Микола Поділля: Вибране

Шостацька Людмила

ХТО РОЗІЗЛИВ ЗИМУ?

                   Як  різні  пори  я  жду  зиму,
А  ця  –  ну  точно  божевільна:
Листопад  в  пояс  завалила,
Без  світла,  онімів  мобільний.

Село  завіяне  завмерло,
Лиш  де-не-де  пташина  змерзла,
Із  коминів  –  димок  химерний
І  ніч  без  міри  довжелезна.

 Вже  тричі  сніг  вожу  на  собі,
 А  він  все  новий  прибуває,
 Як  ніби  дна  нема  у  торбі,
 А  небо  сипле  і  не  знає.

Зима  лютує,  не  спинити,
Куди  не  глянь  -  надула  гори,
Хто  ж  міг  її  так  розізлити,
З  ким  були  в  неї  якісь  спори?

Немає  сліду  на  стежині,
Колеса  в  стані  безробітних,
З  усіх  сторін  б’ють  по  людині
Такі  прогнози  непривітні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700736
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Шостацька Людмила

ЗАПІЗНИЛАСЬ

                                             Я  запізнилась  в  дорозі  на  вічність...
                             Просто  недбалість,  а  може  кармічність?
                             Я  заблукала  у  світі  безмежності...
                                             З  закономірності?  З  необережності?
                             Я  на  шляху  до  його  нескінченності
                             В  пошуках  істин  у  світі  буденності.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699367
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016


Шостацька Людмила

ДРУГА МОЛОДІСТЬ

                                                     До  мене  друга  молодість  прийшла.
                                     Закохана!  Любов  моя  остання
                                     Цілунком  доторкнулася  чола.
                                     Яке  ж  солодке  це  мені  вітання!

                                     Я  полюбила  всі  її  слова,
                                     Феєрія  -  у  кожній  з  її  літер,
                                     Вона  така  майстриня  на  дива.
                                     Обожнюю  її  словесний  вітер!

                                     Збираю  перли  серед  всіх  красот
                                     І  болі  заримовую  старанно,
                                     Не  б’ю  колін  на  сходах  до  висот
                                     І  не  маскую  правду  філігранно.

                                     Моя  любове!  Це  –  вже  назавжди.
                                     Віддала  цифри  -    узяла  слова.
                                     Бери  за  руку,  у  життя  веди,
                                     Цілюща  сило,  істино  жива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698524
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 04.11.2016


Ганна Верес (Демиденко)

І жахалося небо, зоряне…

Ніч    дивилась    у  вікна
Злякано,
Там    проснулися    діти
Й    плакали,
І    матуся    в    сльозах,
Молилася,
Щоб    військова    гроза
Спинилася.

І    тряслася    земля,
Й    гойдалася,
І    на    диво    ще
Сподівалася.
І    жахалося    небо
Зоряне:
Душі    ж    бо    в    людей
Переорані

Чи    Росією,    чи
Магнатами,
То    чому    ж    вони
Не    за    гратами?
Може,    Правда    іще
Не    проснулася,
А    чи    перед    Кремлем
Знов    прогнулася?
22.01.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692583
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2016


Шостацька Людмила

МЕНІ Й ТОБІ

Цей  світ  належить  і  мені  й  тобі,
Ця  зірка  впала  тому,  хто  підніме
І  лише  так  засяє  без  підміни,
І  лише  так  світитиме  тоді.

У  цього  сонця  –  стільки  промінців,
Для  всіх,  хто  був,  хто  є  і  хто  ще  буде...
І  будуть  завжди  поклонятись  люди
Йому  за  щедре  золото  вінців.

У  цього  неба  стільки  є  любові,
На  цілий  Всесвіт  вистачить  її.
Невпинно  крутять  часу  рушії
Прадавній  світ  в  чаруючій  основі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689149
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 17.09.2016


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Осінь я не кликала

Осене,  осене,
Я  тебе  не  кликала,
Поблукай,  прошу  я
Вуличками  тихими.

А  до  мене  не  йди,
Бо  ще  хочу  літечка,
Душу  не  холоди,
Хай  воно  зігріється.

І  купається  теж
У  любові  й  ніжності.
Невже  ти  відбереш
Миті  ці  чудеснії?

В  коси  срібні  стрічки
Ти  вплела  легесенько,
Та  прошу:  не  спіши
Торкатися  серденька.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686752
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016