю, чекаю весни...
Теплого вітру у лагідні днини...
Трав розмаїття, немов на картинах,
В тих, що дарують мені мої сни...
Серце сумує за співом птахів.
Радісний щебіт - мов райдуга в небі!..
Мало, для щастя, душі моїй треба:
Трохи весни... і щоб милий зігрів...
...Нас розділила ця безліч доріг,
Довгі роки, одинокі світанки...
Доля - примхлива... Її забаганка -
Щастя скупого... мов крихіт, до ніг.
Все, чого хочу - ЙОГО... і весни!..
Серце малює цю зустріч жадану:
Наші обійми, у пору весняну...
Щастя, яким підсолоджені сни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715637
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Прокинувся зимовий день… небо в сірій імлі. Хмари - подушки сердиті, надуті з колючим вітром сперечались. Не поспішаючи сніжинки кружляли, ледь -ледь іскрились.Перші сонячні промені, лиш де-не-де пробивалися поміж хмар. Мороз торкався вікон, чарівними узорами розмальовував шибки.
-Ой, добре в цьому році, з снігом,- тішилася Клавдія, виглядала в вікно.
-Можна збиратися на базар,- сказала голосно. Сама до себе, в хаті зовсім тихо. П`ять років, як пішов Степан, її чоловік, в той світ, звідки не повертаються.
Збирала в одну торбу биті валянки,а в іншу калоші. Саме сезон продати на базарі, хоч мороз за мінус десять, що поробиш, треба виживати. Що одна пенсія! Добре, що так сталося, ще при чоловікові пішла у бізнес.
Якось одного разу поїхала на Хмельницький, за рік до пенсії, купити Степану биті валянки. Часто скаржився, що дуже мерзне в ноги. Він на сім років за неї старший, проблеми з тиском, давно жалівся на болі в області серця. Але до лікарні не ходив, де взяти гроші... ліки дорогі. А помочі немає від кого чекати. Накапає «Карвалол « , полегшає, ото і все лікування.
Таке життя, в молоді роки лікарі сказали, що після служби на підводному човні дітей не буде, тож розраховувати не було на кого. Отримав опромінювання, від цього ліків немає, Катерина хотіла взяти дитя з дитбудинку та він був категорично проти. Хоч, як хотіла та змирилася, дуже кохала його. Високий на зріст, красивий, широкоплечий, а очі блакитні і погляд такий теплий- теплий. Як молодий був, волосся русяве, густе і хвилясте . Їй все хотілося погладити його по голові, як сідав до столу. Цілувала в щоку, чи в чоло, а він посміхався, обіймав за талію, занурювався між груди, які завжди його манили.
Але з роками волосся від випромінювання зовсім зріділо та все одно було хвилястим і обличчя моложаве, не зважаючи на роки. Степан кохав її, завжди зважений до неї, чемний, поважав і шанував, сварок майже ніколи не виникало. Окрім роботи вона займалася в`язанням, якийсь шарфик чи теплі шкарпетки собі та йому зв`яже, інколи крючком якусь серветку не стіл. Як він виходив у рейс, по місяцю не бував вдома, дуже сумувала. А мав прибути з рейсу, їхала до Одеси, хоч дорога не близька від Вапнярки та приїжджала за годину чи дві раніше. Виходила до моря, чекала, молила Бога, щоб все було гаразд. Кожного разу зустрічала з такою радістю, що можна було подумати, що вони щойно побралися. Це й зупиняло її наполягти, щоб взяти чуже дитя. Звичайно наважитись на такий крок і так не легко та він був проти то, що вже було думати. А щоб покинути, то де там, вона його дуже кохала, таке кохання буває рідко. Він хвалився своїм колегам, що вона його так зустрічає, як люди зранку сонце й чисте небо. Коли зустрінуться, візьме за плечі, довго дивиться в смарагдові, красиві очі,завжди спитає,чи все гаразд, а потім при всіх обійме й поцілує. І так було завжди, майже до самої пенсії.
Отож привезла йому биті валянки, а вони ж гарні, високі але малуваті."От біда, як мірку знімала? Куди дивилася?" - картала себе. Та він не сварився, сказав з другої, його пенсії купиться. Але ж були холоди, вирішила піти на базар продати, щоб знову поїхати купити.
Та тільки в руки взяла валянки, як один чоловік не торгувався, відразу дав гроші, ще й довго дякував.
Через кілька днів чоловік отримав пенсію, знову зробила своє турне в Хмельницький. На цей раз вгадала, ще й теплі шкарпетки до них зв`язала, дуже тішився.
Пробігли роки… все гаразд, здавалося на пенсії тільки й пожити. І хата є і , як дві пенсії, ще нічого та прийшла біда в їх дім, помер Степан. Залишилася Клавдія сама, кажуть, як перст. Добре, що сусіди людяні та жінки з роботи прийшли підтримати, допомогли поховати. Вона все життя пропрацювала бухгалтером в дитячому садочку.
Самотність серце розривала, як погляне на хату, де треба, щось підремонтувати та немає кому, щемить під серцем. Все в вікно задивляється, плаче за своєю половиною, ковтає гіркі сльози, а що вдіє.
Минуло дві зими… майже в самотності. На хазяйстві, кіт, песик та шість курочок з півником, ото й все спілкування. Ще телевізор, після того, як розпочалась війна на сході, зовсім рідко включала. Як надивиться новин, вражаючих страшилок, зовсім губився сон. Та й подорожчало все в три рази, життя зовсім стало нестерпним. Хата не дуже велика та грошей на опалення треба. Тож, як кажуть приперло до стіни, треба якось викручуватись. Поїде в Хмельницький, візьме п`ять пар валянок та калош, йде на базар, вигадає за одну пару гривень десять і цим задоволена. Торгівля йшла непогано, тішилася своїм бізнесом.
Зима цього року лютувала. Вже в грудні добре морозило, багато насипало снігу. Клавдія взялась трохи відкидати сніг та подивилася на годинника, схопила приготовані дві торби, пішком добиралася до базару. Снігу стільки, що автівки заносило, буксували. Тож в таку пору навряд чи автобус буде, а якщо й буде, то пізніше. Поспішала, повітря від подиху затримувалось на пуховій хустині, лягало інеєм, його сріблястий блис, незважаючи на вік, підкреслював красу обличчя. Як завжди привітна, а ще трохи щоки почервоніли, здавалося жінка радіє цій зимі, морозу, що таки добре щипає. Потроху людей більшало, вже й знайшлися покупці на товар. Тішилася, відразу дві пари продала, здалеку видно було, повеселішала, немов усім посміхалася. Можливо б і не помітила одного чоловіка та здалеку почула, як люди просили посторонитись,щоб пройти між рядами. На зріст такий же, як Степан, зразу подумала. Одягнений в теплу шкіряну курточку з під якої виглядав білий пуховий шарф. Щось діставав з кишені, потім рахував гроші, з цікавістю підійшов до неї. Чемно привітався, роздивлявся калоші,
-Мені напевно такі треба? Бо я валянки маю.
Клавдія трохи розгублено почала показувати калоші інакших розмірів. Серце, як зірвалося з ланцюга, ледь не вискакувало. Голос цього чоловіка був дуже схожий на голос покійного чоловіка. Вже за собою того не помічаючи, вона уважно дивилася на нього, наче шукала, щось рідне. Їй здалося, що колись зустрічалися та не могла пригадати.
Він витягнув з сумки валянок, приміряв,-
-О! Здається, ось! Ці, я беру.
Клавдія назвала ціну, дала поліетиленовий пакет ,
-Беріть, будь ласка.
Він звернув увагу, здалося, що її голос тремтів,
-Ви що замерзли? То довго не стійте, а то ще захворієте.
Вона раптово сполохалася, не знала, що сказати, стало незручно, опустила голову донизу. Він здивовано поглянув, але подякував і пішов.
Жінка не знаходила собі місця, це ж треба і колір очей такий же, як у покійного Степана. Їй здалося, що навіть рухи схожі. Весь час думала, де я його зустрічала?!
Ще з півгодини постояла, стала збиратися додому, інші торгівці теж збирали речі. Нічого, втішала себе думками і так добре.
Під ногами поскрипував сніг, здалеку на зупинці помітила його постать. Вирішила додому добратися пішки, гадала так краще. Та його постать її вкотре схвилювала, повертала до спогадів.
В хаті тепленько… тихо, щось здушило в горлі, навіть немає з ким чай попити, подумала і вже бриніли сльози на очах. Включила телевізор, а там концерт, лунала пісня < Снег кружится>, слова ще більше торкнули душу, зробилася зовсім мокрою хустинка, якою витирала сльози. Їй так хотілося з ким - небуть поспілкуватися, ось тут, в себе вдома, в хаті. У спокійній атмосфері почути лагідне слово, просто поговорити. А перед очима той чоловік, але ж не родина, її чоловік з Росії, з його родини там вже нікого не залишилось.
Пролетіли дні… Вона вдома мала п`ять пар битих валянок, в Хмельницький не збиралася, готувалася на базар. Калоші вкладала в сумку, почала сміятися, коли ж продала і кому калоші на одну ногу? Все думала, гадала, коли це та якого дня могло статися? Останніх три рази після базару не перевіряла, як йшла торгувати. Знала, ще шість пар залишалося, тому і не перевіряла. Ніяк не могла пригадати покупців за ті дні, хто міг помилково взяти дві праві калоші.
Гуляв холодний вітер та вже виднілося сонце, віщувало, що вдень буде тепліше, але темно-сірі хмари пливли дуже швидко. Цього разу підвезло, прямо перед носом зупинилася маршрутка. З неї вийшла жінка з дитиною, Клавдія не вагаючись сіла в неї, їхала на базар. Здалеку побачила чоловіка, що останній раз купував калоші. О, подумала, бач не перевірила, що взяв, тепер заморока. Стало не зручно за себе, вважала, що сама винна.
Раптово почав зриватися, ще сильніший вітер, повалив лапатий, густий сніг, немов розв`язався мішок з дерев`яною стружкою. Тільки він був білий, білий, легкий, як лебединий пух і іскрився.
Вже підійшла до свого місця, привіталася до сусідів, що торгували поруч. Вони вже ховали розкладений товар до сумок.
-От добре,що ви прийшли,- раптово обізвався чоловік.
-Ви знаєте, я помилився взяв калоші дві праві, ви мене вибачте.
Зашарілася, виклала всі калоші,
-Я теж винна, що не перевірила.
-А ви, що не продаєте валянок?,- запитала одна жінка.
-То ви вже відпускайте, я зачекаю,- промовив чоловік, став трохи осторонь.
Вона продала валянки і ще дві пари калош. За ці п`ять хвилин весь прилавок і товар був під снігом.
-Ну, що де ваші калоші, шукайте собі пару та буду збиратися.Сьогодні вже по торгівлі, якось треба додому добиратися, напевно транспорт не поїде,ото зима цього року,- клопоталася ,трохи поспішаючи.
Чоловік взяв калоші,подякував і уважно дивився їй в очі, наче хотів щось сказати. Стояв, переминався з ноги на ногу, все ж відійшов в сторону, поглядав, наче чекав на неї.
Вона поспішала, холодний вітер ледь не збивав з ніг, прямо в обличчя сипав сніг.
Вийшла з базару, її догнав той самий чоловік,
- Ваше ім`я здається Клавдія? А мане звати Олександр.
- Давайте допоможу,- проговорив, забираючи одну сумку.
Клавдія не сперечалася, тільки запитала, що може йому в іншу сторону,бо вона не буде чекати автобуса, чи то маршрутки.
Швидко йти проти вітру не вдавалося, а говорити тим паче, хурделиця бушувала, вітер, аж свистів.
Біля воріт вона зашарілася,- Вам ще далеко? Дуже дякую.
- Та нічого, ще з кілометр, он туди, в ту сторону, через провулок,- показав рукою і продовжив,
-А може на чай запросите? - сміливо запитав, зацікавлено дивився в очі.
Їй чомусь здалося буде не правильно, якщо відмовить. Якби не така погода може б і не запросила. Подумала, а я що не людина, здається порядний мужик, корона не впаде, якщо запрошу.
Проходячи біля хати, помітила, не йшла пара з димохода від котла.
-Ой напевно вітром задуло, потух котел, бачите….
Він промовчав, зайшли до хати, без запрошення почав роззуватися,
-Я зараз подивлюся. Думаю де вас бачив, це ж я вам труби варив, тут робив опалення .
Розгублено подивилася,
-Та ні не пам`ятаю,- підійшла до котла.
Він руками мацав котел,
- Це видно недавно трапилося, запаху майже не чути. Перекрив краном газ, роздягнувся, відчинив навстіж вікно.
- Ви, що зможете запалити?
- Звичайно, я ж в газовому хазяйстві працював. Тльки рік, як звільнився, правда вже після пенсії, ще два роки пропрацював.
Вона дивилася, як він легко став на коліна, підносив вогонь, думала, добре, що запросила, а то знов би прийшлося бігти за допомогою до сусідів.
Чайник зігрівся швидко, жінка поставила на стіл пряники й печиво, поряд варення з чорної смородини,
- Сідайте ближче до столу, нам немає чого соромитись,не молоді, життя прожили.
-А чоловік де, ще плаває? Не погнали на пенсію?
Вона подала фото чоловіка,
- Ви часом не родичі? Чимось схожі з ним…..
- Та давайте на «ти» перейдемо, роками майже однакові,- запропонував він.
Сидів, пригублював гарячий чай, роздивлявся по кімнаті. Його погляд зупинився на серванті, побачив фото Степана перетягнуте чорною стрічкою.
-Ти Клавочко, вибач, я не знав, що сама. Давно пішов?
Раптом зніяковіла, розчервонілася, напевно від того, як він її назвав, бо тільки так називав покійний чоловік.
-Ми з твоїм чоловіком трохи зналися, після того, як вам зробив опалення. Часом на базарі зустрічались, а то так на зупинці, якось навіть влітку разом пиво смакували. Знаю, що дітей в вас не було, він дуже журився, що будеш сама на старості років, жалівся на серце, знав що піде першим.
Клавдія від хвилювання зажала правою рукою ліву ,
-Та два роки вже немає, тепер сама.
Вона ледве втрималася, щоб не заплакати. На якийсь час запала тиша,тільки чути, як тихо гудів котел.
Мовчанку все ж перервал,
-Пригощайся варенням, це ж своє, домашнє, вітаміни взимку треба, не соромся.
Він трохи задумався та згодом, швидко заговорив,
-Я теж живу сам, вже п`ятнадцять років, син в Москві, має двох синів. Як онуки були малі жінка поїхала їх бавити, так там і залишилася.Знайшла собі якогось вірмена, займаються бізнесом, тримають кафе. Це вже десять років, як розлучилися, ось такі справи. До сина та до онуків раз на два роки їздив, а тепер де, війна…
І знову тихо…. Вона позираючи на нього, підливає кіп`ятку в його чашку, з хлібниці дістає батон, відрізає добрий шматок, намащує варенням,
-Їж - їж, не соромся! Ти ж мужик, треба добре їсти.
Вже обоє відігрілися, задоволені, позирали в вікно, там вже сіріло та сніг дуже красиво іскрив, переливався.
-Дуже дякую, мабуть вже час йти,- підійнявся з стільця.
Вона проводила до самих воріт, дякувала за допомогу, в душі трішечки раділа, що провела час не сама.
А ввечері копошилася біля курей, двері зовсім розхиталися на завісах, геть повилазили шурупи, ледве їх зачинила.Знову подумала про Олександра, що значить мужик, напевно зробив би до пуття.
Три дні не вщухала хурделиця, вже не мала сили відкидати той сніг, добре хоч до курей та до воріт розчистила.
Пройшло кілька днів… Клавдія складала сумки на базар. Думки, от добре,що мало залишилося, продам та й вже до наступної зими, хто вже буде брати, ще місяць та й по зимі.
Важка дорога до базару, багато снігу під ногами, добре хоч розчистили де автівки їздять. Сонячний день, привітний, світлий підняв настрій. Базар вдався, можна сказати, залишилася пара валянок та пара калош.
Підходячи до свого дому здалеку побачила Олександра і в душі навіть трохи зраділа, от добре, буде з ким чай попити.
Він посміхався , радісно підхопив сумку,
-Доброго дня! Ну, як базар, замерзла?
Відповіла на привітання, здавалося повеселіла, не заперечувала, відчинила хвіртку.
- Заходь,за компанію пообідаємо та почаюємо. Ні не замерзла,йти по снігу важко,тож зігрілася.
- Клавочко, дай лопату, сніг кругом хати відкидаю, поки ти нагрієш обід.
-Добре… там в сараї, як тільки зайдеш направо, побачиш,
Зайшла до хати, поглядала в вікно, він жваво справлявся з снігом. Не поганий мужик, іще раз промайнуло в голові.
Він зайшов до хати, красиво одягнений, на ньому світло коричневого кольору светр, з під нього виглядала біла сорочка.
З кишені курточки витягнув палку ковбаси та кусок сиру, поклав на стіл.
Вона звернула увагу на його вбрання і відразу подумала,напевно охайний, гарно одягнений, немов на побачення, впіймала себе на тому, що посміхнулася.
-То якраз добре, тушкована картопля є, це не завадить, - помітила з гарним настроєм.
Ще на стіл поставила огірочки і тюльку. Зовсім несподівано, він дістав пляшку червоного вина з красивою етикеткою.
-Може нам не завадить посвяткувати трохи, в честь нашої дружби, що скажеш? - уважно подивився на її реакцію..
Вона не очікувала такого повороту, хвилювалася та все ж дістала келихи,-
-Ну що ж, мабуть така нам доля, вже весілля не грати. А дружити можна, чому й ні?
-Ти одна, я один, вдвох воно веселіше і допомоги ти потребуєш. Бачу двері в сараї скоро впадуть, а прийде весна город допоможу обійти. Ти не хвилюйся, я багато не п`ю, так інколи, як свято й багато не їм,
-як на сповіді, серйозно, не поспішаючи продовжив мову.
У відповідь довго мовчала… Вже випили, гарно пообідали. Не знала, як розпочати, що сказати, думки в голові літали, щоб і не образити, і не показати, що цьому дуже рада.
Сама ж подумала, якби не калоші, то непевно б і не зустрілися. І як же він схожий на Степана!
Олександр уважно дивився на неї,
-Я не палю, дві пенсії, легше буде, не будеш на тому базарі мерзнути, не піду звідси поки не даси відповідь!
Вона оторопіла від такої прямої мови, вагалася, що відповісти? Подумала, а хіба щось втрачу? Так важко самій, може як раз, непоганий помічник буде та й на базарі не буду мерзнути.
Взяла пляшку, налила по пів келиха вина, дивилася на нього, в той же час сама почервоніла, голос трохи тремтів,
-Ну, що ж попробуємо, приходь частенько, а там час покаже може й будемо разом жити.
Від хвилювання, краплями покрилося чоло, він з радістю взяв її руку,поцілував,
- Все буде добре, гадаю це доля нам зустрітися. Будемо шанувати один одного. У нас з тобою все вийде…
З1.01.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715464
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
В чистім небі Волині,
Чути звуки сопілки,
Білі хвилі озерні
Миють знов береги.
Сонце ясне сіяє,
Квітне густо ожина,
Знову перші покоси
У міжросся лягли.
Пр: Здрастуй, батьку волинський,
Світязю, сивочолий.
Мій ожиновий краю,
Де хліба золоті.
За красу, тобі земле,
Я цю пісню співаю,
Що запала навіки,
Так у серце мені.
На окраїні лісу
Стоїть біла хатина,
Тут росли лебедята,
Що злетіли в політ.
Тут родилось дві доні,
Дочекалися сина.
І злетіли всі діти
У життєвий політ.
Пр.
Знову квітне калина,
Чути щебет у гаї.
І співає Полісся,
Нашим Мавкам пісні.
Краю, любий, волинський,
Всі до тебе вертають,
Коли смуток на серці,
Коли очі сумні.
Пр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713165
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Вже цвіркуни й останні відспівали,
І закотилось літо в полини,
Деревію долоні дозрівали –
Чекало все закінчення війни.
Щоранку топче стежку до могили
Матуся з раннім сріблом у косі…
Синочок її літом цим загинув,
Тож ноги й очі матері в росі.
Сьогодні також цвинтар тоне в квітах…
Землі горбочок – материнський біль…
І хрест… Його помітила ще звідти,
Звідки ішла, та крок її слабів…
Вологий хрест матуся довго гладить
(Вчорашній дощ устиг його скропить),
Цілує… Плаче: «Знов не ті при владі,
Народне горе теж їм не болить.
І ці грабують, сину, Україну,
Боргів надбали і для правнучат…
Чекав народ, щоб відбулися зміни –
З телеекранів лиш байки звучать.
З багатих так ніхто й не поплатився.
Жирують, синку, й на твоїй крові.
Знов хабарі. А дехто навіть спився,
Забув, як важко матері, вдові.
Усе тобі по правді розказала,
Та ти і сам те бачиш із небес.
Думки мене і сю ніч колисали:
За що ж у жертву принесли тебе?»
Дивилися на неї темні очі
З портрета сина на його хресті…
«Поплатяться усі, мамо, за злочин, –
Почулось їй. Чи вітер шелестів, –
Коли земля вогнем важким палає
І патріоти падають кістьми,
Вона ніколи тих не забуває.
А небо спустить вистражданий мир.»
28.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715485
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Воду, вроду, ковток, ніби крок...
Ніби кров...
Криком знов, мов любов,
Мов урок...
Зник місток...
Навманя
Біг, не йшов,
Доганяв...
Зупиняв...
Біль, мов ток,
Не знайшов.
На листок
Вірш прийшов
Болем знов.і шукав
Навманя,
Мов щеня,
Сліпо йшов.
А вона,
Мов весна
Зникла знов.
Знов боров
Знов шукав,
Знов тікав,
Знов і знов...
Ні. Кохав...
Не втекти.
Самоти
Не чекав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715369
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Народе, встань! Замрімо у мовчанні!
Зніміть кашкети, всі чоловіки!..
П’ять ангелів знялись… Коли б останні!..
Це ж наші українські вояки!..
Вони пливуть, туди де вічний спокій,
Снаряди не свистять і мовкне «Град».
До Бога їх ведуть і спереду, і збоку
Теж ангели – небесний то парад.
А на землі – тіла… лежать ледь теплі,
Трояндово під ними сніг розквіт,
Й бійців серця, навіки вже отерплі,
Які хотіли цей змінити світ.
Країно, станьмо ще раз на коліна,
Велить так звичай нам тіла стрічать.
Твої герої це, розп’ята Україно…
Й сльозою капле поряд них свіча…
30.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715294
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Зимова казка сніг довкола,
Лягла перина на поля.
І лине звідкись скрипки соло,
То грають руки скрипаля.
Мелодія щаслива й ніжна,
Заворожила цілий дім.
Зима на дворі білосніжна,
Подарувала казку всім.
І кожне серце, кожну душу,
Зворушить ніжності смичок.
Її я спокій непорушу,
Злетить у небо до зірок.
І десь далеко між світами,
Вона загубиться умить.
Лиш небо спалахне зірками
І серце тихо защемить...
Зимова казка чисте диво,
Її відчули ти і я.
Вона прилинула красиво,
Від скрипки диво - скрипаля...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715351
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Експромт
Безтурботний,тихий - спокій...
Ледь хурделить ізрання...
По коліна сніг глибокий -
На то й зимонька-зима...
На лапаті(жовті)квіти -
На улюблені мої
Дмуха крізь шпаринку вітер,
Стука хвірткою,сичить...
Притулився щемним сумом:
Щось наспівує з жалю,..
Мов рятуючи від глуму
Душу світлу(не одну)...
Чи наснилось,чи насправді -
Хтось легесенько гука,
Що у білій вишиванці
Чорних хрестиків нема...
Ой,ти ж,Божечко,забула!..
Ой,ти ж,Божечко,прости!..
Твоя ласка,твоя сила
І удень,і уночі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715341
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Одинока вовчиця. На місяць не вию.
Я від зграї відбилась із власної волі,
Бо кісток вже давненько нікому не мию
І у вузлик зв’язала задавнені болі.
Не скажу, що – біда, не скажу, що утрата.
Посилає ще небо фонтани думок,
Відкриває мені таємничості врата,
Без ключа відмикаю пізнання замок.
Не блукаю, де зграя вишукує здобич,
Я не маю потреби гострити ножі
Та й тамбовський мені - і ні друг, і ні родич,
Геть усі хижаки – невимовно чужі.
Одинока вовчиця. Обрала мовчання.
Не чорниця, не бранка з-за мурів фортець,
На слова я постійно веду полювання,
На такі, щоб зм’якшити жорстокіть сердець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715322
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
[b][i][color="#0000ff"]Вражають сьогодні новини,
Віщають на протязі дня.
Там правди нема й половини,
У владі-суцільна брехня...
Для себе зробили закони,
Ввели у оману народ.
Гребуть у кишені мільйони,
А ми заглядаєм їм в рот...
Мов блохи обсіли ту раду,
Бездушні такі дармоїди...
Як терпить народ таку зраду?
Від неї - лише тільки біди...
30 01 2017 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715410
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
[i]Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає...
Л.Костенко [/i]
[youtube]https://youtu.be/eZdColIV9uY[/youtube]
[i][b][color="#540996"]Нема мені про́щення - світ я тобі зав'язала.
Без дозволу в долю твою, у серце ввійшла.
Шукала любов і знайшла я тебе. Покарала!
Коханий, я - трунок. Чи - згуба? Недоля? Імла...
Палати тобі до знемоги, до згину, зотління.
Мов сонце світити планеті, та лиш іздаля.
І не доторкнутись. Не вільна. Померкне проміння.
Кого ж осявати, коли невідома земля. [/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715141
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Создание этой песни связано с неприятной, грустной и поучительной историей...Когда-то давно в своём комментарии я вступился за Юру Кадета, защищая его от критических замечаний (должен признаться, имеющих основание) поэтессы, молодой, способной и, судя по их диалогу, хорошо с ним знакомой - Татьяны Квашенко. Мол - не принимай, Юра, во внимание, твои стихи лучше... Моя невнимательность и рассеянность сыграли со мной злую шутку - была допущена опечатка в фамилии поэтессы, что её обидело. Я попросил прощения, прочитал множество её стихов, написал кучу лестных (СПРАВЕДЛИВО!) комментариев, но меня игнорировали... Обида была сильнее, извинения не помогли... Так я и живу, непрощённый, с занозой в сердце... Решил попытаться ещё раз искупить вину, написав на её стихи песню.
Написал. Решил показать ей, чтобы получить разрешение выставить на сайте. Зашёл на её страничку - и оторопел! Автор -"УДАЛЁН!!!" Почему?! С чем связан поэтический суицид автора? Неприятно и грустно. Не успел! Поучительно - действуй быстрее и решительнее! Проучительно - жизнь проучила за медлительность, нерешительность, колебания...
Но песня-то написана! Не хотелось бы отправить её в Лету, не дав послушать. Поэтому выставляю без одобрения автора. Может кто-то знает, где найти моего соавтора? Может кадетский корпус поможет? Юра, АУ! Дайте знать Тане - у неё хорошие стихи и они желанны на этом сайте! ВОЗВРАЩАЙСЯ! И ОСТАВАЙСЯ!
P.S. Как оказалось, неприятности на этом не закончились... Дело в том, что вместе с самоудалением автора автоматически удаляются и все его произведения (в том числе и из избранного...) И у меня из избранного удалился текст песни, которую я так долго писал, и которую так мучительно долго решался выставить! Но я-то, вроде, не дурак! Ещё задолго до написания музыки я напечатал текст на листике, чтобы иметь его всегда под рукой для работы, если не будет выхода в интернет. И, слава Богу, после исчезновения из избранного текст у меня сохранился! Песня написана, пора выставлять. НО! Когда я начал искать свой заветный листик с текстом, чтобы напечатать его и добавить к музыке - БЕЗРЕЗУЛЬТАТНО!!! Неделю перерывал я все свои блокноты, черновики, листочки во всех возможных и невозможных местах... Увы... НЕТУ!!! Уже смирившись, оплакав и удаление автора текста, и исчезновение листочка с текстом, решил выставить музыку на милость своих соавторов. Может, кому-нибудь придётся по душе... Буду рад.
Опять P.S! На этот раз с ликованием! Нашел такой дорогой листик с текстом! Опять была виновата моя рассеянность - я на обратной его стороне начал делать наброски про детище моего свата - музей авиации. Сложил вчетверо, сунул в бумажник и воспринимал его не как ТОТ листик, а как черновик другого стиха. Слава Богу, случайно развернул и глянул на обратную сторону! Всё, пора на пенсию... Старый бестолковый пенёк...
Ещё раз P.S! С просьбой. Может кто-то знает как связаться с Таней Квашенко, сообщите ей о моём крике души и о нашей с ней песне. Заранее благодарен! Ваш Сергей Голоскевич.
В КОРОБКЕ С ЛЕНТОЧКОЙ
С душою, как земля полураздетой
ты прячешься в осеннее молчанье.
А я к тебе с подарком - бабьим летом,
в коробке (из-под завтраков прощальных).
И с ленточкой (что связывала души).
Она сорвётся - журавлинным клином,
чтоб по весне, истлевшей и ненужной,
быть найденною в пухе тополинном.
И ты поймёшь, не только сердцем - кожей
почувствуешь, как важно не теряться,
когда того находишь, мой хороший,
с кем больше невозможно расставаться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434588
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 30.01.2017
МОЄМУ СИНУ
Подарую тобі, сину,
Що зберіг в душі єдине,
Це єдине, сокровенне, що в мені,
Як залишиш Батьківщину,
Принесуть тебе знов крила,
До найкращої святині на землі.
Приспів:
Там де Світязя перлина,
Там де пращурів хатина,
Де льонові мерехтять вгорі зірки.
Повертайсь додому, сину, -2 рази
На Волинь, на Україну,
Повертайсь завжди додому залюбки…
Часом шлях важкий проляже,
Але серденько накаже,
Повертайся, бо заскучила земля,
Може знов насіння враже,
На коліна стать накаже,
Що вже суне до нас, сину із кремля.
Приспів:
Ти візьми у руки зброю,
Стань, до бою, будь героєм,
Батьківщину захисти і її честь,
Щоби сонце над горою,
Засіяло знов спокоєм,
Обійшла в бою за волю тебе смерть.
Зичу я тобі мій, сину,
Бережи завжди країну,
Що зростила і послала у політ,
Повертайся в Україну,
Бережи свою родину,
Бо для тебе тут зійшовся клином світ.
Приспів:
Тут де Світязя перлина,
Тут де пращурів хатина,
Де льонові мерехтять вгорі зірки.
Повертайсь додому, сину, -2 рази
На Волинь, на Україну,
Повертайсь завжди додому залюбки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583994
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 30.01.2017
сл.,муз.,аранж.,вокал - Шевченко М
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160110
дата надходження 09.12.2009
дата закладки 30.01.2017
Сл., муз.,аранж., вокал - Шевченко М
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160688
дата надходження 12.12.2009
дата закладки 30.01.2017
Сл., муз., аранж.,запись.,вокал - Шевченко Н
(немножко "подрихтовал" предыдущую версию. До настоящего сведения и мастеринга еще далеко :=) )
Внизу - текст:
Медовый месяц
1
Зачем далеко ходить,
за леса и за моря, где пальмы на закате блестят?
Зачем далеко ходить,
я веду тебя туда, где с яблонь белы лепестки летят.
Одной рукою бережно держу тебя за пальчик,
другой цветы срываю для тебя.
Любимая! Хочу - пусть будет мальчик,
и девочка, но чтоб похожа на тебя.
ПРИПЕВ:
Да потому, что у нас - медовый месяц,
и нам пчелки с цветков собирают небесный нектар.
И потому мы с тобой счастливее вместе
всех на свете супружеских пар.
Пустили в сердце май, держи - не отпускай!
Любви нашей бесценный дар,
бесценный счастья дар...
2
А, впрочем, чего-там, летим,
хоть за три моря, любовь свою миру явить.
Да только, вот, сад навестим,
не скучай, вернемся вскоре, нам здесь свое гнездышко вить.
Под неземные переливы соловьиных трелей,
нам жить с тобою долгие года.
И пусть жалеет нам зима своих метелей.
Дай обниму тебя, родная, да!
Да! Да!
ПРИПЕВ: повторяется 2 раза
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169759
дата надходження 03.02.2010
дата закладки 30.01.2017
Здесь нет стиха... Пока...
Зато есть музыка...
Она - мой рай и тяжкий крест...
...Втыкай, пока не надоест...
автор - Шевченко Н
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174925
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 30.01.2017
Чомусь раніше не виставив цю пісню. Слова до неї написала поетеса Світлана Костюк, яка пішла від нас в Святвечір 06.01.2016
Виконує - Ярослав Чорногуз
Кліп - Олексій Тичко
Слова - Світлани Костюк
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j982gNIFPNs[/youtube]
-------------------
На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожевокольорові.
У затишку моїх сумних пісень
тепер музей забутої любові.
Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
тепер не повернутися нікому…
На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель,
терпкі, цілющі ліки від скорботи…
Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
що відібрала мій щоденний спокій…
Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи.
Під почуттями світлими моїми…
Тут музика нечувана щораз,
перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас,
від нас самих врятованій любові…
----------------
[img]https://i.ytimg.com/vi/E-AngBO6Jts/maxresdefault.jpg[/img]
Крім цього варіанта пісні є ще два - один на музику і з виконанням Володимира Сірого, другий - Миколи Шевченка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710828
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 30.01.2017
[img]https://vidomosti-ua.com/files/images/2015/0625/%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8E%D0%BA7%20(1)a_web.JPG[/img]
Що ми можемо зробити для людей, які вже пішли? Лише одне – залишити їх в своїй пам’яті! В пам’ять про світлу жінку і гарну поетесу Світлану Костюк виставляю повторно всі вірші, на які написав музику і які були виконані.
-----------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QJjqnWYXDwI[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uuHTKCNpnmw[/youtube]
[b]До синього коня[/b]
мій синій коню мій синій коню мій синій коню
лети галопом неси до сонця я не борОню
життя минає мій синій коню життя минає
немає вітру немає волі чудес немає
точи копита мій синій коню точи копита
вже наша воля на всіх майданах кістьми прибита
вже наша воля на сірих площах на всіх знаменах
чи підіймемо чи піднесемо чи ті рамена
мій синій коню гарячий коню іскриста грива
якщо Вкраїна насправді вільна чом нещаслива
чом нещаслива чого сумує і гірко плаче
а хтось покірний покірно радить терпи козаче
а скільки ж можна мій синій коню уже терпіти
онуки просять батьки не можуть не вірять діти
неси нас коню де вольна воля під небесами
добудем щастя добудем долю Господь із нами
=====================
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hB42UYL5Z-w[/youtube]
[b]Світлий романс[/b]
знов ця невидима стіна
старанно зведена між нами
що без шпаринки без вікна
без сонця в глечиках і брами…
і тільки тіні наугад
танцюють сальсу опівночі
і меркнуть зорі в`яне сад
і без очей блідніють очі…
червоне світло хтось пролив
хоч я мовчу і на зелене
хтось нашу зустріч відмолив
бо це життя таке студене…
тремтить знеструмлена струна
по стінах сум повзе і відчай
ця нами зведена стіна
і найміцніша і найвища…
вона прозора і легка
вона космічна і кармінна
тому й тремтить твоя рука
що світло-вічне…світло – вічне…
=====================
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ize-5ePylzE[/youtube]
[b]За гранітним вітром [/b]
За гранітним вітром – висохла трава…
За похмурим сонцем – надмогильна тиша…
Ненька Україна зранено-жива
Хлопчикам загиблим заповіти пише…
Хлопчикам полеглим маки відцвітуть…
У полях далеких ворон досі кряче…
Вантажі двохсоті…роздоріжжя й путь…
І оте знайоме: потерпи, козаче…
У туманнім небі цятки журавлів….
На душі неспокій і тяжка молитва…
Важко проводжати на той світ синів…
Бо іще не час їм…бо триває битва…
Ой матусю мила, як тобі тепер…
На шматки роздерта, розіп`ята всує…
Доки дух свободи в серці не помер –
Закричу над світом, може хто почує…
=====================
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=DC9H3HvmQSU[/youtube]
[b]Тінь сльози[/b]
У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво- голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…
=====================
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j982gNIFPNs[/youtube]
[b] Музей забутої любові[/b]
На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожевокольорові.
У затишку моїх сумних пісень
тепер музей забутої любові.
Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
тепер не повернутися нікому…
На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель,
терпкі, цілющі ліки від скорботи…
Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
що відібрала мій щоденний спокій…
Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи.
Під почуттями світлими моїми…
Тут музика нечувана щораз,
перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас,
від нас самих врятованій любові…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710918
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 30.01.2017
[i]Відкривайте мене в моїх посмішках сонцем цілованих.
Світлана Костюк.[/i]
Я відкриюся вам не сьогодні, не завтра, а з часом.
Напишу сто віршів, а чи вистачило б й одного.
Осідлаю коня і у парі з крилатим Пегасом
Віднайду отой край незбагненного світу мого.
Ви мене упізнаєте дивною, злою, красивою,
Відшукаєте в осені – де багровітиме клен.
Усміхнуся ромашкою, зваблю калиною стиглою,
Із мережаних рим вам всміхнеться одна із Олен.
Пізнавайте в віршах, бо насправді лишуся загадкою.
Монограма життя – незбагненне сплетіння душі.
Для когось «хто така», а для вас стану світлою згадкою,
В небайдужих серцях сокровенні посію вірші.
У весняних садах зацвіту білосніжною вишнею,
І зажурено з вами проводжатиму в небі птахи.
Понад все хочу я залишитися вічною піснею,
Що полегшить пройти повсякденні життєві шляхи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715155
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Зимовий ранок, візерунок на вікні.
Вдивляюсь у малюнки ті розмиті,
І знову в пам'яті з'являються мені
Дитинства незабутні світлі миті.
У кожному сплетінні серебра
Я впізнаю щось дуже особливе
І забуваю все, чого нема,
Й до болю пам'ятаю все щасливе.
Ось постають фігури крижані
Тих, кого поряд вже давно немає.
Здається, що усе це уві сні
І в серці тепла музика лунає.
Дзвенить тихенько срібна павутинка,
Що з'єднує минуле й майбуття.
А на вікні виблискують сніжинки
І раз у раз бентежать почуття.
Сьогодні рівно чотири роки, як я у Клубі Поезії.
Саме цей ( написаний дуже давно, один із перших моїх творінь ) вірш був дебютантом на цьому сайті. З часом я його видалила, а от зараз вирішила все-таки виставити на суд. Ностальгія так би мовити....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715172
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=yz1G2ibTMvA
[/youtube]
Дякую за ідею Аяз-Ашмир-Ша
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714797
На дрібні краплі розлетілось
В глибокім морі пролягло.
Та море раптом розізлилось...
Ой, що тоді отут було!
Перун розсипав гострі стріли,
І прокотився грім здаля.
Зірки від жаху затремтіли.
Пішла тут обертом земля...
Упало небо на дно моря,
Ох, і який створився жах!
І всі заплакали від горя.
І огорнуло Сонця страх.
І як тепер йому світити?
Куди ж проміння посилать?
Хто ж буде хвилі ці сріблити?
Так! Треба небо відпускать..
Захвилювалось знову море,
І небо витягли хвильки..
І всі забули оте горе...
От що створили крапельки...
---------------------------------------
Ми знову дивимося в небо,
Радієм сонцю, як завжди.
Поки живемо, так це треба.
А ти нас, НЕБО, ще не жди..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715079
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017
У любих очах втоплюсь довіку,
Від слів хмільних ласкава стану вся.
У душі душа, в тиші, без крику,
Вогонь палить:" Твоя. На все твоя".
Тепло із серця ллється у груди,
У крові ніжність струменем бринить.
Тіло спізнало шматочок згуби,
Що медом в’їлася й у сні манить.
Ясно палає свічка святістю,
Кидає тінь на зім’яту постіль.
Ще раз впиваюся взаємністю,
ЇЇ у пам’яті ти полишив.
29.01.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715139
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Краю мій, ворушиш мої рани,
Предків зов по скронях дзвоном б’є,
Як скровили води бусурмани,
Там, де Буг з Бужка* водицю п’є!
Тут ординець дикість показав,
По тобі пройшовся хижим звіром,
Як ти вижив, як життя в’язав?
Знаю: марив волею і миром.
Лях пихатий гнув тебе додолу,
День і ніч належав ти йому…
У борні пройшов нелегку школу,
Без вини відсидів цю тюрму.
Цар мастив усе також не медом,
Випивав твої останні соки,
Вчив нахабно: так тобі і треба,
Мрії поневолив ясноокі.
А червоні? Чим то – не орда?
Срам такий в двадцятому столітті!
Що ж то, Краю, справді за біда:
Гірше нам за всіх людей на світі?
Тут ще Каїн сам назвався братом,
А йому такий – тамбовський вовк,
Вліз до нас непрошеним піратом,
Не дай Бог, комусь таку любов.
Стільки вже пройшло тих поколінь,
Птаху щастя ще не упіймали,
Чи не чуєш, Боже, ти молінь:
Щоб свої своїх так розпинали?
*Бужок-притока річки Буг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714947
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Я стану на кручі,
І вітра спитаю.
- Скажи мені, вітре,
Бо дуже страждаю.
Де зараз мій милий?
Я всюди шукаю. –
Майнув він повз мене,
Сказавши:
- «Не знаю» -
Мовчав також місяць,
І яснії зорі.
Самотня ридаю,
Втопившись у горі.
- Чому ж мене, Боже,
Так тяжко караєш?
Я більше не можу.
Хіба ж Ти не знаєш?-
- Я знаю, дитино.
Не Я вас караю.
Я лише, невпинно,
Усіх поучаю:
Любов – довготерпить,
І завжди прощає,
Ніколи не сердить,
І зла не тримає.
Добром не гордує,
Не свого шукає,
А іншого чує:
Хай той не страждає.
Любов – милосердна,
Нікому не заздрить.
Вона – чистосердна,
Ніколи не зрадить.
Себе не підносить,
І не величає.
Усе переносить,
І завжди прощає.
Брехні не радіє,
А завжди порадить,
Плекає надію,
І ніжно погладить.
Все в світі минеться:
І слава, і квіти.
Пройде, не всміхнеться.
Любов – буде жити! -
- Прости мене, Боже,
Що так говорила.
Ти дав мені мудрість,
І виросли крила.-
Галина Яхневич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714094
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 28.01.2017
[b][i][color="#0900ff"]Тихий вечір,
Справ нема.
Холод в плечі,
Я сама...
Сумно трішки-
Снігопад...
(Вітер пішки)
Зорепад...
Думи - в герці
Важкість ніг...
Біль - у серці,
В душу сніг...
28 01 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715016
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Розцвіли улітку красиві жоржини,
Мов стрункі дівчатка стоять у тіні.
Є вони рожеві, білі, й кольору ожини,
Всі вони прекрасні й такі чарівні.
Тягнуться голівками всі вони до сонця,
Що дарує світло і своє тепло.
Підбігають зранку усі до віконця,
Щоби подивитися чи щось підросло.
Прилетів метелик та й сів на жоржину,
Що дарує запах ніжний для усіх,
Поблизу малеча збирає малину,
І чути навколо гучний їхній сміх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714970
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
[youtube]https://youtu.be/OneOk-eqNS0[/youtube]
– З днем народження, сину! Вітаю!
Хай квітують літа у розмаях!
В'ється стежка життєва іскристо,
Мов гірське, кришталеве намисто.
Щиро зичу здоров'я міцного,
Благ, достатку і злагоди в домі.
Хай тебе надихає родина:
Рідні діти й кохана дружина.
Потаємні збуваються мрії,
Відбуваються світлі події.
Йде з тобою завжди по дорозі
Товариство шляхетне, пригоже.
– І завжди пам'ятай, любий сину,
Ти - моя найдорожча дитина!
Сяйне світло в моєму віконці,
Надихаюче, вранішнє сонце.
Зичу злетів, прихильної долі,
Кольорів незабутніх, любові.
На твоїй хай вишиваній мапі,
Візерунки рясніють строкаті.
Хай крокує з тобою удача,
Добрим справам бракує нестачі.
Божий янгол пильнує дбайливо
І щастить на несходженій ниві.
04. 01. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710189
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Ти у мені цвітеш, як дивна квітка.
Тендітно ніжать серце пелюстки.
Спиваю щастя - море ціле, ріки,
п'янкі струмки і гойні потічки.
Спиваю неба хвилі неозорі.
І наче небом я стаю сама,
купаючись у таїні любові,
і до її торкаючи крила
Лечу над світом білим, де замети
своє туркочуть змерзлій далині.
А у мені роз'ясненим куплетом
і квіти зацвітають, і пісні.
Ще й пригортають радісне пелюстя
до снігу, до зимового жалю.
Візьму й собі зимі цій посміхнуся,
признаюся, що квітну, що люблю.
Бо ти в мені цвітеш, як дивна квітка -
магнолія, ромашка чи тюльпан...
Спиваю щастя повноводі ріки,
цілі моря, та де там - океан!
28.01.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714944
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LvtylsFmbAk
[/youtube]
Надворі розгулялась завірюха.
Посипав сніг, неначе з рукава.
А тиша притаїлася і слуха...
Такі навколо творяться дива.
Бо як зимі тут бути без роботи?
Зіткала білосніжне полотно,
Деревам повзувала всім чоботи,
Розвісила мереживо давно.
.
Мене не залишила без уваги:
Троянди білосніжні на вікні.
І цим ще додала мені наснаги...
Не варто сумувать на самоті.
Чиї сліди ти засипаєш, вітре?
Ти добре знаєш... Це не просто так.
Із серця із мого його ти витри.
Тобі це буде дуже просто, всмак.
Ти почекай... я йду уже з тобою.
Ступаю в незаметені сліди.
От тільки йду повільною ходою...
А ти за мною, вітре, тихо йди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714744
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Прохолодно…Поступово підкрадалась пізня осінь….
Дерева де-не-де вже скидали з себе багряне листя, воно неслося вітром, крутилося, обіймалося, збивалося в купи, переверталося і знову розсипалося і летіло,здавалося доганяло одне одного. Деяке лежало, приклеїлось багнюкою до землі. Вчора цілий день мжичив прохолодний дощ. Що вже тепла чекати….. З кожним днем ставало холодніше,небо частіше затягувалося здоровенними темними хмарами,здавалося завісою лягало над землею. Не чути співу пташок, тільки горобці літали зграйками,один перед одним цвірінькали,щось знаходили їсти і десь зникали. Все частіше з`являлися ворони,сердито каркали, кружляли, частіше над деревами горіха і про, щось перегукувалися між собою.
Вранці сизе небо зустріло Миколу, поспішав на станцію. Сирість,аж забивала дух,час від часу зупинявся, покашлював, витирав чоло і кожного разу поправляв мішечок з соняховими зернятами, який чомусь весь час сповзав з плеча.
Вчора майже цілий день палив пічку і смажив просушені зернята. Їх трохи підсолив на пательні, щоб були смачніші, треба ж продати, хай якась копійка. Хоч не молодий, але й не дуже старий, ще треба пожити, роздумував.
Від села до станції добрих кілометрів п`ять, а може й шість, але люди всі раненько поспішали до потягів, щось продати. Дорога встелена давно, частково з щебеню та вапняку, по ній трохи багнюки. В основному йшли в гумових чоботах, дехто в кирзових, жінки ж в бурках з калошами, адже на одному місті холодно простояти годин шість.
Хто жив ближче ніс на продаж картоплю, болгарський перець, молочні продукти, виноград, яблука. А Микола вже три роки, як став вдівцем, тож хазяйства не тримав, гадав без дружини сам не впорається. Мав великий, до сорока соток город, було де сіяти соняшник і садити городину.
Пасажирський потяг подав сигнал, під`їжджав до станції, швидко відкрилися двері, чути галас. Люди наче з мішка вискакували, щоб купити якісь продукти.
-Дідусю... дідусю, заховай мене будь ласка, я не хочу в дитбудинок, я потім, потім тобі все розкажу,чесне слово!- писклявим, тремтячим голосом просило хлоп`я.
У Миколи від несподіванки округлилися очі, не міг толком второпати, що він говорить, але зрозумів, що хоче заховатися. Уважно придивився, перед ним стояв дуже худющий, переляканий, чорнявий хлопчисько, років восьми, чи десяти. Чорні оченята переповнені сліз, погляд бігав, то під прилавок, то на нього, то поміж людей, раз - по - раз трохи пригинався. Замурзане обличчя і його чорне обдерте лахміття підкреслювало смугляву шкіру.
Микола помітив, що з людьми розмовляли заклопотані провідники,озиралися, наче когось шукали і тихо до нього,
-Гайда, йди за мене, ховайся.
Зняв кожух і накинув собі на плечі, сам сів на пустий ящик, який завжди залишав на станції, щоб при нагоді мав на чому посидіти. На базарі, як на базарі, в метушні ніхто не помітив, що хлопчик заховався, він присів за спиною і був накритий кожухом.
Загорівся зелений сигнал, потяг мав відправлятися, провідники поспіхом добігли до Миколи купили три літрові банки зернят, як завжди на всю компанію, бігом, майже на ходу сідали в вагони.
-Ну, що вилазь, партизан. Загроза минула,сьогодні, ще два потяги, а в мене є зернята, якщо хочеш зі мною бути, то треба почекати, щоб я продав свій товар.
-А поки що скажи, як тебе звати?
Хлопчик трохи трусився, чи від страху ,чи від холоду, Микола побачив, що взутий в кросівки, з яких виглядали пальці разом з багнюкою.
-О, то в тебе зовсім кепські діла, замерз чи захворів. Ось на, поки що їж,
- протягнув йому кусок хліба з салом і цибулину.
-Мене звати Ярик… Ой, це так хлопці звали,а справжнє ім`я Ярослав, я з під Києва,- тремтячим голосом сказав він.
Хлопчик притулився до нього, очі наповнилися радістю, не соромлячись, жадібно кусав хліб, здавалося вирвався з голодного краю, прицмокував, кривився від цибулі.
- Це треба їсти, бо скорчуся раніше чим треба, хоч гірка та я сильний,потерплю,- бурчав собі під ніс і все облизував язиком губи, водночас позирав на всі боки.
Чоловік дивився на нього і згадував своє дитинство, війну, після війни, здушило в горлі, непрохані сльози з`явилися на очах.
-Діду,я буду гарним, слухняним, не гони мене... будь ласка! Побачиш, як треба, буду тобі в усьому допомагати, ти тільки скажи.
-Ти не дивись на мене, як на діда, я такий на вид, бо не поголився, тільки розміняв сьомий десяток. І просто теж худий, як ти, краще мене називай дядьком Миколою, домовились?- запитав, уважно дивлячись на нього.
Він посадив хлопчика на ящик, роззув ,замотав холодні,як лід ноги мішком,який завжди з собою носив у торбі.
За пів години був другий потяг, їм пощастило,покупців було багатенько, тож зернят лишилося зовсім мало. Задоволено поглядав на малого,посміхнувся,
-Будемо збиратися додому.
Микола завернув малому ноги в газети, які мав для зернят, щоб хоч трохи було сухіше та тепліше, взув ті, подерті кросівки і приклав руку до лоба.
-В тебе напевно температура,давай швидко зайдемо в магазин, купимо хліба та й будемо потихеньку йти. Тобі не зле, голова не крутиться?
Малий крутнув головою, - Ні, тільки спати хочу.
Неподалік від станції декілька магазинів. Він взяв малого за руку й підморгнувши,
-Ну що зайдемо, подивимося,що там є?!
В магазині два відділення «Продтовари» і «Промтовари».
-Дівчата, ходіть сюди! Ось, пригощайтесь,а нам дайте хліба і он ту курточку покажіть,- звернувся до продавщиці і на газету насипав зернят.
Хлопчик був вражений, дядько приміряв на нього курточку, яка йому дуже сподобалася, але не наважився сказати. Зробився немов німий, тільки з обличчя не сходила усмішка.
-Ну от одягнувся вже, не знімай, а те лахміття викинь в сміттєвий бак.
Ярослав сяяв, як сонце, очі світилися щастям, задоволено позирав на всі боки ,наче хотів сказати, подивіться, яка в мене красива курточка. Він повеселішав,від задоволення примружував оченята. До сонця підставляв обличчя, йому здавалося воно його пестило, ще й трохи теплий вітерець піднімав настрій.
Раптом зупинилися біля іншого магазину, Микола витягнув з нагрудної кишені, замотані у хустинку гроші,порахував, запропонував йому,
-А ну годен порахувати?!
Трохи засороммвся, опустив голову,
-Не дуже….. Та трохи вмію, правда здебільшого копійки.
- Добре, пішли,- підморгнув. Вони зайшли в магазин.
-Гарні чобітки!А скільки коштують? Може в нас грошей не достатньо,- заклопотано звернувся до продавщиці.
-Двадцять п`ять, як не стане, принесете завтра,тож все одно будете йти на базар.
Чоловік повишкрябував всі кишені та таки знайшов гроші.
Це просто диво, думав Ярослав, коли Микола взув йому гумові чобітки з утеплювачем.
Тільки вийшли з магазину хлопчик поцілував йому руку,
-Дякую... дядечку, в мене таких ніколи не було, зроду, їй Богу кажу правду. Я обов`язково, як виросту тобі поверну гроші, за все , все, ти тільки повір мені. Дуже збуджений, хвилювався, тулився, обіймав його за пояс.
Всю дорогу Ярослав розповідав, як був меншим в дитбудинку під Києвом,сам же звідки родом не пам`ятає.
Так немов скрізь туман пригадує, колись з мамою ходив в гори,там обриви були і з гори текла вода. В садочку сказали, що будемо йти в школу,а я взяв та й втік. Спочатку просив у людей гроші, потім познайомився з циганами. Ті підманули до себе, жили на околиці невеличкого села. Заробляли на хліб - як-то кажуть, в електричках,було й на вокзалі в Києві,а часом їздили, аж в Білу Церкву і в Конотоп. Та гроші старші хлопці весь час забирали, було навіть голодував цілими днями. Влітку від них втік, перебивався тим,що знаходив, ходив по садках, їв яблука. У людей просив грошей на булочку, клявся, що не крав, давав голову на відсіч.
По дорозі до села сонце світило прямо в обличчя,Ярослав розчервонівся і навіть трохи впрів. Як підійшли до хати зупинився і помітив,
-О, то мені повезло, справжня в тебе хата, я думав, якась халупа.
Почав гавкати собака, драв задніми лапами землю, аж рвався з ланцюга.
-Дружок, це свої, звикай!- утихомирював Микола.
Собака позирав сердито, кожного разу повертався боком,але з годом почав виляти хвостом.
Чоловік швидко запалив «примус», поставив гріти воду, криниця на обісці, тож далеко йти не прийшлося. У великому кориті, з пахучими травами, чоловік викупав хлопця і вже вечеряли,
-Ти Ярославе кажи всім,що я твій рідний дядько, що приїхав до мене з Саратова, бо лишився сиротою. В мене там справді троюрідний брат Олег живе і жінка Марія, так що, щоб знав,що говорити,скажеш розбилися на автівці,а документи вкрали в потязі.
-Хоч це гріх, але ж треба буде тобі якось документи зробити, якщо ти хочеш зі мною жити.
-Як хтось в Росії тебе захоче шукати, тепер ми незалежна Україна. І більше нікому нічого, тож запишу твоє день народження, щоб не забув, це тобі минуло дев`ять років.І в школу підеш у другий клас, писати і читати хоч трохи умієш ?
Хлопчик уважно слухав і мокав картоплю в олію, коли їв вона стікала по бороді. Кивав головою і знову напихав за щоки їжу. Сидів немов хом`як, ще й розчервонівся, задоволений,час від часу посміхався.
Зовсім стемніло.... Пустився тихенький дощ.... Микола слухав новини,а малий вже солоденько спав на білій постелі,на пухових подушках.
Та все, як гадалось не сталось.....під ранок Ярослав почав кашляти, немов задихався, аж синіли губи. Звичайно серце тьохнуло, що ж робити? Тремтів, біг до Катерини, жінка,напевно трохи молодша за нього, в селі лікувала травами.
-Спасай голубко, хлопчик задихається!
-Який, ще хлопчик? Чий?
-Та він мені, як син, покійного брата з Росії, дай ліків!
-Я маю бачити його, що, як, температура є?
-Та вчора міряв була тридцять сім і два, я його добре в травах викупав,воно бідне добиралося до мене зо два тижні, по вагонах в холоді, в голоді, розповідав по дорозі.Жінка знервувалася,поспішала.
Три дні і три ночі провозилися біля нього, малий бліднів, зривався,потів,температура впала до тридцяти п`яти.
Коли хлопчикові було зле він тулився до Миколи,обіймав його і дивлячись в очі запитував,
-Я, що помру? Не поживу, як люди? Я ж гадав, що ми з тобою довго і добре поживемо. Я ж хочу бути, як всі, вивчитися і щоб ти мені був за батька.
В Миколи текли сльози, обіймав його, гладив по голові і пригадував свого єдиного сина, який, ще в шістнадцять років розбився на чужому мотоциклі. Після тієї трагедії не зважились мати другу дитину, все життя прожили вдвох з дружиною.
Вночі по черзі чергували з Катериною. Вже й фельдшерку, що в селі, визивали, сказала, що запалення легенів. Лікували всім чим знали і травами, і ліками, дві курки зарубали на бульйони,щоб підняти хлопця.
Ярослав два тижні відлежав у ліжку, молитвами, ліками та увагою було подолано хворобу.
За гроші Микола владнав всі справи з оформленням документів на хлопця. І йому зовсім не шкода було тих грошей, добре, що мав заничку, хлопець припав до душі, для нього нічого не жалів.
В селі середня школа,хоч не велика та з багатьох сіл сюди діти автобусами приїжджали вчитися, класи були повні. Ярослав швидко вписався в колектив, в навчанні майже не відставав. Це все завдяки Миколі, який кожного дня, окрім уроків, з ним додатково займався деякими предметами. Хлопець дуже розумівся по математиці і читав книги вголос.
Чоловік тішився, підбадьорював, його,заохочував своїми розповідями про війну. Розповідав, як бідував люд, як голодував і теж, довго ходили всі в лахмітті, бо життя не було легким. Вже, як Ярослав перейшов в п`ятий клас, зважено дивився по телевізору і часто задавав питання, чому так не справедливо, одні мають все, а інші ледь виживають. Пригадував деякі моменти з життя в дитбудинку, як вихователі в обід забирали собі масло,яке мали б дати дітям.
Наважився Микола завести поросятко і свиноматку та побільше курей, щоб здати і мати якусь копійку. Ярослав був, як на долоні, після школи завжди поспішав
додому, без заперечень в усьому допомагав. Хлопець сам умів палити пічку і рубати дрова та нагодувати хазяйство. Інколи бігав до хлопців, які збиралися посеред села, грали в футбол, а здебільшого в волейбол.В школі була волейбольна команда, яка навіть їздила в область на змагання.
А літом.... було справжнє задоволення. Він, Микола та Катерина йшли в ліс та по дорозі в поле збирали лікарські рослини. Це для хлопця була справжня прогулянка,він брав з собою Дружка, задоволено з ним вганяв по траві, аж перевертався, грався і сміх линув, губився по полю, луною віддавався в лісі. Збирати трави - клопітка робота та юрбою, кажуть завжди все робиться веселіше. Приносили цілі тюки трав, Ярослав ліз на горище, розсипав сушити. Які трави збирати, тітка Катерина в них зналася, давно лікувала людей. Трохи лишала собі, а то здавали в приймальний пункт.
Тітка жила сама і частенько приходила до них в гості, навчила Ярослава робити вареники та пельмені. Хвалилася,що син живе в Києві,має престижну роботу, має двох онуків-близнюків.
Микола вечорами часто затівав тему про гроші, що треба більше скласти, для того, щоб Ярослав зміг поїхати в велике місто вчитися. За розмовами запитував хлопця ким хоче бути,той трохи усміхався, а потім говорив,,
-Ось, підтягнуся трохи, може поступлю на адвоката, чи на юриста, хочу книгу велику, бачив в магазині, називається «Право».
Микола тільки весело підморгував, хлопав по плечі,
-Давай... давай, обіцяв бути гарним, слухняним….
Темна ніч за вікном.... хурделиця била в шибки, надворі скрипіло старе дерево. Зима сніжна,часто хурделило і морозець по всіх шибках красиво розмалював узори.
Микола несподівано проснувся, не міг зрозуміти від чого,чи то від вітру ,чи від скрипіння дерева, виглядав у вікно,хотів, щось там побачити, але хіба побачиш, як все скло у візерунках. Увагу привернув Ярослав.На дивані крутився й про щось бурчав та вже зрозуміліше,
-Мамо.... мамо зачекай, зачекай…
Не став чіпати хлопця, але й до ранку не заснув, може розповість, що йому наснилося. Він вранці проснувся, витягувався, різко встав, схопив гантелю, з нею немов грався, робив зарядку.
Микола заніс дрова з вулиці, привітався, поглядав на хлопця і думав, гарний парубок виріс, хоч і шкіра трохи смуглява й чорнявий та на цигана не схожий.
Вже останній, одинадцятий клас, на порозі екзамени,а що далі, інколи сам себе запитував Микола. Та грошей трохи склали, гадав, якщо навіть з ним щось станеться,то йому досить, щоб вивчитися. З роками відчував, що здоров`я підкачує, часом тиск підніметься, а часом серце затремтить. Катерина все тримала на контролі, велику роль зіграла у виховані Ярослава,можна було сказати, була їхня лікарка і порадниця.
-Ти щось сьогодні вертівся, не спокійно спав,чи це від хурделиці,чи може сон який наснився?
Хлопець поправив чуба, трохи зніяковів, а потім серйозно,
-Не хотів тобі казати, вже третій раз поспіль, я бачу один і той же сон. В горах біля стрімкої річки, майже на обриві стоїть жінка, коси розплетені,трохи хвилясті, в синьому платті з білими горохами, гукала, чітко чув ім`я - Захаре-, а потім чийсь голос кричав,- Мамо... мамо зачекай, зачекай.
Це вже втретє таке сниться, не знаю, обличчя тієї жінки не бачив, а ось, місце це здається колись десь бачив, тільки точно не пам`ятаю.
-Не переймайся, може колись, ще щось пригадаєш. Знайдеш своїх батьків, для тебе краще, бо я вже таки трохи старий, хто знає скільки мені, ще залишилося. Основне, щоб ти поступив вчитися, а там я вже спокійно зможу закрити очі.
Ярослав підійшов до Миколи, своїми змужнілими руками міцно обійняв,
-Давай про це краще не говори, ти мені, як справжній батько. Я б напевно пропав без тебе, дякую,що ти мене прийняв і виховуєш,як рідного сина. Не кожному повезе мати такого батька.
Микола виглядав перед ним маленьким, худеньким дідом, в обіймах розчулився, почав шморгати носом, покотилися сльози,
-Ну,ну батьку,не треба,не збирайся помирати, ще стільки роботи. Ти маєш мене, ще вивчити і одружити, а хіба ні? І досить, я вже дорослий, гадаю маю право тебе так називати.
Гарний сонячний день….. Літо добре набирало сили, в садах рясніли і вже достигали вишні, ранні абрикоси. Природа чарувала своєю красою. Теплий літній вітер підіймав настрій. По дорозі вервечкою йшли люди, а під посадкою килимом встелялися суниці. Хтось вже збирав на продаж,а хтось смакував, всі один одного знали, весело спілкувалися, про щось жартували, сміялися. По обіч дороги розквітли барвінок, дзвіночки і ромашки, неначе кольоровий рушник стелився між дорогою і полем.
На станції перед приходом потяга людно, поруч на маленькому базарі, як завжди люди продавали сільські продукти, суниці, вишню, малину, абрикоси.
Микола стояв поруч з Ярославом, тихо надавав поради,
-Ти ж дивися, адресу тобі Катерина дала,так що гадаю на вулиці не залишишся,з грішми будь обережним, ти ж знаєш, який зараз час. Нікому не довіряй, окрім Дмитра,гарного сина виростила жінка, тобі допоможе, побачиш. І напиши мені листа, щоб я спокійно спав. Здаси документи, дізнаєшся коли екзамени,сам вирішиш чи приїхати, чи почекати там. Ти ж знаєш, гроші з неба не падають, тож будь економним, як приїдеш купи хліб і торт до хати, бо пусто йти не можна.
Він уважно прислухався, а серце, аж вискакувало від хвилювання. Вперше за скільки років знову їде і їде сам, але вже дорослий з документами. Тішився, що правильно зробив, коли втік від циганів, що нарешті має освіту, тепер чекав на рівну дорогу в житті.
Київ привітно зустрів хлопця. Сонце ж літом сходить рано, так весело мерехтіли промені по вимитому асфальту. Високі, велетенські каштани придавали краси місту, хоч вже відцвіли та листя гарно блищало на сонці.
Ой,як я тут давно не був, розмірковував, як тут все змінилося. Та де не поглянь, скрізь повно людей, йому здалося, ще більше стало чим в ті роки, коли він тут мандрував. Добре, що рано приїхав, тож ще не всі роз`їхались на роботу,буде хтось вдома.
Двері відчинила жінка років сорока,тільки поглянула і посміхнулась,
-Точно мама описала тебе, красень, заходь не соромся.
-Дмитре, вставай, є наш гість, а ти хвилювався, що вже давно мав добратися. А це, нащо було брати?- сказала,показуючи на торт.
-Досить продукти тягнув, надривався, ще й гроші тратив. Мене звати Надія, а хлопці наші Максим і Сашко - близнюки, відпочивають у таборі. Так що... будь, як вдома, заважати ніхто не буде, готуйся.
Дмитро, за компанію, поїхав з Ярославом, подали документи в Київський національний університет імені Т. Шевченка, на юридичний факультет. Поки хлопець писав заяву в гуртожиток, Дмитро спілкувався в коридорі з знайомим деканом. Надія у хлопця була поступити, так,як по документах він був сиротою.
Дмитро взяв собі відгул, як він сказав, за прогул, бо робота без нього не зупинялася, працював головним економістом у великому торговому центрі.
Ярослав лише два дні побув у Дмитра, дали кімнату у гуртожитку. Вона розрахована на двох чоловік, тож хлопець залишився дуже задоволеним. Але Дмитро наполіг,щоб він приходив, не соромився, якщо щось треба, навідувався в гості і пообіцяв тимчасово працевлаштувати на роботу, до себе в торговий центр, поки немає занять.
Пройшов час…. Ярослав сидів у потязі і просто дивився в вікно. Збігало літо, люди почали копати картоплю. В голові роїлися думки,яке ж щастя, що тоді його хотіли впіймати провідники, як би не помітили,то не тікав би і не попав би в це село.Не попав би до доброго дядька.
На обісці у Миколи людей, як ніколи, автівкою приїхала вся сім`я Дмитра, ще й двоюрідна сестра Наді, Оля, всі чекали Ярослава. Керувала Катерина, готувалися різати порося, треба ж відсвяткувати таку подію, хлопець став студентом.
Микола знав розклад потягів, тож чекав біля хвіртки. Побачивши, ще здалеку, шморгав носом, як мале дитя трусився, витирав сльози.
-Батьку!- Обіймав, підхопив на руки, на місті крутнувся разом з ним.
- Я студент...батьку!Я так скучив за тобою....
І це правда, хлопець вечорами, а то часом і на роботі згадував його настанови та розповіді про життя.
Дмитро працевлаштував його в торговий центр товарознавцем,в його обов`язки входило їздити з водієм за товаром, доставити з бази в торговий центр та інколи розвести по невеликих магазинах. Він там був не один, хлопці, що їздили, домовлялися кому зручніше і в який час зробити рейс,йому це було на руку. Зміг навіть грошей заробити, ще й не поганих, в основному працював ввечері.
Жінки метушилися накривали на стіл, пахощі летіли на все обістя, смажилася свіжина. За столом всі весело спілкувалися. Ярослав сидів поруч з батьком, однією рукою обіймав за плече.
Надія ж звичайно познайомила Ярослава з Олею,дівчина навчалася в торгово-економічному технікумі, на другому курсі.
Вони сиділи навпроти, час від часу Оля уважно придивлялася на нього,хотіла піймати його погляд. Та все було дарма, він всю увагу приділяв Миколі, часто про щось шепотів на вухо.
Два дні і всі поспішали до Києва. Катерина з Миколою у автівку пакували копченості, сало, консервацію.
-Там розберетеся між собою, щоб хлопець не голодував ,- наказувала жінка.
Пройшло три роки… За цей час багато подій відбулося в житті Ярослава. Він справно справлявся з навчанням і в той же час працював в торговому центрі. Уже мав свій бізнес, пополам з Дмитром. На Хрещатику викупили не поганий магазин, в якому працювала Оля і Надія. Ярослава вже всі вважали своїм. Це минуло два роки,як зустрічався з Олею, стосунки були серйозні.
До Миколи приїжджав два рази на рік, щоб трохи побути з ним та біля хати допомогти зробити якийсь невеличкий ремонт.
Ярослав йому зізнався,що закохався в Олю і після закінчення навчання хоче одружитися. Микола радів за нього, вибір схвалив, тішився, що у хлопця буде велика родина. Жалівся, що не доживе, бо вже почував себе зовсім кволим.
Був гарний літній день. Блакитне небо...білі хмари здавалися зовсім не високо, лежали між горами. Траса... Сонячні промені через скло потрапляли на обличчя Олі, відчувала тепло. Вони знаходилися між горами, немов в ямі. Величні дерева ; бук,сосна, ялини, смереки,мелькали з двох сторін.
У вікно,з запахом хвої, віяв теплий вітерець. Ярослав уміло вів автівку,вони їхали відпочивати в Карпати, на базу відпочинку в Яремче. Батьки Олі взяли на роботі путівку. Вони працювали в аеропорту »Жуляни»,мама касиром, батько митником. Для єдиної доньки не жаліли нічого,ось і автівку дали по довіреності на Ярослава. Давно знали про їхні близькі відносини, були прихильні до вибору доньки. Йшов дві тисяча дванадцятий рік, тож не було дивиною, що молоді вирішували стосунки самі, не чекали весілля.
-Ой, дивися Ярославе, яка краса!- відволікала Оля.
-Не заважай, щось мені не подобається гул мотора, напевно треба відпочити.
-Та ми ж майже вже приїхали,вже стільки ідемо від Надвірної?
-Так вже скоро, але й скоро стемніє. Ми допіру проїхали якесь село, може там квартиру знімемо, а автівку хай хтось підтягне на ремонтну станцію, недавно на стовпі бачила знак.
На обійсті гралися діти, побачивши молодих, гукали маму.
Та жінка відказала у квартирі, сказала, що тут скрізь у кожного є туристи,навряд чи знайдуть поблизу. Хіба піднятися по стежці трохи вверх,там є декілька хат,може там хтось прийме. Ярослав попросив господаря відтягнути автівку на ремонт.
Вже почало сутеніти, коли вони підіймалися вгору.
За не високим дерев`яним парканом сидів чоловік, в руках щось стругав. Молодь сміливо привіталася, він підійшов до паркану.
Оля звернула увагу на чоловіка, що він смуглявий,як Ярослав і зростом, статурою теж трохи схожий.
Ярослав відійшов в сторону, почав з чоловіком розмовляти, повідав в свої проблеми. А Оля стояла осторонь, немов остовпіла, очі здавалось вилізуть на орбіту. Вона й справді помітила схожість цих двох чоловіків, їх рухи теж були подібні. Хитро позирала коли завершать розмову, щоб спитати Ярослава,чи часом в нього немає тут родини. Знала, що Ярослав не рідний син дядькові Миколі, але більш нічого не знала.
- Проходьте,проходьте, собаки не маю. Ось ваша кімната, що треба звертайтеся, мене звати Захар.
Ярослав здивовано подивився на чоловіка. В хаті вже було включене світло, тож міг розгледіти краще. Як чоловік зняв капелюха, Ярослав помітив,що чуб майже такий, як у нього,тільки волосся не таке густе, а шкіра теж смугла.
- Я вас погукаю на вечерю, посмакуєте наших страв,там в Києві таких немає.
Оля зайшла в кімнату і усміхнувшись, підійшла поцілувала,
-Ну,що Ярославе, мені здається, чи в тебе і справді тут є родина? Він мовчав, не міг всього переварити,що побачив і те саме ім`я, вкотре пригадав сон. Невже я звідси і хто він той Захар, хто його гукав уві сні?
Вечеряли майже мовчки, чоловік трохи розповідав про своїх овець,яких випасав на пасовищах. Мови ні за дітей, ні за жінку не було. Ярослав не наважувався спитати, все уважніше придивлявся до чоловіка.
-А ти звідки родом,бачу смуглявий, хто за національністю? Бачу не циган,а такий смуглий майже, як я.
-Я українець з під Києва, а ви?
У мене бабця угорка,а дід українець та бачиш покоління пройшло, а трохи передалось у спадок.
-Ну добре, на добраніч. Завтра рано вставати,- заметушився Захар.
Вони пішла в свою кімнату.
На ліжку вже солодко сопіла Оля, а Ярославу не спалося, заснув, аж під ранок. Уві сні здавалося чув якісь голоси та тільки дерева були перед очима.
Проснувся першим, вийшов з кімнати, Захара не було. Дозволив собі підійти до серванту,за склом стояли чорно - білі фото.
Його вразило жіноче обличчя, щось рідне, закололо в області серц. Та товста, до половини розплетена коса, майже до пояса, когось нагадувала. Присів, обома руками взявся за голову, це напевно мама, тільки в неї було синє плаття в білий горошок. І пригадав той сон, де жінка з розпущеним волоссям стояла в такому платті. Зірвався з місця, залетів в кімнату до Олі.
-Олю.... сонечко проснись! Ти знаєш! Ти знаєш ,- присів біля неї.
Вона зірвалася, не могла зрозуміти в чому справа, лише помітила,як по щоках текли сльози. Скули рухалися, обличчя, аж посіріло. Вже обіймала його і запитувала в чому річ. За вікном враз загриміло і полило немов з відра,по шибках річкою стікала вода, шуміло, зовсім стемніло і раз - у - раз блискало і знову гриміло.
-Ой,поглянь,яка гроза,- кинулась Оля до вікна.
А він сидів, руками закрив обличчя, перед очима спогад…
Вони на базарі втрьох, він в тата на руках і гриміло,починався дощ, а мама купила цукерку, на паличці «півника»,якого він так хотів, і згадав мамину усмішку і щасливий блиск карих очей.
-Олю,у неї були карі очі і волосся трохи світле, ну, світло - русяве, я пригадав!Ярослав, хвилюючись, розповів свою історію, як він потрапив до Миколи.
-Але ж ти не впевнений! І де та жінка, якщо вона твоя мама?
-Не поспішаймо ,хай прийде він, є в мене одна задумка.
Дощ вщух, з вікон стікали останні краплі. Знову яскраво світило сонце. Оля відчинила двері навстіж, повіяло свіжістю і сирістю. Захар, трохи змоклий, поспіхом заскочив у хату,в руках тримав майже повне відро молока.
-Доброго ранку! Повставали, оце линуло! Найшла з-за гори хмара, де взялася, не видно було… Добре шарахало, хоч би пожежі ніде не наробило. А ось, молочко,буде бринза, а зараз пішли снідати,-- говорив поспішаючи. І взявся накривати стіл.
Після сніданку подякували, з-за столу не виходили,Оля дивилася на
Ярослава, кивнула, немов підказувала «Запитай,що хотів».
-А тут десь річка є якась поблизу?
-Звичайно, багато невеликих, але дуже стрімкі течуть з гір та впадають в річку Прут.
-Олю підемо, подивимося !
-Ні, ні самі не ходіть, там великі обриви,ще й дощ пройшов, ще чого доброго нещасного випадку. Я краще вас проведу.
Підтримуючи один одного, пробиралися до річки,з дерев летіли великі краплі дощу, попадали за комірець, проймало холодом,Оля щулилася від них. А Ярослав, здавалося не помічав їх, весь час дивився вперед, навіть зашпортувався. Захар не раз попереджав, щоб добре дивилися під ноги і не поспішали. Ярослав побачив те саме місце, що йому наснилося. Захар присів на камінь, зняв каптура,
-Тут сталася страшенна трагедія,я впав з обриву та за мною кинувся син Ян. Йому було лише чотири роки, я залишився живим, а сина не знайшли, пропав, Можливо потрапив у річку, бо все облазили, не знайшли. Вже думали течією в Прут занесло та тіла ніде не було. В той час було багато відпочивальників і цигани кочували, прямо по долинах розбивали свої шатра. Шукали скрізь, подавали в область на розшуки та все даремно.
-А моя Марічка тяжко перенесла втрату, стався інфаркт і вже за три роки не стало, не змогла пробачити себе, за те,що не встигла перехопити сина. Дуже тяжко перенесла втрату та і я від тоді так і не одружився, живу одинаком. Ще молодшим в Польщу на заробітки їздив, а тепер маю вівчарню, ось з цього і живу. Ой, ви мене вибачте, що я все так вам повідав, серце все ще пече,так з цим і живу.
Оля дивилася на Ярослава, а в нього котилися горохом сльози,
-Захаре, а в неї було синє плаття в білий горошок?
Чоловік піднявся, одяг каптура, а ти звідки знаєш?
-Йдемо назад,треба поговорити,- опустивши голову, на ходу сказав Ярослав.
Оля залишилася надворі, чоловіки зайшли до хати. Ледь чути голос Ярослава та не заходила, розуміла, їм треба побути вдвох. Захар вийшов з хати поліз на горище, звідти приволік стару, обдерту валізу,
-Пішли до хати, дещо покажу, - запросив тремтячим голосом. Руки трусилися, коли відкривав валізу, з сльозами на очах позирав на Ярослава.
У валізі фото і синє плаття в білий горошок, який вже від років трохи пожовк. На фото Захар з дружиною і між ними на стільчику маленький хлопчик, розрізом очей схожий на Захара.
Лише кілька днів молоді люди побули на базі відпочинку.
У автівці відчинене вікно, вітер бив в обличчя Ярославу. Він напевно змужнів за ці дні, в душі хвилювався за все, що сталося та щось підказувало, що це батько.
Авто їхало по трасі Яремче - Київ, на задньому сидінні сиділа Оля, в руках тримала сумочку в якій лежали матеріали на аналізи ДНК.
Минув рік…. Ярослав закінчував університет.
Вони з Олею жили в двохкімнатній квартирі, ключі від якої були подаровані батьками на весіллі. На серванті в красивій рамці стояло велике фото трьох чоловіків різного віку, всередині усміхався щасливий Ярослав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714334
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 27.01.2017
* * *
То сніг танцює в завіконні,
То сонце – лобом у шибки.
В душі – і сум, і гопаки:
якесь шалене міжсезоння.
Літа – до осені в ясир,
а мрія все у весну лине.
Ще личить у квітках хустина
і капелюшок набакир.
І солов’я чекаю спів,
хоча заручена із кленом,
бо ж звабив золотом червленим.
Та ж під вінець – ще не повів?..
26.01.201
(малюнок Наталі Бесараб з інтернету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714556
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 27.01.2017
[i]Як і обіцяв у своєму "АНОНСІ", доповідаю про
виконану з дня оголошення тайм-ауту роботу!
Написана книга, присвячена 50-річчю пам’яті
мого односельця академіка В.Г.Дроботька під
назвою "Відданість науковій істині" (у співавторстві
з донькою вченого, об'ємом 270 сторінок тексту
(1.5 інт., 4 А). Книга подана до друку, вийде у в ц. р.
у видавництві "Наукова думка". В додатку серед
іншого розміщена і моя поема з анонсованою тут
назвою. Вона містить 5 частин, 2 з яких викладено
мною тут. Далі буде...
На фото: прижиттєвий портрет ученого, роботи
відомого художника, 1957 рік.
[color="#0756a6"]
[b]І. Пролог [/b]
[b]Там, де Удай з Лисогором
Обнялися, щоб нести
Разом тихі води в море,
У заплавах квітнуть трави,
Осока й очерети;
В пагорбах, що зліва й справа,
Причаїлись берести
І берези білокорі...
Хто ж те знав, що білосніжність
Цих красунь впаде ув очі
Раз кмітливим дігтярям,
Щоб берез цнотливу ніжність
Підкорити трударям:
У степу на схилі ночі
Часто чути скрип коліс;
То скрипів чумацький віз,
Везучи із Криму сіль
До вкраїнських міст і сіл...
Так було не ‘дне століття –
І за миру, й в лихоліття
В давнину, але не нині –
В тім краю, де Дігтярі –
Дивне сельбище в долині –
Причаїлось при горі*.[/b]
__________
* Лиса гора розташована на правому березі Удаю
навпроти гирла Лисогору неподалік від села Лиски
[b]Удай – річка невеличка,
Та не раз від ятагана
Татарина-бусурмана
Кров текла в ній, не водиця...
Невеличка річка тая
Все прожите пам’ятає,
Пам’яттю живе й донині
(І село в її долині)
Про славетні дні народу,
Про поборників свободи...
.
Слава в пам’яті ізтерта
Тих, що дбали про безсмертя
Не лише свого народу,
Але й – Богові в угоду –
На здоров’я тих людей,
Що жили в скорботний день
Небезпечних пандемій,
Включно й ти, народе мій!..
...Так на Удаї жило
Звичайнісіньке село
Дігтярі собі, допоки
Не упало в ревне око
Одному із Галаганів,
Що мав вдачу непогану
Відмивать ту славу діда*,
Не осталось щоб і сліду
Від ганьби перед народом
За осквернену свободу.
Й ось потомок Галаган,
Вже поважний в мирі пан
Ставить замок там високий,
Що й донині тішить око...
Згодом він його дарує
Губернатору Полтави,
Там губернськая управа
Фахлікбез організує...**
[b]ІІ. Син свого роду[/b]
1.
... Та й навіщо це пишу я?..
Бо ж мені сказать хотілось,
Що в селі в сім’ї Дроботька,
Що з недужими турботу
Мав***, на радість народилось
Сірооке дитинча...
Швидко сплинув райський час –
Вже нелегка мить гряде
(Жити як і вчитись де?),
Бо опряга-смерть забрала
Вітіного батька...
Сина ж мати згодом слала
Вишкіл здобувати
В гімназію, що в Прилуках... [/b]
__________
*Мова йде про зраду Прилуцького полковника
Гната Галагана Іванові Мазепі у війні з Росією у
1709 році.
**В частині Маєтку Галагана в Дігтярях, дарованому
громаді було відкрито ремісниче училище, яке в наш
час відоме як сільськогосподарський ліцей.
***Григорій Дроботько – батько Віктора – працював
фельдшером, помер від Виразки шлунку у 1894 році.
[b]Все було – удачі й муки,
Не жалівсь нікому,
Що вже зуби молодецькі
Набили оскому
Від письмен латинських, грецьких...
[/b]
[b] 2.
...Треті півні вже пропіли.
Гімназист при свічі,
Пише почерком несмілим,
Стомлюючи вічі,
Про дівочий ніжний стан,
Ігри і кохання,
Як невіглас і «профан»
Завдавав страждання
Гімназійним дівам,
І як автор не сприймав
Франтів говірливих,
Інше кредо Віктор мав:
«Той індивід, котрий прилюдно
Кричить, упевнений в собі,
Форсить, як правило, усюди
Й щасливий у своїй судьбі...
То у такого, вір, і мало
Немає в серці ідеалу,.
Той чоловік, повір, такий,
Хоч показний, але пустий…»
«Гімназист» – сумна поема,
Правда про гульвісу,
Автор в лоні ж у богеми –
Це вже інша пісня!
Пише вірші і балади,
Ще й уміння має
З лицедійства, бо в театрі
Різні ролі грає*
Словом, тішиться дитина,
Та ще й інших тішить
Всім життям своїм людини,
Що живе – не грішить.
Так і став би він поетом
Чи артистом, може,
Якби серце не щеміло
При останнім ложі
Його батька, що так рано
Відійшов у Лету,
Чим наніс нестерпну рану
Юному поету…
3.
Й ось романтик-гімназист
В Університеті:
Ескулапом вже був зиск
Стати – не поетом.[/b]
_________
*Як свідчить "Щоденник" В.Г.Дроботька, він у віці
до 9 років брав участь у дитячих виставах, що
організовувались у маєтку Галаганів. За деякими
даними, дещо пізніше він виступав як актор у
народному театрі м. Ромен разом із відомою
актрисою землячкою Г.П. Затиркевич-Карпинською.
[b]Тут науки всі конкретні –
Що ближчі до діла:
Мають інше за предмети –
Хворі душу й тіло.
Взявся Віктор за науку,
Як до всього брався,
Бо набив і серце й руку
На тому, чим грався
У дитинстві вдома,
Де були і гуси, й кури,
Й звірі невідомі…
Він до них в дні теплі літа,
Було, тайно крався.
А тепер – о боже-світе! –
До розтинів вдався,
Незважаючи на страхи,
Що повинен вмерти
Індивід-невдаха…
Та невдовзі гарт для серця
Став йому пригідний.
…Та не був плеканцем долі
Віктор в дні побідні
Революції за волю…
4.
Вкраїнські селяни ще п’ятого року
Повстали за землю – земля тут нівроку.
Уже й дігтярівці шикують колони:
Виходь, небайдужий, в ком дух не холоне!
Крокують селяни-повстанці… Ідуть,
В руках транспаранти й хоругви несуть.
«Пани-павуки! Не визискуйте нас!
Земля хай – селянам!» – волає Тарас.
Попереду Віктор – студент-першокурсник:
«Дай землю і волю нам, пане-розпусник!»
…Зібралось на вигін повстале село…
А той, хто не вийшов, тому «повезло».
Бо сотня козача руша вже з Прилук,
Щоб гасла іх, лозунги вирвати з рук,
Повсталих селян, запроторить за грати:
Як землю ділити – ви будете знати!
…В Прилуцькій тюрмі їм і темно, і пусто,
Хоч люду у камерах безліч. Не пустять
Туди ані матері, ані сестри,
Щоб щось побратимам з їди принести.
В тюрмі часу відлік: години – роки,
Бо час зупинився для них, і руки
Ніхто із свободи їм вже не подасть,
Бо грати завадять, кайдани і власть.
Та ось змилостивися раз прокурор –
Пом’якшив студенту «суда приговоръ»
Й відправив під нагляд властей в те село,
Де серце юначе раніше цвіло*.
А іншим – відсидка в тюрмі до весни,
Яка у Прилуки прийшла із Десни,
Чи, мо' з Петрограда, де світло заграв
Вкраїнський матрос запалив і… програв...
Та то вже є пісня про інші часи,
А нам – повертатись у наш час. Проси,
Проси, юний Вікторе, судну управу,
Щоб зняти судимість й навчання поправить…
Та де там?.. В селі він відсидів два роки,
Перш ніж до навчань повернувся. Уроки
З наук природничих він жадібно «гриз»,
І ректор йому в нагороду дав приз…**
5.
Отже, в Університет
Віктор враз подався,
Як отой тупий «запрет»
Прокурора знявся.
…Два роки дались в знаки –
Треба ж доганяти,
Вчився ж Віктор залюбки –
Все хотілось знати.
І поринув знов в науку,
Та ще й у медичну,
І дісталась йому му́ка
Взнати гадку вічну:
Чому люди так завчасно,
Ненароком, рано
Від хвороб серцевих часто
В болях помирають.
І студент кмітливим оком
Ворога примітив:
Від бактерій, їхніх соків
Та ще від токсинів
Поступово, непомітно
Ста́ріють судини.[/b]
_________
* Тут прийшло Віктору перше кохання.
**Впродовж навчання Віктор виконав добротну
наукову роботу, за що був удостоєний премії та
золотої медалі імені М.І.Пирогова.
[b]
Так Дроботьком-юнаком
Розпізнано «прозу»,
Що була, між тим, вінком
Атеросклерозу…
6.
Та продовжити навчання
Йому не припало –
Пригадалося заслання,
Й «дігтярівське сало»*
За бунти, де участь Віктор
Мав нагоду братии,
І за що не мав він світла –
Кинутий за грати.
Ненадійним об’явила
Влада того мужа
Та й у Бобрик** відрядила –
Хай лікарем служить.
І хоч Віктор не в науці,
А лише в лікарні,
Йому ж світло на посту цім,
Бо ж – не в буцигарні.
За роботу ескулапа
Кметі*** благодіють:
За добро добром і платять –
Всім, чим тільки вміють[/b]
____________
*Йде мова про нагляд поліції, якому був підданий бунтар.
** Село поблизу м. Ромен – повітового центру Полтавської
губернії (нині Сумської області).
* *Кміть (діал.) – селянин.
.
[b]А все більше тим, що ці́ну
Ніколи не мало,
Й не під силу товстим стінам:
Це – любов, не «сало»...
7.
Пішло б все на краще, аби не війна,
Бо долю народу ламає вона.
Війна світова, та за тим – громадянська,
За ними в форватері – влада радянська...
І скільки ще витрима вражих нашесть
Народ український, в ком слава і честь?!
І скільки ще буде і кривд, і облуди
Для довготерплячого нашого люду?!
...Одною ніколи не ходить біда:
Біда за бідою, мов тала вода,
Туди йде, де тонко, де топко, де низько,
З війною йде й пошестей цілая низка:
Чума, тиф, холера і голодомор –
Мітла по засіках холодних комор...
Було і в Ромні так в двадцятому годі,
Коли малярія з’явилась*. В пригоді
Тут лікарьський досвід Дроботька постав:
І Ромен, і Сулу, і околичний став
Обстежував лікар й зловив комара –
Рознощика пошестей тих – малярій.
Говорять, і досі комар, мов мара,
В Ромені гуляє, та, видно, без дій,
Бо лікар Дроботько знання про хворобу,
Здобутий ним досвід лишив на сторожі.
Гудуть хай комахи, – хоч сотні, хоч рій,
Не буде в країні таких пандемій!
8.
Минають дні, минають роки,
А Віктор все ще у Ромні –
Його тримають за всі боки
Діла, які – не звершить, ні!
Слабким бо ж місцем в цьому місті
Була на той час медицина.
Як задарма віддать костистій
Свою дочку чи сина?!
І лікар слав свої знання
У люди через курси,
Які створив не навмання –
Свідомо, щоб ресурси
Людські Вкраїні зберегти
Та духом преумножить,
Щоб всі – і він, і я, і ти –
Могли недуг знеможить.
Та Віктор тим ще переймавсь,
Щоб людність об’єднати**,
Щоб захистить її права
На вулиці і в хаті,[/b]
____________
*В 1920-21 роках Віктором Дроботьком у р. Ромен
і околицях виявлено і локалізовано вогнище малярії.
**йдеться про участь Віктора в роботі громадських
організацій в Ромнах у ці роки.
[b]Щоб люди мали хліб і сіль,
І дещо ще й в стодолу,
Щоб кожен мав у серці ціль
Служить ідеї й столу.
І він свій дух рафінував –
Брав участь в грі театру,
А почуття він римував
При свічці і при ватрі...
9.
«Життя коротке – мистецтво вічне,
Хай вічна пам’ять його жрецям!»
З газети «Наше слово» м.Ромен
від 1209.1921.
Чи був герой наш таки артистом –
Питання спірне. Напевно, був.
Чому ж бо в нього душа пречиста,
І звідки в нього слова – намисто,
І де їх лікар, від кого чув.
Так склалось в тії буремні роки:
У місті-квітці, що звуть Ромен,
Жреці мистецтва величним кроком
Несли пожертву, несли, нівроку
І не жаліли своїх рамен.
Кавалерідзе*, Шкурат** і Ганна,
Що – Затиркевич.*** Ще й Хуторна.****
І трупа в Ганни і дужа, й славна,
А у актриси – постава гарна
Талант квітучий – наче весна.
Чому ж Дроботьку не бути з тими,
Хто до народу стоїть лицем?
Хто слово правди в народ нестиме,
Хто скаже сміло його й правдиво
Не обминувши усобних тем?
...Було б все добре, та сталось лихо –
Пішла Карпинська в останній день.*****
Пішла у Вічність... І стало тихо...
І стало тихо, бо сталось лихо –
Не стало чути її пісень.
А що ж Дроботько, наш добрий лікар,
Не зміг злодійку-смерть зупинить?
На те все йшлося: минулось літо,
Настала осінь – незримо й сліпо –
І обірвалась СРІБляна нить.
Удень – робота, тріумфи – ніччю:
Така вже доля, уділ митця!
Потухла рампа, погаснуть свічі...
«Життя коротке – мистецтво вічне,
Хай вічна пам’ятть його жрецям»[/b]
_______
*І.П. Кавалерідзе (1887-1978)- український скульптор,
кінорежир, драматург, організатор і режисер театру в
Ромнах.
** С.Й.Шкурат(1885-1971) – самодіяльний актор
Роменського музично-драматичниноь театру.
Заслужений артист РРСФР. Знімався у багатьох
фільмах, у тому числі у Фільмі О.Довженка "Земля".
*** Г.П. Затиркевич-Карпинська(1855-1921) відома
українська акторка, співучасниця театрального
життя М.Кропивницького, М.Садовського,
М.Саксаганського, М.Заньковецької. Уроженка смт Срібного –
нині мого та В.Г.Дроботька районного центру.
**** Є.О.Хуторна(1856-1980) – драматична акторка із
трупи М.Садовського, що разом із Г.Затиркевич-Карпинською
вступила до Роменського театру у 1918 році.
*****Йдеться про смерть Г. Затиркевич-Карпинської
12 вересня1921року.
[/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714672
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017
Є багато у світі
стежинок, стежок і доріг,
Найсвятіша одна -
та, що в'ється до рідного дому,
Зацілований росами
батьківський теплий поріг
І калиновий кущ
у цвітінні лілейно-п'янкому.
На похилений тин,
той що бачив тебе ще дитям,
Тремко віти спускає
стара, іще дідова груша.
І від неї війне
тим дитинно-щемким каяттям,
І зупиниться час,
і стоятиме світ незворушно.
Пригадається враз,
як у синьому небі бузьки
Колисали крильми
світлі мрії в легкій високості,
Клекотанням своїм
проводжали у край неблизький
Й розтинали тумани,
чекаючи знову у гості.
Сколихнеться земля.
Буйні трави ледь-ледь зашумлять,
І нестримно, до сліз,
так захочеться їх обійняти,
Доторкати долонями
свіжу нескошену гладь,
По живих рушниках
йти босоніж до рідної хати.
Скільки б ти не сходив
і стежин, і широких доріг,
Збережи у душі, ту,
що в'ється до отчого дому.
Щедро сонцем облитий
дитинства твого оберіг
І калиновий кущ
у цвітінні лілейно-п'янкому.
12.05.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714626
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 27.01.2017
Світлій пам’яті
Героя Майдану і
України
Романа Сеника
Майдан наніс смертельні рани
І серце вже спинило хід.
Всі зупинились раптом плани,
Упав із сумом небозвід.
Він міг сидіти в теплій хаті,
/Своїх дітей Герой не мав/,
Чужих узявся захищати,
Шкода, що ворог не дрімав...
Як вісім ще йому було -
Він врятував життя дитині,
Про нього знало все село:
Таким належить буть людині!
Зайняв ряди в Небесній Сотні,
А пам’ять світлу залишив,
Згадаймо всі його сьогодні:
Пішов до Бога – не згрішив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714353
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
За вікном ніч із ранком вінчається,
Серце з Музою зустрічається –
І лягають в рядки слова,
Як зерно у житах наливається,
Піснедивом гаї заливаються
І мінує-вбива Москва.
Та не вбити наш дух Московії,
Не минути біди їй – оскомини,
Бо ми в праведному бою.
Прийде час, ми поля засіємо,
Ті що спалені в нас Росією,
Землю визволимо свою.
Ніч із сонечком та й зустрінуться,
В Україні життя ізміниться,
Й завесніється на душі.
Попрощаємося з розпукою,
А гордитися будем Злукою,
І добром зацвітуть вірші.
Скільки ж горя уже побачено,
Яку ціну високу сплачено!
Зачекалась добра земля.
Будуть хмари вгорі веселими,
Над містами пливти і селами
І радітимуть нам здаля.
Небо квітнутиме нам зорями,
Чорноземи-поля розорані,
І пісні, нові, зазвучать.
Сонце буде сіять над нивами,
Матері стануть всі щасливими
Ранки, росяні зустрічать!
23.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714420
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WCGzGl85CSg[/youtube].
Повільно ніч іде на спад.
Знов сонце небо освятило.
На небі новий йде розклад:
Воно вже зорі розгубило.
Земля розкрила ледь повіки,
Із квітів випила росу.
Роса для неї - справжні ліки:
Вони підтримують красу.
Жахнулись хмари з переляку.
Вогнем зайнявся горизонт.
Нема ніякого натяку,
Що знов здолає землю сон.
Прокинувсь ліс; проміння грає.
Про щось шепочеться листва.
Цей літній ранок обіцяє,
Відчуть земного божества.
Промінчик сонячний торкнувся,
Мого ще сонного лиця...
Це просто ти мені всміхнувся...
Та казці цій нема кінця....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713750
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Гримить на сході день і ніч війна,
Калічить землю і людей, і душі,
Й здригається небесна далина –
Навіть вона до цього не байдужа,
Коли стрічає плем’я молоде…
А скільки ж душ туди вже піднялося!
Поглянь, як небо, зоряно цвіте,
Ті зорі сріблом падають в волосся…
Тим, хто умів їх віддано любить,
І хто без них тепер осиротіли
Вони готові все-усе зробить,
Аби душа вернулася до тіла!..
Та вись глуха є до людських страждань
І німо зустрічає вбивцю й жертву,
Хто за любов життя своє віддав,
А це герой. Такий не може вмерти!..
Живі герої в помислах, ділах,
Вони землі своєї патріоти,
Покликані ворожу рать здолать.
Їм жити й жити в пам’яті, народній!..
24.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714189
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Ненечко світла! Моя Україно!
Тут батьківська, рідна земля.
У синьому небі лелека крилатий.
Тут доля розквітла щаслива моя!
Не за морями! Не за морями!
Кращої долі треба шукати.
Бо тільки рідна, бо тільки рідна...
Бо тільки рідна земля, як мати!
Ненечко світла! Моя Україно!
Широкі тут хлібні поля.
Зелені Карпати і море грайливе.
Тут доля розквітла щаслива моя!
Не за морями! Не за морями!
Кращої долі треба шукати.
Бо тільки рідна, бо тільки рідна...
Бо тільки рідна земля, як мати!
Ненечко світла! Моя Україно!
Тут слава козацька цвіте.
Калина у ґроні і спів солов'їний.
Хай знає весь світ, що люблю я тебе!
Не за морями! Не за морями!
Кращої долі треба шукати.
Бо тільки рідна, бо тільки рідна...
Бо тільки рідна земля, як мати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714288
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Присвячую чудовій людині,
красуні, гарній поетесі
ВІКТОРІЇ Р.
Віват, Вікторіє, віват!
Люблю, Вікторіє, люблю!
Рахує миті циферблат,
А я цю мить благословлю.
В цій миті Ваше є тепло
І щедрість ніжної душі,
І чисте слово, наче скло,
Добра великого рушій.
Віват, Вікторіє, віват!
Достойна всіх земних красот,
Величних тронів і палат,
І заслужила на джек-пот.
Краса: вартує полотна,
Душа: їй є рядки у одах,
Така – на цілий світ одна,
Побачиш – затамуєш подих.
Батькам - за щастя і любов,
З коханим – благодать і рай,
А діткам – щит із молитов,
Із благодаті водограй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714137
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Прийшли слова
Чому душа гортаєш
Що вже переболіло, відбуло?
В цей світлий день
Звертаюсь я до мами
Черпаю там наснаги джерело.......
Приспів:
Молюся я сьогодні в Божім Храмі
Молитва ця до тебе долина
Такі слова , казати можна лише мамі
Хоч мова слів щаслива і сумна......
Хай ті слова, долинуть тобі в душу
Самі прийдуть , від серця на поріг
А їх казати рідна моя мушу
Бо щось не доказав, щось не зберіг....
Приспів
Затужу мамо в пісні я словами
Про свою долю, рідна розкажу
Завжди молитись буду в Божім Храмі
І Вічну память я про тебе збережу......
Приспів
15 01. 2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712260
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Знов морок, сірий, плечі розправляє
І застеляє знов увесь Донбас,
По наших дітях ворог знов ціляє,
І будить біль у серці ця стрільба.
Тріщить хребет моєї України,
Але ж не здасться, вірю я, вона.
Жало російське вирве те, зміїне,
Й потухне скоро ця брудна війна.
Луганськ і Львів ще будуть панувати
В одній державі, на одній землі…
Й вдихне, нарешті, спокій кожна мати,
Під мирним небом спатимуть малі.
30.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713744
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 23.01.2017
[i]Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Ліна Костенко[/i]
[youtube]https://youtu.be/-VoDMXEysr8[/youtube]
[i][b][color="#085757"]Ви подаруйте своїх слів нам, Ліно,
Щоби маї́ти* ними всі вірші.
Щоб ними оксамитово, перлинно
Торкнутись потаємних струн душі...
Дарунок той ясніє в Ваших віршах...
Ви надали нам повню мудрих дум.
Ми гордимося Вами, найрідніша!
Ви - берегиня слова...
Світоч.
Ум. [/color]
[/b][/i]
* Квітчати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713345
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Сивина накрила скороні,
Набута мудрість - помилки.
Не всі причини втім вагомі,
Не в кожен крок в небі зірки.
Та жаль тримати без потреби,
Бо в мовних знаках солі суть.
Відчуті серцем: "а", "і","щоби",
Нас по житті вперед ведуть.
І відкривають сокровенне,
Занурюють у світ пізнань.
Те що здається так буденне,
Стає святим в часи вигнань.
Любов, турбота і повага,
І вірність, чесність, доброта.
І сила волі, і наснага,
Дається все те неспроста.
20.01.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713403
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 22.01.2017
[youtube]https://youtu.be/z1n9GZWvAcQ[/youtube]
У лабіринтах літ чогось шукаю...
Дороги знаю, не знайти назад.
За плечі обійма осінній холод,
Надворі он рудіє листопад.
Ми ще з тобою в літі не зігрілись,
Ще весни нам усі не відцвіли.
А знову на порозі стоїть осінь,
Вже й роки сиву паморозь вплели.
Течуть літа, як ріки швидкоплинні.
Куди ж несе стрімка їх течія?
Хай будуть же вони довіку разом
Твоя, мій любий, доленька й моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713793
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
/ Пам’яті МИХАЙЛА ЖИЗНЕВСЬКОГО/
“Герой України”-, співають вітри
Йому білоруською мовою,
Де хмари вдягнулися в теплі светри,
Пішов він дорогою новою.
Пішов назавжди, під берізкою дім
І фото усміхнене, з щирістю,
У нього не буде гарячих вже зим,
Лиш пісня вітрів із журливістю.
ЙОГО ОБРАВ САМ БОГ
/Пам’яті ЮРІЯ ВЕРБИЦЬКОГО/
Долав маршрути, підкоряв висоти,
Шукав у Бога правди для Землі,
Хотів неправду правдою збороти,
Та біле загубилось у смолі.
Такого землетрусу не було ще,
Не знала Україна стільки балів
Багатим видавсь січень на кричуще,
Рекордним на криваві “фестивалі”.
Йому цю долю написало небо:
Героєм стати у буремні дні,
А міг би йти зненацька там хто-небудь...
Здолав мороз його в самотині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713737
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Не зупиняйся!- Іди тільки далі
Там, де попереду ждуть магістралі,
Дороги життєві... і радість й печаль,
Зустрінь своє щастя, зустрінь свою даль.
Обпечене серце, зупинена мрія,
Душа десь розтріпана, наче повія,
До неба зболіле торкнеться сузір'я,
Впаде, наче дощ, на згоріле подвір'я.
Напоєне сонце, замріяне зранку,
Торкає душі у твоєму світанку:
Напийся любові, відкинь всі тривоги-
Зіллються у всесвіті наші дороги.
На відстані з сонцем, у відліку часу
Вдихни незамітно, надпий повну чашу
Любові й кохання, і болю й терпіння-
Ступи босоніж на колюче каміння.
Іди в наші далі, де ждуть магістралі,
Дороги життєві...і радість, і біль,
А я у світанку зіп'ю свого ранку-
Зіп'ю того щастя, де всипана сіль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713647
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017
[color="#051b3b"]Роки мої, птахи мої крилаті,
Верніть мене у юність золоту,
Де зустрічала мама біля хати,
Де вишні -нареченими в цвіту.
Стежина в луки слалась від городу,
За ним виднівся невеличкий став.
І красень-клен від тата в нагороду
Зі мною разом швидко виростав.
Шовковиця стара така й розлога,
Минуло їй, мабуть, уже сто літ,
І кущ троянди, що біля порогу,
П'янить ізнов мого дитинства цвіт.
І плине спомин в душу невсипущу
Любові невичерпним джерелом,
І знову спрагло воду п'ю цілющу,
Із маминим і татовим теплом.
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712299
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Тихо... Вечір... В небі зорі...
Місяць в човнику мов в морі
Все пливе кудись завзято
І його нам не догнати...
Ти шепочеш про кохання,
Лиш для мене ці зізнання.
Усміхнулась зірка близько,
Освітила своїм блиском.
Ті гарячі поцілунки
І солодкі ж мов медунки.
Я тулилася до тебе,
А у свідках бУло небо.
Недалеко шум потічка,
Прохолодна в нім водичка.
І дзвеніли тихо роси,
Ти ховався в мої коси.
Пахло прілою травою,
Ти і я - нас лише двоє.
Більш нікого нам не треба,
Зорі... Місяць... Й наше небо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713518
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017
[i] Злука, як і подуга – предковічні
українські слова, які набувають
сьогодні особливого звучання… [/i]
[youtube]https://youtu.be/o9WXm-WeAUw[/youtube]
[i][b][color="#540996"]Не слід трудити очі нам на мапах,
Щоб встановити наші рубежі….
Лиш серцем слід відчути нашу матір,
Відкинувши всілякі міражі….
Відчути серцем Єдність і Соборність
Людей й Земель від Сяну і по Дон…
Це українці – нація незборна,
В якої інший, ніж тепер, кордон…
Та не про ті тут мовиться кордони,
Не той піано співаний мінор…
Є більш важливі в світі перепони,
Що вадять нам зректись своїх комор…
Я не кажу, щоб… зовсім «хата скраю»,
Та в українця вже такенна суть:
Ми зовні ворога свого шукаєм,
А нам би зір свій в себе повернуть!
Та недарма ж змістовне слово "ЗЛУКА"
Собі узяв у вжиток мій народ!
Він подолає хо́дини по муках
Без трат лихих, та й зайвих нагород!
І буде ще у нас ота ПОДУГА,
Що так бояться наші вороги…
Підстав плече, що так потрібне другу, –
І це доточить нації снаги![/color]
[/b]
21.01.2017
[b]Постскриптум не ігноруємо:[/b]
[/i]
[youtube]https://youtu.be/M7t2TjAYoRU[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713568
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Не звикай до мене. Я мину.
Як минають весни рік за роком.
На вустах лиш присмак полину,
На очах провогклу заволоку
По собі залишу. Відцвіту,
Мов пожежі айстрово-осінні.
Листопадну пору золоту
Змінять сніжно-білі заметілі.
Відчеканить мудрістю життя
Кожен крок, розпише наші ролі.
Чи прийме Всевишній каяття?
Чи, мов зорі, тлітимем поволі?
Відречись, благаю, я піду.
Озирнутись навіть не посмію.
На порозі стишивши ходу,
Настіж двері лишу сніговію...
Не звикай. Бо скорена вітрам
Повернуся птахою до неба...
Омини душі моєї храм.
Я боюся... Звикнути до тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711775
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 17.01.2017
І сипалось небо –
трусило у душу снігами.
Етюдно майнуло
й стікало в долонях, як мить.
Це вперше так близько
стою на краю між світами.
Хай вибір сміється –
в один бік дорога біжить.
В небесній лагуні
мене віднайде сива птаха,
І сни кольорові
у пелену зсипле з крила.
Це буде пізніше...
а поки без смутку і страху,
Увись підіймаюсь
і чую, як тужить земля.
Спинитись не хочу,
тут стільки уламків від неба...
І вітер приборканий
сьому показує вись.
Уже неземна -
та мене рятувати не треба!
Зберу кольори для землі
й повернуся .. колись.
Сніги упадуть
й розцвітуть кольорами на стеблах,
І визріють сонцем,
що скотиться тут між орбіт.
А поки в долонях моїх
лише крапельки неба...
А поки зима
розмальовує білим цей світ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712599
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Намисто бурштинове – у руці.
Не знаю: як мені тепер з ним бути?
Чаруюся від сяйва промінців,
Але ж яка ціна таких здобутків?
Змішались краплі сонячні із кров’ю,
Хіба ж за щастя буде ця прикраса?
Чи ж куля прислужилася здоров’ю,
Прив’язана тугим вузлом до бакса?
Чарівний камінь з подихом віків!
Він розбрату зробився лютим знаком,
З забарвленням злочинних кольорів
Й наляканим всесильним зодіаком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712680
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Кружляє сніг, мете до підвіконня,
і ніч безкрайня тягнеться, як сум...
В полоні у безжального безсоння
холоне серце від тривожних дум.
До сина всі думки мої прикуті –
він на війні о цій лихій порі –
і перед образами на покутті
молюся до ранкової зорі.
Приспів:
Всі молитви́ прошепочу
за тебе, найдорожчий мій.
Від хвилювань я не втечу,
бо знаю: був жорстокий бій.
– Мій Боже, кулі відведи,
щоб біль синочків не зморив!
І захисти всіх од біди,
тих, хто собою нас прикрив!
Але повзе колючими голками
до серденька біди передчуття...
Прославившись орлами-вояками,
б'єтеся ви до самозабуття.
І страх в азарті бою відступає...
Свистять осколки, мов осиний рій...
Та раптом душу струмом пробиває:
– Ох, що з тобою сталось, сину мій?!
Приспів:
Я горлицею полечу
над степом, понад кручею.
Підбитим птахом закричу
над раною болючою!
Тебе до серця пригорну,
страждання заберу собі,
невідворотне відверну,
не кину я тебе в журбі,
рідненький мій!..
Синочки! Нині ви в боях,
та ждуть вас в селах і містах.
Благаю! Будьте всі живі
на славу нашої землі!
Щоби не плакати вдові,
і не сиві́ти матерям,
на зло здурманеній Москві
і вбивцям-виродкам-"царям", –
живіть, сини мої!!!
16.01.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712511
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017
З війною й третє літо пролетіло,
Осінній смуток випила зима…
Донбас перетворився у катівню
Для тих, борцем хто став проти Кремля.
Доноси знову в моді у Донбасі –
Чи не в 30-ті зроблено стрибок?
Хоча 2017-ий на часі,
Не популярні Правда і Любов!
Історія не знає поворотів,
Та 37-ий там таки запах:
Доноси на сусідів-патріотів,
Котрі готові вже створить УПА.
Закуті в сніг стоять німі руїни,
Де донедавна сріблом лився сміх…
Що ж трапилось з тобою, Україно?
Коли і як примириш ти усіх???
16.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712700
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Я была красавицей и умницей,
А теперь, (скажу, как на духу),
Стала я похоже, братцы, курицей,
Но зато понравлюсь Петуху!
Он стучался клювом, даже шпорами...
В полночь распахнула свою дверь.
Но не будешь сытым разговорами -
На еду глядел, как дикий зверь.
Что ему пшено-зерно под водочку?
От бифштекса пел "Ку-ка-ре-ку..!"
А когда я подала селедочку,
Поклонился мне - "Мерси боку".
Пил и ел.., а я давилась скукою
И к утру решённым стал вопрос -
Через год не быть мне, братцы, сукою,
Если постучится в двери Пёс.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710530
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 16.01.2017
Якого виміру цей день?
Тут майже вічність – за мішень.
Ще мить тут друг за брата був,
Злий дух від ворога війнув,
Війна призначила урок,
Натиснув ворог на курок...
Упав хлопчина щироокий,
Душа летить у світ широкий,
Над ним ще день стоїть, голосить,
А мама десь не знає, просить,
Благає Господа й святих,
Її ж Герой навік затих...
Донбаський край співа журливу,
Попав юнак під “градів“ зливу,
Його часів спинився хід,
Фашист прийшов, казав - сусід.
Змісив усе: святе і грішне,
Буття – нерадісне, невтішне.
Він обезглавив, навіть, хати,
Йому на всіх тепер начхати.
Давно до зла лихий цей звик:
Не різнить мова де язик.
Потужний край – зробив руїну,
Нема катюзі поки спину.
Зробив пустелю, поле мінне,
Настане день і неодмінно
Упаде ворог, складе крила
І буде пам’ять на могилах
Всіх тих, хто вищим був за нас,
Вина тут є твоя, Донбас.
Ти не любив свою Вітчизну,
Зелене світло дав рашизму,
А він зірвав в нас стільки цвіту...
А скільки ликів вже з граніту...
Без ліку доль розбитих вщент:
Керує чорний диригент.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712269
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Плине птахою
Доля в небі,
Розпашілому від війни,
У зажурі-тривозі
верби –
Миру хочуть давно вони.
Плине доля
Над чорним полем,
Хвилювалися де жита…
Серце матері
Рветься болем –
Упізнала ж своє дитя.
Плине доля
Над полем, білим,
Залишає кривавий слід…
Її крилонька
Геть зболіли…
Туманіє навколо світ…
Плине доля
Над бором, сивим,
Слабша помах її крилят…
«Ти тримайся,
Коханий сину,» –
Закликає його земля.
Тихим болем
Луна озвалась,
Покотилася в далину –
Доля то
За життя змагалась,
Проклинаючи цю війну.
14.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712247
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Говорила мені бабуся:
"Так живи, щоб собою збувся.
Бо тому ми на світ родились,
щоб робити те, що судилось".
Нагадала стріла дитинства,
як я стати хотів артистом.
Й не шукав собі Голівуда.
Роль найліпша – собою бути.
Справжня роль, головна,
найтяжча –
в білім світі плекати щастя.
Віддзеркалюю в спраглі душі
свій неспокій і небайдужість.
Щось збулось,
що не зможе кожний.
Хоч за фахом – лише художник.
Не лечу – йду, кручу педалі.
Заробив... інший бік медалі.
Та засвоїв найкращим чином:
добрий вчинок –
мов відпочинок.
Світ невпинно стає жорстоким.
Й добрі люди – по різні боки.
Як не є, не покину ниву –
засіваю й жнивую з ними.
Годі плакатись, сором нити.
Різні ми, та пора ріднитись.
Не цураймося дому-хати.
Доки ж матір’ю торгувати?
Щиро каймося й разом діймо,
Щоб ріднилося слово з ділом.
Калиново-тернова доля...
Хай вам, люди, живеться добре.
Якщо стоїком зможу вмерти, –
називайте мене поетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711640
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Життя – це не завжди пряма дорога
І ти на ній – без досвіду турист,
Коли не знаєш, звідки ждать підмоги,
Та хтось тобі наказує: борись!
Життя – ріка, глибока, швидкоплинна,
Котра несе людину в майбуття,
Пливи й знаходь ті на шляху перлини,
Котрі б тебе будили до звитяг.
Життя – це дивовижно-хлібне поле,
Де між колоссям – зрілі полини,
Де чайкою кигиче власна доля,
Коли те поле в ранах від війни.
Життя – любов, велика і всесильна,
Готова ізцілить собою всіх.
Це шлях, важкий, від матері до сина,
Це божий світ у всій його красі!
Життя – це рани, іноді утрати,
Але і тут рятує нас любов,
Якою наділяє діток мати
І освятив давно Великий Бог!
14.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712120
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Змія ховається в каміння,
Зненацька хоче укусить.
Від неї геть нема спасіння,
Сидить і зуб один гострить.
Укусить й знову під каміння.
Набити чимось своє брюхо..
Бо має це одне лиш вміння.
Хіба відтягнеш і за вуха?
Із-під тишка знаходить жертву.
І все життя в зміюки так.
Гляди, щоб зовсім не розперло..
Яка ж ціна тобі? П"ятак...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712034
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Зимові Товтри, ви мені наснились.
Ще не стрічались ми із Вами взимку.
Вітри безжальні об дерева бились,
Сніги не знали ні на день спочинку.
Шляху перини віддаляли нас,
Морози так погрозливо пекли
І чувсь мені зимовий ваш романс,
Як караваном хмари побрели.
Блукає тут розлучниця-зима
Слідами перехожих випадкових,
Ще довго вас вкриватиме чалма,
А я прийду до вас у снах казкових.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712152
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
[i]Що граєш, хлопче? Звуків течія,
як шепіт кроків, тихо йде по саду...
Райнер Марія Рільке[/i]
[youtube]https://youtu.be/fpXtOboGE1w[/youtube]
[i][b][color="#1297c7"][color="#0e5c70"] Він просто грав... Акордеон старався
Також зіграти музику чуттів.
А музикант ніскільки не встидався,
Що пальці зшерхлі. Звуки... теж не ті.
Він просто грав... І серце усміхалось,
Торкала вміло клавіші рука.
А музика так тремко проливалась...
Втішала слух мелодія дзвінка.
...І десь подівся біль із-підребер'я,
Спинився час. Завмерло маяття.
Грав - Музикант! Світилося сузір'я...
- Я зможу грати! - втілене в життя.[/b]
[/i]
[/color][/color]
Фото автора
Літературний герой сам вивчив нотну грамоту уже в літньому віці і самостійно тренувався грі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710221
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Зимо - зимо, зимонько,
Білосніжна, милонька,-
Холодна не будь.
Не печи морозами
І злими прогнозами,-
Ти людей не гудь!
Підсипай тихесенько Люди в нас добресенькі:
Сніжинки білесенькі,- Жваві є й тихесенькі,-
На втіху людей. Вміють працювать.
Не підкидай капостей, Люблять веселитися,
А додавай радостей Співчувать й журитися,
І нових ідей! Слабших захищать!
Чоловіки впенені,
І мудрі, і сильні,-
Вміють будувать.
І країну рідную,
І сім"ю погідную,-
Будуть зберігать!
Жіночки розумнії,- Хлопці всі міцнесенькі,-
У життя залюблені, Старші й молодесенькі,-
Діток хочуть мать. Люблять жартувать.
В любові надійнії, Високі й низесенькі,
Спокійні й замріяні,- Зрілі, чепурнесенькі,-
Уміють кохать! Вміють розмовлять!
Дівчата гарнесенькі,
Брови в них чорнесенькі,
А очі блищать.
Душі в них чистесенькі,
А серця вірнесенькі,-
Вміють приласкать!
Діточки любесенькі,- На санках кататися,
І більші, й малесенькі,- Весело сміятися,
Люблять в сніжки грать. Й міру всьому знать.
У пору зимовую, По сніжку топтатися,
Бабу здоровеную За рученьки братися,-
З снігу виліплять!.. В різні ігри грать!
Бігать, веселитися,
Дружити, не битися,
Ще й пісні співать.
В школі добре вчитися,
І Богу молитися,
Й старших поважать!
Зимо- зимо, зимонько, Люди вміють мріяти,
Білосніжна, миленька,- Працювать і діяти,
Нам Надію дай, І життя любить.
Що війна закінчиться, Вчаться захищатися,
І поля засніжаться,- Правди домагатися,
Нам на урожай! І в Любові жить!
Мрії в усіх радужні,
Віру їм у кращеє,-
Зимонько все ж дай!
Мирну світлу доленьку,
Відновити воленьку,-
На увесь наш край!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712135
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2017
[b][i][color="#ff00d9"]Зима відступає вже трішки,
Тануть сніги на полях...
Весна запряглася у віжки,
Травою встеляє шлях.
Вдягнуться дерева в обнову,
В зелені, казкові шати...
Злетяться птахи та ізнову,-
Гніздечка собі будувати...
Хмаринки блакитні і чисті,
Будуть радіти весні!
А вранішні рОси на листі,
Вже сняться мені у сні...
14 01 2017 р
Вікторія Р[i][/i][/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712087
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
із циклу «Грибіана», відгомін на вірш
"А ти в мені будь ласка не минай"
автор - Олександр Гриб
Минуло все, душа моя мовчить,
Не клич мене самотніми ночами,
Я вже не зможу так тебе любить -
Велика порожнеча поміж нами…
Все обірвалося в мені за мить,
На небо глянула і враз прозріла,
Що окрім тебе, в світі є блакить -
Яскраве сонце знов мене зігріло…
Не там шукала почуття й тепло,
Дарма, що біль стискає мої груди,
Мені, гадаю, навіть повезло,
Що вже немає у очах полуди…
Тепер ти вільний, іншу пошукай,
Літай, де хочеш в небі без зупинки,
Але мою оселю оминай,
І не просися навіть на хвилинку…
Я сильна духом, все перетерплю,
Хоч ти і був коханим чоловіком,
Твоє зізнання - «Більше не люблю»
Я не прощу, повір, тобі до віку…
Я розрізняю - де межа, де край,
Нізащо не стрибну сама в безодню,
Я краще полечу за небокрай,
Знайду там ласку і любов Господню…
А ТИ В МЕНІ, БУДЬ ЛАСКА, НЕ МИНАЙ
Олександр Гриб
І вітер вщух, і більше не дощить,
І ніч іде провулками пустими -
Цей світ для тебе просто сіра мить,
В твоїх світах нещадно правлять зими.
Атлантам вже несила це нести,
І з кожним вдихом в грудях менше сили,
Побудь зі мною трошечки на «Ти»,
Розправ мої понівечені крила…
А ти в мені, будь ласка, не минай,
Твій біль піде із грозами під вечір
Останній крок і ти стаєш на край –
Таких, як ти, спиняти небезпечно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712088
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
[i]За існуючим повір'ям, в день християнського
свята «Воздвиження Хреста» змії впадають у
зимову сплячку, ховаючись у нори. Такий ось
образ виплив мені обсіч! Пісенька стара, та
актуальна... Бо Дзідзьо мені допоміг...[/i]
[youtube]https://youtu.be/Ba5RbR_igbQ[/youtube]
[i][b]В світлі дні осінні
Коються дива:
В нори на зимівлю
Біс гаддя хова.
Цю слизьку потвору
В себе я терплю
Та в осінню пору
Мрію не таю:
Дай Бог, в свою нору
Чорт візьме й мою!..[/b]
18.12.1996
[i]© Copyright: Олекса Удайко, 2012
Свидетельство о публикации №112092709038
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712114
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Не гріх – любов початком є людини,
Саме вона всім душі зігріва
Від крику першого маленької дитини
Й допоки двері в вічність відкрива.
Коли ж мороз постукає у серце
І душу закує в льоди зима,
Заклякнуть-захолонуть ритми скерцо,
І Муза теж замовкне, мов німа.
Тож сіймо між людьми любові зерна,
Хай проростуть і забуяє цвіт.
Це наші будуть крапельки, мізерні,
Для того щоб теплішав білий світ!
14.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712119
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
ВІДОМІ ІСТИНИ
***
Неважко відрізнити дійсно мудрих,
від того, хто лише нам "мізки пудрить".
***
Чим більше мудрість світу осягаєш,
тим менше коло щирих друзів маєш.
***
Як нас занапастити, – доля знає:
вона тверезий розум відіймає.
***
Покірно стерпівши образу,
наступну викличеш одразу.
***
Солодшим те здається,
що важче дістається.
***
Чомусь чуже для нас миліше,
нехай і гірше, аби інше.
***
У статі сильної побільшало декору...
Все менше лицарів без стра́ху і доко́ру.
***
Як легко співчуваємо нещастю!
Та мало хто радіє друга щастю...
14.01 2017 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712137
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Ой котилась коляда по лісочку,
там під деревом знайшла меду бочку!
Ой котилась коляда та й по полю,
там зустріла коляда щедру долю!
Веселилась коляда там, де річка,
тут до неї ще прибігла козичка!
А та кізонька хитренька з рогами,
пригощайте нас усіх пирогами!
А коза ця привела ще й Маланку,
танцюватимемо всі тут до ранку!
Пиріжечків захотів ще й Василько,
щоб всім солодко було, а не гірко!
Вам здоров'ячка, і доні, й синочку!
Залишаємо у вас меду бочку!
Сієм, сієм житечком, як по полю.
Закликаємо до вас світлу долю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712079
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Тільки сонце в житті не плаче –
Не буває у нього сліз.
Скільки горя людського бачить!
Лиш теплом відповість на злість.
От би в нього усім повчитись,
Чи позичить собі тепла,
Від ненависті відпочити,
Закінчилась би враз війна!
16.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711427
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Як вмирає осінній листок, що укрив його сніг,
Так самотня душа помирає в схололому тілі.
Чи то присуд такий, чи обставин жахливих то збіг,
Що очі вологі із сумом і вуста занімілі?
Тільки серце так б’ється шалено від згадки, подій,
Де в щасті любові, години, мов хвилини збігали.
Де до кісточок пальців на тілі своїм був ти мій,
Коли ми розпашілі обоє утоми не знали.
Без жалю я би тисячі раз повторила той шлях,
Хай там що: і печаль, і розлука, і чекання, і лінч.
Стала тінь я твоя, по твоїх йду неспинно стопах
І тепло на плечах - я, як згасає моя в небі ніч.
13.01.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711936
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Не кожен за життя отримав по заслузі.
Не ті були часи і час їх не настав.
Пішли у небуття мої найкращі друзі,
а я іще про них нічого не писав.
Доба уже не та і душі не воскресли.
Міняється село і вимирає рід.
Які були літа! Які буяли весни!
Але усе пішло у невідомий світ.
І що тепер мені – у рупори трубити,
у лютні й бубни бити і до забуття
обманювати їх, аби не говорити,
яке тоді було отруєне життя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711942
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Вийду в світ, озирнусь...і ще раз.
Новий рік, з чим до нас прийшов?
Не чекаю заучених фраз,
Хоч маленьку, а дай любов.
Без любові не може жінка,
Як без сонця не може день,
Як без літа не може бджілка,
Соловей без своїх пісень.
Дай внучатко мені маленьке,
Погойдати на своїх крилах,
Дай відчути тепло рідненьке,
Потонути в обіймах милих.
Дай моїй Україні миру,
Дай їй щастя по самі вінця,
Дай їй щедру таку офіру!
Хай щастить усім українцям!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711880
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Я не вірю туману... А ти?
Чи тебе не лякає омана?
Часом є відчуття, що світи
Інших рас поховались в туманах.
І здається, що дихає хтось
У потилицю холодом люті...
Озираєшся — ні, то здалось...
Та очима ж не вбачити суті.
А душа, як маленьке дитя,
Просто хоче торкнутися світла...
І тому-то у вирій летять
Журавлі наших рим нерозквітлих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711946
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Не щезайте надовго із Клубу,
Милі друзі, поети, митці!
Я за Вас хвилюватися буду,
Факт: зажура на моїм лиці.
Все шукаю фамилии й прізвища,
Чи бува не з’явилися Ви?
Жодних шансів - можливим всім прикрощам,
Посилаю за Вас молитви.
Так радію як Ви засвітились,
Засвітилася з Вами і я,
Через Слово ми всі поріднились -
І тепер – Поетична Сім’я.
Не щезайте надовго із Клубу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711716
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2017
В тихі сни
Запрошу я ніч,
Побесідую
Із зірками.
До далеких
Торкнусь сторіч,
Помережу
Свій шлях думками.
Про життєву
Високу суть,
Дивну місію
В ній людини,
Про земну
І людську красу,
Про держави
Міцну родину.
Скроні в променях
Сивини
Перебрали
Важке минуле:
В світ прийшли ми
Не для війни –
Перша думка
В мені майнула.
Ми прийшли
Збагатити світ
І утвердити
В нім людину,
Свій у нім
Колисати рід,
Відвернути
Лиху годину,
Щоб земля
Мала день і ніч,
Й одне одного
Не вбивали,
Щоби досвід
Важких сторіч
Рятував
Від орди-навали.
15.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711725
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
***
Коли життя дрібніше за монету,
коли воно не ставиться в ціну,
згорають від жалю вгорі комети,
лиш чорні іскри котяться по дну.
Чи то землі, чи то душі сумної,
що заблукала на полях олжі.
Летять у засвіт білокрилі вої,
малює осінь чорні колажі.
І небо знов сивіє, плаче, плаче.
Щербатий місяць висікає кров.
"О, світлий вою, лагідний юначе,
ти ж передчасно за межу пішов!".
А десь над лісом перша хуртовина.
Десь на село насунулась імла.
Коли дарма не ціниться людина,
то навкруги лишається зола.
Розвіє вітер, випахкає люльку,
а за ярами впаде перший сніг.
І лиш на серці буде мулько-мулько,
бо очі в правди знов такі сумні.
Дукати чорні в чорнім капелюсі.
Хтось грає марша, хтось пливе під марш.
Дитина зойкне: "Матінко, боюся!"...
І суголосо зойкне "Отче наш"...
27.11.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711438
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Не відпускай мене, не віддавай вітрам -
Хай виють свою тугу поміж сосен.
Знайди мене в світах, де вірять віщим снам,
Де літо я вплітаю в нашу осінь…
Веди стежками у долину синіх трав –
Купається зоря там в росах рання ...
Знайди зорю ту в квітах до заграв –
То буду я – в житті твоїм остання…
Тримай міцніш мене й веди у ясени,
А чи в політ на птахові крилатому…
Зима минулася – ти ж пий мій дар весни!
Не відпускай… навіть якщо й благатиму…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711574
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017
[img]http://marinashtefuca.eto-ya.com/files/2013/12/5345800_large.jpg[/img]
[color="#07248c"]Крилом нічка землю вкрила,
В темінь все навкруг сповила.
Ясні зорі запалали,
Небо перлами заграло.
До них місяць чепурився..
Ріжком дуба зачепився.
Засвітив так ясно-ясно,
Ліс поринув в диво-казку.
Сніг легенько так трусив.
Білих мух в танок просив.
Ті іскрились на морозі,
На пелюстки срібні схожі.
Десь губилися у кронах,
Танули в моїх долонях.
Лише місяць не дрімав
В небі зорі колисав.
А ті спати не хотіли
Все вогнями мерехтіли.
Разом з магією ночі
Я порину в сни дівочі.
З тобою стрінусь віч на віч
В цю Різдвяну світлу ніч![/color]
[img][/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710934
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Не вірю я словам облудним,
Що полонили цілий світ.
Коли з високої трибуни
Повзе брехні колючий дріт.
Словами блудного чинуші
В життя безкарно заповзає,
Обвивши всі смиренні душі
Почути правду заважає.
Загородили світ від правди!
Паркан з брехливих колючок -
Є кращим засобом для влади
Спіймать твій розум на гачок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711294
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PM7eTzPJzLI [/youtube]
Щастя - це міцне здоров'я і слабка пам'ять.
Ернест Міллер Хемінгуей
------------------------------------------
Ну що ми знаємо про щастя?
До кого входить воно в дім?
Воно, немов святе причастя,
Так необхідне нам усім.
Воно приходить непомітно,
Коли ти солодко ще спиш.
Комусь всміхаєшся привітно...
Когось усмішкою сліпиш.
Та щастя дуже обережне,
Ступає тихо, мовчазне.
Йому приходить так належно.
Воно вас хай не промине.
Воно не любить крик і гамір,
Не переносить метушні.
І має завжди гарний намір:
Торкатись доброї душі.
Той не відчує смаку щастя,
Якщо душа його черства.
І за життя йому не вдасться
Відчути запах божества...
------------------------------------
МОЇ ХОРОШІ, ДОБРІ ДРУЗІ!
У хату щастя упустіть...
Оте, що буде не з ілюзій,
А справжнє вмійте заслужить...
-----------------------------------
(Натисніть на картинки - вони відкриються)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710873
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Літа у сиву паморозь вдяглись,
У коси білу кинули мережку.
Високі мрії хоч не всі збулись,
Та не дарма життя топтала стежку,
Оглянусь: лан, засіяний добром,
Дітей і внуків оцінили люди,
Закохана в святу красу дібров
І друзі в мене - щирі, не зануди.
Життя, земне, виходить, удалось,
Подякувати зорям є потреба,
І хоч не все, сплановане, збулось,
Про це ніколи шкодувать не треба. 13.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711305
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[i] Про сокровенне…[/i]
[youtube]https://youtu.be/YyS4hXDAlC8 [/youtube]
[i][b][color="#870b87"]Одне життя… Та хочеться прожити
його, неначе – сім, а не одне.
О, як тоді бажання помирити,
коли одне поперед іншим жне
не «трин-траву», а спілу всмак пшеницю,
що так щедротно стелить щастя шлях,
коли кругом – прості та милі лиця?..
Й твого кохання зіронька зійшла…
Буває, вдвох. А все життя – у роздріб…
І по́гляди – навкіс, не в паралель.
А можна ж – разом, слід-у-слід до гробу,
одне життя: ти – лада, а я – лель!
І процвітає поміж нас безлюб’я,
й не знаємо – для чого живемо…
А треба б так, як вміють це голуб’я:
лебедість на могилу кладемо…
Виною, певно, є недосконалість,
з якою ми у мирі повсякчас…
А треба б тут... нам потрудитись малість:
любов не терпить ледаря гримас!
Любити – значить повсякчас трудитись:
навчився сам – друго́му передай!
Ми на Землі для того, щоб учитись…
І щезне зло,
й розквітне справжній рай![/color][/b]
09.01.2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711104
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[b][i]
[color="#ff00ee"]Він любив кольорову палітру весни,
І поля в золотому колоссі...
Він приходив до неї у ранішні сни,
І ромашки вплітав у волосся...
Він любив, коли сонце сідає за гай,-
Коли вітер шукає пристанку...
Як червоними пасмами весь виднокрай,
І, як нічка стрічається з ранком...
Він любив тепле літо й сріблясту росу,
І хмарини імлисті та сині...
Він любив її ніжну, тендітну красу,-
Її носик з густим ластовинням...
Він любив, як воркують в гнізді голуби,
Як гримить і збирається злива...
Він її так любив! Як ніхто не любив,-
Поряд з нею, був дуже щасливий!
10 01 2017 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
https://m.youtube.com/watch?v=HAJTsVU-Qh4&feature=share
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711388
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=w2-rXk5Il_g[/youtube]
Пливе по річці соломинка.
Чому одна серед води?
Ти почекай лише хвилинку.
Невже рятуєш від біди?
Спішиш комусь на допомогу,
Де вже, здавалося б,- кінець?
Як відчуваєш ти тривогу
Отих знедолених сердець?
Які зневірились у всьому,
В яких ще трохи - і чужі.
Допоможи й тому живому,
Хто думає, що на межі.
Пливи, маленька соломинка.
Не маєш права горювать!.
Нехай в очах горять іскринки:
Така вже доля - рятувать..
Подай стражденному підпомогу,
Тримайсь на хвилях, не зникай.
Вкажи невірному дорогу,
І на спасіння віру дай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710159
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Ми збирали роки у кошик,
Пакували тісненько в боки.
У кишенях – всього лиш грошик
І принишкли тихенько кроки.
Пам’ятаєш? Колись з тобою
Ми у травах збирали зорі,
Час стелився до ніг канвою,
У небесній писали конторі
Нашу долю. Курсивом пункти
Обіцяли нам гавань тиху.
Ми тоді ще “зелені фрукти”
Відпускали на волю примху.
Світ тримали в своїх долонях
І було по коліна море…
Вже срібляться сніги на скронях,
Ми ж - зі стажем уже “актори”.
Навіть часом здаємось зайві,
Соціальних депресій слід…
Мрії стліли в колишнім сяйві,
Впав на голови дикий схід.
Перезріли з роками “фрукти”,
Шахи сплутали всі ходи,
Божевільні злетілись круки,
Наробили усім біди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710147
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017
Сніг падав синичкам на вії,
Мов зоряні атоми з неба,
Кружляв у своїй ейфорії,
Шепталися з хмарами верби.
Кінця не було цьому танцю,
Зима не скупилась на диво
І падав білявий по глянцю,
І знов перелистував чтиво.
Казкові рядочки клубочком
Мотала зима вечорами,
Зв’язала думки поясочком,
Писала собі панорами.
Надмухала гір парашути,
Стелила незайманий шлях,
Міняла вже звичні маршрути,
Шукала поради у днях.
Здавалось: сніги нескінченні
Із шлейфом розкішним фати,
Та було у цьому знаменні
З-за обрію видно мости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710149
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017
Заховався місяченько за темнії хмари...
Зажурився козаченько: ні долі, ні пари...
Тяжко-важко на цім світі бідній сиротині,
Ні з ким серце звеселити при гіркій годині...
Хто пригорне-пожаліє?.. Без дому, без роду...
Чи ж хто вірно покохає козацькую вроду?
Хто зласкавить щирим словом серденько козаче,
Зацілує, приголубить, у парі поплаче?..
Не ховайся, місяченьку, виглянь із-за хмари!
Не журися, козаченьку, не будеш без пари!
Підростає твоя доля - карі оченята,
Виглядає господаря біленькая хата.
За покірне твоє серце, за щиру молитву,
За сльозу гірку сирітську, у нужді пролиту,
Зготував Господь для тебе доленьку щасливу -
Засівай добром, козаче, і правдою ниву!
Не журіться, українці, що немає долі,
Тільки серце не топіте в заздрості-неволі!..
Напувайте його щедро миром-добротою -
І Господь вас обдарує милістю святою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710238
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017
Сірий купол грудневого неба…
Трусить тихо лапатим сніжком.
Сіна стіг, всім здалося, далебі,
Чарівним сніговим став стіжком.
Він тулився за садом, в леваді.
Білим пухом укрились гілки.
І ніщо не було на заваді
Довгожданим сніжинкам легким.
Вітерець заховався за хмари,
Щоб дивитись на сніг звідтіля,
Тиха радість душі не затьмарить.
А ще більше радіє земля,
Снігу першого не забуває –
Снігопади ще будуть в житті,
І здається, таке відчуває
Наречена в весільній фаті.
07.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710197
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017
Що ти зробив для неньки України
Крім того, що народ свій грабував?
Країну з тестем добре ж ви доїли,
Ліпили з нас безгласого раба.
Й коли, нарешті, вже народ проснувся,
Й куди країна котиться, дізнавсь,
Від президента навіть відсахнувся.
Намітилась майбутнього весна.
Роки збігали плинно, ніби води.
І спалахнув один, другий Майдан.
Не одного й очільника приводив,
Синів найкращих за мету віддав.
А мільярдер , такий собі, дозволив
Вагоме слово світові сказать
І цим позбавить українців волі.
Та і не міг він розумом пізнать,
Що то таке – єдина Україна –
Від діда-прадіда звойована земля.
Стомивсь народ стояти на колінах:
Не панувать тут карликам з Кремля!
А Пінчукам, Ахметовим бажаєм
Податись пішки разом до Москви.
Народному терпінню ж теж межа є…
А може, тут, як вошок подавить?!
Хто совістю навчився торгувати,
Для тих порожній звук – любов і честь.
Їм головне – побільш награбувати.
Чи не чужа в їх жилах кров тече?!
31.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709629
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 04.01.2017
Засніжило по коліна
Де росте краса-ялина,
На верхівку місяць сів,
Іній шаль ажурну сплів,
Зорі вкрили гілочки,
Вітер шепче казочки,
Дід Мороз почервонів,
Має в торбі масу див,
Назбирав в зими до свята -
Хай потішаться малята,
Не забув про поле й ліс,
Їхнім мешканцям поніс,
Йде собі поважним кроком,
Любі дітки, з Новим роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710033
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Думкою в молоді роки повернусь,
Зупинюся там на коротку мить,
Де льон в полі цвіте так синьо-синьо.
Квіти його як небесна блакить.
Он розкинулось поле широке
І льон в ньому так буйно цвіте.
Вітер голубі квіти хитає,
Та й хвилю за хвилею жене.
Прогуляюсь в голубому полі:
-Он вдалині червоні маки горять,
Виглядають теж білі ромашки,
Різнокольорові фіалки цвітуть...
У сиву вічність відійшов той час,
Що сила в молодому тілі була
Іскорка світилась в наших очах,
І полум'ям палала любов в серцях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709803
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Ну як прожилося тобі, солдате,
В ту першу Божу, Новорічну ніч?
Напевно снилися стежки до хати,
А може не змикав сьогодні віч?
Напевно бачив грізні феєрверки,
Що ворог нагло нині посилав,
А може вішав автомат на жердки,
Та й тихо есемеску посилав?
До хати, де були лишень молитви,
Де у куточку блимав каганець,
Благання матері в Господнім лику,
Аби війні навік прийшов кінець.
У колисковій завмирало сонце,
Сльоза стікала болем по щоці,
Кохана дарувала своє серце-
Тобі- єдиному, що на війні.
І ніч пройшла, і зажеврівся ранок,
І світ ступив у відлік знов новий,
А ти, у спогадах, зайшов на ганок-
Вже посивілий, зовсім молодий.
Ти цілував кохану до безтями,
Дитя й кровину з рук не відпускав,
Вдивлявся в погляд, зболений, у мами
І сльози тихі батьківські вдихав.
То був лиш спогад, молодечі мрії,
Де йде війна, де смерть, де біль і страх,
Надія й віра у душі жевріє-
Тепло домівки, рідні- рідний дах.
То ж, як прожилося тобі, солдате,
У ту святкову, Новорічну ніч?
Вели напевно всі стежки до хати?
Сльоза тихенько падала із віч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709661
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Іще один упав на полі бою
І закотивсь для нього сонця диск,
Окрилений високою любов’ю
Він край свій боронити заходивсь.
Йому зозуля мало накувала
Й роки добігли швидко до кінця.
Грудьми в Донбасі він зустрів навалу
Уже на третій день після вінця.
Він знав війну, жорстоку, у обличчя
І з автоматом був лише на «ти».
«Сороковий» була у нього кличка,
Навіть її боялися кати.
Для нього ж кличка ця була святою –
Від прадіда прийшла, від козака,
Допомагала воювать з ордою,
Й не одного поклав бойовика.
Тепер от смерть навідалась до нього,
Хоч чесно відслужив своїй землі,
Скінчились дні життя його земного,
І Бог до себе йти йому звелів.
Й душа його не знатиме спокою,
Допоки не закінчиться війна.
Кремлівським зайдам тут не буть ніколи –
Належить Україна тільки нам.
Чернігів. 13.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709941
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcS6lqQgU8IFxEBdFpOIImAVGasfBZIQgcP26fcokyWIgjwMLnXO[/img]
[color="#820303"]Хай же Півник рано будить
Тих, хто Україну любить.
Щоб завзято працювали,
Разом ворога здолали.
Хай іде він звідси геть
І не сіє більше смерть.
Щоб у злагоді і мирі
Жили всі ви, друзі милі.
Щоб у кожного вкраїнця
У господі і в хатинці
Було їсти що і пити.
Щоб могли ми вільно жити.
Щоби доля не цуралась,
Мрії ваші щоб збувались.
Щоб жили ви у любові
І були ви всі здорові.
Щоб пшениця в нас родила,
Процвітала Україна!
Закінчилась вже війна-
за це вип'ємо до дна!
Всім вітання посилаю
Від землі до небокраю!!![/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709666
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Зимовий день. З морозом, як годиться.
В відрі на ґанку кварта б’ється в лід.
Парує в небо з вулиці криниця,
в заметі стежку порпає сусід.
Насупилася з-під острíшку клуня,
ступають кури з оглядом на сніг.
Прикраса двору – снігова бабуня,
тримає міцно віник-оберіг.
Ялинка ловить лапами сніжинки,
зубами пес лякає білих мух.
Заждався дідух свята ще з обжинку,
стріпнувся враз, аж захопило дух.
Сільської церкви маківку і плечі
зима пухнастим хутром накрива.
Колядки вже розспівує малеча,
бо ж недалеко зовсім до Різдва.
23.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708060
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Біліють здалеку поля,
Дрімають луки під снігами.
Морозом скована земля –
Мов діаманти під ногами.
У тиші-казці ліс стоїть,
Закутаний у срібло-іній,
Напевно, бачить сни свої.
Від сонця впали сині тіні.
Мороз і річечку скував,
Аж тріск луною обзивався.
Проміння сонця ліс сховав,
І з небом далина злилася.
Спустився вечір над селом,
Вже запалив у вікнах світло,
Накрив натрудженим крилом.
Все небо зорями розквітло.
12.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709464
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
З небесного святого вівтаря
Володар Часу, перевівши подих,
здмухне останній лист календаря,
новий зафіксувавши кругообіг.
Моя ти Земле, доме любий мій,
безмежно щедра голуба планета!
Прекрасна ти в цю ніч в серпанку мрій,
заквітчана вогнями, мов комета.
Світись красою, і жаданий мир,
хай обійме тебе і кожну душу!
Ця ніч – святковий планетарний пир
від Кордильєрів і до Гіндокушу.
Хоч в когось – літо, а у нас – зима,
та зваблює повсюди казка свята,
і келихом ігристого вина
всіх найдорожчих будемо вітати:
дітей, батьків і друзів всіх-усіх,
близьку й далеку дорогу родину,
бажаючи здоров'я, щастя, втіх
душевних і тілесних... і щоднини.
Ще тост наш – за здоров'я земляків,
та й іноземців, вірних нам по духу, –
за тих стійких незламних вояків,
що зупинили ворога й розруху.
Хай мир прийде для всіх захисників,
до кожного з армійських батальйонів!
Щоб ви живими вийшли із боїв,
за вас, рідненькі, моляться мільйони.
І пом'янемо воїнів добра,
що назавжди у Небо відлетіли...
У кожнім серці вдячність і жура –
за нас вони поклали душу й тіло...
Ну і, нарешті, – друзі по перу,
щасливі полонені Музи й слова:
таланти-аксакали і гуру,
що вже впіймали почесті і славу,
й ті, що смакують творення процес,
хоч зали їм і не аплодували,
кого обрали в Спілку чи Конгрес
і ті, що вперше фрази зримували –
хай нас єднає новорічний стіл,
мої ви сивочолі, юнолиці,
із-за кордону, із далеких сіл
чи з древньої прекрасної столиці.
Єднаймося! У цей тривожний час
долаймо перешкоди крок за кроком,
і хай Господь благословляє нас.
Вітаю, милі друзі, з Новим роком!
Бажаю МИРУ, щастя і добра,
здоров'я і любові, що від Бога,
і творчого натхненного пера,
й Пегаса легкокрилого прудкого,
і рима щоб співала і текла
як музика, як пісня солов'їна...
...Всім шлю від серця часточку тепла.
Хай буде з вами Бог і Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709504
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4W_7ZOzmrYU
[/youtube]
Тихо, непомітною ходою
Новий рік ступив на наш поріг.
Поплетуться дні повільно чередою.
Скільки буде стоптано доріг!
І ніхто не знає, що чекати,
Що нам доведеться пережить.
Але будем все ж ми сподіваться,
Не скупий цей буде новий рік.
Я бажаю всі вам,друзі, щастя.
Не пройдуть повз радісні ці дні.
Хай всім повезе, нехай удасться
Проминути дні життя складні.
Зустрічайте сонячні світанки.
Посміхайтесь в щасті день при дні.
Хай вишневим цвітом цвітуть ранки...
А війні усі ми скажем: НІ!!
-----------------------------------------
Будьте всі здоровими та щасливими,
МОЇ ХОРОШІ ДРУЗІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709608
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 01.01.2017
Їду в автобусі додому,
У самому кінці салону.
Утомлена після зміни
Ще й після магазину.
Ніч не спала-дрімаю.
Кріпко сумки тримаю,
Щоб не випали вони із рук
Та не розгубились продукти.
То дрімаю-очі закриваю,
То на всі сторони поглядаю.
На зупинці біля "Терміналу"
Аж забігли дві молоді пари.
Місця зайняли швиденько
Троє із них,а четвертий
За проїзд розраховувався.
А дівчина йому місце,
Щоб ніхто не зайняв,тримала-
На двох сидіннях вона лежала.
От він вже сів-біля вікна,
Від краю сіла дівчина.
Друга пара навпаки сиділа.
-Не так сіли-перша другу вчила.
-Від краю повинна дівчина сідати,
Так не буде хлопець місце уступати.
(м.Бровари,маршрут №5)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708976
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 01.01.2017
[youtube]https://youtu.be/KIVoS6tIzFg[/youtube]
[i][b][color="#066c73"][color="#055b78"]
[color="#530882"]Навкруги все завмерло і заціпеніло –
Стинь*…
А ще вчора було тут і світло, і мило –
Синь!
То природа із людством живе в унісон –
в такт…
І немов би і порско, та, врешті, – у сон,
всмак…
Та хурделиці, хляки негайно проходять –
враз…
Як надворі заграє привітно природа –
час…
І врятує від згину свята амплітуда –
ритм…
Перманенту не буде для страдного люду –
битв…
І зникне з ужитку зими холоднеча –
стинь…
Бо весна переможе… Людей колотнеча,
згинь!
Хай планетою оволодіє пора –
крах
подолає могутній бог Геліос**-Ра**!..
Рай…[/color]
[/color]![/color][/b]
31.12.2016
_________
*Словотвір від омоніму "стигнути" - холонути.
**Бог Сонця в римській та грецькій міфології.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709582
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
[i] …в незайманій тиші по вікнах малює світанок
рожеву заграву – де сонце встає в таїні.
[b]Олена Жежжжук [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/gZT8A1s5134[/youtube]
[i][b][color="#0783a6"]День похилився
в гулаво-диявольськім танку –
Вечір, мов мавр, все живе на землі переміг…
Ніч віддала свої чари і сни до останку,
нив’я зоравши –
солодких таїн
переліг…
Хай скаженіє
в полях снігова королева,
в тебе ж у ліжку – на дотик – теплесенький Кай...
Й не треба тобі вже
ні Півня,
ні Тигра,
ні Лева…
Грайся, дударику,
ніччю і римами….
Грайсь!
Фуги, кантати,
симфонії й щебет сопілки –
музика щастя й породжене нею життя
сло́ва із барв, що назбирані працею пчілки,
вірша нового –
мов матері
любе дитя …
З ними поети щасливі
в весну повертають…
(Ранок рожевий й мене на зорі зустріча!..)
Ранку рожевий, я заздрю тепленькому Каю –
гасне у променях сонця
блаженна
свіча…[/color][/b]
28.12.2016
[/i]
_________
*Спроба довершити думку, означену автором у вірші:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707477
[u]Фото автора[/u]: зимовий ранок із вікна власної квартири.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709011
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 31.12.2016
[u]Всіх друзів по клубу вітаю з Новим роком! Здоров'я, натхнення, любові і миру!
[/u]
Постукав рік сімнадцятий у двері,
Та не святково зовсім на душі.
Не кличуть ні розваги, ні таверни –
В Донбасі ж люди гинуть, й молоді.
Болить душа… Дніпро від сліз солоний…
Рожевий від крові вже небозвід,
Та серед нас і п’ята є колона,
Котру московський радує привіт.
Хіба не дикість – рік, Новий,– в Гаваях,
І це тоді, коли кипить війна,
Не день, не два – три роки вже триває.
Чому ж не ранить їхніх душ вона?
Убиті - поміж ангелів герої,
Мережить скроні рання сивина.
Росія Українські землі кроїть…
І бранців сотні… Це чия вина?
І все-таки, я Новий рік чекаю,
В букет складаю горсточки надій:
Мир запанує у моєму краї
Після кривавих, змучених подій!
29.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709343
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Дорогі колеги! Обіцяв нашому ідейному і творчому керівнику-натхненнику-видавцю Олександру Андрійовичу Печорі написати музику на цей вірш у такому варіанті, тому що ми хотіли його правити по розміру, стилю і т.д. для друку в збірнику. Я попросив залишити так для написання пісні. Нелегко йшло, Хотів встигнути до зустрічі у Луцьку. До кінця не встиг доробити, Тому виставляю макет. Прошу оцінити, підказати, критикувати в разі потреби. Буду вдячний.
Коли я чую слово «Україна» ,
в моєму серці гордість розквіта!
Воно для мене значить – Батьківщина,
ліси і ріки, пісня солов’їна,
моря і гори, і пшениця золота! -2 рази.
Коли я промовляю «Україна»,
в моєму серці радість і любов!
Тут рідний дім мій і моя родина,
кохання, діти, внуки, цвіт калини…
І лине щастя з мого серця знов і знов! -2 рази.
В піснях лунає слово "Україна",
та серце болем залива воно...
Її шматують... Та вона - єдина,
велика, вільна, горда, неділима!
Так буде завжди! Вірю! Що б там не було!!! 2 рази.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678098
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 31.12.2016
Думками лину в майбуття,
малюю все в рожевім цвіті.
Там чути пісню солов'я,
і весело сміються діти.
Сади там гнуться від плодів,
і тішить поле короваєм.
Життя усмішками цвіте,
бо ходить щастя рідним краєм.
Думками лину в майбуття,
а там весна в рожевім цвіті.
Цвіте, цвіте наша земля,
вона у нас одна у світі.
Там ранки сонячні, ясні,
збуваються завітні мрії.
Летіть, летіть, слова мої,
сповнені радості й надії !
Думками лину в майбуття,
за гіркоту я тут пробачу.
Із нею залишу сльозу...
в майбутньому лиш щастя бачу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709347
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Чому не скажеш, що тобі болить,
Що горне смуток до твого обличчя?
Відкладаєш розмову на колись,
А віхола холодить передпліччя.
Сніжинки заповзають за комір,
Вбирають світ навколо в чисто-біле.
Життя до себе заново примір,
Позбудься барв, де окіл брудно-сірий.
Навстріч теплу долоню простягни,
Нехай сплітаються у замку пальці.
Сміх розсип, ув оберемок згорни
І закружляй в любовнім, ніжнім танці.
30.12.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709307
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Тримати владу треба за кадик,
Тримати міцно і не попускати.
Народ так жорстко діяти не звик,
Тож потім знову буде нарікати.
Наївні люди і гадають так,
Що обирають кращих із найкращих.
Чому ж тоді ж не зміниться ніяк,
Життя на краще у самих трудящих?
Після Майдану третій рік минув,
Корупцію здолати не вдалося.
Від декларацій, що народ почув
І в лисого піднялося волосся.
Це ж треба так накрасти, нагребти,
Мішками вдома долари тримати.
Наївний дурень, як гадаєш ти,
Що здирники ці будуть працювати.
А скільки на дружин, батьків, дітей
Записано, заховано в офшорах.
Тавро хапуг, злочинців всіх мастей,
На депутатах, суддях, прокурорах…
Вони живуть у іншому житті
І навіть в іншім вимірі та часі.
Бо ні вони, їх дітки золоті
В окопах не вмирають на Донбасі
Держава дійсно схожа на картель,
Де всі структури – мафіозні клани.
А Рада – так нагадує бордель,
Тусуються в якому клептомани*.
І все це управляється згори,
У цих віджати, а ось тим вділити.
Народ мовчить та тільки до пори,
Питання, доки згодиться так жити?
Страшить не те, що мафія жива,
Корупція росте і процвітає,
А що ніхто не вірить вже в слова,
Про боротьбу, що влада починає.
І в створений для цього новий клан**,
Який повинен зло це подолати.
Бо потім знову треба буде план,
Як в новім клані мафію здолати…
То може годі городити тин,
А смертну кару краще відновити –
За зраду Батьківщини і отим,
Які корупцією хочуть її вбити.
29.12. 2016 р.
* клептоман – особа з хворобливим потягом до крадіжок
** Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Національна агенція з питань запобігання корупції (НАЗК).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709223
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016
[youtube]https://youtu.be/ewNt2WUdI9Q[/youtube]
[i][b]Богинею назвав? Так! Я - Богиня!
І не інакше. І лишень тому,
що жінка я і вже тому - святиня!
Є в мене Бог - я віддана Йому.
[/b][color="#ff0000"][/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709156
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Тікають в рік старий останні хвилі часу...
Вже не повернеш їх і вже нема їм спасу.
Майбутнє йде, прощаючись з минулим :
Одному - радістю, для інших - дещо хмурим...
Та час такий, що не чека : іде, спішить, крокує,-
Останній лист календаря - останню ніч ночує...
І хто схлипне, бо чогось жаль, а хто - после усмішку,
Та всі очікуєм тепла, любові і затишку...
У світло віримо і в те, що завтра нам готує,
Що завтра вже не буде зле і Бог усе почує.
І так тримати ! Лиш вперед, народе мій, благаю !
Весна прийде і вкриє цвіт мій Край святий,- я знаю !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709215
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016
[b][i][color="#ea00ff"]Я пІвник горлАстий,
В дворі, я, вожак!
КремЕзний, вогнЯстий,
Найкращий співак!
Приходьте на свято,-
На щедрий пікнік...
Всі дружньо, завзято,
Я Ваш - Ку-ку-рік!
Хай станеться диво,
Здійсняться бажання...
Щоб жили щасливо!
Достатку й кохання!!!
26 12 2016 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709082
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Так хочеться повити на Луну!
Вона мене завжди чомусь пригнічує.
Закутавши півнеба в сивину,
Зрадливим оком в темряві підсвічує.
Прогнавши сонце вечером з очей,
Цариця неба темного непрохана.
Сестриця мороку,таємин і ночей
В Стожари щемно і без успіху закохана.
Одна на небі-пава між зірок.
Із сутінками потайки цілується.
Над ставом перекинула місток
І вродою холодною любується.
Одна завжди-для нас не дивина.
Самотністю доведена до відчаю.
З-за хмари ненароком вирина-
Із року в рік, віками і сторіччями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708759
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Нічка, зоряна, у небі
Сум усюди сіє,
Знов стріляють-громлять лейби,
Покидьки з Росії.
Б’ють прицільно, крадуть, нищать
І міста, і села.
Міномети смертю свищуть.
Край той невеселий.
Поміж зорями вузенький
Шлях, Чумацький, димний,
Десь голосять вдови й неньки,
Діток розбудили.
Перелякані навіки
Зорі й бідні люди,
Загубили спокій-ліки.
В житлових спорудах
Нема вікон – лиш тривога:
Коли ж мир настане?
Куди ж виведе дорога
Тих,котрі повстали?
Й малоросами не хочуть
Тут вони вмирати,
Зрозумівши власний злочин.
Схід *– не Емірати…
У Примор’ї ** лиш китайців
Частіше зустрінеш;
Копійки за свою працю.
В чужім краї – й фініш…
Нелегкі думки засіли,
І печуть, і мучать:
Чи ж там вийде жити сміло.
Чи за дріт, колючий?
Душу холод пропікає:
З цим як далі жити?
Кращі роки утікають…
На полях – не жито –
Міни, сховані розтяжки.
Пахне смертю звідти.
Небезпечно жити й важко.
Бідні й ми, і діти.
Гляне нишком в паспортину,
Синю, українську,
Молить Бога за дитину,
Що в чужому війську:
«Війна нащо йому, треба?
Примири ж всіх, Боже!»
Сумно дивиться у небо,
Жде, чи ж допоможе?
Ніч до краю добігає.
Зіроньки погасли:
«Може, Бог це нас карає
За російські гасла?!»
20.12.2016.
*Далекий Схід.
**Мається на увазі Далекий Схід у Росії, куди запрошували кримчан.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709063
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Гори кличуть мене, вигинаються кряжами вверх,
Дикий полиск в очах, як у кішки, що жде свою здобич.
Сивиною по схилах в сосновій задумі пришерх
Непроникний туман - мій далекий по матері родич.
Гори манять мене, вихваляються знадливо тлом,
Аж оскома взяла від бажання дістатись вершини.
Я думками – вже там, обіймаю скелясте чоло,
Струменіє нестримано пам’ять віків пуповинна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709096
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Гурт ялинок, галявина в лісі,
Сніговій позакутував їх.
Новоріччя запалює свічі
На небесних свічадах нічних.
Там від кожної зірки прикраса
Діамантово грає в гіллі
Бо казкових веселощів свято
Знов крокує по нашій землі.
Де не стане вальсуючим кроком,
А чи в людську оселю зайде,
Вечір добрий! Всіх вас -З Новим роком!
Хай вам щастя і радість буде!
Хай здоров’ячко з вами довічно
Не зазнає завчасних розлук,
Нехай щастя кружляє як пісня
Та пташиною сяде до рук,
Хай кохання палке та взаємне
Кожну долю зігріє теплом,
Хай схиляється нива доземно
Та врожаїться щедрим зерном,
Над прарідним вкраїнським обширом
Хай від Бога зійдуть благодаті
І такого бажаного Миру
Хай пошле нам до кожної хати!
При святковім родиннім застіллі
Не забудьмо згадати солдатів.
Вони там, під виття заметілі,
Мусять землю від зайд захищати.
Вони там, віддають найдорожче,
Ради кожного з нас без вагання…
Тож давайте! – я дуже вас прошу!
Перед Богом навколішки станьмо
І за них помолімося, браття!
Аби всі повернулись живими,
Щоби також могли святкувати
Із дітьми та батьками своїми!
Чи причулось? Та ж ні! За порогом
Скрипом снігу порипують кроки
Дід Морозко в кожушку червонім
Нас вітає усіх – з Новим роком!
26.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708739
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 28.12.2016
Вже Новий Рік не за горами,
Давайте стрінем його з вами
Достойно,як годиться.
І до вашої світлиці
Хай Дід Мороз з торбинками,
Що з новорічними дарунками,
Обов*язково завітає
І вас зі святом привітає.
Я також,друзі,вас вітаю-
Всього найкращого бажаю,
Бажаю вам я не хворіти,
В любові,в радості прожити.
Достаток,щоб завжди ви мали
Та про батьків не забували.
Бажаю миру в кожній я сім*ї,
Бажаю миру на усій Землі.
Завжди хай ясним буде небо,
Бо нам війни зовсім не треба.
Тож, хай наступний Рік Новий
Багато кращим буде за старий
З Новим 2017 Роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708794
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 28.12.2016
[u](Звернення до тих, хто воює з нами у Донбасі).[/u]
Зачекай, не спіши, не треба!
Зупинися, ну, хоч на мить!
Запитай не себе вже – небо,
Як у вбивці душа щемить.
Не стріляй, не гріши, бо ж може,
Саме в цьому твій оберіг,
Глузд, здоровий, хай переможе.
Не вбивай: це найтяжчий гріх!
Не стріляй! Будь не вбивця – воїн –
Статус різний у них обох:
Воїн – то захисник є волі,
Вбивцю ж першим накаже Бог.
Чию ж волю ти тут рятуєш,
Коли б’єш по таких, як сам?
Знаю, ти, як і я, бідуєш
І не віриш у чудеса.
Ти такий не один, я знаю,
Мудрість, все-таки, прояви.
Ти є гостем у нас незваним,
Стань карателем для Москви!
Саме звідти нечиста сила
Повела тебе в наш Донбас.
Пам’ятай, я тебе просила.
Роковий скоро прийде час!
24.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708404
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 28.12.2016
Загляну тихо у розбите серце
І поцілунком рани всі сцілю,
Я вип'ю сльози твої, мов озерце-
Бо я люблю.
Де буде насолодою причастя,
Що душу мою грішну сповідає,
Із чаші божевілля вип'ю щастя-
Бо я кохаю.
Розтану в нім- у нашім надвечір'ї,
Чи зле, чи добре...я таки не знаю,
Любов і сльози виплетуть сузір'я,
Де я чекаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708714
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016
Твої цілунки пахнуть медом —
Такі солодкі і цілющі.
Нас місяць накриває пледом,
Де ясні зорі, всевидющі,
Лягли на тіло візерунком,
Торкнулись серця промінцями,
Влилися в душу млосним трунком
І запалали каганцями.
Те сяйво ллється з позолоти
І проникає так глибинно...
В думках ти підбираєш ноти,
А я підспівую невинно.
Мелодія зриває коди
І проникає всередину,
Їй вже немає перешкоди,
Вона нестримна в цю хвилину...
В твоїх цілунках — смак нектару,
Квіткові пахощі в суцвітті.
Як пережити Божу кару?..
Ти — наймиліший в цілім світі!
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708664
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 27.12.2016
Вдивляюсь у спалахи нічні зірок,
Де та, котра містком єднає душі?
Плете кохання чуттєвий ланцюжок,
Зорі ж вгорі холодні та байдужі.
І стежечка в’юниться десь поміж хмар,
Що вітер гонить небом без перерви.
Гортає погляд настінний календар,
Душа горить і неспокійні нерви.
Із сумом ніжність у грудях щемонить,
Повзе по тілу, що чека любові.
Живу тобою, - єство моє кричить,
Тужить, скоряючись німій розмові.
26.12.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708687
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 27.12.2016
[b][i][color="#ff0015"]Півник скочив на поріг,
Ку-ку-рік, та ку-ку-рік!
На подвір'ї білий сніг,-
Зустрічайте Новий Рік!
Взув червоні чобітки,-
Півник-красень скік та й скік...
Йду до всіх Вас на святки,
Щастя Вам усім навік!
Зустрічайте, як годиться,
І ще краще ніж торік...
Хай життя Ваше іскриться,
Буде в радість Новий Рік!
25 12 2016 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708553
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
[i]Хто не їсть гіркого, той
не спробує й солодкого...
Українське прислів'я[/i]
[youtube]https://youtu.be/j7u09oUMEiQ[/youtube]
[i][color="#7205a1"][b]1.ФЕЄРІЯ ПІСЕНЬ[/b]
Рухи скуті, мов цементом,
В голові — шум-буревій.
[b]Оля Радченко
...в голові - церковні дзвони,
наче у недільний день.
Краще б танців перегони
та феєрія пісень...[/b]
[b]2. ПОЛИЙ[/b]
Жінкам даруйте завжди квіти,
без свят, у будні їх вітайте.
Та воду, особливо літом,
міняти все ж не забувайте…
[b] Richter
Вся наснага квітам – від води,
Полий – відвернеш жінку від біди...
[/b]
[b]3. АПОФЕОЗ[/b]
Знекровлена, впаду в анабіоз…
Метеликом ще випурхну нагору.
Люблю врочистий цей апофеоз.
[b]Оксана Дністран
Апофеозу твого мусимо чекати,
Аби в анабіоз довіку не впадати...
[/b]
4.[b] НЕУГАВНИЙ ВІТЕР[/b]
Був ніжним і несамовитим,
Мого то краю любий ВІТЕР,
Потік невичерпаних рим…
[b]Олена Жежук
Я б все в житті своєму витер,
Аби тримать тебе за прим –
Твого єства невгавний ВІТЕР,
Натхненник витончених рим…[/b]
[b]5. НЕ СІЙТЕ МОРОК[/b]
Моє життя не варте того, щоб його прожити.
Я спробував зробив усе що міг. Але я програв.
[b] Льорд
Не сійте поміж люди морок,
Життя і так сумне, нудне!
Хильніть вогню води за сорок –
І щастя прийде! Й не одне…
[/b]
[b]6. ЯКИМ ЖИТТЯМ[/b]
…ще небо не розсік лелечий клин на те,
що маєм "до"... і стане "після"...
[b]Світлана Моринець
Яким життям мирське ти тут прожив,
Такі й путі нащадкам проложив...
7. ДИВУЮТЬСЯ І ГОРОБЦІ
[/b]
Сьогодні зранку зійшло сонце,
і розцвіла моя земля.
Переливається... Іскриться!
І я дивуюсь цій красі.
І усміхається ромашка,
бо ж задивились горобці!
[b]Надія Башинська
Дивуються і горобці, і я:
Яка прекрасна наша свят-земля,
І хто її диявола зборов,
Як не отой дідів святий Покров…
8. НЕ КАЮСЬ
[/b]
Люблю я критику мою,
мої – само собою – вірші…
[b]Ігор Терен
Люблю твої я вірші кличні -
Подеколи й самокритичні...
Та більш своїми "умиляюсь"
І в графоманстві я не каюсь!
9. Я ВСЮ Б ПОЕЗІЮ
[/b]
Щирим перекладачам…
[b]Я всю б поезію у світі переклав,
Щоб "Кобзаря" народи світу прочитали,
Та зніс би із лиця вкраїнського анклав,
Де з матами в устах біснуються шакали!
10. ПРИТУПИЛОСЬ ПЕРО
[/b]
… добре, що Бог дає людині талант і вона може
свої почуття і відчуття змальовувати словами,
як художник красками…
[b]Богданочка
Щось поблякли мої фарби,
Притупилось пе́р-р-ро.
Якби ж мені такі барви,
Як ваша темпе́р-р-ра...
11. СОЛОДКО- ІНТИМНЕ[/b]
…майстерно, весняно-гламурно,
але не пафосно – на сторінках ФБ.
[b]Нея
Не шарійте мене, не шалійте
Й у червоне мене не біліть!
Краще пана того пожалійте,
Що в фейсбуці щодень майорить...
Бо не ту, видно, вибрав криницю,
Не ту воду за долю він мав,
Раз олівчиків сотню об крицю
Віршування даремно зламав...
12. БУВАЮТЬ ВПЕРТІ[/b]
Тож помилкам доводиться всміхатись…
[b]НАДЕЖДА М.
Та серед нас бувають люди вперті:
Помилкою не просто їх всміхнуть,
Й не каються пред Богом аж до смерті –
Пихато, в злі завершать свою путь!
13. НАБИЛЬ ЗАРУК[/b]
Адажіо... Глибокі роздуми...
[b]Кажуть – пише від розпук,
Аби збутись свербних мук,
Аби з хати, аби з рук!
Бо cпівець той – …![/b]
[/color]
[youtube]https://youtu.be/8lSuaZnY1aA[/youtube]
_______
*Дати і місце написання - див. мої коментарі
на вірші моїх реальних і потенційних друзів... [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708506
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
[i][b]Ті бублики по пять копійок.
Ти пам'ятаєш їхній смак?
І склянка молока. Сніданок.
Як хрумкотить зіркатий мак!
І безтурботність... Щастя гомін
дитячих літ навперейми...
Спечу сама той милий спомин,
Та смакуватимемо - ми.
[/b]
[/i]Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708410
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
[b][i][color="#ff0091"]Знов серце б'ється, як набат,
Прийшла пора осіння...
Віват, поет!..тобі, віват!
Душі твоїй - спасіння!
Краса Дніпра, іще Карпат,
Це велич України!
Віват, поет!..тобі, віват!
Вірші твої - рубіни!
Я чую дивний аромат,
Це тонкощі природи...
Віват, поет!..тобі, віват!
Щасти тобі!..свободи!
24 12 2016 р
Вікторія Р
[/color]
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708333
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 25.12.2016
А ти вдивлявся інколи у щастя?
Із присмаком солодким та гірким,
Що в чорнім кольорі - нещастя,
В червонім - з присмаком терпким.
А ти вдивлявся інколи в життя?
У злети свої та стрімкі падіння,
Мов фільм , а в ньому забуття-
І радість й біль, і шмат терпіння.
А ти вдивлявся інколи у час?
А він вже там, за нашим теплим літом,
Мабуть за сотні миль від нас,
Зітлів давно зів'ялим квітом.
А ти вдивлявся інколи в буття ?
Всміхався щастю кожної хвилини?-
Ти малював стежки свого життя,
У кольорах, що дарували днини.
У чорних- опечалювалось щастя,
В червоних зацвітав любові квіт,
Ти забував усі тяжкі нещастя ,
Не бачивши своїх прожитих літ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708376
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
Спливало літо…. Ще теплі ночі, але чаруючий, рожевий світанок дмухав прохолодою. Хмари дрімали, але їх вже пестили перші сонячні промені. Прокидалися птахи, радісно перегукувалися між собою, знову й знову заводили пісні.
Просиналося містечко… Галасно… чути ґелґотаня гусей, крики качок. Півні перекрикували один одного, немов сперечалися,хто з них краще співає.У відчинене вікно будинку, яке виходило в садок, доносився ароматний запах і яблук.
Сонце вже піднялося вище, крізь гілки дерев заглядало в вікно, теплі промені дісталися обличчя Романа . Від цих дотиків він і проснувся, примружив очі,з гарним настроєм потягнувся
. -Ой, як добре! Я вдома! Як чудово!
Так,він дуже любив своє містечко …..
Здавалося немає кращого місця, як Браїлів, де ще так буяли сади, шовкові трави, які стелилися вздовж річки Рів. Красиве містечко приваблювало монастирем, тут неподалік від покинутого сокоморсового заводу величаво стоїть костел Святої Троїці. В центрі Браїлівського маєтку, окрім палацу, який був збудований в ХІХ столітті,біля ставу був насаджений великий парк.
Інколи він пригадує своє босоноге дитинство,як приходив сюди ловити рибу,адже жив зовсім недалечко. А часом з компанією ходили до греблі, біля цукрового заводу, там риба ловилася більша за розміром. На тому заводі працював його батько.
Але так склалося, що завод зупинився. Загалом все занепадало і дехто від`їжджав в Жмеринку, а хтось і далі, в Київ, в Москву. Батько поїхав в Жмеринку, влаштувався на роботу на ЖВРЗ. Спочатку щодня їздив на роботу, потім на кілька днів десь пропадав, приїжджав все рідше і рідше. А одного разу забрав свої речі і більше не повернувся. Як зараз пам`ятає сварку, батько знайшов собі жінку в Жмеринці, він саме закінчив школу.
Фінансово було дуже скрутно, мама працювала в садочку, мала не велику зарплатню. Тож пішов вчитися в Браїлівський професійний ліцей на слюсаря. Але по закінченню навчання, ніде не зміг влаштуватися на роботу.Майже два роки допомагав одному з фермерів.Постійної роботи не знайшов, з знайомими хлопцями поїхав в Київ, влаштувався на будівництво різноробочим.
Час спливав, мама і він, ще тітка Галина, мамина сестра тут в Браїлові, от і вся родина. З батьком же майже не спілкувалися, приїхав одного разу, вже на закінчення ліцею,подарував мобільний телефон, щоб часом підтримувати контакт.
Вже чотири роки Роман їздить від Києва до свого рідного містечка. От і зараз здали об`єкт, можна відпочити, допоки не подзвонять й знову буде робота.
Хлопець не марнотрат, зумів частину грошей відкласти на будинок, чи на квартиру. Але придбати не поспішав, в дім треба господиню,але ще не зустрів своєї половинки. Так часом десь перетнеться в кафе з якоюсь, чи на роботі, кілька зустрічей і все, ніхто не подобався, не зміг пробудити в ньому ніжних почуттів.
Хоча сам був гарним, мужнім, на вид, таким міцненьким горішком, красиві чорні очі, світло - русяве волосся.
Останнім часом люди знаходили роботу в інших містах, зовсім виїжджали , продавали будинки. Біля них теж продали дім, він був набагато кращим за їхній і побудований зовсім недавно, ще й поряд стояла стара хатинка, яку вже переробили під сарай.Сусід дядько Степан давно працював в Хмельницькому на великій фірмі виконробом, тепер переїхали на постійне проживання, там придбав квартиру.
Зоя зайшла до кімнати, побачивши , що він не спить, посміхнулася,
- Синку проснувся…от і добре, відіспався нарешті, мені здається ти трохи схуд.
-Та мабуть так, жара, води п`ємо багато, апетиту зовсім немає.
-Я вже напекла нажарила, тож гайда, снідати..
- Добре зараз прийду.
В літній кухні відчинені двері, на подвір`ї чути запах котлет.
-О мої любимі,- задоволено помітив Роман.
За сніданком мати розповідала про дітлахів в садочку та про новини, які бачила по телевізору.
-Я сьогодні на другу зміну, будеш сам хазяйнувати.
-Добре, треба підмурок полагодити, бо тріщини пішли.
-Гаразд, сам дивися, тобі видніше.
Мати пішла на роботу, він вирішив зайнятися підмурком.
З двома відрами підходив до криниці, вона була не далеко, на межі з сусідами. Воду набирала незнайома дівчина. Коли почула, що хтось підходить, обернулася, розгубилася, відразу почервоніла.
-Доброго дня,- привітався Роман, зацікавлено і здивовано придивлявся на неї..
Чи я ж це вона? Думав може пізнає, ще уважніше дивився, ближче підійшов до неї. Вона саме тягнула воду, від несподіванки ледь не впустила відро. Він підхопив його своєю жилистою, красивою рукою немов пух.
-Давайте я допоможу.
Трохи розгублено повернулася, поглянула на нього,
-Та я б сама, дякую.
Він почервонів, зробилося трохи ніяково, перед ним стояла молода красива жінка років двадцяти, в платті вільного покрою, яке трохи приховувало вагітність. Побачив її карі очі і смужечками рівненькі брови, вони підкреслювали її округле обличчя.
Напевно трохи знервувалася, подумав, бо на пишних грудях раз у раз підіймалися оборочки.
-О вам нести таке тяжке не можна,- не розгубився він.
-І куди нести?
-Ой,! Та я сама,- зашарілася вона.
- Ідіть, а я за вами,- зазначив сміливо.
Придивлялася під ноги, прямувала до сусідської хати. Він впевнено йшов за нею, в душі трохи зрадів, що сусіди.
-То ми сусіди? Винаймаєте чи купили дім? А я, ваш сусід, Роман, будемо знайомі.
- Світлана. Вибачте та до хати я сама занесу.
- Ну, що ви, ми ж сусіди, зараз познайомимося з вашим чоловіком. Ми люди прості, завжди з сусідами ладнали, гадаю з вами теж подружимося,- проговорив наполегливо.
Зайшли на веранду, гуділа старенька пральна машина. Світлана витягла шнур з розетки,
-Дуже дякую. Та чоловіка немає, він у фермера ремонтує техніку, приїде пізно ввечері.
І відразу вийшла на обійстя, намагалась його провести..
-Ви, що автівку маєте ?-
-Та ні,моторолера. Де там гроші на авто, добре що мої батьки купили хату. А чоловіка зватиМикола, гадаю ще познайомитесь.
Він повернувся додому, дивне відчуття переповнило груди. Сидів на лавці, піднявши голову догори, милувався синьо-голубим небом і білими великими, пухкими хмарами. Прислухався до пташок, які весь час переспівувались. Нараз він помітив чарівництво природи , красу дерев і кущів, які виблискували на сонці, був задоволений і сам не розумів від чого.
Раптом пригадав, що біля криниці залишив відра, подумки критикував себе, швидкою ходою повернувся до криниці.
З піднятим настроєм приступив до роботи, заколотив розчин, став ремонтувати підмурок.
Думки весь час за Світлану, от комусь везе, така гарненька, білесеньке обличчя і зростом трохи нижча за мене.
Таку б мені, але ж чоловік є. То нічого, що маленьке буде, якби не заміжня, то й не думав би.
Ближче до вечора прийшла з роботи мати, похвалила. Він сидів перед телевізором, але його погляд був зовсім байдужим.
. -Що сину зажурився?
-Та так нічого, слухай сьогодні бачив незнайому дівчину біля криниці, це що наша сусідка?
-Ой, забула тобі сказати, молодята живуть, кажуть їм батьки купили хату, вона не працює, вже вагітна, а він мотається своїм моторолером кожного дня до фермера, працює слюсарем.
-Бачиш напевно такі, як ти, а вже буде маленьке. А сам не надумав одружитися, якась є в Києві ?
-Ні, мамо, не так легко знайти порядну дівчину в кафе, а я де, ще буваю. Та й не хочу десь жити, хочу залишитися в нашому містечку, воно таке красиве. Може пройде час, знайдеться тут робота, тоді зміню свій образ життя.
Пройшло кілька днів …
Роман повісив гамака в садку, у вільний час лежав і весь час поглядав в сторону сусідів.
Мати помітила, що з сином, щось коїться,чому так змінився? Раніше було включав музику, горлопанила на все подвір`я, а це тільки вільний час, то вже йде в садок.
Спливали дні,…. Йому передзвонили,мав їхати на роботу.
Перед від`їздом мати не витримала,
-Щось тебе турбує Ромчику, чи ти дорослішаєш, хоч вже виріс, чи може закохався?
Миттєво почервонів, зробив вид,що не почув її слова, опустивши голову, поспішив до другої кімнати. Вона не надокучала, гадала, як, що, то сам скаже, вже мужик, не дитя, заспокоювала себе.
На роботі, як на роботі, з ранку до вечора, набігаєшся по поверхах, саме вставляли вікна, під вечір хочеться тільки відпочити. Раніше Роман два рази на тиждень ходив в кафе, компанією з роботи збиралися та відколи приїхав, все відмовлявся десь іти. Світлана… Це ім`я повторював щовечора і зітхав, коли лягав спати, все вона перед очима, спогади не давали спокою.
Та час не зупинявся… Перші морози, закінчували об`єкт, з гарним настроєм збирався додому. Дуже хотів побачити те біленьке обличчя, напевно вже народила, думки про неї не покидали його. Від`їжджав з гуртожитку сам, не так , як завжди з друзями, зайшов в торговий центр, в дитячий відділ шукав, а що шукав і сам не знав. Треба купити, щось для дитини, думав, кого народила, не міг знати, тож не буде маму запитувати, а сама не сказала при розмовах. Вирішив взяти м`яку іграшку зайчика і невеликий м`ячик. По дорозі до вокзалу, зайшов на невеликий базарчик, для мами вибрав хустинку, знав які вона любить, тож вибирав не довго. На очі потрапила красива ажурна біла хустка, завагався, дуже вже сподобалася, вирішив і її взяти. На серці так тепло стало, хай там буде,розмірковував, колись же маю одружуватися.
В електричці прохолодно…. осінь вступила в свої права..
За вікном виднілися голі поля, ліс здалеку здавався чорним, а в посадці дерева стояли напівголі. По станції Браїлів зійшли літні люди, два чоловіки з вінками і дві жінки вдягнені в чорні хустки. Під ногами занадто слизько, мабуть вчора був дощ, подумав Роман і оглянувся, всі йшли з торбами не поспішаючи,напевно ноші заважкі.
-Доброго дня, я з містечка, дорога далека, давайте допоможу, -запропонував він
Одна з жінок, яка несла дві сумки віддала йому одну і подякувала. Роман трохи здивувався, коли ближче побачив одну з жінок, йому здалося, що вона схожа на Світлану.
Йшли мовчки, час від часу чув зітхання жінок.
-Що зробиш, така йому доля, добре хоч дитя побачив,-
проговорила одна з жінок.
-Як матері це пережити, тішилися, що все добре, хату купили і ось, на тобі,- розмову підтримала друга.
Настрій був зіпсований, хоч і чиєсь горе та на душі паскудно.
Всі йшли в одному напрямку, бідкався, перебирав в думках всіх , хто жив неподалік, хто ж помер?
Чужі люди йшли разом з ним, він здалеку побачив навстяж відчинені сусідські ворота. Перша думка – хто, що трапилося? Знервувався в собі від невизначеності, віддав сумку, підходив до свого обістя.
Мати стояла розмовляла з незнайомим чоловіком,
-Ой синку приїхав, а у нас тут у сусідів горе…
-Ну, я пішов,тож допоможете? –запитав в неї чоловік.
-Звичайно, мови не може бути, ми ж сусіди,- відповіла мати і заходила до хати, за нею поспішив Роман.
Мовчки роздягся, з тривогою час від часу подивлявся на маму, чекав на неї, може що розповість.
-Бачиш синку, такі у нас не втішні новини. Позавчора вечором Світлана не дочекалась додому чоловіка. На ранок знайшли, їхав, врізався в дерево, перед цим був дощ, дуже дорогу розвезло, напевно не розрахував та й сталася біда. Лікарі сказали, що помер відразу, вдарився виском.
-Мамо, а кого народила Світлана?
-Ой, а я хіба тобі не казала, дівчинку. Така маленька і вже без батька, шкода, - сумно проговорила мати.
Людей на похороні було не багато, вони ж жили тут недавно, так декілька чоловік, напевно з села приїхали, де раніше жили молоді та ще декілька сусідів.
Роман дивився на Світлану і в голові думки не давали спокою, тепер вона ж вільна, може це моє щастя, мені така доля?
Пройшло пару тижнів, випав перший сніг. Через вікно Роман побачив маму Світлани, Надію, вона замітала сніг на обійсті. Він хотів зайти та подумав , якби одна, то вже б давно там був.
Одного разу Зоя прийшла з роботи помітила, як син знервовано, здавалося з злістю відкидав сніг на вулиці біля своїх воріт, витер чоло і раптом швидко пішов до воріт сусідки і теж почав розчищати. Ні, ні, тільки не це, думала про себе мати, нащо вона йому з дитиною на руках.За нього золоті гори треба дати, він в мене такий чудовий син, не п`є, не палить, що своїх не буде мати, ще молодий. Розчервонілий зайшов до хати,
-Мамо відкидав сніг в сусідки, завтра ж люди будуть, сорок днів.
-Ой, - аж перевела дух з полегшенням.
-Добре , що нагадав, я то бачила пару чоловік вчора приїхали, напевно готуватимуть поминки. Світлана про допомогу не просила,то я і забула…
-От час летить. .. Вона напевно поїде жити до батьків, мабуть продаватимуть хату, що сама тут буде робити з дитям на руках,- продовжила мати.
Роман нічого не відповів,пішов до себе в кімнату. В серці матері загорівся вогонь ревнощів, чому він так змінився і все подивляється в вікно, яке виходить до сусідки.
На поминки звичайно ж пішли, по сусідству, як було не піти.
Мати не зводила з сина очей, який крадькома поглядав в сторону Світлани, уважно дивився на маленьку дівчинку, яку тримала на руках її мати.
Минули зимові свята… подзвонили, що є робота, тож збирався на Київ. Зранку Зоя зайшла до нього в кімнату,
-Ну, я пішла подзвониш, в тебе електричка об одинадцятій?
-Так давай, йди не журися, я вже встаю. Мати подивилася на іграшку, яку привіз, помітила, от добре, що не ходив.Поцілувала сина в чоло і вже майже виходила, як почувся з веранди стукіт, хтось гупав, напевно оббивав сніг.
-Доброго ранку, встигла,- до хати зайшла розчервоніла Галина. --Ох,сьогодні гарний морозець, Ромчику я ж до тебе, ось бачиш реклама на пилососи, на базі в Києві зі скидкою. Ти мені купи, ти ж тямиш в цьому ділі, я гроші принесла.
-Ну, я пішла, бо вже запізнююсь на роботу,- поспішила мати. Галина зайшла у великої кімнату,
- Одягайся треба поговорити!
Він трохи здивувався,
-Я все зрозумів, гроші покладіть на стіл, може поснідаємо разом?
Тітка не спішила, на столі чекав сніданок, який приготувала мати.
-Слухай Романе, ти мужчина видний, гарний, розумний,тож не зроби помилки в житті
-Ви це про що?
-Мама частенько з роботи заходить до мене, журиться, задивляєшся на сусідку. Розповідала, ще, як влітку приїхав,з тієї пори, зовсім змінився.Підозрює, що ти хочеш з нею закрутити роман.
Пронизливо поглянув на тітку, але нічого не сказав. Вона ж не вгамовувалася,
-Що скажеш?
-Нічого не скажу….
-Ну послухай, давай я тебе познайомлю з гарною дівчиною. Вона років три , як живе в Браїлові, працює в медпункті, розумна і гарненька, ще й молоденька, немає двадцяти років.
Роман сидів хіхікав, здавалося його тітка розсмішила.
-Так, відбій, я сам буду вирішувати з ким жити, як жити. Це мама вас надоумила?
Тітка хотіла заперечити та він її перебив,
-Я толком не знаю причини чому розійшлися батьки, був малим, багато чого не розумів, до цих пір думаю, чому він нас покинув і не можу знайти відповіді.
Галина уважно слухала його, а й справді, може вмішається та й поверне життя не туди куди треба, тоді хлопець стане її дорікати.
.А вона собі цього не простить, бо знає, що сама наперекір батькам вийшла заміж і слава Богу живе, двоє дітей має, вже й одружені.
-Ну гаразд, щасливо, я тебе люблю Ромчику, тож вирішуй сам, щоб нікого не винив. Та тільки не поспішай, бо треба, щоб хоч рік пройшов ,- поспішаючи сказала і вийшла.
О, що чекати надалі…думав хлопець, це мабуть тільки початок. Подивився через вікно, Світлана розвішувала прані дитячі речі. Його немов з середини підхопила якась буря, відчув себе рішучим, настирним. Не роздумуючи взяв іграшки і вийшов на вулицю.
Мороз вдарив в обличчя, свіже повітря трохи остудило його пил. Сонце привітно світило, хоч майже й не гріло, всюди яскраво іскрився, виблискував сніг.
На кілька секунд Роман немов завмер, чи то від морозу,чи від свого серцебиття . Йому здавалося, що серце зараз вискочить. Подивився в сторону сусідки, її на обійстіі вже не було.
Підняв до гори голову, поглянув на небо, щось пробурчав і перехрестився. Спокійно, розважливо попрямував до Світлани.
Тихенько постукав у двері, боявся розбудити дитину.
За столом сиділа Світлана, годувала доньку, кинула здивований погляд.
-Ой Романе, ти щось хотів?- запитала, помітила, він в руці тримав прозорий пакет, з якого виднілися іграшки.
-Доброго дня, зайшов привітати з донечкою, тож ніяк нагоди не було, завадили непередбачувані події. Маленька дівчинка уважно дивилася на нього та була ж зовсім, ще маленька, щоб розпізнавати чи то чужі,чи хтось з своїх.
-Дякуємо за подарунки, може чаю поп`єш?
Він почервонів не міг відвести від неї очей, йому здалося, що вона стала, ще красивіша на обличчі, як рум`яне яблучко.
Світлана запитала вдруге та він не почув, не міг зосередитися, бо прослухав її запрошення . Віддала йому Наталочку на руки, сама ж готувала на стіл.
-Ну, як ти, тяжко одній?- запитав трохи хвилюючись.
Її обличчя спалахнуло, зашарілася, розгублено кинула здивований погляд. Він зрозумів, що не доречно задавати таке запитання.
Чай пили мовчки, час від часу звертали увагу на дівчинку.
-Ну,мені час, сьогодні їду на роботу. Гадаю, ще зустрінемось,чи будеш їхати до батьків?
-Та ні, там в хаті і так багато, немощні, старенькі дідусь та бабуся, хватає батькам замороки. Запасів багато є, тож до весни буду, а там побачу.
-Я попрошу, дай мені номер мобільного, може якось би подзвонив та узнав , як у вас справи, чи може тобі щось треба привезти з Києва. Ти не соромся, зовсім одна з дитиною на руках, тут же з рідні нікого немає?
Вона покрутила головою,
-Та поки, що справляюся, зараз зимою роботи такої немає, а там не знаю,час покаже…
Все ж написала свій номер телефона.Віддавала в руки та він взяв її руку, її долоню приклав до своєї долоні, накрив другою рукою і уважно дивився в очі. Вона не відвела погляд, лише почервоніла мов маківка і не поспішаючи витягла руку. Раптово різко повернулася до малої. Він взяв дівчинку за ручку,
-Ну пока маленьке сотворіння, до побачення,- поспіхом вийшов. Йому здалося, що він зробив вірний крок в житті, відповідальний, хоч на вид, як зі сторони було на нього подивитися, мав вигляд задоволеного хлопчиська. З піднятим настроєм біг на електричку, заспокоював себе, може не поїде до весни.
Далі буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708031
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Щось нове в мені трансформується,
протиріч і вагань – без меж.
Гострота сприйняття гальмується
і логічність ума – теж.
Добиває абсурдність дійсності.
Я безумію, а чи світ?
...Із гармат – по життю,.. по гідності,
і щодень – все новий кульбіт.
Десь відкрили ворота гнилості,
і вся нечисть рванула з надр.
...А добро все жде справедливості,
а "в отвєтку" – ...кривавий кадр.
Де згубили ми правду, Боже мій?
Де, караючий зло, Твій меч?
Чи зайняв уже царське ложе змій,
що "кайфує" від кровотеч?
Ми так вірим Тобі, Спасителю,
і благаємо: зло спини,
захисти вояків-хранителів
і домівки, і мирних жителів
від кривавих рук сатани!
23.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708056
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Так тихо- тихо сніг рип, рип,
Старезні сани- скрип та скрип
І білі коні- на припоні,
Овечки гріються в загоні.
До хати батько сніп заносить,
Та й до молитви мило просить,
Уся сім'я втихає з миром,
Складають ручки діти щиро.
Дитя Господнє щоб просити:
У Його ласці вічно жити,
Хвалити нині та довіку
І многих літ Йому без ліку.
Лунає світом колядниця,
Мов зачаровує дівиця,
Весь світ сьогодні привітає:
Христос наш нині ся Рождає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708294
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Березень з струмками наспівував про весну, від сонячних променів сніг частково зникав, втрачав свою білизну, розставав.
Частіше повівав теплий вітерець ,з`явились проліски, підсніжники, крокуси.
Електричка набирала швидкість…Роман в руках тримав два букети квітів, купив на всякий випадок, а то раптом не надибає по дорозі додому.
В думках все про Світлану з Наталкою, мала мабуть гарненько підросла. Та не давало спокою мамине відношення, про всіх знайомих розповідала, а за неї нічого. Сам запитувати не став, нащо чіпати цю тему, по телефону, суперечки ні до чого. Зараз такий грип ходить, хоч би не заболіли, турбувався і вже підходив до воріт будинку, кидав оком в вікна сусідки.
Це був вихідний день, через два дні - Свято 8 Березня, тож приїхав на чотири дніяяяяяя, потім знову на роботу.
Мама була вдома, привітно зустріла сина, він, як завжди поцілував в щічку і поздоровив з наступаючим святом, подарував коробку цукерок і букет квітів, а другий букет поставив в вазочку. Та вазу з квітами на стіл не поставив, а на підвіконня.
Мати побачила, радісний вигляд відразу пропав, наче й не було.
Помітив,але вирішив на цтому не зациклюватись. Ніякої мови, чи якогось запитання мати не задавала, тож він тішився ,чим менше мови, то краще.
Вечоріло…. Сутінки згущалися на заході… невеличкий морозець, дерева вкрилися інієм.
Він вийшов кинути курям їсти, мама ж дивилася телевізор
. У Світлани світилося,
-Мамо, я на деякий час зникну, довго не буду.За мить взяв квіти і коробку цукерок, швидко вийшов. Мати сиділа вся на взводі, взялася за голову і дивилася у вікно. Роман вже був під дверима сусідки, дзвонив у двері. Сміливо заходив, не чекав відповіді. Світлана в кухні купала Наталку, здивовано подивилася,
- Ой я що не закрилась на замок?
-Нічого - нічого, це я, добрий вечір!
Коробку цукерок і квіти поклав на стіл ,
-Це з наступаючим святом!
Вона не мала, як покинути дівчинку, подякувала і хлюпала на неї воду. Мала задоволено хлюпала рученятами, гукала.
Він стояв задоволений, з усмішкою на обличчі спостерігав за ними.Після купеля допоміг їй закутати Наталку, вона копирсалася, намагалася скинути з себе рушник. Поспішати не було куди, вся увага до дівчинки.
Розчервоніла Світлана погодувала доньку молоком з пляшечки і поклала в ліжко,
- Ну здається все, вже засинає. .
Дивився на Світлану, яка ж вона гарна, як квітка.
-Ми , може почаюємо?- запитала .
-Так, а воду здається на ніч не можна на вулицю виливати, тож я винесу на веранду? - запитав він.
-Та я може сама, поки чайник закипить.
- Ні , я ж чоловік, що не справлюсь?
Йому так стало затишно поряд з нею, сидів навпроти та було бажання сісти поруч, обійняти.
Розмовляли про містечко, він розповідав дещо про роботу, про Київ.
-Тобі напевно додому пора, мама знає, що ти в мене?
-Звичайно знає, що не можу до сусідки сходити?
-Та вже мабуть пора, обіцяв не довго.
Вона проводила, йшла слідом, він раптово повернувся до неї, обійняв, притулив до себе ,
-Що ти зі мною робиш? Я відколи тебе побачив не знаходжу собі місця, не виривайся.
Намагалася вирватися та де там, він такий сильний, що напевно не кожен чоловік з ним справиться, подумала вона.
-Романе, не треба, ти хлопець, я жінка,- промовила спокійно.
Він трохи відпустив її і почав цілувати обличчя, нарешті піймав її уста. Бажаний поцілунок, який він так чекав, йому здався медовим, не міг зупинитися, вона ж не знала, що робити, нарешті вирвалася, різко сказала,
-Що ми робимо, це ж гріх, як ти можеш….
Різко розвернувся, розхвильований вискочив з хати. Але додому відразу не пішов, заспокоював себе, йшов до річки. Відволікався сюжетом річки, втихомирювався і думав, треба себе брати в руки.
Вода виблискувала під місячним сяйвом, повільно заспокоїла бурхливі почуття, які вирували до неї .
Ранком снідали мовчки, він зрозумів, що матері не подобається його поведінка та першим починати розмову не хотів. Вона ж тільки кидала невдоволений погляд і часто зітхала
На свято 8 березня прийшла тітка, разом випили вина, забрала пилосос, який він привіз.
Ввечері мав їхати на роботу, збирав валізу, чекав коли нарешті тітка піде додому, хотів зайти до Світлани.
Та йти не прийшлося, коли вийшов з хати, вона на вулиці в колясці катала дитину. Підійшовши привітався і привітав зі святом, поцілував в щоку. Вона відсахнулася і одразу подивилася на його хату, в вікні постать матері, вона однією рукою тримала тюль.
-Романе, будь ласка не треба, ти поїдеш, а мені, як бути, он твоя мама в вікно дивиться, ще почне, щось говорити,- трохи сердито зауважила вона.
-Давай поїдемо та й поговоримо спокійно, хай дивиться не звертай уваги.
Наталка спокійно лежала в колясці, роздивлялася навкруги, прислухалася до звуків.
-Я сьогодні їду, повернуся не скоро, розпочинаємо новий об`єкт. Дуже прошу тебе не спіши з рішенням продавати будинок, дочекайся мене, невже я тобі байдужий?
Він став перед нею на одне коліно, на долоні тримав коробочку, відкрив, там лежала золота каблучка з камінчиком,
-Я прошу не спіши, давай заручимося, а мине рік, поберемося.
-Світланко, я закохався, ще там, біля криниці, прошу не відмовляй. Час загоїть твою рану, я розумію, але хочу, щоб я мав надію, що ти будеш моєю.
Вона розгублено дивилася на нього, позирала на всі сторони,
-Встань…що, ти!
Сама ж відчувала, що він подобається їй та до більших стосунків, не була готова.
-Дай руку,чи ти відмовляєш мені? – запитав,дивлячись в очі.
Вона тихо, не поспішаючи заговорила,
-Та ні,тільки хай це буде нашим секретом, сподіваюся, що даси мені час все обміркувати. Я ще не готова до інших стосунків, не хочу, щоб про мене були поганої думки, мине рік, тоді будемо вирішувати.
Надів каблучку і впевнено поцілував в уста, вона не сперечалася та відразу заговорила,
-Але ж носити не зможу зараз, всі побачать…
-То вдома знімеш приховаєш, я думаю у нас все буде добре. Вже зовсім стемніло…поверталися додому.
-Ти ж мав їхати, раптом нагадала Світлана.
-Так, на пів двадцяту якраз встигну.
Він провів її під самі двері, поспішив додому. Тільки скрипнули ворота, світло в хаті потухло. Мати сиділа за столом, витирала сльози,
- Сину, невже не знайдеш собі дівчину? Нащо вона тобі з дитям , воно ж не твоє та я ж тебе виростила, я ж ночами не спала, хотіла, щоб ти був щасливий, все для тебе.
-Мамо, я вже дорослий, здатен сам вирішувати своє життя. Нічого, що не моє, буде й моє, як будемо разом.
-Так ти це серйозно!Ой, що люди скажуть! Ще ж рік не минув, як Микола розбився. Це все вона, звичайно гарна,красива, не знаю може й розумна, так напевно, щоб звабити хлопця,- причитала голосно мати.
Він поверед кімнати присів на стілець, опустив голову, зважено, голосно заговорив,
-Мамо не смій її ображати, це не вона, це я! Так, я такий і тільки я винен в цьому, ти мене не розумієш, я її кохаю і все зроблю, щоб ми були разом. За дитину, щоб я взагалі не чув нічого, я зробив свій вибір, мине рік я одружуся на ній.. Тобі пригадати, що мій батько пішов на дитя в Жмеринці, нічого, вже є спільна дитина, мамо він живе з тією жінкою, бачу щасливий, я теж хочу щасливого особистого життя.
Вона тихо витирала сльози,
-Ти мене попрікаєш?!
-Ні в якому разі, я хочу бути щасливим і щоб Наталочка не зростала без батька, зроблю все для їхнього щастя.
-А як же я ,синку?
-Мамо, ти в мене славна жінка, знаю до тітки Галини частенько заходиш, а там сусід, вдівець давно тебе зве заміж, чому зволікаєш? Я завжди хотів чоловіка в домі за батька, може б і ти в житті була веселіша.
Вона мовчала, сльози пропали, де й поділись. Підійшла до сина, він встав і обійняв її,
-Мамо вибач, тобі вирішувати за своє життя. А я хочу бути з тим кого кохаю і хочу, щоб ти була щаслива,он в шістдесят одружуються, тобі ж лише сорок шість.
Він взяв за руку, підвів її до столу, посадив на стілець , поцілував в щоку,
-Мені треба йти,боюся запізнитись на електричку та знай у мене з нею, ще не було близьких стосунків, але я від свого не відступлю.
Підхопив сумку і вийшов. Вона дивилася у вікно, затаїла злобу на Світлану. Ні, я тобі його не віддам.
Роман по дорозі не міг вгамуватися від розмови.В електричці зустрівся з хлопцями, попросив запалити, ті здивовані його поведінкою, почали жартувати,
-Ну нарешті напевно влюбився, що неохота їхати з дому, проговорив один з них.
Відмахнувся рукою, перейшов в інше купе. Занурився в роздуми, одного бажав, щоб швидше настала осінь.
Весняний сонячний день….Теплий вітерець куйовдив віти на берізці, на клумбах біля парканів виднілися листочки і квіти пролісків. З землі пнулися чубчики крокусів. Світлана на могла не помітити цю красу, любувалася нею.Дрібка гарного настрою, усміхнена, на вулиці прогулювалась з коляскою, донька мала заснути.Думка про Романа, пройшло лише три дні, а вже дзвонив, турбувався, як у них справи. Раптово позаду почула голос Зої,
-Добрий день, а я все дивлюся, щось тебе не видно, думаю може додому поїхала?
-Та ні, чого їхати, нам тут добре, я вже звикла, запасів багато є, куди спішити, буде тепло,тоді в гості поїдемо.
-Що тільки в гості, тож розмова на поминках була, що повернешся в село, до батьків.
У відповідь промовчала, зрозуміла, що так краще та жінка не зупинялася.
- Краще їдь звідси не ламай життя сину, він в мене один, я тобі його не віддам! Ти пташка зальотна, тобі у нашому містечку робити нема чого, ти мене почула?!
Світлана зніяковіла, заплакала Наталочка, швидко розвернула коляску. Вже під`їхали до обійстя,
-Я зрозуміла, вибачте, нам треба додому,- тихо сказала вона і поспіхом взяла дівчинку на руки, від хвилювання ключем не могла попасти у замкову щілину.
. -Я тебе попередила,- вслід кинула Зоя.
Вже в хаті вдосталь наплакалась над дитиною, пригортала до себе,
- Ні,сонечко ні, нам такої бабусі не треба.
Зоя повернулася додому задоволена, ну нарешті поговорила, тепер спокійно буду спати, заспокоювала себе.
Роман вже кілька днів не міг додзвонитися до Світлани, то немає в мережі, то чути гудки, не відповідала.
Два тижні з роботи не мав, як вирватись, нарешті відпросився всього на добу.
. Здавалося летів, як зійшов з електрички. Світло горіло в вікнах і вдома і у хаті Світлани. Спочатку вирішив прийти додому.
На веранді побачив чиїсь чоботи. О! напевно тітка прийшла. Старався зайти тихенько, щоб не злякати, почув голос матері,
-Я їй все сказала, хай їде геть звідси, нема, що труїти йому і мені життя.
-І, що вона?
-Сказала зрозуміла, але ж, ще не поїхала.
. В хаті затихло, він гучно постукав капцями, щоб почули , що хтось є і зайшов. Мати з тіткою чаювали за столом, обоє почервоніли, напевно від несподіванки.
-О,синку, казав, що не пускають, роботи багато,- трохи збуджено проговорила мати. Я зараз накрию на стіл, повечеряєш Ромчику та й відпочиватимеш.
-Ні, дякую, я не голодний.
Тітка побачила його суворий погляд, зразу попрощалася, поспішила додому. Він вже поголився,вмився, мовчки одягав білу сорочку. Мати не відразу зрозуміла в чому справа та коли він витягнув іграшку з сумки, все стало зрозуміло.
Стала біля дверей, сердито дивилася на нього,
-Не пущу! До неї зібрався?
Він підхопив її на руки, заніс у спальню,
-Лягай спати, не заважай мені будь ласка .
Вискочив на вулицю, біль розривав серце, вона ж його мама, а не хоче щоб син був щасливий, він вкотре про це думав та не знаходив відповіді, чому все так відбувається.
Тихо постукав у вікно, щоб часом не розбудити Наталочку, якщо вже заснула.
Незважаючи на пізній час Світлана не спала, голосно запитала хто прийшов і відчинила двері.
- Добрий вечір, моє ангелятко, не спиш?,- посміхаючись звернувся до дівчинки.
-Як ви тут?
Світлана ставила на стіл чай і печиво,
-Давай поговоримо.
-А про, що говорити, я все знаю, тому й прийшов. Наберися терпіння, все буде добре, я зрозумів маму та вона нам не зашкодить. Я маю гроші, тож приїхав за ними і хочу поговорити з тобою.
Закапризувала Наталочка, він відразу взяв на руки, ніжно погладив по голівці. Дівчинка уважно дивилася йому в очі, він підморгнув і колисав.
Світлана здивовано дивилася на нього, як він ніжно поводився з її донечкою і усміхалася.
Дівчинка сопіла у ліжку, запала тиша. Наважився підійти,
взяв міцно за плечі і розвирнув до себе, солодкий поцілунок.
Почав розмову,
-Вислухай мене. Ми недавно здали об`єкт, є квартири на продаж, я вирішив купити та на трикімнатну зразу грошей не досить, гадаю ми поки, що поживемо в двокімнатній, що ти скажеш?
Вона несподівано тихо заплакала, сльози котилися горохом, різко встала пішла на кухню, в чайник набирала воду з відра. Поспішив за нею,
-Я тебе прошу, будь моєю, те, що тобі сказала мама, для мене нічого не значить, вона прожила своє життя так, як вона цього хотіла. А у нас своє життя, ти мене розумієш?
Мовчала, але згодом заспокоївшись запитала,
-І що далі?
-Довірся мені, ти хочеш, щоб ми разом виховували Наталочку, ну і наших діточок разом?
-Так, добре, я буду тебе чекати,-промовила і загубилася в його обіймах.
Коли повертався додому було вже за дванадцяту годину. Щасливий, вкривався простирадлом, позирав на годинник, хоча б не проспати.
Заспівали перші півні… Роман летів на електричку з піднятим настроєм, задоволений, здавалося все владнав.
Спілкування по телефону було розрадою для обох, могли довго говорити не помічаючи часу.
Навесні приїжджав тільки два рази і то був не довго. Одні вихідні наняв трактора та й з родиною засадили город , за другим разом засадили город тітці Галині.
Світлани в містечку не було, всі знали,що поїхала до батьків в село. Зоя тішилася, гадала, що син розірвав з нею стосунки.
Та це вона так думала, насправді ж Роман був у селі в Світлани, теж допоміг садити там город, звичайно ж офіційно познайомився з її батьками. Його зустріли дуже привітно, навіть не знали, що він зробив пропозицію донці .
Ввечері вклали Наталочку спати, самі ж сиділи в садку за розмовами. Світлана дивилася на нього закоханими очами і роздумувала, що ж така доля, чому його раніше не зустріла та хто ж знає наперед своє життя..
Вже відцвіли майже всі фруктові дерева. Чудове, яскраве, тепле літо набирало сили.
Одного вечора Зоя взяла в руки міську газету, була така звичка ввечері почитати новини, побачила об`яву, Світлана подала на продаж хату. З полегшенням зітхнула та мовчання сина її турбувало, але не хотіла на цю тему говорити.
Минав час швидко, влітку роботи завжди більше, непомітно підкралася осінь.
Роман задоволений собою, за цей час купив квартиру, вже завіз меблі і збирався з села забрати Світлану,щоб навіть не знала мати. Звичайно йому дуже хотілося сказати, поділитися гарними новинами та не хотів погіршувати настрій ні їй, ні собі.
На річницю Миколи Роман винайняв мікроавтобус, всі їздили на кладовище в Браїлів.Вона дуже задоволена Романом, трохи дивувалася, хоч виріс без батька та за щоб не брався все доводив до пуття .
Ввечері Галина спішила до сестри, треба ж розповісти новини.
Зоя вже лежала, дивилася телевізор,занепокоїлася приходу.
Жінка відразу з порогу запитала,
- -Що гості були в тебе сьогодні?
-Які, ще гості, в честь чого? Сідай вип`ємо чаю,чи ти спішиш?
-А, що Роман не заїжджав? Тож сама бачила їх, я саме стояла на зупинці, біля магазину. Під`їхав мікроавтобус з нього вийшов Роман з дівчинкою на руках, позаду йшла Світлана. Так гарно вдягнена, в білій тоненькій, пуховій хустинці.Зайшли в магазин, я б може побачила, як вийшли та під`їхала маршрутка то я вже поїхала, - поспіхом розповідала Галина.
-Ой лишенько, а я то думаю, що це так рідко приїжджати став, весь час мовчки, я ж думала він з нею розірвав стосунки. Вона ж город навіть не садила, навесні, як поїхала так і не видно, бачила об`яву на продаж хати. Було декілька покупців, ходили роздивлялися та її не було, навіть не знаю, напевно ніхто не купив.
-Ти,бачиш Галино…. Як його зупинити? Чи може він з нею в її селі живе? Що ж робити?- заплакала Зоя.
-Я ж зі Світланою говорила, сказала,щоб і не надіялась, це я порадила поїхати звідси, щоб сину не руйнувала життя. І з ним говорила, що не віддам їй.
-Ну ,оце так діла,то ти сама надоумила їй поїхати! Краще зробила? Тепер навіть не знаєш, що коїться,- не витримала, перебила її Галина.
Замовкли обоє, тільки кожна при своїх думках, важко зітхали, та пили чай.,
-Що думати, що робити, про що тут говорити можна, не ображайся та я тобі скажу , у нас різниця три роки і ти напевно не пам`ятаєш, як наші батьки були проти мого Володьки . Якби я з ним не втекла літом на ніч в поле, мене б ніхто за нього не віддав, так його не хотіли. А що було робити, так, як оце ти зараз не хочеш почути сина. Від долі не втечеш, з дитиною, без дитини, головне, що люблять один одного, - проторохтіла Галина і продовжила спокійніше,
-Тож я буду йти, вже пізно, моя порада, змирися. Може ти, ще з моїм сусідом зладнаєш, будете разом жити..
Пройшло кілька днів Роман приїхав додому дуже радісний, щось під носа наспівував, задоволений і веселий поставив на стіл торт.
Мати здивувалася,
-Що за свято сину?
-Сідай, так, на всякий випадок,гарні новини маю, я купив двокімнатну квартиру в Києві. Завтра забираю Світлану з Наталочкою до себе, а через два тижні зробимо новосілля.
Тож будемо на тебе чекати…
. Запала тиша…Почулося, як мати шморгає носом і вже витягнула з кишені халата хустинку, витирала сльози,
-Ти ж казав, що хотів в Браїлові жити? Це все з-за неї ?
-Мамо вона моя дружина, зрозумій це, ми ж відразу тільки припишемося на новій квартирі, подамо заяву до загсу. Гадаю гучного весілля не буде, а зараз поки що запрошуємо тебе на новосілля . Я зрозумів твоє ставлення то Світлани, тому вирішив, що краще жити далеченько один від одного, щоб бути ріднішими. – А, як же я тут сама? Невже не зміг кращої знайти,- невгамовувалась мати.
-Ні, не міг, я кохаю її і тебе мамо люблю, та гадаю так буде краще. Вона справна господиня, хоч і молоденька, не журися голодним не буду. А хату напевно продамо, досить твого городу, будемо приїжджати до тебе, як на дачу, будемо допомагати . А може ти ще заміж вийдеш, я ж тобі говорив.
В її очах сум, але більше нічого не сказала.
Роман зателефонував тітці, запросив на новосілля в, як вибирав квартиру та дещо про роботу.
На ранок хурделило, йти до станції було важко, під ногами намітані пагорби снігу, протоптаної стежки не було. Розпашівся, аж жарко стало, тішився, що буде жити в Києві, не далеко від роботи.
Перед вихідними Роман приїхав пізненько, ледве добрався до села, автобуси вже не ходили. Наталочка вже спалаСвітлана чекала на нього, він передзвонив перед приходом. Батьки з стариками вже спали, тож заходив тихенько, вона швидко зачинила двері в свою кімнату, щоб нікого не розбудити.
Роман чекав цього дня, йому так хотілося зостатися на одинці з нею. Скільки часу разом та все не міг насолодитися її устами, пристрасно цілував, вона вже не пручалася, не відмовляла, дала свободу почуттям і сама згоріла в коханні.
На ранок приїхав мікроавтобус, батьки виносили речі, всі поспішали….
Пройшло майже два тижні, поки уладналися з речами.
На новосілля мало зібратися дві родини.
Роман з Світланою разом куховарили на кухні, а за дитячим столиком Наталочка розвеселяла їх торохтінням іграшок та лепетанням різних звуків.
Раптом задзвонив телефон Романа.
- О,мама дзвонить.
-Синку, ми всі зібралися разом, ти нас зустрінеш?,- почули голос з телефону.
Світлана стояла поруч, тож все почула, відразу вся розчервонілася. – Обо`язково, якою електричкою їдете? Добре, зустрінемося, -відповів хвилюючись.
-Ну от і добре, твої вже знають де ми живемо, з автовокзалу тут не далеко. А свою родину я поїду зустріну. Він пригорнув до себе Світлану і поцілував в уста,
-Я ж тобі казав, не хвилюйся, все буде добре.
23. 12. 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708032
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Людина – вже ворог планеті,
Нещадний, жорстокий, найперший...
Земля - в руйнівних тенетах
І гинуть брати наші менші.
І губиться численна флора,
Найгірше: вбиває брат брата.
О, Боже, яке ж у нас горе:
Творіння твоє варте ката.
І корчиться Всесвіт від болю,
І небо ридає так гірко,
Бо людство шукало вік волю,
Знайшло замість розвитку клітку.
Спинися, людино, ти можеш:
Кохати, творити, вершити,
Стань другом і ти допоможеш
Планеті своїй вічно жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708227
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Тут пахне земля восени падолистом,
Тут роси спадають на трави намистом,
Схвильований крик по весні журавля,
І це моя рідна вкраїнська земля..
Тут в полі налите добірне колосся,
Тут верби полощуть у водах волосся,
Тут з вітром і сонцем весь час розмовля,
Моєї Вкраїни квітуча земля..
Тут серце сповите в колисці любові,
Тут все найщиріше у кожному слові,
Тут птаха вертає додому здаля,
Бо тут її рідна матуся-земля..
Тут ночі травневі, зі сном не сумісні,
Тут чари земні солов"їної пісні,
Господь тут любов"ю з небес промовля.
- Трояндою квітни найкраща земля..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11208266793
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359994
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 24.12.2016
Стільки різних телешоу,як того барвінку,
Що вже й я рішив на тиждень поміняти жінку.
Клавка в мене роботяща,та нема в ній шарму.
Може,пришлють молодичку мені якусь гарну.
Жінка довго не пручалась,подалася з хати,
А я іншу з нетерпінням став собі чекати.
По обіді коло двору спинилась машина.
Звідти вийшла така цяця,не те,що дружина.
Наче справжня кінозірка,очі,як маслини,
Довгі нігті в розмальовках,стан, як в тополини.
А як погляд мій упав на підбори в ботах-
Зрозумів, на кому буде Клавкина робота.
Вранці свині ,як скажені,стали верещати,
А я каву їй у ліжко мусив подавати.
Кури бігали в городі,гуси глеготали,
Ще й сусіди навіжені з мене реготали.
Я ж мовчав і цю наругу мовчки вже щодня терпів,
Навіть нашу буйну Лиску тричі на день сам доїв.
Лиш не було в мене часу їжу готувати.
Як могла моя дружина скрізь завжди встигати?
Було встану,запах їжі ніздрі вже лоскоче,
А нова моя дружина варити не хоче.
Вона,бачте, на дієті,їсть собі салати,
А що я так можу вмерти-їй на це начхати.
Тож лежить собі в садочку,книжечку читає,
Чи Рябка на повідочок- і селом гуляє.
А я бігаю,сердешний,ніколи й присісти,
В животі гурчить,як в бочці,та нічого їсти.
А скажи я оцій дамі хоча б одне слово,
Вона б ручкою махнула-і бувай здоровий.
Що було б тоді зі мною,важко уявити,
Не дали б мені сусіди тут спокійно жити..
А в кінці іще й питає: « Щось змінити хочеш ти?»
Що тут скажеш,як із дому повтікали і коти.
Я й промовив: «Все прекрасно!»,-уцк44к4покривив душею,
Бо хотів я розпрощатись якнайшвидше з нею.
Та на цьому не скінчилось.Як дружина прибула,
То неначе у цій хаті вона зроду не жила.
Встане вранці, вип’є кави та й біжить на грядки.
Ви гадаєте сапати? Ні,робить зарядку.
А Рябко хвостом вже вертить і аж рветься з двору.
Ой,набрався я,нещасний,наче бліх,позору.
Усі звички тепер в Клавки,як в тієї дами.
Ось що роблять телешоу з нашими жінками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703180
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 24.12.2016
У жалобі Україна
Після Миколая.
Впали люди на коліна,
Голови схиляють:
Пливуть спереду знамена,
Журбою повиті,
А за ними – не померлі –
В Світлодарську вбиті.
Ниють душі, плачуть очі
У тих, хто стрічає,
І серця кричать-тріпочуть:
«Чому ж,Миколаю,
Від дітей ти відвернувся
В день такий, великий?
Богу ж, мабуть, присягнувся
Боронить від лиха?!
Уся ж наша Україна
У хрестах, могилах,
Схід горить, земля – в руїнах…
Там же кращі гинуть!..»
Мовчать усі: Захід, небо
Про війни багаття.
Сподіваймося ж на себе,
Українці-браття.
22.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708112
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 24.12.2016
[b]«Світанкове соло»[/b]
лірика
[b][i]Олександр Печора [/i][/b]
Полтавський літератор
[u]Полтава - 2015[/u]
Одна із поетичних збірок Олександра Печори називається «Світанкове соло». Коли читав вірші з неї, не раз ловив себе на думці, що поет словом наче пензлем пише яскраві зорові образи. Зразу ж згадав, що Олександр Андрійович за фахом художник (закінчив Миргородський керамічний технікум). Йому не раз доводилось займатись найрізноманітнішою творчою діяльністю, задіювати різні свої таланти – мистецькі, міжособистісні, організаторські – бути упорядником, художньо-технічним редактором, дизайнером багатьох художніх книг та збірників. Крім цього, він постійно працював і як фотохудожник. Світлини Олександра Печори поміщені в книгах, газетах. Його фотодобірки, як і літературні доробки, використовуються в багатьох учбових закладах, в музеї Василя Симоненка, експонувались на виставках. Йому доводилось бути навіть відеооператором. От звідки, мабуть, в його поезії стільки візуального наповнення.
Прикладів поєднання, синтезу в одній особистості таланту літературного з талантом живописця є чимало. Саме таким ми знаємо Тараса Шевченка, котрий зумів відкрити нові обрії як в поезії, так і в образотворчому мистецтві. На пам’ять приходять також іще Волошин, Лєрмонтов, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі. Свого часу саме Леонардо стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство».
Серед сучасних поетів-художників згадуються ще Анатолій Кичинський, Валентина Давиденко і, звичайно ж, Лесь Подерв'я́нський.
Та повернемося до збірки «Світанкове соло». Знайомство з нею нагадало, що поезія і живопис дуже схожі в намаганні гармонійно відобразити життя таким, яким воно є. Саме органічне з'єднання різних мистецтв в художнє ціле створює нову якість художнього явища, що не зводиться до простої суми складових його компонентів. Твори живописної поезії (чи поетичного живопису) несуть добро, красу і просвітлення, а людина може відразу познайомитися з двома видами мистецтва і, можливо, стати їх шанувальником.
Олександр Печора сам відчуває потребу синтезу в своїй творчості двох понять [b]художник[/b] і [b]поет[/b]:
[i]Духовності і творчості основа –
безмежна віра, світло й доброта.
З прадавнини [b]поет – художник слова,[/b]
людина вільна, щедра і проста.
…………………..
Зуміє той кохатися у слові,
хто вміє закохатися в житті.
[b]Поети – то художники любові,[/b]
тому і не зникають в забутті. [/i]
«Художники любові»(стор. 118)
Вже лише назви віршів з поетичної збірки «Світанкове соло» звучать як назви художніх картин: «Краєвиди(23), «Село під горою»(7), «Ота стежина»(6), «Покинута хата»(27), «Біля криниці журавлі»(29), «Квітневий етюд»(41), «Столичний осінній етюд»(91), «Травнева заметіль»(42), «Яблунева віхола у саду»(51), «Осіння гама у багатті кольорів»(78), «Притулилась калина до хати»(с.68), «Знов і знов квітує сад»(с.182) і т. п.
Навіть розділи в збірці художницькі. Їх два:
1.[b]Подовження миті[/b] – з пейзажною та філософською лірикою ( з 6 по 116 сторінку)
(Відомо, що пейзаж часто надихає людину на філософічні роздуми, тож таке жанрове поєднання цілком органічне).
2.[b]Художники любові[/b] – в ньому представлено лірику кохання (сторінки 118-193).
Численні поезії Олександра Печори з перших слів апелюють до зорової пам’яті читача:
[i] Оця приречена краса
на тлі осінньої блакиті –
дощем умитий, вітром битий,
каштан дочасно воскреса.
Зчорніле втомлене гілля,
не спочиваючи від літа,
враз почало бруньками мліти,
вже й зелен-листячком стріля.[/i]
«Оця приречена краса»(96)
Завдяки синтезу оповіді, віршованого викладу, яскравих живописних образів, композиційної довершеності зображуваного – поетична творчість Олександра Печори сприймається, як щось надзвичайно живописне.
Звичайно, саме в пейзажах поетичні художні образи асоціюються з графічними чи малярськими творами.
Ось такий вечірній пейзаж:
[i]У надвечір’ї тихім горді
тулились верби до води,
коли у зорянім ескорті
явився місяць-молодик.[/i]
«Дарунок долі»(143)
Про милу серцю Лубенську околицю:
[i] О, як я тут пораював!
Привільно і натхненно думав!
На лавці під креслатим дубом
етюд у серці малював.[/i]
«Приліг в квітучих чебрецях»(76)
Сільський пейзаж:
[i] У зажурі над ставочком
посхилялись верби.
Ген рясніють бур'яночки,
видно ферми ребра.
Край городів пахне гречка,
соняхи квітують.
А вже й вечір недалечко.
Що ж бо він готує?[/i]
«За грядками за ставочком» (с.107)
Міський пейзаж-ескіз:
[i] Виростають споруди помпезні.
Тротуарами – "тачки" крутезні.
На Хрещатику – крапельки раю.
А під ЦУМом жербак помирає.
Бізнесмени, міняли, путани.
Барабанять, танцюють каштани...[/i]
«Столичний осінній етюд»(91)
Похмурий дещо містичний пейзаж:
[i]Мов дідугани, сиві явори
над шляхом кладовищенським застигли.
Голодна тічка з буйним вітром скиглить.
І дощ пере.
І густо кучерявиться спориш.
Посеред двору погріб бовваніє.
На залишках воріт – підкова мріє
І дріж бере.[/i]
«Мов дідугани сиві явори»(49)
Поет вносить у поезію найтонше, багатофункціональне, мистецьки значуще відчуття світла, кольору, простору, повне істинно кінематографічного смислу поєднання барв, звуку і відстані.
Милуєшся цими пейзажами і не можеш не думати про те, яка велика схожість існує між Поезією та Живописом, яка велика гармонія їх поєднує. Ну хіба не картина уявляється, коли читаєш ці рядки:
[i] Осіння гама у багатті кольорів.
І сонце котиться по голубій тарелі.
Сільський пейзаж.
Ген – кілька припнутих корів.
Не череда…
Але які тут акварелі![/i]
«Осіння гама у багатті кольорів»(78)
Ти наче дивишся на пейзаж очима художника. Вдало підібрані слова і вербальні образи включають в мозку образи візуальні:
[i]Яблунева віхола у саду –
пелюстки рожевії у меду.
Гомонять під стріхою ластівки,
крилами черкаючи об шибки.[/i]
«Яблунева віхола у саду»(51)
Навіть в архітектурному пейзажі відчувається яскрава живописність поезії:
[i]Свіжі трави жують корови,
ремиґаючи без журби.
Забігайлівки і хороми
понад трасою, мов гриби.[/i]
Краєвиди(23)
В художньо-поетичній палітрі Печори окрім пейзажного є й другі жанри:
Наприклад, портрет:
[i] Радісні світлини на стіні.
Чорно-білі, та нетлінно квітнуть.
Досі усміхається мені
дівчина з минулого століття.
Й хлопець гарний.
Вусики – пушок…
Справжній хіпі.
Бравий погляд лиса…
А тепер
в люстерко гляну – шок!
Краще б сивий,
а то зовсім лисий.[/i]
«Два портрети»(175)
[i]Смаглявка гарна, карий блиск очей,
духмяне прядиво чорнявого волосся!..[/i]
«Опікун»(127)
[i] В твоїх очах – негасний біль, бездонний сум.
Та я побачив у тобі таку красу!
Таку незвідану зачаєну глибінь…[/i]
«А ти й для себе поживи»(148)
Часто поет використовує такий прийом –змальовує візуальний образ, споглядання якого викликають роздуми чи спогади. Або перед початком розповіді чи розгортання сюжету відштовхується від картинки, зображеної одним-двома рядками.
Наприклад, як в цих побутово-драматичних замальовках:
[i] Хвилююча безрадісна краса:
під крилами горіха – біла хата.
А мати край віконечка згаса:
несила й по долівці вже ступати.[/i]
«ПТАХА-МАТИ» (39)
Або ще:
[i] Притулилась калина до хати,
колихає розлоге гілля.
Край віконця зажурена мати
шепче зболено рідне ім’я.[/i]
«Притулилась калина до хати»(с.68)
Цей прийом, зокрема, використовується в віршах другої частини збірки – [b]Художники любові[/b], де менше суто пейзажної лірики.
-------------------
Олександр Андрійович дружить не лише з музами поезії і живопису. До нього небайдужа ще й покровителька музики. Чимало віршів в збірці «Світанкове соло» пов’язані з музикою – вони або були створені на мелодії, або чітко ритмізовані, мелодійні, яскраво пісенні, вірші автора композитори поклали на музику. Деякі з цих пісень записано на диски, вони виконуються аматорами та майстрами сцени.
А якщо в текстах цих пісень присутній явно виражений пейзажний мотив, хіба такий твір не можна назвати синтезом трьох мистецтв.
[i] Щедро туман на скроні осіда.
Є ще тепло і спеки вже немає.
Бавиться сонцем осінь золота,
а ностальгія в юність повертає.
Калина вже морози вигляда,
намистом пурпуровим наречіє.
А сивий сонях спомини горта,
в задумі зустрічає надвечір’я.[/i]
«ОСІНЬ ЗОЛОТА»(80)
Або ще один пісенний текст:
[i] Над річкою схилилася верба,
де ми облюбували човен мрії.
Давно тут поселилася журба.
Ім’я твоє в душі моїй зоріє.
Грайливо срібна річечка тече.
Стрічалися отут, неначе вчора,
та як же нині серденько пече!
Прикутий до верби старої човен. [/i]
«НА БЕРЕЗІ РОЗРАДИ»( с.177)
Наведу приклад ще одного вірша-пісні. (Класик французької поезії Поль Верлен з його «пейзажами душі» відпочиває!)
[i]
А на порозі вже мене чатує осінь,
і поселилася на скронях заметіль.
На струнах вітру за весною дощ голосить,
але любов не повертається відтіль. [/i]
«Любов колишня»(166)
-----------------------------------------
Хочу побажати Олександру Андрійовичу довгої творчої золотої осені. І надалі малювати словом, співати віршем, синтезувати різні види творчої діяльності собі в задоволення, людям на радість. Завершую словами вірша зі збірки «Світанкове соло»:
Хоч вже й минуло тепле літо,
та осінь – справді золота!
Любов’ю серденько зігріте,
коли душа ще молода.
«Дарунок долі»(143)
-------------------------
11.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708160
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 23.12.2016
Кудись летів бешкетник вітер.
Чомусь шалено поспішав.
Змітав усе на переметах.
Куди, мабуть, і сам не знав.
Зухвало рвав з дерев сорочки
Давно руді вже від дощів
Вони, налякані дивились,
Сховатись — та нема плащів.
Жбурляв додолу мокре листя.
Сердито, якось без жалю.
Чому його життя коротке?,
Себе на думці я ловлю.
В природи є свої закони.
Не сила нам їх переглянуть.
Живуть дерева сотні літ.
А квіти квітнуть-згодом в"януть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707099
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Кому складаємо вірші:
Для народу, чи естетам,
Чиєї торкнеться душі
Перо загострене поетом?
Кого поранить сила дум,
Що пролилася словом,
Неначе електричний струм
Проб’є чоло, свідомо.
Немало зламано мечів
Серед письменної кориди,
Одні, вітають солов’їв,
Хоч в філософії по груди,
Інші, зваблювати люблять,
Тай б’ються за свої думки,
І шедеври часто гублять,
Прийнявши дар за копійки.
Хто спроможеться творінням –
Думками, щоб вмістити в слові:
Пророчить, розуму ведінням,
Світитись новизною в мові.
Чи маєм право, в даний час,
Ламати душі і свідомість
Ще зовсім не готових мас
Призвати: проявити совість.
Навіщо пишемо вірші,
Як складеться їхня доля,
Чиї зростатимуть кущі
Одиноко серед поля?
Які залишаться сліди
На скам’янілих скелях,
Чи згинуть в глибині води –
Дніпра жорстоких хвилях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704880
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Зима накидала деревам снігу в жмені,
Немов до свят прибралися вони:
Стоять ялинки, наче наречені,
У білих шатах сосни і дуби.
І пізні квіти з такої нагоди
Пухнасті надягли уже шапки.
Хто ж цей казковий чарівник природи,
Що вміло вишиває зірочки
Й усюди розсипає: по долині,
Біля ставка на березі крутім?
Ото ж сказати хочу я усім,
Що майстер цей сріблясто-білий...(Іній).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707695
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Знов за хмари, в небо синє –
журавлиний клин...
Вкотре – "... кача по Тисині"...
Вкотре – болю плин...
Світлодарською дугою
смерть пройшла (по дань!),
залишивши за собою
океан страждань.
Крові! Крові! Море крові –
вампірякам пир...
І кричать сліди багрові
від убитих тіл.
Бог візьме їх всіх до Себе,
прийме і земля...
Світлі душі линуть в Небо
через гріх кремля.
Шиють в лазаретах рани,
в муках – вояки...
Щось не те твориться з нами,
любі земляки:
ситі виродки пропащі
в розкоші живуть –
найсвітліші і найкращі
в Небо йдуть... і йдуть...
20.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707620
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Раша хоче перекроїть
Нашу Україну.
Скільки вже лягло героїв!
Та й сьогодні гинуть.
Іловайську чорну дату,
Дебальцевський смуток,
Світлодарськ… Не передати
Таке й не забути!
Не розмінна ми монета
Для Європи й світу,
Налаштуємо багнети –
Досить вже терпіти
На собі експерименти
Російської зброї,
Котру так спішать підвезти
Вражі гумконвої.
Щоб не утилізувати,
Цілять в груди наші,
Мінськ нам радять визнавати
І Європа, й Раша.
Братньої війни ми подих
Добре відчуваєм:
Вивезли метал, заводи,
«Градами» шугають.
Сунуть карту нам, дорожну,
Мовляв, ще й без плати.
«Терористам вірить можна?» –
Хочеться спитати.
Поміж миром і війною –
Два лиш кілометри,
В Миколая день, зимою,
Скільки впало мертвих?!
Ситі-ситі ми цим миром,
Олланде і Меркель,
Співчувать нам не втомились
І експериментам?
Ще до вас не долітають
Міни та снаряди?
Наших хлопців накривають
Гаубиці й «гради».
Не витримують вже вуха
І брехні Росії.
Досить, мабуть, уже слухать,
Буть голіруч ціллю!
Ще ніхто війни не виграв
Чужими словами,
Враг, як ноги об нас витре,
Прийде і за вами!
19.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707714
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Ця ніч вже сивіла. І ранок з-під вій усміхався,
А я ще збирала у жмені дарунки весни.
В обіймах тримала твій образ, щоб він не боявся
Прийти в мої сни…
В незайманій тиші по вікнах малює світанок
Рожеву заграву, де сонце встає в таїні.
І сонця шматочок промінням упав на мій ґанок –
Невже це мені..?
Впиваюсь небесним дарунком, розпростую крила.
Я вільна! – відлунює вітер поміж верховіть.
Піймай, коли любиш – і пташкою ввись полетіла
В якесь із століть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707477
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 20.12.2016
[b][i]
[color="#3300ff"]Всі вірші, Шевченка Тараса,
Це наша одвічна окраса!
Він, наш є Кобзар - отаман,-
Вкраїни,- живий талісман...
18 12 2016 р
Вікторія Р
[/color]
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707462
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Про що просити в Миколая нічку ...
Аби скував морозом лютим річку,
Щоб ковзани промчались першим льодом -
Зими-бабусі - найщедрішим плодом...
А, може, попрошу у Чудотворця ,
Щоби у світ закликав миротворця,
Аби згасити всі на світі війни ,
Аби прийшла земля до Господа в обійми...
Ще вимолю у доброго святого ,
Якщо не буде в тяжість це для нього...
Святий, предобрий, мудрий Миколаю,
Тебе сердечно в ніч чудес благаю :
Дай світла в голови, любові - у серця,-
Земним творінням доброгоТворця ,
Котрий, віддавши землю в людські руки,
Не може більш збирати каменюки...
Ти розуму роздай їм в узголів"я,
Розвій зневагу, злобу і зневір"я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707278
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 19.12.2016
***
Навчитись би жити бездумно і просто
і світ не сприймати так болісно-гостро,
не ранитись словом, начхать на образу,
і не оступатися в бруд чи заразу.
***
В стражданнях, горі чи журбі
сльозами серце вмити мушу
і висповідатись... собі
у віршах, щоб очистить душу.
***
Аби крізь буднів дисонансний фон
душі своєї чути камертон,
шукаю у життєвій партитурі
мені лиш притаманну теситуру.
***
Відкрита і вразлива,
чутлива і бентежна,
як свічка мерехтлива.
... Тож будьте обережні.
18.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707242
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Точу щоденно я своє перо,
Щоби на все в житті реагувало,
Але ж болить мені найбільше кров,
Котру в Донбасі діти проливають.
О, скільки ж там понівечених доль!
І тисячі у небо вже злетіли…
Згадаймо Іловайський коридор:
Як жити наші хлопчики хотіли!..
Чому згорали вояки в котлах
І гинули в Донецьку під бетоном?
Як спати влада уночі могла,
Коли, здавалось, у крові потонем?!
Та встояли орлята! Ні, орли
В нерівному цім історичнім герці,
Заслон, надійний, для усіх звели,
Бо в кожного з них – українця серце!..
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707402
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
[i][b]Тобі, поете, чи потрібна сповідальня?
Ти сповідаєшся у вірші за-що-раз.
Тобі і осуд в нім, і вивід, й покарання.
Причастя словом, радість від утішних фраз.
Й очищення душі своєї від такого,
Що давить груди жаско, мов той струмінь б'є...
Поговори, поете... сповіддю до Бога -
Його пречисте слово щире є - твоє.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707433
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Люди, відкрийте добре свої очі,
Нам Богом даний незвичайний рай,
А ворог відібрати його хоче,
Вставай, народе, боронись - не дай!
Запам’ятай, що ворог цей підступний,
Брехати може навіть у лице.
Когось убив, а хто буде наступний?..
Загарбає, вгощаючи свинцем.
Невже без волі хочеш далі жити,
Згоріти, як сірник в чужій руці.
Ти свою землю маєш боронити,
Бо в тебе є і сила й мудреці.
І будьте пильні, вороги між нами,
У нас їх мова, мати і книжки,
Почистимо свій край, щоб бур’янами,
Не заростали у раю стежки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707336
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Хоч погода похмура й мінлива:
Дощ та сніг, а чи сльози сльоти,
Треба в будь яку пору щасливим
Почуватися й радість нести.
В будень теж, а не тільки у свято
Слід знаходити свій позитив,
Бо прекрасного в нас так багато,
Лиш підмітити вмій його ти.
Друзів теж заряджай оптимізмом,
А погане від себе жени,
Поділися любов"ю із ближнім,
То й шанованим будеш людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707350
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Дякуємо воїнам- Героям
За чисте небо,
Мирне велике майбутнє,
Натруджені мозолисті руки
І солдатську скромність,
За стомлені очі,
Чесні, відважні подвиги,
Героїчні звитяги і мужність,
За люблячі серця,
Безмежну відданість Батьківщині
І своєму народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707376
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Як настають зимові свята -
Я поспішаю до діток,
Даруночків маю багато,
Тому складаю їх в мішок.
Там є цукерки та машинки
І кольорові олівці,
Та й різочок теж маю трішки,
Одні в мішку, інші в руці.
Вночі кладу їх під подушку,
Як солодко малеча спить,
Різочки вчеплю на гвіздочку,
Щоб всі слухняними були.
Я - чарівник, сивий дідусь
І дітоньки це добре знають,
Чекають, що до них прийду
У день святого...(Миколая).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707351
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Здається, все про зиму написали,
Моя ж душа в рядок несе слова...
Дивилась ж бо, як діти сніг топтали
І як сміялась Баба Снігова,
Як тихий усміх щастям материнства
Коректував цей білосніжний грим.
І радощі у галасі дитинства -
В нелічених роками диво зим...
Лапатіші все падають сніжинки,
Їх не злякає кригою мороз.
У пригорщах тепліють на краплинки...
Такий от є в зими “метаморфоз”.
Хурделиця загралася з вітрами,
Мете сніги в горби, ген на шляхи!
Із срібного засніжжя панорами,
Лиш в обрисах видніються дахи.
Я нашепчу у віхолу бажання,
Нехай летять у відстань зимову.
І в нашу ніч, що видалась остання,
Краєчком щастя спомин відгорну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706876
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Чому я всміхаюсь сльозам ненавмисне,
Певне тому, що пролились...
Солодко-солоні, полон ненависний,
Душі бажанням закрились.
Чому я блукаю думками? Алеї,
Потік безкінечних жалів...
Чому я втікаю, як квітнуть лілеї?
То спогад минулих світів...
Чому я не можу скінчити все, крапка!
Рукопис тебе і мене.
Заблукана в зимах, налякана мавка,
У мантрах, що холод мине...
Чому я чекаю... глуха безнадія,
Завітні, бажані слова?
І знов озираюсь у доторках мрії-
Пожовкла, засохла трава...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707364
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
[i] …у вас – і глибина, і щирість,
і віри шмат, і любові…
[b] Касьян Благоєв[/b]
[youtube]https://youtu.be/DxvkWqKdDWo[/youtube]
[b] [color="#00a6ff"]1.[/color]
[color="#e81212"]Таке ти пишеш, неначе я помер,
Але живий, ще й як живий, падлюка!
І що робить дозволите тепер…
Коли любов щоранку в серце стука?
[color="#00a6ff"]2.[/color]
Я вже й не знаю, де коріння
(Копатись в генах не привик):
Твоє веселиків квиління
Чи мій гінця побідний рик?
[color="#00a6ff"]3.[/color]
Слабкіші тілом, та міцніші духом,
І досвід нам у всьому помічник...
Той має сенс, хто ласку Божу слуха,
Єством своїм до Господа приник.
[color="#00a6ff"]4.[/color]
Гарна фраза - як зараза:
Вклеїть так, що не зітреш!
Пензель влучний богомаза –
Повна чаша, срібна креш…
[color="#00a6ff"]5.[/color]
Вірші писав він лапідарно –
Чи поганенько, а чи гарно:
Вже був такий у нього хист –
Поетом став лапідарист…
[color="#00a6ff"]6.[/color]
Русизми з мене так і пруть!
Бо побував на вулицях Кийова...
О, яка мова! – О, нетлінна «жуть» –
Гаркава,
змішана,
хренова![/color][/color]
[/b]
17.12.2016
© Copyright: Олекса Удайко, 2016
Свидетельство о публикации №116121709106 [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707096
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 19.12.2016
...якось так упало
на відпочинку...
в місті Трус-кав-ці...
[youtube]https://youtu.be/eJI2X_Oyne8[/youtube]
[i][color="#5108c7"][b]Я вдруге вже узяв собі тайм-аут,
аби щедрот помножити набір:
водицю п"ю й солодку втіху маю,
вдихаючи красу Карпатських гір...
Ще й не зима, хоч Новий рік на носі,
кришталь полів й смарагд струнких смерек
милують око... Хоч надворі осінь,
життя вирує вздовж і впоперек!
Жінки ховають личка у хустини,
й хода у них задумлива, м"яка...
Зустрічний люд вітає їх гостинно,
й до серця вдячно тягнеться рука.
Та враз розквітне усміх веселковий,
як блисне погляд жінки крізь вуаль.
...У світле одягаються раптово
прихована самотність і печаль...[/b][/color]
7.12.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705195
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 17.12.2016
Віхола, віхола, віхола
Жовтогаряча, легка
Усе довкола завіяла,
Надворі уже листопад.
Срібною, срібною, срібною
Зранку здається трава,
Це морозець стелить інеєм,
А згодом буде розтавать.
Сонячно, сонячно, сонячно
З нами вітається день,
Увечері знов стане холодно
І зимная нічка прийде.
А листопад усе міряє
Кроками стежечку вдаль.
Його вже зимовая віхола
Скоро запросить на вальс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706642
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 17.12.2016
https://www.youtube.com/watch?v=gAURB3X6h08
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706807
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Розпутниця холодна,колюча війна
Зненацька душу, серце вирвала,
Відібрала радість і спокій.
Насіяла зерна недовіри,жаху і зла,
Життя сумом наповнила
Гірка,тяжка злодійка-війна.
Українцям не потрібна війна!
Ми молимо Господа про мир!
Дай,Боже,нашим воїнам-захисникам
Здоров"я,сили!
Дай нам,Боже,миру!
11.12.2016р.
Цей вірш зачитав на УР1 у програмі "Польова пошта" ведучий передачі-Дмитро Хоркін-16.03.2016р.Запис програми можна прослухати у архіві УР1 за 16.03.2017р. 0 20год.10хв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706845
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Замість снігу – дощі,
Тугу з серця змивають зимою.
Чорні-чорні кущі,
Чують холод що дме за спиною.
Як забути тебе?
Було біло і враз стало чорно,
Відчуваю уже,
Що життя перемелюють жорна.
Скоро вечір прийде,
Та перина саму не зігріє…
Поки сонце зійде,
До тих пір в серці тлітиме мрія.
Я сумую сама,
Певно в цьому одна лише винна
І в сердечній струні
Зазвучала жіноча провина.
Як же важко мені,
Я про тебе не в силі забути,
А далекі вогні,
Тільки видно, а тріску не чути.
Та навіщо слова,
Що було, краще з пам’яті стерти…
Ти кохання забрав,
А без нього я можу померти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706802
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Ти знаєш, мій друже, важко
Зостатись людиною скрізь...
Так запросто легко спіткнутись,
Як зрушена з місця вісь...
Ти знаєш, мій друже, дві речі
Ту вісь вибивають з-під ніг -
Гроші і слава, - спокуси,
Що завше народжують гріх...
І , мабуть, погоджуся, друже,
Що зваба із мідних труб
Дається людині найважче
Зі всіх чоловічих згуб.
Тож, браво усім талантам ,
Що були у славі всіх зір ,-
Зостались людьми без сяйва
У власнім підніжжі гір...
Ти знаєш, як це важливо,-
Людини високе ім"я ,
Піднятись крізь терни до неба,
Щоб славу співала земля ?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706758
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Сумує вечір. Мерехтить камін.
Лелечих рук політ, їх тіні…
Малює візерунки іній
На шибках, в тріскоті сухих полін.
Навколо незахищених колін
Тепло вирує, ніжний трепет.
Від дров відгукується лепет —
У язичках хитається ослін.
Дрімота солодко торкнулась пліч.
Думки вмостилися у ліжку.
Роман не дочитав ще книжку
В зимові довгі вечори… Йде ніч… 5/11/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706757
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 16.12.2016
[b][i]І[/i][/b]
Лікує час, коли даємо відсіч
і маємо окрилене перо.
Але літа, помножені на вічність,
у результаті все одно – зеро.
Усе дає сіяюча надія,
а забирає віковічний Вій.
Лобами б'ються біси і месії.
А біль у тебе буде – головний.
І що із того, що міняєш пера
і нальоту міцнішає крило?
Од піонера до пенсіонера
усе уже у Лету утекло.
Ніхто до раю не малює візи.
І небеса очікують дарма
і тих, у кого долари й валізи,
і тих, у кого й шеляга нема.
[b][i]ІІ[/i][/b]
І що тобі дає маестро-майстер?
І заратустри, і еклізіасти
не відали самі, куди іти
і як іти, не маючи мети.
Кому ти не світи, кому не застуй –
свічею догораєш лише ти.
Ніде немає і не буде Феї.
Феєрією, казкою, зорею
куди не йди – очікує Аїд.
Ілюзія цієї епопеї
у мене, і у тебе, і у неї –
лишити по собі яскравий слід.
Не зупиняє колесо магічне
коловороту часу. Далебі
усе існує у новій добі:
реальне і уявне – утопічне.
І поки уповаємо на вічне,
то нащо епітафії собі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706720
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Відбілив місяць заспану, сніжну цю ніч,
Заглядає невабом з-за рами в кватирку.
Схарапуджені вітром зірки біжать пріч,
Щоб на хмарці пухнастій зібрати вечірку.
Твої ж руки легенько торкнулись мене,
Просинаюсь у теплих, ласкавих обіймах.
Пристрасть вуст у полон груди миттю бере,
Розколихує їх в розгарячених приймах.
І два тіла зливаються в ніжнім танку,
І любов пелюстки розпускає червоні.
- Не лишай, мій коханий, ніколи, - молю,
Чутно ледь, - душі наші такі безборонні.
15.12.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706787
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Спокійно спати, бач, не кожен може.
Чому так є? Я легко доведу:
Сумління лиш того в житті не гложе,
Хто з ним завжди і всюди у ладу.
***
Людиною прожить мені так хочеться,
Людське обличчя людям зберегти,
Не буде і твоє сумління корчиться,
Коли це гасло матимеш і ти.
***
Найбільша у держав, сімей є вада,
Коли негідник чи дурак при владі.
***
Тривожать війни світ вогнем і кров’ю –
Червоний з чорним поруч кольори.
Ненависть в вічній боротьбі з любов’ю –
Чомусь давно так послано згори!..
***
А дні, немов птахи, летять в історію,
Й назад нема й не буде вороття,
Живи, щоб не було за себе соромно,
Бо лиш одне в нас на землі життя.
***
Пробачити – не значить – все забуть –
Не тіло ранить слово – серце й душу,
Тому розважливим і мудрим завжди будь,
Каратися пізніш себе не змушуй.
***
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706689
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Чи є у світі ще така земля,
Щоб так чорніла галкою у полі,
Щоби могла так око забавлять
Й стогнала у ярмі чужім без волі.
Чи є у світі ще такий народ,
Який уміє землю так любити,
За неї ладен будь-кого збороть,
Життя дітей не пошкодує в битві?
Чи є у світі ще така краса,
Яку так важко випити словами,
Де так рясніє матері сльоза,
Бо землю кров’ю діти засівали?
27.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706693
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Всі часто кажуть, що славна
Буваю кругла і овальна
Вирощують на городі
Бува й на колгоспнім полі.
Між овочів королева
На колір біла й рожева
Хтось мене любить, бува ні
Кожного разу на столі.
Вариш суп, чи борщ, то завжди
Не забудь, мене покласти
Здається тут, я головна
Насправді, ще й яка смачна
Деруни, лежні готують
Із сметаною смакують.
Я начинка у варениках
Кулебяці, у пиріжках
Хочу дітки запитати
Чи зумієте впізнати?
Друзі морква і цибуля
Бурячки іще й квасоля
Називають всі – (Бараболя)
13.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706490
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 15.12.2016
(Напівжартома)
***
Від подиву одвісилась щелепа,
бо зрозуміла, врешті: я – дурепа!
Цей висновок з життєвого уроку
вже потребу́є розуму (хоч трохи!),
отож до мудрості – вже ближче на півкроку.
***
У гніві в нас трапляються моменти,
що в клоччя здатні рвати опонента.
Та в ці хвилини так потрібне зволікання
чи – наймудріше рішення – мовчання!
В уяві "відгамсель" його, заразу!
А наяву на гнів – всміхайся.
Доведеш до сказу!
***
Сказавши "Ні!!!" безглуздому двобою,
здобудеш славну перемогу – над собою.
***
Як хочеш над собою ще на крок піднятись вгору –
прости образникам геть все і без розбору.
***
Що, десь закрались сумніви? –
Стаєте ви розумними!
***
Розумно й з друзями дистанцію тримати,
спроможні в кожну мить ви ворогами стати.
Із древності відомий всім урок –
любов і ненависть роз'єднує лиш крок.
14.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706515
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
[youtube]https://youtu.be/HiUkmghWoWo[/youtube]
[i][b][color="#6a00ff"]От береза біла
під моїм вікном
снігом увібралась,
сріблістю, немов.
На пухнастім гіллі
снігова кайма,
віття увінчала
біла бахрома.
І стоїть береза
в сонній тишині,
зайнялись сніжинки
в золотім огні.
А зоря так мляво
ходить навкруги,
гілля обсипає
сріблом дорогим.
Оригінал
Белая берёза
Под моим окном
Принакрылась снегом,
Точно серебром.
На пушистых ветках
Снежною каймой
Распустились кисти
Белой бахромой.
И стоит берёза
В сонной тишине,
И горят снежинки
В золотом огне.
А заря, лениво
Обходя кругом,
Обсыпает ветки
Новым серебром.
С. Єсенін [/color]
[/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706497
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Коли залиша лебідка
І лебедя, і гніздо,
Це так неприродно й бридко –
Не хвалить цього ніхто.
Коли забува лебідка,
Що мати вона й одна,
Що плачуть без неї дітки,
Й осудить її рідня,
Тоді вона не лебідка,
А швидше – зозуля-птах.
Її не хвилюють дітки,
Хоч в сивих уже літах.
Зозуля кує красиво –
Живе вона як, хто зна?
Пробачити мо’ й просила,
Та син її… не впізнав…
Нехай це уроком буде
І людям, і птахам – всім.
Дітьми дорожіть же, люди,
Свою їм любов несіть.
12.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706491
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Думки, думки, слова без рими,
Немов сніжинки лісові,
Нема спокою, хуртовини
Стіну створили навкруги!
Спішусь, ловлю свою сніжинку,
Тулю до серця мов зорю,
ТеплО в долоні. Біль, сльозинка
Змиває радість. Знов на прю!
Я стукаю, вмирає голос,
Ніхто не чує, пустота!
А серце б'ється, гине колос,
То чи ж повернеться весна?
Чи ж ще засію свою ниву,
Чи ж ще зберу свої жнива?
Чи заморожу суму зливу
Й навіки лишиться зима!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706329
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.12.2016
[b][i][color="#0033ff"]Вітер дме із поля,
Хилиться тополя...
Чути її скрип,-
Віти рип та рип...
Не вщухає злива,
Сонечка жде слива...
А бузок й жасмин,
Полягли на тин...
Два дубки укупі,
(Топчуть воду в ступі)
Зажурились втім,
Хочуть теплий дім...
Поряд скромний глід,
Весь пожух і зблід...
Розляглись кущі,
Знову йдуть дощі...
12 12 2016 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706366
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.12.2016
[b][i][color="#0022ff"]Настав час підрахунків,
до кінця біжить рік...
Десь в душі на поличках
пережитого лік.
Час безжально гортає
календарні листки,
Доля вписує в книгу :-
"Про минуле" роки...
І не знаєм ще скільки,
( призначаєм не ми...)
В мирі б й злагоді жити,
й залишатись людьми.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706029
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 13.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.12.2016
Як спускається сутінь з небесних висот
Й б’ється сірістю вечір в кімнату крізь шибку,
Робить пам’ять уперто різкий поворот -
У очах незнайомця лукаву усмішку.
Погляд в погляд раптово на людях тихцем,
Що відбився прибоєм гарячим у скронях.
Хоч здавалось тоді, що не скоро знайдем
Ми слова, що сховають обличчя в долонях.
І в обіймах прокинеться в душах екстаз,
І вогнем їх напоїть, гамуючи спрагу.
Розговіють тіла, стрепенуться нараз
І любов рознесе по крові рівновагу.
11.12.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705977
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Забрів у зиму теплий день осінній,
в гіллі когось оплакував, жалів...
Хмарки дрімали в сірому склепінні,
їм, схоже, снився клекіт журавлів...
Давно з птахами радість відлетіла,
жар-птицею, у сонячні краї.
І споглядає небо опустіле
осиротілі луки та гаї.
У чорнім полі вітер завиває,
висвистує в засохлій ковилі,
в пожухлих травах смуток спочиває
та вороння жирує на ріллі.
А ліс, що стоголосо й безтурботно
буяв життям серпневої пори,
закляк в заду́мі і гуде скорботно,
накрившись темним саваном жури.
Мій краю рідний! Вражений війною
і втратами в нерівній боротьбі,
сумуєш ти, а разом із тобою
і вся природа – в тузі і журбі.
Крізь сірі барви, радо зеленіє
і тішить око лиш озимина,
вселяючи і віру, і надію:
добро вже сходить! Тож мине війна.
11.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706113
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Клекоче бій. Ридають небеса.
Змішалися там кров і сльози, й муки…
Там кожен вибух землю колиса…
Тіла лежать, а поряд – ноги, руки…
Сховалось сонце в почорнілий дим,
Воно від горя також потемніло,
Боялося заглянути туди,
Чекало. Щоби небо заніміло.
Туди ж злітали й душі вояків,
Їм простелили ангели дорогу
До тих, котрі на протязі віків
Кували Україні перемогу.
Чернігів. 12.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706096
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Чудовий літній ранок. Сонце вигравало свої ритми… Золоті промені танцювали по росяній траві. А з лісу чути пташку – так дзвінко - дзвінко співала, що їй самій співати захотілося. То від щастя, чи від насолоди, сьогодні так добре виспалася. Вже давно так міцно не спала, ледь посміхнулась, на очах радість, під серцем почула дитя. Напевно теж проснулося, дало про себе знати. Надія приклала руки до нього і тихо, ніжно заговорила, щоб не почула бабуся.
- Проснувся мій синочку, мій маленький, ще трішки й ми з тобою підемо в лікарню. Ти ж мені допоможеш? Появишся на світ. І будемо з тобою разом, назавжди ти і я, а ще твій тато.
Подивилася в вікно… Обіцяв сьогодні приїхати та напевно запізнилась електричка, а до села йти ж так далеко. Та чи й село, залишилось мабуть хат двадцять чи то двадцять п`ять, не більше. А телефоном спілкуватися майже неможливо, то є мережа, то знову немає. Ще лежала, повернулася на бік, дивилася в вікно. Там, за низеньким парканом виднівся ліс. Він чарував своєю красою, листя на сонці вигравало, блискало,переливалося кольорами веселки.. На серці тепло, тихо встала, накинула халат.Усміхнене личко, крутнулася біля дзеркала, вже й думка - »Яка я кругленька». Пригадала, як колись у школі читала М. Горького, що вагітна жінка найкрасивіша. Тихенько вийшла, щоб не розбудити стареньку.
Нині таке життя... Давно живе з бабусею, батьки в Італії на заробітках, хочуть в місті придбати квартиру. Богдан - з сусіднього села, але жив у місті, в гуртожитку, працював на електростанції позмінно. Познайомились на пероні, біля електрички, як їхали на роботу. Від села до села далеченько та для кохання ці кілометри не були перешкодою.
Вже на весіллі, коли грали музики, всі позирали на молодих, говорили, що схожі, що одне другого варте. Гарні обоє, стрункі, зростом за метр сімдесят, чорняві, а в Надійки ще й блискуче кучеряве волосся. По селах тільки й мови -, гарна пара, будуть щасливі. Та після весілля жили в її батьків, бо в Богдана, ще був молодший п`ятнадцятирічний брат.
Богдан з нічної зміни завжди приїжджав, привозив продукти, а Надія з бабусею куховарили. Все приготувавши, чекали, виглядали його на лавці, під парканом.
Сімейне щастя, так вона називала своє життя, їй тут добре. Бабуся завжди жаліла, тож сама жінка, знала, як важко жінці коли вагітна, особливо в останні дні перед пологами.
Надія, ще коли їздила на роботу в містечко, працювала на пошті, боліла спина, пухли ноги. Тому й вирішили краще буде вдома, щоб не похитнулося здоров`я, сказали лікарі більше лежати. Ось і шанується тут та й повітря не зрівняти з міським. А в гуртожитку з дитиною, де там, ні води, ні газу, інколи, ще й світло виключають.
Вона йшла босоніж, посміхалася до сонця.Для неї насолода йти по росяній росі, відчувати землю на якій зросла. Простягнула руки до сходу, заплющила очі, говіла від задоволення. Слухала чарівний спів соловейка, від задоволення, здавалось завмирало серце.
Підходила до лісу, в букет рвала квіти й для малюка тихо співала пісню. А він притих, наче з нею слухав її і пташиний концерт, що лунав на весь ліс. В руках дзвіночки, трикольорові фіалки і волошки, ще здалеку побачила листки папороті, попрямувала до них. Незчулася, як забрела на велику галявину. До неї немов посміхалися суниці. Тож не покине таку красу, набрати не було в що. Нахилялася, їх в букет збилала,, насолоджувалась подарунком літа.
Тим часом Богдан приїхав на автівці, за кермом молоденький хлопець. Бабуся здивувалася та швидко готувала їсти.
-Нащо стільки кілометрів гнати авто?
Хлопці снідати яєчню з картоплею. Богдан емоційно заговорив,
-Мені наснився вчора сон, що Надійка йде по високій зеленій - зеленій траві. А поруч поле, аж до край неба пшениця в колосках, від вітру хилилася до землі, немов море хвилями. Краса! А потім бачу на руках тримає маля, тож я, аж зірвався з ліжка. Гадаю, що це сон в руку. Ледве дочекався, тож на нічну зміну мав іти, хвилювався, а додзвонитися не міг. Все, як завжди, коли треба, то немає мережі. Щоб не хвилювався завезу в лікарню. Говорила, ще три дні до строку, боюся залишати, хай краще буде під наглядом лікарів.. Ще й електрички запізнюються, по графіку якісь (вікна)..Де вона так довго? Хоча б не заблукала в лісі. Напевно поснідаю та й піду назустріч.
Надія вдосталь наїлася суниць і несла букетик для бабусі. Поверталася задоволена, трохи поспіщала, адже знала, що за неї будуть хвилюватися. Та вже й напевно приїхав Богдан, подумала виходивши з лісу. В високій траві виднілися три червоні маки.
-Ой, яка краса! Я вас рвати не буду, мені досить цих квітів, ростіть собі, хай вами всі милуються,- голосно й весело линув її голос. Все ж нахилялася до них. Раптово гострий біль пронизав поперек. Що це? Подумала, виправляючись, намагалася стати рівно. Аж раптом по ногах потекла вода. Здивувалася вголос,
–Що це ти синку, що хіба вже час?.
Намагалася йти швидше та чомусь ноги не слухалися. Однією рукою підтримувала свою рідну ношу, в другій несла квіти і суниці. Біль не дуже часто з`являвся, але занадто різко, нестерпно. Розчервоніла, вже й змокріли коси, намагалася йти швидше, скільки було сили. Нарешті повернула на стежку, назустріч біг усміхнений Богдан. Розставив руки, веселий, чекав, що вона, як завжди кинеться до нього. Та враз усмішка зникла, коли побачив її мокрі коси й розгублений вигляд. Вона нічого не встигла сказати, він підхопив на руки, де й сила взялася, немов пушинку ніс і ні слова, ніякої паніки..
Бабуся стояла на порозі, читала молитву і хрестила вслід автівку, яка від’їжджала в напрямку міста. На задньому сидінні напівлежачи, Надя в вікно спостерігала де вони їдуть і через кожні десять хвилин ойкала. Зціпивши зуби шепотіла,
-Ой - ой хлопці швидше, вже щось діється.
Автівка під`їхала до пологового будинку. За мить, розчервонілий Богдан ніс дружину, поцілував в шоку,
- -Все встигли, тримайся, все буде добре.
Не дивлячись ні на кого, заніс в родову кімнату. Голосно зарепетувала медсестра, що соловікам не можна. Та він нікого не чув. Коли нарешті поклав її, тремтячими руками, з чола витер піт і з кишені дістав довідку - дозвіл, що можна знаходитися біля дружини під час пологів..
Акушерка стояла біля Надії прослуховувала дитя.
-Сходіть напийтеся води, ви щось бліді,- звернулася до Богдана.
Він підійшов до Наді взяв її руку,
- Потерпи,сонечко,потерпи, я зараз прийду.
Богдан вийшов з родової в хол, де проводжали новонароджених. В голові, аж гуділо, напився води, кропив обличчя. Здригнувся від раптового крику дитини.Глибокий подих… жбурнув пляшку на крісло.
Маленький хлопчик допинався до груді Надії. Змучена, знесилена, побачивши Богдана всміхнулася, дивилася на сина. Її обличчя покрите краплями поту та очі світилися щастям.
-Любі мої! Я знав, це ж наснилось мені і все збулося. Кохана, дякую тобі! Ви молодці! Яке щастя, ми маємо сина! - ніжно взяв її руку, поцілував.
2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706069
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Ці лапаті сріблясті сніжинки
Тихо падають згори.
І легенькі, як тії пушинки -
Рученята простягни.
Ось тобі на долоні лягає -
Цей дарунок від зими.
І на сонці барвисто сіяє -
Радість в серце ти впусти.
Геть журбу проганяй - хай гуляє..
І радій ти цьому дню.
А зима все кругом замітає..
По коліна вже в снігу.
Опустилась сніжинка в долоню.
Їй тепло своє віддай.
Хоч спливе з рук тепленьких водою,
Ти надії не втрачай.
Ці лапаті сріблясті сніжинки
Тихо падають згори.
І легенькі, як тії пушинки..
Ти долоньки не тягни..
Нехай снігом зима замітає,
Стане чистим все кругом.
Застеляє вона, застеляє
Сніжно-білим полотном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705713
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Зарано ти взявся, морозе,
Рипіти по зболених душах
І хоч в тебе це – віртуозне,
Краса, все у інії рюшах.
Так все ж так дістався далеко
І вже забагато фантазій,
На фоні усього: НЕЛЕГКО,
Замерзли від твоїх оказій.
Рипиш і виблискуєш гарно
І пензлем холодним виводиш,
Чаруєш бува своїм шармом,
Знов гарно як ти хороводиш.
Та ще десь заліз у окопи,
Морозиш усіх без жалю,
Тут зайві якісь гороскопи
Й прикраси нові з кришталю.
Зарано ти взявся, морозе,
Зимі ще ген-ген до кінця,
В намисто нанизуєш сльози
І градусом б’єш по бійцях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705629
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Ой ти мово калинова, ти мій дивний цвіте!
Тут є сніжні заметілі... гріє тепле літо.
Линуть весни журавлями, бо життя розквітло.
Кожне слово сонцем сяє, весело й привітно.
Море... й полечко безкрає, і Карпат потоки.
Ой ти мово моя рідна, в тобі часу кроки.
Дарував нам Бог на втіху, щоб вели розмову.
Бережімо, ніжну й світлу, материнську мову!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705724
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Косий дощ поливає розкислий асфальт,
Кида краплі холодні у зблідле обличчя.
Йду неспішно, в душі озивається альт,
Розквітає оаза, що часто так сниться.
Де пестить твій погляд, торкає мене,
Й шаленіє у грудях стривожене серце.
Я занурююсь в сон, ніжність тілом тече
І тремчу, що на вітрі тоненьке стебельце.
Трепет той підіймає дозріле вино,
Ту глибинну любов, що розбурхує сутність.
Я - твоя, я - в тобі, не сьогодні - давно,
Моє дихання - ти і моя ти майбутність.
09.12.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705649
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
На тілі Вкраїни рана,
Її – не залікувать…
Ти радий тепер, тиране?
Не вмієш і шкодувать
За тим, що засіяв смертю,
Що гине найкращий цвіт…
А може, перш ніж умерти,
Ти знищити хочеш світ?
Нарешті знайшлося слово,
Тебе як повеличать:
Для світу всього – «Х…о» він!
Поставлю і я печать.
Таких не хвилюють люди,
Ні Біблія, ні Коран.
Ти Богом задумав бути?
Не Бог ти – тупий тиран.
Немає в тобі любові,
Скалічити здатен, вбить,
Лиш зло стоїть за тобою
І з цинку важкі гроби.
Та Бог ізгори все бачить,
Вривається вже терпець.
Гадаю, Він не пробачить,
Близький тобі вже кінець!..
17.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705574
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.12.2016
Снежинки белые летят,
И тают, тают, тают, тают.
То души маленьких бродяг
От нас навеки улетают.
Они прекрасны и чисты,
На них греха ни капли нету,
Они покинут этот мир,
И сразу станет меньше Света.
Постойте, стойте им кричу,
Не оставляйте нас, не надо,
Светите, грейте, я прошу,
Пускай горит ещё Лампада!
Прости, нам нужно уходить,
Для нас уже здесь дела нету,
Вы перешли уже Черту,
И вам не нужно больше Света.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705445
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Ти знову прийдеш.Я не знаю коли. Та прийдеш.
Я думала довго, які ж тобі двері відкрити.
Ти любиш. Ти любиш. Ти любиш! І я тебе-теж.
Нам важко нарізно. Так хочу тебе притулити.
Ти будеш чекати літак, чи таксі, чи трамвай.
Ти в потязі будеш від холоду грітись абсентом.
Ти знову повернешся. Я вже поставила чай.
Ти прийдеш з своїм на коханнячко моє патентом.
Так смішно відчиниш сто тисяч усяких дверей
У нашім будинку. Тебе ж там чекали роками!
Лиш я полетіла давно вже на небо... Єлей
Лишивсь на підлозі,де лилися сльози ночами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705485
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Давно вже сонце заплило за гору,
Безсонна ніч до ранку ледь повзла:
Важке матусю огорнуло горе…
Чи доля жартувала з нею зла?
Її синочка-красеня, святого,
Здалося, куля мітила убить…
Хотілось би заглянуть в очі того,
Хто став на шлях страшної боротьби.
За що воюєш, вбивце-супостате?
Ти проти кого зброю повернув?
Свою країну став четвертувати,
Цю розпаливши непросту війну?
Мовчала ніч, як завжди, безголоса,
Читала в тиші мамині думки…
А над Донбасом пропливала осінь,
Й стікали кров’ю наші вояки.
Лежить матуся. Й очі не закрила.
І серце стука, ніби метроном.
«Якби ж то мала ангельські я крила,
Була би там,» – бесідує зі сном.
Не помогло матусі і снодійне,
А ранок як спустився від зірок,
Подарував дзвінком святу надію:
«Поранений, але живий… синок!..»
15.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705389
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
[i][b] [color="#b51616"] Давненько це написано...
Чи ж змінилося хоч щось?..
Так...Шлях обрано НАШ...
Не хоче ВВ?.. А нам то що?...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1216a1"]Знову, синку, iдеш ти iз дому,-
Мою душу журба обiйма...
Та учись ! Не жалiйся на втому,
Тобi розум Бог дав недарма.
Може ти проживеш більш достойне,
Не забите нуждою життя,-
Коли зборем часи непристойні,
Шо звалилися в наше буття.
Мо' розквiтнуть ще розуму стяги,-
Поколошкаєм сiре ,,мурло'',
Що до повного краху й зневаги
Україну й народ довело.
Та знайдемо шляхи доленосні,-
Вони є... Вони поруч...Іди...
Європейці всі нам суголосні,-
Тільки ЦЕЙ все штовха до біди...
Ми пішли...Бо несила так жити,-
У ярмі...У братерській борні,-
Біле ганить, а чорне хвалити,-
І тобі вже несила, й мені...
Ти в Росію нерідну із дому,
А у нас інше лихо,- зима...
ТОЙ,- морозом нас хоче,- у кому,-
Росіянин?..Різниці,- нема!..
[u]Ми усіх захистим від бендерів.-
Кого холодом, кого,- вогнем...
Брехня Геббельса... Рев БТР ів...
Ми примусим до миру!.. Зігнем!..
[/u]
Щось не гнемся!!! Вже ЇМ треба гнутись...
[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705407
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
[b][i][color="#cc00ff"]Я сьогодні на роботі,-
А довкола діти...
Стоїть осінь в позолоті,
Є кому радіти!
Всі кумедні та смішні,
Малюки й малЮчки...
До душі усі мені,-
Їх маленькі ручки...
Сіла з ними в холодочку,
Всюди сміх та гам...
Затишно у нас садочку,-
Дітки - мій бальзам!
08 12 2016 р
Вікторія Р
[/color]
[/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705476
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
І ось ми в школі… Перший наш дзвінок…
Зустріла школа нас - відкрила двері.
Скоро почнеться перший наш урок,
Невмілі букви ляжуть на папері.
Країна знань - наш край «Пиши – читай»,
Вона, як мама, кожен день стрічає.
Ми діти України – пам’ятай!
І іншої країни в нас немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705339
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Я долю свою вистелю любов’ю
До тебе, земле, й рідної сім’ї,
Поради попрошу в самого Бога:
«Дай мудрості для всіх дітей твоїх!»
Я долю свою вишию хрестами,
Червоні й чорні поряд покладу
І вип’ю все те спраглими устами,
Щоб відвернути від землі біду.
Я долю свою квітами засію,
Щоб звеселити ними білий світ,
Щоби навік затямила Росія,
Що маєм свій, прадавній заповіт:
«Із Волею і Правдою лиш жити
На Українській праведній землі,
Нікому і ніколи не служити.»
З прадавніх літ сам Бог нам повелів.
23.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705218
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Летіла ластівка, летіла
Через ліси, моря, поля,
Несла і душу свою, й тіло,
Домівку бачила здаля.
Вона давно цього чекала
І навіть марила у сні,
Не дні – години рахувала.
Тепер завдячує весні.
Земля і пахне, і парує,
Крилу наснаги додає.
Любові вибір і добру є –
В гніздо б потрапити своє.
Воно єдине й найтепліше –
Там ластів’яти перший зойк,
Тому воно і найрідніше,
Бо хто відчув це хоч разок,
Той знає інші ціни й цілі –
Приходить все це із життям.
І ластівка, що уціліла,
Те саме скаже. Це затям.
Летіла ластівка, летіла
З весною разом на крилі,
Несла і душу свою, й тіло,
Щоб стати втіхою мені.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705015
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Чи то погода нами пише,
чи ми про неї кожен день,
коли душа на ладан дише?
Але не меншає пісень.
Зима мелодіями жовтня
манила цілий листопад
у дні і ночі допотопні,
а нині рухає назад.
І ніби тане, і не тане,
і замерзає на ходу
душа з душею на біду,
яка ось-ось і …не нагряне.
Засніжило усе неждане,
та знаю я, куди іду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705113
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Витоки роду мого,
Української витоки нації...
Чого кричиш, росіяне,
Там, де не маєш рації ...
Витоки роду мого
З чистих джерел починали :
Бога святого з небес,
Слово Його шанували.
Батько і мати свій рід
Вели на світла дорогу,
А перед мудрістю літ
Били поклін до порогу.
Землю свою берегти
Від хижого ворога - звіра,
Треба - то кістьми лягти,
Честь жила в цьому і віра.
Нема у вджерелах моїх-
Смерть нанести у розвагу,
Що тече в жилах твоїх...
Страх ти обрав, - не повагу.
Світлом було дитя,-
Світло було в пошані...
В тебе - людина- сміття,
Як в людськості точаться грані.
Спокій і мир на землі
Скарбом були безцінним,
Для тебе життя людські -
Кульбабки птахи легкопінні
Витоки звідки твої ?
Навіть не маєш нації...
Нищиш народи малі...
Болю і сліз деградації.
Чого верещиш, москалю,
Потискує зрадою в плечі ?
Паля... предовгого паля...
Його вже встромив ти , до речі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705130
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
[b][i][color="#ff00c4"]Рідна хатина,
Низенькі віконця...
Зріє калина,
У променях сонця!
Густа і крислата,
Біля криниці...
Побілена хата,
Круг неї косиці...
Рябенькі та сині,-
І любо мені...
Йде ненька в хустині,
Співає пісні!
06 12 2016 р
Вікторія Р [/color]
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705141
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Нам роки весноньки несуть
І красні літечка.
Життя людського справжня суть –
Жили щоб діточки.
Щоб не кінчався родовід
І небо зоряне,
Світились роси щоб в траві,
Поля щоб зорані.
Рясніють хай густі жита,
З небом стрічаються,
Життєва казка золота
Хай не кінчається…
6.06.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705011
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 06.12.2016
Я чула, що шепоче дощ... Він вже полив і плющ, і хвощ.
Маленькій яблунці сказав тихесенько: "Рости! Рости..."
А вітер грушку поламав, він їй шепнув: "Прости! Прости..."
А там, де гнеться верболіз, прогнав додому сімох кіз,
бо гризли вербу молоду. А пастуху крикнув: " Іду!...
Отару вже додом гони... Трудились ніженьки твої !"
Він біг із річкою. Шумів... Він наше полечко полив.
Хотіли ж пити гарбузи. Просила й морква: "Поможи!"
Пити хотіли кріп і біб, то ж дощ мерщій туди й побіг.
Злякались малі огірочки, всі заховались під листочки.
Бо ж гарний дощик йшов... Рясний!
Сміявся пастернак: "Лий! Лий!"
Я чула, що сказав їм дощик...
–Ростіть на кашу і на борщик!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704636
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 06.12.2016
Ти заблукав в засніженому місті,
А я ось тут, де тепло, де весна.
І почуття такі гарячі й чисті,
В моєму серці, тільки я одна...
Зима тобі засипала обличчя,
Холодний вітер рве на всі боки.
Тебе моє серденько в гості кличе,
Живе кохання в ньому всі роки.
Я попрошу щоб вітер стих допоки,
Ти будеш йти, чекатиму тебе.
І хай летять у безкінечність роки,
В обійми ти пригорнеш все ж мене.
Я зазирну в твої зболілі очі,
Теплом зігрію душу, щоб вона.
Не знала смутку більше і щоб ночі,
Тепло нам дарували, як весна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704683
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 06.12.2016
Мій самотній ліхтар, наче принц із дитячої казки,
Кожну ніч в обладунку чатує мене під вікном.
Загортаюсь у плед мериносовий, грубої в`язки,
І про все забуваю, казковим охоплена сном.
Цілу ніч мій ліхтар грає в піжмурки з клоуном-груднем,
З хуртовиною в парі придворний ведуть менует,
А на ранок собі синій шалик лишає ажурний,
Ще краватку-метелик та біло-іскристий берет.
Увесь день чорний крук щось гаркаве шепоче на вухо,
Обіймає за ноги гілками тонка алича.
Та дрімає він мовчки, шовковим огорнутий пухом,
І сніжинки додолу злітають з міцного плеча.
А вже в час, коли вечір вогнями запалює місто,
Знов ліхтар на сторожі в моє заглядає вікно.
Мовчазний мій атлант супроводить мене у дитинство,
Щоб в моєму житті хоча б трішечки світла було.
06.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705042
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 06.12.2016
Вона сурмить під час тривоги,
До бою кличе вояків,
І рано-вранці усіх будить,
Щоб поспішали на сніданок
І не спізнились на обід.
Увечері відпочиває,
Оголосивши всім відбій,
Та й спати і сама лягає
Хоча би трішки, хоч на мить.
Настане день наступний новий
І знов сурмить підйом вона
Ця вірна подруга військових,
Що завжди з ними.Це...(Сурма).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704797
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Розповзлись густі тумани,
Сиво-кучеряві,
Річку вкрили і лимани,
В воду заглядали.
А там – рибки-дзиги грали,
Мили лисці ноги,
В очеретяному раї
Не чути нікого.
І здалось на мить туманам,
Що й вода примовкла,
Бачать: лисочка тримає
Рибку світло-жовту.
Верби коси опустили,
Ними п’ють водицю,
– Шкода рибку, –так просили
Дику вони птицю.
Як тумани піднялися,
Сиві та лапаті,
Дві пташини обнялися…
Не веліло спати
Сонце, що ледь пробивалось
Крізь густу завісу.
Хвильки бігли, ніби грались,
По водиці, звісно.
26.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704813
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Біг по лісі Їжак. Тихо... ще й ховався. Аж тут Вовк під кущем:
– Ти куди зібрався?!
У клубок згорнувсь Їжак. З ким тут розмовляти? Бо за ніс
схопить ураз, чи відгризе лапи.
– Там, за річкою, дають все, хто що захоче. Хочеш курку?
Гусака? Він голосно ґелґоче. Безкоштовно роздають якісь
меценати. То ж біжу, щоб і собі щось хороше взяти.
Голосно сказав Їжак, а сам думав:
– Втекти б... А як?...
– Що ти кажеш?– на те Вовк. Що ж тут міркувати? Не так
часто забігають до нас меценати.
І побіг, побіг мерщій... А Їжак зостався. По дорозі сірий
Вовк у сільце попався.
Дармовий буває хліб... Як забрать, чи вкрасти. Та хто
інших ображає – в сільце може попасти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704871
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Якщо на тому світі,
у астралі
реальні сни: і квіти,
і печалі,
а у саду – всі радощі мої,
я житиму іще,
як і живу донині
і вітром, і дощем,
весною – у долині,
де є любов, і щем,
і плай, і кураї –
мої аі*
на тихій полонині,
коли о тій
навіяній годині
я обнімаю
талію її.
[i]* - міцний напій, модний у поетів срібного віку.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702858
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 05.12.2016
Сплітаю вінок із ранкового листя
ще сонного сонця, вплітаю себе
у це дивограйне суцвіття, ігристе,
у це миловиддя яскраво-руде!
І, мов літачок, запускаю у небо.
Виблискує радісно жовте крило.
Лечу понад містом, а поруч і гейби
пів світу, що снігом за ніч замело.
Отак летимо аж за сині озони,
у гості до світлих ранкових Богів.
А янголи дзвонять у сонячні дзвони.
І щастя вихлюпує із берегів.
Затоплює вулиці сонний ще овид,
віконні рядки, що стають все ясніш.
І день розпогоджує заспані брови.
А серце поета народжує вірш.
5.12.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704895
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Бачу, віршів про кохання у тебе все більше,
Мабуть, ізнов ностальгія потай за душу бере?
Дні, що минули, не кращі були і не гірші,
Тих, що тепер.
Нащо укотре пригадуєш трепетні губи,
Наші збентежені руки та іскрометність зіниць?
Віриш, не тепло. Крижинами сковує грудень
Світло зірниць.
Так уже сталось. Усе, безперечно, минає.
Синіх тобі горизонтів та кумачевих вітрил!
Просто тепер ти знаєш, що у житті така я:
Мед і полин.
05.12.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704958
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
[img]https://img-fotki.yandex.ru/get/15481/234806620.4/0_1191d9_10744470_orig.gif[/img]
Накинь обіймів шаль
мені на плечі
із ниток трепету,
чекання і тепла.
Ці жести, як ніколи,
є доречні,
коли на холод
і морози прирекла
Зима…
Паломництво снігів
грудневих
мережить соняхи
високих ліхтарів.
Насіння сиплють тіні,
а дерева,
немов Атланти,
що поривами вітрів
вклоняються до сонця.
Вщухне гамір,
медовий місяць
заглядатиме в димар.
Завія шаль в’язатиме снігами
аби у ньому грівся
соняшний ліхтар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703869
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 05.12.2016
Відішлю слова твої в завію
І тумани загорну в сувій.
Понад світом вітер перевію
І забуду навіть голос твій...
Так себе вмовляла проти ночі,
Щоб у снах іти услід тобі.
І вела думки свої жіночі,
А вони губилися в юрбі.
А зима вже знову норовила…
Снігом засипала… А мороз
Витинав на шибці диво крила,
Сковуючи все у лід-гіпноз.
Віхола злітає понад хмари
Та кружляє у танку дарма.
У словах твоїх не стало пари,
Поміж нами відстань...і зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703877
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 05.12.2016
Падаю…
Падаю… падаю… па-до-лист…
Падаю в очі твої густини металу.
Падаю просто в серце. Палає міст
від полонин
до найвищих вершин Непалу.
Десь
поміж ребрами крихти твого тепла
ще зберігатиму я на межі застуди.
Засіб від кашлю - вермут і конопля.
Власне, здорова
( а що ж так пече у грудях?!)
Чуєш
(підшкірно) ще осінь мою п'янку.
Майже клітинно вдихаєш її, іскристу.
Чи покохаєш паморозь цю терпку,
як у долонях
не лишиться більше листу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703286
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 05.12.2016
Повіяв сильний вітер – і "капе́ць"!
Ми на три дні одрізані від світу,
мов пращури в добу палеоліту,
запалюємо чахлий каганець.
З нудьги сусіди на той вогник йдуть.
Потріскують тихенько в пічці дрова,
невимушено точиться розмова
про все на світі, без вникання в суть.
Хоч піст, та час вечері вже настав.
Картопелька готова для застілля,
із льоху дістаємо "різносілля" –
що Бог послав,.. а Він таки послав:
капусту, помідори, огірочки,
салати різні, перці та грибочки,
і скибочками в банці кавуни
(здалися найсмачнішими вони).
Ласкає слух графинів ніжний дзвін –
з'явилася малинова наливка,
духм'янить на всю хату аличівка –
у всіх вже слинки, ледь не до колін!
Тож аличівка перша потекла,
бо всім ликерам може дати фору...
І спокій ліг, немов під омофором,
розлившись в домі хвилею тепла.
Коли б поси́діли так щиро, без ТВ,
а отже, без убивств, страшних аварій,
без гніву на верховний серпентарій,
їх декларації, без казнокрадства,
безкарності судійського трюкацтва
і без огиди, що якась сволота
нас тягне до рашистського болота,
без жертв терору, вивержень, цунамі...
О, як "верхи" збиткуються над нами!
Масоване тотальне зомбування
вбиває насолоду спілкування,
забивши мізки страхом бід сповна...
Селяни – мої милі добрі гості,
без пафосу говорять щирі тости,
всі розуміють: лихо в нас – війна.
Тож перший тост – за воїнів – до дна,
і в повній тиші, з болем і в сльозах –
загиблим дяка, що на Небесах.
Ми маємо цей мирний, гарний вечір,
бо жах війни вони взяли на плечі...
Ще всякі в нас точилися дебати,
та думка в глибині душі – одна:
закінчилась би клята ця війна,
солдати всі вернулися до хати,
відкрито радість ми могли б сприймати,
а не крізь ґрати болю через втрати...
Достойних вшанувавши поіменно,
ми відродили б край благословенний.
5.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704858
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Шановні друзі і колеги! Незабаром новорічні свята, Миколая, колядки, щедрівки, тощо.
І ця пісня написана саме для виконання дітьми на новорічних святах, ялинках, шкільних ранках.Якщо вона вам сподобалася і ви бажаєте, щоб її заспівали, чи поставили у вашому місті, селі,у вашій школі чи будинку культури - звертайтеся, надішлю мінус.
Слова, музика - Микола Шевченко
Виконання - Марина Романович
1
Я колядочки вивчала,
і щедрівки вчила теж.
А зима сніжком примчала,
буде радощів - без меж!
Коляд-коляд-колядниця!
Пританцьовуй і радій!
Сяють усмішки на лицях,
Гарним буде рік Новий!
Приспів:
Я нащедрую, до хліба й до солі,
Наколядую щастя нам.
І Святому я Миколі,
побажання щастя-долі,
через свою пісню передам )2 рази
2
З Новорічними святами
привітати хочу всіх.
Ходить селами й містами
Миколайчик на поріг.
Втіху і любов дарує,
українцям в кожен дім.
Хай щедрівочку почує -
святкувать хутчіш ходім!
4 грудня 2016року
Посилання на музичний файл:
https://soundcloud.com/mykola-shevchenko/ya-nashchedruyu
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704762
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 05.12.2016
"не буду журитись нічим я
а ще закохаю у себе
якогось хлопчину з очима
відтінку осіннього неба"
(Наталя Пасічник, Спалювання Листя)
Така закохає. Не диво.
Забуде хлопчина про дійсність
І прийде до тями (можливо)
В сріблясто-блакитному місті.
В тім місті примарні бажання
Мов іній вкривають сади -
В садах тих спокуси кохання
У вічність прослали сліди.
Там листя дзвенить кришталево,
Там все еманує магічність.
О, Сніжна моя королево,
Для чого та вічність?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701338
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 04.12.2016
Горобиновий рай,
а у ньому срібляста дорога,
в снігу квітне розмай,
в душу тихо закралась тривога,
білий сніг замете
всі стежки до твойого порогу,
біла віхола жде...
замітає життєву дорогу.
Не губися в снігах,
озовися в раю горобинім
і любов на вустах
пронеси там, у щасті родиннім,
де кохання цвіте,
не торкають сніги, ні морози,
там, де вічна любов-
там шумлять горобинові грози.
Горобиновий гай,
в ньому спів солов'я пам'ятаю,
горобиновий рай,
вперше тут ти промовив:- Кохаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704721
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
сухі древа
здіймають чорні гілки,
наче старі покручені руки –
у мовчазній мольбі,
так здіймають
агресивні люди
судомно стиснуті кулаки –
у безсилій злобі:
небо над ними – сіра дуга ярма,
сонця нема –
сон-смерть-зима?..
агресивні люди обов`язково
у гнівливій завжди боротьбі
вимагають мук і крові
всім порівну – і собі…
супроти всього живого
підносять чорні висохлі кулаки:
хто світло в пітьмі бачить – зрадники!
бо відмовляються трепетати
від насолодної мазохістської муки
усуціль зазублини і жорсткі тертя –
фанатично мусолять догми
і чужі нав`язані поняття,
почуття:
чому у центрі уваги – Подвиг муки розп`ятя,
а не Воскресіння – символ Радості і Безсмертя?..
символ Любові і Перемоги Життя…
…сіють бездарно ненависть і страхи
духовні євнухи –
рабам погоничі і пастухи
04.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704733
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
Безлистий парк – мов натяк камасутри:
там вітру простір в безлічі шпарин.
А небо вбралось в екзотичні хутра
якихось дивних рідкісних тварин.
То сніг, то дощ. То раптом дощ із снігом.
Картатий брук змінився на муар,
лякає ожеледиця набігом
і двірники пильнують тротуар.
Дорога в лавку млява й неохоча.
І в сонця зранку настрою нема.
І на каштані вóрони пророчать,
що в цьому ґерці виграє зима.
Лиш парк давно своїй скорився долі,
закинув одіж в шафу до весни.
Ґвалтує вітер стовбурини голі,
впадають крони в летаргічні сни.
04.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704734
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
[img]https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSZynH6xlBXgXCahJVTpUdTSpm-dEZOO3meY_F0ABR7u0kuikOBRw[/img]
[color="#060e2b"][color="#350a8c"]Зима вже хукає в долоні.
Все сипле й сипле білий сніг.
Він пір"ям падає на землю,
І килим стелиться до ніг.
Ялини вбрались в білі шати.
Красуні справжні лісові.
Червоні грона горобини
В обійми горне сніговій.
В красі казковій ліс дрімає,
Під співи злої хуртовини.
Його морози не злякають,
В дерев тепленькі кожушини.
Вітрисько гонить сірі хмари,
Шугає в кожний закуток.
Йому би вирватись на волю
Отам би він ушкварив рок!
Зима все водить хороводи.
Вступила вже в свої права.
Усе кругом причепурила.
Милують око ці дива![/color][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704703
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
Ніч полонила гори,
Тихо зійшла в поля.
Пташка крилечком горне
Ближче своє маля.
Слухають шепіт річки
Місяць ясний, зірки –
Вірна сторожа нічки,
Найнята на віки.
Ранок іще не може
Ночі перебороть.
Сонечко не тривожить
Стомлений теж народ.
Ніч – то не тільки диво –
Загадка не проста:
Тих, хто любив, збудила,
Й стрілися їх уста.
30.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704603
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
[youtube]https://youtu.be/Hfno-suLMmc[/youtube]
На вулиці старенький музикант
Сумний мотив виводить на струні.
Потертий фрак, пошарпаний футляр,
Монетний дзвін на бархатному дні.
Приспів
Благословенна мить –
Це музика звучить,
І лине у блакить
Невпинно.
Мелодія сумна,
І схлипує струна
Любов в житті одна
Єдина.
Мелодія летить поміж дерев,
На брук лягає, наче в напівсні.
За мить її недбало підбере
Байдужий шум людської метушні.
Чому ж в мені ця музика звучить,
Немов малює дивне полотно?
Старий скрипаль уміє роз`ятрить
В душі любов, що втрачена давно.
Наталя Мазур
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704524
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 04.12.2016
[i][b] [color="#bd2615"] Захід…...Заробітчани…
Безправні…Вразливі…[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#101fa3"]Дикий Захід… Давно загниває,-
А все ж пахне…І вабить комах…
Пара бджіл з жовто - синього краю
Працювали тут…Совість – не страх
Були стимулом доброї праці…
Та ще ЄВРО,- бо гривня пливе
В їхнім краї в багаті палаці,-
А їх Рій,- у хрущобах живе…
То ж бджолині горбатились справно,-
Хоча Трутню це - не до лиця!..
Все робили і швидко і вправно,-
Та все йшло до сумного кінця…
Бо Цариця сім*ї тої ферми
Оком кинула Трутню услід,-
Хоче, бач, жовто - синьої сперми,
Хоче новий, таємний обліт…
Поруч крутиться (знову ці біди!..)
Тремтить крильцями… Посмішки зов…
Сіє поряд кохання флюїди,-
Та не вперше,- не гріється кров…
Все б нічого,- роботи багато,-
Та Цариця - не перша уже…
То ж,- зароблене в руки, й до хати…
Гидко бути таким протеже!..
[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704545
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 04.12.2016
Вітри північні атакують острів,
Руйнують рифи захисні.
А їхні стріли, незбагненно-гострі,
Корали кидають до ніг.
Розбурхалося океанське море,
В душі моїй — глибокий штиль.
Хіба природа сум оцей поборе,
Що нависає звідусіль?
Вона змагається сама з собою,
Лютує на усі лади.
Причал перекликається з журбою —
Розмиті там твої сліди. 24/11/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702741
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 03.12.2016
Кто не читал прекрасное стихотворение поэта из Ялты Адольфа Зиганиди "Криница прошлой памяти", повторю его на своей странице, чтобы мой читатель не искал его среди многочисленных произведений автора. Неоднократно читая это стихотворение, я каждый раз не могла сдержать улыбку в одном и том же месте. У меня возникало желание написать пародию. Но чувствовала, что одной той строки не достаточно, чтобы понять мысль Зиганиди, поэтому решила использовать "мысли на расстоянии",то есть, своего рода ответное слово лирическому герою стихотворения "Криница прошлой памяти". На Ваш суд - мой эксперимент:
(Адольф Борисович назвал его реминисценцией)
Адольф ЗИГАНИДИ
КРИНИЦА ПРОШЛОЙ ПАМЯТИ
Криница прошлой памяти полна:
под лестницей стоит дружок мой - "ЯВА",
открыта вся огромная страна -
единою тогда была держава...
Шоссе раскалено, асфальт блестит,
чужак на "Яве" - вычисляю сразу,
отринув кайф спокойного пути,
в привычную вхожу азарта фазу.
Прикидываю, как бы обогнать,
соперник визави, видать, серьёзный,
придётся терпеливо случай ждать,
и чувствую уже свою нервозность.
Вот догоняем пыльный самосвал,
идём по виражам крутого склона,
там, впереди Байдарский перевал
и я попытку делаю обгона.
Явист иногородний, не крымчак -
и шлем на нём, и импортная кожа,
уверен, что не попадёт впросак,
и хитро ухмыляется всей рожей.
А я дорогу знаю, впереди
есть старого участка ответвленье,
вхожу в вираж вперед на полгруди,
и выгодно использую мгновенье.
Давно "на ты" с шоссе своих широт,
десяток лет - уже заматерелый,
и вот вхожу в закрытый поворот
с достоинством английской королевы...
Впиваюсь в звонкий холод родника,
подкатывает этот...посрамлённый,
и вот ко мне протянута рука,
я жму её, как будто век знакомы.
Галина ЛИТОВЧЕНКО:
КРИНИЦА ПРОШЛОЙ ПАМЯТИ-2
Разглядываю новую Ямаху,
А вспоминаю старенькую «Яву».
Ох, натерпелся (было дело) страху,
Хотя «на ты» я с байкерским уставом.
Адреналин толкнул когда-то в плечи,
Прикид из кожи, шлем крутой, бандана.
Ну, думаю: сменю немедля свечи
И можно – на юга́, к Мердвен-Шайтану*.
Дорога-то доселе не знакома,
Но есть язык и старенькая карта.
И вот уже я сотни вёрст от дома,
А за спиной пищит от зноя Ялта.
Лечу вдоль моря, лес шумит на склонах,
Любуюсь мельком бурунами пены.
И вдруг – попытка наглого обгона:
Какой-то местный, из аборигенов.
Я хоть – дончак, но «мы – не лыком шиты»,
Не уступлю ни в коем разе трассу.
Он, как и я – на «Яве», значит – квиты,
И ни к чему мне эти выкрутасы.
Видать, ему под хвост вожжа попала.
Мол, я крымчак, а стало быть – хозяин.
Закрыл обзор нам выхлоп самосвала,
Исчез мой визави, куда – не знаю.
И тут я чуть не умер от испуга.
И тут мне в самом деле стало страшно.
Ведь не желал я вовсе смерти другу!
Уж лучше бы сразились в рукопашной!
Уже не рад ни Крыму, ни Байдарам.
Сидел бы лучше возле Дона дома…
Навстречу мне… Стервец!!! Каким «макаром»?!
И лыбится, как будто век знакомы.
Используя ресурс ума и «Явы»,
Перехитрил, хоть вылез вон из кожи.
…Вот вспомнилась великая держава
И тот крымчак с улыбкой во всю рожу.
* Шайтан Мердвен (Чертова лестница) перевал через основную гряду Крымских гор, которым пользовались до сооружения Байдарского перевала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470101
дата надходження 03.01.2014
дата закладки 03.12.2016
Прекрасна мить...
Коли з Небесного ковша
Бог зорі висипає...
Зіроньку кожну з радістю вітаю
І ніжним променем вона мене торка...
І линуть з кожноі
Мелодіі чарівні....
Скрипалю...Райських утішителю садів...
Своім талантом... дав шматочок Раю...
Я завмираю... на твоій струні...
Твоя майстерність
Виткана з краси...
Непереборна криється в ній сила...
Напоіть щастям всі душі кутки...
Троянди квітнуть посеред зими...
Гейзери піднімаються бурхливо
З глибин святого джерельця...
Струна тремтить...і плаче...і сміється
Поки вулканом лава не прорветься...
Накриє щастям...втомлені серця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703589
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 03.12.2016
Пише Катька в інтернеті до Львова подрузі:
Катька:
-Как там, Машка, в вас дела,
в бандерской окрузе? Как там Стьопка,
как семья, как твои засранцьі,
Светка вьіросла твоя- кавалерьі, танцьі?
Маруська:
-Знаєш, Касю,...жиємо, корову тримаю,
свіже сало каждий день, як причастє маю.
Та я добре сі тримаю- крілі, кури, птиці
та й добром всіляким нині набита півниці.
Ну а ти, чула, бідуєш: ні бульби, ні сала,
а торік, жи нас годуєш,- риком ти кричала.
Я ти певно, коліжанко, зготую посилку-
трохи бульби, бурака та венгерку сливку.
Катька:
-Да ну шо тьі, Машка, сльіш, зачем- да ненада,
я вот скора буду жить, как шикарна панна,
есть один тут у меня, пацан,- он ис жиром,
пригляделса уж давно, стал моим кумиром.
Маруська:
-Би с сі, Касько, ти встекла із своїм кумиром,
в хаті- пустка ні гроша, кишині всі в дирах.
Та, який же він кумир? Касько! Розпни вочи,
сховалосі за стінов, як смерть серед ночи.
Чи ти, Касько, сі сказила, та то перший злодій!
Казав Стефко- крав капусту на нашім городі.
Крав на нашім, на сусідскім- по цілій країні,
то тому так жиємо, у такій руїні.
Всьо зижерло капустині, яке тілько мала
і ти знаєш? Жи го навіть с...ка не напала.
Видно му тута капуста так бебухи здула,
жи сі мусіло сховати за тутого мура.
Та капуста шкодит дуже, може навіть вмерти-
дам ти, Касько, їден лік, запиши рицепти:
Шклянка води із кирниці, дай трохи касторки,
а як то йму не поможе, най си вип'є хлорки.
То, напевно, йму поможе- так бабці казали,
такой правда, бо від того болячки втікали.
Так, Касуню, старі люди хороби лічили,
а би нам такі пани довго в світі жили.
Бо без них ми ніц не варті- ні ми, ні держава,
як не крав би ту капусту, де би була слава?
Добре, Касю, будь здорова- йду пачку ладити:
ти положу кусок сала, бис мала мастити.
Шо то варта пісна бульба, пісні макарани-
не забудь ше написати та й до цьотки Ганни.
Стефко єйці з під курей по стайни збирає,
до бутля на три літри в ґазету складає,
хліба з п'єца рум'яного, та й кобаси ківко-
Би ти було, коліжанко, солодко- не гірко.
Капуста- долари, п'єц- пічка для випічки хліба на
дровах, півниця- холодне приміщення для зберігання
овочів та фруктів на зиму, бебухи- живіт, мур- стіна,
ніц- нічого, стайня- приміщення для худоби та птиці,
ківко- один круг ковбаси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704523
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
То не паморозь упала –
рання сивина –
Скроні так розмалювала
юнаку війна,
Йшов туди, веселий, чорний,
ямки на щоках…
Бій запеклий був учора…
І… одна рука…
Непритомний впав… у шоці…
Мов мерця, звели…
Вже не ямочки у хлопця –
рани зацвіли.
Лиш ясніли очі, сині,
задивились в вись…
«О, яка ж вона красива!
Війни де взялись?!
Що ділити хочуть люди?» –
Спрагу п’є душа.
Санінструктор: «Жити буде!..
В госпіталь рушай!..»
То не паморозь упала –
рання сивина,
Ямки кров’ю малювала
юнаку війна.
18.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704404
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
Ми були вже за крок до волі,
Та тільки ж де тепер вона?
Чи ми заручники недолі?
Чи в тому наша є вина?
Так легко знову обманутись,
Хоч вся довіра – на нулю.
Це – ніби риф не оминути
У шторм великий кораблю.
Ми вже були за крок до волі,
Ми знали вже її в лице,
Та так написано на долі:
Почастували нас свинцем.
Ми вже були за крок до волі,
Ми вже відчули її смак...
Лиш запеклися в серці болі...
І міцно стиснутий кулак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704396
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
раненько сьогодні
сонце вибігло на газон – босе,
обмінялися мимовільно ми
потаємно-схвальними
посмішками:
бо – на газоні трава
зелена-жива,
хоч уже й на самому дні
календарна осінь…
та одразу ж чиясь ревнива рука
розгорнула припасену штуку марлі,
покотилась кульгаво штука
і полинули до землі
білі м`які хвилі –
воланами-рюшами заметілі
побігло сонце простоволосе
одягтися, взутися у вовняні чобітки,
чи биті біленькі валянки…
довго видно його не було,
вже й до вечора діло йшло,
вікно
у гераневий сон хилило,
коли ж
на хвилину ясну
одну – визирнуло:
овва!
яка невпізнанна
красива панна –
Снігова
Королева…
у горностаєвій білій накидці,
у високій песцевій шапочці ,
рукавичках пухових –
у дорогих зимових обновах:
білі шеврові сріблом цяцьковані чобітки,
на золотих підборах – срібні підківки
сонце
глянуло схвально
на своє відображення у вікні,
потайки усміхнулось мені,
і на кухонному підвіконні –
білі-рожеві-червоні –
зацвіли герані…
29.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703684
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 03.12.2016
моя найперша пісня,якій в цім році виповнилося 20 років...тоді не було таких можливостей,як зараз, під мою наспівану мелодію колега Лілія Левицька добирала ноти , які збереглись...співали цю пісню на вечорі зустрічі з ветеранами війни...для них вона була близькою, люди плакали й просили виконати ще...потім якось час стрімко полетів вперед й усе забулося,...ось ,в старих записах знайшла зараз..бачу багато недоліків, та залишу...так, на спогад))
Рідне місто моє...
У чарівному сяйві весни
Де за течієй човник пливе
Як завжди, ти найкраще з усіх
Інгулець, рідне місто моє...
Приспів: Ось і знову летить –
Лише пісня зі щирих сердець
Як без тебе прожить
Дорогий, рідний наш Інгулець.
Серед поля запеклих боїв
У жорстокії роки війни
Інгулець, ти, браток, посивів, -
Та сади твої знов зацвіли.
Приспів: І барвінок цвіте
І шумить степовий вітерець
Молодіє й росте
Рідне місто моє Інгулець.
Тут лишилось дитинство моє,
Де в садах мріють білі хатки
До схід сонця трудитись стає
Мій народ, всі мої земляки.
Приспів: Знов і знову летить –
Лише пісня зі щирих сердець
Як без тебе прожить
Славне місто моє Інгулець...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700076
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 03.12.2016
Схоже, зима – календарна, справжнісінька, свіжа!
Плями чорнильні дерев на папері снігів…
Світ молодіє, немов перекинулась діжа ─
І розіллявся кефір уподовж берегів.
Щось неймовірне і світле витає в повітрі:
Мов у дитинстві, ти й досі ще віриш в дива,
Де звичайнісінький сніг – це пушинки на вітрі,
Що сповіщають наближені кроки Різдва.
Коло за колом мотає дистанцію часу
Ревний дзиґарок, поскрипує десь у кутку.
В серці плекаєш, немов новорічну прикрасу,
Мрію про свято, тендітну, яскраву, крихку.
Ще один рік – подарунок добродійки-долі,
Ще одна змога надихатись вволю теплом,
Де за столом у близькому родинному колі,
Мов до святинь, до людей припадаєш чолом.
Мовчки зсередини світишся, тішишся збоку,
Дякуєш Богу і просиш надалі того ж!..
Грудень – остання глава у нотатнику року,
Все, що найкраще, в наступний бери і примнож.
[img]https://detstvo.md/wp-content/uploads/2015/11/ssw.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704000
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Одинокий бусел задививсь на воду:
-Чи то я причинний, чи не маю вроди?
Лист спада осінній із дерев останній,
А в моєму серці думки на стенанні.
А в моєму серці гостя - студениця
Та ще осінь денно що тая сестриця.
Пір’я напинає вітер сиво-рунний,
По тілу пускає тік жалюче-струмний.
І душа: " жива я", - тремтить безголосо,
Сонячне проміння теж лягає косо.
Біжить вода мимо та усе без ліку
І життя скупує на любов, на втіху.
01.12.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704089
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Тьмяний блиск ліхтаря розколихує ніч,
Миготять у танку білокрилі сніжинки.
Щось не можу збагти я однісіньку річ,
Те кохання, що серце вбирає в крижинки.
А слова жебонять тепло-ніжним струмком,
З вуст течуть солодаво-проникло у груди.
Підіймають в душі нищівний бурелом
І - вмовкають, неначе сторонні приблуди.
Тиха тихо сльоза з-під припухлих повік
Зачіпляється краєм тремтячої вії.
А єство неприкаєне в крик, що по вік
Прагне блага любові без штампу повії.
01.12.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704069
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Почалася зима. Побілів чорний ліс.
Хуртовина гасає по полю.
То донизу біжить, то хурделить навкіс,
Гне додолу високі тополі.
А у лісі сосна зеленіє лише,
Хмари гонять вітри норовисті.
Кожен силу для поля тепер береже,
В них рахунки свої, особисті.
Намете, намете кучугури в полях,
Створить казку у полі вітрисько.
Скоро з чорної білою стане земля,
Нову шубку придбає зайчисько.
А сніжинки летять, досягають очей,
На зелених хлібах хуртовина.
Горнуть сніжну перину поля до грудей,
Мов художник малює картину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704175
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Простелю я слова
І загорну їх в душу
І до Вічності я
Пронесу по- життю
Не змарную Любов
Її слухати мушу
Бо любов до Вкраїни
Це память свята.......
Приспів:
Хай не зронить сльозу
Рідна мати за сина
І хустиночку чорну
Не повяже вдова
Бо та кожна сльоза
На щоці у калини
То не просто калина
Так плаче Вкраїна моя....
І нехай ті слова
Западуть мені в душу
Прихилю я вуста
До бездонних глибоких криниць
Бо з твого джерела
Пю я воду живую
І молюсь, до твоїх
Я Вкраїно зірниць....
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703838
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 02.12.2016
Він зимоньку дуже чекав
Та й з снігом, першим завітав
Вбрався в червоний фартушок
Й буро- сіренький піджачок
І по гілках радо скакав
Там горобину обривав
Любить насіння з бур`янів
Збира ягоди з всіх кущів
Швидко літає фур.. Фур – фур
Як зветься пташечка? – (Снігур)
01.12.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704008
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Має Рік чотири дочки,
Дуже різні ці сестрички,
Кожній - свої заморочки,
Мають дуже різні звички.
Так, Зима не дуже щедра
На любов, тепло і ласку,
Біля неї все завмерло,
Лиш морозну творить казку.
Вимальовує сніжинки,
Стелить ковдри на дороги,
Повдягала всі ялинки,
В Попелюшки жде підмоги.
Це – Весна така трудяжка,
День і ніч нема спочинку,
Спину гне ця бідолажка,
Відпочила б хоч хвилинку.
У лугах, в лісах, полях -
Мов у колесі та білка,
Руки всі у мозолях,
Вже й забула де мобілка.
В Літа – більше вже часу,
Приміряє сукні нові,
Демонструє всім красу
І картини кольорові.
Ця хоч має вихідні,
На гостину ходить часто,
То прогулянки грибні,
То плете вінки квітчасті.
Золота красуня Осінь
Пожинає всі плоди,
Із волошок – неба просинь,
Впала щедрість на сади.
Має щастя ця красуня,
Хоч не сіяла, не жала,
За любимицю в татуня,
Все готове позбирала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703996
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Зблідла країна - порвали свободи артерії.
Скільки народу скормили голодній імперії?!
Світлі надії розчавлено підло, розтоптано,
Скільки невинних у землю холодну закопано?!
Щебету скільки і світла убито дитячого?!!!!!
Погляду - воля; раби ж бо потрібні незрячими.
Скільки волосся і розуму нені утратили
Власне дитятко узрівши в обіймах горбатої?!
Скільки у полі шукальців накрило заметами?!
Скільки в дорозі ставало голодної жертвами?!
Скільки?!!!
Завіщо?!!!
У чому провину угледіли?
Болем крізь долі - відлуння страшної трагедії.
Наче живі ще - та мертві: без права, щоб вижити.
Гасла режиму:
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Завдання приховують:
"ЗНИЩИТИ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703009
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 01.12.2016
Сумний бува грудень
І в свята, і в будень.
Буває нам здається,
Що й сонце не сміється.
А буває такий год,
Що на день, аж сім погод:
То морозить, то дощить,
А то сніг густий летить.
То дме вітер, аж пищить,
А то й буря закричить.
Бува й сонечко ясне,
День той зиму осяйне,
Іній, слякоть і негода,
В зиму різна є погода.
Надівай частіш кожуха
І ховай під шапку вуха.
Не марнуй даремно час,
Тоді й буде все гаразд.
А щоб голоду не знать,
Треба влітку не дрімать,
Бо що літом припасеш,
Те зимою і пожнеш.
Літом сил не пошкодуєш,
То й зимою не сумуєш:
Є що їсти, є що пити,
Веселіше в світі жити!
Не страшні і сім погод,
Якщо є що класти в рот.
Як дровець ще запасешся,
Той зимою усміхнешся.
Якщо часу не марнуєш,-
Літом й восени працюєш,
Не злякаєшся зими,
І житимеш між людьми!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704062
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
[i] [b]Як уже відомо всім членам КП, у приватному
видавництві Лілії Стасюк (вона ж і «голова
організаційного комітету») (ГОК) планується
видання чергової книжки з колективним
авторством за участю, звісно, і членів «Клубу
поезії». Енциклопедію буде видано із залученням
коштів авторів. Кожен автор переказує на
платіжну картку по 170 гривень вступного
внеску. Якщо автор бажає розмістити текст
більше 3-х сторінок (56 грн 70 коп/стор),
здійснює доплату з розрахунку 25 гривень
за кожну додаткову сторінку. Якщо автор
бажає отримати додаткові примірники,
здійснює доплату, по 69 гривень за кожен
додатковий примірник. Тобто 7 сторінок
кожному автору обійдеться в 270 стор. За
додаткові 5 примірників автори мають
сплатити ще майже 350 грн. Тобто кожен
автор має сплатити у фонд «Енциклопедії
сучасної літератури» біля 620 грн. Зате
матиме кожен можливість ввійти в історію
сучасної літератури! Закмітьте, не української,
а сучасної (тобто світової, позаяк мовою
книжки пропонується окрім багатостраждальної
української, ще й мову «братньої» нам РФ,
а чому не хорватської, польської чи німецької?).
Як на мене, видавництво «Лілія Стасюк і Ко»,
робить гарну справу, популяризуючи авторів,
які мають можливість публікуватись на сайті «КП»
(і не тільки). Причому, вимоги до публікацій в
анонсах видавництва у літературному плані
не прописані, а доля поданих до друку робіт
«покоїться» у волі літературної феміди –
організаційного комітету, про склад якого ГОК
в анонсі чомусь не повідомляє. Ця таємниця
не розкривається також і в виданих раніше
шановною ГОК (а зручніше і правдивіше – Гоп).
Видаватись чи ні – то дуже делікатне питання
і кожен вирішує за себе сам, чи він є складовою
СУЧАСНОЇ (СВІТОВОЇ) ЛІТЕРАТУРИ чи аматором-
віршувальником! Якби анонсувалось вимоги
редакційної колегії, її склад, автори, можливо,
активніше реагували б на ті анонси Гоп-компанії,
і не доводилось би видавцям продовжувати терміни
прийняття творів. Особисто мені затії ГОК
видаються досить ризикованими і... провокаційними.
Адже сучасна література (українська) презентована
такими поетами і письменниками, як Ліна Костенко,
Дмитро Павличко, Іван Драч, Павло Мовчан, Юрко
Андрухович, Оксана Забужко, Лада Лузіна, нарешті
Сергій Жадан і багато інших, які вже пройшли
випробування часом і оцінені прискіпливим ставленням
до них багаточисельних читачів. Нам би, громаді КП,
створити який-небудь літературний ЛІКБЕЗ, перш
ніж пертися в класики. Однак невгамовна жадоба
до "легкої копійки" у видавців і такої ж «легкої» слави
у багатьох дописувачів затьмарює здоровий глузд.
Я особисто до таких заходів я ставлюся з великою
пересторогою! Хай бавляться у "ЖЗЛ" (була колись
така серія, куди попадали лише "не от мира сего")
авантюристи від літератури!
А щодо фінансової сторони проблеми (що є
немаловажним), то я б порадив початківцям сайту
видавати свої твори індивідуально. Вони, принаймні, не
розчиняться у сумнівних «Антологіях» чи «Енциклопедіях»,
а ляжуть на полички бібліотек чи книгарень і будуть
замічені читачами, якщо вони (твори) є достойними в
літературному, естетичному, гуманітарному чи
соціальному плані. Якщо включити математичний
апарат, то можна легко довідатися, що кожна сторінка
видання твору у Гоп-компанії для автора обійдеться
майже в 100 грн. Це велика розкіш для дописувача,
який матиме лише 3 або 7 (хто матиме бажання
прикупити ще 4 прим.).
Книга ж, видана накладом менше 1000 прим.
вважається мертвою. Відтак видавати твори
необхідно таким тиражем, якого було б достатньо
для бібліотек та книжкових магазинів. Шукайте
спонсорів та видавайте твори своїм коштом.
Від того матимете більше власного задоволення
та зробите добру справу для тих, хто літературу
українську, в першу чергу) вважає неабияким
чинником для забезпечення своїх духовних потреб.
Држньо,
Ол[/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703992
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
Спало Полісся, а ніч тихо-тихо моргала
Зорями в небі до наших волинських озер.
Як ти мене тоді, як ти мене зчарувала,
Будемо двоє з тобою навік відтепер.
Приспів:
Квіточко моя, синьоока,
Ми два береги поліської ріки.
Хоч вода у річечці глибока,
Ти місточком, доле, приходи.
Будемо до ранку розмовляти,
Слухати зозуленьку в гаю.
Місяця з-за хмари виглядати,
Наче ми з тобою у раю.
Я про це знав, коли вперше зустрів тебе, доле,
В очі твої закохався навіки тоді.
Кожна розлука в мені відбивається болем,
Може тому, що в душі ми завжди молоді.
Приспів.
Спало Полісся, а ніч тихо-тихо моргала
Зорями в небі до наших волинських озер.
Як ти мене тоді, як ти мене зчарувала,
Будемо двоє з тобою навік відтепер.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703959
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
Розсипався сміх навколо, засвітивсь, де вишня.
То сміялась дівчинонька, я ж просив, щоб вийшла.
Ой сміялась дівчинонька, весело та дзвінко.
Розсипався сміх веселий по зелених гілках.
Місяць срібло сипле ясне, зорі розсіває.
А зі мною та дівчина, а зі мною та дівчина,
що й мене кохає!
Ой сміялась дівчинонька, а я задивлявся.
Знала, знала, моя рідна, що я закохався.
Я сказав, що дуже гарна, мені до вподоби.
Що чекать сьогодні буду її у діброві.
Місяць срібло сипле ясне, зорі розсіває.
А зі мною та дівчина, а зі мною та дівчина,
що й мене кохає!
Будуть нам світити зорі, ясні, аж до ранку.
Зберем срібло в чистих росах вдвох ми на світанку.
Обнімати буду ніжно там, де квітне вишня.
Попрошу, щоб знову завтра у садочок вийшла.
Місяць срібло сипле ясне, зорі розсіває.
А зі мною та дівчина, а зі мною та дівчина,
що й мене кохає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703687
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Ще пахне літо м'ятою п'янкою,
Роменом і волошковим кущем,
Й легким туманом, сивим, над рікою,
Але у серце вже закрався щем.
Біжить життя, складне і швидкоплинне,
І не завжди, як хочеться, живем:
То загрузаєм у життєвій глині,
То в піднебессі птахою пливем.
Постане осінь у твоїм порозі,
Ромен зів'яне і волошки теж,
Не м'ята вже – полин напише прозу,
Накаже: «За своїм здоров'ям стеж!»
А коли осінь в серденько постука,
І в теплих жилах прихолоне кров,
Збагнем нарешті, як болить розлука
Із тим, кому дарована любов.
Деньок осінній швидко пробігає,
Адже для ночі відділив аж чверть.
Тому й зробити все не устигаєм,
Та спішимо, шукаєм слова «смерть».
17.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703693
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 30.11.2016
[i] Навіяне… співом Мірей Матьє і Шарля Азнавура...
І, звичайно ж, "Есмеральдою"...
[youtube]https://youtu.be/ut7oYX1hRSA[/youtube]
[i][b][color="#025a6b"]Нема в житті речей украй негарних,
Як коней без вуздечки й без сідла…
Та вершники є вмілі й незугарні –
Природа їм дарів тих не дала.
Відтак і скачуть кінники на охляп –
Присішк*,
черко́т*,
зубе́л*,
принуки
без…
Губів нема, то нічим вже і в’йокнуть.
Пройти б їздцю гармонії лікбез!
Не всім дається верхове барокко,
Буває недосяжним їм конку́р…
Та кожному впадає те у око,
Що відізветься в серці
як L’Amour.
* * *
...Бо серце не буває вкрай нештепним,
Воно «L’Amour» співає навіть в тих,
Хто з виду некрасивий, недотепний,
Чий мозок у самотині затих…
І враз встає в жокея та умілість,
Що подолає виїздку й конку́р,
Коли йому, на добру Божу милість,
На долю з неба спуститься
L’Amour!
* * *
…І в ніжності ураз потоне хтивість,
Впаде до ніг неждана висота,
Та воля у їздця навік остигне –
Раба з мужчини робить красота![/color][/b]
29.11.2016
_________
* Присішки – стремена, черко́ти – шпори на чоботях,
зубе́ли – узда («Скарбослов». К.: Бібл. Українця. 2000)
[/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703695
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Чому приходиш знов до мене в сни,
Куди тебе я більше вже не кличу?
Я птахою пірнаю сама ввись
І тільки зрідка, інколи курличу...
Чому приходиш знов до мене в сни ?
Ті спогади здригають мою душу...
Ось там... за пагорбом,- зосталось до зими,
Вже спокій листопада не нарушу.
Вже б краще ту доріжку ти забув,
Вона згубилась так, як гублять речі,
Каприз примхливий попри нас майнув
Лиш голос...руки, мужні твої плечі...
Залиш мені мій спокій в листопад,
Хай листя падає..воно ж бо осінь...
А як весна насниться в зорепад,
Скочуся маревом в сріблисту просінь.
Росою встелю я тихесенько траву
У ночі теплої, в вишиванім подолі,
Не клич у сни, я більше не прийду,
В твоїх згублюся лабіринтах долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703727
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Збунтувались сьогодні думки
І примарами бродять довкола,
Так химерно сміються вони,
Відігнати би їх... та не змога...
То камінням зриваються вниз,
То злітають бува вище неба,
Ой, багато у них антреприз,
А глядач лиш один... за потреби...
Збунтувались сьогодні думки
І від них мені вже не звільнитись.
Я заручниця їх на віки,
Певно, треба нарешті змиритись.
29.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703672
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Такое чувство будто крылья
Такое чувство будто я парю
И не могу сказать я вам сегодня
Какой же мир я завтра сотворю))
Вулканы будут,это обещаю
Землетрясения не избежать
И ураганы будут и бураны
Поверьте - ведь со мной не совладать!
Но есть ещё и радуги сияние
Весенний дождь и белоснежный снег
Охапки листьев и моё желание
Дарить.Любить.Нести вам Солнца свет!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703521
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 30.11.2016
[i] [b][color="#db1b1b"]Життя... Спокій...
Людське щастя...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#400e6b"]Ми поряд…Торшер…М’який промінь…
Тут зачіски світлої дим,-
Там милих очей тихий пломінь,
Та подих, сусідній з моїм…
Ще ближче…Так трепетно…Мило…
Довіку б дивитись на це,-
На брівок розведені крила,
На рідне та ніжне лице…
Хвилююча мочка...Знемога...
Торкаю - палає вогнем!..
Як близько вже нам до порогу,
За котрим лиш пестощів щем!..
Забилася жилка на шиї,-
Цілую її і шепчу,-
Про ніжні стривожені мрії,
Про ту, нашу першу, свічу,-
З якої на плаття упала
Розплавлена крапля чуття…
Притислись…Губами припала
Цілує!..Теж шепче!!. Життя!!!
[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703239
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 30.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2016
Надихнув одноіменний вірш
МИКОЛИ МИКОЛАЙОВИЧА
Вже немає дороги у юність
У всіх нас і у мене також,
Старі верби ще нижче зігнулись
І позаду там - сто огорож.
І за божим фасадом - табу,
Не під силу маршрут цей змінити,
Циферблат, попри всю боротьбу,
Не поверне нам жодної миті.
Не дано розгадати нам боже
І відкрити у вічність вікно,
Юність там заховалася, схоже,
Відкрутивши веселе кіно.
Тільки ми молоді і ще гарні
І не вірмо кривим дзеркалам,
Так чекають на нас у друкарні,
Нема спинку ще нашим ділам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702587
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 30.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2016
Гірчить вино осіннє
Із присмаком життя
І пам’яттю на стінах
У рамочці – літа.
Ми побіліли трохи,
В літах уже хатина
І б’ють в набат епохи,
В нас є ще та жарина...
Дитинство з-за фіранки
Мигнуло світлим оком,
До самого світанку -
Ця зустріч ненароком.
Гірчить вино з графина,
Мов пам’яті бальзам,
Із м’ятою калина
Лікують рани нам.
За нами пильно стежать
Світлини із стіни,
А ми, як і належить,
На пульсі - у струни.
Листаємо події,
Де радість, а де щем,
Враз плачемо й радієм
Від різнобарв’я тем.
Утер сльозу світанок,
Пора йти у світи,
По чарці – на останок.
Обнялись, мов брати.
...Наболене у часі,
В режимі каяття,
З валізою по трасі
Пішло вперед життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703681
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Экспромт
Явилась ночь ко мне без сна...
Слова упорно лезли в душу.
Их прогоняла от себя,
Чтобы спокойствие не рушить...
Не потекла моя река.
Ей имена не подбирала.
Минорная строка - пуста...
Чернилом рук не измарала...
Запоминала - на потом,
Когда рассвет забрезжит серый.
Проснётся(нехотя)мой дом
И "с добрым утром"скажет смело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703689
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
А ти мені наснився, любий,
Ще й досі усмішка в очах,
шепочуть таємниче губи
так трепетно твоє ім’я…
Як чистий аркуш, знову ранок
лежить у тебе на столі,
чим почастуєш на сніданок,
і що напишеш ти мені?
Що принесе на крилах вітер -
щасливу звістку чи сумну,
в мереживі знайомих літер,
яку побачу новину?
Ми п’ємо каву дистанційно,
між нами простір-океан,
коли ж кохання традиційне
замінить наш німий роман?
Зігріта вкотре обіцянням,
і пледом теплим, шерстяним,
блукаю знову манівцями
вже протягом кількох годин…
Щоразу сумнів виникає,
чи вірити тобі, чи ні,
та серце птахом завмирає -
ти написав «ПРИВІТ« мені…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703606
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
[img]https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTxNoWClF3IgCtKCMD0NUiZYHCbdgLfBoNatmN6TZ1RzDmRa7XhZA[/img]
[b]Моя ти люба, ненько-Україно,
Чому у тебе зболене чоло?
Ти завжди йшла тернистими шляхами
Легких доріг у тебе не було.
За волю ти боролася віками,
Козацький дух сталила у борні.
Ніхто не зміг поставить на коліна,
Хоча не раз горіла ти в вогні.
Тоді кати страшний вчинили злочин,
Вкраїну щоби знищити дотла,
Москальська та хижацька влада
Голодний зашморг людям одягла.
І смерть косити стала українців
На тій землі де завжди рясніли хліба
І люд не міг второпать до останку
Хіба ж це не врожай...чому?...хіба!!!
І хати-пустки зирили очима
Невинно - убієнних тих мерців.
І лиш сичі у темну ніч кричали
Словами тих, хто жити так хотів.
[/b]
[b]І ми не маєм права забувати,
Нащадки всю повинні правду знать.
Дитя те ненароджене і мати
Нам вічно з неба будуть зіркою сіять .[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703261
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Згасає ніч. І ранок вже жевріє,
Світанком пестить всі мої думки.
Одна із них вже піснею зоріє,
Сумні залишаться у серці на віки.
Думками тими кутаюсь у тишу,
В блаженну темінь - без питань й розмов.
Знов музи сни невиспані колишуть,
Твоє ім'я вплітають в свій покров.
Хай коротає ніч моїм безсонням,
З-під вій спиває смуток мій сповна.
А я взамін мережу із безодні
Такі солодкі і трункі слова.
Ні слова докору! П'яній, невсипна ноче!
У повні місяць – бранка я твоя.
Лиш дай почути в снах одне пророче
Злеліяне і бажане ім*я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703296
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Хтось осені зламав каблук,
Вона не встигла стріти зиму.
Лише пташиний тихий звук,
Збирав по гілочках сльозину.
Морозні стали вечори,
Озимина зазеленіла,
Стояли в смутку явори,
Лиш яворина гомоніла.
Вже видно зиму іздаля,
Вже чути звуки хуртовини,
Притихла матінка земля,
Лиш квітнуть грона горобини.
А на порозі снігурі,
Синиць нагрянула навала,
Небо у хмарах, без зорі,
Зима потрохи оживала..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703338
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Біленький сніг летів і танув,
Посеред чорного гілля,
Неначе він у вічність канув,
Був темний ліс, такі ж поля.
А він все сипав, сипав, сипав,
Ховались в стрісі горобці.
Лиш тихий вітер злегка хлипав,
Мовчали змерзлі криниці.
В очеретах в’юни сховались,
У мул залізли карасі,
Неначе всі снігів боялись,
Зима – це холод, знали всі.
І раптом сніг пішов лапатий,
Хмари покрили небеса.
Все побіліло коло хати,
Зима прийшла - яка краса!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703339
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Ой, під небом зоряним
Стоїть нива зорана,
Засіяна зернами,
Тепер дощу треба їй.
Щоб гарненько вмитися,
Водиці напитися,
Зарясніти сходами
Аж десь там за обрієм.
Розлитися хвилями
Зеленими, сильними,
Ваговитим колосом
Сонечком цілованим.
Диво-короваями
На весіллях краятись,
І лунати піснею
Щирою вкраїнською.
...Знов під небом зоряним
Стоїть нива зорана...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703367
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Плаче свічка в вікні
Вже не воском – людською сльозою…
Тихо ніч осіда,
Накриває все сонним крилом.
Я ж кричу їй:
– О, ні!
Пригадай 33-ій… Зимою
Голод як поїдав…
Вимирало ж і місто й село…
Плаче свічка в вікні,
На шибках вимальовує тіні,
Темна ніч за вікном
Заридала осіннім дощем.
Голос мертвих дзвенів,
Ніби струмом пронизував тіло,
Й хоч було це давно,
Та й з роками не меншає щем…
Плаче свічка в вікні,
Зна, як нас виривали з корінням,
Й знов пекуча сльоза
По свічі опускається вниз.
Образ Бога змарнів:
Не прийшло ворогам ще прозріння,
Може б, він підказав,
Щоб покаятись хоч спромоглись.
27.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703379
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
[u](Розповідь правнукам про гірку минувшину солдата-фронтовика, який пройшов нацистський і радянський табори).[/u]
–Тоді нас, в’язнів, з табору забрали
І влаштували непрості лови…
–За що ж тебе, дідусю, покарали?
–За те, що залишився я живий!..
– Це ж як , скажи, як все це зрозуміти,
Хіба за це людей треба карать? –
Все не вгавали-дивувались діти.
– Прийшла пора вам правду розказать.
Завжди війна – це лихо для народу,
Коли повзе ворожа, хижа рать
І топче землю, долю і свободу,
Доводиться тоді вже вибирать:
У бій іти за себе, матір, землю,
А чи рабом, безгласим бидлом стать,
Віддать чужинцям ріки і озера,
Луги, квітучі, села і міста?
Та рабська кров вся висохла у венах,
І гідністю не вмів я торгувать,
Святим обов’язком було тоді для мене
За Батьківщину ворога скарать.
У військо добровольцем записався –
Наука бою і… передова.
В званні від рядового підіймався
І вже накази сам я віддавав.
В Орловсько-Курській аж отримав рану,
На волосинці тіпалось життя,
І як в полон мене тоді забрали,
Не пам’ятав я навіть до пуття.
А там – неволя й нелюдська наруга…
І номер – ось він – табірне тавро…
Часом така в душі була напруга,
Як кажуть, пам’ятатиму «по гроб».
Повзли повільно дні… Ми ледь конали…
Надія рятувала й молитви.
Із мрій рожевих малювали плани.
І спогад горло кожному давив.
Та мрії ті солодкі вщент розбились,
Мов дешевенький півскляний кришталь.
Ми з вартою навіть голіруч бились…
Коли звільняли, втрапив у шпиталь.
А звідти… на Сибір… Дорога дальня…
Лиш через вісім повернувся літ.
Листів – «ніззя», «запрєщєни й свідання».
Таке уперше бачив білий світ.
Старий закінчив сповідь. Похрестився…
Безкровні губи і рука тряслись…
Праправнукам роздав свої гостинці:
– Своїм онукам розкажіть колись,
Яким було становлення країни,
І як система нищила людей.
Історію вивчайте України,
Хай по життю Всевишній вас веде!
23.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703377
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
***
Я не люблю очей, в яких нема вогню,
як не люблю й вогонь, що обпікає.
Таким теплом вповитися я сню,
що серденько від ніжності стискає.
***
Не потребу́є співчуття
той, хто в коханні знав страждання,
а той, хто марнував життя,
так і не звідавши кохання.
***
Я кохаю тебе лиш за те, що ти є,
і в осмисленні цього – вже щастя моє,
бо тепло твого серця і велич душі
не вміщають романи мої, ні вірші.
***
Кохання – це вина хмільного бочка.
Одні спішать все випити до дна,
у багатьох є інша заморочка –
аби щодень пилася інша бочка...
Гурмани ж – ті смакують по ковточку,
цінуючи і градус, й смак вина...
Тож в них любов – на все життя одна.
28.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703411
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Не рубайте ліси, не катуйте зелені Карпати,
Там лишили сліди, і УПА, і вкраїнські солдати,
То криївка- музей, там могила людська розорАна,
Не рубайте ліси, бо для люду ознака погана.
Колись хлібом кати наповняли свої ешелони,
Люд із голоду пух, бо такі були вовчі закони,
Нині чисту водицю впиває землиця сушЕна,
Завтра знову біда, бо зрублЕна ялиця зелена.
Пропадає вода, все живе вимирає по- трохи,
Чи то знов геноцид, за безкарно прожитії роки,
Українцю сліпий, знову тихо копають могилу,
Знову нищать усе, навіть синю твою Полонину.
Не рубайте ліси, не катуйте високу ялицю,
Тільки пам'ять жива, а прокльони всі ляжуть в землицю.
Ляжуть всі- як один, не поможуть ні гроші, ні статки,
Бог на світі один, одна смерть- смерековії хатки.
Не рубайте ліси- той музей, ті зелені Карпати,
Запах чистий ялиць, наче в чарах пісні коло хати,
Де немає води, там нема пшениців, нема хліба
І життя нема там, де пустеля од вітру згоріла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703520
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.11.2016
Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...
Л. Українка
[youtube]https://youtu.be/HF14DUs2nro[/youtube]
[i][b]Ну от і все! Мов, відчувала...
Згубилось те, що так плекала.
О, віртуал, ти, мов - омана!
Де ж ті листи? Пекуча рана...
Немає слів. Немає фраз.
Світлин нема. То - випадково?
Коли б писалось на листках,
не щезло б писане раптово.
Тримала б лист в своїх руках
і серцем гріла та душею.
Вся ніжність Ваша у словах,
та й залишилася б моєю.
Коли б той лист вогнем згорів,
то попіл ще б мені лишився,
і попіл той би ще зігрів,
та дим у аромат змінився.
Були б сліди... скарби очей,
До них би серцем притулилась.
Тепер лиш сум вогнем пече,
і втрата болем обернулась.
... Пером Ви напишіть мені
своєю, теплою рукою.
Листи я збережу ясні
проз всі роки, до... супокою.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702648
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Важко слухати свідків
тих далеких подій.
Від жалю рветься серце,
тихо плаче душа.
Як же страшно було їм
виживати тоді,
Коли хрест на їх долі
клала воля чужа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703074
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
"Не менш страшним ніж сам Голодомор є потуги московської влади приховати цей злочин і зробити вигляд, що нічого не сталося. Позбавити український народ пам'яті, гідності і патріотизму намагався не лише тодішній тоталітарний режим - до цього прагнуть і його сучасні російські послідовники. Як і 80 років тому, вони ведуть неоголошену знекровлюючу, метою якої є знищення нас як нації", - Глава СБУ Грицак.
Болить щохвилини у мене душа,
На серце лягають жалі.
В АТО знову хлопці у бій вируша,
Допоки у нас москалі.
Спасіть нас від «брата»,
Бо це вже віки…
В моїй Україні розбрат.
За «братську московію» люди лягли,
А «брат» виявляється – гад.
Хвала Україні і смерть ворогам!
Права українській землі!!!
За вашу історію стид вам і срам,
Ви нам вороги – москалі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703126
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Схід у клаптях, свіжих, багряниць…
Сни ще додивлялись неба очі,
А сліди ранкових зоряниць
В мареві розтали після ночі.
Зодяглися в роси спориші,
Зчарували ранок кришталями,
Легко стало якось на душі,
Полетіла птахом над полями.
Явір стріла… Гордо зеленів,
Ніби вийшов сонечко стрічати…
Голос перепілки задзвенів,
Жайвір виніс пісню на крилятах…
На долоні синій озерця
Славили любов качині крила…
Слухав ліс пісні… Картина ця
Шлях у Вічність, зоряну, відкрила…
21.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702961
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Чи може бути, щоби до чортів
зненацька ангел взяв і залетів?!
Та ще і не утратив свого лику,
а збільшив вже й до того жирну пику!
Мораль проста: хоч як тут не крути,
чорти – вони завжди чорти!..
26.11.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116112600580
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702969
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Моя Вкраїнонько! Земля обітована,
дарований нам Богом щедрий край,
а доля в Тебе – згіркла і туманна,
хоч мав би бути споконвічний рай.
Чом ходимо ми хибними шляхами,
де крик німий втоптав кривавий слід?
Чому, як не чужі, то власні хами
ведуть "в ніку́ди" зболений нарід?
Довірливі... Терплячі... Тож поганам,
як мито, – Твої доньки і сини.
Від Колими до Таврії – кургани
жертв розстрілів і голоду, війни...
Чи вирвемося ми з середньовіччя,
байдужості струсивши мертвий тлін?
... Тремтять у вікнах поминальні свічі –
це подихом із Неба лине відчай:
"Невже не зможете піднятися з колін?!"
26.11.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702988
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Любов і біль. Я сонцю усміхнусь,
І пригорну берізку край дороги.
Святій землі низесенько вклонюсь,
За неї я молитимусь до Бога.
О земле рідна, матінко моя!
Коли гіркота днів твоїх минеться?
Моїх дідів тут слава полягла,
У правнуків серцях вона озветься.
Роки твоїх утрачених синів
Туманом линуть, росами додолу…
І квилять душі криком журавлів:
Вони з війни не вернуться додому.
Та я не вірю! Пам'ять бо жива -
В людській любові вічно буде жити!
Болять синів несказані слова,
Що так спішили землю боронити.
Любов і біль… У мене два крила!
Одним прикрию землю від прокляття,
Другим любов посію, щоб цвіла,
Щоб Україна не була розп'ята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703040
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Капають сльози не в громовиці,
Капають сльози у жінки - вдовиці,
Сестрині сльози за братом падуть,
В три свої рочки відправився в путь...
Капають сльози в дітей за батьками,
Нашого краю - болючої драми...
Де ж полетіло тих сім мільйонів
Сіл українських, цілих регіонів ?!
За що такі жахи смертельні пізнали,
Жита -пшениці тоді морем лягали...
А ви помирали, вас просто стріляли,
За піднятий колос з землі відправляли
На Сибір і Урал, Сахалін, Казахстан,
Опухших дітей цілі ниви ще й лан...
В голодних очах залишився той колос,
В молитві обірваний кулею голос...
Смак трупного тіла, людей поїдання,
Історії крик і сторінок злипання...
Ти вижив у пеклі страшному, мій роде,
Великий і славний вкраїнський народе !
Віками не гасне хай ваша свіча,
Тих сім мільйонів із нас вистача.
Це ціла країна - страшний геноцид ...
Сльоза заступає ясний небовид.
Поставимо свічку сьогодні, вкраїнці
Як вічная пам"ять на чорній сторінці,
Як реквієм-пам"ять вбієнних безвинно...
Ридай за їх душі, свіче, тихоплинно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703051
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Ти бачиш, як полум'я свічки
Торкає Господніх Небес?
Там голод нагрянув...звідки?
Бідою він в хаті воскрес.
Остання зернина катами
Лягала на ситі вози,
Дитина у мами питала:
"Де хліба шматочок знайти?"
А зранку ложилося тіло
В чорнезній, холодній землі
І сонце сходило зомліло,
Стогнав Божий день в каятті.
З дощами зливалися сльози:
"Поспи любий синку, спочинь."
Молитвами падали грози:
"Прокинься синочку, прокинь."
Як темінь, западені очі
І тіло- людське каяття,
Кричала матуся щоночі,
За що смерть забрала дитя?
Невинне Господнє творіння,
Забране смертю в холод,
Прокляття пустило коріння-
Голод... голод... голод...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703079
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Бабусі іще сушать сухарі,
Вдягаються у брежнєвські хустинки,
Тримають десь трофейні ліхтарі,
Завенені в гіпюрі павутинки,
Шанують вже давно не модний лах
І шафа аж напнулась від “скарбів,“
А руки – у довічних мозолях
І спини, як в верблюдів із горбів.
Їх сни тривожать ті голодні дні,
Їм запах лободи ще не забувся
І страшно так за них стає мені,
Боюсь аби той сон колись не збувся…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702759
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
[b][i]Дай, Боже, щоб не бачили війни,
Ще наші ненароджені сини...
Щоб землЯ, звільнилась від гидоти,-
Щоб, в Україні жили патріоти!
23 11 2016 р
Вікторія Р
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702540
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Запитую, хто я? І? Отож,
Я - людина чи Всесвіту пил?
Не згасити в душі всіх пожеж,
Хоч не в змозі розправити крил.
Трусить ніч канонади луна,
Миготить сатанинським вогнем.
Стогне кров, де раює війна,
Неміч тіла підперта плечем.
І стоять Геркулеси земні,
Одні одним підтримують дух.
Тисне серце, вуста в німоті,
Рокіт бою в світанні лиш вщух.
24.11.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702654
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Трясе Росія знову білий світ
То «градами», то бомбами, то страхом,
Бо кнопка небезпечна у Москві
В руках неадекватного є птаха.
Цей двоголовий з кігтями хижак,
Пронизаний імперською іржею,
Ненавчений нікого поважать:
Ні свій народ, ні тих, що за межею.
А коли жертвою його стає народ,
Той кігтями безжально розриває,
Ковтає тих, землі хто патріот,
І кров’ю, ненаситний, запиває.
Чи ж довго ще терпітиме це світ,
Чи все ж приборкає огидну, дику птаху?
Скільком ще доведеться посивіть,
Поки кінець прийде орлу і страху?
3.02.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702764
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Намисто з зір сплела осіння ніч
І хмари білі відлетіли вдалі,
Вітри мовчали, заховався сич,
Ліси вдягали почорнілі шалі.
Зірки злітали в чорну глибину,
Очерети стрічали білу зиму
І бігли води річки в чужину,
А мокрі верби кидали сльозину.
Лишилися гніздечка в болотах,
Що сумом повкривалися до весни,
Лише зелений колір по житах,
Говорить, що весна іще воскресне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702765
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Отлетела осень журавлями..,
Отгорела золотым костром...
Разве то, что было между нами,
Нынче назову забытым сном?
Снежная метель укрыла крыши,
Пала белизною во дворе...
Как же о тебе скажу я "бывший",
Если думы живы о тебе?
Снег идет легко и так беспечно,
И, похоже, он не даст ответ...
Разве оброню я "бессердечный",
Если ты тепла оставил след?
Если нынче, завернувшись пледом,
За тебя судьбу благодарю..,
Согреваясь бесконечным светом
Твоего стыдливого "люблю".
(иллюстрация с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701034
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Милий, - кидаю в глупу ніч слова,
Ніжність зорею у зболеній душі.
Затиснув джгут війни порив єства,
Кровію із серця на папір вірші.
Твоє ж тепло згоряє у вогні,
Тулиться тіло до землі сирої.
Виють снаряди смертно навісні,
Припало око у приціл до зброї.
Із вуст шершавих шепіт і мольба,
Аби Господь примножив твої сили.
Запекла йде на фронті боротьба
Та козаки голів ще не хилили.
20.11.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701601
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Ой, сопілочко, сопілко!
Тебе люблять всі музики,
Ти співаєш гарно-дзвінко,
Маєш душу українки.
Гостя ти на кожнім святі,
Вмієш весело і сумно
Так чарівно вигравати
Ще й сестричка флейті й сурмі.
Ой, сопілочко, сопілко!
Дай-но пісеньку заграю,
Хай летить вона привітно
Дивом-дивним всьому краю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702588
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 24.11.2016
У віз важкий давно літа впряглись
Тай полетіли в срібночолу осінь.
Ми ж у житті своєму відбулись,
А душі ще тепла і щастя просять.
Мережать скроні сріблом нам роки –
Душа ж, людська, ніколи не старіє –
Життя закон неписаний такий:
Кохана лиш людина її гріє.
І хай уже давно за півста літ,
Новий непросто лист життя почати,
Давно осипавсь молодості цвіт,
Та, якщо чесно, нічого втрачати.
Цінуймо ж кожен рік і кожен день –
Вони до нас не прийдуть уже вдруге,
Тож коли час важкий в житті гряде,
Згадай, як добре поруч мати друга!
5.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702549
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 24.11.2016
І не плакав ніхто із округи,
Хоронили в родині маля,
Вигравав поміж верб вітер фуги
І від сліз була мокра земля.
Я іще у той час не родився,
А батьки посивіли ураз,
Я б живим своїм братом гордився,
І виконував кожен наказ.
А так перст, я один, я без брата,
Плаче доля і серце щемить.
Хоч душа і понині розп’ята,
Я братів пам’ятаю щомить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702378
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Оре батько нивоньку, зерном засіває.
А сизенька хмаронька щедро поливає.
Поливає хмаронька... вода із струмочка.
Ой співає батенько, веселить синочка.
А та пісня-зернятко звеселила серденько.
А та пісня-сонечко звеселила й донечку.
Поле, поле матінка, пісеньку співає.
Бо зернятко щастячком в ниві проростає.
В колосочку пісенька дзвінко задзвеніла.
Діточок малесеньких вона звеселила.
Колосися, нивонько! Колосися, рідная!
Нехай сяє сонечко, буде днина світлая.
А виростуть діточки, ниву засіватимуть.
А виростуть славнії, пісеньки співатимуть.
А та пісня-зернятко звеселить їм серденько.
А та пісня-сонечко звеселить їм долечку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702354
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Дівчинонько мила карі очі маєш,
Чому дівчино, мені не моргаєш.
Ой знаю, знаю, що гарні очі маю,
Тобі не моргаю, бо ще не знаю.
А ті карі очі, зіроньками сяють,
Весело сміються та не моргають.
Радісно сміються, але не моргають,
Тільки до танцю мене спонукають.
Дівчинонько люба-чорні брови маєш,
Розкажи правду. Кого ти кохаєш?
Ой, знаю, знаю, що чорні брови маю,
Та тільки нікого ще не кохаю.
Вогником світлим, карі очі палають
Сежку до серця мого прокладають.
Милуюсь ними, коли щиро сміється,
Сумую я дуже, як відвернеться.
Де ти, дівчинонько, таку вроду взяла,
Що навіки мене причарувала.
Може тебе мати в любистку купала,
Щоб хлопців ти нею так чарувала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702346
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Молюсь, Україно, за тебе,
За долю твою непросту,
Невмілий свій правлю молебен
За грішну мою і святу.
Молюся за тебе уклінно
І вірю в твій зоряний час,
Кохана моя Україно,
Обрала той шлях, що й Тарас.
Я слово тримаю, мов зброю,
Звертаюсь щодня до небес,
З тобою ми мрієм обоє
Щоб славний народ наш воскрес.
Щоб зайди звернули з дороги
І ворог в безсиллі упав,
Та були у нас перемоги,
Дух миру над світом витав.
Щоб блудні сини повернули
І впали в покуті до ніг,
У щирості і без фабули
Молюся. Я – твій оберіг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702436
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Полотно осіннє тче природа:
Висохла травиця без дощів.
Ранки приморожені… Погода
Сонечко дарує для душі.
Без пісень гаї, мов оніміли,
Все за них розкажуть кольори,
Листя з клена падає несміло,
Небо милувалось ним згори.
Далі, мов зелена свіжа рута,
Ліс стоного соснами уріс,
То веселий вітер гіллям крутить,
То летить до гаю дивний гість.
Легко осінь по землі ступає,
Стукіт дятла слухає в саду,
Й як горіх плоди свої скидає,
Порадіє кожному сліду.
У осіннім золоті й берізка –
Одяглась у жовтий сарафан.
Лічить білка зірвані горішки,
У дупло про чорний день хова.
12.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702446
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Я, мамо, нині екстреміст,
А завтра- я простий повстанець,
Там смерть з життям мурують міст,
Де ворог каже:"Самозванець!"
Та це, матусю, є мій Край-
Моя Земля та Батьківщина,
Мене небесний вибрав Рай:
Нехай воскресне Україна!
Нові на зміну нам прийдуть-
Тіж екстремісти, тіж повстанці,
З ярма Вкраїну підіймуть,
Бо ми- народ, не самозванці!
Де кров'ю скроплена земля,
Віки не будуть нас судити,
Нова історія життя,
В ній покоління будуть жити.
Я, мамо, нині екстреміст,
А завтра- я простий повстанець,
Між нами впав смертельний міст:
Я- Українець, не самозванець!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702464
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Осінній ліс… У нім моя потреба.
Він ще не спить, але вже й не шумить.
Іще живий , ще тягнеться до неба,
Душа і з лісом прагне говорить.
Та він мовчить. Оголені печалі
Зів*ялим листям зсипались до ніг.
Він розумів мене, хоч ми мовчали,
І серцю спокій уливав, як міг.
Мій добрий ліс. Він знав мене сумну,
Смішну, веселу із чорничним ротом.
Беріг у кронах серця таїну,
І, як ніхто, втішав у час скорботи.
Та у душі бентежили слова –
І з щирим другом заведу розмову.
Я вже сосна, але така жива…
І світ прекрасний в душу ллю соснову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702471
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
[b][i][color="#a200ff"]Як же мало часу,-
Стоїть осінь в заграві...
Роздає всім красу,
Сонце в жовтій оправі...
Жовтий лист на землі,
Вже пустують кубельця...
Відлетять журавлі,-
Від малого озерця...
Вже трава де-не-де,-
Зсохлась майже в солому...
Зима в гості прийде,
У вбранні крижаному...
22 11 2016 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702475
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Я сльози втру, хай ними плаче осінь,
Забуду все: розлуку та печаль,
Із снів сумних сплету чарівні коси,
Я відпущу:" Іди, мені не жаль".
Не жаль того, чого вже не вернути,
Не жаль того, чого давно нема,
Забути, хочу все чомусь забути,
Так хочу... хай впаде між нас зима.
Ти сам накликав лютії морози,
Ти зачерпнув розлуку у душі,
А я чекала веснянкові грози
У тих полях, де квітнуть спориші.
Я сльози втру, хай ними плаче осінь,
Забуду все: розлуку та печаль,
Я віднайду свою небесну просинь,
Я відпущу:" Іди, мені не жаль".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695922
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 24.11.2016
Закохалось сонце у ромашку в полі,
Закохалось ясне в синяви блакить,
Білосніжну квітку, схожу так на сонце,
Цілувати, гріти, пестити спішить
Миють її грози, чешуть буйні вітри,
Крихітку тендітну не злама ніщо...
Десь-колись розкажуть чужі післятитри,
Як зірвуть ромашку, згине нізащо...
Як в ромашки ,буде хай життя дівоче :
Ніжна і тендітна до людей усіх...
Тільки не здавайся ти вітрам охочим
Розламати світ твій в радощах утіх.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702489
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Дитя замовкло... ссе порожні груди...
Сльоза солона матері пече...
— Залиште хоч окраєць!.. Чи ж ви — люди?!
Та відповідь — мороз чужих очей.
— Не плач, Іванку, вірю — будем жити!
Вже до весни — рукою... там — врожай...
Побачиш колос, сонечком налитий!
Не плач, маленький, серденько не край...
Дитя заснуло. Мати пригорнулась
До тільця, де ледь жевріла душа...
А однією із сусідніх вулиць
Печальний Янгол Смерті поспішав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701957
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Мовчала ніч в зажурі, при зірках,
Місяць світив, немов молився Богу.
Хмарки летіли, в кожної свій шлях,
Їм тільки вітер біг на допомогу.
Мовчали цвіркуни, німі сичі,
Навіть півні не голосили зрання.
Побіг туман, що тихо спав вночі,
Втікала в ранок зіронька остання.
А ніч мовчала, плескала вода,
Що бігла в далечінь вузьким струмочком,
Кудись поділась комарів орда,
Туман котився, наче м’яч, клубочком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701411
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Ти ще не знаєш,
Хто тобі вона -
Коханка чи сестра, ця леді Осінь.
Кружляють круки і гірчить трава
На перманентних
берегах спустошень.
А ти іще
Торкаєшся краси
І голову схиляєш їй на груди,
Отій, яку створив собі з роси.
В ній стільки вітру!
у ній стільки туги…
А ще терпкого,
Справжнього вина.
Смакуй, п”яній!.. у тебе на поличці
Гран-прі залишить панна вогняна.
Розвіє вітер
попіл в попільничці…
Залоскотить
Під ребрами… Усе!
Освятить іній грона винограду.
Цілуй її… цілуй іще… іще!
Десь поміж
заметіллю й листопадом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 19.11.2016
його дружина
була балерина:
ручки тоненькі – ніж-ні…
і ніжки –
мов льодяники недосмоктані,
тендітні дитячі ступні,
щоб нечутно ступати,
об паркети не гупати –
не заважати йому спати…
його коханка
була селянка:
як озера – глибокі пригоршні,
і наче рибацькі човни –
пороли і ра́лили
грубі підлоги міцні
нефарбовані дощані
сорок першого розміру капці її вовняні
пристрасні
побачення потаємні –
обійми вогняні…
крадені
ночі безсонні
а по тім удома –
хандра і втома…
обережні
нечутні кроки паркетні,
зітхання лаковані –
стишені-стримані
аристократичні
у товариства вишукані
на звану богемну гулянку
вів під руку тендітну свою пір`їну –
у прозорих білих шовках балерину,
не громіздку ж, і справді, селянку…
отак повелося, отак і тривало воно –
жилося
і повнокровно, і зручно…
і во плоті відчутно, й зманіже-но
кажуть, усе тут правильно,
так-бо запрограмовані
чолові́ки всі полігамні
хто, нахвалившися дорогими ляльками –
і вдома грається у дорогі ляльки?
їх, витончені і крихкі,
ставлять назад на мармурові полички…
…заким
у шлюбній опочивальні
овальній
балерина скидала на́ ніч свої шовки,
розшнуровувала атла́сні пуантики,
він уже міцно спав,
і борознили його нефарбовані сни
сорок першого розміру вовняні човни…
17.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701059
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Українці дякують Європі
І хочемо нагадати
Про Берлінську(кремлівську стіну)!
Просимо допомогти "шатунів"-"чаклунів"
Агресорів розігнати,
Щоб більше війни і стіни
У Європі не було!
Україна це- Європа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701434
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Вони пройшли війни сувору школу,
Пізнали біль поранень і утрат –
Таке не забувається ніколи,
Коли чужий стає тобі, мов брат.
Пройшли вони крізь пекло у Донбасі,
Де кожен крок – ціною у життя,
Два други – не у мами на ковбасах –
Аеропорт – їх поле для звитяг.
Вони не просто друзі – одне ціле,
Не просто «укри» – названі брати –
Й єдиною було обом їм ціллю
Ворожу рать в бою перемогти.
І віра теж одна у них – незмінна:
Живими повернутися з війни,
Тож обминали хлопців вражі міни,
Бо це Вкраїни вірнії сини.
Я бачила, як вояки прощались:
У кожного натруджена рука,
Немов брати, вони і обіймались,
А у очах їх блиск не по роках.
Стояли вони в берцях, камуфляжах,
Вловили очі й ранню сивину…
Ох, нелегка, синочки, в вас поклажа!
Це ваші груди стріли цю війну.
Та вірю, із такими Україна
Все ж вистоїть, оновиться земля.
Донбас устане з сірої руїни
Й навіки прокляне «братів» з Кремля.
Лубни (на шляху до Чернігова) 29.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701293
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Лелечка-леліточка, доня моя – квіточка.
Ріднесенька донечко, ти – ясненьке сонечко.
Весела співаночка, що дзвенить від раночка.
Моя сміхотушечка, доня веселушечка.
Ясна моя зіронька, дівчинка грайливонька.
Золотиста стрічечка, як в полі пшеничечка.
Малесеньке щастячко у новенькім платтячку.
В очах неба чиста синь, грають вогники: дінь- дінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701308
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Найважче у житті – чекання,
А ще як треба доганяти.
В душі плекаю сподівання,
А чи здійсняться – де там знати!
Все сподіваюсь… їдким димом
В дорозі подих забиває.
Що у житті згоріло хмизом
Те вдруге в цвіті не буяє.
Та часом, під осінні вальси,
Коли шал літа відлітає,
Каштан в закоханості трансі
Заради вишні розквітає.
І що йому до холоднечі,
Що наближається невпинно!
Він пам’ятає, як на плечі
Фата спускалась біло-пінна,
Як молоді липкі листочки
Під сонцем ніжно розгортались
І як про почуття солодке
Вони із вишнею шептали.
Весняний вітер, їхній шепіт,
Немов поштар ніс їм по черзі.
Тому не щез весняний трепет,
Не вмерли гілочки замерзлі
В ранкових приморозках ночі.
Каштан ще марив тим шептанням.
Тож вистрелив в осінні очі
Свічками ніжного кохання.
Плаксива осінь здивувалась:
Розчулилася, цим зігріта.
Каштанові подарувала
Шматочок бабиного літа.
Отак і я: розцвів неждано
Під свою зиму, безталанний...
У почуттях до тебе, Панно,
До тебе, радосте остання!
Та моя осінь не дарує
Ані шматочка для відради!..
Хоча у пам’яті чарують
Ночей травневих зорепади.
18.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701210
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Хмурить брови зима, у проталинах сніг,
Сонце пестить його, щоб не ліг на поріг.
І струмочком стрімким сніг донизу побіг,
Там горобчик малий вже його підстеріг.
На крислатій сосні ж ворон чинно сидів,
Бачив він з висоти - чорний крук прилетів.
- Ой, ти, кряче чорний, із яких ти світів,
Що нового, кажи, у дорозі узрів?
- Я зі сходу прибув, небо там у вогні,
Обпалило крило чисто всеньке мені.
Пекло вергає сталь там і вдень, і в ночі,
Хлопці мужньо себе віддають боротьбі.
За Вкраїну стоять, її волю, за вас,
Щоби вільно жилось, щоб не чули ви трас.
Тих, що кулі свистять, тріпотить лиш атлас -
Жовто-синій колор, а в горі Божий глас.
18.11.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701306
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Темніє небо, зорі в просторі
Люди стрічайтесь, люди влюбляйтесь
Поки не пізно
Поки не пізно, ви розмовляйте
Словам простим, словам святим
Ви довіряйте........
Приспів:
Ти як цвітіння, в дикій природі
Ти , як Марина у сні для Володі
Заїду в гості, завариш чаю
Слів не потрібно очима кохаю........
Я одягаю, тебе в аромати
В ніжність мелодій тебе наряджаю
Чом моя рідна, ми винуваті?
В чому ми грішні, а в чому ми святі?....
Приспів
Вона цвітіння , в дикій природі
Ти як Марина у сні для для Володі
В житті так вийшло, чому винуваті?
І на хресті разом ми розіпяті
Ми розіпяті......
Приспів
Переклад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701048
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Встигну проспівать - магію життя –
Цеї пісні Бога в серці?
Десь із глибини зіроньки мигтять
В душу переливом терцій...
О, яке тепло чую з Твоїх рук –
Ти спасення душ людських.
В непрості часи, в гамірнім миру
Щастя зрозуміть й муки....
Пісня солов'я – ніжності стежа,
Грубий світ навкруг? Віриш –
Що настане час і Любов звершать
До музик Небес Ліри!
Встигну проспівать – магію життя –
Цеї пісні Бога в серці?
Бо нема мені, Земле, вороття –
Збільшити б Добра в деці...
17.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701125
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Листопадове надвечір'я -
Небо ясне горить.
Все затихло, замовкло
І здається :все спить.
Листопадове надвечір'я-
Сонце ясне зайшло.
Розвівається немов пір'я
У повітрі тепло.
Листопадове надвечір'я-
Скоро зійде зоря.
Підготуюся до розмови
Із нічною гостею я.
Листопадове надвечір'я-
Мов у казці стою.
Те найкраще на світі,
Де живу і люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699613
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 18.11.2016
[b][i][color="#dd00ff"]Твої вуста, їх ніжність особлива,-
Любов, котру даруєш неземна...
Я майже, без свідомості-щаслива!
Коли ж тебе нема, я геть сумна...
Знов сутінки нічні, вербиці віти,-
Трава лоскоче нам обом ступні...
Ти притулив до себе, щоб зігріти,
В свої обійми лагідні, й міцні...
Тремчу від пристрасті, немає слів,
І вітер рве найвищі свої ноти...
Останній цвіт зриває з яблунів,-
Мене бентежить, твій шалений дотик...
15 11 2016 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700747
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Засипає зима всі дороги й стежини.
Білі шуби вдягли і дуби, і ялини.
Сипле снігом вона, буде все присипляти.
Не замести їй стежки до рідної хати.
Білий сніг... Білий сніг... Сипле щедрий, лапатий.
Не замести йому стежки до хати!
А мені на душі завжди тепло і легко.
Хоч стежина моя повилась так далеко.
Бо чекають завжди мене мама і тато.
Через серце моє в'ється стежка до хати.
Білий сніг... Білий сніг... Сипле щедрий, лапатий.
Не замести йому стежки до хати!
Засипає зима всі дороги й стежини.
Білі шуби вдягли і дуби, і ялини.
Сипле снігом вона, буде все присипляти.
Не замести їй стежки до рідної хати.
Білий сніг... Білий сніг... Сипле щедрий, лапатий.
Не замести йому стежки до хати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701219
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Кладе на Книги руку Президент
І клятву голосно читає.
А вся наша країна в той момент
Наївно добрих змін чекає.
Радіють люди: «Гарний чоловік!
Красивий, має свій достаток».
Проте стається диво через рік:
Він виявився супостатом!
Розчарування знов здолало нас -
Чому такі зрадливі слуги?
Коли, нарешті, прийде вже той час,
Що в тюрми сядуть всі злодюги?
На це розкрию вам один секрет:
Причина є отим проблемам.
Вам обирати треба не портрет
Із пики, що покрита кремом.
А вірте завше зовсім не тому,
Що руку він кладе на книгу:
Бо ритуал не розжене пітьму
І в серці не розтопить кригу.
Бо що є книга? – То звичайна річ,
А в ній - такі ж слова звичайні!
Якщо у серці президента – ніч:
Чекай, народе дні печальні.
Не вір словам, котрі читає він
З тієї книги лицемірно.
Фальшиве слово - як розбитий дзвін:
Гуде в повітрі звук невірний.
Та ви й самі покиньте ритуал
І зупиніть слова обману.
Невже вам не набрид той серіал
Лжевиборів та зрад Майдану?
Книга – це попіл, а слова – лиш звук!
Шукайте Істину в тім Слові,
Котра живе не в покладанні рук,
А в серці, сповненім любов’ю.
Не ставте більше в чільники сміття,
Що вас постійно обкрадає.
Шукайте тих, хто все своє життя
На теє Слово покладає.
26.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700297
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 17.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2016
Экспромт
Благодарна за вдохновенные строки
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700833
Трещат колючие морозы...
Нежданная пришла зима...
С холодным сердцем дарит розы
(И только белые) - всегда...
Своею кистью(серебристой)
Бутон рисует на стекле...
На лист бумаги (чистой - чистой)
Снежинки падают - во мгле...
Струна - внезапно оживает...
Смычок - ложится на неё...
Виолончель моя - рыдает...
Душа - взлетает высоко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700881
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Зайди на вогник, просто помовчати,
Загнати тіні в непривітний кут,
Під аромат божественної м’яти
Думок похмурих відпустити жмут.
Напій знайомий з назвою “ Сама“,
Тебе таким не буду пригощати.
Ескіз виводить на вікні зима,
Я запросила сонечко до хати.
Тобі – бальзам із кращих почуттів,
Тобі – і пряник, мов душі шматочок,
Бо скільки ж має бути тих життів?
Лиш не принось із спогадів клубочок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700930
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Там, де зорі густо небо вкрили
І шумить напровесні Десна,
Там мої росли й міцніли крила,
Там мого життя цвіла весна.
Там життя мого цвіла весна.
Там, де юність проплила крилата
І дитинство снігом замело,
Там моє село і рідна хата,
Там моєї долі джерело.
Долі там моєї джерело.
Там, де жито з вітром розмовляє
І синіє гордий небокрай,
Сонце пропливає понад плаєм,
То мій рідний, незабутній край.
Незабутній то мій рідний край.
28.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700924
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2016
[img]https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRFM22Qiq5p4Qq1frZXSx1O0QLgVcLCxlUFaHyl62ap0vNsQKMM[/img]
[color="#3b0f0f"]Ти поглянь, як заходить ця пані,
У ліси й сади гостем незваним.
Розмальовує пензликом листя
В кольори золотисто-охристі.
Чомусь цьогоріч, бачиш, примхлива
Ця осінь, як та жінка вродлива.
То дощами надмір заливає
То паморозь сиву в трави вплітає.
Я так хочу ще в бабине літо.
В променях сонця душу зігріти.
За вікном хай шумить падолист,
Я згадаю нашу осінь колись…
Прошу, ти почуй мене, осене,
Залиш спогади сльозами зрошені.
В моїм серці не зів’януть вони
Впадуть росами в лоно весни.[/color]
[img][/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698163
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Запишалася калина
Квітом білим,
Біля неї по долині
Річка бігла,
Ніжним цвітом срібноока
Милувалася
І водою з осокою
Забавлялася.
Прилетів у ту долину
Буйний вітер,
Цілував квітки калини,
Пестив віти.
Задивлялася калина
Та й у водоньку,
Ніби в люстерко дівчина
Та й на вродоньку.
Вона з вітром гомоніла,
Колихалась,
Ягідками червоніла –
Закохалась.
До водиці важке гілля
Нахилилося…
Слава про кохання вірне
Покотилася.
25.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700926
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
В монастир, чи у вирій? Їй-бо…
Щодо вибору – час підкаже.
Геть не пишеться щось про любов
і не гріють морські пейзажі.
Львів, до речі, сховався в сніги,
хоч якась, та – різноманітність.
Біля моря ж чаїне «ки-ги»
колисатиме аж до квітня.
Із туману стежина гука
до дверей монастирських келій.
Вабить здалеку й хата гірська
у засніженім Буковелі.
14.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700538
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Випав сніг. Усміхнувся зимою.
І засипав печалі і щем.
І стежинку, яку ми з тобою,
Малювали осіннім дощем.
Випав сніг. Забілив все навколо,
Наче пухом, засипав сліди.
Я проходжу вже “...надцяте” коло
І усе не туди... не туди…
Випав сніг. Заморозив… В куделях
Опинилися клени й дуби.
А сніжинки дорогу все стелять…
Та я знову іду не туди.
Випав сніг. Холодить вітровієм.
А я подумки в наших словах,
В поцілунку, що подихом мліє
Ще і досі, в пришерхлих вустах.
Випав сніг. І мабуть, недаремно.
Замітає снігами версти.
Ми з тобою ніколи, напевно,
Вже не будемо знову на “ти”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700780
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 16.11.2016
[i][/i]Я кину все. Я вірю в кілометри --
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри...
Ліна Костенко[i][/i]
Намотують колеса кілометри
розбитих асфальтованих доріг...
У володіннях матінки Деметри
є мій куточок – рай і оберіг.
Він заховає від усього світу --
вітаючи привітно ще здаля --
у розкоші кущів, дерев чи цвіту,
чи й голого зчорнілого гілля.
Таку, як є: без лоску, макіяжів
(в моїм раю не спокушає змій),
в чоботях, капцях, стертім камуфляжі
в обійми приймеш радо, саде мій.
Пошепчемось, де в кого свіжа рана,
про власні таємниці, про врожай,
прошелестиш, яка я тут жадана:
"Лиш будь, прошу тебе,не відїжджай!"
У цім раю – ні підлості, ні зради...
Ти – мій квітник, а я – твоє пташа.
Без мене ти здичавієш, мій саде,
без тебе губить цвіт моя душа...
15.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700862
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Звичайка мислить головою –
сугубо риса особиста.
Оскільки мозок, сам собою,
у кожного в своєму місці.
Один, як завжди, традиційно
свій мозок в голові тримає.
Та де-хто напівофіційно
макітру сховком обирає.
А інший думає тим місцем,
на чому, зазвичай, сидять.
Тому зручне, м‘якеньке крісло
таким, як манна, благодать.
Та в цьому випадку нагальнім
не слід впадати у екстаз,
багато носять тривіально
свій „мозок“ просто в унітаз.
16.11.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116111604911
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700863
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Я зову тебя ласково Солнышком.
Это правда! Когда ты войдёшь
В этот склеп одиночества, в комнату -
Море света в улыбке несёшь!
Я зову тебя нежно Лебёдушкой.
Это правда! Под небом всех дней
Мы с тобой обручённые верностью
И чем дальше года, тем нежней.
Я зову тебя сизой голубушкой.
Это правда! Когда мы вдвоём
Нам особенно мило воркуется
Под кленовым осенним огнём.
Я зову тебя ясною звёздочкой.
Это правда! В дорогах моих
Не сбиваюсь бродить на обочинах
Помня ласку во взорах твоих.
Я зову тебя вечной загадкою.
Это правда! За множество лет
Каждый раз удивляешь ты сказкою
И конца обновлению нет.
Я зову тебя самой любимою.
Это правда! Где б ни был вдали
Только ты, своим видом и именем
Мне дороже всех женщин земли!
11.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700844
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
(ВІКТОР ГАЛА)
Не зустрічати ранок нам,
В обіймах не сплетуться руки,
Кохання, ніби, злий дурман
Несе з собою лише муки.
А може й правда не було
П'янких цілунків серед ночі?
Ні, мабуть, терном поросло,
Те, чим захоплювались очі.
Лишилось безліч рваних ран
На серці стомленім журбою,
Пішов кохання караван
І радість прихопив з собою.
Тримаю папороті цвіт,
Який приніс вночі з долини,
Ще на вустах червоний слід
Від поцілунку горобини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698008
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Сніговий колапс,
віхоли таймлапс* .
Сновигають орачі заметові,
слонами
в іграх шлюбних.
Обійму за стан,
закляка екран.
Непереливки на холоді планшетові,
у селфі
цокозубних.
Ти - замерзла теж?
Радощів - без меж!
Адже, врешті, дочекалася
пухнастого,
мов з кігтиками,
снігу!
Я - боржник йому!
Міцно обійму.
І мерщій дозволю
почуттям
гуцати
з підстрибами
джигу...
15.11.16
* всі ж знають, що то є
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700653
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Ти ще не знаєш,
Хто тобі вона -
Коханка чи сестра, ця леді Осінь.
Кружляють круки і гірчить трава
На перманентних
берегах спустошень.
А ти іще
Торкаєшся краси
І голову схиляєш їй на груди,
Отій, яку створив собі з роси.
В ній стільки вітру!
у ній стільки туги…
А ще терпкого,
Справжнього вина.
Смакуй, п”яній!.. у тебе на поличці
Гран-прі залишить панна вогняна.
Розвіє вітер
попіл в попільничці…
Залоскотить
Під ребрами… Усе!
Освятить іній грона винограду.
Цілуй її… цілуй іще… іще!
Десь поміж
заметіллю й листопадом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Вийдеш у двір, а довкола вершково-зефірно!
Канула осінь у лету – і жодних ознак…
Свіжість морозну природа вливає підшкірно,
Мов по краплині міцну чорну каву й коньяк…
Крутиться світ, посміхаючись, мружиш повіки,
Дух запирає стерильна густа білизна!..
Ця неймовірна зима, як віднайдені ліки,
Щось ворухнула в тобі – й зазвучала струна
Після тривалої тиші й вологих туманів,
Прілого листя і сивої дратви дощу!..
М’ятно-вершковою пінкою тане в гортані
Чисте повітря, впиваюся ним досхочу!
І розумію, як мало потрібно для щастя:
Білої тиші в душі поміж вітру і злив
І розуміння того, що усе тобі вдасться,
Адже зима – це пора для очищення й див…
Чаю гаряче горнятко і вовняні капці,
Ніжних зимових картинок у стрічці новин,
І за вікном – дивовижно легких декорацій,
Ніби вершковий зефір на прилавках вітрин...
[img]https://pp.vk.me/c837726/v837726864/a7f3/pYOtnXWx0IQ.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700691
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Сонечка малі жовтенькі
Заховалися в траві,
Згодом пух із них легенький
Полетить, тільки дмухни.
З їхніх квіточок варення,
Наче мед чи шоколадки.
Їх для тебе і для мене
Даруватимуть...(Кульбабки).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700639
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Я вимкну інтернет і телефон,
Не знати щоб, не бачити, не чути
Отих, що за приміркою корон
Себе лиш бачать. Соком із цикути
Готові щедро частувати всіх
І, величчю впиваючись своєю,
Займаються солодшою з утіх:
Рівняють інших з чорною землею.
Не знаю, як вести із ними бій:
Йди до людей, написано, з любов’ю...
Та, на коліна ставши: «Боже мій,
Sauve-moi de tels amis*»,– промовлю.
*Sauve-moi de tels amis (франц.) –врятуй мене від таких друзів.
14.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700585
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 15.11.2016
[b][i]Мій, братику, прийди у сни,
Явись у сновидіння...
Стоять багряні ясени,-
Прийшла пора осіння...
Над ставом верби золоті,
У воду впали віти...
Не все, так просто у житті,
Нема чому радіти...
А ти прийди, хоча б та й раз,
Чи є тобі завада?
Ти не тримай пустих образ,
Тобі завжди, я рада...
14 11 2016 р
Вікторія Р
Присвята братику, Віталію...[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700603
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Поглянь на схід, там небо червоніє,
Проміння чеше хмарочкам косу,
Повітря чисте, аж душа п’яніє,
Трави вмочили личко у росу.
Бере розбіг легенький східний вітер,
Очерети співають про любов,
В росі проміння відбирає бісер
І вишиває новий килим знов.
Цей килим буде вишитий для роду,
Вже в чистім небі сонечко встає.
Схід чистий освітився на погоду,
Він нам надію завжди подає.
І схід його не можна зупинити,
Це наше щастя з сонечком встає,
Хоч стільки сліз за волю вже пролито,
Але наш рід ніхто уже не вб’є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700637
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Ідуть до сну поля й луги,
А мені ранок, ранок сниться.
Припорошили вже сніги,
Та сонце зранку промениться. (2)
Злетів в саду останній лист,
Вкрились поля озиминою.
Я добре чую вітру свист,
Та серце дихає весною. (2)
Розтануть в березні сніги,
Ударить пролісок у дзвони.
Затоплять води береги,
Весна одягне балахони. (2)
Складне життя, бо є зима,
Ще на душі вітри холодні,
Та є весна, ще не одна,
Щоб мене вирвати з безодні. (2)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700638
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
[i] Моїй бабусі
Козинській Юзефі Адольфівн[/i]і
Я хочу в дивний край, де пахне свіжим хлібом,
А комини випурхують хмаринки голубі.
Де підтюпцем стрибається за цуценятком слідом
По стежці, що веде у світ казкових мрій.
Колоситься там жито, сміється в вус колючий,
Й волошками підморгує на жайворонка спів.
Промінням срібним грається вечірній ліс дрімучий,
І страшним прикидається для неслухів-синів.
Садки там пахнуть грушами, залякують кропивою,
І яблуками гупають у горобину ніч.
А хитра риба ловиться секретною наживою,
Ще й зараз пахне юшкою, що їли пліч-о-пліч.
Там журавлі-колодязі Водяників витягують,
Щоосені їм віриться - у вирій полетять…
Дзвінким лелечим клекотом птахи про мир нагадують
І вдосвіта, ранесенько приносять немовлят.
Живе в краю тім сонечко, лягає спать за річкою.
І молоко там п’ється до білопінних вус.
Чарівна добра Казочка щовечір ходить з свічкою,
Ту казку підслуховує в віконці Сіріус.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688308
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 15.11.2016
Неспита осені печаль…
Зажура запряглась в тумани,
Гойдає вітер листя пряне,
У душу заповзає жаль
За милим літечком, літами,
Що відлітають ген кудись,
Де дві веселки розп’ялись
На ціле небо поміж нами.
Осіння тулиться печаль.
Її не шкода?.. Ні, на жаль. 6/11/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700410
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016
***
Тобі іще не раз, напевно, обізветься
у грудях наболіле, і шпиґне, і впече.
І душу зворохобить, а ошаліле серце
здаватись буде що, ще трохи і втече.
Але куди тікати, коли уперті жили
невситно присмоктались з усіх-усіх сторін.
Знесилено прийдеться шукати знову сили,
щоб не прийшлося пімше двиганити з колін.
І будеш розправляти свою горбату спину,
і будеш вимітати з комори все сміття,
аби у чистій хаті стрічати завтра днину
і знову спромогтися ходити до пуття.
А ще - дивитись в очі і світлі, і не зовсім,
а ще ловити вухом уривки слів і фраз
про те, що хтось підслухав чи видів, чи здалося,
як десь на роздоріжжі молилася сльоза.
Й тобі іще не раз від того стане гірко,
а в грудях так завіє - привидяться хрести!
Та мусиш мати волю, триматись маєш стійко,
щоб не посміла більше мамона перейти...
11.11.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700573
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016
Гартована сталлю, уражена атомом,
Не раз була ворогом взята в полон.
Та створена Богом, його святим задумом,
Так мужньо звільнялася з-під заборон.
Ще пращури славні збирались до війська
Аби добре ім’я твоє боронить,
Бо ти – наше сонце, життя українське
І в’яжуть нащадки твою міцну нить.
Плекаєм тебе у сердечній колисці
І слово твоє бережем, мов ікону,
Тебе прославляють в віках віршописці,
До неба підняли твою пишну крону.
Єдина Матусю! О, Мово, велична
Допоки ти є, то ми маємо рід!
По стернях йдемо із тобою одвічно,
У слові плекаємо свій родовід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699503
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 14.11.2016
Сипле сніг на моріжок,
Застеля доріжку.
Зачепився за сучок,
Одягнув маніжку.
Стоять сосни обважнілі
В пухких сарафанах.
І ялинки білим-білі,
Діти ж, ген, на санах.
Обліпили горобцями
Гірку крутосхилу.
Хмари в небі баранцями
Біжать беззупину.
14.11.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700555
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016
Ще вчора осінь- нині вже зима,
Вдягла намисто біле горобина-
І холод вже, і вже тепла нема,
І вже в сніжок убралася калина.
У грудочках зсивілої землі
Зібрались птахи ягід поклювати
Там, де зима присіла на горбі,
У віхолі підкралася до хати.
В ній звуки всі- і альт, і бас, сопрано,
І саксофон, і скрипка, звук цимбал.
Мелодія зими лягає п'яно-
Морозний потяг: станція- вокзал.
Її кінцева- дальше бездоріжжя
Із назвою-" Не осінь... а зима"
Хоча холодна, по- своєму ніжна-
Зима- така засніжена й німа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700304
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 14.11.2016
Вечір осінній ліг на поріг,
Сині біжать тумани,
Роси холодні, сиві, як сніг,
Сяють в тумані тм’яно…
Зорі сховались в темних очах.
Постаті дві в тумані,
В синіх плащах, у синіх плащах,
Ще від кохання п’яні.
Вибрали ніч сьогодні на двох,
Їх бережуть тумани,
Осінь на дворі, зникло вже «тьох»,
Скоро туман розтане.
І зашуміли знову вітри,
В танець пішли тумани,
Лиця пашіли, як прапори,,
В серці жили романи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700394
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016
Ось і вона – прелюдія зими.
Надовго вже чи завітала в гості
без царського кортежу, не саньми,
а просто прилетіла на норд-ості?
Заграла на валторні у гіллі,
"сповзаючи" охрипло на бемолі,
їй в унісон дудук звучить в імлі,
сумує альт, жаліючись на болі...
А небо, обважніле від хмарин,
на вигляд – набундючених і грізних,
так щедро сипле пухом із перин,
метеликів пускає білосніжних.
Кордебалет із міні-балерин
кружляє граціозно в ля-мінорі...
Чому ж в душі до потайних царин
торкнувся протяг, ніби зі шпарин
зими... під звук прелюдії надворі?
13.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700290
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Білокура панянко- голову вище,
Прийшла нині твоя, святкова пора,
Обнятий тобою, розпещено свище
І вітер, і сніг,- вся твоя дітвора.
Паняночко- зимо в перлинім намисті,
У білім вельоні із зоряних свіч,
Ти нічкою тихо спустилась у місті,
У холоді тихо торкнулася віч.
Рушник твій зірковий бульварами ляже:
В нім- хрестик і гладь, і художника слід,
Та так морозенко пихато розляже,
Що подихом- сміхом скарбує все в лід.
Білокура панянко- янгольські крила-
Обнята, прикрита, приспана земля-
Краса твоя світла, божественно мила,
Діамантова вічність зваблива твоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700288
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Як не хочеться бути прочитаним,
Стати вивченим, і нецікавим...
Бо у серці, ще навстіж відчиненім,
Почуттів не згоріли заграви...
Бо в душі хризантемно-жоржиново,
Наче сонечко, квітка любові...
І осінньо-червоно, калиново
Почуття бринять в кожному слові...
Почуття, без яких по-осінньому
На душі плаче сірість дощами,
І у небі, недавно ще синьому,
Відлітає любов журавлями...
Серед інших не хочу згубитися,
Стати - "просто", зміліти, згоріти...
Я тобою не можу напитися,
Я без тебе не можу злетіти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700224
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016
[youtube]https://youtu.be/mcQoIveqBu4[/youtube]
Слова: Наталя Мазур
Музика: Василь Корба
Виконує: Олена Прядко
А ми з тобою ще недоспівали,
Недолюбили й недотанцювали.
Не вишили для внуків вишиванки,
Та не зустріли райдужні світанки.
Приспів:
Коханий, милий,
Голубе сивий,
Лину до тебе
Я кожну мить.
Дякую долі,
Що ми з тобою,
І що кохання
В серці горить.
Нам бачити зимою заметілі,
Улітку, як пливуть тумани білі,
Як пролісок весною розквітає,
А восени, як листя опадає.
Нам вальси слухати - не Лакрімозу,
Складати вірші, і писати прозу,
Радіти сонцю, вітрові і зливі!
Ще будемо з тобою ми щасливі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688378
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 13.11.2016
Снує по небу срібний Місяць,
Як діаманти ясні зорі.
Що в темнім небі наче висять,
Зникають вмить, як хвилі в морі.
Я роздивляюсь твої очі,
Що сяють наче діаманти,
Лише тобі посеред ночі,
Сердечні б’ють мої куранти.
З тобою прагну поруч бути,
Бо я п’янію без вина,
Дивитись в очі, голос чути,
З душі ця думка вирина.
У замку Любарта зустріну,
Де соколи летять увись.
Казкову, ніжну, солов’їну,
За неї Богу я моливсь.
Відкинь кудись свої вагання,
Роки летять і час летить,
Давай пізнаємо кохання,
Бо, що життя – це тільки мить..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700194
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016
[img]http://vesti.dp.ua/wp-content/uploads/2016/05/vodka-znamenitoe-sredstvo-narodnoj-mediciny.jpg[/img]
(з циклу "Тости")
[i][b]Тост№1[/b] «Прощальный» (Під гарбузівку)[/i]
Перехватило дых,
и прохрипим печально
два дурака седых
(что правда!)
тост печальный.
А там вон впереди
ведь как-то, где-то, что-то!..
Но за́ серцем зудит –
конец! Безповоротно!
И в пам'ять о годах,
что табуном промчались
ещё один шедевр
мы сделаем, прощаясь.
(Юрген Пті)
-----------------------------
Не наша в тім вина,
що молодість минає…
Хай наша сивина
нам зморшки осяває!
Наповним свій обоз
не золотом – думками!
Хай мудрість – не склероз –
прийде до нас з роками!
Щоб досвідом своїм
змогли ми скористатись!
Щоб смуток у наш дім
ніяк не зміг дістатись!
(В.О.)
09.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700189
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Було й минуло. Спогадом забутим,
Дощем змиває, блякне, щось шепоче
Отим одним ледь чутним: Хочу бути
Лише з тобою… Потай росить очі.
Зрадливі видають. Та вітер все ковта,
Висушує дощенту їх невинних.
Та спомин той ховається в вустах –
Гірчить ще медом із полів полинних.
Було й минуло. Вітер не голосить,
Прошаленів над стернями жалю.
Мов граючись, куйовдить мої коси,
Шукаючи несказане «люблю».
[youtube]https://youtu.be/j5-UCw22Et0[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699976
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 12.11.2016
[b][i][color="#5100ff"]
Ой, смачний же в мене борщик,-
Є підливки цілий горщик...
Гарбузова кашка, та й на молоці,
Смажені та пишні з маслечком млинці...
Закипає самовар, пахне свіжа м'ята,
Спозаранку на ногах бадьора й завзята...
І варенички мої вже майже готові,-
А до чаю та до кави пряники медові!
Все до столу й до ладу, пахне паляниця,
А до м'яса та ковбас скажена гірчиця...
На десерт є виноград і смачненька диня,
Отака собі вродилась, гарна господиня!
12 11 2016 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700070
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
***
Нехай довкола невблаганна осінь
на стежку ранку вимітає сум,
іще шукає в посивілих росах
обіднє сонце спізнену красу.
Іще силяє золоті ґердани,
узори дивні сипле ізгори...
Й щось таємниче сходить межи нами
цієї диводійної пори.
Щось тепле-тепле затуляє вікна,
аж умлівають з'юнені серця.
Хай осінь, часом, зовсім непривітна
і норовлива... Лиш не ця, не ця!
Бо он між листом лагідні омрії
звивають гнізда для нових життів,
і так обіднє сонце душі гріє,
мов ті ґердани вбрали золоті.
5.10.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699973
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Вальсують хвилі поміж островами.
Так хочеться побути разом з Вами,
Купатися у шепотінні вітру,
Розлити в гавані морську палітру,
Де кораблі торкаються причалу.
Назустріч хвилям бігти на поталу,
Перемагати, сонце прихилити,
Промінням сяяти і Вас любити. 31/10/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699999
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Жалі мої схилилися у щемі...
Стинає осінь трави у журі.
І вітер дивом витинає схеми,
Видовжуючи в небо димарі.
Вдивляюся у завіконну темінь
І мороком здається тиха ніч.
Лиш кілька зір, неначе в діадемі,
Спускають сяйво із небесних свіч.
Вколихується дрімом усе суще.
На шибку вписую твоє ім’я.
Час загортає відлік у минуще...
Лиш залишаємося ти і я.
Отак удвох під небом серед світу
Рука в руці... і томиться пітьма.
Вітрить у шибку, подихом зігріту.
Світліє небо. Перший сніг. Зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698627
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Жінки, жінки… Та хто їх зрозуміє!
Їх посмішка і погляд часто різні,
буває голос просто відштовхне.
Погляне через довжелезні вії,
насупить оченята свої грізні
і холодом від неї аж дмухне.
Бува вони за мить одну вгадають
найпотаємніші бажання наші
й враз прослизнуть у чоловічі душі,
а потім гадки жодної не мають,
прохань не помічають повні чаші,
мотузки в‘ють із нас, трясуть як груші!..
16.10.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116101606889
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694890
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 12.11.2016
Омріяний з дитинства Ніл,
що найвеличніший з найперших,
у древніх ти – ще й вододіл
між царствами живих і мертвих*.
Стою на білому мосту –
новий, не бачив лихоліття,
одаль – Мемнони** на посту
четверте вже тисячоліття,
все стережуть скарби царів,
яких вповила таємниця,
тож прах їх чудом уцілів
в гірських незайманих гробницях...
А Ніл і досі, як раніш,
несе в поля родючі мули,
але, коли приходить ніч,
він велич згадує минулу,
наза́вжди взявши у полон,
закодувавши в своїх водах
і фараонів пантеон,
і Клеопатри диво-вроду.
У вічній пам'яті води
віки ті хочеться вловити,
картини з вічності ходи
крізь час і простір відтворити...
Зринає мудра Хатчепсут,
що трон посіла не по праву,
та розуміла, в чому суть
правління – в розквіті держави...
На півдні армія рабів
будує золоті палати,
на півночі із-за горбів
гримлять мечі, щити і лати.
Це крізь важкий туман віків
встають добірні легіони,
і, знявши куряву пісків,
ідуть у бій за фараоном –
Рамзес Великий у боях
відновлює старі кордони
і розбиває в пух і прах
лівійців і морських шерденів...
В родинному гнізді царів,
на самім головнім порталі
стрічає мужа із боїв
його кохана – Нефертарі...
Щоранку в "озеро життя"
йде жриця щедрої Ісіди,
щоб ритуальним омиттям
відвести від народу біди,
бо, скільки протекло води
вздовж древніх берегів зелених,
народ мав лиха і біди,
як і здобутків незбагненних.
Ніл все це мусить пам'ятать,..
та тільки у нічнім дозорі
про час той хвилі шепотять
і переморгуються зорі.
* У Древньому Єгипті люди будували житло
на східному березі Нілу,
а на західному хоронили мертвих.
** Мемнони – так називають дві велетенські кам'яні
скульптури в Долині Царів, поблизу колишніх Фів (Луксор),
які, за легендою, охороняють від пограбування
гробниці фараонів, похоронених в горах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699716
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Вже не кує зозуленька,
сич на вербі плаче,
а хто ж тебе поховає
молодий юначе?
Війна життя вкоротила-
бідна сиротина,
лиш зосталась, гірко плаче
молода дівчина.
Заплач, заплач дівчинонько,
вже сватів не буде,
поховають тіло моє
та й всі, добрі люди.
Ой закуй ми зозуленько,
закуй на калині,
витри сльози Україні,
й молодій дівчині.
Не плач сичу, ти на вербі,
не сій сльози людям,
сиротину куля взяла
вчора, до полудня.
Застелився му барвінок
до рідної хати-
хто ж тя буде виглядати:
ні батько, ні мати.
Виглядають в Божім полі,
де маки сходили,
чом тя, сину, на ті муки
колись породили?
Плаче небо, плачуть зорі-
ой чом така доля?
квітом сходять душі хлопців
у райському полі.
Там зібрав Господь родину
до райської хати,-
ой не хочу мої любі
сумної співати.
Хоч не хочу, але мушу-
така нині днина-
там ридає за синами
вкраїнська родина.
Будь проклята ти, війнонько,
та фальшивий світе,
за що гинуть, милий Боже,
українські діти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699795
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Заблукала коза у старої Дарини
І пішла її бабця шукати селом,
Ой, якщо та коза по дурному загине,
Хто напоїть стареньку парним молоком?
І на кого тоді їй півночі сваритись,
З ким розмову вести, замітаючи двір?
Діти в місті живуть, що в селі їм робити?
Тай онуки не їдуть уже з давніх пір.
Всі про бабцю забули,- років їй багато,
Довго мабуть живе,не рахуючи вік,
А весь скарб то коза, і оця стара хата,
Що колись збудував її дід -чоловік.
Так, звичайно, давно, ще тоді був хлопчина,
Та не знали утоми дві вірних руки,
Він привів наречену у нову хатину,
Одне щастя на двох пронесли крізь роки.
Все було! Відшуміло життя спільне свято
І колись не прокинувся ранком дідусь,
А старенькій одній дні свої бідувати,.
Діти кликали в місто, «Та ні, тут лишусь!»
Опинилась старенька одна на одинці
Господарство велике - несила вести,
А коза – то, як подруга цій старій жінці.
Може в поле гайнула, щоб там попастись?
Заблукала коза у старої Дарини,
Пів села обійшла по хатах і дворах,
Витирає сльозу окраЄчком хустини,
І на пагорб присіла – спочити в ногах.
Раптом чує – женуть утікачку сусіди,
І страшний має вигляд коза в реп'яхах…
Так зраділа стара, що забулись і біди,
Та готова козу ту нести на руках….
Ось оказія вийшла з тією козою!
Та в історії цій є зворотні боки:
Ми коріння втрачаємо, вкрились лузгою,
А самотня Дарина - німий нам докір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699822
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Моя кохана піснею сповита,
Моя кохана росами омита,
Щоніч голубить, в пестощах дорана-
Моя кохана...
Така єдина в цілім світі дива,
Як вітер в полі легка і грайлива,
Волошки - очі, а уста - малина-
Моя єдина...
Ти берегиня роду і спокою,
Я стану берегом, а ти - в мені рікою,
Між нас мости проляжуть доньки й сина -
моя єдина...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699986
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Цвітуть жита, цвітуть жита,
Біліє зношена хатина.
Немов ріка, біжать літа
І лине пісня журавлина.
Пр: А комини, а комини,
Пускають дим у небо синє,
Летять клини, летять клини,
Летять весняні, чи осінні.
Зібрали вже давно врожай
І пахне свіжим хлібом хата.
І ллється радість через край,
Сім’я щаслива і багата.
Пр: А комини, а комини,
Пускають дим у небо синє,
Летять клини, летять клини,
Летять весняні, чи осінні.
Цвітуть жита, цвітуть жита,
Біліє зношена хатина.
Земля моя – вона свята,
Бо тут живе моя родина.
Пр: А комини, а комини,
Пускають дим у небо синє,
Летять клини, летять клини,
Летять весняні, чи осінні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699995
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Батьківська хата дихає теплом...
Тепер і нам важко її впізнати.
Розвіяв вітер тут запах полину.
Його й на смак вже встигли скуштувати.
Закрита хвіртка... на дверях замок.
Заросла стежка бур'яном до хати.
В криниці плаває лиш золотий листок ...
Кому ж із джерела ту воду брати?
Яка ж гірка ця полинова гіркота!
Чого тепер нам від життя чекати?..
Тин похилився... на нім чорний крук.
Пора вже крука чорного прогнати!
Відкриймо хвіртку, бур'яни зірвім,
Пшениці-житечка у полечку насіймо!
Батьківська хата дихає теплом...
Живімо дружно в ній, життю радіймо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700038
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
[youtube]https://youtu.be/wLkRLS8RApA[/youtube]
[i][b]Моя кохана, відпочинь!
Ходім зі мною поблукати
у простір нету, в далечінь,
де не змогли ще побувати.
Тебе, любове, поведу
шляхами битими, водою.
Схилю я небо, все пройду,
разом з тобою, дорогою.
І покориться нам вся даль,
усе намріяне здійсниться,
якщо ти поряд і не жаль,
що нам давно уже... за тридцять.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699365
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Збирав гриби... Майже пусто...Та натрапив
на оте дивне дерево. І з а а л е г о р и л о...
[youtube]https://youtu.be/vmhF8QAiZjQ[/youtube]
[i][b][color="#610c96"]Картинка раз привиділась пекуча:
Стояло дерево, а в ньому – біль,
А в ньому двох життів шалена буча…
І в очі враз сльози упала сіль.
Росло собі… природно і привільно.
Та в лісі пролітав поганий гнус,
І маючи натуру – злу, свавільну,–
Заразно-хижий виконав укус…
І стала наростати там тканина,
Чужа, та все ж… рідненька з виду мов, –
Маскована злоякісна пухлина,
Що зіпсувала в організмі кров…
А від пухлини вадкі метастази
По всьому тілу жаско розлились,
Немов черв’як, немов сліди прокази,
Споганили красу і тіла, й глиць.
___
...Я тільки два шляхи у тому бачу,
Як зупинить пухлинний метастаз:
Державне тіло так переіначить,
Щоб не було в країні злих проказ.
Про інший шлях додуматись не тяжко –
Під ніж усе! Та чи резонний він?
Що ми залишимо нащадкам нашим?..
Пустих жалів
печальний передзвін.
[/color] [/b]
10.11.2016
Світлина автора.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699657
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Обіцяв же, присягався.
Говорив, що закохався.
Говорив, що закохався!
Під калиною рясною я повірила.
Під дубочком кучерявим... Перевірила!
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Обіцяв же, присягався.
Говорив, що закохався.
Говорив, що закохався!
Під вербою біля ставу я повірила.
В пишних травах кучерявих... перевірила!
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Бо й тобі сама призналась,
Що у тебе закохалась.
Що у тебе закохалась.
На місточку біля річки я повірила.
Поміж жита золотого... Перевірила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699806
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Під горою село,
Гори всі у лісах.
Тут життя джерело,
Тут я виріс, як птах.
У далекі краї,
Був мій перший політ.
І життя врожаї,
Я збирав стільки літ.
Та волинська земля,
Як всесильний магніт,
Де би я не кружляв,
Завершила політ.
Зоре, ясна моя,
Ти гори, не згоряй,
Пісню тут солов’я,
Ти Волині співай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699810
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Не полотнію, не стою заціпеніло,
Коли торкаєшся ножем холодним серця.
Давно вогнем твоїм всю душу обпалило,
Не пручкаюсь, упіймана в сіті сільця.
Чи Божий присуд то, чуттєвістю вбачити,
У калапсі слів, болем розтерзану стезю?
Нести терпку любов у грудях й не питати,
По що живеш в мені ти? Життєве дежавю...
Збирати пустоту ночей в м’яту подушку,
У маренні пірнати під милого пахву.
Ловити в погляді очей зором усмішку,
Ввібратись тілом у ніжність рук, їх теплоту.
10.11.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699759
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Обіцяв же, присягався.
Говорив, що закохався.
Говорив, що закохався!
Під калиною рясною я повірила.
Під дубочком кучерявим... Перевірила!
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Обіцяв же, присягався.
Говорив, що закохався.
Говорив, що закохався!
Під вербою біля ставу я повірила.
В пишних травах кучерявих... перевірила!
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Бо й тобі сама призналась,
Що у тебе закохалась.
Що у тебе закохалась.
На місточку біля річки я повірила.
Поміж жита золотого... Перевірила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699806
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 11.11.2016