Я відтанула, вже і не віриться,
Що чистішою стала й душею багата.
Я не буду більше надіятись,
Хто близьким був, тепер є "нон ґрата".
Хто був другом, а хто знайомим,
Всі для мене, тепер, є рівні.
У великому світі цьому,
Лиш добро особливо цінне.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894718
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895049
дата надходження 15.11.2020
дата закладки 19.11.2020
Краща буде осінь ця за ту,
У стократ насичена й барвиста.
Я радію кожному листу,
І стаю від того промениста!
Є світіння ізсередини в мені,
Осява відразу все довкола.
Благодаттю пахне на землі,
І п'янить легесенько мій розум.
Чи від того серце, як набат,
З кожним разом все сильніше б'ється.
Дарувала осінь листопад,
Облямівка золота під ноги ллється.
Прикрашаючи в рудий все ковролін,
Осінь не жаліє свої барви.
Обімліла від величчя горобин,
Ніби і нема за неї краще!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894814
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894916
дата надходження 14.11.2020
дата закладки 15.11.2020
Я дівчина - літо!
Я дівчина спалах.
Я Муза поета!
Чиясь я розрада.
Я дівчина - літо!
Я дівчина спрага.
Я ніжнеє світло,
Далеке, що вабить.
Я дівчина - літо!
Я дівчина - марево.
Прийду непомітно,
Залишусь назавжди.
Я дівчина - літо!
Я дівчина - кайф.
Я сонцем зігріта,
Я дівчина - рай!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880876
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894363
дата надходження 08.11.2020
дата закладки 11.11.2020
Тебе хочу довго й нестримно я,
І пристрасті, ніби, вогню...
Тебе хочу вдосталь напитися,
В бажанні уся я горю...
Все тіло моє необ'їжджене,
І пристрасть стрясає його.
З Тобою без втоми все винесу,
Бажання моє, як вогонь...
Я хочу з Тобою по течії,
І щоб у одній борозді.
Тебе хочу справжнього, теплого,
До першої, разом, зорі...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868106
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894362
дата надходження 08.11.2020
дата закладки 11.11.2020
Во тьме спокойно двоим, уютно,
Любовь незрима, но обоюдна.
Цветы душистей, и стены мягче;
Котенок снова гоняет мячик.
Мечта внутри, а рубцы снаружи;
Стихи на завтрак, обед и ужин.
В кофейной гуще - любая правда;
И бог доволен, и черти рады.
Уже не ангел - отнялись крылья,
Всего-то пледом тебя укрыл я.
Каким бы вихрем не уносило,
Держи осанку, старей красиво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891143
дата надходження 08.10.2020
дата закладки 04.11.2020
Мы разделили мир: ты где-то там, я тут,
Нет формулы одной, нет общего закона...
Готовлю я себе, ты ешь, что подают,
Воздвигнутого нам не пересечь кордона.
Готовиться к войне нам вовсе не досуг,
Искать кто прав, кто нет - уже не в нашей власти,
Не состоялся враг, не обозначен друг:
Мы разделили плод добра и зла на части.
Где был один надел - теперь стоят столбы,
Границу стерегут наёмные дозоры;
Трепещет гордо флаг на башне у судьбы,
Уносит ветер прочь с зарницами раздоры…
Мы разделили мир условною чертой,
Заполнив каждый свой духовной пустотой.
©Вадим Странник
https://vadimstrannik.ucoz.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893942
дата надходження 04.11.2020
дата закладки 04.11.2020
Загорни мене в ніжність,
Не заснула, щоб я.
Ти моя неминучість,
Зміст мого Ти життя.
Загорни мене в ласку,
Так, як є в наготі.
Поведи мене в казку,
Як же добре мені.
Загорни ще у вічність,
Та із рук не пускай.
Ти моя безкінечність,
Пести всю і кохай!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893703
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893762
дата надходження 02.11.2020
дата закладки 03.11.2020
Вечір тихо догорає
І зникає в темноті…
Кожний шерех завмирає -
Тільки думи в самоті.
Осліпляють… засвітились
Разом зоряні вогні
І мов іскорки пробились -
ЇЇ очі чарівні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892963
дата надходження 26.10.2020
дата закладки 31.10.2020
Ой беги…
Что ж ты врёшь, Лука-колхозник...
Аль, не помнишь, как в Ростов
Твой собрат – Витёк-разбойник
В труселях припёр блинов?
Что ж наделал, Бацька-дурень –
"Вожжи царствовать" украл:
Подсчитав, с "продажной шкурой" –
"Голоса" пририсовал.
Обнулил себя под плинтус –
Тараканом нарекли!..
Теперь, тапочкой прихлопнут…
Ох! усами шевели…
Недовольству нет предела -
Возмущён електорат;
На протесты вышел смело,
Повсеместно бьют набат.
Наступает Божья кара
Всем, кто правды мутить брод:
Меж верхами с низом свара –
Прав, всегда честной народ!
Где-то видано, чтоб слуги
Избивали так людей?
Милицейский «ОМОН» - с...и,
Ты – невиданный злодей!
Ой беги, Лука-преступник,
Пришьют… глазом не моргнут!
За дела твои греховны –
Всё отродье проклянут!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886339
дата надходження 19.08.2020
дата закладки 31.10.2020
Я так втомилась, мамо...
Не можу я, як всі...
В думках ятриться рана,
Й погано на душі...
Життя суцільна драма,
Це не для мене все...
Не витерплю я, мамо...
Болить із кожним днем...
Немов провалля, яма...
І лист опалий я...
Мені так страшно, мамо...
Чим пахне це життя?...
Не дівчинка, а дама...
Втомилась у житті...
Побудь зі мною, мамо...
Потрібна Ти мені!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871593
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893188
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 28.10.2020
Я не цілюю Твоїх губ,
Не чую і не обнімаю.
Без Тебе я ходячий труп,
Хоча й частенько "дах" зриває...
Твоїх рамен я не ласкаю,
І не тримаю я долоні.
Ти обіцяв оберігати,
Від поглядів чужих і посторонніх.
Я не почую Твою мову
І не побачу ніжний погляд.
Ми не зустрінемося знову,
Хоча хотілось бути поряд.
Я не змогла Тебе ділити,
Як ту розмінную монету.
Не знаю, як надалі жити...
Не знайду я на це одвіту...
Не зможу я Тебе шукати,
Хоча прекрасно знаю де Ти.
Це Ти навчив мене літати,
І берегти усі секрети.
Тобі в обличчя я не зможу,
Як і раніше усміхатись.
На цьому світі, чи на тому...
Надіюсь знову пострічатись.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892768
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893187
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 28.10.2020
Пишу вірші...Кому?...А головне чому?!
Як інші пишуть... Просто... Для душі!
Не їм я часто, часто і не сплю,
В думках злітаю до омріяних вершин.
Я навіть забуваю гіркоту брехні...
Образу не тримаю у своїй душі,
Дивлюсь на час я... Треба це мені?
А на будильнику всього лиш сім...
Казковий ранок... Спокій у душі...
Душ льодяний... І миті неповторні!
Так хороше мені... Повір...
Пишу вірші... І так радію сонцю...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874031
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891799
дата надходження 15.10.2020
дата закладки 26.10.2020
Як бракує твоєї опіки,
А чекання наводить сум...
Твоя ніжність - найкращий лікар!
Неодмінно її діждусь.
Як бракує твоєї турботи,
А бажання породжує злет...
Твоя ніжність - душі польоти...
Поцілунки - солодкий мед!
Як бракує твоєї втіхи,
Як бракує Тебе... Клянусь!
Я радітиму зустрічі тільки,
Неодмінно її діждусь!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841633
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890606
дата надходження 03.10.2020
дата закладки 26.10.2020
[b]В золотой листве танцует дождь[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892365
автор: Виктория - Р
[i]Утро, воскресенье, слышу дождь,
Капельки трезвонят мерно, живо.
...............................................
Здорово, приятно, выдох, вдох.
С капелек дождя осенний душ.
Не жалея времени и ног,
Словно в детстве шествую средь луж.
Загулялась, эх - пора домой,
Этот день приятен и хорош.
На душе, как никогда такой покой,
В золотой листве танцует дождь. [/i]
[b]Осенний душ[/b]
Шуточный экспромт
Утро, воскресенье, снова дождь.
Капельки трезвонят мерно, живо.
Ты заходишь в лужу, что-то ждёшь,
А вода бурлит, как кровь по жилам.
Завтра понедельник. Выдох, вдох…
Стоя в луже, вспоминаешь детство.
Час стоишь, вокруг переполох!
Никуда от этого не деться…
Собралась толпа, как никогда!
– Ты же простудыться можэшь, дэтка…
– Это же осенняя вода!
– И зачем стоишь как статуэтка?!
Скопом приближаются ко мне…
Тут как прыгну вверх со всей я мочи.
– Вот зачем!!! (Довольная вполне!)
Выдохнула им без проволочек!
Сразу зацарил в душе покой…
Душ осенний удалсЯ на славу!
Уходя, машу дождю рукой,
Всей округе подмигнув лукаво…
(Ералаш такой когда-то был ))) )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892594
дата надходження 23.10.2020
дата закладки 25.10.2020
[i][b]Tth[/b][/i]
* * *
[i][b][color="#8a078f"]Люблю я дощові осінні ранки,
як краплі в дах вистукують той ритм,
що з тіла лінь жене як ночі бранку
і будить в нас природний колорит.
Люблю я дощові осінні ранки,
коли земля прийме останній душ,
щоб в ніжнім ліжку взимку спозаранку
здійснити мрії ненаситних душ.
Люблю я дощові осінні ранки
й розмову з ними – грішну і святу,
коли душа лікує в серці рани
й вертає вкотре втрачену цноту̀...
Люблю я дощові осінні ранки,
коли мені вже... явно не до сну,
й коли не сплять таємні забаганки –
до себе кличу
приспану весну.
Люблю я дощові осінні ранки...[/color][/b]
19.10.2020
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892160
дата надходження 19.10.2020
дата закладки 25.10.2020
[i]До Дня захисника України:
переспів широко відомої пісні...[/i]
[youtube]https://youtu.be/KI_hDS4WiP8 [/youtube]
[i]“[b][color="#a807a3"]Розпрягайте, хлопці, коней
та й лягайте спочивать,
я* ж піду у сад “зелёний”
хопту** з коренем корчувать…
У саду і на городі
дика нечисть завелась –
цвіття племені і роду
топче "челядь" ница в грязь.”
ПРИСПІВ:
Лиш Маруся, її доля,
нас з’єднає вельми в жмут:
хто – за що, вона ж – за волю…
Що посіють, те й пожнуть!
Нені відданість гаряча -
українцям до лиця:
войовничість, сміла вдача –
жінка-характерниця!
У полку її й Федина –
совість нації – не гірш.
Думка їхня тут єдина:
продають народ за гріш
ПРИСПІВ.
Вояки – в спідниці – діють,
та не видно шаровар…
Хлопці, чи недужі тілом,
чи не той для вас товар?
Діставайте ша́блі з піхов
й заходітеся кувать
перемогу над тим лихом –
хватить вам вже спочиватть!
ПРИСПІВ.[/b]
14.10.2020
_________[/color]
*тут слово Марусі Звіробій;
**бур'ян.
[youtube]https://youtu.be/6VBSowOA6uQ[/youtube][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891701
дата надходження 14.10.2020
дата закладки 25.10.2020
В далекій савані, де спека щодня
Стоїть на засохлій рівнині,
Розказує друзям своїм левеня,
Що взимку дощі ідуть сині.
І слухає зграйка маленьких котів -
Ще левами стануть не скоро -
Як шторм голубий в небесах хлюпотів
І падав у кратері Нгоро.
Роззявивши ротики, тихо сидять
На сонечку діти звірині,
В думках уявляють як хвилі шумлять,
В озера спадаючи сині.
Аж раптом, буває, верхівки дерев
Здригнуться від окрику тата.
Гарчить на малечу розсерджений лев:
"Заткніться там, годі брехати!
Не котяться хвилі морські з висоти,
А падають крапельки сірі!
Затихніть, бо зараз начищу хвости,
Сопливі, дурні іще звірі!"
Малята на ноги і ходу мерщій -
Подалі від грізної зграї...
І знову розмову про сині дощі
Одне з левенят починає.
Бо хоч і сліпими родились вони
В останні пориви циклону,
Є все-таки досвід життєвий у них,
Знання дощового закону.
Он озеро синє, і неба блакить
Розкинута зверху над ними,
А значить, і дощик зимовий шумить,
Краплинками йде голубими.
І хай скільки хоче гарчить із кущів,
Про сірі доказує тато,
Не хочуть таких непотрібних дощів,
А ждуть голубих левенята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878938
дата надходження 08.06.2020
дата закладки 25.10.2020
Елегія.
Переклад
Безумних літ угаслого веселля
Мені так тяжко, як смутне похмілля.
Та як вино – печаль минулих днів,
В моїй душі чим старше, тим сильніш.
Мій шлях сумний, пророчить труд і горе
Майбутнього зворушливості море.
Та я не хочу, друзі, помирати;
Бо хочу жити: думати, страждати;
Та відаю, ще будуть трепетання
Між прикрістю, турбот і в хвилюваннях.
І з часом, знов в гармонії уп’юсь
Над вимислом сльозами обіллюсь
І може блисне – в мій кінець печальний
Любов усмішкою прощально.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879839
дата надходження 16.06.2020
дата закладки 25.10.2020
Элегия.
Дар последний, дар – Господний,
Как награда на груди!
Засверкала, от желаний
Жаждой странника в пути.
Где-то там, где холод вечный –
Светит яркая звезда!..
Не проходит путь мой Млечный,
Не предвидится туда.
Ничего теперь не мило,
Никого нельзя винить:
Что Фортуна изменила,
Что не хочется мне жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892293
дата надходження 20.10.2020
дата закладки 25.10.2020
Ранок у неділю, чую дощ,
Крапельки дзвенять розмірено і живо.
Зараз я одіну макінтош,
І піду гуляти, в лісі так красиво.
Листям золото беріз шумить,
На кущах святкові шати.
Аромат повітря так п'янить,
Із тремтінням я вдихаю свіжість м'яти.
Здорово, приємно, видих, вдих,
Із краплин дощу осінній душ.
Часу не жаліючи і ніг,
Ніби у дитинстві йду поміж калюж.
Загулялась я, пора додому,
День такий приємний, добрий.
Дощ танцює в листі золотому,
Й на душі спокійно, як ніколи...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892365
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892739
дата надходження 24.10.2020
дата закладки 25.10.2020
Мені б життя своє помножить,
Щоб і добро, кохання й честь!
Охорони мене мій Боже!
Якщо Ти в цьому світі є.
Від нечисті, незгод і смерті,
Від злого язика охорони...
"Не спокушали, щоб нечисті"
Й жилося б легко на землі.
Охорони мене мій Боже!
Від болю, тиранії, хамства...
Охорони мене, як зможеш,
Від лайки і зазнайства.
Охорони мене мій Боже!
І від усіх недуг страшних.
Благослови моє Ти ложе,
Мій Боже... Дух святий...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813285
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892544
дата надходження 22.10.2020
дата закладки 23.10.2020
Якось Муза пізно завітала,
Я чекати, навіть, вже не сміла...
І до ранку спати не давала,
Знай мені все шепотіла,.. шепотіла...
Я писала швидко, на ходу,
Де потрібно були крапки й коми...
А вона мені:"Я ще прийду!"
Коли день тебе прийдешній втомить...
І коли написанеє мною,
Заблищало рівно на листочку...
Муза лиш зробила жест рукою,
Я заснула на останньому рядочку...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874294
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892310
дата надходження 20.10.2020
дата закладки 22.10.2020
Життя моє усе в рожевім цвіті,
В огні кохання веселково виграває,-
Бо я до Тебе йду, щоби зігрітись,
Від хвилювання і душа, і серце тане...
Іскринка та, що світиться в очах,
Мене зігріє милий, навіть, в стужу.
В Твоїх обіймах, ніби, у шовках,
Я насолоджуюсь й щаслива буду!
Мене хвилює запах Твого тіла,
І ніби музика звучить Твій стогін.
Ти з насолодою зробив, що я хотіла,
Торкнувся ніжно так до лона...
Чарівний вечір, ложе, і вогні згасають,
Твій подих так лоскоче вії.
Цілую, любий, в плечі й забуваю,-
Ми, ніби, птахи в небі синім!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629796
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890094
дата надходження 28.09.2020
дата закладки 29.09.2020
Не заганяй себе у кут,
Й не розривай Ти душу на частини!
Повір, що почуття прийдуть,
І щастя, що накриє, мов лавина!
Прийде в Твій дім іще весна,
Бузок розквітне у саду із мрій!
І будеш Ти радіти снам,
Господь нам подарує день новий!
Все буде краще Ти повір,
Лиш руки простягни до неба...
Для щастя двері відчини,
Й товаришеві дай шматочок хліба...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680158
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889922
дата надходження 27.09.2020
дата закладки 29.09.2020
[youtube]https://youtu.be/mlUVutmhfjM[/youtube]
[i][b][color="#73086f"]Доле українська,
ой, яка ж хрещата –
дух і тіло наші сплетені навік…
Крутяться історії
жваві коліщата,
не дають склепити нам своїх повік.
Процвітання роду
і духовні сили
з’эднані навічно Сонячним хрестом*.
Нам би, українцям,
нам би дужі крила,
щоб здолати висі, вказані Хрестом.
Нам би у дорогу
подвиг Прометеїв,
Кобзаря й Богдана силу, хоч на мить,
щоб збудити поспіль
приспану Ідею
і жагу у душах вічну запалить!
Притомились наче
наші віра й сила,
єдність, дух козацький сильно підупав.
Ой, притомні вої,
налаштуйте крила
й не спаліть у славнях павичів і пав!
Бо не спить двоглавий,
в усі боки зирить,
щоб своє конання здути, хоч на мить.
В бік наш поглядає,
певно, хоче в вирій,
щоб у теплім краї кості схоронить.
Ой, Сварожі вої,
налаштуйте крила,
й не спаліть у вирі повсякденних справ!
Покажіть поденкам,
що є віра й сила –
запал й дух козацький Бог не відібрав.[/color][/b]
9.07.2020.
___________
*Йдеться про язичницький (арійський) символ у формі рівностороннього хреста
на тлі Сонячного диску. Вважається, що цей оберіг захищає природні здібності
людини і допомагає їм розкритися; як знак Духовної Сили і процвітання Роду.
Ілюстрації: мила світлинка автора (на Майдані після бурхливої ходи "Ні - капітуляці" в День Незалежності 2019 року): Тарас Компаніченко з відомою козацькою піснею, мелодію якої вкрав Комінтерн.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882202
дата надходження 09.07.2020
дата закладки 11.08.2020
Весна.
Відцвіла, зазеленіла
І листками шелестить…
Квітом-зав'язі...родила,
Тепер, мамою зорить.
Озирнись…навколо діти
Ручки тягнуть за поріг
І на радість всьому світу –
Їства стеляться до ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877469
дата надходження 27.05.2020
дата закладки 03.06.2020
[i]Вічне і думи…[/i]
[youtube]https://youtu.be/JIdH-08qlJ4[/youtube]
[i][b][color="#038082"] Схились…
над квітами, що неживі:
то – ча̀сові достойні монументи.
Вони не є для тебе візаві –
лиш спогади, живі твої моменти…
Схились
над тими, що уже не з нами.
Де Гідності належний обеліск?..
Живемо ж бо, як спершу, між панами,
де кошти для небесних не знайшлись.
Схились
жертовно перед суттю Бога,
йому у го́рі й щасті помолись:
сприйми Голгофу як свою дорогу –
для тебе Він обрав її колись...
Схились
к добру, та нижче якомога,
до мудрих слів із шаною схились!
Здобудемо над злом ми перемогу –
чужій, ганебній долі
не скорись![/color]
[/b]
02.06.2020[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878244
дата надходження 02.06.2020
дата закладки 03.06.2020
Вечерняя заря.
Люблю тебя – мой свет вечерний,
Как любишь ты свою весну,
Поклонник преданный и верный
Тоской пришпоренный к окну.
Твоим восходом очарован,
Лучистым блеском поражён…
Влюблённый взор к тебе прикован,
Тобой – божественной, пленён.
Не суждено… к груди прижаться,
Твой волос нежно теребить:
Вдали печально вдохновляться –
Твои мерцания ловить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877466
дата надходження 27.05.2020
дата закладки 02.06.2020
[i]Слова, слова!
У чо́му ваша сила?..
Який слова
лишають в серці слід! [/i]
[youtube]https://youtu.be/KmqRCw9zsLM[/youtube]
[i][b][color="#16c1c4"][color="#0c948d"][color="#640066"]"Я не саджу культур багаторічних ,–
казав мені раз літній чоловік, –
і цуценят здорових чи калічних
не заведу – через поважний вік.
Плодами ж бо дерев не скористаюсь,
й не хочеться, щоб пес осиротів,
коли з-за гір посуне раптом старість,
а як кончина... то – і поготів…”
Та я навкір – копав собі криницю
й сад буйноцвітний всьоме посадив.
З криниці п’ю цілющу свят-водицю.
і маю у житті немало див...
В тіні више́нь голубляться дівиці,
скубе бамба́ру* вадка дітвора,
а цямринам холодної криниці
б’ють чолобитну мешканці двора.
А вірний пес вестиме до останку
мій по землі, нехай невірний, слід
туди, де я свою неждану бранку
прийму... Пожив, дав Бог,
немало літ…[/color][/color][/color][/b]
20.05.2020
___________
*Ягода (діал.)
На світлині: ота красуня, посджена мною 7 років тому,
цієї весни розродилась буйним цвітом! Милуймося![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876478
дата надходження 19.05.2020
дата закладки 28.05.2020
Грусть, досада.
Обвит тоской, объят печалью –
Совсем не радует весна…
Судьба, покрытая вуалью
Среди врагов окружена.
Среди предателей, подонков
Пришлось уныло горевать…
Душа щемит, рыдает горько –
Дары данайцев принимать.
Тяжёлый крест влачит народ мой –
Всегда свободою страдал!
Господь неистовый! И гнев свой –
Терпеть лишения наслал.
За те грехи: что мы – не в вере,
А верим тем, кто нам не друг,
Что задержались в вечном споре –
Чей… меньше давит злой «каблук»;
Что нам не нужен свой ваятель,
Что лучше – князь со стороны,
Что на востоке… дым приятен,
Что ищем кров у Сатаны!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875731
дата надходження 13.05.2020
дата закладки 13.05.2020
[i] Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю! ..
[b]Тарас Шевченко[/i][/b]
[i][b][color="#05756f"]9-го Травня… Зрадлива сльоза…
І біль, погамований кров’ю…
А в небі висить нетривка бірюза:
покришений край наш ордою.
В неспішнім строю ветерани війни
в майбутнє несуть свої рани,
та їхньої в тому немає вини,
що йдуть не разом… ветерани!
В очах бо шаліє поденколи блиск,
що ділить навпіл українців.
Чи підемо разом в параді колись,
ковпа́ківці і бандері́вці і?..
Та, буцім-то, кожен хисти́в рідний край
від – вищого штибу – фашистів…
Живи, українцю, дарма не вмирай!
і втілюй в життя свої хи́сти!
То монстри політики СССР
у бойню звели брат на брата!..
облуду явили рашисти й тепер,
щоб нам, українцям, вмирати.
Та нині ми інші вже – маєм урок
і не піддамося тим маніпулянтам!
висить над кремлем вже Дамокла клинок –
агресору – відсіч! І – капітулянтам!..
Єднаймося ж, браття! Зглобімо ряди –
пред нами останній диктатор!
Горо́д свій в Укра̀їні
не городи,
У Лету вмикай навігатор![/b]
[/color]
13,05.2015-8.05.2020
__________
*Відомий рейд з’єднання С.А.Ковпака “від Путивля
до Карпат“ закінчився розгромом партизанського
руху в період ІІ-ї Світової. А з решток партизанського
загону були сформовані загони НКВС, які зупинили
національно-визвольний рух в Україні, започаткований
ОУН-УПА. ВДсе ще загадковою залишається смерть
комісара з’єднання генерал-майора С.В.Руднєва.
Є версія, що комісап був вбитий... московською радисткою,
нібитд "за зраду", як у свій час і Микола Щорс – по-звірячому,
пострілом.. в потилицю. Ось як розправлялись "господарі"
зі своми "слугами" (НЕ ПЛУТАТИ З НАШИМИ - МЕТАФОРА Ж! ).
На світлині: автор" з братом Василем (ліворуч) на протестній акції
"Ні - капітуляції!" (серпень 2019-го).
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875074
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 12.05.2020
Ще осокори в Україні
Стоять засніжені, а тут
Під субтропічним небом, синім,
Південні квіти вже цвітуть.
Ти їх садила, наша мамо,
Як зеленіла тут зима.
І ось цвітуть вони так само,
Коли тебе уже нема.
Ми назви їхньої не знаєм,
Звем просто мамині, і все...
Їх вітер з моря обтріпає,
Пелюстки їхні обнесе.
Але жовтіють біля хати,
В промінні сонячного дня,
І біля них шумлять внучата,
Твоя улюблена рідня.
Нам у чужій землі, гостинній,
З тобою затишно було.
Ці жовті квіточки донині
Ще бережуть твоє тепло.
Повільно теплий вечір тане
В каліфорнійському краю.
І світлий промінь наостанок
Наповз на квіточку твою.
Ти там далеко, в Божім домі,
А зовсім поряд, у траві,
Горять з іменням невідомим
Твої суцвіття польові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875199
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 10.05.2020
Полюби моє серце,
Полюби мою душу.
Я тебе так благаю,
Та чекати не змушуй.
Не кажи, що старію
І що зморшки під очі,
Я в душі молодію,
Та ще серце співоче.
Не дивись, що вже скроні
Сивиною прикриті...
Та ще голос мій дужий
Проспівати молитви.
Полюби моє серце,
Полюби мою душу
Тільки зараз, не потім,
Коли землю залишу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864734
дата надходження 14.02.2020
дата закладки 10.05.2020
У тобі відізвусь я не раз
Тим струмком, що весною дзюркоче
І так ніздрі приємно лоскоче,
Забавляє і погляд, і душу.
Серце мовить: кохати я мушу,
Та любити життя, яке є.
Сонце сходить твоє і моє
У ранковім яснім ареалі.
Крутить вітер скрипучі педалі
Із під гори на гору і донизу,
І завмерлу сколихує тишу.
Котить сніп із немитих доріг
Та шукає єства оберіг,
Де зіщулений внутрішній крик, -
Крихкий спокій, а в ньому сірник.
Лиш покритка стоїть край дороги,
Сухі очі, порепані ноги.
Хор птахів у дубовім гайку
Прославляє весну ще одну.
Славлять день, проростає зело,
Щоб до кожного в дім щастя йшло.
05.04.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870837
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 08.05.2020
Серця обох теплом нам обігріто,
Прийшла весна до нас бузковим цвітом.
І посміхнулось щиро у віконце
Це ніжне і таке ласкаве сонце.
Приспів:
До себе ти мене завжди чекаєш
Мене щодня в віконце виглядаєш,
Готовий, навіть, небо прихилити,
Бо вмієш ти кохати і любити.
В траву упали роси вечорові
І вийшли в небо місяць й ясні зорі.
Мій шлях встеляють, наче ту мережку,
Бо світять на мою до тебе стежку.
Приспів.
Сьогодні я лечу, немов на крилах.
Тебе я бачити завжди хотіла.
І знаю я, що буде все чудово,
Коли почую твоє ніжне слово.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868545
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 08.05.2020
Серця обох теплом нам обігріто,
Прийшла весна до нас бузковим цвітом.
І посміхнулось щиро у віконце
Це ніжне і таке ласкаве сонце.
Приспів:
До себе ти мене завжди чекаєш
Мене щодня в віконце виглядаєш,
Готовий, навіть, небо прихилити,
Бо вмієш ти кохати і любити.
В траву упали роси вечорові
І вийшли в небо місяць й ясні зорі.
Мій шлях встеляють, наче ту мережку,
Бо світять на мою до тебе стежку.
Приспів.
Сьогодні я лечу, немов на крилах.
Тебе я бачити завжди хотіла.
І знаю я, що буде все чудово,
Коли почую твоє ніжне слово.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868545
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 08.05.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2nArhnmSpag[/youtube]
А осінь не спиняє свій розбіг,
Добігла середини, я ж чекаю.
Біліє перший сніг серед доріг,
Та ти колись повернешся, я знаю.
Дорогу не закидав снігопад,
Поки вітри в деревах спочивають,
Іди сміливо, не дивись назад,
Тебе веде душа, дорогу знає.
Повинен ти здолати важкий шлях,
Твоє кохання тут допомагає.
Зморився, знаю, то лети, як птах,
Мета твоя з туману визирає..
Розсіється імла, як сонце блисне,
Хай шлях твій не засипе листопад.
І ти мене в жарких обіймах стиснеш.
Нелегко давсь душам оцей розлад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852162
дата надходження 21.10.2019
дата закладки 08.05.2020
Життя
Ми із Всесвіту пилин
Серед зір - ясних перлин,
Поміж кленів і калин,
Де журавок сивих клин.
Серед сонця, сліз - краплин,
Там, де п'ють вітри полин.
Море днів, пісок хвилин.
Діти гір, степів, долин:
Рай між яблунь і малин,
Смак печених картоплин,
Мрії - крила тополин.
Хтось хотів глибин, мілин.
Жив, як міг. Гріхом малим.
Все життя, мов річки плин,-
Меле пам'ять часу млин.
Скільки років, днів, хвилин
Вділить Бог? Покличе клин...
21. 04. 20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872990
дата надходження 22.04.2020
дата закладки 08.05.2020
Ти можеш, звичайно, мовчати.
Повік не подати сигналу.
Моя чарівниця крилата –
У тобі терпіння чимало!
Моя юна фея хороша.
Мене ж – заспокоїть і слово!..
Бо рідко про що-небудь прошу,
А чесно сказати – ніколи.
Дай знати! Чи ніжне волосся
Приховує щастя намисто,
Чи сонце на обрії досі
Таке ж як і ти променисте?..
У серце, від роду хоробре,
Гроза-ностальгія насуне.
Дай знати, чи в тебе все добре,
Моя синьоока красуне!
18.02.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865252
дата надходження 18.02.2020
дата закладки 07.05.2020
Я так люблю простори ці безмежні.
Що подихом, чаруючи живе
і звуки неймовірні і бентежні,
Торкаючи до тонкощів мене
Як хочеться відчути і пірнути
В красу п"янку, що ніжно обійме
Та мови мелодійності почути
Творіння неймовірне і земне
Схопить красу і всю її вібрати,
Яка у світ чарівний поведе
Та нам всього звичайно не пізнати,
Лиш відобразить враження лице.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874009
дата надходження 30.04.2020
дата закладки 07.05.2020
Моє мальвенятко, відкіль ти з’явилось
Й ховаєшся за попелястий штахетик?
Стремтіло-злякалось: це яв чи наснилось?-
Й листочками звилось в зелений букетик.
Тебе нам плекати не буде мороки:
Купатиме дощ, забавлятиме вітер.
Пусте, що до мальв збайдужіли. Нівроку,
Красу захистять парасолями квіти.
Словесні багатства— у скринях народних.
Все наше: і ветхі зовсім, і новіші.
Давнішнє, віджиле стає згодом модним.
Слов’ята, ідіть до людей. Сміливіше!
Кричіть, бешкетуйте, радійте і плачте.
Вдягайтесь у крила, ходіть в повнім зрості.
Загоюйте рани на серці гарячім.
Й уніч до поетів навідуйтесь в гості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874197
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 02.05.2020
[i]Весна і мрії...
Під чарівну музику
Поля Моріа.
[кликніть - замилуєтесь][/i]
[youtube]https://youtu.be/I63zxA0Sce8[/youtube]
[i][b][color="#140aa6"]Сіріло… Каравели чорних хмар
пливли спроквола за рожевий обрій…
Пас світла з неба – ранку аватар –
упав на землю... Впевнено, хоробро.
Та в м'язах ваших ще панує ніч,
і – млість, і - баглаї* передранко̀ві...
Й хотілось вам усе послати пріч,
щоб збувся сон – як щастя у підкові.
Та щось нараз заглянуло в вікно –
і тут... любов’ю засіяли лиця.
То черевишні квітнуче руно
ласкала ніжно квапна дощовиця.
І все живе у вас уже цвіте:
заходите усмак в завітні зони
й ні хвилечки не мислите про те,
що в світі святці є і забобони.
В красі й любові оживає все:
кохання, пристрасть,
плем’я, рід, родина.
І хто у серці ту красу несе –
освятить мрії роду й України.
[i] Ὠ Ὠ Ὠ[b][/b][/i]
...Світає. Каравели сонних хмар
в ясі світанку попливли за обрій.
І промінь сонця – ранку аватар –
вітає Землю світлом.
Теплим,
добрим. [/color]
[/b]
14.04.2020
_________
*у розумінні лінощів ("баглаї бити"), "розслабону".
На світлині автора - квітуюча, вже оспівана мною
черевишня. Світлина з сьогодняшнього холодного
вечірнього вікна оселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872070
дата надходження 15.04.2020
дата закладки 02.05.2020
Я ночь люблю за одиночества,
За тишину, и за покой,
Побыть порою очень хочется,
Наедине с самим с собой.
Я ухожу от глаз лукавых,
От ненавистной суеты,
От мудаков тупых безглавых,
Ночь возвращает все мечты.
Чтобы ушло всё нехорошее,
Я посмотрю на звездопад,
Прожитый день уходит в прошлое,
И даже этому я рад.
Что не сбылись злые пророчества,
И я пока еще живой,
Я ночь люблю за одиночество,
Чтоб чуточку побить собой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782405
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 15.04.2020
Яскравих почуттів потреба —
Душі найкраще з поривань!
Я божеволію від тебе
Й твоїх зворушливих визнань...
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856164
дата надходження 28.11.2019
дата закладки 15.04.2020
Я стану звичайним, таким, як всі інші.
Не знаю, чи сильним, чи стану слабким...
Мабуть, всі звичайні, зазвичай, мудріші.
Якщо ти захочеш - я стану таким.
Чи зможу я знову дивитися в небо?
Але вже із неба я не упаду.
Я буду, я стану, ким хочеш, для тебе,
В собі силу й волю, я зможу, знайду!
Мені б лише знову до тебе торкнутись,
Згоріти у полум'ї справджених мрій...
Не хочеться знову об небо спіткнутись.
Та я вже звичайний... Лише б тільки твій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845471
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 14.04.2020
Дзвенять дерева голосом криштальним
під шепіт вітру й променистий сонця гул.
Ну як ти можеш бути в день такий печальним?
Ти, може, щастя що таке забув?
Шукаєш, певно, ти його далеко.
А мо' й гадаєш, що вже не знайти.
Насправді щастя близько, як лелека,
що в'є гніздечко, де стоять хати.
Насправді щастя ближче, ніж здається.
Так близько, часто, що й не помічаєш ти.
Ти тільки слухай шепіт твого серця...
І май сміливість за тим кличем йти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491749
дата надходження 11.04.2014
дата закладки 14.04.2020
Я тут одна такая поэтесса.
Строчу стихи и фотки над строкой.
Я знаю гормональные процессы.
Все мужики интересуются здесь мной.
Я знаю, что в поэзии так важно. -
На голый стих картинку ставлю я.
Мне «лайки» здесь из них оставит каждый.
Прельщает их всех грация моя.
Владею словом я, для возбуждения. –
К литературе возбуждаю интерес.
И нету лучше наслаждения,
Ведь я в поэзии почти деликатес!!!
10.04.2020 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871482
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 14.04.2020
Про когось часто у житті я забувала,
Комусь близькому не додала теплих слів,
Когось на відстані руки завжди тримала,
Когось насильно витягала з власних снів.
Когось сама впустила в душу без вагання,
А потім болем заплатила за цей жест,
Та це було, на щастя, вперше і востаннє,
Немов черговий прохідний життєвий тест.
Із кимось гордою, жорстокою бувала,
А перед кимось я схилялась, мов верба,
Когось ніколи не просила, не благала,
А перед кимось з вуст зривалася мольба.
Комусь любові через когось не додала,
Комусь я так і не сказала, що люблю,
Бувало, з кимось я про себе забувала,
А з кимось просто розтавалась без жалю.
Не ідеальна я, та може і не треба,
Не ідеальний цілий світ, життя і час...
Та саме в них, в неідеальних є потреба,
Мабуть, так само, як і в них потреба в нас.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868959
дата надходження 22.03.2020
дата закладки 14.04.2020
Мені з тобою затишно і просто,
Хоча від віку вже минула чверть...
Не віриться, що наша спільна проза
Колись могла летіти шкереберть...
Мені з тобою затишно і просто.
Ми вижили в абсурдності штормів,
Де ти зривав... де я зривала голос
І ми вже не чекали теплих слів...
Мені з тобою затишно і просто,
Так легко, що й не віриться самій,
Що ми таки знайшли чудовий спосіб
Не втратити: ні віри, ні надій.
Мені з тобою затишно і просто.
Я впевнена в тобі. Душа твоя
Одне лише в собі жадання носить:
Довіку щоб була з тобою я.
Мені з тобою затишно і просто.
Напевне, справжнє щастя й є таким -
Коли слізьми цей світ вмиває осінь,
Та сліз немає в серденьку моїм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843976
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 14.04.2020
[b][i][color="#690f0f"]Життя, як свіча... Відгорить і за обрієм згасне
Залишивши слід у серцях і на рідній землі.
І все, що було... а було ж - і сумне...і прекрасне,
Розтане як день в невблаганній, вечірній імлі.
Життя, як свіча, що стікає неквапно додолу,
Та світлом своїм зореніє вона не дарма.
А скільки сердець ця свіча зігріває довкола
І поряд з людьми зігрівається серцем сама.
Життя, як свіча... Та не можна безслідно згоріти,
Даруйте тепло, бо не треба у душах зими...
І дуже шкодА, якщо хтось це тепло не помітив,
І поруч пройшов, загорнувшись у морок пітьми.
Життя, як свіча... Хай горить якнайдовше цей вогник,
Наповнять життя невичЕрпної сили струмки.
Нехай поміж круч пропливає життя, наче човник.
І власна свіча зореніє ще довгі роки...[color="#690f0f"][/color][/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781426
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 14.04.2020
Скажи, ти чув, як грає вітер?
Слова складає щиро з літер,
А потім з них вже світ-рядочки
Торкає впевнено листочки
Вставляє образи з світлини
Малює вітами картини
Золотить подихом весняним
Вражає милим та бажаним
Бо легіток так мелодійно
Здружився з променем надійно
І разом щиро шлють привіти
Весни найкращі перші квіти
І світло в серце поселяють
Дуетом ніжно забавляють
Потрібно настрій завжди мати,
Щоб світ від смутку рятувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871316
дата надходження 09.04.2020
дата закладки 14.04.2020
У сукні сонцекльошу пишна
В садку росте молода вишня
Як весна йде, зазеленіє
Згодом квітне… Так забіліє!
І плине… Запах по садочку
Раденько , одягну сорочку
Й біжу до неї … Ой красуня!
Яка ж гарненька, моя вишня!
Пізніше.. .. Як вдягне коралі
Так вабить, що ж робити далі?
Я пригублю, дозрілу вишню
Тобі подякую Всевишній
Тож з вишенькою підростаю
Я з нею ранки зустрічаю!
Своє дитинство тут залишу…
Колись про це вірша напишу
Сама ж, в країну знань порину
Знайду в житті свою стежину.
Вірш зі скрині
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865287
дата надходження 19.02.2020
дата закладки 14.04.2020
Епіграф
Надворі крук тужливо кряче,
Бо пише хтось метафоряче,
Та про Ерато і Евтерпу -
Папірус і каламус терпить...
Шкарябну олівцем оце,
Бо задовбало з терпецем...
Серго)))
Притулись і засни на плечі,
Люба феє здійснЕння бажань!
Як тебе неповторно навчи-
ли утіленню їх... Перестань
На папері кришить нафталін
Казкотворів про вічну любов.
Ти чарівна була на столі...
То повторюю... Нам не слабО,
Пір"я видерши із лебеди-
них анахро-хронічних хвостів,
На тілах розписатися ним,
Умочивши опівніч у Стікс
Наших снів, що із нами пливуть
Через плеса ріки забуття
Потойбічну косити траву,
Що лікує безпліддя життя,
Заваривши якої, пізна-
єш напою під назвою МИТЬ,
Неповторна, жадана, одна,
Без якої не варто і жить,
Та яку випиваєш умить,
Спрагу творчості утамував-
ши?.. Втомилася дівчинка, спить...
Муза... Як я її називав...
© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120041108806
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871640
дата надходження 11.04.2020
дата закладки 12.04.2020
Епіграф
Надворі крук тужливо кряче,
Бо пише хтось метафоряче,
Та про Ерато і Евтерпу -
Папірус і каламус терпить...
Шкарябну олівцем оце,
Бо задовбало з терпецем...
Серго)))
Притулись і засни на плечі,
Люба феє здійснЕння бажань!
Як тебе неповторно навчи-
ли утіленню їх... Перестань
На папері кришить нафталін
Казкотворів про вічну любов.
Ти чарівна була на столі...
То повторюю... Нам не слабО,
Пір"я видерши із лебеди-
них анахро-хронічних хвостів,
На тілах розписатися ним,
Умочивши опівніч у Стікс
Наших снів, що із нами пливуть
Через плеса ріки забуття
Потойбічну косити траву,
Що лікує безпліддя життя,
Заваривши якої, пізна-
єш напою під назвою МИТЬ,
Неповторна, жадана, одна,
Без якої не варто і жить,
Та яку випиваєш умить,
Спрагу творчості утамував-
ши?.. Втомилася дівчинка, спить...
Муза... Як я її називав...
© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120041108806
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871640
дата надходження 11.04.2020
дата закладки 12.04.2020
Бог старався. Гарно ж так виходить...
Він сказав:"Лети..." й благословив.
Землю, горошиночку маленьку, з радістю у Все-
світ відпустив.
І милується щодня її красою. Тут багато є
приємних див. А щоб весело було, над нею в си-
нім небі сонце засвітив.
І раділи люди і тварини, і травинка кожна,
й деревце. І до світла ясного тягнулись, дяку-
ючи Богові за це.
А Земля-красуня розцвітала. Тішив зір та
душу її цвіт. І родила щедро. Дарувала кожному
за працю його плід.
А плодів смачних було багато. Вистачало їх, ска-
жу, на всіх. То ж жилося весело, бо всюди залу-
нав дзвінкий веселий сміх.
Та недовго. Бо, на жаль, минулось. Чи комусь
замало їсти й пить?.. Все притихло.
Бог дивиться й міркує:"Що із вами, людоньки ро-
бить? Сіяв лиш Добро. Звідки взялося стільки тем-
ного, лихого в світі зла?"
Помолімось. Вірмо. Допоможе Бога Мудрого і
Світлого рука.
І впустімо радість в свої душі. Бо у нас є Той,
Хто боронить.Зникне зло назавжди. Вірмо, люди!
Лиш в Добра є право вічно жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870520
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 11.04.2020
Торкаюсь ніжно думкою. Чи маю право?
Це все одно, що доганяти вітер,
Але квітнева сонячна душі оправа
Малює райдугу в моєму світі.
Торкаюсь думкою, немов блакиті неба.
Яке ж було б кохання поміж нами?
Вночі я бачу, бачу сни лише про тебе,
Що встелені яскравими зірками.
Чому ж всі мрії розпливаються хмаринно?
Дощем незрячим сиплються бажання.
Торкаюсь ніжно думкою - увись я лину,
Літають роєм всі мої вагання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870270
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 09.04.2020
Меня так манят небеса
И даже сны мои о том,
Что там священные леса
И наш небесный, отчий дом.
А здесь я, словно, аватар.
Проходит жизнь в одном ключе.
И эта жизнь- конечно дар,
Но иногда взгрустнётся мне.
И видя явный беспредел,
Земле всё тяжелей дышать.
Вокруг глобальный передел.
Как это важно понимать.
От Вавилона делят нас
И сталкивают всех войной.
На пирамиде тот-же глаз
И в Церкви вроде бы такой.
Вот ночь прошла и снова день
И скоро расцветут сады.
На землю вновь ложится тень
Заоблачной всем высоты.
Нас манят реки и моря,
Просторы неба и земли.
Нас вдохновляет красота
Для творчества и для любви.
Март 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871278
дата надходження 08.04.2020
дата закладки 09.04.2020
[i][color="#00d5ff"] …[color="#0a647d"]отака чудасія щойно
мала місце в Кельні,
де зима – не зима,
а літечко – як квіточка...
Отака знакова "плутанка"
в День Соборності нашої. [/color][/color][/i]
[youtube]https://youtu.be/O06wNpYip7E[/youtube]
[i][b][color="#8b05a6"]Зима щадить зухвалих і сміливих:
їм не страшні ні хуги, ні мороз,
ні суховії, ні липневі зливи–
ніщо до них не тулиться всерйоз!
...Дві ягідки красуються на сонці,
несуть в життя несхитний позитив –
вони законів вічних охоронці,
ченці начал – Небес прерогатив.
Ті посланці вросли надійно в землю,
підправивши буттям своїм дизайн,
аби краса вражала нас приємно,
аби вдалась розгадка сущих тайн…
І дай нам, Боже, ту красу примножить:
ростити сад, леліяти дітей,
щоб роль свою відчути міг би кожен
у втіленні Всевишнього ідей!
Дві ягідки – підтекст одної суті:
чуже й своє – немовби два крила.
Нехай до них увага в нас прикута –
дуальність ту природа нам дала.
Дві ягідки – одне... єдине... ціле,
як ненька рідна і один народ,
одні турботи і єдині цілі,
земля єдина –
як один Господь![/color][/b]
21.01.2020, Kln, BRD
На світлині автора ота чудасія: райські
яблучка серед зими і як прототип єдності,
неперервності поколінь – внучка Ханна,
одіта в тон Едему... У дворі будинку.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862221
дата надходження 22.01.2020
дата закладки 09.04.2020
На заході обрій малює розмітки,
Вистрибують хвилі на кониках мрій,
Танцюють при березі в піні чечітки,
Блукають у морі фрагментами дій.
Вихлюпують радість, жалі та тривогу —
У звуках спонтанних промова століть.
Їм сонце промінням освітить дорогу —
На гривах шовкових любов принесіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861334
дата надходження 14.01.2020
дата закладки 09.04.2020
Завершальність осіння,
думки одяглися у светри
І міряють кроками
темні глибини зими,
Завіконня холодне
сумними вітрами роздерте,
У вись, наче змії,
повзуть листопадні дими.
Немов кавова гуща,
прогірклі й тягучі вже ночі.
Душа зупинилася
на міжсезонній межі.
Так не хочеться йти...
Осінь також прощатись не хоче,
Ось тільки за мить
знову станемо дивно-чужі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856465
дата надходження 30.11.2019
дата закладки 09.04.2020
Вона і Він блукали в самоті,
Допоки не зустрілись випадково —
Стрічались залицяльники не ті —
У просторі зникали загадково.
Серця гірчили випадки сумні,
Обох тримала віра у надії —
Подарувала зустріч навесні
У яблунево-білій заметілі.
В коханні ласували ягідки —
Такі солодкі, наче спілі груші.
За обрієм втішалися думки,
У поцілунку поєднались душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871195
дата надходження 08.04.2020
дата закладки 09.04.2020
Чотири рядки з мого життя - ТОБІ.
Ти був випадковим,чарівним гостем.
Здається ми дихали в такт ВОДИ.
А розгубилися в вихорі слів,просто...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863947
дата надходження 06.02.2020
дата закладки 09.04.2020
...слухаючи
Квітку Цісик.
[youtube]https://youtu.be/HavVNW6OhM4[/youtube]
[i][b][color="#0a8a7d"]Ти – мій легкий, та владний подих вітру.
Ти – рясно рястом квітчана весна.
Ти – те, що довіряєш лиш пюпітру.
Ти – чара, де й себе в свій час пізнав.
Тобою упиваюся щоночі,
тобою я втішаюся щодня.
З тобою поспілкуюся охоче,
з тобою запряжу свого коня…
Тобі дарую все, що в серці маю.
Тобі й життя, як треба, все віддам.
Тобі – весняні всі мої розмаї.
Тобі – мій весь і Рим, і Амстердам!
Тебе кохаю вглиб і до нестями –
твою красу упень боготворю!
Тебе я славлю одами й піснями,
За тебе йду з дияволом на прю.
Обоє ми – у розвитку циклічнім.
Обоє ми – спіралі гнуча нить.
Обоє ми…
Та ти існуєш вічно,.
а я в тобі, мій світку, лише мить…[/color][/b]
8.04.2020[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871292
дата надходження 08.04.2020
дата закладки 09.04.2020
Те солом'яне сонце,
яке ти сховав на горищі торік,
зв'язавши йому в пучечки проміння
думками зимними,
вже сьогодні
котилося небом
і сяяло дзвінко,
а потім скубло траву
на узбіччі шляху самотнього,
зазирало в душі ярів
і про весну мені співало.
Ой, як рясно лилася пісня ота:
на квітучі дерева
й на галявини зелен-чубаті,
на пахучу ріллю
теплим медом...
Ми ішли з сонцем вдвох
через Землю всю...
аж надвечір воно сіло спочити
на пелюстці кульбаби,
а я далі пішла, бо
горище і досі відчинене.
Тож, зачиню...
до зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870430
дата надходження 02.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Ні на що не зважаючи, лине весна!
І наповнена радості тиша лісна.
Все навколо прокинулось, скинуло сни,
Із усіх усюд чуються світлі пісні.
Джерелами увінчана рідна земля
І пташиними трелями л'уки й поля.
А на вітах, мов струнами, гра вітерець,
І весь світ кричить голосно - суму кінець!!!
27.03.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869660
дата надходження 27.03.2020
дата закладки 06.04.2020
К 8 Марта…женщинам.
Не грустите, не печальтесь…
Вам тревоги не к лицу,
Шарму больше…не стесняйтесь,
Дар представит храбрецу.
Так уж, видимо, ведётся
От Адамовой поры,
К искушенью сердце рвётся:
Страсть – природою дары!
Ваши нежные утехи
Возбуждают пламень нам:
Все победы и успехи
К вашим (брошены) ногам.
Дорогі, жінки, вітаю Вас з Жіночим Святом, Святом Весни…Жінка і є – Весна, природовідроджениця! Всім здоров’я і натхнення. Бережіть себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867265
дата надходження 08.03.2020
дата закладки 06.04.2020
На світі є планета щастя,
На ній живуть закохані серця,
Для тих, хто взнав це таінство причастя,
На ній він залишиться до кінця.
На ній живуть сьогодні тільки двоє,
Немає там ні горя, ні біди,
Вони живуть закохані обоє,
Було так завжди й буде так завжди.
Лише для двох них сонечко на небі,
Лише для двох співають солов"і,
І ім в житті нічого більш не треба,
Подарувати б почуття своі.
Подарувать коханій свою вірність,
Свою безмежну ніжність і любов,
Лиш Нею упиватись цілу вічність,
Й закохуватись в Неі знову й знов.
В піснях до Неі виливать кохання,
Писать для Неі вірші і пісні,
Кохать, неначе вперше і востаннє,
Від почуттів щовечора п"яніть.
На світі є закоханих планета,
Планету цю Святий Господь створив,
На ній живуть закохані поети,
На щастя іх Господь благословив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870269
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Хрусталь предутренний тревожный,
Нарциссами струится нежно,
Насыщен, чуточку небрежно,
Фиалок ароматом… Сложный
Характер марта… — друг апреля,
Зовущий к цвету залпом лишка;
Листву на розах, что мальчишка,
Рисует кистью Бога Леля…
— Славянского, любовной страсти,
Нелепостей её секундных…
Лелеет взоры ярких, нудных,
Сгорающих в любви «отчасти»…
Порой, сон явно коматозный,
А может вычурно — зовущий,
Струится., из лиловой пущи…
— Фиалок аромат морозный.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870887
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Ранок проснувся в безхмарному небі,
Променем сонця торкнувся землі.
Тихо й безшумно жахливі й химерні
Тіні нічні заховались в імлі.
Вранішня вслід їм пішла прохолода,
Лише війнула туманним плащем.
Вітру цей вранішній сон – насолода,
Він у кущах лиш дрімає тихцем.
Промінь від сонця торкнувся шпаківні
І пробудив голосистих птахів.
Враз на горісі в гіллястім верхів’ї
Весну вітати почав іхній спів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870933
дата надходження 06.04.2020
дата закладки 06.04.2020
В эфире вирус! Только он один!
И факты, и гипотезы, и сказки…
Но утру не мешает карантин,
И, Слава Богу, солнышко без маски.
Как будто радость воплотилась в нем!
Все охватившем, всех обнявшем свете!
«Не бойтесь, люди, все переживем»
Поют лучи… А мы им чем ответим?
Когда-то в марте таял старый снег,
И серебром ручьи так вышивали!
На снег стал скуп наш прагматичный век,
Зима не одевала снежной шали.
Но всеравно пришел весны азарт,
Пусть снег зимой не смел и показаться,
Но сохранил весенний месяц март
Своих лучей волшебное богатство.
Какбудто с самих радостных картин!
Идут лучи! Всем дарят нежно ласки!
Весне не помешает карантин!
И, Слава Богу, солнышко без маски.Марта 2020
В качестве иллюстрации картина Константина Юона "Мартовское солнце"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870899
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Розбите серце... Золотом покрию
І залікую ним я кожен шрам,
А образ закарбований я змию
Потоком сліз... Богине, як і шарм,
Забуду твій. У келихи розсиплю
Нові бажання і накину шарф,
Піду слідами осені. Відкрию
Живі надії... А мерзенний шар
Емоцій чорних вкрию листопадом...
І під дощем жовтневим зрину в синь
Поміж краплин густого водоспаду...
Кружлятиму кометою... Ліси
Я пролечу усі... І зорепаду
Схоплю я мить чарівної краси...
© Володимир Верста
Дата написання: 21.08.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867510
дата надходження 10.03.2020
дата закладки 06.04.2020
Не надивилась...
Ще би півхвилини...
Вивчала б кожну рисочку лиця,
Слова б збирала, наче намистини,
Гердан латала б ними від творця.
Слова ж звучали співом лебединим...
А що слова? Коли жага в очах!
Тамую спрагу голосом любимим -
Найбільше щастя у простих речах...
Спирає подих ніжності лавина,
Найбільше щастя в теплоті долонь...
Не надивилась...
Ще би півхвилини...
Губами, щоб торкнутись твоїх скронь...
07.12.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857244
дата надходження 08.12.2019
дата закладки 06.04.2020
Я люблю, коли Ти у вікні
Незгасаюче Сонце проводиш.
Коли звабно смієшся мені
І рукою волосся куйовдиш.
Ти пробач, що за Сонцем у слід
І за хлібом тяжким я поїхав.
Тут без тебе зажурений світ,
Невеселі пісні усі тихі.
Дочекайся, будь-ласка, мене.
Разом ми, навіть, час переможем.
Що завгодно Любов досягне,
Якщо серцем любитиме кожен.
Бо ми знаємо мила,
Нам кохання дасть сили.
Дні сумні ,всеодно, промайнуть
І колеса відлічать дорогу.
На пероні сумки опадуть,
У очах забриніє волога.
Тільки Мить переповнює щастям !
Ти летиш над людським океаном,
Аби, тільки, в обійми упасти
Найвірнішим коханням чеканим.
Бо ми знаємо мила
У коханні є крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858929
дата надходження 23.12.2019
дата закладки 06.04.2020
- Як пахне хліб! – аж скрикнула Оленка. –
Який він запашний, смачний, ще й теплий!
Очима кліп – бабуся помаленьку
Ледь встала, мабуть, знов нога отерпла.
Поклала хрест, нагнулась до хлібини,
Поцілувала спраглими губами.
- Хліб ще й святий, затям, моя дитино,
Він по життю завжди іде із нами.
Якщо є хліб, то люди не бідують,
Запам’ятай цю істину для себе,
Співають, садять, варять сталь, будують;
Стосунки між людьми такі, як треба.
А як нема – життя весь сенс втрачає –
І люди мруть, а, ще страшніш, - звіріють.
Ми не дарма його так величаєм.
Це не тому, що з кожним днем старієм,
А, просто, хліб – то є життя основа –
Він головний в сім'ї, в державі, в світі.
Нагнись до нього і послухай знову –
Майбутнього лунає голос звідти.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870604
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Небо сіє туманною мрякою, а наче світає…
Жовто-багряною ясністю ліс мене зустрічає.
Невпізнанно-знайомі до щему кольори декорацій,
Де дубки обнялися зі світінням притихлих акацій,
Де між трав загубились, наче перли, сліди листопаду,
А чистина спустіла мов запалена кимось лампада…
Лиш падінням нечутним дощу ледь розбавлена тиша
На вітрилах пожовклих беріз день осінній колише.
Десь зникає небес далина акварельно розмита
І так любиш цей світ в позолоті жовтневої миті…
П’ ять хвилин… Затамований подих…Осені диво…
І так мало потрібно раптом, щоби бути щасливим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852784
дата надходження 27.10.2019
дата закладки 06.04.2020
Молилася так, як напевно уміла
В куточку душі та у затінку храму.
Знайомі їй нотки усі з фіміаму,
Вдихала священні дари із кадила.
Боялась зробити там крок необачний,
Дивилась іконам у вічі несміло,
Ковтала свій біль і ще більше боліло.
«Пробачте», – комусь шепотіла – «Пробачте».
Літали думки по-під куполом храму,
Дивилась, а бачились білі їй птиці
Складалися пальці самі у правиці,
В ту мить вона чула величну «Осанну».
Сама ж відірвалась від грішного світу,
Коли запалила свічу Херувимська.
Чола доторкнулась рука материнська,
Земного тоді не залишилось й сліду.
А може такою їй бути офірою:
Сама – безтілесна, молитва лиш з крилами?..
До себе повернеться й вдома чорнилами
Напише курсивом, великими «ВІРУЮ!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870282
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Супруга часто упрекала,
Что мало помогаю ей,
Что жить давно со мной устала….
Чудачка! В простоте своей.
Моряк… весь в море. Она…одна
Тянула всё, что подрастало…
Хранить очаг… немалая цена –
Одиноко тосковала!
И тут, как раз, под женский день,
Решился, подменить подружку;
Забот её: бескрайна хрень –
Пошёл преображать избушку…
С утра, как принято – детишки,
Горячий кофе, в спаленку…
Работа, дом, семья, делишки…
Жена – немножко пьяненька...
Под свет луны, в кроватку к милой
Свой тяжкий день…ели влачу!
Судьба немного подшутила:
Мой пыл угас…за всё плачу!
А там…в благочестивой ложе –
Краса… раздетая лежит…
Супружний гон, как долг – положен!
О, Боже! Голова болит!
Дорогие женщины, с Праздником Вас, с весной. Берегите себя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867335
дата надходження 08.03.2020
дата закладки 05.04.2020
Победа.
Вероломное слиянье
И прелюдия… бес слов,
Как вулкана изверженье –
Трепет дивных мотыльков.
Ослепительная дива –
Рой волшебный с наготой:
И нежна, и так красива!
Я – поверженный тобой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864963
дата надходження 15.02.2020
дата закладки 05.04.2020
Сонет
Душа грешна́ – страстями сыта,
Стремится жажду утолить
И в одиночестве – расплата,
Ночами тёмными вопить.
Так скоротечно блажь уходит,
Ложится камнем на судьбе.
Её сверканье… с ума сводит –
Не предназначена тебе.
В мечтах...в тоске ковал оковы:
Дерзал, страдал, боготворил…
Нектар любви желанный, новый
С большим усердием испил.
Далёкий мир…исчадье рая –
Звезда холодная, немая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856246
дата надходження 28.11.2019
дата закладки 05.04.2020
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Кохання променилось, мов яса.
Цілунки ніжні, ніби розсип самоцвітів.
Волосся - водоспадом, стан гнучкий.
І пахло квітами вишневе юне віття,
Метелик щастя прилетів меткий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868464
дата надходження 18.03.2020
дата закладки 05.04.2020
Не хоче хмарка їх нести,
І падають у сад -
Сніжинки білі з висоти
Скидає снігопад.
Їх в морі вітер підхопив
Молекулами з хвиль,
По небу синьому носив
Кругами в сотні миль.
Там кожну холод-ювелір
Огранював, як міг,
Щоб із мільярдів білих зір
Блискучий випав сніг.
Тепер пушинками пливуть
Сніжинки голубі,
І таємниці бережуть
Зимові у собі.
В які країни їх торік
Носила ця пора?
Де з них ліпила сніговик
І сніжки дітвора?
Коли ще вдасться, залюбки,
По світу пронестись?
В які ще випадуть садки
В майбутньому, колись?
Мовчать сніжинки і летять
Повітрям голубим.
Вони струмочками збіжать,
Розвіються як дим.
А нині падають у сад -
Ще довго до весни.
Сьогодні їхній снігопад,
І крутяться вони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859445
дата надходження 27.12.2019
дата закладки 05.04.2020
[youtube]https://youtu.be/JqP_7IU3R10[/youtube]
[i][b][color="#06929c"]Дощі – як діти: плачуть,коли гірко?
а ми бідуємо, як їх нема…
І щастя в нас – мов в атмосфері дірка,
в душі – не літо, узаміт зима.
Дощі не люблять, як нізащо ганять,
коли вони із неба сльози ллють,
коли на небо вщент змокрілим гаєм
випліскується безпідставну лють.
Не люблять, як у орія - недбалість,
коли байдужість в люду до землі,
коли нероби... набирають бали,
гендлюючи вспак нив’ям у імлі.
Коли хистять одні лани широкі,
а інші – тупо збіжжя з них зіжнуть,
коли в свої ще юні, кращі роки
за неньку-землю молодята мруть.
Дощі – як діти, люблять, щоб із серцем
до них, малих, й до будь-яких волог…
Коли на ум візьмемо ми усе це,
не буде більше
втрат,
нещасть,
тривог.
[/b]
01.04.2020
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870365
дата надходження 02.04.2020
дата закладки 05.04.2020
Бачиш: в небі зоря зійшла
І привіт тобі шле від мене -
Я у сяйво її внесла
Все кохання моє шалене.
Приспів:
Позови мене, позови,
Я так хочу з тобою бути.
Забери мене в свої сни,
Щоб ніколи не зміг забути.
Я махаю вві сні крильми,
Підлітаю до твого серця,
Ти до мого - і двоє ми
Летимо до свого озерця.
Приспів:
Позови мене, позови,
Я так хочу з тобою бути.
Забери мене в свої сни,
Щоб ніколи не зміг забути.
Жайвір в небі нехай співа,
На світанку хай сходить сонце.
Й розцвітає в душі весна,
Навстіж я відкрию віконце.
Приспів:
Позови мене, позови,
Я так хочу з тобою бути.
Забери мене в свої сни,
Щоб ніколи не зміг забути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861494
дата надходження 16.01.2020
дата закладки 19.03.2020
А ми були такі близькі й далекі,
Такі чужі, як відстань полюсів,
Нас проводжав печальний неба клекіт,
Як трави ще купалися в росі.
Дороги нас вели за видноколо,
Подалі від земної метушні
І пізні квіти з нами йшли юрбою,
І чувся сум осінній вдалині.
А ми були. Звичайні і космічні.
Перепливали еру своїх мрій
І цілий світ нам задивлявсь у вічі,
І був для нас стихією стихій.
Минуло все: і радість, і розлука,
Відтоді стільки вишень відцвіло...
Та досі в серці лине перегуком
Близьке й далеке з юності тепло.
23.10.2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853276
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 17.01.2020
Під навісом лопочеться вітер,
Стугонить та тікає під дах.
Назбиралось у серці знов літер,
Лину з вітром в коханні, мов птах.
Щемно й радісно зиму у леті
Зустрічати між хмар край воріт.
Біля фіртки років чутно шепіт
І в пастельні тони вбрався світ.
Я ж горнуся до мрії в бажанні
Поруч бачити завше тебе.
Додивлятися сон на світанні,
Прихилившись на любе плече.
08.12.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857339
дата надходження 08.12.2019
дата закладки 09.12.2019
.[i]..слухаючи музику, краще
сприймаєш написане;
таку музику можна
слухати вічно. Адже
вона є дух, вібрації
Божої Любові...[/i]
[youtube]https://youtu.be/HVesltqTloA[/youtube]
[i][b][color="#437004"]Твої вуста миліші в цілім світі,
бо пломеніють чарами без слів.
Слова ж твої – що в давньому санскриті,
я в пісню їх про тебе радо вплів.
Люблю твої заломи й пуповину,
твою жертовність, відданість посту.
І дихання, твій клич в лиху годину
я чую, люба, в леті за версту.
Милують око марева й картини,
що пропонуєш ти мені щодня.
У пахмурну чи сонячну хвилину
ловлю їх серцем, як лелеченя:
з любов’ю, свято, як своє причастя,
щедротну манну, Божу світло-тінь...
З тобою бути – неймовірне щастя,
одне з найпотаємніших хотінь.
До серця дай своїм торкнутись словом,
що найдорожчим є посеред слів,
гармонією неземних мелодій
в угоду Небу і його послів.
Торкнусь, о Земле, – хай і без одвіту! –
набутком дум у спільнім леті літ…
Бо вірю, рідна, в істинну орбіту,
йму віру заки в праведний політ!
[/color][/b]
30.10.2019
_________
*Світлина: доторк до води Білого озера (із ФБ). [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853226
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 01.11.2019
Пам'яті Галі Акімової.
Розганяє тумани в полях переораних,
Під Мерефою подих близької зими.
Ти жила, метеором летіла між зорями,
І на слід твій яскравий дивилися ми.
А тепер облітають листочки у скверику,
Обсипаються з липи над домом твоїм.
Над зажуреним плесом і в'янучим вересом
Грає осінь сонату акордом сумним.
Ти пішла... І туманиться ранок розгублено,
Пролітаючий клин в піднебессі притих.
Не вирує життя в пожарищах обвуглених,
Не хлюпочуться рибки в озерах пустих.
Тільки вітер холодний в полях під Мерефою
Пригинає озимі ростки молоді.
І в твоєму вірші, йде над бухтою теплою,
Відбивається місяць у тихій воді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852588
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 28.10.2019
"Політичної біжутерії не ношу," -
з такими словами Ліна Костенко
відмовилася прийняти найвищу
нагороду з рук президента
В. Ющенка.
Ви з гідністю відставили плече,
Коштовних не прийнявши біжутерій.
Дідівська кров, Тарасова, тече
У ваших розгалуженнях артерій.
З нечистих рук продажної душі
Прийняти дар високий не захоче
Поет, хто не міняв на бариші
Свої слова, правдиві і пророчі.
Коли співали оди гаманцям
Свої митці, і продані Росії,
Ви всі рядки писали тільки нам,
Байдужі до фальшивого месії.
Для них чини і тони нагород,
І владні відкриваються їм двері.
А з вами залишається народ,
Що вслід за вами пише на папері.
І граючись за столиком, не раз
Малеча із Тарасового краю
Пером сталевим, справжнім, як у вас,
Невміло свої літери черкає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850204
дата надходження 03.10.2019
дата закладки 28.10.2019
Іринці йде четвертий рік,
Вона їсть кашу і пиріг,
І знає все про все вона -
Про зайця, вовка і слона.
Тому не слухає мала
Казки про лева і осла,
А як запалить ніч вогні,
Сидить, розказує мені.
Про те що небом йде увись
Інакший місяць ніж колись -
Той був як яблучко криве,
А цей корабликом пливе.
Він підійнятися не міг,
Бо ліс тримав його за ріг,
А потім вітер вверх подув
І його трішки підштовхнув.
А вранці - в скількись там годин -
Її взяв тато в магазин,
І коли йшла із ним назад,
Пила із пляшки лимонад.
Там був місток і стежка вниз,
Там їй метелик сів на ніс
І очі крильцями закрив -
Вона могла б упасти в рів.
Вона ще гралася в піску
І тьотя йшла в капелюшку,
Її собачка мовив "гав"
І дружньо лапку їй подав.
Ще жук кричав в траві "дзінь-дзінь"
І його нюхав зверху кінь.
А коли падав з хмарки дощ,
В ставку кипів зелений борщ.
Було багато ще пригод,
Про все розкаже зараз... От...
Бу-бух... І крихітка лежить,
Мала Іринка міцно спить.
А за віконцем, в тишині,
Палають зіроньки ясні
І місяць в небо, в темну вись
Іде так само, як колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846520
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 31.08.2019
[youtube]https://youtu.be/l14-HobPV88
[/youtube]
[i][b][color="#033042"]Серпень впав на покоси
ваговитим снопом,
вже в комору заносить
лантухи із зерном.
Не бідує родина,
не горює сім’я –
дожидається сина,
що вітає здаля.
[b]Приспів:
[/b]
А веселка на сході
В кольорах виграє:
бути гарній погоді...
На столі усе є:
і хліби, і до хліба,
і пухкий коровай...
І дівчинонька люба –
хоч сватів зазивай!
Серпень в душу лягає
збіжжям ситним, добром.
Спас витає вже в гаї…
Своїм щедрим крилом
він усіх обіймає...
На столі мед і ром,
гості йдуть з ріднокраю –
чути гам за селом.
[b]Приспів.[/b]
Серпень риску підводить,
є талан в трударів –
святом Спас хороводить,
звієм звершень зігрів...
На порозі вже осінь,
та в душі – водограй:
серце пісню попросить –
грай, музиченько, грай!
[b]Приспів.[/b][/color]
[/b]
11.08.2019
*********
Світлина – автора, де ота зріла пшениця,
вдалині – будинок, де мешкає сам автор.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844748
дата надходження 11.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Як часто ми знаходимось не з тими,
До кого рветься серце із грудей,
Й годинами безцінно-золотими
Розкидуємось кожен Божий день.
Не з тими прокидаємося вранці,
За руку ми тримаємо не тих,
І нас не надихають імена ці,
Та... менше обираємо із лих.
З собою жити в мирі неохочі,
Картаємо себе на самоті,
Що в некохані дивимося очі,
А згадуються інші, саме ті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843547
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 10.08.2019
[i]Фінішує літня пора...
Її ознакою є здобуки
природи і людини...
Про це, і не тільки,
тут... в супроводі
"космічної" музики
Ді Дюлі.[/i]
[youtube]https://youtu.be/wMNdIl0E49k[/youtube]
[i][color="#055063"][b]назбирай мені, мавко, у лісі чорниці
й приготуй лікувальний для неба настій
напою я тим зіллям небесні зірниці,
щоб в душі засіяли свічада святі
назбирай мені зір в чистім полі досвітнім
й макоцвітним вітрилом прилинь у мій дім
я встелю ними ложе бажань заповітних –
в край дитинства і юності спрагло ходім
назбирай мені дум - дивовиж ясночолих
і встели ними густо до мрій славних шлях,
щоб забути стежки й недоладні ґринджоли,
що блукали без цілі в толочних полях
назбирай мені чар розкошлачено-вічних
і вели їх чар-зіллям вплітатись ув яв
я тебе покохаю в тих чарах стоїчних,
як ніхто і ніколи
іще не кохав[/b]
[/color]
3.08.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844030
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 08.08.2019
Літо... Чи не
найкраща
пора
року...
[youtube]https://youtu.be/mLqPS6oBJ2s[/youtube]
[i][b][color="#086b68"]Ой, як не хочеться у осінь…
Побудь ще літечко, побудь!
Орфея клавесин голосить,
у шмаття рвучи черні грудь.
Ой, як не хочеться у зиму,
у царство суму і завій –
я назбираю ще корзину
фантазій літа й теплих мрій.
…Ой, як не хочеться у смуток,
що принесе примарний мир, –
душі влелеченій спокуту
на тлі зачохлених мортир…
Фантомний біль – сумління ниє.
І… темінь, морок, німота:
в буття буденного на шиї –
свобода…
Тиша… Та не та…[/color][/b]
26.07.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843272
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 03.08.2019
Виглядала, сумувала
І мереживо плела,
Кожне слово підбирала –
Тайну в серці берегла.
Оберегом привернула,
Розлила вогонь свічі
І гріховно ворожила –
Ярко, віддано… вночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843814
дата надходження 02.08.2019
дата закладки 03.08.2019
Дружко, моя мила,
Що ж ти наробила?
Сама закохалась,
Ще й мене влюбила.
Ми ж з тобою знали,
Що не можна цього…
Очі закривались
Трепетом… хмільного.
Жадібно ловили
Кожну мить дозвілля,
Скільки було сили
Упивались зіллям.
Заперечні втіхи –
Неймовірний солод!
Не призвати б… лиха –
Вгамувати голод.
Доленько святая,
Не віддай на плаху…
Претерпи цю зграю –
Політати птахам.
Щоб під Богом жити –
Крадькома кохатись?
Твої, мої діти –
Не захочуть знатись!
Дружко, моя мила,
Що ж ти наробила?
Сама закохалась,
Ще й мене влюбила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839274
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 29.07.2019
Как вы изменчивы, Эрато,
Как вы любезны…в простоте?
Прелестный образ – лучик света
Застыл в несбывшейся мечте.
И нет желанных оправданий,
Что Бог послал…То суждено!
Безгрешных, преданных страданий
В порывах чувств – глоток вина.
Та боль внутри, что душу щемит,
Тревожит…не даёт уснуть,
Как звонница в тиши трезвонит –
Печалью разрывает грудь.
Как путник в жажду влагой бредит,
Так образ ваш – удар судьбы!
Теперь другому зорька светит,
Другому отданы бразды!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836783
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 29.07.2019
Врятувала грішну душу
І зігріла як змогла…
Кожним словом перевершу
Тайну віщого тепла;
Ограню твою корону,
Райські висаджу кущі
І в туман, з-за хмар… дістану
Ярку зірочку - вночі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843257
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 28.07.2019
Спаси мене від пут недолюбові,
Врятуй від сіробуднів самоти;
Мої шляхи-стежиночки тернові
Промінчиком надії освіти!
У темені розпуки і зневіри
Зрони єлейну крапельку тепла,
Щоб залатала серцерани-діри
І щирою сльозиною стекла.
Врятуй мене від пут недолюбові,
Від ланцюгів байдужості спаси -
Нехай розквітнуть котики вербові
Щедротами небесної роси!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746239
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 20.07.2019
Ніщо не опускається із неба,
І щастя теж не падає з небес.
Бог може все за нас зробити,
Але не в тому божий інтерес.
І Президент не всемогутній,
і якщо буде навіть ТРИ!
Потрібен КОЛЕКТИВНИЙ РОЗУМ
І ПОВНЕ РОЗУМІННЯ ПРАВИЛ ГРИ!
Не правда, що не можна Долю в руки взяти!
Це небилиці, для таких як ми!
Це споконвіку нам тлумачать,
Щоб Ми не піднімали голови!
Ії потрібно мурувати, творити,
Підіймать до висоти!
Потрібно у вогні загартувати,
Як шаблі, як сокири й шоломи...
Тільки з'єднавши Віру та Надію,
Переродившись в Серці та в Душі!
Ми зможем відродити Україну,
Спасти та вборонити від межі...
Липень, 2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841788
дата надходження 13.07.2019
дата закладки 17.07.2019
Ось так...
[youtube]https://youtu.be/vmuBcaTDeZY
[/youtube]
[i][b][color="#51047d"]Хоч вабили мене висо́ти,
родивсь і повзав по землі,
та всім життям своїм усотав:
уретно* їхать… на ослі́.
Хотілось жвавості і руху,
а ще – на краще перемін.
Прийшла у зрілості “проруха”:
все, що оточувало, – тлін…
Й жахнув, мов полум’я, у простір,
лазур’ю неба похлинувсь.
Та все ж летів увись наосліп,
вспіх обминаючи весну.
…А та крайнебо запалила,
зелом на землю пролилась,
мов океану пінна хвиля
із присмаком зіркових трас.
Й здалося все украй резонним:
весна – начало всіх начал…
Не віха з’явисьок сезонних –
життя і мудрості причал !
Отак і маюсь – низ і небо –
за настроями, як коли…
Чи в неба є в мені потреба?..
Мені ж набридли вже воли![/color][/b]
7.07.2019
*Скучно.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841039
дата надходження 06.07.2019
дата закладки 12.07.2019
[i] [b] Tth[/b]
до Свята сім'ї -
пісня-дарунок
(незалежно
від статі, віку
і с и с т е м и
координат...)[/i]
[youtube]https://youtu.be/xQ4F35woKII[/youtube]
– [color="#8f077b"][i][b]Поведи мене в рай,
де б зоря багряніла в екстазі,
і щоб щастя – навік, не наразі…
Там мій рідний засмучений край.
- Поведи мене в край,
де чуття фахкотять пурпурово,
де пернаті вирують в діброві,
подаруй мені пестощів рай…
- Поведи мене в сон,
де кохання і в снах не дрімає.
Та веде в апогеї до раю
і голубить, як легіт-мусон.
– Як прийду у твій рай,
й запалають там ранки багряні,
почуття враз наструнчаться ранні,
мов удосвіта синявий плай.
- Я прилину в твій край,
бо твій острів моєї любові
мій навіки... Всякчас, та не в слові…
Я злелечу приборканий рай.
- І являтимусь в сни,
так, зненацька, як ласка дівоча…
Сновидіння ж хай будуть пророчі.
Я не зраджу твоєї весни,
що цвіте на осонні,
як у ніч – час безсоння,
у солодкім полоні кохання:
душ розіпнутих спів
(шурхіт крил голубів)
з вечорової тиші...
до рання![/b][/color]
9.07.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841327
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 12.07.2019
[color="#131dd4"][b][i]Яка прозора тиші нагота,
Яка глибока темрява у ночі,
Як солодко опівніч ця тріпоче
Зоринним небом душу огорта.
Укинув жмуток місяця до віч,
Умить розповноводив мої ріки,
І світ украв для мене під повіки,
І згірклу муку, як спливе ця ніч.
Хай вишневіє мˊякоть на вустах,
Хай огортає ніжність мою спину..
Розлий мене і випий до краплини –
Нехай насниться нами самота.
Лиш на світанку знайдуться слова,
Засолоніє завтра стерплий спогад.
Ця ніч минеться нами… мов дорога
Спливає
по загублених
слідах.[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841593
дата надходження 11.07.2019
дата закладки 12.07.2019
Ти б'єшся об скелі сміливо,
Сріблишся у місячну тиш,
І тихо крадучись припливом,
На пляжах піщаних шумиш.
Бурлять твої хвилі свинцеві,
Могутньо гудуть в ураган,
А вслід за стихаючим ревом,
Лягає на воду туман.
Буває, пасати повіють,
З низької подмуть широти,
І знову затихнуть без дії,
І парус не хочуть нести.
Твоїх не пізнати секретів,
У гніві не спиниш тебе.
Із космосу бачать планети
Обличчя твоє голубе.
Степами і джунглями ляже,
Безкрайньо розкинеться світ.
А вперто на хвилі і пляжі
Нас тягне лазурний магніт.
Над скелями чайки на злеті,
Вечірня зоря і прибій...
І бриз, із мільйонів сюжетів,
Нашіптує кожному свій.
А в ранок пустельно похмурий,
Із розбігу в тисячу миль,
Б'є в берег володарка-буря
Пінистими горами хвиль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841455
дата надходження 10.07.2019
дата закладки 11.07.2019
Де ті пісні, що ми колись співали?..
Де сміх дзвінкий? Куди це все поділось?
Здається, Зло вузди у руки взяло.
А щастя де? Невже десь загубилось?
Знаю! Любов повинна править світом.
Весною пишно так цвіте! І влітку квітне
ніжним цвітом. З любов'ю дивитьтся на світ
із неба сонце золоте.
Осіння тішить позолота і на гіллі рясні плоди.
Є що робити і зимі. Хоч холодно... можна зі-
грітись, за чаєм ще й погомоніть. Зима ж ма-
лює у цю мить. Казкові для тебе узори вона
залишить на вікні. Тут сад в цвіту... і тихо ві-
тер виспівує свої пісні.
Сила любові чиста й світла, та не купити й
не продать. Навчись, як сонце світ любити.
Любов - це Божа Благодать.
Усе тут створено з любов'ю. Є неповторна кож-
на мить. Не так учора, як сьогодні. День новий
завтра забринить... по-своєму.
То ж вірмо в краще і щиро дякуймо за все.
Хай кожне добре, світле серце свою дюбов у
світ несе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841149
дата надходження 07.07.2019
дата закладки 08.07.2019
Ти пахнеш свіжістю тих вечорів урочих,
що після клопотів щоденних, мов сатин...
Ясніють щедрістю твої ласкаві очі...
Мій затишку! Ти в серці - не один!...
І згадками про осінь пахне літо...
Тепло її - не згарищ полини!
В обіймах стиглих не вмирають квіти...
А тихо сплять, спочивши до весни...
Мій затишку! Дощі - не перешкода...
А міст незримий поміж островів.
І хоч горять щоденні літа магми...
Щоб ти в мені ніколи не змалів!
05.07.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841055
дата надходження 06.07.2019
дата закладки 08.07.2019
Чому сумні кохана твоі очі?
Що заставляє серденько страждать?
Коли ще губоньки, медів цілунку хочуть,
Кохання пить, цю Божу благодать.
П"яніть від щастя звечора до ранку,
Вдихати пахощі цвітіння і весни,
Усим єством відчуть себе коханою,
Черемхою пахучою цвісти.
Здавалося б, ну що для щастя треба?
Кохать і буть щасливою завжди,
Чому ж змарніло личенько у тебе?
І на душі, осінні холоди.
Коли ще так чарує твоє тіло,
І серце, так п"янять уста твоі,
А може це все осінь завинила?
Що повно смутку у очах твоіх.
Гони від себе смуток цей осінній,
Нехай в душі співають солов"і,
Вернися знову в весну солов"іну,
Троянди квітнуть хай в душі твоі.
Відчуй себе ти птицею в польоті,
І буде щастя литись через край,
Струси із себе смутку позолоту,
Всміхнися сонцю, ... і мене згадай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840959
дата надходження 05.07.2019
дата закладки 07.07.2019
Стуком колёс отзовётся.
В сердце ликующей дробью!
Счастье что к нам прикоснётся.
Будет реальностью! явью!
Милой слезинки сотру я.
И поцелую родную!
Свежих цветов поутру я.
Вазу вручу ей большую!
Как тосковал по тебе!
Слёзы глотая ночами.
Нежность копил я в себе.
Образ лаская стихами!
Месяцы что позади.
Нас обвенчали с весною.
Пусть между нами дожди!
Скоро я буду с тобойю
Поезд стрелою домчит.
К той что дороже вселенной!
Пусть поскорей пролетит.
Время до встречи с любимой!!!
Ігор Мазалов
14.07.2015 08:18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839849
дата надходження 24.06.2019
дата закладки 06.07.2019
[youtube]https://youtu.be/taJeh5xD514[/youtube]
[i][b][color="#670770"]Розквітни у мені, Любове, квітнем,
бо в тебе я по самі груди вріс,
цим дощовим, але і теплим літом,
що дарував нам боязко праліс.
Розквітни болем, при нагоді й горем –
я розділю й до глибини збагну…
І не страшні нам й надвисокі гори:
баран гірський* – не антилопа гну.
Розквітни радістю, хоч незбагненною, –
я порівну з тобою розділю:
була в мені ти донькою і ненею,
й холодною водою на Іллю…
Ми вивчили закони гравітації –
в проникненні навзаєм є свій сенс:
в тобі – мов у небесній тачці я,
що котиться вже тисячі парсек**
І хутко зникнуть міжпланетні діри,
як прокочусь з тобою в грішний світ:
нема в Любові вже земної міри:
то – ангелів небесний алфавіт.
Та на Землі горять твої вібрації,
Любове світла – доле неземна!
Як чуємо у серці їм овації –
хмеліємо " у чіп"...
І без вина.[/color][/b]
23.05.2019
_________
*Родився піз наком Овна ж бо...
**Скорочення – паралакс-секунда: астрономічна
одиниця довжини, якою вимірюються відстані
між космічними об’єктами (планетами, зорями,
галактиками).
Свіилина автора: святкування минулого Різдва
на вулицях Кельну[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836319
дата надходження 24.05.2019
дата закладки 06.07.2019
[i]Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, —
Я ж не люблю її
З надмірної любови.
[b]Іван Франко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/eYj8ciqAPcA[/youtube]
[i][b][color="#4e0480"]Я не́ люблю, коли тьмяніє ранок
від хмар, що застеляють виднокрай,
коли світила сонцеликий пряник
не радує пташиний водограй.
Я не́ люблю, коли бруднять газони
і топчуть квіти, листя і траву,
коли нам глобалісти і масони
указують, як жити наяву…
Я не́ люблю, коли в причілку хати
не кублиться гучна сім’я лелек,
не до вподоби кітч, пуста пихатість,
що марнослів'ям повнять родинний глек.
Я не́ люблю кружляння круків чорних
над димарями мирних, рідних хат…
Я не люблю пісних і "чудотворних",
хто не тримається своїх пенат!
Я не́ люблю, як… плачуть з горя діти,
як ллється молода, невинна кров…
Нехай в огні належить тим згоріти,
хто посягнув на ближнього покров!
Я не́ люблю, коли обцасом* – в душу,
коли на сміх береться сивина...
Відтак весь гнів я виплеснути мушу,
не втримавши обурення сповна!
Я не́ люблю!.. Та з почуттям любовї
за неньку-Україну помолюсь!
Бо не люблю її найпаче болю,
її страждань і болю
н е
л ю б л ю !
[/b][/color]
27.05.2019
_________
*каблук, підбір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833765
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 06.07.2019
[youtube]https://youtu.be/gvpoBPFCU8Q[/youtube]
[i][b][color="#045457"]Збирав думки
сирітські,
безпритульні,
немов у лісі жо́луді збирав…
Такі міцні,
звабливі і "манту́льні"
на фоні ночі й вранішніх заграв.
Збирав думки, розсипані віками,
в некошених лугах і в бур’яні,
і обрамляв благенькими віршами,
та серце чо́мусь твердило мені:
джерела слова?
Йди не манівцями –
ось... повні відра...
Й не вони одні,
розхлюпані на тлі вологих цямрин...
Словесний рай – в колодязі на дні.
Напевно, слід відчути гостру спрагу,
щоб всякнуть глиб стражденної землі,
як бурлаку, як вікінгу, варягу,
й відчути звук…
в колодязній імлі.
І пити ту, “глибинкову”, водицю,
що накопив віками рідний край –
думок,
припнутих
зрубом
у криниці:
підспудний, щедрий, невичерпний рай. [/color]
[/b]
3.06.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837520
дата надходження 03.06.2019
дата закладки 06.07.2019
Відпустіть гуляти, мамо.
Відпустіть гуляти, мамо.
Відпустіть гуляти, мамо.
Не чекайте, прийду рано.
Не чекайте, прийду рано.
Відпустіть мене, мій тату.
Відпустіть мене, мій тату.
Відпустіть мене, мій тату.
Бо я хочу погуляти.
Бо я хочу погуляти.
Хоч музика гарно грає.
Хоч музика гарно грає.
Хоч музика гарно грає.
Мнен мати не пускає.
Мене мати не пускає.
Не пускає мене й тато.
Не пускає мене й тато.
Не пускає мене й тато.
Знають: хлопців там багато.
Знають: хлопців там багато.
Є чорнявий та білявий.
Є чорнявий та білявий.
Є чорнявий та білявий.
Ще й русявий кучерявий.
Ще й русявий кучерявий.
Як русявий усміхнеться.
Як русявий усміхнеться.
Як русявий усміхнеться.
Ніжно серденько заб'ється.
Ніжно серденько заб'ється.
Як білявий заговорить.
Як білявий заговорить.
Як білявий заговорить...
Ой, солодкі ж речі мовить.
Ой, солодкі ж речі мовить.
А русявий - кучерявий.
А русявий - кучерявий.
А русявий - кучерявий.
До чого ж веселий, бравий.
До чого ж веселий, бравий.
Мене ніжно обнімає.
Мене ніжно обнімає.
Мене ніжно обнімає.
Моє серденько співає.
Моє серденько співає.
Відпустіть гуляти, мамо.
Відпустіть гуляти, мамо.
Відпустіть гуляти, мамо.
Не чекайте, прийду рано.
Не чекайте, прийду рано...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840862
дата надходження 04.07.2019
дата закладки 06.07.2019
Морозець. Сипле легкий сніг.
Мене в дорогу підніма:
Туди, де ліс у снах притих,
Де суєти нема.
На лижі стану і піду
У чарівний казковий світ.
Йому я з радістю скажу:
«Тобі – привіт!»
Привіт, засніжені поля,
Вас завжди радий бачить я
Привіт небесна височинь
Й ця широчинь.
З гори й на гору полечу
І в тиші дивній прокричу:
«Спасибі, Боже, за цю мить,
За щастя жить!»
18.01.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821958
дата надходження 19.01.2019
дата закладки 05.07.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2019
Карбує крок тридцята Новоградом,
Одна сім'я - солдат і офіцер.
В святковий час, в День Пам'яті парадом
Ідуть в строю бійці ОМБР.
Захоплення не скрити на обличчі
Притихлій на бруківці дітворі.
Для них каштани мирно палять свічі
І ластівки гасають угорі.
А там міняють дизелі, в тридцятій,
Спішать броню поставити на хід.
Ще місяць - і погрузяться солдати,
Потягнуться у поїзді на Схід.
В боях було відстояно тобою
Лице твоє і честь, ОМБР.
Де кров лягла на соняшник росою,
Там мак цвіте між злаками тепер.
І буде хай закрита для дитини
Ціна святкових залпів, холостих -
Палаючі в степу бронемашини
І ті, хто їх покинути не встиг.
А нині йде шеренгами заміна -
Тарасів дух у полум'ї не вмер!
Ідуть твої солдати, Україно,
Озброєні бійці ОМБР.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836387
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 03.07.2019
Ще в парку не горіли ліхтарі
І літній день над містом не погас,
Коли із крон ялинових вгорі
Злетіли совенята в перший раз.
Безшумно крильця з гілки донесли
На землю двох сіреньких пташенят.
І злякані пухнастики були,
Що вгору не піднімуться назад.
Не видно було матері навкруг -
Добути корм належало сові.
Лиш дівчинка ішла і її друг,
Побачили малечу на траві.
Малі були, без сумніву, із тих,
Хто совами ширятимуть колись.
А зараз голос дівчинки притих -
Чекала, чи піднімуться увись...
А двійко круглооких пташенят
Прибігли під ялинові стволи,
Підскочили з кумедністю малят,
Злетіли - і на гілочці були!
І з гордістю сприймали звисока,
Як приз людський за подвиги свої,
Підтримуючий погляд юнака
І окрик тріумфуючий її.
Ніхто крім них не бачив совенят -
У парку не гуляло більше пар.
Лише пройшов алеєю наряд
І поряд загорівся ще ліхтар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834746
дата надходження 07.05.2019
дата закладки 03.07.2019
Мій світ заповнений твоїм промінням —
Зерно любові проростає в серці,
Лататтям білим розцвіта в озерці,
Вколисаний твоїм теплом, умінням.
Твій світ безмежний і бентежний вже стільки літ — мій світ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840004
дата надходження 25.06.2019
дата закладки 02.07.2019
Нам кожен день дарований з любові -
Світанок, вечір, ніч, найменша мить
Це ми плетемо їй вінки тернові,
Забувши, що покликані любить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804462
дата надходження 26.08.2018
дата закладки 01.07.2019
А без пробачень зло народить зло.
Пора побачень з тими, за ким скучив.
Порожніх станцій вимкнені табло -
Останні краплі наших несполучень.
Знайома суміш: радість і печаль.
Твоїх обмежень більше не існує -
Вони впадуть як камені з плеча -
Тепер ти вільний! Справді вільний, чуєш?
Це виклик небу - бути не як всі,
Долати опір цих сталевих течій.
Твоя душа гартована в росі,
В твоїх валізах цінності - не речі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837231
дата надходження 01.06.2019
дата закладки 01.07.2019
Осінній карнавал у мене за вікном,
Кружляє листя з вітром кольорове.
Осінній карнавал, не гріє вже теплом,
Дерева вбрались в кольори медові.
Я руку дам тобі, ти пригорни мене,
Нехай веде з тобою осінь в казку.
Нехай з життя тікає назавжди сумне,
Лише любов, тепло дарує й ласку.
Для мене ти один найкращий на землі
І іншого в житті мені не треба.
Осінній карнавал сум дарував мені,
Зі мною сумувало навіть небо.
Не проливай дощі, не забирай тепло,
Я попрошу тихенько нашу осінь.
Кохання у душі до щастя нас вело,
Його цілунки відчуваєм й досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840354
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019
До этого, хотелось мне в Италию,
Безумно мне хотелось в мир любви,
Не разум управлял, а гениталии,
А виноваты ведь глаза твои.
Твой взгляд скользнул на грудь мою, на плечи,
На талию и ниже он ушёл,
И я на миг лишилась дара речи,
Неведомый разряд по мне прошёл.
Ты раздевал меня, в тот миг, глазами синими,
Мне волосы ты взглядом теребил,
И тело всё неведомою силою,
Так, вроде сильными руками подхватил.
Я чувствовала рук прикосновение,
За талию, за бёдра, за соски,
Под действием такого наваждения,
Вдруг заиграло всё в меня внутри.
Мой мозг, вдруг, отключился на мгновение,
Тебя вдруг захотелось рассмотреть,
Почувствовать твоё мужское тело мне,
И в мир любви и счастья улететь.
Увидела как тело твоё вспучилось
Увидела я как играет кровь
За телом я мужским давно соскучилась
Меня накрыла с головой любовь.
Я подошла к воде, разделась наголо,
Скользнула в набегавшую волну,
Быть может показалась тебе наглою,
Кто то внутри как будто подтолкнул.
В воде меня ты нежно взял на руки,
И начал страстно, нежно целовать,
Вмиг, одиночества года, года разлуки,
Сумели слово веское сказать.
На берегу слились мы воедино,
От чувств, парили вместе в облаках,
Зачем Гаваи нам, зачем Мальдивы,
Есть я и ты, всё остальное ... - прах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839425
дата надходження 20.06.2019
дата закладки 29.06.2019
[i]Тяжкі враження від
недавніх від_відин
Малої Батьківщина
залишились у автора
та рядками лягли
на папір... [/i]
[youtube]https://youtu.be/7Yv61tiXUaY[/youtube]
[i][b][color="#034159"]Умирають хатки, в Леті тонуть люди…
Те, що залишаєм, кажуть, просто –тлів:
СО2 і воду… Та декотрі й чудо
здійснюють, підвівшись, врешті-решт, з колін.
Кажуть, що руїна – обихідка росту,
тимчасовий відступ ради перемог…
та усім відомо, що ота “короста”,
вже владіє тілом, як землею – смог.
…Жив дідусь у хатці, помагав колгоспу
і кінці з кінцями зводив, як він міг,
залишивсь самотнім, помістили в хоспіс,
й запорошив хатку невмолимий сніг.
Влітку – жаска спека, осінню дощило,
продірявив по́бій, вже на те пішло…
Ніде правди діти, як в мішкові – шило:
заросло бур’я́ном рідне джерело.
…А життя ж буяло, виростали діти,
в хатці тій збиралось майже все село,
як в краї далекі проводжали скніти
хлопців-новобранців... Терном порсло…
Спадкоємці ревні розбрелись по світу
залишили хату й діда помирать,
й ні́кому в надгріб’я покладати квіти...
Не втяла традицій й владна, жирна рать.
Отака халепа селам досаждає:
умирають хатки, немічним – що мор…
Та ростуть палаци, пригород буяє,
І тріщать засіки у хапких комор.
А у світі грішнім торжествує правда:
ріже однаково всіх одна Коса…
Там не ті закони й не пінязів влада,
інші привілеї,
святість...
і краса.[/color][/b]
23.06.2019
На авторовій світлині - рештки хати, в якій
проживав колись нащадок славного
Чубівського козацького роду, дід
Оксентій...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839813
дата надходження 23.06.2019
дата закладки 28.06.2019
Ой, колише в лузі вітер, гойдає калину,
Приголублює дівчину що малу дитину.
Пестить груди, обіймає стан її пригожий,
Задивляється на личко, вона ж на сторожі.
Сторожить кохання щире, що у серці б’ється,
Що в душі горить, палає, а вітер сміється.
Нахиляє до дівчини гілля лоскотати
Та на вірність він дівочу не зна що й сказати.
Бо у вірності є сила, що міцніша криці,
Живить тіло, як землиця колосом пшениці.
Наливає почуттями хмільними по вінця,
Лети, вітре, в чисте поле до заходу сонця.
Захід сонця зійде в вечір, на ніч перекине,
А дівчина із думками до милого лине.
Будь обачний у дорозі, а, як сон, хай спокій,
Хай літає над тобою в небі синім сокіл.
27.06.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840213
дата надходження 27.06.2019
дата закладки 27.06.2019
Жито в полі колоситься... Колоситься.
Нехай доленька щаслива веселиться.
Жито в полі в колосочку. В колосочку.
Ми зустрінемось в садочку. У садочку.
Жито в полі в колосочку... Будем жати.
Попроси, щоб відпустила тебе мати.
А у нашому садочку зріють вишні.
Надивитися на коси хочу, пишні.
Ще на личко твоє ніжне надивлюся.
Мов з джерельця, з вуст медових я нап'юся.
Як від пісні соловейка сад притихне,
Я почую, як співає серце рідне.
Жито в полі колоситься... Колоситься.
Нехай доленька щаслива веселиться.
Жито в полі в колосочку. В колосочку.
Ми зустрінемось в садочку. У садочку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840195
дата надходження 27.06.2019
дата закладки 27.06.2019
Ти говорив мені, що я черешенька,
яка розквітла навесні.
І називав мене ясною зіркою.
Вогонь палав тоді в тобі, й мені.
Та вже пройшли літа... із ними я не та.
Мій вік вже осінь золотить.
А якщо любиться - то не забудеться.
Любов же вічно буде жить.
Ти говорив мені, що я є квіточка,
яка барвисто так цвіте.
Казав мені, що я твоя лебідочка,
що за собою завжди кличе, зве.
Та вже пройшли літа... із ними я не та.
Мій вік вже осінь золотить.
А якщо любиться - то не забудеться.
Любов же вічно буде жить.
Кажеш, що ми тепер стали ще кращими,
що прикрашають нас літа?..
Усі слова твої квітують ніжністю,
як віку осінь наша, золота.
Лебідка й квітка я... твоя черешенька,
умію зіркою світить.
А якщо любиться - то не забудеться.
Любов же вічно буде жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838205
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 11.06.2019
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного простору,
Легенький бриз літає знову краєвидом.
...Очима малювалися марини,
І ми стояли зачаровані красою.
І вигравало море білопінне
Мелодію любові нашої з тобою.
(Серф - дошка для серфінгу. Марини - картини, що зображають морський краєвид.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838316
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 11.06.2019
[youtube]https://youtu.be/38SojIdVeLQ[/youtube]
[i][b][color="#074259"]
Живемо всі в одній святій сім’ї
у шані й дружбі, як в роду годиться…
Жуємо хліб – як чаяння свої,
й водицю п’ємо з спільної криниці.
Буває, хтось схибнеться… Та пусте:
здається, на верству – одна дрібниця.
Тат* всякий на путі своїй росте,
щоб більшого, ніж є, в житті добиться.
А хто сильніший – руку вам подасть,
щоб більш на пні тому вже не спіткнутись…
Такі резонні звичаї і… масть
в спільнот, де дружба між людьми і участь.
То ж знехтувати добрим – смертний гріх,
як одягти на святість злу личину…
Ділити слід на всіх один пиріг,
якою б не була його рощина**.
Напевно, це стосується і нас,
майстрів пера і ювелірів слова.
У мови суть – усталений баланс –
Красиве й Вічне.
Інше все – полова.[/color]
[/b]
6.06.2019
________
*синонім слова "адже";**запара, розчина.
На світлині з нету - один із випадків́ з життя "пирожника"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837918
дата надходження 06.06.2019
дата закладки 11.06.2019
Цвіте жито, колоситься, тягнеться до сонця,
А над ним веселка в небі, обіч два віконця.
Там стоїть дівчина мила з сумними очима,
Покохала усім серцем, за те і судима.
Не людьми, сама собою, душею, що плаче,
Та кохає, тужить в щемі, не може інакше.
День при дні здригають груди дзвінки телефонні:
"Не від нього, не від нього", - думки безборонні.
"Де ж він, де? Що в житті має? Радість чи тривогу?
Хто до нього слово мовить, хрестить на дорогу?"
Прихилила голівоньку на куток цегляний:
"Чом же світ зійшовсь на ньому і той чисто рваний?
Роки, як ті хмари в небі, біжать і зникають,
Немов, в піжмурки із нею, ненароком, грають.
Наливають колосочки зерном щогодини,
Чи ж діждеться свого щастя, того, зсередини?"
09.06.19
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838167
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 10.06.2019
А весна надворі гра на струнах серця,
Почуття юнацькі розбудила знов,
Знову соловейком пісня з серця ллється,
І розквітла цвітом в серденьку любов.
І душа співає з солов"ями в гаю,
Й зорі посміхаються вгорі,
Кожен вечір люба я тебе чекаю,
А кохання в серці полум"ям горить.
Вийди моя доленько, місяць повний в небі,
Шле тобі цілунки з неба весняні,
Із піснями й серце я послав до тебе,
Мені серце замінили солов"я пісні.
І співає пісня в грудях замість серця,
І кохання ватрою, полум"ям горить,
Серцем я з тобою й думкою святою,
Я чекаю нашу найсвятішу мить.
Усміхнеться, знаю, нам щаслива доля,
Буде нам світити сонечком в житті,
Будуть квітнуть квіти на життєвім полі,
Будем в щасті і любові по життю іти.
Бо весна надворі гра на струнах серця,
Почуття юнацькі розбудила знов,
Знову соловейком пісня з серця ллється,
І розквітла цвітом в серденьку любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835359
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 13.05.2019
[i]Росте черешня в мами на городі,
Стара-стара, а кожен рік цвіте,
Щоліта дітям ягодами годить,
Хоча вони й не дякують за те.
[b] Микола Луків[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/hKfFLVzn43U[/youtube]
[i][b][color="#740982"]Красна вишенька
красну вишивку
одягає в житті раз-у-раз,
серед віточок –
рідних діточок,
як трапляються, не для прикрас.
І намистечко –
спіле листячко
обрамляє її, мов смарагд.
Ще й коралями –
чудо-лялями,
чудо-вишнями – роду парад.
Красну вишеньку –
дань Всевишнього –
з ласки Божої і дідуся
при повіточці
в пару квіточці
посадила з добром матуся́…
Світ завдячений
неперервністю
не розпутницям, і не царям –
вкрай привітним (бо
люблять діти ж їх),
лиш коханим своїм матерям.[/color]
[/b]
12.05.201
На світлині автора - остання представничка
жіночого полку племені з Удаю внучка Ханна,
що народилася і мешкає у Німеччині.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835326
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 13.05.2019
Дозволь мені тебе любити,
Дозволь коханою назвати.
Без тебе в світі важко жити,
Ще важче в невідомість грати.
Дозволь мені тебе обняти
І притулитися до тебе.
Солодкий мед із уст збирати
І дарувати зорі з неба.
О Боже! Як тебе кохаю!
Сто раз скажу, промовлю ніжно.
Любов моя прийшла із Раю,
Лягла словами в весну пізню.
Послухай, що шепоче вітер,
В садочку птах пісень співає.
Усі зберу для тебе квіти
І прошепочу, що кохаю.
Дозволь мені тебе любити,
З тобою поруч завжди бути.
Любов не можна спопелити
Її ніколи не забути
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834264
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 03.05.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.04.2019
Чем ты манишь меня, поэзия?
Что такого в твоих созвучиях?
Стать писакой отнюдь не грезил я
И пишу-то от случая к случаю.
Как на сердце бывает весело,
Иль подступит печаль незримая,
То эмоции делим вместе мы,
Расслабляюсь с тобой без грима я.
Ты одна мне подруга верная,
Лишь тебе открываю душу я -
Глубину откровений меряя,
С пониманием молча слушаешь.
Ощущаю с тобою силу я
Ту, что горы сдвигает с лёгкостью.
Повелением свыше милуя,
Ты спасаешь меня над пропастью.
Только ты помогаешь высказать
Накипевшее, наболелое.
Не пускаешь лукаво пыль в глаза,
Говоря на чёрное - белое.
Лишь в тебе нахожу отраду я,
Не так грустно с тобой тоскуется.
На себя лишь порой досадую,
Что не всё хорошо рифмуется.
В час, когда наполняют чувства, и
Мне открыться душою хочется,
Не лишай своего присутствия,
Не оставь меня в одиночестве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833416
дата надходження 20.04.2019
дата закладки 21.04.2019
Як добре, що кохання є у світі.
Немов весняний цвіт, ніжний, на вітрі.
Життя дорога в нього є красива.
Там, де кохання - доленька щаслива!
Ти знов скажи, скажи мені "Кохаю!"
Від цього слова кращого не знаю.
Із вуст твоїх почути - насолода.
Кохання - це від Бога нагорода!
Як добре, що весна приходить й літо.
Уся земля коханням обігріта.
І навіть холод з серденька зникає.
Бо вірить той тому, кого кохає!
Ти знов скажи, скажи мені "Кохаю!"
Від цього слова кращого не знаю.
Із вуст твоїх почути - насолода.
Кохання - це від Бога нагорода!
Тут кожен день цвіте барвистим цвітом.
І навіть осінь пахне теплим літом.
Як холодно - зима розсипле квіти.
Де є любов... завжди земля у цвіті!
Ти знов скажи, скажи мені "Кохаю!"
Від цього слова кращого не знаю.
Із вуст твоїх почути - насолода.
Кохання - це від Бога нагорода!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832681
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 15.04.2019
А помнишь весну ту,
В любую минуту
Я знал, что ты рядом со мной.
Развязывал путы,
Гнилые по сути,
Мечтал о тебе под луной.
А помнишь то лето,
Оставив запреты
И в омут нырнув с головой,
Мы пели куплеты,
Встречали рассветы,
С конфетами чай и халвой...
А помнишь ту осень,
Холодные росы
И серая дымка небес.
С преградами кроссы...
Сомненья отбросив,
Шагнули навстречу судьбе.
А помнишь ту зиму,
Коварно, незримо
Добрался мороз до сердец.
Устав от экстрима
И выстрелив мимо,
Амур объявляет конец.
Внезапно, как "здрасте",
Пора нам прощаться,
До корки прочитан роман.
Шампанское Аsti -
Последнее счастье,
И в небо финальный фонтан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832601
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 14.04.2019
Як добре, що кохання є у світі.
Немов весняний цвіт, ніжний, на вітрі.
Життя дорога в нього є красива.
Там, де кохання - доленька щаслива!
Ти знов скажи, скажи мені "Кохаю!"
Від цього слова кращого не знаю.
Із вуст твоїх почути - насолода.
Кохання - це від Бога нагорода!
Як добре, що весна приходить й літо.
Уся земля коханням обігріта.
І навіть холод з серденька зникає.
Бо вірить той тому, кого кохає!
Ти знов скажи, скажи мені "Кохаю!"
Від цього слова кращого не знаю.
Із вуст твоїх почути - насолода.
Кохання - це від Бога нагорода!
Тут кожен день цвіте барвистим цвітом.
І навіть осінь пахне теплим літом.
Як холодно - зима розсипле квіти.
Де є любов... завжди земля у цвіті!
Ти знов скажи, скажи мені "Кохаю!"
Від цього слова кращого не знаю.
Із вуст твоїх почути - насолода.
Кохання - це від Бога нагорода!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832681
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019
Писать стихи - удел немногих.
Не всем талант этот дано.
И Муза - дама правил строгих...
Но пишем.Пишем всеровно.
Наивно,вычурно,убого
Кропаю я свои виршИ.
И вот таких "пиитов"много...
Зато мы пишем от души.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832264
дата надходження 10.04.2019
дата закладки 12.04.2019
Пришла пора открыться далям,
Забросить душный городок…
В тоске, поникший и печален
В чужом краю – зовет исток.
Где столь любимые просторы
Приятны сердцу моему,
Где глаз чарующие взоры…
Неодиноко – одному.
Житьё в чужбине – боль тупая,
Среди отвязанных быков,
Душа свободная, простая,
Томится бряцаньем оков.
Вдохнуть нагрянувшей свободы,
Взахлёб вменять родную речь,
Среди вражды, среди негоды –
Сумел певучую сберечь.
Туда несёт меня кручина
Где милый райский уголок,
И зов души первопричинный:
Где первый шаг, где первый – слог
Где первый раз в любви признался –
Услышал шелест мотыльков…
Где прошлое,..и с кем прощался
В миру невидимых тонов.
Где завязь первых колебаний
Мечтам, надеждам зародясь
И воплощённых жизнью знаний,
В борьбе интриг – жизнь удалась!
Моя любовь – Волынь родная!
Вобрала таинство веков.
Твоих объятиях…скрываясь –
Цвела щемящая любовь;
Там, птица райская, в надежде,
Звала… Неслыханная трель!
Как Мавка ворожила прежде,
Зелёных глаз - её метель.
Туда где в скорбные оградки –
В граните множатся кресты,
Причал последний, у лампадки
Мои узнаете черты.
Настал, настал конец разлуки…
От мысли я пьянею той…
О, сколько пережито муки?
К тебе лечу - мой край родной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832200
дата надходження 10.04.2019
дата закладки 10.04.2019
Розписує сонце в багрянець картину -
Над бухтою лайнер, причал, кораблі.
Ти трудишся, зводиш міста, Україно,
І соняшник тягнеш до неба з землі.
Славутича хвилі і вітер здалека
Шевченкову пісню співають тобі.
Твій прапор - пшениця і небо над степом,
Звитяга і мужність в твоєму гербі.
Ще свіжа легенда у землях козацьких,
Як грізний полковник свій одяг роздер.
І крик твоїх коней під шабельний брязкіт
Відлунням далеким ми чуєм тепер.
В степах придніпровських, у центрі Європи,
Ти перша стрічала, спиняла орду.
І знову на сході вогонь і окопи,
І внуки козацькі відводять біду.
Там тане у битвах надія забродів,
Що шлях твій накреслить російський багнет.
На карті планети, між вільних народів,
Вже час вимальовує твій силует.
Ти юна, і тільки нарощуєш сили,
Сусідка стареньких, заможних країн.
Я вірю - чужинців в столиці осілих
Замінить відважний Тарасовий син.
Підніметься в травні на полі колосся,
Де грудень холодний розсіював сніг.
І жито комбайн покладе у покоси,
Де танк крізь окопи прорватись не зміг.
Від заходу хмарки пройдуть, Україно,
До самого краю твоєї землі.
І сонце допише багрянцем картину -
Над бухтою лайнер, причал, кораблі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831751
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 05.04.2019
Мрій про мене ніччю, місяцю прекрасний,
У віконце спальні промені жбурляй.
Хай палке кохання квітне та не гасне,
Пильністю своєю серденько не край.
Перебіжні хмари не закриють обрій,
І не збільшить відстань сіроока мла.
А тумани сиві — не такі хоробрі,
Не причинять болю, вбережуть від зла.
Я прикрашу душу світлістю твоєю,
Через довгу днину ніжність збережу.
Наречи, коханий, любкою своєю,
Розірви між нами вічності межу.
15/02/19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825613
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 04.04.2019
Крадеться темінь, злодієм, у вічі…
Душа – у просинь, у безмежну вись.
Земне життя не проживати двічі,
Хоча, ще повернемося колись…
Міцніють крила ангелів небесні
І душі чиїсь повнять їх ряди.
Холодні зими та сльотливі весни
Не заглядають вже до них сюди.
Тут світло і тепло, і сяйво вічне,
З любові лиш безмежности витки.
Краса душі – за прийняте класичне.
За гроші – ні посади, ні квитки…
Збирається душа в далекий ирій –
Підкиньте їй любові та добра.
У світлі ніжну бережіть, у мирі –
Не згасла щоби вічности зоря.
20 січня 2019
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822119
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 04.04.2019
Я в казку березневу заблукаю
І сонечку, мов Богу, помолюсь.
Зима зі стріх краплинками стікає
На землю, що колись назвалась Русь.
Це край, де вись небесна найсиніша,
Тополі край, калини і верби,
Де колискова мами найніжніша,
Й народ живе на хвилях боротьби.
У край у цей закохані лелеки,
Й радіють веснам жури-журавлі,
Що тужать за тими, хто десь далеко.
Нема для них святішої землі.
29.03.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831574
дата надходження 03.04.2019
дата закладки 04.04.2019
Перший раз, як Тебе я побачив,
Навіть поглядом ми не зустрілись.
Та зробилось у грудях гаряче,
Так відтоді і там залишилось.
Так хотілось Тебе ледь торкнути,
Взяти руку у руку легенько,
Аромат Твого тіла вдихнути,
І почути, як б'ється серденько...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819199
дата надходження 27.12.2018
дата закладки 03.04.2019
Писати вірші - це морока,
Я вже без них не можу жити.
Люблю Єсеніна і Блока,
Та інших класиків великих.
Я не повторюю нікого,
До досконалості далеко...
І зошит десь, та це нічого,
Рядок в повітрі, мов лелека...
Писати вірші справжня мука,
Та не виходить все до ладу...
А печиво солодке було,
І не лишилось шоколаду.
В моє відчинене віконце,
Я бачу Музи силует...
Вона всміхається, мов Сонце,
Й чудових слів несе букет...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830909
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831476
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019
Я всихала без тебе немовби плакуча верба
І голівку тужливо хилила до берега твого
А мене роз'їдала на крихти жорстока журба
До кісток обпікала струна від жалЮ вікового.
А мене розпинали листи, де чорнило бліді
Залишало сліди, пропитавши папір й мою пам'ять.
І ніщо ж бо тоді не віщало, що бути біді
Коли й досі від тебе вірші тихим трепетом манять.
Мені вирвали серце з грудей ці вітри-маяки
Що у морі осінньому лист направляють до раю
І бурштинова леді впинала щосили гаки
Там де погляд до болю сумний твій в уяві ховаю.
Так ця осінь забрала тебе, залишила дощі
Які холодом бродять примарним, ведуть дисонанси
І без тебе з моєї душі проростають хвощі
Мене душать й ламають вони...ну, а решта? - нюанси.
Вимальовує дощ твою тінь по асфальтній тропі.
Клятий жовтень не милий мені і ця осінь не мила!
І ще довго тебе я шукатиму в сірій юрбі
І не скоро в душі моїй вщухне неприязна злива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757176
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 02.04.2019
Мне в перламутровом - свирель…
На перламутровой - мечтают…
Средневековый менестрель
Весны мелодию узнает…
А в перламутровый апрель...
(Апрель бесцветным - не бывает)…
Звенящей нотою капель
Любовь случайно пробуждает…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829557
дата надходження 18.03.2019
дата закладки 02.04.2019
Ти коли - небудь слухав тишу,
Вона німою не буває.
То з вітром вітами колише,
То нічка травами блукає.
А то дзвенять прозорі роси
І річка на цимбалах грає.
Так дивно пахнуть в лісі сосни,
У полі десь цвіркун співає.
Я прислухаюся до тиші,
Вона мене до себе кличе.
Ми разом з нею пишем вірші,
Про найдорожче і величне.
Ми разом з нею розмовляєм
І одна - одну розумієм.
Вона німою не буває,
Тому що говорити вміє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825633
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 02.04.2019
Розкрилась перша брунька аличі
і спурхнув квіт метеликом на волю.
Пернаті свистуни та трубачі
накрили співом вільху і тополю.
Ще трохи – і черешня у шибки
побризкає рясненько пелюстками.
Очам дарує радість залюбки
мені щорік, як і в саду у мами.
І що з того, що я – не першоцвіт?
Не гляну в люстро – і про те забуду…
Спостерігаю березня політ,
як дихає весна на повні груди.
18.03.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831431
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019
З тобою Музонько моя,
Такий щасливий завжди я,
Для мене сонцем світить в небі,
Щаслива усмішка твоя.
Тебе я в серденько впустив,
Від щастя вже бракує слів,
Щоб розказать усе словами,
Як покохав, як полюбив!
Тебе щодня я виглядаю,
Почую, й легше на душі,
А особливо як читаю,
Твоі пісні, твоі вірші.
І серденько моє співає,
Й душа, мов ліра виграє,
Я наче в небеса злітаю,
Я чую й дихання твоє.
Усе єство моє чекає,
На нашу зустріч по весні,
Ворота Неземного Раю
Тоді відкриються мені.
Відкриються і я полину,
До тебе зіронько моя,
А поки що думками лину,
Й віршами тішу душу я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830111
дата надходження 23.03.2019
дата закладки 02.04.2019
Птенец покинул дом...
Спешил... летел упрямо!
Вот только мысль о том,
Что потерял он... маму.
Душа болит... Но синь
дитя к себе манила!
Не то, что средь руин
Гнездо их - сено с илом!
А в небе... хорошо!
В лучах порхала птица!.
Забылся и грешок...
Что с мамой не простился.
Вдруг вечер окатил
Прохладною волною...
Искал птенец свой ил...
И был обеспокоен.
Не смог найти он дом...
Дрожал всю ночь на ветке.
А в гнездышке пустом...
Рыдала мама детки.
14.02.2019 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825370
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 02.04.2019
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум*яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Долати разом довгі нині тори.
І щоб оте багаття не згасити,
Додала б легкі ніжності іскринки,
Вогнем наповнила б кохання силу, -
Так мріяла жіноча половинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830661
дата надходження 27.03.2019
дата закладки 02.04.2019
Місяць Квітень на порозі
Цвіт фіалок при дорозі
Оченята сині – сині
Розстелились по долині.
Між берізок, як мережки
Рясти звісили сережки
Вітерець гойдав донизу
Поруч сіра гірка хмизу.
А в ній птаха гніздо звила
Тут голівку прихилила
Он вся в сонячному блиску
Жовта квітка первоцвіту.
А вербичка звеселіла
Діамантами розцвіла
І підморгувала квітню
З вітерцем співала пісню…
30.03.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831317
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 02.04.2019
Вітер, вітер, вітерець... Ой, який ти молодець!
Розчесав вербичкам коси, з трав пострушував всі роси.
Над ставочком розлітався, хвилечкою тішивсь, грався.
Посидів трішки, де мостик, срібній рибці гладив хвостик.
Із калиною шептався... й в очереті заховався.
Зашуміли комиші: "Колиши нас... Колиш-ш-ш-и..."
Ти сказав їм: "Досить спати!" - й полетів мерщій до хати.
Знав ти, вітре мій завзятий, що проснувсь овес вусатий.
Сливку й грушку розбудив, привітавсь до гарбузів.
Посміхнулась тобі соя і картопля, і квасоля.
Помідори, огірки, морква, кріп і буряки,
й наші сині баклажани теж проснулись... Он які!
Щось шепнув ти стиха просу, розкуйовдив хвіст Барбосу.
На тинок присів скраєчку, як побачив нашу гречку.
Милувався: "Як цвіте... Що то літо золоте!"
Під моїм вікном, признайся, теж шептав ти: "Просинайся..."
Я до тебе, вітре, звик. А ти взяв і кудись зник!
Мабуть в полі між житами граєшся знов колосками?
А, можливо, в ліс подався, між гілля десь заховався?
Я по ягоди піду... там тебе, вітре, знайду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831336
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 02.04.2019
Привіт, моє сонце!
Чому ти сумуєш?
Відкрий своє серце -
Й одразу почуєш
Мелодій чарівних
Стрункі голоси
І звуки кохання,
Тепла і краси!
Відкрий свої очі -
Й одразу побачиш,
Що Всесвіт сміється,
Що небо не плаче,
Що зорі погратись
До Сонця прийшли
І людям частинку
Тепла віддали.
Полянь на уквітчані
Зеленню гори,
На вічне, величне
І радісне море,
На пташку, що лине
Попід небеса...
Яка ж навкруги
Невимовна краса!
Поглянь в мої очі
Посеред світання -
Й одразу побачиш
Краплину кохання,
Й одразу відчуєш
Краплину любові,
І збудуться мрії
Твої кольорові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817695
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 01.04.2019
Я забув дивовижу кохання.
Що таке обіймати любов?
Промайнули усі сподівання
І не певен, що з’являться знов.
Я забув світлі сонячні ранки,
Сяйво радісних чесних очей,
Вже не вірю давно обіцянкам
І лякаюсь холодних ночей.
Пригадав нещодавно чимало:
Солод вуст і обіймів тепло,
Як тебе моє серце жадало,
Як спокійно удвох нам було.
Образ твій надихав на творіння,
Сили духу мені надавав,
Але втомленим, хворим створінням
Без любові твоєї я став.
Певно різні ми, зовсім не схожі
І причина доволі проста,
Та донині забути не можу
Ясні очі та ніжні вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831288
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 01.04.2019
[img]https://pp.vk.me/c630717/v630717008/1421c/wTI1RB4egsc.jpg[/img]
Зима за вікном. Холод сковує руки.
Ні кроку ступити назад чи вперед
І не вберегтись від печалі розлуки,
Хай навіть любов загорнути у плед.
І не відігріти, і не розтопити
Їх душі сталеві, холодні, мов лід.
І не відшукати в таємних молитвах
Тієї любові згасаючий слід.
Пройшли почуття. Все розтало в тумані:
І очі, і руки й веснянки її.
Розсіялись ночі напрочуд духмяні
Окрилені співом в саду солов’їв.
Але все одно щось тримає на грані,
Бо щастя не ллється у них через край,
Не світяться очі, колись полум’яні,
І навіть не сниться омріяний рай.
Розірвані навпіл безжальним мовчанням,
Фальшиво кульгають обірвані дні.
І може, зібравши вже сили останні,
Всю правду відкриють собі в глибині:
Години пливуть. Розчиняється вічність.
А часу все менше у їхнім житті,
І може у тому банальна трагічність:
Безтямно кохають, але в самоті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645494
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 01.04.2019
[b]Муза[/b]
Виктория Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830909
[i]Писать стихи одна морока,
Но не могу и я без них.
.............................................
Не подражаю, что в том толку,
От совершенства далека…
Лежит тетрадь на книжной полке,
Зависла в воздухе строка…
Писать стихи одно мученье,
Я битый час сижу уже…
Доела сладкое печенье
И шоколадное драже…
Смотрю в открытое окошко
И вижу Музы силуэт…
Мне машет преданно ладошкой,
Прекрасных слов неся букет.
[/i]
[b]Одна морока [/b]
Пишу стихи я, не напрасно
Часами битыми сижу.
О, Муза, как же ты прекрасна,
Я даже слов не нахожу!
Я съела килограмм печенья,
Пол килограммчика драже…
Пишу, пишу стихотворенье
В объятьях рифмы миражей!
Морока! – Просятся на волю..
Вкуснее чтобы был мой стих,
Пирожное себе позволю…
К стихам немаловажный штрих.
Смотрю в открытое окошко
И вижу Музы силуэт…
Толстеет Муза понемножку… –
А у меня такого нет!!
И вопреки обузе сладкой,
Прекрасных слов неся букет,
У Музы преданной, украдкой
Прошу в ладошку дать конфет…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831208
дата надходження 31.03.2019
дата закладки 31.03.2019
[youtube]https://youtu.be/A-donwjeywE[/youtube]
[i][b]Не втрать таланту – цей дарунок Бога
і хай там що, цю ласку бережи.
Хай не завадить заздрості облога,
не падай в розпач і пиши... пиши.
Хай ображають: "Що, поетом стала?
Давно не вміла два додати два?!"
Ти не зважай на кпини – їх не мало,
лише Талант творитиме дива.
Нема підтримки? Друзі відвернулись?
Пропали десь римовані слова?
А як же я? Я поряд – мрія збулась!
І для поета – вірна вартова.
Твори! Натхнення знову надиктує
тобі слова – ось ручка і папір.
Пиши, подруго! Хай душа святкує
творіння з’яву. Вір у себе, вір!
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795914
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 30.03.2019
Ти чуєш цю мелодію в катренах,
Що самотою рветься на Парнас?..
Пізніше пронесеться знов по венах
Забута казка наша без прикрас.
Та маска залишається в кайданах,
Лунають ноти для пустих гримас.
Заручниками є ми у романах –
І весь вогонь, що в серці вже погас...
Хіба у римах заховати можна
Мою печаль. Твій погляд сніговий,
Мов пектораль, виблискує й тривожно
Він сяє, оселився чарівний
В очах. За нього та напевне кожне
Спасибі та прощай же до весни...
© Володимир Верста
Дата написання: 23.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756794
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 30.03.2019
Це надто важливо:
Любові не крийте за ґратами!
Для серця каратель -
Польоту припинення стратами
Душевних поривів.
Гнітюче стискає світ рамками,
І мрія у серці,
Розтрощена, ріже уламками.
Заповнює біллю
Відсіки емоцій. Потоками
Стікає в кінцівки
Снага, замерзає між кроками.
Тягар кількатонний
Обважує рухи - дубіє нерв,
Стає каламутним
Любов'ю осяяний блиск озер.
Чи клітка,чи сітка -
Уявністю крила обмежені.
Не втримати тяги
До щастя замками і вежами.
У погляді пустка
Без того, у чому душа зорить.
Любові не крайте!!!
І летом освятить небес блакить
МРІЯ, ЩО ЗДАВАЛАСЯ БЕЗКРИЛОЮ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826866
дата надходження 26.02.2019
дата закладки 30.03.2019
Стихи по разному звучат --
На то у них свои причины...
То громогласно бьют в набат,
А то пищат в норе мышиной .
Нет, не люблю, когда набат --
Пожар, война, лихие гости,
Мышиный писк противен просто...
Пусть,как симфонии звучат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822502
дата надходження 23.01.2019
дата закладки 30.03.2019
Я часто згадую дитинство золоте...
Гарячий хліб, який пекла нам ненька.
Обід стоїть на круглому столі...
Нас зігрівало мамине серденько.
Матусю рідна! Ненечко ясна.
Ти залишила на землі коріння,
що розрослося і розкинуло гілля.
А те гілля - посіяло насіння.
Немов наш сад, тепер цвіте твій, мамо, слід.
Всі в ногу йдем дорогою одною.
Хай розростається наш дружний рід,
де люблять всі... й пишаються тобою.
Матусю рідна! Ненечко ясна.
Ти залишила на землі коріння,
що розрослося і розкинуло гілля.
А те гілля - посіяло насіння.
Я часто згадую дитинство золоте...
Гарячий хліб, який пекла нам ненька.
Обід стоїть на круглому столі...
Частую я внучаточок маленьких.
(Вірш-пісня моєї сестри Галини Жабенко,
яка дуже любить свою родину.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831002
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 30.03.2019
У блакитнім небі голуби
Малювали чарівні узори
То усі злітались до юрби
А то – різно, як небесні зорі.
Крила майоріли угорі
Мов пухкі білясті, ніжні хмари
Блискали пір’їнки-ліхтарі
Розбігались порізно і в пари.
Покружляли за моїм вікном,
Прикрашали весняні пейзажі,
Крила їх – мережане жабо,
А самі – мов королівські пажі.
У блакитнім небі голуби,
Сонечку дорогу промітали
Вже б весна скоріш прийшла, якби,
Бо так довго ми її чекали.
28.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830783
дата надходження 28.03.2019
дата закладки 29.03.2019
МЕЖИ НАМИ НАЧЕ ОКЕАН.
ПОРУЧ МИ,АЛЕ ТАКІ ДАЛЕКІ,
РОЗ"ЄДНАВ ЖОРСТОКИЙ НАС ОБМАН,
ХОЧ ЖИЛИ МИ НАЧЕ ТІ ЛЕЛЕКИ.
А БУЛА Ж ВОНА,ЛЮБОВ,БУЛА
ТА КУДИ Ж ТЕПЕР ВОНА ПОДІЛАСЬ?
ВІДІЙШЛА?ЧИ МОЖЕ ВІДЦВІЛА?
А ЧИ МОЖЕ ПРОСТО НАМ НАСНИЛАСЬ?
ДЕ РАНІШЕ ПОЛУМ"Я БУЛО,
ДЕ РАНІШЕ У НАС БУЛИ КРИЛА
ПОСЕЛИЛОСЬ ЧОРНЕ ЯКЕСЬ ЗЛО
І СТОСУНКИ НАШІ СПОПЕЛИЛО.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830883
дата надходження 28.03.2019
дата закладки 29.03.2019
По траві, туман стелився,
В пряний вечір біля тину,
А козак, на стан дивився,
Зустрічав свою дівчину.
Місяць сяйвом засвітився,
Мерехтіли, зорі ранні,
Над рікою, міст іскрився,
Вона в білім, карди гані.
Немов птаха, як на крилах,
Заглядала в сумні очі,
Трепіт серця, у обіймах,
Погуляєм до півночі.
Та нема, коли лебідко,
Стук копит, далеко чути,
Мусю їхати, берізко,
Мені ж тЕбе не забути.
На коня, сів вороного,
Хмара вмить, місяць закрила,
Вона ж просить, лиш одного,
Щоб живим вернувсь, молила.
А в гаєчку соловейко,
Співав пісеньку журливу,
Ой давно, болить сердечко,
Боже дай…. долю щасливу.
Йшла дівчИна по місточку,
Все ж надію, в серці мала,
Лежав місяць, на горбочку,
В смутку ранок, зустрічала.
20.03.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830902
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 29.03.2019
Завжди боротись важко за життя
І саме в цім призначення людини,
Бо визначає суть її буття:
Сад посадити й виростить дитину.
Тлумачить може кожен іншу суть.
І має він, звичайно, на це право,
Та білий світ дві речі лиш спасуть:
Краса й любов, що віру в нас тримає.
18.06.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830873
дата надходження 28.03.2019
дата закладки 29.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2019
Я музы не ловил, как зверя,
Не загонял, как птиц в силки.
Они, однажды, мне поверив
Коснулись волшебством — строки.
Пришли полночною порою,
Звезда́ми осветив мой кров.
И чувств причудливой игрою,
Мне с сердца сдвинули засов.
И взвилось сердце вольной птицей,
Крылом — качнувши небеса.
И пролились они водицей
Стихов, как дождика власа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829878
дата надходження 21.03.2019
дата закладки 29.03.2019
Между мной и тобой,
Птичьи стаи на взлёте,
Над отцветшей Землёй,
Песен грустные ноты.
Между мной и тобой,
Холода и тревоги,
Прочь года чередой,
Гонит дождь босоногий.
Между мной и тобой,
Спит продрогшая Осень,
Бродит ветер слепой,
Суетою изношен.
Между мной и тобой,
Все узлы одиночеств,
Что зовутся Судьбой,
Наши души ворочат.
Между мной и тобой,
Ледниковые дали,
Отшумевший прибой,
И постскриптум скандальный.
Между мной и тобой,
Дней угасшие тени,
Но трамвай кольцевой,
Вряд ли рейс свой отменит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830908
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 29.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2019
Не дорікай її ніколи без нужди!
І зрозумій, що просто Бог зробив її такою,
Щоби життя текло бурхливою рікою,
Бо Жінка хоче більшого завжди́!!!
Не зарікайся й вічного не жди.
Не вір словам, що сказані у ліжку!
Кохай, цілуй її осяяну усмішку!
Та знай, що Жінка хоче більшого завжди́!
Біда прийде́ звідкіль не ждеш біди -
Тобі й собі любов не пожалкує болю!
Та краще відпусти її на волю,
Тому, що Жінка хоче більшого завжди́!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817128
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 28.03.2019
[i]…І вірю я, що якось навесні
внизу на ґанку заскриплять поруччя…
це ти, крилатий, принесеш мені
аж два крила... Новісінькі і зручні!
[b]Ол. Удайко[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492275&pg=2
[/i][youtube]https://youtu.be/kkHMxXsnE5k[/youtube]
[i][b][color="#0b94b3"]Живим дано і повзати, й літати,
У леті видно, що і як лежить...
Той лет мордують й кидають за ґрати,
Бо заважає
гідрі вільно жить.
…Окрилює нас музика і слово,
Жіночна стать, статечний чоловік…
І з крилами живеться лазурово –
Пливеш, як
лебідь в морі, ввесь свій вік.
Але хутчіше надихає дія:
Як впевнишся, що недарма живеш,
То й про нові вже алгоритми мрієш
В доланні стеж
до щонайвищих веж;
Й коли відчуєш – не пропало зерня,
Потрапило у благодатний ґрунт,
Нові здолаєш, непролазні, терни –
Й діла твої
ніколи не помруть!
Та над усе окрилюють нас діти –
Прожив для рідних ревно – й недарма:
Дитячі очі в те́мні навіть світять –
Вже не страшна
для світлих мрій тюрма.
Тож окриляйтесь – і любіть, і множтесь –
Й отримуєте свій найцінніший дар:
В житті – на небі й на землі – всеможний
Крилатий –
не повзучий –
во-ло-да́р!
[/color][/b]03.02.2018,
Кельн, ФРН
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775369
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 28.03.2019
Вы о грустном не пишите!..
Умоляю,господа!..
И погоду не вините:
Ни сегодня,ни вчера…
О пупырышках (на бюсте),
Не раздетых донага,
Напишите так искусно,
Чтоб хотелось мне туда…
Полстраницы, поллисточка -
Сочините (от души)…
Говорите (между строчек)
О греховности любви…
Про объятия у грусти
Не строчите,господа!..
И не сладко ,и - не вкусно…
И бывает жаль себя…
До нирваны, у окошка,
Через кассу №2
Есть свободные…Немножко…
Приходите, господа!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829818
дата надходження 20.03.2019
дата закладки 25.03.2019
То холодной,то горячей
Ночь касается волной.
Я бегу туда незрячей...
Добегу,и ты - со мной...
Месяц с вёселками тонет
Там,где севера звезда...
Когда колокол трезвонит,
Открываются глаза...
Негасимый пламень астры
Возле кромки февраля...
Ты люби её... и здравствуй,
Но и помни про меня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828151
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 25.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2019
(При возведении каждого Храма Бог посылает своего Ангела, который вечно стоит при алтаре, и если даже храм разрушается остается на месте алтаря до страшного суда).
Прости их, Боже, тех людей беспечных,
Которые сюда приносят хлам
Они не знают, что я сам тут вечно,
Они не знают, что стоял тут храм.
Крест райской птицей небо рассекал,
Лучился купол новой позолотой,
Нарядный хор начала службы ждал,
Сам регент теребил, волнуясь, ноты.
А настоятель, ласковый, седой
Обдумывал для проповеди слово,
Тогда сказал мне так Господь Святой:
"Смотри, народ Мой храм построил новый»
Ещё была полна людьми дорога,
Шли в новый храм, Творца Благодаря.
А я, Благославлен Рукою Бога,
Стал в этот день навек у Алтаря.
Вливались солнца теплые полоски
Курился ладан дымкой кружевной,
А половиц обтесанные доски,
Так пахли замечательно смолой!
Я видел здесь и свадьбы и крестины,
Десятков поколений христиан...
…………………………………
Я помню тех, кто превратил в руины,
Мой храм, Я помню страшный их обман.
Потом здесь создавали люди скверы,
Потом и скверы стали пустырем…
Но пусть они и не имели веры,
Я в храме уничтоженном моем!
Я знаю этой полночью сырой
Знакомый бес вновь подойдет в развалку
И скажет: «что красавчик наш Святой,
Тебе приятно караулить свалку?»
Пусть не поверит он моим словам,
Я «Да» скажу, ведь я оберегаю,
Разрушенный, исчезнувший, но ХРАМ!.
Который стал для многих дверью Рая.
Велит Господь и возродится он!
Гонения пройдут, как все земное,
И снова грянет колокола звон,
Так будет! ибо место здесь святое.
Пока здесь пенья хора не слыхать,
Здесь только ветер бродит завывая.
Но нерушима истины печать,
И я от сюда слышу хоры Рая.
Я не прекрасный, Чистый Серафим,
Те Ангелы в раю, конечно выше,
Но я отсюда подпеваю им,
И знаю, что меня Господь мой слышит!
Киев, 2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828663
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 25.03.2019
О таких писал Саша Пушкин,
О таких говорил Бальзак.
Эти глазки с огнём,эти ушки,
Эти родимки на щеках.
А походка-визитка феи,
как мила,как приятна речь.
Да! Такая всегда сумеет
В любом сердце огонь зажечь.
Для неё всегда будни праздник,
Ну а праздник всегда парад.
Да!Такую всегда украсит
Даже самый простой наряд.
Для неё все печали мимо,
В этой жизни она мудра,
У неё лишь один любимый,
Для других она друг,сестра.
Она солнышком ясным светит
Всем кто встретится на пути.
Для неё радость -дети,
Лучшей мамочки не найти.
Смотрят часто ей в след мужчины
Провожая загадочным взглядом.
Слава Богу что есть такие!
Это счастье с такой быть рядом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828044
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 24.03.2019
За вікном - завірюха і вітер,
Хуртовина лютує востаннє,
А я серед співзвучності літер
Все вишукую ноти кохання.
Не привчай мене жити без тебе,
Бо я звикну, і що тоді буде?
Жовтий місяць і зоряне небо
Тягарем розірвуть навпіл груди...
Вже зима зачиня свої двері,
Засинає в мереживній льолі,
Та крижинками сплять на папері
Мої вірші-надії схололі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827125
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 24.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2019
Коли втратив силу незрадний, весняний талан.
Коли помахала єхидно «па-па» вища ліга…
Депресіє, ти запізнилася. Нащо прийшла? –
Якщо засніжило, що й в душу насипало снігу.
Уже й не впізнати те місце, де квітли сади.
Буває так холодно, що про тепло і не мрієш!
Стоїш і чекаєш. Тремтиш – абсолютно один,
Кому яке діло, що в тебе на серці біліє.
Для того, щоб стати, мабуть, не потрібна рука –
Не хочеться бути заручником умислу злого.
Вмирає романтик у світі, де все напоказ,
Крім справжнього.
11.12.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817184
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 23.03.2019
У житті тимчасові падіння відчуває, напевно, що кожен.
За зимою – весна, та не тішить, що це біла прийшла полоса.
Я, здається, недавно помер. Написати і слова не можу!
І ловлю себе часто на думці, що не я всі ті вірші писав.
Як же так? Де натхнення і муза? Я не маю у кого спитати.
Шлях до себе – вузенька дорога, не така очевидна тропа.
А тим часом душа висихає, замість серця – слухняний солдатик
І буденність вбиває щохвилі молодечий, вчорашній запал…
17.05.18 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792110
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 23.03.2019
Сьогодні я складаю оду жінці,
Отій, що у житті нас надихає,
Вона, неначе сонячний промінчик,
Теплом душі своєі зігріває.
Немає і не може буть на світі,
Без жінки щастя, як весни без квітів,
Без жінки не було б на світі діток,
Без них, ми не змогли б на світі жити.
Без жінки не було б кохання в світі,
А як, скажіть, нам без кохання жити?
Нам без жінок і сонце не світило б,
Без них ми не змогли б життю радіти.
Сьогодні оду жінці я складаю,
І берегині роду, й добрій Музі,
Не лише тій, одній, яку кохаю,
А кожній жінці, матері й подрузі.
Отій, яка за нас в вогонь і в воду,
Отій, святе ім"я якоі ...МАТИ
Яка заради нас в любу погоду,
Готова і життя своє віддати.
Цілую руки спраглими устами,
Святішоі у світі більш немає,
І перед Нею, в день оцей Святковий,
Я низько-низько голову схиляю.
Зі Святом Вас ДОРОГІ ЖІНКИ !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828222
дата надходження 08.03.2019
дата закладки 23.03.2019
[b]Не каждому дано...[/b]
Виктор Игнатиков
(https://www.stihi.ru/2019/01/23/2081)
Готов для Вас идти за край земли,
Готов на нет стоптать босые ноги.
Готов для Вас забраться на Парнас,
Хотя с Пегасом не особо дружен!
[b]Дано не каждому…[/b]
С Пегасом я особо не дружу –
Всё время смотрит на босые ноги!
А что смотреть?! – понятно и ежу,
Какие на Парнас у нас дороги?
Асфальта нет, булыжники кругом,
Ещё «гаишники» – ну как зверюги!
И даже если шлёпаешь пешком, –
«Стоп!» пересмешнику и пародюге!
А босиком ходил и ЛевТолстой…
Есенина «заманивали шляться…»
А если я помчусь как верховой,
То мне с Пегасом можно потягаться!
Для вас готов забраться на Парнас!
И заберусь – чтоб только не мешали…
В избытке чувств я кое-что припас:
Стихов баульчик… и мешок сандалий!
[b]И снова здравствуй, мой герой [/b]
Мила Гюнтер
(https://www.stihi.ru/2018/08/17/312)
Пытался растерять свою тоску,
Но постоянно наступал на память.
...............................................................
Устал, как черт, хотел упасть и вусмерть.
Но голова не чувствовала ног,
И где-то глубоко чесалось чувство.
[b]Бесчувственным…[/b]
Писать стихи – великое искусство,
Без чувства это делать не легко,
И у меня с утра чесалось чувство –
Не дотянусь рукой – так глубоко!
Шестое?! – Нет!! И даже не седьмое...
Устала я, как чёрт, что вам сказать?.. –
Но чувствовала чувство неземное!
Когда смогла его я почесать...
На память наступая постоянно
В тоске своей не чувствовала ног
И чуть не стала чувства наркоманом…
«К тому ж к стихам идет высокий слог!»*
* К тому ж к стихам идет высокий слог!
П.А. Вяземский «Черта местности»
(https://rvb.ru/19vek/vyazemsky/01text/01versus/108.htm)
[b]Последнее стихотворение[/b]
Евгений Вермут
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828341
(полная ирония)
Больше не буду писать о весне я,
Больше не стану обманывать дух.
Жизнь ожила, с этим спорить не смею –
Строки поэта приятны на слух.
……………………………………………
Наглые мухи наглеют с порога.
………………………………………
Радуйся жизни восторженным слогом! –
Словно кричит нам, согревшись, душа.
……………………………………………
Думать над рифмой, спокойно лысея,
……………………………………………
Больше не буду писать о весне я!
Это последнее. В этом году.
[b]Больше не буду![/b]
(полная… не ирония)
Больше не буду писать о весне я,
И о других временах хватит петь!
Думать над рифмой, спокойно лысея?
«Думка» и так облысела на треть!
Сонные мухи наглеют с порога,
Всё норовят мне на голову сесть,
Я ж их таким поэтическим слогом…
Что зеленеют они… просто жесть!
Жизнь ожила, с этим спорить не смею…
Радуюсь жизни как тот аксакал!
Так хорошо мне! И плохо так с нею –
Если б не мухи, ещё б пописал…
[b]Графоманське[/b]
Ярослав К.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826469
Не поет я і не лірик,
Просто іноді пишу.
Можу оду, панегірик.
Можу "вішати лапшу".
Можу серце розтривожить,
Навіть сльози навернуть.
Раптом думаю: "О, Боже,
Хто таку читає муть?"
………………………………
Підберу для понту риму
Чи для "красного слівця",
З нею жити легше зиму –
Хоч журба мине оця...
[b]Не поэт я…[/b]
Не поэт я и не лирик,
Не барон я, и не граф,
Просто – не в своей квартире,
Посетил чужой я шкаф.
И сижу, стихи слагаю,
И не прячу тайный смысл!
Муж её уйдёт – я знаю!
А то больно он плечист…
Жизнь – сплошные логарифмы,
Как за них ты ни возьмись…
Вот и лезут, с понтом, рифмы,
Не простые – а про жизнь!
[b]Совсем не о грусти[/b]
Наталі Рибальська
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828758
Загостились у меня в душе
Мысли зимние тревожные, холодные.
И пора б оттаять им уже –
Не согреть – попытки все бесплодные.
Март и небо, солнце и трава
Вдохновляют быть смешной и шумною.
Это понимаю я сама –
Но молчит гитара семиструнная.
Пианино онемело вдруг,
Ноты вжались где-то в тень за струнами.
Тишина как вакуум вокруг.
Все пытаюсь лучиками лунными
Отомкнуть засовы и замки,
Разорвать зимы оцепенение…
Мне б любви на кончике строки –
Чтоб стихи проклюнулись весенние…
[b]Совсем не бес-шумное[/b]
Понимаю с самого утра,
Что стихи проклюнулись весенние,
Прямо как весенняя трава
Рвутся к солнцу от зимы затмения.
Загостились у меня в душе…
Но молчит гитара семиструнная…
Как мой кот, не ловит нот-мышей
Пианино – чучело «чугунное»!..
Тишина как вакуум вокруг,
Барабан притих, под стол запрятавшись.
Подожди, сейчас, мой милый друг,
Ты поймёшь, что я за провокаторша…
Ноты вжались, а скрипичный ключ
Думал «дёру дать»! – но мысль бесплодная!
Скалку взяв, вмиг подавила путч:
«Будет всем труба!» – смеюсь – «…походная!»
Тут же зазвучали «игроки»…
Лучик смеха лёг на настроение! –
С нежностью на кончике строки
Всходит о любви стихотворение…
[b]Ненастроение[/b]
Евгений ВЕРМУТ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823481
Вышел из дому на волю
Надышаться перед сном.
Пол часа бычок мусолю,
Будто смысл ищу я в нём.
Где-то гавкает собака
И из носа моросит…
Да ещё фонарь из мрака
Подозрительно косит.
………………………….
Поздний вечер. Я гуляю.
Мне б в кровать, но не до сна.
Только снег хвостом виляет,
Да и то не для меня.
Ни привета, ни просвета.
Что за грустная зима.
Знаю, кончится и эта,
Если хватит ей ума.
Ветер гадостно елозит –
Ищет жертву во дворе.
Всё морозит и морозит…
Неуютно в январе…
[b]Фонарь, аптека… но выход есть! [/b]
Вышел я не в настроеньи,
Холодно как в январе…
Написать стихотворенье? –
Так фонарь не во дворе.
Нужно топать аж к аптеке,
А ещё «бычок» потух…
В общем, всё как в прошлом веке,
Но не греет мой кожух…
И фонарь косит, собака…
Где платок мой носовой?
Эх, не выбраться из мрака,
Докурю, пойду домой!
Вот те раз, а где же спички?!
Не найти – как жизни смысл,
Ночь берёт меня в кавычки –
Вновь иду на компромисс!
Где фонарь – а где аптека…
Нос текущий не унять!
Довели вот человека,
А вообще, жизнь – благодать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829669
дата надходження 19.03.2019
дата закладки 23.03.2019
Поглянь у віконце:
Вже промені сонця
Так ніжно і тепло
Окутують світ.
Зими вже немає -
Весна заступає.
З землі показався
Ще й проліска цвіт.
Гілля бубнявіє,
Трава зеленіє,
На вербах розлогих
З’явились бруньки.
А в нас під віконцем,
Всміхаючись сонцю,
Вже скоро розквітнуть
Красиві квітки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830015
дата надходження 22.03.2019
дата закладки 23.03.2019
[b][i][color="#0a51bd"]Такий безвладний час над почуттями.
Ніхто кохання ще з душі не стер...
Вона його кохала до нестями
І вірила в любов...
Чому ж тепер -
Шукає порятунку у чеканні,
Ховає смутки в зраненій душі...
І ту єдину, найсвятішу з таєн,
Навіки залишає у вірші...?![/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830039
дата надходження 22.03.2019
дата закладки 23.03.2019
Краплинки доброти розсипали дощі
на квіти, на траву й калинові кущі.
Веселочка ясна в них барвами цвіте,
і весело сміється сонце золоте.
Краплинки доброти, краплинки доброти...
розсипали навкруг рясні дощі.
Краплинки доброти, краплинки доброти -
у цьому світі є і я, і ти!
Ми будемо разом щасливим дням радіть
із сонечком ясним, що вміє всіх любить.
Дарує нам воно, немов дзвінкі пісні,
краплинки доброти - промінчики ясні.
Краплинки доброти, краплинки доброти -
промінчики оті... такі дзвінкі!
Краплинки доброти, краплинки доброти -
у цьому світі є і я, і ти!
Розсіємо і ми краплинки доброти,
щоб світ навколо нас міг барвами цвісти.
Вони зуміють всіх і в холоди зігріть,
бо добротою світ уміє говорить.
Краплинки доброти, краплинки доброти...
розсипали навкруг рясні дощі.
Краплинки доброти, краплинки доброти -
у цьому світі є і я, і ти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829973
дата надходження 22.03.2019
дата закладки 23.03.2019
У весни палітра свіжо-чистих фарб.
Розливає купіль синь небесна.
І пливе, і осяває сонцедар,
Виграють промінням теплим жести.
Від метаморфоз весняних блиск в очах,
Юна зелень і фіалок першість.
І несе на крилах нас кохання птах,
І цілунки ніжні, ніби перли.
Логотип весняний - з пахощами трен.
Ллється у повітрі фреш любові.
У природі березневих барв є бренд,
Пагін почуттів квітує знову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830101
дата надходження 23.03.2019
дата закладки 23.03.2019
Не покидай, не відпусти,
Не стань сама рабою!
Приворожила словом ти,
Привабила собою.
В твоїх очах вселився сум
І серденько страждає…
Горить душа – натхненням дум,
Тай піснею ридає;
Душа від ніжності зорить
Й сама того не знає:
То в чарах осені тремтить,
То взимку – запалає;
В печалі гине і не спить,
Цей сум сховать не вміє...
І благо, що в весняну мить –
Вся квітне й зеленіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829446
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 18.03.2019
Я знаю - скажеш що не віриш
У намальовану красу,
Але любов свою, без міри,
Тобі словами донесу.
Ти найгарніша, наймиліша
На весь бескрайній, білий світ.
Моє котяче серце тішать
Твій ніжний погляд, ніс і хвіст.
Я твій навіки, без вагання,
Я все життя віддам умить,
Щоб в ніч весняну до світання
Лише тебе одну любить.
Всі зорі з місяцем і сонцем
Згрібу з небес тобі хвостом,
І сяду в тебе під віконцем
Могутнім лицарем-котом.
Пухнастим стану суперменом,
Щоби під блиск твоїх очей,
Зірватись раптом як скаженний
І ну мерщій ловить мишей!
Тоді до полюсів, до самих,
Моя любов розтопить сніг.
І все що є під небесами,
Я покладу тобі до ніг.
Намиста, перли, самоцвіти,
Всю саму цінність і красу,
Заморські квіти всього світу
Тобі єдиній принесу.
І ти узнаєш, королево,
Що я один на білий світ
Не тимчасовий, березневий,
А всесезонний, справжній кіт.
Бо за гірські вершини вища
І довша всіх тисячоліть,
Моя любов по всіх горищах
Гасає, скаче і нявчить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828452
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 15.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2019
Хай вечір у хмарах, і ти без прикрас,
Але все так само, все знову для нас:
Та сама полянка, той самий струмок
І знову з багаття куриться димок.
Сьогодні не місце столичним вогням,
Оркестри виводять романси не нам -
В лісочку, де в юність не палять мости,
Вечірню заграву запалюєш ти.
Блищать, заворожують очі твої
І трелями глушать слова солов'ї...
Ми дивимось знову на рибок в воді
Під вогник яскравий, не згаслий тоді.
Вело нас кохання в життєвий політ,
По шумних дорогах виводило в світ.
А стежка простенька між соснами в ряд
Нас в юність студентську вернула назад.
Туди, де хмільним ароматом суцвіть
Черемуха голови знову п'янить,
Де вітер ласкавий, як подих весни,
Легенько обносить пилок із сосни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829076
дата надходження 15.03.2019
дата закладки 15.03.2019
Обличчя у весни дівоче, юне,
Усмішка загадкова на вустах.
І проростуть хвилясті в полі руни,
Пташиний затріпоче в небі змах.
Верба в сріблястих котиках лисніє,
Їх ніжно пестить радісна весна.
Підсніжники піднялися на ніжки,
Цвіте у лісі квітів білизна.
Іде відродження землі і волі,
Золотооке сонце зазира.
І що ж чекає нас на видноколі?
Весни усмішка - це надій пора.
Ґаздує вправно юна господиня.
Душа ж людська молитвами жива.
Хай Україна зробить вибір нині
За спільні справи, а не за слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828872
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 14.03.2019
А. Пушкин
Переклад.
В любові, мріях, тихій славі
Недовго пестив нас обман.
Пропали юності забави,
Мов сон, мов ранішній туман.
Та в нас горить іще бажання,
Під гнівом влади рокової
Нетерпеливою душею
Вітчизни вірим призиванням.
Чекаєм ми прозрінням томним
Хвилини воленьки святої,
Як ждав коханець... молодим
Хвилини зустрічі нічної.
Поки свобода в нас горить
Поки серця для честі жИві,(жваві)
Пора Вітчизні присвятить
Душі прекрасніші пориви
Товариш, вір: зійде вона –
Зоря щасливого відраддя,
Росія вибухне від (сна),
І на уламках самовладдя
Напишуть наші імена!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824538
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 11.03.2019
Есть город у моря,
Как парусник белый,
С ветрами он спорит…
Достойный и смелый.
И нет… ему равных
По духу морскому,
Приверженец славных
Традиций…Святому.
Служил он отчизне,
Служил и народу…
Он - верен, капризен –
Борец за свободу.
Нагрянули распри
И раны открылись –
Ослабло доверье
И слёзы пролились.
Борьба за святыни,
За скрепы немые…
За общие ставни
И земли родные,
Пошёл брат на брата
Без меры, без чести…
Не будет возврата
Без крови и мести.
Есть город у моря,
Как парусник белый,
С ветрами он спорит…
Достойный и смелый!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828615
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019
[b]Осенним днём… (на правах сна)[/b]
(Оригинал автором удалён)
[i]Осенним днём по солнечной опушке,
где тянет ветки к речке краснотал,
со мной вдвоём прогуливался Пушкин
и отрешённо сам себе шептал...
Про бренность жизни, времени унынье,
очарованье золотом очей.
О том, что не прославился бы ныне
среди поднаторевших книгочей.
Не стал собой. Не жертвуя, не мучась,
глаголом всё труднее жечь сердца.
И не всегда трагическая участь
есть энтимема явности творца.
Ямб старомоден, а хорей нервозен.
Затёртость рифм - ворует креатив.
Но… как и прежде Болдинская осень
привносит в строчки свой императив. [/i]
(ID: 808209)
автор: Потусторонний)
[b]Осенним днём… (на правах пародии)[/b]
Осенним днём по солнечной опушке,
где тянет ветки к речке краснотал,
гуляли Гена П и Саша Пушкин,
последний что-то сам себе шептал…
Шептал и первый, тоже не поэму,
глаголом всё труднее жечь сердца –
он жёг про креатив и энтимему
и вовсе не для красного словца.
А Пушкин А. поддакивал, конечно,
хоть раньше он такого не слыхал…
Дошли уже почти до Чёрной речки,
где бренность жизни била наповал.
И тут - идут Луи Геккерн с Дантесом,
отец* и сын, как ножны и кинжал;
в Поэзии не смыслят ни бельмеса…
Но Генка, слава Богу, убежал…
*См. справочники
(Эту пародию успел дать прочитать Гале Акимовой перед её уходом, ей она понравилась, поэтому и выставляю в свой д.р. Ген, не обижайся.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816623
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 09.03.2019
А ти приніс мені нову весну
І а-капельний жаворона спів.
Та пісня ллється звуком голосним
І розбудила широчінь степів.
А ти приніс мені весну бажань,
Що у промінні сонця мерехтить.
І розгоряється натхнення жар.
Небесна посміхається блакить.
А ти приніс кохання навесні.
Душа, мов крокус ніжний, розцвіла.
Тривогам впевнено кажу я :"Ні!"
Бо в серце лине жмуток твій тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828110
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 08.03.2019
Выбор.
Недолго радугой сияла,
Недолог был прощальный миг,
Так больно сердце трепетало –
Удар смертельный я постиг.
Отмылась, от грехов со мною,
Прощалась нехотя рукой,
Согреться телом и душою
Ушла в неведенье зимой.
Меня оставила с печалью
Прокинув горькую полынь…
Мне ночь слилась с проклятой далью,
Ей счастьем – оказался день.
Ещё вчера жила надежда,
Ещё вчера сверкал закат,
Душа смятением мятежна…
И выбор: я или собрат.
Мои терзания напрасны!
Ни крик, ни плачь здесь ни к чему…
Её порыв любовью праздный –
Несёт течением к нему.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827932
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 07.03.2019
Говори…Я слушаю тебя…
Почему-то голос так дрожит…
Посмотри,пожалуйста,в глаза!..
Всё понятно: там ещё болит…
Ты поверь, когда-то всё пройдёт…
И кометой время пролетит…
И в какой-то сумасшедший год
Ты захочешь снова ощутить…
Ты захочешь чувства обнулить,
Совершая жизни поворот…
Погрусти, когда душа болит…
Только пусть печаль не разорвёт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828019
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 07.03.2019
Фиолетовым сирень цвела…
Ароматом сладости пьянив…
Написать решилась про себя:
Ни слезинки больше не пролив…
Я невестой юною была…
И в кипенность белых покрывал
Завернулась нежностью тогда…
(Испугать, наверно, не желал)…
От сердечной искорки огня
И лампадки теплятся в углу…
Как молиться стану за тебя,
То нечаянно голос надорву!
По-другому - нету прежних сил…
По-иному - видно, не сказать…
Мне бы помнить,что ты говорил...
Мне бы спрятать,чтоб не потерять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827997
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 07.03.2019
Так болить моє серце чому?
Сльози ллю у зім'яту платину.
Позабув Ти мене, як чомусь,
Забуває забавку дитина.
Від нудьги, від печалі і страху,
Я з'їдаю себе зсередини...
Мов чорти привели вже на плаху,
І прийшла вже остання година.
Так палає і рветься у вись,
Ще воліла й щоб горя не знати.
Ніжність їй дарували колись,
І навчили, як вірно кохати...
Та було все якось в один бік,
Розцвісти вона, навіть, не встигла...
Так самотньо їй вже котрий рік,
Ні Кохання ні Щастя не видно...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826951
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827143
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 01.03.2019
Унылых дней – итог тоскливый,
И ночь бессонна… напролёт.
Ура! Восход! Спаситель милый
В кроватку кофе мне несёт.
Весною будет возрожденье –
Грядёт чудесная пора,
И в полнолунье, в заточенье,
Прибудет всадник до утра.
Бог даст... подменит утешитель
Страстей невиданных высот.
Надежды…прежний вдохновитель
Остыл, и оправдать не смог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827019
дата надходження 27.02.2019
дата закладки 27.02.2019
Які в душі святі вились мелодії!..
Яка весна буяла за вікном!..
То дощ шумів і вальси, і рапсодії,
То сонце маковим цвіло вінком.
Теплом святились вишні, наче в сповіді,
І ладаном духмянив сінокіс,
Лелека-старець, по коліна в паводі,
Освячував росою верболіз.
Садочок мій до неба віти схрещував,
Півонії схиляючи в мольбі…
Моя весна була любов'ю хрещена,
В мелодіях, присвячених тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826931
дата надходження 26.02.2019
дата закладки 26.02.2019
[b][i]Зимове мрево. Холодно. Стоять
Оголені й обвітрені дерева.
Хай спить земна вчорашня благодать -
Мені б туди,
де тиша кришталева.
Мені б туди, де сосни небо п’ють,
Де місяць стежку вказує до хати,
Де хочеться про всіх і все забуть,
Де сам –
та не самотністю обнятий.
І з янголом поезію читать,
У сутінках тепло відчуть у серці.
В самотності з собою помовчать -
Знайти себе
у справжності відвертій...
[/i][color="#1608d1"][/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822981
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 26.02.2019
Ось й скінчилось довгождане наше літо
Павутинкою снує душа зігріта
Промінь сонця доторкнувсь струни любові
Бо ми разом,я з тобою, ти зі мною
Приспів:
Це ж вже осінь, це ж вже осінь,це ж вже осінь
Ще видніється з-за хмарок неба просинь
Лист опалий над землею ще кружляє
Хоча справжнього тепла уже немає
Скрипка осені у серці щемно грає
Вітер буйний ту мелодію кохає
Над землею розганя туманом сивим
Щоб побути ще по-літньому щасливим
Приспів
Закурличуть журавлі останнім криком
Хризантеми опадуть осіннім цвітом
Плачуть в небі ще хмаринки срібнокрилі
Принесіть ви мені весну. моі милі....
Принесіть.....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810066
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 25.02.2019
Ось й скінчилось довгождане наше літо
Павутинкою снує душа зігріта
Промінь сонця доторкнувсь струни любові
Бо ми разом,я з тобою, ти зі мною
Приспів:
Це ж вже осінь, це ж вже осінь,це ж вже осінь
Ще видніється з-за хмарок неба просинь
Лист опалий над землею ще кружляє
Хоча справжнього тепла уже немає
Скрипка осені у серці щемно грає
Вітер буйний ту мелодію кохає
Над землею розганя туманом сивим
Щоб побути ще по-літньому щасливим
Приспів
Закурличуть журавлі останнім криком
Хризантеми опадуть осіннім цвітом
Плачуть в небі ще хмаринки срібнокрилі
Принесіть ви мені весну. моі милі....
Принесіть.....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810066
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 25.02.2019
Печаль осіння- листопадом
На землю перший лист ляга
У осені- своя відрада
А у життя моя журба
Приспів:
Осінь-- я холодів не хочу
Осінь-- даруй ти ще тепла
Осінь-- ти пора найкраща року
Осінь-- ти легка моя жура......
Відшарудить осіннім листом
І небо відізветься журавлем
Калина багрянить уже намистом
А мжичка сіє дрібненьким дощем
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806038
дата надходження 09.09.2018
дата закладки 25.02.2019
Вклонитись хочу я сьогодні Вам
Найкращим україночкам вродливим
За ніжність й ласку слава всім жінкам
Які наше життя роблять щасливим
За українську матір, за любов
Вина солодку чашу випиваю
Щоб матері гірка сльоза не лилась знов
Я милостиво в Господа благаю
Хай все , про , що мріється в снах кольорових
Найкраще, що любите понад усе
Цей вітер весняний , на крилах любові
У душу і серце , цей день принесе!!!
І з святом всіх жінок....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780996
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 25.02.2019
Можна бігти за щастям життя
Та примарне воно і далеке
Плинуть в вирі буття,неспокійні літа
Відлітають у вирій лелеки
Приспів:
Ти зозуле співай,років нам добавляй
Рушниками стели щастя й долю
Та стежина життя,ой коротка яка
Проведи по щасливому полю
Дай не збитись з доріг
Й приведи на поріг
Щоб в любові те щастя пізнати
Бо вже пада до ніг
Із дерев білий цвіт
Бо у щасті,все ж треба кохати....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795026
дата надходження 09.06.2018
дата закладки 25.02.2019
Знов прокинуться від сну
Ніжні котики вербові
І розквітнуть в саду
Барви квітів кольорові
Ти прийди, їх знайди
Відшукай там свою долю
Не томи , відпусти
І дай серцю свому волю
Приспів:
Світ проснись, усміхнись
Глянь навколо, глянь навколо
Розвиднись, задивись
Моя доле світанкова
Зачаруй, подаруй
Ті чарівні ніжні квіти
Що весна принесе
І дасть серце нам зігріти!
Не питай, запитай
Що сьогодні таке сталось?
Журавлів ключ несе
Світлу радість, тиху радість
Зачерпни, світ- пори
Ти священної водиці
І напийсь досхочу
Що дає з джерел криниця....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783336
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 25.02.2019
Далеко, за рекой, где ночуют туманы,
Где луна надо всем совершает свой путь,
Если вдуматься - жизнь выйдет ребусом странным,
Лучше голову в воду со льдом окунуть.
Всё жестокий обман, без надежды и смысла,
Словно мыльный пузырь - вот он есть, а вот нет
И имеют значенье, под старость лишь числа,
50,60, вдруг в глазах гаснет свет.
И " ни шагу назад" не позволит Всевышний,
Все мы здесь и всегда на Вселенской войне.
Может всё отстранив поспешить на мальчишник (девишник),
Где, в расстройстве топить неизбежность в вине......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801730
дата надходження 03.08.2018
дата закладки 25.02.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2019
Щастя є, допоки сам щасливий,
І зникає, якщо ти в журбі.
Світе мій, жорстокий та мінливий!
Мій відбиток завжди на тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817368
дата надходження 13.12.2018
дата закладки 25.02.2019
Ця осінь мені загірчила
Лимонно-імбирним кленом.
Промокла до нитки, ціла
до серця, до стуку, щему...
Лікую душевну застуду,
А зовні – це лише нежить.
Не знаю чи завтра буду,
Тобі як раніш належать.
Не знаю, чи взнати не смію
мій острах жбурнув каштаном
у листя, руду завію,
що сипле без перестану...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811888
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 25.02.2019
Прийми мої вітання
В далекій стороні,
Хай збудуться бажання –
Так хочеться мені.
За тебе цілий келих
Я висушу до дна,
Таких як ти, веселих,
Не знала і… весна.
Для всіх ти є товариш,
А другом - був мені,
Борщ з янками не звариш
В далекій стороні.
Ти там для них… аміго,
Чи може - камарад,
Креолочку,.. до стогу –
Сьогодні будеш рад!
Та ще й трішки здоров’я –
То зичу я тобі.
Великого натхнення
В АТОшній боротьбі!
Бо голос твій не чути
На рідній стороні,
Засмучені поети
І болісно мені!
Сьогодні в п. Новоградець... День Народження! Вітаю Льоня! Здоров'я, Успіхів і Натхнення тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826764
дата надходження 25.02.2019
дата закладки 25.02.2019
Ходив Бог світом, мови роздавав. Мав стільки їх,
як квіток серед трав. Дзвінкі, бадьорі та барвисті.
Які ж ті мови голосисті!
Носив з собою повний міх, ті мови розсипав, як сміх.
І люди тішились, раділи, бо ж голоси їхні дзвеніли.
Довго ходив... то ж натомився. Сів відпочити там,
де гай. Вода прозора там в ставочку. Подумав:
- А тут справжній рай! Калина наливає ґрона, у дуба
кучерява крона.
В берізок є нові сережки, у молодих ялин - мережки.
І люди трудяться у полі. Ген височіють як тополі! Жита
зазолотіли нині. А небеса над ними сині...
Люблю бувати в Україні, - радів Господь. - Тут заночую,
їй гарну мову подарую.
Порожнім був уже мішок... Бог засмутивсь.
Чийсь голосок почув гарненький. То з гір збігав струмок
маленький. А він так дзвінко дзюркотів, що кущ калини
задзвенів! Що ягідка - то слово світле.
- Дзвени! Дзвени, моє ти рідне!
Словами повнилася мова, а Бог радів все: - Калинова!
Уже за гаєм сонце сіло... примовкла нива, притих став.
Лиш соловеєчко співав. Переливалася, дзвеніла та ніжна
пісня. - Солов'їна! - тішивсь Господь.
А коли вранці сонце встало, вся Україна заспівала.
І гарно так заговорила... Є в кожнім слові Божа сила!
І ти люби свою країну і її мову солов'їну. Дзвінку, веселу,
калинову, барвисту, ніжну, світанкову!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826670
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 25.02.2019
Зима кокетливо жонглює сніжним пилом,
Форсить, тримає білизни фасон.
Немов підносить янгол нас на білих крилах,
І сниться дивний, загадковий сон.
В якому веснонька розкрила щастя двері,
Розтанули сувої снігові.
І сонячного пригубили ми лікеру,
Кохання закружляв медовий вир.
У сні мрійливому весняні поцілунки,
Бо це тепло душі із глибини.
І хоч зима іще жонглює досить лунко,
Любити хочеться тобі й мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826671
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 25.02.2019
Муза.
Владика дум, володар ночі…
Співець веселля і журби,
В красивій постаті жіночій –
Великий Майстер ворожби.
Приходить темними ночами...
В віконце гляне... і мовчить!
Від чар, незнаними словами,
В мені поєзія звучить.
Припасти би до уст горячих,
Відчути полум'я її –
Зорі, що з Місяцем... щебечуть!
Немов весняні солов’ї.
Жага, примара і натхнення –
Вона: і холод, і тепло...
Веснянкою, мов птаха рання
Прибилась вранці, через скло.
То, так здивовано присяде,
То знову, хвостиком вільне….
Цей вільний птах…політ свободи –
Манок, приваблює мене.
Нехай, вже суджений пробачить –
Таку жадану і близьку,
Зорю, що з Місяцем судачить,
Що в серці б’ється і в мозку.
Чарівна зіронька… далека,
В холоднім космосі блистить…
В моїй душі,.. печаль глибока –
Яскравим полум’ям горить!
Проходить все – і все минає…
І найпрекрасніша та… мить,
Коли душа цвіте, страждає –
Тоді любов не відгорить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826535
дата надходження 23.02.2019
дата закладки 24.02.2019
Чи то пташка щебече у гаю,
Ніби сонцю шле теплий привіт?..
Чи то - віршем - душа розмовляє
І закохано дивиться в світ?..
Так натхненно вдивляється в вічі -
І Землі, і Святим небесам...
Хтось у небі роки її лічить,
Та немає рахунку словам...
І пісням не буває рахунку,
Як і квітам безкрайніх полів...
А ні мріям нема, ні цілункам!..
Не злічити живих почуттів!
Тільки - серце закохане знає -
Скільки в ньому буває томлінь!..
І - пташиною ніжно співає...
І летить... і летить в далечінь -
Заколихане вітром: "цвірінь........ "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826279
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 24.02.2019
(на вітрах чужих мелодій…)
«Моя любов – то гріх. Я знаю це.
Та на тобі лежить подвійна зрада!»
(В. Шекспір, сонет 152)
Ще не знав, чи ти в світі десь є –
Відчуттям було серце п’яне
І молило: «Як щастя моє
Ти з’явися у днях, кохана!»
Сталось! – вечір співав щастю гімн,
Ніч любові несла у світанки!..
Та в його ти верталася дім –
Долі жінка, мені – лиш коханка…
Ваблять стиглі, терпкі, запашні
Літа дні – як плоди ожини!
… Хто ж тепер ти йому, не мені –
Берегиня?.. коханка?.. дружина?..
---
[i](серпень 2006...)[/i]
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826570
дата надходження 23.02.2019
дата закладки 24.02.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2019
А я тебе, любий, безтямно кохала,
А я тебе, любий, з путі виглядала.
Роки проминали у вірнім чеканні,
А тіло здригалось у раннім світанні.
А тіло тремтіло у млості гарячій,
Віддатись хотіло тій примсі незрячій.
А, може, не примсі? Кохання все суще,
Воно, що те око, воно невмируще.
Ні сонце, ні дощ, ані вітер, ні стужа,
Ніщо не завада, якщо й бачиш вужа,
Що вжалити може в любую хвилину,
А серце так билось і, стук, беззупину.
А серце так рвалось назустріч твоєму
Й не мало на думці шукати дилему.
Назирці ступало думками в погоні,
Коханий мій, милий, чи вже на припоні,
Потік безневинний душевної муки,
Що ллється назустріч у дні, де розлуки?
Ніхто не зупинить того, що не бачить,
Того, що не чує й йому те не значить,
Не значить нічого, бо те є химерне,
Мій любий, єдиний, як світ воно древнє.
В мені воно завше, в любую хвилину,
Чому ми залежим від дійсності плину?
І тільки кохання не знає кордонів,
Кохання належить до вічних канонів.
В мені ти, - казала не раз і не двічі,
Скажу, якщо треба, сто раз ще по тричі.
21.02.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826390
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 22.02.2019
Спазмують зорі, хвилі протоплазми,
На волю рвуться, геть з-під оболонки!
Пульсар відчув наближення оргазму,
Ще мить - і вибухне, бо надто тонко.
Лизьне масний язик протуберанця
Напружений до вібродзвону простір,
Здригнеться Всесвіт від торкань коханця,
Застогне: "Доста, моя зоре, доста..."
***
Спазмуєш ти, сочишся солонавим,
Збираєш те, розкришене на дрібки,
Світ спресувавсь, обмежився анклавом,
В якому млосно, гаряче і липко.
Ще якась мить й оргазмова безодня
Поглине все й чудове зробить ліпшим,
Хрипиш та стогнеш-, пристрасно й... Природньо,
Благаєш: " Глибше, любий, глибше, глибше..."
***
Спазмує серце... Сльози-глаукоми
Немов підігрують слабкому м'язу,
"То тільки втома, просто перевтома..." -
Снують думки, доведені до сказу.
Гойдаються ритмічно в хво..ди груди,
Без зайвих слів виконує роботу...
"То лише втома, довго так не буде..."
І я спазмую... Нападом блювоти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791581
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 22.02.2019
Коментар до твору Ulcus http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813511
Ловлю твій погляд, голос твій ловлю,
Розчинений у світу стоголоссі,
Вже стало звичним те п'янке: "Люблю...",
Як, ніби, завиток твого волосся.
Вже стало звичним, та щораз нове
Знаходжу в переливах інтонацій...
Що світ?! То лише дзеркало криве,
А у кохання - безліч варіацій.
Кохання - мед, кохання - тихий плин,
Бурхлива річка, чи пахуче жито,
Кохання - хміль, а чи - гіркий полин,
Одвічний вибір - жити чи не жити.
Перебираємо... І знов - новий акорд,
Лише для нас бринять кохання струни...
З тобою сплетені в міцний сталевий корд*
І ритм сердець - твого "Люблю..." відлуння.
*Корд — міцні нитки та сорт вовняної тканини з поздовжніми ворсовими рубчиками; обід, застосовуваний для армування (додання жорсткості) конструкції або матеріалу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813559
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 22.02.2019
Не звано – влюблённый
В морскую царевну…
Летишь вдохновленный
К желанному плену.
Ведь сердцу не скажешь,
Чтоб ночью... остыло…
И только, приляжешь -
Оно застучало:
И душу терзает,
Рвет мысли на части…
Кто это не знает –
Тот в жизни несчастен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824696
дата надходження 09.02.2019
дата закладки 22.02.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2019
Так ніжності твоєї хочеться мені,
Пронизує твій наскрізь погляд.
Для мене ти всіх краще і миліш,
Ти пристрастю моє серденько розтривожив...
В моїх думках ти, як повзучий змій,
Торкаєшся гарячої моєї шкіри.
Тебе я хочу усе більше і сильніш,
І в цьому ми з тобою так подібні!
Тебе я хочу! Хоч мене убий...
Так безкінечно, безрозсудно так і ніжно.
Кохай мене! І ласки не жалій!
В хвилині кожній відчуваю вічність!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825796
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825831
дата надходження 17.02.2019
дата закладки 18.02.2019
Любовь, как мёд –
Подарок Бога!
И, как полёт
В объятьях друга;
Как два крыла
Красивой птицы
Любовь сплела,
Чтоб не разбиться.
И,чтоб парить
В открытом небе,
Двоим любить –
Желанный жребий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825238
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 14.02.2019
Твоею страстью наслаждаюсь,
Томлёный вздох – боготворю,
Как шмель нектаром упиваюсь,
Тебя красивую… люблю.
Ты в этот миг – моя, святая,
Приятно движешься по мне
Пунктиром след свой оставляя:
Мои желания в огне.
И нет прекрасней наслажденья,
Когда чудесная свирель
Умножит степень упоенья,
Украсит бренную постель.
Ты наслаждалась…и ласкала….
Изгиб спины, с ума сводил,
От нежных слов ты трепетала…
Мой томный зов тебя пленил.
Люблю,.. смиренно подчиняюсь,
Твоей игривой красоте,
Как амазонка восседаешь
Скользя по тронной высоте.
Свеча томилась, догорая,
И капли страсти пролились,
Как ты – прекрасна... и родная,
Когда движения слились!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824699
дата надходження 09.02.2019
дата закладки 12.02.2019
Вера теплится в сомненьях
И надежду дарит Бог,
Как весеннее цветенье
Твой чудесный, милый слог…
Обрамлённая короной
Расцвела в моих глазах
И навстречу львицей грозной,
Явью бросилась в слезах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823544
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 12.02.2019
Я младенец перед вами –
Ураганные ветра,
Словно щепка над волнами
И бессилен, как трава.
Вы несётесь по простору –
Не находите преград,
Возбуждая страстей свору,
Всё круша, что невпопад.
Кто не терпит вашей силы,
Тому близится конец…
Рок судьбы…осилить смелым –
Предлагает Бог-отец.
Ваши вольные проказы
Вдохновляют мою прыть…
Флибустьеры…их рассказы
Умиляют гордо плыть.
Да…моряк и вечный спутник
Ваших бешеных затей...
Вы – достойнейший соперник
Всех желаний и страстей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823689
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 07.02.2019
Ох, скоро начнётся…
Поверьте, друзья:
И Мир всколыхнётся
И вздрогнет Земля!
Придут янычары
Кавказ отбивать,
И нет страшней кары –
За ложь пострадать;
За глупых людишек,
За веру… больных,
За тех, кто не слышит
Проблемы иных.
Нам врали веками,
Что мы им друзья:
За пазухой камень,
Как символ вранья!
Пойдёт брат на брата
Свой дом защищать,
Ведь, время возврата
Грядёт... отвечать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809422
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 07.02.2019
От Кавказских гор,
До приморских дол
Широко ты, Русь –
Развернулась.
Былью сказочной,
Славой песенной
Средь земель других –
Утвердилась.
Вся, в полях степных,
Вся, в лесах густых,
Красой царственной –
Не обижена.
На Восток пойдёшь –
Встретишь солнышко
В деревнях глухих –
Обездоленных;
Обокрала власть
Закрома твои,
И… досталось им –
Бездорожье.
Жемчугом дрожит
По утрам роса…
Враг вокруг не спит –
Дожидается.
Кто пришёл с мечом –
От меча погиб…
Враг теперешний –
Во Кремле сидит!
И, беда твоя –
Жизнь несчастная
По краям твоим,
Не кончается.
Твой…лихой народ
Думу думает,
Как прожить сейчас –
Не расплакаться.
Ой, взорвёт его,
Жизнь бесцветная,
Запряжёт коней –
Всем… достанется.
Больно думать мне –
Грусть печальную:
Хороводит мор
По всея Руси!
Доведёт сатрап
До конца страну:
Пустит по миру –
Православную!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823036
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 07.02.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2019
Не пробуй забути все те, що давало натхнення,
Емоцій оголених, вражень нестримний потік,
Де митей щасливих до краю наповнена жменя -
Яка там синиця - й лелека нікуди б не втік.
Нехай не вдалося намріяне поки здійснити,
Та наша планета Земля не сповільнює рух,
Невдовзі почнеться нове приголомшливе літо,
Й примхлива удача не вислизне більше із рук.
Ну, сядеш ти в шатл і поглянеш у ілюмінатор,
А перед очима земне все життя промайне...
Далекі яскраві світи... звісно, вражень багато -
Та тільки у них вистачати не буде... мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816163
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 13.01.2019
а я не сплю і думаю про нас -
про те, що розділяє і єднає,
про те, як невблаганно плине час,
про те, що є і те, чого немає...
а я не сплю... не йде до мене сон,
пульсує думка, мов набат, у скронях,
і лиш сердець невпинний унісон
несе кохання в зімкнутих долонях
а я не сплю і наші почуття
кладу в прості та неслухняні рими,
вони такі ж, як все моє життя -
банальні, але вперто нескоримі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809101
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 13.01.2019
А. Пушкин.
* * *
Во глубине сибирских руд
Храните гордое терпенье,
Не пропадёт ваш скорбный труд
И дум высокое стремленье.
Несчастью верная сестра,
Надежда в мрачном подземелье
Разбудит бодрость и веселье,
Придёт желанная пора:
Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы,
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободный глас.
Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут – и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.
Переклад
* * *
У глибині сибірських руд
Тримайте з гордістю терпіння,
Не згине ваш скорботний труд
І дум високе усремління.
Нещастю віддана сестра,
Надія в хмурім підземеллі
Пробудить гордість і веселля,
Прийде омріяна пора:
Любов і приязність до вас
Дійдуть крізь замкнені затвори,
Як в ваші каторжнії нори
Доходить вам мій вільний глас.
Кайдани тяжкі упадуть,
Темниці згинуть – і свобода
Вас прийме радісно зі входу,
І браття меч вам віддадуть.
Благодарю поэта Е.М. за оказанную помощь при переводе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813440
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 03.01.2019
А тиша, виявляється дзвенить
Якимось невимовним стоголоссям.
І неповторна кожна її мить,
Немов промінчик, вплетений в волосся.
А тиша виявляється – жива!
Народжує мелодії і звуки.
Вона диктує пошепки слова,
Буває, що цілує навіть руки.
А тиша чимось схожа на святу,
Її мовчання – чаша без гріха.
Собі збираю мудрість золоту,
Я помовчу й вона мовчить нехай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807162
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 02.01.2019
Завмерла ніч і тишею бринить
Світило сонне причаїлось в хмарній пастці...
Він не забуде ту бентежну мить
Коли зустрів Її, оту, що пахне щастям...
Так тонко, ніжно, наче білий цвіт
Мов пелюстки в саду червневого жасмину
Всоталась в шкіру, в душу, в цілий світ
Запеленала щастям, мов малу дитину
Вона стелила м‘яко, ніби пух
Залюбленими, срібними словами, сміхом
В Її б долонях і вулкан потух
І вуркотів би в такт слухняно, мирно, тихо...
Він все б продав, віддав за майбуття
Удвох, за поцілунок вранішній зап‘ястя
Бо він вже знав - не шкода і життя
Коли пізнаєш Ту, що завжди пахне щастям
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793829
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 02.01.2019
Розбризкує небо сонце
Краплинами свіжих рос...
Пожухлий листок в долоньці -
Усе, що не відбулось..
Усе чого так хотілось,
Жадалось, в душі пекло
Сльозою роси скотилось,
Як, наче і не було...
Забулися літні грози,
Уже червоніє глід...
Змивають солоні роси
Із пам`яті свіжий слід!
Дерева багряно сонні,
Холодного вітру свист...
Тримаю листок в долоні-
Від літа прощальний лист!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810107
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 30.12.2018
Чтобы счастье измерить мерой,
и надеждой умножить веру,
нужно адского быта серу
в стихотворную спрятать сферу.
Чтобы милые ангелочки
стерли копоть с дрожащих крыльев,
чтобы топали ножкой точки,
и эпитеты сад взрастили,
а туманных метафор дали,
нам не застил банальный лепет,
чтобы строки за сердце брали
и слова приводили в трепет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817134
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 30.12.2018
Тягнулося село по зеленому горбочку до широкої, квітучої долини. Воно, як здалекудивитись, як на п`єдесталі. Прикрашене зеленими садами й в ряди
доглянутими городами. Картопля, наче посаджена під стрічку, вже відцвітала, а гарбузи і кабачки тільки входили в силу. Стелилися з помаранчевими квітками серед широких, товстих, зелених листків. Їх поміж меж охороняли високі соняхи, що все привітно крутили, ледь схиливши, квітучі голови, вслід сонцю… Як стати з обійстя, глянути довкола, , від останніх городів до річки, здавалося рукою подати. Вона широкою змійкою звивалася по долині, по якій часто паслися корови. По обіч зеленіли хлібні поля, а вдалині - виднівся став зі старими розлогими вербами, вони наче підпирали ліс.
Казкова краса… зелено, квітуче всюди .. Крива стежина, по ній дітвора бігала босоніж, м`який спориш лоскотав ноги, приємне відчуття, насолода. Хто ходив, той певно знає. Хто ж ні, то нехай позаздрить! Тій веселій дітворі, що бігла, гучно перегукувалася. Вона прямувала туди - до води, до гірської красуні річки Дністер.
Гайда, сільські дівчатка й хлопчики бігли, не дивилися під ноги, а вище, до високих тополь, де від сонячних променів блищало листя. Стрункі красуні , їх тут так багато, вони росли вздовж стежки, аж до самої річки. ЇЇ берег, де - ін –де ховався за очеретом й пахучім зіллям, а то між густих трав виднілися чорні обриви. З них можна з розмаху шубовснути у воду, налякати жаб, які сполохано, відразу поплигають в різному напрямку, щоби сховатися від несподіваних гостей.
Юрбою, так радісно потрапити в обійми теплої течії, водночас відчути ніжну прохолоду і трохи побалуватися, весело поплавати, похлюпатися, поплескатись, поборюкатися в воді. Адже діти знали тут кожен метр дна, де виїмки, де занадто глибоко, а де лише до пояса вода. Вона виблискує, чиста, прозора, навіть видно маленькі рибки, які зграйками пливуть за течією йгусті, темно - зелені водорості, що ледь - ледь хитаються. А річка доволі широка…. Біля берегів течія спокійна, вода тихенько колише водяні білі лілії - латаття. А трохи далі до середини річки, вода кудись так поспішає, немов хоче наздогнати час…..
Між двома молоденькими вербичками, на шовковистій траві, підібгавши під себе ноги, сиділа чорнява дівчинка Марійка. Її каро –зелені очі з краплинами дощу світилися щастям від побаченого, вона задивлялася в далину - по напрямку річки. Там, одна за одною, наче падали до води білі чайки й раптово, знову підлітали до небо сині. Напевно рибу ловлять, думала, яка краса, як добре, що вона тут й все це бачить. В очах рябіло…. Вода в річці переливалася кольорами, то блакитним, то синім із сріблом відтінком, приваблювала до себе.
Кожна сім` я в селі не мала в хаті скатерті самобранки, щоби виконувати дорослих і дітей забаганки. Та жило село і підростали діти, тут річка, город й трави шовковисті, чарівні мальви, сокирки, дзвіночки й ромашки. Ранкове сонце, що ласкаво світило в обличчя, як не радіти, що жилося серед цієї краси,де панує мир. Найбільше тішив сад врожаєм, майже в кожного на обійсті. Яка то благодать, зірвати ягоду, чи стигле, соковите яблуко, що коли їси, то сок, аж тече по бороді. Здається вже й не голодний, чому не погнатися до річки? Щоб відчути, ще одну радість й насолоду.
Марійка вперше сама пригнала гусей до річки, мама й тато дозволили, кажуть, сім років, то вже можна саму відпустити. Дівчинка з пагорба дивилася на воду та боялася близько підійти. Сонячні промені, що вигравали на воді навіяли на неї сум. Страх в душі, пригадала, як їй було років чотири, чи то п`ять, хтось підпалив їм стайню.Той страх ніяк не покидав її. І хоч ходила вона з мамою до церкви, молилася Богу, як навчали мама й тато та той вогонь , все частіше з`являвся перед очима, лякав, здавалося наче був зовсім поруч. Тоді по селі була якась пошесть, на місяць по три пожежі і все вночі підпалювали. Тому, хто наважився сказати щось проти голови сільради, чи комусь та чимось не догодив, то вже жертва. Якось в сусідів весілля, а в рідної тітки підпалили сінник, це було – жахливо. З часом так і не дізналися хто підпалив, по селі говорили, - » Хтось від заздрощів».
Раптово, дитячий сміх Марійку відволік від спогадів.Хтось із дітей купався, занурювався у воду, а ближче до берега хтось просто мочив ноги,менші діти гралися в піску, ліпили з нього замки.
Марійка поглянула до неба й згадала, як одного разу вона в садочку, біля хати задивилася в небесну блакить. Тоді до неї нахлинуло якесь дивне відчуття, переповнило її душу, вона, не поспішаючи, промовила,
- Пливе хмарка сива
- А я б хотіла мати крила…
Вже пізніше зрозуміла, що це були перші рядки вірша. Їй здалося, вона б і зараз, дивлячись на природу, про щось написала, натхнення переповнювало її.
Раптово озирнулася, здалося, що за нею хтось спостерігає. Це вона так звикла, бо біля неї завжди був старший брат - як охоронець. Різниця вісім років, давалася взнаки, він слідкував за кожним її кроком, дуже любив. Балував, як і батьки, всі цяцькалися з нею. Вони були вірні церкві і Богу, і так навчали своїх дітей. Адже батько входив у першу двадцятку в церкві, яка наймала священика, тому й дітей привчав до служби, прививав любов до Бога.
Марійка все ж наблизилася до річки і водночас звернула увагу на старших дівчат й хлопців, що засмагали неподалік від берега. Один невірний крок…. І вона опинилися в воді. Плавати не вміла, тому відразу пішла на дно.
Одна дівчинка, що сиділа на березі річки, помітила, швидко встаючи тикала вказівним пальцем на воду, схвильовано закричала,
- Ой, та Марійка! З нашої вулиці! Шубовснулася у воду і здається не виплила. Он там, на тому місці стояла!
Хлопці відразу, як обпечені, зірвалися з місця й ближче до річки, один, найстарший з них, знервовано розвів руками,
-Так, без паніки, я зараз!
Глибоко вдихнувши повітря, кинувся у воду. Всі знали, що хоч він ріс без батька, але вмів добре плавати, тому й ніхто його не зупиняв. За мить хлопець пірнуві намацав волосся Марійки, впевнено тягнув догори.
Дякувати Богу, вона відразу почала кашляти, відкрила очі. Діти з полегшенням перевели подихи, привітно дивилися на неї, вмовляли, щоб не лякалася, адже все обійшлося.
Батькам, ні в якому разі, не можна було розповідати за цей випадок. Боялася, знала, що будуть дуже сваритися, бо ж втопився двоюрідний брат. А вони в ній душі не чаяли, оберігали і від дощів, і від сонця. Вона була третя дитина в сім`ї, першим був самий старший син, пожив лише декілька днів і помер, батьки часто ходили на цвинтар, болісно перенесли втрату. Їм, ще Бог дав сина і доньку, вони дякували Богу, любили, дорожили ними.
Час летів…. Марійка ходила до школи. .. Завжди охайна, тиха дівчинка, як навчалася в молодших класах, то до школи водив брат. Їй навіть сумки з книжками не довіряв носити, вважав, що це для неї важко. Навчалася гарно, старанно виконувала домашні завдання і в школі була завжди уважна, за те й була декілька раз нагороджена похвальними листами.
В сім`ї ж, їй тільки й довіряли прибрати в хаті та зварити бараболю, можна сказати не випускали з хати. Всі роботи по - господарству виконував брат. Дитинство було солодким сном, а коли навчалася в сьомому класі, то вже інше життя. Мама навчила корову доїти, з собою брала в поле. А в полі на сонці з ранку й до вечори - в`язала снопи. Поле далеченько, за гаєм, доволі велике, тож треба було працювати й працювати. Тато був задоволений, але погуляти ввечері із дівчатами не дозволяв. В домі завжди панувала воєнна дисципліна.
Дівчинці так хотілося писати вірші про Бога та боялася осуду. Дуже боялася, що діти не так зрозуміють, будуть дразнити її поетесою. В той час, село - можна сказати, було більш комуністичним. Коли ходила до школи, мама таємно водила її в церкву, до сповіді, адже забороняли брати шлюб й хрестити дітей. Класний керівник занижувала оцінки тим дітям, які вірили в Бога. Одного разу в школі навіть розбирали поведінку її і подружки, на той час така була політика влади.
Та одягалася вона в школі краще за всіх, завдяки маминому брату і його дружині, які жили в Америці. Вони поштою посилали дитячі речі., хоча трохи поношені, але на вид були, як нові. Багато хто із дітей заздрив їй, називав багачкою.
Останні два роки в школі…. Марійку все частіше переслідував якийсь страх, із – за чого стала гірше навчатися. Все вдома, добре вивчить вірша та в школі, лише від погляду вчительки, відразу хвилювалася , забувала слова. Бідкалася, тихенько плакала, але мамі про це розповісти не наважилася, вірила в Бога, надіялася на його ласку, гадала, що все минеться. Їй вдалося закінчити школу з гарними оцінками.
Після школи думала навчатися в консерваторії, гадала туди буде легше поступити, адже там працював дядько. Та на жаль батьки зовсім не підготували її до музики, тому ця мрія була нездійсненною. Але ж вдома сидіти не буде, тому тітка, що жила у Львові, допомогла поступити в фінансовий коледж.
Студентські роки, це чудовий час… Проживання в гуртожитку… Знайомство з іншими студентами. Дружньо з дівчатами в кімнаті, але кожні вихідні їздила додому. Так наполягав батько, щоб в неділю та на свята обов`язково була на церковній службі.
Красуня, гордовита й трохи сором`язлива дівчина та дехто обходив стороною, коли дізнавався, що ходить до церкви, вірує в Бога….
Після закінчення коледжу вона поступила на курси у Львівський СГ інститут. Навчалася старанно, отримала професію економіст - бухгалтер.
Пройшов час….. Марія працювала економістом в Управлінні транспорту автостанцій. Залицяльників на роботі багато, але вона була скромною, дуже боязливою дівчиною. Віра в Бога, це для неї - понад усе.
У гуртожитку, в одній кімнаті з неюі, проживало двоє гарних дівчат, Галя і Оксана. Вони були щирими і доброзичливими. З часом для неї стали справжніми сестрами, адже і працювали разом.
Йшов 1986 рік… Останні літні дні…. На роботі запропонували путівку в круїз з Одеси, Марія не наважувалася десь поїхати та подружкам вдалося її вмовити. А воно і правда, думала, чому б не поїхати, адже ніде не була крім Ленінграду, ще від школи їздила на екскурсію.
Напередодні поїздки - приїхала додому, повідомила батькам, що попливе в круїз. Мама дуже стурбувалася, схвильовано сказала,
- Що ти, доню, який круїз, он сон мені наснився. Що я тону і прошу, щоб ти мені подала руку. Покинеш мене, а я? Як треба буде допомоги, це ж надовго. Якесь не добре передчуття, не спокійно на душі, боюся тебе відпускати.
Марія уважно вислухала, обійняла,
- Ну мамочко, все буде добре, відпустіть! Я ж ніде не була, хай побачу світу, не сама ж їду, а з подружками.
Мати рукою погладила по голові,
- Добре доню, тільки сходимо до церкви, попросимо божого благословення. І я кожен день буду ходити до церкви, молитися, щоб в тебе - все було добре.
Зі Львова їхало тридцять чоловік в круїз на кораблі « Адмірал Нахімов». Молоді, щасливі, замріяні в прекрасне, прибули на корабель. На причалі людно, гамірно, прощання, поцілунки. Під музику оркестру відправилися в круїз. …
З Марією було троє дівчат…. Галя запропонувала поїхати з ними своїй подружці Миросі з Польщі, в дитинстві, вони разом в таборі відпочивали. Їм показали каюти нижчого класу - в самому низу корабля. Всі мали під подушками рятувальні жилети, розповіли, як ними користуватися.
Як це чудово по морю та, ще й на такому великому кораблі! Їх щоранку будила гарна мелодія, звучали веселі пісні. Добре харчування, відмінна обслуга. Чарівність Чорного моря приваблювала очі. Милувалися краєвидами моря під Одесою, а потім побували в Ялті, де відвідали музей. В двадцяти кілометрах від Ялти, побували в « Ластівчине гніздо», на вершині зробили вражаючі фото пляжів, пальм, скалистих берегів, що омивалися хвилями Чорного моря. Далі корабель вирушив своїм маршрутом.
Пізно ввечері тридцять першого серпня на верхній палубі був концерт. Це Галя випадково дізналася й вони вирішили всі в чотирьох піти подивитися. Одягли найкращий одяг, який взяли з собою. Марія одягла гарну сукню і велюровий піджак, кольору темної вишні, він дуже пасував їй, підкреслював фігуру.
Після концерту… відразу розпочалися танці. Марії здалося, що танцювати в жакеті буде жарко й не зручно, хотіла спуститися в каюту, залишити жакет. Але дівчата вмовили залишитися, вирішили, що на довго не затримаються й всі разом підуть спати.
Дівчата вже весело танцювали, коли Марію запросив на танець, якийсь моряк при погонах. На жаль вона не бачила розпізнавальних знаків та це й не було так важливо. Він мило всміхався, легко вів у танці, ніжно тримав за руку, наче боявся загубити цей скарб та раптовий поштовх в обочину корабля налякав всіх.Люди падали, частина опинилася за бортом…
Погасло світло… Спрацювала сирена… Корабель похилився… Всі розбігалися в різні сторони. На борту почалася паніка, за бортом перші жертви, на воді крики, кров, плями фарби, нафтопродуктів, якісь дерев`я уламки, крісла.
Дівчата розгубилися. Марії доля дала велике випробування, вона не вміла плавати. Та все ж мала надію вижити. Адже її назвали в честь двох бабусь, які мали ім`я Марія, вони були названі в честь Божої Матері. Вона вірила в свого Ангела, блаженного, світлого, доброго з великим серцем і великими крилами. Не тямлячи себе бігла вперед, наче хтось її підштовхував. Перед собою побачила чоловіка, який біг назустріч,
-Чуєш! Допоможи!
А він їй у відповідь,
- Дурепа! Чого причепилася….
Але ж якийсь вихід має бути - копошилося в голові. В паніці бігла далі. А людей, як комах, на зустріч моряк, вона бачила, що він по національності не українець і не росіянин та в розпачі звернулася до нього,
- Я плавати не вмію, допоможи! Як втоплюся, буде на твоїй совісті, чуєш…
Хлопець побачивши перед собою красуню, не міг відмовити,
- Не плач, не панікуй! Все буде добре!
- Як звати тебе? - відразу запитала його.
- Мене Рома, а тебе? – поспішаючи, голосно запитав хлопець.
- Марія, мене звати Марія, - тремтяче вся, від хвилювання, випалила вона.
Він, не вагаючись, одягнув на неї рятувальний жилет, наполегливо кричав, здавалося давав команду,
- Ну давай! Скакай донизу, на перший поверх.
- Ой, я боюся, дуже боюся, чуєш! – кричала в паніці, хитаючи головою.
Він тикав пальцями донизу, на воду, вже сердито закричав,
- Он дивися, наш капітан і його помічники вже в шлюпках на воді! Давай сміливіше! Не втрачай час!
Корабель качало. Скрізь крики, гамір, плач і чути десь грає скрипка. Марія, як навіжена, по поручнях з ним спустилася донизу, потім він штовхнув її у воду. Задихалася, вся в фарбі, в нафтопродуктах, борсалася, наче боролася зі страхом, розкривши рота хапала повітря, моряк схопив її за волосся. Здалося прийшла до тями, коли побачила його поруч, потім Рома схопив її за руку,
-Давай подалі відпливемо, швидше, бо затягне на дно разом з кораблем!
Він притягнув якийсь продовгуватий уламок деревини, трохи схожий на зламані двері. Вони трималися за нього, він на одній стороні без жилета, а вона на другій стороні у жилеті, так тримали рівновагу. Пересувалися, як надалі від корабля, що мав йти під воду. Хвилі підносили їх то вверх, то вниз, кругом плавали трупи, були такі і з жилетами й без жилетів.
Марія роздивлялася на всі сторони, прислухалася до голосів,
- Чуєш Ромо, зі мною були троє дівчат, мої подружки, всі десь розгубилися, хоча б вижили…
- А я, думав, що спас якусь літню жінку, ти така вся. В нафтопродуктах, навіть не подумав, що спас молоду дівчину, - тремтячим голосом кричав хлопець.
Неподалік, він побачив одну жінку, що тонула, потягнув до себе, допоміг їй прийти до тями, вона теж стала триматися за деревину.
Від напруги та холодної води, руки в Марії стали дерев`яні, не слухняні, ледве трималася.
Всі здалеку, зі страхом, дивилися, як йшов під воду корабель «Адмірал Нахімов».
-Ой, скільки там добра пішло під воду, мельхіорові ложки в ресторані і інші цінні речі. Уявляєте всіх і мої речі потонули, тільки й лишилося те ,що на мені, - схвильовано кричав Рома.
Та деревина вже не витримувала трьох.Марія дивилася на зоряне небо,
- Ой Боженку, спаси і помилуй!
Задивилася в небо, на одну зірку над собою й тихо прочитала молитву; «Отче наш». Зірка ледь - ледь мерехтіла, їй здалося, що мерехтіла ясніше всіх зірок, подумала - це напевно благословила мене на життя. Схвильовано, швидше пливла до шлюпок….
Скрізь кричали люди, просили допомоги, дехто потрапляв під гвинти корабля »Петр Васев». Всюди кров, розлите мастило, фарба, мертві тіла.
Вона підпливла до однієї шлюпки та там було забагато людей, її на неї не взяли. Напрягши всі сили знову підпливла до іншої шлюпки, там теж було повно людей, не хотіли її брати. Дуже просилася, бо зовсім дубіло тіло, плакала й вмовляла. Якийсь чоловік змилувався, подав їй руку, допоміг залізти в шлюпку. Озираючись назад, майже в темноту, вона вже не побачила Рому з жінкою.
Марія трохи відігрілася між людьми, всі перелякано дивилися один на одного й тулилися, щоб було тепліше. Шлюпка плила, а дівчина думала, як добре, що не пішла віднести в каюту жакета, бо була б там й залишилася, скільки ж там людей потонуло! Як вчасно зустріла Рому! Адже він її спас. А тепер, ще цей чоловік, що протягнув їй руку, вона навіть не взнає його ім`я. Це вже вдруге, ледь не потонула та Бог дає на життя, значить, має вижити, має далі боротися з холодом, який час від часу пронизував тіло.
З корабля « Петр Васев» прожектори освітлювали кроваве море, мертвих і живих пасажирів. Всі зі шлюпки, як могли, різними уламками відштовхувалися від води, як подалі від цього корабля, щоб не попасти під гвинти. Ті люди, хто потрапляв під них, то вже було перемелене кроваве м`ясо.
Їм, дякувати Богу, вдалося врятуватися…. Було пів на другу ночі… І всю ніч хто, як міг так і тримався на плаву, рятував своє життя. На світанку, ближче до шостої години ранку, їх врятували рятувальники, привезли до Новоросійська. Марія вся в мазуті, з одним капцем на великому підборі.
В Новоросійськ прилетів міністр Алієв, пообіцяв, що відправлять всіх додому, щоб не хвилювалися, кожному повернуть все, що потонуло, лише треба написати перечень, хто та що мав при собі. Розпитували всіх хто і звідки, все записували. Марія весь час роздивлялася довкола, хотіла знайти подружок, на жаль їх не було. Потім всіх запросили подивитися на страшні фото понівечених людей, щоб розпізнати серед загиблих, чи не має знайомих. Подружок там не було. Але це був тільки початок дня, страшні думки лізли в голову, не дай Боже, щоб були на дні моря. Відкидала ці настирливі думки, молилася, не втрачала надії, гадала, що все ж таки знайде їх живими.
Всім роздавали чистий одяг, Марія вибрала собі рожевий спортивний костюм, описала речі та коштовності, що загубила. Звичайно - дівчина шкодувала за всім, що трапилося з ними, дуже журилася за дівчатами та фотоапаратом, де були зняті чудові кадри. Ось таке відбулося знайомство з містом Новоросійськ.
Згодом, всіх пасажирів поселили в якомусь гуртожитку, запитували, хто чим хоче добиратися додому. Вона вагалася, чим краще добратися. Думала, на кораблі вже попробувала, то ж, що буде те й буде, краще полетіти літаком додому, бо потягом їхати день і ніч дуже важко.
Від пережитого, час від часу торсалося тіло, гуділо в голові, тиснуло в грудях, переслідував страх, перед очима все море з кров`ю, крики людей, тіла загиблих. Ніхто й ніколи не думав, що таке можливо, щоб корабель потонув за сім хвилин. Самій в голові не вміщалося, як це все пережила, страх постійно переслідував її. Весь час про себе читала молитви, просила в Бога спасіння і терпіння. Їй хотілося якомога швидше дістатися до рідного краю, до того поля, де в`язала з мамою снопи, до гаю, де була криниця, от якби ж то птахом полетіти до батьківської оселі, до родини….
З Новоросійська Марія, з хвилюванням в душі, подзвонила знайомому хлопцеві, Володі, колезі, він працював водієм. Хлопець почувши її голос дуже зрадів, що вона жива. Давно до неї залицявся, вона дуже подобалася йому. Вони домовилися, що він зустріне її.
В літаку, до Львова, було четверо людей з корабля » Адмірал Нахімов». На дорогу всім дали гроші і пообіцяли пізніше, ще повернути, компенсувати, за все, що втратили.
Було трохи страшно та з Божими молитвами Марія прилетіла до Львова. Її зустрів Володя, вони автівкою поїхали до гуртожитку. З гуртожитку подзвонила на роботу, повідомила, що вона жива. Їй сказали, що дівчата, всі троє, що плавали з нею на кораблі, живі. Дівчина тішилася, передала вітання, полегшено перевела подих ,
» Дякувати Богу, з ними все добре!».
Взявши деякі речі, Володя віз її в село, давно мріяв туди потрапити, познайомитися з її батьками. Дорогою, дівчина з хвилюванням, розповідала, про все, що пережила, про те страхіття, що побачила, часом плакала, аж тремтіла, не соромлячись витирала сльози. Вона вже по іншому дивилася на життя….
Їхали з великою швидкістю, Марія не звернула уваги, не помітила, що в автівці час від часу відмовляли гальма, не могла зрозуміти, чому він бліднів. Та обійшлося без пригод, вони доїхали до села, але Марія його відразу попросила поїхати додому у Львів. Що їй зараз не до цього знайомства, не знала, як це все, що сталося з нею, сприймуть та переживуть батьки.
Радість переповнювала душу, адже вона вдома…
Батьки про аварію навіть не знали. Коли Марія їм все розповіла, звичайно дуже рознервувалися.Хоча чули, що якийсь корабель потонув та і гадки не мали, що на цьому кораблі була їх донька. А ввечері по телебаченні, у новинах, передали, що затонув корабель «Адмірал Нахімов», це було друге вересня, дівчина була просто щаслива, що, так швидко, дісталася додому.
Після відпустки Марія з подружками зустрілася в гуртожитку. Радість, поцілунки і спогади про круїз, про те страхіття, що їм прийшлося побачити, пережити. Зі сльозами на очах, всі схвильовано розповідали, як спасалися, боролися за своє життя. Дівчатам повезло, вважала Марія, адже вони були в трьох, а вона одна,добре що зустріла Рому.
Час все кудись летить... Марія зовсім розірвала стосунки з Володею, не подала надій на зустрічі. Залицявся, ще один хлопець Тарас та і з ним не наважилася зустрічатися. Навіть начальник гуртожитку підбивав клинці. А чому б і ні? Така гарна, видна дівчина, чорнява, волосся до самих стегон і одягалася модніше, найкраще всіх. Адже дядько з тіткою, не забували про неї, присилали одяг, а це ж в той час був розкіш, всі вважали її багатою дівчиною. Були й хлопці із села, що залюбки б з нею зустрічалися та вона ні на кого не звертала уваги, до жодного не лежало серце.
Через кілька місяців, Марія отримала запрошення на суд - в місто Одесу, по справі щодо затоплення корабля « Адмірал Нахімов». Вона приїхала туди та їй повідомили, що її свідчення не потрібні. Дівчина вирішила все ж дізнатися про того моряка Рому, який спас її.
Уже задоволена, що все про нього дізналася - адресу дало Чорноморське морське пароплавство. Це був матрос Ромазанов Гаджімірза, сам назвався Ромою. Він жив в Одесі, довго не думала, купила йому в подарунок мельхіорові ложки, цукерки, торт, букет квітів й поїхала віддячити за своє спасіння.
Дружелюбна зустріч, як за святковим столом. Хвилюючи спогади, часом зі сльозами на очах, згодом веселіше. Розмови про життя, а потім проводи й слова вдячності за подарунок. Та Марія вважала, що життя дорожче за подарунок, від щирого серця подякувала, поверталася додому. Лише згодом, Марія дізналася, що його підвищили по службі, після того, як вона написала лист в Чорноморське морське пароплавство, в якому виразила свою вдячність.
Пройшов рік… Літо видалося тепле…. Одного разу, в вихідний день, двоюрідний брат з дружиною кликали Марію з собою на Дністер. Вона наче, як злякалася, адже після тих, страшних подій, ні разу не ходила до річки, боялася води. Їй здавалося, що знову обов`язково, щось та трапиться. Відмовлялася йти, адже та рана в душі, ще не загоїлася. Вони намагалися підійняти їй настрій, довго переконували. Він її любив, йому хотілося, щоб, як швидше вона забула ті події під Новоросійськом, хотілося, щоб не боялася води, поклавши руку плече, зазирнув в очі,
- Ну Марійко, все позаду, таке в житті трапляється, але треба жити, на все дивитися простіше. Ну купатися не будеш, якщо боїшся, то з нами за компанію, посидиш біля річки, тож разом буде веселіше. Чого самій вдома сидіти?
Схиливши голову, думала, що робити? Навіть закрила очі, щоб трохи вгамувати своє хвилювання. Та потім, піднявши голову, ледь всміхнулася й кивнула рукою,
- Та добре піду…. Піду вже…. Що буде те буде!
Брат з дружиною, аж повеселішали, коли вона дала згоду. Підморгнули один одному і брат обійняв Марію,
-Ну нарешті, життя продовжується, сестричко!
З гарним настроєм йшли знайомою стежкою…. Вздовж неї подорожник, ромашки, дзвіночки, шовковиста трава, яка ледь колихалася від вітру, блищала на сонці.….
Біля річки, як завжди в літню пору, була молодь. Хтось купався, хтось засмагав, слухав музику, яка линула з магнітофона.
- Марійко, ти постій на березі, якщо купатися не хочеш, а ми скупаємося, вода тепла, - роздягаючись, запропонував брат.
Вони з дружиною, весело, всміхаючись, плавали, то занурювалися у воду, то виринали з неї.
Марія з заздрістю дивилася на них та сама не наважилась йти купатися. Стояла трохи далі від берега та так задивилася на водорості, що сама не помітила, як зробила пару кроків і несподівано гулькнула у воду. Копошилася, борсалася, її тягнуло донизу, зі страхом била руками об водуйі кричала до брата, що тоне, але він з дружиною не чув, бо вони вже далеко відпливли від берега.
Почули хлопці, що були неподалік й один з них, набагато молодший за неї, витягнув її. Трусилася, чи то від переляку, чи від спогадів. З тієї пори Марія навіть близько боялася підходити до води.
Та час плине... Прекрасна, чудова молодість, в селі весілля, сватання… Вже й Марії час прийшов подумати про особисте життя. Багато хлопців… не було відбою. Звали заміж та за кого йти? Не могла розібратися в собі, як довірити комусь із них своє життя? Адже не відчувала, що когось із них кохає.
Хлопець із села, Іван, давно в неї закохався, тільки вона приїде в село, він вже тут, як тут, ходив по п`ятах за нею. Це був двоюрідний брат однокласника, високий, красивий, дуже схожий
на співака Талькова. Батьки Івана теж ходили до церкви, тому й Маріїна мама хотіла, щоб донька жила близько, щоб за нього вийшла заміж.
Вона не згодна з мамою, а батько з тіткою, навіть паспорт заховали. Та все ж сварилася мама, щоб було по її, бо разом ходять до церкви, як в очі людям дивитися, якщо не піде за нього?
Ну, що ж…. Марія вже не могла сперечатися, звичайно пізня дитина в батьків, вони хотіли, щоб вже мала сім`ю і їм би, на старості років, жилося спокійніше.
І було весілля, і взяли вони в церкві шлюб та життя не склалося. Спочатку жили з свекрухою, за один рік побудували дім, пізніше жили окремо. Народила Марійка двох близнят, хлопчиків та Бог дав життя одному, Богданчику. За другого хлопчика - Ігоря, лікарі боролися майже тиждень але він пішов в інший світ. Бідкалася, важко перенесла втрату дитини.На жаль сімейне життя не склалося, не притерлися, як кажуть люди, не злюбилося. Вони прожили більше десяти років, але розійшлися.
Перед нею нове життя…. Ходила до церкви, молилася, просила в Бога, щоб дав сили жити далі. Чому скільки біди на одні плечі? Згадувала життя.Як двічі тонула, як з Володею їхала в село, відмовили гальма, він лише через місяць зізнався в тому, вона тільки тоді зрозуміла чого він бліднів. І вже пізніше, коли працювала на заводі, їхала в автомобілі з колегою по роботі, автівка розбилася, а вони, дякувати Богу, залишилися живі, без подряпин. І в думках запитувала в Бога, за, що це все їй? Чому немає щастя? І ось тепер знову на роздоріжжі. Треба виживати, треба кудись їхати, адже треба їй і сину за щось жити.
З болем в серці, Марія їхала в Італію. Хвилювалася за сина, якого залишила з батьками, але іншого виходу не було.
Вона в Мілані… Зупинилася в племінниці й відразу знайшла роботу. Пішла на підміну, на один місяць, допомагати по господарству італійцям. То не солодке життя. Робота важка, а платили мало. Працювала по двадцять дві години, як пташку випускали на волю, чи -то пса на прогулянку. Після місяця роботи, знову в пошуках роботи та все ж трохи заробила грошей, винайняла собі квартиру.
Що робити? Думала у відчаї, треба, щось шукати, адже не повернеться додому. Скільки грошей вкладено в поїздку! Ні треба шукати роботу!
Кожного дня ходила до церкви, просила допомоги в Бога. Одного разу в церкві наче їй хтось шепотів, щось у вуха. Йшла додому, думки зліталися, як пташки, слова, як зерна сипалися з гори. Під церквою шукала ручки, щоб записати, не забути, дорогою додому, написала кілька рядків вірша. А потім, вночі не спалося і за дві години були написані два вірша»;
« Маки матері», і « Зіронька в ім`я мами»
« Маки матері »
За гаєм на полях у житах
я червоних маків назбирала
іздалека лечу наче птах,
щоб Пречиста маму привітала.
Червоний мак квітує у полі
квіти благодатної любові
несуть радість чудову красу
вінчують її осінь золоту..
Червоні маки квіти поля
усміхається щастям їй доля
довгі роки на землі прожити
своїм дітям сонцем світити.
Сива голубко, мамо, матусю
я люблю тебе моя нене
із чужини, до тебе вернуся
дочекайся, тільки на мене!
Лебідкою прилечу до тебе
вклонюсь низько у ноги твої
зацілую, обніму до себе...
більш не буде розлук на землі.
М. Чайківчанка.
» Зіронька в ім`я мами»
Рідна мамо - зіронько ясна,
Твої коси уквітчав цвіт весняний,
Золоті долоні засівали поля,
І дітей пригощаєш хлібом рум'яним.
В зорянім небі ясну зіроньку знайду,
Ніч попрошу, щоб сіяла ясно,
Ім'ям мами я назву,
Щоб на землі дітям малювала казку.
Ти не дала розбудити мене рано,
І тихенько воду набирала із криниці,
Дітям, внукам ти годиш, рідна мамо,
В зорянім небі тобі сяють зірниці.
За твоє щастя молюсь до зорі,
За твій спокій - у твоїм серденьку,
За любов твою і долоні золоті,
До твоїх ніг низенько клонюсь, моя ненько!..
М. Чайківчанка
Цей вірш та вірші; « Твій вибір твоє майбутнє», « На Україну повернусь», « Україно моя цвіте весняний» Марія послала в Рим, де друкувався журнал для церкви - " До світла. Коли в душі народжується слово". Там читачі побачили її вірші. Вона мала велику підтримку від священників, Олександра Сапунко - редактор журналу в Римі і в Мілані - Олександр Лісовський, а пізніше - Іван Стефарук. В 2010 році вийшла книга українських поетів в Італії, де теж друкувалися її вірші, на один з них була написана музика Богданом Гірським. По радіо стала звучати пісня під назвою - »Звати мене українка».
Марія шукала роботу… На ту квартиру, що вона винаймала, господиня підселила їй одну жінку з України, ( Лєну ), родом з Чернівців. Але вона вважала себе румункою, знала румунський, молдавський язики, тому їй було легше спілкуватися з італійцями. Марія в відчаї плакала їй, що немає роботи та жінка у відповідь не втішала, а все повторювала, - « Я, що тобі лікар?».
Майже місяць Марія вчила італійську мову по словнику. І нарешті знайшла роботу, пішла працювати до однієї сеньйори, допомагати по господарству. Та сеньйора невдовзі захворіла, потрапила до лікарні, Марія й там доглядала її. В цій палаті лежала одна стара жінка, до неї приходив чоловік в білому халаті, це був її син Анжело.
Вона - коли вперше побачила його, якесь дивне відчуття проснулося в душі. Кожного дня бачила, як він доглядає маму і їй хотілося зловити його погляд, щоб він побачив її закохані очі.
Дивилася на нього, уявляла, що це її принц на білому коні.
Високий, статний, красивий чоловік, він був для неї таким жаданим, відразу заволодів її серцем.
І якось одного вечора про свої почуття написала вірш –
» Привіт незнайомцю».
Одного разу, Анжело попросив, щоб Марія інколи допомогла його мамі, коли його не буде. Навіть пропонував гроші та вона не наважилася брати. Він пригощав шоколадом, дав свій номер телефона. Анжело не багатий, але й не бідний, не наймав доглядальницю, а сам доглядав за мамою. Ту сеньйору, біля якої була Марія, виписали з лікарні і вона поїхала з нею. На жаль його номер телефона загубила, а свій номер телефона чомусь йому не написала.
Не всміхнулася доля, розійшлися дороги. Корила себе, що загубила номер телефона, а думки то весь час тільки й за нього, хотіла хоча б на мить його побачити.
Через пів року сеньйора, якій допомагала Марія, померла.Такий збіг обставин, її запрошують на роботу в те село, де живе Анжело.
Вона працює в цьому селі і треба ж було такому статися, що одного разу, вона в автівці побачила Анжело разом з мамою, жінка бачила її та він на жаль - не побачив. Та не буде ж кричати, щоб звернув увагу на неї, гордість не дозволяла цього зробити.
А чи… то доля так вирішує, чи в небі зорі так складають пазли, чи так душі тягнуться одна до одної. Через якийсь час, вони раптово зустрілися, йшли назустріч один одному. Сяяли очі. Вона зловила його погляд, він теж був дуже радий, що зустрів її, адже йому було так важко на душі, він декілька тижнів назад, як поховав маму. Зізнався, що часто згадував про неї, в надії чекав дзвінка, але ж не знав, що вона загубила його номер телефона.
Дві одинокі людини, якщо серця гучно б`ються, ніжні погляди гріють один одного, то чи можна розійтися? Ой, напевно ж ні!
Та в італійців не заведено відразу приводити в дім жінку, не дізнавшись добре її, тому вони були просто друзями. Анжело підтримував Марію духовно і морально. З нею Бусом передавав передачі для її батьків та сина.
Ті італійці в кого працювала Марія обіцяли зробити документи, щоб вона в них працювала легально, адже вона приїхала на роботу нелегально. Та то були тільки обіцянки. Вони не хотіли відпускати її. Тож Марія розповіла Анжело про ці проблеми й вони разом зробили висновки, що їй треба від них тікати.
Сумувала за домом, за рідним краєм та, як поїхати, треба ж гроші заробити. Все вечорами, перед очима рідні стежини і чудовий сад. Це один із віршів, написаний про рідне село;
Моє рідне село
Моє рідне село - біленька батьківська хата
Мій казковий світ дитинства на березі Дністра
Босоніж злітає думка солодка крилата
Де стрункі тополі підпирають небеса.
Моє село - яблуневий садочок у цвіту
І незабутній спогад - мого роду коріння
Тут моя весна, як ліловий бузок у квіту...
На зорі, перше кохання, злети, падіння.
Моє рідне село - над ставом плакуча верба...
Столітній дуб, на княжій горі світлі хороми,
Пахуча липа заквітчала двори вздовж села
Голосний дзвін церквиць кличе журавлів додому.
Моє рідне село - перші зустрічі прощання...
Моєї душі - земні скарби і гірка сльоза
У мені весна, заврунила - сонця світання...
Веде, в діброви, ліс, гаї, безкраї поля.
За рідним селом, в'ється річка, як синя стрічка,
І біла чайка - обіймає своїми крильми,
Віддає поклін, колише - зоряна нічка
Де над бистрою водою шумлять ясени.
Де б у світах, не була до тебе повертаю ...
Бо залюблена, закохана як сходить зоря..
Тут від пісні жайвора, душа розквітає
тут все рідне ,і дороге.. Водиця із джерела.
Рідне село - садочок, школа, гігант завод,
Тут течуть молочні ріки до Чорного моря
Щастя, л'ється водограєм із мелодійних нот...
Бо тут народилась, моя родина і доля.
М. Чайківчанка
Одного дня їй, подзвонив брат, треба було терміново їхати додому, бо захворіла мама. З тривогою в душі, поверталася додому.
Лише місяць доглядала маму.. Серце рвалося на шматки, на жаль руки не підкладеш, проти долі не підеш, мама померла.
Декілька днів з батьком день у день на цвинтарі, але ж треба за щось жити. І Марія повертається в Італію…
Знову робота і зустрічі з Анжело - як друзі. Ходила пригнічена, боліла душа, щеміло під серцем. Вдома і в церкві з молитвою. Жила в скорботі.
Пройшло пів року… Марія з Анжело саме автівкою їхали до церкви на службу Божу, подзвонив брат сказав, щоб терміново їхала додому, захворів батько. Анжело тільки почув, відразу, схвильовано, розвернув автівку, їхали до квартири. Він позичив їй гроші і господарка квартири дала документи й гроші, бо були закриті всі банки, це був вихідний день. На великій швидкості Анжело гнав авто, щоб встигнути на БУС в Україну.…
Той БУС підвіз її до самої хати. Горе за горем, знову чорна хустка, розпач і журба. Марія поховала батька, дім лишила братові, а син залишився з свекрухою. Вона щомісяця висилала гроші, бо де б знайшла кращу роботу, щоб отримувати непогані гроші. Треба жити заради сина, щоб він всім був забезпечений. На душі важко, під серцем щеміло та тільки так вона могла йому дати все.
Повернулася до Італії, як зранена пташка. Її зустрічав Анжело, намагався підтримати - в такий важкий для неї час.
Марія придивлялася до Анжело, дізналася, що він ні разу не був одружений, дівчину яку мав, розбилася на автівці. Не пив і не палив, майже кожного дня зустрічав її з роботи, якщо вона навіть затримувалася, чекав скільки треба, без ніяких нарікань. Мудрий, інтелігентний, спокійний, врівноважений і в той же час веселий і добрий. Не боявся ніякої роботи, про таких кажуть, має золоті руки. Все вмів робити, ремонтував авто, знав комп`ютер, вмів шити, приготувати їсти і навіть білити хату. Працював на французькій фірмі, правда зарплату платили не велику, але йому було достатньо.
Анжело для Марії став справжньою опорою, ставився до неї, як до пані, балував шоколадом, цукерками. Разом їздили до церкви, співчував їй в утраті близьких, поруч з нею ставив свічки за своїх і за її батьків, за того маленького хлопчика Ігоря, який побачив світ, лише на мить. На авто возив на службу Божу, в українську церкву до Мілана, до священика Арона Новара. Вона в ньому бачила наче якогось Ангела, брата і друга, і зрозуміла, що це кохання. Про свої почуття написала вірш -
« В твоїм погляді сяє весна».
Пройшло майже два роки, як помер батько Марії…
Анжело вже вкотре запропонував їй за нього вийти заміж. Вона не вірила, що нарешті зможе стати щасливою. Цього разу думала не довго - дала згоду. Марія відчувала до нього потяг, коли був поруч, то тріпотіло,то завмирало серце, душею відчувала, що обожнює його, кохає.
Надворі осінній, теплий день… Сонце, то виглядало, то знову ховалося поміж великих білих й сірих хмар. Легенький вітерець загравав з останніми листочками на деревах, ті ледь - ледь тремтіли, мов сперечалися з ним і тягнулися до сонця.
Біля Загсу стояла купка людей, про, щось весело сперечалися, раз – по - раз поглядали на двері, чекали на наречених.
Хтось крикнув, - Ідуть!
В дверях, у оточенні родичів, з`явилися Марія і Анжело. Вишукано одягнені, з сяючими обличчями, вони всміхалися один до одного, до друзів, родичів.
Радість переповнювала душі….
Анжело був задоволений, що нарешті знайшов свою половинку, з якою хоче зустрічати ранок і вечір, розділяти кожну крихтину хліба і щасливо прожити все життя. Він ніжно обіймав за плечі, всміхався і все зазирав в її сяючі очі.
А Марія, вся, аж світилася від щастя. Вона стала, ще вродливішою, як квітуча троянда під сонцем навесні. Ледь примружила очі від сонця, що світило прямо на неї, на мить задумалась - невже я живу? Невже в мене все буде добре? І перед очима та зірка над морем, що мерехтіла, немов подала знак. Значить вона благословила на життя! Значить збулися мої мрії! Вкотре дякувала Богу і долі, що вижила, адже смерть переслідувала її, три рази тонула і два рази, ледь не загинула на суші.
Вітання, бризки шампанського, букети квітів, поцілунки…
Вони знайшли своє щастя…
Марія продовжує писати вірші.... В 2016 році видається книга-
" Прийди у мій сад" і зараз готуються до друку чотири книги.
Майстриня слова продовжує свій творчий шлях...
« Не знаю де помру»
Не знаю де помру, у якому краю?
Та знаю, одне що я "Українка"
За тебе земле, душа кров'ю стікає...
Бо ти моя мати, а я твоя кровинка.
Допоки світить сонце на білім світі,
В грудях , б'ється серце, носять ноги
Росою оживу, цвіт калину на вітті
Зашумить, кущ рясно край дороги.
Пробач, що у важкий час далеко від тебе!
Вимірюю, відстань у думах словами,
Я журавкою, лечу у грозу у небо, прошу,
У Бога миру під небесами.
Я зажурена мальва, лист кленовий...
Журавлинна пісня, печальна сльоза
Сузір'я, промінь зорі світанковий
Випромінюю світло до твого вікна.
Я солов'їна мова, галузка вербова,
Крапля водиці водограю Дністра
З божої ласки, блаженного духу мова
Яка веде,на високі кручі до Кобзаря.
Не знаю, де помру у якому краю?
У який час, на груди зложу крила...
Та знай ,тебе люблю, за тебе страждаю,
Щщоб грудка землі моє тіло покрила .
І над головою, зацвіла червона калина...
Востанє, соловейко заспівав для душі,
Щоб до мене, зійшлась до купи родина
І на могилі, зацвіли білі айстри навесні.
М. Чайківчанка.
Від автора;
Життя - не мед… Скільки страхіть і бід вона пережила
І вирішила доля… Хай світить зірка - живе дитя…
Та й дала в подарунок… Два сильних, величезних крила
Щоб під сонцем осяйним..Зустріла щасливе майбуття.
*****
Викладені факти дійсно мали місце в житті героїні.
02.09.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805280
дата надходження 02.09.2018
дата закладки 27.12.2018
Все відбувається сміливо
Та й вельми швидко, час стрімкий,
Його зловити неможливо,
Ще важче встигнути за ним.
Та ми помітно робим кроки,
Вони широкі, та прості,
Ловлю твої я погляд, дотик,
Я розчиняюсь у тобі.
Все відбувається миттєво,
Але життя цікаве в цім,
Та ти зі мною й це суттєво,
Й твоя рука в моїй руці!
І я бадьорий своїм літом,
Яскраві промені в очах
Пульсують, їх вдалось схопити
Тобі…вже на моїх плечах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818029
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 27.12.2018
Тебе хочу я Мила обняти,
Притулити до себе близенько.
Ніжно пестити і цілувати,
Й відчувати, як б'ється серденько.
Я ходив би до Тебе щоночі,
Полетів би на крилах лелеки,
Подивитись в Твої ясні очі,
Та, на жаль, Ти живеш так далеко.
Не діждуся щасливої миті,
Ясний Місяць світив, щоб над нами,
І зірки, щоб були мов умиті,
Про кохання, щоб разом сказали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817139
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 12.12.2018
В тиші люблю вірші писати,
У будь-яку погоду...
Коли, втомившись, сплять малята,
Коли душі завгодно...
І взимку, й в спеку літню,
В хвилину суму, ніби...
Коли в оселю тягне рідну,
Якщо нудьга відійде...
А можуть і напівшляху,
Під шурхіт листя кленів...
Повилітати в мить таку,-
Політ думок шалений...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770375
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816927
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 10.12.2018
Літо.. Теплий, сонячний день. Сонце грає промінням в блакитному небі, пробивається між пухкі білі хмаринки до землі.
Яскраві золоті промені, витанцьовують, мерехтять з легеньким вітерцем, переливаються по траві. Купаються в позолоті квіти; васильки й ромашки, а чебрець тягнеться догори, в надії вкотре отримати сонячний поцілунок.
Доволі теплі, сонячні промені припікали майже голі, вже добре засмаглі плечі, заглядали хлопцям в очі, які світилися радістю. Вітер крилом пестив обличчя, підіймав, розвіював волосся, бавився з ним, воно час від часу хвилясто спадало на чоло. Вони височенькі на зріст, худорляві, до того ж босоногі, в однаковому одязі, в сірих майках й в чорних закочених по коліна штанах, мали вигляд чаплі.
Костя - чорнявий красунчик, так називали його в школі, раз - по - раз рукою підбирав кучеряве волосся, вдивлявся в ярок. Толя ж русявий хлопець, з зеленими очима і веснянками на обличчі, весь час тормошив його за руку, відволікав від погляду. Це щойно прийшли з кукурудзяного поля, тримаючи в руках по декілька молодих початків, кинули їх на землю, присіли на самому краю обриву над яром. За звичкою, спустивши ноги донизу, задоволено гойдали ними.
Кукурудзяне поле зовсім поруч, лише широка вулиця й невеликий пагорб з городами відділяв хати від яру. Воно здалеку здається зеленим морем з сонячними променями, як що ж підійти ближче, добре видно золотавий цвіт верхівок кукурудзи і широкі, довгі листки, які приховують молоді початки.
Хлопці жили по - сусідству, метрів сімдесят один від одного, їх розділяло глибоке урвище. Воно утворилося від води, що стрімко стікала з поля після сильних дощів.
Як приємно насолоджуватися свободою після закінчення школи. Попереду чекало нове життя, навчання в місті. Обоє мали бажання вивчитися на слюсаря по ремонту автомобілів, тому й подали документи в професійно - технічне училище.
Веселий галас долинав з яру, де паслися качки і гуси і тут же гралася дітвора. Для дітей, від чотирьох до дванадцяти років, то наче земний подарунок, було де чудово провести вільний час. Ярок доволі широкий і глибокий, приховував в собі невеличкий ставочок, можна сказати копанку. Коли дні занадто жаркі, діти місилися ногами й руками в багнюці, будували якісь загорожі, замки. Потім задоволено купалися, вимивалися та хлюпалися й обливалися водою, тішилися відпочинком.
Ці хлопці теж мали таку насолоду, тут промайнуло і їх дитинство. Яр вабив до себе, шовкова трава виростала такою високою, що в ній можна було заховатися, дітвора часто грала в хованки. Дівчата, здебільшого тішилися квітами, що росли попід самі обриви яру, плели віночки. Як стати на пагорбі, за дорогою в полі, яр здається великою чашею наповнений зеленню і квітами, а маленький ставок, що майже в середині, здавався дзеркалом. По іншу сторону яру доглянуті городи, а за ними в ряд, як під лінійку, нові одноповерхові будинки.
Костя вдивлявся, спостерігав за Танею, яка спустилася в яр, з іншої сторони, махала рукою, звала до себе шестирічного брата Сашка. Швидкий, дотепний, непосидючий, так про нього відзивалася дівчина, коли щось розповідала про нього. То справжнє шило, за яким треба добре дивитися, чи часто навідуватися, щоб раптом не потрапив знову в якусь халепу.
Вона доганяла його, а він, як козлик скакав, тікав від неї кругом ставу. Діти в захваті дивилися на це дійство, ніхто не наважився зупинити малого, тільки пищали, коли та майже доганяла його й гучно сміялися, коли вивертався з під її рук.
Толі було шкода дівчини, він захоплювався нею, відчував симпатію, вкотре махнув рукою перед очима Кості, шкірився,
- Ти мене чуєш? Агов! Ну досить зуби показувати від задоволення. Ото малий бешкетник! Такий неслухняний, ну капець! А ти, аж рота відкрив, дивися, щоб часом метелик не залетів, он бачиш, який красивий літає….
Таня симпатична дівчина, у міру вгодована, світло русява, з волошковими очима красивої форми. Обом хлопцям подобалася, кожен хотів привернути до себе увагу. Вона з`явилася в їхньому житті три роки назад. Сама родом з Воронезької області, батьки, в пошуках кращого життя, приїхали працювати в Радгосп. Спочатку жили у гуртожитку, а згодом купили будинок, діти раділи, їм сподобалося селище.
Дівчина навчалася в цій же школі, що й хлопці, закінчила дев`ятий клас. Вони майже щодня поряд з нею, кожен пропонував провести зі школи додому, часом сварилися між собою, хто буде нести її портфель. Костя був хитрішим за Толика, поводився вільно, не стримував своїх емоцій, міг притулитися всім тілом, зажати в обійми, не бажаючи відпустити. Таня ж на це тільки всміхалася, хоча бачила, що подобається Толику. А сама ж мріяла про дружбу з Костею, про перший поцілунок, його дотики хвилювали її, а погляд підкоряв молоде сердечко.
Одного разу, мама, дивлячись на неї сказала,
- Ой, рано ти доню, розквітла квіткою весняною. До бабці вдалася. Та мене в шістнадцять народила, така ж була трохи пухкенька, як ти. Ой дивися, не зроби помилки, як вона.
Таня трохи здивувалася, потім хитро повела очима,
- Мамо та хіба ж то погано? Тож вийшла заміж за дідуся, ти є на світі….
Та вдивлялася в дівчину, шукаючи, чи часом, щось не змінилося в ній,
- Важкі умови життя заміжньої жінки, доню. Це тільки зараз життя стає трохи кращим, розбудовується країна, відкривають фабрики , заводи, а раніше з села було не виїдеш, не дозволяли, а в селі жити дуже важко, сама ж знаєш. Хоча і в селищі нелегко та все ж надія є , що ти виб`єшся в люди, навчатися поїдеш в місто. Прошу, не закохуйся рано, моя пташечко.
Почувши мамині слова, в розмову вліз Сашко,
- Ага, он Костя і отой Толик все їй, то квіти дарують, то цукерками та яблуками пригощають, напевно обоє в неї влюбилися.
Скрививши кирпатого носика, задоволено хіхікав, дивився на реакцію сестри. Та ображено надула свої темні, як стигла вишня, пухкенькі губи,
- Ото вже шило, чого встряєш, ану геть звідси!
Хоча Костя і спостерігав задоволено, як Таня бігає за братом та коли Толик відволік його своєю промовою, схрестив руки перед собою, підморгнув,
- Так я пішов….
Він, як вихор злетів з пагорба, де не так було круто, за кілька секунд стояв перед Сашком, розставивши руки, спіймав його. Малий дригав ногами, пищав,
- Ой спасіть мене, не хочу додому.
Костя добре зажав його доволі сильними руками,
- Ану, зізнайся кукурудзи хочеш?
Малий здивовано закліпав оченятами,
- А, що вже є така, що можна варити?
Таня вже стояла поруч з ними. Квітчата сукня ледь просвічувалася, облягала її молоденькі пишні перси, від яких хлопець, занімів. Його погляд в її очах горів вогнищем, бажанням доторкнутися, по тілу бив струм. Коли погляди зустрілися - почервонів, як варений рак. Вона ж трохи зніяковіла, різко взяла брата за руку,
- Йдемо додому… Пора обідати…
Костя, труснув головою, дивився в сторону поля, шукав слова,
- Оце… хочу запропонувати твоїй сестрі, щоб пішла зі мною по кукурудзу, ми з Толиком принесли трохи та не помішало б більше зварити, щоб наїстися досхочу. І в посадці яблука «білий налив» є.
Сашко відразу скумекав,
- Давай йди, я зараз сумку принесу, а мамі скажу, що пішла до Тоні побазікати, музику послухати…
Таня й Костя, від здивування ледь – ледь хитали головами, посміхалися, адже малий підтримав його.
- Ото молодець, а кажеш в тебе брат вередливий, а він бачиш який, справжній скарб мудрості.
Вона відразу сердито заперечила,
- Ага! А потім продаси?! Ні, не підмовляй мене…
Костя, в надії, схопив її за руку,
- Та ми ненадовго, пішли…
Вони відразу відійшли, як подалі від дітей, вона вагалася, не знала, як краще поступити. Але ж дуже хотілося тих яблук, таких ранніх, по – сусідству, ні в кого не було.
Сашко дивлячись, що сестра вагається, взяв напрямок додому. Обоє, мов схаменулися, дивилися йому вслід, він біг швидко, миготів брудними стопами. Костя уважніше придивлявся до дівчини, намагався заглянути в очі, сміливіше взяв за другу руку,
- Почекаймо, не тікай, такий гарний літній день, тим паче вихідний, охорони, ну об`їждчиків, сьогодні не буде, в одного з них день народження, хвалилися пару днів назад….
Ховала погляд, звільнилася від його гарячих рук, відійшла в сторону, позирнула в сторону Толика. Той пересів, як подалі від обриву, підібгав одну ногу під себе, злегка покачувався, спостерігав за ними, в голові роїлися думки- й про, що можна говорити так довго?
Малий вже біг по стежці, що тягнулася від хати, через весь город, до яру, в руках тримав плетену сумку, весело кричав,
- Гей – гей! Все! Я вже є…
Він знову скакав, здавалося, часом летів, за мить був біля них,
- Таню, мама пішла на поле, до буряків. Тож прийде нескоро, кажу йди, принесеш кукурудзи, вона прийде похвалить, що зварили, побачиш, ну й яблук, вони ж мабуть вже стиглі. Я даю чесне слово, пообідаю і буду гратися в яру. Не віриш? Ось тобі хрест.
Позираючи на всі сторони, перехрестився, від задоволення, в очах грали бісики.
- Ну гаразд, давай цю сумку, - погодилася сестра.
Костя свистом привернув увагу Толика, крикнув,
- Не чекай на нас !Я під вечір зайду до тебе!
Хлопець похапцем піднявся, кивнув рукою, зібрав качани кукурудзи в руки й опустивши голову, з думками попрямував додому. І куди це їх понесло, якого дідька не сказав, що за намір має, тож говорив, що, як брати, всім треба ділитися. А це, не сіло, не впало, десь пішов, навіть додому кукурудзу не заніс.
Костя й Таня, тримаючись за руки, йшли яром в сторону, до менш крутого схилу. Як подалі від дітвори, підіймалися на гору, до дороги, а там вже й поле.
Кукурудза оточувала зі всіх сторін, наче забрала їх в полон. Йшли навпростець, часом мовчки пригиналися під густо переплетеними листками, кожен думав про своє.
Які гарячі в нього руки і сильні - думала вона- напевно стане, ще сильнішим й мужнішим, ще ж піде в армію, там вимуштрують. Може не буде шукати собі молодшу жінку за мене. Хай би разом довіку, як моя бабця.. І гарний же, хіба б були не пара?
Костю ж хвилювало інше - як добре я і вона, і більше нікого. Така зваблива, проста, як дрова і в той же час загадкова, а очі, втопився би в них… Тільки, як стримати себе, адже так манить її помацати, притулитися, відчути тепло тіла. Ні – ні, більшого я собі дозволити не посмію, адже, ще молоденька, хоча й при ній все є. Хай би, ще пару років, туди, перед армією, тоді б вже точно знав, що буде моя. Бажання близькості треба вгамувати. В книгах пишуть одне, а як воно насправді вперше, навіть не уявляю. Та колись же все одно маю стати чоловіком. Легкі удари листя кукурудзи по обличчі, відволікли від думок.
Раптово взяв її за плечі, злегка обійнявши, дивився в очі, наче, щось намагався побачити в них,
- Ти така гарна, як квітка…
- Ого, певно не троянда, а ромашка, бо світла,- усміхаючись заперечила, намагалася звільнитися від обіймів.
- Хай буде й так. Чуєш, давно хотів тебе спитати, будеш зі мною дружити? - серйозно, прямим поглядом, ще дивився в очі.
- Так ми ж втрьох дружимо, хіба ні? - спитала й відразу наче присоромилася, опустила голову.
Він наблизився так близько, що чула його подихи. В неї чомусь, наперекір бажанню, закрилися очі. Солодкий, невмілий поцілунок сполохав їхні серця. Відсахнулася, не знала де подітися, почервоніла. Його рука доторкнулася її підборіддя, ледь стримував тремтіння тіла,
- Що не сподобалося? Чи може я тобі противний?
Краплі поту виступили на лобі. Говорив не поспішаючи, перехоплював подих, щоб не відчула його хвилювання, зупинявся після кожного слова. Миттєво вирвалася, як пташка вилетіла з клітки, бігла вперед до посадки,
- Тю, дурнику, щось таке скажеш. Давай спочатку яблук нарвемо. А потім вже кукурудзи.
Його серце ледь не вискакувало з грудей, як зупинити бажання спокуси. Він здається читав у книжках про таке відчуття. Хоч доволі, ще ж хлопчисько сказати та його тягнуло до літератури про кохання. Батько дуже любив читати про кохання, брав книги у бібліотеці, хтось привозив з Москви, була і йому нагода дізнатися з книжок про почуття, відчуття та звабу щодо жінок. Мабуть і зарано часом думав про себе. Та де подітися, як вгамувати цей потяг? Книги зробили свою справу, він порівнював свої відчуття до Тані з тими героями, про яких читав. Часом, аж струм по тілу, як було побачить її десь на одинці, бажання цілувати й цілувати..
Мати ж не помічала чим захоплюється син, коли лягав спати, бачила, що за книгами, а за якими не цікавилася. Навчався непогано, не палив, що ще треба матері, здавалося в сім`ї все нормально. Їй ледь вистачало часу впоратися по господарству; зварити їсти, прибрати, а потім в поле на буряки. Взимку, то менше роботи, так старша сестра приносила доньку, Наталочку, щоб побавила, їй щойно виповнився тільки один рік. Її чоловік з батьком Толика працював в місті на ХТЗ. Рано їхали на роботу, пізно приїжджали, де там їм до дітей. Часто на заводі працювали по дві зміни, виконували план.
Таня підскакувала біля яблуні, намагалася дістати жовтувате яблуко. Кректала, підіймаючи руки догори, вкотре ставала на ціпочки та на жаль не могла до нього дотягнутися.. Костя вийшов з кукурудзи й зупинився. Досить і так коротка сукня, підіймалася, ще вище, її оголені пружні стегна притягували погляд, відчував збудження. Швидко, обома руками, схопив її вище колін, підняв, щоб нарешті дістала яблуко. Вона махала руками, діставши його, сміялася від задоволення. Вони хилилися до землі, їй здалося, що падає, нагнувшись, обійняла його руками за шию, тримаючи яблуко, приголубила до грудей,
- Костю, дай я вкушу, почекай! Хай посмакую, бачиш стигле, жовтесеньке, - щебетала дівчина.
Опустилися в траву, вона посміхаючись, позирала на нього, натягувала сукню на оголені стегна. Хлопець не задумуючись впав поряд з нею, облокотившись однією рукою, спостерігав, з якою насолодою вона смакувала те яблуко. Поправивши своє волосся, що спало на чоло, тягнувся дістатися її руки,
-А мені, я теж хочу покуштувати.
Вона різко повернулася в сторону яблуні. Розплелася коса, волосся розсипалося по плечах,
- Там вище є, діставай, що без мене не дістанеш - не дістанеш?!
Мила усмішка, сяючі очі, наче мавка зачарувала його. Це розпущене волосся…. Дивився на неї, як на святу, не в змозі зупинити вулкан почуттів. Вона саме кусала яблуко, коли він наблизився, намагався одночасно з нею вкусити його. Сік потік по бороді, він пристрасно цілував її уста, ховався в волоссі. Ніжні дотики губами до шиї сп`янили обох, його пальці торкнулися пишних грудей, яблуко покотилося.
Десь загубилося… те яблуко спокуси. Лише яблуня й трава знали цю таємницю. А поряд шелестів вітер, загравав із листям і здалеку чути мелодійну пісню соловейка. Неподалік, не дуже високо, кружляв рудий шуліка, мов підглядав до молодої оголеної пари, яка сховалася в високій, шовковистій траві.
Вона розчервоніла, приходила до тями. Соромилася, намагалася дивитися в сторону, ховала очі, а він вкотре цілував пружні пишні груди й повторював,
- Не хвилюйся, ти тепер моя. Тільки зараз про це нікому не треба знати, чуєш.. Я не боюся - ні, просто навіщо ці розмови, ми тепер дівчина й хлопець, присягаюся, будемо разом. Треба зачекати, відслужу, потім одружимося. .
Сором`язливо… затуляла руками груди, розгублено до нього,
- Досить, Костику досить, благаю.
Уже одягнена лежала під яблунею, а він, мовчки над нею, обривав яблука.
Поверталися додому… Час від часу, він цілував її в уста. Від дотику закривала очі, танула росою на сонці, наскільки приємні їй були його дотики, ніжність огортала все тіло.
Мати Тані вже була вдома, коли вони зайшли на обійстя. Здивовано дивилася на пів голого Костю,
- Ну ти даєш, хоча б посоромився при дівчині, ось так, вже легень здоровий. Ой, молодь… молодь…
Суворо позирнула на обох, довго ходили?
- Та ні, - заперечила Таня, - Ми швидко.
- Ось принесли яблук й кукурудзи, сьогодні охоронці гуляють, завтра такої нагоди не буде, - підтримав розмову Костя.
Біля криниці - на лавку викладав качани кукурудзи.
- То добре, що приніс, дякую. Тільки, щоб в пелені нам донька подарунок не принесла.
Дівчина відчула вогонь по всьому тілу, почервоніла. Костя відразу підійшов до неї,
- Ви тітко Олю, не хвилюйтеся я її не ображу, гадаю прийде час, будемо разом. Ну я піду Таню….. На все добре!
- Та то не тобі вирішувати, а долі, - вдогін сказала жінка.
З ніг до голови зміряла поглядом доньку,
- А ти йди, посуд треба перемити й пообідай, бачу, що не їла….
О - хо - хо – хо - хо… Час летить….Будемо разом - це ж треба такого! Ще молоко на губах не обсохло, а він – будемо разом…
Тані наче ніж по серцю, мовчки йшла на кухню. Але ж він мені подобається мамо і до чого це бурчання. Що хіба будеш проти? Сама ж колись казала гарний хлопець. Ні, про те, що сталося нікому ні слова, навіть подружці - зробила висновки.
Галасливо лунала пісня з приймача. Костя - задоволений подіями, вже вдома вплітав зелений борщ. Розмірковував, піти до Толика та ні, краще цим не ділитися. Ось, як воно буває, це сталося, навіть не міг подумати, наче солодкий сон. Але ж дозволяти собі такі щасливі миті великий ризик… Думай голово, думай, як уникнути пастки.
Та час летів, йому не приходилося про це багато думати. Таня почала тікати від нього, разом намагалася бути лише в компанії. Вони зустрічалися раз на тиждень, потай від усіх, ввечері та й зовсім ненадовго. Дівчина намагалася тримати дистанцію між ними, не допускала звабливих ніжностей, лише поцілунки. Він теж не наполягав, знав, що так поводитися - небезпечно, попереду навчання, а потім армія.
Хоча Костя нічого не сказав Толику про потайні відносини з Танею та той все ж помітив, якими закоханими очима вони дивилися один на одного при зустрічах. В нього боліло серце й душа, адже він мав намір запропонувати їй дружбу, як колись, в восьмому класі, тоді відказала. Зараз знову чекав нагоди та на жаль друг випередив його.
Час летів… Навчання в училищі, робота на городі і раз на тиждень зустріч з Танею влаштовували Костю. Він помужнів, мати косо позирала, качала головою,
- Ой парубче, дивися не попади в крижану воду, не провались під лід, дивися на життя як слід, будь відповідальним за свої вчинки, щоб не плескали в магазині про тебе нічого поганого.
Він у відповідь чмокне у щоку, вкотре всміхнеться,
- Не хвилюйся все під контролем.
Розумів, що грається з вогнем та все ж пару раз, ходив з Танею по солому для корови. Обоє розуміли, що варто б було близькості не допустити та молода, гаряча кров переповнювала сосуди, нестримні почуття спокуси брали над ними верх.
Толик почав зустрічатися з Тамарою, на рік молодшою за Таню. Худенька, світлоока дівчина, доволі симпатична привернула його увагу, ще в школі, на одному з вечорів. Її рухи чимось нагадували рухи Тані, йому здавалося, що вони навіть трохи схожі, різниця була тільки в статурі. Часто весела компанія збиралася під його парканом, гучна музика линула по всій окрузі, топилася в яру. Їм разом добре та він все ж задивлявся на Таню, шкодував, що друг завадив стосункам. А Костя був наскільки веселим, що часто навіть більше уваги приділяв Тамарі, не помічаючи цього за собою. Дівчина поводилась легковажно, розв`язно ніж Таня, могла не соромлячись розповісти похабний анекдот, часто йому підморгувала, зваблювала веселими розповідями. Для Тані це послужило дзвіночком, зробила висновки, що більше ніяких інтимних стосунків, тільки дружба.
Воно напевно так й мало бути, доля писала нові штрихи в житті. Час летів… Таня навчалася в місті на бухгалтера, Костю забрали в армію. Відносини між ними стали трохи холодніші, чи можливо із - за ревнощів, чи, щось інше, але коли йшов в армію, вмовляв Таню піти з ним, залишитись на одинці та вона категорично відмовила,
- Прийдеш з армії, потім, ми ж тоді були майже діти. Гадаю подорослішали, адже наслідки можуть бути не найкращі, ти зрозумій мене, поїдеш, не знати, що буде далі…
Щось і в душі Кості коїлося, відбувалася, якась війна. Його тягнуло поспілкуватися з іншими дівчатами, побути вільнішим у стосунках. Навіть не просив Таню дочекатися його з армії, це її насторожило. Та напевно гордість, яка з`явилася в неї з роками, не дозволила говорити на цю тему. Залицяльників багато, не тільки з селища, а й міста, з тими, що навчалася - пропонували дружбу. Зупиняли думки за Костю, надія, що все буде в них добре і те, що сталося між ними. А часом, як поганий настрій губилася в своїх думках і запитувала - а може в мене вже до нього все перегоріло? А потім ввечері в ліжку, згадувала перші відносини, тихо плакала, ні, я без нього жити не зможу.
Минуло два роки… Костя служив в Казахстані, писав, що служба непогана, працює водієм при штабі. Таня все рідше отримувала від нього листи, хвилювалася, в душі приховувала відчай, намагалася, щоб ніхто не помічав, що їй боляче. А тут, ще й Толик посварився з Тамарою, став частіше її зустрічати з електрички.
Служити в армію не пішов, чи якісь проблеми зі здоров`ям, чи, щось інше, дівчина не цікавилася цим. А він часто жартував,
- Матуся не відпускає.
Один в батьків, можливо тому й не захотіли відпускати своє чадо. Тим паче дядько мав звання капітана, при одній військовій частині в місті.
За останній, третій рік, служби Таня отримала всього чотири листи від Кості, вже й сама не знала, що робити. Толик же не давав проходу. Якось одного разу завів розмову,
- В житті все буває, хай там, що було з Костею, це не буде завадою, для нашого кохання. Ти лише почуй мене, адже я тебе давно кохаю. Ну так, я не такий сміливий був, як він та він же перейшов мені дорогу, зрозумій це, давай зустрічатися.
Лише всміхнулася та все ж, наче соромлячись, видавила з себе,
- Життя покаже…
Одного вечора вони їхали разом з роботи, він проводжав її додому. Під ніжним поглядом дозволила себе поцілувати. Він працював в місті на ХТЗ комірником в одному з цехів, робота не важка, після роботи мав багато вільного часу. Знав, що Костя майже не пише листів, при зустрічах, вкотре освідчувався в коханні, приносив квіти, цукерки. Вона губилася в думках. Дивне відчуття пронизувало тіло при поцілунках. Чомусь пригадала восьмий клас, як Толик пропонував їй дружбу, помічала, що був ніжніший, уважніший при спілкуванні ніж Костя.
Збігли три роки служби…. Ніякої звістки від Кості вона не отримала. Одного разу в магазині баби шушукалися, що мати Кості отримала листа, хвалилася, що має там дівчину, залишився, ще на рік, по контракту на відбудову міста.
Ні, вже не плакала під яблунею в саду, як раніше, коли так чекала від нього листи. В душі щось перевернулося до болю.
Пройшло трохи часу, Таня з Толиком побралися… Дім Толика був побудований на два входи, проблема, де будуть жити - відразу відпала. Батьки задоволені його вибором, радо прийняли її в сім`ю. Вони жили злагоджено, в достатку, через рік народився хлопчик. Душі не чаяли, тішилися малим Максимком, хлопчик оченятами був схожий до неї, вона раділа цьому. Адже всі говорять, що діти будуть щасливі, якщо дівчинка схожа на тата, а хлопчик до мами. Толик, щасливий тато, цілував йому ніжки й примовляв,
- Ах ти наше щастячко! І вкотре обіймав й цілував Таню.
Минуло чотири зими, як пішов на службу Костя, всі думали, що там одружився і залишився жити. Та він, одного травневого вечора з`явився, як грім серед ясного неба.
Мама Толика Марія, здивувалася, коли той зайшов до хати,
- О Костику, з поверненням!
Оглядала його, помітила нижче виска невеликий шрам від опіку.
- Помужнів, справжній чоловік. Що це на щоці? Чи горів десь, від чого рубець? Ти з дружиною приїхав?
Він присів на стілець,
- Та це одного разу автомобіль загорівся. Але він же невеликий, майже непомітний, а ви помітили. І не одружився я… з чого ви взяли?
- Та Зоя хвалилася, що дівчину там маєш, - торохтіла іграшкою перед онуком жінка.
Підправивши чуприну, усміхнено,
- О мама є мама, я ж написав, що доглядає дівчина в медсанбаті, як потрапив після опіку. Я тому і залишився, ще на службі, хотів, щоб все добре зажило. Нікому не писав про це в листах, боявся, що наважиться мама приїхати, а це ж їхати далеко, не близький світ та й навіщо, щоб охала та ахала біля мене, як квочка біля курчат.
А малий схожий до Тані, гарненький хлопчик, як назвали?
- Максимко в нас є, бачиш дядьку, - поцілувала малого в чоло,
- А ти змінився, подорослішав, помужнів.
Тільки промовила ці слова, відчинилися двері, до хати зайшли Таня й Толик.
Таня відразу зблідла побачивши його, в грудях здавило, ховаючи хвилювання, привіталася,
- З приїздом!
І забравши сина, йшла в іншу кімнату.
- Ну, я пішла… Таню, вечеря на плиті, знайдеш, - кинула на ходу свекруха.
Хлопці обіймалися, дивлячись один на одного. Толик весело запропонував,
- Ну не тікай, давай повечеряєш з нами.
Він не відмовлявся, лише поглядав в сторону кімнати, куди пішла Таня з сином.
Травневий вечір видався приємним в спілкуванні. Толик поставив на стіл пляшку домашнього вина. Першим тост сказав Костя, привітав з сином, побажав достатку, щастя.
Таня після вина розслабилася, розпашілася, годувала сина манною кашею, раз – по - раз чмокала у чоло. Вони сиділи за столом, як справжні друзі, наче й нічого дивного не сталося.
Життя продовжилося… Таня поводилася розгублено, коли до них заходив Костя. Толик інколи спостерігав за обома та для ревнощів не було причин.
Мати ж Кості хвилювалася, відчувала, що не забув перше кохання, наполягала, щоб менше спілкувався з ними, не ліз в сім`ю. Костю в місто зовсім не тягнуло, в селищі влаштувався водієм на роботу, з пекарні - по магазинах розвозив хліб.
Пройшло декілька днів, в одному з магазинів він побачив Тамару, трохи здивувався. Дівчина стала справжньою жовтою трояндою. Вона побачивши його, аж підскочила, на обличчі розпливлася привітна усмішка,
- Костю, це ти? Сто років не бачила. Ану дай погляну. Ох - ох, справжній чоловік став, помужнів, красунчик!
Веселі очі засяяли від щастя, хитро позирнула довкола й вискочила із – за прилавка, так близько підійшла, наче хотіла в ньому заховатися, шепотіла на вухо,
- А, що легеню, правда, що одружився чи, то все брехня?
Він не очікував такої реакції, але не розгубився, поцілував у щоку й тихо,
- Ні, ясне сонечко, я в твоєму розпорядженні, якщо бажаєш.
Дівчина вирячила оченята,
- То скільки того діла, чекай після роботи, прогуляємося…
Костя чомусь розхвилювався, від чого сам не міг зрозуміти. Та радий, що все так склалося, життя налагоджується….
Вони почали зустрічатися. Тамара рада, що він з`явився в житті, їй чомусь все не везло з хлопцями. Довгих стосунків ні з ким не було. Згадували минуле, часом сміялися, часом поринали кожен в свої думки. Кості було приємно спілкуватися з нею, ніяких протиріч. Вона усміхалася, намагалася звабити і їй це вдалося, приємні вечори з магнітофоном, солодкі поцілунки, вони зрозуміли, що їм добре вдвох. Костя згадував Таню, посміхався, інколи губився в думках та загубив я її, вмовляв себе, загубив, що вже тепер вдієш.
Зустрічалися майже пів року, коли нарешті Костя запропонував Тамарі одружитися. Ні клятви, ні палкого освідчення в коханні не було. Вона просто, одного вечора, запросила до себе в гості, її батьки поїхали відпочивати в Ялту. Чи мало так бути, чи взаємне почуття бажання близькості, все за них вирішило. Вона мов купалася в щасті. А може і справді він моя доля, замислилася, можливо це і є кохання, хто знає яке воно насправді. Колись думала, що Толик буде чоловіком, навіть тремтіла в його обіймах, коли грішили. А вийшло все по іншому, в нього давно сім`я. Від роздумів на устах заграла усмішка, ясний блиск в очах. Та і тепер же ми дружимо в чотирьох, це ж просто класно, коли ніхто, ні на кого не ображається.
Три вечора Костя з Толиком будували намет для весілля. Гостей на весіллі небагато та гуляли весело. Поздоровлення, тости, подарунки, а згодом «Гірко», молодь рахувала протяжність поцілунку. А потім танці під магнітофон та Толик і Таня відразу пішли додому. Свекруха вже виглядала та й виглядала у вікно, бо Максимко капризував, без мами не хотів лягати спати.
Пройшло майже дев`ять місяців…. Одного вечора, Таня вкладала сина спати, як раптом щасливий Костя, з усмішкою на обличчі, переступив поріг,
- Вибачте! Ой, привіт, ти одна? А в мене радість, народився син, а Толик де?
Таня приклала пальця до губ, щоб не розбудив сина, рукою вказала на другу кімнату.
Толик вже почув його, відчинив двері,
- Заходь. Щось хотів?
Костя із - за пазухи дістав пляшку вина,
- Син в мене народився, чуєш, син, хочу в честь діда назвати Сергієм. Прийшов з вами відсвяткувати цю подію, до своїх йти запізно, хай там сплять.
- Ну то й добре, вітаю! Хай росте здоровим і щасливим! - привітав його.
І відразу трохи хвилюючись,
-А, як там Тамара, як здоров`я, важко їй прийшлося?
Костя трохи здивовано,
- Та все добре, все, як годиться - потерпіти це жіноча справа…
Таня зайшла в кімнату, в руках тримала тарілки з закускою,
-Ну, що ж вітаю Костю! Хай росте здоровим твій синочок, вам з Тамарою на радість!
Вони сиділи зо дві години….. Костя, розповідав про роботу, про життя. Після весілля з Тамарою жили в літній кухні, біля її батьків, планували купити земельну ділянку, збудувати будинок. Дівчина категорично відмовилася жити з свекрухою, Костя й не сперечався, вирішив можливо так і краще. В одній хаті з її батьками він не захотів жити, адже в Тамари ще був молодший брат, який закінчував школу.
Пройшов час…. На обійсті в Толика весело, Тамара кожні вихідні приїжджала з Сергійком до Тані. Тільки теплий день, вона вже тут, як тут. Немовби подруги з дитинства, ділилися всякими новинами, часом обоє тішилися новим вбранням, як маленькі діти, купували однаковий одяг. А основною втіхою було спілкування з дітворою. Що матері, ще треба - щоб не хворіло дитя та не плакало, зростало в радості, в достатку.
Минуло два роки…. Костя й Тамара ввійшли в новий дім, відгуляли новосілля. На святкуванні Костя не одноразово дякував Толику за допомогу. За цей час дружба їх сімей стала ще міцнішою. Було й таке, що Костя прийде до Толика за чим - небудь, то Таня й до столу запросить пообідати, хоча того й вдома часом не було, чи побавляться вдвох з малим. Ніяких розмов лише погляди. Щось відбувалося в їхніх душах, ховали очі один від одного та переступити межу дозволеного не наважувались, вслід одні зітхання.
Жінки між собою, наче сестри, кожна ділилася своїми поглядами на життя, тішилися хлопчиками. Свою материнську любов ділили навпіл, чи плакав Максимко, вдвох втішали, чи вередував Сергійко, обоє вмовляли, намагалися забавити іграшками. Тільки одну тему ніколи не підіймали, тему про кохання, про особисті відносини з чоловіками, це кожна тримала при собі, ховала під потайним замком. Та частіше за все, знаходили в журналах нові страви, веселі суперечки, що ж смачнішого приготувати чоловікам.
Зима постукала в вікно… Цього року, відразу після жовтневих свят, добре навіяло снігу, тримався невеликий морозець.
Тамара торгувала в магазині за графіком - тиждень вдома, а тиждень працює. Одного разу й зібралася з стном до Тані та хурделиця стала на заваді. Якось Костя прийшов пізно з роботи, передав привіт від Толика, бачив його, той біг в аптеку, за ліками, бо всіх звалив з ніг грип. На Новий рік захворів Сергійко, всі свята пройшли в лікуванні..
Одного вечора, це було після Водохреща, Тамара, Костя і Сергійко в коридорі обтрушувалися від снігу,
- Агов! Хтось є вдома? Чи ви вже забули про нас? - весело гукав Костя.
Із-за дверей виглянув Максимко, навстіж відчинив двері, почав підскакувати,
- Ура! Сергійко прийшов з мамою й татом і торт принесли!
За кілька секунд з`явився Толик, всім допомагав роздягатися,
- О! Які гості, ну нарешті вирвалися, заходьте, заходьте.
Дорослі весело спілкувалися за столом, хлопчики посмакували тортом, вже гралися в іншій кімнаті. Тамара нахилилася до Тані,
- Ти, щось говорила про вечір в школі?
Та, не поспішаючи шепотіла,
- Та, ще не встигла, куди поспішати, ще є час…
- Еге, знаю свого, йому треба заздалегідь сказати,
зирила Тамара в його бік.
Таня продовжила,
- Сукні в нас є, думаю вмовимо своїх мужиків піти потанцювати. Давно ніде не гуляли, гадаю не відмовлять.
Тамара зразу ж чайною ложкою постукала по склянці,
- Слухайте мене! Увага! Ми маємо пропозицію. Шостого лютого в школі зустріч випускників, давайте вирвемося хоч в цьому році. Скільки часу пройшло, а ми жодного разу не були. Діти вже старші, думаю бабусі посидять, що скажете хлопці?
Ті усміхнені, переглянулись. Костя моргнув Толику,
- А не боїтеся, що собі молодших знайдемо.
Тамара на мить рукою прикрила йому уста, сердито писклявим голосом,
- Ну ото таке бовкнув, подумав, що сказав?! Навіщо нам настрій псувати, то гадаю всі - за!
Через кілька днів двоповерхова школа приймала випускників. В спортивному залі лунала музика, прямо в коридорі вздовж вікон стояли столи, на них пляшки з напоями « Ситро», « Крем-
сода» та солодощами. Довкола тільки й чути привітання, веселі розмови,сміх від захоплень, крики й вереск.
Таня з Толиком прийшли першими. Він одягнений в чорний костюм з білою сорочкою, яку прикрашала атласна, небесного кольору, краватка. Таня ж виглядала круто, на ній гарна сукня такого ж кольору, як краватка, з модним рукавом кльош. Вона облягала її красивий стан, трохи приховувала пишні груди.
Таня вкотре озиралася назад, шукала поглядом Костю, сьогодні вирішила з ним серйозно поговорити, один на один, бо іншої нагоди не буде.
Тамара не йшла, а плила павою, вздрівши знайомих, привітно всміхалася. На ній сукня такого ж покрою, як і в Тані, тільки рожевого кольору. Позаду Костя, справжній джентльмен, в коричневому костюмі в білій сорочці і рожевій краватці. На них всі звертали увагу, так вишукано ніхто не був вдягнений.
Вони тільки зустрілися й привіталися, як в коридорі всі заплескали в долоні, з учительської вийшли вчителі й директор школи. Промови, вітання, квіти, овації, усмішки. На якийсь час наче повернення в дитинство….
Хтось відкоркував « Шампанське».. Хтось з юрбою посунув в клас, а дехто пішов в спортивний зал, де грав магнітофон.
Тамара тягнула Таню за руку,
- Йдемо танцювати, пішли до залу, чуєш, це « Лада «, пішли.
Костя задивлявся на Таню, відколи зустрілися, з неї не зводив очей. Та Толик все тримав під контролем, трохи здивовано кліпав, водив очима, то в її сторону, то в його.
В залі зазвучала пісня «Червона рута», Толик похапцем обійняв Таню, заглянув в очі,
Що це ти чимось заклопотана, все в порядку?
- Та все в нормі, це тобі здалося.
Вони всміхалися , намагалися танцювати в такт музики, хоча їм це не зовсім вдавалося.Костя відійшов до однокласників, за кілька секунд вже линув сміх. Тамара ж стояла з однокласниками, про щось розповідала, розмахувала руками. На сцену піднявся директор школи, сказав кілька привітальних слів і об`явив білий танець. Зазвучала музика вальсу.. Тамара поважно підійшла до Толика, усміхнено,
- Я запрошую, вас джентльмене, Таню, ти не проти?
Та кивнула головою. Вона повернулася в бік до однокласників та перед нею вже стояв Костя,
- Ви можливо мене хотіли запросити мадам?!
О! Саме вчасно, - дивлячись прямо в очі, помітила Таня.
Він обережно, немов скарб, тримав її за талію, вони легко танцювали під музику. Серце билося в тривозі, з чого почати, як сказати,
- Костю, нам треба менше бачитися, ця дружба ні до чого доброго не приведе, ти над цим ніколи не задумувався?
Ледь - ледь притулився до неї, збуджено шепотів,
- Ми зробили помилку, знаю. Ми маємо бути разом, хоч, як там, лише треба трохи зачекати.
Вона дивилася прямо в очі, раптово голос затремтів,
- Ой, руки сильні, не підходь занадто близько
Гріха боюся, скорюсь, піддамся спокусі
Став, ще сильнішим, ніж тоді, як був хлопчисько
Давай у танці, сховаєм почуття, в русі.
Він ледь підняв її, в ритмі танцю летіла пташкою. Обоє розчервонілі, від задоволення закривали очі. Костя, переводячи подих, заговорив,
- Люба, благаю, не дивись на мене так
Закривши очі, я відчуваю.. .лечу
Зумів з тобою, як колись попасти в такт
Все пам`ятаю, не думав, що утрачу
Треба пробачить, що винен, це я знаю
Мене бентежиш, хочу тебе відчути
Ми розлучились, навіщо? Поведи до раю
Де скуштували, вдвох яблуко спокуси
Де так любились, кохались, не забути…
Танець закінчився… Перевівши декілька раз подих, Таня сміливо дивилася в очі,
- Що за спогади Костю? Ти не забув… Пам`ятаєш… А я думала вже й забув…
Вже веселіше,
- А ти добре танцюєш, не розучився.! Вміло вів у танці, геть закружляв мене, як птах летів, я ледь встигала за тобою.
Він витримав її погляд, покірно,
- Я птах біля тебе, бо це ти даєш мені крила.
Відразу заперечила, крутнула головою,
- Ну досить, досить вже співати, пішли!
Вона відчула тремтіння його руки. Він проводив її, на ходу шепотів,
- Кажеш співати?! Та я без тебе, як той соловей, що втратив голос.
Вони підійшли до Толика,
- Забирай свій скарб, бережи, а то правда хтось вкраде, гарно танцює!
Таня радісно, наче охмеліла від танцю,
-О! Оце вечірка, так закрутив у танці, що ледь капці не злетіли.
Всі дружно переглянулися, линув сміх. Цей вечір видався чудовим. Кожен для себе отримав задоволення - маленький шматок щастя.
Минали дні… Весняний переспів птахів бадьорив настрій, звеселяв і вже давно бузок відцвів. А Костя вкотре згадував очі Тетяни, в душі переживав радість тої миті, як колись були разом. Насмілився зробити крок, щоб її повернути собі. Із хвилюванням не один раз її чекав з роботи. Зупинить автомобіль, в стороні від дороги, відкриє капот, а для чого і сам не знає, косо позирає, хто йде з електрички, чекав нагоди, коли одна йтиме додому.
Навесні та на початку літа роботи завжди багато на городах та Сергійко часто просив маму, піти погратися з Максимком.
Якось, одного разу, Тамара запитала Таню,
- У вас все в порядку вдома?
Та здивовано запитала,
- Чого це ти раптом про це запитуєш?
- Тамара не забарилася з відповіддю, швидко пролепотіла,
- Та пару раз бачила Толика, в забігайлівку заходив, вона ж поруч з нашим магазином. Думаю чого б це? Він же здається пива не любить….
- Все в порядку, більш – менш. Ти цим не переймайся, це в нього бувають дні такі, інколи чомусь дуже замислений ходить. Я в душу не лізу, можливо на роботі, щось не так, він не любить про роботу говорити.
Та не знала ні Тамара, ні Таня, що Толик одного разу випадково їхав додому не в тому вагоні, що дружина. Згодом побачив автомобіль Кості, а потім, як Таня йшла додому не одна, їхав в своєму напрямку додому. Це його заінтригувало, він декілька раз слідкував за дружиною та нічого підозрюваного не помітив. Але, те, що стала часто відмовляти в близькості, знову повертало до сумних думок. То тоді чого б це? А можливо вони знову разом?
Одного літнього дня- в Толика на роботі була комісія, після ситного обіду в кафе, випровадив гостей додому. І сам задоволений, що з перевіркою все в порядку, вирішив раніше поїхати додому.
Він спускався по сходах з електрички, за пару метрів, на першій платформі побачив Тамару. Вона ледве пересувалася з сумкою, вирішив їй допомогти,
- Тамаро, зачекай!
За пару секунд забрав в неї сумку,
- Привіт! Ти що камінців набрала, таке важке підіймаєш?! Давай проведу додому.
Вона радо всміхалася,
- Та я сьогодні вихідна, малого завела до мами, а сама по зарплатню пішла. А тут якраз товар привезли, оце й отоварилася, бо сам знаєш, як зараз з продуктами, не часто завозять. А ти чого сьогодні так зарано з роботи?
- Так склалося, був облік. Раніше закінчили, зводив комісію в кафе та й чкурнув додому. Таня сьогодні затримується на роботі, то я звільню маму від Максимка.
Вони зайшли в хату, Тамара відразу поставила пательню на газову плиту,
- Зараз, за компанію, зі мною поїси, потім підеш додому, я тебе вином пригощу.
Він ледь посміхнувся,
- Та я то не голодний, хіба, що за компанію та поспілкуватися. Як в тебе справи? Задоволена життям? Ми ніколи на цю тему не говорили, все всі разом, то діти, то, ще хтось.
У відповідь трохи зажурившись,
- Та живемо… Костя правда змінився, напевно твоя Таня таки його турбує… Хоча нічого не помічала та відчуваю. Наша дружба мене часом дивує, але так звикли один до одного, що навіть й не уявляю, щоб ми не спілкувалися.
- А ти знаєш Тамаро, я не можу зрозуміти, що в нас відбувається, вона більш привітніша стала до гостей, чим до мене.
Виклавши на тарілки ковбасу і смажені яйця, запросила,
- Давай, он вино, бери, вип`ємо, перекусимо, ти ж не за кермом.
В душі відчував радість, що поруч з нею, посміхаючись, наливав вино у фужери. Вона, немов ненароком, притулилася до нього, прилягла на плече,
- Та ну їх, Толику ти, що нічого не помічаєш? Ми дружимо, воно наче й смішно та не стану нічого казати, до чого приведе ця дружба, скажу чесно - не знаю.
Запала тиша… Випили вина, закусили. Він ніжно взяв за талію,
- Тамаро, якщо чесно - я шкодую, що не з тобою…
Вже темніло коли Толик йшов додому, йшов не по дорозі, а через колії, щоб часом не зустрітися з Костею. Відчував задоволення, вгамовував емоції після спокусливого вечора. Що далі? Думки гризли, як оси. І відразу вмовляв себе та, якось буде, але ж вона така жадана й гаряча, як колись. Це напевно перст долі, принаймні, це не погано, що ми знову разом.
Одного літнього вечора Таня затрималася на роботі, робила звіт за квартал, додому приїхала електричкою, коли вже стемніло. Було не людно… Перейшовши через колії, здивувалася, побачивши посеред дороги автомобіль «Хліб», Костя, вздрівши її, гукнув через відчинене вікно,
- Таню, давай сюди!
Вона підходила, до відкритих дверей,
- Ну нарешті, а вдома за тебе хвилюються, що так довго. Це я був у вас, привіз запчастину для авто, ваша ж не находу. Сідай підвезу, свою пізніше зажену в гараж….
Таня чомусь тремтіла, гучно билося серце, коли сідала, побачивши на ньому білу сорочку розстебнуту до пояса. Її погляд ковзнув по мужніх оголених грудях й відразу різко відвела донизу. Він не міг не помітити, той ніжний погляд світлих, блискучих очей, пригадав ті сяючі очі під яблунею. Ой, Таню, що ти робиш зі мною, що ти робиш? Як витримати той потяг до тебе? А можливо й не треба нам ховатися один від одного, можливо прийшов час знову бути разом?
Автомобіль різко рушив з місця,
- Що замерзла? Та наче ж літо, правда серпень, вечорами відчувається прохолода.
Вони їхали вздовж посадки, Костя більше звертав увагу на Таню, чим на дорогу, хотів дивитися й дивитися на неї, хоча б на мить доторкнутися до її вуст.
- Ух!- Костя раптово відсахнувся, зупинив автомобіль перед пишним кущем шипшини, продовжив,
- О, маєш тобі, дивися, як нас угораздило, це все твої очі, як поглянеш мов заворожуєш, ой, не даєш ти мені спокою.
- Здавай назад, шкода, ще й такий рясний кущ, - Таня похапцем, трохи хвилюючись, вилазила з автомобіля.
Миттєво був біля неї, взяв за дві руки, вона зіскочила на траву. Ховала очі,
- Слухай Костю, відпусти! Далі сама піду, одного не можу зрозуміти, до чого нас приведе оця дружба?! Мені важко знайти причину, щоб посваритися з Тамарою. Та й не хотілося б, скажу чесно та ми всі вже занадто часто зустрічаємося. Мені важко розумієш, те, що було між нами, спогади хвилюють мене.
Він дивився на неї з болем в очах, з ніжністю, трепетом, теплом в душі, міцно зажав в обіймах, цілував в уста, в шию, вона не відчула під ногами землі, поніс на руках в посадку.
Життя… Таємні зустрічі продовжувалися більше року…
Тамарина мати помітила, що все частіше Толик заходив в гості до її доньки. Навіть хотіла з нею поговорити на цю тему та розмови не відбулася, Тамара відразу обірвала,
- Мамо не лізь в душу! Моє життя, сама розберуся… Благаю, не треба повчань, вже доросла!
Стосунки Кості з Тетяною теж продовжувались. Це ввійшло в звичку, хоч раз на тиждень та таки зустрічалися. Часом Костя їхав в місто, зустрічались в готелі, не могли вберегтися від спокуси й любовного божевілля, насолоджувалися радістю до самозабуття. Не було сили волі розірвати стосунки, хоча часом й задумувались, як жити далі…
Одного вечора Костя заїхав до батьків,
- Мамо, ось привіз свіжого хліба два буханці, був дуже гарячий, придавив лотком. Як ви тут? Батько на роботі?
Та сердито зміряла сина,
- Ти мені краще скажи, як ви там?
Він лише посміхнувся,
- А, що? У нас все, як у людей, все в порядку…
Мати раптово почервоніла, стукнула по столі кулаком,
- Що ти дурника корчиш! Зупинися, ну погуляв трохи та скільки ж можна?! Люди два роки кості миють, друзі зі школи до тепер та дружіть, але ж навіщо зраджувати дружинам. Чи мізків зовсім бракує, що в одного, що в іншого. Тож маєте діти, Максимко вже має йти в школу і наш Сергійко підріс, як ти уявляєш собі, як діти дізнаються від людей, їм роти не позакриваєш. Яка то рана буде хлопчикам?! Сором і ганьба на все селище!
Костя більше не хотів слухати моралі, як обпечений зірвався зі стільця, йшов до дверей, на ходу вигукнув…
- Ма, ти так не хвилюйся, я поговорю з Толиком, ми щось вирішимо, якось воно буде, все має стати на свої місця…
Тікало літо… вечоріло…. Костя з Тамарою несподівано завітали в гості до Толика й Тані. Їх зустрів Толик з Максимком, малий відразу запитав,
- А Сергійко де? Чому не взяли з собою?
Тамара зайшла останньою, привіталася, ніяковіла перед поглядом Толика, не знала де заховати очі. Він зрозумів, що щось не так, але мовчав, дивився, що відбуватиметься далі
Костя поставив на стіл пляшку вина й палку ковбаси,
- Нам би поговорити, можливо на дворі краще, щоб без малого…
- Зараз Таня зайде, вона понесла моїм батькам продуктів, я з міста привіз.
Й відразу до сина,
- Ти йди до бабці з дідом, пограйся там, скажи мамі, я так наказав…
Відчинилися двері, зайшла Таня. Побачивши гостей, посміхнулася.
- О! В честь чого збори? Ще й з пляшкою, що будемо обмивати?
Толик з хати випровадив сина,
- Ну ось прийшли поговорити, а про що, зараз дізнаємося.
Хилилося сонце до сну…. Останні промені лизали хати, листя на деревах, ховалися між соняхами в полі, на пагорбі припадали до трави. А тут, де яр, набагато темніше, а на самому дні світлішою плямою виділявся ставок. Було напрочуд тихо, лиш десь далеко часом гавкала собака.
Вони сиділи в чотирьох, на самому краю обриву яру, спустивши босі ноги донизу. Костя вдивлявся в яр, пригадував дитинство, а за плечима, неподалік поле з кукурудзою, яке нагадувало про той випадок, про те медове яблуко спокуси, яке колись поєднало їх з Танею. Вона тихо, наче миша сиділа в його обіймах. А Толик, обійнявши Тамару за плечі, шепотів на вухо, вона час від часу сміялася, луна топилася в яру й знову ставало тихо.
Розмова, що відбулася нині, була настільки стриманою, серйозною, без крику, без дорікань, без образ. Вони достукалися один до одного, зрозуміли, що варто все повернути назад, хоча втратили час і є діти. Та гадали, що подальше життя не стане великою раною дітям, що, як і раніше будуть дружити сім`ями. А діти з часом підростуть, зрозуміють, що краще жити з коханою людиною, що від долі ніде не подітися…
Згодом селищем пішли чутки… Обмінялися дружинами, це ж треба такому статися – дивина. І хто б, колись зміг подумати, що так буває в житті…
Минуло два роки…. В кукурудзяному полі лунав сміх і вереск, Максимко й Сергійко з дітьми гралися в хованки, вони тепер жили по сусідству. А біля паркану Толика, на лавці сиділи дві подруги, поруч з ними дві коляски. Таня тримала на руках чорняву, кучеряву доню, вона голівкою вертіла в різні боки, наче шукала когось. А Тамара, час від часу заглядала в коляску, де солодко сопіла донечка…
То персти* долі, вони підвладні їм… Чи … вершин досягали в житті, чи в скрутні часи, що згодом з`являлися по дорозі життя, вони проходили разом, підтримуючи одна одну. А час летить, життя продовжується....
Персти – збіг обставин
Листопад 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816121
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 09.12.2018
На вершечку літо...
Дощиком умилось.
Яблуком налитим
В осінь покотилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799941
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 07.12.2018
Сумно вулиці плачуть дощем,
Одиноко кружляє він з вітром,
Нахиляючи втомлені віти.
Заховалась душа під плащем...
Зігрівають в блокноті рядки
Теплотою надій, і в кімнаті
Олівцем я ловлю ці думки
І малюю букети крилаті
Тобі, музо, о мила моя.
© Володимир Верста
Дата написання: 03.07.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801144
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 06.12.2018
До тебе хочу! Просто... без дзвінка,
На чай, обід і на вечерю.
До тебе хочу! Зараз хочу! Я така!
Тебе я оповию ласкою своєю.
До тебе хочу! Мурашки під шкіру... і забутись,
Бажанням я згораю зсередини...
Щокою до грудей щоби торкнутись,
Й проводити всі ночі так і днини.
До тебе хочу! Просто в цей же час,
Щоб диханням пропахла наскрізь твоїм.
І дихати з тобою спільним щастям!
Не хочу бути нарізно з тобою...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814988
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816441
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018
Згадай мене моя лебідко,
Коли на серці в тебе туга,
Коли на серці в тебе гірко,
Коли невистачає друга.
Коли з очей, мов роси, сльози,
Весь світ дощами заливають,
Коли в душі тріщать морози,
І серцю спокою немає.
Згадай мене моя лебідко,
Згадай, і серцю легше стане,
Господь на небі буде свідком,
Для тебе зірку я дістану.
Для тебе нахилю я небо,
З тобою біль твій розділю я,
Для мене більшого не треба.
Ти вір і знай, тебе люблю я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815768
дата надходження 30.11.2018
дата закладки 04.12.2018
Я так довго Тебе шукав
I так сильно про те мрiяв
По краплинi любов збирав
I до серця Твого сiяв
Принесла́ колосиста пора,
Мов врожаю засiки цiлi,
Твоε серце в моε життя
Тi дарунки любовi вмiлi...
люблю Тебе кохасю
щасливий бути Твоïм
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795422
дата надходження 13.06.2018
дата закладки 28.11.2018
Коли струна осіння забринить,
А сіроокі дні залистопадять,
Озимина, мов рута, заврунить,
Готова до весни під снігом спати.
Тоді скупіє сонечко теплом,
Дощі землі води наллють у жмені,
У ліс загляне вітер-бурелом,
Обувши ноги в чарівні стремЕна.
Коли ж почне дерева вивертать,
Поставить на ребро чорні сплетіння.
То дощ на них, то сонце прогляда,
Цілуючи обмите ним коріння.
Змарніють лісосмуги – край полів,
Бо на плечах – важке осіннє небо,
Опустять довгі коси до землі
Заплакані, ледь пожовтілі верби.
2.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815357
дата надходження 26.11.2018
дата закладки 28.11.2018
Високо-високо, що ледве їх видно,
Повільно по небу пливуть журавлі.
До рідних домівок, з далекого півдня,
Летять за вожатим від краю землі.
Під крилами хата, знайомий садочок,
Уже побілілий під цвітом вишень,
А поряд дівчатко спитати в них хоче;
Про землі далекі дізнатись лишень.
- Скажіть, дикі птахи, куди ви літали?
Вас з осені в наших краях не було,
Вам пальми тропічні на вітрі співали
І море вам довго під крила пливло.
Що бачили ви у квітучій савані?
Які пролітали заморські міста?
А правда, що з сіллю вода в океані?..
Бо в нас у струмочку лиш тільки проста. -
Притихло дівчатко, напружило сили
І знову до птахів гукає здаля:
- Журавлики милі, скажіть, білокрилі,
А де найгарніша у світі земля? -
Летіли поважно створіння крилаті -
Якраз над садочком вишневим були -
І відповідь мудро промовив маляті
Вожак журавлиним протяжним "курли":
- На південь, маленька, ми в жовтні летіли,
Коли відхилялась від сонця земля.
На тепле проміння, за ходом світила,
Спрямовано в небі політ журавля.
Жили ми в затоці, за містом портовим,
Над морем солоним закінчивши путь,
І чули як пальми шумлять у дібровах,
І бачили як там савани цвітуть.
Там в диких пустелях біжать антилопи
І трави під сніг не ховає зима.
Там, в Африці, тепло і гарно в Європі,
А краще від твого садочка нема. -
Промовили птахи і вдаль потяглися,
Рубаючи рідне повітря з плеча.
Вони вже дивились на озеро в лісі,
А вслід їм дивилось притихле дівча.
Під пальми тропічні, з вишневого цвіту,
Так в землі далекі хотіла мала,
А зграя пташина, шляхом у півсвіту,
Повільно по небу додому пливла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815393
дата надходження 27.11.2018
дата закладки 27.11.2018
За мною ти, будь ласка заскучай,
Ледь-ледь розвесели мою ти душу...
За вікнами порожній мчить трамвай,
Нудьгуй за мною, прошу дуже, дуже...
За мною ти, будь ласка заскучай,
Почую враз, якщо мене покличеш...
Я з першим променем прийду на чай,
Всі ночі я без Тебе ненавиджу...
За мною ти, будь ласка заскучай,
Цієї миті, завтра, через роки!
Навіки забери мою печаль,
І прожени всі біди і незгоди.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814626
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815369
дата надходження 27.11.2018
дата закладки 27.11.2018
[i] [b][color="#04686b"]Tth[/color][/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/94WeYHO6YvY[/youtube]
[i][b][color="#024861"]Твої очі – чорні ружі: і духмяні, й колоритні –
сутий рай…
Твої сльози – вільгі роси: чи їх втерти, а чи пити –
вибирай…
Твої очі – мої думи про прекрасне і високе –
до небес…
Твої сльози, мокрі коси – мої сили, мої соки
ремства без.
Твої очі – бистрі ріки життєдайні, повноводні -
часу плин…
Твої сльози пить не в змозі: очі спраглі і голодні –
мій полин…
Твої очі – вільна пісня солов’їна, жайворо́ва –
в душу ллють
мої сльози – майські грози, веселково-кольорові,
попри лють.
Твої очі – ціла вічність: ніжне сонце, мрійні зорі,
небокрай…
Твої сльози – тиха осінь. постріл в щастя, та не в горе...
Божий рай![/color][/b]
9.09.2018[/i]
_________
Cвітлина і... ружі в палісаднику - автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806350
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 25.11.2018
Не напише "писало"
Того пись... Навіть тупо з нудьги,
Про щурів, що "зливали"
Батьківщину за власні борги.
Далебі, нецікаво,
Мов мережити дране рядно...
І про вранішню каву...
Та писати тобі все одно.
А сюжети... Дивися...
Ще зірковопалаючий дощ
Із небесної висі
На бруківки майданів і площ
Клеймоюдино впАде,
Перелившись на кулі умить,
Кон"юнктуру і зраду
Олігар-холуїв попелить.
Та й цю тему- до ката!..
Бо одвічності тема- любов-
Всеосяжна. Чекати
Поцілунку- основа основ,
Перехрещення долі
З тою, котра у світі одна...
...Ти подумай, чи що лі.
Ну а ні- то іди собі на...
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118101308885
***малюнок Надії Капінос до моєї книги***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815128
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 25.11.2018
Ты, моя тайная радость,
Мой златоносный ручей,
Бог предоставил, как благость –
Музу бессонных ночей.
Прелесть…тоска и разлука –
Краткая повесть любви…
Всё, что рождается в муках –
Дорого стоит, прими!
Нет больше милости Божьей,
Кто вдохновил бы творца
Словом, что душу тревожит,
Страстью наполнил сердца.
Мы, наслаждаясь друг другом
Терпим излишество встреч:
Радуем преданным слогом,
Чтим стихотворную речь.
Жажда любви, восхищаться –
Трогать румяную плоть:
Сложно невольным встречаться,
Больно в тоске пировать.
Ты, моя тайная радость,
Мой вдохновитель стихов…
Нам уготована малость –
Вечная сладость грехов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815150
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018
Я бачу світ чужих галактик,
В очах замріяних твоїх,
Навіщо Долю нам благати ,
І низько кланятись до ніг.
Навіщо сни нам кольорові ,
Обабіч виплаканих слів,
Дай роговітися Любові,
В пожовклій ,крижаній імлі .
Світ віддзеркалює безодню,
І здичавілу маячню,
Віщує день тепло сьогодні ,
А завтра нічку запашну.
Обабіч слів зустрів плеяду
Холодних Космоса зірок,
Обпікся знову снігопадом ,
Під падолистом снів промок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799785
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 22.11.2018
Сніжна осінь, що вітром підбита,
З відголосом лихої війни.
В землю скапує кров, що пролита,
Ти сльозу мою гірку прийми.
Доєднай до пролитих жіночих
І скупих чоловічих - терпких.
Скільки ще має бути охочих
До наживи, де Господа гріх?
Де немає у душах святого,
Черстві стали в безчесті серця.
Позабутого слова простого
Не почуєш, де тіло мерця.
Студениця калатає дзвоном,
Де любов мала в грудях цвісти.
Живеш, осінь, ти вічним каноном
Й кари нелюдам не обійти.
20.11.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814636
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 22.11.2018
Я у осінь свою забрела...
Через літо ішла, цвіли й весни.
Я у осінь свою забрела...
О, скільки літ журавлі вже віднесли!
У труді кожен прожитий день.
Літо барвами ясними квітло.
В позолоті берізки тепер.
На душі від їх шепоту світло.
Горобина у ґронах ясних.
І калина до річки схилилась.
Я у осінь свою забрела.
Опадає тут лист ... Засмутилась.
Не впущу я на довго журбу.
Хоч дощем сіє осінь, і хмарно.
Нехай сонячно буде в душі.
Ще жоржини цвітуть... І так гарно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814638
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 22.11.2018
Город засыпан роскошной, осенней листвой.
Где тут газоны и где тут асфальт тротуара?
Залито все многоцветной, и тихой волной,
Море безводное создали осени чары.
Тополь поднялся огромным бенгальским огнём.
Листья , как искры,, такая на них позолота,
Только они не летят целым залпом, снопом,
Каждому время отдельно дано для полёта.
Даже туман тоже стал золотистым дымком,
Лёгкий и добрый, и взгляду совсем не преграда,
То ли лучи растворились нечаянно в нём,
То ли в нём отсвет и вздох золотой листопада?
Буркнул прохожий: «а листья совсем не метут».
Я отмолчался, ведь он мне, увы, не поверит,
Если скажу, что метёлка бессмысленна тут.
Время пришло листопада волшебных фиерий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813797
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Хандра осіння, а чи треба
На "Ти", ми з нею, ніби рідні...
Прогнати, як її від себе?
Перетворити в дійсність мрії.
Які залишилися за межею...
Яким і не під силу мій прогноз.
Хандру осінню прожену я лайкою своєю,
На неї не впливає мій гіпноз.
В Душі засіла так зловісно,
У тіло всмоктана, отрута мов би...
Хандра осіння - це діагноз жінки!
Бо не впізнаєш, навіть, погляд.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812971
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812991
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 08.11.2018
Поезія – політ у світ фантазій
І в глибину, у тихе дно душі,
А цінність її є й була щоразу,
Щоб вірші людям не були чужі.
Поезія – політ у вись, неспинний,
Коли, здається, світ уже в руках…
Від неї, справжньої, і кров у венах стигне,
І легше сяяти у темряві зіркам.
2.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812189
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 02.11.2018
Дотик рук солодкий і слова медові.
А який жагучий погляд твій...
Зустрічі всі наші є невипадкові.
Хто, скажи, все це підсолодив?
Як тебе зустріну - серденько заб'ється.
Мов пташа тріпочеться крильми.
А твій погляд ясний все мені розкаже.
Хтось схотів, щоб разом були ми.
Кожне твоє слово ніжністю озветься.
Назавжди залишиться в душі.
Відчуваєш, знаю, й ти моє серденько.
Хто від нього дав тобі ключі?
Дотик рук солодкий і слова медові.
Є насправді в світі безліч див.
Зустрічі всі наші є невипадкові.
Хто, скажи, все це підсолодив?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812116
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 02.11.2018
На моей параллели - осень...
На твоей - обитает зима...
На моей - серебристые росы...
На твоей - и метель,и пурга...
На моей - безответная нежность...
На твоей - беспризорная боль… -
В неизведанную безбрежность
Нескончаемая консоль...
На моей параллели света -
Неба синего уголок...
Для моей половины метка -
Позолоченный образок...
На моей половине свечи
Зажигают поленницу снов...
На твоей,наступая, вечер
Обнимает земную юдоль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812091
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 02.11.2018
На курс ставали кораблі
І чайки на крило.
І все так само на землі,
Як і тоді, було.
Був в Середземнім морі штиль
І вечір був не гірш.
Була краса на сотні миль,
Як твій останній вірш.
А на душі лишився щем -
Не вабить синя даль
І цвіт осінніх хризантем
Підкреслює печаль.
Її не змиє плескіт хвиль
І вітер не знесе.
Застиг глибоко в серці біль -
Сильніший над усе.
Ми звикли всі, що дні летять
І рідко ціним час,
Здаються відстані життя
Безмежними для нас.
Тебе, читаючи твій вірш,
Образив, а дарма...
Я думав - вибачусь пізніш,
А тебе вже нема.
Ще чувся голос твій і сміх
У променях тепла,
А оглянутися не встиг,
Як тиша вже була.
Я лиш побачив уві сні -
Якраз, як ти пішла -
Біленька хмарка в вишині
Між сірими пливла.
Вона на місяць наповзла -
Він навіть не померк.
І лиш вона одна ішла,
Здіймаючись уверх.
Пройшла, торкаючи зірки,
І щезла в вишині,
Лиш зверху списані листки
Посипались мені.
Зірвались раптом чайки в гам,
Заплакав теплохід,
А я листочки підійняв
І похолов, як лід.
Губу кусаю і мовчу,
Щоб не зірватись в плач.
Я як до тебе прилечу,
Найперш, скажу: - Пробач.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811600
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018
Для мене ти - частинка неба,
Для тебе я - вода у спеку,
Для мене ти - шматочок хліба,
Промінчик сонячного ранку.
Для мене ти, як зірки мерехтіння,
Ти є - найкращий на Землі,
Для Тебе я - весни світіння,
Повітря чисте на зорі.
Для мене ти - мала дитина,
Для Тебе я - душі вогонь,
Для Тебе - квіточка червона,
Для мене Ти - тепло долонь.
Для мене ти - акорд Шопена,
Для Тебе я - дзвін кришталю,
Ти пристрастю біжиш по венах,
В Твоєму світі я живу.
Для мене Ти - посудина бажань,
Криниця розуму і знань.
Для Тебе я - мольберт митця,
А в сумі ми - кохання і життя.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720275
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811657
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018
Коли в нічному небі догорить
Моя зоря, промчавши небосхилом,
Подумаю в свою останню мить -
Вона із тих, що все-таки, світили.
Не спіймана у ями чорних дір,
В висотах не відшукуючи слави,
Іде моя - одна з найменших зір -
Між інших, іменитих і яскравих.
Хай правди відстояти я не вмів
І хижий світ змінити був не в силах,
Але коли кипів у мені гнів,
Вона гарячим полум'ям горіла.
Байдужістю несе від мертвих тіл
З давно уже погаслими вогнями,
А в розсипі палаючих світил
Моя орбіту креслила за вами.
Коли смішні малята в перший раз
На ніжки піднімалися несміло,
Хвилюючись, дивилася на вас
Моя зоря, і променем світила.
Хай кажуть: - Не з важливих ти світил, -
Холодні зорі, мертві і не зрячі.
Але палаючи з останніх сил,
Моя зоря іде в сім'ї гарячих.
І навіть коли час мою свічу
Погасить в мерехтливому світанні,
Я в небі метеором пролечу,
Яскраво догоряючи востаннє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Любви все возрасты покорны.
Любовь не ведает границ.
Мы счастливы, любимы дома
Среди родных любимых лиц.
И сердце дружно в радость бьётся
И попадает в унисон.
Всех согревает словно солнце.
Такой любви святой закон.
И слово вдохновляет душу.
В нём свет, желание добра.
"Зачем покой ты мой нарушил?"
-услышать может иногда.
Легко влюбиться через строки,
Когда они бальзам души,
И жизни добрые уроки,
И капельки большой любви.
Пусть рифма будет только в радость.
Затем и пишем и живём.
Пусть чувства наполняет сладость
Когда одни или вдвоём.
Стих написан 30.09.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809333
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018
Я, как корабль, который сел на мель,
Такая мне теперь досталась роль,
Я потеряла в этой жизни цель,
И кто поймёт мою тоску и боль.
Она со мной во сне и наяву,
Её не заглушить и не унять,
Она со мной, а значит, я живу,
Только зачем, я не могу понять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800390
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 08.10.2018
Його приклеїв наш комроти
Під броньовим перекриттям -
Дівча задумливе, на фото,
На підвіконні, з котеням.
Сидить, тримає свого друга,
Пухнасту шийку обняла,
І на танцюючі по кругу
Сніжинки дивиться мала.
Тут у бліндажній, сивій димці
Солдатський жарт і зброя в ряд,
А там в садочку на ялинки
Вдягає шубки снігопад.
Під грубий сміх і грізний брязкіт,
В очах синеньких, на стіні,
Блистить життя німим контрастом
Навпроти смерті, у війні.
На підвіконні, по дитячи,
Вмостившись з котиком в анфас,
В нещастях наших і в удачах
Дівчатко ділить з нами час.
Змінилась курява болотом
І не один ліг побратим,
І ротний, вибулий трьохсотим,
Давно замінений новим.
А за сніжинками, на фото,
Спостерігає в бліндажі
Мала улюблениця роти,
На вогневому рубежі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806042
дата надходження 09.09.2018
дата закладки 15.09.2018
Сьогодні знов тебе зустрів,
Ти осторонь стояла…
Мов синь далеких островів
Мій погляд привертала.
Така вродлива і струнка,
Немов берізка, ніжна,
Твоя приваблива рука
Відкрилась: незаміжня…
Бо серце з юних літ щемить,
Душа моя страждає…
Буває, що кохання спить
Буває, що літає!
Чому, життя так в перебій:
То все заллє водою,
То каже, норов свій –
Жагу зводить росою
Чому? Чому, завжди одна,
Мов горлиця літаєш…
Чи може і моя вина,
Що в серце не впускаєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805883
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 08.09.2018
Затьмарила землю і небо покрила
Сріблястими зорями ніч.
Зі сходу на захід повзуть небосхилом
Мільйони палаючих свіч.
Пливуть вони дружно, мигають звисока,
Не сходять зі шляху ніде.
А з ними сузір'ям, завжди одиноким,
Велика Ведмедиця йде.
Далеко на Північ, проходить по небу
Маленька сестричка одна,
І з нею Великій зустрітися треба,
Та тільки не може - сумна.
Їх в просторі космос з своєї колиски
Розкидав ще зовсім малих.
Під розміром різним, горінням і тиском
Вирує життя своє в них.
Летять вони двоє, кружляють по колу,
По тверді своїй голубій,
І жаль, що не зможе Велика ніколи
Потиснути лапку Малій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797257
дата надходження 27.06.2018
дата закладки 29.06.2018
Ти зараз спиш і бачиш сни
Як за лютневими снігами
Чарівним подихом весни
Зазеленіє під ногами.
Як понесе зимовий сум
У далечінь, немов рікою,
Як зустрічатимеш красу
І розпрощаєшся з журбою.
Твоє кохання силоміць
Уже не втримати нізащо,
Із сотень бажаних зірниць
Твоя - ти знаєш - буде краща.
І я з тобою посміхнусь
І порадію і поплачу,
У снах очей твоїх торкнусь,
Бо у житті їх не побачу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402899
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 19.06.2018
Спи спокійно моя мила,
Я додому йду.
Завтра знову у цю пору,
До Тебе прийду.
Будем Місяць зустрічати,
Зіроньки ясні.
А потім до мене прийдеш,
Сто разів у сні.
А якщо не зійде Місяць,
В хмарах потоне.
Всеодно до Тебе прийду,
Лиш чекай мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795790
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 18.06.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.06.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.06.2018
Дрижать у фарах липи при дорозі,
Росу скидають краплями вони -
Піднята двадцять шоста по тривозі
Газує, прогріває двигуни.
Ще трішки - і потягнеться колона,
Затихнуть в парку окрики солдат,
І вранці нагадає в гарнізоні
Про нас лише подряпаний асфальт.
Далеко, на палаючому Сході,
Чекають нас в обвуглених степах,
І вихлопом їдким від самоходок
Нічний туман в околиці пропах.
Ми знаємо - чиїсь погаснуть зорі,
Не кожен з нас повернеться з війни,
І знає ворог - смерть блукає поряд,
Коли у нас заводять двигуни.
Нехай щастить. Вперед бригада, з Богом!
Без зайвої жіночої сльози
Зникає замикаюча за рогом,
Під мирний стукіт крапельок роси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793879
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 18.06.2018
Не дай мені, Боже…
Кривої дороги
З тяжкою сумою…
Скалічені ноги
Побитих війною!
Не дай мені, Боже,
Гординю носити:
Не бачити схожих,
Людей не любити;
Позичити… лихо,
Пізнати… провину,
На цвинтарі тихо
Ховати дитину.
Не дай мені, Боже,
Невірну дружину,
Бо ревність, ворожа –
Зживе в домовину;
Щоб людям… позаздрив!
Щоб руки… украли,
Злодійства ховали,
Ще гірш… убивали.
Не дай мені, Боже,
Коханку від друга,
Бо серцю не скажеш,
Щой мила - подруга!
Щоб серце не знало –
Кохати повію…
Бо знищу, вразливо,
І Віру, й Надію!
Не дай мені, Боже,
Продать Батьківщину,
Щоб військо вороже
Топтало країну.
Нехай Україні,
Прошу тебе мило,
Мов гарній дівчині:
Довіку щастило.
Я жив…як хотілось,
І бачив – півсвіту,
Роками вертілось
Безхмарнеє літо.
Не дай мені, Боже,
Невірному сину,
На смертному ложе -
Печальну годину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 14.06.2018
Я - буду Вашими очима,
Я - буду пара ніжних рук,
Я - є розарій! І троянда!
Я - є незмінний серця стук.
Я - буду Вашими віршами,
Промінчик світла і тепла,
Під голубими хмарками,
Чекала я усе життя...
Я - буду Вашими роками,
І сотні доз мого кохання...
Зігрію в холод Вас губами,
І напою з троянди чаєм!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724642
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794903
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 11.06.2018
Тебе нема вже стільки літ і зим.
Без тебе світ біднішим став удвічі.
Мій сум такий, не вистачить і рим,
Зі мною плачуть, плачуть нині свічі.
По небу ходиш майже тридцять літ,
Мій чесний батьку, ти – мені взірець.
Я, як і ти, не продаю цей світ
Й мені за скарб – тендітний олівець.
Твоє життя минуло в купці книг,
Я бережу їх як зіницю ока.
Собою не була би я без них
Й не був би ти для мене за пророка.
Маленьке фото в мене у руці.
Давно не заглядав у сновидіння.
Та пам’ять покотилась по щоці
І образ твій мигнув святою тінню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794748
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018
Взяла і знову закохалась.
Хоч як клялася: "Ні, ні, ні!"
"Ставала в позу" і пручалась:
"Не треба більш воно мені!"
А тут з ним днює і ночує,
А гляне в вічі – не мигне.
І не гукай, бо не почує –
В його обійми як шугне.
Під ніс йому – і чай, і каву.
Попала прямо до тенет,
Чи то вродливий, чи ласкавий -
Її коханий – Інтернет?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794157
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 03.06.2018
Без одягу ти - краще Аполона,-
Твій торс - очам дарунок!
Ти пальчиком торкнувся лона,-
А потім - ніжний візерунок.
Здіймались груди і жадали ласки плечі,
Бажання хвиля, пестощів запал!
Горіли, біля ліжка, хіті свічі,
І тихий блюз з віконця долітав...
На мить, у млості, доторкнувся до зап'ястя,
Приліг біля півзігнутих колін,-
В жагучих крапельках хмільного щастя,
Попали ми в омріяний полон!
В полон нездійнених палких бажань,
В якому - щастя, забуття, запал,
Від хмільних стогонів й палань,
Розхвилювався в житі наш затон...
Переклад з: Виктория Р
13.08.2015. ID: 599502
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793804
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 31.05.2018
Он приехал.
Ему – восемнадцать.
Отворяйся, Москва-Петроград!
Молодой, оголтелый, рязанский,
Гениальный.
И сам чёрт не брат.
Будут вам расстегаи с икрою!
Будет вам и скандал, и аврал.
Говорил:
– Я все двери открою!
И открыл, и ни в чём не соврал.
Целовался, кутил, задирался.
Думал – смех, получилось – капкан.
На судьбы колесо намотался
Словно шарф Айседоры Дункан.
Дар поэта не вытравить водкой.
Дар поэта не передарить.
Слишком рьяной и слишком короткой
Оказалась рязанская прыть.
Слишком часто и много – о смерти.
Слишком мало в конце – о любви.
Закружишься в земной круговерти,
А потом – не жалей, не зови…
И судили его, и рядили.
От восторга взрывался партер.
Сам повесился? Или убили? –
Скоро век, как молчит «Англетер»…
.............
Гой ты, Русь моя! – Синь да берёзки,
Гладь озёр, луговая трава!
Если б только не плети да розги,
Пустословье и злая молва…
[i]
Январь 2018[/i]
------------------------------
На фото - картина Дмитрия Локтионова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772328
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 30.05.2018
На сердце радость, тишина
Когда в нём мир, а не война.
Когда в душе цветут сады,
Растут прекрасные цветы.
Когда тепло, любовь и свет
Ты даришь людям много лет.
И сердце песнями звучит
-Умеет искренне любить.
Ты счастлив небу и земле,
Идёшь по жизни налегке.
Как солнце согреваешь всех
И ближним даруешь успех.
Стремишься войны прекратить,
Цветами землю засадить,
Растить прекрасный урожай,
Чтоб процветал любимый край.
На сердце радость, красота.
В нём отражаются дела.
В нём есть красивые мечты,
Которым улыбнёшься ты.
И в сердце есть тепло для всех.
В нём радость жизни, детский смех
И даже райские плоды,
Порою замечаешь ты.
Как хорошо когда всё так
И в сердце свет развеял мрак,
Но иногда на сердце бой,
Непросто справиться с собой.
14.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792095
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 30.05.2018
Повний Місяць на небі зійшов,
Після хмарної днини і зливи.
Тут своє я кохання знайшов,
І з тобою я буду щасливий.
Ой який же тепер довгий день,
Ледве я дочекався вже ночі.
Серце хоче співати пісень,
На побачення вийти ти схочеш.
Заховаємось десь під вербу,
Вона віттям плакучим нас вкриє.
Буде нічка вся наша без сну,
Розійдемось як півень запіє.
Зірочки порахуємо всі,
Після кожної в губи цілунок.
Нескінченою буде хай ніч,
У Коханні увесь порятунок.
Бачу вогник у твоїх очах,
Щічки ніжні і трохи рум'яні.
Зупинись на хвилиночку час,
У обіймах ми стали, як п'яні.
Коли Сонечко ясне зійде,
Що ранковими росами вмилось.
Хай століття в Коханні мине,
Щоб на згадку нам щось залишилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793195
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 30.05.2018
Над водою нахилились молоді вербички,
довгі коси розпустили, умивають личка.
А вода шумить позора, хвилями хлюпоче...
про усе, що вона чула, розказати хоче.
А тим берегом йшли двоє, про щось гомоніли,
прислухалися вербички... теж знати хотіли.
Тут закохані сиділи на містку, до ранку,
дзюркотіли хвилі сині у веселім танку.
В небі місяць молоденький з зорею шептався,
з дівчиною молодою козак обнімався.
В срібнім світлі до берізок схилились кленочки,
тріпотіли від тієї ніжності листочки.
Ген за річкою стрімкою спить у полі жито,
ходить нічка бережечком... тихо... тихо... тихо.
В снах від сонця тут волошки мружать ясні очки,
прийде ранок - залунають дзвінкі голосочки.
Знов пісні розсипле жайвір в чистій високості,
і прилетить соловейко до калини в гості.
Задзвенять всі бджоли дружно над духмяним цвітом,
бо зустрілася весна тут із веселим літом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793693
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 30.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2018
Ледь світиться сонце в диму і пилу
І топчуть копита в степах ковилу.
Змінивши сумирних на буйних своїх,
Ми гонимо знову коней бойових.
Хай Бог збереже нас. Хай вам пощастить.
Вперед норовисті, скоріше летіть.
Тут тих, хто спинився, з'їдають вогні,
Тут з бою виходять хто був на коні.
В часи лихоліття, смертельних навал,
Вирішують долю боєць і метал.
Чужої кінноти завершує біг,
Хто коней сміливо сідлає своїх.
Стрілою промчаться гривасті в боях
І знову на мирний нас вивезуть шлях.
Затихнуть булати і стукіт підков,
І дощ змиє в полі запечену кров.
Загояться рани на них від меча
І боязко гляне маленьке дівча
На шрами порубаних в битвах лихих,
Сміливих і буйних, коней бойових.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792071
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Упаду зерням в стражденну землю
І скроплю сльозою ту ріллю.
Як мені на серці зараз темно,
Щастя їй ніяк не намолю.
Я в собі шукаю добре слово,
Хочеться моїй землі тепла,
Хочеться щоб їй було медово,
Дочекатись з зернятка стебла.
По стерні блукала цілу вічність,
А спитай – скажу: «Ще не жила».
На землі стою, мов той підсвічник,
А в руці – свіча супроти зла.
Ще тримаю слово у долоні,
Полетить воно колись у світ.
Мчать моїх років гривасті коні,
Задивився в очі перецвіт.
Упаду зерням в стражденну землю.
Я ще дочекаюсь колоска!
Крутить час невпинно каруселлю
І віршам життя дає рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779537
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 29.05.2018
Весенний день, в душе отрада,
Как будто ландыши цветут,
Пришла нежданная Свобода
Бессонных дум - любви приют.
Поникший путник заточенья
Сроднился с Розою Ветров,
Освобождаясь от владенья
Своих иллюзий и оков.
В конце дыханье стало ровным,
Нет больше бренной суеты;
Под утро веером холодным –
Простились милые черты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790828
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Хитнулася назустріч, стиснулось серце,
Поглядом прикипіла до рідного обличчя,
Живий! Коханий! Боже! Бережи його!
В руках у нього автомат,
Бронежилет міцно притиснув груди,
Сувора складка поміж брів лягла.
Палає, знову палає у вогні земля.
Роз’єднують нас милі вогняні,
Ти ж сонечко світи, пестуй його,
Якби то я його пестила, бувалого солдата.
Нині війна обдарувала його клята
Задумою в очах та сивиною не по роках,
Мене ж чеканням. Душу точить черв’як...
Скорбота стелиться межи хрестів,
Дім не один уже осиротів за час біди.
Господи, дай, нам миру! Дай, назавжди!
Любих, дорогих, коханих, збережи!
28.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793567
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Прокинулась Муза до ночі,
Тебе я побачити хочу.
У очі дивитись красиві,
Щоб були ми разом щасливі.
В житті може всяке бути,
Цю мить чарівну не забути.
Коли все без слів розумієш,
Й завжди бути разом мрієш.
Не спатиму, певно, до ранку,
Все бачу твою вишиванку,
Побачити так тебе хочу,
А зараз спокійної ночі..
Солодких снів, кольорових,
В житті неземної Любові.
Натхнення і дружби з Пегасом,
Щоб завжди з коханим разом.
В обіймах, палких, засинати,
В руках ніжне тіло тримати.
Цілунком гарячим впиватись,
Кохатись, Кохатись, Кохатись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793194
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 29.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2018
Нам не маки в зелених полях червоніли,
Коли з димом тумани пливли.
Нам в лісах розпускались конвалії білі,
Біля наших землянок цвіли.
Ти від міст і палаючих сіл, Україно,
Нас покликала в гори Карпат.
У твою безнадійну, найгіршу годину
Я був твій, український солдат.
Ми топтали в походах конвалії білі
І вогнем їх палив кулемет,
А в затишшя стояв з них, між стін закоптілих,
У відстріляній гільзі букет.
Вони поряд росли з бойовими стежками
І як світлий супутник війни,
Вслід за димом розвіяним знову за нами
Своїм цвітом біліли вони.
В лісовій глушині, в Україні повсталій,
Час тривожний набатом дзвенів,
І лягали прощально дзвіночки конвалій
На могили батьків і синів.
Вже збігає мій час... І від наших землянок
Тільки ямки зарослі знайдуть.
А в травневих лісах, на тих самих полянах,
Білі квіти так само цвітуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Я никого так не любила…
И никого так не ждала…
И одному лишь посвятила
Те безмятежные слова…
И навсегда – пообещала…
Не позабыла... Не лгала…
Не обронила… - Потеряла -
Обруч венчального кольца…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791971
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 28.05.2018
Хризантемно чомусь на душі,
Задощило сьогодні до болю.
І заплакані очі в віршів,
Та думки поспішають на волю.
Відхворіла вже ними душа.
І пігулки пила, і був гіпс.
Тріпотіла неначе пташа,
Бо чужим надто видався ліс.
Розберуть парасолі вірші
І підуть у негоду по світу.
Розповзуться немов мураші,
Виглядатиму лишень привіту.
Відпустила – уже не мої.
Десь – обійми, а десь – небезпека.
Заспівають, немов солов’ї,
А там вилізе критик із пекла.
А душа, мов матуся – в вікні,
Виглядатиме звістки про вірші,
Принесе їй гонець на коні,
Що живі і від інших не гірші!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779532
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 28.05.2018
Як Сонця промінчик,
Твій погляд...
В Душі моїй тепло,
Ти поруч...
Порічками пахнуть,
Губи...
Тугі, ніби, м'ячики,
Груди...
Звабливі, як вилиті,
Форми...
І небо над нами,
В зорях...
До тіла хотів би,
Торкнутись...
В обійми упасти,
Й забутись...
Щоб мить не минала,
Ніколи...
І знали про це тільки,
Зорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793106
дата надходження 25.05.2018
дата закладки 25.05.2018
Морская ночь.
Солнце заревом красным садится…
Вкруг, чернеет простор голубой…
Мне представилось, с теменью слиться
И парить над пучиной морской.
Золотистую солнца дорожку
Серебрит окаянная ночь,
Призвала на подмогу подружку –
Извести благодатную… прочь.
Как вуалью, накрыла прохлада,
Серебром засверкал небосвод….
Миг прелестный: парад звездопада
Отражается в зеркале вод.
В эту ночь, мои мысли трезвеют,
Холодеет, в тревоге душа...
В полном мраке...одна только греет,
Так весною Звезда хороша.
Среди волн, словно путник в пустыне,
Увлечённый: и сильный, и горд!
Коль, Полярная светит доныне -
Возьмём пеленг, стремлённый на Nord.
Угол, даст нам дорожка ночная,
В перекрёстке с Полярной зарёй,
И на карте лишь точка немая...
Моя жизнь заколочена в ней.
Не страшна нам ночная прохлада,
Не боимся мы чёрных теней.
В нашей жизни: любовь и свобода –
Предпочтение дерзких друзей!
______
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792921
дата надходження 23.05.2018
дата закладки 24.05.2018
В’яне білий цвіт в долонях,
Пелюстки на вітрові тремтять.
Вени так тремтять на скронях,
Коли милого торкнутись зась.
Як коханий десь далеко
Ранки на чужині зустріча.
Моя думонька, лелеко,
Лети стрімко, мов би та стріла.
Упади на дужі груди,
Ніжність в його серце хай ввійде.
Ласкою розлийся всюди,
Тілом хай тепло цілюще йде.
Та любов, яка без міри,
Відстані долає і роки.
Що з душі скидає гирі,
Як, здалось, не сила їх нести.
20.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792489
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 20.05.2018
Вечір... Свічі... Ложе...
Пристрасть... Спалах... Зорі...
Губи... Руки... Можеш...
Млію... Ми... Самі...
Місяць... Хвилі... Тіні...
Стогін... Тихше... Мова...
Плечі... Груди... Рідні...
Зустріч... Ніжність... Лоно...
Водоспад Бажання...
Ласка... Подих Раю...
Спазми... Крики... Грані...
Я... Тебе... Кохаю...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732048
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792355
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018
Ти котиш, Дніпро, свої води лісами,
Степами південних рівнин,
І все пережите тобою з віками
Ти знаєш, Славутич, один.
Давно, в льодовик, твоє русло водою
Прорізала вперше весна.
І перші, на Північ, над юним тобою
Мисливські брели племена.
З'являлись народи і знову зникали
На сивих твоїх берегах.
Сармати і скіфи кургани лишали
І час їх розвіював в прах.
Ти ще пам'ятаєш Хорива і Кия
На хвилях своїх голубих.
Ти ніс їхній човен - і гордо твій Київ
На кручах стоїть після них.
Тут твій кошовий, Запорозької Січі,
Давав курінному наказ,
І мужньо дивився противнику в вічі
Із полум'я грізний Тарас.
Закований в кригу вітрами зі Сходу,
Не раз ти сповільнював хід,
А потім ламали бушуючі води
І в море виносили лід.
Ти гордо, Славутич, течеш без упину
Крізь простір і далеч віків,
Лиш хвилі грайливо в степах України
Б'ють в сивий пісок берегів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790243
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 19.05.2018
Понад красунею Десною
З легенди сивої, як світ,
З лісів і пісні чарівної
Чернігів мій почав політ.
Він золотими куполами
Засвідчив про своє єси*
І оточив себе полями
У ніжних обіймах роси.
Тобі вклоняюся, мій граде,
Куточок раю на землі,
Моя журба й моя розрада,
Мій сивочолий оберіг.
Чернігове, моя колиско,
Ти колисаєш дивом світ,
Фонтанів сонцесяйні блиски
Намистом падають до віт.
Чернігове, коханий граде,
Люблю тебе й твоїх людей,
Мені ти став за батька й брата,
Благословенний кожен день.
Твоєю славою впиваюсь,
Мого натхнення джерело,
З Десни водицею вмиваюсь,
Тому радію, що збулось!
8.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791821
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 15.05.2018
Хай крутить яскравіш планета,
Щосили хай сонечко світить!
Залишилось трохи до літа,
І як же його не любити!
Я більше чим "дуже" чекаю,
Прийде, сподіваюся, в строк.
Прогноз мій - і точний, і ясний,
Й життя, як між пальці пісок...
Ах, літо, пора золотава!
Мені поспішить рік додати!
Років, непрожитих, ще зграя,
І різних турбот жде багато...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791680
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791698
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 15.05.2018
У сокола ясного - ясні соколята.
У ворона чорного... чорні воронята.
Він в полі широкому зе́рна хоче взяти.
Ті зернята золоті сам хоче склювати.
Те поле безмежним є... і зерна багато.
А зернята - добірні, всі для соколяток.
Підросли вже соколи, зміцніли в них крила.
Це їх земля рідная... їх родюча нива!
Не для тебе, вороне! Не для вороняток.
Нива зріє золота лиш для соколяток!
У ворона чорного... чорні воронята.
У сокола ясного - ясні соколята!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791602
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018
Розцвів в квітнику перший мак,
Зелене розбавив червоним.
Жасмин хоче дати нам знак,
Що літо уже на порозі.
А Травень учора згадав,
Що має він хмари і вітер.
І дощ, сльотавий, прислав,
Та, як нам йому не радіти.
Травневий то - дощ золотий,
Казали, колись, у народі.
Він є довгожданий такий,
Від нього всі повні комори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791639
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018
Мелодія Андрія Мартиненка (Амадея)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UO2Ix9q4ugw[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=D3iN6FB1pNk[/youtube]
Присвячується Василю Малянівському,
Племіннику і прийомному сину Ольги Калини.
Я чую твій голос, єдиний на світі,
Пливучи по хмарних, блідих небесах,
І бачу букет твій, і лист на граніті,
А відповідь губиться, тоне в вітрах.
Ти чуєш - кричать білі лебеді-гуси?
Послухай, поглянь на хвилиночку ввись,
Я мимо лечу, але ще повернуся
І в снах появлюся таким, як колись.
Прийду на вечерю, і знову так само
На місце улюблене сяду в кутку,
А ти приготуєш вареники, мамо,
Із вишнями тими, що скраю в садку.
А в грози травневі, під блискавки сині,
Коли забіліє калина в цвіту,
Ти знову побачиш, як я по стежині,
Промоклий до нитки, з рибалки бреду.
Чекай - і я буду тихенько ночами
Приходити в сни крізь тумани і сніг.
Тоді, під Луганськом, любов твою, мамо,
Снаряд відібрати осколком не зміг.
Відповідь на вірш Ольги Калини
"Писала лист".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789486
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 14.05.2018
Розкрив вологі очі дощ живильний -
Краплинки благодаті на землі
Змивають кожну порошинку пильно,
Блищать дрібним алмазом по зелі.
На вулицю виходжу- дощ лоскоче,
І визирає травня чистота.
А поруч хтось, мов вірш, мені шепоче
Про рідну землю, що вона свята.
Божественній майстерності радію,
Бо для душі цей рай земний - бальзам.
І знов життя дає нові надії.
Молюся і вклоняюсь Небесам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791654
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018
Я пишу продолжение сказки... -
Когда вдруг обрываются сны,
Моё небо - в малиновой краске…
На ладонях - пурпура мазки…
Возвратившись не только за лаской, -
Когда ночь обнимала холмы,
Укрываешься страстною маской,
Чтобы только спастись от тоски…
Чтобы шорохи снова услышать -
В тех мгновениях, кричащей, тиши,
Сделай вид, что ты больше не дышишь…
И отсутствуют пульсы реки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791647
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2018
Він міг назвати міною снаряд
І зовсім був не схожим на героя,
Як підліток, зелений ще солдат,
Прикурюючий поряд після бою.
Новенького в обстріляній сім'ї,
Салагою прозвали його з жартом
І з фляги посвятили у свої,
Хоча не думали що буде вартим.
Давно було, а пам'ятаю як
Тодішній бій розкручував картину,
Як наповзаючий російський танк
Впритул уже обстрілював хлопчина.
Вони ішли - чотири по снігу,
Стріляли з кулеметів, а навпроти,
Нервуючи, піхоту на бігу
Від танків відсікала наша рота.
Завмер один і щезнув у вогні...
За мить, ще два роззулися на міні...
А той що поряд повз і на броні
Іскрили рикошети від машини.
І коли холод крався по спині,
Коли бувалих зрадила відвага,
Прицільно їхні прилади скляні
Впритул кришив короткими Салага.
Не впустить бій засліплену броню,
Ракета в нерухомий не промаже...
І чорний дим тягнувся від вогню,
Як стрічка ритуальна екіпажу.
Горів метал. Розносив вітер чад
І дух людський, горілий, після бою.
А зовсім поряд щупленький солдат
Нагар знімав з розібраної зброї.
І лиш в уяві бачився живий,
Угадувався в рисах на обличчі
Його далекий предок, кошовий,
Полковників скликаючий на Січі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786666
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 12.05.2018
Я в очах твоїх, бездонних, потопаю,
Ти один такий є на мільйон...
Щасливіш я ще не бачила коханих,-
Я і ти, мій ніжний Купідон!
Пристрастю згорає моє тіло,-
Вільним вітром плине по руках,
Ти цілуєш солодко й уміло,
Я хвилююсь, видно по губах!
Щастя ти даруєш безупинно,
Радісно з тобою на душі.
І до дня Святого Валентина,
Написала цей я вірш тобі!!!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643696
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791164
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 12.05.2018
Птичка.
А. Пушкин.
В чужбине свято наблюдаю
Родной обычай старины:
На волю птичку выпускаю
При светлом празднике весны.
Я стал доступен утешенью;
За что на Бога мне роптать,
Когда хоть одному творенью
Я смог свободу даровать.
Переклад
Пташка
На чужині спостерігаю
Наш рідний звичай давнини:
На волю пташку відпускаю
При світлій святості весни.
Я став доступний утішінню;
За що на Бога нарікати,
Коли хоч одному творінню
Я зміг свободу дарувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788728
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 23.04.2018
Зимний вечер. Вьюга воет.
Вдалеке фонарь висит.
Уж не спится: сердце ноет,
Колокольчиком стучит.
То забьётся дробью звонко,
То притихнет…и молчит…
Так весёлая плутовка
Моё сердце теребит.
Где-то там, среди сугробов,
Потерялся её след…
Грусть-тоска – моя зазноба,
Мой далёкий милый свет.
Не добраться, не доехать
До желанного крыльца…
Ром – последняя утеха
Козырного мертвеца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787316
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018
А. Пушкин.
Если жизнь тебя обманет,
Не печалься, не сердись!
В день уныния смирись:
День веселья, верь, настанет.
Сердце будущем живёт;
Настоящее уныло:
Всё мгновенно, всё пройдёт;
Что пройдёт, то будет мило.
Переклад.
Як життя тебе обмане,
Не печалься, не гнівись!
В день тужливості змирись:
Вір, день радості настане.
Серце завтрашнім живе;
Бо теперішнє журливе:
Все раптово, все пройде;
Що пройде, те буде миле.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786246
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 07.04.2018
Стікає ніч, вставати мушу…
Росою стелиться земля…
Ворони крик зриває тишу
І зграя губиться в полях.
Десь там за річкою зорати
Весняний лан – мою нудьгу,
Прийдеться рано-рано встати –
Віддатись плугу, бо в боргу,
Перед знедоленним народом,
Що копошиться на землі:
Чаклує, радує приплодом
Своїм, засіяним в ріллі.
Весна…не спиться, теж охота
Примножити посів зрання…
В селі, в звичай, тяжка робота!..
Врожаю молиться рідня.
Зі сходу тягне прохолода….
Це тьма позиції здає
І все відроджує природа:
Світає, сонечко встає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785426
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 01.04.2018
Друг за другом проплывают
Небольшие корабли…
Небеса оберегают
От превратностей судьбы…
Не ходи на те причалы,
Где ласкает тело дрожь…
Ни следа не оставляет,
Поднимаясь,с ночи, рожь.
Не найти конца начала…
В полуправде - полуложь…
Слово в слово,повторяя,
Обжигает острый нож…
Горизонты раздвигает
Перст божественной руки.
Не ходи на те причалы…
Не ступай - на их мосты…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781183
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 31.03.2018
Рожеві сняться сни мені,
Зоря й захмарні далі,
Прихід бузкової весни,
Яку ви в очі і не знали!
Птахів наспів... Зелені луки,
Вони мене до себе манять...
Я розкажу тобі мій друже,
Як солов'ї мої співають...
Пісні про щастя і про літо,-
Я цьому, безумовно, рада...
Щасливі ті,- у кого діти!
Бо це найвища нагорода!
Там дивина і вітражі,-
Від Бога там садівники,
Зелені сяють там ліси,
Незаймані у всі часи...
Там є чарівний водоспад,-
Душевне хвилювання...
Від серця, радий він завжди,
Веселки шле сіяння!
Переклад з: Виктория - Р
16.08.2015. ID: 600064
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785179
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 31.03.2018
Впало небо волошками в жито,
На поля синевою лягло
І травневими грозами змито,
Що раніше в степу відцвіло.
Відбуяли біляві нарциси,
Від кульбабок розвіявся пух
І до сонця з хлібів піднялися
Сині очі близняток-подруг.
Із цвітучими злаками поряд,
Квіти пізньої зовсім весни,
Бірюзою безкрайнього моря
Розцвітають надовго вони.
Їм лугів різнотравних не треба,
Їм миліше між юних хлібів
З колосками здійматися в небо,
Коли цвіт ранніх трав облетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 27.03.2018
Чоловіки не скромні від душі,
Один давно вже клинці підбивав...
Пропонував розкішні лімузини,
Скажу відверто, той іще нахаба...
Він танцював крутіш за Бреда Пітта,
І від душі ще грав на фортеп'яно...
На нього я була сердита,
Коли співав, як Челентано.
Він жартував, сміявся, глузував,
А як шкідливець цілував...
І пристрасть у очах палала,
В одній особі і коханець, і нахаба...
Переклад з: Виктория - Р
ID:760624. 15.11.2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784328
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 26.03.2018
Ще промені тільки повзуть по узгірку
І сяє росою земля.
А вже, ледь проснувшись, приколочку-зірку
Ладнає в волосся маля.
Притримує хвостик невміло руками,
Ще крихітка зовсім, але
Себе вже дорослу і гарну, як мама,
У дзеркалі бачить мале.
У тиші ранковій ще птах не щебече
І киця ще солодко спить.
Та тільки не йметься моторній малечі,
Не личить їй згаяна мить.
Ще ляльку вдягнути, і в кліточку треба
Насипати мишкам зернят.
І там ще, на кухні, турбот аж до неба -
Нелегке життя у малят.
Мотається в справах маленька трьохрічка,
Біжить, поспішає кудись.
Приколочка-зірка і бантик зі стрічки
За день побувають ускрізь.
Підстрибує поряд, гасає собачка,
Погратися просить її.
Маленька, по жменьці, витягує з пачки
Для песика чіпси свої;
А потім ромашку зірвати ходила,
На маминій грядці була.
І знову сидить, поправляє невміло
Приколку зіркова мала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783456
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 23.03.2018
(По В. Висоцькому)
Байдужі до наживи і земель,
Пропахнуті гарматними димами,
Вели ми свій лінійний корабель
Від пристаней палаючих за нами.
Темніючий, проплив над нами грот,
І найскладніший самий наостанок,
На виході, між рифів поворот
Виводив нас на води океану.
Але біда верталася назад.
І там, під триколором, різав хвилі,
Гойдався, маневруючи, фрегат,
І з двох комусь одному не світило.
Наш перший залп - і ще пливли дими,
Луною ще відгукувались скали,
А вже поспішно заряджали ми
І правий борт, готовий, розвертали.
У нас ще не підняті паруса,
А їхні вже обвислі і зім'яті.
Ліг точно залп - ви з нами, небеса -
Там весла діставали на фрегаті.
Ось боком розвернулися вони.
На мить скувало холодом аорту.
І корпус наш - спаси і сохрани -
Здригнувся, продірявлений по борту.
Тягнувся час, душили нас дими,
Вогонь і смерть випльовували жерла.
І переможно вигукнули ми,
Коли для них фатально не поперло.
Горіло в нас і заливало дно,
Але в розріз з непереможним міфом,
Несло їх, некерованих стерном,
Прибоєм розбиваючи об рифи.
Знав океан, сіріючий від хмар,
Кого сьогодні викине на скали.
І ми гасили палубний пожар,
І паруса на щоглах закріпляли.
А біля них кричав пташиний хор,
Зліталась хижа братія, крилата.
І пропливав під нами триколор
По течії, з уламками фрегата.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781703
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 23.03.2018
Ти сидиш на своєму дивані,
Мені дивишся прямо у очі.
Карі в Тебе вони, незрівнянні,
Потонути у них дуже хочу.
Голос Твій я хотів би почути,
Лиш живий, а не той... в телефоні.
І від інших людей відпочити,
У матусі природи на лоні.
Доторкнутись до ніжної шкіри,
По звабливих пробігтися формах.
Не діждусь, певно, тої я миті,
Щоб зробити це вже було можна.
Свіжим сіном встелити нам постіль,
Ніжно, ніжно Тебе обійняти.
У цілунках забути про Сонце,
І кохати, кохати, кохати.
Біля річки удвох прогулятись,
І росу позбивати у полі.
Та на жаль, я Тебе тільки бачу,
На світлинах в своєму смартфоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783767
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 23.03.2018
Крокує весна повним ходом,
Невже відступила зима?
Вже свято жіноче сьогодні,
І кожна із Вас, як Весна.
І де не зупиниш свій погляд,
Щасливе жіноцтво іде,
Радіє душа, коли кожна,
Букетик додому несе.
Улюблені квіти є різні,
У кожної з Вас - та усе ж,
Щоби Ви цвіли, як ті квіти,-
Бажаю КОХАННЯ без меж.
Які ж Ви сьогодні вродливі,
Найкращі на цілий світ,
Так будьте же завжди ЩАСЛИВІ,
Не знали, ніколи, щоб бід.
Комори, щоб були всі повні,
В достатку проходив щоб вік,
Бажаю міцного ЗДОРОВ'Я,
Щоб жити могли до ста літ.
І ще би одним я доповнив,
І все би зробив, якщо б міг,
Щоб МИР завжди був довкола,
В Країні, й звичайно в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780905
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 08.03.2018
О, женщина – краса земная!
В сей день… приветствую тебя!
Создатель, долг свой исполняя
Украсил прелести…любя!
Ты краше всех цветов на свете,
Ты подымаешь стаю чувств,
Ты таинств, всех мирских свидетель,
Ты – покоритель наших уст.
Тебе, не выстроить кордоны,
Их не приемлет красота:
Перед тобой роняли троны,
Перед тобою суета.
Ты – властелин мужских поступков,
Несёшь с достоинством свой долг.
Ты – победитель над рассудком!
Ты заслужила свой престол.
Свою – Эпоху Возрожденья,
Как на Голгофу влачишь Крест!
Себя украсила… смиреньем,
Но твёрдый взгляд, как грозный Перст!
Из-за тебя рождались ссоры
И наступала благодать,
Ты всем живущим в этом Мире
Любима: дочь, сестра и Мать!
Ты - украшенье, в наше время,
Как расцвеченный розы куст,
Влечёт шмеля удобрить семя…
Ты королева наших чувств!
Тебя Создатель, в назиданье,
Предрёк для нежности, утех,
Тобой любуясь – сновиденье,
Мы принимаем Божий грех.
От зарожденья и доныне,
Чтобы добыть святой бутон,
Блестяще спрятала в бикини
Свой символ власти – царский трон.
О, женщина! Ты – Божий Дар!
Награда за бои, терпенье…
Ты – Гений по коварству чар!
Ты рождена… для Вдохновенья!
С праздником Вас, дорогие женщины! Здоровья Вам и Вдохновения! Берегите себя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780916
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 08.03.2018
Хочешь - музою твоею стану этою весной -
Когда небо над землёю брызнет яркой синевой?..
Краски,кисти и мольберты,..вдохновение - подарю?…
Но тревоги в нежном сердце усмирить не помогу…
Коль желанной стану музой, опалю сильней огнём -
Так,что чувственный Карузо – зарыдает о былом!
Если тайный нарисуешь - на холщовом, в уголке, -
Аллилуйя! - ты тоскуешь…ты тоскуешь - обо мне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780587
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 07.03.2018
Чужина, чужина, чужина..
Почуваюсь я зовсім одна.
В цій далекій чужій стороні
Одиноко і сумно мені.
Непривітне усе накруги,
Лиш холодні і білі сніги,
Лиш виблискує сяйвом вона -
Ця багата чужа сторона.
І з тривогою йдуть мої дні -
За домівкою сумно мені.
Ось сьогодні почула в імлі,
Прокричали мої журавлі.
До святої моєї землі,
Ви летіте скоріш, журавлі;
Де зостались світанки мої,
Де співають в саду солов'ї.
Де калина росте під вікном,
Помахайте їй ніжно крилом.
Там матуся чекає мене,
Виглядає в віконце сумне.
Передайте від мене привіт,
І ще довгих життєвих їй літ.
Хай тривога покине наш дім:
Я вже скоро вернуся - пождім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780561
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 07.03.2018
А сьогодні вже справжня весна,
Так раптово теплом потягнуло,
Із дахів потекла вже вода,
І морозу, як ніби й не бу́ло.
Через день, через два ручаї,
У великі зберуться потоки,
Оживуть і поля, і гаї,
І пташиний почуємо тьохкіт.
Перше свято скоро весни,
Що ж коханим своїм дарувати?
Первоцвіти якраз підійшли,
Але краще нам їх не зривати.
На галявину краще піти,
І на пам'ять зробити світлину,
Нам природу всім слід берегти,
Щоб зосталась і внуку, і сину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780662
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 07.03.2018
Яскраво Сонце світить,
А я чекаю ночі,
Допоки Місяць зійде,
Й побачу Твої очі.
У мріях я літаю,
Тебе у снах я бачу,
За ніжність я кохаю
І за непросту вдачу.
За вигин тіла кожний,
За шкіру шовковисту,
І за грайливий погляд,
За шию у намисті.
Чекати миті буду,
Щоби напитись трунку,
І наші спраглі губи
Злилися в поцілунку.
Ти душу роз'ятрила,
Що не засну відразу,
Шукаєш щастя мила?
Давай шукати разом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780386
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 05.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2018
Что-то кр`угом идёт голова -
Ностальгийные мысли роятся…
Кто-то шепчет на ушко слова:
До запретного – не прикасаться…
Видно поздно свечу зажигать
И проведывать милые храмы…
Только стали вчера заживать,
А их снова ласкаешь упрямо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780261
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Куди втікає літо?
Коли чекать весну?
І ти без мене десь там,
Сумуєш, і без сну...
Скриплять садові гойдалки,
Листочки скрізь, навколо...
Хитає вітер ялинки -
Туманом вкрите поле...
Осіння прохолода -
Подвір'я у калюжах...
Душа тремтить від холоду,
Тебе чекаю дуже...
Переклад з: Виктория - Р
ID: 690306. 23.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780297
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Всі хвалили черепаху: - Ой, яка ж гарнюшка!
Невеличка, дуже добра, щедра, чепурушка.
Мавпи сердились, кривились та й стали казати:
- Та в тієї ж Черурахи й льоду не дістати!
- Ви не сердьтесь мавпенята, що льоду немає.
Проте наша черепашка добре серце має.
Ця маленька Черурашка, гарненька на вроду,
любить сонечко, пісочок і чистеньку воду.
А якщо до неї в гості всі ми завітаєм,
то розважити зуміє і пригостить чаєм.
Будьте й ви, як Черурашка, вчіться дружно жити.
Будемо ми, мавпенята, й вас тоді хвалити.
І затямте, що багато взимку й серед літа,
льоду є в тих, в кого вдача і душа сердита!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780087
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Чому сумуєш моя, Весно? Поділись
Чому з дощами посіріла й неба вись
Блідніє тьмяністю печалі твоїх віч
Що сталося з тобою, леле,в чому річ?
Йому довірилась наївно, обманув.
Вродливий Березень, мінливий- ким же був?
Пообіцяв тобі він ніжність і тепло
Та всі слова його снігами замело
Замерзло серденько твоє. Пекучий лід
Залишив у душі твоїй болючий слід.
Ти кинулась в обійми Квітню, між вітрів
Щоб приглушити від образи гіркий гнів
А він кохав тебе не довго й наче сніг
Лавиною накрив тебе від зради сміх.
І вже не тішили ні квіти ні слова
Коли ти знала, що у нього не одна.
Ти заблукала у безодні сірих днів
Де морок огортає душу й світ дощів
Стіною хмурою безжально гриз тебе
Де вже ніхто таку, як ти і не знайде.
.... ................
Коли зійде яскраве сонце з-за гори
Опинишся в його долонях вперше ти
В його очах, що кольору високих трав
Побачиш ту, котру так довго він шукав
Він подарує тобі з неба сяйво свіч
І теплі вечори удвох, де віч-на-віч
Ти засинатимеш у Травня на руках
І своє літечко чекатимеш у снах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780109
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Прощальний смак коханих губ,
І ніжних рук легенький дотик,
Від пристрасті, шалений пульс,
В душі моїй, як той наркотик...
Сама у тиші стін німих,
Твій образ бачу я все рідше...
І смутку йде полон страшний,
Що, ніби, серце моє ріже...
Несила біль терпіти, знаю,
А пам'ять не дає забутись...
Пробач... Що я тебе кохаю,
Та мріям цим, на жаль, не збутись...
Переклад з: Виктория - Р
ID:753168. 1.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780124
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Ось і все відбулось.
Так кохання зникає завжди,
Мов у воду шубовсь-
Тільки кола пішли по воді.
Оболонка- не суть.
Ніби піна на каві латте.
І лелеки несуть
Незачатих до раю дітей...
І тумани сумні
Слід за ними, мов дим на поля.
Дим загаслих огнів
Тих сердець, що згоріли дотла,
Віднесе, мов Гольфстрім,
Вкриті душі сирітським рядном...
Інверсійністю рим
Ми дописуємо все одно,
Що не треба нести
Цвіт надії до щастя гори...
Щастя втоплене, ти
У воді не спливи догори,
Серце втомлене, ти
У багатті розлуки згори,
І в минуле листи
Поминальним вогнем забери.
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118030211656
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779973
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 03.03.2018
Ну і дівка! Вирви й викинь!
І чого з нею тільки не творили,-
І чого лиш непристойного про неї,
Хто раніше з нею був не говорили.
Я, страждаючи, все розумів,
Й не приймав їх щедрої науки:
Та від неї більш нічого я не знав,
Крім солодких снів й гіркої муки.
Понад визначеністю земною,
Ніби після чорного обвалу,
Все, сіяючи переді мною,
Личко світле випливало.
Чистою хмаринкою плила,
Через всі докори цього світу,
Жінка, що завжди була,
Хвилькою солодкою навіки.
Переклад з: В. Коржиков
—Ну и девка! Сорного сорней!
Да чего с ней только не творили.—
Что мне только мутного о ней
Ранние дружки не говорили.
Да и я, страдая, понимал,
Не приемля щедрой их науки:
Ничего я от неё не знал,
Кроме сладких снов и горькой муки.
Но над искушенностью земной,
Словно после черного обвала,
Все равно, лучась, передо мной
Светлое лицо её всплывало.
И чистейшим облаком плыла
Через все укоры мироздания
Женщина, которая была
Мне минутой сладкого страданья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779946
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018
Гілля у ялин тріпотить все на вітрі,
Пташки тут щебечуть журливо...
Живеш в зачарованому, дикому лісі,
Що звідти й втекти неможливо.
Хай черемхи біліють і сохнуть усі,
Хай бузки опадають дощами,
Всеодно заберу я тебе по росі,
У палац виграють де флояри.
Твій світ чаклунами на тисячі літ,
У сховку від мене і світла,-
І думаєш ти, ніби, найкрасивіш.
Цей ліс зачарований в світі.
І нехай на листочках не буде роси,
Та і місяць у сварці із небом похмурим...
Я тебе не залишу - мене не проси,
Вселю в дім, що з ганком просторим.
В який тижня день і в годину яку,
Ти вийдеш до мене грайливо,
Коли я тебе на руках понесу,
Туди, де знайти неможливо?
Украду, якщо це є тобі до душі,-
Я хіба сили тратив намарно?
Погодись же, хоча би, на рай в курені,
Якщо дім із палацом хтось зайняв.
Переклад з: В. Высоцкий
Лирическая.
Здесь лапы у елей дрожат на весу,
здесь птицы щебечут тревожно—
живешь в заколдованном, диком лесу,
откуда уйти невозможно.
Пусть черемухи сохнут бельем на ветру,
пусть дождем опадают сирени.
Все равно я отсюда тебя заберу,
во дворец, где играют свирели.
Твой мир колдунами на тысячи лет
укрыт от меня и от света,—
И думаешь ты, что прекраснее нет,
чем лес заколдованный этот.
Пусть на листьях не будет росы поутру,
пусть луна с небом пасмурным в ссоре...
Все равно я отсюда тебя заберу
В светлый терем с балконом на море.
В какой день недели, в котором часу
ты выйдешь ко мне осторожно,
когда я тебя на руках унесу,
туда, где найти невозможно?
Украду, если кража тебе по душе,—
зря ли я столько сил разбазарил?
Соглашайся, хотя бы, на рай в шалаше,
Если терем с дворцом кто-то занял.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779962
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018
Хорошо в уютной, снежной белизне.
Создают кругом сугробы анфилады,
Пробираться между них приятно мне,
Хорошо, что есть на свете снегопады!
Снег усердно подсыпают небеса,
То пушистый, то слегка колючий, мелкий
Чтоб была подольше белою краса,
Подновляют замка снежного побелку.
Чтобы копоть городская и песок
Не пятнали эти снежные чертоги,
Да, ходить по снегу трудно без дорог,
Но пусть лучше не скользят, а вязнут ноги.
Я в три года раз в сугробах так увяз,
Как в капкане у охотника добыча,
И слезинки, как снежинки шли из глаз,
И отца я звал тогда на помощь, хныча.
А сейчас я улыбаюсь и иду,
Может туча даст волшебную снежинку,
За которой точно в сказке я пойду,
И найду случайно в детство вдруг тропинку?
Я давно, конечно, взрослый человек,
Но во мне есть много детского азарта,
Если вижу вот такой роскошный снег,
Даже в первый день весны, в начале марта!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779713
дата надходження 01.03.2018
дата закладки 02.03.2018
Грюкнули голосно двері,
То попрощалась зима,
Щоб ми її пам'ятали,
Снігу вона додала́.
Ще й пригрозила морозом,
В свої останні деньки,
Щоб не проїхати возом,-
Перепросити санки́.
Березень завтра почнеться,
Поки до тями прийде,
Сонце весняне проснеться,
Гріти ласкаво буде́.
Сніг почне швидко сходити,
В море струмком побіжить,
Вітром легенько повіє,
Та все живе звеселить.
І на галяві несміло,
Крізь талий сніг проростуть,
Ніжні маленькі квіти,
Й славити будуть весну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779462
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 28.02.2018
У квітах твоя вишиванка,
Русява і довга коса,
Росою умилася зранку,
І вродою в маму уся.
Поглянь, під весняним, як Сонечком,
Тепліє й зі стріхи тече,
Ти в мами красунечка-донечка,
І їй ти подякуй за це.
Весна має бути казковою,
Навкруг забуяє розмай,
І ти заразом із природою,
Здорова рости, виростай.
По тому прийде тепле літечко,
Дозріють у полі хліби,
Маленька моя Україночко,
Щасливою вік проживи.
Коли ж барви стануть всі жовтими,
Й дощі сльотаві підуть,
Достатку у осені просимо,
Як осінь багатою будь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779540
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 28.02.2018
Радість моя, не скучай...
Чекаю! Приходь же на чай,-
Такий, як ти любиш, з гірчинкою,-
Й пиріг із твоєю начинкою...
Сніданки, вечері, обіди,
Мені ти коханий потрібен,-
І пледом накрию я плечі,
Й піду за тобою,- де ти?..
І де би не був ти я поруч,-
Зігріє тебе мій погляд,
До серця притиснусь... Кохаю,
Для тебе все зроблю, така я...
Радість моя, не скучай,-
Чекаю! Приходь же на чай,-
Якщо б ти раптом простудився,
Чекаю, кохаю - твоя я уся...
Переклад з: Виктория Р
ID: 627667 8.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779397
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 28.02.2018
"L'amour"
Не оглядаючись, умію я кохати,
Чекаю, також, я наперекір,
Кохання не дає спокійно спати,
Це не дурниці ти мені повір.
Не оглядаючись, умію я кохати,
Занадто, якщо збоку подивитись,
Кохання і гірке й солодке,
"L'amour"... пані і її величність.
Не оглядаючись, умію я кохати,
І так кохають одиниці лиш...
Кохання - головна загадка,
Кордонами його не обведеш...
Переклад з: Виктория - Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779070
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779127
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 26.02.2018
Віршики-віршики
Кращики, гіршики.
Перші, лаковані,
Недобудовані,
Порвані, спалені,
Людом захвалені,
Милі, захоплені,
В критиці втоплені,
Надбані, вкрадені,
В ноти покладені,
Згаслі, палаючі,
Долі чекаючi,
Скривджені, продані,
Грамотно подані,
Підняті, зрошені,
Пилом спорошені,
Кляті, обкохані,
Зниклі, сполохані,
Знані, улюблені,
Втерті, розтрублені,
Знищені, звершені.
Неперевершені
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778964
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 26.02.2018
Я не багач, але ж і не бідняк,
Бо нагороджений я Богом
Не за заслуги, а за так,
Цим дивним щастям, позаяк,
Крізь біль любовного дурману
Я чую цей солодкий стогін.
Я бачу цей звабливий прогин
Твого чаруючого стану!
І погляд твій надії колиса,
Як краплі крові
на вістрі́ віде́нського списа́!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779044
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 26.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2018
Твої долоні на моїх плечах –
Як два крила одвічного кохання.
Від затишку чарується душа,
Від дотику бажається єднання.
Я в погляді твоїм шукаю дно,
Та він такий невимовно глибокий,
Що дна я не дістанусь все одно,
Хоч втрачені і рівновага, й спокій.
Я не належу вже сама собі,
Бо почуттями розум оповитий.
А ті озера ніжно-голубі
Спроможні в безрозсудності втопити.
Блукають руки в пошуках вогню.
Твій торс – моя улюблена подушка.
Тіла сплелись у вишуканім «ню»,
А ти шепочеш щось мені на вушко.
Виконуєш вже будь-який каприз.
Свідомість відмовляється коритись.
Твій шепіт від грудей сповзає вниз…
І ми уже не в змозі зупинитись.
© Copyright: Ирина Визняк, 2014
Свидетельство о публикации №114021400828
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479299
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 25.02.2018
Отпусти свое слово... Взлетит.
Кто по чувствам слова выбирает,
у того слово то зазвенит...
как ты любишь, пусть мир весь узнает.
Отпусти свои чувства... Позволь.
Есть подарком - прикосновенья.
Отпусти свои чувства... Позволь.
Трепет сладости в них несет время.
Отпусти свои ласки... они
пусть узнают о наслажденье.
Отпусти свои ласки... от них
в теле дрожь и такое волненье...
Отпусти свою нежность... нежнее
в мире ведь ничего не бывает.
Отпусти свое сердце... оно
тем волненьем с моим поиграет...
Опусти свое слово... Взлетит.
Кто по чувствам слова выбирает,
у того слово то зазвенит...
как ты любишь, пусть мир весь узнает.
Отпусти свои чувства... Позволь.
Есть подарком - прикосновенья.
Отпусти свои чувства... Позволь.
Трепет сладости в них несет время.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778911
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
С неба падают сны на ладони земли
Koshka
Сны приходят, когда их не очень-то ждёшь...
Пятна, звуки, ковры... Что за бред мне предложат?
Как разложат сегодня набор лиц и рож?
Лучше помнить свой сон иль забыть – вот что гложет.
Ни сюжета, ни форм в этих снах чаще нет.
Что-то, где-то, куда-то... Без цели, без смысла.
Это сон-ерунда, от планеты привет,
Что росинкой под утро на ветке зависла.
Впрочем, чаще всего вот в таких пёстрых снах
Шлют планеты сквозь грёзы своё предсказанье.
Не несите мне, сны, Рока поступи страх!
Знаки в снах посылают скорей в наказанье...
Надо вспомнить, что это – всего только сон.
Надо смысл уловить: знак вещует злосчастье.
Надо волю явить, чтобы был унесён
"Перемоткой назад" этот вестник ненастья.
Проще "фильмы" смотреть. Закрываешь глаза –
И, логично сменяясь, приходят картины.
Ничего изменить в этом "фильме" нельзя.
Я – лишь зритель. Шумят паруса бригантины...
Интересней намного, когда весь сюжет
Не записан заранее кисточкой тонкой.
Я – не зритель, я – часть наслаждений и бед,
Мир реален, не станет внезапно картонкой.
Вот такой дивный сон и хочу я продлить,
А, проснувшись, его записать на бумаге,
И, в стихи окунувшись, в том мире прожить
Миг-другой...
Я могу!
Иль поэты не маги?
* * *
Сны остаются снами –
Зыбким астральным эхом.
Сны остаются с нами –
Ритмом, стихов сюжетом,
Блёсткой, алмазной гранью
В будничном сером мире,
Сказке нездешней данью,
Нотой, живущей в лире.
Сны расстаются с нами
Солнечным майским утром,
Чтоб раствориться в гаме
На жеребце кауром.
Сны возвратятся ночью
С робкой ночной лошадкой...
Правда в них рядом с ложью.
Не потому ль так сладко?
* * *
Сны логичны не часто, и логику в сны
Мы привносим, сквозь дрёму канву вспоминая.
Но виденья так зыбки, тонки, не ясны...
Тает в яви фигурка из сна соляная...
* * *
Вновь утречко. Волшебный сон прервав,
На тумбочке злодействует будильник.
Скончалась ночь. На мир свалилась явь:
Сортир – мытьё – зарядка – холодильник…
Сглотнув уныло утренний творог,
Себе внушаешь: «Надо на работу!»
Но жалко сон: там стать я принцем мог…
Пардон – его конём!
Что ж,
жду субботу…
* * *
Как замечательно,
когда запоминаются
такие сны!
Ведь снов материя
ажурней паутинки,
тоньше лунных бликов...
И как обидно,
коль под утро
испаряются с росой они,
и ощущаешь,
что в обыденность скатился
с выси горных пиков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776642
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Минає час лютневих холодів,
Весняне проника сопрано
До королівства мерзлих володінь,
І заживають давні рани.
Весна розбурхала думок рої,
Схвильовані чуттями духу.
І зранку до вечірньої зорі,
Мов губкою, вбираєм рухи.
Всміхнувся на безлистому стеблі
Вже пролісок-ефемероїд.
Весна життя підносить на щаблі,
Тримає міцно тонус-повід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778913
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Откуда взялся этот ветер?..
Как пёс, потерянный,скулит…
Свеча сандаловая вечер
Для откровения горит…
Уже не плачет, не рыдает
На белом блюдце без каймы.
Кто позабыл, не поминает -
Ни год, ни день, ни час судьбы…
Кто не любил, не понимает –
Зачем хранить календари…
И знать, наверно, не желает,
Как полыхают те мосты…
Как ностальгия донимает…
И тяжко - бремя тишины…
Без сожалений отрывает
Листочки осени, зимы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778781
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Другу Лёне в День Рождения. ( ответный ход)
С ним, в море не ходили
И вместе - не росли,
Нам разные… Бог мили,
Успешно разделил.
Но нас вели дороги
К восточным берегам:
К той милой недотроге,
К тем вечным городам.
Тянуло к ней: желанье,
Её простор и высь,
Природа вдохновенья
И дар… в клубок слились.
Она там песни пела
И выбрать не могла:
Кого из нас любила,
Кого она ждала.
Звезда её нетленна
Со времени Сафо,
И мысль наша – безмерна,
Витала высоко.
Словами не опишешь
Цвет утренней зори,
Бывало, мне помашет,
А другу…глухари.
Её мы обожали,
Лелеяли вдвоём
И каждый вечер ждали –
Когда она взойдёт.
Не спали, и не ели,
Держали тонус свой,
Как маятник – качели
Неслись над головой:
То, вдруг, к нему присядет –
Тоска меня берёт…
И, вижу, друг мой тает,
Когда ко мне прильнёт.
Чтоб друга не обидеть –
Налью бокал вина!
Пусть люди не осудят:
Поэзия – Она.
Лёня, желаю тебе здоровья, успехов и вдохновения.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778912
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Вже розтануть сліпучі сніги
На порозі весна уже рання
Переповнюють край береги
Перламутрову чашу кохання
Де узяти ті ніжні слова
Що ущерть переповнюють душу
Віщим ангелом з синіх небес
Підказати тобі я їх мушу
Приспів:
Хай щастя ллється через край
Вже нерозлучні ми з тобою
На крилах лебеді несуть
Любові пісню не з журбою
Кохання чашу ту до дна
Нам випити сьогодні треба
Яку послало з висоти
Блакитно-ніжно синє небо
Любові пісню весно грай
У нотах у твоїх нема розлуки
Щоби коханням все цвіло
А у душі не було муки
Любові річка береги
Нехай навік життя зєднає
А чорна пляма від розлук
Ніколи більше не лягає
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778818
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Яблуні цвітуть,
хоч сніжно.
Ніжно-ніжно.
Ніжно-ніжно!
І такі вони
красиві.
Білі-білі.
Білі-білі!
Яблуні цвітуть
так рясно.
Чисто. Світло.
Біло. Ясно.
Снігурі на них
червоні,
ніби вишні
на долоні.
Білі віти
засвітились,
ніби зорі
опустились.
І розсипались
над світом
срібно-білим
ніжним цвітом...
Яблуні цвітуть,
хоч сніжно.
Ніжно-ніжно.
Ніжно-ніжно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778833
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 25.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2018
Ангелочок із неба злетів
І стрілу запустив в моє серце.
А тобі я сказати хотів,
Ти ніколи на мене не сердься.
Часом можу я бути наївним,
І не те щось, в запалі, сказати,
Але це не зашкодить мені,
Тебе ніжно і палко кохати.
Часто ночі бувають безсонні,
Образ твій тоді ясно я бачу,
Подивлюсь в твої очі бездонні,
І на дні їх себе я побачу.
Доторкнусь тебе легко і ніжно,
Вітерцем по принадах пройдусь,
Ти в полон захопила надійно,
Певно тут назавжди залишусь.
Голосок твій я слухав би вічно,
А також як серденько тріпоче,
Кожну ніч, тільки Місяць лиш вийде,
У коханні признатись я хочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778794
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Цвітуть в моєму серці ружі,
В душі співають солов’ї.
Люблю тебе, кохана, дуже,
Єдину квітку на землі.
Літа неначе повернулись,
Хоч вже на скронях сивина.
В нас нові жайвори проснулись,
У небо кличе далина.
Цвітуть в моєму серці ружі,
В душі співають солов’ї.
Люблю тебе, кохана, дуже,
Єдину квітку на землі.
Торкаюсь вуст – німіє серце,
Воно співає –«Я люблю!»
Неначе сталося це вперше,
Та є в нім крапелька жалю.
Цвітуть в моєму серці ружі,
В душі співають солов’ї.
Люблю тебе, кохана, дуже,
Єдину квітку на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776358
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Мені давно за шістдесят
І мяко сніг ляга на плечі
В природи хочеться спитать:
Чому, чому, роки летять?
І виски сріблять сивиною
Через віки, через роки
Торують шлях вони журбою
Приспів:
На зламі літ. дитинства світ
Не догоряй життя свічою
Спини свій біг, років розбіг
І залишайся ти зі мною
Життя здається й не було
А почалось воно спочатку
Хоча і молодість пішла
Та мудрість залишилась у остатку
Приспів
А роки швидко так летять
Зникають безвісти за даллю голубою
Хоча давно за шістдесят
Хоча давно за шістдесят
Ти не згасай свіча життя за мною
Ти не згасай.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778641
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Нам не судилося кохати...
Нам не судилося кохати:
Епохи розділили нас!
Але в очах могла читати:
Бажань не вичерпано час!
Нам не судилось разом жити!
Зато хмаринок сивина...
Не дасть любові відпочити,
Коли душа така жива!
Нам не судилося весною
Відчути дотики... бажань!
Але єднають нас з тобою,
Нестримні миті хвилювань...
м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778746
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Надоело, надоело –
Не выигрывать войну…
Под знамёна ностальгии
Позовёте, не приду…
Захотела…захотела –
Но не сладкого вина
(Из хрустального бокала)...
Из сакрального – до дна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778671
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Життя – стрімкий над прірвою політ,
А іноді над неспокійно-грізним морем,
Коли війни вітрами шаленіє світ
Й земля не може звикнути до горя.
Життєвий шлях людини непростий,
Він непідвладний слабкодухим, кволим,
У ньому поряд і людське гірке «прости»,
І вічні пошуки зрадливої підкови.
Життєвий лан… У кожного він свій,
Де жнуть усі своє магічне жниво:
Один стомивсь раніш, а інший посивів,
Поки останній сніп поклав на власній ниві.
2.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778678
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 24.02.2018
ДОДОМУ МАНИТЬ РІДНЕ СЛОВО!
Додому манить рідне слово,
Гривасті строфи на близькій межі…
Шпилі і бані Львова веселково
На сонці грають щирим золотом душі.
Додому кличе дух землі моєї,
Де в римах – жар палких-палких сердець,
Де квітнуть-пахнуть орхідеї,
І благодать дарує сам Творець!
Додому найкоротша, кажуть, стежка,
В які б далекі не забрів світи…
Червоно-чорним вишита мережка
До рідних стін аж просить увійти!
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778738
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Таку втрачаємо красу,
Яка, напевно, й не кохала,
Це "Руській мір" "брати" несуть,
Щоби земля їх не приймала.
Найкращі гинуть у бою,
За нашу волю і за спокій,
А ми всі сидимо в тилу,
І всі чекаємо допоки...
Наплине вже дев'ятий вал,
Прийде з-за моря допомога,
І щоб за нас хтось воював,
А ми все молимось до Бога.
Нам треба взяти в руки "ґвир",
І по зубах дать супостату,
Мітлою гнати " Руській мір",
А з ним і всю колону п'яту.
Фото з профілю Сабіни Галицької у Фейсбук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778418
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Здригнулись берізки, притихли похмуро
І час на хвилинку завмер -
Димить під Попасною, вражений ПТУРом,
Сповзає в окоп БТР.
Скотилася зірка і згасла надія,
Закреслена трасером враз,
Лиш сталь продірявлена тьмяно чорніє,
Де вогник життєвий не гас.
Могил безіменних і трун перед строєм
Достатньо принесла війна,
Та тільки твою похоронну героя
Писати не зміг старшина.
Ти там, десь далеко, була ще живою
На правому схилі Дніпра
І навіть ще котик домашній з тобою
Погратись хотів, медсестра.
А тут вже бійці відвернулись похмуро -
Бувалі не викажуть сліз,
Лиш поруч зі шляхом, від вибуху ПТУРа,
Посипався іній з беріз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778732
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Минулого сторінка - в клапті,
Стираю з пам'яті всі дати.
Колись, давно були ми близькі,
І молоді, і нежонаті...
Все було у минулому столітті,
А може, в іншому житті.
Ти був хорошим чоловіком,
Було приємно, якщо поруч ти...
Та наші розійшлись стежинки,
Життя невпізнано змінилось.
І не потрібні щастя крихти,
Давно не плачу, як раніше...
Ти іншим став і я змінилась,
Зібрались в згусток почуття.
І тільки сум з початком Травня,
На серці повіває вітерцем...
Переклад з: Виктория - Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778727
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778728
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Опале листя, легка прохолода,
Який у жовтні захід дивний,
Чарівна ніч і відблиск зорепаду,
І тану я, в твоїх обіймах ніжних...
У тобі білий світ перевернувся,
Умить кохання іскру запалив,
Ти переможно губ, моїх, торкнувся...
Одне від одного ми відірватись не змогли...
Торкнувшись, легко, таїни руками,
Із губ зірвався щемний стогін...
Кохання грало нашими тілами -
Серця злились в бурхливім передзвоні.
Нас тишею, при зорях, вкрила ніч,
Який у жовтні захід дивний,
Цієї ночі будеш тільки мій.
Тебе одного я кохаю божевільно...
Переклад з: Виктория Р
ID: 586548. 20.09.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778693
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Минає, з часом, вся печаль -
В життя приходять зміни невблаганні...
Обманювать не треба і казати жаль,
Та знай не відпускають у коханні...
Минає, з часом, сум увесь,
По іншому ти розумієш все, що було,
З роками, вже покритий сріблом весь,
Живеш надією про щастя і майбутнє...
Минає, з часом, навіть смуток,-
І про погане забуваєш ти... Чудово!
Зачинені нам двері у минуле,
Кохання того не зазнати вже ніколи...
Минає світ ілюзій невблаганно,
Життя тьмяніють фарби, тане блиск,-
І переходить все це, якось, плавно,-
Зламалась доля,- чути тріск...
Переклад з: Виктория Р
ID: 665554. 25.06.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778692
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Начиталася дурниць Галя із книжок
Що в Франціі, носять в спальню на руках жінок
Я тебе коханий Грицю , хочу попросить
Хоч раз в житті на руках в спальню занеси.
Підв"язався Гриць ременем, як справжній штангіст
Погрузив Галю на плечі, і в спальню поніс
Не доніс він свою Галю навіть до порогу
Впав, зламав аж два ребра, та ще й праву ногу,
Попросила Галя вперше і більше не просить,
Третій місяць Галя Грицька вже на руках носить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776963
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 23.02.2018
За твором Ганни Верес "Це не наша війна?!"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760172
Це не наша війна, бо воюють Росія і Штати,
Що тримають в заручниках весь неподілений світ,
Де населення мирних країн - просто м'ясо гарматне,
І страждає від воєн десятки чи сотні вже літ.
Не беруся судити чи бути чиїмсь адвокатом,
Хто почав цю холодно-гарячу війну і коли...
Але ми стали буфером поміж Росією з НАТО,
Для яких, як казав попередник, ми "бидло й козли"...
Статус-кво був порушений, нейтралітет наш коштовний
Продала за безцінок Америці зграйка бариг.
Похитнулися шальки терезів на Захід (умовно)
І безсилу країну поклали обличчям до ніг...
А яка їм різниця, в якого "хазяїна" брати?
Хто би дав більше грошей, під того готові лягти.
І в той час, коли брат убиватиме власного брата,
Вони ставлять їм меморіали, музеї, хрести...
Вже не вперше народ України штовхають до страти,
Вистачало охочих на наш український пиріг...
Поможіть нам, Святі, помолися за нас, Божа Мати,
По твоїх молитвах щоб Господь нашу Неньку вберіг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778135
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 23.02.2018
Душа сгорала.
Душа сгорала, как свеча,
душа сгорала,
я часто делал сгоряча,
и думал мало.
Прошли года, уже года,
забылись речи,
легли года, одни года,
на наши плечи.
Я помню милые глаза,
тот тихий вечер,
и не бежит уже слеза,
я помню встречи.
Всегда я помню о былом,
о том, что было,
люблю тебя, одну тебя,
а ты забыла.
Ты позабыла про меня,
ты позабыла,
я не зажёг в тебе огня,
любовь остыла.
Я не жалею, ты поверь,
ведь было счастье,
ты не откроешь мою дверь,
чтоб стал я счастлив.
13.05.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777235
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 23.02.2018
[color="#800476"][b]У снах літаю і плекаю мрії,
Що скоро вся морока пробіжить.
Та ранок розбиває всі надії.
Ледь-ледь прокинувсь — знову треба жить.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778607
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 23.02.2018
Думки холодні знову лізуть в душу,
На вулицю спустилась темна ніч.
До ранку з вами я сидіти мушу
І плед шерстяний все спадає з пліч.
Зірки надворі знову небо вкрили
І вийшов місяць з ними у танок.
Думки я намагаюся щосили
Відправити у небо до зірок.
Ідіть собі далеко в світ широкий,
Залиште бідну душу - не гризіть.
Нехай, нарешті, в серце прийде спокій,
Який на кожну думку дасть отвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775331
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 23.02.2018
Плавно по коже рука соскользает
и не коснется ладони ладонь.
Запах вечерний рассвет забирает,
а я прошу ты мечты лишь не тронь.
Жадно вдыхаешь реки ароматы,
Кожу мурашки покрыли давно,
Жесты твои все почти автоматы
Ну а в мечтах твоих словно в кино.
Вдруг ты за руку берешь очень нежно
Сердце мое словно сжалось опять
Руку твою оттолкнув так небрежно
Молнией встала "Пошла ка я спать!"
Ты тут подумал: " я ей безразличен,
Как обратить мне вниманье ее?
Не, ну чего, я собою отличен,
Смысл?! Да плевать мне уже на нее"
Слезы пролились опять на подушку
Нравится он аж до боли в костях.
Только же всё воспитанье, манеры
с детства привиты и то не пустяк.
Ночь прорыдав она вытерла слезы
Быстро накрасила губы, глаза
Платье надела, ведь вновь по прогнозу
неимоверная будет жара.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742844
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 23.02.2018
про що шепоче листя ще не жовте,
та вже намочене осінньою сльотою?
чи вітер стугонить в порожнім лофті
з сумнівним затишком, пропахлим самотою?
хіба про те, що літо вже минуло
тепла не дочекавшись повз жаги зі спеки?
чи про надію, що давно заснула
в примарнім потязі, й далеко вже... далеко...
ні, не про те - немає суму в листя
і осінь ця не перша, але й не остання
щось шелестить у пишному обійсті
мов нескінченну сагу про чиєсь кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749728
дата надходження 08.09.2017
дата закладки 23.02.2018
В стражлальній мові доля України,
У світлій вірі праведних богів.
У гідності, у зародках клітини,
В генетиці від праведних дідів.
Леліймо мову... прапор перевернем,
Води напиймось з наших ручаїв.
Як віру предків - пращурів повернем,
Украйну вирвем... з диких пазурів.
Повернемо ми гідність, честь і славу,
І пам'ять про волхвів й кобзарів.
В віках ми є, тут наше все по праву,
Ще виметем із хатоньки ж.дів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778496
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 23.02.2018
Когда не спишь ночами лунными
И тайно пишешь строки рунами,
Святую паперть умолчания
Стрелой пронзает не нечаянно…
И берег мой (не лоно пустоши)…
О,Господи, я это чувствую!..
Ни те слова, ни те касания
Не оправдают ожидания…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778495
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
При слові кожному поклони,
Із ритмом не змирюсь ніяк...
Плювала я на всі закони,
Вірші пишу я аби-як...
Не профі я і не мастак,
І не бажаю ним я бути...
Я не училась на філфак,
Але, хіба жаліти буду...
Всі крапки, знаки, коми,
Не контролюю я нічим...
З душі слова мої всі прості,
Щоб новий вірш за п'ять хвилин...
Переклад з: Виктория - Р
10.02.2018. ID: 776188
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778492
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
На місточку зупинилась,
в чисту воду задивилась.
Злетів з дерева листочок,
вийшов хлопець на місточок.
ПРИСПІВ:
Той листочок із кленочка,
в хлопця вишита сорочка.
Той листочок багряний,
а той хлопець кучерявий!
На місточку зупинилась,
на листочок задивилась.
На листочок задивилась,
а до хлопця прихилилась.
ПРИСПІВ:
На листочок задивилась,
а до хлопця прихилилась.
- Ой пливи, пливи, листочку!
Є вже хлопець на місточку.
ПИСПІВ:
На місточку зупинилась,
в чисту воду задивилась.
Злетів з дерева листочок,
вийшов хлопець на місточок.
ПРИСПІВ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778440
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Шелесне осені сонет
Шелесне осені сонет…
Дощ барабанить дрібно краплями…
І вечір пахне, як букет…
І — піч із дорогими кахлями...
Духмяний чай… і тихий блюз…
І пам’ять совгає сандалями…
Обоє ми в полоні Муз
З тривогами, печалями і далями…
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778371
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Палиця
Ти усміхнувся: а прославу
Звичайній палиці складеш?..
І я взялась умить за справу,
Ніби й легесеньку, еге ж…
Самі скажіть, чи ж то непросто
Слівця у рими загорнуть
І головним героєм – костур
З тієї палиці «встругнуть»?
Він незамінний у мандрівці,
Із ним у горах – просто клас…
А як же гордо по бруківці
Ритмічно цокає щораз…
І сутність костура логічна,
Я тут ніяк не помилюсь,
Він – річ усе-таки магічна
Для дідусів і для бабусь…
Хвалу воздам іще й ломаці, -
Якщо штанці в когось одні, -
То нею вуличній собаці
Угріти можна по спині.
А що часи тепер непевні,
Не випускає люд із рук
Ані у лютому, ні в червні
Ковіньки висушений сук…
І ти всміхнувся знову стиха:
Може, воно й не лихо з лих,
Та палиця – не тільки пиха
чи пострах для поступків злих…
І чемно так, через «будь-ласка»,
Пригадував собі й мені,
Що з неї ще й – шкільна указка
Для дошки й мапи на стіні.
О, варта палиця червінця!
Колишня гілка для птахів!..
Та й Буратіно – із полінця,
Казковий чар для дітлахів…
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778370
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
До тебе доторкнусь краплинкою дощу,
І ніжно поцілую помах твоїх вій,-
Кохаючи душею, вільно я лечу,
Моя ти радість, мрії і надія!
Спішу до тебе я з поривом вітру,
Із променями сонця в небі золотого!
Слова твої я і рядки римую,
Й твоє ім'я повторюю я знову й знову!
До тебе доторкнусь краплинкою дощу,
В твоїх очах побачу я надію...
Вплітаючи у кращі почуття, скажу,
Дощем тебе я ніжно, ніжно зацілую!
Переклад з: Виктория Р
21.05.2014. ID: 586767
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778307
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018
Чоловіки сильні від природи,
Про це вже знають всі давно.
Вони цінителі свободи,
Від роду першість їм дано.
Чоловіки сильні від природи,
І всяка до снаги їм праця.
Бувають, навіть і при родах,
Вони вже й цього не бояться.
Чоловіки сильні від природи,
Життєві до вподоби примхи.
Всі біди у житті й незгоди,
Із ними рід жіночий прийме.
Чоловіки сильні від природи,
Їх бережем бо, що поробиш.
Роки приймають, як належне,
Як не кохати їх безмежно.
Переклад з: Виктория - Р
ID: 778133. 20.02.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778226
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018
Зустрів мене в фламінговім світанку,
Вдихнув у душу ніжний промінь ласки.
Обсаджена смерічками альтанка
Нас огортала у хмельній запасці.
Подарував для щастя небо й крила,
І макраме міцним плелось кохання,
А поцілунків на зап*ясті сила
Вузлом єднала у палкім бажанні.
Фламінго-птахом тріпотіло серце,
Світанок владно зазирав рожево,
Блищала поруч річечка люстерцем...
...Чи дійсно бУло, чи любові мрево?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777205
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Світив місяць ясно в небі угорі,
Розбігались красні зорі хто куди.
Милувалися з тобою до зорі,
Залишав на моїм тілі ти меди.
Ох, солодкі твої губи, не губи,
Завмирала, тріпотіла лиш люби.
Упивалась, відчувала міць жаги,
Цілувала, чула шепіт: йди сюди.
Йди до мене ув обійми, не спіши,
У мелодії кохання звук сурми.
В ласці бою в грудях стогін з горла рви,
Що твоя я, милий, знай, те без клятьби.
20.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778166
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Туман рождался под овражком...
Струился лентой бережком...
Стелился ковриком бухарским
Для первой ночи сладких слов...
Воздушно-белый,бестелесный
И над землёю зависал
До той поры,пока чудесный
Фонарь дорожку освещал...
Лежал не тронутой невестой
До первых лучиков зари...
С кровавой нитью (тайной вести)
Он исчезал,стерев следы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778160
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Так и живу день ото дня,
Ничто мне душу не тревожит,
И не вернуть того огня,
Есть лишь печаль, что серце гложет…
И монотонность дней моих
Уже совсем привычной стала,
Нет ничего для нас двоих,
И счастье ждать я перестала…
Когда в душе огонь погас,
Его уже ты не разбудишь,
И разделяет снова нас
Тот приговор: « Ты всё забудешь…»
18.02.2018 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778157
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Вот сижу я на крылечке
Не прячу улыбку.
А сверчок за печкой
Уж настроил скрипку...
Поля жёлтые в стерне.
Дождь прошёл.И парко.
Вот подсолнух в стороне-
Цветёт желто-ярко...
А вдали,над горизонтом,
Зарево заката...
И такая тишина..
Хорошо,ребята.
А тёща предупреждала.
(не моя).
Сколько лет,стоит только проснуться,
Меня гложет сомнения червь.
До сих пор как я смог не свихнуться
Выбрав в жёны себе эту стервь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778122
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Ах, Вы! Опять мой взор пленили –
Осколком взорванной любви.
Мне грезилось, что всё забыли,
Что наше прошлое… прожгли.
Я отдал вам свою свободу,
Свои прелестные года…
Вы тасовали их в колоду
И хохотали, как всегда.
Судилось мне - познать печали
В пылу отверженной любви,
А, вы, когда-нибудь любили,
Или любить хоть так могли?
Иль вам, всё чужды размышленья
О счастье, женской красоте,
Иль девичий порыв стремленьем
Поник в несбывшейся мечте?
Вас, боль чужая не тревожит,
Ведь, честь поругана давно!
Ваш гордый нрав любить не может…
Душа и демон…заодно.
Не я ль изгнанник вашей воли –
Немой избранник пустоты,
В душе таил страданий боли
За дар природной красоты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778155
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Єрейська в шию вдарила сокира,
Скропила кров діброви і гаї.
Підрізані вже крила і вітрила,
Вступили в дію правила змії.
Не захистять русини Світодара,
Втопили їх… немає вже кому.
Рабів лишила для себе отара,
В крові лежить Лебедія… в диму.
Під гомін дикий сучого правління,
Вели на страту сивого волхва.
Покора панувала й збайдужіння,
Візантія завершила жнива.
Й так тищу літ рабами в зайди досі,
Гетьманом… і над церквами хозар.
Проснітеся нещасні й безголосі,
За вас пішов… у ирій Світодар.
Народе мій згадай, що ми рутени,
Від світлих є високих ми богів.
Русине мій проснись благословенний,
Очисть в собі генетику рабів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778037
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Нехай живе любові свято!
Нехай живе моя свобода!
Мій талісман, мій оберіг…
А на душі – така погода:
Всіх друзів кличу на поріг!
Нехай живе любові свято!
Коли надворі спека й сніг…
Для щастя треба небагато –
Добро нести, щоб кожен міг!
Нехай живуть обійми млосні,
Принадних почуттів нектар…
Із шовку плаття вінценосні…
І щирий люд – як Божий дар!
Хай пропаде усе нещасне,
І сонце тьму на кусні рве…
Хай скаже всяк: життя прекрасне!
І в тім прекрасному живе!
07. 02. 2018 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778041
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Красивий сад, де ми удвох...
де ми удвох з тобою.
Красива ніч... вона для нас,
для нас тут світять зорі.
Для нас співає соловей...
дзвенить як його пісня!
А ти... ти, ластівко моя,
в моїх обіймах стихла.
З тобою солодко мені,
й тобі добре зі мною.
Ми мовчимо... та чую я
душі тремку розмову.
Яка красива мова ця
у Божому дарунку...
Яка зваблива мова ця
у ніжнім поцілунку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778040
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Віддаєш мене в чужії руки,
Хочу все ж спитати я чому?
Я не витримаю нашої розлуки,
І без тебе зразу я помру...
Віддаєш мене в чужії руки,
В мить одну ти спалюєш мости,
Чую, божевільні, серця звуки,
І, в уяві, виростаєш ти.
Віддаєш мене в чужії руки,
Я ж слабка й боюся темноти,
І від тебе залишився стукіт,..
Де тепло і де подівся ти?
Віддаєш мене в чужії руки,
Вже для тебе не вартую я нічого?..
В голові залишились лиш глюки,
Я тебе кохаю! Не його...
Переклад з: Виктория Р
id: 777865
19.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778053
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Покохай же мене між рядочків
Диво - нічки і снів кольорових,
Побажаю тобі від душі.
Покохаю тебе я казково,
А чи це є взаємно?.. Скажи.
Вітерець ще нехай прохолодний,
Ніжно скроні твої приголубить.
Покохай же мене між рядочків,
І зі мною рятуйся від смутку.
Ароматом густим ще бузковим,
Я твої порозбурхую сни.
І прийду із тих снів кольорових,
Із промінчиком першим весни!
Виктория - Р
ID: 739465. 25.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778035
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
В обіймах весни
І шум, і шквал води гірської,
Розбитий лід… Шаленство зір…
В обіймах ми – весни п’янкої…
Вдихаймо аромати гір!
Довкіл духмяне різнотрав’я
Так надихає… До життя!
Те чарівливе різнобарв’я…
Те чарівне серцебиття…
м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777880
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018
Тепло твоих уставших рук
и непонятное волненье,
что замыкает этот круг
любви, надежд и вдохновенья.
Проём ненужного окна,
размытой площади осколок
и встречи жгучая тоска
меж канцелярских книжных полок.
Пугливый вымысел колен
(как провода под напряженьем).
Минута слабости и плен,
и наслажденье пораженьем!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777878
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018
Экспромт
Пленяет небо синевой,
А мне – не пишется…
Запахло в воздухе весной,
А мне – не слышится…
Меж лабиринтами снегов
Ищу подснежники!
Изранят корочками льдов
Запястья нежные…
А те минуты февраля
Такие смутные…
Не вспоминаю про тебя,
И звёзды – ртутные…
Из капель крохотных опять
Низаю бусинки…
Хотя бы взглядом обнимать
И снова чувствовать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777912
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018
Так,.. Так,.. Так,.. Так...
Я хочу тебе дуже Мила,
Я хочу удень і вночі,
І вже потерпіти несила.
З тобою при зорях гуляти,
З тобою стрічати світанки,
Вночі божевільно кохати,
Приносити каву щоранку.
Не можу спокійно я спати,
Твій образ я бачу вві сні,
Ну, що ж доведеться вставати,
І знову писати вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777857
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018
Як важко прожити поетам
Й творити у час суєти,
Злетіти, немовби комета,
Лишаючи світла сліди.
Вогонь свого серця роздати,
Аби запалить маяки…
Поети – словесні солдати
На вічних теренах війни.
А скільки їх гине в двобії
За місце для правди в житті.
Вони, як та зірка надії,
В обмеженім часом путті.
А може, як полум’я свічки,
Що пише нетлінний куплет,
Слова залишаючи вічні.
У слові - не згине поет!
18.02.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777795
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Вітань сьогодні сказано багато,
Від рідних, друзів, від усіх,
Дозволь до них своє додати,
І Щастя побажати від душі.
Як швидко пролітають роки,
І кожний залишає світ наліт,
Я зичу богатирського Здоров'я,
Щоб боронити міг козацький рід.
Весна у двері стука рання,
І все навколо розцвіте,
А де весна, там є Кохання,
Яке ніколи не мине.
Хоч сивина сріблить вже скроні,
Роки не припиняють біг,
Хай будуть всі комори повні,
У Злагоді живи до сотні літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777763
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018
А я - рисую грустью нежность…
Неповторимую – узнать…
А в феврале - цветёт подснежник…
Хоть до весны совсем не пядь…
А я пишу про эту нежность…
Ведь в каждой клеточке… опять…
Останусь верною надежде,
Замироточит благодать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777725
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Цієї ночі сто разів переглядав я фото,
Які ж бо різні в тебе всі,
То ти цвітеш, як все навколо,
То змовницьки підкліпуєш мені.
Твій милий погляд душу гріє,
З якої казки ти до нас прийшла?
Як та чарівна, добра Фея,
Погляну й серце закипа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777752
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Стих в скорботі вчорашній Майдан,
Небо плаче безсило струмками.
Свят Михайло над нами повис, як кажан,
Чорним оком ятрить наші шрами.
Слізьми матері сивої скапує віск,
В руках свічку тримає жменями.
Біль в лопатку ударив мене наче спис,
Й розчинився у вірші рядками.
Ой як важко ж братове так гірко в душі,
Поглумились жи2ове над нами.
Богхоопрані всі, як один, торгаші,
Захопили і владу і храми.
Скиглять чайки в просторі кигли і кигли,
Тужать сестри за вами братами.
За що ж браття життя ви своє віддали,
Задля чого там стали зірками?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777611
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 18.02.2018
[b][i]Мы так беспечны этой ночью
От страсти или от вина
В тебя стреляю взглядом точно
Во мне звучит твоя струна
Вокруг все вертится пластинкой
Любимой песней еще раз
Тела обвиты паутинкой
Струящейся из томных глаз
И нет намека на страданье
Что все исчезнет вот… сейчас…
Винить вино или желанье…
Мы так беспечны в этот раз.[/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772000
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 17.02.2018
Спадали одежі із літа
Спадали одежі із літа,
Тьмяніли кольори навкруг
І туга – немов на пів світа –
Вже сонечко гнала за пруг…
Спадали одежі із літа
Під схлипи тремкої сльози…
Гойдалось пелюстя на квітах,
Мов наших зітхань терези…
27. 04. 2017 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777493
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Дощик, дощик! Дощик, дощик!
Дощик капає: Кап, кап...
Намочив берізку й клена
І в ялинки сотні лап.
Дощик! Дощик!
Вмилися смерічки.
По калюжах я біжу
І мої сестрички.(2р.)
Дощик, дощик! Дощик, дощик!
Так гарненько він іде.
Розійшлися в небі хмари,
Сяє сонечко ясне.
Дощик! Дощик!
Вмилися смерічки.
По калюжах я біжу
І мої сестрички.(2р.)
Дощик, дощик! Дощик, дощик!
Дощик капає: Кап, кап...
Намочив берізку й клена
І в ялинки сотні лап.
Дощик! Дощик!
Вмилися смерічки.
По калюжах я біжу
І мої сестрички.(2р.)
По калюжах я біжу
І мої сестрички.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777527
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018
Літа цвіли вже інеєм у косах,
Коли послав свій погляд ти очей,
Прийшла до нас обох життєва осінь,
Та кликало мене твоє плече.
Хотілося слова тепла почути,
Щоб ніжністю лилися із душі.
Омріяний піймати щастя жмутик
Й кохання пити із твоїх віршів.
Хтось погляд у зневіру заховає,
А хтось засудить перезрілий вік,
Зерно ж любові в серце засіває
Закоханий і мудрий чоловік.
7.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777541
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018
Задиміло покосами -
Така доля тяжка,
Захотів малоросами
Чужак наректи козака
Назбирали запроданців
Навезли байстрюків
Весь народ богу молиться
Крім своїх паничів ...
А трава похилилася -
Налетіли круки
І земля зажурилася -
Шабля впала з руки
Земля кулями сіяна
І лихий той врожай
Душі в небо полинули
Україно, вставай !
П-в :
Дух наповнить вільний вітер !
Воля й Правда в нас одна !
Неба вись, земля і квіти
Нашу землю поєдна !
Шабля, кінь і чисте небо
Правда міці додає
Бо чужого нам не треба –
Ми боронимо своє!
І заціпило нечисті –
Встала славная рать
Нема ліпшої почесті –
За народ воювать
Чорні хмари розвіються –
З моря сонце встає
І земля ще зігріється
Україно, ти є !
28.04.2017
Уривок пісні додається. Дякую. Слава Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731398
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 17.02.2018
Півень курці каже:
- Курко! Ти чого це не така? Ось поглянь,
поглянь на мене. Та хоч танцюй гопака!
Гарний гребінь. Голосистий. Всіх щоранку
розбуджу. Що й казать? Весь день співаю.
Ще поглянь, як я ходжу! Спинка рівна.
Гордий дзьобик. Кольоровий хвіст-дуга.
Підійди, от стань-но поряд. Подивися,
ти яка? Піду, мабуть, до зозулі. Та хоч голос
гарний має.
Чую я, вона так гарно і так голосно співає!
Курка півню:
- Що ти кажеш? Щодня яйця я несу. Доглядаю
всіх курчаток. Подивись на цю красу!
Я маленька, чепурненька. Де ще ти таку знай-
деш? І готую, й прибираю, як співати ти ідеш.
А ще, кажеш, я незграбна? Що на це сказать
тобі?
Зате поряд із тобою я і в радості, й журбі.
І замисливсь тоді Півень. Зрозумів, чому
такий. І веселий, і завзятий, гордовитий, че -
пурний. Бо хороша господиня біля нього.
Он яка! А зозуля?.. То й усього, що станцює
гопака.
А хорошу господиню не завжди знайдеш
таку. Ото ж весело та дзвінко закричав:
- Ку-ку-рі-ку-у-у!
Мабуть, приклад треба брати з Півня тим,
хто ласим є... до Зозульочок рябистих.
Цінувать треба своє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777476
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018
В мені всьго доволі,
І ніжність, і турбота.
І злість - та геть виходь,
Співать душі охота.
В мені всього доволі,
Любов і сум, і влада.
Я гарна є собою,
Я - жінка зовсім вдала.
В мені всього доволі,
І ласки, і роботи.
Та, деколи, в полоні,
Тоді буваю горда.
В мені всього доволі,
Є Муза, є натхнення.
Всі зрозуміти зможуть,
Від дивака до генія!
В мені всього доволі,
В мені надмірно шику.
Я іншою не стану,
Я перемога! Віка!
Переклад з: Виктория - Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777471
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777485
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2018
Зимовий вечір… Він так приходить рано.За вікном завивав вітер, мабуть буде метелиця - думав Роман. Треба зачинити курей, ще вночі щось залізе та хто знає подушить як колись.
Ось так, живе з думками три роки поспіль, хоча, ще й не старий, минуло лише п`ятдесят. Дружина після хвороби пішла в інший світ. Інколи, як надворі, кине погляд до небес і вкотре скаже, - »Чому доле так? Навыщо так рано її туди забрав від мене?». На віях непрохані сльози…
А діти…. Син і донька вже давно одружені, Бог дав їм кожному по синові і донечці. Кажуть щасливі, хай живуть. Разом мають якийсь бізнес по кондитерській справі. Тіішився, що дружні, а вони й правда не лукаві, з дитинства знаходили спільну мову. В усьому довіряв їм, вважав недоречним лізти в їх відносини. Шкода, що рідко приїжджають та відразу в душі їх виправдовував, важке життя, що сказати. Хіба це життя - це виживання…
Діти з онуками до нього навідувалися раз на рік, влітку, коли день народження, навезуть подарунків, розцілують. Іще на один день залишаться, щоб на цвинтар сходити. Весь час поспішають, кажуть, роботи не початий край й в обіймах тихо слова,
- «Тату бувай» й сльози на очах, -« А може нарешті поїдеш з нами?»
Вкотре до них всміхнеться, -» Та я ..Те.. Ще ж не старий. Навіщо буду заважати, ви молоді живіть, насолоджуйтеся життям, виховуйте діточок. Для вас зараз такий скрутний час, в Києві школи кращі, інститути є. А, що село, з кожним роком більше занепадає, що молодим тут робити?» Вони гайда - по автівках, лише пил вслід, в дорогу перехрестить, розхвилюється, як завжди та приховає сльози.
Надворі розгулявся вітер, в трубі, аж завивало. За вікном сипав густий сніг, раптово, під дійством вітру, пасмами летів до землі й інколи припадав до вінонного скла…У пічку підкидав дрова, вони тріщали, іскрили, веселіше гудів котел.
- Ну от і добре, - сам до себе.
На стільчику, біля котла, грівся кіт, від задоволення, аж розтягнувся, а його хвіст час від часу колихався, як колиска.
- Ну, що? Відгуляв, наївся, помився? То добре, тепер й мені слід себе привести в порядок. Що скажеш на ніч поголитися, чи ранком?
Не знати для чого в кота запитав, це було так - за звичкою. Адже знав, що нічого не відповість, може лише потягнеться кілька раз, вкотре примружить очі, чи їх відкриє й знову задоволено закриє.
Вкотре поглянув на нього, закопошилися в голові думки - оси - йому добре, два дні була гарна погода, світило сонечко яскраво, повіяло весною, вигулявся, не являвся додому. Лише за вікном линули котячі весільні пісні. Мене б хто хоч раз за чотири роки зігрів й обійняв. В селі немає таких, одиноких жінок, всі старші, ще й набагато років. Хай би вже швидше весна, тоді б я всівся на свого трактора – коня й по полях до пізньої осені. Кивнув рукою, що це знову в голову лізе, по жилах відчував, гаряча кров заграла, в душі сам себе сварив.
Велике дзеркало в шафі - припало пилом. Так… так… Щось в мене не все до ладу, треба витерти, здається тільки вчора скрізь прибирав, чи то забув його протерти? Ще ж не такий старий, хитав головою…Рано розум втрачати, ой рано.Уже поголився, виконав всі вечірні гігієнічні процедури, ледь - ледь покропився одеколоном. Є в нього дезодорантів всякого запаху, це діти так стараються, кажуть для настрою, щоб молодість в душі відчував.
Донька часто заводила розмову, можливо, ще одружися, а воно ж трохи соромно перед дітьми, хіба в такі роки хтось закохується? Хоча знаходяться пари, як побачиш по телевізору - вік ролі не грає. Хто знає, яка доля, чи сам буду доживати, чи знайдеться якась. Все там - нагорі вирішиться, серед зірок, чи знайдеться, ще якась одинока зірка, яка розділить зі мною останні роки мого життя.
Надворі посвітліло, хурделиця вщухла, виглянув у вікно… Довкола білосніжно, над пагорбком молодий місяць, до нього немов всміхався, а поряд мерехтіло кілька зірок, далі виднілись підсвічені сяйвом хмари. Оце зима, краса!
Включив телевізор, всівся зручно на дивані… Після новин, почався фільм. Перший сюжет роздратував, показали вбивство чоловіка.
-О! Знову ці страшилки! - сказав знервовано.
Переключив на канал «ТЕТ», а там програма «Віталька», Той молодик, визивав усмішку, такий худий, здавалося немощний, а поводився, як справжній мачо. Затискав молодих жінок, гладив оголені ноги, цілував пишні перси. Він- знервовано встав з дивану, виключив телевізор. Раптом почув гавкання собаки, стук у вікно. Похапцем підтягнув спортивні штани, на майку накинув курточку, вийшов на веранду. Коли включив світло- здивувався, побачив жінку в біленькій в`язаній шапці, обличчя майже не видно, до очей закрите сірим шарфом. Вона топталася на місці,
-Романе, що не впізнав? Доброго вечора!
- Галю ти? Ти звідки й куди в таку пору? В тебе, щось трапилося? Заходь, заходь, років п`ять з тобою не бачилися, - здивовано роздивлявся її. Ледь хвилюючись запропонував,
-Проходь, не соромся, ми ж свої, як-то кажуть.
Допоміг їй зняти пальто, швидко прибрав деякий одяг, що лежав на дивані та на стільцеві.
- Розумієш… автівка заглохла, двигун не заводиться. Тут, недалеко, кілометра два від села. Вчора приїхала в Мартинівку за картоплею, за консервацією, був же такий гарний день, вирішила заночувати. Не поспішала, хто знав, що погода зіпсується, думала до містечка доберуся поки стемніє. Та не так сталося, ці десять кілометрів до вас їхала всі п`ять годин, три рази автівка зупинялася. І все в ній є, і бензин, і вода та чомусь сказилася. Як на лихо, хоча би хтось їхав чи в одну сторону, чи в іншу, нікого. Ночувати побоялася, думаю задубію. Пригадала вас, адже разом вчилися в школі, хоч й різниця два роки. Ми ж і так не раз бачилися з Оксаною та й з тобою у школі - на зустрічах однокласників, ніколи не цуралися.
Перевела подих озирнулася по хаті, в одну кімнату двері зачинені. Тихіше запитала,
-А вона, як зараз? Мабуть спить, хоча б не розбудити. А я на радощах, що зустрілися – розбазікалася, тож давно не бачилися. Багатенько часу минуло… пригадую - я тоді саме з Києва, від сина приїхала, прийшлося з онуками побавитися.
Галина помітила, як змарніло його обличчя, опустив голову,
- Давай знімай чоботи, швидше ноги зігріються, чаю поп`ємо, поговоримо.
Вона зняла чоботи, він побачив промоклі шкарпетки.
- Ого! Та ти ж ноги промочила, як це тебе угораздило?
Жінка трохи зніяковіла, розчервонілася, поправила підстрижене волосся,
- Та ні, це, колготки. Тож автівку товкала та й попав сніг. Такі ж скрізь кучугури навіяло, місцями по коліна, що ледве пройдеш.
Здвигнувши плечима, посміхнувся.
- Ну це зняти я тобі не допоможу.Ти вже сама, я вийду. Принесу води, попариш ноги, все тобі розповім, як давній знайомій, з якою колись в школі «вишивали» на танцях, - сказав веселіше й шмигнув на кухню. У мисці парувала вода. Роман підливав воду й поглядав, то на її ледь прикриті коліна, то на обличчя. В тілі відчував чоловічу силу, ледь стримував бажання близькості. По спині бігали мурашки, гучно билося серце, ховав погляд, витирав спотніле обличчя. Чоловік здоровий, вгамувати почуття є сила волі. То дивився на неї, то на дно склянки з чаєм, не поспішаючи, розповідав про дружину. Галина слухала його, маленькими ковтками пила чай, насолоджувалася запахами м`яти та чебрецю. Закінчивши розповідь, запала тиша… Кожен думав про своє… Роман намагався відводити від неї очі, щоб не так було видно його хвилювання. Роїлися думки, пригадував молодість.
Галина шокована тим, що Оксани вже немає. Вона знала, що вони разом жили дружно, ніколи - ні від кого не чула, щоб Роман гуляв, чи колись бився, пиячив, чи ображав дружину. Так, то було її щастя, але на жаль коротке. Чому такі долі, їй би жити й жити….
Тиснуло в горлі, пригадала свого чоловіка, з яким майже відразу розійшлася після пологів. Пиячив, до неї протягував руки… Що вона з ним хорошого бачила в житті? Навіть й після розлучення три рази просився, прощала та спокійним життя, було лише на декілька днів. Добре, що в Києві жила старша сестра, вона допомогла на роботу влаштуватися двірником. Дали однокімнатну квартиру, там й виховувала єдиного сина, який зараз працює в поліції й живе в тій же квартирі. Син віддав їй свою стару автівку, собі купив іномарку. Вона в районному містечку купила однокімнатку квартиру, ближче до рідного дому. Тепер його має за дачу, тож краще самій вирощувати овочі та фрукти, чим купувати на базарі. З двірників давно пішла, погіршилося здоров`я. Вона, ще відразу після школи закінчила курси крою та шиття. Майже все життя шиє одяг для чоловіків й жінок, гарна майстриня. Завдяки цьому живе більш – менш не так скрутно, ще й допомагає сину.
Вона так поринула в спогади, що не помітила, як Роман взяв рушник й присів біля неї,
- Ну, думаю вже зігрілася. Давай витру ноги.
Миттєво почервоніла, крутила головою, замахала обома руками,
-Ой, що ти - що ти! Господь з тобою!
Він легенько поклав руку на плече, ніжно заглянув в очі,
-Ну, що ти, хвилюватися не варто. Ми ж не діти, гадав тобі буде приємно. А якби допоміг та позалицявся б трішки?!
Від почутих слів округлилися очі, ледь всміхнулася,
-Ой, Романе скажеш таке…. Мене, аж в жар кинуло, ти ж знаєш скільки років сама, як ти кажеш ми ж не діти, розуміємо все.
За мить хитро поглянула,
- Ну добре, тоді позалицяйся. Я б щось перекусила, після чаю, аж засмоктало в шлунку. І якщо можна, включи телевізор.
- Боже який я бовдур, ти ж голодна, звичайно, скільки пройшло часу, як ти з села. Зараз одна мить, в мене домашнє вино є, вип`ємо за зустріч.
З легким хвилюванням в душі, на кухні різав сало, ледь не врізав пальця. Що, це зі мною, що за вечір невже це мій шанс? Це ж треба! Здається й місяць не вповні, щоб в голову лізли такі думки. Напередодні, ще розважальна телепередача « Віталька. Отакої, пруть емоції, кришу зносить, відчуваю себе хлопчиськом. Цікаво, як вона себе поведе, якщо запропоную назавжди залишитися? Посміхнувся… Гарна жінка, не завжди час забирає красу, хоч і сріблить коси. Мені ж здається, я на вид не такий став, як колись. але ж для чоловіка основне, щоб була сила в руках, в тілі. Хоч стільки є прислів`їв на цю тему, старий кінь, молодий кінь, але ж мені не сімдесят, ще ж здатен гори перевернути! Та, як підійти? В гречку не скакав, все життя одну знав, одну кохав. От би потрапити в її обійми, поцілунки пізнати, які вони? А можливо такі ж медові, як й завжди - в молоді роки. Торкнутися грудей, взяти за талію…. З рук вислизнув ніж, по тілу мурашки… Час покаже, що буде далі, заспокоїв себе, смажив яйця.
Перед очима мерехтів екран телевізора, по ТЕТ, ще йшла передача «Віталька». Вона її не помічала. Коли Роман йшов на кухню, уважно подивилася вслід, такий мужній, впевнений в собі, мабуть, ще має силу до жінок, що так поводитися. А може мені доля всміхнеться? Не буду сама, хто знає скільки, ще відміряно на цьому світі прожити. Зумів зробити щасливою Оксану, можливо мій час настав порадіти життю. Він один, я одна, діти вже добре стоять на ногах, може варто спробувати, якщо запропонує…
-О! Ти Галю, «Вітальку» любиш дивитися?
Раптово перервав її думки, посміхався, на підносі тримав вечерю. В очах зірниці, почервоніла, але миттєво виправдалася,
- Та я… Те… Не знаю де пульт, щоб переключити. Та, ще знаєш, емоції беруть верх, думки в голову лізуть. Такі дивні обставини, я в тебе гостюю, автівка заглохла, майже не вагаючись покинула її, дива, це ж треба, щоб так все сталося.
Усмішка, хитрий погляд, він весело сказав,
-А може це така доля наша, за нас все вирішили на небі…
Де заховати очі, сховати палаючі щоки? Вона опустила голову.
Уже за столом…. Випили вина, посміхалися один до одного, наче їм було по років тридцять, не більше. Галина пригадала, як одного разу в це село їхали мотоциклом- в клуб на танці. Адже десять кілометрів, це не два чи три. Поверталися додому, мотоцикл зламався, майже п`ять кілометрів його товкали, додому повернулися під ранок. Розповідала, як батьки влаштували «розгон» всім, хто їздив, крику було на все село.
Обоє усміхнені, згадували школу, друзів, ловили теплі погляди.
- Ти посидь, я сам все приберу. Ти ж гостя, давай, знайди якусь музику та й будемо влаштовуватися на ніч.
На каналі «Шансон», співала Любов Успенська, звучали пісні про кохання.
Спокусливий вечір тікав… Дав дорогу зоряній ночі…. Лукавий місяць заглядав у вікно.…
Вони сиділи на дивані, він ледь обійняв її за плечі й тихо майже на вухо,
-Галинко… а може назавжди в мене залишишся?
Ласкавий, сонячний погляд, зігрів душу, притулилася до його мужніх, гарячих грудей. Ніч шепотіла… розпалила їх почуття….
16.02.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777369
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 17.02.2018
У пошуку тебе я сто доріг
Пройшов, але мене знайшла сама ти.
Я спершу слова мовити не міг...
У тім бажанні обіймати, мати,
Захоплення у горлі схлип застиг,
І тіло у руках твоє тримати
По праву зміг, неначе оберіг...
Як волі до кохання не зламати!..
Утілена закохана душа
Рвалась у небо, до Богів поближче...
...тепер усе не варте і гроша.
Як над полями лютий вітер свище!
Тебе в руках тримати не мені,
Увірувану у відсутність віри.
Розплатою поріз на полотні-
Кохання, відлітаюче у вирій.
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118011901279
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777447
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018
Поглядом лоскоче
Розпалює щоки
Марево дівоче –
Кара моїх років.
Веснооке сяйво
Осені моєї,
Недосяжна тайна,
Ось я – поруч з нею.
Поруч потойбіччя
Прожитої юні,
Що тепер в обличчі
Дивної красуні.
І куди ж ти, серце,
Вистрибнуть зібралось?
В ті очей озерця!
Ти мене спиталось?
Та й душа зімліла
Довго не барилась.
Та ж помолоділа!
Не посоромилась.
Зрадили, лишили
У скрутну хвилину.
І в собі немилу
Я знайшов людину
Ех...
Поглядом лоскоче,
Запалила щоки…
Що ті дні і ночі,
Що ті мої роки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777421
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 17.02.2018
ЛІСОВИЙ СУМ
Є загадкова вілла лісова!
Де все, мов казка, дерева й трава…
Вона стоїть окремішно у лісі –
Там чутно схлипи Мавчиної пісні…
Співає листя шелестом своїм:
Як не судилося зійтись нещасним їм…
Про те, що у кохання скорбні очі…
Що мрії обернулись в поторочі…
Іде до лісу дівчина, сюди,
Де парубка зустріла край води,
Де грає від для неї на сопілці,
На зрубаній колись вербовій гілці…
Проте мелодія недовгою була,
Хоча зворушити могла би і орла…
Зненацька парубок ті трелі перервав,
Бо присуд – іншу полюбити – мав…
А дівчини душа – навік лишилась в лісі…
Співає тут закоханим свою скорботну пісню
Про парубка з блакитними очами,
Що тінню тут з’являється ночами…
І так чарівно, ніжно, мов у сні,
Беруть за душу в лісі ті пісні –
Цілющим подихом квітучої весни,
Тужливим шепотом листочків восени…
Там плач дощу за леготом ясним
І сльози Мавки за коханням неземним…
Ви були там, де гомін лісовий?
Не гомін, власне, - схлип пісень живий…
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777382
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 17.02.2018
***
Танцюють зорі місячну сонату.
Кружляє сніг і сипле звідусіль.
П'янію від твого я аромату,
На цьому маскараді від усіх –
Ти краща, королева і богиня,
Навіяних вітрів солодкий бриз,
Твоя краса – божественне творіння –
Врізається у серце, ніби спис.
Віддайся ти мені у цьому танці!
В мелодії звучать серцебиття.
О хто ти – незнайомко, що у масці?
Зачарувала вальсом почуття.
Останні ноти, опадають маски.
Вона зникає в мерехтінні свіч.
Це сон? Чи це історія із казки?
Я завжди пам'ятатиму цю ніч...
***
Тремтить душа у вирі маскараду,
Болюче-вільна, дика і палка.
Що віднайде – чи жертву чи розраду
У вимірі фантазій і блукань?
Тебе зустріла в образі жагучім,
Глибоку ніч осяяв ти вогнем,
Та ніжний смуток виказали очі.
Під маскою душа ховала щем.
У вальсі захопила нас безодня
Бажань і мрій, помножених на ніч.
Хай будемо разом ми лиш сьогодні,
Закохані, не бачивши облич.
Хвилини танцю пролетіли миттю,
Та раптом маски скинули усі.
Розтала я в пітьмі та оксамиті.
Прощай! Я – муза. Повернусь у сні…
Друга частина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804954
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777407
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 17.02.2018
У крапельках щастя.
Мене доторкнись, приласкай, поцілуй,
До крику і вдиху, і стогону,
Мене ти заповни і завжди святкуй,
Під музику вічного дзвону.
Ти небо, ти море, ти сонце, ти бриз,
Й утіх земних тобі мало,
Ти паж мій. Здійсни незвичайний каприз,
Щоб тіло від щастя вмлівало.
Щоб ніжнії руки до серця дійшли,
І тіло здригалось, в оргазмі,
В вікно нам світили чарівні зірки,
І стогін! І муки!! І спазми!!!
Тіла наші грішні сплелись,
Розтанули в крапельках щастя!
Нам ніч залишила, в дарунок, на біс,
Щоб нас оминули напасті.
Переклад з: Виктория Р
ID: 621856
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777458
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018
Розбудиш мене, чи не схочеш,
Готуєш сніданки, обіди...
Кохаю! Вітрам я шепочу,
Ти милий мені так потрібен...
Як в жовтні промінчик тепла,
Ти пестиш мої ніжно плечі...
Я серце тобі віддала,
І душу за цей дивний вечір...
За твій неповторний сміх,
За ласку твою і сердечність...
Кохаю тебе - це не гріх,
Хоч ціле життя і хоч вічність...
Переклад з: Виктория - Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763384
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777374
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 16.02.2018
«Сумуєш ніч?..
Змарніли крила?..
І все не так, як ти бажав?..
А та сердечна твоя мрія?..
Вона не знає?..Не сказав?..
Як млосно... - пташечка співає!!!
Дивися - сонечко встає…
Зі смутку ледве виринаєш?..
Та то – нічого…Все мине…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777337
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 16.02.2018
Я відшукала наше небо
Серед пустелі самоти…
Чому мовчиш?..
Мабуть,не треба,
Коли запалюють свічки?..
Перегорни назад сторінку…
Не бійся…Більше не болить...
Лише однесенька краплинка
В долоньку скрапує за мить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777315
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 16.02.2018
Сьогодні сама не своя,
Про нашу зустріч волаю...
Потрібна порада твоя,
Без ніжності вся я згораю...
І ласку мені від душі,
А крила для польоту...
Щоб в тиші лиш я і ще ти,
І неба усю позолоту...
Мені б шепотіння вночі,
І губи, із медом, солодкі...
І є вже багато причин,
Щоб ми були завжди поруч...
Переклад з: Виктория - Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769939
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777322
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 16.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2018
А этот маленький оркестрик
Играет снова до утра…
У пульта чувственный маэстро
Ответа ждёт не на слова...
Одним движением растерзает
С волшебной палочкой рука…
Не прикасанием оживляет,
Когда мелодия нежна…
А этот маленький оркестрик
Играет то же,что вчера…
И роза красная прелестна!.. -
С росой живою...И глаза,
Полузакрытые, - пронзают...
Из раскалённой рампы - свет…
И струны...те же обжигают,
Не обрываясь, столько лет…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777185
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Мій крик душі, моя печаль,
Моя біда, що не минеться.
То огортає серце жаль,
То вже терпець от-от урветься.
Де взяти сили для життя?
Як, спотикаючись, не впасти?
Моя опора – це сім'я.
Тут горе є, та є і щастя.
Коли ми всі, коли ми разом,
То легше і біду долати.
І добра чаша переважить,
Лиш щоб терпіння не втрачати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773707
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 15.02.2018
Ну, не меряй Ты счастье вечностью!
Измеряй его вздохом, минутами!
Где-то там, в слепой бесконечности,
Все равно, всё тленом окутано!
Не давай править бал сомнениям-
Позволяй побеждать мечтаниям!
Подари себя упоениям,
Милых радостей очертаниям!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777115
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Как хочется что б было как когда-то –
Ну всё вокруг – дыши, пиши, живи!!!
Вечерний ветерок – дыхание любви!
Как лета хочется,
Ах как же хочется пунцового заката!!!
фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777110
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Я проснулася від любові,
Сни наснилися кольорові.
Як проснулась – всміхається світ,
Я кажу із любов’ю: « Привіт!»
Я йому – аж мільйон цілунків,
Розпочала свій день з малюнків.
Малювала маленьких діток,
Руту-м’яту і ще й любисток.
Коровай малювала з сонця,
Його зайчика – на долонці.
І корівок божих багато,
Ще й весняний танок у свято.
Малювала лелечий політ,
Малювала, як вміла цей світ.
Ви щасливі? – Я дуже рада!
Ще пройдуся казковим садом.
Може я домалюю там щось,
Аби вам усім краще жилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777104
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Изначально бесконечно
Небо надо мной.
Листья падают – не вечны,
Грустно быть листвой.
И в осенней заморочке
Неба и листвы –
Продолжение цепочки:
Вечность, я и Ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777098
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Нема кращого за мого милого,
Я кажу вам і точно це знаю...
Цілувати всього я хотіла би,
А тому, що його я кохаю...
Нема кращого за мого милого,
Він такий на мільйон є один...
Ми є дві половинки й щаслива я,
І за нього віддам все на кін...
Нема кращого за мого милого,
Про такого всім мріять не гріх...
Є до нього стежина і бігла би,
Я готова чекати завжди...
Нема кращого за мого милого,
Я милуюся ним - це святе...
І до серця притисну світлинки я,
Він із розуму зводить мене...
Переклад з: Виктория - Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777126
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018
У день сонячний, ясний,
Зустрілись Зима і Весна,
Всі рідні сіяли від Щастя,
Уперше Ти в гості прийшла.
Як швидко роки пролетіли,
А це, ніби, вчора було,
Дорослі у Тебе вже діти,
І свято знову прийшло.
Я хочу Тебе привітати,
У цей дуже радісний день,
Добро, щоб сиділо у хаті,
Душа, щоб співала пісень.
А ще я Здоров'я бажаю,
В житті не останнє воно,
А ще неземного Кохання,
Сімейне, щоб звилось гніздо.
Був погляд, завжди, веселим,
І кожний сказати, щоб міг,
Тепло Ти приносиш в оселю,
У Щасті живи сотню літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777113
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Осінь залікує душу...
Осінь залікує душу...
Взимку охолонуть почуття!
Все ж весну нову зустіти мушу,
Де бентежні ночі забуття...
Королівна стелить килим стрімко,
Щем шепоче листям золотим!
Знов дощі прорвались рвучко, гірко
Спогадом духмяно-молодим!
Осінь, осінь... літо за горами
Теплих зустрічей крихкий туман...
Квітни й листопадами між нами:
Тільки в серце не впускай обман!
14. 02. 2018 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777049
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Мне привиделась роза из ситца...
Мне привиделась роза из ситца...
Среди тёплых, тенистых ветвей.
А другая, - из шёлка сестрица
Свой душистый роняла елей.
Шаг... тропинкой извилистой, тонкой
В глубину, куда манит так сад!
Смех раскатисто, весело, звонко
Слышен там, где налит виноград.
У беседки две тени струятся...
Кружевами плетут словеса.
Души звёздами буйно искрятся
И блаженно парят в небеса!
14. 02. 2018 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777041
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Нічко, нічко темна, чому ходиш гаєм?
Слухаєш про що ми з милим розмовляєм?
Ген там на місточку,
ген там біля річки,
Цілував миленький
мене ніжно в щічки!
Нічко, нічко темна, він мені до серця.
Пили воду вдвох ми з одного відерця.
Ген там у лісочку,
де смерічок віти,
Сказав, що для нього
я найкраща в світі!
Нічко, нічко темна, ти про все-все знаєш.
Тому ясні зорі в небі розсипаєш.
Як шепталась зірка
й місяць ясний в хмарі,
Сказав мій миленький -
я йому до пари!(2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776990
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 15.02.2018
Коли люблять... Голублять. Це правда.
Коли люблять, то й словом зігріють.
Ніжним поглядом ласку дарують,
і підтримають, і зрозуміють.
Коли люблять, то працею славлять.
Сіють хліб, бороздять світ морями.
Сад плекають, чи зводять будинки,
прокидаючись із солов'ями.
Коли люблять... пишаються словом,
колискові на рідній співають.
Своїх діток, ще зовсім маленьких,
землю рідну любити навчають.
Час такий? Розбрелися по світу?
Дорікати не стану нікому.
Де б не був ти, як доля б не склалась,
та завжди повертаймось додому.
І молімося, щоб Україні
Бог послав вже щасливої долі.
Щоб рум'янилась в гроні калина,
золотилося жито у полі.
Щоб цвіли під вікном чорнобривці,
дзвінким сміхом наповнилась хата.
Гріла душу всім пісня весела,
повертались в гніздо ластів'ята.
Коли люблять... Голублять. Це правда.
Коли люблять, то й словом зігріють.
Ніжним поглядом ласку дарують,
і підтримають, і зрозуміють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776984
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Вінниця - місто чарівне.
Я тихою ходою, сам Вишенькою йду,
Всі ці рядки співаю, тихенько на ходу.
Бо дороге і для мене, місто це, й тому,
Низесенько вклонитись, так хочеться йому.
Приспів: Вінниця, Вінниця – місто чарівне,
Вінниця, Вінниця - місто жде мене.
Вінниця, Вінниця – любий серцю край,
Вінниця, Вінниця – мене не забувай.
Місто гарне над Бугом, ти Поділля – краса,
Мов тебе умиває найчистіша роса.
Твої люди привітні і такі молоді,
Мені здаються такими, як вчивсь, я тоді.
Приспів: Вінниця, Вінниця – місто чарівне,
Вінниця, Вінниця – місто жде мене.
Вінниця, Вінниця – любий серцю край,
Вінниця, Вінниця – мене не забувай.
Тут пройшла моя юність, тут і долю зустрів,
І у мене, для тебе, є немало, тих слів.
Інститут тут закінчив, тут я мріяв, любив,
І своїх, друзів – братів, я тобі залишив.
Приспів: Вінниця, Вінниця – місто чарівне,
Вінниця, Вінниця – місто жде мене.
Вінниця, Вінниця – любий серцю край,
Вінниця, Вінниця – мене не забувай.
17.11 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776426
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Купідон нам поцілив у серце,
І примусив шалено їх битись,
Твої очі, як два... озерця,
Я хотів би у них утопитись.
Я хотів би на руки підняти,
І понести в Країну Кохання,
Помолімось же Богу і щиро,
Щоб здійснились всі наші бажання.
Валентина, звичайно ж, попросим,
Хай єднає серця небайдужі,
І, зоравши життєвеє поле,
Засіває добром наші душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776978
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Где моё очарование
Пролетевших лет?
Всё ушло в воспоминание,
Всё ушло – возврата нет!
Ни стихов, ни дел прекрасных
Оглянусь – не нахожу,
Только мучаюсь, напрасно,
По земле хожу.
Храм Великого Творенья
Не построил я:
Не хватило вдохновенья,
Может – знания…
Вдруг возьми, детей веселье!
Слышу: « Пап!» - зовут.
Прочь! Дрянное настроение!
Я опять живу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670826
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 14.02.2018
Руки обнаженной касаясь случайно
И близость твою ощутив на миг,
В срывающем вальсе закружится тайна,
И сказочным станет знакомый лик.
Сотрутся давно надоевшие лица,
В картинах заменят владельцев рам,
И в зАмок любви этот мир превратится,-
Зачем поклоняться иным мирам?
И, падая в пропасть беспечных желаний,
Познав совершенство и хаос, пусть
В срывающем вальсе закружится тайна,
Забытая тайна и тайная грусть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776904
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 14.02.2018
[b][i][color="#aa00ff"]Ким ти посланий, хто ти є?
Я не можу ніяк збагнути...
Світлим сонцем в життя моє
Ти прийшов. І вже не забути
Ніжний голос і щирий сміх,
А сьогодні відкрити мушу
Таємницю, щоб ти зберіг -
Я закохана в твою душу!
Двох сердець перестук дзвінкий
Я неспокій чекання знаю...
Ким ти посланий, хто такий?
Досі відповіді шукаю...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776893
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Оце й усе… скінчився снігопад –
В далеких горах проростає рута.
Вчорашнє «ми» закладено в ломбард,
Давно знецінене, немов гірка отрута.
Це був лиш сон, короткий дивний сон.
Де ти – наснага, я – твої бажання.
Ти обирав про всяк… під свій фасон,
І перестигле залишив мовчання.
Чому ж блукаєш в лабіринтах снів?
Шукаєш зелен-руту невідому.
Сезон дощів… забракло сонця й слів…
… оце й по всьому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776849
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 14.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2018
Усе в житті своє джерельце має:
З любові проростає лиш любов,
Високий дух на подвиг піднімає,
Із ним ніхто ще не ставав рабом!
Земля також народжує зернину,
Коли води нап’ється і тепла,
Й коли пошле їй небо світлу днину,
Й любов’ю щоб людина полила.
Любов’ю дише і поета ліра,
І мати, що виношує дитя,
Любов щедріше щастя людям міря
Й знайти допомагає сенс буття.
Тільки б любові не було замало,
Бо міра їй – у кожного своя,
Вона й родинне щастя теж тримає,
Коли із неї проросте сім’я.
Непросто сад любові посадити,
А ще складніше виростить його,
Коли, крім двох, зростають їхні діти,
Горніть же їх до саду до свого!
9.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776847
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Экспромт
Это сердце птицей бьётся
Под рубахой и ребром… -
Чисто-белая страница
Расцарапана пером…
Постучит в окно синица,
Накормлю опять зерном…
И водички дам напиться…
И - оставлю (на потом)…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776828
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Сл. та муз. Н.Башинської
Аранжування Б. Попова
Пісню веселу ми заспіваємо
і посміхнемось.
Бо українцями, знають у світі,
всі ми зовемось.
Ми українці! Ми українці!
Щасливі діти.
Вмієм сміятись. Вмієм радіти.
Вмієм дружити.(2р.)
Ми українці - славнії діти,
козацького роду.
Якому в світі, всі добре знають,
нема переводу.
Ми українці! Ми українці!
Щасливі діти.
Вмієм сміятись. Вмієм радіти.
Вмієм дружити.(2р.)
Глянь, розцвітає під небом синім
наша країна.
Може пишатися донькою й сином
кожна родина.
Ми українці! Ми українці!
Щасливі діти.
Вмієм сміятись. Вмієм радіти.
Вмієм дружити.(2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776792
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Лежать пожовклі фота і листи,
А в них – життя – скупий автограф долі –
Якесь із них не встигло й розцвісти,
Чиєсь же перейшло життєве поле.
І не букетом, а снопом думки:
Життя, шо ж робиш ти із нами:
То плину тихого наповнені роки,
То розженуться швидко, мов цунамі?
І знову думка час переганя:
Нема життя без мук, випробування,
Й для кожних ніг своя лише стерня,
І висота в життєвому змаганні.
9.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776845
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Лежать пожовклі фота і листи,
А в них – життя – скупий автограф долі –
Якесь із них не встигло й розцвісти,
Чиєсь же перейшло життєве поле.
І не букетом, а снопом думки:
Життя, шо ж робиш ти із нами:
То плину тихого наповнені роки,
То розженуться швидко, мов цунамі?
І знову думка час переганя:
Нема життя без мук, випробування,
Й для кожних ніг своя лише стерня,
І висота в життєвому змаганні.
9.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776845
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 14.02.2018
Чи чує Він, коли молюся я?
Коли схиляю стомлені коліна,
Коли моя знеможена душа
З моїх грудей в блакитне небо лине?
Коли від відчаю стурбовано кричу
Чому мовчить? Чи не достатній відчай?
Чи я свій хрест по іншому несу?
У цім житті в далеке потойбіччя.
Чи може я не правильно молюсь
По іншому, не так, або ж замало?
Не ті слова у речення чомусь
В молитву ту схвильовано складаю?
Не так, мабуть, схиляюсь до землі,
Відкрити серце певно щось бракує.
Тому, мабуть, розп’ятий на хресті
Таких, як я, неправильних не чує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744691
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 14.02.2018
Душа поета, це щось особливе,
Часом емоції сягають через край,
Почнеш писати, а чи вийде?
Не знаєш. Просто душу виливай.
Та й Муза Пані норовлива,
Ніколи не приходить під заказ,
І зна вона щось дуже особливе,
Бо без натхнення не напишеш і рядка.
А вірш, який вже вийде, не загадуй,
Весняним цвітом може все залить,
Якщо ж у серці є образа,
Мелодія сумна тоді бринить.
21.01.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776629
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Прочитаешь мои письма,
Схорони их от огня… -
Станут жёлтые,как листья,
Вспомнишь с нежностью тогда…
Нелегко даётся рифма
И лиричная строка,
А сотрёшь случайно числа…
Даты памятны всегда…
Кружевное слов монисто
Собирают неспроста…
Мои письма – словно листья…
И душевные…Пока…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776756
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Якщо хочеш любити- люби,
Якщо ні, то візьми й відпусти,
Вічним птахом, тим чистим крилом,
Білим снігом за світлим вікном.
Якщо хочеш кохати- кохай,
Лиш єдиному серце віддай,
А як ні, то тихенько піди,
Залишаючи чисті сліди.
Є бажання повірити- вір,
Не впинається в душу хай звір,
Не образою ж жити повік,
Хтось простив і тебе, а це лік.
Якщо хочеш простити- прости,
За плечима спали лже- мости,
Твоя віра сильніша від зла,
Ти зумієш, бо правду знайшла.
Зупинися на мить- бо не сон,
Твоє щастя хтось ставить на "кін".
Ти зумієш кохати й любить,
Ти зумієш простити тай жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776646
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Серед тисяч життєвих доріг
Вибираємо тільки одну,
Залишаючи отчий поріг,
Йдем «у люди» життя щоб збагнуть.
І молитва матусі жива
Поспішає за нами услід.
Вона здатна творити дива –
Прихиляє до ніг цілий світ.
Щоб стежина рівніша була,
Пам'ятаймо про отчий поріг,
Жінку, котра усе віддала,
І себе, щоб Господь уберіг.
11.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776583
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Згадала... Знову я згадала. "Ми - українці!" - я співала
в своїм дитинстві. В тім раю є молоді татусь і мама.
Мене навчали: "Пам'ятай! Найкращий в світі - рідний край."
Світились зорями там ночі, а в неба... сині-сині очі.
Там ранок роси розсипав, як стрічка - річка поміж трав.
В святкових сукнях там берізки, хмарина заплітає кіски.
А дзвінко як весна співала... із вітром часто прилітала
я в день сьогоднішній. Настав... Цей день уже настав.
"Ми - українці!" - нагадав.
Сьогодні тут наші внучата... в них молоді матуся й тато.
Світяться зорями тут ночі, а в неба... сині-сині очі.
Тут ранок роси розсипає, і хвилями тут річка грає.
Берізки тут ростуть в діброві, в хмарини стрічки кольорові.
"Ми - українці!" - знов співаєм.
Найкращий рідний край! - всі знаєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776787
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Сьогодні ти є ніби на коні,
Здається вже не скинуть з нього,
Та пригадай, що було у життті,
Ніколи не кажи ніколи.
На місце слабшого ти часом стань,
Його очима подивись навколо,
Не ігноруй, здобутих, нових знань,
Ніколи не кажи ніколи.
Невдачі є у кожного в житті,
Впадеш на дно, не видно вже нічого,
Ти поміч друга з радістю прийми,
Ніколи не кажи ніколи.
Буває хтось образив, чи ще гірш,
Буває болю хтось завдасть тяжкого,
Ти зраду від помилки відрізни,
Ніколи не кажи ніколи.
Всі помиляються, помилишся і ти,
Важкий бо вибір, як ніколи,
Та тільки висновки ти правильні зроби,
Ніколи не кажи ніколи.
Якщо образиш ти колись,
Чи ненароком, а чи може і свідомо,
Прощення попроси і повинись,
Ніколи не кажи ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772838
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 13.02.2018
А нічка із білого ситцю,
Горять, на ялинці, вогні...
Під місяцем сніг все іскриться,
І очі навпроти твої.
Про ніжність душі й твого тіла,
І блиск ароматних свічок...
Хурделиця, щастям, співала,
Гарячих емоцій ковток...
Клітинкою кожною шкіри,
Вдихнути не раз і не два...
Вдихаю тебе і хмелію,
Ковтаю твої я слова...
І наші, щасливі, обличчя,
Пашать від шаленого бігу.
А нічка із білого ситцю,
Засипана клаптями снігу...
Переклад з: Виктория - Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771959
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776791
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Звичайна жінка, між людьми,
Не визнаю я маски.
Колись помру я у вогні-
Через надмірні ласки...
Від ніжності і слів твоїх,
Я в небесах літаю...
Тепло і радість в нас на двох,
І щастя незрівнянне!
А раптом, смуток у душі,
Кипить життя всерівно!
З коханим, рай і в курені!
Цілком із цим я згідна.
Переклад з: Виктория-Р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776755
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776775
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Ты вернёшься за советом...
Или - просто вспомнить дом...
Будет много-много света...
Или...темень за окном...
Когда осень… или летом...
Когда - белая зима...
Возвратишься за ответом…
Я почувствую - когда…
Всё быстрее сердце мчится…
Но - неведомо куда…
Пусть с тобою не случится
Даже малая беда…
Пусть с тобою будет солнце
И полярная звезда…
Ты однажды в то оконце
Постучишься, как тогда…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776608
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинськоі
Аранжування Б. Попова
Нам школа відчиняє всім двері щоранку.
До неї поспішає Оленка й Романко,
Наталочка, Сергійко, Галинка і Андрій.
А схожа наша школа на справжній рій.
В рідній школі ми одна сім'я.
Школо рідна, люблю тебе я!(2р.)
Тут добре разом бути у будні і в свято,
Навчаємось дружити і світ пізнавати.
Хороший в нас директор, багато вчителів,
А схожа наша школа на справжній рій.
В рідній школі ми одна сім'я.
Школо рідна, люблю тебе я!(2р.)
Нам школа відчиняє всім двері щоранку.
До неї поспішає Оленка й Романко,
Наталочка, Сергійко, Галинка і Андрій,
А схожа наша школа на справжній рій.
В рідній школі ми одна сім'я.
Школо рідна, люблю тебе я!(2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776566
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
Все, що маю в душі, все, чим серце багате,
Я тобі принесу і до ніг покладу.
Моїх дум пелену, мої радощі й втрати
І тебе від біди відведу.
В очі гляну твої, як у небо зористе.
Рву струну за струною, а пісні нема.
Покотилося долі сльозами намисто,-
Інший, люба, тебе обійма.
Все по-божому є: горе ходить за щастям,
Квітка в полі цвіте, при дорозі бур`ян.
Де ж те місце моє серед кривди й напасті,
Чи в очах розійшлось, мов туман?
Я не хочу тобі, тії долі бажати,-
Знову квітку шукаю, по полю бреду.
Все, що маю в душі, все, чим серце багате,
Я тобі принесу і до ніг покладу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776432
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 12.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2018
Людська душа коли сфальшивить,
Страждає, плаче, їй – болить,
Й коли їй шансів не лишили
Вину спокутувать колись.
Людська душа завжди від Бога,
Безмежно добра і проста,
Чужий болить їй біль-тривога.
Коли ж дитина підроста
Й пірнає в світ цей, дикий, грішний,
Немає спокою душі –
Хворіє заздрощами, грішми,
І рідні вже стають чужі .
Тоді темніє світла днина,
Ні друзів, ні товаришів…
У світі, знай, ти є людина –
Не дай хворіть своїй душі!
10.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776351
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Дивний сон мені приснився... В синім небі голуб вився.
Потім чула голос. Сильний! Він витав, як птах той вільний.
Я спитала: - Скільки ж треба?..
- Є у тому ще потреба.
Попросила: - То дай сили!
- Сила є.
- То дай уміння!
- Вміння є. Треба терпіння.
- Скільки ж можна?!. Дай нам знати.
- Щоб навчились шанувати. Щоб навчились цінувати.
Дав усього вам багато... і на будень, і на свято.
- Поможи...
- Я разом з вами плачу гіркими сльозами.
- Зупини!
- Ще прийде час. Цінувати вчаться й вас. За уміння,
за терпіння, за відвагу вашу й силу. За молитву вашу щиру.
Поклоніться, як один, і розсіється той дим. Розійдуться темні
хмари. Зійде сонце... День засяє...
Скільки ж можна всім нам спати? Скільки можна
нарікати?
А чи любимо, як треба?.. Якщо в цьому є потреба?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776315
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Наповнене сонцем пісенних мотивів по вінця,
Не стримує серце стрімкого приходу весни.
Емоцій бурулька, теплом оповита, сльозиться –
Натхненням звучать краплепади на всі голоси.
Бубнявіють мрії. От-от і розпустяться крила –
Блакить залоскоче політ гостроверхих чуттів.
Підсніжним бажанням рости опиратись несила –
Вирівнює спину промінчик яскравий в стеблі.
Погоже всміхається небо мелодіям серця –
Простори свої відкриває для щирих зізнань.
Любов’ю душа на звучання весняні озветься –
Стирає наснага в польоті невидиму грань.
Свобода – найбільшого щастя означення вірне.
Для розмаху простір безмежний – живе полотно.
Весни відчуття – нотностаннословеснокартинне:
У люті морози хай гріє крилатих воно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776335
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
- А шо, війна?
- Та, просто постріляти,
як горобців в зеленому садку.
- Мій батько воював
з фашистом клятим,
а це чого звелися на брідку?
- Не знаю, кажуть, що бандери,
що берці нікуди дівать.
Батьки мої давно вже вмерли,
нас не навчили воювать.
- Ото біда, та вістря в землю,
пішли в кав*ярню пиво пить!
Я, брате, все в тобі пріємлю.
Жив*ємо, може, відболить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776377
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Життя іде… Днів череда,
Проходять тижні, місяці.
Спливає час, немов вода,
Сліди карбує на лиці.
А ще на серці і в душі
Сліди лишаються життя.
Були падіння, віражі,
Жалю немає, каяття.
Минуле в згадках ожива,
Такі чарівні в нас думки.
Але без нас живуть слова,
Думками вписані в рядки.
08.04.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776301
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Втрачає сніг одежу з мельхіору,
Сліди лиш акварельні світло-сірі.
Гармонія в повітрі Піфагора,
І гама почуттів у повній мірі.
І незабутній спогад про цілунки,
Про подих, що торкався ніжно тіла.
Виводив ти любові візерунки,
А я, мов сонечко, тобі світила.
Бо тільки ти умів отак кохати,
Щоби душа в душі палахкотіла.
Напою присмак із п*янкої м*яти
ЗалИшився до цього часу, милий.
Втрачає сніг одежу мельхіору,
Лиш Viber нас єднає ниттю знову.
Весна спішить, гармонії опора,
Торкається теплом твій дотик слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775244
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Літа у сиві кучері вдяглись,
У молодість давно забута стежка…
Не той політ, як то було колись,
І на обличчі вицвілі мережки.
Щоразу на лелечому крилі
Моя весна й до мене прилітала,
Тривожна трохи й радісна мені,
Коли на мир надії повертала.
Й на те, що скоро скінчиться війна,
Й сини живі повернуться додому,
А молода заквітчана весна
Поверне землю у старих кордонах.
7.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776175
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Сонячний промінчик
Завітав у хату,
Скочив на ослінчик,
Освітив кімнату.
Золотим зайчатком
Розпочав стрибати,
Бавився з дитятком —
Спробуй наздогнати!
Настонька маленька
Спритно доганяла,
Розтулила жменьки,
Але не впіймала.
На велике диво,
Вислизнув з кімнати
І побіг сяйливо
День новий вітати!
10/02/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776308
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Вже відчуваю… чую Качу,
Складаю з нею мирову.
Отож, я звідти вже побачу,
Мою Україну... - нову.
Озвуся звідти соловейком,
Як жайвір високо здіймусь.
І хоч я буду… там далеко,
Украйні любій поклонюсь.
Повернуть внуки гідну славу,
Боги окреслять нову путь.
Все, що належить їм по праву,
Чужинці більше не вкрадуть.
Розтане сніг й весна прибуде,
Лежить в мелодіях мотив.
Мене ж Украйна, не забуде,
Їй в віршах душу залишив.
Любов безмежну словом пишу,
Нехай зігріє вас в грозу.
Що не розтрачу... заколишу,
Й світами... вдалеч понесу.
Допоки ж зайди в Україні,
Допоки все лише ж.дам.
Сам не піду до далечіні,
Нехай не спиться ворогам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776203
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Помолюсь за Україну, бо це рідна є земля.
За колосся житнє в полі і за пісню солов'я.
За родину свою славну і за друзів помолюсь.
І в пошані перед Богом низько-низько поклонюсь.
Дай, Боже, мудрості й сили!
Прийми, наш Боже, молитви щирі.
Щоб вистоять мужньо в похмурі ці дні.
І щастю радіти на рідній землі.
Щоб вистоять мужньо в похмурі ці дні.
І щастю радіти на рідній землі!
Тут калина в пишнім гроні низько гнеться до землі.
А над гаєм, веселковим, ген кружляють журавлі.
У стрімких гірських потоках небо світиться ясне.
Ця земля у нас єдина,як те сонце, золоте.
Дай, Боже, мудрості й сили!
Прийми, наш Боже, молитви щирі.
Щоб вистоять мужньо в похмурі ці дні.
І щастю радіти на рідній землі.
Щоб вистоять мужньо в похмурі ці дні.
І щастю радіти на рідній землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776189
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Я Вовк, а ти зробила Хаскі,
Погас з тобою в мені дикий звір,
Домашнім став я, від твоєї ласки,
Я правду кажу, ти мені повір.
З тобою я вогню вже не боюся,
І не страшні мені червоні прапорці,
Можливо навіть в клітці опинюся,
А може буду вити на ланці,
Мене до тебе тягне без причини,
Біжу із лісу тихо у твій сад,
Я в нім не чую запах мертвечини,
А тільки твого тіла аромат.
І знов до мене ти така ласкава,
Що пропадає в мені вовча лють
На мене вже готується облава
Така в усьому є жіноча суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674761
дата надходження 27.06.2016
дата закладки 11.02.2018
Десь загубились наші всі листи,
І незвучить для нас весела нота,
Давно розведені улюблені мости,
З тобою ми розірвана банкнота,
Нагадуєш незіграний акорд,
Вредливу та розпещену дитину,
Важкий і нерозгаданий кросворд,
Красиву незакінчину картину,
Я шаленів від тебе і весни,
Твоя була занижена оцінка,
Вже не приходь до мене, в мої сни,
Ти вирвана з щоденника сторінка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679537
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 11.02.2018
Сльозою радості і світлої печалі
Зустрілось нам кохання на путі,
Незвідане ще досі й величаве, –
Таке, яке буває раз в житті.
Немов осінню, тепло-ніжну казку,
П’ємо удвох цей трунок чарівний,
Де все переплелось: і сивина, і ласка,
І почуття невинної вини.
Обличчя наші в вишиванках долі,
В очах – небесно-світла голубінь,
І вже душа не проситься на волю,
Бо віддалася повністю тобі.
Тікають сни у щастя позолоті,
Їм поміститись важко у душі,
А ми удвох над вічностю в польоті
Й вогонь кохання ллється у вірші.
6.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776174
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018
Экспромт
Покинули тревоги,
Куда-то делась боль…
На раны недотроги
Не рассыпали соль…
Зимы чуток осталось:
Каких-то пару дней…
Вчера (не показалось) –
Мелодией капель…
Тепло внутри родилось
Приятнее огня…
Наверное,влюбилась…
Нечаянно она…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776193
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018
[i] Бува, настає мить, коли розмова
з нащадками набуває
особливого
змісту...[/i]
[youtube]https://youtu.be/qb4b0ERq19M[/youtube]
[i][b][color="#074a61"]Настав той час, що треба естафету
комусь з рідні нехибне переддать,
не лише вміння й задуми поета,
але й усю,
що маю, благодать.
Щоб все, що коренем проникло в душу,
у новій гілочці, як даність, проросло...
Які слова знайти ще маю й мушу,
щоб прищепить
життєве ремесло?..
Бо ж не хотілося б, щоб дріб’язковість
над всім, що вище, прикро брала верх.
Розгледіти б правдивість і казковість,
щоб глузд
здоровий раптом не пришерх.
Щоб мудрості хватило в лихоліття
добро від зла гапевне відрізнить,
щоб квіточки єднались у суцвіття –
єднала душі
зв'язувальна нить.
Щоб, все життя молившись, пам’ятати
своє коріння й рідне джерело,
що б'є від прадіда... І рідну хату,
що виглядати
вийшла за село...
...А ще... Щоб в нас нащадджувались діти,
доконче знать, де сіяти зернят,
щоб свято мати… Ніде правди діти –
ми гідні
і варті всі родинних свят.
[/color][/b]
02.02.2018,
Кельн, ФНР
На власній світлині: "лапка" 6-місяної
внучки Hanna-Mari в "лапищі" автора.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774664
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 10.02.2018
[i]Уж сколько лет все неизменно
Уж сколько раз сложилось так
Что лишь в души глубинах вера
Не превратилась еще в прах
Мы продолжаем эту повесть
В сюжет вплетая свою жизнь
Пусть не всегда творя на совесть
Но так желая видеть высь
Судя чужие слов узоры
В них находя что-то не то
Порой устраивая ссоры
И не жалея на потом
Вот так проходит наше время
Не за горами эпилог...
Ни просьбам, ни мольбам не внемля
Наш закрывается полог.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763909
дата надходження 04.12.2017
дата закладки 10.02.2018
Шепоче вітер до калини:
Поглянь, які у нас бійці,
Стоять і вдень, і ніч - є сили,
Щоб Україну зберегти.
Шепоче вітер до тополі:
Поглянь, які дівчата в нас,
Допомогають бравим хлопцям
В тяжкий для України час.
Шепоче вітер до берези:
Поглянь, яка у нас земля,
На ній ростуть хоробрі діти
З любов'ю в серці до життя.
Відповіли дерева вітру
Разом одні і ті ж слова:
Усе це наша Україна -
Велика, мужня, чарівна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775731
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 10.02.2018
Карпатський край
Карпатський край – мольфар мій дивовижний,
Він для душі такий близький і ніжний…
Мелодією незбагненної краси
Нам заворожує серця на всі часи!
Його пейзажі – мов Творця малюнок,
Краси і чистоти живильний трунок…
Як туга підніме в душі повіки,
Озон Карпат – найкращі в світі ліки…
І сум, як сніг, розтане по весні,
Вбереться край в узори неземні,
Постелять полонини зелен-килим…
Хіба тоді ми розминемся з милим?
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776148
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Дощик капає на хати,
Заховавсь Барбос кудлатий.
З ним сховались каченятка,
Не намочить дощик лапки.(2р.)
Кап-кап! Кап-кап!
Кап-кап! Кап!
Не намочить дощик лап.(2р.)
І радіє пес кудлатий,
що й у нього сухі лапи.
Пересидить дощ у буді,
по калюжах бігать буде.(2р.)
Кап-кап! Кап-кап!
Кап-кап! Кап!
Доганятиме каченят.(2р.)
Дощик капає на хати,
Заховавсь Барбос кудлатий.
З ним сховались каченятка,
Не намочить дощик лапки.(2р.)
Кап-кап! Кап-кап!
Кап-кап! Кап!
Не намочить дощик лап.(3р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776018
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 10.02.2018
[i]Взмах крыл ночного мотылька
Рождает ураган эмоций
По мне скользит твоя рука
И этот мир наш, очень плотский
Вермут в бокалах, нагота…
Что-то подвластно только ночи
Она сжигает нас дотла
Как не пытались мы пророчить
Лишь запах кофе поутру
И теплые слова записки
Отложат временно игру
Сердец неимоверно близких.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767802
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 10.02.2018
Я не скажу, що я ревную,
Ти сам відчуєш, та нехай...
Я за тобою зараз так сумую,
У просторі порожньому шукаю...
Я не скажу, що я ревную,
В твоїм мовчанні відповідь одна...
За часом, втраченим, шкодую,
Тобі ж я вірність берегла...
Я не скажу, що я ревную,
Усе це зараз ні при чому...
Напевно ти знайшов другую?
Молодшу, кращу, більш чуттеву...
Я не скажу, що я ревную,
Твої ослабли почуття...
На тебе я не претендую,
Якщо до інших ти гаразд...
Переклад з: Виктория-Р http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775996
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776046
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 10.02.2018
В февральский дождь
Зима "скучает" без дождя,
Земле не нравится вода.
Земле под снегом лучше быть,
Чем снег и лужи замесить.
Душе не нравится война.
Но вот деваться ей куда?
Войну же кто-то замесил,
Чтоб словно в лужу угодил.
Не первый год, не первый век
У выбора вновь человек.
Кому-то горе и беда,
Кому-то словно мать родна.
Ведь сам не стрельнет автомат,
Пока он будет отдыхать.
Причины долго создают,
Отмашку сразу не дают.
И вот уже как снежный ком
-Переплетается всё в нём.
Семья,политика,друзья,
Работа,пенсия,волна.
Дают квадратное катать,
А круглое спиной таскать.
Законы с каждым днём честней,
А жить становится трудней.
На "тыщу" пенсии никак
Нельзя не жить ,не умирать.
Да и на две нельзя никак
Себя счастливыми назвать.
Кому-то голод и война,
Кому-то бизнес и дела,
Кому-то не на что прожить,
Кому-то миллиард учить. (1)
И вроде честно всё кругом, (2)
Но держат словно за "лохов"...
Земле не нравится война.
Но вот деваться Ей куда?
(1)-теория Золотого миллиарда.
Оставить на Планете миллиард
и потом их учить как жить.
(2)-кругом на всей Планете.
04.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775320
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 09.02.2018
Я снова стану черной кошкой
Скользящей в темноте ночной
С которой, потеряв контроль,
Охота поиграть немножко
Без взгляда в стекла прошлых грез
Без лишних слов и сожалений
Без теней собственных сомнений
И боли не пролитых слез
Все будет так, как в первый раз
Свечам не гаснуть до рассвета
И больше никаких запретов
У этой ночи нет для нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764123
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 09.02.2018
Цей день осінній. Небо в хмарах
І тільки сонця теплий дим.
У серці знову літа спалах,
Кохання ніжність. І я з ним
До неба погляд підіймаю,
Красу буття в нім відчуваю.
Зі мною ти і чітко бачу,
Що пронесу крізь все життя
Я світлої любові вдачу.
Нехай захмарить вітер долю,
Тепло душі зігріє всіх.
Кохання диво подарує
Омріяний дитячий сміх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776007
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 09.02.2018
И - рассеялись тревоги...
Спало - марево тоски...
Только душу недотроги
Растерзали на куски…
За то небо (над дорогой)…
За дыханье - у щеки…
За елей, пьянящий, кожи
Между холмиков груди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775962
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 09.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2018
ВЕСНА БУЯЛА КОЛЬОРАМИ
Весна буяла кольорами,
Мереживами сяяла над нами …
Зірницями яскравими сріблистими…
Світила в душі з помислами чистими
Хмеліла пристрастей завія…
В гаю - бентежні співи соловія…
Як червоніла на губах у нас ожина…
Ой, заблукала з нами молода стежина…
Йдемо – у ніч… Зітхання в унісон…
А десь ледь чутно тихий вальс-бостон…
Йдемо крізь ніч. А в унісон - зітхання.
Закоханих зустріне нас світання!
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775866
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 09.02.2018
Пошана тому хто, як корінь вгризався,
Пошана тому хто, як стриж не ламався.
Хто в йоту хоча би на мить поступався,
рабом і холопом в віках залишався.
Лиш той хто, як лев і слабий опирався,
до самих висот той, як Сокіл здіймався.
Коли ж він, як птаха в польоті, тримався,
Собою по праву народ той пишався.
І навіть хто падав та все ж піднімався,
Народ той заслужено в славі купався.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775903
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 09.02.2018
Трепет порвёт тишину -
С чувством адажио звуки…
Тянутся души к огню,
Словно озябшие руки…
За фейерверком любви
Время приходит расплаты…
Не объявляя войны…
Шрам,оставляя,заплатой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775910
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 09.02.2018
Чи можна не любить своїх дітей,
Яких зачав у обіймах любові?..
Ця розповідь моя саме про те,
Хоч швидше це гірка життєва сповідь.
Вона його кохала, як ніхто,
Й вогнем палало особливим серце,
Не хизувалась, а жила з хрестом.
Та з долею зустрілася у герці.
Були вони з коханим молоді
І щирою любов’ю одержимі.
Здавалося, й Всевишній їм радів –
Бо щастя слав закоханим стежину.
Воно ж їм посміхнулося обом
Тай полетіло ластівкою в безвість,
Лишивши їм на двох одну любов.
І потекли струмочком їхні весни.
З кохання того народився син –
Такий до болю бажаний синочок .
Доволі в нім і розуму, й краси,
Міцним зростав, неначе той дубочок.
Літа майнули в віковічну даль,
Міцніли крила синові щоднини...
Татусь усе, що мав, йому віддав.
Душі не чула й мати у дитині.
За полудень поквапились літа,
Батьки обоє в інеї, у сивім,
Та в погляд попросилася сльота,
Адже чужими стали вони з сином.
Його ж чекали вранці і удень,
Молитву щиру Богу посилали.
Було, почують щось через людей
Й серця тоді, немов вогнем палали.
То п’ють гірку розлуку, мов полин,
І батько, й мати (син не каже очі)…
В запої то невісточка, то син…
Тікають дні. Безсонні мучать ночі…
Та батьківська любов сліпа завжди,
Навіть тоді, коли розчарування
Їм душі роз’їдає, ніби дим,
Любов жива, бо син – то плід кохання.
Не можна не любить своїх дітей!..
16.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775810
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 09.02.2018
Літаю я, чи повзаю, чи йду.
На потяги сідаю чи йду пішки.
Чи роблю щось у власному садУ,
Чи в Попелюшки крАду всі горішки.
Чи мию посуд, витираю пил.
Чи на роботу просто я збираюсь.
Сама зрізаю пір'я власних крил,
І зі слізьми від болю посміхаюсь.
Чи спатоньки лягаю, чи встаю,
Чи пишу щось, чи роблю все як треба.
Зрізаю квіти в власному раю.
Ніхто мене не любить так як небо...
Як зорі... Де злечу я коли небудь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775406
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 08.02.2018
Хризантемы под снегом. Коснись – разобьются,
Разлетятся осколками, в глаз попадут.
На снега удивлённые слёзы прольются
И замёрзнут, и те же снега заметут…
Ты отыщешь застывшие льдинки желаний,
Прикоснёшься губами – слеза по щеке
От любви, от сжигающих душу признаний,
И цветок хризантемы в озябшей руке.
Не пугайся ветров, заползающих в душу,
Не страшись одиночества в зимнем саду.
Я приду и застывшую сказку нарушу,
Отогрев твои пальцы, и снова уйду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775782
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018
Спить наша киця, за день натомилась.
Спи, моя рідная! Спи.
Спить моя киценька, хвостиком вкрилась.
Сняться солодкі їй сни.
Бачить, напевно, як сонечко сходить.
Квітка в саду розцвіла.
Сниться, як весело бджілка літає.
Яблунька квітне... Весна!
Хай ще хурделиця сіється снігом.
Тепло тут киці моїй.
Спить моя киценька, хвостиком вкрилась.
Добре зі мною тут їй.
А як прокинеться... дам їй сметанки.
Рибки попросить сама.
Ще й покатаю на саночках зранку.
Сніжна надворі зима!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775576
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 08.02.2018
С томиком Блока...
С томиком Блока в уютной гостинной
Выпью душистого чаю с тобой!
С этой блаженной строфою невинной
Столько приятных мгновений, друг мой!
В старенькой книге скромно роятся
Отблески чести, изящность пера!
Мысли буяют, а рифмы клубятся...
С капелькой грусти, слезой серебра...
Услан тернистым венком путь Поэту...
Не новизна, - просто данность эпох!
Только поём мы во здравье сонету:
Браво! Виват! Где не слышен наш вздох...
30. 01. 2018 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775629
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 08.02.2018
Одну монетку - палачу…
И это сделает не больно …
Тогда и я не закричу…
Всё будет выглядеть пристойно…
Одну секунду - палачу…
Пусть день свиданий назначает…
Такой красивою приду…
(Красивых только обожают)…
Я и сегодня палачу -
Не позвоню…Не ожидает…
А предпоследнюю главу
С надежды тоже начинают…
Не вспоминает… - Не хочу…
Да и слова не подбираю…
Одну монетку палачу
Не отыскать никак…я знаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775630
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 08.02.2018
І знов неспокій падає, мов тінь,
І знову чорні свари й колотнеча...
Знов позабута мудрість поколінь,
Бо ж наступ часто — то предтеча втечі.
Крізь сльози ллється істеричний сміх.
Ще небагато — й вистрілить пружина…
Ідуть свої уперто на своїх
І не збагнуть, що пахне вже чужими...
© Володимир Присяжнюк
11.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765444
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 07.02.2018
Те тучи серые вчера
Пригнали северные ветры…
Засыпав щедро города
Глубоким снегом незаметно…
Из нити мягкого клубка
Перебирают спицы петли…
Устали пальцы и глаза,
Пока связала эти гетры…
Я столько думаю о нас…
А вдохновенность - отвергаю...
И повторяю тыщу раз -
Однажды чувства растерзают…
Свечу мгновенно потушу,
Снимая лишнюю одежду…
И очень тихо попрошу –
Пусть всё останется, как прежде…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775502
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 07.02.2018
Колосяться жита в чистім полі,
і калина в вікно заглядає.
Новий світлий день солов'ями
Україна моя зустрічає.
Україно моя! Моя доле!
Чиста хвиля Дніпра... житнє поле.
Ти у пісні дзвінкій, в гроні калини.
В кожній посмішці дитини!
Сяє Київ ясний куполами,
плине велет-Дніпро ген полями.
Тут заслухаюсь соловейка...
Він так любить вставати раненько!
Україно моя! Моя доле!
Чиста хвиля Дніпра... житнє поле.
Ти у пісні дзвінкій, в гроні калини.
В кожній посмішці дитини!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775239
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018
Плине журба по країні
Війна розпочалась
Змовкли пісні солов*їні
Земля.. Аж здригалась .
Казав козак дівчиноньці
Чекай не згублюся
Хоч буду в чужій сторонці
Живим повернуся
2
Вітер віє по долині
Калина схилилась
Течуть сльози та й полинні
Дівчина молилась
Ой, не плач, моє серденько
Скоро повернуся
Усміхнись мені миленько
Прийду, одружуся
3
Буркотіла громовиця
Блискавка світилась
Вмила личко ця водиця
Дівчина журилась
Пройшов рік, другий минає
Стоїть на порозі
Все любого виглядає
Чи йде по дорозі
4
Місяць хмари затуляли
Вітер розгулявся
Її друга поховали
В полі, там зостався
Темна ніч дорогу вкрила
Тихо шепотіла
Ой, якби ж то мала крила
Туди б полетіла
5
Тож скажи мені коханий
Як, та й не любити
І без тебе мій єдиний
Я - не хочу жити
Скам`яніли тіла в полі
До землі сховались
Розгубилися десь долі
До зірок подались
6
Плине журба по країні
Плаче Україна
Змовкли пісні солов`їні
Нема доньки й сина
Плине журба по країні
Плаче Україна
Змовкли пісні солов`їні
Нема доньки й сина…
05.02.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775227
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
І перший сніг, як перший поцілунок,
І перша зустріч снігом на поріг.
Зненацька відкривається рахунок,
І винний в цьому просто перший сніг.
Відчутно подих зримо, білосніжно,
Тепло і радість в посмішці зійшлись.
І тане день приречено і ніжно.
Ти на прощання теж йому всміхнись.
Ще трохи, ще. Ночами мерзне тіло,
Думки летять кудись у заметіль.
І те, що вдень словами відболіло,
Вночі прийде, і знову тільки біль.
Не хочеш поспішати вже додому –
Навкруг зимово-чисте, голубе.
І перший сніг зніма останню втому,
І ні на мить не зраджує тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775236
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Нехай живе любові свято!
Нехай живе моя свобода!
Мій талісман, мій оберіг…
А на душі – така погода:
Всіх друзів кличу на поріг!
Нехай живе любові свято!
Коли надворі спека й сніг…
Для щастя треба небагато –
Добро нести щоб кожен міг!
Нехай живуть обійми млосні,
Принадних почуттів нектар…
Із шовку плаття вінценосні…
І щирий люд – як Божий дар!
Хай пропаде усе нещасне
І сонце тьму на кусні рве…
Хай скаже всяк: життя прекрасне!
І в тім прекрасному живе!
03. 02. 2018 м. Львів автор Наталія Калиновська.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775224
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Вже трап хиткий і палуба під вами,
Позаду дім і стихлий ураган.
Нудьгуючих на суші за штормами,
Вас знову кличе синій океан.
Вперед, орли! Не гайтеся ні миті.
Для вас вітри і з вами небеса -
Там ждуть моря, і всі порти відкриті
Для тих, хто підіймає паруса.
Стихії не підвладні, і під неї
Ніколи ви не змінюєте шлях.
Ви з тих, хто підійімаються на реї
Під шквали завиваючі в снастях.
Хай вахта в ніч і кубрики затісні,
Зате, як нестихаючий орган,
На всіх широтах вам співає пісню
Безслівно й зрозуміло океан.
Ви знали найгарніших і химерних,
У золоті і в поясі з рослин,
І вас приймали ввічливо таверни
На островах віддалених країн.
Вам ураган, свинцевими валами,
І рифи закриваючий туман
Не зможуть перешкодити, бо з вами
Удача і відважний капітан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775210
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Заплачеш гірко ти вночі,
Від легковажності мужчин,
Поетів в світі тисячі,
Писав для тебе лиш один.
А ти його здала в ломбард,
Вернути вже нема надій,
Жінок красивих мільярд,
А я писав тобі одній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657686
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 04.02.2018
Згорає без віршів поет,
Так мало лишилось симпатій,
Розвіялись музи, як дим сигарет,
Пливе серед власних апатій.
Давно вже не було творінь,
Шедеврів і просто овацій,
Так ніби прийшло з сновидінь,
Колишнє натхнення до праці.
Можливо це просто зима,
Приспала творити бажання,
Та римів чомусь ще нема,
В душі зачаїлось мовчання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713550
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 04.02.2018
Я так хочу відчути твій дотик,
Бо від нього в очах потемніє,
Ти для мене, не мов би наркотик,
Від якого все тіло німіє.
Прирікаєш мене ти на муки,
Нащо була зі мною розкута,
Вже не можу терпіти розлуки,
Твої чари це справжня отрута.
Від якої шукатиму зілля,
Буду в Бога просити спокути,
Та не вийду ніколи з похмілля,
Бо тебе я не зможу забути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659570
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 04.02.2018
Моє життя, що павутиння біле,-
Десь промайнуло поміж віт і літ,
Зійшло в провалля необачне, пінне
І там знайшло запліснявілий слід.
Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
Котило по шляху за кроком крок.
Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай
Примарою, і ротик на замок.
...Пів-Польщі полягло під копитАми.
В руїнах розіслався Білосток.
І чую я тремтливий голос Мами.
І ґвалтівник «подрапав на Восток».
Моє життя своїм не переміриш,-
У кожного свій сенс у небуття.
І знову на дибИ чи дИбу мітиш
Земного й потойбічного життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775049
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Боже величі і слави,
Боже миру і добра
Бачиш спалахи, заграви,
Бачиш, як горить земля.
Я прошу, як бій настане,
Щоб щитом оберігав,
Щоб загоювались рани,
Щоб товариш не вмирав.
Щоби кулі стали з вати
Й перестали в нас стріляти,
Щоб розтанули гармати,
Щоб щасливо спала мати.
Я ж прошу так небагато:
Щоб скінчилася війна,
Що би сина зустрів тато,
І душа була б жива.
Боже величі й любові,
Боже мудрості небес,
Я читаю Твоє Слово,
І я заново воскрес.
Те вчорашнє і буденне
За лаштунками давно.
Господи – Ти ж світло денне,
Ти – любові є зерно.
Я навчився всіх прощати,
І прощаю ворогів.
Але буду захищати
Край свій, як і Ти велів.
Слався, Господи навіки,
Ти єдиний без гріха.
Твоє слово – наші ліки,
Захисти грішне дитя.
Я приймаю Твою волю
І я дякую за все,
В Твої руки свою долю
Віддаю. Прости мене!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774172
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 04.02.2018
Дістану перо і ліру,
Слова у думки зв’яжу
І те, що в душі назріло,
На вістря часу нижу.
А там – і земля, і люди,
І неба ясна блакить,
І те, що було і буде,
Й прожиті мої роки.
Я в сутність людську проникну,
Бар’єри усі проб’ю
І черствість, напевне, зрихлю,
Бо світ, хай такий, люблю.
Казали, сльоза не в моді,
А світ же не без сльози:
Поглянь: на траві, в городі
Скільки блищить роси!
Сльозою вмиває небо
Травинку, і гору, й гай –
В житті є така потреба –
Радіти й плакать встигай!
20.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775018
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Слава! Слава, Україно! Слава там, де степ гуде,
Де снарядами в окопи ворог цілить і іде
Убивати, гвалтувати землю нашу і народ,
Слава шириться між хлопців без претензій нагород.
В дні осінні по грязюці місять місиво бійці,
Ув окопах вахта миру, де приклад в міцнім плечі.
Де лапатий сніг лягає на розтрощений бетон
І ніколи де вже листя не укриє мертвих крон.
Хрустить слава на морозі під підошвою ноги,
Мерзнуть пальці рук і сльози вітер витиснув, борги
Віддають солдати нині, не свої, - чужі, в оброк,
Та недовго глум нестиме ненажерливий божок.
Слава в зливі, що гуляє на посту й за шию ллє,
Слава вперта, вона знає, щире братство в неї є.
Та армійська дружня сила, що підтримає завжди,
Без якої в миті скрути на війні, як без води.
Слава в зорях, що в загравах в небі водять хоровод,
Не торкається лиш слава всіх непрошених заброд.
Слава в маках, символ крові тихо стелиться до ніг,
Славу з вибору по духу ще ніхто не переміг.
03.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774994
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 04.02.2018
- Ну, чого ти розкричався? Усіх зранку розбудив.
Увесь день кричиш. Ти б краще в холодочку посидів.
Знов кричиш. Нема роботи... Я сметанку вже злизав.
Помурликав біля Клави, біля Юрчика лежав. Мене гла-
дили по спинці. Рибки й молочка дали. Так у розкоші
і в ласці і проходять мої дні.Ти кричиш весь день.
Навіщо? Нецікава пісня ця. Перестань, кажу, кричати.
Мені спокій до лиця!
- Мур-р-р! Мур-р-р! Мур-р-р... - знов замурликав і на
сонечку заснув кіт Васько. Йому байдуже... Він в ко-
мору б зазирнув! Там сьогодні знову миші гризли зерна
у мішку. Краще знай свою роботу, не повчалочку таку!
Півень знає, що робити. До роботи півень звик.
Всіх розбудить спозаранку, стереже весь день курник!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774962
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Я, как прежде, весной возрожусь!
Я — другая! Я знаю... прости!
Не встречаю весну золотую!
Счастье только, как вновь обрести,
Спев мелодию вечно младую?
Я, как осень, как слёзы дождя...
Только с грустью тебя вспоминаю!
Не хватает шального огня:
Тех ночей, где я так обожаю!
Я — другая! Я — холод снегов!
Льдинка сердце пронзает, не тая...
Если б скинуть всю тяжесть оков,
Пав в объятья блаженного мая!
Я, как прежде, весной возрожусь!
Ты услышишь пульс бешенный в венах!
Точно знаю: тебе пригожусь
В новых радостях и в переменах!
30. 01. 2018 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774863
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 04.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2018
Пусть слова запоздали на тысячу лет,
И в глазах твоих осень дождями пугает.
Пусть у завтра для нас ничего больше нет,
И короткие встречи к разлуке стекают.
Всё равно не жалею ни прожитых дней
В этом странном безвременье жгучей печали,
Ни бессонных, затерянных в мыслях ночей,
Что тебя мне по капле тогда открывали.
Не жалею души, обожженной огнём,
Не жалею, что сердцем к тебе прикоснулся,
Что при встрече с тобой, как о камень споткнулся.
И о том не жалею, что будет потом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774722
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 03.02.2018
Колисала мати із дітьми колиску,
Застеляла долю білим рушником,
Пролягли дороги, їх життя, неблизькі-
Посходили мальви в мами під вікном.
Приспів:
Кучеряві мальви- різнокольорові-
Іванко в Канаді, а Роман у Львові,
Галинка в Мілані, Марічка в Бурштині-
Їх чекає мати в старенькій хатині.
Посивіла мати дітей виглядає,
Рушником стареньким поріг застеля,
Ой ви лелеченьки- сини мої й доньки,
Коли ж повернетесь до свого гнізда?
Приспів:
Кучеряві мальви- різнокольорові-
Іванко в Канаді, а Роман у Львові,
Галинка в Мілані, Марічка в Бурштині-
Їх чекає мати в старенькій хатині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774803
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 03.02.2018
[color="#7d0569"][b]Весна, весна…
Навколо грає Березень-пустун,
Береза сік пускає, зеленіє…
Поет щасливий: він співа про Ту,
Що гарно дещо показати вміє.
Їй розум не вмикають? — Не біда! —
Хай чашечки й сервізи виставляє,
Хай заблищить спокуса молода,
Хай хтось її безмежно покохає!
Весна, весна…[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774502
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018
Тужливий день сплакнув дощами,
Забився вітер у кутку.
Сьогодні, мамо, Ви не з нами,
Ледь, ледь я стримую сльозу.
Не чую Ваші, мамо, співи,
Не бачу посмішку ясну.
Смакую мамині лиш сливи
Й дитинства згадую весну.
Які були ми всі щасливі,
Раділи сонцю й небесам.
На жаль пройшлися сірі зливи,
Стою зажурений я сам.
Ось дві могили: мама й тато…
Де були Ви, тепер – хрести.
У Вашій хаті нема свята,
Нема з дитинства і весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774524
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018
Старий вокзал розтрачених надій...
Я випадково знов на цім пероні.
Давно минули дні шалених мрій,
Від хвилювання не тремтять долоні
Дощами злиті спогади мої,
Хоча дощі і досі не вщухають.
І знов від мене у чужі краї
Вагони за вагонами тікають
ПРИСПІВ
У ті краї, де хтось, напевно, знов
Згадає цей вокзал і ті прощання,
У ті краї, де загубив любов,
Туди, де проводжав її востаннє.
*****
А спогади з минулого летять,
Вони, немов весни казки далекі,
Покинутими птахами кричать,
Знесилені, поранені лелеки.
Летять вони , напевно, і туди,
Де їх, можливо, зовсім не чекають,
Летять у ті краї, куди завжди
Вагони за вагонами тікають.
1998
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774304
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 01.02.2018
Я просто живу
тем, что завтрашний день подыграет:
то я замираю,
то он где-то рядом замрёт.
И было со мной,
что иным никогда не бывает,–
иль я не успел,
или он оторвался вперёд.
И руки твои ускользают
всё дальше и дальше.
И праведней путь,
и уверенней поступь твоя.
А я постигаю по-прежнему
истинность фальши
и то, что согреться нельзя
у чужого огня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774467
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 01.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Не за високими горами.
Не за синіми морями.
Не шукай. Ніде більш не знайдеш.
Тут твоя є Батьківщина.
І вона в тебе єдина.
Тут ти живеш!(2р.)
Не за високими горами.
Не за синіми морями.
В чистім полі золоті жита.
Тут твоя є Батьківщина.
І вона в тебе єдина.
На все життя!(2р.)
Не за високими горами.
Не за синіми морями.
В зелен-берег ясна хвиля б'є.
Тут твоя є Батьківщина.
І вона в тебе єдина.
Щастя твоє!(2р.)
Щастя твоє!(2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774448
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 01.02.2018
Реками вздыбились льды…
Пенятся в омутах глыбы…
Те чёрно - белые сны
Очень хочу ненавидеть…
Ночи кровавой Луны
Не исполняют желаний…
Помнится - святость любви
Главный закон мирозданий…
Запахи юной весны
Ветер приносит с дождями…
И открывает глазк`и
(Синенькие) под снегами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774388
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 01.02.2018
Забрав від мого серця милесенький ключі,
Короткі миті щастя ти, доленько, спини.
Як відчувала радість на любому плечі,
Забувши про тривоги клятущої війни.
Тільки сльоза ятрила у кутику очей,
Коли торкавсь цілунком сколиханих грудей.
Як милувалась тілом у солоді речей,
А час вже міряв кроки на вихід, до дверей.
Години пролетіли, немов їх й не було,
Світило з неба сонце, закравшись у вікно.
Поривчасте прощання. Дорога. Мутне скло.
Молитва. Віра в зустріч. Зими біле панно.
30.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774232
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
ХАЙ РАЙДУГА ВИБЛИСКУЄ ДО НАС!
Хай райдуга виблискує до нас,
Хай усмішкою красить синь небесну…
А я в цей неповторний час,
Як Мавка, з піснею весни воскресну!
Мелодію любові навіва
Вітрець у черешневому суцвітті…
В душі співають мрії і слова,
Ті – найсолодші й найдорожчі в світі!
Чумацький Віз нам подарує ніч,
Таку чарівну в пахощах весняних…
Благаю Всесвіт: тільки не скаліч
Мечем холодним двох сердець коханих.
29. 01. 2018 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774135
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Больше не буду о нём…
Чувствую: нить оборвалась…
Где-то под левым ребром
Молнией расписалась…
Длинным зигзагом огня…
След изнутри незаметный…
Только - не для меня…
Он почему-то приметный...
На горизонте моём -
Проблески нового света…
Снова все мысли о нём
Будит порывистость ветра…
Крышею - шелест дождя…
Сонные - шорохи утра…
Гаснет большая звезда…
И на душе так уютно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774170
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Впиваюсь-обливаюсь поцiлунками,
А язики, що вiстря вогнянi,
Ковза́ють i петляють вiзерунками,
Купаючись в гарячому винi.
Немов пекельним подихом посушенi,
Налитi вiдчайдушшями вуста,
Зпустошливi, голoднi та спокушенi
I вабить ix все нижча висота...
Ввiбрати, запалити, опускаючись,
Займати все, що буде на шляху
I стогiн, через край переливаючись,
Прорветься у мелодiю суху...
Коли соски-зефipи кам'янiтимуть,
А їх пiднiжжя вкриють пупирцi
Й пiдвiвшись радо, вдячнi перса млiтимуть,
Перекотившись в лагiднiй руцi
I живота округлу геометрiю,
У затишку тiлесного тепла,
Покриє поцiлункiв асиметрiя,
Та розмалює шлях до джерела,
Де не втамуєш жадiбну моторику,
Впiрнувши в лабiринти-пелюстки,
Допоки тiл розпечену риторику
Нестяма не розiрве на шматки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774116
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Ой, горіла ружа багряними снами,
шепотіли ночі крізь світанки трав,
проводжала мати синочка в тумани
у молитві щирій, Господа благала.
“Боже мій Єдиний, Всевишній, молюся.
Даруй світлу долю йому у житті,
збережи від кулі,від ворога в друзях,
поверни дитину на рідний поріг.
Захисти від болю, відверни невдачу,
за країну-неньку захист він несе.
Молю тебе Боже, душа моя плаче,
нехай мого сина янгол береже.”
Ой біліло небо сніжними думками,
захололе листя крик війни здригав,
та жевріла в серці молитва від мами
зберегла від смерті сина-вояка.
Розцвітали вишні в садку коло хати,
в солов’їних співах загули яри,
так молився щиро за голубку-матір,
аби обійняла світлими крильми.
Зашуміло жито крізь волошки й маки
Оксамитом вечір землю колихав,
зустрічала мати рідного солдата
в сивому волоссі долю зберегла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774030
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 30.01.2018
В катакомбах здесь почти уютно-
Ни жары, ни ветра ледяного;
Пусть сюда сойти немного трудно
Здесь мы для моления Святого.
Там шумит над нами где то Рим,
Форумы, инсулы*, акведуки,
Здесь перед распятием Святым
Мы в молитвах простираем руки.
В Риме мы рабы и господа,
Скульпторы, певцы, легионеры,
Но как только спустимся сюда -
Нас в Христа объединяет вера.
Говорит священник Иоанн,
Свечи, от людей большие тени…
Император против христиан
Начал небывалые гоненья.
Или поклонится лже-богам
Или на кресты и на арены.
Не богатый выбор всёже дан,
Смерть или ужасная измена.
Рим в амфитеатре показал
Всей души ужасную изнанку.
Как вчера ливийский лев терзал
Мученицы серце, христианки.
Крик восторга несся по рядам!
В диком исступлении зверином!
Плебс ревел! Чего ж молчал я сам?
Не назвал себя християнином.
Пусть бы на арену в когти львов!
Пусть узки ведущие в Рай тропы,
Я проклясть открыто был готов
Озверелых сыновей Европы.
Но сам бесшептал ушам моим,
Что не за своё сейчас берусь я,
Что ведь кто-то должен быть живым
Чтоб осталась Вера Иисуса.
Ах, ну да, рискую я и тут
Если стража тут нас всех застанет,
Львы и пытки нас конечно ждут
Ибо мы конечно, христиане.
Но сурово совесть так зовёт,
«Сколько и чего не говори ты,
Но Христу на деле верен тот,
Кто, не дрогнув, чтил его открыто».
В катакомбах тихо и уютно
Здесь звучит молитва тихо, чинно.
Только мне теперь ужасно трудно
Называть себя христианином.
* Инсулы - многоэтажные дома, в которых жила римская беднота, снимая комнаты у домовладельцев.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774016
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 30.01.2018
А я тебя любила…
И ты боготворил…
А я тебя просила…
А ты....не отпустил…
А я - не рассказала…
Молчанием отвечал…
Сердечко рисовала…
Конечно...понимал…
Любимое надела…
Но ты не увидал…
Огнём горело тело…
А ты - не приласкал…
Печаль и я растила…
А ты...не поливал…
Однажды...попустило…
Ты так и не узнал…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774053
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 30.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.01.2018
В одну речушку дважды - без боязни входить…
Прочувствовав однажды, не хочется забыть…
Не оскарные роли -похоже не мои…
Придумала пароли (отличные замки)…
От маленького камня – круги,круги,круги…
Фломастером рисую для радуги мосты…
Старинная монетка - на счастье (от судьбы)…
Из солнечного блика скользящие лучи…
Случайное касание - горячая волна…
Без пламени рассвета холодная роса…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774041
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Коротеньким лучиком света
Разносится радости весть -
Я снова пишу вам про это…
Сильнее стучится вот здесь…💓
Так хочется тёплого лета
В объятиях морозных зимы!..
Так хочется слова привета
И красного цвета любви…
Задуманное – получилось!
Благая разносится весть…
И чтобы со мной не случилось,
Хочу оставаться вот здесь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773874
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 28.01.2018
Відгоріло…відцвіло кохання,
Пролетіли дивовижні дні,
І в душі застигли трепетання,
Так недавно, радісні мені.
Все рожденне, що в душі горіло:
розвивалось, пристрасно цвіло,
Десь в тумані парусом біліло…
Промайнуло... мов би й не було.
Більш не буде зірка серед ночі,
Променем сіяти у вікні,
Незабутні ніжності жіночі
Згадуватись будуть уві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773866
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 28.01.2018
Ходить горе по Майдану,
Чорний дим до неба...
А для когось все по плану,
"Так воно і треба..."
Ходить горе по Майдану
Та рахує жертви...
Обіцяли людям "манну"...
Тим, хто зараз - мертві,
Хто живий, хто "за" чи "проти",
Хто був "на дивані"...
І мінорні носить ноти
Вітер на Майдані...
Не шукають винуватих,
"Все - злочинна влада"...
Легше всього лиш брехати
Та кричати: "Зрада!"
А обличчя ці мерзотні
Знають і бояться,
Що була не тільки "сотня",
Ще було тринадцять
Ем-ве-есників, солдатів,
Хто від куль загинув...
Є кому про них згадати?
В чому вони винні?
Ходить горе по Майдану...
Боже, чи востаннє...
Хто стріляв по Нігояну?
Нелегке питання...
Хто стріляв по тим солдатам?
По "небесній сотні"?
Як живеться депутатам?
Бачу, не голодні.
Заробили капітали
На перевороті,
"Революція" - назвали,
Щоб солодше в роті...
Хай Росія там чи Штати -
Все одно, під кого...
Продали би ви і мати,
І самого Бога...
Ходить горе по Майдану,
Не спіткнеться навіть...
Хто не бачить вже обману -
Вічна ваша пам'ять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773669
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 28.01.2018
О, зеркало мое... Как много рассказало!
И не утаило, и не промолчало.
О, зеркало мое! Без лести, без упреков.
Так много преподносишь нам своих уроков!
Ты честно показало все, что есть, я знаю.
Смиренно, без обид, я это принимаю.
Недавно я в тебе смотрелась по-другому.
Но знай, что я не верю, как тебе... другому.
О, зеркало мое... Ты поступаешь смело.
Но, правда, никому до этого нет дела.
Вот и сейчас ты мне так много рассказало!
И главное, что ты ни слова не сказало.
Ушло... и улетело... и засеребрилось...
Но честно, как всегда, в тебе все отразилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773632
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 28.01.2018
[img][/img]
[b][color="#4d2066"]Нехай за вікном уляжеться ніч,
А місяць розсипле зорі по небу.
З коханням своїм тепер віч-на-віч,
А більшого, любий, нам і не треба.
Хурделить нехай надворі зима,
І смачно хрумкоче сніг під ногами.
Та кращого раю в світі нема.
За той неземний, який поміж нами.
Вдивляюсь в очей твоїх голубінь.
Від погляду наче в небо злітаю.
Мене не лякає та височінь.
О, Боже, ти чуєш, як я кохаю.
Напитись любові нам дай досхочу.
Встели чебрецем ту стежку над плаєм.
Назустріч весною тобі полечу
І в серці твоїм розквітну розмаєм[/color].[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772591
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 27.01.2018
Тікає ніч по стежці між зірок,
Підкорена законами природи,
Назустріч дню новому зробить крок
І посивіле марево народить.
Коли ж воно, схвильоване, затче
Ярки й долини, й річище глибоке,
То слухать буде, як вода тече,
Загорнена у тишу сірооку.
Під маревом дрімає осока
Над плесом онімілої водиці…
Ідилія ранкова отака
Чарує око і моє, і птиці.
27.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773490
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 27.01.2018
Після кохання, як після війни -
Вбиті бажання, розстріляні ночі,
Мертві надії і спалені сни,
Чорно-червоні обпечені очі
Осінь омиє холодним дощем,
Вкриє зима, наче ковдрою-снігом
В весну проб'ється зеленим хвощем
Тугу знесе, як у паводок кригу
Знову зажевріє проблиск надії,
Згарище в зелень прикрасить вона
Проліском раннім прокинуться мрії
Нове кохання чи знову війна?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756695
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 27.01.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XREAChoZw8o[/youtube]
Ти мене на світанку розбудиш,
Проводжаючи, гримнеш щось наче,
Що ніколи тих слів не забудеш!
І ніколи мене не пробачиш!
Руки міцно притисну до грудей,
Повернусь до порогу й зазначу:
...Я ніколи того не забуду!
І ніколи за те не пробачу!
В цьому морі брехні і розпАчу,
Братовбивства, пияцтва і блуду
Я ніколи тебе не пробачу...
Хоч ніколи тебе не забуду.
Сльози вітер змиває на губи,
Очі - вишні зимові, гарячі...
Я ніколи тебе не забуду...
Я ніколи тебе не побачу...
На морозному ганку, мов п'яні -
То лиш з вітру сльоза — я не плачу...
Повертати - прикмета погана -
Я ніколи тебе не побачу?
Коли вдруге на Землю прибудем
По закону великого Будди
Ми шукать один-одного будем
Увесь час розминаючись всюди...
Зрозумівши, які мінімальні,
Всі непорозуміння між нами
В порівнянні з майбутнім стражданням
Двох живих неживими світами...
Як долине до неба молитва -
Розверзуться небесні хорали
Я тебе вже ніколи...ніколи...
Ти мене вже ніколи...ніколи...
Ти мене за дрібницю не гуди,
Кожне слово - мов списом у груди...
Лиш навчившись прощати - ми люди
Я пробачу тебе ... й все забуду...
(Оригінал А. Вознесенский Сага)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751034
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 27.01.2018
Молитва
Молю до тебе, Благодатна Діво
З дитям маленьким на руках.
Несеш Ти до людей велике диво
Із смутком у мигдалевих очах.
Твій погляд проникає в душу –
Душа ж моя у всіх земних гріхах,
Під поглядом Твоїм я каятися мушу,
Перед усмішкою святою на вустах.
Що я, нікчемний і презренний раб
Прохати смію в найсвітлішої жони?
І тілом і душею я ослаб,
Погрузли сильно у гріхах вони.
Прошу Тебе, заступнице Святая,
Лице своє сльозами я зросив,
Надія в мене вже на це слабая,
Щоб Син Твій, мене грішного – простив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749427
дата надходження 06.09.2017
дата закладки 27.01.2018
Не бійся.
Євангеліє від Івана починається так: Спочатку було слово,
і слово було в Бога, і слово було Бог.
Одинадцята заповідь Спасителя: Не бійтесь . . .
Не бійся, не бійся, не бійся,
Ні в кого й ніде, не проси.
Надійся, надійся, надійся,
Прийдуть до нас кращі часи.
Лише, тільки вільному – воля,
Щасливому – рай в курені.
Я вірю всміхнеться нам доля,
Усім нам, тобі і мені.
Майдани, майдани, майдани,
Нас кличуть, їм пишуть вірші.
Кайдани, кайдани, кайдани,
Знімаймо з своєї душі.
Не бійся, не бійся, не бійся,
Не бійся, не плач, не проси .
Прийди на Майдан і зігрійся,
Там велич людської краси.
Нас вийшов мільйон, бо дістала,
Система, де все на брехні.
Що б краще життя всім настало,
Корупції скажемо – ні!
Й не станемо ми на коліна,
Не хочемо жити в ярмі.
Єдина у нас Україна,
Не буде в ній, як у тюрмі.
В майбутнє візьмемо ми правду,
Маємо гідність і віру.
Разом подолаємо кривду,
В людей з́аслужим довіру.
Не бійся, не бійся, не бійся,
Ні в кого й ніде, не проси.
Надійся, надійся, надійся,
Здобудемо кращі часи!
грудень, 2013;
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771756
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 26.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2018
Дороги... Дороги... Дороги...
як в небі веселки дуга.
Веселі, дзвінкі й гамірливі,
біжать в світ... й кінця їм нема.
Біжать, поспішають дороги,
все кличуть... вперед нас зовуть.
Бувають вузенькі й широкі,
вони у життя нас ведуть.
На них зустрічаються грози,
є добрі хвилини й сумні.
Хай світяться щастям дороги,
хай сяють їм сонячні дні.
Дороги... Дороги... Дороги...
між них, багатьох, є одна.
Це та, що додому вертає.
Миліше від неї нема!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773189
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 25.01.2018
Муж ревнивый, муж лукавый…
Жизнь чужую - не понять!
В отдалённые дубравы
Не пускает отдыхать;
Держит в клетке несмеяну,
Уж поверьте мне, друзья,
То ли сдуру, то ли спьяну –
Заточил он…соловья.
Не поёт душа в теснине -
Издевается вампир…
Среди гор и на равнине
Опустел зелёный мир.
Соловьиные распевы
Предавали мне покой:
Золочёные оковы –
Её голос роковой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771078
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 24.01.2018
Нескорена, незламана –
Скалічена, але жива…
Весною – недосіяна,
Не зібрана… в жнива.
Вдовою почорнілою
Живе, неполена трава…
Якою змірять мірою –
Засмучені слова?
Синами…недолюблена…
Душа розхристана…болить!
Народом… незахищена:
І жити? Чи нежить?
Бо суржиком уквітчана,
Принижена, ще й зрадами…
Сусідами…засмічена
Словами-стразами.
Зневолена... царями,
Невизнана... церквами,
Приплакана… молитвами,
Скривджена… вже - нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765320
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 24.01.2018
А. Пушкин.
Я пережил свои желанья,
Я разлюбил свои мечты;
Остались мне одни страданья,
Плоды сердечной пустоты.
Под бурями судьбы жестокой
Увял цветущий мой венець –
Живу печальный, одинокий,
И жду:придёт ли мой конец?
Так, поздним хладом поражённый,
Как бури слышен зимний свист,
Один – на ветке обнажённой
Трепещет запоздалый лист.
Переклад
Я пережив свої бажання,
І свої мрії розлюбив;
Одні лишилися страждання,
І пустку в серці розплодив.
Під бурями років жорстоких
Зів’яв квітучий мій вінець –
Живу печальний, одинокий,
Чекаю: чи прийде кінець?
Так, пізнім холодом змарнілий,
Мов взимку бурі чую свист,
Один – на гілці спорожнілій
Тріпоче запізнілий лист!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773053
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 24.01.2018
Я люблю тебе, чуєш, люблю,
Та любов є у серці неспинна.
Засвітило кохання зорю,
Що здаюся собі я причинна.
І від радості плачу, тремчу
І горнуся до тебе ночами.
Як самотньо в душі промовчу
І збираю у тілі цунамі.
Не собі ти належиш, війні,
Тому часу суворому нині.
І кохання з мольбою в мені,
І уклін всіх синам України.
Хто на службі закону в степу
В ніч морозну, у сльотаву днину.
Хто терпляче всю зносить нужду
Днів солдатських у лиху годину.
22.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772666
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 22.01.2018
Вновь приходит та пора,
Часто вспоминая, -
Как гуляли до утра...
Ждали как трамвая...
***
Когда с парковых аллей
Лист на мостовую
Одеваться потеплей, -
Я просил родную...
***
Время то, где Ты ждала,-
Не вернуть обратно
Счастье дать лишь Ты смогла,
Всем теперь понятно.
***
И на жизненном пути,
В будней хороводе-
И замены не найти,
Нет таких в природе!
***
Оказался яркий мир
Зоной отчужденья,
И не найден элексир-
Те забыть мгновенья
***
Отыскать бы дверь туда,-
Где мир наш с Тобою,
Где мы вместе навсегда,
Чувства с добротою
***
В мир заботы и тепла,
Доброты и веры,
Где любовь была цела
Были дни не серы.
***
Глядя фото улыбнусь,
И не забываю....
Снова в мир наш окунусь,
Где Тебя встречаю....
***
И подступит теплота
К пожилому сердцу,
И опять мыслишка та,
Где найти ту дверцу???
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751387
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 21.01.2018
ПІСНЯ "ЧАРІВНІ СНИ"! https://youtu.be/IJviNAfAT2w
Візьми мене в свої чарівні сни,
Де квіти квітнуть, мов моє кохання!
Де ніжно обіймають пелюстки,
І попадаю я у казку чаклування!
Візьми мене в свої чарівні сни,
Де би душа моя могла співати!
Поклич у світ духмяної Весни,
Де б я могла лише тебе чекати…
Поклич мене в бентежні мрії-сни,
Де я тобі завжди така жадана...
Поклич у світ духмяної весни,
І знову я відчую, що кохана...
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756871
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 21.01.2018
Таємна ніч - вже зіткала вуаль
Ясніли зорі, тікала печаль
Кришталь надворі, блиск. яскравий сніг,
Ти усміхалась, я спішив, аж біг.
Мінливий місяць…опромінив шлях,
Сяяла радість у твоїх очах,
В мене, закохуйся без обману,
Любий, люби, ніжну і кохану.
Мерехтіли зорі…ніч минала
В твоїх обіймах, я засинала.
2013р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772510
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018
[color="#82047e"][b]Як важко думать розумом заснулим —
Не видно у житті нічого путнього.
Це гірше в порівнянні із минулим,
Та набагато краще від майбутнього.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772508
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018
[b][color="#0416bf"][i]Її ім'я звучить неначе річка –
В нім стільки світла, сонця і тепла…
Жаги найвища нота віковічна,
Де світ кружля і обертом земля.
В її очах сховались дивні зорі,
Душа налита сонцем вщент й сповна.
Її слова гойдають хвилі в морі,
З-під вій сміється молода весна.
І розцвітають соняхи в долонях,
А за спиною крилами вітри
Несуть ім'я те, і той дивний сонях…
У ті світи, де треба ці дари...
[/i][/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772441
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 21.01.2018
Блакитні віченьки в зими,
рожеві в неї щічки.
Біленька шубка пухова,
легенькі черевички.
Морози їй підвласні всі
і віхоли-завії.
Метелиці всі снігові,
сріблясті заметілі.
Снігами стелиться вона,
вплітає білі стрічки
Калині, що біля ставка,
і вербам біля річки.
А кленам, ясенам, дубкам
вдягає кожушинки.
І в хороводи всіх звірят
вже кличе до ялинки.
Й малому зайчику дала
вона кожух біленький.
Красиву шапку пухову
і валянки тепленькі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772543
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018
[u](Присвячую своїй мамі Ходак Феодосії Іванівни).[/u]
Погляну на рушник, що мама шила,
Вустами до узору доторкнусь,
Так за життя вона й не відпочила,
Дитям до її серця пригорнусь.
«Літа мої твої вже доганяють,
І доля дивно схожа на твою:
Ті ж колисанки внуків забавляють,
У них вплітаю власну таїну.
Матусю, моя мила, рідна ненько,
Уже і в мене коси у снігу.
Пробач, – промовлю щиро і тихенько, –
Тепер я знаю слів твоїх вагу.»
17.01.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772434
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 21.01.2018
Ночь опускается на плечи.
С тобой вдвоём мы.
Тишина.
И в эту ночь зажгу я свечи,
А за окном средь тьмы
Луна.
Сиянье звёзд слегка скрывает
Ночная тёмная
Вуаль,
И постепенно исчезает
За нею томная
Печаль.
Судьба с тобой нам подарила
Минут желанных
Час
И навсегда соединила,
Вмиг сделав странных
Нас.
Меня с собой зовёшь и манишь.
Судьбе свершиться
Вновь.
Я знаю:
сердце не обманешь,
Ведь только в нём таится
Любовь.
Волшебный свет мне освещает
Твоё прекрасное
Лицо.
Ночь коротка. Уже светает.
Вот солнца красное
Кольцо.
Пришла пора нам вновь расстаться,
Чтоб повстречать тебя
Опять.
С мечтою о тебе хочу остаться,
И, теша тем себя,
Ждать.
22 октября 1998 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772105
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 21.01.2018
Дымок смеётся, снег летает!
Дымок смеётся, снег летает —
Так дворик Новый год встречает!
Белым-бело покрыло крыши...
Лишь тихий шелест снега слышен.
Сейчас парит на кухне чай!
Держись — и Новый год встречай!
Ещё чуть-чуть, ещё чуток...
И ты услышишь динь о*клок!
Так будем счастливы, друзья!
Ведь Новый год пришёл не зря!
31. 12. 2017 м. Львів Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772321
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Золотая осень
Степь покрыла мелом:
Ветреным, несносным
Снегом светло-серым,
Небом блекло-слёзным,
Мрачновато-грозным,
Солнышком несмелым,
Следом санным первым.
Золотая осень
Лес прикрыла телом
Листьев пожелтевших
На ковре умелом,
Фруктом переспелым,
Мхом заледенелым,
Наклонила рощи
Днём осиротелым.
Золотая осень
Припорошит снегом.
На аллеях просек
Вся в кристально-белом.
Падают снежинки
На макушки сосен.
Покрывает иней
Спящие колосья.
Золотая осень
Нарисует талым,
Холодом незваным
Утром запоздалым,
Воздухом морозным,
Новогодним, пряным,
Глянцем виртуозным,
Кремом нежно-манным.
Красные рябины
Алым нарисуют.
Белые снежинки
Вальс-бостон танцуют.
«Приходите гости» -
Снегири воркуют.
Март и не узнает,
Что о нём тоскуют.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772280
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Гляжу в окно и представляю:
Что уж на улице весна,
И птицей быстрою взлетаю
Всё выше, выше в небеса.
И я лечу теплу навстречу,
Надежду тайно затая,
Судьбу, которую не встречу,
Всё ж повстречаю в жизни я.
Любви заветные мгновенья
Я проводить хочу лишь с ней.
Уйдут навеки все сомненья
Печально грустных серых дней.
И несмотря на все сомненья,
Парить хочу я над землёй,
Хочу я встретить миг веселья
С любимой, нежной, дорогой.
И несмотря на все причуды,
И несмотря на все года,
Любви счастливые минуты,
Чтоб не забылись никогда.
Так пусть весна навек застынет,
Со мною будет навсегда,
Так пусть же сердце не остынет,
Пройдя сквозь многие года.
31 октября 1995 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772303
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Ведь Он во мне души не чает!
И Я - к нему "неравнодушна"…
Жизнь друг без друга – огорчает!
Нам вместе – никогда «не душно!»
В любви мы обретаем счастье!
Не допуская расставанья…
Порой случается ненастье -
Разлука нам несёт страданья…
Мы расстаёмся ненадолго.
При встречах – сердце замирает…
Из берегов выходит Волга!
Любовь нас вновь объединяет!
Но жизнь - коварною быть может!
Бессильны люди перед смертью…
Такое горе всех тревожит…
И нет страшнее – уж поверьте…
«Любовью дорожить умейте!»
Счастливый шанс – не упустите!
Ведь этот дар – сильнее смерти!
Живите в радости, любите!
Как та царица - Нефертити…
14. 01. 2018. Рисунок автора - "Царица Нефертити"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771309
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Часом життя здається сірим і буденним
І сенсу в нім ніякого нема.
А кожен день похмурим і стражденним
Лише звучить в душі мелодія сумна.
Та варто нам поглянути на сонце
Прислухатись до серця свого знов
І сонце Віри засія в віконці
А тиха радість перетвориться в любов.
Зайдем до храму, душу в нім очистим,
Щоб через гаму світлих відчуттів
Відкрилася дорога нам барвиста
І в світі цім нарешті кожен з нас прозрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771860
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Сріблиться сніг... світ сяє білизною,
і лине до небес церковний дзвін.
В Йорданських водах нині освятився
Божий Син!
Над ним в безмежній голубій блакиті
тріпоче голуб білими крильми.
То зійшов Дух... весь повен благодаті,
до Землі!
О дай, водице, сили душі й тілу,
щоб всі ми в мирі й злагоді жили.
Щоб Божою любов'ю освятились
й наші дні...
Сріблиться сніг... світ сяє білизною,
і лине до небес церковний дзвін.
В Йорданських водах нині освятився
Божий Син!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772136
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Ти кохав її...до і після,
Поцілунком вітрів, засніженим,
Заколисана стиглою піснею,
Тихим подихом- світлим, мереженим.
Шепотів запашними травами,
Одиноким шаленим порухом,
У зомлілих руках... загравами,
Буйним цвітом, у світі- мороком.
Ти її цілував навіжено,
До і після- кудлатими гривами
Білих коней в степах, розхристаних,
Літом бабиним- квітами хриплими.
Ти любив її... до і після-
Диким цвітом, барвистою осінню,
Одбриніли акорди піснею,
Заколисані в мареві з просінню.
Ти кохав її... до і після...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744249
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 20.01.2018
Змахну сльозу долонями із вій,
У грудях серце щемом озоветься.
На лінії вогню затихнув бій,
Десь снайпер ще невидимий крадеться.
Зібрались побратими, гомонять,
З цигарок дим над головами в’ється.
Торкаються розмовами понять
За гріш де мідний гідність продається.
І закипає в душах правий гнів,
І злість, назбирана війни роками.
Стискається кулак без зайвих слів,
Не панувати ворогам над нами.
19.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772286
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Лиш зранена душа дива творить –
Цього не знала й я ще донедавна.
Вона й сильнішого за себе збадьорить,
Й на подвиги заради інших здатна.
Лиш у такій душі живуть слова,
Народжені у вирі дум-страждання,
Тоді вона то плаче, то співа
Й шедеври виколисує спонтанно.
Відомі ій і смак гіркий біди,
І трунок ледь п’янкий із вуст любові.
Це він її такою народив,
Намічену з небес великим Богом.
Непросто відшукати ту любов,
Котрій під силу іншого окрилить
І відшукати шлях один на двох.
Цю істину і я в собі відкрила.
6.01.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772249
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018
[i][b]Tth[/b][/i]
[i]Подаю (повторно) текст пісні, музика
на який створена Сергієм Голоскевичем.
В процесі правки з невідомих причин
текст втрачено та відновлено по пам'яті.
Просимо читачів вибачити та прореагувати
на нову редакцію пісні.
[b][color="#0c0578"]Падолисте ти мій, падолисте –
Незникоме і вічне кохання!
Ти чаруєш мене своїм хистом
Від зародження і до заклання.
Облетіли уже жовтим квітом
Всі роки́ мої в плідній неволі,
Та не знесло лихим, буйним вітром
Наше щастя і наші дві долі…
Приспів:
Падолист мій, падолист!
Ти мого кохання сторож –
Дуб багряний лиш у зріст
Ту любов підніме, вгору...
Падолист мій, падолист!
Дощ і вітер плекають намисто
Одинокої в полі калини,
І опалим, безрадісним листом
Укривають промоклі долини…
І дерева, від літепла п’яні,
Самотіють безрадісно й голо...
Та цвітуть, наче ружі рум’яні,
Наше щастя і наші дві долі.
Приспів:
Падолист мій, падолист!
Ти мого кохання сторож –
Дуб багряний лиш у зріст
Ту любов підніме, вгору...
Падолист мій, падолист!
Вже німіє, мовчить горда осінь,
Пришерхає у думі зрадливій,
І панує в своїм безголоссі
Хаотичність, притлумленість ліній.
Хоч природа не йме уже віри
У величність Всевишнього волі,
Святу віру вертають нам ліри –
Ліри щастя, єдиної долі…[/color][/b]
1.11.2017 [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760825
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 20.01.2018
Вже розвісила осінь, розмальована стиглим рум‘янцем,
На нитках павутин ноти-краплі мінорних дощів,
Перший падає лист в спориші ясночолим багрянцем
Так нечутно і легко, мов невидимий подих душі.
Щось магічне, мов диво, в тім польоті знаходжу для себе,
Мов сама з тим листком пролітаю дороги свої,
Доторкнувшись крильми до хмарок у високому небі,
Понад золотом лісу, пурпуровістю стихлих гаїв.
Осінь знову чарує неповторністю сивих туманів,
Ручаями роси на розмитих віконних шибках,
Стуком десь, мов у снах, перестиглих опалих каштанів,
І кошлатістю трав на вузеньких пониклих стежках.
В золотих листопадах ще багато і сонця, і світла,
Пахнуть вічністю й сумом поріділі самотні сади…
Буде снитися знов незабутністю спраглою літо
Поміж квітів зів’ялих, де його загубились сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752912
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 19.01.2018
Постився вже… водиці, я зіп’ю,
Освячена тож вип’ю натщесерце.
Традиції святі, я ревно стережу,
Велять мені і пращури і серце.
Черпну води святої для бджоли,
Від всіх хвороб також і для посіву.
Ще коні вип’ють, птаство і воли,
Нехай лікує й береже від гніву.
На Святвечерю предків запрошу,
У цей прадавній вечір Водохресний.
У святводиці ближніх окроплю,
Із колосків пучок - Дідух небесний.
Свяченим зіллям хату обкур’ю,
Сім’я зібралась в «Бабин вечір».
Узвар на стіл поставлю… і кутю,
І почастую… викоти овечі.
Горшки в дрібязок в клуні розіб’ю,
Кутю прогонять внуки макогоном.
Стрільну з рушниці предків проведу,
Вже з річки сміх озвався дзвоном.
Хоч вже старий та все ж піду,
Замерзне хай уся нечиста сила.
Хвороби всі залишу тут… й біду,
Воскресла Дана духом охрестила.
В своїх Богів прощення, я прошу,
Омию гріх з душі… благословенний.
Думки чужі, я тілом освіжу,
В водиці божій, купелі священній.
Богиня Дана - дружина Даждьбожа.
Мати наша - водиця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772100
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
[i]Всім, хто хочуть мати
та мають діточок,
внуків, правнуків...[/i]
[youtube]https://youtu.be/WoCBHKlotiI[/youtube]
[i][b][color="#073e78"]Недарма квіточками звуть дітей,
Бо зерня прокидається із квітки.
Коли нема їх – темно без ночей,
Кохання у житті вінчають дітки.
І хай ти батько, мати чи дідусь,
Чекаєш зерня як свою кровинку.
Не вірте в те, що сказане комусь:
«В житті не чаю на свою дитинку».
Приспів:
Любітеся, кохані, за життя –
На світі тім не матимете права!
І хай в вас буде не одне дитя –
Радітимете ви і дід, і прадід…
На дітках бо плететься родовід,
На них, жаданих, квітне вся держава.
І усміхнеться в вуса бравий дід,
І відгукнеться квіткою купава.
І грішно тим, хто дитинча вбива,
Нехай в утробі, в батькові чи в сині:
В землі убитій не росте трава,
Лелеки не кружляють в небі синім.
Тримаймо пальці о́хрест на зорі,
Щоб день явився сонячним і тихим.
Бо діти родяться, коли в борні
Візьмемо мир, і в нас немає лиха.[/color][/b]
[/b]
14.01.2018,
Кельн, ФРН[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771769
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Літа, мої літечка й весни
У даль синьооку летять,
Де квітнуть життя перевесла,
Де сріблом зірки миготять.
Стежинок там різних багато,
Та я відшукаю свою,
І долю-пташину крилату,
Й даровану небом зорю.
Дзвенітиме тиша довкола,
Коли я долатиму шлях,
Її хай не зранять ніколи
Жита обгорілі в полях!
13.01.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772254
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Наповнені змістом в любові прожиті моменти.
Всі злети й падіння закохані ділять на двох.
Любов - це бажання зігріти: словами і......пледом.
Любов - не подяка, не плата емоцій за борг.
В любові ніхто і нікому нічого не винен.
Чуттів невагомість польотом думки окриля.
Вона нездоланна, душі як сягає корінням.
Що падає долу - поламане вітром гілля.
Любов - це потреба угору тягнутись натхненно,
Рости і рясніти на сонці наливом плодів.
В любові ніколи не буде самотньо і темно:
Душі це основа - безсмертям народжений спів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772014
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 19.01.2018
[i]Така весела та усміхнена зима...
Нам, людям, не під стать.
Але радіймо! Хоч стримано
та - п'яно...[/i]
[youtube]https://youtu.be/ywEegcWR_b8[/youtube]
[i][b][color="#640569"]Зима… зима… Округ – зима!
Зима... Мов літечко проснулась,
Бо снігу не було й нема –
Зима об весну спотикнулась.
Сміються й плачуть горобці:
Нам солодко б купатись в просі,
А де ж морози ваші ці –
На небі грає світла осінь
А як же, зимо, бути нам,
Усім цілком статечним людям?
Як вірити зимовим снам?
Думки настирно весни будять.
Сміються й плачуть горобці.
Стрекочуть мідіа-сороки:
Несу в життя на каблуці
Свої родинні мужні кроки…
Подивувала нас зима –
Всміхнулась світові весняно!
Хоч раю на землі й нема,
Радіймо! Стримано, та п’яно…
[/color][/b]1.01.2018,
Кельно, ФРН
[b][color="#ff0000"]ПРИСВЯЧУЮ ВСІМ МОЇМ ДРУЗЯМ -
НИНІШНІМ І НЕ ДУЖЕ, СТАТЕЧНИМ
І МОЛОДИМ, АЛЕ ЩИРО І ГРЕЧНО!
ВСІХ. ВСІХ. ВСІХ З НОВИМ РОКОМ!!![/color][/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769072
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 18.01.2018
Матері.
Я багато їздив, обійшов пів – світу, ! (2)
Та завжди вертався до нашого цвіту.
До нашого цвіту в весняную пору, ! (2)
Я летів по світу до рідного двору.
До рідного двору й до рідної хати, ! (2)
І в любую пору хотів я вертати.
Там мене чекає моя люба ненька, ! (2)
Добре серце має, дорога й рідненька.
Добре серце має і золоту душу, ! (2)
Як її згадаю я вертатись мушу.
Добре серце має рідна моя мати, ! (2)
Вклонюсь їй низенько, буду пам’ятати.
Буду пам’ятати, увесь вік любити, ! (2)
Що б моя матуся могла довго жити.
́́ січень, 2010;
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771572
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 18.01.2018
Як гарно грає барвами, ясна,
мала росинка в ранішньому сонці.
Радіє син і донечка мала.
Краплинка щастя на її долоньці!
Краплика щастя... росяні луги,
густі ліси, що так пахнуть грибами!
Доріжки-стрічки, що біжать у світ
і квітнуть споришем і чебрецями.
Краплинка щастя... Краплинка щастя.
Краплинка щастя у вранішньому сонці.
Краплинка щастя... Краплинка щастя.
Краплинка щастя у доні на долонці.
Краплинка щастя... кущ бузку в цвіту,
жовтогарячі соняхи, джерельце.
Ключ журавлів, який несе весну.
Ой, як йому завжди радіє серце!
І мамина усмішка осяйна,
і погляд татуся, що сяє ясно!
І наші чорнобривці під вікном,
і вишні, що вродили рясно-рясно!
Краплика щастя... неповторна мить,
що ніжністю у зорях розіллється.
Рясним дощем над полем прошумить,
і сонцем крізь пітьму проб'ється.
Що б не було... дитино, пам'ятай!
Нехай з тобою буде й ця перлина.
Краплиною ясного щастя є
для нас всіх й наша сонячна країна!
Як гарно грає барвами, ясна,
мала росинка в ранішньому сонці.
Радіє син і донечка мала.
Краплинка щастя на її долоньці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771990
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 18.01.2018
Я сумела его отпустить…
Не уд`алось - не разрыдаться…
Не получится быстро забыть,
Если мысленно возвращаться…
Не надумала - боготворить…
Нежеланною - притворяться…
И подругой,наверно, не быть,
Если хочется целоваться…
Только горечь (известную) мук
На губах и святою не смыла…
Неужели сомкнувшийся круг
Обретает могучую силу?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771723
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 17.01.2018
Я - не одна…
И ты - не сам…
И не верна твоим губам…
Но ты приходишь в мои сны
На меланхолии мосты
Тропой луны, в рассветный час,
Поцеловать единый раз…
А мне так хочется сказать -
Не разучилась ожидать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771722
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 17.01.2018
Дай мені трохи свободи побути собою –
Тиснява шкодить, коли проростаю в тобі.
Кожен куточок, близький та далекий, освою –
Гроти сховає цілунків солодкий прибій.
З дна океану зберу найкоштовніші перли –
Вимощу берег піщаний яскравістю мрій.
Прісною бути не зможу – це спадок Венери:
Нервам оголеним дотик – палаючий біль.
Ніжно вбивають любові нещасної хвилі.
Спрагу форсують ковтками морської води.
Згубну солоність ти, любий, спинити у силі:
Просто довірся, дай трішки свободи й впусти.
Дякую за продовження та розвиток думки даного твору автору Батьківна!
Важко підібрати слова, аби описати відчуття, що виникли, та вони -
надзвичайні! Вірші - частини однієї картини, які повинні бути разом.
…нові життя сторінки.
Хочеться бути собою і дихати вільно...
Тиснява помислів стійко принижує дух,
Берег обмежень стіною зростає стабільно,
З-за барикади ледь чується серденька стук.
Дай мені, рідна, хоча б крапелинку свободи,
Шлях відпусти і я знову до тебе прийду,
Не захищай мого світу від неньки-природи,
Я ж розтоплю твої сумніви, наче смолу.
Воля на волі обмежена тільки вітрами,
Музика долі лунає крізь наші думки...
Гояться швидше на відстані рани і шрами
І відкриваються нові життя сторінки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771615
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018
ВЕСНА!
Вогонь бажань нас ніс під хмари,
І почуттів рожеві сни
Були, неначе дивні чари,
В гарячім подиху весни…
Вона – прекрасна чарівниця, -
Веде у свій звабливий сад,
Де розпашілі душі й лиця,
Де закохатись кожен рад…
Весна - у помислах, жаданнях
У мріях, де немає хмар…
І в пориваннях, і в змаганнях,
Де шаленіє серця жар!
25. 12. 2017 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771517
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Вдивляюсь у портрети вояків,
Що полягли героями в Донбасі,
Й сльозу ковтаю: за гріхи які
Сини Вкраїни згинули на пласі?
Чому ж не всім болить АТО-війна?
Може, тому й не бачать тих портретів?
Чи знають вони, що таке вина
За крила зламані, потрібні так для злетів?
З портретів – очі – темні, голубі,
Закохані в життя і небо синє.
Вони мені наказують й тобі,
Щоб кожен став землі своєї сином.
Читаю в них не докір – тільки біль,
Який не передать ніяк словами:
Не можуть те пробачити собі,
Що землю не звільнили від навали.
30.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771487
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Ой бідонька, ой біда...
Захисти нас, Боже!
Чорні круки налетіли.
Хто ж нам допоможе?
Скільки вже гірких тих сліз
виплакала мати?
Знов забрали... молодого
сина у солдати.
Ой бідонька, ой біда...
сиротами діти.
Скільки ж того в світі зла є,
та куди ж подіти?
Ой, якби ж то ми могли,
то давно б прогнали.
Налетіли до нас круки,
як ті чорні хмари.
Та із хмари дощ іде,
і все розцвітає.
А від круків Україна
сльози проливає.
Ой бідонька, ой біда...
Захисти нас, Боже!
Чорних круків тих прогнати,
вірим... допоможеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771435
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 16.01.2018
...Миру нам по всій землі...
Там у твоїм краю не чужім (він до тебе так близько!!!)
У підвальних руїнах, що сняться в жахливому сні
Похилилось дівча над колискою стомлено й низько
І співає від болю і жалю журливі пісні...
Вітер грізно сопе у розбиті двернії шпарини
В унісон із гарматами власні бої зачина
А вона попри все колискову співа для дитини
І від співу того кров у жилах смолою вскипа...
- Спи моє янголя, засинай моя пташечко ніжна
Хай твій сон не лякають постійні здригання землі
Хай пора ця невтішна, жорстока, холодна і грішна
Оминає твій спокій, як в морі хиткі кораблі...
Спи моє дитиня, засинай моя крихітна доню
І не слухай той свист, що від куль голосить, звідусіль
Мама поруч, ось тут! Я тебе вбережу і схороню
У обіймах сховаю своїх, утамую твій біль...
Розцілую твої ще маленькі дрібні рученята
Пригорнувши до серця умию гіркими слізьми
А над нами сичатиме досі війна ця проклята!
І коситиме душі не винні в покоси зими...
Тільки ти не лякайся, маленька, вони не вартують!!!
Твого спокою й снів, бо тепер ти далеко від зла.
....
...... І співатиме мама пісні де гармати лютують
Над колискою, що вже віддавна пустою була...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771264
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Шуми, тополе, вітру будь покірна,-
не випалити пройдені мости...
І хоч би як, та знати: долі вірна!
І, хоч би що,- не зв"яжуть і чорти!
Твій шлях - то простір. Бачиш понад хмари...
Але від того, часом, прикро так!
Душею завжди поруч із птахами,
а стан прикутий... Серце - реп"яхам!
Та ти шуми! Радій, що захід скоро,-
не випалити кров, хоч і кипить...
Чи спеки чад, чи зим зсивілий морок,-
а ти все вверх, де вітер небом снить!
15.08.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746277
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 14.01.2018
Шлю свого серця Вам тепло,
Й найкращі щирі побажання,
Щоб були щедрі на добро,
На радість , усмішки , кохання!
На злети думки , слів красу,
На теми , задуми , сюжети,
На дружбу щиру і просту,
Дорожчу , ніж золоті монети.
Щоб Новий рік Вам всім приніс
Здоров"я , щастя в кожну хату,
І нових віршів повний віз,
Та творчих задумів багато !
З Новим роком Вас , дорогі друзі із "Клубу поезії"!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769061
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Слов твоих
Касаясь осторожно взглядом
.....и как же хочется их не вспугнуть
пронзая ,электрическим разрядом
Они, так сладко уничтожат, тишину...
Напомнят время....
Время, детских сказок
.....в твоих ладошках помню, неба кружева
Где шелест листьев
Музыкой волшебной
Нас разрывал на чудеса...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725880
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 14.01.2018
Твоє тіло пахло жасмином
І корицею, й чимось ще…
Може…Ладаном невловимо?
Я…
Не в курсі таких речей…
Ні…Приємно…Просто незвично…
Я у прянощах не мастак…
Знаєш… все ставало статичним,
Коли ти посміхалась…Ось так…
Твої губи із присмаком вишні
Та завжди прохолодний язик…
Та від того лише… Смачніший?
Чи я ,просто, до того звик…
Ніжні перса в моїх долонях…
Милі зморшки в куточках очей…
Твоє спрагле кохання лоно…
Було мало…Хотілось іще…
Залишалась ниючим болем,
Задоволенням, втіленням, стресом…
Я казав:
- Купатись в любові…
А ти просто:
-Займатись сексом…
Я тепер на своїм підвіконні
Сигаретним втішаюсь димом…
А чиїсь спітнілі долоні
Твої білі гладять коліна…
Чи любові було замало?..
Чи тебе було забагато?
Я допалюю і стрибаю…
Я стрибаю назад, у кімнату…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769553
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Вже відспівали солов’ї,
А серце жде і тихо плаче.
Стою одна… Роса в траві…
А ноги, кам’яні неначе…
Дивився місяць із-за хмар,
Зі мною теж чекав весь вечір,
Цей нерозгаданий ліхтар –
Дружок закоханих, до речі.
Та на побачення прийти
Так і не зміг ти у леваду,
Давно вітрець уже притих.
Що ж тобі стало на заваді?
Тоді любов подарував,
Тепер – тяжке розчарування.
Здалось, заплакала трава,
Адже тремтить-вмира кохання.
Хай не голосять солов’ї,
Зозуля на вербі не плаче.
Прозріння, те що в голові,
Хотілось серцю би призначить.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771199
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Осінній вечір …. Сіра пелена - немов туман, в небі сховала зорі. Листя багрове, жовте, ледь зелене, потріпане і на пів сухе крутиться під дійством вітру. Часом підлітає наче в танці, чи скрутиться клубком, чи по одинці все ж припадає до землі, знаходить спокій.
Ото так і життя, думав Олег, вкотре уважно придивлявся до дороги. Та, щось у мене ніяк не виходить зі спокоєм. Весь час в напрузі, така професія...
Прохолодний вітер віяв у вікно, то злегка, то сильніше, розвіював пасму волосся, ніжив його. Трамвай набирав швидкість,згодом знову гальмував, перед кожною зупинкоюг попереджав пасажирів - оголошує назву. Уважно придивлявся в дзеркало, чи можна зачинити двері.
В місті – ліхтарі по алеях…. Освітлення достатнє, видно, як кудись поспішають люди. Часом всміхнеться, як побачить, що цілуються пари. І знову вся увага на дорогу і в салон. Два роки їздить одним маршрутом, людей багато, але постійних пасажирівта знає, особливо ввечері, коли робить останнє коло.
Ніколи не думав, що прийдеться переїхати з Сімферополя в Вінницю. Події на Майдані змусили це зробити, не зміг змінити погляд до своєї країни. Він іще зі школи нею жив, так любить Україну, читав твори Шевченка, Лесі Українки. Особливо любив читати книги - історичні, воєнної тематики.
Він виріс с біля моря…… На жаль , коли йому було п`ять років їх покинув батько. Переїхали в Ялту, відтоді наче й не було в хлопця батька, навіть не присилав аліменти.
З мамою в місті, з бабусею та дідусем - в приморському селі пройшло дитинство. Коли був молодшим, з дідом на човні виходив в море порибалити. Закінчував школу, поховали дідуся. Більше часу вділяв бабусі, був помічником , вона жила в приватному будинку, біля нього завжди треба чоловічої руки.
Після школи Олег вивчився на водія. Кілька місяців возив товари в магазини, згодом мав дозвіл на перевезення пасажирів. На кожні вихідні в бабусі, в курортний сезон навіть прямо від неї їздив на роботу. Бабуся на той час брала на квартиру відпочивальників. Хлопця тягнуло до компанії. Молоді дівчата, хлопці, магнітофон, музика і все це біля моря, це був суцільний кайф. Присяде на пісок, задивиться на море, а хвилі піняться, стеляться, одна на одну, в полон забирає одна іншу. Відразу наче, якийсь біс вселявся в тіло, здавалося перевернув би гори. Інколи таке було, що дівчата самі запрошували в кімнату.. Молодий, в жилах кров кипіла, відчував себе жеребцем, але спокусам не піддавався. Правда, до тієї пори, поки не зустрів двох подружок. Ох і засліпила очі Оксана, думав здуріє, згадував, як воно буває вперше, коли горить в душі вогонь і не можеш зупинитися. Часом вийде надвір хіть остудити, а море штормить, вітер б`є в обличчя, розвіє довге волосся, хотілося завити вовком. Дівчат було, що сказати, гріхів, як вже пізніше думав - мав занадто багато..
Можливо тому й не одружився до цієї пори. То на заваді друзі, не хотів дорогу переходити, то його не хотіли. Здавалося, хлопець з виду не поганий, білявий, з синіми очима. Високий на зріст, «міцненький горішок», так його називала бабуся. Та невдовзі, залишила їх. Бідкався хлопець, дуже любив її. Одна біда кажуть не ходить, в армію не взяли, захворіла мама. Через два роки її не стало, здолав рак. Йому тобі минуло двадцять два роки.
Дві тисячі чотирнадцятий рік війде в історію. Майдан, розмови, що Росія прийде на допомогу кримчанам. Не розгубився, не вагаючись продав бабусин будинок. Продав квартиру,переїхав в Вінницю. Чому в це місто і сам не знав, він, якось одного разу, їздив з другом по роботі, в гості до його бабусі. Місто сподобалося, красиве, привабливе. Протікає річка Буг, любив бродити по берегу, насолоджуватися виблискуванням води -любив пейзажі, особливо з плакучими вербами.
Усе вдалося зробити все швидко. В міській раді запропонували роботу в автопарку, водієм трамваю. В гуртожитку дали кімнату. Навіть був трохи спантеличений, це ж треба, без проблем, тільки, погляди в його сторону і де хто дивувався, що виїхав з Криму. Згодом зрозумів, вірне рішення, адже Крим окупувала Росія. В гуртожитку довго не затримався, компанії, веселощі, вже не для нього. По відношенню до жінок, чи охолов, чи переїзд зупинив його. Не пройшло і чотирьох місяців купив двокімнатну квартиру, життя потекло спокійним, звичним руслом.
Пізній вечір… Він вкотре, за звичаєм, зазирнув у салон, всього чотири пасажири. Обнявшись,сиділа молода пара, хлопець всміхався до дівчини, про щось емоційно розповідав. І чоловік, років п`ятидесяти, який мав на наступній зупинці зійти. Він його добре пам`ятає, часто возить. Неподалік від них, з букетом червоних троянд, сиділа жінка.
О, як багато квітів й без мужчини, цікаво… та таке буває- подумав. Останній поворот, далі - по прямій. Раптово засвітив в очі автомобіль, відразу загальмував, в метрах п`яти на колії стояли два автомобілі, декілька чоловік розмахували руками . Ось так тепер треба чекати, коли приїде ГАЇ - подумав, вже почув сирену.
Олег попередив пасажирів, що треба трохи зачекати, адже побитих авто не було, тож все мало владнатись швидко.
Його магнітом тягнуло подивитися на жінку з квітами. Стоп, зупинив себе, адже я її десь бачив. Де? Коли? Очі, ці очі і волосся каштанового кольору, щось знайоме, впевнився він, знову дивився на неї. Невже це Оксана? Очі забігали, немов шукали порятунку, відчув під серцем холод. Та ні, це напевно жінка дуже схожа на неї. Не пригадаю звідки вона була. Ото дурість, молодість все було по барабану. Пригадав той випадок, як у бабусі, відпочивали дві подруги. Як Оксана умовляла його, просила, щоб не чіпав, щоб пожалів - пошкодує потім. А він тоді від поцілунків наче оп`янів, домігся її. Вона ж наступного дня виїхала, поїхала раніше. Запекло в грудях, кинуло в жар - правду говорила.
Сигнал автомобіля відволік від спогадів. Колію звільнили, заметушився, поїхав. На зупинці вийшов чоловік й дівчина з хлопцем.
То це вона, чи не вона ? Вкотре запитував себе Олег, чомусь не наважився знову подивитись, немов боявся. Але ж така ж гарна, може й не вона . А якщо, познайомитися, саме кінець зміни, запропонувати провести додому.З квітами і сама - цікаво…
Оксана працювала в банку, після роботи накрила святковий стіл, адже в неї сьогодні день народження. Дуже рідко їздила трамваєм додому, то друзі підвозили автівкою, то співробітники, інколи на маршрутному таксі. Після шампанського боліла голова, вирішила чим довше добереться додому, тим краще. Вдома на неї чекала донька, цей подарунок долі в молоді роки, що змінив її все життя.
Після того,як Оксана поїхала, зрозуміла - вагітна. Подружка радила, щоб дала знати йому та батьки хоча й сварилися, але згодом змирилися, були проти цього. Батьки інтелігентні люди, обоє викладали в університеті. Щоб менше було розмов по під`їзду, відразу в іншому мікрорайоні купили їй двокімнатну квартиру. Оксана вирішила, що це на краще, адже батьки дали їй шанс самій вирішити, як жити далі. Від батьків мала фінансову підтримку, вони окрім роботи займалися репетиторством, давали уроки англійської мови.
Дівчинка народилася вчасно, Оксана дала їй ім`я – Оля. Ввирішила хай буде три ім`я на «О». Можливо колись пробачить Олега, дасть знати, що в нього є донька. Маленька народилася темненькою та з часом волосся почало світлішати, оченята сині, красиві. Помітно підростала, все більше ставала схожа на Олега.
Оліі було три роки, коли Оксана отримала диплом, вона навчалася на заочному відділені Вінницького торгівельно - економічного коледжу. Відразу пішла на роботу - в банк, а доню водила в садочок.
На роботі колектив в основному жіночий, подружка ,з якою відпочивали на морі, виїхала в Київ. За особисте життя забувала, вільний час від роботи, приділяла доньці. Батьки онучку не бавили, інколи раз чи два рази на місяць приїдуть автівкою, на якусь годину - дві, провідають і все. Жалілися, що не витримують капризування онучки, хоча Оксана не вважала дівчинку вередливою, хіба коли захворіє.
Не встигла оглянутися, як доня так швидко виросла, на обличчі від неї успадкувала красиву форму губ, все останнє - від Олега.
Батьки інколи запитували її, чи не написала листа батькові дитини та вона тільки хитала головою. А в самої щеміло під серцем, відчуття образи, ще не пройшло. А донька підростала…….
Надворі зима… Напередодні Нового року, Оля сама наряджала ялинку. Вона навчалася в сьомому класі, весело розповідала мамі, що в школі має бути новорічний вечір та про цікаві конкурси, які готують діти. Оксана прийшла з роботи, за цілий день роботи з клієнтами в голові, аж шуміло. Обіперлася на підвіконня, задивлялася в засніжене, вечірнє місто. Повішані ліхтарі на стовпах, гойдалися від вітру, то світили на більшу частину тротуару, то на меншу. Сніг - то іскрився, то знову пропадав в пітьмі, наче заколисував. Смуток запав на душі - ось вже який Новий рік, а вона одна. Донечка розцвіла, як квіточка, мабуть вже хлопці задивляються» - навіяло в думках. Оля підійшла, обійняла за плечі,
-Мамо, а хто мій тато? Я вже майже виросла розкажи мені, що в дитинстві розповідала, то напевно байки , що поїхав на заробітки….
Вона приторкнулася устами до щоки, поцілувала,
-Мамо, я все зрозумію, гадаю маю право знати.
Двома руками взяла за плечі, повернула до себе… В Оксани сум в очах на віях тремтіли сльози. Оля притулилася до неї,
-Тобі боляче, тоді може іншим разом, якось….
-Ні – ні, давай сядемо.
Після розповіді, Оля, дивлячись в очі запитала,
-Мамо, а ти його кохала?
-Тоді - іще сама цього не знала, а, коли народилася ти, ще так схожа на нього, з роками зрозуміла, що то було кохання. Чи я помилилася, чи доля так все повернула в моєму житті. Не наважилася йому написати про тебе. Ти вибач, мабуть я поступила – неправильно, не знаю чому довго тримала образу.
Час летів… Донька підросла, до цього питання не поверталися, адже Крим окупувала Росія.
Трамвай під`їжджав до останньої зупинки… Олег здалеку побачив напарника - Миколу, який мав завтра вийти на маршрут. Тішився думкою- от добре, він зможе трамвай завезти в депо, а я наважуся познайомитися. Тим паче на зупинці більше нікого немає.
-Ви останній пасажир і більше ніде нікого… Може я допоможу вам, такий великий букет іще й пакет., Напарник поїде в депо, а я вже вільний.
Вона зніяковіла та все ж вирішила прийняти пропозицію. Хоча в салоні не дуже світло та Олег помітив, як вона почервоніла.
Він взяв пакет, вона йшла за ним. Як годиться джентльмену, допоміг вийти з трамваю. Вона подала руку, відразу опустила очі, напевно від його погляду її кинуло в жар. Освітлення на зупинці погане та він зрозумів, що це вона. Йшли мовчки, він тішився, що не відмовила в його послузі. Біля п`ятиповерхового будинку, вона притишила ходу. А він, як хлопчисько, не наважився, щось сказати, чи запитати. Від хвилювання гупало серце, здавалося ось - ось вискочить. Ні, вона мене не впізнала - зробив висновки, адже скрізь напівтемрява. Треба зробити так, щоб потрапити під гарне освітлювання, щоб нарешті подивилася на мене, а не опускала голову й не ховала очі. Сумні думки невизначеності копошилися в голові, як зробити краще, що буде далі? Хоч осінній вечір і прохолодний та йому здавалося, що він щойно виліз з лазні.
-О! Я вже прийшла… Дуже дякую, мій другий під`їзд,…. Далі я вже сама.
- Та ні, що ви! Ваші квіти не витримають, шкода таку красу зламати. Чи в вас чоловік ревнивий, що боїтеся, щоб я до квартири провів? – запитав з опалу.
-Ну гаразд, в мене третій поверх, гадаю вас ненадовго затримаю,
- погодилася Оксана, поправляла квіти.
Вона перша зайшла в під`їзд, не озираючись, швидко підіймалась по сходах. Під`їзд добре освітлений, пахло свіжою фарбою. Зверху розмовляли, то голос хлопця, то дівчини, сміх. Підходячи до третього поверху Оксана пізнала голос доньки, зупинилася, не знала, що робити, чи йти вперед, чи подякувати й попрощатися.
-Щось не так?
Оля перша помітила маму на сходах, поруч з нею стояв юнак. Дівчина не розгубилася,
-О мамо! Ти не одна! Нарешті…. Бачу і подарунки відразу принесли.
І до хлопця,
-Ти, Сергію, вже йди, завтра в школі зустрінемося.
Хлопець привітався прошмигнув мимо них і, як півень, через дві сходинки поскакав донизу.
Олег був в шоці, наче закам`янів, ноги не слухалися, не зводив очей з дівчини. Невже це донька? Кров прихлинула до обличчя. Не озираючись Оксана попрямувала до дверей. А він чекав, що ж буде далі?
Усміхаючись, донька відчинила двері,
-Ну запрошуй гостя, в мене все готово будемо святкувати.
Оксанин погляд пронизав доньку з ніг до голови. Не очікувала від неї такої витівки, розгублено подивилася на Олега. Їх погляди зустрілися, вона зблідніла, ледь не впустила квіти, все ж сказала,
-Заходь Олеже, навіть не могла подумати, що це ти міг бути.Ти трохи змінився, але ж скрізь напівтемрява, відразу не впізнала.
Оля підопила квіти, крутнула головою, про себе,- «Оце дивина, татусь знайшовся».
В небі моргав мінливий місяць, де-не-де виднілися зорі…. Прохолода освіжила Олега, коли вийшов з під`їзду. Дві години розмов -пролетіли швидко. Спочатку годину тет – а - тет, потім разом, майже мовчки, пили чай. Для дівчини, в її віці, це було сюрпризом, щоб так, зустрілися майже рідні люди. Спочатку вона сиділа в своїй кімнаті, дала час побути їм наодинці, розуміла, мама йому вибачить, напевно тому, що сама так хотіла. Заспокоювала себе, якби мав сім`ю, то не прийшов би і де вони зустрілися?
Він, в гарному настрої, задер голову догори, подивився на балкон.Оксана і донька проводжали поглядом.
- Доню, все буде добре, він завтра прийде, взяв номер телефона, подзвонить, скаже в який час.
-Мамо, гадаю не буде хлопчиськом, побачення, поцілунки… Буде з нами жити? Чи в нього є сім`я?
-Ні сонечко, його сім`я це ми. Тож тепер маєш батька.
Легенький вітер розвівав волосся, йому здавалося летить на крилах.
Все думки- от доля …. Пригадав, як Оксана розповідала про імена. Це ж треба три «О» - тепер сім`я! Душа раділа, що вогонь кохання, ще жеврів, не згасав стільки років, надіявся, що знову розгориться полум`ям кохання.
Грудень 2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769544
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Душа весеннего поэта...
Душа весеннего поэта
Светла, безудержно чиста!
Порыв душистого сонета,
Где в каждом слове, — красота!
Душа буяет цветом рьяно,
Взлетает ввысь под небеса!
И окрыляет мысли пьяно,
Дарит надежды словеса!
Душа осеннего поэта
Кружит с листвою невпопад!
Он слышит музыку кларнета:
Грустит строфою в листопад.
Душа зимой заледенеет?
Взорвётся пламенем во льдах!
И отогреться вновь успеет
В благих мечтаньях и словах!
В весенних грёзах и мечтах...
В бескрайних рифмах и стихах...
29. 12. 2017 г. Львов автор Натали Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771098
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Велике спасибі за музичний супровід і допомогу у створенні першої пісні Віктору Охріменку і Олексі Удайку.
Де б я не ходила,
не бувала я,
завжди наймиліша
батьківська земля.
Там, де батько й ненька,
і моя сім'я,
погляди тепленькі,
жде уся рідня.
Приспів
Вернусь домів,
де б шлях не вів.
Уклінно стану на поріг.
До тебе йду,
де цвіт в саду,
мій краю рідний, оберіг.
Тут хатина тепла,
миле все довкруж…
І пташині співи
серед мальв і руж.
Так спокійно серцю,
тішаться думки,
мови дорогої
жебонять струмки.
Приспів.
Матінко рідненька,
тату любий мій!
Вам поклін доземний
і землі святій.
Богу помолюся –
щиро в височінь,
миру попрохаю
я для поколінь.
Приспів.
23.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771128
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Трава дика на могилах,
Плющ обвив сірі хрести.
Де ж ти ходиш, рідний сину,
Чи забув про нас вже ти?
Не забув я, мамо й тату,
Не коріть мене ви, ні.
Захищав я Україну,
Був весь час я на війні.
Там на Сході земля плаче,
Сонця схід горить в вогні.
А на гілці ворон кряче,
Серце крається мені.
Побратимів там ховав я,
Про вас згадував щодня.
На коліна ставши, клявся,
Помста, ціль нині моя.
Щоби лан шумів хлібами,
В небі сяяли зірки.
Щоб не стали ми рабами,
На війну знов маю йти.
13.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771186
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Ой дозвольте, пане, поколядувати!
Щастя побажаєм, як зайдем до хати.
Ось ведем Маланку, танцюєм на ганку.
Василька стрічайте, ковбасу давайте!
В нашої Маланки щічки червоненькі,
Бо любить Маланка пироги смачненькі!
В нашого Василька чоботи добротні.
Будемо вам вдячні, як дасте по сотні!
Циган каже "Мало"... то ж давайте й сало.
Долари та євро є у вас, напевно!
Кізку не минайте, м'ясечко давайте.
Кланяємось щиро та йдем далі з миром!
ЩАСТЯ! ЗДОРОВ'Я! НА УВЕСЬ РІК!
ЩОБ УСІМ ЖИЛОСЯ КРАЩЕ, НІЖ ТОРІК!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771104
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018
У старій свиті, сивину вкрила пороша,
Вона стояла серед натовпу, що мимо йшов.
Сніжинки танули на ній, хоч була боса,
А люд штовхав її та осудом своїм боров.
Вона ж терпляче зносила глум, чужу хулу,
Хилила голову лишень щоби через нужду,
Котра зволожила обличчя, скупу сльозу,
Не бачив недруг, те займало не її одну.
Посестри, то правда, віра та любов жива,
А ще розтерзана боями змучена земля.
Стікала болем покрита струпами душа:
"Скільки біди ще принесе загарбницька війна?"
12.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770995
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 13.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2018
О, скільки ж вас месій нових,
То тут, то там, нові все ерудити.
Але ж все менше… меншає дурних,
Які дають себе занепастити.
Несуть Титани Світло… загуло,
Волхви в Залогах пам'ять відродили.
Десь там ви… й згадки навіть не було,
Коли своїх ми вже Богів славили.
Вже знов з Небес просвітлення іде,
Сварога ніч закінчилась смеркання.
У душу дух Зірковий нам несе,
Вогонь несе і з предками єднання.
Відкрились там божественні врата,
Де свічку світять з нашої лампади.
До хати віщий поклик заверта,
З Злотих Коліс Священницької Правди.
Не треба нам ісусиків чужих,
Бо ми чужих не потребуєм святок.
В нас свій Господь… Архистратиг,
Своїм Богам заплатимо податок.
Глибока наша віра, древня і свята,
Сумерії, Трипілля... Орії, Аратти.
Ви… не змогли забрати в нас свята,
Прийшла пора Своїми знов назвати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770850
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 12.01.2018
Був ранок, і сонце на лапи ялин
Накинуло вже позолоту.
Брели з оленихою, схожі в один,
Двійнятка по краю болота.
Старанно по сліду, тримаючись в ряд,
В траві обережно ступали,
І в променях очі в смішних оленят
І носики чорні блищали.
Здавалось все мирним, і тиша була
У світі тваринних ідилій,
Та з блиском сталевим зіниця ствола
Вже хижо дивилась на цілі.
Здригнулись ялини, і грубо свинець
Звершив свою чорну роботу.
І з жахом малята, одні, навпростець
Пустилися в ліс по болоту.
Далеко в гущаві, в дрімучих кущах
Спинились і впали безсилі.
І розпач в великих, блискучих очах
Застиг у звіряток змарнілих.
Був ранок і вечір вчетверте підряд -
Ще відчай відступить не скоро,
А двійко голодних, сумних оленят
Бредуть спотикаючись бором.
Їх ночі морозили холодом зір,
Лякали в грозу блискавиці.
І знову жахливий, стріляючий звір
Десь поряд палив із рушниці.
Над ними у кронах кричала сова -
Ховались від неї плямисті...
Тривожно дубина шумить вікова,
На вітрі наспівує листям.
А двійня крадеться, іде з укриття
На луг з запашною травою.
Несуть оленята над смертю життя
На ніжках тоненьких з собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018
[b]А я больна - Увы! - Не вами! [/b]
Виктория - Р
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770499)
[color="#ff0000"] ... Я... Стихами...
[i]Болею хуже... Кинозвёзд...
И эта хворь...Неизлечима...
Она как-будто псориаз...
Диагноз мой... Неоспоримый...
И не поможет водки таз...
Больна стихами... До забвенья...
И нет покоя... В жизни сей...
Судьба такая... Мне с рожденья... [/i]
[color="#ff0000"]
Пародия
[b] Больна стихами! [/b]
Озноб, потеря аппетита,
Температура, сильный зуд.
И рифмы – мыслей паразиты! –
Как вирусы в мой мозг ползут.
Всё так опасно, так заразно,
Почти неизлечима хворь!
Пульс участился безобразно,
Преследует хорея корь!
Из сыпи букв растут цепочки,
И от судьбы ты не уйдёшь...
Наверное, дошла до точки,
Опять меня бросает в дрожь!
А ночью псориазы ямба,
Из под подушки так и прут.
И это всё, конец всем! Амба!
Не пропадёт их скорбный труд!
И я опять больна стихами!!
Взлетаю и бегом за стол.
Хотя порою – (между нами) –
Терплю пародии укол...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770781
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018
Мне б породниться с тишиной
Такой таинственно могучей
Но не дано видать судьбой
По жизни часто правит случай
И над тобой и надо мной
Кружатся тайны вековые
Уж так назначено судьбой
Есть мертвые, есть и живые
Есть боль разлуки боль потерь
Есть говорящие, немые
В словах мелодии любви
Теряются те и другие
А я хочу уснуть в тиши
Плыть в небесах теплом объята,
И от превратностей судьбы
Укрыться в зарево заката.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770640
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
Пригадай мій коханий.
Пригадай мій коханий,
Як зустрілись з тобою.
Тільки я залишилась,
Наодинці з журбою.
Ти поїхав далеко,
І чомусь не вертаєш.
А мені одиноко,
Лише серденько краєш.
Вже весна на порозі,
Все кругом розквітає.
Я одна у тривозі,
Соловейко співає.
Нам всміхалися зорі,
Темна ніч чарувала.
І була я щаслива,
Як кохання пізнала.
Як і той соловейко,
Щебетав ти до рання.
І звабливе та ніжне,
Було наше кохання.
І твоєю любов’ю,
Моє серце зігріте.
Навкруги було літо.
Як йому не радіти.
Та закінчилось літо,
І зима промайнула.
Я лише пам'ятаю,
Як щасливою була.
Пригадай, все коханий,
І до мене вертайся.
Бо тебе я чекаю,
А ти, й не сумнівайся.
10:20.23.04.2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770521
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
Розсипалося... Розлетілось...
щось ніби в ньому загубилось.
Це й справді так! Мій погляд заблукав.
Згубився. На мить якусь він залишився
в твоїм волоссі... Гарно ж як!
Здається, сонце в ньому грає,
мов хвилю ніжну зігріває прозорої води,
гірської. Не бачив гарної такої!
О, мого щастя ніжні миті... Дав Бог
мені тебе зустріти. Постій! На хвилю
зупинись. Ми зустрічалися колись?..
Можливо й так. Бо ж таке рідне,
це іскристе, твоє волосся золотисте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770646
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
В океані людських почуттів
Загубився малесенький острів.
Був причалом життя кораблів –
До емоцій з’являлися в гості.
Тут Любов та Ненависть жили,
Лінь та Сором, Бажання багатства,
Заздрість й Гонор – сусіди Хули,
Тут і Щастя ходило між братства.
Сповістило їм небо вердикт:
Для життя – Ви не надто важливі:
У пучину солону води
Забуття Вас і землю цю прийме.
Рятувалися всі хто як міг:
Кілька суден в порту дрейфувало –
Хтось просився, хтось падав до ніг,
Та й щуряче нутро рятувало.
Лиш Любов до останніх секунд
Залишалась – прощалась із домом,
Та зірвався нізвідки тайфун –
Затопило весь острів раптово.
Пропливали важкі кораблі,
Поспішали в далеку дорогу.
Ось Гординя – просила її
Порятунку Любов.
– Ти убога!
Забрудниш мені палубу й трюм,
Власним виглядом всіх налякаєш,
Візьмуть друзі за тебе на глум –
Все спокійно – якщо не кохаєш!
Ось і Щастя зібралося в путь –
На Любов не звертає уваги.
Лінь й Байдужість вітрила несуть –
В них свої у житті переваги.
Вже по груди Любов у воді –
Ось Багатства бажання - надія!
- У потребі я стану тобі:
Той багатий, любити хто вміє!!!
- Та невже? Обізвалась Жага,
Що з Багатством ділила дорогу, –
І яка в тебе проба? Вага?
Не сміши ні людей, а ні Бога!!!
Безнадія накрила гірка –
Захлиналась Любов у знемозі,
Та чиясь дуже сильна рука
Потягнула крізь болі і сльози.
Непритомну на човен Любов
Хтось поклав і доправив до суші –
Той, хто вірить в основу основ,
Той, що в світі цім – самий тямущий.
Почуття повернув до життя –
Знав і бачив жевріння ознаки.
Сивочолий пішов в майбуття,
Не спинився на мить для подяки.
Запитала Любов у Знання:
- Хто, скажіть, мій здійснив порятунок,
Хто не глянув на вигляд, вбрання,
Вів сердечним ударам рахунок?
- Він живе не залежно від нас,
Бачить цінностей справжніх обличчя.
Носить ймення хранитель цей Час:
Мить буття – в ньому ми. Сам же –
Вічність!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770561
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
Іще один… упав на полі брані,
Пташиною знялась душа увись,
А в серці, материнськім, – свіжа рана…
Чи думала вона про це колись,
Що сина доведеться їй ховати,
А землю «братня» рватиме війна,
Й нас кацапня заходиться вбивати –
Росія Київ стане розпинать.
А скільки ж їх повернуться додому,
Скалічених, безногих, без очей!
А з ними – біль і нелюдська утома,
З якими тихих не бува ночей…
Ще не одне здолають вони лихо,
Свій несучи важкий, життєвий хрест,
А Україна, вільна і велика,
Новий собі здобуде Маніфест!
31.08.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770542
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
СПЛІТАЙМО ВІНКИ ЛЮБОВІ
Людська біда… недобрим блисне оком,
В німій печалі скорбних душ мотив…
Бо смерть стає невипадковим кроком…
Сини не повертаються з фронтів.
Жаль молодих жінок вже овдовілих,
Гірчить печаль молодшої сестри,
Жаль матерів у горі посивілих
І зморшок батька з чорної жури ...
Чи далі наливати в серце лиха?
Щоб спопеліло геть воно до дна…
Щоб темрява селилась в ньому стиха,
А чи шукати сонця і зерна!
Зійде воно, з землі нап’ється сили…
Духмяним хлібом, щедрістю, теплом…
Тоді хвала нам: лихо пережили!
Біда вже не зачепить нас крилом!
Сплітаймо радше ми вінки з любові,
Річки від щастя вийдуть з берегів…
Хай квіти багряніють не від крові,
Нехай не буде в світі ворогів!
27. 11. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770538
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
В мой сон, приходишь ты во сне, и только на мгновение,
Твои слова немые все, но в них любви течение,
Меня целуешь в полу сне, губами сладко пьяными...
В них цвет любви, как сад весной, где ветры станут, пряными.
А ты, целуешь и молчишь, руками гладишь нежно волосы,
А Я пытаюсь на твой жест, тебе сказать вполголоса,
Но не могу глаза открыть, слова меня не слушают…
Хочу обнять, прижать к себе, но мысли., меня путают.
Где ты сейчас, в сей поздний час, пусть небо тебя радует.
На крыльях мысли, Я лечу, дождями – снегопадами.
Лишь только ты, лишь ты всегда, любовь моя желанная,
Я для тебя, польюсь дождем, на небосводе радугой…
А, ты приходишь лишь во сне, и только на мгновение,
Я замедляю дня рассвет, Я затаю дыхание…,
Чтоб быть с тобой, подольше мне, пусть даже и мгновение,
Я очарован лишь тобой, а сон…, всегда знамение...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729750
дата надходження 21.04.2017
дата закладки 10.01.2018
СИНОВІ
Мій сину, у душі своїй
Пильнуй прадавній ген народу!
Ставай сміливо в гордий стрій
Ясного предківського роду!
Шануй коріння… Від Карпат
Аж до степів, до їх роздолля…
Усюди там – твій друг і брат,
І небайдужа його доля…
І буде мир, і добрий день,
І буде злагода між нами,
І буде ненька,буде нень
Пишатись мудрими синами!
21. 11. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770537
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018
Поговори зі мною, любий,
У час затишшя подзвони.
Із хрипотою, трішки грубий,
Почую голос твій з війни.
Я відізвусь до тебе серцем,
Коханням ніжним пригорнусь.
Притиснув ворог волю берцем,
Ще сіль у ранах, ти ж кріпись.
Віддам тепло душі своєї,
В твою до краплі переллю.
В руках немає в мене зброї,
Люблю тебе, люблю, люблю.
Бухкає в грудях калатання
Щемом тремтячим та терпким.
Мольбою з вуст тихе прохання:
"Побережись. Вертай живим".
09.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770430
дата надходження 09.01.2018
дата закладки 09.01.2018
[img]http://i.ytimg.com/vi/xQrFjMFpyBg/mqdefault.jpg[/img]
Запахла осінь враз гіркими полинами,
Опалим листям під ногами шурхотить.
Крильми розлуки наче тріпотить між нами,
Вона ніколи у мені не відболить.
В пожухлих травах хай росою засріблиться,
Світанком босим до оселі забреде.
Якась надія ще десь у душі тепли́ться,
І смутком осені на землю упаде.
Хай він зотліє у рудому падолисті
Прогірклим болем невимовного жалю.
Зберу із світлих мрій моїх разок намиста.
З тобою пополам їх любий розділю.
[img]https://static.pexels.com/photos/63614/autumn-tree-leaves-red-63614.jpeg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760032
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 09.01.2018
Сукню тримала про свято,
Для особливих моментів.
З шафи боялася взяти
Просто, без аплодисментів.
Шафа також наглядала…
Завше – в порядку й на місці.
Сукня нагоди чекала,
Бачилась в туфлях й намисті.
Свято чомусь забарилось,
Мода – вперед на два кроки.
Сукня попала в немилість,
Ще й натерпілась мороки.
В очі вдивлялась свічадам,
То – завелика, то тісно
Часто бувала і рада б
Вийти з хазяйкою в місто.
Дача, городи, робота –
Все відкладалось на потім,
В клопотах кожна субота,
Дні так згорали на попіл.
Вже постаріла хазяйка,
Сукня така ні до чого.
Вийшла така з нею байка –
Так й не була за порогом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767317
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 09.01.2018
ЛЬВІВСЬКІ ПАРАСОЛЬКИ!
Як гроза у місті зашумить,
Парасольки всі «вистрілюють» умить,
Чорні, темно-сині, кольорові…
Й вулички - під парасольками у Львові!
Парасольки носять кавалери,
Їм той дощик, звісно, до холери…
Капелюх, під вусами мундштук,
Й парасолька по бруківці – стук-стук-стук…
З парасольками гуляють пишні дами,
Виграє жіноцтво кольорами,
Всі такі поважні та манірні,
Наче парасольки сувенірні…
Парасолі виснуть дуже гарні
В місті коло кожної кав’ярні….
Тіні романтичного інтиму…
Не буває в них вогню без диму…
…Промінь із-за хмарки зазирне,
Тут, на морі, жалить він мене….
Парасольку пляжну розпущу,
І себе від нього захищу.
…Парасольки – на майданчиках грибки…
Граються там діти залюбки…
Парасольками - вербиченьки і липи…
Й парам не страшні погодні схлипи….
…А пташкам – піддашшя парасолька,
Парасольку би воліла і красолька!
Всім би знадобилася вона…
Парасолька тільки рибкам – зайвина.
20. 11. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770363
дата надходження 09.01.2018
дата закладки 09.01.2018
Створивши дивну казку вечорову,
Німий дивився місяць ізгори,
Він сяйво лив на поле і діброву,
І на стрункі, високі явори.
Змією яр глибокий, невеселий,
Підповз до перехрестя двох доріг,
Він поєднав забуті Богом села…
За що вони спокутують свій гріх?
Зірки дрібненькі ночі догоджали,
Ще ранок вітру крила не нап’яв.
І кропива у час такий не жалить –
Зізнався у коханні їй реп’ях.
На воду не сповзли іще тумани,
Тому свинцем дзеркалить її длань,
І тільки сон їй голову дурманить,
А місяць Шлях Чумацький осідлав.
11.11.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770286
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018
Хай сніг нам сіє, посіває,
Святкову землю, прикрашає,
В весільнім платті, наречена,
Зіронька в небі, як хрещена.
Всы заіскрилась, засіяла,
Із Різдвом- святом привітала,
Радіймо люди! Співаємо!
Ми із народженням вітаймо!
І прославляєм Боже ім`я,
Веселись небо й рідна земля!
Славим від хати і до хати,
Будемо миру, всім прохати.
Свічу запалим, під образом,
Щастя попросим й добра разом,
Хай принесе злагоду й любов,
Щоб Україна та й вільна знов!
Хай ясно зірка засіяє,
Всевишній нас, благословляє!
07.01.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770287
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018
Всё это было,было,было…
И повторяется опять…
Тавром, пометив, свои крылья,
Число рисую наугад…
Всё это было,было,было…
Не надоело поминать…
Пока ещё имею силу,
Не прерывать…Не прерывать…,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770329
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018
И я - не я…
И ты - не ты…
И не растут в саду цветы…
Лишь стынет лёд…
И сыплет снег…
И заметает вьюга след…
Тогда зачем и почему -
Тебя из мыслей не гоню…
И зажигаю вновь свечу…
И Мойры ниточку пряду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770328
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018
В Різдв"яну ніч звернуся я до неба
Дай Боже те, що кожному з нас треба
Пробач провини всім, бо ми грішили.
Та з каяттям до Тебе все спішили.
І в ніч цю безперечно особливу
Ісус родився - сталось справжнє диво.
То ж мить оцю священну величаймо..
Отримуймо Різдв"яне чисте сяйво.
Погляньте, з неба світло струменіє
То Бог дарує кожному надії.
Щоб всі народи у земному вирі
Жили довіку в радості і мирі.
З Різдвом Вас, люди добрі, люди милі.
Хай щастя Вам несуть життєві хвилі,
Добробуту й доволі благодаті,
Здорові будьте, щирі і багаті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769971
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 08.01.2018
Незаметно подкралось зимовье…
Серебром разлилось на висках,
И прошедшее… с болью, с тоскою,
На бумагу ложится в стихах.
Не вернуть, неуёмных желаний,
Не забыть перечёркнутых дней,
Ожиданье страстей и страданий,
Во глубокой печали моей.
Помню, жадно желал окунуться
В передряги морской суеты –
За штурвалом судьбе улыбнуться –
Всё мелькало…причалы, порты.
Всё прошло, нет нужды торопиться,
И потерь непознанных, не жаль,
Предназначенным…. в море влюбиться –
Возлюбите тоску и печаль!
Сколько лет промелькнуло напрасно
Средь друзей поражённых мечтой,
Среди волн и погоды, ужасной,
Упивался стихией морской…
И не думал, не верил, не снилось,
Что способен опять воздыхать,
Снизошёл… к капитану, на милость,
Выдал крылья, чтоб смог полетать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770307
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018
Ты пахнешь настоящим
Нужны твои советы
Иначе нам пропащим
Не дотянуть до лета
Останемся меж строчек
Зальемся именами
Под грузом оболочек
Запросим ринг, татами
Не сдохнем, но поляжем
Сегодня, завтра, позже
А вскоре на продажу
Найдутся помоложе
И мы с мудрейшим ликом
Поступим в зазывалы
Бесчеловечно, дико
Ссылаясь на анналы
Но если нас надули
И это только запах
Тогда не парься, ☆ули
Меня и всех шли на ☆уй
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578620
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 08.01.2018
Ангели в небі літають
Світло шлють зорі до ніг
Люди Христа прославляють
Він нам Спасіння зберіг!
Снігом лягає на плечі
Янголом зирить в вікно
Боже прозріння в Свят-вечір
В кожну сімю, щоб прийшло!
Йде Різдво по- вулиці
Зорі в небі жмуряться
Божа Благодать!
Хай Вам всім радіється
Віриться і мріється
Бо родивсьХристос!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770100
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 08.01.2018
На Голгофу душа піднялась на святвечір,
Назбирала в собі біль жаливи й печаль.
Ще жменю любові, що лягла враз на плечі,
У погоні суєт стала міці скрижаль.
І молила душа у покорі спасіння,
Відбілити образи просила в Христа.
Щоби помисли щастя не знали гоніння,
Ті, що в серці безпечнім зазнали гріха.
Й розтікались бажанням у тілі блаженним,
Лоскотали у грудях стервозності дань.
Обіймались із жалем, горіти, нестримним
Та зникав той вогонь у літах покарань.
07.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770080
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 08.01.2018
Ніколи наш народ не жив без війн,
І кожен раз від них він був у шоці…
Вони зустрілись тут – вона і він, –
Де чатувала смерть на кожнім кроці.
Вона і він, неначе два крила
Одної долі, котра поєднала
Її, що медсестрою тут була,
Й його у час, коли весна буяла.
І свідчив про кохання блиск очей,
Не поміщалось серце в теплих грудях.
І вже нема важливіших речей,
Ніж почуття… Й святішого не буде…
Диктує їм задимлена весна
Свої військові і людські закони:
Садів тут незвичайна білизна
І смерть, що ворог слав з-за териконів.
Та почуття сильніше від війни,
Тож під ногами в них рушник весільний,
Все переможуть з гідністю вони,
Під силу їм і Путінська Росія.
5.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 07.01.2018
Опять за чёрной (грозовою)
Летит пузатый цеппелин…
Чтоб не забыть,возьми с собою
Одну из тысячи картин.
И ночи песнь (ноктюрн сонетов)
Благослови на добрый путь…
Теням, скользящим, по паркету
Не размыкай сплетений круг…
Не открывай свои секреты
Под не ритмичный перестук…
Покинет боль, держи обеты…
И за совет не обессудь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770075
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 07.01.2018
З Водохрещем Брати мої вітаю,
З святами рідної орійської землі.
Не втратили святих бо’ повертаєм,
Тих, що дали Небесні Ковалі.
У крові нашій карби письменами,
На пантеон воздвигнемо Живих.
Перун єреїв вже разить громами,
Тьму чорноризу викинем… чужих.
Із Водосвяттям вас… Богині Дани,
З жертовним вас освячення вогнем.
Своїм богам засвідчимо осанни,
Нехай до внуків вернуться дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770012
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 07.01.2018
[color="#681880"][b]Таке життя не до смаку мені.
І довгі ночі, і похмурі дні…
Таке життя хороше, чи погане?
Чи хто зітхне, коли мене не стане?
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770062
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 07.01.2018
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
У яскині пахне сіном, Божа мати тут із сином.
Колисає мати сина, це є Божая дитина.
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
Ой щаслива Божа мати... Біля світлого дитяти
ясні Ангели співають, з Днем народження вітають.
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
Пастушки малі з ягнятком прийшли й тішаться дитятком.
Ладан, золото і миро три царі дарують щиро.
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
Ой радіймо, добрі люди, буде правдонька повсюди.
Бо прийшла Божа дитина, щоб щаслива стала днина!
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769964
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 07.01.2018
Там, де живе лиш душа.
Там, де живе лиш душа,
Заховано наші скарби.
В них є добро, є і зло,
Є і протиріччя доби.
Час завжди змінює нас,
Коли ми не робим добра.
Вертає, як бумеранг,
Ненависна всім «доба зла».
Тоді життя, мов в тюрмі,
І правди там ніде нема.
Тож винні тільки самі,
Замість діла, лише слова.
́Де та порядність, мораль,
Кругом бенкетує брехня.
Скосились жита добра,
Лишилася тільки стерня.
По ній гуляють вітри,
І падають сірі дощі.
Невже холодна зима,
Зажене усіх у кущі?
А там затишку нема,
Хоч молимось щоб пронесло.
Гонимо добро, чи зло,
Аби лише нас не знайшло.
Там, де живе лиш душа,
Відкрита і не в скорлупі.
Зростає зерно добра,
Коли щирі ми, не скупі.
Як те весняне тепло,
Зігріє добро всіх людей.
І стане кращим наш світ,
Від сонячних, добрих ідей.
09:20.29.12.2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770022
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 07.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2018
[i]Час кохання -
година* життя...
[/i][youtube]https://youtu.be/dzrygVstCuc[/youtube]
[i][b] [color="#0fbab1"]Кохання час…
Але розбавлений водою…
А треба б –
краплями небесної краси…
Вода в любові обертається бідою –
І хоч моли, а хоч проси!
- Кохання час,
Але окроплений… сльозою,
І недоречні тут
ні гумор, ані сміх!
Я рану поетичним словом враз загою,
Промовчать бо – великий гріх!
- Кохання час…
Бува завіяний… журбою,
Й нещадно
замітає долі віхола…
Не треба зайвих слів і жестів у любові –
Змагайтеся… утіхою.
- Кохання час…
Порою вкутаний пітьмою...
А треба б –
пелюстками ружі – квітами,
Що проростають і жагучою зимою, –
Усміхненими дітками...
- Кохання час...
Підступно вкрадений… війною,
А треба б,
щоб – уквітчаний рожевим цвітом,
Обласканий життя квітучого весною
Й завдячний мирним світом!
Кохання час….
[/color]
[/b]26.12.2017,
Кельн, ФРН
_________
*Тут - як синонім сонячного дня, днина[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768184
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 06.01.2018
[b] Tth[/b]
[youtube]https://youtu.be/8kQZHYbZkLs[/youtube]
[i][b][color="#0b9ed4"][color="#04435e"]Чому ламка так між роками грань?
Чому роки метуть – як той осінній вітер?
Прокинешся у безпросвітну рань,
А ранок -
наче півжиття твойого витер.
І котиться воно – немов ковил,
Немов летке у полі перекотиполе…
Й здається – вже не стане більше сил
Почати знов
життя, окреслюючи коло…
Та й там, бува, зустрінеться туман,
Й зітре усе старе, як олівцевий порох,
Й закрадеться в уяву, мов дурман,
Солодкий,
наче та цукрова пудра, морок…
Й захочеться всотати широчінь
І глибину утіхи для душі і тіла…
Нуртує серце і клекоче чин –
Й отримуєш
усе, що суть твоя хотіла.
Велике щастя – здужати себе
І вийти на свою пряму дорогу:
Нехай сумління й стид вас не шкребе:
Себе долання –
то веління Бога.[/color][/b]
05.12.2017.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764206
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 06.01.2018
Ой, не сумуй, зима, не плач
Спечу смачний ,тобі калач
Ще й зверху маком притрушу
Та й усіх діток пригощу.
Зірка в небі, прийшло свято
Зберемося - нас багато
Гайда разом попід хати
Почнемо колядувати
Ялинка світить у вікні
Господар вдома є чи ні?
Гей, до нас виходь із хати
Будем з Різдвом всіх вітати;
Коляд, коляд, колядниця
Щедро родить , хай пшениця
Попросимо - Бога люди
По всій землі, хай мир буде!
Коляд , коляд колядниця
В джерелі свята водиця
Зірка в небі заіскрилась
Хай війна би закінчилась!
Коляд, коляд, колядниця
Гарна з маком паляниця
Хай буде у кожній хаті
Щоби всі, ситі й багаті!
Хай ростуть жита у полі!
Хай щасливі будуть долі!
Добрий вечір! Щедрий вечір!
Добрим людям на здоров`я!
24.12.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769791
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 06.01.2018
Такой же - бледный гладкий шёлк бедра…
Бездонный - баритон виолончели…
Ночное небо - в сонных городах…
На месте – полюса и параллели…
Не пряча тайну далеко, - хранят…
И сердцу, милые, все помнят даты…
И на свидания во снах спешат,
Коль обещания даны … когда-то…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769762
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 06.01.2018
Складає крила Півня рік…
Не мріяла в цей час торік,
Що стане він настільки гідним,
Успішним і доволі плідним.
Багатим на нових знайомих,
Сьогодні – друзів вже відомих…
І вечорниці в Барселоні,
Мій кліп і вірш – у арт- салоні,
Де виставлявся наш земляк,
Наш геніальний О. Шупляк.
У червні трапилось найбільше –
Із друку – власна збірка віршів.
Спасибі друзям із фейсбуку
І за пораду, й дружби руку.
Тернопіль, Ланівці та Київ –
Ой, намотала влітку милі…
І презентації – чудові,
Душа радіє в добрім слові.
Це ще не все, за місяць часу –
До друку альманах відразу,
Це – « Наше слово», випуск другий,
Зізнаюся – страшна напруга.
Була я знову літ. редактор
І дотиснула, бо – характер…
І дякую поетам нині,
(Чиїсь вірші були зі скрині).
В одних – глибокі та більш зрілі,
У інших – трохи неумілі.
Прийде обов’язково досвід,
Якщо трудитись день в день поспіль.
Спасибі Богу за прозріння
І за набуті всі уміння,
За відкриття нових поетів
І ще, – за справжніх, за естетів.
Щаслива, що кінець кінцем
Свята Земля була вінцем:
Пройти дорогами Ісуса,
Відчувши біль та всі спокуси.
Нести з Ним на Голготу хрест…
Усюди, всюди Божий Перст.
Грудневе хрещення в Йордані,
(Здоров’я – не найкращі дані)
В сорочці білій, з головою –
Під воду, бо Господь з тобою.
Не захворіла, тільки сила
І тіло й душу оросила.
Таким був Півня рік барвистим,
Для мене – навіть урочистим,
Бо ювілей, за межу заступ…
Ну що ж, підемо далі в наступ.
Із Песиком дружити треба –
Таке вже побажання неба.
Із Новим роком, любі друзі!
Нехай не буде він в напрузі!
Нехай Любов лише панує!
Віншую вас усіх! Віншую!
З любов’ю Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769696
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 06.01.2018
Замучила сезонна алергія.
Тополі пух, пилок, – не головне.
Я від недуги збутися не вмію
І це, чомусь, залякує мене.
Яка це насолода – просто знати
Що Ти, десь там, всміхаєшся кудись
І я відверто хочу забагато,
Щоб Ти була такою назавжди.
Ти просто будь, моя п'янка спокусо.
Насправді, я щасливий дотепер
І алергії зовсім не боюся!
Лякаюсь лиш відсутності
Тебе.
19.06.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738628
дата надходження 20.06.2017
дата закладки 06.01.2018
Я встретил Вас в универмаге
и обомлел! И в тот же миг
Вам пьедестал из тайных магий
и строчек из стихов воздвиг.
Ваш облик, столь неповторимый,
мой взгляд в груди запечатлел,
Но Вы прошелестели мимо,
встав в очередь в мясной отдел.
В родившихся мгновенно строчках
намека не было на фальшь.
Вам продавщица на биточки
говяжий взвешивала фарш.
И Вы с улыбкой полудетской
ушли в мне недоступный мир,
а я купил кило "Одесской",
полбулки хлеба и кефир,
еще, решив не мелочиться,
кило телячьей требухи...
О, как прекрасна продавшица!
Ну так и просится в стихи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580742
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 05.01.2018
Моя ти, моя Не кажи, що не так,
Бо не зможу прожити і дня без надії.
Відчув в поцілунку незнаний ще смак,
Потягнувся до тебе, як гілля, до мрії.
Тебе обійняти, розправив крило,
І зігріти, щомиті, щоднини бажаю,
У ковдру згорнути і дати тепло,
І в краплину пірнути небесного раю.
Не треба нічого, ти лиш помовчи...
У раменах моїх, мов жар-птиця, воскресни.
Відчуй, як це серце звучить у ночі.
В нім невидимі грають безумні оркестри,
Палають і гаснуть вогнями багать,
І спадають до ніг, як ті зорі, бажанням.
Дивлюсь – твої очі коханням горять.
Неприречені, ми, у цю ніч до страждання.
Моя ти, моя. Не кажи, що не так,
Бо не зможу прожити і дня без надії.
Відчув в поцілунку незнаний я смак,
Потягнувся до тебе, як гілля, до мрії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723080
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 04.01.2018
Зимнее утро.
А. Пушкин
Мороз и солнце; день чудесный!
Ещё ты дремлешь, друг прелестный –
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!
Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,
На мутном небе мгла носилась;
Луна, как бледное пятно,
Сквозь тучи мрачные желтела,
И ты печальная сидела –
А нынче… погляди в окно:
Под голубыми небесами
Великолепными коврами,
Блестя на солнце, снег лежит;
Прозрачный лес один чернеет,
И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит.
Вся комната янтарным блеском
Озарена. Весёлым треском
Трещит затопленная печь.
Приятно думать у лежанки.
Но знаєш: не велеть ли в санки
Кобилку бурую запречь?
Скользя по утрешннему снегу,
Друг милый, предадимся бегу
Нетерпеливого коня
И навестим поля пустые,
Леса, недавно столь густые,
И берег, милый для меня.
Переклад.
Зимовий ранок.
Мороз і сонце; день чудовий!
Ще ти дрімаєш, друг вродливий –
Пора, чарівниця, проснись:
Відкрий очам своїм простори
На зустріч з півночі Аврорі,
Зорею півночі явись!
Згадай, як в вечір хуга злилась,
На мутнім небі мла носилась,
І Місяць повний – бліде чоло,
Так сумно, із-за хмар… жовтіло,
І ти зажурена сиділа…
А зараз… виглянь у вікно:
Під голубими небесами
Покритим сяйвом килимами,
Іскрить на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
Крізь іній хвоя зеленіє,
Під льодом річечка блищить.
Кімната вся янтарним блиском
Озорена. Веселим тріском
Тріщить протоплена вже піч,
Приємно думати з лежанки.
А знаєш: запрягти б у санки
Кобилку буру – і навстріч…
Нестись по ранішньому снігу,
Друг милий, піддамося бігу
При нетерплячому коні,
Провідавши поля пусті,
Ліси, недавно ще густі,
І берег, милий так мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769661
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018
Ще один пішов із нашого життя
Замучений, нещасний рік...
І уже останній день календаря
Пустим упав до наших ніг...
............................................
... І чим ми прогніви́ли нині Бога,
Що він забув про Україну...
Тепер тяжка, брехлива в нас дорога
І не держава, а руїна...
Мужі державні забули свою суть, .
Бо їх цікавлять тільки гроші...
А солдати й люди тихо мруть,
Зникають вітром у пороші...
Обіця́нки діячів, елейний спів,
Приспали тихо нашу совість...
І чого б народ сьогодні не хотів -
Вони усе собі на користь...
А підлий ворог давно уже не спить -
Плете підступні, хитрі плани...
Якщо, мужі, упустите ту вірну мить,
То потім сядете на нари...
Бо не простить народ вам вашу жадність,
Яка замішана на крові...
На цю підступну вашу легковажність,
Закони будуть уже нові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769055
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 04.01.2018
Зажурена мати край столу сидить,
В вікно вона поглядає.
Жде сина. Той, стежку забувши сюди,
Не їде. Вона ж страждає.
Ні слів не лишилось у неї, ні сліз…
Їх німо душа ковтає.
Вони ж добре вивчили в серденько слід.
А доля літа гортає.
А там яскравіє синок… малюком,
Веселий та повнощокий.
У школі навчання. І виш, і райком.
Згубився матусин спокій.
Хоч роки її уже не молоді,
І сина літа на схилі,
Життя написало їм стільки подій
І в коси сійнуло сиві!
Летіли роки її, мов рисаки,
Підбилися геть в дорозі.
Чому ж вона має вердикт отакий?
Синок не бува в порозі…
Колись же була і вона молода,
А зараз ледь-ледь ступає…
Чи сина сумління його не з'їда?
Матуся ж… напівсліпа є.
Звела сивий погляд свій на образи,
Й послала думки до Бога,
Щоб Той на синочка її не грозивсь,
Бо ж квітла душа любов'ю.
25.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769543
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018
Слова до музики
[youtube]https://youtu.be/2kOTsVkL95o[/youtube]
- Засинай, засинай, внученько рідненька,
Сонечко злотавеє, моя дорогенька.
Засинай, засинай, дитинонько мила,
Над тобою, любонько, дідусеві крила.
Почепив, почепив на колиску зірку,
Щоб в житті дитиночці не бувало гірко.
Заяснить, заяснить онучаті стежку,
Світлим гаптуваннячком вишиє мережку.
Ой, люлі, люлі, сонце. Ой, люлі, люлі, спи.
Цілував, цілував білесенькі ручки
І у долі випрохав щастя для онучки.
Милував, милував ніженьки пухкенькі,
Прикладав до п'яточок капці золотенькі.
Розганяв, розганяв хмаровиння з неба,
Бо дитяті сонечка якнайбільше треба.
Та просив, та просив вітер не шуміти,
Бо дрімає ясочка, годі гомоніти.
- Гойда-да, гойда-да, наше світле диво,
Ми засієм радістю й благодаттям ниву.
І зросте, і зросте дівчинка-зоринка,
Втішиться родина вся і Вкраїна-ненька.
Засинай, засинай, внученько рідненька,
Горличко крилатая, дівчинко маленька.
Засинай, засинай, втіхо люба й мила,
Над тобою, серденько, дідусеві крила.
Ой, люлі, люлі, сонце. Ой, люлі, люлі, спи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769626
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018
Ранкові зорі розганяють сни.
Безликий люд пірнувши у турботи,
ледь виповзає підкоряти світ,
натішившись пороками достоту.
Метро, трамваї, потяги, таксі -
везуть врізнобіч онімівші душі.
Дрімоту вулиці пробуджують дощі,
без сорому краплини лізуть в очі.
Під парасолі заховалась дітвора,
відверто прагнучи не їхати до школи.
Бабуся, визираючи з вікна,
перебирає тисячі історій.
Пожовкле листя обійма граніт,
принишклий під ступнями пішоходів,
а шепіт вітру підійма в політ
розгублені думки мелодій.
Ритмічний постук потягів метро
та аромати кави на пероні.
Асфальт доріг заполонив струмок
зі сліз дощу, що сиплються в долоні.
Осінні ранки заповзли в життя,
розфарбувавши будні різнобарв'ям.
Мрійливий настрій, спогади та чай,
прийшли на зміну літнім чарам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769183
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 04.01.2018
Тримай мене, я на краю
В умовах, сповнених печалі
Убий мене, бо я живу
В моментах тих, де ми кохали
Не йди до мене, бо впаду
І не знайдеш уже і згадки
І як і стрінеш на яву
Лиш на портретах до нотатків
Не йди від мене, я вмираю
Нестримна мить ця на краю
Летіти можу, бо кохаю
Та не взаємно... Упаду...
Тримай мене, я на краю
І піді мною ціле море
В якому, як в тобі, втону
Моя запекла в болі доле...
Тримай останні наші "Ми"
В словах і поглядах взаємних
Ти світ обрала з міражів
А я повірив був даремно
Тримай мене десь там , що зліва
І після згадуй своїм дітям
Як відпустити ти посміла
Того, хто так хотів летіти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768914
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 04.01.2018
Похилилася тополя на шлях курний, битий,
Ні гілочки, ні листочка, лиш стовбур безлиций.
Як на вечір заступило, степ "Градом" був критий,
Ні жалю нема, ні серця в ворога, що ниций.
Став він схожий на шакала, кров стікає в землю,
Кров скалічених, убитих на догоду Кремлю.
Виїдають очі сльози, нестерпно від болю,
Один поступ в України - скинути недолю.
У гурті здобути волю, повернувши славу,
Що належить нам із давна по роду, по праву.
Дай же, Боже, допомоги відродить державу,
Віддаємо тобі в тузі пожертву криваву.
02.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769313
дата надходження 02.01.2018
дата закладки 03.01.2018
Чого бажається душі ? -
Ніхто не знає..
Напевно Раю на землі -
Його не має.
А чи земного вороття
Із небокраю?
Щоб вирувало там життя
аж до розмаю.
А чи пташиних голосів
Десь у садочку?
Цвіт білосніжних яблунів,
Як у віночку.
А що бажає та душа,
Що все співає?
Як пісні гарної нема,
Вона ридає.
Такими гіркими слізьми,
В великій тузі,
Образи визвані людьми -
Душа в напрузі.
А що бажається тобі? -
Сама не знаєш...
Щоб зникли війни на землі -
Надію маєш.
Шоб не було у нас біди
І Мир відчули,
Щоби жили наші сини
Й щасливі були.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769223
дата надходження 02.01.2018
дата закладки 03.01.2018
[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/2/96540627.gif[/img]
[b]«Про кохання пишу на снігу»[/b]
Про кохання пишу на снігу
Кожне слово – смарагд на вагу
Кожна фраза – то чистий алмаз
І душа щось співає під джаз
І кружляють сніжинки й вона
А на серці кохання й весна)
Про кохання пишу на снігу
Не утримати в серці жагу
Хоч палаю, але не згорю
Бо зустрів із тобою зорю
Проводжав я тебе від ріки
Рахували ми разом зірки
І коли вже зібрався піти
Залишайся – промовила ти…
А вже вранці пишу на снігу
Що у щастя я знову в боргу
Із свого ти читаєш вікна
Це десерт, до нічного вина…
Як десерт до того, що було…
Подаруєш цілунок крізь скло
© Микола Карпець (М.К.)
*28.12.2017* ID: №769169
[url="http://mykola.at.ua/publ/lirika_kokhannja/pro_kokhannja_pishu_na_snigu/2-1-0-138"]©Сайт авторської поезії М.В.Карпець[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769169
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 02.01.2018
В дні останні Кукурік,
Ступав діткам на поріг.
І невісточці і синку,
Здарував він ще дитинку.
Аккурат під Новий Рік,
Щоб лунав у домі сміх.
Діду й бабі під ялинку,
Соломійку у корзинку.
Ніс курносий, як сніжинка,
Наша дівка, як жаринка.
Є вже Зарик і Настуся,
Ще б Миколку чи Петруся.
Сонце, розум і тепло,
Щоб ще внучка принесло.
Не одним лише бабусям,
Щоб по парі і дідусям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769277
дата надходження 02.01.2018
дата закладки 02.01.2018
Вмёрз в издичавший Иртыш
Якорем ярым январь.
В лунках о чём же паришь,
Времени белый навар?
Язиком бравым хвастни,
Разгорячённый рыбак!
Жирных метелей хвосты
Не ухватить, ну никак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769212
дата надходження 02.01.2018
дата закладки 02.01.2018
Сійся, сійся, житечко... в хаті, як по полю!
Щоб веселу мали ми і щасливу долю.
Сійся, сійся, житечко... сійся, розсипайся!
А ти, наша доленько, весело всміхайся.
Сійся, сійся, житечко... станеш колоситься!
Наливайся зернятком, будем веселиться.
Сіємо, сіємо... жито та пшеницю.
Щоби мати на столі гарну паляницю!
Сіємо, сіємо... танцювати стали.
Щоб веселі мирні дні для усіх настали!
Сіємо, сіємо... золотисте жито.
Щоби весело було в Україні жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769104
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 02.01.2018
У этой ночи яркая звезда
Желания избранных,наверно,исполняет…
Пусть Ангел белый правого плеча
Своею аурой тебя оберегает…
А эта ночь - в фаворе у любви…
Любовь все люди счастьем называют…
Однажды тихо -тихо позови…
Когда откликнусь, ты меня узнаешь?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769124
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018
Ах ёлки, ну ёлки-зелёные!
Торговый забит ими ряд.
В свой лес беззаветно влюблённые
Теперь сиротливо глядят...
Вчера недоступны и дОроги,
Сейчас превратились в дрова.
Жаль, жизни у вас были коротки -
Замёрзнете до Рождества...
Лишь утром, возможно, какую-то
Прохожий себе подберёт
Спокойно - ничем не рискует он -
"Подарок" домой в Новый год.
Ах ёлки, ах ёлки зелёные -
Безумства и алчности след,
На рынках судьбой обречённые
Встречать новогодний рассвет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769129
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018
Вітаю Вас із Новим роком -
Початком радісних турбот,
Нехай іде щасливим кроком!
Вам віршів нових у блокнот.
Нехай життя дарує барви,
Малює щастя і добро,
Любові світлої литаври
Звучать і щоб там не було
Щасливі будьте і здорові,
Із миром йдіть у це життя,
Хай сни вам сняться кольорові
Й чекає гарне майбуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769093
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018
Насипало з небес білого снігу,
Незайманість краси хвилює зір.
Вишукую слова із епілогу,
Минулим роком вписані в папір.
Слова буремні, дані нам на згадку,
Вкарбовані навік в людські серця.
В підвалинах свідомості закладку,
Йдемо до переможного кінця.
По правим смертю смерть в свободі рівні
Між націй і великих, і малих.
Ми по натурі люблячі та мирні,
Нетерпимо ж нав’язувань чужих.
Хай новий рік несе в чистій пороші
Злагоду, щастя, Божу Благодать.
Відкритий брами вхід усім до прощі
Отримати від покаянь подать.
31.12.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768989
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 31.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2017
Не покидает романтичность,
Рифмуют строки о любви…
Так притягательна лиричность
И прикасания души...
Я написала эти письма,
Чтобы однажды прочитал...
Не закодировала числа…
Такого - и не ожидал…
Я для тебя писала письма:
И не простым карандашом…
Последний лист казался чистым…
Всё обозначится потом…
А я, наверное, мечтала,
Слагая, строки о любви…
И далеко не убегала,
Не укрываясь от тоски…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768972
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 31.12.2017
Ти прийшов до мене... ніби з казки,
і сказав, що я твоя весна.
Хоч співає за вікном завія,
білизною світиться зима.
В твої очі-зорі задивляюсь,
до щоки торкаюся злегка.
Обнімаєш ніжно так, коханий,
хоч така міцна твоя рука!
Боже мій! Яка ж я є щаслива,
як даруєш квіти ти мені...
й дивишся в мої очі-озерця,
як те небо, ніжно-голубі.
Скільки ж раз ти говорив "Кохаю",
я шептала теж тобі "Люблю".
А до нас з небес злітали зорі,
ранні роси падали в траву.
І шуміла стиха наша річка,
хлюпотіла хвилями весь час.
Ой, як хороше удвох з тобою...
гарний світ цей створено для нас!
Ясний місяць в небі засвітився,
зазирають зорі у вікно.
Я до тебе вийду знов сьогодні,
знаю, що чекаєш вже давно!
Сріблом сяють верби біля річки,
опускають віти до води.
Певно, що й вони почути хочуть
ті слова, що скажеш ти мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768574
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 31.12.2017
***ноу-хау зміна ритму, симетрія***
Замітають сніги
Що було... І чого не було,
Та здійснитись могло...
Чи на те була добрая воля?
Без питань, без огид,
Я твоє відкидаю тепло,
І гаряче чоло
Покриває снігів парасоля.
По шляхах льодяних
Ти до мене не підеш розута...
Та і я... Я не міг
Розірвати минулого пута.
Від побачень сліди
Замітають сніги, замітають.
Холоди, холоди
Наші душі чекають... Чекають...
Візерунками скло
Помережила серця зима.
Цілять стріл льодяних
Наконечники з болю розлуки,
Бо застиглих долонь
Відігріти наснаги нема,
І до літніх утіх
Ти стежини окремо відшукуй.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117122901340
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768603
дата надходження 29.12.2017
дата закладки 31.12.2017
[color="#7d0f70"][b]Нас багато зібралось, ми на групи ділились
(Щоб зручніш спілкуватися):
Усім гарним направо, а розумним — наліво.
А мені? Розірватися?
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768637
дата надходження 29.12.2017
дата закладки 31.12.2017
Экспромт
Вдохновило - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768526
«Последний кто из очереди к раю?..
За облачность взлетает цеппелин?..
А можно – у окошечка, не с краю?..
И тёплый шарф, и пару мандарин?..
А можно,чтобы скрипочка играла?..
Басы вторили и виолончель?..
А можно, чтобы вовсе не рыдала?..»
«Возможно всё – и завтра,и теперь…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768534
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 31.12.2017
Поезія – це вічне джерело,
З якого п’ють, та випити не можуть.
В святій душі воно живе й жило,
Це правди шабля і міцний шолом,
Це і покара, й нагорода Божа.
Сьогодні знов замислитись пора,
А хто ж поет? Провидець словоблудий?
Це він думки в один букет збира,
Котрі і час ніколи не стира,
Безсилий перед ним і сам Іуда.
Поезія – то вись і глибина,
Таврована пророчими словами.
У ній є все: й непрощена вина,
І із собою у собі війна.
Її не п’ють поетики, так звані,
Бо є в ній та магічна сила слів,
Де кожен звук – чуттю і серцю рана,
Що виливається у вірші і пісні.
Й живе тоді він не в блаженнім сні,
А трунок п’є із Вед і сур Корану.
Поезія – то мед і гіркота,
П’ючи які, впивається не кожен.
Митцю тісна корона золота,
Не обере він долю і крота –
На землю грішну посланець він Божий!
24.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768733
дата надходження 29.12.2017
дата закладки 31.12.2017
И снова - месяц молодой…
Не в такт - мерцание каратов…
Закон один для всех - простой…
И не нуждается в дебатах…
Скупые строки - без оков…
Но только сложностью богаты…
У эпилогов вещих снов -
Не поминальные набаты…
Утихомиренная боль -
У чёрно-белых, и цветастых…
Не переменчивый - пароль:
Кривою систолой из счастий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768380
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 28.12.2017
Что мы знаем о собаке
в предстоящий год собаки?
Ведь в любом начале века -
лучший друг для человека!
На нее мы все похожи:
кто повадками, кто рожей.
Мужики все любят мячик,
женщины - шерсть побогаче.
Только радость, долой злость,
когда в будку кладут кость.
Мокрый нос, прекрасный нюх,
хвост виляет на подруг.
Только есть одна заминка -
после них бывает линька.
Чтоб держать хвост пистолетом
подниму бокал за это.
Дабы не было тут драки,
с Новым годом Вас собаки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767436
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 28.12.2017
Мале дівча з зеленими очима
Так вірило у казку в дні суворі
І кожну ніч коли спадали зорі
Воно мрійливо зводило плечима
І вірило у чудо...
Блистіли очі з сліз наче перлини
Молилася душа до неба скромно
Там споглядав на неї місяць сонно
І нотував бажання він дитини
В небеснії скрижалі...
Ні не хотіла золота й багатства
Ні суконь, як в принцес (їхні корони)
Не марила сягнути аж до трону
І не просила половину царства
Не в тому її мрії...
Потрібною, вона хотіла бути
Комусь.Для когось стати вірним другом
Щоб зменшити самотності напругу
І в свою сторону колись почути:
-Ти не самотня, більше...
Минали дні.Летіли зими й весни
Вродлива жінка з усмішкою неба
Ще й досі в зорях бачила потребу
І досі палко в серці мрії несла
І вірила у чудо...
Одного дня звела зоря стежини
Двох незнайомців з мрією одною
Котрі ходили спільною тропою
І відтоді не були вже чужими
Збулася їхня мрія...
.................
....гаптує місяць килими прозорі
Спускається на землю ніч незрима
І дівчина з щасливими очима
Вже має з ким дивитися на зорі
Тримаючись за руки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768237
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 27.12.2017
Летять кілометри невпинно...
І хто би подумати зміг -
Ти гониш легенько машину
Сплетінням донецьких доріг.
Забуті проспекти столичні
І сяйво неону навкруг,
Для тебе свята новорічні
Настануть не в колі подруг.
Біноклі, приціли зенітні -
Не зовсім жіночий вантаж.
І в двадцять на юній, тендітній
Не в розмір лежить камуфляж.
Доросла, гарненька і сміла,
Для когось лиш тільки одна,
Ти впевнено вибір зробила,
Коли розгорілась війна.
Не місце розвагам і модам,
Коли покривалом густим,
Над кров'ю стікаючим Сходом,
Чорніє тротиловий дим.
Для тебе - студентки ще вчора -
Стрічати святкове число
В дорозі, з нагрітим мотором,
Сьогодні не вперше було.
Крутили сніжинки свій танок,
Хрустів під колесами лід.
Позаду - столичний світанок,
У фарах - темніючий Схід.
І в вечір останній грудневий,
Прийнявши безцінний вантаж,
Тебе на ура, королеву,
Прокурений стріне бліндаж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767226
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Разлюбив, не обжигают приворотные глаза…
Позабыв, не окликают...Но приснятся иногда…
Разбивается - на счастье...Сберегают черепки...
Когда болью разрывают,не сшивают лоскутки...
Потеряется заветный, поменяются замки…
Не выплёскивать наружу,если спрятано внутри…
Розы красные даруют, - значит велено… судьба…
И недаром искушают райским яблоком тогда…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768180
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Снежное марево зимнего царства…
В панцирь закована темень глубин…
Самый пушистый ковёр распластался
До горизонтов душистых маслин…
Холодом дышит морозная вьюга…
Пламень свечей согревает сердца… -
Все.....Настоящее - голову кружит...
Венами плещется жизни река…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768179
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Недавно, осенью унылой,
Под шорох парковой листвы,
Давно прошедшее …ожило
И виноваты в этом – Вы.
Под грусть душевного вокала,
Вам удалось налить вина,
Чтоб сердце вновь затрепетало
И в этом Ваша лишь вина.
Читал, стихами восхищался,
И наслаждался естеством…
В тиши ночами упивался –
Любви божественным вином.
Красой поэзии чудесной,
Как в юности, был изумлён:
Чертами женщины прелестной,
Умом навечно… покорён!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756783
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 26.12.2017
Твоїх очей блакитна далечінь –
Я поки що в ній щастя не побачив.
Шукать довічно бог мені призначив
Твого кохання невловиму тінь…
Твоїх очей блакитний океан-
То де ж порти божественних призначень? -
Шторми розчарувань і зіткнення побачень,
Загиблих мрій нетанучий туман…
Твоїх очей блакитніі маяки,
Мов спів сирен, оманливі вогні.
Примхлива доля відповість мені…
лише….холодним дотиком коханої руки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748919
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 25.12.2017
Я вже знаю – це Ти!
І нехай лише в снах
Можу очі Твої цілувати!
Хоч кохання моє - непокірливий птах
Що не має мети,
Та без Тебе не може літати!
Хай це був тільки сон -
За таке забуття
Все що маю я ладен платити!
Не на мить – на життя
Прагну здатись в полон,
За одне лише право –любити!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762369
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 25.12.2017
Матусю, рідна! Як я завинив!
Про це збагнув коли тебе не стало.
Слова пестливі скупо говорив,
Та і в любові признавався мало.
Чомусь пручався коли ти мене
До себе намагалась пригорнути.
Матусю рідна, матінко , нене,
Як я хотів би час той повернути.
Тебе я пригортав би до грудей
Щоб ти любов синівську відчувала.
Ти найрідніша із усіх людей,
Дала життя і душу віддавала.
Недосипала, не покладала рук,
Та все встигала, дома, на роботі.
А крик душі і біль фізичних мук
Завжди були заховані в турботі.
Для кожного знаходила хвилину.
Потрібне слово у потрібний час
І так раділа коли всю родину,
За стіл садила, пригощала нас.
В щоденних, вічних клопотах своїх,
Старалася усім нам догодити.
А ми чомусь не бачили як сніг,
Вже взявся коси твої порошити.
Були в своїй байдужості сліпі,
Коли тебе не стало – зрозуміли,
На вдячність і слова були скупі,
Занадто пізно ми про це прозріли.
Тож просимо прощення в молитвах,
Лунають щиро каяття спізнілі.
Від слова МАМА гірко на губах,
Зрадливо губи терпнуть занімілі…
25.12.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768065
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017
В Вифлеємі у яскині дитиночка народилась.
А над нею, в небі синім, зірка ясна засвітилась.
Лю-лі! Лю-лі! Спи, дитинко!
Лю-лі! Лю-лі! Спи, гарненька!
Засвітилась над тобою
в небі зірочка ясненька!
З неба Ангели злетіли, колисаночки співають.
Пастушки й царі, поважні, Сина Божого вітають!
Лю-лі! Лю-лі! Спи, дитинко!
Лю-лі! Лю-лі! Спи, гарненька!
Засвітилась над тобою
в небі зірочка ясненька!
В Вифлеємі у яскині дитиночка народилась.
Їй радіють в небі зорі, і земля вся звеселилась!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767880
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 25.12.2017
Я з Вами навчилась літати.
Зізнаюсь: я Вас всіх люблю.
Тримаю за руки всі дати
І думку миттєво ловлю.
Я знаю усіх і без фото.
Красу пізнаю з Ваших слів.
Читаю в рядках Ваших ноти,
Мені до душі їхній спів.
Мандрую із Вами по світу,
Я з Вами сміюся і плачу
І дуже чекаю привіту
Від тих, кого довго не бачу.
Нехай в Вас народяться книги,
Бо Музи ж на чай ходять в дім.
Та будуть успішними ринги
На всіх поєдинках із рим.
Нехай Вас кохають ще більше.
І буде все в домі гаразд.
Заповняться щастям всі ніші
В серцях, від улюблених фраз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767853
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 25.12.2017
Це зовсім не дощ, бо ж дощі недоречні у грудні.
І вже не сховатись туманам у зимні вірші…
Невипите небо стікає в надії облудні,
Які підставляють під стріхи діряві коші.
Це навіть не смуток – печаль достеменно чистіша.
В цих водах нейтральних ні радості, ані журби.
Це просто епоха міняє сезонну афішу,
Бо десь між століттями
зи́ми цей світ розгубив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767995
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017
В морозну ніч іскриться іній
У сяйві місяця та ясних зір.
Не все життя з прямих лиш ліній,
В душу врізається квадрат зневір.
І виє пес надривно поруч,
Біда десь скоро ступить на поріг.
Збирає серце в грудях горіч,
Для кого стрілки спинять долі біг?
Як пелена закриє очі
У вічності про милість не проси.
Відкриються Врата Господні,
В руках погаснуть воскові свічки.
І тільки пам’ять слід вагомий
Залишить в діях по собі мирських.
Тож будь у всьому ти свідомий
Відповісти і за добро й за гріх.
08.12.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764843
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 10.12.2017
Співає віхола пісні і вдень, і в ночі сніжні.
Немов мереживо, легкі, мов колискові ніжні.
Кружляє в танці білий сніг, усіх він звеселяє.
Плете мереживо зима, ним землю прикрашає.
Ажурні світяться мости в промінні яснім сонця.
Збігаються дороги всі у ці мости-віконця.
Ясними барвами цвіте, на сонці сніг іскриться.
Заснула річечка мала, їй соловейко сниться.
Напевно, літо бачить в снах й калинонька червона.
Для снігурів приберегла свої яскраві грона!
Ой, як же гарно розцвіте, і рясно так... весною.
І соловейко звеселить всіх піснею дзвінкою.
Веселки з'явиться дуга над тим казковим цвітом.
Натрудженій нашій землі і взимку пахне літом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764953
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 10.12.2017
Як ти там, мамо, на чужині? Як тобі живеться далеко від рідної домівки, рідного слова, рідної пісні? Ти, мамо, сиза голубка, якій зав’язали очі, і вона не знає, як повернутися додому. Навіщо? Навіщо страждати тільки через якісь нещасні гроші? Чому вони зараз стають основою усього сущого? Скільки ще людей змушені будуть покидати своїх рідних, близьких заради них?! Відповіді не існує. Є тільки жорстока реальність, яка вказує на те, що тебе нема тут, мамо…
Ірина Грицюк, 15 р., м. Івано-Франківськ
https://zik.ua/news/2008/07/03/142067
[youtube]https://youtu.be/HZTrv0OYmpA[/youtube]
[color="#02706e"]
[b]Д[/b]рібненьких діток залишила,
[b]О[/b]селю і старих батьків–
[b]Р[/b]ясних здобутків захотіла,
[b]І[/b] «долярів» не «гривняків».
[b]Ж[/b]адала статку та багатства,
[b]К[/b]расиво жити повсякчас,
[b]А[/b] не життєвого митарства –
[b]Д[/b]олати кризи кожен раз.
[b]О[/b]бдумала все. Полетіла...
[b]Р[/b]одина тут. А там - вона.
[b]І [/b]раптом, в наймах, зрозуміла,
[b]Д[/b]е молодість її мина...
[b]Н[/b]емовби блискавка у тіло –
[b]О[/b]дужала від згубних мрій:
«[b]Г[/b]ніздо – родинна хатко мила,
[b]О,[/b] краю рідний, милий мій...»
[b]Д[/b]ітей до серденька тулила...
[b]О[/b]сиротіла, бо батьки...
[b]М[/b]олилась слізно на могилах.
[b]У[/b] небі, мов свічки, зірки.
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764984
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 10.12.2017
Грейте, люди, друг другу души
Всем чем можно согрейте ее.
Добрым словом, входящим в уши
Лишь бы было душе тепло.
Согревайте своим дыханьем
Стуком сердца в груди своей.
Верой в ближнего, ожиданьем
На пороге открытых дверей.
Чашкой чая, поступком, цветами
Нежным взглядом, средь вьюг и льдов.
Согревайте ее руками
Если нет подходящих слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744294
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 10.12.2017
Продовжую тему любові до Поезії, прочитавши
вчорашні публікації поетів КП Віктора Северина і
Оксани Батицької
Поезія – це особлива форма любові. Вона є всеохоплюючим поєднанням
усіх видів любові: до Бога, Всесвіту, природи, дітей і батьків, до усього
прекрасного...
Вона схожа на квітучий сад, жива і має свій дух.
Поезія – це життя, боротьба людини за найвищі цінності, тріумф розуму і
думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763683
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 04.12.2017
Білі дороги, білі мости.
Білі дерева, білі кущі.
Поле біліє, білим є ліс.
Біло-біло... скрізь!
Білі будинки біло стоять.
Білі сніжинки... летять.
Синій паркан наш
за ніч білим став.
Маленький Барбосик
його не впізнав!
На білих воротах
сидить рудий кіт.
А білий сніжок
так біло летить...
Білих сніжинок
не зрахувать.
Любить так біло
зима малювать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763534
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 03.12.2017
Зима не намечалась
Ещё вчерашним днём,
А поутру примчалась
Белым ноябрём.
Я топчу тропинку
Через первый снег,
Белою снежинкой
Чей-то брызнул смех.
Растворился в белом
Сказочном бреду,
Льётся миром целым
Смех в моём саду.
И на зависть Крыму,
Что в мечтах притих,
Я рифмую зиму
В свой ноябрьский стих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763510
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 02.12.2017
Я відгризаю пуповину
І не кричу, хоча й болить.
Любов тримаю за провину,
Та рву із примусу цю нить.
Не знає хтось, як я любила…
Ходила боса по стерні.
Й не знаю, де взялась та сила
В напівживій іще мені?
Я віддала себе до крихти,
Не стало навіть річки сліз.
Лише жалі – душі бурсити
Й напіврозбитий механізм.
Я відгризаю пуповину.
Я вільна від усіх оков!
«Не божевільна!» -, чую в спину –
Моя незраджена любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763203
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 02.12.2017
Йшла, не торкаючись землі,
Із хмарок шаль на ній бриніла,
Мов спілий колос на стеблі,
Така, як квітка запізніла.
Крильми за Всесвіт зачепила,
Смарагди – спалахом в очах.
Так цілу вічність тут ходила,
Збирала зорі по ночах.
Він теж ходив по цій алеї,
Мигали тисячі облич,
Не бачив він тоді лілеї,
Не чув її благальний клич.
Зустрілись поглядами-блиском,
Вона чекала, він чекав!
Вони обоє – поряд, близько,
А в них обох не має прав…
Пішли маршрутами своїми.
Він озирнувся і – вона,
Та заперечили сивини
І промовчали імена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762890
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 02.12.2017
Я сьогодні ходила до осені в гості.
Шепотів під ногами мені падолист.
Пригощала мене і були навіть тости,
І про осінь співав молодий гітарист.
Так співав від душі, ніби знав яка осінь,
Ніби вже його весен минулись сади.
Ми удвох обнялись: я й замріяна просинь,
І прощальні гудки подали поїзди.
На прощання ще випили сонце в бокалі,
Я забула куди мені: в літо, чи в зиму?
А мені вже лелеки "курли" прокричали.
Їм гукала "щасливо" й утерла сльозину.
Ще всміхнулося літо, що бабиним зветься.
Закрутило мене в павутинні думок.
Притулилось до мого самотнього серця,
Танцювали із ним ми прощальний танок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762838
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 02.12.2017
Я беременела страстью…И рожала от греха…
По велению высшей власти – моя лёгкая рука…
И мои пылали свечи…И болела мне душа…
Обнимала память плечи, не молчала тишина…
И мои пути-дороги на ладони у судьбы…
И мои заветы строги…И кому-то так важны…
В этом мире беспокойном ожиданием живут…
Если словом согревают, то, наверное, не лгут…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763401
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 02.12.2017
Гомонять тополі тихо в частоколі,
на дахи вершини дивляться здаля.
Під осіннім сонцем грають скелі голі,
над широким плаєм вітерець гуля.
Виснуть павутини бабиного літа,
в’яжуть у пучечки грона горобин.
Гарбузи вродили – нікуди їх діти,
сушиться цибуля на щаблях драбин.
Квітнуть на подвір’ях кулями жоржини,
гріють на кілочках глечики боки.
Витягнули шиї крізь вузькі шпарини –
норовлять з повітки гуси навтьоки.
Перекочували яблука із саду
(їх напередодні повно там було).
Дітвора у гилку грає до упаду,
цій погожій днині тішиться село.
Прийде незабаром смуток листопаду,
зрідка нагадають про минуле сни.
Запасають люди кожен промінь радо,
щоб було достатньо сонця до весни.
20.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756946
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 02.12.2017
Зоряна ніченька сріблом розлилась.
Вогнями ясними вона засвітилась.
Приспала вже сад наш, і гай, і лісок.
Давно соловейка вже стих голосок.
- Зоряна нічко, про кого ти дбаєш?
Скажи мені, нічко, для кого ти сяєш?
Для кого горять твої ясні вогні?
Скажи, моя світла, будь ласка,мені.
- Свічу я для тебе, для тебе я сяю.
Про тебе, дитино малесенька, дбаю.
Щоб тільки солодкі приходили сни,
ясні розсипаю скрізь зорі-вогні.
Місяць яснесенький світить для тебе.
Про сон твій, дитино, земля дбає й небо.
Ти сил набирайся... мерщій підростай.
Пишатися буде тобою наш край!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763235
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 01.12.2017
Останній день осені тихо згасає
Уранці узори зими зазорять на шибках
Порошею землю вже сніг накриває
Й торує дорогу незвіданий шлях
Гуд- бай, до побачення осінь
На склі вітер витре незриму сльозу
Прийди, ти до мене ще осінь
А я. неодмінно прийду!
Не хочеться зиму так рано вітати
Ну як нам не збитися з вірних доріг?
Але ж мусимо ми памятати
Що є у житті перший сніг.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763207
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 01.12.2017
Вона стояла і дивилась в воду:
Можливо, моря, може й океану.
Така легка... закована в свободу,
Така далека... по́ той бік екрану.
Солений вітер пестив її плаття
І загравав до шовку у волоссі,
Роздмухував в моїй душі багаття,
Готуючи відлигу від морозів.
Вона дивилась в воду, я - на неї,
Не знаючи, що спущено курок,
Що серце вже вулканом Піренеїв
Штовхає в вени тисячі думок...
Якби вона зненацька снігом стала
З бажанням бути у обійм полоні -
Для того, щоби раптом не розтала
Я краще заморозив би долоні.
Нехай ми не знайомі особисто -
Єднають нас невидимі мости.
В думках своїх я ввічливість зі свистом
Давно прогнав і перейшов на "ти".
І поки твої сни плетуть малюнок,
А ніч невпинно ко́птить на вікно
Для тебе оцифрую поцілунок
Й відправлю через оптоволокно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762878
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 01.12.2017
Давно вже висохла трава.
Косилась тим, хто в батальйоні.
Він кров за край свій пролива,
Дружина теж у медзагоні,
Бо ворог топче землю їх.
Нема кози, згоріла хата.
Давно не бачили своїх,
Дітей забрала його мати.
І хоч не поряд він, вона –
Одну велику роблять справу:
Воюють, адже йде війна,
І їхні дії чесні, праві.
Із ним трофейний автомат.
Ні камуфляжа, ані берців
Не міг він з ворога знімать,
Хоча і був у небезпеці.
Та ось знайшовся волонтер,
Такий же сміливий, хоробрий,
Підкинув одяг, бетеер,
Обув, на перший погляд, добре.
У нього вже не батальйон,
А полк, стоять на смерть готовий,
Щоб вигнать «руське стадо» вон,
Й радітиме Донбас від того.
Він є розвідник, знає це,
Від нього доля всіх залежить.
Знайшов якось в траві кісце.
Сховав. Нехай це не бентежить:
Ще мир повернеться сюди,
Збереться вся його родина,
Він вип’є свіжої води
Й косити буде знов долину.
24.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763089
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 01.12.2017
У закоханих – ніч коротка.
У залюблених – ніч п’янка.
Із цілунком до тіла нотка
Потрапляє і ціль шука –
Доростає в мелодій стріли,
Долітає до всіх кутків,
Щоб вуста від жаги німіли,
Щоб небесний по тілу спів
Розливався, міг дамби знести,
Був луною сердечних струн,
Щоб тонула душа в блаженстві
Від любові – чуттів тайфун.
У замріяних очі – небо,
В зацілованих – зорепад.
Ти, мій всесвіте і потребо, –
Наймажорніший серця лад!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763040
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 01.12.2017
Їз- за обрію виглядав місяць, ледь- ледь підіймався вище, ховався між дерев, потім знову виринав. Підкрадалася ніч, зоряно, небо чисте, ні хмаринки.
Біля хати Галини зібралися дівчата, її чекали, адже сьогодні в клубі танці. Із сусідньої вулиці вийшла юрба молоді , в когось у руках грав магнітофон. Привітно привіталися, Сергій - однокласник заклав пальці в рот, свистів. Собака ледь не зірвався з ланцюга, гарчав. До них вийшов дядько Іван – батько Галі. Одна із дівчат дзвінким голомом,
-Ну що, Галю на танці пускаєте?
Сергій білявий хлопець, найвищий з юрби, сміливо підійшов, подав руку, привітався, хитро позирнув,
-Що тітка Настя знову Галю не пускає? Адже контрольні роботи вже всі поздавали. Я обіцяю, особисто доставлю в цілості і збереженості.
Вмить з дверей виглянула її мати,
-Гайда, вона нікуди не піде, взяли звичку, треба думати про навчання, а не про гульки.
Сергій махнув рукою.
-Пішли, з нею каші ми не зваримо, шкода дівчини, нічого не бачить окрім книжок.
Іван переступав з ноги на ногу,
-Я що хлопці, я нічого…. Нічого не можу зробити, тож хоче в університет поступати на фізико-математичний факультет.
Галя стояла біля вікна, виключила світло, щоб було видно компанію.
Їй дуже хотілося з ними піти, але мати сказала - » Ні» ,значить «Ні». Сергій їй навіть дружбу пропонував та хоч би раз вийшла, тільки за хвіртку, мати вже тут, як тут. І кожного разу скаже ,
-» Ще встигнеш, все життя попереду».
Галя - височенька дівчина, худорлява, не належала до найкрасивіших, мала на обличчі багато листянок, волосся світло русяве з рудим відтінком. Вона подобалася Сергію, здавалося не помічав інших дівчат. Завжди одна з перших підтримала його в школі.
Батько Сергія військовим, мотався по Союзу, тепер він в районному містечку начальником Військкомату. Це було в п`ятому класі, коли приїхали сюди, чомусь із ним ніхто не хотів сідати за одну парту. Класний керівник посадила його з Галиною, оскільки вона відмінниця, вирішила -хлопцю буде зручніше звикнути в новій школі. Насправді, ніхто не надіявся, що це надовго. Пізніше хлопці пропонували дружбу, щоб не сидів з дівчиною та він про це й не думав. Галя йому не давала списувати самостійні чи контрольні роботи, завжди пояснювала, завдяки їй він краще навчався.
Надворі червень …. Привітно світило ранкове сонце, на небі ні хмаринки. Легенький вітерець загравав з з листям на деревах, вони немов шепотіли між собою. З акацій опадав сухий цвіт, а поряд цвіли кущі сімейних троянд. Різні - рожеві й червоні, висаджені немов під лінійку вздовж алеї, що вела до самої школи. Сьогодні свято - вручення атестатів, прощання зі школою.
На території людно, всі в святковому одязі, хлопці в костюмах, в білих сорочках з краватками, дівчата в легеньких красивих сукнях. Вся увага привернута до виступів вчителів. Уже вручали похвальні листи.
Сергій задоволено дивився на Галю, її всі вітали, адже вона отримала золоту медаль. Він останнім підійшов, привітав, своєю постаттюі заховав від усіх, чмокнув у щоку й відразу відійшов. Вона миттєво почервоніла, заховалася між дівчат. Може хтось і помітив, але не придав значення.
Весела компанія йшла через долину до річки, неподалік, невеликий ліс, молодь вирішила на природі відсвяткувати закінчення школи..
Гучно грав магнітофон, хтось пив « Сітро», а де-хто з хлопців навіть вино й пиво, дівчата ж в основному смакували солодощі. Сергій присів біля Галі, весь час приділяв їй увагу, запросив прогулятися. Та раптом хтось з хлопців запропонував потанцювати. Він відразу взяв її за руку,
-Пішли, перший танець мій, а потім втечемо, дивися, адже вже декого немає, десь розбрелися.
Вони йшли мовчки, один від одного на відстані, любувалися лісом, сміялися, раптово лякалися від пташок, що вилітали з кущів, з трави.
-Галю, ти молодець, добилася того, чого хотіла! Знаю поступиш в університет, я впевнений, а мене батьки відправляють в Полтаву, в вище командне училище зв`язку. Далеченько, але ж думаю будемо мати шанс на зустрічі, хоч не часто та все ж.
Пдійшов ближче до неї ,
-Ти мені не байдужа, я давно сприймаю тебе, як свою дівчину. Я тобі писатиму, адже ми з тобою вже як рідні, стільки років за однією партою. Вивчимося, отримаю направлення заберу тебе, адже ти підеш за мене?
Вона дивилася в небо, немов там щось шукала, зблідніла, вмить почервоніла, опустила голову донизу.
-Те, що ми навчалися разом нічого не означає, адже були дітьми. Час покаже, як в кожного з нас далі складеться життя. Може ти когось зустрінеш, забудеш мене. Я не планую відразу після інституту виходити заміж, батьки хочуть, щоб навчалася в аспірантурі,а згодом залишилася працювати в інституті. Батько знає одного з деканів, вони вирішили так буде краще.
-Чекай, а тобі, як краще? Ти, що до мене зовсім нічого не відчуваєш?
- Знаєш, мені мама говорить, кохання приходить і відходить ,а дітей треба вчити, ставити на ноги . Це велика відповідальність, тож немає чого поспішати.
Ніжно взяв за підборіддя, поцілунком ледь доторкнувся уст.
Відсахнулася,
-Ну, що ти, це ще зарано..
Знервовано тікала, ледве догнав біля берези. Охопивши руками разом з стовбуром дерева, щоб не втекла, припав у гарячому поцілунку.
-Ну ,що ти Сергію, - ледь вирвалося з уст
Та втихомирилася, адже її ніхто ніколи так не цілував. Чому так приємно, розслабилося тіло, щалено билося серце. Вже не пручалася, знову цілував. Немов п`яна зашепотіла,
-Сергійку, цього ж не можна робити, ще зарано…
Сама ж вже хотіла тих поцілунків. Від дотику його рук, обіймів, струмом пронизувало тіло.Тремтіла немов пташка,а він собою пишався, відчував, вона хоче його поцілунків. Як одне ціле, припали тілом, відчула дотик його плоті, злякано зашепотіла,
- Ні - ні, що ти…
Вмить відсахнувся, відійшов на кілька метрів, різко розвернувся.
-Галочко, вибач , я тебе ніколи не візьму силою. Тільки за згодою, тільки, якщо покохаєш..
Сутемніло… По обрію встелилися синьо - червоні хмари, під останніми променями сонця переливалися, виблискували, то фіолетовим, то золотистим кольором. З магнітофона линула весела музика, молодь поверталася додому. Тільки вийшли на центральну дорогу назустріч їхав мотоцикл з коляскою, відразу різко розвернувся й зупинився. Сергій йшов під руку з Галиною, вона миттєво відсахнулася від нього
Почули голос її матері,
-Що це ви так розгулялися? Майже зовсім темно… Сідай дівко, ще нагуляєшся, давно пора бути вдома.
Молоді люди не заздрили дівчині, давно знали її батьків, тому мовчки, лише позирали один на одного, йшли далі. Сергій махнув рукою, коли вона сідала в мотоцикл.
«Що за сім`я?»- дорогою думав хлопець,» Адже всі свої, знають, що її ніхто не образить, чомусь ніколи не дадуть нормально провести час. Пригадав, як на Новорічний вечір у школу прийшла мати, дві години сиділа з технічками, чекала, щоб забрати додому. Тільки розпочалися конкурси та танці, Галя під наглядом матері пішла додому.» Якесь сліпе піклування, вона ж серйозна дівчина, ну просто маячня».
Галя ж приїхала додому, менший брат Максим, якому десять років, дивився телевізор, відразу до неї ,
-Знайшли! Пристали до мене все розпитують з ким ти ходиш? Та куди всі ходять гуляти?
До хати зайшла мати, здавалося, що зараз загримить грім, Гучно й сердито заговорила,
-Ти, що думаєш будеш йому потрібна! В нього батько військовий! А ми прості люди. Якщо хочеш собі хлопця такого рівня, то треба спочатку освіту мати. А нагулятися встигнеш, ще все життя попереду!
- Мамо, ні з ким я не гуляю, це ж всі класом. Я вже ж вирішила освіта на першому місці.
Плинув час … Сергій писав їй листи на домашню адресу та відповіді не отримував. Часто додому не приїдеш, адже навчатися в військовому училищі було важко, до того ж дисципліна, як кажуть - залізна.
Збігло два роки навчання….. Сергій щойно приїхав додому та лише на два дні. Неподалік вокзалу побачив Максима. Він їхав на велосипеді ,з торби виднівся хліб,
-Привіт козаче, як справи?
-Та я це… спішу, бачиш хмара находить, зараз буде дощ.
-Та зачекай! Це ж літо, не замерзнеш, не розтанеш, тож не з цукру, - взявся за кермо велосипеда. Дивлячись прямо в очі, сердито запитав,
-Галя вдома? Не знаєш чому мені на листи не відповідає? Як у неї там в університеті , все добре?
Максим втер носа,
-Мати листи ті спалює, я одного разу бачив, Галка навіть нічого не знає, що ти пишеш. А так нічого гризе науки. Зараз працює, щось допомагає, в них там ремонт, чи щось таке, а живе не в гуртожитку, а в якоїсь тітки.
- То ти мені адресу даси?
-А я що знаю. Та й навіщо вона тобі, мама каже їй про хлопців треба забути, треба вчитися.
-Добре,як приїде, передавай їй привіт. Тільки обов`язково скажи, що мене бачив і про листи скажи, не забудь!
Сергій не йшов, немов летів, як метеор з потяга на трамвай, залишалася година до від`їзду. По сходах в університеті зустрів двох хлопців з фарбами й щітками,
-Ви не скажете, де тут ремонт?
-На другому поверсі, вліво, - відповів один з них.
В аудиторії кілька хлопців фарбували вікна.
Привітався , здивовано запитав,
-А де ж ваші дівчата?
Хлопці переглянулися, один, трохи старший серед них, усміхнувшись,
-А ми своїх дівчат нікому не віддамо, правда хлопці? Та, якщо серйозно , ми їх відправили додому, хіба самі не справимося.
Сергій подякував й вискочив, адже треба швидко до вокзалу.
Потяг на Полтаву вже відправлявся, майже на ходу закинув сумку й вскочив в тамбур. Світленька молода провідниця мило зирнула на нього, уже тримала його сумку в руках,
-Добре, що встигли, а квиток хоч маєте?
Від її погляду почервонів. Чорні оченята з цікавістю дивилися на нього.
-Вибачте є - ось будь ласка!
Він попросив, щоб занесла йому чаю, хоча пити зовсім не хотів. Сам не розумів чому вирвалося. Промелькнула думка-« така гарненька, а може познайомитися…,
Максим передав Галі про приїзд Сергія майже через місяць, вона тільки знизала плечима, подумала –«Хай почекає, ще три роки навчань».
Коли запитала маму про листи, вона усміхнулася, зробила вигляд, що ніяких листів, ні від кого не отримують і не отримували, то все вигадки.
Згодом Сергій перестав писати листи, тож знову зустрів провідницю - Світлану. З нею було комфортно, адже він їздив додому і з дому без квитка. Завдяки дівчині їздив частіше, ловив себе на думці, що з кожною новою зустріччю дівчина йому більше подобалася. До того ж бачив , як відповідально ставиться до роботи, уважна, привітна до пасажирів.
Пройшло два роки…. Був теплий, літній вечір, здалеку гуркотіло, насувалася гроза… Потяг прибув на станцію.. Блискавка раз- у- раз розрізала небо, довкола розносився гуркіт, йшов сильний дощ.
Сергій, без парасолі, поспішив вийти, перебіг до найближчого укриття,зовсім поруч помітив Галю,
-Привіт! Радо дивився в її очі,- Галочко, скільки часу не бачилися?! А чого на мої листи не відповідала?
-Що нагадав, що я є? Як поживаєш? Ти вже закінчив навчання? - засипала запитаннями.
Він дивився на неї, відчував - напевно час зробив свою справу, вона йому стала байдужа. Говорив з нею, а сам раз –у- раз дивився на небо, щоб вже йти. Після дощу він таки провів її додому, майже до воріт. Дорогою розмова не клеїлася, вона все розповідала про навчання, про книги, які читає. Та про свої плани, що навчання, для неї це все. А, як у нього справи навіть не поцікавилася.
Відчиняла хвіртку, кивнула рукою,
-Я вже йду, бувай здоровий!
Хотіла сказати пиши та зрозуміла, що втратила його. Хотілося повернутися, крикнути, щоб почекав , що вона вийде та він усміхнувся і пішов не озираючись.
Відразу відчинилися двері, стояла усміхалася мама,
-Нарешті! Чому так довго? Тож потяг давно прийшов, а тебе все немає , вирішила розважитися. Думала обдуриш батьків, не побачимо! Не сходь з розуму, ще рік інституту, а потім далі, поки не вивчися ніяких побачень.
-Та, що ти завелася, дай дитині переодягтися, що за характер! - перебив її батько.
Приголомшена, сиділа у своїй кімнаті, пригадувала Сергія, його солодкі поцілунки, їх розмови. Але ж в неї більше нікого не було.
В руках червоний диплом. За плечима навчання в інституті, молодь збиралася піти в кафе відмітити випуск. Галя сиділа вдома, як на голках,
- Ти ж мене пустиш мамо? В мене ж є сукня гарна, нова… А зачіску я сама зроблю…
Мати готувала обід, заклопотано позирала у вікно,
-А, що обов`язково йти? Ще все життя попереду. Може когось вже знайшла на свою голову?!
Галя заплакала, побігла в свою кімнату.
Вона таки поїхала у кафе та тільки потім трохи шкодувала. Адже майже всі були парами,, мали знайомих, які з ними прийшли відсвяткувати. Вона сумно дивилася, як кружляли закохані. З групи ні один із хлопців не запросив її на танець, від хвилювання тиснуло в грудях. Із заздрістю дивилася на веселих хлопців і дівчат.
Уже сиділа в електричці їхати додому, в вагоні мало людей, раптом в вагон влетіли два хлопчика , років чотирьох. Один з них прокричав,
-Ага! А я перший , перший!
За ними зайшли жінка й чоловік. Електричка загуділа, зрушила з місця.
Жінка, озираючись, проговорила впевненим голосом,
-Ану тихо! Ви, що вдома? Сидіть тихенько !
Вона почула знайомий голос, здивовано позирнула ,
--Зою, ти? Ох нічого собі! Це твої?
--Добрий вечір! Наші,-- задоволено усміхаючись, проговорив чоловік.
-Знайомтеся! Олег - мій чоловік! Це Галя - моя однокласниця, - мило усміхаючись до чоловіка сказала Зоя.
-Гарні! Кавалери виростуть, це ж треба, відразу двоє.
- А ми й на дівчинку чекаємо, - поспішив повідомити Олег.
-Так, а що ? Відразу поки молоді вибавимо, стільки того життя?! Хата є , робота є. І ми з Олежиком вдвох гарно справляємося, - всміхнувшись похвалилася Зоя.
- А ти , як Галю? Ще вчися? Може теж народила когось? Розповідай швидше, бо ми через зупинку будемо сходити,.
-У мене все добре. Ось, закінчила інститут, запросили залишитися працювати, я вирішила так краще, буду одночасно працювати й далі гризти науки.
-А діточок, що, ще не маєте? Як Сергій? - запитала Зоя й продовжила,
- Бачу зацікавлено дивися на наших майбутніх козаків.
Зоя помітила, як Галя зблідла й відвела погляд у вікно.
-Та ні ! Ми з Сергієм розбіглися…..
-Ну нічого! Ти ж не спішила заміж, все навчання. Вибач, не хотіла тебе засмутити. Все буде добре !Ще встигнеш! Удачі тобі! А ми вже виходимо, до зустрічі! - поспіхом говорила Зоя, вже бігла слідом за чоловіком й дітьми до виходу.
Надворі осінь…. Майже зовсім темно, як на зло, ще й електричка запізнилася. Галя йшла по дорозі, ледве ноги переставляла, після дощу дуже слизько. А в душі розпач й тривога, хоч би не налякатися когось і вже в думках про своє життя-« Стільки років буду сама сюди їздити, адже знову три роки стекли наче у річку. А, що тепер? Треба готуватися на кандидата наук. І, що із того ? Роки пройшли, сама одна, як билина, в квартирі навіть заговорити немає з ким. Кажуть маю щастя, що отримала від інституту квартиру та хіба в цьому щастя? Пригадала слова батьків» Все життя попереду», А що в ньому - пуста квартира, ніхто не зустрічає, холодна постіль, в якій самій не зігрітись. Напевно все ж треба життя змінити, треба таки когось знайти, скоро стану вовчицею й буду вити. А там, хай ,що хочуть ,те й кажуть.
В дверях, батьки привітно зустріли доньку, позирали, чи немає когось за нею. Батько приклав вказівний палець до губ, сердито дивився на дружину. Вона немов не зрозуміла знаку, защебетала,
-А, що донечко, а ми тебе чекали вже не саму, гадаємо дочекаємось онуків, ти б вже познайомила нас зі своїм другом.
Здавило в грудях, ледь видавила з себе,
- Мамо , все ще попереду життя , куди спішити? Ви ж хотіли, щоб я вивчилася, ось закінчила нарешті, т епер подумаю.
Батько обійняв її, підтримав,
-Тобі видніше доню.
Вечеряли майже мовчки, мати все хотіла, щось запитати та чоловік відразу кидав сердитий погляд. Вона ж все думала –« Про те «видніше»,що сказав батько,-« Чомусь тоді гризли, нікуди не ходи, ні з ким не май справ».
-А, що тут нового в нас ? Як сусіди? Зустріла сьогодні однокласницю Зою Сербіянську, має хлопчиків ,близнюків, чекають на дівчинку, каже щаслива, - завела розмову Галя.
- О! Сусідка Любка теж за другим ходить. Куди вони спішать, хай би одне пішло до школи ,тоді вже й друге можна. Та правда в неї чоловік славний і роботящий, але думаю можна було б і почекати.
Галя знервовано до матері,
-Мамо, почекати чого? Коли вже минуло тридцять два, можна і не думати, а мати дитину. В таких роках навіть і без чоловіка..
-Господь з тобою, дитино, ти не журися в нас будуть онуки, он Максим, не ночує вдома, якусь приблуду знайте, ощасливить нас. А ти після навчання поживи для себе, а там може знайдеться твоя половинка.
-Та годі вже! Теми іншої немає ?- обірвав батько.
Наступного дня Галяповерталася в місто,
-Мамо, я не матиму часу приїжджати часто. То може, як щось треба, нехай тато приїде. І багато їсти хай не везе, бо ж тяжко та й в мене зарплатня непогана.
По дорозі до станції батько все заспокоював доньку, щоб не гнівалася на матір, бо кожна мати хоче, щоб було краще.
Вся в роботі, всі знайомі, всі одружені і немає нагоди, щоб з ким познайомитися. Нарешті її послали в Київ, у відрядження, в один із інститутів на семінар по обміну опитом.
В аудиторії Галя підмітила одного чорнявого, славного чоловіка, років сорока, наважилася, сіла поруч з ним. Вирішила ризикнути , як кажуть - « У вир головою». Познайомилися, його звали Сергієм. «Це ж треба», думала про себе, на душі відразу стало кепсько, пригадала однокласника Сергія та все ж взяла себе в руки, вирішила, іншого випадку не буде.
Після закінчення лекцій, виступів, весело розповідала про навчання, історії про студентів, все намагалася заглянути йому в очі, усміхалася. Він сподобався їй на вигляд, карі очі, чорні брови, симпатичний.
Учасники семінару жили в одному з гуртожитків, недалеко від інституту. Одного разу він запросив її до себе в кімнату, на чашку кави. Був трохи здивувався, коли вона відразу дала згоду, вирішив розважитись, відчував - її гнобить самотність.
Сергій розповідав, що одружений має двоє дітей, задоволений дружиною. Та відчував, що вона хоче близьких стосунків. Коли вже було розпите шампанське, при теплій розмові відкоркували коньяк, він вже ні про, що не думав, cп`янів від її поцілунків.
За вікном сіріло….. вона проснулася щасливою жінкою. Швидко йшла до себе, а він солодко спав, адже вона йому добре напоїла, щоб забувся і зробив те, чого вона бажала.
Його в той день не було в аудиторії. Вона не переймалася.» Справу зроблено, нехай «-,думала,-« Сьогодні я тут, ніхто нічого не взнає, треба якось іще потрапити в його обійми.
Вона тримала на всяк випадок коробку цукерок й коньяк, чекала, що він зайде ввечері, не помилилася.
В кімнаті , з радіо линула музика, спокійно, комфортно, стук в двері неначе її пробудив. Швидко зирнула в дзеркало, відчинила двері, Сергій привітно посміхнувся,
- Можна зайти? –
-Заходь! Я вже встигла понудьгувати. Тебе на лекціях не було.
Ті дні вона згадувала і завмирала від спогадів. Він зрозумів, ніяких обов`язків не буде мати, про це сама сказала йому. Не засуджував її, бо йому, про себе дещо розповіла.
В електричці їхала додому, лише на кілька годин, боялася, щоб мати не помітила, що вагітна. Буде брехати, так вирішила, а що було робити, де те все життя попереду? Вже за місяць тридцять чотири роки, а сама, як билина, то хоч свою любов, ніжність розділить з дитям.
Здивовано батьки дивилися на доньку, коли відчинила двері.
-О! Донечко! - батько ніжно обіймав її.
Мати в цей час сиділа за швейною машинкою, зірвалася немов обпечена, вертіла головою в різні боки, немов когось шукала,
-О, сюрприз! Може не сама?
-Не сама мамо, з новинами всього на пару годин і назад,
-Ой, донечко, ти похудла трохи ,- клопоталася, накривала на стіл.
Галя звернулася до батька,
-Присядь біля мене. Оце думаю, як вам сказати, мене від інституту посилають на БАМ. Я підписала договір на п`ять років. Не хвилюйтеся, їду не одна, нас з інституту десять чоловік. В основному займатимуся організацією робочих, тож не перетруджуся. Писати буду, але ж самі знаєте, що це далеко.
Мати двигала плечима, щось про себе бурмотіла й обурено,
-Не встигла дитина обзавестися сім`єю , придумали послати у відрядження та ще так далеко.
-Нічого мамо, гадаю на краще, можливо там моя доля. Тож завтра їдемо до Москви, потім далі, нас збереться багато, цілий потяг.
Батько поцілував у чоло,
-Хай тобі щастить дитинко, сумку мама зараз збере.
-Та тільки небагато, ми в дорогу пайки отримаємо.
Вона відчувала, як калатає серце, холонуть руки від придуманого, не звично було брехати батькам та іншого виходу просто не знайшла. Як було зробити, щоб не шукали її в інституті, в місті.
Час летів …. У клопотах із сином, малий Сергійко - дуже схожий на неї. Світленький, пухкенький хлопчик, не посидючим, лише чорні оченята - подарунок від батька.
Раз в місяць Галина їхала на вокзал, щоб вкинути листа у поштовий вагон потяга, який прямував на Москву. Вже потім з московським штампом лист повертався до батьків. Вона часто дивилася на малюка, думала, яке-то прекрасне життя мати дитину. Навіщо слухала батьків, хіба б я не вивчилася, адже Сергій мене кохав та втратила його і цьому мабуть сама винна. А тепер буду завивати голодною вовчицею та нічого, заради дитя можна все витримати.
Вона вийшла з декрету на роботу, для сина найняла сусідку по площадці яка була на пенсії . Це тільки на той час, доки дадуть місце в садочку.
Пройшло три роки…. Яскраве літнє сонце світило у вікно електрички. Сергійко крутився, як шило , зацікавлено скрізь роздивлявся. По віконному склі катав маленьку машинку.
-Ну все сонечко, вже зараз будемо сходити, давай витру рученята.
Вона відчинила хвіртку, собака почав гавкати на хлопчика, той тулився до неї. Двері з хати відчинив батько, біля нього стояла вагітна жіночка, з цікавістю запитала,-
-Це хто? Якісь гості чи, що ?
Він на ходу витирав сльози,
-Галю, дитинко ! Яке щастя! Ще й не сама! Заходь, заходь.
Ніжно обійняв поцілував доньку, малого взяв на руки,
-Пішли до хати, а, як тебе звати соколику маленький? А я твій дідусь, ось зараз і бабуся прийде, пішла в магазин. Яка-то радість, яка-то радість. Галю, а це ж дружина Максима - Юля, ми ж тобі писали.
Вона викладала з торби гостинці, в хату зайшла мати. Побачивши Сергійка на руках в чоловіка, неначе перекосилася, дивилася здивовано то на доньку, то на малого, немов впала на стілець,
- Оце так БАМ! Бачиш де свою долю знайшла, це ж треба, бачиш, не дарма я казала, що все життя попереду.
Уже підійшла до неї,
-Ну давай хоч обіймемося.
Вони обійнялися, поцілувались. Мати взяла онука на руки, витирала сльози,
-Не буде боятися нас, тож не знає?
-Та ні, він товариський хлопчик, а ну скажи бабусі, як тебе звати…
Максим машиною заїжджав на обійстя, Галя побачила його,
- Ого, як змінився за п`ять років! Справжній дядько став. Привіт!- й до сина, -Сергійку, ходи до мами, я тебе познайомлю з дядьком.
Максим привітно поцілував її в щоку , подав руку малому,
- Ну ,давай дядькові привіт, давай ручку.
Сергійко заховався за Галю , виглядав із-за неї немов мишенятко.
-Ну добре, звикне потім, хоча звикати немає часу, ми ж завтра назад, до праці .
Поки Юля з свекрухою крутилися в кухні, Сергійко грався машинкою з братом. Під хатою на лавці сиділа Галя з батьком. Вона сьогодні не зізналася, що не їздила на БАМ, вирішила - так буде краще. А згодом може, як і дізнаються,вже не буде мати значення. Сказала батькові, що чоловік залишився там, не захотів сюди їхати. Попросила, щоб матері при нагоді сказав, що можливо буде сама виховувати сина, а зараз краще про це розмови не порушувати.
Вже всі сиділи за столом… Вся увага на Сергійка, а він перелазив з рук на руки і знову повертався до Галі. Мати налила вина, усміхалася,
- Давайте вип`ємо за нашого онучка, бач, а мовчала, не говорила, що одружилася. Галю, то як звати чоловіка?
Мамо в мене син Сергій Сергійович, у нас з ним все життя попереду. Я тепер маю заради кого жити.
Липень 2017 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747837
дата надходження 26.08.2017
дата закладки 28.11.2017
Достань - с тайника арбалет…
И стрелы,чтоб в душу попали…
Плесни пару капель в сонет -
Из грусти и светлой печали…
Быть может, за тысячу лет,
Про чувства такие забудут…
А тот, восьмистрочный сонет,
Наверно,никто не осудит…
Достань - с тайника арбалет…
Дыханье, смирив, осторожно…
И в тот(незабвенный) сонет -
С пронзительно-нервною дрожью…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762619
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 28.11.2017
Ты порожденье тьмы.
Она в твоих глазах бездонных.
В них свет манящий звёзд безлунной ночью отражённых.
Бессмысленно сопротивляться им, они как рок судьбы.
Ты светом рождена.
Собою, словно блеском ослепляя,
Вокруг себя светила затмевая
Горишь. И благосклонна будет пусть к тебе судьба.
Сомнений нет, тебя родил огонь.
В тебе пылает жар, и пышут страсти.
Всё в гневе пепелишь, в твоей всё власти,
И если уж горишь – тебя не тронь.
Ты рождена водой.
И в серость дней унылое теченье
Приносишь радость в жизнь и облегченье,
Как дождь земле, измученной жарой.
Ты рождена землёю, знай.
Цветёшь, и пять стихий сорвать цветок не смеют.
И если семена любви в тебе посеют,
Богатым будет урожай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234264
дата надходження 11.01.2011
дата закладки 27.11.2017
Обман чи виправдання ,
нема різниці .
Ти опускаєш себе сам .
Викажуть зіниці .
Виправдання чи обман .
Ти накликаєш на себе туман .
Обволокуєш серце дротом колючим .
Потім правда ще більше болюча .
Обман чи виправдання .
Закладена суть.
Ти отруюєш душу
гірше як ртуть .
Так , правда рідко є медом.
У душі новий слід .
Та вона як потреба .
Обман чи виправдання
на ту душу зазіхання,
а у серці лід .
Правда чи обман ?
Завжди Ти вирішуєш Сам!
Надихнув твір Вікторії - Р "***"-Дякую!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762652
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 27.11.2017
Осінь золотом землю вкриває
Лиш листочок один кружляє
Все не хоче упасти долу
Де знайти йому світлу долю?
Ти змалюй йому осінь дорогу
Забери із душі снів тривогу
Не наврочи йому хуртовину
Щоб знайшов собі пару єдину
Приспів:
Ти лети в небесах моя осінь
Залиши по собі неба просинь
Не дай впасти листочку по-днині
Прихисти його душу в калині
Він воскресне разом із весною
Розцвіте білим цвітом спокою
Затріпочуть листочки на вітах
Залоскочуть надією в квітах
Не соромся червона калино
Що розцвів той листочок єдиний
Запали в ньому пломінь кохання
Щоб в житті було вічне єднання!
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762388
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 27.11.2017
Сегодня купила билет -
На зиму (со снегом, морозом)…
Ангоровый шарф и берет…
И самую красную розу…
Я снова пишу для тебя –
Стихами, сонетами, в прозе…
Темнеют у неба глаза, -
Прольются, наверное, слёзы…
Неровно тобою дышу…
Мечтами себя окрыляю…
Последний листок ноябрю
Специально не отрываю…
А время – куда -то летит…
Кометой…За ним - не угнаться…
А слово за словом - спешит…
А я - не желаю прощаться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762383
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 27.11.2017
Я знаю: навіть й там, на небі
Батькам болить голодомор,
Хоч заперечить мені невір
І не змахне сльозу мажор.
Щороку плакала матуся
І з нею плакала свіча.
Болить, як думкою торкнуся…
Була матуся ще дівчам,
Родина мучилася, в голод
Сміття шукала й лободу,
Тулилась купкою у холод,
Гонила геть оту бліду…
Рідня тужила за мізинком,
Був братик кволим, не дожив.
Усе життя – в очах картинки,
Як русский «брат» усіх любив.
Матуся вже зустрілась з Богом,
Де небеса їй – вічний дім,
Я генно плачу некрологом
За всіх, записаних у нім.
Убивцям – вирок за тридцяті,
Свіча, немов святий протест.
І сльози правди – на розп'ятті
Й тим, хто сьогодні – честі тест.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762190
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 26.11.2017
Я рифмую не мысли, а чувства.
Это тоже немалый успех.
Может быть это тоже искусство,
И возможно весомее всех.
Так порою ни слова, ни строчки,
Но потом вдруг прорвётся как сель,
И пишу забываясь – до точки,
А в мозгу всё кружит карусель.
Всё рифмуются мысли и звуки.
Треск сверчков и паденье звезды,
Ярких снов невесомые руки,
И порочных желаний следы.
Верят ветры, заряжены в луки,
В звон стрелы попадающей в цель.
И рифмуются чувства разлуки,
С болью слов незнакомых досель.
Разрываем желаньем на части,
Я рифмую неведомый страх,
Пью настойку надежды, на счастье,
И витаю как прежде в мечтах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375680
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 26.11.2017
У снах моїх запалюєш світанки,
Рікою розливаєш почуття,
Будуєш подумки високі за́мки,
На острові, де тільки ти і я,
І тихі води, що цвітуть лататтям.
Звідтіль не видно меж і берегів.
Розведене в душі горить багаття,
Ховає нас від холоду, снігів.
Нічні метелики у танцях парних,
Як марево, кружляють до зорі.
Немає там оман, вогнів примарних —
Щасливий місяць світиться вгорі.
13/11/17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760480
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 24.11.2017
[i]Коли чиясь душа стає легкою,
то підіймається понад хмари.
У горах знають, як вказати шлях.[/i]
у кожної трембіти тембр гір
у кожної трембіти тембр горця
коли луна її йде проти сонця
серця́ холонуть п’яних зір
від болю
чиясь душа летить у вирій
а чи на волю?
у кожної сокири радість – тяти
у каганця – горіти при пості́лі
коли чиясь душа воліє знати
то обирає спів гучний трембіти
щоб дозвучати до дідівських ба́йок
до файних вигадок про рай
щоб обійти усі пекельні кола
і повернути в гори на свій плай
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761455
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 23.11.2017
І мов все добре, але щось не те.
Ви скажете: хіба так може бути?
Якщо для серця радість – це святе,
Так звідки в ньому сум узявся лютий?
І наче все чудово, як завжди,
І сонце світить, і довкола літо…
То хто ж тоді печаль ту породив,
Нестримний і такий пекучий смуток?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599181
дата надходження 12.08.2015
дата закладки 23.11.2017
Прокотивсь по землі листопад.
Простелив килими, барвисті,
Вітровієм промчав по степах,
Вдяг шипшині рясне намисто.
Мідно-жовто горять кольори,
Із бурштиновими злилися,
Засоромилися явори,
Розгубивши останнє листя.
Небо сірим шатром піднялось,
Невисоким і неозорим,
Сиротіє в долині село
В сивім мареві, непрозорім.
10.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761643
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Вам восемьдесят лет! Ведь вы поймите!
Вам нужен самому уже уход,
А вы к себе ребёнка взять хотите,
Который только в третий класс идёт.
Что вы дадите маленькому Вите?
А в интернате он не пропадёт.
Вот, отзывы экспертов посмотрите,
В стране нет лучше места для сирот!».
Но, выслушав начальницы рулады.
Старик сказал: «он хочет жить со мной.
А списывать в архив меня не надо».
Они преодолели все преграды,
Всех бюрократов, все их барикады,
И вырастил мальчишку дед родной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761556
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Белые клавиши трогают пальцы…
Долго не смеет решиться рука
Вспомнить аккорд… - из когорты страдальцев…
Ноту за нотой – мелодию для… -
Края земли…И для донышка неба…
Больно, наверное, больно… пока…
Но - разливается тёплая нега
В красно-солёной…Внутри…Где душа…
Коль ностальгия напросится в гости
И в тайниках все скелеты найдёт,..
То перемоет любимые кости…
Не обещая,что скоро уйдёт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761738
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Цикл «Бриз»
Холодна осінь закує свідомість
В кайдани, і не вибратися вже
З її тенет, а далі невідомість
У серце вжалить сяючим ножем.
Розтане ця туманна невагомість,
Мов перший сніг, відійде міражем,
Дарунок принесе мені натомість,
Що за вікном осиплеться дощем.
Сльозами упаде останнє листя,
А ми із ним кометами униз.
Лунає знову ця самотня пісня,
Пронизує все тіло, наче спис.
На березі чекаю, все імлисто,
В обличчя б'є лише осінній бриз.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.11.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761804
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Краю мій! У мене ти єдиний,
барвінковий цвіте, синій-синій.
Вишиванок золоті мережки.
Споришеві ясні стежки.
Це ж для нас тут квітнуть вишні...
Мій калиновий ти цвіте, пишний!
Твоє слово всіх зігріє,
то ж любити кожен тебе вміє!
Тішить душу пісня солов'їна.
Тут моя є рідна Україна!
Козаків славетних ми всі діти,
честю вмієм дорожити.
Це ж для нас тут квітнуть вишні...
Мій калиновий ти цвіте, пишний!
Твоє слово всіх зігріє,
то ж любити кожен тебе вміє!
Краю мій! У мене ти єдиний,
барвінковий цвіте, синій-синій.
Вишиванок золоті мережки.
Споришеві ясні стежки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761287
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Хмурый день,в ожидании ночи,
Выметал все сомнения прочь:
Что под утро туман напророчил,
Попол`удни чудесно сбыл`ось...
Хмурый день,в ожидании ночи,
Зажигал канделябры на час...
Напевая,знакомое очень,
Кайфовал на басах контрабас...
Не случайная грусть разливалась
От фальшивого строя октав...
И казалось,что всё повторялось -
Под дождём,за окном,в свете фар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761229
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 20.11.2017
Осінь пливе понад краєм
За журавлиним ключем,
Роси, мов дивні корали,
Після вологих ночей.
Заткані озиминою
Зазеленіли поля,
Ліс, сіро-жовтий, – стіною,
Погляд манив іздаля.
Золотом квітнуть діброви,
Марево пада згори,
Мокре, густе, сивоброве.
Осені то кольори.
17.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761177
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 19.11.2017
Как же увидится нам в это разное время
Всех часовых поясов без конца предвзятых,
Смотрит оно исподлобья , а нужно ли стремя?
Чтобы взобраться в одеждах довольно смятых.
Все вопреки происходит и жизнь по кругу,
Нам остается любить из последних сил.
Помнишь когда отпустил я твою вдруг руку?
Каждый пытался понять кто кого простил.
Рельсы вжимались в землю под стук вагонов
Перебирались в памяти сотни дат,
И оставалась шлейфом в пути оскомина
Как потерявший веру в бою солдат.
Жизнь восстановится, переписав пробелы
Черно-земельным грифелем на стене.
Помнится нежность щек бесконечно белых,
Сотни набросков на пыльно-седом столе.
Несколько капель сомнений в чужом бокале
Мчатся по венам как будто бы это ртуть.
Многими мы в этой гонке увы не стали
Ночью безмолвной так трудно порой уснуть..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736455
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 19.11.2017
Когда стихи взапой, когда навзрыд
До одури, гортанно, из-под кожи
Парящей поступью по лезвиям обид -
За право верить - сей оброк ничтожен
За право сердца: крылья не сложить
Всеочищающий пожар в груди клокочет
За право искренне, всесильно полюбить
Душа стихами больно мироточит
19.11.17
вдохновило
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761174#com3357094
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761227
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 19.11.2017
Стрибав цапок біля хати... Стрибав, ніби грався.
Стрибав цапок біля хати, взяв та й одірвався.
Зачепив він козенятко, навіть не помітив.
Розігнав всіх гусеняток ще й витоптав квіти.
-Не плач, кізонько маленька! Тут лужок близенько.
Там, де бавляться цапки так... не ходи, серденько.
Ідіть, гусоньки на річку. Там плавати вільно.
Ви ж бачите, що цапок цей розгулявся сильно.
А як квіти нам підняти? Деякі зламались.
А найкращі з'їв, погляньте, лиш стебла зостались...
Насіємо нових квіток, будем поливати.
А цапка більше не пустим до своєї хати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761115
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 19.11.2017
Вот бы номер поменять
И закрыть соц сети
Повернуть бы время вспять
Люди где не эти!
***
Тех вернуть,- что дорожат,
И всегда скучали
Но шальные дни бежат
В эти злые дали...
***
Вот бы к кассе подойти, -
Срочно! Бизнес класса!!!
Вам в то время нет пути...
Мне ответит касса...
***
Дайте тамбур, хоть плацкарт
Хоть у туалета...
Упустили Вы свой фарт...
Позади он где-то
***
А для Вас билеты есть,-
В то, - что заслужили!
И грехов не перечесть, -
То и получили....
***
Что мы сеем, то и жнем!
Ведь права чертовка...
Что творим мы каждым днём,-
С тем души кладовка.
***
Час приходит "протрезветь"
Когда поздно стало,
Кто закурит, кто реветь, -
У "души вокзала"
***
Каждый "в тему" отгребет
Каждому воздастся,
Час расплаты подойдёт
В том не сомневаться !
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744899
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 19.11.2017
У ліву - кремінь, у праву - кресало.
Чи може сонце викрешу й собі?
Я з тих дощів, що радість знали
І з молитов віночок плів...
Прийшов до тебе, та не втямлю,
А ти проста, як яблуневий сон,
Така незмірена, незнана...
Хоч доторкнусь твоїх долонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696172
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 19.11.2017
ты ударь меня ещё сильней
я смогу стерпеть и эту боль
сколько брошено в меня камней?
сколько мук в расплату за любовь?
ты же знаешь, я как верный пес
лишь скулю, когда ногою пнешь,
все обиды рухнут под откос
прибегу, лишь только позовешь
свою гордость я тебе отдал
ну и ладно, мне она не надо
от любви я плакал и страдал
но зато я был с тобою рядом
пусть проходит все, пройду и я,
растворюсь туманом на закате
и тогда забудешь ты меня
о нелепой, небольшой утрате...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758862
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 18.11.2017
Осень под Чернобылем..
Сосны, сосны…то гуще, то реже.
Вас обходит пила, топоры.
И березки росточком пониже
Стали в круг на лугу для игры.
На Полесье легла позолота,
На деревья, кусты и траву.
Пришла осень в леса, на болота,
Опустила вуаль на листву.
Запестрели одежды у клена,
Шоколад на орехи пролит.
Вишни в модных нарядах сезона.
Плющ рубинами листьев горит.
Припять лентой небесной струится
В ожерелье лесов и лугов.
Вольно волку, лисица резвится,
Почти рай для лосей, кабанов.
Только нет на лугах стогов сена,
Не поют по утрам петухи.
Человеком оставлена сцена -
Удален, как Адам, за грехи.
Зарастает лесная дорога -
. Не до сбора подарков земли.
Благодать – святой дар нам от Бога
Здесь утеряна была людьми.
10.2007. Г. Орел. г. Чернобыль.
+ Осінь біля Чорнобиля.
Сосни…сосни…густіші та рідші.
Там сокири, пилки не пройшли.
І берізки, на зріст трішки нижчі,
В коло стали на лузі до гри.
На Полісся летить позолота,
На дерева, кущі та траву.
Прийшла осінь в ліси, на болота,
Опускає вуаль чарівну.
Жовта фарба сподобалась клену,
Шоколадом горіх мерехтить,
Вишні в модних запасках сезону,
Плющ рубінами листя горить.
Прип׳ять стрічкою синьою в׳ється
Між намистом із лук та лісів.
Добре вовку й лисиці живеться,
Майже рай для косуль, кабанів.
Та на луках нема копиць сіна,
Не співають щоранку півні.
Відсторонена з сцени людина,
Як Адам, за провини земні.
Заростає підліском дорога -
Не до збору дарунків земних.
Благодать – святий дар нам від Бога,
Тут утрачена в діях людських.
11.09. Г. Орел. Переклад. м. Обухів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730573
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 18.11.2017
Я не прошу тебе, коханий мій, ніколи
Забути те, для чого ти в цей світ прийшов.
Відкрили знавіснілі звірі дикі лови
На душі тих, хто гідність має і любов.
Любов до України та до свого роду,
До ставу, плес озерних між густих лісів.
До гір високих, що торкають небозводу
І міст, і сіл, що загубились між полів.
І до землі, що стогне у риданні гіркім,
Сплюндрована вогнем московської чуми.
Карбує пам’ять, що було у часі зниклім,
Розлучена з тобою, я молюсь, живи.
17.11.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760911
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 18.11.2017
Я накрасилась рыжей помадой
И надела «Мицуко» наряд…
И решила - что больше не надо
Откровением бумагу марать…
Заболею осенней хандрою,
Если знаками свыше – пора…
И как сука...Как *** завою
На луну от обид бытия…
Я накрасилась этой помадой,
Потому что мне рыжий к лицу…
И не надо мне больше,не надо –
Откровения прятать в строку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760865
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 18.11.2017
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739889
[i]продовження[/i]
Ця спрагла ніч… і я в ній полонянка.
Уповні місяць в темряві спливає
В мої обійми. Мій він до світанку,
І до останку – далі нас немає.
Пробачте, зорі, ви ж бо ворожили
Його собі холодними ночами.
Я лиш торкнулась ночі, мов ожини,
Жагою вуст під тихими дощами.
В його обійми пригорнусь, розтану,
Й до краплі вип'ю… Завтра чи настане?
Цілуй мене - як вперше, як востаннє!
Кохай мене - допоки серце п'яне!
Допоки небокрай іще світає,
Моїх бажань - міжзоряна безодня.
Кохай же, місяцю... Хай не згасає
Твоє проміння у моїх долонях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760712
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 17.11.2017
[img]https://pp.userapi.com/c836125/v836125008/5186c/31RPzeZniw4.jpg[/img]
Так хочеться зими на півстоліття
Без паузи відлиги і тепла.
Нехай мороз тріщить, немов лахміття,
Що догорає в полум’ї дотла.
Нехай тріщить по закуткам й щілинам,
Хай вимерзне вся нечисть і сльота.
І, може, лиш тоді простить провини
Земля обітована і свята.
Хай щезнуть всі запроданці огидні,
Куми, свати і всякий їхній збрід.
Хай замете усі нажитки видні
І пропаде ганебний того слід.
Хоча і рівність вигадка поетів,
Блукаючий утопії маяк,
Та прірви ті глибокі і нестерпні.
І як тут не озлобитись, ну як?
Не втримався. І в ярості всесильній,
Що ніби пес зірвався із цепів,
Бунтарський дух оскаженілий, синій,
Туманом сів від моря до степів.
Вдихнули всі цей присмак "бути вільним".
Але чому всі стали мов кроти?
Такі чутливі, аж до божевілля.
Проте не бачать справжньої біди.
Немає змін від псевдореволюцій,
Від світлих помаранчевих ідей
І обіцянок всіх, немов пилюка.
(То ширма для засліплення людей).
І знову скажуть: "Стадо ідіотів!
Народ цей, певна річ, що пропаде".
А де вожді і вірні патріоти,
Які б вели обвуглених людей?
Вони горіли в полум’ї воєннім,
Пізнали невідступний страх біди,
Тверділи світлі душі їх щоденно
В ілюзії людської доброти.
Душилась віра в натовпі безлюднім,
Бо всі здавалось статуї німі.
Коли кричало тіло повне люті,
Весь світ ховався знову в тишині.
Та вихід є - зима на півстоліття!
І хай вирує вічна мерзлота!
Бо, може, лиш тоді земля зуміє
Почати все із чистого листа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740122
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 17.11.2017
Стало меньше скуки,
Стало меньше зла,
Осень тянет руки, -
Милый, я пришла!!!
***
Распахну навстречу
Свой стеклопакет,
Ждал Я! - Ей отвечу,
И скажу привет.
***
И она услышит
Что то с моих строк,
Слышу я как дышит
Свежий ветерок
***
Утренним туманом
Слабеньким дождём,-
Будет не обманом,
Год друг друга ждём
***
Осень украшает
Золотом дворы
Осень исцеляет
От любой хандры
***
От любви дурацкой,
Спать что не даёт
И тоски кабацкой
Свой всему черед...
***
Осень обнимает
С нею как во сне
Осень только знает
Всё что нужно мне
***
Словно возрождаюсь
В осени плену
Снова дожидаюсь
Лишь ее одну!
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756305
дата надходження 20.10.2017
дата закладки 17.11.2017
А ОСЬ ТАК НАДИХНУВ МЕНЕ МІЙ ДРУГ ІЛЬКО! КРАСА!!!
Бруківка, осінь, листопад…
Десь лине каватина….
Алея в сад, дерева в ряд…
І срібна павутина…
Бруківка, осінь, листопад…
Погаснув кущ жасмину…
Якби літа вернуть назад,
Та їм немає спину...
Бруківка, осінь, листопад...
Дощ шелестить роками...
Думки з вітрами невпопад...
Ти, осінь, тільки з нами!
12. 11. 17 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760625
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 17.11.2017
Чи люблю тебе, чи проклинаю -
все одно без спокою, без сну…
Серцем до безпам’яті кохаю,
розумом цю пристрасть не збагну.
Кожен вечір доторкаюсь неба
під покровом стомлених зірок.
Тільки зустріч – більшого не треба,
тільки натяк, несміливий крок…
Ти ж мене караєш помилково
(гра в мовчанку гірша за батіг)
Хоч очима кинь банальне слово,
щоб його у пам’яті зберіг
За минулим плакати не стану,
все віддам щоби лиш ти змогла
Доторкнутись п’яними устами,
від обіймів сонного, чола
Я готовий у життя рутині
плавати в холодній глибині.
Тільки б знати що і ти віднині
назавжди дарована мені
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727273
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 17.11.2017
. "Поклич мене гуляти в тиху ніч"
Л. Ігнатова
Поклич мене в гаряче літо,
Де плавиться від спеки ніч,
Де серце мріями зігріте
І ми з тобою віч-на-віч...
Там місяць хитро так сміється
Й зірки ховаються у хмару...
І серце ледве твоє б'ється –
Тривожно слухає гітару...
Вона все плаче про кохання,
Про теплі літні вечори...
А ми з тобою аж до рання...
...І щось шепочуть явори...
... Вже вітер стомлено затих,
І соловейко занімів...
А слів... - величних і святих,
Я так сказати й не зумів...
P. S.
Тепер ця ніч приходить в сни...
Тривожно знову б'ється серце,
Сміються-плачуть ясени, –
Із сліз зібралося озерце...
... А ми все слухаєм гітару
І ночі цій нема кінця, –
Серця злилися в райську пару,
Вознеслись прямо до Отця...
......................................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665763
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 16.11.2017
Експромт
На Парнасі,апріорі,
Одягають два крила:
Для обранців (скарб від долі)…
І розрада - для буття…
Слів вервечечку гаптують
Із намистин «почуття»…
І ніколи не жалкують,
Коли болісно бува…
Неймовірне – надихає…
Струм пронизує єство…
Раєм пекло називають,
Як карають нізащо…
А блакить у мого неба,
Мабуть, кольору твого…
На Парнасі - ніц не треба…
Лише – сонечко його…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760529
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 16.11.2017
Нема тут місця вам злочинці,
Від сатани в вас віра.., зла.
Месії... йдіть уже... чужинці,
"Молитва" ваша... допекла.
Князі вас... зайди запросили,
Брати ж бо... юдохристиян.
Ще не забулось, як хрестили...
В крові топили... прасловян.
Це ви чужинці Русь... згубили,
Ви...терор... - війни розвели.
Як *** ворогу служили,
Марою ж... пришлою були.
Ви, предків - скитів оплювали,
Посівши русів світлий трон.
Князівські чвари розв'язали...
Ключі ж від пекла дав... Харон.
А я так вірив... сумнімався,
Коран вичитував... Талмуд.
В псалмах біблейських розбирався...
А там... зневага... - від приблуд.
Перелопатив... строчки й глави,
Уздовж і впоперек читав.
Мій Боже, скільки ж там отрави,
Дарма ... там істину шукав.
Від них, про них... во їхню славу,
Сосем... їх байки... - битія.
Цілуєм... дупу їх плюг.ву,
П'ємо... - з гнилого... ручая.
Вони ж, як змії... - розвелися,
В сліпій покорі... - у пітьмі.
І ми замалим... не звелися,
За сотні років у тюрмі.
Гноїли нас... і білували,
Лякали нас страшним судом.
З “князьками” різали... вбивали,
Лиха... Гоморра і Содом!
Мій Бог, створив мене в подобі...
Любов дав, розум, гідність, честь.
Покору ж дав німій худобі,
Пора звільнитись від безчесть.
Вже, скоро! Виймемо... зі схову,
Сувій священний... в тишині.
Відродим віру предків... й мову
Що зберегли… - Ми.., - у вогні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760606
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 16.11.2017
Осінь рання, тепла, жовтоброва,
Захотіла рідний край змінить:
В золото укутала діброви,
Пряла літа бабиного нить.
Розгубила запахи-дурмани
У траві високій край села,
Випасала ранками тумани
Біля річки, поряд що текла.
Фарбувала листя і в садочку,
Жартувала з вітром на воді.
І панич, останній на тиночку,
Небу теж, немов дитя, радів.
А як дощик з висоти проллється,
Покупає луки і поля,
Сонцю осінь жовто посміхнеться
Й стане листям землю застелять.
21.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760555
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 16.11.2017
Коли сонечко лягає
За горбочок спочивати,
Соловейко прилітає
На тополі поспівати...
Звідти «тьох» увись лунає …
Душі співом зігріва –
Доки Божечко до раю
Шлях зірками устеля…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760503
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 16.11.2017
Світлі дні повернули на скін,
Мов поема, де ми розпрощались,
У якій безтурботні хмарки
Відлітають у Вирію далеч,
І омани чекає полон
Терпко-солодко-жадано-злагід,
Де останнє осіннє тепло,
Мов плоди приморожених ягід,
Що приваблюють смаком оман
"вінопІтія" присмаку шеррі...
...не поему, а диво-роман
Ми напишем на долі папері
Не чорнилом розлуки, вином,
Поєднавши тіла і бажання...
...світлі дні обертаються сном,
І хмарки, мов пташини останні,
Відлітають у теплі краї...
Ми не того герої роману...
Дописали частини свої
Ми чорнилом із крові, кохана...
...як римується "кров" і "любов"!..
Ох і рима!.. Стоїть за дверима
Та, що всьому основа основ...
Хмари...
Вирій...
Утримай!..
Отримуй!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117111310369
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760254
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Мамо моя, весно,
Зіронька небесна,
Ненько моя мила,
Рано... посивіла...
Чого в тебе мамо у очах журба?
Бо на серці рана,
Й синява багряна.
Дощ холодний косить,
Просинь в далеч просить...
На постій зібралась осінь золота.
Роки синку в мами,
Збігли табунами.
Вже пора наспіла.
Листям облетіла...
Пасмами синочку в косах вже зима.
Не спішіть матусю,
Я ще вам всміхнуся.
Відійдуть тумани.
Лиш не йдіте ж мамо...
У любові ніжно забринить струна.
Обніму, зігрію,
Сум в душі розвію.
Наче теплі весни,
В памяті воскресли...
Хай впаде... додолу, слізонька скупа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760240
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Напевне, все, що можна уявити –
І навіть ві́рші! – ну куди ж без них,
Секунди днів, турботами залиті,
Найлегші мрії і найважчі сни,
Усе, що маю, все, що є в природі,
Сніги лютневі, квіти запашні,
Холодна мряка чи травневі води,
Везучі – і не надто – довгі дні –
Усе Тобі. Падіння мої, рани
І кожен крок для того, щоби Ти
В майбутньому, коли весна настане,
Змогла до краю неба дотягтись.
25.10.2017 р.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757128
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 13.11.2017
У світі, де тебе нема,
Цвітуть, але не пахнуть квіти;
Там холодно, завжди зима,
Ніколи не буває літа.
Цей світ від себе назавжди
Жену, як страх, як сну примарність!
Хай снігом замете сліди -
Я йду, у іншу йду реальність.
У зиму вже не повернусь.
З тобою вдвох ми вище неба!
І навіть думати боюсь
Про світ, про мертвий світ без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751327
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 13.11.2017
Були надії, сумніви , чекання
Пітьма майнула зраненим крилом
У серці залишило слід кохання
Чомусь в душі не озвалось добром
Приспів:
У полі свіжоскошені покоси
Тамують в серці музику сумну
Куди поділись ті ранкові роси?
Тепер вдихаєм присмак полину
Коли натішим душу сподіванням
Усім, що відболіло відцвіло
В полоні мрій на клич свого бажання
У серце пустим, щоби розцвіло
Приспів
І у житті, не дамся я зневірі
Всі протиріччя, в серці замирю
Бо у кохання, всі ми щиро вірим
Хоча його насправді не було...
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760031
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 13.11.2017
Я полюбил тебя... Твой мир,
Тонами яркими насыщен...
И сердцем, искренне, кумир,
Тобой был создан, мной - похищен...
Навстречу шаг... Игра огня,
Румянцем лица щекотала...
Любви стихия, среди дня,
На стойкость к чувствам испытала...
Мой черно-белый скучный лад,
Не виден был, под плотной маской...
Теперь же я безумно рад,
Что жизнь твоей залита краской...
10.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627742
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 12.11.2017
Мне грустно без Ваших стихов,
И нет их, мне кажется, краше...
Хорошие есть, но... не Ваши,
Не те... что читать я готов...
Не те... что без лишних мазков...
Не те... что без сложных сюжетов,
Как модно у многих поэтов,
С идеей за сотней замков...
Тоскливо без Ваших стихов,
Где тоненькою паутинкой
Витает меж строчек грустинка,
Собой обвивая Любовь...
Мне грустно без Ваших стихов,
Порой вдохновлять меня ставших...
Хорошие есть, но... не Ваши...
А Ваши... пока что без слов...
Фото из интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754508
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 12.11.2017
Ничего не прошу у любви запоздалой - на завтра.
Лишь надеюсь, что чувство моё не покинет меня.
Не хочу осознать, ощутить в своём сердце когда-то,
Что остыл его след... и уже не осталось огня.
Бесполезно, увы, умолять о несбыточном Небо.
Иногда надо - молча довериться тропам судьбы.
Понимаю... Доверие глупым бывает, нелепым,
Только сердце моё не желает нечестной борьбы.
По течению плыть - это тоже оправданный выход.
Неизвестность назвать безрассудством уже не берусь.
Ты вошёл в мою жизнь так нечаянно, слепо... и тихо.
Пусть живёт это чувство - пылает в душе моей, пусть...
Мне бы только впитать, в свою душу, навечно, твой запах.
Мне бы - губы свои доверять поцелуям твоим...
Чтобы в завтрашнем дне - на осенне-дождливом этапе,
Вспоминать этот запах и вкус своей поздней любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759934
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Cпи, моя люба, спи.
Спроба мовчати - сни.
Спокій до хати звик,
Хата до спокою ні.
Білим по чорному дні...
Сонця вчорашнього крик...
Сьогодні іду в заметіль,
Звик я напевно, звик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374028
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 12.11.2017
Крутиться листочок,
Та й попід горбочок,
Ой, сильний вітрисько,
Вже злет й упав низько.
Аж шурхотить листя,
Свято падолиста,
Плащиком іскрилось,
Дощиком покрилось.
Рано на світанні,
Важко у коханні,
Він, слав поцілунки,
Крик, про всі стосунки.
Осінь гордовита,
Сон дивний, сповита,
З дощиком дрімала,
Бо ж, та й не кохала,
Дні й ніченька в пітьмі,
Листя, нині уві сні,
Дар, у осінні дні.
11.11.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759819
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Трояндові пелюстки на постелі -
Рожева ніжність з білизною.
І усміхається ласкаво стеля.
Жаданий, ми удвох з тобою.
Як птах торкаєш крилами-руками
І зігріваєш мерзлу душу.
Губами дотик - спалах до нестями,
І розквітає знову ружа.
Охоплює мереживо нейронне,
Ти - Всесвіт... і політ любові.
І щастя світлі подихи синхронні,
І ніч із зорями казкові.
Трояндові пелюстки на постелі,
Драперії вид феєричний.
Настінні тіні і легкі пастелі
І почуття м*які, ліричні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759333
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Люби цю жінку, бо вона єдина,
І вірність в неї у крові.
З тобою завжди у важкі години,
В дні блискавично-грозові.
Люби цю жінку, бо вона твій подих,
У грудях трепет, серця стук.
Добро в очах і непідкупний подив,
Обійми теплих , ніжних рук.
Люби цю жінку, бо вона крилата
З любов*ю, у душі - весна.
Пізнай себе подібно до Сократа,
Й люби, бо МАТІР лиш одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759684
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 12.11.2017
[i][b]Tth[/b][/i]
[i]...щастя вимірюється тим, хто
з тобою зустріне твій падолист.
[b] Ol Udayko[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/smtTYJTplHo[/youtube]
[i][b][color="#05557a"]Падолисте ти мій, падолисте –
Незникоме і вічне кохання!
Ти чаруєш мене своїм хистом
Від зародження і до заклання.
Облетіли уже жовтим квітом
Всі роки́ мої плідні і кволі,
Та не зне́сло лихим, сивим вітром
Наше щастя і наші дві долі…
Приспів:
Падолист мій, падолист!
Ти мого кохання сторож –
Дуб морений, лиш у зріст
Ту любов між нами твориш...
Падолист мій, падолист!
Дощ і вітер плекають намисто
Одинокої в полі калини
І опалим, безрадісним листом
Укривають промоклі долини…
Дерева́ – колись буйні і п’яні –
Самотіють безлисто і голо...
Та цвітуть, наче ружі рум’яні,
Наше щастя і наші дві долі.
Приспів:
Падолист мій, падолист!
Ти мого кохання сторож –
Дуб морений, лиш у зріст
Ту любов між нами твориш...
Падолист мій, падолист!
Шаленіє… мовчить гордо осінь,
Мов принишкла у дії зрадливій,
І панує в своїм безголоссі
Хаотичність… неправильність ліній.
У природи немає вже віри,
Окрім Бога Всевишнього волі…
Та в любові могутніють міри –
Міри щастя… єдиної долі…[/color][/b]
1.11.2017 [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758323
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Підсунься, приляжу біля тебе,
Обіймеш чистим, втомленим теплом.
Моєму серцю воно любе,
Не хочу бути я під каптуром.
І притулюсь бочком до тіла,
Аби відчути, як тече любов.
Щоб та обидві душі гріла,
Щоби горіла поспіль без відмов.
Торкнусь зажури на волоссі,
Що загубилась в прядках сивини.
Нехай в нічному безголоссі
Німий розчиниться привид війни.
11.11.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759958
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Ні, не дарма пролита кров,
Брехня, відійде і підклади.
Ті хто Майдани два пройшов,
Вже не допустить клоунади.
В жадобі ж лусне заколот,
Не буде місця більше зраді.
Впаде… у пекло Саваот,
Й не буде обраних у владі.
То ж вірю... визріє народ.
Не буде злодіям пощади.
Ще зможем вигнати заброд,
І все, що вкрадене забрати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759929
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Калини кущ в осінньому вогні,
В холодні води заглядають зорі.
Гаптує осінь шатра чарівні,
Бурштин із золотом злились у тім узорі.
Вкорочені на піваршина дні,
Доточені настільки ж темні ночі,
І неба очі сірі і сумні
Ледь проглядають крізь хмарини-клоччя.
4.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759812
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Катится солнце с горы...
Вечер фонарь зажигает…
Крепче меня обними –
Душу тоска вынимает…
Видишь – и тень ожила…
Кто-то её раздевает…
В локонах - тонет рука…
Н`а пол шифон опадает…
Пальцы сплетает в замки…
И,наделённая,властью,
Жадно целует соски… -
Нежность,ведомая,страстью…
Тихо звучит клавесин…
Звук достают молоточки…
Пыльный,затёртый винил
Помнит мелодии ночи…
Снова - её вспоминает… -
Кто-то... За нею грустит…
Кто-то - глаза закрывает
И...беспросветно скорбит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759917
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
У тобі стільки правди і ніжності,
Стільки добрих несказаних слів,
Лебединої сивої вірності
Та любові безкраїх степів...
У тобі стільки тихого спокою,
Незбагненної простоти...
Ти для мене постав епохою
І у себе несміло впустив.
Обережно, легенько ступатиму,
Не зриваючи струни душі,
Та із вдячністю пізнаватиму
Все, що тільки дозволиш мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759734
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Думаю, самотність це не вирок,
Вирок - залишитися не з тим.
Кожен обирає пасажирів -
Стати для них всім або ніким...
Думаю, самотність швидше звичка
Залишати чашку на столі,
Це як купувати запальничку,
І шукати в домі сірників.
Думаю, самотність певне вибір,
Може несвідомий, а хоча...
В кожного свій безмір і свій вимір,
В кожного свій янгол на плечах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759832
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Душі народної огранка,
Найкраща мова всіх часів.
Віночок, диво-вишиванка,
Веселка, солов’я заспів,
Тобі вклоняюся низенько,
Що ти жива, що ти в нас є,
Що в ритм – твоє й моє серденько
Й світанки нам Господь дає.
Така нелегка доля в тебе,
Наперекір всім ворогам
Тобі покров дарує небо
І слів божественних бальзам.
Живеш і в казочці маленькій,
І в Славні наших козаків,
З тобою Леся і Костенко,
Ти – моноліт в борні віків.
Тримаєш і в окопах гідність
Для всіх прийдешніх поколінь.
Ти – Кобзаря мого всесвітність,
Ознака величі й молінь.
Стаю, рідненька, на коліна,
Прошу: пробач, за суржик мій.
Моя ти сонячна перлино,
Живи, звучи, співай, радій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759499
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Ми залишали виснажений форт.
Туман зимовий був тоді не з нами,
Димів уже не наш аеропорт,
Оскалений бетонними стовпами.
Мовчали амбразури, вже без нас,
І вперше відступаючи без бою,
Не програний, а витриманий час
Ми в ДАПі залишали за собою.
Ми знали - ще не мертвими були
Від вибуху поховані в бетоні,
І правила підтверджені пройшли -
Нема в війні з Росією законів.
Не скаже - боягузи - нам стратег
І докору не кине нам у спину.
Розбиті, ми відходили, зате
В поразці зберігали Україну.
Вже строк минав відведений якраз
Для їхньої безкарності і слави.
За двісті сорок днів вже піднялась
На їхню смерть народжена держава.
І там, де нагрівалися стволи,
За кроки від затаєної міни,
На сірі стіни надписи лягли -
Автографи всієї України.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Ти - ластівка весняна,
Відрада для душі,
Кохана, незрівнянна –
Мов блискавка вночі.
Собою сліпиш очі,
Дивуєш кожну мить,
А голос твій співочий -
Родзинкою бринить.
Неначе колискова
Поезія твоя
І магія… у слова -
від співу солов’я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759781
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Велике спасибі за натхнення і науку Любові Івановій
[youtube]https://youtu.be/G_OaVd394pM[/youtube]
Н-атхненням стану я для тебе...
А у веселки барв візьмем.
М-итцем чудовим буде небо,
А ти - умілим фахівцем.
Л-юбові влиємо у барви,
Ю-нацьку пристрасть і запал,
Й добавим ніжності заграви,
М-агічний радості опал.
Е-скіз малюнку нанесемо
Н-а полотно свого життя,
І долю щастям ми назвемо.
Щ-асливі будем - Ти і Я!
А як захоче непогода
С-тирати вітром кольори,
Т-и пензлем замалюй негоду,
Я-скраве сонце сотвори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759752
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Тобі одному з серця струн сплету вінок
Тобі одному до душі зведу мости
І ще в уяві мерехтить літа танок
Хоча вже осінь прийняла усі пости.
Яскрава ніч в рудому листі - за вікном.
В осінніх жилах потонув весь неба край
І в цій красі ти застигаєш всім нутром
Тривожить душу не осягнутий ще рай.
Майстриня осінь спокушає на любов
Запалює в душі розпечені вогні
Звільняє серце від самотності оков
І біля тебе бути хочеться мені.
Жадаю руки гріти подихом п'янким
І рахувати стукіт серця в голос твій
Зв'язати наші душі вузликом цупким
І на щоці відчути лоскіт твоїх вій.
Цариця осінь посміхається здаля
Здуває листя з наших схрещених долонь
І присипає світ, як зморене маля
В якому я для тебе бережу вогонь...
Тобі одному шепіт листя осені...
Тебе одного подаровано мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756771
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 08.11.2017
Стоять величаво , застигли в журбі,
Колони Базиліки давній…
Проблеми століть накопили в собі –
Минуле… в історії марній.
Відлуння набігів – безмежжя руїн:
Від Таврів - до злобних аскерів…
Гордились постоєм, християнством своїм
І величчю зведених мурів.
Тут двадцять століть вирувало життя…
Від греків до Другого Риму:
Візантія пропала – пішла в небуття
В період Великого Злому.
Були тут палати, театр, мавзолей…
На площах вітали свободу!
Вони відхрестились від інших ідей –
Довіра – то кара народу!
Імперії рушаться… горе … біда!
Не знали, що може так бути?
Немає на мапі…На землі – лобода
Від Другого Риму... Покути!
Міщани клялись, захищати свій дім,
Свій рід до остатнього вдиху,
Сліпе Православ’є… з пороком своїм
Здалося прийдешньому лиху.
Колись тут кувалось і наше буття –
Тривала облога пів року…
Святий Володимир… Віру прийняв
І царській заложниці… руку.
Вогнем і мечем, він заставив киян
Молитись єдиному Богу:
Державу скріпив…і розбрат слов’ян!
Славетну предбачив дорогу.
В руїни закутий цей свідок земний,
Сподвижник великих подій.
Русинам абетку сюди привезли
Монахи Кирило й Мефодій.
Нічому не вчать нас пройдешні часи,
Немає пророків в державі!
Чи міг би повірити херсонесит,
Що лишаться з міста канави?
Засіли в Престольній КГБешні раби!
Призиви до Третього Риму…
Імперію крушать! Безплідні плоди
Від скріпив… анексії Криму.
Руїни… Руїни… Довкілля німе…
На вспомин, нащадкам наука!
Бо розум Господь в росіян відійме,
Якщо не відбудеться злука!
Безжалісні хвилі, так берег гризуть –
З Херсонеса злизали третину…
На пам’ять братам! Що безрадісна путь:
У славі прожити... і в безслав’ї - загинуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746939
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 07.11.2017
Пора осіння з вереснем приходить,
Багата і красива це пора.
Завжди у неї золото у моді,
В гурти птахів для вильоту збира.
Із потаємних, жовто-сірих схронів
Свої дива для світу дістає,
Живе частенько теж не по законах:
То літом бабиним дерева заснує,
То задзеркалить сонцем тиху воду,
То дощиком умиє сіру вись,
Милується щодня на свою вроду –
Не відкладе нічого на колись.
24.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758966
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Листя жовте облітає із тополь поволі.
Трактори ріллю лишили у нашому полі.
Хазяйнує листопад вже. Золотий листочок
залишить боїться гілку... Ой, ніяк не хоче!
Та прийшов час полетіти, й вітри зашуміли.
Полетів... ріллю прикрасив. Вистачило сили!
Рілля чорна... й позолота. Листок із тополі.
За усе, що нам дається, будьмо вдячні долі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758770
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 06.11.2017
А зима не за горами
Вьюгой п`ологи прядёт…
Рассыпая пух горстями,
Превращает воду в лёд…
Розы белые рисует…
И бутоны - на стекле…
Барсы снежные гарцуют
Словно кони по земле…
Время с памятью играет…
Но не рвётся её нить…
Ком тяжёлый застревает…
Больно -больно проглотить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758918
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Мне бы пёрышко Жар-Птицы…
Мне бы - искорку огня…
Мне бы - малую синицу…
Мне не нужно журавля…
Я б такое сотворила -
Я б осколки собрала…
Я бы клеила…лепила…
И счастливою слыла…
Мне бы пёрышко Жар-Птицы…
Искру тихого огня…
Пару зёрнышек – для птицы…
Мне бы - чуточку тепла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758855
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Я искала слова для души,..
Откровение молитвы пречистой:
Среди шёпота той тишины…
Среди вороха жёлтого листьев…
Я просила возврата любви,
Собирая кораллы в монисто…
Не смотрела - печальные сны…
Не читала - прощальные письма…
Ты запомнил - в зелёном глаза?..
Прикасание губ одалиски?..
Это была, наверное, я…
Это время далёкое - близко…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757897
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 05.11.2017
Этой осенью от богов
Примеряя венок печали,
Я не ведаю – для чего
Его накрепко привязали…
Этой осенью от богов,
Примеряя, венок печали,
Догораю свечою вновь,
Замерзая,на перевале…
До вершины идут с душой…
И мечтают взлететь повыше -
Птицей белою -за судьбой...
До портала великих… -Слышишь?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757565
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 05.11.2017
Запалює вечір вогні золоті
І берег далекий синіє.
Неоновим сяйвом на тихій воді
Горить, відбиваючись, Київ.
Над сивим Хрещатиком лайнер летить,
В сіріючих хмарках зникає.
Ще місто вечірнє в турботах шумить,
Постукує дзвінко трамваєм.
А поряд, на плесі стихають вітри,
Гудуть лиш буксири у дії.
Ти з часу Хорива стоїш на Дніпрі,
Тримаєшся гордо, мій Київ.
Ти перший, хто проти хозар-ворогів
Здійнявся валами крутими.
І першим на сході поганських богів
Топив у Дніпрі Володимир.
Тягнулися куполи в небо твої,
Світились добром в позолоті,
Коли ще булатом дзвеніли бої
З азійським сусідом навпроти.
Ти вільний від диких і грізних колись
Нащадків ординського іга.
Ти знову в ряду європейських столиць -
Славутичем зламана крига.
Над руслом могутнім, де повз льодохід,
Біліють каштани з обривів.
І цвіт на бруківку скидаючи з віт,
Стоїть посивілий мій Київ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757848
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017
Ох, суровые ветры с Днепра налетели,
По окрестным лесам скрип деревьев да стон,
Дремлет братия вся по пещерам и кельям,
Спит, вкушая короткий монашеский сон.
И такая-то ночь эта вышла лихая,
Волк не всякий теперь на добычу пойдёт,
Но, обитель святую свою охраняя,
Как всегда брат-привратник стоит у ворот.
Ни со зримым врагом не страшится он встречи,
Ни с бесплотным, хоть видели тут и таких,
Черной рясой простой лишь окутаны плечи,
Хоть кольчуга и явно привычней для них.
Был при постриге он наречен Николаем
Он охотно несёт самый тягостный труд,
Но нередко былое его вспоминая
Братья князем его всё зовут и зовут.
Он принял добровольно монашества ношу
И от титула князя легко он отвык,
И приятней когда, как ребенка, Святошей
Называет его добрый инок старик*.
Да, такой он и был. Мальчик тихий, хороший,
Не любивший кровавых охот да забав,
Потому-то его звали с лаской: Святоша,
Хотя полное имя ему Святослав.
Княжич знал: Святослав имя предков великих**,
Побеждавших огромные орды врагов,
Кто для русской земли был надежной защитой,
О которых гремят песни всех гусляров.
.
И тогда он мечтал, хоть и мягок был правом,
Как однажды дружину он сам поведёт,
Как сравняется с предком своим, Святославом,
Как прославит его за победы народ.
Хоть в ученье добился больших он успехов,
И за книгой порою сидел до утра,
Но пьянил мальчугана звон сладкий доспехов,
Меч тяжелый казался желанней пера.
Но как вырос Святоша, сам став Святославом,
И воссел на уделе врученном отцом,
То увидел, в каком хороводе кровавом
Заплясала земля в ослепленьи своём.
Полюбили свои со своими же драться,
Где походы былые? Они, точно сон,
А от половцев, злобных степных сыроедцев
От Рязани до Луцка плач горький да стон.
И когда страшных бед переполнена мера,
Межусобная брань всех бросает на всех,
Остаётся одна Православная вера
И души, и народа последний доспех.
Озверелых и диких она примиряет,
Вечных истин Христовых растит семена,
Не того ль против церкви всегда выступает
В самых разных личинах один сатана.
И понял юный князь: в правде Бог, а не в силе,
Пусть кто хочет берёт княжий меч да печать,
То, что братья мечём да вином погубили,
То молитвой и словом он будет спасать.
Пусть его не поймут даже братья родные,
Он простит все ошибки и споры родным,
Но пойдёт непременно в великий град Киев,
Но не к князю, а прямо в пещеры, к Святым.
Пусть соперник спокойно владеет уделом,
Он теперь себе путь избирает иной.
Оставалась казна. Что бы с нею мог сделать,
Князь обычный, владыка суровый земной?
Мог потратить на терем, роскошный и шумный,
Где коварны советы и буйны пиры,
Мог потратить на войны, где в битвах безумных,
Братья в братьев вонзают свои топоры.
Но в пещеры идя, чтобы там подвязаться,
На обитель Святоша казну отдает,
И тогда на внесенные князем богатства
Началось возведение главных ворот.
Славно зодчие камни уже положили,
Над воротами ж сверху Святой божий храм.
Путь закроют ворота любой темной силе,
Будет вход для друзей и препона врагам.
И пусть буря и ночь но при этих воротах
Он служение с радостью чистой несет.
О душе и о ближних теперь лишь забота,
Он создатель и страж монастырских ворот.
Тех ворот, что для доброго – к вере дорога,
От врага ж для обители лучший заслон;
Он откроет любому, кто верует в Бога,
Кто страдает телесно, кто мира лишён.
И пускай вся земля темнотою объята,
Пусть грозит нам орда, всюду царствует ложь,
Но в пещерах Святых тебя примут, как брата,
Здесь ты самую лучшую помощь найдёшь.
Здесь молитвы святых снимут грусть и заботы,
А от хворей телесных целитель даст трав…
Но врагу не прорваться сквозь эти ворота,
Брат Святоша на страже, всё ж он Святослав!
Святой Преподобный Николай Святоша - один из правнуков Ярослава Мудрого. Родился около 1080 г. Княжил в Луцке. Ещё молодым человеком постригся в монахи, став иноком в Киево-печерского монастыря. В монастыре среди прочих послушаний был и привратником при воротах обители. Возведение главных ворот с надвратной церковью во имя Пресвятой Троицы было осуществлено на средства, пожертвованные самим Святошей. Выступал как миротворец, содействовавший прекращению княжеских междоусобиц. Скончался 14 октября 1143 года. Канонизирован Православной церковью. Кроме 14 октября днём памяти его является, также и сегодняшний день, 11 октября, когда празднуется Собор всех преподобных Киево-печерских отцов, в ближних пещерах почивающих.
**Имя Святослав носил не только отец Святого Владимира великий полководец Святослав, но и родной дед Святоши, один из сыновей Ярослава Мудрого, первый из древнерусских князей победивший половцев. В честь него мальчик, скорее всего, и был назван.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754849
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 30.10.2017
Заколисана барвами
тепла осінь у вересні,
Усі птахи вже парами
і гаї повні вереску…
Сивим вранішнім дощиком
полини заросилися,
Ти казкова удосвіта,
в полотно попросилася.
Не впізнати й тоді тебе,
коли з сонцем прощаєшся,
Мов дитя, ти радітимеш,
вишить сон намагаєшся.
Неповторна ти в обіймах
запізнілого полудня,
Саме ти мною обрана,
залишайся у споминах…
24.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757681
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 30.10.2017
[color="#505f69"][i][b]Були ми чистими колись,
Мов янголята
Якби гріхи не відбулись,
Змогли б літати.
Ми накопичували їх
Та забували
І крила до отруйних віх*,
Назавше впали.
Тепер лежить у кожній з душ
Вантаж відвертий,
З голками гострими, як в руж,
Чекає вперто…
Хтось забуває про гріхи,
Хтось Бога просить.
Комусь їх вчинки не лихі,
Бо влади досить,
Та не брешіть самі собі,
Панове ситі!
Ви не сховаєтесь в юрбі
В останні миті…
[color="#a14c4c"]І кожен має власний стаж,
Гріхів без міри,
Загляньте в душу, там вантаж
Тяжкий, мов гирі…[/color]
Були ми чистими колись,
Мов янголята
Якби гріхи не відбулись,
Було би свято.
[/b][/i][/color]
*Віх, цикута (Cicuta), рід отруйних рослин.
12.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737448
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 29.10.2017
Полум’ям листя спалахують шати,
жар додають з квітників повняки.
Жовтень зірвав геть усі банкомати,
кинув у обіг руді мідяки.
Дрібно берізки трясуть гаманцями,
в клена в долонях тріщить портмоне;
котить монети вітрець путівцями –
жодну влоговину не обмине.
Сипле ідеї свої променисті
і в Петриківці, і десь в Хохломі.
Осінь погідна м’яким падолистом
здалеку стелить доріжку зимі.
* Осінні барви в моїй уяві асоціюються з народними промислами: петриківським та хохломським розписом. Політика тут ні до чого (отримала зауваження щодо Хохломи)))
24.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756944
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 29.10.2017
Надворі весна…. Одного ранку яскраве сонечко світило мені прямо в кімнату. Його промінці неначе витанцьовували на підлозі і мерехтіли на моєму ліжку.
Лежу, чекаю бабусю, щось не чути… Напевно на подвір`ї дає їсти курям. Тато, як завжди в цю пору на роботі, а мама десь пропала, вже кілька днів вдома немає. Бабуся сказала подарунок привезе, а я боявся - може захворіла, бо така велика ходила, повненька, мене на руки не брала. І я не міг її обійняти, все кричала, - »Обережно».
Ой що, це?! Чую під`їхала автівка, швидко до вікна, бачу бабуся стоїть біля хвіртки. Від здивування, аж рот відкрив, до кого ж вона так усміхається? Тато несе якийсь великий пакунок перев`язаний рожевими стрічками, а у мами великий букет троянд , вона радісно позирає до мого вікна. Хочу швидко до них, але ж у піжамі не побіжу, будуть сваритися, назвуть малим, а я ж уже майже дорослий, мені ж скоро чотири роки. Поки одягнувся, чую скрипнули вхідні двері, отже, всі вже в хаті..
- Ось і я, синку, любий! - сказала мама.
Я з цікавістю дивлюся на маму. О, вона вже не така здорова, побіг до неї, вона присіла на стілець і взяла мене на руки. Цілувала, обіймала, гладила по голові і заглядала в очі. Я радо горнувся, поцілував у щічку, бо ж дуже скучив,
- Мамо! Де ти так довго була? Я так сумував за тобою! Весь час була вдома, а одного ранку встав, чекав, шукав, а тебе все нема й нема.
- Тож бачиш, ходила за подарунком, - показала рукою на ліжко.
Той подарунок лежав, трохи ворушився. Я ж хлопчик вихований запитав маму,
-А можна подивитися? Це тільки мені чи всім подарунок?
Дорослі засміялися .
- Синку це подарунок для всіх, а насамперед для тата, бо він дуже хотів його. А тобі і нам з бабусею він теж сподобається, побачиш ,- шепотіла мені мама на вушко.
Вона відправила мене почистити зуби та обов`язково помити руки з милом, тільки тоді можна розвернути цей подарунок.
Я швидко, підплигуючи вискочив з ванни, стою біля ліжка, тато дивиться до мене з усмішкою, розв`язує стрічки. Ого , бачу маля лежить, кліпає оченятами, почало махати ручками, потім скривилося йрозплакалося.Я від здивування, почухав свого чубчика, втер рукою носа - це в мене звичка така –дивився здивовано на маму.
Вона взяла маля на руки ,
-Ромчику, це твоя сестричка Даринка. І тепер вона, напевно хоче їсти - мама відвернулася і приклала дівчинку до грудей. Вона смоктала із заплющеними очима.
А мама усміхалася до неї. Я чомусь відразу почав ревнувати, дивився з -під лоба, відкопилив губу і відвернувся до вікна. Роздумував собі - оце так подарунок, нічого собі!
А потім бабуся давала команди, мама і тато не заперечували, в усьому її слухалися, що і як треба робити.
Нарешті Даринка лежала у візочку колясці. В моєму візочку, а я ще думав, нащо це бабуся дістала його з горища -тепер все зрозуміло. Зрозумів я і те ,що в нас стала більша сім`я, не тільки є синочок, а від сьогодні , ще є донечка.
Маленька дрімала в колясці, а мама довго стояла поруч, усміхнено дивилася, то на мене, то на неї,
-Ромчику, а ти помітив, що волосся в Даринки чорненьке, як у тебе?
-Помітив, помітив! Ти довго тут будеш? Все любуєшся нею, а я вже їсти хочу, - пробурмотів я.
Раптом з кухні погукала бабуся, - Гайда всі до столу, час снідати!
У відразу пішли до кухні. Бабуся у нас, як командир, не любить, коли, хтось її не слухається, тоді сердита ходить увесь день. То краще слухатися, щоб не було непорозумінь.
-То це в нас свято ! - вигукнув я, сідаючи за стіл.
На столі смакота, ковбаска, сир, мої любимі голубці і торт. Я найбільше люблю ковбасу і торт. У нас таке рідко буває, бабуся готує їсти завжди все смачне, тому мама говорить, що краще їсти домашнє.
Я дивився на всіх, які вони веселі, усміхнені . Тато вікоркував пляшку вина, наливав у фужери, а воно пінило, шипіло, ледь не вискакувало звідти. Потім пили і вітали один одного з поповненням у сім`ї, а бабусю вітали з онучкою. Про мене теж не забули, вітали з сестричкою і бажали всім здоров`я.
Всі мовчки стали їсти, я дуже швидко з` їв ковбасу з голубцями, ви б тільки знали, як смачно! Ще коли дивився на торт, аж слинка текла, майже не помітив ,як уплів все, що поклали мені в тарілку.
Бабуся поглядала на мене і час від часу усміхалася, підморгувала.. Вона загалом добра бабуся, мене любить і казки розповідає й допомагає одягатися, як мене бере лінь. Щоправда, коли буває в мене малий біс вселиться, як вона каже, буваю неслухняним. Тоді вона мене навіть у куток ставить, але ж заслужено - сам знаю.
Після сніданку тато сказав, що підемо на подвір`я, що я йому дуже потрібен, є для мене робота. Мама пішла в кімнату до Даринки, а я подумав, що вона з нею буде робити? Та й відчинив тихенько двері,щоб підгледіти. Насправді вона нічого не робила, лягла в ліжко відпочити – подумав я і вже доганяв тата, а бабуся залишилася хазяйнувати у кухні..
Тато вже за сараєм рубав дрова, я здивовано запитав,
-Що будемо палити пічку? Хіба в хаті холодно? Нащо дрова рубаєш?
- Так, треба пропалити, будемо ввечері купати Даринку. Та і взагалі рубаних дров немає вже, треба заготовляти потроху на зиму.
-Тату, так до зими ж іще далеко. Розповідала бабуся, що має бути літо, обіцяла, що буде навіть спекотно, - продовжив я розмову з татом і носив нарубані дрова, складав під навісом, біля сараю.
Уже заморився, присів на порозі і захоплено дивився на тата, який він у мене сильний. Так багато нарубав дров і не втомився, от би мені бути таким, «міцним горішком! стати, як бабуся його називає.
З городу йшла бабуся, несла зелену цибулю та петрушку,
- Пішли Ромчику, досить, заморився, очі, як у тумані, пішли, сонечко моє, відпочинемо.
Я люблю, коли вона мене так називає, задоволено подав руку, відчуваю, що ноги мов не мої, ледве тягну їх, не слухаються мене.
Бабуся зняла з мене одяг ,
-Йди вмийся, замурзався з тими дровами і захопи гребінця, чубчика свого розчеши, бо як у півня.
Я миттю у ванну, а й справді, чомусь розчервонівся. Вмився, причесався, забіг до мами в кімнату.
Вона знову годувала мою сестричку. От нічого собі, подумав, така ж до їдла, як я, я теж люблю поїсти.
Бабуся принесла мені склянку молока і пиріжок, я з задоволенням їв і запивав його молоком . І думав, я швидше впораюся чи ні. Вже немає пиріжка і немає молока, точно - я першим закінчив їсти, був задоволений, що перегнав її. Поставив склянку на столик біля мами, вже не мав сили, то ліг на диван і чув, як хтось вкривав мене простирадлом, встати не міг, здолав сон.
Проснувся від плачу, Даринка вередувала, мами поруч не було. Я заглянув до неї, вся червона , а поруч лежить соска.
Аж тут зайшла мама,
-О Ромчику! Дай їй сосочку, напевно їсти знову хоче, я зараз прийду.
Я приклав їй соску до губ, вона відразу вхопила її і чмокала, трохи дивно та більше не плакала. Мабуть вона смачна, що замовчала, якось треба буде попробувати, вирішив я.
Надворі почув голоси, до хати зайшла Маринка з мамою.
- Ромчику ,йдіть поганяйте в м`яча на подвір`ї.
Я дуже зрадів своїй подружці, вона жила поруч і всього на пів року була старша за мене. У неї красиві сині очі, бабуся, каже, як квіти – волошки.
А волосся світле, не таке, як в мене, весь час заплетена косичка, а в ній синьо-жовта стрічка. Вона каже, що тепер модно так заплітати. Ми з нею завжди дружно граємося, я , як хлопчик, повинен завжди захищати дівчаток, тому багато в чому їй поступаюся. Так мене тато навчив.
- Мамо ,я покажу Маринці нашу Даринку, можна?
Мама кивнула головою і я задоволено взяв Маринку за руку, підвів до візочка. На жаль Даринка на нас не звернула уваги, натягувала соску, час до часу трохи кривилася.
- Мамо вона зараз буде плакати, бо кривиться, - гукнув я.
- Так ,синку, зараз буде їсти, а ви йдіть грайтися надвір.
Ми з Мариною відразу пішли на кухню, бо бабуся погукала.
Їли смачний зелений борщ зі сметаною. Потім, задоволені гралися на обійсті.
-Ромчику, а ти не покинеш зі мною дружити, як Даринка підросте ? - запитала Марина.
Я підійшов і шепотів їй на вушко, щоб часом ніхто не почув,
-Ти що, я ж тобі присягався. Хіба забула, будемо дружити все життя. Я слова дотримаю.
Ми довго гралися і вже надвечір я проводив Маринку до її хвіртки, вона задоволено махнула рукою, усміхнулася,
- Давай до завтра, друже!
В хаті було тепло, пахла трава і з ванної чути голоси, мама з татом купали Даринку.
Я тихенько притаївся біля тата і дивився на закутану в пелюшки сестричку - вона лежала у воді, обличчя стало рожеве, стулила уста бантиком і кліпала оченятами. Мені було дивно, мабуть їй подобалося, мовчала, не плакала і навіть не кривилася.
Я вперше бачив ,як купають маленьких, було цікаво.
-Синку, стань трохи осторонь, щоб не заважав, - попросила мама.
Задоволено підсунувся, радий, дивився на маленьку сестричку, яку вже звільнили від пелюшок.
Які ж у неї маленькі пальчики! Так і хочеться помацати , але ж знаю, що не можна.
Мене погукала бабуся, вже стояв перед нею,
-Сідай вечеряй і готуйся спати, хай там самі справляються, вже побачив, як купають, тепер не заважай.
Я швидко з`їв солоденьку гречану кашу з молоком і пішов у мамину кімнату.
Мені так хотілося попробувати на смак соску, чому так сподобалася Даринці? Мама колись розповідала, що я молоко довго пив з пляшки, через соску та я ж цього не пам`ятаю.
Озирнувся, причинив тихенько двері і взяв у рот соску. Тю, якась гумка, чи ,що ? І не солодка і не гірка, ще чомусь твердувата. Витягнув і поклав у склянку з водою, бо бачив так мама робила. Що в ній доброго? Навіщо дають сестричці ? Так і не зрозумів.
Уже почув голоси, тато ніс закутану у великий махровий рушник Даринку.
- Ромчику тепер не заважай, на добраніч, бабуся казку прочитає
- мама поцілувала у щічку, підморгнула і розвернула мене за плечі до дверей. Я все зрозумів, їм тепер не до мене, пішов до бабусі. Вона вже чекала.
Я, як завжди, швидко зробив усі вечірні процедури і вже лежав у ліжку. Бабуся, почала читати казку, а я все думав про Даринку.
« Ото бабуся,казала, що мама подарунок зробить… Може й справді сестричка – чудовий подарунок.
Я задивився у вікно, до зірочок, які мерехтіли, немов передавали мені привіт, чи може вітали мене з сестричкою. І мені перед очима вона, така маленька, неначе гойдається серед них.
Засинаю і думаю, все - таке добре, що тепер в мене є сестричка. Може й криклива буде, чи капризуватиме, але все ж чудово, що буде мені кого вчити, як вчать усі мене..…
Червень 2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746018
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 28.10.2017
Люблю цей світ!
Світанки і смеркання,
Шум вулиць вдень, затишшя перед сном.
Нічого так життя не прикрашає,
Як щире серце й віра у любов!
Люблю цей світ!
Крізь болі і печалі,
Крізь холод слів і дій людських полин,
Що цю любов відверто часом жалять:
Чого нема – здіймається на кпин.
Люблю цей світ!
У спеку і у стужі.
Люблю коли у літню зливу грім.
Усе у нім для мене не байдуже –
Впускаю світ в душі моєї дім.
Люблю цей світ!
Відверто і натхненно.
Життя земне – всього лиш тільки мить.
В любові хто – той диха не даремно.
Люблю за те, що можу так любить!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757384
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017
А в раю - бесконечна весна…
Наряжает в цветастые ситцы…
Улетают и птицы туда…
Улетают и душ вереницы…
Время всё на одних жерновах,
Перемалывая, на крупицы,
Превращает нетленное в прах
По велению Господней десницы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757422
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Я была твоею весной...
Я и осенью твоей буду...
Обогрею студёной зимой...
И "рябиновой"(от простуды)...
Не тоскуй,не грусти - не надо...
Всё уходит... и навсегда -
В бесконечности анфилады...
В незнакомые города...
Отрастила я белые крылья...
Прикасаются ягодиц...
Улететь далеко от бессилия!..
От печальных его границ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757424
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Нарисуй мне художник, готов я потратиться,
Хоть любую цену назови,
Нарисуй мне её в лёгком ситцевом платьице
Средь цветов луговых и любви.
Нарисуй мою прелесть весёлыми красками,
Каждый тюбик любовью налей,
Чтоб смотрела она лучезарными глазками,
И чтоб всё улыбалося в ней.
Чтобы каждый цветок, от ромашки до лютика,
На неё восхищённо смотрел,
И чтоб солнечный свет до последнего лучика,
Лишь одну только милую грел.
И ещё всю природу рисуй обозримую
С ветерком, совсем слабым, в лицо,
Просто знай: мне никто не заменит любимую,
Хоть на правой ручёнке кольцо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757490
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Как я хочу тебя обнять,
Как я хочу тебя лелеять,
У всех хочу тебя отнять,
Что бы печаль свою развеять,
Как я хочу тебя обнять.
Тебя хочу всю целовать,
Уснуть с тоборю и проснуться,
И раздевать и одевать,
В тебя, как в омут, окунуться,
Тебя хочу всю целовать.
Любить хочу тебя, любить,
Как никого на белом свете,
Твоим дыханьем хочу быть,
Твоей улыбкой на рассвете,
Любить хочу тебя , любить.
И обнимать, и целовать, любить...
Мечтать лишь остаётся,
О, Боже, можетли так быть?-
Всё сразу! - сердце ж разорвётся,
И обнимать, и целовать, любить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757491
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Йди, кохана, на руки до мене,
Притулись до моєї щоки.
Слово "літо" нараз однойменне
Із коханням... Це здогад такий...
Посивілі розпущені коси
Помережили неба блакить.
Так, кохана. Це осінь. Це осінь
У віконце твоє стукотить.
Ще палають вечірні заграви,
Сублімована пристрасті суть,
Та нічні наполохані трави
Набирають осінню росу,
Щоб уже не зайнятись вогняно,
І очікують холод зими...
Йди на руки до мене, кохана.
Притулись... І мене обійми...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117102400769
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756850
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 24.10.2017
[i]Відчути ті дари небесні хочу:
Торкатись щастя ніжними руками...
[b] Елена Марс[/b]
[youtube]https://youtu.be/zotRnVeBVjA[/youtube]
[b][color="#4d0354"]Я кінчиком пальчика –
в пристрасті сонній,
за межами стулених
вій, в супокої –
дві лінії щастя
шукаю в долоні,
з притлумленим диханням
таїнство кою.
Тихесенько, трепетно
никну в зап’ясті
і ніжно, поволі,
поверх передпліччя
осиковим ли́стом
втикаюсь у щастя,
що в серденьку мріє,
де істина вічна...
І – сонми мурашок
по стерплому тілу,
нечутний мій видих
завмер на хвилину…
Нові почуття,
немов птах, прилетіли
і в ямочках щічок
дві долі молили…
Я світлом займуся,
мов клен на осонні,
губ милих торкнуся
неспішно, поволі...
й шепну їй на вушко:
" Люблю тебе, сонну!"
Дві лінії щастя –
дві лінії долі.[/color][/b]
13.01.2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756668
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 23.10.2017
Я закрию тебе у темницю
Своїх рим і в чорнилі пера
Заховаю, немов таємницю,
Де живуть ці самотні слова
На папері, в рядках заблукавши.
Шлях до тебе шукають щораз.
Не знайшовши, ідуть все віддавши...
І летить знов у прірву Пегас,
Та розбитись не може ніколи,
Вітер ловить його кожен раз,
Окриляє і лине по колу
У листи поміж сотнями фраз.
Він бажає одне лиш писати,
Ці слова віддзеркалюю я
На папері. І хочу сказати:
«Це спасибі – для тебе, моя!..»
© Володимир Верста
Дата написання: 22.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756596
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 23.10.2017
Думкою падаю у міцні обійми,
Знов відчуваю на раменах ласку рук.
Страждає серце з крилами підбитими.
Спини, коханий, - теплим словом суму стук?
Вслухаюсь, тиша і відстань просторова,
З її глибин вичитую тебе, молю.
Зняти секрет змагаюсь, де післямова,
Сама не знаю я, за що я так люблю.
У протиріччях тисне кохання груди,
Я притихаю біля тебе, мабуть, сню.
Та враз руїни, боїв дикі споруди,
Звертаюся до Господа, миру молю.
Свободу мати з власної на те волі,
Діймають душі, розум привиди війни.
Хрестом камінним ноша, як важіль долі,
Не втратитись аби, лишатися людьми.
22.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756637
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 23.10.2017
На моей параллели - осень...
На твоей параллели - зима...
На моей половине - росы...
На твоей - заметают снега...
На моей - безответная нежность...
На твоей - беспризорная боль… -
В неизведанную безбрежность
Нескончаемая консоль...
На моей параллели света -
Неба синего уголок...
Для моей половины метка -
Перламутровый поясок...
На моей половине свечи
Зажигают поленницу снов...
На моей половине - вечер...
На твоей – из юдоли юдоль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756619
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 23.10.2017
Давно музыка в доме моём не звучала,
А сегодня вот снова звучит,
И для этого надо так мало -
Телефон у меня не молчит.
Не молчит - значит помнят и ценят,
Не молчит - значит нужен другим,
Ведь находят желанье и время
Побыть рядом с дыханьем моим.
А я тоже, звонки посылая,
Обнимаю тревожныё эфир,
Где-то там есть такая родная,
Та, что делает сказочным мир.
Та, что музыкой нежною льётся,
Та, какую увидев, дрожу...
Жаль, что ниточка вьётся и рвётся,
Узелки лишь на память вяжу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756502
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Віддавалася серцем, любові повним,
Припадала душею спрагло, всеціло.
Тілом горнулася до тіла гріховним,
Хмеліла, пив ковтками повільно, вміло.
Віддавалася жіночою сутністю,
Озивалась тремтінням в гарячім лоні.
Обіймав за плечі, ставала м’ятою,
Податною, ти був вже король на троні.
Віддавалася єством усім збудженим,
Розцвітала в полоні твого бажання.
Відкидавсь на подушку геть виснаженим,
Сльози щастя, ти поруч мене до рання.
22.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756501
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Незабудка моя, незабудка,
Я тебе ещё всё не сказал,
Думал я, что любовь моя - шутка,
Теперь мир для неё просто мал.
И сейчас я какой-то весь звёздный,
Заблудил где-то в Млечном Пути,
И любить, вроде, как бы и поздно,
Но как мимо тебя мне пройти?
Всё смешалось в каком-то угаре,
Я живу лишь одною тобой,
Весь сгораю в душевном пожаре,
И никто мне не нужен другой.
Твою прихоть любую исполню,
Так ещё никогда не любил:
Только имя твоё лишь и помню,
А своё уж давно позабыл.
Незабудка моя, незабудка,
Я тебе ещё всё не сказал,
Думал я, что любовь моя - шутка,
Теперь мир для неё просто мал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756498
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Не хочу плакать, тільки порадіти,
В обіймах осені та й поговіти,
Красу побачити,незрівнянну,
Пізнати радість, з нею сьогоденну.
Удалині, геть кучерявий туман,
У полон річку, захопив, мов шаман,
Над нею, сивим, густим розплескався,
Ніби до неба, він зразу дістався.
Похмуре небо, помітно яснилось,
Це все гадаю, мені не наснилось,
Лягали промені, ніжно до землі,
Вже й розтавали, тумани – кіселі.
І при долині золотилась трава,
Там павутина, її ледь покрива,
Від літа бабиного, є дарунок,
Під кущем голим, листя, мов пакунок.
Опале, приспане, поверх коріння,
І чути вітру, легке шелестіння,
Листок тріпочеться, тут, на вербичці,
Вона вже майже зовсім без спідниці.
Вже й різнобарвне листя під ногами,
Щоби тепліше, хоч трішки ночами,
Пригріє сонечко, ледь посміхнеться,
Листю багровому, теж заманеться.
Із вітром весело посперечатись,
Кленові голим, щоби не лишатись,
Здалеку ліс - неначе гарна казка,
Заворожив! Вся встелена доріжка
Жовтим, червоним рушником, сріблиться,
Осінь, я хочу, в тобі загубиться.
18.10.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756356
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Де калина рясна в полі і лелека в вишині,
Споришева світла стежка все біжить у літа дні.
А на цій ясній стежині є волошки голубі,
І ромашки ніжні, білі, загубилися в траві.
Споришева стежечка, стежечка-мережечка,
Все біжить в далечину... Кличе. Зве.
Споришева стежечка, стежечка-мережечка,
В нашім полі за селом, де жито золоте.
А біжить вона від хати, де мого дитинства дні.
Де щасливі мама й тато... і такі ще молоді!
Тут, де вишні у садочку й кучерявий клен шумить,
Починає біг свій стежка, від воріт у світ спішить.
Споришева стежечка, стежечка-мережечка,
Все біжить в далечину... Кличе. Зве.
Споришева стежечка, стежечка-мережечка,
В нашім полі за селом, де жито золоте.
Де калина рясна в полі і лелека в вишині,
Споришева світла стежка все біжить у літа дні.
А на цій ясній стежині є волошки голубі,
І ромашки ніжні, білі, загубилися в траві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756410
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Де барвінок синій
Килим постелив,
Тато свого сина
До грудей тулив…
Батькові долоні
Теплі і тверді,
Вогкі, ледь солоні,
Все життя в труді.
[i]Приспів:[/i]
«Не буває в світі
Більшої біди,
Коли гинуть діти
І нема води,
Як земля палає
Й плачуть матері,
Як вогонь над плаєм
Й чорний диск вгорі.»
Батькові в волосся
Впала сивина –
В пізню його осінь
Забрела війна.
Чується молитва
З вуст його й землі:
Не були щоб вбиті
Батько й син в борні.
[i]Приспів.[/i]
«Не буває в світі
Більшої біди,
Коли гинуть діти
І нема води,
Як земля палає
Й плачуть матері,
Як вогонь над плаєм
Й чорний диск вгорі.»
Де барвінок синій
Килими стелив,
Внука вже – не сина
Дід тепер тулив,
І з грудей молитва
Лине мовчазна,
Та її Всевишній,
Вірю, розпізнав:
[i]Приспів. [/i]
«Не буває в світі
Більшої біди,
Коли гинуть діти
І нема води,
Як земля палає
Й плачуть матері,
Як вогонь над плаєм
Й чорний диск вгорі.
Хай земля квітує
В обіймах весни,
Небо сторожує
Лиш спокійні сни.»
10.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756414
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Під вечір до мами прийшло з комиша,
Ображене гірко, мале ведмежа.
Принишкло тихенько, забравшись на пень -
Важкий у звірятка сьогодні був день.
Поколоті лапки і носик розпух,
І вголос заплакати хоче малюк,
Та все таки знає майбутній ведмідь -
Негоже для звіра від болю ревіть.
Пригоди, ще зранку, прийшли неспроста -
Схотілося маму схопить за хвоста;
Сердите ричання і ляпас під зад,
І чітко ведмежий відновлено лад.
Почухавшись трішки, на маму не зле,
Подумало мудро кумедне мале:
Були б, як і я тут малята смішні,
Було б з ким погратись без мами мені.
А тут їжачок виповзає з кущів -
Зраділий ведмедик схопився мерщій,
Примчав подружитись і лапки простяг,
Та боляче вжалив колючий їжак.
Забулась невдача і знову вперед,
Задумалось раптом гайнути по мед.
Там вулики повні під лісом були
І бджоли заманливо поруч гули.
На самім узліссі, де поля межа,
Тихенько підкралось до бджіл ведмежа,
Просунуло лапку і носик в льоток -
І ніби хтось в рильце лийнув кип'яток.
Зірвавшись від болю до мами мерщій,
Привів за собою розлючений рій.
Бджолиних укусів дісталось для двох
І ляпасів знову отримав синок.
І ось вже набитим героєм вірша
Лежить на пеньочку сумне ведмежа.
Хоч капають сльози і носик розпух -
Не рюмсає вголос геройський малюк.
Він сильний і мужній, і звіра дитя,
А завтра чекають нові відкриття.
Зітхнуло малятко, і ось уже спить.
- Спи міцно, ведмедик, хай завтра щастить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756349
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 21.10.2017
Шёл дождь...
Шёл дождь, а я ждала упрямо...
Рой мыслей бился птицей рьяно!
Мне капель бой тревожил ум:
Взрывался страстно трепет дум!
Шёл дождь... окно, где плач дождя,
Где я одна и песнь моя,
Где милых грёз пустой бокал...
И томных мук безбрежный шквал!
Шёл дождь, а капельки зависли,
Бокал шампанского... и мысли...
Такой тоской ласкали губы
В сезон забвения, простуды.
Шёл дождь, а я ждала упрямо...
Рой мыслей бился птицей рьяно!
03. 10. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756304
дата надходження 20.10.2017
дата закладки 21.10.2017
Обычный серый день рождает серый вечер.
Свидетелем свеча: и плачет,и коптит...
Набросив грусти шаль (прозрачную) на плечи,
Мелодия дождя восьмушками звенит...
Лирический мотив созвучен настроению...
Прощальное тепло за облаком летит...
Мне кажется,что миг(счастливый) - провидение...
Его бы удержать,прочувствовать,вкусить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756303
дата надходження 20.10.2017
дата закладки 21.10.2017
Моя ти мімоза,
Моя пектораль.
Жона жовтокоса,
Укутана в шаль.
Як сонечко ясна,
Як Місяць вгорі.
Моя ти прекрасна,
Роса на зорі.
Осаннна… Жадана
Ти спокій в тиші.
Для тебе кохана,
Я пишу вірші.
В очах твоїх просинь,
Від Боженьки дар.
На вулиці осінь…
А в серденьку жар.
Моя незрівнянна,
Ти спів ручая.
Ні, ти не омана,
Ти юність моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756302
дата надходження 20.10.2017
дата закладки 21.10.2017
За стеною Осень дышит,паутинку теребя...
Барабанит дождь по крыше - еле -еле(нотой "ля")...
В плен попали занавеси(к алой розе на кайме) -
Пузырьки охристой взвеси (на шифоновом крыле)...
А по коже - дрожь волною!.. Разливается - со дна...
Осень дышит за стеною...Тушит пламя - не спеша...
Барабанил дождь по крыше...Еле-еле...До утра...
Дотянулся тоном выше...И не слышно - мотылька...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756298
дата надходження 20.10.2017
дата закладки 21.10.2017
Три долі краплі вогняні
Упали у твої долоні
На перехресті дивоснів,
Немов дощі на підвіконня.
І перша крапля то життя
В його скорботі та стражданні.
А друга час без вороття.
А третя- суму поєднання
Із радістю тепла очей,
В яких антонімом морози...
І річка вічності тече,
В якій водою дивосльози,
У забуття казки нічні.
І придивляється до тебе
Він, над яким витає німб...
Три долі краплі впали з неба...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117102000803
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756219
дата надходження 20.10.2017
дата закладки 21.10.2017
Так жесток этот мир -
Проимперская власть:
Прирождённый вампир,
Ненасытная пасть.
На вершине...тиран
Окрылённый войной,
Возведённый на трон
Раболепной толпой.
Для злодеев - кумир...
Обездоленным - вор!
И чудовищний пир,
Как чума...Приговор!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755438
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 16.10.2017
Без тебе скнію я, плекаю долю,
Мого кохання дар палкий.
В серцях вимолюю святу Покрову,
Щоби минув цей час важкий.
Щоби в тобі, моя терпка любове,
Відчути смак минулих днів.
Дивитись в чисте небо бірюзове,
На лавці поруч ти присів.
Сльози зціловуєш зі щік гарячі,
Краплини щастя, що з душі.
Во істинно, жінки, ми є терплячі,
Знесемо злигодні усі.
14.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755303
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017
Ще літечко дрімало на покосі
І свіжим листом хвастав зелен-гай,
Та вже несміло наближалась осінь.
Туман частіш над річкою лягав.
І лиш калина осені раділа
Й на сонці гріла ягідкам боки.
А скільки ще на нас чекає діла,
Окрім картоплі, – морква, буряки!
Пора осіння хоч і невесела,
Та найбагатша з давніх пір вона:
Доволі стало овочів в оселях –
І кварта молодого ще вина!
6.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755273
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017
А ты развей мои сомнения, развей,
И своим сердцем мою душу обогрей.
Не виноват - люблю красивую такую,
Что даже к ветру мимолётному ревную.
Ревную к запаху в маю цветущей вишни,
Ревную к шопоту дождя, чуть еле слышном,
И когда губки твои сладкие целую,
Ко всему в жизни, что есть сладкое, ревную.
К полёту мотылька, к раскату грома,
Ко всем твоим приятелям, знакомым,
Ревную даже в самом дивном сне,
В котором ты являешься ко мне.
А ты развей мои сомнения, развей,
И своим сердцем мою душу обогрей,
Не виноват - люблю красивую такую,
А потому схожу с ума, тебя ревную.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755255
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017
Листаю жизнь страница за страницею,
Огонь любви не сжёг в ней всё до тла,
Не прячь же взгляд красивый за ресницами,
Мне так не достаёт его тепла.
Не достаёт так голоска певучего,
Родного мне, любимого до слёз,
И губ, от поцелуев не отученых,
И крабиком заколотых волос.
Я всё отдам за радость мне желанную,
А ты меня теплом своим согрей,
Ты для меня природа первозданная,
С печалями и радостями в ней.
Листаю жизнь страница за страницею,
Огонь любви не сжёг в ней всё до тла,
Не прячь же взгляд красивый за ресницами,
Мне так не достаёт его тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755260
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017
Краскою пастельной (краской золотой) -
Осени полотна…Пишутся душой…
В минаретах сердца - колокольный звон...
Незаметный выдох - неприметный стон!
У рябины алой ягоды горчат…
Иней укрывает твой любимый сад…
В осень зародилось,время поливать…
Только не решилась с чувствами играть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755364
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2017
Дай мне время - и забуду…
Дай мне время - и прощу…
Под холщовою рубахой
Я немного унесу…
Эту метку (на запястье) -
От серебряной струны…
Лоскуточек жаркой страсти -
Откровенные стихи…
Только след оставлю в пашне…
И - словесное клише…
Укажи дорогу,счастье,
Полосою белой мне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754964
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 13.10.2017
Не смотри мои вещие сны…
Не проси разгадать…умоляю…
Не бросайся в объятия тоски,
Если грустью тебя накрывает…
Не пиши в бесконечность стихи –
Их ,наверное, потеряют…
Если помнишь ещё - расскажи…
Время есть…Но вот сколько – не знаешь…
Мелким бисером сеют дожди
На ковёр разноцветный из листьев…
На огонь и на пепел любви…
И моей – самой грешной и чистой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754973
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 13.10.2017
Я тебе малюю фарбами -
В'яне колір на палітрі,
Ніжний образ різнобарвами
Розчиняється в повітрі.
Я тебе малюю вітром -
Вітер куряву здіймає,
Задуває очі пилом,
Фарби дощ мої змиває.
Я тебе дощем малюю
На віконній чистій шибці -
Сліз доріжками торую -
Що розбіглись по долівці.
Я тебе малюю віршем
Той малюнок - між рядками
Тільки там твоя усмішка
Недоторкана з роками.
Вже коли згасає світло...
Чи коли не бачать очі...
Все одно лунає пісня
А вуста ім'я шепочуть.
Я тебе малюю вітром -
Вітер зливу викликає...
Спогадів шаленний вихор
Біля серця заховаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714381
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 11.10.2017
Картина "Древесный офис " Роба Гонсалвеса.
[i]Диптих написан в соавторстве с
[b]Ириной Левобережной,[/b] за что моя ей
искренняя благодарность.[/i]
***
Иду, как Жанна, на костёр,
В тепло и свет, от мрака ночи.
Ведут деревья разговор
Вокруг меня. Слова - пророчи.
Я там чужая, в том лесу,
Где каждый ствол – прямым укором,
Ведь я дрова в огонь несу,
Что раньше были частью бОра.
Не мной оплачено тепло.
Я – отраженьями живая.
О том, что искрами ушло,
Пою порой, к тебе взывая…
Но нить судьбы - не отыскать,
Бродя на уровне инстинктов…
Меня любой залётный тать
Обманет в зоне лабиринтов.
Не плачу, нет. Сквозь едкий дым
Взываю к порожденьям ночи:
Уж коль процесс необратим,
Пусть лишь один меня захочет…
К нему, от ужаса дрожа,
Уйду, едва костёр погаснет…
Темнеет светлая межа…
Кусочек неба сверху дразнит.
Там - небо! Ах! Потоки слёз
В неровном свете заалели…
Там тучи прячут свет от звёзд,
Там небоскрёбов цитадели
Вокруг громадами встают,
Моих кошмаров продолженьем!..
Позволь познать судьбу твою,
Входя во храм самосожженья…
***************
"Входя во храм"?!.мы в нем живем!
И купола в нём - из бетона.
Урбанистической наш дом
Разыгрывает эхом стоны -
Ночных скитальцев, что идут -
Сквозь едкий дым автомобилей,
(Куда?..зачем?..не в этом суть!)
Потерянных в сплетеньях "или",
И в лабиринтах "может быть"...
(Где кости Минотавра стлели).
Там тать сомнений нашу нить,
Украл; теперь пути нет к цели.
(Нить единения сердец,
Что нам бы показала выход).
Бетонный лес - он суть мертвец,
И нас он разлагает тихо.
Идешь - как Жанна, я - как шут...
Для Месяца ж - одно и то же!
Пусть гороскопы все солгут,
И все твои кошмары сможет
Предать хоть кто-нибудь огню,
Золу развеявши по ветру!
Я песню, издали, твою,
Услышав - прослезюсь, наверно.
Всяк мегаполис, он - садист,
Он - лицемер и пересмешник;
Ему мы платим гроздью кист -
За все удобства. Нас он нежно
Засасывает в суету,
В трясину спешки и бетона.
И мы - настойчиво, в потУ -
В неона, шума, стрессов, зону...
Усердно лезем, входим в раж,
И прыгаем порой с высоток...
Забыв, что "храм" - совсем не "наш",
Ну а ещё - о Духе что-то.
...сгорают искрами летА...
Среди дремучих новостроев
Господствует лишь пустота,
Гипнотизируя игрою.
Здесь греет души лишь Луна,
Но не огонь, что в этом "храме"!
В нем, я - один, и ты - одна...
И только эхо между нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754766
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 11.10.2017
«Треба збирати каміння, які в вас кидають.
Це основа майбутнього п'єдесталу.»
Гектор Берліоз
Збирайте каміння,
Воно знадобиться
У базис майбутніх років,
Не треба чекати з небес провидіння,
Мов дощ серед вічних пісків,
А впевнено мрію свою здобувати
В щоденнім двобої світів,
Щоб діти й онуки могли шанувати
Зусилля сьогоднішніх днів...
Збирайте каміння,
Іще знадобиться
Можливо на третій Майдан,
Бо влада знов втратила порозуміння
З думками своїх громадян,
Бездарність й безкарність дійшли фаталізму
В той час, як на сході війна,
А псевдореформи - вершина цинізму
З рошеновським смаком лайна...
Збирайте каміння,
Завжди знадобиться
На власний фундамент і дім
З великими вікнами без павутиння
Де тепло і радісно всім.
Ми довго його розкидали без міри,
Так дивно марнуючи час,
Можливо під звук поетичної ліри
Почнемо свій шлях на Парнас!
30.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752959
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 10.10.2017
[b]("Чуття своєї матері Вітчизни
Живе у її дочках і синах",[/b] - такими словами почав свій коментар до мого твору відомий поет Олекса Удайко. Не могла я не продовжити його думку.)
Чуття своєї матері Вітчизни
Живе завжди у дочках і синах
Від подиху найпершого й до тризни,
Аж поки доля лет років спиня.
Й немає почуттів, дорожчих серцю,
Котрі всотав від мами з молоком.
І коли Гімн виконував в ясельцях,
І коли став дорослим козаком.
Й тоді, коли зустрілася козачка,
Опорою що стала для плеча,
Котра з дитинства ще була смільчачка.
Вкраїну матір'ю вдвох стали величать.
Сьогодні ворог землю навпіл крає,
В Донбасі – зрада, вогняна гроза,
Зі зброєю козачка – не в коралах,
Він – теж. Повернуть ворога назад.
7.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754642
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 10.10.2017
Приспів:
Гей посивілі роки глибокі,
Листям падають все невпопад.
Роки… роки мої, сонцеокі,
Поніс вдалеч нічний зорепад.
*
Чи загубив я щось,чи сниться,
Чи може й справді наяву.
Зустріла в розкоші блудниця,
В гаю чекає рандеву.
Приспів:
*
Моя ти осене, кохана,
Мені на радість чи біду.
Доріжка стелеться багряна,
І я... по ній до тебе йду.
Приспів:
*
Зависла в кронах таємниця,
Роса упала на брову.
Прийдеться мабуть порідниться,
У ноги кинула барву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754622
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 10.10.2017
Пізня осінь на серці лишає рубець
Та оголює сутність живу прийдешню.
По сумирнім садку я іду навпростець,
Чіпляється погляд за тонку черешню.
Прикривається гіллям та дрібно тремтить,
Вітер шарпає крону, бач, бо не йметься.
Шарудить залюбки, ніби скиглить, шумить,
По хвилі міняє тональність, сміється.
Чи то над собою, чи над тим, що навкруг,
Квіти духмяніють у барвах яскравих.
Безневинно біліє мальований круг,
Вертає до витоків, Богом нам даних.
10.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754659
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 10.10.2017
Когда в небе зажигают
Голубые фонари,
А к Морфею уплывают
Золотые корабли,..
Прочитай - мои страницы…
Полюби - мои холсты…
Для тебя - перо жар-птицы!..
И огонь святой свечи…
Мотылёк летит на пламя,
Обжигается крыло…
Твоя правда – моё знамя…
Остальное – всё равно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754702
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 10.10.2017
Есть у памяти остров «Рай»…
Грунтовая,ведущая,в «Пекло»…
Среди осени – месяц май…
И ключи,улетающих, в лето…
И пароль - потайных замков…
И ожоги (со шрамами петли)…
Устрашающий вечный зов -
Есть у памяти сердца… где-то…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754478
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 10.10.2017
Незатишно і порожньо в душі…
Ясніла в косах вицвіла мережка…
З тобою ми давно уже чужі
І порізно життя долаєм стежку.
Із холоду ти ткав свої слова,
Душа від них на кригу замерзала,
І холоднішим кожен день ставав,
Змією в серце думка заповзала.
«Хіба замкнувсь для мене інший світ?
Чи слів у світі не існує інших?
Хіба мені вже так багато літ? –
Запитую себе щоразу в віршах.
25.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754466
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 10.10.2017
Не причитай, Судьба, молитву:
Бояться поздно... среди волн,
Когда Нептун затеял битву -
Роняя ярость... на твой чёлн;
Когда свободная стихия
Взорвалась бешеным рывком:
Вздымает волны голубые,
Кидает их в плавучий дом.
Швыряет щепкой твою веру
В господство преданных друзей,
И кто измерит эту меру,
Кто друг тебе – среди зверей.
Уже сломлён твой норов гордый,
Вот-вот… и паника придёт!
И ты чутьём…звериной мордой
Ревёшь, но не сдаёшь – живьём
Свой чёлн. Твоё – предназначенье,-
Дойти под флагом до конца.
И только знанием, терпеньем –
Почить под лаврами венца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754464
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 09.10.2017
Життя – політ у вись, у невідому,
Коли позаду слід – твої роки,
Твої здобутки, помилки і втома,
І берег твій життєвої ріки.
Життя – це є твої у завтра кроки,
Коли крізь біль ступаєш і багно,
Це муки повсякденні і уроки,
Й тоді, як жить, тобі не все одно.
Життя – дорога, долею ведома,
Коли у тілі й мудрості ростеш,
Коли порядок у душі і вдома,
Та не бува воно легке, просте.
Коли ж політ угору не вдається
Й ти втратив сенс, а чи зламав крило,
Чи доля ненароком посміється,
Тримайся, не впади на саме дно.
6.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754389
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 09.10.2017
Не відпускай мене, прошу... коханий!
З тобою світло й сонячно мені.
Я поцілунками загою рани.
Без тебе полином гірчать і ясні дні.
Поїхав знов... бо друзі там. Бо треба.
Без тебе їм не обійтись ніяк.
Дозволь з тобою бути. Я благаю.
Для тебе зіркою засяю в небесах.
Щоночі можеш мною милуватись.
Поглянь, на тебе пильно я дивлюсь.
І квіткою розквітну десь у травах.
З тобою, знаєш сам... нічого не боюсь!
Кохаєш ти мене, кохаєш... Знаю.
Для тебе сонцем ясним я зійду.
Ранесенько у росах там засяю.
Теплом зігрію тебе й ніжно обійму.
У зорях я, у квітах я... у сонці.
З любові маєм ми міцну броню.
Ти - світ ясний, що у моїм віконці.
І я з тобою Україну бороню!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754380
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Бабця внука вчить абетку.
В лоб – горохом, так у Петьку.
Б’ється, бідна, з «А» до «Я»,
Голос вже, мов в солов’я.
- А-а-а, бе, ве, т.д, т.п.
Бачить Петрик: щось – не те!
Як його втомила нянька!
- Бабо, що то – буква «Манька»?
Кажеш: Я та й я! То – ти?
- Чуєш, Петьку, не плети!
Хлопець знову за своє:
«Буква «Манька» справді є?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754338
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Притихла злива з вітром зірваним листком,
Осіннє сонечко пробилось крізь хмаринку.
Пахне в повітрі айстрами та полином,
Струсила яблунька дощу мені краплинку.
Тремтить холодною сльозою на щоці
Передвісник в душі раптової печалі.
На край шляху горять багрянцем спориші,
В гаю окрасились осики в колір сталі.
Та передзвоном ще синичок чулий спів
З високої верби в безкрає небо б’ється.
І в серці озивається тепла посів,
Все, що живе, оновленим назад вернеться.
09.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754318
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Зацелую тебя... Зацелую!..
Как снежинка в ладонях твоих растворюсь...
Пусть зима нас с тобой затанцует,
В снегопаде желанного вечера... Пусть
Перельётся тот сказочный вечер -
В долгожданное таинство сказки ночной..
Я стихами ту ночку отмечу -
Как в руках твоих нежных запела струной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754256
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Підкрадається вже осінь –
Обережний чути крок –
Золоті обнови просить
У завбачливих зірок.
Ще отаву коси косять;
Це – остання сіножать,
Ластівки снують-голосять,
Навівають тихий жаль.
У садочках рум’яніють,
Посміхаються плоди.
Як тумани засивіють,
Осінь зайде і сюди.
Сяде бджілкою на віти,
На дерева чи кущі,
Зацілує ніжно квіти
Й тепло стане на душі…
6.09.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754228
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Смотри в глаза…
Согрей душой…
Спаси меня -
Осенним днём...
Скажи слова –
«Остыл к другой!»…
Оставь её!..
Ты только мой…
Забудь навек!..
И навсегда…
Лишь я одна -
Твоя судьба…
Смотри в глаза…
Согрей душой…
Иди со мной...
Одной тропой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754284
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Справді так краще, як каже той критик?
Може так бути, та – те, не моє,
Я у руках його – крихітний гвинтик,
Справді, воно так і є, так і є…
Думає так, крізь свої окуляри,
Я йому – хтось лиш, нездара, маля.
Може його так гласять циркуляри,
Може він бачить лиш те, що здаля?
Ріже усе без жалю і без сорому,
Б’є об асфальт кришталеві слова,
Бачу з якою це робить оскомою,
Думаю: “Де ж це моя булава?
Я ж своїм дітям не ворог, а мати
І боронитиму їх до кінця,
Мають моє щирі люди читати,
В славу Господню, во ім’я Творця!”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754199
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Щодня… платимо… нову ціну,
Сплять у спокої Влада і зРада.
Жоден з них не пішов на війну,
Не побачите там супостата.
В пеклі тішиться звір Люцифер,
Його внук на Коні… заправляє.
Міль, що вилізла знову з шпалер,
Дух козацький в пітьмі оскверняє.
Там, на сході, нема їх синів,
І не видно в окопах мажора.
Не було їх, як Степ стугонів,
Розділяла портфелики свора.
Впав Майдан, триколори в Криму,
Спакували нас дзяблики… в схиму.
Вознесли… на Печери… чуму,
Україна на стрьомі інтиму.
Славу нашу в хрестах розп’яли,
На могилах церкви змурували.
Гідність самі… за пай продали,
В синаг.гах кайдани скували.
Нові й нові рехворми… з Папер,
Підняв Доляр ціну в п’ятикрати.
Хто ми… діти козацькі тепер,
Скільки ж можна їх перст цілувати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754197
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
З каламуті думок пробивається чітке чому,
Нашароване часом, з відлунням пекельного Сходу.
Чом утратили силу свою ми так раптом в Криму
І чому винуватці не кажуть всю правду народу?
Зі зневіри викрешемо іскру зі сталі нову,
Силу волі до волі, що в крові бунтує роками.
І кромсає нажива нескорену плоть бо живу,
Поливає сміливців гарячим свинцем та вогнями.
Хлопці вбрані у бронь, бронь у грудях, мужність у серцях,
Вахту миру в день і у ніч, долаючи втому, несуть.
Гординя, - кулями мічений жовто блакитний стяг,
Із ними в окопах, бо не рабство, а свобода їх суть.
07.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754180
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Ну что же ты наделала со мною,
С тобою засыпаю и встаю,
Ты стала моей жизненной весною,
С тобою я рыдаю и пою.
С тобою я рассветы все встречаю,
С тобою окунаюсь в тьму ночей,
Тобою всё живое одеваю
Нарядами из солнечных лучей.
Росою тебя в мыслях умываю,
Цветами осыпаю до колен,
И руки вместе с сердцем подымаю,
Чтоб прелестям твоим отдаться в плен.
И что же ты наделала со мною,
Любить тебя ничуть не устаю,
Хоть осень, ну а я, как и весною,
Опять тебя в стихах своих пою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754105
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Мовчать розгромлені кіоски,
По черзі зносять гаражі.
Із яру світять ребра й доски,
Вмивають слізьми їх дощі.
«Сільпо, Ашани і Квадрати»,
На тілі нашім, як прищі.
Під себе чистять все парх.ті,
Ми в хаті нашій, як чужі.
Все, що не вкрали замітають,
Об’їлись зайди… анаші.
Все тихо хали забирають,
Жирує… бидло й торгаші.
Шпана у владі і спартсмєни,
Горить у серденьку й душі.
У Раді юде конгресмени,
Ж.ди наверсі… й віражі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754097
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Стою я на пороге октября
В преддверии осеннего ненастья,
И падают листки календаря,
Отсчитывая прожитое счастье.
Немного счастья к осени собрал,
Скорей всего то были лишь мгновенья,
Которые, скорей всего, украл
И то у своего воображенья.
Топчет октябрь тропинку к ноябрю
И я по ней несу души пожитки,
Кто думал, что в любви своей сгорю,
Как факел, на костре душевной пытки.
И плачет дождь, и в нём моя слеза,
Холодный дождь идёт по между прочем,
И смотрят на меня твои глаза
В моих стихах опять по между строчек.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754101
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Місто втомилось від денних турбот.
Спати вляглося, позбувшись марнот.
Знову довірилось звично Морфею,
Ніч подала непогану ідею.
Я лиш заплуталась в сітях безсоння,
Може й виною тому – міжсезоння?
Ходять думки караваном верблюжим,
Навіть дрібне стало враз небайдужим.
Крутиться, крутиться спогадів стрічка,
Пазли складає всі зоряна нічка.
Так поспішає, бо скоро світанок,
Знак показав у вікно з-за фіранок.
Я ж намагаюся ніч наздогнати,
Думку свою заколисую: «Спати».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754092
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 07.10.2017
***пісенно***
Розтоплюється камін,
І Вас огорта тепло.
Ви нині, мадам, самі.
Усе, що болить- пішло...
За пам"ять яскравих стріч
Налийте, мадам, вина!..
Чорнилом розлитим ніч
Між нами, немов стіна...
До Вас не знайти доріг.
Стежини кроплю свої
Я кровію босих ніг,
Та не віднайти її,
Дороги до наших душ,
Дороги до наших тіл.
У темряві я бреду...
...о, як я тебе хотів
Відпити, немов вина
Шаленого уночі,
Простуючи навмання!..
Мовчіть про любов!.. Мовчіть!..
...Розпалюється камін...
...у відблиску дива з див
Ми тінями на стіні
Поєднані назавжди.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117100610735
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754091
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 07.10.2017
КВІТИ ЛЮБОВІ
Як моє серце ніжності воліло,
Я сіяла квітки, довкола – біло…
Біленькі пелюстки… Яке натхнення!
Вони мій порятунок від будення…..
Коли ішлося про чуття шалені,
Вогнем палали квіточки черлені…
Багряний колір, пряний аромат…
Й таємна стежка до Адама в сад…
Як сум пробився у душі куточок,
Ромашок я насіяла рядочок…
Від сліз я ними витирала очі,
Журбу і жаль, збентеження дівочі…
Коли ж душа запрагла самоти,
Враз незабудки почали цвісти…
Оті - «люби мене, та не покинь»….
Пелюстя шепотіло тузі: згинь!
І ось мене ці квіти обнімають,
Дурманом різнотрав’я напувають…
Від запахів і барв я ходжу пֹ’яна,
Як перший раз закохана й кохана!
05. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744941
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 06.10.2017
[i]...Чому я не можу бути просто звичайною жінкою?
Мерилін Монро
[youtube]https://youtu.be/3-Ccbx8YhOo[/youtube]
[/i]
[b][i]Я заздрю тій, що некрасива -
невидимій її красі...
Є незбагненна міць та сила
в очах сяйливих, і в усіх
ії принадах... Зриме світло,
де цінним є душа та ум,
а не лише прекрасне тіло,
що змеркне швидко. Щемний сум
пройняв думки: авжеж, - старію...
Насправді, де ж цей еталон,
отой зразок, ота надія
в рятунок світу?
... Моветон?*
[/i][/b]
* недоречно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754025
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Ночью я позвала Бога…
А за руку взял Аллах…
«Собираешься в дорогу?..
Чёрствый хлеб,..не кислый квас…
Тяжкий крест и веру в Бога...
И не более - про запас»…
Погрозил перстом не строго...
Мудрым слыл Аллах седой…
И открылось сердце Бога...
Бог ответил: «Я с тобой…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754015
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Мне тебя напоминают
Эти поздние цветы -
Неизбежность увядания
Затенённой красоты...
Твои чувства остывают:
Постепенно - до ноля...
День вчерашний
Посыпают серым пеплом... не любя ...
Я целую твои губы...
Мятой кажется полынь...
Я целую твои руки!!!
Ты вчера играла Сплин...
Я скучаю за тобою...
Возвратись - издалека
Я прошу - побудь со мною...
Как когда-то...Как тогда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754026
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Коли земля із сонцем повінчалась
І землю заквітчав зелен-розмай,
Вона стає безмежно-величава –
Це мій усе, це український край!
Десяток сьомий доля розміняла,
Але жива в мені моя любов
Ще з тих часів, як мати пеленала,
І поки душу в небі стріне Бог.
Від сивих гір під зорями в Карпатах
До берегів, освячених, Дніпра
Моя земля, єдина і багата –
Країна хліба, волі і добра.
16.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754011
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Я поздняя, я здесь уже одна.
Цветов других не видно вдоль аллей,
Да осень это осень, не весна,
А всё-таки меня ты не жалей.
Ты трогаешь так нежно лепестки,
И мне теперь становится теплей
От этой доброй, ласковой руки,
Ты приласкай меня, но не жалей.
Я для того так поздно и цвету ,
Чтоб стать красою мрачных этих дней,
И если я тебе по сердцу тут,
То радуйся мой друг, а не жалей.
Вокруг ещё опавшая листва,
Она прекрасна и дружу я с ней.
Она мне шепчет лучшие слова,
На нас любуйся ты а не жалей.
Кому-то просто нужно было стать
Цветком последним самых мрачных дней,
Не стоит так из-за меня страдать,
Меня ты по напрасну не жалей.
Уже, уже меня снежинка жжёт,
Холодной, белой искрою своей,
Идём к концу, Я, осень, старый год,
Но всё-таки меня ты не жалей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753980
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Мы разные с тобой совсем...
Как день и ночь,..как свет и тень...
Летаю - где -то высоко...
Ты - приземлённо,милый...
И ровно дышишь от того...
И не теряешь силы…
Ты песню нежную мою
Как будто и не слышишь...
Рукою сильной колыбель
Тихонечко колышешь…
Но крепко держит нас двоих
Всю жизнь в одной упряжке
Наверно,первая любовь...
Слеза - на промокашке...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753763
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 05.10.2017
Расплескался туман молоком…
Расстелился травой серебристой…
Почему-то казалась седой
В серых сумерках белая вишня…
Меж огнями малиновых астр
Осыпались пушистые листья…
Неожиданно, в осени час,
Расцвела моя сладкая вишня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753753
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 05.10.2017
Жил щенок по кличке Максик, добрым был и умным он,
Но любил Макс делать селфи на мобильный телефон.
«Макс в ошейнике нарядном», «Макс на страже у ворот»,
«Макс с котятами играет», «Максик косточку грызёт».
Вот такие были фото - восхищались все вокруг,
Макс выкладывал их часто на страничку в сеть «Пёсбук»!
Вот однажды объявленье прочитал в сети щенок:
«Ты сумеешь сделать селфи, как никто ещё не мог?
Делать селфи нужно с риском! так сниматься, чтоб у всех,
Кто увидит это фото, поднимался дыбом мех!
Не хомяк же ты ленивый, не болтливый попугай,
Присылай такое фото и подарок получай!»
«Р-р-гав!», - сердито тявкнул Максик - «всё понятно, если так»,
Поскорей схватил мобилку и помчался на чердак.
«Ведь коты по крышам ходят, разве хуже я, чем кот?!
Селфи с крыши небоскрёба точно первый приз возьмёт!»
Но на креше небоскрёба Макс забыл про все слова.
В вышине такой огромной закружилась голова.
Стал он звать котов на помощь: «помогите мне, кис-кис!»
Устоять не смог на лапках, с небоскрёба рухнул вниз!
К счастью, кот услышал крики, ловкость кошек велика,
Подскочил он к краю крыши и за хвост поймал щенка.
Подлетел и старый ворон, за ошейник ухватил,
Дёрнул в верх и снова Макса на край крыши посадил,
А потом суровый ворон вместе с ласковым котом
Увели беднягу Макса с чердака обратно в дом.
Макс сказал: «Друзья, спасибо, только вами я спасён!
Жаль, что падая, со страху, уронил я телефон.
Он свалился с небоскрёба так, как я чуть не упал.
Был бы он, каких бы фото я для вас тут наснимал».
Кот мурлыкал, утешая, ворон мрачно каркнул: «Друг,
Волки это объявленье к вам забросил в пёсбук.
Для того, чтоб больше гибло вот таких, как ты, щенят,
Знаешь, гибели собаки волк любой, конечно, рад.
Но лесным головорезам не избегнут тоже кар,
А пока без телефона поживи, так лучше, Кар-р-р!
__________________________________
Юный друг, пусть это сказка, и сомнений даже нет,
Но преступники нередко проникают в интернет.
Если за опасным селфи вдруг решишь погнаться ты,
Знай, помочь тебе не смогут ни вороны, ни коты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746696
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 02.10.2017
Ступая за временем-плугом,
Строкой проведу борозду.
Встречая сердечного друга,
Лишь словом одним обниму…
Я крест свой несу на Голгофу!
И душу, наверно, несу…
Сквозь осень мой путь заполошный -
За веру,..надежду,..тоску…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753291
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 02.10.2017
Я долю свою вишию нитками
На сірому життєвім полотні,
Які б випробування не спіткали,
Шляхи свої пройду, хай і складні.
Узори вишивати ті непросто,
Та старанно стелитиму свій ряд,
Не є в житті високого я зросту,
Людські закони буду підкорять.
На полотна буденно-сірім фоні
Червоних маків вишию я ряд
І голуба біленького в долонях,
Під ним – слова про мир хай зазорять.
Вогнем вони горітимуть любові
До України – отчої землі,
Тож, люди, станьмо всі самі собою,
Адже сам Бог любить її велів.
14.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753247
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 02.10.2017
Осторожно зажигают
Подвенечную свечу.
В темноте не примеряют
Белоснежную фату…
У огня душа сгорает,
Оставляя фитилёк…
Свечка капельками тает…
Обжигает - ручеёк…
Моя осень вдохновляет…
Я продлить её хочу…
Моя осень окрыляет…
Покоряю высоту…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753286
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 02.10.2017
[color="#00a6ff"][b]Не буває перших і останніх,
Не важливий в полі кожний крок,
Коли промінь б’є у груди ранній
Після зливи, наче крові-сток.
Не потрібні пам’яті прикмети,
І лахміття залишків думок -
Пристрастей колишніх раритети,
Які ти відправив під замок.
Рівнодення літнього портрети
Не потрібні, коли листя знов
Стелиться під ноги, як буклети,
Рекламує холод за вікном.
І коли на перегонах дальніх
Темряву осяють ліхтарі,
Пролетить експрес невдач останніх
Подихом тривожним по землі.[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748398
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 01.10.2017
Вгорі над нами, мов завмерли, хмари,
Розіп’ятий заткавши небокрай,
А у долині м’ята всіх дурманить,
І манить ліс грибочків назбирать.
То осінь за пеньочок зачепилась,
Готує землю й небо до зими:
Вдень сонце світлим м’ячиком котилось,
А ранки одягалися в дими.
Куйовдить часто ранок мокру тишу,
І сплески риб частенько спокій рвуть.
Маленькі хвильки осоку колишуть,
Ховаючи свої сліди в траву.
15.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753235
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 01.10.2017
Осінь тамує в душі моїй справжню відвертість,
Мрякою сивих дощів умиває печаль.
Шле мені літо щодня у кленовім конверті
Тепле і радісне, сонцем зігріте «прощай».
Струни строкатих дощів відголосять цю осінь,
Що позолотить думки і на мокрий асфальт
Зсипле із кленів, мов вічності сни безголосі,
Листя пожовклого сповідь на мертву скрижаль.
Вранішня паморозь душу стискає в обійми,
Тулиться в змерзлі жоржини неспита любов.
Осінь зухвало всіх споює смутком снодійним –
Я ж у полоні п'янкої краси знов і знов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753255
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 01.10.2017
[img]http://prikol.is/wp-content/uploads/2015/06/543.jpg[/img]
Червень. Черешні чорні,
білий з акації мед.
Як Ти до себе горнеш!
Небо під нами одне ж?
Флейту лаштують фавни,
звуків здіймається рій.
У дощовиці звабні
Мавка лоскоче в траві.
Як я люблю босоніж -
там, де квітує ірис....
Снився мені сьогодні,
погляд пронизав наскрізь...
Жменя черешень чорних,
дві закотились в рукав.
Як Ти до себе горнеш,
наче в мені заблукав...
[img]http://evagirl.ru/uploads/posts/2017-02/1486925904_cherries-in-a-heart-shaped-bowl.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736357
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 01.10.2017
Переведіть мене через майдан...
(В. Коротич)
Волошки між гіркого полину
Про очі твої сині нагадають.
І спогад, через відстань і війну,
До тебе, в Київ, знову повертає.
Живий ще був Серьожка Нігоян
І беркутня свинцем не заряджала.
- Переведи мене через Майдан, -
Мене ти несміливо попрохала.
Вже дні у них відлічені були
І шини вже палаючі диміли.
Ми площу неспокійну перейшли,
Але розстатись так і не зуміли.
Нам все відтоді ділиться на двох,
І чорні дні відміряні війною.
Ти навіть в непривабливий окоп
Волошкою заглянеш голубою.
Я вже не пригадаю кожен бій,
І кожну перемогу і невдачу,
А тебе, в сірій курточці твоїй,
На фоні диму барикади бачу.
Я згадую несмілий голос там,
Під грізний шум палаючої ночі,
- Переведи мене через Майдан, -
І погляд твій чекаючий, жіночий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751790
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Летить по небу, крутиться планета,
Кружляє із супутником своїм,
І на орбіті круглим силуетом
Відблискує промінням голубим.
Зима зміняє літо з кожним колом,
Веде світила оберт по кривій,
І точно не дізнатися ніколи
Що бачити доводилося їй.
Пливуть сусідки поряд - ледь жевріють,
Планети безнадійно неживі,
А ти, Земля, лісами зеленієш
І тонеш в океанській синеві.
В тобі одній, у зоряній безодні,
На рідній, на єдиній і своїй,
Біліє сніг на Півночі холодній
І в тропіках хлюпочеться прибій.
Лиш ти гудеш постійними штормами
В ревучій сороковій широті.
І ти одна над стиглими хлібами
Ганяєш вітром хвилі золоті.
Для нас ти, обертаючись, плането,
Відводиш час для щастя і біди,
І вміло підбираючи сюжети,
Ти зводиш двох в єдино назавжди.
Ми день з тобою знову зустрічаєм
В надії, що сьогодні пощастить,
А поле диким маком розцвітає
І бір сосновий кронами шумить.
З тобою, лиш єдиною на світі,
Загублені в космічній глушині,
Ми по своїй проходимо орбіті,
Кружляємо у Всесвіті одні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749267
дата надходження 05.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Найдобріше, ніжне, щире, світле...
милосердне, любляче, привітне.
І відкритим вміє серце бути,
пам'ятати може... і забути.
Вірити, надіятись, любити...
весело сміятись і радіти.
Тихо плакать, голосно ридати,
і гіркі образи пробачати.
Я люблю, коли серця привітні,
як погожі небеса блакитні.
Де панують грози в душах грізні,
б'ються там завжди серця залізні.
І холодні, і жорстокі... Боже!
Вбережи... Людині це негоже.
Краще, коли радістю ясніє,
веселитись серденько уміє.
Лагідне, терпляче, працьовите,
теплотою у труді зігріте.
Дуже таке серденько красиве,
радісне, дбайливе та щасливе.
Скільки ж всього в нім?! Не зрахувати.
Вміє воно ласку дарувати,
і підтримає, і допоможе...
Так багато вміє воно й може!
Хто іще стільки всього зуміє?
Головне - любити серце вміє.
Любляче сердечко без оков,
в нім... Надія, Віра, і Любов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753000
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 01.10.2017
В обіймах осені бреду стежками,
Опале листя під ногами шурхотить.
Ряснить калина красна сережками
І озивається в мені любові мить.
Ота весна, коли були щасливі,
Після розлуки довгої з тобою, вдвох.
Лилось кохання у зітхання зливі,
Закарбувалося в душі гаряче:"Ох".
І погляд ще зі сміхом у куточках
Так милих серцю, з іскрою, твоїх очей.
Жадання зустрічі тужать в рядочках,
До тебе линуть із недоспаних ночей.
30.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753098
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Не забуваю ваші сині, сині очі,
Як небо, що закуталось в льону.
Як мама ви стояли на сторожі,
Нам здарувавши ласку неземну.
Навчили в мрію вірити й любити,
Незабувати батьківський поріг.
Зуміли на добро благословити,
В житті були ви нам, як оберіг.
Були ті очі в вчительки, як божі,
Проміннячко у сяйві образів.
Як дні щасливі в радості погожі,
Довкруги простір навіть голубів.
Приспів:
Ой, очі сині, вицвілі в засинні,
Неначе зорі світять нам донині.
Такі прекрасні сині і погожі,
Як дощ, як злива літом для озер,
Вони на інші зовсім непохожі.
З небес сприяють нам і дотепер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753103
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 01.10.2017
[color="#721c75"][b]Вранці засну, як дитина маленька.
Ніч пережити б, а там все влаштується.
Все... — ось підходить безсоння тихенько.
Щоб не заснув я, воно вже піклується.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752472
дата надходження 27.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Знову дощ сердито стукає в вікно,
Гонить небо хмари долі полотно.
Плаче і сумує осінь золота,
У садах блукає тихо самота...
Падають додолу груші запашні,
Позвисало гілля низько до землі.
Прокладає осінь свій не легкий шлях,
Зажуривсь сумує вже на гілці птах.
А дощу краплини залили шоссе,
Все таке безбарвне не знайоме все.
Летять бризки мокрі з під колес машин,
Течуть наче ріки струмочки з вершин.
Холод проникає під одежі вже,
Все довкола сіре наче б то чуже.
Заховалось сонце мабуть тихо спить,
На м'яких перинах там де є блакить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752821
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Та що для мене осінь ця:
У ній малюєш пекторалі
І ми у двох, у тому залі,
Де лине музика пянка.
Пянка і я, в твоїх обіймах,
В очах твоїх, твоїх руках
І поцілунок на вустах,
Паде і губиться у прірвах.
Та що нам дощ, зітхання вітру,
У двох малюємо палітру:
Осіннє небо, в нім кохання,
Осіннє щастя, в нім зізнання,
Не відпущу ув зими люті
Наш шал і блюз-
Зірки обуті.
Свічки ув сяйві, грона сині,
Де в блюзі два серця невинні,
Та що для нас оті дощі?
Та стигла осінь у душі?
Де блюз і джаз- в них наші долі,
У вічній ніжності любові,
У спалаху нічних вогнів
Притихне той, осінній гнів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751069
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Моя любове, віра незгасима,
У дні пекельної війни, гори.
В житті безпутнім будь усе вагома,
Душею чуй та серцем говори.
Щоби у осінь твердою ходою
Ступати сміло в долі перехрест.
За горизонтом Схід дрижить землею
Та підіймає хвилею протест.
Сваволі слід кривавий, ворожнечі,
Зриває стогін з глибини єства.
Хустками чорними вкриває плечі,
До сліз війна байдужа і черства.
Скриплю зубами, стиснутими в гніві,
Допоки маємо терпіти зло.
Кується воля в куль гарячих співі,
Щоб мирним стало небо, як було.
29.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752911
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 29.09.2017
Роман, похожий на комету,
Несущуюся в пыл страстей, -
С витиеватостью сюжета
И лаконичностью речей...
Под мелким бисером секрета -
На красной холке простыней...
Без благодарственных памфлетов
И эпилога без свечей...
Когда-нибудь - бестселлер века...
И очень-очень дорогой...
Я напишу всю правду лета
Своей дрожащею рукой..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752758
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 29.09.2017
И я любила – кого хотела…
Кого хотела – мне суждено…
Я только нежность внутри копила...
И узнавала её в лицо…
Хотела – чтобы и не болело…
Хотела – чтобы и не пекло…
И я казалась такою смелой…
И притворялась, что всё равно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752750
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 29.09.2017
Схиляюсь, Боже, до землі
перед тобою за Вкраїну.
Бо рідна й дорога мені,
для нас у світі цім... єдина.
Тут мама й тато, рідний дім.
Тут соловейко і калина.
Схиляюсь, Боже, до землі
перед тобою за Вкраїну!
Схиляюсь, Боже, до землі
за сад в цвіту й стрункі тополі.
За легкий клекіт журавлів,
за стежку щастя в моїй долі.
Тут мама й тато, рідний дім.
Тут соловейко і калина.
Схиляюсь, Боже, до землі
перед тобою за Вкраїну!
Схиляюсь, Боже, до землі,
Як житнє хилиться колосся.
За мальви й мамині пісні,
за все, що збудеться... й збулося.
Тут мама й тато, рідний дім.
Тут соловейко і калина.
Схиляюсь, Боже, до землі
перед тобою за Вкраїну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752752
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 29.09.2017
Моя любове, я до тебе лину
На крилах мрій, що виткали слова,
Через роки між журавлиним клином
Пташиною я буду пропливать.
Не розгублю в польоті свої сили,
Хай виллються у світлі почуття,
Котрі б вогонь надій не загасили,
Щоб не сіріло маревом життя.
Моя любове, виткана із квітів,
У краплях-кришталях ранкових рос,
Давно вже на крилі своєму діти,
А ти жива і в спеку, і в мороз.
Я запрошу весну у свою душу,
Позичу в сонця віри і тепла,
Любов мою ніщо вже не задушить,
Якою б доля в мене не була.
20.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752706
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 29.09.2017
Цей дивний світ – найбільший храм,
Дитя чудес, нащадок поту,
Я бачу зорі навіть там,
Де розливається болото.
Його космічна глибина
До нескінченності пасує,
Словам дарує імена,
І мене ложкою смакує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752038
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 25.09.2017
Мимо мене йшла через полечко
Моя доленька, моя долечка.
Наливалося в полі житечко,
А вона сама, як та квіточка.
Ой поглянь, поглянь, моя долечко.
Це ж для нас цвіте навкруг полечко.
Обніму тебе, моя рідная.
Доле гарная! Доле світлая!
Подивилася навкруг долечка...
Гарно й справді тут квітне полечко.
Зупинилася. Усміхнулася.
Та й до мене ще пригорнулася.
Ой поглянь, поглянь, моя долечко.
Це ж для нас цвіте навкруг полечко.
Обніму тебе, моя рідная.
Доле гарная! Доле світлая!
Ой веселая моя долечка,
Цілуватися любить в полечку.
Аж до раночку серед житечка
Тут була зі мною моя квіточка!
Ой поглянь, поглянь, моя долечко.
Сходить вже для нас ясне сонечко.
Проведу тебе, моя рідная!
Доле гарная! Доле світлая!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751967
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 25.09.2017
Любов минула. Сірий смуток ліг
На віти снів, похилені безсило...
...ти прихились, до мене притули
Своє вологе і жадане тіло!..
Ми знову поєднаємо серця,
Немов тоді, коли були щасливі,
Із потаємних виймемо дверцят
Минулої закоханості диво,
І згоримо, мов смолоскипи два,
Чи сірники, що дівчинку зігріли
У Андерсена казці... Ожива-
ють відчуття, які ми відпустили
До Вирію, куди лелечий клин
Летить згорілим попелом минулих
Казкових снів!.. І знову я... Один...
І ти одна... Все. Скінчено. Забули.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117092400620
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752083
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 25.09.2017
Виткало літечко
Трави до пояса,
Бджілку і квіточку,
Й дощ над покосами,
Й ранки з туманами,
Й небо із грозами,
Понад лиманами
Верби із косами.
Бавилось літечко
Вітром і тишею,
Колосом житечка,
Квітами пишними,
Грушами стиглими
З медом-принадами,
Росами сивими
І зорепадами.
Літечко вислало
Стежку до осені
Вишнями стиглими
І абрикосами,
І огірочками,
Й жовтими осами…
Йде по ній хлопчик мій
Ніжками босими.
6.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751914
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 24.09.2017
У вільному польоті, мов комети,
Осколки серця сипались з небес.
Збиралися слова в палкі сонети,
І вже не зупинити нам процес.
Блукали містом тіні й силуети,
Тебе шукав я в тисячах принцес.
Розбилися ті наші дві планети,
Скажи мені, у чому був весь сенс?
В гармонії життя? А може, просто
Я так хотів, що б ти була моя.
Залишився тепер лиш тлінний простір,
Примарою літаю в ньому я.
А з неба заглядає знов у гості
Далека наша, сяюча зоря.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751855
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 24.09.2017
Твоїх бажань бездонна глибина,
Моїх щедрот невичерпане небо.
У тім краю, де нас іще нема,
Шука прихистку вітер поміж стебел.
У плетиві зневіри і надій
Не дорікне печаль торішнім листям.
Сльозу в душі не витре суховій,
Не вцілить в смуток блискавиця вістрям.
Принишкла у затишші далечінь,
Застиглі хмари дивляться додолу.
В лісах правічних затаїлась тінь…
Іде душа… сповідатися полю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751916
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 24.09.2017
Вогонь в душі горить, а серце плаче,
Манить любов собою навмання.
Здалось мені укотре, що неначе,
Торкнувсь рукою ти мого чола.
І усміхнувся щиро так, ласкаво,
Розвіяв сумніви тривоги враз.
Заграли іскорки знов пустопливо,
Порив жаги відбився у очах.
Здригнулося єство, відчувши злуку,
Тепло накрило з голови до ніг.
В грудях затиснула солодку муку,
Молилась, щоби Бог тебе беріг.
24.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751964
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 24.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2017
Постукав вечір вітром у вікно
І нічка слідом кинула сірому.
Присіла пустка поруч на панно,
Чому так тяжко у житті одному?
В душу лягли минулого сліди,
Твої слова, що в’їлися у мозок.
Щоб не робила - всі ведуть туди,
Де в серці залишився теплий сховок.
І тілом раптом пробігає струм,
І у жилах б’ється гарячим нервом.
Хлюпне у груди тихий, ніжний сум
І сутність обійме мою тремтінням.
18.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751155
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 19.09.2017
Гаряча кава.Ти - перед вікном.
Яскравий смак із ноткою печалі.
Блищать вогнями завіконні далі
І ніч гойдає зоряним човном.
Проснеться жаль і чашка затремтить.
Паралізує душу тихий спомин
І душать сльози їх гарячий комин
Клубочиться в тобі, пече щомить.
Сьогодні не заснеш ти, як завжди,
Блукатимеш зіницями по стелі,
Де місяць свої зоре-акварелі
Жбурлятиме недбало в нікуди.
Болить тобі.Тобі він так болить.
Ще ниють не забуті свіжі рани,
І в голові твоїй пусті екрани,
А в них мутна заблукана блакить.
У тебе залишилася ця ніч.
Єдина, не фальшива, не примарна
В якій ти залишаєшся безкарна
У відповідь лиш осуд власних віч.
Холодна кава.Ти, і тільки ти!
Маскує ніч за ним останній спогад
У душу прокрадеться тихий здогад
Забудь його востаннє, відпусти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750997
дата надходження 17.09.2017
дата закладки 18.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2017
Безсоння заповнило тишу,
Думки про усе й ні про що.
До ранку тримаєш афішу,
І слова не мовить ніхто.
В глибокому небі сплять зорі,
І місяць рогатий принишк.
Безсоння собі ж у фаворі
Радіє, що ти ще не спиш.
Свої фіолетові тіні
Розкидала ніч по стіні,
У цьому нічнім мерехтінні
Метелик заснув на вікні.
Птахи з колисковою - в сни,
Їм осені сняться тумани,
Не скаже безсоння: «Засни»
Своїми німими устами.
На ранок – здається, що п’яна
І навіть без краплі вина,
Була ніч така неслухняна,
Мов скрипки старої струна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750988
дата надходження 17.09.2017
дата закладки 17.09.2017
Минає іще одне літо,
Іде із життя назавжди.
Летить, без зупину, мов вітер,
За обрій, в незнані світи...
- Куди поспішаєш, утіхо?
А, зрештою, йти тобі час.
Залиш мені - спомином тихим -
Найкраще, що було у нас:
Світанки, де серце натхненно
Про мрії співало пісні,
Про всі почуття сокровенні,
Які народились в мені.
Щоб гріли мене у години,
Де знову відчується щем,
В моїх потаємних глибинах,
Як осінь заплаче дощем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748365
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 17.09.2017
Стара кав'ярня у стилі "прованс"
На розі міста - тихо, малолюдно.
І місяць розпочав нічний сеанс
Спускаючи на землю своє судно.
Скрипить платівка, аромат "Шанель"
В повітрі закружляє в тон до кави
А на вустах солодка карамель
І спогадів хвилюючі октави.
В тонкім пальто, що кольору бордо,
Висока шпилька, матова помада -
Сьогодні я у образі "Бардо"
Для тебе не абияка принада.
Чекатиму, за келихом вина.
(Незмінна у очах моїх покора)
За нами вже не злічена зима
А так здається, що це було вчора.
Тривогу наганяє бас-кларнет,
Судомить моє серце, нетерпляче.
І у дверях затліє силует
І ти такий же, не змінився наче?
Два погляди зіллються у один.
Забракне слів і стрілка циферблату
Зірве наш календар з життя-вітрин
На мить вернувши нам потрібну дату.
....
Скрипить платівка і не спить бульвар
І ніч ховає місто за лаштунки.
А на устах не випитий нектар
Й твої тепер вінтажні поцілунки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749960
дата надходження 09.09.2017
дата закладки 17.09.2017
Лине осінь до нас крізь вітри,
Казку літа ховає у скриню,
Ці слова у блокноті зітри,
Дочекайся жовтаву богиню.
Листя сипле вогнем і пала,
Серце нотами крає гітару,
Я дарую яскраву тіару
І частинку сердечка тепла
Тобі, осінь, о вірна моя.
© Володимир Верста
Дата написання: 19.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746877
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 17.09.2017
Хочешь увидеть две нежные тени?..
Хочешь - открою свои миражи?..
Можно – я сяду тебе на колени?..
Дальше - с обрыва…вдвоём…с высоты…
Если войдёшь в мою красную р`еку,
Строки за точками мыслей понять...
Только я вену не дам человеку
Не научившемуся отдавать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750775
дата надходження 16.09.2017
дата закладки 17.09.2017
Моя струна уже не плачет...
Печали вылила давно...
И если даже вдруг захочет,
То не посмеет(ни за что)...
Свои секреты не раскроет...
Не стоит ей надокучать...
Когда большого не достоен,
Не стоит в малом окрылять...
Моя душа не плачет больше...
И Паваротти "ля" не рвёт!..
Моя душа утонет в dolce,
Когда последний лёд сойдёт...
Моя душа скучает очень!..
В ней градус - тридцать семь и два...
Когда кого -то видеть хочет,..
То ожиданию верна...
Она случайно(между строчек)
Свои признания нашла!..
Пронзая дух картечью точек,
Внимала - Паваротти "ля"!!!
Моя душа на непорочность
Экзамен главный не сдала...
Прикосновением (на прочность)
Струну затронула слегка...
dolce -нежно,музыкальный термин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750722
дата надходження 15.09.2017
дата закладки 16.09.2017
Тобі – моя кохана,
Любов свою дарю
І щастя, так незнане,
З тобою розділю.
Немов би той барвінок,
Ти – зацвіла в душі…
Щоб був не хмурим ранок
Тобі пишу вірші.
Краса!.. Не намилуюсь
Багаттям неземним!
Коли вже розцілуюсь
Із космосом твоїм?
Далека – недосяжна,
Мов зірочка горить,
Твоя краса безмежна
В очах моїх бринить.
Не можу відвернутись –
Магнітом тягне даль…
До ранку не заснути,
Така в мені печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750642
дата надходження 15.09.2017
дата закладки 16.09.2017
Ах, осень, осень...
Ах, осень, осень... милая пора!
Влюбиться бы в твоё ненастье...
И в лужи юного всегда двора,
Когда безудержно и близко было счастье!
Ах, осень, осень... вспомнишь ли о том,
Как мы бродили в жёлто-красной дымке,
Как душу разрывал осенний гром,
А мокрый лист лишь прилипал к тропинке...
Ох, осень, дней былых очарованье!
Поэт воспел тебя в стихах...
Ты — философия мирского состраданья:
Уносишь боль, печаль в шальных ветрах!
09. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750127
дата надходження 11.09.2017
дата закладки 11.09.2017
Переосмысленный
Вот так случилось, не иначе...
Слова пролились невзначай...
Ты рад услышать - я не плачу...
Да и на небе синий край...
Я дверь свою не запираю...
А если вдруг - так суждено!..
Когда чего-то не желают,
То посылают далеко!..
И,забывая,отпускают!..
И заметают все следы...
В пылу бредовом поджигают
И трёхполосные мосты!..
Воздушных замков колоннады -
На растерзание ветрам!..
Табу - возврату за награду...
Табу - и лживым звонарям...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750122
дата надходження 11.09.2017
дата закладки 11.09.2017
Эта рыжая Осень(бесстыжая),
Раздевая себя донага,
Шелестит и шуршит с укоризною:
Я сама,я сама,я сама...
Эта рыжая Осень с харизмою:
Выбирая мелодию дня,
Истекает водою карнизами -
Свысока,свысока,свысока...
Блюзы осени саксофонами
разрывают небес облака!..
И уносятся патефонами
Всхлипы-хрипы вчерашнего дня...
Саксофоны и блюзы,и рыжая -
Одно целое (для меня)...
Эта Осень совсем не бесстыжая...
И,наверно,такая, как ...я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750124
дата надходження 11.09.2017
дата закладки 11.09.2017
А я – не впускаю стужу
На пламень со всех дорог…
А я - укрываю душу
Из племени «недотрог»!..
А я – незабвенным сандалом
На капельку красной кров`и…
А я – совсем не устала
Бродить парапетом любви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748984
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Люблю тебе я, Україно!
Як можу, як вмію любити.
Прийшов час сумний, невеселий...
Тебе, рідна, нам боронити.
Бувають в житті і веселі,
бувають хвилини журливі.
Приймаєм гірке і солодке.
З тобою єдині. Щасливі.
І хоч вітри грізні... та марно
сльозами-дощами вмивають.
Любов - то найвища є сила.
Нізащо її не зламають!
Струнку гнуть тополю, високу,
і кленів малих не жаліли.
І жито стоптали у полі...
Вони ж молоді ще. Безсилі.
Та глянь, Україно! Є в тебе
Відважні сини-соколята.
Міцні і бадьорі, сміливі.
Любов в їх серцях - не здолати!
Люблю тебе я, Україно!
Як можу, як вмію любити.
Та вірю - прийде час веселий.
Ми будемо щастю радіти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748954
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Лягаю спати, а думка лине з вітром
У степ широкий, перекоти-поля край.
Де за вірним Кобзаревим "Заповітом"
Колосяться хліба, щоб пікся коровай.
Щоб пахла через комин суха скоринка
І лоскотала ніздрі солодом м’яким.
Зміїлась стежка лісом, ген, де криївка,
Але без прикриття курився з неї дим.
Дим стелиться ж на Сході їдкий щоночі,
Твої, Тарасе, нині згадую слова.
Україна вільна та вони пророчі,
Кров’ю окроплена земля, але жива.
Жива звитяжно у боротьбі за волю,
Бійці гартують свою міцність на війні.
На постріл - постріл, згубити, щоб сваволю,
Щоб зустрічати в мирі ранки у вікні.
03.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748926
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 03.09.2017
(Їдучи в тролейбусі, побачила скаліченого атовця)
Йому несила заховать шрами,
Що вкрили і потилицю, і руки,
Й в буденному житті його штормить,
Тривожить з побратимами розлука.
У госпіталі вдруге народивсь,
Коли нарешті знов прийшов у себе…
Очима він по стелі поводив
І зрозумів: не час душі на небо.
Ще мозок закривавлений слабів,
Та змалював картину того бою…
Ніколи б не пробачив він собі.
Коли би друга не прикрив собою.
І хоч ціна висока за життя:
Каліцтво там собі тоді отримав –
В душі не мав ніколи каяття,
Адже живі обидва, незборимі.
А це для всіх сьогодні головне,
І я за вояків обох радію:
Хай лихо у житті їх обмине!
Хіба не подвиг це, лише подія?
15.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744615
дата надходження 03.08.2017
дата закладки 03.09.2017
Я ненавиджу язика,
Не розумію, я німого.
Дратує сморід лопуха,
Ну не сприймаю, я чужого.
Чужинська віра, звичаї,
І їхні… нрави дикі.
Несуть роздрагу у мені,
Бліді бо є… безликі.
Холуйська ницість дістає,
Коли харчить собака.
Терпіти гідність не дає,
В душі, я гайдамака.
Я древніх русичів правнук,
Дістала честь зневага.
В мені кипить козацький дух,
До свого в мене спрага.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748905
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
[i] ...осінній настрій у любові,
але ніяк в фантомах болю.
[youtube]https://youtu.be/VHV-qPblrUQ[/youtube]
[i][b][color="#058387"]Любов, певно, – найвищий дарунок,
Що дається людині в життя!..
І вплітається тернами в руни
Те солодке – до сліз – почуття…
І купаються люди в любові,
Не чекаючи в ній потрясінь
Й покладаючись в долі на Бога,
На його прецедент воскресінь.
Та буває – любов покидає,
А чи губиться в купі проблем…
Хто того не відчув і не знає,
Той не втратив повік свій едем.
Та таких, певно, в світі немає,
Хто б карався без втрати кохань,
Адже любляче серце – окраєць
Тяжких мук, і терзань, і зітхань.
…Наші сни, мов фантоми любові,
Повертають у прядиво крез*
І ведуть, як рабів, за собою,
Без порад, і залагоджень без….
То ж буває – фантом під ногами,
Обійдіть , не тусайте його…
Мо’, там серце чиєсь й оригамі
Викресати з любові вогонь…
Поторочі… Примари… Фантоми…
Як же бути людині без них,
Коли любляче серце застогне
В сподіванні подій весняних ?..
О, фантоми! Фантоми любові –
Хай болючі, та... ніжні чини**!
Бо серця у кохань не дубові:
Не засуджуй – своє відчини! [/color][/b]
2.09.2017
______
* тут як символ багатства;
**тут - дії.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748902
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
А Слон сказав:"Не буде так!" І не було.
За тими, хто не так як він, відразу загуло.
Сховались в норах і сидять тихенько там собі.
Мовчать. Ховаються отак подалі від біди.
Бо Слон є Слон. Гляньте який! Хоч і на місці
топче... йому перечити не слід, бо багатьох
розтопче!
А Слон сказав:"А тепер так!.."
Хто біля нього - стихли, знов повилазили із нір
ті, що раніше зникли.
Тепер ховаються оті, що панували в горах. Слу-
жити будуть, догоджать... хто відсидівся в норах.
Отак минає день за днем. Роки ідуть. Столі-
ття. Коли ж то Правді панувать? Минуло б лихо-
ліття.
Та ж не один у світі Слон! Правдивих є ба-
гато. Чому ж тоді саме такий має панувати?!
Вини Слонів у цім нема. Це в нас сміття бага-
то. Тому й з'являються такі, щоб нами керувати.
Повимітаймо зайве все, з усіх своїх засіків.
Тоді і Правді панувать - найкращій в світі... з ліків!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748861
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
Не назустріч мої кроки…
Не з тобою - прірва-ніч…
Не скуштуєш того соку
Ти ніколи віч-на-віч…
Не твоє, напевно,щастя –
Моє серце – не твоє…
Правду кажуть на причасті…
А несказане – пусте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748841
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
Мой идеал, как льдинка, тает,
Вот-вот - и капелька воды.
Что люди!.. Звёзда умирают:
Была звезда - и нет звезды.
Виною мартовская похоть,
А веру сколько не зови,
Она ушла куда-то в пропасть:
Была любовь - и нет любви.
Теперь печалью одинокой
Придёшь однажды в мои сны
Уже не близкой, а далёкой:
Была весна - и нет весны.
Мой идеал, как льдинка, тает,
Уже стал капелькой воды,
Как жаль, что звёзды умирают:
Была Звезда - и нет Звезды.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748853
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
Крапива у меня на душе,
На губах твоих горечь полыни,
Ах, неужто всё в прошлом уже?
Мы знакомые просто отныне.
Просто, здравствуй, ты скажешь при встрече,
Просто, здравствуй, скажу я в ответ,
Среди сотни в толпе не замечу
Уже в прошлом мерцающий свет.
И ничто не заменит урона,
Так решила и так тому быть,
Удалил номер твой телефона,
Как соблазн вновь тебе позвонить.
Но кипит снова что-то в душе,
Хоть и жизнь, как запущеный сад,
Где на ветках, бесплодных уже,
Лишь два яблока в скорби висят.
Крапива у меня на душе,
На губах твоих горечь полыни,
Ах, неужто всё в прошлом уже?
Мы знакомые просто отныне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748851
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
Навіяне віршем О. Жежук "Ну ось і здрастуй..."
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748752
[youtube]https://youtu.be/N_AeZH_eRiQ[/youtube]
І ось прийшла. Мене чекала в гості?
Отут стою у купелі жоржин.
Ще надарую барв тобі і просинь
Посеред хмарних, прохолодних днин.
Бери палітру! Золото кидаю...
Калинове намисто вже несу.
Взяла б для тебе і частинку раю,
Щоб зберегти осінню цю красу.
Попий води із чистого джерельця,
Вона жива, бо із душі землі,
Вбери цілющий лік у щире серце...
Малюй!.. Бо дні мої такі малі.
Ще постою біля твого порогу,
Жбурну листків багряних із долонь,
Вінок жоржиновий сплету в дорогу...
Кленовий - прикладу тобі до скронь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748865
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 03.09.2017
Милуюсь вами, дивна незнайомко,
Тендітних форм і фарб живе творіння,
Де кожна лінія так вишукано й тонко
Вплітається в повітряне коріння.
Немов метелик із чужих світів,
Десь заблукавши, сів на підвіконня,
Де інших птахів незнайомий спів,
І небо інше, і тривке безсоння.
Вам долею цвісти на чужині,
Комусь ясніть в мереживах фіранки,
Й привітно усміхатися мені
Квітковим дивом у промінні ранку,
Бриніти спогадом про диво серед буднів,
Росу зронить від незатертих фраз
І нагадати, що лишиться незабутнім,
До чого серцем доторкнувсь хоч раз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747138
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 02.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.09.2017
Увійди в мої очі
півмісяцем,
що із Ратуші
ніч просурмить.
Увесь світ у мені
Твій поміститься
і забудуться
давні громи.
Затріпочуть
сузір'я ліщинові
упадуть де-не-де
до бесаг*
із зеленого листя...
Відчинені
до любові
Твої небеса...
*Бесаги (бисаги) — сакви, подвійна торба, яка складається з двох бисажок. Походить з лат. bisaccium — перекидна торба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744120
дата надходження 30.07.2017
дата закладки 02.09.2017
Усі церкви і секти… при ж.дах,
Народу нашого трагічність.
Це ж скільки нас розп’ятих на хрестах,
По милості іуд пішло у вічність.
Христа во славу юди на вустах,
Нас закували зайди ланцюгами.
Русинська кров у хали на руках,
Як річка ллється досі берегами.
Я ж русич- пра… у Вирій полечу,
Я помислом давно уже з Батьками.
Свічу во благо неньки засвічу,
Душею там з’єднаюсь з Праотцями.
І без жалю… хоч крила там спалю,
Спущу скрижалі вам по небосхилу.
Зв'язок з Всевишнім вічний встановлю,
Його любов віддам вам незміриму.
Нехай Украйна славиться в віках,
Духовна мудрість хай оберігає.
ЇЇ величність святиться в зірках,
Зоря Ранкова… нашу ниву засіває.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746929
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 02.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.09.2017
Изнежилась в поле берёзка
В ночной тишине, сладким сном…
Травой зарастает дорожка -
Тоскою щемит за окном.
И...больно, как ноет печёнка,-
Разлука терзает тайком...
Грустит и печалится жёнка
За милым, своим моряком.
А ветер тихонько, устало,
Верхушку качает крылом.
Забава?.. Забавы здесь мало –
То жизнь просыпалась кругом.
И этой, осенней порою
Господство его велико:
Развеет туман над водою,
И плач разнесёт далеко.
Прохладою тянет ночною…
Всех будит рассвет не спеша.
Не сохнет слеза над щекою -
Так горько рыдает душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748481
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 02.09.2017
Ще дзвеніло літо
В теплих споришах,
Сонце ясно світить,
Спать не поспіша.
Пахнуть квіти й трави
Медом та вином,
Бабки крильми грають
Бавляться давно.
Небо синьооке
Простір обняло,
Бігли на толоку
Вівці за село.
Сірі, кучеряві,
Теплі кожушки
Обминали ями,
Бігли навпрошки,
Адже заблищало
Срібло там води,
Швидко наближались
Й ми усі туди.
Засинає літо
В теплих споришах,
Майорить в повітрі
Осені душа.
14.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748774
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017
Кохаю, без тебе я нежива,
Душа мертвіє без твого цілунку.
Зорею будь, хай серце ожива,
Дай ще напитися хмільного трунку.
Дай ще відчути безуму ковток,
Коли торкнеш рукою мого тіла.
Коли проймуть мурашки до кісток,
Як ти в мені, тобою ж бо боліла.
Збирала ніжність в серці, берегла,
Щоби насолодився вдосталь мною.
Щоби пізнала ще твого тепла,
В замін наситивши тебе любов’ю.
01.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748777
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017
Поезія народжується серцем –
Це не красиво складені слова –
Мелодія, котра звучить мов скерцо
Й любов’ю душі людям засіва.
Саме така в Шостацької Людмили
Висока й ніжна, й справжня водночас –
Її перо писати не втомилось,
Дарує насолоду для всіх нас.
І це не просто жінка – поетеса,
Майстриня слова і творець добра,
На Українку схожа вона Лесю.
Не міг її створить Господь з ребра.
Скоріш із діамантів найдорожчих–
Це ними кожне слово вишива.
У День народження стоять хай на сторожі
Відомі побажань святі слова:
Здоров’я й щастя, й довгі-довгі роки!
01.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748771
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017
И этот тоже чуть переосмыслила!
Заморосило...Чуть заморосило...
Не я просила Осени дождей...
Три дня ещё бы Лето погостило...
Три дня бы оставалась настежь дверь...
Пишите письма нежности,приветы...
Клубок,разматывая, грёз...
Три дня осталось времени у Лета!..
Три дня!!! И собираться - на погост...
Заголосила...Чуть заморосило...
Стрелой вонзалась молния на мост...
Как странно расплываются чернила...
Усладой - упиваются до слёз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748107
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 02.09.2017
Переосмысленный
Прохладный тихий летний вечер...
Крылом чиркает землю стриж…
Про Лон – Дон – колокол далече,
Не поминая про Париж…
В прохладный тихий летний вечер
Моя душа к твоей летит.
Дыханье чистое у свечи…
И согревает,и манит…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748104
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 02.09.2017
А когда без сожаления
Убегаю от себя,
Беспощадно вырываю
Все странички про тебя…
Пусть огонь узнает правду…
Ветер пепел унесёт…
Если искорку оставит,
Снова пламень оживёт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747982
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 02.09.2017
Для желающих в Нирвану расписание на стене!
Возле пламени оргазма - по натянутой струне…
Возвращение в Нирвану - в чёрно-белом,..наяву,..
Миражами,.. голограммой… Пока счастье на плаву…
Возвращение в Нирвану, когда осень за окном,
Беспристрастным поцелуем и с надломанным крылом…
Возвращение в Нирвану – по велению души…
Расписание до точки в свой блокнотик запиши…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747862
дата надходження 26.08.2017
дата закладки 02.09.2017
Ветер в травах заблудился…Пахнут мятою стога…
В тёплых сумерках кармином еле плещется река…
Чуть припудренным зефиром облака спустились с гор,
В буйных зарослях крапивы из цикад звенящий хор…
Улетает завтра лето за седьмую параллель…
В чемоданы собирает голосистую свирель,
Занавеску из тумана,серебристую струну,
Окончание романа и амурчика стрелу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747311
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 02.09.2017
Даруйте милим своїм квіти
І не жалійте добрих слів.
Лиш вам дано серця зігріти,
До вас ніхто так не умів.
Шукайте кращі ноти милим,
Пишіть мелодії сердець,
Стеліть до ніг з веселки килим,
Малюйте. Ви – також митець.
Беріть найкращі акварелі,
Полотна щастя з них творіть,
Нехай родинні паралелі
Багатшим зроблять цілий світ.
Нехай розкішні серенади
Летять в відчинене вікно,
Оксанки, Лесі, Ольги й Наді…
Одягнуть мрії в кімоно.
Даруйте своїм милим щастя,
Цілуйте руки і вуста
І пийте, пийте це причастя,
У щастя формула проста.
Цінуйте тих, хто з вами поряд,
Кого за вас завжди болить,
Цінуйте незрадливий погляд,
Любові й щастя світлу мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748787
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017
За роком випуску – я давня.
А от в душі – цвіте розмай.
І на умі – вірші, книгарня,
Весна, а осінь – прощавай!
Візьму весни дві і два літа,
Мені навіщо листопад,
Чи та зима несамовита?
Я ж так люблю квітучий сад!
Як бджілка квітці щось шепоче,
Дає уроки соловей
І сонце вусом залоскоче,
А в квітів є ознаки фей.
Нехай та осінь не рахує,
Що вже було і не було,
Мені весна ще начаклує
Років безхмарних джерело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748785
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017
Зродись, Україно, з насіння і цвіту,
Нехай колосяться народу поля.
Іди, не звертай зі шляхів «Заповіту»
І гордою буде за тебе Земля.
І небо, і поле зіллялись в єдине
Й величний твій стяг майорить у віках.
Ти – мов вишиванка, краса Україно,
Ти – слава довічна у дітях й батьках.
Зродись, Україно, з води і роси,
Хай жертва синів на даремне не стане.
Ти – символ свободи й багатство краси.
Хай пращурів квітка повік не зів’яне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747675
дата надходження 24.08.2017
дата закладки 02.09.2017
Десь за хмарами далеко
Птаха щастя заблукала.
Попросила я лелеку,
Щоб її там відшукала.
Я вдивлялась в сині далі,
Виглядала весну й літо,
А тумани, мов вуалі
Простелилися над світом.
Вже лелек в далекий вирій
Проводжає сумно осінь,
Їй махають крила сірі,
Їм - дерева жовтокосі.
Я із осінню зосталась
Літо бабине стрічати,
Іншій птаха та дісталась,
Будуть вдвох пісні співати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747332
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 02.09.2017
Мой любимый,красной нити
На запястье не вяжи…
Мой любимый, дни ненастья
Потерялись позади…
Мой любимый,птицу грустью
Тесной клетке не томи…
Крылья счастья, не подрезав,
На свободу отпусти…
Мой любимый,всё готово –
И пюпитры,и холсты…
Нарисуй бутоны снова -
Словно, твёрдые соски...
Мой любимый,вдохновение –
Наслаждение…Не взыщи…
Откровение – мгновенно…
Дай – песочные часы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746809
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Ты прости,что не всё забыла…
И не кажется – не люблю…
А прошедшее отпустила
За страдания полосу…
Не печалюсь и не стенаю,
Но караю себя и корю,
Что мечтаю, как обнимаю
Ни в бреду,ни во сне – наяву…
Ты прости меня – не просила
Больше ночи одной у судьбы…
И впервые те звёзды остыли,
Когда вниз улетали одни…
Ты прости меня,что не милые
Ни слова,ни ромашки твои…
Только душу зачем-то пронзили...
Как когда-то, когда-то и ты…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745429
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Изменённый!
Свет исчезает в окнах друг за дружкой...
В пустые чашки - капли звонкие воды...
Вивальди "Лето" - обволакивает грустью,
Воспоминанием объяснения в любви...
Смолкает - разговор...
Всё - тише,тише...
Тускнеет нимб у бледных фонарей...
Ночь чёрной кошкой опускается на крыши...
Целует лоб Его Величество Морфей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744702
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Изменённый! Ностальгия!
А в тот июль,в экватор лета, -
Жара и пекло: два в одном...
Глаза,уставшие,от света…
Вода плюс девять пахнет льдом!..
И обжигает,как медуза...
Мы убегаем от волны...
Диета южная - арбузы...
Шезлонги пляжные - пусты...
Сон беспокойный - до обеда...
"Прибоя волны холодныыыы..." -
Кричали чайки от рассвета…
В экватор лета…В пик жары…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744695
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Падають зорі із неба дощем.
Кажуть: такі – раз на тисячу літ.
Наче коштовності із діадем,
Падають дивні з далеких орбіт.
Може так плаче сама Персеїда?
Може їй Землю до болю так жаль?
Чи то упала якась піраміда
Й друзками випав небесний кришталь?
Гарне видовище. Пік таїни.
Скільки думок вже по небу блукало!
Зерна тих істин збирали уми,
Міцно в руці небо ключик тримало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746106
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 18.08.2017
А Ти – живіший декого живого.
Безсмертна правда у Твоїх очах.
Буває так до речі Твоє слово,
Коли сьогодні Тим «зриває дах».
…Бракує дуже, ніде правди діти.
Душа кричить обривками пісень!
О, як невчасно ж вибрали граніти!..
Проте живий Твій голос одкровень!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746489
дата надходження 17.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Душа ніяк не продається,
Ні на вагу, ні на розлив.
Хай хтось в лице мені сміється,
Якщо він знає тих орлів,
Як хтось за неї тридцять срібних
Зумів покласти до кишень,
Вона ж – мерщій від тих безбідних
Назад повернеться. Лишень
Прийде побита, мов собака,
Глибоко точить хробачок,
Так далі тягне, мов бурлака,
Не хоче знову – на гачок.
І не втечеш, і не поїдеш,
І розлучитись з нею – зась!
Не віддаси її сусіду,
До тіла міцно прирослась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745937
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Смичок втомився від цілунків струн,
Від безлічі цих зустрічей на сценах
І часто заздрив тому, хто мовчун,
Хоч з боку сам здавався в суперменах.
Він ліг в футлярі стомлено на бік
В очах його ще дріботіли ноти,
Півночі зал кричав йому : На біс
І так було з суботи – до суботи.
А скільки в кадрі в нього є облич!
А скільки квітів і аплодисментів!
Одягне фрак і знову, мов павич
Піде він гордо мимо диригентів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745841
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Німа вистава, ролі всі відомо.
Антракт. Завіса. Я ступаю крок.
Ця маска не дістанеться нікому,
Осиплеться крізь пальці наш пісок.
О музо! Драма ця нам так знайома,
Заплутаний життя увесь клубок,
Твою цілую я святу корону
Та відлітаю у новий листок.
Чи справді ти зумієш врятувати?
Погубиш серце вихором подій.
Можливо, слово зможе дарувати
Ще сотні намальованих надій?
Хтозна. Тепер бажаю скуштувати,
Отрути приготований напій.
Мельпоме́на — одна з 9 дочок Зевса і Мнемосіни, муза трагедії, мати сирен.
© Володимир Верста
Дата написання: 18.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746655
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Пахла м’ята перцева близько,
Ціпеніла небес висота.
У гніздечко, немов у колиску,
Дика птаха поклала дитя.
І співали йому колискову
Очерет з осокою й вода,
І відкрилося царство казкове,
Де хмариночку хвиля гойда.
Там латаття розпластане листя
І застиглий квіток білий віск
У первісній красі збереглися,
Здивувавши мене й цілий світ.
А як вечір уп’ється любистком,
Захмеліє і зоряна ніч,
Погляд мій привертатимуть блиском
Ті віночки, що з квітів і свіч.
16.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746602
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Перо моє у сутінках снує,
Не стане на путі його сторожа.
Як кінь баский на сонці виграє,
Йому в темряві падати негоже.
Бунтар з мене фонтаном б'є,
Нелегка то у долі ноша.
Та в тому й є призначення моє,
Що кінь, я... то бджола робоча.
Рубати правду... - то моє,
Хай не дрімає шушера ворожа.
Убивче слово, - швидше зогниє,
Бо сила слів моїх, пророча.
Талант мій, Ангел береже,
На іншу моя доленька не схожа,
Підкову мою істина кує,
Бо в ній присутня іскра Божа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746549
дата надходження 17.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Прийду на прощу, мовчки примощуся
На край постелі, де дрижить стіна.
Ти знаєш, я, буває, таки злюся,
Коли настане ніч, а я сама.
І серце стисне зойк хотінь нестримний,
Де шепіт вуст гарячих, що твоя.
Заполонить єство інстинкт тваринний
Й не треба слів - говорять почуття.
Спадуть окови сорому безгрішні,
У втіх земних божественна краса.
Дух торжества твого торкнеться спальні
І щезне...На війні ти... Я ж одна...
17.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746561
дата надходження 17.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Чудесной встречи - дивный миг
Произошедших откровений…
С каким порывом, с упоеньем,
Красу небесную постиг.
Тобой любуясь, наслаждался -
Как божество боготворил…
И, сколько ночью было сил -
Живой природой упивался.
Как ты мила,умна... Красива!
Не дрогнув, бросилась ко мне.
И наяву, как в страстном сне,
Мы чувства вышили курсивом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746596
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Мій дар для мене – зболене прокляття.
Фальшиві нотки вічності в руках.
Душа згоряє, серце під закляттям
Любові прагне, тонучи в словах.
Мій дар – пусте, лиш тліюче багаття.
Холодний лід, що сковує в думках.
Вже відцвіло божественне латаття,
Та мерехтить по сяючих струмках.
Мій дар – шляхи космічної безодні,
Завжди здавався він мені сумним,
Але приймаю я це до сьогодні,
Хоч бачу по дорозі тлінний дим.
Прокляття? Дар? Виблискує в імлі.
Вирішувати це вже не мені...
© Володимир Верста
Дата написання: 11.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745662
дата надходження 11.08.2017
дата закладки 12.08.2017
Обновлённый!
Эти реки сбегают на юг и на север...
Суждено по течению плыть в парусах...
Паруса подбирают под розовый клевер
И разлитый на небе ленивый закат...
Корабли из туманов выходят седыми -
В каплях крохотных сладостного молока.
В сказке реки - молочные,но проходные...
Лишь кисельные в сказках у рек берега...
В моей сказке - век'ами с богами дружили...
В моей сказке - счастливчик нежданный гонец...
И голов никогда никому не рубили...
Были рыжими все (с властелином колец)...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745692
дата надходження 11.08.2017
дата закладки 11.08.2017
Забрав мене у свій полон:
Думки мої і душу.
Та є невидимий кордон,
Якого я не зрушу...
Не зрушу я, не зрушиш ти.
Хоч є в кохання сила -
Багато в ньому й гіркоти,
Бо радість - чорно-біла...
Чому буває в світі так?..
Чому, скажи, коханий!
Невже любов, як дикий мак,
Колись таки зів"яне ?
Невже тепло жаданих рук
Ніколи не пізнаю
І серця не відчую звук -
Як пристрастно кохає?
Жаданий, любий, милий мій,
В надіях... вечоріє,
Бо доленька отих надій
Почути не зуміє.
Хоча... й в надіях сила є.
Вони завжди зі мною.
... Усе моє тепло - твоє,
Пронизане любов"ю ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745400
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 10.08.2017
Заберіть цю печаль,
що в зіницях затьмарює світ.
Моє зірване сонце
скотилось до ніг в попелище.
Бо програла усе,
а лишився лиш так… пустоцвіт.
Як земля ця пече -
підіймаюсь до трав… і не вище.
Це межа, це рубіж,
це кінець безнадійних вирів...
Та лише б не отямитись
в світі розколотім в друзки.
Мій притулок десь тут,
серед мертвих оцих берегів.
Мені б трішечки неба,
щоб сонцю не буть серед пустки.
Та мій берег горить,
тут я жриця спокути й краси…
Цей світанок без сонця -
і час мій жертовний спливає…
Ніч застигла чи ні ?
Як вогонь, як цю грань загасить!?
Моє зірване сонце
мене у долонях тримає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745345
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 10.08.2017
Віддзвеніло в лузі тепле літо,
Відцвіло ромашками в саду,
На широких крилах долі вітру
Я назустріч осені іду.
Моросять дощі тепер частіше,
Зморшки-павутинки зацвіли…
Осінь і ляка мене, і тішить,
Забувать про літо не велить.
Кличе мене мрія ще в дорогу,
Журавлями спогади пливуть
Знов туди, до отчого порогу,
Мимоволі кожен з них ловлю.
Й оживають, мов у сні, картини,
Де дитинства вишиті літа,
Й серед літа мальви біля тину,
Й юності груднева Калита.
Віддзвеніло літечко у полі,
Відцвіло волошками в житах,
Коли стріла карооку долю,
Пролітала що, неначе птах.
Все те я на пам’ять нанизаю,
Й заспіває серце, защемить.
Сторінки нові життя пізнаю,
Як весна в повітрі засурмить.
10.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745275
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 09.08.2017
Я милуюся ніччю з тобою,
Зорепадом між скошених трав.
Світлячки захопились гульбою,
Місяць в річку невабом упав.
І шумів в очереті вітрисько,
Ляснув карп по воді і завмер.
Скрикнув пугач десь злякано близько,
Полетів в темінь убраний сквер.
А столітні дерева дрімали,
Кільцювали поважно роки.
Все, що бачили і, що зазнали,
Те у кроні в прийдешнє несли.
Ми ж купались у ніжності двоє,
В обопільнім пориві сердець.
Нас гойдало кохання в каное
І плело в наших душах вінець.
07.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745132
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 08.08.2017
(Ця зустріч з подругою дитинства Раєю Штик відбулася через 51 рік у Дубно, де я була з поетами на екскурсії. Писався в автобусі після того, як за вікном його побачила напис «Дубно»).
Коротка зустріч через стільки літ
Нас потривожить мала за хвилину…
Який тісний, усе-таки наш світ!
Тебе ж запам’ятала, ще дитину,
Ту чорнооку дівчинку-красу,
Коли ділилось все, перші секрети,
Тепер я на побачення несу
Себе й звання маленького поета.
І ось ми вдвох – дві подруги з села…
По шість десятків років за плечима…
Іконку ти на згадку подала
Й цукерки. Й знов життя нас розлучило.
І знову на невизначений час.
Чи стане днів, щоби зустітись знову?
Й тремтливо голоси наші звучать,
А пам’ять цю записує розмову:
«Ти, Раю, бережи себе завжди,
Бо ж мрію ще зустрітися з тобою…»
«А може, то нас Бог нагородив
Обох і зустріччю, і щирою любов’ю?»
І засвітились зорі ув очах,
Заворушились зморщечки-мережки.
А час лічити знову дні почав…
Та чи простеле Бог іще нам стежку?*..
19.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745088
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
З усіх багатств найбільше - час.
Він йде у ногу із життям.
Правдивий, щирий, без прикрас,
Щасливий, часом - з каяттям.
Він незворотньо-невмолимий,
Не хоче навіть озирнутись.
Я у боргу, а він - не винний.
Й до нього вже не доторкнутись.
Це - досвід, втрати, помилки,
В очах волошки й неба свічі
І дотик милої руки -
Дорожчий всіх багатств на світі.
Це - миті таїнство велике,
Його незмінна суть, мов вічність.
Проходять всі крізь нього лики.
Безцінна мить й її величність!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745079
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
[color="#770d85"][b]Нащо інтернет — інформації гать?
Нащо мені книг дорогі фоліанти?
Я ж можу поїсти, попити, поспать —
Такі різнобічні у мене таланти.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745061
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Просто хочется жить... Улыбаться случайным прохожим,
Не теряя друзей и мечты по пути в никуда,
Чтобы крылья свои не ломать о прокисшие рожи,
Тех чьей злостью пропахли проспекты в больших городах...
Просто хочется жить... не так... на бегу... в перерывах...
Не минутами нежности вырванных в прочем бреду...
Как же легче дышать на краю... на высоких обрывах...
Чем затянутым в омут, озлобленных лиц суету...
Просто хочется жить, просто хочется чувствовать сердцем...
Чаще видеть родных, любимой дарить поцелуй...
Просто хочется стать хоть на миг беззаботным младенцем...
Пой душа моя пой, о любви, и танцуй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745094
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Ты на левом стоишь берегу…
Издалёка теперь наблюдаешь...
Как ромашки с букета,в лугу,
В белоснежный веночек сплетаю…
Ты не видишь,как смотрят глаза…
И словами не трогаешь душу…
Укрощённая страсти река
Берега никогда не разрушит!
Не надолго приходишь во сне!..
А уходишь - под стон на рассвете…
И одну оставляешь в огне!..
Обжигая касанием плети...
Прорастаю полынью седой…
Красным маком и розою алой…
Берег правый - остался за мной…
Берег левый – далёкий и малый…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745005
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Наснилась полю сива-сива доля
Багатострадної Вкраїнської землі,
Як азіати, а точніш, монголи
Топтали й мучили віки народ її.
Як матерів гірко-солоні сльози
Текли тоді річками у моря,
Лютневі як пекли її морози, –
То України змучена земля.
Здихнуло поле після цеї ночі,
Бо важко пережити такі сни…
Відкрило сонечко під ранок свої очі,
А вже зима котилась до весни.
І хоч земля іще не парувала –
Не вистачало ще того тепла, –
Та знов синів під стяг один збирала,
Бо запалила знову Схід… війна.
Гвалтують знову дикі азіати
Землі прадавньої закони і нарід:
Горять людські і душі там, і хати…
–Чом, Боже, їх від мук тих не вберіг?
Адже народ тобі так щиро вірив,
Чекав – накажеш зло у світі цім,
Свою давно він горя випив міру,
Пошли ж на землю з неба мудреців,
Щоб війни вони, врешті, зупинили,
Й синівська не кропила кров землі,
Щоб материнські душі так не нили,
Щоб люте панство щезло у Кремлі.
Розпластана, обдерта Україна
Лежить на кращих землях, світових,
Над нею – крик, так схожий на чаїний,
За сином – матері, за мужем – удови.
Полтава, Дублянщина, 12.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744949
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 07.08.2017
[color="#800f8a"][b]Ми маємо досягнення хороші:
У Всесвіт посилаємо сигнали
Про те, що до нестями любим гроші
Й страждаємо, коли у нас їх мало.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743406
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 07.08.2017
...природа породила мавок та русалок.
А вони – слова... в унісон природі...
[youtube]https://youtu.be/upbca8cQgKc[/youtube]
[b][i][color="#450b9c"]Бродила мавка в сніжному саду,
Немов ЙОГО, торішнього, шукала …
Колишній сніг не скрашує ходу –
Говорить в небо
мовою шакала…
То ж не ходи в морозом стиглий сад.
Коли ЙОМУ повідтинала крила…
І не моли – ні лісовий посад
Не допоможе,
ні!.. нове вітрило!
Вогні очей – то змога при життю,
Вві сні, що в смерті, ніц вони не значать:
Дай волю лиш покуті, каяттю –
Для чого зілля?!
Хай серця поплачуть!
Моліться ж
в ту свою останню мить,
Щоб в ніч на місяць жалібно не вити –
Нехай сад сніжно вами відшумить –
В житті без крил
ніч-ч-ого не змінити!
[/color][/i][/b]
06.08.2017
_________
*Як ремейк твору: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744737
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744930
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 07.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2017
І
Я запалю ясний вогонь, як промінь.
Що в серці засіяє, ось, держи!
І пустить в душу свій магічний корінь,
Та все ж його ти завжди бережи.
ІІ
Скажи, благаю, як зламати холод?
Цей вічний лід, цей ілюзорний холод.
Скоріше, замерзаю, розкажи!
Вкажи той шлях, тут тільки лише голод.
Мерзенний, мертвий, невгамовний голод.
Іскри дорогу тихо покажи!
ІІІ
Іскри нема, лише трагічна темінь,
Пегаса мовчки, ніжно запряжи,
Вдихни повітря повнії легені
І в темряву біжи, біжи, біжи!
© Володимир Верста
Дата написання: 25.07.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743429
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 06.08.2017
У ЦІМ ЖИТТІ ТЕРПІЛА Я НЕ РАЗ…
У цім житті терпіла я не раз…
І сум, і біль, печаль розлуки…
Та де не взявся той весняний джаз
Й переплелися міцно наші руки.
Я чую музику весняного струмка,
Яким близьким ти став мені і рідним…
Давно позаду ніч моя гірка,
А день сміється – сонячним, погідним…
04. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744883
дата надходження 05.08.2017
дата закладки 06.08.2017
Тебе побачу через гони…
Тебе побачу через гони,
Крізь літ нестерпну пелену…
Стряхни незгоди-забобони,
Візьми в полон мою весну!
В полон, де мрії барвінкові
До неба можуть піднести!
Де німб високої любові,
Де маєм бути Я і Ти!
04. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744909
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 06.08.2017
Азартний у справах, сміливий,
Упевнено йде до мети.
Образливий, тонкий, чуттєвий,
Без сумніву палить мости.
Не любить глибоку рутину,
Йому ж бо не личить... ватаг.
До скону цінує родину,
До розкошів схильний і благ.
Бува амбіційний і грубий,
Частенько буває різкий.
Людина з заліза шкарлупи,
В здоров'ї і силі кріпкий.
До себе цінує повагу,
Враховує в справах ходи.
Потребує завше увагу,
Не терпить в житті самоти.
Образливий, трішки ревнивий,
В відвазі рішучий до дій.
Талант йому, леву властивий,
Знак творення... сонмище мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744762
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 06.08.2017
[i]...буває й так... Бо життя – це поле
неозоре, а ми в ньому – засів і жниво. [/i]
[youtube]https://youtu.be/dqN-xPSP_rw[/youtube]
[i][b][color="#076587"][color="#7a07a8"]Як сутінки огорнуть "МІЙ" світанок,
Я пригадаю дощ "ОСІННІЙ" мій
І вийду в сяючий тобою ґанок,
Куди загнав тебе злий буревій.
Й впущу тебе у цю лиху годину,
Тебе – промоклу й зголоднілу вщент…
І прочитаю погляд твій: «Єдиний,
Зігрій мене, ображену дощем
Й життям моїм, сумним та безпорадним,
Де лиш приниження і глум були,
Та на загал – лоскітним і парадним»…
Життя – то дар людині від землі....
Впущу тебе.
Та не з якогось дива –
Не будемо про крила й висоту…
Містерія страстей, богеми мливо…
Впущу земну,
а випущу –
святу…[/color][/color][/b]
04.08.2017[/i]
_________
*Як ремейк твору:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744399
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744743
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 06.08.2017
У схожості буднів, у нестримності вічного часу,
Відпускаючи день в швидкоплинність земного буття,
Смакую миттєвість як життя незрівнянну окрасу
Назавжди, на віки нескінченного серцебиття.
Не забуду ту мить, що проллється добром у долоні,
Олівцями внучат розмалює захоплено день,
Доторкнеться душі ніжно-сонячним голосом доні,
Вітанням від сина пролунає в акордах пісень,
Співом птахи злетить у бентежнім ранковім світанні,
Ароматом малини захопить по-літньому дух,
Затепліє в душевнім до високих небес пориванні,
Де розкидала вічність хмаровиння незібраний пух.
Замилуюсь до сліз жовтим полем у стиглому житі,
В сині очі волошок задивлюся, уперше немов…
У намисто життя понанизую зібрані миті,
Що освячує серцем невгамовна і вічна любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744708
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 06.08.2017
Коли два серця б’ються в унісон
І очі-зорі дивовижно сяють,
Кохання це, а не казковий сон,
Хоч скроні в них давно вже не русяві.
Заглянула у душі їм любов,
Її спустили з неба янголята.
Й здається, світ радіє їм обом
І мрії посилає їм крилаті.
3.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744674
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 04.08.2017
Цей терикон- загроза повсякчас
З очима чорними непереможних дотів,
І не одну покласти можна роту,
Якщо накажуть штурмом брати вас,
Ті доти.
А степ немов справля медовий спас...
І рій бджолиний сповнений роботи...
І так об берці м"яко треться котик...
І ти в житті іще не накохавсь...
Ну що ти...
Гніздечка будували навесні
У очереті пари фазанів...
Не підійдеш. Недоторканні.
-Міни!..
І в"яже смак полином гіркота.
І терикон загрозливо постав,
Немов рубіж останній
України...
***примітка. В цьому вірші мені закидали зміну ритму. Підтверджую, так, зміна ритміки мною введена навмисне для образності зміни думок. Я так робив і у деяких своїх творах великої форми. Я експериментую.***
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117080200825
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744414
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 03.08.2017
Будиш мене, пташечко, раненько.
Видно Бог тобі таке велів.
Дякую тобі, моя рідненька,
Як бальзам мені – на душу спів.
Ти – маленьке Господа творіння,
А собою прикрашаєш світ.
Може твоя пісенька – моління
У живому храмі поміж віт?
Знаю і тебе великі гноблять,
Маєш ти без ліку небезпек,
Може й хижаки ті лихословлять,
Все ж не забуваєш ти адрес.
Прилітаєш завжди в строк до мене,
Може долітають і не всі.
Дім твій – в ясенах, а може в кленах
Так тобі радіє навесні.
Ти – мені частинка того щастя,
Що мене тримає на Землі,
Я прошу: ще довго не прощайся
І тримай це літо на крилі.
Дотиком ти Янгола побудь,
Радуй серце, стомлене життям.
Ти мене будити не забудь
Так на зло усім-усім смертям!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744503
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 03.08.2017
Коли в серці твоїм оселяється сум,
Огортає тривогою збуджену душу.
Тіло раптом пронизує холоду струм,
Не впускай у думки неприкаяну скруту.
Усміхнися до сонця в новім теплім дні,
Вітру навстріч підстав у обійми обличчя.
Прожени геть проблеми, оті, навісні,
Нехай лихо само у куті чистім злиться.
Вийди в степ чи у поле, у гай, що шумить,
Єством злийся із ними, відчуй благодаття.
Віддай морю чи горам, усе що болить
І вогонь запали, як жертовне багаття.
02.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744509
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 03.08.2017
Мои мелодии с секретом:
К ним теноровые ключи…
Сюжет последнего сонета –
До кромки пропасти во ржи…
Произнесённые обеты
(За все прощённые грехи) –
В глубоком омуте у лета…
В той самой пропасти во ржи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744527
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 03.08.2017
Ти будь ведучий, я буду ведома,
В жіночій долі істина проста.
Цнотливо-ніжною в світлиці вдома
Чекатиму тебе, я - доброта.
Я - твоя жінка: мила, люба, вірна,
Вберусь у сукню, виріз - декольте.
Розкішна зачіска і я чарівна,
Кохай! Що є між нами, те святе!
Твоя царівна я, ти - повелитель!
До твоїх ніг спадає мій батист.
Крилом накриє нас Ангел-Хранитель,
Читай душі моєї чистий лист!
02.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744536
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 03.08.2017
Солнце разрывает пелену тумана,
Прожигая светом ночи паранджу…
Айсберг убегает в воды океана…
Время испытает не одну судьбу...
На большой виоле прежние сыграют,
Отдавая душу пламени огня!..
Усмирив желание,страстью остывают…
Как большие реки – среди гор песка…
Бархатные звуки – сладкие(когда-то)!
Бархатные звуки - томные слова…
Есть на свете где-то бесконечный кратер…
И одно дыхание - длинная строка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744359
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 02.08.2017
Тебя увижу я сквозь время...
Тебя увижу я сквозь время,
Сквозь расстояний пелену!
Стряхни невзгод пустое бремя,
Объятий жар познай в плену!
В плену желаний исступлённых,
В плену безоблачной мечты,
Где нимб дарован лишь влюблённым,
Где хор русалок, всплеск воды,
Где нужен мне один лишь ты...
13. 07. 2017 м. Будва автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744304
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 01.08.2017
[i] ...жара літня в унісон душевній мляві...
[youtube]https://youtu.be/EL3FmQkZAUk[/youtube]
[b][color="#55099c"]Відчутна втома… Від кагалу міста,
суєти,
від тарабарщини і хтивих витребеньок влади...
Вдихнути тиші аромат – не мовну канонаду…
Так хочеться втопитися у вирві
самоти!
Пройтися раз по росяній, нескошеній
траві,
зануритись в вечірню млу, в туманах накупатись,
озонового меду із пелюсток наковтатись
і погойдатись на стрункій, як лезо,
тятиві…
Відчути теплоту і смак колиханих
дібров,
на мокрих луках побродити відчайдушно босим,
на відстані душі відчути неминучу осінь,
з пеньків зустрічних тупо наколоти
дров…
А з тих бажань, що докучали ласій плоті
вчора,
побудувати в зруб цнотливу хатку лісника,
бо благодать жадань пустих холодна і хистка –
не манять ілюзорні води Стиру і
Печори…
Світанками ж чекатиму в колибі у гості
мавку,
Що принесе з собою чари й лісу аромат,
Відкине дров у ватру і підстелить з м'яти мат.
Своїм теплом зігріє вже давно схололу
лавку…
Та що це я? Розмріявся й піддався супокою!
Пшениця жде, а ще... удосвіта іти на сою…[/color][/b]
1.08.2017
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744295
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 01.08.2017
Повірте, речі нас переживуть.
Вони – не варті пильної уваги.
І не така важлива їхня суть,
За гріш бувають роскоші й посаги.
Буває й так: дрібничка – за святе.
Старий фартух вмостився на гвіздочку.
А, де кишенька – там тепер пусте,
Туди збирала мама огірочки.
Маленькі внуки виглядали див,
Чарівною кишеню називали
І мій синок шукати там любив
Цукерки і горошинок корали.
Нема матусі... Шафа, мов при ній,
Наповнена її святим убранням
І хазяйнує пам’ять в голові:
Як пасувало це їй з вишиванням.
А це – було їй дуже до душі,
А це – колись було на добру згадку.
Біжать думок непрохані дощі
І дні життя складає по порядку.
Повірте, речі нас переживуть.
Нема цінніше рідної людини.
Так Господом влаштовано, мабуть
За «щось» не рвати роду пуповини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744230
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 01.08.2017
Скучатиму за Писарівським раєм,
Де річечка внизу біжить в'юнка,
Де золотом на хвилях сонце грає
Й збирає роси в травах по ярках.
Де солов'їв вечірнє щебетання
Тривожило мене і при зорі,
Де я пізнала тугу і кохання,
Гостей-подруг стрічав не раз поріг.
Скучатиму за молоденьким садом
Й зозулиним розміреним «ку-ку»,
За квітами і сонячним фасадом,
Й маслятами в сосновому ліску,
За свіжими до річечки стежками,
Ховалися що поміж диких трав,
За складеними власноруч стіжками
З передосінніх запашних отав.
Скучатиму за щирим привітанням
Зі звичними словами «добрий день»,
І в відповідь – «день добрий» так спонтанно,
Що мимоволі тих люблю людей.
Й шукатиму посеред незнайомців
Знайомі риси, розрізи очей,
Так схожих на дівчат шкільних і хлопців,
Й немало пригадаю ще речей.
Скучатиму й за вільними вітрами,
В них розмах крил від неба до землі,
І лікувати буду серця рани
В їх подиху й цілющому зелі.
П'янітиму від запаху калини,
Він нагадає знов далекий край,
Думками поміж зорями полину
У Писарівський неповторний край.
4.05.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744238
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 01.08.2017
Летять хмаринки тихо вдалину,
По небу пропливають без упину,
Одна наздоганяючи одну,
Міняючись грайливо щохвилини.
Куди, хмаринки, разом біжите?
З яких країв несетесь, легкокрилі,
І як у вас дізнатися про те,
Від чого ви, пухнасті, побіліли?
Мовчать хмаринки в синій висоті,
Не хочуть ні про що розповідати:
Їм на смішні запитання оті
Звисока краще мудро промовчати.
Летять вони по справах непростих,
Їм діла до бездільників немає.
Вони - хмаринки, зовсім не із тих,
Хто просто так по небу пролітає.
Там, в Африці, гасає хижий птах
Над рибками в міліючих озерах,
І втомлено ідуть по берегах,
Шукають воду слоники і зебри.
Ніхто їм, крім хмаринок з висоти,
Води не принесе із океанів.
Вони спішать скоріш допомогти,
Вони як порятунок в день останній.
Підхоплені то бризом, то смерчем,
По небу до відміченого краю,
Промчать хмаринки, випадуть дощем
І знову з моря шлях розпочинають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743901
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 30.07.2017
Открываю двери для своей печали -
«Здравствуй,грусть родная,быстро заходи!
Сладенького чаю в чашки наливаю…
С яблоком и мятой - хочешь пирожки?..
Холодно,дождливо что-то этим летом…
Писем не приносит старый почтальон…
А я жду с надеждой милые приветы…
Разгадать пытаюсь странный,длинный сон…
Грусть,согрей мне плечи тёплыми руками…
Грешным поцелуем жажду утолю…
Растерзаешь душу синими глазами,
В омуте бездонном сразу утону…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743922
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 30.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.07.2017
Дрімле згублений час у пожовклім листку,
Що безжально зірвав дужий вітер.
Старий пес примостивсь на твердім килимку,
Час об нього свої ноги витер.
Із незрячих очей покотилась сльоза,
Теплий сум обійняв кволе серце.
Щебетала круг нього мала дітвора,
Те згадалось, і сміху відерце.
Цокотів щось ціпок тротуарній плиті,
Повід ледь у натяжку в долоні.
Хто не бачить, тому треба друг у путі,
Щоб у темнім не бути полоні.
За водою з ріки десь побігли роки
І не стало любові, так, просто.
Вірний пес все чекає на ласку з руки,
Сліпим зрячий стає в житті часто.
26.07.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743572
дата надходження 26.07.2017
дата закладки 27.07.2017
Изменённый -время всё расставляет по своим местам!
Мои слова - не филигранны... -
Из пелены тумана сна...
И не найти чернил обманных:
В росе и капельках дождя...
Мои слова - из междуречья...
Поток воздушный - в океан...
Картины света,пламя,свечка,
И... нулевой меридиан...
В моих словах - осанна жизни
И Аллилуйя (для любви)...
А Муза с Гением - капризны...
(Не виноватые дожди)...
Мои слова - идут за мыслью
На растерзание колесниц... -
Писать портреты тонкой кистью...
У незнакомцев - столько лиц...
Мои слова тогда нетленны,
Когда... выигрывают бой...
Добавят чувств любви блаженной...
Палитре неба - голубой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743313
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 25.07.2017
Спасибо,Господи,за вздох...
Спасибо,Господи,за выдох...
За день спокойствия,тревог...
За настроение - спасибо...
За лучик света - на заре...
За месяц лодочкой на небе...
За вдохновение душе -
Спасибо,Господи,тебе...
Дай,Бог, любить и ненавидеть...
Дай,Бог, сочувствовать живым...
Дай,Бог, калеку не обидеть...
Дай,Бог, не быть слепцом глухим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743310
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 25.07.2017
Не нам розкрили цвіт каштани
Післявоєнної весни.
Без нас травнева ніч настане,
Ми не вернулися з війни.
Вирує море бурунами,
Не спиться в темінь солов'ям.
Подруги наші йдуть не з нами,
Все не для нас і все не нам.
Для нас - тюльпани на граніті
І розцвітає в полі мак,
Нам небеса навстіж відкриті,
Нам все небесне - просто так!
Тоді весною, в рік кривавий,
Коли горів зі Сходу шлях,
Нас прийняли в обійми трави,
Ми залишилися в полях.
І вже знайомими стежками
Росистим лугом не пройти,
І тільки вас під небесами
Безмовно бачим з висоти.
Ми з вами радість розділяли
І ваші болі у свій час;
І поряд з вами пролітали,
Коли сумні ви йшли без нас.
Тепер не нам цвітуть каштани,
Ми залишились у війні;
І лиш пташиними клинами
Летим над вами навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743243
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 24.07.2017
Краса уся, помножена на біль.
Здалеку маки, ніби море крові.
Гарячим надто видався цей бій
І небеса схилились лазурові.
Читаю я статистику війни,
На янголів занадто щедрий червень,
Ключем летіли в небеса сини,
Як маки відправляли їм молебень.
І дивляться волошки між хлібів
Очима тих хлоп’ят, що не жили ще.
Хай знає ворог: в нас нема рабів!
А куля та підступно й далі свище…
Вже липень, майже маки відцвіли.
І ллється кров... За нас – стіною стали.
Вони так мало на Землі були.
Як гірко плачуть нові п’єдестали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743214
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 24.07.2017
И сегодня ласковый вечер -
Все небесные свечи горят…
До чего же приятная встреча,
Когда хочешь душою обнять…
И сегодня ласковый вечер!!!
Бесконечно об этом звонят
С колокольни высокой –далече…
Словно кличут туда и манят…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743196
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 24.07.2017
У голосі тиші – потемку зітхання.
П’янка прохолода минувшої днини,
Що млою присівши на сіна ряднини,
Плекає кульбабки легке коливання.
У голосі тиші – ріки переливи
Під місяця срібно-німою ходою,
Де зорі між плес дріботять чередою,
Серпанкам куйовдячи вимоклі гриви.
У голосі тиші – дощу обіцяння,
З озону пахучо-чаруючим трунком,
Що обрій мережить грімниць візерунком
І губить жаріні в траву покаяння.
У голосі тиші мелодія саду,
Займається поступом юного ранку…
Той нічку, голублячи ніби коханку,
Обачно таїть межи лоз винограду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721876
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 23.07.2017
На саксофоні вечір грає літо.
Зірниць знялися в небо голуби.
З ярів потемок сходить чорноквіто,
Туманам розкуйовдивши чуби.
Приспали день дбайливі неньки-хмари,
У місяця колисці срібляні́й.
Димлять над ставом прохолоди чари,
Що варить мла в лілеї восковій.
Кружляє вітер хвилюванням ниви,
По золочених остях колосків.
Талує рвучко зарості кропиви,
На узбережних лисинах пісків.
Безгомінь соловіє у садочку,
В плодових нетрях недозрілих крон.
У зорепаду сяючім віночку,
Богиня Ніч спускається на трон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707095
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 23.07.2017
Глубокой осенью в природе и в душе,
В дни равновесия осеннего ненастья,
Пришла беда (которая уже),
Беда, на грани человеческого счастья.
Скажи кому, осудят без оглядки,
Безумец, скажут, ты открой глаза,
Ты перепутал горькое со сладким,
Дальтоник - это ведь огонь не бирюза.
Сгоришь, как пить дать, в считанные годы,
Ведь ты не первый уже в практике такой,
Кроме безумства есть закон природы,
Не совмещающий мороза в летний зной.
Советы эти вправду хороши,
Но мне бежать куда, куда деваться,
Мой разум - это крик моей души,
А вот душа не в силах отказаться.
Тону, увы, тону в твоих глазах
И не прошу ни у кого спасенья,
Бывает, счастье умывается в слезах,
А моё счастье - то мои мученья.
Глубокой осенью в природе и в душе,
В дни равновесия осеннего ненастья,
Пришла беда (которая уже),
Беда, на грани человеческого счастья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743111
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 23.07.2017
Я так хотел понравиться тебе
Спроси зачем, я сам того не знаю,
Возможно, в перепуганной судьбе
Родство сердец я наших ощущаю.
Родство улыбок, взглядов, нежных слов
В те краткие, но милые мгновенья,
Когда, как будто, закипает кровь
И можно умереть от восхищенья.
Когда сегодня ты - уже не ты,
И ты уже не ходишь,а летаешь
На крыльях у взлееянной мечты
О той, кого в душе обожествляешь.
Ты рядом и душевный листопад
Уходит в осень тихо извиняясь,
И я не жду, не жду твоих наград,
Лишь просто тебе мило улыбаюсь.
Я так тебе понравиться хочу
Хотя бы даже этими стихами,
Я знакам препинания шепчу:
Уйдите и не стойте между нами.
Я так тебе понравиться хочу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743110
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 23.07.2017
Ничего личного
Не в те ты двери постучалась…
Не те - открылись для тебя…
Не те надежды окрыляла
Твоя наивная душа...
Ты не тому пообещала…
Неверной потому слыла…
Не те ты губы целовала...
Не те - зелёные глаза…
Ты не тому детей рожала…
Не с тем и ласковой была…
Молитвою не умилялась -
Не все запомнила слова…
Свеча в руках твоих рыдала…
И ты тихонько (за себя)…
Потом,наверно,забывала,
Как больно слева(иногда)…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743095
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 23.07.2017
Прощальная нежность (словами поэта)
То лунной дорожкой,то лучиком света,..
Горячим дыханием и шёпотом счастья,
Случайным касанием атласа запястья…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742769
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 20.07.2017
Мои крылья устали…
Моё солнце садится…
В карамельные дали
Улетает Жар-Птица…
Мои сильные крылья
Поднимались выс`око,
Притяжение теряя,
За мгновение ока…
Полосою не белой…
Полосой бесконечной…
Кто бывал только смелым,
Тот,наверно,беспечный…
Не огнём оставляют
Знаки душам навеки…
Исцеляют словами,
Но не все…человеки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742766
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 20.07.2017
Совсем не знаю почему
О грусти громче всех пою...
Торопится - на огонёк...
На мятный чай и на пирог...
Услышать музыку тиши -
Кантату Лунную души.
Приходит ночью на порог
И пробирается в чертог.
Стелю постель,зову - её...
С подругой нежною - про всё...
Промою косточки свои...
И спится сладко - до зари...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742669
дата надходження 19.07.2017
дата закладки 20.07.2017
Вот, опять похолодало,
То ли лето, то ли - нет,
Этим летом лета мало,
Я таких не помню лет.
Ой, погода-непогода,
Как капризна ты порой,
А прогнозы для народа,
Так стращали нас жарой.
Мой термометр надломлен
И имеет бледный вид,
Вентилятор, будто клоун,
Среди комнаты стоит.
Все одеты не по лету,
Лишь мелькают иногда,
Прилетев с "другой планеты",
Разодетые мадам.
Подмигну кабриолету,
Как оно там, с ветерком?
И мечтать уже нелепо
Нам об отдыхе морском.
Но спасибо тебе, лето,
Нету худа без добра:
Возле биотуалета
Не воняет, как вчера.
Луч надежды брезжит где-то:
Лета всё-таки разгар,
Лета песенка не спета,
Будет нам ещё загар.
Ночь окончится рассветом
С первым проблеском зари,
Ах, обманчивое лето,
Ты нам ЛЕТО подари!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742126
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 20.07.2017
Уйду в стихи я с головой -
Встречай, поэзия-стихия!
Не потому ль ещё живой,
Что иногда пишу стихи я?
Нет, бижутерию свою
Не выдаю я за алмазы,
Но как умею, так пою -
Не всем и всё даётся сразу.
Стихам бы быть моим, как сок,
Давать живительную влагу,
Да пряча голову в песок,
Не удивишь ничем бумагу.
Стихи мои - пустой кимвал**,
И не судите слишком строго,
Что он пока не зазвучал,
Как инструмент Живого Бога.
Стихи - не больше, чем вода.
Но и вода ведь камень точит,
Авось, не сгинут без следа
Под покрывало тёмной ночи...
**Кимвал - библейский бубен, звуками которого сопровождались древние церковные песнопения, и упоминающийся, в частности, в послании ап. Павла Коринфянам в переносном смысле, как символ болтовни и демагогии.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741587
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 20.07.2017
Девчонка-плакса с малых лет
Бывает, так уже измучит...
И просится, чтобы, нет-нет,
А кто-то взял её "на ручки".
Она становится взрослей,
Проходит возраст "почемучки",
Но хочется всё также ей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И в юности находит сплин,
Пока девица не получит
Свой неизменный витамин,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
Она надеется и ждёт,
Что, может, завтра будет лучше,
И, наконец, найдётся тот,
Кто сможет взять её "на ручки".
Мечтает девушка во сне,
(Хоть сон она вам не озвучит)
Что принц приедет на коне,
И он возьмёт её "на ручки"...
Капризна девушка порой,
И та ещё бывает "штучка",
Желая, чтоб её "герой"
Почаще брал её "на ручки".
И обижаться-то смешно
На оскорбления от "злючки",
А просто, видимо, давно
Никто не брал её "на ручки"...
Вы будьте чуточку добрей,
Когда она вам откаблучит,
Она же хочет поскорей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И дома, если меркнет свет,
И над семьёй сгустились тучки,
На это есть простой совет:
Возьмите женщину "на ручки".
Она устала от забот,
Но теплится надежды лучик,
Что очень скоро муж придёт
И заберёт её "на ручки".
Она согреет вас теплом
И спрячет все свои колючки,
Погасший свет вернётся в дом -
Возьмите женщину "на ручки".
Крадутся медленно года
Змеёй предательски-ползуче...
Ей ощущается всегда,
Что, как без рук, без этих "ручек"...
* * *
Она - уюта островок,
Она... Ну что бывает круче?
А нужно только и всего:
Не выпускать её из "ручек".
[i]Идеей стихотворения послужили многочисленные публикации в интернете, раскрывающие некоторые аспекты женской психологии.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739034
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 20.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2017
"Жовто-блакитне серце"
Нехай десь між нами лежать кілометри,
Історію маєм - хоч кожен свою.
Свої кольори та фарб цілі спектри,
Які захищаєм в духовнім раю.
У битвах шалених, щоденнім двобої
Не з кимось. Під серцем, в яскравій душі.
У тілі, що створене з плоті та крові,
У думках, з яких виринають вірші.
Ми різні з тобою, живемо далеко,
Не бачили навіть рідно́ї землі,
Що зараз страждає, їй дуже нелегко,
Бо всі ці жахіття, нажаль, не вві сні.
До цього всього ми не спілкувались,
Не знали, що "там" є такі як і ти.
Та ось всі долоні в молитві з'єднались,
Бо ми - рідні сестри та кровні брати.
Так, всі були різні. Але з плином часу
Країна зміцніла, квітнуть лани.
Простяг руку Захід близькому Донбасу,
Щоб враз зупинити насилля війни.
Ми всі - малі діти одної Країни:
Одну маєм мову, прекрасні місця,
Дівочий танок, біля хати калину,
Одну вишиванку, що всім до лиця.
З тобою з'єднались в духовній скарбниці,
Ми - наче з палітри. Ми - гордість митця.
Ти – Захід, Я - Схід. Та немає різниці -
В однаковім ритмі б'ють наші серця.
--А.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734012
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 19.07.2017
Было тихо и темно...
Щедро лился свет в окно
На безмолвия картину:
Круг гончарный (с чёрной глиной),..
В догорающий камин,..
В абажур(из паутин)...
На икону - в уголке
(Светлой радостью душе)...
Лист бумаги и перо...
И на красные чернила...
Ночью осени унылой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742662
дата надходження 19.07.2017
дата закладки 19.07.2017
Я зібрав тобі рідна букетик,
В лузі щедрім квіток польових.
Там… у зорях їх вивів генетик,
І насіяв для нас чарівник.
Поцілую терпкі твої губи,
До широких грудей пригорну.
Твої руки візьму в свої руки,
Запозичу у тебе вогню.
Ти, як жар на світанку гарячий,
Зігріваєш мене раз у раз.
Як тебе не любити киплячу,
Ти мойого серденька Оаз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742608
дата надходження 18.07.2017
дата закладки 19.07.2017
Стан гінкий до грудей приголублю,
Солод дивний із губ твоїх п'ю…
Ніжна загадко, я ж тебе люблю,
До серденька свого притулю.
Обїйму твої перси руками,
Всім диханням занурюсь в косу.
Й буду пити тебе, я ковтками,
Як той промінь ранкову росу.
У єдине з'єднаймось тілами,
Накочу твою плоть в мураву.
Диво боже - любов, до нестями,
На пелюстки шовкові порву.
Моє тіло в гріховні тепера…
Та ще глибше в Везувій ступлю.
О..., яка ж ти солодка холєра,
Я в захваті... свій розум гублю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742603
дата надходження 18.07.2017
дата закладки 19.07.2017
І
Ніч. Тишина. Хтозна?
Чи день гучний? І сон?
Я сплю! Я сплю? Яка?
Тут істина? Лиш трон.
І... тисячі корон!
Чи королева зла? Добра?
Можливо, мертвий клон!?
Тих почуттів. Що помира.
Побачити бажала, що вона.
Одна. У серці. Рубікон!
Не перейти! Палаюча ріка.
І самота! Побляклий фон.
ІІ
Сталевий погляд! Я молю!
Молю її. Я весь горю,
Хоч слово мовити прошу!
Страждання ці не опишу.
Можливо, досі я ще сплю.
Кричу, чекаючи терплю.
О, хто ти? Хто? Я так спішу!
Так слово тихо знов несу.
Жагою відповідь ловлю,
Та темряві лише велю:
«О, хто ти? Хто? Я так спішу!
Так слово тихо знов несу».
ІІІ
– Чи Янгол ти? – мовляю я, –
Сюди прийшов забрать мене
До Емпірей, що вогняне
Являє сяйво, як зоря!
Чи Демон ти? – глаголю я, –
З горнила пекла, що ковтне,
Всіма Кругами проведе
І згине серце бунтаря.
– О, хто ти? Хто? – вмовляю я.
І світло ясне спалахне,
Закуту душу сколихне.
– Я – муза вірная твоя.
© Володимир Верста
Дата написання: 10.07.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741442
дата надходження 10.07.2017
дата закладки 19.07.2017
Доброго ранку, моя перелітна пташко!
Як подолала свій шлях /крізь тумани/ сюди?
Спека така неможлива, що й дихати важко.
Душать у грудях солоні краплини води.
Не зупиняйся: немає ні хліба, ні злата.
/Точать на мене завбачливо будні ножі./
Все, що зуміла б тобі я сьогодні віддати –
Подих і руку, допоки дійдемо межі.
Краще лети! Вбережи свої крила від клітки.
Тут не вітають свободу і вільний політ.
Точаться війни. Стріляють гармати у свідків.
І по периметру правди – оголений дріт…
Не побороти супротив земного тяжіння:
Небо – твоє, та не може належати нам...
Просто лети, повертаючись у сновидіння
/Будемо тіням давати свої імена/.
Просто лети! Подолай, моя пташко, кордони!
Бачиш, де лінія дотику неба й землі:
Там зовсім інші /до нас небайдужі/ закони.
Там навіть нашій любові серця замалі…
[i]/колись/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738424
дата надходження 19.06.2017
дата закладки 18.07.2017
Волам положено хомут,
Коли у воза запрягають.
Раби ж не родяться для пут,
Самі вони їх одягають.
Різниця тут лише одна,
Воли в запрязі ремигають.
Ті ж все оцінюють сповна,
Себе ж, як бидло зневажають.
Отож віддача тут сповна,
На глум заповнена до краю.
В худоби істина проста…
Раби свободи не бажають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742153
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 17.07.2017
ще рожеві світанки малиноводзвонові
на церков куполи посідали спочить
щоб тубільців розважить молитвами оними
та прибульці пливуть їх вітрил не спинить
молитовним благанням відомого імені
бо вже прокляті чути совині пісні
бо в корови вже кров витікає із вимені
і не пить молока ні тобі ні мені
бо розірвано ніч від старців кожушиною
аж до судного дня покриваючу світ
без упину палаючі кидаєм шини ми
і читаєм осмислено твій заповіт
а тебе ми робили прокрустовим ідолом
і поверх покривали сувоями лжі
все відкрилося час коректурою видалить
всю облуду бо ми стоїмо на межі
та світанки рожеві змінились загравами
що кривавим потоком заповнили світ
випав жереб зіграти за істини правилом
у якому основою твій заповіт
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117071505454
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742184
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Помолчи - на пороге у Осени…
Не зови - возвратиться назад…
Ежевикой,заросшею,просекой
Улетает душа в листопад.
Бесконечно - дыхание свечи…
Вдохновлённый - тоскующий взгляд…
Поцелуем горячим(беспечным)
Обжигают,прощаясь,не раз…
А душа моя - нитью привязана…
И за это - я вечность обязана -
Только Господу… - Откровение…
Только Господу – за прощение…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742371
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Огонь уходящей любви разжигать –
Не стоит…оставить потухшим…
Не нужно горстями угли разгребать…
Не время терзаний – в минувшем…
Окрашен смущением рассвет у любви…
Размыты - гуаши заката…
Не вечно ни что под покровом луны…
Но всё повторится… Когда-то…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742367
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Прилетает ветер с кручи,
Чтобы тучи разогнать!..
Прогоняет ветер тучи,
Чтобы солнышку сиять!
Чтобы солнце целовало
Золотые купола!..
И витражное забрало,..
Пламя тихого огня...
Поле,речку,лес дремучий
И седые тополя!..
Прилетает ветер кручи
От весны до декабря!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742321
дата надходження 16.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Пока солнышко клонилось,покидая небеса,
Сокровенное открылось (долгожданное всегда)…
Тихим шёпотом струилось,красным росчерком пера
На страничке поместилось,выбегая за поля...
Откровение пролилось чистой,талою водой...
Пока солнышко клонилось в сумрак ночи ледяной...
Это было словно милость – Божья милость над судьбой…
Я,наверное,крестилась той солёною слезой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742320
дата надходження 16.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Я була вродлива й молода.
Зараз вже стара та не вродлива.
Всю красу розвіяли літа,
Та тепер я мудра і щаслива.
Забирає Час здоров"я та красу,
Коси снігом-сивиною засипає.
На взаєм дає Любов Святу,
Словом Істини Благословляє.
Ось чому я мудра і щаслива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732158
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 16.07.2017
Яскраве сонце сліпило в очі, Оксана йшла по широкій, ґрунтовій дорозі, туди, до поля. Йти трохи далеченько та зняла капці і босоніж, відчувала від землі насолоду…. Аж ось, листатий подорожник відчула під ногою, подарував трохи прохолоди, а шпориш густенький здавався пухким простирадлом , лоскотав підошви. Ото задоволення відчула, впала на траву, оком окинула довкола…..
Яка ж краса! Як добре! Літо тепле і всього доволі та тільки тривога за коханого. Лише вчора нарвала відро вишень, а вони ж на вид червоні - червоні, але ж кислі та насолоду все ж мала. Пригадала, як два роки назад, з Володимиром їх смакували. Він прикладав їй до уст, потім цілував, а то було одну вдвох одночасно їли, завмирали в поцілунку.
Там, в гаю, коли лише удвох. Коли освідчився в коханні, від щастя шалено билося серце, адже вона його давно кохала. І вже напевно було б весілля, як би не ті страхіття, що бачила по телевізору.
Так, тоді, як грім серед ясного неба, повістка в військкомат. Ті події не хотіла сприймати серйозно, гадала, що все обійдеться. Всі знали, що відбувалося в Києві на Майдані та думали, що все владнається.
Та не так склалось, як гадалось, віддали Крим, а потім війна…..
Наталка задивлялася в небо синь, там високо літали ластівки, от би мені туди злетіти, думала, щоб побачити коханого, де він зараз ? І по щоках текли непрохані сльози, вона їх не відчувала, лиш біль у грудях.
Стільки недоспаних ночей, стільки думок, ятрили душу? Чи знає…. Той ворог, проклятущий, який - то біль чекати? Кому потрібна ця страшна, гібридна війна?! Чому це чудовище лізе на нашу землю? Своєї мало?! Яка біда! В душі розпач.
Він підписав контракт на два роки і вже минули та все нема додому…
І серце рветься на частини, отой зв`язок згадує (гарними) словами. Що в селі , то є, то його немає, а душенька болить, страждає. Позавчора подзвонив, що через день, чи два, буде вдома.
І немов пташка по світлині літала, прибирала, в вікно, не втративши надію, виглядала. Й цю ніч майже не спала, все до телефона припадала та знову мережі немає. А блідий місяць - переливався, неначе хотів їй про щось розповісти. Ніч шепотіла в відкрите вікно, десь здалеку линув спів цвіркуна. Під ранок іскрились й десь зникали зорі, задивлялася. Вже, аж під ранок засинала…
Ледь дочекалася обіду, більше вдома не було сили залишатись, взяла хустинку й пішла в світ…
Ось так, йшла немов навмання та самі ноги йшли туди, до тієї дороги, де два роки назад проводжала…..
А літо веселилось, із вітром загравало. Ромашки, волошки, дзвіночки голівки прихиляли, немов до неї шепотіли. Вона ж дивилася на них і по одній квіточці брала в руки, сплела вінок. Сидячи на шовковистій траві, серед квітів, позирала на дорогу, в сторону траси, а до неї, ще кілометрів два, не менше. Вдивлялася і шепотіла,
- Доленько , доле, хай я щаслива буду, бо я ж тебе і Боженьку прошу й просила, збережи коханого від кулі, від ворога, щоб у нього, в житті була щаслива дорога.
Готовий вінок тримала в руках, читала молитву.
Яскраве сонце котилося до заходу… Йшла по дорозі, в одній руці вінок, в другій капці. Вже й трасу видно, поряд посадка, а далі ліс. Спів соловейка зразу тихо, згодом голосніше. Подумала, а загадаю я, як заспіває весело, то приїде, приїде зараз, а він раптово затих. Здалеку побачила автобус, метрів триста залишилось до траси. Чомусь ноги не хочуть йти. Душа в тривозі, тож мав вже приїхати. В судинах закипала кров, по тілу розносився жар, а серце ледь не вискочить, гучно стукало в скронях. В одному напрямку закляк погляд, до автобуса,з нього вийшло двоє. Раптом почула веселе, мелодійне щебетання соловейка. Тіло тремтіло, в сторону відкинула капці, щосили бігла. Здавалося минула вічність. Двоє в камуфляжах… Впізнала! Бентежна мить… Щасливі сльози на очах, вже потекли рікою, шепотіла,
-Любий, я тут! Цей день чекала два роки! Лечу до тебе, коханий, мов на крилах, довіку я з тобою буду!
10. 06. 2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738140
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 16.07.2017
(По мотивам китайского мифа)
Чужие солнца в небо наше вышли,
Пылают их багровые пути,
Чужие солнца небо наше выжгли,
Но послан небом я наш мир спасти.
Зачем идёте из другого света?
И с нашем солнцем было нам тепло.
У нас своя, уютная планета,
Чужие солнца не добро, а зло!
Огонь ваш отсвет ада, где лишь муки,
Не надо нам ласк ваших и угроз.
Какие вы дадите нам науки?
Науки жара огненных полос!
От жара в голове у всех дурман,
От жара небосвод весь красно-белый,
Но небо дало лук мне и колчан!
В нём страшные для зла любого стрелы!
Вас целых девять?
Будь хоть пятьдесят!
Пусть вы людей сжигаете умело,
Но эти стрелы вас теперь сразят,
Владыкой неба данные мне стрелы!
Какой же это страшный, жаркий час!
Но не боюсь, ни пламени, ни крика,
И небосвод очищу я от вас,
Так мне велел моих небес владыка!*
* Согласно китайскому мифу посланный небом лучник, по имени И, своими стрелами перебил девять лишних солнц, которые едва не испепилили весь мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742133
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
І
Нічні вогні заманюють до себе,
Згасає сутінковий вже ліхтар,
І здавлює так сильно тут між ребер,
Я падаю з небес немов Ікар.
Спаливши крила, і у пекло прямо
Вогню уже і зовсім не боюсь,
Лишень йому я вірно віддаюсь,
Благаючи розплавити всі ярма.
ІІ
Гаррота убиваючи велить:
«Не бачити тобі уже блакить
Небес та сяйва мерехтіння зір».
І я згоряю в звуках сотні лір.
ІІІ
Загублений, немов святий Офір,
Все більше відчуваючи Ефір.
Словам любові більше ти не вір!
І місто все давно вже глухо спить,
Зоря і місяць в небі гомонить,
Лиш серце в грудях тихо палахтить.
© Володимир Верста
Дата написання: 15.07.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742104
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
То зелёная ветка,то снежная
В затуманенной створке окна…
Только губы такие же нежные...
И росинки - на шёлке бедра…
То зелёную ветку,то снежную
В колыбель заплетают года…
Только всё остаётся по-прежнему...
Только те зажигают глаза…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742082
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
Я во сне была на море,..
На вершине у горы…
А на синем–синем поле
Собирала васильки…
У истока длинной речки,
Сквозь седые облака,
Поднималась бесконечно
На седьмые небеса!
Утопила своё горе -
Не пролила ни слезы…
Я во сне была на море…
Далеко от суеты…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742081
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
[color="#69084a"][b]А їжі я потрошечки вживаю
(дієта — це ж таке хороше діло!),
бо задля того схуднути бажаю,
щоб не кляли, коли нестимуть тіло.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742071
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
Бузки п’янять мене всю ніч.
Мов у раю – від їхніх свіч.
Дивуюсь їхнім різнобарвам,
Купаюсь досхочу в їх фарбах.
Так повнолиций місяць світить,
Він сам закоханий в ці квіти,
Парфум в флакон збирають зорі,
В небесній нюхати конторі.
Бузкова ніч родила тишу,
Митець симфонію їй пише,
Поет вже їй читає оду,
Бузкова ніч – за насолоду.
Двом рідним душам в унісон
Бузково щось шепоче сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741958
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017
Читай мене... Я вся - як на долоні...
Напевне, був би мертвим кожен вірш,
В якому б не була душа в полоні...
Ціна була б такому - мідний гріш.
Читай мене... Я вся - як на долоні...
Поезія не терпить таємниць.
Слова, немов зірки, в моє безсоння,
Злітають із небесних колісниць...
Читай мене... Я вся - як на долоні...
Цвіте в мені весна моя завжди,
Спроможна зруйнувати всі кордони -
До тебе б тільки йшли її сліди...
Читай мене... Я вся - як на долоні...
Закохана всім серцем... і сумна.
Здається, що душа моя холоне,
Від того, що не гріє чужина.
Читай мене... Я вся - як на долоні...
В душі не приховаєш почуттів.
Сльоза часом занадто вже солона,
Якби ж ти зрозуміти це зумів...
Читай мене... Я вся - як на долоні...
... Але, благаю, душу відпусти,
Якщо не я в думках твого безсоння,
І серцем... не мене голубиш ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741692
дата надходження 12.07.2017
дата закладки 14.07.2017
Чомусь думками рухаюсь по колу...
На серця поклик похапцем біжу...
Зі мною не бувало так ніколи,
Кохання,моє!..Так тебе люблю…
З тобою помандрую на край світу...
Поклич посеред ночі!..Я прийду!
Ти моя зіронька на схилі літа…
З тобою щастя своє віднайду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741882
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 14.07.2017
Не всім в вітрила дмуха вітер...
(Нехай це буде не про нас)…
Не всім щодня дарують квіти…
Не всім відомо про Парнас…
Не всіх духмянить цвіт акацій!..
Не всім - мелодія в душі…
Ні Мельпомена,ні Горацій…
Не всім - солонії дощі…
Не всі кохаються натхненно…
Цілують зв`ялені вуста…
Не всіх цікавить потаємне
У недописаних листах…
Не всі закохані напевно –
До дурі в мізках(на життя)…
Не всім здається, що даремно...
Не всім - щасливії літа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741876
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 14.07.2017
Велено было миллениум
Памятью быть,не забвением...
Преданной роду и племени,..
Правому - убеждению!..
Быть мне истоком у речки...
Пламенем тихим - для свечки...
Слогом - для слова верного...
Вдохом и выдохом - первого...
Зёрнышком,крошкою,семенем...
Эхом - прошедшего времени...
Быть миражом мне и маревом,..
Не затухающим заревом!
Радугой - с коромыслами...
Молнией - серебристою!..
Радостным утром - росинкою...
В лоне печали - слезинкою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741860
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
Я карминовой акварелью
Обжигаю тебя? – Прости…
Лишь карминовой акварелью
Оживляю свои холсты!
На неведомой параллели
Воплощаются сном мечты -
Возвращаются каравеллы
В опечаленные порты...
Со слезой - прорастает семя…
А дождями - смывается прах…
Пред иконою вдохновенно
Побеждают греховный страх…
Я на память хочу оставить
Поцелуем свои следы...
Без карминовой акварели
Не смогу,не смогу...Прости…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741859
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
“ Не рубайте берізку! “, – кричала Душа
У дворі, де вмирала вже пам’ять.
І дали їй нещасній услід відкоша
Ці з сокирою видно не тямлять...
Як за хмари хазяйка пішла назавжди
Враз хатина сиріткою стала,
Свою жалісну довго співали дрозди,
А берізка журу колихала.
Вже не пахнуть смачненькі її пиріжки,
З квітника – лиш одна хризантема,
Тільки спогади часом, як ті їжачки
І берізка – на місці Едема.
Покалічили стан і розірвана сукня,
Б’є на сполох крильми непочута душа.
“ Йди до лісу – рубай”, – накричала на трутня,
А сама розчинилась в холодних дощах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741792
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
Ти житимеш, аж поки в тебе вірять,
Аж поки є потреба у тобі.
Попри усі загрози, лютість «звіря»,
Що рикає в навколишній пітьмі.
Ти нам потрібна, віримо у тебе
За ради тебе ми йдемо на смерть.
За ці лани, за це блакитне небо
В минулому, в майбутньому, тепер.
Без тебе нам,.. тобі без нас - не жити
І ти, і ми розтанем, як роса
Якщо ти нас, а ми тебе любити
Не зможемо… зтьмяніють небеса.
Ми твій народ, твоя душа, по суті
Ти наше тіло. Тіло без душі,
У світі цим саме по собі бути...
Чи може в нім цвісти на самоті?
Пов'язані, єдині і назавжди
Під синьо-жовтим прапором в горі.
Закохані у волю, в тіні правди
Ми є частинка рідної землі.
Душа і тіло разом знову й знов.
Бурлить, кипить безмежним океаном
У наших венах Українська кров
Та кров, що загартована Майданом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740953
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 13.07.2017
Знову скинуто прапор чужинний,
І омріяний з болем в віках,
Над тобою, моя Україно,
Жовто-синій здіймається стяг.
Ще повітря гірке несвободи
Не зігнали на Північ вітри,
А ростком вже міцніючим сходить
Покоління нової пори.
Батальйони ще юного війська
Заступили дорогу орді.
І сміття трьохвікове, російське,
По Дніпровій спливає воді.
Ти близька, як ніколи, до цілі,
Недаремна твоя боротьба -
На страждальній землі, обгорілій,
Підіймаються знову хліба.
Знову з даху лелека злітає,
Над полями летить вдалину.
Як ніхто, Україно, ти знаєш
Довгожданній свободі ціну.
Ще кургани в степу пам'ятають
Біля себе козацькі шатри.
І шумлять, свою пісню співають
Над хрестами повстанців бори.
Ти вернеш свій кордон неодмінно.
В Севастополь зайде твій солдат.
Ти ніколи, моя Україно,
Під ярмо не вернешся назад.
Зрита танковим поступом тяжким,
Свої рани загоїть земля.
І зірве в твоїм полі ромашки
На зарослих окопах маля.
І під небом, як прапором синім,
На удачу і щастя легка,
Білі квіти, як символ, підніме
Над тобою дитяча рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741642
дата надходження 12.07.2017
дата закладки 13.07.2017
Чом погляд твій, сумний такий, о, друже?
Невже ти справді думав, що згориш
У вогнищі... І стане все байдужим,
Й любові вже, мабуть, не сотвориш?!
Ти знову в римах тонеш мимовільно.
В сонетах красномовного краю,
У пошуках священного раю,
Скитаєшся світами - підневільним...
Фатального чекаючи фіналу
Від Мойри, що плете цю нитку зла -
До тих шляхів сакрального порталу
Куди тепер вона вже завела...
...В вогні згорю... І Феніксом повстану
Із попелу забутих почуттів!...
У пошуках чарівних берегів -
Я до зірок палаючих дістану.
© Володимир Верста
Дата написання: 05.07.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740697
дата надходження 05.07.2017
дата закладки 12.07.2017
Веди мене через п'янку оману,
Жагучими стежками насолоди,
Де у полях квітучого дурману
Гартуються у римах епізоди.
Пливуть по акварелі між туману,
Долаючи магічні перешкоди,
Де в просторі палкого океану
Лунають дивовижні хороводи.
І час нам тане, наче в задзеркаллі,
Зловити мить тут майже неможливо,
Немовби залишаємось в проваллі.
Танцюємо з тобою тут бурхливо,
Посеред снів ми линемо дедалі,
Моя богине, летимо грайливо.
Евте́рпа — одна з 9 муз, дочка Зевса та Мнемосіни; покровителька музики та ліричної поезії.
© Володимир Верста
Дата написання: 29.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735605
дата надходження 29.05.2017
дата закладки 12.07.2017
Боль твоя вросла в меня корнями,
Душу навсегда заполоня...
Нет, нельзя живописать словами -
Что всё это значит... для меня...
Кто ты... и зачем меня тревожишь
Тайной междустрочья своего?..
... Как же ты красив и многосложен -
В осени печальной дождевой...
Ах, душа - бездонное раздолье...
Сколько чувств скопилось за года!..
Сколько есть в тебе тоски и боли -
Столько и любви ты мог отдать...
Слов, ещё не сказанных тобою...
... Сбрось с души завесу этих тайн!..
- Женской недоласканый рукою,
Ах, отдай печаль свою, отдай...
Той, с которой всё бы разделил ты -
Всё, что смог бы вылить из души...
Сердце ведь твоё не из гранита...
Чувствую... как чувством хочешь жить...
Как в тебе, ранимое созданье,
Пламя уживается... и лёд?..
... Осень - это жизнь - не увяданье!..
Страстная в ней музыка живёт...
Страсть твоя - и к женщине, и к жизни...
Горная река бурлит в строке...
Как же я люблю, мой милый... призрак,
Сердце окунуть в твоей реке...
... Нет, не отрекайся, слишком рано
Чувства умертвлять в себе свои...
Тесен будет чувствам белый саван,
Как ты этот саван ни крои...
Любы мне... печаль твоя и осень...
... Как с души твоей сорвать замок?!
... Если сердце так красиво просит -
Дай ему ещё отпить глоток!..
Дай ему ещё раз насладиться
Радостью весеннего огня...
Дай ему... весной... испепелиться,
Боль с любовью в нём объединя...
Дай любви, красивой и... последней -
Выхода... как свету от свечей...
... Дай весне, живому сновиденью,
Пить любовь... из осени твоей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741364
дата надходження 10.07.2017
дата закладки 11.07.2017
А я сьогодні у сумній спокуті
Проводжу ніч. І келих на столі
Світ місяця ввібрав, немов цикуту...
Його ще пить... Аби лиш не пролить,
Немов сльозу, цей витончений трунок
По тій, спливаючій в нічну пітьму
Зі склянки, мов останній поцілунок,
Який на пам"ять назавжди візьму
В дороги даль, проторену внікуди...
Вона, можливо, приведе кудись,
Де ніби дотик стриманий розбудить
Ті почуття, що відійшли... Молись
Цій рідині- ти в себе увібрала
Сум спомину за тою, що пішла...
Я п"ю за те, щоб пам"ять не вмирала...
Я п"ю за те, щоб пам"ять ожила...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117071100893
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741472
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 11.07.2017
[i]Свіжі думки з пожовклих світлин…[/i]
[i][b][color="#027547"]Мені 22… Я студент – першокурсник
Відомого вузу, що зветься НУБіП*…
Співець-соловей – смілих вчинків спокусник –
Кидає у серце пісень своїх сніп.
Й не йдуть до студента заумні науки,
Черемха духмянить , весною мани́ть -
Любов так настирливо в душу вже стука,
Запрошує в гості до себе на мить.
Та легко давались ази лженауки,
А ще докучав почуттям комсомол!
Не йшли й насолоди самі собі в руки –
Браталися молодість і валідол!
Шуміли гаї, звали в гості діброви,
А юний студент все науку ту гриз,
Хоч поряд дівчат чорні очі і брови,
Корились предмети, як шкіперу – бриз,
І хімія, й фізика, ще й діамат,
Життєва дорога іще не почата,
В душі не було ще омріяних свят…
Та вже докучали і штампи, й печаті.
Тоді ми були ще настільки наївні,
Що вірили свято в швидкий комунізм…
Лиш потім явилось тверезе прозріння,
З роками покинув той хибний реліз...
Мені вже за 30, і я – у Європі –
Дивуюсь, як «зборені» німці живуть,
А ми все крутились, як муха в окропі,
А нам невтямки, в чім життя того суть...
Прийшла "перестройка",
В нас гримнув Чорнобиль –
І протверезів український народ…
Тут облагодіяв Генсека і Нобель,
Та люд все ж отримав... гробки від "господ"…
Ще довга дорога лежала у дюнах…
Уперше її торувала Литва,
Серця спаленіли спочатку у юних:
Вони на граніті, а ми – в молитвах.
І випала нам ненароком свобода,
Та довго в пустелі належало йти,
Бо глибоко в памку засіли народу
Унади раба і неясність мети![/color][/b]
17.06.2017
_________
*Національний університет біоресурсів і
природокористування (в минулому - УСГА)
© Copyright: №117063000288 (2017)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738666
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 09.07.2017
[i][b][color="#06555e"]Пішов я, певно, від корови Лиски,
Яка лизнула лоба… якось… раз…
В урочищі, що зветься просто – Лізки,
В дитинстві я корову Лиску пас.
І так іду, долаючи дорогу,
Яка від Лізок… випала мені,
Та до́теп виростив собі – не роги:
Живу, як в казці, як в чарівнім сні.
Лускун,лускунчик – й сотні нових опцій.
Лискун, лискунчик, овак* – світлячок,
Ласкун, ласкунчик – значить гарний хлопчик…
А мама каже:
пов-ний
ду-ра-чок.
Так дурачку на світі ж ліпше жити,
Бо не страждає тим, що всім пече!..
А щастя тим, хто садить пізні квіти,
І щастя те… нікуди не втече!
Лелію ружі, маки і жоржини,
А інколи і сонях-самосій –
Квітчаю долю… матінки-калини,
Життя своє дарую саме їй[/color].[/b]
15.06.2017
________
*Інакше.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737965
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 09.07.2017
Целую имя… языком его ласкаю…
Дыханьем грею между воспалённых губ…
И звук, слетая, кружит не смолкая,
Так странно нежен… непривычно груб…
Я повторяю: Пе’тра… Пе’тра… П-е-е-е’-тра-а…
А чувства всё сильней во мне гудят,
От беспощадности октябрьского ветра,
От безысходности ноябрьского дождя,
Случайно загоревшейся надежды,
Гася, едва заметный, огонёк.
(А, может, это просто сигареты
Моей роняет отблеск уголёк?)…
…Я, как мальчишка глупый, перед нею…
А, что тут скажешь? – Вот я и молчу…
Увижу и привычно оробею,
И лишь вдогонку имя прошепчу…
Ах, милая, тебя молю я снова,
На – белого молчания – листе
Прочти моё не сказанное слово
Страдающее в чёрной немоте…
… Она мне улыбается при встрече…
Бывает даже, что махнёт рукой
И… ускользает… будто этот вечер
Вот в этот – неба сумрак голубой…
О, радость и печаль любви последней,
О чём? Зачем?.. Откуда ты во мне
Последний светлый луч зари вечерней,
Блеснувший в закрываемом окне?
Вот этими ненужными стихами
Смолкают перед тобой уста мои.
Последний отзвук чувств моих стихает
Неслышимой мелодией любви.
О, дочь весны, с улыбкой безмятежной,
Ну, смилуйся же, наконец, скажи –
Нужна ль тебе растраченная нежность
Моей осенне-проклятой души?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741132
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 08.07.2017
[b][i][color="#dd00ff"]Там зайві всі слова - там просто літо.
Закохана душа теплом зігріта.
Там серце грає барвами любові,
Там ніжність в тихо сказаному слові.
І там, під небом сонячного літа -
Цвіте краса, роси сльозою вмита.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740876
дата надходження 06.07.2017
дата закладки 07.07.2017
Не шукаю більше цвіту
В ніч Купальську серед лісу.
Дивовижну, розмаїту,
За його не йду завісу.
Квітку вже давно зірвали,
Хто шукав – її знайшов,
Лісу вислухав хорали,
Заховав в собі любов.
Відплили вінки на хвилях,
Мій сховався в комишах.
Юність мчалась на вітрилах,
Пам’ять вся у споришах.
В ніч Купальську ходить казка,
Гріє молодість багаття
Й не закриє ока пташка,
Зірву чашу із лататтям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740854
дата надходження 06.07.2017
дата закладки 06.07.2017
– Будь ласка – дві кави,
Ще будьте ласкаві:
Смачненьке – душі,
Так, можна – вірші.
Попрошу ще повість
Про розум і совість.
Дві ложечки цукру
Бандерівці й Укру.
Будь ласка – ще мову
Мою веселкову!
Це – я, Україна!
Ти чуєш, людино?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740830
дата надходження 06.07.2017
дата закладки 06.07.2017
Цей дощик такий, мов жадане дитя,
Він ніжно усе навкруги цілував
Й думок не було про якесь прикриття,
Намистом в калюжах весь день малював.
Такий він живильний, без граду і вітру,
Симфонія тиші лилась благодаттю,
Закохана пара, плащем не прикрита.
Збігав літній дощик по жовтому платтю.
На вушка про щире кохання співав їм,
Про всю чистоту неземних почуттів,
Закоханих дощик ніяк не злякав і
Лиш поглядом мокрим услід їх провів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740617
дата надходження 05.07.2017
дата закладки 05.07.2017
Не сполохніть вітри гірського сну,
І не гойдайте тишу в ранніх росах.
Лелію квітку серед бур'яну,
Несу з Карпатських гір у довгих косах.
А наді мною - зоряний намет,
Мовчить у надрах вічність бурштинова.
Смереками торкаюся планет
І дивину небес вплітаю в Слово.
Одна із Мавок, інші де ж? Агов!
Йду до людей, хоч буду там чужою.
Іду на клич утомлений його,
Пливу вінком купальським за водою.
Тікає ніч на місячнім коні,
Упав додолу повід на світанку.
Принишкло тіло Мавчине в тіні,
Та світить в душу квітка-полонянка.
Зірви ту квітку у Купальську ніч,
Цю ружу в серці для тебе ростила,
Пізнай жагу життя межи сторіч,
Безсмертну мить візьми на дужі крила.
Бо я відлунням йшла на поклик твій,
Всі чари, силу, міць біля підніжжя
Тобі кладу в обрамлений сувій
Тернових руж, тенет і бездоріжжя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740577
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 05.07.2017
[i]Липень солодкий як мармелад,
Ягоди жменькою просяться в ротик,
І променистий сонячний град
Мрію комусь перевірить на дотик...
Тепло ходити по небі пішком,
Чи заховатися в хмарці на хвилю.
Котиться літа калейдоскоп
Проти стрілок годинника штилю.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740238
дата надходження 02.07.2017
дата закладки 05.07.2017
(Восточная баллада)
Девушке в платье цвета коралла
В чаше морской, что под ветром валы поднимала,
Солнце однажды увидело ветви коралла.
Яркий луч солнца воскликнул: «сокровище моря!
Цвет твой прекрасней зари самой нежной и алой!»
Ты не сестра ль мне, рождённая солнцем когда-то,
Ты не невеста ль, что в море меня ожидала?»
Я обниму тебя! чтоб наш огонь вспыхнул вместе!
Чтоб моя нежность твою красоту согревала!»
Но торопливо надвинулись волны морские,
Прежде чем слово луча на кораллы упало.
Мрачно волна бурлит: «Многого хочешь, сын солнца,
Разве возможно, чтоб я мой коралл потеряла.
Свет твой ему передам, только не луч весь а блик,
Этим доволен ты будь, это ведь тоже немало».
Луч не согласен, и жжёт и бросается в волны,
Хочет касаться он сам губ несравненных коралла.
Стихотворение написано в популярной в классической поэзии Востока форме Газели
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740559
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 05.07.2017
Ці думки, мов якісь токсини,
Це – нестерпні якісь сполуки,
Не запрошені на гостини,
А як просяться на поруки.
По усіх закапелках вмощені,
Навіть в зморшках – на переніссі,
Ненависні й давно вже прощені,
Які – в крапці, які – в дефісі.
Як запустиш – вже марять вічністю,
А тоді – вже позбутись й годі,
Так хизуються історичністю,
Ще й керують в моїй господі.
Мені б лиш, ненадовго в гості,
Як буває лиха сусідка,
Перемиє кістки зі злості
Й піде далі собі за свідка.
А ось віршам – завжди : будь ласка!
Уночі як розбудять – нехай!
Така мила здається пастка –
Мій Едем, поетичний рай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740562
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 04.07.2017
[i]Любов є великою прикрасою людського життя. Вона облагороджує людей і є, або, принаймні, повинна бути моральною основою шлюбу. На жаль, це світле почуття нерідко затьмарюється проявом недовіри до улюбленого - ревнощами.
Кажуть, що немає нічого образливішого в любові, ніж безпричинні ревнощі.
Не випадково Вольтер зауважив, що "бурхливі ревнощі роблять більше злочинів, ніж користь і честолюбство "Чудовисько із зеленими очима, глумиться над своєю здобиччю" - так охарактеризував ревнощі Вільям Шекспір. Аналогічних поглядів на ревнощі дотримувався і Д. Бруно, який вважав, що "ревнощі іноді є не тільки руйнуванням люблячого, але часто вбивають саму любов"[/i] ...
http://kayiles.ru/page/revnoshhi-i-yiyi-mozhlivi-prichini-osoblivosti-projavi-reakcij-revnoshhiv-vidi-revnoshhiv-jak-dopomogti-revnivcevi
[youtube]https://youtu.be/NR-mM28JqXw[/youtube]
Не плач, бо сьози не справдешні,
Фальшиву тугу ллєш в свої вірші.
Не повернусь вже я і ми - колишні.
Наш світ для двох іще тоді замшів.*
Не голоси у ніч. Не клич в облуду.
Намарно про любов не говори.
Я вже не вірю і твоя не буду.
Боліло серце...
Що ти натворив?
Ти звинуватив милу в перелюбі.
На посміх світу виставив мене!
Довір'я мало б бути - ми у шлюбі.
Зганьбив мене!
...Образа не мине?
Ні, не минула. Болем відгукнулась.
Затерпло серце. Схлипнула любов.
За хмари сонце долі закотилось.
Шукай тепер чергову жертву знов.
[/b][/i]
* Замшіти - покритися мохом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740252
дата надходження 02.07.2017
дата закладки 03.07.2017
Краю мій чудовий
Сонця ясен цвіт
Перевеслом поля
Завяжу весь світ
Заплету косою
Я твою красу
Й тихою ходою
До тебе піду
Приспів:
Тут я народився
Тут я і живу
Ранками стрічаю
Сонце і росу
Тут моє коріння
Тут моя сімя
Студениця рідна
Чарівна моя!
Припаду устами
Твого джерела
Дзвонять в селі храми
Богом ти дана
Тут усе чарує
Близьке таке все
Твої бистрі води
Річка вдаль несе!
Приспів
Буду я вертатись
У дитинства світ
Село моє рідне
Долі оберіг
Краю мій чудовий
Рідна сторона
Студениця мила
Чарівна моя!
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740226
дата надходження 02.07.2017
дата закладки 03.07.2017
Наглотались губы поцелуев.
Даже страсть насытилась пока.
Только отпустить никак не может
Плеч твоих теперь моя рука.
И пускай пока утихли ласки,
Ты вот-вот себя укроешь сном.
Нежность у меня не засыпает,
вот она, в касании моем.
И без звука, без единой ноты,
В тишине полночной темноты,
Все, что есть во мне теперь живого
Говорит, как мне нужна вся ты.
Говорят и руки, вот обьятъя
До сих пор никак не разомкну.
Взгляд, который в темно-синем мраке,
Все ж твою находит белизну.
Вряд ли ты сама и понимаешь,
Как люблю тебя я, что уж там.
Нас покоем тихим укрывают
Нежность с доброй дрёмой пополам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642196
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 03.07.2017
О, женщины, я вас боготворю,
Всё, чем живу я, всем обязан вам,
И, всё же, без обиды говорю:
Не верь губам, не верь словам, не верь слезам...
Не верь в земное это божество,
Сплошной обман, как в сказке про Сюзам,
То панихида, то не торжество...
Не верь губам, не верь словам, не верь слезам.
Мужчины - падкие, сдаются сразу в плен
На ваш пьянящий обольстительный бальзам,
Потом разбитые и в грязи до колен...
Не верь губам, не верь словам, не верь слезам.
И кто сказал, что вы есть слабый пол?
Вы всемогущи, мир подвластен вам,
Я больше потерял в вас, чем нашёл...
Не верь губам, не верь словам, не верь слезам.
Обман я понимаю ваших глаз,
Хотя пьянею, прикасаясь к волосам,
Потом же повторяю в сотый раз:
Не верь губам, не верь словам, не верь слезам.
Всему виною, видно, Райский сад,
Творец влюблённый был, наверно, сам,
Ведь я - безумец, я обману рад...
Не верь губам, не верь словам, не верь слезам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740149
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 03.07.2017
Ты мне не снись красивая такая,
А то ведь не проснусь когда-нибудь,
Сегогдня ласково подушку обнимая,
Шепчу тебе: забудь меня, забудь.
Забудь меня, когда раскаты грома
Грохочут в этом сказочном маю,
Забудь мою, мою тропинку к дому,
Где я тебя так трепетно люблю.
Безумец май - и яблони в цвету,
Безумец май - а с ним безумец я,
Ведь я люблю, люблю совсем не ту,
Которая чужая, не моя.
Ты не моя - и всё ровно я рад
За мои горькие душевные мученья,
Безсовестный раздел весенний сад
До наготы ночного сновиденья.
Ты мне не снись красивая такая,
А то ведь не проснусь когда-нибудь,
Сегодня ласково подушку обнимая,
Шепчу тебе: забудь меня, забудь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740151
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 03.07.2017
Вона в нас єдина-
Другоі не має,-
Одна Батьківщина,
Нас любить й чекає.
***
Любіть Украіну!
Любіть кожну мить,
Гірську полонину,
І неба блакить.
***
Любіть іі дійсно,
Щоб там не було
Любіть кожне місто,
І кожне село
***
І гори далекі,
Й безкрайні степи,
Й гніздечко лелеки,
Й троянди шипи.
***
І трас кілометри,
І барви суцвіть,
Брати моі й сестри, -
Благаю любіть!
***
Любіть іі зранку,
І в вечір і в день,
Любіть вишиванку,
І наших пісень
***
Цвітіння калини,
Води джерело,
І шлях до хатини,
Й батьківське тепло
***
Любіть Украіну!
Я знов повторяю
Одну в нас - єдину,
Любіть я благаю!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738374
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 02.07.2017
Заглушу обиды,
Охмелю печали:
Потускнеют виды,
Приумолкнут дали.
Не зовёт, как прежде,
Одинокий голос,
Не взрастёт в надежде –
Пустоцветный колос.
Так, ведь, нужно Богу –
Претерпеть участьем,
Каждому немного –
Искупаться в счастье;
Мне судьба дарила
Наслаждаться пеньем,
Как любовь молилась
В рождестве весеннем.
И казалось счастье –
Вот оно: берите!
Обречёшь проклятье
В окружённом свете!
Да винить, то нечем,
Кто, кого посмеет?
Время – доктор… лечит!
Мук душевных…веер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740052
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 01.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2017
Щось сумно... Щось сумно, кохана...
Кохана... Якої нема.
Бинтуй-но запалену рану
Новий еротичний роман,
В якому коханню на зміну
Новим подарунком Небес
Зцілю я свій сум неодмінно!..
В якому не буде тебе...
Там стомлені будуть світанки
На зміну ночам вогняним,
І рана в малесеньку ранку
Затягнеться... Разом із ним
Я спробую час швидкоплинний
У келих вина перелить...
Та рана... І присмак полину...
Як пам"ять про тебе гірчить!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117070100849
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740045
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 01.07.2017
Загадай мне любое желанье,
Только так, чтоб уверен был я,
Что, пройдя через все испытанья,
Обязательно будешь моя.
Ты не скажешь такого, я знаю,
Твоя жизнь в твёрдом русле течёт,
Ну а всё же, давай поиграем,
Знает кто, может, счастье нас ждёт.
Я за призрачным счастьем заеду,
Увезу тебя в синюю даль,
Это будет в четверг или в среду,
А потлм снова грусть и печаль.
Я тебя божеством называю,
По ночам я, страдая, не сплю,
За тобою не просто скучаю -
Я тебя больше жизни люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739893
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 30.06.2017
Колдую над тобою я, колдую,
Тебя рифмую я из сотен слов,
И в муках я тебя опять рисую
В альбоме ненаписанных стихов.
Я каждый штрих любовно вывожу
Все твои прелести до тонкости рисую,
Рисунком, может быть, заворожу
Тебя, вдруг недоступную такую.
Ведь рисовал когда-то Рафаель
Свою, ему любимую Мадонну,
И я в стихах преследую ту цель -
Тебя рисую, будто бы икону.
Рисую и молюсь вкоторый раз
За то, что ты была и, может, будешь,
Нет силы убежать от твоих глаз,
Нет силы думать, что меня забудешь.
Колдую над тобою я, колдую,
Тебя рифмую я из сотен слов,
И в муках я тебя опять рисую
В альбоме ненаписанных стихов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739891
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 30.06.2017
Життя, як світло. Вдень воно яскраве
Вночі ледь видно чи воно ще є.
Місцями воно дивне та цікаве.
А іноді ледь дихати дає.
Буває так журба накриє душу,
Що безперервно хочеться стогнать
Весь час нагадуєш собі: Я жити мушу,
І своє щастя маю наздогнать.
Воно було і значить має бути
Бо не зника безслідно нічого.
Лишилося лише його здобути.
І я блукаю в пошуках його.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738036
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 29.06.2017
Ти прийдеш до мене, як сад зацвіте,
Я вірю: не згасло кохання!
Бо в серці моїм те безмежно-святе,
Тривожне і вірне чекання.
Ти прийдеш... І знову ми підем туди,
Де вперше любов заіскрилась,
Де юності нашої чисті сліди
Навіки в серцях залишились.
Туди, де в весняному сумі ночей
Прокинеться тихе світання,
І знову у полум'ї синіх очей
Засвітиться ніжне кохання.
1968
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739560
дата надходження 27.06.2017
дата закладки 28.06.2017
[color="#297832"][i][b]Під бліндажем цвіте ромашка
І поки тиша навіть пташка,
Щось у зеленці цвірінчить,
У небі сонячна блакить
І зрідка продзижчить комашка.
Вгорі гойдаються хмаринки,
Немов загублені пір’їнки,
Якоюсь птахою зі снів,
Без них би небокрай збіднів,
Вони небес пухкі родзинки.
Чи ворожити на маруні*,
Чи бути відданім фортуні?
Але ж ромашка тут одна…
В думках лишень вагань стіна,
Вагання – підсумків відлуння.
На що мені поворожити,
Чи згину я, чи буду жити?
Та невблаганна вічна смерть,
Життя – це миті коловерть,
Я мить одна на цій стежині.
Усі вагання я відкину,
Поворожу на Україну,
Аби здолати ворогів,
Віддати владі всі борги,
В пекучу скинувши долину.
Аби не вмерла Україна,
То честь піти за часу плином
І щоб жили всі без страх́у,
Забувши цю війну лиху
І відбулись на краще зміни.
І зацвіла рідненька неня,
В людей не пусто у кишенях,
Не лізли кляті москалі,
Не буть ніколи в кабалі
У різних вилупків з рошена.[/b][/i][/color]
* Ромашка (рум’янок, рум’янець, романок, маруна, невістульки)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739349
дата надходження 25.06.2017
дата закладки 26.06.2017
Життя минає. Ледве тлію.
Уже складаю заповіт.
Тут не здійснилась жодна мрія.
Та є у мене ще надія
На світлий потойбічний світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738975
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 25.06.2017
Ви мову бережіть свою, поети,
Нехай із серця ллється, як вогонь,
Вона цінніша жовтої монети,
Сосюра передав її з долонь.
Цей скарб несіть до смерті войовничо,
Як сам Тарас до Раю з нею йшов,
У ній є щось велике, таємниче,
Те, що усе життя вивчав Зеров.
І, як Франко, борітесь ви за неї,
Збагачуйте віршами кожен день,
Не поховайте ви свої ідеї,
А ніжно пригорніте до грудей.
І нашу мову завжди пам'ятайте,
Слова, що Леся нам заповіла,
Її, немов троянду, підливайте,
Щоби яскравим цвітом зацвіла.
© Володимир Верста
Дата написання: 15.06.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737935
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 24.06.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9ZwjIpgVlJs[/youtube]
Знову в золоті ліс, знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз, обсипається лист
І спливає по течії тихо.
Скільки всього було і води протекло -
Не змели тебе хани могучі.
Ти стоїш, Новоград, як століття назад,
Свої башти здіймаєш на кручі.
Ти в собі бережеш пам'ять древніх пожеж,
Відбиваєш їх зорями в плесі.
Ти мій дім, Новоград, ти Полісся фасад
І колиска маленької Лесі.
Тебе ніжать вітри, прикрашають бори
І поля обіймають хлібами.
Від північних рівнин в небі тягнеться клин,
Над твоїми летить куполами.
Все в тобі, Новоград, від початку і в ряд:
Перші кроки і юність, і зрілість.
Ти - кохання і біль, ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились.
Не сумуй, Новоград, оглянімось назад -
На роки що для нас пролетіли.
Тільки бачиться з круч під фортецею Случ
Від прожитого вже посивілий.
А в осінній порі пестить липи старі,
Забавляється вітер над містом.
І на лапи ялин, біля самих вітрин,
Жовте листя лягає намистом.
******
[b]ЗВЯГЕЛЬ[/b]
(Зміни в тексті через перейменування міста)
Знову в золоті ліс, знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз, обсипається лист
І спливає по течії тихо.
Скільки всього було і води протекло,
Не змели тебе хани могучі.
Ти мій Звягель стоїш, гордо тягнеш увись
Свої мури з гранітної кручі.
Древні контури веж, як на фоні пожеж,
На зорі відбиваються в плесі.
Пахне хлібом п'янким і Вітчизною дим
На казковому березі Лесі.
Тут хмаринки в обід, а вночі оксамит
Покривають квартали на схилі.
Ріже промінь пітьму і горять у йому
Діамантами крапельки білі.
Ти, мій Звягель, за нас бив у дзвони не раз,
Потім знову світився вогнями.
Йде весільний кортеж - і святкуючи теж,
Ти мовчазно блистиш куполами.
У бокали напій, рідний Звягеле мій,
Наливай до країв що судилось;
Ти - кохання і біль, ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились.
А в осінній порі, пестить липи старі,
Забавляється вітер над містом.
І на лапи ялин, біля самих вітрин
Жовте листя лягає намистом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739090
дата надходження 24.06.2017
дата закладки 24.06.2017
Тебе віками розтинали,
Кому не лінь і хто хотів…
Мов ту повію: відгуляли…
Рожала ти від них - рабів.
Вночі тягали по палацам,
Чи то: Король, Султан чи Цар,
І кожний, щось собі побачив
В твоїй красі – вродливий дар.
Одних лиш зрадників кормила,
Що продавали твою плоть.
В тобі тремтить незламна сила:
Всіх побороть! Всіх побороть!
Мов, той сліпець, дорогу биту,
В торбині горя нас несеш…
Синів розкидала по світу:
Вже не збереш! Вже не збереш!
Цвіте нудьга в твоїх просторах!
По селах, розкидала жах…
Брати пригнічені, в роздорах,
Чекають: неминучий крах.
Та віра є в твоїм народі,
Завжди, Господь Благословляв!
Спасіння: в Волі і в Свободі!
Кобзар нащадкам сповіщав.
Немов росток,що рветься в гору –
Твоя нестримана душа:
Розквітла знов, в весняну пору,
Без підживи і без гроша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738576
дата надходження 20.06.2017
дата закладки 20.06.2017
Раки вперті і складні,
Часто в діях дивні.
Та є риса...чарівні,
Й просто позитивні.
Цінять владу і комфорт,
Люблять розкіш, гроші.
Не найзгірше із чеснот,
І з лиця ж хороші.
Люди творчі...інтелект,
Для сімї лампада.
Коли ж гнів, то вогнемат,
Веселка строката.
Ну не тверді, як алмаз,
Частота... трембіти.
Все в почині водночас,
Бо є неофіти.
Ще... романтики від мрій,
В морі капітани.
Хитрі, мудрі, наче змій,
Вартують пошани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738349
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 20.06.2017
Спить сон- трава в лісах і жито коситься
У коловерті незворотності подій,
І відійшла весна у смуток осені,
Мов лист жовтіючий, що сплинув по воді.
Вже небеса здіймаються загравами,
Немов багаття з тогорічної трави...
Та у коханні розставання правило
Не є прокляттям. Як надходить час- пливи
У ті краї, де дихається, мріється,
Де ти повернеш все, що спалене дотла,
Де душі втаємничено зустрінуться,
Якою б довгою розлука не була,
Де від Перуна блискавиці вогнищем
Ти запалаєш знову, наче сухостій...
Все буде добре. Біль від втрати пройде ще.
От тільки спомини- пустіть мене!.. Пустіть!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117061801038
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738308
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 18.06.2017
Острый серп новолуния
Через сердце прошёл,
Боже, шаг до безумия,
Точно шаг до безумия,
А я в этом безумии
Своё счастье нашёл.
Твоё имя, как идола,
Вывожу на снегу,
Боже, я тебя выдумал,
Я ведь сам тебя выдумал,
Если ж я тебя выдумал,
То забыть не смогу.
И, тобой очарованный,
Весь в твоём я плену,
Боже, я околдованный,
Весь тобой околдованный,
Страх, как я окалдованный -
В твоём взгляде тону.
Загадаю желание,
В нём о счастье молю,
Боже, я без сознания,
Без тебя без сознания,
И с тобой без сознания -
Так тебя я люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738237
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 18.06.2017
Черно-белое всё, не цветное,
Лучше б я тебя больше не знал,
Во мне что-то творится такое,
Будто я сам себя обокрал.
Всё пропало - мечты и надежды,
Жизнь пустая, как мыльный пузырь,
Совсем голый стою без одежды
На пороге в мужской монастырь.
Это чувство во мне не проходит,
Ощущаю его всё сильней,
Не хочу, но с ума меня сводит
Память светлых мгновений и дней.
Но пройдёт, всё уходит навеки
В непостижную разуму даль,
Я живу, хоть закрытые веки,
И безумная боль и печаль.
Чёрно-белое всё, не цветное,
Лучше б я тебя больше не знал,
Во мне что-то творится такое,
Будто я сам себя обокрал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738241
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 18.06.2017
Замовте слово за поетика,
Не пожалійте добрих слів,
Не поспішайте ставить хрестика,
Якщо він в чомусь не дозрів.
Бувало й вам колись авансом
Давали плату за труди,
Не убивайте своїм прайсом,
Нехай ростуть його сади!
Нехай квітує диво-квітка,
Цілющих слів дощі ідуть,
Щоб він не був, мов та сирітка –
Його поетом ще назвуть.
Його ім’ям назвуть ще зірку,
Ви дайте шанс один лишень
І не чіпляйте свою бірку
За світлу щирість одкровень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738212
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 17.06.2017
Один лиш раз попрошу тихо долю,
Я ніжним голосом на вухо прошепчу,
Хоч час від часу дай коханню волю,
Мені здається, вічність вже мовчу.
І я готова вічність ще мовчати,
У серці, в глибині, тримать любов,
Мільйон разів із нова починати,
Чекати, жити і кохати знов.
Уже давно так не любила будні
І не раділа синім небесам,
Нехай місця навколо дуже людні,
Але чомусь у натовпі ти сам.
Мені здається, я кохання не достойна,
Й тобі, напевно, буде що сказати,
Але так довго я мовчала до сьогодні,
Ще вічність залишилось помовчати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738023
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 17.06.2017
Уверена в том, что не всё в этом мире проходит.
Уверена в том, что не всё отпускает душа.
Моя ностальгия - любимый единственный город,
В объятья которого сердцем мечтаю сбежать.
В невинную юность рассветов и зрелость закатов.
В плаксивость дождей, даже в строгость суровой зимы.
Нельзя не любить это всё, с чем сроднилась когда-то.
Дороги от дома - зигзагом, а к дому - прямы.
Эх, время, безумное времечко, что ж так летишь ты?
Так коротко счастье - во снах там бывать!... Наяву
Хочу наслаждаться дождём, поливающим крыши.
В чужой стороне я мечтами об этом живу.
Так хочется мне погулять по вечерним аллеям
И видеть, как дышат озоном на клумбах цветы.
Ну что ещё может быть сердцу на свете милее
Такой вдохновенной и близкой душе красоты?..
Такая любовь не уходит. Она бесконечна!..
Любовь к тем местам, о которых так плачет душа.
Моя ностальгия и в этот заплаканный вечер
Меня возвращает туда, от чего не сбежать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737984
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 17.06.2017
Не сплю неначе, я в дозорі,
Дістала темная крилом.
Себе відчув мов у Соборі,
Відкрився пам’яті геном.
І я спинився між світами,
Збудилась пам'ять… у крові.
Хрести стоять поздовж рядами,
Козацька варта.., як живі.
Занила в грудях давня рана,
Проснули пам'ять у мені.
Побиті долею і в шрамах,
Суворі брили камяні.
То роки сплять покриті пилом,
Полином світяться зірки.
Чужинським зранені копитом,
Чекають в цвинтарях віки.
Вставай.
Пора на супостата.
Дістали вихрести Орди.
Буди товариша і брата,
Русь – Оріяну возроди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738089
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 17.06.2017
[color="#669e4d"][i][b]І знов мене дивує тепле літо,
Пташки на вітах, сонечко в саду
І клумба, що привів я до ладу,
І соловей, що заспівав сюїту.
Дивує різнобарв’я стильних маків,
Черешня, мов замріяне дівча,
Сусідська ще зелена алича,
Метеликів розгублені атаки.
І вечір тихий свіжістю дивує,
Та матіоли запахи п’янкі
І тіні полохливі, боязкі.
Зірок яскравість вдалині чарує.
Дивує все, пов’язане із літом
Що повзає, літає, шелестить…
І тільки мрію: зупинися, мить,
Щоб цілий рік буяли зелень й квіти.
[/b][/i][/color]
16.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738030
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 17.06.2017
А в саду моём цветут пионы,
Красные красивые цветы
Письма тебе шлют без почтальёна,
Может, им обрадуешся ты.
Космос будоражат весь влюблённый,
Удивляя внеземной весь люд,
Ах пионы, милые пионы,
Ведь незря в саду моём цветут.
Я ж, как марсианин тот зелёный,
Звёздочку хочу тебе достать...
Хочешь, расцвету тебе пионом?
Хотя время, видно, оцветать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738100
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 17.06.2017
Прислухайся. Чуєш, як пада задумливо сніг,
Земля загортається в білу замислену тишу?..
Я жити без тебе спокійно б, напевно, не зміг.
Ти чуєш, крізь сніг звіддаля: «Я тебе не залишу!»?
Ти чуєш, як вітер натужно гуде у дротах
І грається хмарами в мареві сірого неба?..
Душа крізь хурделицю, як замерзаючий птах,
І чується в помахах крил: «Я до тебе, до тебе»...
Навколо лютує холодна і сніжна зима,
У вітрі і снігові губляться стишені звуки...
Та ближче за нас, все ж, на світі напевно, нема...
Тримай мене міцно, тримаймося міцно за руки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709870
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 16.06.2017
Я залишаюся собою,
Най дощ осінній рясно ллє,
Я десь між світлом і пітьмою,
Такий, як є, такий, як є...
Я залишаюся собою,
Ти чуєш це, ти бачиш це,
Я прагну жити лиш тобою,
Чому ж ховаю знов лице?
Я залишаюся собою,
В запасі тисяча ідей,
Та день кінчається журбою
Хоча все добре, все окей.
Я залишаюся собою
Однак є риси, що бентежать,
Моя душа б'є кропивою,
Така самотня й незалежна.
Я залишаюся собою,
Шукаю свій єдиний шлях
Лиш не змирюся я з війною,
Вона приносить людям страх.
Я залишаюся собою,
Себе змінить дедалі важче,
На жаль, ніхто не йде за мною
Хоча можливо це на краще.
Я залишаюся собою,
А злива в серці ллє та ллє,
Я десь між світлом і пітьмою,
Такий, як є, такий, як є...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661473
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 16.06.2017
Прощай, любимая, прощай!
Не будет нашей встречи…
Закончим, не построив рай –
Любви потушим свечи.
Пусть лучше стихнет боль в груди,
Чем мучить сердце раной…
Блестело счастье впереди
Обрывисто и рвано.
Уж слишком поздно встретились
Горящих глаз сияния,
Не проросли и не сбылись
Душевные желания.
Зачем, так мучиться вдали –
Топить слезами очи
И, чтобы руки не смогли
Тебя обнять за плечи.
Прощай, любимая, прощай!
Цвети чудесной Розой.
В тебе течет любимый май,
Во мне – ноябрь, промозглый.
* * *
Прощай! Не плачь, красавица!
Печалью душу не согреть,
С весною всё изменится
И глазки вновь будут гореть.
Забудь того, кто сердцем жил,
Кто смиренно вдохновлялся,
Кто твореньям восторгался
И,кто любя - боготворил!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736489
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 16.06.2017
В моей любви мечтания и планы,
В которых ты - куда не посмотри.
Ах, эти планы - белые туманы!
И снова дождь, и в лужах пузыри.
В мутной воде цветочками сирени
Отметил кто-то наш цветущий май,
А по округе ходят, бродят тени,
Души моей касаясь невзначай.
И обнимают душу те туманы,
Дрожат в руках промокшие цветы,
Мечты-мечты - душевные обманы,
Как и сирень, цветущая, как ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737843
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 15.06.2017
[i]За мотивами І. Губермана[/i]
Ми варимся у дивному компоті,
де брешуть всі, аж котиться сльоза,
де кожен з нас завжди окремо - проти,
а всі разОм — завжди рішуче за.
[i]Оригінал[/i]
Мы варимся в странном компоте,
где лгут за глаза и в глаза,
где каждый в отдельности - против,
а вместе - решительно за.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737027
дата надходження 08.06.2017
дата закладки 14.06.2017
[color="#8f6767"][i][b]Упрячет все туман белесый,
Заблудит чувства и мечты,
В траве разросшейся цветы,
Скрывая призрачной завесой…
Лихое время мчит аллюром
И бег его неудержим,
Порою им не дорожим,
Предпочитая авантюры…
Воспоминания тускнеют,
Их забросало пылью лет,
Не открывая нам секрет:
Что сотворить судьба сумеет…
Упрячет все в прошедшем где-то,
Под пеленой прожитых дней,
Где ветер жизни все быстрей
Меняет ночи и рассветы…
Сквозь мрак и пропасть летаргии
В потусторонний дикий мир,
В далекий голубой эфир
Уйдет и мысль, и ностальгия…
Что с нами будет? Неизвестно…
И лишь догадки налицо:
Сомкнется времени кольцо
- Найдет душа во мраке место…[/b][/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737777
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 14.06.2017
Вот и кончился май на душе листопадом,
Хоть и песни поют по утрам соловьи,
Ничего мне уже в этой жизни не надо,
Потонули в тумане желанья мои.
Даже светлые дни мне уже не помогут,
Даже солнечный луч, - и ему я не рад,
Ничего не возьму я с собою в дорогу,
Чтобы память потом не позвала назад.
Я уйду в никуда, как уходят рассветы,
Не прощаясь ни с кем, никого не кляня, не браня,
Словно розовый май, что сливается с летом,
Я сольюсь с тишиной, как и небыло в жизни меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737672
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 14.06.2017
Знайти собі місце,
допоки рида скрипаль,
Допоки торкаюсь, вливаюсь
у музику ночі.
Хай мовчки, та все ж –
як співзвучно щемить печаль…
О що серцю відстань?
Стеліться шляхи пророчі.
І хто я така
в цей ожиново-смутний час?
Розкреслюю тишу
на грані ридань і зойку.
О грай же до ранку,
щоб вогник в очах не згас.
Болить… розчиняюсь...
І схлипує ангел збоку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737527
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 14.06.2017
Пливли духм'яні запахи в довкілля,
Стежина бігла навстріч із села.
Несла в яри весняне божевілля,
Бірючина на схилі розцвіла.
З гнізда лунали клекоти лелечі,
Зелений гай у квітті потопав.
Пташиний спів хапав мене за плечі,
Юначий спогад душу лоскотав.
З-за гаю хата рідна виглядала,
Старезний в'яз зустрів за ворітьми.
Весна цідила спогади з бокала,
Я трунок пив... душею і грудьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737503
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 12.06.2017
І на сонці є плями, авжеж,
Землі завдає шкоди злива.
Вир кохання в душі, що без меж,
Він стрімкий, вона ж бо вразлива.
Вир накриє все тіло теплом
Ніжність в серці заб’ється ключем.
То роздмухає гнів і чолом
Змійка сліз пробіжиться тихцем.
А, як вляжеться пристрасті рій,
Й гостре жало сховає оса,
Пригорнись до любові із мрій,
То є вічність, духовна краса.
11.06.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737256
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 12.06.2017
Мереживо
Мереживо моїх бажань
В стрункім сонеті сяє ясно,
І ряст бентежних сподівань
Лягає в строфи буйно й рясно…
Моє мереживо душі
Палає радістю живою…
Дарую вам свої вірші
Із мелодійною канвою.
Мереживо моїх думок –
Поезії свята й велична сила!
До душ, сердець – нелегкий крок…
Спасибі, Музо, що даруєш крила!
26. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737273
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 12.06.2017
[color="#48788a"][i][b]Ты прячешься в забытых старых сказках,
В пейзажах и в природе средь лесов,
В картинах на стене и в ярких красках,
За дверью, что закрыта на засов…
Ты прячешься за мимолетным взглядом,
Ты – главная из множества причин.
Ты в миражах, ты далеко, ты рядом.
И в каждой из несущихся машин…
Ты прячешься в тоске моих сомнений,
В тепле и ласке солнечных лучей.
Во всех порывах нежных размышлений
Бессонных, долго длящихся ночей…[/b][/i][/color]
[b]Стихи из прошлого[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737156
дата надходження 09.06.2017
дата закладки 11.06.2017
Вам бачаться не парки і алеї,
Не гілочки березові з вікна -
Зустріла вас окопною землею,
Смертельними обіймами війна.
Тут сніг брудний на сонці не біліє
І порохом пропахнуті вітри,
Підступність братовбивчої Росії
Своєї тут діждалася пори.
Тут зовсім не рахуються навпроти,
На тім краю залишені в полях,
Згрубілі від кривавої роботи,
Ви вершите історію в боях.
Хай хижий птах кружляти не посміє,
Фатальна не діждеться вас пора.
Тримайтесь, ви - могильники Росії,
За вами матері і дітвора.
Захищені лиш бруствером окопів,
Між двох цивілізацій, на межі,
Ви стоїте на захисті Європи,
На крайньому зі сходу рубежі.
Збавляє хід, буксує перед вами
Імперія скрипучим колесом.
Ви ступите на труп її ногами
І тост іще піднімете разом.
Розгонить вітер західний, розвіє
Смердючий дим "російської весни".
На дику, обескровлену Росію
Погонить буря полум'я війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737240
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 11.06.2017
Люблю тебя, хоть ты меня не любишь,
Люблю и быть взаимной не молю,
Люблю, хоть знаю: ты меня забудешь,
Я всё равно - одну тебя люблю.
Люблю за всё, что скрыто под прикиды,
И, что открыто радует мой взгляд,
Люблю за огорченья и обиды,
В которых видно я лишь виноват.
В тебе люблю я всё,без исключенья,
Хоть сердце ноет от душевных ран,
Но нету в этом даже сожаленья -
Люблю тебя за твой святой обман.
И, если даже ты меня забудешь,
Я сам себя печалью исцелю,
Мне больно от того, что ты не любишь,
Ещё больней - ведь я тебя люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737196
дата надходження 09.06.2017
дата закладки 11.06.2017
Не земна і не небесна,
Просто - суміш двох планет,
Хтось не вірить в – дуже чесна,
А у неї є секрет.
Чуже горе - не втішає,
Заздрість - геть на сотні миль,
Не кучкується у зграї,
Хоч в душі не завжди штиль.
Апетити в неї - в міру,
Через це фігура - супер,
Не бере чужого сиру,
Їй за "Лексус" зійде скутер.
В чужу хату зі статутом
Своїм лізти і не мріє,
Не хизується, як круто
І від злості не сивіє.
Не вживає і не палить,
Не краде чужу любов
І не судить й не лукавить,
Не ламає зайвих дров.
Не злословить, як буває,
Краще сяде й помовчить,
Щось від неба справді має,
На Землі нелегко жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737170
дата надходження 09.06.2017
дата закладки 11.06.2017
[color="#734747"][i][b]Любить не устану ни в жизни, ни в смерти,
Любовь в моем сердце как будто в конверте,
Но тело не вечное – сердце устанет
И я перед вечности ликом предстану…
В пропащих мирах, заблудившись навеки,
Где нет ни щелей, ни малейшей прорехи,
Где духи одни в бестелесных обличьях,
Они одинокие, до неприличья…
Останусь в глубинах глухих подсознанья,
И буду смотреть за тобою в изгнанье,
И силой любви от несчастий капканов,
Лечить стану душу и сердце, и раны…
В тиши неземной, где иные законы,
Для зла и болезней поставлю кордоны,
Но ты не почувствуешь плотной опеки
И будешь земной наслаждаться утехой…
И днем не оставлю тебя на мгновенье
– Везде за тобой стану следовать тенью…
Напрасно все думают, что, умирая,
О чувствах своих навсегда забываем…[/b]
[/i][/color]
Стихи из прошлого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737018
дата надходження 08.06.2017
дата закладки 08.06.2017
[color="#177ca1"][i][b]Как жаль того, что не сбылось.
Того, что не приснилось даже
И лишь фантазия на страже,
Стихи и грезы, но не злость.
Как жаль, что не един наш путь,
Не прикоснуться нам друг к другу,
Судьба не сделает услугу,
Не разобьет сомнений суть.
Как жаль, не предстоит узнать
Мне нежный взгляд, тепло дыханья.
Года меж нами – расстоянье,
С которым трудно совладать.
Как жаль не слышать теплых слов,
Твои не ощущать объятья.
Мечта становится проклятьем,
Застывших на сердце оков.
Как жаль, что счастье не для нас…
Из букв безумное мечтанье,
Соткет ночное наказанье
– Букет из рифм и нежных фраз.
[/b][/i][/color]
Стихи из прошлого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736871
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 07.06.2017
[b][i][color="#300a82"]А можна - я поплачу на плечі,
Душі твоєї мовчки доторкнуся?...
Від всіх жалів загубимо ключі
Ніколи смуток щоб не повернувся.
А можна - від думок сумних моїх
(в душі ще повно ніжності і віри),
В обіймах заховаюся твоїх? -
Завжди для мене бажаних і щирих.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736835
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 07.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.06.2017
Дала життя і відпустила
Стихія ваша – не Земля.
У слові – воля, в слові – сила,
У кожнім слові вільна я.
"Я" - не зозуля, що з оселі
Дітей по світу розкида,
"Я" – дух свободи в віршах, з скелі
Жива для зцілення вода.
Палким вогнем, потоком чистим
Ніхто не в силах керувать.
Прозрінням душ, безсмертям істин
Прорве обмежень сірих гать.
Крилатим воля – ключ до сили,
Душі – політ, натхненню – вись.
Добро, що з словом відпустили,
До Вас повернеться колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736731
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 07.06.2017
Откроет ночь нам окна и мечты,
Впуская страсть в распахнутые ставни.
И вознесет над миром суеты
Желанный миг обласкано-недавний.
И зов сердец, приемлемый душой,
В один момент обыденность нарушит.
И, прогоняя жизненный покой
Горячий пыл до донышка иссушит.
А как понять - реальность или сон
И где граница не испитой сласти?
Но меркнет все и только сладкий стон
Уносит в мир мечты, желаний,страсти.
И первый луч с рассветом в унисон
В пришедший день тихонько постучится.
Уходит ночь, а с нею дивный сон.
Ему бы длиться... бесконечно длиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736025
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 06.06.2017
Відпусти мене в ніч, де цілуються з хмарами зорі,
Де молочний туман на світанні лягає в луги.
Нам затісно удвох у бурхливім життєвому морі,
Та і щастя ріка віддаляє від нас береги...
Відпусти... прожени!!! Всеодно вже нестерпно від болю.
Не сама ніби йду... так малюють майбутнє зірки.
Напророчили нам розіпнуту вітрилами долю.
Я в покорі прийму її вирок полинно-гіркий.
Я за обрій піду, своє серце залишу з тобою,
Бо ж без тебе мені, як колоссю в жнива без зерна.
Я напевно слабка... за любов не готова до бою...
Відпусти мене в ніч, бо для дня я занадто сумна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736312
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 06.06.2017
[color="#c28e59"][i][b]Напишите о грезах в ноч́и
И о днях, что ушли, напишите.
О любви забывать не спешите,
Той весне, где Вам пели ручьи...
Напишите о грусти густой
И о призрачном облаке счастья,
Что рассеяно ветром напастей.
К счастью путь далеко не простой…
Напишите о том, что в душ́е,
Что волнует и ранит до боли:
О стихах и пейзажном раздолье
И о рае вдвоем, в шалаше…
Напишите Вы сердцем слова,
Как надежде и вере молились,
Как с мечтою, угасшей простились
– Ведь порой и судьба не права…
Напишите, что память зовет
В миг ушедший, о нем напишите.
О любви забывать не спешите
– У нее очень долгий полет…
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736756
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 06.06.2017
Знаешь, я заметил, когда горе,
Выборочно, правда, для мужчин
Появляются, как зыбь на море,
Множество распаханных морщин.
Каждая из них не благодарность,
Не награда за прожитый день,
Это больше всё же солидарность
В жаркий день упрятанная в тень.
Женщинам, быть может, это проще,
Предпочтенье макияжу отдают,
Мужикам - хоть заховайся в рощу,
Если не запьют, то запоют.
Вот и я пою тебе стихами,
Ну александрийский соловей,
Отбиваюсь от судьбы словами,
От любви растерзанной моей.
И сегодня новая морщина
Пропахала снова мне чело,
Жил я, вроде, правильным мужчиной,
Ну а жизни, как и не было...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736629
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 06.06.2017
Хто ти для неї? – здригалися талі сніги.
Сива покута чи серцю навік обере́гом?
Сповідь майбутня, що зріє з оголених слів?
Ні! Він для крил її білих нескорене небо…
Хто ти для нього? – хвилююче з неба зірки.
Ватра у домі чи неусвідомлена зрада?
Оберти серця п’янкого чи спомин гіркий?
Ні! Вона спраглому серцю одвічна відрада…
Хто ви такі? – прихилялась до неба земля.
Спалені жертви, а чи росянисті світанки?
Зорі розсипані в віршах чи плач скрипаля?
Ні! Вони - музика, що розлилася до ранку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736626
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 06.06.2017
[color="#644aab"][i][b]На меня судьба глядит
Волком белым,
Ею выстроен гамбит,
Очень смело.
Мне об ноги трется грусть
Кошкой серой.
С нею вместе растворюсь
В капле веры.
Мрачной птицей дразнит слух
Ворон черный,
Он печали верный друг,
Непокорной.
Мне надежда давит мозг
Змеем мерзким,
Разлетелся ее лоск
На отрезки.
На одном отрезке тень
Жизни давней.
На втором грядущий день,
Битым камнем.
А на третьем, сердца вой,
Белым волком,
Над потерянной мечтой
Как иголкой.
Жизнь идет. Уйдут года,
Радость, горе…
Не найдешь потом следа,
Словно в море.
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736592
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 05.06.2017
Пам’яті Блаженнійшого
Любомира Гузара
Коли догорає світильник –
У темряву впасти – загроза,
Вже хід зупинив цей вітрильник,
Така ця зворушлива проза.
Людина - епоха у вічність,
До Бога пішла назавжди.
Ця нам не по силі трагічність,
Нам грішним залишив труди
Душі і великого розуму,
Любові нетлінного серця,
Молитви до вічного роздуму
І віру в потужному герці.
Чи знатиме світ щось подібне,
Чи небо пришле нам взамін
Людину, хоч крапельку гідну
Як цей України був Син?
Його дзвін невтомно за мир
Щоденно звучав на весь світ
Це – сонце з ім’ям Любомир,
Нетлінний його Заповіт!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736586
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 05.06.2017
Я буду рядом после смерти
Недолгих наших отношений.
В толпе безликой круговерти,
На строчках у стихотворений.
Не важно где, когда и с кем Вы,
Вы для меня лишь только мой.
Была для Вас я может темой,
А Вы романа мой герой.
Не важно в чьей библиотеке
Ночуете сегодня Вы.
Я на страницах Ваших спета.
Я на губах храню стихи.
Чтоб только Вас потом одели,
Чтоб не простыли, воротясь.
Чужих постель чтобы метели
Стихи бы не втоптали в грязь…
18.12.2015 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656281
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 05.06.2017
Ночные этюды сменяют пейзажи рассветные...
Забыв об антракте, в две смены поёт соловей,
Кукушка спешит информацию выдать секретную...
Не стоит, родная... В незнании жить веселей...
Ночной мотылёк на окошке, похоже, опомнился,
С утра обстановку домашнюю вдруг не признав...
Так сердце в груди всё не может никак успокоиться,
Клокочет внутри, хочет выпорхнуть через рукав.
Родительский дом... Как ни горько -- одно лишь название...
Остатки знакомых вещей превращаются в хлам...
И нет у меня ни малейшего даже желания
Пытаться раскладывать что-то ещё по местам.
Другие порядки, другие жильцы и понятия...
Не квохчет наседка, корову не доят в хлеву...
Непрошенный гость, очевидно, теперь в этой хате я,
В которой по промыслу Бога давно не живу.
Пустует без жизни гнездо величавого аиста,
И ласточки уж не гоняют назойливых мух...
Собака да кошка ещё хоть немного стараются
Держать прежний дух... Разве ж хватит усилий их двух?..
...Захлопнувши двери машины, включу зажигание,
Взгляну напоследок на бывший когда-то родным
Родительский дом... Посигналю ему на прощание...
Тоска без него... Но ещё тяжелее мне с ним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734737
дата надходження 23.05.2017
дата закладки 05.06.2017
Полна чудес прекрасная Земля,
Не охватить их ни умом, ни взором:
Леса, моря, широкие поля,
Озёра, степи, сказочные горы...
Кто сотворил здесь столько красоты,
Что человек приходит в умиленье?
Кто сотворил деревья и цветы?
А человек сам -- чьё это творенье?
За свет зари и за морской прибой,
За блага все -- их бесконечно много,
За небо мирное над головой --
За всё должны благодарить мы Бога.
За то, что Ты благословляешь нас,
За то, что терпишь нас всё это время,
И, что грехи прощаешь каждый раз,
Тебя мы славим, стоя на коленях...
2005 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733758
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 05.06.2017
Ковтає Сонячне Яйце кошлатий віл
На ймення Морок без повернення назовні,
І Місто світиться розсипаним на стіл
Вугіллям тліючим чавунної жаровні
З його принадою палить єретиків,
Які змінити праісторію жадали
Сумної карми транформації віків,
Що Сонце схованим у вічності тримала,
Немов заклад Богів, що грали в «кості» ним,
І під жаровнею віками гріли кості,
А понад жаром безнадії сивий дим
В безодню неба плив... А вихід ніби осьде-
Яйцем би Сонячним те викатати все,
Що на кістках століть прокляттям їли черви
Сумного Міста... Тільки з"їдене Яйце-
Вугіллям смажена для Мороку вечеря.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117060410270
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736485
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 05.06.2017
[color="#593232"][i][b]Не в тім біда, що серце крає,
Не в тім біда, що мить минає,
З душі, зірвавши пелюстки.
Вірші з них склав я, мов квітки.
Нема біди в словах та комах,
У римах краще, ніж удома…
А тільки бачу погляд твій,
Сльоза злітає віршем з вій.
Нема біди, що сон наврочив,
Що бачу в снах зелені очі,
А в тім біда, що сон мине,
Як тінь в безмежжя неземне.
Біда – роки, журба та досвід
І сни, що сняться ночі поспіль.
Рудіють мрії від іржі
– Тобі написані вірші.
Одних лиш мрій в житті замало,
Любов спізнилась так невдало,
Розбивши спокій на друзки
В ті дні, коли цвіли бузки.[/b]
[/i]
[/color]
Навіяні мотиви.
4.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736452
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 05.06.2017
Мій краю рідний, земле моя люба,
Квітуєш зеленню в пташинім співі.
Колише віття у досвітках верба,
Роса вкриває хліб на довгій ниві.
Між колючок шипшини гудуть джмелі,
Рожевий цвіт у владній волі вітру.
Джмелі ж бо, від пахощів медів хмільні,
Злітають ввись і тягнуться до світла.
Цвіркун проснувся у густій траві,
Дзвінкі розносить співу переливи.
І сонце стало над лугом на порі,
І викупало все у теплій зливі.
04.06.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736443
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 05.06.2017
Вот это втюрился, такого не бывало,
Видно то месть за все мои грехи,
Чтоб не казалось, что любил я мало
И, что не многим посвятил стихи.
Вот это втюрился, как будто конец света
Вдруг наступил пророкам вопреки,
Чтоб не казалась жизнь моя конфетой
На шоколадном берегу реки.
Вот это втюрился, забыл покой и сон,
В мои то годы, да в разгаре лета,
Сгораю, издавая тихий стон,
Чтоб ты даже не ведала об этом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736436
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 04.06.2017
Я без тебя встречаю розовый рассвет,
Неужто день грядущий, как вчера,
Будет в туманы одиночества одет,
И снова не усну я до утра.
Я слышу снова эту музыку ночей
Без трепета в душе и без восторга,
Ты понимаешь, без твоих очей
На всё смотрю, как будто бы из морга.
Вроде живой и всё же не живу,
Похожий, скажу прямо, без укора,
На скошенную свежую траву,
Которая засохнет очень скоро.
И хоть кричи потом, хоть не кричи,
А светлых красок не добавит тьма,
Вот почему не днём, а лишь в ночи,
Влюблённые лишаются ума.
Схожу с ума без рук твоих и глаз,
Вот-вот забрызжет уже розовый рассвет,
Надеюсь он не будет в этот раз
В туманы одиночества одет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736434
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 04.06.2017
Давай вернёмся в старый дом...
Давай вернёмся в старый дом!
Где мы встречали юности рассветы,
Где рощица печалит… о былом,
Я напою тебе, родной, сонеты!
Давай увидим розовые сны,
Где утро в дымке пенится желаний!
Где так близки забытые мечты…
Где шепчут губы трепетом признаний.
Давай с тобой вернёмся в старый дом,
Где всё напоминает о былом…
27. 05. 2017 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736379
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 04.06.2017
Піднявся над обрієм місяць,
Синіє уже далечінь,
В вечірньому стихлому лісі
Лягає під соснами тінь.
Густіють, повзуть таємниче
Молочні тумани з боліт,
І манить, знайти себе кличе
Ніким ще не бачений цвіт.
Ще з древності ходить Поліссям
Повір'я, легенда про те,
Як папороть в темному лісі,
Вночі, на Купала цвіте.
І хто наодинці посміє
В пітьмі залишитись нічній,
Щасливо здійснить свої мрії,
Зірвавши ту квітку мерщій.
Шукали дівчата спрадавна
Тих квітів бутон чарівний,
Та все безнадійно і марно -
Нема їх, хоч вовком завий.
Злукавили предки, можливо,
Чи плітку пустили дарма -
Не так уже нині й важливо
Чому того цвіту нема.
Нема тут помилки, насправді,
Й ніколи її не було,
Все знали по справжньому давні,
Їх мудрістю плем'я жило.
Гуляв на Івана Купала
Народ, позабувши про сон,
А молодь тихенько тікала,
Шукала щасливий бутон.
Звичайно ж, одне не посміє
Забратись у хащу дівча,
І квітку побачити мріє,
Тримаючись друга плеча.
Для того легенда й гуляє,
Як привід почати свій путь,
А квітки там зовсім немає,
Ніколи її не знайдуть.
Там в темряві бродять олені,
І місяць над лісом пливе,
А цвіт, що придумали древні
Лиш тільки в легенді живе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736391
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 04.06.2017
День народження Землі,
Літа старт, святая Трійця,
Янгол носить на крилі
Благодать по самі вінця
Всіх Божественних щедрот
І Святого Духа світло,
Найдорожчі з позолот
Розкидає знову літо.
Різнобарв’я квітів, трав,
На долівках диво-зілля,
Кличуть дзвони вранці в Храм,
Виклав червень рукоділля.
Заплітає літо коси
І промінням в’яже стрічки,
Україна миру просить
Замість пам’ятної свічки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736401
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 04.06.2017
Це прийшло мені після
проповіді священника
в батьківську суботу
Плачуть дружно свічі -
Батьківська субота,
Десь у потойбіччі
Й на Землі скорбота.
Так чекають Душі
Пам'яті хлібину,
Всі зібрались дружно
На земну гостину.
Поспішають в церкву
Діти і онуки
На поклон і жертву -
Ліки від розлуки.
Хліб святий й молитва -
Це Душі пожива,
Гірко хтось десь схлипнув,
То - Душа красива.
У куточку тихо
Сльози проливає,
Що таке за лихо?
Всі - чужі, не знає.
Спів небесний лине,
На столах - офіра,
А Душа аж гине,
Не йме собі віри.
Чом вона забута
В голоді і смутку,
В забуття узута,
Гріш - ціна здобутку?
На цім світі важко
Наробились ручки,
Билась як та пташка
Для дітей й онучки.
Як пішла на небо,
Мабуть всі забули,
А Душі потреба -
Лиш би пом'янули.
Взяли Душі в коло
Душу цю, сирітку,
Привели до столу,
Дали хліба й свитку.
Там нема забутих,
Бог всіх пам'ятає,
Душі пом'янути -
І назад до раю.
Пам'ятайте, діти,
Батьківські суботи,
Щоб й вам не сидіти
В самоті напроти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736317
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017
[color="#a34e2a"][i][b]Что говорить, о чем молчать?
За все придется отвечать,
Перед самим собой, пред Богом,
Представ пред вечности порогом:
За причиняемую боль,
За втоптанную в грязь любовь,
За ложь, что тихо убивает,
За то, что в сердце обитает.
[/b][/i][/color]
1988
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736221
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017
У тебя удивительный дар:
Один миг - и уже я счастливый,
Стоит искры твоей - и пожар
Загорается пламенным дивом.
И убить можешь ты наповал,
Этим даром владеешь ты тоже,
Яд я твой на себе испытал,
Он на мёд своим вкусом похожий.
Ну а если бы даже я знал:
Твои губы пропитаны ядом,
Я бы их всё ровно целовал,
Окажись они милые рядом.
У тебя удивительный дар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736197
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 03.06.2017
У моєї матусі в очах розцвітають волошки,
І палає у грудях негаснучий вогник життя.
Босоноге дитинство сховалось у неньчині зморшки,
Я по вишитій стежці крокую у світ майбуття.
А мені б у дитинство – на мить безтурботність вернути,
І весну зустрічати у нашім вишневім саду.
У піснях і порадах відкрию шляхи у майбутнє,
В материнській молитві у Бога покров віднайду.
Я з очей ніжно-синіх зітру їй і смуток, і втому,
Хай сміються веселкою, в погляді сонцем дзвенять.
Хай би де не була – всі стежки повертають додому,
Де батьківська любов, нескінченна свята благодать.
Міріадами зір відгукнеться матусине слово,
Воно сил додає для моїх неоперених крил,
Бо й донині звучить в серці вічна жива колискова,
Що тримає у вірі її життєдайних вітрил.
ЇЇ вірна любов усміхнеться , як сонце, весною,
Журавлем закурличе, очистить сльозою в журбі.
Рідна мамо! Люблю, обіймаю, пишаюсь тобою!
І цілую у скроні, й вклоняюсь доземно Тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733217
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 02.06.2017
В річку падали втомлено зорі.
Місяць спати за хмари пішов.
Кажани поховались в узворі,
Ранок нишком до гаю зайшов.
Слимачок прокидався звірятко,
Цвіркуни погасили свічки.
Бігли сутінки вдаль без оглядки,
Одягали ромашки хустки.
Плюскотіла в ольшинні затока,
Малювала кружки від весла.
Барабанила в вербах сорока,
Пташва пісню до гаю несла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736061
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 02.06.2017
Не минай у мені, і мене не минай,
Незабутня мелодіє сонця!
Пам`ятаю ті дні, коли щастя за край
Так натхненно і світло лилося.
Не минай! Не втікай! Сірий спогадів пил
Вкрив нові, але різні стежини.
Наш загублений рай дух любові зростив,
Двох сердець об`єднав половини.
Дивний сад не лишай! Білий цвіт облетить –
Та наповняться соком черешні,
Прийде літній розмай, листопадова мить,
Співи віхоли будуть сердечні.
Цю душі карусель посезонно прийму:
І тепло, і розлуку, й страждання, –
Нехай станеться все! Лише пустки чуму
Не впускай до Едему кохання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736143
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 02.06.2017
[color="#856e08"][i][b]Милая девочка, взгляд карих глаз…
(Только мечты мимо цели)
Слов запоздалых горестный спазм
Душу и разум разделит.
Милая девочка, ты – тишина…
(Чудо никак не свершится)
Ночь так темна, серебриста луна
– Сон мой в агонии длится.
Милая девочка, мы далеки …
( Иней на сердце в узоре)
Не ощущать твоей теплой руки
И не купаться во взоре.
Милая девочка, светлая грусть
Днем раскрывает объятья…
Мне уже поздно – тоски не боюсь
(Волос седою печатью).
Милая девочка, ласковый стих
Тянет немыслимой ношей,
А в безысходности прячется крик
(Выйти наружу не может)…
Милая девочка, счастлива будь
(Пусть не со мною, а с кем-то)
Жизнь раскрывает лишь радости суть,
Ставит улыбку акцентом!
[/b][/i][/color]
Стихи из прошлого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736145
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 02.06.2017
Прикро, зима без снігу,
Чекають річки на кригу.
Голі стоять дерева,
Чорніючи просто неба.
Вкрите сльотою місто,
Будинкам у мряці тісно.
Серце сповите смутком,
Зігрітися прагне хутко.
Віють вітри холодні.
Тримають роки в полоні
Душу, що прагне літа,
Любові, тепла та світла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546578
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 02.06.2017
Дорослі дуже завинили
Перед майбутнім всіх дітей.
За їх розірвані вітрила,
І за невпевненість ролей.
За мир, загублений у чварах,
За мову, зраджену колись,
За дні, проведені в підвалах
І, що взяли “зелені “ вись.
За брак любові й сонця в душах,
За всю байдужість у серцях,
За щастя те, що не у грошах,
У цих нещасних папірцях.
За їх сирітство і печалі,
Що не казали ми “пробач”,
За те, що дітки помирали
Й не сумував тоді багач.
За їх украдене дитинство
І покалічені життя,
За всі безглуздя, і безчинства,
За все, що плакало дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735944
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 01.06.2017
Котять сльози каштанові свічі,
Їм би просто радіти усім.
А вони так зажурено - в вічі,
Революцій ударив їх грім.
Вони - свідки розстріляних мрій,
Пам’ятають розтерзану правду,
Цей між білим і чорним двобій…
Плачуть свічі сумного параду.
Плачуть свічі у наших серцях,
Задивляються в небо весняне,
Нема правди у всіх папірцях…
Але пам’ять жива і не в’яне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735906
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017
О, жінко...
О, жінко, скарб природи неповторний!
Мазком митця — блаженно-рукотворний...
Життя даруєш віддано дитині
Й оспівують в піснях тебе... донині!
Твій образ — це Творця цілунок!
Природи щедрий подарунок...
Весь шлях такий стрімкий і плідний
Жертовний й дивовижно-гідний!
І місія твоя — продовження життя
Є символом одвічного буття!
Хай доля стелиться завжди щасливо!
О, жінко, ти — природи дивне-диво!
26. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735908
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017
[color="#751c1c"][i][b]Не верь, не бойся, не проси,
Ввысь на луну не голоси,
Когда повернута спиной
Та, что зовет себя судьбой…
Не верь, не бойся, не проси,
А лучше сам себя спаси,
Во тьме ночей от глупых снов
– Неразделенных чувств оков…
Не верь, не бойся, не проси,
Ты губы жестко прикуси,
Когда тебя терзает боль
– Дарованная жизнью роль…
Не верь, не бойся, не проси,
Обман лишь образом красив,
Его душа полна уродства.
Ты честен – это превосходство…
Не верь, не бойся, не проси,
Коль сердце в дар ты приносил
– Ясна цена потокам чувств,
Ты понял, что такое грусть…
Не бойся, не проси, не верь,
Пусть наглухо закрыта дверь,
В твои мечты и твои грезы,
Не плачь – тут не помогут слезы… [/b]
[/i]
[/color]
13.06.08
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735810
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017
Ти з'являєшся в моїх снах
І гуляєш спокійно в домі,
Вимальовуєш на шибках
Візерунки... мені знайомі...
Ці меланжеві кольори
Протягнулися через роки -
Як давно ти його створив
Світ хвилююче-кароокий...
Мій художнику, знов схитрив -
Порозбризкував світлі клапті...
Я прошу тебе, говори,
Хай теплішає в моїй хаті...
Дозволяю: малюй іще,
Ось, у затишку, з цього краю,
Де не знищиться знов ущент
Твій малюнок - усе, що маю...
Але сон утікає... день
Швидко вимив холодні вікна
І вже фарби нема ніде -
Тільки яблуня, що розквітла...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734529
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 31.05.2017
[color="#610a6b"][i][b]Я помню всех, кого любил,
О ком мечтал и кем был болен,
Оставшись без душевных сил
В плену восторженной неволи…
Я верю в счастье, верю в мысль,
В войну и раны от картечи.
Я верю в смерть и верю в жизнь,
Как верят мученики в вечность…
Я помню всех, кого терял,
Кого забрала смерть у жизни
И тех, кто без вести пропал.
О них пишу в стихах как в тризне…
Я верю, что когда-нибудь
Вновь повстречаю все потери,
Когда дышать устанет грудь
Я вспомню, в жизнь, захлопнув двери …
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735732
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 31.05.2017
[color="#083c85"][i][b]Не забувай відлуння пісні,
Що соловейко дарував,
Він щось на вітах чаклував
І чари в нього – мрії чисті.
Не забувай кохання ночі,
Зірки в них свідками були…
Давно ті дні вже відгули,
Та пам’ять, то надійний зодчий.
Не забувай освідчень миті,
Вони блукають у літах,
В запаралелених світах…
А тут, немов в архів підшиті.
Не забувай… Хоча я певен,
Що в дні невдалі чи лихі,
Згадаєш чарівні гріхи,
Які повернуть давність весен.
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735677
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017
И снова надежда проснулась.
На что? А не важно на что,
Мне важно, что ты улыбнулась,
Снимая в прихожей пальто.
Мне важно, что ты прислонилась
К губам моим жаркой щекой,
И это уже не приснилось,
И я тебя обнял рукой.
И снова река голубая
Во взгляде сквозь сердце течёт,
А ты, как и прежде, такая,
Как ангел у райских ворот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735462
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 29.05.2017
[color="#968888"][i][b]Ты не со мной, ты просто сон,
Что в предрассветной тишине
Приснился как амурный стон,
Раздавшись нежностью во мне.
Но пробуждаться нет желанья,
От беспокойства сладких грез.
Столь безответны ожиданья,
Влекут надолго и всерьез.
Умчусь в волне своих видений
И только солнца первый луч
Своим густым прикосновеньем
Докажет мне как день могуч.
И стану маяться в безверье,
В потоках света как в огне,
Шагами день свой буду мерить,
С печали тенью, наравне.[/b][/i]
[/color]
Стихи из прошлого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735385
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Там, де народжуються хмари…
Туди так хочу полетіти
І щоб не сталось як в Ікара,
Ще хочу вітром відбриніти.
Ще хочу хмарою блукати
По нескінченності небесній
І одягнути зір дукати
У таємничості цій хресній.
Ще хочу Янголів зустріти,
Узнати правду в них про вічність
І знов на Землю прилетіти
Щоб виправляти свою грішність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735397
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Падає, падає цвіт
З яблунь рожевих додолу.
Скільки вже весен і літ
Ми поспішали додому...
Падає, падає цвіт,
Сльози скупалися в росах.
Стежечка ця нам болить,
Нас пам’ятає ще босих.
Падає, падає цвіт,
Вікна вдивляються в даль,
Щось причаїлось між віт -
Там заховалась печаль.
Падає, падає цвіт,
Думає сад: ми - маленькі,
Порожньо біля воріт,
В рай вже покликали неньку.
Падає, падає цвіт,
Хата з очима сумними,
Нам - наче білий магніт,
В ній ще живуть херувими.
Падає, падає цвіт,
Тягнеться ниточка роду,
Нам на життя заповіт
Дали батьки в нагороду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735396
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Если женщина любит – к ней вопросы излишни.
Её щёки пылают, а глаза словно вишни.
Недостатки мужчины, если даже заметит,
Никогда не осудит и с улыбкою встретит.
Остроумную шутку звонким смехом воспримет.
И восторженным взглядом непременно окинет.
Философскую сказочку и весёлую муть -
Примет с должным вниманием, не вникая в их суть.
Если вдруг ваше слово каждый раз раздражает,
Призадумайтесь, друг мой, что сие означает!?
И когда всё не эдак ей, и когда всё не так, -
Будь, дружище, уверенным, что попал ты впросак!
Если женщина любит – догадаешься сразу.
Не дари безделушки и хрустальную вазу…
Пригласи на свидание – улыбкой ответит!
Подари при свечах ей – романтический вечер…
Если женщина любит, то захочет быть рядом.
Не страшны ей ни ветры, ни дожди даже с градом.
Если женщина любит – есть ли чувство прекрасней!?
Если это взаимно – ты нашёл свое счастье!
13. 04. 2015. - 18. 05. 2017.
Рисунок автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734027
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Завтра я буду в полном порядке.
Всё подошло - и товар, и цена.
Выдавит ночь из своей звездной матки
Дозу заветного тихого сна.
След на снегу маленьких крыльев:
Ангелы ночью играли в снежки.
Сказки порой не становятся былью.
Хочешь-не хочешь - прими по-мужски.
Жизнь как игра, где доходишь до Босса -
Драться не надо - он впустит в свой Дом.
Внутренний Гамлет с вечерним вопросом:
Чай с молоком или виски со льдом?
Мы и не знали, что мир этот зыбок,
Но всех сынов схоронила вдруг мать.
Дочку учу писать без ошибок,
А у неё учусь их признавать.
Если идти, так уже без оглядки.
Что-то с тобою, а что-то осталось.
Завтра я буду в полном порядке,
Просто чуть-чуть упорядочив хаос.
28-01-2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715459
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 28.05.2017
У травневий світанок увірвалось терзання,
Нахмурене небо рве на кусні думки.
Річ не у тім, не у клятьбі на вічне кохання
Та воно вкотре ставить слова у рядки.
Виливається поспіль біль задавлений в ранок,
Зачаїлось чекання в притихлих кутках.
Жіноче ім’я у війни - злочинний надбанок,
Кривавий здобуток, що кошмарить у снах.
Вкриті славою навіч та просякнуті кров’ю
Жнуть розруху боїв, дичавіють степи.
Бунт клекоче в душі на противагу безправ’ю,
Підіймається злість, коли чує: "Терпи".
12.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733021
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 27.05.2017
[color="#107d69"][i][b]Расправил бы крылья ради верного чувства,
Воспарил бы над степью, над грядами скал.
Пусть мне было бы холодно, голодно, пусто.
Все равно б это чувство с надеждой искал…
Пусть затянуто небо, черны будут тучи,
Вдруг увижу сиянье родной мне души.
Пусть осветит дорогу ей маленький лучик,
Что подарком снесу с поднебесной глуши…
Расстелю перед ней дымку серых туманов,
Беспокойство и грусть подменю на мечту,
Сохраню ее нежность от глупых обманов,
Перед сном ей стихи вместо сказки прочту…
Я расправил бы крылья в ночном полумраке,
Чтобы верное чувство разнежить во снах.
Пусть же снятся в ночи эдельвейсы и маки,
Что пестрят красотою в далеких горах…[/b]
[/i][/color]
Стихи из прошлого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735324
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
[color="#1b52bf"][i][b]Нарешті весна заявляє про себе з акцентами
І пісню свою без нотаток завів соловей,
Показує вишкіл у небі лелека, моментами
І вже не побачиш у шапках і шубах людей.
Бузок вже відцвів, полуниця рясна між трояндами,
На клумбі у сонячних променях гріється мак,
А вишні зелені ще, рясно звисають гірляндами
І плиска в городі, немовби танцює гопак.
Весна ластівќами жонглює в безмежжі небесному,
Хмаринки чаклують і змінюють зовнішність вмить,
А вітер тепленький, немов помилився адресами,
Кудись відлітає в далеку, далеку блакить…[/b]
[/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735254
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
Подрузі
За якою межею, за яким небосхилом і де
Зупинились твої, не запалені сонцем світанки?
Тільки час невблаганний монотонно-байдуже іде
Крізь химерність надій, доль людських непрості витинанки.
Десь в куточках душі пам’ять сміхом-дзвіночком лунає,
Твоїм голосом вітер зронить спогад у серце моє
З ілюзорністю віри, що розлук на землі не буває,
І прихильності світлом, що між давніми друзями є.
Буду грітися ще в твоїй посмішці й щирім вітанні
І невчасності докір відчувати, як втрати сумні,
І молитися тихо в земному без тебе світанні
З почуттями подяки, що ти стрілась в дорозі мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735313
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2017
А зорі сяють золотом коралів,
І місяць, мов вівчарик іх пасе,
А соловей так солодко співає,
Про мир, про волю, про прекрасне все
А десь так близько загнані війною,
Чатують варту молоді бійці.
Як хочеться ім повернуть додому..
До батька, до порогу, до сім"ї
А ворог сипле знов лихі гармати,
І знову кров прол"ється молода,
І плаче Україна, плаче мати!
І молить Бога про своє дитя..
Нам обіцяють золоті хороми,
і волю так жадану й дорогу.
Та л"ється кров і знову, й знову й знову
А ми все вірим Богу, бо ж кому??
А зорі сяють наче діаманти,
І соловей щовечора співа.
Ми ще живі! - так хочеться сказати!
Ще будем!!! УкраІна -ще жива!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733629
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 27.05.2017
Ты всю меня прочёл - от "А" до "Я"?..
Прости... Всё это кажется тебе лишь...
Влюблён... я знаю, хоть и не посмеешь
Признаться Как Сильна любовь твоя...
Моих признаний в чаше - через край!..
Я не умею чувства в рифмах прятать.
В душе не всё так гладко... часто - смято,
Но ты тех чувств, прошу, не умаляй...
Не ройся в них, ревнуя без причин.
Всегда была прозрачно - откровенной...
Ты Весь уже в моих прижился венах -
Корнями... Что ж, так вышло, не взыщи...
Я вся перед тобой... таким чужим -
Тебя боготворю, благоговея!..
Чужого счастья трогать не умея,
Тебя не назову, увы, своим...
Прочёл меня... поверхностно прочёл,
Не зная, Как душе бывает тошно,
Что в жизни - Не прозрачно всё и сложно,
В незнании - где меньшее из зол.
Не надо, не ревнуй меня к стихам.
Стихи мои - души моей свобода,
Где часто куролесит непогода...
Но я тебя - как Бога, не предам.
Ты мне - как вдохновенье Богом дан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735200
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
[color="#727a2a"][i][b]Читаю вірш, кохання сповідь дивну,
В нім туга, візерунок почуттів
І розмаїття найніжніших слів,
Що душу крають щемом безсумнівно.
Пожовклий вірш, мов золотава осінь,
Напевно він написаний давно,
Як витримане у літах вино,
Чекає в дегустацію запрошень.
Читаю вірш, а в нім вага емоцій
Колись і одкровень вогонь палав,
Там правда… Тільки зразу не впізнав,
Бо загубивсь в років безмежжі опцій.
Знайомий в цім вірші побачив смуток
І автора його я трохи знав…
Я вірш кохання сам і написав
Давно… Тепер він пам’яті набуток.
[/b][/i][/color]
15.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733588
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 27.05.2017
Сверкает луч Звезды небесной,
Грядёт цветущая пора:
Горит весной огонь чудесный,
Сияет ночью до утра.
Она – любимая Планета…
Чарует глаз далёкий Мир,
Душе моей, сей лучик света:
Бальзам, вино и эликсир.
Встречаю ночью, днём тоскую –
Несётся кругом голова…
В её стихах: любовь хмельную
Питают нежные слова.
Бывает, тучами закроют –
Не наблюдаю её стать.
Блаженный… верую, ревную...
Молюсь… о, Божья благодать!
Гори…гори…Звезда Востока!
Буди прекрасные мечты!
Не пропадут, с зеницы ока,
Твои красивые черты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735231
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
Солнцепёк, а вот в сердце прохлада,
Не в моём, а в твоём холодок,
Я заметил по инию взгляда,
Хотя лето и зной - солнцепёк.
Окунуться б в речную прохладу,
Но жара и кипит Ингулец,
Не подвластен он инию взглядов
И холодному стуку серджец.
Вот плакучая ива и лето,
И застывший в нём твой силует,
Солнцепёком стихов разодетый,
Но холодный, как зимний рассвет.
Ива ветви свои опустила,
На плакучую жалко смотреть...
Не хотел - ты меня научила
Песни лета по-зимнему петь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735190
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
Кот прижился, теперь мы с ним пара,
Видно выгнал сосед со двора,
Рыжий-рыжий и старый-престарый,
А глаза, как два жёлтых шара.
В тех глазах и печаль и обида,
Одиночества явно печать,
Осуждённый котячей фемидой,
Видно так свою жизнь доживать.
Кошки мимо бегут молодые,
Задирают хвосты, но, увы,
Он не спросит их:" Кто вы такие?"
Поворотом своей головы.
Всё лежит на крылечке он тихо,
Греет рыжие рёбра-бока,
А когда-то он жил видно лихо,
Даже гладила чья-то рука...
Так и мы доживаем седые,
Вроде двор есть и дом, и еда...
Ах вы годы мои молодые,
И куда ж вы умчались, куда?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735189
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
Так часто у сні бачу рідні пороги,
В тополях похилих посивілий став.
Біль щемом лягає у сни і тривоги,
Дощами роки час мої погортав.
Додому лечу напрямки манівцями,
У серденько спогади капають з стріх.
І тягнуться мальви в стежину вустами,
Мене зустрічають з далеких доріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735042
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 26.05.2017
[b][i][color="#8c00ff"]Ти куди, світе мій,
Кожну мить залишаючи спогадом...
З пелюсткових завій
Вже весна, зачарованим поглядом,
Так закохано й ніжно дарує свою
неповторність й красу.
Бережи, світе мій,
Кожен день подарований щедро нам.
Наче витканий з мрій
Весняних, переповнених щебетом,
Тих дзвінких солов'їв, що в квітучих садах
п'ють ранкову росу.
Хай тріпоче душа,
Весняною любов'ю стривожена.
Тільки не поспішай...
Я прошу тебе, світечку, можна я
Берегтиму любов й крізь дароване
Богом життя пронесу.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732970
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 22.05.2017
В любви ведь точно так же, как и в спорте,
Понятия о возросте близки,
Приходит время - лишний ты на корте:
Дедов опережают сопляки.
Соперник мой моложе и мощнее,
А в общем-то - зажравшийся нахал,
Среди весны, когда всё зеленеет,
Он взял тебя и у меня украл.
Не с под замка, конечно, с твоей воли,
Сама открыла ты ему замок,
Смириться бы мне тихо с этой долей,
Но я, как не хотел, так и не смог.
Мне кажется меж нами мужиками
И разница всего лишь ничего:
Он смотрит на тебя самца глазами,
А я, как на иконы божество.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734544
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 22.05.2017
Среди сотен глаз уже знакомых
За твоими пристально слежу,
Я ищу замену голубому,
Но замену я не нахожу.
Провалилось небо в твоём взгляде,
Васильками зарево огня,
Ты, как прежде, вишня в шоколаде,
Но уже, увы, не для меня.
Колдовство ушло совсем другому,
Голубая прелесть - не мой цвет,
Видно я набил тебе оскому,
Превратившись в будничный сюжет.
И хоть рву я сердце, по любому,
Сколько б в муках не прошёл пути,
Не найти замены голубому,
Просто той замены не найти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734547
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 22.05.2017
Ты придёшь в затуманенном платье,-
Перламутровый блеск на губах.
Улыбнёшься и скажешь некстати
Об осенних тоскливых дождях.
А ещё, по мелованным стенам
Паутинку на палец собрав,
Бросишь взгляд удивлённый и пенный
Вдоль проёма простуженных рам.
И, паркет засоряя вещами,
Заметая следы за собой,
Будешь плакать в подушку ночами,
Прикрываясь чужою рукой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734527
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 22.05.2017
В щасливому полоні дивограю
Танцюють зорі золоті, безкраї.
Я феніксом у почуттях згораю,
Весна покрилась знову у розмаї.
Тобою я живу і помираю,
Навічно б залишатися у раї.
Та знай, Тебе лишень одну кохаю,
З тобою ми підкорим Гімалаї.
Любов сліпа, не знає перешкод,
У натовпі знайти свою людину,
Створити найщасливішу родину.
Не треба нам ніяких нагород,
У нас є все, чого ми так хотіли,
Створивши світ, туди ми полетіли.
© Володимир Верста
Дата написання: 07.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732296
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 22.05.2017
Вкотре смуток принесений вітром
Вилив душу на кінчик пера.
В день негожий тим ясним просвітом
Увірвався ти вітром в життя.
Обпалив теплим поглядом ніжно,
Зайшлось серце у щемі вогнем.
Не чекала, що в мить, коли слізно,
Скалки битого щастя зберем.
Майоріли скитання у часі
Та кохання любов берегло.
Невгамовно-підвладна я спразі,
Тіло жаром твоїм пройняло.
21.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734416
дата надходження 21.05.2017
дата закладки 21.05.2017
Над крышами домов, над талыми снегами
Холодный блеск звезды и месяца овал.
Какой-то музыкант незрячими глазами
Увидел этот мир и в струны заковал.
И слышен дивный звук несбыточных желаний,
И кажется знаком далёкий, трудный путь.
И ты спешишь узнать правдивость предсказаний, Забыв, что никогда былого не вернуть.
Очнись, – не ты одна последнею надеждой
Стремишься избежать возможного конца.
Теряясь навсегда, оставив всё, как прежде,
Уходишь, не прозрев, за музыкой слепца.
[i]Переклад українською автора:[/i]
[b]***[/b]
Над вічним небуттям, над неміччю людською
Холодний блиск зірок із попелу постав.
Якийсь сліпий дивак незрячою сльозою
Побачив Божий світ і в струни закував.
І чутно тихий спів в бажаннях і сумлінні,
І мариться простим той шлях, що не пройшов,
І віруєш словам сліпого провидіння,
Забувши, що прозріть не буде сили знов.
Облиш, не ти один у вимірах поспішних
Тікаєш навмання від згубного кінця.
Долаючи життя – і праведне, і грішне,
В нічев’я підеш геть за більмами сліпця.
Following the music of a blind
It flows above the roofs, and over melted flurries –
A brilliance of a star, collapsing moon is lean.
A blind musician gazed, he didn’t wish to tarry.
He seized the world of seen… and shackled in a string.
So marvelous – the sound of unfulfilled desires,
It seems a distant path is difficult but mine.
And you are so in rush to find predictions’ gyre,
Forgetting all about – the crossed preceding line.
Wake up! Not only are you looking for redemption,
With all your hopes at last, in agony to swim.
And being lost for good, you’ll leave, without exceptions,
Untouched, as if it was... And follow blindly Him.
Перевод Юрия Лазирко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734393
дата надходження 21.05.2017
дата закладки 21.05.2017
Радощі - мов ті маленькі крихти -
Зе'рнятка, розкидані по полю...
Щедро їх мені вділила доля,
В ранках солов'їних й в ночах тихих...
Пам'ять, у вчорашнє, наче гостя,
Рветься на світанку погуляти -
Зерняток у кошик назбирати...
- Серденько про це у неї просить.
Просить, бо все більше в нього дощик -
Сумом проникає, хоч і травень.
Душу тільки я'трить, будить рани...
- Болю назбирався цілий кошик...
Мариво вже - радощі минулі,
Мариво, хоча і не забуте.
Вже й мені вчорашньою не бути.
Юність - наче човен затонулий.
Юність, непокірна і квітуча,
Буйна, ніби травень мальовничий,
Той, який душі моїй так личить,
В віршах заримована співучих...
...Радощі мої маленькі, вірші,
Вас і заберу з собою в завтра...
Може і копійки ви не варті,
Вас не проміняю на карати!..
Тіште мою душу, вірші, тіште...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734162
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 21.05.2017
О Боже, як ви ж нас дістали,
Жадобою, брехнею через край.
Бабло в мошну ви п.дли пакували,
В нас на горбу створили собі рай.
Просили вас давно, попереджали,
Позбавте від опіки нас ж.ди.
Та ви на це гидота наплювали,
Отож отримайте зароблені плоди.
Не бачити гієни вам пощади…
Потрібно ж повертати всі борги.
Розплата йде заслужена примати,
Вірьовка жде… за підлість і гріхи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734369
дата надходження 21.05.2017
дата закладки 21.05.2017
У зоні відчуження - тиша безлюддя,
Змертвіла в глибоких проваллях болю…
Марять в ході надгіркого відлуння
Миттю лихою знівечені долі…
Чатує загроза невидима пусткою,
Надовго землі в її володінні…
Має над полем чорною хусткою,
В рудому лісі таїться видіннями…
Вітер гуляє в спустілих оселях
Там, у скаліченім атомом краї.
Гойдані вітром дзвінкі каруселі
Схлипують в тиші весняних розмаїв…
Голос Чорнобиля в пам’яті серця,
В тому житті, що спасли ліквідатори.
Гіркою наукою в душах озветься
Вибуху туга над чорним реактором.
Біль полиновий, розмитий тривогами,
Недбалості докір, мужності слава,
Волає до людства пересторогами,
Де зірка впала в прогірклі трави.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730631
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 20.05.2017
Что ты, успокойся, это ветер
Жмется тайно к твоему окну,
Теребит желтеющие ветви,
Прячется пустынником в саду.
Голос мой - тебе далек, не внятен.
Боль моя? Тебе больней вдвойне.
Нам с тобой язык ее понятен,
Как и то, что истина в вине.
Что ты, успокойся, это ветер.
Сны твои глубоки и ясны.
Знаю, за прирученных в ответе.
Виноватей нет моей вины.
[i]Переклад на українську автора:[/i]
[b]Вітер[/b]
Що ти, заспокойся, - це лиш вітер
Горнеться світанням до вікна,
Обійма в саду пожовкле віття,
Маревом сполоханим зника.
Голос мій – тобі далекий гомін,
Відчай мій – в тобі кривавий слід.
І кружляє віхолою в домі
Безнадія стільки сотень літ!
Що ти, заспокойся, - це лиш вітер,
Давня сповідь вічних покаянь,
Та нема пекельніших на світі
Дивних слів приречених зізнань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734250
дата надходження 20.05.2017
дата закладки 20.05.2017
[color="#593123"][i][b]Вірш – інструмент чарівника
І зараз я вам це дов́еду.
Як бджілка в лоні квітника
Збирає кілограми меду,
Так ви будуєте вірші,
Зі слів збираєте ви твори,
Які впадають до душі,
І пестять розум теплим морем.
В уяві вдячних читачів
Ви намалюєте картини
Де знайдуть щастя шукачі,
Кохання пісня буде линуть.
Знайдеться місце в них словам,
Що адресовані в майбутнє;
Це щось споріднене дивам,
Реальність зовсім в них відсутня.
Звернутись можете до тих,
Кого нема на цьому світі,
Хто віддавав життя до крихт,
Щоб ніжністю були зігріті…
До тих, хто вас колись кохав
І почуття палали щирі,
І вам безсоння дарував,
В якому зрів натхнення вирій…
Свою любов, свої знання
Ви віддаєте без останку
З мистецтвом гідні єднання
І зовсім це не забаганка.
Ваш вірш, то співи солов’я,
Які полинуть через вічність.
Ви тут усі – моя сім’я
І в ваших чарах є епічність.
І як скажу: ви чарівник,
Це буде вдячності похв́ала
І найдорожчий показник,
Хоча і цього ще замало…
[/b][/i][/color]
З подякою за Вашу творчість
16.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733695
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 20.05.2017
Капельки росы, капелька слезы…
Тихий шелест трав под твоим окном.
Тают без следа в небе миражи,
И грустишь в раздумье о былом.
Тоненькая нить всё ещё цела –
Связаны навек, не порвать рукам.
К вечеру другая сложена цена
Горьким недоверчивым словам.
Тише, не шуми, то весенний бред.
Тленны и скупы странные слова.
Через столько лет, через столько лет
Разлетелись, встретившись едва.
А в глазах твоих капельки росы,
Капелька слезы на твоих губах.
Всё проходит, верь, – это миражи,
Что повисли на семи ветрах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734157
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 20.05.2017
Приспів:
Милу серцю вишиванку,
одягаю спозаранку.
Вишиванка, вишиваночка,
мого серденька коханочка.
Жовті, сині білі квіти,
як мені не захмеліти,
Вишила Оксаночка.
Гладдю, хрестиком узори,
Виноград на полотні.
Ружі, мальви, матіоли,
Візерунки… неземні.
Вишиванка -код Вкраїни,
Із Трипілля рушники.
Мої нації… клітини,
Як печать у стільники.
Тут Полісся й Буковина,
Холм, Полтава і Волинь.
В Ружі, Сонечку й Калині,
Дон, Кубань, Зелений Клин.
Нитка чорна смуток долі,
Цвіт зелений Божа кров.
Білий скромність чиста в полі,
Мак червоний то любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734063
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 19.05.2017
Малюю небо, місяць, сірий в'ється дим.
Горнусь у сутінки, зірки повитиравши.
Барвистий ранок напою дощем п'янким -
Це все моє, одній мені, на жаль… не наше.
День щастям розпишу, а в нім поміж суєт
Шматочки радості кладу, журбу сховавши.
Чарівний ключ від найгарнішої з планет -
Тобі в кишеню, лиш тобі, бо це … не наше.
Перемалюю холод в сяйво теплих днів,
Нехай весна сміється, сонце ввись здійнявши!
Від сміху того світ кульбабками розцвів…
Це все мені, це все тобі, і врешті - наше!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732813
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 18.05.2017
Там, де промені сонця
Цілують нескошені трави
Де купається літо у краплях роси
Там де зустрічі місце останнє
Ти кохана мене запроси
Приспів:
Вже літа і дороги між нами
Але буде усе , як завжди
Як у небі зійде зірка рання
Я чекаю кохана ти йди!
Ти чекай, я прийду неодмінно
Обніму дуже ніжно твій стан
Може скажеш:не треба вже пізно
Бо не гріє розлуки туман....
Приспів
Будуть верби і клени
Нас радо вітати
До небес затріпочуть гілки
Соловї будуть пісню кохання співати
Я чекаю кохана ти йди...
Приспів
У лугах, де дрімають нескошені трави
Вітерець, там змиває неждану сльозу
Де зустрілись з тобою востаннє
Ти кохана чекай, я вже йду...
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733803
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 18.05.2017
На столі-- духмяна паска
В світлім небі-- Божа ласка
В кошику узори малюють крашанки
Обєднай народи, дай нам розум Боже
Щоб були єдині, ми на всі віки!
Хай за нас радіє Божа Мати
Дивлячись на нас з святих небес
Щоб могли ми разом, у цей день співати
Що сьогодні наш Христос воскрес!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729028
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 18.05.2017
Де на небі зорі
Чисті і прозорі
Де стоять берізки
В полі ясночолі
Вийди моя весно
Виглянь із-за гаю
Щирої веснянки тобі заспіваю
Приспів:
У просторі пісня
Журавлина лине
Їх несуть на крилах
Птиці сизокрилі
Здолали дорогу
До свого гніздечка
Ніжать їхню душу
Пташині сердечка....
Доки будуть весни
Будуть прилітати
Пісні соловїні
До рідної хати
Пісню ту про долю
Що співала мати
І птахи і люди
Будуть памятати.
Приспів
Де на небі зорі
Чисті і прозорі
Де стоять берізки
В полі ясночолі
Де веселка грає
В райдуг перевеслах
Принесіть на крилах
Птиці мені весну!
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725294
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 18.05.2017
Колись в дитинстві, пам’ятаю
До церкви із сусідніх сіл
Жінки ішли, немов до раю,
Мов ті рої трудяжок-бджіл.
Всі чепурненькі, в вишиванках
І українських фартушках,
Було святе щось в цих селянках,
У веселкових їх вінках.
Вклоняюсь нині їм низенько:
Нам Україну берегли.
Бабусі наші й наші неньки
Вбрання “не модне” одягли.
Було совєтам - не по моді,
А може і не “ по зубах”.
Дарунок українській вроді -
Цей хрестик й руки в мозолях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733974
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 18.05.2017
Живёт это чувство отрадой,
Согревает в далёкой стране,
Любовь: как прекрасное чудо!
Как воздух, как солнышко мне.
Пришла: так нежданно, не звано,
Красивой накрыла волной,
Забилась в сердечко, подранок,
И греет мне душу собой.
Как птица кружит надо мною,
Нарушив привычный покой,
Любуюсь, прилётом весною…
Очарован её красотой.
Услышу с утра голосочек –
Переливами звонкую трель,
Сердечко сожмётся в комочек,
Как будто рыдает свирель.
Так больно, ведь сойкой кричит,
Что голос дрожит от волненья,
Восток разжигает, не спит,
В душе вызывает желанье.
Упиваюсь стихами, до спьяну,
И радуюсь с каждой строкой…
Любовь принимаю, как данность,
Дарована Богом…Судьбой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733985
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 18.05.2017
Ты молчишь – тебе светло и грустно.
Где-то в камышах шуршит плотва.
Пахнут травы очень даже вкусно,
И кружит по заводям листва.
Время зацепилось за овраги,
Дремлет тучкой в голубой дали.
Прошлым летом было столько ж влаги
В сочных травах и глазах твоих.
Старые заброшенные лодки –
Каждой вещи свой черёд и срок,
Послужили б, но давно не ходки
И вдобавок – навесной замок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733955
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 18.05.2017
Шумить вода азовська голуба,
Об берег розбивається прибоєм.
Недавно ще біліючі хліба,
Не зібрані, горять на полі бою.
А поруч, біля втомлених солдат,
Задимлені, обпалені війною,
Цвітуть в полях ромашки невпопад,
За бруствером біліючи стіною.
Стоять в степу, де точаться бої,
Заплямлені мастилами і кров'ю
І пелюстки обсмалені свої
Здіймають ввись, до неба Приазов'я.
Не раз зім'яті подихом війни -
Під танком і під чоботом бували -
Щоразу підіймаються вони,
Нескорені атаками навали.
І мовчки, біля квітів польових,
Сидять бійці в окопах після бою,
Під плескіт хвиль азовських голубих,
В обойми заганяючи набої.
Приймає смерть і щирить зуби в ряд,
А зовсім безтурботно, перед нею,
Цвітуть на полі бою невпопад,
Заглядують ромашки у траншею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733953
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 18.05.2017
Як люблю його щиро, жертовно,
Як звертаюсь в молитві до Тебе,
Так люблю його, Боже, гріховно,
Захист від бід хай в Тобі він знайде.
Хай, як нічка застане в дорозі,
Присвіти йому місяцем ясним.
Коли вступить в туман у тривозі,
Ти розвій його сонцем дочасним.
А, як хмарки пошлють грізну зливу,
Розжене вітер смуту й утому.
Щоб не мав же він долю зрадливу,
Що лишає лиш смуток по тому.
Як люблю його віддано знаєш
Лиш один Ти, мій Господи, правий.
За причини, що ними караєш,
Ти прости - світ в науці лукавий.
17.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733809
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
Переклад з російської мови
О, ТОЙ НАШ ПЕРШИЙ ДЕНЬ…
О, той наш перший день, дитяче наше звірство,
Млість і ковток божественної муті,
Вся безтурботність рук і серця бузувірство,
Що падало ядром – і яструбом – на груди.
Тепер ось – тремтячи і від жалю й від жару,
Одне: завить, як вовк, припасти до ноги,
Знітившись, зрозуміть –для любострастя кара –
Розпачлива любов і каторжність жаги.
16.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
Я ПОМНЮ ПЕРВЫЙ ДЕНЬ…
Я помню первый день, младенческое зверство,
Истомы и глотка божественную муть,
Всю беззаботность рук, всю бессердечность сердца,
Что камнем падало – и ястребом – на грудь.
И вот – теперь – дрожа от жалости и жара,
Одно: завыть, как волк, одно: к ногам припасть,
Потупиться – понять –что сладострастью кара –
Жестокая любовь и каторжная страсть.
04.09.1917
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733823
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
Голуб воркує щось стиха голубці,
Сонце вечірнє голубить їм крила.
Дзьобик до дзьобика в ласці, щасливці,
Щоби любов у серцях все горіла.
У гущі ж дерев зозулине "ку-ку"
Дзвоном твердим урізається в небо.
Їй вторить лелека в духмянім лужку,
Вилити душу у всіх є потреба.
Ще ластівка щебетом жереб прийма,
Жайвір акорд свій поніс піднебесній.
В гаю підхопив соловейко, співа,
Чудні бо чари у весні воскреслій.
17.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733912
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
По місту Життя ще блукаю й блукаю,
Напевно вчорашній я день там шукаю.
Шукаю його поміж вуличок тихих,
Збираю собі учорашнього крихти.
І думаю часом: для чого те "вчора"?
Хіба ж мені мало сьогодні мінору?
Хіба ж його можна насправді знайти,
Пішло без зупинки у інші світи.
А це вже - "сьогодні", стою і ні кроку,
Боюся придбати новеньку мороку.
Ми з ним тет-а-тет, боїмося дихнути,
Щоб зайвого вдвох нам чогось не утнути.
В "майбутнє" я навіть дивитись боюсь,
Не знаю, що буде там мінус, чи плюс?
Помріяти можна на цілий вагон,
Як вийдеш у зоряну ніч на балкон.
А місто Життя - не якась там дрібничка,
То - наших діянь невичерпна криничка.
То - справи записані добрі і злі,
То - пройдені кроки усі по Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733900
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
Травневий дощ дав волю почуттям,
Бузкам вмивав букетики духмяні,
Рожевий цвіт наповнював життям
Так щедро в яблуневій порцеляні.
Люблю його сонати за вікном,
Його концерти під відкритим небом
Й коли забув дорогу вітролом
Я п’ю його чаї з живильним медом.
Сумні думки накрилися дощем,
Душа розквітла від таких гармоній,
Пішли, не озирнувшись біль і щем,
З собою взявши вирок беззаконій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733898
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
Псалом Давида
Счастлив, счастлив живущий под кровом Творца,
Ведь могущество Бога не знает конца,
Говорит он: «На Господа я уповаю»
И от вражьих сетей его Бог избавляет.
И от язвы жестокой он Богом спасён.
В безопасности ты у Творца под крылом.
И ограда твоя и надежнейший щит
Это истина Божья, тебя Он хранит.
И полдневный недуг и ночная зараза,
Все тебя обойдут, ни коснувшись, ни разу.
Ночи ужасы все не пугают тебя
Ни стрела что летит, смерть неся, среди дня.
И пусть тысячи рядом с тобою падут,
Но тебя эти ужасы все обойдут;
Ты увидишь постигшую грешников кару,
Но тебя защитит Бог от всяких ударов.
Ибо Бога защитой своей ты избрал,
«Бог надежда моя» так ты твёрдо сказал.
Не случится с тобой ни малейшего зла,
И зараза жилище твоё обошла.
Ибо всюду, везде среди дальних дорог
Охранять повелит тебя Ангелам Бог.
Чтобы ты не споткнулся, не пал в бездорожье
На руках понесут тебя Ангелы Божьи.,
И растопчешь легко ты ногою твоей
Самых страшных тебе угрожающих змей.
Если будешь ты с Богом, всегда неуклонно,
Всех врагов победишь, льва сразишь и дракона.
Так Господь говорит: «Я всегда буду с ним
Будет мною всегда он, и всюду храним.
Он меня полюбил, знает имя моё
И всегда я услышу, когда он зовёт
Не оставлю и даже в тяжёлой печали
Но избавлю его, чтоб его прославляли,
Долго будет он жить, счёт теряя годам,
И ему я спасение вечное дам».
К сожалению, это стихотворение нельзя назвать дословным переводом давидова псалма. Скорее это стихотворное переложение, поэтому я не претендую на имя переводчика. Но я был так восхищен, прочитав этот Псалом полностью, что строки сами начали складываться. Как известно стихотворные переводы Псалмов были у многих прекрасных поэтов прошлого От Тараса Шевченко и Гавриила Державина и до наших дней. Сравнительно недавно, этою зимой, прекрасный перевод Псалма 90 на украинский язык был выполнен нашей очаровательной коллегой Любовью Вакуленко. Ни с великими ни с коллегами я не равняюсь. Я просто хотел прославить Бога и передать свое восхищение библейским текстом, который в наше время может прочесть каждый.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733742
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Щодня обіцянки брехливі,
Пусті промови на Ура.
В офшорах доляри звабливі,
В бюджеті нашому діра.
Скупе в жадобі і всеядне,
Солодкий в нього ж бо кураж.
Х.йло особе – шак.л ядне,
Богхооблизаний торгаш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733631
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Травень панує босий.
Хмари лиш де-не-де.
Як же приємно просто
Дихати теплим днем!
Сяє весняне сонце.
Пахне цвітіння садів.
…Радісно серцю – хто це
Юність душі розбудив?
Більше не гріє спокій –
Я уже й не чекав
Що через стільки років
Ти, як тоді, близька!
14.05.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733460
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 15.05.2017
В гробу збудився Святогор,
Повіко Витязь піднімає.
Мандраж в колінах у потвор,
Могутній сон його минає.
Тремтіть паскуди - чужаки,
Господь Вкраїну піднімає.
Ладнають коней козаки,
Давно робота вже чекає.
Проснувся нині Провідник,
Весняна повінь прибуває.
Собак пора позбутись злих,
Для того Вкрайна оживає.
Прийшла погибель для медуз,
Вже дуже скоро, гнидь сконає.
В віках лишилась слави Русь,
А слава вічна - не вмирає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733477
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 15.05.2017
Назвались квітами закоханих,
Втопились в щасті пелюстки,
Дощем і вітром не сполохані,
В піснях оспівані бузки.
В садах бузковими туманами,
Під яблуневу заметіль
І у сусідстві із каштанами
Свій влаштували водевіль.
Танцюють бджілки і метелики,
Акомпанує соловей,
Хрущі так заздрять, до істерики,
Собі прийшли в живий музей.
Бузки бувають часто свідками,
Як тішить їх оте “люблю”,
Схилили грона над бесідками
Й диктують ноти скрипалю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733525
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 15.05.2017
Наділила доля хрест мені в дорогу,
Чемодан у руки, туфельки на ноги.
Шепотів щось вітер, сіючи тривогу,
Торсав за кофтину, відлунням лиш кроки.
А ще місяць в небі шукав половинку,
Златом навкруг зорі плели павутинку.
Похилилось жито в вечірнім спочинку,
Бігла в даль стежина не знаючи спинку.
Шелестом у листі вишні проводжали,
Десь далеко в лісі сови викрикали.
В мандрівку життєву кликали вокзали,
Що не все так просто, чомусь не казали.
14.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733474
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 15.05.2017
Обірвалася ниточка роду,
А зв’язати її - вже ніяк…
Має смуток велику нагоду -
Душу коле, немов той будяк.
Не питає: Яке то болюче?
Скільки очі зронили вже сліз?
Крижане, а буває пекуче.
В дефіциті добро, під обріз.
Розум вперто з душею не миряться,
Хоча знають закони буття,
Серце, зболено ходить на милицях
По проспекту, що зветься життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733436
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Сидить матуся на порозі...
Вже й день добіг свого кінця.
А серце б'ється у тривозі-
Коли скінчиться бойня ця?
Чекає звісточки від сина.
Ось другий рік він на війні.
Спинись, москальська вража сила,
Дай спокій людям і мені.
Ще скільки будеш мордувати
Вкраїну й весь цей білий світ?
Свободу градом не зламати.
Не знищуй нації ти цвіт.
Щоденно Богу я молюся
За тебе, синку, й за синів,
Яким доземно я вклонюся,
Перемогли щоб у війні!
[img]https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRUR4hOeo5U2TY9zKbgGtqBWnHZ9IS2WLdqS8rHQ7QQemnpqUEkRg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732106
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 14.05.2017
У мене в грудях, кажеш, не болить,
Немає місця смутку і тривозі,
В душі моїй від спогадів горить,
Палає все і я немов в облозі.
За горизонтом вже зійшла весна,
Стікає світло по осі кімнати…
Та в серці, милий, стужа затяжна, –
Ніяк не можеш ти її впіймати.
Несеш в собі самотність, бережеш
Все те що гріло й напувало душу
І може колись справді віднайдеш
Любов що заколише довгу тишу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732020
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 14.05.2017
[color="#858c21"][i][b]На моїм подвір’ї звив гніздо лелека,
Мабуть відчуває – тут йому безпека,
Тут ніхто не скривдить граціозну птаху,
Досхоч́у нехай він майорить над дахом.
Знайде файну пару, для життя пташ́ину,
З нею він здолає в небі всі вершини.
Висидить він з нею пташенят дзьобатих
І вони прин́есуть радість в кожну хату*.
На моїм подвір’ї звив гніздо лелека,
Прилетів додому птаха із далека.
Він як символ віри в щастя і майбутнє…
Від людей відмінний:[/color] [color="#e81228"]в нім брехня відсутня.[/color][/b]
[/i]
* Згідно легендам, душі ще не народжених малюків ховалися в болотах і саме лелека приносив їх майбутнім батькам.
1.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731534
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Як же, бабоньки, охота
Заарканить мужика.
Он і жаба із болота,
Знать, "ква-ква" все викрика.
Одуд плаче в очереті,
Сич один надувсь на пні.
Жайвір в дзвони б’є у злеті,
На вербичці солов’ї.
І співають, так співають,
Що душа зайшлася в щем.
В серці ніжності без краю,
Ну, єдиний раз живем.
Прихилитися в любові,
Щоб до рідного плеча.
Щоб в осінньому покрові
Вчути з ласкою: "Моя".
14.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733374
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Життя мого ви найгарніші квіти,
Бездонної блакиті ви зірки.
Найкращі й найрозумніші на світі,
Весни моєї й осені жінки.
Як світло в темряві… комета,
В безвиході запалюють думки.
Наснага ви, як повінь для поета,
Як сила… для величної ріки.
Приспів:
Жінки мої ви найдорожчі,
Колодязь мій з любові і щедрот.
Хоробрі ви найкращі і хороші,
Ну як вам жити рідні без турбот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733377
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Усе частіше хочеться обняти,
Полинути додому знов і знов.
Ну як Матусю вас не поважати,
За те тепло дитяче і любов.
Життя мене навчили цінувати,
Щоб не забув Вкраїну вдалині.
Не хватить слів щоб дяку передати,
За те що сниться часто так у сні.
Наснаги і здоров’я моя Ненько,
Бажаю ще щасливих теплих літ.
Хай зустрічає сонечко раненько,
Дивує хай весняний первоцвіт.
Нехай пелюстки сипле білі в ноги,
В поріг хай стеле Мамі спориші.
Хай оминають болі і тривоги,
Хай зігріває радощі в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733323
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Я все більше пишу по ночах,
Ніби ночі мене, навмисно,
Звуть слова заплести в намисто,
Ті, що серце сказати хоче...
І мов листя слова кружляють
(Ніби душу гойдає вітер...)
І несуться рядки до світла,
Обіймаючись з небокраєм...
...У безсоннях і тихих мріях,
У комфорті своїм душевнім,
Забуваю про все буденне,
Бо поезія - це мій вирій...
У стихії своїй натхненній
Розчиняюсь, мов крапля в річці...
...І вклоняюся кожній нічці
За безсоння свої пісенні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733336
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
НІЛА ВОЛКОВА
Переклад з російської мови
РОСТУТЬ, ЯК ЗОРІ, ВІРШІ…
Ростуть, як зорі, вірші, як мімози,
Немов краса – що зайва у сім’ї.
А на корони, на апофеози –
Скажу лише: – І звідки це мені?
Спимо – і ось, через гранітні брили,
Небесний гість на кілька пелюсток.
О, світе, знай! Співці – у снах відкрили
Закони зір і формули квіток.
12.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
СТИХИ РАСТУТ, КАК ЗВЕЗДЫ…
Стихи растут, как звезды и как розы,
Как красота – ненужная в семье.
А на венцы и на апофеозы –
Один ответ: – Откуда мне сие?
Мы спим – и вот, сквозь каменные плиты,
Небесный гость в четыре лепестка.
О, мир. Пойми! Певцом – во сне – открыты
Закон звезды и формула цветка.
14.08.1916
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733187
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 13.05.2017
Промінням дитинства сіяють кульбабки,
Враз голос подали сполохані жабки,
Стоїть у воді одноного лелека,
Летів у наш край бідолага здалека.
В дзеркальній воді небо личко вмиває,
Метелик від квітки до квітки літає.
Десь тут заблукали всі мрії дитячі,
Там чую дитинство у вербах так плаче.
Погладжу його по голівці ласкаво,
Щоб плакати, бідне воно перестало.
Сорочкою витру легенько сльозинку,
Всі посмішки з квітів зберу у корзинку.
Його пригорну я до серця міцненько,
Як мама мене пригортала маленьку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733222
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 13.05.2017
Чекаємо покращення щодня,
Наповнені зневірою й відчаєм.
Живемо у надії - йде ж війна,
У Бога досі долі виглядаєм.
Вже третя знову на дворі весна,
А й не розвиднілось… смеркає.
Розплатою могили, як ціна…
Оскоплені брехнею засинаєм.
Сліпих колише… - дурить Сат.на,
Коли подохнем вирод.к чекає.
Все нижче й нижче падаємо дна,
В дрімоті моя нація вмирає.
Вкраїну – Русь захоплює Орда,
За горло нас в ОРДЛО тримає.
Пора моч.ти… в.плодка ж.да.
Зайшов далеко, виходу немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733138
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 13.05.2017
Я мала тебе чарувати,
Співати, як Сирин, привабно,
Натомість – чомусь винувато
Лікую корінням кульбаби.
Незріле - гірчить усіляко,
Терзає уяву зісподу.
Ніяк не наповнюся смаком,
Як ягоді личить і плоду.
Бездумно тебе полюбила,
Мов квітка росу дивограїв.
Тріпоче пелюстячко: «Милий,
Ти - безмір». І світ завмирає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733064
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 12.05.2017
Майбутня матуся пройшлася в кінець
Салоном маршрутки, знайшовсь молодець,
Дав місце з повагою хлопець Мадонні
Й маленькій людинці, що грілась у лоні.
А “немічних” з двадцять просиділи тихо –
Двох статей принишкло байдужості лихо.
І їй, і йому - на усе всеодно,
Тут все зрозуміло: в салоні - воно!
Я з сумом дивилась з вершини всіх літ
На душі щербаті цих юних "калік".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733083
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 12.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2017
Старенька грушо, подружко моя,
Ти наче панна з білою вуаллю.
Мов до людини, пригортаюсь я
До тебе світло-ніжною печаллю.
Хоч так радію – вкотре розцвіла
Попри роки й холодні буревії,
Що вмить здалося: знову я мала,
Красою скорена, і дихати не смію.
Здається, не вбиралась ти ще так,
І до лиця тобі рясне цвітіння.
Медових груш твоїх згадаю смак,
Солодку сонячність небесного проміння.
У тіні прохолодній твоїх віт
Знов розповім про радості й тривоги.
Ти слухаєш мене вже стільки літ
В саду спустілому край отчого порогу.
Дозріють падалки в кульбабах під гіллям,
Коли в світанках заспіває літо.
І пам’ять голосом дитинства промовля
Про те, що найдорожче в цьому світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732974
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 12.05.2017
Я горнуся, горнуся душею,
Смутком тихим у краплі сльози.
Маю в серці, зростила лілею,
В ній ховаю твої всі сліди.
Ніжність теплих обіймів на спомин
Навік вписані ласкою в час.
Ти зимою єства мого пломінь,
Я відсутня сама вже без нас.
Розчиняюсь у кароокості,
В глибині любих серцю очей.
Стань рятунком жіночому щасті,
Увірвись в прохолоду ночей.
11.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732855
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 11.05.2017
О, Христе, Боже! Прагну дива
На сході дня, без каяття!
Померти дай мені красиво,
Допоки книгою життя…
Ти мудрий, не зречеш затято:
«Терпи, ще не настав твій час».
Ти надто дав мені багато.
Я прагну всіх доріг ураз!
З циганами із шарабану
Іти під пісню на розбій,
Страждать за всіх під звук органу
І амазонкою – у бій;
По зорях ворожить на краще,
Вести дітей крізь жах знамень…
Щоб став легендою – вчорашній
І був безумством кожен день!
Люблю і хрест, і шовк, і каски,
Моя душа – то миті слід…
Ти дав дитинство – краще казки –
То дай і смерть – в сімнадцять літ!
11.05.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
МОЛИТВА
Христос и бог! Я жажду чуда
Теперь, сейчас, в начале дня!
О, дай мне умереть, покуда
Вся жизнь, как книга для меня.
Ты мудрий, ты не скажешь строго:
«Терпи, еще не кончен срок».
Ты сам мне подал очень много!
Я жажду сразу – всех дорог!
Всего хочу: с душой цыгана
Идти под песни на разбой,
За всех страдать под звук органа
И амазонкой мчаться в бой;
Гадать по звездам в черной башне,
Вести детей вперед, сквозь тень…
Чтоб был легендой день вчерашний,
Чтоб стал безумством каждый день!
Люблю и крест, и шелк, и каски,
Моя душа мгновений след…
Ты дал мне детство – лучше сказки
И дай мне смерть – в семнадцать лет!
26.09.1909
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732870
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 11.05.2017
Я співчуваю вам, "юначе",
Бо ви із примусу любили,
Я знаю: серце ваше плаче –
Не та казала вам: Мій милий!
Не та кидала в вічі зорі,
Не та п’янила поцілунком,
Не автор ви своїх історій,
Не справжній лицар в обладунках.
ПРИСПІВ:
На час, помножена розлука,
Ви помилилися колись,
Любов – не вивчена наука,
Бездумно долі розійшлись.
Колись ви просто заблукали
Між двох далеких берегів,
З розлуки плакали бокали,
В очах двоїлося від дів.
Мені сказали очі ваші
Про що іще мовчать вуста,
Не доторкнутись вам до чаші
Моїх медів, я – вже не та.
ПРИСПІВ:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732928
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 11.05.2017
«Ти народилась в ніч, у горобину, –
Бабуся якось журно прорекла, –
Боюсь за тебе: щастя б не згубилось,
І доля щоб від тебе не втекла.
Адже зоря твоя тоді страждала,
Коли здригалось небо грозове,
Й матуся твого крику не діждала,
Подарувавши нам життя нове, –
Й рукою так нечітко ледь махнула,
Здалося просто, просто в нікуди.
І фартушину в очі умокнула, –
Іди уже, дитино. Ну, вже, йди…»
Дівча стежину кроками долало,
А в голові – бабусині слова:
«Чому вона мені отак сказала?»
Вітрець волосся ніжно завивав.
Так полетіла в світ, чужий, жорстокий…
Малярувати вчилася. Жила…
Та в місті тім якось на неї оком
Накинув чоловік. З ним… сина зачала.
Маля невдовзі світ оповістило,
Що тут воно й, наперекір, жиє.
А вона бавила його, ростила,
Дівоцтво покалічивши своє.
І злиднів якось вигнати не вміла –
Лиш ледве-ледве зводила кінці.
Хваталася за всяке-всяке діло.
Ой, чи окупляться старання їй оці?
Признатись не могла вона й бабусі,
Хоч зрідка їздила, аби допомогти –
І спіх не той у неї був у русі.
Хлоп’ятко поспішало теж рости.
Сама його поставила на ноги.
Він прабабусю не застав живу.
Вона ж боялася сказати їй про нього.
Квартиру згодом вже отримала нову.
Частенько приїжджала до могили,
Щоби спокутувати давній власний гріх,
Та якось син її, дорослий вже,… загинув –
Навіки залишив її поріг.
І що важливо: в ніч, у горобину,
Коли вертався в місто із села.
Його грозою на стежині вбило –
Вона ж бо… іменинниця була…
Давно було це, та не гоїть рану
Ні час, ні люди. Не вщухає біль…
Все пам’ятає, як вона збиралась
Теж їхати, і дорікне собі.
Ось і тепер… могилки обробила
Бабусі й сина. Обвела хрести
Їх рушниками. Поряд – горобина,
Ще не велика… Їй рости й рости…
16.02.2013
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732790
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 11.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2017
Коли весна утопиться в красі,
Отій, найпершій, свіжій і цнотливій,
Купають ранки трави у росі,
І перший грім розбудить теплу зливу,
Тоді й зозулі обізветься «ку»,
Й веселка землю з небом поєднає.
Хіба красу ще стрінеш де таку,
Й земля така у світі лиш одна є.
7.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732785
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
А сирень уже готовит свечи,
Расставляет по своим ветвям,
Ведь сегодня будет мая встреча,
Ну, быстрей! назло всем холодам.
Задержал сирень апрель студёный,
Зимнею причудою своей,
Только капли нежные бутонов
Видим мы в соцветиях свечей.
Пусть в бутоне крохотном, как капля,
Каждый лепесток ещё зажат,
Но из них течёт уже по капли,
Самый нежный, свежий аромат.
Скоро будет время превращений,
Станет капля сизая цветком,
Только чья ж рука свечу сирени
Подожжёт цветения огнём?
А листва подросшая всё шепчет,
Я уже понял её слова:
«Май придёт и сам зажжёт все свечи,
он и есть виновник торжества!»
30 апреля 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732737
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
Диктує небо серед ночі,
На сон згубила всі права,
Збираю знов рядки пророчі,
За справжній скарб мені слова.
Це усамітнення - на користь,
Чужих думок не сипле град,
Це - ночі вистраждана повість
Під таємничий зорепад.
В блокнот лягають тихо зорі,
Оця від тата, ця від мами,
Вони в небесному дозорі
Лікують біль мені віршами.
Диктує небо серед ночі,
Я бачу душі їх святі,
Я бачу лагідні їх очі
І пишу вирок самоті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732761
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
КРАЮ МІЙ!
Пісня ( муз. Заслуженого діяча мистецтв України Богдана Косопуда, слова Наталії Калиновської)
Барвистим словом рідний край прикрашу!
Хай доля його сяє, мов зоря!
У пісні славмо Україну нашу,
Величну Батьківщину Кобзаря!
Приспів:
Рідний мій краю із маю-розмаю,
У косах горять синьо-жовті стрічки…
Я кращого в світі від тебе не знаю,
Моя Україно! Ти нам на віки!
Я кращого в світі від тебе не знаю,
Моя Україно! Ти нам навіки!
Над килимами, де м'які мурави,
Спішить додому журавлиний клин…
Довкола - жита весняні заграви,
Щемливий колосковий передзвін…
Приспів:
Рідний мій краю із маю-розмаю,
У косах горять синьо-жовті стрічки…
Я кращого в світі від тебе не знаю,
Моя Україно! Ти нам на віки!
Мій рідний край так барвами іскриться,
Зірниць узори сріблять небеса…
Яка у нім енергія яриться!
Яка у нім зачаєна краса!
Приспів:
Рідний мій краю із маю-розмаю,
У косах горять синьо-жовті стрічки…
Я кращого в світі від тебе не знаю,
Моя Україно! Ти нам на віки!
24. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732639
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 10.05.2017
І знову сльози на очах,
Така історія, мов рана,
Схилилась пам’ять при свічах,
Така болюча Вітчизняна.
Солдат пекельної війни
Був до кінця на полі бою,
Вона приходила у сни,
На серце падала журбою.
Вона у венах запеклась,
І біля скронь осколком билась,
Через роки болить всіх нас,
І жах наводять чорні крила.
Не оминула жодний дім,
Писала “безвісти” й “навіки”,
Мигала в дзеркалі кривім,
Їй ніпочім були каліки.
Пройшли паради поколінь
І знову Вітчизняна, друга.
“Троянський” висадився кінь -
Зі сходу ворог, чорна смуга.
Він наробив без міри бід,
Пройшовся чоботом по світу
І що ж то за такий нарід?
Зірвав безжально стільки цвіту.
По колу знов – руїни й біль
І стільки доль вже - у граніті,
Йому б побільше тих “весіль”,
Не має поки спину в світі.
В День Перемоги гинуть хлопці
За рідну землю, без вини,
То пісня - в нинішній обробці:
“ Хотят ли русские войны?”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732553
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 09.05.2017
Безгрешные губы шептали напрасно :
Останьтесь еще на день.
Вы стали как будто бы лентой атласной
За мной по пятам как тень.
Молитвы на старом пустынном погосте,
Там птицы к утру поют
О том, что вы были непрошеной гостьей
Даруя чужим уют.
Не стоит волнений и трепетных писем
Написанных по ночам,
Мы разные выбрали цели и выси,
Ругаясь по мелочам.
Запомнятся лица на долгие годы
Заполнив в душе пробел,
Все это удавка на лоне свободы
Где город тобой болел
Родной и знакомый, до каждого дома
Брусчаткой латая след
Крадется безмолвием сердца - истома,
Но вас уже больше нет…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729455
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 08.05.2017
Приходила к тебе бессонница
Растекаясь по венам медленно
Бездыханная как покойница
Ночь с глазами пустынно-медными
Замирали часы в беззвучии
Этой маленькой темной комнаты
Ваши встречи лишь дело случая
Наспех шелковой нитью сотканы
В жар бросало и было холодно
Тяжелы стали мысли мутные
Уходила неспешно молодость
Запивая часы минутами
Город звоном трамвая нервного
Был разбужен под эхо гулкое
Бой проигран был 31-го
Между серыми переулками....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726970
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 08.05.2017
Кажеш - чаклунка? Можливо й від чарів щось є...
В душу її - через лірику ти закохався...
В віршах, натхненно, її не ховаючи ллє -
Стрімко, немовби ту воду джерельну крізь пальці.
Гола... і вільна від всього в стихії своїй.
Може, часом, і занадто буває відверта
В сонячнім світі, іще не померлих надій...
Вся на виду - як картина жива на мольберті.
Мрії - неначе те листя, що вітер несе...
Осінню їх відриває від себе свідомо...
Ні, не шкода їй таких, де не бачиться сенс.
В пору весняну - оновлена мріями знову.
Весни в ній юність пробуджують - зрілу, п'янку!..
Ти відчуваєш... бажаючи випити все це!..
Мариш, жадаєш... бо мріяв про саме таку!..
І закохався... стихійно у неї всім серцем!..
Кажеш - чаклунка... і досі? Як хочеш, нехай!..
Чари її - на поверхні, у кожному слові...
Любиш? - люби, тільки душу її не карай -
Світлу, прозору й водночас таку загадкову...
Душу, в якій так багато до тебе любові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732445
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 08.05.2017
[color="#422a2a"][i][b]За краєм села десь ліхтар мерехтить,
Зірки зачаровують очі,
У співі нічнім солов’ям таланить,
Щось вітер тихенько шепоче.
Хизуються дивні химери тіней
У величнім мороці кленів,
Під спів солов’я їх нічний привілей,
Вони наче грають на сцені…
Не буду псувати я примхи химер,
Полохати дивні розваги.
На лаву присяду немов у партер,
Відчую цих примх переваги.
Замріюсь… Забуду що ранок колись,
Загасить зірки немов св́ічки…
Отямлюсь, метеликом в світло б’ючись,
На березі тихої річки…[/b][/i]
[/color]
07.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732271
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 08.05.2017
З-елений лист на сонечку лосниться,
А- пахощі, що злегка аж п"янить.
Ц-ей аромат, як тільки завесниться
В- серця людей струмками цебенить.
І- відірвати погляду не в силі,
В-есна чарує буйним квітом всіх,
Б-ач, дивоцвіти, веселкові, милі,
І- рясно вмиті краплями зі стріх.
Л-ибонь в бузок Господь вдихнув ці чари,
Я-к робить він кругом свої дива,
В-есна - пора побачень, звук гітари
І- мелодійні про любов слова.
К-оли цвіте бузок в подвір"ях рясно
Н-еначе райдуг барви виграють
А- на душі, так щемно і прекрасно
Б-о в барвах цих краси всієї суть..
У-же в садах лунає спів пташиний,
З- усіх усюд - співочий справжній рай.
О-аза щастя, диво України,
К-уточок мрії, мій любимий край..
Завдячую Олі Радченко, її акровірш
"Куст сирени расцвел у окна" додав мені натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731344
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731552
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 08.05.2017
Тут пахне земля восени падолистом,
Тут роси спадають на трави намистом,
Схвильований крик по весні журавля,
І це моя рідна вкраїнська земля..
Тут в полі налите добірне колосся,
Тут верби полощуть у водах волосся,
Тут з вітром і сонцем весь час розмовля,
Моєї Вкраїни квітуча земля..
Тут серце сповите в колисці любові,
Тут все найщиріше у кожному слові,
Тут птаха вертає додому здаля,
Бо тут її рідна матуся-земля..
Тут ночі травневі, зі сном не сумісні,
Тут чари земні солов"їної пісні,
Господь тут любов"ю з небес промовля.
- Трояндою квітни найкраща земля..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11208266793
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359994
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 08.05.2017
Пам’ять назвала усіх поіменно…
День Перемоги заплакав дощем,
Ехо війни розболілося генно,
Вкрилась історія чорним плащем.
Предки мої відхворіли війною,
Часто гортали її сторінки,
Міцно тримали в руках своїх зброю,
Навіть спасінням не були роки.
Квітку любові і миру плекали,
Ниву життя засівали добром,
Сонцем своїм наповняли бокали,
Хоч й дошкуляв їм лихої синдром.
З неба їм сумно, що знов ми - з війною.
Янголів нових стрічають в раю,
Соромно їм за чужу паранойю,
Тих, хто знедолив країну мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732437
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 08.05.2017
С днём Рождения, сын дорогой!
Не грусти, не сдавайся – держись!
Мне не надо награды другой
За мою напряжённую жизнь…
Ведь не зря в этот праздничный день
Белый свет подарила тебе –
Никогда тебе было не лень
Свою жизнь ты устроил в борьбе
За достаток и счастье семьи,
За родительский поздний покой –
Всем ты плечи подставил свои.
За тобою мы, как за стеной!
Будь же счастлив, мой сын и здоров!
Пусть за всё воздаётся тебе –
Пусть тебя окружает любовь
И везенье в счастливой судьбе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732389
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 08.05.2017
Все! Пиши- не пиши нам...
За наказом у ніч
Вирушають машини
Бронетехніки. Клінч.
У смертельному герці
Загартованих лат
Танго з кулею в серці.
Бронебійний снаряд...
Кров із потом- солона
Суміш... Бути біді.
Ось проходить колона
Через Стікс по воді.
Під ревіння моторів,
До якого ти звик,
З неба падають зорі
На дороги рушник.
Час воєнної ери
Надійшов, далебі.
Підійми, офіцере,
На погони собі!
Захистять, мов у колі,
Обереги броні.
Розірвалася доля.
ДО і ПІСЛЯ війни-
Стане міряти сили
Повоєнне, нове,
Те життя... Хто дожили.
Хтось і не доживе.
Викинь сумнів подалі
В придорожній кювет.
Ти- з креміння і сталі.
Мить атаки. -ВПЕРЕД!!!
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117050801052
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732373
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 08.05.2017
Лето. Август. Роман.
Прелесть. Чувства. Капкан.
Страсть. Букеты. Стихи.
Встречи. Тайны. Грехи.
Небо. Высь. Бирюза.
Буря. Ливень. Гроза…
Осень. Слякоть. Дожди.
Лужи. Капли. Круги.
Тучи. Сырость. Туман.
Грязь. Болото. Обман.
Зависть. Страх. Клевета.
Бренность. Крах. Суета.
Серость. Зло. Воронье.
Сплетни. Слухи. Вранье.
Ложь. Эмоции. Срыв.
Нервы. Ссора. Разрыв…
Боль. Обида. Глупец.
Время. Лекарь. Мудрец.
Горесть. Раны. Сердец.
Грезы. Сказка. Конец…
Ветер. Вьюга. Зима.
Снег. Мороз. Холода.
Лед. Снежинка. Хрусталь.
Грусть. Разлука. Печаль.
Иней. Стужа. Метель.
Память. Вера. Капель.
Март. Отрада. Весна…
Вечер. Звезды. Луна.
Сон. Фантазия. Взлет.
Утро. Луч. Поворот.
Луг. Поляна. Роса.
Птицы. Лес. Голоса.
Почки. Зелень. Трава.
Трепет. Нежность. Слова.
Солнце. Свежесть. Тепло.
День. Начало. Добро.
Взгляды. Ласки. Цветы.
Радость. Планы. Мечты.
Губы. Руки. Глаза.
Смех. Улыбки. Слеза.
Свет. Надежда. Любовь.
Рифма прежняя вновь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180120
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 07.05.2017
Полдень. Пятница. Обед.
Окна. Двери. Кабинет.
Стук. Прибытие. Клиент.
Ручка. Виза. Документ.
Встреча. Долгий разговор.
Пункты. Цены. Договор.
Папка. Подпись. И печать.
Кофе. Виски. Отмечать.
Радость. Повод. Есть контракт.
Сбой. Инспектор. Снова акт.
Штраф. Уплата. За бардак.
Потеряли. Совесть. Страх.
Трубка. Вызов. Контролер.
Подчиненный. На ковер.
Шеф. Доклад. Потупил взор.
Сколько можно? Вновь позор.
Не впервой. Не привыкать.
Нет виновных? Наказать!
Ход. Доска. Забрал ладью.
Дальше. Время. Интервью.
Новость. Связь. Эксперимент.
Галстук. К Вам корреспондент.
Рад. Увидел. Интерес.
До чего дошел прогресс.
Кресло. Дама. Микрофон.
Съемка. Запись. Диктофон
Сахар. Ложечка. Поднос.
Взгляд. Приличие. Вопрос.
Ручка. Памятки. Блокнот.
Чай. Конфеты. Бутерброд.
На прощание ответ.
Вот и кончился обед.
Стол. Компьютер. Телефон.
Почта. Письма. Ой дурдом.
Мозг. Усталость. Уйма дел.
День. Прошел. Таков удел…
© Copyright: Александр Николаевич Ковальчук, 2010
Свидетельство о публикации №11011022154
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146122
дата надходження 19.09.2009
дата закладки 07.05.2017
Де зорі згасають
жоржинами обрій цвіте.
Піддавшись спокусі,
розтану у світлі розмаю.
І граю промінням –
а й справді воно золоте…
Нарешті я справжня!
Хай вітер мій одяг знімає.
Нарешті я дика!
Вплітаю в волосся жасмин,
До стану латаття,
ступаю у нетрі – царівна!
Співай, дикий вовче.
Кровить хай мій страх із судин,
Іскриться з очей, шаленію –
мовчіть перші півні!
Схиляються трави
і падають зорі до ніг,
Навшпиньки ступаю –
цвітуть по слідах орхідеї.
Кружляю по колу,
мов відлік часів вікових,
У місячне сяйво руно уплітає Медея.
Під місяцем повним
танцюю у сяйві спокус,
Хай рвуть струни ельфи –
не смій підвестися нерівня.
Бо я відтанцюю, відплачу,
а ще… відсміюсь,
Допоки світанок,
допоки іще я царівна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732250
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Радуется душа,
Сердце поет весною!
Ведь навсегда ушла,
Грусть, что цвела тоскою.
Встретившись в октябре,
Осенью золотою,
К свету - мы на заре
Вместе пошли с тобою.
Бог подарил любовь –
Стих не дает покоя.
Мыслями без оков,
Не нарушая строя
Мы, не ломая дров
И дорожа судьбою,
Ищем для счастья кров.
Чтобы под ним зимою
Из сокровенных снов
Насочинять с тобою
Сказку без лишних слов
Чувствами и душою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732277
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
І знову яблунька розквітла,
Як роду пам'ятник в саду,
Моя ровесниця тендітна,
Така, як завжди - до ладу.
Колись дідусь, душа-людина,
До саду цю красу приніс
І ось піввіку вже родина
Так вдячна дідусю, до сліз.
У гіллі пам'ять причаїлась,
Це-вже історія в саду,
Зі мною яблунька молилась,
Вона - свята, до неї йду.
Мене обніме й квіти сяють
Біло-рожевими неонами,
На флейтах бджілки ніжно грають,
Живе деревце Родіонове!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732225
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Щохвилини тебе виглядаю.
Як побачу — по спИні мороз.
І образи усі забуваю.
Що ж це є? Чи любов, чи склероз?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732211
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
[b]Я напишу собі листа
Про те, про що забути хочу
Про те, що знову все пророчу
Що не носив давно хреста
Я ніс себе, не жив, а ніс
Бо це життя є моя ноша
Я мов небесний листоноша
Несу в собі потоки сліз...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732208
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Упав, як у сні, розпанахані груди,
В грязі й павутинні поруччя й стрічки.
У муках лежать… розірвали паскуди,
Висять у пилюці, як докір кишки.
Повисли, як коси обірвані троси,
Щоденно і нощно… вже зо троє літ.
По східцях кияни стрибають, як кози,
Спортівного мєра клянуть почім світ.
Обличчя столиці, це ж вхід до вокзалу,
Хіба ж тут можливо стрічати гостей?
Столиця обрала не свого… а Халу,
Тож гірко сьогодні жалкує про те.
Всю владу схопили у лапи вандали,
Грабують і нищать, складають бабло.
Нігде не поділись гієни й шакали,
Звили попереднічкі… тепло кубло.
В корупції с.ки від ніг до макушки,
Проклятий чужинцю аби ти схолов.
Як воші в кожусі мєнти і тітушки,
Як тряпка червона на тлі забудов.
Тріщать ескалатори, банки і МАФи,
Бандити смакують і п’ють чисту кров.
Для тих в кого інші у пашпорті графи,
Така вона браття в чужинця любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732196
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Мій Львів
А я живу у Львові,
Де кави оксамити,
Де замки мармурові
Легендами повиті…
Де дихає натхненно
Історія на площі…
Освячує щоденно
Нас Львів, немов на прощі!
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732190
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 07.05.2017
я смог себя от рабства защитить...
поклявшись...себе клятвою простою....
просить не буду...
верить...
и любить...
и обрету свободу...
над собою
и очень долго в этом мне везло
я даже стал лечить... чужую Юность
пока не разглядел Твоё Лицо...
и в пепел превратилась
моя мудрость...
...........................................
я так устал ...от холода зимы.....
проник он в сердце....
и поранил Душу...
и наше Ты... уже звучит как Вы....
и только боль....
в словах... течёт наружу
мы встретиться должны
чтобы Любовь спасти....
почувствовать её... прикосновенье....
как дань...
себя...
мы будем ей нести
расплавив серость...
в сказочных мгновеньях.
..............................................
я задыхаюсь без любви...
как в штиль на море паруса....
и от сжигающей тоски.....
меня спасут твои глаза...
вот фотография твоя...
мой мир мечты на ней очерчен...
пока ты ждёшь....
...обнять меня...
я Несгибаем....
и Бессмертен.
...................................................
Я знаю наша встреча состоится...
и после адаптации зрачков...
мы сможем вдруг...
опять разговориться...
войдя в реальность....
из страны стихов.
мы придумаем вместе ...
фантазии счастья...
а касаньем проверим...
безумные сны...
и заполним любовью
остатки сознанья...
между нашими Я
растворёнными в МЫ
мы узнаем как пахнут
зовущие губы...
как желанье сочится
из глаз ...
как из ран...
мы...
сегодня...
... и вечность....
с тобою забудем...
и вселенная будет
завидовать нам.
...................................................
побудь ещё немножечко ....чужой....
дай пережить... Затменье.... Нетерпенья.
твоё прикосновение....
рукой....
и вечность....
превращается...
в мгновенье.
..................................................
Ты столько раз дарила мне Себя.....
свою улыбку ласку и надежду.....
а я как в первый раз.... хочу Тебя.
и Голод....
по Тебе....
сильней чем прежде.
*****Петро Кожум'яка - …ЧУЖОЙ! - (пародия)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680769
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 06.05.2017
Недокохав… о, як давно...
Недокохав… моє тепло
Сприйняв за надто вбогий посаг…
Шаленства марево пливло
У даль і чахло в чистих росах.
Не відчував… мою любов!
Ми з нею в розпачі мовчали …
А в сірій мряці знов і знов
Щасливі танули причали…
Не зрозумів… душі вогонь
Погас у вихорі печалі…
Бліде тепло твоїх долонь
Ледь-ледь торкалося вуалі.
Недокохав… о, як давно
Губами щік торкався ніжно…
П’ю досі те терпке вино
Й п’янію… просто дивовижно!
23. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731963
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 06.05.2017
Вічний супутник утома,
Скинь її, друже, із пліч.
Збита бо фраза відома,
Душу скоблить вічно лінч.
Загодя знати, що буде,
Зовсім невесело жить.
Те що у часі забуте,
По що за ним все тужить.
Веснонька в серці в фаворі,
Знай, бережи, хай буя.
Кажуть схилитись в покорі,
Дух же тоді завмира.
Збіглі роки білять скроні,
В злеті волань боротьба.
Стань перед Богом в поклоні
Та не оспівуй раба.
06.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732081
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 06.05.2017
В путі вони, як кораблі.
Як хмарки у блакиті,
Життя свойого ковалі,
Надійні, працьовиті.
Як кремінь міцні на крилі,
Суворі і закриті.
Як ті пороги у Дніпрі,
Коли вони сердиті.
Напій хмільний у кришталі,
Волошки сині в житі.
Як дощик ранній для землі,
Як обрус в оксамиті.
Ото ж такі вони Тельці,
Спокійні, гордовиті.
Красиві, гарні на лиці,
Дощем травневим вмиті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732141
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 06.05.2017
Упала зіронька остання,
З росою скапала в траву.
І соловейко спозарання,
Нас запросив на рандеву.
Зозулька з гаю закувала,
Луною тьохкав переспів.
Діброва музу колихала,
В акордах пісні день яснів.
Злітала музика високо,
Понесло вдалеч і ушир.
В ярах ховалась ніч глибока,
Романтик - гай заворожив.
Приспів:
Лунала музика із раю,
Воскреслих чарів оберіг.
У світлі відблисків розмаю,
Принесла трунку рано з гаю,
Як повінь падала до ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732125
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 06.05.2017
Намарно шукати прихованих знаків,
На центри тяжіння впливати вітрами:
В туманах словесних – бажання палати.
У серці світанок народжує гами.
Тепло розлилося полями емоцій –
Багряно рясніють нетоптані маки.
Ці пахощі мрії, солодкі та млосні,
Любові п`янкої – типові ознаки.
Заграли на сонці росою мелодій
Фантазії трави густі й соковиті,
А вітер вагання – полоханий злодій:
Збиває незграбно окрилення миті.
Намарно шукати прихованих знаків –
Кохання не має зображень, тотемів.
Зникають на сонці тумани і ляки
В любові єдиній, в любові взаємній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731932
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 06.05.2017
Я згорнусь біля тебе калачиком,
Що та кицька під боком мур-няв, аж до див.
В жінки є особливе призначення,
Дарувати кохання без будь-яких слів.
Уриватись в життя в дикій пристрасті
І без меж віддаватись порочно-жадній.
Щоби груди цнотливо-розхристані,
Видихали в шаленстві: "Єдиний ти мій!"
І вуста із вустами заніжено,
Озвалися душею: "Належу тобі!"
Зазвучить в серці музика збуджено,
До спокуси любові жінки ми слабкі.
04.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731882
дата надходження 04.05.2017
дата закладки 06.05.2017
[b][i][color="#aa00ff"]Коли ти губишся, хоча б на мить-
Душа болить.
Тоді молю я Ангела з небес
Знайти тебе.
Душею я ловлю твоє: "Привіт"-
Ясніє світ..
І Ангел посміхається з небес,
І я тебе
Люблю неначе вперше знов і знов.
І за любов
Я небесам подякую святим,
За це, що ти
Для мене подарований життям.
За це що я
Люблю весну і небо голубе.
І що тебе
Для мене Боженько святий зберіг.
То ж оберіг
Складу із найсвятіших молитов-
За мир й любов.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731892
дата надходження 04.05.2017
дата закладки 05.05.2017
В вікно моє вже сіробровий ранок
Крізь шибочку несміло заглядав,
І перший соловей своїм сопрано
На сонне листя звуки розкидав.
Вікно відкривши, я відчула подих:
То тихий легіт доторкнувся кіс.
А може то легка рука Господня
Мені дарунки сипала якісь?
І вище піднімалось сіре небо,
Аж ось запеленала його синь –
В промінні сонця виникла потреба
І в краплях свіжих першої роси.
Мені здалось, я теж у цім оркестрі
Мелодію важливу теж веду,
І на життя людського перехресті
Серед краси цієї не впаду.
7.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731746
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 04.05.2017
Розчиняється ніч у ранкових туманах.
Фіолетово-ніжна і вранішньо-п’яна
Відступається ніч, поступається дню.
Знов – дорога у світ, невгамовні турботи.
Неохоче вдягаєш на себе броню,
А як місце під сонцем інакше бороти?
Знов дороги заплутують твою свідомість,
Ти шукатимеш знову знайому відомість,
Лабіринтів, як завше, долатимеш змійку,
В кожнім закутку будеш шукати своє,
Десь п’ятірку одержиш, а десь навіть двійку
З автобана, звернувши на вузькоколійку,
А десь може влаштуєш своє “божолє”.
Десь заплакані струни зігрієш цілунком,
Захмелієш, сповитий фіалковим трунком,
Подаруєш комусь оберемок усмішок
І метеликів будеш ловити услід,
Ляжуть трави до твоїх натруджених ніжок,
Що з тобою пройшли кілометри доріжок,
Ти по колу підеш, як ходив весь твій рід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731644
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 03.05.2017
НІЛА ВОЛКОВА
Переклад з російської мови
З МОГИЛИ…
Проходиш, на мене схожий,
Очі потупивши вниз,
Як я колись! Перехожий,
Прислухайся, зупинись!
Узнай – набравши травинок
В букетик, де маків цвіт,
Що звалась колись – Марина
І скільки я мала літ.
Не думай, що тут – могила,
Що раптом з’явлюся, зла…
Сміятись і я любила
І стриматись не могла.
Рум’янились мої щоки
І кучерики вились…
Я теж була, ясноокий!
Не бійся і зупинись!
Собі тут біля гробниці
Ти ягідок назбирай –
Від цвинтарної суниці
Солодшої не шукай.
Похмуро лише не стій ти
І дуже сумним не будь.
Подумай про мене світло –
І легко мене забудь.
Як сонце тінню мережить
Піт на твоєму чолі…
Нехай тебе не бентежить
Мій голос із-під землі.
28.04.2017
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
***
Идешь, на меня похожий,
Глаза опуская вниз.
Я их опускала тоже!
Прохожий, остановись!
Прочти – слепоты куриной
И маков набрав букет,
Что звали меня Мариной
И сколько мне было лет.
Не думай, что здесь – могила,
Что я появлюсь, грозя…
Я слишком сама любила
Смеяться, когда нельзя!
И кровь приливала к коже,
И кудри мои вились…
Я тоже была, прохожий!
Прохожий, остановись!
Сорви себе стебель дикий
И ягоду ему вслед –
Кладбищенской земляники
Крупнее и слаще нет.
Но только не стой угрюмо,
Главу опустив на грудь.
Легко обо мне подумай,
Легко обо мне забудь.
Как луч тебя освещает!
Ты весь в золотой пыли…
– И пусть тебя не смущает
Мой голос из-под земли.
03.05.1913
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730992
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 02.05.2017
[b][i]Біла вишиванка, сині оченята,
А в косах русявих маківка цвіте.
Лине з вуст червоних пісенька завзята,
Як дівча з Донбасу козаченька жде.
Зачекалась бідна, місця не знаходить,
На війні коханий − звісточки нема,
Дев’ятнадцять років хлопцеві надходить,
А в гаю зозулька стала, як німа.
Калатає серце, сіла на пеньочку,
Віченьки прикрила – милий у очах
Не прибра́ний в білу вишиту сорочку −
Камуфляж затертий, зброя у руках.
Плаче дівчино́нька, мочать шию сльози,
Похмурі́ло небо, яблуні риплять,
Дивиться в мобільний…лиш вологі коси
Липнуть до екрану, крутяться, тремтять.
Тут, як зойкне пісня – серце впало в п’яти!
Слухавку до вуха: «МИЛИЙ, ТИ ЖИВИЙ?!».
«В мене все чудово, а тобі чекати,
Довго не прийдеться, завтра вихідниий!
Я приїду, чуєш? Матінку обрадуй,
І мені смачного борщику зваріть!
Все! Мене вже кличуть! Я тебе кохаю!»
«Я тебе сильніше» – дівчина кричить.
Кулею побігла з радощів до хати,
Матінку цілує, смажить пироги...
Та біда, буває, б’є під самі п’яти
Зранку… не живого хлопця привезли́…
Досі прилипають до екрану коси,
Умивають сльози… й борщ і пиріжки…
Москалі за гроші убивають досі,
По-російськи чешуть наші язики...[/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567721
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 02.05.2017
Нагадало дитинство мені
Білокоре це диво природи.
Цвіт - сережки такі запашні,
Стан тендітний увесь до моди.
Тихий шепіт з вітрами в полі,
Сяйво місячне, мов фата.
Щось берізка шепоче долі,
Вправно косу свою запліта.
На сукенці – сліди від нічки,
Поміж віт – ще відлуння зір,
Впала синього неба стрічка
На зелений трави кашемір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731585
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017
Мій коханий, коханий, коханий...
Шепіт рветься з єства в небеса.
День сьогодні не сонячно-крамний,
Таки знає любов чудеса.
І наповнює серце весною,
Цвіт черешні в злагоді душі.
У цілющих обіймах з вільхою,
Де ім’я твоє, бешкет в умі.
Спочиває туман під вербою,
Очерет у тиші занімів.
Милувалась, милуюсь тобою,
Ти мене підкорити зумів.
02.15.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731535
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017
Я сегодня на грустной волне познавала,как воют от скуки,..
Как удары по левой щеке согревают озябшие руки!..
Почерневшие вдруг небеса затеняют опухшее солнце...
Как тоска заползает в глаза,в зеркала и квадратик оконца...
Не зови меня!..Отпусти!..Над душою невинной не властвуй,..
Не ускорив навстречу шаги,под малиновым звоном причастий...
Я сегодня на грустной волне укрываюсь словами от муки...
Подарю эти мысли воде,чтобы помнила струны разлуки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731531
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017
Чаклуй, о Музо?
Чому ти, Музо, не приходиш в мої сни?
І не чаклуєш римами своїми...
Не надихаєш подихом весни...
Не пестиш строфами мене твоїми!
Тебе чекаю я у диво сні,
Де боса ходжу по росі заграви!
Даруй мені натхнення на весні,
Чаклуй, о Діво, строфами забави!
Чому ти, Музо, не приходиш в мої сни?
Не надихаєш подихом весни...
23. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731494
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017
Зупини смуток мій, що розлігся на грудях,
як ноша,
Він обпалює серце,
а серце – на правду горить.
Бо від кожної втрати душа
не на грам стає тонша!..
Від найменшого болю
мене вбережи
хоч на мить.
Всі сегменти душі доброту твою
з радістю приймуть.
Зупини смуток мій,
це усе, що потрібно мені!..
Я віддячу, повір,
прихилюсь на плече у обійми,
Ти відчуєш усе,
що раптово
до мене приніс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715842
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 01.05.2017
[i]Зачекай мене на світанку,
Як сни обернуть фазу мрій,
Я візьму високу планку
Цілунком до небесних вій.
Вони мов райдуга весною
Після дощів студених злих...
Гадаю, стрінуся з Тобою
У днях квітучих, золотих.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730241
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 01.05.2017
Дякую Валентині Ланевич,
на вірш
"Обіймає твій подих лице"
Якщо тебе цілує вітер,
То знай: цілунок цей із мрій.
Цей ніжний, вишуканий містер
Освідчився...і не одній.
Якщо тебе цілує вітер,
Росинку кине із туману,
Зізнання пише він без літер
І вже на цей раз - без обману.
Якщо тебе цілує вітер
І сипле цвіт в твоє волосся,
То - це коштовний сонце-бісер,
Дзвінке любові безголосся.
Якщо тебе цілує вітер,
Вдягнув невидиму вуаль,
Кружляє цей прозорий витвір
Вже біля іншої,на жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731406
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
Велике спасибі О.Жежук за натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730994
...при надії
Земля чекала сонця і тепла,
Ковтала спрагло всі щедроти неба.
І в день новий Життя у світ несла
Й людські ховала муки поміж ребра,
Щоб заростали цвітом… А мені
Розкрилені світи лягли під вії -
І я горнусь до матері-землі,
Що при надії…
О.Жежук
[youtube]https://youtu.be/KGzYBuzQEy0[/youtube]
[i]Земля мене, неначе обняла,
нашіптував щось таємниче вітер...
І говорила я тоді слова,
Що з її надр, в обрамленні із літер.
Цвіли сади... Погідно понесла
Земля свій тяж для всіх живих на світі.
Надія є.
Вона ж бо проросла
В новім житті, що зріє в слові й цвіті...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731390
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
Вітре-вітре, весняно-ласкавий,
Обіймає твій подих лице.
Хоч буваєш ти правда лукавий
І тепло тоді в грудях не те.
Не мені ти даруєш усмішку
І цілуєш медово вуста.
Необачно потрапила в клітку,
Крізь щілини тіка марнота.
Ти ж безпечно забавлений грою,
Ніби, те, що було, й не було.
Пестиш тіло моє, я не встою,
Майне думка: "Мій Боже, за що?"
01.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731374
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
За невидной(прозрачной)оградой
Белый старец и херувим
Под свечами находят усладу,
Почитая заветный псалтырь.
Лепестками укрытая паперть
И зелёная в пояс трава...
Воску долу слезинками капать,
Пока всхлипывает душа.
Расцарапают душу тревоги,
Приоткрыв потайную дверь,..
Обозначив пунктиром дороги
На любимую параллель...
Расцарапают душу тревоги,
Не закрыть незаметно дверь.
Коротки и тернисты дороги
На любимую параллель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731367
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
Каштани знову розцвіли,
Як перкаль сніжно, сніжно - білі.
Вітри притихли і дощі,
Горять свічки в ванілі.
Як ті принцеси у парчі,
Неначе з казки... містерія.
В суцвіття капають вірші,
Довкруж округа мліє.
Із гаю чешуть солов’ї,
В піснях своїх колишуть віти.
Каштани Київські мої,
Моїх рядочків діти.
І я… весною зголоднів.
Течуть блаженства гір потоки.
Замилувався й оп’янів,
Понесли в юність роки.
Приспів:
У пелюстках весняних стуж,
Весна довкруж... ти не поруш.
Наснага сипле в ноги з круч,
І обрус струменіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731360
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
Тайна сокрыта горою.Ночь выпивает тоску...
В пьяно -жасминовом зное тропка короче ко сну,..
Кажутся близкими дали: белая шапка Кайлас,..
И пиллигримов скрижали - оммммм... - просветления глас.
Пламенем - платья монахов, красными - когти орлов,..
В сотне кругов мимо плахи - тысячи тысяч голов...
Зв'онки красавиц запястья (из серебра с бирюзой) -
Вечною магией страсти испепеляют нугой.
Странник дудук пожалеет,сон оборвётся струной.
Блеск серебра потускнеет: там - за высокой горой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731369
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
Могу быть серьёзной,когда на работе,
Задумчивой,классной,на "автопилоте",
И с юмором тоже немного дружу,
О женских секретах потом расскажу!
Люблю со смородиной чёрной варенье,
Как съем его малость- и вот настроенье.
Люблю прогуляться по лесу пешком,
Люблю пробежать по росе босиком!
Простые люблю полевые цветы,
Люблю говорить я с любимым на "ты".
Люблю любоваться поляной ромашек,
Люблю наблюдать за семейством букашек...
Люблю одуванчики в свежей траве,
Люблю ералаш на своей голове...
Люблю фантазировать,петь и смеяться,
Люблю и луной,и звездой любоваться...
Могу я быть разной,и милой,прекрасной...
спокойной,игривой,но нет,не опасной.
Люблю я любить очень преданно,нежно,
Могу я любимого слушать прилежно.
Люблю не скучать, креативность,ещё...
И другу подставлю своё-о плечо.
Люблю...всех детей: и послушных,и нет...
Совсем не жалею для них я конфет...
И Родину тоже я очень люблю,
Ценю всех героев, и рифму-зарю...
И много чего,что я не написала,
Чтоб всё написать,- просто времени мало.
Я вам состоянье души описала,
Могу через время начать всё сначала:
ЛЮБЛЮ!!!!!!!!!!!....................
Валентина Малая 20.06.2012 16:53
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588355
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 01.05.2017
Земля чекала сонця і тепла,
Ковтала спрагло всі щедроти неба.
І в день новий Життя у світ несла
Й людські ховала муки поміж ребра,
Щоб заростали цвітом… А мені
Розкрилені світи лягли під вії –
І я горнусь до матері-землі,
Що при надії…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730994
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 01.05.2017
Стежки всі наші заблукали
Серед життєвих бід-незгод.
А може, ми це їх злякали,
Не зрозумівши усього?
А може трави винні в цьому,
Чи тепле сонце, чи вода,
Чи особиста наша втома,
Що стежка та не прогляда?
Життя одне у нас з тобою:
Без тебе – я, без мене – ти,
Не можем жити без любові
Й по стежці вдвох також пройти…
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731322
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
В’язень.
( переклад)
Сиджу я прикутий в темниці сирій,
В неволі скормився, орел молодий…
Сумний мій товариш, махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.
Клює, і кидає,і зирка в вікно,
І ніби зі мною замислив одно,
Очима він манить і криком своїм
І мовити хоче: « Давай же, злетім!
Бо ж вільні ми птахи; пора, брат, пора!
Туди, де з-за хмари біліє гора,
Туди, де синіє заморська земля,
Туди, де лиш вітер гуляє…і я!..»
Узник.
А Пушкин.
Сижу за решёткой в темнице строй,
Вскормлённый в неволе орёл молодой,
Мой грустный товарищ , махая крылом,
Кровавую пищу клюёт под окном,
Клюёт, и бросает, и смотрит в окно,
Как будто со мною задумал одно.
Зовёт меня взглядом и криком своим
И вымолвить хочет: « Давай улетим!
Мы вольные птицы; пора, брат, пора!
Туда, где за тучей белеет гора,
Туда, где синеют морские края,
Туда, где гуляет лишь ветер…да я!..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731272
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 30.04.2017
Про цю любов сказали твої очі,
А в мене вже давно на це - табу
І плани геть далеко не жіночі,
З собою припинила боротьбу.
Твій погляд – поза межами часу,
Той час мабуть тебе також торкнувся.
З того життя я тягарі несу,
Щасливий той, хто вчасно їх позбувся.
Читаю у твоїх волошках сум,
Вже схоже наші дні відгомоніли,
Лиш пам’яті далекої парфум
Війнув в лице так лагідно і мило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731254
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 30.04.2017
Ой, учора була люба,
А сьогодні, наче, з дуба.
А сьогодні новий день,
Б’ється посуд "дзень-дзелень".
А вже зранку не така,
Грайте, хлопці, гопака.
Закружляю у танку,
Ти кохай таку й сяку.
Коли я ніжно-ласкава,
Коли я гаряча кава.
Коли я киплячий кріп,
Якщо ти мене розпік.
Остуди цілунком в губи,
Упаду тобі на груди.
Ув обіймах лад знайдем,
Буду теплим промінцем.
30.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731171
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 30.04.2017
Скажи мені, метелик я чи квітка?
Не кам’яній в суєтності життя.
Трояндою я є для тебе, ніжна,
Що шалом повнить ритм серцебиття?
Що гойдає розкутість у пориві,
Коли в тілах панянкою любов?
І заворожена в хмільному чтиві,
В лоні пульсацію дарує знов?
Чи тільки лиш метелик той безпечний,
Що світло ллє, згоряючи в вогні?
Моє кохання має погляд гречний,
Приручена, рахую дні пусті.
30.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731240
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 30.04.2017
В діброві ковдру розгорнув світанок,
В ставку на плесі промінь танцював.
В прозорій шалі розквітав серпанок,
На полотні ноздрички малював.
Зібрав у зграйку діток перкальових,
Повів повільно й тихо до води.
Прикрасив стежку з гілок черемхових,
В рожевий колір одягнув сади.
Весна прийшла охайна чепурненька,
У вітах крон сховалась омела.
Знов закувала з гаю зозуленька,
Гаями трунок в доли понесла.
Дивлюсь і заздрю вкотре чаклунові,
Цвіте й дурманить запахом бузок.
Весни смарагди зело - бірюзові,
Кладу я чистим помислом в рядок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731074
дата надходження 29.04.2017
дата закладки 30.04.2017
Поцілунку вологого глянцю
Тендітне торкання...
Фрази зайві...
Піддавайся! Танцюємо танці
П"янкого кохання,
Ніби в сяйві
Світла місяця... Дівчинко, хочеш,
На руки до мене
Впасти нині?
Фар зустрічних фіксуючий розчерк...
Бажання шалене
У машині...
Ліхтарів стоголовистих очі
Лякливо втікають
В морок ночі...
Просто зараз у мороці хочеш
Поринем до раю?
Знаю- хочеш...
Сплине ніч, нам дарована Богом,
Оман міражами
Зблисне ранок...
Ми станцюємо ТАНГО ДОРОГИ,
З"єднавшись губами
Наостанок.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117043000240
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731155
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 30.04.2017
Весна - журба вчорашньої зими,
Одвіт на те , чи ми любити вмієм…
Сповзає холод маревом пітьми
До пліч, до ніг… До серця ж не посміє…
Та скрижаніле серце не суди,
Не сполохни його, немов звірятко.
І хто йому шепнув, що між людьми
Зігріється і все почне спочатку?
Та й хто сказав, що це твоя весна?
Хоч частку її носиш в своїм серці?
Хіба наситилась душа сповна
У дикім щемі й спраглості відвертій?
Не прирікай весну свою на мить,
Не програвай любові справжній битву!
Душею зможеш небо оповить,
Щоб скласти гімн любові як молитву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730352
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 29.04.2017
[b]Зацвіла тополя - наче сніг пішов
Воля, чи неволя? Зрада, чи любов?
Бути, чи не бути? Сумно на душі
Знов здавило груди, знов пішли дощі...
Знову хочуть мрію одягти в кайдани
Знову... але марно, ще живі майдани
Сніг зійде, розтане як і завжди літом
І водою стане, з тополиним цвітом...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730969
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017
Ось-ось і серце вискочить з грудей,
Немовби розчиняюсь в ясній сині.
Небес краса Господня для людей,
Якою упиваюсь згори нині:
У Альпах ще іскриться сніг, гей-гей!...
Люблю літати і хмарин красу
Й коли крило зависне над полями…
На склі лоскочить промінець росу,
За мить – сніжинка… і окремі плями
Видніють крізь « нечесану косу»…
Від переповнення спирає дух,
Думки лишилися внизу, здається…
Без метушні, бо невідчутний рух,
Дорога в просині казково в’ється.
Підступний страх невідання геть вщух…
Душа в обіймах тих висотних чар,
У невагомості – якась блаженна…
Окрилена, співає серед хмар,
І я принишкла, мов дівчатко чемне...
В ілюмінатор – сонце, як ліхтар,
Землі надійно світить, аж до щему…
Спасибі, Боже, за творіння дар,
За те, що так люблю Тебе і Землю!
(21 квітня 2017)
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730955
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017
Загорнулася у сутінь вишенька струнка,
Вітер пестить цвіт рожевий, долі пригина.
Соловейко "тьох" у гаї біля потічка,
Закололо щось серденько, бо стоїть одна.
Пелюстки тихо спадають в ніжності німій,
Збайдужілий місяць в небі, він для них чужий.
Навкруг нього світлячками зорі ведуть стрій,
Надбіжи, дощик краплистий, слізоньки всі змий.
Хай впадуть в сиру земельку, проростуть стеблом,
Хай дзвіночки розцвітають, стану їм щитом.
А очиці синім-сині ллють у синь "дзень-бом",
Як у парі веснувати, любо обидвом.
28.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731005
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017
Вітаю друже, щиро і сердешно,
Хай світять зорі в небі золоті.
Тепла тобі і радощів безмежно,
Усього якнайкращого в житті.
Сусіди люблять друзі хай і діти,
Стрічає зранку сонячний розмай.
Щоб зміг життю ще довго порадіти,
На стежках зло і заздрість оминай.
Тож прошу, щиро чарку наливаймо,
Весни ж в саду буяє аромат.
Так, як колись давай же заспіваймо,
Здоровля нам, підсипле зорепад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730922
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017
Пиши листи... На яблуневім цвіті.
Мій вітер-листоноша не дріма!
Здіймуться сторінками у повітрі,
понесуть світом прагнення-слова...
І хто же зна?... Впадуть під ноги людям,
нечитані, чужі, порожні сни?...
Чи, може, в переддень Покрови, ранком,-
листом барвистим вернуться вони.
28.04.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730986
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017
Ми всі - в одному екземплярі,
На світі двох нема таких,
Ця таємниця - у футлярі
І для чужих, і для близьких.
В одній родині – цілий сад,
А безліч в ньому ароматів
І різні погляди в свічад,
І цифри різні в циферблатів.
Плоди всі мають різний смак,
В думок забарвлення строкате,
Хоч спільних досить є ознак,
Все ж це – окремі адресати.
Ця неповторність загадкова
Й смішні уперті зодіаки,
Як різнобарв’я думки й слова,
Так в особистостей - ознаки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731096
дата надходження 29.04.2017
дата закладки 29.04.2017
Бугом хвилі котили зорі,
Схожі чимось на безліч свічад.
Так сердились, немов на морі
І чубів напинали каскад.
Острівцем нагулявся вітер,
Він всім вербам заплутав коси,
Вже і ніч заховалась між віти,
Задзвеніли світанком роси.
Засвітилось ранкове місто,
Милувалися вікна Бугом,
Я збирала із мрій намисто
У посріблених травах лугом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730944
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 28.04.2017
Ти наповнюй мене життям,
Ти наповнюй мене коханням.
Всю до краплі себе віддам,
Ти - надія моя остання.
Ти - душі невгамовний політ,
Серце б’ється в шаленім щемі.
Ти вмістив у собі весь світ,
Зваба - ти у вершковім кремі.
Світло - ти у полудну ніч,
Хміль в крові, що несе бажання.
Сон тікає від мене пріч,
Я - люблю, - те, мов заклинання.
27.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730866
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 28.04.2017
На смітнику круки й вор́они галасують
Снують коти полюючи мишв́у й щурів
Собачі зграї повноправно хазяйнують
яко’сь і я туди , напро́весні забрів.
Зловонний смо̕рід навкруги гіркий пекучий
в'їдався в очі, дряпав горло, бив у ніс
А сизий дим все проникаючий, ядучий
накрив окіл серпанком димових завіс.
І тут , і там довбуться в свіжих купах сміття
старі, малі, та обездолені, й бомжі
На дно загнало їх жахливе лихоліття,
у безнадію на цій про̕клятій межі.
У нетрях бруду їхній побут , їхня хижа
Облу̕дне марево таких жаданих мрій.
Такий – сякий заробок, одежина, їжа
І крах нездійсненних, омріяних надій.
На смітєзвалищі людино схожі тіні
Дивлюся й бачу. Та не віриться мені
що в нашій любій , незалежній Україні
людський непотріб, на самісінькому дні.
Одноманітне, нице, сіре існування
Від того стогне покалічена душа.
Бо звідси видертись – то марні намагання.
Тому розрада їм – вино та анаша.
Одні на звалищі перебирають сміття
другі у наймах за кордоном по світах
Бо в Україні хазяйнує безробіття.
від того розпач безнадії, гнів та жах!
А владарям одне. Лиш язиком плескати
Брехать навчилися вони за ці роки
Їм головне, безкарно, й далі грабувати,
щоб українців, всіх, загнать на смітники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659358
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 28.04.2017
Весняним ранком,
я ступав до хати,
Виднілись верби
на краю села.
Втомився в чужині,
я ряст топтати,
«Зозулька» з заробітків привезла.
Йшов навпростець
до рідної господи,
В душі дитинства
спогад оживав.
З болота бусько
здійснював обходи,
Мене з доріг граційно
зустрічав.
Манить додому м’яти рідний запах,
Внизу в долині
став мене манить.
Гасав малим колись
тут на санчатах,
Той спогад кожну
кліточку п’янить.
Так хочу соку
знов з беріз напитись,
Так повалятись сильно
хочу у траві.
Я так спішу бо ж
хочу не спізнитись,
Моя Волинь в мені
присутня у крові.
Тут виріс я… тут
батькове коріння,
Матуся дяку Богу досі
ще жива.
Ми тут жили від
часу сотворіння,
Тут пращур мій в
могилі спочива.
І лише тут так шпарить
соловейко,
Бо Мавка ще… із спогадів жива.
Маленька птаха мій
чарівниченько,
В гаях Волині творить
ще дива.
Приспів:
Чарівні звуки ринули
з дрімоти,
Озвалось чудо з
гаю, красень соловей.
Такі скрипаль
узяти лише може ноти,
Щоби воздати пісню ніжно так з грудей.
Примітка: Зозулька - вузькоколійка Сарни - Зарічне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717892
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 28.04.2017
Весна спустила перший жмут тепла,
Земля травневим снить уже розмаєм,
Вода струмком грайливим потекла,
Дощі сніги останні розмивають.
Ось сонце першу квітку дістає
Із-під землі, мені щоб дарувати,
Відкрила миле личенько своє –
Й рука не хоче пролісок зривати.
Жовто-зелено дивиться верба
На синє диво, що з землі сміється.
І шпак, немов заведений, стриба –
Весни неперевершений співець він.
25.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730807
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017
Вишивала весна
синім бісером росяні ранки,
Заглядала туди,
де ще спала цнотлива краса,
Я ж відчула, що я –
то не я, а закохана бранка,
І висіли вгорі,
мов з шифону, легкі небеса.
Малювала вона
дивним пензликом зелень, мов руту,
Простеляла до ніг
кучеряві, густі спориші…
Може, вербам і я
довголистом на гілочці буду,
І тоді я й весна
вже ніколи не будем чужі…
Голубіла весна
диво-морем квітковим в долині,
Обзивалась бджола,
заглядаючи в свіжий той цвіт,
Ніжний трунок пила
із суцвіть ніжно-білих калини,
І вже не засинав
зачарований квітами світ.
15.07.2016
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730809
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017
Така ти бідна, Україно,
Щодня якісь печальні дати:
Гірка Чорнобиля руїна
І знов загинули солдати.
Вже на екран така образа,
А в серці стільки того болю,
Убивча майже кожна фраза
Й не те засіяне по полю.
Пече так в серці, мов в багатті,
Я плачу й згоди не даю,
Щоб нові Янголи крилаті
Зайняли місце у раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730825
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017
Останнім часом пишеться інакше,
На білий аркуш падають слова.
Я вже не так, не так, як на початку
Римую вірш, в мені моя душа,
Тепер тремтить, струна, тендітна ліра.
Осінній лист багряно-золотий.
Живі рядки сонетами Шекспіра
Звучать ось тут, полонять розум мій.
За словом слово, за рядком рядок
І бачить світ народжене у муках.
Всю суть моїх зримованих думок
Яскравий образ в поетичних звуках.
Все те, що тут, моє серцебиття,
Всю суть буття, життєву атмосферу
Сукупність мрій, глибини, почуття
В простих словах на аркуші паперу.
Я вже інакше рухаюсь вперед
Сприймаю світ по іншому, без жартів.
Чи можу я, коли в мені поет
Супроти всіх обмежень та стандартів?
Коли мій розум, як вітражне скло,
Моя душа, в руках Орфея ліра,
Коли на аркуш римами лягло
Моє життя, сонетами Шекспіра?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719352
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 27.04.2017
Моє серце тверде, мов камінь
Наче мармур у грудях моїх.
Мов вівтар в стародавньому храмі
Що стоїть серед давніх руїн.
Мов жертовник Всевишнього Бога
На котрому лежав Ісаак.
Моє серце - це довга дорога
По котрій шкутильгае батрак.
Моє серце, широке, мов поле
На котрім золотяться лани.
Воно взкопане, зоране з болем
Та щорічно приносить плоди.
Моє серце відкрите — то простір
Що немає початку, кінця.
Чи підступний, задимлений постріл
Його спинить, як інші серця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683785
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 27.04.2017
Заколисана піснею й мовою
Українська жива ще рідня,
Це Росія війну нам замовила,
Щоби знищити нас – роз’єднать.
Мать Рассєя нехай не старається –
Україні і мові в ній – жить,
А імперія скоро розвалиться,
Путін-цар у тайгу забіжить.
І тоді заживе вільно й солодко
Україна – найкраща земля.
Мир і Правда дорожчі за золото –
Дійде це колись зайдам з Кремля!
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730706
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 27.04.2017
Вже весни діждались люди,
Раптом… сніг, та ще й який!
Вітер сильний, холод лютий,
З абрикос летять квітки.
Вітром змучені тюльпани,
Поверх снігу височать,
Все у білому жупані,
Трави дихати спішать.
Перелякані нарциси
Нахилилися, тремтять,
Горя вдосталь напилися,
Не розцвівши до пуття.
І в суспільстві, і в природі
Не найкращі нині дні,
Тяжко-важко жить народу…
Діти ж гинуть на війні.
22.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730704
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 27.04.2017
Я чувствую прикосновение,
Твой голос слышу по весне,
Не для утех, не в утешение
Тобой любуюсь я во сне.
Люблю тебя - моё видение,
Хоть жизнь с тобою не грешна,
И в это сладкое мгновение
Моя судьба предрешена.
Мне кажется, что твои руки
Меня ласкают, как трава.
Из уст чарующие звуки –
Ты шепчешь страстные слова
А губки, в тёплое дыхание,
Целуют сонные глаза,
Ужасен миг, под утро раннее,
Твоя дрожащая слеза.
Мой разум стонет - догони,
Возьми её, она твоя,
Но ты - лишь сон, что ж, извини:
Чужая… неуловимая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730702
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Кохана, жадана, єдина найкраща у світі
Ласкава, привітна надійна, опора й крило.
Наші весни давно одцвіли, забагрянилось літо.
Золотим листопадом у молодість шлях замело
.
Я під ноги тобі постелю зачаровані луки
Різно-цвітом чарівним , заквітчаний диво-моріг.
Я тебе пригорну, я візьму тебе люба за руки
Подарую слова ті що здавна для тебе беріг.
Ми удвох, як колись, помандруємо зоряним шляхом
Якнайдалі від зла у далекі , незнані світи
Від війни й сьогодення, яке так просякнуте жахом
Тільки як нам у всесвіті зіроньку ту віднайти.
Та чи є іще десь таке небо як в нас в Україні?
Чи співають ще десь як у нас навесні солов’ї?
Кращу долю мабуть нам потрібно здобуть батьківщині
У братерстві, в єднанні, у дружній, великій сімї.
Я під ноги тобі постелю зачаровані луки
Різно-цвітом чарівним , заквітчаний диво-моріг.
Я тебе пригорну, я візьму тебе люба за руки
Подарую слова ті що ті що з молоду ще приберіг
Кохана, жадана, єдина найкраща у світі.
Ласкава, привітна надійна, опора й крило.
Наші весни давно одцвіли, забагрянилось літо.
Золотим листопадом у молодість шлях замело
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729528
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Ні, ні! Не може буть! Не правда,
що світ гнилий, що світ ось-ось помре!
Він вже давненько дихає на ладан,
але ж існує все іще, живе.
Стрічає сонцем синій-синій ранок
і проводжає ночі розсипом зірок,
в безмежності усім знаходить пару,
невчасно може й на короткий строк...
Своєю чергою усе пливе, клекоче,
хлюпочуть через вінця почуття.
Цей світ живий і жити ще він хоче!
Чи заслуговуємо ми на це життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715859
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 26.04.2017
І дощ іде, і мокре гілля плаче,
і день, як ніч, і ніч мені, як мить.
Десь загубилась ниточка удачі
серед людей, нещирості й молитв.
Надломлена, як той незрілий пагін,
на роздоріжжі під дощем стою,
а він співає…ніби пише саги,
вмиває душу втомлену мою.
Під життєдайні краплі підставляю
тонку прозорість олов’яних рук
і йду по лезові, над прірвою по краю
в тумані снів, розчарувань, розлук.
І дощ мене тримає ніби ляльку
на срібних нитях, спущених з небес,
щоб серце не розбилося на скалки,
щоб я не впала, несучи свій хрест.
Тримай мене, лишилось зовсім трішки,
в зворотній бік не повертають з прощ.
Я йду до щастя. Босонога. Пішки.
Й мою дорогу поливає дощ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723627
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 26.04.2017
Біда завила хижим звіром,
Своє поставила тавро,
Чорнобиль мертвим "сувеніром"
Таїть уранове нутро.
І від статистики рентгенів
Тих доль та душ, що вже нема,
І від поламаності генів
Нема весни – лише зима.
В забутих долею домівках
Сум досі грається в ляльки,
А фото – просто на долівках,
Між полинами – васильки.
Таке не в змозі відболіти
Через часи, через віки...
Здає Чорнобиль досі "звіти"
На хвилях Прип'яті-ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730625
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 26.04.2017
В бузковім цвіті ніжність фіолету
Замішана весною на красі…
І обриси садів немов замети
В яскравій зелені, в незайманій росі.
А за городом – луг в цвітінні пишнім,
Кульбаби й смолки – хоч на полотно…
І по межі рядком – весняні вишні
Летять хмарками з вітром заодно.
У плесі ставу голубіє небо,
В люстерці вод верба плете косу…
Здається, в мить оцю більше не треба,
Крім щастя проживати ту красу,
Милуючись картин весняних плином,
Скидаючи з душі вагомість літ,
Згадати, мов перед одвічним дивом,
Навіщо всім даровано цей світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730615
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 26.04.2017
[b]Я на околиці життя
Руйную щільний мур
Там невідомі почуття
Там світ живих скульптур
Я вже тут був, я не новий
Я серед Вас, не бійтесь...
Прокиньтесь люди! Я - живий!
Ну хоч би хтось, прокиньтесь...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730591
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Зачерствіло серце у хаосі бруду,
Скам'яніло слово в белькотінні рим
І в кривавий морок каркає огуду...
І чіпує душі у безликий грим.
Ну, а світ жирує у бедламі свята,
Феєрверить п'яно під гучний салют...
А землиця стогне, горем розіп'ята,
У ярмі конає зубожілий люд...
Та відколи, Боже, кров людська - водиця?
Упились до краю небо і земля!..
Чи ж повік стражденна доля-удовиця
Сповила під серцем байстрючат кремля?..
І ніхто не бачить... І ніхто не чує...
Оніміли душі на розпутті зла...
Тільки ворон кряче... Та кому віщує?..
Сиротинна пам'ять терням поросла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717083
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 26.04.2017
Не тільки в снах, а й наяву
По небу зіркою пливу
До тебе.
Назустріч — ти в полоні дум,
Якийсь непереборний сум —
До ребер.
Серденько, наче соловей,
Витьохкує солодку трель
Землею.
Не тільки в снах, а й наяву
Тебе кохаю і люблю
Душею… 8/09/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730153
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым
И ощущать, что нужен ты [i]кому-то[/i],
Восторженно шептать родное имя,
Дышать любовью каждую минуту,
В лучах купаться пламенного взгляда,
Душою согреваясь в них своею,
И чувствовать дыханье [i]чьё-то[/i] рядом,
От запаха волос густых хмелея...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым,
Ладони [i]чьи-то[/i] тёплые сжимая,
В глаза смотреть небесно-голубые,
В их глубине, как будто утопая...
...Когда всегда ты [i]кем-то[/i] будешь понят,
Когда сольются души воедино,
Когда любовь сердца собой наполнит...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729918
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 26.04.2017
[i] Музика – це жінка…
[b] Ріхард Ваґнер *[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/xXEctB2oTRE[/youtube]
[i][b][color="#035766"]«Шерше ля фам» - сказав би нам француз.
І з ним навряд чи варто сперечатись:
Від катаклізмів і сімейних уз
У Неї – тайни. І до них – печаті.
Погоді бути – ключ трима Вона,
Прогніваєш – січнева завірюха:
До серця прислухається весна –
Вона у ньому Божу ласку слуха.
Від Неї ми залежимо відтак,
Бо ж недарма наймення їй жіноче…
Й не можемо ми жити вже онак:
Вона творить із нами все, що хоче!
І кажуть, що в весни багато примх,
Що сьогоріч – не бути урожаю…
Ми при весні, як в музиці! Ми при…
Вона ж творить усе, що забажає!
Й сказав би Ваґнер: «Музика – весна»…
Комусь – весна, комусь – примхлива осінь:
В житті буває музика сумна,
Хоч музики весни ми в Неї просим.
Либонь, не заслужили ми кантат,
Не варті ми й одарених симфоній:
Довкола душ витає атентат
Й сумбур
пустих,
безкарних
какофоній.[/color][/b]
23.04.2017
________
*Відомий не лише гарною музикою,
але й ніжним ставленням до жінок.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730527
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Колись були ми молодими,
Тепер - хіба посумувать,
Відгомоніли рясно зливи,
І вже давно не двадцять п’ять.
Змінилась мода, звички, стилі,
Стрілою потяг пролетів,
А ми – вже вишні переспілі
І майже кожен всиротів.
Сади своє вже доживають,
Хати – немов старі колиски,
Ті світлі спомини із раю
Змінились, жаль на обеліски.
Якби ж - у ситцеве дитинство,
В косу пшеничну - синю стрічку,
Де щиро-чисте побратимство,
Веснянок декілька на щічку.
Нехай босоніж по калюжах,
Травневий дощ на цілий зріст,
Щоб під вікном вродлива ружа
Й полохав тишу баяніст…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730521
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Есть две стороны у медали:
Одна из них ясно пылает
Мелькающим светом огня,
Вторая же тленно сгорает,
Блуждающим бликом звеня.
© Володимир Верста
Дата написання: 29.03.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726281
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 25.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2017
[b]Мої думки неначе крила
Мій погляд наче землетрус
Душа розправила вітрила
І полетіла до спокус
Я так літав кожної ночі
За кроком був ще більший крок
А вранці, ледь протерши очі
Гадав що десь біля зірок
Зірки... які вони далекі
І які близькі водночас
Мої думки - мої лелеки
Летіть, я відпускаю вас...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730346
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 25.04.2017
[b][i]З відчаю в сумні часи опустились руки?
І в душі глибоким смутком оселились круки?
Що робити? І як бути у лиху годину?
Я скажу Вам:"Усім серцем любіть Україну"[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730049
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Не треба слів, кохай очима
Я все і так побачу
І тугу в серці і журбу
І невгамовну вдачу
Веселий сміх, жіночий гріх
Я все це бачу в тебе
Тому так легко ти усіх
Закохуєш у себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729904
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Малює душа почуття свої в римах - для тебе...
Подібні вони до світанків літневої тиші...
Я знаю, що серцем ніколи мене не залишиш...
Повіриш? - це все, чого хочу, а більше й не треба.
Я знаю дорогу до тебе... вона - нескінченна!..
А часу, обом, Небеса, вже мабуть, не позичать...
У віршах любов буде жити цілісіньку вічність!..
У віршах ніколи не зникне мій голос натхненний...
Цей спів зупинити не можу, можливо... й не хочу.
Не хочу відчути, як серце моє... затихає...
Співати для тебе - це все, що собі залишаю...
Й малюю свої почуття... у півтемряві ночі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730407
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Сонячне літо… жарке, майже бездощове, з суховіями. Вранці лиш де –не - де росило, земля, де немає трави, здавалося ставала попелом.
Від містечка, в сторону долини – далеченько тягнулася широка дорога. Ближче до річки, буяли, виблискували шовкові трави, роса на сонці вигравала кольорами веселки. Вода в річці чиста-чиста, переливалася блакитним та сріблястим кольорами. Ближче до берега плавали темно - зелені водорості, серед них де-не-де виднілися очі жаб. Час від часу по воді розходяться круги, то бабка присяде, то рибка спливе до поверхні, хапає ротом повітря. Пташки на льоту підхоплюють воду, а клопітливих горобців зовсім не видно, принишкли а кущах. Великі кущі шипшини та глоду, немов притулилися до річки. Глід вже відцвів, а по щипшині, ще деінде є квіти. А далі на пагорбку тягнеться листяний ліс. Під ним рожеві й білі рожі…. ті, що в затінку стоять немов у поклоні, тягнуться до сонця, поміж них видніються синенькі дзвіночки.
Валя сиділа біля самої річки,тримаючи в руках букет квітів, які щойно нарвала. Тут, біля самої річки, якщо треба, навіть можна сховатися. Широколистий старий клен захищав від спекотного сонця. Він трохи схилився донизу, дуже крутий схил, ще зо два метри і можна шубовснутися в воду. Неподалік, цілими букетами, росла висока квітуча м`ята, скрізь відчувався її запах.
Дівчина раптово почула голоси…. Це молодь збиралася, весело гомоніла і вже линув сміх, який топився в річці. Всі поспішали сюди, завтра свято Івана Купала .Як і кожного року, хлопці й дівчата будуть гуляти цілу ніч. Вона прийшла раніше, трохи соромилась, що одягнена не так, як всі, немає вишиванки, не мала модного одягу. Знайшла біленьку з мереживом сорочку, до неї шпилькою прикріпила тоненьку синьо -жовту стрічечку. Зараз це модно, патріотично, ці символи стали єднати людей. Після подій на Майдані Росія забрала Крим і на Сході другий рік йшла війна. Хоч по країні об`явили, що АТО та люди впевнені, що це справжня , як її назвали, гібридна війна.
Знайомі побачили її поблизу річки, махали руками, звали до себе.
Недавно, їй минуло двадцять років, в компанії однокласники, також дівчата і хлопці з містечка. Вони навчаються в Києві, в Вінниці, на літні канікули приїхали додому. Також є старші за неї, одружені й молодші, які в цьому році закінчили школу.
Валя працювала на кар`єрі , контролювала, відправляла автомобілі, які возили відсів, гравій, щебінь, каміння на замовлення. Добре, що в такий складний час, була робота на місці, бо ж здавалося все кругом руйнується. Її прийняли на роботу замість мами, бо із-за горілки, вона не раз запізнювалася на роботу, чи зовсім не з`являлася.
Вони жили вдвох…. батько давно покинув, поїхав , а куди й ніхто не знав, навіть аліментів мати не отримувала. Дівчина трохи пам`ятала його, красивого, високого, їй було тоді всього шість років. Стільки минуло часу… потроху все забувається. Тільки й може пригадати сварки через друзів, які все вешталися з пляшками горілки до матері. Та, що вона може вдіяти, добре, хоч останнім часом мати менше стала пити. А може вже соромиться людей, бо ж донька виросла. Адже вона часто сварилася з нею за цих друзів - пияк, за горілку.
Валя - гарненька дівчина, чорнява, виразні карі очі прикрашали тоненькі смужечки брів. Це, як кажуть, було взято від батька, а красиві пишні уста успадкували від мами. Вона ні з ким не зустрічалася, лише по роботі спілкувалася з водіями автомобілів та вони майже всі мали сім`ї.
Гнівань - містечко невеличке, молоді не було де зустрічатися. Круті, частіше гуляли по кафетеріях, часто їздили до Вінниці, це ж недалеко. Так туди треба більше грошей мати , щоб розважитися, а вона де ті гроші може мати? Мама не працювала, тож приходилося дівчині всю свою зарплатню витрачати на прожиття та на комунальні послуги.
Барвінок, фіалки, васильки, ромашки, м`яту -Валя вплітала в вінок, щось наспівувала про себе.
-О! Привіт, сусідко, давно не бачились! Ти як? - привітався хлопець.
-Ромко! Ти де взявся? Точно, давно з тобою не бачилися, - весело позирнула на нього.
Приміряла на себе вінок,усміхаючись йкривлячись запитала,
-Ну, як я ? Скажи постаріла?
- Давай , плети, ще одного, знаю заміж не вийшла, може пора вже до причалу, чи плануєш ще навчатися?
-Я одружився, он там , бачиш у жовтому костюмі дівчину, то моя Олександра. Обоє працюємо на фірмі, квартиру винаймаємо, поки задоволені, а далі життя покаже.
Вона задерла голову, дивилася в сторону молоді, намагалася побачити його дружину.
- Молодець! Гарненька, струнка ! А в Києві зараз спокійно? Ви на довго сюди?
-У відпустку, на пару тижнів. А там не знаю, хоч би на війну не забрали. Правда в мене зі спиною проблеми та все може бути, тільки туди б не хотілося.
Дівчина уважно слухала й доплітала другий вінок,
-Так, я чула , там таке твориться, кожного дня вбивають, багато поранених. Досить з Майдану стільки калік повернулося, а тепер, ще ця війна. А з заміжжям треба почекати, немає за кого йти. Може, як війна закінчиться, тоді всі повернуться в Україну. Ти ж бачиш, багато хто поїхав на заробітки в Польщу, в Москву та ти ж знаєш, що тобі розповідати. Добре хоч я маю роботу, надіюся, що працюватииу на кар`єрі, дороги ж ремонтують, обіцяють капітальні ремонти робити.
Сутеніло… Хлопці для вогнища носили хмиз. Біля річки, опустивши ноги в воду сидів Роман з дружиною й Валентина, спілкувалися, жартували.
-О! Дівчата подивіться, по ту сторону річки теж хтось є, бачу, здається один хлопець. Вже погано видно, думаю не рибалить, вудочок не видно,- помітив Роман.
- Це мабуть не з наших, може хтось до когось в гості приїхав , наші всі знають , що завжди тут збираємося, - сказала Валентина.
В вогнищі потріскувало … вітерець розносив запах диму. Вогонь жвавіше підстрибував догори, облизував хмиз, легенький попіл підіймався, час від часу іскрив сильніше - маленьким феєрверком. Займалися сухі гілки від дерев, хлопці притягнули товсте, сухе дерево, двигали ним потроху, щоб швидше спалахнуло.
Дівчата й хлопці зібралися колом біля багаття, від нього, аж припікало, любувалися, бачили, як витанцьовувало полум`я, освітлювало все навколо. Дівчата заспівали пару журливих пісень про кохання й пішли до річки, в воду кидати вінки.
По долині линув cміх…. Хлопці , дивлячись на дівчат, про щось гомоніли, сміялися та вже хтось біг, доганяв вінок, а дехто тільки позирав у сторону дівчат, спостерігав, усміхався.
Лише двоє хлопців з вінками підійшли до дівчат, а решта розмахували руками . Було чути, як розповідали, що лише ці були близько біля берега. Вінок Валі та вінки декількох дівчат понесло течією в сторону залізничного мосту. Хто там туди поженеться! По перше пагорби обривисті, по друге, місцями ріс очерет, в пітьмі хіба, щось побачиш? Та й далеченько, ніхто не наважився кинутися в річку, попід берег можна відразу глибоко погрузнути в мул.
Ближче до півночі молодь стрибала через багаття, хтось у парі, а деякі хлопці хизувалися, показували своє уміння.
Зоряна ніч… Жарти, пісні, анекдоти, підіймали настрій. Дівчата пригощали хлопців солодощами та напоями. Близько третьої години ночі дехто поспішав додому, мав їхати в гості. А хтось залишався до ранку, біля річки насолоджувався прохолодою та слухав музику, що линула з приймача.
Роман з посмішкою підморгнув дівчатам, взяв під руки дружину й Валю,
- Гадаю досить! Погуляли гарненько, повеселилися, гайда додому, треба хоч трохи поспати. Нині приїдуть теща з тестем, треба зустріти на висоті, як кажуть,тож вперше гості навідаються до нашої оселі.
Валя прийшла додому, відразу вклалася спати. Копошилися думки, в інших все добре, а мені навіть немає з ким пофліртувати. Яке складеться життя далі? Поворожити б чи, що? Але тут же, в душі сміялася над собою.
Проснулася майже в обід, розбудив пес, дуже рвався з ланцюга, гавкав, так гарчав, аж захрипав.
Вона в привідчинене вікно висунула голову, біля хвіртки стояли двоє чоловіків похилого віку. По- святковому одягнена мати виходила з хати, обіймалася, цілувалася з ними. О, має гості, за матір промайнула думка. Знову впала в ліжко, вкрилася ковдрою, навіть сховала голову, заснула.
Розбудив її гучний сміх, накинула літній халатик, зайшла в кімнату.Що тут дивитися та говорити, п`яні очі матері все розповіли. Чоловіки з обох сторін тримали чарки з горілкою, умовляли її випити. Вона різко відчинила навстіж двері,
-Не знаю хто ви і не запитую, прошу покинути наш дім.
Мати здивовано відреагувала на ультиматум дівчини, встала із-за столу, ледь втрималася на ногах, волосся з під хустки закривало частину обличчя.Намагалася втримати рівновагу, почала кричати,
- Це мої двоюрідні брати! Ти, що доню сказилася ?! В такий день виганяти гостей! Бач, господиня знайшлася! Не смій! Сама звідси забирайся! Скільки будеш, ще дівувати, мені заважати жити?!
Її немов ошпарили окропом. Це вже не вперше такий концерт, але ж було давненько, щоб так напитися, майже рік минув. Вона думала, що мати нарешті схаменулася, адже клялася ж, що не буде пити. Поспішила в свою кімнату, похапцем одяглася в штани, на всякий випадок взяла тоненьку курточку, може ввечері буде прохолодно. В пакет склала парасольку, пляшку з водою та пачку печива. Треба зникнути з очей на якийсь час, хай втихомириться.
Йшла до річки немов у тумані, від болю рвало душу. Ну, чому ж так? Яка несправедливість! І в той же час думала, що ж мати ? Тож без неї зовсім пропаде, не працює, а що, як знову зведеться з алкашнею, тоді вже не знати чого чекати. Але добре, хоч хата оформлена на неї, то вже не проп`є, витирала непрохані сльози, заспокоювала себе.
Сонце, ще добре припікало, але віяв невеличкий вітерець, який час від часу куйовдив коротко підстрижене волосся. Здалеку відчувався запах квітучої гречки. Вже, проходила вздовж неї та й зупинилася, вдивлялася в красу поля, яке від вітру хвилями переливалося білим і рожевим кольорами. Метушливі бджоли швидко перелітати від одної квітки до іншої, збирали нектар. Присіла, обома руками обійняла частину квітучих стебел, немов у букет, пригорнула до себе,
-Ой, яка ж краса, яка насолода, яка гарна моя земля! Ні , куди їхати? Тільки тут жити, в своєму містечку….
Раптово маленька пташечка пролетіла над нею, від несподіванки примружила очі. Різко повернулася, поправивши волосся, довкола все озирнула. Добре.хоч ніхто не бачить мене, а то б напевно сміялися. Поспішила до річки. .
Вона не йшла до розлогистого клена, мала напрямок ближче до залізничного мосту. Там, за пагорбком, був невеликий пляж, щоб менше мулу, колись завезли багато піску. Тут можна гарно відпочити, покупатися, тільки одне заважало, це гудіння потягів. Навіть у вихідні дні, сюди приходило мало відпочивальників. В цьому місці з обох сторін річку охороняли кущі шипшини та глоду, де - не - де росла малина та ожина.
Раптово зірвався вітер…. Де й взялпся хмара, падав густий дрібний дощ. Відкрила парасольку, ховалася між кущі. З них вилетіло декілька горобців й неподалік знову сховалися в кущах.
Вона, трохи далі,в сторону від пляжу, за кущами, біля самого берега побачила човен. В ньому сидів чоловік, був одягнений, голова накрита рожевим, поліетиленовим пакетом. Він ухилявся від дощу, вода швидко стікала з пакета за комірець, вже раз - по - раз намагався рукою струсити воду.
Зацікавилася, уважно придивлялася, хто б це міг бути? Раптом побачила, як він підняв вудочку, на гачку тріпалась гарна рибина.
-Ого! Нічого собі - голосно вирвалося з її уст .
Чоловік зняв пакет, озирнувся, напевно почув, роздивлявся на всі сторони. Він таки побачив її парасольку, поспішав до неї. Тікати, куди, та й чого? Дощ хлюпав, але рідший, знову з`явилося сонце та воно вже котилося ближче до заходу. Вона піднялася назустріч, чомусь раптово почервоніла. Ух! А він нічого, бігаючи очима з під парасольки, оцінювала його.
- Доброго дня! Ще одна жертва дощу, як і я, - сміливо з усмішкою, прикриваючись руками від дощу проговорив хлопець.
Ой, це ж хто? Десь бачила його? Бігаючи очима по його обличчі, намагалася пригадати. Смарагдові красиві очі…її кинуло в піт. Загупало серце, зараз пригадаю, наполегливо думала вона. Ні, мабуть таки Сергій, хіба могла помилитися?
-Валю! Що забула, не пам`ятаєш, не впізнала ?А, ну, подивися, ти ж весь час в школі кепкувала з моїх балухатих очей,, пригадай!
Її, як окропом обілляли, аж здригнулася. Він спритно підхопив парасольку, ховався поруч з нею. Така несподіваність, тремтіла, як листок під дійством вітру. Не могла сказати й слова, розгублено позирала, ховала очі. Сюрприз, це ж Сергій зі школи. На два роки старший за неї, в дев`ятому класі марила ним, перше кохання, але на жаль не взаємне. Та він про це не знав, які в душі хвилювання вона приховувала при зустрічах. Лише один рік і він закінчив школу, з часом здавалося все згасало, але десь далеко час від часу жевріло. Як згадає школу, так відразу й тьохкало сердечко, от хоча би ще раз зустріти, побачити його, який він зараз?
Вони жили по різних кінцях містечка, напевно тому й небачилися кілька років.
Він взяв її за підборіддя, заглянув в очі, а там немов сонячні зайчики. Вона не пручалася, її уста манили, він ніжно поцілував.
-Сергію, що ти, - голос тремтів, раптово відпихнула його.
Він підслизнувся, махав руками, але вдалося вхопитися за кущ малини. Відчув біль, голочки залізли в долоню, скривився,
- Ах!
Не могла зрозуміти в чому справа. Та вже побачила в руці малину,
- Ой Сергію! Вибач, все це так зненацька, я не хотіла.
Він намагався не хвилюватися,
- Та ні, це ти вибач, побачив твої пухкенькі уста, не втримався, пробач, але ж ти така гарненька стала.
Вони світили ліхтариком від телефону, витягали з долоні, з пальців маленькі голочки малини.
Закінчився дощ, зовсім стемніло, Сергій наносив хмизу, розпалював огнище,
- Валю, бачу додому не спішиш…. Може вночі разом порибалимо? Перекусити в мене є дещо та й юшки можна зварити, є каструля, цибуля, лавровий лист й сіль знайдеться.Що скажеш?
Опустивши голову донизу, усміхнулася,
-Та я це… Не думала йти додому, до мами гості прийшои, ти ж напевно знаєш які. Надіялася на гарну погоду, думала тут нікого не буде, передрімаю, а завтра й на роботу.
Сергій відчував, як вона хвилюється, обійняв за плечі,
-Ти мене не бійся! Я нічого не заподію поганого, просто повір мені, розкажи, яким життям ти зараз живеш?
Біля вогнища Валентина, як на сповіді, розповідала про своє життя. Вона, зважуючи кожне слово, говорила не поспішаючи. Він уважно слухав й одночасно варив юшку.
Вже смакували з каструлі, як малі діти, по черзі, їли по десять ложок. Ложка ж була одна, треба ж якось поділитися.
- Гарного карася спіймав, смачнючий ,- облизувала ложку, крадькома, на ньому зупиняла погляд.
Зажеврів вогник кохання, задоволено дивилася на нього, раділа,що зустріла. Після гарячої юшки, в теплих обіймах, засинала в човні.
Світало… По небу вигравали рожево-фіолетові промені. Лунали голоси птахів, цвірінькали горобці, в пошуках їжі, перелітали з одного куща на інші.
Вона відкрила очі, в човні сама. Неподалік, побачила Сергія, не поспішаючи, важкою ходою, з пакунком в руці, підійшов до неї.
- Доброго ранку! Проснулася, ще трохи зарано. Я тут, перейшов до друга, взяв термос та дещо на сніданок.
Приємно вражена його поведінкою,
- Тож далеченько! В мене печиво є до чаю .Зараз заваримо з м`ятою, смакота буде!
Він уважно придивлявся до неї, підморгував,
-А ти зранку, ще краща, ніж ввечері.
Зніяковіла, відвернулася до річки. Він сміливо взявся за її плечі, розвернув до себе. Вид розквітлої троянди, щоки горіли, личко ніжне, біленьке, в очах вогники кохання. Він все зрозумів, приголубив до себе, за якусь мить поцілував.
Як тепло в його обіймах, які солодкі поцілунки та раптово випурхнула, як птаха, з його обіймів, відійшла в сторону.
-Що таке, Валю? Щось не так? Не тікай, я тобі, що противний?
Їй стало не по собі, зашарілася,
-Та ні, просто я ж про тебе нічого не знаю. І ось, так відразу поцілунки, провела з тобою ніч.
Веселий сміх пролинув над річкою,
-Щоб так всі люди проводили ночі, мабуть би вже на землі й нікого не було.
-Я, щось не так сказала? – почала несміливо виправдовуватися.
- Все буде добре! Чого ти? Не хвилюйся, ще все попереду. Ось, сьогодні після роботи, як буде погода знову порибалимо, я тобі все про себе розповім. А зараз давай будемо снідати.
Нахабні горобці побачили на рушникові продукти, почали скакати, підбиратися ближче. Вона сміялася з них, а вони здавалося дражнилися з нею. Коли кусала печиво, здавлося намагалися залетіти прямо в рота. Він сміявся, часто підморгував й пив чай з одноразового стакана, що приніс від друга.
Вона поспішала на роботу, ввечері знову мали зустрітися. Дивився вслід, почухував чуба, вкотре поправляв волосся на голові. Ой, гарненька ж стала, бентежить, чи я закохався? Тоді така худенька, як гидке каченя, а зараз славна, жадана, як в полі квітка польова. Тю, ти дивись, що це мене так думки заносять? Ще почну писати вірші про кохання. Позирнувши на річку, посерйознішав, але ж, як далі бути,? Як їй сказати, що я інвалід? Мабуть цього, ще не помітила, А помітить, що скаже?
Роздягався, знімав з себе одяг і протез. Граната пошкодила ступню, прийшлося зовсім зостатись без неї. Це добре, що на лікування попав в Ізраїль, вдалося ногу спасти. Протез зроблений по нових технологіях, в капцях майже не помітний. Він інколи задумувався про минуле, бажання жити краще покликало на Майдан. Тому й пішов добровольцем захищати Україну, майже рік воював, потім поранення. Добре, хоч признали учасниками бойових дій, тепер має групу. Та все частіше огортає розпач, ще йде війна, а допомогти нічим не може. Два місяці, як вдома, в військкоматі пообіцяли взяти на роботу. Погляд до річки, а думки за вечір, як вона відреагує? Не міг визначитися, як краще їй сказати.
Біготня, розмови, цілий день Валентина біля автомобілів. На кілька хвилин зайшла в кафетерій, щоб випити чаю. За столом Роман з Олександрою насолоджувалися кавою. Привіталася, з чашкою чаю присіла біля них, Роман відразу запитав,
-Ти .де пропала? Вчора ввечері зайшов, хотів на вечерю запросити, а в вас вдома «весілля» та тільки без тебе, в когось ночувала?
-Та потім якось розповім, зараз не маю часу, буду бігти, я ж на роботі. На ходу допивала чай, поспішила до виходу. Відрвзу думка- треба зайти подивитися, може гості вже поїхали.
Цілий день, як білка в колесі, пилюка стояла стовпом. Жарко, і душно, зовсім не відчувалося, що вчора пройшов дощик. Завантажився останній автомобіль. Вона в зошиті підбила підсумки дня, занесла диспетчеру й поспішила додому, подивитися, що там відбувається.
Навстіж відчинені двері, тихо… ця тиша злякала її, може раптово матері стало зле? Тихе сопіння линуло з її кімнати, мати й двоє, так званих братів, покотом спали на дивані, одягнені, навіть взуті. Від них дуже смерділо перегаром. Страшно подумати, щоб це побачив Сергій, хіба захоче зі мною діло мати. Напевно таких людей стороною обходить. Бідкалася в душі, від думок хололи руки.
Не поспішаючи милася, в літньому душі, думала, чи варто йти до нього? Все ж в серці мала надію, полетіла б в його обійми, щоб відчути той, солодкий поцілунок, який ще відчувала на устах.
На столі залишила записку, збрехала, що пішла ночувати до однокласниці. Знала, що не шукатиме, коли в запої, ніколи не думала про неї.. Їй часто доводилося ночувати в сусідів, а інколи й в однокласниць.
Валя вийшла з магазину, купила дещо з продуктів. З гарним настроєм йшла до Сергія. Вітер пестив обличчя, їй здавалося студив розчервонілі щоки та стрімке бажання побачити його.
Він все спланував за день, рано наловив риби, приніс додому і попередив батьків, що може завтра прийде з дівчиною, хоче їх познайомити. Батько з під лоба зирнув на сина,
-Вона з наших, чи чужа? Знає, що ти інвалід?
Сергій стримано заговорив,
-Не журіться дівчина гарна, правда без батька виросла, покинув їх, мати трохи хвора, любе випити.Думаю діло поправне, підлікується, все буде добре. Валя гарна, роботяща, я її, ще зі школи знаю.Та вам все одно з нею не жити, он Танюха підростає, вже майже дівка.
Батько сердито заперечив,
-Ти, що не знаєш, що дівчата з хати йдуть , а не хлопці, показуєш на сестру, їй допіру п`ятнадцять минуло.
- Так, то ж колись так жили, а зараз кожен мріє окремо і я теж.
Мати Сергія працювала вчителькою початкових класів. Завжди зважено ставилася до любої теми, почувши розмову, звернулася до чоловіка,
-Ти Дмитре не спіши, час покаже, все розставить по своїх місцях. Йому жити, кого знайде так і буде, де захоче жити, хай сам вирішує.
Сергій, задоволений такою розмовою, спішив до річки. Мати взнавши за дівчину, наказувала бути серйозним, не спішити з почуттями, щоб часом не образив її, раз дитина виросла без батька та, ще така мати, то десь-то не солодко їй живеться.
Валентина летіла… в душі відчуття крил, мов птаха. Немов на перше побачення. Від думок частішало серцебиття, що буде сьогодні, що розкаже? А може справді вона його зможе кохати так, як хотіла тоді в школі, коли мріяла засинати в його обіймах. І навіть йому писала вірші.Згодом вечорами потай читала й з ними засинала, немов в вишневому гаю.
«В обіймах, тут, у вишневому гаю
Де серце завмирає від почуттів
Будемо разом в нашому раю
Сп`яніємо від запаху пелюстків
Подаруй мені смарагдові очі
Коханий, я давно в думках твоя
Будуть у нас солодкі, ніжні ночі
Віддам тобі… всі пристрасті дівочі
Ми знайдемо з тобою наше щастя…
Тю, дивина, пригадала, це ж треба! Вже йшла й сміялась про себе, колись і правда може прочитаю та чи сприйме він мене такою….
Він вже чекав на неї, на всю долину пахла риба. Підійшовши, побачила, як шашлики, підвішена риба смажилася над жаром.
Радо обійняв, хотів поцілувати, але вона вирвалася.
-Ух, Сергію, не треба, так не далеко й до гріха ,- випалила зненацька й опустила голову.
Сиділа мовчки, неначе спостерігали за річкою та насправді кожен думав про своє.А вода в річці виблискувала на сонці, від вітру рябіла, деінде з`являлисялися круги.. Біля берега, хвилі немов гралися з водоростями, вкотре їх відносили на пісок й знову забирали з собою.
За вечерею Сергій розповідав про своє життя після школи. Закінчиши курси водіїв, якийсь час працював в автопарку на маршрутці, а потім поїхав в Київ на Майдан. Відчувала, йому боляче згадувати страшні події, тож намагався розповідати стисло, без подробиць. Коли почав розповідати про Донбас, зненацька почули голос,
-Ось ти де? А ми облазили мабуть з кілометр, вже думали біля річки тебе немає, прийшли на запах смаженої риби,- Роман говорив трохи збудженим голосом, біля нього стояла дружина.
-Валю , тобі треба додому, мати до нас прийшла, вся труситься. Ми, визвали швидку, дуже тиск піднявся, їй щось вкололи, але від лікарні вона відмовилася.
Сергій відразу її заспокоїв,
- Не хвилюйся, підемо разом, я тільки з тобою, заперечення не приймаються.
Олександра йшла поруч з Валентиною, намагалися йти, як найшвидше. Позаду йшли чоловіки, про щось не дуже голосно розмовляли.
Роман трохи знав Сергія, адже вчилися в одній школі, він старший за нього на два роки,
-Ти дивися не ображай дівчину, вона непогана, я сусід, її добре знаю, виросла на очах. Правда з матір`ю проблеми та вона теж непогана жінка, інколи буває, ця клята горілка її затягує. Скільки раз говорилося, щоб полікувалася, не хоче, ти не уявляєш, як дівчині живеться.
На мить зупинилися, Сергій збуджено заговорив,
-Ти знаєш, я пам`ятаю її, ще зі школи, мені здавалося, що я їй подобався та й зараз, бачу вона не проти зі мною бути. Я готовий хоч завтра з нею під вінець та є одна проблема. Був на Майдані, потім на Донбасі, тут, таке діло, розірвалася граната, добре , що живий залишився, але маю протез.
Роман відкопилив губу, хитнув головою,
-Я бачу, ступаєш обережно, помітив, що йдеш не поспішаючи, почекай хвилинку.
Роман догнав дівчат,
- Ви йдіть, нам треба в одне місце зайти, ми вас доженемо
Валя хвилюючись,
-Він, що з тобою?
-Так- так, не хвилюйся, ми не довго.
-А може йому краще всього не бачити, хай не йде з нами, мабуть хай йде додому.
-Та ні, слухай, він вирішив з нами йти, хай йде, я не можу заборонити. Ти не хвилюйся, ти подобаєшся йому, я ж бачу, в цьому трохи розуміюся, ще в тебе на весіллі погуляємо.
Сергій розповів Роману, про свою інвалідність, про те, що обіцяли взяти на роботу в військкомат. Хвилювався, як як має їй про все розповісти.
Роман підтримав його в розмові,
-Я думаю все буде добре та про це маєш сам розповісти, наодинці, без свідків, ти ж чоловік, маєш мати достатньо сили волі.
Вже майже ніч, по всій хаті горіло світло. На вулиці в гамаку лежала мати, вона тільки спостерігала, що робила молодь. З хати були винесені деякі речі. Валя з Олександрою вапном білили кімнати, чоловіки на веранді фарбували вікна та панелі. Роман , як старший серед них, керував, що і , як все робити, він з Олександрою, немов родина допомагали зробити все до пуття.
Світало…. на подвір`ї пахло фарбою й сосисками, які смажилися на вогнищі. Молодь весело спілкувалася. Валентина посміхалася, їй хотілося обійняти всіх, поцілуватийі подякувати за допомогу. Вона не могла не помітити, як старанно все робив Сергій. На якусь мить, себе відчувала щасливою.
Проснулася Надія… просила пробачення, з під лоба позирала на доньку. Їй соромно, що при таких обставинах познайомилася з Сергієм та Олександрою. Вже згодом, наодинці з донькою, пообіцяла, що зовсім не буде пити горілки. Валентині хотілося в це вірити, але вмовила піти до лікаря, поїхати в Вінницю на лікування. Мати зайшовши в хату заплакала,
-О! Все встигли зробити, а я думала вже помру.
-Мамо, на кого мене залишиш?
-А , що хіба Сергій не твій хлопець, він наш, чи звідкись?
-Наш мамо, ми в одній школі вчилися, живе в ту сторону, за кар`єром. Та я не впевнена, що він мій хлопець, про це зарано говорити.
-Та я б так не сказала. Бачила, як він на тебе дивиться, дурному зрозуміло, може в тебе з ним вже, щось було?
-Це тебе не обходить, ти ж знаєш, я давно сама вирішую, що і ,як буде в моєму житті, не маленька вже. Лише одне прошу , не впирайся, якщо хочеш, щоб я вийшла заміж, як всі дівчата і була щаслива, не заважай мені, прошу покинь пити, лягай в лікарню, підлікуйся.
Валя проводжала Сергія до хвіртки…. їй було трохи ніяково, ховала очі,
-Дякую тобі, вибач, але я так живу.
Поцілунок в щоку… прошепотів на вухо,
-Я ввечері прийду…
Роман і Олександра спілкувалися з Надією, розповідали про своє життя в Києві.
Вже йдучи додому Роман з Валентиною перекинувся кількома словами, щоб більше ніхто не почув. Дещо запитав про рибалку та чи поообіцяв прийти Сергій.
Валя повеселіла,
- Обіцяв ввечері прийти….
Сергій усміхнувся, підморгнув,
-Ну - ну, давай - давай, а то, як кажуть зима не за горами.
Декілька хвилив і в начальника кар`єру, підписала заява на два дні за рахунок відпустки.
Після лікарні, з направленням їхала в Вінницю. Вдалося покласти маму на лікування. Мати вже майже не сперечалася, без нарікань підкорилася донці.
Валентина вже одягла улюблений, літній сарафан, який підкреслював її стан. Квітучі соняхи на одязі дуже пасували їй. На вигляд, як молоде закохане дівчисько, з трепетом чекала приходу хлопця. Саме на вечерю смажила картоплю. Сергій одягнений в білу футболку й сині джинси переступив поріг. В руках букет червоних троянд. Ой, який красивий, затаїла подих, не в в тому рябому одязі.Поцілунок в щоку, прийнявши квіти, подякувала, притулилася до нього,
-А ну, посмакуй, яка я куховарка? Оціни!
Вмить на вилку підхопила кілька шматочків.
-Е ні, справжній поцілунок, тоді посмакую.
Поцілунок був довгим. Згодом покуштував,
- Мабуть таки поцілунок кращий за картоплю,- усміхнений, обійняв її.
За вечерею вона все йому розповіла про маму та про лікарню.
- Завтра завезу їй деякий одяг й піду на роботу, без мене там завал. Слухай, давай сходимо на річку, скупаємося. Така жара… Тобі в джинсах гарно та чи не жарко? Бачу хлопці ходять у бріджах, чи ти соромишся? Вважаєш себе старим? - запитала, морщила личко, весело з усмішкою, зазирала в очі.
За мить помітила, ледь зблід… Він встав із- за столу, відійшов до вікна. В її грудях похололо, затерп язик, забракло слів, зіпсувався настрій,. В душі картала себе, от дурепа, язик теліпається, несу не те, що треба.
Запала тиша…. Він задумливо дивився в вікно,
-Я б хотів цими днями познайомити тебе з батьками , що ти на це
скажеш ?
Вона мовчала , відчула, тіло хвилею огорнуло теплом.
-Гаразд, давай на вихідні, я згодна.
Присів біля неї, задоволено зажав в обіймах. Гарячі поцілунки, визвали феєрверк в почуттях до нього, вже сама обіймала його, зазирала в очі, цілувала. Згодом запитала,
-То йдемо купатися чи ні?
Збентежено, як вітерець моталася по кімнаті, збирала деякі речі.
Вони минали останній будинок на вулиці, а далі долина. Йшли взявшись за руки, веселі, позирали один на одного.
Сутінки прилягали до землі…Сергій перервав мовчанку,
-Валю, я інвалід, на групі, мав поранення на Донбасі, лікувався в Ізраїлі.
Перехватило подих, кров прилинула до її обличчя, відразу думка, може не здатен, як чоловік, чи може дітей не буде?
Обоє мовчали, він чекав, що вона перша, щось скаже, а вона, як підстрелена пташка, не знала, як діяти далі.
Вже підійшли до річки, вона на ходу зняла халат, подумала, невже я його не зумію звабити, як в кіно, це роблять жінки? Хіба я така вже потвора, здається ж не гірше декого, заспокоювала себе. І шубовснулася в воду, весело охаючи та ахаючи від задоволення, вміло поплила проти течії.
Він роздягався, нахилявся, їй було пагано видно, що він там робить, розвернулася, підпливла ближче. В цей момент, їй здалося небо накрила суцільна чорна хмара. Від побаченого розхвилювалася, кілька раз вмилася. Це вона побачила протез, який він щойно зняв. Їй вперше в житті довелося це побачити. Здалося в річці зупинилася вода, немов у іншому світі знаходилася, серце гучно билося, зморозило, відчула, що тремтить.
-Валю, ти зможеш такого покохати? - голосно запитав й кинувся в воду, як подалі від неї.
Від цих слів, завмерла душа, в голові зашуміло, стрепенулася, вийшла з води.ЇЇ погляд там, в річці, де плавав він, сильно розмахуючи руками, немов бився з якимись перепонами.
Прийшовши до тями, освідомивши, переваривши все в собі, що побачила, намагалася заспокоїти себе. Тьху ти, це що я, чому така реакція? Але ж бачила по ТБ, чому так вразило мене? Дурепа, подумала про інтимне. Але ж я про нього мріяла, так хотіла зустріти, а тепер відмовитися від своєї мрії? Ні, тільки не це! Так і буде, це не завадить його кохати.Якби він мені тільки освідчився, пішла б за нього на край світу й не думала б. Вже спокійно, зважено роздумувала вона. Залпом з пляшки випила мінеральної води й кинулася в воду. Пливла до нього.
Сергій, побачивши її, став плевти назустріч, раптово зник в воді та за мить з`явився перед нею,
-Ну, що підеш за мене, я згорів в собі, відколи тебе побачив. Чи покрутиш і, як непотріб викинеш?- запитав хвилюючись.
Обома руками обійняла, повисла на шиї,
- А ти , що освідчуєшся тут, у воді? Кличеш мене заміж, чи як?
Підхопив її на руки.
- Я кохаю тебе! Чуєш, кохаю,- гучно линуло над водою, полетіло, розвіялось по долині.
Отямившись від поцілунків, вона вискочила на берег, щоб він не відчув незручності, з рушником у руці, побігла на пагорб.
Він одягався, не озираючись. Вже стояв дивився на річку, посміхався, здається не злякала, щирий погляд.
Вона підійшла , тілом припала до його спини,
-Я тебе давно кохаю, чуєш!
Набравшись хоробрості, прочитала йому той вірш, що колись писала. Заворожено, здивовано дивився на неї,
-Це хто писав? Такого я не чув, ніде не читав…
-Ці слова написані тобі, ще коли ти закінчував одинадцятий клас, пригадай вечір в школі, пам`ятаєш, були конкурси. Вже тоді моє серце страждало за тобою, ще тоді я закохалася в тебе. Кохання тліло, ти знову з`явився в моєму житті, розпалив вогонь.
Присмак гарячих поцілунків, відчувався на устах, п`яніли від ніжностей.
Тихо… Ясно світив місяць, загадково мерехтіли зірки.
Давно всі спали… Усміхнені, щасливі, після ніжного кохання й пристрастей, вони поверталися додому.
Сергій додому не пішов, залишився в неї…
В вересні на вихідні, приїхав Роман з дружиною, допомагали зробити курінь, готувалися до весілля.
Минув рік… Дві родини й друзі зібралися за святковим столом, хрестили малого Іванка, йому допіру виповнився місяць, назвали на честь прадіда, який загинув у Велику Вітчизняну війну.
Валентина й Сергій усміхнені, щасливі сиділи поруч, раділи життю, задоволено дивилися на гостей. Роман, хрещений батько Іванка, схилився над коляскою, з цікавістю дивився на сонного малюка. А поруч , з усмішкою на обличчі, на нього позирала вагітна Олександра.
Надія, припрошувала сватів й молодь відвідати страви. Вона тішилася донькою й зятем, не відчувала одинокості, раділа щастю, що прийшло в їхню оселю.
17.04.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729144
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Цей вірш виник як коментар до твору Шостацької Людмили "ЗНОВУ ЛІЛЕЇ ЦВІТУТЬ"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730371
Щиро дякую за натхнення!
Вона його любила?
Так. Любила.
Тендітна, юна, ніжна, як весна -
Всі примхи долі винести зуміла,
Коханню підкорилась, серцем мліла:
Його -
Вона.
Чи він її любив?
Любив, напевне,-
По-іншому не може садівник:
Довкола нього затишно й приємно -
Була любов! Любов була? Взаємна?
Чи просто звик.
Коли ставало в домі сумно й тісно -
Яскраву і прекрасну обирав,
Вона - його, його лиш тільки, звісно -
Тремтіла листом солодко первісно,
Коли зрізав.
Шипами негараздам опиралась -
В його ж руках покірною була:
Бутон тримав - піднесено сміялась
І доля їй дарунком видавалась -
Ножем стебла
Торкнувся дуже вправно,
Зрізав квітку
Тендітну, юну, ніжну, як весна....
Самотня в домі – він в саду улітку:
Не знала, що потрапила у сітку
Його -
Вона.
Летить пелюстка, змучена, змарніла.
Останній погляд....
О,
Мій садівник.
До вази цвітом інша вже дозріла -
Душа ж троянди в хмари полетіла,
Стебло - в смітник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730393
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Промовлю стиха:
- Втікай від лиха.
Розталим снігом біжи від мене –
Відпала гучно
Сердечна крига –
Тепер гаряче; тепер шалене.
Промовлю ніжно:
- Обходь несніжну.
Тонкий підсніжник пробив поверхню.
Не я вже – інша.
Забудь колишню.
Цілунок магми – покірно-зверхній.
Промовлю згодом:
- Так. Дуже шкода,
Що у негоду –
та все ж весна.
За нею літо –
Як нагорода,
За всі циклони
воздасть сповна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730252
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Я не була морфемою життя.
Твого життя. Напевно і не буду.
Холодний дощ, мов квазікаяття,
Змива потроху із душі полуду
І засинає спомином на склі
Про незабуте, виплакане вчора.
Інтрада смерті чується в імлі,
Вмирає щемно у мені покора.
Я не була. Чи ти не захотів...
Тепер слова,немов могильні плити,
Німі й важкі. То схимники степів.
Словами душу вбиту не зцілити.
Тепер невпинно потяги мовчань
Із пункту "Ми" до станції "Колишні"
Нестимуть рештки снів і сподівань
У весни ті, де білим цвітом вишні
Зустріла нас украдена любов.
Пізнали смак отруйного оршаду.
Я не була. То чи воскресну знов?
Розп'яттям душ сплатили ми за зраду...
..............................................
Я не була. Напевно і не буду...
*Інтрада - невелика інструментальна п'єса, що виконує функції вступу до якоїсь урочистої церемонії.
*Оршад - напій з мигдалевого молока.
22.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730353
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Я чула жаб’ячий концерт
Зелені горла свої рвали
Так аж здригався очерет,
Найвищі ноти дружно брали.
Минула злива, вечір теплий,
Пішли лелеки на спочинок,
А я – на жаб’ячім концерті,
Промокла від росо-дощинок.
Гарячим колесом по небу
́За обрій сонечко прямує,
Хмарки спочили десь на вербах,
А жабам птах акомпанує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669799
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 24.04.2017
Віддалялася постать в туман,
Добровільно обравши маршрут.
Еліксиром здавався дурман,
Смакував різнобарв'ям отрут.
Не багато минуло, не мало,
Так по долі пройшовсь, мов ріллею,
Затоптав він безжально й зухвало
Її долі тендітну лілею.
А чи стало самому солодше
Від таких різносортних медів?
Його дім обминав листоноша
З листопадом зворушливих слів.
Циферблат працював без спочинку,
Всі магніти утратили суть,
Пропустив так зі щастям зупинку,
Ту, де знову лілеї цвітуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730371
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Вишневий джем
Вишневий джем — терпка спокуса літа!
Духмяний дотик цвіту до душі…
Мереживом рожевим оповита
Спраги жага, в якій живуть дощі…
Вишневий джем: смак болю і надії,
Де доторкнешся Ти ласкаво вуст!
Вишневий джем… моі квітучі мрії
Солодкий смак таких терпких спокус!
Вишневий джем… Твоїх обіймів дотик!
Вишневий джем — це присмак сподівань…
Тобі дарую я ту мить… Не проти?
Яку відчуємо в пелюстках доторкань…
Вишневий джем — терпка спокуса літа!
Душа мереживом рожевим оповита…
23. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730238
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Ти хочеш спати, синку, в люлі добре!
У люлі ще м’якенькі пелюшки,
Тебе колише сизо-синій обрій,
І вікна розмальовують пташки…
Гойдається на вербах тихий вечір,
Засни, дитинко, бо ж солодкі сни…
Заснули дітки у гнізді лелечім,
Малесенький-ріднесенький, засни…
Зірки у небі золоті та срібні,
Між ними світить десь твоя зоря…
О як молитви мамині потрібні,
Аби вона щасливою була!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721115
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 24.04.2017
Весна…
Тепло в долоні…
Згори –
безмежна синь…
У сонечка
в полоні
Народження краси…
Проснулися
листочки,
І перші
квіточки,
А серед них –
синочки
І усмішка дочки.
2.08.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730161
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Ти прочитав і... зсунувся з лиця,
Мов хто ножа на відстані - у спину,
Бо зрозумів, що сповідь моя ця
Мені дорожча за мішки бурштину...
Не зглянулась, упевнено-легка
/Це вперше за пусті десятки років
Не втримає мене твоя рука/ -
Таких ще вільних я не знала кроків...
Гукав, гукав, а потім - довго біг
І, жадібно хапаючи повітря,
Ти розумів: ніколи не беріг...
Ніколи... А сьогодні - я не вірю...
Закреслила, розправилась, пішла
Так легко, мов у весни свої сині,
Бо досі точно я перебрела
Затоптані давно стежки полинні...
Хоч і просив: "Давай фатальний вірш -
В останню збірку, мов останню крапку,
Почнем спочатку... зможу я... повір..." -
Холодний дощ скотив останню краплю...
А я... купила гострий олівець
І чистий зошит у густу клітину...
Не йди за мною, не проси, кінець -
Без мене пий терпку свою провину...
Мелодія пливе - стрічай весну,
Нову, живу, нехай не буде гірша...
Та не чекай, бо я не повернусь,
І не впущу тебе до свого вірша...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721949
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 24.04.2017
Ты - мой глубокий вдох,
Ты - мой растущий долг,
Нирвана из нирван
И боль открытых ран...
Ты - мой красивый сон,
Ты - мой прощальный звон -
Ушёл, чтоб не уйти,
Меня-то... отпусти...
Ты - мой ночной каприз,
Ты - мой, зовущий вниз,
Но холодно душе
На этом вираже....
Ты - мой вчерашний плач,
Ты - мой немой палач,
Запутанная нить,
Что так мешает жить...
Ты - мой прозрачный лёд,
Ты - мой дурман и мёд
И проклятый обет
На сто ближайших лет...
Ты - мой короткий день,
Ты - мой, дающий тень, -
Сплошная канитель,
Нелепый наш апрель...
Ты - мой и звук, и свет,
Ты - мой озноб и бред,
Мой воздух и вода,
И радость, и беда...
Ты - мой слепой мираж,
Ты - мой и вор, и страж,
Забравший навсегда,
Унёсший в никуда...
Ты - мой вчерашний бриз,
Ты - мой крутой карниз,
Где я давно стою
На самом на краю...
Ты - мой горячий воск,
Ты - мой родной... ты вот...
Увы, моя свеча
Сгорела... сгоряча...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711328
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 24.04.2017
Вже тищу днів живе Майдан,
В поневіряннях і нарузі.
Струмочком вперто живить Океан,
Й не заросте шелюгою в ярузі.
І в дощ і в сніг свіча горить,
У місці цьому нашому святому.
Бо слово тут Тарасове звучить,
Його ж не заперечити нікому.
З Аркони дзвони мідні б’ють,
То предків дух із острова Руяни
Й сини полеглі наші не дадуть,
Їх триста тут, як Ангели над нами.
Відійде ніч і день прийде…
В прийдешній світ запалить промінь.
І зійде сім’я молоде,
Весь бруд змете весняна повінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730086
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
Цветёт черёмуха душисто…
Цветёт черёмуха душисто…
Роняет с веток белый дым!
Луч пробирается игристо
Сквозь цвет сияньем молодым!
Такие белые пушинки
Буяют запахом весны!
И будто вновь кружат снежинки
В плену весенней красоты!
Летал снежок, весна кружилась,
И снова глянул солнца луч!
А может всё это приснилось…
Сквозь милый шёпот серых туч?
Сегодня день такой чудесный!
О, цвет черёмухи прелестный!
23. 04. 17 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730122
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
У ставку відзеркалюють верби,
Невимовна ранкова краса,
З нетерпінням я лину до тебе,
Де стежину вмиває роса.
Спориші простелили доріжку,
Заквітчались весняні сади
І несу я любов,наче квітку,
Повертаюсь із міста сюди.
Моя вулице, ти - Світанкова.
Ти - дитинства квіткова колиска,
Я до тебе горнуся з любов'ю,
Дві дороги в одну знов зійшлися.
Задивилась на вроду калини,
На стрімкий журавлиний політ,
Ти - маленька моя батьківщина
І ти - мій найчарівніший світ.
Ти - і пам'ять, любов і наука,
Ти - дорога в доросле життя,
Моє рідне село, в чистих луках,
Ти, пробач своє грішне дитя.
Заповіт я у віршах складаю:
Як закриється днів моїх лік -
Повернуся до рідного краю
І вже тут залишуся навік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730157
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
Я зробила таке відкриття,
Що “сьогодні” – мала лише мить,
А є “вчора” і “завтра” в буття
І між ними тонесенька нить.
Між минулим й майбутнім межа
Розділяє всі радощі й болі,
А разом це - така мережа,
Де написані нам усім ролі.
А от поділу в Бога нема,
Ні кордонів, ні меж в потойбічність –
Знає наші діла й імена
І один лише вимір це – вічність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730138
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
Не молоком залитий кущ калини –
Упав на листя білий буйноквіт,
І засміялась сонячно долина,
Й зачарувала поряд себе світ.
Я теж зіп’ю ту казку, калинову,
Немов цілющий трунок від біди,
Той оберіг мені потрібен знову
Зерно любові в людях розбудить
До матінки святої, що зродила,
Й до України-неньки, і Дніпра.
Якщо любов’ю житиме людина,
Її душа відкрита для добра.
8.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730016
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 23.04.2017
Рано, ой, ранесенько
встану зранку,
Вишию білесеньку
я фіранку,
Із калини вистелю
там узори,
Щоби милувалися
ними зорі.
Вишию й хмариночку
й жовте сонце,
Гляне з неба ще одне
у віконце.
Голубків двох вишию
й пишні квіти,
Щоб раділи миру
пташки і діти.
22.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730013
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 23.04.2017
[i][b]Тяжелый мрамор как замок
Закрыл могилу
И к горлу подступил комок
– Нет крикнуть силы.
Холодный дождь идет в лицо
Как будто плачет.
А вот от смерти беглецом
Уйти – задача.
Тяжелый день как миг застыл,
Весь в серой гамме…
Цветы на мрамор положил
К могиле мамы.
И слышу шепотом слова:
«Сынок, ну как ты?»
Нет, это вертится листва
Под ветра тактом.
А он кружил здесь у могил
Унылый танец
И дождь на мрамор наводил
Тяжелый глянец.
И мать как ангел золотой
Оберегает,
Но только мне ее живой
Так не хватает…[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726142
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 22.04.2017
[color="#474141"][i][b]Разобидится ночь, звезды пряча,
Резанет ярким блеском гроза
И холодным дождем вдруг заплачут
Надо мною в тоске небеса…
Погуляю под ливнем, развеюсь
– Все равно уже мокрый насквозь,
Дома чашкою грога согреюсь,
А пока, я на улице гость…
Даже тени исчезли в испуге,
Разбрелись по щелям и углам,
Только странной печали недуги,
Размешались с дождем пополам…
Шум дождя как осенняя песня,
Капли дробью по стеклам окОн.
Взявшись под руку, словно с невестой,
Я и ночь… А над городом сон…[/b][/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729236
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 22.04.2017
Не хлібом єдиним…
Вірніше – без хліба.
Не день, а щоднини:
Від бабці, від діда?
"Генетика", - кажуть,
Відраза, глютени…
Колосся ж я славлю,
Хоч - блоки на вени,
Шаную хлібину,
До крихти збираю.
Й не хлібом єдиним –
Віршів урожаї.
По скибочці ріжу
Собі замість хліба,
Таку маю “їжу”
Від бабці, від діда?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729912
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 22.04.2017
Зима у квітні - це не жарти,
Завія впала на сади,
Весни красу програли в карти,
Тут скрізь - недоброго сліди.
Боюсь зурочить ненароком,
А ось Хмельницький - пронесло
І сніговій десь мимо, боком
З мішка розсипав своє зло.
Хоч брак тепла, замерзла днина,
Пташина кулиться в гнізді,
Все ж є домовленість таємна,
Як запобігти цій біді.
"Шовковий шлях" іде повз місто,
КИТАЙ-ЄВРОПА, магістраль,
Злякала зиму така відстань...
А де нашкодила: як жаль!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729910
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 22.04.2017
Пахнут мятой слова в нежном шёпоте вечера,
И, обнявшись, цветы окунаются в лунную ночь,
Знаю точно другую такую не встречу я,
В этом мне даже ты не сумеешь, пожалуй, помочь.
Заколдованный мир в феерверках и брызгах любви,
В нём мне дорог сейчас каждый час, каждый миг,
На любое пари хоть намёком меня позови -
Брошу всё и примчусь на твой зов, а тем более крик.
До заветной звезды дотянуться душою мне хочется,
Но желаешь ли ты стать моею заветной звездой?
Прокажённый тобой, а такая болезнь ведь не лечится,
С нею долго живут, называя несчастной судьбой.
Пахнут мятой слова в нежном шёпоте вечера,
И, обнявшись, цветы окунаются в лунную ночь,
Знаю точно другую такую не встречу я,
В этом мне даже ты не сумеешь, пожалуй, помочь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729845
дата надходження 21.04.2017
дата закладки 22.04.2017
Щось бубнить телевізор в кімнаті пустій,
Заглядає мій страх за відхилену штору.
Заховала ніч зорі за хмарний сувій,
Не бажаю я долі своєї повтору.
Крутить пам’ять колеса минулих подій,
Де змілілий здобуток - лише оригамі.
За любов у душі стало лячно самій,
Зло штурмує життя, наче берег цунамі.
Клякне хрипами в грудях задавлений крик
І для серця тепла ставить він перепони.
Хто топтатись по душах підковами звик,
Не спиняє таких ні добро, ні прокльони.
А спиняє непроханих зайдів вогонь,
Щоби ворог відчув запах смерті і страху.
На шляху, щоб пізнав гнів людських перепон,
Де вбивають його, як скажену собаку.
20.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729555
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 21.04.2017
Я не ворожка, не ідеаліст,
Та долю іншу всім передрікаю:
Зійде на землю нашу благовіст,
І запанує лад у ріднім краї.
Ще засміються мати і дитя,
Вдихнуть повітря свіжого у груди,
І України зміниться життя,
І заживуть щасливо наші люди.
І сонце буде веселіш світить,
І зацвіте біліш рясна калина,
Земля радіти буде і родить
Багаті врожаї своїй родині.
11.02.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729533
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 19.04.2017
Мої вірші – лелеки білі!
Мої вірші – лелеки білі!
Летять до зорь, мов мають крила!
Летять повільно і натхненно:
Не народилися даремно!
Вони летять, палають, грають…
Метеликами не згасають!
Лягають в рими до зорі –
Тільки відчуй мої вірші!
Строфа – пісенна майже диво!
Вона бентежні має крила!
Танок метелика барвистий…
І шлях лірично-урочистий!
Мої вірші летять у ввись:
Ти в душу їхню подивись!
Вони, мов ті птахи крилаті,
Гніздечко звили в моїй хаті!
Осінь, 2016 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729469
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 19.04.2017
Экспромт
На лобном месте нашей встречи
Всю ночь горели ярко свечи...
Лианами - сплетались руки,
И в шёпот превращались звуки...
Не говорили - о погоде,
О переменчивости в моде,
Не поминали о разлуке
И о навязчивости скуки.
Слова скупые - прерывали,
Ладони - жадно целовали...
На лобном месте нашей встречи
Лишь до утра горели свечи...
Пылали красным ярко-ярко...
От них,наверно,было жарко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729461
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 19.04.2017
На папері лежали слова
Нерухомо, бувало - в зажурі,
Часом рима була за дрова
І ридали віки на бандурі.
А були - з булавою в руках,
Із міцним, мов у дуба корінням,
У барвистих і чорних хустках
Відбивались часів голосінням.
Ті, що йшли й не сиділи на місці,
Не чекали із моря погоди,
Їх тримали в руках віршописці
Й до скарбничок збирали народи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729450
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 19.04.2017
Маю день у день самі дилеми,
І не знаю, що мені робить.
Дуже вдячний, Боже, за проблеми!
Бо без них не можу — сумно жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729442
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 19.04.2017
В обіймах ранку, в сонячнім цілунку
Любов безмежна джерелом бринить.
Душа звільняється від смутку трунку,
Блаженства, благодаті світла мить –
Один ескіз Господнього малюнку.
І ти щасливий, що вона не спить
І фібрами всіма вбирає силу.
Наповнена, у небеса летить
Як посланець, невтомний голуб миру,
Чи, як струна напружена, тремтить…
Розквітла в чистоті, глибокій вірі,
З малих ескізів – Суті полотно.
Гріхи, як міль, в нім виїдають діри,
Творець все виправляє все одно,
В терпінні – на святу душі офіру.
І досконалість у мазках святих,
Закінчує писатися картина
Нового світу і щасливців тих,
Хто душі для небесної родини
Зберіг… На жаль, багато ще «сліпих»…
(17 квітня 2017)
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729295
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Закриє ніч важкі повіки
І може з нею я засну,
Бо добрі сни – хороші ліки
І я полегшено зітхну.
Війни розтануть хижі тіні,
Підуть десь болі за село
І всі ці спогади в сплетінні
Впадуть у ночі джерело.
Десь на скривавленому сході
Все переоране війною,
Не спиться ворогу-заброді
На перемовинах з бідою.
Мій сон там воїн береже,
А сам забув яка то тиша
І чорно-сірим вітражем
Йому там доля долю пише.
Сам мало жив, а вже до бою
Грудьми за свою Неньку став,
Він на таран пішов з лихою,
Не раз за нас він умирав.
Закриє ніч важкі повіки,
Обом насниться нам війна,
Бо цього смутку - цілі ріки,
То - незалежності ціна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729332
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Весна приходить неминуче
Й немає тих, хто їй не рад,
У неї все непосидюче –
Красот величних променад.
Стрімка, неспинною ходою,
Немов дівчина молода,
Зірниці з першою грозою,
Цілюще сонце і вода.
Її вітрів віолончелі
І ніжні трелі солов’їв,
Веселки дивні акварелі
І милі погляди з-під брів.
Вона рясніє в душах цвітом,
Торкає струни до життя,
Стає смарагдовим магнітом -
Природи дивне відкриття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729328
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Стучится боль(тупая) в темя,
Глухая к просьбе - "попусти"...
За каплей капля точит кремень
И разрывает... на куски...
Как молоко сбегает время...
Негромко - тикают часы...
На покрывалах (незабвенных)
Остались метками круги.
Они - из крови(не запястий)...
Они - из крови(не бедра)...
Они - из тех мгновений счастья,
Где страстны тело и душа...
Не поднимался страх по вене,
Не спотыкался о клубки...
Там замирало наше время...
Неслышно - тикали часы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729246
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 18.04.2017
В дымке дрожащего зноя
Суку кобель покрывал.
Ворон сидел на заборе.
Полоз порог огибал.
Тихо горела лампадка
Строгому лику в углу.
Скатерти,вышитой,складка
С хрустом прижалась к столу...
Тучи теснились над полем.
Дождь ожидала земля.
Пахло ромашковым морем.
Мягко стелилась трава...
Пахло,как в детстве,когда-то, -
Серой печною золой,
Грушею спелой и мятой,..
Ягодой красной лесной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729245
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 17.04.2017
Так вишнево сади зацвіли навесні
І торкає їх промінь ласкаво.
РозлилИся у співах птахи голосні
І струмки покотилися жваво.
Вмить багатством розкинулись трави рясні,
Літо їх зігріває собою,
А мені лиш би бачити очі твої
І до тебе летіти стрілою.
Так багряно плющем обвилися хати,
Вічним смутком їх осінь стрічає.
Я тобі принесу золоті колоски –
Хай нас золото їх обвінчає.
У холодні зимові п’янкі вечори
Нас любові тепло зігріває.
Ми бредем розбиваючи сніжні двори,
А зима нам сонати співає.
І ніколи не щезнуть сезонні вітри,
І у будь-який день та погоду
Ми з тобою нестимо любов крізь роки,
Не шукаючи час і нагоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729173
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 17.04.2017
О болю мій!
Ти є життя, я знаю.
Хто не живе-
Тому і не болить...
І ниють рани...
І душа страждає...
Яка ж ти різна,
Різна, болю мить...
То розкажи,
Яким же ти буваєш,
Мій болю,
Віддзеркалення життя?
Ти мати й мачуха,
Ти день за небокраєм,
Ти незрівнянна
Сила відчуття
Моментів тих,
Що дарувала доля,
Яка під доброю
Зорею нас звела
Дарунком щастя...
Тільки вже ніколи
Нам не відпити
з того джерела.
Ми сліпо маєм,
Не цінуючи, ЩО маєм,
П"ючи, допоки
У криниці є вода,
І так п"ючи,
Безтямно пропиваєм
Той дар на двох,
Що Бог кохання дав...
А рани що ж?
На те вони, щоб нити,
Застуджені об млосний
Світ нічний.
І все ж... Згадавши
Неповторні миті-
Який же ти солодкий,
Болю мій!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117041611229
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729110
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 17.04.2017
Як модно казати : “бомж”
Лежить на зупинці, пусто.
А скільки на нього - бомб!
Зібрались проїжджі густо.
Тут осуду - цілий віз:
Узутий в один кросівок,
Немає при нім валіз
І схоже не мав автівок.
Він справді - давно на межі,
Чужим йому став цілий світ.
І люди, і влада чужі,
Лиш очі - волошок цвіт.
Чи може хтось правду знати,
Яким він колись був: ДО?
В дипломах його – відзнаки,
Пристойне було житло.
І він народився іншим,
І з роду не був жебрак,
Сердечнішим і добрішим
За всіх колись був юнак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729149
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 17.04.2017
[b][i]дом в деревне на краю...
вечер. улица пустая...
я сижу и жизнь листаю,
словно чай с баранкой пью
русской печки теплый бок,
сумерки, мигает лампа,
наплывают дифирамбы
на всклокоченный висок...
вот листаю день и день,
месяц, год и сразу восемь,
все прошло! и шапку оземь!..
но ведь пахла же сирень!
за окошком липкий снег
да с дождем наполовину...
пересыпят нафталином
наш далекий бурный век!..
вот мой дед, слегка хмельной,
с молодой женой и шашкой
и второй с лихой фуражкой
перед первой мировой.
я у деда на руках,
в винограднике семейство...
занимательное действо
сохранит семью в веках...
а второй из боя в бой,
до внучат своих не дожил...
Крымом жизнь подитожил,
не вернулся он домой.
на дворе сплошной бедлам...
мокрый снег сплошной завесой!..
не увидишь ни бельмеса,
хоть согнись напополам!..
вот отец лихой сержант,
мать - связная из отряда,
здесь и слов совсем не надо:
век лихой лихих команд!
что ж любили, как могли,
воевали, как умели,
в жизни были и апрели,
были в жизни декабри...
дом в деревне на краю...
вечер. улица пустая...
я сижу и жизнь листаю,
словно чай с баранкой пью
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727138
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 17.04.2017
Абрикоси, диво як цвітуть!
Наче ще ніколи так не квітли!
В передгрозну сизу каламуть
Встромлюють лілейно-білі мітли.
І сніжать від поруху вітрів,
І фатою стеляться у трави...
Знов душа, зірвавшись з якорів,
Поринає у квітучість лави...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729073
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 16.04.2017
Я вчора бачила цих три Сонечка
Абрикосовий вітер пробігся швиденько,
Великодня субота запалює свічі,
Три бабусі,як сонечка, Божі серденька,
Мов на троні, присіли на сірім граніті.
Метушаться газдині – побільше би в кошик,
Щоб у домі - достаток і гнулись столи,
А бабусі - щасливі, забули про грошик,
Сонця світло давали усім на розлив.
Пес довірливо влігся стареньким до ніг,
А ще два задивились бабусям у очі,
Від їх поглядів, навіть розтанув би сніг,
Було б видно без світла і темної ночі.
Голуби позлітались з всієї округи -
Мали бабці гостинці для Божих творінь,
А самі залишили удома недуги,
Тільки повні кишені набрали молінь.
Капелюшки потерті, із “Секонда” пальта,
Їм здається для щастя нічого й не треба,
Ця краса їх душі за скарби більше варта,
З них світлину зробив білий Янгол із неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729033
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 16.04.2017
Люблю весни перегуки святкові,
присвітанкову пісню за вікном,
дерев обряди, з прадіда знайомі,
і вишиванок трави-полотном...
Тепло кульбаб - орнаментом на грудях,
врочисто тканім на рядні обійм...
Великдень знов Живу Любов пробудить,
вишневим цвітом сонячних надій!
14.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728893
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 16.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2017
ХРИСТОС ВОСКРЕС! Лунає світом –
Найбільше диво із чудес,
Сіяють свічі Божим світлом.
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Віщують дзвони Великодні,
Співають Ангели з небес
І воскресає світ сьогодні.
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Співають писанки велично,
Відлунням всіх святих словес
І так звучатиме довічно:
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728986
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 16.04.2017
Єрусалиме! Сходиш з неба -
Духовний центр усього світу,
Віками билися за тебе,
За Златі врата, Боже світло.
Ти – символ всіх пророчеств світу,
Ти - Божий град Єрусалим,
Ти - повість Божих заповітів,
Де вмер за нас Господній Син.
Не раз з лиця Землі стирали
Тебе загарбники страшні,
Ти знову й знову виростало,
Як місто Сонця на горі.
В тобі води бракує завжди,
Не маєш в надрах ти багатств,
Та маєш Вогник Благодатний
І сімдесят величних назв.
Планети місто загадкове
І подвиг нашого Христа,
Ти - символ Віри і Любові,
Псалмів ти Книга золота.
Ти - Божий Дім благословення,
Релігій і часів зв’язок,
Біблійних істин одкровення,
Найбільший пам’ятник епох!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728908
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 15.04.2017
[i] Хай пробуде в віках — десниця твоя простерта, багряна твоя тога і голубий хітон. (П-1:106). [/i]
Заграли церковні дзвони, мелодія гучно лине,
Здригнулося серце смиренно, стрічаючи день святий.
У вись передзвін великодний благовіщає нині:
«Син Божий Воскрес із гробу! Ісус поміж нас – живий!»
Із о́страхом шестикрилі наспівують трисвятý пісню,
Благохвалити небо щасливі тремтять ягнці.
А церква Христова кличе, зронивши росу досвітню,
Сьогодні спішімо, люди, молімось Добру й Красі!
Відчинені навстіж двері і сяють церковні бані,
Ласкаве Господнє Серце вистукує в унісон.
Десниця Його простерта, тога́* із лляної ткані
І неземний, як просінь – божественний синій хітон**.
«Я вірую в Тебе, Боже! Господня, Дорого Правди!
Предобрий розп’ятий, Сину, прости нам провини всі...»
А сльози мої із болю, лукавства, зневіри, зради...
За збиті до крові ноги, за Очі завжди живі!
З’явився у чистих шатах, обличчя заплаканих втерти
І голосом ніжним до люду, з Оливної проречеш.
«Осанна в вишніх, Осанна...», Слово правдиве, відверте...
Любов з великодним дзвоном у серце моє несеш.
Ти кожну вкраїнську родину, хто вдома, хто на чужи́ні –
Зігрій! Із лози́ правові́р’я розквітла моя земля.
Цей гімн світанко́вий з Храму лунає у небо нині,
Що навіть веселу усмішку дарує щасливе маля.
[i]ТО́ГА, и, ж. Чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі.
ХІТО́Н, а, ч. Чоловічий і жіночий лляний або вовняний одяг у стародавніх греків,
що нагадував сорочку (перев. без рукавів), підперезану поясом з напуском.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728853
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 15.04.2017
А осінь йде, немов у високості,
І вітер листя втомлено зриває...
Життя - як міст від злагоди до злості,
У тих, хто в марні мрії поринає.
А час летить... Його не зрозуміти.
Реальністю стають старі думки,
У мрії поринають знову діти,
Тече вода повз віри береги.
Поете! Хто іще візьме й повірить,
Що завтра буде після спеки сніг?
Юрба тебе клене, юрба на тебе звірить,
Ти ж віриш - віра проти всіх.
Я інкрустую осінь в тиху ніч
І намалюю там картини літа...
І сотні тисяч втомлених облич
Шукатимуть у фресці краплю світа...
Отої віри - хоч би на грамок,
Надії і краси - душа в них хвора.
"Поете, проведи через місток,
Піддай жалю у тихий звук мінора..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728648
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 14.04.2017
Я не шукаю більше Бога
Серед своїх, серед чужих,
Хоч часом вже така незмога –
Не по мені останній штрих.
Більш не блукаю манівцями
І не шукаю у юрбі,
Лише і днями, і ночами
Шукаю Бога у собі.
Шукаю кожним своїм кроком
І кожним подихом тепер,
Невпинно, щиро й ненароком
Щоб Божий дух в мені не вмер.
В клітинці кожній, кожній жилці
Про Боже мрію до кінця,
Щоби горіть отій іскринці,
Що наближає до Отця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728723
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 14.04.2017
Немає пророків в країні
Де батьківське слово зросло…
Віками страждали… й понині,
Народ наш вирощує зло.
Засіли керманичі хижі:
Бо правду - неправдою б’ють!
Слова промовляють ворожі,
На мову помиями ллють.
Відняли вже все від народу,
Куди не поглянь – скрізь біда.
Лишається, кинутись в воду,
З високої кручі Дніпра.
За Волю,за Правду… Свободу
Піднявся великий народ,
Побігли не знаючи броду,
Не зміряли величі вод.
Кудись розлетілись, як птахи,
В тепліші, в багаті краї,
Волочуть нещастя невдахи:
Без дому,родини й сім’ї.
І там, не багата в них Доля,
Кругом наші в злиднях живуть,
Опудалом посеред поля,
Не мед, а гіркоту там п’ють.
Тяжка на чужині дорога –
Колюча босоніж стерня.
Закралась, і в мене тривога:
Печальну співаю щодня.
Затягну уночі тужливу,
В далекій чужій стороні
Про долю…любов нещасливу,
Що мається теж, в чужині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728711
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 14.04.2017
Роси намистом, зеленіє трава,
Весняний подих - придасть мені сили,
Туман із сонцем звабливо заграва,
Щоранку усмішка від небосхилу.
Там кольори, ніжно- голубі кличуть,
Душа й натхнення у вирії весни,
ЧарівнІ сили, про твори шепочуть,
Наповнять запахом квітучі сади.
Повітря свіже - бажання писати,
Цвітіння буйне повсюду навесні,
Хочеться щастя та радість пізнавати
На серці нині, добре, тепло мені.
2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728579
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017
Доброго ранку, «Наше слово»!
Хай починається все із того,
Як обіймає проміння землю,
Будить у серці музу таємну…
З доброго слова, ясної думки,
Щирого погляду, а не розлуки.
Хай починається з кави смачної,
Хліба скоринки та дяки святої.
Теплих долонь, краси поцілунку,
Ніжно коли на плече вам руку,
В світлім бажанні - дня золотого,
Успіхом стелить з хати дорогу.
Я вам бажаю – світлої долі,
Будьте щасливі: завтра, сьогодні.
Кожному – квітку, яку забажає,
Легкої праці най день посилає.
Коли вже схилить сонце голівку,
Хай повертає кожен в домівку.
В рідному домі хай вас чекають,
Й люблячі люди смутку не знають.
Нехай натхнення всякчас окриляє
І «Наше слово» лише процвітає!
Хай подарує вам світлий Пегас
Слова любові, ще Рими і Час!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728560
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017
Заснула ніч. Солдат лиш не дріма.
Сьогодні в нього вахта надважлива.
Лягла на землю третя вже зима,
Ворожий наступ кожну мить можливий.
Стоїть солдат. Вдивляється у даль.
Це він господар України долі,
І ненароком матінку згадав:
«Як там вони тепер живуть удома?»
Та враз думки ті постріл перервав,
Один і другий, снайперський, прицільний.
Солдат собою вміло скерував,
Тому й не став для ворога він ціллю.
Зраділа ніч, що постовий живий,
Хоча й запахло у повітрі смертю,
Сховався й місяць, навіть не дививсь…
Запанувала тиша, напівмертва.
Стояла ніч. Солдат лиш не дріма.
Сьогодні в нього вахта надважлива.
Лягла на землю третя вже зима,
Ворожий наступ кожну мить можливий.
Чернігів. 12.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728618
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017
Хрести і труни… Люди… Море квітів…
Печаль і біль запеленали край…
А в трунах – найдорожче – наші діти…
Їх зачекався Бог, небесний рай.
Допоки ж буде наш народ терпіти
Й війну назве війною, не АТО?
Допоки гинуть будуть кращі діти
Й чом не наказаний за ці жахи ніхто?!
Чи не пора усім нам зброю брати,
Щоб волю Україні зберегти,
З землі своєї вигнать ката-"брата",
Так думає і він, і я, і ти...
5.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728489
дата надходження 12.04.2017
дата закладки 12.04.2017
В безодні ще невичерпаних слів,
Серед снігів, розлитих у спокуту,
У ріки, що не знають берегів…
Спивай цю пісню, мов гірку отруту.
Бо відболіло, змовкло, відпливло –
Не ті вже води трави колихають.
Бо вольній птасі, що з одним крилом
Небесні злети у очах вщухають.
Бо все минає, бо всьому межа,
І навіть сонце вірить у край неба.
Пониклий погляд ріже без ножа,
Печуть ще рани в птахи поміж ребер.
Це просто біль, що скиглить між вітрів,
Це просто страх, розсипаний у трави.
Це просто небо тужить між світів,
Що не обійме птаха в час заграви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728367
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017
Погано, коли настрою немає —
Тоді і добрий день тобі марудний.
Та я свої проблеми не ховаю.
У мене настрій є!
Але паскудний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728298
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017
Мов золоті курчата, зорі
В нічному небі розбрелись.
Воно ж, безмовне, непрозоре,
Все пам’ятало, як колись
Стогнала матінка-землиця
Під кіньми дикої орди,
Та була змушена скориться…
Багато утекло води,
Крові пролитої немало,
Що обагрила води ті.
Списів – не тисячу зламали…
А скільки ж зламаних життів!
На все те зорі німо зрили,
Від жаху падали униз,
Та українці не скорились –
Здобути волю спромоглись.
Квітуй же, мати Україно,
Тобі хай заздрять вороги.
Навік зіллються воєдино
Дніпра обидва береги.
24.06.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728312
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017
Свинцем нависло наді мною небо
Й про осінь нагадало знов мені,
Не можу я забуть, що миру треба,
Й звертаюся до світу: «НІ війні!»
Зима сніжком біліє чи хурделить,
На те ж вона в природі й є зима.
Болить війна всім людям. Миру треба!
Зима мина, а миру ще нема.
Коли ж весна проснеться в ріднім краї
І подарує сонечко й тепло,
Про мир для України я благаю,
Щоб сліз і горя менше в нас було.
А як запахне літо першим плодом
І землю знов купатимуть дощі,
Здобудемо ми мир усім народом,
Й писатиму я про красу вірші.
21.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728316
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017
Косі дощі змивали смутки -
Баласт зими весноводою,
Додолу впали болю згустки -
Я стала справжньою собою.
Так підставляла голу душу
Під кришталеві їх струмки,
Дощі руками, наче з плюшу,
Ласкаво гладили думки.
Всю повноту свого єства
Я віддала задарма водам,
Усе - дощам, крім божества.
Здалася мокрим епізодам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728362
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017
[youtube]https://youtu.be/A_jFZFuepXY[/youtube]
[i][b]Згасає жовтим білий світ,
Квітнева ніжна прохолода.
Спізнився ти на безліч літ,
Та все-таки тобі я рада.
Сюди до мене ближче сядь,
Дивись веселими очима:
Ось синій зошит мій і я
В нім віршувала... ще дитина.
Пробач, що жила я в журбі
І в сонці втіхи не вбачала.
Пробач за все... отій ганьбі,
Що замість тебе інших мала.
[/b][/i]
Оригінал
Широк и желт вечерний свет,
Нежна апрельская прохлада.
Ты опоздал на много лет,
Но все-таки тебе я рада.
Сюда ко мне поближе сядь,
Гляди веселыми глазами:
Вот эта синяя тетрадь -
С моими детскими стихами.
Прости, что я жила скорбя
И солнцу радовалась мало.
Прости, прости, что за тебя
Я слишком многих принимала.
1915
Анна Ахматова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728207
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 10.04.2017
Подарувала осінь срібну нить
І посріблила мамі нею коси,
А та чекає сина із війни,
Уберегти живого Бога просить.
А той мовчить… І звісточки нема
Для неї від єдиного синочка,
Хоч не одна минула вже зима
Й не раз калина відцвіла в ярочку.
Нарешті ось… Син без вісти ізник…
Не може слів тих мати зрозуміти,
Він добре знав дорогу до Борзни,
тож пішки міг дійти додому звідти.
І томлять мозок тисячі думок,
Шукаючи і день, і ніч розради,
Та вірить мати, що живий синок:
Не міг же він її і землю зрадить…
6.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728176
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 10.04.2017
Натрапила в фейсбуці на вірш "Не воюють діти царів"
Не воюють діти царів,
Не вмирають за рідну державу,
Не летять у небесну синь,
Не кричать їм: "Героям слава!"
Не болять їм чужі жалі,
Не печуть їм криваві рани,
Не ховаються в бліндажі,
Не лякають московські плани.
Не воюють діти вельмож,
Бо інакше би мир був у світі...
В Україні іде війна...
Гинуть просто нецарські діти!..
© Оксана КУЗІВ "Не воюють діти царів..."
Хіба не ми?
Хіба не ми царів тих наплодили,
Що нас давно сприймають за ослів,
Собі ж – офшори, замки спорудили,
Про статки їх бракує в мові слів?
Хіба не ми їх посадили в крісла,
Дозволивши без трепету брехать,
Повірили в їх святість сліпо, звісно,
І думали, не дійде до гріха.
У Раді , у Верховній, – підла зрада
Від БПП і від «фронтовиків»,
В них «іномарки», наче на параді.
Та це й не дивно: ті ж вони «совки»,
Котрі Вкраїну здавна ґвалтували,
Синам простих – кайдани і Сибір,
Війну у сорок першім влаштували,
Тепер АТО для вигоди собі.
Народ розбрівсь по світу, мов цигани,
Та й здалеку болить йому війна.
Придбала влада й іменні нагани –
Каліцтво й труни – безоплатно нам.
Не царська справа, кажуть, воювати
Чи рахувать останні копійки,
Народжені вони, бач, раювати,
І розтяглось усе це на роки.
Чи ж не пора царів цих викидати
Із теплих крісел, де вони вжились,
І лад усьому в Україні дати.
Сьогодні треба діять - не колись!
8.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728174
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 10.04.2017
У білому намисті біль розлук…
У білому намисті біль розлук…
І серця лід в груді клекоче!
Та тільки ніжний, тихий звук…
Відчути квітів дурман хоче!
На сивину ти не дивись!
Печаль кохання за плечима...
Весною серцем обізвись:
Цвістиме пристрасть незлічима!
На сивину ти не дивись:
Коханням в серці обізвись!
04. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728161
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 10.04.2017
З Вітром тихо розмовляю:
“ Ти буваєш, Вітре, всюди .
Що про нас, безкраїй, знаєш?
Може чув щось поміж люди?
Довго нам біду терпіти,
Проливати ріки сліз?
Ще не в дії "Заповіти"
І стоїть донині віз.
Брат – на брата, гірше звіра,
Ходить зброя поміж нас,
Обміліла нині віра,
Вже не чують Божий глас.
Б’є Дніпро сердито в берег
І ще більше посивілий,
Лізе нечисть в перший шерег,
Наче люди подуріли.
Вітре, здуй усю неправду,
Зло збери у свої сіті,
Доведи усе до ладу,
Хай добро буде на світі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728185
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 10.04.2017
Поезія - друга молитва ,
Вкладає Господь у вуста,
Не сходи вона, не гонитва,
Плекає любов на листах.
Вона – не продажна, мов дівка,
Не заздрість на ймення “сусід”,
Хоч часом - то мед, то перцівка,
Буває і сонце, і лід.
І більше то - борг, ані ж право,
Гордині вона не рідня,
То люди приносять їй славу,
Знайшовши в полові зерня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728149
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 10.04.2017
Літа свої сіяла в полі,
Щоб був холодок від тополі,
Щоб сонечко не припікало,
Й стелилася б доля квітками.
Літа свої сіяла в лузі
Хотілося вірить подрузі,
Та віра об зраду розбилась,
А роки ледь не розгубились.
Літа свої сіяла ранком –
Боялася стати підранком.
Ой доле, не рань мені душу,
Із нелюбом жити не змушуй.
Літа свої сіяла й долю,
В любові жила щоб на волі.
Літа вже зійшли – не барились,
А доля чомусь… запізнилась. 2.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728003
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
Шепіт трав, подих вітру,
Манить бджіл медонос,
Між тендітних листочків
На гілках абрикос.
Виглядають , мов діти
Із віконець. В садах
Абрикосові квіти
В ароматних медах.
Абрикосові квіти -
Це дарунок весни.
Хай радіють їм люди
Як дозріють вони.
Соком свіжим наллються
У промінні яснім.
Абрикосові квіти
У теплі кольорів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728023
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
Любов, як дружба -
Відкривається в біді,
Бо лиш тоді її ціну пізна́єш,
Міняєш погляди та принципи в собі
І не красу, а душу поміча́єш.
14.02.2017
Крижановська Світлана Петрівна,
Україна, м. Хмельницький
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719166
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 09.04.2017
[i] Поезіє, красо моя, окрасо,
я перед тебе чи до тебе жив?
Василь Стус[/i]
Тобою я надихатись не можу,
Щодня спиваю, мов святий нектар.
Живу тобою, плачу і тривожусь,
І бережу, мов сокровенний дар.
З тобою я прекрасний світ відкрила,
Потік душі барвистий водограй,
Що живить дух – спинить його несила,
Мов карму щастя, код у дивокрай…
Ти крик жертовний, пісня легкокрила,
Відлуння болю й радості умить.
Ти мрій моїх одвічнії вітрила,
Тобою серце молиться й щемить.
О слів красо! О музико нетлінна!
Безмежна воле сокровенних дум…
Поезія – молитва неоцінна!
Гірка любов й найрадісніший сум.
Тобою я напитися не можу…
Тобою охрещуся знов і знов.
На тебе я, поезіє, так схожа...
Візьми мене під вічний свій покров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724843
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 09.04.2017
"Нашому роду нема переводу" -
вийшло прислів'я із наших воріт.
Але якому народу в догоду
викрали з паспорта слово про рід?
Це не дрібниця, а їх перемога!
Бо в них - доляри, а нам - кабала.
Наша ж байдужість- то хибна дорога,
що в зубожіння народ привела.
Тільки тоді свою зваримо кашу,
коли з'ясуєм: хто - ми, хто - вони.
І зрозумієм, що спритники наші -
то не від Бога, а від сатани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721143
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 09.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2017
От зимнего потягиваясь сна,
Берёзки робко распускают косы.
В моё окошко смотрится весна
Цветущим чудом ранних абрикосов.
Ещё снега в низинах не сошли.
Но вот уже предвестниками лета
На чёрных ковриках сырой земли
Фонариками светят первоцветы.
Холодный ветер даже не шалит –
Он чувствует себя здесь явно лишним.
Хотя тепло весеннее вдали,
Но душу наполняет радость жизни!
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727207
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 09.04.2017
Завершилось кохання нічиєю.
Без промаху і зайвої інтриги.
Я ж досі прикидаюся твоєю,
Та вже не сподіваюсь на відлигу.
Не так горять закохано зіниці,
Як було від недовгої розлуки,
Тепліше зігрівають рукавиці,
Аніж твої такі гарячі руки.
Уста такі солодкі, такі рідні
Якоїсь миті все ж чужими стали..
Завершилось кохання майже в квітні.
Чому ж весна його не врятувала?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723206
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 09.04.2017
Мене розбудила весна,
Усілась на хмарці так весело,
Підплила до мого вікна
І сонечком впала у дзеркало.
Втопилась кімната у променях,
Зраділи так сонячні зайчики,
Купалися в сонячних повенях,
Тримались за промені пальчики.
А небо накрило волошками
Мої розтривожені сни,
І мрії засяяли брошками
На новій сукенці весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728049
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
За недоспані ночі
І заплакані очі
Хто заплатить матусеньці?
Навіть плати нема…
А найбільше їй горечко,
Коли всім людям сонечко,
Радість жде, хоч манюсіньку,
А у серці – зима.
Ув очах потемніє,
Та сказать не посміє,
Як і боляче, й соромно
Жити між усіма,
Давить матінку горечко:
Виглядає в віконечко,
Очі дивляться стомлено –
Діток… так і нема.
Скільки світ голубіє,
Серце хай не грубіє:
Ти ж матусі частиночка.
Поки ненька жива,
Не роби рідній горечка,
Щоб жилося їй сонячно,
Щоб у чорну хустиночку
Не вдяглися жнива…
26.04.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728002
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
Дві години поспіль лікар шкіру шиє,
Вже вдев'яте хлопець в нього на столі.
Ось стежок останній закінчив на шиї...
Як отой хлопчина вижив взагалі?
Скільки тих уламків було - незліченно,
Клятого заліза скільки ж було в нім!
Гоїться потроху згадкою страшенна
Шрамо-вишиванка на тілі живім.
На грудях та стегнах поле "гіацинтів"-
Спалахами квітнуть синії вогні.
Гронами "акацій" плечі оповиті
Й пелюстки скидають нижче по спині.
Шрами! Шрами! Шрами! Мовчки плаче мати,
А душі нестерпно хочеться спитать:
" Щоб ту вбивчу зброю, квітами назвати,
То яку ж уяву людям треба мать?"
Доторкнувшись шрамів, дівчина шепоче:
" Не сумуй, мій любий, вишию тобі
Мирними квітками я нову сорочку,
Що сховає квіти, сіяні в війні!"
Скільки ж вишиванок на тілах солдатських
Залишить на згадку клята ця війна?
За стежок за кожен, що на тілі братськім,
Неодмінно ворог відповість сповна!
Козак Наталія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641582
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 09.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2017
Шановні пані і панове! Щиро вітаю
З ВЕРБНОЮ НЕДІЛЕЮ!
Сердечно бажаю Вам і Вашій родині
Миру, радості, здоров`я!
Злагоди, добра і щастя!!!
***
Ховалась нічка, багріли промінці,
Вже кольорами світанок танцював,
Верба вдягалась у весняні штанці,
До сонця « котик», рученьки простягав.
Дари природи, ой чубчики пухкі,
У позолоті жовті і сріблясті,
Всюди літають, чародійства пахкі,
Земля радіє у цій чарівності.
Вбралась вербичка, святково у красу,
Всміхалось сонечко щодня ясніше,
І розплітала весняночка косу,
Земля квітчає пишніше й рясніше.
01.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727964
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
Я уйду в белоснежную даль,
улечу в позолоту пустыни.
Отыщу там священный Грааль,
что не могут найти и поныне.
Я подслушаю шепот лагун,
уплыву в глубину океана.
Разгоню мыслей ветра табун,
даже если постигнет нирвана.
И тепло от сердец сберегу,
позовешь вдруг - легко обернуться.
Все сумею, успею, смогу
и уйду, чтобы снова вернуться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715509
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 09.04.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7VJ_IZHsUNo[/youtube]
Приспів:
Я пам'ятаю, моя мамо,
Голубка сивая моя,
Як за святковий стіл, так славно,
Збиралась разом вся сім'я.
А за вікном цвіла калина,
Пісень співали солов’ї
І за столом уся родина -
Щасливі всі в одній сім’ї.
Був син, сиділи там і дочки,
Невістка з дітьми і зяті.
Дзвінкі і ніжні голосочки
Втішали душу навесні.
Приспів:
Я пам'ятаю, моя мамо,
Голубка сивая моя,
Як за святковий стіл, так славно,
Збиралась разом вся сім'я.
Ти ж метушилася по хаті,
Годила дочкам і зятям.
Потім вкладала внуків спати -
Була ти рада всім гостям.
Та відцвіли бузкові квіти,
І промайнули ті літа.
Тебе нема, не всі є діти..
Життя у осінь поверта.
Приспів:
Я пам'ятаю, моя мамо,
Голубка сивая моя,
Як за святковий стіл, так славно,
Збиралась разом вся сім'я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722396
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 09.04.2017
Невгледіла, як пролетіли журавлі:
Назад із вирію додому повертали.
Несли весну вони у себе на крилі,
Домівку рідную іздалеку вітали.
Чомусь не чула в небі крику журавлів,
Що так тривожно нашу душу розпинають.
Це Бог мене, напевно, хвору пожалів:
- Даремно не чекай, тебе не привітають.
Не прилетить сюди загублена душа
І в дім свій ранком не відкриє двері,
Не витре сліз моїх, бо дуже поспіша,
Знялась у небо, зникла в атмосфері.
Де ти знаходишся сьогодні? Відгукнись!
Чи маєш ти куточок у небеснім Раї?
А в хаті все лишилося, як і колись.
І я тебе щодня в віконці виглядаю.
Всю люту зиму я чекала журавлів,
Бо прагнула почути голос їх увисі.
Від тебе звістку щоб принесли на крилі,
Зустрітися у сні з тобою в повній тиші.
Невгледіла, як пролетіли журавлі:
Назад із вирію додому повертали.
Несли весну вони у себе на крилі,
Домівку рідную іздалеку вітали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727812
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 09.04.2017
(Вербна неділя)
Всміхається до сонечка вербичка молода,
Вдягнула в ніжні котики усе своє гілля.
Біжать довкіл струмочечки – тече весни вода,
Ступа землею дівчина по імені Весна.
Ми гілля, вбране в котики, у рученьки візьмем,
І з дітками ранесенько до церквоньки підем.
Всміхнуться ніжні котики до Господа свого,
Витатимуть торжественно, славитимуть Його.
Всміхнеться сонце з хмароньки до діточок своїх,
Розсипле щедре золото, теплом всіх звеселить.
В дитячих ручках котики всміхнуться небесам,
Співатимуть: «Осанна!», хвалитимуть Христа.
Умиються водицею свяченою усі:
Малі пухнасті котики, дорослі й діточки.
– Не я вас б’ю, – витатимуть, - а вербонька свята!
За тиждень ми Воскреслого славитимем Христа.
© Тетяна Гриндула, 08 квітня 2017 р. (23 год. 55 хв.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727925
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
Початок літа… У вікно заглядала ніч. Зоряно, місячно, неначе в казці.
На годиннику три години. Тоня дивилася в вікно. Далеко виднілося мерехтіння кольорових вогників від літака. Добре, що не було дощу, треба збиратися та йти на дизель-поїзд, їхати на дачну ділянку. Співробітниця, сусідка по дачі, попередила, що молодий колорадський жук взявся за картоплю, тож треба терміново кропити хімікатами.
Зазирнула в дитячу кімнату, дві донечки, шести та дев`яти років солодко спали. Сьогодні вихідний, чоловік у відрядженні, прийдеться самій їхати, спасати врожай. Дизель - поїзд їздить тільки два рази на день, вибору не було, щоб надовго не полишати дітей самих, треба їхати тільки так рано. А потім, вже о сьомій ранку назад, якщо ж не встигнути, то прийдеться лишатися до дев`ятнадцятої години та такий варіант жінці зовсім не підходив.
Ділянки під дачі дали в дуже красивому, мальовничому місці, біля ставу. Їхати до станції Лопатинці, а потім від залізниці йти хвилин тридцять, не менше. Загалом незручно добиратися; якщо ж від автомобільної траси йти, ще довше, добрих хвилин сорок п`ять.
Вже вдягнувшись, вона перехрестила дітей, присіла на диван, прочитала молитву й вийшла надвір. Прохолода вдарила в обличчя, але все одно тепло, тож початок літа, прямувала до станції. Дітей попередила, якщо вразі проснуться раніше, чи щось треба, щоб гукнули сусідку, бабусю Феню.
Їм повезло, що мають добрих сусідів. Що її чоловік - дід Ігнат, що вона, люди , чуйні, при потребі завжди прийдуть на допомогу. Обом вже близько семидесяти років, єдина донька мешкає в іншому містечку. Тоня, на чужині, часом так потребує поради, чи допомоги, все до бабці Фені.Вона ж завжди вислухає, як рідну доньку, порадить. А коли треба, то й пару годин пригляне за дітьми.
З провулка вийшла на центральну дорогу, по ній часом проїжджають автомобілі, тоді хоч трохи видніше, бо вуличні ліхтарі, що мали світити, майже всі розбиті. Аж раптом, зовсім поруч , через паркан хотів переплигнути пес, від страху, зненацька, аж запекло в грудях. Йшла далі, в думках себе картала, ото роззява, забула, що тут все відв`язаний. Здоровий пес, хоча здається породистий та напевно все ж дурний,адже до нього на обійстя ніхто не намагається пролізти. Ну, ось нарешті здалеку почула гул, їхало таксі, спереду трохи освітило дорогу. По ній нікого,от і добре, зробила глибокий подих, впевненіше йшла вперед.
Дизель-поїзд напевно на платформу подали давно,, в вагоні людей багатенько. Завжди більшість пасажирів їдуть до Хмельницького, на великий речовий базар. Вона роздивлялася на всі сторони, може хтось знайомий з дач, чи хтось, так раненько, їде на рибалку? Та ні - нікого. Все ж надію мала, може хтось в інших вагонах їде - заспокоювала себе. Їхати недовго, всього двадцять хвилин.
Надворі майже темно, місяця вже не видно, а зорі немов десь провалювалися, зникали. Тоня зійшла на платформу, одна однісінька. Озирнулася , з вікон вагонів прникало світло на платформу, нікого.
Самої станції тут немає, неподалік будинок на два господаря. Це для працівників залізниці, путеобходчиків. Дачники знали, що там давно живуть пенсіонери, завжди водилась алкашня, яка часто промишляла по дачах, щоб щось вкрасти на закуску.
Дизель-поїзд забрав з собою світло. Знову майже темно, ні, це очам так,подумки втішала себе, зараз звикну.
З надією позира до сходу сонця. По небу танцювали фіолетові й рожеві кольори, а вище ледь- ледь світліло небо. Ще б хвилин двадцять і вже можна було б сміливо йти,але ж стояти не буде одна, вирішила потихеньку йти. З залізничного полотна, між травою чорніє стежка, тягнеться донизу, а далі посадка.
Скрізь тихо - тихо, тільки шурхіт від щебеню, що під ногами губиться поміж дерев посадки. Ой, подумала, якби це пройти ці тридцять метрів, щоб нічого не злякатися. По чолу холодний піт, по судинах, немов протікали жарини. В руках сумка з відром й віником, вже думала, якщо щось, то буде відбиватися цим знаряддям. Наблизилася до посадки, перед самим носом, пролетіла пташка. Вона завмерла, якісь секунди слухала шурхіт листя. На мить отямилася, прискорила ходу, вийти б швидше, там за посадкою видніше, вже ж світанок, заспокоїла себе.
Вийшла з посадки, відчувала, як тремтить, чи то від страху, чи від ранкової прохолоди. Стала дивилася донизу, що це, якась непроглядна сивина, весь низ потопав у тумані. Ні річки, ні ставу, ні тим паче за річкою де дачі, зовсім нічого не видно. Стояла, а в душі , якийсь мандраж, заспокоювала себе, треба йти, все буде добре. Але ж йти далеченько, спочатку вздовж посадки, майже кілометр, потім донизу, до ставу по дамбі, яка теж не менше метрів чотириста. Але ж там біло, як туди йти? Миттєвий шурхіт перервав тишу, з посадки в метрах двадцяти вискочив заєць, побіг спереду. Від несподіванки, аж присіла, тремтячим голосом заговорила,
- От бешкетник налякав, я ж тебе не збиралася чіпати, нащо мене налякав?
Відразу збентежено обернулася, чи часом немає когось позаду. Заєць на якусь мить став на дві лапи позирав в її сторону й знову біг вперед. А далі, вже, як чкурнув, то тільки його й бачили.
Серед трави до дамби виднілася стежка. Все довкола сповите туманом. Але вже не таким білим, не пеленою, туман частково розпливчатий, то густіший, то рідший. Вже добре чути, як вода протікала через шлюзи.
Тоня хотіла спускатися в сторону ставу. Озирнулася назад, на сході перші сонячні промені лагідно, не поспішаючи освітлювали небо. Здавалося, ще трішки й вони зможуть дістатися землі. Прочитала молитву й пішла призиваючи ангела охоронця, щоб допоміг їй пройти без страху, який весь час її переслідував.
Зненацька зупинилася, - Ой, що це?
В метрах п`ятидесяти, над дамбою, побачила образ феї. Ні, вона не збожеволіла, ні! Озирнувши все довкола, нічого примітного не було ,а над дамбою немов летіло тіло. Ніг не видно, внизу все в пелені туману, а вище , де туман був рідшим, немов летіла якась жінка. В сукні синього кольору з розпущеним, світло – блакитним волоссям, повертала голову, то в один бік , то в інший. Одночасно махала руками, ні не так , як пташка крилами, а немов брала розбіг, тільки ж знову рук не було видно, тільки немов широкий рукав і довгий, сукня розвівалася при кожному русі. Та фея летіла й Тоня теж неначе летіла, бо не відчувала під ногами землі.
За якийсь час, фея прилетіла до кінця дамби, озирнулася назад, немов показувала в сторону сходу сонця. Сама ж зникала за пагорбом, де росли берізки, по них вже ледь - ледь мерехтіли перші сонячні промені.
Тоня перевівши подих,зупинилася. Так вона вже пройшла дамбу, але все, ще зачаровано дивилася в той бік де зникла загадкова фея. Туди, ще нижче, виднілися якісь кущі, а по ліву сторону біля ставу долина, майже вся покрита зіллям, очеретом та високою травою. Вона повернула в сторону, ближче до ставу, тепер треба забратися на великий, крутий пагорб. Хоч і спекотні дні та на ньому де-не-де сріблилася роса, від променів мерехтіла, блищала.
Підійнялася на пагорб, з нього все видно, як на долоні. А далі виднілися дачні будинки, контейнери, ділянки. От і добре, що нікого з чужих не зустріла , заспокоювала себе. Нею керувало якесь почуття радості, задоволення і водночас зацікавленості, що ж то було? Та роздумувати не було часу, треба поспішати.
Сходило сонце, золоті промені прилягали до землі. Вона стояла й немов заворожена, роздивлялася навкруги, краса чарувала її. А в сторону, донизу, ближче до ставу, теж тягнулися дачі. Став виблискував на сонці , немов сяяли дзеркала, вода переливалася часом зеленим, інколи синім кольорами і де-не-де фіолетовим кольором, разом з блакитним. По іншу сторону ставу, поміж очеретом виднілися рибаки. Напевно ночували тут, а можливо чужі, бо дачники завжди рибалять зі своєї сторони.
Вона дістала речі з контейнера, переодяглася і весело з відром подалася до ставу. Ніжно віяв легенький вітерець, а в небі білі хмаринки немов вальсували, підбадьорювали до роботи.
-Хлюп, хлюп, - почула підходячи до води.
Це жабки, напевно почули шурхіт, поплигали в воду. А вона така тиха, чиста – чиста, видно, як зграйками швидко плавали маленькі рибки.
На кладці набирала воду. Посміхнулася,відчувши яка вона тепла, промайнула думка -»Можна буде скупатися».. В метрах п`ятнадцяти від кладки ,помітила знайомих дачників, мовчки уважно спостерігали за поплавками. Вода рябила…. А риба тут є, водяться карасики, краснопірка, короп, щука, а як повезе, можна спіймати товстолобика та навіть сома. А туди, далі біля самої дамби, інколи діставали раки. Любителів порибалити влітку, завжди є багатенько. Навіть з містечка і інших сіл на автомобілях, мотоциклах приїжджають сюди. Влітку- студенти часті гості, приїжджають групами, навіть з з ночівлею.
Справно, з гарним настроєм кропила жуки,час від часу позирала на годинник, тож треба поспішати.
Десь в кінці дач чула чиїсь голоси, напевно хтось таки ночував, зробила висновки. Будинків небагато побудовано, тож роздали ділянки всього чотири роки назад, дехто приволік собі контейнер.
Закінчиіши роботу , взяла рушник й побігла до ставу….
Яка насолода, вода холодила розгарячене тіло. Адже добре набігалася вверх та вниз. Земля суха, аж тріщини по ній, давно не було дощів,тож пилюки набралася достатньо. Запливала недалеко, приємно в воді, неначе в ній залишала втому.
По дорозі назад, думками з феєю, що ж то за сила така? Що ж то за янгол охоронець? Напевно Бог дає випробовування і в той же час допомагає в скрутну хвилину. Вона розуміла, то було послання від Всевишнього, адже з дитинства вірила в нього. Пригадала, як колись, в шкільні роки вчителька викладала українську мову й літературу. Така вся з себе , як кажуть пані, занадто ділова й гордовита. Часто говорила, що Бога немає. Дуже вихвалилася , що поступила в комуністичну партію, що тепер при такому званні, як член партії треба, щоб більше прислухалися до її порад. Одного разу дозволила собі принизити учнів, це було після Провідної неділі, як завжди вдома всі фарбували яйця, а фарби були такі, що залишали сліди. Якщо було візьмеш в руку, то вже залишався слід, а відмивався дуже довго, було таке, що й до тижня. Після Провідної неділі більше десяти учнів з класу прийшли з пофарбованими пальцями.
Ой, що тоді було … Кричала не своїм голосом, аж слина з рота летіла. Здавалося, аж школа здригалася, розчервонілася, а очі світилися, як у демона. Потім тих учнів вигнала з класу , відправила додому, щоб привели батьків. Та вдома, розповівши мамі про таке ставлення, вона тільки усміхнулася, сказала, щоб завтра йшла до школи, не звертала уваги. Запам`ятався цей випадок; під дверима класу, всі учні весело спілкувалися, а в клас запросив директор школи. І немов не було того інциденту, навчання продовжувалося без ніяких нарікань. Між собою учні шепотіли, що хтось з батьків був у школі, з вчителькою і з директором мав серйозну розмову. Правда, мабуть з тиждень її в школі не було, говорили, що пішла на лікарняний.
Тоня знала, що цей випадок запам`ятає на все життя. Вона завжди в душі вірила, що Бог є і при нагоді захистить її.
Йшла по стежці біля посадки, сонце світило прямо в очі, усміхаючись жмурила їх й рвала польові квіти, васильки, ромашки, дзвіночки , а з ними приходили слова,
-Ой, тумани - тумани, чародійства казкові
Та для мене ви стали подарунки ранкові
Пестить сонця промінчик, янгел поряд зі мною
Хто ж та фея чарівна, мабуть була святою…
Та красуня з туманом придали мені сили
Неприємності і острах побороти навчили…
Я нарву букет квітів, до ікони поставлю
Помолюся і Боженьку, навіки прославлю…..
Літній вітерець шелестів листочками по всій посадці, весело переспівувалися пташки.
Радісно на душі, все встигла, позаду залишився страх та, ще трохи не покидала тривога, щоб вдома все склалося добре.
Дизель-поїзд приїхав в Жмеринку, Тоня хвилюючись, немов пташечка летіла, спішила додому.
Хотіла відчинити вхідні двері будинку, закрито на замок. О ,значить , ще сплять, подумала, перевела дух й спокійно зайшла в дитячу кімнату. Дівчатка задоволено відкрили очі, одна перед одної раділи, що мама вже повернулася.. А Тоня сиділа задоволена, їй здалося, що сьогодні вона отримала шматочок щастя, яке дається в житті. Усміхалася і в той же час думала, щоб ви діточки знали, як страшно було вашій мамі. Та все те розповіла дітям лише згодом, як одного разу, літнього дня, разом їхали на дачу.
Від тої пори минуло більше ніж тридцять років, а в Тоні все перед очима та чарівниця - фея, яка допомогла їй в скрутний час. Проживши цей відрізок життя вона, ще більше впевнилася, що то був янгол, який і зараз оберігає її життя.
08.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727769
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 09.04.2017
В обличчя знов дивиться осінь іржава,
Сухе своє листя ссипає до жмень,
І топчеться всюди надія кульгава...
Німий і порожній без тебе мій день.
Навколо все ходять вагання пекучі,
І душу тривожать думки-їжаки,
З безодні повзу - і знов падаю з кручі,
Бо поруч не маю твоєї руки.
Знов хмари осінні затягують небо,
Заходять у душу холодним дощем.
Усе не складається, все не як треба.
"Я хочу до тебе..." - пройма мене щем.
А поруч з тобою завжди так весняно:
Проміння ясне нас обох обійма.
Чому ж тоді осінь приходить незвано,
Коли тебе поруч зі мною нема?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727553
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 09.04.2017
О, як люблю тепло те перше навесні,
Рідких травинок перші візерунки,
А серед них, мов зорі, проліски ясні,
І знов натхненні у душі малюнки,
Де на деревах в зелень одяглись гілки,
Оздоблені біленькими квітками,
І дзвінко вже співають звідусіль пташки,
Й проміння грає світлом між листками.
Струмок свою ранкову пісню жебонить,
На травах вітерець росу колише.
Усе навколо ожило в одну лиш мить:
Весна своїм теплом скрізь знову дише!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725017
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 09.04.2017
Жінок завжди охоче пригощаю,
Ніколи їм не відмовляю в каві,
Бо їх всього три типи (добре знаю!):
Красиві, симпатичні і цікаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727961
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
Летимо, - я і ти, між зірок вечорових,
Дві душі, як одна у далекій путі.
Світ галактик мигає в свічах кольорових,
Нас хрестять на щастя та на долю святі.
Бо любов уособлення вищої сили,
Що тримає в серцях незбагненний порив.
Первородний вогонь, що його не згасили,
Хоч з віками пройшло сотні карстових злив.
Душі часто злостиво вбивали цвяхами,
Вони йшли через муки в буремний політ.
Переймав Перелесник спокуси гріхами,
Лиш єднання спалило в тілах пустоцвіт.
08.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727916
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 09.04.2017
А скільки разів ти боялась лиш тіні
Ще тих світанкових дитячих страхів.
Завмирала в душі, бо в новому видінні
Так чаруюче хтось знов до тебе летів.
А скільки разів ти сміялась від болю,
Бо знову у серці все хтось розтоптав.
Щоразу собі насміявшись уволю,
Ти сонце стрічала в світанку заграв.
А потім летіла чимдуж вверх до світла,
Полишивши тінь від печалі й жалю.
Знов зірка надії у темряві квітла
Видінням чудним в небесах з кришталю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724835
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 08.04.2017
Казалось бы – грустить не надо.
В семье царит любовь и лад.
Но вдруг ворвалась туча с градом…
«Шерше ля фам» - и в сердце яд.
В такой момент – попей водички…
Рецепт поистине простой.
Спасёт природа, щебет птички,
Общенье с лесом и с рекой.
О сокровенном - лес расскажет.
Ведь у него не счесть проблем.
Река пейзажи мне покажет.
У нас с ней масса общих тем.
Зайду в тенистую аллею.
Там есть заветная скамья:
В любви признался мне, робея,
Итог: счастливая семья.
На берегу пруда взгрустнётся.
Заплачет ива надо мной.
Но сердце радостно забьётся –
Шаги я слышу за спиной.
Пусть назначаются свиданья.
Всю нашу жизнь, как в первый раз.
Любви – синхронное дыханье
Спасёт от стресса в трудный час.
30.03.2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726429
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 08.04.2017
Закуталась багрянцем знову осінь,
Лелечі клини зникли в далині,
А він димить… Болить Донбас… і досі,
Бо полягло вже стільки в цій війні!
Вітри осінні дмуть на нас зі Сходу
І день, і ніч… Чи ж стомляться вони?
Усі казали: ми одного роду –
Чому ж ми стали жертвами війни?
Донбас димить, а матері… ридають…
Під дзвін могилка свіжа вироста.
Багрянець тихо з дерева спадає,
Та не прикриє чорного хреста…
27.09.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727840
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Всем известно, что народ бессмертен,
Знают все – любовь всегда жива.
Я внести посмею коррективы
В эти очень мудрые слова.
Нет, увы, народы не бессмертны:
Скифы где? И где великий Рим?
Прогремели и умчались в вечность,
Уступили место всем другим.
А любовь? Она что, тоже смертна?
Но сама любовь и не живёт.
Но, ютясь в сердцах людей обычных,
Делает бессмертным и народ.
Лишь любя, красавица не будет
Торговать невинностью своей,
А отдаст себя тому, кто любит,
И кому родит она детей.
Лишь любя свою родную землю,
И детей, и в целом весь народ,
Позабыв о самосохраненьи
Добровольно в бой солдат пойдет.
Говорят, что золото всё может,
Но как прежде, так и в наши дни,
От души того, кто любит правду
Подкуп отлетит, как от брони.
Нас любовь сегодня тоже будит,
Шлёт поэтам лучшие слова!
Будет жить народ, пока он любит!
Жив народ, пока любовь жива.
Лето 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716549
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 08.04.2017
Ти приходь в мої зоряні сни,
Коли ніч розіпне покривало.
Як розтане далеке "курли",
Від якого аж серце кричало.
Коли вишня, що, ген, за вікном,
Замилується місяцем пишним.
Ти схились над моїм бо чолом
З теплим поглядом ласкаво-ніжним.
Усміхнись і торкнися до вуст,
Затріпочуть хай вії в чеканні.
"Милий", - мовлю під пальчиків хруст,
Душа видихне звуки гортанні.
І тіла зашаріються враз,
І відкинуть буденності прозу.
І пройме їх медовий екстаз,
І підхопить любов ту відозву.
07.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727728
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Як же хочеться просто кохати,
Очі в очі, щоб іскри з душі.
Щоб без слів говорити, звучати,
Щоб співали в серцях солов’ї.
Щоб усмішка так гріла собою
І пестила чуттєві тіла.
Щоб цілунок став звабною грою
І торкнувся глибин всіх єства.
І безвільні та віддані волі,
Зову плоті, в політ їх нести.
Щоб в пульсації гарячій крові,
Озивалось:"Любов моя - ти!"
05.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727417
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 08.04.2017
О, божевілля... наших снів...
О, божевілля... твоїх рук...
Так не згасає, променіє!
Полон відвертих тільки мук...
Десь в мареві стрімко радіє!
О, божевілля... наших снів!
Де я тобі завжди жадана!
Де чую я бентежний спів,
Слова твої: “Моя кохана!”
О, божевілля... наших мрій,
Де тане пристрастю світанок...
О, мить життя, прошу зігрій
І подаруй весняний ранок!
Ранок духмяної Весни:
В її розмаї і спокусі!
Ранок одвічної краси:
У кожнім слові, в дивнім русі...
06. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727771
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Коли зморшками стало обличчя
Узяла фотокартки старі,
А між ними і нею – сторіччя!
Та історій п’янких ліхтарі.
Кожна з них – то зворушливий спогад,
Кожна радість і біль водночас.
По кутках тихо кинула погляд…
Розчаровано вмить він погас.
Їй згадались короткі усмішки
Та вогні молодечі в очах.
Як вона вишивала подушки,
Як коханий носив на руках!
Ледь помітно рукою торкнула
Де на фото її чоловік.
І розтерзана часом, сплакнула…
Що без нього для неї цей світ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726436
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 08.04.2017
Божевільні у своїм коханні.
Їхні парки, дороги, мости,
Їхня осінь в казковім убранні
І весняні пахучі сади.
Їм властиво без слів говорити,
В поцілунку сплітати вуста,
Коли темно свічу запалити,
Освітливши понурі міста.
Вони час не рахують словами,
І не знають, що значить «прости».
Розчиняють розлуку вітрами,
Аби знову на зустріч іти.
Божевільні у своїм коханні,
Учепившись за руки, біжать.
Не потрібні їм мрії туманні,
Щоби сонце ранкове стрічать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722644
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 08.04.2017
Я безглуздя не хочу творити.
Це така вже у мене традиція.
Лиш не можу її зрозуміти —
Паранойя це, чи інтуїція?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727614
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Розлилися у сяйві кострички,
Золотаво з лампадок горять.
Одягли зеленаві спіднички,
Іскри котять у доли з багать.
Очі милує блискіт жовтавий,
Щем медово лежить у душі.
Біля річки шепочуться трави,
Тихо міряють кроки дощі.
Бог веснянки розсипав в долині,
Біля річки розбіглись стрункі.
Соловейко співає в долині,
Вітер ноти розносить п’янкі.
Світлячки розговілись вогнями,
Миготять, як ті зорі в Ковші.
Зіп’ю роси в діброві губами,
Щоб писалися знову вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727792
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Світанки, у тих очах, голубенькі,
Омріяні у квітучому ранку,
Проснулись первоцвіти веселенькі,
Землицю одягли у вишиванку.
Барвінок, гіацинт, диво - фіалки,
Де глянь,скрізь оченята вже синенькі,
Літають стрімко трудівниці бджілки,
Осяйні сонцем квіточки раденькі.
Весняні дні й пишна верба стрічає,
Оділа жовті котики – кофтинки,
Туман молочний зранку обіймає,
Прикрасить їх у сріблясті росинки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727765
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
[img]https://pp.userapi.com/c638629/v638629008/2e582/zJl0YMC9AH8.jpg[/img]
Ну що мені на долю нарікати:
Зустрів тебе у розквіті років.
Таку солодку, ніжну мов цукати,
Імператрицю західних пісків.
Струнка, граційна і така поважна,
Хода твоя тихіша за листву,
Що падає на землю неосяжну,
А я цей шелест чую за верству.
І це тому що ти моя відрада,
Мій вірний компас, мудрий поводир,
Шалена згуба, невтамовна спрага
Моїх бажань весняно молодих.
Твій погляд оживляє тлінну душу,
Як крапля світанкової роси
Відроджує понівечену сушу,
Даючи шанс усьому прорости.
І ллються в серце ароматним медом
Вишнево-стиглі всі твої слова,
Що тягне тіло у безкрає небо
На танець душ весільний карнавал.
І сипле золотом казкових меланхолій
Шалений світ добра і красоти,
Лиш нас веде нестримним ритмом колій
В яких давно обірвані мости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727814
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Вербових котиків тепло
Душі замерзлу квітку гріє,
Все, що було і не було,
Щось там на дні іще жевріє.
Під життєдайним промінцем
Підняло стомлену голівку,
Хоч дуже кволим пагінцем –
Весні відправило листівку.
Таке невпевнене “ люблю “,
Таке болюче “пам’ятаю“ ,
Давно наближене нулю,
Я у рядку себе шукаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727787
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Дерева голими руками
Тут дістають аж десь до хмар,
Граційно так стоять рядками,
А тіні схожі на примар.
З живих картин сіріють виші,
А - пам’ять коренем углиб,
Колись давно створив Всевишній
В епоху Дів, а може Риб.
Чарує краю первозданність,
Хоч в зодчих задуми вже є,
Якби скоріше Товтри ранить,
На щастя Бог ще не дає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727701
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Я тебе не покличу, і ти не покличеш мене –
Зараз підеш у ніч чи до світла від ночі тікати,
І залишиться смуток, в очах безпорадних замре,
Причаїться тихенько і буде до ранку чекати.
Від руки до руки не звести ні мостів, ні доріг.
Щось сіпнеться на мить
і обдурене знітиться, щезне.
Я твоє і моє обережно кладу біля ніг –
Хай тихенько засне і під снігом навіки замерзне.
А якщо тобі жаль, відігрієш сльозою вночі
І моє, і твоє, бо єдина надія на тебе.
І якщо тобі жаль, прочитаєш останні вірші,
А тоді хоч у ніч. І нічого жаліти не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727622
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
В білий іній черемшина
Заквітчалася,
Козаченько і дівчина
Там прощалися…
Ой, зібрався ж козаченько
Та й на війноньку…
«Бережи себе, серденько,» –
Просить дівонька.
Цілував козак кохану
В пишні губоньки,
Думав: «Доленько, лихая,
Мини любоньку.»
Черемшина ж відчувала
Чорну бідоньку,
Тої правдоньки не знала
Лиш лебідонька.
В білий іній черемшина
Знов квітчалася,
Війна пару розлучила –
Не вінчалися.
Колисає черемшині
Вітер білий цвіт…
В чорній хусточці дівчині
Тай не милий світ…
Ой, чарує черемшина,
Запахом п’янить,
П’є журбу сама дівчина –
Серденько болить…
21.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727499
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 07.04.2017
Душа птахою в гай прилетіла,
Дух Початку принесла в сади.
Над гаями розправила крила,
В хвилюванні вібрують дроти.
То Овен в світ новий заявився,
Зміни нові приніс до Буття.
Світе любий йому посміхнися,
Без його ж неможливе життя.
Обдарований, бо первородний,
Перша посмішка в нього і цвіт.
Тож осипали... лавр благородний,
При народженні клали до ніг.
Бог Всевишній побалував вволю,
Дав сміливість, чарівність, порив.
Буйний норов, вітрів сивих волю,
Щоби в хмарах, як сокіл парив.
Живи довго, дав Бог тобі сили,
Довговічність також феномен.
Щоб тебе поважати й любили,
Не виймай своїх ріжок зрожен.
Ну... добавили гумору трішки,
Не цурайся заслужених слів.
Щоб частіше ходилося пішки,
Щоб в польоті ти там не змалів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727556
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 07.04.2017
[i]Возьми мои глаза, смотри вперед,
Увидишь, как заря встаёт над лесом,
Играет солнце радугой с эфесом
И битвы приближается черёд.
Встают полки, зовёт на бой труба,
Отчаянье сменяется отвагой.
Кто был вчера обычным бедолагой,
Теперь достоин шпаги и герба.
Нет времени на мысли о судьбе,
На скуку, лень, сомнения и жалость,
Куда девалась вечная усталость.
И снова жить захочется тебе.
Захочется смотреть на небеса,
Почувствовать дождя прикосновенья,
Любить у жизни все её мгновенья
И передать кому-нибудь глаза.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726989
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 06.04.2017
Намалюй мені весну на полотні,
хай висить постійно в мене на стіні,
і дарує радість ніжна пастораль,
сонце ллє проміння у Святий Грааль…
Подаруй мені мелодію весни,
хай її зіграє ніжно клавесин,
в суголоссі оркестрових партитур
прочитає власні вірші трубадур…
Якщо хочеш завжди бути «янь та інь»
полети зі мною в неба височінь,
щоб пізнати почуттів глибинну суть,
і побачити з небес земну красу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726835
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 06.04.2017
«Прокрався в душу…»
Б. Бовшик і Л. Пуляєва-Чижович
Прокрався дощ у моє серце!
Бентежно знову на душі…
Таке ж крихке моє озерце,
Коли співають там дощі!
Не лийся, дощ, у саме денце!
І не співай сумні пісні!
Моє ж таке гаряче серце,
Що відігріє всі дощі!
Не лийся, дощ, мов сумна пісня,
А просто душу відпусти!
Моя любове, весни пізня
Калини цвітом захисти!
Прокрався дощ у моє серце!
В душі сльози лишив озерце...
06. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727483
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 06.04.2017
Как я счастлив, что в жизни есть ты!
Даже там - за чертой бытия,
Где не пахнут тобою цветы,
Буду нежно любить тебя я.
Буду памятью светлой ласкать,
Твоё имя шептать, как в бреду,
Среди призраков серых искать
Образ твой и, быть может, найду.
А найду, как и в жизни земной,
Вопреки иллюзорным мирам,
Любоваться я буду тобой,
И уже никому не отдам.
Как я счастлив, что в жизни есть ты!
Даже там за чертой бытия,
Где не пахнут тобою цветы,
Буду нежно любить тебя я.
Тобой пахнут земные цветы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727402
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 06.04.2017
[b]Ріднесенька![/b]
.
Поетесою з м.Києва Златогорою був присвячений нам вірш «Она была,она любила» Поетеса Світлана Пілецька зробила вільний переклад вірша, надихнувшись ним. Сподівємось ,що автор не буде гніватись.
Вірш прозвучав на презентації в обох варіантах.
.
Вона жила…Вона любила…
Від неї віяло теплом.
Їі непереможна сила
Творила в світі лиш добро.
.
Його одразу зчарувала,
Його в полон узяла вмить.
Був Мендельсон,у квітах зала.
І стали вони разом жить.
.
Вона, немов промінчик світла,
Після грози і літніх злив,
Немов би квіточка розквітла,
Котрою дуже дорожив.
.
Вони трималися за руки,
Воліли разом буть завжди
Разом очікували внуків,
Та не чекав ніхто біди.
.
І погляд згас…Упали руки
Ходив, неначе в клітці звір.
Печалі вічної розлуки
Його заполонили двір.
.
Її, огорнуту в серпанки,
Забрав Господь на небеса.
Сумні без неї ночі й ранки.
Лиш у очах-її краса.
.
Вона пішла …Вона заснула…
Над нею трави,взимку – сніг.
За те,щоб повернуть минуле,
Віддав би все,як би лиш міг!
.
Вона живе в його поемах,
Вона йому приходить в снах.
І іншої йому не треба,
Бо Віра жде на небесах.
.
Вона-написана сторінка,
Вона-натхнення неземне.
Величну силу має жінка,
І це ніколи не мене.
.
Вона пішла,лишивши спомин,
Що скрасить старості літа.
Любов вирує,наче повінь.
Любов = немов жива вода!
[b]Автор Світлана Пілецька.
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727401
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 06.04.2017
[b][i]
я вдруг подумал, ты ушла куда-то,
вскочил спросонья - дом совсем пустой!
горсть тараканов мчалась через хату,
не заплатив копейки за постой...
в окне луна подрагивает сонно,
а раму держит здоровенный гвоздь!
балкон? так нету этого балкона!
и мыслей нет, а есть сплошная злость...
темно вокруг, как в глубочайшей шахте,
закрыты окна, на дверях замок...
и понял я, что при таком ландшафте,
зайти-уйти никто никак не мог!
она ушла! да только не недавно!
но снится мне болезненный уход,
когда б не боль, то было бы забавно,
но без заката ни к чему восход...
она ушла, и мне уход мой ближе!
и нет ее, но вижу наяву,
как старый пес, разлука ноги лижет,
с собой молчу, с собою я живу!
не первый год, но много-много лет
уходит та, давно которой нет!
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718510
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 05.04.2017
В скорлупе суеты и тревог, покрывающих душу,
Точно птенчик в яйце шевельнулась молитва опять.
Пусть молитвы порыв скорлупу эту просто разрушит,
Сам птенец разбивает яйцо, чтобы свет увидать.
Пусть тверда скорлупа, ведь она наростала тут годы,
Но молитва жила и шептала всегда о своём,
Ты пойми, суета, для тебя это время ухода,
Снова вера ударила ангельським белым крылом.
Разлетайтесь скорлупки, вы слишком суровы и серы,
Вы реальны, тверды, но молитва, как птица легка.
Пусть душа с ней летит точно воздух вдыхая лишь Веру,
Вера воздух для нашей души навсегда, на века!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727231
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Час летить стрімким потоком,
Розділяючи всіх нас.
Так проходить рік за роком,
Не пове́рнешся назад.
Забуваєш близьких друзів,
Хоч здавалось, що навік,
Ра́зом по життєвій смузі
Дружба захистить від бід.
Із чужими став рідніше
Спільне в со́бі віднайшли,
В думці й не було раніше,
Що будем такими ми.
Минуле вже не повернути.
Змирись із цим, іди вперед.
Бо треба жити, не чекати,
Той самий, ключовий момент.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688572
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 05.04.2017
Він кохав Її все життя,
Він торкався Її лиш очима,
Відійшла Вона в небуття,
А любов Його ще не згасима.
Він ще бачить Її красу
І ще чує чарівний голос,
Не здається іще часу,
Хоч й нестерпне це замкнене коло.
Він хотів привітати зі святом -
Відповіла мовчанням тиша,
Так багато хотів сказати -
Виявляється вічність сильніша.
Він кохав Її так давно,
В документі Його - дев'яносто.
Крутить пам'ять німе кіно,
Як втрачати коханих непросто...
ДЗЕРКАЛЬНИЙ ВІРШ
Як втрачати коханих непросто...
Крутить пам'ять німе кіно,
В документі Його - дев'яносто.
Він кохав Її так давно.
Виявляється вічність сильніша -
Так багато хотів сказати ,
Відповіла мовчанням тиша
Він хотів привітати зі святом.
Хоч нестерпне це замкнене коло -
Не здається іще часу
І ще чує чарівний голос,
Він ще бачить Її красу.
А любов Його ще не згасима,
Відійшла Вона в небуття,
Він торкався Її лиш очима...
Він кохав Її все життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727381
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Ощущаю в душе просветленье,
В стужу сердце пылает огнём,
Это что же, судьба иль везенье,
Если ты поселилася в нём?
Видно так суждено, если годы,
До поры разделявшие нас,
Зашумели, как вешние воды,
В нежном взоре твоих милых глаз.
Утопаю в твоих поцелуях,
Сердце рвётся в орлиную высь
Оттого, что безумно хочу я,
Чтоб пути наши в жизни сошлись.
Для меня ты, как в сказке Жар-птица,
Загорелась ярчайшей звездой,
Полюбить тебя - значит умыться
Родниковою чистой водой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727248
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 05.04.2017
"Навіщо ж старість
нам дана свята?"
Надія Башинська
Коли про плин життя нагадують літа
І спомини душі торкнулись сумом,
Частіш тебе не відпускає дума:
«Навіщо ж старість дана нам свята?»
І щось нове шукає наша сутність,
Хоч, зазвичай, і відповідь відома,
Як істина, у всі часи вагома,
Про милість Божу на твою присутність.
У двері старість стукає не всім,
Для підсумків не кожен має миті.
Нехай збираються роки прожиті
Твоїм багатством у притихлий дім.
Попри незвіданість відпущеної долі
Вони дарують ще тобі нагоду
Щоднину смакувать як насолоду
І сонцем тішитись на видноколі,
Нарешті взятися за те, чого не встиг,
У неквапливості дарованої днини
Й збирати в ті піднесені хвилини
Перлини істин мудро-золотих,
Комусь корисним стати в доброті,
В пораді слушній чи у теплім слові
І дарувати іскорки любові
Всьому, що ти обожнюєш в житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717111
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 04.04.2017
Весна заткала неба сонну вись
Хмаринками легкими і блакиттю,
І з небесами землі обнялись,
Де котиками зацвіли рокити.
Цвіла й дзвеніла синя височінь
Новим акордом, досі невідомим,
Однаковим на Ворсклі і Збручі –
Для пісні і краси нема кордонів…
26.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727175
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Сурмить весна! Дзвенить весна!
То ллється пісня жайвора.
Траві земля тепер тісна –
Вилазить моложавою.
В набухлій брунечці давно
Нове життя закладене.
Комахи кинулись в танок.
Тепло вже непідвладне є.
Пливуть-вертають журавлі,
Вітаються з хмаринками.
І тепло, й радісно землі
Під зорями-жаринками.
Зелом встелилася земля,
Стріляло небо грозами,
Їжак проснувся і змія:
«Не стрітися б з морозами!»
Сурмить весна! Дзвенить весна!
Радіти й справді хочеться.
Верба тепер уже рясна,
І сонце довше котиться!
11.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727172
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Весною в росах вмилася ранкових,
Рядилася ти в зорях світанкових.
Вкраїнська мова найдревніша в світі,
Першооснова сонячна в суцвітті.
З віків прийдешніх оріянська мова,
Від молока Матусі колискова.
В словах м’яких божественна вимова,
В душі єлей … сопілка калинова.
Розбиті скалки вічної перлини,
Лежать у краплях кожної клітини.
В віках стражденних нашої країни,
Співуча мова - трелі солов’їні.
Не заберете, серця не відняти,
Живий допоки буду колихати.
Бо не можливо вам її забрати,
Допоки мовлю, буду щебетати.
У грудях наших зранених руїна,
Її нещасна доленька чаїна.
Та в світі вічна пісня солов’їна,
Як мова вічна - вічна й Україна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726983
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
Куди не гляну -- всюди: Ти, лиш Ти
І сніжне простирадло – чистотою…
Дозволила безглуздо так піти,
Здригались під словесною пальбою
Привиддя -- вже обвуглені мости…
Морозить, ще й розчахнена кватирка,
На вісточку – з приблудним горобцем,
Бо місця не знаходжу, серцю – гірко…
Витравлюю з душі біль вітерцем,
Хіба світилась в небі наша зірка?..
«Спокійно…» – врівноважуюсь сама,
Вдаряючись у логіку відверто…
Чому так виє за вікном зима?
Чому душа противиться так вперто
У божевільнім: « тільки б не сама…»?
Зима…зима…
26 лютого 2017
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723098
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 02.04.2017
Я так тебя любил,
Что сил забыть нет, снова,
А, ты закрыла дверь,
С немым укором, слова.
Оборвала все нити,
Любви ростки сорвала,
А, поселила внутрь,
Тревоги ты сначала.
А, сколько было страсти,
Вначале у причала,
А, нежности крылатой,
Что нас с тобой венчала.
Как холодом в морозы,
Меня ты остудила,
Я без тебя сгорал,
А, Ты все уходила…
Уход, приход, забава…
Ты этим наслаждалась,
Я таял, словно лед,
А, ты все забавлялась.
Перегорело все,
Остался только пепел,
Который не горит,
Не тлеет и не светит.
И если позвонишь,
Когда наступит время,
Чтоб душу отравить,
Ведь Ты же, королева…
Тогда и я скажу,
Любви ведь уже нет,
Закрой входную дверь,
Тебя Я не зову... Ты не моя, поверь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724975
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 02.04.2017
Я не пишу безупречных стихов.
Вроде слежу, чтобы были в порядке
Рифмы и ритм, и мелодика слов,
А всё равно, есть, увы, недостатки.
Только одно утверждать я готов:
Жизнью своею могу поручиться,
Что не пишу бессердечных стихов!
В каждой строке моей – сердца частица.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726418
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 02.04.2017
[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRgh2CLh_8AUOJsTe9_HaRvcC5f15apHPcjah7hD1Dt-hpEW6Ztcw[/img]
[color="#2674bd"]Шепочеться із вітром очерет,
Заслухалася тиша в їх дует.
Зітха в обіймах ночі верболіз,
Вдивляючись у темний, густий ліс.
Діброви прокидаються і став.
Виводять птахи в декілька октав.
А здалеку вже досвіток бреде
І тихо собі новий день пряде.
На небі гаснуть одинокі зорі
І губляться в небесному просторі.
Розплющив очі росяний світанок,
Ступив на землю весняний ранок.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724414
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 02.04.2017
Твої вуста, припухлі, ледь відкриті,
До себе манять так, що аж боюсь,
Забудусь раптом і якоїсь миті
Неждано поцілунком в них віп’юсь.
До них тягнуся. Спраглий подорожній
Мабуть бажає так ковтка води.
Та вгамувати спрагу може кожний,
Вкусити можна і гріху плоди.
Але щоб так, впиватися коханням,
Припавши вдвох до цього джерела,
Щоб дійсність перевершила бажання,
Мені ти цього щастя не дала…
30.032017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726642
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 02.04.2017
Продажні мєнти ветеранів побили
За те, що повстали за правду бійці!?
За те, що торгівлю панам перекрили,
Злочинні закрили шляхи й манівці!
Не смійте, сволоти, кийками махати!
На кого ви руку здійняли, скоти???
На того, хто вийшов на герць з москалями,
Поки ви ховали в тилу животи???
Лиш нице створіння спроможне на підлість –
На те, щоб знущатись з Героїв війни!
Провладним злодіям доводити вірність,
Служить олігархам за крихти з казни.
Три роки боронить народ Україну!
Три роки на крові торгують пани!
Громада смертельну оплачує ціну,
А поряд жирують державні чини!
Затямте, падл юки: так більше не буде!
Війна для всієї Вітчизни – ОДНА!
ПОВСТАНУТЬ, ЗА ПРАВДУ ПІДНІМУТЬСЯ ЛЮДИ
І НЕНЬКА НАВІКИ ВОСКРЕСНЕ З БАГНА!!!
Слава нації! Смерть ворогам! Кіндрат & Корінь. 06.02.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723522
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 02.04.2017
Вдягла весна рясну нову сорочку,
Мережану травою й першим квітом,
У жовтому кульбабовім віночку
Й блискучими листочками на вітах,
Прийшла вона і з піснею дзвінкою,
Заколисала річку, ліс, долину…
Й стояло все, зчароване, довкола,
Завмерли сиві росяні краплини. 8.05.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726878
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
Коли весна загляне в голий гай
І сонце промінець пошле в долину,
В душі такий неспокій і розмай,
Немов до сонця й я на крилах лину.
І бачу, як землиця ожива,
Дарує силу бруньці і людині.
Їм ніколи тепер відпочивать,
Бо рік годує весняна година.
16.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726875
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
Невідболене, невідмолене,
Незахищене і крихке
Впало серденько під іконами
На дубовий гладкий паркет.
Покотилося далі м’ячиком
По стежиночці до воріт.
Полетіли злі звинувачення,
Наче стріли, йому услід.
Зупинилося, розсльозилося -
Сипонули піщинки зір,
Заплелися вінки з кирилиці
У віршований слід-узір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725903
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 02.04.2017
Твои ладони тёплые поглажу,
Прильну губами к линиям судьбы,
Пускай они про жизнь твою раскажут
С учётом моей пламенной мольбы.
А я молю за будущность такую,
В которой, ну хотя бы не всегда,
Те линии, что я в стихи рифмую,
Пересекалися с моими иногда.
Соприкасались, обнимались, целовались,
Сходили, если хочеш, хоть с ума,
Смеялись или просто улыбались,
Так, как захочеш только ты сама.
Но хиромантия, увы, так беспощадна -
Две линии упрямо чертят цель,
Уходят в глубь ладони безоглядно,
А между ними - только паралель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726849
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
Хтось пише і багато, і про все.
Він кожен день, хоча-б рядок напише...
Я ж лиш пишу, коли несила вже:
Як вуха роздирає клята тиша!
Віршую, як розради вже нема,
Коли навкруг пітьма, чи все счезає,
Життя якщо проходить задарма,
То слово лиш надію залишає...
Я знаю: хоть віршуй, а хоть кричи -
Того ніхто й ніколи не почує!
Та не зника без сліду крик душі
I глибший слід залишить, хто римує...
9/4/2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659894
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 01.04.2017
Чуєш, нічка як охкає сплеском води,
Соловей тишу зморену смиче.
Коханий, Воїне Світла, Страж ти війни,
Серце ласкою, ніжністю дише.
І зорею пливе до твоєї зорі,
Смуток стримує в грудях щосили.
Небезпека чигає, стоїть на порі,
Ти і зло навіч сили схрестили.
Твоя сила у вірі на захист добра,
За свободу, за честь і на славу.
Віра в тебе на кінчику мого пера,
Я горджуся тобою по праву.
27.03.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725743
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 01.04.2017
Серпень стиглим колосом
Завершає літо.
Жайворовим голосом
Колоски налиті.
Вже знялись над житечком
Жайворята в небо,
І минає літечко,
З ним прощатись треба.
Пахне в полі стежечка
Яблуками й медом,
Хмарки, мов мережечка
Пропливають небом.
Серпень... Літо краснеє
Швидко так минає,
У повітрі пахне вже
Осінь золотая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703860
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 01.04.2017
Край річки виросла калина,
Гірку журбу корінням п’є.
Пташки летять над нею клином,
Та ні одна гнізда не в’є.
І лиш зозуленька-сестриця
Щодня до неї приліта,
Розкаже, що вночі їй сниться,
Калину також розпита.
Сховає в кучерявім листі
Мала пташина довгий хвіст
Тай замилується намистом,
Яке наниже білий цвіт.
Калина ж, ніби наречена,
Стоїть у білому вінку,
Багатство квітів незліченне.
Чи можна ще знайти таку?
Коли ж зозуля заніміє,
Не ній намиста вже разки.
Ніхто там жити не посміє,
Вона лиш лічить там роки.
10.06.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726791
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 01.04.2017
Весенний, бисерный, весёлый дождь!
Хотя уже не чувства, а суставы
Ночами чаще беспокоить стали,
Я всё же радуюсь, что ты идёшь.
Маэстро-ветер отложил смычок.
Вот на сирени почка-желторотик
Под дождиком растит себе животик
И остренький зеленый язычок!
Всё словно пробудилось ото сна.
В зеркальных лужах небо утонуло
И солнышко умытое блеснуло –
Вступает в мир торжественно весна!
Один поэт, красивый чей-то муж,
Домой спешил, усталый и счастливый.
Он обошёл сторонкой это диво,
Открыв метафору: "колье из луж".
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725259
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 01.04.2017
Я розмовляю з вітром... Де ти любий...
Торкаюсь хмар, цілую твої губи.
Твоя усмішка наче теплий промінь,
Весна... І чується пташиний гомін.
Ти там коханий де стріляють вбивці,
Повернуться не всі, а лиш щасливці.
Та вірю я, що день оцей настане
І буде битись серденько бажане.
Маленький син пригорнеться до тата
І радістю наповниться враз хата.
Голубкою впаду в твої обійми,
Притиснуть мене руки твої сильні...
Сиджу у тиші і про зустріч мрію,
Вона відбудеться і я в це вірю.
Неможу спати за вікном світанок,
Яскраве сонце освітило ранок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725628
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 01.04.2017
Мужчинам не ищите оправданий.
Подавно тем, кто вас довёл до слёз,
Своих кто не исполнил обещаний,
И тем, кто с вами вовсе не всерьёз.
Зачем любить того, кто не достоин?
Хотя ведь разум сердцу не указ...
Того, кто, ранив, так собой доволен,
Вы отпустите! Он ведь не для вас!
И тем, кто о любви своей вам шепчет,
Вы радостно не верьте никогда.
Красивые слова ведь - только ветер....
Слова еще не значат "навсегда".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715289
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 01.04.2017
[i] Ти проший мене всю
Білим спомином недопечалі...
О. Вишневська[/i]
Обійми мене всю теплим спомином недолюбові,
Бо весни́ не впускають до саду мого злі вітри.
І гойдаються квіти на вітах – все ті ж паперові,
А я й досі ще вірю – живими ще будуть цвісти.
Бо крізь листя торішнє ростуть моїх мрій акварелі,
Що сама прирекла воскресати на сонячнім тлі.
Понад все хочу я віднайти почуттів справжніх трелі,
І розмаєм впиватись, допоки той рай не зотлів.
Та в саду нерозквітлім ні стріч, ні чекань, ні побачень.
Пелюстки паперові спадають у вічні сніги.
Лиш вітри не-весни заколихують мрії тремтячі…
Хтось же має сплатити за гріх нелюбові борги.
Обійми мене всю ніжним спогадом недопечалі,
Хай пробачить нам сад хоч одне із прадавніх прощань.
В міжсезоння дощів він ще виплаче всі наші жалі,
Розцвітуть живі квіти в безодні моїх сподівань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723311
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 01.04.2017
Дивом світить промінь ясний,
Лужок зеленіє.
Сипле в душу краплі рясні,
Гай в піснях хміліє.
З святом щиро всіх вітаю,
З святом Олексія.
У душі вам дивограю,
Хай весна посіє.
Вже прийшла вона в віночку,
В долах мед черпає.
Відсьогодні у гайочку,
Соловей співає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726482
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 01.04.2017
За честь читати мудрого Ірландця
Й всі мудрості столітнього Пророка,
Його роботи в мене у обранцях,
Хоч думка може надто заглибока.
У нього я беру життя уроки
І древо пізнання душі плекаю,
Я чую як епохи роблять кроки
В сади словесні сонячного раю.
Розмотую клубки його думок,
Блукаю по смарагдових просторах,
Між скал шукаю істини красот,
Ходу століть гортаю в його творах.
У ньому України так багато,
Любові в ньому є на цілий світ
І кожна зустріч з ним - велике свято,
Нестримний хід, величний часоліт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726751
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 01.04.2017
Я преступил запретную границу,
Теперь прощенья Господа молю
За то, что я в руках держу синицу,
А сердцем улетаю к журавлю.
Парит он надо мной в просторе неба,
Журавушка прекрасная моя,
Я не хочу ни зрелищ, а ни хлеба -
Тебя одну лишь видеть хочу я.
Журавушка, курлычешь ты напрасно,
Ведь знаешь точно - я не долечу,
Осознаю и я это прекрасно,
Хоть больше жизни долететь хочу.
Я престиупил запретную границу,
Теперь прощенья Господа молю
За то, что я в руках держу синицу.
А сердцем улетаю к журавлю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726679
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 01.04.2017
Малиновый закат в разгаре лета,
Скорее не на радость, на беду,
И ты стоишь в сомнения одета,
И я молить прощения иду.
Прости меня,любимая, за грёзы,
Ведь только в них и есть мои грехи,
Прости слова, солёные, как слёзы,
И эти вот прощения стихи.
Прости за то, что снишься мне ночами
Во снах, где сам себя я обманул,
За то, что очарован я очами,
В которых безнадёжно утонул.
За то, что я обиду не умею
На сердце своём больше дня нести,
Душою, что с тобою не старею,
Прости меня, любимая, прости
Прости за мысль сомнения шальную,
И, что сейчас прощения молю,
Что к пуху тополиному ревную,
Прости меня за то, что я люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726672
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 01.04.2017
Странные люди лирику пишут
И различают цвета у души.
Странные люди лирикой дышат,
Тайные знаки,вонзая,в стихи.
Мне в середине тепло между ними.
Белые шрамы - совсем не болят,
Но мироточат все давние раны.
Камнем прозрачным - слезинки блестят...
Чёрною ночью время раскрыться
Лилии белой - банальный уют.
От ожидания чуда - не спится
И менестрели - сладко поют...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726570
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 31.03.2017
Поклонитесь цветы моей милой,
Ведь она в мире выше цветов,
Всех цветов, обладающих силой
Превращать всё на свете в любовь.
Я дышать рядом с ней забываю,
Обжигаюсь, притронувшись к ней,
День не вижу - живым умираю
И молю, чтоб тех не было дней.
Рядом с нею всё меркнет на свете,
Даже Солнце не в силах понять:
Почему же на этой планете
Вместе с нею не может сиять.
Поклонитесь цветы моей милой,
Ведь она в мире выше цветов,
Всех цветов, обладапющих силой
Превращать всё на свете в любовь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726568
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 31.03.2017
Дивилась сумно цілу зиму
Услід замерзлим перехожим
І на снігу писала риму,
І щось нашіптувала, може.
Зраділа Лавочка: Весна!
Усім всміхалася привітно,
Така ця посмішка ясна -
Присядьте тут у парі з Квітнем.
Ось цих закоханих зігріє,
На тлі небесного атласу
Розсипле зоряні всі мрії,
Так в унісон веснянім гласу.
Сама, з дуетом із берізок,
На килимку із споришів
Утерла спогади зі слізок,
Збирала промені в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726472
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 31.03.2017
Ой, росла калина біля річки,
Соловей стеріг її щонічки,
А як сонце день свій привітає,
Кущ, як біле диво, зацвітає.
Ой, росла калина біля тину,
І співав їй вітер, мов дитині,
Колискову пісню тихо-тихо:
«Хай мине тебе, кохана, лихо.»
Ой, росла калина біля хати:
«Досить, козаченьку, вже зітхати,
Бо любов сміливих поважає,
Бо в житті всьому-всьому межа є.»
Ой, росла калина у долині,
Тут козак зізнається Галині.
Їх зозуля буде забавляти,
А калина й Бог благословляти.
Ой, росла калина на обніжку,
Ходять туди ніжні босі ніжки,
Хай стерня ті ніжки не поколе,
Й стежка не загубиться ніколи.
23.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726466
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 31.03.2017
[u](Мій рідний край - Чернігівська земля - чарівний Тростянецький дендропарк, названий Українською Швейцарією).
[/u]
Краю мій рідній, праотчий –
Вільне поліське село,
Люди, мов птахи, співочі –
Роду мого джерело.
Там моя батьківська хата
І заповітний поріг,
Запах любистку і м’яти
Й небо високе вгорі.
Там мені мама і тато
Дух гартували в труді,
Юність моя там крилата
Швидко промчала тоді.
Й грози там перші шумливі,
З гуркотом перших громів,
Й перше кохання щемливе –
Сніг його рано замів.
Краю міій рідний коханий,
Я твоє вірне дитя,
Пісня хай ця не стихає,
В серці звучить все життя!
Краю мій рідній, праотчий,
Вільне поліське село,
Люди, мов птахи, співочі –
Роду мого джерело.
22.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726461
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Д'опьяна негой не дали упиться
И не успела поблагодарить.
Я не успела тобой насладиться!..
Некого - ни упрекать,ни винить...
Если позволят,снова приснишься?..
А позовёшь,за тобою пойду...
Горсточку зёрен кину для птицы,
И у калитки цветы напою...
Знаю,что нежности лучик приветишь...
Знаю - захочешь мгновенье продлить...
Если ты солнце в объятиях встретишь,
То не спеши,не спеши уходить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726462
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2017
Звідки до нас з’являється весна:
Із монотонності небес, чи із-під снігу,
На різнотрав’я і пташиний спів рясна,
Де всі змагаються весні й собі на втіху?
А може, сонце нам спуска весну,
Щоби і працею уславилась людина,
Під солов’їну пісню голосну
Нові земля щоб врожаї усім зродила.
О весно! Ти загадка й для малят,
З теплом повінчана і з казкою-красою,
Лиш ти так можеш душі звеселять
Й вмивати ранки свіжою росою!
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726263
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017
Чи бачив ти, якою є весна,
Та, найраніша, у моєму краї?
Погода ще не тепла, та ясна,
Веселих горобців літають зграї.
Не спить і чорна у полях рілля –
Господаря чекає, щоб засіяв.
І свіжим подихом похвасталась земля,
Чекає, мов жона після весілля.
Ще не тривожать неба косяки
Птахів, що повертаються додому.
Припухли на деревах ледь бруньки,
Мов скинули зимову сіру втому.
Ще корчаться листочки трав в шпичках,
Та вже весні стежки намалювали,
Чи то ідилія у неї є така,
Щоби по зелені в вінку ішла-ступала.
Втопила річка рижі береги,
А з ними – й осоку, і очерет по пояс,
Та й ця весна теж додає снаги,
Й не залиша мене глухою чи сліпою.
21.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726270
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017
[i]День народження... Хтось пам’ятає, а
хтось – ні, хтось відмічає, а хтось – ні,
хтось вітає, а хтось – ні. Той день випав і мені...
Ці слова я щиро дарую всім, хто був і є по різні
боки того «сакраментального» словосполучення.
Адже всі ви – мої друзі... зі своїми настроями і
уподобаннями. Та особливо вдячний тим, хто
не пошкодував для мене свого літературного
слова. Адже слово – ідея, думка… Думаймо
і діймо разом, друзі![/i]
[youtube]https://youtu.be/O3cDi-qi0Ew [/youtube]
[i][b][color="#b30b9a"]Черговий рік у Лету рухнув –
Чогось нема, чогось шкода…
Та не живеться в півнапруги –
Душа, як завше, молода.
Нехай попереду – лиш морок,
І тяжко здійснить зайвий крок,
Коли тобі уже не сорок,
І ти далеко не пророк,
Там, в далині іще маячить
Твоєї зірки дальній світ...
Нехай роки у вирій крячуть -
Не гасне в серці їй одвіт!
Допоки зірка в небі світить,
Й струмує в жилах тепла кров,
Твій шлях у темряві відмітять
Надія, Віра і Любов.[/color][/b]
29.03.2017
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726259
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017
[i]День народження... Хтось пам’ятає, а
хтось – ні, хтось відмічає, а хтось – ні,
хтось вітає, а хтось – ні. Той день випав і мені...
Ці слова я щиро дарую всім, хто був і є по різні
боки того «сакраментального» словосполучення.
Адже всі ви – мої друзі... зі своїми настроями і
уподобаннями. Та особливо вдячний тим, хто
не пошкодував для мене свого літературного
слова. Адже слово – ідея, думка… Думаймо
і діймо разом, друзі![/i]
[youtube]https://youtu.be/O3cDi-qi0Ew [/youtube]
[i][b][color="#b30b9a"]Черговий рік у Лету рухнув –
Чогось нема, чогось шкода…
Та не живеться в півнапруги –
Душа, як завше, молода.
Нехай попереду – лиш морок,
І тяжко здійснить зайвий крок,
Коли тобі уже не сорок,
І ти далеко не пророк,
Там, в далині іще маячить
Твоєї зірки дальній світ...
Нехай роки у вирій крячуть -
Не гасне в серці їй одвіт!
Допоки зірка в небі світить,
Й струмує в жилах тепла кров,
Твій шлях у темряві відмітять
Надія, Віра і Любов.[/color][/b]
29.03.2017
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726259
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017
В безталанності є талан...
Щось було... А можливо ні...
Ми писали кохання план
Акварелькою на стіні,
Медом мазані... Та бджола
Наздогнала. Укус... Абсцес...
Може ти це сама взяла
І ганчіркою стерла все?
Що сказати тобі про нас?
Ми любові бучний контракт,
Мегазоряний мезальянс,
Розірвали, мов мирний пакт.
Ворушити тепер старе-
Тема перших газетних шпальт-
Танцюристкою кабаре
Виконання балетних па.
Наші вибачення пусті
Запізніли, ти це затям.
Що пробачення у житті,
У якому нема життя?
Дивовижний сердець анклав
Рятувати не маю сил.
Я пробачення не чекав.
Я пробачення не просив.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117032900900
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726161
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017
Гартуюсь в натовпі людському,
У боротьбі.
Живу в далекому й близькому,
Живу в тобі.
Живу в піднесеному слові,
Без коректур.
Живу в чистилищі любові,
Не без тортур.
Лунаю болем журавлиним
Над гладдю плес.
Злітаю пухом тополиним
Аж до небес.
Катуюсь відчаєм холодним
В полоні мук.
Впиваюсь доторком голодним
Коханих рук.
Гортаю в пам'яті події -
Сюжети драм.
Любові, віри та надії
Будую храм.
В житті, веселому й сумному
Тримаю звіт.
Я на ристалищі земному
До скону літ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726070
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017
Де шумлять Карпатські водограї
І милує неба височінь,
Нічка зорі в пелену збирає
І купає у Дніпрі й Збручі.
Де в озер цнотливо-срібні плеса
Заглядає сонечко згори,
Там від Сум до сивої Одеси
Підпирають небо явори.
Приспів:
Від Десни і до Карпат неблизько,
Навіть птах за день не доліта…
Україно, ти моя колиско,
Моя нене, рідна і свята…
Де козацькі шаблі і корогви
України славили ім’я,
Йшли за волю в бій – не за корону –
То моїх прапрадідів земля.
Де вітри, мов привиди гуляють,
Спокушають горді пшениці,
Колоски там голови схиляють,
П’ють чарівний трунок чебреців.
4.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726061
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017
Фарби, музика і слова.
День напрігся і навпіл тріснув.
Як обтяжена голова,
Як у серці моєму тісно.
Фреска злущилась – помира,
Звук злетів і навіки канув.
Врешті-решт фоліант згора.
Час всміхнувся і скоса глянув:
– Я – одвічне і назавжди.
Маєш сумнів чи так повіриш?
Ти ж шукаєш свої сліди
І безодню собою міриш.
Все безмежне – воно в тобі,–
Час і простір, душа і мрії.
Що хвилює тебе в журбі?
Що бентежить твої надії?
– Не питай, защемить бува
Так, що зовсім немає спасу.
Фарби, музика і слова, –
Неміч слова і плинність часу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726006
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017
Серед тисяч доріг і стежок
Лиш одну, лиш одну обираю
До свого сокровенного раю,
Де нікого ніхто не карає,
Де мільйони гарячих думок.
Серед хвиль призабутих морів,
Серед гір, що димлять в високості,
Я стою, ніби тінь, на помості,
І навколо немає вже злості,
А є віра – то мій оберіг.
Серед тисяч розвихрених фраз
Оберу ту просту, без прикрас,
Дух у ній щоб звучав новизни,
Щоб чужої цуралась казни
І в серцях у людських збереглась.
9.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726059
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017
Крізь серце столиці пульсуючим нервом
Славутич до моря тече.
А Ненька-Вітчизна, торкаючись неба,
стоїть зі щитом і мечем.
О скільки за долю тут крові пролито!
Навали відбили усі.
Плекаємо волю в боях і молитвах,
нащадки святої Русі.
В гостинному Києві – люд звідусюди,
достаток тут, злагода й мир.
Дніпро сизокрилий прослався між люди –
об’єднує два береги.
Тримаймося ж разом в країні єдиній,
щоб мати добро і любов.
Рівняймося, браття, на ймення Людина!
І нам допоможе Господь.
І дзвони скликають на прощу, на віче.
В задумі прабатько-Кобзар.
Хоч не відцуралося сонце правічне,
та котиться світом гроза.
Якби ж не міліла козацька звитяга
і славна слов’янська ріка.
Хай квітне й міцніє вкраїнська держава
і пісня лунає гінка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723502
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Спало плесо ставу, як лебідка
Стрімко в нього впала край села,
Виглядала пару вона звідти,
Де щаслива з лебедем була,
Де вони кохалися щоночі,
Обіймались шиями й крильми,
Й закривали від блаженства очі,
А під ними став лежав… німий.
А сьогодні лебедя не стало –
До свого гніздечка не вернувсь,
На воді, ранковій, мов із сталі,
Перед нею радо не пірнув.
Затремтіли крила лебедині,
Закричала зранена душа.
Сколихнув той крик її долину,
Але лебідь все не поспішав…
Крила її плесо навпіл рвали,
Плач холодний ранок розбудив…
Трави пір’я лебедя… тримали,
Що спішило, мертве, до води.
20.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725893
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Осіннє срібло зацвіло у косах,
Мереживо заграло на лиці,
Постукала і в серце, моє, осінь,
А з нею роки – віддані гінці.
Жита дозріли – колос гнеться долу,
Напившись досту сонця і тепла,
Отак і я, шаную власну долю,
Хоч не завжди та вірною була.
Життя обох підносило, ламало,
Немов перевіряло нас на міць.
Солодке з нею разом смакували,
Гірке ж – завжди доводилось самій.
Сьогодні осінь вдома нас застала,
Сприймаю я її, як Божий дар,
Крилята у борні повідростали,
То ж витримали з нею ми удар.
Я долю пошаную, як годиться,
А стрінеться важливіша пора,
Любов’ю срібло в косах освятиться
Й радітимем і я, і дітвора.
16.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725892
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
"Не нам, Господи, не нам, но
имени Твоему даждь славу..."
(Пс. 113:9)
"Якщо ж будете ви в ненависті жити,
у роздорах сварячись, то й самі загинете,
і землю батьків своїх і дідів втратите,
що її надбали вони трудом великим."
(Св. блгв. князь Ярослав Мудрий)
Четвертий рік лунає: "Слава!.."
З екранів, з радіо, з газет,
Але, епоха Ярослава
Сьогодні, наче рарітет.
Тоді його прозвали Мудрим
За те, що Бога прославляв.
Народ був щирим і могутнім,
Бо Бога іншого не знав.
Що зараз славимо ми, браття?
В країни розбрат і війна.
Прийшло на наш народ прокляття.
Чим закінчиться це, хто зна?
Яку ми славимо Вкраїну?
Таку, якої вже нема?
З Донбасом? З Кримом? Чи без Криму?
Ту, що продали крадькома?
За що нам славити країну?
Чи добре жити в ній було?
Не поважають тут людину,
Хоч скільки нас вже полягло.
Які ж сліпі ми та уперті,
Киплять звірячі почуття.
Ми "ворогам" бажаєм смерті,
А варто б... кращого життя!
Ті "вороги" - то ж наші люди,
Обдурені, такі як ми.
Разом в багнюці ми по груди
Ніяк не вийдемо з пітьми...
Колись ми вже кричали: "Слава!..
Труду, вождю, КПСС..."
Змінили гасла, та цікаво:
У цьому й є весь наш "прогрес"?
Ой, схаменімось, що ж ми коїм?
Чи не в примиренні мета?
Навіщо "слава" та героям?
Славімо Господа Христа!
"Не сотвори собі кумира" -
Заповідь Божа навсякчас.
Та досягнути важко мира,
Коли кумири різні в нас.
Одна нам, Господи, дорога,
І нам, й так званим "ворогам":
Насамперед, шукаймо Бога,
А інше все додасться нам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725535
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Любви моей летят протуберанцы,
На Солнце пятна, а в душе пожар,
И сердце бьётся в ритме диких танцев,
Вдыхая твоих прелестей угар.
Творение небес ты неземное,
Пьянею от тебя я без вина,
Средь бела дня - ты Солнце золотое,
А среди ночи - спелая Луна.
Я околдован, милая, тобою,
Спасенья нет от зноя твоих глаз,
Я счастлив, что ты послана судьбою,
Наградою за муки в этот раз.
Вот и летят любви протуберанцы
К тебе одной с космической дали,
И сердце пляшет в ритме диких танцев
Не чувствуя ни неба, ни земли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725872
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Ко мне в гости спешит золотистая осень,
Я накрою ей стол - сад плодами богат,
Если кто-то потом невзначай меня спросит,
Я отвечу, что рад, этой осени рад.
Я её приглашу на любимый свой танец,
Я её закружу по осенней листве,
На щеках золотых её будет румянец
И медовые мысли в моей голове.
А потом песни петь будем, что не допели,
Где мотив и слова всем до боли ясны,
Осень, мне пожелай долюбить до капели,
Пожелай долюбить мне до новой весны.
А ещё загляни в дом, где ясное солнце
Рано утром встаёт и ложится там спать,
Где ночами горит её спальни оконце
И, где вовсе не мне, она стелит кровать.
Замети её двор золотым листопадом,
Очаруй колдовством для любви и огня,
Может, будет она тоже осени рада,
И,хотя бы на миг, может, вспомнит меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725869
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Я Вас науявляю – от і все.
Ніхто нікому й шеляга не винен.
Лиш вітерець здалека принесе
Чарівний голос у зимову днину.
А ще давно забуті відчуття
І Ваші очі в затінках вуалі
З якогось потойбічного життя,
Що знову кличе в нескінченні далі.
І Вам від цього зовсім не болить.
Мені від цього – солодко і дивно.
Я Вас науявляю тільки мить –
І жадібно, і млосно, і ... невинно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725803
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Экспромт(от лица ЛГ)
Больше с огнём не играю...
Боль - в кулаке сохраню...
Где и когда я не знаю
Тот кулачок разожму...
Крохи любви сберегают,
Чтобы её возродить...
И без неё выживают...
Только... хреново так жить...
Больше с огнём не играю...
Пепел золы - соберу...
После - его закопаю...
Или - в слезах утоплю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725794
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Экспромт
Чччччч...Говорите потише -
Эхо уснуло в саду.
Веточку-люльку колышет -
Ветер и воет в дуду...
Сладко на листике спится.
Снится пурпурный закат,..
Крылья чудесной жар-птицы,
Райские кущи у врат...
Ччччч...Говорите потише -
Эхо уснуло в саду...
Ветер дыхание слышит
И завывает в дуду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725793
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
В науки світі ти ендемік,
В житті звичайний чоловік.
Поет, професор, академік,
Удайку… - ти енергії потік.
Добра тобі бажаю друже,
На ниві колосистих літ.
Хай доля ще років наструже,
Для Овна брате білий світ.
Тримай свої в польоті крила,
Вже не спинити твій розбіг.
Із гаю рими білокрилий,
Хай Ангел носить на поріг.
Люби ще довго і кохайся,
Під звуки арфи і трембіт…
Як грім на кораблі тримайся,
Й горить нехай в запалі гніт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725726
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Кольорові черепиці,
Смужками цвіте ріпак,
Зверху хмари білолиці, —
На посадку йде літак.
Рвуть мотори в дим шпалери —
Відкриваються шасі,
Пробивають атмосфери
По наміченій осі.
Зустрічає місто Лева
На освяченій землі.
Україна — королева,
А міста в ній — королі! 2/04/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660959
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 27.03.2017
У облозі з вогню я стою серед зір,
Нічка пестить мене, що кохаю, повір.
Що у серці ношу медоносний я збір,
Первородне зело, дивовижний факір.
Любов душу мою вчарувала, мов сон,
Напоїла теплом, обладнала там схрон.
І гніздечко звила, і понесла на трон,
І милує, і підіймає вище крон.
Їй летіти у ввись тільки ти не боронь,
Те дарма, що літа, сріблом торкають скронь.
Серце черпає жагу - живильну бездонь:
Твої очі, вуста, ніжність дужих долонь.
24.03.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725370
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Зупинка для автобуса маршрутного.
Остання віхола жбурляє з неба сніг…
Навіщось Бог мені послав попутного,
Навіщось душ у часі стався збіг.
Шеврон на рукаві у кольорах держави,
Притертий камуфляж, розмитість фарб…
Знайомі очі з відлисками кави
Ховають в погляді якийсь одвічний карб.
Та то на мить… А далі – про суттєве…
Про те, що болем пророста в душі,
Про те, що править кожний крок життєвий…
Й, мов дихання, звичайно ж, про вірші…
Лиш кілька є хвилин. І вже від хати
Дорога ляже в хаосі проблем…
« Я встигну ще напам‘ять прочитати
Хоч дещо із усіх земних поем…»
І він читав поспішно, та до ладу,
Ділився від душі, соромлячись немов,
Неначе для душі ясну відраду
В поезії улюбленій знайшов.
Я слухала… Ніколи і ніхто
Так щиросердно не читав мені.
Молилась юність… А, можливо, то
Вірші звучали всупереч війні
Як гімн життю, і мріям, і весні,
А ще - красі, віднайденій у слові…
Й мені здалось, що падає не сніг,
А щось небесне квітами любові…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725699
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017
А щастя - де? Та ось воно - в долоні
Від серця твого щирої руки,
У сріблі років, що лягли на скроні,
У свіжості дитячої щоки!
В іскринках рос на травах босоніжних,
У райдузі й теплі дощів грибних,
У поглядах відкритих, добрих, ніжних,
В букетах всюдицвітної весни!
В глибоких почуттях, і гідних вчинках,
У потаємних сховищах душі,
В миттєвостях, подоланих сходинках,
У музиці, і сповіді віршів!
У вогнику, що в батьківському домі,
У материнській ласці і теплі,
В картині сонця, що грайливий промінь
Із спогадів намалював на склі
20.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725019
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Экспромт
Хочешь - Вивальди сыграю?..
Хочешь - сыграю "Весну"?..
"Осень" - тоску навевает...
Долго её не гоню...
Хочешь - стихи почитаю?..
Хочешь - сама сочиню?..
Если душа замерзает,
Крепко её обниму?..
Хочешь - мои поцелуи?..
Хочешь - ещё повторю?..
Свечку не скоро задую...
Хочешь - я рядом засну?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725669
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Душі не замерзає джерело...
Син Божий нас усіх навчав любити.
Жити для себе й для усіх людей,
Щоб кожен в світі зміг добром світити.
Любові цій немає в світі меж.
Він щедро наділив і нас з тобою.
Я відчуваю її знов і знов
В світанку ніжному і в дні ясному!
Без пут вона, без гніву, без оков.
Без ненависті та любов... В ній сила!
В ній стільки світла ясного й тепла...
Підтримає, дасть для польоту крила!
Живи по-правді й ти в цій чистоті.
Бо ж Він хотів, щоб кожен засвітився.
Щоб добротою новий день розцвів,
У душах щастям-радістю розлився!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725636
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Экспромт
Отошли морозы.Отгремели грозы.
Почки набухают,как соски у дев.
Отчего те слёзы?.. - На уколы розы?..
Долго засыхает близорукий гнев...
Виноваты сами,что не полюбили...
Долго выбирали или не пришла?..
Шёлковой постели белой не стелили...
И - не сторожили вздоха малыша...
Волосом младенца озеро лесное
Так душисто пахнет!.. - Крокусов пора...
Бьётся сердце часто...Пусть стучит( родное).
И не отпускает тёплая рука...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725597
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017
За пеленою, этой суетою –
летела жизнь, как облачко мечты;
и хоть плыла такою непростою,
к ней наши помыслы всегда чисты.
Жизнь махаона, так короткой сказкой,
лишь три недели – надо всё успеть...
Какие крылья – яркая раскраска,
нектар цветочный, махаона снедь...
...А как во взрослость мы тогда спешили,
чтоб заглянуть, как будет впереди...
Прости нас жизнь – тебя ми насмешили?
Как быстро оказались посреди...
И стали дни ценить уж по другому –
они ведь стали, ой как коротки,
несли верстами к мудрости парому,
да с месяцами наперегонки...
И оказалось, что цена момента –
неповторима, очень высока,
остались там твои аплодисменты.
Что не сбылось – глядит издалека...
За пеленою, пряди сединою –
картины памяти, как сериал...
Ой ли, оценишь, да ещё весною –
как жизнь свою когда-то сочинял...
24.03.2017г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725292
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Чорнобривці на обніжку стежки
Мама насівала щовесни.
І вони, мов вишиті мережки.
Шлях з дитинства знали в мої сни.
Вже не квітнуть квіти біля хати,
Кілометри віддалили дім,
Тільки сліз з очей не приховати.
Закуйовдилось дитинство в дим.
У порожній хаті тільки вітер
Нагулявшись ліг відпочивать.
Квіти, квіти, де ж ви милі квіти.
Вихор встиг голівки обірвать.
Знаю, що весна не за горами.
Сніг розтане – айстри насаджу...
Інколи так хочеться до мами,
Та не перестрибнути межу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725401
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Не може розмірено дихать земля:
Вогонь їй і дим заважають.
Лихі посланці прибули від Кремля,
Людей у катівні саджають.
Не просто людей – України синів,
Що здатні безмежно любити
І землю, й дітей, і своїх матерів,
І волю, яку не убити.
Й горить у очах їх незвичний вогонь –
Катам його не зрозуміти,
Й поставити поряд немає кого
Із тих, що Москви сателіти.
І вкотре жахається небо, і Бог
Того, що творять у Донбасі,
А та, до Росії велика любов,
Загубить усе там наразі.
4.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725575
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Зоряна ніч, невесела,
Сумно дивилась згори
На поруйновані села
І на чужі прапори,
І на поля, почорнілі,
В ранах там стогне земля,
І на міста, спорожнілі,
Від «подарунків» Кремля.
Раптом ту ніч сколихнуло
Вибухом, і не одним,
Небо знов стало похмуре:
Нове убивство під ним.
І поселилась тривога
В темній небесній імлі…
Де та надійна дорога,
Край покладе що війні?!
19.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725574
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Я снова в мыслях обнимаю твои плечи,
В маю опять поют ночные соловьи,
Кто-то сказал, что время раны лечит,
Наверно лечит, только раны не мои.
И дни уходят в небыль без возврата,
И сладость снова горькая моя,
Когда семь"Я" так убедительно и свято
Склоняют на колени моё "я".
Я грех беру, беру на свою душу,
Стою над пропастью, над бездною стою,
А вот душа не хочет разум слушать,
Упрямо шепчет истину свою.
Обманываюсь, верю в чудо-диво,
Мгновения у Господа молю,
А придёт время - я умру счастливым,
Лишь потому, что я тебя люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725547
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 26.03.2017
Ночь разбудила глупая птица...
Мягкие тени скользят по ковру...
За кисеею тумана их лица...
Тихо идут окунуться в росу...
Ласково нежность ручьями струится -
В море морей: из потоков слезы...
Разве такое не может присниться
На середине прохладной весны?..
В ночь полнолуния что-то не спится...
Стоптаны в прошлое все башмаки...
Тени скрывают за масками лица.
За кисеею тумана - шаги...
Мне бы сегодня взять и напиться!..
Мне бы пол-кружки вина без воды!
Мне бы окликнуть,чтобы проститься...
Вдруг оглянутся?.. Дотронусь - руки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725508
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Я відкрита душею. Запрошую в гості.
Посаджу у вітальні моїх аксіом.
Не поставлю на стіл ні гордині, ні злості,
Наллю в келих довіру з солодким смаком.
Я замріяність власну у сейф не закину,
Не сховаю в шухлядку розсіяність, ні.
Щоб побачили ви не картинку – людину,
Не змалюю того, що немає в мені.
Але далі вітальні пускати не стану.
Подивіться довкола: тут сотні дверей.
Лабіринтом лукавства, терору, обману
Не дістатись душевних таємних речей.
Я ключів від замків тих, повірте, не маю.
Відкриваються двері самі лише тим,
Хто у серці любов, хто добро не втрачає,
І доводить не словом, а ділом своїм.
Сім замків на далеких, глибоких, таємних...
Не пускаю нікого, й сама не ходжу.
Бо крім світлих дверей ще багато є темних.
Сподіваюсь, ніколи їх не покажу.
Я відкрита душею. Запрошую в гості.
На гостину покличете – радо прийду.
Нема в зв’язці ключів ні гордині, ні злості.
Свої двері у вашому серці знайду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508000
дата надходження 28.06.2014
дата закладки 25.03.2017
Места – знакомые до боли.
По этой тропке шли к реке.
Цвела сирень, нас только двое,
Весна - в душе, рука – в руке.
Сверкали «зайчики» на ветке.
Пьянил цветочный аромат.
Я – босиком, ты нёс баретки.
Меня смущал твой нежный взгляд.
Ты мне дарил сирени ветку.
Ты рисовал ночной пейзаж.
Нёс на руках, как птичку в клетку.
Здесь сохранился наш шалаш…
Твой взгляд по-прежнему смущает.
Опять зовёшь меня в шалаш.
Вино с годами лишь крепчает.
Как привлекает наш вояж!
15. 03. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723662
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 25.03.2017
С утра пораньше слышу птичьи трели.
Для пробуждения – холодная вода.
Держу в руках тяжёлые гантели.
От зимней спячки не осталось и следа.
Такой режим пришёлся мне по нраву.
Весной художник должен многое успеть.
Семьёй на рощу совершить облаву.
Пора в рисунках и стихах её воспеть.
И радость встречи вызывает слёзы.
Берёзовая роща славится вовек.
Между собою шепчутся берёзы:
Замешан в этом деле добрый человек.
09.03. 2017.
Рисунок автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722530
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Пробачте мамо, я не повернусь
І не прийду додому на світанку,
Своїй невдячній долі покорюсь -
Згорю живцем у знищеному танку.
Загинули усі мої брати
З якими боронив я Україну.
Ми вперто йшли до спільної мети
Та ворог знову вдарив нам у спину…
Нехай за нами плачуть небеса,
Дощем травневим засумують хмари,
Нехай довіку свічка не згаса
В вікні далекім полум'ям кривавим.
А Ви не плачте, Бога не коріть
Та не вдягайте чорної хустини…
І хоч душа до Раю відлетить -
Ми в пам'яті залишимось живими.
29.01.2015.
Відео на вірш тут https://www.youtube.com/watch?v=hLwiXm4rFBQ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723541
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Тих поезій тепло у куточках душі зберігаю,
Чи як спомин для себе,а чи, може, як сповідь комусь.
Тільки знаю, що в них я не просто живу, а літаю,
Обіймаючи небо, всім єством своїм світло молюсь.
Мов листи, що чомусь не дісталися до адресата,
Не пробились до сонця сон-травою з глибоких долин,
Ті слова до душі притулилися, мов голуб’ята,
Що збирались у небо, а в прогірклий упали полин.
Та печаль не печаль, як згори є ще світла безодня,
Й ті вірші мов дарунок, що вітри моїй долі несуть.
І нехай в забуття опадає минулим сьогодні,
Мене тішить у схронах пісні вічної зібрана суть.
Й чи важливо тепер, що чиїсь розійшлися дороги.
Пелюстково-зболіло, мов сади навесні, відцвіло…
До думок прислухаюсь ледь окресленого епілогу:
Не журюсь за минулим - усміхаюсь тому, що було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725040
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Шёлком бедра - нежнейшие руки,
Хоть и шершавые их бугорки...
Кровью не пишут письма от скуки,
Кровью слагают стихи о любви...
Матрицей мира, время разлуки,
Множится чувством,наверно,в разы...
Кутают тело негою муки,
Чтобы согреть охладевших гуру.
Матрица мира - живая и дышит,
Боль, выжимая, с остатка слезы...
Это она - вдохновенное слышит,
Шлюзы она открывает души!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725479
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Треплет ветер тучки занавески,
Где то там, в холодной вышине.
Теребит и двигает их резко,
Как простые шторы на окне.
Кажется, он даже распевает:
«Вот сейчас как дёрну, разорву!»
И лучам дорогу очищая
Открывает неба синеву.
Треплет ветер тучки точно шторы,
Синего небесного окна,
Древнего и юного, в котором
Показалась нам уже весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723629
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Прокинуся десь о…
посеред ночі –
Приходить несподівано натхнення,
Уява неприборкано лоскоче.
Допоки спиш – малюю твій портрет.
Зціловую всі контури обличчя.
Наснага диха постільно-пастельно.
Тобі моє кохання дуже личить.
У лініях приховано сюжет.
Немов сліпці, вивчають губи зморшки,
У дотиках – чуттєвості акценти,
Шукає погляд, кольору волошки,
В твоєму сні мій сонячний мотив.
Давно не спиш та хитро мружиш очі,
Маршрут рукам відтінками простертий:
Рожево серце й солодко тріпоче,
Червоний – нижче, жаром охопив.
На стелі гра метеликів барвистих,
Поглинуло зображення всеціло –
Мелодія веселки променисто
У лялечку закутала нас двох.
Не вийшов портретист з мене художник –
Моїм мольбертом стало твоє тіло.
Клітинка промовляє, кожна-кожна:
- Як добре прокидатися десь о….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725426
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Днів не рахую я. Навіщо?
Все тимчасово на Землі.
Чи буде кращий день? Чи гірший?
Або не буде взагалі?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725432
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Не умилит ничто так душу,
Не тронет струн её так тонко,
Как, затаив дыханье, слушать
Сопенье спящего ребёнка.
И, пусть ему уже за двадцать,
Игрушки в прошлом и пелёнки,
Я не устану наслаждаться
Дыханьем спящего ребёнка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725273
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Ти чув, як тиша вміє гірко плакать,
Коли оглухли і земля, і дим,
Коли скінчилась чергова атака,
Котра ввірвалась мінами сюди?
А бачив хлопців вимучені очі,
Чи з камуфляжу у крові шматки?
І черв’яком твоє серденько точить:
Відбутись мала битва ця, таки…
Шлях до єднання йде частіш крізь війни,
І наш також через Донбас проліг.
Та Україна буде сильна, вільна,
Імперський знищить у Москві барліг!
27.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725400
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
З дитинства ми всі родом, і з села,
Й дорога в світ для кожного була
Своя, що дуже-дуже не проста є,
Бо ж без землі ніхто не виростає.
Це їй завдячуєм своїм життям-буттям,
Саме її і я, і ти дитя,
І першим почуттям, і першим кроком.
Вона є мати й те незриме око,
Що бачить все і зрад не пробача,
Тож хай не втомиться творить добро душа,
Щоби жили у мирі наші діти,
Щоб світ умів прийдешньому радіти,
І більше буде теплих кольорів,
І очі посвітліють матерів!
6.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725398
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Вже постав наді мною крапку -
Я давно в твоїм серці "і".
Не зови мене янголятком -
Я з опущеними крильми.
Крила мокрі, важкі, мов дороги.
Загубився в снігах маршрут.
Чи є в світі гостинні пороги,
Де мене просто так приймуть?
Де не будуть дивитись,хто я?
На мій статус і моє життя?
Не лічитимуть моїх статків?
Просто скажуть : "Вона-саме та!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701789
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 24.03.2017
Ах, какая любовь была,
Когда были мы молодые.
В наших жилах лишь кровь текла,
А не водка с добавкой пива.
Ах,какая любовь была!
Сердце билось от встреч в восторге,
Поцелуи, объятия,
И не шла у нас речь о торге.
Ах, какая любовь была!
И речь шла о семьи созданьи!
И мечта про детей была:
Продолжение мирозданья.
А, теперь, двадцать первый век!
Про детей так уж не мечтают.
А любовь нынче пустой фейк,
О ней просто не вспоминают.
Раньше письма писали мы,
Строчки эти за сердце брали.
А теперь вместо слов цветы,
Что под пленкой повырастали.
Прокляну двадцать первый век.
Нет здесь чувств ,лишь одни игрища,
И уйду, где лишь белый снег,
Где природа и воздух чище.
В одиночестве проживу
До природной своей кончины
И спокойно в тот мир уйду,
Где не нужно скрывать личины.
Ах, какая любовь была!
Нам казалось она до гроба.
Только жизни прошли года,
На любовь изменилась мода.
Век порочный все растоптал.
Любовь стала продажной дамой.
Не такою ее я знал,
И болит теперь в сердце рана.
24.03.2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725342
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Мрії мої побожні
Майже нічого не значать.
Бачу тебе у кожній..,
А все ж – я тебе не бачу.
Може, ті мрії пустка?
Може, то шлях недобрий?
Вернути тебе не просто –
Ти полетіла за обрій.
І все-таки – я не проти
Бачити майже в кожній
Погляду твого дотик,
Губи твої тривожні…
24.03.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725343
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Управителі змагаються,
Хто з них більше всіх нагріб.
А народу залишається
Лиш вода і чорний хліб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724318
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Торбу долі ніяк не допру,
І дорога здається безкрайньою.
Маю світлу надію, що вмру.
А надія вмирає останньою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725088
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Ой, тюльпани /пісня/
Розквітають тюльпани, пелюстки ясноокі
Квіточки такі ніжні і листочки широкі
Ой тюльпани, тюльпани, веселять мої очі
Мов дівчата, всі гарні ,сняться майже щоночі
Ой тюльпани, тюльпани, веселять мої очі
Мов дівчата, всі гарні ,сняться майже щоночі…
Ой піду поміж них я, загадаю бажання
Промінь сонця лежить, там зустріну кохання
Ой тюльпани, тюльпани, як дівчата чарівні
Як світанки ранкові ,як лебідоньки ніжні
Ой тюльпани, тюльпани, як дівчата чарівні
Як світанки ранкові ,як лебідоньки ніжні…
Розквітають тюльпани, як ясні мої мрії
Подарують нам радість, тож збувайтесь надії
Ой тюльпани, тюльпани, вже так хочеться жити
І дівчаток чарівних, шанувати й любити
Ой тюльпани, тюльпани, ой так хочеться жити
І дівчаток - лебідок, шанувати й любити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725238
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Ой як гарно біля річки! Молоді ростуть смерічки,
є калина і верба... та завелася тут біда!
То карасик десь піде, краснопірка пропаде.
То лини кудись поділись... От біда яка з'явилась!
Всі зібралися на раду. Каже щука: " Скраю сяду!
То не з'явиться... я знаю... бо ж я гострі зуби маю."
Всі повірили, бо й справді щука служить всім по-правді.
Усю ніченьку пильнує, що де є—все знає й чує!
Правда, вдень лягає спати... Треба ж їй відпочивати.
То ж ніякого гріха не помітили пока.
—Просинайтесь, рибенята! Бо пустіє ваша хата!
Проженіть гірку ту муку і всіх, хто схожий на ту щуку.
Не пускайте більше в хату хижу щуку ту зубату!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725269
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Спішу-несу до тебе я любов,
Мій Борисфене, повноводий, сивий,
З часів, коли створив тебе Дажбог,
І до сьогодні твій потік красивий.
Широка й вільна в тебе течія,
Що береги навіки поєднала;
І правда теж – одна на всіх – своя,
Топталась ворогами – не сконала.
Одне в нас сонце і одна земля,
Твої ми діти, мати Україно,
Нехай нам душі горді звеселя
Ця водяна глибока серцевина.
18.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725329
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Зацветает сирень в нашем старом саду,
Снова майские сны не дают мне покоя,
Всё в природе, как в прошлом году,
Снова полнится новой весною.
Мне дышать снова так же легко,
Сердце рвётся меж зелень куда-то,
Руки тянутся вверх высоко,
Как тянулись к любимой когда-то.
Не суди же за сердца порыв,
За мечты, обновлённые в мае,
Все обиды свои позабыв,
Я люблю тебя снова, родная.
До сих пор я в плену твоей нежности,
Что дарована была судьбой,
Боже мой, как хочу бывшей прежности,
Как хочу я быть рядом с тобой.
Чтоб бродить снова ночь до рассвета,
Услыхать соловьиную трель,
Окунуться в цветение где-то,
В лепестков облетевших метель.
Что бы мне улыбнулись, как прежде,
Дорогие в округе края,
Чтоб вернулась ушедшая прежность,
Как хочу всего этого я!
Но не будет уж больше теперь
Такой розовой, сказочной рани,
Когда утром в открытую дверь
Мир входил ко мне образом Тани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725313
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3BtOvmUBmxc[/youtube]
Дякую за ідею Макієвській Наталії
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724055
Обійми мене так, як ти вмієш...
Ні! Сильніше мене обійми.
Ти, напевно, мене розумієш:
Й тебе хочу обняти крильми.
Поцілуй мене так, щоб відчула,
Чи медові у тебе вуста?
Щоб слова я твої не забула:
Що я в тебе назавжди одна.
Подивися в засмучені очі,
Посміхнися ти так, як тоді,
Коли мало було нам і ночі...
Чи забув, може, ти вже ті дні?
Обійми, поцілуй, посміхнися..
Чи багато для серця тепла?
Ти в коханні моїм розчинися...
Я любила тебе, як могла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725154
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
От любви (а была ли она?..)
До разлуки - единственный шаг.
Не была я в тебя влюблена.
Это выше любви! Это выше любви!
Для меня ты - в пустыне маяк!..
Восхищаясь души глубиной,
Где читаются грусть и мольба,
Выпиваю - строку за строкой...
Это выше любви! Это выше любви!
Это в сердце - стихами стрельба!..
Для меня твой волнующий слог -
Как весенний холодный родник,
Что в душе... оставляет... ожог...
Это выше любви! Это выше любви!
Это сердца восторженный крик!
Не люблю - восхищаюсь тобой!..
Вознося твой талант до небес,
Упиваюсь... его... чистотой...
Это выше любви! Это выше любви!
Это что-то... из мира... чудес...
Ты ведь Гением стал для меня
И останешься век таковым!..
Ведь единожды душу пленя
Чем-то большим любви, чем-то большим любви,
Стал поэтом... моим... роковым.
И в разлуке не хватит ни лет, ни воды,
Чтобы гения стёрлись из сердца следы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725229
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Затронули сердце,затронули душу -
Созвучия терций, объявшие сушу...
Вчера и сегодня,вкусившим полыни,
В созвездии Млечном,навеки - отныне
Меняют на берцы - пуанты из шёлка,
Прозрачную пачку - на тогу из волка!
Не вырвите сердце,не трогайте душу,
Созвучия терций, объявшие сушу!..
Жестокое слово - как горечь полыни...
Вчера и сегодня...Навеки - отныне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725192
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Ранок в наші вікна заглядає, день запрошує до відчайдушних кроків, так приємно, коли мама обіймає, без різниці скільки вже нам років! Насолоджуємося усі весною, і милуємося зеленню, квітками, чи ми юні, чи з густою сивиною, найніжніші в світі руки мами! Я судить нікого не беруся, кожний свою власну думку має, та не забувайте що матуся, день і ніч, поки жива чекає! Поглинають справи, бізнес, гроші, хтось у Києві живе, а дехто в Ніцці, мамині обійми найсолодші, без різниці у якому віці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725233
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Не раз я весни у житті стрічала,
З них кожна особливою була,
І поступ весняна, теж величава,
Холодну зиму враз перемогла.
Сніги зійшли. Струмки відголосили,
Та сонце не барилося з теплом.
Весна в цей час ще не така красива,
І журавлів не чути за селом.
Та як тепло весняне в гай загляне,
Зеленотрав’я килимом зійде,
Мов синьооке диво на поляні,
І з пролісків там озеро цвіте.
А далі – друге, третє, ген – четверте…
Аж подих перехоплює краса.
Тож не дозвольте диву цьому вмерти,
Благословенні сині небеса.
9.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725166
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 23.03.2017
На дальнем рейде горизонта,
Где волны лижут облака,
Ревущая ветром Планета
Зовёт на танец моряка.
Зовёт и манит даль немая
Друзей поверженных мечтой,
И ты прости, прости родная,
Что я сегодня не с тобой.
Что наши страсти врознь ночуют,
Как разум - с пьяным мужиком…
Прости, что утром не целую
Тебя ласкающим стихом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725111
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 23.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2017
А через месяц к нам придёт весна,
Представь себе, какое это чудо,
Когда над нами полная Луна
Будет вдыхать весеннюю простуду.
Когда природа, глубоко дыша,
Разбухнет почками на веточках сирени,
А мы захочем выйти неспеша
В ночь сказок и весенних привидений.
Я поведу тебя в таинственную даль,
К застывшим, но уже живым, озёрам,
Где воды, как сверкающий хрусталь,
Будут смотреть на нас весенним взором.
Мы прикоснёмся к холоду ветвей,
Мы попадём в их влажные объятья,
А в небе ключ летящих журавлей
Нам пожелает розового счастья.
В глухой ночи прильну к твоим устам,
Умри потом от зависти Луна,
Ведь та весна, она лишь только нам
Уже сейчас капелями полна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724986
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017
О земле моя, непросту маєш долю:
Твої споконвіку найкращі жита
Сьогодні лежать закривавленим полем,
Сьогодні ти є України алтар.
О земле моя, посивіла від болю,
Ти платиш сьогодні високу ціну:
Москва принесла смертоносні розбої,
Й тебе утягла у велику війну.
О земле, сини твої стогнуть у ранах:
Це третя уже почалась світова…
Під «Градом» російським кипить поле брані,
Й заплакала кров’ю в Донбасі трава.
О земле, ти вміла гостей шанувати,
Любить, цінувати велику рідню,
Та зараз синочків ти мусиш ховати
І вже проклинаєш цю дику війну.
О земле моя, скільки раз москалями
Зі сходу топталась на захід і в Крим,
Та вже під орлом не бувати Сваляві,
Й накрить Україну не вистачить крил.
О земле, ти є найбагатша у світі,
Творцем твоїм є всіма визнаний Бог,
Оспівана ти в Кобзаря заповіті,
Тобі я несу свою світлу любов!
27.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724910
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017
Весна іще не хвасталась травою,
І квітка перша в лузі не цвіла,
А під лазурною небесною габою
Сім’я лелеча клином пропливла.
Аж тут рясні дощу краплини впали,
Зросили землю і лелек вгорі,
Туманом піднялася сиза пара,
Яку чекали довго трударі.
«Пора тепер гаряча для роботи,
Ось-ось озвуться гуркотом поля,
Пошли їм теплу сонячну погоду,» –
Молила Бога зорана земля. 4.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724909
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017
[b][i][color="#1100ff"]Знов притулку шукають думки
І зітхає задумано вітер...
Ненавмисно, розбиту в друзки,
Хто надію поможе зцілити ?
Вічність краде призначений час,
Стукіт серця - мов дзвоном у скроні.
Просим, Господи, в тебе за нас,
Дві в молитві зложивши долоні.
І шукають притулку думки...
Нічка в мороці стежку ховає.
Тож зібрати, розбиту в друзки,
Мрію в краще - молитва спасає.[/color][/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724892
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017
Кружляють ластівки у хорі,
У хмарках шпарять угорі.
Еквілібристика на дворі,
Як на весіллячку малі.
Веселі проліски в дубинні,
Кожуха скинули з плеча.
Проснулись Мавки у долині,
Й звучить сопілка Лукаша.
В узворі річки потерчата,
Косу розчесують руді.
Підводять вії й бровенята,
Про щось щебечуть у гурті.
Сьогодні свято рівнодення,
Пришестя божої весни.
Це день поезії й натхнення,
Зійшли на землю чаклуни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724876
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 22.03.2017
це не мова звуків
і не мова жестів
рухи підсвідомі
внутрішніх частот
дивне поєднання
згоди і протесту
хаотичність тактів
мелодійність нот
це не мова рішень
не врожайність знаків
влучна безприцільність
небо відчуттів
шифр твоєї мови
символи й ознаки
розумію серцем
без цитат і слів
зустріч паралельна
не завжди насправді
що говорять очі
скажуть те вуста
почуттів розмова
для душі розрада
погляду звучання
істина свята
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724728
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Літа запряжу у збрую,
Заставлю служить добру їх,
І буде душа співати,
Й запалить духовну ватру,
Пила щоби Україна
Той дух, що не дасть загинуть,
Приспить на хвилину горе,
Вклонитися щоб Героям.
17.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724735
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Прийшла весна, прийшла красна.
Снігами йшла глибокими.
Вона і тепла, і ясна,
Як світ, голубоокая.
Їй раді небо і пташки,
І сонце посміхається,
Проснулись води й моріжки.
Живе усе кохається.
А в піднебессі жайвір-птах,
Накрився ледь хмаринкою,
За мить в очах немов розтав.
Земля внизу – скоринкою.
Шпаки, весняні сурмачі,
Голублять простір піснею,
Ще пришерхає уночі
Цебро з водою прісною.
7.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724737
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
В цвету надежд
и в омуте забот
Нас женщина
волнует и зовет.
Жизнь давшая,
дарящая тепло,
Лишь с ней нам радостно
и лишь при ней светло.
Тоску развеет
и нальет вина
Любимая,
желанная,
жена.
Жизнь стала полной
солнца и тепла,
Когда она
с улыбкой
в дом вошла.
1997
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718235
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 21.03.2017
Вона просто
шукає у ньому (у чомусь) мене,
До весни прикипівшого поглядом, дотиком літа...
В такий спосіб запалює в мені оновлене світло:
Відкриваю у собі нове щось і геть неземне...
Вона просто
навмисне для мене така непроста...
І весна тут, насправді, ні в чому й нікому не винна!
Одне одному – все ми! ...Єдиного – дві половини!
Божеволіють медами дикими й досі вуста.
Вона просто
закохана...ВКОТРЕ...Закоханий я!..
Це потрібне обом нам... Воно до нестями навзаєм!
Ми шукаємо в інших дотичне до нашого раю
І незламним лишається рай, що зоветься – СІМ’Я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723295
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Солнце знойного лета
И горячий песок.
В загорелых конфетках
Слышу твой голосок
Моя прелесть-брюнетка,
Сошлись наши пути,
Для меня ты - конефетка,
Для других - конфети.
Сладко время проходит,
Жизнь как-будто во сне,
Всё с ума в тебе сводит
И всё нравится мне,
Моя прелесть - брюнетка,
Ясным Солнцем свети,
Для меня ты - конфетка,
Для других - конфети.
Я обёртку сымаю,
Твоим прелестям рад,
Но, горчит ощющаю
На губах шоколад.
Моя прелесть - брюнетка,
Вдруг ушла, не найти,
Для кого-то - конфетка,
Для меня ж - конфети.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724680
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Принесли на крилі знов весну журавлі...
Сяє сонце — земля просинається, і в святкове нове,
розкішне вбрання знову світ увесь одягається.
Оксамитове плаття одягає земля і вуаль білосніжну, з туману.
Вже вплітає в вінок ніжних пролісків цвіт і підсніжників білих,
що ранок сипле щедро до ніг... у лісах, край доріг.
Роздзвенілись струмки, все біжать до ріки,
мов дитина маленька до неньки. З - під сухої трави
пробиваються скрізь оксамитові стрілки тоненькі.
І лелеченьки знов над селом... над селом! У польоті яснім
ген кружляють... Бо радіють вони своїй рідній землі.
Краще рідного краю не знають!
Принесли на крилі знов весну журавлі...
Сяє сонце — земля просинається, і в святкове нове,
розкішне вбрання знову світ увесь одягається!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724629
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Свеча без огня не горит...
Свеча без огня и не тлеет...
За нежность посмеет корить
Лишь тот,кто любить не умеет.
И боги когда то уйдут!..
И сердце,что негой болеет.
Истлеет терзания кнут,
И пряник не вдруг зачерствеет.
Забудут свечу зажигать,
И душу... ничто не согреет.
И некому будет сказать, -
Что омуты слёз не мелеют...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724634
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Не тебя, я другую засватал,
Плачет ива со мной у пруда,
Я прошёл уже точку возврата
И к тебе не вернусь никогда.
Для тебя мои сладкие речи
Не услышит кузнечик в стогу,
И обнять твои милые плечи
Я уже никогда не смогу.
Отскрипела калитка-певунья
Для тебя мою песнь навсегда,
Для меня ты уже не колдунья
И не будешь такой никогда.
Не тебя, я другую засватал,
Плачет ива со мной у пруда,
Я прошёл уже точку возврата
И к тебе не вернусь никогда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724541
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Спи, моя внучко, маленька, рідненька,
як пташеня у гнізді.
Може ти в сні політаєш легенько,
як вітерець навесні.
Може у сні я полину з тобою
в райські чудові сади.
Ми політаєм у снах тих казкових,
й вернемось знову сюди.
Крила ростуть лише в казці чудовій,
та у хорошому сні.
Будь же, онучко, смілива й здорова,
й буде спокійно мені.
В снах ти побачиш простори і море,
далі небесні ясні.
Я поспіваю тобі колискову,
спи і зростай, люба, в сні...
Хай тобі сняться поля і діброви,
квіти, садки і гаї.
Хай присипляє моя колискова,
радує серце мені.
Будь же щаслива, онученько мила,
ти й у житті, як у сні.
І не втрачай ти у снах своїх крила,
і колискові пісні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724435
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Ты что, не видишь - мой мир возвышен,
Черпаю силы из высших сфер,
А ты мне жарко в затылок дышешь,
Негодник, юбочник, Люцифер!
Порыв твой плотский, как дым, невечен...
Поползновенья звериных лап...
Рассвет мой близок, и путь начерчен,
И колесница о двух крылах!
Мой слог небесный поднимет тыщи
И проведет через мрак глуши!
А ты застежку рукою ищешь,
Минуя стуны моей души.
А ты лишь ценишь дрожанье пресса
И сокращенье упругих мышц!
Ты что, не слышишь - я поэтесса!!!
Не слышишь?
Правильно!
И не слышь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724349
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Величний Київ оживає,
Все воскресив весняний дух!
Зелені пагорби співають,
Щасливий в звуках цих мій слух!
Пісні яскраві скрізь лунають,
Так радісно їх чути знов
І бачити як блиском грають
Верхівки київських церков!
Їх так багато, в них є сила!
Це місто, мов Великий Храм!
І річка ця - могутня жила,
Її не вбити ворогам!
І може стіни та покрівлі
Впадуть чи хтось їх розіб'є...
Та Київ більше ніж будівлі!
Тут дійсно щось величне є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662674
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 19.03.2017
Я вчитуюсь , як у молитву,
У мудрість геніальних фраз.
Тарас посіяв слово – бритву,
Меч, путівник, дороговказ.
Щоб з москалями не кохались,
Бо точно зрадять, сміючись,
Щоби свого ми не цурались,
Бо буде соромно колись.
Щоби, як лях, не розпинали
Вкраїну - неньку в час тривог,
Щоб рідну матір шанували,
Тоді вже й не скарає Бог.
Щоби була щаслива доля,
У своїй хаті, не чужій,
Щоб була правда,сила, воля
І згинув ворог – лиходій.
Щоб ми любили Україну
У лютий і недобрий час,
Щоби молились в тяжку днину,
І Господь Бог врятує нас.
Щоб правдою не торгували,
Зняли кайдани назавжди,
Боролися й перемагали,
Навіки позбулись орди.
Бо в правді нашій міць і сила,
Бо наша воленька – свята.
А слово, дума й пісня мила
Зерном у душах пророста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722325
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 19.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2017
[youtube]https://youtu.be/z1n9GZWvAcQ[/youtube]
У лабіринтах літ чогось шукаю...
Дороги знаю, не знайти назад.
За плечі обійма осінній холод,
Надворі он рудіє листопад.
Ми ще з тобою в літі не зігрілись,
Ще весни нам усі не відцвіли.
А знову на порозі стоїть осінь,
Вже й роки сиву паморозь вплели.
Течуть літа, як ріки швидкоплинні.
Куди ж несе стрімка їх течія?
Хай будуть же вони довіку разом
Твоя, мій любий, доленька й моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713793
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 19.03.2017
Коль за грехи я не был отлучён,
Позвольте в вашем обществе остаться...
По-пушкински я вами увлечён
И рад предметом страсти любоваться.
Какое счастье – милый взгляд поймать,
Рукой руки нечаянно коснуться...
Иль это сон?..
Так лучше не проснуться,
Чтоб только это чудо не прервать.
1994
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719461
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 19.03.2017
Вишивала долю мати
Та й на рушникові,
Стала щастя теж прохати
Й тому юнакові,
Без якого личко юне
Не цвіте – ридає,
Без якого життя доні –
То лише біда є.
Вишивала рушник мати
Доньці на весілля,
Й довелося їй згадати
Мудреє прислів’я:
– Піти заміж – треба знати,
Ой, та й треба знати:
Пізно лягти, рано встати,
Ой, та й рано встати.
Вишивала зрання мати
До пізньої ночі,
І не думали дрімати
Материні очі,
А старались, придивлялись,
Руки ж гаптували,
Щоб бідоньки не траплялись,
І життя тривало.
17.07.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724308
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Я подарую мамі квіти,
Хай очі в неї зацвітуть,
Бо найрідніші вони в світі
І поруч все життя ідуть.
Приспів:
І вже ніколи не втомлюся
Життя закони прославлять:
Немає діток без матусі
Небес нема без журавля.
Я подарую мамі ласку,
Хай усміхнеться вона знов.
Матусі посмішка – не маска –
Свята то мамина любов.
Приспів.
Я подарую мамі вечір,
Такий потрібен для обох,
А обніму її за плечі,
То щастя будем пити вдвох.
Приспів.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724306
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
Я ВИРВУСЯ…
***
Покромсали життя моє на частки,
на тьмяну січку слів і суєти.
А серце виривається із пастки –
у нетрі дум, під небо самоти.
У мовчазливу готику тополі,
в труда одухотворену грозу.
Я трохи звір. Я не люблю неволі.
Я вирвуся, хоч лапу відгризу.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
Я ВЫРВУСЬ…
***
Эх, искромсали жизнь мою на части,
на сечку блеклых слов и суеты.
А сердце рвётся из капкана пасти –
всё в дебри мыслей, в небеса мечты.
В тишь молчаливой готики тополи,
в труда одухотворённую грозу.
Я зверь немного. Не люблю неволи.
Я вырвусь, хоть и лапу отгрызу.
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724066
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 18.03.2017
*
(нашій дорозі, небу і спогадам… )
Ворожка-осінь кличе на обжинки…
Іду на нашу стежку степову,
Де вперше я торкнувся зваби-жінки,
Де ми, щасливі, падали в траву!..
Та в шармі її золота – обман.
– А все ж повірю, осене-циганко,
Хоч зманиш – і сховаєшся в туман!
Я ж, зачарований, не спатиму до ранку
В полоні довгім спогаду-причастя
Вітрам-гульвісам, небу і любові
Окрилений твого кохання словом
Довірю сповідь Жінці й диво-сну:
«Люблю тебе, моє осіннє щастя,
Що поселив в душі моїй весну!»*
----
* її останні слова-зізнання із-за холоду забуття та печалей…
але просить серце надію: живи!
тривай і тут, між небом і землею, –
бо "ще буде радість щастя
більше вод океану,
а кохання протікати по життю
нескінченною рікою!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718621
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 18.03.2017
Утекла давно уже зима,
Прихопивши із собою втому,
Забуяв-заквітував розмай…
Журавлі верталися додому.
На крилі тепло вони несли,
Щоб зігріти ним людей і землю,
Вісників крилатих цих весни
Зачекались ріки і озера.
Коси заплела уже верба,
Ноги підмочили верболози,
В мареві сховалася журба,
І труснули небо перші грози.
Піснею, пташиною, гаї
Смакували звечора й до рання,
А внизу барвінок голубів
У ранкових росяних коралах.
Сонечко заграло на струні,
Розливало світло з небокраю,
Лебединий ключ вгорі дзвенів,
Землю поєднав з небесним раєм.
4.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724256
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 18.03.2017
Весна ще не скупалася в росі,
Та сонце вже землиці посміхнулось,
Вклонилась вона первісній красі,
І брунечка листочком розвернулась.
Збудило тоді все навкруг пташа
Крилом маленьким і солодким співом,
І спрагло п’є його людська душа,
І повниться земля весняна дивом. 9.03.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724252
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 18.03.2017
Я проростал в неё корнями,
Я веткой, обнимал тот стан...
Под солнцем, грозовыми днями,
Я её частью, жизнью стал...
Я тенью шёл за ней незримо,
В сны стал виденьем проникать...
Мне было так необходимо,
С ней одним воздухом дышать.
Как зерна брошенные в грунт,
Взойду весной ростком зелёным...
И зацветёт ромашкой луг,
Собою радуя влюблённых...
В. Примак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724204
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 18.03.2017
Летіли буслоньки до хати,
Як дітки гелготіли.
На крилах несли серенади,
Додому прилетіли.
Вмивають верби водограєм,
Зростили зелом весну.
Довкруж розсипали розмаєм,
У рідний край принесли.
Летіли буслики галділи,
Так сонце гріло мило.
Берізки соком оп ‘яніли,
В гаю заструменіло.
В гніздечку вивела їх мати,
І з вітром гомоніли.
Щоденно міряли левади,
Вдягали в луг бахіли.
Летіли бусли понад гаєм,
Любов несли чудесну.
Зачарувався небокраєм,
Стою і не шелесну.
Приспів:
О, бусли - буслики , буслята,
Й мене візьміте на крилята.
В душі так тепло й мило.
Візьміте Божі пташенята,
Так в небо закортіло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724199
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 18.03.2017
Вже весна різнотрав'ям прикрасила,
Одягла в оксамит береги
І хлюпочуть в лататті карасики,
Діловито снують навкруги.
По ставочку гасають за школою,
Розгулявшись в обідній порі,
Тільки хвильки розходяться колами
На потіху шкільній дітворі.
Вже стомившись від формул і класиків,
Вчителів і уроків щодня,
Подивитись на срібних карасиків
До ставочка біжить дітлашня.
Їм ніщо - срібнобоким карасикам,
Вся наука шкільна непроста,
А директор - Вікторія Власівна,
Взагалі, до самого хвоста.
Вони рибками вільними створені
І пливуть безтурботно в воді -
То під верби сховаються в корені,
То мерщій в комиші молоді.
І стоять, ігноруючи дзвоника -
Ну не хочуть у клас школярі!
Хочуть просто гуляти на сонечку,
Бо вже травень давно надворі.
Вже пташки повернулися з вирію,
І пора відпочить від занять,
Бо в ставочку прикметою вірною
Карасята в воді хлюпотять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724149
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 18.03.2017
Ты - божество загадочного мира,
И для меня ты выше облаков,
Пусть свято пишут - не создай кумира,
А я вознёс тебя до уровня богов.
И видит Бог, я не грешу душою,
Чисты хрустально сердца родники,
В которых я слова для тебя мою,
Вплетая в вязь написанной строки.
И где-то там в пространстве межпланетном
Ещё найду я миллионы слов
О самом добром, самом чистом, светлом,
Что просто называется любовь.
Ты божество загадочного мира,
И для меня ты выше облаков,
Пусть свято пишут - не создай кумира,
А я вознёс тебя до уровня богов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724120
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 18.03.2017
Не знаю спишь ли ты, или уже проснулась?
А может поцелуй его тебя сейчас пьянит?
Быть может в сладкой неге потянулась...
Но почему ж душа моя тоскует и болит?
Уж призраком рассвет скользит по стенам,
Уходит ночь с тобой куда-то в забытье...
Течёт обидою и ревностью по венам,
Как по весне ручьями, одиночество моё...
Тебя люблю я, словно птица небо,
Как парус любит ветер, к берегу спеша...
Быть может, назовёшь любовь нелепой?
Но я люблю, пусть даже рухнут небеса...
На перекрёстке судеб, солнцу улыбнусь
И пред иконою, скажу спасибо Богу...
Березку стройную я обниму, прижмусь,
Среди далёких звёзд найду к тебе дорогу...
В. Примак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724068
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
А если так: твоя ладонь
В моей и день, и ночь,
И лижет пальчики огонь,
И не пускает прочь.
И в зеркалах твои глаза,
И в зазеркалье – ты,
И по-другому быть нельзя,
Сжигая все мосты.
Но если утешать – обман,
И возвращаться – грех,
А исцеление от ран –
Презренье вся и всех.
И стол, где стынет на двоих
В хрустальных чашах яд,
И одинокий странный стих,
И пальчики горят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724022
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Збережи свою душу в обіймах розпусти,
Не ганьби свою честь задля миті розваг.
В галасливих палацах, на ложі Прокруста
Хай прикриє тебе розшматований стяг.
Україно моя, кароока коханко,
Не для сліз тобі стрічку у коси вплели.
Пригорталася серцем, чекала до ранку,
Коли вийде Тарас на круті береги.
Обступили у похоті бісові діти,
Зазирають за пазуху, рвуть подоли.
Скільки будеш зневагу до себе терпіти?
А гріхів не замолиш – і ти не моли.
Україно моя, пригорнусь – не злукавлю:
Ти намріяна світом безмежних ланів.
В незгасимій любові благаю і славлю, –
Не ганьби свою честь перед честю батьків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723994
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
А чи потрібні нам тепер слова?
Я їх не чую: бачу тільки очі.
Рука в руці - і знову я жива,
Й нікуди йти я більше вже не хочу.
І не піду, ти тільки не жени,
І не ховай очей своїх від мене.
В них сум і радість першої весни,
В них перше сонце й листячко зелене,
Розлук жалі й тепло чужих долонь,
Що розвели твої й мої дороги,
Й роки, що не приспали всіх безсонь.
В них все життя: і радість, і тривоги.
Про біль окремо пройдених доріг,
О, скільки є обом що розказати!
Твої ж бо очі кажуть, що не зміг...
І я нікого не змогла кохати.
То чи потрібні нам тепер слова?
Не чую їх: про все розкажуть очі,
Бо в них любов, що досі ще жива,
А решта - все пусте! Мовчи!
Нічого знати більше я не хочу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723211
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Когда кипит в крови гемоглобин,
И вносят неприятности на блюде,
Ты должен помнить, что ты не один -
И где-то рядом добрые есть люди.
Когда ревут от муки твои шрамы,
По нервам пропуская боли ток,
Ты вспомни: на земле есть люди-храмы,
И через них к тебе приходит Бог.
Порою так бывает: ты за бортом,
И накрывает сильная волна.
Ты думаешь: Да ну его всё к чёрту!
И сколько там осталось мне до дна?
Но тут тебя возьмёт рукой за шкирку
Какой-нибудь хороший человек:
Твоей башке нужна сегодня стирка,
Вино, хороший ужин и ночлег.
Порою ты в капкане страха пленный,
И мозг уже устал от чехарды.
Но знай, что на земле есть люди-стены:
Они тебя укроют от беды.
Не знаем мы, что дальше с нами будет,
Что нам ещё готовит этот век.
Но где-то рядом точно будут Люди,
Когда ты сам - хороший человек.
23-07-16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679845
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 17.03.2017
Бувають миті, кава і фейсбук
Замінюють мені простори світу.
Бувають дні таких гірких розлук,
Коли не віриться у днину світлу.
Та згадую я пісню скрипаля,
Що зрання тихо струни водить.
В душі моїй та пісня розпаля
Любов. Зерно добра возводить.
А хлопець той, торкнувшися струни
Співає про надію, вірність щиру.
Співа й про підлість й зло фортуни.
Та все ж розпалює в моїй душі іскру.
Я починаю вірить у добро,
В спасіння світу - ту любов пречисту.
І точно знаю що моє нутро
Невплинно розквітатиме довіку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723697
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Татьяна вышла из тумана,
Татьяна - милая душа,
Без лести, хитрости, обмана
Ко мне подходит неспеша.
Она берёт меня за руки,
Мне ложит голову на грудь,
Как-будто небыло разлуки,
Лигшь было горечи чуть-чуть.
Она всё в том же майском цвете,
Полна блаженства и огня,
Верна шекспировской Джульетте
И создана лишь для меня.
Её целую, обнимаю,
Весь мир так раджостен и мил,
Каким бывает только в мае
Для тех, кто верил и любил.
Но это сон, он бродит где-то,
Как жаль, что всё не наяву,
Лежу в саду под небом лета,
Обняв зелёную траву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723960
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Я закрою глаза на миг,
Отодвину весь шар земной,
Вижу только лишь нас двоих,
И цветы меж тобой и мной.
Шаг ступить - растоптать цветы,
Их мне жаль, но к тебе тянусь,
Всех на свете дороже ты,
Я цветами тебе клянусь.
Обходить их не буду я,
Соберу, подарю тебе,
Только б были потом они
Талисманом в твоей судьбе.
Только б в розовых лепестках
Жизнетворный струился сок,
Выливаясь в моих стихах
В сотни самых прекрасных строк.
Я открою глаза - и всё ж,
Мир в цветах уже наяву,
Оттого, что ты в нём живёшь,
Оттого, что тобой живу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723959
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Який солодкий, ароматний запах груш!
Їх на шматочки дрібно-дрібно ріже мама.
Троянд червоних на подвір'ї квітне кущ
Й розмова нескінченно ллється поміж нами.
Ось мама усміхнулася й навкіл очей
Зібралися густі морщинки павутинням,
А очі голубі з відтіночком ночей
Недоспаних, сумних й важких, немов каміння.
Вдивляюсь з ніжністю в обличчя дороге,
Так хочеться на ньому сум осінній стерти
Й шкодую, що не сказано щось головне.
А пам'ять свідок невблаганний й дуже впертий,
Веде крізь сни у рідний дім і аромат
Грушевий знов знайомо й легко огортає...
А на душі ще важче, чим було, в стократ
І сон, де мама ріже груші, геть тікає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712951
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 16.03.2017
Ниті осінніх дощів
Землю із небом зв"язали.
У міжсезонні душі
Сиплеться листя опале
З осиротілих кущів.
Тіні снують вздовж бруку...
У міжсезонні душі
Ніжно подай мені руку.
Полум"ям дивним свічі
Знову палає шипшина.
У міжсезонні душі
Вишила стрази ожина.
Вкраплена грань міражів
Вабить до себе лукаво...
У міжсезонні душі
Важко сказати, хто правий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692343
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 16.03.2017
Весна, як юність,-
і в ній є тривоги,
веселощі й хмурість
і нові дороги.
Весела багатством,
а щедра красою,
живе молодецтвом,
то й зветься - весною!
Така ж швидкоплинна,
як молодість-юність,
у часі - невпинна,
не зна, що є трусість.
Як в небі хмаринка,
вона синьоока,
не знає спочинку,
в ній сутність глибока.
І дума про старість,
у неї відсутня,
незвична їй хмурість
вона завжди юна!..
Весна, як і юність,-
долає тривоги,
нестатки і хмурість,
і нові дороги!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723869
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Я иду со свиданки домой,
Озарённый невиданным светом,
Я иду, я бегу сам не свой,
Вместе с новым грядущим рассветом.
Ощущаю, что вдруг подменили меня,
В холода моё сердце согрелось,
Будто только что пламям огня
Самым ярким в душе загорелось.
А ведь были во мне времена,
От других возвращался уныло,
И не осень была, а звенела весна,
Значит сердце тогда не любило...
Я бегу со свиданки домой,
Снег пошёл, словно белая вата,
Я решаюсь на всё - Боже мой!
Завтра точно пойду её сватать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723850
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Заветных желаний не счесть, не измерить,
Они во мне песни поют,
Как хочется думать, как хочется верить,
Что все они берег найдут.
Мне многое в жизни совсем и не надо,
Желанья мои - то земные мечты,
Лишь только была бы со мною ты рядом,
И только лишь ты, и одна только ты.
Хочу что бы небо над крышей твоею
Мечтам улыбалось моим,
Лишь только была бы ты только моею,
А я был твоим и лишь только твоим.
Чтоб в жизни от песен моих не устала,
Рождаясь всё в новых стихах,
Хочу что бы ты сладким сном засыпала
Под песни мои у меня на руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723845
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Небо тёмно-серым цветом накрывает с головой.
Серебристым что-то пишут нити молнии кривой.
Пролетают мимо кони - кучевые облака.
Кто накормит их с ладони?.. - Только Господа рука!..
Столько горьких слёз пролито,сколько выпито с горой...
В тёмно-сером неба свита дышит в унисон со мной...
Для чего все эти строки?..Воскрешения пора?..
Или просто бродят соки синей веной без конца?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723834
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017
«Що ти зробив для України? –
Собі дозволю я спитать, –
Коли твоя країна гине?
Як на могилах танцювать
Отих, хто впав на полі брані
За мене й тебе, і дітей,
Отримавши смертельні рани?
Не маєш права ти на те.
Коли ти справжній українець
Й байдужістю не захворів,
Змітаймо кодло все зміїне –
Землі своєї ворогів.
Важка-тяжка борні дорога,
Якщо не хочемо сконать,
Тоді здобудем перемогу,
Як навчимося зло карать.
Устаньмо ж всі за раттю рать!»
15.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723828
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Пригорнись – стане тепло-тепло.
Так, що кине зненацька в дріж.
І не скажеш чи рай, чи пекло,
Якщо в груди кривавий ніж.
Обійми і цілуй до згуби,
До прокльонів і до нудьги
Так, щоб раною мерли губи
В сатанинському злеті гри.
Обіцяй, що навіки разом,
І що шкіра одна на двох.
Очі б виколола відразу
І – назавжди у темний льох.
А тепер, все що маєш – сіллю
І водою, а ще – вогнем.
І сльозою... Не віриш? Вірю.
Вірю в те, що любиш мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723812
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Довершеність і форми, і думок.
Під пальцями гладенький білий мармур.
Що Мікеланджело розгледів у жінок
Таке, що й досі відгадати марно?
Старий нікчема, сивий каменяр,
Невже твій витвір був сильніший плоті?
І в холоді німім отих примар
Спокуси більше, ніж в живому роті?
А може все пусте – каміння, плоть,–
Зловіщий вимір і життя, і смерті,
І ліпше буде мармур розколоть,
А тілу, заспокоївшись, померти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723802
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=APSTMecrAes[/youtube]
У природі іде все по колу.
Хто зуміє оце зупинить?
Це не зможе ніхто і ніколи
Проти волі природи чинить.
Після ночі приходить вже ранок,
Що вітає новий знову день.
Тільки іншою я вже не стану,
На роки постарію лишень.
І по-іншому гляну навколо,
Повні груди повітря вдихну.
Щось вже пахне не так матіола...
Чомусь важко тоді я зітхну.
Все частіше приходить безсоння,
І як бджоли рояться думки.
І хворіє душа в міжсезоння:
Це даються взнаки ці роки.
Та з роками душа не зчерствіє,
Своїх друзів не кину в біді.
Один погляд - і я зрозумію:
Чи є справжніми друзі мої...
Я ніколи не стану другою.
Буду щастя, як інші чекать...
Свої болі віршами загою,
І відчую в душі благодать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718538
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.03.2017
[i]Так сталося, що жінка стала чи не найціннішим
скарбом безумного і суєтного сьогодення. Бо хто
ж як не вона може повернути йому риси розумності
та красу буття у всіх його проявах? Тут вже йшлося
про це у моїх віршах і творах моїх колег*. Звертаючись
до вічної теми сутності людського існування на Землі,
автор пропонує друзям і читачам сайту новий доробок
як "закваску" до нових диспутів на цій сторінці...
Доброго вечора та... плідної, щасливої ночі!
В супроводі невмирущої музики Щопена... [/i]
[youtube]https://youtu.be/3Exl_gGMzpE[/youtube]
[i][b][color="#a80395"]Вона – та,
що як треба коня на скаку угамує,
Вона в хату палаючу ввійде, як хата горить.
Вона – та,
що ніколи дарма у житті не сумує,
Коли розпачі рана її окупує на мить.
Вона – та,
що уміє і може у млості кричати,
Коли він у пещоті зірве невгамовний той крик,
Їй не треба
покої у злоті і білі палати –
Їй дорожчий його задовільно-впокорений рик.
Вона – та,
що народить як треба дітей – хоч і десять,
Лиш би він їх трудом своїм відданим прогодував…
Вона – та,
що квітчає у ряст його приспані весни,
Аби він повирішував тисячі рідкісних справ.
Вона – та,
що підніме йому до висот кундаліні**,
Аби він перестрибнув нараз двометровий паркан.
Й не закрадеться в нього
ні крапельки підлої ліні,
Як сплішити прийдеться любові підступний капкан.
Вона – та,
що узимку веселі хори хороводить,
Й ніпочому їм люті завії й морозна зима.
Вона піде
за ним, коли треба, в вогонь і у воду,
Коли іншого шляху в подружньої пари нема.
…Так і шествує
в світі той люд погамований парами,
Немов нитка і голка, що все надміцне протика.
Та чомусь одне
одного й долю нерідко ми сваримо…
Видно, суть у безбожного люду гріховна така.[/color]
[/b]
15.03.2017
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
**Згідно з індуїстським вченням, латентна сила, що
покоїться в куприку людини, звернута в спіраль. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723670
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Я не хочу війни, хай земля посміхається квітами;
Хай буяє весна і цвітуть різнобарв'ям сади...
Хай вирує життя й не стають наші діти каліками,
Та іде в небуття ця жахлива біда назавжди.
Хай не вбивцею буде сусід-росіянин, а братом...
Та нехай захлинеться від гніву в Кремлі супостат.
Хай здригається небо лиш від громового розкату;
І хай землю батьків більш не топчуть: чечен і бурят...
І нехай уночі наші сни не розстрілюють "Гради";
Не спалахують міни в донецьких й луганських степах.
Хай навіки замовкнуть й не рвуться над нами снаряди;
І хай висохнуть сльози страждань на стражденних очах.
Наші ниви нехай золотим наливаються колосом;
Та лунає усюди бадьорий і радісний спів.
І сміється кохана щасливим закоханим голосом...
Хай ні сиріт не буде у нас, ні заплаканих вдів...
Хай виблискує сонце промінням, немов самоцвітами...
Хай курличуть у мирному небі ключем журавлі...
Я не хочу війни, хай земля посміхається квітами;
І радіє усе на моїй, Богом даній, землі...
21-23 травня 2016 року м. Хмельницький
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698523
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 16.03.2017
Час дитинства пройшов і минули вже дні
Всіх веселих юнацьких пригод,
Ми по льотному полю мчимо на броні
На ротацію в Аеропорт.
А попереду ворог і бій там кипить,
А позаду - країна й сім'я,
Якщо виживу, може, спитають колись:
«Чому ти?». А хто ж, як не я?
ПРИСПІВ:
Білі Ангели нас обіймали крильми,
Встало світло до бою, до бою супроти пітьми,
Називали нас Кіборгами вороги,
Але ми були, ми були просто людьми,
Білі Ангели нас захищали крильми,
Щоб вижили ми.
Терміналів розбитих скелети стирчать,
Де раніш вирувало життя,
Щось про наших мамів дикі орки кричать,
Озвіріле московське сміття.
Ми не знали високих і пафосних слів,
Типу там «героїзм», чи «відвага»,
Залишалися в нас із усіх відчуттів
Тільки голод, безсоння і спрага
Скільки їх полягло, побратимів отам,
Скільки їх скалічіло навік,
Щоби ви в мирних селах і в мирних містах
Далі слухали різних базік.
Залишився у пам'яті той чорний сніг,
Який жерли ми замість води,
І дитячий малюночок, як оберіг,
Що носив біля серця завжди.
Щоб не плакали діти на нашій землі,
Щоб світанки росою вмивалися,
Ми стояли стіною, горіли в вогні,
Нас здавали, та ми не здавалися.
17.12.2016
Пісня "АЕРОПОРТ"
https://www.youtube.com/watch?v=g52kA70Kt5Y
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709777
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 16.03.2017
Подаруй мені весну, зелень степу й садів !
Білокорі берези ,ніжний доторк вітрів!
Пісню жайвора в полі, джерела передзвін,
Мрію світлу для долі й колесо перемін!
Подаруй мені Весну! Первоцвітів красу,
Красномовство словесне ,свіжість ранку,росу!
Муркотіння котяче і кульбабки в траві,
Жвавий гомін дитячий,квіти ще степові…
Подаруй мені весну!Абрикосовий цвіт,
Голубінь піднебесну і бджолиний політ,
Світло райдуги в небі ,промінь сонця в руці,
Пташенят жовтодзьобих і зірки в озерці!
Подаруй мені весну!
04.03.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721540
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Жваво гуляв, колючий вітрисько,
Смявсь у полі, на повні груди,
І завивав, як справжній вовчисько,
Заплакав сніг, тривожно повсюди.
Але ж учора, сонце сміялось,
Вже підійнялась рілля сонливо,
Мабуть то їй, все просто наснилось,
Що так птахи, велись гомінливо.
Вже погуляв та досить, тихенько,
Весна шептплп, ну, ти не злися,
Он подивись, сонце височенько,
Проміннямтим, візьми та й умийся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723590
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Дзвенять над Карпатами весни,
Смерековий славлячи край,
Мов сніг, на горі едельвейси,
Над ними схиливсь небокрай.
Дзвенять не трембіти то – весни,
Чарують задимлену вись,
Веселки гнучкі перевесла
Між горами ген піднялись.
Об камінь струмочок спіткнувся –
То гомін гірської води,
Тієї краси хто торкнувся,
Там серце лишив назавжди.
30.08.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723683
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Экспромт
Лишь под утро ветер ночи, в монотонности дождя,
Затихал.Смежались - очи...Там увидела себя,
И ромашковое поле,и лазурный василёк.
Средь ковылевого моря - нежный аленький цветок...
Поцелуи обжигали моё тело без огня.
Полыхала в полумраке фиолетовым душа.
Ветер ночи приласкался и затронул завиток.
Только губ не прикасался...Только слов сказать не мог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723664
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Згорне вечір замріяні крила,
І з тобою залишиться ніч.
Неспокійна, пуста і примхлива–
Чорний морок по білому пліч.
Причаїться, приспить і розбудить.
Заспокоїть і знов за своє.
Поцілує в запечені губи,
Воскресить, приголубить і вб’є.
А за що, не питай – не розкаже,
Та й навіщо – одне небуття.
Міцно-міцно до ліжка прив’яже,
Розгорнувши, мов карти, життя.
І в чаклунській земній круговерті,
Без надії, в химерному сні
Ти шукаєш рятунку у смерті,
Простягаючи руку мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723619
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Ворожка спала. Ніч – що в ямі,
Туману – відрами черпай.
В осатанілому бедламі
Змішалось все: і пекло, й рай.
І рветься тіло п’яним вихром,
І сліпне розум водночас.
Чорти звелись – смакують втіху
І б’ють копитами об нас.
І ні Христа, а ні прозріння,
Ні покаяння, ні сумлінь.
Яке, до біса, воскресіння
І мить божественних прозрінь?!
– Тю, навіжені, геть від хати, –
Віщунка очі продира.
І знову повертає спати:
– Ну і присниться, от мара.
Смакує ніч забуту втому.
Туман сполоханий завмер.
І не бажаєш вже нікому
Отих надуманих химер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723631
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Твои слова мне слаже мёда,
Ты их мне чаще повторяй,
От них хорошая погода,
А я - хоть в рюмку наливай.
Твои глаза, как два сапфира,
Сияют в голубой ночи,
Ты диво дивное фокира -
Замри природа и молчи.
И кто сказал, что жизни краски
Потратил зря на образ твой,
Я всё отдам за твои ласки,
Мне б только миг побыть с тобой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723576
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Я всё люблю, что связано с тобою,
Благодарю я миг тот и тот час,
Мне посланные скользкою судьбою,
Когда тебя увидел в первый раз.
Хоть, кажется, любил тебя всегда я,
Как небо и как Солнце на рассвете,
Любил тебя, любил даже тогда я,
Когда тебя и не было на свете.
Я просыпаюсь утром с петухами,
Тебя лелея в мыслях и любя,
А небо, словно вышито стихами,
И все они лишь только про тебя.
В преображённом мире море красок
Увидел я , лаская образ твой,
И радостные лица все без масок,
И мир с тобой волшебно-голубой.
Я всё люблю,что связано с тобой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723574
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
[b][i][color="#a200ff"]Хочу тобі призначити побачення
Де березень з весною ходять в парі.
Прийди, а інше все не має значення,
Всміхнеться тоді сонечко крізь хмари.
Ми вилікуєм всі жалі обіймами
І ніжністю душі весна торкнеться...
Чекати вмію, буду, то ж знайди мене,
Прийди на стукіт й поклик мого серця.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723524
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 14.03.2017
Надворі вже весна
Але поля стоять ще голі
Сірі дощі вже жебонять в вікні
Над річкою завмерли три тополі
Скидають із гілок зимові сни
Приспів:
Коли прийде, весняна перша злива
І змиє наші зимові жалі
В краях далеких , залопочуть крила
А в небі закурличуть журавлі....
Я запянію тим весняним хмелем
Зігрію душу сонячним теплом
Проснусь струмком, я зранку говірливим
І землю напою сердець добром
Весна одягне землю у казкові шати
Проллється піснею із неба знов і знов
А поруч будуть вічно мандрувати
Кохання щире і палка любов.....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723452
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 14.03.2017
Бриллианты вдруг стали стекляшками:
Ты явилась, как вспышка во мгле,
И душа зацветает ромашками,
Как букет у меня на столе.
Всё смотрю, всё смотрю на красивую,
Повторяю опять и опять:
Я хочу, чтоб была ты счастливою,
Но захочешь ли ей со мной стать?
Скажешь, годы мои не воротятся,
Поздно мне на твой розовый бал,
Знаю я, но так верить не хочется
В то, что я на тот бал опоздал,
Я любил, но любви было мало,
Быть любимым хотел не любя,
Мне чегото всю жизнь не хватало,
А теперь понял я, что тебя.
Бриллианты вдруг стали стекляшками,
Ты явилась, как вспышка во мгле,
И душа зацветает ромашками,
Как букет у меня на столе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723451
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 14.03.2017
Месяц полный склонился над омутом,
Бросил взгляд на волшебный цветок,
Задрожал, отливающий золотом,
Милой лилии той лепесток.
Задрожали и струны душевные
Нежно-нежно, опять и опять,
То твои, твои чары волшебные,
Меня к жизни спешат возвращать.
В неожиданном счастья обилии
Ты проститься со мной не спеши,
Ведь цветут, вновь цветут во мне лилии
В тихой заводи грешной души.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723442
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 14.03.2017
Два келихи – в однім отрута.
Ти п’єш чи відсуваєш геть?
Назавжди до стіни прикуті,
Невільні і життя, і смерть.
Скуштуй! Як солодко і дивно,
І тільки потім запече
Підступно, жадібно, невинно,-
Укусить нишком і втече.
Ти п’єш? Ти п’єш,- тремтять долоні
І мимо вуст червоний слід.
В такому вічному полоні
Ти не була вже стільки літ.
А потім чорна ніч пророча,
І зрада. Випила одна!
Ти віриш в це? Як довгі ночі,
Коли я п’ю тебе до дна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723430
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 14.03.2017
Коли весна розбудить небокрай
Несмілим і далеким першим громом,
Вода на струнах сонячних загра,
Дерева вдягнуть викупані крони.
Загаласують птаством гай і ліс,
Своїм «ку-ку» зозуля в рань озветься,
В воді помиє ноги верболіз,
Частіше стане битись моє серце.
13.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723426
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 14.03.2017
Я б збудувала міст до тебе, сину,
Та неможливо в вічність міст звести,
Пливуть у небі хмари диво-сині,
Що так похожі на якісь мости.
Я б міст сплела із хмар і райдуг, сину,
Та не дістать, бо високо вони,
Мрії мої й чекання мої сиві,
Наповнені любові і жури.
Колись веселки в небі голубому,-
Нам розсипали диво-кольори,
Їх не дістати човнику земному,-
Ніколи і ніякої пори.
В уяві бачу міст до тебе, сину,
І човник мій до тебе підплива,
Ти не сумуй, що я до тебе лину,
Мій час земний вже фініш пробива...
Нам не змінити вічності закони,
Вони святі й таїна в них своя,
Усе земне також має кордони,
І лише мить тривалості життя!
Не знаю я, чи стрінемось ми, сину,
В позаземних тих вічностях буття,
Та я до тебе завжди, сину, лину,-
Любові сповнена і каяття!..
Прости, що я тебе не врятувала,
І що малий був час в тебе земний,
Напевне я чогось не врахувала,
Земний твій човник виявивсь хитким...
Та все ж будую міст до тебе, сину,
Не знаю, чи зумію я його звести,
А ти чекай, до тебе я прилину,..
Хоч у думках і мріях назавжди!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723320
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017
И я сказал: «Стократ блажен,
Чей век, свободный и прекрасный,
Как век весны промчался ясной…
А. С. Пушкин
О, годы, годы… страсти волшебство!
О, годы, годы… страсти волшебство!
Они летят, но чувства остаются!
Ведь, если рядом дышит… естество,
То годы лишь любовью отзовутся…
О, годы! Жар сердец и холод боли…
Такие разные они — поверь!
И, как сыграли жизненные роли,
Только узнаем сквозь дожди потерь.
Но, если радостью весны душа заблещет,
Ворвётся свежестью желаний вновь букет!
То это значит, что любовью плещет,
Наш мир уютный, где печали нет!
13. 03. 2017 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723281
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017
Слухай, де твій IQ?
Дівся з життя кудись ти?
Вивчим електрику,
Як енциклопедисти.
Нервом грози тремтить,
Мов породілля дива,
Неба тонка блакить...
Будь сміливіша, діво!
Виливом у реал
Шал водоспаду ночі...
О, дощовий фінал!-
Будь обережним, хлопче!
Хмар, ніби тіл, злиття...
Імпульсом відізветься
Вписана у життя
Тензометрія сексу.
Блискавка вдалині
Лементом у колисці...
Ми у нічнім вікні-
Дані на самописці.
Еропаноптикум
Експерименту... Втома...
Опір, напруга, струм-
Згідно Закону Ома.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117031301507
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723259
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017
Стояла, долоні схрестивши на грудях,
Мов в серці тримала руками жалі.
Шукала чийсь погляд: блукала по людях,
А світ розчинявся в довколишній млі.
Складала із мрій на майбутнє картину,
А пазли найкращі із рук хтось забрав,
Із серця мов вирвав велику частину,
Понизивши стукіт на кілька октав.
В очах, де надії ранкова заграва,
Вже сонце сідало, хоч був же ще день.
Така-от у долі примхлива забава:
Щось дати - й забрати раптово зі жмень.
Така-от у долі для неї дорога:
Дає й забирає, голубить і б'є.
Пектимуть утрати й не зникне тривога,
Допоки в долоні збере лиш своє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722593
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Замёрзнут слова на губах,
Разбиться о глаз хрусталь!
Ищите меня в терпких снах, -
Поверьте, - уже не жаль.
Я уйду, как уйдёт талый снег,
Скоро выцвету, как чернила.
Впредь не будет в тиши наших нег,
Дайте вид, что меня позабыли.
Не судилось, чего тут винить?
Наша память хранит пусть тепло!
Вместо громких до боли обид,
Всё же было нам с Вами светло!
Всё же было нам с Вами тепло,
Но случились прохлады иные:
Что течением реки унесло, -
То мы в памяти схоронили.
Дважды в реку, увы, не войти!
Ведь и время часы заменило, -
Мы могли бы произойти,
Если б против не Высшие Силы!
Я ведь Вас уж почти позабыл,
Позабудьте, прошу, Вы меня!
Холод. // Стынут слова на губах:
Мне и в правду уже не жаль...
01/20017 © #К_Шепот
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713126
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 12.03.2017
Скажи мені, що я не розгубила!
Надії всі до решти із долонь,
Твоїх терпких... скажи, що я любила
І дощ оцей, не пристрасний полон...
Такий сумний, пригірклий, недоречний.
Скажи мені, що все це забуття-
Не вигода, що завтра буде гречним,
У кольорі веселки світ життя...
Скажи мені... невже це так багато,
Яка із них у справжності є мить?
Надій розбитих невеселе свято...
Скажи мені... чого то так болить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723089
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
В жизни моей всё перевернулось,
Пьяные качнулись облака -
То моей руки твоя коснулась,
Нежная и милая рука.
Пью твои хмельные поцелуи,
Прелесть ясноглазая моя,
Сердце замирает и ликует,
Обнимая снежные края.
Я бреду, бреду по белу свету,
Радость моя, видно ты права,
Я пропащий, если в пору эту,
Мне в снегу погрезилась трава.
Я ласкаю сонную округу,
Что в снегу, как в пухе тополей,
Сумасшедший я попутал вьюгу
С криками летящих журавлей.
Что же это, что со мной случилось?
Вылилось лавиною стихов,
Заметалось, закружилось, заискрилось,
Что же это, что?.. Пришла любовь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722806
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Робким дыханьем коснулась весна косогоров
И зашептались, о чем-то забытом, ручьи.
Трудно понять тему этих смешных разговоров,
Словно рецепты, которые пишут врачи.
Лысиной мокрой сверкнуло пятно откровений,
В чреве оттаявшем лопнула грусти струна...
Вот он, подснежник, зацвевший без грамма смущений,
Вот она, душ наполнение светом, весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721618
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 12.03.2017
От тебя осталось только имя,
Крошечное фото и... весна...
Та весна, что мною так хранима...
И зачем же кончилась она.
Майский гром сменился листопадом,
Танцы звезд - на хмурые дожди...
И стою теперь один под градом
Вспоминая зарева огни.
Нет. Еще жива на чувствах память.
Память сладких губ и нежных плеч...
Вновь они в свой омут майский тянут...
Я ж, пусть больно, должен их сберечь.
У груди, как прежде, твое фото
На какой-то глупый документ...
Двадцать лет... А я скажу: "Всего-то..."
И нахлынет той весны момент.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722157
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Укупі з хмарками до хати,
Курличуть в клині журавлі.
Чого їм дома не співати,
Принесли радість на крилі.
Вони ж тут виросли малими,
Пішли в далекий світ з гнізда.
Зв'язок тримає незборимий,
У журавлинні … болота.
Лежать, як в Бога на долоні,
Ковром Полісся простеля.
Волині ягоди червоні…
То молоко для журавля.
Там де Горинь і Стир широкий,
Летять журавлики мої.
Льони ще стрінуть синьоокі,
Рілля пахуча… і лани.
Жадоба випила прописку,
В десятки менший ареал.
Лишилось мало так прихистку,
Лише в Дубровиці причал.
Курли, курли, летять додому,
Волинню марять з висоти.
Летять, забулися про втому,
Щоб спити… чистої води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723152
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Наивное, чистое детство –
Надежда родных и кумир!
Беспечно глядишь в неизвестность,
В огромный, загадочный мир.
У отрока время тревожное –
Стал гадким утёнком теперь…
И что-то рождается сложное,
И точит познания червь.
Соседка по парте смеётся,
Когда ты, краснея глядишь…
И в руки никак не даётся
Заманчиво-взрослая жизнь.
О, юность! В цветении нежном
Волненье в душе и в крови.
И манит тебя неизбежность
Великого чуда любви.
Раздумия, чувства, сомнения –
Предложена чья-то рука.
И выбор пути и учение.
Да, юность, и ты нелегка!
А зрелость? Добытое счастье,
Ты с ним и в аду, и в раю.
Терзают интриги и страсти
И тело, и душу твою.
И вот седовласая старость
Тобой завладела сама,
Когда из всех качеств осталось
Величие духа, ума!
И хвори её и напасти
С достоинством выдержать смог
Лишь тот, в ком горит и не гаснет
Из детства живой огонёк.
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723149
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Втомилося небо.
Самотньо в зажурі повисло.
Уже не глибоке -
безмежність упала в сніги.
Спускалось донизу,
по білому білим… Навмисно?
І ріки німіли й таємно мовчали боги.
І тисячі рук піднялись,
щоб утримати небо,
І били на сполох,
й кували стовпи ковалі…
А я терла руки холодні
й просила: «Не треба!
Воно ж пригорнутись
хотіло
давно
до землі…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717108
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 12.03.2017
Тендітно прокидається природа,
Веснянки додають адреналіну.
Чіткішою стає жіноча врода,
Вже перші оголяються коліна.
Цвітуть жінки. Їх посмішки звабливі
Оздоблюють і так розкішні сукні.
У березні ти, жінко, особлива:
Слабка, мінливо-ніжна, всемогутня.
В тобі гріхи, веселощі і сльози,
Розкаяння, спокуса і спокута.
В тобі багаття, холод і морози…
О жінко, в тобі ліки і отрута!
В тобі краплина чар, а, може, злива,
Артистки хист, лукавства оберемок.
Будь завдяки цим «бонусам» щаслива,
А прикрощі маскуй тональним кремом.
Ти ніжна кішка, а часом тигриця.
В жінках весни миттєвостей багато.
Їм спокій, як говорять, тільки сниться.
Отож, керуйте березневим святом!
Зніміть веселку власними руками,
Кохайте, зачаровуйте щосили.
Крутіть в цей день всіма чоловіками,
Зірками, сонцем, цілим небосхилом!
© Copyright: Ирина Визняк, 2017
Свидетельство о публикации №117031000457
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722590
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 12.03.2017
[i]Ти просто не знав, що мене тобі долею наслано...[/i]
Оксана Забужко
[youtube]https://youtu.be/A5Y7WjjrxN0[/youtube]
[b]
[i][color="#5e0470"]Я - та, що дав у нагороду Бог
тобі, щоб бути буднями і святом,
світитись сонцем, та – одна за двох
тримаю стелю злагоди у хаті.
Я - та, що усміхаюся усім,
а хочеться від розпачу кричати,
бо говорити не свобідна, втім,
пишу вірші... Як у віршах змовчати?
Я - та, що діток народила - трьох!
У мене є ще витримка і сила,
щоб не зламатись і таки удвох
гніздо родинне вити... Є ще крила!
Я - талісман? О, так! Була я та,
що стежку до звитяг тобі стелила...
Чому ж тепер одна, мов самота
собі торую шлях, а де вітрила?
Я - та... я - та... Невже? Невже, я - та?
Ти вмієш гарно мовити - красиво.
І все ж надіюся, що золота
Любов зійде ще...
В Богові та сила![/b]
[/i][/color]
09.03.2017
* Відповідь на вірш О. Удайка "HOMO FEMINIS" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
Образ літературної героїні є збірним образом багатьох сучасниць нашого сьогодення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723101
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
БЕЗКРАЄ ПАННО
Безкрає панно розкинулось в небі -
Художник-природа малює дива -
Гуляє просторами в білому "леді",
А вітер "сукенку" її колиха.
"Дерева" та "квіти" навколо неї,
Інеєм вкриті, хоч ще не зима...
Диктує фантазія нові сюжети.
... А "дівчина" де?... Її вже... нема...
07.09.2016
Вірш опубліковано в альманасі "Енциклопедія сучасної літератури. - Хмельницький, Видавець ФО-П Стасюк Л.С., - 232 с. (ст.79)"
Фото автора
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
Україна, м. Хмельницький
© Copyright: Светлана Маярчак Крыжановская, 2016
Свидетельство о публикации №116090704818
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698975
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 12.03.2017
Хмаринка впала у калюжу,
І там залишилась…навіки.
Отак і я тобою занедужав –
Злились в єдине русло наші ріки
25 сентября 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227008
дата надходження 07.12.2010
дата закладки 12.03.2017
Твої береги-обереги — допоки я тиха,
Допоки весна до землі не торкнулась крилом.
Ти образ мій ніс: молився і майже не дихав —
Боявся здмухнути осіннього серця тепло.
Та я лиш заснула. Сніги, що давили на груди,
Розтали умить і розмили свідомості мул.
В цю ніч присягну я востаннє
цілунком Іуди.
І зникну в серпанку.
Лишивши одвічне
«Чому?»
Я повінь.
Цунамі.
Вулкан, що прокинувся вповню.
Сп’янілій від сонця — по… пояс твої береги…
А хочеш
Удвох, доки місяць стоїть на припоні,
Натрусимо з неба на щастя в поділ кураги.
І будемо з хмар заглядати промінням у вікна.
Розбудимо пристрастю лоно стобарвне землі.
Не стримуй мене, бо я просто стаю божевільна,
Відчувши тепло, що у серці несуть журавлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723069
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Тополя з полем гомоніла:
– Чому земля твоя змарніла?
І змучені стоять жита?
І пісня жайвора не та?
Широке поле стрепенулось,
Мов від важкого сну проснулось:
– Не для війни моя земля.
Зерном, а не людьми встеля
Її господар хай щороку,
В ріллю, розпушену й широку,
Ніколи не впаде хай кров,
А запанує лад, любов,
Тоді наллється щедро колос,
І в небі жайворонка голос
Буде по-іншому звучать.
Пора нове життя зачать.
9.05.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723010
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Цілуй мене до втрати відчуття:
Де ще реальність, а де гра уяви,
І розбуди у пещотах каяття
Своїм цілунками пізньої заграви
Відчути дай себе у краплі щастя,
Одвічним ладаном, сповитим в феміам.
Дай повернути втрачене причастя,
А потім... я назад його віддам
Цілуй мене , я в цілості залишу
Твоїх обіцянок і фраз високих тиск...
Щось завстидало звичну мою тишу ,-
Це брак тепла. Ніякий більше зиск...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722990
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Я йшов так довго шляхом довголіть
І без окрас душа моя німіла:
Вона в духм*янім купелі скипіла,
Пірнувши в вир калинових суцвіть.
Мохнаті тіні мружаться від снів,
З зелом гарцюють польку попідтинню….
Та тлінне все у порівнянні з синню,
Де перед світлом погляд мій марнів.
Цікаві все ж оглядини весни -
Під час пробуджень менти неповторні,
Коли розтане в зірковому горні
Палке єство , що прагне бистрини.
Торкнуться струн оголених душі,
Струснувши барви з тонами палітри,
Різкі пориви визволеного вітру,
Неначе лезом точені ножі.
До забуття хмеліють в сонці дні
На загадкових й чистих паралелях,
Де милозвучна пісня – соло Леля
Співзвучний дзвін зворушує в мені.
Якийсь містичний витончений стан…
Приборкав гру цю хто вже повноліттям?
Цей щебет дня між вишень повноквіття
У світ емоцій вивергне фонтан.
У них спокути виболена суть
І грань благенька між смиренням й бунтом,
Де світло зір із витоптаного грунту
Потік проміння прокладає путь.
Звільняє рань природи від оков -
Стихія див, незвідана і давня….
Законне право нині на любов
Своє я ствердив підписами травня!
М Стасюк ( Альманах "Скіфія - 2016 осінь).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715122
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 11.03.2017
В букеті тюльпанів мені дарував ти весну,
Яка із бутонів, мов сонце, мені усміхалась.
У жовтих тюльпанах колишеться ніжність зі сну,
В червоних – та ніжність в моїх поцілунках буяла.
Ах, як мені личить вбрання із квіткових обнов!
Квіткові парфуми… мене надихає їх свіжість.
В червоних тюльпанах твоя пломеніє любов.
Їй в жовтих пелюстках моя усміхається ніжність.
Горнуся, тулюся в пелюстки – а ті багряніють,
Й луною озвалось вітання моєї весни:
«Ці квіти прекрасні, та поряд з тобою тьмяніють,
Вони лиш найменша частинка твоєї краси…»
08.03.17р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722913
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
Я радуюсь, когда встаёт рассвет
Лучём лаская сонные цветы,
И в росах исчезает чей-то след,
Я радуюсь, я радуюсь, а ты?
Мне весело от звонких голосов,
Что целый день звучат до глухоты
Набором разноцветных дивных слов,
Я радуюсь, я радуюсь, а ты?
По вечерам уж чувствам нет преград -
Для нас соединяются мосты,
И я так счастлив, так безумно рад,
Я радуюсь, я радуюсь, а ты?
А в сны потом приходит дивный сказ,
Неписанной небесной красоты,
Что невозможно оторвать и глаз,
Я радуюсь, я радуюсь, а ты?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722597
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 11.03.2017
З 'явились проліски з-під снігу,
вже зирять очками на світ.
Над ними небо, синє-синє,
проміння сонце ллє: "Привіт!.."
Дзвенять птахи, весні радіють.
Весела пісня їх... дзвінка.
З'явились проліски з-під снігу
біля маленького струмка.
А цей струмок такий веселий,
радіє проліскам ясним.
Весняний вітер легкокрилий
навперегін біжить із ним.
Туди, до річки... Там багато
струмків зібралося малих.
І розлилася повновода
вже наша річка не на сміх!
Навіть журавлики крилаті
дивуються: "Поглянь яка!.."
З' явились проліски з-під снігу
біля маленького струмка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722857
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
Минають дні, роки, століття, сиві,
Міняються гетьмани і царі,
Та лиш молитва матінки за сином
Однакова уранці й при зорі.
Любов її не худне, не старіє –
Це, як ніким не випита ріка,
Як віра в те, що правда угорі є,
Що на землі утвердилась в віках.
І не бува вірнішої любові,
Окрім любові неньки до дітей,
Вона з дитям іде й на поле бою,
І серед добрих, відданих людей.
В вогонь вона іде й на барикади,
У снах дитини квіткою цвіте.
Її не вбити і не залякати!
Запам'ятай навік, дитино, це!
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722844
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
Як до щастя дійти? Треба прямо іти,
чи звернути направо... наліво?
Як до щастя дійти? Треба світ обійти,
чи на місці чекати уміло?
Як до щастя дійти? Може через кущі,
через ліс той густий... чи де кручі?
Як до щастя дійти? Треба прямо іти,
пам'ятати гірке, чи забути?
Де дорога ота? Чи широка, вузька?
А чи близько веде, чи далеко?
Може щастя ясне всім весна принесе,
може щастя у дзьобі в лелеки?
Як до щастя дійти, де ж те щастя знайти?
І яким воно бути ще має?
Щастя в кожного є. Із життям Бог дає.
А про щастя серденько все знає.
Якщо йти навмання, то ні ночі ні дня,
щоб знайти своє щастя — не стане.
Бережи те, що є, в цьому щастя твоє.
І воно тобі в очі погляне.
Мов калиновий кущ навесні... розцвіте.
І пишатися буде у ґроні.
Не назавтра шукай рідне щастя своє,
а щасливим уже будь сьогодні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722856
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
Коли остання зірка вранці
Залишить врешті небосхил –-
Роса нанижеться на трави,
Нічним вітрам забракне сил.
Піднімуть голови кульбаби,
Щоб загудів бджолиний рій.
А солов’ї, незнавши втоми,
Розбудять весь пташиний рід.
Загомонять будинки міста .
Фіранки світло впустять в дім.
І тільки втомлені дороги
Не встигнуть приховати дим.
І запульсує серце вулиць,
Хоч нещодавно ти і я
В нічному сні зірки лічили...
Та день новий збудив життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722799
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
Говори мені пошепки,
Щоб ніхто не почув.
Може, мовою посмішки, -
Я її не забув.
Може, поглядом жадібним, -
Про таємну любов,
Обійми мене, лагідна, -
Розлучатися знов.
Говори, що намріялось,
А в житті не збулось,
Ніччю довгою мірялось,
Та тобі не прийшлось.
Розкажи, тільки пошепки,
А не можеш – мовчи.
Я побуду ще трошечки
І піду назавжди.
Вже зневажливо дивиться
І шепоче село.
Хто всміхнеться, хто скривиться
І насупить чоло.
А ти знову лиш знітишся
Та шепочеш мені,
Що нема куди дітися
На цій грішній землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722647
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017
Яка у нас чудова
вкраїнська наша мова!
Найкраща, мабуть, в світі
і на усій Землі.
В ній пісня колискова
й мелодія бузкова -
співала рідна ненька
В хатині навесні.
В ній мальви біля хати
всіх кличуть завітати,
бо хочуть частувати
щедротами гостей.
На крилах іздалека
весну несе лелека
і радісно співає
в садочку соловей.
В ній рідна вишиванка
й рушник, що спозаранку
на долю мама дбала
для дочок і синів.
Дивуються народи
І українці горді,
Що зберегли ми мову
впродовж усіх віків.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=r4EgIZlSl2I[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706489
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 10.03.2017
Прийшла весна до нас в садочок.
Вже прокидається земля,
І стали чорними поля.
Ось набирає рух струмочок,
Ще й сонце землю звеселя.
Біжить вода собі в ставочок
Шумить, хлюпочеться внизу,
А під кушами верболозу
Зовсім тонесенький льодочок
Зронив холодную сльозу.
Зростають верби там рядками
І гілля гнуть, аж до води.
Вже відступили холоди.
Цвіте лоза й тими бруньками
Все гілля вкрите у верби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722601
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017
(За мотивами вірша Апполона Майкова)
Весна відкрила навстіж вікна й двері,
І гамір увірвався до кімнат,
Лунає журавлиний клич в етері -
Це небеса кричать: «Весні віват!»
Весняний подих нам дарує волю,
І незрівнянний потяг до життя,
Так хочеться летіти вітром в поле,
Де сипле квіти з кошика весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722613
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017
Коли у вірша виростають крила
І він вже піснею удаль летить пташам,
Здається, друге дихання відкрилось
І вдруге народилася душа.
Тоді піднесення, тремтливе, відчуваєш,
Й звучать твої по-іншому слова,
А ти думки в нові вірші зшиваєш,
Щоб душі ними людям засівать.
Коли ж твої пісні підхоплять люди,
В такого щастя не буває меж,
А ти щасливий уже з того будеш,
Що недарма прожив і ще живеш.
13.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722612
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017
Проведи у сни свої навшпиньки,
де навколо – квіти польові
і ранет червоні половинки,
наче настоялись у вині.
Поведи , не бійся, буду тихо
у молитві з Ангелом Твоїм
відганяти лихо зимних віхол,
буду Тобі літом грозовим.
Де людського океану клекіт,
і сови нічної сивина,
кораблі зустрінуться далекі -
уві сні найбільша глибина.
І нехай лілова ностальгія
пахне як букетик матіол…
За вікном відлига лагідніє,
Ти кладеш ранету у пальто.
[img]http://2.bp.blogspot.com/-jPncW2LyOw8/UwUD51-ECCI/AAAAAAAAFpw/zxdj_L-upsU/s1600/1367261577_by_ABAROS_inner.gif[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712462
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 10.03.2017
Стражденний, бідний наш Тарасе.
Ну як тобі там, Божий Гласе?
Пройшло вже більш, як двісті літ,
Як сиротою твій нарід.
Убили кл’яті… - розпяли,
Тебе у жертву принесли.
Жандарми сучі і лихії,
Життя забрали, як злодії.
Щурі, чужинці - лихварі,
При владі й досі нагорі.
Як моськи тявкають церкви,
Скубуть собаки із Маскви.
Лежать в могилах козаки…
Тіла їх точать хробаки.
На сході буслики - бусли,
Онучки… взуті в постоли.
Гниють в окопах у АТО,
Тож чи повернуться в гніздо?
Проснись Пророче. Пробудись.
Що зайди творять подивись.
Твою нещасну Україну,
Перетворили на руїну.
Та промінь сплаканий журбою,
Уже піднявся… над Горою.
Терпіння стало… на межі,
Точити будемо ножі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722574
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 10.03.2017
Я покидаю Вас, о , сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
Одвічний рух планети невблаганно
В заокеанні далі Вас жене.
О, як поблідли Ваші білі руки!
Як потьмяніли очі крижані.
Сакральну мить дочасної розлуки
Нехай вплетуть вітри поміж стерні.
Не осудіть, що йду отак квапливо,
Дзвіниці неба б'ють прихід весни.
Річок предтеча кличе гомінлива,
Зтрусивши з вій льодяникові сни.
Із лона пнуться списами тюльпани,
Вони ось-ось проріжуться у світ.
Тож, поспішіть, моя морозна панно,
Не до лиця Вам ніжний малахіт.
Не до снаги Вам сонячна корида,
Знесилить душу проліскова гладь.
Ще де-не-де Ваш локон сніжний видно...
Та вже пора. Он журавлі сурмлять!
Я покидаю Вас, о, сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720707
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 09.03.2017
Впивайся м'ятними губами,
Не зволікай занадто довго,
Ти знаєш,як все буде з нами,
І не кажи,що це раптово.
Кусай життя,що буде сили,
Танцюй на мокрому асфальті,
Тебе сюди лиш запросили,
Твої сліди - крапки на карті.
Не бійся,ти не наодинці
Із цим життям.Ми всі у пастці.
Не буде все,як на картинці.
Недовговічне все прекрасне...
Встигай злизати найсолодше,
Допоки правда ще не згіркла,
Не дай забрати найдорожче,
Завжди біжи лише на світло.
Усе у світі так відносно,
Нічого точно не відомо,
Усе просте не завжди просто,
А гірше смерті тільки втома...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722160
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 09.03.2017
Яке тепло! Ну справжнє літо,
Хоча весна у сповитку.
Ще не проснулись первоцвіти,
Не закружляли у танку.
Не зумкає бджола бентежно,
Не заціловує квітки.
Промінчик сонця обережно
Торкає пальчиком бруньки.
П"є воду спрагло із калюжі,
Вітрець грайливий перейма
І на берізку око мружить,
Бо красивішої нема!
Ще більше сонця, більше миру
У благодатній стороні.
Лелеки прилетять із виру
І закричать: " Віват весні!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721764
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 09.03.2017
Не кохала тебе й не кохатиму.
Моє серце до тебе німе.
Відпусти бо і так лиш утратами,
Сьогодення болюче, сумне...
Не втрачала надій й не збиратиму,
Із сердець лиш обломки світів.
Зрозумій, що роки не чекатимуть,
Ну навіщо тобі буревій?
Із душі, що спустіла відразами.
Моє серце до тебе німе.
Відпусти, бо фальшивості стразами
Сьогодення болюче й пусте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722519
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017
Экспромт
Загоралась святая свеча,
И душа в полутьме не кривила.
И не дрогнула даже рука -
Не толкнула чудесная сила...
Далеко - до средины грех'а.
От средины - немного уныло...
Эта жизнь - по реке бытия...
По реке бытия до горнила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722528
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017
[u]Пам'яті Т. Г. Шевченка присвячую[/u]
Черкащина… Той край, де зріс Тарас,
Що за селом колись ягняток пас…
Важка його сирітська доля, нерадива…
І став за правду він Борцем усім на диво.
Навіть у сні, той шлях страшний для нас –
Становлення й заслання дикий час –
Зламати не змогли цього Титана волю.
Ані приниження, ні муштри, ні сваволя,
Яку чинив над Генієм царат,
В історії ніколи не згорять.
Зневіра і самотність – не його це риси,
Хоча на цілих десять років забарився
Тарас тоді в казахських тих степах,
Та вітер з України йому пах
І рятував його гостинну й щиру душу,
Хоча фізично наш Шевченко й занедужав.
Вернувсь додому в особливий час –
Проти кріпацтва спущено Указ.
Зустріти встиг поет і для народу волю,
Та його серце вже не витримало болю…
Пішов поет у вічність, та життям,
Своїм синівським справжнім почуттям
Він був і є взірцем для нашого народу:
Поет народний – то найвища нагорода.
Його й сьогодні злободенний вірш,
Й звучить, мабуть, сильніше, ніж раніш…
Пливе старий Дніпро, зорить Тарас на хвилі
Й не має спокою він, навіть, і в могилі:
Чому народ і досі так живе –
Вже й покоління, й мислення нове?
Чи ж буде жить воно «у сім'ї вольній, новій»?
Чи збудеться його пророче й мудре слово?!..
2013
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722454
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017
Купала річка напівсонні береги
І мила жовті ноги очерету.
Ідилію цю зорі й місяць стерегли –
Таке у них життєве вічне кредо.
Все бачать вони й чують, і… мовчать,
Втішаються земним одвічним раєм,
Піснями цвіркунів, що із трави звучать,
Сови тривожне «пу-гу» душу крає.
Тоді стрибнуть у річечку згори,
Щоби зарятувати біди й бідки,
А дочекавшись ледве світлої пори,
Назад вертають, падали ізвідки.
Людські де долі без жалю ламали,
Начальству прокурорчик де годив,
І добавляв зірок собі немало.
Тоді тремтіли зорі в небі від жалю,
Й чекали всі на Боже милосердя.
Історію згадаю цю й журюсь.
Бо знищено було тоді осердя
Мого народу, мо’, найкращий цвіт.
А кару хто поніс? Які взяли уроки
З прожитого? Адже жахався світ,
Дізнавшись про страшні тридцяті роки.
Весняне сонце закотилося в траву,
Здавалось, рух по колу утрачало,
Попереджало ніби владу наяву,
Немов будило в ній людське начало.
Може, тому, саме весняної пори
Вождя* безсмертя вітром рознеслося,
А може, Бога помах ізгори
Життя нового зерна клав в колосся.
Й тепер, як бризне теплим променем весна,
Красою зачарує і піснями,
Молюсь: хай нива наша визріє рясна,
Хай не глумиться вже біда над нами. 18.07.2013.
* Мається на увазі смерть тирана Йосипа Сталіна 5 березня 1953р.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722455
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017
Цвітуть каштани за вікном, –
У очі зазирають сонно.
І тіло зламаним веслом
На хвилях б’ється безсоромно.
Роздвоєність земних бажань.
Огидна спроба насолоди.
Смиренність, щирість покаянь.
Злиденність витівок природи.
Весняна повінь відчуттів.
Твоє розсипане волосся.
І знову неймовірність слів,
Що все намріяне збулося.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722478
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017
Замерзала до срока река.
Никогда раньше срока не таяла.
Леденела душа без тепла -
Уходящее что-то заставило...
Не на счастье крестила рука -
Все обьятья и слёзы(украдкой)...
Обронённые наспех слова
Разливались божественно сладко!
Я сама покидаю тебя!..
Ненавистные игры - без правила...
Я тебя покидаю,любя...
А река - раньше срока оттаяла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722502
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2017
Життям йшла Жінка -твердо, гордовито,
Хоч сльози часто й блискали з-під вій,
І клопотів важкі давили плити,
І бив в лице життєвий буревій…
Йшла вивірено, впевнено, натхненно,
Красою сотворяючи красу,
Святковістю вкриваючи буденність,
Долаючи нудьгу, тривоги й сум.
Несла любов, омріяно-пречисту,
Яку оберігала, як могла.
Епохи пролітали падолистом,
Ввібравши першоцвіт її тепла.
Життям йшла Жінка- легко і грайливо,
Вплітаючи казковість у віки,
Дива творила, бо сама,- як диво-
Вінець творіння Божої руки!
© Володимир Присяжнюк
07.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722343
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Моя ти роса ранкова,
Медовий душі цукат.
Свіжість трави світанкова,
Матіоли в саду аромат.
Моя гілочка ти тернова,
Скрипка в гаю сонат.
З хмари зірка моя й покрова,
У сердечку моїх рулад.
Моїх дум ти усіх основа,
Дощик з небес - свічад.
Загадкова моя ти й чудова,
Ти очей моїх любий сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722383
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2017
Без вітру не родить жито,
без сонця немає тепла,
без жінки не можна жити,
бо в жінці Любов і Краса...
Найкращі жінки в Україні,
у світі таких не знайти,
матусі усі берегині,
в Любові вам жить і цвісти!..
Дівчатка, дівки, молодиці,-
ну де ще така є краса?..
І ті що уже в надвечір"ї,
та ж з ними й душа воскреса.
Уміють усі працювати,
душа в них постійно співа,
плекати уміють і ждати,
хоча їм й нелегко бува...
Шановні мої берегині,-
без вас і життя, не життя,
найкращі, кохані, єдині,-
ви людства всього майбуття!..
Зі святом я всіх вас вітаю,
ви світу Любов і Краса,
здоров"я й наснаги бажаю,
сьогодні й на довгі літа!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722354
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
[i]За проліском грайливим ве́сна
Лоскоче пензлем полонини,
Калейдоскопами картини
Повисипала з короми́сла...
Тепла маршрути очевидні,
Любов не спиниш, не доженеш
То тут, то там кмітливий спориш
Годує чічки миловидні...
Тим струменем осяйних зір,
Що вже давно мені наснились,
Напевно вчора народились
У затишку вродливих гір...
Відкриється душі віконце,
Поможуть світла пелюстки, -
Як із дитинства малюки
Зіграють матч на полі з сонцем...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721590
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Куди поділась юності жага,
невже, з роками, канула у лету?
А та, котрій на вірність присягав -
тепер всього лиш посмішка з портрету
І очі карі більше не горять
вогнем кохання, ніжності й розлуки
Невже даремно сходила зоря
своїм теплом сплітати наші руки?
Невже знайома постать у вікні,
(зрадлива тінь у образі святому)
була лиш раз дарована мені,
щоб сотня губ торкалася потому?
Куди поділись юності літа,
невже все ближче ходимо по краю?
Таки даремно вітер заплітав
мої слова у не твоє «кохаю»
І хай у днів буденних густині
погасло все, що ми колись любили,
але при зустрічі сказати «ні»
як і колись мені забракне сили…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450611
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 08.03.2017
Мечтали о Весне зимой
С особенным волнением.
Она нам видится порой
Божественным явлением.
Её карета вся в цветах,
И множество встречающих.
Весна с румянцем на щеках.
Наряд, - всех восхищающий.
Мечтатель, стоп! Притормози!
Она пока что - «Золушка».
Ботиночки её в грязи.
Надежда вся на солнышко.
А солнца луч как чародей
Возьмёт природу в оборот.
Разбудит принца и людей.
Принцесса явится в народ.
04. 03. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721608
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Кохання буває з дощу,
Що тихо спадає на плечі.
Від вітру і неба плачу,
Від бігу і власної втечі.
Буває воно із війни
Між мною й тобою до смерті.
Прошу, ти мене обійми,
Чуття хай палають відверті.
Кохання буває з плачу,
А сльози – це радість страждання,
З простого, святого люблю
І ліжка в ночі, аж до рання.
Буває також, ще від зір
І твого, і мого бажання
В буремний потрапити вир,
Кохання буває з кохання.
Лише не буває з піску,
Що пилом замащує очі,
І греблю веде крізь ріку,
Й тікає кудись серед ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722104
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Янтарной комнаты осенняя слеза
И в голубой оправе тихий вечер,
И в этой комнате – шальная бирюза,
И две свечи. Ужель зажгутся свечи?
И два зрачка – невольники ресниц,
Как два крыла свободного паденья.
И пустота очерченных страниц
Тревожит глаз,– слепое вдохновенье.
И в янтаре заблудший мотылек, –
Счастливой сказки несчастливый пленник.
И твой встревоженный распахнутый зрачок.
И каплет воск, и жжет твои колени.
А в остальном – шальная бирюза
И ворох масок, брошенных небрежно,
И чья-то безысходность и слеза,
И две свечи, застывших безнадежно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722324
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
[i] Латинь. Мова релігії і науки. Недарма ж Карл Ліней
запровадив цю мову в класифікацію всього живого на
Землі. Вчений найдосконаліше творіння природи і найвище
із примат ("сосунків") нарік як [b]Homo sapiens[/b], що означає –
Людина мудра. Гострі уми якось, жартома, радянських людей
називали [b]Homo soveticus[/b]. В розвиток традиції таких
"жартівників", європейців я іменую як Homo civilicus, північ-
но-східних сусідів – [b]Homo debilicus [/b](тут переклад зайвий),
а жіноцтво наше, вже цілком серйозно, – [b]Homo femins[/b],
як різновид [b]Хомо[/b], який, за Вайнінгером, має свої, прита-
манні лише жінці риси. На відміну від нас, хоч і мудрих, але... [/i]
[youtube]https://youtu.be/VbvvmkYAdvE [/youtube]
[i][b][color="#5e0470"]Ти – та,
яку нам дав Всевишній Бог,
хоч і створив, відомо, для Адама…
В тобі –
ключі від святості… від двох
чудес: Едема й золота Пріама.
Ти – та,
котрою усміхнеться день,
як "та" майне раз променем крізь ночі…
В тобі –
скрипковий ключ для од, пісень.
Твої слова –
бальзам душі – пророчі.
Ти – та,
в котрій є символи життя:
в твоєму лоні – цілі покоління…
В тобі
є необорна ярість та,
яка леліє лист, стебло й коріння.
Ти – та...
Як талісман для перемог,
де не буває відступів, поразок…
Устами жінки промовляє Бог.
В тобі –
і сон, і яв, узяті разом.
Та ти ще та:
не стерпить їй відмов!
Твоя жада́ – що Господу молитва!
В тобі
життя – основа всіх основ,
весна квітуча й життєдайне літо...
Ти – та,
в руках якої тане лід,
з тобою тепло і в заклання герці.
Бо в то́бі
є надійні ліки від
пе-рер-вно-сті –
несеш в собі безсмертя.
Ти – та,
з котрою не бува зими,
з тобою не страшні й вали льодові,
Тобі,
Любове, молимося ми –
ті, хто себе не мислить
без Любові.[/color][/b]
8.03.2017
Рекомендую cлухати Шопена - гармонує вкрай.[i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
[b]Зриваю серпанок, вдивляюсь в обличчя
І в душі пірнаю, в їх суть.
Так хочеться все до мікрон роздивитись -
Пізнати вагу, що несуть...
А ні, не виходить - й на душах серпанок,
Колючий якийсь і важкий.
Ще сплять, спочивають, чекають на ранок,
А він все не йде - боязкий...
[/b]
"Жасмин" художник Юрій Нагулко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718127
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 08.03.2017
[b]Всіх жінок сайту з прекрасним весняним СВЯТОМ ЖІНКИ!
Хай здоровиться, пишеться й щастить![/b]
Я хочу викарбувать слово,
Для всіх і рідне, і близьке.
Звичайно, це про маму мова…
Дорожче нього є яке?
У кожного своя є мама,
Ота єдина, мов зоря,
Що від народження над нами
Зоріє й з нами теж згоря.
Найбільше в світі серце – мами,
Всьому там місця вистача.
Воно хвилюється за нами,
Бо любить нас. Горить свіча…
То – пам’ять є про рід, минуле,
Й твоє запалить залюбки,
Лиш їй властиве – «мій синуля»,
«Моя ти доця» – до дочки.
Літа приводять нас у старість –
Мудріші трохи стаємо:
Людська родина ж розросталась
Від жінки, мамою яку звемо.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722228
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
В природі цей не визначений час:
Зима сховалась десь аж за горою,
І горобець, худий, щось цвірінчав,
Боявсь назвати пору цю весною.
Ще не стріляли в небо пшениці,
Земля легеньким димом парувала,
Дрімали в лузі, мокрім, чебреці,
Зозуля з того літа не кувала.
Весна ще там була, ізвідки приліта,
Та всі були готові її стріти:
І сонце, й води, і земля, свята,
Але найбільш її чекали діти.
23.10.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722227
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Ігноруй
мою впертість і звички.
Не торкайся вустами печалі.
Не змальовуй байдужість обличчя –
це серпанок,
омана вуалі.
Уникай полохливих маневрів:
Руки в крейді – ховаюся в коло.
Ти ж, напевне.
Ні! Точно,
угледів –
не зійшлися кінці.
Випадково?
Ігноруй
надзвичайну звичайність.
Із мовчання не зчитуй образи –
поза межами, знаю, безкрайність,
та безмежно караюсь щоразу,
коли ніжність послаблює норов
доторканням шовкових мелодій,
коли серце із розумом хором
віддаються чуттів насолоді.
Не питай
про причини й причетність.
Не шукай –
на дні озера ключик.
Самотужки повинна віднести
я на плаху отруйну колючість.
Випадково забувши забути
про усі невіднайдені весни –
я позбудусь своєї цикути,
неба синню легкою воскресну.
Розіллюся у тиші звучанням,
постираю незамкнені межі.
Легкокрило здіймає кохання
На найвищі у всесвіті вежі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722125
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Ви, пані, незвичайні,
Так чи ні?
Незвичні у стрімкім коханні.
І «так», і «ні».
І я в нестямі еротичній
За слідом слід.
Ви сексуально патетичні!
Під нами лід...
О, безперечна змова тіла!
Тілесна хіть?
На ранок, пані, Ви зомліли,-
Прекрасна мить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722069
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Когда воет неведомый зверь
И от злости срывает калитку,
Нараспашку - дубовая дверь...
Уворует - жемчужную нитку...
Перевитую (змейкой) печаль
Прогоняет душа неумело...
Не вмещается вся под вуаль
И сплетением солнечным слева...
Разливает рассвет акварель,
Разукрасив полнеба мазками...
Затихает ночная свирель,
Обрывается сон со слезами...
В оголённости нерв обесточь,
Чтобы сердце ни чуть не болело!..
И тогда эта пряная ночь
Растворится в туманности белой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722114
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Не повертайся, де боліло,
Допоки не минуть роки.
Хай сім разів стече у море
Вода ріки.
Нехай зустріне, як доросла,
Та яблуня, що був саджав.
Не доглядав її сім років -
І не впізнав.
Злиняли кольори образи
знебарвлені в журбі своїй,
Зостались тіні та відтінки
Старих подій.
Неначе інший хтось, молодший
Палив і руйнував світи.
Мов сім життів пішло відтоді
Як виріс ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717025
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 06.03.2017
Там, на дні,
від очей завидющих,
тиха гавань
для наших сердець.
Білі краби,
розкішні медузи,
привид сонця
і чорні пасткИ.
І загублені тіні
фрегатів,
і монет втаємничений
блиск.
Я тебе підіймаю до неба,
і на тебе молюсь
з глибини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721971
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Вже весна у сурми грає,
Перший пролісок розцвів.
Над моїм просторим краєм
Клин лелечий засивів.
Заблукав туман в долину,
Мов овечок сивих пас .
Кущ торішньої калини
Ягідок мав про запас.
Води морем розлилися,
Доповзли і до куща,
Хоч стоїть він і без листя,
Рада весноньці душа.
Прогляда крізь води стежка,
Мов мечі з них, – осока.
Стежка, схожа на мережку,
Мимо кущика тіка.
А як вишиє корали
Сонце в сонних споришах,
На сопілочці заграє
Дивна весноньки душа.
4.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721907
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Коли весна загляне в рідний край
І сонце в водах витче позолоту,
На струнах арфи вітерець загра,
Щоб запросити птахів до польоту.
І зацвіте небесна дивом синь,
Як стріне перші клини журавлині,
Утопить ранок в крапельках роси,
Благословить ледь заткані долини.
Лелеки ще не всі здолали шлях,
Та зачекалися усі пернатих:
І води, й люди, й пшениці в полях,
І колесо на найстарішій хаті.
О весно, неповторна ти пора,
Твою красу не випити ніколи.
Глянь, пролісок синіє-визира…
Я теж радію первістку такому.
А коли перша весняна гроза
Розірве навпіл блискавкою небо,
І землю змочить дощова сльоза,
Проснуться після пролісків і верби.
25.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721901
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Пароплави туди не рушають,
Ані потяги, ні літаки.
Там немає гарячого чаю –
Там є спогади тільки й думки.
Там останні слова ще лунають:
Я люблю тебе, мамо, люблю.
Там за руку тебе я тримаю…
Ти летиш… я лишаюсь… стою…
Ти для мене тепер синє небо,
Тепле сонце і сяйво зірок.
Все навколо говорить про тебе:
І фіранки… і блиск тарілок…
Ти далеко, а може, ще й далі,
Пароплави туди не пливуть…
Одягнути б сукенку й сандалі
І в дитинство на хвильку пірнуть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669835
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 05.03.2017
Ищу тебя среди миров,
среди порталов невесомых.
Средь тишины и громких слов,
среди дождей, грозы и громов.
Ищу тебя среди стихов,
средь чьих-то позабытых строчек.
Ищу тебя средь вещих снов,
и параллели их цепочек.
Ищу тебя среди веков,
средь эха, ускользнувшей даты.
Ищу тебя, о, мой покой -
найду ли я тебя когда-то…
05.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721723
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Скажи мне "нет", и проще не бывает.
Глаза меняют отраженье, цвет.
Но странный зверь внутри еще пылает
И гложет при одном лишь слове "нет".
И каждый день на срыве слов и взгляда
Таится жажда ненасытной лжи.
Какого Вам еще прикажешь яда?!
Какие строки Вам еще важны?
Все тот же кофе в сигаретной дымке,
Надменность жеста, выраженья губ.
Но саркастической, ухоженной улыбке
Не столь уж важно, кто насколько глуп.
И, забывая принадлежность к маскам,
Лицо теряет изначальный лоск,
И руки тянутся к любовным ласкам,
И гибнет слово в таинстве волос.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721750
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Экспромт
Идут весенние дожди...
Светлеют лики окон...
Одни и те же снятся сны
Пророкам и отрокам.
На шёлке скошенной травы,
Среди бордовых маков,
Кардиограмма у любви
Таинственна от знаков...
А мне бы - только целовать
Твой белокурый локон...
А мне бы... только рассказать...
А мне бы... ночь - без срока...
И чтобы пламя - до утра...
И чтобы Гений - близко...
В бокале красного вина -
Видения Матисса...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721744
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Вже сонечко над лісом підвелося
І весело всміхається з небес.
З-під кучугур, - промінням, за волосся
Травинки тягне в небо голубе.
А їм ще хочеться хоч би якусь хвилинку
Поніжитись у ліжечку зими.
Та невгамовне сонце зве травинки
Прикрасити весняні килими.
Це Березень прийшов у нашу долю:
Прийшла Весна! Пора нових надій.
Хай назавжди минають миті болю
Які зазнали в плетиві подій.
Настане день, зустрінуся з тобою,
Всю твою постать поглядом одним
Вберу в середину єства свого земного,
Щоб жити нею - янголом земним.
Ти - не чужа. Ти назавжди зі мною
Зріднилася всім серцем. Знаю я:
Хоч не була моєю ти жоною,
Та стала нею, бо ж в душі - моя!
Візьму твою тепленьку, ніжну руку
До вуст своїх побожно притулю,
І в котрий раз, після проваль розлуки,
Зізнаюся у тому, що люблю!
2017-03-03
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721349
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 05.03.2017
А серцю прагнеться весни!
Весна, а серце не тріпоче,
Не рветься у п'янкий полон!
Осіння тінь тримати хоче
Його у холоді долонь...
Як обігрію, як обтрушу
Дощі і мряку, сей туман,
Коли ношу, ношу, бо мушу,
У ньому сумнівів капкан...
І все ж - так прагнеться весни...
Чекаю-жду її, духмяну...
Приходь наразі хоч у сни,
Я оживу... Я ще відтану!
Дощі минуть... і я відтану!
22. 02. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719808
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 05.03.2017
У горах де наші судини..
Де Мавки колишуть красу.
В блаженному Сні Буковини,
На землю прийшов Івасюк.
Як лицар зійшов козаченько,
Від сну нас тоді розбудив.
Вкраїни дитя… - соловейко,
Чужинців до сказу дражнив.
Словами Русиноньку славив,
Піснями ж її боронив.
Та вирвали серце шакали,
За те, що для світу явив.
І плакало небо і схили,
Слізьми бог Украйну умив.
За те КаДеБісти убили…
Що надто її він любив.
Весна у дібровах на дворі,
Там знову чугайстри в гаю.
І промені гріють узвори,
Без нього… він в божім Раю.
Музична душа України,
Естради вкраїнської птах.
Душевні пісні солов’їні,
Вже звідти… несеш по світах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721671
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 05.03.2017
А Ви любіть мене так просто —
Без пісні, музики і слів
І бажаним приходьте гостем
У загадковість моїх снів.
Любіть, як вмієте, — безмежно,
Своєю ніжністю торкніть,
Струною зачепіть бентежно
І ласкою заполоніть.
А Ви любіть мене душею,
Щоб море відчувало шал,
У думці наречіть своєю,
Бо Ви — мій берег і причал. 26/02/17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720946
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 04.03.2017
А весною у природі,- Он синичка на всі боки
всі пісні на один лад: своє сипле: "сю-сю-сю!"
про любов, гарну погоду, А ворони, як сороки,-
про тепло, про мир і сад... вже сидять, як на посту.
На модрині, біля дуба,-
повсідалися шпаки,
чорновиддя, ніби згуба,
додають жури й граки...
Здавна нам усім відомо, Когось втратили в дорозі
в парах всі живуть шпаки, і сумні тепер сидять,
я рахую їх свідомо, непорушно і скорботно,-
щось непарно, все ж таки... тихо й жалісно пищать...
Може реквієм шпачиний,-
по загиблому звучить,
а сумний їх дух пташиний,-
у піснях тепер пищить...
Не праві либонь синички, З півгодини я дивилась,-
що пісні на один лад, на пташиний цей рейвах,
зрозуміють вони швидко, розглядала, усміхалась,-
що в житті буває всяк! весняний птахів парад!
Споглядала й розуміла,-
вони стомлені сидять,
відпочинуть й знов за діло,-
гнізда будуть будувать!
А весна ж пора чудова, Прийде час, розквітнуть квіти,
і чарівні в ній пісні, заспівають солов"ї,
мова птахів загадкова, і дорослі, й малі діти,-
до вподоби і мені. теж співатимуть пісні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721577
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017
Самотній листочок у пошуках щастя
Поплив кришталевим струмком,
Ще мить: він із кленом назавжди прощався,
Могутній обнявсь з малюком.
І вже насолода – прозорою гладдю,
Дзеркальний цілунок в щоку,
Піддався він водам, стрімкому всевладдю
І мчить у велику ріку.
Безстрашний листочок свободою марив,
У снах бачив дивні краї,
Його не злякали насуплені хмари,
Дощів несолодкі чаї.
Минув очерети, кущі і коріння,
І щастям маленький світився від мандрів,
Прийняла ріка його чисті стремління
І навіть кораблик листочку позаздрив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721640
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017
Ваш комплимент меня обезоружил.
Я жажду вновь писать для Вас стихи.
Такой формат общения нам нужен.
Порой слова - любимые духи.
В стихах Вам приоткрою свои чувства.
И поделюсь заветною мечтой.
Введу в свой мир изящного искусства.
Умоемся небесной чистотой.
И каждый звук Божественного слова
Волнует нас подобно визави.
Мы понимаем нежность с полуслова.
Язык поэзии - триумф любви.
25. 02. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720186
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 04.03.2017
На віях зачепилися сніжинки
І небо тихо паморозь плете.
А під ходою краються крижинки,
Іде зима, собою шлях мете.
То так іде снігами Королева!
У візерунках мружиться земля.
Як білопінно височать дерева,
Як білосніжно стеляться поля!
У цій красі, неначе заблудили...
Не віднайти мені слідів отих,
Що ми з тобою щастям находили,
Де навіть світ обіймами притих.
Візьми сніжинку ніжно на долоню,
Вона здолала версти в сніговій.
З моїх зітхань сльозу несла солону,
Ти милостиво подихом зігрій.
Мереживо зіллється у краплину
І сповниться з невимовлених слів…
Ти ж не сказав, що щастя вполовину -
Це просто ніч...без наших диво снів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710417
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 04.03.2017
Вечер уткнулся в уставшие за день каштаны,
Капельки рос наполняют собою листву.
Близится ночь, и в предчувствии сказочной тайны
Мир затаился. Зачем эта тайна ему?
Лужи пугают случайных безликих прохожих,
Падают тени, споткнувшись о фары машин.
Кто этой ночью тебе безысходно дороже, -
Рядом идущий иль прочь уходящий один?
Станут пытать тебя словом, железом калёным,
Станут судить и вину в одночасье найдут.
Срубят, что грех, утомлённые сонные кроны
И поутру просто так, для забавы сожгут.
Мне же завяжут глаза, и в неведенье странном
Буду рукою дырявить застывшую мглу.
Близится ночь, и мечтая, как прежде, о тайном,
Мир затаился. Зачем эта тайна ему?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719656
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 04.03.2017
Скільки коштують Ваші очі,
Ваша посмішка і вогонь?
Скільки коштують сни пророчі
І духмяний запах долонь?
Скільки з мене за щирість слова,
За сльозу, за “прощай” і “згинь”?
В що оціниш, на що готова?
Грішне й праведне в натовп – кинь!
Срібла, золота повні жмені –
Кожен сіпає, приміря.
В мене – й шеляга у кишені,
Скільки ж коштує ця Змія?!
Засліпила зеленим в серці,
Вітром кинулась до щоки.
І купила мене за безцінь –
За таємний дотик руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718365
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 04.03.2017
А ти – звичайна? Як і всі?
Чи маєш щось таке незнане,
Що відчувається в росі
І вечорами в травах тане?
О, ні – як всі, але одна –
Це так буває на світанні,
Коли самотність поглина
В нестерпних муках і чеканні.
А може інше – тихий сум
І не твоє – моє блукає
Звичайне, кинуте в росу,
Вечірнім небом догорає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721520
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017
Уже весна вирує, землю будить
І зеленіє скрізь яровина.
А березень вдихнув на повні груди,
Доносить людям: «Вже — весна, весна!»
Шепоче річка, звільнена снігами,
Останню кригу в далеч понесло.
Цілує промінь спраглими вустами,
Обнявши землю під своє крило.
Ожили проліски в торішнім листі,
Ледь виткнулися пуп’янки-носи.
Земля вдягнула сукню променисту —
Легкий серпанок свіжої краси.
Дарує людям березень щедроти.
На пагорбах весняний цвіт заліг.
А у долині, що лежить навпроти,
Останні сльози ронить білий сніг.
Мені, що подаруєш, дню весняний, —
Яка ж нестерпність забаганок літ?!..
Вдихаю перші запахи духмяні,
Зазеленілих перших бруньок віт.
Так безкорисливо і дивнувато
Люблю весну і цей первинний цвіт!
Я від життя не хочу так багато,
Лише з любові виплекати світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404212
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 04.03.2017
https://youtu.be/bah1iXpLlV8
Вишива́нка серце гріє,
В першім хрестику - надія,
В другім хрестику - тривоги,
А у третьому - дороги.
У червоному - кохання,
Чорні хрестики - зітхання.
Кольори сплелися густо,
Обнялися з голки дружньо.
І лягають в світлі руна –
Прикарпатський візерунок.
Моя бабця вишивала
Й мати доню научала.
Шила, шила, вишивала,
Голка спати не давала.
Пригортала полотно,
Знаю, - милому воно.
Ця сорочка вишиванка
Вся з любові до світанку.
Жовтий колір - ясні зорі,
Синій колір - небо Боже.
Тихо-тихо промовляла,
Хрестик з хрестиком єднала,
Щоб сорочка серце гріла
За ким серденько леліло.
З ким прожити життя маю,
Свою долю вишиваю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667705
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 04.03.2017
[i]На одній із сторінок ФБ Дмитра Беспалого прочитала розповідь про одну стареньку жінку. Наскільки цей випадок мене розчулив, що не втрималась ненаписати вірша. Сталось це в одному із супермаркетів міста Харкова. Історія довго не покидала забути байдужість і відношення до безпомічних старих людей. Я написала вірша на нотах поваги, жалю та любові до стареньких одиноких людей. Фотографія героїні правдива. [/i]
Старенька, зморена й сумна бабуся
За кроком крок, ступала по бруківці.
Літа змінилися. Вже старість в жінки
Та й мабуть, спочивають з Богом друзі.
Іде... худенька... Руки, як в черешні –
шершавий стовбур, що від літ затерся.
Гойдає вітер стан, пройма до серця
Ніхто й не гляне, як в житті старечім.
Зелена хустка, вузликом в зав'язку,
Кафтан давно злиняв свій перший вигляд.
За комірцем, у жилах щупла шия,
І капці, певно, що набили безліч часу.
Велике місто. Незнайомі всюди
Іде старенька, мов предвічна пісня.
Серед чужих – беззахисна і лишня,
Кому до неї... стали черстві люди.
В руках з паперу вимите горнятко,
Хтось з нього певно пив гарячу каву?
Тримає міцно, мов за руку маму
Чи, як колись горнувсь до неї татко.
Дрібних копійок в дні встелилось густо,
Зайшла, всміхнулась, знову поспішила.
Ось тут лежить м'якесенька хлібина,
Ледь не цілує, бо у шлунку пусто.
Стала у чергу. Втішна, як в дитинстві,
Коли давали гроші на цукерки.
Моя хлібина... тішиться й поверхи –
Погладила, щоби не впасти й крихті.
«Ось вам копійки, оплатити стане?» –
Хвилюється, вдивляється у душу.
«Три пят-де-сят...», – касирка тоном глушить –
«Ще двадцять п'ять!» А бабця зі сльозами:
«Немаю більше...» У старих долонях
Лежать копійки, як розчахле поле...
«О Господи, яка ж гірка ти, доле!», -
сказала тихо. Люди повз проходять.
«Я так давно не їла хліба. Можна взяти,
Буханець той, хлібину ту, касирко?
Мені, повірте, дуже-дуже прикро...»
Трусились руки, щоб поїсти мати.
«Ти деньгі забірай і не воняй здесь, горе!», –
Встає, немов гарбуз шикарна пава.
І тут почувши хамство хлопець бравий,
Додав свої монети й мовив з болем:
«Ось вам до хліба!» Ґвалт зчинила пані,
Вже охоронця кличе навіжена,
Стиснули розум бісівські раме́на*,
І не вгамує голос... як на п'єдесталі.
«...де книга скарг? За хамство не пробачу,
(Адміністратор вже стоїть навпроти).
Ваш персонал напевно із голоти?
Навчіться поважати», – зауважу.
Великий гріх... Чи може так по-людськи?
Ніхто не знає, що кого чекає...
Нехай стареньких завжди поважає,
Якщо, ще серце має українське!»
Ось вам і люди – два життя навпроти:
В одних – шматочок неба голубого,
Відкрите серце раю неземного, –
Бо там живуть прості людські чесноти.
А інший світ – безглуздний і жорстокий,
Де замість ласки й доброти – ненависть.
Допоки, ця гординя в світі править –
Любов поборює лихих. Допоки...
Пішла старенька, вдаль пошкандибала...
Ні злості, ані слів вона не чула,
Один буханець хліба пригорнула,
Бо надто світ, який пройшла – кохала.
Іде війна. Добро даруйте, люди!
Бо прийде час, Христос судити буде.
Нехай буття земне вас не остудить,
Добрішими, будь ласка, будьте, люди!
[i]Раме́на* (плечі) — прямокутні об'єми, розташовані по боках
від центральної частини будівлі. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673052
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 04.03.2017
Молоді спливли літа,
Осінь – у порозі,
Більше будні, ніж свята…
Скроні – у морозі.
Та хоч зараз і зима,
І війна в Донбасі,
Кінця світу ще нема –
Вистачає часу
Все обдумати, як слід,
І подбать про душі.
Відшукаю кілька слів
І писати мушу
Про природу і людей,
Про героїв, школу,
Про допитливих дітей
І про долі кола.
І лягають на папір
Словеса, мов пісня,
Бідам всім наперекір,
Поки ще не пізно.
29.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721548
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017
[img]http://chervona-kalina.ucoz.com/dlog/prolicku/artleo.com-14048.jpg[/img]
Не надто покладаюсь на весну...
Та мариться цвітіння пишних сакур,
коли у землю як в тірамісу
вчорашнім снігом аж до дна просяклу -
пірнаю, грузну пуп'янком-зелом,
наповнююсь до краю спорадично -
як небо ллється теплим молоком
і сонце - медом, і кохання вічним
півколом райдуги росте-росте
і звершує найбільші сподівання!
І серце тьохкає: "Се те, се те!"
І пурхає увись як пташка рання.
І поворот - на триста шістдесят,
і зелень - паростками в очі цілить,
і пролісків повітряний десант
в долоні небо поміщає ціле...
[img]http://i19.beon.ru/57/83/1768357/69/90896869/731G7YW17is.jpeg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721281
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 04.03.2017
Разбиваюсь об тысячи бед
И купаюсь я в золоте сада
Мне так хочется в сумерках петь ,
Погружаясь во грусть листопада.
Омывает слеза мой фужер,
Ей для храбрости донышка мало.
Много строк написал я уже,
Только легче чего то не стало.
Избегаю извилистых слов,
Отголосье ночных водопадов,
Откровенье холодных ветров,
И во тьме растворившихся взглядов.
Спотыкаюсь об юности след,
Раны прошлого старостью лечат.
Стать, бы птицею и полететь
К первой глупости снова на встречу.
Укрываюсь обломками снов:
Горизонты , дороги , распутье.
Сиротою осталась любовь,
Обогреть , Вы её не забудьте.
Чья то правда горчит иногда,
Чьё то слово совсем не уместно.
И сканирует дождь провода ,
По которым течёт - безконечность !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719084
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 04.03.2017
Зірвала осінь жовті фарби
З палітри привидів -митців
І одягла в них ліс кульгавий
І той , як соняшник зацвів.
Пірнав у Всесвіт необачно,
Сміявся вітер- чародій
І відміряв кохання сажнем
Ліщині зовсім молодій.
Та згвалтував ту тишу стукіт,
То грім у небо цвях забив.
В каскаді відчайдушних трюків
Упав листок - провісник злив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721438
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 04.03.2017
Життя притисло, що не охнуть.
Вже завантаження без меж.
І без роботи коні дохнуть,
І від роботи дохнуть теж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720569
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 03.03.2017
Ще не поет, я тільки ще учусь.
І може ним не стану і ніколи,
Як ним не став колись ще мій татусь,
Хоч все життя ходив із словом в школу.
Малюю словом я щасливий день
І плачу з ним від болю Батьківщини.
Зрадів так критик: Ось - нова мішень!
І ну давай пірнати у глибини:
“Така-сяка, далеко до вершин,
Тобі як вух не бачити мандата...”
А я сама не рвуся до вітрин,
Там не чекають поки мого брата.
Моє читають щирі на любов
І ті, кого не душить часом жаба,
Хто любить мову нашу – з усіх мов,
Такі, як я - по виміру масштаба.
Нехай – народний! Рада прислужитись!
Знайти тепло в озерцях їх очей,
Хоча б одним словечком знадобитись,
Сама не йду до замкнених дверей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721428
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 03.03.2017
Де ж ти моя, пташко?
- Полетіла в вирій,
Бо жилося важко
В Україні милій.
Десь, за синім морем,
Є земля красива…
Та не з твоїм щастям -
Доленька зрадлива.
Там не в’єш гніздечко:
Діточок збавляєш,
З раненим сердечком
Мене залишаєш.
Вже й не любе сонце,
І вночі не спиться,
Вигляну в віконце –
Місяць з нас сміється.
Він напевно знає,
Як тобі живеться –
Душу розриває…
Кров в судинах б’ється.
Пір’ячком торішнім
Вимостив кубельце,
Під романс утішний
Виплакав озерце.
Знов весна буяє,
Соловейком ллється,
А тебе немає -
Серце з жалю рветься.
Може, крук поганий
По дорозі знищив,
Чи Амур лукавий
Серенаду свище?
Молюся за тебе
Доленьку благаю,
Із крайсвіту,з неба
Тебе виглядаю.
Де ж ти моя, пташко,
Що ж ти наробила?
Сама…живеш тяжко,
Ще й мене згубила.
Дякую, поєтам - Світлані Імашевій (Світла) і NN, за допомогу при створенні вірша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721336
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 03.03.2017
Я входжу в ліс. Ніч просить слова.
Мовчати їй уже несила.
Шумить склепіння смерекове
І місяць гострить свої вила.
Вода калюж тверда мов криця –
Мороз уже за кільканадцять,
І чути: ходять таємниці,
Але наблизитись бояться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720095
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 02.03.2017
Прокинувся зимовий день… небо в сірій імлі. Хмари - подушки сердиті, надуті з колючим вітром сперечались. Не поспішаючи сніжинки кружляли, ледь -ледь іскрились.Перші сонячні промені, лиш де-не-де пробивалися поміж хмар. Мороз торкався вікон, чарівними узорами розмальовував шибки.
-Ой, добре в цьому році, з снігом,- тішилася Клавдія, виглядала в вікно.
-Можна збиратися на базар,- сказала голосно. Сама до себе, в хаті зовсім тихо. П`ять років, як пішов Степан, її чоловік, в той світ, звідки не повертаються.
Збирала в одну торбу биті валянки,а в іншу калоші. Саме сезон продати на базарі, хоч мороз за мінус десять, що поробиш, треба виживати. Що одна пенсія! Добре, що так сталося, ще при чоловікові пішла у бізнес.
Якось одного разу поїхала на Хмельницький, за рік до пенсії, купити Степану биті валянки. Часто скаржився, що дуже мерзне в ноги. Він на сім років за неї старший, проблеми з тиском, давно жалівся на болі в області серця. Але до лікарні не ходив, де взяти гроші... ліки дорогі. А помочі немає від кого чекати. Накапає «Карвалол « , полегшає, ото і все лікування.
Таке життя, в молоді роки лікарі сказали, що після служби на підводному човні дітей не буде, тож розраховувати не було на кого. Отримав опромінювання, від цього ліків немає, Катерина хотіла взяти дитя з дитбудинку та він був категорично проти. Хоч, як хотіла та змирилася, дуже кохала його. Високий на зріст, красивий, широкоплечий, а очі блакитні і погляд такий теплий- теплий. Як молодий був, волосся русяве, густе і хвилясте . Їй все хотілося погладити його по голові, як сідав до столу. Цілувала в щоку, чи в чоло, а він посміхався, обіймав за талію, занурювався між груди, які завжди його манили.
Але з роками волосся від випромінювання зовсім зріділо та все одно було хвилястим і обличчя моложаве, не зважаючи на роки. Степан кохав її, завжди зважений до неї, чемний, поважав і шанував, сварок майже ніколи не виникало. Окрім роботи вона займалася в`язанням, якийсь шарфик чи теплі шкарпетки собі та йому зв`яже, інколи крючком якусь серветку не стіл. Як він виходив у рейс, по місяцю не бував вдома, дуже сумувала. А мав прибути з рейсу, їхала до Одеси, хоч дорога не близька від Вапнярки та приїжджала за годину чи дві раніше. Виходила до моря, чекала, молила Бога, щоб все було гаразд. Кожного разу зустрічала з такою радістю, що можна було подумати, що вони щойно побралися. Це й зупиняло її наполягти, щоб взяти чуже дитя. Звичайно наважитись на такий крок і так не легко та він був проти то, що вже було думати. А щоб покинути, то де там, вона його дуже кохала, таке кохання буває рідко. Він хвалився своїм колегам, що вона його так зустрічає, як люди зранку сонце й чисте небо. Коли зустрінуться, візьме за плечі, довго дивиться в смарагдові, красиві очі,завжди спитає,чи все гаразд, а потім при всіх обійме й поцілує. І так було завжди, майже до самої пенсії.
Отож привезла йому биті валянки, а вони ж гарні, високі але малуваті."От біда, як мірку знімала? Куди дивилася?" - картала себе. Та він не сварився, сказав з другої, його пенсії купиться. Але ж були холоди, вирішила піти на базар продати, щоб знову поїхати купити.
Та тільки в руки взяла валянки, як один чоловік не торгувався, відразу дав гроші, ще й довго дякував.
Через кілька днів чоловік отримав пенсію, знову зробила своє турне в Хмельницький. На цей раз вгадала, ще й теплі шкарпетки до них зв`язала, дуже тішився.
Пробігли роки… все гаразд, здавалося на пенсії тільки й пожити. І хата є і , як дві пенсії, ще нічого та прийшла біда в їх дім, помер Степан. Залишилася Клавдія сама, кажуть, як перст. Добре, що сусіди людяні та жінки з роботи прийшли підтримати, допомогли поховати. Вона все життя пропрацювала бухгалтером в дитячому садочку.
Самотність серце розривала, як погляне на хату, де треба, щось підремонтувати та немає кому, щемить під серцем. Все в вікно задивляється, плаче за своєю половиною, ковтає гіркі сльози, а що вдіє.
Минуло дві зими… майже в самотності. На хазяйстві, кіт, песик та шість курочок з півником, ото й все спілкування. Ще телевізор, після того, як розпочалась війна на сході, зовсім рідко включала. Як надивиться новин, вражаючих страшилок, зовсім губився сон. Та й подорожчало все в три рази, життя зовсім стало нестерпним. Хата не дуже велика та грошей на опалення треба. Тож, як кажуть приперло до стіни, треба якось викручуватись. Поїде в Хмельницький, візьме п`ять пар валянок та калош, йде на базар, вигадає за одну пару гривень десять і цим задоволена. Торгівля йшла непогано, тішилася своїм бізнесом.
Зима цього року лютувала. Вже в грудні добре морозило, багато насипало снігу. Клавдія взялась трохи відкидати сніг та подивилася на годинника, схопила приготовані дві торби, пішком добиралася до базару. Снігу стільки, що автівки заносило, буксували. Тож в таку пору навряд чи автобус буде, а якщо й буде, то пізніше. Поспішала, повітря від подиху затримувалось на пуховій хустині, лягало інеєм, його сріблястий блис, незважаючи на вік, підкреслював красу обличчя. Як завжди привітна, а ще трохи щоки почервоніли, здавалося жінка радіє цій зимі, морозу, що таки добре щипає. Потроху людей більшало, вже й знайшлися покупці на товар. Тішилася, відразу дві пари продала, здалеку видно було, повеселішала, немов усім посміхалася. Можливо б і не помітила одного чоловіка та здалеку почула, як люди просили посторонитись,щоб пройти між рядами. На зріст такий же, як Степан, зразу подумала. Одягнений в теплу шкіряну курточку з під якої виглядав білий пуховий шарф. Щось діставав з кишені, потім рахував гроші, з цікавістю підійшов до неї. Чемно привітався, роздивлявся калоші,
-Мені напевно такі треба? Бо я валянки маю.
Клавдія трохи розгублено почала показувати калоші інакших розмірів. Серце, як зірвалося з ланцюга, ледь не вискакувало. Голос цього чоловіка був дуже схожий на голос покійного чоловіка. Вже за собою того не помічаючи, вона уважно дивилася на нього, наче шукала, щось рідне. Їй здалося, що колись зустрічалися та не могла пригадати.
Він витягнув з сумки валянок, приміряв,-
-О! Здається, ось! Ці, я беру.
Клавдія назвала ціну, дала поліетиленовий пакет ,
-Беріть, будь ласка.
Він звернув увагу, здалося, що її голос тремтів,
-Ви що замерзли? То довго не стійте, а то ще захворієте.
Вона раптово сполохалася, не знала, що сказати, стало незручно, опустила голову донизу. Він здивовано поглянув, але подякував і пішов.
Жінка не знаходила собі місця, це ж треба і колір очей такий же, як у покійного Степана. Їй здалося, що навіть рухи схожі. Весь час думала, де я його зустрічала?!
Ще з півгодини постояла, стала збиратися додому, інші торгівці теж збирали речі. Нічого, втішала себе думками і так добре.
Під ногами поскрипував сніг, здалеку на зупинці помітила його постать. Вирішила додому добратися пішки, гадала так краще. Та його постать її вкотре схвилювала, повертала до спогадів.
В хаті тепленько… тихо, щось здушило в горлі, навіть немає з ким чай попити, подумала і вже бриніли сльози на очах. Включила телевізор, а там концерт, лунала пісня < Снег кружится>, слова ще більше торкнули душу, зробилася зовсім мокрою хустинка, якою витирала сльози. Їй так хотілося з ким - небуть поспілкуватися, ось тут, в себе вдома, в хаті. У спокійній атмосфері почути лагідне слово, просто поговорити. А перед очима той чоловік, але ж не родина, її чоловік з Росії, з його родини там вже нікого не залишилось.
Пролетіли дні… Вона вдома мала п`ять пар битих валянок, в Хмельницький не збиралася, готувалася на базар. Калоші вкладала в сумку, почала сміятися, коли ж продала і кому калоші на одну ногу? Все думала, гадала, коли це та якого дня могло статися? Останніх три рази після базару не перевіряла, як йшла торгувати. Знала, ще шість пар залишалося, тому і не перевіряла. Ніяк не могла пригадати покупців за ті дні, хто міг помилково взяти дві праві калоші.
Гуляв холодний вітер та вже виднілося сонце, віщувало, що вдень буде тепліше, але темно-сірі хмари пливли дуже швидко. Цього разу підвезло, прямо перед носом зупинилася маршрутка. З неї вийшла жінка з дитиною, Клавдія не вагаючись сіла в неї, їхала на базар. Здалеку побачила чоловіка, що останній раз купував калоші. О, подумала, бач не перевірила, що взяв, тепер заморока. Стало не зручно за себе, вважала, що сама винна.
Раптово почав зриватися, ще сильніший вітер, повалив лапатий, густий сніг, немов розв`язався мішок з дерев`яною стружкою. Тільки він був білий, білий, легкий, як лебединий пух і іскрився.
Вже підійшла до свого місця, привіталася до сусідів, що торгували поруч. Вони вже ховали розкладений товар до сумок.
-От добре,що ви прийшли,- раптово обізвався чоловік.
-Ви знаєте, я помилився взяв калоші дві праві, ви мене вибачте.
Зашарілася, виклала всі калоші,
-Я теж винна, що не перевірила.
-А ви, що не продаєте валянок?,- запитала одна жінка.
-То ви вже відпускайте, я зачекаю,- промовив чоловік, став трохи осторонь.
Вона продала валянки і ще дві пари калош. За ці п`ять хвилин весь прилавок і товар був під снігом.
-Ну, що де ваші калоші, шукайте собі пару та буду збиратися.Сьогодні вже по торгівлі, якось треба додому добиратися, напевно транспорт не поїде,ото зима цього року,- клопоталася ,трохи поспішаючи.
Чоловік взяв калоші,подякував і уважно дивився їй в очі, наче хотів щось сказати. Стояв, переминався з ноги на ногу, все ж відійшов в сторону, поглядав, наче чекав на неї.
Вона поспішала, холодний вітер ледь не збивав з ніг, прямо в обличчя сипав сніг.
Вийшла з базару, її догнав той самий чоловік,
- Ваше ім`я здається Клавдія? А мане звати Олександр.
- Давайте допоможу,- проговорив, забираючи одну сумку.
Клавдія не сперечалася, тільки запитала, що може йому в іншу сторону,бо вона не буде чекати автобуса, чи то маршрутки.
Швидко йти проти вітру не вдавалося, а говорити тим паче, хурделиця бушувала, вітер, аж свистів.
Біля воріт вона зашарілася,- Вам ще далеко? Дуже дякую.
- Та нічого, ще з кілометр, он туди, в ту сторону, через провулок,- показав рукою і продовжив,
-А може на чай запросите? - сміливо запитав, зацікавлено дивився в очі.
Їй чомусь здалося буде не правильно, якщо відмовить. Якби не така погода може б і не запросила. Подумала, а я що не людина, здається порядний мужик, корона не впаде, якщо запрошу.
Проходячи біля хати, помітила, не йшла пара з димохода від котла.
-Ой напевно вітром задуло, потух котел, бачите….
Він промовчав, зайшли до хати, без запрошення почав роззуватися,
-Я зараз подивлюся. Думаю де вас бачив, це ж я вам труби варив, тут робив опалення .
Розгублено подивилася,
-Та ні не пам`ятаю,- підійшла до котла.
Він руками мацав котел,
- Це видно недавно трапилося, запаху майже не чути. Перекрив краном газ, роздягнувся, відчинив навстіж вікно.
- Ви, що зможете запалити?
- Звичайно, я ж в газовому хазяйстві працював. Тльки рік, як звільнився, правда вже після пенсії, ще два роки пропрацював.
Вона дивилася, як він легко став на коліна, підносив вогонь, думала, добре, що запросила, а то знов би прийшлося бігти за допомогою до сусідів.
Чайник зігрівся швидко, жінка поставила на стіл пряники й печиво, поряд варення з чорної смородини,
- Сідайте ближче до столу, нам немає чого соромитись,не молоді, життя прожили.
-А чоловік де, ще плаває? Не погнали на пенсію?
Вона подала фото чоловіка,
- Ви часом не родичі? Чимось схожі з ним…..
- Та давайте на «ти» перейдемо, роками майже однакові,- запропонував він.
Сидів, пригублював гарячий чай, роздивлявся по кімнаті. Його погляд зупинився на серванті, побачив фото Степана перетягнуте чорною стрічкою.
-Ти Клавочко, вибач, я не знав, що сама. Давно пішов?
Раптом зніяковіла, розчервонілася, напевно від того, як він її назвав, бо тільки так називав покійний чоловік.
-Ми з твоїм чоловіком трохи зналися, після того, як вам зробив опалення. Часом на базарі зустрічались, а то так на зупинці, якось навіть влітку разом пиво смакували. Знаю, що дітей в вас не було, він дуже журився, що будеш сама на старості років, жалівся на серце, знав що піде першим.
Клавдія від хвилювання зажала правою рукою ліву ,
-Та два роки вже немає, тепер сама.
Вона ледве втрималася, щоб не заплакати. На якийсь час запала тиша,тільки чути, як тихо гудів котел.
Мовчанку все ж перервал,
-Пригощайся варенням, це ж своє, домашнє, вітаміни взимку треба, не соромся.
Він трохи задумався та згодом, швидко заговорив,
-Я теж живу сам, вже п`ятнадцять років, син в Москві, має двох синів. Як онуки були малі жінка поїхала їх бавити, так там і залишилася.Знайшла собі якогось вірмена, займаються бізнесом, тримають кафе. Це вже десять років, як розлучилися, ось такі справи. До сина та до онуків раз на два роки їздив, а тепер де, війна…
І знову тихо…. Вона позираючи на нього, підливає кіп`ятку в його чашку, з хлібниці дістає батон, відрізає добрий шматок, намащує варенням,
-Їж - їж, не соромся! Ти ж мужик, треба добре їсти.
Вже обоє відігрілися, задоволені, позирали в вікно, там вже сіріло та сніг дуже красиво іскрив, переливався.
-Дуже дякую, мабуть вже час йти,- підійнявся з стільця.
Вона проводила до самих воріт, дякувала за допомогу, в душі трішечки раділа, що провела час не сама.
А ввечері копошилася біля курей, двері зовсім розхиталися на завісах, геть повилазили шурупи, ледве їх зачинила.Знову подумала про Олександра, що значить мужик, напевно зробив би до пуття.
Три дні не вщухала хурделиця, вже не мала сили відкидати той сніг, добре хоч до курей та до воріт розчистила.
Пройшло кілька днів… Клавдія складала сумки на базар. Думки, от добре,що мало залишилося, продам та й вже до наступної зими, хто вже буде брати, ще місяць та й по зимі.
Важка дорога до базару, багато снігу під ногами, добре хоч розчистили де автівки їздять. Сонячний день, привітний, світлий підняв настрій. Базар вдався, можна сказати, залишилася пара валянок та пара калош.
Підходячи до свого дому здалеку побачила Олександра і в душі навіть трохи зраділа, от добре, буде з ким чай попити.
Він посміхався , радісно підхопив сумку,
-Доброго дня! Ну, як базар, замерзла?
Відповіла на привітання, здавалося повеселіла, не заперечувала, відчинила хвіртку.
- Заходь,за компанію пообідаємо та почаюємо. Ні не замерзла,йти по снігу важко,тож зігрілася.
- Клавочко, дай лопату, сніг кругом хати відкидаю, поки ти нагрієш обід.
-Добре… там в сараї, як тільки зайдеш направо, побачиш,
Зайшла до хати, поглядала в вікно, він жваво справлявся з снігом. Не поганий мужик, іще раз промайнуло в голові.
Він зайшов до хати, красиво одягнений, на ньому світло коричневого кольору светр, з під нього виглядала біла сорочка.
З кишені курточки витягнув палку ковбаси та кусок сиру, поклав на стіл.
Вона звернула увагу на його вбрання і відразу подумала,напевно охайний, гарно одягнений, немов на побачення, впіймала себе на тому, що посміхнулася.
-То якраз добре, тушкована картопля є, це не завадить, - помітила з гарним настроєм.
Ще на стіл поставила огірочки і тюльку. Зовсім несподівано, він дістав пляшку червоного вина з красивою етикеткою.
-Може нам не завадить посвяткувати трохи, в честь нашої дружби, що скажеш? - уважно подивився на її реакцію..
Вона не очікувала такого повороту, хвилювалася та все ж дістала келихи,-
-Ну що ж, мабуть така нам доля, вже весілля не грати. А дружити можна, чому й ні?
-Ти одна, я один, вдвох воно веселіше і допомоги ти потребуєш. Бачу двері в сараї скоро впадуть, а прийде весна город допоможу обійти. Ти не хвилюйся, я багато не п`ю, так інколи, як свято й багато не їм,
-як на сповіді, серйозно, не поспішаючи продовжив мову.
У відповідь довго мовчала… Вже випили, гарно пообідали. Не знала, як розпочати, що сказати, думки в голові літали, щоб і не образити, і не показати, що цьому дуже рада.
Сама ж подумала, якби не калоші, то непевно б і не зустрілися. І як же він схожий на Степана!
Олександр уважно дивився на неї,
-Я не палю, дві пенсії, легше буде, не будеш на тому базарі мерзнути, не піду звідси поки не даси відповідь!
Вона оторопіла від такої прямої мови, вагалася, що відповісти? Подумала, а хіба щось втрачу? Так важко самій, може як раз, непоганий помічник буде та й на базарі не буду мерзнути.
Взяла пляшку, налила по пів келиха вина, дивилася на нього, в той же час сама почервоніла, голос трохи тремтів,
-Ну, що ж попробуємо, приходь частенько, а там час покаже може й будемо разом жити.
Від хвилювання, краплями покрилося чоло, він з радістю взяв її руку,поцілував,
- Все буде добре, гадаю це доля нам зустрітися. Будемо шанувати один одного. У нас з тобою все вийде…
З1.01.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715464
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 02.03.2017
Почуй мене крізь галас,
Крізь тисячу вітрів,
Втечемо просто зараз
До теплих берегів...
Втечемо та збагнемо,
Хто ми в чужих руках,
Ми сонце увімкнемо
Та поховаєм страх!
Тримаємось за мрії
У снах та на яву
І скоро наші дії
Розбурхають весну!
Спливає час повільно
Й водночас швидко так
А нам безмежно вільно,
Щасливі ми ще б пак.
Твої думки-пустеля,
Мої думки-кришталь,
Над нами небо-стеля,
Велична синя даль!
Любов дарує крила,
Любов-то сенс життя!
Ти поруч моя мила
Тому й щасливий я!
Почуй мене крізь галас,
Крізь тисячу вітрів,
Втечемо просто зараз,
Але не треба слів...
Втечем, як бистрі ріки,
Вже близько прірва мрій,
Знай, ти моя навіки!
А я навіки твій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640910
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 02.03.2017
Як принцеса - висока, струнка,
Як берізка вона білокоса,
Сонце й місяць неначе згаса,
Пред цією земною красою.
Її мова солодка, як мед,
Голос ніжний, завжди загадковий,
І немає чарівності меж,
Його поклик мрійливо-казковий.
І уста її, й зуби блищать,
Ніби чари перлин-самоцвітів,
І не можна ніяк устоять,
Щоб не впасти до ніг на коліна.
А без неї життя, ніби смерть,
(Хто не звідав такої любові?!.)
Нею я наповняюся вщерть,
І на все я для неї готовий.
І тривожно мені, й не заснуть,
Коли ніч розгорта свої крила,
І тепер я вже можу збагнуть:
-Що в любові натхнення і сила.
Рветься серце моє...Не боюсь!..
Віддаюсь на поталу любові,
Хоч до Бога завжди я молюсь,
І до неї молюсь, до святої!..
І ні з чим почуттів не зрівнять,
Буть в полоні бажаю любові,
І її я любові доб"юсь,
Ми зійдем на вершини казкові!..
Подарую їй зоряний світ,
Все земне, що дає насолоду,
Я і небо схилю їй до ніг,-
Вона гідна такої любові!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721204
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 02.03.2017
Вже щезла ковдра зі снігів,
Ураз відкрилась тиха ніжність,
Весна поглянула з-під брів,
Їй в очі дивиться підсніжник.
Тендітний, на одній нозі
І у святковім капелюшку,
Хоч і подібний він сльозі:
Упала на зелену смужку.
А як же радісно пташині!
Вона пішла вже нотним станом,
Ще є намисто на шипшині,
Весна красується за планом.
Струмки уже відгомоніли
І сонце проситься в зеніт,
І плюшу “котики” купили,
Щоби вербі сказать “Привіт”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721186
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 02.03.2017
Ще журавлі про весну не кричали
І пролісок землі не сковиряв,
В снігу ще спали туї кучеряві,
Та вже зими кінчалася пора.
Стелився дим низенько понад хати –
Піднятись вище силоньки не мав –
Дерева важко почали здихати –
Морозом доконала їх зима.
Сніги присіли, ніби постаріли,
Весну відчули хлопці-горобці…
Для неба закінчились фарби сірі…
Малює сонце радість на лиці.
Тумани скоро проповзуть над краєм,
З’їдять сніги, розбудять сонний ліс…
З-під льоду річка хвилями заграє…
Шипітимуть дороги від коліс…
21.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721158
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 02.03.2017
Коли зима іздасться вже весні
І та струмками сонцю заспіває,
Розбудять землю водяні пісні –
То найхвилююча пора в моєму краї.
А як у небі вималюють клин
Веселі журавлі, пливуть зраділо
Через моря, ліси, поля… Змогли ж!
Вони до гнізд своїх і день, і ніч летіли.
Злякається тоді і утече журба,
Чекати буде сіру пізню осінь.
Весну зустріне молода верба
В сережках жовтих на зелених косах.
25.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721156
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 02.03.2017
[color="#6a00ff"][i][b]Я знаю ,що нічого ще не знаю,
нічого не повернеться назад,
я знаю те,що я люблю, кохаю
всіх наперед і навіть листопад.
Моя любов чуттєва і велика,
Я хочу обійняти цілий світ,
Проситиму я поміч у музики,
Проста і добра жінка я-піїт.
Я чую музику чарівну і красиву,
І ніжність фонтанує через край,
Жертовна я і дуже співчутлива,
І багатьом прощаю,та нехай.
Я впевнена в собі і маю досвід,
Порадитись всі йдуть,цікава річ,
Люблю й радію,як приходять гості,
Гомонимо про все,поки настане ніч.
Я маю донечку,красуню і надію.
І зичу щастя їй на довгії літа!
І за всі успіхи її дуже радію,
Вона у мене справді,золота!
Онука в мене є,це справжнє чудо!
Гарнюня дівчинка,принцесочка моя,
Мабуть артисткою дитиночка ця буде,
Буде гордитися онукою сім'я!
Мої батьки- старенькі зозулята,
Удвох так дружно по життю ідуть,
Поклін Вам низько і цілую рученята,
О,Боже,подаруй їм довгу путь.
Моя любов чуттєва і велика,
Я хочу обійняти цілий світ,
Проситиму я поміч у музики,
Проста і добра жінка я-піїт.
Я знаю ,що нічого ще не знаю,
нічого не повернеться назад,
я знаю те,що я люблю, кохаю
всіх наперед і навіть листопад.
06.11.2016р.
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699006
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 02.03.2017
Долоньки - на плечах,цілунків - доріжки
І смак полуниць на вустах...
Знов серце тріпоче весняної ночі,
Шукаючи щастя у снах...
Наснилося небо - червлене,глибоке,..
І очі(кохані) - сумні...
Мабуть,пам"ятаєш:моє - синьооке...
Мабуть,пам"ятаєш...Чи - ні?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721035
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
Забажай сьогодні дива,забажай!
Віщих снів німі світлини оживи.
Через вінця хай проллється,через край,
Терпкий напій приворотної трави.
Забажай гучного свята,забажай!
Всьому світові,змарнілому від сну.
Танець леготу в волоссі не спиняй,
Не спиняй новонароджену весну...
І в останнє рівнодення по зимі,
Забажай пресвітлих сутінків життя.
Щоб ніхто згасити сонце не посмів -
Всім не буде в рівнодення вороття...
На перетині невидимих шляхів,
Двох світил,двох іпостасей,двох стихій,
Забажай, щоб первоцвітом нам розцвів
Хоч єдиний ранок виправданих мрій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720938
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 01.03.2017
На світ спада нічна імла,
Немов покрови...
Тебе до мене привела
Дорога знову
Одпити темряви вина-
Сумного зілля,
Що нас посвячує до дна
В гірке похмілля...
Над попелищем сивий дим...
І знають люди-
Чого домігся, не завжди
З тобою буде...
То наливай кохання жбан-
Останній спомин!..
Нехай майбутнього туман
Серця наповнить
І приховається в серцях
Тепло минуле.
...бажання Мавками в лісах
Нічних заснули,
І ми заснемо назавжди,
Торішнім цвітом
Там, звідки скільки не іди,
Не в змозі вийти
За межі потаєнних кіл,
Що креслить доля,
Повз класи пізнавальних шкіл
Сумні юдолі,
В яких бажання залягли
В тісні пенали,
В яких колись і ми були,
І все пізнали,
З яких ми рано відійшли
У неминуче,
У ті тумани , що колись
і нас розлучать...
Та ми БУЛИ... -ЯК МИ БУЛИ!..-
Шепочуть губи...
То до останньої налий
Сумної згуби.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117030101170
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720952
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
Ніч заглядає в віконце,
Заколисавши зірки,
Спить за горою десь сонце,
Бог запрягає думки.
Їх неможливо спинити –
Ними керує Господь.
Фразу б гірку не зронити –
Слово до слова виводь,
Добрі слова ті від себе
Вміло зумій нанизать –
Завжди у них є потреба:
Зла б не вернути назад,
Потім щоби не каратись,
Сорому не позичать –
З словом не раджу я гратись,
Сліз не буди у очах.
3.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720792
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Гортає час Безсмертя сторінки
І вписує туди своїх героїв.
Хоча й зарано згасли їх зірки,
Та подвиг той є приклад нам і зброя.
І хоч життя у всіх у нас одне,
Стаєш господарем ти сам своєї долі:
Когось вона повалить чи зігне,
Та переможе той, у кім є воля.
22.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720793
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Мої вірші, мої одкровення,
Якщо хтось прочитає лиш слово,
Буду мати я силу й натхнення
Відкриватися знову і знову.
І безмежно я буду радіти,
Якщо хтось хоч рядок прочитає,
І у цьому рядочку малому
Щось цікаве для себе пізнає.
Якщо в кожне написане слово
Хтось подивиться, наче в озерце,
Я щасливою буду від того,
Що чиєсь розворушила серце.
Та найвища буде нагорода,
Якщо словом я зможу зцілити.
Нести радість – моя насолода,
Боже, дай мені сили творити !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494975
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 28.02.2017
Біжу до мами і до тата,
До рідної своєї хати,
Хоч у ногах вже чую втому –
Спішу додому…
О, стежечко моя ти звична,
Яка ти рідна і велична:
Ромашки, маки, деревій –
Тут спокій мій…
В букетик квіти я збираю,
А птахи, наче голос раю.
Біжу із чистими думками,
Як очі в мами…
Мої тут сповідь і причастя,
І більшого не треба щастя,
Коли чекають мама й тато –
Це завжди свято.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495147
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 28.02.2017
Світлій пам`яті моєї матері присвячую...
Як згасали очі у моєї мами,
То, здавалось, всесвіт зараз затремтить,
Обливалось серце у мене сльозами,
Почекай, матусю, почекай ще мить.
Обнімаю ніжно ще гарячі руки
І спинити хочу невблаганний час.
Вже така коротка відстань до розлуки,
Скоро наша пташка полетить від нас.
Стомлене обличчя, погляд світлий, ясний…
Я життя читаю у твоїх очах,
Збережу у серці образ твій прекрасний
І з тобою буду бачитися в снах.
Що тут розуміти? Як тут пояснити?
Швидко пролітає все без вороття.
Погляд твій прощальний, мудрістю налитий,
Я запам’ятаю на усе життя.
Мудреці, поети, славні музиканти,
Творите шедеври ви про матерів,
А мені достатньо погляду одного,
Щоби зрозуміти суть життя без слів.
Знову буйним цвітом уквітчалось літо,
І медами пахнуть луки і сади.
Твій відхід, матусю, обернувся в світло,
І для нас ти будеш сонечком завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498138
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 28.02.2017
Їх двох поєднати комусь було треба,
Мов сонце і дощ на віконному склі.
Вона доторкалась думками до неба -
Завжди його мрії жили на землі.
Їй муза все снилась, манила піснями.
Їй рими летіли птахами до жмень.
Він прозою жив, хоч любив до нестями.
І схожим, і різним був в кожного день.
Їй сонце всміхалось, і небо квітуче
Хмарками манило в безкраю блакить.
Для нього проміння аж надто сліпуче:
У небо свій погляд він зводив на мить.
Йому не хотілось ні дивних метафор,
Ні тих поетично закручених слів,
А їй бракувало гіпербол, анафор
В словах його тихих земних почуттів.
Контрасти єдна в їхніх душах потреба:
Із сонця й дощу - в них веселка на склі...
Коли ж вона хоче торкнутися неба -
За двох він так міцно стоїть на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719868
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Весна стікає кров’ю у війні…
Чорніє сонце від людського горя…
Й від того гірко й боляче мені,
Бо журяться і люди, й води, й гори.
Весна утретє будить небокрай,
Після Майдану шле нові надії,
Що скоро-скоро прийде та пора,
Коли на сході скінчаться події.
І материнські очі, і серця
Тоді засяють почуттям любові,
Втече журба із милого лиця…
Воно ж пошле свою подяку Богу.
21.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720579
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017
І знову на порозі біла ніч
Сніг мляво на гілки дерев сідає
З тобою йду тихенько віч-на віч
Лиш память серця душу зігріває
І знову сніг , і знову чорна ніч
Любові забирає срібні струни
А пісню нашу, сосен і беріз
Сніжинки в небі радо танцювали.
Приспів:
Все памятає навколишній світ
І молить, щоби ми не забували
Любові пісню, що я не зберіг
Яку наперекір усім вітрам розлук співали.
Дивлюся, через терни давніх літ
Чому ж , скажи відводиш свої очі?
А до порога тихо сипле сніг
Він розкида свої слова пророчі.....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720577
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Поезію словами вишиваю,
Що в самій глибині лежать душі,
Сумлінням кожне-кожне вимиваю,
Щоби світилось Правдою в вірші.
Я мудрості в народі назбираю
Не для краси, звичайно, – для життя,
Що скоро зацвіте у нашім краї,
В пошані буде матір і дитя.
Закутаю слова в рушник любові,
І простелю стежину із надій.
Угоду укладу з Великим Богом,
Щоб мій народ не плакав, а радів.
Колись утихомирена, у небо
Злетить душа, щоб край цей берегти.
Народе, я звертаюся до тебе:
Сьогодні уже стань єдиним ти!
20.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720592
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Блукала душа десь по полю,
Шукала знайому стежину,
Шукала вона свою долю,
Невтомно і без упину.
Вона заглядала за обрій,
Дитинство кудись утекло.
Із ним їй так хороше й добре,
Хоч правда давно то було.
За ручку бабуся вела,
Читала душі ОтчеНаш.
Ромашка чарівно цвіла,
Метелик - до макових чаш,
Волошки в танку з колосками
І вийшли з пшенички сокирки,
Пташинка десь кликала маму,
Трималась душа поводирки...
Та ж сама небесна дорога,
Вік сонцю не дався взнаки,
Бабуся пішла вже до Бога,
Скотились за обрій роки.
Дитинство пішло десь далеко,
Вже з ним не зустрітись ніколи,
Шумить і росте роду древко
І моляться світу престоли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720606
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Не вірте, що можна її полюбити,
Вона - не вродлива, на вдачу – не дуже...
Такі неприємні бувають візити,
Ніколи нікому не скаже: Мій друже!
Сама - нещаслива, розставила сіті
І тягне за руку, веде не туди,
Малює на стінах сумнівні графіті,
А доброго просто від неї не жди.
Шукайте розради від неї у людях,
Малюйте картини хоч маслом, думками,
Не будьте для неї також ви у суддях,
Ідіть собі прямо своїми стежками.
Купайтесь у росах, цілуйтесь з світанком,
Послухайте мову весняних садів,
На зустріч ідіть із малим полустанком,
Знайдіть собі радість від щирих трудів.
Берізці самотній скажіть добре слово,
Питайте ромашку: чи любить, чи ні?
Хай буде віднині в вас все веселково,
Сховайтесь в любові - найкращій броні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720616
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Молитву- пошепки,
Уклін- навколішки.
За правду- з гідністю,
За волю- з гордістю.
В лабіринті темряви
навпомацки,вперед,
іти до світла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715927
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Візьми мене у волошковий рай,
Де в пшеницях удалеч стежка в’ється.
Зітри цілунком з вуст моїх печаль
Повідай,як над хмарами живеться...
Чи може, в небесах квіток нема,
А лишень на землі є місце раю,
Й багато літ чекаю я дарма?
Ти ж в рай земний чомусь не прилітаєш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717842
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.
Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив
Сутність пісні на мові чужій.
Зоресяйна, пробач,
Що в долонях не втримаю зорі,
Ті, які ти мені
Зорепадом жаги пролила.
Ти зірками не плач,
Не губи їх даремно... I'm sorry...
Саме час по одній...
За любов... Із твого джерела...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117022613536
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720509
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 27.02.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
СОСНОВИЙ ЛІС…
***
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.
Це – сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тетиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
І хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки…
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
СОСНОВЫЙ ЛЕС…
***
Сосновый лес играет на потеху.
И тишина рокочет на басах.
Звенят березы. И блуждает эхо,
людьми вчера забытое в лесах.
Седой мой лирник. Знает он немало.
Его послушать сходятся века.
Да, всё идёт. Но всё ли миновало
у берегов, где вечная река?
Встаёт рассвет среди терновых веток.
И ветры гнут смычок на тетиву.
А голос мой друзей всё ищет где-то.
Чужой мне крикнет звонкое: ау!
Вновь тишина. Опять блуждает эхо.
Сквозь день, сквозь миг,
сквозь душу, сквозь века.
Сосновый лес играет на потеху
у берегов, где вечная река.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713143
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 26.02.2017
ИНЕЙ
Словно сказочный, в инее лес –
Свой наряд получил ниоткуда…
Это диво из зимних чудес,
Белоснежно-ажурное чудо!
Даже ветер, проказник шальной,
Притаился за мягким сугробом.
Поиграть не решился с сосной,
Притворился порядочным снобом.
Наблюдая за всем на лету,
Покружит осторожная птица.
Веток хрупких щадя красоту,
Потревожить убор их боится…
Вот и я, замирая, стою
И боюсь даже след здесь оставить…
Словно в сказочном зимнем раю,
Где лишь Господа хочется славить!
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713589
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 26.02.2017
Ще не проснувсь весняний льодохід,
А сонце світломузикою грає
На крапельках, що падають з дахів,
Синиць і горобців у гурт збирає.
То стане пеленати небокрай
Легким великим простирадлом синім,
Збудує в лісі під собою рай,
Де є озерця з пролісків красивих.
А коли ніжну і легку блакить
Заколисають клини журавлині,
Тоді в полях робота закипить,
Кульбабки засміються із долини.
9.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720406
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 26.02.2017
Есть одно место,где запах разлуки
Шлейфом витает...Заломлены - руки...
Слёзы печали украдкой родятся,
Но откровенно и долго струятся.
Это - вокзалы(перроны причастий)...
Где не однажды разделено счастье!..
Где с упоением губы целуют...
Сердце любимым на стёклах рисуют...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720418
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 26.02.2017
Весна вклонилась Сонечку,-
Розквітнув Первоцвіт,
І усміхнувся солодко,
Весні сказав: "Привіт!"
Поглянула на Зайчика,-
Кожушок став новим,
Той роздивлявся вражено,
Вже поглядом ясним.
Зраділо дуже Сонечко
І Зайчику, й Весні,
Послало їм вдогоночку,
Веселі Промінці!
Весна навкруг розсіяла,
Рожеві квіточки,
І віялом розвіяла,
Зелені килимки.
Щасливо засміялися
Кульбабки й спориші,
А в мене написалися
Веснянки і вірші...
Їх подарую діточкам
Й дорослим теж знайду,
І про весну, і літечко,
Я нові напишу.
Весна-красна вже поглядом,
Природу оживля,
І Дощиком, і Сонечком,
Й Любов"ю наповня!
І я радію Сонечку,
Дивлюсь на Первоцвіт,
І любо мені, й сонячно,
Весна ж це диво-цвіт!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720414
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 26.02.2017
Экспромт
Почему так хочется о любви пропеть?
Заполошной свечечке до утра гореть?
Вновь затопит блюдечко с голубой каймой,
И сорвётся звёздочка серебра стрелой...
Все пути - неведомы...Нет следа - назад...
Всем надеждам преданный лишь пророков ряд...
А когда не хочется, не заставят петь.
Заполошной свечечке ночью не гореть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720387
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 26.02.2017
Два дні - до весни.
Все маю надії
Списати ті сни...
Були, мов злодії.
Всі біди зими -
Вітрам на розправу,
Своїми крильми -
Сердечну оправу.
Надія* маленька -
З-під сірого снігу,
Хустинка біленька -
Пішло на відлигу.
Всміхнувся підсніжник,
Тонесенька ніжка,
Весняний провісник,
Квіткова інтрижка.
Маленький промінчик,
Думок табуни,
Тендітний пагінчик,
Два дні - до весни.
*За легендою підсніжник
Називають Надією.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720352
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 26.02.2017
В віках були волхвами наші предки,
Усі природі, віддавали молитви.
Суворі воїни були, управні, крепкі,
Тому нас так боялись вороги.
Своє було все рідне, Родобожжя,
В Природі богів славила душа.
Бо Мати наша - Богородиця Макоша,
Що привела, колись нас від Коша.
Тепло несли від Отчого порога...
Його Любов в серцях ми берегли.
Як вищий прояв славили Даждьбога,
Бо з Господом єдиним ми були.
Не вмерла пам'ять, в серці не згасає,
Вертає гідність в порухах Дуги…
Даждьбоже Сонце знову оживає,
Зелом зростає , чистим з потрухи.
Ніхто не переміг від роду нас ніколи,
Допоки віра, батьківська жила.
Чужі не обіймали в нас престоли,
Вожді вже йдуть... від свого джерела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720311
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 26.02.2017
Дым – как наркотик, на крае листа
Медленно таешь во мне без остатка
Фото знакомые – около ста
Да и не та у любви уже хватка.
Вечер в прокуренном баре до дна,
До тишины предрассветного неба
В этих туманах ты мне не видна
Утра холодного - томная нега.
В смятой пастели последний приют
Двух одиноких и брошенных в бездну
Птицы давно уже нам не поют
Песни знакомые, песни возмездий
Все что не сложено, выжжено в прах
Наших минут ядовито-песочных.
Снова уходишь? Конечно! Пора,
Я в твоей власти теперь уже точно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714920
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 25.02.2017
Ушедшим поездам отсчета нет
Мы свяжемся с тобою за версту.
Иллюзия общений - интернет
На утро , оставляет пустоту…
Ушедшие бессрочно в тишину,
Заполнят одиночество квартир.
Как будто отпускаю на войну,
В которой не сражаются за мир.
Останешься на несколько часов
А может быть и в сердце навсегда?
Осколками знакомых сердцу снов
Где брошены родные города.
Все наши не забытые слова,
На кончике твоих красивых губ,
Разносит бестолковая молва
Скрываясь за накидками из шуб.
Все также белоснежная метель
Встречает недостроенный вокзал.
Безмолвие непрожитых недель
Смеется в твои серые глаза…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714073
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 25.02.2017
В каких переулках искать
холодное небо сомнений
В котором ты словно без тени
шагаешь за мной по пятам?
И чувствуешь взгляд и дыхание
биение сердца чуткого
Теряю все чаще сознание
от этого города хрупкого
И голоса близкого звонкого
что песней мотивами нежными
Такого родного не громкого
который ласкает так бережно
От взгляда глубокого томного
пьянящего, необычайного
У моря соленого Черного
что часто усыпано чайками
Волнуемся словно без повода
Вокзалы без имени отчества
Но ты оставайся на проводе
Спасением от одиночества…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720214
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Не може більше мій народ мовчать,
Бо звідусіль його уже дістали,
Коли брехливі фрази лиш звучать
Й на мир надія майже вже розтала.
Коли тремтить у серці правди спіч
Про гетьмана Богдана-лиходія,
Й про Катерину, що згубила Січ,
І про Жовтневі непрості події.
Й про те, як Крути вбралися в печаль –
За Україну непомірна плата,
Як волю нашу знищувать почав
Великий вождь всього пролетар’яту.
Як чорний серп голодних лихоліть
Косив людей, мов колос, у тридцятих,
І як жахнувся правди білий світ,
Дізнавшись, чим народ мій був розп’ятий…
Народ мій знав і клімат таборів,
І рудники, і сталінські катівні,
Та в серці дух борця таки зберіг,
Хоча кайдани нівечили тіло.
Війну проніс на зболених плечах,
Забувши про тяжкі репресій рани,
Й однакове в кримчан і галичан
Тавро від ненависного тирана.
Три революції за двадцять літ:
Гранітна і оранжева, й остання,
Що сколихнула вкотре уже світ.
І вистояла Гідність на Майдані!
Сьогодні знов народ мій у біді:
У злиднях і війні з Кремлем на сході.
Народ мій є. Він сповнений надій.
Він буде вільним із державним кодом.*
24.02.2017.
* – державна мова (в даному випадку – українська мова).
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720252
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Відкувала зозулею доля,
Солов’єм відспівала в гаю.
Ні для кого вона не відома
Й кожна має стежину свою.
Ніби птаха, легка і крилата,
Повела вояка вона в бій
Захистити родину і хату,
І ту землю, що вибрав собі.
Доля бачила, як знемагали
Українські бійці у борні,
Як прицільно снаряди лягали
І як небо палало вгорі.
Раптом ноги бійця підкосились
І земля застогнала під ним,
І червоно трава заросилась
На стежині брудної війни.
Відкувала зозулею доля,
Солов’єм відспівала в гаю…
23.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720246
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Афродита
Как в этот мир приходит Афродита?
Сначала мед старик Гомер разлил,
Потом земля счастливую орбиту
Согласовала с пением светил.
Потом на небе заседают боги.
Гермес с Аресом спорят до ножа -
Какие будут у богини ноги,
Глаза и брови, сердце и душа.
И заклинанья выдыхают маги,
Извечные стихии пробудив.
Дрожит влюбленный и рыдает трагик,
Всемирной болью чудо завершив.
Зачем тебе рассказываю сказки?
Не знаю сам. Наверно, потому,
Что ненавижу скучные развязки,
Привычные циничному уму.
Затем, чтоб боги не были сердиты
На жалкий мир, лишенный красоты.
Затем, что все мы ищем Афродиту
И я решил,что Афродита - ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718101
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Право на щастя дарує природа,
Думи лягають мені на чоло.
Сутінки,вітер і знов прохолода...
Де ж та весна?..Її ніжне тепло?..
Десь забарилась? Чи може гордує?
Чи заховалася десь за бугром?
Знов непогода...Невдачі віщує,
І сум"яття, і печаль за вікном...
Вже допекли непогодні капризи,..
Та не спинити їм древа буття...
Прийде весна...І природі важливо,
Щоб ожило все навкруг до пуття.
Вітром грайливим пора їй війнути,
Лагідним, щедрим і щирим теплом,
Сяйвом живим вже пора спалахнути,-
І оживе все навколо добром.
Щастя відчує і дуб, і береза,
Вишня всміхнеться мені під вікном,
Стане прозорим повітря і небо,
Щедра земля все огорне теплом!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720033
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Звідки узявся тут, ясене,
Звідки узявся, ясний, –
Мов зачарованим красенем
Степу чатуєш покій.
Ти не боїшся колючості
Часто жорстоких вітрів.
Небо грозою озвучує
Серця вологий мотив.
Тихе відлуння самотності
Землю дощами встеля.
Думи в мовчанні промовисті –
Болем тріпоче гілля.
Я відгукнуся на поклики,
Спраглі до світла й тепла –
Пошук стежками промоклими
Довго й натхненно вела.
Кличеш мене, ще не знаючи –
Ти зазиваєш біду,
Бо до безтями кохаючи,
Пристрастю неба ввійду.
Станем єдині у вічності,
Простір довкола згорить,
Адже у дерева й блискавки
Щастя – всього лише мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720180
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
До цих неймовірних його дивовиж!
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
Повірте, бувати в Парижі – престиж!
“Скажи, ти вже там побувати зуміла?” -
Невесело в відповідь я шепотіла, -
“Я просто бувати …разів сто хотіла”.
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
Буває, що в сні в літаку вже летиш.
Я хочу вздовж Сени вночі прогулятись,
Я Ейфелем хочу з висот милуватись,
От, лише б мені туди якось дістатись!
Я хочу в Дісней, як дитина мала,
Бо жодного разу ще там не була.
А ще там – Шанель і Діор, Лакруа...
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
Насниться ж таке, ніби там вже зориш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720193
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
До мене Місяць завітав у гості,
Так тупцював під вікнами вночі.
І з нерішучості він просто
До мене підбирав ключі.
До мене Місяць завітав у гості
І на подушку ліг перепочить,
У сяєві втонула біла постіль,
Самотність розчинилася умить.
До мене Місяць завітав у гості,
Без слів, без квітів, подарунків,
У сяєві втонула біла постіль,
Я ожила від місячних цілунків.
...Тумани розбудили юні ранки,
А Місяць щез безслідно з подушок.
І – в ролі я забутої коханки,
Бо Місяць повернувся до Зірок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720184
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
( Щиро дякую прекрасній поетесі Людмилі Шостацькій
за те, що її вірш "Щастя своїми руками"надихнув мене
на написання даного твору)
Свята Любов і вільна, й легкокрила.
Життя завжди плекає й береже.
І навіть там, де ворога є сила,
Любові світло душі стереже!
Ставлю заслін я ворогу... Любов'ю.
— Моя Любове! Мужні там сини!
Із ними стій і ти на варті миру,
щоб до дітей прийшли солодкі сни!
Прошу тебе... Дай силоньки ще більше
Хоробрим й мужнім всім захисникам!
Щоб ми відважно край свій боронили,
Тебе, Святу, нам Бог подарував!
А там, де ти, наша Свята і Світла,
В серцях, мов сонце, сяє кожна мить.
Ставмо заслін своєю ми Любов'ю,
Бо їй під силу всіх нас захистить!
Щоранку день ясний до нас приходить,
Проміння ніжне сонце ясне ллє.
Та лиш любов дає нам вільні крила,
Бо лиш в Любові вільні крила є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720104
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 25.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2017
А хто для тебе я?...
Як вечір втомою вкриває
Несе холодна течія
І день у втомі засинає...
А хто для тебе я?...
Як ніч зірками розсипає
І на плечах рука твоя
В обійми тиші загортає...
А хто для тебе я?...
Як ранок кавою стрічає
І ллється пісня солов"я
Промінням сонце небо крає...
А хто для тебе я?...
Весна цілує щирі очі
Мабуть, мелодія твоя
Що радістю тобі шепоче...
Люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720103
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
И вновь Весна!
Что вешний сон?
Огонь желаний…
опять уносит в облака!
А там вновь звон…
сердец признаний!
И понимаешь: вновь Весна!
Она прекрасная колдунья!
Ведёт в свой искушений сад…
Ласкает слух эта певунья,
Что вновь влюбляться каждый рад!
Весна в душе, Весна в желаньи…
Она в безоблачных мечтах!
И пробуждается в сознаньи
Волшебным трепетом в словах!
23. 02. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720034
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Розум - це КПП на шляху до серця: не всі емоції його проходять.
Іноді, щоб відродитися – потрібно померти, щоб прозріти – осліпнути.
Згідно з інструкціями, правилами, щоб досягнути бажаного і не збитись з курсу, рухатись потрібно по пунктах, слід у слід. Радість від такого життя схожа на прогулянку по мінному полю.
Перед тим, як ламати рамки, слід переконатися, що вони не підключені до електромережі.
Солодке стає солодшим після кислого, тепле теплішим – після холодного, світло світлішим – після темного….. Найтонший смак відчуттів – у їх контрасті.
Слабкі сильним не співчувають, сильні слабких не розуміють. Боже, дай їм мудрості!
Часто розмовляєте з кимось всередині, хоча не стоїте на обліку в божевільні чи у жіночій консультації – не переймайтеся: ви вагітні творчістю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720007
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Над Бугом запахло весною.
Так крига упала з лиця.
Враз стала зима затісною
І ритми змінили серця.
Дерева ще сірі і голі -
Малюють вже сукнів фасони
І дні всі дописують ролі,
Світлини нові - у альбоми.
А небо привітнішим стало,
Над Бугом розбавило фарби,
Вже так залишилося мало
Щоб лютого витерти карби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720005
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Давно вже лист осипався з калини,
Зачервоніли ягоди, мов кров,
Пісні, пташині, теж давно не линуть,
Нарешті холод осінь поборов.
Сніги лягли. Тепер мороз-морока
Мережив гілля пензлем, чарівним,
Скрипіли ранком мелодійно кроки,
І хвильки в річці він також спинив.
Мости поставив синьокришталеві,
У їх узорах – вічна таїна,
Вони дешевші є від металевих –
Така буває взимку дивина.
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719986
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Легли на плечи, словно эполеты:
На правом - ангел, а на левом - демон.
Я много лет играю роль поэта,
Ты много лет играешь роль поэмы.
Пишу тебя всю жизнь, пишу по строчке.
Слова обычны, рифмы все простые.
И не хочу подольше ставить точку -
Мне нравятся тире и запятые.
Тебя писал я пьяным и с похмелья,
Я комкал и бросал тебя в корзину.
Делился с музами случайными постелью
И прятал поцарапанную спину.
Порой вычёркивал я целые абзацы
И глупо вырывал с тебя страницы.
Я так любил пером в тебя вонзаться,
Чтоб между строк сюжетом насладиться.
Я не люблю читать тебя со сцены,
Писать в тебя неискренние рифмы.
Мне просто очень важны, очень ценны
Мгновенья наших строк, улыбки нимфы.
Мы каждый день свои играем роли,
Мы – режиссёры, критики, актёры.
Сценарии сжигаем в алкоголе,
Мы носим маски, пряча чувства в норы.
Легли на ось уставшие планеты,
Решаются порою теоремы.
Я много лет играю роль поэта,
Что пишет своей женщине поэму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655336
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 24.02.2017
Зачем Вы душу приоткрыли,
Впустив, погреться у огня,
Давно остывшего, согрели -
Надеждой дразните меня.
Теперь, душа любви желает:
Страдать и мучиться в огне,
Как снег весною вера тает,
Что Вы нуждаетесь во мне.
Уже пленён мой разум пылкий,
Прикрытый тайной нежных чувств,
А вид потерянный и жалкий,
Как ветром обнесённый куст.
В чужой стране, средь гор высоких,
Мне не построить к сердцу мост,
И голосок приятный, звонкий,
Уж не услышать с ваших уст.
Вас греет солнышко Востока
И Палестинская Звезда,
А я – заброшенный далёко,
Страданьям отдан навсегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720080
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
[b]ТИ – НАЙПРЕКРАСНІША ІЗ КВІТІВ![/b]
В твоїх пелю́стках, у розма́їм світі
Землі та неба заплели́сь графіті
Одвічних істин й но́вих заповітів,
Сумирних рос і барв у буйноцвітті
Краси первинної. Як сонце у зеніті
Вона є зпромені́нням самоцвітів
Й пестливої гри зна́дливих магнітів
Вроди чарівної. В твоєму оксамитті
Встелилась ніга й всі вогні сповиті
У оберемку див, що надиха піїтів,
Героїв зводять й кличуть неофітів
Вклонятися коханню. В верховитті,
У луках, у всесвітньому суцвітті
Під сяйвом зоряних софітів
Ти – найпрекрасніша із квітів!
[b] [i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]10 жовтня 2016 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693507
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 24.02.2017
І погляд знайомий тепер уникаєш,
Ти твердиш собі, що шукаєш добро.
Під подих асфальту до дому ступаєш,
Знаходиш в морозі криваве тепло.
Тут є що згадати, не будь оптимістом,
Тут є чим порушити спокій, любов.
Прокинувшись зранку, блукаючи містом,
Очікуєш стати відвертим орлом.
І бачиш знайомі по датам події,
Не те щоб великі, та просто близькі.
Сідаєш за стіл, хоч сьогодні неділя,
За вікнами сохнуть дерева низькі.
А вулиці тихнуть, і зорі вмирають,
І ніч накриває околиці сном.
На стінах ліхтарні стрічки повисають,
І тіні заварюють чай за столом.
Зникають знайомі, старі візерунки,
Не ляже на них ніяке́ каяття.
Я втратив безцінні твої подарунки,
І втратив, нікчемне, я своє життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689370
дата надходження 17.09.2016
дата закладки 23.02.2017
Колисають літа
мою долю, немов вишиванку,
Де узори і біль
у житті моїм переплелись.
Не пройшли по життю
із дитинства матусі співанки,
Бо в роботі, лишень,
її дні протікали колись.
Скільки ж мук на віку
довелося тоді пережити!
Двічі голод проповз –
очі бачили дикий той жах…
У війну і пізніш
мама мусила полю служити,
Діток не на бабусь,
а на себе самих залишать.
І вечірню зорю
зустрічали колгоспом у полі,
І не ранок будив –
заблукалі із ночі зірки…
Не роки – цілий вік,
мов заручниця сивої долі,
Й мозолі – лиш краса
на долоні шорсткої руки.
Невідомий їй був
смак простого жіночого щастя.
Поле і трудодні
у коротких мелькали у снах.
Не було для дітей
у матусь тоді вільного часу –
На колгоспних полях
їх чекала весна й посівна.
Колисають літа
мою долю і пам’ять і досі,
Вже й моя сивина
білим снігом на скронях цвіте,
Стріла й я на шляху
літом бабиним виткану осінь,
Але пам’ять моя
не забуде ніколи про те.
19.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719834
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Годинник все ходить на місці,
Не може ступити і кроку,
Із часом в ладу літописці,
Везуть на собі цю мороку.
Так стрілки ідуть точно в такт,
Є схожість з сердечним ритмом,
/Буває й у них десь інфаркт/.
Крокують – за алгоритмом.
Невидимий крутить їх хтось,
Рахує для світу всі миті,
А як же Адаму жилось,
Коли не був час в дефіциті?
Давно вже забуті творці,
Майстри механічного дива,
Ідуть еталонно взірці
І мить пробігає бурхлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719833
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Барвінком стелиться Весна!
Барвінком стелиться Весна!
Й душа цвіте в її полоні,
І пісня в'ється голосна,
І промінь сонця — у долоні!
Яса весняна у серцях,
І день при дні такий яскравий!
І радість піниться в думках,
Як оксамит пахкої кави...
22. 02. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719691
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Уламки щастя хтось збирав в траві,
Розлуки сльози випали росою,
Складав “люблю “, мов вперше в букварі,
Йшов по слідах за милою красою.
У незабудок випросив блакить,
У вітерця зефірного – обіймів,
Іди шукай, нехай тобі щастить,
Бо ж без любові ти не будеш вільним.
Посій зернинку, швидко проросте,
Напоєна твоїми почуттями.
Таке складне і водночас просте -
Тендітне щастя, міряне життями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719667
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Давно вже юність вдалині крилата,
Солідна зрілість теж збіга-мина –
Уже онуків, ніби янголяток,
Спустило небо дочкам і синам.
Думки намистом мозок огорнули
І дякували Богові за все:
За все прийдешнє і за все минуле,
Аж поки все навколо не засне.
А коли ніч накриє сном-покровом
І ти себе знов бачиш молодим,
Тоді відчуєш власний голос крові:
Це так прекрасно, маєш що плоди!
17.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719631
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Майдан горів, як в небо піднялися
Сто ангелів, щоб нас урятувать,
Щоб кожен українець ізмінився,
Щоби зміцніла наша булава.
Спливли три роки. На Майдані свічі
Завершити почате кличуть нас.
Небесна сотня нові жертви лічить,
Та вплинути не може на Донбас.
На жаль, не сколихнула душ тим сотня,
Хто мають собі інших сіячів
І вірять вони рашівським сексотам.
Й ціна тій вірі – в небі тисячі.
Чому ж війна наукою не стала
І не змиває брехні свіжа кров?
Чому Донбасу люди не повстали?
Чи не тому, що страх їх поборов?
Проснися, люде, гідність тебе кличе,
Допоки будеш Раші рабувать?
Синівська кров вже не тече, а хлище.
За що й за кого йдеш ти убивать?
Щоб у Росії стати другим сортом
І заселить Камчатку чи Сибір,
Носити мед в чужі, російські соти?
Коли ж раба задавиш у собі?
22.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719623
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Летять лелеки у кубло до хати,
Летять додому вивести дітей.
Їх, як дитяток виглядає мати,
Так хоче пригорнути, як дітей.
Нема діток в Ато і на Майдані,
Лишили пам'ять… там її сини.
Обоє вже у Господа в нірвані,
І сіють мамі в коси сивини.
Пробачте мамо, матінко, матусю,
Адже ми там не з Божої вини.
Навчила ти, жили ми мамо Руссю,
Нас за Украйну вбили погаНи.
Нема нам крил, не можемо злетіти,
До тебе мамо більше не прийдем.
Весною в мальвах будем пломеніти,
Вночі до ніг зірками упадем.
Прилетимо весною журавлями,
Озвемось теплим шелестом в траві.
Погожими і сонячними днями,
Для тебе... мамо, завше ми живі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719601
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 22.02.2017
Озвись синочку
любий, я чекаю,
Прийди дитя моє,
прилинь, я жду.
Із тих доріг,
які не повертають,
Туди де скоро
вже сама піду.
Тобі у снах,
я двері відчиняю,
І мальви в груди,
туляться в саду.
Знов як колись,
у мріях оживаю,
Єдиний мій…
у радість чи біду?
Померти хочу сину
й не вмираю,
Для чогось Бог,
тримає сироту.
Невже за тебе,
синку доживаю,
Невже мені
так писано в роду.
Піду до ліжка,
ледве вже чвалаю,
з плечей зніму,
печаль і гіркоту,
Як дасть Господь,
то знову подрімаю,
До щастя знов,
ще трішки перейду.
І бачу сон я,
землю неокраю,
І Боже диво,
Русь моя в Раю.
У снах Вкраїні,
долю виглядаю,
Люблю її
і досі я святу.
В душі так тепло,
серцем завмираю,
Твоїх онучків,
бачу у гаю.
Вкраїна наша
в променях розмаю,
Мені пора…
до тебе синку йду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719581
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Батькам присвячую
– Розкажи, кохана, як живеш без мене?
І чому раптово ти колись пішла?
Пам’ятаю й досі стежку в гай зелений,
Де блукали разом, тільки ти і я.
Мрію лиш про тебе у безсонні ночі,
Тільки ти приходиш у бентежні сни.
Наближаюсь майже, обійняти хочу,
А ти знов зникаєш, ніби цвіт весни.
Прокидаюсь згодом, не засну до ранку,
Мимохіть вертаю в чарівні роки.
Вітерець колише мовчазну фіранку
І йому байдуже на сумні думки.
Спито чашу болю й гіркоти по вінця,
Розтинає пустка самоти й жури.
Прокладаю тропи по розбитих скельцях
І від ран пекучих цебенять ступні.
У стрімкому вирі, попри час і простір,
Не втрачаю віри, що тебе знайду.
Бо життєву ниву перейти непросто,
Наодинці важко зберегти ходу.
– Повернись, кохана, зі стезі розлуки,
Бо лише тобою кожен день живу.
Розчинюсь з тобою у мажорних звуках
І до щастя стежку прокладу нову.
01. 04. 2016 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картина художника Willem Haenraets
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656291
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 21.02.2017
Я з тобою більше ніж щаслива.
Робиш все, що тільки попрошу.
Ти казав :
-Коли велика злива -
Я зірок зі стелі натрушу!
Я з тобою більше ніж кохана.
І навіщо зір мені отих?
Вицілував душу там, де рана.
Розчинився біль мій і десь зник.
Ну а зорі? Хай побудуть в небі.
Бо ще спалять ліжко, де ми вдвох.
Твій цілунок - все, що мені треба.
Бачиш - посміхається сам Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714991
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 21.02.2017
[youtube]https://youtu.be/nVlVUmUjp2g[/youtube]
[i][b][color="#0b5987"]Маї́ла* б я слова сердечні
у кожен порух вуст своїх
і довго б гомоніла й ґречно
про серця шал, що прагне втіх.
Ні, не співатиму я в одах
оті палкі, тремкі слова.
"Не йди... - молитиме мій подих, -
я ж завдяки тобі жива".[/b][/i][/color]
маЇти - заквітчувати, діал.
http://www.rozum.org.ua/index.php?a=term&d=21&t=157402
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719538
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Без мови немає народу,
Немає без кореня саду.
Чому запускаємо в моду
Чужу й віддаємо їй владу?
Вона в нас стріляє і гнобить,
І каже, що ми низькосортні,
Хіба ж ми настільки убогі,
Щоб це їй терпіти сьогодні?
А наша - квітуча і щира,
Це – мова Карпат і Дніпра,
Це – мова любові і миру,
І віри святої й добра.
Хто квітку плекає цю зроду
І живить коріння її,
Той матиме й волю, й свободу
На рідній прадавній землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719486
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Думки, осінні, капають дощем,
Повільним, сірим, з присмаком печалі.
У серці будять непідробний щем,
Снують-блукають, мов сліпі прочани.
Думки ті різні: про війну і смерть,
Та більше в них – про долю України…
Який-то вітер з Заходу подме?
Набридло нам стояти на колінах!..
Коли ж із неба бризне голубінь,
Не сірі думи прийдуть – сонцесяйні,
І, наче пара вірних голубів,
Від рідної Десни помчать до Сяну.
А в них про те, як вирвуться з тенет
Й повернуться Донбас і Крим додому.
Плекай надію, коли ти – поет,
Не маєш права на брехню і втому.
3.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719458
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Нас об’єднало рідне слово,
Барвисте, мов калини цвіт,
Воно є нації основа,
Нових поезій дивосвіт.
Болить нам України доля,
Адже тяжка вона, гірка,
Хоч завтра наше невідоме,
Та нас ніщо не заляка,
Бо лиш одна в нас Україна
І батько теж один – Дніпро,
Наш край – це пісня солов’їна
І тихий шелест в нім дібров.
Плекаймо ж мову калинову,
Щоб Україну відродить,
Бо тільки рідна здатна мова
В душі святу любов збудить.
13.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719457
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Мій вірний друже, я тебе люблю,
Перед тобою стану на коліна.
Я кожне слово й погляд твій ловлю,
Ти знаєш це...Тобі все зрозуміло.
Я знов пишу вірші тобі й листи,
Твої до мене так приходять рідко.
Прості слова...В листах твоїх рядки,
Написані так впевнено і чітко.
А за вікном мороз...І часом сніг,
Зима холодить...Забирає сили.
І на тобі зійшовсь для мене світ-
Повір мені, я так ще не любила.
Моє кохання справжнє, не сліпе,
Надіюсь ти зумієш зрозуміти.
Воно живе, окрилює мене,
Допомагає в світі цьому жити.
Нехай мороз...І темінь...Все одно-
Від нього на душі стає тепліше,
Пройде зима...Ще вернеться тепло,
Воно моє...Й не треба мені інше!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718200
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Минув рік мого перебування в " Клубі поезії"... Дякую!
Рік, мов спалах сяйний, видноколом далеким погас,
Нанизавши для пам’яті миті в строкате намисто.
Загадковий, як вічність, неспинно-невидимий час
Замітає минуле снігами небачено-чисто.
Лиш яскраві моменти лишає на спогад мені,
Незабутні хвилини чудес, і добра, і любові,
Вболівання за світ, крихти істин поміж метушні,
І шукання душі у світах поетичних крізь слово…
«Клуб поезії» став місцем творення у всемережжі
Тим, хто вірує в слово, його силу, і мудрість, й красу.
Полюбила і я вечори ці рожево-бентежні,
Де подвоєно щастя і щезає розділений сум.
Незнайомі мені, та такі довгождані знайомці
Теплим словом підтримки запалили свічу спілкувань.
І смайлик веселий, що ромашки тримає в долоньці,
Наче сонячний промінь на дорозі моїх існувань.
Цілий рік пролетів, на сторінці ладнаючи вірші…
Вдячність тим, хто зібрав в Клубі цім новачків і майстрів.
Щирим друзям моїм ці слова, що за весни світліші,
І ця жменька тепла крізь негоду зимових вітрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712359
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 20.02.2017
В колисковій давній оживало слово,
Не відоме досі, дивувало свіжістю
І теплом лилося сонячно-квітково,
Огортало серденько маминою ніжністю.
Звуками пестливими о порі запізній
Зупиняло вітер посеред пітьми,
Умовляло пташку не співати пісні,
Доки сон до люлечки схилиться крильми.
Слово проливалось в плескоті любові,
Гулечки летіли в хату з давнини.
І навчала мати немовлятко мови,
Чарували казкою колискові сни.
Все добріло щиро над дитям маленьким,
Рухалось навшпиньки в диві теплім тім.
Мовилась душею та молитва неньки
На дитяче щастя в світі непростім.
Оберегом стала з вічності співанка,
Мов джерельце, чиста і легка, як мить.
Пісенька барвиста, наче вишиванка,
Голосом матусі в сни чиїсь летить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718353
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Скажи чому?
Чому тебе не знала,
Думок твоїх не відала ясних,
В яких свобода, гідність і держава –
Це нації опора й оберіг?
Скажи чому
Я мрій, крилатих, вільних,
Не бачила яскравих кольорів,
В які майбутнє нашої країни
Ти серцем щирим й діями сповив?
Скажи чому
Твій всесвіт неозорий
Лиш смерть страшна до мене донесла?
Мені так зле: твоя загибель – горе,
А я тобі ніким лише була.
Скажи чому
Така несправедливість –
Тобі б іти вперед до світлих мрій?
Та нам усім дорога ця відкрилась,
Коли між зір знайшов притулок свій.
Скажи чому?
Чому пішов до раю,
Лишивши тут ще стільки днів і справ?
Ти сутність слів: "Герої не вмирають!" –
В серцях людей вогнем безсмертним став.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719294
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Світостворення мить-
Цей написаний Богом роман...
Світло ллється з пітьми,
Хоч усім заправляє пітьма.
Ухнув з мороку сич-
Зорепадом життя пролило.
І настали ЧАСИ
Із БЕЗЧАССЯ... Незаймане ло-
но бажає жаги,
Тої сили з провалин пітьми...
І натхнення, і гидь
Те і те обиралось людьми...
Той адамів ковток-
Щось не той... Не за планом пішло...
Ну а далі потоп-
Це навіщо потрібно було?
Ірреальний засів-
Сипле дощ зорепади війни
І чекають усі
Дня Останніх Божествених жнив...
Розіп”ятя хрестів
При дорогах... І Божі Сини...
Хто їм так повелів,
Щоб по силах обрали вони
Хто найлегші, хто ні,
Ті хрести, що на долі лягли?..
І породжує ніч
Квінтесенцію пензля Далі...
В ЧАСІ мариться МИТЬ
Зруйнувати, що набудував,
І болить, і болить
Геніальна Його голова...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117022000773
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719381
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Згорали-падали зірки
В ніч листопадову
І понад стрічкою ріки,
Й понад левадами…
Там полином зросла печаль
У серці матері:
Сини йдуть землю захищать –
Їх в неї… п’ятеро…
Боровся перший до кінця –
Загинув, стоячи,
А готувався ж до вінця –
Як серцю боляче!..
А другий втрапив у полон,
Упав, не зламаний…
Чому життя так повело?..
Ще троє… з мамою…
Кигиче чайкою вона
Між них… Старається…
Спокою не дає війна…
У сні здригається…
І коли бачить зорепад
У небі зорянім,
У серці – лютий снігопад,
Тугою зоранім.
6.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719284
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2017
Вечірній сум заслав собою небо,
Стомився вітер – крила опустив.
Зима, таки, нагадує про себе,
Хоча й спустився морок, ледь густий.
А коли ранок нічку переборе,
І день опустить очі у сніги,
Побачить у мереживі обори,
Мов королівство біле навкруги.
І знову хмари сірими стежками,
Пливтимуть понад снігом до весни,
Трястимуть чарівними рукавами…
Кому із нас пейзаж такий не снивсь?!..
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719283
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Вже три роки пече цей лютий
Диким болем в серцях розбитих,
У льоди, мов душа закутий
І байдужістю усіх ситих.
Може є у них щось сказати,
Подивитися людям в вічі,
Чи болять їм так само дати,
Чи хтось бачив в їх душах свічі?
Все минає колись в цім світі,
Тільки точно – не без сліда,
Будуть, будуть всі ті в одвіті,
Бо ж від них уся ця біда.
Перемеле історія їх
І нащадкам на суд віддасть,
Просто так не минає гріх,
Як відлуння усіх нещасть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719271
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Весна
На муз. Дубравіна
Весна
На муз. Дубравіна
1. В Мелодіях Орфея,
Весна мазком пастелі,
Довкруж малює настрій у душі.
З покоїв полудневих,
В гаю гуляють феї,
Побігли в доли проліски в парчі.
Приспів:
Зніме шубу снігову земля,
Оживуть, весну відчують поля.
Келих сонячних щедрот,
У полях спиває радісно рілля.
2. Весною, як ведеться,
Зело до верху пнеться.
Прокинулись діброви і садки.
В долоньках скатертинки,
Пливуть малі хмаринки,
У даль спішать, спішать на оглядки.
3. Ліси лежать до краю,
Чека земля ратая,
Із Раю наче вигулькнув гайок.
Навкруг все оживає,
І весноньку стрічає,
В душі лежить, як в хаті образок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719237
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Якби мені ще раз послали життя,
Його б до дрібниць повторила:
У сонмі і бід, і невдач, і звитяг
Собі гартувала би крила.
Злетіла б туди, де ніхто не літав,
Забути щоб підлість і зради,
Прожити, як слід, свої зрілі літа,
Щоб ролі фальшиві не грати.
І це є не просто високі слова –
В них дух і свободи, і сили.
Як жінка, я теж не стомлюсь відкривать,
Ці якості в доньці і сину.
Я з долею вийду один на один –
Таку уже маю породу,
Бо жінка – основа й тепло для родин,
Й ніколи не жде нагороди.
7.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719125
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 20.02.2017
—Ой чого ти, вербонько, та й схилилася?
Ой чого ти, рідная зажурилася?
— Як же мені, вербоньці, не хилитися?
Як же мені, вербоньці, не журитися?
Вітри шумлять сильнії... Потішаються.
Громи гримлять грізнії... всі лякаються!
—Віти твої, вербонько, нахиляються.
Вітри-громи, рідная, хай втішаються.
Зійде сонце яснеє... нижче схилишся,
З трав росою чистою та й умиєшся.
Віти твої, вербонько, мають силоньку.
Любить-береже Бог Україноньку.
Бо хто гнеться, вербонько, нахиляється,
Від землиці силоньки набирається.
Хоч громи розкотисті, та не біймося.
В них немає силоньки. Звеселімося!
...Зійшло, зійшло сонечко! Засвітилося.
Над рікою вербонька нахилилася.
Те проміння яснеє розсипається...
У ріці вербиченька умивається!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719108
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Зима. Майдан. Горять вогнями свічі…
Такі лютневі поминальні дні.
Народ зібрався втретє вже на віче,
Знедолений і стомлений в війні.
Бруківка вже не пахне димом, кров’ю,
Та біль не зник у душах матерів…
Ішли їх діти на Майдан з любов’ю.
Чому ж вони в вогні мали згоріть?
Портрети вбитих. А під ними – квіти…
І очі щирі зі світлин в стіні…
Дорослі тут, а поряд – майже діти.
Це ті, хто полягли тоді в борні.
Тут ті, кому боліла Україна,
І ті, кому болить вона й тепер.
Одна мета в них: це – піднять з руїни
І знищити, хто корупціонер.
Тут ті, хто вижив під російським «Градом»
І зна, як дзвін за вбитими рида.
Нема лиш тих, хто Україну зрадив,
Хто на крові торгує без стида.
Нема і тих, хто зараз під вогнями
На фронті і в блокаді під ОРДЛО.
Їх ночі й дні – справжнісінькі цунамі.
Що ж, справді, в Україні відбулось?
Це історичне, непросте питання,
Та істину засвоїв мій народ:
Боротись так, немов би це востаннє,
І кожен має бути патріот!
18.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719104
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017
На Майдані я стільки знайшов!
Сам згубив там усі враз страхи.
На всі рани – із кетгуту шов,
З ворогів позлітали дахи.
Та дурна, із свинцю, кружляла,
Все хотіла зробити дірку,
Уберіг Бог від цього жала.
Я шукав Україні зірку
Між димами і водометами,
Під бруківкою і щитами,
Поміж втомленими наметами,
Поміж ворогом і братами.
Бачив качі пливли рікою,
Бачив небо упало в Дніпро,
Надто була сльоза їдкою,
На долоні - усіх цих нутро.
Я хіба хоч чогось ще боюсь?
Все минає колись в цім світі!
Пану я аж ніяк не вклонюсь,
Як душа його у лахмітті.
Як нестерпно брехнею там тхне,
Як він боляче робить чеснішим,
Він - такий і сам скоро мине.
Я ж з Майдану прийшов ще сильнішим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719115
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Навіяне віршем Ліни Ланської "Ой, не треба"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717938
[youtube]https://youtu.be/kLkMwgRoa7w[/youtube]
[b][i][color="#085757"]
Закувала зозуленька... Ой, як закувала!
Чи ж, пташинонько співуча, вік мій рахувала?
Не рахуй, пташино люба, роки́ молодії,
Жити хочу і любити проз думи лихії.
Увінчаю рушниками я кохання - долю.
Вхоплю щастя у долоні, не впущу на волю.
Берегтиму своє щастя - доленьку-серденько.
Не рахуй же, зозулечко, ні вдень, ні раненько.
А накуй мені, пташино, діточок багато!
І любові до смеркання, і щоднини - свято![/i][/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719091
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Упокоєний ритмом рим,
Укладаю в рядочки душу.
Із розгублених весен й зим,
Потаємних думок натрушу.
А там очі… як сон – трава,
Ті дівочі, такі глибокі.
Серце рветься, з грудей плига,
Як у пташечки стук високий.
Я ж з розгону стрибну у юнь,
Як журавлик удаль полину.
Думки – спомини тих відлунь,
Гріють кожну мою клітину.
Cолод думи з грудей п’янить,
Зацілую вуста… медові.
Яка ніжна й ласкава мить,
У крові моїй весен повінь.
Боже милий, який то щем,
І думки ці які ж солодкі.
Спрагу росять мою дощем,
Наче вчора застиглі роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718958
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 19.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2017
Другий день не вщухав дощ…. З вікна виднілись майже оголені дерева. Примхливий листопад, заховалось сонце, небо - сіра пелена…
Ось і осінь вже збігає, думала про себе Алла. Знову цілими днями в хаті, навіть не має з ким поспілкуватися.
До хати зайшов батько, приніс відро горіхів,-
-На доню,розважайся. Що наб`єш, то буде копійка..
Алла - пізня, єдина донька в Івана й Надії.
Невеличке село, далеко від райцентру ледве виживало. Яка там робота?!Мали вдома невеличке господарство: кури, гуси, індики та одне поросятко й корова. Іще город сорок соток, біля всього треба добре наробитися. З грішми в сім*ї завжди скрутно. Батько з Аллою інколи автобусом їздили на базар до райцентру, щось продадуть з городини, за ті гроші й живуть. Минув рік, як дівчина закінчила школу. Батьки не пустили вчитися, не мали грошей та й відпускати далеко дівчину не захотіли.
- Одна в нас, на кого покинеш? Ми вже старі … Куди їхати і чого? Он вийдеш заміж за якогось сільського та й по навчанні, - часто повторював батько.
Вона потай складала якусь копійку, мала надію поїхати до Москви. Сусід - дід Микола, часто хвалився, що син при службі, гарні гроші одержує, навіть пропонував адресу, щоб на деякий час прийняв її. .Ще відразу після закінчення школи, взяла номер телефона. Сина діда звали Антоном, але батькам, про це ні слова.
Цього року гарно вродили горіхи, батько завіз до райцентру, здав, коли ж приїхав майже половину грошей віддав донці,
-Це ти заробила, якось потепліє поїдемо на базар, щось з одягу тобі купимо, приховай в себе.
В селі навіть клубу немає та й молодь майже вся виїхала, хто за кордон, хто в Київ, чи в Москву.
Весняний вітерець повівав над сніжним покровом. Сонце з кожним днем підіймалося вище, сильніше пригрівало. Нарешті весна, тішилася дівчина..
-Може сама автобусом поїду до містечка? Я ж доросла, що хіба не зможу купити собі взуття та пальто,- запропонувала батькам.
-Що сама?- зирнув батько й продовжив, - Та правда, вже доросла, добре їдь, тільки будь уважною, щоб не вкрали гроші.
- Це гроші великі, тож будь обережна,- підримала розмову мати.
Алла майже пів ночі не спала, боялася проспати на перший рейс автобуса. Написала записку, поклала на столі –
« Дорогі мої, вибачте, поїхала в Москву, хочу там знайти роботу. Я вам обов*язково передзвоню, не хвилюйтеся, не маленька, все буде добре. »
Надворі прохолодно, майже темно. Вітер бив в обличчя, закрилася хустиною, до траси йти далеченько. Відчувала занепокоєність, чи правильно зробила? Та в той же час заспокоювала себе, все буде добре, я впораюся.
Ближче до полудня,нарешті добралася до Києва. Місто її вразило кількістю людей і всі кудись поспішають.
На вокзалі теж людно, гуділо немов в вулику. Час від часу диктор об`являв про потяги. Трохи моторошно, нікого не знає, часто озиралася, щоб запам`ятати де проходила. Плацкартних місць в потязі вже не було, взяла купейне. Дивилася на пасажирів, тішилася, що все добре склалося, завтра об одинадцятій годині буде в Москві.Заходила в вагон, пригадала, як в восьмому класі їздили на екскурсію до Києва.
З нею в купе їхала подружня пара. Вони спілкувалися російською мову, чоловік весь час турбувався про жінку, запитував чи зручноїй,чи щось хоче. Хоч вона й лежала на нижній полиці,здавалося її зовсім не помічали, окрім- (Добрый вечер), - більше ні слова.
Провідниця стукала в двері, кричала на весь вагон, щоб приготували документи для перевірки митниками.
В купе зайшли два чоловіки в формі, старший уважно подивився на дівчину, зміряв з ніг до голови, з усмішкою віддав паспорт.
Вона добре виспалася. До Москви залишалося їхати три години, подружня пара вийшла на одній із зупинок.
Потяг рухався швидко… Весняне сонце заглядало в вікно, світило в очі, підіймало настрій. В купе одна, задоволено всміхалась, потягувалась. Раптовий стук в двері, відразу ж відчинилися. Зірвалася, за мить опустила ноги до підлоги. Зайшов той митник, що перевіряв документи, оглянув купе, за собою зачинив двері. Вона миттєво накинула на себе теплу кофтину.Він ввічливо запитав,
-Чого ти злякалася.Мені треба ще раз подивитися твій паспорт.
Він дивився, то на фото в паспорті, то на неї, перегортав сторінки.
-О! Така красуня й незаміжня! І куди ти їдеш?,- запитав, одночасно трохи відчинив вікно. Мило усміхався, сів навпроти,
-Що маєш робити в Москві? Ти знаєш, що паспорт липовий показуєш, це підробка!
-Ні! Що ви!? Це неправда, дійсний, нормальний, в містечку одержала. - виправдовувалась, швидко вийшла з купе.
Пройшла до провідниці та її не було на місці, в деяких купе двері відчинені, але пасажирів не було. З другого купе відчувався запах спиртного, веселий сміх лунав на весь вагон. Стала в проході біля вікна, не знала куди подітися, що робити далі. Він виглянув з її купе махнув рукою, пішов до тамбуру.Вона відразу забігла в своє купе, не встигла зачинити двері, він притримав їх,
-Чого боїшся? Хіба такий страшний ? Нічого не заподію, не хвилюйся, тільки підкажу, як вийти з халепи і все.
Алла- сиділа обнявши себе руками, серце калатало від страху.
-До кого їдеш, чи може брешеш ?
-Ні - ні, ось маю телефон, сусід дав, подзвоню до його сина, має допомогти з роботою,- показала записку.
Він вихопив її, зиркнув в неї,
О якийсь Антон, до речі, мене теж так звати,-, похапцем кинувся зачинити вікно, за скло випала записка.
-Ой я не хотів, вибач, ти напевно пам`ятаєш номер, скажеш я тобі наберу, як треба поговориш.
- Ні, не пам*ятаю.
Від здивування округлилися очі, почервоніла, розхвилювалася, не знала, що робити далі.
-Не журися , з роботою я тобі допоможу. Тож не покину таке гарненьке дівча, зараз принесу чаю.
Сиділа приголомшена та заспокоїла себе, він же на роботі, при формі. Та й не такий молодий, щоб чіплятися.
Випили чай, та розмова не клеїлась, Він присів поруч, намагався на ній притримувати кофту та за мить її жбурнув на другу полицю, поклав на неї свою руку.
-Тобі вже не холодно, зігрілася, може приляжеш? Я ж теж їду до Москви, постережу тебе, - пристально дивився в очі.
Вона справді зігрілася, розморило, в очах спокій, в голові якийсь туман, її хилило в сон.
Антон приліг біля неї , занурився обличчям до грудей, руками гладив стегна. Вона не могла поворухнутися, їй почали подобатись
його парфуми, заперечити б та в собі відчувала безсилля. Язик занімів, не могла й слова сказати. Він цілував, ніжно гладив пишні, пружні груди, припав до молодого тіла, яке часом здригалося від його гарячого дотику. Немов у сні для неї сталося те, чого не можна виправити, заволодів нею.
Потяг під`їжджав до Москви. Вона ледве проснулася, в голові шуміло, лежала, як зранена пташка, знесилена, спустошена.
Він сидів на полиці - навпроти, розчервонілий, задоволений.
-А ти молодець! Я мав про тебе гіршу думку. Скоро Москва,тож приведи себе в порядок. І ні про що не думай, паспорт у мене, все буде добре ,- поспіхом вийшов.
З вагона виходили разом. Він жваво розповідав про Москву, усміхався, ніс її сумку.
Як і обіцяв , зняв для неї однокімнатну квартиру, недалеко від вокзалу. Приніс продуктів, мав приїхати через два дні.
Алла повірила йому, по дорозі з вокзалу, він розповідав про свої плани, що знайде їй роботу, владнає свої справи . Зізнався, що одружений, має двох дітей, але з дружиною хоче розлучитися.
Дівчина шкована подіями, але повернутися додому не достатньо сміливості. Подзвонила до батьків, збрехала, що вже працевлаштувалася, що з нею все добре. Чула, як схлипувала мати, батько напевно хвилювався, бо дуже тремтів голос.
Через три дні Антон з Аллою підійшли до вагона, який мав відправитись до Києва.
- Ну що, поїдемо Дмитре, усміхаючись запитав Антон, протягуючи руку до провідника.
-А чом ні? Сідайте в останнє купе,
- весело відповів, з цікавстю зиркнув на неї.
- Ти будеш допомагати провіднику, будеш вчитися застеляти постіль та готувати чай. Тільки тоді, коли він тебе погукає,-
повчав Антон.
За вікном зовсім темно, час від часу мерехтіли ліхтарі. Потяг набирав швидкість, їх було тільки двоє в купе. Антон мурликав, щось під ніс, торохтів ложкою в стакані з чаєм.
Вона сиділа в красивій блузі з вирізаним декольте, це він подарував їй, просив одягати для нього. Нічого не підозрюючи з задоволенням випила пахучий чай.
-Я трохи посплю мабуть, як треба допомогти провіднику то скажеш мені, чи зараз до нього йти?
- Та ні, не зазачиняйся, я скоро прийду, взнаю дещо.
Хвилин десять лежала, дивилася в темне вікно, повернулася на бік, тпровалилася в сон.
Вже не можна було розібрати, чи то сон, чи ні. Почула поцілунок в шию, мацав груди, приліг біля неї. Не бачила обличчя, тільки часте дихання. Що це, зовсім не маю сили повернутися, немов у сні про себе подумала, намагалася після всього встати та закрутилася голова, здавалося десь летіла.
Пройшов якийсь час, відкрила очі, на полиці навпроти сидів Антон й молодий хлопець. Вони весело розмовляли, пили горілку, закусювали. Помітивши, що вона проснулася, хлопець примружив очі, з усмішкою на обличчі, встав,
-Ось на, воно того варте,- моргаючи до неї, на стіл поклав двісті доларів.
Різко підійнялась….. Вмить перед очима все поплило, в голові гуділо, стукало в скронях. Все, як в тумані. Коли себе опанувала, хлопця в купе вже не було. Роїлась думка; все повторилося, як того разу. Опустила голову, руками закрила обличчя, не змогла стриматися, розплакалася,
- Як ти посмів, нащо підсипав, не міг зробити це там, на квартирі, чи в тебе хвороба, спати в потязі?
Антон лукаво позирнув на неї.
- А що хіба немає різниці чи то я, чи молодий, га? Он бачиш заробила!- показуючи на долари, говорив зухвало.
До неї тільки тепер дійшло, що сталося . Він напевно підсипав якісь таблетки, що вона на якийсь час втрачала контроль, їй було все байдуже, адже і втрачала силу.
-Я піду, скоро митниця, відпочивай. І не панікуй, заробиш грошей нам на квартиру, будемо спокійно жити й далі забивати бабло.
Схопилася за голову, що робити? Як знайти вихід? Паспорт так і не віддав, а що вона без документів?! Як переконати, щоб більше цього не сталося?
Коли потяг повернувся до Москви, розійшлися мовчки, немов чужі. А в неї калатало серце від гніву, але ж скандалу при всіх не будеш робити, думала про себе.
Прийшла до квартири, розслабилася, ридала на всю кімнату, витирала сльози , схлипувала й знову плакала. Картала себе, шкодувала, що з дому поїхала. Нарешті занурилася в подушку, заснула в тривожному сні.
Минуло три дні, він не дзвонив. З огидою згадувала, як Антон в вагоні поводився з нею. Гризли думки; як діяти далі, що робити, коли грошей майже немає ? Ці питання не давали спокою, не знала, що скаже, як він прийде.
Спустилася в магазин дещо купити. Коли повернулася, він вже сидів у кімнаті з букетом троянд ( адже мав при собі ключі).
- Вибач,такого ніколи не повториться, дурень, повір , я без тебе не зможу,- стоячи на колінах, припав до ніг. Я все виправив, домовився , будеш працювати в ресторані. Пару днів повчися , а потім тиждень працюватимеш, тиждень вдома.
Пити чай, який готувала сама, бо вже не довіряла йому. Він з тривогою дивився на неї, цілував, обіймав.
- Досить, я тобі не лялька, що так зі мною поводишся. Як раптом завагітнію, що буде?
- Та ні , я гадаю все обійдеться, наступного разу я буду обачливим.
В душі надіялася, що не завагітніла, думала про маму, вона ж, аж в сорок два роки мала її.
-Я не хочу, віддай мені паспорт,- різко обірвала.
-Ну, що ти, тож заніс у ресторан, віддав для оформлення. Не гарячкуй, я обіцяю, місяць - другий, я все одно розірву шлюб .Ми маємо бути разом, хіба я тобі не подобаюсь?
Спустошеним поглядом дивилася на нього. Думки не покидали; яка там любов, що буде далі?
Вже два тижні поспіль вона працювала офіціанткою, гроші не погані, ще й чайові є. Частину відкладала, щоб він навіть не знав.
Одного разу, був з нею дуже ніжним, затіяв розмову,
- Ми так швидко не заробимо грошей, може поїдеш зі мною?
- Я сказала ні! Тобі, що тут мало? Я тобі майже невідмовляю!
- Та ні, ти мене не зрозуміла, в мене є один план, допоможи мені.
Раз чи два рази на місяць Алла їхала з ним в тому самому вагоні. Дмитро був з ним заодно, тож зустрічав дуже привітно.
Вона стояла в коридорі, дивилася на літній пейзаж. Потяг їхав швидко, за вікном мерехтіли стовпи, зелені дерева.
В одному з купе, вже добре на підпитку їхало троє хлопців. Антон знав, що вони їдуть з заробітків. Попросив її, щоб розвеселила їх, поспілкувалася, щоб добре напилися та вчасно піднесла їм чаю. Він завжди готував його сам, хоча скільки й були разом та він їй недовіряв.
Вона дізналася, як дістаються ліві гроші, їх так називав Дмитро, намагалася переконати Антона, що це дуже підло.
-Хіба можна обкрадати заробітчан, яких чекають вдома?
--Та хай поділяться, ми ж всі не забираємо, так трохи, кілька процентів. Вони навіть не помічають в гаманцях, що пропало сотня доларів,чи інших грошей , – зухвало й задоволено відповів Антон.
Знову нагадував, що треба гроші на квартиру, що кохає її. Усміхаючись, часто повторював, що все буде добре.
Але втягнулася, змирилася з таким життям. Кожен другий місяць висилала батькам по сто доларів, по телефону заспокоювала батьків, говорила, що в неї все добре. Батько ж скаржився, що в матері часто підіймається тиск, пропонував повернутися. Кожного разу заспокоювала його, мала надію, збере гроші, тоді розірве з Антоном стосунки , винайме собі квартиру, щоб він навіть не знав.
Минув рік… Алла сиділа біля вікна, перерахувала та сховала гроші. Треба щось вирішити, на перший період заощаджень досить, а там зароблю. Що повертатись додому? Що там чекає? Хіба, що шкода маму, хворіє та може все обійдеться, будувала плани на майбутнє.
Погода мінлива та відчувалась весна. Вона зібралася вийти надвір, подихати свіжим повітрям та почула, як відкривався замок.
З трояндами, на підпитку, Антон перед нею розмахував руками,
--Люба моя! Куди зібралась? Я дуже скучив! Роздягайся, чуєш…
--Ти трохи випив, може підемо прогуляємось. Паспорт при тобі? Можуть перевіряти.
--Так, в лівій кишені, в курточці.
З трепетом в душі, в сумку заховала паспорт.
--Почекай , дай свої милі губки, я скучив, потім підемо.
Вже не заперечувала, зраділа, що забрала паспорт. З`явилася надія, що задумане вдасться втілити в життя.
Він міцно заснув. Вона лежала знесилена, хоча в ліжку з ним трохи приємно, умів підійти. Вміло припадав до чуттєвих точок тіла, вона навіть інколи, сама того не помічаючи, підігрувала в його забавах. Та згодом картала себе за жіночу слабкість, адже не такого кохання хотіла, мріяла про тихе сімейне життя.
Минуло три тижні. Графік їхньої сумісної роботи не порушувався. Скільки раз просила, досить грабувати, треба зупинитися, на неї ніхто не звертав уваги.
Одного разу, хлопці в купе вже добре випили, коли вона принесла чай, хотіли з неї зняти одяг та вчасно зайшов Дмитро. Щоб не було скандалу взяв з них по сто баксів, сердито бурчав, загнув пару матюків , сказав , що ніякого чаю не буде. Забрав склянки з чаєм, виливав у рукомийник.
Пізно ввечері верталася з ресторану…зробилося зле, крутилася голова. Чи я перетомилася? Закрутилася голова, ледь не впала. Ой що це? Хвилювалася та все ж вирішила піти в платну клініку. Найбільше всього боялася вагітності.. Нагадала, як Антон прийшов на підпитку, з ним мала інтимні стосунки.
Та за неї все вирішила доля., пришвидшила її вагання. Думки, як оси; треба не гаяти часу, посваритися, можливо відчепиться, а дитя виросте й без нього.
Одного вечора, після зміни в ресторані, застала його в квартирі..
- Що це ти на ніч? Може нарешті подав на розлучення?
- Та ні, скучив, вона гадає я на роботі. З розлученням треба почекати, - притискав до себе.
-Я себе почуваю не добре, мабуть простигла, все тіло ломить.
- То я погрію, вилікую, розжену твою застиглу кров, ходи до мене,ластівонько моя.
Руками, жадібно торкався грудей, обіймав, цілував.
. Раптово в неї потемніло в очах, закрутилася голова, похилилася на нього.
-О! А я думав ти брешеш. Зараз зроблю міцного чаю, все пройде.
-Я втомилася, зовсім виснажена, може з Дмитром без мене обійдетесь?
- Ну добре, хіба недовго. Зараз пасажирів менше, побудемо без тебе, але знай, ми рідше будемо бачитися.
- Добре, дякую! Ти на ключ закрий двері, щоб я вже не вставала.
Було чути, як спускався по сходах.
Вона проснулася рано. Прші сонячні промені торкалися будинків. Щоб не гаяти часу, зібрала речі, поїхала на нову квартиру. Правда трохи далеченько від роботи та вирішила - так буде краще.
Через декілька днів, на мобілку дзвонив Антон, вона саме була вдома, тож задоволено усміхнулася, гадаю, що не знайдеш, подумала й швидко вимкнула телефон.
Коли прийшла на роботу, сказали, що заходив якийсь чоловік, шукав її, просив передати, що приїде через два дні.
Вона негайно звільнилася з роботи, гадала іншого виходу немає.
Наступного дня поїхала на базар, влаштувалася продавцем морозива. Надіялася, що тут її не знайде, не любив ходити по базарах.
Літо збігало до кінця. Завітали часті дощі, ставало прохолодно. Виручки майже не було, але трохи вдалося скласти грошей.Що далі? Дзвеніло в голові; немає виходу, треба повертатися додому.
Сонячний ранок…Щоб ніхто не впізнав, одягла сонцезахисні окуляри та широку шерстяну сукню, щоб приховати вагітність. На всяк випадок, щоб не зустрітися з Дмитром, чи Антоном, вирішила їхати транзитним потягом.
Здавалося іхала вічність. Скільки думок,скільки спогадів, боліла душа, але ж під серцем дитя….
Алла вже під`їжджала в автобусі до дороги, що вела до села, защеміло серце.
Йшла одна однісінька, плакала в захлеб, по щоках котилися сльози. В відчаї присіла на траву, припала до землі, благала, щоб дала пораду, як жити далі? Думала, це треба ж було, тої Москви, що наробила, як і що сказати мамі?
Опанувавши себе, заспокоїлася… Навкруги рідні поля , та посадка , яка вела до рідного села, майже зовсім на змінилася, повіяло теплим, рідним. Нарвала ромашок, ще де - не-де були дзвіночки і шальвія, зібрала в невеличкий букет , йому раділа , як дитина. Намагалася приховати тривогу, підходила до рідної хати. .
Біля курей клопоталась надія, побачивши доньку, приклала дві руки до грудей , від радості заплакала,
-Дякую Богу, нарешті повернулась! Від траси пішки йшла? Тобі ж напевно важко? Заходь… заходь до хати. Ти ж вдома!Зараз прийде батько, ото старий вже буде радий.
Від хвилювання розчервоніла, зайшла в хату, перехрестилася. Подумки в домівки просила прощення за те, що без згоди батьків залишила її.
Мати нічого не запитуючи, поцілувала, обійняла, запропонувала відпочити. Сама ж видоїла корову, на кухні готувала страви.
Коли прийшов батько, Алла відпочивала надворі, за столом під грушею.Побачивши його змарнілим, на душі стало гірко,болючою стрілою пронизала думка; ой, як же він постарів!.
- Ну нарешті,- витирав сльози.
- Слава Богу, ти сама? А він, що боїться приїхати в Україну?
- Та ні, з роботи не відпускають, відпустку вже відгуляв. Я побуду тут, хочу вдома народити, а там час покаже, підросте маля, тоді буду їхати.
Батьки щасливі, що приїхала народжувати додому,спокійніше на душі. Та інколи батько затівав розмову про Антона, що може б переїхали сюди жити, клопотався, що вже старий, що в домі треба господаря.
Пройшов час….. Алла народила хлопчика, тішилася ним. Та коли годувала сина, часто ховала сльози, серце обливалося кров`ю. Він так схожий на батька, але в чому винна дитина? Це ж її рідненьке, Богом дане дитя. Бідкалася, що не може розповісти правди. Ховалася від них, вдаючи, що по телефону розмовляє з чоловіком.
Яскравий сонячний день…. В небі пливли білі пухнасті хмари. Андрійко лежав в колясці, роздивлявся довкола.
- Бачиш, вже засадили город, як добре, що не одні руки, а то ми б з мамою, ще стільки б часу товклися.- клопотався батько,- Та й сіно вже скоро піде, роботи багато, дав би Бог здоров`я..
- Та я ж, ще ж не їду. Хай трохи підросте, вже тоді, - вже вкотре заспокоювала батьків.
Андрійко добре сидів на руках, правда вертівся, як шило. Батьки тішилися онуком. Як тільки вечір так і суперечка, чи дід, бабуся візьме на руки, не могли поділитися.
Мати затівала розмову про Москву, журилася, хіба не бачиш в мене тиск, якщо щось станеться, до кого за допомогою звертатися? Аллу, при таких розмовах, кожного разу охоплювала тривога- Ой, якби ж знали правду.
Одного разу, батько дуже заклопотаний зайшов до хати,,
-В сусіда Миколи інсульт, лікарі сказали не виживе, а той син… Що сказати - паразит, ні слуху , ні духу, за стільки років один раз був, тільки гроші висилає.
Готувалися до похорон. Зібралися всі сусіди, навіть прийшла колишня - третя дружина, яка п`ять років назад покинула його.
Розмовляли люди між собою, що покійний чоловік – гуляка, набрався гріхів. Та жінки його теж любили, на старості не стало терпіння і в останньої дружини, покинула. Син в Москві начебто порядний, двох дітей в інститутах вчить,так розповідали люди, що дід Микола розхвалював сина.
Вже третій день, від сина покійного ні звістки, батюшка відчитав молебень. Жінки сиділи зажурені, враз мерехтіння свічки, аж заіскрило, ввірвався до хати мокрий, розчервонілий син.
-Я прийшов, тату, вибач мені, вибач, - голосно пролунали слова, став на коліна, плакав.
Коли поверталися з кладовища, думки не покидали Антона, чому тут Алла і чому толком не подивився паспорт, її приписку ? Що за хлопчик, якого вона тримала на руках, чий він? Здригнувся, коли помітив, що хлопчик очима схожий на нього.
Після поминок, за столом залишилися лише сусіди. Надія на руках тримала онука. Антон присів біля неї, тихо запитав,
-Це ваш онук?
- Тішимося, Алла сюди приїхала народжувати. Хай підросте, тоді вже поїде, чоловік, якийсь кацап, навіть не знаємо, в очі його ні разу не бачили. Не хоче приїжджати, напевно соромиться,, що ми прості, сільські люди.
Він зблід та за мить почервонів, відчув, як холодний піт вкрив чоло. Намагався не видати себе надмірною цікавістю, немов обпечений швидко вийшов з кімнати.
Вечоріло…Сонце зовсім заховалося за хмари. На землю лягала прохолода. Надія , зморена за цілий день, від тиску випила ліки, вже дрімала. Алла вкладала сина спати , наспівувала колискову пісеньку.А батько пішов надвір, позачиняти двері в сараї та в літній кухні.
Тихий стук у вікно збентежив Аллу. Невже він? Нащо прийшов? Подумала, швидко вийшла з хати.
Антон схопив її за руку, ривком потягнув за хвіртку, під кущ жасмину,.
-Що ти зробила? Чому ти мені ніколи не сказала з якого ти села? Навіщо народила? Чому втекла? Чому не призналася, що вагітна?
Антон говорив наспіх, зопалу, нервово палив цигарку, озирався.
- Я б заплатив в лікарні, було б все добре, жили б тільки для себе. Тобі треба це село? Я так розумію, це мій син, але в мене є двоє дорослих, я не збираюся розривати стосунки з сім`єю. Тобі треба було цієї замороки?
Тремтіла, ні вона йому не повірила, адже паспорт довго був при ньому, що навіть не поцікавився звідки вона? Яка байдужість! Від люті,з силою вліпила ляпас, різко повернулася й пішла.
Тільки зайшла за кущ, по дорозі до хати, навпроти неї стояв батько,
-Нам треба поговорити, я все чув, пішли присядемо під грушкою.
Не знала, що сказати батькові, мовчала.
-Я все зрозумів, доню… Він мерзотник і я бачу не надійний, толку не буде. Недарма кажуть яблуко від яблуні. Не знаю , як він там жив в тій Москві, правда покійний Микола його хвалив та напевно він вдався до нього. Запитувати не буду, як,що? Це твоє життя! Напевно ляпаса він заробив, якщо ти це зробила. Та хочу тобі сказати, можливо ми винні, після школи не відпустили тебе вчитися, це таке діло, назад час не повернути. Та я тебе попрошу, давай залишимо все в таємниці, мама не перенесе удару, якщо взнає, що Антон батько онука.Останнім часом, занадто часто проблеми з тиском, з серцем, ти ж сама бачиш.
Вона слухала, намагалася приховати сльози, які відчувала на губах. Не стрималася, обійняла батька, тремтіла, плакала.
-А той кацап, боїться їхати до нас, в Україну. Тож краще хай не їде, ми й самі виховаємо Андрійка, все буде добре!
Далі буде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718902
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Я жизнь пакую в чемодан,
Куда-то и зачем-то еду
И посвящаю поездам
Эту внезапную победу.
Куда указывает вектор -
Туда уверенно иду,
Душевным освящая светом
Свою удачную волну.
Мой неподъемный чемодан -
Воспоминания и люди
И недописанный роман,
Где между строчек сотни судеб.
Я жизнь пакую в чемодан
И отправляюсь в приключенье.
А прошлое ложу в карман,
Рядом с конфетой и печеньем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690273
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 18.02.2017
Питає Бог (запанібрата):
Обличчя чом таке сумне?
Відповідаю: справ багато,
Та от життя — всього одне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718308
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Скоро в цьому житті вже не буду
Ні співать, ні писати віршІ.
Хочу я розітнуть собі груди
І заграти на струнах душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717178
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Мы с детства помним этот зимний лес.
Ветвями нам приветливо кивал.
На лыжах бродим мы в стране чудес.
Заботливо от ветра защищал.
Прости, мы нарушали тишину.
Наш звонкий смех покорно принимал.
Ты эхом заглушал нашу вину.
А ветер нас сурово обнимал.
С тех пор я обожаю зимний лес,
Где бегала по бархатной лыжне.
И глубины божественных небес
Хватало для восторга мне вполне.
И вот опять крадётся НОВЫЙ ГОД!
И зимний лес спешит ко мне домой.
И сердце от восторга вдруг замрёт –
Традиция по-прежнему со мной!
Волшебной сказкой Новый Год войдёт.
Накроет стол, нальёт вино в бокал…
А Дед Мороз нам Ёлочку зажжёт.
Под музыку закружит карнавал!
Декабрь 2013год.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467273
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 18.02.2017
Зима – монаршая особа.
Неограниченная власть.
Морозу - тайная зазноба.
Он к ней испытывает страсть.
В азарте - бурю приглашает,
Порой - обильный снегопад.
Несётся тройка, как шальная.
За ней – весёлый маскарад.
Мороз ухаживал красиво.
Живые розы в витражах.
Его объятья – страстной силы.
Пылал румянец на щеках.
Зима кокетливо флиртует.
Влечёт галантный кавалер.
Её внезапно поцелует –
Как сладок съеденный эклер.
Влюбился он вполне серьёзно.
Не жди, что вдруг придёт весна.
И в марте может быть морозно.
«Влюблённым стало не до сна».
14. 02. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718204
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Зимой художник-график торжествует!
Ведь белый лист похож на белый снег.
Простой сюжет он с радостью рисует:
На белом фоне - серый силуэт.
Зима – не лето, не бушуют страсти,
Зимой суров и холоден пейзаж…
Но, если поработать на контрасте,
То «Зимний лес» украсит вернисаж.
Так виртуозно мудрая ворона
Пером выводит вензель на снегу.
И паровоз, пыхтящий у перрона,
Как снежный барс преодолел пургу.
Особый шарм в рисунке чёрно- белом.
В нём благородство, радость и печаль…
Художники Саврасов и Поленов
Уносят нас в заснеженную даль.
30. 01 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715302
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 18.02.2017
На віконечку стоїть свічечка,
Дивним вогником миготить.
І по личку, немовби річечка,
Дрібна слізонька струменить.
Б'ється сердечко, як у пташечки,
І повільно заходить сонце...
Потерпіти... Ще зовсім трішечки...
Де ти, Матінко Богородице?
Звести ручечки вже несила -
Заніміли тоненькі пальчики.
Сива матінка голосила:
"Хоч би хлібчика, хоч би крайчика!"
Спи дитиночко, хоч не нічечка,
Спи, хай сниться тобі життя...
На віконечку плаче свічечка,
Мов невинна дитяча душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718835
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 18.02.2017
[i]Личко твоє - сонечко у небі,
Ніжно пестить тіло з висоти,
Біля нього хмарки полудневі -
Брівоньки...О, Господи !
Що то за краса посеред шторму
Лихоліть шалених - років як покути ?
Пропаду я без твоєго корму -
Уст медових, вже ніяк не вснути...
І без погляду - дурману, наче без повітря,
Задихнуся в мороці подій...
Понеси мене у чарах вітру
Там, де жагу зродить обрій -
Оченят Везувій ![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718883
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Читаймо всі мудрості книги,
Гортаймо віків сторінки,
Розкриймо секрети й інтриги,
Збираймо знання і думки.
Мандруймо по книжних просторах,
Долаймо глибини і далі,
Воздвигнім на трони й престоли
І тих, що їх серцем писали.
Читаймо всіх мудрих творіння,
Святі одкровення отців,
Хай сходить по світу насіння
Та пам’ять живе про митців.
Черпаймо, вивчаймо, уміймо,
Збираймо плоди їх трудів,
Святині словесні леліймо,
Карбуймо в них пам'ять родів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718771
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Весна іще сніги не розтопила,
А зиму вартували снігурі,
Та для відльоту їм квитки купила.
Блакить раділа сонечку вгорі.
Воно ж плило-купалося в лагуні,
І простір, білий, ніжно обняло.
Хлібів, озимих, ще дрімали вруни,
Чекали, щоби сонце сніг зняло.
Коли ж весна умиється водою
З проворних, голосистих ручаїв,
Всі зрозуміють, їй нема кордонів,
Бо дух, весняний, поряд зачаївсь.
І низько попливуть густі тумани,
І вип’ють рихло-зернясті сніги,
І запахом незвичним задурманять
Зеленотрав’ям вишиті луги.
17.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718722
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
Мороз малює сріблом на вікні
З відтінком, синюватим, білі віти,
Не вишити таке на полотні,
Здається, раю божого то квіти.
І хоч укрила всюди все зима,
Неначе казку, дивовижну, пише,
Хай холодно надворі, то – дарма,
Весна давно в потилицю їй дише.
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718721
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
спадає дощ
навальний дощ
усім життям дощу
краплини-крапельки по склу
і стук по підвіконню
а у віддаленні
отам
там у саду моєму
хвилерухлива злива вод
туман легкий прозорий
і шум дерев
то вітру шум -
у листі подих шепіт
і злет розгойданих орель
згори униз і вгору
крізь крапель сіть
і крізь туман
крізь водоспад небесний
веселий вітер той з орель
привіт грайливий в вітах
з забутих днів
забутих слів
кохання спогад миті
там образ усмішка її
весна і літо...літо...
...бешкетний дощ
бурхливий дощ
безжурний безтурботний
в саду і там
отам
в степу
над річкою
і гаєм
такий рясний
до сонця встріч
короткочасний
в часі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666514
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 16.02.2017
***легка мелодійна еротика***
Ніч напнула зірок
Споконівчний казковий шатер.
Глянь у карти таро-
Ти моя одаліска тепер.
Мов солодкий шербет,
Я поволі тебе відіп"ю,
Як уміє поет...
Увійди у оселю мою!
Не забий об поріг
Білі ноги- проекції снів...
Ти сьогодні в шатрі
Танцюватимеш гола мені.
У шандалі свічки
Нам освітять омріяний Рай...
Ти сандалі легкі
І туніку додолу скидай!
Наче шкіра змії,
Переливисте тіло твоє,
Що очами я їм,
Екзотичності шал надає,
І тендітно-тонка,
Наче плющ, що чинару обвив,
В бранзулеті рука,
Цей нестриманий тіла порив,
На моєму плечі
Нагородою Шаха лежить.
Ми удвох уночі
Помремо і повернемось жить...
В переплЕтенні тіл
Мов орнамент на килимі-ми...
...це одвіку віків
Називається щастям людьми.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117021601236
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718619
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
День зимовий не такий холодний,
Коли світить сонечко згори
На сліди в снігу звірів голодних,
На розваги-ігри дітвори.
Кине промінь він з небес на білий,
В діамантах сніговий розмай.
Там, де річка донедавна бігла,
З льоду трасу виткала зима.
В чудернацькі вбралися обнови
З осені оголені ліси,
Намистинки свіжокалинові
В обіймах купалися краси.
А сніги, мов білосрібна постіль,
На якій вмостився день ясний,
Снігурі, зими постійні гості,
Вже відчули подихи весни.
3.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718540
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
Зігрій но, доле, мої руки -
скувала холодом зима.
Застигло серце у розлуці -
далеко ти... Тебе й нема.
Втекти б до тебе з порожнечі,
відчути пристрасть всю твою!
Цілунків би... І речень, речень
із уст жаданих: "Я люблю!
Люблю до скону! До загину!
Назавжди! Вічно! Ти - життя!
І в тебе лиш, мою єдину,
закоханий без вороття!"
Поглянь же, доле, в мої очі,
там стільки смутку і жалю.
В тобі зігрітись так я хочу,
і відчувати це "люблю!"
11. 12. 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628445
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 15.02.2017
Навіщо крила тим хто не летить
Кому потрібні хвиль пусті надії
Ніхто не знає, як на світі жить
На жаль, ми віковічим наші мрії
Пусте життя і присмак темноти
Багато обіцянок в кожнім слові
І молимо про каплю теплоти
Бо серце замерзає без любові
Шукаємо, чому усе не так
В душі то шрами, то маленькі діри
І скрутимось від всіх немов їжак
По голочці у світі недовіри...
© С.М. Гайдак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712628
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 15.02.2017
Съедает пламя дух поленьев...
Канкан - объятием теней...
Душа согреется мгновеньем -
Щемящим маревом свечей.
Душа когда-то возвратится
Нетленной в свой любимый дом.
Но не однажды ей приснится
Прикосновение огнём!..
Мои горячие колени
И грешность осени моей...
И жар от пламени поленьев
В канкане чувственных теней...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718428
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Ніч кохання
Місяць синьоокий гляне у вікно
із небес високих сіючи тепло,
темряву кімнати поглядом яснить,
у якій дивлюся як кохана спить.
Очі її милі дивляться у сни,
де буяють квіти вічної весни
і від них кохання в серденьку цвіте,
роблячи від щастя радісним лице.
Сівши біля неї очей не зімкну,
поглядом ласкавим ніжно обійму,
щоб спокійно спала мила цілу ніч,
поряд відчувавши мій душевний клич.
Місяць синьоокий гляне у вікно,
роблячи кімнату океанським дном,
на яке з поверхні спуститься любов,
сяючи очима ранку, що прийшов.
Віктор Цвіт 05.02.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718296
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Кохання – що це, загадка природи,
Чи поклик нерозгаданий душі,
Де не останнє місце має врода?
А мо’, життя, подружнього рушій?
Кохання – це дарунок злої долі,
Чи почуттів найвищий пілотаж?
А може, тільки Богу це відомо,
Коли воно й до кого завіта?
Кохання – й досі загадка для світу,
Хто ним керує: зіронька, чи Бог?
Без нього не бува й в природі цвіту.
А мо’, містком жаданим є для двох?
Кохання перше – зоряний віночок,
Коли обоє в обіймах його,
Коли навпроти – ті єдині очі
І вже не чуєш ти єства свого.
Кохання й доля – вороги чи друзі?
Не кожному ця істина гряде,
Й хоч стрілась на життєвім виднокрузі,
Та іспит кожен тільки сам складе.
Ніхто не знає, хто кого рятує:
Кохання долю, а чи навпаки.
Страшніш, коли одне із двох жартує,
А це життя не впіймані роки.
Хто знав кохання те, що є взаємне,
Щасливий, кажуть, то є чоловік.
Коли ж не так, життя все’дно не темне,
Бо сонцем освятило воно вік.
Кохання – то є долі вишиванка,
Де кольори в гармонії злились,
Й життя тоді, мов мамина співанка,
Що з молоком ти пив її колись.
Нехай роки не стануть на заваді,
Коли кохання прагне ще душа,
Й коли ще серце здатне когось вабить,
Й народжує йому свого вірша.
Коли ж зненацька кров твоя отерпне
Від неземного того почуття,
Й душі від того затишно і тепло,
Вирішуй сам, як бути. Це – життя!..
25.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718352
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Промінчик Сонця на картині,
Снігур вмостився на калині.
У гронах ягідки червоні,
Немов смарагди у короні.
Прийшла у гості крадькома,
Жива красуня снігова.
Біліє луг і небеса…
В гаю божественна краса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716381
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Десь там, на чужині далекій
Святкують бал білі лелеки
Летить у небі голубому
Лелеча пісня, пісня дому.....
Приспів:
До весни, до весни, до весни
Завжди крила свої нахиляю
Бо немає такої краси
І не бачив такого я краю
Тут напюсь я святої води
І наснагу з Землі зачерпаю
Це колиска моєї душі
І я завжди сюди завертаю....
Вечори казкові, котики вербові
Ніжать мою душу навесні
Серце прихиляю , до рідного краю
Де ж ви перші проліски весни?...
Приспів
Летить у небі голубому
Лелеча пісня, пісня дому
Десь там , на чужині далекій
Святкують бал , білі лелеки....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718370
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Весна співала стоголосим хором,
Вінчав світанок нас, фата – з туману,
А сукня - з травня, вишита узором,
Нектари сонячні, замість шампану.
Метелики крутились в бальних танцях,
Веселка дарувала сім чудес
І обрії шарілись у рум’янцях,
А ми були обранцями небес.
За руки взявшись, ми летіли в світ,
У справжню казку, лиш відому нам,
З смарагдів впав під ноги оксамит,
У дзвони бив життя величний Храм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718194
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017
[b][i][color="#7700ff"]Все що народжене з любові -
Завжди є бажаним й святим.
І в подарованому слові,
Що серцем сказано твоїм -
Світлішає життя.
Усмішка сонечком хай світить,
Душі щоб не торкнувся сум...
А я не вмію не любити,
Життям із вдячністю несу
Священні почуття.[/color][/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718178
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017
Ми на різних з тобою покосах
Відспівали життєві пісні,
Зацвіли сріблом-інеєм коси,
Та промінчик надії яснів,
У дуеті, однім, поєднати
Наші долі і наші серця,
Щоб могла для нас двох залунати
Недоспівана пісня оця.
Щоб цвіло для обох одне щастя,
Й заіскрилось у сивих очах,
Смакуватимем, ніби причастя,
і кохання, і вірність плеча…
19.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718165
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017
Надворі негода… Холодний вітер підбирав все, що на землі, підіймав до гори, крутив ним, кудись ніс. Часом так високо здіймав, що здавалося несе в небо, в вирій та раптово під краплинами дощу все ж летіло донизу, розкидалося по землі. Листя золотаве, руде, жовте безжально скручував у купи. І сердито з дерев зривав те листя, що ще залишилося на гілках. Пташок, що залишилися зимувати загнав у надійні схованки
. Надя стояла на зупинці, якщо так можна було назвати. Покриття на-пів розібране, потрощене, діряве. Ніяк не можна було сховатись від дощу, а він неначе переслідував її, з малого перейшов на зливу. Так ухилялася від вітру, що парасолька, аж крутилася, дощ стікав по обличчю.
А напередодні… В двокімнатній квартирі сварка, здавалося б чому? Але ж жили в достатку, обоє мали роботу. Вона працювала в школі, викладала англійську мову, а Дмитро вже працював на посаді ректора інституту. Сусіди завжди дивилися з заздрістю на цю прекрасну пару та підноготні ніхто не знав,чому сварки… Всім байдуже, ні знайомі, ні друзі її про це не запитували, також не цікавилися чому для повного сімейного щастя, не народили дитя. В молоді роки береглися,. А коли їй виповнилося тридцять, він захищав дисертацію, настояв, щоб перервала вагітність. Вона навіть не знала, що він домовився з лікарем. Сказав, що пора поїхати в лікарню, на них чекали на визначений час. Вже , як заходили в кабінет, поцілував в щоку,
- Все буде добре, не хвилюйся.
Вдома майже завжди тихий, заклопотаний своїми матеріалами для студентів. А тут, в кабінеті не бракувало слів, при ній так гарно спілкувався з лікарем і непомітно в розмові прийшов до того, що готові на операцію. Вона приголомшена, здавалося втекла б десь, щоб захиститись та не змогла проронити ні слова. При лікареві цілував їй руки, втішав, що любить, що домовився, зроблять все так , щоб змогла ще мати дитя. Мабуть з пів року жили спокійно та з часом чоловік став приходити додому на підпитку, не раз комір сорочки був у губній помаді, пахло чужими парфумами.
Пройшло три роки… Надія повністю присвятила себе школі, з учнями проводила додаткові уроки. Додому поверталася пізно, інколи, він вже був вдома, але частіше, як лягала спати, його ще не було. Стосунки стали зовсім натягнуті та про свої обов`язки не забувала, завжди приготовлені страви, напечені солодощі, які він любив. І коли він приходив пізно, спати лягав у кімнаті, вона ж ковтала сльози від його байдужості. Та, як були разом час від часу запитував,чи не готова народити? Вона ж хотіла та все дарма, лікувалася, але нічого не допомогло, лікарі розводити руками. А він почав колоти в очі, що інші і по три рази переривали вагітність й нічого, народжували. Дивувалася, адже мудра, досвідчена людина, мав би все розуміти та на жаль в усьому звинувачував тільки її. Ні з ким не ділилася, лише одна подушка знала скільки за весь час пролито гірких сліз. Як болить її душа, як страждала, що не мала до себе належної уваги. Тоді,як навчався, захищав дисертацію, весь час заклопотаний своїми справами, все списувала на зайнятість. Коли став ректором дуже змінився, став байдужим і холодним подібний айсбергу.
Те що сталося сьогодні… вона від нього навіть не очікувала такої поведінки. Дмитро відчинив двері, пропустив вперед молоду дівчину, напевно студентку,
-Заходь , люба! Буде все (окей ), старої немає, в неї пари, тож роздягайся й бігом у ванну. Я прийду, покажеш, що ти вмієш, нарешті здаси залік….
Надія в цей час пила каву, почувши такі слова, поперхнулася, закашлялася.
-Стій - стій, не поспішай, я зараз, - почула його голос до дівчини. Він залетів в кухню розчервонілий, від нього тхнуло спиртним,
-О! Ти вдома,а я це… Тут прийшла студентка здати залік, так я це… Пожартував трохи з нею…
-Гарні жарти, а це що? – запитала,, показуючи на шию. Він підійшов до шафи з дзеркалом, побачив на щоці і на шиї свіжі сліди губної помади,
- Тю, це дзеркало таке, - гупнув по ньому кулаком. Від удару, дзеркало тріснуло на безліч дрібних частин, падало на підлогу.
А далі… все немов у тумані.…. Швидко зібрала речі й вийшла з квартири. Що робитиме далі сама не знала та вирішила, з ним краще розірвати стосунки зараз, скільки можна терпіти. Куди йти ? Адже вона на чужині. До школи…ні, адже соромно, не наважилася. Поїхати до батьків в Дрогобич, майнула думка, зупинилася, батьки вже немолоді, навіщо їм ці неприємності, тим паче живуть з молодшим братом, який має сім`ю. Вирішила поїхати до найближчого готелю. В метро, метушня, людно, тож саме час пік, всі добиралися до домівок. Та при виході сталася штовханина, щось дуже шарпонуло пальто. Вона відразу перевірила кишеню, в якій лежав гаманець, на жаль там пусто. Поглядала на всі сторони, кожен поспішав, не звертаючи ні на кого увагу. Ой, що ж буде, така глибока кишеня, як же змогли? Здушили сльози, хотілося плакати, кричати, серце рвалося на частини. Вийшла з метро, згодом трохи опанувала себе. Погода, як настрій…. йшов холодний дощ, вітер в різні сторони рвав волосся. В розпачі підійшла на зупинку, не знала, що робити далі. Гадала, що зупиниться в готелі на пару днів, а там зарплатня та вийшло все не так. Такі плани були, а тепер без грошей куди? Думки не доганяли одна одну.
Стояла з валізою, дивилася в нікуди. По обличчі разом з водою текли сльози. До зупинки,через дорогу, з великою,чорною парасолькою поспішав чоловік, пригинався від вітру. Він став поруч з нею, поглядав у бік, звідки мав приїхати тролейбус. Раптово зупинив на ній погляд, помітив мокре обличчя, уважно дивився в очі. Здригнувся, уявив, як їй холодно, моторошно від дощу, над нею підніс свою парасолю,
- Може так краще? Шановна, ховайтесь під мою парасольку. Бачу змокли, що довго чекаєте? Давно тролейбуса немає?
О, такий уважний, подумала, а й справді трохи промерзла та й пальто місцями вже було мокре.
-Дякую ,- проговорила тихо. Він уважно й сміливо дивився в її очі, немов, щось там шукав. ЇЇ погляд , форма й смарагдовий колір очей нагадали покійну дружину. Світло- русе волосся, округле підборіддя, дуже схожа, хто вона?
Підійшов тролейбус, вона не зрушила з місця, здивовано подивився,
-Ви мабуть переплутали зупинки, тут тільки третій номер зупиняється.
У відповідь розгублено поглянула, їй не було, що сказати.
-Я бачу ви замерзли, я теж, давайте зайдемо в кафе, погріємося , вип`ємо кави.
А який вихід? На згоду кивнула головою. Він ніс валізу… через дорогу прямували до кафе. В приміщенні тепло, затишно, тихо грала лірична музика. Мабуть так треба, подумав, може зізнається, що сталося?
-Ой, ми ж не знайомі, я Павло, можна Паша, так приємніше, бо офіційне спілкування за кілька років вже набридло.
- Надя, - відповіла тихо, трохи соромлячись.
Не поспішаючи, пили каву, напевно кожен думав про своє, тільки зацікавлені погляди один на одного й мовчання. Раптово взяв її за руку,
-Послухайте мене, я бачу ви в скруті, хочу вам допомогти. Щоб не думали, що я якийсь пройдисвіт, вислухайте будь ласка. Мені сорок сім років, на службі був майором, в зв`язку зі скороченням штату, пішов на пенсію. Мав дружину Марію, півтора року назад пішла від нас з сином, хворіла на рак.. Син, військовий, йому двадцять п`ять років, зараз служить під Львовом. Я живу тут недалеко, їхати дві зупинки, це ходив в бібліотеку, дещо прочитав в читальному залі. Загалом зараз вдома, пенсія непогана, як кажуть, можна пожити для себе.
. Вона повільно забрала руку,
-Ну, що ви… мені все так розповідаєте, а самі про мене нічого не знаєте, навіщо так?
-Надю, ви розумієте, я трохи пізнаюся в людях, бачу, що у вас, щось сталося та думаю зараз запитувати не варто, просто не хочу. Пропоную поїхати до мене, звичайно в гості, захочете розповісте, а ні , самі вирішите, що робити завтра. Холодно, осінь , думаю погода не сприятлива для мандрів.
Зашарілася, схвильовано із сумочки дістала паспорт, намірилася показати йому. Помітила,як змінилося його обличчя, здивованість, стурбованість,розгубився,
- Ні – ні, ну що ви? Краще дайте відповідь на мою пропозицію.
Ось так зненацька…. оце події, в голові роїлись думки. Схиливши голову, мовчала. Павло теж мовчав, тільки дивився на неї , все знаходив схожість з покійною дружиною. Думав, що це? Подарунок долі? Мовчання перервала весела музика, придала їй впевненості, підняла настрій, сміливіше подивилася в його очі,
- Я згідна.
Для чого, ще якісь слова… Немов той голуб біля голубки, тепліший погляд,
-Ну, от і добре!
Надворі стемніло, дощ так і не вщухав. Вони сходами підіймалися на третій поверх, дев`ятиповерхового будинку. Його уважність дивувала, в руці валіза і весь час під руку підтримував її. Відчинивши двері,запросив до квартири, помічала, він хвилювався,
-Ось, будь ласка, мої апартаменти, розташовуйтесь, ознайомлюйтесь. Що потрібно, не соромтеся, кажіть.
В квартирі затишно, світло, помітила, видно що воєнний. Він показав їй кімнату, де могла відпочити. Збентежена подією, все ж, на всяк випадок, закрила двері на засовку. Переодягалася в махровий халат. Велике дзеркало прикріплене до шафи, як не побачити себе. Обличчя змарніле, виснажене, намагалася посміхнутися, адже треба триматися. Але ж справді, для жінки в сорок років, це ще такий вік, ще може зустріти друга, чи партнера й бути щасливою. Здригнулася, відволік свисток чайника. Чого сидіти…треба йти, не зручно якось, але треба.
Павло відразу підвівся з дивану, сонячний погляд, яка мила - догнала думка, так схожа на покійну дружину.Той стан, руки і рухи… й очі, відчував, щось перевернулося в душі. Від спогаду пересохло в горлі, злегка зблід.
Вона помітила, уважно подивилася на нього, чи так хвилюється? Перевела погляд на фото, що стояло на серванті. Мабуть його дружина, а й справді, є якась схожість.
Вже пили чай… Він не просив її - розповісти про себе, але вона сама хотіла розповісти, щоб не подумав,що якась несерйозна жінка, пуста й розбещена. Бесіда затягнулася надовго, вже була майже перша година ночі, коли він запропонував відпочивати. Ніжно взяв за руку, уважно подивився в очі,
-Все буде добре, на добраніч!
Стримуючи хвилювання, подякувала за допомогу.
Заснула майже відразу, їй здавалося, згадуючи своє життя важку ношу скинула з своїх плечей.
Під впливом спілкування, Павло довго не міг заснути, ворочався, через кожні п`ятнадцять хвилин дивився на годинник. Думки лізли в голову, чому її зустрів? Може й справді мені така доля? Чому схожа так? А може…. Ні, чортівня якась, сварив себе в думках, хіба ось, так відразу закохатися? Але ж притягує до себе, що це? Він заснув на пару годин, не більше, чомусь боявся проспати, сам не розумів чому. Нарешті ранок, на годиннику майже сім годин , поспіхом, збирався в магазин.
За вікном похмуро…. На деревах де-не-де виднівся іній, земля вкрилася памороззю. Ой, як гарно, добре, що дощу немає, дивлячись в вікно, тіштлася Надія. Настрій піднявся, ще вчора, коли в сумочці , знайшла сто гривень, заспокоїлася, добре хоч на проїзд є гроші, а там зарплата. Зайшла в кімнату, перше, що помітила, на столі в тарілці лежали бутерброди з вітчиною і в вазі фрукти. На душі потепліло, в неї відразу з`явилося відчуття зрівняння, її чоловік цим ніколи не переймався. Не мав навіть уяви, щоб чоловік такий, як він, ходив за продуктами в магазин, чи на базар. Вважав, цим завжди мала займатися жінка та й не дай Бог, хтось побачить з студентів, мовляв, з нього сміятимуться.
З кухні, Павло приніс дві чашки кави, привітався. Помітила свіжість на обличчі. Повіяв приємний запах парфумів, напевно щойно поголився. Вдягнений в красивий костюм коричневого кольору й білу сорочку. Ледь посміхнувшись, запропонував,
-Прошу, давайте поснідаємо…
Снідали швидко, мовчки, вона поспішала на роботу. Перша встала із - за столу, він допоміг одягнути пальто. Здвигнула плечима, мацала,чи воно повністю просохло. Павло уважно спостерігав за її кожним рухом,
-Та я в ванні включив колорифер, добре що просохло, на дворі приморозок.
Їй наскільки було приємно, що навіть посміхнулася до нього.
-Надю, підійдіть до вікна,- рукою показував, куди звернути увагу,
--Он там бачите, автівка сірого кольору, то моя , правда старенька та на роботу вас відвезу.
Кров підступила до обличчя, вона відчула, що червоніє, поспішила до виходу. Дорогою весь час мовчали, не наважилася заговорити, збентежена такою повагою. В руці тримала телефон, гадала, що має подзвонити Дмитро, але очікування було марним. Коли завіз її на роботу, в нього значно покращився настрій.За від`їзд мови не було, тішився, з`явилася надія, що не поїде, що зможе її краще пізнати.
Спливав робочий день, дзвінка від Дмитра так і не було. Не знала,чи це на краще,чи на гірше та псувати настрій не хотілося. Все обдумала, впевнена, до нього не повернеться. Біля школи на неї чекав Павло, в руках тримав букет хризантем. Додому приїхали з гарним настроєм.
На кухні на неї чекала замаринована курка.
-Ну, що поки зробимо салат, вона за той час спечеться,- -весело поглянув до неї, поставив курку в духовку. Раптом підійшов ззаду, ніжно взяв за плечі,
-Ну от, ви тут можете бути господинею.
Стрепенулася від несподіванки.
-Ну - ну, не треба хвилюватися, я буду прямий, давайте перейдемо на "ти"- запропонував й з шафи дістав пляшку Шампанського.
Думала; може воно так мало бути. Вони посміхалися,смакували вино. Ніжні погляди в її очі, поцілував у щоку й відразу відійшов до вікна. В ньому проснувся потяг до жінки, вже три роки, як він не мав стосунків. Вона подякувала й пішла до себе в кімнату, для неї це не стало дивним, сама відчула, що його дотик рук її збуджував.
В цей вечір подзвонив Дмитро, Павло в цей час, ще не спав, чув тиху розмову. Від того, що почув, на душі стало одночасно і тривожно, і радісно, чітко почув, як вона сказала , що не повернеться до нього. З розмови зрозумів, що подасть заяву на розлучення.
Минуло кілька днів…. Після роботи завжди зустрічав Павло, охайний, стриманий й дуже уважний, в той же час був веселим, розповідав різні історії, навіть одного разу читав вірші С.Єсеніна. .А потім на кухні готували вечерю, чаювали.
Одного вечора, Павло зненацька поцілував у щоку й дивлячись в очі, весело промовив,
-Надійко, а давай приготуємо печінку, я так люблю засмажену з цибулею, сьогодні отримав пенсію, ходив на базар, купив м`яса та дещо з продуктів.
Її давно ніхто так не називав, тепло огорнуло тіло, не знала, що сказати, що робити, ніжно подивилась на нього. Він ледь стримувався, приваблювала його до себе. Хотів, обійняти, пригорнути, загубитися в ній. Мовчання.. Нарешті, опанував себе від погляду, взяв з холодильника печінку, яку вже замочив, поклав у сито, щоб стекла вода. Вона взяла в руки три гарних цибулини і ніж. Павло нахмурився, забрав цибулю,
-Ні, ні , де ти бачила, щоб твої оченята плакали, це моя справа, а ти краще он, печіночку поріж.
Почервоніла, як стигла вишня на сонці, серце шалено билося, здушили сльози, ледь трималася, щоб не побачив обличчя. Їй хотілося заплакати від його уваги, а чи можна так ставитися до жінки, думала про себе.Чомусь так боляче, адже чоловік про неї так ніколи не турбувався.
Смачна й весела вечеря. Він розповідав, що не любить чистити картоплю, бо надоїла, ще за часів служби, про різні пригоди, про друзів, які залишилися, ще на службі в інших гарнізонах.
Вечорами, Надія сиділа за зошитами учнів, він спостерігав за нею в ледь причинені двері, відкидав думку, що вона може піти від нього.
Ну от - перевела подих, нарешті отримала зарплату, її часто затримували в кінці року. Думала, як йому сказати, що хоче перебратися в готель. Хоча покласти руку на серце та чесно зізнатися собі - не хотіла розривати з ним теплі, дружні стосунки.
Чудовий, тихий вечір… Надворі злегка морозило, пролітав лапатий сніг. Вони стояли на балконі, їй здавалося серце вискочить з грудей, відчула, що не проти, щоб обійняв й навіть поцілував, зрозуміла, таїла в душі, він їй подобається.
Наступний день був вихідним, він запропонував сходити в Цирк , звичайно погодилася, мабуть років десять ніде не була. Та зранку, коли зайшла в кухню, привіталася, здивувалася. На столі лежало круто замішане тісто, в м`ясний фарш Павло сипав перець.
-О! Доброго ранку,- наблизився поцілувати. Вона підставила щоку, усміхнулася ,
-А , що в уста не можна?,- запитав радісно.
Вмить зашарілася, але по тілу відчула тепло.
-Ну, що наліпимо пельменів? А потім гарненько наїмося й будемо відпочивати, сьогодні ж вихідний, можна розслабиться ,- впевнено, не поспішаючи говорив Павло.
Вв той же час уважно спостерігав за нею, немов чекав, може вона хоче щось сказати? Ні, вона вирішила змовчати, зрозуміла, що розмову прийдеться відкласти на вечір. Вже допомагала ліпити пельмені, міркувала; чому така різниця між чоловіками, чому не зустріла його в молоді роки?
В небі підморгував молодий місяць, зорі приємно мерехтіли. Від місячного сяйва іскрився, переливався сріблом сніг. Вони в гарному настрої вийшли з приміщення, циркова програма дуже сподобалася. Свіже повітря пестило обличчя. Сипав густий, лапатий сніг, який іскрив, заворожував все навкруги й скрипів під ногами. Така погода надихнула пройтися пішки. Павло взяв її під руку, підтримував, щоб не підсковзнулася. А вона йшла й думала; як розпочати розмову про від`їзд, що він скаже? Все ж наважилась,
-Нам треба поговорити, я вчора отримала зарплату.
-Ні, ні, тільки не зараз, поглянь , який чудовий вечір, ще буде час, - сказав з піднятим настроєм.
Коли прийшли, він швидко поставив чайник й включив телевізор,
- -Ти не заперечуєш ? Я послухаю новини.
Після ванни вона пішла до себе в кімнату, щоб не заважати. Сама ж зрозуміла, що він не хоче на ніч мати розмову, виключила настільну лампу й лягла в ліжко. Та сон не йшов, чула, як він інколи зітхав. А може все лишиться, як є, в душі мала надію, їй здалося, що вона все життя мріяла про такого чоловіка. Повернулася на бік, грішні думки лізли в голову. Він же ще не старий, хіба не здатний до жінок, тому нічого не пропонує, а може просто не подобаюсь йому? З цими думками - засинала.
Павло довго сидів біля телевізора,час від часу поглядав в її кімнату, новини йшли тільки для звуку, не міг зосередитися на словах дикторів. В голові про себе повторював слова, невже я не зможу її ощасливити? Як підійти, як зізнатися, що покохав? Горів бажанням щоб назавжди залишилася з ним.
. За вікном просинався ранок… Небо сіро-синє, сонце розсипало перші промені. О, буде чудовий день, подумала Надія, але мабуть не для мене. Швидко накинула халат, тихо виглянула в кімнату, Павла не було. Раптом в двері подзвонили, вона повернулася до себе. Він поспішив з кухні, відчинив двері, почула голос незнайомого,
-Це вам! Від мене теж вітання!Розпишіться….
- Дякую!
Двері зачинилися. Вона в щілинку побачила Павла з букетом білих хризантем. Що це? ЇЇ охопив розпач, напевно день народження. Що ж робити? По перше їй треба було до туалету, а вже потім думати, як бути. Вона одягла красиве в`язане плаття волошкового кольору й прикріпила брошку - метелика, яка переливалася перламутром. Наважилась змінити щоденну зачіску, гарно вклала волосся, покропилася парфумами. Взяла в руку помаду та тут же зупинилася, поглянула в дзеркало,мабуть не варто. Все ж себе підбадьорила, підморгнула й тихо промовила,
-Що буде,то буде…
В кімнаті Павла не було, вона швидко прошмигнула в туалет, потім у ванну кімнату, поверталася назад, побачила на столі в вазі стояли ті самі хризантеми.
-О! Надійко, ти така красива! Дай погляну на тебе,- зупинив її. Він саме виходив з кухні. Вона вся немов загорілася, від його слів, обличчя запашіло. Помітно хвилюючись до нього,
- Напевно в тебе день народження, хоч би слово промовив. Він підійшов до неї, ніжно взяв за плечі, дивився в очі,
-Вибач, не хотів наперед говорити, хочеш привітати? Мені достатньо слів!
Вона вислизнула з під рук,
-Що ж прийми вітання , найкращі побажання, хай в тебе все буде добре, а основне здоров`я, ну ій звичайно гарного настрою.
Він підійшов так близько, що вона почула його серцебиття, майже притулився до неї,
-А поцілунок?
Кров прилинула до обличчя, поцілувала в щоку, хотіла йти та він взяв її руку,
- Сьогодні вихідний, куди нам поспішати, давай накриємо на стіл, вдвох відсвяткуємо. Ось мене син привітав, бачиш молодець, не забуває, здається не погано виховав.
Метушився, відкоркував Шампанське , випили, гарно поснідали, хоча вже була одинадцята година. Збуджена подіями, вийшла на балкон, просто дивилася надвір, а думки не давали спокою, що знову не зможе почати розмову про переїзд, вважала в такий день, ще й після вина, не варто на цю тему говорити. Її відволікла музика, яка почала лунати з кімнати. Павло підійшов до неї,
- -Мадам прошу до танцю, надіюся сьогодні ти мені не відмовиш. Тиха, легка музика сприяла роздумам, танцювали мовчки. Надія відчула в собі бажання бути коханою, його руки були такими ніжними, хотілося обіймів, ласки. Калатало серце, вона побоялася , що він відчує це,
-Може досить, вже три танці підряд, давай відпочинемо. Присіла на диван, а він за мить з кухні приніс торт.
-Давай я юіля тебе присяду,- посміхнувся, взяв за руку,
-Надійко, я не такий молодий, мабуть красивих слів багато не знаю та будь ласка вислухай мене. Я думаю це доля нам зустрітися ! Я ось! - він з кишені дістав коробочку. Миттєво відкрив, в ній лежало дві обручки. Вона відчула гарячий прилив крові, серце знову заколотилося, дивилася йому в очі.
-Ми кілька днів знайомі та я зробив висновок, що без тебе не зможу. Я кохаю тебе! Ми маємо право на щастя! Хочу, щоб ми завжди були разом!
Не знала, що сказати, люб`язно посміхнулася, він в очах побачив блиск і радість, ніжно поцілував. Вона тремтіла, як маленька пташка загнана в клітку, підняв, як пір`їнку, поніс в її кімнату.
2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717966
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Є люди щедрі на терпкі слова,
Солодких в них на всіх не вистачає.
Погане сиплять, наче з рукава,
Сказати добре їм щось заважає.
Когось вкусив – і вже щасливий сам!
А я таким здається співчуваю,
За мить йому хтось скаже, що він хам
І буде лемент аж до виднокраю.
Якщо комусь, то можна - з полину,
А як йому, то раптом заболіло.
Піском у очі кине всю вину,
Когось болить? А це - не його діло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718002
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017
В дзеркалах відображений час:
Кучерявий, кирпатий і в зморшках.
Мовчазний, але скаже за нас -
І в намистах він бачив, і в брошках.
Бачив сльози рясні, мов дощі,
Бачив щастям вдоволені миті,
Замасковану правду в плащі
І розкішні думки в оксамиті.
Так епохи вдивлялися в очі
І відбувся парад поколінь,
Дні всміхались і хмурились ночі
Та збирались архіви видінь.
В задзеркаллі багато тривог
І ще більше фантомів абсурду,
У старих дзеркалах – каталог:
Поряд - вічність шукає секунду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717949
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017
На межі двох сторіч,
Нахилившись над полем брані,
Сипле зорями ніч,
Материнські болять їй рани,
Тож ридає душа,
І сльозина тече гаряча:
В небеса ж поспіша
Її сина душа, юнача…
Плаче тиші струна –
З молодого бринить серденька,
В нім життя засина,
А за милі – в молитві ненька.
А навколо – сніги,
Під якими земля волає:
Гинуть дочки й сини –
Україна вогнем палає.
Україна в вогні,
Та вона не на роздоріжжі,
Хоч Донбас у війні,
Та не бути снігам торішнім.
Бій іде за життя,
За здобуту нарешті волю,
Бій за світу буття
Гинуть наші синочки й доні.
6.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717945
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017
О, світе мій! Як я тебе люблю...
В шумі вітрів, у гомоні діброви.
А ті слова... що він сказав мені,
Які ж солодкі! О, які медові!
О, світе мій! Як я тебе люблю...
В потоках рік, в вершинах гір до неба.
А ті слова, що він сказав... ясні!
Та ж щастя більшого невже ще треба?
А погляд тих, мов ніч, його очей,
У моїм серці ніжністю розлився.
О, світе мій! Як я тебе люблю.
Зі мною він назавжди залишився!
Своїх я почуттів теж не втаю,
То ж світлою хай буде кожна днина.
О, світе мій! Як я тебе люблю...
Пізнати щастя може лиш людина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717874
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Не дразни мене.
Бо усе мине,
І настане тиша.
Я тобі клянусь -
Я не відізвусь,
Як тебе залишу.
Прихворіє час -
Заплямує нас,
Заморозить літо.
Лиш зірки з небес,
Наче вірний пес,
Тебе будуть гріти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716644
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 12.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2017
Мама
Очі ласкаві я бачу душею,
що зігріватимуть серце моє,
в ночі холодні любо`ю своєю
давши світанок, що днину кує.
Погляд коханий чекає на мене,
все позираючи в сіре вікно,
в думах тривожних сльозами нахлине,
що обернуться зі мною в тепло.
Лагідні руки навіюють спокій,
жаром турботи вгамовують біль,
адже єдина у світі жорстокім
мама приносить надію у штиль.
Маючи чари і силу від бога,
ти бережеш мене, Мамо, завжди
де б не ходила життєва дорога,
я залишаю до тебе сліди.
Щоб повернутися сином додому
і пригорнутися милим дитям,
бо лиш з тобою не бути самому,
маючи даром від тебе життя.
Віктор Цвіт 07.12.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706430
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 12.02.2017
Як небо.
...Як небо - воно завжди різне.
Прозоре, чи хмари жене.
Чи, інколи, блискає грізно,
але не бува...кам'яне.
То й серце твоє - не з базальту.
Чутливе й пекуче воно.
І щедро вихлюпує смальту,
мені, на забуте панно.
Народжує казку й кантату,
в душі - сонцесяйний вітраж.
Не лише дозволить літати,
але й подолати віраж!
Як сонце - спекотно-зенітне,
крізь неба напоєну хіть.
Оте почуття, враз, розквітне,
аж серце витискує кліть!
Стихії повітря й вогненні,
нехай врівноважує...пляж.
Щоб наші серця, стрімковенні,
не скресли
в музейний
муляж...
2.01.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709801
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 12.02.2017
Ніхто не пояснив іще у світі
Ненависті й любові джерело,
Теплом чи злом, чи іншим чим зігріте
Котре зелом у душах проросло.
Та кожен знає, як міцніють крила,
Коли любов поселиться в душі,
А як ненависть по-живому риє,
То душі після того вже чужі.
І хоч любов – до світла то дорога,
Ненависть – різновид людського зла,
Та не було б життя таким розлогим,
Якби любов у світі лиш жила.
Бо пізнається все у порівнянні,
І меду не бува без гіркоти,
Тому й шляхи людські, складні й незнані,
Оті, котрі судилось нам пройти.
12.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717823
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 12.02.2017
Голосить Вкраїна, заламує руки:
О, Господи, доки? Біді де кінець?
Злетілися хижі, без розуму круки,
Взялися клювати мільйони сердець.
Упали синочки, розтерзані дико,
У них - в тім вина, що боронять своє.
О, зглянься над нами всіх долей, Владико,
Я знаю, у тебе для тих також є...
Співають печальну вітри понад степом,
Сльозу витирає моя Україна,
Дай, Боже, назад їм - із вовчим білетом...
Із храмів тих душ попеліє руїна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717811
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 12.02.2017
Їх вісім лишилось на тім блокпості
А бій клекотав скаженіло й запекло
Горіла земля, скрізь справжнісіньке пекло
А хмари по небу холодні й густі.
Набої скінчились , поранених сім
І сенсу немає чекать допомогу
Ще трішки і не розірвати облогу
Тоді вже кінець прийде разом усім.
Серьога сказав. –Разом не відійти.
Тікайте чимдуж я прикрити зостанусь
Збирайте набої я ще потримаюсь
Всміхнувся й сказав –прощавайте брати.
А як же ти сам.? – Інтернатівський я.
Настала тяжка і гнітюча хвилина.
Безбатченко я. Так… у полі билина.
За маму мені Україна моя.
Ти гідно беріг її від ворогів
Щоб вільна й соборна була Україна
Тебе вона вірного , рідного сина
Оплакує гірко сльозами дощів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714599
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 12.02.2017
Промінь сонця я візьму в долоні
і добавлю трішки теплоти.
Ще додам я ніжності й любові
і скажу йому: " Лети... Лети... Лети!"
Де боронить милий край свій рідний,
освіти ту землю... Освіти!
Віддаю найкраще, що я маю,
край той вірою моєю освяти!
Промінь сонця я візьму в долоні,
дам йому своєї доброти.
Візьме ласку він мою й надію,
і скажу йому: " Лети... Лети... Лети!"
Де боронить милий край свій рідний,
освіти ту землю... Освіти!
Віддаю найкраще,що я маю,
край той вірою моєю освяти!
Розкажи, як я його кохаю,
нехай знає, найрідніший мій!
З перемогою щодня чекаю,
ніжний, світлий промене ясний!
І молитви шлю щодня до Бога,
щоб дав сили... теж йому скажи.
Промінь сонця я візьму в долоні
й попрошу:
– Нам всім допоможи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717799
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 12.02.2017
Боролася троянда за життя
В саду серед красивих дуже квітів,
Подвійні в неї надто почуття.
/Розгадку запитаєм в ерудитів/.
Красуня до самотності вона,
Колючою їй стати довелося,
Не в тому навіть є її вина,
Кричало невгамовне стоголосся.
Казали, що не гарна, що будяк,
Що пелюстки її не з оксамиту
І правда їх була лиш на мідяк,
Не раді так були її візиту.
На тих красу від неї впала тінь,
Для чого конкурентка тут така?
Не чули її жалісних молінь,
Вже із ножем тягнулася рука.
Мовчав ірис задуманий в саду,
Та все ж терпець йому таки урвався,
Мечами він відвів всю ту біду,
Ще й схоже у троянду закохався.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717784
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 12.02.2017
Скоро осінь холодна, зубаста, картата,
Відчуваю її, хоч не видно в біноклі…
«Сьо ти писесь, – донька запитала у тата, –
І цому твої очі моклі?»
Тато витер сльозу, обійняв, наче ненька,
Взяв на руки мале чудо зіткане з раю…
Як, ну як пояснити дитині маленькій? –
Лиш вона його окриляє!
16.08.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717482
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 12.02.2017
Сонячній поетесі
НАДІЇ БАШИНСЬКІЙ
Співоча пташина щодня тут співає.
Здається земна, ще сама не літає.
А цей голосок заворожує враз,
Щасливим стаєш від чаруючих фраз.
Тут квітки розмова і шепіт вітрів,
Волошка блакитна і мак майорів.
Кохання нестримне на крилах летить
І хочеться так зупинити цю мить!
Скупатись у дощику гарних пісень,
Усім розповісти який гарний день.
Пробігтись до річки, звернути в лісок,
Усюди звучить її спів-голосок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717639
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 11.02.2017
[i][b]В[/b] алентин – по-грецьки сила,
[b]А[/b] тланти – наші мужики!
[b]Л[/b] еліяти усе ж просили
[b]Є[/b] лейну святість нам жінки.
[b]Н[/b] ам же без святості не жити:
[b]Т[/b] ака планида, кров така!
[b]І [/b] святість ту несе по світу
[b]Н[/b] адійна жінчина рука…
[b]А[/b] нам, мужчинам, треба знати –
[b]М[/b] инать не слід своєї хати! [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/m_-sz5ZBNoc[/youtube]
[i][b][color="#ad11a3"]Рожевий ранок… Доторк сонцем плоті –
глибокий вдих цнотливої краси…
О ранку! Видих молитов і млості,
свій колорит у дійство принеси!
Вдихни у жінку непотайну силу,
щоб та відчула розкоші пещот,
які б вона замала, не просила,
щоб правили за трави-приворот.
Нехай квітують манії-прилюди
благословенної Всевишнім гри,
флюїдо-мироточної остуди.
Та все гірке й солоне прибери!
І хай в жатті́ не приндяться обжинки –
в любові Вічній не шукай кінця:
між кольорів – найкращий колір жінки,
той, що веде із темні до вінця…
Шануймо ж те, що любомудрим Богом
дано нам, грішним, разом й на віки,
щоб привселюдно йти – не перелогом –
нехай дорогу вказують жінки!
Вони ж бо є в небесному велінні,
у Вічнім плеску чистої води.
Бо в нас нема дивнішого створіння,
як жінки мироточної сліди*![/color][/b]
______
*Тут – як наслідок, унаочнення.
10.02.2017[/i]
Всяк, кого цікавлять секрети чоловічого довголіття,
дослухайтесь до секретів китайської медицини ТУТ:
[youtube]https://youtu.be/wxLNFK2hNL0[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717408
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 11.02.2017
...предзимний день, разлит покой.
Казалось бы, что в этой грусти
такой привычной и простой...
Отпей из чашки, и попустит.
Но взгляд... Греховный и святой,
но поволока в межресничье...
И этот проблеск золотой
напоминающий взгляд птичий –
доверчиво-пугливый взор.
В твоих глазах неповторимых
уют... ненастье и разор
присущий женщинам ранимым.
Тобой, прильнувшею к окну,
любуюсь. Миг неповторимый.
Боясь, что робкий мир вспугну,
застыну в кресле молчаливо.
Твой взгляд пленителен сейчас,
в нём что-то... Нет, неуловимо.
Но грусть не портит твоих глаз.
Ты – хороша... Нет, ты – красива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710364
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 11.02.2017
Усім добро робити намагався.
От тільки вдячності за це не дочекався.
А неприємності — і дешево, і вдосталь.
Життя нема — лише життєвий досвід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716770
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 11.02.2017
Дніпре сивий, вільний, сильний!
Дніпре повноводий!
Здавна батько ти русинам –
Батько мого роду.
Ти віки пливеш по землях,
Широких, багатих,
Обіч ліси та озера,
Сади білі й хати.
Напилися тої волі
І ми, Дніпре, – люди,
Та чомусь не маєм долі –
Ніяк не здобудем.
Топчуть, палять землю цюю
Вороги-заброди,
На душі у нас гарцюють,
Цвіт зривають роду.
Та нема такої сили,
Щоб тебе спинити,
І хоч нас віки косили, –
Лиш міцніють ниті
Мого змученого роду –
Гордий він, живучий.
Буде вільним він народом,
Як і ти, Ревучий!
10.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717544
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 11.02.2017
Повилася стежечка полями,
колос наливають тут жита.
В них волошки і ромашки квітнуть,
маків цвіт дарують їм літа.
І спориш росте тут край дороги,
наші він слідочки рахував.
Разом з нами він збігав до річки,
ніжним білим цвітом розцвітав.
А та річка, гомінка й весела,
хвилями хлюпочеться... Стрімка.
Ой, яка ж ти, річечко, грайлива!
Ой, яка ж ти, річечко, дзвінка!
Й досі там під лісом, на галяві,
Невеличка яблунька росте.
Яблука великі та рум'яні
наливає сонце золоте.
Запашні вони та соковиті
з пишних віт просилися до нас.
Пахли м'ятою і теплим літом
залишився в них дитинства час.
Я піду... піду по тій стежині,
колосяться, як тоді, жита.
В них волошки і ромашки квітнуть,
маків цвіт дарують знов літа.
Тут моє дитинство залишилось,
відшукати б поміж трав сліди.
Допоможуть яблука рум'яні
споришеву стежечку знайти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717483
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017
Всі дахи – у зимових шапках,
Біле хутро в ціні та в моді.
А мереживо – на всіх шибках!
Теж краса, хоч не по погоді.
Підглядають ялини з-за рогу.
Ці – щасливі, щодня в них свято,
Видивляються всі на дорогу,
Ніби мають про щось сказати.
Іній влігся вуаллю ніжною,
Сніг виблискує, наче кришталь,
Це кохання зимою сніжною
Замело, (не весна), а так жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717481
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017
[u]Вчора зайшла на сторінку штабу блокади ветеранами АТО торгівлі з окупованими територіями і ще раз переконалася, який ми все-таки народ![/u]
Не знаю я такого ще народу,
Щоби зумів так волю полюбить,
Щоб відсіч так давав лихим забродам
І на землі не дав себе згубить.
Косили його, мучили-карали,
А він, мов фенікс, знову оживав.
Ні золота не мав, ані коралів,
Лише, як віл, уперто працював.
Сьогодні знов здає народ мій іспит:
Народ він, чи поселення рабів,
Що здатне тільки працювати й їсти.
Та вірю, раду дасть таки собі!
10.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717422
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017
Тихо плещется река
Под ковром туманным.
Мы с тобой в руке рука
В этом мире странном.
Сядем в лодку лишь вдвоём
И в лучах заката
Будто в сказку уплывём,
Уплывём куда-то.
Где покой и тишина,
Слышен шорох каждый...
Любви дивная страна
Нас свела однажды.
................................
Берегов не видно ныне-
Больно далеки.
Мы плывём посередине
Жизненной реки.
Жаль,поломано весло,
Лодка протекает
И куда нас занесло
Бог один лишь знает.
Наш "ковчег" ещё плывёт
Волнам вопреки...
А любовь?Любовь живёт!
Всё.Конец строки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717437
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017
Спішать літа долати ті шляхи,
Що їм давно намалювала доля,
На них усе: і радощі, й страхи,
І лабіринти, часто невідомі.
То птахами тривожну рвали вись,
Розправивши свої могутні крила,
То на землі в буденності товклись,
Аж поки скроні паморозь не вкрила.
Таке воно – людське земне життя:
Падіння й злети, вироки й провини,
Не здатні іноді на щирі каяття,
Хоч ця наука є для них первинна.
27.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717250
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 10.02.2017
Сумую так, мої привітні,
Не кам’яні - якісь магнітні.
Не відпускаєте від себе,
Тулюсь до скал, до ваших ребер.
Впиваюсь дуба ароматом -
Стоять синки із зрілим татом.
І хмари мчать, немов вагони,
А сосни – в небо, як корони.
На ноті птах своїй тривожній -
Пішов самотній подорожній.
За ним слідом - вузька стежина -
Там, де подільська верховина.
Ця первозданність Товтрів дивна,
Така душевна і безслівна.
П’янить духмяний запах квітів,
Враз забуваєш все на світі.
Тут інший вимір, стрілки – струнко.
Про що кричиш з-за гір віщунко?
Надійний захист в мене – гори,
За ними – всі мої мінори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717267
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
Спливає час, стаю йому на п’яти,
Та він лише прискорює свій біг,
Лиш намагаюсь вперто здоганяти,
А миті тануть, мов торішній сніг.
Старезний світ таких як я - вже бачив,
Він так втомився від усіх облич
І кожен щось в цім світі таки значив:
Хтось - горобець, а може хтось - павич.
Скриплять суглоби, скаменів хребет,
Він вже не той, а нас ще грішних носить
І ще те саме небо голубе,
Такі ж самі всі кришталеві роси.
Лиш ми не ті, якісь йому чужі,
Все нам не так і завжди чогось мало,
Багаті й бідні – на одній межі,
Біда на всіх одне гострила жало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717261
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
О, як же хочеться весни,
Коли зима в лютневих примхах:
То снігопадом заряснить,
То парою із ніздрів диха,
То по біленьких килимах
Зайчиськом білим пробіжиться!
На те вона і є зима,
Щоб руки грілись в рукавицях!
Бува, й бурулечки-носи,
Прозорі, вниз зі стріх повісить,
Коли ж торкнеться до краси
У білих шатах казки лісу,
Вчаруєшся: яка ж пора!
І сумніви-думки нахлинуть.
А сонце іскорки збира,
Що при теплі до хмар полинуть.
8.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717247
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
Экспромт
Между сменами лун,..
Под велюрами фетра,..
Среди розовых дюн,..
Меж дыханием ветра -
Серой тучею - снег...
Белой кручею - лёд...
Вместо сумерек - свет...
Вместо горечи - мёд...
После пламени - жар...
И ожогами - след...
Моей нежности - ларь...
Не для тысячи лет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717212
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
Життя заграє клавішів печаль
У серці будуть смуток й горе,
А ти накинь оманливу вуаль
І усміхайся та іди крізь море.
Втопи весь біль, що сильно краяв душу
І голову високо підніми,
Ти сильна, ти усе здолати мусиш,
А ангел ззаду обійме крильми.
Дивися вгору, мрій і йди вперед,
Закривши очі на усі негоди.
І просто вір, оце увесь секрет,
Хоч крил немає, та шукай свободи.
Люби цей світ і як там не було б,
Ти витри сльози, щоб ніхто не бачив.
Життя коротке, повне перешкод,
Не бореться за щастя лиш ледачий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717067
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 09.02.2017
Я так завжди тебе жадаю… (відповідь принцеси поету Хуго)
Мій принц, чарівний,
моє серце!
Тебе жадаю я
щодня…
Ти – мої ліки,
сліз озерце…
знов зустрічі
плекаю я…
і тану…
знову у обіймах:
втрачаю сенс
і ночі, й дня…
дивлюся…
навіть у люстерці,
усюди поруч
тінь твоя…
дивлюся в очі твої сині…
і п’ю їх глибину вночі…
цілую душу, принце милий,
не сплю, бо снишся ти мені…
і поруч тіло… жаром ніжно
мене бере у свій полон…
п’янію… просто дивовижно,
відчувши губ твоїх вогонь…
і поцілунків хміль духмяний…
і дотиків… чарівний шарм…
тобі дарую лиш, коханий,
ті миті, з маревом із барв…
твої цілунки… ніжать тіло,
і руки ваблять, пестять так,
що тільки рухи, немов крила…
співають з солов’ями в такт…
і тану знову в насолоді,
де п’ю нектар солодких губ…
береш всю суть мою в долоні…
і всесвіт тане знов мабуть…
і залишаюсь…
в стані втоми,
коли втрачаю ніч і день…
шепочу про любов… в полоні,
яка завжди в мені живе!
30. 05. 2016 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669144
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 09.02.2017
Недолюбил… моё тепло…
Недолюбил… моё тепло…
Не пил ночей благие росы…
Не целовал ты так давно…
И не вплетал ромашки в косы!
Недомечтал... мою любовь!
Не понял... слов, что не сказали…
И окрылялся вновь и вновь…
Тем, что мы так и не познали…
Недожелал… тех встреч огонь!
Которым годы… так пылали!
Лишь только тень моих ладонь…
Тебя коснётся в ночь печали…
Недолюбил... моё тепло…
Не целовал в блаженстве ночи!
Любовь... так спрятал далеко,
Что только вторят грустью очи…
Недолюбил… любовь мою!
Признаться в этом нету мочи…
Недомечтал... мечту свою…
Ту, что любила в жизни очень...
11. 10. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693948
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 09.02.2017
Коктейль на двох…
Ти зготував коктейль мені…
З жаги бажань і серця втоми?
Мене натхненням напоїв,
Чи відродив у серці спомин?
Як пили еліксир вина:
З дурману квітів і страждання!
Як у душі цвіла Весна,
У буйстві пізнього кохання!
Коктейль розлуки і надії…
Ковтали гірко сльози милі.
Лиш тільки не вмирали мрії –
Цвіли, палали в буревії!
О, той коктейль такий духмяний!
З роз пелюстків, червоних маків…
З полину, меду і дурману,
Що у бажанні квітне п’яно…
Коктейль ми пили вдвох з тобою…
Злилися почуття рікою!
25. 11. 2016 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706204
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 09.02.2017
Невже потрібно йти було століття,
Щоб знов зустріть невігластво в путі:
Ті ж руки Раші, у крові по лікті,
Що спрямувала нам війни потік.
Ми ж кращими платили їй за волю,
А та тікала кожен раз від нас,
Й сьогодні у нерівному двобої
Кладем життя за неї і Донбас.
Обділені і досі в нас любов’ю
І мова наша, і пісні, що ввись.
Нам послані вони Великим Богом.
А як з героями своїми повелись?
Сьогодні знов диктують* нам умови,
Кого із них у безвість віднести.
А мо’ це сатанинська діє змова,
То як без Правди маємо зрости?!
І пісня наша, й мова, і герої –
То нації надійні складові,
Тому ж і хочуть знищить, перекроїть
І Раша, й ті, хто є при булаві.
Єднаймось, люде! Наша це країна!
УПА й Бандера гинули за нас!
Ми довго й так стояли на колінах.
Прийшов для цього історичний час!
Так, непроста нам випала дорога
Й через війну судилося пройти,
Мізерну маючи від світу допомогу,
Воюючи на два важких фронти,
Але до світла зведемо мости!
7.02.2017.
* Заява з боку Польщі в особі Ярослава Качиньського: «Україна має прийти в Європу без Бандери».
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716970
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Сьогодні України доля
Та й світу також – на кону:
Донбасу жителі – бездомні,
Що слали з шахт вугілля в домни,
Тепер утягнуті в війну.
Росія танки подає їм,
Снаряди, міни, словом, смерть,
Немов біди нема своєї,
Якогось дурня з себе клеїть
І закровила край ущерть.
Невже і цих є жертв замало,
Щоб осягнути рабства суть,
Коли на хрест нас підіймали,
Село голодне розпинали,
Тепер війни взяли косу,
Щоб цвіт найкращий покосити,
В могилу щоб ярмо звело,
Щоб не були в нас діти ситі,
Та вже не будемо проситись,
Бо найважливіше збулось:
Проснулась гідність... Українська.
І нам Росія – не указ:
Своя у нас мета і військо,
Терпіти досить тії звірства,
Котрі чинились раз-у-раз.
Нам місце знайдеться у світі,
І землю звільним від заброд,
Ми жити хочем без совітів,
Із Кобзаревим заповітом,
Бо український ми народ!
6.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716965
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Колись написала цей вірш
після випадкової зустрічі з
незвичайною дівчиною.
Не знала кому його присвятити.
Сьогодні побачила в Клубі нове
фото Юлії Гармаш. Це-про неї.
Дівчина в платті волошковім
Букет із райдуги в руках,
Їй дуже личить у обнові,
Усе пасує в цих роках.
Таких красунь є небагато,
Щоб з часом в унісон ішли
Й були з епох аристократа -
Полотен вічності посли.
Краса і врода, навіть святість,
Хоч це давно не дуже в моді,
А тут ще й заздрощів кирпатість,
Не вперше з цим зустрітись вроді.
Дівчина в платті волошковім,
Частинка поля, шмат небес
І сонце-локон колосковий...
За конкурентку - для принцес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717037
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Взявсь питать холодний Лютий:
Хто і як сьогодні взутий?
В кого теплий кожушок?
В його планах є сніжок.
Хоче висипати норму,
Дасть команду свому шторму.
Хоче в танець завірюха,
Поспіває щось на вуха.
Морозенко носик, щічки
І в дитини, і в синички
Покусає й помалює,
Ще й бурульками жонглює.
Пише вітер текст до пісні,
Всі рядки уже затісні.
Так танцюють його ноти
Від холодної роботи.
Став і чухає чуприну,
Як Весні він здасть провину?
- Без пояснень утече,
Коли сонце припече!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716976
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.02.2017
***Трохи екзотичне***
Із розкішною панною
(хоч голівка пуста)
До Нірвани ми падали
У кружлянні листа
Віртуозного па-де-де
(не зваяє Роден...)
Ти ще вдягнена де-не-де...
Трохи згодом- ніде.
Провалились до рання ми
В матіолові сни
Із розуто- торканнями
Ніг струнких білизнИ....
А за ІНШИХ ОБСТАВИН я
Ще тебе нахилю...
Ах ви ж ІНШІ ОБСТАВИНИ...
Я також вас люблю...
За пікантними стравами
(ти на блюді курча,
мною міцно приправлене)
Ми проводимо час.
Перелитий у келих сум-
Порожніюче зник...
Переконливість голосу-
Видатний показник
Розділитися нАдвоє...
Поєднатися знов...
Ах ти ж гріхопривабливе
Пізнавання основ,
Як наповнений золотом
Розкусити горіх-
Чоловічий обов"язок
(Чи солодкий наш гріх...)
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117020800987
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716942
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Ти у зоні свого надкомфорту,
Що на піку мого божевілля -
Тінь покірна і постать прегорда
Між собою влаштовують бій:
На частини закохане серце
Розривають думки-громовиці -
Лиш далеким відлунням озветься
У твоєму затишку мій біль.
Я у зоні твого надкомфорту,
Злим вітрам опираюсь щосили -
Обриває наснаги аорту
Безкисневих потоків хаос.
Смерть бажань, що здолати не в силах
Паперових тонесеньких мурів,
Воскрешає натхненності крила -
Не ляка їх стіна-хмарочос.
Ми у зоні комфорту й страждання -
Чистять пір`я тут музи й пегаси;
Донесе хто в цю землю кохання,
Той дістане чуттів едельвейс,
Що руйнує кордони і грані,
Де любов - то комфортне безумство,
Що так палко - як вперше й востаннє,
Проростає єднанням сердець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716802
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Коли не все ще випите вино
Гіркої зради і німого болю,
Цілющим може стати ще воно,
Коли словам своїм даси ти волю.
Очистиш душу, щоб впустити знов
З повітрям свіжим почуття новіші,
І замість непотрібних вже розмов,
Вкладеш свої думки у щирі вірші.
2.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716758
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
З прадавніх посивілих літ
У муках корчилося слово,
Крізь глибину страшних століть
Пробилась і зміцніла мова.
Її слова – найбільший скарб
Для єдності мого народу.
Їх сила дужча у стократ –
Від Бога справжня нагорода.
Її слова – найбільший сніп,
Що зріс під сонцем полуденним,
Отой святий насущний хліб,
Який вживаємо щоденно.
Її слова – дитячий сміх,
Молитва матері до Бога,
І найцінніші від усіх
Слова ті щирої любові.
Її слова – тривога й біль –
Вони в житті цім місце мали.
І дітям накажи, й собі,
Щоб мову рідну зберігали!
9.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716755
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Поміж рядком себе шукаю,
Думкам дала всім вільну волю,
Я знаю, що себе не знаю
І, що загралася із роллю.
У розсипі із вічних слів
Збираю перли на намисто
І славлю всіх учителів
З років минулих падолистом.
Слова мені – за справжній скарб,
А перед мовою – провина,
Чужих в ній забагато фарб...
Р́осте в ній істини зернина!
́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716789
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Настоянка думок сердечних...
Щодня потроху її п’ю,
Я в неї – у числі залежних,
Обов’язково в чашу ллю.
Підсиплю трішки аромату
Із слів і нот ледь-ледь хмільних,
Душі росинку непочату
І жменьку зернят чарівних.
Її розбавлю сонцем й квітом,
Дзвінкою піснею пташини,
Небес блакитним оксамитом
І сяйвом кольору цитрини.
Така настоянка-живинка,
Забула з нею смак полину,
У мене є й для Вас краплинка,
Прошу, заходьте на гостину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716764
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Відлунали бої,мир і спокій прийшли,
Всім бійцям ,як велика подяка,
І як символ життя,символ миру в душі
Буде символ червоного маку
Де лунали бої,квіти ті розцвіли
На теренах моєї країни,
Віддавали життя кращі доньки й сини
Справжня гордість і честь України.
Знову маки ростуть на безмежних полях,
Пелюстки сумно вітер хитає,
То є крапельки крові в загиблих боях,
Але пам'ять про них не вмирає.
Мак червоний-то спогади,не забуття
Сподівання на мир і свободу,
Мак червоний-то довге і вільне життя,
Вічна слава і сила народу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714638
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 06.02.2017
НЕВ’ЯНУЧЕ КОХАННЯ
На лавці у парку, що зовсім уже не нова,
Сиділи закохані, ніжно узявшись за руки.
Ще й досі із вуст про кохання лунають слова,
Хоча вже у них не малі підростають онуки.
Роки пропливли, ніби в небі біленька хмаринка,
І в голови їх сивину вже плете вітерець . . .
У них в почуттях іще досі жевріє іскринка,
Тому що кохання ніколи не йде із сердець.
А що тут такого, що їм вже давно дев’яносто?
Закохані люди завжди про любов гомонять!
Поважний вже вік і гуляти вже дуже не просто,
Від щастя ще й досі в очах їх сльозинки бринять.
Кохайте так люди, щоб разом проплисти рікою,
Що зветься життям і в якої є певний кінець.
Щоб в сто літ сказати: «Спасибі, що разом з тобою
У старому храмі пішов я колись під вінець . . .»
08.10.2015р. Паша Мельник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617405
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 06.02.2017
СКАЖИ МЕНІ, МАМО!
– Скажи мені, мамо,– питає дитя,
– Коли вже повернеться тато?
Без нього в хатині не має життя,
І свято – вже зовсім не свято.
Матуся, узявши в обійми дитину,
Не знала, що навіть сказати.
– Твій тато далеко від нас, любий сину.
Пішов він на Схід воювати.
Прийшов до нас гість, щоб забрати до рук
Пшеничні поля і калину.
Поставив за лісом смертельний свій «бук»
І нищить усю Україну.
Щоб цього не сталось і ти бачив сон,
Твій тато там зараз воює,
У свій автомат заряджає патрон,
На ворога грізно полює.
Як тільки вполює усіх ворогів –
До тебе татусь повернеться.
Йому напечемо смачних пирогів,
Води хай з джерельця нап’ється.
От тільки для цього з тобою разом
Потрібно щодня нам молитись,
Тоді і добро переможе над злом
Й ніхто вже не буде сваритись.
Настане в нас мир і розквітне земля,
В саду соловей заспіває...
А зараз вже пізно. Час спати, маля.
Нехай тебе Бог вберігає...
14.07.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617589
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 06.02.2017
ЗАГУБИЛАСЬ ДОЛЯ В СНІГОВИХ ЗАМЕТАХ
Білосніжним пухом замело дорогу,
Пара лебедина піднялась увись.
В затишній хатині тихо на підлогу
Материнські сльози раптом пролились.
Звісточкою з фронту стала телеграма,
Там її синочок боронив свій край,
Прочитавши, раптом посивіла мама,
Прошептала тихо: ”Хоч не помирай . . .”
У бою на Сході ранило хлопчину,
Впав на біле поле молодий юнак.
Матінкою вишиту білу сорочину,
Ніби оберіг свій, стиснув у кулак.
Через біль у грудях він заплющив очі.
Перед ним картина пропливла, як сон:
Як він під зірками задивлявсь щоночі
У кохані очі, сині - ніби льон.
Крізь нестерпний біль він хотів додому,
Де у білих сукнях зустрічає сад,
Тільки не судилось хлопцю молодому
Ще живим вернутися до батьків назад . . .
Загубилась доля в снігових заметах.
Вже юнак із неба дивиться в вікно,
Де у ніч морозну квіти, як в букетах,
Він на склі для рідних пише, як панно.
Білосніжним пухом замело дорогу,
Пара лебедина піднялась увись.
В затишній хатині тихо на підлогу
Материнські сльози раптом пролились.
03.12.2016р. Павло Мельник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716690
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Небо в сонмі зірок, далеких…
Шлях Чумацький біліє здавна…
Там – всесильний Дажбог, лелеки
І богиня водиці – Дана.
Тиша спить за вікном. Безлико
Кучерявиться сну мережка.
Сяйво місяця… Роси тихі
Заворожують ночі стежку…
6.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716562
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Горять лампадки, шини і машини…
Півнеба запалив російський «Град»…
Мов струни, натяглися нерви й жили,
Й серця горять від підлості і зрад.
Така сьогодні наша Україна:
Горить її розіп’ята душа,
Той, хто не хоче жити на колінах,
Край боронити рідний поспіша.
Бої, блокади, дзвони будять груди,
Адже в Донбасі непроста війна:
Там ллється кров у свята і у будні –
Це Раші ненависної вина.
Саме вона кожнісінької днини,
Нам душі травить, долю обійма,
Політ спинити хоче лебединий,
Бо незалежність нашу не сприйма.
Важка ця ноша. Тяжко Україні….
Тріщить хребет, та воля ще жива
Й нову збудує долю на руїнах,
Тож хай надійна буде булава!
5.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716561
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Хоч би натяк маленький з весни,
Хоч маленьку б від неї пігулку...
Я чекаю її в свої сни,
Так душа десь шукає притулку.
Як втомили зими вернісажі!
Це - безбарв’я в вікні і на серці,
Ці завмерлі холодні пейзажі,
Крижані хризантеми в люстерці.
Так радію: упав промінець
І сховався швиденько у душу,
Може, це - він весни посланець,
Може кригу нарешті вже зрушить?
Ця зима - надзвичайно зимова,
Наламала вона всюди дров,
Не виходить в нас з нею розмова,
Жодних шансів нема на любов.
Сподіваюсь: весна таки буде!
Увірветься ходою стрімкою,
Веселково дихне на всі груди,
Доторкнеться надії щокою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716563
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Я шлю листи, а там нема поштамта...
Я знаю: не дійдуть і далі шлю.
Шукаю в вічнім небі емігранта,
Хоч спроби ці прирівнені нулю.
Там стільки зір: шукати – марна справа,
Шукали там до мене – і дарма...
Така знайома, може, та жовтава?
На жаль: здалося, бачу – не вона.
Йдемо по колу в цьому світі вічнім,
Своє шукаєм завжди в ньому щось
І сторінки гортаєм ностальгічні,
Коли життя чиєсь вже відбулось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716568
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Пірнула у місячне небо,
Дістала ясну зорю,
Принесла її для тебе,
Щоб видів, як я люблю.
І сяє зоря в абажурі:
Кімната - чарівний світ,
Та плаче вона в зажурі,
Їй сниться зірковий політ.
Як ніч завмирає тихенько,
Й цикади співають пісні,
То хилиться місяць близенько
До зірки, що плаче вві сні...
Цілую твої долоні,
Нечутно, навшпиньки йду
Її визволяти з полону-
В очах твоїх сяйво знайду.
На небі ясніє місяць,
Зірки заплітає в тополю,
І дзвінко зоря сміється,
Яку відпустила на волю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715127
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 05.02.2017
Сніг - молоком,
Сосни - корицею,
Блюдечко - сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро - гарний
Лискучий льодяник.
Смачно ласує
Зима спозаранок!
В небі блакитнім
Цукрові хмаринки,
Що карамелять
Солодкі сніжинки!
Зимоньці цукор
Додав у напій
Щедрий і добрий
Дідусь Сніговій.
І задивоване
Чудом зайчатко
Носик висовує
З білої хатки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711650
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 05.02.2017
Де біля хати розквітають вишні
І пшениці хвилюються в полях,
Цю землю дарував мені Всевишній!
Це – Україна – матінка моя.
Де ліс піднявся у небесну просинь
І вітром зацілована земля,
Де верби у воді купають коси,
Це – Україна – матінка моя.
Де тішать світ Карпати водограєм
Й Дніпрова повновода течія,
Милішого немає в світі краю.
Це Україна – матінка моя.
Приспів:
Україно, вільна, єдина,
Ти як мати, у житті одна,
Україно, Україно,
Моя рідна сторона!
2.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716431
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 05.02.2017
Донецький край укотре кров’ю вмився.
Осліпли зорі в спалахах вогнів.
Народ давно вже від війни втомився,
Живе в незрозумілому багні.
І зиму, й весну болем зустрічає,
Кінця не видно цій брудній війні.
І найдорожче – діток утрачає –
Своє майбутнє : дочок і синів.
Захмарні ціни, всюди безробіття.
У владних кріслах – партія бариг –
Олігархату віддані лобісти,
Невже не видно тих страждань згори?
Коли ж ти, Боже, спиниш це свавілля?
В чім України бачиш ти вину?
А може не болять тобі ці війни?
Скільком послав каліцтво й сивину?
Невже не чуєш матерів ридання
Й до тебе найщиріших молитов?
А кров’яну ріку, що із Майдану
Також не бачиш? А смертей з АТО?
О, скільки ж горя випало народу!
Від болю стогне змучена земля.
Пошли ж нам перемогу в нагороду,
І небо мирне, світле для малят!
4.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716429
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 05.02.2017
Тремтять під «Градом» і будівлі, й поле –
Там доля України на кону.
Убитих душі в дзвони б’ють на сполох,
Щоб не забув народ наш про війну.
І п’є тривогу материнське серце,
Адже її дитина саме там:
Макіївка так схожа на «Освенцім» –
Людські ковтає душі і життя.
Змиритись важко, а тим більше жити
В такий важкий невизначений час,
Та варто лиш одній меті служити:
Єднанню –Київ, Крим, Львів і Донбас.
1.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716275
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 05.02.2017
Яким він буде – ранок без війни?
Як важко уявити це сьогодні.
Його не стрінуть воїни-сини,
Що відійшли у небеса Господні.
Заплачуть гірко, тужно матері,
Ніхто їм не поверне уже сина.
Не злікувати їх на вівтарі,
Чи не забуде жертву цю країна?
Скалічені у цій війні навік
Бої згадають і ридання мами,
Що до війни, як всі, був чоловік
Із дужими руками і ногами.
А у окопах - на передовій,
Згадають усіх друзів-побратимів
І нагадає пам*яті сувій
Пекельне літо і червоні зими.
І кулаком гартованим в боях
Сльозу змахнуть гірку і накипілу,
Не побажають, щоб ніколи й в снах
Війна прийти на землю не посміла.
04.02. 2017р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716314
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 04.02.2017
Схід догора. Ледь корчиться в війні…
Шрами земля загоїть… А як люди?!
Ба, пам’ять не згорить же у вогні
Й багато ще крові і болю буде…
І кожного тривога огорта:
Земля ж одна і всі ми ніби люди.
Будемо жити, сіяти жита,
От тільки, як війну оцю забути?
Чи зможе пам’ять біль отой припнуть,
Що в серці вжився, коли воно плаче,
Забуть, як ворон шастав у степу,
А чи кружляв, там де тіла юначі?
Ми ж не манкурти, котрим все одно,
В якій землі чиїсь діла вершити.
Для нас важливо сіяти зерно
У землю ту, де діти будуть жити.
27.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716272
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 04.02.2017
Скотилась сльозинка, маленька краплинка.
Чиста, прозора, немовби росинка.
Та роси ті чисті так сонячно сяють!
Милують наш зір, барвами грають.
Скотилась сльозинка... Яка ж вона світла!
Плаче людина... близька мені й рідна.
Та чиста сльозина чомусь так гірчить...
І серце від цього плаче й щемить.
Я витру ті сльози, їх більше немає!
Нехай краще в росах світ барвами грає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716119
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 04.02.2017
Найніжніший в світі чоловік.
Найприємніший мій співрозмовник.
Тихий дотик до щоки, повік…
Я назавжди поруч із тобою.
Разом – щоб і в радість, і з бідою.
Притулюсь до сильного плеча,
зазирну в ці очі – рідні, милі.
Обіймеш як долю. Почуття,
що прийшли до нас, були вже зрілі.
І нарешті ми такі щасливі!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709696
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 03.02.2017
Плине сивий Дніпро.
Два крила він з’єднав України,
Між полів і дібров
Доганяє степів далину.
Скільки ж доль перетнув,
Переслухав пісень, солов’їних!
Чарував серебром
І в історії мить зазирнув.
А ізвідти вони – України і слава, й кайдани,
Й атрибути війни,
Вже останньої, з свіжим тавром,
І синівська любов,
Вороги яку не розгадали,
І зажурений Бог,
Що схилився над сивим Дніпром.
Він не може збагнуть,
Як російський народ, православний,
Заповітне забув, котре Він диктував їм віки:
Не убий! Не украдь!
Чом же Путіну служать васали?
Зупиніть же війну!
Схаменіться, не пізно поки!
29.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716045
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Коли літо відпахне любистком
І зозулине «ку» відкує,
Ще вода тихим золотом блиска,
Літом бабиним луг заснує.
Підрум’яниться трохи калина,
В позолоті – березовий гай,
Журавлиним відточеним клином
Розтривожиться весь небокрай.
Захмеліє трава тоді в росах,
Оживе після довгих дощів,
Забреде у мій край рання осінь,
Тихим смутком осяде в душі.
30.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716047
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Ми дітьми гралися в війну.
Яка ж негарна ця забава!
І маю я таку вину:
Зі мною гралася лукава.
Ми – партизани, зв’язкові
І снайпери при цьому ділі,
Розвідники і лікарі,
А тут – малята всиротілі.
Давно дитинства вистиг слід,
Вже не гостює навіть в снах,
В війну ще грається сусід,
Нас меле у своїх “млинах”.
І як таке до голови
На мить могло хоч прилетіти?
Спитайся,”брате”, у вдови -
В війну не грають її діти.
Вона до них прийшла сама,
Залізла хижа попід шкіру,
Підлізла, відьма крадькома,
Казала, ніби, голуб миру.
Не грайтесь, люди, у війну!
В ній не буває переможців.
Не змити тим повік вину...
Скарає Бог за наших хлопців!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716073
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Туче брюхатой пора разрешиться -
Тужится вьюга за толстым стеклом.
Это - неправда...Это - лишь снится:
Море и солнце(над жёлтым песком)...
Белый подснежник - зимнее время...
Всё оживает в начертанный срок.
Снежные барсы - грозное племя.
Шторы завесив,ложись на бочок.
Шторы завесив,лучу не пробиться...
Тужится вьюга...Клочьями - пух...
Туче брюхатой пора разрешиться...
Снова приснился замкнутый круг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716075
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Несе мене стрімка ріка,
Скрізь валуни і небезпека.
Відносить часто до буйка,
То підливає з свого глека.
Хтось на середину нас кинув
І вибирайся як хто може,
Тут не зачепишся за стіну,
Навряд чи хтось ще допоможе.
Ти - тут собі слуга і цар
У невимовній цій марноті,
Поклав діла всі на вівтар
І “до” вишукуєш у ноті.
А скільки мрій не долетіли...
А скільки вже погасло свіч...
А скільки душ осиротілих…
В очах задума: в чому річ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716049
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Експромт
Місяць - уповні...Яскраві -зірки...
Дивне мереживо слів (пік застуди).
Чи відшукаю тебе до весни?..
Подих(чомусь)перехоплює груди...
Тихо гукаю у мареві сну...
Зовсім не чуєш...Не чуєш,не чуєш...
Вже не блукаю - до тебе іду...
Може - відчуєш,відчуєш,відчуєш...
Мова чарівна,що співом луна,
Мо порятує стражденне серденько...
Знов колисаночка ллється сумна:
Щось про коточка -сивая ненька....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715865
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Город промёрзших туманов...
Город невидим во мгле.
Мецо,басам и сопрано -
Ад ожидания "Че"!!!
Город,облитый "дождями",..
Город,сожжённый до тла...
Город,расстрелянный вами,
Будто из страшного сна!..
Город,засыпанный пеплом...
Жизнь в нём когда то была...
В полночь или с рассветом
Третья начнётся война?..
Помнишь - красивый и светлый...
Помнишь - любила тебя...
Город - совсем неприметный...
Город,растерзанный зря...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715856
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Чого тобі чекати, Україно?
Аналізи у тебе нікудишні,
На тілі твому всюди рани гнійні
І ще забув тебе чомусь Всевишній.
І майже як моя - кардіограма,
І дихати що день, то усе важче,
До раю недалеко уже брама,
Невже то мій народ – якесь пропаще?
Лиш гострий зір у нього як ніколи
І чує все, буває що аж гидко,
Не задурити розум цей нікому!
Кричить душа несамовитим криком!
А хтось старанно вивчив “ Капітал“,
Подякувать забув старому Марксу,
Народ великий став за мінімал,
А міг би бути світу за окрасу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715872
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Обнялись берізки на морозі,
Тихий парк, лишень синичок зграйка,
Білочка - в акробатичній позі,
І сорока скрикнула, шахрайка.
Шлях молочний, ще ніким не битий,
Лавочка самотня марить літом,
Вітер щось наспівує, сердитий
І ялина простягнула віти.
Сонечко насмілилось крізь хмари
Усміхнутись матінці-землі,
Ця краса мені – за справжні чари:
Промінець вмостився на чолі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715878
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Земля України – героїв земля –
Історія стверджує, сива,
Сьогодні устав він супроти Кремля.
Це доля його попросила?
Згадаймо, як вибухнув стрімко Майдан,
Голіруч ішли проти сили,
Й життя не один з них за волю віддав,
Мети ж його не загасили?
Морози, вітри, льодяний водомет –
Мов жито, життя косили,
Та духу герої такий мали злет,
Що «беркутівці» відступили.
Ішли в хід бруківка, пляшки і бетон –
Здавалося, зло змісили,
З Майдану летіть довелося в АТО,
Де їх москалі вже косили.
Сьогодні у Божих, святих небесах
Ті, хто від війни не ховались,
Косила героїв російська коса,
На місце їх інші ставали.
Земля України – героїв земля –
Це кожен уже усвідомив.
А тих, керував хто війною з Кремля,
Гаага чекає, відома!..
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715673
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Горює Україна за синами,
Що на війни дорогах полягли,
Грудьми, своїми, ворога спиняли
І в небо полетіли, мов орли.
Стомилась Україна вже від воєн,
Від материнських, полинових сліз.
А кожен її син – то світлий воїн,
В майбутнє проклада надійний слід.
Одна лише Вкраїна на планеті,
Оспівана і зболена земля,
Одна в своїй трагедії і злеті.
Любить її нам небеса велять!
21.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715670
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Птахів небесних чую голоси…
На віддалі твій запах відчуваю.
Єлеєм в душу капає з роси,
Коли до тебе лину рідний краю.
У душу віють спогади теплом…
Думки мережать мрії кольорові.
Розхвилювалась річка за селом,
Пливе назустріч Місяць у діброві.
Кладуть у ноги спокій спориші,
Зіткали килим зорі від любові.
Як Боже легко пишуться вірші,
Волинь моя у кожнім твоїм слові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715616
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Вже стільки років в нас АТО,
Війни ж у нас немає.
Як у пісок все в решето,
Народ рубіж тримає.
Власть ж.ду списує борги,
Все з нашого Кресала.
З наруги вийшли береги,
Цинізмом власть дістала.
У них немає на війну,
Співають нам сонети.
Тримають замки в Авеню…
І золоті клозєти.
Верховна Рада – рєзідєнт,
Й барига Прєзідєнтом.
Бохгооблизаний Прємєр,
І шопло все з акцєнтом.
При владі хали від змії,
А ми все очі мружим…
О, Боже милий, де ж свої,
Кому ми люди служим?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715564
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Пусти мене в паводок мрій,
У зайнятість тихих фантазій
Моїх сподівань і надій,
У тінь твоїх свят і оказій
Пусти в заметіль твоїх дум,
А , може -- у ніжний серпанок...
Я вмію розвіяти сум
І в вечір , і в тихий світанок
У осені пісню заклич,
У приспів її калиновий,
Крилом самоти не кигич,
Де холод крадеться зимовий
Пусти мене в паводок мрій,
Хай в руслі своїм розтечеться...
Під пристанню наших надій,
До пристані вірного серця
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715574
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
[b][i][color="#8c00ff"]Із думок і чекання витканий
День погас.
Зима, вечір...І хтось невидимий
Краде час.
В душу дивиться з неба зорями
Змерзла ніч.
І малює мороз узорами
На вікні.
Квіти мертві у світі сніжному
Мов кришталь.
Сльози інеєм в серці ніжному.
Тиша...Жаль...
Та чекання не гасне іскорка
У душі...
Невблаганний час, доля бач така.
Поспіши...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715580
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Я вас любил.
А. Пушкин
Я вас любил: любовь ещё быть может,
В душе моей угасла не совсем;
Но пусть она вас больше не тревожит;
Я не хочу печалить вас ничем.
Я вас любил безмолвно, безнадежно,
То робостью, то ревностью томим;
Я вас любил так искренно, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.
(переклад)
Я вас кохав: кохання ще можливо
В душі моїй не згаслий біль і щем;
Та хай воно вас зовсім не тривожить;
Не хочу вас засмучувать нічим.
Я вас кохав безмовно, безнадійно,
То боязню, то ревністю стомав;
Я вас кохав так щиро і так ніжно,
Що дай вам бог, щоб інший так кохав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715587
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Горить Донбас. Киплять сніги.
Мороз і душі пропікає.
Проклятий час. Пруть вороги.
То чорну справу вершить Каїн.
Горить Донбас. Киплять сніги.
Вогнем і небо вже палає.
Там пекла справжнього круги
Й героям двері там до раю.
Горить Донбас. Киплять сніги.
Кровить Авдіївська промзона.
200-их, ранених – стоги…
І сатанинський спів Кобзона.
О Боже, де ж ти забаривсь?
Чи дим тобі вже виїв очі,
Що ти не бачиш ізгори,
Який внизу твориться злочин.
А мо’, людей тобі не жаль?
Чи не твої це, Отче, діти?
Тоді назви, де та межа,
Щоб мир настав і в нас, і в світі!..
31.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715478
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Вже цвіркуни й останні відспівали,
І закотилось літо в полини,
Деревію долоні дозрівали –
Чекало все закінчення війни.
Щоранку топче стежку до могили
Матуся з раннім сріблом у косі…
Синочок її літом цим загинув,
Тож ноги й очі матері в росі.
Сьогодні також цвинтар тоне в квітах…
Землі горбочок – материнський біль…
І хрест… Його помітила ще звідти,
Звідки ішла, та крок її слабів…
Вологий хрест матуся довго гладить
(Вчорашній дощ устиг його скропить),
Цілує… Плаче: «Знов не ті при владі,
Народне горе теж їм не болить.
І ці грабують, сину, Україну,
Боргів надбали і для правнучат…
Чекав народ, щоб відбулися зміни –
З телеекранів лиш байки звучать.
З багатих так ніхто й не поплатився.
Жирують, синку, й на твоїй крові.
Знов хабарі. А дехто навіть спився,
Забув, як важко матері, вдові.
Усе тобі по правді розказала,
Та ти і сам те бачиш із небес.
Думки мене і сю ніч колисали:
За що ж у жертву принесли тебе?»
Дивилися на неї темні очі
З портрета сина на його хресті…
«Поплатяться усі, мамо, за злочин, –
Почулось їй. Чи вітер шелестів, –
Коли земля вогнем важким палає
І патріоти падають кістьми,
Вона ніколи тих не забуває.
А небо спустить вистражданий мир.»
28.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715485
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Лютує мороз, божеволіють “гради”.
Європо, зроби щось, уже не мовчи.
Не гріють сьогодні твої нас поради.
Якщо ти щось варта - на весь світ кричи!
Ти може забула, що нам обіцяла?
Де жирним поставила підпис колись?
Твоя бездіяльність вже нам вартувала...
А ми пам’ятаєм, як ви всі клялись.
Що варті слова всі, як хлопців немає?
Як мами без внуків бабусями стали?
Збуди те, що в тобі і досі дрімає,
А то ЦІ прибудуть й на твої вокзали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715540
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Я втікала сама від себе,
Спакувала думки в валізу,
Так просила погоди в неба,
Витирала іржу з заліза.
Манівцями блукала вічність,
Все ділила святе і грішне,
Обминала усю трагічність,
Не трималася за розкішне.
Я така як усі, я справжня.
Тільки я ще себе шукаю,
Вийшла з вересня, йду до травня,
Як умію – усім прощаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715527
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Не претендує на пророцтво,
Мережить верші, от і все…
Прийшовши в світ хвилинним гостем –
Одною римою блажен.
Метання, помисли, образи –
Минуть у спогадах, роках.
Пташині добре з небом разом,
Й душа поета, наче птах.
Так вольно волі між словами,
Так славно славі між людей.
Іде повз вічні дреми, драми
Людина Божа – Єлисей.
Ідуть, царі, небоги, волхви,
Горять заграви, десь – бої…
Бредуть шляхом, як вічність довгим
Межи чужих – свої. Свої?
…А він мережить ґречний, грішний,
Хоч не Месія, не пророк.
Лягає каменем наріжним
Ще крок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700178
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 30.01.2017
Вкраїно серденько моє,
Люблю тебе безкраю.
Дитятко в лоні, я твоє.
Світлице із розмаю.
Дай Бог знайти тобі твій шлях,
В пологах не померти.
Не заблудитись у зірках,
Щоб в майбуття повести.
Вкраїно милий дивосвіт,
Добра тобі бажаю.
Нехай буя твій пишний цвіт,
В промінні водограю.
Іди моя Вкраїнонько іди…
Минуть хай круговерти.
Твої карбовані сліди,
Із карти вже не стерти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715374
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Експромт
Безтурботний,тихий - спокій...
Ледь хурделить ізрання...
По коліна сніг глибокий -
На то й зимонька-зима...
На лапаті(жовті)квіти -
На улюблені мої
Дмуха крізь шпаринку вітер,
Стука хвірткою,сичить...
Притулився щемним сумом:
Щось наспівує з жалю,..
Мов рятуючи від глуму
Душу світлу(не одну)...
Чи наснилось,чи насправді -
Хтось легесенько гука,
Що у білій вишиванці
Чорних хрестиків нема...
Ой,ти ж,Божечко,забула!..
Ой,ти ж,Божечко,прости!..
Твоя ласка,твоя сила
І удень,і уночі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715341
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Одинока вовчиця. На місяць не вию.
Я від зграї відбилась із власної волі,
Бо кісток вже давненько нікому не мию
І у вузлик зв’язала задавнені болі.
Не скажу, що – біда, не скажу, що утрата.
Посилає ще небо фонтани думок,
Відкриває мені таємничості врата,
Без ключа відмикаю пізнання замок.
Не блукаю, де зграя вишукує здобич,
Я не маю потреби гострити ножі
Та й тамбовський мені - і ні друг, і ні родич,
Геть усі хижаки – невимовно чужі.
Одинока вовчиця. Обрала мовчання.
Не чорниця, не бранка з-за мурів фортець,
На слова я постійно веду полювання,
На такі, щоб зм’якшити жорстокіть сердець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715322
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
І ночі, холодні, і дні, невеселі…
На сході кипить війна.
Війна – на два фронти: пани ж каруселять
Й з Москвією вона.
Війна ця жорстока і антинародна,
І назва її - АТО.
Не просто там зайди – російські солдати,
Котрих підкида Ростов.
Важка ситуація: суд – без люстрації,
Вирок – із рукава.
Це ж де таке бачено: сепар – пробачений…
Судила ж бо не Москва!..
І кров закипає від несправедливості:
Скільки ж дітей лягло!
Немає від кого чекати нам милості…
В траурі місто й село…
Високу ціну людьми нашими сплачено:
Не сотні вже – тисячі…
Чи ж може таке бути владі пробачено –
У бізнесі всі й рвачі!
Укотре земля наша кров’ю стікає…
О небо, ти ж свідком є,
Ти бачиш, кого навіть кров не лякає –
Багатство ростять своє.
Їх душам, іржавим, потрібна держава,
Аби її грабувать.
Це ж скільки роботи – війна на два боки –
То першим кого вбивать???
І ночі, холодні, і дні, невеселі…
Собаче в людей життя…
Ховають синів і міста, наші, й села,
Й немає ніде пуття!..
21.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715298
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
[i](Всім матерям присвячується)[/i]
Очима матері Бог дивиться нам в очі,
А в них любов до сина і до дочки.
А ще недоспані турботи повні ночі,
І хрестики з дитячої сорочки.
Ці візерунки в пам’яті дитячій
Назавжди залишають слід глибокий.
Вони, як сльози, коли мати плаче,
На самоті в тривозі через роки.
Вона у гості завжди нас чекає,
І поглядає у вікно частенько.
А ми молитву серцем відчуваєм,
Яку до Бога посилає ненька.
Вона для нас та ідеальна жінка,
Що любить ніжно, щиро, безкорисно.
І на душі буває часто гірко,
І серце в грудях так тривожно тисне.
Очима матері Бог в душу заглядає,
А сльози неньки – совісті роса.
Заради неї нас Господь прощає –
У материнстві істинна краса…
© S.Nemo
08.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664710
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 30.01.2017
[i](Прекрасні подихи закоханої душі)[/i]
Тобою я замилувався знову,
Коли побачив фото в мережі.
Душа не прийняла Твою відмову,
Розчарування зникли міражі.
Нова сторінка і нові надії,
Зимовий вечір загортає в тишу.
Твій образ милий сумніви розвіяв,
Його назавжди в серці я залишу.
Як сонце сяє усмішка ласкава,
І зігріває в лабіринтах ночі.
Вона така звабливо-солодкава,
Я у полон здаюся їй охоче.
Небес блакить дарують оченята,
Вони горять неначе зорі ясні.
Душа моя їх поглядом пройнята,
Її римую подихи прекрасні.
Пробач мені, що досі Ти сама,
Що не знайшов до Тебе я дорогу.
Що замела їх сумнівів зима,
Що зустріч я не заслужив у Бога.
Але побачив знак я на світлині –
В ці дні морозні розпустились квіти.
Кохання відродилося й від нині
Його вогонь завжди буде горіти.
Любові не існує без надії,
Що на зорю так схожа світанкову.
Душа моя в пітьмі нічній радіє –
Тобою я замилувався знову…
© S.Nemo
29-30.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715242
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2017
Молюсь за тебе, Україно!
За всіх дорослих і дітей.
За сонце ясне, небо синє.
За світлий і щасливий день.
Вклоняюсь Богові, рідненька!
За твої ріки і моря.
За ключ у небі журавлиний.
Ти є у мене лиш одна!
Молюсь за житечко у полі,
І за калину край струмка.
Я знаю– є в житті хвилина
Дуже солодка... є й гірка.
Прошу за тебе, Україно!
Хай день ясний розвіє тьму.
Щоб звеселилась вся родина.
Знай! Тебе, рідна, я люблю!
То ж за синів молюсь відважних,
Що на сторожі миру є.
Бо ж люблять тебе, ненько світла!
І вірять в завтрашнє твоє.
Всі віримо, що час настане.
Щасливий день до всіх прийде.
Бо ж сонце й небо в нас єдині.
Під ними правда розцвіте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715254
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Все саме так, як і було
В часи, що вже були минули,
Коли пройшов буреполом
Поверхнею земної кулі...
Згорілий сад... Зими нема...
І чорним болем відізветься
Цей кров"ю скраплений туман,
Мов настрій згарища у серці,
Яке затиснуто в війни
Лещата з броневої сталі...
І пада чорний сніг рясний...
Реагувати перестали
На те, що світ осліп, оглух
До наших стогонів і криків...
І коло замкнене навкруг.
Воно й було таким одвіку.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117012901125
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715186
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
[u]Присвячую пам’яті Олександра Олеся, перепохованого в Україні 29.01.2017.
[/u]
Він повернувся. Через стільки літ!..
Додому повернувся, в Україну.
Поезія на весь звучала світ.
Душа ж за рідною землею все боліла.
Він повернувся, врешті, назавжди
На землю, котра серце зчарувала.
Вона ж сьогодні в пазурах біди –
Московія політ знов перервала.
Він відчував, що має бути тут,
В землі, якою в чужині так марив,
У вільній, без тісних російських пут,
Та знов її шматують східні маври.
Він повернувся, щоби стати в стрій
Борців за неї. Це – його стихія.
Не довіряв ніколи цій «сестрі».
Живі і мертві – всі проти Росії!
27.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715159
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
Намалюй мені весну
У тонах, у казкових
Простели ти любистком
Шлях до себе любове
Та любові доріжка
Вже на тебе чекає
Першим променем сонця
Серце гріє- кохає......
Намалюй мені літо
У тонах , у медових
Де ходили з тобою
В росах ми світанкових
Де до ранку з півночі
Ми чар--зілля шукали
А , що буде зимою
Ми ніколи не знали....
Намалюй мені осінь
Намалюй неба просинь
Намалюй мені квіти
Бо це осені діти
Намалюй мені зорі
Вересневої ночі
Світлим ранком прозорим
Задивись мені в очі.....
Не малюй мені зиму
Бо скує твоє серце
Занесе сніжним димом
Рідні очі-- озерця
Намалюй мені весну
У тонах у червоних
Щоби міг дарувати
Ніжні квіти Любові
Намалюй........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715128
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
Знов, як колись попереду найкращі,
Сховались в норах злодії й щурі.
Батьків нечистих су.чі діти вражі,
Засіли наче в логові вужі.
Могили скрізь й насипані кургани,
Всі намагання тонуть у брехні,
Від сліз солоних кровоточать рани
І Україна знову у вогні.
На смерть вас вірну халики послали,
Знов, як колись у Крутах розп’яли.
Та не за них ви хлопчики вмирали,
За Україну все ж ви полягли.
Гряде вже час… на березі печалі,
Поклали і кладемо тіло недарма.
На суд прийдуть ці виплодки зухвалі,
В руках уже у Ангела сурма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715017
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Осінній ранок обіймає душу,
Торкається думок і почуттів.
Він сів, схилившись на стареньку грушу,
І сонячним промінням мерехтів.
Мабуть, прокинувся від співу соловейка.
Схопився вмить і кинувся у гай.
Поміж квіток він тихо та навшпиньки
Ішов і задивлявся в квітокрай.
Щоб розбудити айстри та жоржини,
Щоб дотулитись ніжних пелюстків,
Він розсипав росу, немов перлини,
І листячком опалим шарудів.
А літом бабиним, немов смичком на скрипці,
Він серенаду осені співав.
Гойдався легко на вишневій гілці
Та жар-лице осіннє цілував.
І так поволі наближався день,
А ніжний ранок загубив рум’янець.
Його, напевне, осені віддав
Й кудись полинув разом з нею в танець.
Повітря дихає духмяним короваєм
І серце розхвильоване тремтить.
Чи це воно упилося розмаєм?!
Чи це воно від осені болить?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715020
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Його чекають тисячі жінок
Цей довгожданний із АТО дзвінок.
Безсонні ночі, молитви крізь сон...
І хочеться їм дихать в унісон
Із тими хто не поруч, хто не тут,
Хто там, де затяжні бої ідуть,
Де кулі свищуть і де виють гради,
Де не вщухають грізні канонади,
Де кулям і осколкам всеодно
кого убити. Серденько ж, воно,
Так відчуває поруч небезпеку
І молить Бога, марно що далеко:
" - О, Боже, збережи і захисти!
Покрий покровом бліндажі, пости,
не допусти, укрий, оборони!..."
Там їхні діти, їхні там сини.
В напрузі б'ється серце без упину.
Коли вже дочекатись ту хвилину
Почути рідний голос в мікрофон.
Мозолить очі поруч телефон...
Хватаєш слухавку тремтливими руками:
" - Привіт, живий, усе в порядку, мамо!.."
" - Дружино, люба, я тебе кохаю!..
Як діти?.. Як там ви у ріднім краю?..
Ну все,..нам ніколи,.. комбат гука...
До завтра, до наступного здвінка!.."
І в серці відляга на певний час...
Так день при дні вже котрий рік у нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713192
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Я хочу ему готовить ужин…
Обнимать в прихожей босиком…
Я его давно считаю мужем…
Мужем!!! Не любовником, не сном…
И когда под вечер дома жарко,
Я хочу под ручку взять его
И пойти гулять вдвоём по парку…
Мы вдвоём и больше никого…
Я хочу стирать его рубашки…
Доверять заветные мечты…
Улыбаться сердцем, не с натяжкой…
Не сжигать обидами мосты…
Не люблю судить и пустословить…
Не пытаюсь спать на потолке…
Завтраки хочу ему готовить…
Засыпать с рукой в его руке…
Будем в прятки мы с детьми играться…
Ставить в Храме, с верою, свечу…
И с людьми родными собираться
За одним большим столом хочу…
Светом быть хочу в его окошке…
И потом, спустя десятки лет,
Собирать за ним на кухне крошки…
Я хочу варить ему обед…
Я хочу дарить ему внимание,
Искренность, тепло, надёжный тыл…
И за эти все мои старания,
Просто чтобы он меня любил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712497
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Женщина курит на лавочке
На многолюдной улице.
Женщине всё до лампочки.
Женщина не волнуется.
В жизни бывало всякое,
Не обжигайте взглядами.
Жизнь — не кусочек лакомый,
Это — напиток с ядами.
В синих колечках дыма
Кроется тайный знак
Не проходите мимо!
Ну хоть не спешите так!
Странные вы, прохожие,
Хоть и широкоплечие.
Женщине не поможете
Этим безлунным вечером.
Вы бы подсели к женщине
По сигаретке выкурить.
Может быть, стало б легче ей
Память из сердца выкинуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711090
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Нема перемоги без бою.
Сміялася доля й ревла.
Життя – не життя без любові.
А радість і біль – два крила.
На когось надіятись годі.
Без поту врожаю не жди.
Люби Україну сьогодні.
Люби Україну завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663558
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 28.01.2017
Птахом ніч синя присіла,
Небо – з мереживом зір.
Я вже тобою горіла...
Доля ж зробила відбір.
Зараз з тобою ми в місті,
В місті, якого нема...
Ніч свої звуки солісті -
Тихо для нас...жартома.
Може з відлунням небесним...
Стогін надірваних струн...
Словом, бодай безсловесним,
Щось напророчить віщун.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714950
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Краю мій, ворушиш мої рани,
Предків зов по скронях дзвоном б’є,
Як скровили води бусурмани,
Там, де Буг з Бужка* водицю п’є!
Тут ординець дикість показав,
По тобі пройшовся хижим звіром,
Як ти вижив, як життя в’язав?
Знаю: марив волею і миром.
Лях пихатий гнув тебе додолу,
День і ніч належав ти йому…
У борні пройшов нелегку школу,
Без вини відсидів цю тюрму.
Цар мастив усе також не медом,
Випивав твої останні соки,
Вчив нахабно: так тобі і треба,
Мрії поневолив ясноокі.
А червоні? Чим то – не орда?
Срам такий в двадцятому столітті!
Що ж то, Краю, справді за біда:
Гірше нам за всіх людей на світі?
Тут ще Каїн сам назвався братом,
А йому такий – тамбовський вовк,
Вліз до нас непрошеним піратом,
Не дай Бог, комусь таку любов.
Стільки вже пройшло тих поколінь,
Птаху щастя ще не упіймали,
Чи не чуєш, Боже, ти молінь:
Щоб свої своїх так розпинали?
*Бужок-притока річки Буг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714947
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
За Є. Євтушенком
Дай, Господи, сліпим прозріти
і вирівнятися горбатим.
По-божому життя прожити,
не мученим і не розп"ятим.
Не опинитися у владі,
не бачити тюремні грати,
в труді, роботі, на посаді
не красти, але буть багатим.
Дай нам, щоб кожного країна
не залишила без опіки.
Щоб не покинула дружина,
коли в кишені ні копійки.
Не впасти у бою солдатом
і вижити в добу воєнну.
Чужих країв красу пізнати,
а вірним бути лиш своєму.
Дой Боже, без брехні прожити,
наклепнику закрити рота.
Щоб мати хліб і бути ситим,
щоб не знесилила робота.
І, як би доля не скрутила,
дай, Боже, жебраком не стати
і перед хамськими очима
навколішки не плазувати.
Дай, Боже, трохи мати Бога
у серці, у житті, у долі.
Нам постели таку дорогу,
щоб не зневіритись в неволі.
Дай, Боже, всього, всього, всього
і, бажано, усім - відразу,
щоб не заплОдилась ні в кого
людської заздрості зараза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416185
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 28.01.2017
І знов хурделить білий сніг
Сніжинки падають малі
В житті, загублених доріг
Не відшукати вже мені......
Приспів:
Падає з неба втома
Голубить засніжена даль
Як же мені знайома
Примхи зими печаль
Білого снігу намети
Може розтануть колись
В весну покличуть поети
В вічність сніги відійдуть.......
Музика слів знайома
У теплоті весни
І пропадає втома
Але це лише сни.....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714935
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Набрякло і сказало сиве небо:
-Я зараз вас прополощу!
Просити урожаю,люди,треба,
А ви все просите дощу?
І небо впало і розбилось.
Загуркотіло,затряслось,
На дрібні краплі розлетілось
І цілим морем розлилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714797
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Опрятного вида седая старушка
Над мусорным баком склонилась.
Неужто последняя в жизни "кормушка"?
Неужто вот так-то она опустилась?
Но-нет! - рядом с нею собаки...
Кольцом окружили все с мусором баки.
Щенки,кобели и брюхатые суки
С надеждой взирали на женские руки.
Для них подбирала из бака объедки
И тихо шептала:-Вы все мои детки.
Давала и сукам,и псам,и щенкам...
И слёзы катились ручьём по щекам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713869
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 28.01.2017
О, Боже, тільки не кохання!
Бери що хочеш, я віддам!
Хай замість рим буде мовчання,
А замість віри – храм.
Хай серце рве на шмаття біль
І хай юшиться кров –
Нема страшнішого за штиль,
Не забирай любов!
Хай невзаємну, хай гірку,
Сліпу, зарозумілу,
Залиш її, не пустоту,
Бо більш не маю сили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396759
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 27.01.2017
Лягала доленька на полотні,
Всі хрестики пророчили ту долю.
Залишив промінь сонце на вікні,
Вкраїнка вишивала мир і волю.
Співала пісню болю і журби,
Сльоза вмивала кожне її слово,
Тут голка й нитка – всі її скарби
І ще – найкраща в цілім світі мова.
Це – оберіг коханому і сину
В бою нелегкім то – ціна життя,
В цій вишиванці бачиш Україну,
Квітчастий шлях: вперед до майбуття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714795
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017
З яких казок твоя чарівна врода?
З яких морів неспокій дивний твій?
З яких пісень то легкість і свобода,
То сірий смутой з-під красивих вій?
Ти навіть літом носиш в серці осінь.
Гориш в її багряному вогні
І навіть коси, довгі твої коси
Чомусь дощі нагадують мені.
Гориш життям немов осіннє листя.
Ні-ні не тлієш - полу’ям гориш.
Шукаєш істину свою єдину й чисту
Та все виходить наче перший вірш.
Підвладність долі ти й збагнуть не в змозі--
Вона тобі то стеле килими,
То камінь десь підкине на дорозі,
Або повіє холодом зими.
Хоч щастя-журавель такий далекий-
Синицю просто жаль тримать.
Чи не тому в душі невтіхи спека
І усміх наче маска на лиці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542269
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 27.01.2017
Нічка розсипала зорі-зерняточка
В чорній небесній імлі,
Ой, не зерно – білі то янголяточка,
Що прибули з землі.
Нічка розсипала зорі-намистечко –
Сльози то матерів,
Падають росами ранком на листячко.
Скільки ж їх угорі!
Нічка розсипала зорі-краплиночки,
Та їх не полічить.
Плачуть, ой, плачуть малі сиротиночки,
Слізоньки ті п’ючи.
Нічка розсипала зоряне золото,
Ранок прийде зібрать,
Так стрепенеться земля моя молодо,
Ворога щоб скарать.
20.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714752
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017
Вередує зірка цілий вечір,
Головою круть то так, то так,
Зачепилась на гнізді лелечім
І не може вибратись ніяк.
Місяць заблукав в бездоннім небі,
Безлад, чи такі якісь дива?
Нічка прогулялася по греблі,
Натягнулась тиші тятива.
Я в безсоння граюсь на папері,
Перебрала весь букет із рим,
Муза тихо стукнула у двері,
Завжди рада я приходу прим.
Я тримаю їй смачну цукерку,
Чаю заварю з жасмину й м’яти,
Підморгну усміхнено люстерку,
Цій красуні маю що сказати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714718
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017
Ранок дихає прохолодою.
Трави зблідли, мов неживі.
За якою таємною згодою
Править осінь дива вікові?
За наказом, а чи за порадами
Оголяє фігури тонкі,
Забавляючись листопадами
розкриває обійми м'які.
Як художник, захоплений фарбами,
Відтіняє узори крихкі.
Урочисто спалахує барвами
Проводжаючи дні гомінкі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702956
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.01.2017
Буває тяжко запалить вогонь
Й несила полум'я гасити.
Буває тяжко запалить любов,
Але найважче не любити.
Не паленіть від потиску долонь,
Очей від погляду не опустити,
Не захмеліти від п'янких розмов,
Високі почуття не розділити.
Палітру почуттів нових либонь
Старими фарбами не збагатити.
Тональність голосу сфальшивить знов,
Як розум схоче одурити.
... Страждають ночі в братії безсонь.
По зорях марно ворожити.
Холодне серце - це тромбозна кров,
Щомиті норовить убити.
Буває тяжко запалить вогонь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672634
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 27.01.2017
Підросла моя крихітка-донечка.
Зовсім інша: і вчинки й думки.
А мені, а мені так не хочеться,
Щоб невпинно минали роки…
Пролетіли вони, наче хвилечка,
Ніби зовсім життя не було.
Розправля моя донечка крилечка –
Кришталеве моє джерело!
Прихилюся, мов трави до сонечка,
Поцілунком долоньки зігрію.
Не хвилюйся, ріднесенька Сонечко,
Я тебе захистити зумію.
Присягаюсь, що стану опорою,
(Стану світлом у темряві ночі).
Хоч нерідко буваю суворою –
Лиш тому, щоб не плакали очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659946
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 27.01.2017
Є пісень багато, не переспівати,
Та у нас у всіх лиш одна земля,
І єдина пісня, і єдина мати –
Люба Україна, ластівка моя.
Нехай пісня лине понад Україну
Від Карпат зелених і до круч Дніпра,
України діти, як весняні квіти,
Тягнуться до сонця і добра.
Пісня нас розбудить, як зоря ранкова,
Понесуть її в небо журавлі,
Наше рідне слово, нашу рідну мову,
Колискову пісню Матері-землі.
Я іду росою, милуюсь красою
Твоїх ясних зір, твоїх тихих вод,
Візьмемось за руки, станемо горою –
Ми – одна родина, ми – один народ.
24.10.2005
Пісня "УКРАЇНИ ДІТИ"
https://www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=MYVgtH08Hp8
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599571
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 27.01.2017
На рассвете - гаснут звёзды...
Пламенеют - две щеки...
Обнимают(осторожно)
Белый атлас(на груди)...
На рассвете - сны пророки
(Не пустые миражи)...
На рассвете,словно,соки
Оживают витражи...
На рассвете сладко дышит
Приоткрытый алый рот...
Позови...Она... услышит...
Прикоснись!..Она - поймёт...
На рассвете(piano - piano)
Льётся музыка души...
И божественным хоралам
Примеряются стихи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714641
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Не п'ється,кажеш,і не пишеться,
Надії,мрії кришуться...
Та плюнь на це - сідай,пиши!
Що маєш на душі - скажи.
Почни з початку
по порядку -
Хай кострубато,хай не гладко,
але всю правду без прикрас.
А хтось оцінить - буде час.
Змалюй канву свого життя:
Не тільки зоряні моменти,
А й помилки усі до цента,
Печаль і радість,каяття.
Облиш сентенції,моралі,
Забудь про алібі,медалі...
Завжди цікавить голий факт,
Як музиканта темп,чи такт.
Пиши як вмієш - головне
Щоб чисту правду.
Все мине.
Ти вище себе не стрибнеш,
Та буде жаль,коли помреш,
Що на прожите житіє
Не залишив своє досьє.
Мені,наприклад сумно нині,
Що від моїх дідів,бабів
Ні на горищі,ні у скрині
Не залишилося й двох слів,
Не кажучи вже про світлини.
Неначе їх і не було,
Немов на світі і не жили,
Та їхніх босих ніг тепло
І досі бережуть стежини.
І ми стежки ті самі топчем -
Слідами предків слід у слід.
Це їх любов,мій добрий хлопче,
Подарувала нам цей світ.
Отож,пиши і не жалійся,
Впрягайся в справу без вагань,
Поплач над словом,чи посмійся,
Похулігань,пографомань,
Лише нікого не порань...
Будь,наче Нестор -
літописцем
свого часу,життя-буття...
О,це далеко не дурниці,
це,щоб майбутні борзописці
в зерно не сипали сміття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707524
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 26.01.2017
Плакала надія
сумом і печаллю…
Тліли мої мрії
в сутінках над даллю.
Заливали сльози -
вогню не згасили.
Сікли душу грози -
поламали крила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713920
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Доця милая, солнышко ясное,
лучик света наш в пасмурной мгле!
С появленьем твоим жизнь прекрасная
для нас стала на этой земле.
Твои глазки - янтарные бусинки
и серьезные бровки дугой.
Наша Маша, Мария, Марусенька,
нет любимее ляли такой!
Будь похожа на маму, роднулечка,
честной, преданной, без сорняков.
С большим сердцем, как наша мамулечка,
не бросая в беде стариков.
Ты - подарок нам свыше ниспосланный,
благодарны за все небесам.
И когда подрастешь, станешь взрослою,
твоим детям прочту его сам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670785
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 26.01.2017
В Новый год для петуха -
не бульончик, а уха.
Провожаем обезьяну:
кто-то скромно, кто-то пьяно.
Кто-то брить бородушку,
кто-то бить в головушку.
Кто-то выйдет на базар
слить просроченный товар.
Кто-то не закажет пиццу -
чебуреком соблазнится.
Ну, а кто-то в Новый год
всех простит и все поймет.
Миру-мир на все века!
Лапа петуха легка.
Петя по полю пойдет
и копеечку найдет.
И начнет бабло водиться.
Главное - не петушиться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706567
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 26.01.2017
Я мужчина не первой свежести,
Хоть огонь приключений остыл,
Растерявший остатки мятежности,
За буйки оптимизма заплыл.
Как ребенок, в сети лайкам радуюсь,
КВНу, победе «Зари».
Сигаретным дымом не балуюсь,
Попросила жена: «Не кури!».
Чувств лукошко всегда в изобилии,
Обожаю своих детей.
Вроде русский, согласно фамилии,
Но в душе – украинский еврей.
Как пакетик от чая вчерашнего,
Подливай кипятка – заварюсь.
Нет сурового, нет во мне няшного,
На обиды я больше не злюсь.
И пока полоса жизни мыслимой
Превращается тут в «день сурка»,
Где-то там, в глубине своей истовой
Сохраняю момент для рывка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707381
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 26.01.2017
Рідна ненько, Україно,
Скільки пережила війн
Де твоя братерська сила
Завжди стрімко йшла у бій?
Скільки ворогів здолали
Твої мужнії сини?
Де життя своє поклали
За безмежнії лани?
Ой багато пережила,
Та не стільки здобула,
Як дітей своїх лишила
У полях окрай села.
Пам'ятати завжди будем
Перемоги всі твої.
І ніколи не забудем
Чим платились на війні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681634
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 26.01.2017
Купалась Нічка синя у ставку,
Розсипала по плесу жовті Зорі.
А Місяць боком ліг на острівку,
Думки його – в Чумацькім коридорі.
Світився Нічці, наче той ліхтар,
Щоб та помила добре свою косу,
Бо і слуга він, і величний цар,
Заколихав враз пісню стоголосу.
Скупалась Нічка в кучерявих хвилях,
Кудись пішла босоніж навпростець,
Збирав поспішно Місяць у зусиллях
І плів вінок із Зір, нічний митець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714560
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Экспромт
И не вдруг завыли ***
На неполную луну -
Еле слышимые звуки
Испугали тишину... -
Кто-то в горе окунался
(Там и сердце разорвал)...
Кто-то с демоном сражался -
(Долго Господа не звал)...
Где-то свечка догорала
И светился фитилёк,..
Чуть дрожащею рукою
Выводился первый слог...
Где-то тени удлинялись...
Где-то солнышко взошло...
Где-то словом умудрялись,
Чтобы стало так тепло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714557
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Вірш починається з душі.
Хоч як йому обтешуть боки,
А мовить він немов з глуші
І надто зблідли його щоки.
Якщо немає промінця,
То віє холодом у слові,
Як без початку і кінця,
А ще буває: без любові.
Душа і є той промінець,
Що ясно світить між рядками,
Вона – майстерності вінець
І диригент поміж думками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714527
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Річечка малесенька біжить поміж горами.
І співає пісеньку: Жу-жу! Жу-жу! Жу-жу!
Розмовляє річечка так своєю мовою.
"Доброго вам ранку!"— я теж усім скажу.
Швидко біжить річечка і не зупиняється.
І лунає весело та пісня голосна.
Тепла, ясна, сонячна,
працьовита, старанна.
Світла і весела прийшла до нас весна!
І біжить, радіючи, річечка малесенька,
Манять трави квітами , тут на бережку.
Щоб було всім хороше, щоб було всім радісно,
Весело виспівує річечка в ліску!
Річечка малесенька біжить поміж горами.
І співає пісеньку: Жу-жу! Жу-жу! Жу-жу!
Розмовляє річечка так своєю мовою.
— Доброго вам ранку!— я теж усім скажу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714518
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Я дякую Богу й долі,
Що в Клуб мене привели,
І на поетичнім полі
З віршів мені храм звели.
З вас кожен уласне світло
У душу мою вливав,
Й слова, що любов’ю квітли,
Магічні, п’янкі слова.
І кожного постаралась
Насіять добра душа.
Пила їх я й усміхалась
Краплинкам того вірша.
В світ мені здавсь милішим,
Адже вас он скільки є,
І січень враз потеплішав,
Мов літечко настає.
Спасибі вам, друзі милі,
За вашу любов тепло,
Ніколи щоб не томились,
Намічене щоб збулось!
Хай Музи вас не лишають
Й здоров’я не підведе,
Бо в кожного з вас душа є,
Що трудиться ніч і день!
26.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714512
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Слова сікли мов кулі у бою
Бандитам тюрми!Годі їх терпіти
Гарант не впоравсь зі злочинним світом
Зневіру принесла нам «Леді Ю»
Гірке розчарування від тих слів
Бо тягнуть воза хто з води – хто в воду
Керманичі ніяк не знайдуть згоду
І так завжди на протязі віків
Навпіл образа душу розрива
Слова солодкі зазвичай омана
Ми ж знаємо, що три гетьмана
Потрібно там де українця два
Оранжевий скінчився марафон.
«Шановні друзі» паряться на нарах,
Це правда гірше, краще б на Канарах
Та пізно. Шлях закрито в закордон.
Чом ми із вами злидні й бідарі?
Бо живемо в незгоді та розбраті
Жирують хтиві, ситі та пихаті
Глухі, черстві й бездушні владарі.
На краще не діждемо перемін
Як будем скиглить, нидіти, чекати.
В набат давно вже треба калатати
Щоби пасивних розбудив той дзвін.
Бо вже шматують наш народ на два
Біло-блакитні, сірі, жовто-сині
Їм не болить, що горе в Україні –
Брудна політика, брудні слова.
Тому зусюди їм лише хула.
Заради батьківщини знайдіть згоду
Служіть не долару – служіть народу
Тоді вам буде шана і хвала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359036
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 26.01.2017
За вікном ніч із ранком вінчається,
Серце з Музою зустрічається –
І лягають в рядки слова,
Як зерно у житах наливається,
Піснедивом гаї заливаються
І мінує-вбива Москва.
Та не вбити наш дух Московії,
Не минути біди їй – оскомини,
Бо ми в праведному бою.
Прийде час, ми поля засіємо,
Ті що спалені в нас Росією,
Землю визволимо свою.
Ніч із сонечком та й зустрінуться,
В Україні життя ізміниться,
Й завесніється на душі.
Попрощаємося з розпукою,
А гордитися будем Злукою,
І добром зацвітуть вірші.
Скільки ж горя уже побачено,
Яку ціну високу сплачено!
Зачекалась добра земля.
Будуть хмари вгорі веселими,
Над містами пливти і селами
І радітимуть нам здаля.
Небо квітнутиме нам зорями,
Чорноземи-поля розорані,
І пісні, нові, зазвучать.
Сонце буде сіять над нивами,
Матері стануть всі щасливими
Ранки, росяні зустрічать!
23.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714420
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Те, що було – у пам'яті... Не стерти.
Були веселі і погожі дні.
Сміялося тоді ясніло сонце.
А були дні похмурі... і сумні.
Те, що було – у пам'яті... Назавжди.
Щось тішить душу, гріє, веселить.
А дещо таки хочеться забути,
Бо біль несе, тому душа щемить.
І кудись рветься, ніби пташка в клітці.
І спокою душевного нема.
Та пам'ятаймо й ці дні... Пам'ятаймо!
То віяла морозами зима.
Чому в житті ми ходимо по кругу?..
Тут зими й весни, літо й осінь є.
Змінити цього руху ми не можем.
Змінімо те, що у душі живе.
Щоб йти вперед – у душу зазирнімо...
Пора в серця прикликати весну,
Щоб зацвіли сади й земля розквітла!
Ой досить, досить нам вже .... полину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714361
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Прохолодно…Поступово підкрадалась пізня осінь….
Дерева де-не-де вже скидали з себе багряне листя, воно неслося вітром, крутилося, обіймалося, збивалося в купи, переверталося і знову розсипалося і летіло,здавалося доганяло одне одного. Деяке лежало, приклеїлось багнюкою до землі. Вчора цілий день мжичив прохолодний дощ. Що вже тепла чекати….. З кожним днем ставало холодніше,небо частіше затягувалося здоровенними темними хмарами,здавалося завісою лягало над землею. Не чути співу пташок, тільки горобці літали зграйками,один перед одним цвірінькали,щось знаходили їсти і десь зникали. Все частіше з`являлися ворони,сердито каркали, кружляли, частіше над деревами горіха і про, щось перегукувалися між собою.
Вранці сизе небо зустріло Миколу, поспішав на станцію. Сирість,аж забивала дух,час від часу зупинявся, покашлював, витирав чоло і кожного разу поправляв мішечок з соняховими зернятами, який чомусь весь час сповзав з плеча.
Вчора майже цілий день палив пічку і смажив просушені зернята. Їх трохи підсолив на пательні, щоб були смачніші, треба ж продати, хай якась копійка. Хоч не молодий, але й не дуже старий, ще треба пожити, роздумував.
Від села до станції добрих кілометрів п`ять, а може й шість, але люди всі раненько поспішали до потягів, щось продати. Дорога встелена давно, частково з щебеню та вапняку, по ній трохи багнюки. В основному йшли в гумових чоботах, дехто в кирзових, жінки ж в бурках з калошами, адже на одному місті холодно простояти годин шість.
Хто жив ближче ніс на продаж картоплю, болгарський перець, молочні продукти, виноград, яблука. А Микола вже три роки, як став вдівцем, тож хазяйства не тримав, гадав без дружини сам не впорається. Мав великий, до сорока соток город, було де сіяти соняшник і садити городину.
Пасажирський потяг подав сигнал, під`їжджав до станції, швидко відкрилися двері, чути галас. Люди наче з мішка вискакували, щоб купити якісь продукти.
-Дідусю... дідусю, заховай мене будь ласка, я не хочу в дитбудинок, я потім, потім тобі все розкажу,чесне слово!- писклявим, тремтячим голосом просило хлоп`я.
У Миколи від несподіванки округлилися очі, не міг толком второпати, що він говорить, але зрозумів, що хоче заховатися. Уважно придивився, перед ним стояв дуже худющий, переляканий, чорнявий хлопчисько, років восьми, чи десяти. Чорні оченята переповнені сліз, погляд бігав, то під прилавок, то на нього, то поміж людей, раз - по - раз трохи пригинався. Замурзане обличчя і його чорне обдерте лахміття підкреслювало смугляву шкіру.
Микола помітив, що з людьми розмовляли заклопотані провідники,озиралися, наче когось шукали і тихо до нього,
-Гайда, йди за мене, ховайся.
Зняв кожух і накинув собі на плечі, сам сів на пустий ящик, який завжди залишав на станції, щоб при нагоді мав на чому посидіти. На базарі, як на базарі, в метушні ніхто не помітив, що хлопчик заховався, він присів за спиною і був накритий кожухом.
Загорівся зелений сигнал, потяг мав відправлятися, провідники поспіхом добігли до Миколи купили три літрові банки зернят, як завжди на всю компанію, бігом, майже на ходу сідали в вагони.
-Ну, що вилазь, партизан. Загроза минула,сьогодні, ще два потяги, а в мене є зернята, якщо хочеш зі мною бути, то треба почекати, щоб я продав свій товар.
-А поки що скажи, як тебе звати?
Хлопчик трохи трусився, чи від страху ,чи від холоду, Микола побачив, що взутий в кросівки, з яких виглядали пальці разом з багнюкою.
-О, то в тебе зовсім кепські діла, замерз чи захворів. Ось на, поки що їж,
- протягнув йому кусок хліба з салом і цибулину.
-Мене звати Ярик… Ой, це так хлопці звали,а справжнє ім`я Ярослав, я з під Києва,- тремтячим голосом сказав він.
Хлопчик притулився до нього, очі наповнилися радістю, не соромлячись, жадібно кусав хліб, здавалося вирвався з голодного краю, прицмокував, кривився від цибулі.
- Це треба їсти, бо скорчуся раніше чим треба, хоч гірка та я сильний,потерплю,- бурчав собі під ніс і все облизував язиком губи, водночас позирав на всі боки.
Чоловік дивився на нього і згадував своє дитинство, війну, після війни, здушило в горлі, непрохані сльози з`явилися на очах.
-Діду,я буду гарним, слухняним, не гони мене... будь ласка! Побачиш, як треба, буду тобі в усьому допомагати, ти тільки скажи.
-Ти не дивись на мене, як на діда, я такий на вид, бо не поголився, тільки розміняв сьомий десяток. І просто теж худий, як ти, краще мене називай дядьком Миколою, домовились?- запитав, уважно дивлячись на нього.
Він посадив хлопчика на ящик, роззув ,замотав холодні,як лід ноги мішком,який завжди з собою носив у торбі.
За пів години був другий потяг, їм пощастило,покупців було багатенько, тож зернят лишилося зовсім мало. Задоволено поглядав на малого,посміхнувся,
-Будемо збиратися додому.
Микола завернув малому ноги в газети, які мав для зернят, щоб хоч трохи було сухіше та тепліше, взув ті, подерті кросівки і приклав руку до лоба.
-В тебе напевно температура,давай швидко зайдемо в магазин, купимо хліба та й будемо потихеньку йти. Тобі не зле, голова не крутиться?
Малий крутнув головою, - Ні, тільки спати хочу.
Неподалік від станції декілька магазинів. Він взяв малого за руку й підморгнувши,
-Ну що зайдемо, подивимося,що там є?!
В магазині два відділення «Продтовари» і «Промтовари».
-Дівчата, ходіть сюди! Ось, пригощайтесь,а нам дайте хліба і он ту курточку покажіть,- звернувся до продавщиці і на газету насипав зернят.
Хлопчик був вражений, дядько приміряв на нього курточку, яка йому дуже сподобалася, але не наважився сказати. Зробився немов німий, тільки з обличчя не сходила усмішка.
-Ну от одягнувся вже, не знімай, а те лахміття викинь в сміттєвий бак.
Ярослав сяяв, як сонце, очі світилися щастям, задоволено позирав на всі боки ,наче хотів сказати, подивіться, яка в мене красива курточка. Він повеселішав,від задоволення примружував оченята. До сонця підставляв обличчя, йому здавалося воно його пестило, ще й трохи теплий вітерець піднімав настрій.
Раптом зупинилися біля іншого магазину, Микола витягнув з нагрудної кишені, замотані у хустинку гроші,порахував, запропонував йому,
-А ну годен порахувати?!
Трохи засороммвся, опустив голову,
-Не дуже….. Та трохи вмію, правда здебільшого копійки.
- Добре, пішли,- підморгнув. Вони зайшли в магазин.
-Гарні чобітки!А скільки коштують? Може в нас грошей не достатньо,- заклопотано звернувся до продавщиці.
-Двадцять п`ять, як не стане, принесете завтра,тож все одно будете йти на базар.
Чоловік повишкрябував всі кишені та таки знайшов гроші.
Це просто диво, думав Ярослав, коли Микола взув йому гумові чобітки з утеплювачем.
Тільки вийшли з магазину хлопчик поцілував йому руку,
-Дякую... дядечку, в мене таких ніколи не було, зроду, їй Богу кажу правду. Я обов`язково, як виросту тобі поверну гроші, за все , все, ти тільки повір мені. Дуже збуджений, хвилювався, тулився, обіймав його за пояс.
Всю дорогу Ярослав розповідав, як був меншим в дитбудинку під Києвом,сам же звідки родом не пам`ятає.
Так немов скрізь туман пригадує, колись з мамою ходив в гори,там обриви були і з гори текла вода. В садочку сказали, що будемо йти в школу,а я взяв та й втік. Спочатку просив у людей гроші, потім познайомився з циганами. Ті підманули до себе, жили на околиці невеличкого села. Заробляли на хліб - як-то кажуть, в електричках,було й на вокзалі в Києві,а часом їздили, аж в Білу Церкву і в Конотоп. Та гроші старші хлопці весь час забирали, було навіть голодував цілими днями. Влітку від них втік, перебивався тим,що знаходив, ходив по садках, їв яблука. У людей просив грошей на булочку, клявся, що не крав, давав голову на відсіч.
По дорозі до села сонце світило прямо в обличчя,Ярослав розчервонівся і навіть трохи впрів. Як підійшли до хати зупинився і помітив,
-О, то мені повезло, справжня в тебе хата, я думав, якась халупа.
Почав гавкати собака, драв задніми лапами землю, аж рвався з ланцюга.
-Дружок, це свої, звикай!- утихомирював Микола.
Собака позирав сердито, кожного разу повертався боком,але з годом почав виляти хвостом.
Чоловік швидко запалив «примус», поставив гріти воду, криниця на обісці, тож далеко йти не прийшлося. У великому кориті, з пахучими травами, чоловік викупав хлопця і вже вечеряли,
-Ти Ярославе кажи всім,що я твій рідний дядько, що приїхав до мене з Саратова, бо лишився сиротою. В мене там справді троюрідний брат Олег живе і жінка Марія, так що, щоб знав,що говорити,скажеш розбилися на автівці,а документи вкрали в потязі.
-Хоч це гріх, але ж треба буде тобі якось документи зробити, якщо ти хочеш зі мною жити.
-Як хтось в Росії тебе захоче шукати, тепер ми незалежна Україна. І більше нікому нічого, тож запишу твоє день народження, щоб не забув, це тобі минуло дев`ять років.І в школу підеш у другий клас, писати і читати хоч трохи умієш ?
Хлопчик уважно слухав і мокав картоплю в олію, коли їв вона стікала по бороді. Кивав головою і знову напихав за щоки їжу. Сидів немов хом`як, ще й розчервонівся, задоволений,час від часу посміхався.
Зовсім стемніло.... Пустився тихенький дощ.... Микола слухав новини,а малий вже солоденько спав на білій постелі,на пухових подушках.
Та все, як гадалось не сталось.....під ранок Ярослав почав кашляти, немов задихався, аж синіли губи. Звичайно серце тьохнуло, що ж робити? Тремтів, біг до Катерини, жінка,напевно трохи молодша за нього, в селі лікувала травами.
-Спасай голубко, хлопчик задихається!
-Який, ще хлопчик? Чий?
-Та він мені, як син, покійного брата з Росії, дай ліків!
-Я маю бачити його, що, як, температура є?
-Та вчора міряв була тридцять сім і два, я його добре в травах викупав,воно бідне добиралося до мене зо два тижні, по вагонах в холоді, в голоді, розповідав по дорозі.Жінка знервувалася,поспішала.
Три дні і три ночі провозилися біля нього, малий бліднів, зривався,потів,температура впала до тридцяти п`яти.
Коли хлопчикові було зле він тулився до Миколи,обіймав його і дивлячись в очі запитував,
-Я, що помру? Не поживу, як люди? Я ж гадав, що ми з тобою довго і добре поживемо. Я ж хочу бути, як всі, вивчитися і щоб ти мені був за батька.
В Миколи текли сльози, обіймав його, гладив по голові і пригадував свого єдиного сина, який, ще в шістнадцять років розбився на чужому мотоциклі. Після тієї трагедії не зважились мати другу дитину, все життя прожили вдвох з дружиною.
Вночі по черзі чергували з Катериною. Вже й фельдшерку, що в селі, визивали, сказала, що запалення легенів. Лікували всім чим знали і травами, і ліками, дві курки зарубали на бульйони,щоб підняти хлопця.
Ярослав два тижні відлежав у ліжку, молитвами, ліками та увагою було подолано хворобу.
За гроші Микола владнав всі справи з оформленням документів на хлопця. І йому зовсім не шкода було тих грошей, добре, що мав заничку, хлопець припав до душі, для нього нічого не жалів.
В селі середня школа,хоч не велика та з багатьох сіл сюди діти автобусами приїжджали вчитися, класи були повні. Ярослав швидко вписався в колектив, в навчанні майже не відставав. Це все завдяки Миколі, який кожного дня, окрім уроків, з ним додатково займався деякими предметами. Хлопець дуже розумівся по математиці і читав книги вголос.
Чоловік тішився, підбадьорював, його,заохочував своїми розповідями про війну. Розповідав, як бідував люд, як голодував і теж, довго ходили всі в лахмітті, бо життя не було легким. Вже, як Ярослав перейшов в п`ятий клас, зважено дивився по телевізору і часто задавав питання, чому так не справедливо, одні мають все, а інші ледь виживають. Пригадував деякі моменти з життя в дитбудинку, як вихователі в обід забирали собі масло,яке мали б дати дітям.
Наважився Микола завести поросятко і свиноматку та побільше курей, щоб здати і мати якусь копійку. Ярослав був, як на долоні, після школи завжди поспішав
додому, без заперечень в усьому допомагав. Хлопець сам умів палити пічку і рубати дрова та нагодувати хазяйство. Інколи бігав до хлопців, які збиралися посеред села, грали в футбол, а здебільшого в волейбол.В школі була волейбольна команда, яка навіть їздила в область на змагання.
А літом.... було справжнє задоволення. Він, Микола та Катерина йшли в ліс та по дорозі в поле збирали лікарські рослини. Це для хлопця була справжня прогулянка,він брав з собою Дружка, задоволено з ним вганяв по траві, аж перевертався, грався і сміх линув, губився по полю, луною віддавався в лісі. Збирати трави - клопітка робота та юрбою, кажуть завжди все робиться веселіше. Приносили цілі тюки трав, Ярослав ліз на горище, розсипав сушити. Які трави збирати, тітка Катерина в них зналася, давно лікувала людей. Трохи лишала собі, а то здавали в приймальний пункт.
Тітка жила сама і частенько приходила до них в гості, навчила Ярослава робити вареники та пельмені. Хвалилася,що син живе в Києві,має престижну роботу, має двох онуків-близнюків.
Микола вечорами часто затівав тему про гроші, що треба більше скласти, для того, щоб Ярослав зміг поїхати в велике місто вчитися. За розмовами запитував хлопця ким хоче бути,той трохи усміхався, а потім говорив,,
-Ось, підтягнуся трохи, може поступлю на адвоката, чи на юриста, хочу книгу велику, бачив в магазині, називається «Право».
Микола тільки весело підморгував, хлопав по плечі,
-Давай... давай, обіцяв бути гарним, слухняним….
Темна ніч за вікном.... хурделиця била в шибки, надворі скрипіло старе дерево. Зима сніжна,часто хурделило і морозець по всіх шибках красиво розмалював узори.
Микола несподівано проснувся, не міг зрозуміти від чого,чи то від вітру ,чи від скрипіння дерева, виглядав у вікно,хотів, щось там побачити, але хіба побачиш, як все скло у візерунках. Увагу привернув Ярослав.На дивані крутився й про щось бурчав та вже зрозуміліше,
-Мамо.... мамо зачекай, зачекай…
Не став чіпати хлопця, але й до ранку не заснув, може розповість, що йому наснилося. Він вранці проснувся, витягувався, різко встав, схопив гантелю, з нею немов грався, робив зарядку.
Микола заніс дрова з вулиці, привітався, поглядав на хлопця і думав, гарний парубок виріс, хоч і шкіра трохи смуглява й чорнявий та на цигана не схожий.
Вже останній, одинадцятий клас, на порозі екзамени,а що далі, інколи сам себе запитував Микола. Та грошей трохи склали, гадав, якщо навіть з ним щось станеться,то йому досить, щоб вивчитися. З роками відчував, що здоров`я підкачує, часом тиск підніметься, а часом серце затремтить. Катерина все тримала на контролі, велику роль зіграла у виховані Ярослава,можна було сказати, була їхня лікарка і порадниця.
-Ти щось сьогодні вертівся, не спокійно спав,чи це від хурделиці,чи може сон який наснився?
Хлопець поправив чуба, трохи зніяковів, а потім серйозно,
-Не хотів тобі казати, вже третій раз поспіль, я бачу один і той же сон. В горах біля стрімкої річки, майже на обриві стоїть жінка, коси розплетені,трохи хвилясті, в синьому платті з білими горохами, гукала, чітко чув ім`я - Захаре-, а потім чийсь голос кричав,- Мамо... мамо зачекай, зачекай.
Це вже втретє таке сниться, не знаю, обличчя тієї жінки не бачив, а ось, місце це здається колись десь бачив, тільки точно не пам`ятаю.
-Не переймайся, може колись, ще щось пригадаєш. Знайдеш своїх батьків, для тебе краще, бо я вже таки трохи старий, хто знає скільки мені, ще залишилося. Основне, щоб ти поступив вчитися, а там я вже спокійно зможу закрити очі.
Ярослав підійшов до Миколи, своїми змужнілими руками міцно обійняв,
-Давай про це краще не говори, ти мені, як справжній батько. Я б напевно пропав без тебе, дякую,що ти мене прийняв і виховуєш,як рідного сина. Не кожному повезе мати такого батька.
Микола виглядав перед ним маленьким, худеньким дідом, в обіймах розчулився, почав шморгати носом, покотилися сльози,
-Ну,ну батьку,не треба,не збирайся помирати, ще стільки роботи. Ти маєш мене, ще вивчити і одружити, а хіба ні? І досить, я вже дорослий, гадаю маю право тебе так називати.
Гарний сонячний день….. Літо добре набирало сили, в садах рясніли і вже достигали вишні, ранні абрикоси. Природа чарувала своєю красою. Теплий літній вітер підіймав настрій. По дорозі вервечкою йшли люди, а під посадкою килимом встелялися суниці. Хтось вже збирав на продаж,а хтось смакував, всі один одного знали, весело спілкувалися, про щось жартували, сміялися. По обіч дороги розквітли барвінок, дзвіночки і ромашки, неначе кольоровий рушник стелився між дорогою і полем.
На станції перед приходом потяга людно, поруч на маленькому базарі, як завжди люди продавали сільські продукти, суниці, вишню, малину, абрикоси.
Микола стояв поруч з Ярославом, тихо надавав поради,
-Ти ж дивися, адресу тобі Катерина дала,так що гадаю на вулиці не залишишся,з грішми будь обережним, ти ж знаєш, який зараз час. Нікому не довіряй, окрім Дмитра,гарного сина виростила жінка, тобі допоможе, побачиш. І напиши мені листа, щоб я спокійно спав. Здаси документи, дізнаєшся коли екзамени,сам вирішиш чи приїхати, чи почекати там. Ти ж знаєш, гроші з неба не падають, тож будь економним, як приїдеш купи хліб і торт до хати, бо пусто йти не можна.
Він уважно прислухався, а серце, аж вискакувало від хвилювання. Вперше за скільки років знову їде і їде сам, але вже дорослий з документами. Тішився, що правильно зробив, коли втік від циганів, що нарешті має освіту, тепер чекав на рівну дорогу в житті.
Київ привітно зустрів хлопця. Сонце ж літом сходить рано, так весело мерехтіли промені по вимитому асфальту. Високі, велетенські каштани придавали краси місту, хоч вже відцвіли та листя гарно блищало на сонці.
Ой,як я тут давно не був, розмірковував, як тут все змінилося. Та де не поглянь, скрізь повно людей, йому здалося, ще більше стало чим в ті роки, коли він тут мандрував. Добре, що рано приїхав, тож ще не всі роз`їхались на роботу,буде хтось вдома.
Двері відчинила жінка років сорока,тільки поглянула і посміхнулась,
-Точно мама описала тебе, красень, заходь не соромся.
-Дмитре, вставай, є наш гість, а ти хвилювався, що вже давно мав добратися. А це, нащо було брати?- сказала,показуючи на торт.
-Досить продукти тягнув, надривався, ще й гроші тратив. Мене звати Надія, а хлопці наші Максим і Сашко - близнюки, відпочивають у таборі. Так що... будь, як вдома, заважати ніхто не буде, готуйся.
Дмитро, за компанію, поїхав з Ярославом, подали документи в Київський національний університет імені Т. Шевченка, на юридичний факультет. Поки хлопець писав заяву в гуртожиток, Дмитро спілкувався в коридорі з знайомим деканом. Надія у хлопця була поступити, так,як по документах він був сиротою.
Дмитро взяв собі відгул, як він сказав, за прогул, бо робота без нього не зупинялася, працював головним економістом у великому торговому центрі.
Ярослав лише два дні побув у Дмитра, дали кімнату у гуртожитку. Вона розрахована на двох чоловік, тож хлопець залишився дуже задоволеним. Але Дмитро наполіг,щоб він приходив, не соромився, якщо щось треба, навідувався в гості і пообіцяв тимчасово працевлаштувати на роботу, до себе в торговий центр, поки немає занять.
Пройшов час…. Ярослав сидів у потязі і просто дивився в вікно. Збігало літо, люди почали копати картоплю. В голові роїлися думки,яке ж щастя, що тоді його хотіли впіймати провідники, як би не помітили,то не тікав би і не попав би в це село.Не попав би до доброго дядька.
На обісці у Миколи людей, як ніколи, автівкою приїхала вся сім`я Дмитра, ще й двоюрідна сестра Наді, Оля, всі чекали Ярослава. Керувала Катерина, готувалися різати порося, треба ж відсвяткувати таку подію, хлопець став студентом.
Микола знав розклад потягів, тож чекав біля хвіртки. Побачивши, ще здалеку, шморгав носом, як мале дитя трусився, витирав сльози.
-Батьку!- Обіймав, підхопив на руки, на місті крутнувся разом з ним.
- Я студент...батьку!Я так скучив за тобою....
І це правда, хлопець вечорами, а то часом і на роботі згадував його настанови та розповіді про життя.
Дмитро працевлаштував його в торговий центр товарознавцем,в його обов`язки входило їздити з водієм за товаром, доставити з бази в торговий центр та інколи розвести по невеликих магазинах. Він там був не один, хлопці, що їздили, домовлялися кому зручніше і в який час зробити рейс,йому це було на руку. Зміг навіть грошей заробити, ще й не поганих, в основному працював ввечері.
Жінки метушилися накривали на стіл, пахощі летіли на все обістя, смажилася свіжина. За столом всі весело спілкувалися. Ярослав сидів поруч з батьком, однією рукою обіймав за плече.
Надія ж звичайно познайомила Ярослава з Олею,дівчина навчалася в торгово-економічному технікумі, на другому курсі.
Вони сиділи навпроти, час від часу Оля уважно придивлялася на нього,хотіла піймати його погляд. Та все було дарма, він всю увагу приділяв Миколі, часто про щось шепотів на вухо.
Два дні і всі поспішали до Києва. Катерина з Миколою у автівку пакували копченості, сало, консервацію.
-Там розберетеся між собою, щоб хлопець не голодував ,- наказувала жінка.
Пройшло три роки… За цей час багато подій відбулося в житті Ярослава. Він справно справлявся з навчанням і в той же час працював в торговому центрі. Уже мав свій бізнес, пополам з Дмитром. На Хрещатику викупили не поганий магазин, в якому працювала Оля і Надія. Ярослава вже всі вважали своїм. Це минуло два роки,як зустрічався з Олею, стосунки були серйозні.
До Миколи приїжджав два рази на рік, щоб трохи побути з ним та біля хати допомогти зробити якийсь невеличкий ремонт.
Ярослав йому зізнався,що закохався в Олю і після закінчення навчання хоче одружитися. Микола радів за нього, вибір схвалив, тішився, що у хлопця буде велика родина. Жалівся, що не доживе, бо вже почував себе зовсім кволим.
Був гарний літній день. Блакитне небо...білі хмари здавалися зовсім не високо, лежали між горами. Траса... Сонячні промені через скло потрапляли на обличчя Олі, відчувала тепло. Вони знаходилися між горами, немов в ямі. Величні дерева ; бук,сосна, ялини, смереки,мелькали з двох сторін.
У вікно,з запахом хвої, віяв теплий вітерець. Ярослав уміло вів автівку,вони їхали відпочивати в Карпати, на базу відпочинку в Яремче. Батьки Олі взяли на роботі путівку. Вони працювали в аеропорту »Жуляни»,мама касиром, батько митником. Для єдиної доньки не жаліли нічого,ось і автівку дали по довіреності на Ярослава. Давно знали про їхні близькі відносини, були прихильні до вибору доньки. Йшов дві тисяча дванадцятий рік, тож не було дивиною, що молоді вирішували стосунки самі, не чекали весілля.
-Ой, дивися Ярославе, яка краса!- відволікала Оля.
-Не заважай, щось мені не подобається гул мотора, напевно треба відпочити.
-Та ми ж майже вже приїхали,вже стільки ідемо від Надвірної?
-Так вже скоро, але й скоро стемніє. Ми допіру проїхали якесь село, може там квартиру знімемо, а автівку хай хтось підтягне на ремонтну станцію, недавно на стовпі бачила знак.
На обійсті гралися діти, побачивши молодих, гукали маму.
Та жінка відказала у квартирі, сказала, що тут скрізь у кожного є туристи,навряд чи знайдуть поблизу. Хіба піднятися по стежці трохи вверх,там є декілька хат,може там хтось прийме. Ярослав попросив господаря відтягнути автівку на ремонт.
Вже почало сутеніти, коли вони підіймалися вгору.
За не високим дерев`яним парканом сидів чоловік, в руках щось стругав. Молодь сміливо привіталася, він підійшов до паркану.
Оля звернула увагу на чоловіка, що він смуглявий,як Ярослав і зростом, статурою теж трохи схожий.
Ярослав відійшов в сторону, почав з чоловіком розмовляти, повідав в свої проблеми. А Оля стояла осторонь, немов остовпіла, очі здавалось вилізуть на орбіту. Вона й справді помітила схожість цих двох чоловіків, їх рухи теж були подібні. Хитро позирала коли завершать розмову, щоб спитати Ярослава,чи часом в нього немає тут родини. Знала, що Ярослав не рідний син дядькові Миколі, але більш нічого не знала.
- Проходьте,проходьте, собаки не маю. Ось ваша кімната, що треба звертайтеся, мене звати Захар.
Ярослав здивовано подивився на чоловіка. В хаті вже було включене світло, тож міг розгледіти краще. Як чоловік зняв капелюха, Ярослав помітив,що чуб майже такий, як у нього,тільки волосся не таке густе, а шкіра теж смугла.
- Я вас погукаю на вечерю, посмакуєте наших страв,там в Києві таких немає.
Оля зайшла в кімнату і усміхнувшись, підійшла поцілувала,
-Ну,що Ярославе, мені здається, чи в тебе і справді тут є родина? Він мовчав, не міг всього переварити,що побачив і те саме ім`я, вкотре пригадав сон. Невже я звідси і хто він той Захар, хто його гукав уві сні?
Вечеряли майже мовчки, чоловік трохи розповідав про своїх овець,яких випасав на пасовищах. Мови ні за дітей, ні за жінку не було. Ярослав не наважувався спитати, все уважніше придивлявся до чоловіка.
-А ти звідки родом,бачу смуглявий, хто за національністю? Бачу не циган,а такий смуглий майже, як я.
-Я українець з під Києва, а ви?
У мене бабця угорка,а дід українець та бачиш покоління пройшло, а трохи передалось у спадок.
-Ну добре, на добраніч. Завтра рано вставати,- заметушився Захар.
Вони пішла в свою кімнату.
На ліжку вже солодко сопіла Оля, а Ярославу не спалося, заснув, аж під ранок. Уві сні здавалося чув якісь голоси та тільки дерева були перед очима.
Проснувся першим, вийшов з кімнати, Захара не було. Дозволив собі підійти до серванту,за склом стояли чорно - білі фото.
Його вразило жіноче обличчя, щось рідне, закололо в області серц. Та товста, до половини розплетена коса, майже до пояса, когось нагадувала. Присів, обома руками взявся за голову, це напевно мама, тільки в неї було синє плаття в білий горошок. І пригадав той сон, де жінка з розпущеним волоссям стояла в такому платті. Зірвався з місця, залетів в кімнату до Олі.
-Олю.... сонечко проснись! Ти знаєш! Ти знаєш ,- присів біля неї.
Вона зірвалася, не могла зрозуміти в чому справа, лише помітила,як по щоках текли сльози. Скули рухалися, обличчя, аж посіріло. Вже обіймала його і запитувала в чому річ. За вікном враз загриміло і полило немов з відра,по шибках річкою стікала вода, шуміло, зовсім стемніло і раз - у - раз блискало і знову гриміло.
-Ой,поглянь,яка гроза,- кинулась Оля до вікна.
А він сидів, руками закрив обличчя, перед очима спогад…
Вони на базарі втрьох, він в тата на руках і гриміло,починався дощ, а мама купила цукерку, на паличці «півника»,якого він так хотів, і згадав мамину усмішку і щасливий блиск карих очей.
-Олю,у неї були карі очі і волосся трохи світле, ну, світло - русяве, я пригадав!Ярослав, хвилюючись, розповів свою історію, як він потрапив до Миколи.
-Але ж ти не впевнений! І де та жінка, якщо вона твоя мама?
-Не поспішаймо ,хай прийде він, є в мене одна задумка.
Дощ вщух, з вікон стікали останні краплі. Знову яскраво світило сонце. Оля відчинила двері навстіж, повіяло свіжістю і сирістю. Захар, трохи змоклий, поспіхом заскочив у хату,в руках тримав майже повне відро молока.
-Доброго ранку! Повставали, оце линуло! Найшла з-за гори хмара, де взялася, не видно було… Добре шарахало, хоч би пожежі ніде не наробило. А ось, молочко,буде бринза, а зараз пішли снідати,-- говорив поспішаючи. І взявся накривати стіл.
Після сніданку подякували, з-за столу не виходили,Оля дивилася на
Ярослава, кивнула, немов підказувала «Запитай,що хотів».
-А тут десь річка є якась поблизу?
-Звичайно, багато невеликих, але дуже стрімкі течуть з гір та впадають в річку Прут.
-Олю підемо, подивимося !
-Ні, ні самі не ходіть, там великі обриви,ще й дощ пройшов, ще чого доброго нещасного випадку. Я краще вас проведу.
Підтримуючи один одного, пробиралися до річки,з дерев летіли великі краплі дощу, попадали за комірець, проймало холодом,Оля щулилася від них. А Ярослав, здавалося не помічав їх, весь час дивився вперед, навіть зашпортувався. Захар не раз попереджав, щоб добре дивилися під ноги і не поспішали. Ярослав побачив те саме місце, що йому наснилося. Захар присів на камінь, зняв каптура,
-Тут сталася страшенна трагедія,я впав з обриву та за мною кинувся син Ян. Йому було лише чотири роки, я залишився живим, а сина не знайшли, пропав, Можливо потрапив у річку, бо все облазили, не знайшли. Вже думали течією в Прут занесло та тіла ніде не було. В той час було багато відпочивальників і цигани кочували, прямо по долинах розбивали свої шатра. Шукали скрізь, подавали в область на розшуки та все даремно.
-А моя Марічка тяжко перенесла втрату, стався інфаркт і вже за три роки не стало, не змогла пробачити себе, за те,що не встигла перехопити сина. Дуже тяжко перенесла втрату та і я від тоді так і не одружився, живу одинаком. Ще молодшим в Польщу на заробітки їздив, а тепер маю вівчарню, ось з цього і живу. Ой, ви мене вибачте, що я все так вам повідав, серце все ще пече,так з цим і живу.
Оля дивилася на Ярослава, а в нього котилися горохом сльози,
-Захаре, а в неї було синє плаття в білий горошок?
Чоловік піднявся, одяг каптура, а ти звідки знаєш?
-Йдемо назад,треба поговорити,- опустивши голову, на ходу сказав Ярослав.
Оля залишилася надворі, чоловіки зайшли до хати. Ледь чути голос Ярослава та не заходила, розуміла, їм треба побути вдвох. Захар вийшов з хати поліз на горище, звідти приволік стару, обдерту валізу,
-Пішли до хати, дещо покажу, - запросив тремтячим голосом. Руки трусилися, коли відкривав валізу, з сльозами на очах позирав на Ярослава.
У валізі фото і синє плаття в білий горошок, який вже від років трохи пожовк. На фото Захар з дружиною і між ними на стільчику маленький хлопчик, розрізом очей схожий на Захара.
Лише кілька днів молоді люди побули на базі відпочинку.
У автівці відчинене вікно, вітер бив в обличчя Ярославу. Він напевно змужнів за ці дні, в душі хвилювався за все, що сталося та щось підказувало, що це батько.
Авто їхало по трасі Яремче - Київ, на задньому сидінні сиділа Оля, в руках тримала сумочку в якій лежали матеріали на аналізи ДНК.
Минув рік…. Ярослав закінчував університет.
Вони з Олею жили в двохкімнатній квартирі, ключі від якої були подаровані батьками на весіллі. На серванті в красивій рамці стояло велике фото трьох чоловіків різного віку, всередині усміхався щасливий Ярослав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714334
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Світлій пам’яті
Героя Майдану і
України
Романа Сеника
Майдан наніс смертельні рани
І серце вже спинило хід.
Всі зупинились раптом плани,
Упав із сумом небозвід.
Він міг сидіти в теплій хаті,
/Своїх дітей Герой не мав/,
Чужих узявся захищати,
Шкода, що ворог не дрімав...
Як вісім ще йому було -
Він врятував життя дитині,
Про нього знало все село:
Таким належить буть людині!
Зайняв ряди в Небесній Сотні,
А пам’ять світлу залишив,
Згадаймо всі його сьогодні:
Пішов до Бога – не згрішив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714353
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Ненечко світла! Моя Україно!
Тут батьківська, рідна земля.
У синьому небі лелека крилатий.
Тут доля розквітла щаслива моя!
Не за морями! Не за морями!
Кращої долі треба шукати.
Бо тільки рідна, бо тільки рідна...
Бо тільки рідна земля, як мати!
Ненечко світла! Моя Україно!
Широкі тут хлібні поля.
Зелені Карпати і море грайливе.
Тут доля розквітла щаслива моя!
Не за морями! Не за морями!
Кращої долі треба шукати.
Бо тільки рідна, бо тільки рідна...
Бо тільки рідна земля, як мати!
Ненечко світла! Моя Україно!
Тут слава козацька цвіте.
Калина у ґроні і спів солов'їний.
Хай знає весь світ, що люблю я тебе!
Не за морями! Не за морями!
Кращої долі треба шукати.
Бо тільки рідна, бо тільки рідна...
Бо тільки рідна земля, як мати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714288
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Присвячую мужній
Поетесі-патріотці
ГАННІ ВЕРЕС
Найкращі вітання до Дня
Народження!
Яке ж то серце, може навіть два?
Щомиті за Вкраїну вболівають.
Ніколи не жила так, як трава,
Не так як інші – лиш за себе дбають.
І день і ніч – на тій страшній війні,
Всю силу віддала, щоб зупинити,
Стандарти ці давно уже двійні,
Та провела сама всі аудити.
Давно вже знає ціну: що і як?
Собою закриває Україну,
Як же обрид їй той уже будяк!
А як свою шанує солов’їну!
Вже кілометри слів кричать за мир
І матерям усім втирає сльози,
Ця мужня жінка – всім орієнтир,
Поезія війни посеред прози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714335
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Туман над гаєм клубочився…
Свічками хутір засвітився.
В траві густій, як у жарині…
Було нам тепло, мов в хатині.
Обняв і світ весь потьмарився…
Як плющ навкруг її обвився.
Взяв в руки груди голубині…
Й птахи проснулися в долині.
Зацілував, губами впився…
Дурманом мабуть обкурився.
Як павучок у павутині…
Спивав той трунок по краплині.
Неначе вперше, я відкрився…
У прірву розум покотився.
Тремтіло тіло у богині…
Роса скотилась по стежині.
Приспів:
З туману досвідок світився…
Навіки твій, я залишився.
Оті глибокі очі сині…
Втопили легеня в пучині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714000
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Кохання душ... Вона його кохає,
По-справжньому… Душа років не має.
Натхненно у небеснім бездоріжжі
Летять, тримаючись за віршів віжки…
Він – молодий, вона – доволі зріла,
Насправді, як дівча іще невміле,
Їй не потрібні шуби, ресторани, –
Захищена із неба від омани.
Удвох вони щасливі і в мовчанні,
Без марних слів і лекцій тих, повчальних…
Закохані, – в очах любов витає,
Крилаті душі римами співають.
Кохання душ… Вона його кохає…
23 січня 2017
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714215
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Гримить на сході день і ніч війна,
Калічить землю і людей, і душі,
Й здригається небесна далина –
Навіть вона до цього не байдужа,
Коли стрічає плем’я молоде…
А скільки ж душ туди вже піднялося!
Поглянь, як небо, зоряно цвіте,
Ті зорі сріблом падають в волосся…
Тим, хто умів їх віддано любить,
І хто без них тепер осиротіли
Вони готові все-усе зробить,
Аби душа вернулася до тіла!..
Та вись глуха є до людських страждань
І німо зустрічає вбивцю й жертву,
Хто за любов життя своє віддав,
А це герой. Такий не може вмерти!..
Живі герої в помислах, ділах,
Вони землі своєї патріоти,
Покликані ворожу рать здолать.
Їм жити й жити в пам’яті, народній!..
24.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714189
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Прийшла пора - прощавай,Літо!
Вночі був дощ і буревій.
І Осені - туманом оповитий,
Полинув лісом день новий.
Ще кожен лист трима вологу,
Ще краплі скочуються вниз.
Малий ручай знайшов дорогу -
Несе кудись галуззя й хмиз.
Дзюрчить,немов веде розмову,
Немов веде годинам лік.
Чи кличе всі струмки, щоб знову
Перерости в стрімкий потік?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713814
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Подаруй мені, любий, ніч,
Щоби ласки було багато,
Ти і я коли віч-на-віч,
А у небі рясний зорепад.
Подаруй мені, любий, ніч,
Щоб серця не втомились кохати,
І любов ту в тобі й мені
Не замів восени листопад.
Подаруй мені, любий, ніч,
Котра тільки одна буває,
Коли душі й обох тіла
Переповнені почуттям.
Подаруй мені, любий, ніч,
Хай коханням два серця палають,
Щоб у душах любов цвіла,
Яскравішало наше життя.
Чернігів. 3.11.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714184
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
[i](В ім’я і славу нашого небесного Отця)[/i]
Бажають люди здійснення всіх мрій,
Що кожен з нас леліє і плекає.
Та істину одну ти зрозумій –
Що нам потрібно, Бог один лиш знає.
Дає надію Він тому, хто мріє,
Здійснити може лиш для того чудо,
Хто щирий у своїй глибокій вірі
І душу від гріха очистив бруду.
Ніколи не залишить у біді
Людину, що довірилась Йому.
Дарує благодать в святій воді,
Він – світло, що розсіює пітьму.
І тільки Бог дасть істинну любов,
Яка ніколи не шукає свого.
За душі наші проливалась кров
Христа розп’ятого в ім’я спасіння Твого.
Несе хай кожен з гідністю свій хрест,
Вогонь любові у душі палає.
Дорогу вкаже нам Господній перст
Туди, де вічне нас життя чекає…
© S.Nemo
08.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699416
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 24.01.2017
[i]«Нема нічого вищого на світі,
як мудра єдність неподібних душ»
(Дмитро Павличко)
[/i]
Нема нічого вищого на світі,
Коли любов два серця поєднає.
Коханих очі, як волошки в житі –
Їх погляд ніжний душу зігріває.
А хтось у них морські побачить хвилі,
Як дві зорі в нічному небі сяють.
Губ пелюстки такі до щему милі,
А з них слова-метелики злітають…
Нема нічого вищого на світі,
Як щирість безкорисного кохання.
Рук дотики і неповторні миті
Цілунків перших, смуток розставання.
А ще прекрасні подихи душі,
Які натхненно в риму загортають.
Коли рядки складаються в вірші,
А адресати з трепетом читають…
Нема нічого вищого на світі,
Як дві душі, що у одну злилися.
Немов дві квітки у однім суцвітті,
Їх долі дивно так переплелися.
По волі Божій разом їм цвісти
І видихати аромат любові.
Надії й віри зводити мости,
Дивитись ніжно в очі волошкові…
© S.Nemo
16.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694749
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 24.01.2017
Присвячую чудовій людині,
красуні, гарній поетесі
ВІКТОРІЇ Р.
Віват, Вікторіє, віват!
Люблю, Вікторіє, люблю!
Рахує миті циферблат,
А я цю мить благословлю.
В цій миті Ваше є тепло
І щедрість ніжної душі,
І чисте слово, наче скло,
Добра великого рушій.
Віват, Вікторіє, віват!
Достойна всіх земних красот,
Величних тронів і палат,
І заслужила на джек-пот.
Краса: вартує полотна,
Душа: їй є рядки у одах,
Така – на цілий світ одна,
Побачиш – затамуєш подих.
Батькам - за щастя і любов,
З коханим – благодать і рай,
А діткам – щит із молитов,
Із благодаті водограй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714137
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Ти в мареві моїх думок...
Під захистом моєї сили.
Як схований в горах струмок-
Веселий і красивий!
Як спиш-я душу твою чую.
І подих твій у сні ловлю.
Думками я тебе цілую
І через них тебе люблю.
Ти так близенько в моїх мріях.
До тебе душу дотулю.
Та заблищить сльоза на віях...
Між нами простір уявлю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713729
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Як тільки порожнеча підступає,
Відкриє непривітно свого рота -
Негайно я в букет думки збираю,
Ховаю до любимого блокнота.
В веселці розчинились кольори -
Палітри невеселого сюжета,
Я сонцем наповняю вечори,
Іду шляхом невтомного поета.
Мов зорі я збираю десь слова
І відділяю зерна від полови.
Не сіяла, та ось уже – жнива
І паросток життя - у кожнім слові.
Не знаю я: як дякувать тобі,
Мій світе, за диктант такий чудовий
І за реальні мрії голубі,
Що день минув не з прози, а віршовий?
І може й я частенько обманусь,
Десь полечу далеко за орбіту
І казочку придумаю якусь -
Щоб вистоять жахи всі дурисвіту.
Не знаю: за які такі дива
Ти дав мені найвищу нагороду?
Спочатку в Бога теж були слова,
Служити СЛОВУ дам довічну згоду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714049
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Горів Майдан три місяці зимою
І вже три роки живемо в війні.
Ця антиукраїнська вража змова
Нагадує минуле вже мені,
Коли Рассєя із більшовиками
Накинули петлю на мій народ
Й давили без жалю його роками,
Й стогнав Сибір, як гинув патріот.
Сьогоднішня війна – не просто бійня –
Вкраїни доля зараз – на кону,
Борімось, щоб не впасти у «обійми»,
Як відбулось недавно у Криму!
Горів Майдан три місяці зимою,
І плавив той вогонь серця і сніг.
Це завдяки йому ми мали змогу
Не впасти без війни Москві до ніг!
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714006
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Збираюсь в село, а для чого? - не знаю.
Уперше без мами, в хатину ввійду.
Ніколи не буде земного тут раю,
Не мчусь як колись, а тихенько бреду.
Не знаю як вікна поглянуть на мене
І двері що скажуть мені на цей раз,
Якесь все безлике мені й безіменне
І скалки застрягли несказаних фраз.
Кручу всю дорогу минулого стрічку,
Пішли вже із хати усі на той світ,
Думками запалюю пам’яті свічку,
Не знаю як хатці сказати “Привіт”.
Ну, як їй розкажеш яка в мене рана,
Чи можна пізнати яке те-болить?
До неї іду як та гостя незвана
Цей біль вже - навічно, не лише на мить.
Тут мама ходила, а тут ось сиділа,
А тут дні останні її віджили…
Пішла і нема ні до чого їй діла,
Я ж їду збирати років полини…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714040
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Дивлюсь в безодню темноти -
Знак самоти.
Перед очима все життя ,
Як каяття
Лунає в мареві облич
Болючий спізнілий клич
Збирати холод камінців
З усіх кінців.
І ріже відблиск , мов кинджал ,
З чужих дзеркал,
Де відображене живе
Чомусь криве ,
А я , не знаю де я є ,
Шука своє,
Щоб подивитися мерщій
Собі самій
Крізь лиск спотворених речей
У глиб очей ,
Де , мов Полярна із Ковша ,
Бринить душа
Хоч зранена через слова ,
Але жива ,
Щоб роздивитись крізь пітьму
Себе саму ,
Вказавши шлях через світи ,
Туди , де Ти ,
Де світло вічного тепла
Й немає зла.
Та , поки тисячі дзеркал
Вирує бал ,
Де я ні рідна , ні чужа ,
Й тонка межа
За гримом посмішок легких ,
Як голос стих ,
Сповита у вуаль чуттів ,
Мов в саван снів ,
За віддзеркаленням холодних
рамок скла ,
Де відбиваються промінчики тепла ,
Закована під лід ,
Й пекучий слід лиша на тлі сердець ,
Немов вінець ,
З поміж сліпучих відблисків і свіч ,
Що світять в ніч ,
Блукає й зазирає з - за плеча
У дзеркала чужі моя печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554839
дата надходження 26.01.2015
дата закладки 22.01.2017
Наймиліше нічого немає
За Вітчизну найкращу мою.
Україна - зову, називаю
І за тебе я Богу молю.
Я молюся, щоб була єдина
Ця багата й родюча земля,
І моя українська родина
Відстояла себе у Кремля.
Щоб у мирному небі над нами
Пасажирські гули літаки,
Щоб ми завжди пишались синами -
Вони - воїни, захисники.
Вони досі стоять на сторожі,
Захищають кордони свої,
Проганяють злі сили ворожі,
Щоб був мир в українській землі.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vkVWqoio6Ko[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711201
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Ой, дивись, яка зима!
Завірюхи вже нема.
Гріє сонечко із неба -
Погуляти нам всім треба.
Зараз підемо на двір,
Буде весело, повір.
Зліпим бабу снігову,
В руки їй дамо мітлу,
А ніс зробимо з морквини,
Замість гудзиків - маслини,
І підемо ще разок
Кругом баби у танок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712983
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 22.01.2017
З твоїм ім’ям я день стрічав.
З твоїм ім’ям в полях ходив.
Зіркам ім’я твоє кричав.
Лише твоїм ім’ям я жив.
Шукав слова – весняний цвіт.
Писав листи, мов плів вінок.
Хотілось дарувать весь світ,
Співать, літать, іти в танок.
В очах твоїх я потопав.
Губами ніжно їх торкавсь.
Слова – «люблю тебе», шептав
І розставатися вагавсь.
Рвав в полі квіти чарівні,
Букет із них тобі складав.
І, як співали вже півні,
На крилах в дім свій залітав.
Роки пролинули мов сон.
Крізь весни й зими ми йдемо.
В серця Господь нам дав вогонь,
Який ми разом несемо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713563
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017
І
Сніг білий падає, падає,
Вкрите усе ним навкруг.
Очі і душу він радує –
Скрізь білий пух, білий пух.
Сонце в хмаринках заховане,
В сріблі весь ліс і поля.
Серце в цю землю закохане,
Це – Україна моя!
ІІ
Сад білим цвітом заквітчаний,
Яблуні рясно цвітуть,
Мов із весною обвінчані,
Весело бджілки гудуть.
В небі весна розмальована,
Ліс у піснях і поля,
Серце в цю землю закохане,
Це – Україна моя!
ІІІ
Промені ніжні чи блискавки,
Грім чи то спокій навкруг,
До свого дому, як ластівки,
Ми повернемось, мій друг.
Богом життя подароване,
В щасті хай доля буя.
Серце в цю землю закохане,
Це – Україна моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703276
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 22.01.2017
Серпневі ночі – мов білет в едем,
Дарують прохолоду і спочинок;
Радіє літу серце молоде –
Усе йому нагадує єдину…
А літні дні – як надлишок краси;
А в тебе очі – небо в океані!
А в тебе губи – мед і еліксир
І руки в тебе лагідно-духмяні.
Цілунок твій – мов вибух із ожин,
Твої обійми – мов до неба дотик!..
О чим, скажи, я в тебе заслужив
Прихильність і таку п’янку охоту?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600526
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 22.01.2017
Не боюся ранку, самоти і змови,
Не страшні пороші, холод і мороз…
Усміхнись, красуня! Юна і чудова,
Схожа на принцесу із країни Оз.
Ти моє казкове ластів’я покірне,
Хай едемом пахнуть кучері густі!
Ти ж така хороша, мила і чарівна
Що бракує в серці місця для чуттів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633590
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 22.01.2017
Знов морок, сірий, плечі розправляє
І застеляє знов увесь Донбас,
По наших дітях ворог знов ціляє,
І будить біль у серці ця стрільба.
Тріщить хребет моєї України,
Але ж не здасться, вірю я, вона.
Жало російське вирве те, зміїне,
Й потухне скоро ця брудна війна.
Луганськ і Львів ще будуть панувати
В одній державі, на одній землі…
Й вдихне, нарешті, спокій кожна мати,
Під мирним небом спатимуть малі.
30.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713744
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
/ Пам’яті МИХАЙЛА ЖИЗНЕВСЬКОГО/
“Герой України”-, співають вітри
Йому білоруською мовою,
Де хмари вдягнулися в теплі светри,
Пішов він дорогою новою.
Пішов назавжди, під берізкою дім
І фото усміхнене, з щирістю,
У нього не буде гарячих вже зим,
Лиш пісня вітрів із журливістю.
ЙОГО ОБРАВ САМ БОГ
/Пам’яті ЮРІЯ ВЕРБИЦЬКОГО/
Долав маршрути, підкоряв висоти,
Шукав у Бога правди для Землі,
Хотів неправду правдою збороти,
Та біле загубилось у смолі.
Такого землетрусу не було ще,
Не знала Україна стільки балів
Багатим видавсь січень на кричуще,
Рекордним на криваві “фестивалі”.
Йому цю долю написало небо:
Героєм стати у буремні дні,
А міг би йти зненацька там хто-небудь...
Здолав мороз його в самотині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713737
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
/ Пам’яті СЕРГІЯ НІГОЯНА/
Вполював кавказького орла,
Заодно підстрелив і Шевченка,
На Вкраїну випала імла,
Почорніла сонячна вірменка.
Їх війна вже раз "поцілувала",
На губах - її гіркий ще смак...
До зубів озброєна навала:
Скілька срібних – і упав юнак.
Світлий лик так схожий на ікону,
Світ здригнувся, біль його обпік,
Хто стріляв – нехай йому до скону
Цей орел літа неподалік.
Два народи вмилися сльозами
І вогнем пекло у дні морозні,
Наридались й незнайомі мами,
Пам’ять про орла застигла в бронзі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713734
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Заметілі немає-лишень дощ кропить сонну отаву.
Посірілий бурян вже не топчуть голодні пташки
Я дивлюся в вікно-механічно помішую каву…
А за шклом розплелись ще протоптані з літа стежки.
Ці стежки із далекого часу дитинства
Де душа переповнена співом п’янкої Весни.
Де в ранковій траві хтось посіяв узори з намиста
Хтось ховає в подушку як пророцтва дивнії сни.
Дивлюсь у вікно-чекаю із вирію пташку.
А душа наполегливо просить мене у далекі світи.
Тому до тепер не ховає сніг килимом стежку
Щоб нею до тебе мав змогу нарешті дійти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644161
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 22.01.2017
Місячне світло вперлось в туман.
Та тепла там нема…мороку храм.
Думка летить в теплі краї.
Там де є ти, де обійми твої.
Сонця промінчик душу нагріє.
Росою туман на траві посивіє.
Веселка з краплинок радістю бризне.
Я зустріну тебе…хоч уже пізно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694665
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 22.01.2017
Твої очі хочуть спати.
Сон з подушки вигляда.
Спи…та знай,до твої хати
Скоро прийде коляда!
Принесе у душу світло
Від далекої зорі.
Все тоді стане привітним-
Навіть з димом димарі!
Буде казка вже не диво!
А душі твоїй життя.
Все кругом буде щасливим.
Непорочним-як дитя!
Нехай знову в сон приходять
Усі мрії ,що збулись!
А які ще в полі бродять..
Віднайдеш їх…не журись.
Щоб здолала заметілі.
І Любов давала сили!
Молодість щоб була в тілі.
І думки щоб не сивіли.
А мій ангел вже близенько…
У віконечко дивився.
І шептав тобі тихенько
Що Христос наш народився!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709406
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 22.01.2017
Ой летять, летять сніжинки... у лісочок, де ялинки.
На діброву, на поля... зачекалась їх земля.
Гляньте, скільки прилетіло... Стало біло. Біло-біло!
Білі шубки, черевички, білі шапки, рукавички!
Біле плаття у вербички, а в берізки - білі стрічки.
В горобини білі віти, на калині білі квіти.
Біла вишенька і слива. Біла ковдра землю вкрила.
Біла віхола співає, ніжно землю колисає.
Все летять, летять сніжинки... На людей, і на будинки.
А в Карпатських наших горах не сидять звірята в норах.
По сніжку вони гуляють і ялинку прикрашають.
Яка ж гарна та ялинка... Засвітилась на ній зірка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713724
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
[i]Всесвітньому Дню поезії присвячується[/i]
Ти - світоч долі!
Майстер слова!
І вітру волі
Рідний брат!
Криниця правди
І горнило мови,
Мірило совісті,
Культури меценат!
Набат епох!
Провісник перемін!
Любові менестрель
І серцю насолода!
Це Ти - ПОЕТ!
Сівач пісенних нив!
І вірний син
Великого народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653443
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.01.2017
[b][i][color="#aa00ff"]Буває важко слів добрати,
Любов і щирість передати
Ту, що завжди жива.
Тож ніжний погляд й стукіт серця
Знай - ніжністю в душі озветься
І зайві тут слова.
Сьогодні, в День Обіймів, свято,
Дозволь мені тебе обняти
Думкою, від душі...
Сніжинкою злетіти з неба,
Лиш доторкнутися до тебе...
Й розтанути в вірші.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713592
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017
А які над окопами зорі?
Із наляканими очима,
У небесній своїй коморі,
Хоч у Бога десь за плечима.
Їм вже вибухи ці набридли,
І огидний цей колір війни,
Її вірус, її бацили
І стривожені вибухом сни...
Над окопами мріють зорі
Щоб на нашій Землі жили
Її діти в такій ось змові:
Щоб Людьми всі бути змогли!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713538
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017
А ти мені наснилася ізночі,
Така ще юна, наче маків цвіт.
Розплющив очі в проблисках світання,--
Перевернувся вкотре білий світ.
Чи жарт недобрий доля влаштувала,
Чи ми незрілі в мудрості тоді
Прийняли те, що люди нам казали,
Забувши , як співали солов"ї...
А ти мені наснилася ізночі
У сукні білій...кажеш, щоб прийшов,
Молитвою вдивлявся в зорі-очі,
І вже летів до тебе, не ішов...
У мене крила десь з"явились раптом.
І я підняв тебе у височінь.
Між сходом сонця, Убраного гаптом,
Пливло кохання двох земних створінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713217
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Просим всі: Дай миру нам, наш Боже!
Гарно так у цьому світі жить.
Просим щастя: Дай, будь ласка, Боже!
Хай щаслива буде кожна мить!
Хай любов живе у кожній хаті.
І лунає скрізь дитячий сміх.
Щоб раділи завжди батько й мати.
Щастя в Тебе просимо для всіх!
Щоб всміхатись завжди дню ясному,
Шлях добра любов'ю освяти.
Ласку нам зішли свою, наш Боже.
Це зробити зможеш тільки Ти!
Хай любов живе у кожній хаті.
І лунає скрізь дитячий сміх.
Щоб раділи завжди батько й мати.
Щастя в Тебе просимо для всіх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713463
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Не сни то –
пам’яті моєї то картини
Часів, коли
була я ще дитина,
І по-дитячому
не зовсім розуміла,
Чому звичайні люди
жить не вміли,
Лиш працювали важко,
повсякчас,
І бачили батьки
вночі лиш нас.
Тепер радієм,
Бо ж була робота…
А де ж держави
про людей турбота?
Й що бачили в житті
і ми – їх діти?
А довелося з них
скільком сидіти
За вільне слово –
волі вже катма,
У таборах,
де літечка нема!?..
І знову пам’ять
важко застогнала:
Чому народ наш
доля обминала?
Не дочекались
кращого ті люди.
Тож, може, діти
наші вже здобудуть
І вільне мислення,
і правове життя –
Не виживання, а
достойне майбуття?!
29.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713337
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 20.01.2017
Кружляє сніг, мете до підвіконня,
і ніч безкрайня тягнеться, як сум...
В полоні у безжального безсоння
холоне серце від тривожних дум.
До сина всі думки мої прикуті –
він на війні о цій лихій порі –
і перед образами на покутті
молюся до ранкової зорі.
Приспів:
Всі молитви́ прошепочу
за тебе, найдорожчий мій.
Від хвилювань я не втечу,
бо знаю: був жорстокий бій.
– Мій Боже, кулі відведи,
щоб біль синочків не зморив!
І захисти всіх од біди,
тих, хто собою нас прикрив!
Але повзе колючими голками
до серденька біди передчуття...
Прославившись орлами-вояками,
б'єтеся ви до самозабуття.
І страх в азарті бою відступає...
Свистять осколки, мов осиний рій...
Та раптом душу струмом пробиває:
– Ох, що з тобою сталось, сину мій?!
Приспів:
Я горлицею полечу
над степом, понад кручею.
Підбитим птахом закричу
над раною болючою!
Тебе до серця пригорну,
страждання заберу собі,
невідворотне відверну,
не кину я тебе в журбі,
рідненький мій!..
Синочки! Нині ви в боях,
та ждуть вас в селах і містах.
Благаю! Будьте всі живі
на славу нашої землі!
Щоби не плакати вдові,
і не сиві́ти матерям,
на зло здурманеній Москві
і вбивцям-виродкам-"царям", –
живіть, сини мої!!!
16.01.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712511
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 20.01.2017
Я пишу тобі люба вірші…
Їх букетик поставлю у воду.
Хай частинка живої душі…
Твою Леле підкреслює вроду.
Знову й знову приходять у сни…
Заглядають у снах мені в очки.
Ніжний погляд твоєї весни…
Заплітає ті квіти в віночки.
Покладу ці рядки на пісні…
На світанок в гаю помережу.
Засвітились досвітні вогні…
Я ж… і досі собі не належу.
Приспів:
Спогад лине з глибин таїни,
Зачіпає поранені роки.
Наша пісня зірвалась з струни,
Ледве чутно віддалені кроки…
То мелодії вирвані строки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712149
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 20.01.2017
Це – вірші, може одкровення?
Струмок цілющий дум моїх,
Це – божий знак благословення,
Комплект придуманих утіх.
Слова нестримним караваном
Проходять дюни всіх пустель,
Надійним кетгутом - по ранах
На присмак – східна карамель.
Мов зірка іменна в долоні,
Чи квітка у саду думок,
Як перша паморозь на скроні
Та школи зрілості урок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713374
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 20.01.2017
Матусенько, голубко, сива-сива,
В очах, твоїх, застигла сіро-синь,
Ти ниву свою старанно косила,
Аж руки мозолисті від коси.
Над сином, мов чаклунка, чаклувала,
І материнським пестила теплом,
У колискову ніжність уплітала.
Життя ж бурхливо річкою текло.
А як зміцніли синові крилята,
Ти й не намилувалася на цвіт,
Як полетів він землю визволяти
І рятувати від фашистів світ.
Сніги упали в коси – вже не сива –
Молитвами ти сина берегла,
І Бога про одне лише просила…
Та доля твоя раптом відцвіла…
Коли ж тебе, утомлену, сховали
На цвинтарі, що виріс край села,
Ти… рушником з хреста свого махала –
Свого синочка й звідти берегла.
16.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713332
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 20.01.2017
На кожне Водохреще буде боліти
І буде кричати душа.
Охрещені кров’ю і битами діти -
Поранене в серці пташа.
Криваве Водохреще – це вже історія,
Це – біль України і сум,
Кривава бувальщина, а не теорія
І автор її - хворий ум.
Хрестили вогні, а когось водомети,
А кат лиш команди давав,
/Кусалися пси за криваві монети/,
Великий народ продавав.
Так просто було подивитися в очі,
Всміхнутись народу лишень,
Та були не ті у країни в нас зодчі,
Її розтягли до кишень.
Кривавим пером свою "славу" писали
Без сорому й честі - навік!
Різнились з народом всі їх "ідеали",
Нічого святого в базік!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713111
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 19.01.2017
Віршує знову ніч війною й болем…
Молю, аби закутала у сни
Із небом, синім, понад житнім полем,
Чи пролісками, першими, весни.
«Чому, – питаю, – нічко-чарівнице,
Ти не даруєш спогадів мені,
Про смак води у батьковій криниці?
Думки чому купаєш у війні?»
Й прислала ніч слова в тремтяче серце:
«Забудь сьогодні про спокійні сни,
Коли сини за землю, рідну, в герці,
Коли над ними дощ із куль, рясний,
І капле кров, жива, а не водиця,
І гаснуть рано молоді життя,
Й востаннє тіло обійма вдовиця
Того, із ким плекала майбуття.»
Я, присоромлена, беру перо у руки…
І… вже з бійцями… на передовій:
В окопах, бліндажах, терплю їх муки…
Молюсь, аби не зник наш родовід.
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713140
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 19.01.2017
Впізнай мене серед орбіт своїх,
Орел небесної блакиті.
Я проживаю сивиною дні
І розриваю гнівом миті.
Я сам Еней для відчайдушних тіл,
Богам молюся полум’яним.
Моя планета божевільних мрій,
Життя будую почуттями.
В душі роки прожиті двічі.
Гризу науки я перлини
Життя як мить. О, жити б вічність!
Я сльози проливаю, рими.
Впізнай мене серед орбіт своїх.
Без слів поглянеш на Юпітер.
Я йду крізь час і перешкод обрив,
А тут я дощ, а тут я вітер.
#ЮдженЛович #ylovich #стих #вірш #2016 #новинка #киев #творчество #українське #автор #инстаграм
2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686830
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 18.01.2017
Душа людська - це завжди таємниця,
Що глибоко ховається у нас.
Для неї тіло - це лише темниця,
Свободи хоче завжди й повсякчас.
Душа людська як птаха невловима,
Розділена як небо і земля,
Де є і чорна й біла половина,
Ну, а між ними вічна боротьба.
Душа людська - це відпечаток Бога,
Його частинка в кожному із нас.
В когось багата, а в когось убога,
І праведна і грішна водночас.
Душа людська немов безмежне море,
Де є і бурі й тиш і благодать,
Де хвилі щастя чергують хвилі горя,
І відповідей всіх нам не пізнать.
Моя душа - це також таємниця,
Яку ніхто не зможе розгадать.
Я викину ключі і в ніч, коли не спиться,
Закрию двері мертво на печать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712223
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 18.01.2017
(Після коментаря мого вірша Віталієм Назаруком).
Нам би миру та волі ковточок,
Ми багато не прагнемо мать:
Зберегти щоб синочків і дочок,
Психологію, рабську, зламать.
І життя потече в іншім руслі,
Працювати ми вміємо й жить,
Зникнуть хмари від горя на Русі,
І земля буде людям служить.
Квітуватиме в лузі калина
Під вечірні пісні солов’я.
Величатиме світ Україну.
Буде вільна козацька земля!
15.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712928
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017
Я знову на розп’ятті у думок.
По-іншому здається і не вмію,
Силкуюсь з серця вирвати гвіздок...
Лише одна надія: на Месію.
На півшляху не кину я хреста,
Без нього вийде швидше до фіналу,
“Тягни”,- мені нашіптують вуста,
Хоч часом і здається, що помалу.
Частіше очі дивляться у небо,
/ Хоч міцно ще стою на цій землі/,
І думаю: а знає це хто-небудь:
Чи душі там летять, чи журавлі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712923
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017
Коли сонечко сяде за ліс,
Небо вишиють ніжні серпанки,
Я іду по нагрітій землі,
Котра вистигне тільки до ранку.
А внизу мене стріне вода,
У полон забере мої очі,
Місяць молодо вниз погляда,
Де замовкла вода й не хлюпоче.
Я у воду, ще теплу, зайду,
Буду слухать, як річечка дише,
Комарі у цей час не гудуть –
П’ють зі мною і місяцем тишу.
10.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712693
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Намисто бурштинове – у руці.
Не знаю: як мені тепер з ним бути?
Чаруюся від сяйва промінців,
Але ж яка ціна таких здобутків?
Змішались краплі сонячні із кров’ю,
Хіба ж за щастя буде ця прикраса?
Чи ж куля прислужилася здоров’ю,
Прив’язана тугим вузлом до бакса?
Чарівний камінь з подихом віків!
Він розбрату зробився лютим знаком,
З забарвленням злочинних кольорів
Й наляканим всесильним зодіаком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712680
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Пробач мене, осінь, що я покохав не тебе,
До тебе мої почуття, як завжди полохливі,
Мене не з тобою життя воєдино веде,
І я не з тобою, миленька, сьогодні щасливий.
Не треба пускати на очі вечірні дощі,
І сипати золото-листя до втомлених ніг,
Пробач, не з тобою так солодко й вільно в душі,
І що не з тобою у мене любовний нічліг.
Не треба мені твого золота, срібла і бронзи,
Бо щастя моє не кодоване в цінних металах,
І я не з тобою стаю у взаємності воду,
Щоб в ній освятити своє неймовірне кохання.
Гаси своє полум'я жовто-червоних жоржин,
Пускай норовливі дощі, не боюся нічого.
У цьому зрадливому світі я вже не один,
Я маю кохання, доньку і всесильного Бога.
Не сій своє листя на мене з якоюсь метою,
До тебе мої почуття назавжди обнулились,
Безмежно взаємний в коханні, але не з тобою,
І вперше в своєму житті неймовірно щасливий.
12. 10. 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697521
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 17.01.2017
Благаю Вас, шануйте матерів,
Нехай любов до них в душі озветься,
Ніколи їм не розбивайте серце
Зважаючи на зміст календарів.
Даруйте їм увагу кожну мить
Яку колись вони Вам дарували,
Як колискову уночі співали,
Щоб сон до Вас чарівний запросить.
Для матерів знаходьте вільний час -
Ви все, що є у них на цьому Світі,
Крім Вас їх більше нікому жаліти,
Тоді і доля пожаліє Вас.
Даруйте їм любові оберіг.
Які б Ви не були доволі різні
Любіть батьків, бо потім буде пізно.
Всі зорі покладіть до їхніх ніг.
Шануйте у труді і за столом,
Свою любов вдихайте в їхнє серце
Вона по небу сяйвом рознесеться
І відігріє Вас своїм теплом.
07.11.2014.
Відео на вірш тут: https://www.youtube.com/watch?v=QhcHJmGDeQs
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664331
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 16.01.2017
..І хай тобі сьогодні
буде добре!
Родися іще раз,
аби цвісти!
Всміхайся!
Будь чарівна і хоробра!
Здіймися в синє небо
і лети!
Ти обрана.
Збагни це.
Тільки ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378037
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 16.01.2017
Який правий ти був, Тарасе,
Коли писав оті рядки –
Цим світом правлять ... невігласи
А ми, з тяжкої їх руки
В попихачах і свинопасах….
Піддався лиху цілий світ
В дурмані цілі покоління
Загублених, підступних літ -
Нема від байстрюків спасіння
Суціль лише колючий дріт
Із їхніх справ. І Слово Боже
Неначе мохом поросло
Проси-проси… не допоможе
Лиш розпіарюється зло
І злий язик, мов помело
У кукіль в’яже все вороже
Моральні виродки…жлоби...
І ненаситні байстрючата !
Забули ви – співала мати
Вам… Української доби…
Та вам лишень все жерти й спати…
За півкопійки продали
Свою безмовну Україну
І все братаєтесь, коли
Вам треба їхать на чужину
Поклони бить за копійчину…
Та братству тому слово СМЕРТЬ
І кров одвічного народу
Що вже «наївся» вами вщерть
Забувши Волю і Свободу
Якого племені і роду…
Поначіплявши дукачів
На тронах атласних воссіли
А там… Що славного зробили?
Чи вже не до плугатарів
Які для вас врожай скосили?
Бо очі влада застилА
І крадені у люду статки
Що все скрегоче й шиє латки
Та все ще терпить, не вола…
Видать, ще черга не дійшла
Вам шкуру драть за ваші кпини…
За все. За згублених навік.
Побійтеся. Швидкої днини
За горе, біль, за страх калік –
Вкраїни доньок і синів
Й за те, що «брат» ваш натворив
Вам прийде край. І ваші пси
Пани, панята, їх васали
Що нашу землю прожирали
Пощезнуть. І у всій красі
Постане вільна Україна
Козацький край, одна-єдина
Що мила серцю і душі
Впадуть невольницькі кайдани
Посходять зерна доброти
Земля страшні загоїть рани
І ЯСА впаде з темноти….
До Покрови…
Одеса 08.10.2016 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693272
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 16.01.2017
" Скажи, де втратила красу -
Таку живу, джерельно чисту,
Ту недоторкану росу,
Краплину сонця променисту?
Де непотайна простота,
Відверта щирість твого серця,
Потішний усміх на вустах,
Ті іскорки в очах-озерцях? "
- " Я їх залишила вітрам,
Палючій спеці на потіху,
Стрімким, поспішливим рокам,
Що пролетіли, наче вихор..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699129
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 16.01.2017
Дорогі колеги! Обіцяв нашому ідейному і творчому керівнику-натхненнику-видавцю Олександру Андрійовичу Печорі написати музику на цей вірш у такому варіанті, тому що ми хотіли його правити по розміру, стилю і т.д. для друку в збірнику. Я попросив залишити так для написання пісні. Нелегко йшло, Хотів встигнути до зустрічі у Луцьку. До кінця не встиг доробити, Тому виставляю макет. Прошу оцінити, підказати, критикувати в разі потреби. Буду вдячний.
Коли я чую слово «Україна» ,
в моєму серці гордість розквіта!
Воно для мене значить – Батьківщина,
ліси і ріки, пісня солов’їна,
моря і гори, і пшениця золота! -2 рази.
Коли я промовляю «Україна»,
в моєму серці радість і любов!
Тут рідний дім мій і моя родина,
кохання, діти, внуки, цвіт калини…
І лине щастя з мого серця знов і знов! -2 рази.
В піснях лунає слово "Україна",
та серце болем залива воно...
Її шматують... Та вона - єдина,
велика, вільна, горда, неділима!
Так буде завжди! Вірю! Що б там не було!!! 2 рази.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678098
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 16.01.2017
Поети говорять майбутнє.
Всевишній дає їм цей дар.
Читайте вірші самобутні -
Це їх одкровення ліхтар.
Читайте не зором, а серцем,
Шукайте прихований зміст,
Черпайте прозріння відерцем,
Про що їм розказує хист.
За хист той поетів судили.
Палили в зневазі, в огні.
Життя їм ставало немиле,
Ховались в буденній пітьмі.
Згадаймо Шевченка у гратах,
Скалічену долю Франка,
Розп’ятих поетів тридцятих,
Могили поетів УПА.
Та все ж загоряються знову
Ясні поетичні зірки.
І їхнє пророчеє слово
Збувається через роки.
І нині крізь смерті і болі
Звитяжні поети АТО
Торують майбутнє до волі
В руках автомат і перо.
Поетам, як віщим лелекам,
Господь сповіщає одним
Свої перспективи далекі
Прийдешнім в життя і живим.
2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696802
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 16.01.2017
Розцвітає в усмішці дружина,
Мов горобчик цвірінька синок,
Як заїдем в село, хоч на днину
Завітаємо в рідний куток.
Теплим сонцем засвітиться доця,
Тай мені, наче сяє зоря.
В тій садибі на кожному кроці
Нам вчувається спів солов”я.
Нас стрічають троянди червоні,
Запашними плодами садок,
Різнотрав”ям п”янким оболоння,
Теплим літепом древній ставок.
Нам всміхаються соняхи пишні,
Нам вклоняються жито і мак,
Зазивають малинові вишні.
Жде підмоги і овоч і злак.
Наші спраглі землею долоні
Обласкають, доглянуть усе.
Змочим потом землицю солоно,
То ж солодкі плоди принесе.
Ця любов до сільського роздолля
На роки, на життя, на віки.
Лиш щемить на душі, що ніколи
Вже не прийдуть на раду батьки.
1991
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701952
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 16.01.2017
Біля бака вляглося ялин
Десь з десяток, усі абияк.
Лиш скелети - з красивих рослин,
Від такого лише переляк.
Є образа у них на людей,
Ці - зрадливі такі і невдячні.
Вже красуні позбулись ролей
І дивитись на них стало лячно.
Їм би жити і жити в лісах,
Підпирати здивовані хмари,
Але доля по всіх адресах
Розвезла на веселі базари.
Примірялись, у очі дивились,
Одягали в наряди нові
І шампанського бризки іскрились.
І дарма, що гуляв вітровій
Дарували ялини всім щастя,
Подарунки, салюти, ура!..
Їм Карпати в очах, Закарпаття
На повіках присіла жура.
Не побачити лісу ніколи,
Не почути вже співу вітрів,
На морозі зіщулились кволі,
Вже немає для них лікарів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712519
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017
Я намальована тобою,
Дощем осіннім за вікном,
Вітрів завзятою рукою,
Що править пензлем і пером.
Я ж розмалюю світ словами
Своїх фантазій і думок.
Хай мрії стеляться рядками,
Заплівши Всесвіт у вінок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698435
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 16.01.2017
Знали всі як Я писав
Про Печерськ з Подолом
Як радів і сумував, -
Був і за кордоном!
***
І вечірняя Москва
Харків і Одеса
І рифмовані слова
Мої пише пресса
***
І сідаючи в літак
Чи вагон «Хюндаю»
Батьківщину аж ніяк
Я не забуваю
***
І Мальдіви і Балі
Навіть Ємірати…
Все відносно на Землі,
Крім Батьківськой хати!
***
Двір де бігав пацаном,
Де в футбол ми грали,
Де каштани під вікном,
Вчились де, й зростали
***
За дворами тиха «Рось»
Парки, сквери, храми
В кращім місті довелось
Жити нам із Вами
***
В місто щастя й доброти
Завжди повертаюсь
На Землі найкраще Ти
Я Тобі вклоняюсь!!!
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712239
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 16.01.2017
[u](Багато загиблих у Донбасі були єдиними синами у сім'ях, часто залишаючи матір одну. Не можу обминути цю тему.)[/u]
А за вікном стояла сонна ніч,
На плечі зоряну накинувши свитину,
Серед мільярдів недосяжних свіч
Десь та – одна – зоря її дитини.
І погляд, стомлений, матусиних очей
Перебирає ніжно кожну зірку,
А в серці рана, мов вогнем, пече,
Й душі так важко, одиноко й гірко…
Один у неї він, єдиний син –
Дитя її, надія і.. кровинка,
Тепер приходить у короткі сни,
І спогадам її нема спочинку.
«Чом, доле, сина ти не вберегла?
Чом кинула його на полі брані?
В Донбас дитину нащо повела?» –
Кричала із грудей матусі рана…
І журить небо біль, нестримний, фраз.
Безмовна вись аж знітилась, темніла,
Й тремтіли зорі в котрий уже раз,
Бо туга матері за сином… теж боліла.
15.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712474
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017
Скорилися пристрасті в ритміці танго:
Мелодія серця - це ми і ця мить.
Двох поглядів зустріч бажанням кипить ,
У єдності - душі і пальців фаланги.
В емоцій фонтанах - зародження дива.
Ми Сонця фотони, ми вибух світів:
У кожному русі - мільярди чуттів
І хвиль вибухових стираюча сила.
Реакція тіла - шаленна щоразу,
Як ніжність з жагою вступають в двобій;
Зникає вагання і скованість дій -
Пришвидшений пульс і сповільнення часу.
У вигинах плавних, у змінах миттєвих
Мелодія танго вогнем обпіка -
Нескорених тіней покора п`янка
У пристрасті - танців усіх королеви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712296
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Якого виміру цей день?
Тут майже вічність – за мішень.
Ще мить тут друг за брата був,
Злий дух від ворога війнув,
Війна призначила урок,
Натиснув ворог на курок...
Упав хлопчина щироокий,
Душа летить у світ широкий,
Над ним ще день стоїть, голосить,
А мама десь не знає, просить,
Благає Господа й святих,
Її ж Герой навік затих...
Донбаський край співа журливу,
Попав юнак під “градів“ зливу,
Його часів спинився хід,
Фашист прийшов, казав - сусід.
Змісив усе: святе і грішне,
Буття – нерадісне, невтішне.
Він обезглавив, навіть, хати,
Йому на всіх тепер начхати.
Давно до зла лихий цей звик:
Не різнить мова де язик.
Потужний край – зробив руїну,
Нема катюзі поки спину.
Зробив пустелю, поле мінне,
Настане день і неодмінно
Упаде ворог, складе крила
І буде пам’ять на могилах
Всіх тих, хто вищим був за нас,
Вина тут є твоя, Донбас.
Ти не любив свою Вітчизну,
Зелене світло дав рашизму,
А він зірвав в нас стільки цвіту...
А скільки ликів вже з граніту...
Без ліку доль розбитих вщент:
Керує чорний диригент.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712269
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Прийшли слова
Чому душа гортаєш
Що вже переболіло, відбуло?
В цей світлий день
Звертаюсь я до мами
Черпаю там наснаги джерело.......
Приспів:
Молюся я сьогодні в Божім Храмі
Молитва ця до тебе долина
Такі слова , казати можна лише мамі
Хоч мова слів щаслива і сумна......
Хай ті слова, долинуть тобі в душу
Самі прийдуть , від серця на поріг
А їх казати рідна моя мушу
Бо щось не доказав, щось не зберіг....
Приспів
Затужу мамо в пісні я словами
Про свою долю, рідна розкажу
Завжди молитись буду в Божім Храмі
І Вічну память я про тебе збережу......
Приспів
15 01. 2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712260
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Зимові Товтри, ви мені наснились.
Ще не стрічались ми із Вами взимку.
Вітри безжальні об дерева бились,
Сніги не знали ні на день спочинку.
Шляху перини віддаляли нас,
Морози так погрозливо пекли
І чувсь мені зимовий ваш романс,
Як караваном хмари побрели.
Блукає тут розлучниця-зима
Слідами перехожих випадкових,
Ще довго вас вкриватиме чалма,
А я прийду до вас у снах казкових.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712152
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Життя – це не завжди пряма дорога
І ти на ній – без досвіду турист,
Коли не знаєш, звідки ждать підмоги,
Та хтось тобі наказує: борись!
Життя – ріка, глибока, швидкоплинна,
Котра несе людину в майбуття,
Пливи й знаходь ті на шляху перлини,
Котрі б тебе будили до звитяг.
Життя – це дивовижно-хлібне поле,
Де між колоссям – зрілі полини,
Де чайкою кигиче власна доля,
Коли те поле в ранах від війни.
Життя – любов, велика і всесильна,
Готова ізцілить собою всіх.
Це шлях, важкий, від матері до сина,
Це божий світ у всій його красі!
Життя – це рани, іноді утрати,
Але і тут рятує нас любов,
Якою наділяє діток мати
І освятив давно Великий Бог!
14.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712120
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Не гріх – любов початком є людини,
Саме вона всім душі зігріва
Від крику першого маленької дитини
Й допоки двері в вічність відкрива.
Коли ж мороз постукає у серце
І душу закує в льоди зима,
Заклякнуть-захолонуть ритми скерцо,
І Муза теж замовкне, мов німа.
Тож сіймо між людьми любові зерна,
Хай проростуть і забуяє цвіт.
Це наші будуть крапельки, мізерні,
Для того щоб теплішав білий світ!
14.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712119
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Ой котилась коляда по лісочку,
там під деревом знайшла меду бочку!
Ой котилась коляда та й по полю,
там зустріла коляда щедру долю!
Веселилась коляда там, де річка,
тут до неї ще прибігла козичка!
А та кізонька хитренька з рогами,
пригощайте нас усіх пирогами!
А коза ця привела ще й Маланку,
танцюватимемо всі тут до ранку!
Пиріжечків захотів ще й Василько,
щоб всім солодко було, а не гірко!
Вам здоров'ячка, і доні, й синочку!
Залишаємо у вас меду бочку!
Сієм, сієм житечком, як по полю.
Закликаємо до вас світлу долю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712079
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Горів Донбас у полум’ї війни.
Ламались долі. Сліз навколо – ріки.
І люди гинули, безкарно, без вини.
Забути неможливо це довіку.
В село розбите в’їхав БТР.
Без вікон хати… Порожньо навколо…
Ані людей, ані собак тепер…
Німа й забута височіла школа.
І раптом, ніби гриб, із-під землі –
Мале, брудне хлоп’я, коротконоге,
Йому сам Бог тут вирости звелів,
Щоби життя продовжити мав змогу.
Водій на гальма різко надавив,
Машина ніби враз заскавучала…
Хлоп’яті хліба, ще чогось дали…
Воно ж, налякане, дивилось і… мовчало.
«Німе, мабуть, – подумали усі, –
Та це й не дивно…» Погляд на руїни…
І не змогли його залишити бійці –
Захисники були це України.
Хлоп’я шмигнуло у відкритий люк
Давно хотілось із бійцями сісти
Маленьким серцем відчував малюк:
«Тут добрі люди.» Очі, ніби іскри…
І хлопчик став поспішно говорить,
Як на очах у нього… вбило маму,
Як жив він до цієї ось пори,
І що в селі нікого вже немає…
Боєць з Хмельницька слухав ті слова,
І блиснули його вологі очі,
Невміло їх під віями сховав:
«Хлоп’я покинуть– непростимий злочин.»
Він до грудей горнув чуже дитя
І слухав ритм схвильованого серця.
«Я заберу тебе в своє життя…»
Рука бійця лежала в хлопця жменьці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685054
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 14.01.2017
Хай рік Новий старого стилю
Щедрот несе повненьку скриню
Всім Василинам, Василям,-
Здорові будьте завжди нам !
Вам ,соколята Василі,
Просторів рідної землі
Рости, міцніти, пнятись ввись,
Орлами бути вам колись !
Із Ангелом -- в дорогу-путь,
Над прірвою хай вас несуть,
Любов хай топить в серці лід,
Вам, наші любі, сотню літ !
Хай зорі ваші в небі сяють,
В дні поріздв"яні вас вітають,
Нехай горить, не гасне гніт...
Вам, Василі, на многа літ !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711961
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Занурив човен носа у пісок,
Чи задрімав, чи так заліг у думу?
Напевно він віджив уже свій строк,
Трудів на ньому видно цілу суму.
Давно вітри його не цілували
І хвилі не ласкали його боки.
Дались взнаки тут рифи і корали
І солі – за косметику на щоки.
А скільки бачив велетнів на хвилях!
І були мрії вирости самому,
Часи відплили на численних милях,
Вернувся човен зболений додому.
Прикрив повіки, бачить дивний сон,
Він ще новий і шанси є для росту,
На березі стоїть його Ассоль,
Одягнена в ранкову позолоту.
Іще “Привіт“ кричать його вітрила
І всівся бриз у нього на кормі...
Удача трубку свою відкурила,
Ще в вухах дикий стогін від штормів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711999
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Ми зайшли до Вашої хати, то дозвольте нам колядувати.
Чесно скажем, ми колядуєм, де смачну ковбаску зачуєм!
Любимо туди заходити, де веселі та щасливі діти.
Якщо дуже хочете знати, йдем туди, де грошей багато!
Ось зайшла Маланка до хати, буде із Васильком танцювати.
У Василька лата на латі - будете у золоті златі!
Де Василько тупне ногою, буде в хаті тій добра горою.
А як стане він танцювати, буде жити щастя у хаті!
Ми зайшли до Вашої хати - з Новим роком всіх вас привітати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711935
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Поспішаю щодня на сайт,
Де чекають на мене друзі,
Де поезій рясна краса
І закохані в ліру душі.
Там злилася небесна синь
З далиною степів і моря,
Діамантові сни роси
І велике народне горе.
Гуркіт вітру там і грози
В парі з тишею повінчались,
Й материнської біль сльози
За дітьми, що не повертались.
Міць козаччини сива там
І вкраїнства дух, незборимий,
Там кохання п’янкий кришталь
Заворожує свіжу риму.
Із Маланкою привітать
Поспішаю, рахую кроки…
Довгі стеляться хай літа!
Зі старим, ба, Новим вас роком!
13.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711898
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Вийду в світ, озирнусь...і ще раз.
Новий рік, з чим до нас прийшов?
Не чекаю заучених фраз,
Хоч маленьку, а дай любов.
Без любові не може жінка,
Як без сонця не може день,
Як без літа не може бджілка,
Соловей без своїх пісень.
Дай внучатко мені маленьке,
Погойдати на своїх крилах,
Дай відчути тепло рідненьке,
Потонути в обіймах милих.
Дай моїй Україні миру,
Дай їй щастя по самі вінця,
Дай їй щедру таку офіру!
Хай щастить усім українцям!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711880
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Парасолі й плащі до весни
Зайняли своє місце у шафі,
Дощові перелистують сни
І альбоми старих фотографій.
Кожушки, чобітки і вушанки
Заявили про свої права,
Так підстрибують радісно санки
І бурульок стирчить булава.
Аромати святкових ялин,
Ах, як хочеться див новорічних!
Вся природа із справжніх світлин,
Із бажань кольорово-магічних.
Розгорнуло сувій нічне небо,
Там мільярди розсипаних зір,
Та хіба ж то таке по потребі?
Тим - майонток, а тим - сувенір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711877
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Стихії мої,
Чом ви серце ділити взялися?
Студенно-вогненними пальцями мітите ціль.
Здіймаються мрії до сонця, небесної висі -
Потоки сумління вертають на землю звідтіль.
Стихії мої,
Повний місяць народжений вами:
По чверті - самотні, не знаючі сповіді снів.
Повітря - для думки, вогонь хай керує вустами,
Вологість - повікам, а твердь - у єднання світів.
Нестримні мої,
Не карайте за прагнення щирі,
Не рвіть, невгамовні, тендітних душевних завіс -
Я ж п`ята стихія, любові невидима сила.
Знайдіть, вас благаю, у серці моїм компроміс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711676
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2017
Здолаю океани і моря,
І паралелі, й шир меридіанів,
Звернуся до усіх простих мирян:
«Любіть цей світ, прекрасний і жаданий.
Поставте перепони для війни,
Бо в небезпеці вся наша планета.
Під подихом небесних зоряниць
Вона народить нам нових поетів,
А ті співати будуть про красу
І про любов, високу, непідвладну
Ні розуму, ні волі… Й дивний сум
Торкнеться тих, хто є напівгалантним.
Бо лиш краса й любов врятують світ –
Слова ці істину святу «глаголять»:
І поняття про мир стають нові,
Що не дозволять мій народ неволить!
28.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711731
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Вихрем кружит вечер, звезды зажигает.
Фонари на улицах горят.
Хорошо, что рядом ты со мной, родная,
Я ловлю твой нежный-нежный взгляд!
Белая снежинка на твоих ресницах.
Белая снежинка - капелька зимы.
Хорошо, что в этот тихий звёздный вечер
Вместе мы!
Как же мне приятно рук твоих касаться.
Наполняет нежности волна.
И хоть кружит снегом этот зимний вечер,
Дарит нам тепло сердец... зима!
Белая снежинка на твоих ресницах.
Белая снежинка - капелька зимы.
Хорошо, что в этот тихий звёздный вечер
Вместе мы!
СНІЖИНКА
Знов зимовий вечір засвітивсь вогнями.
Сніг іскриться ніжний в сяйві ліхтарів.
Добре, що ти поруч, легко так з тобою.
Зігріває погляд, і не треба слів!
А на твоїх віях легенька сніжинка.
Ця краплинка біла - дарунок зими.
Добре, що в цей тихий, в цей зимовий вечір
Вдвох з тобою ми!
І хоч сіє снігом в танці завірюха,
Та в душі, як завжди, все ж цвіте весна.
Зігріває дотик ніжних рук ласкавих.
Не торкнулась наших двох сердець... зима!
А на твоїх віях легенька сніжинка.
Ця краплинка біла - дарунок зими.
Добре, що в цей тихий, в цей зимовий вечір
Вдвох з тобою ми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711765
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Не кинь мене, Боже, будь ласка -
Я падати стала частіше,
Забулась вже юності казка,
Дорослими стали всі вірші,
Болючіші стали і рани,
І більше –“ чому? ” аніж “знаю”,
Десь – зайве, а десь – бумеранги:
Дорогою - до пеклораю.
Чим далі, тим шлях став складнішим,
Все більше на нім роздоріж ,
І плід заборони гіркішим,
Найбільшим скарбам ціна – гріш.
Не кинь мене, Боже, будь ласка,
Дитя своє свято-грішне,
Якщо твоя буде ця ласка:
То дай мені слово розкішне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711713
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
В тихі сни
Запрошу я ніч,
Побесідую
Із зірками.
До далеких
Торкнусь сторіч,
Помережу
Свій шлях думками.
Про життєву
Високу суть,
Дивну місію
В ній людини,
Про земну
І людську красу,
Про держави
Міцну родину.
Скроні в променях
Сивини
Перебрали
Важке минуле:
В світ прийшли ми
Не для війни –
Перша думка
В мені майнула.
Ми прийшли
Збагатити світ
І утвердити
В нім людину,
Свій у нім
Колисати рід,
Відвернути
Лиху годину,
Щоб земля
Мала день і ніч,
Й одне одного
Не вбивали,
Щоби досвід
Важких сторіч
Рятував
Від орди-навали.
15.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711725
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
В ту мить, коли здається, що в світі ти одна,
Що світ перевернеться, а з ним й твоя душа...
В ту мить, коли забули і друзі й вороги
В тривозі ти не знаєш куди тобі іти.
До кого притулитись, поплакатись кому?
З ким навпіл розділити горе і біду?
Ідеш тоді до Бога як і я до Нього йду,
Втамовуючи спрагло сповіді жагу.
І дивишся на лики ти ікон святих,
Знаходиш в собі сили простити навіть тих,
Хто вбив в тобі надію і віру в доброту
Й тепер ти просиш Бога вернуть надію ту.
І шепчеш ти молитву, взиваючи Ім"я,
І хилишся до Того, Хто дав тобі життя.
Від сліз потоків грішних очиститься душа,
І зрозуміла стане істина проста:
Що все це тимчасово і марний плин життя,
Бо тільки в домі Божім благодать свята.
Й не хочеться вертатись в гріховне те кубло,
Що світом називають, воно ж суцільне зло.
В якому є безмежні егоїзм і страх,
І ти живеш у ньому, і ти живеш в гріхах.
І розумієш все це, і добре розумієш,
А опиратись цьому буває і не смієш.
І тільки із молитви ти черпаєш силу,
І тільки у прощенні знаходиш крихту миру.
Немає ліків кращих ніж щире каяття,
Покаятись не пізно, зміни своє життя.
І світ інакшим стане: з гріховного кубла
У всій красі постане тлінна ця Земля.
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710911
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Бережіть свої очі від поглядів злих,
Ці чарівні маленькі віконця,
Цілий світ загубився в глибинах у них -
Незвичайні маленькі два сонця.
Не важливо з яких вони є кольорів,
Чи листочка, чи кольору квітки,
Чи світанків ясних, чи сумних вечорів -
Ці чарівно-безцінні блискітки.
Бережіть свої очі від поглядів злих,
А самі випромінюйте щастя,
Хай живе в них довіку цей вогник святих
І краплинка святого причастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711568
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Ансамбль часів середньовіччя,
Подій і таємниць обитель,
Часу нелегкого обличчя,
Володар брам, легенд хранитель.
Вся незбагненна унікальність
Із мурами старих фортець,
Він загадкою був для ханів,
Зачарувався османець.
Засумнівався трохи хан,
Що то був рукотворний витвір -
Архів історій – той вулкан,
Часів минулих грізний вимір.
На камені – камінна квітка,
Найбільша вигадка із див,
Це – волі пам’ятник і мітка,
Як нескоренно предок жив.
Свободу мужньо він беріг,
Палаючи в вогнях століть,
Дійшов й до нас цей оберіг,
Над сивим Смотричем стоїть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711567
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Дрімає нічка, приспана піснями…
Зірки ще небо й тишу стерегли…
Воно ж, німе, застигло ген над нами,
З’єднавши океанів береги.
І плине час невидимо над світом,
Мов загадковий космосу гінець,
Після весни в тепло закутав літо,
З колосся виплів золотий вінець.
Коли ж росою луг засіє ранок,
І підведеться, оживе трава,
Знов соловей почне своє сопрано,
Яке любов’ю душі зігріва.
15.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711430
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Струни нервів дзвенять налякано-
Чуєш? Ні?
Знов дитятко мале заплакало
Уві сні...
Знову ніч проведеш невесело...
Херувим...
Ти невдягнена і нечесана
Понад ним...
Я на відстані... Я на відстані...
Полем дим...
Не знайду собі нині місця я-
Ти прийди
У думки мої, заколисане
Як засне,
Берегинею ти записана
В долі нерв...
Бережи дитя... І люби його,
Мов мене-
І моє життя куля і вогонь
Омине.
Зігріватиме вас з малютиком
Світлий Бог.
Хоч душею би доторкнутися
Вас обох...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117011101161
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711410
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Тільки сонце в житті не плаче –
Не буває у нього сліз.
Скільки горя людського бачить!
Лиш теплом відповість на злість.
От би в нього усім повчитись,
Чи позичить собі тепла,
Від ненависті відпочити,
Закінчилась би враз війна!
16.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711427
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Благаю сину, повертайся швидше
Без тебе плачуть верби за вікном…
І Сонця схід стає неначе нижче
Коли схиляюсь над твоїм листом.
Я сто разів його перечитала
Твої слова, бентежні та сумні.
Я знов і знов у Господа благала,
Щоб вижив ти на бісовій війні.
Щоб ти прийшов до батьківської хати
Веселий і привітний, як колись,
Щоб у боях не гинули солдати,
Щоб материнські сльози не лились…
Коли війна покине Україну
Коли на Схід лелеки полетять –
Ти йди додому мій коханий сину,
У край, де верби з вітром шелестять.
26-27.08.2015.
Відео на вірш тут: https://www.youtube.com/watch?v=JgVoE2GulaI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711359
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Система ваша трухлявіє Хали…
Вам Колима гукнулась, Соловки.
За те що ви, як воші нас кусали,
Служили всім Собакам голубки.
Були для нас завжди чужими…
Бо мали лиш єдине ремесло
Й плювати вам, які були режими,
Лише б украсти й у мошні було.
В Батурині палили, розіп’яли…
Стинали дурні голови в віках.
За те, що ми своїх не шанували
На Колимі кістки і в Соловках.
У кпинах розтоптали солов’їну…
Годили гади виплодкам Кремля.
Та вже прорвало суть вашу зміїну,
Не довго вас носитиме земля.
Вже скоро мій народ прозріє…
Насіння наше в внуках проросло.
Погибель ваша в ваших діях зріє,
Множити досить зміям зло.
Світає знов. Надворі ранок…
І з хмар рікою сльози вже течуть.
Замиють вас у пекло наостанок,
На ваші підлі, голови впадуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711391
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Не вірю я словам облудним,
Що полонили цілий світ.
Коли з високої трибуни
Повзе брехні колючий дріт.
Словами блудного чинуші
В життя безкарно заповзає,
Обвивши всі смиренні душі
Почути правду заважає.
Загородили світ від правди!
Паркан з брехливих колючок -
Є кращим засобом для влади
Спіймать твій розум на гачок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711294
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017
Тримайсь, вкраїнцю, завжди будь!
Тримайсь за землю і за дім,
Свою родину не забудь,
Тримайся, рідний, в світі цім.
Тримайсь за мову солов’їну,
За вишиванки ніжний цвіт,
Тримай за руку Україну,
І за Шевченків “ Заповіт “.
Тримайсь за небо, за повітря,
За вітер, сонце і Дніпро,
Тримайсь за корені і віття,
Вітчизни нашої ядро!
Тримайсь як можеш, не здавайся,
Нехай ворожий рухне план,
Ніколи свого не цурайся,
Ти тут – хазяїн, ти і – пан!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711334
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017
Пташина гірко плакала
Про зраду і любов,
Сльозина рясно капала
В кущах серед дібров.
Гніздечко без господаря,
Без сильного плеча,
У лісі, у володаря
Шукала втікача.
Сама тедітна, з дітками,
Тягар їй цей нести,
Так важко із сирітками,
Шле жалісні листи.
Ліс мудрий був старійшина
І щедрий дідуган,
Прийняв важливе рішення:
Гульвісі – ураган.
Пташині заклопотаній
Ліс шле свої листи,
Із радісними нотами
Долає всі вітри.
Лилось струмочком літечко,
Малята підросли,
Співає стигле житечко,
Вже й дітки в світ пішли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711332
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017
В Різдвяну ніч... як солодко нам спалось,
В сповитках зір народження Христа...
Якийсь німий у сиву вічність докір...
Дванадцять страв... Вечеря Пресвята.
Такий мороз -- метелиць всіх симфоній...
Всі двадцять літ згортаю у одну...
Як ти у паморозь... тоді...на підвіконні
Писав : Кохаю ! Лиш тебе одну !
Щорік приходить знов Свята Вечеря,
Щорік приходить літо і зима...
А я на келишок відкраюю хлібину
Тим, хто не з нами, кого вже нема...
Мабуть, ти там... вечеряєш з батьками
І кажеш, що смачна моя кутя...
Як же ятрять ті спомини ночами
В Різдвяну ніч розбитого буття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711178
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017
Ти загадай бажання,
хай буде в нім світання.
І зустрічі цікаві,
і посмішки ласкаві.
Ти загадай багато
ще радості у долі.
Щоб щедро наливались
жита у нашім полі.
Щоб ясний день весняний
нас радував дощами.
Сади щоб рясно квітли
і пахло вечорами.
Ти загадай бажання,
щоб друзів вірних мати.
Щоб квітли гарно вишні
біля твоєї хати.
Ти загадай бажання,
хай буде в нім кохання.
І пісня солов'їна,
і вірність лебедина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711148
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
[i] Про сокровенне…[/i]
[youtube]https://youtu.be/YyS4hXDAlC8 [/youtube]
[i][b][color="#870b87"]Одне життя… Та хочеться прожити
його, неначе – сім, а не одне.
О, як тоді бажання помирити,
коли одне поперед іншим жне
не «трин-траву», а спілу всмак пшеницю,
що так щедротно стелить щастя шлях,
коли кругом – прості та милі лиця?..
Й твого кохання зіронька зійшла…
Буває, вдвох. А все життя – у роздріб…
І по́гляди – навкіс, не в паралель.
А можна ж – разом, слід-у-слід до гробу,
одне життя: ти – лада, а я – лель!
І процвітає поміж нас безлюб’я,
й не знаємо – для чого живемо…
А треба б так, як вміють це голуб’я:
лебедість на могилу кладемо…
Виною, певно, є недосконалість,
з якою ми у мирі повсякчас…
А треба б тут... нам потрудитись малість:
любов не терпить ледаря гримас!
Любити – значить повсякчас трудитись:
навчився сам – друго́му передай!
Ми на Землі для того, щоб учитись…
І щезне зло,
й розквітне справжній рай![/color][/b]
09.01.2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711104
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
Вже згасла Зірка, слід іще болить,
Її слова, думки і безліч планів...
У Всесвіті скінчилась її мить,
Завмерла враз у голосі органів.
Народжувались з болю її твори,
У неї світ її уроки брав,
Вона писала, це –її офшори
З набором вічним непідробних прав.
Вже згасла Зірка...щоб світити знов
В серцях усіх і пам’яті архівах,
Щоб з нелюбові виросла любов
На цих стражденних українських нивах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711097
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
Не спить поет, все думка не дає.
Усе блукає світом без кордонів.
Поет із віршем і лягає, і встає,
Нема поету писаних законів.
Все ніби-то давно уже сказали,
Все геніальне сказане до нього,
Проте у нього лиш свої вокзали
І скаже так – не сказано ні в кого.
В його лиш серці цей кипить вулкан,
Його струмок біжить у цьому руслі,
Таких думок лиш цей поет – гурман,
Напій такий лише у його кухлі.
Слова збирає, наче в небі зорі,
Думки сідлає, не відпустить крила
І буде в нього безліч ще історій -
Із думки в слові виростає сила.
Поет не спить, епоха б’є в набат,
Невинні гинуть і тіла, і душі,
Поет сьогодні й лікар, й адвокат,
Нема часу хворіти на байдужість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711049
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
Не можу не писати про війну,
Допоки ворог Крим і Схід ґвалтує,
Не хоче мене біль той оминуть,
І лиш поезія, хоч трохи, та рятує.
Болять мені повсюдні кров і крик,
Бо ж Україна – то не просто ненька –
Сам Бог в мені любов тоді відкрив,
Коли була я зовсім ще маленька.
Болять мені сплюндрована земля,
Руїни, сірі, і мов тіні, люди,
Герої, вбиті слугами Кремля…
Такого навіть внуки не забудуть.
Не можу не писати про війну…
25.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711023
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
[u](Поетесі Світлані Костюк присвячую, котра померла 6.01.2017.)
[/u]
Спіткнулося іще одне перо
І впало на стежині до Аїда,
Любов’ю воно дихало й добром,
Теплом душі, жіночої, зігріте.
Два роки у нерівному бою…
З хворобою боролась відчайдушно.
І доленьку, поранену, свою,
В пісні вплітала, хоч було сутужно.
В Святвечір попрощалася душа
І ангелом наблизилась до Бога,
Останнього не скінчивши вірша
І не допивши до кінця любові…
5.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711021
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
Розквітає України і сила, і воля!
Народилась на Майдані щасливая доля!
Схід і захід, південь, північ одну Неньку мають
І Матусю-Україну в піснях прославляють.
Світ побачив нашу єдність, мужність та завзяття.
Добрі люди на Планеті - українцям браття.
Відродилась та воскресла Нова Україна!
Молодь добра та розумна - це її перлина!
Станем, браття, всі до Праці від Дністра до Дону,
І молімося на Правду, як на ту ікону.
В мирі, праці й дружбі будемо ми жити
І в заможній Україні знайдуть щастя діти!
Прийде Мир на твою землю, Ненька-Україна:
Заспіває соловейко... зацвіте калина...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537268
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 08.01.2017
Тарас колись нам заповів,
Щоб поховали у могилі
Серед степу та лінів
В Україні милій.
Заповіт - то сила:
Спить солодко вдома.
Як давно його звалила
Смерть, неначе втома.
А вірші його лунають,
Наче грають сурми.
Українське серце крають,
Навівають думи:
"Ой, яка ж то була доля,
Як любило Серце
І лани широкополі,
І Дніпро, й озерце".
Ось стоїть Тарас на кручі,
Дивиться суворо,
Голову схилив на плечі,
Наче нам говоре:
"Ой, не дайте, люди, знову
Україні вмерти!
Всю Любовь, пісні та мову
Із Душі вам стерти.
Хай лунає мова-пісня
На Землі віками!
А моїй Душі творіння
Завжди будуть з вами".
9 березня 1998 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650143
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 08.01.2017
У зорьки в мае стебель клейкий,
луга цветут, куда ни глянь.
В саду глазастые бадейки,
водой наполненные всклянь,
с полдюжины жуков полощут.
В сосновой шайке, налегке,
по веткам тальника, на ощупь,
плетень спускается к реке.
В ночные сторожа рядится,
за сеновалом, чуть жива,
скрипит колодезная птица -
при ней и жердь, и бечева;
от Митрофанова колодца
весь хутор кажется большим.
О месяц можно уколоться,
подпрыгни только на аршин.
В хлеву на свет косятся ярки,
им - то звезда, то лизунец.
А ночью мир, как в полдень, яркий,
и не уснуть - войне конец...
прим.
всклянь - полно, вровень с краями (о жидкости)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689697
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 08.01.2017
В нічному озері купалися зірки
І місяць, мов велика жовта диня.
А вдень зникало це. І так було роки.
Жила й мудрішала із цим щодня людина.
Дитинство чомусь швидко пробіга,
А далі юність запрягає роки.
Якщо ти хоч колись когось кохав,
То розумієш, що таке неспокій.
Про нього пам’ятають і зірки,
І дивний місяць з Вічності, ні, з неба,
Кохання берегли вони роки,
Щоб ти прожив – не існував як-небудь.
18.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710945
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
Для мене, друже, щастя - це коли весна,
і журавлі ключем із вирію до дому,
коли майбутнє бачу в кольорових снах
і від життя свого не відчуваю втоми.
А ще не по асфальту... босим по траві,
коли червнева спека й сонце у зеніті,
і жайворон у небі, і його пісні,
вода джерельна, найсмачніша в цілім світі.
Для мене щастя - це коли дитячий сміх,
батьків порада, і підтримка щирих друзів,
коли дощі, або іде лапатий сніг,
коли живу, і ще пишу на радість музі.
Для мене щастя - це коли зірки,
коли в розмові не відводять погляд,
коли рука торкається руки,
коли разом... коли назавжди поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240817
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 08.01.2017
Зима не знає як мене дістати:
Забрала маму, вирвала із рук.
Мороз нахабний, лізе вже до хати,
Хурделиця накидала перук.
Не полюблю її уже ніколи,
Вона мені завдала стільки болю,
Усі мої дороги захололи,
Звільнила й знову кинула в неволю.
Хизується холодною красою,
Стає до мене в профіль і анфас,
А я ще більш вмиваюся сльозою,
Тепер дивлюся на іконостас.
Мені зима скувала руки й ноги
І серце стало майже крижане,
Ніхто не чує мої монологи,
Лиш вітер в спину уперед жене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710881
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
Я знаю... Знаю... Правда є! І на душі так світло.
Я знаю, що для нас весна й квітує тепле літо.
І осінь щедра, золота, стрічки вплітає в коси.
А нічка світла, чарівна, скрізь розсипає роси.
Радію я, коли зима, приходить в гості. Сніжно...
І візерунками вона все розмалює ніжно.
Одягне в шубки, звеселить... дороги замітає.
Коли весела коляда зерном всіх посипає.
Бо ж сповіщає всім вона, що Син Божий родився.
На радість світові всьому, щоб кожен звеселився.
Поглянь, який же гарний світ... і влітку, і весною!
Який красивий восени й під білою фатою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710890
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
***настроєве зимове***
Коли хурделиця жорстоко
Із підданих збирає дань,
Ми розмалюєм сірість року
У кольори своїх бажань.
Вогонь розпалимо каміну...
Переведеться нанівець
Зимовий смуток безпричинний,
Зігрітий полум"ям сердець,
Які запалено коханням,
Зійшовшим, ніби дар Богів,
У ці часи передостанні,
Що, наче море з берегів,
Води невпинним сьомим валом,
Мов кара, лине на поля...
Ще зупиняти цю навалу...
Та час ще маємо... То ля-
жемо в сплетінні тіл на килим,
Що пахне оберемком трав
Духм"яно-літніх... Бачиш, мила-
Це я в душі тобі зібрав,
Щоб ти в часи оці жорстокі
Творила лет весняних крил,
Я розмалюю сірість року
В свого бажання кольори.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117010301438
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710100
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 07.01.2017
***
Різдво, вже вкотре, в чужині,
(Хлоп’я дорослим стало мужем)
Смачна кутя, та лиш мені
Рукою в серце підла стужа –
Без рідних холодом вогні...
Таке Різдво у чужині…
***
Господь дає випробування
І кожен власну чашу п’є…
Із ночі знов злет у світання,
Зруйнує хтось, а хтось зів’є,
Бо віра світла та чекання--
Смиренний лиш любов зіп’є.
Надія помира остання…
***
Витає в небі ласка Божа,
Дитям Ісусиком спустивсь
Господь на землю ген із ложа
І Словом в тілі воплотивсь –
Він душі врятувати зможе –
Христос родився! Бог родивсь!
(7 січня 2017)
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710732
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Мой ангел, эти строчки Вам,
Я не умею признаваться,
Не так уж много было дам,
С которыми хотел остаться.
Но с Вами я хочу прожить
До полной остановки сердца.
Вы можете меня скрошить
Голодным голубям, и греться
В моем цветном пуховике.
Я согласился быть не первым,
Я согласился быть никем,
Изменой приправлять консервы.
Мой ангел, Вы меня сожгли,
Я не успел и оглянуться.
О как Вы, ангел, так смогли,
Что мне, уснув, уж не проснуться?
Что мне, уснув, смотреть на Вас
И до будильника, и дальше
Без суеты, без лишних фраз,
Без призраков вины и фальши.
Давайте жить в моем бреду,
В морском вокзале постаревшем.
Я Вам кричу, я к Вам иду.
Я ошалел, оглох, опешил.
Мой ангел, обещайте мне
Мерещиться в холодной Польше
Или в любой другой стране,
Мерещиться мне ярче, дольше.
Я не ищу прощальных встреч,
Ведь не сумею оторваться,
И не сумею уберечь
Того, чему судьба остаться
Лежать на мерзлом берегу…
Я не умею признаваться,
Но точно знаю, что смогу,
Если попросите, остаться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577732
дата надходження 28.04.2015
дата закладки 07.01.2017
Я в зимову казку заблукаю,
Поселилась що в моїм саду,
Доторкнусь до гілочки руками,
З них кристали інею впадуть.
Заіскряться-замигтять сніжинки,
Затанцюють на снігу вогнем,
І синички дружно, без спочинку,
Привітають «пінь» своїм мене.
Жовто-сиві, пишні груденята
Дописали казочки сюжет…
Милі мої, смілі пташенята,
Не злякає вас ніхто уже:
Ні морози, ані завірюхи,
З голоду ж пропасти я не дам –
В годівничку і зерна, й макухи
Насипати буду вам щодня.
15.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710692
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Ясна-ясна зіронька засвітилася.
Де мала дитиночка народилася.
А до неї Ангели посміхалися.
Пастушки малесенькі їй вклонялися.
Колихала ненечка та й дитиночку.
І співала матінка ніжно синочку.
- Спи, моя дитиночко... Ой спи, рідная.
Бо для тебе зіронька зійшла світлая!
Колихала ненечка та й дитиночку.
І співала матінка тихо в сінечку.
- Спи, моя дитиночко... Спи гарнесенька.
Біля тебе матінка та й ріднесенька.
Ясна-ясна зіронька заяснілася.
Бо співала матінка. Веселилася.
-Спи, моя дитиночко... Спи прекрасная.
Щоб у тебе доленька була ясная!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710404
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Ми любимо землю свою!
Хмаринку у небі і сонечко світле.
Ми любимо землю свою!
Берізку струнку і квітку тендітну.
Річку шумливу, грайливі потоки.
Поле безкрає і гори високі!
Як гарно! Як гарно у нашому краї.
Тут соловейко дзвінко співає.
Понад житами ластівки в'ються.
І чорнобривці до сонця сміються!
Ми любимо землю свою.
Тут мрія, що в небо високо злітає.
Ми любимо землю свою.
Бо кращої в нас від неї немає.
Дружна, єдина у нас тут родина.
В кожному серці – своя Батьківщина!
Як гарно! Як гарно у нашому краї.
Вранці тут сонце сходить над гаєм.
Долю щасливу кличе в дорогу.
Щиро за все всі ми дякуєм Богу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710442
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Кохання, довжиною в півстоліття,
Ввірвалось в серце, молоде, його,
Й хоча давно він чоловік, солідний,
Та не розтратив почуття свого.
Майнули в даль всі зустрічі їх теплі,
Та не згубились в хаосі життя,
Моменти, як від щастя душі терпли,
Котре нести збирались в майбуття.
А час летів, уносив корективи,
І долі їх розвів урізнобіч.
Лиш пам’ятку-світлину з об’єктиву
Носив усе життя він при собі.
Дивились звідти очі, безневинні,
Й щораз будили в нім солодкий щем,
Коли вони під співи, солов’їні,
Кохалися під зоряним плащем.
Пів сотні літ – це для життя немало…
Листав уперто роки календар,
Й хоч долі їх упевнено тримали,
Він крадькома… на фото поглядав.
І ось наваживсь очі знов зустріти
Оті, з далеких, сімдесятих літ.
Давно дорослі, самостійні діти,
Онуки є, але ж… неповний світ.
Кохання, довжиною в півстоліття,
Пронесене через мости життя,
Були утрати, зваби, лихоліття,
Та вистояли світлі почуття.
Шляхи життєві – вічні лабіринти,
Де доля – поводир є і суддя,
Вона уміє серце підкорити,
Та не завжди є щастя знаряддям.
5.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710473
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Життя відміряло нам мірку,
В черговий раз – нові акценти,
Солодку краплю? Сумно-гірку
І та дається під проценти.
Земля здригається від болю,
Ще й магма війн на груди впала,
Ми знов йдемо по міннім полю,
А воля – волі не пізнала.
І знов шекспірівське: чи бути?
Дилема знов: куди іти?
Усі криваві атрибути
За нами спалюють мости.
Ще дике плем’я править світом,
Вершки збирає на біді,
В конфлікті з Божим заповітом,
А справа зріє у суді.
Вивчає Бог усі деталі,
Він світ створив для всіх людей,
Його привласнили зухвалі,
НАШ СВІТ – собі за привілей.
Не за горами Божа кара,
Вже чує світ цей гнівний глас,
Минає все... і ця примара...
Вже кроки чутно... Іде Cпас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710516
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 06.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2017
Сніг замітає всі сліди,
Сліди розлук, сліди печалі,
Щорічну радість коляди
Та імена на п’єдесталі.
Мете свою горизонталь,
Ліг небокрай на білій ковдрі,
Дерев вдягає вертикаль
Коли надміру, часом в нормі.
На землю в гості із небес
Сніжить у вирі танцювальнім
І не уточнює адрес
Класичний вальс, буває й бальний.
Своєю білою рукою
Міняє вектори і плани
Від буревію до спокою
Диктують настрої органи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710357
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Скінчився день. Росою вмився вечір.
Укрилась нічка зоряним крилом.
Усівся місяць дубові на плечі,
А той стеріг із півночі село.
Замовкли скрипки цвіркунів у лузі,
Чекають ранку сонні комарі,
Села не видно в темнім виднокрузі,
Хоч світло місяць сипав угорі.
Прослала нічка вишиту доріжку –
Чумацьким шляхом Бог її назвав, –
А місяць опустив у воду ріжки
І ними спраглу душу напував.
О нічко, зореока чарівнице, ,
Твої принади – дивна таїна,
Це ти прядеш із марева спідницю,
У котру річка ранком порина.
3.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710361
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017
А десь,на Сході, сонце плаче,
Туман вогнями обпіка...
Чи думав ти колись, козаче,
Що буде тут війна така ?
У рідне небо кожну мить
Дивитись будеш, як востаннє
І чути, як душа кричить
При брата погляду згасання
Що градів грім і глум гармат
Життя на пекло переверне,-
І спокій твій, і біль утрат...
Ніщо твій світ більш не поверне
А чи гадав ти, юний друже,
Що друзі стануть вороги,
Що кров людська - то щось байдуже
А воля наша - то борги ?
Чи думав ти коли-небудь,
Що землю -- Україну - Неньку
У тебе просто відберуть,
Чи продадуть, як ту печеньку?..
Чи думав ти коли-небудь....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710271
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Засніжило по коліна
Де росте краса-ялина,
На верхівку місяць сів,
Іній шаль ажурну сплів,
Зорі вкрили гілочки,
Вітер шепче казочки,
Дід Мороз почервонів,
Має в торбі масу див,
Назбирав в зими до свята -
Хай потішаться малята,
Не забув про поле й ліс,
Їхнім мешканцям поніс,
Йде собі поважним кроком,
Любі дітки, з Новим роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710033
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
[i]Минуле - обман, майбутнє - туман,
пісок висипає на берег ілюзій,
життя наче море і хитрий капкан
в циклоні - завихреній смузі...
Мете чи штормить стихія повсюди,
слова лайливі - засіб від петлі,
гребуться по ньому захекані люди
до вогника Великої землі...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708952
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 03.01.2017
Я люблю тебя так,
Как, наверное, может лишь сниться.
Словно гавань маяк.
Будто небо летящая птица.
Я люблю, как весна
Любит первый несмелый подснежник.
Так, как любит волна
Берега, постоянно и нежно.
Я люблю, как зерно
Любит землю и добрые руки,
И любовь, как вино,
Только крепче, когда мы в разлуке.
Я люблю ни за что,
Как умеют собаки и дети,
Я люблю лишь за то,
Что ты есть, что живёшь в этом свете.
Я люблю тебя, как
И себе-то сознаться не смею...
Я люблю тебя так,
Как, возможно, любить не умею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575473
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 03.01.2017
І знов життя – на до і після...
Затихло слово, згасла пісня.
У інший світ пішла матуся,
Здається знову я гублюся.
Куди, чому і далі як?
Якийсь туманний зодіак.
Не вибираю роздоріж,
Так ніби поряд десь рубіж...
Та знову мамі я потрібна!
Цінніша золота і срібла
Молитва повнить душі наші,
Господь збирає в свої чаші.
Моя матуся варта неба,
Прошу святих: така потреба.
А Богу кланяюся низько,
Що мала маму я з колиски:
Красуню, мудрості скарбницю,
Мою невтомну рятівницю
Аж до посріблених років
Я чула ласку її слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710030
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2017
Я довго так вірила в казку,
В її неземні наддива,
Благала у доленьки ласку
І казка ось – поряд, жива!
Вдягнула поезій наряди
І шаль із чарівних рядків,
Відкрила обличчя плеяди,
Слова заплела до вінків.
Цю казку із сонячних мрій
Плекатиму завжди у серці,
Для зцілення від аритмій
Довірюся цій фантазерці.
Нехай вже несила злетіти,
Завада тому – листопад,
У шафі знайдуть внуки й діти
Поезій моїх зорепад.
Не буде мене тоді вдома
І навіть не в цьому біда.
Вік житиме казка знайома
Від щирого мого труда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709804
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017
Я подарую тобі сон,
Лише засни у мене на руках.
Візьму тебе у ніжний свій полон,
Гойдатиму, як бджілку, в пелюстках.
Проситиму здоров’я і краси,
І мужності, і мудрості тобі.
Лише добро у серці ти неси,
Комусь даруй і не жалкуй собі.
Рости високий, клен мій молодий,
Широке листя та гнучкі гілки.
Не гордий будь, але завжди твердий,
Бери ту міць з джерельної води.
Люби безмежно, так, як я тебе,
Долай, у пристрасті, вершини своїх мрій.
Для щастя не жалій себе,
Ніколи не кидай своїх надій.
Синочку рідний, впевнено лети,
Я кожне пір’ячко у твоїх крилах знаю.
Лиш шлях той, праведний, собі знайди,
Й це не останнє, що тобі бажаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578427
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 02.01.2017
Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
[img]http://www.look.com.ua/pic/201503/1024x768/look.com.ua-117677.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706460
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 02.01.2017
Гори, ліс, краса, роздолля!
Закотила мене доля
В цей чарівний, дивний край.
Насолоджуйся! Гуляй!
Пий гірську цілющу воду,
Надивляйся на природу,
І співай... Співай! Співай!
Забувай про всі турботи!
І ніякої роботи!..
Так приємно!- скрізь і всюди
Тут привітні, щирі люди;
А повітря тут яке! -
Кришталеве і п"янке
Від настою трав і глиці,
Смерекової живиці,
Від квітучої долини...
Жаль лиш - час тут швидко лине.
Я, хоч зовсім не старався,
Все ж, у нього закохався,-
Він чудовий, чарівний,-
Прикарпатський рай земний!
Не береться на браваду,-
Ось і восьмий день позаду...
Все проходить. Все минає.
Серце болісно гукає:
Прощавай , чарівний краю!-
Пречудові дні були!-
Чи зустрінемось коли?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555187
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 02.01.2017
У забутому домі всі забуті слова
Знов відлунюють втому і печаль ожива
Серед тихих примарень, невідчутних зітхань,
Безліч зморених вражень у твоїх поривань…
У зболілому серці
Вічний біль – сама кров,
Нащо мрії нам стерто
І вогонь захолов?
На поколотих пальцях
Рани більше печуть,
Ми були у бувальцях,
Визираючи путь…
Дощ змиває нам сльози,
Марно тратить зусилля,
Довго душі блукають
Серед мокрого зілля…
Прірва дихає вітром,
Що все кличе до себе,
Ця порожня палітра
Нам нагадує небо…
Враз поважчали крила,
Коли ти вже стрибнув,
Не жалкуй про безсилля,
А вважай, що заснув…
01.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709728
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 02.01.2017
Останні години злітають
І рік ще один промине.
Веселі в новий всі вступають,
В старому лишають сумне.
Бажаю ,щоб в новому році
Здійснилися мрії усі,
Щоб щастя на кожному кроці
Бажали і рідні й чужі.
Щоб радість гірським водоспадом
Вривалася в ваші серця,
Іскрилася там зорепадом,
Якому не має кінця.
Щоб радості сльози струмками
Збігали із ваших очей,
А смуток ходив щоб кругами,
Шукаючи ваших дверей.
Здоров*я пливло щоб рікою,
В якої нема берегів,
Щоб завжди пишались собою
Й ніколи ніхто не хворів.
Щоб війни пішли всі з димами,
Минув ,щоб і голод і страх.
І голуба миру віками
Тримали всі міцно в руках.
Любов щоб в серцях розквітала,
Як квітнуть весною сади.
Щоб завжди людина кохала
Й коханою була завжди.
Щоб кожен звернувся до Бога,
Щоб гордість свою надломив,
Щоб сумнів минув і тривога
І Богові душу відкрив.
Щоб доля до нас посміхалась ,
Щоб посмішка була завжди,
Біда ,щоб від нас відцуралась
Щоб друзям ми радість несли.
В бокалах вино вже іскриться
Ялинка вогнями сія
Рідня вже до столу спішиться
Сідаю до нього і я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709578
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
О, ГОСПОДИ, ДО ТЕБЕ ВСІ МОЛИТВИ!
Всі слова відвертістю горять
На вогні невидимої битви,
На якій життя мого печать.
Лиш Тобі я можу все сказати:
І тривоги, й радості свої,
Можу просто в небеса підняти -
Ти думки зустрінеш нагорі.
А я подумки зберу їх в білу хмарку
І на ній адресу напишу,
Наклею щирістю любові й шани марку
І листа до Тебе відпущу.
Я прошу за всіх людей на світі:
Дай нам Боже розуму й добра!!!
Знаю я, що ми невдячні діти,
Але Батька іншого нема!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671630
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 01.01.2017
[youtube]https://youtu.be/KIVoS6tIzFg[/youtube]
[i][b][color="#066c73"][color="#055b78"]
[color="#530882"]Навкруги все завмерло і заціпеніло –
Стинь*…
А ще вчора було тут і світло, і мило –
Синь!
То природа із людством живе в унісон –
в такт…
І немов би і порско, та, врешті, – у сон,
всмак…
Та хурделиці, хляки негайно проходять –
враз…
Як надворі заграє привітно природа –
час…
І врятує від згину свята амплітуда –
ритм…
Перманенту не буде для страдного люду –
битв…
І зникне з ужитку зими холоднеча –
стинь…
Бо весна переможе… Людей колотнеча,
згинь!
Хай планетою оволодіє пора –
крах
подолає могутній бог Геліос**-Ра**!..
Рай…[/color]
[/color]![/color][/b]
31.12.2016
_________
*Словотвір від омоніму "стигнути" - холонути.
**Бог Сонця в римській та грецькій міфології.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709582
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Я хочу бачити ці очі кожен день,
Й закохано хвилинами мовчати,
І чути як уста твої лишень,
У серці моїм будуть щось ховати.
Нехай усе це дивно прозвучить,
Зігрітися лише в твоїм полоні,
Думки прикуті й відстань що біжить,
Та ти не покидаєш мої скроні.
Я вірю в те до чого не дійти,
З останніх сил та буду намагатись,
І не покину тої я мети,
Навіть якщо до тебе не дістатись.
Таким напевно був життєвий жарт,
Мені судилось просто лиш чекати,
Й таки кохати віддано тебе,
Думками цими тишком обгортати.
Цей час сильніше стягує петлю,
І я не помічаю тої кари,
Я просто лиш кохаю і люблю,
Й життя своє в очах твоїх вбачаю.
І навіть не потрібно цих думок,
Я просто сам себе вже не пізнаю,
Ти замінила в серці той замок,
І там з тобою я таки літаю.
Можливо це в останнє я писав,
Допоки та печаль не полонила,
Боюся сама лишиться душа,
Що очі твої миттю охопила.
Я хочу бачити ці очі кожен день,
Й закохано хвилинами мовчати,
І чути як уста твої лишень,
Повільно мене будуть обіймати.
12 грудня 2016 року ©Андрій Анатолійович Отченко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706328
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 31.12.2016
В їхніх поглядах – сенс мовчання,
Уст усміхнених ніжний біль,
Божевілля хвилин чекання,
І шаленства солодка сіль.
В їхніх поглядах – рання осінь
(то дарма, що поріг зими)
І хапливість, яка не зносить,
Щобуденності – згірш тюрми.
В їхніх поглядах – таємниця,
Котру знає лиш перший сніг.
Пристрасть… Що це – цнотлива жриця,
Чи спітнілий гарячий гріх?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706743
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 31.12.2016
За вікнами сніг іскриться…
Ще трохи – і Новий рік,
Бажаю вам щастя дещицю :
Його не бува навік.
В родинному колі – ласки,
Здоров`я для всіх, для всіх,
Різдвяних зірок, як в казці,
І днів, як дитячий сміх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709463
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Біліють здалеку поля,
Дрімають луки під снігами.
Морозом скована земля –
Мов діаманти під ногами.
У тиші-казці ліс стоїть,
Закутаний у срібло-іній,
Напевно, бачить сни свої.
Від сонця впали сині тіні.
Мороз і річечку скував,
Аж тріск луною обзивався.
Проміння сонця ліс сховав,
І з небом далина злилася.
Спустився вечір над селом,
Вже запалив у вікнах світло,
Накрив натрудженим крилом.
Все небо зорями розквітло.
12.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709464
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 31.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2016
Думками лину в майбуття,
малюю все в рожевім цвіті.
Там чути пісню солов'я,
і весело сміються діти.
Сади там гнуться від плодів,
і тішить поле короваєм.
Життя усмішками цвіте,
бо ходить щастя рідним краєм.
Думками лину в майбуття,
а там весна в рожевім цвіті.
Цвіте, цвіте наша земля,
вона у нас одна у світі.
Там ранки сонячні, ясні,
збуваються завітні мрії.
Летіть, летіть, слова мої,
сповнені радості й надії !
Думками лину в майбуття,
за гіркоту я тут пробачу.
Із нею залишу сльозу...
в майбутньому лиш щастя бачу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709347
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 30.12.2016
[u]Всіх друзів по клубу вітаю з Новим роком! Здоров'я, натхнення, любові і миру!
[/u]
Постукав рік сімнадцятий у двері,
Та не святково зовсім на душі.
Не кличуть ні розваги, ні таверни –
В Донбасі ж люди гинуть, й молоді.
Болить душа… Дніпро від сліз солоний…
Рожевий від крові вже небозвід,
Та серед нас і п’ята є колона,
Котру московський радує привіт.
Хіба не дикість – рік, Новий,– в Гаваях,
І це тоді, коли кипить війна,
Не день, не два – три роки вже триває.
Чому ж не ранить їхніх душ вона?
Убиті - поміж ангелів герої,
Мережить скроні рання сивина.
Росія Українські землі кроїть…
І бранців сотні… Це чия вина?
І все-таки, я Новий рік чекаю,
В букет складаю горсточки надій:
Мир запанує у моєму краї
Після кривавих, змучених подій!
29.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709343
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 30.12.2016
[b]З Новим Роком, з новим щастям,
Радості, добра і втіх
Щоб життя завжди іскрилось
І лунав дитячий сміх !
Щоб у кожного бажання
Вмить здійснилося в цей час
Піднімаю тост з шампанським
Я за всіх за вас - за Нас !
Щоби горе заблукало
Смуток теж кудись утік…
Світле свято всім настало
Світле свято - Новий Рік ![/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709300
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Тікають в рік старий останні хвилі часу...
Вже не повернеш їх і вже нема їм спасу.
Майбутнє йде, прощаючись з минулим :
Одному - радістю, для інших - дещо хмурим...
Та час такий, що не чека : іде, спішить, крокує,-
Останній лист календаря - останню ніч ночує...
І хто схлипне, бо чогось жаль, а хто - после усмішку,
Та всі очікуєм тепла, любові і затишку...
У світло віримо і в те, що завтра нам готує,
Що завтра вже не буде зле і Бог усе почує.
І так тримати ! Лиш вперед, народе мій, благаю !
Весна прийде і вкриє цвіт мій Край святий,- я знаю !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709215
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Ах, молодо да зелено -
Все девки по душе.
Чертовски перемелены
Все страсти в кураже.
Дым вьется коромыслом
Из жаркого костра,
В любовном танце быстром
Сгорим мы до утра.
Под сводами небесными
Гуляй шалунья-ночь!
С плутовками чудесными
Свой пыл не превозмочь!
Танцуй, кружи, купайся
В Амуровых сетях...
Ах, ночь, не сознавайся,
Что в жизни я в гостях.
И в той, далекой старости,
Где поутихнет прыть,
Я расскажу о радости,
Что помогала жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707592
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 30.12.2016
На вечірку прийшов тоді з друзями,
Тьмяно тліли вгорі ліхтарі.
Ти стояла сумна і зажурена,
Наче зіронька ніжна вгорі.
Запросив тебе скромно на танок,
У танку, я тебе закружляв.
І не зчулись, коли той світанок
В гаю трави навколо зім’яв.
Поцілунки твої зачудовані...
Твої губи, як маківки цвіт.
Ніжні пестощі зачаровані...
Понесли нас обох… у політ.
Біла, біла черемхова віхола,
Розсипала пелюстки відром.
Все притихло навкруг і не дихало,
Суть ховала наш гріх під сукном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703117
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 29.12.2016
[u]Андрій Байбуз загинув 18грудня 2016р. під Світлодарськом. В останні хвилини свого життя він подзвонив матері мобільним телефоном.[/u]
Стелився дим. Затих нарешті бій.
Давно такого не було, жаркого…
Він подзвонив: «Це я дзвоню тобі…
Ти пам’ятаєш, мамо, ще такого?
Жартую трохи. В мене все – о’кей.
До перемоги зовсім небагато.
Я й тут боєць, матусю, – не лакей,
Хоч до війни так не хотів звикати.
На світі цілих сорок я прожив,
А поряд – ще й молодші, вполовину.
Ти, головне, себе побережи,
А я вернусь, живий, не в домовині…
І… з перемогою. Ти це запам’ятай:
Не зрадив я в житті ніде й нікого.
Мене нічого більше не питай…
Може й, не був у тебе я зразковим,
Та й забував слова тобі знайти
Оті, що кожна матінка чекає…
Знай: найрідніша і найкраща ти…»
І… змовк… Життя із рани витікало…
28.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709065
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Де б мені у світі
Оту пісню взяти?
Що любовю зветься
Як її назвати?
Хто мені підкаже
Може зрозуміє
Що від тої пісні
Моє серце мліє....
Приспів:
Простір розтривожить
І у небо лине
Пісня про кохання
Пісня соловїна
В мене слів немає
Лиш душа лишилась
І кричу в знемозі:
Ще не все скінчилось....
Все пройшло й минуло
А життя лишилось
Зіркою ясною
В небі засвітилась
Дякую я Богу
Й не згортаю крила
Бо в житті моєму
Ти зявилась мила.....
Приспів
Впали на покоси
В надвечірї роси
А любов казкова
Щиро щастя просить
Піснею кохання
Та любов палає
Ангелами долі
Їх благословляє....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708966
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 28.12.2016
Ти підняв на брата руку,
З легкістю натиснув на курок,
А в очах не було смутку,
Ніби Ворошиловський стрілок.
Куля ж волі не зламає,
Навіть смерть страшна не зможе це.
Все тому, що нас єднає
Доньки й сина зболене лице.
Серце дивно кровоточить -
Маки розцвітають на снігу,
А у мами плачуть очі
Через демократію таку.
І в січневі ці морози
Ллють дощі (на диво),мов з відра.
Не лякають! Бо в прогнозах
Мрія в нас залишилась одна.
Розцвіте моя країна,
Як весною щастя первоцвіт.
Я горджусь, що українець,
І кричу про це на цілий світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475789
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 27.12.2016
Вдивляючись у даль давно прожитих літ,
По-іншому своє минуле бачу.
Боюся втратити ледь видний мамин слід —
Для неї я й тепер багато значу.
Я відчуваю це і щиро вірю в те,
Що мама день за днем йде поряд й бачить,
Як дні мої летять й життя в минуле йде,
Й благословінням кожний крок означить.
У сни приходить, щоб пораду мені дать
Чи просто посидіти мовчки поруч,
А в серці розіллється світла благодать
Й вини, й печалі враз ослабить обруч.
Вини, яка прийшла пізніш, з роками,
Незрозуміла й зрозуміла водночас,
Печаль, яка малює образ мами,
Що у душі моїй, мов зірочка , не згас.
Шепоче тихо ніч слова молитви
Й повторює їх серце знову й знов...
То стогін вітру, то дощу я чую схлипи,
Бо пам'яті усе болючіша любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700613
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 27.12.2016
Можливо я когось і подивую,
Що тільки словом землю бережу,
Я з нього кам’яну стіну збудую
І серце кожне духом заряджу.
А дух ніколи не здолати «градом»,
І куля таке серце не проб’є,
Не назвемо й Росію більше братом,
Бо істина нам право це дає.
Поки серця пульсують наші кров’ю,
І сонце торжествує кожен день,
Ми уп’ємось синівською любов’ю,
Й від заздрощів наш ворог упаде.
23.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708781
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016
Гурт ялинок, галявина в лісі,
Сніговій позакутував їх.
Новоріччя запалює свічі
На небесних свічадах нічних.
Там від кожної зірки прикраса
Діамантово грає в гіллі
Бо казкових веселощів свято
Знов крокує по нашій землі.
Де не стане вальсуючим кроком,
А чи в людську оселю зайде,
Вечір добрий! Всіх вас -З Новим роком!
Хай вам щастя і радість буде!
Хай здоров’ячко з вами довічно
Не зазнає завчасних розлук,
Нехай щастя кружляє як пісня
Та пташиною сяде до рук,
Хай кохання палке та взаємне
Кожну долю зігріє теплом,
Хай схиляється нива доземно
Та врожаїться щедрим зерном,
Над прарідним вкраїнським обширом
Хай від Бога зійдуть благодаті
І такого бажаного Миру
Хай пошле нам до кожної хати!
При святковім родиннім застіллі
Не забудьмо згадати солдатів.
Вони там, під виття заметілі,
Мусять землю від зайд захищати.
Вони там, віддають найдорожче,
Ради кожного з нас без вагання…
Тож давайте! – я дуже вас прошу!
Перед Богом навколішки станьмо
І за них помолімося, браття!
Аби всі повернулись живими,
Щоби також могли святкувати
Із дітьми та батьками своїми!
Чи причулось? Та ж ні! За порогом
Скрипом снігу порипують кроки
Дід Морозко в кожушку червонім
Нас вітає усіх – з Новим роком!
26.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708739
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016
Закликаю я щастя-долечку,
волю вольную, як вітер в полечку.
В колоску тугім та й зерниночки,
для всіх усмішки-веселиночки.
Із води-роси та й здоров'ячка,
щоб веселий син ваш і донечка.
Попід вікнами цвісти квіточкам,
веселитися малим діточкам.
Хто боронить край – усім силоньки,
днини світлої для Україноньки.
У достатку жить всім і в радості,
довгих-довгих літ вам до старості.
Закликаю я щастя-долечку,
щоби щедрая, з житом в полечку.
Закликаю я щастя світлеє:
– Йди, іди до нас, наше ріднеє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708640
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Я нарешті розібрався,
Чом ступив на той поріг.
Ось чого я закохався…
Її чари дивний сміх.
Білолиця моя згуба,
Ясне сонечко моє.
Катерино дівко люба,
Моє серденько стає.
Коли, я тебе побачу,
У душі вишневий цвіт.
Будоражиш кров гарячу,
Затуляєш білий світ.
Що ж зі мною поробила,
Чаклувала, завела…
Дикий норов остудила,
З ума легеня звела.
Впала в очі впала в душу,
Остудила наче сніг.
Без її тепер не рушу,
Як вкохатися я зміг..?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704956
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Шануйте рідну днину гожу,
Живі батьки допоки.
В миру сповняйте волю Божу,
Адже втікають роки.
Приспів:
Хай їм всміхнеться довше доля,
Дім отчий не минайте.
Як прохолода ви їм з поля,
Що не дали воздайте.
Щоби устигнути й віддати,
Їм в ноги поклонитись.
Вони не вічні... Батько й Мати,
Не дай Бог запізнитись.
Приспів:
Тож їх провідуйте частіше,
Про них не забувайте.
Щоби сказати слово ніжне,
Додому стежку не минайте.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703531
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 26.12.2016
Свари мне кофе с привкусом корицы,
Едва займётся робкая заря
Под блюз дождя на склоне сентября,
В который раз бесстыжею блудницей,
Одежды сбросив, соблазни меня.
Едва займётся робкая заря,
Погаснут оплывающие свечи,
Что зажигали мы с тобой под вечер
Вдвоём у ложа, как у алтаря,
Я обниму податливые плечи.
Под блюз дождя на склоне сентября.
Под трель ли соловьиную ночную
За то, что ниспослала мне такую
Судьбу свою навек благодаря
Я руки твои белые целую
В который раз. Бесстыжею блудницей,
Хозяйкой ворожащей у плиты
В халатике, и среди бала ты
Блистательна. Ты - божество и жрица.
Мечта и явь. Так воплоти ж мечты
Одежды сбросив. Соблазни меня.
Вдыхая свежесть утренней прохлады
Сорвём любовь, как грозди винограда
В садах безумств постельного белья,
Под блюз дождя на склоне сентября.
Автор благодарит ANELI за вдохновение и разрешение почти дословно использовать её произведение www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605703
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608007
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 25.12.2016
Вышивает нитью серебристой
Гладь речную месяц молодой.
Словно искры, звёзды в небе мглистом
Тлеют. По-над тихою водой,
Пошуршав осокою в заливе,
По дороге взволновав сорок,
В колыбель к расплетшей косы иве
До поры улёгся ветерок.
Дремлет кот, прикрывшись мягкой лапой
И уткнувшись носом в лунный свет.
Под окном раскрытым пёс кудлатый
В полудрёме чутко ждёт рассвет.
До утра в садах затихли птицы,
Вдоль дорог уснули лопухи...
Спишь и ты. Вот только мне не спится,
По ночам так пишутся стихи.
Напишу, как месяц вышивает
Серебристой нитью по реке.
И о том, как старый пёс зевает,
Как зарделось небо вдалеке,
Как пичуги воспевают в гнёздах
Новый день и новую зарю,
Как в траву росой упали звёзды.
И о том, как я тебя люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694135
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 25.12.2016
[b][i]Та пекельна зима слід назавжди лишила,
Болить в ранах душа, плаче досі зима...
Білосніжна моя, плачучи пережила
Чорноту і страхи, й почорніла сама.
І холодна душа в неї болем боліла,
Й дрібним дощиком жаль долітав до землі...
А сьогодні сніжком все навкруг відбілила,
Приховавши, ось так, чорно-сірі жалі.
Доторкнулась щоки білосніжна сніжинка,
Поцілунком холодним... і зникла за мить.
Залишила свій слід, мов холодна сльозинка...
Знаю, зимонько, в мене душа теж болить.[/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708465
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
[u](Звернення до тих, хто воює з нами у Донбасі).[/u]
Зачекай, не спіши, не треба!
Зупинися, ну, хоч на мить!
Запитай не себе вже – небо,
Як у вбивці душа щемить.
Не стріляй, не гріши, бо ж може,
Саме в цьому твій оберіг,
Глузд, здоровий, хай переможе.
Не вбивай: це найтяжчий гріх!
Не стріляй! Будь не вбивця – воїн –
Статус різний у них обох:
Воїн – то захисник є волі,
Вбивцю ж першим накаже Бог.
Чию ж волю ти тут рятуєш,
Коли б’єш по таких, як сам?
Знаю, ти, як і я, бідуєш
І не віриш у чудеса.
Ти такий не один, я знаю,
Мудрість, все-таки, прояви.
Ти є гостем у нас незваним,
Стань карателем для Москви!
Саме звідти нечиста сила
Повела тебе в наш Донбас.
Пам’ятай, я тебе просила.
Роковий скоро прийде час!
24.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708404
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
Писати хочу так, серця щоб завмирали,
Пізнаючи землі нетлінний рай,
Зі мною зорі в небі щоб збирали
Й любили, як і я, свій рідний край.
Я закохати хочу всіх у слово,
Просте, співуче, в нім – народу суть,
Щоб ним клялися в вірності й любові
І відчували істини красу.
Писати хочу так, щоби мене чекали
Із порцією правди про війну,
Щоб вороги тих слів, моїх, лякались,
Визнаючи свою у ній вину,
Щоби разом нам випало сміятись
В обличчя тим, хто мав нас за рабів,
Щоби в путі ніколи не спинятись
І ціну знати ворогу й собі.
Писати хочу так, щоб волі не приспати, –
Неволі не пробачить нам земля,
Коли на неї прийдуть супостати
Й на шмаття стануть рвати-розділять.
Серця я хочу словом розбудити
В тих, кому власне жниво – не межа,
Своє ім'я боялись щоб ганьбити,
Щоб українців світ весь, поважав.
Писати хочу так, щоб тисячі читали
І про далеку, сиву давнину,
Чиї сини ми, й дочки, пам’ятали
Й землі платили власну данину.
Я хочу віру людям відродити
У завтрашній, у кращий, світлий день,
Любов до ближнього у душах розбудити,
Вона за руку мир нам приведе.
23.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708402
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2016
Березень з струмками наспівував про весну, від сонячних променів сніг частково зникав, втрачав свою білизну, розставав.
Частіше повівав теплий вітерець ,з`явились проліски, підсніжники, крокуси.
Електричка набирала швидкість…Роман в руках тримав два букети квітів, купив на всякий випадок, а то раптом не надибає по дорозі додому.
В думках все про Світлану з Наталкою, мала мабуть гарненько підросла. Та не давало спокою мамине відношення, про всіх знайомих розповідала, а за неї нічого. Сам запитувати не став, нащо чіпати цю тему, по телефону, суперечки ні до чого. Зараз такий грип ходить, хоч би не заболіли, турбувався і вже підходив до воріт будинку, кидав оком в вікна сусідки.
Це був вихідний день, через два дні - Свято 8 Березня, тож приїхав на чотири дніяяяяяя, потім знову на роботу.
Мама була вдома, привітно зустріла сина, він, як завжди поцілував в щічку і поздоровив з наступаючим святом, подарував коробку цукерок і букет квітів, а другий букет поставив в вазочку. Та вазу з квітами на стіл не поставив, а на підвіконня.
Мати побачила, радісний вигляд відразу пропав, наче й не було.
Помітив,але вирішив на цтому не зациклюватись. Ніякої мови, чи якогось запитання мати не задавала, тож він тішився ,чим менше мови, то краще.
Вечоріло…. Сутінки згущалися на заході… невеличкий морозець, дерева вкрилися інієм.
Він вийшов кинути курям їсти, мама ж дивилася телевізор
. У Світлани світилося,
-Мамо, я на деякий час зникну, довго не буду.За мить взяв квіти і коробку цукерок, швидко вийшов. Мати сиділа вся на взводі, взялася за голову і дивилася у вікно. Роман вже був під дверима сусідки, дзвонив у двері. Сміливо заходив, не чекав відповіді. Світлана в кухні купала Наталку, здивовано подивилася,
- Ой я що не закрилась на замок?
-Нічого - нічого, це я, добрий вечір!
Коробку цукерок і квіти поклав на стіл ,
-Це з наступаючим святом!
Вона не мала, як покинути дівчинку, подякувала і хлюпала на неї воду. Мала задоволено хлюпала рученятами, гукала.
Він стояв задоволений, з усмішкою на обличчі спостерігав за ними.Після купеля допоміг їй закутати Наталку, вона копирсалася, намагалася скинути з себе рушник. Поспішати не було куди, вся увага до дівчинки.
Розчервоніла Світлана погодувала доньку молоком з пляшечки і поклала в ліжко,
- Ну здається все, вже засинає. .
Дивився на Світлану, яка ж вона гарна, як квітка.
-Ми , може почаюємо?- запитала .
-Так, а воду здається на ніч не можна на вулицю виливати, тож я винесу на веранду? - запитав він.
-Та я може сама, поки чайник закипить.
- Ні , я ж чоловік, що не справлюсь?
Йому так стало затишно поряд з нею, сидів навпроти та було бажання сісти поруч, обійняти.
Розмовляли про містечко, він розповідав дещо про роботу, про Київ.
-Тобі напевно додому пора, мама знає, що ти в мене?
-Звичайно знає, що не можу до сусідки сходити?
-Та вже мабуть пора, обіцяв не довго.
Вона проводила, йшла слідом, він раптово повернувся до неї, обійняв, притулив до себе ,
-Що ти зі мною робиш? Я відколи тебе побачив не знаходжу собі місця, не виривайся.
Намагалася вирватися та де там, він такий сильний, що напевно не кожен чоловік з ним справиться, подумала вона.
-Романе, не треба, ти хлопець, я жінка,- промовила спокійно.
Він трохи відпустив її і почав цілувати обличчя, нарешті піймав її уста. Бажаний поцілунок, який він так чекав, йому здався медовим, не міг зупинитися, вона ж не знала, що робити, нарешті вирвалася, різко сказала,
-Що ми робимо, це ж гріх, як ти можеш….
Різко розвернувся, розхвильований вискочив з хати. Але додому відразу не пішов, заспокоював себе, йшов до річки. Відволікався сюжетом річки, втихомирювався і думав, треба себе брати в руки.
Вода виблискувала під місячним сяйвом, повільно заспокоїла бурхливі почуття, які вирували до неї .
Ранком снідали мовчки, він зрозумів, що матері не подобається його поведінка та першим починати розмову не хотів. Вона ж тільки кидала невдоволений погляд і часто зітхала
На свято 8 березня прийшла тітка, разом випили вина, забрала пилосос, який він привіз.
Ввечері мав їхати на роботу, збирав валізу, чекав коли нарешті тітка піде додому, хотів зайти до Світлани.
Та йти не прийшлося, коли вийшов з хати, вона на вулиці в колясці катала дитину. Підійшовши привітався і привітав зі святом, поцілував в щоку. Вона відсахнулася і одразу подивилася на його хату, в вікні постать матері, вона однією рукою тримала тюль.
-Романе, будь ласка не треба, ти поїдеш, а мені, як бути, он твоя мама в вікно дивиться, ще почне, щось говорити,- трохи сердито зауважила вона.
-Давай поїдемо та й поговоримо спокійно, хай дивиться не звертай уваги.
Наталка спокійно лежала в колясці, роздивлялася навкруги, прислухалася до звуків.
-Я сьогодні їду, повернуся не скоро, розпочинаємо новий об`єкт. Дуже прошу тебе не спіши з рішенням продавати будинок, дочекайся мене, невже я тобі байдужий?
Він став перед нею на одне коліно, на долоні тримав коробочку, відкрив, там лежала золота каблучка з камінчиком,
-Я прошу не спіши, давай заручимося, а мине рік, поберемося.
-Світланко, я закохався, ще там, біля криниці, прошу не відмовляй. Час загоїть твою рану, я розумію, але хочу, щоб я мав надію, що ти будеш моєю.
Вона розгублено дивилася на нього, позирала на всі сторони,
-Встань…що, ти!
Сама ж відчувала, що він подобається їй та до більших стосунків, не була готова.
-Дай руку,чи ти відмовляєш мені? – запитав,дивлячись в очі.
Вона тихо, не поспішаючи заговорила,
-Та ні,тільки хай це буде нашим секретом, сподіваюся, що даси мені час все обміркувати. Я ще не готова до інших стосунків, не хочу, щоб про мене були поганої думки, мине рік, тоді будемо вирішувати.
Надів каблучку і впевнено поцілував в уста, вона не сперечалася та відразу заговорила,
-Але ж носити не зможу зараз, всі побачать…
-То вдома знімеш приховаєш, я думаю у нас все буде добре. Вже зовсім стемніло…поверталися додому.
-Ти ж мав їхати, раптом нагадала Світлана.
-Так, на пів двадцяту якраз встигну.
Він провів її під самі двері, поспішив додому. Тільки скрипнули ворота, світло в хаті потухло. Мати сиділа за столом, витирала сльози,
- Сину, невже не знайдеш собі дівчину? Нащо вона тобі з дитям , воно ж не твоє та я ж тебе виростила, я ж ночами не спала, хотіла, щоб ти був щасливий, все для тебе.
-Мамо, я вже дорослий, здатен сам вирішувати своє життя. Нічого, що не моє, буде й моє, як будемо разом.
-Так ти це серйозно!Ой, що люди скажуть! Ще ж рік не минув, як Микола розбився. Це все вона, звичайно гарна,красива, не знаю може й розумна, так напевно, щоб звабити хлопця,- причитала голосно мати.
Він поверед кімнати присів на стілець, опустив голову, зважено, голосно заговорив,
-Мамо не смій її ображати, це не вона, це я! Так, я такий і тільки я винен в цьому, ти мене не розумієш, я її кохаю і все зроблю, щоб ми були разом. За дитину, щоб я взагалі не чув нічого, я зробив свій вибір, мине рік я одружуся на ній.. Тобі пригадати, що мій батько пішов на дитя в Жмеринці, нічого, вже є спільна дитина, мамо він живе з тією жінкою, бачу щасливий, я теж хочу щасливого особистого життя.
Вона тихо витирала сльози,
-Ти мене попрікаєш?!
-Ні в якому разі, я хочу бути щасливим і щоб Наталочка не зростала без батька, зроблю все для їхнього щастя.
-А як же я ,синку?
-Мамо, ти в мене славна жінка, знаю до тітки Галини частенько заходиш, а там сусід, вдівець давно тебе зве заміж, чому зволікаєш? Я завжди хотів чоловіка в домі за батька, може б і ти в житті була веселіша.
Вона мовчала, сльози пропали, де й поділись. Підійшла до сина, він встав і обійняв її,
-Мамо вибач, тобі вирішувати за своє життя. А я хочу бути з тим кого кохаю і хочу, щоб ти була щаслива,он в шістдесят одружуються, тобі ж лише сорок шість.
Він взяв за руку, підвів її до столу, посадив на стілець , поцілував в щоку,
-Мені треба йти,боюся запізнитись на електричку та знай у мене з нею, ще не було близьких стосунків, але я від свого не відступлю.
Підхопив сумку і вийшов. Вона дивилася у вікно, затаїла злобу на Світлану. Ні, я тобі його не віддам.
Роман по дорозі не міг вгамуватися від розмови.В електричці зустрівся з хлопцями, попросив запалити, ті здивовані його поведінкою, почали жартувати,
-Ну нарешті напевно влюбився, що неохота їхати з дому, проговорив один з них.
Відмахнувся рукою, перейшов в інше купе. Занурився в роздуми, одного бажав, щоб швидше настала осінь.
Весняний сонячний день….Теплий вітерець куйовдив віти на берізці, на клумбах біля парканів виднілися листочки і квіти пролісків. З землі пнулися чубчики крокусів. Світлана на могла не помітити цю красу, любувалася нею.Дрібка гарного настрою, усміхнена, на вулиці прогулювалась з коляскою, донька мала заснути.Думка про Романа, пройшло лише три дні, а вже дзвонив, турбувався, як у них справи. Раптово позаду почула голос Зої,
-Добрий день, а я все дивлюся, щось тебе не видно, думаю може додому поїхала?
-Та ні, чого їхати, нам тут добре, я вже звикла, запасів багато є, куди спішити, буде тепло,тоді в гості поїдемо.
-Що тільки в гості, тож розмова на поминках була, що повернешся в село, до батьків.
У відповідь промовчала, зрозуміла, що так краще та жінка не зупинялася.
- Краще їдь звідси не ламай життя сину, він в мене один, я тобі його не віддам! Ти пташка зальотна, тобі у нашому містечку робити нема чого, ти мене почула?!
Світлана зніяковіла, заплакала Наталочка, швидко розвернула коляску. Вже під`їхали до обійстя,
-Я зрозуміла, вибачте, нам треба додому,- тихо сказала вона і поспіхом взяла дівчинку на руки, від хвилювання ключем не могла попасти у замкову щілину.
. -Я тебе попередила,- вслід кинула Зоя.
Вже в хаті вдосталь наплакалась над дитиною, пригортала до себе,
- Ні,сонечко ні, нам такої бабусі не треба.
Зоя повернулася додому задоволена, ну нарешті поговорила, тепер спокійно буду спати, заспокоювала себе.
Роман вже кілька днів не міг додзвонитися до Світлани, то немає в мережі, то чути гудки, не відповідала.
Два тижні з роботи не мав, як вирватись, нарешті відпросився всього на добу.
. Здавалося летів, як зійшов з електрички. Світло горіло в вікнах і вдома і у хаті Світлани. Спочатку вирішив прийти додому.
На веранді побачив чиїсь чоботи. О! напевно тітка прийшла. Старався зайти тихенько, щоб не злякати, почув голос матері,
-Я їй все сказала, хай їде геть звідси, нема, що труїти йому і мені життя.
-І, що вона?
-Сказала зрозуміла, але ж, ще не поїхала.
. В хаті затихло, він гучно постукав капцями, щоб почули , що хтось є і зайшов. Мати з тіткою чаювали за столом, обоє почервоніли, напевно від несподіванки.
-О,синку, казав, що не пускають, роботи багато,- трохи збуджено проговорила мати. Я зараз накрию на стіл, повечеряєш Ромчику та й відпочиватимеш.
-Ні, дякую, я не голодний.
Тітка побачила його суворий погляд, зразу попрощалася, поспішила додому. Він вже поголився,вмився, мовчки одягав білу сорочку. Мати не відразу зрозуміла в чому справа та коли він витягнув іграшку з сумки, все стало зрозуміло.
Стала біля дверей, сердито дивилася на нього,
-Не пущу! До неї зібрався?
Він підхопив її на руки, заніс у спальню,
-Лягай спати, не заважай мені будь ласка .
Вискочив на вулицю, біль розривав серце, вона ж його мама, а не хоче щоб син був щасливий, він вкотре про це думав та не знаходив відповіді, чому все так відбувається.
Тихо постукав у вікно, щоб часом не розбудити Наталочку, якщо вже заснула.
Незважаючи на пізній час Світлана не спала, голосно запитала хто прийшов і відчинила двері.
- Добрий вечір, моє ангелятко, не спиш?,- посміхаючись звернувся до дівчинки.
-Як ви тут?
Світлана ставила на стіл чай і печиво,
-Давай поговоримо.
-А про, що говорити, я все знаю, тому й прийшов. Наберися терпіння, все буде добре, я зрозумів маму та вона нам не зашкодить. Я маю гроші, тож приїхав за ними і хочу поговорити з тобою.
Закапризувала Наталочка, він відразу взяв на руки, ніжно погладив по голівці. Дівчинка уважно дивилася йому в очі, він підморгнув і колисав.
Світлана здивовано дивилася на нього, як він ніжно поводився з її донечкою і усміхалася.
Дівчинка сопіла у ліжку, запала тиша. Наважився підійти,
взяв міцно за плечі і розвирнув до себе, солодкий поцілунок.
Почав розмову,
-Вислухай мене. Ми недавно здали об`єкт, є квартири на продаж, я вирішив купити та на трикімнатну зразу грошей не досить, гадаю ми поки, що поживемо в двокімнатній, що ти скажеш?
Вона несподівано тихо заплакала, сльози котилися горохом, різко встала пішла на кухню, в чайник набирала воду з відра. Поспішив за нею,
-Я тебе прошу, будь моєю, те, що тобі сказала мама, для мене нічого не значить, вона прожила своє життя так, як вона цього хотіла. А у нас своє життя, ти мене розумієш?
Мовчала, але згодом заспокоївшись запитала,
-І що далі?
-Довірся мені, ти хочеш, щоб ми разом виховували Наталочку, ну і наших діточок разом?
-Так, добре, я буду тебе чекати,-промовила і загубилася в його обіймах.
Коли повертався додому було вже за дванадцяту годину. Щасливий, вкривався простирадлом, позирав на годинник, хоча б не проспати.
Заспівали перші півні… Роман летів на електричку з піднятим настроєм, задоволений, здавалося все владнав.
Спілкування по телефону було розрадою для обох, могли довго говорити не помічаючи часу.
Навесні приїжджав тільки два рази і то був не довго. Одні вихідні наняв трактора та й з родиною засадили город , за другим разом засадили город тітці Галині.
Світлани в містечку не було, всі знали,що поїхала до батьків в село. Зоя тішилася, гадала, що син розірвав з нею стосунки.
Та це вона так думала, насправді ж Роман був у селі в Світлани, теж допоміг садити там город, звичайно ж офіційно познайомився з її батьками. Його зустріли дуже привітно, навіть не знали, що він зробив пропозицію донці .
Ввечері вклали Наталочку спати, самі ж сиділи в садку за розмовами. Світлана дивилася на нього закоханими очами і роздумувала, що ж така доля, чому його раніше не зустріла та хто ж знає наперед своє життя..
Вже відцвіли майже всі фруктові дерева. Чудове, яскраве, тепле літо набирало сили.
Одного вечора Зоя взяла в руки міську газету, була така звичка ввечері почитати новини, побачила об`яву, Світлана подала на продаж хату. З полегшенням зітхнула та мовчання сина її турбувало, але не хотіла на цю тему говорити.
Минав час швидко, влітку роботи завжди більше, непомітно підкралася осінь.
Роман задоволений собою, за цей час купив квартиру, вже завіз меблі і збирався з села забрати Світлану,щоб навіть не знала мати. Звичайно йому дуже хотілося сказати, поділитися гарними новинами та не хотів погіршувати настрій ні їй, ні собі.
На річницю Миколи Роман винайняв мікроавтобус, всі їздили на кладовище в Браїлів.Вона дуже задоволена Романом, трохи дивувалася, хоч виріс без батька та за щоб не брався все доводив до пуття .
Ввечері Галина спішила до сестри, треба ж розповісти новини.
Зоя вже лежала, дивилася телевізор,занепокоїлася приходу.
Жінка відразу з порогу запитала,
- -Що гості були в тебе сьогодні?
-Які, ще гості, в честь чого? Сідай вип`ємо чаю,чи ти спішиш?
-А, що Роман не заїжджав? Тож сама бачила їх, я саме стояла на зупинці, біля магазину. Під`їхав мікроавтобус з нього вийшов Роман з дівчинкою на руках, позаду йшла Світлана. Так гарно вдягнена, в білій тоненькій, пуховій хустинці.Зайшли в магазин, я б може побачила, як вийшли та під`їхала маршрутка то я вже поїхала, - поспіхом розповідала Галина.
-Ой лишенько, а я то думаю, що це так рідко приїжджати став, весь час мовчки, я ж думала він з нею розірвав стосунки. Вона ж город навіть не садила, навесні, як поїхала так і не видно, бачила об`яву на продаж хати. Було декілька покупців, ходили роздивлялися та її не було, навіть не знаю, напевно ніхто не купив.
-Ти,бачиш Галино…. Як його зупинити? Чи може він з нею в її селі живе? Що ж робити?- заплакала Зоя.
-Я ж зі Світланою говорила, сказала,щоб і не надіялась, це я порадила поїхати звідси, щоб сину не руйнувала життя. І з ним говорила, що не віддам їй.
-Ну ,оце так діла,то ти сама надоумила їй поїхати! Краще зробила? Тепер навіть не знаєш, що коїться,- не витримала, перебила її Галина.
Замовкли обоє, тільки кожна при своїх думках, важко зітхали, та пили чай.,
-Що думати, що робити, про що тут говорити можна, не ображайся та я тобі скажу , у нас різниця три роки і ти напевно не пам`ятаєш, як наші батьки були проти мого Володьки . Якби я з ним не втекла літом на ніч в поле, мене б ніхто за нього не віддав, так його не хотіли. А що було робити, так, як оце ти зараз не хочеш почути сина. Від долі не втечеш, з дитиною, без дитини, головне, що люблять один одного, - проторохтіла Галина і продовжила спокійніше,
-Тож я буду йти, вже пізно, моя порада, змирися. Може ти, ще з моїм сусідом зладнаєш, будете разом жити..
Пройшло кілька днів Роман приїхав додому дуже радісний, щось під носа наспівував, задоволений і веселий поставив на стіл торт.
Мати здивувалася,
-Що за свято сину?
-Сідай, так, на всякий випадок,гарні новини маю, я купив двокімнатну квартиру в Києві. Завтра забираю Світлану з Наталочкою до себе, а через два тижні зробимо новосілля.
Тож будемо на тебе чекати…
. Запала тиша…Почулося, як мати шморгає носом і вже витягнула з кишені халата хустинку, витирала сльози,
-Ти ж казав, що хотів в Браїлові жити? Це все з-за неї ?
-Мамо вона моя дружина, зрозумій це, ми ж відразу тільки припишемося на новій квартирі, подамо заяву до загсу. Гадаю гучного весілля не буде, а зараз поки що запрошуємо тебе на новосілля . Я зрозумів твоє ставлення то Світлани, тому вирішив, що краще жити далеченько один від одного, щоб бути ріднішими. – А, як же я тут сама? Невже не зміг кращої знайти,- невгамовувалась мати.
-Ні, не міг, я кохаю її і тебе мамо люблю, та гадаю так буде краще. Вона справна господиня, хоч і молоденька, не журися голодним не буду. А хату напевно продамо, досить твого городу, будемо приїжджати до тебе, як на дачу, будемо допомагати . А може ти ще заміж вийдеш, я ж тобі говорив.
В її очах сум, але більше нічого не сказала.
Роман зателефонував тітці, запросив на новосілля в, як вибирав квартиру та дещо про роботу.
На ранок хурделило, йти до станції було важко, під ногами намітані пагорби снігу, протоптаної стежки не було. Розпашівся, аж жарко стало, тішився, що буде жити в Києві, не далеко від роботи.
Перед вихідними Роман приїхав пізненько, ледве добрався до села, автобуси вже не ходили. Наталочка вже спалаСвітлана чекала на нього, він передзвонив перед приходом. Батьки з стариками вже спали, тож заходив тихенько, вона швидко зачинила двері в свою кімнату, щоб нікого не розбудити.
Роман чекав цього дня, йому так хотілося зостатися на одинці з нею. Скільки часу разом та все не міг насолодитися її устами, пристрасно цілував, вона вже не пручалася, не відмовляла, дала свободу почуттям і сама згоріла в коханні.
На ранок приїхав мікроавтобус, батьки виносили речі, всі поспішали….
Пройшло майже два тижні, поки уладналися з речами.
На новосілля мало зібратися дві родини.
Роман з Світланою разом куховарили на кухні, а за дитячим столиком Наталочка розвеселяла їх торохтінням іграшок та лепетанням різних звуків.
Раптом задзвонив телефон Романа.
- О,мама дзвонить.
-Синку, ми всі зібралися разом, ти нас зустрінеш?,- почули голос з телефону.
Світлана стояла поруч, тож все почула, відразу вся розчервонілася. – Обо`язково, якою електричкою їдете? Добре, зустрінемося, -відповів хвилюючись.
-Ну от і добре, твої вже знають де ми живемо, з автовокзалу тут не далеко. А свою родину я поїду зустріну. Він пригорнув до себе Світлану і поцілував в уста,
-Я ж тобі казав, не хвилюйся, все буде добре.
23. 12. 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708032
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 25.12.2016
Людина – вже ворог планеті,
Нещадний, жорстокий, найперший...
Земля - в руйнівних тенетах
І гинуть брати наші менші.
І губиться численна флора,
Найгірше: вбиває брат брата.
О, Боже, яке ж у нас горе:
Творіння твоє варте ката.
І корчиться Всесвіт від болю,
І небо ридає так гірко,
Бо людство шукало вік волю,
Знайшло замість розвитку клітку.
Спинися, людино, ти можеш:
Кохати, творити, вершити,
Стань другом і ти допоможеш
Планеті своїй вічно жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708227
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Продовження
"Вишивала ніч узори"
Вишивав світанок сонце,
Трави й роси з кришталю,
Промінь кидав на віконце
І гукав усім “люблю “.
Цілував у щічку квітку,
Щось на вушко шепотів,
Обійняв красу-берізку,
Сам сережок захотів.
Вишивав погожу днину,
Проганяв вітри далеко,
( Ті лише псують картину ).
Нанесли малят лелеки.
Вишивав світанок щастя,
Всім по жменьці дарував,
Роздавав святе причастя,
День із радістю вінчав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708222
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Продовження
"Вишивала ніч узори"
Вишивав світанок сонце,
Трави й роси з кришталю,
Промінь кидав на віконце
І гукав усім “люблю “.
Цілував у щічку квітку,
Щось на вушко шепотів,
Обійняв красу-берізку,
Сам сережок захотів.
Вишивав погожу днину,
Проганяв вітри далеко,
( Ті лише псують картину ).
Нанесли малят лелеки.
Вишивав світанок щастя,
Всім по жменьці дарував,
Роздавав святе причастя,
День із радістю вінчав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708222
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Де вітри ковил гойдали
Й степ із небом обнялись,
Ранки росами спадали,
Край той був таким колись.
А тепер земля – у ранах,
Кров у травах – не роса –
Б'ється мій народ з тираном:
У диму і небеса.
Матерів гірке ридання
Сколихнуло синю вись,
Недоспіване кохання
Закотилося кудись.
І зажурена калина
Віти опуска в траву,
Удові сльоза-краплина
Затулила синяву.
12.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708260
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Наставив чуба жовтий сонях,
До сонця проситься у небо,
А пам’ять стукає по скронях,
Ще й каже, ніби, так і треба.
Німі синіють горизонти,
Лиш птах від відчаю кричить,
Роки сховалися під зонти,
От тільки спомин не мовчить.
Він ходить-бродить край стежини -
Волошки, маки, ромен-цвіт
І клекіт в небі журавлиний,
Калина жде біля воріт.
Село доспівує вже пісню,
Хати пустіють сиротинно,
Зустріла вулицю самітню -
Враз - обмін поглядами винно...
Стоїть, як завше і чекає,
Коли хтось блудний забреде,
Вже перестала бути раєм,
Одним лиш марить: де ви, де?
І невимовним болем щем...
Нема, нема, не повернути.
Дитинство схлипує дощем,
Як важко все мені збагнути...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708044
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 23.12.2016
/ВАЛЬС/
Дихає вечір. Хмельницький. Морози.
Білі шапки одягли ліхтарі,
Ніжки кусають холодні прогнози,
Ходять новини, мов ті поштарі.
Горді ялини обнялися з небом
І на Проскурівській місяць завис,
Клумби на зиму прикрилися пледом,
Зорі свічами вгорі зайнялись.
В вальсі кружляють сніжинки невпинно,
Весело молодість в зиму іде,
Вечір вдивляється в очі вітринам,
Має Хмельницький ще безліч ідей.
Казка над Бугом тримає інтригу,
Десь присоромлено вітер заснув,
Пише мороз із узорами книгу,
В душу Хмельницький мені зазирнув.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708038
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 23.12.2016
У жалобі Україна
Після Миколая.
Впали люди на коліна,
Голови схиляють:
Пливуть спереду знамена,
Журбою повиті,
А за ними – не померлі –
В Світлодарську вбиті.
Ниють душі, плачуть очі
У тих, хто стрічає,
І серця кричать-тріпочуть:
«Чому ж,Миколаю,
Від дітей ти відвернувся
В день такий, великий?
Богу ж, мабуть, присягнувся
Боронить від лиха?!
Уся ж наша Україна
У хрестах, могилах,
Схід горить, земля – в руїнах…
Там же кращі гинуть!..»
Мовчать усі: Захід, небо
Про війни багаття.
Сподіваймося ж на себе,
Українці-браття.
22.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708112
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 23.12.2016
Щодень читаю, думаю і… плачу,
Історії ковтаю сторінки,
А там і Русь, і половці, й Козача
Доби Вкраїни. Нелегкі стежки
Пройшов народ мій, та здобув свободу,
Политу кров’ю і слізьми не раз,
Вдяглася пам’ять у вінок скорботи,
Бо промінь не один завчасно згас.
Сьогодні знов народ мій у тривозі,
Адже терзає долю «східний брат»,
Здавалось, не було звідтіль загрози,
Та Крим устиг й Донбасу пів забрать.
Й думок, сумних, лякаюся, щоразу:
І друг, і брат в житті, щоб виручать,
А не для того, в хату щоб залазить,
Вбивати й сиротити онучат.
Історія іде по свому колу,
Нові щоразу в’яже нам вузли,
Життя ж – то найсуворіша є школа,
Скоріше би назад ви поповзли.
18.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707841
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016
Моя Батьківщина десь там за селом
Початок бере зі світанків,
Де грають поля золотистим стеблом
І хатки дорожчі від замків.
Моя Батьківщина з букетом в руках
З ромашок, волошок і маків
З красунь-трудівниць у барвистих хустках,
Їз вдячності щирих нащадків.
Моя Батьківщина духмяним хлібцем -
Святиня на стіл для родини,
Єднає молитва її із Творцем
Та іменем гордим Людини.
Моя Батьківщина – це пам’ять родів,
Шляхи, підперезані честю,
Це – шепіт чарівних весняних садів
Й вкраїнський вишиваний хрестик.
Моя Батьківщина – матусі тепло,
Надія з любов’ю і вірою,
Нестримне народу мого джерело
Й Герої в небесному вирії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707932
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016
В далекі дні, в землі пророків,
На древні гори і моря,
Піднявшись раз на сотні років,
Свій промінь кинула зоря.
Він біг землею сяйвом світлим
І в царстві ночі і пітьми
Світились трави нерозквітлі,
В краю зеленої зими.
Тоді не в золото хоромів,
А в місто з глиняних хатин
Прийшов володар свого дому,
Єдиний Бог і цар один
Диміла жертва ще так само,
Курив священник фіміам
І за стіною величаво
Стояв могутній Божий храм.
А промінь біг, і пасовищем -
Туди, де знатним не з руки -
Ішли в готельний двір найближчі,
Прості душею пастухи.
В той час вантажились у Римі,
Ішли війська на кораблі,
А світ тримали вже незримо
Сповиті рученьки малі.
Вони хлібини розламають
І хрест під крики пронесуть.
Христове слово об'єднає,
Відкриє людству Божу суть.
Продовжать золото і зброя
Свій суд вершити на Землі.
І будуть рабство за собою
Нести імперські кораблі.
Але наш Бог у день останній
Розсудить люд усіх широт -
Далеке плем'я в океані
І Авраамовий народ.
Він прах від золота відсіє
Серед дванадцяти колін.
В брудний вігвам ввійде Месія,
Де буде праведний один.
Його зоря зійшла назавжди
В краю зеленої зими,
І біг землею промінь правди
Аж до полярної пітьми.
Щоб там, де в тундрі мчать олені,
Де є душа людська, жива,
На білий сніг лягли знаменням
Сліпучі промені Різдва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707691
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Змінюються цінності з роками.
Бо життя на місці не стоїть.
І що вчора мріяли – бажали,
Завтра перетвориться у сміть.
Змінюються мрії і бажання,
Стрімко наче вихор час летить.
Завтра нові будуть сподівання,
Бо життя як спалах! Наче мить!
І якось з приходом дня нового
Зрозумієш істину просту,
Що нема ціннішого нічого
За любов людську і доброту.
Бо лише вони розвіють сірість,
Зменшать біль від пережитих бід.
В них тепло, життєва мудрість, щирість.
Ці два почуття врятують світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704183
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Як же ти світишся, жіночко,
В час, коли носиш дитя.
Ще - невагома - пір’їночка,
Та вже зродилось життя.
Наче тендітну посудину,
Тіло дарунком несеш,
Є для усіх – непідсудною
І недоторкною – теж.
Як же яснієш ти, ладонько,
Святить світ личко твоє.
Сяє глибинна лампадонька -
Крихітка сил додає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705587
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Я хочу Вам подарувати зорі,
Принишклі, таємниче-голубі.
А ще світанки напівсонно-хворі
І радість, замасковану в журбі.
Я хочу Вам подарувати зорі,
Їх дикий, недосяжний оксамит;
Веселку в ароматному озоні
І почуттів нестримний апетит.
Я хочу Вам подарувати зорі,
Замріяні, великі і малі,
Що час від часу, загубивши корінь,
З бажанням Вашим линуть до землі.
Я хочу Вам подарувати зорі,
Їх золотаво-місячний вінок;
Хмаринки зачудовано-прозорі
І ночі дозріваюче вино.
Я хочу Вам подарувати зорі,
Великий пломеніючий букет,
Як світло нас єднаючих історій,
Як поцілунку дихання палке.
Шукаю шлях в смарагдовому морі,
В сузір’ях розчиняючи журбу.
Я хочу Вам подарувати зорі,
Щоб подарунок неповторним був.
© Copyright: Ирина Визняк, 2016
Свидетельство о публикации №116020411960
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641270
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 19.12.2016
Сонце тче веселу, теплу днину.
Колисає вітер зелен-гай.
Поспішаю вкотре до хатини,
Пам'яті струна де тихо гра.
То не пісня над землею лине –
То весни замріяна пора:
Клини наді мною, журавлині,
Тож душа від щастя завмира.
Ніби білопінно-ніжна фея,
Ледь рожево яблуня цвіте,
Простягає рученьки до мене,
А в суцвіттях – сонце, золоте,
Йду до хати… Привидами речі:
Мамина хустина і халат,
Рогачі й лопати* біля печі,
Виставлені ненькою улад.
Стрілися з портрета очі тата,
Мудрі і серйозні, як завжди,
З-під його рук виросла ця хата,
Нас до праці рано теж будив.
Мало місця спогадам у серці,
За плечима – стежечки життя,
Посивілі у складному герці,
Та назад немає вороття.
15.12.2016.
*Дерев'яне знаряддя, схоже на лопату, для випікання хліба у печі, як правило, на листкові з капусти.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707407
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Водив в діброві вітер хороводи
Під тихий шорох посеред галяв.
В осінній день у хвилях позолоти,
Нові в гаю, сюжети малював.
Зачаклував долини візерунком,
Узором схили вдаль замалював.
Покрив гаї багряним поцілунком,
Дарунком вкотре всіх подивував.
Стелив під ноги осені перлини…
В спориш бажання сипав із уяв.
Бурштин ладнав у доли і стежини,
Багряний день в гаю благословляв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706709
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Точу щоденно я своє перо,
Щоби на все в житті реагувало,
Але ж болить мені найбільше кров,
Котру в Донбасі діти проливають.
О, скільки ж там понівечених доль!
І тисячі у небо вже злетіли…
Згадаймо Іловайський коридор:
Як жити наші хлопчики хотіли!..
Чому згорали вояки в котлах
І гинули в Донецьку під бетоном?
Як спати влада уночі могла,
Коли, здавалось, у крові потонем?!
Та встояли орлята! Ні, орли
В нерівному цім історичнім герці,
Заслон, надійний, для усіх звели,
Бо в кожного з них – українця серце!..
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707402
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Скажи мені навіщо, звідки, хто ти -
Бажань потічок; річка надстрімка?
Сильніше часу прагнення польоту;
Ламати кригу - справа нелегка,
А я слабка.
О вітер мрій, чому могутні крила,
Що знають смак заобрійних висот
В рутині днів ховаються безсило.
Приземленість - натхнення ешафот,
Мовчання нот.
Промов, прошу, хоч слово, хоч півслова,
Вогонь збуди - хай випалить дотла
Вагання всі - наснага в них схолола;
У витоці ж гарячою була
Тягучість скла.
Скажи мені навіщо, звідки, хто ти?
Уже ріка - де било джерело;
Змінили стан замерзлості й пустоти,
Потоком сил - у сховане крило
Вдихни тепло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707125
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Чи є народ, щоби такі страждання
Зміг пронести крізь темряву століть:
Пожежі, війни, голод і повстання?
Він… вижив! Не судилось околіть!
Чи є пісні такі ще на планеті,
Щоб з болю народилися й журби?
Це з ними йшов народ наш на багнети,
Таких пісень не відають раби.
А чи земля, багатша, є у світі
Із долею, тяжкою, орача,
З мереживом зими, весни і літа
Й духмяним запахом хлібини-калача?
Це ми її своїми мозолями
Леліяли завжди, немов живу,
То кров’ю поливали, то сльозами,
Втрачали й здобували булаву.
Ми карту, чорну, вивчили Росії:
Печора в ній, Норильськ* і Воркута.*
Дух волі й там народ наш рясно сіяв,
Але земля під ним була не та.
Зна наші муки і тайга, сибірська,
Пив нашу кров «Горлаг*», Екібастуз,*
Енкавеесу непростимі звірства –
Скрутити ж нас не вистачило уз.
Вкидали нас у війни, у криваві,
Стогнали де В’єтнам і Гондурас,
І правду про Афган не відкривали
Так само, як сьогодні про Донбас.
Здавалося, що випив чашу горя
І відновився-відродивсь народ,
Росія ж, мов чума, у Чорнім морі,
Й катує тих в Криму, хто патріот.
Це наш народ пройшов крізь ці страждання
На протязі кількох важких століть:
Пожежі, війни, зради, постмайданні…
Він… вижив! Незборимий він! Не зліть!..
15.12.2016.
* Міста і табори в Росії, де відбувалися повстання політв’язнів, засуджених за ст..58 на 10-15років, основна кількість яких були українці. Саме вони були організаторами тих повстань, борцями проти стукачів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707090
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016
– Зорі, зорі... зорі ясні! Світ ви бачите увесь.
Зорі, зорі... зорі світлі. Загубилась зірка десь.
Де вона ота яскрава, найдорожчий в світі гість?
Де вона ота прекрасна, що принесла світу вість?
Вість найкращу, найсвітлішу...
Вість-молитву найтихішу.
– Не згубилася зірниця. Справ тепер в неї багато.
Наряджається... Засвітить.
Сповістить усім про свято.
Їй в Святвечір серед неба бути в сяйві осяйному.
Світло те величне, ясне, кожному дарує дому.
– Зорі, зорі... зорі ясні, неба Божого ви цвіт.
Зорі, зорі... зорі світлі, ви з зірницею прийдіть.
Як засяє зірка ясна – з нею землю звеселіть.
Зорі, зорі... зорі ніжні, нашу радість освятіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707107
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016
Ти спробуй тиші гіркоту на смак
З нальотом самоти на дні бокалу.
Лиш пригуби і видихай помалу,
Крізь губ пелюстя, що печалять мак.
В байдужості транзитного вокзалу.
Згубися у незвіданій юрбі
На протягах охриплого перону.
Де стугонить надія з перегону
Колісним зойком… Наче лиш тобі.
Вручи квиток шумливому вагону.
Зайди в плацкарта вічний перегар,
Сядь у кутку рясного словоблуду.
Співучасті накинувши полуду,
Нутра чужого розділи тягар.
Зміняй пораду на думок простуду.
На полустанку, вийди в гай сльоти.
Замацану росою вимий душу.
Між трав знайди стежиноньку пастушу,
Що приведе тебе до самоти…
Занурся в спокій з треном гіркоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703932
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 15.12.2016
Осінню казку пише листопад
Вже не таку, усміхнено-красиву,
Ріллею ліг на зиму у степах,
Чи маревом понад болотом, сивим.
Ця казка добігає до кінця,
Фінал ховає свій під падолистом.
Він до калини в лісі залицявсь.
Подарувавши їй до свят намисто.
Холодний ранок інеєм пропах,
Вітрець на гіллі ще не колихався,
В мереживі, ажурному, реп’ях
До мене й сонця радо усміхався.
У сіру шаль прибрались небеса,
Хотіли ранок подихом зігріти.
Цю казку грудень зможе дописать,
Як подарує вікнам дивні квіти.
26.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко0.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705391
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Ти починаєшся з очей
Мелодія на вірш автора Калиновий:: Ти починаєшся з очей
Прикріплений файл: Ти починаєшся з очей.mp3
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285151
Ти починаєшся з очей –
Із двох джерел першопочатку
Із зародку святих речей,
В яких нетлінності печатка.
Ти починаєшся в собі,
Тікаєш в голосі від себе.
Луною поверну тобі
Твій подих із блакиті неба.
Ти починаєшся з тенет
Що їх твої сплітають руки,
Разом звиваючи сюжет
Від зустрічі аж до розлуки.
Ти починаєшся з очей,
В́́ них віддзеркалюєшся нині
Бо серед натовпу людей
Потреба є в одній людині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705964
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Первозванний апостол Андрій...
Не відкинь моє серце, зігрій,-
У турботах земного буття
Буде в радість утіха твоя.
Серед перших снігів і завіїв
Ласки просим для наших Андріїв :
Перш, за тих, хто боронить свій край,-
В лапи смерти, святий, не віддай...
Ну, а потім,- за тих, хто вродився,
Твоїм іменем славним вхрестився,-
Дай їм мудрість, рішучість і долю,
Аби миром відстояти волю.
Дай в серця всіх твоїх підопічних
Віри без сумнівів, зболено- вічних,
Стійкості духу, сили в любові,
Скарби твої і чесноти Хрестові.
Пресвятий і предивний, Андрію,
Кожен має на тебе надію,
Перше - мати, що в світ привела.
Твоїм ім"ям синів нарекла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706401
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Вирує світ... Щось змінює народи
Як по суботі гамірний Майдан:
Хто прагне щастя, хто свободи,
А поряд безлад й тисячі оман...
Та ще й війна з "сусідом-братом",
Століття вже такого не було:
Тепер стоїть він супостатом
Життя нас кров'ю розвело...
Сутужно нам і далі буде...
Розруха й злість.. Та плач стоїть..
Борімось браття, ми-ж бо дома:
Як вистоїм, то будем жить!
Старі порядки вже зламали,
А нове ще не проросло:
Трудитись треба, адже знали,
Що "поля за Майданом не було"....
31/7/2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614103
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 14.12.2016
[i]настроєве...
...без претензій на вірш)[/i]
Морозний вечір. Малює грудень. Ані душі.
І білим пензлем на вікнах кадри, як вітражі.
По тілу – льодом. Під шкіру – смутком /твої слова/…
«Що буде далі?» - тріпоче птаха /іще жива/.
Мовчали вголос. Тепла шукали – і не знайшли.
Та ледь відчутно незримий янгол торкав крильми.
Усе минеться. Любов і туга. Печаль і сміх.
Розкрило небо свої обійми – і випав сніг…
/06.12.2016/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705348
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Помер Майдан, затихла мова,
Як смуток зранений лежить.
Чи сниться Сотні колискова…
Не скаже нам цього блакить.
Майдани вкрали і жирують…
Не наїдяться глитаї.
Як попередніки гвалтують,
Чужинці скрізь… і холуї.
Нема душі наскрізь продажні,
Собаки служать ворогам.
Пощо ті воші, гниди страшні,
Які прислужують вошам.
О боже, де ж ця гнидь береться,
Проклята в небі й на землі.
Як міль в господі не зведеться…
Знов змусять вийняти шаблі.
Десь на досвітку плаче мати,
Ламає пальці на руці.
За що ж пішов ти синку спати…
Й не сохнуть сльози на щоці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705327
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Відцвіли сади вже яблуневі,
Оповили трави білим димом.
І душі торкається незримо
З дощовиць заплетена печаль.
Відлітають весни ніжнокрилі,
Б'ється серце клекотом лелечим...
Мов вітрильник, лине сизий вечір,
Юність теплу, несучи у даль.
І зринають спогади далекі,
Що збудились спалахом бузковим.
Опадають зоряні підкови
У долоні купкою золи...
Височіє небо споконвічне,
Оповите білим-білим димом.
І пливе, пливе життя незримо...
Яблуні так швидко відцвіли....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664113
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 13.12.2016
Примружив очі тихий вечір.
Прийди, розвій моє: сама.
І шаль з любові кинь на плечі,
(Промінням стане бахрома)...
Прийди, скажи хоч тепле слово,
Моїх смарагдів випий мед,
Прийди, прошу, не помилково
І не шукай ніде прикмет.
З моїх долонь візьми надію,
Зігрій, замерзла,ця зима...
Зміни любов’ю амнезію,
Бо кращих ліків ще нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706278
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Летить життя, немов вітри, осінні,
Рвучкі, холодні, часом із дощем;
Землі моєї доля під прицілом
Й від того в серці осідає щем…
Чому ж така ти, доле, безталанна?
А мо’, Всевишній відвернувсь від нас,
Бо ж Україну розривають клани:
Не поділили Крим, тепер Донбас.
Їм не болять людські щоденні втрати
І навіть доля матінки землі,
Плодять безвольну і беззубу «вату»,
І за одно з тими, що у Кремлі.
Проснись, народе, зупини грабунок –
По всьому світу вже твоє добро,
Не раз ти пригубляв свободи трунок
І боронив від недругів Дніпро.
Ще маєш порох у порохівницях,
І з кланами тобі не по путі;
Історія – це вічна шахівниця,
Де перемога сильного в житті.
Хіба тебе не кличе вже до бою
Загиблих кров, що рятувала нас?
Ти маєш стати знов самим собою,
Не маєш права втратити цей час!
12.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706095
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016
Спіймала рибку золоту,
Таку гарненьку, та не ту.
Не знає ця ні баби, діда
І не пливе до дармоїда.
Подай цій пісню, чи сонет.
Як чує із морських тенет
Враз випливає на приманку,
Таку лиш має забаганку.
Мене прохає рибка дивна:
Проси щось, ініціативна.
Що хочеш ти ? Наряд новий,
А, може, перстень золотий?
А як тобі хороми царські?
Візьми годинники швейцарські,
А, може, хочеш на Гаваї?
Чи побувати у Китаї?
- Скажу тобі таке до слова:
Не переймайсь, моя казкова,
Я маю всі багатства світу
У слові з перлів, самоцвіту,
Де тільки хочу там буваю,
По всьому світу друзів маю.
Ще плюс такий – із моїх статків
Не треба сплачувать податків.
А за число усіх овацій
Не вимагають декларацій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706172
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016
Журавлем відкричала осінь,
Літом, бабиним відцвіла,
Долила сивини у просинь
І заглянула до села.
Там багрянці струсила з кленів,
У садках – де-не-де плоди,
Одинокі іще й зелені,
Не злякались вітрів, води.
Коли ж висипле з торби зорі
Ніч осіння, яка краса!
Простір стане напівпрозорим,
Місяць скибкою зависа.
Пізня осінь, хай не яскрава,
Часто купана у дощах.
Засинають дерева й трави…
Прагне спокою і душа.
Чернігів. 2.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701102
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 12.12.2016
Заплакав росою ранок,
Як сина її убили…
Тяжка, незагойна рана
В душі у матусі нила:
Чому розтоптали право
Її мать живого сина?
За що була ця розправа,
За колір, за жовто-синій?
Син так любив Україну
Від Заходу і до Сходу,
За що ж він тоді загинув –
Продовжувач свого роду?
І тихо сльоза стікала,
І кров’ю волало серце,
А з ними – і дні тікали…
Життя вже не мало сенсу…
Та є материнська сила,
Свята і непереможна,
Устане вона й за сина,
Загляне у серце кожне
Й поділить загальне лихо
На всіх – по дрібній частині –
Такий заповіт великий
Дістала вона від сина.
І плакав росою ранок,
Щоб сили ті відновити,
Й народу глибокі рани
В росі назавжди втопити.
18.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685489
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 12.12.2016
Мене вже без тебе, фактично, нема,
Студ - у душі, а на серці - зима,
Танго танцює вітер без пари,
Рве недозривані струни в гітари...
Мене ж бо без тебе, фактично, нема,
Плеще в долоні тиша німа...
Танцем сніжить... либонь, снігу не зимно,
Сміх а чи сльози в завіях... надривно...
Так хочу з тобою і лишень з тобою
Пройтись білопінною знову весною,
В серці жіночому віку немає...
Так і без віку в любов поринає...
Мене ж бо, фактично, без тебе нема
І холод за плечі мої обійма...
Ну... як не в весну, то... бодай, хоч у літо,
Де щастя було аж по вінця розлито...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705969
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
Зупинка “Щастя“ і перон надій.
Один - на двох, немов солодкий сон,
І він й вона з’явилися із мрій,
На них чекав із осені вагон.
Скакав по серцю коник-стрибунець,
Метелики в очах кружляли знов
І виростали крила, тут кінець
Творив початок з іменем “Любов“.
Крутили серпантином почуття,
Забутих днів згубився календар,
Пакунок цінний видало життя -
Любов осінню, справжній Божий дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705970
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
Стих составлен в соавторстве с Владимиром Люсиным (музыкальный сайт).
Музыка и исполнение его же - Владимира Люсина.
В череду непогоды,
когда сыплют дожди,
станут слякотью воды,
но грустить подожди.
Наши годы умчались,
все надежды круша,
только горечь печали
не приемлет душа.
Скоро небо завьюжит
и посыплется снег.
Кто из нас кому нужен
и в мечтах, и во сне?
Когда ранней весною
с крыш прольётся капель,
от сердечного зноя
рвётся нежность с петель.
Затуманится лето
белоснежной фатой,
вновь тебя без билета
я пущу на постой.
Нанесёт снова осень
бабье лето как грим.
Птицы годы уносят…
Что с тобой мы творим?..
Вновь придёт непогода
с моросящим дождём, -
что не ищем мы брода,
что в разлуке мы ждём?
Пусть не быть звездопаду
в ватной серости туч,
я поставлю лампаду –
маяка дальний луч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277645
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 11.12.2016
Подільський край із крилами Жар-птиці
Розкинувся серед полів й дібров
Із чистотою срібної росиці,
Із святістю надщирих молитов.
Так пахне хліборобськими дарами
Й мільйонами в полях маленьких сонць,
Усіх історій відкриває брами
І світить щирістю своїх віконць.
Посивів від нашестя ворогів,
Оплакує синів своїх донині,
Проте душею край мій не збіднів,
Опора він матусі-Батьківщині.
Цілує мозолисті руки їй,
До серця пригортає її болі,
Чарівний красень, край подільський мій!
З ним буть мені написано на долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705966
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
Вже давно зівяли
Квіти у саду
Ти чекай кохана
Скоро я прийду....
Ти чекай у стужу
В дощ мене чекай
Коли в снах приходжу
Щиро зустрічай....
Та коли на небі
Спалахне зоря
Я прийду до тебе
Ніжна ти моя......
Може вийдеш з хати
В зимову імлу?
Щоб слова сказати:
Я тебе люблю......
І я їх почую
Тихо підійду
Розкажу словами
Як тебе люблю....
Поцілую ніжно
Обніму твій стан
Навкруги все сніжно
І пливе туман......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705909
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
Звучала музика Майдана,
Сіяли очі з балаклави,
Палало серце у Богдана
І гірко плакали октави.
Кричали клавіші холодні,
Здригались ноти від прицілів,
Лилися звуки благородні
Аж до Дніпра і його схилів.
Рояль боровся із режимом,
Він бачив кров й останні миті...
На поміч кликав Херувимів,
Взивав з небесної блакиті.
Серед зими замерзлі руки...
Хотіли клавіші Свободи,
В лице сичали їм гадюки,
Брехали підло ляльководи.
На інструмент червоний сніг
Упав у ті буремні дні,
Маестро все зробив що зміг
В цій необ’явленій війні.
Звучала музика Майдана -
Акорди болю і журби.
Його синам – довічна шана!
Вони ж – Герої, не раби!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705827
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
А я начебто знав тебе тисячу років,
Сотні зим ми разом, сотні зоряних літ...
За плечима у нас тисячі спільних кроків
З тих часів, як було Богом створено світ...
І немовби давно все колись відбувалось,
Просто знов повернулася часу спіраль...
Ми були вже разом... І щасливо сміялись,
І разом проживали скорботу й печаль...
Ми були вже разом - в тім житті, у минулім...
Та чи зійдуться знов паралельні шляхи?..
Плаче осінь дощами у листі заснулім,
Зафарбовує світ у свинцеві штрихи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705757
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Відпусти!..
Ми так довго шукали раю...
Ще і досі горю-згораю...
Та на згарищі - тінь... не ти...
Не мовчи!..
Нехай слово катує болем,
Хай шматує серде́нько кволе -
Що слова?.. Ти мій світ згірчив!
І... прости!..
Хай не лишиться зла між нами!
Лиш ридають десь полинами
Обгорілі слова-листи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698076
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 10.12.2016
Ой ти мово калинова, ти мій дивний цвіте!
Тут є сніжні заметілі... гріє тепле літо.
Линуть весни журавлями, бо життя розквітло.
Кожне слово сонцем сяє, весело й привітно.
Море... й полечко безкрає, і Карпат потоки.
Ой ти мово моя рідна, в тобі часу кроки.
Дарував нам Бог на втіху, щоб вели розмову.
Бережімо, ніжну й світлу, материнську мову!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705724
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Душа шукає вихід з тупика,
Я мою тугу на молитву схожу
В собі ховаю. Ти ж одна така,
І я без тебе жити вже не можу.
Разом, завжди ми цілісне одне.
Моя Вкраїно, наймиліший краю.
ЯК ти раніше вибрала мене.
Так я тебе сьогодні вибираю.
Важкі бували на чужині дні,
Бо не буває легкої розлуки.
Та ти як сонце сходила в мені,
І зігрівала як матусі руки.
Душі в світах спокою не знайти,
У прощах теж нема уже потреби.
Моя Вкраїно, як без мене ти,
Моя Вкраїно, як же я без тебе.
2011р.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705639
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Боєць із обличчям актора,
Йому би стояти на сцені,
Та мати його важко хвора
І злодій заліз до кишені.
Вдягнув камуфляж замість фрака,
Тепер інструмент – автомат,
Не “браво“ кричать, а “атака“,
Натиснув курок азіат.
Вогні – не сценічні, а вражі,
Засіяно мін замість квітів,
З димових завіс макіяжі -
Комплекти ворожих привітів.
Не знаю чи Бог, а чи Муза
Тримають його на цім світі,
Вдягнули в броню віртуоза
( Таланти його у зеніті).
Я серцем мелодії чую,
Що шле він своїй Батьківщині,
Вони мою віру гартують:
З ним вистоять – шанс Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705628
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Розірване фото
Доньці Оксані з вдячністю
за подану ідею цього твору.
Автор.
(Сонет)
Час націю вкраїнську вже навчив,
що окрім Бога, діє ж і нечистий.
Її ж бо він безжально й розділив
на патріотів і сепаратистів.
Хтось ще до школи з кимсь колись ходив,
І, може навіть, теребив намисто.
Про що повік не думав і не снив,
те увірвалось із вогнем і свистом.
Хтось за Вкраїну, хтось – за руський мір
та так, що навіть ллється кров насправді.
Тож надто важко материнській правді,
що кревний син, на …енко – бузувір.
Сам Бог вже аж пожовкле у шухляді
родинне фото перервав навпіл.
––––––
© Анатолій Загравенко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705546
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Безшумно повз гори-химери
В затоку ідуть кораблі.
І світиться в небі Венера,
Планета-сусідка Землі.
Одна в тишині океанній,
Зайнявшись найпершою з зір,
Пливе вона в димці туманній
Над морем і пасмами гір.
На хвилі свій промінь кидає,
На вкриту росою вербу,
І хочеться в думах, буває,
Спитати зорю голубу:
- Скажи, одиноке світило,
Що бачиш в вечірній імлі?
Які таємниці закрило
Туманом минуле Землі?
Як здавна донині жили ми -
Все знала і бачила ти:
Закоханих палкі обійми
І свіжі могильні хрести.
Ти чула Христові молитви,
Ішла вслід за валками гарб,
Світила над стінами битви -
Про все розказати могла б.
Скажи, що ти знаєш, плането,
Що бачила з плином сторіч? -
А древній хранитель сюжетів
Лиш гордо іде і мовчить.
Ховається свідок мовчазний,
За хмари повзе вдалині,
І з темних висот неприязно
І холодно світить мені.
Не викаже нам таємниці
Планета-подружка Землі,
Лиш море туманом сріблиться
І в бухті гудуть кораблі.
ВЕНЕРА
(перевод)
Скользят по воде темно-серой
В залив заходя корвбли.
И светится в небе Венера
Звездой одинокой вдали.
Над гладью седой океана
Зажёгшись в начале ночи,
Идёт в тишине первозданной,
Блестит отражая лучи.
Горит на волне отражаясь
И в каплях вечерней росы.
И хочется в думах, бывает,
Звезду голубую спросить:
- Скажи почему одиноко
Бредёшь ты над тёмной водой,
Сходя то под утро с востока,
То снова вечерней звездой?
Что было во днях отдалённых,
И в ближних, известно тебе -
Ты видела встречи влюблённых
И чёрные даты в судьбе,
Христовы слыхала молитвы
И видела древнюю знать,
Видала великие битвы,
Могла б о былом рассказать.
Скажи что ты знаешь, планета,
Что было, скажи мне в ночи? -
Но светит таинственным светом,
Идёт на закат и молчит.
Уходит в туман без ответа,
Лишь светом мерцая вдали,
Немой, молчаливый свидетель,
Планета-соседка Земли.
Не выдаст далёкие тайны
Подружки ближайшей своей.
Лишь изредка полог тумана
Прорежут гудки кораблей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705543
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Над гаями поліського краю,
Над рікою і гладдю полів,
Мимоходом вгорі пролітає,
З криком тягнеться клин журавлів.
Йдуть за старшими юні на крилах,
Бездоганно тримають політ,
Біля хмарок летять посивілих,
І все далі від рідних боліт.
Їхні зови, пташині, їх кличуть,
Тільки їм зрозумілі, свої,
І по небу пливуть і курличуть,
Покидають холодні краї.
Може трапитись все в перельоті -
Тільки сумнів не лізь у думки;
До життя, по прямій від болота,
Свою зграю ведуть вожаки.
Їх кордон не тримає і межі,
І ми дивимось, діти землі,
З теплим сумом захоплено стежим
Як летять і кричать журавлі.
Кличуть нас із собою, можливо,
Чи жаліється іншому птах,
Що вже холодно вранці і сиво
Від туману в сирих болотах.
Їхній крик не збагнути пташиний,
Лиш на хатки боброві і гать,
На покинуті гнізда-купини
Пожовтілі листочки летять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705360
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Чому приходиш знов до мене в сни,
Куди тебе я більше вже не кличу?
Я птахою пірнаю сама ввись
І тільки зрідка, інколи курличу...
Чому приходиш знов до мене в сни ?
Ті спогади здригають мою душу...
Ось там... за пагорбом,- зосталось до зими,
Вже спокій листопада не нарушу.
Вже б краще ту доріжку ти забув,
Вона згубилась так, як гублять речі,
Каприз примхливий попри нас майнув
Лиш голос...руки, мужні твої плечі...
Залиш мені мій спокій в листопад,
Хай листя падає..воно ж бо осінь...
А як весна насниться в зорепад,
Скочуся маревом в сріблисту просінь.
Росою встелю я тихесенько траву
У ночі теплої, в вишиванім подолі,
Не клич у сни, я більше не прийду,
В твоїх згублюся лабіринтах долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703727
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 07.12.2016
На яких веселкових вітрах
А чи легкого бризу моря,
Серед натовпу лиха і горя,
Серед натовпу туги і сліз,-
(То буття чорно -білий ескіз)
Переливи смарагдові долі,
Нам лелека на крилах приніс?
На вітрилах яких кораблів
Причаїлося щастя у долі?
Мов метелик навесну у полі
Серед квітів і трав запашних,-
(Він не вернеться більше до них)
Коротенький-бо вік його долі,-
Щастя - в пригоршні ноток простих
На цілунку незвіданих мрій,
А мож... клавішах чистого звуку...
Хтось впускає його у розлуку,-
Гарний цвіт... має також будяк,-
Не питайся, де щастя, чом так...
Це вже зайве... про долю безруку,
Бо у цьому інакший вже смак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705320
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
« Знает только ночь глубокая, как поладили они.
Распрямись ты, рожь высокая, тайну свято сохрани!»
_____________________________________________
Жду от осени ответ я - чем ты можешь удивить?
Неужели только летом на свидания ходить?
Неужели только летом можно милого любить?
Не печалься, красна девица, в каждом деле свой резон!
Рожь уже свезли на мельницу. Осень – свадебный сезон!
Осень поздняя поведала, что пришла её пора!
Свадьбу пышную затеяла, И сватов уж позвала!
Осень всё же удивила всех! Натопила жарко печь.
Поспешила! Ох, поспешила! Каравай ржаной испечь!
Объявил жених Фиесту! Тайну выдать он готов.
Под венец ведёт невесту…Больше дела – меньше слов.
30.11. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703779
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 07.12.2016
Душа така як ниточка тоненька,
Лише торкнись – все відчуває вмить.
Сльозою плаче Україна – Ненька,
Душа в мені ридає і болить.
Та що з того що в нелегкий час нині,
Душа ридає та впадає в плач.
Що не з тобою нині - на чужині
сини твої – їх Матінко пробач.
Що не кажи – та ніде правди діти
Як є тепер, так було і колись.
Сини твої мов не путьові діти,
По всіх світах від тебе розбрелись.
Та лиш не треба їх за те винити,
Бо посварити б ворог нас хотів.
І твою волю Ненько боронити,
Ще всі вони повернуться з світів.
2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704608
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Чому сумуєш в обрії зірок?
Куди твоя галактика поділась?
Всі твої тайни знає лише Бог,
Але я впевнений що сонце там вмістилось!
Ти не шукай поранених надій,
І відвернись від виснажного смутку,
Бо я тобою серцем заболів,
Моє кохання - буде порятунком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704973
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Худо и бедно моё босоногое.
Голод, лишенья и беды кругом.
Нары, хламиды, да ласки немногие.
В зиму спасенье – земляночка-дом.
Было обычным явленье такое –
Дома и в школе – везде босиком.
Дело обычное, время лихое –
Война мировая вошла в каждый дом.
Школа начальная в трёх километрах.
В школе две комнаты – класс и жильё.
Печка одна, да дрова – кубометры.
В комнате с топкой – учитель с семьёй.
Помню я также (в седьмом то уж было!),
Осень, грязища, а я опоздал.
Глянул учитель на ноги босые,
Молча кивнул, ничего не сказал.
В день тот ненастный, холодный и с ветром
На перемене ответ я нашёл:
В школе и в классе босых я не встретил.
Стыдно мне стало, к доске не пошёл…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705275
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Слова незабутні, гіркі і потріскані, наче.
Розпечені стріли пронизують наскрізь мене.
А серце, як осінь, холодне і дуже терпляче..
А осінь мине.
Мій компас незламний і небо таке безкрає.
Я птахом підбитим хоча би кудись долечу.
А серце, як осінь, теплим також буває..
Та я мовчу.
Бо все не так просто. Не можу тебе впізнати.
Та інколи бачу від щастя аж сьоме небо.
А серце, як осінь, навчене довго чекати..
Моє - на тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705101
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
...якось так упало
на відпочинку...
в місті Трус-кав-ці...
[youtube]https://youtu.be/eJI2X_Oyne8[/youtube]
[i][color="#5108c7"][b]Я вдруге вже узяв собі тайм-аут,
аби щедрот помножити набір:
водицю п"ю й солодку втіху маю,
вдихаючи красу Карпатських гір...
Ще й не зима, хоч Новий рік на носі,
кришталь полів й смарагд струнких смерек
милують око... Хоч надворі осінь,
життя вирує вздовж і впоперек!
Жінки ховають личка у хустини,
й хода у них задумлива, м"яка...
Зустрічний люд вітає їх гостинно,
й до серця вдячно тягнеться рука.
Та враз розквітне усміх веселковий,
як блисне погляд жінки крізь вуаль.
...У світле одягаються раптово
прихована самотність і печаль...[/b][/color]
7.12.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705195
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
На роман Ю. Мушкетика Яса.
Не Україну, ти себе в ній любиш,
А ти її… попробуй полюби.
За кров її, що випили приблуди,
За біль її, за горе возлюби.
За вдів заплаканих і сиріток голодних,
Стражденну і опльовану прийми.
Нема в яких і зараз шансів жодних,
Щоби живими випливти з пітьми.
А Кривоніс, Богун, утрати незліченні,
Вже їх могили встигли зарости.
За славу нашу згинули в гієнні,
Чи зміг би ти хреста їх понести?
А скільки ще по світу безіменних,
Могили їхні житом заросли.
Та вірю, я ці смерті не даремні,
Як птахи цвіт світами понесли.
Злюби за те, що кров не окупилась,
Хіба вона неправедна була?
В чужих народів мрія ця здійснилась,
А наша лише близенько була.
А вже тоді люби степи широкі,
Гай черешневий, посмішки жони.
Річки, озера і яри глибокі,
Спів соловейка вранці з дубини.
Чи мо, тобі й матуся не співала?
Пісень що славні… чуєш на весь світ.
За тебе ж мама українська дбала,
Якщо забув, тоді ти – пустоцвіт.
Невже за це убога не молилась,
Чи кров героїв наших не свята?
Коли Вкраїна знищена й безсила…
МИ мусим взяти їхнього хреста!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704568
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Знову небо ранкове над степом
Креслить ніжно стрижами весна.
Знову бродять у лузі лелеки,
Де гриміла недавно війна.
Вже відбито ворожі атаки,
Вже на схід розміновано шлях.
І цвітуть над окопами маки
На притихлих південних полях.
Червоніють, шумлять пелюстками,
Над травою здіймаються ввись
Там, де смерть пронеслася вогнями,
Там, де кров пролилася колись.
Що вам ранок наспівує сонно?
Що вам сниться на тихих вітрах?
Ви все бачили, квіти червоні:
Біль і відчай, відвагу і страх.
Вам бої переможні відомі
І розірваний ворогом фланг;
В вашім кольорі - полум'я в домі,
З екіпажем палаючий танк.
Червоніє в пелюстках багряних
Кров полеглих в атаці бійців,
Пролітаючий трасер фатальний
І на мить спалахнувший розрив.
Всі жахіття пронісши вогнями,
Відгриміла і стихла війна.
І покровом лежить над полями,
Знову мирно дзвенить тишина.
Лиш на вітрі шумлять пелюстками
Квіти-символ палаючих днів,
Квіти-пам'ять про тих, хто не з нами,
Хто не вийшов з смертельних вогнів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704926
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Кому складаємо вірші:
Для народу, чи естетам,
Чиєї торкнеться душі
Перо загострене поетом?
Кого поранить сила дум,
Що пролилася словом,
Неначе електричний струм
Проб’є чоло, свідомо.
Немало зламано мечів
Серед письменної кориди,
Одні, вітають солов’їв,
Хоч в філософії по груди,
Інші, зваблювати люблять,
Тай б’ються за свої думки,
І шедеври часто гублять,
Прийнявши дар за копійки.
Хто спроможеться творінням –
Думками, щоб вмістити в слові:
Пророчить, розуму ведінням,
Світитись новизною в мові.
Чи маєм право, в даний час,
Ламати душі і свідомість
Ще зовсім не готових мас
Призвати: проявити совість.
Навіщо пишемо вірші,
Як складеться їхня доля,
Чиї зростатимуть кущі
Одиноко серед поля?
Які залишаться сліди
На скам’янілих скелях,
Чи згинуть в глибині води –
Дніпра жорстоких хвилях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704880
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Осінь багряна в злеті останнім
Тішить калиновим раєм,
Подих осінній, сонцем зігрітий
В раю цім мене зігріває.
Барви малюють у сині небесній
Грона, калинові, стиглі,
Листя шовкове їх лагідно пестить
Мов найдорожчі перлини.
Галина Рибачук-Прач
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690736
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 04.12.2016
Ці дотики… мурашки знову всюди…
Та зовсім не бажаю втечі я.
В романтику не вірять більше люди,
Та байдуже. В нас власна течія.
Ці дотики… знайомі, теплі, ніжні,
Я з ними відлітаю в забуття.
Так склалося, що долі в нас суміжні,
Назад уже немає вороття.
Ці дотики мене завжди зігріють,
Вони собою втілюють красу,
І втілюють ту заповітну мрію,
Яку я через все життя несу.
В цих дотиках є щось таке… магічне…
Вони чарують раз, і на віки.
Якщо і є насправді ще щось вічне,
То воно там, на кінчику руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704666
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
Зимно надворі
Дивлюсь в вікно
Стежки - доріжки
Сніг засипав давно......
Кругом неозорі
Безмежні сніги
Хурделиця крутить
Все навкруги........
Де ж моя стежка?
Тільки сніги
Десь за туманом
Мої береги.....
Зірка вже згасла
В небі давно
Замалювала
Темінь вікно.......
Як же йти далі?
В світ без доріг
А до порогу
Падає сніг.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704640
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
Поет - велика зайвість
у світі зла, де люди як тварини;
Поет - відкритої душі добро і злість,
повчання батька сину;
Поет - коли з повагою до небуття,
без нього смаку існування не відчути;
Поет - коли ти любиш сам життя
і словом прирікаєш інших БУТИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670617
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 04.12.2016
*************
Уже заполовіли пшениці,
Клекочуть молоді бусли на хаті,
Рясна калина сяє у росі,
А нас додому кличе Ненька-Мати...
Її душа велична і проста -
На білім рушнику - ясна хлібина,
А істина, для кожного свята, -
Родина - Україна - Батьківщина.
І там, на тій обвугленій межі,
Де стугонять у серце люті "гради",
Нам треба захистити рубежі,
А Україна буде нас чекати...
Світлана Імашева
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682677
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 04.12.2016
Боже, ти вірші мої читаєш?
І чому ти любиш більше всіх?
А коли ж ти спатоньки лягаєш -
Можна, я зігріюсь біля ніг?
Боже, а тебе душа боліла,
Коли ти найкращих забирав?
Що. .. Моя душа... Без мого тіла?..
Ти її в обійми загортав?
Боже, ти навчиш мене молитись
Так, як сам молився. Ти пробач.
І дозволь до тебе притулитись...
Посміхайся, Боженьку. Не плач...
Боже, я писала гарні вірші?
Чи один комусь хоч допоміг?..
Чи від них ставали щасливіші?..
Можна, я вмощусь до твоїх ніг?
Можна, я всіх Янголів покличу?
Можна, ми врятуємо усіх?..
Чом таке сумне в тебе обличчя,
Ніби ні на хвильку не приліг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704604
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
Моє життя заповнено тобою!
Ти – моє сонце, вітер і вода,
Моє повітря...Дихаю тобою!
Моя надія і моя весна.
Ти– мої ночі ті, що не доспала,
Ти– вогник щастя у моїх очах,
Ти –те зерно, що у добрі
зростало
Й тепло безмежне у моїх руках!
Ти– моє серце і душа крилата...
Тільки благаю крил тих не зламай!
Так не хочеться від себе відпускати!
ТИ–МОЄ ВСЕ! МІЙ СИНУ, ПАМ'ЯТАЙ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700767
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 04.12.2016
Переписує заново дні мої доля на плівку...
Осінь любить зажуру, плекає свою протеже.
Так буває, що серце знаходить милішу домівку,
І не віриться в щастя. Він поруч? Зі мною? Невже?
Та немає у нім ореолу божественних таїн,
Він із роду людського - не з царства священних тріад.
Відволік мої біди - втекла від життєвих окраїн.
Просто мій. Просто рідний. Його дарував листопад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703704
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 03.12.2016
Ну як тобі? Несолодко? Негірко?
Я зовсім не втручаюся в "тепер".
Я бачила, як згасла наша зірка,
А ти безжально спогади всі стер.
Мені болить. І я лікую рани
Чужими і байдужими устами.
Бо, що між нами... Що тепер між нами?
Лиш прірва, що міцнішає з роками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704271
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 03.12.2016
Мама шили сорочку мені,
Були нитки і чорні й червоні.
На білесенькому полотні,
Мою долю тримали в долоні.
Чорні нитки були муліне,
А червоні були із акрила.
Щоби доля любила мене,
Щоби доля не була безкрила.
Між червоним і чорним взяла,
Й помережила ще голубою.
Щоби доля щаслива була,
Щоб світилася завжди любов’ю.
Кольори і веселі й сумні,
Все до себе вона приміряла.
Щоби доля всміхалась мені,
Щоби завжди в житті помагала.
Мама шили сорочку мені,
Наче долю мою гаптувала.
На білесенькому полотні,
Сину щастя вона дарувала.
13 04 15р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704452
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
Знову ми віч-на-віч,
Як умовлено. Звідки той щем?
Розірвалася ніч...
Пролилася холодним дощем...
У осінніх полях
Заблукало кохання. Дивись-
Нами пройдено шлях
Від СЬОГОДНІ до того КОЛИСЬ
У минуле... Ми там
Омивались у щастя дощах.
Повернулись. Пропа-
Ло бажання у хтивих очах.
І можливо востан-
Нє ти нині моя. То іди
Споминати кохан-
Ня, шо вже відійшло назавжди.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116120101021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703970
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 03.12.2016
[b][i][color="#000dff"]Під вітряним панцирем ночі,
Де вірші , самотність і мрії,
Знов пташкою серце тріпоче...
Лиш думка про тебе зігріє.
В мовчання закутано душу,
А вітер то плаче , то виє.
Хіба забагато я прошу? -
Хай думка про тебе зігріє.
Ні , вітру не вкрасти , нізащо,
Заховано в серці надії.
І вірити треба у краще,
А думка про тебе зігріє.[/color][/i][b]
[b][i][color="#1100ff"]Під вітряним панцирем ночі
Я ранок зустріти зумію...
То ж пташкою серце тріпоче...
І думка про тебе зігріє.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702751
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 03.12.2016
Ми були вже за крок до волі,
Та тільки ж де тепер вона?
Чи ми заручники недолі?
Чи в тому наша є вина?
Так легко знову обманутись,
Хоч вся довіра – на нулю.
Це – ніби риф не оминути
У шторм великий кораблю.
Ми вже були за крок до волі,
Ми знали вже її в лице,
Та так написано на долі:
Почастували нас свинцем.
Ми вже були за крок до волі,
Ми вже відчули її смак...
Лиш запеклися в серці болі...
І міцно стиснутий кулак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704396
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
Для чого вірші я пишу?
А я не можу не писати!
Як я мовчу, то цим грішу.
Мовчання розбиваю грати,
Кипить у мені слів вулкан
І магма рим бурлить на волю,
Несе в надпростір океан,
Так позбавляюся від болю.
Свій світ малюю у словах
Задля примноження любові,
Усім невдачам – справжній крах,
Як я купаюся у слові.
Збираю перли всього світу,
Вплітаю мрії у вінки,
Іду шляхами “Заповіту“,
З розп’ять витягую гвіздки,
Іду дорогою до себе,
Гублю ознаку вікову,
Тримаю у обіймах небо,
Допоки пишу – я живу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704397
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
Час туманами скрізь розвіється,
час усмішками в нас зігріється.
Смутком стелиться, світить втіхою,
час ще радістю є великою.
Час трояндами, час жоржиною,
і вербичкою, і калиною.
Чорнобривцями навкруг хатоньки,
є чебрець у нім, запах м'ятоньки.
Вранці росами рясно сіється,
в ньому любиться, в ньому мріється.
Він несе в собі долю світлую,
то ж подякуймо часу рідному.
Як вода в ріці, розливається,
його слід в душі залишається.
На лиці сліди– борозенками,
в косах... іскрами та й срібненькими
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704296
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Покликала осінь зиму: "Йди хазяйнувати!"
Зима радо усміхнулась, стала синів звати.
Грудень зиму починає,
вся земля у грудках.
Січень все січе снігами,
лютий – в теплих шубках.
А зима весні-сестриці: "Йди хазяйнувати!"
Усміхнеться весна радо, стане синів звати.
Сонце в березні сміється,
квітень верховодить.
Ну, а травень зеленавий
хороводи водить.
За весною прийде літо,тепле, працьовите.
І воно трьох синів має, росами умитих.
В червні все зачервоніє,
в липні хвиля грає.
Дзвенять бджоли над квітами–
серпень хліб збирає.
А за літом, золотава,туманом повита,
Зве синочків кучерявих осінь працьовита.
Вересень до школи кличе,
жовтень все золотить.
Листопад лист обриває,
зиму в гості просить.
Чотирьох рік доньок має, в них по три синочки.
Є у них у всіх красиві вишиті сорочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704294
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016
[i] Навіяне… співом Мірей Матьє і Шарля Азнавура...
І, звичайно ж, "Есмеральдою"...
[youtube]https://youtu.be/ut7oYX1hRSA[/youtube]
[i][b][color="#025a6b"]Нема в житті речей украй негарних,
Як коней без вуздечки й без сідла…
Та вершники є вмілі й незугарні –
Природа їм дарів тих не дала.
Відтак і скачуть кінники на охляп –
Присішк*,
черко́т*,
зубе́л*,
принуки
без…
Губів нема, то нічим вже і в’йокнуть.
Пройти б їздцю гармонії лікбез!
Не всім дається верхове барокко,
Буває недосяжним їм конку́р…
Та кожному впадає те у око,
Що відізветься в серці
як L’Amour.
* * *
...Бо серце не буває вкрай нештепним,
Воно «L’Amour» співає навіть в тих,
Хто з виду некрасивий, недотепний,
Чий мозок у самотині затих…
І враз встає в жокея та умілість,
Що подолає виїздку й конку́р,
Коли йому, на добру Божу милість,
На долю з неба спуститься
L’Amour!
* * *
…І в ніжності ураз потоне хтивість,
Впаде до ніг неждана висота,
Та воля у їздця навік остигне –
Раба з мужчини робить красота![/color][/b]
29.11.2016
_________
* Присішки – стремена, черко́ти – шпори на чоботях,
зубе́ли – узда («Скарбослов». К.: Бібл. Українця. 2000)
[/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703695
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Поцілую в чоло свою осінь,
Слава Богу, іще не зима!
Задивлюсь у замріяну просинь,
Що й казати - не знаю сама.
Попрошу кольорів у веселки,
Позбираю усмішки з квіток,
Загляну у років закапелки
І куплю собі в літо квиток.
Там - солодкого кольору сни,
Ще життя не дало стусанів,
Там немає ударів війни
Довгих-довгих вже тисячу днів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703667
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Гірчить вино осіннє
Із присмаком життя
І пам’яттю на стінах
У рамочці – літа.
Ми побіліли трохи,
В літах уже хатина
І б’ють в набат епохи,
В нас є ще та жарина...
Дитинство з-за фіранки
Мигнуло світлим оком,
До самого світанку -
Ця зустріч ненароком.
Гірчить вино з графина,
Мов пам’яті бальзам,
Із м’ятою калина
Лікують рани нам.
За нами пильно стежать
Світлини із стіни,
А ми, як і належить,
На пульсі - у струни.
Листаємо події,
Де радість, а де щем,
Враз плачемо й радієм
Від різнобарв’я тем.
Утер сльозу світанок,
Пора йти у світи,
По чарці – на останок.
Обнялись, мов брати.
...Наболене у часі,
В режимі каяття,
З валізою по трасі
Пішло вперед життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703681
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Заколихала і поховала
Мрію свою живцем,
Місце наруги в серці сховала,
Вхід заплела плющем.
Віри канати будуть тримати
Клітки важкий тягар,
Очі говорять болем утрати -
Розпач - душі тартар.
Вільному - воля!
Сонячна доля -
В світлі крилатих мрій.
Не піддавайся сумнівам, болю,
Серце своє відкрий.
Ти ж не безсила!
Спалені крила?
Вітер віддасть свої -
Мрія щодуху здійме вітрила,
Лиш не вбивай її.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699132
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Мені б слова - голубки легкокрилі ,
щоб до сердець... із неба... від душі ,
палкі такі , мов ватра вечорова ,
та свіжі , як ромашки польові .
Мені б слова - запалювати свічі ,
топити кригу , зводити мости ,
долати втому , біль і протиріччя ,
пліч-о-пліч з ними уперед іти .
Мені б слова , - щоб ти їх зміг відчути ,
та так , - щоб закрутилась голова ...
Мені б слова - голубки легкокрилі ,
лиш завдяки я їм іще жива .
27.11.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539923
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 29.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2016
Мамаєва Слобода,
Розкішна, затишна.
Як та дівка молода,
Наче спіла вишня.
Стіни хаток в журавлях,
Коники проворні.
Вої вправні на шаблях,
Дівчата моторні.
Гуси, кури і воли,
В діброві корови.
Скрині в хаті, постоли,
Гудуть з гаю бджоли.
Козир млину вітрячок,
Кузня край озерця,
Серед віхоли хаток,
Лишу частку серця.
Варенички в Слободі,
І терпка вишнівка.
А козачки молоді,
Вдалася мандрівка.
Пянкий запах матіол,
Заспівала лютня.
Наче з казки ореол…
Зустріч незабутня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702739
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 26.11.2016
Думки, мої думки... Ой кучерявляться!
Біжать, пливуть, летять... є що й ховаються.
Думки мої, думки... Іноді сердяться.
Буває хмуряться, туманом стеляться.
О, скільки ж їх ясних! Не зупиняються.
Цвітуть мов маків цвіт, вдень розпускаються.
Думки мої, думки... Як народилися?
Ой, різні ж ви які! Звідки з'явилися?
Придумала сама?.. Із чого виткала?
Я вишиваю вас гарними нитками..
Бо хочу, щоб цвіли, в ласці купалися.
Бо хочу, щоб були , в добрі збувалися.
Нехай в усіх думки розквітнуть веснами.
Бо дуже хочеться, щоб мир принесли нам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702718
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Не кидай камінь в того, хто дав хліба.
Не плюй в криницю – завтра схочеш пити.
Сам без корони і не маєш німба,
Не змушуй інших золотом платити.
Не смій комусь порвати струни в серці,
Зламати квітку у чиїсь душі,
Комусь у світ закрити щільно дверці,
За труд важкий призначити гроші.
Не смій, не смій, не смій! Не маєш права!
А то дивись терпець урветься Богу
І будеш не Жар-птиця, а лиш гава
Й платитимеш рахунки свого боргу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702758
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Яка сьогодні ніч
#Єлена_Дорофієвська
Вже ніч, і я від твого пекла лиш на крок -
Бач, опіки на серці та колінці.
Шорстка й колюча ковдра з пелюсток
Осінніх айстр - чи це потрібно жінці,
Коли слова ночують за вікном?
... До біса осінь та нерівновагу:
Мабуть, це дуже рідкісний синдром -
Добуток сну та подиву... Як спрагу
Тамуєш не моїм парфумом, хтось
Губами з губ збиратиме ужинки...
Вже вкотре ніч все змінить - не здалось,
Що має смак такий, як я - з ожинки...
Листопад 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702873
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
-Послухай осінь, сіру та вогку...
-Її графічність - статика мовчання!
-Послухай осінь, диво-кам"яну...
-В ній подих снів - півкроку до вмирання!
Гравюр похмурих мовчазний екстаз
поглинув дух очікуванням смерті.
Зусиль твоїх не видно а ні раз...
Невже не знав?... Дерева ці не мертві!
Фантасмагорій світ - невидимо-живий,
статичність - лиш завіса карнавалів!
Свій дух збуди і сірі штори скинь!
Там в тайні дійств вся правда воскресання...
Почуй її: не мертва - тільки спить!
Так проситься життям тобі у груди...
Все, що боліло - враз переболить!
Весна твоя зі сну її пробудить.
Послухай Осінь...
Фантасмагорія- світлова картина, химерно-фантастичне зображення, одержуване за допомогою оптичних приладів. Наприклад: Гори мріють, наче пишна фантасмагорія (І.Нечуй-Левицький). Академічний тлумачний словник української мови в 11 томах. Том 10, 1970.-с.560
25.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702883
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Осінь прикута до неба.
Хвора, самотня, тиха.
Знаєш, як я без тебе?
Знаєш, що в серці крига?
Осінь міняє постіль.
Все пропекло сльозами.
Втретє шепочу поспіль:
" Що буде далі з нами?"
Осінь загине в грудні.
Перша зимова жертва.
Б'єшся за правду в груди.
Лінія долі - стерта.
Осінь. Безжальна осінь.
Сіль обсипає рани.
Губи невпинно просять:
"Не залишай, коханий,
В серці моєму осінь".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702740
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.11.2016
За основу взятий цей вірш -
Осінній настрій
А я із осінню давно – «на ти»,
Вона мені немов сестра по крові.
Привіти шле дощами з висоти,
Пейзажі розмальовує казкові.
Весна і літо відійшли ураз,
Обіцянки пустопорожні стерли,
Що сяяли, немов іконостас,
Манили, ніби ізумруди, перли.
Ми попід руки – я і листопад,
Брудні не обминаємо калюжі,
Усі глибини міряєм підряд,
В лице, у спину погляди байдужі.
Ще буде осінь, може, й не одна,
Але такої, мабуть, вже ніколи.
Знервована, промокла, затяжна,
Ніби сестра, а тисне, як окови.
2015
Відео - https://youtu.be/TsU8lfEBNJI
Музика, запис і виконання Володимира Сірого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618683
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 23.11.2016
За основу взятий цей вірш
Годинник, хоч на трішки зупинись.
Година-дві, повірте, це немало.
Запалимо свічу і як колись.
Вино наллю домашнє у бокали.
Настояне давно, а не гірчить,
Теплом руки чи то душі зігріте.
Не часто випадає така мить,
Осінній спокій бабиного літа.
Позаду метушня буремних днів
І будні сірі, біготня по колу.
Хотів завжди, сказати не зумів,
Те що відчув я не довірив слову.
І знову промовчу, бо що слова,
Важливі в цьому світі вчинки наші.
Для мене ти така як і була,
Загадка, не розгадана у часі.
Мої літа, вплелися у твої,
Ми дерева родинного коріння.
У щебеті онуків у дворі,
Удвох дощі зустрінемо осінні.
2016.
Відео тут - https://youtu.be/o8UHqPUEBdQ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693622
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 23.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.11.2016
Я чую зараз грає піаніно
Можливо лиш привиділось мені
Як хлопець ставши на коліно
Робив признання наче в сні
Ця пара заслужила радість
Вони ділили весь свій сум
Ніколи не вдавались в крайність
Не дозволяли лишніх дум
Нічні смаки темного міста
Усі просякли їх бажанням
Він обіцяв їй років триста
Життя сумісного з зізнанням
Велике місто мов завмерло
Історія чекала їх
Добро у них таки не вмерло
Хоч і було в них бід своїх
Ось ця картина на тлі неба
І тисячі нічних зірок
Йому нічого більш не треба
Вона стояла лиш за крок
І весь наш розтриклятий світ
Зумів відчути їхню радість
Вони лишили свій тут слід
І тут не треба слова заздрість
Нехай якийсь лихий художник
Такий писака як і я
Десь намалює їхній вогник
І все підпише «я твоя»
Таке у світі вже було
Романтика, любов і почуття
Все це нас всіх завжди вело
Бо це і є той сенс життя
Давайте віри́́ти в людей
Старатися знайти добро
Його багато у дітей
Хай шлях покаже їх крило
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701316
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 21.11.2016
Вчора Господь покликав в Рай до САду
Всіх Ангелів, яким життя Він дав.
Проводив з ними довго там Нараду,
В кінці наради Рішення прийняв.
Я теж в той день цю Постанову слухав,
В душі моїй точилася війна...
Бо те, що там почули мої вуха,
Я не хотів, щоб чула це ВОНА.
- Усі в свій час отримали ви Крила,
І всі ви носите звання СВЯТИЙ,
Але окремі з вас вже согрішили,
Тому Наказ сьогодні мій такий:
Тим, хто за спИною в мене грішили,
Дивились іноді у грішний бік,
Для тих я можу залишити Крила,
Але позбавлю СВЯТОСТІ навік.
Ті, хто СВЯТИМИ прагнуть залишитись,
І відчувати Благодать мою,
Здати на склад сьогодні власні крила
І жить зі мною тільки тут в Раю.
Нарада нас надвоє розділила,
І вибір був, скажу вам, не простий...
Я залишив в той день для себе КРИЛА,
І всі дізналися, я - не СВЯТИЙ...
#музыка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701642
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 20.11.2016
Наркомани,наркомани...
Як словами не крути -
Всі ми з вами,громадяни,
У полоні наркоти.
Цукор,сіль,вино,горілка,
Сигарети,самосад...
Піп у хвіртку,чорт у дірку...
Шопінг,кава,шоколад.
Скільки в світі наркоманів?
Ой,не смійтеся в рукав!
Кажуть вчені,що й кохання -
Наркота не без підстав.
Прагнуть всі адреналіну,
Щоб кипіла в жилах кров -
Гуталіну,героїну
Поки дров не наколов...
А хіба поети гірші ,
Що живуть між двох вогнів?
Всі сидять на вістрях віршів,
На голках пісенних слів.
Є якісь еротомани,
Мабуть,також наркота;
Є гурмани,меломани...
Кожен має хомута....
Люди у житті щомиті
Наливають чашу вщерть -
Всім займаються на світі,
Щоб не думати про смерть.
Наркомани,наркомани...
Як словами не крути -
Всі ми з вами,громадяни,
У полоні наркоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698629
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 20.11.2016
Твоєї ніжності я більше не боюсь!
Хіба лякається прибою біла чайка?
Серед пісків мене лиш не забудь...
В енігмі снів - лиш я твоя відгадка!
Я більше не боюсь сталевих лез,
що зопалу у зливу слів вкладаєш...
Мене не зраниш ними, не зітнеш!
Ти відчував, як люблячи - згораєш?
Я не боюсь лишатися сама,-
навчив мене нести нелегку ношу...
Моя душа - не зав"язь, а скала!
Що в зимку їй безпросвітна пороша?
Я - вічна ніжність, ти же - Чоловік...
І наша єдність в світі незборима!
Любов і милість - прагнення і сила...
І буде так допоки світу вік!
19.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701528
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Мамо, пришліть мені звістку
З райських казкових країв
Може своїм голосочком
Краще- принадою снів........
Мамо, пришліть мені звістку
Як у далеких світах
Шлях засіваєш любистком
Й губишся десь у віках....
Мамо, пришліть мені звістку
Бо із зимових садів
Ви облетіли листочком
Й душу мою обігрій.....
Мамо, пришліть мені звістку
Я вже чекаю давно
Сніг розсипає намисто
Так, як колись в нас було
Мамо, пришліть мені звістку
Вишийте на полотні
Барви яскраво - червоні
Й в душу покличте мені....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701497
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Вони пройшли війни сувору школу,
Пізнали біль поранень і утрат –
Таке не забувається ніколи,
Коли чужий стає тобі, мов брат.
Пройшли вони крізь пекло у Донбасі,
Де кожен крок – ціною у життя,
Два други – не у мами на ковбасах –
Аеропорт – їх поле для звитяг.
Вони не просто друзі – одне ціле,
Не просто «укри» – названі брати –
Й єдиною було обом їм ціллю
Ворожу рать в бою перемогти.
І віра теж одна у них – незмінна:
Живими повернутися з війни,
Тож обминали хлопців вражі міни,
Бо це Вкраїни вірнії сини.
Я бачила, як вояки прощались:
У кожного натруджена рука,
Немов брати, вони і обіймались,
А у очах їх блиск не по роках.
Стояли вони в берцях, камуфляжах,
Вловили очі й ранню сивину…
Ох, нелегка, синочки, в вас поклажа!
Це ваші груди стріли цю війну.
Та вірю, із такими Україна
Все ж вистоїть, оновиться земля.
Донбас устане з сірої руїни
Й навіки прокляне «братів» з Кремля.
Лубни (на шляху до Чернігова) 29.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701293
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Завірюха куражить...
Снігом сипле на рани...
...сніг- не попіл від сажі
Шин згорілих Майдану....
Сніг минулі події
Устилає покровом.
І нічого не вдієш...
Це- "Священна корова".
...чавлять автоколеса
Приморожені грудки,
Наче груди в інцесті
На зупинці маршрутки...
...в завірюсі капслоком
Світло близиться лиха
Усебачачим оком...
.......................................
Ось автобус під"їхав...
-Чи водій дурнуватий?..
-Зупиняйся вже, клятий!..
........................................
...як же ж люблять таланти
На Русі "зупиняти"...
...Легко пісню вчавити-
Мов ногою на груди...
...як нескладно ступити
На стежину облуди...
-Ти квиточка не купиш-
Щирять морди нещирі.
Титулована тупість
І суцільна зневіра...
"Розторбили" відзнаки
По "своїх" кабінетах.
...чи сміятись, чи плакать
В Україні поету?..
У фужери фуршетів
Зорі падають з неба.
Там немає поетів.
Бо- ПОЕТІВ НЕ ТРЕБА.
.......................................
...сніжна твань каламутна
Забинтовує відчай...
........................................
Від"їжджає маршрутка
За маршрутом- у вічність.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116111411725
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700593
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Засипає зима всі дороги й стежини.
Білі шуби вдягли і дуби, і ялини.
Сипле снігом вона, буде все присипляти.
Не замести їй стежки до рідної хати.
Білий сніг... Білий сніг... Сипле щедрий, лапатий.
Не замести йому стежки до хати!
А мені на душі завжди тепло і легко.
Хоч стежина моя повилась так далеко.
Бо чекають завжди мене мама і тато.
Через серце моє в'ється стежка до хати.
Білий сніг... Білий сніг... Сипле щедрий, лапатий.
Не замести йому стежки до хати!
Засипає зима всі дороги й стежини.
Білі шуби вдягли і дуби, і ялини.
Сипле снігом вона, буде все присипляти.
Не замести їй стежки до рідної хати.
Білий сніг... Білий сніг... Сипле щедрий, лапатий.
Не замести йому стежки до хати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701219
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Пробачте матусю старенька моя,
Що рідко до вас прилітаю…
Роки… постарів і у мене сім’я,
Все більше для себе тримає.
Здається сьогодні ще вчора було,
З братами, мов буськи гасали…
Вже й Стубла немає піском замело
Пеньки, де миньків діставали.
О,Боже де ж ділася та Дубина...
Дубам понад тисячу років.
Пощо наші роки, пішла і вона,
Не залишили… Злі для потомків.
І важко чогось мені так на душі,
Опльовані зайдами схили….
В Печерах Дніпрових засіли чужі,
Що ж правнукам ми залишили.
Пробачте матусю, не ваша вина,
Що знищили все хижороті...
Незмінно ця нечисть у пеклі скона,
Ще виставим ціни заброді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701182
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Згадка без жалю то в холод то в жар кидає,
Душа як провидця віщує недобру вість.
Очі сміються а серце давно вже ридає,
А руки мої обнімають самотність.
Твоїм голосом тихо шепче листя зелене,
В самоті марю тим що між нами було.
Очі закрию, ти хилишся ніжно до мене,
Губ твоїх я відчуваю тепло.
Уява як скульптор ліпить плечі твої і груди,
Так виходить що пам'ять сильніша за час.
Я ніколи тебе, я ніколи тебе не забуду,
Я ще досі танцюю останній з тобою наш вальс.
Може в споминах цих моя доля мені дорікає,
Все життя я ночами і сплю і не сплю.
Підсвідомо здається, що десь там недалеко чекає,
Та, яку все життя і кохаю й люблю.
Дивне місячне світло все довкіл заливає,
Наче дивна істота я до тебе стежками іду.
Йду шукати тебе, хоч наперед напевне вже знаю,
Що ніколи уже, що ніколи уже не знайду.
Хтось зустріне мене, обійде, не подасть навіть виду,
Розумію його, береженого бог береже.
Знаю я що подібний тепер на сновиду,
Та нічого з собою не можу зробити уже.
Йду шукати тебе і купаюся в місячнім сяйві,
Місяць сварить із неба, накликає на мене біду.
Знаю добре, мої намагання всі зайві,
Я ніколи уже, я ніколи тебе не знайду.
1997р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699530
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 17.11.2016
Зайди на вогник, просто помовчати,
Загнати тіні в непривітний кут,
Під аромат божественної м’яти
Думок похмурих відпустити жмут.
Напій знайомий з назвою “ Сама“,
Тебе таким не буду пригощати.
Ескіз виводить на вікні зима,
Я запросила сонечко до хати.
Тобі – бальзам із кращих почуттів,
Тобі – і пряник, мов душі шматочок,
Бо скільки ж має бути тих життів?
Лиш не принось із спогадів клубочок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700930
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 17.11.2016
У родника,где нас венчали,
(На параллели красоты)
Глубоко - Озеро Печали...
Короче - до него шаги...
У каждой жизни есть скрижали...
Неповторимые - одни...
И - Озеро(своё)Печали...
И - омуты(её)любви...
У каждой речки есть начало
И - окончание пути...
В широком Озере Печали
Невиноватых - не найти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700951
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Наче й гарна біла-біла,
А сама оскаженіла,
Била спокій весь на друзки,
Вила з віт скляні мотузки,
На дорогах і шляхах
Накрутила – просто жах!
Пташенята змерзли в крила,
Дме і дме свої вітрила,
В хаток видно лише очки,
Сипле з неба,наче, з бочки,
Виє хижо так аж - в хату,
Хто писав таку сонату?
Не романс, не колискова,
Не різниш в цій пісні й слова.
День зіщулився морозний,
Подає сигнал тривожний.
Ніс кусає, навіть вуха,
Поза комір – завірюха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700734
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2016
Кричали очі -хочу, хочу,
Благало серце - опануй
Себе, дурман-трава краса дівоча,
А кров холоне... порятуй!
Мене від погляду ії, мольфарки,
Що тягне , мов хиткі піски, у глиб,
У глиб душі , що лоскотали мавки,
Вглиб серця, де здавалось тільки лід...
Пусти благаю , сніжна королево,
Той теплий вітер , вітер почуття
Як не зігрієшся - відкрий вікно і в небо
Злетить мій вітер , а за ним і я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532579
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 13.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2016
Молитва матері
Душа не плаче, вже не має сліз,
давно всі виплакані сльози,
хтось молитви мої до Бога не доніс,
лишив саму стрічати дощ і грози.
Великий Боже! За які ж страшні гріхи,
мені призначено така страшна спокута,
чому ідуть від нас чоловіки,
лишаючи в душі і серці смуток.
Вже третій рік у бій ідуть сини,
разом з батьками боронити Україну,
і повертаються лише у наші сни,
Великий Боже, чом ти нас покинув.
Чому караєш ти дітей і матерів,
чому без кари залишаються злочинці,
такий на серці біль, немає слів,
чим завинили перед небом українці.
Чому мовчать російські матері,
невже їхні серця закам’яніли,
гинуть в чужій землі їхні сини,
і не відомо навіть де синів могили.
Душа не плаче, вже не має сліз,
давно всі виплакані сльози,
хтось молитви мої до Бога не доніс,
лишив саму стрічати дощ і грози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693933
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 12.11.2016
Питаєш,- хто я?... Як тут забрела...
Де взяла сили, щоб вдихнути волю?...
Я твоє небо! Знаєш - не біда,
що досі ще не зналися з тобою.
Дивуєшся... Вже звик до самоти,
давно закинув латані вітрила.
Навіщо голос той із німоти?...
Бо осінь це. Душа-ромен безсила.
Дивуєшся. Помовч та не питай!
Вдихай мене, осIнню, на всі груди!
Я волі світ. Ромену небокрай.
Надії дотик, щедро даний людям!
12.08.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683374
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 12.11.2016
Я зустріну тебе по весні,
після спек і нав"язаних воєн,
і увінчані листям кленовим,-
повінчаєм простори земні...
На щитах вічно юних Карпат
возведемо смарагдове місто.
Тільки ми... Тут вітри наче сплять,
і каміння нашіптує пісню...
В наших грудях - святі вівтарі!
Час утрачує символи влади.
Ми - Любов! Я в тобі, ти - в мені...
...Біль століть - пил зірок під ногами.
12.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700033
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2016
- Хрю!
- Хрю!
- Хрю!
- Хрю!
- Хрю!
- Хрю!
- Рох!
Топчем світ, немов горох –
Бачить Всюдисущий Бог
Грішних.
Корить розум ниций страх
Опинитись в слабаках,
І танцюєм на кістках
Інших.
Чистота – на зуб вовкам.
- У меню не бути нам!
Уникаєм мелодрам
Вміло,
Заховавши душу в бруд –
Хай минає боком люд,
На страшний чекаєм суд
З милом.
Той, що серцем у багні,
Уподібнений свині,
Зрозуміє, що на дні,
Пізно,
Бо безмильно (довгий час)
Бруд – в душевний псоріаз,
Кам’яніє серця м’яз –
Слізно.
Зло не ходить навпростець,
Точить хитро олівець
І готує на овець
Ласо.
Не захрюкати б самій,
Записавшись на постій
У багнюку й перегній,
З часом.
Не врятує каяття
Свинством сповнене життя,
На сортоване сміття
Схоже.
Дай нам ширший кругозір,
Сяйво в очі чистих зір,
І в свою отару вір,
Боже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682859
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 12.11.2016
Вона любила фільми про любов
Латте із карамеллю, детективи.
На світ дивилась через об'єктиви
Остерігалась пристрасті оков...
Вона любила джаз і трішки рок.
Гучні компанії та тихі ранки
Яскраві зорі на дні філіжанки
У невідомість несміливий крок...
Вона була поетом у душі.
Як Байрон понад все хотіла в гори
Торкати поглядом їхні простори.
Про них писала трепетні вірші.
Вона була тендітна і тверда.
Тепліша- сонця, холодніша- криги.
Прологом не дописаної книги.
Бурхлива і спокійна, як вода.
Вона любила кеди і бумбокс
Запах кориці і відтінки сталі.
Осінні шати із дерев опалі.
І в голові з думками парадокс.
Вона була несхожою до всіх.
Так трішки дивна, може божевільна.
До вітру схожа - невловимо-вільна
Нехай і за спиною чула сміх...
..........
....
Вона була далека від землі...
А він понад усе любив її...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699944
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 11.11.2016
[i]Хотілось щось миролюбиве, тихе,
Та знову – вітер, буря! Чи не тому,
що надворі – хуга? Та Бахові фуги,
певен, вгамують ті хуги...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/DquxPwY91MI[/youtube]
[i][b][color="#b900d6"][color="#5702ab"]Збуди в мені вітер,
щоб лінощі витер,
щоб в степ вільним вихором я полетів,
щоб всі сухостої –
старезні устої –
ущент поламати… Й гілля – поготів.
Збуди в мені бурю –
прийдешнього гуру....
сміття щоб дощенту навіки змести –
в нерівнім двобої
з рутинним собою
стежки торувати мені до мети…
Збуди розум світлий –
нема того цвіту,
щоб глянуть на землю з величних висот,
не кожну смітину,
бодай хоч стеблину,
укмітить на мапі небесних щедрот…
Буди!.. Та не збурюй
у серці зажуру,
що ниці пороки не може простить...
Злостивців огріхи
віддам не для втіхи –
щоб не поверталась та пакісна мить.
Збуди в мені вітер!
Збуди в мені бурю!
Збуди в мені святість!
Збуди, та – не збурюй…
Збуди
добре в серці –
мене розбуди…[/color][/color][/b]
23.10.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696309
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 10.11.2016
Зіщулився ранок осінній від холоду
І півні стривожили тишу цнотливу,
Тумани розвісили сріблену бороду,
Листопад наспівує нові мотиви.
Вже осінь мольберти розставила всюди,
Змінивши палітру усіх кольорів,
Малює чарівні природні етюди,
Щодня додає щось потроху із див.
Дерева соромляться так - напівголі,
Зоріють красою ще квіти останні,
Уміло вжилася красуня у ролі
І – нові сюжети щодня на екрані.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699372
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 10.11.2016
Гартована сталлю, уражена атомом,
Не раз була ворогом взята в полон.
Та створена Богом, його святим задумом,
Так мужньо звільнялася з-під заборон.
Ще пращури славні збирались до війська
Аби добре ім’я твоє боронить,
Бо ти – наше сонце, життя українське
І в’яжуть нащадки твою міцну нить.
Плекаєм тебе у сердечній колисці
І слово твоє бережем, мов ікону,
Тебе прославляють в віках віршописці,
До неба підняли твою пишну крону.
Єдина Матусю! О, Мово, велична
Допоки ти є, то ми маємо рід!
По стернях йдемо із тобою одвічно,
У слові плекаємо свій родовід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699503
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 10.11.2016
Такого літа не було, як цьогор́іч,
І зорі так не сяяли ніколи...
Яка зворушливо - п'янка серпнева ніч!
А як чудово пахне матіола!
Кохання наше - мрійний острівок
У морі щастя літнього розмаю.
Так добре нам!
Так добре нам удвох,
Що аж не віриться, що так в житті буває,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515617
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 09.11.2016
До мене друга молодість прийшла.
Закохана! Любов моя остання
Цілунком доторкнулася чола.
Яке ж солодке це мені вітання!
Я полюбила всі її слова,
Феєрія - у кожній з її літер,
Вона така майстриня на дива.
Обожнюю її словесний вітер!
Збираю перли серед всіх красот
І болі заримовую старанно,
Не б’ю колін на сходах до висот
І не маскую правду філігранно.
Моя любове! Це – вже назавжди.
Віддала цифри - узяла слова.
Бери за руку, у життя веди,
Цілюща сило, істино жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698524
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016
Я випиваю склянку ночі,
Брешу собі, що все мине,
І на блокнот лягає почерк:
Я починаю гру тіней.
В ній ти мовчиш і довго куриш,
І думаєш про щось своє.
В ній наш балкон і “Димна суміш”,
Чумний сусід сусідку б’є.
В тій грі ти дивишся крізь мене,
Шукаєш шляху до дверей,
Течеш мені по хворим венам,
І засихаєш, наче клей.
В ній стільки болю і тривоги,
І щастя дикого мого,
Що я не можу стать на ноги.
І кров кипить, мов той кагор.
Я випиваю склянку ночі,
Сміюсь і плачу, сплю і ні.
Стає розбірливішим почерк,
Та щось лишається в тіні.
Те щось мене бере і душить,
І розриває на шматки.
І ранками нестерпно сушить,
Народжуючи ці рядки.
Ти, відвернувшись, глянеш в стіну,
Скорботно видихнеш фінал,
І встромиш ніж у голу спину…
Таксі посуне на вокзал.
Ніхто нікому не коханий.
Голосить дум скажених хор.
Відкриті всі на світі крани,
І крапле кров. Або кагор.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694239
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 05.11.2016
Ти більше сюди не прийдеш,
Не вимовиш свій "привіт",
Й ніколи вже не повіриш,
Що ти - це і є весь світ.
Ти будеш мені, мов привид,
Ввижатися у юрбі.
І лиш лікувати зриви,
Напевне, вже не тобі,
Не бійся, я не забуду
(Бо пам'яті ж не зітреш).
Хай давить і б'є у груди,
Хай плаче й не має меж.
Ти більше сюди не прийдеш,
Не глянеш сумним щеням,
І поруч не постарієш -
Забудеш моє ім'я.
Ти будеш, мов та примара,
Блукати в моєму сні.
Навічно мені ця кара,
Ці дивні напівпісні.
Не бійся, я все ж чекаю
На хрипле твоє: "привіт".
Я іншого й не шукаю,
Бо ти - це і є мій світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656766
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 05.11.2016
… І тримати тебе за руки,
І вдихати твої слова,
І в пітьму видихати звуки,
Від яких не болить голова.
І водити тебе світами,
Де немає ні душ, ні тіл,
І обмінюватись життями,
І кроїти серця навпіл.
І будити тебе до ранку,
І навчатися мові риб,
І сидіть голяка на ганку,
Пити каву і їсти хліб.
І чекати тебе з роботи,
І махати тобі услід,
Шепотіти ночами: “хто ти”,
І вогнем запивати лід.
І співати тобі про чари,
Про любов, що не має меж,
Про безумно щасливі пари,
І нестерпно нещасні теж.
І хотіти тебе убити,
Випивати до краплі кров,
І від болю та жаху вити.
Не вмирає така любов.
І тримати тебе за руки,
І вигадувати казки,
І зникати в диму розлуки
На хвилину чи на віки.
І водити тебе світами,
І знаходити світу край,
Крокувати удвох мостами
Й відчувати, що це - мій рай.
І будити тебе до ранку,
Рахувати разом зірок,
Відкриватися до останку,
Помирати від цигарок.
І чекати тебе з роботи,
Прислухатись до шин таксі
Аж до паніки, до нудоти,
до шалено високих сі.
І співати тобі про чари,
Про секрет, що в собі несеш,
Про красиві та юні пари
І про зовсім старенькі теж.
І хотіти тебе забути,
Щоб пригадувать знов і знов:
Куштувати-торкатись-чути.
Не вмирає така любов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682586
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 05.11.2016
Розмалюю осінь, для душі своєї
В небі зазоріло , видно все навкруг
Ніжно так чарує і шепоче осінь
Зорі в ківш збирає, місяцевий круг...
Приспів:
Розлилася річка
В далину казкову
Щезли у тумані
Диво-- береги
Народилась пісня
З осіннього суму
І вітром понесло
Над гладдю ріки.....
Як не закохатись в осінь-- чарівницю?
Як не полюбити , золоту пору?
Опадає тихо на деревах листя
А я одиноко стежкою бреду.....
Приспів
Розмалюю осінь, для душі своєї
Як я її люблю, пору золоту
Я з осені скарбів , тобі надарую
Й вже не одиноко, стежкою піду....
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698753
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 05.11.2016
Жену схоронил я и сына.
Нет цели и радости жить.
И песни остались в помине.
"Мне некуда больше спешить."
А были ж и дом, и работа:
Всё в сроки, успеть, завершить!
Уж в прошлом и эта забота –
Мне некуда больше спешить.
Зима на носу. Не удАлось
В саду все задумки решить.
Снег сыплет и сыплет, куда уж –
Мне некуда больше спешить.
А холод всё глубже, да в душу.
Всё дело – старьё ворошить,
Так сяк подремать, да покушать –
Мне некуда больше спешить.
На кладбище тропкой заветной
Вдоль лужиц, успевших застыть,
Спешу, подгоняемый ветром,
Хоть некуда больше спешить…
20.10.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697585
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 05.11.2016
Ти була, невже не повернешся?
Ти живеш, ти є, тільки не тінь
Гіркотою споминів озвешся
Доля не залишила сумлінь....
І як осінь казка відлітає
Упаде листом останнім знов
День прийдешній скоро завітає
Нагадає про мою любов....
Прийдуть скоро лютії морози
Намалюють казку нам обом
Зійде сонце, воно витре сльози
Й обдарує нас своїм теплом....
Ти була, в якому тепер світі?
Щезла десь і більше не моя
Лиш дерева в раннім падолисті
Пишуть золотом твоє імя....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698218
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 02.11.2016
Среди сердечных мук томленья,
Бурленья жизненных невзгод,
Надежды пылкой устремленья,
Ты ждешь, когда твой час придет.
Придет. Года сердечной драмы,
Разбитость искренней мечты
И сны о той Прекрасной Даме
В сиянье светлой красоты.
Она доныне непреклонна,
Но верь, еще наступит ночь,
И взгляд ты встретишь благосклонный,
Что ждет, не прогоняя прочь.
Искупит все, преобразится
Вся жизнь, когда наступит миг
Счастливый. Ты сумел добиться
Ее. Желанный склонит лик
Она, даря тебя ответом.
Ты счастлив, радость впереди…
Разлейся песнею поэта
Любви пожар, пылай в груди!
И отступают все несчастья,
Коварство, мелочная ложь,
Когда вскипает сладострастье,
И Даму сердца ты берешь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696826
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 01.11.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=glrMaGTJFy0[/youtube]
Слова Наталі Мазур
Музика та виконання Іван Пустовий
Я приснюсь тобі
В час, коли всерйоз
Затріщить мороз,
Загудуть вітри грізним клекотом,
Захурделить ніч
Снігом навсібіч -
Я приснюсь тобі тихим шепотом.
В час, коли зима
Наче крадькома,
Закує вікно срібним помахом,
І захочеш ти
Краплю теплоти -
Я приснюсь тобі ніжним подихом.
Так захочеш ти краплю теплоти -
Я приснюсь тобі ніжним подихом.
В час, коли тобі
Важко у журбі,
Бо без мене ти, як з одним крилом.
І якщо в цю мить
Серденько щемить -
Я приснюсь тобі добрим Янголом.
В час, коли всерйоз
Затріщить мороз,
Загудуть вітри срібним клекотом,
Захурделить ніч
Снігом навсібіч -
Я приснюсь тобі тихим шепотом.
Захурделить ніч снігом навсібіч -
Я приснюсь тобі тихим шепотом.
Я приснюсь тобі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643875
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 31.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2016
Лежу,і мрію,і сумую
На свіжоскошеній траві.
В своїй уяві я малюю
Картини різні в голові.
А наді мною ген прямують
Хмаринки білі вдалечінь.
Вони мене немов чатують.
І шепчуть тихо:"Відпочинь... ."
І пахне так трава духмяна,
Аж терпнуть очі і вуста.
І я від цього трішки п'яна,
І по-домашньому проста.
З тих пір минуло скільки років?
Душа зістарілась,болить.
Зроблю в минуле кілька кроків,
І там знайду щасливу мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635199
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 28.10.2016
За окнами ненастная погода,
Холодный дождь пронизывает тьму.
Необъяснимым таинством ухода
Любимых женщин, память обниму.
Остался привкус нежных поцелуев,
Растраченные чувства, как зола.
Глухая зависть рядышком ликует,
Любовь сгорает, все же, не дотла.
Несутся годы странными путями,
Уже и перекрестки не видны,
На финише, усеянном цветами,
Приходит осознание вины.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695675
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Україно моя кримінальна,
На чужину тікають лелеки,
Посміхається влада брутальна,
Рідну мову загнали далеко.
Не бояться державні наймити
Всенародного грізного гніву,
Дошкуляє пройдисвітам ситим
Невгамовність батрацького співу.
Похилились ріднесенькі хати,
Рожевіє багряністю обрій;
Полохливо будуються грати:
Візерунки епохи недобрі.
Провокують тривалу негоду
Над улюбленим батьківським краєм;
Обирали бандитську породу,
І диявол обранців вітає.
Навколішки дійдемо до храму,
Щоб Всевишнього щиро благати:
Боже праведний, вибач нестяму,
Хай вертають лелеки до хати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695705
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Когда уходят корабли,
Пустеет пристань расставаний...
Свои пароли - у любви...
Свои секреты - ожиданий...
Замысловатость - кратких снов...
И - многозначность расстояний...
Такая нежность - в звуках слов...
Такая сила - испытаний...
Неутолимая - печаль...
Она одна смежает веки...
Совсем не радует Грааль,
Когда прощание - навеки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696903
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Сама себя не понимаю
И даже, иногда боюсь.
Я жизнь, как есть воспринимаю,
Но вместе с тем, я с ней борюсь.
Всегда вперед предполагала,
Просчитывала по сто раз,
Но мысли я не допускала,
Что жизнь в мгновенье свяжет нас.
Теперь, как взять и все осмыслить...
Зачем так надобно судьбе ?
Мне убегать, как ветер свищет,
Иль дальше думать о тебе ?
Что правильно, а что неверно ?
Своим умом мне не понять.
Любовь нахлынула безмерно...
Грех иль не грех ее ломать ?
Любовь, как рай, дается Богом,
Не в каждой есть она судьбе.
И будет лучшим ли итогом
Убить ее в самой себе ?
Но, суть не в том, сужденья спорны.
Я их оставлю в стороне,
Одна лишь мысль сидит упорно -
Нужна ли я, иль нет тебе ?
Сама себя я удивляю,
Но чаще, я себя боюсь.
Ведь, вопреки всему, мечтаю
И Богу о тебе молюсь.
© Copyright: Ольга 3, 2009
Свидетельство о публикации №1906015534
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114462
дата надходження 31.01.2009
дата закладки 26.10.2016
Забудь про мої сни, як я про тебе,
Так, майже, як зима забула літо.
Без дозволу приходити не треба,
Приносити мені морозні квіти.
Віддай їх тим, кого шукав і кликав,
Нехай вони відчують їх “тепло“,
У пелюстках знайдуть і біль, і крики…
( Боліло довго зламане крило).
Я вириваю сон із Книги Ночі,
Кидаю полум'яним язикам…
Дозволь мені забути твої очі
Й закрити двері твоїм двійникам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695211
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 26.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2016
Помолчи со мной, моя спутница,
Окна суетных дней зашторь.
Майский город тобой любуется,
На нетронутый образ твой,
Голос робкий и сердце знойное,
Нерастаявший лёд в крови.
Напиши для меня симфонию
Из неслышимых нот любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667028
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 24.10.2016
Её улыбка - белая свеча,
Горящая в холодном тёмном доме.
В её душе порхает, щебеча,
Десяток птиц в чарующей истоме.
А в голосе клубничный сладкий яд,
Больней огня, опасней револьвера
Её стальной голубоглазый взгляд,
Волнующий, как поцелуй пантеры.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660945
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 24.10.2016
Что ж влачишь ты меня по дороге,
В виражах не кричишь: «Придержись!»
Так внезапно срываешь на ноги,
С каждым днём уменьшая мне жизнь.
Так бесследно, бесславно роняла
В тупике мою юную плоть:
Она с детства стихами мечтала
Свой народ и Волынь воспевать.
Повела, по широким просторам,
Будьто лава, сметала следы,
Безмятежная жизнь, как по створам
Пронеслась мимо детской мечты.
Укрощал я: Днепра перекаты,
Колымы полудикую гладь…
Средь морей, восхищали закаты
И с восходом встречал благодать.
Среди волн, тосковал за любимой,
А с любимой - скучал по волнам,
Эта связь, как болезнь, не лечима,
Кем то свыше дарована нам.
Вот и жизни венец, прозябанье
Наполняет тревогою мысль:
Где закончатся наши страданья,
В чём расплата была, был ли смысл?
Тридцать лет не писались сонеты,
Отдыхала морская душа;
Собирались в блокнотик куплеты
И на суд попросились, спешат.
Не даёт мне покоя ограда –
Ожидает последний причал,
Среди предков крестового сада
Догорит капитана свеча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694513
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 24.10.2016
Вечір... Кава... Я мрію... Десерта доїв...
Ніч розвісила зорі у небі...
Місяць хмарку роздражнює сяйвом своїм-
Ох, воздасться йому по потребі...
По потребі... Чогось потребує душа...
(Тіло стерпить... Сьогодні- самотність)
Кришталево- очищений відзвук вірша
Проливається в серця безодню...
Хмарка здобич доїсти у небі спішить-
Повний місяць... Немов баракуда...
Сум зі смутком торкнули ті струни душі,
Без яких і натхнення не буде,
Без яких наче є ти, а наче нема...
Для яких особливі закони...
...Скільки часу розтринькав отак задарма,
Не почувши сріблястого дзвону...
Скільки слів, що вінком не сплелися, отак
Свого часу (не свого...) прогавив...
...Хмарка місяць, підступно- зрадливий хижак,
Мов десерт дожувала до кави.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116102200731
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695940
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Моє рідне село, тут моє джерело,
Життя мого живильна криниця.
Ця небесна блакить,
Кожну мить нас п’янить…
А чому й дотепер таємниця.
Стеле стежку як дим, осінь листям рудим,
Перли сипле в саду багряниця.
Як божественна мить,
У душі палахтить…
Обнімає мене чарівниця.
Бусьок ген угорі, молодий на порі,
У політ свій далекий моститься.
Вітер вдалеч манить,
У гаю гомонить…
Захотілося з буськом проститься.
І так легко мені, чи хмільний у вині,
Чи здається мені то чи сниться?
Десь струмочок дзюрчить,
Як сопілка звучить…
Комусь хоче буркун пожуриться.
Схаменуся утім, поспішу в рідний дім,
Щоб води із криниці напиться.
Щось у грудях щемить,
Так серденько болить…
Зустрічає з дороги світлиця.
Я у свій Оберіг, знов ступлю на поріг,
Поклонюсь, як колись для годиться.
Нерозірвана нить,
Поклонитись велить…
До криниці піду щоб умиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695086
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Осені тривоги, осені дороги
Вже повз нашу хату, журавлі летять
Не будіть вітрами, не ідіть снігами
Бо ідуть солдати, неньку захищать....
Приспів:
Хай їм в сні присниться, батьківська криниця
Те, домівки вічне ,рідне джерело
Що поїло завжди, своїми ключами
Й душу лаштувало, людям на добро......
Хай посплять солдати, коли сниться мати
І коли кохана, серцем пригорта
Ніжними очима, дивиться їм в душу
І шепоче, щирі люблячі слова......
Приспів:
Осені тривоги, осені дороги
Переливом срібним, десь озвавсь баян
Обпече під серцем, розтривожить душу
Бо пливе в просторі, ще війни туман......
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694950
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 23.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.10.2016