: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2018
Переведіть мене через майдан...
(В. Коротич)
Волошки між гіркого полину
Про очі твої сині нагадають.
І спогад, через відстань і війну,
До тебе, в Київ, знову повертає.
Живий ще був Серьожка Нігоян
І беркутня свинцем не заряджала.
- Переведи мене через Майдан, -
Мене ти несміливо попрохала.
Вже дні у них відлічені були
І шини вже палаючі диміли.
Ми площу неспокійну перейшли,
Але розстатись так і не зуміли.
Нам все відтоді ділиться на двох,
І чорні дні відміряні війною.
Ти навіть в непривабливий окоп
Волошкою заглянеш голубою.
Я вже не пригадаю кожен бій,
І кожну перемогу і невдачу,
А тебе, в сірій курточці твоїй,
На фоні диму барикади бачу.
Я згадую несмілий голос там,
Під грізний шум палаючої ночі,
- Переведи мене через Майдан, -
І погляд твій чекаючий, жіночий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751790
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 23.09.2017
Ніколи наш народ не жив без війн,
І кожен раз від них він був у шоці…
Вони зустрілись тут – вона і він, –
Де чатувала смерть на кожнім кроці.
Вона і він, неначе два крила
Одної долі, котра поєднала
Її, що медсестрою тут була,
Й його у час, коли весна буяла.
І свідчив про кохання блиск очей,
Не поміщалось серце в теплих грудях.
І вже нема важливіших речей,
Ніж почуття… Й святішого не буде…
Диктує їм задимлена весна
Свої військові і людські закони:
Садів тут незвичайна білизна
І смерть, що ворог слав з-за териконів.
Та почуття сильніше від війни,
Тож під ногами в них рушник весільний,
Все переможуть з гідністю вони,
Під силу їм і Путінська Росія.
5.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 17.08.2017
В Київському електромеханічному технікумі дуже людно.
Окрім стаціонарних учнів в холі багато заочників. Поз`їжджалися звідусіль на весняну сесію. На черзі екзамени, лабораторні роботи та під кінець сесії захист курсової роботи. Вже зранку, поспішаючи, всі займали чергу на екзамен й кожен трусився перед дверима в аудиторію. Хтось роздивлявся в книжках схеми, хтось повторював, розрахунки провисання проводів телефонного зв`язку. Скрізь метушня і шепіт між студентами. Сьогодні здає екзамени інша група. Заходять по черзі, коли хтось виходить, хвилюючись запитують кому й який білет дістався. Група студентів йшла з консультації, в них екзамен завтра та все ж таки було цікаво, як здають інші групи, які додаткові запитання?
Троє дівчат весело позирали на тих щасливих, хто вже в руках вертів залікову книжку з оцінкою, хвалився, що відстрілявся.
-Ну, що дівчата йдемо, вже досить, набралися порад, пішли вечеряти, в нас завтра важкий день, - запропонувала Надя.
Таня і Галя переглянулися й одночасно усміхнулися. Галя підморгнула до Тані, приклавши пальця до уст, промовила,
- Сонечко, сходи купи всім кефіруй постав варити картопельку в мундирах , ми скоро прийдемо, давай.
Надя, простенька жіночка з Бахмача, чорнява з ясними блакитними, добрими очима, весело підморгнула,
- Ну ,гаразд, даю вам пів години, не більше, я встигну, тож не баріться, а то вже дуже їсти хочеться.
Дівчата весело зирнули, захоплююче спілкувалися з колегами.
Тихо грав приймач….Дівчат в кімнаті троє, за вечерею розмови. Надя старша серед них, заміжня, виховувала п`ятирічного сина, працювала електромонтером. Мала навики по роботі, багато в чому підказувала в навчанні, вже мала досвід в роботі. Таня зі Жмеринки, русява з великими округленими очима і довгими віями. Вона теж заміжня, працювала електромонтером, мала доньку двох років. Галя гарненька, повненька дівчина з світлими, смарагдовими очима. Мала біляве, довге волосся, товста коса лежала на плечі, досягала майже пояса. Працювала електромонтером по станції Козятин. Тож всім треба було закінчити технікум, щоб отримати диплом та за фахом продовжити кар`єру.
Вони з початку навчання разом в кімнаті, дружні, веселі, щирі між собою Другий рік навчання в технікумі об`єднав їх, ділилися особистим життям, радилися немов сестри.
Після вечері Галя взяла в руки гребінець, підморгнула Тані,
-Дівчата, що я вам розкажу, ну вгадайте про що? Хто перший?
Таня весело заговорила,
-Ой, бачила, бачила, як ти сідала в потяг, тебе цього разу хлопець проводжав, той самий, що приїздив до тебе на установочну сесію. Ти з ним таки помирилася? Що я вгадала?
В Галі засяяли очі,
- Я його так кохаю , мені більше ніхто не потрібен, за ним би бігла, здається на край світу.
Зморщила свого маленького носика, продовжила,
- Та мама все говорить, що він, як слимак. Не надійний, бо дуже красивий, каже не щирий, замкнутий, не простий, все при розмові приховує очі, дивиться в інший бік. А може він стидається мами, я хіба знаю чому так?
Надя взяла гребінець, не поспішаючи розплела Галі косу й почала розчісувати красиве, густе волосся,
-Ой краса дівчата, це таке діло, ви мабуть чули такий вислів » З личка, не п`ють молочка »,тож задумайтеся. Кажуть красива весна й красива молодість та прийде літо, осінь, багато чого зміниться, побачите.
Галя, немов кудись спішила, крутнула головою, з опалу вимовила,
-Він каже, що кохає, тож сватання було, подарував каблучку з камінчиком, тільки я залишила її вдома, влітку буде весілля.
Кров вдарила в обличчя, розчервонілася, очі налилися сльозами. Вона намагалася стримувала сльози, щоб не заплакати, часто кліпала очима.
- Тож ти кажеш , що мамі не подобається, дала згоду на весілля ? - запитала Надя.
- Дала, тому й на літо визначилися, - вже спокійніше продовжила Галя. -Каже мені, щоб я, ще гарненько до нього придивилася. Ми зустрічаємося другий рік та він часто в відрядженнях, по пів місяця немає. Така робота, водієм працює на консервному заводі, кудись часто возить товар.
-То він може за кордон їздить? - з цікавістю, запитала Таня, сидячи з підібганими ногами на ліжку.
- Їздить кудись, точно не знаю, але часом довго немає.
-Ой, Галю - Галю, ти б краще все розпізнала про нього, а потім вже йшла заміж, - продовжувала Надя.
- Я тобі чесно скажу, я ж бачила його тоді, як він приїжджав до тебе та в мене, на жаль теж про нього враження не в кращу сторону склалося. Пригадай, ми ж тоді чаювали разом, він був з нами приблизно з годину. Я тобі скажу те, що ти його кохаєш це добре, але я тоді не побачила в його очах до тебе вогників кохання. Може він вже пізніше закохався. Дивись тобі видніше та краще не спішити. Знаєш, може він тепленьких шукає, твій батько в депо має гарну посаду та й роповідаєш, живите в достатку. А, що в нього за сім`я ? Сватання було, то вже треба було поцікавитися, що за родина, як кажуть, хто та чим дихає?
Галя взялася сама заплітати косу, задумалась, а потім відкрилася,
-Та вони теж не бідненькі і батьки так нічого, я ж в них була, він мене з ними познайомив, має меншого брата, майже такий, як мій брат, тільки в різні школи ходять. Правда він такий шибеник, шостий клас, саме некерований вік у дітей. Якось одного разу при мені дав Сергію листа, а там фото дівчини, конверт вже був відкритий, то Сергій тоді почервонів, відразу сховав листа в сервант. Скоро перевів тему розмови, а брата вигнав з кімнати. А так все загалом нормально, я хочу за нього…
Таня встала з ліжка, підійшла до дівчини, обійняла за плечі, -
-Ой, знаю я це кохання! Ось, сама зважила, на чужину приїхала.
У мене теж чоловік красивий,схожий на артиста. Ото закохалася, що хіба думала, що на чужині так важко жити. Але нічого, якось буде, будинок вже закінчуємо будувати, правда доньку, таки прийшлося завести до мами.
На якийсь час в кімнаті тихо, з коридору чути, як хтось грає на гітарі й гучно розмовляє.
Вже вкладалися спати, Галя в ліжку продовжила розмову,
-Знаєте, у нас на роботі є Володимир, не дає мені спокою, правда старший за мене на чотири роки, теж непоганий хлопець. Але трохи зануда, весь час мені щось пропонує, чи чаю, чи солодощі. По роботі багато чого й цікаво розповідає, кожного разу намагається доторкнутися, то за руку, то за плечі.Зирить на мене, якось інакше, не так, як всі на роботі, здається, якась занепокоєність, теплота, ніжність. В той же час очі блищать, немов у них вогники. Кожного разу, коли піймає мій погляд,усміхається.
Часто приходить на роботу з квітами. Ставить їх у вазу і обов`язково скаже, що це для гарних дівчат. На Восьме березня мені подарував м`яку іграшку, песика.
Дівчата не могли стриматися, зайшлися сміхом.
-Це мабуть замість вечірньої казки розповідь, так сказати, виливаєш душевні почуття, як на сповіді ,- помітила Надя.
-То він в тебе закохався, - перевертаючись у ліжку, весело сказала Таня.
-Та він так собі, якби Сергія не було, може б і наважилася я з ним зустрічатися, колись мені пропонував, як я тільки прийшла до них працювати, - тихо продовжила Галя.
По гуртожитку метушня, всі кудись поспішають, Галя проснулася вся знервована, збуджена, почала гойдатися на пружинах й охати,
-Дівчата, щось буде! Ой, щось буде!
Таня підійшла, зупинила гойдання ,
- Ну в чому справа? Гайда, збирайся на екзамен, нема коли розгойдуватися, що маленька? Чого панікуєш?
Галя в паніці розплітала косу, металася по кімнаті, немов пантера перед стрибком, вже зі злобою шмагала волосся.
Надя зайшла Надя з пательнею в руках, з якої парувала яєчня,
- О! Що це? Що погано? Захворіла?
Галя скривилася,і присіла,
- Не піду на екзамен, поїду додому, мені сон поганий наснився.
Дівчина затулила руками обличчя, заплакала,
- Щось трапилося, я відчуваю.
Надя приголубила її,
- Як навіть щось трапилося, це не кінець світу. І з чого ти взяла, що сон на погане? Розповідай! І скоро снідаємо, бо вже треба йти.
Галя з склянки потроху пила воду й говорила,.
-Наснилося, я йду з Сергієм біля річки, вода в ній спочатку чиста, а потім чорна. Чомусь йому віддаю ту каблучку, що він мені подарував, раптом вона падає в воду, я потім підійняла голову, роздивляюся по різні боки, а його немає. Мені треба додому, боюся, що з ним, щось трапилося….
Надя швидко взяла Галю під руку, щось тихо й довго говорила та в відповідь кивала головою.
Таня зібрала потрібні книги та залікові книжки перша вийшла з кімнати, за нею поспішали дівчата.
-Ой зачекайте, я забула сумочку, там гроші, - повертаючись, гукнула Галя.
Перед дверима аудиторії стояла майже вся група, Надя відійшла з старостою групи про, щось шепотіла та тільки позирала на Галю. З аудиторії вийшов перший студент, усміхався,
-Все добре, наступний!
Староста взяла Галю за руку,
- Давай ! Ні пуху ні пера!
Дівчата дуже хвилювалися за Галю. Дякувати Богу, все склалося добре. Вона вийшла з аудиторії спочатку розгублена та потім підстрибнула від радості,
– Все, здала- здала! Я в кімнату йду, поїду додому, завтра уранці повернуся.
Таня побігла слідом за нею, щоб забрати від кімнати ключ.
Галя швидко переодяглася, з сумочки витягувала речі
- Я ж кажу, щось сталося, бачиш?
Вона тримала в руках тріснуте пополам дзеркальце, заплакала.
Таня почала умовляти, заспокоювати її і в той же час сама знала, що це погана прикмета. Хотіла забрати в неї дзеркальце та дівчина зазирала в нього, на ньому витирала сльози, які стікали по щоках.
Таня проводжала Галю на потяг. Галя хвилювалася,знервовано позирала на всіх. Потяг відправився і Таня поспіхом поверталася в технікум, адже попереду екзамен.
Галя знервовано дивилася в вікно, добре, що це швидкий потяг, за дві з половиною години буде вдома. В плацкарті людно й галасливо. Люди неначе хотіли перекричати один одного, це її, ще більше нервувало.Дівчина мала бокове місце, на одній із зупинок навпроти неї сів білявий хлопець, вона відразу очі відвела до вікна. Дивилася в нікуди, не помічала, що відбувається за вікном, її все нервувало. Думала, куди відразу піти, чи додому до батьків, чи йти до нього додому. Він жив неподалік від вокзалу в приватному будинку. Роздумувала, мабуть не зручно, принизливо, що сама прийде та все ж тільки потяг зупинився, майже не відчувала під ногами землі, швидкою ходою йшла до Сергія.
Біля паркану стояла автівка«Нива». За кермом сидів чоловік, палив цигарку. Побачивши її, через вікно викинув недопалок, вийшов назустріч,
-Ви мабуть сестра Сергія, скажіть хай вже швидше вирішують, треба їхати поки світло надворі.
Галя підійшла до хвіртки, помітила біля дверей красиву, біляву жіночку. Вона застібала ґудзики в пальто, з під якого було видно округлений животик, вона була вагітна. Позаду неї виходив чоловік , він голосно сміявся, а потім весело проговорив,
-Життя це така штука,тож Сергійку подавайте заяву та й зіграємо весілля, поки не дуже видно, мати сама швачка, тож плаття пошиє широченьке та й по тому.
Галя немов скам`яніла, почула в ногах слабкість, ледь втрималася, щоб не впасти. Стояла немов вкопана, адже хвіртку відчинила, не було куди тікати, бо за нею стояв чоловік, що вийшов з автівки. Раптом з дверей показався Сергій, кров закипіла під серцем, їй не вистачало повітря, опускалася донизу.
Чоловіки побачили, що дівчина тихо опускалася, підхопили її, здивовано дивилися на Сергія, який стояв, від несподіванки, як вкопаний.
-Мамо, тут Галя ,- гукнув, повертаючи голову назад, до хати.
-Це, що твоя сестра, запитав чоловік, який вийшов з хати перед Сергієм.
В Галі гуділо в голові. темніло в очах, ця мова здавалося линула здалеку.
Мати Сергія сиділа біля Галі, мокрою хусткою витирала чоло,
-Господи, хоча б вона не була вагітна бо, що ж тоді робити?
Їй стало краще, поправила косу,
- Ні -ні! Не хвилюйтеся! У нас з ним стосунків не було. Тільки не можу зрозуміти, навіщо було сватання робити? Я так зрозуміла, це його дівчина, його дитя?
Мати опустила голову,
- Пробач дитино, ми не знали за його гріхи в відрядженнях.
- Ось, сьогодні дві години назад, як сніг на голову.
-Сергію, ти де? - сердито гукнула сина.
До хати зайшов знервований батько,
-Все, гостей провели. Ну, що тут ? Вже бачу краще. А де Сергій, він здається до хати йшов.
Старий вийшов надвір, було чути, як гукав сина. Минуло кілька хвилин, ні батько, ні Сергій до хати не з`явилися. Мати Сергія мовчала, тільки все поглядала на двері.
Галя відчула, що слабкість позаду,
-Вибачте, я буду йти. Якщо в нього досить сміливості, хай прийде забере каблучку.
Не озираючись, вийшла на вулицю. Додому вирішила не йти, повернула в сторону вокзалу.Вже майже заспокоїлася. Роїлися думки, добре, що зараз про все дізналася. Пригадала мамині слова, здається таки слимак, вона мала рацію. Неначе небо стало сизим, неначе сонце десь, геть зникло, а під ногами шурхіт по асфальту, крива усмішка на обличчі.Який він жалюгідний стояв, пригнічений, пригадала його біля дверей, вона відчула до нього презирство.Не дарма кажуть від кохання до ненависті один крок.
Її переповнював гнів, здалося вона його зненавиділа, очі самі, то примружувалися, то лагідно кудись дивилася. Йшла дивувалася сама собі, жодної сльозинки, але ж здавалося його кохала. Ні, він все розтоптав, зранив їй серце, молоденькій пташці тій, що думала, що не зможе без нього жити.
Аж в електричці полегшено перевела подих.Три години роздумів, тільки стала впевненіша в собі, вірно зробила, що поїхала. Іще раз пересвідчилася, що і сни, і прикмети часом говорять правду.
Вже в гуртожитку майже тихо, двадцять друга година, постукала в кімнату.
Дівчата не спали, який там сон, вся мова за Галю, як там, що там?
Надя відчинила двері ,Таня лежала в ліжку, відразу зірвалася,
-Ну нарешті, як ти, сонечко наше?
-Ось так дівчата, поставлена жирна, велика крапка. Немє того Сергія, що я покохала, нема надій і не буде вороття.
Дівчата переглядалася, чекали, що скаже далі.
Галя, знявши плащ, присіла на стілець, дівчата, як сороки заглядали їй в очі, чекали пояснень.
Довгої розмови не було. Вона розповіла що відбулося, що відчуває та які має плани. Вони просто її не впізнали, ні страждання, ні плачу, ніяких істерик. В кінці розмови, ще раз пригадала мамині слова,
-Слимак, що сказати, мама відчувала.
Минув час…..Осінь впевнено стукала в вікно. Жовтень місяць вигравав у багряних барвах, але погода була непогана, лише ночами ставало холодніше, а вдень, як кажуть, було бабине літо.
Біля гуртожитку декілька валіз, більші, менші, а біля них стоїть славний високий хлопець, позирав на вхідні двері технікуму.
Нарешті двері відчинилися, троє дівчат поспішили до нього.Він відразу протягнув руку до Галі за повним пакетом, -
-Давай допоможу, набрала книг? А тепер, що йдете в гуртожиток? - прихиляючись запитав її.
-Та ти йди! Ми вже самі підемо, - трохи соромлячись, тихо проговорила дівчина.
-Ні, я встигну на електричку! У вас он, стільки речей, я допоможу.
Галя почервоніла, їй було незручно перед дівчатами, позирала на них, ніяковіла.
В кімнаті, всі троє лежали на ліжках, задоволені, можна трохи розслабитися, це ж установча сесія.Лише начитка предметів та лабораторні роботи й готування до курсових робіт.
Ліжко Наді знаходилося навпроти ліжка Галі, вона крутилася з боку на бік, позирала на неї. Пружинне ліжко, кожен раз скрипіло на всю кімнату.
Таня не витримала,
-Надю, що ти, як квочка, запитуй вже Галю, що мучишся, скрипиш весь час. Що не зрозуміла, це ж напевно той Володимир з роботи.
-А, що гарний, такий собі, нічого, правда сором`язливий, так чемно привітався, представився і все, більше ні слова.
Галя задоволено зирнула,
- Він… він дівчата.
-А ти стала, як трояндочка розквітла, щічки тримають рум`нець. І очі стали блистіти,- вже хіхікала Таня , підморгнула Наді.
- Так, я з ним вже чотири місяці зустрічаюся та й на роботі разом.
Ніхто з дівчат не наважився запитати про Сергія. Навіщо людині лізти в душу? Ворошити старе, чіпати зарубцьовану рану, щоб боліло.
Та Галя сама розповіла, як він приїхав до неї на роботу, в обідню пору, визвав, переминався з ноги на ногу, навіть не вибачився. Віддала каблучку і все, напевно ж за нею приїжджав.
В останні дні січня студенти зібралися на сесію.
Вона видалася насищеною, екзамени, лабораторні роботи,захист курсових робіт, все так, як мало бути.
Основною подією тішилися дівчата, смакували « Шампанське». Стіл ламався від кількості смачних трав. Минув тиждень, як було весілля, молодята Володимир й Галя приймали від дівчат привітання. Усміхнені, задоволені, вони були щасливі, як два голуби, воркували між собою.
Таня з Надією від щирого серця читали поздоровлення і бажали молодятам, кохання довіку і сімейного щастя, час від часу кричали гірко.
Квітень 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737292
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 16.08.2017
Надворі весна…. Одного ранку яскраве сонечко світило мені прямо в кімнату. Його промінці неначе витанцьовували на підлозі і мерехтіли на моєму ліжку.
Лежу, чекаю бабусю, щось не чути… Напевно на подвір`ї дає їсти курям. Тато, як завжди в цю пору на роботі, а мама десь пропала, вже кілька днів вдома немає. Бабуся сказала подарунок привезе, а я боявся - може захворіла, бо така велика ходила, повненька, мене на руки не брала. І я не міг її обійняти, все кричала, - »Обережно».
Ой що, це?! Чую під`їхала автівка, швидко до вікна, бачу бабуся стоїть біля хвіртки. Від здивування, аж рот відкрив, до кого ж вона так усміхається? Тато несе якийсь великий пакунок перев`язаний рожевими стрічками, а у мами великий букет троянд , вона радісно позирає до мого вікна. Хочу швидко до них, але ж у піжамі не побіжу, будуть сваритися, назвуть малим, а я ж уже майже дорослий, мені ж скоро чотири роки. Поки одягнувся, чую скрипнули вхідні двері, отже, всі вже в хаті..
- Ось і я, синку, любий! - сказала мама.
Я з цікавістю дивлюся на маму. О, вона вже не така здорова, побіг до неї, вона присіла на стілець і взяла мене на руки. Цілувала, обіймала, гладила по голові і заглядала в очі. Я радо горнувся, поцілував у щічку, бо ж дуже скучив,
- Мамо! Де ти так довго була? Я так сумував за тобою! Весь час була вдома, а одного ранку встав, чекав, шукав, а тебе все нема й нема.
- Тож бачиш, ходила за подарунком, - показала рукою на ліжко.
Той подарунок лежав, трохи ворушився. Я ж хлопчик вихований запитав маму,
-А можна подивитися? Це тільки мені чи всім подарунок?
Дорослі засміялися .
- Синку це подарунок для всіх, а насамперед для тата, бо він дуже хотів його. А тобі і нам з бабусею він теж сподобається, побачиш ,- шепотіла мені мама на вушко.
Вона відправила мене почистити зуби та обов`язково помити руки з милом, тільки тоді можна розвернути цей подарунок.
Я швидко, підплигуючи вискочив з ванни, стою біля ліжка, тато дивиться до мене з усмішкою, розв`язує стрічки. Ого , бачу маля лежить, кліпає оченятами, почало махати ручками, потім скривилося йрозплакалося.Я від здивування, почухав свого чубчика, втер рукою носа - це в мене звичка така –дивився здивовано на маму.
Вона взяла маля на руки ,
-Ромчику, це твоя сестричка Даринка. І тепер вона, напевно хоче їсти - мама відвернулася і приклала дівчинку до грудей. Вона смоктала із заплющеними очима.
А мама усміхалася до неї. Я чомусь відразу почав ревнувати, дивився з -під лоба, відкопилив губу і відвернувся до вікна. Роздумував собі - оце так подарунок, нічого собі!
А потім бабуся давала команди, мама і тато не заперечували, в усьому її слухалися, що і як треба робити.
Нарешті Даринка лежала у візочку колясці. В моєму візочку, а я ще думав, нащо це бабуся дістала його з горища -тепер все зрозуміло. Зрозумів я і те ,що в нас стала більша сім`я, не тільки є синочок, а від сьогодні , ще є донечка.
Маленька дрімала в колясці, а мама довго стояла поруч, усміхнено дивилася, то на мене, то на неї,
-Ромчику, а ти помітив, що волосся в Даринки чорненьке, як у тебе?
-Помітив, помітив! Ти довго тут будеш? Все любуєшся нею, а я вже їсти хочу, - пробурмотів я.
Раптом з кухні погукала бабуся, - Гайда всі до столу, час снідати!
У відразу пішли до кухні. Бабуся у нас, як командир, не любить, коли, хтось її не слухається, тоді сердита ходить увесь день. То краще слухатися, щоб не було непорозумінь.
-То це в нас свято ! - вигукнув я, сідаючи за стіл.
На столі смакота, ковбаска, сир, мої любимі голубці і торт. Я найбільше люблю ковбасу і торт. У нас таке рідко буває, бабуся готує їсти завжди все смачне, тому мама говорить, що краще їсти домашнє.
Я дивився на всіх, які вони веселі, усміхнені . Тато вікоркував пляшку вина, наливав у фужери, а воно пінило, шипіло, ледь не вискакувало звідти. Потім пили і вітали один одного з поповненням у сім`ї, а бабусю вітали з онучкою. Про мене теж не забули, вітали з сестричкою і бажали всім здоров`я.
Всі мовчки стали їсти, я дуже швидко з` їв ковбасу з голубцями, ви б тільки знали, як смачно! Ще коли дивився на торт, аж слинка текла, майже не помітив ,як уплів все, що поклали мені в тарілку.
Бабуся поглядала на мене і час від часу усміхалася, підморгувала.. Вона загалом добра бабуся, мене любить і казки розповідає й допомагає одягатися, як мене бере лінь. Щоправда, коли буває в мене малий біс вселиться, як вона каже, буваю неслухняним. Тоді вона мене навіть у куток ставить, але ж заслужено - сам знаю.
Після сніданку тато сказав, що підемо на подвір`я, що я йому дуже потрібен, є для мене робота. Мама пішла в кімнату до Даринки, а я подумав, що вона з нею буде робити? Та й відчинив тихенько двері,щоб підгледіти. Насправді вона нічого не робила, лягла в ліжко відпочити – подумав я і вже доганяв тата, а бабуся залишилася хазяйнувати у кухні..
Тато вже за сараєм рубав дрова, я здивовано запитав,
-Що будемо палити пічку? Хіба в хаті холодно? Нащо дрова рубаєш?
- Так, треба пропалити, будемо ввечері купати Даринку. Та і взагалі рубаних дров немає вже, треба заготовляти потроху на зиму.
-Тату, так до зими ж іще далеко. Розповідала бабуся, що має бути літо, обіцяла, що буде навіть спекотно, - продовжив я розмову з татом і носив нарубані дрова, складав під навісом, біля сараю.
Уже заморився, присів на порозі і захоплено дивився на тата, який він у мене сильний. Так багато нарубав дров і не втомився, от би мені бути таким, «міцним горішком! стати, як бабуся його називає.
З городу йшла бабуся, несла зелену цибулю та петрушку,
- Пішли Ромчику, досить, заморився, очі, як у тумані, пішли, сонечко моє, відпочинемо.
Я люблю, коли вона мене так називає, задоволено подав руку, відчуваю, що ноги мов не мої, ледве тягну їх, не слухаються мене.
Бабуся зняла з мене одяг ,
-Йди вмийся, замурзався з тими дровами і захопи гребінця, чубчика свого розчеши, бо як у півня.
Я миттю у ванну, а й справді, чомусь розчервонівся. Вмився, причесався, забіг до мами в кімнату.
Вона знову годувала мою сестричку. От нічого собі, подумав, така ж до їдла, як я, я теж люблю поїсти.
Бабуся принесла мені склянку молока і пиріжок, я з задоволенням їв і запивав його молоком . І думав, я швидше впораюся чи ні. Вже немає пиріжка і немає молока, точно - я першим закінчив їсти, був задоволений, що перегнав її. Поставив склянку на столик біля мами, вже не мав сили, то ліг на диван і чув, як хтось вкривав мене простирадлом, встати не міг, здолав сон.
Проснувся від плачу, Даринка вередувала, мами поруч не було. Я заглянув до неї, вся червона , а поруч лежить соска.
Аж тут зайшла мама,
-О Ромчику! Дай їй сосочку, напевно їсти знову хоче, я зараз прийду.
Я приклав їй соску до губ, вона відразу вхопила її і чмокала, трохи дивно та більше не плакала. Мабуть вона смачна, що замовчала, якось треба буде попробувати, вирішив я.
Надворі почув голоси, до хати зайшла Маринка з мамою.
- Ромчику ,йдіть поганяйте в м`яча на подвір`ї.
Я дуже зрадів своїй подружці, вона жила поруч і всього на пів року була старша за мене. У неї красиві сині очі, бабуся, каже, як квіти – волошки.
А волосся світле, не таке, як в мене, весь час заплетена косичка, а в ній синьо-жовта стрічка. Вона каже, що тепер модно так заплітати. Ми з нею завжди дружно граємося, я , як хлопчик, повинен завжди захищати дівчаток, тому багато в чому їй поступаюся. Так мене тато навчив.
- Мамо ,я покажу Маринці нашу Даринку, можна?
Мама кивнула головою і я задоволено взяв Маринку за руку, підвів до візочка. На жаль Даринка на нас не звернула уваги, натягувала соску, час до часу трохи кривилася.
- Мамо вона зараз буде плакати, бо кривиться, - гукнув я.
- Так ,синку, зараз буде їсти, а ви йдіть грайтися надвір.
Ми з Мариною відразу пішли на кухню, бо бабуся погукала.
Їли смачний зелений борщ зі сметаною. Потім, задоволені гралися на обійсті.
-Ромчику, а ти не покинеш зі мною дружити, як Даринка підросте ? - запитала Марина.
Я підійшов і шепотів їй на вушко, щоб часом ніхто не почув,
-Ти що, я ж тобі присягався. Хіба забула, будемо дружити все життя. Я слова дотримаю.
Ми довго гралися і вже надвечір я проводив Маринку до її хвіртки, вона задоволено махнула рукою, усміхнулася,
- Давай до завтра, друже!
В хаті було тепло, пахла трава і з ванної чути голоси, мама з татом купали Даринку.
Я тихенько притаївся біля тата і дивився на закутану в пелюшки сестричку - вона лежала у воді, обличчя стало рожеве, стулила уста бантиком і кліпала оченятами. Мені було дивно, мабуть їй подобалося, мовчала, не плакала і навіть не кривилася.
Я вперше бачив ,як купають маленьких, було цікаво.
-Синку, стань трохи осторонь, щоб не заважав, - попросила мама.
Задоволено підсунувся, радий, дивився на маленьку сестричку, яку вже звільнили від пелюшок.
Які ж у неї маленькі пальчики! Так і хочеться помацати , але ж знаю, що не можна.
Мене погукала бабуся, вже стояв перед нею,
-Сідай вечеряй і готуйся спати, хай там самі справляються, вже побачив, як купають, тепер не заважай.
Я швидко з`їв солоденьку гречану кашу з молоком і пішов у мамину кімнату.
Мені так хотілося попробувати на смак соску, чому так сподобалася Даринці? Мама колись розповідала, що я молоко довго пив з пляшки, через соску та я ж цього не пам`ятаю.
Озирнувся, причинив тихенько двері і взяв у рот соску. Тю, якась гумка, чи ,що ? І не солодка і не гірка, ще чомусь твердувата. Витягнув і поклав у склянку з водою, бо бачив так мама робила. Що в ній доброго? Навіщо дають сестричці ? Так і не зрозумів.
Уже почув голоси, тато ніс закутану у великий махровий рушник Даринку.
- Ромчику тепер не заважай, на добраніч, бабуся казку прочитає
- мама поцілувала у щічку, підморгнула і розвернула мене за плечі до дверей. Я все зрозумів, їм тепер не до мене, пішов до бабусі. Вона вже чекала.
Я, як завжди, швидко зробив усі вечірні процедури і вже лежав у ліжку. Бабуся, почала читати казку, а я все думав про Даринку.
« Ото бабуся,казала, що мама подарунок зробить… Може й справді сестричка – чудовий подарунок.
Я задивився у вікно, до зірочок, які мерехтіли, немов передавали мені привіт, чи може вітали мене з сестричкою. І мені перед очима вона, така маленька, неначе гойдається серед них.
Засинаю і думаю, все - таке добре, що тепер в мене є сестричка. Може й криклива буде, чи капризуватиме, але все ж чудово, що буде мені кого вчити, як вчать усі мене..…
Червень 2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746018
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 16.08.2017
Не нам розкрили цвіт каштани
Післявоєнної весни.
Без нас травнева ніч настане,
Ми не вернулися з війни.
Вирує море бурунами,
Не спиться в темінь солов'ям.
Подруги наші йдуть не з нами,
Все не для нас і все не нам.
Для нас - тюльпани на граніті
І розцвітає в полі мак,
Нам небеса навстіж відкриті,
Нам все небесне - просто так!
Тоді весною, в рік кривавий,
Коли горів зі Сходу шлях,
Нас прийняли в обійми трави,
Ми залишилися в полях.
І вже знайомими стежками
Росистим лугом не пройти,
І тільки вас під небесами
Безмовно бачим з висоти.
Ми з вами радість розділяли
І ваші болі у свій час;
І поряд з вами пролітали,
Коли сумні ви йшли без нас.
Тепер не нам цвітуть каштани,
Ми залишились у війні;
І лиш пташиними клинами
Летим над вами навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743243
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 24.07.2017
Вам бачаться не парки і алеї,
Не гілочки березові з вікна -
Зустріла вас окопною землею,
Смертельними обіймами війна.
Тут сніг брудний на сонці не біліє
І порохом пропахнуті вітри,
Підступність братовбивчої Росії
Своєї тут діждалася пори.
Тут зовсім не рахуються навпроти,
На тім краю залишені в полях,
Згрубілі від кривавої роботи,
Ви вершите історію в боях.
Хай хижий птах кружляти не посміє,
Фатальна не діждеться вас пора.
Тримайтесь, ви - могильники Росії,
За вами матері і дітвора.
Захищені лиш бруствером окопів,
Між двох цивілізацій, на межі,
Ви стоїте на захисті Європи,
На крайньому зі сходу рубежі.
Збавляє хід, буксує перед вами
Імперія скрипучим колесом.
Ви ступите на труп її ногами
І тост іще піднімете разом.
Розгонить вітер західний, розвіє
Смердючий дим "російської весни".
На дику, обескровлену Росію
Погонить буря полум'я війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737240
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 28.06.2017
В’язень.
( переклад)
Сиджу я прикутий в темниці сирій,
В неволі скормився, орел молодий…
Сумний мій товариш, махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.
Клює, і кидає,і зирка в вікно,
І ніби зі мною замислив одно,
Очима він манить і криком своїм
І мовити хоче: « Давай же, злетім!
Бо ж вільні ми птахи; пора, брат, пора!
Туди, де з-за хмари біліє гора,
Туди, де синіє заморська земля,
Туди, де лиш вітер гуляє…і я!..»
Узник.
А Пушкин.
Сижу за решёткой в темнице строй,
Вскормлённый в неволе орёл молодой,
Мой грустный товарищ , махая крылом,
Кровавую пищу клюёт под окном,
Клюёт, и бросает, и смотрит в окно,
Как будто со мною задумал одно.
Зовёт меня взглядом и криком своим
И вымолвить хочет: « Давай улетим!
Мы вольные птицы; пора, брат, пора!
Туда, где за тучей белеет гора,
Туда, где синеют морские края,
Туда, где гуляет лишь ветер…да я!..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731272
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 22.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2017
«Що ти зробив для України? –
Собі дозволю я спитать, –
Коли твоя країна гине?
Як на могилах танцювать
Отих, хто впав на полі брані
За мене й тебе, і дітей,
Отримавши смертельні рани?
Не маєш права ти на те.
Коли ти справжній українець
Й байдужістю не захворів,
Змітаймо кодло все зміїне –
Землі своєї ворогів.
Важка-тяжка борні дорога,
Якщо не хочемо сконать,
Тоді здобудем перемогу,
Як навчимося зло карать.
Устаньмо ж всі за раттю рать!»
15.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723828
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Коли зима іздасться вже весні
І та струмками сонцю заспіває,
Розбудять землю водяні пісні –
То найхвилююча пора в моєму краї.
А як у небі вималюють клин
Веселі журавлі, пливуть зраділо
Через моря, ліси, поля… Змогли ж!
Вони до гнізд своїх і день, і ніч летіли.
Злякається тоді і утече журба,
Чекати буде сіру пізню осінь.
Весну зустріне молода верба
В сережках жовтих на зелених косах.
25.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721156
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 03.03.2017
Ще журавлі про весну не кричали
І пролісок землі не сковиряв,
В снігу ще спали туї кучеряві,
Та вже зими кінчалася пора.
Стелився дим низенько понад хати –
Піднятись вище силоньки не мав –
Дерева важко почали здихати –
Морозом доконала їх зима.
Сніги присіли, ніби постаріли,
Весну відчули хлопці-горобці…
Для неба закінчились фарби сірі…
Малює сонце радість на лиці.
Тумани скоро проповзуть над краєм,
З’їдять сніги, розбудять сонний ліс…
З-під льоду річка хвилями заграє…
Шипітимуть дороги від коліс…
21.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721158
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 03.03.2017
Какой прекрасный, там вид, за окном,
А мы вдвоём, с тобой, всё ждём весну,
Посеребрит, пусть зимушка кругом,
И я покрепче тебя обниму.
Ещё капели, не поют песню,
И мне так холодно, уж одному,
Пусть погуляет, ветер с метелью,
Ведь я тебя, не отдам, никому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718672
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Поет – це той, хто не зерном, а словом
Уміє душі людям засівать,
Його в житті є особливе соло,
Де мелодійні і різкі слова.
Коли вони освячені любов’ю
І мало місця їм уже в душі,
Тоді дарунком є вони від Бога,
Й виплескує душа їх у вірші.
Поет – пророк. У нім – жива надія
На те, що завтра кращий буде день,
Попереду іде він від події
Й з народом, як вона уже гряде!
23.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718534
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
Коли літо відпахне любистком
І зозулине «ку» відкує,
Ще вода тихим золотом блиска,
Літом бабиним луг заснує.
Підрум’яниться трохи калина,
В позолоті – березовий гай,
Журавлиним відточеним клином
Розтривожиться весь небокрай.
Захмеліє трава тоді в росах,
Оживе після довгих дощів,
Забреде у мій край рання осінь,
Тихим смутком осяде в душі.
30.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716047
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Горює Україна за синами,
Що на війни дорогах полягли,
Грудьми, своїми, ворога спиняли
І в небо полетіли, мов орли.
Стомилась Україна вже від воєн,
Від материнських, полинових сліз.
А кожен її син – то світлий воїн,
В майбутнє проклада надійний слід.
Одна лише Вкраїна на планеті,
Оспівана і зболена земля,
Одна в своїй трагедії і злеті.
Любить її нам небеса велять!
21.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715670
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Горить Донбас. Киплять сніги.
Мороз і душі пропікає.
Проклятий час. Пруть вороги.
То чорну справу вершить Каїн.
Горить Донбас. Киплять сніги.
Вогнем і небо вже палає.
Там пекла справжнього круги
Й героям двері там до раю.
Горить Донбас. Киплять сніги.
Кровить Авдіївська промзона.
200-их, ранених – стоги…
І сатанинський спів Кобзона.
О Боже, де ж ти забаривсь?
Чи дим тобі вже виїв очі,
Що ти не бачиш ізгори,
Який внизу твориться злочин.
А мо’, людей тобі не жаль?
Чи не твої це, Отче, діти?
Тоді назви, де та межа,
Щоб мир настав і в нас, і в світі!..
31.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715478
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 02.02.2017
Матусю, мені вже не страшно-
Ні, рідненька, мені не болить
І не дихаю я вже так важко,
Та й серце чомусь не щемить.
Холод смерті сповив мої очі,
Та приспав, мамо, вічним сном,
Не журись, я прийду щоночі
І чекатиму там , за вікном.
Твого слова, матусю, ласки
І цілунку в чоло, як завжди,
Як колись, ти читатимеш кАзки,
Шепотітимеш тихо - не йди.
Я всміхнуся тобі , як всміхався,
Ніжним доторком, мамо, торкнусь,
Вічний спомин для тебе зостався,
Я у небі за тебе молюсь.
Не карай себе, моя матусю,
Що не так десь мене берегла,
Ясним променем з неба проллюся
На стежину твойого життя.
Бережи себе рідна матусю
І пробач, що цей хрест буде мій,
В небі, рідна, за тебе молюся-
Божий Янгол, матусю, син твій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715143
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Розкажи, поділися смутком,
Він не вічний, як день чи ніч,
Не зводи своє серце в грудку,
Його тугу жени із віч.
Завтра знову прийде світанок,
Завтра інший вже буде день,
Як закохано сходить ранок-
Ранок наших нічних пісень.
Ти вдихни його смак і чари,
Смуток свій посмакуй з вітрами,
Що затоплять у морі чвари,
Вишиватимуть щастя квітками.
Пелюстками зсипатимуть всесвіт
Тих сердець, що б'ють в унісон,
Де коханню, мов хвилі плескіт,
Два серця віддають поклон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715118
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Народе, встань! Замрімо у мовчанні!
Зніміть кашкети, всі чоловіки!..
П’ять ангелів знялись… Коли б останні!..
Це ж наші українські вояки!..
Вони пливуть, туди де вічний спокій,
Снаряди не свистять і мовкне «Град».
До Бога їх ведуть і спереду, і збоку
Теж ангели – небесний то парад.
А на землі – тіла… лежать ледь теплі,
Трояндово під ними сніг розквіт,
Й бійців серця, навіки вже отерплі,
Які хотіли цей змінити світ.
Країно, станьмо ще раз на коліна,
Велить так звичай нам тіла стрічать.
Твої герої це, розп’ята Україно…
Й сльозою капле поряд них свіча…
30.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715294
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Нічка розсипала зорі-зерняточка
В чорній небесній імлі,
Ой, не зерно – білі то янголяточка,
Що прибули з землі.
Нічка розсипала зорі-намистечко –
Сльози то матерів,
Падають росами ранком на листячко.
Скільки ж їх угорі!
Нічка розсипала зорі-краплиночки,
Та їх не полічить.
Плачуть, ой, плачуть малі сиротиночки,
Слізоньки ті п’ючи.
Нічка розсипала зоряне золото,
Ранок прийде зібрать,
Так стрепенеться земля моя молодо,
Ворога щоб скарать.
20.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714752
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017
Я хочу запитати Боже небо,
Що рухає людьми, коли вони,
Пройшовши через біль, жахи війни,
Туди ж вертають? Що це є? Потреба?
Бажання землю, рідну боронить?!..
А хіба може дружба та не вразить,
Поміж бійцями, вірна, бойова,
Коли тебе друг тілом закрива,
І ти з ним тут, щоб знищити заразу,
Яка дощами смерті полива?
І хто на себе міряв ту тривогу,
Чи зна, як тліє другова душа,
Коли ось поряд бачив ще живого,
А вже душа у небо поспіша
Після страшного бою, чергового?
А сльози бачив ти чоловіків,
Як побратимів вийдуть проводжати
В останню путь? Й як можна не зважати
На вдів і сиріт, змучених батьків,
Котрих із горем мусять залишати?
О небо! Ти єдине у цім світі,
Що здатне океани поєднать ,
Адже осипалось вже стільки цвіту,
Зроби, щоб стала нація міцна,
Й залиш це Україні заповітом!!!
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713146
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Розповідь
Таня в Сашка запитала
- Ти дуже любиш санчата?
-Звісно, - хлопчик каже, – У - гу,
- То давай, тягни на гору
Бачить гірка далеченько
Сашко тягне, так тихенько
Здається трішечки пристав
На санях, вже відпочивав.
От уже, на гірці двоє
Дітвори, неначе море
От і добре, дума Таня
Я гадала, все це зрання
Хто ж це, мені допоможе
Щоб погуляла я гоже.
Ось тут , каже, - Поклади
Швидко - швидко сам біжи
А я нині, хутко з`їду
Он туди, ну, аж донизу…
Хутко бери, добре тягни
Звісно назад, знов до гори
Хлопчик трішки здивувався
- А чому, я ж не катався?
- Ти казав любиш, санчата
- Тож тепер вези, друзяка.
11.01.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711432
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017
(із циклу «ГРИБІАНА"», відгомін на вірш
«Так хочеться дива», автор - Олександр Гриб
Соната сниться стомленим солдатам -
Сумна мелодія крізь гуркіт канонад,
Сплюндрована земля, згорілі хати,
Смертельні кулі, не́ розі́рваний снаряд…
Життя, немов кульбаби парасолька,
Що сонцем відцвіла до перших днів війни,
Від вітру гнеться молода тополька,
Від кулі гинуть кращі дочки і сини…
І час, на жаль, не можна зупинити,
Так важко зрозуміти і збагнути все!
Брехню і правду хочу розрізнити,
Тому й пишу відверті вірші та есе…
Ольга Шнуренко
ТАК ХОЧЕТЬСЯ ДИВА
Соната лунає, солдатам не бракне куль,
Нічні канонади, морозу зубата паща,
Земля під ногами, і рідна, і геть пропаща,
Так хочеться дива, а дива насправді – нуль…
Життя, як кульбаба, від вітру залежить все,
Так солодко спати під цю колискову снігу,
Де міцно сплітають чергову чиюсь інтригу,
І буде, як буде, бо нам не збагнути це!
Давай рахувати - хтось скаже за тебе раз!
Ти знову не встигнеш і будеш пасти всіх задніх,
А люди навколо на будь що на світі ладні,
Лише б хтось дозволив на мить зупинити час...
Олександр Гриб
*** - "іана" вживається для творення книжних слів
у значенні - "зібрання, сукупність творів літератури,
пов’язаних із творчістю одного відомого поета"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711717
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Почула, серед ночі голосок,
Такий, ніжненький і тонесенький,
Проснувся, вже поклала на бочок,
А він заплакав, мій малесенький.
Це мабуть наснилось, щось уві сні,
До рук, ніжно взяла,пригорнула,
Чомусь гарячий, наче у вогні,
Ой лихо, нащо ж міцно заснула.
Три ночі, поспіль пекла хвороба,
Тривожні, холодні дні і сумні,
На віруси, аж находить злоба,
Тріпоче, крижане серце в душі.
Я мама, ти дитя, моє щастя,
Сповию і прожену напасті,
Зробить присягалась на причасті,
Ти ж є найдорожче на всім світі.
Всміхнулася, уже змокріло чоло,
Ну от, як добре, тихо сказала,
Мов пташка, загорнула під крило,
Й тихенько,знов пісню заспівала.
2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711236
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Тільки сонце в житті не плаче –
Не буває у нього сліз.
Скільки горя людського бачить!
Лиш теплом відповість на злість.
От би в нього усім повчитись,
Чи позичить собі тепла,
Від ненависті відпочити,
Закінчилась би враз війна!
16.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711427
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
1.Доле моя, незрадлива,
Подруго вірна моя,
В світ повела, ніби в диво,
Стежку барвінок встеляв.
Там непорочна і мила
Рідна моя сторона
Піснею в серці зродилась,
Ніжно заграла струна.
Приспів:
Там мої будні і свята,
Там мій початок путі,
Там стала я на крилята,
Вперше кохала в житті.
Стежкою слалася доля,
Зелень стрічалась ,густа,
Та найтепліше удома,
Де довелось виростать.
2.Пісне моя, посивіла,
Ти найдорожча мені,
Звідти і спогади віють,
Мріють, мов сон, вдалині.
І оживає там хата
Й рідне до болю село,
Дякувать буду й зітхати,
Бо ж не усе відбулосоь…
Приспів.
Доле моя, незрадлива,
В тиші розвій мені сум,
Спогади ніжно-вразливі
Вип’ю, мов чисту росу,
Й знову подякую долі,
Й спогади буду гортать,
Про найтепліше удома,
Де довелось виростать.
Приспів.
14.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711309
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[u](Поетесі Світлані Костюк присвячую, котра померла 6.01.2017.)
[/u]
Спіткнулося іще одне перо
І впало на стежині до Аїда,
Любов’ю воно дихало й добром,
Теплом душі, жіночої, зігріте.
Два роки у нерівному бою…
З хворобою боролась відчайдушно.
І доленьку, поранену, свою,
В пісні вплітала, хоч було сутужно.
В Святвечір попрощалася душа
І ангелом наблизилась до Бога,
Останнього не скінчивши вірша
І не допивши до кінця любові…
5.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711021
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
Казкові шати одягла зима.
Як гарно все прикрасила вона!
Зібрала віхолу немовби під вінець.
Не замести їй лиш слідів до двох сердець.
Мов Ангел залетів до хати світлий.
Назавжди ти до мене прийшов, рідний!
Нехай співає за вікном зима.
Як добре, що тепер я не одна!
Усі дороги замела зима.
Твої сліди шукала, та дарма.
У шибку стукала вона до нас всю ніч.
Та лише вранці зрозуміла в чому річ.
Мов Ангел залетів до хати світлий.
Назавжди ти до мене прийшов, рідний!
Нехай співає за вікном зима.
Як добре, що тепер я не одна!
Казкові шати одягла зима.
Як гарно все прикрасила вона!
Зібрала й віхолу, немовби під вінець.
Не замести ж бо їй слідів до двох сердець...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711149
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
"Новорічна мрія" - пісня-мідляк, святого настрою загадуваннь найпотаємнішого, для моїх друзів: http://bit.ly/2ifVu0X Музика Наталії Ткаченко, Слова Євгенія Юхниці, виконує Аліна Фурман
Новорічний Мідляк
1 куплет
У морозних прянощах ялинки,
Закружляли мріями хвилинки.
Заглядаю в тебе... Не питай!
Заблукали струни щастя! Так!
Приспів
У гірлянд
Осяяні чуття.
З набажаннь –
Свята серцебиття...
2 куплет
На очах тьмяних ілюмінацій
Я палаю, терпну в колі грацій.
Новорічно мліти у руках -
Загадаю, уявляю... Так!
Приспів
3 куплет
Не колючі голки, а пахучі.
Ми, про себе, мовчки - балакучі.
Подих, дотик, ласка на вустах.
Загадаю, уявляю... Так!
Приспів
14.12.16 р.
Є.Юхниця
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710541
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Ми любимо землю свою!
Хмаринку у небі і сонечко світле.
Ми любимо землю свою!
Берізку струнку і квітку тендітну.
Річку шумливу, грайливі потоки.
Поле безкрає і гори високі!
Як гарно! Як гарно у нашому краї.
Тут соловейко дзвінко співає.
Понад житами ластівки в'ються.
І чорнобривці до сонця сміються!
Ми любимо землю свою.
Тут мрія, що в небо високо злітає.
Ми любимо землю свою.
Бо кращої в нас від неї немає.
Дружна, єдина у нас тут родина.
В кожному серці – своя Батьківщина!
Як гарно! Як гарно у нашому краї.
Вранці тут сонце сходить над гаєм.
Долю щасливу кличе в дорогу.
Щиро за все всі ми дякуєм Богу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710442
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Ми любимо землю свою!
Хмаринку у небі і сонечко світле.
Ми любимо землю свою!
Берізку струнку і квітку тендітну.
Річку шумливу, грайливі потоки.
Поле безкрає і гори високі!
Як гарно! Як гарно у нашому краї.
Тут соловейко дзвінко співає.
Понад житами ластівки в'ються.
І чорнобривці до сонця сміються!
Ми любимо землю свою.
Тут мрія, що в небо високо злітає.
Ми любимо землю свою.
Бо кращої в нас від неї немає.
Дружна, єдина у нас тут родина.
В кожному серці – своя Батьківщина!
Як гарно! Як гарно у нашому краї.
Вранці тут сонце сходить над гаєм.
Долю щасливу кличе в дорогу.
Щиро за все всі ми дякуєм Богу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710442
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Іще один упав на полі бою
І закотивсь для нього сонця диск,
Окрилений високою любов’ю
Він край свій боронити заходивсь.
Йому зозуля мало накувала
Й роки добігли швидко до кінця.
Грудьми в Донбасі він зустрів навалу
Уже на третій день після вінця.
Він знав війну, жорстоку, у обличчя
І з автоматом був лише на «ти».
«Сороковий» була у нього кличка,
Навіть її боялися кати.
Для нього ж кличка ця була святою –
Від прадіда прийшла, від козака,
Допомагала воювать з ордою,
Й не одного поклав бойовика.
Тепер от смерть навідалась до нього,
Хоч чесно відслужив своїй землі,
Скінчились дні життя його земного,
І Бог до себе йти йому звелів.
Й душа його не знатиме спокою,
Допоки не закінчиться війна.
Кремлівським зайдам тут не буть ніколи –
Належить Україна тільки нам.
Чернігів. 13.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709941
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Я напишу бажання одним словом,
Це- надважливе слово з усіх слів.
І повторю його мільйонразово,
І скопіюю тисячі разів…
Я розішлю з метелицею, з вітром,
Сніжинками у кожен двір і дім.
Нехай засвітиться яскравим світлом
І щастя-радість принесе усім.
Його чекають в українській хаті,
Шепочуть у щоденних молитвах.
Із ним спокійні стануть всі й багаті,
Щезне тривога, біль і зникне страх.
Хай відгукнуться доли й небосхили
На мрію, ціль, мету, орієнтир.
Нехай почують всі Небесні Сили:
Моє бажання в Новім році- МИР. 30.12.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709408
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
[u]Ветерани-комбати "Азову", "Донбасу" та інших підрозділів вирішили шляхом блокування припинити корупційні зв'язки з окупованою територією і заставити бойовиків повернути заручників.
[/u]
На вітер слів не кидають комбати,
Ідуть ва-банк до влади – напролом,
Ідуть, можливо, і на смерть за брата,
Котрий давно утрапив у полон.
Залізна воля. Витримка військова.
В боях здобутий і імунітет.
Вони брати, хоча і не по крові.
Єднає їх війна, менталітет.
Не раз поміж життям і тінню смерті,
Немов по лезу бритви вони йшли,
Й не одному судилось там умерти.
Тепер же інший фронт вони знайшли.
Корупція, що наскрізь пронизала,
Терпіння їхнє висмоктала все.
Й подонків тих комбати розпізнали:
То – з Ради, то кабмінівське лице.
Нема у хлопців інших варіантів,
Як у державі цій навести лад
Та повернути людям ті мільярди
За ліс, метал, спиртне і шоколад.
На бій вони ідуть тепер зі спрутом,
Котрий усюди щупи розпростер,
Його створив у нас не Вовка Путін,
А той, чий капітал, мов гриб, росте.
Народ чинуші й за людей не мають,
Тарифний вдягши надважкий хомут,
Стаж, трудовий, до смерті піднімають,
Податками і безробіттям жмуть.
Два роки бранці у Криму, в Росії,
Їх вистача в підвалах ДНР,
Вожді ж брехню межи очі всім сіють,
Що для їх волі роблять все тепер.
Отож надія тільки на комбатів,
Цінніше їхнє слово за мільярд,
Їх не цікавить слава, чи дебати,
Вони – це України авангард!
29.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Ганна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709346
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Біліють здалеку поля,
Дрімають луки під снігами.
Морозом скована земля –
Мов діаманти під ногами.
У тиші-казці ліс стоїть,
Закутаний у срібло-іній,
Напевно, бачить сни свої.
Від сонця впали сині тіні.
Мороз і річечку скував,
Аж тріск луною обзивався.
Проміння сонця ліс сховав,
І з небом далина злилася.
Спустився вечір над селом,
Вже запалив у вікнах світло,
Накрив натрудженим крилом.
Все небо зорями розквітло.
12.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709464
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Хтось падає в небо, а інші злітають,
шукають себе і від себе втікають -
залежить від того, чи дійсно щасливий,
чи може нещасний, але особливий…
На грішній Землі так самотньо без тебе,
і холод проймає, шпигає між ребер,
щоночі мене у безодню магічну
заманюють зорі в життя потойбічне…
Ми чинимо спротив безглуздим бажанням,
а тіло голосить – люби, як востаннє,
вмирай уночі, воскресай на світанку,
і чари кохання допий до останку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708550
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Я сльози втру, хай ними плаче осінь,
Забуду все: розлуку та печаль,
Із снів сумних сплету чарівні коси,
Я відпущу:" Іди, мені не жаль".
Не жаль того, чого вже не вернути,
Не жаль того, чого давно нема,
Забути, хочу все чомусь забути,
Так хочу... хай впаде між нас зима.
Ти сам накликав лютії морози,
Ти зачерпнув розлуку у душі,
А я чекала веснянкові грози
У тих полях, де квітнуть спориші.
Я сльози втру, хай ними плаче осінь,
Забуду все: розлуку та печаль,
Я віднайду свою небесну просинь,
Я відпущу:" Іди, мені не жаль".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695922
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 26.12.2016
Так тихо- тихо сніг рип, рип,
Старезні сани- скрип та скрип
І білі коні- на припоні,
Овечки гріються в загоні.
До хати батько сніп заносить,
Та й до молитви мило просить,
Уся сім'я втихає з миром,
Складають ручки діти щиро.
Дитя Господнє щоб просити:
У Його ласці вічно жити,
Хвалити нині та довіку
І многих літ Йому без ліку.
Лунає світом колядниця,
Мов зачаровує дівиця,
Весь світ сьогодні привітає:
Христос наш нині ся Рождає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708294
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Скажіть будь ласка,малята
Хто пташечка, ця завзята?
Веселиться, цвірінькає
Кожного дня, лиш скакає.
Чи то дівчинка, чи хлопчик
Весь час гарно чистить хвостик
І сама вона маленька
Та ще й спритна і хитренька.
А, як хлопчик – забіяка
То сміливий, кота ляка
Дуже хоче подразнитись
Крадькома, води напитись.
А їсти любить – черв`яків,
Малих комашок і жуків
Всі зернинки та пшеницю
Різні крупи, паляницю
Майже все підряд смакує
Живе в нас і тут зимує.
Все скаче пташка навпростець
А звати її - (Горобець.)
26.12.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708560
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Іще ‘дна ніч до ранку доповзла,
І голова від дум ще важча стала:
Як же ці дикі найманці Кремля
Вже Україну й цілий світ дістали!
«Майстри», так звані, нелюдських тортур
Знімать навчились й скальпи з полонених,
А щоб вогонь живий в очах потух,
То розпинають на хрестах… у –енне.
І це вчорашні друзі, ба, брати?!
(Киплять думки, аж мозок пожирають),
Це нелюди. Це навіть не скоти.
Ніде заручників у світі не карають.
Заручники? І це у час війни?
Чом звикли ми до терміну такого?
Ніколи не загладити вини
Тим, хто вбиває й заробля на крові!..
17.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708261
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 26.12.2016
[u](Звернення до тих, хто воює з нами у Донбасі).[/u]
Зачекай, не спіши, не треба!
Зупинися, ну, хоч на мить!
Запитай не себе вже – небо,
Як у вбивці душа щемить.
Не стріляй, не гріши, бо ж може,
Саме в цьому твій оберіг,
Глузд, здоровий, хай переможе.
Не вбивай: це найтяжчий гріх!
Не стріляй! Будь не вбивця – воїн –
Статус різний у них обох:
Воїн – то захисник є волі,
Вбивцю ж першим накаже Бог.
Чию ж волю ти тут рятуєш,
Коли б’єш по таких, як сам?
Знаю, ти, як і я, бідуєш
І не віриш у чудеса.
Ти такий не один, я знаю,
Мудрість, все-таки, прояви.
Ти є гостем у нас незваним,
Стань карателем для Москви!
Саме звідти нечиста сила
Повела тебе в наш Донбас.
Пам’ятай, я тебе просила.
Роковий скоро прийде час!
24.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708404
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Давно це вже не таємниця,
Знущався над нами як брат,
Вивозив як жито й пшеницю,
Народ залишав… вимирать.
Давив як не раз нашу волю
І мову топтав теж не раз,
Він рабську кував для нас долю,
Покраять державу зібравсь.
Були ми завжди другим сортом:
Бач, не українці – «хохли»,
Хоча і у війнах, і в спорті
Частіше ми перші були.
В Сибір, в Воркуту, у Печору
Везли у кайданках дідів,
Здається, неначе учора
З нас кожен десятий сидів.
Морозили і катували,
Свободи щоб вибити дух,
А ми ще твердіші ставали,
Спинять не збиралися рух.
Час прийде: в кулак, у єдиний,
Зіллються і захід, і схід
За правду і право людини.
Такими чекає нас світ!
3.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708619
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Страшне то дійство – війни на землі,
Адже війна п’є кров щодня й без міри.
Майбутнє десь ховається в імлі,
Кругом снаряди падають і міни.
Війна не знає слова «співчуття»,
Свої у неї правила й закони.
Вона – це млин, що в жорнах тре життя,
Що стануть історичною мукою.
Війна – це стан, коли тікають сни,
І звикнути до цього неможливо.
В ній губиться і вихід запасний,
Коли вона збирає вкотре жниво.
Війна – це біль, один на всіх, важкий,
В ній не буває милості до жертви,
Їй по фігу таланти і роки,
Коли виносить вирок, жить чи вмерти.
Війна не знає поняття «простить»
Її сліди давно відомі в світі:
Могили, свіжі… і хрести, хрести,
Де не завжди під ними свіжі квіти.
19.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707716
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Наснилось мамі, що синок в біді.
Чекати ранку вже вона не стала,
Умилась наспіх в крижаній воді,
Останні гроші із ензе дістала.
Бігцем побігла рано на вокзал
Й там нетерпляче поїзда чекала.
Застигла в глибині очей сльоза.
Ніщо її тепер не залякає:
Ані дорога, хай і довга путь,
Ні невідомість – має бачить сина.
Не міг же Бог слова її забуть,
Не раз в молитві про синка просила.
Аж ось і поїзд. У вагон матуся
Свої нехитрі речі занесла.
Згадалась донька. Виросла Катруся –
Красуня перша їхнього села.
Стовпи мелькали і міста, і села,
І кілометри бігли між коліс.
Бліде обличчя мами – невеселе,
Зовсім не те, яким було колись.
Нарешті й до поста вона добралась,
Хоч довелось немало пережить,
Поки в людей дорогу допиталась:
Війна ж іде тут, як ти не кажи.
Бійців зустріла. Молодь, є і старші.
У кожного жовто-блакитний знак.
«Захисники, –подумала, – від Раші.»
Спішила сина серед них пізнать.
Та не так сталось, мамі як гадалось:
Сказали, син… потрапив у шпиталь.
Погасла у очах коротка радість…
«А де він?» – командира знов пита.
І серце знову у дорогу кличе…
Пости і села, сіра і земля.
Душа без звуку чайкою кигиче:
Що ж наробили найманці Кремля?!
Аж ось Дніпро. Шпиталь стоїть. Військовий.
Й питання перше: «Так у вас мій син?»
«Він тут. Багато втратив крові, –
Сказав хірург і губу закусив,
Як лікарі, ми робим все можливе.
І догляд відповідний має він.»
З грудей матусі вирвався тужливий
Непевний звук. На неї погляд звів
Тоді вже лікар. Знітилася мати
Дістала дна тепер його очей:
«Я сина свого буду доглядати!..
Ведіть, я маю сильне ще плече…»
Вони зустрілись: мати і синочок…
Не зразу – через кілька довгих днів.
Пов’язка, біла, покривала очі…
В колясці… син, тримаючись, сидів.
Вона не впала синові на груди –
Все зрозуміла без чужих речей:
До подиху, останнього, з ним буде –
Клялась собі, бо син же… без очей…
19.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707597
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 21.12.2016
– Зорі, зорі... зорі ясні! Світ ви бачите увесь.
Зорі, зорі... зорі світлі. Загубилась зірка десь.
Де вона ота яскрава, найдорожчий в світі гість?
Де вона ота прекрасна, що принесла світу вість?
Вість найкращу, найсвітлішу...
Вість-молитву найтихішу.
– Не згубилася зірниця. Справ тепер в неї багато.
Наряджається... Засвітить.
Сповістить усім про свято.
Їй в Святвечір серед неба бути в сяйві осяйному.
Світло те величне, ясне, кожному дарує дому.
– Зорі, зорі... зорі ясні, неба Божого ви цвіт.
Зорі, зорі... зорі світлі, ви з зірницею прийдіть.
Як засяє зірка ясна – з нею землю звеселіть.
Зорі, зорі... зорі ніжні, нашу радість освятіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707107
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 18.12.2016
[u]Кожного 11грудня після 2013року у Києві дзвони Михайлівського собору нагадують Україні, як тодішня влада хотіла зачистити Євромайдан, кинувши тисячі силовиків. Але народ вистояв. Собор став тоді прихистком для сотень поранених.
До цього собор мовчав майже 8століть (з часу нападу монголів у 1240році).
[/u]
Собор Михайлівський вже третій рік підряд
Своїми дзвонами у день, грудневий, тужить,
І хоча шини на Майдані не горять,
Російські танки наш Донбас «утюжать».
Укотре він нагадує всім нам,
Щоби народна пам’ять не старіла,
Не вірили ніколи щоб панам,
Уміло щоб чужі стрічали стріли.
Коли я чую той тривожний дзвін,
Знов риюсь в історичному лахмітті,
Й спливає, як народ покликав він
Орду зустріти у крові по лікті.
І пророста надія, хай хитка:
Монголи щезли – щезне і Росія,
Бо доля завойовника така.
А землю, мирну, житом ще засієм!
12.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707089
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Ми є люди з тобою –
Це найвище звання,
Народились з любові,
Отже це не звільня
Нас від того, що люди
Мають жить, як брати,
Тож давайте так будем
Жити він, я і ти.
Ми є люди – це значить –
Ми є діти Землі,
Головне де з призначень –
Посміхатись зорі,
Цій володарці долі
І людей, і країн,
Милуватись роздоллям,
Вище буть королів.
Ми є люди з тобою…
В цім висока є суть:
Ні війна, ні розбої
Щастя не принесуть.
Ми є люди з тобою,
Будьмо й завтра людьми
Ті, що в полі, в забої.
Україна – це ми!
25.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706904
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Спокійно спати, бач, не кожен може.
Чому так є? Я легко доведу:
Сумління лиш того в житті не гложе,
Хто з ним завжди і всюди у ладу.
***
Людиною прожить мені так хочеться,
Людське обличчя людям зберегти,
Не буде і твоє сумління корчиться,
Коли це гасло матимеш і ти.
***
Найбільша у держав, сімей є вада,
Коли негідник чи дурак при владі.
***
Тривожать війни світ вогнем і кров’ю –
Червоний з чорним поруч кольори.
Ненависть в вічній боротьбі з любов’ю –
Чомусь давно так послано згори!..
***
А дні, немов птахи, летять в історію,
Й назад нема й не буде вороття,
Живи, щоб не було за себе соромно,
Бо лиш одне в нас на землі життя.
***
Пробачити – не значить – все забуть –
Не тіло ранить слово – серце й душу,
Тому розважливим і мудрим завжди будь,
Каратися пізніш себе не змушуй.
***
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706689
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Ми - останні з людей, що пробули в живих хоч годину,
Наші кроки були в нікуди, очі бачили морок,
Замість того, щоб жити в теплі, перейшли в холоди ми,
А в пісках і солончаках схований головний ворог.
Якось так непомітно минули роки у містечку,
Там було все: і світло, і сміх, і добро, і удача.
Але ми вибирали підпілля, здійснивши раз втечу,
А тепер ми не вернемось - шлях оплатити нема чим.
Кожні десять годин ми виходили в люди, на хату,
Щоб з даху подивитись, як сонце заходить повільно;
Кожні сорок хвилин ми спускались, аби помирати,
Прикуривши і випивши, щоб у душі не боліло.
Наші дні пролітали під звуки Раммштайну і Корну,
А тоді ми глушили їх ритмом нових Океанів,
А коли ми спускались на сорок хвилин, то у горлі
Застрягав Лінкін Парк. І не було з'єднання між нами -
Мережа не ловилась. Під димом застрягли питання,
Які відповідей як і не мали, так мати й не будуть.
І тепер ці питання повзуть по пустелі за нами,
А ми теж повземо. Правда, шлях пролягає в нікуди...
І для чого ми змушені кидати ті Карфагени?
У пустелі ти легко знайдеш непотрібні ідеї,
Які не підійдуть твоїм мріям і їхнім теренам.
У пустелі тебе не шукатимуть - їм то' не треба.
Кажуть, діти ростуть, аби стати дорослими, але
Потім сум за минулим нас змушує лізти у місто.
Наша ера відходить, нащадки будуть інше мали,
Та всіх нас єднає один Карфаген.
То дитинство.
XII.XII.MMXVI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706120
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Осінню казку пише листопад
Вже не таку, усміхнено-красиву,
Ріллею ліг на зиму у степах,
Чи маревом понад болотом, сивим.
Ця казка добігає до кінця,
Фінал ховає свій під падолистом.
Він до калини в лісі залицявсь.
Подарувавши їй до свят намисто.
Холодний ранок інеєм пропах,
Вітрець на гіллі ще не колихався,
В мереживі, ажурному, реп’ях
До мене й сонця радо усміхався.
У сіру шаль прибрались небеса,
Хотіли ранок подихом зігріти.
Цю казку грудень зможе дописать,
Як подарує вікнам дивні квіти.
26.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко0.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705391
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Хто пташечка, ця маленька?
Гарнесенька і хитренька
А на грудцях, ледь жовтенька
Спинка трішечки синенька
В краї теплі- не літає
Навіть взимку нам співає
До віконця заглядає
Сальце,як ми - полюбляє
Спритна пташка, невеличка
Називається -(Синичка)
08.12.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705377
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
(Після прочитання твору "Доля" Надежди М.)
О доле, сива! Птахо, невловима!
Ти часто вітром стукаєш в вікно,
Або ведеш стежинами, кривими,
І тчеш із буднів сіре полотно.
О доле! Мила ластівко, крилата!
Пасу я твій під хмарами політ
І мрію під крилом, твоїм, літати,
І серцем пізнавати білий світ.
О доле! Ти і слава моя, й плаха,
І та із найвірніших рятівниць,
Котра, коли в житті летить все прахом,
То посилає світло блискавиць.
Зберу тоді їх голими руками
І на життєве жезло нанижу,
А трохи помудрію із роками,
То про життя поему напишу.
6.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705212
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Розповзлись густі тумани,
Сиво-кучеряві,
Річку вкрили і лимани,
В воду заглядали.
А там – рибки-дзиги грали,
Мили лисці ноги,
В очеретяному раї
Не чути нікого.
І здалось на мить туманам,
Що й вода примовкла,
Бачать: лисочка тримає
Рибку світло-жовту.
Верби коси опустили,
Ними п’ють водицю,
– Шкода рибку, –так просили
Дику вони птицю.
Як тумани піднялися,
Сиві та лапаті,
Дві пташини обнялися…
Не веліло спати
Сонце, що ледь пробивалось
Крізь густу завісу.
Хвильки бігли, ніби грались,
По водиці, звісно.
26.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704813
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016
Ішла війна… Верталася зі сходу…
Вогненні кроки міряла назад.
Найважче їй було долати води…
Під Києвом збиралася гроза…
І став Дніпро холодним полем брані,
Схрестилися де шпаги у війні,
Отримавши напівсмертельну рану,
Він вистояв… Сказав фашисту: «Ні!»
Кипів Дніпро рожевою водою,
Під залпами, немов живий стогнав,
З коричневою бився як ордою,
І не одну молитву тут спізнав,
Як обіймав тіла солдат, ще теплі,
І плакав, опускаючи на дно,
І не одна душа людська отерпла,
Коли дивилась на страшний Содом.
Давно минув гарячий, сорок третій,
Та рана та і досі ще жива,
Історикам наказує й поетам
Знайти правдиві про війну слова.
13.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704088
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Плаче свічка в вікні
Вже не воском – людською сльозою…
Тихо ніч осіда,
Накриває все сонним крилом.
Я ж кричу їй:
– О, ні!
Пригадай 33-ій… Зимою
Голод як поїдав…
Вимирало ж і місто й село…
Плаче свічка в вікні,
На шибках вимальовує тіні,
Темна ніч за вікном
Заридала осіннім дощем.
Голос мертвих дзвенів,
Ніби струмом пронизував тіло,
Й хоч було це давно,
Та й з роками не меншає щем…
Плаче свічка в вікні,
Зна, як нас виривали з корінням,
Й знов пекуча сльоза
По свічі опускається вниз.
Образ Бога змарнів:
Не прийшло ворогам ще прозріння,
Може б, він підказав,
Щоб покаятись хоч спромоглись.
27.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703379
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Скажіть дітки хто він такий?
Тож колючий, трішки спритний
Він полює, завжди в тиші
Вміє добре, ловить миші
Смакує зміїв і вужів
Ще полюбляє комарів
Спить, аж з осені, до весни
Бачить гарні, цікаві сни.
Очі хитренькі, кругленькі
Мов намистинки, чорненькі
Вушка має, він маленькі
Тонкі ніжки, коротенькі
Багато носить голочок
Здається, справжній будячок
То хто ж це дітки -(Їжачок).
28.11.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703371
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Жінки і війни – два коротких слова,
В них – біль і кара, злоба й майбуття.
Коли ж про жінку повелась розмова,
Скажу, їй людство вдячне за життя.
Було так, є і, мабуть, завжди буде,
Такий лихий вже людство має рок:
Війну ведуть боги, а гинуть люди,
Й змінити щось безсилий і пророк.
Жінки і війни… Скільки світ біліє,
Йому вершили долю лиш вони:
Без жінки він збідніє, помарніє,
І саме жінка – крапля для війни.
Жінки і війни – перемоги й відчай,
І знов вона рятує вкотре світ,
Бо лиш вона народжується двічі:
Сама й землі дарує діток-цвіт.
Та з’ява важко матері дається,
А ще трудніш, як діток утрача…
А мо’ війна над жінкою сміється,
Як забирає в неї орача?!
Жінки і війни – обійми любові
І чорної зневаги вражий крок…
Чи ж допоможе душам темним сповідь,
Щоб вознеслись у небо до зірок?!
27.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702548
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 25.11.2016
З Майдану вони помчали
Назустріч лихій орді,
Там кулі грудьми стрічали
В кросівках бійці тоді.
Палили вогнем із «градів»,
Аж плавилася земля,
Азійсько-російські гади,
Керовані із Кремля.
Дивилися хлопці в очі
І смерті не раз не два,
І снився їм стан дівочий,
І штаб їх не раз здавав.
У холод їх зігрівала
Любов до землі, свята,
Й спинили, таки, навалу,
І армія вже не та.
Тепер сторожують небо –
Не сотня їх вже – сто сім…
А мо’, в них і там потреба?!
Героям слава усім!..
22.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702166
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Втретє вже журавлі відлітали,
Залишаючи край у війні,
Де серця матерів калатали,
Боячися утрати синів.
Третя осінь не росами вмилась,
Не дощами, рясними, – слізьми.
Від війни, від неправди стомились,
Хто простими були й є людьми.
Втретє осінь уже роздяглася,
Та чомусь… не покаране зло,
І сльозою вдова залилася,
Бо зламалось життєве крило.
Третю осінь земля у Донбасі
З дивним трепетом стогне від ран,
Де не раз людська кров пролилася
У війні, що намітив тиран.
Втретє осінь сивіє туманом,
І повзе над землею журба…
Скільки ж доль ця війна поламала!
Кров’ю впився утретє Донбас…
28.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702165
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 22.11.2016
«Їх списи чорні-чорні
І чорний їх крок карбований.
На крилах плащів чорнильних
Блищать воскові плями.»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Мій шлях гірко мигдалевий -
До землі помаранчів-каменів,
До краю тужливих дзвонів,
Про які не запитують,
Де кожна халупа - кастілло,
А кожен жебрак - каштелян,
Де грона оливкові краплинами ртуті.
Надто сухо для очей втомлених
Віслючків і загнаних коней
(Яких пристрілюють)
Надто вітряно для копачів могил,
Тому брили і камені,
Тому кулям надто просторо
Для польоту від серця до серця,
А вино надто солодке,
Бо так не буває:
Біле сонце і земля жовта:
Лише трохи крові биків на арені.
Там вічно тешуть хрести камінні
На полі війни горожанської,
А художники марять,
Бо з вікон глухих
Визира Торквемада,
А поетам - по кулі,
Бо дихати нічим -
Повітря спалене
Вогнями чужих автодафе.
Країна гостей-вандалів,
Там не цвітуть проліски,
Там камені дикі
Ростуть злими менгірами.
..........................................
Мій шлях мигдалевий
В оту країну камінну
Бо я теж божевільний вершник...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676160
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 10.11.2016
Коли думки печуть тебе вогнем,
І сил немає більш в собі тримати,
Відкрий замки душевних казематів,
Пусти на волю благосним дощем.
Нехай проллються віршем на папір,
На моніторі виплетуть морзянку,
Лиш випустивши Музу-полонянку,
Сам вільним станеш у ту мить, повір.
А як слухняно виконавши роль,
Натомлено прихилиться до клавіш,
Спитай тихенько: «Ти ще мною мариш?»,
Щоб знов почути: «Звісно, мій герой».
Лиш не зізнайся, що її – сатрап,
Який тримає вічно в чорнім тілі,
Нехай повірить у великі цілі,
Ідеєю красивою приваб.
Хай думає, що ти її звільнив
Із лап дракона, вирвав з пащі лева,
І що для тебе - справжня королева -
Сама засіє всі рядки для жнив,
Палкі та влучні випестить слова,
Навчить їх мові, виведе у люди,
Та не надійся, що так вічно буде,
Допоки лиш в серцях любов жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699479
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 09.11.2016
Соковита, русокоса –
Серед лісу, серед поля,
Стала гола, стала боса,
Незбагненна з вітром доля.
Ось така вона, ця осінь,
Западає міцно в душу,
Ще й гостинно гарно просить
В своє ложе, в свою мушлю.
І відмовитись не в змозі,
Зачарована в нестямі,
Наша пам'ять на узвозі
Мальовничими місцями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697398
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 31.10.2016
Останні теплі дні дарує осінь,
Ще кличе далиною синява,
Не самоцвіти то у травах – роси.
Пожовкле листя вітер обрива.
Ще приязно нам сонечко сміється,
Пригубить ранком кинуту росу.
Коли ж пташині ягід заманеться,
Не пожаліє осені красу.
23.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697166
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016
Пожежу в серці так нелегко загасити,
Ще важче відшукати підлих паліїв,
Скажи, ну як нам без кохання далі жити,
Коли немає більш між нами почуттів?
Коли вже лопнуло моє довготерпіння,
Коли живе у серці лише біль та сум,
Коли не гріє слів твоїх ясне проміння,
В душі замовкла скрипка - їй бракує струн…
Прошу, залиш мене у спокої безлюддя,
Іди туди, де квітне почуттів розмай,
Даруй тій іншій дивні чари словоблуддя,
Можливо, з нею буде в тебе справжній Рай…
Душевний спокій – все, про що я нині мрію,
Ніяких буреломів та емоцій шквал,
На самоті щаслива бути знов зумію,
А ти поповниш мій сумний меморіал…
Тебе в політ я добровільно відпускаю,
Лети, як вільна пташка, в почуттів Едем,
За зламане життя тобі не дорікаю,
І хай тебе твій новий ангел береже…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697155
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016
Немину́чість блукала по колу
За нею тягнулися дні,
Старезна як бабця кво́ла
Пророчила щось там мені.
Бач, знає як далі буде,
І доля її не мине́,
Уперто і злободенно
По п"ятах за мною бреде.
До тіні її я вже звикла,
Бо вчора, сьогодні й завжди
Є те, що від нас не залежить
Та мусим його ми пройти.
Немину́чість - це так може зветься,
Якою б вона не була,
Ховатися марно не треба,
Коли у полоні душа.
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695371
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 20.10.2016
Пожовтілі поля відсвітили житами,
Журавлі покружляли і зникли в імлі.
Вслід пір’їнку з крила вітер ніс над хатами,
Та метелик – листок відлетів від гіллі.
Лиш минулося літо і відразу ж натомість,
Затягнулося небо, прогриміла гроза.
Важко дихати стало й затаїлася чомусь,
Мов росинка в траві під повіку сльоза.
Всього було в житті, скільки пройдено верст,
Та світ з осі не зірвався ще досі.
І стою, і стою одинокий як перст,
Зустрічаю, чи то проводжаю вже осінь.
2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693966
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016
Весь час добре він тримався
Довго з вітром сперечався
Сам - майже круглий та міцний
Всі люди кажуть, що смачний
Вихваляють, що корисний
Хоч маленький, але хитрий
Росте літом в кожушині
Та чекає дні осінні....
Кожушок він свій скидає
Та й донизу поглядає
Похитнувся … Враз до землі..
Часом влучить по голові….
Скажіть дітки, хто з вас знає
Що з дерева так злітає?
(Горішок)
12.10.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693903
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 12.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2016
[i]що кохається не мною
Твоє серденько. І мені болить,
І відлунається тугою -
Не мною марить...
до мене не летить...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373089
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 12.10.2016
Дві постаті обабічки вікна.
Долоні в скло уп’ялися судомно.
Здавалося – розкришиться пітьма
У поглядах хижацько-буреломних.
Та тільки час в секундній німоті
Піщинками просипався додолу,
А ми з тобою, як долоні ті,
Крізь перепони не пробились долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693148
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016
Відтінків чорного – у болю не злічити,
І ям від вибухів, і спалену стерню.
Життя – розбиті, всупереч молитвам.
То за гріхи ми вносимо платню?
Відтінки чорного – в зіницях вдів і сиріт,
У ненароджених, чи втрачених дітей,
Вони серця пронизують навиліт,
Як символ невблаганності смертей.
ЛД
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692969
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016
Я знов пишу тобі цього листа,
Та, й як раніш, його не відправляю.
Причиною є істина проста:
Ти не моя, а я тебе кохаю.
Я пам'ятаю стиглий аромат
Твого волосся з нотками парфуму,
Блискучі очі, схожі на смарагд,
В яких немає ані краплі суму.
Ти мені снишся майже кожну ніч,
Як ти мене закоханно цілуєш,
Так міцно обіймаєш і мовчиш,
І цей момент, по-справжньому, цінуєш.
Але наранок все зникає знов,
Й твоі цілунки - витівки уяви.
Тобі вже не потрібна ця любов,
Як і моя, в твоїм житті, поява.
Тому я знов пишу тобі листа,
Та ти його ніколи не побачиш.
Причиною є істина проста:
По-справжньому цінуєш те, що втратиш.
Т.І.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668060
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 04.10.2016
Котилося по небі ясне сонечко.
Всміхалося дорослим й дітворі.
Заглянуло до внучки у віконечко
Ранкової зимової пори.
Мороз рум"янив дітям білі щічки.
За носики-курносики щипав.
Жаль хвилечок нема на нашій річці.
Він річечку вже кригою скував.
Ось сонечко закрила біла хмарка.
Посипались сніжинки у танку.
І, мабуть, їм від цього стало жарко.
Присіли відпочити на пеньку.
А потім, ніби птахи полетіли,
Засипали дерева і кущі.
Це зимонька - царівнонька хотіла,
Щоб весело жилося дітворі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465395
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 04.10.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z9u3F3AX3fU
[/youtube]
Пливе корабликом листочок.
Несе його стрімка ріка.
Куди спішиш, клена синочок?
Твого не видно маяка.
Пливеш в незвідані ти далі..
Не знаєш, де буде причал.
А течія несе все далі...
Тримай міцніше свій штурвал!..
Пливи, поки ще вітер в спину.
Не озирайся вже назад.
Мандруй до мрії безупинно,
Поки не сипе снігопад.
А я стою, думки обсіли.
Дивлюсь тобі, листочок, вслід.
Бажаю я: хай хватить сили
Удачно закінчить похід...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691045
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 29.09.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j8pITOg0JGM[/youtube]
В житті бувають ті моменти,
Що пам"ятаєш все життя.
Його найкращі елементи,
Не йдуть ніколи в забуття.
Ти повертаєш їх так часто,
Коли надворі йдуть дощі,
Коли журба прийде невчасно,
Тобі не спиться уночі.
Душа розправить свої крила,
Летить у ту щасливу мить.
Та повернуть уже несила.
І серце біллю защемить.
Бувають ці моменти змінні:
Ми забуваєм часто ті,
Які були для нас безцінні,
Та не тримає пам"ять їх.
Моменти, зіткані із щастя,
Усмішки, мрії і думки,
Це пам"ять збереже, удасться.
Життя найкращі сторінки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691222
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 29.09.2016
Забудь про старі порядки старого світу.
Вони тобі вже більше не знадобляться.
Вони стали попелом, їх заніс вітер
На хмарах нуклідів, що змішані з смаком акацій...
Твої перемоги - причина твоєї поразки.
І завжди земля була губкою бруду й провини.
Але mother nature розкрила можливі відмазки,
Які залетіли частинками у горловину...
***
Ти знаєш, що вітер шумить гострим іклом загрози?
Ти знаєш, що Прип'ять несе води вічної смерті?
Ти знаєш, що грунт захопив довговічні морози?
Ти знаєш, що тут все живе навіки тепер стерто?!
Дерева бетону заснули... Прокинулись хащі.
Куди не заглянь - всюди тиша, ні руху навколо...
Ніяк аж не віриться - як це лишилося нашим?
Тридцятий рік поспіль шумлять вічним сном ліси голі...
На зорі поглянь... Чи ти бачиш сліди Горбачова?
Їх можна й не бачити, хоч так і насправді буває.
Хрестовий похід підкидав їх на Захід. Додому.
До нового краю.
Старі фотографії світлого й темного шляху.
Вони від'їжджають, а більше туди не приїдуть.
Багато піде, і лиш обрані будуть під дахом.
Народжені діти.
Забутий метал полонив заборонену зону,
А довгі алеї покрили порослії трави.
Навколо - ні духу. Та й дух би не втік із полону
Опісля розправи.
Тепер все зникає під покривом старого дому.
Тепер резервація мічена. Стали застави.
Надія все ж є. Проростає на тлі кам'яному
Вечірня заграва.
Біжи, не спиняйся. Біжи, куди очі лиш бачать.
Вузькі чи широкі, забиті, порожні терени.
Накриті туманом, спустошені - вигляд неначе
Це край Ойкумени.
Навколо аж сіро - підручники, зошити, парти,
Ляльки, протигази - давно пилом все припорошене.
І небо, і землі, але довго бути не варто -
Померти там зможеш.
Якщо не Уран, то довершать почате інакші
Мисливці, які полюватимуть суто на всіх. Знов провулок.
Лиш світло в кінці, а навколо бетон - ти не бачиш,
Що певні забули.
Залишився відбиток руки на стіні сіровицвілій,
Хтось хрести малював ще до теми приходу монголів.
Шум напруги - а раптом зіткнеться хтось лицями
У дикому полі?
Останній прохід перед тим, як відкритися світу.
Біжи, бо тебе доганяють титани-мисливці!
Виходь на новий рівень, хай тобі всміхнеться світло
На старій шахівниці.
Тобі повідомили - скоро буде допомога...
Та знаєш, від сталкерів буде бедламу імперія...
І зброя єдина - це ти. Розізлилась погода
Шпилястих прерій.
Хотів ти колись поселитись в чужому готелі...
То от - є нагода. Тепер все Полісся - в долонях.
Та досі полюють... на лапах, у кігтях і перах.
Кров дихає з скроні.
А треба тікати, бо чуйка на кров - більше злості.
А кров - це пожива свята для нових генерацій.
То краще тобі не дивитись на шахи та кості -
У тебе міграція.
Решітка вгорі... Або то вентиляції частка?
А світло летить променями на голову... Небо.
Так хочеться впасти і стати частиною... Пастка.
Не зараз. Не треба.
На поверхах вищих ще досі попахує прірва.
Був вибух. Отак будували життя комунізму.
Єдине світило тепер на пучки відірвуть
Крізь липову призму.
А далі - сходини. А далі - дерева на буквах.
А далі дах стелиться. Далі нема переходу.
Останні хвилини. Три напрями подають руку
Й скидають у воду
Загиблого. Мертвого. Друзі теж є ворогами.
Приховані знахідки дали про себе знати.
Отрута смертельна, висоти і серце, мов камінь.
А міг й політати...
*
Я ледве утік. І до крові мене шматували,
І явно на грані лишався я. Атомні грати...
Та я повернувся. Хрестовий похід лишив пам'ять.
Я буду кохати,
Бо я повернувся звідтіль, звідки тіло виносять.
Не плач... Адже я стою тут, хоч пошарпаний, битий...
Забудь моє слово. І витри замучені сльози...
Ми - двоє в цім світі...
***
Забудь про старі порядки старого світу.
Вони тобі вже більше не знадобляться.
Вони стали попелом, їх заніс вітер
На хмарах нуклідів, що змішані з смаком акацій...
Твої перемоги - причина твоєї поразки.
І завжди земля була губкою бруду й провини.
Але mother nature розкрила можливі відмазки,
Які залетіли частинками у горловину...
Так прагнемо спокою, так хочем бути у злагоді,
Що смерті привозимо поїзди в рідну чужину...
Війна, зброя, бомба і апогей - вишенька-ягода -
Кобзар Фукусіми.
22.04.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661971
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.08.2016
Застигла осінь в маминих очах,
В її руках, у стиглій горобині,
В пожовклих травах, скошених в садах,
В її літах, у всій її родині.
У косах побілілих, наче сніг,
У зморшках, відрахованих роками,
Життя позаду, час так швидко збіг,
Дороги осені лягли між нами.
Розчавлені дощами на землі,
Простелені стежиною до неба,
Вклонюся низько матінко, тобі-
Бо ти життя, яке усім нам треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683682
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 15.08.2016
Рідненька Моя!
.
Появився у душі неспокій. Відвідав Твою могилку з товаришем дитинства, з яким ми не бачились 52 роки.
.
Потішився кущами хризантем, які постійно цвітуть на Твоїй могилці.
.
Олько, так я його називаю по дитячому, бо приємно повернутись в прекрасне дитинство, зробив фото, яке я хотів би бачити серед моїх віршів.
.
З самого ранку вставши, відчув страшенну тугу за Тобою, Моя Рідна, і на світ появився ще один вірш.
.
Захмарилось,надворі прохолода,
Кудись поділось сонце, знов дощі,
Так!...І не вперше, знову появилась,
З сердечним болем туга у душі.
.
Ця туга повсякчас буде зі мною,
Уже не зможу я від неї відійти,
Мої говорять рідні й близькі друзі,
Що по життю і дальше треба йти.
.
Всі одинаково твердять, постійно,
Вже перестати требе!...Так тужить,
Вони не знають і не зрозуміють,
Як тяжко кожен день без Тебе жить.
.
Ти найрідніща була все для мене,
З Тобою було легко йти в житті,
Душа Твоя завжди була відкрита,
Твоїм диханням дихали ми всі.
.
Стає вже тяжче рішення приймати,
Немеє з ким порадитись, хоч плач,
Як виникають рызнії проблеми,
Ти так потрібна б була в даний час.
.
Приходжу я тепер завжди до Тебе,
Дивлюсь на фотографію...Й нараз,
Я зустрічаюсь поглядом з Тобою,
І Ти даєш поради всі ...Для нас.
.
Живеш Ти з нами, Рідная Матусе,
І в нашому нелегкому житті,
Проноситься у пам'яті, щоденно,
Все благородство світлої душі.
.
Твій, з тугою в душі, Володя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600542
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 15.08.2016
Знаешь,а в жизни так бывает,
Ты полюбила,а он не твой,
Не тот,кого судьба предназначает,
Но его придумала любовь!
Знаешь,счастья где-то рядом,
Есть тот который тебя ждет.
Который любит тебя взглядом,
Лелеет нежно и всегда поймет.
Знаешь,ты не беги за мыслью,
Не догоняй любовь,которая ушла.
Даже если встретилась ты с болью,
Пойми,не твой он,не твоя судьба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682144
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 11.08.2016