Зоряна Кіндратишин: Вибране

Ярослав Ланьо

БОЖЕВОЛІЮ ТОБОЮ

Збожеволіти  Тобою,  
Знов  очікувати  осуд,
Озираючись  на  ближніх
І  втрачати  з  цього  розум…
Проклинати  це  прокляття…
Й  божеволіти  Тобою!
Помолившись  на  колінах,
У  морозно-злу  негоду,
Засинати  на  світанку,
Заховавшись  з  головою,
Під  холодну,  білу  ковдру...
І  там  марити  Тобою.
Прокидатись  по  обіді…
І  лежати  наче  мертвий,
Подих  стримувати  в  ліжку  –  
Де  Ти?  Де  Ти?  Де  Ти?  Де  Ти?
Знов  закусуючи  губи,  
Кулак  стиснувши  до  болю…
Вкотре  сам  собі  зізнатись-
Божеволію  Тобою!
Не  живий  я  і  не  мертвий…
Мов  примара  в  сяйві  світла.
Зник  мій  спокій,  щезла  віра  
І  надія  кудись  зникла.
Душ  холодний  не  рятує,
Біль  не  змиється  водою,
А  у  скронях  кров  пульсує…
Божеволію  Тобою…  
У  бажання  просто  жити,
Щоб  не  знати  мук  і  горя,
Лізуть  думи,  лізуть  рими,
Павуки  плетуть  знов  поле.
Розстеляють  павутиння,  
Аж  завіяло  бідою…
І  у  тих  тенетах  липких  -
Божеволію  Тобою!






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778058
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 04.03.2018


Ярослав Ланьо

ДО БОЛЮ В СЕРЦІ

В  самотніх  голих  стінах,  думав  лиш  про  неї
У  темних  плямах  на  дзеркальному  столі,
Вбачав  коханий  образ  у  відбитках  стелі,
Тримавши  келих  ненаповнений  в  руці!

Шукав  в  червоному  вині  жадану  правду…
В  порожнім  келиху  на  дні  знайшов  мету,
І  ображався  лиш  на  себе  мов  на  зайду,  
Що  б`є  чолом  безглуздо  в  цегляну  стіну.

Всю  пам`ять  стиснувши  в  кулак,  не  упустити  б,
Аби  по  стелях  мрії  тінню  не  пішли,
Щоб  думи  грішні  мої  не  набрались  сили
І,  вкотре,  пристрастю  не  врізалися  в  сни.

Порожній  келих  тріснув  і  душа  розбита,
Вино,  кохання  забруднило,  наче  кров
У  плямах  пам`ять  сохне  вщент  слізьми  розмита,
Ще  й  біс  про  капості  шепоче  мені  знов.

Відмию  стіл  брудний,  у  плямах  він  не  буде!
Та  очі  плакатимуть,  тільки  вже  без  сліз,
Бо  те  кохання  моя  пам`ять  не  забуде,  
Допоки  інший  хтось  не  вирве  з  думок  гріх.

Зігріли  руки  келих,  серце  відмерзало,
Горів  вогонь  в  свічках…Та  тільки  не  в  душі,
Знов  серце  мучили  сумні  думки  –  «дістало»,
А  погляд  спрагло  зупинявся  на  вині.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780267
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Олекса Удайко

HOMO FEMINIS

 [i]    Латинь.  Мова  релігії    і  науки.  Недарма    ж  Карл  Ліней
   запровадив  цю  мову  в  класифікацію  всього  живого  на
   Землі.  Вчений  найдосконаліше  творіння  природи  і  найвище  
   із  примат  ("сосунків")  нарік  як  [b]Homo  sapiens[/b],  що  означає  –  
   Людина  мудра.  Гострі  уми  якось,  жартома,  радянських  людей
   називали  [b]Homo  soveticus[/b].  В  розвиток  традиції  таких
   "жартівників",    європейців  я  іменую  як  Homo  civilicus,  північ-
   но-східних  сусідів  –  [b]Homo  debilicus  [/b](тут  переклад  зайвий),
   а      жіноцтво  наше,  вже  цілком  серйозно,  –  [b]Homo  femins[/b],  
   як  різновид  [b]Хомо[/b],  який,  за  Вайнінгером,  має  свої,  прита-
   манні  лише  жінці  риси.  На    відміну  від  нас,  хоч  і  мудрих,  але...            [/i]
       [youtube]https://youtu.be/VbvvmkYAdvE  [/youtube]
[i][b][color="#5e0470"]Ти  –  та,  
яку  нам  дав  Всевишній  Бог,
хоч  і  створив,  відомо,  для  Адама…
В  тобі  –
ключі  від  святості…  від  двох
                   чудес:  Едема  й  золота  Пріама.  

Ти  –  та,  
котрою  усміхнеться  день,
як  "та"  майне  раз  променем  крізь  ночі…
В  тобі  –  
скрипковий  ключ  для  од,  пісень.
Твої  слова  –  
                   бальзам  душі  –  пророчі.

Ти  –  та,  
в  котрій  є  символи  життя:
в  твоєму  лоні  –  цілі  покоління…
В  тобі  
               є  необорна  ярість  та,
               яка  леліє  лист,  стебло  й  коріння.

Ти  –  та...  
Як  талісман  для  перемог,
де  не  буває  відступів,  поразок…
Устами  жінки  промовляє  Бог.
В  тобі  –  
                   і  сон,  і  яв,  узяті  разом.

Та  ти  ще  та:  
не  стерпить  їй  відмов!
Твоя  жада́  –  що  Господу  молитва!
В  тобі  
                   життя  –  основа  всіх  основ,
                   весна  квітуча  й  життєдайне  літо...

Ти  –  та,  
в  руках  якої  тане  лід,
з  тобою  тепло  і  в  заклання  герці.
Бо  в  то́бі  
                   є  надійні  ліки  від
                   пе-рер-вно-сті  –  
                   несеш  в  собі  безсмертя.  

Ти  –  та,  
з  котрою  не  бува  зими,
з  тобою  не  страшні  й  вали  льодові,  
Тобі,  
                   Любове,  молимося  ми  –
                   ті,  хто  себе  не  мислить  
                   без  Любові.[/color][/b]

8.03.2017

Рекомендую  cлухати  Шопена  -  гармонує  вкрай.[i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 09.03.2017


Шостацька Людмила

ЯКОГО ВИМІРУ ЦЕЙ ДЕНЬ

               Якого  виміру  цей  день?
Тут  майже  вічність  –  за  мішень.
Ще  мить  тут  друг  за  брата  був,
Злий  дух  від  ворога  війнув,

Війна  призначила  урок,
Натиснув  ворог  на  курок...
Упав  хлопчина  щироокий,
Душа  летить  у  світ  широкий,

Над  ним  ще  день  стоїть,  голосить,
А  мама  десь  не  знає,  просить,
Благає  Господа  й  святих,
Її  ж  Герой  навік  затих...

Донбаський  край  співа  журливу,
Попав  юнак  під    “градів“  зливу,
Його  часів  спинився  хід,
Фашист  прийшов,  казав  -  сусід.

Змісив  усе:  святе  і  грішне,
Буття  –  нерадісне,  невтішне.
Він  обезглавив,  навіть,  хати,
Йому  на  всіх  тепер  начхати.

Давно  до  зла  лихий  цей  звик:
Не  різнить  мова  де  язик.
Потужний  край  –  зробив  руїну,
Нема  катюзі  поки  спину.

Зробив  пустелю,  поле  мінне,
Настане  день  і  неодмінно
Упаде  ворог,  складе  крила
І  буде  пам’ять  на  могилах

Всіх  тих,  хто  вищим  був  за  нас,
Вина  тут  є  твоя,  Донбас.
Ти  не  любив  свою  Вітчизну,
Зелене  світло  дав  рашизму,

А  він  зірвав  в  нас  стільки  цвіту...
А  скільки  ликів  вже  з  граніту...
Без  ліку  доль  розбитих  вщент:
Керує  чорний  диригент.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712269
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017


Галина Брич

НЕ ЗГАСНЕ КОХАННЯ

Допоки  на  світі  є  Він  і  Вона,
Допоки  приходить  квітуча  весна,
Допоки  стрічають  рожеві  світання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  красу  можуть  бачити  очі,
Допоки  зорять  ясні  місячні  ночі,
Допоки  бувають  стрічання  й  прощання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  існують  споріднені  душі,
Допоки  відчують,  кому  не  байдужі,
Допоки  зі  щастям  йде  поруч  страждання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  складатимуть  вірші  поети,
Допоки  художники  пишуть  портрети,
Допоки  надія  живе  і  бажання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  на  світі  є  Він  і  Вона,
Допоки  не  змовкне  остання  струна,
Допоки  всміхається  сонечко  зрання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701556
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Шостацька Людмила

ДАВАЙТЕ ВСІХ ЛЮБИТИ

                                                 Я  стукаю  до  вас  в  сердечні  двері,
                                 Пустіть  до  себе,  я  без  вас  замерзла,
                                 Хоч  ніби-то  жива  я  і  воскресла,
                                 В  тумані  розчинилися  химери.

                                 А  я  таки  без  вас  якась  ...  ніхто,
                                 Самотній  мій  вогонь  не  має  сили,
                                 Прошу  вас  так,  як  ви  усіх  просили:
                                 Давайте  ми  разом  ще  так  літ  сто.

                                 Давайте  не  втрачати  більш  людей,
                                 Щоб  потім  не  збирати  їх,  мов  зорі
                                 І  не  блукати  в  темнім  коридорі,
                                 Шукати  десь  прихильності  дверей.
 
                                 Давайте  всіх  любити  так,  як  є,
                                 Не  міряти  усіх  одним  лекалом,
                                 Зустріньмо  друзів  щирості  бокалом,
                                 Нехай  удосталь  щастя  кожен  п’є.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699202
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 07.11.2016


Шостацька Людмила

ПРИНЦИПИ ЖИТТЯ

                                               Не  сильний  той,  хто  високо  злетів,
                               А  хто  упавши,  зміг  на  ноги  встати,
                               Не  той,  хто  сипле  рясно  градом  слів,
                               А  той,  хто  мовчки  може  все  сказати.

                               Багач  не  той,  у  кого  є  без  міри,
                               А  той,  кому  те  вистачить,  що  є,
                               Багач  не  той,  що  біситься  із  жиру,
                               Той,  що  убогим  завше  подає.

                               Не  ситий  той,  хто  з’їв  цебер  і    -  мало,
                               А  хто  окраєць  навпіл  поділив,
                               Не  той  любив,  як  серце  заспівало,
                               А  той,  що  вдвох  полин  із  чаші  пив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698740
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Шостацька Людмила

БІЛИЙ ТАНЕЦЬ

                                                       На  білий  танець  запросила
                                       Я  листопад  осінніх  дум.
                                       У  ньому  є  краса  і  сила,
                                       Ну  і,  звичайно,  легкий  сум.

                                       Кружляє  пам’ять  по  асфальту,
                                       Сльоза  скотилась  по  щоці
                                       У  осені  на  білу  шпальту,
                                       В  задумі  ручка  -  у  руці.

                                       Я  -  між  землею  і  між  небом,
                                       На  оберемку  –  всі  роки.
                                       Задиркуватий  вітер-Рембо
                                       Услід  кидає  мідяки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697489
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 30.10.2016


Олекса Удайко

ЗБУДИ В МЕНІ ВІТЕР-***** - ©©

           [i]Хотілось  щось  миролюбиве,  тихе,
           Та  знову  –  вітер,  буря!  Чи  не  тому,
           що  надворі  –  хуга?  Та  Бахові  фуги,
           певен,  вгамують  ті  хуги...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/DquxPwY91MI[/youtube]

[i][b][color="#b900d6"][color="#5702ab"]Збуди  в  мені  вітер,  
щоб  лінощі  витер,
щоб  в  степ  вільним  вихором  я  полетів,
щоб  всі  сухостої  –
старезні  устої  –
ущент  поламати…    Й  гілля  –  поготів.

Збуди  в  мені  бурю  –  
прийдешнього  гуру....
сміття  щоб  дощенту  навіки  змести  –
в  нерівнім  двобої  
з  рутинним  собою
стежки  торувати  мені  до  мети…

Збуди  розум  світлий  –    
нема  того  цвіту,  
щоб  глянуть  на  землю  з  величних  висот,
не  кожну  смітину,    
бодай  хоч  стеблину,  
укмітить  на  мапі  небесних  щедрот…

Буди!..  Та  не  збурюй
у  серці  зажуру,  
що  ниці  пороки  не  може  простить...
Злостивців  огріхи  
віддам  не  для  втіхи  –  
щоб  не  поверталась  та  пакісна  мить.

Збуди  в  мені  вітер!
Збуди  в  мені  бурю!
                                                     Збуди  в  мені  святість!
                                                     Збуди,  та  –  не  збурюй…  
Збуди  
                     добре  в  серці  –
                                                                   мене  розбуди…[/color][/color][/b]
23.10.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696309
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 28.10.2016


Шостацька Людмила

ДОЗВОЛЬ МЕНІ ЗАБУТИ ТВОЇ ОЧІ

       Забудь  про  мої  сни,  як  я  про  тебе,
Так,  майже,  як  зима  забула  літо.
Без  дозволу  приходити  не  треба,
Приносити  мені  морозні  квіти.

Віддай  їх  тим,  кого  шукав  і  кликав,
Нехай  вони  відчують  їх  “тепло“,
У  пелюстках  знайдуть  і  біль,  і  крики…
(  Боліло  довго  зламане  крило).

Я  вириваю  сон  із  Книги  Ночі,
Кидаю  полум'яним  язикам…
Дозволь  мені  забути  твої  очі
Й  закрити  двері  твоїм  двійникам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695211
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 18.10.2016