Олена Галунець: Вибране

Ира Сон

Твердь

Интересно,
кто  назвал  небеса  твердью?
Может,  тело,  растущее  в  утробе?
Может,  душа,  оглушённая  сансарой?
Медленно  дорастаю  до  бога...
а  тверди
нет.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909945
дата надходження 03.04.2021
дата закладки 03.04.2021


stawitscky

Не заступити б за межу

Не  заступити  б  за  межу…
Як  манить  солодко  безодня!
Себе  ніяк  не  встережу,
У  охоронці  я  не  годний.

Цих  звабних  вигинів  вогонь,
Ясних  очей  бездонне  небо,
Магічність  голосу  твого  –
Що  для  загину  іще  треба?

Вже  брами  ковані  дрижать
На  доторк  ніжно-полохливий.
І  розчиняється  межа
У  хвилях  пристрасної  зливи.

Хай  буде  гаряче  літам,
Жаги  нуртують  кіловати,
Щоби  хотілось  пригортать
І  потопать  у  вирі  знади.

Бо  маєм  мудрості  урок
Ще  із  епохи  мезозою:
Як  збайдужієм  до  жінок,
То  стріне  та,  що  із  косою…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749704
дата надходження 07.09.2017
дата закладки 07.09.2017


Єлена Дорофієвська

Мещанка

Здесь,  на  самой  вершине  зелёной  днепровской  кручи,
Бесконечно  длинны  уходящие  вдаль  закаты…
Амальгама  ветров  -  ароматы  полыни,  мяты,
Изумрудный  ялыч  от  цветущей  в  жару  воды….
…Как  же  мне  надоел,  стал  несносно  брюзглив  да  скучен
Город,  выросший  позади  -  он  глядит  мне  в  спину,
Как  ревнивый  супруг  на  строптивую  половину,
Что  отвергла  все  блага  взлелеянной  им  среды.
 
Для  мещанок  не  рай  и  в  раю.  От  толпы,  рутины
Я  спасаюсь  молчанием  в  обществе  старых  грабов:
Здесь,  на  глинищах  этих,  такие  молчали  …бабы  -
От  княгини  до  ведьмы!  –  молчали  на  все  лады!
И,  послушница  чопорных  стен  городских  гостиных,
Обживаю  вершину  горы,  как  простую  келью:
Здесь  бы  судьбы  вершить,  ворожить  над  костром  да  зельем,
А  не  ждать  в  неизвестности  манны,  звезды,  беды...
 
…В  глубине  тёмных  вод  упокоились  храмы,  сёла,
Огнегривый  закат  распростёр  над  рекой  эпохи…
Оказавшись  на  дне,  где  ни  шума,  ни  суматохи,
Станут  факты  историй  основой  иных  твердынь...
Между  небом  и  кручей  все  так  же  растут  престолы
И  сражаются  боги  за  души,  и  делят  земли…
…Может,  где-то  здесь  чистый  источник  дремлет?  -
Незаслуженный  нами  источник  живой  воды…
 
До  утра  утомить  бы  нелепость  своей  гордыни.
Голос  мой  под  запретом  -  как  изгнанный,  вне  закона.
Я  -  короткая  летопись  в  памяти  телефона,
Знаменитая  драма,  истрепанная  до  дыр.
…Сотни  лет  в  тишине  на  вершине  стоят  княгини,
Безголосые  ведьмы  предвиденным  не  обожглись…  И,
Осознав  себя  пылью  на  контуре  этой  выси,
Восхищённо  сдаюсь  предначертанности  страды…

Июль,    2017

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749142
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 07.09.2017


Akimova

Не отвечай

Закат.  Рассвет.  Стоишь  под  небесами.
Кто  ты?  Зачем?  Откуда?  Почему
Должны  искать  ответы  люди  сами?
А  тот,  кто  знает  –  некогда  ему.

То  свыше  глас,  то  голос  из-под  спуда
Таких  глубин,  где  полный  кавардак:
-  Кто  ты?  С  каким  прицелом  и  откуда?
Зачем  ты  нужен  вообще,  чудак?

Не  отвечай.
Ты  знать  не  знаешь,  кто  ты.
Но  ясно,  что  не  ангел  и  не  бес.

А  в  небе  слишком  много  позолоты  –
Безумная  безвкусица  небес.  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746357
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 07.09.2017


Шостацька Людмила

ЗБИРАЛА ПРОМЕНІ В ДУШІ

                                       
                                                       Дивилась  сумно  цілу    зиму
                                                       Услід  замерзлим  перехожим
                                                       І  на  снігу  писала  риму,
                                                       І  щось  нашіптувала,  може.

                                                       Зраділа  Лавочка:  Весна!
                                                       Усім  всміхалася  привітно,
                                                       Така  ця  посмішка  ясна  -
                                                       Присядьте  тут  у  парі  з  Квітнем.

                                                       Ось  цих  закоханих  зігріє,
                                                       На  тлі  небесного  атласу
                                                       Розсипле  зоряні  всі  мрії,
                                                       Так  в  унісон  веснянім  гласу.

                                                       Сама,  з  дуетом  із  берізок,
                                                       На  килимку  із  споришів
                                                       Утерла  спогади  зі  слізок,
                                                       Збирала  промені  в  душі.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726472
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 31.03.2017


гостя

Свято… в горах…



“Де  таємні  стежки,
Що  впускають  примару  таку?”
Твоє  місто  мовчить,  мертве  місто  опісля  облоги.
…Свято  в  горах.  Гуцулонька  Ксеня  в  новому  вінку.
Подорожнику,  зникни  із  ран
     та  тримайся  дороги.

Хай  нестерпно  пече!  
Хай  волає  в  полоні  оман
Ця  мінлива  душа  на  знімальних  містках  Бертолуччі.
…  аби  завтра,  вливаючись  легко  в  ранковий  туман
Лиш  одними  очима
     цинічно  промовити  “скучив”

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725517
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 30.03.2017


Єлена Дорофієвська

Алмазная гора

[quote] Ф.С.  Фицджеральд[/quote]

Неизбежностью  правила  смерть,  а  на  смерть  роптать
Бесполезно...  Тот  день,  о  котором  когда-то  вспомнят,
Чтоб  смолчать,  запрещая  иллюзиям  грезить  вспять,
Зря  пришел,  притворяясь  простым  тихоней.
Если  прихоть  -  любовь,  ее  призрак  сошел  с  ума,
Из  запыленных  книг  воплотившись,  сметая  планы.
...Лето  было  обычным,  среди  серебра,  когда
Вдруг  торжественно  грянули  бомбы  и  аэропланы...
Кто  богат,  кто  банкрот  -  компромисс  удержал  в  узде.
Над  алмазной  горой  почерневший  ландшафт  спокоен,  
Ветер  сдул  в  горизонт  пыль  от  некогда  белых  стен...
Очевидно,  господь  был  по  образу  грешных  скроен,
Уцелевших.  Экспресс,  как  и  прежде,  прибудет  в  семь,
В  эти  земли  ворвавшись  спасением  религиозным.
Безразлично  забытые  тем,  кто  сказал  "аз  есмь",
Не  стекляшки  считают  -  впервые  глядят  на  звезды...







пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726068
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 30.03.2017


Ніна Багата

Котики

Немає  квітів  голубих.
Червоних  теж  іще  немає.
Хлоп’яті  гілочку  верби
Весна  несміло  простягає.
Суцвіть  на  ній  не  відшукать.
Сивенькі  кульки  замість  листу
На  сонці  лагідно  блищать,
Немов  розсипане  намисто.
Не  встигла  кращого  весна,
Та  хлопчик  радий  з  тої  ласки  –  
Він  в  цих  клубочках  упізнав
Зайчат  з  бабусиної  казки.
У  душу  глянула  краса.
Завмер  із  гілочкою  в  лузі…
Такого  ж  кольору  коса
В  його  старенької  бабусі.
Погладив  котики  м’які
І  думку  знов  свою  послухав:
І  в  неї  гарні  теж  такі,
Такі  ж  ласкаві,  теплі  руки…
І  ось  замріяність  зборов,
Біжить  додому  –  ніг  не  чує.
Він  гілочку  й  палку  любов
Бабусі  рідній  подарує.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726407
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017


Ганна Верес

А може все не втрачено іще?

Немов      пташиним    зраненим      крилом,
Листа    тримаю.    Вирвалось    зітхання…
Перебираю    в    пам’яті:    «Було!?
А    може,    тінь    то    від    мого    кохання?»

Вдивляюсь    я    у    літер    рівний    ряд,
Та    очі    слів      не    бачать,    не    читають,
Адже    надії,    почуття    горять.
Терпке    розчарування    лиш    ковтаю.

І    ранить,    і    бентежить    серце    щем,
Та    не    звільнюсь    від    дум    важких,    чекання…
А    може,    все    не    втрачено    іще
Й    воскресне,    оживе    наше    кохання?      
25.02.2013.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710943
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017


Нея Легна

Таксидерміст

Як  впізнати  в  натовпі  рідну  душу?  Що  визначає  ступінь  того  споріднення?  Спільні  інтереси?  Однакові  характери?  Фраза  «знайти  спільну  мову»  натякає  на  необхідність  того,  аби  ваші  словники  збігались  хоч  наполовину.  Тоді  чому  з  тими,  з  ким  дійсно  затишно,  не  хочеться  мірятись  цими  словниками?  Мовчання  опускається  на  плечі  тонкою  павутиною  теплого  пледу  і  п’янить  до  такої  міри,  що  потім  заплітаються  язики.  Потім  слова  створюють  таке  ехо,  наче  ти  кидаєш  їх  у  пусту  діжку,  і  рвуть  сплетіння  ніжності.  А  щоб  знайти  її,  цю  мову,  одну  на  двох,  вистачає  простих  дотиків  самими  кінчиками  пальців,  вистачає  відчуття  тепла  подиху,  коли  опираються  на  твоє  плече,  і  погляду.  
Але  краще  не  говорити.  Ніколи  і  нізащо.  Слова,  як  найстрашніша  зброя,  їх  шматки,  наче  шрапнель,  залишаються  десь  глибоко  всередині  гнити.  Проблема  тільки  в  тому,  що  досі  ніхто  не  проводить  операцій  на  душі,  занадто  ризиковано.  Хтозна,  де  шукати  хірургів-добровольців  у  віці,  коли  всі  вже  закохані  у  когось  іншого.  Ти  просто  починаєш  кидатися  у  натовп  перехожих.  Як  у  кращих  традиціях  фільмів  з  примарами:  ніхто  не  бачить  тебе,  не  чує,  ти  проходиш  крізь  усіх,  час  від  часу  слухаєш  їхні  історії…  Намагаєшся  викликати  у  них  хоч  щось,  але  вони  ніяк  з  тобою  не  взаємодіють.  Дивно,  що  досі  намагаєшся  сколихнути  повітря  навколо  чергового  зустрічного  тіла.  І  дивно,  що  хоч  нічого  не  виходить,  тебе  чомусь  вважають  живим.  

Гірше  лише  від  ілюзій.  Коли  хтось  бере  твої  руки  в  свої,  гріє  їх,  хукаючи  і  розтираючи,  готує  тобі  горнятко  кави,  сварить  за  те,  що  ходиш  без  шапки  і,  наче  кошенятко,  відтягує  від  дороги.  Кричиш  сам  до  себе,  що  це  не  справжнє,  що  то  елементарна  чемність.  І  смієшся.  Смієшся.  Смієшся,  щоб  весь  світ  бачив:  щастя,  отак  от  воно  виглядає!  Щоб  ніхто  не  засумнівався  ні  на  секунду,  що  тобі  весело  на  душі.  Інакше  раптом  тебе  обіймуть  черговий  раз,  на  прощання,  наприклад,  а  ти  вибухнеш,  наче  маленька  атомна  бомба.  І  будеш  ридати  до  закінчення  того  світу,  якому  так  старанно  намагалась  довести  щось.
Куди  втекти  від  неминучості  цього  вибуху?  Під  якою  ковдрою  стане  хоч  трохи  тепліше  на  душі?  Врешті  просто  вішаєш  залізну  завісу  замість  фіранок.  А  згодом  і  себе  вішаєш  десь  в  тій  же  кімнаті.  Можна  приводити  людей,  щоб  похизуватись  кількістю  своїх  опудал,  на  створення  яких  вони  тебе  надихнули.  Он  в  кутку  стоїть  твоє  першеньке.  То  мрійник  без  краплі  цинізму,  з  блиском  у  зеленуватих  очах,  надто  схожих  на  живі.  Його  обов’язково  треба  було  прикінчити,  це  він  виною  тому,  що  поруч  –  мертвий  космонавт,  стати  яким  ти  марив  ще  до  школи.  А  там  далі  –  хореограф,  весь  в  пилюці.  Ти  насилу  його  вбив  колись,  повертаючись  із  уроків  танцю.  Тут  представники  стількох  цікавих  професій,  що  краще  тобі,  вічно  незадоволеному  життям,  не  показуватись  перед  ними.  Нікуди  буде  сховати  свої  все  ще  зеленуваті,  хоч  такі  вицвілі,  очі.  І  тут  вже  точно  ніякий  Perwoll  Color  Magic  не  врятує  від  втрати  яскравості  кольору.  А  скоро  гряде  ще  одне  прання.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710875
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017


Systematic Age

Остання краплина в морі

Це  був  темний  осінній  вечір
У  всіх  наданих  йому  значеннях.
Била  злива  об  шиби  й  плечі,
Я  холов,  замість  мене  плачуть.

Якби  ж  слово  одне  сказала...
А  так  -  сумно  і  гірко  в  тілі.
Якби  ж  поглядом  попрощалась...
А  так  -  очі  від  страху  мліють.

Це  для  мене  -  не  сон,  не  книга,
А  історія.  Що  зі  мною?
Може  я  зупинив  відлигу
І  не  зміг  відвернути  болю?

Та  все  ж  я  б  не  бажав  загадки,
Адже  знаю  -  збрехала  в  горі.
Та  коли  є  розлуки  згадки,
Я  -  остання  краплина  в  морі..

V.I.MMXVII

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710302
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 08.01.2017


гостя

Плацебо…



Два  кроки,  два  жести…
І  білим  по  білому  –  сніг…
Перефарбує,  перемалює  до  решти
цю  безкінечність  сірих  твоїх  доріг
у  білизну,  
   до  якої  лишилось  два  жести…

Хто  ми  з  тобою  
у  дикому  цьому  танку?
Два  силуети,  де  гори  змішалися  з  небом?
Просто  дивись,  як  лягає  на  руку  тонку
в  формі  сніжинки
     від  болю  химерне  плацебо…

Тільки  дивись.
І  не  треба  розпачливих  слів,
бунту  на  палубі,  серця  німого  протесту.
Тихо  пірнай  в  безневинну  правічність  снігів.
У  білосніжність.  
   У  вир…  далі  –  жодного  жесту…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710894
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2017


Systematic Age

післямова

боржомі  -  спонсор  1  січня
але  сенс
добі  платити
воді
доба  як  відомо  -  нежива  істота
хіба  що  люди  роблять  її
живою
а  особливо  в  післямові  нового  року

тоді  новорічний  настрій  який  так  довго  набирався
від  очікування
спустився  разом  з  трьома  мисками  олів'є
і  шістьома  келихами  вина
туди
куди  ходять  в  надзвичайних  ситуаціях
де  тіло  звільняється  від  тяжкого

та  все  ж  не  все  так  погано
є  такі  хто  не  пив  алкоголь  а  зжер  всі  салати  і
бутерброди
а  є  такі  хто  навіть  не  відчував  новорічного  настрою
і  прокинувся  1  січня
мов  то  настав  звичайний  день
такий  же  як  і  попередні  365

тоді  холод  майже  не  відчувався
снігу  майже  не  було
дороги  стали  катком
а  люди  кеглями
панельки  нерухомо  споглядали
як  танули  останні  сніги
п'ятиденної  давності

хоч  до  василя  доживемо

а  зараз  реклама

і  все  пішло  спочатку

V.I.MMXVII

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710293
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 08.01.2017


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.12.2016


Ірин Ка

Кохання і шлюб

                                                   За  мотивами  казки  Ганса  Християна  Андерсена

Пелюсткою  вкрившись,  так  солодко  спиться
Дюймовочці  нашій  приємне  щось  сниться.
Вчорашня  дитина,  в  душі  все  ще  гра,
Аж  раптом  хтось  вирішив:  заміж  пора!
Забрали  з  домівки  в  болото  припхали,
Оце  твоє  щастя  -  на  жабу  вказали.
Поглянь  які  очі,  пускає  як  бульки,
Ще  й  голос  приємний  і  лапки  -  кривульки!
З  дівчиною  сталась  істерика  тиха,
Не  знає  як  спекатись  страшного  лиха.
Та  добре  знайшлися  хороші  істоти,
Що  жабам  були  насолити  не  проти.
Втекла  і  здається  страшне  все  минулось,
Аж  ні,  інше  "щастя"  взяло  підвернулось.
Він  був  джентельменом  і  корчивши  зірку,
Повів  бідолаху  на  світську  вечірку.
Та  шок  викликала  вона  у  оточення,
Бо  в  неї  є  талія  -  це  ж  просто  збочення!
На  щастя  для  неї  він  сам  відчепився,
В  минулому  цей  епізод  залишився.
Все  літо  жила  і  горя  не  знала,
Аж  раптом  вже  осінь  холодна  настала.
Їй  миша  зустрілась  дала  півзерняти:
За  їжу  у  мене,  гайда  працювати!
Ось  знову  спіткала  година  лиха,
Знайшли  для  Дюймовочки  й  тут  жениха.
І  шуба  розкішна,  і  гарний  живіт,
Ще  й  був  олігархом  сліпезний  цей  кріт.
Узявши  до  лап  стару  рахівницю:
Що  в  день  півзерна!?  Готуйте  дівицю!
Змирилась  і  згодна  життя  так  прожити,
Сльозою    умившись  пішла  посаг  шити...
Життя  б  тут  напевно  поставило  крапку,
Існуй  та  тримай  сліпого  за  лапку.
І  сонця  зречися,  і  мрій  про  кохання,
Але  ж  у  нас  казка  і  от  щебетання
Почувши,  тікає  вона  із  птахами.
Здивований  кріт,  грозить  кулаками.
За  щирість  дарує  життя  нагороду,
Принц  ельфів  і  серце  мав  добре,  і  вроду.
З  ним  поруч  щаслива,  навчилась  літати!
Не  бійтесь  дівчата  кохання  чекати...

Бо  шлюб  з  розрахунку,  чи  з  відчаю  навіть
Не  злочином  є,  та  в  ньому  іржавіть
Приречене  серце  й  душа  мов  каліка,
Коли  не  кохаєш  свого  чоловіка.
             

   

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704695
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 28.12.2016


Анатолій В.

У очах твоїх Всесвіт

У  очах  твоїх  Всесвіт,  галактики,
Простір  неба  без  краю,  без  меж...
Зазирну  —  і  розірве  на  клаптики,
І  до  купи  мене  не  збереш...

У  очах  твоїх  весни  і  проліски,
І  гроза,  й  теплі  літні  дощі.
А  буває  і  блискавок  полиски...
І  до  всіх  дверей  в  душу  ключі...

У  них  літо  сховалось  жоржинами,
І  на  віях  гойдаються  сни,
Пропікаючи  душу  жаринами
Мене  ваблять  до  себе  вони...

У  них  мрії  мої  всі  здійснилися!
І  рояться  клубками  думки:
Що  ж  вони  на  роки  так  спізнилися?
Чи  то  я  поспішив  на  роки?..

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704625
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2016


Любов Ігнатова

Пам'яті невинних

Дитя  замовкло...  ссе  порожні  груди...
Сльоза  солона  матері  пече...
—  Залиште  хоч  окраєць!..  Чи  ж  ви  —  люди?!
Та  відповідь  —  мороз  чужих  очей.

—  Не  плач,  Іванку,  вірю  —  будем  жити!
Вже  до  весни  —  рукою...  там  —  врожай...
Побачиш  колос,  сонечком  налитий!
Не  плач,  маленький,  серденько  не  край...


Дитя  заснуло.  Мати  пригорнулась
До  тільця,  де  ледь  жевріла  душа...
А  однією  із  сусідніх  вулиць
Печальний  Янгол  Смерті  поспішав...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701957
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 25.11.2016


Systematic Age

Властиве кожному

Ми  не  бачимо  світла,  хоч  бачить  воно  нас  ночами,
Проводжаючи  нас  до  безпечних  і  затишних  місць.
Ми  не  бачимо  тіней,  які  заховались  між  нами
І  які  поросли  по  периметру,  мов  дивний  ліс.

Ми  не  бачимо  темряви,  хоч  це  не  так  і  важливо,
Бо  це  властиве  кожному,  хто  її  бачив  хоч  раз.
Ми  не  бачимо  світу,  бо  часто  погода  мінлива...
В  наших  душах  -  тумани,  в  серцях  -  сотні  тисяч  зараз.

Ми  не  бачимо  свого  тепер.  А  хтось  скаже:  "А  нащо?
Адже  тяжко  побачити  те,  з  чого  створений  ти."
Так,  це  правда.  Але  ти  уявиш  довкілля,    ледащо,
А  по  ньому  вгадаєш,  які  в  тебе  думки  й  мотив.

Ми  не  бачимо  того,  що  бачать  митці  та  спортсмени,
Але  в  нас  значно  більші  світи,  аніж  глобус  Землі.
Тому  кожен  із  нас  все  ж  побачить  і  світло,  і  темінь,
І  чийсь  світ,  його  тіні  і  "нині"  -  тривкий  веремій.

XVII.XI.MMXVI

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701157
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 21.11.2016


Анатолій В.

Не хочеться бути прочитаним

Як  не  хочеться  бути  прочитаним,
Стати  вивченим,  і  нецікавим...
Бо  у  серці,  ще  навстіж  відчиненім,
Почуттів  не  згоріли  заграви...

Бо  в  душі  хризантемно-жоржиново,
Наче  сонечко,  квітка  любові...
І  осінньо-червоно,  калиново
Почуття  бринять  в  кожному  слові...

Почуття,  без  яких  по-осінньому
На  душі  плаче  сірість  дощами,
І  у  небі,  недавно  ще  синьому,
Відлітає  любов  журавлями...

Серед  інших  не  хочу  згубитися,
Стати  -  "просто",  зміліти,  згоріти...
Я  тобою  не  можу  напитися,
Я  без  тебе  не  можу  злетіти!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700224
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 17.11.2016


Олександр Мачула

Санітарний день

Я  не  писав  сьогодні  принципово,
у  мене  нині  санітарний  день.
В  віршах  ретельно  чистив  кожне  слово,
порахував  всі  такти  у  пісень.

А  потім  довго-довго  ладив  рими,
жіночі  й  чоловічі  шліфував.
Старався  уникати  „Риму“  з  „Кримом“,
а  також  „серце“  з  „перцем“  оминав.

Нудна  робота,  що  там  говорити,
давно  себе  я  так  не  муштрував.
Жилета  з  рукавами  щоб  не  зшити  –
довідники  і  словники  гортав.

Дивись  –  надвечір  все  академічно,
та  скучнувато  стало  на  душі.
По  правилам:  і  точно,  і  практично,
а  де  ж  пісні  поділись  і  вірші?!.

26.10.2016


©  Copyright:  Александр  Мачула,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116102609352  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696973
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 11.11.2016


Андрій Люпин

ранковий вірш

ранкові  вірші  як  рани
з  краями  що  січені  кавою
ще  ліжком  твоїм  обезбарвлені
листопадами  мокрими  травнями

ранкові  вірші  зубними  щітками
втирають  день  в  кровотоки  ясен
за  рецептом  не  в  кожній  аптеці
зміниш  пасту

ранковим  віршем  на  північ  маршрутів
піднебінням  сирого  неба
я  ще  до  тебе  не  раз  повернуся
чекай  на  мене...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699833
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 11.11.2016


Systematic Age

Ai Vis Lo Lop

Той  запах  стежини  збиває  мене,  а  додому
Все  тяжче  і  тяжче  дійти.  Схоже,  я  став  блукальцем.
Дерев  густі  крони  розрізали  Сонце,  і  промінь,
Який  довго  йшов,  не  прибув.  Сонце  зникло  в  атаці...

Мох  вказував  людям,  що  північ  завжди  за  тим  хвойним,
Та  тут  не  побачиш  нічого,  окрім  свого  ока,
Що  ледве  виблискує  в  темряві.  Гори  і  гори...
Я  тільки  рахую  серцебиття  та  свої  кроки.

Примари  блукають  у  пошуках  жертви  міцної,
Щоб  переконатись,  чи  справді  це  -  вартий  суперник.
Здається,  я  бачив  десь  вовка.  Чи  залишки  гною?
А  поки  я  думав,  приходили  інші  химери,

Спустилася  ніч,  опустила  туман  на  дорогу,
Ніяк  не  подумавши,  як  буду  я  вибиратись.
І  тільки  прозорі,  лякаючі  тіні...  Знемога.
Кидається  в  ноги  мисливець.  Що  ж,  тут  моя  хата...

V.XI.MMXVI

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698775
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 10.11.2016


Олена Жежук

БІЛИЙ КВАДРАТ (Малевича?)

Візьму  папір.  Дістану  фарби  білі
І  намалюю  перший  в  місті  сніг.
Комусь  у  ліжко  вкину  білих  лілій,
А  у  двори  -  дитячий  білий  сміх.

Хай  біла  в  небі  райдуга  іскриться
І  сипле  в  світлі  душі  білі  дні.
Хай  в  білий  сміх  потонуть  білі  лиця,
І  побіліють  помисли  брудні.

...  Біліють  срібним  інеєм  дороги,
Іде  по  них  старенький  білий  дід.
Попереду  літа  біжать  до  Бога,
Дід  в  білий  вус  сміється  їм  услід.

Дивлюся  на  картину  білу-білу
І  бачу  цінність  більшу  у  стократ.
І,  може,  ми  колись  вже  посивілі
Відбілимо...  й  Малевича  «квадрат».

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699747
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 10.11.2016


Ірин Ка

Згасло…

Згасло...  
Сонце  за  обрієм,
всюди  ніч  панувала
І  на  небі  сузір'я
до  світанку  збирала.

Згасло...
Світло  в  вікні,
втома  всіх  підкосила
та  у  сні  чарівнім
поверталася  сила.

Згасло...
Ніжне  кохання,
попіл  вітер  розвіяв,
але  новим  зерном
хтось  вже  серце  засіяв...  


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697129
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016


Шостацька Людмила

МОЄ ДИТЯ

 Тримаю  у  руках  своє  дитя.
   Мені  вже  –  за...А  я  ще  народила.
         Це  –  книга-сповідь,  це  –  моє  життя,
     Це  –  рече  думка  моя  незрадлива.

   Ось  тільки-но  побачила  цей  світ,
     А  ти  дивися  як  заговорила.
         Вона  не  зріла  цілу  сотню  літ,
       А  душу  має.  В  цьому  її  сила!

         Ступає  перші  кроки  по  землі,
     В  очах  шукає  теплого  прихистку,
Іскринкою  вся  сяє  у  імлі,
           Ціни  не  знає  істинного  хисту.

       Правдиво  перелистує  листи.
То  весело  сміється,  а  то  плаче,
           Будує  до  сердець  нові  мости,
       Таке  наївне,  щире  і  дитяче.

             Торкаюся  до  кожного  слівця,
 Бо  ж  я  його  плекала  і  любила.
         Вдивляюся  до  милого  лиця:
       Невже  ж  то  я  це  диво  народила?

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697145
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016


Шостацька Людмила

НІЧ УДВОХ

                                               Шепотіли  з  тобою  всю  ніч.
                               За  дверима  хтось  думав:  “О,  Боже!”
                               Не  було  в  нас  запалених  свіч
                               І  вогонь  не  палав  у  нас,  може.

                               Ми  з  тобою  по  черзі  удвох
                               Витягали  із  серця  скалки.
                               Ти  і  я,  і  між  нами  був  Бог,
                               Нам  давав  свою  милість  з  руки.

                               Не  кипіла  у  градусах  плоть
                               І  думки  не  були  на  межі,
                               Хоч  завмерли  у  нас  бризки  нот
                               Й  такі  погляди  рідно-чужі.

                               Шелестіли  сторінки  життя,
                               Із  двох  книг  виривалися  болі
                               І  принишкло  маленьке  дитя,
                               Не  розкритої  досі  любові.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697148
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2016


Анатолій В.

Пригорнися до мене душею

Пригорнися  до  мене  душею,
Як  було  на  початку  весни...
Ти  ніколи  не  станеш  моєю,
Хоч  і  знаєш  усі  мої  сни.

Я  у  світі  своєму  сховаюсь,
Буду  жити  у  мареві  снів...
Сто  разів  прокляну  і  покаюсь,
Що  ось  так!  А  не  так,  як  хотів!..

Сто  разів  я  помру  і  воскресну...
Кожен  раз,  дяка  Богу,  воскрес!  
Знов  збираюсь  в  дорогу  я  хресну,
Несучи  з  насолодою  хрест.

Пригорнися  до  мене  душею,
Хоч  горить  в  жовтій  осені  сад...
Просто  я    за  тією  межею,
Де  немає  дороги  назад!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695876
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 23.10.2016


LubovShemet

Гордість лісу (байка)

В  газеті  "Лісові  новини"
Надрукували  про  Крота  -
"Далекоглядний,  мудрий,  здібний,
Душа  у  нього  золота."
Хтось  написав  і  про  Лисицю,
Так  милосердницю  хвалив  !
Що  опікає  вона  Птицю,
Уболіває  за  Зайців.
І  про  Ворону  не  забули,
Та  всім  на  поміч  прилетить.
Отак,  щоб  знали  всі  і  чули,
Як  треба  славу  заслужить  !
Бо  трійка  ця  -  це  гордість  лісу!
Без  них  би  ліс  давно  засох,
Все  б  шкереберть  пішло  б  до  бісу,
І  Вовк  би  в  лісі  давно  здох.
Хто  написав  таку  статейку,
Що  розсмішити  всіх  змогла  ?
Всі  ті  ж,  із  їхньої  сімейки,
З  одного  ж  їхнього  кубла  !
Крота,  Ворону  і  Лисицю
Аж  розпирає  від  похвал,
Бо  сам  Ведмідь  вже,  як  годиться,
Цю  писанину  прочитав  -
"Отож  давайте,  любі  звірі,
Героїв  наших  шанувать!"
Хай  жруть  курей  і  землю  риють,
На  здобич  першими  летять...
Такі  "герої"є  повсюди,
Але  усіх  розсудить  час,
Як  в  призказці  -  нас  хвалять  люди  -
То  ви  мене,  а  то  я  вас  !
 


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693887
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016


Ірин Ка

Квартирне питання

Лежить  серед  лісу  рукавиця  цікава,
Дід  загубив  -  був  та  ще  роззява!
Миша  угледіла  апартаменти
І  прописалась  -  вже  є  документи.
Теплі  хороми  привабили  жабу,
Мріє  накласти  на  них  свою  лапу.
Зайців  сімейство,  ще  ті  лихварі:
Всім  брешуть  їхня,  дають  хабарі.
Хитра  лисиця  всіх  обскакала,
Каже  у  спадок  житлоплощу  дістала.
Довго  тривала  оця  перепалка,
Не  рукавиця  -  якась  комуналка!
Раптом  ще  більше  погіршився  стан,
Всіх  виселять  почав  рейдер-кабан.
Що  там  робилося,  що  там  було!
Ще  й  на  ведмедя  щось  дивне  найшло:
Взяв  пожильців  у  тривалу  облогу,
Мріяв  зробить  з  рукавиці  берлогу.
Гвалт,  крики,  сварки  тривали  до  рання,
Гостро  стояло  квартирне  питання!
Раптом  проблема  сама  розв'язалась:
Та  рукавиця  взяла  і  порвалась.
Глянули  звірі  -  нема  більше  хати,
Отже  не  треба  уже  воювати.
Всі  обнялись,  помирилися  вмить!
Аж  раптом  що  це?  Он  друга  лежить...

Вірш  цей  звичайно  жарт  і  сатира.
Тільки  звичайна,  маленька  квартира,
Може  на  віки  усіх  посварити.
Рідних  людей  ворогами  зробити.
Штовхнути  на  злочин,  чи  на  аферу,
Навколо  незносну  створить  атмосферу.
Совість,  любов,  дружба  на  карті...
Чи  оті  метри  всього  того  варті?      
       

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694150
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 13.10.2016


Шостацька Людмила

МЕНЕ ЗАСМУТИЛИ ЩАСЛИВІ ОБЛИЧЧЯ

                                                                                                       Не  хочу  нікого  образити,
                                                                                                       Хочу  щастя  нашій  Україні!


                                         Мене  засмутили  щасливі  обличчя...
                                         Такого  від  себе  сама  не  чекала.
                                         Судити  мене  зачекайте,  облиште  -
                                         Із  Секонда  вийшла  весела  навала.

                                         Хтось  більшу,  хтось  меншу-  торбину  із  “щастям“
                                         (  Пошарпані  капці  і  речі  з  душком),
                                         Не  знаєш  яким  за  це  дякувать  “браттям”
                                         І  як  іще  довго  їм  буть  боржником.

                                       Спасибі,  Європо,  “за  милість  безмірну”.
                                       Не  дуже  болить:  на  нас  ворог  напав,
                                       “Вклоняюсь”  тобі  за  тарифи-комірне,
                                       На  пенсію  вже  після  смерті  відправ.

                                       Я  знаю,  як  врода  тебе  наша  тішить,
                                       До  серця  тобі  наша  праця  і  честь,
                                       Усе  тобі  дай,  що  в  нас  є  золотіше,
                                       Тримаєш  нас  міцно  в  руках  перехресть.

                                       За  що  воювали  діди  наші  славні?
                                       (  Їх  рани  боліли  до  самого  скону).
                                       За  що  ми  вмирали  в  зимі  на  Майдані?
                                       -  Щоб  ти  нам  писала  жебрацькі  закони?

                                       Не  хочу  я  тих,  що  і  зліва,  і  справа,
                                       Бо  кожен,  як  може  –  до  себе  гребе.
                                       Я  бачити  хочу  могутню  Державу!
                                       Матусю  моя  Україно,  тебе!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693923
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016


Любов Ігнатова

От ми й зустрілись…

От  ми  й  зустрілись,  Осене.  Привіт!
Ти  відкоркуєш  пляшку  із  дощами?
Чи  ти  спочатку  розфарбуєш  світ,
Прикрасиш  синє  небо  журавлями?

А  можна  і  мені  з  тобою  в  ліс
Вплітать  березам  золото  у  коси,
Чи  місяцю  в  туман  сховати  ніс,
Заколихати  до  весни  покоси?

Я  сумувала,  Осене,  повір,
Моїй  душі  тебе  не  вистачало,
Вона  томилась,  ніби  дикий  звір,
В  якого  клітка  волечку  забрала...

От  ми  й  зустрілись...  через  стільки  бід...
Минули  квіти,  вишні  і  суниці...
Я  так  чекала,  Осене,  привіт!
Додати  в  чай  і  меду,  і  кориці?..

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690379
дата надходження 23.09.2016
дата закладки 13.10.2016


Любов Ігнатова

Синдром хронічної втоми

Синдром  хронічної  втоми
У  осені  і  у  мене,
І  стіни  в  моєму  домі
Тоскно-сіро-зелені...

Не  радує  душу  вітер,
Ще  теплий,  іще  грайливий,
Що  з  листя  склада  і  з  літер
Цей  вірш...ні,  не  особливий,

А  просто  осінній  віршик
Про  те,  що  душа  сумує,
Про  те,  що  не  пише  більше,
Чомусь  вона  не  римує...

Синдром  хронічної  втоми...
А  може,  моє  безсилля...
І  стіни  мойого  дому
Ховають  моє  безкрилля...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691741
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 13.10.2016


Любов Ігнатова

Блукає осінь Ірпенем

Блукає  осінь  Ірпенем
В  пожухлих  травах,
Тумани  змішує  з  дощем,
Немов  приправи.
Розводить  тишу  перестук
Коліс  і  колій,
А  ще  грози  далекий  звук
І  вітер  в  полі.

Блукає  осінь  Ірпенем
В  опалім  листі,
В  терпких  жаринах  хризантем,
В  роси  намисті.
Ховає  душі  ліхтарів
У  морок  ночі,
І  силуети  у  вікні  —
Як  поторочі.

В  калюжі  хмари  і  зірки
Спивають  вічність,
Сідає  мжичка  на  гілки  —
То  нелогічність?
Листок  багряний,  як  тотем,
Упав  на  коси...
Блукає  осінь  Ірпенем,
Самотня  осінь...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693999
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016


Патара

Золотава пані

Осідлала  осінь  вже  коня
З  гривою  із  вранішніх  туманів.
Рве  вузду  пегасова  рідня,
Щоб  промчати  світом  нині  рано.
Хоч  не  вистиг  добре  літа  слід,
Золотава  пані  на  порозі.
Урожаєм  стелить  свій  прихід
І  дощі  ллє  долу  тонкосльозі.
Ще  приволокла  з  собою  сум,
Щедро  так  приправлений  журбою
Понадставових  вербових  дум
І  туманів  сірих  над  рікою.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686631
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 30.08.2016


Анатолій В.

Тобі я приснитись зумію?

Гойдаються  сни  на  калині-
Тріпочуть  крильцята  прозорі,
А  в  небі  до  чорності  синім
Сплітаються  віршами  зорі...

В  траві  заховались  тихенько,
Зайчатами,  місячні  тіні.
І  десь  біля  вуха  близенько,
Як  феї  у  жовтім  промінні,

Літають  закохані  мрії...
Запитують  тихо  на  вушко:
—Тобі  я  приснитись  зумію?
—Яких  тобі  снів  у  подушку

Нашепче  сполоханий  вітер,
Що  ніжно  заплутався  в  листі,
Лоскоче  тонесенькі  віти
Калини  в  червонім  намисті?..

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681674
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 07.08.2016


Rusya

Я малювала тіні й відчуття

Цей  вечір  забирав  мене  у  себе.
Я  залишала  тіло,  йшла  з  життя.
Спочатку  монохромом  просто  неба  
Я  малювала  тіні  й  відчуття.

Без  тіла  –  біль
Без  надії  –  розпач
Без  хліба  –  цвіль
Без  страху  –  врозтіч
Без  руху  –  ріст
А  рух  –  без  себе
Без  річки  –  міст
А  рай  –  без  «треба»

Я  малювала  зустрічі  в  молитвах
Двох  рідних  душ.  Їм  доплітала  суть.
Напругу  розмивала  в  вічних  битвах
Добра  і  зла.  Я  бачила  красу

Без  очей  –  відчуттями
Без  видінь,  без  торкань
Без  зупину,  без  тями
Там,  де  вибух  –  там  грань
Там,  де  грань  –  божевілля
Де  кордони  –  там  я
Не  блукала  безцільно  -  
Пензлем  йшла  докінця

До  фарб  я  не  дійшла  –  стирався  хвостик
У  мого  пензлика,  бо  суть  чомусь  тверда
Дістати  вище  тіні?  Я    ж  без  росту  –  
Без  тіла,  форми,  обрисів  –  вода…

А  вода  –  це  рух
Без  обмежень  –  пляма
Від  краплини  –  круг
Від  краплини  –  мама
А  від  мами  –  дитя
Від  дитини  –  шрами
Від  води  –  життя
Без  дитини  –  драма

Я  потім  малювала  лиш  водою  -  
Прозоро,  лагідно,  без  чорного  й  без  тла.
Я  думала,  що  рани  всі  загою,
В  яких  молилось  людство  допізна

Та  я  -  лиш  тінь
Не  Бог  Всевишній
Одне  «цвірінь»  -  
Й  я  знову  грішна
У  тіло  вмить
Спускаюсь  вранці
Все  знов  гримить
В  життєвих  танцях

У  тілі  малювати  я  не  вмію  -  
Я  лиш  виконую  мій  необхідний  треш,
Щоб  дорости  кінця  –  простої  цілі:
Якщо  вже  народився  –  то  й  помреш.

Бо  я  -  лиш  тінь
Не  Бог  Всевишній
Одне  «цвірінь»  -  
Й  я  знову  грішна
Буття  –  це  круг
Людина  –  пляма
Хоч  вічний  дух
Життя  –  це  драма

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680580
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 28.07.2016


Systematic Age

disappearing in the mist

Ти  знаєш,  мені  так  здається,  що  я  помираю.
Чи  виберусь  звідти,  чи  стану  замерзлим,  холодним?
Я  їду  до  Отто,  бо  знаю  -  він  в  чомусь  дасть  раду.
Та  цього,  напевно,  й  не  станеться  -  довга  дорога...

Хвилини  минали,  а  сніг  пролітав  перед  тілом,
Торкався  своїми  ажурними  крихтами  шуби,
Ліпився  до  всього.  Нервові  клітини  зіпріли,
Хоч  тяжко  бодай  ворухнутись  -  ятрилися  руби...

Бої  серед  гір  підкосили  погане  здоров'я,
Тому  кінь  -  єдиний  мій  друг  серед  диких  хурделиць.
Ховались  від  мороку  очі,  насупились  брови,
Шукаючи  правди  в  безкраїй,  бездушній  пустелі.

Зникаю  в  тумані...  Або  ж  в  сніговій  заметілі...
Нічого  не  бачив...  Або  я  вже  за  небокраєм...
Здається,  приїхав...  Це  Отто?  Немає  геть  сили...

Ти  знаєш...  мені...  так...  здається...  що  я...  помираю...

06.07.16

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676370
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 08.07.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Ой вербиченько, закосичена

Плине    в    небесах        
журавлиний    клин,
А    душа    моя    
п’є    гіркий    полин:
Журавлине    «кру»    
прокотилося,
Я    і    річечка    
зажурилися:  

–  Ой    вербиченько,    
закосичена,
Що    твоя    краса
не  позичена…
Що    твоя    коса    –    
густе    листячко
Ще    й    жива    роса,    
мов    намистечко.    

Ой    вербиченько,    
тонкорукая,
Чом    же    ти    живеш    
із    розлукою?
Підійди-заглянь    
у    водиченьку,
Помилуйся    на    
зелен-личенько.

Вітер    гіллячко    
стиха    колиса,
Сіре    пір’ячко    
ловлять    небеса…
Журавлі    летять    
понад    річкою,    
Я    уже    в    літах
під    вербичкою.
9.03.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676655
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 08.07.2016


Юлія Сніжна

Хочу тебе…

Я  хочу  тебе!!  Без  вагання!!
Ти  скажеш  -  це  повне  безумство!!
Хоча,  якщо  чесно,  твоє  самолюбство
потішило  моє  нескромне  бажання.

Так  хочу...всього...без  останку...
Ти  скажеш  -  це  геть  неможливо!!
Хоча,  твої  очі  засяють  зрадливо,
а  тіло  прийме  відповідну  осанку.

Так  хочу...  аж  мови  немає.
Аж    очі  змінили  свій  колір.
Ти  скажеш  -  Я  теж...-  і  притягнеш  за  комір
до  себе,  так  міцно...і  кров  закипає...

*************
За  це  своє  бажання,  часом  сварю  себе  -
то  добре,  що  я  хочу...погано,  що  тебе.  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672456
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016


Systematic Age

Заховайся… (відступ)

Заховайся  під  стиглим  дощем,  щоб  на  хвильку  забули,
Увімкни  голоси  всередині  -  спілкуйся  із  ними.
І  нехай  твоє  тіло  прошиють  з  гори  та  в  низ  кулі,
І  нехай  твій  порив  не  холоне  під  натиском  диму.

Кожен  подив  і  доторк  до  неба  -  це  натяк  на  спокій.
Побалакайте  трохи,  я  хочу  почути  Ваш  голос!
Кожен  нерв  гине  з  часом,  та  пам'ять  пригадує  кроки
До  зливи,  до  радощів,  мрій,  плачу,  розпачу...

...волі.

14.06.16

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672279
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 15.06.2016


ptaha

Жила собі жінка…

Пам'яті  колеги

Жила  собі  жінка,  що  знала  таємні  слова,  -  
І  пічка  варила,  і  сяяла  глянцем  підлога.
Та  якось,  втомившись,  лишила  роботу  й  пішла
За  обрій,  де  сходяться  в  крапку  життєві  дороги.

І  вечір  був  вечором,  зовсім  не  схожим  на  день;
Хтось  зорі  запалював,  як  перед  Богом  лампадку;
Хтось  мріяв  про  диво  в  маршрутці  під  голос  пісень;
А  хтось  поливав  під  тюльпани  відведену  грядку...

А  дім  сумував:  господиня  лишила  ключі,
І  пічка  холодна,  і  вкрилася  сумом  підлога...
А  жінка  по  хмарах  гуляла  собі  сміючись
(Не  знала:  із  крапки  назад  не  буває  дороги)...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672253
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016


Жужа Марципанчик

Пароплави туди не рушають…

Пароплави  туди  не  рушають,
Ані  потяги,  ні  літаки.
Там  немає  гарячого  чаю  –  
Там  є  спогади  тільки  й  думки.

Там  останні  слова  ще  лунають:
Я  люблю  тебе,  мамо,  люблю.
Там  за  руку  тебе  я  тримаю…
Ти  летиш…  я  лишаюсь…  стою…

Ти  для  мене  тепер  синє  небо,
Тепле  сонце  і  сяйво  зірок.
Все  навколо  говорить  про  тебе:
І  фіранки…  і  блиск  тарілок…

Ти  далеко,  а  може,  ще  й  далі,
Пароплави  туди  не  пливуть…
Одягнути  б  сукенку  й  сандалі
І  в  дитинство  на  хвильку  пірнуть…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669835
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 14.06.2016


Анатолій В.

Останні непрочитані листи

Останні  непрочитані  листи...
Тебе  їх  прочитати    не  примушу!
Зачинених    конвертиків  хрести  -
Як  двері,  що  зачинені  у  душу...

І  щось  мене  давним-давно  гризе:
-  Ну,  видали  ту  кляту  електронку,
Скінчилося,  забулося  вже  все!..
В  народі  кажуть:  рветься  там,  де  тонко.

Та  вкотре  перечитую  все  знов  -
Прості  листи,  нічим  не  особливі,
Нема  там  слів  "кохання"  чи  "любов",
Там  всі  слова  грайливо-неважливі...

І  колються,  немов  стерня  в  жнива,
Несправджені    бажання  їжачками,
Бо  мною  не  написані  слова
Ти  вже  не    прочитаєш  між  рядками...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671983
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Син і абрикоса

Давно    відцвіла    абрикоса  ,    
Цілуються    з    сонцем    плоди…
З    мережкою    білою    в    косах
Приходить    матуся    сюди,

Щоби    доторкнутись    рукою
До    стовбура,    темних    гілок:
«Колись    же    була    не    такою,
Садив    ще    школярик    –    синок…

Удвох    росли    разом,    на    славу,
Синок      вже    й    столиці    дістав.
Приїхав    –    його    не    впізнала,
Хоч    очі    ті    ж    самі    й    вуста.»

Тепер    абрикоса    сумує:
Синочка    забрала    війна,
А    в    матінки    в    серці    зимує
Важка    непомірна    вина,

Що    сина    туди    відпустила,
Тепер    і    вона    –    сирота…
Щоку    й    абрикосу  зросила
Сльоза    материнська,    свята…
3.09.2015.

Ганна    Верес    (Демиденко).

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671713
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016


Systematic Age

А хто ми? (відступ в роздумах)

Пройшло  життя...  І  почалось  спочатку.
Те  ж  небо,  люди,  ті  ж  війна  і  мир.
З  них  кожен  ставить  коми  замість  крапок
Й  тріпоче  почорнілими  крильми.

Приходить  вечір  -  в  гості  його  кличуть,
Приходить  ранок  -  всі  його  женуть.
Не  кожен  з  них  в  серцях  буває  вічним,
Але  віддасть  він  часточку  вогню.

Народ  безсмертний,  бо  нові  приходять  -
Вночі  в  диму  троянди  розцвіли.
Не  кожен  пізнає  свої  безодні,
Бо  не  встигає  вилізти  з  пітьми.

Покинуті  світанки  в  двері  лізуть,
Та  їх  не  відчинятимуть  вони.
Нащадки  сонця,  що  заходить  пізно  -
Це  ті,  хто  в  Темних  Вежах  проросли.

04-05.06.16

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670454
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 06.06.2016


Systematic Age

Почуття пікта

Блищав  світанок.  Нессі  посміхався,
Дзвеніли  щиро  промені  Ярила.
Мені,  здається,  виповнилось  двадцять,
І  я  блукав  на  перелітних  крилах.

На  схили  опадали  темні  зорі.
Одна  із  них  дивилася  у  вічі  -
Тендітна,  вогняна...  Зелене  море
Волосся  колихало.  Вище.  Ближче.

В  моїх  очах  тонув  твій  дикий  погляд,
Хоч  було  аж  ніяк  не  лячно.  Знаєш,
Твій  голос  шепотів  вітрами  поля,
Хоч  я  ночами  чув  ще  й  дзвін  кришталю.

І  дихав  вітер,  наближав  до  цілі,
Ліси  і  ріки  разом  розступались.
Я  ріс  там,  вчився,  набирався  сили,
І  лиш  кохання  шпорталось  об  камінь...

Вродлива,  ніжна  ти...  Я  так  далеко...
Немов  гора  старання  розіп'яла...
Але  ти  у  душі  все  та  ж  маленька,
Якої  у  житті  було  так  мало...

01.06.2016

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669740
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 02.06.2016


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2016


LubovShemet

Спадщина

Залишилась  земля,  будинок,  гроші...
Батьки  з  собою  в  Вічність  не  взяли...
А  їхні  діти,  чемні  і  хороші
Відразу  все  ділити  почали.
Отут  і  виникли  питання  -  
Хто  більш  батькам  допомагав  ?
Хто  доглядав  і  на  останнє  -
Хто  що  давав  і  хто  що  брав...
Як  розібратися  по  суті  -
Вже  вороги  на  все  життя,
Образи,  гнів  і  стільки  люті
Родинні  вбили  почуття.
Страждають  душі  -  батько  й  мати,
Хоч  в  інші  відійшли  світи,
Що  не  зуміли  дітям  дати
У  спадщину  скарб  доброти...



пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669503
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016


Любов Ігнатова

Чудеса у небесах

В  небо  вдивляюсь.  По  ньому  пливе  
Слоник,  метелик  і  літера  "Ве",  
І  крокодильчик  (а  може,  дракон)  
Ледь  не  торкається  лапками  крон.  
Замок  пливе  -  в  ньому  Фея  живе,  
Далі  он,  лебідь  і  бджілка  пливе.  

Очі  заплющу,  рахую  до  ста  -  
Бачу  вже  квітку  літак  і  кота.  
Бачу  вітрильник  я  і  пароплав...  
Вітер  дмухнув  -  і  усе  розмішав...

В  небо  вдивляюсь.  Від  сміху  аж  плачу:
Слонометелика  з  хвостиком  бачу,  
Лебідь,  от  цирк,  осідлавши  кота,  
Ловить  те  чудо  уже  за  хвоста.  
А  крокодильчик  (а  може,  дракон)  
Ласує  смачно  собі  літаком.  

Замок  десь  зник.  Пароплавобджола  
Жалить  вітрильник  (яка  ж  вона  зла!)  
Далі  он,  вже  квіткоконик  приліг...  
-  Дякую,  любі  хмаринки,  за  сміх!  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669239
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 31.05.2016


Анатолій В.

Без віри, без любові все вмирає

Коли  з  душі  ідуть  не  просто  рими,
А  наче  півжиття  назавжди  йде,
І  думаєш  словами  вже  чужими,
І  серце-камінь  холодно-тверде,

Так  хочеться  сховатися  від  світу,
Від  підлих  зрад,  жорстокості,  брехні!
Холодне  серце,  наче  із  граніту,
Як  метроном,  вистукує  в  мені.

Воно  ще  вірить  у  добро  і  казку,
Зробити  хоче  ще  назустріч  крок,
Відчути  хоче  ще  тепло  і  ласку,
Щоб  полетіти  знову  до  зірок...

Десь  там,  у  глибині,  в  холодній  кризі
Іще  горить,  ще  теплиться  життя...
Я  вірю:  у  небесній  диво-книзі
Відкрито  ще  сторінку  в  майбуття!

Без  віри,  без  любові  все  вмирає,
Бо  без  любові  в  серці  лід,  зима...
І  щирою    молитва  не  буває,
Якщо  любові  у  душі  нема!!!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668973
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016


Віталій Назарук

У МЕНЕ ТАТОВЕ КРИЛО

З  крилом  батьківським  я  лечу  і  далі,
Лунає  вічний  поклик  з  далини…
Достигла  осінь  одягла  коралі,
І  повсихали  пізні  полини.
У  снах  дитинство  одяглося  в  спокій,
Де  край  дороги  явір  є  високий,
Пора  осіння  заглядає    в  літо,
Де  бродить  вруна,  де  зелене  жито…

Приспів:
Зміцнив  давно  я  два  крила,
Злетів  у  світ  шукати  долі,
І  лине  пісня,  і  слова,
Ростуть  колоссям  в  хлібнім  полі.

Сирота  уже  давно  і  вже  дідусь,
Та  крила  тримають  ще  в  польоті,
Пишаюсь  життям,  а  внуками  горджусь,
Бо  скроні  вже  давно  в  позолоті.
Я  ще  полечу  кудись  удалину,
Бо  ще  у  мене  надійні  два  крила,
Дорогу  здолаю  в  житті  не  одну,
Лише  б  в  мене  доля  довіку  була.

Приспів.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668957
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016


Олександр Мачула

Пiдлiсть - найгiрше

Немає  гіршого  за  підлість  –
запам‘ятайте  це  навік.
Хай  краще  ногу  чобіт  тисне,
ніж  руку  підлий  чоловік.

21.05.2016

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668962
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016


Любов Ігнатова

Колискова

Коли  загораються  зорі,  
А  місяць  гуляє  дахами,  
І  вітру  крильцята  прозорі  
Жонглюють  чарівними  снами,  

Тобі  розкажу  тихо  казку,  
Пухнасте  моє  Кошенятко.  
Заплющуй  очиці,  будь  ласка,  
Бо  час  уже  грайликам  спатки.  

На  стелі  гойдає  дрімота  
Якісь  візерунчасті  тіні  -  
Немов  відкриває  ворота,  
Щоб  в  хату  ввійшли  сновидіння;

Залишимо  печива  трішки  
І  чашечку  м'ятного  чаю  
На  столику,  побіля  ліжка,  -  
До  тебе  нехай  прилітають  .

Присядуть  нехай  на  подушку  
І  крильцями  ніжно  лоскочуть,  
І  тихо  шепочуть  на  вушко  :
"Спи,  Котику,  доброї  ночі...  "

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668721
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 28.05.2016


Systematic Age

Роздуми (ліричний відступ :) )

А  приємно  дивитись  на  зорі,
Що  спадають  додолу.
Кожен  дощ  -  ковток  свіжості  в  морі.
Ним  попахує  воля.

А  приємно  дивитись  на  небо,
Що  насупило  брови.
Кожен  спалах  -  загострений  гребінь.
А  лупою  є  слово.

А  приємно  дивитись  на  землю
І  напоєну,  й  вмиту.
Кожна  крапля  -  це  ключ  до  проблеми,
Що  зароджує  миті.

А  приємно  дивитись  на  світло,
Хоч  приховане  в  хмарах.
А  людина  -  це  фільтр  чи  сітка,
Що  очищує  чари.

А  ти  знаєш  -  приємно  дивитись
На  світ  згори  вгору.
Адже  небо  -  це  стримані  миті,
Їх  безмежнеє  море.

24.05.16

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668131
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 25.05.2016


Любов Ігнатова

Піщинка

Я,  певно  що,  -  піщинка  на  долоні  :
Дмухнеш  -  і  зникну  серед  сотень  інших.  
І  тільки  галасливе  гайвороння  
Згадає,  що  були  якісь  там  вірші...  

Ну  може,  вітер  інколи  згадає,  
Як  ніжно  пестив  моє  тіло  зночі,  
Як  з  ним  літали  аж  за  небокраєм,  
Як  золотили  зорі  мої  очі...  

І  дощ  згадає...бо  не  раз  в  краплини  
Ховав  мій  біль  і  розпач  від  невдачі,  
Не  раз  голубив  і  до  мене  линув,  
Як  я,    бувало,  потайки  заплачу...  

А  ти?  Згадаєш?  Поспішиш  забути?  
Чи  й  не  помітиш,  що  здмухнув  піщинку?  

А  я  до  тебе  ланцюгом  прикута...  
А  я  без  тебе  -    посивіла  жінка...  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667922
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 24.05.2016


Любов Ігнатова

Вечірній етюд

Гойда  весну  на  китицях  бузок  
Під  ніжну  солов'їну  колискову.  
Попід  шатром  із  шовку  і  зірок  
Вітри  згубили  місячну  підкову.  

Старий  горіх  іще  смакує  сни  
Про  зиму,  про  сніги  і  холоднечу,  
Та  у  бруньках  ефірних  і  ясних  
Леліє  твердобоку  вже  малечу.  

Десь  "ойка"    сичик  серед  ясенів.  
Під  вербами,  в  ставку,  регочуть  жаби  :
Напевно,  розсмішити  їх  зумів  
Блискучоперий  селезень-незграба.

Муркоче  кіт,  куйовдить  спориші  
Обабіч  стежки  до  моєї  хати...  
Так  хороше  і  легко  на  душі,  
Що  хочеться  й  собі  замуркотати...  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667405
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016


Systematic Age

Десь далеко…

Самотній  старець,  що  сидів  на  призьбі,
Накрившись  пледом  й  чаю  попивавши,
Дивився  в  далечінь,  казав:  "Ми  різні,
Ми  мов  той  дощ,  який  усіх  розважить,

Який  розкаже  теплі  таємниці..."
Сидить  собі  один...  Один...  Один...
Ліхтар  на  ґанку,  хвильки  у  криниці...
Дощ  падає  на  трав'яний  килим...

Поскрипувало  крісло  під  ногами,
Об  бляху  краплі  градом  розбивались...
Ліси  і  гори,  ще  й  старечий  камінь
Свистіли,  пили,  билися,  братались...

Але  ніхто  людським  не  відгукнеться...
Сидить  один  -  навколо  лиш  хребти...
Гарячим  ритмом  билось  в  грудях  серце...
Він  спав...  Спав  під  мелодію  вітрів...

01.04.16

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656452
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 21.05.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Земля і мова

Земля    і    мова    –    два    одвічні    коди    –
Це    не    високі    пафосні    слова:
Без    них    нема    майбутнього    в    народу
І    нація    без    них    не    є    жива!

Земля    і    мова    –    не    слова    красиві    –
Це    вільні    є    підвалини    ідей:
Саме    вони    тебе    таким    зростили
І    стануть    кодом    для    твоїх    дітей!
2.03.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667358
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016


Шостацька Людмила

ЮНАЦЬКИЙ МАКСИМАЛІЗМ

                                     Свічки  каштанів  засвітились  містом,
Тобі  –  сімнадцять,  не  сидиться  вдома
І  лише  мама  молиться  північно
Щоби  з  тобою  було  усе  добре.
Тебе  дратує:  мама  –    не  така,
Поради  сипить,  наче  гострим  градом,
-  Така  відстала,  дика  простота.
Я  не  приймаю  жодної  поради!

Свічки  каштанів  засвітились  містом,
Весна  ввірвалась  стрімко  і  невпинно,
Все,  що  до  тебе  ..,  все  немає  змісту,
Усе  до  ніг  твоїх  лягти  повинно.
Максималізм  юнацький  сколихнув
І  сліплять  зір  каштанів  свічі,
Тобі  здається,  ніби  –  княжий  внук
І  все    тобі  належить  в  цьому  світі.

Свічки  каштанів  засвітились  містом,
Тобі  –  сімнадцять:    не  сидиться  вдома.
Іде  весна  упевнено  й  врочисто
І  правда  світу  ще  не  вся  відома

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667342
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016


Systematic Age

Про звичайне

Кожен  світлий  момент  лине  митями...
Кожен  темний  наносить  невдачі...
Наша  стежка  -  немов  рушник  витканий.
Лиш  ця  стежка  приводить  у  хащі...

Міри  досвід  не  матиме.  Нащо  то?
Перед  нами  -  світ,  вміщений  в  оці.
Але  в  прірву  йдуть  люди  зі  злочином,
Як  злітають  на  крилах  до  Сонця...

Кожен  ранок  повинен  всміхатися,
Кожен  вечір  -  давати  покій,
Бо  як  в  місиво  увійдуть  ратиці,
То  кошмари  вб'ють  тисячі  снів...

А  як  прагне  тебе  люд  поглинути...
Краще  жити  і  вірити  в  сни...
Якщо  вічність  минає  хвилинами,
То  секунда  одна  -  твоя  мить.

20.05.16

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667127
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 20.05.2016


Любов Ігнатова

У місячній безодні

Десь,  у  місячній  безодні,  
Гаснуть  зорі,  
Тіні  постають  холодні  
І  прозорі,
І  думки  стають  твердими,  
Ніби  криця,  
І  літають  Херувими,  
Наче  птиці...  

Десь,  у  місячній  безодні,  -  
Інший  вимір.  
Там  гуляє  Звір  голодний  
(ще  не  вимер),  
Іклами  і  пазурами  
Тягне  світло  
До  задимленої  ями  -  
Щоб  не  квітло.  

Десь,  у  місячній  безодні,  
Дні  -  пустелі:
І  безлюдні,  і  безводні  -  
Невеселі.  
Замість  перекотиполя  -  
Мертві  душі.  
І  жене  їх  вітер-доля  
За  край  суші...  

Десь,  у  місячній  безодні,  
Сни  про  тебе,  
Що  наснилися  сьогодні  
Без  потреби...  
Розсівають  хмари  просо  
Небокраєм  :
Чи  то  сльози,  чи  то  роси  -  
Хто  їх  знає?..  


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666903
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016


ГАЛИНА КОРИЗМА

БАБУСИНА НАСТЯ

Вже  сонечко  зігріло  весняним  промінцем,
Запахли  в  парку  квіти,  каштани  з  ялівцем.
Спішить  бабуся  в  церкву  весела  й  клопітка,
Сьогодні  в  неї  свято  —  історія  така:

Маленька  внучка  Настя,  як  біле  янголятко
До  Першого  Причастя  прийшла  вона  із  татком,
Із  мамою  шепоче,  щось  хоче  розказати,
Хвилюється  бабуся  до  визначної  дати.

Яке  ж  розкішне  плаття,  неначе  срібні  шати
Хвилюється  дитинка  хоч  вогник  в  оченятах.
Розплетене  волосся,  а  в  ньому  білі  квіти,
Ну,  як  усій  родині  за  Настю  не  радіти?!

Бабуся  бачить  внучку,  а  в  ній  саму  себе,
Анастасійко,  Настю,  ти  сонечко  ясне!
Ти  найдорожча  пташко,  весняний  перший  цвіт,
Для  тебе  я  бажаю  весь  пригорнути  світ!

Всі  квіти,  що  у  парку  і  небо  без  хмарин,
Сьогодні  йде  напроти  до  тебе  Божий  Син.
Прийми  Святе  Причастя  Духовного  Творця,
Щоб  разом  із  тобою  була  Його  рука.

За  тебе  всі  молитви  із  уст  бабусі  линуть,
Щоб  чистою  і  чесною  усе  життя  прожила.
Хай  завжди  із  тобою  мандрують  все  життя
Любов,  надія,  віра  на  многая  літа!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666445
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016


ОксМаксКорабель

Джамалі

                                           ДЖАМАЛІ
Вбивали  й  мордували,  з  корінням  виривали,
Хотіли,  щоб  Народ  цей  пропав  з  лиця  землі.
Але  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Давали  дітям  в  спадок  сумні  свої  пісні.

Вмирали  по  дорозі.  Їх  навіть  не  ховали.
Чужа  земля,  як  камінь  в  нерідній  стороні.
Але  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Зчорнілими  губами  мелодії  тужні.

Їх  голодом  морили,  їх  світ  поруйнували,
Могили  безіменні  загублені  в  глуші.
А  їх  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Й  ховали  гіркі  сльози  глибоко  у  душі.

А  нині  ти  на  сцені.  Й  тобі  аплодували...
Хай  біль  твого  Народу  дасть  силоньки  тобі!
Співай,  моя  Джамало,  як  ті  жінки  співали
Співай,  моя  Джамало!  Твоя  журба  й  в  мені.
Оксана  Максимишин-Корабель
13  травня  2016  р.
Португалія

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665696
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 15.05.2016


Любов Ігнатова

Нахаба Дощ

Як  дивно...  Дощ?!  Дивись,  це  справді  -  Дощ...  
Прийшов  в  мій  дім  нахабно,  без  запрошень...  
Тепер  сидить  і  уплітає  борщ,  
Поставивши  в  куток  свої  калоші.  

І  позіхання  похапцем  хова  
У  грубі  і  обвітрені  долоні...  
І  розкладає  всі  мої  слова  
Серветками  на  білім  підвіконні.

Мої  слова...  Я  розгубила  їх  
Колись  давно,  осінніми  листками...  
Вони  вмерзали  у  грудневий  сніг...  
Вони  текли  весняними  струмками...  

Де  він  узяв  їх?  І  яким  богам  
Він  мусив  принести  себе  в  офіру,  
Щоб  повернути  в  Мого  Серця  Храм  
Вогонь  Любові  і  Надії,  й  Віри?..  

Цей  дивний  Дощ...  Оцей  нахаба  Дощ,  
Що  в  мої  вікна  стукав  спозаранку,  
Сидить  і  мовчки  уплітає  борщ...  
А  я...  Ще  підкладу  йому  сметанки...  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665877
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016


Наталя Данилюк

Ця трава, скуйовджена, прим’ята…

Ця  трава,  скуйовджена,  прим’ята,
Цих  кульбаб  молочні  ліхтарі  –
Пух  летить,  як  вищипана  вата,
Невагомо  плаває  вгорі.

Завмираю:  слухаю,  як  п’яти
Доторкають  стебла  молоді…
І  мені  так  солодко  лежати,
Як  човну  легкому  на  воді!

День  такий  привітний  і  погожий,
Мов  Великдень  в  будень  цей  забрів!
Крила  рук,  розкидані  на  ложі
У  лляних  овалах  рукавів…

І  соро́чки  вишитої  ромби  –
Голубі  на  білому,  і  сни,
В  голові  розсипані,  немовби
Золотаві  промені  весни!..

І  така  травнева  чиста  тиша
Срібнодзвонить  співами  пташок!
І  трава  скуйовджена  колише
Мого  тіла  теплий  сповито́к…

І  на  шкірі  –  ніжний  подих  неба,
Лоскітливо-трепетний,  живий,
Мов  кульбаб  насіялось  зі  стебел
У  мої  овальні  рукави…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016


Марамі

Помовчи іще секунду чайник

Чайник  свистить  на  плиті
Пальці  здирають  пір'я
Ми  від  учора  німі
Кавою  п'яні  зусилля

Я  не  люблю  прикидатись
Маска  муляє  обличчя
Але  так  хочеться  вкрасти
Хоч  би  хвилину  без  інших

Роком  затерти  вуха
Сонцю  -  промоклу  совість
Коли  я  стала  брехухою?
Коли  стомилась  боротись?

Чайник,  бодай  ще  секунду
Ти  помовчи,  нам  так  треба
У  пантомімах  бруду
Пір'ям  заплакане  небо

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665664
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016


Анатолій В.

Ванільний сон-вітер майбутнього

Ванільний  сон-вітер  майбутнього
Корицею  трішки  гірчить.
П`янкою,  без  слів,  незабутньою
Веснянкою  в  серці  звучить...

У  венах  пульсують  лавандово
Квітково-замріяні  сни...
Життя  починається  заново
В  зеленому  лоні  весни!

Відродиться  із  громовицею
Дощем  між  зелених  отав,
І  ляже  до  ніг  косовицею
У  пахощах  скошених  трав...

Підніметься  в  небо  із  піснею
У  гаї  нічнім  солов`я,
Що  співом  годиною  пізньою
Із  Богом,  мабуть,  розмовля...

І  я  доторкнусь  до  могутнього,
Що  душу  у  небо  зове...
Ванільний  сон-вітер  майбутнього
Веснянкою  в  серці  живе!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665482
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 13.05.2016


Олена Жежук

ДОЩ

І  линув    дощ,  рясного  дав  розмаху.
Так  рвучко  небо  до  планети  приєднав.
Шумів  лісами,  ляскав  стару  бляху,
Мені  ж    симфонією  Шуберта  лунав.

Все  оживало,  все  йому  раділо.
А  грім  і  дощ  злилися  у  дует
Чи  в  танго.    Враз  все  відлетіло
І  грім  затих,  зробивши    пірует.

Концерт  скінчився  і  завіса  зникла,
І  все  принишкле  раптом  ожило.
Й  моя  симфонія  в  бузку  принишкла,  
А  за  вікном  кульбабеня  враз  розцвіло.

І  я  цвіла  й  була  вже  при  надії…
Мелодію  покласти  на  слова.
Бриніли  рими,  грались  і  свистіли,
Й  розсипались,  калюжами  стриба.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665483
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 12.05.2016


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2016


Валентина Мала

ЖИТТЯ ЯК ТОЙ ПШЕНИЧНИЙ КОЛОС В ПОЛІ

Дивлюся  на  батьків  своїх  стареньких,-
Мої  кульбабки  Божі,  так  же  ж  шкода  вас...
Дай,Боже,сили  їм,  тримай  моїх  рідненьких!
І  вірте,прошу,вірте,  не  пройшов  ваш  час!

Життя  як  той  пшеничний  колос  в  полі,
Хай  колоситься  нива  й  колос  хай  цвіте!
Господь,насити,прошу,  щедро  їхні  долі!
І    не    коси  ,молю,  життя  їх  золоте!!!
08.05.2016р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664655
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 08.05.2016


Systematic Age

Дорога

Дорога  дальня...  Чесно  я  скажу  -
Мені  сюди  нелегко  добиратись.
Сиджу,  дивлюсь  на  небо  від  дощу
Чорняве,  їду  до  старої  хати...

Криві  дзеркала  від  хмариних  сліз
Туманять  наші  очі  на  дорозі.
Згорає  вечір,  палить  сонце  вміст,
Репризи  барабанні  вишлють  грози.

Ми  плаваємо  в  морі  із  повітря,
Та  міст  цей  час  від  часу  дощі  нищать.
Вдих.  Видих.  Чуєш?  Дощ.  Похмурість.  Вітер.
Блискуча  сірість,  Linkin  Park'у  більше!

Цей  дощ  запалює  вогонь  під  вечір,
А  серце  б'ється  теплим  ритмом  серпня.
Схиляє  небо  втомленії  плечі.
А  кров  невинних  догоряє  в  небі...

01.05.16

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663311
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 05.05.2016