Стерегла свою автівку
Я цілодобово,
Не вгледіла: хтось надряпав
Нецензурне слово.
Ці три букви біля дверців
Довели до сказу,
Прокляла цю підлу руку
Й писаку-заразу.
Враз з майстернею зв’язалась,
Де авто фарбують,
Там сказали: -Приїжджайте,
Дефект ліквідують.
Їхала я дві години
(Нові права маю),
Де взялися перешкоди -
До цих пір не знаю.
Обминала каменюку –
Не минула кари:
Через валуна-падлюку
Розтрощила фари.
Тут вже справді за роботу
Чорт рогатий взявся:
В’їхала в чиїсь ворота –
Аж капот піднявся.
Перемогу святкувала
Вся нечиста сила:
Праве крило об березу,
Як млинець змісила.
За кермом сиджу і плачу,
Таке лихо сталось…
Хай би краще оте слово
Збоку красувалось!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982140
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 05.05.2023
Так настає, що вже приходить час
Крізь звичність старих стін,
Коли терпіння вийшов вже запас,
Де мріяв так вітрами перемін.
І кличе доля знов в важку дорогу,
Хай і ховається хтось за кордоном,
Та правда – біля рідного порогу,
І захищати це ми маємо до скону.
Якби не московити, «підла раса»,
То як розквітла б зараз Україна!
Та пре на нас тупа їх біомаса,
Але ніколи не зігнемо ми коліна!
Далеке світло від мрійних зірок
Крізь всесвіт буде все летіти…
Хвилі морські змиватимуть пісок…
Слова кохання вітер буде шепотіти…
Та, коли все закриють чорні хмари –
Покличе небо волошковим світлом
З надією в життя, та вірою на пару…
Я повернусь з південним вітром…
___________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978056
дата надходження 24.03.2023
дата закладки 01.04.2023
Там журавлі летіли клином
вечірнім небом над селом,
а батько сивий, мати сива
дивились в небо за вікном.
Один журавлик повернувся,
змахнувши їм своїм крилом,
і наче сином обернувся,
почувся голос під вікном.
Приспів:
Мамо,мамо,
він крикнув криком журавлиним.
Мамо, мамо,
і янголом злетів у вись.
Чуєш, тату,
я захищав свою країну,
а ви живіть,
а ви живіть тут, як колись.
Я вас прошу мене пробачте,
інакше просто не зумів,
болить, я знаю, та не плачте -
і в небо янголом злетів.
Голосить матінка за сином,
а батько, наче скам'янів,
вдивляється у небо сине.
Кого з-за хмар чекає він.
А ключ у небі журавлиний
махає їм з небес крильми,
то не сім'я літа пташина,
то наші янголи-сини.
Автор Зоя Журавка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934643
дата надходження 22.12.2021
дата закладки 08.11.2022
Мені хоча б краплиночку весни
У філіжанку вранішньої кави.
Щоб день зустрів погожий і ясний,
І погляд твій закохано ласкавий.
А за вікном розбурхана весна
Мене звабливо у обійми кличе.
І неба сонцесяйна далина
Невдовзі журавлями закурличе.
І розпашіле сонце золоте,
Оголені сади заллє промінням,
Прокинеться пагіння молоде,
Духмяним полонитиме цвітінням.
Душа по вінця сповнена краси,
Хмелітиме від щастя і кохання.
Прошу у тебе, весно, воскреси
Завітні і нездійснені бажання.
[img]https://scontent.fiev9-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-0/p600x600/160436560_2791039497823091_41735257738014924_o.jpg?_nc_cat=110&ccb=1-3&_nc_sid=8bfeb9&_nc_ohc=LoUdU1w_gPwAX8vtu5M&_nc_ht=scontent.fiev9-1.fna&tp=6&oh=a921601118107b69fe92dcaf598d77b7&oe=607D745A[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908705
дата надходження 21.03.2021
дата закладки 29.10.2022
Якщо чесно, скажу я вам, не знаю,
Як на цім світі тримає земля,
Гадів отих рашиських, що без краю,
Лізуть і лізуть, немов сарана.
Що ви забули у нашому краї?
За що так плачеться ридма душа?
По що чините ґвалт? Право, не знаю...
В серці моїм, кожна кривда, - іржа.
Їсть свідомість мука пекельна в грудях,
Яку переносить в горі народ.
Як вам, виродки, спиться? Що? Не будять
Всі привиди мертвих зі сну? Цейтнот?
Ні, не думайте, і не сподівайтесь, -
Щезне в часі заподіяне зло.
Згарище, землю цілуйте та кайтесь,
Будьте ви прокляті, орки, й пуйло.
А ми відродимось з попелу смерті,
Мужності щит понесемо в віки.
Власною ж кров’ю від нашої тверді
Ви захлинетесь, від помсти руки.
22.08.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957261
дата надходження 22.08.2022
дата закладки 24.08.2022
ОСТАННІ РЯДКИ ВІРША ПОЕТА, ПЕРЕД ВІДХОДОМ
В ІНШЕ ЖИТТЯ.
--------------------------------------------------
Ось я пишу і сльози знову градом,
В них павутини бачу полотно.
Я вже ніколи не пройдуся садом,
Не подивлюсь в відчинене вікно.
Туди, де ти дивитимешся в небо,
Знайдеш на нім небачену зорю.
Я розмістився у сузір"ї "Лебідь",
І навіть там тебе боготворю.
(Із збірки віршів про кохання
"Несказані слова )
---------------------------------
Я знаю дивну річ: на світі є людина,
Що береже несказані слова.
А, може, це любов, а, може, це єдина.
А, може, й просто так, сама розрив - трава.
Ліна Костенко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954253
дата надходження 24.07.2022
дата закладки 29.07.2022
А біла троянда боїться дощу.
Її нажахали вже зливи булькасті,
та схлипу-квиління ніхто ще не чув,
коли не уникла стражденна напасті.
О ніжність смиренна, летке шумовиння,
що спало з прекрасного тіла богині.
У росянім сяйві дзвінких крапелин
троянди яркої магічна звабливість.
В клітинах, прожилках бруньок й пелюстин
нуртує вогненної пристрасті злива.
Червона трояндо, богине жагуча,
в тобі кров Амура, в негоду живуча.
Маркітно, панянко мовчання? Вже йду.
Серпанкова блідосте, знаю, що кличеш,
щоб поглядом, німо скріпила твій дух,
бо здатися легко нікому не личить.
І сонечко світить, й дощ дрібен іде.
Святкує буття весь квітковий едем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953894
дата надходження 20.07.2022
дата закладки 27.07.2022
Північ сплила —й на канві передсвіття
Півні сурмлять на три сторони світу.
Впору на чати йде з трухлої мерви
Вмитий в крові Іоанновій червень.
Заспане сонце, в соках кошенілі,
Не віднайшло сорочечку білу—
Й миттю увись, бо хитнулась планета.
Ризи Господні шпигнула ракета.
Землю тривога обв’язує пасом.
В сонця червневого сивіють пасма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949904
дата надходження 07.06.2022
дата закладки 08.06.2022
Вслід кидали: вона не з нами, ой, не з нами…
Йти в пущу щось схиляє пані загадкову.
Словами рідними чужу веде розмову
І відчиняє не хвіртки—ненаські брами.
А звідти не почути про козацьку славу:
Погудки іудеїв глушать з Вавилону,
Хоча, як ми, давно привиклі до полону,
Сусідам віддані безвинно не поталу.
Вона не з нами—в Римі. Біля стоп Месії…
Вогнів досвітніх силу начебто пророчить,
Котрі засвітять в царській темряві робочі,
А варто б зглянутись на муки гречкосіїв…
Про нас «раби», «біда», — промовить з гіркотою
Й не в змозі приховати у блакиті туги.
Шукає світла, щоби вибратись з яруги,
Бо ж як сліпма нас путтю вивести отою?
…Ромашка ніжна під заслоном олеандра,
Що змусила на світ дивитись по-новому,
Провидиця різких майбутніх переломів
Була не з вами. Йшла попереду —Кассандра.
Несла нам слово, витончену грацію,
Котре сягнуло світових вершинних рівнів,
Надію, що здобудем волю неодмінно
Й народ консолідується у націю.
Раніше ромашка була емблемою товариства
боротьби з туберкульозом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940124
дата надходження 13.02.2022
дата закладки 13.02.2022
[color="#ff0000"]Страшенно люблю лемківські пісні - в нас на Галичині вони дуже популярні. Серед моїх найулюбленіших - пісня [i][b]"Па́лянка" [/b][/i](так в народі називали [i]"біле́ньку-любе́ньку"[/i], себто [i]"оковиту"[/i]). В інтернеті я знайшла кілька варіантів, але хочу запропонувати вам той, що знаю сама багато років. Бо мала щастя сама її виконувати в колі своїх добрих друзів-однодумців і побратимів із Львівського Молодіжного Театру Аматорів - "МЕТА", де співочі душевні голоси виводили "Палянку" на наших спільних забавах і на моїх творчих вечорах. Правда, ніхто не переслідував мету записувати нас у час співу.
[/color]
Поляна, поляна… на поляні – яма….
Поляна, поляна… на поляні – яма….
Што то за па́лянка, што я ще й не п’яна!
Што то за па́лянка, што я ще й не п’яна!
П’яна я, п’яна я – треба мене вести…
П’яна я, п’яна я – треба мене вести…
А по-передоньку паляночку нести.
А по-передоньку паляночку нести.
Штири фраїрочки, за що ми судите.
Штири фраїрочки, за що ми судите.
За того Янічка, што ма карі очка.
За того Янічка, што ма карі очка.
Палянка-шалянка зрадила шугая.
Палянка-шалянка зрадила шугая.
А шугай Ганночку в зеленім гайочку.
А шугай Ганночку в зеленім гайочку.
Поляна, поляна… на поляні – яма….
Поляна, поляна… на поляні – яма….
Што то за палянка, што я ще й не п’яна!
Што то за палянка, што я ще й не п’яна!
...Один з варіантів [i][b]"Пиємо-пиємо[/b]"[/i], надрукованих в інтернеті, я знайшла у виконанні акторок Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса - Наталі Рибки-Пархоменко і Марії Онещак. За що їм сердечно дякую, бо є можливість дати вам посилання:
https://www.facebook.com/watch/?v=675480159878326
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932076
дата надходження 26.11.2021
дата закладки 27.11.2021
З Днем Незалежності, ненько-Україно!
Щастя та радості всім твоїм донькам та синам.
Сл. та муз. Н. Башинської
Виконавець: О. Данелюк
Під небом синім моя країна,
вона у мене одна-єдина.
Калина пишна тут ґроном гнеться,
і жайвір в небі високо в'ється.
Моя Вкраїно!
Яка ж ти гарна.
Яка ж ти рідна.
Яка ж ти славна.
Дніпро-Славута біжить до моря,
і кличуть нас всіх Карпатські гори.
Співає дзвінко тут соловейко...
Люблю свою я Україну-неньку.
Моя Вкраїно!
Яка ж ти гарна.
Яка ж ти рідна.
Яка ж ти славна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923067
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 28.08.2021
Я НЕСУ ВЖЕ ДЛЯ ВАС ВЕСНУ, О, ЛЮДИ!
КЛАДУ ЇЇ НА ЗЕМНЕ РОЗКІШНЕ БЛЮДО,
ТАМ Є ОДНА ВІТАМІНКА ДЛЯ СЕРЦЯ,
ВОНА У ВАС КОХАННЯМ Й ЛЮБОВ'Ю ЗВЕТЬСЯ.
ДОДАЮ ДО ВСЬОГО, НАПІЙ ПРОЗОРИЙ
ДЛЯ КРАЩОГО ВАШОГО ЛЮДСЬКОГО ЗОРУ,
ДОЩІ ЦІЛЮЩІ, БОЖЕСТВЕННІ СЛЬОЗИ,
ПОБОРОТИ СЕБЕ ВІД НИХ Я В ЗНЕМОЗІ.
ДЛЯ ПОВНОЇ ГАМИ, РОСИ ВІДЕРЦЕ
ДОДАМ Й ВЕСЕЛКИ НЕВЕЛИЧКЕ ЦЕБЕРЦЕ,
ОЗЕРА, РІКИ, МОРЯ, ОКЕАНИ...
ОМИЮТЬ І ЗАГОЯТЬ ЗЕМНІ ВСІ РАНИ!
Я ДОДАМ АРОМАТ КВІТУЧИХ САДІВ
ДЛЯ СЦІЛЕННЯ ВАШОЇ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ!
ДЛЯ ДУЖОГО ЗДОРОВ'Я - КИСНЕВИЙ КРАЙ
ЛІСІВ , ГАЇВ, ЗЕЛЕНИХ ЛЕГЕНЬ - ЗЕМНИЙ РАЙ!
А ЩЕ СМАРАГДОВИХ ТРАВ ЛУКИ Й ПОЛЯ
ПРИБАВЛЮ...ПРИРОДА ОЖИВА І СЦІЛЯ...
ЩЕ ТРОХИ ДАМ СОНЦЯ - ВІТАМІНУ ,,ДЕ"
І ВСЕ, ЯК РУКОЮ ЗНІМЕ , І В МИТЬ ПРОЙДЕ!
СОЛОВ'ЇНИ СЕРЕНАДИ, ШЕПІТ ВІТРІВ
І СТРІЛИ У ВАШІ СЕРЦЯ АМУРІВ...
ВЕСНА, ЛЮБОВ, КРАСА, ТО БОЖА БЛАГОДАТЬ,
ПРО ЦЕЙ ДАР ЛЮДИНО, ВАРТО ПАМ'ЯТАТЬ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906296
дата надходження 27.02.2021
дата закладки 27.02.2021
М'ячем відбилося від скла зимове сонце,
І впало променем між вулиць в сірий день,
Що сів, мов голуб сизокрилий на віконце,
Торкнувшись вітром прохолодним до легень.
Замерзле тіло в светр ласки загорнулось,
Душа на плечі з вовни мрію натягла,
Настане час, промовить Небо: все минулось, -
І вмить розкриє сизий голуб два крила.
З вікна злетівши, помандрує світом далі,
Торкнеться вітер до легень душі теплом,
І розіб'є м'ячами сонце всі печалі,
Що заховались за прозорим долі склом.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902952
дата надходження 29.01.2021
дата закладки 29.01.2021
Різдво Христове вже на порозі, тож колядуємо!
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи, та не килимами, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той перший празник - Рождество Христове, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той другий празник - Святого Василя, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той третій празник - Святе Водохреща, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!
Вся наша родина, славна Україна, радуйся!
************
Нова радість стала, яка не бувала,
Над Вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився.
Пастушки з янголятком перед тим дитятком
На колінця припадають , Царя-Бога вихваляють.
Ой ти Царю, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цього дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій Славній Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900458
дата надходження 06.01.2021
дата закладки 07.01.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=h9X09nrSBOY[/youtube]
Під образом Діви поставлю я свічку
І тихо, й покірно в молитві схилюсь.
Тебе прославляю, о Діво Маріє,
І щиро, в скорботі тобі помолюсь.
Приспів:
Царице Небесна, молюся до Тебе,
Щоб сина згадала в Небеснім Раю.
З Майдану та Сходу відправивсь на небо:
Життя він віддав за Вкраїну свою.
Прийми його душу у Царство Небесне,
Надай свій куточок у Райськім саду.
Ні словом, ні помислом вже не оскверне
Небесну священну обитель Твою.
Приспів:
Царице Небесна, молюся до Тебе,
Щоб сина згадала в Небеснім Раю.
З Майдану та Сходу відправивсь на небо:
Життя він віддав за Вкраїну свою.
Адже так любив і сім’ю, і родину,
Відважно ставав він на захист щодня.
За Гідність, за Честь, за свою Україну,
На ваги поклав найдорожче - життя.
Приспів:
Царице Небесна, молюся до Тебе,
Щоб сина згадала в Небеснім Раю.
З Майдану та Сходу відправивсь на небо:
Життя він віддав за Вкраїну свою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898190
дата надходження 14.12.2020
дата закладки 25.12.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.11.2020
Мені наснились Ви... Це так прекрасно!
Я думаю про Вас, хоч Ви й невчасно
Мене зустріли в цьому світі хаотичному,
Такому сірому, буденному і звичному.
Коли Ви поруч, все навколо оживає,
Та ненадовго: чоловік чекає…
Ви також ледь не плачете прощаючись?
Я згадую про Вас щоранку прокидаючись.
Та ні, не згадую, а завжди пам’ятаю,
Ношу Вас в серці, ні на мить не відпускаю.
Я з ним мовчу про нас, таємно Вас кохаючи.
На жаль, любов до Вас палає не згасаючи.
Мій чоловік не знає. Він не загляне в душу.
Йому боятись нічого, я клятви не порушу...
фото з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874190
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 02.10.2020
[b] [i] Від хлору сліпну, серце рветься на свободу.
Я – не екзотика! Дельфін – не акробат!
Плавник б’є сітка…
Я хочу жити в лоні дикої природи!
В неволі ж – знову шкіру точить хімікат.
Здавила клітка…
… Дресирування – немов завчені тортури.
Постійний голод, відчай, стрес на самоті.
Всі рухи – кволі…
Я б’юся тілом об людські жорстокі мури.
І лине крик, останнє соло у житті.
… Нарешті, воля! [/i][/b]
(Копла.)
(Світлина - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885563
дата надходження 10.08.2020
дата закладки 26.09.2020
[i]Лиш сонця промінь впав на золотисте листя,
Зашепотіла осінь поміж трав:
- Подарував нам календар Другу Пречисту,
У справжню осінь нас усіх позвав!
Молитва має в день цей особливу силу,
Молімось Богородиці Святій,
Одвічно, кожна мати у цей день просила:
- Маріє, бережи дітей в житті!
Шанують всі продовжувачку роду – жінку,
І палять старі одяг та взуття,
Дітей виводять зранку на поріг будинку
Кроплять їх... на здоров’я та життя.
До сходу сонця умиваються водою,
щоби красу жіночу зберегти,
Вже саме з цього дня у хату молодої
З’явитись можуть бажані свати.
Над Україною – молитва урочиста:
Хай мир та світло переможуть зло…
Хай береже нас Богородиця Пречиста,
І огортає душу всім тепло![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889325
дата надходження 21.09.2020
дата закладки 26.09.2020
Світло лине небом та землею –
Уночі донька Гіперіона
Їде в повні Місяця в короні,
Смолоскип палаючий у неї.
[i]О Селено! Вмившись в Океані,
Запрягаєш коней в колісницю,
Світ принадний всім поетам сниться –
Чари неба… пристрасті… бажання…[/i]
Геліосу ти сестра вогненна,
Зевса Всемогутнього – кохана,
Світла врода спокусила Пана…
Ти для всіх є джерелом натхнення.
[i]Як же ти, красуне білолиця,
Стріла юнака Ендіміона?
Згодилася жити в царстві соннім?
Полюбила смертного… мисливця…
[/i]
О Селено! Всі твої зітхання
Таїнством охопить сяйво ночі.
Пристрасть чарів на вустах жіночих –
То богині шепіт про кохання…
(Картина Сьюзен Седдон Булет "Селена".)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889542
дата надходження 23.09.2020
дата закладки 26.09.2020
Вітаю з Хрещенням Русі!
О так Русі, а не Росії…
Пора щоб пам’ятали всі,
Що Хрещення це України!
Чому у нас усе крадуть
І нашу віру, й нашу мову?
Давно пора нам всім збагнуть
Й тримати справжню оборону!
Нема братів там у лісах,
Де ще ведмедиці плодились,
В той час, як в Києві уже
Всі українці охрестились!
Княгиня Ольга принесла
Нам християнство в Україну
Константинополем охрещена була
Щоб охрестити й всю родину!
Князь Володимир, її внук,
Продовжив цю благую справу –
Він Київську нам Русь хрестив,
Щоб та здобула справжню славу!
Тут уже храми виросли й хрести,
Коли десь там в московськім лісі,
Ще дико вили з голоду вовки,
А горобці ще не гніздились в стрісі…
Наш Володимир – наш Святий
Привів всіх нас у християнство,
Тоді як не було іще Москви,
Тому їй не грозило й п’янство…
В Почайни водах, край Дніпра,
Там наші предки охрестились,
Благословившись для добра,
Щоб ми лиш праведно молились.
Державна віра й наша Русь
Очистилась тоді від скверни,
У християнство одяглись,
Щоб Київ став золотоверхим!
Вітаю з Хрещенням Русі!
О так Русі, а не Росії…
Й сердечно молимось усі,
Господь щоб захистив у вірі!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
28.07.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884226
дата надходження 28.07.2020
дата закладки 28.07.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.07.2020
Уривок з мого драматичного твору
Леся (до матері)
Я згадую: ми йшли з тобою лісом
Дерева там маленькі та рясні, -
Я щебетала, щось питала, звісно,
Ти про русалок повіла мені…
Мати:
Згадала, так! Й мені казали мати,
Що в пралісах, у пущах, між боліт,
Живуть чарівні лісові дівчата,
Гойдаються поміж зелених віт
І вродою незнаною чарують;
Над болотами міняться вогні…
То мавки, лісові русалки юні,
А є іще русалки водяні,
Вони у ночі місячні танцюють…
Леся:
Вони не раз ввижалися мені…
Якоїсь ночі – ви уже поснули ,–
А місячне проміння у вікні
Так сяяло, мінилося, манило,
Мов кликало у пущу лісову,
Якесь таке плелось весняне диво,
Що кликало кудись мене, малу.
І я пішла за покликом весняним
У пущу, між поснулих вже дубів,
А казка та, захоплива, жадана,
Зродилась там, серед отих лісів...
По місячній стежині на галяву
Пробралась я, захоплене дівча, -
Тут плесо зачароване мовчало –
Між віт сховалась, як мале зайча.
Був місяць май, якраз свята зелені,
У пущі тьохкав палко соловей,
А ніч бриніла запашна, шалена, -
Із плеса я не зводила очей.
І диво сталось: раптом забриніло
Те дзеркало імлисте водяне,
На сотні скалок місячних розбилось,
Й очам моїм відкрилось чарівне
Видовище, щось нереально дивне:
Нагі дівчата вийшли із води,
Волосся огортало тіло срібне,
Все кликали когось: - До нас! Сюди!
І в танці поміж трав густих звивались,
А повінь дивна місячна лилась…
Не пам’ятаю, як назад дісталась,
У сон чарівна казка заплелась.
Мати:
Це ти була, мов лісова русалка,
Захоплена, мрійлива, потайна.
Чуття такі в тобі горіли палко,
Що часом я збагнути не могла…
Сестра Ольга:
Я пам’ятаю, Лесю, як весною, -
Тобі було, либонь, тринадцять літ, -
Ми на гостину прибули з тобою
В Нечимне, на Волині, між боліт.
Там дядько Лев хатину мав стареньку
На пагорбі… Навколо ж – безліч див:
Те озеро - мов вінку зеленім
І дуб крислатий… Дядько там сидів
І вечорами нам казки провадив -
Про силу надприродну, чарівну…
Він говорив, а хтось неначе марив
Про ту русалку – Мавку лісову…
Леся:
Вона мені тоді явилась, юна,
В іскристому віночку з світляків,
Ми ночували в дядька Лева клуні:
Над озером туман легкий білів;
Блукали ген вогні – то потерчата
Мандрівників манили в болота;
Прокинулась зі сну вербиця-мати,
Й сопілочки мелодія хистка
Так струмувала солодко і ніжно –
То голос серця щиро говорив,
А Мавка, лісова красуня пишна,
Ішла на поклик, що її скорив.
Чи ліс співав, чи так мені намарилось –
Запала в душу вигадка ота,
А потім – затуманилось, нахмарилось…
Вже відболіли юності літа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882518
дата надходження 11.07.2020
дата закладки 25.07.2020
Я чекаю тебе, коли квіти збирають ще роси
Та розкішна верба ополіскує довгії коси
І шепоче трава, ніби також на когось чекає,
Мовби книгу життя вітерець мелодійно листає
Я чекаю тебе, коли промінь торкається вроди
Ніжна, літня краса заколихує подихом води,
Коли місяць пливе, обіймаючи трепетно зорю
Та усеє живе вимальовує справжнюю долю
Я чекаю тебе, коли осінь золотить листочки
І тендітну красу додає так уміло в рядочки,
Як із вітром кружляє в танку до нестями
Кожен день додає неповторнії гами
Я чекаю тебе, коли сніг замете всі дороги
І покриє мороз найрідніші у світі пороги,
Коли злива піде і вже змиє останні слідочки
І той смуток вкладе у мої незабутні рядочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881108
дата надходження 29.06.2020
дата закладки 29.06.2020
Дві тонкі, мов дитячі, косички, вії, наче живинка пухка, –
Світ помалу кумедним дівчиськом поверта до життя вояка.
Хрипом після наркозу тихенько: – Ти, красунечко, хто? Як зовуть?
(А кирпатеньке сонце худеньке компліменти цінує ж, мабу́ть?!).
Бог за муки дав поміч учасну, ніби янгола світла прислав,
Щоб життя, мов чернетку неясну, вдало начисто він написав.
– Як наважилась ти, не злякалась, у шпитальну будівлю зайти?
– Бо до того завжди я схилялась, що це круто – комусь помогти!
Перев'язки робила солдату, виявляла своє співчуття,
Затягла телевізор в палату, як віконце в наступне буття:
Бокс, реклама, кіно поглинали і потроху розвиднілась тьма.
Лиш один мінус - часто проймали пеком ноги, яких геть нема!
Постіль, наче поляна квітчаста, – не така, як в лікарні дали,
Свіжий йогурт і ласощі часто, полуниць аромати пливли...
Ще до виписки дівчина звала, мов, до себе й такого прийму,
Що кохає безмірно казала, і не вадить коляска цьому!
Небагате житло і спокійне, та не в наймі все ж мали кутка.
Та шкода́ кислий настрій постійно у батьків, бо ж єдина дочка!
І вони просто потім рішили: хай пограється трохи дитя,
Хай за "щастям" ганяє щосили - хутко скі́нчиться та біготня!
Час минув - стала їй набридати доглядальниці доля сумна,
Не на жарт почала дратувати в милосердя затягнута гра.
Брак розваг, у маленькій кімнаті, мов зачинена в темній тюрмі:
"Що ж, Терезою доброю стати не судилося, певно, мені"...
Якось діва зібрала пакунки і дала трохи волі словам:
- Закінчилися наші стосунки - далі в різні боки́ - кожен сам!
Маєш пенсію - носять додому і житло - не на вулиці ж ти,
Хоч і нидіти сумно самому, та ще зможеш чогось досягти.
Не одна ж я на світі цікава - подивись як жінки розцвіли.
- Припини свій концерт, будь ласкава. Ноги в руки! Замовкни й вали!
- Марно панькалась я із тобою! - двері гахнули, наче громи́.
Вмить облуду зняло, як рукою, ласка зникла з очей зі слізьми.
Всіх любити? За все всіх простити? -Тиші звук вуха різати став.
Позитивний девіз "треба жити!", так гидотно в душі пролунав...
...У прогнозі сльоту обіцяли, атмосферного тиску стрибки -
Сварки мрії ураз поховали, полонили безладдям думки.
Звуки радіо плавно зникали... В Маріуполі дощик іде...
Цівки крові повільно стікали... Забирали життя молоде...
Оригінал
Две косички тонкие и реснички веером -
Жизнь смешной девчонкою возвращалась медленно.
С хрипотцой наркозною:"Как зовут, красавица?"
("Солнышко курносое, комплименты нравятся?")
"Видно за страдания Бог послал мне ангела.
Жизнь, как черновик, была - перепишем набело!
Как решилась посетить заведенье хмурое?!"
"Волонтером круто быть,"- девушка подумала.
"И богач поделится!" - лозунг был. Вот с папиком
Притащила девица телевизор старенький.
Бокс, реклама "Вискаса" - ключ к цивилизации.
Из досадных минусов только ампутация.
И постель красивая,а не та, больничная,
Йогурт апельсиновый, мыло земляничное.
Перед выпиской она говорила ласково:
"Буду я любить всегда и таким: с коляскою.
Небогатое жилье,но свое, не съемное.
Жаль, родители ее явно недовольные.
А потом решили:"Что ж, пусть дитя играется"
"Правда, через день уйдешь?" "Предки ошибаются"
Были счастливы вполне: разговоры длинные.
Лишь молчал он о войне - смысл пугать любимую?
Критикой не жаловал кухню неумелую:
Храбро ел, нахваливал кашу подгорелую.
Месяца четыре-пять должного усердия -
Стали деву раздражать игры в милосердие.
Нет ни клубов, ни кино, от друзей отрезана:
"Видно стать не суждено матерью Терезою."
Как-то утром разговор завела красавица:
"Без скандалов и без ссор, друг, давай расстанемся.
Есть квартира, пенсия - ты же не на улице!
Одному невесело, но все, может, сбудется.
Не одна ж я женщина - мир-то ведь немаленький!"
"Сделай одолжение: замолчи и сваливай!"
"Зря с тобой возилась я!" - громко дверью хлопнула.
Резко испарилась вся ласковость притворная.
"Всех любить? За все простить?" Тишина пронзительна...
Размышленья "Надо жить!" стали омерзительны.
"Вечером пройдут дожди, ночью до пятнадцати."
"Радио не выключил. Хоть...Какая разница!"
"Завтра в Мариуполе холодно и ветренно."
Жизнь...кровавой струйкою...Уходила...медленно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876848
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 14.06.2020
[b]НАША МОВА[/b]
Наша мова – калинова,
Пишна, рідна та чудова!
Пісня наша – чудодійна,
Вічна, чуйна, мелодійна!
Щоб країну об’єднати –
Треба мову нашу знати!
[b][i]Яснослава Гай-Нижник[/i][/b]
[i] 5 вересня 2018 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873187
дата надходження 23.04.2020
дата закладки 25.04.2020
Волошками розквітло небо влітку,
А синь небес окутала поля,
Згубилась в пшеницях волошка-квітка
І жайвір піснею її розвеселя,
Який у просторі безмежному тріпоче
Та сипле вниз пісенне попурі.
І слухає його мала волошка,
Бо це ж для неї спів о цій порі.
Блакитноока квітонька-волошка -
Небес краплиночка маленька між хлібів,
А синій-синій той небесний простір -
То віддзеркалення волошок-васильків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872361
дата надходження 17.04.2020
дата закладки 24.04.2020
Квітує квітень в небі синьо,
Гаптує сонячні шляхи.
Лелек не видно із чужини —
Невже злякалися птахи?
Невже здалека бачать пустку
У селах завше гомінких
І в снах своїх не чують хрусту
Попід ногами трав п’янких?
Не сниться їм в ставку водиця
У течії журливих хвиль,
Той журавель коло криниці,
Що у відрі лиш бачить синь?
Старе не мариться гніздечко
Поблизу шопи на стовпі
Й мовчать мелодії в сердечках,
Як зрине в пам’яті в них спів
В підліску ви́вільги й вільшанки,
В гаю — розливів солов’їв
Чи в висі променів чеканку,
Де кожен з них кохання стрів?..
Квітує квітень в небі синьо,
Гаптує сонячні шляхи.
Вертайтесь, бусли, в Україну,
Бо ріднокрай—святе святих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870904
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 10.04.2020
Перейти цей туман, загорнувшись в проміння весни,
В безголоссі хвилин пити сенсів одвічний напій,
Повертатись до себе крізь обставин гіркі полини
Й гріти душу в загравах іще не розгублених мрій.
Святкувати, мов диво, весняного народження дня,
Десь віднайдену справжність смакувати, мов зріле вино,
Й наче вперше, відчути, як тепліє на лузі стерня,
І зрадіти, що птаха вже щебече в саду під вікном.
У пустельності вулиць віднайти всіх надій суголосся,
У сповіщеннях дзвонів враз прожити слова молитов.
І вже так неважливо, що вдалося, а що не вдалося,
Тільки чути, як гріє твоє серце до світла любов.
Й це мине… через біль, через крики тривог і омани,
Крізь осмислення значень в ледь забуті й прості відкриття.
Загорнувшись в проміння весни, перейти ці тумани…
Абрикоса в саду вже натхненно святкує життя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870801
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 08.04.2020
На гілці глоду Птах сидів, на сонці
спинку свою грів. Так дзвінко й весело спі-
вав... Гніздечко затишне тут мав.
Та раптом Вітер прилетів, зламати гілку за-
хотів, хоч знав, що птах там гарний жив.
Він гнув ту гілку, пригинав... зелене листя
обривав.
- Чом лютувати тобі так? - спитав у Вітра
мудрий Птах. Лети до лісу, там дуби, та по-
розчесуй їм чуби.
- Е-е-е... - каже Вітер, - то дарма. Та ж
стільки силоньки нема.
Все більше сердився і вив... зламати
гілки не зумів, бо міцно гілку птах тримав,
гніздо своє охороняв.
Як мудрий Птах, роби і ти.
Своє - завжди слід берегти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866542
дата надходження 01.03.2020
дата закладки 06.04.2020
Озирнися, з тобою поруч
Накидаю за колом коло,
Ягуаром пильную здобич -
Трохи крихт зі твого столу:
Кілька строф про зимовий ранок,
Кілька голок - різька крига,
Дрібка солі для тих ранок,
Що не гоїть вода тиха,
Вистеляючи твій ганок..
Картина Ірини Котової "Зима"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861997
дата надходження 20.01.2020
дата закладки 08.03.2020
Полтава – город моих снов,
Где льётся улицами счастье,
Там нет цепей и нет оков,
Любви там нежное всевластье,
Полтава – сказка, дом родной,
Где всё знакомо, всё на свете,
Здесь нахожу свой мир покой,
Встречаю утро и рассветы,
Полтава – льётся там вода,
На берегу, и каждый странник,
Здесь радость, солнце навсегда,
Минувших дней живут преданья.
Полтава – есть и будет вновь,
Живая, честная, родная,
Ты море полевых цветов,
Божественная и земная.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548973
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 13.02.2020
У СУЄТІ СУЄТ…
Змін черговість, як в калейдоскопі —
Моноліт ліхтарних миготінь…
Темінь й світло, спокій і неспокій —
Все примарне, як вечірня тінь…
Дні, немов курорти гірськолижні,—
Шик і лоск, і сміх… і заметіль…
В метушні — віддалені і ближні,
Варимось в буттєвому котлі…
Дні спішать — життєву скибку краєм,
У бурхлинні вертимось, гребем.
Тонемо щодня — і виринаєм,
Губим і знаходимо себе!
© Володимир Присяжнюк
01.10.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864499
дата надходження 11.02.2020
дата закладки 13.02.2020
Верба плаче-погоріла,
Козаковим гойда тілом. Гей-гей!
Лихо коять басурмани,
Орел літа над курганом
Та реве засмучений Дніпро. Ой-йой.
Та реве засмучений Дніпро.
Ножі свої освятили ,
Свої шаблі погострили. Гей-гей!
В полі копи запалили,
Свої душі охрестили
Та пішли за Неньку воювать.Ой-йой.
Та пішли за Неньку воювать.
Гіркі сльози з неба ллються,
А козацькі жили рвуться. Гей-гей!
Блукав вітер чорним шляхом,
Повмивались кров'ю ляхи
Та зостались в полі догнивать. Ой-йой.
Та зостались в полі догнивать.
Стогне схід та стогне захід,
Кров тече с під вовчих ягід. Гей-гей!
Східний брат - ворожа сила
застромив у спину вила
На кістках танцюють москалі. Ой-йой.
На кістках танцюють москалі.
Підло чинять московити
Земля полум'ям повита. Гей-гей!
Гине козак у неволі,
Прийде час обійме доля
Зацвітуть троянди на золі. Гей-гей!
Зацвітуть троянди на золі...
П.
Не реви Дніпро, запалайте зорі.
Я молюсь за тебе….. Україна в горі.
Так почуй же Боже козака молитву!
Гайдамаки в полі зібрались на битву!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864250
дата надходження 09.02.2020
дата закладки 10.02.2020
Коли вночі у дім, квартиру, хату
Прийде Різдво, ялинка і вогні -
Згадай, хоч на хвилинку, про солдата,
Який в окопі мерзне на війні.
Який своє Різдво зустріне в полі
Під кулі свист і вітру коляду…
Хай спогад твій йому тамує болі,
Хай щира згадка піднімає дух,
Бо у пройдешнім році щастя й туга
Змішались в датах, цифрах, іменах…
Яке ж Різдво без батька, сина, друга…
Які ж свята, коли іде війна.
І в час, коли годинник цокне в тиші
Й по вінця буде келих. Щастя… сміх…
Не говори тостів хвалебно-пишних,
А помолись за мертвих
і живих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547635
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 10.02.2020
Ох же, жіночі ті палати,
І біль образ, і просто біль…
Стиснувши зуби, як солдати
Дівчата тут приймають бій.
Свій перший на життєвім полі,
А перший – то найважчий бій.
Життя на рани сипле солі
І болем убиває біль.
Хірург працює вправно, вміло
І тіло стратою спива.
Та тіло все-таки півділа –
Лишилася б душа жива.
Так, я про тих, хто втратив милих,
У кого горе – за вину…
Вже світло медсестра згасила,
А дівчина лежить без сну.
Я їм бажаю перемоги,
В одну із тих важких хвилин
Пізнать, що вбогі ті, хто зводить,
Але не ті, кого звели…
[i]З раннього.
[/i]
[b]
[i][color="#ff0000"]ЮЛИЯ ДРУНИНА
«Ох, эти женские палаты!..»
Ох, эти женские палаты!
И боль обид, и просто боль!
Здесь, стиснув зубы, как солдаты,
Девчонки принимают бой.
Свой первый бой в житейском поле,
А первый — самый трудный бой…
Жизнь раны посыпает солью,
Жизнь болью убивает боль.
Хирург работает умело,
Над бедным телом казнь верша.
Но тело все-таки полдела —
Не надломилась бы душа…
Да, я о тех, кто брошен милым,
Чье горе вроде бы вина…
Свет санитарка погасила,
Лежит девчоночка без сна.
А я желаю ей победы:
В одну из самых злых минут
Понять, что жалок тот, кто предал,
Не те, которых предают![/i]
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864127
дата надходження 08.02.2020
дата закладки 08.02.2020
Тряслась над ним – не загубити.
Себе втрачала з кожним днем.
Вже, як скотилася з орбіти,
Зробила доля хід конем.
Страхи́ злетіли кажанові,
Надій примари льодяні.
Немає гірше нелюбові,
Як і ворожої рідні.
Ні рокіровки, ні гештальти
Тому не можуть помогти,
Хто сам змінитися не здатен
Заради вищої мети.
Коли нема чого втрачати,
Вертається справдешнє знов.
Той попадається у ятір,
Хто відрікається основ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863756
дата надходження 05.02.2020
дата закладки 05.02.2020
Руїнним став квітучої нашої України стан,
На старті Незалежності взяла багато ран.
Які годі залікувати у ході з Росією війни.
Єдиний фронт організуєм, перемоги тан.
5 червня 2019 р.
Єдиним фронтом (фразеологізм)
- дружно, разом, згуртовано.
тан - синонім слова бій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863750
дата надходження 05.02.2020
дата закладки 05.02.2020
[color="#4400ff"][b][i]/...легенда про коня,
або п у с т а придибенція*.../
Білий кінь у чистім полі
Креше хвацько копито́м.
Любить він сваволю-волю.
Осідла хто з попитом??
То поскаче він праворуч.
Кого стріне-там стоїть...
То поскаче десь ліворуч.
Все одно йому ,де жить...
Збив він ноги у дорозі,
Силу тратить,віддає..
Чи любити він у змозі?-
Брак часу лиш в нього є...
Скаче,скаче і гарцює.
Не уйметься-пил стовпом
Сам себе уже не чує,
Все життя в нього-трактом*
Норовливий,неслухняний,
Сам собі і цар,і Бог.
Дума він,що- незрівняний
І для всіх-неначе "грог"*
Час летить,летить спесиво-
те,що мав,все розгубив,
Ось і грива посіділа,
Головне чи ...зрозумів??
Дні лукаві,миті в часі
Ніби блискавка летять...
Не гарцюйте ніби коні,
Й не дивітеся назад...
І згадаймо жінку Лота-
стала соляним стовпом,
Нащо вам цяя гіркота
Й так обставини-"серпом"...
[/color]
01.02.2020р.[/b]
[b]ТРАКТ[/b] (нім. Trakt) — поліпшена ґрунтова дорога, велика наїжджена дорога, шлях. З'єднує важливі населені пункти; мала станції, трактири — (готель, постоялі двори з рестораном, харчевні) і верстові стовпи. Уздовж тракту з'являлися впорядковані забудови, поселення і житла, що давало поштовх до розвитку міст. По тракту йшли регулярні перевезення пасажирів, вантажів і пошти (поштові Тракти з поштовими станціями). З 19 століття тракти з твердим покриттям називалися шосе
[b]ГРОГ [/b]- гарячий алкогольний напій
[b]ПРИДИБЕНЦІЯ[/b]- слова-синоніми-ПРИГОДА
подія, випадок, історія, інцидент, приключка, жм. придибашка, притча, притичина; (прикра) халепа; (бойова) битва; пригодонька; мн. ПРИГОДИ, авантури, (тривалі) одіссея, фр. всячина; (тяжкі) митарства, ходіння по муках; (любовні) походеньки, походи.
[b]ГАРЦЮВАТИ[/b] -ГАРЦЮВА́ТИ (на кому - їхати верхи, демонструючи зграбність, вміння), БАСУВА́ТИна кому, ВИГРАВА́ТИна кому, ким,ВИБАСО́ВУВАТИна кому,ГРА́ТИким,ГЕРЦЮВА́ТИна кому, діал.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863284
дата надходження 01.02.2020
дата закладки 01.02.2020
[color="#ff0000"]В дитинстві я часто чула мамин дзвінкоголосий спів - мама знала багато пісень і народних, і солоспівів знаменитих світових опер та оперет. Отож, при гарному настрої - співала. Серед цього музичного моря був ще й репертуар особливих трагічних пісень - Стрілецьких. Мені ще тоді мало розказували - хто вони були, за що воювали - то був Час Великого Мовчання, проте пісні говорили самі за себе... Це вже в підлітковому віці я дізналася про родинні стежки-дороги: бабцин рідний брат Михайло Стасів (кінець 1890-их - 1918, з селища Велика Горожанка, що на Львівщині) загинув безвісти у Січових Стрільцях у 1918 році.
В нашій сім'ї особливо співана була пісня [b]"Гей там у Вільхівці...".[/b] Намагаюся зараз дослідити її історичну легенду і ось що виходить...
Авторами пісні зазначають імена двох відомих людей - [b]Романа Купчинського[/b] та [b]Левка Лепкого[/b], а музика їх побратима - [b]Антіна Баландюка [/b]написана під гітарне виконання.
Історія пісні нам окреслює образ хорунжого [b]Федора Черника (1894-1918)[/b], який у свої 24 роки встиг зробити багато для Української Справи.
Отож, спочатку текст пісні, а потім уже історичні джерела.[/color]
[b]"ГЕЙ ТАМ У ВІЛЬХІВЦІ"
[/b]
Автори слів: Роман Купчинський, Левко Лепкий.
Автор музики: Антін Баландюк.
[i]Гей там у Вільхівці дівчинонька жиє,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.
Сміються карі очі, як зорі серед ночі,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.
До тої дівчиноньки хорунжий заходив
І в карих оченятах він біль душі втопив.
Чи в хаті, чи на полі він кляв нещасні долі
І в злості дві ворожих дивізії розбив.
Аж раз у темну нічку, як світ безжурно спав,
Таємними стежками неждано ворог напав.
Як лев хорунжий бився, та й він вкінці зморився
І разом з товариством в неволеньку попав.
Тепер він машерує в далекую Сибір
І очі все здіймає до ясних, ясних зір.
А скільки разів гляне, то Вільховець спом’яне
І дивиться так сумно в синіючий простір.[/i]
(Пісня написана приблизно у серпень-жовтень 1916 р., у с. Потутори, тепер Бережанський р-н Тернопільської обл.). Текст подано за публікацією у пісеннику "Сурма", 1922, с. 96-101.
Тепер питання перше - [b]хто такий хорунжий Федір Черник[/b], про якого йдеться у пісні.
ФЕДІР ЧЕРНИК (1894-1918) - Федір Черник народився в 1894р. у с. Якимчиці Рудківського повіту, на Галичині. Член Пласту – вихованець гуртка у Перемишлі, а згодом гуртка Івана Чмоли. Закінчив Перемиську гімназію у 1913 році, студент права Львівського університету. Як і більшість пластунів, став учасником парамілітарної організації «Сокільські стрільці».
З 1914 року в лавах Українських Січових Стрільців. У 1915 році у селі Свистільники в рамках австрійського вишколу для новобранців організував українські курси для кулеметників УСС, якими й керував. З червня 1916 року командир сотні скорострілів Легіону УСС, хорунжий. Учасник багатьох боїв Першої світової війни. Відзначився у боях на горі Лисоні. Влітку 1916 року нагороджений Австро-Угорською Срібною медаллю "За хоробрість" (нім. Tapferkeitsmedaille). Потрапив у російський полон під час битви під Потуторами у серпні 1916 року. Як полонений переправлений у концентраційний табір до міста Симбірськ, за іншими данними утимувався у концентраційному таборі біля міста Дубівка неподалік Царицина. Після втечі з полону прибув до Києва.
У листопаді 1917 року став одним з організаторів Галицько-Буковинського куреня Українських січових стрільців, що згодом став «Київським» корпусом Січових стрільців. Федір Черник став чільним ідеологом стрілецької соборницької ідеї. Командир Першої сотні Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, згодом кулеметної сотні Першого куреня Січових Стрільців, пізніше кулеметного відділу Першого полку Січових Стрільців, кулеметної сотні Окремого загону Січових Стрільців. У армії УНР отримав звання сотника. Член і секретар Стрілецької Ради у Києві. Активний учасник придушення більшовицького заколоту у січні 1918 року у Києві.
Загинув у протигетьманському повстанні Директорії у відомому бою під Мотовилівкою. Сотник Федір Черник, сотник Микола Загаєвич та ще 17 загиблих січових стрільців були поховані 19 січня 1919 року, на свято Хрещення Господнього на цвинтарі на Аскольдовій могилі у Києві. Його іменем був названий бойовий панцерник УСС.
Епізод бою під Мотовилівокою, а також геройську смерть сотника Федора Черника описано в оповіданні пластуна і підпільника Зиновія Тершаковця. Оповідання вперше опубліковано в 1946 році у підпільному журналі для молоді "На чатах", що відразу став бестселером для галицької молоді.
Йому належить вислів [i]«Шлях на Львів лежить через Київ»[/i], який згодом приписали Євгену Коновальцеві. Ці слова він проголосив перед січовими стрільцями на підступах до Києва напередодні бою під Мотовилівкою.
Тепер про[b] село Вільховець (Вільхівку) [/b]- з нею є трохи мороки, бо таких сіл по Україні є кілька у Львівській та Івано-Франківській області.
Пропоную два найбільш імовірних:
1. [b][i]Вільхі́вці [/i][/b]— село Городенківського району Івано-Франківської області.
Село Вільхівці (давня назва Вільховець) розташоване на берегах правої притоки Дністра — річки Потоку. Населення Вільховця - 628 мешканців, проте ще на початку 80-х ця цифра сягала 1000. З 245 дворів — 32 стали порожніми. Історію села досліджував уродженець Вільхівців, нині доцент кафедри фольклористики Львівського національного університету ім. Івана Франка Михайло Чорнопиский.
Перша письмова згадка про Вільхівці належить до 1447 року, у так званих «гродських актах», зараз акти зберігаються у Львівському державному архіві.
У селі є Церква святого Микити (кам'яна), споруджена в 1887 р. Належить до УПЦ КП. Настоятель протоієрей Іван Бурак.
2.[b][i]Вільхі́вці [/i][/b]— село в Україні, в Жидачівському районі Львівської області. Населення становить 442 осіб. Стара польська назва села — Cucułowce.
Дідич села Юрій-Станіслав Дідушицький, "конюший великий коронний", який вподобав собі село більше, ніж маєтки Косів та Соколів, мав намір збудувати тут містечко-«цяцьку». Зокрема, збудували палац, офіцини, тераси, парк, ермітаж, водоспади та інші «дива». Міщанам він надавав різні «свободи», а селян не вважав за людей.Маріанна Тереза із Замойських — дружина Юрія-Станіслава Дідушинського, померла і похована в селі.
Серед історичних пам'яток села є: дерев'яна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, збудована у 1861 (1854?) році, а також Пам’ятний хрест на честь скасування панщини.
...І третє питання, щодо створення пісні - [b]хто була кохана хорунжого Федора Черника?.[/b]. Історична пам'ять не зберегла ні імені, ні прізвища дівчини, тільки її карі оченята до світлого образу любої серцю хорунжого. Та і того достатньо, щоб знати, що така дівчина БУЛА...
Ліричну фабулу тексту Роман Купчинський побудував на певних життєвих обставинах славного стрільця. Як згадував автор тексту, за художньою хронологією й послідовністю останній куплет про російський полон – [i]"етап на Сибір"[/i], склав про свого товариша Левко Лепкий вже після битви на горі Лисоня 2-4 вересня 1916 року [i][b](Купчинський Р. Стрілецька пісня // Кал.-альманах ЧК, 1933, с. 13)[/b][/i]. З допомогою січового стрільця, композитора-аматора Антіна Баландюка, пісню остаточно оформили для співу під гітару.
[i]На жаль, звучання пісні в інтернет-ресурсах знайти не змогла. А може колись згодом десь вирине!!!
[/i]
[color="#ff0000"]Нехай ця пісня буде Світлою Пам'яттю відважним нашим попередникам, які несли у серці разом із ніжною любов'ю до своїх коханих, самозречену полум'яну любов до України.
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755474
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 31.01.2020
Накинула зима мереживо на віття.
Розсипала сніжинки, ніби білоквіття.
І закохала очі сині в карі.
Благословляли з неба світлість хмари.
І сніжно-біла ніжність пудрила обличчя.
Здавалося, яскраве миготіння кличе.
В магічні ті обійми теплі-теплі.
І не зламать кохання того щепу.
Воно зростає навіть в сильні заметілі.
Печалі перетворить в справжнє диво-мливо.
Розтоплять лід гарячі поцілунки.
Складе зима "люблю" із візерунків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860839
дата надходження 10.01.2020
дата закладки 30.01.2020
[i]До 100-річчя “Щедрика”
Миколи Леонтовича, Остання
редакція пісні була створена
автором у 1919 році, незадовго
до звірячого вбивства композитора
чекістами у його рідному селі Марківка,
що на Вінниччині. [/i]
[youtube]https://youtu.be/zwHHxbuxgg0[/youtube]
[b][i][color="#740dab"]Всього три ноти, а яка в них сила
і широта – з народин до заклань!
Христос родився, щоб людина мила
життя стеряла не задля страждань…
Всього три ноти! Скільки ж в звуках смислу:
Отець-Бог, Божий Син і Дух Святий...
Лунає «Щедрик – глибоко і стисло:
життя – в єднанні сутностей злотих.
Всього три ноти… З закликом до миру
землян притомних – зовні і в собі…
Під лавкою примостимо сокиру,
та не здамося татю в боротьбі!
Всього три ноти! А яка свобода
у виборі тональності життя!
Та зрадити не можна клятві роду,
Бо запізнілим буде каяття.
Всього три ноти – генії не хиблять!
Ознаки їх доступні і прості.
А ти, тиран, не цуп на себе схиму:
потоп у світі духа – на меті…[/b]
[/color]
07. 01. 2020.
Sauerlande. BRD[/i]
ПІСЛЯСЛОВО
«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка»
– здавалося б, хто з українців не знає цієї щедрівки.
Народжена ще в дохристиянські часи, саме завдяки
українському композиторові Миколі Леонтовичу вона
стала відомою на увесь світ. Їй судилося стати справжнім
символом Різдва, мати безліч переспівів та варіантів
виконання, стати саундтреком до популярних голівудських
фільмів та звучати в кращих концертних залах світу.
Мало хто знає, що ця колядка, відома не лише в Україні,
а й в усьому світі під назвою «Колядка дзвонів», - одна з
найпопулярніших обробок Миколи Леонтовича.
Існує чимало припущень музикознавців, де саме
Микола міг почути вперше щедрівку і записати її. Одна з них
на Хмельниччині. В невеличкому селі на Заславщині –
Підлісцях, звідки родом його дружина Клавдія Жовткевич.
«Всесвітньо відома обробка «Щедрик» належить до тих,
над якими Микола Леонтович працював майже усе життя», -
розповідає Ольга Прокопенко, завідувачка музею Миколи
Леонтовича (с. Марківка) – філії Вінницького обласного
краєзнавчого музею. – Всього було п’ять редакцій – перша
у 1901-му, а остання – у 1919 році. «Звісно, я чула й таку
версію – про походження щедрівки з Підлісців» – каже
Ольга.. Але у 1902 році Микола Леонтович з Клавдією вже
одружився. На той час він вчителював в Чукові на Вінниччині.
За дослідженнями етимологів, варіант цієї щедрівки все
ближчий Поділлю. А втім, зовсім не суттєво, де Леонтович
записав цю щедрівку – Вінницька область чи Хмельницька –
це усе наш край, а «Щедрик» – співанка наших пращурів.
Саме дякуючи Миколі Дмитровичу, вона стала відомою на
весь світ!
Перше хорове виконання «Щедрика» відноситься
до 1916 року. Тоді цю пісню представив хор Київського
університету ім. Святого Володимира під керівництвом
Олександра Кошиця. Пкрший аудіозапис «Щедрика», що
зберігся в сучасному вигляді, датується 1922 роком.
За кордоном «Щедрик» прозвучав вперше в
українському варіанті 5 жовтня 1921 – на концерті в
Карнегі-Холі в Нью-Йорку. У 1936 році американець
українського походження Пітер Вільховський переклав
текст пісні, зробивши її впізнаваною нині «Carol of Bell».
А після 90-х «Щедрик» зазвучав і в кінематографі - у
фільмах «Один вдома», «Міцний горішок 2», «Гаррі
Поттер» та ін.
Геніальний «Щедрик» Леонтовича – одна з
найбільш популярних духовних пісень нашого
часу. Ще більше про історію створення пісні
можна почитати тут:
https://ye.ua/istiriya/37744
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860618
дата надходження 08.01.2020
дата закладки 27.01.2020
Сльози душі та стигмати, стигмати…,
Кіборгів фото, мурахи по тілу.
Янгол тримає Матусю зомлілу –
Як не хотілося Їх відпускати.
Сива, як птаха, зчорніла сорочка,
Наче на неї накинули тонну,
Дивляться діти її з-під бетону –
Всім подивилася в очі Синочкам:
«Як я без вас, заберіть мене, діти.
Я вам на небі слізьми вмию рани…»
Плачуть вітри, наче справжні органи –
Смутку несила йому вже втаїти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861540
дата надходження 16.01.2020
дата закладки 17.01.2020
Ой, і розгардисько
Вдома у таланта,
Але знявся високо -
В мери, з аспіранта!
....У персон охайних,
Речі – по поличках:
На порядкування -
Мають час і звички.
15.01.20 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861468
дата надходження 16.01.2020
дата закладки 16.01.2020
Сієм, сієм житечко... сіємо по полю.
Щоб веселу мали всі і щасливу долю.
Сійся, родися! Сійся, колосися!
Рясно щоб цвіло - людям на добро.
Сієм, сієм житечко... ще сипнем ячменю.
Щоби мали гроші ви, кожен день хоч жменю.
Сійся, родися! Сійся, колосися!
Рясно щоб цвіло - людям на добро.
Виросте ще просо тут... зацвіте ще й гречка.
Щоб торкнулася любов кожного сердечка.
Сійся, родися! Сійся, колосися!
Рясно щоб цвіло - людям на добро.
Сієм, сієм житечко... сіємо по полю.
Щоб веселу мали всі і щасливу долю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861267
дата надходження 14.01.2020
дата закладки 16.01.2020
В тому місті зимовім,
Де твій образ завіяла в’юга,
Де під снігу вагою
ПотонУли любов і печаль,
В білім вихорі томнім
Шепотіли ім’я твоє – губи…
Лиш поривом холодним
ВіднеслО його вдаль…
В тому місті зимовім
Вальсували шалені сніжинки,
Льодовими сльозами
Спогад мій на вітрах замерзав…
В снігопаді лавиннім
Любові тепліла жаринка,
В білім царстві печалі
Твоїм подихом ранок світав…
Я тепло збережу
Від бентежного дихання хуги,
Крізь феєрію часу
Припаду до міцного плеча…
В цьому місті зимовім
Я живу у полоні розлуки,
І гірчить моя ніжність,
І тепліє незгасна свіча…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861341
дата надходження 14.01.2020
дата закладки 16.01.2020
На побаченні Антон
(Перший раз зустрілися),
Задає розмові тон
(Всі слова десь ділися).
-Ви - шикарна, вищий клас,
З модою змагаєтесь,
Запитаю тоді Вас:
-В кого одягаєтесь?
Слава Зайцев чи Діор?
Від Армані шортики?
І в Марусиних очах
Враз заграли чортики:
-Мода - це не головне,
В цих ділах не знаюся,
В кого я прокинулась –
В того й одягаюся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861364
дата надходження 15.01.2020
дата закладки 16.01.2020
Ростила мати сина,
молилась за нього щодня,
аж тут на Україну прийшла війна.
Син сказав: "Мамо, матусю, я іду, я мушу захищати Україну, це ж моя земля.
Мамо ти не плач ,
я повернусь весною, я повернусь, не плач".
Мати чекала ,та й чекала сина ,а його нема.
Вже й весна прийшла,
а сина досі нема.
Аж тут прийшла новина,
ворожа куля хлопця наздогнала ,
пожити ще йому не дала.
Забрала війна у матері сина,
а й досі іде війна,
і досі гине не одна матері дитина,
щоб була вільна Україна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678539
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 14.01.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AS67Qcg47QA[/youtube]
Коли закінчиться зима
І прийде час левкоїв,
Ніяких сумнівів нема -
Зустрінемось з тобою.
Ця квітка спить ще дивним сном,
Їй сниться тепле літо.
Зима ще поки за вікном,
Цвіте не тим ще цвітом.
А мрії товпляться навкруг:
Як літо повернути?
Але не досить тут потуг,
На хвильку б зазирнути.
В реальність мрія проросла,
Запахла матіола,
Вона надію принесла,
Як пахне все навколо...
Цілую ніжно скромні квіти,
В уяві літо розцвіта,
Вони й у мріях можуть гріти,
Це, як кохання чистота...
-----------------------------
Запрошую: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482228
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860835
дата надходження 10.01.2020
дата закладки 10.01.2020
Ой, берези плачуть й рідна Україна,
Як уже набридла ця війна огидна,
Десь літають кулі, дні, ночі задовгі,
Воїн там, на варті, чатує в окопі.
Й не один, ледь живий, страждає в полоні,
Засіяла зірка... Святвечір...застілля,
Бандюкам байдуже, в них давно похмілля,
А по небу сяйво... янголи спустились.
Не до втіхи, батьки, сумні, зажурились,
Всюди запахи,на столі страв дванадцять,
Як збороти,той біль, де ж то силам взяться,
Памянути, щоби сльозу проковтнути,
Привітати…з Святом, плаче батько й мати.
***
Ой, під серденьком пече і нестерпно болить,
Коли ж МИР прийде в країну, щоб щасливо жить.
05.01.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860341
дата надходження 05.01.2020
дата закладки 08.01.2020
Жить – значить, бути завжди борцем
За землю рідну, дітей, за себе,
У згоді бути зі світу Творцем,
Щоб не осквернити святого неба.
7.07.2019.
***
Тікають весни в вічності щілину,
Щоби вдихнути там нове життя,
І тільки час без вороття в даль плине –
Невтомний свідок нашого буття.
28.07.2019.
***
Українець – звучить мелодійно і гордо,
Він зернинка великого мужнього роду.
У горнилі історії вистояв він,
Хоч на долю його стільки випало війн!
2.08.2019.
***
О, то не хворість – швидше, воля неба –
Низать у вірші зболені слова,
Чи в організмі є така потреба –
Збирать думки, не спати, як сова.
3.08.2019.
***
Кричала гірко материнська доля,
Мов сиротина, з раною в душі:
Чом син не повернуся з поля бою?
Чия вина у тім, мені скажіть, –
І плакала від нелюдського болю.
10.08.2019.
***
Життя – не просто плин подій, часу –
Це перевірка нас на витривалість,
Чи вмієм оцінити страх, красу
І нитку долі прясти, щоб не рвалась.
11.08.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860605
дата надходження 07.01.2020
дата закладки 08.01.2020
Помолюся, Господь, помолюсь…
Вже свіча догорає… Святиться
Твоя сила велична, і суть,
І Твоя справедливість одвічна.
А стою пред Тобою, як є,
Наче вишня, яка відродила:
Облетіло цвітіння моє –
І в саду моїм – порожньо й біло.
Ти приймаєш мене – отаку,
СотворЕнну з болючої плоті,
Не безгрішну, немудру, земну,
Зачерствілу в щоденній турботі,
Що спивала й натхнення, і жаль,
Що родила, ридала й раділа…
І прощення Твого пектораль
Осіяла і душу, і тіло…
І прозріння оце – не мине:
Я сльозою омию покуту…
Ти прощати навчив і мене,
Незбагненну, жорстку, непочуту,
Що вплелася у терен буття,
Наче дика колюча шипшина...
Дай надії і віри, чуття..
І прощення святого жарину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858200
дата надходження 16.12.2019
дата закладки 31.12.2019
Уже зійшла над Всесвітом Зоря -
Осяяла і темряву, і душі...
Радіє - тихо молиться земля
Спасителю рожденному - Ісусу.
Єдин Господь - і день оцей - єдин,
Єдине для людей величне Свято.
Ісус Господь, Месія, Божий Син
Любов'ю прагне Всесвіт об'єднати.
Йому імення світле - Бог-Любов,
Бог-Правда, і Добро, і Справедливість.
За грішний люд пролита чиста кров
І неосяжні прОщення та милість...
До Нього ми приходимо - дітьми,
І кожний йде дорогою своєю:
Від горя й муки, із провалля тьми -
Повірить в Правду і зцілитись нею.
Молімося: сіяє нам Зоря
Над Всесвітом - Надія всюдисуща.
До Божого несімо олтаря
Гіркі свої, людські живії душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859160
дата надходження 25.12.2019
дата закладки 31.12.2019
[color="#ff0000"][i]В хаосі рукописних паперів при переїзді на нову оселю я виявила свій студентський зошит з авторськими текстами. Там мою увагу привернули спроби перекладів відомих тоді в країні російських поетів. Переклад з російської на українську - це була форма вишколу літературної майстерності у [b]літстудії "Франкова кузня" [/b]при Львівському національному університеті імені Івана Франка, куди я потрапила відразу після вступу на українське відділення філологічного факультету. На своїй сторінці я неодноразово згадувала про цей творчо-плідний етап мого студенства, що згодом приніс мені і публікації в газетах та часописах, а зрештою і першу поетичну збірку "Дзеркала", що вийшла у видавництві "Каменяр" 1991 року. Вірші, видрукувані у "Дзеркалах" визрівали довго - з останніх класів школи до року випуску збірки, отож, більше ніж 10 років. На першу книжку у видавництві був встановлений розмір і кількість сторінок, вона позбулася 2 розділів і звичайно переклади, як форма навчання ритміки і стилістики, до неї не ввійшли.
Тепер, перечитуючи їх, я розумію, як це було потрібно для періоду росту. Думаю, вони теж заслуговують на вашу увагу.
Цей переклад РОБЕРТА РОЖДЄСТВЄНСКОГО здійснено на останню сторінку року в Клубі Творчої Молоді Львова в часі десятиліття 80-90-их, коли Клуб був на вершині свого піднесення.[/i][/color]
РОБЕРТ РОЖДЄСТВЄНСКИЙ
Неправда, час не відходить!
Відходимо тільки ми
Тим нерухомим часом.
По долинах просторих.
Біля забутих саней
В суворій сибірській зимі,
Біля іртишських плес
З вітерцем неповторним.
Там, за спинами нашими –
Тьма з сторін чотирьох
І одиноке дерево,
Зігнуте недоладно.
Під невагомими бомбами
Інеєм вкритий перон,
Руки, що не сягнули,
Вбогої хлібної пайки.
Там, за спинами нашими -
Лиш снігова глибина,
Там обпечені плечі
Дерев'яніють від болю.
Над затемненим містом
Пісня: "Вставай, страна-а!"...
"А-а-а-а" - йде гучне відлуння,
Ніби в порожній соборі.
Ми покидаєм минуле.
Хрустить на губах пісок.
Чагарники іржаві –
Маревом ріжуть дороги.
І ми на них залишаєм
Клапті старих сорочок
І одягаєм синтетику,
Що на здоров’я шкодить.
Ідем до межі – з якої
Жіночі недовгі сльози.
Осатанілий полудень.
Грому нечутні гу́ли.
Лікарні звідки нас винесуть.
Диригент сивоволосий
І тромбоніст, що облизує
Свої пересохлі губи.
Дорога – з спіраллю схожа.
Дорога – як слід кільця.
Та попоїв картоплею,
Або гречанкою, може,
Історію людства всього
До власного аж кінця
Кожен проходить з часом.
Кожен проходить.
Кожен!
І кожному – почергово –
То темно, то сонячно.
Міряєм ми дорогу
Аршинами власних мірок.
То ж бо встановлено вірно
Кимось дуже давно:
В підсумку – досвід народу
Повторення давніх помилок.
Йдемо до горизонту,
Кашляєм, рано підводимось,
Відкриваємо школи і пам’ятники,
Зорі і магазини.
Неправда, ми не старіємо,
Просто втомлюємось…
І тихо відходим набік,
Коли покидають сили.
[i]Грудень 1981 року, літ-студія «Франкова кузня».Клуб Творчої Молоді
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859734
дата надходження 30.12.2019
дата закладки 30.12.2019
[color="#ff0000"][i]Я вже знайомила читачів сайту з творчістю талановитого письменника, драматурга, публіциста, громадського діяча, перекладача і викладача Коломийської гімназії - [b]Дмитра Нико́лишина[/b], діда мого чоловіка по маминій лінії. Він загинув у Львові, в тюрмі на Лонцького 14 грудня 1950 року в період сталінських репресій. У нього немає земної могили, швидше за все його останки у братській могилі на території тюрми, відкритій нещодавно археологами. Поминаючи всіх родичів у період різдвяно-новорічних свят. хочеться поставити свічку Пам'яті і цій геніальній людині і запалити невгасимий вогонь...
[/i][/color]
[b]Дмитро Нико́лишин[/b]
[i](1884‒1950)[/i]
Химерна людина,
хвилинне творіння Господньої волі.
В майстерні, та кволі
клітини кори мізково́ї
паде їй на хвилях снаги життєво́ї
од вічного Тво́рця ума одробина.
Вона ж ним усесвіт охо́пити хоче:
озброює очі
дотепними склами
і смі́ливо мірить думками
безмежність
направо й наліво в безкрає.
В минулість померклу ввіходить,
кришка́ми визбирує тайни природи,
бо в гордощах «правди бажанням» палає.
Захоплена нею, ликує, радіє,
а Творця впізнати не вміє…
Не може,
не хоче,
стидиться
й нена́вистю дише
і мрію про щастя без нього колише.
Маленька людина!
На зрадно крихкій шкаралущі вогнистої кулі,
що довгі епохи минулі
з життям буйноцвітним сховала безслідно
у ша́рах підземних і скалах,
двонозі слабкій, нетямущій
все сон про безсмертя і велич верзеться.
З безумного дива
одвічного Тво́рця береться
з живого стягати престолу додолу
і в місці «порожнім»
в лукавстві безбожнім
силкується свого амбітного сина
навіки вмістити.
Маленька, брехлива,
нікчемна,
химерна людина.
[i]Цю поезію свого діда особливо вагомо декламує мій чоловік, Роман Гринько - багатолітній диктор Львівського радіо, в минулому актор Театру імені Леся Курбаса і Молодіжного Експериментального Театру Аматорів "МЕТА", що у Львові.[/i]
ДМИТРО НИКОЛИШИН "Моя автобіографія"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757551
ДМИТРО НИКОЛИШИН "Поминальна (листопадова) симфонія"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758273
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859358
дата надходження 26.12.2019
дата закладки 30.12.2019
[color="#ff0000"]У Львові нарешті сніг - навертає на новорічний біг Природа... Ностальгія по минулих обличчях і подіях не полишає мене. Пишучи на сайті про 80-90-і роки, про контрапункти піднесення національно-патріотичного духу у Львові, неодмінно виринає Театр естради "Не журись", про який я от-от згадувала в публікації про світлої пам'яті барда Андрія Панчишина і його пісенні візитівки Старого Львова.
Львівський письменник і журналіст Юрко Винничук, прозваний в культорологічному середовищі за свої кусючі висловлювання "Львівським Мефістофелем", автор багатьох сценарних ідей Театру естради "Не журись!" і до слова - самої назви театру, згадуючи Андрія, свого доброго приятеля по сцені і в житті, писав таке:
[i]"Андрій був до мозку кісток львів’янином. Був перейнятий духом Львова, міг вільно говорити львівським балаком і творив свій міф Львова. У його текстах багато ностальгії за тим старим Львовом, якого він ніколи не бачив, але про який не раз чув від своєї родини. Від таких текстів віє солодким смутком, як от від пісні «То було так давно»[/i]:[/color]
Коли на Вірменскій ше жили вірмени,
коли на Жидівскій ше жили жиди,
коли в Стрийскім парку пасли сі олені,
а в крані ніколи не бракло води -
То було так давно
То було так давно...
Коли на Пекарскій пекли караваї,
коли їден когут пів-Львова будив,
на Замок ходили мацьопкі трамваї -
то було, коли я сі ше не вродив...
Коли ше свічками світили в Опе́рі
і били на вежах годинники всі,
коли перший поверх не був на партері
і пливали в Полтві живі карасі...
Коли на Підзамчу стояла Рогатка,
по Цісарскім лісі блудили вовки,
коли шанували і матку, і батька,
коли не давали до шлюбу дівки..
Коли ше на рондо ходили батяри,
на Сихови вуйки пасли барані́в.
а люди співати могли без водяри -
бракує, панове, мені давних днів...
То ніколи сі не ве́рне
скорше світ сі переверне,
так ніколи вже не буде
не то місто, не ті люди -
То було так давно...
[color="#ff0000"]Читайте ці тексти - в них дух Старого Львова, його носії - люди зі шляхетних галицьких родин, складної небуденної життєвої долі, - а їх повірте, не так уже й багато!!!
[/color]
Пісня [b]"То було так давно..."[/b] у виконанні Віктора Морозова - побратима Андрія Панчишина у Театрі естради "Не журись" є на інтернет-сторінці за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=sjY47XezzQ0
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859532
дата надходження 28.12.2019
дата закладки 29.12.2019
Постукав грудень
в мою шибку,
приніс останню
року скибку.
В какао
кинувши зефірку,
мені дістав
із неба зірку,
холодну, біленьку,
маленьку.
Від Миколайчика
у жменьку
поклав дарунок
як маляті.
Так стало
затишно у хаті...
Постукав грудень
в мою шибку,
приніс велику
щастя скибку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856450
дата надходження 30.11.2019
дата закладки 20.12.2019
Поліцейські бабу Олю
Чогось раптом оточили,
Просто так, не в протоколі,
Зауваження зробили:
-Ви порушили порядок,
Навіть нам таке не снилось…
Ви чого на гей-параді
У колоні опинились?
-Бачу зранку - повно люду,
Це кажу вам без обману,
І брехати вам не буду –
Щось подібне до Майдану!
Розгорнула своє гасло,
В мене там «Героям слава!»
(Ще та іскра не погасла),
В голові колони стала.
Усі слогани, що скажуть,
Я завжди кричу щосили,
Щоб всі бачили і чули,
І щоб потім заплатили.
Я тут задніх теж не пасла,
Правда, всі на нас плювали…
Взяли хлопці моє гасло
І склад «ро» замалювали.
Підказали, щоб гукала,
Що в нас рівність і свобода!
Деякі були в колготках…
Пояснили: -Така мода.
Вже поліція не рада,
Що із бабою зв’язалась,
Та для неї не завада -
Не на жарт розперезалась:
-Хочеться вам дать по пиці!
Будете мене ще вчити?
Тоді спробуйте в столиці
На дві тисячі прожити!
Я була на всіх Майданах,
Де казали, що ми - сила!
Та на цьому гей-параді
Я найбільше заробила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858005
дата надходження 15.12.2019
дата закладки 18.12.2019
В ніч між минулим роком і прийдешнім,
під метронома Всесвіту биття,
ми дякуємо ближнім, Силам Вишнім
за все, що не піде у забуття.
Столи накриті, настрій... "півсвятковий" –
війна диктує правила буття,
і мерехтять гірлянди ялинкові,
мов з того, довоєнного життя.
Брато́ве, сестри, дорогі "укропи",
любові вам і щастя – на сто літ!
Але вклонімось воїну в окопі,
що за наш край під обстрілом стоїть.
Всім тим, хто за́раз, може в ці хвилини,
втискаючись від кулі тілом в сніг,
мир береже для вашої родини,
щоб свято кожен з нас відчути зміг.
І пом'янемо в цей святковий вечір
тих, хто пішов від нас на небеса,
прийнявши жах війни на власні плечі,
кого обійме мати лиш у снах...
Хай темні сили у безодні згинуть!
Ми віримо у світле майбуття.
За ВОЇНІВ! За мирну Україну!
За нашу перемогу! За життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819492
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 18.12.2019
Солдате милий, брате мій,
Пішов ти воювати….
Не спить, все плаче
Й щиро жде
Тебе в домівці мати.
А ти під кулі кожен день,
Під «Гради» ті прокляті
З братами в бій страшний ідеш,
Щоб нам спокійно спати….
Горить, здригається земля
Від «братської любові»….
Але й у нас солдати є,
Такі, як ти, мій брате!
І ворог, знаю, не пройде,
Йому не панувати….
А я навчаюсь, мирно сплю….
А ти, чи спав сьогодні ?
Чи їв, чи не замерз бува,
В окопі в ніч морозну ?
Я щиро в Бога попрошу,
Для тебе, милий брате,
Щоб ти, здоровий і живий,
Додому повернувся.
Щоб зараз, в цей нелегкий час
До мене ти всміхнувся.
Я вірю в тебе, в наш народ,
В єдину Україну!
І вже не брат тобі слов’ян,
Який стріляє в спину.
Кріпись, тримайся, не здавайсь !
За нами перемога !
Я щиро дякую тобі
І кланяюся в ноги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632389
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 17.12.2019
80-річчю Андрушівської гімназії присвячую
***********************
Коли свої джерела осягаю,
У пам’яті, мов в дзеркалі, сплива
У юності зеленому розмаї
Ця школа Андрушівська – номер два.
Роки летіли легкими птахами,
А весни в Андрушівці так цвіли…
Завод цукровий кликав всіх гудками:
Батьків – до праці, ми ж до школи йшли.
• У стінах цих минали ніжні роки –
Навчання й дружби незабутні дні…
Це ж тут знання і мудрості уроки
Давали наші славні вчителі…
• Спливають кадри в пам’яті і нині:
Учителька найперша, перший клас,
Ім’я величне й звучне – Антоніна,
І справедлива, й строга водночас.
Ті палички й каракулі найперші
З любов’ю нас писати вчили Ви,
Аби ми потім – сотворили вірші,
Аби зросли хорошими людьми.
• Був вересень, навчальний рік на часі,
І повінь айстр веселкою цвіла…
Шкільний дзвінок – і з книгою до класу
Вродлива Математика ввійшла.
Утілення наук, ЇЇ величність, -
Так, Ріта це Андріївна була.
Вимогливість, знання і артистичність,
І ясність думки, й людяність сама.
Складні задачі стали зрозумілі
І теореми логіка струнка.
Отак навчати – саме Ви уміли ,
Не на короткий термін, на життя..
• Переплелися долі наші – з вами,
Наставники і друзі – вчителі,
Ці імена яскравими зірками
Осяяли дитинства того дні.
• Там був Мовчан, високий і вродливий,
Історик і директор бойовий,
Був Сабадаш, інтелігентний, милий,
Він зоряних законів нас учив.
• Й Михайлович Григорій – Животовський
Теж фізику чудово викладав,
Він знав усе, не гонорився зовсім
І жартувати мудро полюбляв.
• На фізкультурі важко, та не плачем,
Вилузуємось із останніх сил…
Цей фізкультурник нас ганяв добряче –
Кумечко - Олександрович Василь.
• Людина честі й слова, гордість міста –
В житті моїм лишили добрий слід,
Я дякую вам, совісте, Раїсо
Федорівно, за чесний Ваш підхід.
• У світ пішли, озброєні знаннями,
На перевали нелегкі життя.
Ми їх долали гідно-разом з вами,
Бо вчили нас на совість, до пуття.
Цікаво з вами, весело і стрімко
Зелена юність наша відпливла,
І школа наша рідна Андрушівська
Нам краща європейської була.
• Ми росли і мужніли, коли замерзала відлига,
Та закони всесвітні саме тут відкривалися нам…
І улюблена вчителька з ім’ям королівським – Ядвіга –
Вчила рідної мови й мене провела у життя…
ЇЇ людяна праця стала образом долі моєї,
І забилося птахом рідне слово в дитячій душі.
І сплелися слова-у вінок…Світлий спомин про неї-
В нашій пам’яті завжди… Уклін вам, мої вчителі.
• Нерозкішним і скромним було наше давнє дитинство,
Без реформ галасливих, та повага у людях жила,
І тримала високо наша школа - своє материнство,
Чесна вчительська совість дорогою долі вела.
• То ж пишайтеся нині, мої вчителі незабутні,
Першачки ваші зараз магістралями світу ідуть,
Відкривають закони науки вами зрощені учні,
Орють землю і хліб той насущний печуть.
Захищають вітчизну свою патріоти –герої,
Вчать нові покоління і творять поему життя,
А усе починалося з вас, з тої рідної школи,
Що гімназія нині, альма матер –твоя і моя.
• Хай же Бог вам дарує здоров’я і многії літа,
Щоб любов і повага людська завжди з вами були,
Дарували щоб радість сердечну онуки і діти,
Щоби сонечко гріло і квіти у душах цвіли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857942
дата надходження 14.12.2019
дата закладки 15.12.2019
Любить кожен із нас мову вітру... Я знаю.
Мову сонця і зір, мову степу і гаю.
Знає кожен із нас мову радості й смутку,
щедру мову добра, світлу мову здобутку.
Бо ця мова для всіх, є велика в ній сила.
Справедлива й легка, і усім зрозуміла.
Любить кожен із нас мову вітру... Я знаю.
Мову сонця і зір, мову степу і гаю.
Материнська, дзвінка, ще над світом лунає.
Є народом лиш той, хто свою мову має.
Хай у нашій душі квітне мова ця ніжна.
Бо для кожного з нас вона істинно рідна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858045
дата надходження 15.12.2019
дата закладки 15.12.2019
Черствіє душа від образи,
а в серці всихає любов.
Як захист, байдужість відразу
лікує збентежену кров.
Зневажливий тон і докори,
болючі слова, як плювок…
Неначе здуріли! Відколи
не чуємо власних думок?
Той ляпас словесний сльозами
пекучо біжить по щоці.
Ось так і стаєм ворогами,
лишаєм на серці рубці.
Зоя Журавка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857763
дата надходження 12.12.2019
дата закладки 12.12.2019
Знову до себе кличуть Карпати
Явою сплину древніх бовванів,
Їхніх укритих коцом пенатів--
Із тонкорунних білих туманів.
Шпилі смерек і в ню падолисті
Сніг заглазурив до невпізнання.
Сонце в міжгір’ї вибрало місце
Й з’явиться вдень, мов фата-моргана.
У кептарі вдяглись полонини,
Гріються-плещуть ріки студені.
Тут пам’ятають досі ялини
Пісню гуцула й зраджену Ксеню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857458
дата надходження 09.12.2019
дата закладки 09.12.2019
Сховалося сонце у маках червоних.
Тихцем надвечір’я заходить в кімнату,
І спокій затишний благає заслону
В бордових гардин із відливом брунатним.
Сполохано мечеться промінь захожий,
Із шиби-- на креденс, межи порцеляну.
Там солодко пахне варенням із рожі
Й заледве відчутним настоєм рум’яну.
Суєтність, турботи… Впав погляд на джезву.
Вже й кава парує міцна в філіжанці…
Надворі птахів захлинулась перезва
І вітер завмер у забутому танці.
Поволі згасає заграва на прузі,
Цвіркун наостанок сюрчить серенади.
Вполонює світ мить химер та ілюзій,
Оголює вечір таємні принади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844167
дата надходження 05.08.2019
дата закладки 09.12.2019
В них східне коріння і західний дух.
Народ свій до волі вели і ведуть.
В історії приклад такий не один,
Коли позбувались дітей і родин.
Це і Винниченка, й Лук’яненка слід,
Котрі сколихнули любов’ю цей світ.
Служіння ідеї, народу, добру,
Своїй Україні і батьку Дніпру
Вони обирали в своєму житті.
Багато втрачалось на тому путі,
Та є Україна, за котру вони
На плаху поклали себе. З далини
Років тих буремних доходять до нас:
Арешт, громадянська… Недобрий був час.
І зріють думки: за які нас гріхи
Гвалтує Московія цілі віки?
Лягли тисячі знов за волю у нас.
Рятуймо Вкраїну, де Крим і Донбас!
29.11.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857232
дата надходження 07.12.2019
дата закладки 07.12.2019
У джунглях світу хаотичних,
В минанні зустрічей-прощань
Невже ніщо таки не вічне,
Окрім світанків і смеркань?
Тут суть понять – глевка й відносна:
Вже біле – чорне, сльози – сміх…
І споглядає Вищий Розум
Оце творіння рук своїх…
Геть обнесли пізнання древо,
Мовчать пророки – у землі.
І тільки дума Кобзарева
Примарно стогне уві млі.
Тут світлі істини – розп’ято,
Кишить, глумиться сірість знов…
Та вірить - жде самотня Мати,
Бо вічна – Матері любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857219
дата надходження 07.12.2019
дата закладки 07.12.2019
Є люди різні:
Одні з них – грізні,
Але історії тягнуть віз.
І долі їхні,
Мо’, де й капризні,
Та шлях країни у їх крові.
А є ті люди,
Що зло не будять,
Мов мишки, тихо собі сидять.
Про себе дбаючи
Тишком-нишком,
Свою доріжку лише слідять.
16.10.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857023
дата надходження 05.12.2019
дата закладки 05.12.2019
Церковний ставок… Небо падає в тінь верховіть…
Лист, мов човник, вода, потемніла від часу, гойдає.
Очеретами пам’яті день зникає у тиші століть,
Плеще хвилька під вітром: « Минає усе… Все минає…»
Там, де церква була, час давно заліковує рани.
Хіба дуб трьохсотлітній уві сні прошумить сам собі,
Як він був молодий, як зростав недалеко від храму
У саду яблуневім на зеленім від весен горбі.
Ще здається, що чуєш звучання старої молитви,
Мов з небес, озивається хор словом давніх пісень.
Край чужого городу – покриті байдужістю плити
Понад тими, хто тут зустрічав колись з радістю день
І до храму спішив, щоб душею в надії молитись…
В перехресті доріг так самотньо хлюпочеться став.
Сумно стогнуть вітри, де зруйнована стогне святиня,
Там, де вкотре колись розіп’яли безжально Христа.
Із церковного дуба для збіжжя складалися стіни,
Обважніле зерно ковтав новоспечений склад.
Іще довго комусь увижались сполохані тіні
Там, де купа каміння й обрубки скалічених лат.
Вже століття нове, невідоме дивує ходою.
І амбар, як непотріб, хтось, як завжди, комусь продає.
…Враз спинився юнак із новою прудкою пилою
І закляк: Матір Божа являла обличчя своє.
На одній із дошок, де стара штукатурка обпала,
Там, де фарби ясніли, наче вчора з-під пензля митця,
Він ті очі впізнав… і дістав з-під дощатих завалів
Образ світлий... Святий... Хтось підходив… Тепліли серця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856908
дата надходження 04.12.2019
дата закладки 05.12.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2019
Привокзальний пейзаж помирає у статиці,
рух по колії бісить будівель-відлюдників,
варта міста сканує: «втікач, бранець з лютого…»,
головне – не злочинець, зламай уже ґрати ці!
У високих будинках вмостилися протяги,
що свистять і в обличчя плюють друзям “зрадника”.
Влада смертних безбожно мовчить про гріхи тяжкі.
Хтось довічно ув’язнений, хоч і не вбив, не вкрав.
Хтось обпалений владою в небо падає без стрибка.
Крила в друзки. Ти встояв. Хоч радий, га?
Крила – попіл, та ти – не Ікар.
Лангольєри, вампіри – вся нечисть з парламенту
пожиратиме нас, доки рот замулиться.
Щоб змінити хоч щось, ти заповниш всі вулиці
натовпом, що позбавлений марного лементу.
Хмари тануть під сонцем, чекаючи руху та
слів, що поцілять у світ і прорвуться до цноти.
Місто – пристань вітрів, побудована з брухту.
Скільки там за шкалою Бофорта?
Час мурали малює поривами, шквалами.
Подивися, ким стали ми.
Пам’ятай, ким не стали...
© Олена Галунець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788616
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 25.11.2019
У передзимному чеканні,
У післяцвітності жоржин
Тремтить на гілці лист останній
В легкій зажурі, в покаянні
Небесний п*є аквамарин.
Лишились лічені хвилини:
Від материнського плеча,
Назустріч сніжним хуртовинам
В пориві вітру безневинний
Полине, несучи печаль.
Десь ляже на краєчку світу,
Сповитий у туманний дим
І спрагло маритиме літом,
Як був теплом земним зігрітий,
І як зелом грав молодим.
Обновець вистелить дороги,
Збіліє простір до весни.
Тоді й минуть усі тривоги,
Листочку стануть епілогом
Квітнево-брунькуваті сни.
*Обновець - перший сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854597
дата надходження 13.11.2019
дата закладки 25.11.2019
[color="#ff0000"][i]Будучи студенткою філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, отримавши звання Шевченківського стипендіата за відмінне навчання, ректорат зробив мені подарунок - спільно зі студентами-богемістами скерував на практику до Оломоуського та Празького університету у Чехії. Нам тоді поталанило об'їхати старовинні міста і замки - Боузов, Брно, Братіславу, Аустерліц і Могилу Миру,а також величний Штернберґський замок ХІІІ століття, що в час Другої Світової став резиденцією Гімлера (на один день), а зараз там чудовий музей світової колекції годинників різних епох. На висоті цього замку я зустріла своє 20-ліття і група студентів-слов'ян вручила мені подарунок - блокнот з ручкою в дорогій різьбленій інкрустації з побажаннями щось там поетичне написати. Мій творчий шлях лише розпочинався. Я тоді була учасницею літ-студії при університеті "Франкова кузня" та літ-студії при Будинку Преси "Гроно". Моя перша публікація була ще попереду.
Зараз несподівано цей блокнот потрапив мені в руки при переїзді на нову хату. Я побачила там свої юначі тексти і вони мені здалися вартісними для публікації. Отож, з раннього... ненадрукованого...
[/i][/color]
[b]«ОЙ НЕ ХОДИ ГРИЦЮ…» [/b]
[b][i](над книгою у віршах «МАРУСЯ ЧУРАЙ»)[/i]
[/b]
[i]«Летить безумна пісня, - стережіться,
Бо жаль ваги не має – так, як смерть.»
(Леся Українка)[/i]
Жаль не має ваги.
Жаль не знає розваги і прощень.
Розійшлись береги…
Десь над гаєм сопілка озветься…
І тополі старі заколи́сають піснею осінь,
І стривожать моє наболіле від споминів серце.
Як давно це було,
Та з жалю все ще тьмариться розум.
Ген отам – за селом –
Заросли вже травою стежини.
Тільки пам’ять ще й досі
Від хати до хати розносить
Ту мелодію втрати,
Ту помсти мелодію дивну.
Божевілля! Мара!
Вгомонися нестримна уяво –
Вже і так той тягар, наче хрест,
Моє тіло поранив,
Вже і так між людьми
Йде про мене згорьована слава,
Вже і так на мені
Самоти лиш довічні кайдани…
…а сопілка голосить,
Знай, мотивом зболілого серця,
І ховається в осінь
Давніх весен мелодія пізня,
Ох шалена! З кайданів
Вона таки скоро прорветься –
І з жалю без ваги
Лунко гаєм покотиться пісня…
[i] моє 20-ліття
Штернберґський замок, Чехія.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855419
дата надходження 21.11.2019
дата закладки 23.11.2019
«Розпростер своє небо,
Що відривається
Від останньої
Нитки дощу…»
(Пауль Целан)
Краще пошити собі прозорий плащ
З ниток осіннього дощу холодного,
Аніж майструвати для себе плаху
З дерева крислатого пізнання добра і зла.
Краще бути схимником і мовчальником
Сумного вчителя Падолиста –
Монаха ґотичного кляштору осені.
З ниток дощу плете мені сумна пора одяг,
Бо я подарував свій светр солом’яний
Мавпі білій з сумними очима –
Німому свідку снігу лапатого.
А потім я вдягну дерев’яну сорочку –
Коли осінь стане нестерпною,
Коли дерева прийдуть гостями здивованими
У мою хижку кам’яну і холодну,
Коли розкажуть мені про марне чекання
Пори сонячної анемон білих,
Коли Бог зажурений мені подарує
Свої сині повітряні капці і нагадає про дощ –
Такий же шовковий, як дорога у степи загірні.
Краще я піду в темряву тиху і темно-синю,
Ані ж буду слухати марні крики чапель –
Сірих птахів чекання.
Зазираю у воду прозору –
Воду передчуття зими:
Виглядаю там одкровення
Того – незнаного і небаченого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855649
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 23.11.2019
Ідуть із життя найкращі,
Хто совістю став України.
Нема їх мільйонних спадщин –
Наказ лиш – не стать на коліна.
Відходять у вічність сиву,
Щоб нас звідтіль рятувати.
З них кожен був гідним сином.
Земля їм – то друга мати.
Пішли Стус, Литвин і Тихий,
Імперії пута знявши,
Зборовши ГУЛАГів лихо,
За нас, за майбутнє наше.
За ними – Сверстюк, геть сивий,
В дорогу зібравсь далеку,
Вкраїні був вірним сином,
Як рідна земля лелекам.
Лук’яненка зірка згасла,
За ним – майже вся родина.
Його чверть століття пасла
Недоля в лиху годину,
Та дух Левка не зламали,
Адже не було йому рівних.
В Мордовії аж тримали,
Щоб випустити покірним.
Зламались двох Марченків крила,
Не гожі уже для польоту,
Москва ж їх не підкорила.
Земля України в скорботі.
І Ткач відлетів – Микола…
У нім жила вся Україна.
Ні злата не мав, ні покоїв –
Душа УКРАЇНСТВОМ горіла.
Сьогодні їх Україна
Склада історичний іспит:
Чи житиме на колінах
Без волі і сивих істин,
Чи вийде жива із бою,
Й не здасться Московському гаддю,
Й закриє усіх собою
Й надійною стане гаттю,
Яку Москві – не прорвати
(Збудована ж бо з любові),
В тім мурі не буде «вати»,
А ті, хто у згоді з Богом!
22.11.2019.
Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий, Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко,Анатолій та Валерій Марченки –дисиденти, борці за незалежність, що відбували покарання у радянських таборах і в’язницях. Деякі з них там і загинули.
Ткач – професор, поет, публіцист, літературний критик, етнолог, автор багатьох наукових праць з української мови та літератури, всім своїм життям служив Україні.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855572
дата надходження 22.11.2019
дата закладки 23.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z-TzERWOxpQ[/youtube]
Вдивляюсь уважно й шукаю тебе:
Можливо, десь постать знайома пройде.
Ну десь же ти є – на цьому екрані..
Пилюка стовпом, усе в тумані.
Твоя батарея й Весела Гора..
Здається, у кадрі серпнева пора.
Солдати жартують, снаряди несуть,
Щей вуха закрили, щоб вибух не чуть.
Ось постріл з гармати понісся у ціль.
А я відчуваю пронизливий біль..
-Ну де ж ти, синочку, між ними тут є?
Почути б хоч слово єдине твоє.
Ти десь загубився в цій клятій війні,
У кадрі з'явись, покажися мені.
Вдивляюсь уважно: не ти, ні не ти,
Тебе би зуміла між сотні знайти.
Кінчається відео. Боже ж мій, милий!
А де ж ти, синочку, рідненький, єдиний?
Відзнято тут все навкруги батареї,
Лише я не бачу постави твоєї.
Вигукує хлопець до того, що зняв…
Так. Так, не почулось, він « Вася» - сказав..
І я розумію, що ти все знімав -
З цієї війни ти нам звістку прислав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855122
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
в бентежній тиші
спогади пред очі...
мов книжні сторінки́
розгорнуті у попіл в попелищі.
один за одним в небуття...
той сірий попіл невагомий
на крилах темних враз
подовжений у світ
ілюзії,
фантазій і оман... -
там всі шляхи
у заростях тернових.
і лабіринти хитрі там
в безвихідь,
в загадку
і страшну таємницю.
там з вишкіром
з гидот гидота - зрада!
з хихиканням рипливим
аж зашкарубла вся у злі
сестра терору, вбивств і воєн -
середній палець від її руки
у світ обіцянкою миру в сьогоденні...
там схід і захід сонця день у день -
як мить одна єдина.
там зорепад -
безшумний сум,
надій і мрій,
кохання,
розпачу,
безглуздості учінків.
в уламках часу там
мигтіння тіней
і облич
знайомих і чужих,
незнаних,
милих,
осоружних,
з ворожим вереском погроз,
пітьма і холод...
...холод...
усе життя у спогадах подій... -
лиш мить і крапка поміж зір,
в безмежності життів,
в бентежній тиші місячної ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794359
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 17.11.2019
Моя Україна – червона калина.
Моя Україна-червона калина,
Моя Україна-золотисті ліси.
Моя Україна-від батька до сина,
Моя Україна-дітей голоси.
Моя Україна-Дніпро і Карпати,
Моя Україна-широчезні лани.
Моя Україна – це батько і мати,
Моя Україна-дуби,ясени.
Моя Україна-Покуття могутнє,
Моя Україна-Донбас,Прикарпаття.
Моя Україна-тут наше майбутнє,
Моя Україна єднає нас, браття.
Моя Україна-Буковина квітуча,
Моя Україна-вишивані узори.
Моя Україна- це мова співуча,
Моя Україна-синьо-жовті прапори.
Моя Україна – це батьківська хата,
Моя Україна-величезні мости.
Моя Україно,будь здорова,багата,
Моя Україна- це я, і це ти.
04.11.2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854825
дата надходження 15.11.2019
дата закладки 16.11.2019
Сіє осінь озимеє зЕрно
Із черлених рясних рукавів,
А сини мої зранені вперто
Не вертають із поля – домів.
Не вертають орли, не вертають, -
Гасять сонце ворожі дими, -
З того поля, де «гради» стріляють
Й привид смерті на стежці війни…
Тут спливають кривавії роси,
Мліє пам’ять від зрадницьких фраз…
Не забудуть смертельних покосів
І могила Савур, й Ілловайськ.
Кам’яніє покинута мати,
Бога молить: - Синів борони…
Україну і батьківську хату,
Світ Господній рятують вони…
Десь живуть, і регочуть, й кохають,
А вони – в обороні стоять.
Лиш Покрова свята накриває
Омофором черленим солдат.
Хай затягнуться рванії рани,
Поверніться додому живі,
Наші хлопці - відваги титани,
Наші рідні брати і сини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851302
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 15.11.2019
Сіє осінь озимеє зЕрно
Із черлених рясних рукавів,
А сини мої зранені вперто
Не вертають із поля – домів.
Не вертають орли, не вертають, -
Гасять сонце ворожі дими, -
З того поля, де «гради» стріляють
Й привид смерті на стежці війни…
Тут спливають кривавії роси,
Мліє пам’ять від зрадницьких фраз…
Не забудуть смертельних покосів
І могила Савур, й Ілловайськ.
Кам’яніє покинута мати,
Бога молить: - Синів борони…
Україну і батьківську хату,
Світ Господній рятують вони…
Десь живуть, і регочуть, й кохають,
А вони – в обороні стоять.
Лиш Покрова свята накриває
Омофором черленим солдат.
Хай затягнуться рванії рани,
Поверніться додому живі,
Наші хлопці - відваги титани,
Наші рідні брати і сини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851302
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 15.11.2019
Музика, музика, музика
З дитинства у серці живе,
Пісня зринає із вуст моїх
Й лебідкою гордо пливе.
Так я окрилена піснею
Іду по життєвій стезі,
Рятує вона і від відчаю,
Вселяє надію мені.
Долати хвороби і труднощі
Допомагає вона,
Співаю тоді, коли сум бере
І радісно - пісня луна.
Звучить вона як усе ладиться
Й тоді, коли сльози в очах,
Бо пісня сестра і порадниця
Та подруга в будні й свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854422
дата надходження 12.11.2019
дата закладки 12.11.2019
[color="#ff0000"][i]У далекому 1983 році вийшов костюмований фільм "Пізня любов" за мотивами драми Олександра Островського, у якому я вперше почула виконання прекрасного старовинного романсу [b]"НЕ УХОДИ"[/b]...
https://www.youtube.com/watch?v=7WYQx3unbII
Спливло багато часу, допоки якось мені трапилася хвиля настрою перекласти-переспівати його українською мовою (про мою зацікавленість романсовою культурою читачі сайту вже знають )))...). Переспів стався блискавично, на рівні імпровізації. Отож, віддаю його на прочитання разом з історією романтичного кохання автора тексту і музики поета-пісняря із збіднілого дворянського роду Миколи Володимировича Зубова до прекрасної. рідкісної вроди співачки циганських і класичних романсів Анастасії Вяльцевої.[/i][/color]
О не іди, побудь ще хвилю,
Так серце радістю зійшло.
Я поцілунками покрию
Уста і очі, і чоло…
О не іди, побудь… побудь!..
О не іди, побудь зі мною,
Я так давно тебе люблю.
Своєю ласкою-жагою
І обпалю, і притомлю.
О не іди, побудь… побудь!..
О не іди, душа благає,
Нестерпно так палає грудь.
Кохання безум нас чекає,
Тож не іди – побудь, побудь!
Кохання безум нас чекає,
О не іди, прошу…
Побудь!
***
[b] Слова і музика Миколи Зубова, 1899 рік?
[/b]
«Не уходи, побудь со мною,
Здесь так отрадно, так светло,
Я поцелуями покрою
Уста, и очи, и чело.
Не уходи!Побудь со мной!
Не уходи, побудь со мною,
Я так давно тебя люблю.
Своею страстью огневою
И обожгу, и утомлю.
Не уходи! Побудь со мной!
Не уходи, побудь со мною,
Пылает страсть в моей груди.
Восторг любви нас ждёт с тобою,
Не уходи, не уходи!
Не уходи! Побудь со мной!»
«НЕ УХОДИ!» Один з найвідоміших старих романсів з такою ж романтичною історією, як і саме його зміст. До останнього часу вважалося, що автором слів романсу є Михайло Петрович Пойгін (відомостей про поета-романсиста дуже мало, зокрема, збереглося кілька його авторських текстів та є інформація, що він працював у банку). І тільки зовсім недавно історикам музики вдалося встановити, що і текст, і музику романсу написав один автор - російський композитор, поет-пісняр МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ ЗУБОВ (22.07 (03.08) .1867, Вологодська губ.Помер - (імовірно), Російська імперія -1908 рік (не раніше).
Народився в збіднілій дворянській родині зі старовинного вологодського роду. Ріс у музичній атмосфері, але професійної музичної освіти не отримав, так як сім'я жила в бідності. Працював канцеляристом в Санкт-Петербурзі. З 1892 по 1906 роки (приблизно встановлений період творчої діяльності) написав не менш 165 вокальних творів та фортепіанних мініатюр (серед них - вальси, баркароли, елегії, марші, мазурки). З 1906 року перестає писати музику. Остання інформація про Миколу Володимировича Зубова датується 1907-им роком. У цей час він служив у Канцелярії Управління Російського товариства Червоного Хреста у званні колезького секретаря. Про його подальшу долю нічого не відомо. Центральне місце в творчості Миколи Зубова займають романси. Найвідоміший серед них – «НЕ УХОДИ»/«О не іди, побудь зі мною» написаний в 1899 році (імовірно, не пізніше 1901 року) і присвячений його творчій музі - знаменитій виконавиці романсів, російських і циганських пісень Анастасії Дмитрівні Вяльцевій (1871 - 1913), в яку він був без взаємності закоханий. Вперше почувши Анастасію Вяльцеву в 1899 році, зачарований нею, Микола Володимирович Зубов з цього часу присвячує їй майже всі свої романси, які співачка з особливою душевністю виконувала.
[i]На фото: співачка романсів Анастасія Вяльцева[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853918
дата надходження 07.11.2019
дата закладки 07.11.2019
Звучала мелодія жовтого саду,
Забутою радістю серце торкала.
Чаруюча музика листопаду
Із давньої казки вальсом злітала.
Розмитими фарбами пух позолоти
Спускався неспішно на килим землі.
У гавані тихій сонно-дрімоти
Легесенько вітер крутив кораблі.
Мелодія в душу перлинно лягала
(Повітря, ціловане сонцем бринить).
І холод, і грози сном пеленала
Щоб листяний вальс ще продовжить на мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853848
дата надходження 06.11.2019
дата закладки 07.11.2019
Нам не потрібен мир без Перемоги,
Бо дорога вже сплачена ціна.
Слізьми умиті на Донбас дороги,
Їх кров’ю окропила зла війна.
Кругом у балках і полях Донбасу
Вже тисячі загинуло бійців –
Ми не забудемо війни гримасу,
Хоч якби цього ворог не хотів.
Нам не потрібен мир без Перемоги,
Адже це наша, батьківська земля.
Чому її забрати має ворог й
Присвоїти степи, луги й поля?!
Вже у Криму достатньо натворили,
Війною вщент розгромлений Донбас.
І щоби там, в кремлі, не говорили,
Та ворога не впустимо до нас.
Нам не потрібен мир без Перемоги.
Без нас, кацапи, далі вже живіть.
Розбіглися у нас з вами дороги,
В нас інший шлях, а ви своїм ідіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853143
дата надходження 30.10.2019
дата закладки 05.11.2019
[color="#ff0000"][i]Я вже якось видруковувала на сайті свій вірш [b]"Над могилою "Прокаженої"[/b] (дуже мене схвилював у свій час чудовий фільм Єжи Гоффмана 1976 року за мотивами 12 книжок польської письменниці Ґелєни Мнішек за участю Лєшека Телєшинського та Ельжб'єти Старостецької).
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735368
Правда, набагато пізніше в часі я прочитала в перекладі всі 12 книг "Tręndowata" і зрозуміла, що фільм - це окремий твір мистецтва і змістовні акценти в ньому суттєво зміщені. Попри це, мене не перестає вражати добротність польської кінематографії, коли йдеться про їхні національні літературні надбання. Отож, у фільмі були використані співані тексти з Адама Міцкевича і я спробувала знайти їх в оригіналі та переспівати (не кажу перекласти, бо мій переклад - не дослівний, він лише вписується в ритміку Міцкевича. а відтак і співаного тексту).[/i][/color]
[b]ДО М*** (фрагмент) з Адама Міцкевича[/b]
Очі, забудьте! - почую відразу..
Геть з мого серця! - і в серденьку стужа.
З пам'яті щезни! - ні, цього наказу
наша взаємна пам'ять не подужа.
Тим довші тіні, що впали здалека,
Тим ширше коло трагічної ночі -
Так моя постать вдалині померкне,
Окликом втрати пам'ять заморочить.
На кожнім місці і в кожній хвилині,
Де з тобою плакав, де у жарти брався,
Всюди і завше ми нерозділимі,
Бо тут промінчик душі моєї зостався.
[b] [i] «Na każdym miejscu i o każdej dobie,
Gdziem z tobą płakał, gdziem się z tobą bawił,
Wszędzie i zawsze będę ja przy tobie,
Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił».[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853438
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gg9vnyC5Aio[/youtube]
Леся:
Вогнем палає і кремсАє небо
І наближається до нас війна,
Та й брат дзвонив - тікати мені треба,
Бо завтра вже до нас дійде вона.
Так страшно. Страшно. Серце калатає.
-О, Боже милий, зглянься, захисти!
І що робити? Як тікати маю -
Ворожі на дорогах блокпости.
І як тікати ? Немає залізниці
І у Луганську знищений вокзал.
А може, сон? Напевно, мені сниться
І в моїй пам’яті якийсь провал.
Назар:
- Ой, що це, мамо, в небі так палає,
Вночі як вдень, так видно за вікном?
Леся:
-Не бійся, сину, то салют пускають -
Відводжу я дітей подалі від вікОн.
Минулося. Ми вибрались. Зуміли
Тікали крізь посадки і поля.
І по чужих вокзалах ми блудили
Аж поки рідний дім побачили здаля.
Олег:
Я там боявсь. Я бачив як стріляли,
Навкруг хати розбиті без дахів.
А ті страшні дядьки, що там стояли..
Я їх жахавсь і плакати хотів.
А мама всю дорогу нас втішала:
-Не бійся, - говорила все мені.
Позаду всі жахіття залишались,
Тож я сказав: « Прощай!» отій війні.
Ваня:
Село знайоме, тут усе я знаю,
Бо з мамою у гості приїзджав.
Тут баба й дід мене уже чекають
І я дзвонив, щоб дід мене стрічав.
Братів гукаю і біжу по стежці,
Назар не хоче маму відпускать.
Нас виглядали, дочекалися, нарешті:
-Не бійся, вже не будуть тут стрілять.
Леся:
Ось рідний дім, а в ньому лише пустка
І павутиння висне до землі.
Від матінки лиш залишилась хустка
З тих пір, як ми були іще малі.
Ми тут росли і закінчили школу,
І виховали з братом нас тітки.
Забути, що ми сироти, ніколи
Нам не давали злії язики.
Ой, що це я? Задумалась, згадала
Своє дитинство гірке, не просте.
Моя родина тут мене стрічала -
Потрібно починать життя нове.
То ж збіглись люди, знесли, що зуміли,
Щоб спати дітям й їсти наварить.
Та й волонтери меблі подарили,
Допомагала влада, щоб прожить.
Переселенеці ми і почали життя з нічого.
Потрібно діток якось захистить,
Щоб знов вони могли ходить до школи -
Тож буду я для цього все робить.
А ще потрібно важко працювати,
Щоб дітки необділені були.
Так склалось, що змогла в сім’ю я взяти
Двох донечок, щоб разом ми жили.
Світлана:
Помер дідусь, якого ми любили,
З яким жили в Херсоні ми раніш.
Там рідний дім, там в школу ми ходили
І все для нас там було наймиліш.
З сестрою вдвох, щей братика ми маєм:
До нас він часто в гості приїзджа,
То Леся і йому допомагає,
Бо часом у кишені - ні гроша.
Він вже дорослий і закінчив школу,
І далі вчиться. Він у нас - студент.
Всі разом, не розлучимось ніколи -
Я впевнена на сто один процент.
Альона:
Велика в нас зібралася команда,
Але ми миримось і дружимо усі.
Що Леся нас взяла, я дуже рада
І стало нам легенько на душі.
По господарству ми допомагаєм,
Я можу, навіть, їсти наварить
І за уроки разом всі сідаєм,
Допомагає Леся нам їх вчить.
Тож зараз в нас сім’я – велика й дружна,
А з Дімою, аж семеро дітей.
Запрошуєм у гості, любі друзі.
Ми раді бачити усіх гостей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853141
дата надходження 30.10.2019
дата закладки 31.10.2019
Всім загиблим воїнам присвячую !!
Татку дивися , дивися , як я вже підріс..
Кажуть що схожий на тебе .. Веселої вдачі ...
Мама всміхнулась нарешті , й не стримала сліз...
Глянувши на твоє фото , вона завжди плаче ...
Вірю я їй , в те що ти полетів до зірок..
В небо відправлю листа , як навчуся писати ...
Снилось мені , ми з тобою йдемо в дитсадок...
Душу мов щось зігрівало , бо поруч був тато ....
А пам'ятаєш торік у бабусі в селі...
Сад яблуневий в цвіту білим килимом вкритий ...
Ти ще казав мені , синку , ось Рай на землі .
Я запитав , чому Рай на землі в білім цвіті ?
Татку вертайся скоріше , бо жду не діждусь ...
Прийдеш назавжди , розкажеш що там за зірками ...
Я ж обіцяю що скоро читати навчусь .
Зараз листа напиши щоб не плакала мама .......
Олександр Квітень
м . Мукачево....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852940
дата надходження 28.10.2019
дата закладки 31.10.2019
Це наш синок, якого вбили,
Він був Герой – тепер бандит?
Не вимагайте щоб вершили
«Пуйла» та клоуна вердикт.
Яке мені до того діло
Керманич– «лох» чи президент.
Плювати я на те хотіла
Підтримки там який процент.
Вам не поставить на коліна
Ані синочка, ні мене,
Бо за плечима Україна!
Її «пуйло» вже не зігне.
Синочка вбили, а я мати,
Яка за нього вітомстить.
Мені нема чого втрачати,
Синочку теж хотілось жить.
.
Не я війну цю починала
І не почав її синок.
Вона мене, також, дістала,
Але назад вже ні на крок.
Лише вперед до Перемоги!
Тоді закінчиться війна
І вляжуться усі тривоги,
Як ми прогонимо «пуйла».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852990
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019
Вже не кажу тобі «люблю»,
Не кажеш ти мені «кохаю»,
Але чудово, певна, знаєш,
Що в Бога щиро я молю,
Щоб першим гін не смів пройти
(Хоча думки сумні відводжу)--
Я просто дихати не зможу,
Якщо не будеш поруч ти.
Не говори про почуття--
Я впізнаю їх у мовчанні,
Як бережливо на світанні
Поправиш ковдру на плечах.
Вже не освідчуйся мені,
А, як завжди, гости уранці
Зеленим чаєм в філіжанці —
Й хай буде в нас так день при дні.
І в наш знаменний світлий день
Даруй букет троянд вогненних,
Що сам ти виплекав для мене…
Благаю, прошу: будь лишень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852082
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 28.10.2019
Таку назву має моя 7-а поетична збірочка (399с.) Хочу поділитися з друзями, як це приємно отримати довгоочікуване дитя, відчути запах свіжої фарби і погортати. Дещо з неї про мене.
Життя прожить – не поле перейти
(Народна мудрість)
Ганна Демиденко, член Ічнянської літературної спілки "Криниця". Народилася в с. Верескуни на Чернігівщині у селянській родині. У сім'ї панував культ книги. Перші вірші написала у 12 років. Після закінчення Верескунівської восьмирічки навчалася у Лохвицькому, а потім у Кременчуцькому педучилищі. Закінчила філфак Полтавського педінституту. Викладала російську мову та зарубіжну літературу у сільських школах на Полтавщині. Зараз із сім'єю переїхала жити у
м. Чернігів.
У її поетичному доробку 6власних поетичних збірочок: "Калинова сопілка"(2012). "Три сонця"(2013), "Герої не вмирають"(2014), "Вони умирали двічі"(2016), "З Україною в серці"(2017), «Життя – не сон». Крім того, її твори є у колективних збірках" "Антологія сучасної української літератури", "Молюсь за тебе, Україно", "Опалені рими", «Понад усе нам Україна», «Наш піт береже піхоти кров», «Українська вишиванка», «Перед ворогом на коліна не стають».
Часто друкувалася у газетах та журналах: "Червоний прапор", "Світлиця", "Полтавська думка", "Полтавський вісник", "Сила духу", "Кримська світлиця", «Голос України», «Літературний Чернігів» та ін.
Є номінантом обласної премії Панаса Мирного. Активно працює у Поетичному Клубі при ж-лі "Дніпро", у Чернігівській літературній студії «Гарт». Нещодавно стала членом Всеукраїнської творчої спілки « Конгрес літераторів України»
ім. Василя Стуса.
Багато її віршів стали піснями.
Анотація
Земля Чернігівська подарувала світові тисячі талановитих людей, зокрема і в царині літератури. Це не могло не вплинути і на душу Ганни Демиденко, котра народилась і виросла на Чернігівщині. Героїчна нескореність рідного народу, пісенна краса і краса навколишнього світу, глибока духовність не могли не вплинути на формування особистості автора. Важке колесо сталінських репресій прокотилося і по її сім’ї (дідусь Лобода Іван Васильович був репресований комуністичною системою у 30-х роках). Любов до своєї землі, до матері – України, героїзм у національно-визвольній боротьбі присутні у багатьох її творах.
Молитвами за поранену Україну, величанням мудрого терплячого і працьовитого народу переповнені її поезії, з яких струменить надія на перемогу, на щасливе майбутнє.
Слово автора.
Влетіла ластівкою я в книжковий світ не так давно. 2012 рік. Моя перша поетична збірка «Калинова сопілка». Якщо туди ввійшли мої твори, написані за багато років (є один вірш написаний ще у 8 класі), то на сьогоднішній день поезія – це невід’ємна частина мого життя (6 особистих, 7 колективних збірочок). Більше 2тис. віршів виставлені на рожевому сайті Клубу поезії, що працює при журналі «Дніпро», частина у фейсбуці, але так хочеться, щоби мої вірші читалися і людьми, котрі не мають можливості бачити їх в інтернеті.
Я світу сутність хочу зрозуміть
І осягнуть усі його деталі
Не із написаних ученими томів –
Єством своїм, щоб рухатися далі.
Дізнатись хочу, де коріння зла,
Щоби не проросло воно печаллю,
Щоб матері за дітьми не кричали,
Бажаю світ цей до дрібниць пізнать,
Дізнатись хочу, де живе любов,
Щоби її на Землю запросити,
Щоби благословив усіх нас Бог
І зло відсіяв найгустішим ситом.
Не поле – душі хочу засівать
Невимушеним українським словом,
Бо слово для людей – першооснова,
Тож мушу світ наш словом оспівать.
Поезія для мене стала життєвою необхідністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852854
дата надходження 27.10.2019
дата закладки 28.10.2019
А є ж пречудові поети і тут. Тільки їх небагато.
Лунко каркають вірші,
В бубон гатить сюжет…
В невимОвної ж тиші –
Неповторний сонет.
Від мільйонноповторень
Здешевіли слова,
Прагне розум прискорень,
Тільки чом їх нема?
Очі- зорі померкли,
Й утекли солов’ї,
І втомили до смерти
Рим солодких рої.
У високого слова –
Неповторності смак,
Йде ж банальність дубова
За дешевий п’ятак.
Наймудріше – читати
Вічних класиків нам,
Вчитись думать, мовчати,
Спокій дати словам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852411
дата надходження 23.10.2019
дата закладки 24.10.2019
слова Л.Бенедишин
музика alfa
співає І. Беза
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798136
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 19.10.2019
Вот и ты у черты, дальше пропасть без дна
И туда суждено тебе выпасть.
За спиной ухмыляясь стоит Сатана,
Вот она смерти жуткая дикость.
Сколько стонов, стенаний, проклятий, и слёз,
Над Землёю разносится эхом.
У кровати на стуле букетик мимоз
И Весна за окном, для потехи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850320
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 13.10.2019
ні, я не маю кольору – темного чи світлого,
червоного чи білого, чи синього – ніякого.
мій дотик – холод, що творить кригу.
я твій за ім'ям, я твій наглядач.
маю наказа контролювати
твою бідолашну сферу життя.
відлучений від благодати,
зобов'язаний приносити сонце чи дощ.
хліб на цей день проростає з зерна,
де мій погляд впаде.
ангели, що зі мною – всі вони з кращого світу.
вони пропонують вам послуги, щоб зберегти обличчя.
тепер ти тут, і можеш радіти так само:
все, що живе, відступило від заповітної злагоди;
нові легенди й віри виникають
від жартів з морганням зірок на небі
і танців болотяних вогників,
і від дзижчання москітів.
я зробив своє діло –
ви не встигли й кліпнути оком.
тепер наші пристрасні ігри – в танцях довкола
майла-купайла, чи як ви його називаєте?
ну, примітив! та дітям воно, як свято.
я заручений вам за ім'ям,
я за вами тепер наглядаю
за твором: a passion play ( part 2 ),
jethro tull
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767644
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 07.10.2019
ні, я не маю кольору – темного чи світлого,
червоного чи білого, чи синього – ніякого.
мій дотик – холод, що творить кригу.
я твій за ім'ям, я твій наглядач.
маю наказа контролювати
твою бідолашну сферу життя.
відлучений від благодати,
зобов'язаний приносити сонце чи дощ.
хліб на цей день проростає з зерна,
де мій погляд впаде.
ангели, що зі мною – всі вони з кращого світу.
вони пропонують вам послуги, щоб зберегти обличчя.
тепер ти тут, і можеш радіти так само:
все, що живе, відступило від заповітної злагоди;
нові легенди й віри виникають
від жартів з морганням зірок на небі
і танців болотяних вогників,
і від дзижчання москітів.
я зробив своє діло –
ви не встигли й кліпнути оком.
тепер наші пристрасні ігри – в танцях довкола
майла-купайла, чи як ви його називаєте?
ну, примітив! та дітям воно, як свято.
я заручений вам за ім'ям,
я за вами тепер наглядаю
за твором: a passion play ( part 2 ),
jethro tull
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767644
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 07.10.2019
Вчитель - то в світі найлегша робота,
Гадав собі вовк - лінива істота.
Базікають днями, постійно перерви,
Псуючи оцінками зошити й нерви.
В гімназії лісу вакансія є,
Піду попрацюю - це точно моє!
До козеняток потрапив у клас,
Семеро їх - першачковий фугас.
Второпав, робота не дуже проста,
Йому до стільця хтось приклеїв хвоста.
Ховалась малеча у шафу й під парту,
У сірого мало не сталось інфаркту.
Утік, бо умови були неприйнятні.
Середні та старші мабудь адекватні
Отримаю там відпочинку заряд,
Аж трапився клас із трьох поросят.
Праця за розкладом саме була,
Прилипла солома до вуха й чола.
Заноз не злічити будують хатину,
На лапу бідаці впустили цеглину.
Чкурнув миттю він від гучної орави,
Учительські щось не клеїлись справи.
Коли вже отримав за місяць зарплату,
Купив лише ягідок вовчих у хату.
Піду репетитором щоб підробити,
Там гроші встигай у кишені ловити!
Ось трапився учень - бичок із соломи,
У звивинах мозку відчувши судоми
Він так надривався, що навіть охрип.
А думка кружляла: Улип, так улип!...
Нелегке то діло - учительська праця.
Не гори букетів, не з кексами таця
То зошитів стоси, то ріки нарад,
Ще здатність знайти серед розуму клад.
У спогадах кожного буть в заголовку -
Тепер зрозуміло це нашому вовку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812411
дата надходження 03.11.2018
дата закладки 06.10.2019
Самый пожилой в мире учитель Джеффри Шнайдер.
День рождения: 23.12.1913 года Возраст: 104 года Место рождения: Мельбурн, Австралия
Преподаватель и священник из австралийского колледжа, обладатель морового рекорда как Самый пожилой в мире учитель.
Сейчас отцу Джеффри Шнайдеру 99 лет. Он до сих пор работает в колледже St Aloysius' College в австралийском Сиднее (Sydney, Australia) и оставлять свою любимую работу не собирается. В декабре 2013 года отцу Шнайдеру исполнится 100 лет.
В колледж St Aloysius' College Шнайдер пришел работать в середине 1960-х, и провел половину своей жизни среди студентов.
Не так давно отца Шнайдера узнали и за пределами Австралии, ведь в мире найдется не так много учителей, которые каждый день ходят на работу в возрасте 99 лет. Отец Шнайдер все еще ведет свои уроки каждый день, у него несколько классов учеников разного возраста. Несмотря на свой возраст, отец Джеффри обладает прекрасной памятью, он помнит имена и фамилии огромного количества своих студентов, а также их родителей.
На вопрос, почему он до сих пор работает, отец Шнайдер отвечает: 'Мне кажется, я все еще неплохой учитель. Я все еще могу научить чему-то'.
Удивительно, но в свои 99 лет отец Шнайдер имеет прямую и гордую учительскую осанку, он не носит очков, и даже голос его, хоть немного слабый, но все же наполнен учительскими интонациями.
За свою долгую преподавательскую карьеру он видел тысячи, десятки тысяч учеников, проверил немыслимое количество тетрадей и принял огромное количество экзаменов.
Вся школа, как и сам Шнайдер, с нетерпением ждут 23 декабря, когда Джеффри отпразднует свой 100-й юбилей. Кстати, на это событие он непременно получит традиционную телеграмму от королевы Австралии.
Родился и вырос Джеффри Шнайдер в Мельбурне (Melbourne), и до прихода в колледж St Aloysius' College он поработал в школах Мельбурна и Перта (Melbourne and Perth).
18.10.2013 Полина Челпанова
Перевела на украинский язык 5.10.19 11.29
Найстаріший в світі вчитель Джеффрі Шнайдер.
День народження: 23.12.1913 року Вік: 104 року Місце народження: Мельбурн, Австралія
Викладач і священик з австралійського коледжу, володар морового рекорду як Найстаріший в світі вчитель.
Зараз батькові Джеффрі Шнайдеру 99 років. Він до цих пір працює в коледжі St Aloysius 'College в австралійському Сіднеї (Sydney, Australia) і залишати свою улюблену роботу не збирається. У грудні 2013 року батькові Шнайдеру виповниться 100 років.
В коледж St Aloysius 'College Шнайдер прийшов працювати в середині 1960-х, і провів половину свого життя серед студентів.
Не так давно батька Шнайдера дізналися і за межами Австралії, адже в світі знайдеться не так багато вчителів, які кожен день ходять на роботу в віці 99 років. Батько Шнайдер все ще веде свої уроки кожен день, у нього кілька класів учнів різного віку. Незважаючи на свій вік, батько Джеффрі має прекрасну пам'ять, він пам'ятає імена і прізвища величезної кількості своїх студентів, а також їх батьків.
На питання, чому він до сих пір працює, батько Шнайдер відповідає: 'Мені здається, я все ще непоганий вчитель. Я все ще можу навчити чогось '.
Дивно, але в свої 99 років батько Шнайдер має пряму і горду вчительську поставу, він не носить окулярів, і навіть голос його, хоч трохи слабкий, але все ж наповнений учительським інтонаціями.
За свою довгу викладацьку кар'єру він бачив тисячі, десятки тисяч учнів, перевірив немислиму кількість зошитів і прийняв величезну кількість іспитів.
Вся школа, як і сам Шнайдер, з нетерпінням чекають 23 грудня, коли Джеффрі відсвяткує свій 100-й ювілей. До речі, на цю подію він неодмінно отримає традиційну телеграму від королеви Австралії.
Народився і виріс Джеффрі Шнайдер в Мельбурні (Melbourne), і до приходу в коледж St Aloysius 'College він попрацював в школах Мельбурна і Перта (Melbourne and Perth).
18.10.2013 Поліна Челпанова
Переклала українську мову 5.10.19 11.29
Свое учительство отец Джеффри завершил в возрасте 101 лет и 109 дней. И то — лишь потому, что ему стало тяжело каждое утро добираться до колледжа. Сегодня Шнайдер продолжает преподавать, но уже заочно, по Интернету. "Мне кажется, я еще могу научить людей чему-то хорошему. А потому не вижу смысла прекращать это делать", — говорит он.
17.10.2017 07:58 http://alwaysbusymama.com
Перевела на украинский язык 5.10.19 11.39
Своє учительство батько Джеффрі завершив у віці 101 років і 109 днів. І то - лише тому, що йому стало важко щоранку добиратися до коледжу. Сьогодні Шнайдер продовжує викладати, але вже заочно, по Інтернету. "Мені здається, я ще можу навчити людей чогось хорошого. А тому не бачу сенсу припиняти це робити", - говорить він.
17.10.2017 7:58
http://alwaysbusymama.com
Переклала на українську мову 5.10.19 11.39
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850541
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 06.10.2019
Пожовклі крила осінь опустила,
Одягши в золото дерева і кущі,
Тумани сиві в ранки запросила,
Накрила ними став і комиші.
Пробіглася по зораному полю,
Де перед цим лежала ще стерня,
Удосталь накопала бараболі.
Десь під Воздвиження сховалася змія.
Дощами частими вона не раз умилась,
Принади пам’ятаючи свої,
Зібравши врожаї, ледь притомилась,
Та хлібові зраділа на столі.
26.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850265
дата надходження 03.10.2019
дата закладки 04.10.2019
Интересные факты об улыбке.
Улыбка – единственная человеческая эмоция, которой посвящен международный праздник. Всемирный день улыбки отмечается во всем мире в первую пятницу октября. Именно этот день 1963 года является днем рождением знаменитого улыбающегося смайлика .
Дети улыбаются с самого рождения – это врожденный навык. Это было неопровержимо доказано, когда ученые установили, что с самых первых дней жизни улыбаются во сне даже слепые от рождения дети. Еще не так давно считалось, что вообще малыши начинают улыбаться только в возрасте 4-6 недель, и только потому, что видят мамину улыбку. Специалисты Калифорнийского университета доказали, что младенцы улыбаются только тогда, когда есть шанс, что им улыбнутся в ответ.
Улыбка – это не просто символ одобрения. Улыбка – это символ счастья! Обнимания и рукопожатия по-разному воспринимаются в разных народных традициях! Она имеет и другие, очень интересные качества: Улыбайтесь чаще, окружайте себя добром и будьте счастливы! Улыбайся чаше и дольше, заряжай положительными эмоциями окружающих и притягивай к себе все самое лучшее! Наши предки обнажали зубы, стараясь отпугнуть врагов. Сегодня мы улыбаемся, потому что нам хорошо и комфортно. И чем шире улыбка, тем более радостной она кажется.
Лучшее лекарстве человечества, которым одарила нас всех природа-матушка – это улыбка! Все врачи сходятся в едином мнении о том, что смех имеет волшебную силу, которая благоприятно воздействует на выздоровления пациентов. Улыбка в одну минуту может улучшить угрюмое настроение и укрепить иммунную систему?
У улыбки, приема вкусной пищи и секса один биохимический корень – нейромедиатор дофамин, являющийся фактором позитивного поощрения действия. И выживание, и продолжение рода человеческого напрямую зависят от него.
Естественная выработка дофамина при улыбке, в конечном счете, приводит к оздоровлению организма: значительно ослабляется стрессовое состояние, нормализуется дыхание, а значит, и процесс обмена веществ, высвобожденные ресурсы перенаправляются на укрепление иммунной системы.
Число лицевых мышц, задействованных при улыбке, колеблется от пяти («наклеенная» улыбка, от которой веет холодом) до пятидесяти трех. Кстати, из-за этого слово «cheeeeese», которые просят сказать фотографы, к настоящей, честной и радостной улыбке не имеет отношения. Ее можно определить по морщинкам в уголках глаз.
Улыбка – универсальный символ во всех культурах и народах, обозначающий радость, счастье. Именно на это опирался американский художник Харви Болл, когда придумывал логотип для одной страховой фирмы. Получился символ на все времена и народы – смайлик.
Чтобы быть привлекательными, женщины со времен Клеопатры используют макияж. Но лучше бы они улыбались! Именно так, согласно социологическому опросу, считают 70 процентов мужчин. Улыбка более привлекательна, чем макияж.
Улыбка может иметь бесконечное множество оттенков. Она может задать неразрешимую загадку. Уже не одну сотню лет люди пытаются разгадать, почему и чему улыбается женщина на портрете кисти Леонардо да Винчи. И улыбка ли это…
Нередко выше резюме и репутации ценится искренняя и сердечная улыбка, открытая всему миру. Именно за нее, а не только за подвиг, прославивший его в веках и открывший человечеству путь во Вселенную, люди и полюбили Юрия Гагарина.
«Умное лицо — это еще не признак ума, господа. Все глупости на земле делаются именно с этим выражением лица. Улыбайтесь, господа. Улыбайтесь!» (Григорий Горин)
Даже вынужденная улыбка поднимает настроение. Согласно исследованиям психологов, улыбка, пусть через силу, например, утром, спросонья, способна улучшить настроение на весь день.
Улыбка укрепляет иммунитет. После смеха и в момент искренней улыбки наше тело расслабляется, а позитивные чувства отражаются на нашем физическом состоянии – организм крепнет.
Улыбка снижает стрессы, так как во время нее вырабатываются “гормоны радости” – эндорфины.
Улыбка заразительна. Шведские ученые обнаружили, что эффект улыбки схож с зеванием, потому что когда рядом кто-то улыбается или зевает, хочется это сделать и самому, так уж устроен наш организм. Выяснилось, что люди просто не могли усидеть в плохом настроении, когда перед ними сидели люди, которые постоянно смеялись. Их мышцы на лице сами тянулись улыбнуться.
Улыбка – отличная зарядка для лица! Во время улыбки происходит тренировка мускулов лица. При этом работают 53 лицевые мышцы, которые укрепляются и кровообращение в них улучшается.
Улыбаться намного легче, чем хмуриться. В создании хмурого выражения лица используется гораздо больше мышц, чем в улыбке.
Улыбка украшает. Согласно исследованиям, мужчины считают, что улыбающиеся женщины более привлекательны чем неулыбчивые.
Женщины улыбаются чаще, чем мужчины. Они гораздо более эмоциональны и не скупятся на проявление эмоций, а потому у них гораздо больше поводов для улыбки. Мужскую улыбку женщина может воспринять как угрозу.
Улыбка является наиболее узнаваемым выражением лица. Люди могут распознать улыбку на расстоянии до 100 метров.
Существует 19 различных типов улыбок. Американский психолог Пол Экман выделает 18 типов улыбок. Многочисленные исследователи определили 19 типов улыбок, разделив их на две категории: уважительные «социальные» улыбки, которые используют меньше мышц, и искренние «чувственные» улыбки, которые используют больше мышц на обеих сторонах лица.
Улыбка – отличное средство от депрессии. Когда человек улыбается, в его организме начинается выработка эндорфинов, что само по себе поднимает настроение. Причем, гормоны счастья вырабатываются даже тогда, когда мы насильно заставляем себя улыбнуться. Заставляйте себя улыбаться – и положительное настроение не заставит себя долго ждать! Всем давно известно, что улыбка делает человека более увереннее в себе, более целеустремленнее и притягательнее. Те люди, которые чаще всего улыбаются, имеют больше шансов получить повышение на работе.
Настоящую искреннюю улыбку подделать невозможно. Искренняя улыбка поднимает уголки губ вверх, а обычная, которую вы контролируете, оттягивает их в стороны. Человек, который улыбается искренне, зачастую одновременно прищуривает глаза. Настоящую улыбку и поддельную контролируют разные участки мозга. Искренняя улыбка вызывает у человека подсознательное доверие к собеседнику. Искренняя улыбка длится, в среднем, 4 секунды.
Улыбка работает в обе стороны. Если вам плохо – заставьте себя улыбнуться. Мозг запустит обратный процесс, в крови повысится содержание эндорфина и вам станет легче.
В английском языке есть термин «smize», который означает улыбку одними глазами. На самом деле улыбнуться исключительно глазами фактически невозможно.
Впервые научные исследования улыбок начались в XIX веке. Французский ученый Гийом Дюшен де Булонь пропускал электрический ток через лица погибших людей, чтобы разобраться в работе мимических мышц. Искреннюю улыбку в научных исследованиях часто называют «улыбкой Дюшена».
В большинстве стран мира улыбка считается признаком доброжелательности.
В США улыбка является жестом вежливости и далеко не всегда выражает искреннюю радость.
У некоторых народов Меланезийского архипелага улыбка «с зубами» является признаком враждебности. Для них это не улыбка, а оскал.
В Японии и других восточных странах улыбка может означать победу над трудностями и крепость духа. В Японии, к примеру, могут улыбаться даже на похоронах. Тем самым человек подчеркнет, что он с мужеством переносит потерю.
До сих пор ведутся споры, умеют ли животные улыбаться. Некоторые ученые утверждают, что улыбки зверей - всего лишь иллюзия, наш мозг сам дополняет увиденную картину, делая ее более понятной.
В современном мире происходит девальвация улыбки. Она теряет изначальную теплоту и искренность, поэтому «зашлифованная» улыбка продавца-консультанта может восприниматься чуть ли не враждебно.
Люди, которые часто улыбаются и смеются, отличаются большим долголетием. Это связано с тем, что улыбка улучшает циркуляцию кислорода и артериальное давление.
Собрала из разнообразных источников и перевела на украинский язык 4.10.19 8.40
Цікаві факти про усмішку.
Посмішка - єдина людська емоція, якій присвячене міжнародне свято. Всесвітній день посмішки відзначається у всьому світі в першу п'ятницю жовтня. Саме цей день 1963 року є днем народженням усміхненного смайлика.
Діти посміхаються з самого народження - це вроджений навик. Це було неспростовно доведено, коли вчені встановили, що з найперших днів життя посміхаються уві сні навіть сліпі від народження діти. Ще не так давно вважалося, що взагалі малюки починають посміхатися тільки у віці 4-6 тижнів, і тільки тому, що бачать мамину посмішку. Фахівці Каліфорнійського університету довели, що немовлята посміхаються тільки тоді, коли є шанс, що їм посміхнуться у відповідь.
Посмішка - це не просто символ схвалення. Посмішка - це символ щастя! Обіймання і рукостискання по-різному сприймаються в різних народних традиціях! Вона має і інші, дуже цікаві якості: Посміхайтеся частіше, оточуйте себе добром і будьте щасливі! Посміхайся частіше і довше, заряджай позитивними емоціями оточуючих і притягує до себе все найкраще! Наші предки оголювали зуби, намагаючись відлякати ворогів. Сьогодні ми посміхаємося, тому що нам добре і комфортно. І чим ширше усмішка, тим більш радісним вона здається.
Найкраще ліки людства, яким обдарувала нас всіх природа-матінка - це усмішка! Всі лікарі сходяться в єдиній думці про те, що сміх має чарівну силу, яка сприятливо впливає на одужання пацієнтів. Посмішка в одну хвилину може поліпшити похмуре настрій і зміцнити імунну систему?
У посмішки, прийому смачної їжі і сексу один біохімічний корінь - нейромедіатор дофамін, який є фактором позитивного заохочення дії. І виживання, і продовження роду людського безпосередньо залежать від нього.
Природна вироблення дофаміну при посмішці, в кінцевому рахунку, призводить до оздоровлення організму: значно послаблюється стресовий стан, нормалізується дихання, а значить, і процес обміну речовин, вивільнені ресурси перенаправляються на зміцнення імунної системи.
Число лицьових м'язів, задіяних при посмішці, коливається від п'яти ( «наклеєна» посмішка, від якої віє холодом) до п'ятдесяти трьох. До речі, через це слово «cheeeeese», які просять сказати фотографи, до справжньої, чесної і радісною усмішкою не має відношення. Її можна визначити по зморшках в куточках очей.
Посмішка - універсальний символ у всіх культурах і народах, що позначає радість, щастя. Саме на це спирався американський художник Харві Болл, коли придумував логотип для однієї страхової фірми. Вийшов символ на всі часи і народи - смайлик.
Щоб бути привабливими, жінки з часів Клеопатри використовують макіяж. Але краще б вони посміхалися! Саме так, згідно з соціологічним опитуванням, вважають 70 відсотків чоловіків. Посмішка більш приваблива, ніж макіяж.
Посмішка може мати безліч відтінків. Вона може задати нездійсненне загадку. Вже не одну сотню років люди намагаються розгадати, чому і чому посміхається жінка на портреті пензля Леонардо да Вінчі. І посмішка це ...
Нерідко вище резюме і репутації цінується щира і серцева посмішка, відкрита всьому світу. Саме за неї, а не тільки за подвиг, який прославив його у віках і відкрив людству шлях у Всесвіт, люди і полюбили Юрія Гагаріна.
«Розумне обличчя - це ще не ознака розуму, панове. Всі дурниці на землі робляться саме з цим виразом обличчя. Посміхайтеся, панове. Посміхайтеся! »(Григорій Горін)
Навіть вимушена посмішка піднімає настрій. Згідно з дослідженнями психологів, посмішка, нехай через силу, наприклад, вранці, спросоння, здатна поліпшити настрій на весь день.
Посмішка зміцнює імунітет. Після сміху і в момент щирої посмішки наше тіло розслабляється, а позитивні почуття відображаються на нашому фізичному стані - організм міцніє.
Посмішка знижує стреси, так як під час неї виробляються "гормони радості" - ендорфіни.
Посмішка заразлива. Шведські вчені виявили, що ефект усмішки схожий з позіханням, тому що коли поруч хтось посміхається або позіхає, хочеться це зробити і самому, так уже влаштований наш організм. З'ясувалося, що люди просто не могли всидіти в поганому настрої, коли перед ними сиділи люди, які постійно сміялися. Їх м'язи на обличчі самі тягнулися посміхнутися.
Посмішка - відмінна зарядка для особи! Під час посмішки відбувається тренування м'язів обличчя. При цьому працюють 53 лицьові м'язи, які зміцнюються і кровообіг в них поліпшується.
Посміхатися набагато легше, ніж хмуритися. У створенні похмурого виразу обличчя використовується набагато більше м'язів, ніж в усмішці.
Посмішка прикрашає. Згідно з дослідженнями, чоловіки вважають, що усміхнені жінки більш привабливі ніж похмурі.
Жінки посміхаються частіше, ніж чоловіки. Вони набагато більш емоційні і не скупляться на прояв емоцій, а тому у них набагато більше приводів для усмішки. Чоловічу посмішку жінка може сприйняти як загрозу.
Посмішка є найбільш впізнаваним виразом обличчя. Люди можуть розпізнати посмішку на відстані до 100 метрів.
Існує 19 різних типів посмішок. Американський психолог Пол Екман виробить 18 типів посмішок. Численні дослідники визначили 19 типів посмішок, розділивши їх на дві категорії: поважні «соціальні» посмішки, які використовують менше м'язів, і щирі «чуттєві» посмішки, які використовують більше м'язів на обох сторонах особи.
Посмішка - відмінний засіб від депресії. Коли людина посміхається, в його організмі починається вироблення ендорфінів, що саме по собі піднімає настрій. Причому, гормони щастя виробляються навіть тоді, коли ми насильно змушуємо себе посміхнутися. Змушуйте себе посміхатися - і позитивне настрій не змусить себе довго чекати! Всім давно відомо, що посмішка робить людину більш впевненою в собі, більш цілеспрямованою і цікавіші. Ті люди, які найчастіше посміхаються, мають більше шансів отримати підвищення на роботі.
Справжню щиру посмішку підробити неможливо. Щира посмішка піднімає куточки губ вгору, а звичайна, яку ви контролюєте, відтягує їх в сторони. Людина, яка посміхається щиро, часто одночасно примружує очі. Справжню посмішку і підроблену контролюють різні ділянки мозку. Щира посмішка викликає у людини підсвідому довіру до співрозмовника. Щира посмішка триває, в середньому, 4 секунди.
Посмішка працює в обидві сторони. Якщо вам погано - змусьте себе посміхнутися. Мозок запустить зворотний процес, в крові підвищиться вміст ендорфіну і вам стане легше.
В англійській мові є термін «smize», який означає посмішку одними очима. Насправді посміхнутися виключно очима фактично неможливо.
Вперше наукові дослідження посмішок почалися в XIX столітті. Французький вчений Гійом Дюшен де Булонь пропускав електричний струм через особи загиблих людей, щоб розібратися в роботі мімічних м'язів. Щиру посмішку в наукових дослідженнях часто називають «посмішкою Дюшена».
У більшості країн світу посмішка вважається ознакою доброзичливості.
У США посмішка є жестом ввічливості і далеко не завжди висловлює щиру радість.
У деяких народів меланезийской архіпелагу посмішка «з зубами» є ознакою ворожості. Для них це не посмішка, а оскал.
В Японії та інших східних країнах посмішка може означати перемогу над труднощами і міцність духу. В Японії, наприклад, можуть посміхатися навіть на похоронах. Тим самим людина підкреслить, що він з мужністю переносить втрату.
До сих пір ведуться суперечки, чи вміють тварини посміхатися.
Деякі вчені стверджують, що усмішки звірів - всього лише ілюзія, наш мозок сам доповнює побачену картину, роблячи її більш зрозумілою.
У сучасному світі відбувається девальвація посмішки. Вона втрачає початкову теплоту і щирість, тому «відшліфувати» посмішка продавця-консультанта може сприйматися мало не вороже.
Люди, які часто посміхаються і сміються, відрізняються великим довголіттям. Це пов'язано з тим, що посмішка покращує циркуляцію кисню і артеріальний тиск.
Зібрала з різноманітних джерел і переклала на українську мову 4.10.19 8.40
На фото – мій малюнок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850309
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 04.10.2019
Интересные факты об улыбке.
Улыбка – единственная человеческая эмоция, которой посвящен международный праздник. Всемирный день улыбки отмечается во всем мире в первую пятницу октября. Именно этот день 1963 года является днем рождением знаменитого улыбающегося смайлика .
Дети улыбаются с самого рождения – это врожденный навык. Это было неопровержимо доказано, когда ученые установили, что с самых первых дней жизни улыбаются во сне даже слепые от рождения дети. Еще не так давно считалось, что вообще малыши начинают улыбаться только в возрасте 4-6 недель, и только потому, что видят мамину улыбку. Специалисты Калифорнийского университета доказали, что младенцы улыбаются только тогда, когда есть шанс, что им улыбнутся в ответ.
Улыбка – это не просто символ одобрения. Улыбка – это символ счастья! Обнимания и рукопожатия по-разному воспринимаются в разных народных традициях! Она имеет и другие, очень интересные качества: Улыбайтесь чаще, окружайте себя добром и будьте счастливы! Улыбайся чаше и дольше, заряжай положительными эмоциями окружающих и притягивай к себе все самое лучшее! Наши предки обнажали зубы, стараясь отпугнуть врагов. Сегодня мы улыбаемся, потому что нам хорошо и комфортно. И чем шире улыбка, тем более радостной она кажется.
Лучшее лекарстве человечества, которым одарила нас всех природа-матушка – это улыбка! Все врачи сходятся в едином мнении о том, что смех имеет волшебную силу, которая благоприятно воздействует на выздоровления пациентов. Улыбка в одну минуту может улучшить угрюмое настроение и укрепить иммунную систему?
У улыбки, приема вкусной пищи и секса один биохимический корень – нейромедиатор дофамин, являющийся фактором позитивного поощрения действия. И выживание, и продолжение рода человеческого напрямую зависят от него.
Естественная выработка дофамина при улыбке, в конечном счете, приводит к оздоровлению организма: значительно ослабляется стрессовое состояние, нормализуется дыхание, а значит, и процесс обмена веществ, высвобожденные ресурсы перенаправляются на укрепление иммунной системы.
Число лицевых мышц, задействованных при улыбке, колеблется от пяти («наклеенная» улыбка, от которой веет холодом) до пятидесяти трех. Кстати, из-за этого слово «cheeeeese», которые просят сказать фотографы, к настоящей, честной и радостной улыбке не имеет отношения. Ее можно определить по морщинкам в уголках глаз.
Улыбка – универсальный символ во всех культурах и народах, обозначающий радость, счастье. Именно на это опирался американский художник Харви Болл, когда придумывал логотип для одной страховой фирмы. Получился символ на все времена и народы – смайлик.
Чтобы быть привлекательными, женщины со времен Клеопатры используют макияж. Но лучше бы они улыбались! Именно так, согласно социологическому опросу, считают 70 процентов мужчин. Улыбка более привлекательна, чем макияж.
Улыбка может иметь бесконечное множество оттенков. Она может задать неразрешимую загадку. Уже не одну сотню лет люди пытаются разгадать, почему и чему улыбается женщина на портрете кисти Леонардо да Винчи. И улыбка ли это…
Нередко выше резюме и репутации ценится искренняя и сердечная улыбка, открытая всему миру. Именно за нее, а не только за подвиг, прославивший его в веках и открывший человечеству путь во Вселенную, люди и полюбили Юрия Гагарина.
«Умное лицо — это еще не признак ума, господа. Все глупости на земле делаются именно с этим выражением лица. Улыбайтесь, господа. Улыбайтесь!» (Григорий Горин)
Даже вынужденная улыбка поднимает настроение. Согласно исследованиям психологов, улыбка, пусть через силу, например, утром, спросонья, способна улучшить настроение на весь день.
Улыбка укрепляет иммунитет. После смеха и в момент искренней улыбки наше тело расслабляется, а позитивные чувства отражаются на нашем физическом состоянии – организм крепнет.
Улыбка снижает стрессы, так как во время нее вырабатываются “гормоны радости” – эндорфины.
Улыбка заразительна. Шведские ученые обнаружили, что эффект улыбки схож с зеванием, потому что когда рядом кто-то улыбается или зевает, хочется это сделать и самому, так уж устроен наш организм. Выяснилось, что люди просто не могли усидеть в плохом настроении, когда перед ними сидели люди, которые постоянно смеялись. Их мышцы на лице сами тянулись улыбнуться.
Улыбка – отличная зарядка для лица! Во время улыбки происходит тренировка мускулов лица. При этом работают 53 лицевые мышцы, которые укрепляются и кровообращение в них улучшается.
Улыбаться намного легче, чем хмуриться. В создании хмурого выражения лица используется гораздо больше мышц, чем в улыбке.
Улыбка украшает. Согласно исследованиям, мужчины считают, что улыбающиеся женщины более привлекательны чем неулыбчивые.
Женщины улыбаются чаще, чем мужчины. Они гораздо более эмоциональны и не скупятся на проявление эмоций, а потому у них гораздо больше поводов для улыбки. Мужскую улыбку женщина может воспринять как угрозу.
Улыбка является наиболее узнаваемым выражением лица. Люди могут распознать улыбку на расстоянии до 100 метров.
Существует 19 различных типов улыбок. Американский психолог Пол Экман выделает 18 типов улыбок. Многочисленные исследователи определили 19 типов улыбок, разделив их на две категории: уважительные «социальные» улыбки, которые используют меньше мышц, и искренние «чувственные» улыбки, которые используют больше мышц на обеих сторонах лица.
Улыбка – отличное средство от депрессии. Когда человек улыбается, в его организме начинается выработка эндорфинов, что само по себе поднимает настроение. Причем, гормоны счастья вырабатываются даже тогда, когда мы насильно заставляем себя улыбнуться. Заставляйте себя улыбаться – и положительное настроение не заставит себя долго ждать! Всем давно известно, что улыбка делает человека более увереннее в себе, более целеустремленнее и притягательнее. Те люди, которые чаще всего улыбаются, имеют больше шансов получить повышение на работе.
Настоящую искреннюю улыбку подделать невозможно. Искренняя улыбка поднимает уголки губ вверх, а обычная, которую вы контролируете, оттягивает их в стороны. Человек, который улыбается искренне, зачастую одновременно прищуривает глаза. Настоящую улыбку и поддельную контролируют разные участки мозга. Искренняя улыбка вызывает у человека подсознательное доверие к собеседнику. Искренняя улыбка длится, в среднем, 4 секунды.
Улыбка работает в обе стороны. Если вам плохо – заставьте себя улыбнуться. Мозг запустит обратный процесс, в крови повысится содержание эндорфина и вам станет легче.
В английском языке есть термин «smize», который означает улыбку одними глазами. На самом деле улыбнуться исключительно глазами фактически невозможно.
Впервые научные исследования улыбок начались в XIX веке. Французский ученый Гийом Дюшен де Булонь пропускал электрический ток через лица погибших людей, чтобы разобраться в работе мимических мышц. Искреннюю улыбку в научных исследованиях часто называют «улыбкой Дюшена».
В большинстве стран мира улыбка считается признаком доброжелательности.
В США улыбка является жестом вежливости и далеко не всегда выражает искреннюю радость.
У некоторых народов Меланезийского архипелага улыбка «с зубами» является признаком враждебности. Для них это не улыбка, а оскал.
В Японии и других восточных странах улыбка может означать победу над трудностями и крепость духа. В Японии, к примеру, могут улыбаться даже на похоронах. Тем самым человек подчеркнет, что он с мужеством переносит потерю.
До сих пор ведутся споры, умеют ли животные улыбаться. Некоторые ученые утверждают, что улыбки зверей - всего лишь иллюзия, наш мозг сам дополняет увиденную картину, делая ее более понятной.
В современном мире происходит девальвация улыбки. Она теряет изначальную теплоту и искренность, поэтому «зашлифованная» улыбка продавца-консультанта может восприниматься чуть ли не враждебно.
Люди, которые часто улыбаются и смеются, отличаются большим долголетием. Это связано с тем, что улыбка улучшает циркуляцию кислорода и артериальное давление.
Собрала из разнообразных источников и перевела на украинский язык 4.10.19 8.40
Цікаві факти про усмішку.
Посмішка - єдина людська емоція, якій присвячене міжнародне свято. Всесвітній день посмішки відзначається у всьому світі в першу п'ятницю жовтня. Саме цей день 1963 року є днем народженням усміхненного смайлика.
Діти посміхаються з самого народження - це вроджений навик. Це було неспростовно доведено, коли вчені встановили, що з найперших днів життя посміхаються уві сні навіть сліпі від народження діти. Ще не так давно вважалося, що взагалі малюки починають посміхатися тільки у віці 4-6 тижнів, і тільки тому, що бачать мамину посмішку. Фахівці Каліфорнійського університету довели, що немовлята посміхаються тільки тоді, коли є шанс, що їм посміхнуться у відповідь.
Посмішка - це не просто символ схвалення. Посмішка - це символ щастя! Обіймання і рукостискання по-різному сприймаються в різних народних традиціях! Вона має і інші, дуже цікаві якості: Посміхайтеся частіше, оточуйте себе добром і будьте щасливі! Посміхайся частіше і довше, заряджай позитивними емоціями оточуючих і притягує до себе все найкраще! Наші предки оголювали зуби, намагаючись відлякати ворогів. Сьогодні ми посміхаємося, тому що нам добре і комфортно. І чим ширше усмішка, тим більш радісним вона здається.
Найкраще ліки людства, яким обдарувала нас всіх природа-матінка - це усмішка! Всі лікарі сходяться в єдиній думці про те, що сміх має чарівну силу, яка сприятливо впливає на одужання пацієнтів. Посмішка в одну хвилину може поліпшити похмуре настрій і зміцнити імунну систему?
У посмішки, прийому смачної їжі і сексу один біохімічний корінь - нейромедіатор дофамін, який є фактором позитивного заохочення дії. І виживання, і продовження роду людського безпосередньо залежать від нього.
Природна вироблення дофаміну при посмішці, в кінцевому рахунку, призводить до оздоровлення організму: значно послаблюється стресовий стан, нормалізується дихання, а значить, і процес обміну речовин, вивільнені ресурси перенаправляються на зміцнення імунної системи.
Число лицьових м'язів, задіяних при посмішці, коливається від п'яти ( «наклеєна» посмішка, від якої віє холодом) до п'ятдесяти трьох. До речі, через це слово «cheeeeese», які просять сказати фотографи, до справжньої, чесної і радісною усмішкою не має відношення. Її можна визначити по зморшках в куточках очей.
Посмішка - універсальний символ у всіх культурах і народах, що позначає радість, щастя. Саме на це спирався американський художник Харві Болл, коли придумував логотип для однієї страхової фірми. Вийшов символ на всі часи і народи - смайлик.
Щоб бути привабливими, жінки з часів Клеопатри використовують макіяж. Але краще б вони посміхалися! Саме так, згідно з соціологічним опитуванням, вважають 70 відсотків чоловіків. Посмішка більш приваблива, ніж макіяж.
Посмішка може мати безліч відтінків. Вона може задати нездійсненне загадку. Вже не одну сотню років люди намагаються розгадати, чому і чому посміхається жінка на портреті пензля Леонардо да Вінчі. І посмішка це ...
Нерідко вище резюме і репутації цінується щира і серцева посмішка, відкрита всьому світу. Саме за неї, а не тільки за подвиг, який прославив його у віках і відкрив людству шлях у Всесвіт, люди і полюбили Юрія Гагаріна.
«Розумне обличчя - це ще не ознака розуму, панове. Всі дурниці на землі робляться саме з цим виразом обличчя. Посміхайтеся, панове. Посміхайтеся! »(Григорій Горін)
Навіть вимушена посмішка піднімає настрій. Згідно з дослідженнями психологів, посмішка, нехай через силу, наприклад, вранці, спросоння, здатна поліпшити настрій на весь день.
Посмішка зміцнює імунітет. Після сміху і в момент щирої посмішки наше тіло розслабляється, а позитивні почуття відображаються на нашому фізичному стані - організм міцніє.
Посмішка знижує стреси, так як під час неї виробляються "гормони радості" - ендорфіни.
Посмішка заразлива. Шведські вчені виявили, що ефект усмішки схожий з позіханням, тому що коли поруч хтось посміхається або позіхає, хочеться це зробити і самому, так уже влаштований наш організм. З'ясувалося, що люди просто не могли всидіти в поганому настрої, коли перед ними сиділи люди, які постійно сміялися. Їх м'язи на обличчі самі тягнулися посміхнутися.
Посмішка - відмінна зарядка для особи! Під час посмішки відбувається тренування м'язів обличчя. При цьому працюють 53 лицьові м'язи, які зміцнюються і кровообіг в них поліпшується.
Посміхатися набагато легше, ніж хмуритися. У створенні похмурого виразу обличчя використовується набагато більше м'язів, ніж в усмішці.
Посмішка прикрашає. Згідно з дослідженнями, чоловіки вважають, що усміхнені жінки більш привабливі ніж похмурі.
Жінки посміхаються частіше, ніж чоловіки. Вони набагато більш емоційні і не скупляться на прояв емоцій, а тому у них набагато більше приводів для усмішки. Чоловічу посмішку жінка може сприйняти як загрозу.
Посмішка є найбільш впізнаваним виразом обличчя. Люди можуть розпізнати посмішку на відстані до 100 метрів.
Існує 19 різних типів посмішок. Американський психолог Пол Екман виробить 18 типів посмішок. Численні дослідники визначили 19 типів посмішок, розділивши їх на дві категорії: поважні «соціальні» посмішки, які використовують менше м'язів, і щирі «чуттєві» посмішки, які використовують більше м'язів на обох сторонах особи.
Посмішка - відмінний засіб від депресії. Коли людина посміхається, в його організмі починається вироблення ендорфінів, що саме по собі піднімає настрій. Причому, гормони щастя виробляються навіть тоді, коли ми насильно змушуємо себе посміхнутися. Змушуйте себе посміхатися - і позитивне настрій не змусить себе довго чекати! Всім давно відомо, що посмішка робить людину більш впевненою в собі, більш цілеспрямованою і цікавіші. Ті люди, які найчастіше посміхаються, мають більше шансів отримати підвищення на роботі.
Справжню щиру посмішку підробити неможливо. Щира посмішка піднімає куточки губ вгору, а звичайна, яку ви контролюєте, відтягує їх в сторони. Людина, яка посміхається щиро, часто одночасно примружує очі. Справжню посмішку і підроблену контролюють різні ділянки мозку. Щира посмішка викликає у людини підсвідому довіру до співрозмовника. Щира посмішка триває, в середньому, 4 секунди.
Посмішка працює в обидві сторони. Якщо вам погано - змусьте себе посміхнутися. Мозок запустить зворотний процес, в крові підвищиться вміст ендорфіну і вам стане легше.
В англійській мові є термін «smize», який означає посмішку одними очима. Насправді посміхнутися виключно очима фактично неможливо.
Вперше наукові дослідження посмішок почалися в XIX столітті. Французький вчений Гійом Дюшен де Булонь пропускав електричний струм через особи загиблих людей, щоб розібратися в роботі мімічних м'язів. Щиру посмішку в наукових дослідженнях часто називають «посмішкою Дюшена».
У більшості країн світу посмішка вважається ознакою доброзичливості.
У США посмішка є жестом ввічливості і далеко не завжди висловлює щиру радість.
У деяких народів меланезийской архіпелагу посмішка «з зубами» є ознакою ворожості. Для них це не посмішка, а оскал.
В Японії та інших східних країнах посмішка може означати перемогу над труднощами і міцність духу. В Японії, наприклад, можуть посміхатися навіть на похоронах. Тим самим людина підкреслить, що він з мужністю переносить втрату.
До сих пір ведуться суперечки, чи вміють тварини посміхатися.
Деякі вчені стверджують, що усмішки звірів - всього лише ілюзія, наш мозок сам доповнює побачену картину, роблячи її більш зрозумілою.
У сучасному світі відбувається девальвація посмішки. Вона втрачає початкову теплоту і щирість, тому «відшліфувати» посмішка продавця-консультанта може сприйматися мало не вороже.
Люди, які часто посміхаються і сміються, відрізняються великим довголіттям. Це пов'язано з тим, що посмішка покращує циркуляцію кисню і артеріальний тиск.
Зібрала з різноманітних джерел і переклала на українську мову 4.10.19 8.40
На фото – мій малюнок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850309
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 04.10.2019
Усе в природі йде закономірно:
І пори року, й після ночі день.
Чому ж серед людей питання спірне,
Коли воно стосується ідей?
Отак і в нас: із чим, куди ідем?
Так, всі ми, українці, надто різні,
А як же, кожен вільний, демократ.
Одне лякає: може бути пізно,
Коли той – в луг, той – в плуг, навчав Сократ,
Кров тоді ллється і звучить булат.
Сьогодні вкотре ми на полі бою,
Та й зараз бачення єдиного нема:
Той – у окопі з стрічкою набоїв,
Собою ризикує – не дріма.
В своїх долонях мир для нас трима.
Віддать життя він ладен без остатку –
Для нього воля і земля – святі.
Комусь війна стійкі дарує статки,
Тож в мільярдери він уже злетів.
Ба, кожен служить лиш своїй меті.
Росія ж зашморги уміло затягає:
Крим відібравши, нам штовха ОРДЛО,
І ми повільно тихо знемагаєм,
Бо давить жорстко нас орла крило.
Тому і божевілля* відбулось.
І як тут не згадати слів Сократа:
Відбудеться держава в світі та,
Де поважають матір і солдата,
Де кожному земля своя свята.
Історія ж із кожного спита,
Чому так сталось.
2.10.2019.
* – підписання у Мінську так званої формули Штайнмайєра.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850159
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 03.10.2019
Ця душа витає
невпокорена
В мить, коли світає
й молиться зоря,
Коли скине осінь
гірко-жовтий лист,
Тихим спогадом –
хоч вітром – доторкнись…
Ти - міраж мій дивний,
мій осінній блюз,
Погляд – зір невинний,
я тобі молюсь…
Тонкі стебла-руки
в снах цілую я,
Тільки сум-печаль розлука
розлила…
Приспів:
Торкнусь тебе лиш променем
піднебесним,
Любов моя – у споминах
знов воскресне…
Одна моя, жаго моя,
з мрій чудесних
Линь зі мною в світи –
назавжди…
Лиш про тебе мрію
так бентежно я…
Коли світ марніє
і цвіте зоря,
Ця любов покине
тісні береги
І затопить серце
повінню жаги…
Приспів:
Торкнусь тебе лиш променем
піднебесним,
Любов моя – у споминах
знов воскресне…
Одна моя, жаго моя,
з мрій чудесних
Линь зі мною в світи –
назавжди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849795
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 30.09.2019
Котиться світ наш, котиться
В чорну діру біди…
Що з нами, люди, коїться?
Горя ж – у три ряди!
Весни і зими – в траурі,
Осені й літа – теж.
Кладовища – гектарами,
Ледь не щодня – кортеж
З тілом бійця стрічаємо
З фронту, із передка*…
Біль чом не помічаємо
Тих, хто лишивсь синка?
В когось життя, мов повінню,
Все кругом залива,
Щастям той переповнений,
Вищим ураз ставав.
В когось – гірською річкою –
Зніс усе на шляху,
Згодом стає це звичкою –
Долю зустрів лиху.
Кожен у праві вибрати,
Ким і яким прожить,
Тільки життєвим вибрикам
Не поспішай служить!
Де б,у яку би місцину
Не потрапляли ми,
Не забуваймо істини:
Будьмо завжди людьми!
20.09.2019.
* – з передової.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849259
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019
Як музика класична допомогає, надихає, лікує, негатив знімає, тиск знижує…Кожний день під неї сповідь пишу і філософствую, мрію… вона спокійною бути мені допомогає, проте, інколи плачу і страждаю від болей виснажливих мене…Ліки мені майже не допомогають, що далі чекає мене не знаю…Намагаюся никого не турбувати, не скаржитися і не нити…. Під музику малюю з насолодою, відчуваю Всевишнього підтримку , дакую завжди !!!
16.06.17(написані в лікарні)
На фото – мій малюнок.
Как музыка классическая помогает, вдохновляет, лечит, негатив снимает, давление снижает…Каждый день под нее исповедь пишу и философствую, мечтаю…она спокойной быть мне помогает, хотя, иногда и плачу и страдаю от болей изнуряющих меня…Лекарства мне почти не помогают, что дальше ждет меня не знаю…Стараюсь никого не беспокоить, не жаловаться и не ныть…. Под музыку рисую с наслаждением, чувствую Всевышнего поддержку , благодарю всегда!!!
16.06.17(написаны в больнице)
Интересное об искустве, творчестве, вдохновении.
Все виды искусств служат величайшему из искусств — искусству жить на земле. Бертольд Брехт
Я слушаю музыку, я слышу совершенно отчетливые ответы на все мои вопросы, и во мне все успокаивается и проясняется. Или, точнее, я ощущаю, что это вообще не вопросы.
Густав Малер
Законы Искусства берут свое начало не в материальном, а в идеальном мире, где обитает Красота, материя может лишь указать границы, в пределах которых распространяется художественное вдохновение. Делия Стейнберг Гусман
Когда соединились любовь и мастерство, можно ожидать шедевра. Джон Раскин
Творить искусство, может лишь избранник,
Любить искусство — всякий человек. Жюльен Грюн
Музыка — посредница между жизнью ума и жизнью чувств. Людвиг ван Бетховен
Музыка властвует самодержавно и заставляет забывать обо всем остальном. Вольфганг Амадей Моцарт
Музыка воодушевляет весь мир, снабжает душу крыльями, способствует полету воображения... Платон.
Музыка показывает человеку те возможности величия, которые есть в его душе Ральф Уолдо Эмерсон
Вдохновение — это такая гостья, которая не любит посещать ленивых. Петр Ильич Чайковский
Творить есть ничто иное, как верить. Ромен Роллан
Живет лишь тот, кто творит. Ромен Роллан
Искусство — мед, хранимый человеческими душами и собираемый на крыльях лишений и труда. Теодор Драйзер
Музыка своей мелодией доводит нас до самого края вечности и дает нам возможность в течение нескольких минут постичь ее величие. Томас Карлейль
Искусство может переживать времена упадка, но оно вечно, как сама жизнь. Федор Иванович Шаляпин
Без фантазии нет искусства, как нет и науки. Ференц Лист
Ничто не может поколебать во мне следующей аксиомы: всякое творение свидетельствует о творце. Франсуа-Мари Аруэ Вольтер
Хорошо, когда художник знает, что такое конфликт и стресс. Это богатый источник идей. Но я убежден, что творить в состоянии стресса невозможно. Стресс подавляет творчество. Дэвид Линч
Собрала из различных источников и перевела на украинский язык 24.09.19 13.20
Цікаве про мистецтві, творчості, натхнення.
Всі види мистецтв служать найбільшому з мистецтв - мистецтву жити на землі. Бертольд Брехт
Я слухаю музику, я чую абсолютно чіткі відповіді на всі мої запитання, і в мені все заспокоюється і прояснюється. Або, точніше, я відчуваю, що це взагалі не питання.
Густав Малер
Закони Мистецтва беруть свій початок не в матеріальному, а в ідеальному світі, де мешкає Краса, матерія може лише вказати кордону, в межах яких поширюється художнє натхнення. Делія Стейнберг Гусман
Коли з'єдналися любов і майстерність, можна очікувати шедевра. Джон Раскін
Творити мистецтво, може лише обранець,
Любити мистецтво - кожна людина. Жюльєн Грюн
Музика - посередниця між життям розуму і життям почуттів. Людвіг ван Бетховен
Музика панує самодержавно і змушує забувати про все інше. Вольфганг Амадей Моцарт
Музика надихає весь світ, постачає душу крилами, сприяє польоту уяви ... Платон.
Музика показує людині ті можливості величі, які є в його душі Ральф Уолдо Емерсон
Натхнення - це така гостя, яка не любить відвідувати ледачих. Петро Ілліч Чайковський
Творити є ніщо інше, як вірити. Ромен Роллан
Живе лише той, хто творить. Ромен Роллан
Мистецтво - мед, що зберігається людськими душами і збирається на крилах поневірянь і праці. Теодор Драйзер
Музика своєї мелодією доводить нас до самого краю вічності і дає нам можливість протягом кількох хвилин осягнути її велич. Томас Карлейль
Мистецтво може переживати часи занепаду, але воно вічно, як саме життя. Федір Іванович Шаляпін
Без фантазії немає мистецтва, як немає і науки. Ференц Ліст
Ніщо не може похитнути в мені наступної аксіоми: всяке творіння свідчить про творця. Франсуа-Марі Аруе Вольтер
Добре, коли художник знає, що таке конфлікт і стрес. Це багате джерело ідей. Але я переконаний, що творити в стані стресу неможливо. Стрес пригнічує творчість. Девід Лінч
Зібрала з різних джерел і переклала українською мовою 24.09.19 13.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849213
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019
[b][color="#960505"]На честь і славу воїнам Іловайської битви, та присвята воїнам української добровольчої армії, добровольчим батальонам, що приймають участь у визвольній війні на сході України…[/color]
[b]Пролог.
[/b]
[color="#061a8f"]Уночі бачив сни-віщуни.
Зле жахіття примарне наснилося:
Ми стояли у вирві війни
Й заповзято, сміливо билися.
Напророчив недобре мольфар.
Під стурбоване ремство народу
Ми приймали свій перший удар
За твою і мою свободу.
Я не вірив пророцтву війни,
В попередження чи передбачення.
І у те, що загинуть вкраїнські сини,
в темнім вирі покинуті, зраджені.
Ми вмирали під вражим вогнем
І безстрашно, з піднесенням билися.
І каральним рубали мечем
супостата – йому не корилися…
Я не вірив словам віщунів,
В те, що всі ми, війною гартовані,
Нагородим посмертно синів
під врочисто-скорботними дзвонами.
*****
І знову тривожні новини про втрати на фронті.
У серці відлунює плач матерів і вдовиць.
Агов, кабінетні сліпці-генерали, дозвольте
Накрити вогнем зловорожі «укріпи» з бійниць…
Безсонні три ночі від обстрілів з танків і САУ.
Поранене, стогне беззахисне тіло землі.
Мій Боже, які ще для нас уготовлено чвари?
Чи вистоїм, чи переможем в кривавій імлі…
Скажи мені ,Боже, повірити як в справедливість,
Коли тебе зраджують ті, хто божились, клялись,
Коли їх підступність, цинічність, зрадливість, брехливість,
Як леза катівські, в самісіньке серце вп’ялись,
Коли, не потрібний країні, у лапах розлуки,
Свій вік доживаєш в неволі, самотнім і злим?
Над нашим нескореним духом, як ніч, – чорні круки
Все звужують коло, над світом, що став замалим…
Тут хижі потвори, безжалісні, дикі, відлюдні,
жадають в бою нас у вирву пекельну штовхнуть.
Розпечені кулі свистять біля скроні підступно,
А стрільна ворожі до самого Бога дійдуть.
І ти Прометеєм, сміливим і гордим, упертим,
Без остраху смерті, з полону пітьми і тривог,
Вогнем обнадійливим темряву здатен роздерти,
Невтомно, брутально, на вістрі стрімких перемог.
Коли заряджав кулемет, спохмурнілий, безсонний, –
Голодним і злим сіроманцем з оскалом, Донбас
На тебе торочився нічкою, люттю бездонною.
Ще й іклами клацав і зжерти грозивсь водночас.
Зрадів, одягнувши старенький свій в’язаний светр.
Тебе привітає міцна побратимська рука.
Є танк уцілілий, й побитий «ВОГами» «БТР»,
І друг твій єдиний – пристріляний, мудрий «АК».
Зустрінуть тебе непривітно високі смереки.
Тут гнізда давно вже не мостять весняні птахи.
В розстріляних селах не чутно ячання лелеки.
Мости зруйнували, у вогнищах тонуть дахи…
Зрадів що живий і що любляче серце невпинно,
Підживлює кров’ю твою безтілесність душі.
Ти Богові молишся, мов безневинна дитина,
Один із мільйонів, що в рідному краї – чужі.
Війну охрестив ти людською принадою злою.
А віра міцніла у всесвіті доль-перехресть.
Своїх побратимів ти кличеш до зброї, за волю,
Тому що тримає обов’язок, Слава і Честь.
І, вийшовши з бою, нескорений дух переможця
Потужно лунає над простором рідним мов дзвін.
Нащадки – сини і онуки – тебе, ратоборцю,
вшанують салютом, віддавши доземний уклін…
З глибин вікових долинають пісні прадідівські.
Отаманів славних походи, на вістрі звитяг,
До нас долітають у спогадах краю-колиски.
Над збуреним морем вкраїнський виблискує стяг.
В жупанах уславлених, чорних, як ніч, запорожців
Євген Коновалець в атаки без лементу вів…
Петра Болбочана міцні козаки-добровольці
Нащадкам суворий залишили свій заповіт…
Ти знов захопився своєю свободою ревно.
Ти знову повстав проти темряви й демонів зла.
Ти віриш, ти знаєш, що битва твоя не даремна.
У жертву приносиш себе, щоб земля розцвіла.
Він мріяв про тебе, моя українська колиско.
Ти матінко Божа, ти спів солов’їний гаїв.
Ти знову свобідна! І зірка осяяла блиском
Круті небосхили твоїх і моїх вечорів…
Шляхами життя, в усамітненні, ми розбрідались
У пошуках власної долі на рідній землі.
Чужинець привчав до покори, а ми гуртувались
І опір чинили в криївках, у кожнім селі.
А я відхилю, відштовхну маячню філософій.
Софокли – вигнанці в краю візантійських вождів.
Там всі – фарисеї, там всі – ксенофоби, що сохнуть
У догмах містичних та несповідимих шляхів.
Гортаю історію – дику, жорстоку, криваву.
Розстріляне в серце відродження. Крути – мов грім.
Лунають гучніше ворожі гармати лукаві.
Їх посмішки й регіт струїли збезчещений Крим.
Повірити важко в жахливу, оманливу дійсність:
скидається більш на диявольський план мізансцен,.
Мої побратими летять у Вальгаллу, у вічність,
немов гладіатори серед кривавих арен…
Регоче юрба безсоромна гучніш, веселіше.
З вимогою хліба й видовищ рясніє хула.
А жерла гармат зловорожі лунають гучніше.
Звідтіль, де пекельна орда, де імперія зла…
Зруйновані села ущент ледь жаріють на мапах,
А танки ворожі, мов падаль, шматують кордон.
Над аеропортом – вкраїнський розстріляний прапор.
І котяться сльози з блідих, старовинних ікон…
В легендах і спогадах нас ще згадають нащадки,
Увічнять у співах полеглих дочок і синів.
Ще будуть на небі зірки, будуть сонячні ранки
В трикутнім сузір’ї: Донецьк, Сімферополь і Львів.
Війну розпочали манкурти, зловісні, безбожні,
Чотириста літ безневинна вже точиться кров.
Затьмарений розум зрабілий і душі порожні.
І зганьблена, зраджена справжня братерська любов…
А ми повставали супроти насилля, за волю.
Збирали майдани сваволі, в душі – бунтарі.
Тікали на січ, там шукаючи кращої долі.
Не буде свободи – не зійде наш хліб на землі…
Хто з нас жалкував за життям, що поклав за свободу?
Стогнав у безвиході, геть утікав окупант.
Звільню від заброд і очищу свій край від сволоти.
Тобі присягав. Бо я – твій, Україно, десант![/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849038
дата надходження 22.09.2019
дата закладки 22.09.2019
В вечірню сутінь осінь погаса.
Багряно клен прощається із листом.
І Покрова́ крилом своїм Пречистим
манить у вирій: ось тобі яса!
Суєтні тіні в сутінковій млі
кудись зникають, звідкись виринають…
Кити на спинах Землю обертають –
полюддя вбоге… блазні… королі… -
Суєтні тіні в сутінковій млі!..
Епохи… Драми… Воскресає Час
у повноті яскравостей магічних,
Планета Щастя – тиха і велична,
як Крейслера пастельно-світлий вальс…
(І Час – за нами, з нами… й проти нас)!
Коли вже осінь… осінь на порі,
тут все в огні – і блазні, й королі…
Вертають в осінь з осені – навспак! –
химерно так! – а Час: тік-так, тік-так…
Кленовий лист не-ново кружеля –
Земля в огні… в снігу… в цвіту Земля!..
Земля в заграві… Сонця стиглий диск
стікає в сутінь як бджолиний віск…
Багрянородний, котиться в траву…
…І я в огні: множинні світло-тіні
блаженних душ промінчики нетлінні –
я пломенію… Звісно ж! – я живу…
Fritz Kreisler Liebesleid Ф.Крейслер Муки любви. Юрий Медяник
https://www.youtube.com/watch?v=VeNOG1M18HY
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751853
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 21.09.2019
Кожен ранок для мене, як День Народження.
Можливо комусь усе буденно.
А для мене відродження.
Нових тем, нових думок
Зробити свій день без помилок.
Милуватися, як ранок набирає сили,
До нових віршів шукати рими...
Свіже повітря щиро вдихати.
А все , що побачив - намалювати.
У фантастичних фарбах на холсті Щастя.
А в думках казати - Усе мені вдасться !
Вдасться кохати, Вдасться любити,
Погані образи дурнів не чути...
Бо знаю Світ цей створений для мене.
А кожен ранок - це не нові проблеми.
Кожен ранок - це свято скоріше...
Коли прокидаюся , стаю мудрішим.
Ось свято триває мого Дня Народження...
Та паросток віри в краще - Відродження.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848913
дата надходження 21.09.2019
дата закладки 21.09.2019
Це ж вечір стукає ночі у двері:
--Як не перечиш, зайду на хвилину.
Бач, час короткий мій -- як в ефемерів,--
Труждався тяжко, мов раб на галері…
Старію, кажеш, моя господине?
Вморились зорі, теж хочуть спочинку,
І байдуже їм, що в сутіні сфера.
Поглянув з вікон: --Гей, місяцю, синку!
Зірвав для кого біленьку цю кринку?
В ту ж мить палка показалась Венера.
ЕФЕМЕ́РИ, ів, мн. (одн. ефемер, а, чол.). Однорічні рослини, що перев. ростуть у степах та пустелях, з коротким вегетаційним періодом.
Крин—лілія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848331
дата надходження 15.09.2019
дата закладки 21.09.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=q2_LrEdq9fs[/youtube]
Цей вечір тихо догоря,
Нічна з’явилася зоря.
І я іду в осінній сад –
В танку кружляє листопад.
А дні шалено так біжать,
В траві всі яблука лежать.
Не встигла я зібрати їх -
Цей запашний солодкий плід.
Приспів:
Коханий мій, моя любов,
Чому раніше не прийшов?
Ти запізнився на роки..
Дивись, обсипались садки.
Кружляє листя навкруги
У руки яблучко візьми
І надкуси солодкий плід –
Це наш з тобою пізній гріх.
Холодна осінь і сумна,
Але в душі цвіте весна,
Кохання в серці розцвіло..
Навіщо пізно так прийшло?!
Приспів:
Коханий мій, моя любов,
Чому раніше не прийшов?
Ти запізнився на роки..
Дивись, обсипались садки.
Приспів:
Коханий мій, моя любов,
Чому раніше не прийшов?
Ти запізнився на роки..
Дивись, обсипались садки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847956
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 17.09.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2019
А ти мені – і трепет, і печаль,
І серця відчайдушне поривання…
Без тебе день – порожня синя даль
У безмірі холодного мовчання…
Бо ти мені – і хліб мій, і вино,
І захват нерозказаного болю…
Усе, що сталось, є і що було, -
Переплелося у мені – з тобою.
А я тобі? Хто я тобі була?
Бажання в зливі вранішнього світла?
Твоя розрада? Скрипкова струна?
Жаги тієї й пристрасті палітра?
Коли смичок натхненно в руки брав,
Я в захваті й співала, і стогнала…
Струну життя так різко обірвав –
Моя ж любов звучать не перестала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844632
дата надходження 10.08.2019
дата закладки 13.09.2019
Парасолі! Парасолі!
Попід ними Тані, Олі,
Кароліни, Насті, Каті,
На них хусточки строкаті,
Куртки, плащики нарядні,
Чобіточки елегантні!
Полюбляє дощ порядок,
Поливає він дівчаток,
І будинки, і газони,
І дерев розкішні крони!
Дощова нам свіжість треба,
Щоб веселка на все небо,
Звеселіли гороб’ята,
Заспівали як до свята,
Вдосталь квіти напилися,
Й підросла мала Орися…
Поспішає вона в школу,
Відриває парасолю,
І кружляє, і сміється,
Щедрий дощик ллється, ллється!
(с) Надія Семена
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841897
дата надходження 14.07.2019
дата закладки 13.09.2019
«Стороже мій ріки підземного світу,
Потоку, що людей пожирає!
Енліль, твій володар, куди пішов?»
(З шумерського епосу)
Недарма в шумерському та аккадському пантеоні богиня кохання Інанна (вона ж Іштар) була одночасно богинею війни. Кохання – це війна зі своїми партизанами, повстанцями, гренадерами, атаками, полоненими, полководцями, солдатами, камікадзе і капітуляціями. Не випадково причиною майже кожної війни було кохання – то Паріса і Єлени Троянської, то Генріха ІІ Короткий Плащ і Алієнори Аквітанської, то Франці Фердинанда і Софії Гогенберг. Таке от поєднання несумісного (на перший погляд) легко могли зрозуміти перші землероби – люди плуга і зораної землі. Пастухам це зрозуміти було важко. У них в свідомості сильніше виражена дуальність: життя – смерть, вовк – собака, ворог – друг. Пастухи якщо і мислять метафорично, то тільки на рівні епосу. Землероб завжди розумів, нехай інтуїтивно, що благо може бути злом і навпаки. Вода дарує урожай і одночасно змиває повінню селище. Сонце дарує колосу життя і спалює посухою ниви. Кохання творить нове життя і одночасно війну та ревнощі. Недарма у тих же шумерів та аккадців сестрою Інанни-Іштар була Ерешкігаль – богиня смерті та підземного царства. Іштар йде в підземний світ – Іркалу на зустріч з сестрою – дві іпостасі світу сього: кохання і смерть мусять періодично воз’єднатися в одне. Те, що кохання невід’ємне від смерті мислили багато хто: від Гомера до Нагіса Осіми. Останній неодноразово проштовхував думку, що еротика – це кохання доведене до смерті. Для нього юність завжди жорстока (бо як же інакше? Це старість сентиментальна…), а людина осягає істину тільки пройшовши через смерть, як проходять крізь сито буття краплі дощу майбутнього. Його фільми варто дивитися тільки людям з міцними нервами, які звикли споглядати Місяць оповні погожої літньої днини.
Я інколи з жахом думаю, що було б, якби шумери не будували своїх зіккуратів, а поклонялись би богам в храмах, які вважали житлом бога – як розніжені ласкавим сонцем і теплим морем елліни. Не мали б ми тоді ні астрономії, ні годинників, ні хемії. Ні навіть алкоголіків. Уявити нинішню цивілізацію без годинників я ще можу, а от без алкоголіків – ні. Щоб мені не говорили і як би не заперечували мої прості істини, але іржавий паротяг прогресу штовхають вперед алкоголіки. Саме вони найнялися машиністами і кочегарами – тимчасово. І якщо вони вимруть як мамонти – потяг цивілізації зупиниться. Я інколи з жахом думаю: а може вони вже вимерли? І тому цивілізація тупцює на місці чи навіть задкує поволі? Останній алкоголік якого я знав – Омар Хайям. Після Хайяма алкоголіки, звісно, були, але мені не зустрічались і я про них нічого не знаю.
Шумерський зіккурат це не гробниця, не місце жертвоприношень, не житло бога. Це місце споглядання Неба. Місце для спроби розгадати таємницю таємниць – зрозуміти минуле й прийдешнє, суть світу цього і сенс буття. Вони вважали, що все це написано в Небі – у візерунках світил. Вони були першими, хто спробував це прочитати. Ми тепер, звісно, кажемо (точніше себе марно переконуємо), що прочитали невдало, що нічого там не написано, що ми бачимо більше. Але так чи інакше – найвагоміше, що придумали шумери, це не колесо і плуг, не математика і не космічна містика, це література. Плуг і серп винаходили не раз знову і знову, як тільки ненаситні і злі боги дозволяли людям ростити злаки й гіркуваті овочі. А от літературу винайти було тяжко. Для цього необхідно було довгий час малювати кров’ю. І то не на стінах печер тарпанів і мамутів, а свою долю на глиняних глеках. Ми досі живемо метафорами, які придумали вони – шумери. Сучасна цивілізація базується на їхньому епосі та легендах: європейська література не мислима без Біблії, а кожну її метафору придумали саме вони – шумери. Від них відштовхується як від берега вся європейська й мусульманська культури подальших часів. А це не просто «добрий шмат світу» - це наш світ. Все інше так – екзотика. Можна сказати, що нинішній світ з усіма його алюзіями та «прогресом» придумали саме вони – шумери. Звісно, ми нині нарікаємо, що світ вони придумали поганий – надто багато в ньому відвертого і злого. Але маємо зразки інших світів – які придумували люди паралельно. Той же китайський світ, де в саме поняття «гуманізм» вкладається абсолютно інший зміст, де «прогрес» - це щось в принципі погане. Якби сучасну цивілізацію придумали давні китайці, це було б звісно красиво, естетично, може навіть вишукано і охайно, але це був би красивий тупик з вічними зітханнями про ідеальне минуле.
Про шумерів ми знаємо більше, аніж це можна було б уявити, хоча вони зникли як сон Землі ще чотири тисячі років тому. Вони лишили літературу. Свою літературу місячного світла і прозорої води. Не темні лабіринти єгипетської «Книги мертвих» чи папіруси опалені жарким сонцем фаталізму пірамід, а чуттєві пісні буття – земного буття і земних радощів тіла. Записали свої слова на сторінках глиняних книг. Не на м’якому шовку, не на бамбукових паличках, не на нетривкому папері, що йде димом від першої ж недбалої і неочікуваної війни і навіть не на коров’ячих шкірах, а на жилах Землі, що так швидко кам’яніють від того ж жовтого вогню.
Про нашу давню цивілізацію – країну отих мальованих глечиків солом’яних трипільців ми не знаємо майже нічого – так, здогадки, домисли, фантазії. І це зовсім не тому, що писемність ці орачі неозорого так і не придумали і своє найпотаємніше так і не записали. Не тому. Просто серед наших пращурів панував дивний звичай – все, ну, буквально все періодично спалювати вщент і починати заново. Спочатку. Може це і мало який сенс – чисто гігієнічний – якщо цивілізація давня, то в ній накопичується надто багато хворобливого і потворного, потрібне якесь періодичне очищення. Але без кінця і краю все знищувати – створене тобою ж… Це як мінімум дивно. Добре, хоч черепки глеків не горять, інакше ми би думали, що тут, на цих чорноземах сім тисяч років жили дикуни, які тільки вміли, що жерти і вбивати тварин. Але все намальоване ними для нас так і лишається загадкою. І внесок отих будівничих дерев’яно-солом’яних міст в сучасну цивілізацію ніякий – все забуто… Кліматична катастрофа 3100 року до н. е. хоч і була причиною появи світлої та сонячної епохи бронзи, але стерла з Європи давні цивілізації землеробів, настав час пастухів, яким тільки ще слід було навчитися кидати в землю зерно, будувати міста і малювати знаки вічності.
Енеоліт був епохою Місяця, Ночі, Темряви, підземних кривавих треб божествам Землі. Епохою жіночих божеств. А вони чомусь були особливо жорстокі і вимагали людської крові. Бронзовий Вік, що прийшов так несподівано, був епохою Сонця, яскраво дня, високого неба, богів, що живуть у синяві, там, за білими хмарами, що вміють тримати в руках блискучі мечі і підкорювати хаос. Якщо й потребують жертв, то не в темн6их лабіринтах Вертеби, а на вершинах опалених Сонцем курганів. І то жертви коня – тварини вітру, швидкості і світла. І вже не треба громадити важкі кам’яні мегаліти для подорожі в їхній потойбічний світ, варто лише серед степу запалити на жертовнику вогонь. Всі народи (хто вижив, звісно) важко долали цю межу між енеолітом та Бронзовим Віком – переступали, як переступають грань між буттям і небуттям. Всі, крім шумерів. Вони цю межу просто не помітили! Може тому, що жили в глиняному світі. А том, що камінь, що мідь, що бронза…
Що мене найбільше вражає в шумерському цивілізаційному спадку, так це нетлінність. Читаєш пісні про бородатого Гільгамеша – правителя глиняного міста серед малярійних боліт забутого часу і думаєш: «Все було недарма. Геть все. Навіть пошуки неіснуючого – безсмертя. Недарма. Їхнє життя в безодні тисячоліть, у тій прірві часу, від якої просто крутиться в голові – все було недарма. А значить може і наші діяння теж недаремні. Немарні. Може все має сенс, навіть наше життя – якщо хоч не для нас, то для наших незнаних і незбагненних нащадків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847672
дата надходження 09.09.2019
дата закладки 09.09.2019
БАЖАННЯ МОЖУТЬ ВИПОВНИТИСЯ
Настали часи….Люди забігали – розбудовують і розбудовують свої нірки,
щоб нагромаджувати в них всілякий мотлох, про запас.
Поділюся з вами своїми роздумами про розкоші.
Мабуть, одразу виникають асоціації – вілли, яхти, діаманти…
Для когось, можливо, і так, бо тішать очі, тіло, збурюють кров собі
та іншим. Хоча, пам’ятаєте, палиця має два кінці, так ось, одним голубить,
а іншим кінцем лупить – непомітно пронизує мозок власника, повністю
вводячи в залежність від речей. З’являється страх, підозра, недовіра,
зникає сон, а потім наркотичне бажання забутися, і добре, коли лише
в чужих обіймах…
Мені доводилося бачити нещасних, невдоволених життям багатих людей,
як то кажуть, їм світ був немилий. Вони ладні були в тій хвилі віддати все
своє багатство за здоров’я, силу, молодість, бодай, добрий гумор. До речі,
так часто буває, коли з’являються великі статки – зникають людські
категорії: Любов, Добро, Співчуття, Взаєморозуміння, Щастя, Сім’я…
Про здоров’я вже мовчу, бо гроші його забирають миттєво. До чого це я…
В природі завжди існує баланс. Якщо в одному місці прибуває, то в іншому
дірку потрібно залатати. З цього приводу цікавий, у психологічному плані,
роман « Шагренева шкіра» Оноре де Бальзака. Саме так розраховуються
за великі, особливо раптові маєтки – душами, світлом і любов’ю в них.
Оптимальний варіант для людини – мати необхідне та потрібне, позаяк
потреби у всіх різні, то...
Ми приходимо в цей світ з різними програмами, з різними зобов’язаннями
перед родом , народом, країною. Головне, вибрати правильний шлях,
не оступитися, не втратити свою космічну ідентичність. Ніколи не йти проти власного духу, проти законів Всесвіту.
Кожного разу, коли людина оступилась і не розуміє цього, не очищає душу,
не просить прощення, вона вбиває саму себе, свій дух.
Тому й хворіють люди дивними хворобами, що через років 30-40 щезають
самі по собі.
Ми залежні, залежні від вищого Розуму, перед яким людство себе поводить безглуздо. Нам дали Землю, а ми її знищуємо, обплутуємо, вбиваємо флору і фауну, знищуємо Світовий океан. Ми пхаємо свого носа туди, куди не треба, і не робимо необхідного під власним носом.
Людина розучилася насолоджуватися життям, дарувати ласку і любов,опікуватися иншими. Люди перестали себе бачити збоку і т. д. Що це,як не тотальна деградація суспільства? Так, грошей побільшало, але любові та добра нема.
Ось вам і баланс, ось вам і природний відбір…
Чи ви думаєте, що нас не відбирають?..
А ще, в історичній практиці, дорогоцінності, особливо діаманти, наділені пам’яттю і завжди несуть кров і смерть…
Отож, бійтеся власних бажань, бо вони можуть виповнитися.
Колись Нікола Тесла казав, що Землю можна освітити позитивною ментальною енергетикою. Виходить, сконцентрувавши енергію добра і любові, ми змінимо світ, урятуємо від зла. Йдеться про живе в живому.
Дорогі люди, бережіть Душі – єдиний ваш скарб,зміцнюйте Дух!
Щастя, Добра, Світла, Любові всім!
(с) Валентина Гуменюк
No hay descripción de la foto disponible.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847154
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 05.09.2019
Подібне стається часто поміж людьми,
Як дякують візаві, запрошуючи візьми
За посаду, послугу чи інакшу потребу.
Дають,- щоб ти дав, - вийдіть з пітьми.
19 квітня 2019 р.
Даю, щоб ти дав do ut des (лат. вираз)
це політика взаємних поступок, продиктована
корисливими інтересами, в сучасній мов і-
синонім хабара.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847037
дата надходження 03.09.2019
дата закладки 04.09.2019
1991
Незалежність як диво, як манна, як дар.
Загорівся свободи яскравий ліхтар.
І душа танцювала нестримно гопак,
Референдум. Підтримую? Звісно що ТАК!
1992
«Ще не вмерла України...»
Прапор, герб - оце так зміни!
Свій купок - валюта нова,
Хоч проміжна, тимчасова.
1993
Бійці УПА вже нині ветерани,
А не кати підступні та тирани.
У кожного своє і Пекло, і свій Рай.
Але не злочин то любити рідний край.
1994
Оксана Баюл - медаль золота,
Перша за ці незалежні літа.
Поставив рекорд наш Бубка Сергій.
Був Будапешт, про безпеку сувій.
1995
До ради Європи вступила країна,
Вважала що то її справжня родина.
Для Криму той рік став переломним,
У складі держави став автономним.
1996
Не спали всю ніч тоді депутати,
Взялись Конституцію вправно писати
Пішов на спочинок бідака купон
І гривня вмостилась законно на трон.
1997
На човнику Колумбія у космосі літав
І першим космонавтом він України став,
Каденюком пишаємось і вдячні ми йому.
Тепер уже куйовдиться російський флот Криму.
1998
Криза з дефолтом, от бісова пара,
Висіла тоді над нами мов хмара.
Під час економіки повного спаду
Ми всі обирали Верховную Раду.
1999
На кару смертель ввели заборону,
Тепер у в‘язниці злочинець до скону.
Народ у жалобі від міст і до сіл
Трагічно загинув(?) тоді Чорновіл.
2000
В Чорнобилі жив собі мирненький атом,
Що ядерній бомбі став рідненьким братом.
Закрили ЧАЕС - ми ж не камікадзе,
В той рік убито підступно Гонгадзе.
2001
Папа Римський відвідав держави,
Приймали його, частували на славу.
Щирий погляд в нього, одежі білі,
Києвом їздив на папамобілі
2002
Скнилівська трагедія, крики зойки всюди.
То мало бути шоу, та є загиблі люди.
Ще тоді брехали чи мо казали правду,
Що ніби продавали «кольчуги» ми Багдаду.
2003
Наші миротворці відправлені в Ірак,
Охороняти мир, повідомляли так...
Громадяни нервово вдивлялись а екран,
Бо на ринг вийшов Льюїс і на Кличко, пан.
2004
Руслана станцювала так дико у Європі,
Тепер до нас приїдуть. Приємно, але клопіт.
Перевиборам бути! Така резолюція,
Помаранчева того досягла революція.
2005
Було в нас Євробачення, країна заспівала.
А реприватизація об‘єкти скрізь тягала,
Була та тяганина щось трохи хаотично,
Тому,напевно, сталась в нас криза політична.
2006
Що голод в Україні створила влада штучно,
Бо так контролювати було нас дуже зручно.
І то був геноцид та наджорсткий терор,
Тепер в нас є закон що це - голодомор.
2007
Ми виграли тендер, нам Євро приймати.
І скрізь стадіони давай будувати.
Набридла вже рада! - сказав президент,
Обрати нову дуже слушний момент.
2008
Ну що тут сказати, приперлась знов криза,
Ой як ти набридла, голубонько сиза!
Та ще і з Росією газова сварка,
Не рік, а якась надзвичайна запарка.
2009
Звеліли економити і світло нам і газ,
Тепер дітей народиться багато дуже в нас.
Нема меж здивування статистів, управлінців
У цей рік народилось найбільше українців.
2010
Героєм вже став славнозвісний Бандера,
Для когось то світо, для інших химера.
А ще прибрали зміни конституційні вмить,
І президент спокійно в своєму ліжку спить.
2011
Віталік, Володя - ті що Клички,
Забрали усі пояси та значки.
Бо хлопцям обом було до снаги
Чемпіонами стати суперваги.
2012
От і настала чарівна та мить,
Євро з футболу до нас уже мчить.
А ще була сварка та бійка була,
Мовний закон Рада в нас прийняла.
2013
Той Вільнюський саміт, брехати не стану,
Залишив у серці незагоєну рану.
Так у образі та розчаруванні
Ми знов стоїмо усі на Майдані.
2014
Страшним був цей рік, як чорна безодня.
Покинула землю Небесная сотня.
Та звістка усіх облетіла сумна,
Що в нас не АТО, а справжня війна.
2015
Дебальцево і Мінськ... солдати і окопи...
На вулицю виходять вже українськи копи.
Зненацько і раптово, тепер його нема,
Серця вдягли жалобу, коли пішов Кузьма.
2016
На Євробаченні наша Джамала
Вокалом, харизмою всіх чарували.
Е-декларації - забава новенька,
Там звуться хороми - хатина маленька.
2017
Гордий чумак на воза заліз,
Шлях в нього вільний - нині безвіз.
Зарплата і пенсія вгору поперли,
Далеко тий гірці ще до Говерли.
2018
Тривали реформи, зростали тарифи,
Кружляли над ненькою хижиї грифи.
Воєнний стан ввели, бо наші рідні хлопці
Потрапили в полон у Керченській протоці.
2019
Томос підписано, влада змінилась.
Щось Україна моя зажурилась...
Та все подолає і це не кінець,
Бо має мільйони незламних сердець!
ВІТАЮ З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845841
дата надходження 22.08.2019
дата закладки 03.09.2019
Та сама верба, зчарована зіллям,
Заклякла обіч зміїстої річки.
Тонесенька, в білім, мов у весільнім,
З’явилася звідкись юна берізка…
Не знаю, чи їй багатства Психеї
Також обіцяв хтось з неба дістати,
І думав він, звісно, тільки про неї,
Як лицар-ідальго про Дульсінею,
Й вплітав у признання власні цитати…
Чи, може, долоню склавши човенцем,
Він відблиски зір збирав на гладіні.
А ті, мов в’юни, грайливо-- між пальці,
Бо ж знають за смертних більше бувальці--
Закохані хвильні й надто наївні.
Та сама верба, зчарована зіллям,
Й берізка побіля — як дві сестриці.
Святкує коханий срібне весілля,
Моро́зно в душі,… але це дрібниці.
Астероїд Психея-- унікальний об'єкт в нашій Сонячній системі, оцінюється в 10 000 квадрильйонів доларів США. Вся світова економіка варта близько 74 трильйонів доларів. Видобуток матеріалів з цього астероїда змінить роботу всієї економіки Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846727
дата надходження 31.08.2019
дата закладки 31.08.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IcdVPmLMFYA[/youtube]
Знову ось зустрілись: очі в очі.
Скільки це пройшло тут літ і зим?
Серце неймовірно так стукоче...
Бачу, ніби став уже другим.
Посмішка в очах така грайлива,
А роки дали про себе знать.
І хода не та, не так смілива.
Ти не знаєш, що мені сказать.
Що сказать, коли слова тут зайві,
Посмішка вирішує усе,
Замість слів все вирішить важливе,
А згадать минуле, то - пусте.
Іноді ввійдеш удруге в річку,
Сум минулий схочеш обминуть.
Та ріка грайлива, ніби стрічка,
Головне - у броді не схибнуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846550
дата надходження 30.08.2019
дата закладки 30.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2019
Батьки, сини – суцільною стіною,
В однім строю стоять, зімкнувши сотий ряд.
І в кожну мить готові знов до бою,
Щоб Незалежність наша не зазнала зрад.
- Сьогодні я прийшла до тебе, сину..
Дощ на Михайлівській світлини намочив.
- Ти захищав Свободу України
Загинув і земний життєвий шлях скінчив.
- Ой, сину мій! .. - волає в небо мати.
Забракло слів.. Вмивається слізьми й земля.
- Мій дорогесенький, ти мусиш знати,
Сюди щораз прийду до тебе я здаля.
Ми будем, сину, завжди одним цілим,
І Честь та Гідність разом збережем свою.
Надалі нас ніхто вже не розділить,
За Україну ми навік в однім строю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846098
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 29.08.2019
Жив на світі [b]Жужа[/b]-жук.
Мав багато ніг і рук.
Мав дружину – [b]Жужелину[/b],
Чепурненьку, мов жоржину.
Мав малесеньких малят –
Сім жвавеньких[b] жужелят.[/b]
Знали всі, що [b]Жужа[/b] – пан:
Він вбирався у жупан,
Брав червоні чобітки
І вивчав усі кутки.
Раз сімейство [b]Жужаків[/b]
Повилазило з кутків,
Пообідало нівроку
І гуляло аж півроку.
Посідало на кущі,
Дуже змокло на дощі,
А маленькі [b]жужелята[/b]
Застудили ноженята.
Позлітались свояки –
[b]Жу́же-Жу́жо-Жужаки,[/b]
Довго думали, гадали,
[b]Жужеляток[/b] наставляли:
«Не лякайтесь, [b]жужелята,[/b]
Грійте в травці ноженята,
З квіточок беріть нектар,
І нектар погасить жар».
Днів за три, а то й за п’ять,
Ніжки більше не болять,
[b]Жужелята жужелять,[/b]
Тата й маму веселять.
Чуєте: [b]жужу-жужу![/b]
Підійдете – покажу:
Ось листок, немов перина,
Тут вся [b]Жужина[/b] родина
Цілу зиму буде спати…
Цить-бо, годі [b]жужеляти[/b]!
[i](З першої збірки "Дзеркала". - Львів: Каменяр,1991).[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739785
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 29.08.2019
Садів серпневих зелена хвиля солодких яблук народила. З кислинкою пікатною, обліпили хати. Стукають у вікна «зняти нас вийди». Зірвуть їх, насушуть та й в узвар за милу душу!. Так само знімуть груші бо як з полиці пляшки падають тяжко. Над плодами зрілими бджолиний рій. Пасіка поруч, солодка здобич, вулики-хатки, правлять там бджолині матки. Біжить дітвора босоніж, а день ясний співає «жжжжжж….». І вітерець з боку баштанів лагідно лоскоче малюків безштаних, для яких Божий світ –невідомий калитки від. Біля тої калитки зустрілися сусідки. Явдоха і Приська мов два ворожих війська зійшлися близько. Тітка Одарка бачила ту сварку під сонцем парким. Каже : обидві винні –город потоптали свинні, коза капусту під’їдала, тінь вишні на грядки впала. Здіймали галас, поки не сталось. Раптом небо потемніло, повітря якось засвистіло з неба грім нагримав "Вб’ю! Голову ховай свою!" Котить в небі бричка, під образами свічка. Кота й собаку прогнали з переляку, хто там зна, чи не увійшов в них сатана? Святий Ілля чортів ганяє, грішна людина тулово схиляє. Й божиться й просить, налякана досить. З цілого серця шкодує, не заздрить більше, не гонорує. Каяття чи надовго це? Доки курка знесе яйце, вгамується вітер, засміються діти, півень зіскоче з тина, зареве голодна скотина – схаменеться людина. Піде собі жити, страждати й грішити.
А німий Григорій позбавився горя, пас у лузі стадо, майстрував принади з думою в лиці – ловити зайців. Бачить: куля суне як дуля : вогняна, шипуча мов смерть неминуча. Не одного сгубило таке блискуче диво. Зупинилась блискавка від пастуха близько та вибухнуло різко – гучно так, що німий обм’як, впав серед корів, отямився й заговорив. З тих пір зійшло всього п’ять лун в селі він знатний балакун. Проте не спить віднині у ночі горобині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833027
дата надходження 16.04.2019
дата закладки 29.08.2019
Погляд на мудрість.
В СТАРОСТІ ЛЮДИНА РОЗУМІЄ....(ВИСЛОВИ,ПОГЛЯДИ)
Людина зберігає за собою молодість, поки вона буває здатна чогось навчатися, приймати нові звички і терпляче вислуховувати протиріччя. .
М. Ебнер-Ешенбах
В молодості людина вчиться, в старості розуміє.
М. Ебнер-Ешенбах
З точки зору молодості життя є безкінечно довге майбутнє; з точки зору старості - дуже коротке минуле.
А. Шопенгауер
У старості немає кращого розради, ніж свідомість того, що всі сили в молодості віддані справі, яке не старіє.
А. Шопенгауер
Найправильніше - поєднувати життєвий досвід старості з енергією молодості.
Б. Шоу
Ніч несе спокій людям похилого віку і надію молодим.
Б. Шоу
Я думаю, що серце не старіє. Його діяльність у деяких людей збільшується з віком.
Г. Флобер
У двадцять років людиною панує бажання, в тридцать років - розум, в сорок років - розум.
Б. Франклін
Постаріти - це значить позбутися страху перед минулим.
С. Цвейг
Старість міцна завдяки основам, закладеним в молодості.
Цицерон
Нічого так не варто остерігатися в старості, як лінощів і неробства.
Цицерон
Для людини, яка прожила більше 60, у мене є один рецепт: багато працювати і - ще більше працювати!
А. Швейцер
Старість не може бути щастям. Старість може бути лише спокоєм або бідою. Спокоєм вона стає тоді, коли її поважають. Бідою її роблять забуття і самотність.
В. О. Сухомлинський
Зморшки повинні тільки позначати місця, де раніше була посмішка.
Марк Твен
Трагедія старості не в тому, що людина старіє, а в тому, що він душею залишається молодим.
О. Уайльд
У кожної людини буває три молодості: молодість тіла, молодість серця і молодість розуму. На жаль, вони ніколи не збігаються.
Ф. Фенелон
Старіти нудно, але це єдина відома можливість жити довго.
Ш. Сент-Бев
В молодості ми живемо, щоб любити; в зрілому віці ми любимо, щоб жити.
Ш. Сент-евремон
У праці розгадка довголіття.
С. Н. Сергєєв-Ценський
Число років ще не свідчить про довжину життя; життя людини вимірюється тим, що він в ній зробив і відчув.
С. Смайлс
Участь глибокої старості у обох статей залежить від того, на що спрямована молодість.
Стендаль
Молода людина, яка жодного разу не плакала, - дикарь, а старий, який не сміється, - дурень.
Д. Сангаяна
Ніхто не відчуває, як йде молодість, але всякий відчуває, коли вона вже пішла.
Сенека Молодший
І старість повна насолод, якщо тільки вміти нею користуватися.
Сенека Молодший
Немає нічого безобразніше старого, який не має інших доказів користі його тривалого життя, окрім віку.
Сенека Молодший
Старіти нудно, але це єдина відома можливість жити довго.
Ш. Сент-Бев
Старість наступає, коли людина починає говорить: «Ніколи я не відчував себе таким молодим»
Ж. Ренар
Старість приходить раптово, як сніг. Вранці ви встаєте і бачите, що все біло.
Ж. Ренар
Молодість - ось час для засвоєння мудрості, старість - час для її застосування.
Ж.-Ж. Руссо
Інший сходить в могилу ста років, а помер ледь родившись.
Ж.-Ж. Руссо
Старе ніколи не старіє, старіє лише нове.
Ф. Рюккерта
Хто в молодості не пов'язав себе міцними зв'язками з великою і прекрасною справою або, принаймні, з простою, але чесною і корисною працею, той може вважати свою молодість безслідно втраченою, як би весело вона не пройшла і скільки б приємних спогадів вона ні залишила.
Д. І. Писарєв
Старе дерево краще горить, на старім коні безпечніше їхати, старі книги приємніше читати, старе вино приємніше пити, старим друзям можна більше всього довіритися.
Л. Райт
Старість починається в той день, коли вмирає сміливість.
А. Моруа
Ми старимося, але це єдиний спосіб довго жити.
Д. Обер
Самотність - найвірніша ознака старості.
А. Олкотт
Людина може жити до ста років. Ми самі своєю невитриманністью, своєю беспорядічностью, своїм безобразним поводженням з власним організмом зводимо цей нормальний термін до набагато меншої Цифри.
І. П. Павлов
Якщо ви старі, то ви знаєте; якщо ви молоді, то дізнаєтеся; якщо ви старі і не знаєте, то мені вас дуже шкода.
А. В. Луначарський
Людина молода і стара залежно від того, якою вона себе відчуває.
Т. Манн
Як мало проміжку між часом, коли чоловік занадто молодий і коли він вже застарий!
Ш. Монтеск'є
Мистецтво старіння полягає в тому, щоб бути для молодих опорою, а не перешкодою, вчителем, а не суперником, який розуміє, а не байдужим.
А. Моруа
Ніщо так швидко не старить людину, як постійна думка про те, що він старіє.
Г. Ліхтенберг
Можливо, молодість - порок, але тільки надто швидко виліковує віком.
Д. Лоуелл
Ми вступаємо в різні віки нашого життя точно новонароджені, не маючи за плечима ніякого досвіду, скільки б нам не було років.
Ф. Ларошфуко
Люди похилого віку тому так люблять давати хороші поради, що вже не здатні подавати погані приклади.
Ф. Ларошфуко
Старість - це тиран, який під страхом смерті забороняє нам всі насолоди юності.
Ф. Ларошфуко
Надмірності в юності - вексель на старість, по якому доводиться платити з відсотками за тридцять років.
Ч. Колтон
Юнак шукає щастя в непередбаченому, старий - в звичному.
П. Курті
Ми сподіваємося досягти старості, але боїмося зістаріться. Це означає, що ми любимо життя і боїмося смерті.
Ж. Лабрюйер
Ми вступаємо в різні віки нашого життя точно новонароджені, не маючи за плечима ніякого досвіду, скільки б нам не було років.
Ф. Ларошфуко
Хто дійсно молодий, той буде молодим завжди.
Ж. Клемансо
Підприємливість молоді варто досвіду старих.
Ж. Кнорр
Вечір життя приносить з собою свою лампу.
Ж. Жубер
Молодих плекають надії, люди похилого віку живуть спогадами.
Д- Зандерс
Коли людина виявляє, що вона постаріла? Коли перестає жити надіями і живе лише спогадами.
Д- Зандерс
Що посієш в юності, то пожнеш в зрілості.
Г. Ібсен
Немає жодного прикладу, щоб який-небудь ледащо дожив до похилого віку.
К. Гуфеланд
Сорок років - старість юності, п'ятдесят - юність старості.
В. Гюго
Коли веселість домішується до зморшок, вона чарівна. Якийсь ореол осяває радісну старість.
В. Гюго
Вік - це тиран, який велить.
Е. Делакруа
Блага юності - сила і краса, благо старості - розквіт розуму.
Демокріт
Коли старієш, частіше думаєш про свою молодість.
А. Дюма-батько
Безсумнівно, що з усіх руїн, які існують на світі, людські руїни - найсумніше видовище.
Т. Готьє
По суті, старість починається з того моменту, коли людина втратила здатність вчитися.А.Граф
У старості не збільшується число друзів: всі втрати тоді безповоротні.
Л. Вовенарг
Для дурня старість - тягар, для невігласи - зима, а для людини науки - золота жнива.
Ф. Вольтер
Зморшки на лобі неминучі, але нехай їх не буде на серці. Дух не повинен старіти.
Д. Гарфілд
Юнацькі пороки не слід зберігати до старості, тому що старість приносить свої.
І. Гете
Невелике мистецтво старим стати, мистецтво - старість побороти.
І- Гете
Справжнє життя починається в п'ятдесят років. У ті ж роки людина опановує тим, на чому ґрунтуються справжні досягнення, набуває те, що можна віддати іншим, пізнає те, чого можна вчитися, розчищає те, на чому можна будувати.
Е. Бок
Молодість, подібно жайворонка, має свої ранкові пісні; старість, подібно солов'я, повинна мати свої вечірні пісні.
К. Боув
Ніхто не бажає старості, але всі хочуть довго жити.
П. Буаст
Очі юнаків палають вогнем, а очі стариків відлунюють світло.
П. Верлен
Дорослим ви стаєте в той день, коли вперше по-справжньому посміялися над самим собою!
Е. Баррімор
Людство не старіє, навпаки, воно крок за кроком стає все молодше.
Г. Берже
Основне положення в боротьбі за довголіття: ніякого пересичення.
А. А. Богомолець
Молоді люди мріють. Люди похилого віку згадують.
Л. Арагон
У літньому віці любов перетворюється в порок.
О. Бальзак
Байдужість до прекрасної статі в старості - догана за те, що занадто вмів подобатися в молодості.
О. Бальзак
Хто старий, той молодим вогнем палати не може.
Авіценна
Старі міхи не витримують молодого вина, а старе серце не виносить молодих почуттів.
С. Т. Аксаков
Вміти старіти - вершина мудрості і одна з трудніших сторін великого мистецтва життя.
А. Ам'ел'
Щоб залишатися молодим, треба жити чесно, повільно і - брехати про свій вік. (Люсіль Болл)
Юність, якій прощається все, собі не прощає нічого; зате старості, яка прощає собі все, не прощається нічого.
(Д.Б. Шоу)
Юність це здіймається хвиля: позаду - вітер, попереду - скелі. (В. Вордсворт)
Я бачив чоловіків, які за тридцять років майже не змінилися, зате їхні дружини стали бабами. Все це були доброчесні жінки - а чеснота дуже зношує людини. (Марк Твен)
Отруйні зауваження, які старі відпускають на адресу молодих, - це спроба старості розквитатися з молодістю.
(Джордж Галіфакс)
Гірше немає, чим старіти поодинці: моя дружина вже сьомий рік не відзначає свій день народження. (Роберт Орбен)
Людина не старіє до тих пір, поки жаль не зайняла місце мрій. (Джон Беррімор)
Чим старшою стає людина, тим більше він опирається змінам, особливо змінам на краще. (Джон Стейнбек)
Чим старше стаєш, тим менше навколо старих. (Теткоракс)
Чим старше я стаю, тим менше мене турбує, хто з ким спить. (Дороті Сейерз)
Чим ти старше, тим сильніше стає вітер; і він завжди зустрічний. (Джек Ніколсон)
Щоб повернути свою молодість, я готовий робити все, - тільки не
вставати рано, не займатися гімнастикою і не бути корисним членом суспільства. (О. Уальд)
Три віку людини: молодість, середній вік і «Ви сьогодні чудово виглядаєте!» (Кардинал Франсіс Спеллман)
У жінки завжди три віки: удаваний, дійсний і приписуваний нею собі. (А. Карр)
У кожної людини буває три молодості: молодість тіла, молодість серця і молодість розуму. На жаль, вони ніколи не збігаються. (Франсуа Фенелон)
Участь глибокої старості залежить від того, на що витрачено молодість. (Стендаль)
У людства, як і у окремої людини, з кожним віком приходять свої хвороби. (Емерсон)
Хочеш старості довгої - постаріти раніше. (Цицерон)
Суть старості в тому, що набуваєш досвід, яким можна скористатися. (Станіслав Лем)
Теза «Гуляй, поки молодий» помилковий. Щось потрібно залишити і на старість. (Теткоракс)
Тільки дурень може святкувати роки наближення смерті.
(Д.Б. Шоу)
Тільки одиницям геніїв вдається пережити пубертатний вік. (Теткоракс)
Той, хто не поводиться відповідно до свого віку, завжди розплачується за це. (Вольтер)
Старість - це коли майбутнє стає справжнім. (Автор не встановлений)
Старість - це нагорода і кара за все. (А. Межиров)
Старече бурчання - це спроба передати досвід, термін придатності якого минув. (Борис Крігер)
Старі божевільні безумніше молодих. (Ларошфуко)
Старі і молоді, ми всі вийшли в наш останній круїз.
(Р. Стівенсон)
З точки зору молодості життя є безкінечне майбутнє; з точки зору старості - дуже коротке минуле. (Шопенгауер)
Люди похилого віку тому так люблять давати хороші поради, що вже не здатні подавати погані приклади. (Ларошфуко)
Старість гасить пристрасті, зупиняє заняття, заглушає всякі прагнення і віддає вас в жертву страшному ворогові, який зветься спокоєм, але справжнє ім'я якого - нудьга. (Ернест Легуве)
Старість починається в той момент, коли ти починаєш скаржитися на молодь. (А. Циткін)
Старість починається тоді, коли на підтримку здоров'я витрачається більше грошей, ніж на його руйнування. (Автор в розшуку)
Старість не захищає від любові, але любов захищає від старості. (Коко Шанель)
Старість зазвичай хвалькувата і схильна перебільшувати давно пішли в минуле події і вчинки. (Семюель Джонсон)
Старіти нудно, але це єдина відома можливість жити довго. (Сент-Бев)
Люди похилого віку всьому вірять, люди зрілого віку в усьому сумніваються, молоді все знають. (О. Уальд)
(Взагалі-то люди похилого віку як раз і є самі недовірливі люди. А ось всьому вірять лише ті з них, хто вже вижив з розуму)
Середній вік - це коли тобі все одно, куди йде дружина - аби не тягнутися разом з нею. (Автор не назвався)
Середній вік - це коли праця приносить все менше задоволення, а задоволення вимагають все більше праці.
(Е. Вілсон)
Середній вік - це коли ти занадто молодий, щоб йти на пенсію, і занадто старий, щоб отримати іншу роботу.
(Лоренс Пітер)
Намагайся не закохуватися на старість, бо така любов зробить тебе смішним в очах людей, або нещасним. (Унсурі аль Маалі)
Старіти - значить, переходити від почуттів до співчуття. (Альбар Камю)
З віком розмір втрачає значення. (Теткоракс)
Свій похилий вік ми усвідомлюємо лише у порога смерті. (Габріель Колетт)
Сорокаріччя - ось кордон одвічний,
Попутний вітер був, тепер він зустрічний. (Юсуф Баласагуні)
Сорок років - жахливий вік, оскільки в цьому віці ми стаємо тим, чим є. (Шарль Пегі)
Сорок - старість молодості; п'ятдесят - молодість старості. (Гюго)
(Шістдесят - зрілість старості.)
Сорок років це такий вік, коли нарешті відчуваєш себе молодим. Але вже занадто пізно. (Пікассо)
Радісно спостерігати, як ростуть твої діти, але сумно бачити, як старіють твої жінки, і зовсім вже сумно відчувати, що старієш ти сам. (Теткоракс)
Своїм довголіттям я зобов'язаний спорту - я їм ніколи не займався. (У. Черчилль)
Похилий вік - це час, коли ви готові взятися за справи, за які береться молодість, і саме тому, що ці справи вимагають занадто багато часу. (Сомерсет Моем)
Припинення діяльності завжди призводить за собою млявість, а за млявістю йде дряхлість. (Апулей)
Приємний старий, який привітний і серйозний. (Демокріт)
Ніч несе спокій людям похилого віку і надію молодим. (Д.Б. Шоу)
О, якби знову стати сімдесятирічним! (Жорж Клемансо)
Перший симптом старіння - любов до життя. (Магдалена Самозванець)
Сумно не те, що насувається старість, а те, що йде молодість. (А. Дюма)
Подібно до того, як фрукти дозрівають в різний час, так і люди стають дорослими в різному віці. (Теткоракс)
Ніхто не настільки старий, щоб не бути в змозі протягнути ще рік, ніхто не настільки молодий, щоб не померти сьогодні ж. (Фернандо Рохас)
Ніщо так не старить жінку, як надто багатий костюм.
(Коко Шанель)
Ніщо так не прискорює старості, як непомірні пиятики, неприборкана любов і не знає міри хтивість.
(Еразм Роттердамський)
Чи не веди рахунок років: рахунок завжди йде на секунди! (Євген Кащеєв)
Чи не шкодуй про прожиті роки, шкодуй про втрачені можливості. (Теткоракс)
Чи не знає юність совісті докорів. (Шекспір)
Не можна довіряти жінці, яка не приховує свій вік. Така жінка не посоромиться сказати все, що завгодно. (О. Уальд)
Не треба тягнути за собою в старість помилки юності; у старості свої вади. (Гете)
Нещасна доля людей! Тільки що розум досяг своєї зрілості, як тіло починає слабшати. (Монтеск'є)
Не брати до уваги треба дні, а зважувати. (Пліній Старший)
Чоловік жінки бальзаківського віку зовсім ще юний. (Теткоракс)
Чоловіки стають старше, але не стають кращими. (О. Уальд)
Ми вступаємо в різні віки нашого життя, точно новонароджені, не маючи за плечима ніякого досвіду, скільки б нам не було років. (Ларошфуко)
(Так, навчання людей завжди було несвоєчасним і недостатнім.)
Ми молоді, як наші надії, і старі, як наші страхи.
(Віра Пейффер)
Ми не вважаємо роки людини, поки у нього можна вважати що-небудь інше. (Емерсон)
Мені 65, але якби в році було б п'ятнадцять місяців, мені було б все 49. (Джеймс Фарбер)
Мені не подобається, коли люди говорять про різницю у віці. Різниці у віці не існує. (Артур Трейсі)
Можна дожити і до ста років, якщо відмовитися від усього, заради чого варто жити до ста років. (Вуді Аллен)
Можна народитися старим, так само як можна померти молодим (Кокто)
Краще бути старою, ніж мертвою. (Бріджит Бардо)
Люди не починають менше рухатися, коли старіють. Вони старіють, коли починають менше рухатися. (Густав-Адольф Шур)
Люди старіють, але не стають більш зрілими. (Альфонс Доде)
Мене не засуджують? Значить, роки вже не ті. (Габріель Колетт)
Світом правлять молоді, коли постаріють. (Д. Б. Шоу) [2]
Кожне покоління посміюється над своїми батьками, сміється над дідами і захоплюється прадідами. (Сомерсет Моем)
Кожному віку притаманні свої особливості. (Цицерон)
Кожен вік має свої особливі схильності, але людина завжди залишається один і той же. У десять років він під чарівністю ласощів, в двадцять - коханої, в тридцять - задоволень, в сорок - честолюбства, в п'ятдесят - дурниці. (Жан Жак Руссо)
Як малий проміжок між часом, коли людина ще надто молодий, і коли він вже застарий. (Монтеск'є)
У старості кожна людина на рахунку. (Теткоракс)
У старості немає кращого розради, ніж свідомість того, що всі сили в молодості віддані справі, яке не старіє. (Шопенгауер)
По суті, старість починається з того моменту, коли людина втратила здатність вчитися. (Артуро Граф)
У літньому віці любов перетворюється в порок. (Бальзак)
У професійному плані у мене немає віку. (Кетлін Тернер)
У п'ятдесят років чоловік небезпечніший, ніж у будь-якому іншому віці, бо володіє дорогим досвідом і часто станом. (Бальзак)
Вік завжди залишає сліди, за якими його можна виявити. (Тамара Клейман)
Вік для жінки не найголовніше: можна бути чудовою в 20 років, чарівною в 40 і залишатися чарівною до кінця своїх днів. (Коко Шанель)
Вік кожного чоловіка визначається тим, як виглядає його дружина. (О. Блюменталь)
Спогади - ось через що ми старіємо. Секрет вічної молодості - в умінні забувати. (Ремарк)
(Взагалі-то амнезія - ознака слабоумства, а не «вічної молодості»)
У дитинстві дурень думає лише про батька з матір'ю, в молодості - лише про кохану, в старості - лише про дітей. Так і не встигає він подумати про самого себе. (Вішну Пурана)
Хвороби старості послаблюють нашу прихильність до життя в міру того, як ми наближаємося до смерті. (Джонатан Свіфт)
Неробство - щастя дітей і нещастя людей похилого віку. (В. Гюго)
Старіти - значить переходити від почуттів до співчуття
Альберт Камю
Трагедія старості не в тому, що він старіє,
а в тому, що він душею залишається молодим
Оскар Уайльд
В молодості людина вчиться, в старості розуміє
Марія фон Ебнер-Ешенбах
Люди похилого віку двічі діти
І старість повна насолод, якщо тільки вміти нею користуватися
Сенека Луцій Анею
Вечір життя приносить з собою свою лампу
Жозеф Жубер
Як мало на світі людей похилого віку, які володіють мистецтвом бути старими!
Франсуа де Ларошфуко
Чим старіше учений, тим більше велика його мудрість, ніж старше неук, тим більше велика його дурість. Талмуд
До старості розумний стає філософом, а дурень - старим дурнем. Юрій Г. Шнейдер
Це цікаво: висловлювання про іноземних мовах афоризми великі про погане настрій Мудрість - це те, що розум дає душі. І якщо зі старістю слабшають здібності і навіть сам розум, душа, яка брала ці дари, залишає за собою це, нетлінне. Автор Олександр Круглов
Мудрість приходить в старості на зміну розуму. Болеслав Вольтер
Старики, зазвичай, в головному мудрі, але найчастіше цю мудрість важко виявити серед розрослої безглуздості. Володимир Шойхер
Люди старіють, але не стають зреліше. Альфонс Доде
Можуть бути розумні юнаки та дурні люди похилого віку. Бо навчає мислити не час , а виховання і природа. Демокріт
Мозок старого подібний старого коню: для збереження працездатності йому потрібно постійно тренуватися. (Генрі Брукс Адамс)
Старість - не таке вже велике нещастя, якщо взяти до уваги іншу можливість. Ернест Міллер Хемінгуей
Люди похилого віку] прив'язані до життя, і чим ближче до останнього дня, тим більше. Аристотель
Старі божевільні ще безумніше молодих. Ларошфуко Франсуа де
Люди похилого віку тому так люблять давати хороші поради, що вже не здатні подавати погані приклади. Ларошфуко Франсуа де
З молодості в старість бери запасом мудрість, бо немає надбання надійніше Биант
Не так небезпечна передчасна старість, як запізніла молодість.
(Дон-Амінадо)
Старість міцна завдяки основам, закладеним в молодості. Марк Туллій Цицерон
Залишаються здатності у людей похилого віку, аби тільки залишався у них інтерес до справи і працьовитість. Марк Туллій Цицерон
Нічого так не варто остерігатися в старості, як лінощів і неробства. Марк Туллій Цицерон
Влюблива старий - одне з найбільших вад в природі. Ж. Лабрюйер
Прагнення деяких старих любити молодих жінок нерозумно ще й тому, що вони вимагають до себе відповідну любов і харчуються ілюзією, що вони ще мають право на це розраховувати. Втім, вина тут не тільки самих людей похилого віку, а й тих молодих жінок, які підтримують в них це нерозуміння. Ж. Лабрюйер
За любов до життя нам старість бажана; від страху ж смерті нам старість страшна. Ж. Лабрюйер
Ми сподіваємося досягти старості, але боїмося постаріти. Ж. Лабрюйер
Старий, якщо тільки він не дуже розумний, завжди зарозумілий, пихатий і неприступний. Ж. Лабрюйер
Як зайва недбалість в одязі, так і надмірна чепуристість одно підкреслюють дряхлість і множать зморшки старих. Ж. Лабрюйер
Молодість і середній вік ми повинні присвятити батьківщині, старість - собі. : Пліній Молодший
Для дурня старість - тягар, для невігласи - зима, а для людини науки - золота жнива. Вольтер
Старість створена для того, щоб отримувати засмучення, але вона повинна бути досить розсудлива для того, щоб переносити їх покірно. Вольтер
Старий поет, старий коханець, старий співак і старий кінь нікуди не годяться. Вольтер
Зібрала із різноманітних джерел і переклала на українську мову
10.05.18 11.00
На фото - мій малюнок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846215
дата надходження 26.08.2019
дата закладки 27.08.2019
Погляд на мудрість.
В СТАРОСТІ ЛЮДИНА РОЗУМІЄ....(ВИСЛОВИ,ПОГЛЯДИ)
Людина зберігає за собою молодість, поки вона буває здатна чогось навчатися, приймати нові звички і терпляче вислуховувати протиріччя. .
М. Ебнер-Ешенбах
В молодості людина вчиться, в старості розуміє.
М. Ебнер-Ешенбах
З точки зору молодості життя є безкінечно довге майбутнє; з точки зору старості - дуже коротке минуле.
А. Шопенгауер
У старості немає кращого розради, ніж свідомість того, що всі сили в молодості віддані справі, яке не старіє.
А. Шопенгауер
Найправильніше - поєднувати життєвий досвід старості з енергією молодості.
Б. Шоу
Ніч несе спокій людям похилого віку і надію молодим.
Б. Шоу
Я думаю, що серце не старіє. Його діяльність у деяких людей збільшується з віком.
Г. Флобер
У двадцять років людиною панує бажання, в тридцать років - розум, в сорок років - розум.
Б. Франклін
Постаріти - це значить позбутися страху перед минулим.
С. Цвейг
Старість міцна завдяки основам, закладеним в молодості.
Цицерон
Нічого так не варто остерігатися в старості, як лінощів і неробства.
Цицерон
Для людини, яка прожила більше 60, у мене є один рецепт: багато працювати і - ще більше працювати!
А. Швейцер
Старість не може бути щастям. Старість може бути лише спокоєм або бідою. Спокоєм вона стає тоді, коли її поважають. Бідою її роблять забуття і самотність.
В. О. Сухомлинський
Зморшки повинні тільки позначати місця, де раніше була посмішка.
Марк Твен
Трагедія старості не в тому, що людина старіє, а в тому, що він душею залишається молодим.
О. Уайльд
У кожної людини буває три молодості: молодість тіла, молодість серця і молодість розуму. На жаль, вони ніколи не збігаються.
Ф. Фенелон
Старіти нудно, але це єдина відома можливість жити довго.
Ш. Сент-Бев
В молодості ми живемо, щоб любити; в зрілому віці ми любимо, щоб жити.
Ш. Сент-евремон
У праці розгадка довголіття.
С. Н. Сергєєв-Ценський
Число років ще не свідчить про довжину життя; життя людини вимірюється тим, що він в ній зробив і відчув.
С. Смайлс
Участь глибокої старості у обох статей залежить від того, на що спрямована молодість.
Стендаль
Молода людина, яка жодного разу не плакала, - дикарь, а старий, який не сміється, - дурень.
Д. Сангаяна
Ніхто не відчуває, як йде молодість, але всякий відчуває, коли вона вже пішла.
Сенека Молодший
І старість повна насолод, якщо тільки вміти нею користуватися.
Сенека Молодший
Немає нічого безобразніше старого, який не має інших доказів користі його тривалого життя, окрім віку.
Сенека Молодший
Старіти нудно, але це єдина відома можливість жити довго.
Ш. Сент-Бев
Старість наступає, коли людина починає говорить: «Ніколи я не відчував себе таким молодим»
Ж. Ренар
Старість приходить раптово, як сніг. Вранці ви встаєте і бачите, що все біло.
Ж. Ренар
Молодість - ось час для засвоєння мудрості, старість - час для її застосування.
Ж.-Ж. Руссо
Інший сходить в могилу ста років, а помер ледь родившись.
Ж.-Ж. Руссо
Старе ніколи не старіє, старіє лише нове.
Ф. Рюккерта
Хто в молодості не пов'язав себе міцними зв'язками з великою і прекрасною справою або, принаймні, з простою, але чесною і корисною працею, той може вважати свою молодість безслідно втраченою, як би весело вона не пройшла і скільки б приємних спогадів вона ні залишила.
Д. І. Писарєв
Старе дерево краще горить, на старім коні безпечніше їхати, старі книги приємніше читати, старе вино приємніше пити, старим друзям можна більше всього довіритися.
Л. Райт
Старість починається в той день, коли вмирає сміливість.
А. Моруа
Ми старимося, але це єдиний спосіб довго жити.
Д. Обер
Самотність - найвірніша ознака старості.
А. Олкотт
Людина може жити до ста років. Ми самі своєю невитриманністью, своєю беспорядічностью, своїм безобразним поводженням з власним організмом зводимо цей нормальний термін до набагато меншої Цифри.
І. П. Павлов
Якщо ви старі, то ви знаєте; якщо ви молоді, то дізнаєтеся; якщо ви старі і не знаєте, то мені вас дуже шкода.
А. В. Луначарський
Людина молода і стара залежно від того, якою вона себе відчуває.
Т. Манн
Як мало проміжку між часом, коли чоловік занадто молодий і коли він вже застарий!
Ш. Монтеск'є
Мистецтво старіння полягає в тому, щоб бути для молодих опорою, а не перешкодою, вчителем, а не суперником, який розуміє, а не байдужим.
А. Моруа
Ніщо так швидко не старить людину, як постійна думка про те, що він старіє.
Г. Ліхтенберг
Можливо, молодість - порок, але тільки надто швидко виліковує віком.
Д. Лоуелл
Ми вступаємо в різні віки нашого життя точно новонароджені, не маючи за плечима ніякого досвіду, скільки б нам не було років.
Ф. Ларошфуко
Люди похилого віку тому так люблять давати хороші поради, що вже не здатні подавати погані приклади.
Ф. Ларошфуко
Старість - це тиран, який під страхом смерті забороняє нам всі насолоди юності.
Ф. Ларошфуко
Надмірності в юності - вексель на старість, по якому доводиться платити з відсотками за тридцять років.
Ч. Колтон
Юнак шукає щастя в непередбаченому, старий - в звичному.
П. Курті
Ми сподіваємося досягти старості, але боїмося зістаріться. Це означає, що ми любимо життя і боїмося смерті.
Ж. Лабрюйер
Ми вступаємо в різні віки нашого життя точно новонароджені, не маючи за плечима ніякого досвіду, скільки б нам не було років.
Ф. Ларошфуко
Хто дійсно молодий, той буде молодим завжди.
Ж. Клемансо
Підприємливість молоді варто досвіду старих.
Ж. Кнорр
Вечір життя приносить з собою свою лампу.
Ж. Жубер
Молодих плекають надії, люди похилого віку живуть спогадами.
Д- Зандерс
Коли людина виявляє, що вона постаріла? Коли перестає жити надіями і живе лише спогадами.
Д- Зандерс
Що посієш в юності, то пожнеш в зрілості.
Г. Ібсен
Немає жодного прикладу, щоб який-небудь ледащо дожив до похилого віку.
К. Гуфеланд
Сорок років - старість юності, п'ятдесят - юність старості.
В. Гюго
Коли веселість домішується до зморшок, вона чарівна. Якийсь ореол осяває радісну старість.
В. Гюго
Вік - це тиран, який велить.
Е. Делакруа
Блага юності - сила і краса, благо старості - розквіт розуму.
Демокріт
Коли старієш, частіше думаєш про свою молодість.
А. Дюма-батько
Безсумнівно, що з усіх руїн, які існують на світі, людські руїни - найсумніше видовище.
Т. Готьє
По суті, старість починається з того моменту, коли людина втратила здатність вчитися.А.Граф
У старості не збільшується число друзів: всі втрати тоді безповоротні.
Л. Вовенарг
Для дурня старість - тягар, для невігласи - зима, а для людини науки - золота жнива.
Ф. Вольтер
Зморшки на лобі неминучі, але нехай їх не буде на серці. Дух не повинен старіти.
Д. Гарфілд
Юнацькі пороки не слід зберігати до старості, тому що старість приносить свої.
І. Гете
Невелике мистецтво старим стати, мистецтво - старість побороти.
І- Гете
Справжнє життя починається в п'ятдесят років. У ті ж роки людина опановує тим, на чому ґрунтуються справжні досягнення, набуває те, що можна віддати іншим, пізнає те, чого можна вчитися, розчищає те, на чому можна будувати.
Е. Бок
Молодість, подібно жайворонка, має свої ранкові пісні; старість, подібно солов'я, повинна мати свої вечірні пісні.
К. Боув
Ніхто не бажає старості, але всі хочуть довго жити.
П. Буаст
Очі юнаків палають вогнем, а очі стариків відлунюють світло.
П. Верлен
Дорослим ви стаєте в той день, коли вперше по-справжньому посміялися над самим собою!
Е. Баррімор
Людство не старіє, навпаки, воно крок за кроком стає все молодше.
Г. Берже
Основне положення в боротьбі за довголіття: ніякого пересичення.
А. А. Богомолець
Молоді люди мріють. Люди похилого віку згадують.
Л. Арагон
У літньому віці любов перетворюється в порок.
О. Бальзак
Байдужість до прекрасної статі в старості - догана за те, що занадто вмів подобатися в молодості.
О. Бальзак
Хто старий, той молодим вогнем палати не може.
Авіценна
Старі міхи не витримують молодого вина, а старе серце не виносить молодих почуттів.
С. Т. Аксаков
Вміти старіти - вершина мудрості і одна з трудніших сторін великого мистецтва життя.
А. Ам'ел'
Щоб залишатися молодим, треба жити чесно, повільно і - брехати про свій вік. (Люсіль Болл)
Юність, якій прощається все, собі не прощає нічого; зате старості, яка прощає собі все, не прощається нічого.
(Д.Б. Шоу)
Юність це здіймається хвиля: позаду - вітер, попереду - скелі. (В. Вордсворт)
Я бачив чоловіків, які за тридцять років майже не змінилися, зате їхні дружини стали бабами. Все це були доброчесні жінки - а чеснота дуже зношує людини. (Марк Твен)
Отруйні зауваження, які старі відпускають на адресу молодих, - це спроба старості розквитатися з молодістю.
(Джордж Галіфакс)
Гірше немає, чим старіти поодинці: моя дружина вже сьомий рік не відзначає свій день народження. (Роберт Орбен)
Людина не старіє до тих пір, поки жаль не зайняла місце мрій. (Джон Беррімор)
Чим старшою стає людина, тим більше він опирається змінам, особливо змінам на краще. (Джон Стейнбек)
Чим старше стаєш, тим менше навколо старих. (Теткоракс)
Чим старше я стаю, тим менше мене турбує, хто з ким спить. (Дороті Сейерз)
Чим ти старше, тим сильніше стає вітер; і він завжди зустрічний. (Джек Ніколсон)
Щоб повернути свою молодість, я готовий робити все, - тільки не
вставати рано, не займатися гімнастикою і не бути корисним членом суспільства. (О. Уальд)
Три віку людини: молодість, середній вік і «Ви сьогодні чудово виглядаєте!» (Кардинал Франсіс Спеллман)
У жінки завжди три віки: удаваний, дійсний і приписуваний нею собі. (А. Карр)
У кожної людини буває три молодості: молодість тіла, молодість серця і молодість розуму. На жаль, вони ніколи не збігаються. (Франсуа Фенелон)
Участь глибокої старості залежить від того, на що витрачено молодість. (Стендаль)
У людства, як і у окремої людини, з кожним віком приходять свої хвороби. (Емерсон)
Хочеш старості довгої - постаріти раніше. (Цицерон)
Суть старості в тому, що набуваєш досвід, яким можна скористатися. (Станіслав Лем)
Теза «Гуляй, поки молодий» помилковий. Щось потрібно залишити і на старість. (Теткоракс)
Тільки дурень може святкувати роки наближення смерті.
(Д.Б. Шоу)
Тільки одиницям геніїв вдається пережити пубертатний вік. (Теткоракс)
Той, хто не поводиться відповідно до свого віку, завжди розплачується за це. (Вольтер)
Старість - це коли майбутнє стає справжнім. (Автор не встановлений)
Старість - це нагорода і кара за все. (А. Межиров)
Старече бурчання - це спроба передати досвід, термін придатності якого минув. (Борис Крігер)
Старі божевільні безумніше молодих. (Ларошфуко)
Старі і молоді, ми всі вийшли в наш останній круїз.
(Р. Стівенсон)
З точки зору молодості життя є безкінечне майбутнє; з точки зору старості - дуже коротке минуле. (Шопенгауер)
Люди похилого віку тому так люблять давати хороші поради, що вже не здатні подавати погані приклади. (Ларошфуко)
Старість гасить пристрасті, зупиняє заняття, заглушає всякі прагнення і віддає вас в жертву страшному ворогові, який зветься спокоєм, але справжнє ім'я якого - нудьга. (Ернест Легуве)
Старість починається в той момент, коли ти починаєш скаржитися на молодь. (А. Циткін)
Старість починається тоді, коли на підтримку здоров'я витрачається більше грошей, ніж на його руйнування. (Автор в розшуку)
Старість не захищає від любові, але любов захищає від старості. (Коко Шанель)
Старість зазвичай хвалькувата і схильна перебільшувати давно пішли в минуле події і вчинки. (Семюель Джонсон)
Старіти нудно, але це єдина відома можливість жити довго. (Сент-Бев)
Люди похилого віку всьому вірять, люди зрілого віку в усьому сумніваються, молоді все знають. (О. Уальд)
(Взагалі-то люди похилого віку як раз і є самі недовірливі люди. А ось всьому вірять лише ті з них, хто вже вижив з розуму)
Середній вік - це коли тобі все одно, куди йде дружина - аби не тягнутися разом з нею. (Автор не назвався)
Середній вік - це коли праця приносить все менше задоволення, а задоволення вимагають все більше праці.
(Е. Вілсон)
Середній вік - це коли ти занадто молодий, щоб йти на пенсію, і занадто старий, щоб отримати іншу роботу.
(Лоренс Пітер)
Намагайся не закохуватися на старість, бо така любов зробить тебе смішним в очах людей, або нещасним. (Унсурі аль Маалі)
Старіти - значить, переходити від почуттів до співчуття. (Альбар Камю)
З віком розмір втрачає значення. (Теткоракс)
Свій похилий вік ми усвідомлюємо лише у порога смерті. (Габріель Колетт)
Сорокаріччя - ось кордон одвічний,
Попутний вітер був, тепер він зустрічний. (Юсуф Баласагуні)
Сорок років - жахливий вік, оскільки в цьому віці ми стаємо тим, чим є. (Шарль Пегі)
Сорок - старість молодості; п'ятдесят - молодість старості. (Гюго)
(Шістдесят - зрілість старості.)
Сорок років це такий вік, коли нарешті відчуваєш себе молодим. Але вже занадто пізно. (Пікассо)
Радісно спостерігати, як ростуть твої діти, але сумно бачити, як старіють твої жінки, і зовсім вже сумно відчувати, що старієш ти сам. (Теткоракс)
Своїм довголіттям я зобов'язаний спорту - я їм ніколи не займався. (У. Черчилль)
Похилий вік - це час, коли ви готові взятися за справи, за які береться молодість, і саме тому, що ці справи вимагають занадто багато часу. (Сомерсет Моем)
Припинення діяльності завжди призводить за собою млявість, а за млявістю йде дряхлість. (Апулей)
Приємний старий, який привітний і серйозний. (Демокріт)
Ніч несе спокій людям похилого віку і надію молодим. (Д.Б. Шоу)
О, якби знову стати сімдесятирічним! (Жорж Клемансо)
Перший симптом старіння - любов до життя. (Магдалена Самозванець)
Сумно не те, що насувається старість, а те, що йде молодість. (А. Дюма)
Подібно до того, як фрукти дозрівають в різний час, так і люди стають дорослими в різному віці. (Теткоракс)
Ніхто не настільки старий, щоб не бути в змозі протягнути ще рік, ніхто не настільки молодий, щоб не померти сьогодні ж. (Фернандо Рохас)
Ніщо так не старить жінку, як надто багатий костюм.
(Коко Шанель)
Ніщо так не прискорює старості, як непомірні пиятики, неприборкана любов і не знає міри хтивість.
(Еразм Роттердамський)
Чи не веди рахунок років: рахунок завжди йде на секунди! (Євген Кащеєв)
Чи не шкодуй про прожиті роки, шкодуй про втрачені можливості. (Теткоракс)
Чи не знає юність совісті докорів. (Шекспір)
Не можна довіряти жінці, яка не приховує свій вік. Така жінка не посоромиться сказати все, що завгодно. (О. Уальд)
Не треба тягнути за собою в старість помилки юності; у старості свої вади. (Гете)
Нещасна доля людей! Тільки що розум досяг своєї зрілості, як тіло починає слабшати. (Монтеск'є)
Не брати до уваги треба дні, а зважувати. (Пліній Старший)
Чоловік жінки бальзаківського віку зовсім ще юний. (Теткоракс)
Чоловіки стають старше, але не стають кращими. (О. Уальд)
Ми вступаємо в різні віки нашого життя, точно новонароджені, не маючи за плечима ніякого досвіду, скільки б нам не було років. (Ларошфуко)
(Так, навчання людей завжди було несвоєчасним і недостатнім.)
Ми молоді, як наші надії, і старі, як наші страхи.
(Віра Пейффер)
Ми не вважаємо роки людини, поки у нього можна вважати що-небудь інше. (Емерсон)
Мені 65, але якби в році було б п'ятнадцять місяців, мені було б все 49. (Джеймс Фарбер)
Мені не подобається, коли люди говорять про різницю у віці. Різниці у віці не існує. (Артур Трейсі)
Можна дожити і до ста років, якщо відмовитися від усього, заради чого варто жити до ста років. (Вуді Аллен)
Можна народитися старим, так само як можна померти молодим (Кокто)
Краще бути старою, ніж мертвою. (Бріджит Бардо)
Люди не починають менше рухатися, коли старіють. Вони старіють, коли починають менше рухатися. (Густав-Адольф Шур)
Люди старіють, але не стають більш зрілими. (Альфонс Доде)
Мене не засуджують? Значить, роки вже не ті. (Габріель Колетт)
Світом правлять молоді, коли постаріють. (Д. Б. Шоу) [2]
Кожне покоління посміюється над своїми батьками, сміється над дідами і захоплюється прадідами. (Сомерсет Моем)
Кожному віку притаманні свої особливості. (Цицерон)
Кожен вік має свої особливі схильності, але людина завжди залишається один і той же. У десять років він під чарівністю ласощів, в двадцять - коханої, в тридцять - задоволень, в сорок - честолюбства, в п'ятдесят - дурниці. (Жан Жак Руссо)
Як малий проміжок між часом, коли людина ще надто молодий, і коли він вже застарий. (Монтеск'є)
У старості кожна людина на рахунку. (Теткоракс)
У старості немає кращого розради, ніж свідомість того, що всі сили в молодості віддані справі, яке не старіє. (Шопенгауер)
По суті, старість починається з того моменту, коли людина втратила здатність вчитися. (Артуро Граф)
У літньому віці любов перетворюється в порок. (Бальзак)
У професійному плані у мене немає віку. (Кетлін Тернер)
У п'ятдесят років чоловік небезпечніший, ніж у будь-якому іншому віці, бо володіє дорогим досвідом і часто станом. (Бальзак)
Вік завжди залишає сліди, за якими його можна виявити. (Тамара Клейман)
Вік для жінки не найголовніше: можна бути чудовою в 20 років, чарівною в 40 і залишатися чарівною до кінця своїх днів. (Коко Шанель)
Вік кожного чоловіка визначається тим, як виглядає його дружина. (О. Блюменталь)
Спогади - ось через що ми старіємо. Секрет вічної молодості - в умінні забувати. (Ремарк)
(Взагалі-то амнезія - ознака слабоумства, а не «вічної молодості»)
У дитинстві дурень думає лише про батька з матір'ю, в молодості - лише про кохану, в старості - лише про дітей. Так і не встигає він подумати про самого себе. (Вішну Пурана)
Хвороби старості послаблюють нашу прихильність до життя в міру того, як ми наближаємося до смерті. (Джонатан Свіфт)
Неробство - щастя дітей і нещастя людей похилого віку. (В. Гюго)
Старіти - значить переходити від почуттів до співчуття
Альберт Камю
Трагедія старості не в тому, що він старіє,
а в тому, що він душею залишається молодим
Оскар Уайльд
В молодості людина вчиться, в старості розуміє
Марія фон Ебнер-Ешенбах
Люди похилого віку двічі діти
І старість повна насолод, якщо тільки вміти нею користуватися
Сенека Луцій Анею
Вечір життя приносить з собою свою лампу
Жозеф Жубер
Як мало на світі людей похилого віку, які володіють мистецтвом бути старими!
Франсуа де Ларошфуко
Чим старіше учений, тим більше велика його мудрість, ніж старше неук, тим більше велика його дурість. Талмуд
До старості розумний стає філософом, а дурень - старим дурнем. Юрій Г. Шнейдер
Це цікаво: висловлювання про іноземних мовах афоризми великі про погане настрій Мудрість - це те, що розум дає душі. І якщо зі старістю слабшають здібності і навіть сам розум, душа, яка брала ці дари, залишає за собою це, нетлінне. Автор Олександр Круглов
Мудрість приходить в старості на зміну розуму. Болеслав Вольтер
Старики, зазвичай, в головному мудрі, але найчастіше цю мудрість важко виявити серед розрослої безглуздості. Володимир Шойхер
Люди старіють, але не стають зреліше. Альфонс Доде
Можуть бути розумні юнаки та дурні люди похилого віку. Бо навчає мислити не час , а виховання і природа. Демокріт
Мозок старого подібний старого коню: для збереження працездатності йому потрібно постійно тренуватися. (Генрі Брукс Адамс)
Старість - не таке вже велике нещастя, якщо взяти до уваги іншу можливість. Ернест Міллер Хемінгуей
Люди похилого віку] прив'язані до життя, і чим ближче до останнього дня, тим більше. Аристотель
Старі божевільні ще безумніше молодих. Ларошфуко Франсуа де
Люди похилого віку тому так люблять давати хороші поради, що вже не здатні подавати погані приклади. Ларошфуко Франсуа де
З молодості в старість бери запасом мудрість, бо немає надбання надійніше Биант
Не так небезпечна передчасна старість, як запізніла молодість.
(Дон-Амінадо)
Старість міцна завдяки основам, закладеним в молодості. Марк Туллій Цицерон
Залишаються здатності у людей похилого віку, аби тільки залишався у них інтерес до справи і працьовитість. Марк Туллій Цицерон
Нічого так не варто остерігатися в старості, як лінощів і неробства. Марк Туллій Цицерон
Влюблива старий - одне з найбільших вад в природі. Ж. Лабрюйер
Прагнення деяких старих любити молодих жінок нерозумно ще й тому, що вони вимагають до себе відповідну любов і харчуються ілюзією, що вони ще мають право на це розраховувати. Втім, вина тут не тільки самих людей похилого віку, а й тих молодих жінок, які підтримують в них це нерозуміння. Ж. Лабрюйер
За любов до життя нам старість бажана; від страху ж смерті нам старість страшна. Ж. Лабрюйер
Ми сподіваємося досягти старості, але боїмося постаріти. Ж. Лабрюйер
Старий, якщо тільки він не дуже розумний, завжди зарозумілий, пихатий і неприступний. Ж. Лабрюйер
Як зайва недбалість в одязі, так і надмірна чепуристість одно підкреслюють дряхлість і множать зморшки старих. Ж. Лабрюйер
Молодість і середній вік ми повинні присвятити батьківщині, старість - собі. : Пліній Молодший
Для дурня старість - тягар, для невігласи - зима, а для людини науки - золота жнива. Вольтер
Старість створена для того, щоб отримувати засмучення, але вона повинна бути досить розсудлива для того, щоб переносити їх покірно. Вольтер
Старий поет, старий коханець, старий співак і старий кінь нікуди не годяться. Вольтер
Зібрала із різноманітних джерел і переклала на українську мову
10.05.18 11.00
На фото - мій малюнок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846215
дата надходження 26.08.2019
дата закладки 27.08.2019
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.
Щоб на старенькому човені
Легко на світлій воді.
Щоб у липневій у повені
Було сутужно біді…
Всьому лихому – незатишно,
Підлому, заздрому – теж…
Далі від злої ненависті
В плавнях людських безбереж…
Хочеться світла – а на тобі! –
Грузни у вогкість земну…
Лиш не здригнися при катові,
Пісню завівши сумну.
Слово зронивши зневажливе,
Думку згубивши ясну –
Так, наче болістю вражений
Місяць у ніч потонув.
Бачиш, зелена дібровонька,
З урвища пнесь до узвиш…
Чи ж то про вовка промовонька –
Цей мій розбурханий вірш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845403
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.
Щоб на старенькому човені
Легко на світлій воді.
Щоб у липневій у повені
Було сутужно біді…
Всьому лихому – незатишно,
Підлому, заздрому – теж…
Далі від злої ненависті
В плавнях людських безбереж…
Хочеться світла – а на тобі! –
Грузни у вогкість земну…
Лиш не здригнися при катові,
Пісню завівши сумну.
Слово зронивши зневажливе,
Думку згубивши ясну –
Так, наче болістю вражений
Місяць у ніч потонув.
Бачиш, зелена дібровонька,
З урвища пнесь до узвиш…
Чи ж то про вовка промовонька –
Цей мій розбурханий вірш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845403
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.
Щоб на старенькому човені
Легко на світлій воді.
Щоб у липневій у повені
Було сутужно біді…
Всьому лихому – незатишно,
Підлому, заздрому – теж…
Далі від злої ненависті
В плавнях людських безбереж…
Хочеться світла – а на тобі! –
Грузни у вогкість земну…
Лиш не здригнися при катові,
Пісню завівши сумну.
Слово зронивши зневажливе,
Думку згубивши ясну –
Так, наче болістю вражений
Місяць у ніч потонув.
Бачиш, зелена дібровонька,
З урвища пнесь до узвиш…
Чи ж то про вовка промовонька –
Цей мій розбурханий вірш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845403
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.
Щоб на старенькому човені
Легко на світлій воді.
Щоб у липневій у повені
Було сутужно біді…
Всьому лихому – незатишно,
Підлому, заздрому – теж…
Далі від злої ненависті
В плавнях людських безбереж…
Хочеться світла – а на тобі! –
Грузни у вогкість земну…
Лиш не здригнися при катові,
Пісню завівши сумну.
Слово зронивши зневажливе,
Думку згубивши ясну –
Так, наче болістю вражений
Місяць у ніч потонув.
Бачиш, зелена дібровонька,
З урвища пнесь до узвиш…
Чи ж то про вовка промовонька –
Цей мій розбурханий вірш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845403
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.
Щоб на старенькому човені
Легко на світлій воді.
Щоб у липневій у повені
Було сутужно біді…
Всьому лихому – незатишно,
Підлому, заздрому – теж…
Далі від злої ненависті
В плавнях людських безбереж…
Хочеться світла – а на тобі! –
Грузни у вогкість земну…
Лиш не здригнися при катові,
Пісню завівши сумну.
Слово зронивши зневажливе,
Думку згубивши ясну –
Так, наче болістю вражений
Місяць у ніч потонув.
Бачиш, зелена дібровонька,
З урвища пнесь до узвиш…
Чи ж то про вовка промовонька –
Цей мій розбурханий вірш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845403
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Відсутність простору вільного часу унеможливлює щоденні огляди творів поетичного сайту. А так, як заняття поезією нині стало майже індустрією вбивства вільного часу, то і підходитиму до цього розділу моїх критичних есеїв, більш-менш оригінально. Аби ланцюжок продавження оглядин не скидався на занудну марудність мудрогельства... Бо без такої справи критицизму, бачу, усілякі прихильники віршування задухою швидко отрують спільноту... Однак, я знаю - і переконаю у цьому багатьох читачів цього нарису - що у кожного поета можна віднайте дещо шедевральне, від слова шедевр (із французьської chef-d'œuvre)... Таке, що зможе зазвучати музикою, ритмом, словом і зачарувати, бодай і вразити приємно....
Тож, треба братися до роботи... Треба. Хто сміливий - за мною!
І першим вдарить рацухою автор Witer із лаконізмом "Твій голос"
Твій голос ніби пісня десь лунає...
ID: 843060
Хай цей рядок буде нашим поводирем...
А щоб було вже зараз несумно - раджу налаштуватися на нашу спільну роботу. Виглядатиме вона так драйвово, як пісня цієї талановитої української рок-групи на Рок-Булаві цього року: https://www.youtube.com/watch?v=10If3H8G5sY
Якщо хтось утворив свій шедевр, він готовий його Виконати. Як кажуть гали -...a inventé son chef-d'œuvre, lui seul peut l'exécuter. І хай це буде Оля Тимошенко із ії творм "Поза простором"
Поза простором кружляють пам'ятні цінності
Про виразні та непримітні події.
Вони залишають у цій мінливій рівності
Всі ці стійкі та хиткі взаємодії.
Поза простором фонтанять враження,
Зближують минуле та майбутнє,
Різних сфер, структур, глибин та важення,
Несуть щось звичне чи незабутнє.
Поза простором трансформуються шари науки,
Черпаються інноваційні та найстародавніші знання.
Для них проводяться змагання, зустрічі й розлуки,
Виводяться, доводяться, анулюються рівні пізнання.
Поза простором вібрує душа,
Ув'язнюється проблемами чи вивільняється мріями,
Названого світогляду, коша,
Прокладає власну стежку чи слідує за подіями.
Поза простором розходиться всесильний точний час,
Не повертається та не спиняється ніколи,
Споглядає, генерує незліченну кількість трас,
Наповнює, пронизує та зрівнює проколи.
ID: 843064
Темі цінностей було навіть цього літа присвячено II- міжнародний форум Ukrainian ID, який свытова спільнота вже охрестила Українським Давосом. Тож, у європеському просторі і поза ним дійсно "кружляють пам'ятні цінності". Чинним я рішуче відкидаю всяку спробу ослабити затушувати революційність задуму авторки. Навпаки, закликаю -читайте цей твір! А я піду далі висвітлювати теоретично-неускладнені питання, підняті на ПЛОЩИНУ ресурсу КП, із зазначеними ідеями розвитку творчої уяви. Намагатимусь у такий спосіб зв*язати всі прояви талановитого руху ВДАЛИХ авторів у відображення самополеміки...
Не лише задля розбурхання уяви про світогляд як явище, але й про його споглядання йдеться у доброму вірші Ірини Кохан "Літо"
Хтось у ступочці літо розтер
і воно розлилося
Ніжно-синім жабо волошкових
пахучих суцвіть,
Пряним хлібом, що зріє
в утробі важкого колосся
І зозулиним "ку", що зривається
із верховіть.
Перегуками гроз і кармінними
хвилями маків,
Веселковим тату між хмаринностей
неба м`яких
І нестримним теплом, що викрешує
з зоряних злаків
Десь незримий мірошник
і сяйво складає у міх.
Прохолодою м`яти і соняхом
жовто-гарячим,
абрикосовим сонцем і яблуком
стиглим в траві.
Літо в крапельці кожній,
воно зовсім поряд, я бачу -
Мальвовухим зайчам
причаїлось в моїм рукаві.
ID: 843660
Тут відчувається і творче світосприйняття і, навіть, присмаки дійсно літні, незабутні. Незатьмарені ще дощовими днями осені та забуття. Такий твір здатний закликати й утримати читачів у єдності і, можливо, якомусь своєрідному братерстві... Ефектне виховання смаку зарахував би я авторці.
Насупротив агітаційним віршам більшої частини кон*юнктурних римачів, що намагаються відвернути увагу читачів до цькування інородців, хочу навести декілька чесних рядків Андрія Бабича із його віршу "Мова":
...Запитавши себе: Хто я – є?
Та, не знаю… І хто його знає,
Про той камінь, що тягне до дна…
Як Вітчизна, то в мене – одна!
А як мова, то зразу – дві маю…
А хотілось би, може б, і – п’ять,
Щоби заздрили нам всі сусіди!
Щоби нас оминали всі біди...
ID: 843851
Він розмістив 14 рядків у рубриці: Вірші, Громадянська лірика. Я вибрав те, що мені у них сподобалося. Адже угледів у них і своє переконання в необхідності повного і остаточного відмовлення від будь-яких самоізаляційних мовних рамок та національних привілеїв.
Нідочого хитрувати. Звісно, далеко-далеко не всі твори ресурсу КП зачіпають "за живе". Далеко не все визріле й неповторне у рядках, про які я тут пишу... У того рима, у іншого слово кульгає... Але, коли у них є хоч що небудь, що співає, як душа молодої людини, я писатиму про це... Адже справжня поезія живе з нами повсякчас. Ось, приміром, нещодавно у букіністиці набрів я на книжку Едуарда Асадова. Тоненьку, в 32 сторіночки. Хтось свого часу умикнув її... У ній красуються чонильні штампи і номери Центральної бібліотеки міста Тореза... Умикнув, напевно, тому, що, прочитавши її, не утримався... На останніх (технічних) її сторінках гарячково почав писати лист своїй коханій... Він, ця невідома мені людина, пояснювався... У своїй неправоті, помилці... " Я б ніколи, - дозволю процитувати фрагмент листа (І.С.) - не написав тобі цю сповідь, якби ти була так далеко від мене..."
Ось так, велика сила поетичного слова...
І вічна слава перебуватиме доброті таланту дійсного поета Едуарда Асадова... Читайте, друзі, ВЕЛИЧНІ ВІРШІ!!! І складайте сової ВЕЛИЧНІ!!!
Ось вам маленька ілюстрація у продовження теми любовної сповіді. Перечитаймо вірш від Олени Марс "А в полі житніх зерняток багато"
Поглянь на запашне зелене жито.
Яка краса отой майбутній хліб,
В якому майорять червоні квіти...
Ти в мене про кохання не запитуй,
Хіба не все промовила тобі?..
З'єднала доля нас - в єдине ціле.
Довгий подарувала нам маршрут.
Тернистий, та лечу, немов на крилах,
До тебе, хоч метелики зотліли,
Бо я щаслива бути саме тут -
З тобою поруч, милий, чи не знаєш?
До себе приручив мене навік.
Хоч мало в нас бувало того раю,
Та серце не обдуриш. Відчуваю,
Що ти мені - від Бога чоловік.
А в полі житніх зерняток багато!
Ось так в моєму серці - почуттів:
Спокійних і бурхливих, наче свято,
Яких у віршах не переспівати,
Напевне, і за декілька життів.
ID: 843983
Чи не схожий він на маленьку енциклопедію... У якій взяли участь і душа і тіло, і поле, і зорі, і доля, і любов... В оглядинах нашого громадського життя, давайте зупинимося й поміркуємо разом над вічністю вдалої поетики. І подякуємо авторці, за радість спілкування...
Але заслуги кожного поета є заслугами його виховання та оточення. Їх неможна, завдяки різного роду бездушності чи пропагандистським провмовам очей ганебними, принизити або зробити непомітними.
Без сумніву творче розуміння любові долатиме усіляки перепони. З цього приводу, подам вірш Олени Ольшанської "Дивиться сум очима малого щеняти…"
Дивиться сум очима малого щеняти.
Час усміхається, ніби пита: «Ну що?»
Мені стільки всього тобі хочеться розказати,
Стільки всього…
Час уплітає в коси стрічки і квіти.
Ось тобі, дівчинко, мрія, дорога – йди!
І хтось на ґанок вийде мене зустріти,
Тільки не ти.
Всяке буває: і радість, і біль судомний.
Хтось мене хвалить, плескає по плечу.
А я уві сні повертаюсь до нас додому
Й немов лечу.
Знала, що буде важко. Я не просила
І не прошу у долі легких шляхів.
Хай тільки береже тебе Божа сила
Во вік віків!
ID: 844092
У ньому авторка не затушовує і не заплутує читача "казенно-оптимістичними" реляціями, а викриває своє почуття, глибинне й чисте... Аби ми всі вчилися, навіть і на непозитивному досвіді, любові:"Хай тільки береже тебе Божа сила /Во вік віків!"
Чого б такий твір не перечитати декілька разів? Не переслати його дорогим людям, друзям? Наслідувати треба й зберігати ДОБРО у ПОЕЗІЇ. За що і дякую авторці!
Ніякими законами не можна припинити жаги творчості. Інколи сама креативність стає заручницею у боротьбі із буденщиною. Ось ілюстація - вірш Уляна Яресько "Світолюбне"
Міняються маски - душ опівнічне травесті,
(аж мітки звірині ниють міським гербам.)
Дури, світе мій, та не потони в ненависті!
Болиш у мені ти, гориш, наче Нотр-Дам.
Бо множить хтось нині хрестики, плодить нулики,
знелюднені сквери тінями заселив.
Гудуть побрехеньки в головах, ніби вулики,
заглушують навіть зву́чне контральто злив.
До білого вже нізащо тебе не висвітлиш...
і так ти болиш-гориш у мені, хоча
я попри усе люблю тебе, мій дурисвіте,
за світло в його очах.
ID: 844096
І допоки маса людей перебуває в руках у свавілля рутини плину днів, творчі натури всевладно змінюють, хай і не дуже помітно, знелюднені сквери, висвітлюють навіть старовинне, майже кріпосне хазяйнування побрихеньок в головах, схожих на вулики... Дуже вдале на мій погляд порівняння: " Wulyk" - за діалективним старонімецьким і голландським означає "зум у голові"... Ймовірно й саме українське поняття ВУЛИК - там де гудуть бджоли... Адже, мертві бджоли вже не гудуть... І резюме шикарне вводить пані Уляна: "я попри усе люблю тебе, мій дурисвіте..." Браво!
Вирішення простору КП вже само по собі неначе згенеровано до дискурсу. Коли пишеш про своє сприйняття того чи іншого твору, не знаєш, та і не гадаєш, як то сприйме те автор(ка). Адже моя "структурна" політика огляду мене зовсім не засмучує зворотньою реакцією. Це не головне, для мене. Головне - аби втілити (хоч приблизно схоже до власного сприйняття текксту) прості речі роздумів із прочитаного... Гипотетично розвиток усієї спільноти Клубу Поезії запросто існував, існує та існуватиме і без моїх письмових оглядин... Але чи дасть таке жевріння творче зростання самим авторам?! Зроблю наголос - відповідальність поета за свої слова - часто буває більшою за відповідальність слюсаря чи сантехніка... Поміркуймо разом і над цим. А поки що наведу цікаві, на мій розсуд, рядки Єгорової Олени Михайлівни із її твору "Золотий захІд…"
Там, де сонця схід –
Золотий захід,-
Молодість немає вороття…
Від заграв всіх слід
Та казковий світ
Збігли геть струмком у забуття…
.....
Світлий без примар
Працетворчий скарб,-
Шляхолюбної сорочки вишиття
З веселкових барв,
Де яскрить стожар,
Ще віщує гарне майбуття!
ID: 844529
Погоджуюся 100-відсотково із авторкою. Ніяка красота не врятує наш світ, врятує праця.... І тому "Працетворчий скарб" і творить "Шляхолюбної сорочки вишиття...".
Пропорційна незабезпеченість сайту добротними творами спонукає на певні розшуки. Ні одна ще людина не сумнівалася, здається, у тому, що новітня "епоха" римотворення характеризується не тільки крайнім посиленням аткивності нездар, але й ядучої реакції з їхнього боку... Тільки зачіпи якимось критичним зауваженням, заїдять... І це очевидний факт. Та попри такий фактаж, приємно натрапити на живий, добротний віршований пейзаж... От, приміром, у вірші, що написала Інна Рубан-Оленіч "Морський вітер".
Вітер, як досвідчений бариста,
Змішав моря різні кольори,
Піднімав увись кошлаті хвилі,
Й грізне небо притискав згори...
ID: 844608
Мені подобається такий погляд художника, неначе на влучному пленері. Адже, кожний вдалий погляд поетичної душі - то і є полювання на свіжому повітрі невмирущої творчості, справжньої... Свідомий розвиток сайту поетів неможливий без такого визначення.
Об*єктивної істинності не існує у критичних нарисах. Тож вдаємося далі до суб*єктивниго аналізу затямливого світосприйняття. І тат наведу рядки псевдоніма, що підписується Ки Ба 1 із твору "білі руїни /recovery/", збірігаючи стилістику письма:
ранок_ білі руїни_
рана скупого сонця_
тиснуть порожні стіни,
іскра тривожна в оці_
>
.....
>
стриманих церемонних
поглядів мимобіжжя_
тихо пульсують скроні,
сутінь проміння ріже_
>
подобова оаза_
слів несумісних пута_
на врожаях відрази
награних сліз отрута_
ID: 844590
Сам автор відніс групу чотирирядників до теки: Вірші, що не увійшли до рубрики... Мені подобається такий підхід до визначення стилістичного та жанрового гатунку вищепнаведених словосполучень та словоутворень. Адже, цілком слушно, що справжній поет просто забов*язаний утворювати нове. Не дарма ж, заголовок через слеш, зазначено імпортним словом, що означає не тільки "одужання", але й ще "поновлення"... Багато, дуже багато дописантів КП як не могли, так і не можуть піддатися цьому розпалу творчого вогня. Тому, ми їх і облишаємо поза увагою.
До недавніх днів, зроблений на дев*ять десятих продажною пресою та іншими мас-медіями тренд віни ще тяг за собою конюнктурників. Однак, аналіз розладу, розвалу і стімкого розпаду партії правлячого олігархату настільки стає самозакінченим, що мимоволі сподіваєшся на світле майбуття нашої країни... Звісно, швидко лише казка розповідається, діло йде повільніше... Щоб оцінити суспільне значення поезії, наведу уривки із твору "Стелилася доля" від Ганни Верес (Демиденко).
Двома стежками бігла моя доля,
І кожна з них гірчила полином.
Одна – відома, інша – невідома,
Здавалась ненастояним вином.
Стежки ті об’єднали перевесла,
На мир надію в себе уплели,
Стрічаю з нею зими я і весни,
Благаю світ, щоб жив той без війни...
ID: 844679
Скрізь і неминуче тисячами перехідних никок осмислення безумства будь-якої війни, переживає жіноче, материнське серце, сильніше і триваліше за чоловіче. Це явище у різні часи набирало різних форм висловлення. Але, попри залежності від історичних та економічних обставин, було невтішно-чесним.
Чесним намагається (намагався) адже вірш, судячи за датою, написано ше 2002 року, бути й Олег Мінгальов у тексті "Химери".
Химери, топчії і тюхтії
Над муднями здригаються поважно.
Панують і шануються вожді.
На непокірних дивляться уважно.
Хапають за грудки – й за грати.
Тюхтію не сподобалося щось.
Повіям теж – на нервах грати
Не треба більше ніж вдалось…
У муднів злидні прижилися
Принишкли з ними заодно.
Бояться, мруть – нащо здалися?
Та й опускаються на дно.
Бомжів дратують; ходять тоскно
На вибори, чи то здавать сміття.
Давним-давно хтось мозок їм відтяв
Життя тече в багнюці млосно.
2002
ID: 844676
Напрочуд скидається що віршував художник, вирішивши у такий спосіб додати руховості зображеним об*єктам. Можливо, я помиляюся. Втім не це важливо. Тут варто уваги саме тло твору та наявність у ньму вдалих словотворень та викладених думок. І, хоча час іде, натура людська, здебільшого, не змінює стрижням, що засіли по різних закутках людського сумління і тепер... За це - респект.
Незалежно від об*єктивності чи суб*єктивності, всі передові течії поезії прихильно ставляться до критичних оглядів. Це і є ознака справжнього письменства. А вже відвертість та лаконізм мене зачаровує. Як от вірш "НА ЗАХИСТ БОГІВ" від Infantis
Все вірно з характером часу богів,
За ширму ховається Пульхр Публій Клодій,
І весталки в хітонах такі ж шахраї,
Як народний трибун злодій.
ID: 844715
Усі політики, - зазначав я повсякрік, повсякчас, повсяксекундар,- злодії. Не вийнятком був і патриціанського роду Клавдіїв Пульхр Публій Клодій... Але мова у вірші не так про дядька, як про тенденцію, тренд, звички, ганебність... Не менш природно, однак, що серед сучасної української політезованої маси, що вбачає вихід з партії ліквідаторів честі й порядності бувшого презика як панацею, їх втеча з омертвілих його осередків - панує паніка й перевзуванка у зелене... Втім їх ренегатське мурмотіння -ніщо. Бо вже прицвящила їх всіх до дубка позору проста чотирирядка, що я навів угорі. Браво авторесі, коли вона жінка...
О, як успішно обдаровує інколи КП. І замість одного огляду, виявляється декілька, - що виявляє окремий риф в океані суцільних гольфстримів і обіцяє рішуче відпадіння від затхлості віршоплетного захлання. Зосереджу увагу на неабиякому вірші "ЩЕ ДОЩ НЕ ПЛАЧЕ" від Лани Ланської.
Ще дощ не плаче, літо кленучи,
Та Осінь серпню в очі зазирає.
Побралися веселка з небокраєм,
А день сумний натомлено мовчить.
От підрости б, хай на хвилину лиш!..
Шукає, де б за обрій зачепитись.
Закинувши пісок в діряве сито,
Час невблаганний знічено принишк.
Ще дощ не плаче, сліз не назбирав.
Медовий Спас частує всіх зухвало.
Спекотні ночі виснажені шалом.
В обіймах Осені скипає звабник Ра -
Спокуса нині наймодніший крам.
ID: 844712
Адже дійсне життя, дійсна історія - це і є спосіб об*єднатися із всесвітом. Тим простором, де є міце всьому важливому, непреривному (дощам, Спасу, піску, сльозам, веселці...) Була серйозна і дійсно вдала спроба втілення спогляду життєплину у твір. Добре.
Серед тривог і хвилювань, що їх, як писав свого часу Ленін, завдає боротьба за існування, зачіпився поглад за останні чотири рядка твору Олександра Подвишенного "Глибоко… Туго… Вплітає у вирій"
...Курю у кулак, сиджу на нулі,
Пишучи вірші коханці.
Так болю багато на грішній землі,
Та за щастя прокинутись вранці.
ID: 844751
Оттак і замислишся: у всьому світі триває боротьба за існування, за шматок хліба, за новий магазин Рошену - адже українські робітники та селяни не повинні забувати про те гноблення, під ярмом якого перебували, принаймні останні п*ять років, десятки і десятки мільонів, що населяють нашу Батьківщину... І раптом - все це поставлено в умови нормального життя поета... Із простим і просторим відчуттям радості від цигарки, вірша для коханки та радого щастя прокинутися ранком - живим і здоровим. І тому - цілком правильно головне місце у вірші (який я навів фрагментарно, хто хоче -хай перечитає увесь твір на сторінці автора) приділяється ЩАСТЮ. А чого ще й треба поетові та читачеіві...
Продовжуючи тему боротьби, наведу рядки віршу - майже фільму малого метру "Об'ява Трактор-Телефон в кущах рибалок" від Євгена Юхниці.
Дорогу, «Мазді» до рибалкових прикормлень,
Якщо Десну урвисту маєш за мету,
Поет назвав би – крутоярові поло́ни.
…В кущах – об’яви: «Трактор-телефон. Стій тут»
Ми так погупали, коли пірнали в ями,
Що риба стукіт чула мабуть – в Чорнім морі.
І встигла, капосна, втікти на океани,
Де сіль їй очі, бідній, роз’їдає хлоркою.
Підвіску, втрьох, ремонтували аж до ранку.
Перв,язали паском – колінвал, як мій живіт.
…Хтось, без автівок, ніс повз нас плотву і раків.
І жартував: «Як справи знизу, їздові?»
ID: 844894
Сам автор подав 12 рядків у рубриці: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші. Звісно, мастак вдалого погляду у світ, що саме нас оточує і такого ж вдалого словопереказу не пише для обраних. Його словоутворення та слово-відтворення здебільшого виказують майстерну вдачу. І тут ніякі ліквідатори гонитвеного руху на імпровіз нічого не вдіють. Ось, приміром, повернувшись до шмату тексту: "Ми так погупали, коли пірнали в ями,/Що риба стукіт чула мабуть – в Чорнім морі./І встигла, капосна, втікти на океани...", всіма силами старань не вичавити подібного якомусь патріотично-фанатично налаштованому римачеві... Від цього факту не відпишуться теж всіма силами жодні епігони, травестуни тощо... Я навів лише маленький шматок із тексту. І він вартий вдвічі довшого рецензування, літературного. А перечитайте, панове і панянки увесь текст ще раз!!! І ніхто з вас не залишиться нейтральним. За що спасибі авторові!
Сентенційне продовження візьмемо у лаконізмі "Не хваліть…" від псевдоніма Святослав_
Не натужуйтесь хвалити людей за добрі справи,
для початку перестаньте їх за це ненавидіти.
ID: 841324
Без усякого сумніву з яким не посперечаєшся, але замислишся все-таки... І той же автор заявить, можливо, на допомогу роздумам, в іншому дворяднику:
Навкруги все так, як мовчить кожне "я",
та може стати тим, як скажуть і зроблять "ми".
ID: 844897
І прилине сподівання - наскільки забавно заплутують чари слова в оцінці будь-яких рішень, що приймаються розумом та ваганнями його гри...
Філософського спрямування твори писати здається інколи легко. Втім, без усякого сумніву, це так лише здається. Переглядаючи названу рубрику КП, зверну увагу на твір Сергія Рівненського "ТИХ, КОГО ГАНЬБИЛИ МИ"
І свічки з кадилами,
І поклони били ми,
В Бога все просили ми
Сили.
Іншим слали килими,
А когось ганьбили ми.
Ще когось ловили ми
Й били.
Раптом остовпіли ми
Бо в калюжу сіли ми -
Бач, не тим годили ми...
Й згнили
Оди, що творили ми...
Хвалим, хоч несміло ми...
Тих, кого ловили ми
Й били...
ID: 844973
Я навів текст цілком. Так, як він викладений на сайті. Адже, не дарма у ньому панує відповідна структура. Читай як розумієш (маю на увазі структуру). Переосмислення наступає першими кроками непокою сумління, затим йде певне вагання, хворобливе, а далі - щось схоже на прозріння. І саме це, останнє й вселяє віру у розумність людини. Чи помиляємся ми - поживемо побачимо. А вірш таки, усуперіч вартностної нерівності його фрагментів, вартий поступового осмислення та висновку.
Аби змінити тематику, припустимось кохання. А в даний момент зосередимось на вірші "В твоїх очах…" , що виклав Daemon Sander
В твоїх очах є так багато моря
Чи може то бурхливий океан?
Ти не ховай від мене свого горя
Зануривши зіниці у екран
В твоїх очах є так багато неба
Коли вони горять немов зірки
Забувши все, що згадувать не треба
Поринь зі мною у свої думки
В твоїх очах є так багато світла
Що зігріває м'яко так мене
І що б не сталось - ти мені вже рідна
Хай навіть тисячу життів мине
ID: 844969
У творі присутній один розділовий знак запитання: "...то бурхливий океан?"... У вагляді уривчатих описів страждань двох сердець, за змістом тексту, час не має значення: "Хай навіть тисячу життів мине". Тут навіть статути психологістичних інтституцій та товариств справедливості Америки, нічого не вдіють. Що особливо цікаво - автор не вдається до вичурності слововиспіву почуття туги та тяжких митарств сумління. Однак, така пряма мова зворушує душу: "Забувши все, що згадувать не треба/ Поринь зі мною у свої думки...". Один епізод. Надзвичайно ємкий змістом. Повчальний та безнадійно безжальний... Адже оповідь йдеться про найдорожчі стосунки, про кохану - не про першу зустічну...
Не про політичну та конституційну кризу піднімає знамено поетичного транспатанту Іванюк Ірина у восьми рядках "Я думала, що вік - людська межа…", а знову-таки про любов. Про ту любов, що йде від серця, крізь сумніви та перестороги:
Я думала, що вік - людська межа...
Коли вже "не", "недо"... Коли - запізно...
Ми в цих химерах губимось щодня!
І губимо. Втрачаючи... Не пізно!
Не пізно зустрічати серця день!
Закинуту, колись, дістати книгу...
Не пізно слів любові з повних жмень,-
розсипати! Посіяти... Не пізно!
ID: 845070
І хоча вже так багато говорено, писано, співано про це, втім користь від таких творів завжди відчутна. Адже саме любов робить таємне явним, розкриваючи обійми щастю... Показуючи наочно (коли вчитуєшся та уявляєш читане) так би мовити те, що є найдрагоціннійшим серед людей...
Шляхи "неисповедимы". Цьому приклад життєвий у двох рядках трьох зіркового віршу, що розмістила в інтимній ліриці КП Тетяна Ященко
...Я годую бездомних котиків,
зачиняюсь на всі замки...
ID: 845226
Мені подобається. Адже не дарма я запевняв у самому зародишу цього нарису - що у кожного поета можна віднайте дещо шедевральне, від слова шедевр (із французьської chef-d'œuvre)... Таке, що зможе зазвучати музикою, ритмом, словом і зачарувати, бодай і вразити приємно....
А коли нині більшість критиків висловлюється доволі млосконо, замудрокручено або й млаво про новітню поезію, вони мають рацію. Втім - не завжди. Є доволі приємні твори, що своїми текстами й схованими у них елексирами доброти позитивізму доводять протилежне. До таких я відношу 12 рядків лірики "А мені здається" , поданих на КП авторкою на ім*я Крилата:
Вже роки відганялись риською.
Осінь жовтим малює клени.
А мені здається, дівчисько я-
Недосвідчені і зелене.
Десь позаду прихильців гвардія.
В ирій крила несе лелека.
А мені здається, на старті я,
І до фінішу ще далеко.
День моргає мені так знаюче.
Каже, пізно іти на кастинг.
А мені здається, піймаю ще
І удачу свою і щастя.
ID: 845289
У провінції, де живу я і більшість населення України, переживання руху часу дещо уповільненіше ніж у метрополії, менш значне у цьому сенсі. Однак від цього не перестають бути фактами. Дякуючи натурі - не фатальними. Єдність і волю цієї більшості народонаселення, спавжнього, а не гламурно-мальовничого-столичного і передає цей вірш.
Будь-який огляд поетичних новин - це погляд у далечінь. Природа творчості безжалісна і тому потребує непредвзятого до неї ставлення. Адже справжні поетичні надбання вдаються тим авторам, хто має дар боротьби із неупинною катастрофою всесвітньої ходи історії... І, навіть коли той чи інший віршований текст не дотягує до майстерного, буває забарвлюється щирою прямотою, бодай і кульгавою. Погляньмо це на прикладі віршоспроби "Можна і посачкувати", від автора dashavsky:
Життя лишилось мало уже,
Та що про те тепер гадати...
Не помішало б може мені
Та й хоч трохи посачкувати.
Хату і стайню я збудував,
Сад невеликий доглядаю.
Для дітей і онуків старав,
Для себе нічого не маю.
Проживаю як Бог наказав,
Буває в гріхи залітаю.
Долари в руках ще не тримав,
Тому і щастя притягаю.
ID: 845334
Звісно, впадає в око недолугість рим, розміру та ритму, одначе - присутнє саме головне - реалізм із перших рук. Мені, як затятому читачеві, вже давно нецікаве будь-яке авторське розчарування через вигадані чи вичавлені теми віршоплету. А живе відчуття та передача у тексті невеличкого формату бажання і змісту особистого сенсу життя - ціную. От і у цьому творі напріч відсутній прокурорський - щогольський і скаржницько-страждальний тон засудження життєвого збігу. А натомість, неначе для наочного роз*яснення ліричний герой робить заяву, схожу таки на останнє слово засудженого: " Проживаю як Бог наказав,/Буває в гріхи залітаю./Долари в руках ще не тримав,/
Тому і щастя притягаю... Це не не скидається на промову, надану засобам ЗМІ якимось лібералом-ліквідатором щастя людського. Тож, - мені подобається. Будемо розвивати цю тему надалі...
На далі маю тут ще одну знахідку. Саме те, що треба - вірш "Й зараз знаєте Ви щось, єдині в світі" Євгена Юхниці. Наведу твір цілком:
Чари: чулить, гріє, коли раптом я
Опиняюсь в середовищі – майстрів!
Як і в тих, у кого настрій від - «сім’я»,
Чи, хто дружбу ніжить на маківці мрій.
…Як стьмяніє, й ополонки, мов чорти,
Манять завидками у сліпу глибінь,
Я радію за дизайнера води,
Що з психологом маскують «хап» на дні.
Люди винайшли багато вправних справ,
Які -з роду в рід, в професіях – смаки́!
Завмираю – й з читача й від бджоляра:
Кожен з нас – криниці вправності віків -
…Й зараз знають щось так, як ніхто ніде!
Ви згадали теж за себе? Смик?.. Гуде́?..
ID: 845393
Чотирнадцять рядків - і філософська лірика до тренування розуму і почуття. Тут, зачепившись за перші два рядки, вже непросто відірватися від певного підпілля "вправних справ" та домагань слово-навантажень. У чому ж полягають ці домагання? Розбурхати у кожному з нас, читачів ( а, певною мірою і творців - адже, всі ми створені за божою подобою, як то вчить святе письмо, - значить - творцями...) креативними суб*єктами. Мислителями, що прагнутимуть "з роду в рід" творчості до смаку. Недарма ж введено слово "бджоляр" - смисл якого із глибин віків - утворювати єдність сім*ї, сімей... Аби з того була користь, зиск і сподівання на майбутні здобутки, СМАЧНІ, КОРИСНІ, ПОТРІБНІ людям!!! Отакі я вгледів у творі домагання, хай і непомірні для деяких "теоретиків"...
Фактором впливу на очі і сепце коханої запросто можуть стати декілька рядків. Таку вимогливу якість, на мій погляд, утілено ось у цьму фрагменті віршу "А із ними…" , що розмістив на КП П.БЕРЕЗЕНЬ
...У очах цих мій біль і мій світ,
В їх блакиті живуть небеса,
Я без них, наче птаха без крил,
А із ними... Із ними б літав!..
ID: 845410
Мені подобається у цих рядках жага злету! Потреба прав усіх закоханих громадян у бородьбі за свої кохання... Навіть найбільш недогадлива і нерозвинена людина може зміркувати, що окремі відчайдухи, які належать до творчих, не рівня простим віршописам...
А віршописці -люди не доброзичливі бувають... Вони мстиві, нерозуміють і, навіть, не збагнуть того, що зла людина не може бути ПОЕТОМ, апріорі... Їх і чіпати не слід, як на водолажчині кажуть "не замай гі-но, воно воняти не буде".
Між тим, кидаючи в масу через ресурс КП безліч творів, кожний автор сподівається, що його твір не лишатиметься нечитаним... І читаю я, мірою вільного часу й сил, нові і нові тексти. Адже трапляються серед їх сонму непогані роботи. Хоча аторам слід вести більш кропіткі викреслення зайвих рядків, недолугих.
Впливає на уяву твір "Внутрішній космос", що виклала Міра Мальська.
Це більше, ніж потяг...
Сила твого тяжіння
Розкладає мене по нотах,
Проростає у мене корінням.
Доторки твої ніжні
Струмом своїм бентежать.
Ти вдихаєш у мене вірші,
Розкриваєш у мені стержень.
Дихай своїм прекрасним -
Губами ловитиму голос.
Коли все навколо нас згасне -
Лишиться внутрішній космос
ID: 846261
Мені подобається тут спроба самовисловлення простими значеннями. Без усіляких масок і розхолоджень епітетів, проводить лірична героїня всої переживання-міркування до космічної уяви. І це добре.
А до поки я напишу продовження нарису, послухайте і погляньте на виступ ТАЛАНОВИТИХ молодих українських музикантів на Рок-Булаві цього року: https://www.youtube.com/watch?v=10If3H8G5sY
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843052
дата надходження 25.07.2019
дата закладки 18.08.2019
Я ДЛЯ ТЕБЕ БУДУ ПТАШКА
Я для тебе буду пташка
У небі,зіронька ясна.
Відкрий ,вікно як тобі важко-
Щоб послухати, спів солов'я.
Я сонечком ,увійду у твій дім
У серці ,розтане сум печаль..
І засяю ,веселкою у нім
Щоб ти побачив синю даль..
Ти ,вдихнеш ,на повні груди ...
У ранковий безмежний океан.
Побачиш, красу повсюди
Як небо,засіває життя лан.
Теплий дощ,змиє кригу зими
І мріями,розцвіте весна.
Зашумлять листям ясени
І квіточці,зрадіє твоя душа.
Я намалюю, тобі казку...
На березі квітучий рай.
Де цвіте, любов ніжність ласка
І щастя-дзвінкий водограй.
Я тихим вітром заколишу
І насняться солодкі сни.
напам'ять, дарунок залишу...
Свій Всесвіт і душі листи.
М. Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845237
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 17.08.2019
Хто оспівує землю, безстрашний в бою,
Ціну знає своєму народу…
Той грудьми захистить Україну свою,
Бо найбільше цінує свободу.
Приспів:
Хай в житті нам порадником стане Тарас,
А Дніпро об’єднає країну.
Cокровенний наcтав на землі нині час,
Подолати ми маєм руїну.
Тепер вже Україну, не Русь, як колись
Освятити прийдеться в Дніпрі.
Я за землю свою Богу завжди молюсь
Щоб я вільним прожив на землі.
Хто із страхом на ви, в кого совість жива,
В кого мова крилата, мов птаха.
Може той сотворити великі діла,
Хто ніколи не буде невдаха.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845189
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 17.08.2019
Ви не байдужа людина,
Мов квітка ніжна душа!
Щирість Ваша дитинна
Пісню народить, вірша!
Легкою хай буде дорога,
Що називають - життя!
Омріяна хай перемога
Миру народить дитя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845206
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 17.08.2019
Степан Вікторович Чубенко
(11 листопада 1997р.н. - 25 липня 2014р.,
Краматорськ, Донецька область, Україна)
— український школяр і патріот,
воротар футбольного клубу «Авангард» (Краматорськ),
катований і розстріляний бойовиками
проросійської терористичної організації «ДНР»
за проукраїнську позицію,
народний Герой України.
Скажіть: за що його убили?
За стрічку жовто-синю з рюкзака?!
Та молоде життя згубили..
І в чім була провина юнака?!
Степанку лиш було шістна́дцять –
Сепари взяли хлопця у полон.
Батьки хотіли щось дізнатись,
Бо невідомість їм як страшний сон.
Його схопили на вокзалі,
Як повертався в Краматорськ.
І що з ним діялось надалі,
Був свідком за Донецьком пост.
Дитину іроди прокляті
Так довго катували у тюрмі,
Бо пики ті, горілкою залляті,
Творили що, не відали самі.
«Бандерою» його назвали..
Скажіть, кого? Оце дитя?!
Ви як фашисти мордували,
В дитини відбирали ви життя.
Чи породила вас не мати,
А чи синів не маєте своїх?
Як смієте ви діток убивати,
Чому так зневажаєте чужих?
Прийде й на вас Господня кара,
Тоді відповісте за все сповна.
Допоки блудом мізки марять,
Не скоро ще закінчиться війна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845055
дата надходження 14.08.2019
дата закладки 15.08.2019
Зайнялися поля світлоносними квітами літа,
Розлилися медами в ароматах липневого дня…
Моя сонячна квітко, небесами любові зігріта,
Наче сонцю самому ти земна й безперечна рідня.
Променистість твою осягаю і серцем, і оком.
Виднокіл аж до краю щось забуте давно розбудив…
В неозорості сонць зупиняється мить й ненароком
Ти знаходиш початки досконало-зворушливих див.
Усміхнулось чомусь… прокотилося літеплим плином,
Розлилося в душі соковитим погідливим світлом,
Мов маленьким пташам пролітаєш над полем невпинно…
І не сталось нічого - просто соняхи квітнуть у світі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844922
дата надходження 13.08.2019
дата закладки 14.08.2019
Не спокушай мене, не спокушай.
Цей фарс сьогодні недоречний.
Не мрій про зустрічі нічні потай,
Проймає звуків суперечка.
Не спокушай мене, не спокушай,
Стихає музики причуда.
За вітром котиться сухий курай
У коливаннях амплітуди.
Не спокушай мене, не спокушай.
Мара це в опустілій залі.
Вже сонця сніп приліг на виднокрай,
І доль розписані скрижалі.
Не спокушай мене, не спокушай.
Ілюзії проходять з часом.
Хоч припікає туги вогнеграй,
Черниця-ніч блукає в рясі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844792
дата надходження 12.08.2019
дата закладки 13.08.2019
[u][b]«Українська вишиванка»[/b][/u]
(Поезії, пісні)
[i][b]Літературно-мистецький кіш «Ріднокрай»[/b][/i]
(Випуск сьомий)
[u]Видавництво «Інтер Парк»[/u]
[u][i]Лубни – 2019[/i][/u]
(Об’єм – 240 сторінок)
Кожен раз тепер коли братиму в руки альманах «Українська вишиванка» отримуватиму приємність не лише від поезій вміщених в збірці, а ще й від спогадів пов’язаних з теплим спілкуванням з групою її авторів на гостинній Волині.
Цю і минулі зустрічі, як і вихід в світ цього (вже сьомого) і попередніх альманахів ініціювали і здійснили співзасновники літературно-мистецького коша «Ріднокрай» Віталій Назарук, Олександр Печора і Микола Серпень.
Назва збірки – «Українська вишиванка» – визначає і головну тему представлених 240 віршів 73 авторів. Певна кількість поезій стали піснями. До деяких з них в збірці є ноти, а на деякі надано інтернет-посилання і при бажанні ті пісні можна знайти і послухати в Мережі.
Читаючи прозовий твір, нехай навіть фантастичного жанру, так чи інакше бачиш лінійність викладу – початок, середину, сюжетну кульмінацію, кінцівку чи висновок. А от занурюючись в «Українську вишиванку» не відчуваєш руху ні за віссю часу, ні за координатами місця, натомість впадаєш в своєрідний медитативний стан внутрішнього персонального переживання в глибинах поетичного простору.
Тексти одної тематики в збірці споріднені, але не однорідні. Єднає їх українність, патріотичність, національні почуття, наповненість даром одухотворення. Але вони і несхожі між собою композиційно, інтонаційно; різняться ритмом, образами, формою, змістом, психологічною чи емоційною насиченістю.
Для прикладу, наведу лише по одній строфі з віршів декількох авторів.
В Лесі Геник Вишиванка це:
[i]… наче світ увесь на полотні
вмістився тут дрібненькими стібками…[/i]
(«Вишиванка» с.31*)
Любов Ігнатова на питання «Що таке вкраїнська вишиванка?» дає багато означень, ось лише кілька з них:
[i]
… Це любов безмежна на землі,
Це яскраві сонячні світанки
І весняна пісня журавлів…
Це молитва мовлена без слів.[/i]
(«Що таке вкраїнська вишиванка?» с.82)
Микола Серпень переконаний, що Вишиванка окрилює:
[i]
Вишиванку надівши на себе,
Кожен з нас ніби крила надів -
Відчуває безкрайність він неба,
Й силу золота спілих хлібів![/i]
(«Вишиванка» с.179)
В Тетяни Мирошниченко Вишиванка викликає радість від патріотичних почуттів і бажання передати її дітям:
[i]Як вдягну осяйну вишиванку –
Променію, радію щоранку!
Це тепло передам доні й сину,
Щоб любили свою Україну.[/i]
(«Я – українка» с.116)
В пісні Олександра Печори Вишиванки – це спомини:
[i]
Напилися повені береги Сули.
Вишиванки-спомини знову розцвіли.
Ой літа-журавлики, вже спада вода…
Розквітай і радуйся, земле молода.[/i]
(«Вишиванки мамині» с.150)
В Віталія Назарука Вишиванка згадується в батьківських напутніх словах:
[i]Носи сорочку-вишиванку,
Їж житній хліб, бо сила в нім.
Вставай щоденно на світанку!
Співай! Душею не німій…[/i]
(«Земля в хустинці» с.124)
Героїня вірша Тетяни Горобець вишиванку лаштує для милого:
[i]Вишию для тебе милий вишиванку,
Вкладу туди небо, тихії світанки.
І любов гарячу, що ношу у серці,
Виложу нитками кольори веселки.[/i]
(«Вишиванка милому» с.36)
Наталя Данилюк дістає вишиванку зі скрині, як реліквію:
[i]Змахне сорочка крильми-рукавами,
Немов журавка, що смакує вись,
Весняними живими кольорами
Її бабуся вишила колись.[/i]
(«Скриня» с.42)
Для Ніни Діденко Вишиванка оберіг і предмет гордості:
[i]Іду я гордо по Парижу
У вишиваночці новій![/i]
(«Вишиванка в Парижі» с.60)
Людмила Лєгостаєва Вишиванкою кидає виклик ворогам:
[i]
Одягаючись в вишиванку,
Виклик кидаю ворогам!
Хай ухопить їх лихоманка
І поглине навік тайга![/i]
«Одягаючись в вишиванку» с.97)
Ганна Демиденко бачить в вишиванці не лише веселкові кольори:
[i]У вишиванці – кольори веселки
Й червоний з чорним теж переплелись,
І доля хлібороба невесела,
Й борця за волю, що велась колись.[/i]
(«У вишиванці» с.46)
Згорьована мати у вірші Інеси Доленник в труну сину вбитому москалями кладе Вишиванку:
[i]…Вона не зомліла, змінився лише її лик.
Вона лише стала одразу, як хмара осіння.
А потім поклала в труну вишиванку й рушник
І гладила тіло скалічене милого сина.[/i]
(«А мати бійцям наказала відкрити труну…» с.66 )
Учасник АТО Юрій Щербик пише:
[i]Болить і вам… я знаю… Встану зранку –
Усім нам сили в Бога попрошу…
Якщо не камуфляж, то вишиванку
Носити маю право… і ношу![/i]
(«На виклик часу» с.234)
Олена Іськова-Миклащук з гіркотою звертається до псевдопатріота:
[i]Вже звично одягаєш вишиванку.
Твій новий імідж: український стрій.
Хіба лиш ти? В нас етнолихоманка:
Священний одяг на душі старій.[/i]
(«Псевдопатріоту» с.84)
Світлана Моренець нагадує про емігрантів для яких Вишиванка - це символ єднання:
[i]І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.[/i]
(«Нашого цвіту – по всьому світу» с.120)
Лідія Скрипка запрошує на свято Вишиванки:
[i]Софійки, Петрики, Марічки, Йванки,
У цей врочистий надзвичайний день
Спішіть скорій на свято Вишиванки –
На свято світла, радості й пісень.[/i]
(«Вишиваний парад» с.192)
В вірші Галини Литовченко сама природа взялася за вишивку:
[i]Зникла літня заполоч в траві,
Золотим шитвом бравує осінь.
Передзвоном храми вікові
Відізвались в листі стоголоссям.[/i]
(«Золоте шитво» с.104)
Вважаю, що тему для збірки «Українська вишиванка» обрано дуже вдало, бо Вишиванка не лише важлива складова нашого національного вбрання, вона ще є емблемою української загальнонародної традиції. Переміщення Вишиванки в художньо-поетичний простір проявляє її з несподіваного боку, відкриває цілий спектр символів і значень, в ній проступають не помічені поза художнім контекстом властивості, ситуації і міркування.
Чудовий вийшов альманах!
Читайте українську поезію!
---------------
Віктор Охріменко
20.07.2019
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843376
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 12.08.2019
Хтось у ступочці літо розтер
і воно розлилося
Ніжно-синім жабо волошкових
пахучих суцвіть,
Пряним хлібом, що зріє
в утробі важкого колосся
І зозулиним "ку", що зривається
із верховіть.
Перегуками гроз і кармінними
хвилями маків,
Веселковим тату між хмаринностей
неба м`яких
І нестримним теплом, що викрешує
з зоряних злаків
Десь незримий мірошник
і сяйво складає у міх.
Прохолодою м`яти і соняхом
жовто-гарячим,
абрикосовим сонцем і яблуком
стиглим в траві.
Літо в крапельці кожній,
воно зовсім поряд, я бачу -
Мальвовухим зайчам
причаїлось в моїм рукаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843660
дата надходження 31.07.2019
дата закладки 12.08.2019
Мужик как спутник одинокий
Вселенную из женщин бороздит.
Он Космос изучает весь глубокий
И Верность часто Солнцу не хранит.
Не останавливают кольца у Сатурна.
Вообще ему на кольца наплевать.
И если с ним встречаешь утро,
Он может улететь опять.
И только Гравитация Любви
Из Космоса мужчину возвращает.
И он всегда домой летит
К тому, кто его Любит, понимает…
04.08.2019 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844051
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 05.08.2019
Сл. та муз. Н. Башинської
Тут, де Черемош плине... Ясна
в'ється долі моєї стежина.
Хилить гроно калина рясна.
Тут моя рідна є Батьківщина.
Я - син твій, Україно!
Для мене небо синє.
Поля широкі, сонячний Дніпро.
Я - син твій, Україно!
У мене ти єдина.
(2р.)Зі мною ти завжди,
щоб там не було.
Тут родина моя, рідний дім.
мої будні тут є, мої свята.
Тут під сонцем, у небі яснім,
знов кружляють малі лелечата.
Я - син твій, Україно!
Для мене небо синє.
Поля широкі, сонячний Дніпро.
Я - син твій, Україно!
У мене ти єдина.
(2р.)Зі мною ти завжди,
щоб там не було.
Нам лелеки приносять весну,
кличе стежка завжди в світ широкий.
Я люблю найріднішу... Свою.
Землю ту, де зробив перші кроки.
Я - син твій, Україно!
Для мене небо синє.
Поля широкі, сонячний Дніпро.
Я - син твій, Україно!
У мене ти єдина.
(2р.)Зі мною ти завжди,
щоб там не було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843978
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 04.08.2019
Гіркий полин з медових вуст,
Годинник цокає зухвало.
Храм вірності чи сад розпуст?
Спокуса випускає жало...
Ягнята з геном вовчих зграй,
Гібридність нині дуже в моді.
Шепоче хтось: Тікай! Тікай!
Сідає сонце ген на сході...
Ось янгол з демоном в очах,
Холодний погляд лишить опік.
Одне спасіння з сотні плах -
Відчутний ледь любові дотик...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843810
дата надходження 02.08.2019
дата закладки 03.08.2019
Вплітала долю в чарівний вінок,
Багаття перестрибнувши танок
Цвіт папороті в нічку на Купала
Уперто у гаях вона шукала.
Що трапилося в лісі з нею - таїна
Та папороті квітка нині... це вона...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841090
дата надходження 07.07.2019
дата закладки 02.08.2019
До Морока сьогодні в гості
потрапила невипадково...
Насипав мені в жмені злості,
замість цукерок - чорне слово.
Дратованість в моє горнятко
налив з вершками порожнечі.
Немов нажахане малятко
втекти?... Ні, обійму за плечі...
Любов‘ю просочусь під шкіру.
Не Мороком він народився,
Своєму внутрішньому звіру
чомусь покірно підкорився.
Борись! Візьми мене за руку,
Пусти на волю душу-бранку...
Всміхнувся, чорну зняв перуку.
Став Морок Сонцем на світанку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841687
дата надходження 12.07.2019
дата закладки 02.08.2019
[b]ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.)
[/b]
"Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує".
До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пішло народне повір'я, що справа святих «побратимів» - жито зажинати. Білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я.
Ранком, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками.
Вертаючи з церкви, люди розговлялися мандриками. Мандрики - це плесканки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру, або всілякою начинкою. Сама назва походить ніби від того, що мандруючи світом, Петро з Павлом живилися «мандриками», наповняючи їх «чим Бог послав».
У цей день зозуля перестає кувати. Селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла у святого Петра одну мандрику та й за це її Бог скарав.
Мандруючи, Бог з Петром людей парують:
«... ідуть вони в жнива - сонце пече їх, а жито стоїть, як стіна. Те жито дівка жне так, що й голови не піднімить.
-Боже, поможи тобі, дівко!
Підняла голову, подякувала - та й далі жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивилися на неї - та й далі... На стежці стоїть одпряжений, а під возом спить парубок - нап'яв собі холодок з ковдри та й спить.
Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже:
-Не займай, Петре, ходім!
... Зайшли в пшеницю - як ліс пшениця стоїть: парубок жне її, пече його сонце, а він, знай, жне.
-Боже, поможи тобі, хлопче!
Підняв голову, подякував — та й далі жне. Петро й каже до Бога:
-Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівчину, що жито жне. І тих ледацюг спаруй...
А Бог на теє:
-Старий ти, Петре. Не тямиш, що кажеш. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть.
Так воно буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло».
(За Олексою Воропаєм «Звичаї нашого народу»)
[b]МОКРИНИ (1 серпня за н. ст.)[/b]
«Свята Мокрина осінь приносить!»
Останній день літа: яка погода на Мокрини, така й буде осінь.
«Як на Мокрини дощ - то оріхи вимокають,
а як сухо - то бджоли повилітають».
[b]ПРОРОКА ІЛЛІ (2 серпня за н. ст.)[/b]
За народною міфологією Ілля є наступником громовержця Перуна:
«Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці йде»
«До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі - проти вітру».
Народна легенда роз'яснює: коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисть. З того часу ганяється Ілля за бісами і пускає в них огненні стріли-громи і блискавки.
А між тим пророк Ілля засіває озимину:
- Сій, Ілля, озимий засів!
«Ходить Ілля на Василя,
Носить нугу житяную,
Куди махне - житом пахне...»
... І збирає ярину, аби випекли з неї хліб насущний:
«На Іллі новий хліб на столі!»
[b]ПАЛІЯ - «ПАЛИКОПИ» (9 серпня за н. ст.)[/b]
«...Вже наш Палій за копою сів!»
У цей день селяни моляться святому Пантелеймону і перед його образом свічку ставлять. Існує повір'я, що хто не шанує Палія, тому він «копи палить».
Так і пристало до святого прізвисько «Паликопи».
[b]МАКОВЕЯ – І «СПАСА НА ВОДІ» (14 серпня за н. ст.)
[/b]
У старі часи сходилися в цей день хрещені до річки - святити воду. Хворі на пропасницю купалися в річці, бо на Маковея - вода цілюща.
Пізніше, святити воду несли до церкви, а при воді квіти ще й мак. Весною мак розсівали на городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітали у коси, щоб «волосся з голови не випадало».
На Маковея ласували «шуліками»: пекли коржі, ламали на дрібні шматочки в макітру і заливали медовою ситою та розтертим маком.
«Маковея» за те, що зцілює водою називають «Мокрим Спасом». У народі знають, що «Маковей» - знахар, зцілює не тільки водою, а й маком-відюком»: дівки-чарівниці освятять «відюк», обсиплють ним хату, - і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно.
«Мокрий Спас - маку й меду припас.
Маковій від злих духів спас!»
[b]ІІ СПАСА - «ЯБЛУНЕВОГО» (19 серпня за н. ст.)
[/b]
У день Преображення Господнього, або Спаса, до церкви несуть яблука, груші, мед і обжинкові вінки, а ще жмут колосся, що імітує «Цапову бороду». Хрещений люд позичив її у міфічної тварини, що живе на ниві і ховається в Дідуху, а натомість наділив нею достойного Спаса.
Тому на запитання:
- Ой чия ж то борода
чорним шовком увита,
сріблом-золотом улита? -
правовірні відповідали:
-Дідухова... обжинкова,
а окраса —
то від Спаса!
У давнину до Спаса не ласували садовиною, бо то - гріх, чекали на свято, два тижні постили...
Вернувши з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розговлялася: споживали яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином - «щоб садовина родила».
На Спаса родина, зібрана за святковим столом, згадувала померлих: так ось чому у Спаса окраса із «чорного шовку» бо це «страсний» Спас! За народною міфологією - це останній перед Різдвом вихід померлих на світ - на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.
«Страсного» Спаса за його піклування про садовину називали «яблучним». З часу, коли обтрусять яблука з садів, чекали перших приморозків:
«Страсний Спас - яблука освятив».
Від Спаса починали копати бараболю: розкладали вогнище, пекли картоплю і гріли руки - «щоб не мерзли зимою».
Кажуть у нас: «Прийшов другий Спас,
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблука й грушки ласуй вволю!»
[b]І «ПЕРША ПРЕЧИСТА» (28 серпня за н. ст.)
[/b]
«Перша Пречиста» - свято Успіння Пресвятої Богородиці. На «Першу Пречисту» дівчата визбирають «за Спасом» садовину:
«Пречиста по груші ходила,
Пречиста мішок загубила,
А Спас йшов -мішок знайшов».
- Спасику, батьку,
Віддай мій мішочок,
Не буду ходити у твій садочок.
Лище досівають «за Іллею» озимину, а після свята звільняються від роботи на полі. Господарі, що мають відданиць і парубків, готуються до весілля:
- Прийшла Перша Пречиста - стає дівка речиста!
…«Перша Пречиста жито посіває...».
[b]ІІІ «КОНОПЛЯНИЙ або ПОЛОТНЯНИЙ або ГОРІХОВИЙ» СПАС
(29 серпня за н.ст.)[/b]
«Третього Спаса» в українській народній традиції святкують на честь ікони «Нерукотворного образу Христа-Спаса», або як в народі кажуть «Спаса на полотні».
На «Третього Спаса» справляли обряд «Обжинкового весілля» - завершували обжинки, несли додому обжинкового Дідуха, пекли короваї з нового врожаю, сіяли озимину та збирали горіхи.
«Конопляний» Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив,
То свято Богородиці і всіх див.
[b]«ГОЛОВОСІКА» (11 вересня за н. ст.)
[/b]
Свято Всічення Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, кажуть у народі, Головосіка.
У цей день не варять борщу і це єдиний раз протягом цілого року, - коли гріх їсти борщ. Віруючі люди на «Головосіку» не беруть у руки ніж, навіть хліб ламають руками. Ані рубають сокирою, ані пиляють пилою...
[b]«СЕМЕНА» - (14 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи - в народі «Семена».
Від «Семена» стара Україна прилаштовувала у хатах свої верстати і починала ткати полотно. Бралися до роботи усі майстри: столярі, стельмахи, бондарі...
В ніч проти «Семена» засвічував древній Київ свічки і святкував «Весілля Свічки». В таку ніч збирали останній цвіт зі святоянівського зілля.
[b]«ДРУГА ПРЕЧИСТА» (21 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Різдва Пресвятої Богородиці. З ним пов'язані усі жіночі надії - день Рожениць, коли жінки, в яких немає дітей, справляють обід і годують бідних «щоб молилися Богородиці за її діти».
В цей час на Україні, звичайно, йдуть дощі, а тому й кажуть:
«Друга Пречиста дощем поливає!»
[b]«ЗДВИЖЕННЯ» (27 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього...
... Наступають холодні дні і птахи відлітають до вирію. Вирій, за народною уявою, - це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці і гади: птиці в долинах, гади - на горбах.
Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею: «У неї золотий ключ від тієї країни».
«На Здвиження земля движеться ближче до зими».
[b]«СВЯТА ПОКРОВА» (14 жовтня за н. ст.)
[/b]
Покровителька Запорізької Січі - Покрова Пресвятої Богородиці.
Існує переказ, що після зруйнування Січі, козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою і образ Запорозької Покрови:
«... а срібло-золото на три части паювали:
... на святую Січовую Покрову давали -
щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали».
У народі Покрова - покровителька відданиць, а тому дівки до неї молилися:
«Свята Мати-Покровонько,
покрий мені головоньку,
щоб я була жіночкою,
щоб жилось мені з лихвою
та із муженьком любеньким
і з дитятком малесеньким...».
Господарі примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі - на холодну зиму і великі сніги, а як з півдня - на теплу й сльотливу.
[b]«ДМИТРА» (8 листопада за н. ст.)
[/b]
«У святого Дмитра труба із срібла...
А як затрубив ще й святий Дмитро,
Тай покрив зимков усі гори біло»...
З уваги на недалекі пилипівчані запусти сезон сватання завершується: незасватані дівки вважають рік втраченим і з цього приводу у народі жартують: «До Дмитра - дівка хитра, а по Дмитрі, хоч комин витри». На що кмітливі лукавиці відповідають:
«До Дмитра була м хитра, а по Дмитрищі - я ще хитріша!»
«А Дмитро зиму у гості просить»!.
[b]«ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА» - ВВЕДЕННЯ (4 грудня за н.ст.)
[/b]
«Третя Пречиста йде – зиму за руку веде».
Третя Пречиста розпочинає народний календар Зими, отож про неї восени згадувати ще рано, проте пам’ятати треба, адже без неї перелік Спасів і Пречистих українського народного календаря був би неповним.
***
Святий [b]ПЕТРО [/b]за плугом ходить
Святий[b] ПАВЛО[/b] волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий [b]ІЛЛЯ [/b]заволочує...
Сій, Ілля, озимий засів!
(Бо вже [b]ПАЛІЙ[/b] за копою засів).
[b]МОКРИЙ[/b] Спас - маку й меду припас,
[b]МАКОВІЙ [/b]- від злих духів спас.
[b]СТРАСНИЙ[/b] Спас - яблука освятив.
Прийшов [b]ДРУГИЙ[/b] Спас –
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблучка й грушки ласуй вволю.
А за [b]ДРУГИМ[/b] Спасом —
та й[b] ПЕРША[/b] Пречиста...
Перша Пречиста - дівка речиста!
[b]ПРЕЧИСТА[/b] по груші ходила,
мішок загубила,
а [b]СПАС[/b] ішов –
мішок знайшов):
-Спасику, батьку,
віддай мій мішочок,
не буду ходити у твій садочок.
[b]КОНОПЛЯНИЙ[/b] Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив –
То свято Богородиці і всіх див:
[b]ПЕРША Пречиста[/b] жито досіває,
[b]ДРУГА Пречиста[/b] дощем поливає,
[b]ТРЕТЯ Пречиста [/b]снігом покриває...
* * *
А наш [b]ВОЛОХ [/b]сіно косить...
... а [b]МОКРИНА[/b] осінь приносить...
... а [b]ДМИТРО [/b]зиму у гості просить...
[b]Старожитній обряд Обжинкового «весілля» відродила і рядила -
Спасів та Пречистих згадала, їм молитви складала -
Ірина Вовк
[/b]
[i]За виданням: Ірина Вовк.[b]"За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь"[/b]. - Львів: Сполом, 2015.
[i]*Обрядовий календар осінніх свят складений за Олексою Воропаєм
[b]«Звичаї нашого народу»[/b].У 2 томах. - Мюнхен,1949.
[/i]
[b]"Пречисті в українському народному календарі"[/b] - радіо "Воскресіння"
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/prechysti-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
[b]"Спаси в українському народному календарі"[/b] - радіо "Воскресіння"
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/spasy-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746763
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 30.07.2019
Прохопилася ніч --смугла панночка
--Чи ж я гарна, --спитала люстерочка.
Вся в свічаді краса чарівниченьки,
Та розгледить не всяк чорне личенько.
Від очей таїть барви під ковдрою.
Незнадли́ва, а бачиться гордою.
Гребінцем чеше коси на ґаночку
Й колискову курниче співаночку.
Сіють спокій довкіл вірні вершені,
Засвітились зірки дальні першими,
Одноокий сяйнув із-за обрію:
--Твоїм пажем, вір, стану хоробрим я.
Човен в місяця мірно гойдається,
Сунуть хмари – об бік розбиваються.
Він же сяйвом сріблить хвилям гребені
І землею, щедротний, не гребує.
Простеляє коханій доріженьку:
--Хай ступають по золоті ніженьки.
Ластовиння зірок непогашене,
Врода чиста твоя, не прикрашена!
Все живе знемоглось сном-дрімотою.
З ві́кон місяць ввижавсь теракотою.
Недосяжні сплять мрії й заманливі
В своїм раї крихкім і оманливім.
Вершень—синонім до слова «вершник».
Теракота--випалена кольорова високоякісна гончарна глина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843465
дата надходження 29.07.2019
дата закладки 30.07.2019
Друкую цей твір повторно на сайті "Клубу поезії", щоб
розмістити всі твори на одній сторінці.
*******************
Блукала розореним полем,
Одвічним котилася степом,
Роками, століттями Воля
Ізнов одверталась від тебе.
Моя зачаклована земле,
Омита з правіку сльозами,
Стелися нам, праведна Доле,
Ясними до ніг рушниками.
Прибились до Храму святого -
Обмерли у трепеті люди:
Бо ми зрозуміли: Свободи
Одвіку - без крові - не буде.
Рости ж у віки, дзвінкомовна,
Едем наш і наша безмежність,
Ми сплачуєм чесно і сповна
Омріяну так незалежність.
Світлана Імашева
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691292
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 28.07.2019
Друкую цей твір повторно на сайті "Клубу поезії", щоб
розмістити всі твори на одній сторінці.
*******************
Блукала розореним полем,
Одвічним котилася степом,
Роками, століттями Воля
Ізнов одверталась від тебе.
Моя зачаклована земле,
Омита з правіку сльозами,
Стелися нам, праведна Доле,
Ясними до ніг рушниками.
Прибились до Храму святого -
Обмерли у трепеті люди:
Бо ми зрозуміли: Свободи
Одвіку - без крові - не буде.
Рости ж у віки, дзвінкомовна,
Едем наш і наша безмежність,
Ми сплачуєм чесно і сповна
Омріяну так незалежність.
Світлана Імашева
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691292
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 28.07.2019
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Де батьківська хата, там вишні цвітуть у садочку.
Сюди повертає лелека в гніздечко своє.
Де батьківська хата, любисток там пахне і м'ята.
Це там залишилось назавжди дитинство моє.
Де батьківська хата, там матінка збудить раненько.
І татова посмішка завжди зігріє мене.
Де батьківська хата, там радості й друзів багато.
Це там залишилось назавжди дитинство моє.
Де батьківська хата, там зорі ясніш сяють в небі.
Купається зранку у річці тут сонце ясне.
Зібрать би в долоні ті яснії зорі ранкові
Й по росах піти у дитинство, що кличе мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842707
дата надходження 22.07.2019
дата закладки 28.07.2019
Літо... Чи не
найкраща
пора
року...
[youtube]https://youtu.be/mLqPS6oBJ2s[/youtube]
[i][b][color="#086b68"]Ой, як не хочеться у осінь…
Побудь ще літечко, побудь!
Орфея клавесин голосить,
у шмаття рвучи черні грудь.
Ой, як не хочеться у зиму,
у царство суму і завій –
я назбираю ще корзину
фантазій літа й теплих мрій.
…Ой, як не хочеться у смуток,
що принесе примарний мир, –
душі влелеченій спокуту
на тлі зачохлених мортир…
Фантомний біль – сумління ниє.
І… темінь, морок, німота:
в буття буденного на шиї –
свобода…
Тиша… Та не та…[/color][/b]
26.07.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843272
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 28.07.2019
Цим нарисом, невеличким я аж ніяк не претендую на всеохопність огляду. Втім, зверну увагу на важливе для мене особисто й, сподіваюся, для інших співгромадянам, що не цураються слідкувати за розвитком літератури у сьогоднішній Україні. Адже вихід у світ -безупинний вихід - журналу із 1995 року поспіль всже сам по собі вартий уваги, непересічної.
Хто зичить собі ширшої уяви, хай перегляне дайджест цього номеру на сайті: https://zeitglas.io.ua/s2649573/
Приємно, що рамки нашої бувальщини, нині засміченої політичною агітацією до натхи, розріджує літературна аура високого гатунку. Адже автори цього числа СЧ просто й майстерньо розтрощують ці політ-економічні вузькості. Іх тексти (проза, поезія, есеї) напріч звільняють читача від тягомотини ідеологій бранців майбутньої Верховної Ради та їхніх посіпак із телеканалів, газет та і-нетної віртуальності...
Назву авторів ювілейного випуску. Сподіваюся, серед них є і кращі представники ресурсу Клубу Поезії.
У прозі подано твори Олександра Волкова, Романа Шилуцького, Влада Наслунги.
Поезіюпредставили: Сергій Лазо, Анна Соболева, Марґо Ґейко, Єлена Дорофієвська, Ирина Сон, Ярослав Костюк, Денис Голубицкий,
Марія Луценко, Олег Клищ, Влад Лоза, Наталія Віленська, Юрий Крыжановский, Вячеслав Рассыпаев, Николай Проценко, Юрій Шеляженко.
Надруковано літературні та соціологічні есеї Антоніни Остролуцької, Олександра Апалькова, Миколи Скрипця.
Щоб закінчити короткий огляд, поглянемо (погляньте і ви, шановні читачі цього допису) на вміщені у номері роботи мисткині Олі Рондяк. Напрочуд дивними і в той же час надзвичайно характерними (наголос можна ставити будь-де) для всього сгустку зашорхлих у "Profession de foi" вони, прикрашають увесь випуск, розширюючи будь-який обрій доступних розумінню широких і нешироких мас.
І нова пісня https://www.youtube.com/watch?v=nOxkU2TOuNw&feature=youtu.be&fbclid=IwAR350L4f90_4A-5XNlrnuUpyGg9sDbl4YF1CdIIU38sPuYT6_0BQ2c1aNbU
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840832
дата надходження 04.07.2019
дата закладки 23.07.2019
Казка
1
Коли осінь-господиня
справи всі свої зробила,
То подалась до кравчині,
аби та її пошила -
Капелюшок. Та найкращий.
Та, щоби бува такого
Не булоʹ ніде й нізащо.
І ніколи. І ні в кого!
2
Вислухала все кравчиня,
й щоб осені догодити
Вирішила та майстриня –
Різних капелюхів зшити.
Хоч про себе міркувала
-Що за дивна забаганка?
Все ж часу не марнувала –
шила з вечора до ранку.
3
Та й нашила капелюхів
різнобарвних і яскравих:
Помаранчевих, червоних,
білих, бурих, золотавих.
І широких і вузеньких,
круглобоких та плескатих,
І великих і маленьких,
і плямистих, і крислатих…
4
Довго Осінь приміряла
капелюшки кольорові.
Самий кращий вибирала,
але всі були чудові.
Потім вимовила: -Годі!
Вже не буду обирати,
Щоби бути завжди в моді,
треба різне одягати.
5
В свою чарівну торбину
Осінь капелюшки склала.
Поклонилася кравчині,
Та й додому почвалала.
Йшла дібровами густими,
але як воно не гірко -
Виявилось, що в торбині
була невеличка дірка.
6
Через неї, по одному,
капелюхи випадали.
Осінь ж квапилась додому,
Та й того не помічала.
В хаті торбу вже відкрила,
Глянула, а там – нічого…
Лиш одного не згубила
Капелюшка… золотого.
7
Тож його красуня Осінь
Завжди, в будь-яку погоду,
Одягає й радо носить.
І завжди вона у моді.
Капелюшки, що згубились
по стежині до лісочку,
Так в траві і залишились,
Перевтілились в грибочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755815
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 19.07.2019
Загиблі герої листопада 2016.
Прошу переглянути відеокліп. https://www.youtube.com/watch?v=u6kPBCTwzT0
http://censor.net.ua/resonance/418911/zagibl_gero_listopada
Ще так складно писати про те,
Що нам Драма складає у рими.
Мені важко і боляче від перелічених втрат.
Гинуть хлопчики наші,
України сини, побратими.
Ти пройшов весь Майдан,
А вже тут, на війні, ти солдат.
Чистий погляд очей,
Добра усмішка сяє з світлини,
Я вдивляюсь в обличчя й не віру,
Що вас більше вже з нами нема…
Ти на заклик прийшов
Захистити кордон України,
Пам’ять світла козаче,
Про тебе в нашім серці,
Назавжди, жива.
Тут кривава війна лічить
Наші життя щогодини,
Знову обстріл ворожий, шалений,
І падає вбитий у серце мій друг,
Він не встиг дописати листа
До своєї дружини;
- «В мріях лину до теплих твоїх
І лагідних рук…».
Біль у серці, сльоза на щоці,
Відчуваю нестерпну я втому,
Цілі сутки без сну,
Під прицілом ворожих гармат…
Смерть солодка за тебе
Моя Україна! Я вдома!
Не відступим ніколи,
Хай затямить ненавидний кат!
- Я сержант Микола Саюк,
Командир батареї, із Дубно.
Ще з Майдану я тут,
За українську мрію борюсь…
Я у співі весняних пташок,
З вітром вільним щасливим і шумним
З вірою в нашу близьку перемогу,
Рідні мої, до вас повернусь.
Я на обрії рідного краю
Я всіх друзів своїх пригадаю
Не сумуйте, не плачте, благаю
Я тебе моя люба кохаю..
За Україну бідну молюсь.
- Я Сергій Кочетов.
Я майдановець. Я доброволець..
Я бував у горнилі, у центрі кровавих подій.
Нашу муку і біль не відчує нажаль урядовець,
І так прикро мені, що їдуть із життя молоді…
На війні, все так, як на війні,
Піт і кров перемішані разом,
І байдужість до смерті,
Дивна суміш із почуттів,
Тут любов і ненависть,
Трансформуються з часом,
У сталевий наказ,
Не впустити до нас ворогів.
- А я Денис, простий, звичайний хлопець,
Я в Києві навчався, працював,
І кинув все, щоб стати добровольцем,
Стрільцем у сімдесят другій воював.
Не зміг я всидіти, лише спостерігати,
За тим, яка несправедливість і туга,
А те, що я не вмів ще воювати,
Війна навчає швидко, не шульга.
- Я Юра Сірик… І я бував у пеклі;
Тридцятка відступає, Степанівка горить.
Були бої жорстокі і запеклі,
Мовчать загиблі, серце не мовчить.
Від страху стигла кров у наших жилах,
Коли тіла бійців рвалися на очах…
Над сотнями таких Савур – Могилах,
Кружляють наші душі, - вільний птах.
І Іловайська не забуть криваву рану,
Мій Боже! Яка жахлива ця війна!
Хто ж нас довів всіх до такого стану?
Чи є в цьому якась моя вина?
Пробачте , що не встигну, не врятую,
Але прошу за мене понесіть,
Наш прапор, як мету мою Святую:
- Заради України тільки жить.
- Мій позивний - «Мамай», Андрій моє ім’я.
Окремий перший батальон морської піхоти.
Тут «Подолянина Вовки» - моя сім’я,
Нам всім надовго висточить роботи.
Любить як ми і вірьте в Україну,
Всі труднощі ми здатні подолати.
Зі смертю тіла не загине наше діло.
Зі смертю сина тільки гірко плаче мати.
- Я з Первомайська, кадровий військовий
Звати Сергій, а позивний мій «Брама».
Ми переможемо на цій війні обов’язково,
Якщо живою буде Воля, Честь і Слава.
Складають кобзарі вам пісні і балади,
Славетним воїнам, - України синам,
Про Олександра з тридцять шостої бригади,
І іншим всім морпехам пацанам.
Розкажуть дітям, як ми воювали,
Всю правду, як було все без прикрас,
Як проти окупантів захищали,
Рідні міста, і села, наш Донбас.
Попасна, Марьінка, Нікішино, промзона
Пески, і Павлопіль, Широкіно, Торець,
І Старогнатівка, – тримаєм оборону,
Із наших тіл периметром фортець.
А погляд їх ніколи не забути,
Жага до перемоги, світ в очах,
Які жили зі мною поруч люди!
Яка сталева віра у серцях!
Мені б так само вірити і жити,
Мені б так само жертву цю нести,
Хоч би на мить так, як вони, любити,
Так гаряче б молитись на хрести.
Сини Вітчизни; Данили, Святослави,
Богуни, Дорошенки, Виговські,
Кость-Гордієнки, Гонти, Болбачани,
Такі нам рідні і таки ж близькі.
Нам не забути бойовищ кровавих:
В уяві знов козацькі душі повстають;
Імен могутніх оборонців славних,
Ніколи поколінням не забуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713023
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 06.07.2019
я дуже хочу до тебе в середину...
глубко, далеко... хоч би й в печінку
влитися в вени вином розведеним
як чоловік проникає в жінку
хочу сховатися десь під повіками
ковзати, пестити яблуко ока
в мозку блудити під різними ніками
серце стискати сильно, жорстоко
хочу я бути твоєю правицею
щоби писати мені послання
про сокровенне, давно обіцяне
те, що колись нарекли коханням...
я дуже хочу до тебе всередину
я ж бо давно вже з тобою стала
мислимим, сотні разів доведеним
збігом, сукупністю, інтегралом
чи відчуваєш мене усередині?
черевомовцем гучним, пророчим?
кров’ю, скелетом чи нервів плетивом -
байдуже... жити в тобі я хочу....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838020
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 06.07.2019
Потяг на Схід...
Пензлик думок
Малює тривожну картину.
Горя і бід
В'ється клубок,
Поранено рідну країну .
"Мир- На війну" -
Чорний маршрут,
І серцебиття все частіше...
Ні, не засну...
Серцю редут
Я будуватиму в віршах.
Слово "війна"...
Терпне...болить...
ВіршІ про війну - сіль на рани...
Криком луна:
"Треба спинить".
Якби ж слово стало стоп-краном ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838558
дата надходження 12.06.2019
дата закладки 06.07.2019
Ящук Павло Володимирович
(11 жовтня 1966р – 21 липня 2014 р)
Брав активну участь у подіях Революції Гідності, позивний «Паша Московський». У квітні документально зафіксував своє українське громадянство, змінивши з російського. Під час війни – доброволець, командир взводу, 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», позивний «Мисливець».
Загинув 21 липня 2014 р. від влучення танкового снаряду під час виконання бойового завдання в районі смт. Георгіївка, Лутугинського району, Луганської області.
Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
Таким присвячують книжки –
Подіями багата доля.
Життєві непрості стежки
Вели боротися за Волю.
Павло був – справжній патріот,
Любив найбільше Батьківщину.
Він прагнув вигнати весь зброд,
Щоб процвітала Україна.
Братерську дружбу цінував
І на Майдані, і в «Айдарі»,
Свій досвід хлопцям передав
І ті вступили в Сектор Правий.
Він на Майдані підказав
Й створив для захисту загони,
А потім хлопців ще навчав
З Бердичівської оборони.
На Схід він з ними вирушав,
Щоб боронити Україну.
Про кожного, як батько дбав,
Леліяв як малу дитину.
Себе ніколи не жалів
І першим він ставав до бою,
Життя бійців спасти хотів
І навіть, закривав собою.
Товаришам він був взірцем
І патріотом України.
За Волю й Гідність став борцем,
Й за щастя кожної родини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840879
дата надходження 04.07.2019
дата закладки 06.07.2019
[color="#ff0000"][i]Чи ви малювали коли-небудь словами, чи займалися [b]каліграмами[/b] - я спробувала - дуже цікаво...[/i][/color]
Мені часто сниться, що я метелик, мені Світе весняного оновлення, вій проти
що сів на ріг закоханого було сонця, лопочи мільярдами
носорога, тепло крилець -
я бачив себе і радісно нехай юна тривога
в його здивованому оці, тріпотіти не полишає закоханих ніколи…
в промінчиках його веселкових легенькими Очі, сповнені жаги, любові і смутку -
зіниць крильцями
назустріч
вітру
[color="#ff0000"][b]ПОЛУМ'ЯНІ
СЛЬОЗИ
ДАЛІ[/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835196
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 30.06.2019
* * *
Скільки різних бар’єрів зборов я!
Скільки втрат незворотних зазнав!
Розгубив, роздарив я здоров’я,
та мій голос ще не відлунав.
Бо коріння моє – міцно вдома.
І літаю я ще по світах.
Хоч політ пригальмовує втома –
до гнізда повертається птах.
Хоч близенько підкралася старість,
хоч болить – підіймаюсь і йду.
І злітаю, і падаю. Й знаю,
що на шлях заповітний впаду.
Посумую, а чи порадію,
та натхненно труджуся щодень.
І не плачуся, праведно дію –
гарні справи роблю для людей.
І минувшину гідно шаную,
і в майбутнє будую місток.
І служу, і привітно паную.
Наживусь, наборюсь на всі сто!
Чітко чую вже поклик лелеки.
Вже мені – рік за три чи й за п’ять.
Чи близенько впаду, чи далеко?..
Із гнізда пташенята злетять!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838802
дата надходження 14.06.2019
дата закладки 30.06.2019
Жабенко Юрій Леонідович
( 12.01.1994р.н. - 08.08.2014р.)
Брусилів Житомирської області.
Солдат 26-ї артилерійської бригади
Загинув 8 серпня 2014 року під час обстрілу військової частини
біля м. Амвросіївка Донецької області.
Похоронений в селищі Брусилів,
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Був Юрій старшим у сім’ї,
А із батьків - одна лиш мати.
Він шанував, любив її,
Завжди хотів допомагати.
Не просто було їй одній
На ноги діток піднімати:
Дівчатка дуже ще малі,
Не виріс ще і Юрин братик.
Не стало рано татуся,
То ж Юрій взяв на свої плечі,
З початку і аж до кінця,
Відповідальність за малечу.
Він мріяв швидко підрости,
Щоб вже самому заробляти,
Щоб гарні гроші в дім нести,
Господарем хорошим стати.
І після школи він учивсь
На водія і машиніста,
Та й автослюсарем трудивсь
І був той шлях його тернистим.
Непрохана прийшла війна
І мріям збутись не судилось.
У вир подій тягла вона -
На сході перша кров пролилась.
Військовий досвід хлопець мав,
Бо відслужив на той час в війську,
На захист Батьківщини став
І поважав людей армійських.
Бійці попали під обстріл,
Безжально ворог бив із градів.
Наш Юра у бою поліг –
Спасти – зусилля були марні.
Його надії не збулись,
Хоча робив усе для цього.
Про все, що мріяв він колись,
Родина зробить задля нього.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839583
дата надходження 21.06.2019
дата закладки 30.06.2019
ФОТОАЛЬБОМ
***пісня***
-1-
Як у серце вповзає печаль,
І сльоза застигає в очах-
Повернутися хоч би на час
У реальність минулого чар!..
Переглянеш ти фотоальбом,
Від якого так віє теплом,
Ніби мама цілує чоло,
І повернеться, що відійшло...
-ПРИСПІВ
Дотик спомину серце лоскоче,
Мов босоніж ідеш по траві,
І з минулого дивляться очі
Тих, кого не забудеш повік...
-2-
У світлини старі зазирни,
І відчуєш- не ти, а вони
З відлетілої в далеч весни
Завітали до тебе... І сни
Розфарбують, немов олівці...
І рука, як колись, у руці...
...і бажання, а не самоціль
Пити чару за спомини ці!..
-ПРИСПІВ-
Дотик спомину серце лоскоче,
Мов босоніж ідеш по траві,
І з минулого дивляться очі
Тих, кого не забудеш повік...
© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119052008722
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836160
дата надходження 20.05.2019
дата закладки 21.06.2019
Моя милая леди мой ангел земной.
Ты тайна моя ты любовь что без края.
Великая радость и страсть без границ.
Ты нежный цветок красота неземная.
Тобой восхищаясь, живу каждый миг.
Ты сердце мое наполняешь собою.
Святым небесам я молитвы воздам.
Только побыть хоть немножко с тобою.
Есть тайна с тобою у нас на двоих.
И ты сейчас слышишь признанья мои.
Навечно мы спрячем все чувства свои.
Что боги нам дали во имя любви.
Сплелись так у ангелов нити судьбы.
В миге коротком мы жизнь проживаем.
И в тлеющем жаре тоски без любви.
В горькой разлуке мы дни убиваем.
Свой узор заплетя нас связала любовь.
Стрелою любви пронзены наши сердца.
В небе ангелы нас обвенчали с тобой.
И от нитей судьбы никуда нам не деться.
[youtube]https://youtu.be/OJJI0DOuScA[/youtube]
© Александр Донец 2019г.
Св. № 1190.......554
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838941
дата надходження 16.06.2019
дата закладки 16.06.2019
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного простору,
Легенький бриз літає знову краєвидом.
...Очима малювалися марини,
І ми стояли зачаровані красою.
І вигравало море білопінне
Мелодію любові нашої з тобою.
(Серф - дошка для серфінгу. Марини - картини, що зображають морський краєвид.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838316
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 16.06.2019
Як часто в житті, помилково втрачаємо тих, кого цінуємо,
Чужим сподобатись бажаючи, часом від ближнього втікаємо,
Підносимо тих, що нас не вартий,а самих вірних зраджуємо,
Хто нас так любить ображаємо,і самі вмбачень чекаємо. ( Омар Хаям)
Зустріч - щастя !
Любов, тепло –цінність,
Ближній є доля !
11.06.19 7.50
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838414
дата надходження 11.06.2019
дата закладки 11.06.2019
Сторінка фейсбуку. Світлина чужа.
Схватило за серце – не треба й ножа.
Невже наш синочок?! Скотилась сльоза.
І вже придивляюсь до цього лиця,
До тіла, до постаті сина - бійця.
Та ні, це не він. І бути не може.
О, Боже ж мій милий, а як же тут схожий.
Себе я картаю – впізнати не можу,
Так схожий на тебе цей хлопець, синочку,
І сльози з очей намочили сорочку.
Я знов придивляюсь. Це, все таки – ТИ!
О, сину рідненький, мене ти прости.
Зостався назавжди в проклятій війні,
Ввижаєшся в кожнім бійцеві мені.
Так хочу побачити сина ще раз,
На мить у розмові вернутись той час.
Завжди на світлинах тебе я шукаю,
Зі смертю не згідна - додому чекаю.
Я кидаю виклик проклятій війні:
-Верни ти дитину додому мені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837980
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 07.06.2019
По безмірно-бездонному морі
Покотилося сонце в круїз,
Й традиційна регата за обрій
Почалась під весняний каприз.
І побачать хмарини держави
Кращі тої, що рідною зву.
Та лиш їй я співатиму славу,
Тій землі, де вродилась й живу.
Іншим ліпше ведеться народам:
У комфорті, достатку, без війн.
Прикувала мене тиха врода
І тримає в заруці навік.
Хоч століття у замкнутім колі,
З перших кроків люблю я усе ж
Сині очі волошок у полі,
Придорожні свічками тополі —
Й почуття це не відає меж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835465
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 02.06.2019
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАЕСТРО
СВЯТОСЛАВА КОНДРАТІВА
Як грала скрипка серед дюн
В руках величного Маестро!
Смичок звивався, наче в’юн,
Немов змагаючись з оркестром.
Крутились в танці міражі,
І чуло пісню скрипки небо.
Була пустеля на межі
Від безсловесних цих молебнів.
Маестро грав усім єством,
У золотих пісках згубившись.
Писало ноти божество,
Пустелі в душах відмоливши.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837134
дата надходження 31.05.2019
дата закладки 31.05.2019
Хто засіяв мою неньку
лихом - бур‘янами?
Хто понівечив рідненьку
осотом - панами?
Так нахабно та завзято
все угору пнуться.
Мову рідную розп‘ято
вони знай сміються.
Тягнуть, смокчуть із земельки
її сили, соки.
Ще і розтуляють пельку,
сварять на всі боки...
Та ворожий той служитель
не зламає волі.
Бо знайде свою загибель
на пшеничнім полі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835106
дата надходження 10.05.2019
дата закладки 17.05.2019
О, дозволь, мені тебе любити?...
Своєю коханою назвати.
До ніг ясні зорі нахилити
І ніжні пісні тобі співати.
Цілувати, палкі твої уста,
І заквітчати, щастям коси.
А у серці, плекати почуття...
Щоб квітнули, лілії в росах.
І на полотні, синього неба
Намалювати, куточок раю.
Вимережить, щастя для тебе.
Сказати,тобі:" що тебе кохаю".
Бути ,володарем твого життя
І повести ,на інші планети.
І ловити,зоре квіт у серця.
І писати,ліричні куплети.
М. Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834166
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 04.05.2019
Ми –[color="#ff0000"]первородні люди, АДАМ і ЄВА,[/color] на благо сотворені Богом,
посеред [color="#ff0000"]Саду райського [/color]з дивовижними створіннями поруч,
живимось озону земного ефірними кульками,
що розквітають віялами павичів солодоустих,
плодимо Дерево Роду людського [i]на гіллях вічнозелених[/i]…
Раси людства [color="#ff0000"]у божім Саду[/color] – білі, чорні і жовті,
з мушель велетенських риб на сушу спроваджені –
групи етносів давніх і нових, з планет паралельних прибулі,
з космічних сталевих квіток розливають нектари…
…Множиться, наче зерня з оголених тіл проростає [color="#ff0000"]Гріх Первородний[/color],
копошиться в [color="#ff0000"]Саду тих земних насолод[/color] [i]Океан велелюдний[/i],
де ж це, де в океані спокус благодатний куток віднайдеться,
що надію на вічну у часі тривалість життя закарбує?…
Глум розпусти, жадібність, лукавство, цинізм, себелюбність –
це [color="#ff0000"]ХИМЕРИ, ЩО МНОЖАТЬСЯ,[/color] [i]Сад насолод пожирають[/i] –
мушлі чорних перлин, розкотіться по Всесвіту грізно,
наче дивне намисто, що Бог загубив ненароком,
[color="#ff0000"]коли Єву, від щастя в раменах Адама, зімлілу
він побачив Всевидящим Оком в оточенні Змія[/color]…
[i]На фото: полотно Ієроніма Босха "САД ЗЕМНИХ НАСОЛОД",1500-1510.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834197
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 04.05.2019
ти забрав меланін із мого волосся
й черевики у долі - чудна і боса
а із серця поцупив стремління волі
через тебе - у клітці і на приколі
ти багаття розвів зі свічок любові
тануть, скапують щастям на полі крові
клеять воском своїм одинокі друзки
хочеш бути сама? відтепер - а дзуськи!
білі «я» від тепла стали «ми» червоним
дві самотні душі у одній персоні
їх тепер не розтяти, не розділити
їм тепер один одним довіку жити
тільки чом від кохання волосся сиве?
плата сріблом життю, а однак - красиво...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832540
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 04.05.2019
[youtube]https://youtu.be/m1pGpDleGrg[/youtube]
Радію музиці шовкових трав
І хвилям вітру квітучого моря,
Тій смереці, що її обійняв,
Бо то країна моя неозора.
Карпати, дорогий ти мій краю,
Карпати, казкова моя сторна.
В яких краях я не побуваю,
Та гарнішого від тебе нема.
Де ніжним ароматом черемшина
Гірські полонини огортає.
Зачаровує веселка в небі,
Коли дугою потоки єднає.
Люблю слухати голос зозулі,
Яка років мені не жаліє.
Радію тій молодій козулі,
Що в полі пасеться коли дніє.
Привітаюсь я з сизим яструбом,
Який понад горами літає.
Він привітно махне мені крилом
І радісним криком привітає.
Нап"юся джерельної водиці,
Яка із під яворини ллєтся.
Вона рубіном іскриться на сонці,
І прохолодою відібється.
Люблю дивитись як малі діти
Польові квіти в полі зривають.
Плетуть з ромашок гарні віночки
І на голіки їх одягають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834130
дата надходження 01.05.2019
дата закладки 04.05.2019
Дощ у вікно, – як той старезний дід,
Що бубонить тихесенько на пічці
І згадує увесь свій родовід, –
На п’яти наступає темній нічці.
Дістався стріхи сонної, воріт,
Скропив стежину і траву навколо.
Лінивий дощ, немов його хто врік,
Вздогін вчорашньому подався кволо…
03 травня 2019
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834417
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 04.05.2019
Я, шукаю споріднену душу
В людині,-добро і любов.
І зболені ,думки свої сушу...
З серця,лл'ється ,стікає кров.
Іду ,у жорстокий злобний світ
Заблукала ,у туманній імлі.
Палахкотить, сонце тане лід
Горить ,епоха - во лжі і війні.
Я йду ,проти течії юрби...
І всі ,біжуть збивають з ніг.
Каркають ,ворони з висоти
І вітер зриває листя з віт.
І чому ,я не така як всі.?.
Не від того, світу ...все бачу.
Все чую ,як сичать змії у кублі
А потім ,від укусу ,сиджу плачу.
А може ,бути глухим і сліпим...
Байдужим ,до горя чужого.
жила, б ,які усі була б крутим.
За пазуху ,душі тягла від лихого.
Прагнуть ,слави, золота і срібла,
Вілли ,мерседеси і бабла.
Я у людині, шукаю Світло
Високе небо щирі слова.
М Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834408
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 04.05.2019
«Мову на хліб не намажеш,
ніби вершки чи паштет.
Є в нас «язик». А она же,
мова, к чєму тет-а-тет?
Кільцями мову не вріжеш,
мов запашний сервелат.
Пельки стуляйте скоріше!
Годі про мову волать!
В пляшці не булькає мова,
не шарудить в гаманці.
Мова... Яка в ній основа?
В мови і так є митці!
В мови і так – цілі села!
І у законі – рядок.
Нащо нам мова місцева?
Нащо й закон? Щоб він здох!
Мова тарифи не знизить,
не підійме зарплатню,
щастя не вселить в мармизи
і не зашиє матню.
Як би не борсалась лунко,
знаєм, – горгону ще ту!»
– – – – – – – – – – – – –
Мова не зцілює шлунки
і в головах «ніщєту»…
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834411
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 04.05.2019
...
Наш кожен рік немов перлинка
В намисті з назвою «Життя».
Хай жодна не впаде сльозинка,
Не тисне буднів хай взуття!
...
Бажаю свіжості весни,
Проміння літнього в долоні.
Барв осені в кишені й сни,
Зима ж хай не зачепить скроні!
...
Хай тішать світу всі щедроти,
А гроші - ніби в банці шпроти.
Кар‘єрний зріст дивує всіх,
Луна навколо щирий сміх!
...
Голівку повертає сонях,
До сонця тягне пелюстки.
Хай на вустах, чолі та скронях
Не залишають слід роки!
...
Обережно, буде шок!
Бо дарую я мішок:
Щастя, радості, тепла.
Хух, насилу донесла!
...
Щоб нерви були міцні мов горішки,
Ніжки щоб легко долали доріжки.
Хай врода твоя не зів‘яне, не згасне
Та світить в житті тобі сонечко ясне!
...
Ви ніби верес на скелястих схилах,
Розквітлим серцем тішите серця.
Хай все вдається, буде Вам по силах,
Зігріта доля в сонця промінцях!
...
Хай заметіль казкових днів
Щасливу подарує долю.
Із мрій здійсниться все та снів.
Душа щоб не зазнала болю!
...
Бажаю світлих кольорів.
Та завжди щоб вогонь горів
І тепло було коло серця.
Аби очей твоїх озерця
Не сколихнули суму хвилі.
А друзі поруч лише білі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830904
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 01.05.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hSOADM3o0OA[/youtube]
Давай заспіваємо пісню
Про вишиту долю свою,
Посаджену мамою вишню,
Про ластівку в ріднім краю.
Лелека і батьківська хата,
Де мальви цвітуть під вікном.
І лине ця пісня крилата
У полі над житом, вівсом.
Буяє волошкове літо
І маків червоних лиш цвіт.
Все росами чисто помито.
Хай пісня полине у світ.
Хай лине удаль з журавлями,
Високо на їхнім крилі
І скрізь: над лісами й полями,
Від неба аж ген до землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794528
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 12.04.2019
Мов весняна вода, роки збіжать,
Та впевнений: згадаєш ти колись,
Як під вікном щовечора стояв,
Як через тебе світом я нудивсь.
Дурний, я, завмираючи, чекав,
Коли запалиш світло у вікні,
І в той момент багато б я віддав,
Щоб руку простягнула ти мені.
Я був наївний і смішний в очах
І пацанів сусідських, і бабів.
І у невмілих римах та словах
Я серця маскував пекучий біль.
Комічним був й не переймався цим –
Важливіший міраж був над усе.
Але немало пройде літ і зим –
Збагнеш: прогнала щастя ти своє.
Оригінал:
Так быстро пробегут десятки лет...
Но я уверен, как-нибудь потом
Ты вспомнишь, погасив в окошке свет,
О том как я томился под окном.
Я, глупый, с замиранием стоял
С щенячьей преданностью вглядываясь ввысь,
Я б в тот момент так многое отдал,
Чтобы с тобою за руку пройтись.
Наивный... Как смешон я был в глазах
И пацанов соседских и старух.
И в неумелых рифмах и словах
Я боль маскировал и сердца стук.
Комичность сцены не томила, нет,
Куда важней иллюзия была.
Я понимаю: через много лет
И ты поймешь, что счастье прогнала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832172
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 10.04.2019
Розписує сонце в багрянець картину -
Над бухтою лайнер, причал, кораблі.
Ти трудишся, зводиш міста, Україно,
І соняшник тягнеш до неба з землі.
Славутича хвилі і вітер здалека
Шевченкову пісню співають тобі.
Твій прапор - пшениця і небо над степом,
Звитяга і мужність в твоєму гербі.
Ще свіжа легенда у землях козацьких,
Як грізний полковник свій одяг роздер.
І крик твоїх коней під шабельний брязкіт
Відлунням далеким ми чуєм тепер.
В степах придніпровських, у центрі Європи,
Ти перша стрічала, спиняла орду.
І знову на сході вогонь і окопи,
І внуки козацькі відводять біду.
Там тане у битвах надія забродів,
Що шлях твій накреслить російський багнет.
На карті планети, між вільних народів,
Вже час вимальовує твій силует.
Ти юна, і тільки нарощуєш сили,
Сусідка стареньких, заможних країн.
Я вірю - чужинців в столиці осілих
Замінить відважний Тарасовий син.
Підніметься в травні на полі колосся,
Де грудень холодний розсіював сніг.
І жито комбайн покладе у покоси,
Де танк крізь окопи прорватись не зміг.
Від заходу хмарки пройдуть, Україно,
До самого краю твоєї землі.
І сонце допише багрянцем картину -
Над бухтою лайнер, причал, кораблі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831751
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 06.04.2019
Моя Україно, твій стогін я чую крізь сон,
У серці твоїм кровоточить роз’ятрена рана .
На сході лютує голодний гібридний дракон
І в пекло чатує відчинену ковану браму.
Моя Україно, крізь біль і незгоди борись!
Не дай затуманити сивою кривдою очі.
Бо люд твій не весь від дурману брехні пробудивсь
І мук твоїх праведних бачити ясно не хоче.
Моя Україно, гостинна та ніжна душа!
Згорьована мати синів, що в бою не скорити!
Надію в серцях твоя світла любов воскреша
У тих , хто навіки не може тебе не любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772646
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 02.04.2019
Kрішна Джанардана* світом крокує - хмара кольору змін:
Здійнявся вихор - друже, ти чуєш? - блукають вітри за ним.
Під пісню флейти бансурі* в лісі забудеш, хто ти такий;
Bсі поруч - люди і звірі дикі, правителі й пастушки́,
Жона чи муж, божество чи демон - в обіймах майї* усі,
Гра Бхагавана*, омана-дзеркало, медом солодким - сміх.
Bесь світ - перо павича у волоссі лукавого юнака,
Браслет на нозі, вібхітака*-кості, мушля його дзвінка.
Чаклує місяць, тече Ямуна*, мелодії плин стрімкий -
Cплітає всі шляхи в візерунок невпинна хода віків.
Час Калі* випав: гравець небесний - він любить сутінки, знай:
Hа захід - сонце, гримлять колеса, у полум'ї небокрай.
A там, де Врінда-ван* вкрив мовчанням найбільшу із таємниць,
Kpyжляють гопі* навколо Шьяма* мов рій бджолиний - дивись:
Барвиста мандала розквітає де він залишає слід -
Крадій сердець, сорому і сарі тут над царями стоїть.
Ріка бурхлива стопи торкнеться як вірний і вічний змій,
Безмежні води шукають берег, де бог дім знайшов земний.
Наш Канха* знову сидить на гілці, як ніби часу нема:
В усіх негодах вісь світу вистоїть - ти тільки її тримай.
Бог чорний, юний, бог танцю й посмішок,
Бог щему в серці і мрій нічних:
Він завжди в мандрах, він завжди поруч -
Тільки не прожени.
Грай - душам нагим,
Грай - сором дрімає:
Чари прадавні -
Ніжність пітьми.
В воді замуленій квітне лотос - чи ж мало на світі див?
В росі пелюстки - мов Ушас* дотик, цей світ до сліз молодий.
Молоком-маслом той наспів ллється - кому потрібні слова!
З усіх інструментів найкращий - серце, тільки не забувай
Цей танець пальців - клапан за клапаном, вуст натягнутий лук -
Закляте коло - до ноти нота, лиш голос бринить навкруг.
Туласі* листя - гірлянда чиста; намиста живе тепло
В долоні пустить коріння - лісом густим бетон розколов
Цей ритм, зухвалий та безтурботний - сандалу і куркуми
Сліпучі пахощі, колір пекучий в сіре життя прийми.
Сурмить у мушлю над полем бою той, хто війни не хотів;
Ввір колісницю рукам надійним - і шляхом широким світ
Під ноги кинеться - цей візниця все знає краще за нас.
О, Чакрадхаро*, о, Сатьяврато* - де радість твоя, як згас
Твій погляд, повний сузіp'їв іскрами - де та флейта тепер?
Все шкереберть, тільки десь далеко у срібнім сяйві завмер
Святий потік, пастуха заслухавшись - лиш не питайте, де:
Там силует - ескіз безіменного - нас до себе веде.
Там божество відкидає маски - та не злякайся, дивись:
Слід Радхи*. Знову дзвенять прикраси. Ми носимо Врадж* в собі.
Бог преми* чистої й ками-пристрасті -
Весна, ти знаєш, зрівняє все.
Бог-баламут в океан застиглий
Злато-зерно несе.
Грай - сонце вночі,
Грай - місяць опівдні;
Тінь-пересмішник -
Брама й ключі.
[i]Джанардана[/i] - Баламут, один з епітетів Крішни
[i]Бансурі[/i] - вид бамбукової флейти
[i]Майя[/i] - ілюзія, чари, цей світ.
[i]Бхагаван[/i] - господь.
[i]Вібхітака[/i] - горіхи цього дерева в давні часи використовувалися як гральні кості.
[i]Ямуна[/i] - священна ріка
[i]час Калі[/i] - калі-юга, епоха, що почалася після завершення подій Махабхарати. Калі, який тут мається на увазі - демон, а не Богиня.
[i]Врінда-ван[/i] - ліс Врінди, де Крішна любить проводити час.
[i]Гопі[/i] - пасту́шки.
[i]Шьям[/i] - Темний (кольору темної хмари), Крішна.
[i]Канха[/i] - Прекрасний, знову ж Крішна.
[i]Чакрадхара[/i] - Той, що тримає диск, Крішна
[i]Сатьяврата[/i] - Той, чиї клятви істинні, знову ж Крішна
[i]Ушас[/i] - Богиня-світанок.
[i]Туласі[/i] - вид базиліку, священна рослина Вішну.
[i]Радха[/i] - кохана Крішни, за деякими авторами - друга половина Божества.
[i]Врадж[/i] - регіон, де народився й виріс Крішна.
[i]Према[/i] - самовіддана, піднесена любов, те ж, що й агапе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819839
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 31.03.2019
Риторичне запитання — це риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь.
Це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки, наприклад:
«Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?»
(Т. Шевченко)
Використовується як засіб відтворення діалогу з уявним співрозмовником. Оформляється питальним реченням. Запитання адресатові не розраховане на відповідь, бо відповідь неможлива чи зайва, або вона вміщена чи смислово зосереджена в самому запитанні.
Риторичне запитання — це дуже давня риторична фігура, відома ще з часів античної риторики. За лексико-граматичним вираженням вона не відрізняється від звичайного запитання. Специфіка риторичного запитання полягає в тому, що воно не потребує відповіді на відміну від звичайного.
Наприклад:
Душа полів, ти пам'ятаєш стерні?
Оцю печаль, покинутість оцю?
(Л. Костенко).
Риторичне запитання не потребує відповіді у двох випадках. Перший — найпоширеніший, тому що відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем. Другий випадок: риторичним запитанням є таке, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на зразок: Хто винен? Що робити? Куди йдемо?
Однак автор, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації, трагізм або комізм її, звернути на неї увагу співрозмовників.
Слід зауважити, що фігура риторичного запитання не є такою простою, як здається на перший позір. Хоча відповідь усім відома, але автор може ставити провокаційні запитання, тому що в нього є на це запитання зовсім інша відповідь (всі думають так, а насправді все інакше). В такий спосіб створюється стилістичний ефект оманливого очікування.
Тому Є. В. Клюєв вважає, що риторичне запитання, як і риторичний оклик та риторичне звертання, — це фігури, що ґрунтуються на критерії щирості.
Наприклад: Житечко-житечко, хто ж тебе косити буде?
О пам'ять і смуток землі, чи минулися ви? Чи минулись? Бо й тепер од печалі сивіє жито... (М. Стельмах).
Вглядаюсь в осінні стерні —
Куди ти біжиш, дорого?
І як ти озивешся — з такої німоти?
(В.Стус)
Душе моя обпалена
І як ти ще жива?
(Л. Костенко)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829841
дата надходження 21.03.2019
дата закладки 21.03.2019
[color="#ff0000"]Дорогі члени Клубу Поезії, зустрічаючи [b]205-ліття Шевченка[/b], хочу відіслати Вас переглянути цикл моїх нарисів [b]"Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка"[/b], видрукуваних слідами радіопрограм на Львівському радіо "Воскресіння", створених до 200-ліття Тараса Шевченка у 2013-2014 роках (див. цикли авторської сторінки).[/color]
[b]"У рідній Кирилівці"[/b]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782846
[b]"Стоїть в селі Суботове"[/b]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781272
[b]"Мотронин монастир"[/b]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781494
[b]"Слідами Шевченкового "Іржавця": Січова Покрова"
[/b]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781727
[b]"Межигірський Спас та Видубецький монастир"[/b]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781949
[b]"Густинський монастир"
[/b]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782312
[b]"Шевченко в маєтку Рєпніних"
[/b]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782134
[b]"Шевченко на Західній Україні: Почаївська Лавра"[/b]
www.poetryclub.com.ua/printpoem.php?id=782573
[color="#ff0000"]У 2015 році Львівське радіо "Воскресіння" розформували і перенесли до Києва, так що з моїх програм у тезі авторів радіо залишились тільки дві [b]"Густинський монастир"[/b] і[b] "У рідній Кирилівці"[/b].
Щойно у Львівському видавництві "СПОЛОМ" закінчили макетувати окреме видання-[b][i]альбом "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка"[/i][/b], ідея макетування належить співробітниці видавництва Галині Хомуляк. Видання матиме 155 сторінок і повний колір. Меценатів нема, єдиним меценатом стануть авторські кошти)).
[/color]
[color="#ff0000"]У вінок Кобзареві були написані мною раніше поезії, які і зараз не втратили актуальності:
[b]"Роковини Тараса: дзвонять дзвони"[/b][/color]
www.poetryclub.com.ua/goto.php?id=781030&go=next
[color="#ff0000"][b]"Слово про Долю і Волю"[/b]
[/color]
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744444
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828383
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 13.03.2019
[color="#ff0000"](З циклу радіопрограм[b] "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка[/b] на радіо "Воскресіння")[/color]
У 1843 році разом зі своїм другом Євгеном Гребінкою Тарас Шевченко приїхав із Петербурга на Яготинщину. З родиною Закревських, якій на той час належали навколишні села, молодий поет познайомився саме завдяки Євгену Гребінці на балу у старої поміщиці Тетяни Волховської у сусідньому Драбівському повіті (сьогодні – Черкаська область). Після знайомства Тарас Шевченко став частим гостем у маєтках братів Платона, Михайла та Віктора Закревських у селах Березова Рудка та Лемешівка.
Село Березова Рудка засноване в 1717 році гетьманом України Іваном Скоропадським, воно з 1752 року стало родовим помістям династії Закревських. До наших днів тут збереглося рукотворне диво – палацово-парковий комплекс садиби Закревських та одна з трьох європейських пірамід. Тут у 1843-1846 роках 5 разів перебував Т.Г. Шевченко.
На той час Закревські уже були знайомі із творчістю молодого талановитого поета. Його «Кобзаря» привіз сюди ще один їхній спільний друг – граф Яків де Бальмен. Тож коли Тарас Григорович прибув влітку, а саме 29 червня 1843 року до Березової Рудки у маєток старшого брата Платона Закревського, там його радісно і весело зустріла уся родина. Гостював Шевченко у Закревських два тижні. За цей час він дуже зблизився із молодою вродливою дружиною старого Платона Закревського – Ганною. Небайдужий до неї, Шевченко написав її портрет (15-24 грудня 1843 року) та уже згодом, через 5 років по зустрічі, на засланні, присвятив два вірші:[b] «Г. З.» [/b][b](«Немає гірше, як в неволі...»), «Якби зустрілися ми знову».[/b] Талановитий художник також намалював портрети Платона Закревського та їхніх дітей, Гната та Ольги.
Про[b] Ганну Іванівну Закревську (1822-1857)[/b] знаємо небагато, що походила вона зі старовинного козацького роду (дівоче прізвище Заславська).У сімнадцятирічному віці одружилася з полковником у відставці, поміщиком, співвласником помістя Березова Рудка – Платоном Закревським. Померла у віці 35 років.
Надалі Тарас Шевченко неодноразово бував у Закревських. З натяків у спогадах О.Афанасьєва-Чужбинського видно, що поет покохав "Ганну вродливу" (так Шевченко назвав її в листі до свого друга, брата Платона Закревського - Віктора). Під час першої зустрічі на балу у поміщиці Тетяни Волховської в її родовому маєтку села Мойсівка, він не відходив від неї протягом усього балу, а прощаючись, відірвав на пам'ять одну з блакитних квіток, якими була прикрашена її сукня, і довго зберігав цю реліквію. Теплі спогади про Закревську проніс Тарас Григорович через усе життя. На думку деяких дослідників Шевченко присвятив Закревській і [b]поему "Сліпий"[/b]. Після повернення із заслання, під час останнього перебування на Полтавщині в 1859 р., поет глибоко сумував через передчасну смерть справді красивої жінки – Ганни Закревської.
[color="#ff0000"][i]Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може, потім нагадала,
Сказавши: "Снилося дурній".
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселее та молодеє
Колишнє лихонько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми – водою розлилось,
Колишнєє святеє диво![/i][/color]
[Друга половина 1848р, Кос-Арал]
[i]«Славна молодичка, і така приємна, що, здається ж, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе й тягне…»,[/i] - писав про Ганну Іванівну Закревську у листі до Віктора Закревського Тарас Шевченко. А в поезії закохано згадував очі пані Ганни:
[color="#ff0000"][i]«"...А ти, доле!
А ти, мій покою!
Моє свято чорнобриве,
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними-голубими,
І досі чаруєш
Людські душі?»
[/i][/color]
На портреті чоловіка Ганни Закревської, Платона Олексійович(1801-1882) виразно простежується особливість творчого методу Шевченка-художника: чітке моделювання обличчя, не позбавленого сили та енергії, зосереджений і заглиблений у себе погляд, сіро-темна колірна гама – все це створює злегка суворий і внутрішньо напружений образ сильної особистості. Шевченко не зумів подолати дещо прохолодно-стримане власне ставлення до особи портретованого.
Тоді у щасливому1843 році під час першого знайомства з Закревськими, коли Шевченко побував у їхніх маєтках у селах Березова Рудка та Лемешівка, поету стало зрозуміло, що Платон Закревський має риси типового кріпосника. Крім чималої земельної власності, у нього була велика цукроварня; він нещадно визискував кріпаків на бурякових плантаціях. За спогадами селян, Закревський особисто брав участь в екзекуціях на стайні.
У доносі, поданому 1848 р. на Тараса Шевченка і його оточення,
Петро Селецький окремо виділив брата Платона – Михайла. Йому інкримінувалося те, що він носить бороду, на кожному кроці виявляє свої демократичні думки й проголосив у маєтку Вольховської на обіді 15 квітня тост: «Хай живе Французька республіка!» .
Найцікавішою постаттю серед трьох братів був Віктор Закревський — наймолодший у сім’ї, ротмістр у відставці, людина демократичних поглядів. У родині його називали «enfantterrible». Коли вийшов у світ «Кобзар» Шевченка, Віктор відразу захопився його полум’яною поезією .
Збереглися перекази селян-колгоспників с Березова Рудка, записані до війни М. Шагінян:[i] «Віктора брати Платон і Михайло не любили за те, що він добре поводився й стояв за людей. Коли Тарас Григорович приїжджав до Віктора на запросини, вони були в повній згоді... Шевченко поважав його за дотепні жарти та прогресивні демократично-революційні погляди. Віктор мав невеликий одноповерховий будинок, під липою стояла альтанка, землю він віддавав селянам на гурти, сам не господарював, збіжжя не сіяв, але вишневий садок мав. Жив в економії цілий рік». А місцева жителька Н. Різва, яка п’ятнадцять років служила в онуки Ганни — Марії Григорівни Закревської, котру любив О. М. Горький і якій присвятив «Клима Самгина», — доповнює цю розповідь цікавою подробицею: «Віктор усе життя прожив у цивільному шлюбі з простою селянкою».[/i]
Тож удруге по знайомстві, в 1844 році, Шевченко прийняв запрошення і прибув у с. Лемешівку до Віктора Закревського на день народження. Будинок у Віктора був невеликий, тож гостей розмістили поруч – у вишневому саду. Тут Тарас Григорович знову зустрівся із Ганною Закревською, прогулювався з нею вишневим садом, каштановою алеєю понад ставом, слухав із її вуст свої вірші.
У Березову Рудку Тарас Шевченко приїздив до арешту ще кілька разів – у 1845 та 1846 роках.
Знаменитий [b]«Садок вишневий коло хати»[/b] буде написаний Шевченком набагато пізніше, уже перебуваючи під слідством «в казематі»1847 року, як рефлексія-спогад за мальовничими місцями маєтку у Лемешівці і дорогими серцю людьми.
[color="#ff0000"][b] [i]«Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Донька вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих»[/b].[/i][/color]
[i] [Між 19 і 30 травня 1847, Санкт-Петербург]
[/i]
По знайомстві з Закревськими з Березової Рудки Тарас Григорович, очевидно, поїхав у с. Линовиця (між Прилуками й Пирятином), у маєток Петра де Бальмена, сини якого були офіцерами й під час відпустки приїжджали до батька. Особливо цікавою постаттю був один із синів, старший – Яків де Бальмен, художник-аматор. Він дуже любив вірші Шевченка й пізніше разом із російським художником М. Башиловим ілюстрував рукописну збірку поета, переписану латинкою для видання за кордоном («Wirszy T. Szewczenko»). Молодший брат його Сергій де Бальмен після арешту Шевченка разом із Закревськими проголосив тост за Французьку республіку. Всі вони 1848 р. були заарештовані, доставлені до Петербурга, допитані в III відділі, відпущені, але під нагляд поліції.
Трьома роками раніше – у 1845 році – знову ж таки в Лемешівці, у маєтку Віктора Закревського, Шевченка застала трагічна звістка про загибель на війні проти черкес Якова де Бальмена. Саме тоді він написав перші рядки поеми «Кавказ», присвятивши її своєму незабутньому другові: [i]«Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, и плачуся и день, и нощь, о побиенных…» [/i](Иеремии, глава 9, стих – епіграф до поеми «Кавказ ).
Нині маєток Віктора Закревського у Лемешівці – це напівзруйнована будівля, що потребує реконструкції. Проте допомоги на цю доброчинну справу ні держава, ні місцева влада не виділяє. Отож доводиться людям все робити своїми руками та власним коштом: вже полагодили стіни та підлогу у кількох кімнатах колишнього маєтку Віктора Закревського, зібрали у односельчан та сусідів старовинні знаряддя праці – планують облаштувати та колись відкрити тут музей історії села Лемешівка.
А в 2014 році до 200-ліття Тараса Шевченка тут, поруч із будинком, на пустирищі, було закладено новий вишневий сад – на спогад про той давній, що колись надихнув Шевченка. Силами релігійних громад було висаджено понад 200 дерев!
[i]Рік написання статті 2014 - до 200-ліття Тараса Шевченка. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828385
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 13.03.2019
Який же невимовний сум,
Такі міцні його лещата.
Чи часто згадуєм солдата,
Посеред справ та празних дум?
Ця непричасність мов отрута...
За сина мати ставить свічку,
В окопі пережив щоб нічку,
Розсіялась навала люта.
А хтось цинічно, наче глум
Махне, мовляв життя триває.
Про тих кого війна вбиває
Забувши... невимовний сум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753038
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 13.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2019
Зима звела на манівці
зустрічних поглядів тепло.
Днів чорно-білі олівці
яскравих ніби й не було...
Світанок заспаний, туман,
зухвало скаче промінець.
Затопче його хитрий план
отара гаджетів-овець...
Старий, пошарпаний асфальт
закоханий у небеса,
не розуміє сірих пальт,
тих що не вірять в чудеса...
А може то і не зима
згубила поглядів тепло.
Як в заметіль чогось нема,
Його і в спеку не було...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824678
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 06.03.2019
[color="#7700ff"][b][i]Не ступай[/i] ...у холодну ніч,
У засніжену білу хуґу.
Усім сумнівам дай відсіч,
Бо вони-то душі наруга...
[i]Залишайся[/i],де є Любов,
Де зігріють тебе від стужі..
[i]Й повертайся [/i]туди знов і знов,
Хай розквітнуть красиві ружі[/b].*
* [b]Ружа[/b] -старовинна назва квітки троянди – квітка богині любові Лади та її доньки – богині весни Лелі.
«Цариця-квітка» є символом доброзичливості та статку,
а червона ружа – символ дівочої краси і чистоти.
04.03.2019р.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827777
дата надходження 04.03.2019
дата закладки 06.03.2019
Камуфльований янгол вітає бентежний світанок.
День новий прокидається, гасить на небі зірки,
Зачерпнувши туман у полив’яний щерблений дзбанок,
Доливає у каву ці білі ранкові вершки.
Янгол тут не з учора і звик до липневої спеки,
Тільки б сонце не тьмарили чорні ядучі дими!
Тільки б десь не стискалось від болю матусі серденько,
І залишились люди хоча б ще на хвильку людьми…
Він навчився не бачити тріщин в розбитім люстерці,
І прогнози не слухати зляканих боєм зозуль.
Камуфльований янгол скидає запилені берці.
Ще доба без смертей, без поранень. 4.5.0.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827379
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 02.03.2019
З давніх-давен коханим присвячували вірші та пісні, звучали серенади
під балконом чи будинком тієї, яка полонила серце.Їм, представницям
слабкої статі зізнавалися у палких почуттях.А коли вони відповідали вза-
ємністю, це надихало чоловіків на подвиги та великі звершення.
Але як колись, так і тепер частенько можна зустріти такого собі ловеласа,
Який привселюдно хвалиться своїми любовними пригодами, мовляв за ним
"сохне" не одна дівчина чи жінка.
Та погодьтеся, що той, котрий і справді є неперевершеним коханцем, й
слова не зронить про своє інтимне життя.Та й про жінок теж не скаже
нічого образливого, навпаки - захищатиме їх.А той, котрий на кожному кроці
вихваляється своїми "подвигами" та ще й дозволяє собі з насмішкою говорити
про жінок, не гідний називатися справжнім чоловіком.
На жаль є й жінки, котрі не можуть втримати язика за зубами, розповідають
подругам всі подробиці інтимного життя.Повірте, такі можуть втратити своє
щастя назавжди.Бо про таке стороннім розповідати аж ніяк не годиться.
Згадайте слова відомої пісні"Ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє
не відкривай."Адже залишалася і досі залишається таємниця двох сердець.
Про неї повинні знати лише ВІН і ВОНА.
То ж любіть, закохуйтеся, зізнавайтеся у палких почуттях, бережіть таємницю двох сердець, щоб ненароком не сполохати птаха Щастя.Нехай
він обнімає вас своїми дужими крильми.Кохайте і будьте коханими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825626
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 20.02.2019
Сусід … Дмитро до Орини
Приходь… завтра на хрестини
Обмиємо пуповину
Візьми новеньку хустину…
Синочок є, порадіймо
Тож вип’ємо й заспіваймо!
В дружбі давно - будеш кума
Тож мабуть виходу нема
Як будемо зустрічатись?
По ямах, чи, як кохатись?
У садочок, під ліщину
Чи в сараї біля тину
Тебе любить буду знову
Милу мою, чорноброву.
А Орина не дурненька
Очі хитрі і гарненька
Вмить червона, аж зробилась
Як гроза, що розрядилась
- Здурів мабуть ти Дмитрусь
Не дурепа, іншу якусь
Собі шукай, досить блудить
Тож обіцяв мене любить!
Нараз жінка, очі злющі
Мов в тигриці всевидющі
Брови в купі, руки в боки
Наче кульки стали щоки
За матню, хап чоловіка
Чоло мокре, наче стріха
- От гуляще… Скачеш? Досить!
Тож все сивий, ще біс носить?
Геть без мозку, як й не було
За вас нині гуде село
За ліс й часті походеньки
По черешні… По опеньки
Вже думала зупинився
Синочок в нас народився!
Біг чоловік поза тином
Наче його гнали дрином
Враз єхидно посміхнулась
До сусідки повернулась
Крику, гаму… Дрижать стіни
- Скажи чесно - хочеш війни?
Ой, та чи здатен він кохатись
Та там й нема, за що взятись
Син від кого, маєш знати!
В очах світять феєрверки
- Чи між нас бажаєш сварки?
Це ж від твогО чоловіка
Тепер обом, буде втіха
Гадку маєш, що моторна
Думки, краля, неповторна!?
До дзеркала подивися
Та хоч, піди причешися
Ти по ямах, а я в ліжку
Мене любить, як кіт кішку
Вуса довгі, аж лоскоче
Коли дуже, мене хоче….
Ледь зблідніла, розвернулась
Їй Орина посміхнулась
- Значить квиті, прийду вип`єм
Перемир`я відсвяткуєм
Підростають наші дітки
А ми ж добрі дві сусідки
Нащо людям гріхи знати
Чого дружбу руйнувати…..
2000р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825678
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 16.02.2019
Роберт Бернс (Burns, 1759-1796) - видатний шотландський поет.
Творчість його і в даний час має таке ж значення в Шотландії, яке наприклад мала творчість Т. Г. Шевченка в дореволюційній Україні. Підпорядкована Англії Шотландія поступово втрачала незалежність, навіть в національному побуті, мові та літературі. Лондон всьому задавав тон. Прояв шотландцями будь-яких ознак самобутності, національного, в такій формі, яка могла б нагадувати про відособленість, Англією не схвалювалаь. Шотландцям дозволялося тільки красуватися в своїх національних костюмах, але говорити по-шотландські в Англії вважалося «трошки некультурним». Боротьба шотландців за незалежність в особливо різкій формі не виявлялася, але в прихованому вигляді не припинялася. В тій чи іншій формі шотландці протестували проти англійської державності. Шотландія, країна в значній мірі землеробська, гостріше відчувала гніт капіталізму і розорення їх сел. Селяни, зігнані з землі капіталістом і поміщиком, наповнювали фабрики і заводи, йшли в колонії і на службу в численний торговий і військовий флот. Чимало їх бродила по країні у вигляді босяків і бродяг. Селяни міцніші все ж трималися за землю, хоча це їм діставалося дорогою ціною.
Бернс належав до селянства, яке трималося частиною на своїх клаптиках землі, частиною обробляло землю, орендовану у поміщиків, і в своїй творчості він відбив переважно побут і ідеологію своєї соціальної групи. Центральна фігура його поезії - «простий, чесний, діловий, трудівник і просто релігійний фермер». Ідеал його помічений в «Суботній вечір селянина». Простим трудовим життям фермерів він протиставляє життя городян і аристократії. Він радить своєму фермеру не брати приклад з аристократів і городян. «Залиш шовку пустоголовим йолопом і дорогі вина негідникам - простий і чесний фермер і без того цар над людьми. Король може дати звання маркіза, графа, князя, лицаря, але що все це в порівнянні з званням простої трудової людини? Всі чини тільки відбиток золотої монети ». Простоту і природність Бернс протиставляє етикету і манірності аристократії. В релігії він заперечує догматизм і обрядовість духовенства. У свою творчість він вводить елементи, абсолютно чужі і ворожі творчості поетів аристократії. Так звані «Покидьки суспільства», перетворені на бродяг селяни, зображені їм реально, хоча без співчуття і навіть з деякою часткою цинізму в поемі «Веселі бродяги» (The Jolly Beggars). Мова і хвастощі своєю розпустою однієї з героїнь цієї поеми приводили в жах тогочасних класиків, які вибирали «благородний», піднесений матеріал для своєї творчості.
Бернс приділив немало місця і страшній фантастиці, так званому «Готичному романтизму». Цей літературний напрям хоча і був реакцією проти класицизму, але виходив частково із середовища аристократії, і Бернс тому не міг його визнати. Замість жахів «Замку Отранто» та ін. подібних творів Бернса явно пародіює стиль «страшних романів» (поема «Том Про Шентер»).
Всі елементи побуту дрібнопомісного землевласника і фермера знайшли у творчості Бернса своє відображення: їх примітивна філософія, повір'я, обряди, трудові процеси, ідеали. Особливо докладно зображено процес селянської праці з усією його обстановкою; Бернсом не забуті зрізана плугом польова квітка, розорене гніздо миші і т. д. Навколишня селянина природа зображена не з точки зору споглядаючого на неї городянина; на тлі цієї природи завжди трудівник або відпочиваючий селянин; побачення відбувається «серед колосків ячменю»; у Бернса «зелень ніжиться в росі, проліски кивають і аромат фіалки ліліють в лісі, де звуки тануть, дрізд з коноплянкою співають, нирок ковзає по гладі водній, грають качки в очереті, жайворонок із зорею тремтить з піснею в небесах» і т. д .
У своєму середовищі Бернс користувався величезною популярністю. Подобалися завзятий тон, національний характер, установка на фермера як на основну групу в суспільстві і ще те, що мова його пісень - мова, на якій говорили шотландські фермери; за своєю формою його пісні близькі до шотландської народній балади.
Літературна енциклопедія в 11 т. 1929-1939.
Переклала на українську мову 16.02.19 7.00
Роберт Бернс «Моє щастя»
Задоволений я малим, а більшому радий,
А якщо негаразди порушать мій спокій,
За кухлем, під пісню жену їх стусаном –
Нехай вони до біса летять шкереберть.
З досади я зуби стискаю часом,
Але життя - це битва, а ти, брат, герой.
Мій гріш нерозмінний - безтурботний мій характер,
І всім королям не позбавити мене прав.
Гнітять мене біди весь рік безперервно.
Але вечір з друзями - і все заживе.
Коли вдалося нам до мети дійти,
До чого згадувати нам про ями в дорозі!
Возитися з шкапою - долею моєю?
До мене, від мене , але йшла б скоріше.
Турбота або радість загляне в мій будинок,
- Заходьте! - скажу я, - всеж проживемо! 1794
Переклала на українську мову 16.02.19 7.00
Роберт Бернс (Burns, 1759—1796) — выдающийся шотландский поэт. Творчество его и в настоящее время имеет такое же значение в Шотландии, какое например имело творчество Т. Г. Шевченко на дореволюционной Украине. Подчиненная Англии Шотландия постепенно теряла независимость, даже в национальном быту, языке и литературе. Лондон всему задавал тон. Проявление шотландцами каких-либо признаков самобытности, национального, в такой форме, которая могла бы напоминать об обособленности, Англией не одобрялось. Шотландцам разрешалось только щеголять в своих национальных костюмах, но говорить по-шотландски в Англии считалось «немножко некультурным». Борьба шотландцев за независимость в особенно резкой форме не проявлялась, но в скрытом виде не прекращалась. В той или иной форме шотландцы протестовали против английской государственности. Шотландия, страна в значительной степени земледельческая, острее чувствовала гнет капитализма и разорение им деревни. Крестьяне, согнанные с земли капиталистом и помещиком, наполняли фабрики и заводы, уходили в колонии и на службу в многочисленный торговый и военный флот. Немало их бродило по стране в виде босяков и бродяг. Крестьяне более крепкие все же держались за землю, хотя это им доставалось дорогой ценой.
Бернс принадлежал к крестьянству, которое держалось частью на своих клочках земли, частью обрабатывало землю, арендованную у помещиков, и в своем творчестве он отразил преимущественно быт и идеологию своей социальной группы. Центральная фигура его поэзии — «простой, честный, деловой, трудящийся и попросту религиозный фермер». Идеал его намечен в «Субботнем вечере поселянина». Простую трудовую жизнь фермера он противопоставляет жизни горожан и аристократии. Он советует своему фермеру не брать примера с аристократов и горожан. «Оставь шелка пустоголовым олухам и дорогие вина подлецам — простой и честный фермер и без того царь над людьми. Король может дать звание маркиза, графа, князя, рыцаря, но что все это в сравнении с званием простого трудящегося человека? Все чины только отпечаток золотой монеты». Простоту и безыскусственность Бернс противопоставляет этикету и чопорности аристократии. В религии он отрицает догматизм и обрядность духовенства. В свое творчество он вводит элементы, совершенно чуждые и враждебные творчеству поэтов аристократии. так наз. «отбросы общества», превращенные в бродяг крестьяне, изображены им реально, хотя без сочувствия и даже с некоторой долей цинизма в поэме «Веселые бродяги» (The Jolly Beggars). Язык и бахвальство своим распутством одной из героинь этой поэмы приводили в ужас тогдашних классиков, выбиравших «благородный», возвышенный материал для своего творчества.
Бернс уделил немало места и страшной фантастике, так наз. «готическому романтизму». Это литературное направление хотя и было реакцией против классицизма, но исходило отчасти из среды аристократии, и Бернс поэтому не мог его признать. Вместо ужасов «Замка Отранто» и др. подобных произведений Бернса явно пародирует стиль «страшных романов» (поэма «Том О Шентер»).
Все элементы быта мелкопоместного землевладельца и фермера нашли в творчестве Бернса свое отражение: их примитивная философия, поверья, обряды, трудовые процессы, идеалы. Особенно подробно изображен процесс крестьянского труда со всей его обстановкой; Бэрнсом не забыты срезанный плугом полевой цветок, разоренное гнездо мыши и т. д. Окружающая крестьянина природа изображена не с точки зрения любующегося ею горожанина; на фоне этой природы всегда трудящийся или отдыхающий крестьянин; свидание происходит «среди колосьев ячменя»; у Бэрнса «зелень нежится в росе, подснежники кивают и аромат фиалки льют в лесу, где звуки тают, дрозд с коноплянками поют, нырок скользит по глади водной, играют утки в камыше, жаворонок с зарею трепещет с песней в небесах» и т. д.
В своей среде Бэрнс пользовался огромной популярностью. Нравились задорный тон, национальный характер, установка на фермера как на основную группу в обществе и еще то, что язык его песен — язык, на котором говорили шотландские фермеры; по своей форме его песни близки к шотландской народной балладе.
Литературная энциклопедия в 11 т. 1929—1939.
Роберт Бёрнс «Моё счастье»
Доволен я малым, а большему рад, А если невзгоды нарушат мой лад, За кружкой, под песню гоню их пинком - Пускай они к чёрту летят кувырком.
В досаде я зубы сжимаю порой, Но жизнь - это битва, а ты, брат, герой. Мой грош неразменный - беспечный мой нрав, И всем королям не лишить меня прав.
Гнетут меня беды весь год напролёт. Но вечер с друзьями - и всё заживёт. Когда удалось нам до цели дойти, К чему вспоминать нам о ямах в пути!
Возиться ли с клячей - судьбою моей? Ко мне, от меня ли, но шла бы скорей. Забота иль радость заглянет в мой дом, - Войдите! - скажу я, - авось проживём! 1794
Перевод С.Маршака
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825618
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 16.02.2019
Звучить така мелодія чарівна!
Торкає струни серця раз у раз.
Ця музика душі моїй потрібна,
Ця музика нагадує про Вас.
Звучить така мелодія чудова!
На танець я запрошую в думках.
Тремтить душа...не вимовить ні слова...
Не треба слів...все сказано в очах.
Нехай звучить мелодія ця ніжна,
І тиха радість в серці хай живе,
І хоч зима між нами білосніжна,
Моя душа на танець Вас зове.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820913
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 16.02.2019
[youtube]https://youtu.be/Bs1pnSNLvz4[/youtube]
Пройшли непомітно наші роки,
Голову покрили сиві волоски.
Та коли минуле пригадаю,
То в юні роки свої повертаю..
Повертаюсь в ті щасливі роки,
До старої і похилої верби,
Що гілля так низько нахилила.
До швидкоплинного потоку ріки...
Тут часто бурхливим водоспадом,
Так любили милуватись- я і ти...
Та пройшли наші молоді роки
І верба теж постаріла край води.
І річки бурхливої немає,
Тече сумно між камінням потічок.
А там у водовороті води,
Бутилка пластикова кружляє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825550
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 15.02.2019
[i]В цей день народилася моя донечка - [color="#ff0000"][b]Устонька-Златоустонька)[/b] [/color]26 років тому. З 3 років і 7 місяців почала топцяти гаївочки і виводити старосвітські коляди (та інші календарно-обрядові пісні) у фольклорному ансамблі "Джерельце" при Львівському Будинку вчителя. А в 4 рочки, у 1997 році пережила незабутні хвилини дитячого щастя, коли в церкві Стрітення відбувалося храмове свято і настоятель церкви о. Володимир оголосив на всю церкву про іменинницю. Вся церква багатоголосо гримнула співом "МНОГАЯ ЛІТА". З того року кілька років підряд ми приходили на обряд Стрітення в церкву Стрітення і кожен рік слухали зі сльозами на очах і комом в горлі "многая літа". А після Служби діти виходили на подвір'я перед церквою - ставили в центрі опудало Зими-Марени, підпалювали його, ставали в коло і співали прощальні коляди та водили перші весняні хороводи, прикликаючи Весну. А ще пригощали всіх присутніх хлібними "жайворонками". Скільки було галасу, щасливого захвату, сміху, незабутніх дитячих вражень.
Пройшли роки. Настоятеля церкви о. Володимира за неканонічне "вільнодумство" перевели на окраїну Львова в іншу церкву. Свята припинилися.
Цьогоріч я звернулася з проханням до старенької, але незмінної керівнички "Джерельця" - Світлани Костянтинівни Стефан, відродити свято. І що б ви думали, жоден настоятель центральних церков Львова не дав дозволу на "нехристиянський" обряд Стрітення... ЖОДЕН! Ані Шевченківський гай (боячись живого вогню), ані управлінські культурні владні структури.
Закінчилося тим, що самі батьки повезли діточок 4-6 років на площу перед торговим центром на окраїні Львова, де нема храмів, а тільки новітні забудови і багато людей довкола, аби показати незнищенність народних традицій.
Це пишу з комом сліз у горлі - але вже не від радості, а від великого суму.
[/i]
Як би там не було - обряд СТРІТЕННЯ відбувся. (І доня моя святкує свій черговий "стрітеньський" день народження!)
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей [color="#ff0000"][b]«СТРІ́ТЕННЯМ»[/b][/color] зоветься…
Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:
День цей зветься[color="#ff0000"][b] «ЗИМОБОРОМ».[/b][/color]
А Весна запалить свічку,
У водиці вмиє личко,
Громом вдарить по сестриці –
День цей звуть іще[color="#ff0000"] [b]«ГРОМНИ́ЦІ».[/b][/color]
– Помагай-Біг, люба сестро,
Людям я тепло принесла.
Жде земелька сонця й цвіту –
Твій щербатий горщик збито!
А Зима лютує трішки,
Щипле щічки, студить ніжки…
Сила Божа нам поможе:
Ве́сна Зиму переможе!
[i]15 лютого 1997 року - Злотим Устонькам 4 роки[/i]
На фото: [i][color="#ff0000"]Стрітення [/color]біля церкви Стрітення фольклорного ансамблю "Джерельце"(Львів,1997), на передньому плані перша зліва - доня у "плетеній" хустці, а в юрбі батьків є і мама (хто здогадається!).
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825589
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 15.02.2019
[color="#5900ff"][i]
/ про відносини між чоловіком
і жінкою.../
***
Нічого кращого немає,
Як серце серцю до-ві-ря-є !!!
Не вивіряє,щиро любить,
І обіймає,і голубить…
***
Любити треба не за «щось»,
При чому тут «Анфас» ,чи «профіль»???
Аби душею все зрослось…
Як – ні…= сміється Мефістофель…*
***
Якщо комусь …усе не так-
Й причину в інших він шукає…
Й комусь влаштовує спектакль…=
Він ніби є…- та його не-ма-є…
***
Хто любить - боляче не зробить,
Не доведе когось до сліз…
Біля таких відсутня знобить…*.
І недовіри механізм…
***
Пройшла цікавість? – зупинився!
Ти сам її не підігрів !!!
Мо, за щось інше …ухопився
Ти… в тій цікавості- жеврів *.
***
Слова ,що ріжуть і шкребуть
Чи болем до обличчя ляжуть
Ти просто геть їх всі забудь…
Позагорай краще на пляжі!
***
Тупа наївність не у тренді,
Принц на коні – у казці лиш…
Нема Любові в секонд-хенді.
Не мрій про неї і….облиш…
***
Причина й наслідок – Закон,
Це скаже всякий метафізик…
Твори свій власний еталон.
Не бійся взяти в друзі –ризик.
***
Шукай свій пазлик-половинку.
Відчуй її і по-лю-би…
Лелій Любові серцевинку
І ніж,і пести,..не згуби!
***
Кому волати слово «ґвалт»*
Тому,хто в цьому потребує
Та ситуацію на кшталт*
Все ж не ґвалтуй ,хоч навіть всує…
***
Тому,хто любить,звісно,- краще,
Бо він неначе соловей
Співає серце в нього й натще,
Хоч і об'єкт , мов апогей*…
***
Тому ,кому лиш пряник треба
Не сунь батіг – утнеш не те!
І вивчи врешті решт потреби
Бо …ситуація…. змете…
***
І... приліпись,жінко,до мужа
І будь із ним ,і скрізь - ОДНО!
У щасті,горі,в спеку,в стужі
В любові жити вам...дано!
***
[b]Мефістофель[/b] (Mephistopheles, Mephostophilis, Mephistophilus, Mephistos) — найменування одного з духів зла, демона, чорта, біса, диявола, найчастіше, за легендою, скинутого ангела, сатани. Прикметники мефістофельський і мефістофелівський означають — уїдливий, злісно-насмішкуватий.
[b]ЖЕВРІТИ[/b],- тут
1. Догоряти без полум'я; тліти. ,Слабо горіти, світитися невеликим полум'ям; блимати.
[b]ҐВАЛТ[/b] –тут
рятуйте! На ґвалт бити (дзвонити і т. ін.) — оповіщати про небезпеку, про необхідність допомоги; бити тривогу.
[b]НА КШТАЛТ[/b]-На кшталт чого — те саме, що На зразо́к
[b]АПОГЕЙ[/b]-Апогей, -ю, ор. -єм. Найвіддаленіша від центра Землі точка орбіти (Місяця, штучного супутника тощо); переносно – найвищий ступінь розвитку, розквіту.
[/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825573
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 15.02.2019
Літературні героїні, які нас надихають
У літературі правлять бал чоловіки, але хіба жінки не менш цікаві і талановиті? Розповіді про героїнь, які надихають розумом, винахідливістю, сильним характером і добротою.
Жінки і богині з античної літератури
У Стародавній Греції жінки знали, чого хотіли і як цього домогтися. Так, Лісістрата з смішної античної п'єси (так-так, таке буває!) Арістофана поклала край війні. Вона підмовила всіх жінок свого поліса відмовитися від сексу з чоловіками, поки ті не вирішать конфлікт мирним шляхом. До речі, допомогло: чоловікам тут же перехотілося вбивати один одного. «Кохайтеся, а не воюйте», - може бути, це гасло з'явилося в XX столітті завдяки Лісістраті.
Шахерезада. «Книга тисячі і однієї ночі»
Шахерезада поборола токсичну маскулінність ще до того, як цей термін з'явився. Перський цар Шахріяр зіткнувся з невірністю першої дружини і дружини його брата і вирішив, що всі жінки порочні розпусниці. Так як без жінок він обійтися все-таки не міг, то вирішив брати в дружини невинних дівчат і після першої ж шлюбної ночі їх стратити. Розумна і красива дочка візиря Шахерезада вирішила позбавити країну від тиранії такого мізогінізма. Вона з'явилася до царя в якості нової нареченої. А далі ви знаєте: вона починала розповідати цікаву історію і обривала її на самому інтригуючому моменті. Цікавість опановувала Шахріяром, і він зберігав дівчині життя до наступної ночі. Так тривало тисячу днів (майже три роки!), За цей час Шахерезада народила трьох дітей. Коли ж нарешті вона впала йому в ноги і попросила зберегти життя заради їхніх спільних синів, то Шахріяр відповів, що помилував її вже давно. Ось так сміливість, розум і майстерність оповідачки врятували безліч безневинних життів.
Елізабет. "Гордість та упередження"
Дотепна і спостережлива, Елізабет підкорила не тільки неприступного і гордовитого містера Дарсі, але і мільйони читачів по всьому світу. Вона дуже любить свою сім'ю, особливо сестер, яких намагається захистити. Тим більше їй прикро бачити недоліки своїх батьків, але вона не намагається переробити близьких їй людей або ж бунтувати: вона лише хоче знайти прийнятне місце для себе в сучасному їй суспільстві.
Скарлетт О'Хара. "Віднесені вітром"
Яскрава, норовлива і навіжена, Скарлетт викликає суперечливі почуття у читачів. Багато хто вважає, що вона сама винна в своїх нещастях і взагалі була нестерпною жінкою. Письменниця Маргарет Мітчелл сама неоднозначно ставилася до своєї героїні. Але красиві і сильні жінки, які не звикли програвати, часто викликають у інших сказ. На відміну від чоловіків: їх-то за ті ж якості хвалять. Все ж варто захопитися силою духу зеленоокої ірландки: вона пережила громадянську війну, смерть батьків і позбавлення, впоравшись з усіма негараздами сама.
Маргарита. "Майстер і Маргарита"
Красива жінка, яка віддала перевагу вигідному шлюбові любові з бідним художником. Заради нього вона пішла на приниження, уклала угоду з дияволом і помстилася кривдникам свого судженого. Деякі бачать в Маргариті жертовність, але ми-то знаємо, що вона добре розуміла, заради кого вона ризикувала всім. Вона викликає захоплення силою своєї любові і відвагою.
Пеппі довга панчоха. цикл історій
Астрід Ліндгрен була тією ще пустункою і не соромилася порушувати надумані правила пристойності. Наприклад, вона зробила зухвалу спробу прогулятися з рідного Віммербю до озера Веттерн (відстань в 300 кілометрів) в компанії п'ятьох жінок і зовсім без чоловічої допомоги. Повірте, для Швеції того часу це був виклик! Не дивно, що її героїні теж викликають у нудних обивателів свербіж. Пеппі Довгапанчоха легко порушує соціальні норми і дратує дорослих: лягає спати, коли захоче, тримає на балконі коня, б'є злодюжок і взагалі живе без нагляду батьків. Реальних мам і тат вона теж дратує: навіть були скарги, що через Пеппі у дітей «з'являється можливість знайти соціально прийнятний відведення для агресії проти батьків».А от дітям вона подобається, тому що може робити все те, що вони хотіли б, але не стануть зі страху перед «великими». Те, що Пеппі стала такою популярною, говорить лише про тугу за безпосередніми, яскравими героїнями , свавільними і смішними.
Герміона. Цикл книг про Гаррі Поттера
Як не любити Герміону? З нею ми проводимо всі своє (і її) дитинство. Зустрічаємо її маленькою дівчинкою, яка дуже розумна і хоче бути не гірше за інших в класі. Адже вона відразу зрозуміла, що їй доведеться складніше, адже вона не знає тих речей, що змалку знають діти чарівників. Вона заводить друзів, закохується, стає сильнішою на наших очах. Герміона вчиться на своїх помилках: після історії з пустодзвоном Локхартом вона вірить не всім, а тільки тим, хто заслужить її поваги. Вона хоробра і вміє співчувати слабким.
Переклала на українську мову 27.08.18 16.33
Литературные героини, которые нас вдохновляют
В литературе правят бал мужчины: писатели, герои... Но разве женщины не менее интересны и талантливы? Мы выбрали нескольких героинь, которые вдохновляют умом, изобретательностью, сильным характером и добротой.
Женщины и богини из античной литературы
В Древней Греции женщины знали, чего хотели и как этого добиться. Так, Лисистрата из уморительно смешной античной пьесы (да-да, такое бывает!) Аристофана положила конец войне. Она подговорила всех женщин своего полиса отказаться от секса с мужьями, пока те не решат конфликт миром. Кстати, помогло: мужчины тут же расхотели убивать друг друга. «Занимайтесь любовью, а не войной», — может быть, этот лозунг появился в XX веке благодаря Лисистрате.
Шахерезада. «Книга тысячи и одной ночи»
Шахерезада поборола токсичную маскулинность еще до того, как этот термин появился. Персидский царь Шахрияр столкнулся с неверностью первой жены и жены его брата и решил, что все женщины порочные распутницы. Так как без женщин он обойтись все-таки не мог, то решил брать в жены невинных девушек и после первой же брачной ночи их казнить. Умная и красивая дочь визиря Шахерезада решила избавить страну от тирании такого мизогинизма. Она явилась к царю в качестве новой невесты. А дальше вы знаете: она начинала рассказывать интересную историю и обрывала ее на самом интригующем моменте. Любопытство овладевало Шахрияром, и он сохранял девушке жизнь до следующей ночи. Так продолжалось тысячу дней (почти три года!), за это время Шахерезада родила троих детей. Когда же наконец она упала ему в ноги и попросила сохранить жизнь ради их общих сыновей, то Шахрияр ответил, что помиловал ее уже давно. Вот так смелость, ум и мастерство рассказчицы спасли множество невинных жизней.
Элизабет. «Гордость и предубеждение»
Остроумная и наблюдательная, Элизабет покорила не только неприступного и горделивого мистера Дарси, но и миллионы читателей по всему миру. Она очень любит свою семью, особенно сестер, которых старается защитить. Тем более ей обидно видеть недостатки своих родителей, но она не пытается переделать близких ей людей или же бунтовать: она лишь хочет найти приемлемое место для себя в современном ей обществе.
Скарлетт О’Хара. «Унесенные ветром»
Яркая, своенравная и взбалмошная, Скарлетт вызывает противоречивые чувства у читателей. Многие считают, что она сама виновата в своих несчастьях и вообще была несносной женщиной. Писательница Маргарет Митчелл сама неоднозначно относилась к своей героине. Но красивые и сильные женщины, которые не привыкли проигрывать, часто вызывают у других бешенство. В отличие от мужчин: их-то за те же качества хвалят. Все же стоит восхититься силой духа зеленоглазой ирландки: она пережила гражданскую войну, смерть родителей и лишения, справившись со всеми невзгодами сама.
Маргарита. «Мастер и Маргарита»
Красивая женщина, которая предпочла выгодному браку любовь с бедным художником. Ради него она пошла на унижения, заключила сделку с дьяволом и отомстила обидчикам своего суженого. Некоторые видят в Маргарите жертвенность, но мы-то знаем, что она хорошо понимала, ради кого она рисковала всем. Она вызывает восхищение силой своей любви и отвагой.
Пеппи Длинныйчулок. Цикл историй
Астрид Линдгрен была той еще проказницей и не стеснялась нарушать надуманные правила приличия. Например, она предприняла дерзкую попытку прогуляться из родного Виммербю к озеру Веттерн (расстояние в 300 километров) в компании пятерых женщин и совершенно без мужской помощи. Поверьте, для Швеции того времени это был вызов! Неудивительно, что ее героини тоже вызывают у скучных обывателей зуд. Пеппи Длинныйчулок легко нарушает социальные нормы и бесит взрослых: ложится спать, когда захочет, держит на балконе лошадь, бьет воришек и вообще живет без присмотра родителей. Реальных мам и пап она тоже раздражает: даже были жалобы, что из-за Пеппи у детей «появляется возможность найти социально приемлемый отвод для агрессии против родителей». А вот детям она нравится, потому что может делать все то, что они хотели бы, но не станут из страха перед «большими». То, что Пеппи стала такой популярной, говорит лишь о тоске по непосредственным, ярким героиням, своевольным и смешным.
Гермиона. Цикл книг о Гарри Поттере
Как не любить Гермиону? С ней мы проводим все свое (и ее) детство. Встречаем ее маленькой девочкой, которая очень умна и хочет быть не хуже других в классе. Ведь она сразу поняла, что ей придется сложнее, ведь она не знает тех вещей, что сызмальства знают дети волшебников. Она заводит друзей, влюбляется, становится сильнее на наших глазах. Гермиона учится на своих ошибках: после истории с пустозвоном Локхартом она верит не всем, а только тем, кто заслужит ее уважения. Она храбрая и умеет сочувствовать слабым, и вот уж у кого эмоциональный диапазон явно шире, чем у зубочистки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825230
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019
Cіллепсіс (лат. syllepse — поєднання) — це стилістично зумовлене порушення правил узгодження, риторична фігура або змішаний троп, що полягає в неправильному узгодженні підмета і присудка. Підметом тут виступає займенник третьої особи, а присудком — дієслово в наказовому способі або підметом є займенник першої особи, а присудком — дієслово в наказовому способі і т. ін.:
Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу за моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи (О. Довженко); А я візьми та й скажи (З усн. мовл.).
По суті, сіллепсіс є окремим випадком так зв. зевгми (грец. «ярмо») - з'єднання ряду пропозицій або членів речення шляхом усунення слова, що потребує повторення.
Комічний ефект, часто притаманний цій фігурі, досягається (як напр. в наведеному вірші) недостатньою узгодженістю присудка з усіма підметами.
«Йшли дощ і два студенти: один в університет, інший в пальто. Вони зустріли двох панянок: одна виходила з поїзда, інша із себе». «Я пив чай з коньяком і поручиком». «Ми розмовляли. Він про почуття, а я ногою».(анонімна творчість, опубліковано як приклад навмисних неправильностей мови в 1895 році).
При семантичній відмінності морфологічно подібних членів речення фігура ця виробляє комічний ефект встановленням глибокої смислової відмінності на перший погляд тотожних граматичних конструкцій:
«У куми очі і зуби розгорілися» (І. А. Крилов, «Лисиця і виноград»)
Сіллепсіс (грец. - затримання, захоплення) є фігурою, яка характеризується тим, що в одній синтаксичній побудові об'єднуються два або більше членів, оформлених як однорідні, але так чи інакше розрізняються в семантичному і граматичному відношенні.
Сіллепсіс є по суті ненавмисним паралогізмом. У сучасному розумінні цього терміна С. передбачає відсутність загальної категоріальної семантичної ознаки у слів, що входять в групу однорідних членів, в результаті чого виникає ефект обманутого очікування.
Наприклад:
Він прав білизну з ретельністю і з милом. Пив чай з дружиною, з лимоном і з задоволенням. Секретар обожнює свого шефа і грубіянити відвідувачам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825001
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 11.02.2019
Не знайдеш! Ні! Мене у цьому світі
Давно уже немає, тільки тінь
Обривисто блукає на зеніті
Поміж далеко сяйних мерехтінь.
Я там, де вітер обіймає віти,
Де хвилі відбивають моря синь,
Там я малюю зоряні графіті,
Пізніше бачиш ти це уві сні…
Знайди мене! О ні! Не серед лану
І в горах не шукай, та у лісах
Між хвилями широкого лиману
І не віднайдеш там, де лине птах.
Я тут! Дивись! У серці! Не омана!
А вже тепер і на твоїх вустах.
© Володимир Верста
Дата написання: 19.07.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822020
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 21.01.2019
Паралелізм (грецьк. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний П.:
Як ми кохалися, як зерно в горісі,
Тепер розійшлися, як туман по лісі!
Як ми кохалися, як голубів пара,
Тепер розійшлися, як чорная хмара!
На відміну від порівняння П. виконує композиційну функцію, пов'язує певні мотиви чи елементи стилю у художньому творі, особливого значення йому надається у ліричному сюжеті, зокрема від доби романтизму, коли пейзаж втратив риси описовості, набувши лірично-емоційної специфіки. Досить поширеним був цей прийом в українській поезії.
Так, вірш І. Франка "Червона калино, чого в лузі гнешся..." побудований на основі прямого тематично-синтаксичного двочленного П., притаманного народним пісням. Водночас розрізняють строфічний П., як у ряді сатиричних поезій В. Самійленка ("Ельдорадо"), ритмічний ("Замість сонетів і октав" П. Тичини, де враховується принцип чергування строфи та антистрофи), звуковий, часто у вигляді панторими. Подеколи поряд із прямим П. вживається і зворотний П., де, попри частку "не", підкреслюється не відмінність, а збіг основних рис зіставлюваних явищ:
Не милуй мене шовково,
Ясносоколово (П. Тичина).
Паралелізм в поетиці, тотожне або схоже розташування елементів мови в суміжних частинах тексту, які, співвідносившись, створюють єдиний поетичний образ.
«Ах, якби на квіти не морози,
І взимку б квіти розцвітали;
Ох, якби на мене не журба,
Ні про щось би я не сумувала...»
П. такого роду (образ з життя природи і образ з життя людини) поширений в народній поезії; інколи він ускладнюється введенням заперечення та іншими прийомами:
«Не билиночка в чистому полі зашаталася —
Зашаталася безпритульна моя голівонька...».
П. рано був освоєний письмовою літературою: на нім багато в чому заснований поетичний стиль Біблії. Розробкою його є 3 прадавніх фігури грецької риторики (ізоколон — подібність довжини членів, антитеза — контраст сенсу членів, гомеочельовтон — подібність закінчень в членах). По аналогії з описаним словесно-образним П. інколи говорять про звуковий П. (алітерація, рима), про ритмічний П. (строфа і антистрофа в грецькій ліриці), про композиційний П. (паралельні сюжетні лінії в романі) і т.п.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820536
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 08.01.2019
[i]Роде наш, вслухайся: то співає Мати-Берегиня колискову Новонародженому Сонцю. А може, то промовляє словами одкровення чи молитви до нас, земних, втілена Оранта-Богородиця, сповиваючи сина Ісуса, своє Небесне Немовля – «Світло від Світла».
Живе пісня, живе віра, поїть коріння нації пам’яттю її предків. Сьогодні вони при нас за святвечірнім столом, добрі духи – хоронителі роду, що наповнюють оселю любов’ю і злагодою, прощають гріхи, звільняють від боргів. Ми частуємо їх кутею, запалюємо ритуальну свічку, бо так вже ведеться, що на Святий вечір вогонь горить від зорі до зорі. А потім збираємо для них у далеку дорогу вираю їстивну офіру «коляду», а вони, у гомінливих масках ряджених щедро посівають світлицю зерном, віншуючи «сійся-родися…». А ще, дбаючи про наш статок, ведуть по хаті «Козу», бо за повір’ям, ця козовидна істота не що інше, як Душа Лану, котру переслідують завзяті женці, а вона ховається в останньому снопі. Ось він, різдвяний Дідух, у святому куті, під образами…
І святочна хата – вже не просто хата, а храм, де нема місця поганій мислі, поганому слову, поганому вчинку. Тут батьки в пошанівку у дітей, тут у мирі родина, а коли хто відсутній, тому хай легенько згадається, де він здоров повертається, бо, за вкраїнським звичаєм, велике для чоловіка горе – не поспіти додому на Багату Кутю.
Чуєте, як урочо лине у різдвяну ніч колядка, сповіщаючи хатнім і подорожнім про уродини Бога. Тож пильнуйте колядку та веселітеся, українці! Сьогодні Він з нами – Той, хто окрилить наші душі, вознесе їх до неба, очистить від скверни, наділить святістю і благородством; хто оберегами пісні, легенди, повір’я розповість про перемогу світла над темрявою, добра над злом. Він завітає в господу вертепом і Вифлеємською зіркою, що зійде з неба, благословляючи нас на щастя, здоров’я і многая літа.
[/i]
[color="#ff0000"][i]«Мовит батечко, мовит:
- Най Вас Бог благосло́вит
Вифлеємською тов звіздою,
Тов Різдвяною Колядою!
Мовит матінка, мовит:
- Най Вас Бог благосло́вит
Місяцем, зірочками –
Краснов жо́нов та діточками!»
-Христос ся раждає!
-Славімо Його!
[/color]
З авторської передмови до збірника [b]«Колядки»[/b]. – Львів:Каменяр, 1990.
[/i](Першого пісенника колядок у пострадянському просторі Галичини, підготованого до друку у стінах Львівського музею історії релігії).
На фото: ілюстрація художниці [b]"Колядок"[/b] - на жаль, уже покійної, ЗЕНОВІЇ ЮСЬКІВ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820446
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка...(з нар. пісні)
Одягає землю у кришталь прозорий,
Сніговим кожухом огорта зима...
Лине "Щедрик" рідний Всесвітом - між зорі,
Душу зігріває дзвонами Різдва.
Пане господарю, - гей! - виходь із хати,
Всю хазяйським оком землю обійми!
Хай не плачуть діти, не ридає мати,
Порятуй родину від жахіть війни.
Пане господарю, гірко працювалось
У донецькім полі попід гул гармат.
Не відпочивалось - тяжко воювалось:
Крівцею цю землю освятив солдат.
Тож тепер у свято - гіркоти багато:
І на серці гірко, і вино гірчить...
Пане господарю, рік Новий стрічати
Вийди, вийди з хати у казкову мить.
Щоби колосилось житечко у полі,
Щоб здорові діти і міцна сім'я,
Щоб усі додому повернулись скоро,
Щоб малому сину вибрали ім'я.
Застеляймо столи, дорога родино:
Вже Зоря Різдвяна ясно пломенить!
Миру й благодаті, рідна Україно,
В злагоді й любові - радості зажить!
Знов лунає "Щедрик" над світи просторі:
Душу українську щедру велича, -
Понад рідні села, над безкрає море -
Рік Новий в надії світлій зустріча.
Світлана Імашева
"Щедрик" - народна пісня в обробці Миколи Леонтовича, знана не
тільки в Україні, але й у всьому світі під назвою "Колядка дзвонів"
(англ. Ukrainian Bell Carol)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820399
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019
[color="#ff0000"][i]Наближається Різдво... А яке ж Різдво без вертепу?..
Хочу всю Громаду Клубу Поезії запросити у засніжений різдвяний Львів (не тільки сьогочасний, а й на відстані 20-річчя), коли в Галичині відроджувались забуті давні обряди вертепної Коляди. Тоді юна авторка цих рядків влилася в єдиний україномовний Театр "МЕТА" (Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів) і бродила через різдвяні дні і ночі святочними вулицями рідного міста, даруючи перехожим радість чудових вертепних текстів, записаних на фольклорних практиках під час навчання на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Як літератор признаюся, що де-не-де вносила маленькі правки, аби рима складалася...
А зараз... на відстані Часу... враховуючи обставини Сьогодення, вертеп тих часів набуває нового, особливого звучання. Отож, вітаю усіх з Різдвяною Великою Колядою, що наближається - МИРУ, ЗЛАГОДИ, БОЖОЇ ЛАСКИ Вам і Вашим оселям...[/i][/color]
І ПАСТУХ: Слава Богу, добрі люди,
І мир цьому дому,
Щоб вас щастя не минало
У році Новому.
ІІ ПАСТУХ: Дякуєм Вам, Господарі,
Що в хату пустили –
Бідних людей, як то кажуть,
До себе приймили.
АНГЕЛ: Приношу Вам, люди божі, веселу новину –
Породила в Вифлеємі Діва-Мати Сина.
Христос народився –
Ірод засмутився,
І на Бога, на Ісуса,
Дуже розгнівився.
А ми взяли Бога-Сина
Під своє серденько.
Радій, радій, Україно,
Земле наша, Ненько!
І ПАСТУХ: Захисти нас, наша Матко,
У лихій годині,
Бо велика нам пригода
Стала в полі нині.
ІІ ПАСТУХ: Збилися ми геть з дороги
Від свойого стада,
Темна нічка нас застала –
Тру́дна на то рада…
ІІІ ПАСТУХ: Довго ми блукали в полі –
Сіли, бо втомились,
І приклякли на коліна –
Богу помолились.
І ПАСТУХ: Помолились Царю-Богу,
Лягли у долині,
І заснули теплим сном,
Неначе в хатині.
ІІ ПАСТУХ: Але раптом серед ночі
Нам зірвала ясність очі,
Ми злякані повставали
І не знали, що ся діє –
Чи огонь, а чи пожежа,
Небо аж жаріє…
ГАЛИЧАНКА: Усе небо червоніє
І земля палає,
Як згадаю про свій нарід –
Серце завмирає.
ГАЛИЧАНИН: Страх мене збирає, браття,
Як собі згадаю,
Як плило життя давніше,
Наче у тім раю.
Усі віри ся тримали,
Старших поважали,
І друг друга, як брат брата
З біди виручали.
ГАЛИЧАНКА: А тепер, о Боже милий,
Нарід знову тратить сили –
Вже з десяте покоління
Двигає тяжке каміння,
Ані вмерти, ані жити -
Тілько пута волочити…
ГАЛИЧАНИН: Подивіться, в чистім полі
Могили розриті –
І забули про них люди
В новім лихолітті…
Новий Ірод на Вкраїні
Лихо й розбрат сіє:
Вкрав нам волю,
Вкрав нам Бога,
Губитель Месії…
І ВОЇН: Тихше будьте, що за шум,
Що вже Ірод вас почув?
ІІ ВОЇН: Що за збір ви тут зібрали,
Проти кого бунт підняли?
ВОЇНИ [i](разом)[/i]: Може тут Ісус між вами,
То признайтесь перед нами.
ІРОД: Я ж бо цар ваш – і над вами
Буду панувати.
Хто посміє проти мене
Меча підіймати.
Замовчіть мені, прокляті,
Бо загинете в сій хаті.
Я на смерть усіх скараю,
Як дитя те не впіймаю…
І КНЯЗЬ: Ой, дитино, Божий Сину,
Ти вродивсь в лиху годину.
ІІ КНЯЗЬ: Бо цар Ірод розізлився,
Що Син Божий народився,
І боїться він малого,
Щоб не зняв корони з нього.
ІІІ КНЯЗЬ: Ірод воїв посилає,
По дорогах виряджає,
Щоб усіх в неволю брати,
Малих діток убивати.
ВСЯ ГРОМАДА: А ми зброю підіймемо –
Проти Ірода підемо,
Захистим Дитятко Боже,
Нам в біді воно поможе!
СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ: Я український Стрілець Січовий,
Я невловимий орел степовий,
Гуляю, літаю – правдоньку шукаю,
А за неправду голови стинаю.
СМЕРТЬ: Є на тебе, людожере,
В нас шабля-розплата,
Оце тобі, ненажеро,
Темненькая хата…
[i](СМЕРТЬ вбиває ІРОДА).[/i]
АНГЕЛ: Тут я сповню ласку Божу
І всім скривдженим поможу!
ДЗВОНАР: На Вкраїні дзвонять дзвони,
Линуть степом срібні тони.
Дрижать правди супостати,
Бо прийшов вже час розплати.
І між пастирів убогих
Розкуються руки й ноги.
Нарід кинеться завзято –
Встане Правда сторозп’ята.
АНГЕЛ: Гей, вставайте всі родини –
Слава, слава для Вкраїни.
Зглянься, Христе, Божий Сину,
В день Різдва на Україну.
Зійшли зіроньку яскраву,
Щоб звістила тую славу!
І ПАСТУХ: Ой Дитино, Божий Сину,
Дай для нас щасливу днину.
ІІ і ІІІ ПАСТУХ (разом): Пошли віру і свободу
Українському народу.
ГАЛИЧАНИН: Дай, Ісусе, людям волю!
ГАЛИЧАНКА: Україні добру долю!
ВСЯ ВЕРТЕПНА ГРОМАДА: Ми тя будем величати,
Ім’я Боже вихваляти.
КОЛЯДА: «Вселенная, веселися
Бог від Діви днесь родився
Во вертепі со бидляти,
Которому ся вкланяти
Царіє, царіє приходять…
Пастиріє прибігають,
Сопілками вигравають –
Пізнавши Бога рожденна,
Від Марії воплощенна –
Чистої, Чистої дівиці…
Пастирям уподобімся,
Рожденному поклонімся,
Щоби зволив мир нам дати,
Скорби в радість преміняти –
Віруєм, віруєм во Него».
[i]Діючий вертеп із села Мальчиці Яворівського району Львівської області.
[/i]
[i]Рік запису 1989, для Великої Коляди ТЕАТРУ "МЕТА" (Молодіжного Експериментального Театру Аматорів) у місті Львові.
[/i]
На фото: авторка в незабутній час розквіту Великої Коляди у Львові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819920
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 04.01.2019
Анаколу́ф (дав.-гр. ανακόλουθον ‘непослідовний, неузгоджений’) — синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в граматичній неузгодженості членів речення.
Наприклад: «На сто колін, перед стома богами // Я падаю: прийди мені, прийди!» (І. Драч) — замість: Прийди до мене.
Анаколуф підкреслює відтінки емоцій того, хто говорить, свідчить про його внутрішній стан (найчастіше — схвильованості), слугує засобом створення комічного враження, інтонацій живої розмовності тощо.
Як стилістична фігура вживається для характеристики мови персонажів, зокрема — задля комічного ефекту, як у комедії М. Куліша «Мина Мазайло», в якій розкривається однойменний персонаж: «Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: „Вам чого? — питаю“».
Анаколуф почасти вживається у ліриці задля посилення експресії поетичного мовлення, надання їй особливого колориту, постаючи різновидом вільності поетичної:
На рожево сміються таксі,
На чорняво ридають каштани.
Ще не всі, ще не всі, ще не всі
Відпекли недоспівані рани.
Ще один приклад: Опухла дитина — голоднеє мре… (Т. Шевченко)
Аби надати своєму твору експресивності, поети та письменники різних епох і течій застосовують анаколуф навіть в авторському мовленні.
Анаколуф зустрічається у великих майстрів літератури - О.Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева, С. Єсеніна, Б. Пастернака та ін.
Усердно помолившись богу,
Лицею прокричав ура,
П р о с т и т е, б р а т ц ы, м н е в д о р о г у,
И в а м в п о с т е л ь у ж е п о р а.
(О.Пушкін)
Тут між першим і другим двовіршем пропущені слова ("я кажу"), другий двовірш не буде взятий в лапки як пряма мова. І анаколуф полягає в тому, що дієприслівникові звороти перших двох рядків з'єднані з другим двовіршем без проміжної ланки до мови, яка прозвучить у другому двовірші.
Як явище синтаксичної неузгодженості в реченні, Анаколуф слід відрізняти від Амфіболії і Солецизму, які є порушенням морфологічних і граматичних норм літературної мови.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819989
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 03.01.2019
Поезія – душі святі акорди,
Що вміють і радіти, і ридать,
Відомі їй природи дивні коди,
Болить чужа, немов своя, біда.
Поезія – та чарівна колиска,
Що колисає й будить почуття,
Вона гримить грозою й сяйвом блиска
І множить ритм твого серцебиття.
Поезія – це подруга поета:
Все потаємне їй він довіря,
Вона ж крило дає йому для злету,
Звання поета часто приміря.
Поезія – дитя, таке ж кохане,
Як те, кому дароване життя,
Та загадково-чарівна нірвана*,
Що визначає суть твого буття!
29.12.2018.
*Нірвана – центральне поняття буддизму, що означає вищий стан, мета людських прагнень.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819709
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 01.01.2019
У присілку, де хащі та халупи,
знайшов її. Сиділа коло груби.
Старезна та потворна Правда-Баба.
У неї поцікавився нахаба:
- Ви - Правда?
Не зронивши слова,
карга йому кивнула ґонорова.
- Чи маєте Ви звістку світу в дар.
Відкрила грубу, чвиркнувши у жар,
сказала Правда згорблена і сива:
- Їм повідом, я молода й вродлива!
Роберт Томпкинс
Чимось зачепило це оповідання, але не вдалося знайти його українською мовою.
Довелося перекладати самотужки :)
Варіант з якого робила переклад.
Наконец в этой глухой, уединенной деревушке его поиски закончились.
В ветхой избушке у огня сидела Правда.
Он никогда не видел более уродливой и старой женщины.
- Вы - Правда?
Старая, сморщеная карга торжественно кивнула.
- Скажите же что я должен сообщить миру? Какую весть передать?
Старуха плюнула в огонь и ответила:
- Скажи им, что я молода и красива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819423
дата надходження 29.12.2018
дата закладки 01.01.2019
«Людина може багато разів терпіти невдачі, але не стане невдахою, поки не почне звинувачувати інших» Тед Енгстрем
Вам доводилося чути такі слова: «Якщо ви збираєтеся чогось навчитися, то будете помилятися?» Це правда. Іноді люди відмовляються пробувати щось нове, тому що бояться невдачі і того, що з-за цього їх будуть вважати невдахами.
Існує різниця між невдачею і людиною-невдахою. У житті рідко вдається навчитися чому б то не було, не зробивши хоча б однієї помилки. Хіба ви не падали, коли вчилися кататися на роликових ковзанах? А коли ви вчилися кататися на велосипеді, хіба ви не втрачали рівновагу? Швидше за все так. Можливо, вам так сильно хотілося цьому навчитися, що ви швидко забували невдачі і продовжували спроби, так що незабаром придбали необхідний навик. Але навіть якщо в процесі навчання ви терпіли чимало невдач, ви не були невдахою. Невдача просто була запрошенням до наступної спроби!
А чи не було так, що в досаді через невдалі спроби навчитися чомусь, ви звинувачували в своїх помилках ту людину, яка вас навчала ? Якщо ви каталися на велосипеді, то це був той, хто біг за вами, притримуючи велосипед. Незабаром ви просили вас відпустити, щоб їхати самостійно, і якщо при цьому падали, то, можливо, звинувачували вашого помічника в тому, що він відпустив вас занадто рано, або занадто пізно.
А можливо, трохи освоївшись, ви їхали по доріжці, а там хтось йшов. Ви не відчували себе впевненим в тому, що зможете проїхати на велосипеді по вузькому простору, який залишалося вільним, а з'їхати з доріжки здавалося ще страшніше. Якщо ви при цьому падали, то могли подумати приблизно так: «Це через тебе я впав! Якби ти не опинився у мене на шляху, я б їхав собі спокійно! »Насправді, будь у вас більше досвіду і вміння, ви легко впоралися б із ситуацією - як це і було потім, коли ви навчилися добре кататися на велосипеді.
У житті іноді складається таке враження, ніби ми зазнаємо невдачі через кого-то або через щось. При цьому цілком природно вважати, що ця людина або дана ситуація завадили нам досягти мети. Чи не буде розумніше проаналізувати нашу власну підготовку і зусилля і, можливо, зізнатися, що ми здатні були на більше? Запитайте себе, чи дійсно ви доклали всі свої сили - і чесно зізнайтеся в помилках і необачності. Просто прийміть рішення не повторювати помилки, вибачте себе і йдіть вперед. Пам'ятайте: у міру того, як ви вчилися кататися на велосипеді, проявляючи при цьому наполегливість, ви постійно вдосконалювалися. І в кінці кінців їхати на велосипеді так само просто, як йти пішки.
Не треба ні в чому нікого звинувачувати - навіть самих себе. Людина, яка зациклюється на самозвинуваченні або звинувачує інших або обставини, часто заважає собі відновитися і ризикує перетворитися в невдаху. Замість того щоб жаліти себе або злитися на себе, запитайте: «Що тепер? Що ще я можу зробити для того, щоб здійснити свої цілі? »
Якщо ми витрачаємо час і сили на звинувачення на адресу оточуючих, ми можемо втратити те, що повинні були дізнатися для себе, щоб рости і розвиватися, отримуючи найкращі результати від витрачених зусиль. Ми можемо багато разів терпіти невдачі, але це не буде остаточним результатом. Ті, хто терпить невдачі, не стають невдахами, якщо не дозволяють досаді і жалості до себе перешкодити їм йти до мети.
Мало не сімнадцять видавництв відкинули роман «Тітусю Мейм», в якому Патрік Денніс описав життєрадісну літню людину. Тільки потім книгу взяли у видавництві «Венгард». Книга негайно придбала популярність, і незабаром на її основі було знято фільм, головну роль в якому зіграла Розалінд Рассел. Десять років тому мюзикл на основі роману, названий «Мейм», довго і з успіхом йшов на Бродвеї. Фільм «Мейм» вийшов на екрани в 1974 році. Загальний тираж роману досяг приблизно двох мільйонів екземплярів.Патрік Денніс не здався після перших - і навіть після кількох - відповідей з відмовами!
Уїнстон Черчілль став прем'єр-міністром Великобританії тільки в віці шістдесяти двох років, після безлічі невдач і поразок. Багато з його найбільших досягнень відносяться до того періоду, коли він був уже старим. А в 1962 році «Декка рекординг компані» відмовилася від пропозиції працювати з «Бітлз». Як вони це пояснили? «Нам не подобається їх звучання. Гитарні групи відходять в минуле ». Звичайно, «Бітлз», перетворили цю невдачу в справжній тріумф.
Пам'ятайте ці важливі слова: як би не виглядало все, що відбувається, завжди є нові можливості. Існує шлях до внутрішнього спокою і стійкості. Існує спосіб піднятися над невдачами і домогтися успіху. Існує можливість здійснити безліч таємних благих бажань вашого серця. Вони існують!
« Невдача може приховувати під своєю грубою шкіркою насіння успіху». / Френсіс Еллен Харпер /
«Наш успіх або поразка - це результат нашого розумового стану: наших думок про людей і про себе, нашого ставлення до людей і до себе». / Девід Кастер /
«За лаштунками життя завжди будуть знаходитися ті жалюгідні душі, які кидають брудом в тих, чиї досягнення не цілком доступні їх розумінню. Людина, яка дійсно чогось досягає, не звертає уваги на цих очорнителів. Якби вона це робила, вона виявилася б на одному з ними рівні. Вона спрямовує погляд на більш високу мету - і бруд до неї не липне ». / Джером П. Флейшман /
Джон Темплтон. Всесвітні закони життя.
Переклала на українську мову 14.12.18 13.04
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819019
дата надходження 26.12.2018
дата закладки 26.12.2018
В Аргосі, давньому місті, всього вистачає:
Жита, коней, винограду, розлогих олив;
Мир нині в Аргосі: листя осіннєє палять,
Кіз випасають, і в Зевса вимолюють злив.
Ось, є для спраглих святе джерело Амімони*:
Дар Посейдона, що срібла дорожче стократ.
Звідки ж тут смуток? Та вітер зірветься солоний -
Пустка, не місто. Лиш чайки далеко кричать.
Тут, серед зрадників, дихати важче щомиті:
Ні, не повітря - а зашморг горлянку скрутив...
Де, милий Аргосе, твій басилевс** войовничий?
Бронзова зброя, та голосу бронза - мовчить.
Справді, навіщо комусь тут і честь, і відвага?
Стане оралом махайра*** - ми ж хлопи прості.
Там-бо, на півночі - люди, такі ж як і ми бідолахи.
Можна домовитись. Хто хоче миру - плати:
Гідністю, волею - тільки б війна оминула!
Буде сумирно худоба приймати батіг.
Хліб та вино, від негоди лихої притулок -
Більше й не треба. А надто вже - сурм бойових.
Ось - відвернулась від міста Атена Сальпінга****,
Крила совині не вкриють тепер цитадель:
Нині Вона - з тим, хто гнути для сильного спину
Так і не вивчився. Все в нього не як в людей;
В Діомеда погляд - як гостра піка:
[i]Хто все бачить наскрізь - сміється рідко.[/i]
Та Доба Героїв ще не скінчилась,
Не залишить землю наш вождь-чужинець -
[i]Не шукай його серед брехні,
А лише там, де бронза дзвенить.[/i]
В нього - дракони, ворожі вожді і міста за морями,
Правда - не мед, а пекучий амбросії жар,
Слава й безсмертя, i зоряне небо безкрає,
Лаври і рани, та чад перемог на стежках
Надто прямих - ніби з ясена спис у правиці,
Ніби політ колісниці крізь шквал хижих стріл.
Знай: блискавиця б'є в дуб. Тих, хто любить стелитись
Низько лозою - їх Боги не бачать згори.
Той, хто Олімпу володарям гляне у вічі -
Вічність зустріне, і чистий небесний вогонь:
Сіріус впертий крізь кров, бруд та попіл покличе
Вище, все вище - вигнанець впіймає його.
Що він залишить безсилим на березі цьому,
Світові, надто тісному для злету? Лиш слід.
Відгомін пісні старої - у сутінках пломінь...
[i]Щит із Палладиним образом в храмі висить.[/i]
Два у Війни є обличчя: червоне та сіре:
Дихає гнівом одне, інше - Правда й Закон;
Так і в Ейрени, володарки щедрого миру
Часом ховає тавро рабське пишний хітон.
Чуєш, Богине: Якщо ще не пізно, навчи нас
Не довіряти отруті в солодких словах;
Най не іржавіє зброя, міцні будуть стіни,
Вірним товариш - хай сурми Твої зазвучать.
Де твій щит, де меч, непотрібний нині?
Хто боротись здатен - у нас злочинець;
А дорійцям***** - вірять, дорієць - рідний...
За тобою, Аргосе, чайки квилять:
[i]Хижа північ кайдани кує -
З Лети випило місто моє.[/i]
[i]* Амімона - одна з Данаїд, заради... прихильності котрої Чорногривий Посейдаон подарував Арголіді Лернейське джерело.
** Басилевс - вождь
*** Махайра - тип меча
**** Сальпінга - один з епітетів Атени, "сурма"
***** за легендою, саме дорійці під проводом Гераклідів поклали кінець Мікенській палацовій цивілізації і спричинили Темну Добу. Археологія ж показує, що зміни були набагато поступовішими і складнішими.[i][/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807140
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 25.11.2018
Термін гіпербатон походить від давньо-грецького ὑπέρβατον, що в перекладі означає «перестановка» - це фігура мови, де тема висловлювання виділяється через постановку в початок або ж в кінець фрази. При цьому може розриватися синтаксичний зв'язок. Іншими словами, гіпербатон - це роз'єднання суміжних слів.
Термін гіпербатон використовується для посилення виразності мовлення. По суті, гіпербатон - це фігура витончена, яка залишає враження химерності. Г. рідко використовують в розмовній мові. Але її часто застосовують в поезії або аналітичних документах для виділення певного сенсу.
"І смертью чужой того края
не успокоенные гости" (О. С. Пушкін)
(тобто гості з чужої землі не заспокоїлися навіть у смерті).
Гіпербатоном називають такий різновид інверсіі, при якій порушується не тільки порядок слів, але і їх розташування відносно один одного. Зазвичай прикметник розміщується поруч з іменником (навіть якщо має місце інверсія), а прислівник - поруч з дієсловом.
Г. передбачає дистанційне розташування членів речення, які природно співіснують поруч один з одним: Літо настало холодне, дощове; Швидко він повернувся.
Гіпербатон - це стилістичний прийом, при якому в реченні відбувається перестановка, яка роз'єднує суміжні слова. Використання гіпербатону може призводити до розриву синтаксичних зв'язків і порушення граматичних норм.
Г. дуже схожий на інверсію (є її різновидом), але відрізняється від неї вкрапленням вставних слів. Отже, в результаті застосування Г. початкова фраза змінює не тільки порядок слів, як в інверсії, але в неї ще вміщено додаткові слова. При зміні порядку слів допускається і розрив синтаксичного зв'язку.
И бога браней благодатью
Наш каждый шаг запечатлен.
(О.С. Пушкін)
Фігурами порядку слів, окрім гіпербатону, є анастрофа та парентеза.
Проблемою застосування риторичних фігур захоплювалися і вітчизняні вчені, оратори та поети, зокрема Ф. Прокопович, Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка та ін. Багато риторичних фігур можна знайти і у творчості сучасних українських поетів — І. Драча, Д. Павличка, С. Чернілевського та ін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814734
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018
Моє кохання - у простих домашніх капцях
В тісненькій майці, у м'яких х/б штанцях
Ледь-ледь в щетинці, поруч - кава, таця
Із бутербродами, в стіні - іржавий цвях
На нім - аркушик А-четвертий із портретом
Написаним графітним олівцем
Тяжкий мигдальний запах "амарето"
Аж попід стелю. Темним острівцем
Дубовий стіл, книжки, дисплей старенький
З програм відкритий лиш якийсь там Word
Рядки друковані численні та дрібненькі
У риму вплетені, мов в синтетичний корд
Моє кохання без претензій на високу моду
Екстравагантність, лоск, понтовий шик
З делікатесів вибере лиш хліб та воду
Моє кохання то - звичайний чоловік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745248
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 05.11.2018
В житті з нас кожен власну нішу має:
Борці – вгорі, покірні люблять дно.
Вони планету в спокої тримають,
Й що завтра буде, їм не все одно.
Але ж і без борців життя буденність
Приспала би у душах почуття,
Нагадуючи всім-усім у –енне:
Без боротьби зупиниться життя.
У цім і є, мабуть, ази секрету:
Гармонія існує не дарма.
Й це головне її життєве кредо,
Коли, якщо не літо, то зима.
31.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812602
дата надходження 04.11.2018
дата закладки 05.11.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9zQIGPCMJ5s[/youtube]
[b][i][color="#000080"]Тьмяніють барви, злото менше сяє.
Пташина мокне. Холодно кущу.
Це Осінь гасне. Осінь вже згасає
у зливі падолисту і дощу.
А Жовтень-красень від кохання сохне,
вітрів благає, щоб тримали "плюс".
Від їх поривів Осінь тихо охне,
зронивши листя в ностальгійний блюз.
Невже старіє? Царський шарм зникає.
Пік пройдено - повернення не жди.
Зі смутком Осінь Жовтня відпускає,
під шепіт листя: "Відлюбила... Йди..."[/color][/i][/b]
30.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811890
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 01.11.2018
Анімізм (лат. апіта, animus — душа, дух) — світосприйняття, базоване на переконанні в існуванні духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту. Воно заклало основи первісного міфологічного світогляду, збережені донині у глибинах етногенетичної пам’яті, у колективному несвідомому (архетипах).
А. притаманний також і монотеїстичним віросповідуванням (християнству, ісламу, іудаїзму). Часто елементи А. спостерігаємо у фразеологічних сполуках антропологічного характеру (“іде дощ”, “біжить дорога” тощо). Вони правлять за основу сюжетотворення багатьох фольклорних жанрів (казки, легенди, балади, замовляння).
У художній літературі А. набуває форм персоніфікації. Такими, зокрема, постають образи вітру, Дніпра та сонця, до яких звертається Ярославна у “Слові про Ігорів похід”, а також природні явища, як наприклад, у ліриці П.Тичини:
Ой, не крийся, природо, не крийся.
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чого так сичі
Розридалися в лузі.
А. спостерігаємо у пейзажних замальовках прозових творів М.Коцюбинського, а також у творах О.Довженка, М.Стельмаха, Лесі Українки та ін.
Ліс ще дрімає... а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами... («Хо (Ранок у лісі)» М.Коцюбинського).
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом… Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси… (“Лісова пісня” Лесі Українки).
У драмі О.Олеся «Над Дніпром», у якій художньо репрезентовано грані самобутності духовної культури предків, висловлена авторська позиція стосовно героя та характеру його зв’язків із минулим і сучасним.
Таїна народних звичаїв, традицій, обрядів, система народних цінностей і моралі стали визначальними для композиційного та ідейно-змістового аспектів твору.
Як свідчить епіграф до твору, в основу драми покладено давні вірування в існування альтернативного виміру життя:
Може, це сльози далеких,
Може, це сльози коханих...
Роси упали на очі,
Роси з сльозами злилися...
А ось вірш, де О.Олесь одухотворює Дніпро:
Дніпро, Дніпро! Ти покохав,
Як матір, Україну,
Ти рідним братом її став
І другом до загину.
Вітри розчісують тебе,
Річки вином частують,
Русалки пояс тобі тчуть
І золотом гаптують.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812147
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 01.11.2018
[youtube]https://youtu.be/3a32Hb06IFE[/youtube]
Ні, не жалію, що народилась на цей світ
Де ясне сонце, пестить моє серце й душу
Силу черпаю , із землі вже не мало літ
Що дає доля, спорожнюю її чашу.
Ні, не жалію, колись птахом полетіла
В чужу сторонку, де все досягала вершин
Де в колективі, як радість друзів зустріла
Тоді для мене, навіть не був гірким полин.
Ні, не жалію, як місячна ніч, не спала
Светра в`язала коханому чоловіку
І вишивала… Стежку рушниками слала
Щоб тільки в щасті, прожити разом довіку.
Ні, не жалію, що стояли на дорозі
Химерні люди, бажали нас розлучити
Моя молитва, всіх стрічала на порозі
Божа наука, навчила, як далі жити…
Ні, не жалію, що приходилось прощати
Ростили діток, в злагоді, заради сім`ї
Так я зуміла тебе віддано кохати
І нам весною, в саду співали солов`ї.
Ні, не жалію, ні за чим, я просто живу
Все, що минуло, давно змилося дощами
Вже відболіло, образи всі переживу
Я насолоджусь... Спілкуванням і віршами…
Ні, не жалію, промайнуло наше літо
У хлібнім полі, разом збирали зернини
І по житті, все зустрічали привітно
Й ніжні волошки, до народження дитини…
Ні, не жалію….Осінь, листя відлітає
І з листопадом припадає до землиці
Й медовий спомин від винограду лишає
Тож помандрую із думками до криниці…
Щира подяка, цьому, вже рідному краю
Де я п`ю воду, мию ноги в срібній росі
Ясні світанки … Й вечори радо вітаю
Життя щасливе, кожен день тішуся красі.
Ні, не жалію та часом, може й заплачу
Як ніжний погляд, і квіти, принесуть діти
Як онучаток, веселих, щоденно бачу
Дякую Богу! Не дарма! Я на цім світі!
Радіймо люди! Цінуймо те, що маємо
Шануйте поле, кожен своє в цьому житті
Щоб мирно завжди, ясну блакить стрічаємо
Щоби волошки, рясніли по стиглім житі!
30.10.2918р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811983
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 01.11.2018
на початку віків була темрява,
і було світло.
на світанку творіння був страх,
був страх біля мертвого тіла ночі;
був грім, і вогонь, і всілякі об'яви,
що вели мене з розуму ген у широкий космос.
я сказав: я не хочу тікати, не хочу ховатися.
знаю, чого я хочу: правда, я хочу гратися.
я вию на місяць і молюся до сонця;
в грудях у мене палає вагон кам'яного вугілля.
я дивлюся на світ непрощенним
синім вогнем божевілля.
тут все якесь несправжнє,
байдуже та вороже.
тут правлять паперові голі королі.
на царство боже! це мені вже схоже
на ходіння по муках
та драматичних розлуках
якогось – теж несправжнього – пекла на землі.
що тут робити розгубленому чоловіку?
я йду назад до кам'яного віку.
ось вам моя корона,
стережіть мого царського трона:
то моя королівська власність, –
лиш нікому про те не кажіть.
лиш хваліть цю нормально-пекельну
торгівельно-глобальну сучасність,
і на чому вона стоїть.
заповідаю вам братерство і любов.
ну, а сам – вже пішов
туди, далеко аж до кам'яного віку,
як і належить чесному розгубленому чоловіку:
там небо ясне, там чекають мене,
там вітер п'янить, мов горілка.
там немає людей хитромудрих,
там немає лукавства й гріха.
там дзижчить моя муза,
мов неписьменна бджілка,
там мій розум читає біблію
на зорях, на хвилях моря
і на листі лопуха
за твором: back to the stone age, kiss
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761042
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 01.11.2018
В обіймах жовтня квітнути - химера!
Що за кокетство, що то за манера?
Дозволив хто, чому несвоєчасно?
Посеред літа, навесні - прекрасно.
Але коли пожовкли кленів крони,
То не на часі. Глянь, усі бутони
Віддівували, втративши пелюстки.
Напнули трави вже старечі хустки.
Троянда ж знала, хай пора й осіння,
Обійми теплі - привід для цвітіння...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809572
дата надходження 10.10.2018
дата закладки 01.11.2018
[color="#ff0000"][i](30 вересня за церковним календарем -
ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ та матері їх - СОФІЇ)[/i]
[/color]
Три дивні дівиці,
три се́стри-сестриці,
три нитки плели серед поля -
то ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ-лебедиця,
а з ними і вольная Воля...
Три нитки барвисті,
три долі іскристі,
сплітали вродливі сестриці -
три стежки-дороги
упали під ноги
у шовки густої травиці.
Направо підеш -
Красну ВІРУ знайдеш край стежини...
Впадуть білі зорі -
криштальні, прозорі,
у ночі п'янкі, солов'їні.
Наліво підеш -
то НАДІЮ знайдеш край озерця...
Заграє бажання -
жарке, мов світання,
на струнах зболілого серця.
А прямо підеш -
щиру Приязнь знайдеш край дороги...
Луною дзвінкою,
ЛЮБОВ'Ю палкою
опалить тебе до знемоги...
На хвилях ЛЮБОВІ
у трави шовкові
впадеш горілиць обімліло.
А пісня
на чулого серденька
мові,
про Долю розкаже несміло...
- О, Долечко-Доле, скажи, моя ясна,
чи панночка ти, чи небога?...
- Коли в твому серденьку ВІРА є Красна -
до щ а с т я пряменька дорога!
[i](Зі збірки, що вкладається [b]"Туга за Єдинорогом"[/b], 2017)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752994
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 25.10.2018
Я лише вчусь писати вірші,
товариші.
Тому вони – не майстра витвір,
а стан душі,
що звідала в житейськім морі
любов і біль,
тремтливе щастя й чорне горе,
й на ранах сіль.
Горнила бід її кували,
неначе сталь,
різьбили грані, шліфували,
немов кришталь...
То ж стала, як струна од вітру
чи камертон,
зі смутком й радощами світу
звучати в тон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809322
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 15.10.2018
І самотня я знов,
Тільки вірші пишу,
За вікном дрібний дощик
Все шумить: "Я люблю..."
Вітер сумно співає
І зриває листву -
Лиш про тебе я думаю,
Лиш тобою живу.
Хочу, щоб ти відчув
Порух серця й душі
І щоб ти оцінив все,
Що пишу тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808635
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 12.10.2018
Мій Луцьку, ми обоє у зажурі...
Нам з вереснем прощатися пора.
Світанки прохолодні і похмурі,
І сонечко все менше зазира
У вікна. Скоро світ цей стане сірим...
Вітри зірвуть з дерев увесь бурштин
І вкриють ним дороги. І без міри
Дощитиме, по декілька годин...
Дощитиме на серденьку і в мене,
Із присмаком солоного жалю,
Як ніби відлетить і щось шалене
За обрій, те, що гаряче люблю...
І будуть тільки спогади туманні
Тривожитися інколи в мені,
Народжуючи в серці запитання:
Куди летить краса щасливих днів?..
Вересень 2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809398
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018
Оксиморон (грецьк. oxymoron — дотепна нісенітниця, від oxys — гострий, moras — безглуздий) — різновид тропи, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо).
О. поєднує протилежні за змістом, контрастні поняття, які спільно дають нове уявлення. З погляду мовознавства оксиморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).
Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використано у художній літературі. Наприклад, В. Стус назвав свою збірку “Веселий цвинтар”.
Водночас О. спостерігається між однорідними присудками:
Люди часто живуть після смерті:
Вріже дуба, а ходить і їсть,
Перепродує мислі підтерті
У завулках тісних передмість. (В. Симоненко)
та між означеннями одного й того ж слова: Т. Шевченко:
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
У деяких поетів оксиморонне формулювання розвивається у ліричний сюжет, перетворюється на стилетворчий чинник:
Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у вухах шурхотіло колосся,
рипів біля колодязя журавель,
гуділи оси,
сміялася дитина...
(В. Голобородько).
Вживається О. й у розмовно-побутовому (ходячий труп, страшенно веселий), у публіцистичному (запеклі друзі; вперед, до світлого минулого і т.п.), навіть у науковому мовленні.
Оксюморон і парадокс мають ряд спільних ознак. Оксюморон може лежати в основі парадоксу. Різниця полягає в тому, що парадокс часто використовують у літературі, щоб дати несподівані висновки, висловити певну ідею. У той час як оксюморон не обов'язково повинен висловити ідейне переконання чи наштовхнути на висновок. Парадокси, зазвичай, висловлюють суперечливі концепції, натякаючи на більш глибоку істину. Оксюморон не натякає на істину, а описує прямо предмет, особу чи ситуацію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808962
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018
Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi — обабіч та brachys — короткий) — в античній версифікації — трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом.
За мелодійністю він, швидше, нагадує звичайну розмовну мову. Тому амфібрахій — це розмір, який є більш спокійним, ніж його «родичі» — ямб, хорей, дактиль.
У силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з наголошеним другим складом (—∪—). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити кілька складів (пеон); найліпший варіант А. — при парокситонній римі, коли витворюється гармонійний акаталектичний рядок.
В українській поезії до А. вперше звернувся Є.Гребінка (“Човен”, “Українська мелодія” тощо). Найменш уживаний одностопний А., що трапляється здебільшого в гетерометричних строфах задля увиразнення ліричного сюжету та акцентації поетичної думки:
— Матусю! Хто очі мені замінив? —
Всміхнеться, щоб сліз не побачив.»
Сама — до вікна, до неораних нив —
І плаче…
(Є. Плужник)
Двостопний А.. також не часто спостерігається:
…ночами про подвиг
я марив малим,
а подвиг — це побут
без жару й золи,
шизоїдно чистий,
абсурдно міцний,
не вельми врочистий,
та дуже ясний
(О.Шарварок).
Подеколи поети звертаються до тристопного А.:
На гратах не місяць — корова,
Не сяйво — рапатий язик.
В залізних, вантажних оковах —
Життя божевільного лик
(І. Крушельницький).
Прикладів чотиристопного А. в українському вірші теж не дуже багато:
О метана бурею, Нене злиденна,
Укріплю Тебе я на камені слова,
І будеш, як церква, ясна і сталенна!
(В.Пачовський).
П’ятистопний А. надає поетичному мовленню ознак урочистості, як у вірші М-Бажана “На Карпатських узгір’ях”:
Просвічений сонцем, на вітрі, в зеленім огні
Він листя різьблене, обтяжене росами, сушить.
Хай ломляться гори, хай грози ревуть в вишині, —
Він тут вкорінився, він тут укріпився й не рушить.
Надзвичайно рідкісний А. — шестистопний (С.Голованівський: “Минають роки, як хвилини, і зорі згасають байдужо…”), що виразно розмежовує віршовий рядок на два піввірші, викликає враження “важкого” стилю.
Подеколи поети звертаються і до вільного А., наприклад, І.Франко:
Полуднє.
Широкеє поле безлюдне.
Довкола для ока й для вуха
Ні духа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808469
дата надходження 01.10.2018
дата закладки 01.10.2018
Я ходила, все бродила по стежках багрових
Роса з сонцем засріблила по квітах махрових
Дай погляну, подивлюся, де твій слід згубила
Де стрічала й проводжала, адже так любила.
Вже не чую журавлів я, вони відлетіли
Любувались їх любов`ю, самі так хотіли
Та не склалось, не судилось, вороги напали
Десь кохання загубилось, біда розтоптала.
І не світить сонце ясно, плач пташиний лине
Сад вишневий зажурився, ой час швидко плине
Вітер коси розвіває, як віти в берізки
Від болів душа страждає, геть розбила ніжки.
Все броджу я босонога, хоч осінь похмура
Стогне рідна Україна, гуляє зажура
Досить мабуть голосити, зготуємо зброю
І з братами на війноньку, йдем вперед – «До бою».
Не одній на білім світі долю поломали
Щоб ви вороги прокляті та й на вік пропали
Та стежина не багрова, вже чорною стала
Скажіть,чому, люди добрі, всіх війна забрала?
Козаченька й тих янголів, що летять до неба
Нащо чорна хустка в моді? Прошу вас не треба
Зупинімо цю навалу, будем захищатись
Усіх паханів кремлівських сміло в шию гнати.
Дріботить дощик тихенько, розриває душу
Туга, тріпоче серденько… Та стерпіти мушу
З дощем сльози по стежині, гіркі і солоні
Хай би врешті закінчилась, ця війна на Сході
З дощем сльози по стежині, гіркі і солоні
Хай нарешті закінчиться.... Ця війна.... На Сході....
2 останні рядки кожного куплета
повторюються 2 рази, окрім останнього.
26.09.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807946
дата надходження 26.09.2018
дата закладки 27.09.2018
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є [b]Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня[/b]. Про них у народi кажуть:
[i]”[b]Перша Пречиста[/b] жито засiває,
[b]Друга[/b] - дощем поливає,
[b]а Третя[/b] - снігом покриває”.
[/i]
Пiсля [b]Успіння Пресвятої Богородиці[/b] - [b]ПЕРШОЇ ПРЕЧИСТОЇ[/b] дiвчата в селах вже не мають важкої роботи. Приповiдка каже:
[i] ”Прийшла [b]Перша Пречиста[/b] - стає дiвка речиста”[/i] –
багато говорить, бо немає вже роботи.
Пiсля ПЕРШОЇ ПРЕЧИСТОЇ настає весiльна пора. Після свята дівчата чекають старостів на оглядини та заручини.
За народними прикметами, якщо на Першу Пречисту гарна погода - вся осінь буде гарна.
[color="#ff0000"][b]21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці
і «Друга Пречиста»
[/b][/color]
Двадцять першого вересня відзначають Богородичне свято – [b] Різдво Пресвятої Богородиці, або у народі "ДРУГОЇ ПРЕЧИСТОЇ". [/b]Це свято ще називають [b][i]“осениною”[/i][/b] – адже цього дня за народним календарем настає осінь.
За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді. Марія була обрана на роль матері Ісуса Христа, оскільки була дуже благочестива. Вона слухняно навчалася в монастирі, сумлінно вивчала Святе Письмо, а отже, якнайкраще підходила для виконання важливої місії народження Сина Божого. На [b]Другу Пречисту[/b] українці, возносячи молитви Господу, завжди зверталися і до [i]Пріснодіви Марії[/i] — благодатної заступниці та охоронниці людей, Богородиці, яка стала об’єднуючим началом між Богом і родом людським.
[b][i] Богородичні свята[/i][/b] пишно відзначаються у місцях, де освячувалися церкви на її честь. [i]Храмові (престольні) свята [/i]проходили з богослужінням і наступною за ним трапезою. Обов’язково влаштовували гостини, їздили до родичів у інші населені пункти, відвідували близьких, кумів, сватів. Престижним у селах (та й у містах теж) вважалося прийняти на храм якомога більше гостей.
Свято [b]Другої Пречистої[/b] традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське [b][i]"свято Рожениць"[/i],[/b] коли наші предки висловлювали подяку “польовим духам”, тобто опікунам нив та врожаю, а також праслов’янському [b][i]«Дід-Ладові»(РОДУ) ,[/i][/b] що спочатку засівав і пророщував зерно, а потім поливав.
Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних — [i]«щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей».[/i] Такi жiнки також замовляють Службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.
Кажуть, що молитви до Пресвятої Богородиці майбутніх матерів про здоров’я та щастя дітей, на яких вони чекають, у цей день мають особливу силу.
[b] [i] Різдво Пресвятої Богородиці [/i][/b]відзначається як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкових рибних страв, готували всілякі м’ясні: борщ із свининою чи птицею, печеню чи то «душенину з м’ясом», різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці, вареники.
Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося в народній кухні в Україні на храми Другої Пречистої.
[b][i]На Другу Пречисту [/i][/b]припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо “там вужі сушаться”.
Також з цього дня (а деінде з «Семена») вже можна було засилати сватів до дівчат. [b][i]“Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста”. [/i][/b]Якщо ж молоді вже зіграли весілля, то в цей день до них у гості йде рiдня, а молодим треба звiтувати перед гостями про своє подружнє життя. Молоді також йдуть в гості: як правило, до батькiв молодої разом з свекром i свекрухою для встановлення та пiдтримки добрих стосунків мiж невiсткою та батьками чоловiка і мiж родинами сватiв.
Під цю пору зазвичай холоднішає, дні стають похмурими, йдуть дощі. До Другої Пречистої годилося повністю викопати бульбу і засіяти землю житом.
Для пасічників це був останній термін утеплення вуликів на зиму, а власники овець завершували удруге їх стригти.
Жінки зустрічали осінь біля води, примовляючи:
[color="#ff0000"][i]«Богородице Пречиста, позбав нас суєти,
намовляння відведи, моє життя-буття освіти».[/i]
[/color]
[b]Прислів'я і приказки про Другу Пречисту:[/b]
[color="#ff0000"][i]Прийшла [b]Перша Пречиста[/b] – одягла природа намисто,
прийшла [b]Друга Пречиста[/b] – взяла комара нечиста,
прийшла [b]Третя Пречиста[/b] – стала діброва безлиста.
Прийшла [b]Пречиста [/b]– на дереві чисто,
а прийде [b]Покро́ва[/b] – на дереві голо.
[b]А ще Пречиста[/b] – картопля чиста.
[b]Перша Пречиста[/b] жито засіває,
а [b]Друга[/b] – дощем поливає.
[/i]
(За виданням [b]"За нашим звичаєм Бога величаєм:Осінь"[/b]. - Львів:Сполом,2015)
[color="#ff0000"][b]УВАГА! прослухати радіопрограму у авторському звучанні можна за посиланням на сайті радіо "Воскресіння" у тегах авторської сторінки "Ірина Вовк":
[/b]
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/prechysti-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751662
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 21.09.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JfRP-0fV32A[/youtube]
По небу лелеки
Летять так далеко:
Над лісом, над полем,
Над рідним селом.
Дивлюся за обрій,
Утратила спокій -
Лелека махає
До мене крилом.
А серце тріпоче,
Прощатись не хоче,
Та літо забрали
З собою вони.
А слі́дом йде осінь
І сонечка промінь
Ховається в хмарках
Чекати весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805814
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 14.09.2018
Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos — слово з наголосом на передостанньому складі) — суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І.Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду належали до категорії “жіночих рим”: півень — дивень тощо).
В українській силабо-тонічній версифікації П.р. чергується переважно з окситонною римою. Однак трапляються випадки наскрізного парокситонного римування:
В малій кімнаті стіни, наче руки,
тримають полохливу тишу в жмені.
Сіріють тіні просиво-зелені,
самітна свічка блимає зо скуки.
(Б.-І.Антонич)
П.р. збігається не лише з парокситонною клаузулою, а й із внутрішнім римуванням:
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!
(М. Вороний)
Гей, на весла, щоб понесла
Буря човен на простір…
(Г. Чупринка)
П.р. була притаманною силабічному віршуванню ренесансно-барокової доби в Україні, що засвідчує одна з гербових епіграм Т. Земки “На старожитний клейнод їх милостей панів Балабанів”:
Дому цних Балабанів цниї теж клейноти,
Знаками суть чулої і ділної цноти…
Ця традиція позначилась і на подальшій еволюції української версифікації. Принаймні, в одичній строфі І. Котляревського (“Енеїда”) П.р. пропорційно у співвідношеннях 6-ти до 4-х переважає окситонну риму.
Це простежується у творчості Т. Шевченка, П. Куліша та ін.
Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
Тихий сон на горах ходить,
За рученьку щастя водить.
І шумлять ліси вже тuхше,
Сон мені квітки колuше.
Спіть, мої дзвіночки сuні,
Дикі рожі в полонuні!
(О. Маковей. «Сон»)
Чорніє повітря, шляхи засиніли,
Гойднулися квіти пахучими снами,
Натомлені села вечеряти сіли
Під грушами, вишнями і небесами.
І, тихий туман пригорнувши до себе,
Вечеряє поле піснями з долин,
Над селами й полем вечеряє небо,
Вмокаючи в ріки хлібини хмарин.
(М.Вінграновський «Вечірнє»)
Ніч. На стоках небозводу
Мерехтять сріблисті зорі,
Чорні пасма скиб на морі
Крає вістря пароходу.
(П. Карманський)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806270
дата надходження 11.09.2018
дата закладки 11.09.2018
Тягнулося село по зеленому горбочку до широкої, квітучої долини. Воно, як здалекудивитись, як на п`єдесталі. Прикрашене зеленими садами й в ряди
доглянутими городами. Картопля, наче посаджена під стрічку, вже відцвітала, а гарбузи і кабачки тільки входили в силу. Стелилися з помаранчевими квітками серед широких, товстих, зелених листків. Їх поміж меж охороняли високі соняхи, що все привітно крутили, ледь схиливши, квітучі голови, вслід сонцю… Як стати з обійстя, глянути довкола, , від останніх городів до річки, здавалося рукою подати. Вона широкою змійкою звивалася по долині, по якій часто паслися корови. По обіч зеленіли хлібні поля, а вдалині - виднівся став зі старими розлогими вербами, вони наче підпирали ліс.
Казкова краса… зелено, квітуче всюди .. Крива стежина, по ній дітвора бігала босоніж, м`який спориш лоскотав ноги, приємне відчуття, насолода. Хто ходив, той певно знає. Хто ж ні, то нехай позаздрить! Тій веселій дітворі, що бігла, гучно перегукувалася. Вона прямувала туди - до води, до гірської красуні річки Дністер.
Гайда, сільські дівчатка й хлопчики бігли, не дивилися під ноги, а вище, до високих тополь, де від сонячних променів блищало листя. Стрункі красуні , їх тут так багато, вони росли вздовж стежки, аж до самої річки. ЇЇ берег, де - ін –де ховався за очеретом й пахучім зіллям, а то між густих трав виднілися чорні обриви. З них можна з розмаху шубовснути у воду, налякати жаб, які сполохано, відразу поплигають в різному напрямку, щоби сховатися від несподіваних гостей.
Юрбою, так радісно потрапити в обійми теплої течії, водночас відчути ніжну прохолоду і трохи побалуватися, весело поплавати, похлюпатися, поплескатись, поборюкатися в воді. Адже діти знали тут кожен метр дна, де виїмки, де занадто глибоко, а де лише до пояса вода. Вона виблискує, чиста, прозора, навіть видно маленькі рибки, які зграйками пливуть за течією йгусті, темно - зелені водорості, що ледь - ледь хитаються. А річка доволі широка…. Біля берегів течія спокійна, вода тихенько колише водяні білі лілії - латаття. А трохи далі до середини річки, вода кудись так поспішає, немов хоче наздогнати час…..
Між двома молоденькими вербичками, на шовковистій траві, підібгавши під себе ноги, сиділа чорнява дівчинка Марійка. Її каро –зелені очі з краплинами дощу світилися щастям від побаченого, вона задивлялася в далину - по напрямку річки. Там, одна за одною, наче падали до води білі чайки й раптово, знову підлітали до небо сині. Напевно рибу ловлять, думала, яка краса, як добре, що вона тут й все це бачить. В очах рябіло…. Вода в річці переливалася кольорами, то блакитним, то синім із сріблом відтінком, приваблювала до себе.
Кожна сім` я в селі не мала в хаті скатерті самобранки, щоби виконувати дорослих і дітей забаганки. Та жило село і підростали діти, тут річка, город й трави шовковисті, чарівні мальви, сокирки, дзвіночки й ромашки. Ранкове сонце, що ласкаво світило в обличчя, як не радіти, що жилося серед цієї краси,де панує мир. Найбільше тішив сад врожаєм, майже в кожного на обійсті. Яка то благодать, зірвати ягоду, чи стигле, соковите яблуко, що коли їси, то сок, аж тече по бороді. Здається вже й не голодний, чому не погнатися до річки? Щоб відчути, ще одну радість й насолоду.
Марійка вперше сама пригнала гусей до річки, мама й тато дозволили, кажуть, сім років, то вже можна саму відпустити. Дівчинка з пагорба дивилася на воду та боялася близько підійти. Сонячні промені, що вигравали на воді навіяли на неї сум. Страх в душі, пригадала, як їй було років чотири, чи то п`ять, хтось підпалив їм стайню.Той страх ніяк не покидав її. І хоч ходила вона з мамою до церкви, молилася Богу, як навчали мама й тато та той вогонь , все частіше з`являвся перед очима, лякав, здавалося наче був зовсім поруч. Тоді по селі була якась пошесть, на місяць по три пожежі і все вночі підпалювали. Тому, хто наважився сказати щось проти голови сільради, чи комусь та чимось не догодив, то вже жертва. Якось в сусідів весілля, а в рідної тітки підпалили сінник, це було – жахливо. З часом так і не дізналися хто підпалив, по селі говорили, - » Хтось від заздрощів».
Раптово, дитячий сміх Марійку відволік від спогадів.Хтось із дітей купався, занурювався у воду, а ближче до берега хтось просто мочив ноги,менші діти гралися в піску, ліпили з нього замки.
Марійка поглянула до неба й згадала, як одного разу вона в садочку, біля хати задивилася в небесну блакить. Тоді до неї нахлинуло якесь дивне відчуття, переповнило її душу, вона, не поспішаючи, промовила,
- Пливе хмарка сива
- А я б хотіла мати крила…
Вже пізніше зрозуміла, що це були перші рядки вірша. Їй здалося, вона б і зараз, дивлячись на природу, про щось написала, натхнення переповнювало її.
Раптово озирнулася, здалося, що за нею хтось спостерігає. Це вона так звикла, бо біля неї завжди був старший брат - як охоронець. Різниця вісім років, давалася взнаки, він слідкував за кожним її кроком, дуже любив. Балував, як і батьки, всі цяцькалися з нею. Вони були вірні церкві і Богу, і так навчали своїх дітей. Адже батько входив у першу двадцятку в церкві, яка наймала священика, тому й дітей привчав до служби, прививав любов до Бога.
Марійка все ж наблизилася до річки і водночас звернула увагу на старших дівчат й хлопців, що засмагали неподалік від берега. Один невірний крок…. І вона опинилися в воді. Плавати не вміла, тому відразу пішла на дно.
Одна дівчинка, що сиділа на березі річки, помітила, швидко встаючи тикала вказівним пальцем на воду, схвильовано закричала,
- Ой, та Марійка! З нашої вулиці! Шубовснулася у воду і здається не виплила. Он там, на тому місці стояла!
Хлопці відразу, як обпечені, зірвалися з місця й ближче до річки, один, найстарший з них, знервовано розвів руками,
-Так, без паніки, я зараз!
Глибоко вдихнувши повітря, кинувся у воду. Всі знали, що хоч він ріс без батька, але вмів добре плавати, тому й ніхто його не зупиняв. За мить хлопець пірнуві намацав волосся Марійки, впевнено тягнув догори.
Дякувати Богу, вона відразу почала кашляти, відкрила очі. Діти з полегшенням перевели подихи, привітно дивилися на неї, вмовляли, щоб не лякалася, адже все обійшлося.
Батькам, ні в якому разі, не можна було розповідати за цей випадок. Боялася, знала, що будуть дуже сваритися, бо ж втопився двоюрідний брат. А вони в ній душі не чаяли, оберігали і від дощів, і від сонця. Вона була третя дитина в сім`ї, першим був самий старший син, пожив лише декілька днів і помер, батьки часто ходили на цвинтар, болісно перенесли втрату. Їм, ще Бог дав сина і доньку, вони дякували Богу, любили, дорожили ними.
Час летів…. Марійка ходила до школи. .. Завжди охайна, тиха дівчинка, як навчалася в молодших класах, то до школи водив брат. Їй навіть сумки з книжками не довіряв носити, вважав, що це для неї важко. Навчалася гарно, старанно виконувала домашні завдання і в школі була завжди уважна, за те й була декілька раз нагороджена похвальними листами.
В сім`ї ж, їй тільки й довіряли прибрати в хаті та зварити бараболю, можна сказати не випускали з хати. Всі роботи по - господарству виконував брат. Дитинство було солодким сном, а коли навчалася в сьомому класі, то вже інше життя. Мама навчила корову доїти, з собою брала в поле. А в полі на сонці з ранку й до вечори - в`язала снопи. Поле далеченько, за гаєм, доволі велике, тож треба було працювати й працювати. Тато був задоволений, але погуляти ввечері із дівчатами не дозволяв. В домі завжди панувала воєнна дисципліна.
Дівчинці так хотілося писати вірші про Бога та боялася осуду. Дуже боялася, що діти не так зрозуміють, будуть дразнити її поетесою. В той час, село - можна сказати, було більш комуністичним. Коли ходила до школи, мама таємно водила її в церкву, до сповіді, адже забороняли брати шлюб й хрестити дітей. Класний керівник занижувала оцінки тим дітям, які вірили в Бога. Одного разу в школі навіть розбирали поведінку її і подружки, на той час така була політика влади.
Та одягалася вона в школі краще за всіх, завдяки маминому брату і його дружині, які жили в Америці. Вони поштою посилали дитячі речі., хоча трохи поношені, але на вид були, як нові. Багато хто із дітей заздрив їй, називав багачкою.
Останні два роки в школі…. Марійку все частіше переслідував якийсь страх, із – за чого стала гірше навчатися. Все вдома, добре вивчить вірша та в школі, лише від погляду вчительки, відразу хвилювалася , забувала слова. Бідкалася, тихенько плакала, але мамі про це розповісти не наважилася, вірила в Бога, надіялася на його ласку, гадала, що все минеться. Їй вдалося закінчити школу з гарними оцінками.
Після школи думала навчатися в консерваторії, гадала туди буде легше поступити, адже там працював дядько. Та на жаль батьки зовсім не підготували її до музики, тому ця мрія була нездійсненною. Але ж вдома сидіти не буде, тому тітка, що жила у Львові, допомогла поступити в фінансовий коледж.
Студентські роки, це чудовий час… Проживання в гуртожитку… Знайомство з іншими студентами. Дружньо з дівчатами в кімнаті, але кожні вихідні їздила додому. Так наполягав батько, щоб в неділю та на свята обов`язково була на церковній службі.
Красуня, гордовита й трохи сором`язлива дівчина та дехто обходив стороною, коли дізнавався, що ходить до церкви, вірує в Бога….
Після закінчення коледжу вона поступила на курси у Львівський СГ інститут. Навчалася старанно, отримала професію економіст - бухгалтер.
Пройшов час….. Марія працювала економістом в Управлінні транспорту автостанцій. Залицяльників на роботі багато, але вона була скромною, дуже боязливою дівчиною. Віра в Бога, це для неї - понад усе.
У гуртожитку, в одній кімнаті з неюі, проживало двоє гарних дівчат, Галя і Оксана. Вони були щирими і доброзичливими. З часом для неї стали справжніми сестрами, адже і працювали разом.
Йшов 1986 рік… Останні літні дні…. На роботі запропонували путівку в круїз з Одеси, Марія не наважувалася десь поїхати та подружкам вдалося її вмовити. А воно і правда, думала, чому б не поїхати, адже ніде не була крім Ленінграду, ще від школи їздила на екскурсію.
Напередодні поїздки - приїхала додому, повідомила батькам, що попливе в круїз. Мама дуже стурбувалася, схвильовано сказала,
- Що ти, доню, який круїз, он сон мені наснився. Що я тону і прошу, щоб ти мені подала руку. Покинеш мене, а я? Як треба буде допомоги, це ж надовго. Якесь не добре передчуття, не спокійно на душі, боюся тебе відпускати.
Марія уважно вислухала, обійняла,
- Ну мамочко, все буде добре, відпустіть! Я ж ніде не була, хай побачу світу, не сама ж їду, а з подружками.
Мати рукою погладила по голові,
- Добре доню, тільки сходимо до церкви, попросимо божого благословення. І я кожен день буду ходити до церкви, молитися, щоб в тебе - все було добре.
Зі Львова їхало тридцять чоловік в круїз на кораблі « Адмірал Нахімов». Молоді, щасливі, замріяні в прекрасне, прибули на корабель. На причалі людно, гамірно, прощання, поцілунки. Під музику оркестру відправилися в круїз. …
З Марією було троє дівчат…. Галя запропонувала поїхати з ними своїй подружці Миросі з Польщі, в дитинстві, вони разом в таборі відпочивали. Їм показали каюти нижчого класу - в самому низу корабля. Всі мали під подушками рятувальні жилети, розповіли, як ними користуватися.
Як це чудово по морю та, ще й на такому великому кораблі! Їх щоранку будила гарна мелодія, звучали веселі пісні. Добре харчування, відмінна обслуга. Чарівність Чорного моря приваблювала очі. Милувалися краєвидами моря під Одесою, а потім побували в Ялті, де відвідали музей. В двадцяти кілометрах від Ялти, побували в « Ластівчине гніздо», на вершині зробили вражаючі фото пляжів, пальм, скалистих берегів, що омивалися хвилями Чорного моря. Далі корабель вирушив своїм маршрутом.
Пізно ввечері тридцять першого серпня на верхній палубі був концерт. Це Галя випадково дізналася й вони вирішили всі в чотирьох піти подивитися. Одягли найкращий одяг, який взяли з собою. Марія одягла гарну сукню і велюровий піджак, кольору темної вишні, він дуже пасував їй, підкреслював фігуру.
Після концерту… відразу розпочалися танці. Марії здалося, що танцювати в жакеті буде жарко й не зручно, хотіла спуститися в каюту, залишити жакет. Але дівчата вмовили залишитися, вирішили, що на довго не затримаються й всі разом підуть спати.
Дівчата вже весело танцювали, коли Марію запросив на танець, якийсь моряк при погонах. На жаль вона не бачила розпізнавальних знаків та це й не було так важливо. Він мило всміхався, легко вів у танці, ніжно тримав за руку, наче боявся загубити цей скарб та раптовий поштовх в обочину корабля налякав всіх.Люди падали, частина опинилася за бортом…
Погасло світло… Спрацювала сирена… Корабель похилився… Всі розбігалися в різні сторони. На борту почалася паніка, за бортом перші жертви, на воді крики, кров, плями фарби, нафтопродуктів, якісь дерев`я уламки, крісла.
Дівчата розгубилися. Марії доля дала велике випробування, вона не вміла плавати. Та все ж мала надію вижити. Адже її назвали в честь двох бабусь, які мали ім`я Марія, вони були названі в честь Божої Матері. Вона вірила в свого Ангела, блаженного, світлого, доброго з великим серцем і великими крилами. Не тямлячи себе бігла вперед, наче хтось її підштовхував. Перед собою побачила чоловіка, який біг назустріч,
-Чуєш! Допоможи!
А він їй у відповідь,
- Дурепа! Чого причепилася….
Але ж якийсь вихід має бути - копошилося в голові. В паніці бігла далі. А людей, як комах, на зустріч моряк, вона бачила, що він по національності не українець і не росіянин та в розпачі звернулася до нього,
- Я плавати не вмію, допоможи! Як втоплюся, буде на твоїй совісті, чуєш…
Хлопець побачивши перед собою красуню, не міг відмовити,
- Не плач, не панікуй! Все буде добре!
- Як звати тебе? - відразу запитала його.
- Мене Рома, а тебе? – поспішаючи, голосно запитав хлопець.
- Марія, мене звати Марія, - тремтяче вся, від хвилювання, випалила вона.
Він, не вагаючись, одягнув на неї рятувальний жилет, наполегливо кричав, здавалося давав команду,
- Ну давай! Скакай донизу, на перший поверх.
- Ой, я боюся, дуже боюся, чуєш! – кричала в паніці, хитаючи головою.
Він тикав пальцями донизу, на воду, вже сердито закричав,
- Он дивися, наш капітан і його помічники вже в шлюпках на воді! Давай сміливіше! Не втрачай час!
Корабель качало. Скрізь крики, гамір, плач і чути десь грає скрипка. Марія, як навіжена, по поручнях з ним спустилася донизу, потім він штовхнув її у воду. Задихалася, вся в фарбі, в нафтопродуктах, борсалася, наче боролася зі страхом, розкривши рота хапала повітря, моряк схопив її за волосся. Здалося прийшла до тями, коли побачила його поруч, потім Рома схопив її за руку,
-Давай подалі відпливемо, швидше, бо затягне на дно разом з кораблем!
Він притягнув якийсь продовгуватий уламок деревини, трохи схожий на зламані двері. Вони трималися за нього, він на одній стороні без жилета, а вона на другій стороні у жилеті, так тримали рівновагу. Пересувалися, як надалі від корабля, що мав йти під воду. Хвилі підносили їх то вверх, то вниз, кругом плавали трупи, були такі і з жилетами й без жилетів.
Марія роздивлялася на всі сторони, прислухалася до голосів,
- Чуєш Ромо, зі мною були троє дівчат, мої подружки, всі десь розгубилися, хоча б вижили…
- А я, думав, що спас якусь літню жінку, ти така вся. В нафтопродуктах, навіть не подумав, що спас молоду дівчину, - тремтячим голосом кричав хлопець.
Неподалік, він побачив одну жінку, що тонула, потягнув до себе, допоміг їй прийти до тями, вона теж стала триматися за деревину.
Від напруги та холодної води, руки в Марії стали дерев`яні, не слухняні, ледве трималася.
Всі здалеку, зі страхом, дивилися, як йшов під воду корабель «Адмірал Нахімов».
-Ой, скільки там добра пішло під воду, мельхіорові ложки в ресторані і інші цінні речі. Уявляєте всіх і мої речі потонули, тільки й лишилося те ,що на мені, - схвильовано кричав Рома.
Та деревина вже не витримувала трьох.Марія дивилася на зоряне небо,
- Ой Боженку, спаси і помилуй!
Задивилася в небо, на одну зірку над собою й тихо прочитала молитву; «Отче наш». Зірка ледь - ледь мерехтіла, їй здалося, що мерехтіла ясніше всіх зірок, подумала - це напевно благословила мене на життя. Схвильовано, швидше пливла до шлюпок….
Скрізь кричали люди, просили допомоги, дехто потрапляв під гвинти корабля »Петр Васев». Всюди кров, розлите мастило, фарба, мертві тіла.
Вона підпливла до однієї шлюпки та там було забагато людей, її на неї не взяли. Напрягши всі сили знову підпливла до іншої шлюпки, там теж було повно людей, не хотіли її брати. Дуже просилася, бо зовсім дубіло тіло, плакала й вмовляла. Якийсь чоловік змилувався, подав їй руку, допоміг залізти в шлюпку. Озираючись назад, майже в темноту, вона вже не побачила Рому з жінкою.
Марія трохи відігрілася між людьми, всі перелякано дивилися один на одного й тулилися, щоб було тепліше. Шлюпка плила, а дівчина думала, як добре, що не пішла віднести в каюту жакета, бо була б там й залишилася, скільки ж там людей потонуло! Як вчасно зустріла Рому! Адже він її спас. А тепер, ще цей чоловік, що протягнув їй руку, вона навіть не взнає його ім`я. Це вже вдруге, ледь не потонула та Бог дає на життя, значить, має вижити, має далі боротися з холодом, який час від часу пронизував тіло.
З корабля « Петр Васев» прожектори освітлювали кроваве море, мертвих і живих пасажирів. Всі зі шлюпки, як могли, різними уламками відштовхувалися від води, як подалі від цього корабля, щоб не попасти під гвинти. Ті люди, хто потрапляв під них, то вже було перемелене кроваве м`ясо.
Їм, дякувати Богу, вдалося врятуватися…. Було пів на другу ночі… І всю ніч хто, як міг так і тримався на плаву, рятував своє життя. На світанку, ближче до шостої години ранку, їх врятували рятувальники, привезли до Новоросійська. Марія вся в мазуті, з одним капцем на великому підборі.
В Новоросійськ прилетів міністр Алієв, пообіцяв, що відправлять всіх додому, щоб не хвилювалися, кожному повернуть все, що потонуло, лише треба написати перечень, хто та що мав при собі. Розпитували всіх хто і звідки, все записували. Марія весь час роздивлялася довкола, хотіла знайти подружок, на жаль їх не було. Потім всіх запросили подивитися на страшні фото понівечених людей, щоб розпізнати серед загиблих, чи не має знайомих. Подружок там не було. Але це був тільки початок дня, страшні думки лізли в голову, не дай Боже, щоб були на дні моря. Відкидала ці настирливі думки, молилася, не втрачала надії, гадала, що все ж таки знайде їх живими.
Всім роздавали чистий одяг, Марія вибрала собі рожевий спортивний костюм, описала речі та коштовності, що загубила. Звичайно - дівчина шкодувала за всім, що трапилося з ними, дуже журилася за дівчатами та фотоапаратом, де були зняті чудові кадри. Ось таке відбулося знайомство з містом Новоросійськ.
Згодом, всіх пасажирів поселили в якомусь гуртожитку, запитували, хто чим хоче добиратися додому. Вона вагалася, чим краще добратися. Думала, на кораблі вже попробувала, то ж, що буде те й буде, краще полетіти літаком додому, бо потягом їхати день і ніч дуже важко.
Від пережитого, час від часу торсалося тіло, гуділо в голові, тиснуло в грудях, переслідував страх, перед очима все море з кров`ю, крики людей, тіла загиблих. Ніхто й ніколи не думав, що таке можливо, щоб корабель потонув за сім хвилин. Самій в голові не вміщалося, як це все пережила, страх постійно переслідував її. Весь час про себе читала молитви, просила в Бога спасіння і терпіння. Їй хотілося якомога швидше дістатися до рідного краю, до того поля, де в`язала з мамою снопи, до гаю, де була криниця, от якби ж то птахом полетіти до батьківської оселі, до родини….
З Новоросійська Марія, з хвилюванням в душі, подзвонила знайомому хлопцеві, Володі, колезі, він працював водієм. Хлопець почувши її голос дуже зрадів, що вона жива. Давно до неї залицявся, вона дуже подобалася йому. Вони домовилися, що він зустріне її.
В літаку, до Львова, було четверо людей з корабля » Адмірал Нахімов». На дорогу всім дали гроші і пообіцяли пізніше, ще повернути, компенсувати, за все, що втратили.
Було трохи страшно та з Божими молитвами Марія прилетіла до Львова. Її зустрів Володя, вони автівкою поїхали до гуртожитку. З гуртожитку подзвонила на роботу, повідомила, що вона жива. Їй сказали, що дівчата, всі троє, що плавали з нею на кораблі, живі. Дівчина тішилася, передала вітання, полегшено перевела подих ,
» Дякувати Богу, з ними все добре!».
Взявши деякі речі, Володя віз її в село, давно мріяв туди потрапити, познайомитися з її батьками. Дорогою, дівчина з хвилюванням, розповідала, про все, що пережила, про те страхіття, що побачила, часом плакала, аж тремтіла, не соромлячись витирала сльози. Вона вже по іншому дивилася на життя….
Їхали з великою швидкістю, Марія не звернула уваги, не помітила, що в автівці час від часу відмовляли гальма, не могла зрозуміти, чому він бліднів. Та обійшлося без пригод, вони доїхали до села, але Марія його відразу попросила поїхати додому у Львів. Що їй зараз не до цього знайомства, не знала, як це все, що сталося з нею, сприймуть та переживуть батьки.
Радість переповнювала душу, адже вона вдома…
Батьки про аварію навіть не знали. Коли Марія їм все розповіла, звичайно дуже рознервувалися.Хоча чули, що якийсь корабель потонув та і гадки не мали, що на цьому кораблі була їх донька. А ввечері по телебаченні, у новинах, передали, що затонув корабель «Адмірал Нахімов», це було друге вересня, дівчина була просто щаслива, що, так швидко, дісталася додому.
Після відпустки Марія з подружками зустрілася в гуртожитку. Радість, поцілунки і спогади про круїз, про те страхіття, що їм прийшлося побачити, пережити. Зі сльозами на очах, всі схвильовано розповідали, як спасалися, боролися за своє життя. Дівчатам повезло, вважала Марія, адже вони були в трьох, а вона одна,добре що зустріла Рому.
Час все кудись летить... Марія зовсім розірвала стосунки з Володею, не подала надій на зустрічі. Залицявся, ще один хлопець Тарас та і з ним не наважилася зустрічатися. Навіть начальник гуртожитку підбивав клинці. А чому б і ні? Така гарна, видна дівчина, чорнява, волосся до самих стегон і одягалася модніше, найкраще всіх. Адже дядько з тіткою, не забували про неї, присилали одяг, а це ж в той час був розкіш, всі вважали її багатою дівчиною. Були й хлопці із села, що залюбки б з нею зустрічалися та вона ні на кого не звертала уваги, до жодного не лежало серце.
Через кілька місяців, Марія отримала запрошення на суд - в місто Одесу, по справі щодо затоплення корабля « Адмірал Нахімов». Вона приїхала туди та їй повідомили, що її свідчення не потрібні. Дівчина вирішила все ж дізнатися про того моряка Рому, який спас її.
Уже задоволена, що все про нього дізналася - адресу дало Чорноморське морське пароплавство. Це був матрос Ромазанов Гаджімірза, сам назвався Ромою. Він жив в Одесі, довго не думала, купила йому в подарунок мельхіорові ложки, цукерки, торт, букет квітів й поїхала віддячити за своє спасіння.
Дружелюбна зустріч, як за святковим столом. Хвилюючи спогади, часом зі сльозами на очах, згодом веселіше. Розмови про життя, а потім проводи й слова вдячності за подарунок. Та Марія вважала, що життя дорожче за подарунок, від щирого серця подякувала, поверталася додому. Лише згодом, Марія дізналася, що його підвищили по службі, після того, як вона написала лист в Чорноморське морське пароплавство, в якому виразила свою вдячність.
Пройшов рік… Літо видалося тепле…. Одного разу, в вихідний день, двоюрідний брат з дружиною кликали Марію з собою на Дністер. Вона наче, як злякалася, адже після тих, страшних подій, ні разу не ходила до річки, боялася води. Їй здавалося, що знову обов`язково, щось та трапиться. Відмовлялася йти, адже та рана в душі, ще не загоїлася. Вони намагалися підійняти їй настрій, довго переконували. Він її любив, йому хотілося, щоб, як швидше вона забула ті події під Новоросійськом, хотілося, щоб не боялася води, поклавши руку плече, зазирнув в очі,
- Ну Марійко, все позаду, таке в житті трапляється, але треба жити, на все дивитися простіше. Ну купатися не будеш, якщо боїшся, то з нами за компанію, посидиш біля річки, тож разом буде веселіше. Чого самій вдома сидіти?
Схиливши голову, думала, що робити? Навіть закрила очі, щоб трохи вгамувати своє хвилювання. Та потім, піднявши голову, ледь всміхнулася й кивнула рукою,
- Та добре піду…. Піду вже…. Що буде те буде!
Брат з дружиною, аж повеселішали, коли вона дала згоду. Підморгнули один одному і брат обійняв Марію,
-Ну нарешті, життя продовжується, сестричко!
З гарним настроєм йшли знайомою стежкою…. Вздовж неї подорожник, ромашки, дзвіночки, шовковиста трава, яка ледь колихалася від вітру, блищала на сонці.….
Біля річки, як завжди в літню пору, була молодь. Хтось купався, хтось засмагав, слухав музику, яка линула з магнітофона.
- Марійко, ти постій на березі, якщо купатися не хочеш, а ми скупаємося, вода тепла, - роздягаючись, запропонував брат.
Вони з дружиною, весело, всміхаючись, плавали, то занурювалися у воду, то виринали з неї.
Марія з заздрістю дивилася на них та сама не наважилась йти купатися. Стояла трохи далі від берега та так задивилася на водорості, що сама не помітила, як зробила пару кроків і несподівано гулькнула у воду. Копошилася, борсалася, її тягнуло донизу, зі страхом била руками об водуйі кричала до брата, що тоне, але він з дружиною не чув, бо вони вже далеко відпливли від берега.
Почули хлопці, що були неподалік й один з них, набагато молодший за неї, витягнув її. Трусилася, чи то від переляку, чи від спогадів. З тієї пори Марія навіть близько боялася підходити до води.
Та час плине... Прекрасна, чудова молодість, в селі весілля, сватання… Вже й Марії час прийшов подумати про особисте життя. Багато хлопців… не було відбою. Звали заміж та за кого йти? Не могла розібратися в собі, як довірити комусь із них своє життя? Адже не відчувала, що когось із них кохає.
Хлопець із села, Іван, давно в неї закохався, тільки вона приїде в село, він вже тут, як тут, ходив по п`ятах за нею. Це був двоюрідний брат однокласника, високий, красивий, дуже схожий
на співака Талькова. Батьки Івана теж ходили до церкви, тому й Маріїна мама хотіла, щоб донька жила близько, щоб за нього вийшла заміж.
Вона не згодна з мамою, а батько з тіткою, навіть паспорт заховали. Та все ж сварилася мама, щоб було по її, бо разом ходять до церкви, як в очі людям дивитися, якщо не піде за нього?
Ну, що ж…. Марія вже не могла сперечатися, звичайно пізня дитина в батьків, вони хотіли, щоб вже мала сім`ю і їм би, на старості років, жилося спокійніше.
І було весілля, і взяли вони в церкві шлюб та життя не склалося. Спочатку жили з свекрухою, за один рік побудували дім, пізніше жили окремо. Народила Марійка двох близнят, хлопчиків та Бог дав життя одному, Богданчику. За другого хлопчика - Ігоря, лікарі боролися майже тиждень але він пішов в інший світ. Бідкалася, важко перенесла втрату дитини.На жаль сімейне життя не склалося, не притерлися, як кажуть люди, не злюбилося. Вони прожили більше десяти років, але розійшлися.
Перед нею нове життя…. Ходила до церкви, молилася, просила в Бога, щоб дав сили жити далі. Чому скільки біди на одні плечі? Згадувала життя.Як двічі тонула, як з Володею їхала в село, відмовили гальма, він лише через місяць зізнався в тому, вона тільки тоді зрозуміла чого він бліднів. І вже пізніше, коли працювала на заводі, їхала в автомобілі з колегою по роботі, автівка розбилася, а вони, дякувати Богу, залишилися живі, без подряпин. І в думках запитувала в Бога, за, що це все їй? Чому немає щастя? І ось тепер знову на роздоріжжі. Треба виживати, треба кудись їхати, адже треба їй і сину за щось жити.
З болем в серці, Марія їхала в Італію. Хвилювалася за сина, якого залишила з батьками, але іншого виходу не було.
Вона в Мілані… Зупинилася в племінниці й відразу знайшла роботу. Пішла на підміну, на один місяць, допомагати по господарству італійцям. То не солодке життя. Робота важка, а платили мало. Працювала по двадцять дві години, як пташку випускали на волю, чи -то пса на прогулянку. Після місяця роботи, знову в пошуках роботи та все ж трохи заробила грошей, винайняла собі квартиру.
Що робити? Думала у відчаї, треба, щось шукати, адже не повернеться додому. Скільки грошей вкладено в поїздку! Ні треба шукати роботу!
Кожного дня ходила до церкви, просила допомоги в Бога. Одного разу в церкві наче їй хтось шепотів, щось у вуха. Йшла додому, думки зліталися, як пташки, слова, як зерна сипалися з гори. Під церквою шукала ручки, щоб записати, не забути, дорогою додому, написала кілька рядків вірша. А потім, вночі не спалося і за дві години були написані два вірша»;
« Маки матері», і « Зіронька в ім`я мами»
« Маки матері »
За гаєм на полях у житах
я червоних маків назбирала
іздалека лечу наче птах,
щоб Пречиста маму привітала.
Червоний мак квітує у полі
квіти благодатної любові
несуть радість чудову красу
вінчують її осінь золоту..
Червоні маки квіти поля
усміхається щастям їй доля
довгі роки на землі прожити
своїм дітям сонцем світити.
Сива голубко, мамо, матусю
я люблю тебе моя нене
із чужини, до тебе вернуся
дочекайся, тільки на мене!
Лебідкою прилечу до тебе
вклонюсь низько у ноги твої
зацілую, обніму до себе...
більш не буде розлук на землі.
М. Чайківчанка.
» Зіронька в ім`я мами»
Рідна мамо - зіронько ясна,
Твої коси уквітчав цвіт весняний,
Золоті долоні засівали поля,
І дітей пригощаєш хлібом рум'яним.
В зорянім небі ясну зіроньку знайду,
Ніч попрошу, щоб сіяла ясно,
Ім'ям мами я назву,
Щоб на землі дітям малювала казку.
Ти не дала розбудити мене рано,
І тихенько воду набирала із криниці,
Дітям, внукам ти годиш, рідна мамо,
В зорянім небі тобі сяють зірниці.
За твоє щастя молюсь до зорі,
За твій спокій - у твоїм серденьку,
За любов твою і долоні золоті,
До твоїх ніг низенько клонюсь, моя ненько!..
М. Чайківчанка
Цей вірш та вірші; « Твій вибір твоє майбутнє», « На Україну повернусь», « Україно моя цвіте весняний» Марія послала в Рим, де друкувався журнал для церкви - " До світла. Коли в душі народжується слово". Там читачі побачили її вірші. Вона мала велику підтримку від священників, Олександра Сапунко - редактор журналу в Римі і в Мілані - Олександр Лісовський, а пізніше - Іван Стефарук. В 2010 році вийшла книга українських поетів в Італії, де теж друкувалися її вірші, на один з них була написана музика Богданом Гірським. По радіо стала звучати пісня під назвою - »Звати мене українка».
Марія шукала роботу… На ту квартиру, що вона винаймала, господиня підселила їй одну жінку з України, ( Лєну ), родом з Чернівців. Але вона вважала себе румункою, знала румунський, молдавський язики, тому їй було легше спілкуватися з італійцями. Марія в відчаї плакала їй, що немає роботи та жінка у відповідь не втішала, а все повторювала, - « Я, що тобі лікар?».
Майже місяць Марія вчила італійську мову по словнику. І нарешті знайшла роботу, пішла працювати до однієї сеньйори, допомагати по господарству. Та сеньйора невдовзі захворіла, потрапила до лікарні, Марія й там доглядала її. В цій палаті лежала одна стара жінка, до неї приходив чоловік в білому халаті, це був її син Анжело.
Вона - коли вперше побачила його, якесь дивне відчуття проснулося в душі. Кожного дня бачила, як він доглядає маму і їй хотілося зловити його погляд, щоб він побачив її закохані очі.
Дивилася на нього, уявляла, що це її принц на білому коні.
Високий, статний, красивий чоловік, він був для неї таким жаданим, відразу заволодів її серцем.
І якось одного вечора про свої почуття написала вірш –
» Привіт незнайомцю».
Одного разу, Анжело попросив, щоб Марія інколи допомогла його мамі, коли його не буде. Навіть пропонував гроші та вона не наважилася брати. Він пригощав шоколадом, дав свій номер телефона. Анжело не багатий, але й не бідний, не наймав доглядальницю, а сам доглядав за мамою. Ту сеньйору, біля якої була Марія, виписали з лікарні і вона поїхала з нею. На жаль його номер телефона загубила, а свій номер телефона чомусь йому не написала.
Не всміхнулася доля, розійшлися дороги. Корила себе, що загубила номер телефона, а думки то весь час тільки й за нього, хотіла хоча б на мить його побачити.
Через пів року сеньйора, якій допомагала Марія, померла.Такий збіг обставин, її запрошують на роботу в те село, де живе Анжело.
Вона працює в цьому селі і треба ж було такому статися, що одного разу, вона в автівці побачила Анжело разом з мамою, жінка бачила її та він на жаль - не побачив. Та не буде ж кричати, щоб звернув увагу на неї, гордість не дозволяла цього зробити.
А чи… то доля так вирішує, чи в небі зорі так складають пазли, чи так душі тягнуться одна до одної. Через якийсь час, вони раптово зустрілися, йшли назустріч один одному. Сяяли очі. Вона зловила його погляд, він теж був дуже радий, що зустрів її, адже йому було так важко на душі, він декілька тижнів назад, як поховав маму. Зізнався, що часто згадував про неї, в надії чекав дзвінка, але ж не знав, що вона загубила його номер телефона.
Дві одинокі людини, якщо серця гучно б`ються, ніжні погляди гріють один одного, то чи можна розійтися? Ой, напевно ж ні!
Та в італійців не заведено відразу приводити в дім жінку, не дізнавшись добре її, тому вони були просто друзями. Анжело підтримував Марію духовно і морально. З нею Бусом передавав передачі для її батьків та сина.
Ті італійці в кого працювала Марія обіцяли зробити документи, щоб вона в них працювала легально, адже вона приїхала на роботу нелегально. Та то були тільки обіцянки. Вони не хотіли відпускати її. Тож Марія розповіла Анжело про ці проблеми й вони разом зробили висновки, що їй треба від них тікати.
Сумувала за домом, за рідним краєм та, як поїхати, треба ж гроші заробити. Все вечорами, перед очима рідні стежини і чудовий сад. Це один із віршів, написаний про рідне село;
Моє рідне село
Моє рідне село - біленька батьківська хата
Мій казковий світ дитинства на березі Дністра
Босоніж злітає думка солодка крилата
Де стрункі тополі підпирають небеса.
Моє село - яблуневий садочок у цвіту
І незабутній спогад - мого роду коріння
Тут моя весна, як ліловий бузок у квіту...
На зорі, перше кохання, злети, падіння.
Моє рідне село - над ставом плакуча верба...
Столітній дуб, на княжій горі світлі хороми,
Пахуча липа заквітчала двори вздовж села
Голосний дзвін церквиць кличе журавлів додому.
Моє рідне село - перші зустрічі прощання...
Моєї душі - земні скарби і гірка сльоза
У мені весна, заврунила - сонця світання...
Веде, в діброви, ліс, гаї, безкраї поля.
За рідним селом, в'ється річка, як синя стрічка,
І біла чайка - обіймає своїми крильми,
Віддає поклін, колише - зоряна нічка
Де над бистрою водою шумлять ясени.
Де б у світах, не була до тебе повертаю ...
Бо залюблена, закохана як сходить зоря..
Тут від пісні жайвора, душа розквітає
тут все рідне ,і дороге.. Водиця із джерела.
Рідне село - садочок, школа, гігант завод,
Тут течуть молочні ріки до Чорного моря
Щастя, л'ється водограєм із мелодійних нот...
Бо тут народилась, моя родина і доля.
М. Чайківчанка
Одного дня їй, подзвонив брат, треба було терміново їхати додому, бо захворіла мама. З тривогою в душі, поверталася додому.
Лише місяць доглядала маму.. Серце рвалося на шматки, на жаль руки не підкладеш, проти долі не підеш, мама померла.
Декілька днів з батьком день у день на цвинтарі, але ж треба за щось жити. І Марія повертається в Італію…
Знову робота і зустрічі з Анжело - як друзі. Ходила пригнічена, боліла душа, щеміло під серцем. Вдома і в церкві з молитвою. Жила в скорботі.
Пройшло пів року… Марія з Анжело саме автівкою їхали до церкви на службу Божу, подзвонив брат сказав, щоб терміново їхала додому, захворів батько. Анжело тільки почув, відразу, схвильовано, розвернув автівку, їхали до квартири. Він позичив їй гроші і господарка квартири дала документи й гроші, бо були закриті всі банки, це був вихідний день. На великій швидкості Анжело гнав авто, щоб встигнути на БУС в Україну.…
Той БУС підвіз її до самої хати. Горе за горем, знову чорна хустка, розпач і журба. Марія поховала батька, дім лишила братові, а син залишився з свекрухою. Вона щомісяця висилала гроші, бо де б знайшла кращу роботу, щоб отримувати непогані гроші. Треба жити заради сина, щоб він всім був забезпечений. На душі важко, під серцем щеміло та тільки так вона могла йому дати все.
Повернулася до Італії, як зранена пташка. Її зустрічав Анжело, намагався підтримати - в такий важкий для неї час.
Марія придивлялася до Анжело, дізналася, що він ні разу не був одружений, дівчину яку мав, розбилася на автівці. Не пив і не палив, майже кожного дня зустрічав її з роботи, якщо вона навіть затримувалася, чекав скільки треба, без ніяких нарікань. Мудрий, інтелігентний, спокійний, врівноважений і в той же час веселий і добрий. Не боявся ніякої роботи, про таких кажуть, має золоті руки. Все вмів робити, ремонтував авто, знав комп`ютер, вмів шити, приготувати їсти і навіть білити хату. Працював на французькій фірмі, правда зарплату платили не велику, але йому було достатньо.
Анжело для Марії став справжньою опорою, ставився до неї, як до пані, балував шоколадом, цукерками. Разом їздили до церкви, співчував їй в утраті близьких, поруч з нею ставив свічки за своїх і за її батьків, за того маленького хлопчика Ігоря, який побачив світ, лише на мить. На авто возив на службу Божу, в українську церкву до Мілана, до священика Арона Новара. Вона в ньому бачила наче якогось Ангела, брата і друга, і зрозуміла, що це кохання. Про свої почуття написала вірш -
« В твоїм погляді сяє весна».
Пройшло майже два роки, як помер батько Марії…
Анжело вже вкотре запропонував їй за нього вийти заміж. Вона не вірила, що нарешті зможе стати щасливою. Цього разу думала не довго - дала згоду. Марія відчувала до нього потяг, коли був поруч, то тріпотіло,то завмирало серце, душею відчувала, що обожнює його, кохає.
Надворі осінній, теплий день… Сонце, то виглядало, то знову ховалося поміж великих білих й сірих хмар. Легенький вітерець загравав з останніми листочками на деревах, ті ледь - ледь тремтіли, мов сперечалися з ним і тягнулися до сонця.
Біля Загсу стояла купка людей, про, щось весело сперечалися, раз – по - раз поглядали на двері, чекали на наречених.
Хтось крикнув, - Ідуть!
В дверях, у оточенні родичів, з`явилися Марія і Анжело. Вишукано одягнені, з сяючими обличчями, вони всміхалися один до одного, до друзів, родичів.
Радість переповнювала душі….
Анжело був задоволений, що нарешті знайшов свою половинку, з якою хоче зустрічати ранок і вечір, розділяти кожну крихтину хліба і щасливо прожити все життя. Він ніжно обіймав за плечі, всміхався і все зазирав в її сяючі очі.
А Марія, вся, аж світилася від щастя. Вона стала, ще вродливішою, як квітуча троянда під сонцем навесні. Ледь примружила очі від сонця, що світило прямо на неї, на мить задумалась - невже я живу? Невже в мене все буде добре? І перед очима та зірка над морем, що мерехтіла, немов подала знак. Значить вона благословила на життя! Значить збулися мої мрії! Вкотре дякувала Богу і долі, що вижила, адже смерть переслідувала її, три рази тонула і два рази, ледь не загинула на суші.
Вітання, бризки шампанського, букети квітів, поцілунки…
Вони знайшли своє щастя…
Марія продовжує писати вірші.... В 2016 році видається книга-
" Прийди у мій сад" і зараз готуються до друку чотири книги.
Майстриня слова продовжує свій творчий шлях...
« Не знаю де помру»
Не знаю де помру, у якому краю?
Та знаю, одне що я "Українка"
За тебе земле, душа кров'ю стікає...
Бо ти моя мати, а я твоя кровинка.
Допоки світить сонце на білім світі,
В грудях , б'ється серце, носять ноги
Росою оживу, цвіт калину на вітті
Зашумить, кущ рясно край дороги.
Пробач, що у важкий час далеко від тебе!
Вимірюю, відстань у думах словами,
Я журавкою, лечу у грозу у небо, прошу,
У Бога миру під небесами.
Я зажурена мальва, лист кленовий...
Журавлинна пісня, печальна сльоза
Сузір'я, промінь зорі світанковий
Випромінюю світло до твого вікна.
Я солов'їна мова, галузка вербова,
Крапля водиці водограю Дністра
З божої ласки, блаженного духу мова
Яка веде,на високі кручі до Кобзаря.
Не знаю, де помру у якому краю?
У який час, на груди зложу крила...
Та знай ,тебе люблю, за тебе страждаю,
Щщоб грудка землі моє тіло покрила .
І над головою, зацвіла червона калина...
Востанє, соловейко заспівав для душі,
Щоб до мене, зійшлась до купи родина
І на могилі, зацвіли білі айстри навесні.
М. Чайківчанка.
Від автора;
Життя - не мед… Скільки страхіть і бід вона пережила
І вирішила доля… Хай світить зірка - живе дитя…
Та й дала в подарунок… Два сильних, величезних крила
Щоб під сонцем осяйним..Зустріла щасливе майбуття.
*****
Викладені факти дійсно мали місце в житті героїні.
02.09.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805280
дата надходження 02.09.2018
дата закладки 11.09.2018
На щастя, в дорозі стрічаються сонячні люди
З високістю неба в очах і світитись умінням.
І вже по-святковому якось всміхаються будні ,
І декілька слів випадкових так гріють промінням.
У квітах латаття ясного на легкості сукні,
У погляді, наче блакитно-невинне світання,
Сама по собі відкривається спраглістю сутність
Прихильності Вашої людям й добра дарування.
Чи ми випадково зустрілись у черзі до каси?
В розмові короткій, що в декілька речень уклалась,
Тепліла в душі, як найкраща й найперша окраса,
Та усмішка Ваша, що просто мені дарувалась.
Протягнута Вами рука… Все звичайно, здається…
А все ж повертається спогадом радості мить,
Що якось неждано і тепло торкнулася серця…
Нехай у житті вам на добрих людей таланить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805245
дата надходження 01.09.2018
дата закладки 08.09.2018
Етюд
Находившись, літо осеніє.
Спорожніла кузня зозулина.
Згорбатіла рутка стогом сіна,
Очерет чуприну сиву скинув.
З потічком тихенько сокоріє,
У червоне вкутавшись, купина.
По мокві бреде самотній бусол,
Сенс життя шукає у болоті.
Засичали збори дикі гуси,
Підморгнуло з неба сонце русе.
Відчиняють вирії ворота
В безамбітні теплії широти.
Вечорами під зими завої
За верстат присяде весняниця,
До тепла натче шовків сувої
Під мотив веселої й сумної…
Карусель поверне патерицю
Й молодій весні вкладе в десницю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803361
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 17.08.2018
[color="#7700ff"][i][b]
Та так,і знов чомусь не спиться=
"відповідність предмета його назві"
сниться...
Чому "подушка",а не "підвушка"*???
Замислилась вночі...Валюшка...
Якась у всьому амальгама,
Анальфабетова реклама...
СЛОВА,слова...вібрують слух,
Підносять,а чи садять дух...
Летять за думкою услід,
Нам до вподоби ...й шлють привіт,
Де той кордон зі звуком їх?,
Що вирвався,а чи притих...
Схопився,вилетів і= пурх...
Неначе красень-горобець,
І зна господар,де кінець.
Шановний,друже,читачу,
Читай і думай...досхочу!
і говори красиво й чисто,
І думку одягни в намисто...
дзвінке й іскристе,мов вода.
Най буде й мова зо-ло-та!
*[u]Подушка[/u]- від праслав"янської мови / дихати,духати,подута,надута/
Походження слова пов"язане з ідеєю надування,надихання.Простонародне "підвушка"- не є правильним.
16.08.2018р.[/b]
[/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803274
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 16.08.2018
Чумацькі пісні — тематична група української станової (суспільно-побутової) лірики, зміст якої відображає життя і побут чумацтва — популярного промислу українців ще за княжих часів.
Основна його функція полягала у транспортуванні на великих просторах України і сусідніх землях найнеобхідніших продуктів — солі, риби, різного краму з інших країн, які, зі свого боку, потребували українського хліба, меду, сала, воску, шкір, хутра та ін. З прокладанням залізниць у другій половині XIX ст. чумацтво занепало.
Головні мотиви Ч.п.: виряджання в дорогу, намагання дружини завернути чумака додому (“Поїхав милий в дорогу”); тривожний постій у дорозі, оборона від грабіжників (“Ой високо сонечко зіходить”), оплакування загиблих (“Ой з-за Дону, з-за ріки”, “Хто не пив води та дунайської”); ярмаркування з дорогим товаром, гуляння на ринку і втрата за чаркою всього майна (“Гей, воли ж мої половії”, “Що в Києві на риночку”); занедужання і смерть у дорозі (“Чомусь мої воли не пасуться”, “Ой воли мої, сиві, половії”); нещаслива мандрівка, розпад чумакової родини (“Над річкою бережком”, “Гей-гей, та журба мене ізсушила”); розлука з коханою дівчиною (“Із-за гори, із-за кручі риплять вози йдучи”, “Чумаче-бурлаче, чого зажурився?”).
Є в Ч.п. яскраве протиставлення вільного козакування і чумакування в Наддніпрянській Україні долі закріпаченого чумака на поневоленій панством Галичині — долі коломийця, якому й жінка заявляє: “А я піду на Вкраїну з дітьми на свободу”. Найдраматичніше зображено в Ч.п., як і в козацьких, смерть чумака в розлуці з родиною і рідним краєм. На цю тему — найбільше пісень.
Серед Ч.п. є пісня “Ой горе тій чайці”, відома у багатьох варіантах:
Ой горе тій чайці, чаєчки-небозі,
Що вивела чаєняток при битій дорозі.
Що вивела чаєняток при битій дороз(і).
Ой ішли чумаки, весело співали.
І чаєчку ізігнали, чаєнят забрали.
І чаєчку ізігнали, чаєнят забрал(и).
Записана наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Автором її первісного тексту “Ой біда, біда чайці-небозі” в “Історії русів” названо гетьмана І.Мазепу.
Чумацька тема і пісні знайшли відгук у творах Т.Шевченка (“Ой не п’ються пива-меди”, “Ой я свого чоловіка” та ін.), Марка Вовчка (оповідання “Чумак”), С.Руданського (лібретто фольклоризованої опери “Чумак. Український дивоспів на штирьох місцях”), М.Коцюбинського (оповідання “На крилах ) пісні”) та ін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800825
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 26.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2018
Симплока (грецьк. symphloke — сплетіння) — це стилістична фігура, яка полягає в повторі початкових і заключних слів одного текстового уривка в наступному уривку; вид лексичного повтору.
С. сходить до традицій античної риторики використання повторів для художньої виразності мовлення.
У давньоримському творі невідомого автора «Риторика для Гереннія» С. позначає повтор початкового слова із частим зверненням до кінцевого слова. Великий римський оратор Квінтіліан відзначав, що в прийомі одночасно повторюються початкові й кінцеві слова. В античності фігура називалася охопленням.
Залежно від розташування повторюваних слів у мовних уривках розрізняють два зворотних види симплоки. Перший вид — це повтор початкових і заключних слів суміжних мовних уривків, під час якого середина варіюється.
У віршуванні прийом являє собою поєднання анафори та епіфори (анаепіфора, епанафора). Така форма С. широко представлена у фольклорі (билини, ліричні народні пісні):
Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас?
Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас?
В авторській поезії зустрічається рідше. Зразки композиційного прийому присутні у творчості М. І. Цвєтаєвої («Очі").
Одним із видів С. є Мезодіплосіс — словесний повтор в середині суміжних частин тексту, коли початок і кінець довільні. Лексичні повтори такого роду вживали російські поети ХХ ст., зокрема В. В. Маяковський («Про це»):
В этой теме,
и личной
и мелкой,
перепетой не раз
и не пять,
я кружил поэтической белкой
и хочу кружиться опять.
Стилістичний прийом С. застосовують для художньої виразності, емоційного забарвлення, виділення основних елементів мови.
У художній літературі симплока часто поєднується із паралелізмом, внаслідок чого лексичний повтор ускладнюється: тотожні слова розташовані в сусідніх частинах тексту, створюють цілісний поетичний образ.
Другий вид С., характерний для авторської поезії, може поєднуватися із хіазмом: при ідентичній середині словесних рядів смислова послідовність початкових і заключних слів змінюється хрестоподібним способом.
Симплока — складна синтаксична конструкція, в якій гармонійно звучать анафора з епіфорою.
В українській літературі С. знаходимо в поезії М.Вінграновського:
Я сьогодні не прийду додому —
Де я?
Я сьогодні в Київ не приїду —
Де я?
Я сьогодні не дивлюсь на тебе —
Де я?
Я сьогодні — вчора й позавчора —
Де я?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799925
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 19.07.2018
Сл. та муз. Н.Башинської
Аранжування Б.Попова
Ти міцніла в віках, гартували тебе довгі роки.
То до щастя свого були твої кроки.
Ти міцніла в віках, йшла вперед не спиняла.
То ж під сонцем ясним сама ясною стала.
Велич і слава твої назавжди, Україно!
Дух козацький, святий - наша сила.
Всі ми діти твої, Україно-мати!
Дав нам щастя Господь у труді розцвітати!
Наш могутній Дніпро все несе уперед свої води.
Миру зичимо всім і радості, й згоди.
В колоску золотім жито зріє у полі.
І калина рясна ґроном хилиться долі.
Лине пісня дзвінка, мов до Бога злітає молитва.
Молодих козачат є мрія в ній, світла.
Тут під небом ясним передасть батько сину,
Щоб любив і беріг він свою Батьківщину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797458
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 16.07.2018
[color="#ff0000"][i]Читачі сайту Клубу Поезії, цей сценарій Купальських забав взятий з ігрової практики Молодіжного Експериментального Театру Аматорів "МЕТА", який був заснований у 1979 році творчою молоддю мистецьких кіл Львова. Майже 40 років святкують Купала "метяни" з родичами і друзями з усіх неформальних товариств у Нижньому Синьовидному в Карпатах. Бували роки особливі, коли "метянські" Купала бачили в Гідропарку на Дніпрі (1989), в Ченстохово на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ (1991), на Львівському Знесінні (1991). Бувало, що на лісовій галявині біля річки (обов'язкова умова!) збиралося біля 2000 люду, а то й більше. Виконавці головних ролей: Лада та Іван, пройшовши крізь купальський вогонь в майбутньому ставали подружжями, бо це давня магія... Пропоную відчути цю незвичну атмосферу, бо Купальська ніч не за горами...[/i][/color]
[color="#ff0000"] [b]СВЯТО ІВАНА КУПАЛА[/b]
[/color]
Громада обирає [b]Війта.[/b]
[b]Війт. [/b]А кого візьмемо в Писарі?
Вибирають [b]Писаря.[/b] Війт вручає йому перо і папір.
[b]Писар:[/b] Дякую громаді за довіру! Постараюсь літопис гарно писати, щоб нащадки могли прочитати. Тільки дайте назву хати, щоби було що писати. Мушу вас порахувати і усіх переписати, ні про кого не забути, а про всіх вас пам’ятати, бо як вхопить чорт дівчину, буду нести я провину. Наскільки мені відомо, серед присутніх тут нечистої сили нема. Тому хочу дівчат попередити, що коли парубки будуть вам говорити, що бачили перелесника, чи відьму, що з димаря вилетіла і шастала по селу, то не вірте тим пліткам, бо хлопці навмисне залякуватимуть вас ними, щоб провести додому, чи поцілувати, чи… повечеряти. Ну, а так як у нас мова зайшла про нечисту силу, то не лякайтесь, якщо буде погана погода. Коли дощ буде іти крізь сонце – то це чорт дочку заміж віддає; коли грім та блискавка – то сам чорт вирішив побратися з відьмою. Недаремно в народі кажуть на погану погоду «чортове весілля». На тому буду кінчати, але мушу нагадати, щоб не забули дати назву своїй хаті.
[b]Війт: [/b]Писар свої обов’язки знає, тільки ще щоб дав назви вулицям і пронумерував хати, а то ще хтось вночі заблудиться і до сусіди зайде. Будівничі ж нехай гарно наше село побудують, щоб того не сталось, бо не оберемось клопотів. Ціпакам буде завдання берегти нас відлукавих духів та людей. Корчмар і кухар щоб зважали, щоб наші шлунки наповняли. Тепер громаді вказівки: не сумувати, спиртного не вживати, годинники заховати, бо відтепер у нас один годинник – сонце, а хто не заховає, то того будемо топити й витягнемо тоді, коли годинник зупиниться. Стежити за порядком, не нищити природи. [i](Вказується «знак» для сходу, а також різні побутові речі і всі розходяться).
[/i]
[i]Перед обідом [b]дівчата[/b] плетуть з квітів гірлянду. Беруть дві палиці (одна рівна, а друга розгалужена внизу) і зв’язують їх так, щоб вгадувалась людина з розведеними руками. Прикрашають гірляндою. Це [b]«Коструб» (або по-іншому«Іван»)[/b]. Ще готують пучки кропиви.
[/i]
[color="#ff0000"] [b]ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ[/b]
[/color]
[i][b]Дівчата[/b] з Кострубом ідуть по селу і, співаючи, збирають людей до криниці. У руках у дівчат кропива.
Пісня: «Ходіть, дівки, на вулицю, викопали вже криницю.
В нас водиця чудова – чиста, свіжа, здорова…».
Коструба застромлюють у криницю.[/i]
- [i]Наша водиця студена – сонцем, місяцем і зорями свячена!
- Куди водиця тече, там травиця росте.
- Водиця – наша матінка, все сполоще, крім лихого слова.
- Чиста вода, як сльоза; глянь у воду та на свою вроду.
- Всього не переймеш, що водою пливе.
- Прийшло з води, пішло з водою.
[i][/i][/i]
[b]І дівчина:[/b] «Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Гей, око Ладове,
Ніч пропадає,
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Отче над Ладом.
Гей, Перуне,
Отче над Ладом.
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Ладо Купала.
Гей, Купала!
[b] Всі: [/b]Гей, Купала!
[b]І дівчина: [/b]У нашу хату.
Гей, Купала!
[b] Всі: [/b]Гей, Купала!
[b]І дівчина:[/b] Солод ситити.
Гей, Купала!
Всі:[b][/b] Гей, Купала!
[b]І дівчина:[b][/b][/b] Щоби і внукам
Те пам’ятати.
Гей, Купала!
[b] Всі[/b]: Гей, Купала!
[i]Одна або більше [b]дівчат [/b]читають, а друга повторює для громади ті рядки, які говорять всі.[/i]
[b]Дівчата:[/b] Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
[b]Всі: [/b]Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
[b]Дівчата:[/b] Обливаєш гори, коріння, каміння, облий і мене!
[b]Всі:[/b] Облий і мене!
[b]Дівчата: [/b]Від всякої мерзи, від пагуби.
[b]Всі:[/b] Від всякої мерзи, від пагуби.
[b]Дівчата:[/b] Абим була така велична, як весна.
[b]Всі:[/b] Як весна!
[b]Дівчата:[/b] Абим була така красна, як зоря ясна.
[b]Всі:[/b] Як зоря ясна!
[b]Дівчата: [/b]Як радіють теплу, так аби мені раділи.
[b]Всі:[/b] Так аби мені раділи!
[b]Дівчата: [/b]Щоб була така сильна, як вода.
[b]Всі: [/b]Як вода!
[i][b]Хлопці[/b] виймають Коструба з криниці, замочують його зелену голову-гірлянду у воді і окроплюють присутніх.
- Що з неба каплею, то на землю сторицею!
- Води боятися, то не купатися!
[b]Дівчата[/b] беруть кропиву, жалять хлопців і всі пересуваються від криниці на галявину.
[/i]
[color="#ff0000"][b] ПРОЩАННЯ З ПЕТРІВКОЮ
[/b][/color]
[i][b]Всі [/b]виходять на галявину. [b]Хлопці[/b] збоку застромлюють в землю коструба, а [b]дівчата[/b] складають посеред галявини кропиву в одну купу. Потім співають і скачуть через неї, а хлопці грають «Гиля-гиля» (футбол), або ж роблять якусь роботу.
Звучать купальські пісні:
«Ой за нашим садом три місяці рядом…»
«Та ходила Уляночка по межі…»
«Через наше село везено дерево…»
«Ой у полі криниченька, упалася зозуленька…»[/i]
[b]І дівчина:[/b] Дівчата, а чи знаєте ви, як виникла кропива?
[b]Всі:[/b] Ні, не знаємо!
[b]І дівчина:[/b] Ходіть же сюди. Я розповім вам дуже цікаву легенду про кропиву, волошку та пташку зозульку. (Усі сідають). Було це дуже давно. Тоді ще ліси не насаджувалися людськими руками і все йшло за велінням матері-природи. Жив собі один чоловік. І була у нього донечка Марійка: вродлива та добра дівчина. Любила вона сидіти на березі річки, вишивати та співати. І від співу її розцвітали квіти, зеленіли дерева, соком наливались плоди, а водиця підхоплювала її дзвінкий голос і несла аж до синього озера, в якому жив Вуж. І посіяв він в його самотньому серці неспокій, і привів на берег річки. Відтоді, обернувшись у красеня-парубка, Вуж щодня з’являвся на протилежному березі ріки і слухав пісні Марічки. Поява незнайомого парубка спочатку злякала дівчину, але згодом вона звикла та співала лишень для нього. Минав час і одного разу у хаті Марічки з’явилися старости. Не хотів батько віддавати доньку незнайомому парубку, та довідавшись, що Марічка давно знає і кохає його, погодився і благословив їх на злуку. Покинула Марічка батьківську оселю. Зостались позаду ліс, річка, а попереду синіло озеро! В’їхали вони в озеро і опинилися на дні. Там стояв палац Вужа. У злагоді та любові жили Вуж та Марічка. І знайшлося в них двійко діточок: Василько і Горпинка. Якось захотіла Марічка відвідати батька. Довго відмовляв її Вуж та нічого не міг вдіяти проти бажання коханої дружини. Зібрав він її та дітей у дорогу й суворо наказав, щоб не говорили вони батькові, що він вуж. Доїхали вони до річки, перекинувся Вуж мостом і залишився чекати на їх повернення. Зрадів старий батько приїзду доньки й онуків, та все допитувався: чому не приїхав з ними зять, хто він є, де вони живуть? Марічка пам’ятала наказ чоловіка і нічого не відповіла на ці запитання. Втомлена дорогою, вона лягла спати. А дідусь, частуючи внуків яблуками, все допитувався і допитувався. Маленька Горпинка про все розповіла дідусеві. Взяв він сокиру, подався на берег річки, порубав Вужа-моста і повернувся додому. Під вечір зібралася Марічка з дітьми додому. Приїхала до річки – мосту нема, а на березі море крові. Дізнавшись, що Горпинка усе розповіла дідусеві, вона сказала: «За те, що ти, Горпинко, зробила усіх нас нещасними, бути тобі кропивою! Нехай твою серцевину так же точать черви, як тепер моє серце точить зле горе! І будеш ти приносити людям жагучий біль, який тепер ти принесла мені!.. А ти, мій милий Васильку, будеш волошкою. Люди будуть насолоджуватися тобою, дивуватимуться твоїй красі і завжди триматимуть тебе у своїх хатах!» Ще сильніше заплакала Марічка і полетіла в ліс зозулею, а діти зосталися на березі річки: Василько – запашною Волошкою, а Горпинка – жалючою кропивою.
[i] [b]Дівчата[/b] розходяться або відразу ж ідуть збирати квіти.[/i]
[b] [color="#ff0000"]ВІНКОПЛЕТЕННЯ[/color][/b]
[i]Назбиравши квітів, [b]дівчата[/b] сідають в коло, плетуть вінки, співають, розповідають легенди.
[/i]
[b]ІІ дівчина:[/b] Дівчата,нарвіть і вплетіть у свої вінки терлич та тою.
[b]Всі:[/b] А навіщо?
[b]ІІ дівчина:[/b] А тому, що терлич і тою боїться нечиста сила, яка може завітати до нас на свято. Розповідали мені, що в одну дівчину закохався чорт. Довго ходив він до неї у вигляді парубка. Нарешті вирішив взяти її до себе. Мати, готуючи доньку до від’їзду, вбрала голову її квітками терлича та тої. Коли прийшов чорт, то ніяк не міг підступити до дівчини і став її просити зняти з голови квіти. Дівчина, не зрозумівши, чого він від неї хоче, стала скидати з себе все, що було на ній і тим самим дотягла доти, доки не заспівали півні. Тоді чорт сказав: «Якби не терлич та не тоя, була б дівчина моя» і в ту ж мить зник.
[b]ІІІ дівчина[/b]: А я знаю іншу оповідь. Дівчина прибрала свою голову квітками тої і пішла в ліс. Там зустріла вона чорта в подобі молодого та вродливого парубка, який почав до неї залицятися. При тому він постійно просив її: «Скинь, дівко, тою і підеш за мною». В пориві хвилюючих її сердечних відчуттів, дівчина виконала прохання – і чорт зразу ж заволодів нею.
[b]ІІ дівчина: [/b] А ще соком терлича відьми змазують себе під пахвами, коли збираються летіти на шабаш.
[b]І дівчина[/b]. Відваром його вмиваються дівчата, щоб швидше вийти заміж. Скільки дівчина весною знайде кущів терлича, стільки матиме вона коханців.
[b]ІІІ дівчина[/b]. Терлич і тою освячують у церкві і кладуть до колиски маленьких дітей.
Сплівши вінки, дівчата розходяться.
[color="#ff0000"]
ВБИРАННЯ КУПАЙЛИЦІ[/color]
[i]Після вечері [b]дівчата[/b] збираються на галяві.[/i]
Дівчата (співають):
«А наші хлопці недбайливці,
Не вирубали Купайлиці».
[i]Співають доти, доки[b] хлопці [/b]не принесуть їм «Купайлиці» (невелике деревце верби). Тоді дівчата її гарно вбирають. А хлопці збирають сміття по хатах.
[/i]
[b]Хлопці: [/b]Здорові будьте! З Купайлом!
[b]Господарі:[/b] Будьте й ви здорові.
[b]Хлопці:[/b] А чи нема у вас сякого-такого, давно застарілого, геть спорошнілого?
[b]Господарі:[b][/b][/b] У душі не тримаємо, а на дворі може щось і маємо.
Хлопці:[b][/b] Тоді вимітайте! Щоб воно прахом пішло у вогні Купала.
Коли зібрали сміття до однієї купи, скликають громаду.
[b]І хлопець: [/b]Виходьте, старі баби, вже заквохтали в болоті жаби!
[b]І дівчина: [/b]Виходьте, старі мужі, вже засвистали в болоті вужі!
[b]Молодиця:[/b] Виходьте, молодиці, вже дівчата на вулиці.
Громада збирається на галявині, запалюється сміття.
[b]І хлопець: [/b]Хай усе погане й зле пропадає, а добре – зостається й розростається!
[i]Усі сидять біля вогнища, співають. Коли ж вогнище починає згасати, а пісні замовкати, то наближається час казкового дійства.[/i]
[color="#ff0000"] [b]КАЗКОВЕ ДІЙСТВО[/b][/color]
[i] З лісу, несподівано для присутніх, виходить[b] Волхв[/b].[/i]
[b]Волхв: [/b]Добрий вечір, добрим людям!
[b]Всі:[/b][i] (озираючись) [/i]Добрий вечір!...
[b]Волхв:[/b] Цілий день спостерігаю за вашими ділами і тішуся вашими піснями. Чи справді ви приїхали сюди святкувати Купала?
[b]І хлопець: [/b]Так, та не з чужої волі, а з своєї. Бо живуть у нас ті сили небесні, що світом керують, і хоч багато чого не знаємо, та віру носимо в серці щиру.
[b]Волхв: [/b]Я знаю, бо це очі і душі ваші говорять. Хай завжди дарує вам своє світло Сонце, зігріває вогонь і радує Купало. Хай будуть благословенні сини великого Руса, онуки Яр-бога!
[b]Всі:[/b] Дякуємо.
[b]І дівчина[/b]. А ви хто, діду?
[b]Волхв:[/b] Я Волхов. А ви звідкіля прийшли у володіння ці лісові?
[b]І хлопець:[/b] Ми не тутешні, ми – з міста Лева.
[b]І дівчина:[/b] Дуже любимо ці вічнозелені гори, де й зібралися зустріти Купала.
[b]Волхв:[/b] А чи знаєте ви, як виникли ці чудові гори?
[b]Всі: [/b]Не знаємо!
[b]І дівчина: [/b]А розкажіть нам, діду!
[b]Волхв.[/b] То ж слухайте! Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами і тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на дрібну та велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун. Він жив у великому палаці й на нього працювало все населення долини. Люди не сміли покидати маєток Силуна й змушені були працювати на нього безкоштовно аж до смерті. Служив у нього хлопець Карпо Дніпровський, що прийшов від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і Карпо мусів їй чимось допомогти. Працьовитий хлопець був, ніякої роботи не боявся. Через деякий час Карпо вирішив повернутися додому. Але, як попросити у Силуна гроші за службу, не знав. Одного разу, коли Силун вийшов уночі поглянути, як ночує худоба, Карпо попросив у нього плату. Розгнівався велетень, почувши такі слова, схопив Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю так, що аж яма зробилася. Але з Карпом нічого не сталося. Звівся він і відчув у собі непереможну силу. Це, мабуть, землиця подарувала йому за те, що працював на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, та розкололася, іСилун опинився під землею. Став він головою пробивати землю і від того поробив високі гори. Чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімалися навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі. Уранці наймити, прокинувшись, дивувалися. Навколо гори, а там, де був палац велетня – прірва. Раптом з-під землі вдарила вода і заповнила ту прірву. Чудувалися люди, зібралися на раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським , бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
[b]І хлопець:[/b] Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею.
[b]Волхв:[/b] Так-так, пробує вирватись, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої вже не має. Та не вирватись йому на поверхню вже ніколи.
[b]І дівчина:[/b] Дякуємо вам, діду, за цю оповідь.
[b]І хлопець:[/b] А скажіть-но, діду, чи багато в Карпатах папороті?
[b]Волхов. [/b]Еге ж, багато! І здогадуюсь, чому ви про неї питаєте. Тому, що саме сьогодні вночі папороть цвістиме маленькими квіточками, які горять, як вогонь. Хто роздобуде квіточку папороті, для того нема нічого неможливого. Він (кепкуючи) буде знати, де знаходяться скарби в землі і буде їх добувати без зайвого труду; йому будуть відмикатися всі замки при одному лишень дотику руки; він зможе закохати до себе будь-яку дівчину… Але роздобути квітку папороті дуже важко, тому що вона цвіте тільки одну мить і пильно охороняється від людей чортами, які роблять різні спроби налякати сміливця: повзуть на нього вужами, накидаються звірями, оглушують свистом, ревом, кидають камінням і деревами, стріляють… Жахи добування квітки можуть бути настільки великі, що їх найчастіше ніхто не витримує. Господарем чудового талісману можна зробитися тільки випадково, при чому чорти все-таки відберуть його собі.
[b]І хлопець:[/b] Невже неможливо роздобути цвіт папороті?
[b]Волхв: [/b]Бачу, що серед вас є парубки, охочі отримати цей талісман. То ж нехай вони вийдуть і стануть поруч мене.
[i] Виходять [b]парубки[/b][/i].
[b]Волхв: [/b]У цій небезпечній справі я не стану вам у пригоді, але ви можете заручитися благословенням Лісовика, лісового духа, який є сином чорта й відьми. Вставайте і повторюйте за мною:
О Велетню, лісовий царю!
[b]Хлопці:[/b] О Велетню, лісовий царю!
[b]Волхв:[/b] Прийшли ми до тебе з поклоном…
[b]Хлопці:[/b] Прийшли ми до тебе з поклоном…(вклоняються)
[b]Волхв:[/b] Пусти нас у свої володіння…
[b]Хлопці: [/b]Пусти нас у свої володіння.
[i]Виходить [b]Лісовик.[/b]
[/i]
[b]Волхв: [/b]О Велетню, лісовий царю, прийшли вони до тебе з поклоном.[i] (Хлопці вклоняються)[/i]. Пусти їх у свої володіння.
[b]Лісовик:[/b] А що шукають вони у моєму лісі?..
[b]Волхв:[/b] Хочуть роздобути квітку папороті.
[b]Лісовик: [/b]А для чого їм вона?
[b]Волхв:[/b] А про це відомо лишень їм самим.
[b]Лісовик: [/b]Я дозволяю вам увійти в мої володіння.
[b]Хлопці:[/b] Благослови нас, лісовий царю.
[b]Лісовик: [/b]Благословляю вас на щасливе повернення.
Парубки йдуть в ліс.
[b]Волхв[/b][i] (до громади).[/i] А ви сидіть тихо, щоб не сполошити нечисту силу.
[i]У лісі чується перший свист і крик. Вибігають перші шукачі. Шум в лісі все зростає і на галявину один за одним вибігають і інші «сміливці», яких женуть Чорти. Залишається лише один. Через деякий час він вбігає на галявину.[/i]
[b]Останній шукач:[/b] Знайшов! [i](показує на закриті долоні).
[b]Всі: [/b]Де? Невже! Покажи![/i]
[i]Останній шукач розкриває долоні і, побачивши, що нічого нема, стоїть деякий час мовчки.
[/i]
[b]І хлопець:[/b] Оце так нечиста сила!
[b]Волхв: [/b]Я ж казав вам, що знайти і втримати квітку папороті неможливо!
[b]Лісовик: [/b]І це не дивно. Колись люди вільно володіли чудодійними квітами, аж доки з їх допомогою стали творити погані вчинки. І тоді боги звеліли нечистій силі берегти цвіт папороті і не допускати до неї людей. Але ви не сумуйте. Сьогодні ніч чудес: збуваються бажання, звірі говорять, дерева ходять.
[b]Волхв[/b]: Цієї ночі все дозволено. Саме купальської ночі Велес – бог скотарства украв Райдугу-веселку, жону бога грому – Перуна. Тож, хлопці, пильнуйте своїх дівчат, щоб часом хто не вкрав.
[b]Лісовик: [/b]Якщо ви хочете, то я вкажу вам дорогу у цю країну казки, країну чудес, де живуть добрі і злі боги. Сьогодні вони разом з вами святкують перемогу сонця, могутнього бога Ярила, над темрявою. І саме цієї ночі донька Ярила, прекрасна богиня любові, плідності та парування Лада має передати владу Купайлові, богові жнив. Чи хочете ви у цю країну див?
[b]Всі: [/b]Хочемо!
[b]І хлопець[/b]. Покажи нам дорогу туди.
[b]Лісовик:[/b] Тоді треба тут залишити смуток і образи. Треба бути сміливим, веселим. Не боятися вогню, води. Сили природи не бувають добрими чи злими самі по собі; вони тільки у відношенні до людини бувають різними, тож треба заслужити їхню прихильність. Ну, то як? Зможете? Не боїтесь?
[b]Всі: [/b]Не боїмося!
[b]Лісовик:[/b] Якщо ви пройдете крізь вогняну браму, то опинитесь у цій країні. А я повинен залишити вас і оглянути свої володіння. Прощайте!
[b]Всі:[/b] Прощайте! До зустрічі!
Лісовик зникає в лісі.
[b]Війт[/b]: Дівчата! Беріть «Коструба» та «Купайлицю», а хлопці смолоскипи.
В путь!
[i][b]Всі [/b]проходять крізь вогняну браму. Співають пісню. Дорогою їх лякають[b] Чорти[/b]. Тільки-но починають виходити на галявину, як нечиста сила краде Коструба, який потрапляє в руки до [b]відьми Хвеськи[/b]. Всі в розпачі.[/i]
[b]І дівчина: [/b]Коструба нашого украли!
[b]І хлопець:[/b] Волхве, допоможи нам відібрати Кострубонька!
[b]Всі: [/b]Допоможи!
[b]Волхв[/b]: Поганий то знак. Але я вам допоможу.
[i](Говорить заклинання до ідола Світовида).[/i]
-Чорна смерте-сноровице,
Вража язво-язвовице,
Мертва крівце-кровавице,
Йдіть на води, на три броди,
Йдіть до лісу, до пралісу,
Цур вам, пек, цур вам пек!
Розійдіться, розкотіться
По льодових морях, по пустелях,
Де ні дерева, ні трави,
А тільки скелі на скелях.
Там вам селитися й будитися,
Проживати й пробувати,
Мене у вічі не видати,
Одсилаю вас –
Нічних, північних, сходових
На пусті місця,
Рвіть лози, смичте сухі ліси,
Тремтіть купинами, очеретами і болотами.
Ідіть на Кремінну гору,
Глитайте каміння.
Каміння вам на язик.
Каміння вам на зуби і вуста,
Кам’янійте й ви самі!
О Ідоле-Світовиде, допоможи мені і моєму народові побороти злих духів і повернути коструба!
[i] (Ідол мовчить).[/i]
-Погані справи. Напевне у спілку з чортами вступила стара відьма Хвеська.
[b]І хлопець: [/b]Що ж робити?
[b]І дівчина:[/b] Де шукати допомоги?
[b]Волхв:[/b] Треба знову гукнути Лісовика.(Кличе). О Велетню, лісовий царю, вернись і допоможи!
[b]І хлопець і І дівчина: [/b]Вернись і допоможи!
[b]Всі:[/b] Вернись і допоможи!
[b] Виходить Лісовик.[/b]
[b]Лісовик[/b]: Ви знову турбуєте мене?
[b]Волхв[/b]: О лісовий царю! Нечисті сили вкрали в нас Коструба, який потрапив до рук старої відьми Хвеськи. Допоможи повернути.
[b]Всі[/b]: Допоможи!
[i][b]Лісовик [/b]повертається до ідола Світовида, робить магічні рухи руками, від яких з’являється вогонь. Знімає з плеча лук, бере стрілу, запалює її, повертається і стріляє в бік нечистої сили. З лісу виходять [b]Чорти [/b]і падають до ніг [b]Лісовика[/b]. За ними йде [b]відьма Хвеська, [/b]яка несе Коструба. Чорти просять пробачення, а [b]відьма [/b]віддає Коструба і відразу ж зникає в лісі.[/i]
[b]Лісовик [/b][i](до Чортів)[/i]: На цей раз я вибачаю вам, але на майбутнє не смійте заважати добрим людям! Ідіть! [i](Чорти схоплюються і втікають. Лісовик передає Коструба Волхву).[/i]
[b]Волхв[/b]: Дякую тобі від усього народу за допомогу. Будь же у нас на святі жаданим гостем.
[b]Лісовик: [/b]Ваше запрошення приймаю і зостаюся.
[b]І хлопець[/b]: Час нашого кострубонька привітати, час йому шану віддати! Ну ставайте в коло, а ви там і вогнище запаліть!
[b]І дівчина. [/b][i](До Волхва)[/i]. Благословіть, Волхве, Івана Купала зачинати!
[b]Волхв: [/b]Благословляю! [i](Віддає Коструба).
[/i]
[i][b]Хлопці [/b]розпалюють вогнище, а всі решта стають в коло і починають ходити навколо Коструба з піснею «Через наше село, та летіло помело,
Стовпом дим, стовпом дим.
Сіло спочивати на Кирила хаті,
Стовпом дим, стовпом дим.
А Уляна з радощами
носить воду пригорщами,
Та й гасить, та й гасить.
Що погасить, то займеться,
а Уляна засміється, -
Та й гасить, та й гасить».[/i]
[b]І дівчина:[/b] А тепер звеселим нашого парубочка з кленочка, щоб цілий рік реготався та в тугу не вдавався! Ануте, хлопці, чи готовий у вас вогонь?
[b]Хлопці:[/b] Готові! А чи у всіх є головні?
[b]Всі:[/b] Є!
[i]Всі беруть по прутику в руки і запалюють їх від вогнища. Потім з ними танцюють навколо вогнища та Коструба. Співають:
«Ой гоп на Купала
Танцювала та й упала;
А Іван, як той пан, підіслав ще й жупан!
Ой гоп, лежи тихо,
Щоб минуло тебе лихо!
Не боюся я біди
Та й утечу до води»![/i]
[b]І дівчина: [/b]Годі! Час топити Коструба: нажився і натішився!
[b]ІІ дівчина:[/b] Нехай ще постоїть хоч трохи.
[b]ІІІ дівчина:[/b] Хоче ще пожити, щастя зазнати.
[b]І дівчина[/b]: Смерть йому і його милій буде смерть.
[b]ІІ дівчина: [/b]Як топить, то й топить! Ану, дівчата, «гірлянду» рвати!
[i][b]Дівчата[/b] розривають зелену «гірлянду». А [b]хлопцям[/b] віддають лишень палиці. Квіти з Коструба розкладають біля вогнища.[/i]
[b]І дівчина:[/b] Кидайте, хлопці, Коструба у річку.
[i][b]Хлопці[/b] ідуть до ріки. Якщо до неї далеко, то громада залишається на галявині, танцює навколо вогню і співає. А якщо є доступ і близько, то всі йдуть до ріки і там співають «Купався Йван, та й у воду впав…».[/i]
[b]І дівчина [/b][i](До Молодиці)[/i]: Ой молодая молодице,
Вийди до нас на вулицю,
Винеси нам Купайлицю!
[i]Виходить [b]Молодиця[/b] і виносить дівкам Купайлицю. Всі роблять коло. І дівчина стає в центрі з Купайлицею, а всі навколо неї ведуть хоровод і співають
Пісні: «Ой молодая молодице, розведи дівкам Купайлицю», «Ой посаджу рожу…», «Ой на Івана, на Купала, вийшла Марічка, як та пава…»
Раптом з’являється [b]відьма Хвеська, [/b]яка трубить в кулак диким і хриплим тоном. Всі зупиняються.
[/i]
[b]І дівчина: [/b]Ох, ненько, се Хвеська-відьма!
[b]ІІ і ІІІ дівчина:[/b] Точно вона!
[b]І хлопець: [/b]Навіщо вона прийшла ?
[b]І дівчина: [/b]Та тікаймо відсіль! Се нам халепа!
[i]Всі кинулися втікати, та в цей час з лісу вискакують [b]Чорти[/b] і починають переслідувати втікачів, з яких дехто опиняється у воді. Хвеська ще раз і Чорти збираються біля вогнища.[/i]
[b]І хлопець: [/b]Волхве, допоможи нам прогнати нечисту силу!
[b]Всі: [/b]Волхве, допоможи!
[b]І дівчина:[/b] Лісовику, прожени їх!
[b]Всі: [/b]Лісовику, прожени їх!
[b]Хвеська:[/b] Ха-ха-ха! Кричіть, кричіть! Ніхто вам не допоможе. Сам бог Ярило та його донька Лада розгнівались на вас за те, що ви забули про них. Ха-ха-ха!
[b]І хлопець:[/b] [i](До Волхва)[/i]. Так що ж робити?
[b]Всі:[/b] Що?
[b]І дівчина: [/b]Треба прогнати нечисту силу і попросити прощення в богів.
[b]Лісовик: [/b]Я допоможу прогнати нечисту силу.
[b]Волхв:[/b] А потім я випрошу прощення в богів.
[b]Лісовик: [/b]Принесіть мені водиці із свяченої криниці. [i](Хтось з натовпу приносить воду)[/i]. Відьми й чорти бояться води.
[i][b]Лісовик [/b]бере воду і кропить нечисть, яка швидко втікає.[/i]
[b]Волхв:[/b] А тепер, слухайте мене, робіть, що я накажу і говоріть те, що я говоритиму. Встаньте на коліна. [i](Всі встають)[/i]. О всемогутній Ярило, слава тобі!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Слава тобі!
[b]Всі: [/b]Слава тобі!
[b]Волхв:[/b] Ти даєш усьому сущому на землі світло і тепло, переборюєш морок ночі і зимовий холод, ти даєш життя людям і деревам, і звірям, і птахам, і рибам, і плазунам! Ти все можеш!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Ти все можеш!
Всі: [b][/b]Ти все можеш!
[b]Волхв: [/b]Будь же милостивий і захисти нас від усякої напасті. Ми приносимо тобі жертву і молимо тебе, щоб ти прийняв її в знак нашої любові і пошани до тебе, боже сонця і життя. [i](Кидає у жертовний вогонь ложку меду)[/i]. Молимо тебе!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Молимо тебе!
[b]Всі: [/b]Молимо тебе!
[b]Волхв:[/b] Молимо тебе, захисти нас від злих духів і нечистих сил. Яви нам свою ласку. Прийми, Ярило-боже, жертву! [i](Кидає у вогонь кусок м’яса, хліба і крапає вино).[/i]
[b]І дівчина і І хлопець: [/b]Прийми, Ярило-боже, жертву!
[b]Всі:[/b] Прийми, Ярило-боже, жертву!
[i]Із жертовника, в супроводі [b]Слуг[/b], які несуть смолоскипи, виходять [b]Ярило та Лада.[/i][/b]
[b]Волхв [/b][i](встає на коліна)[/i]: О великий Хоросе! Преславний Ярило! Ти показав нам свій золотий лик, ти вселив у наші серця надію і радість. Будь славен, Ярило!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Будь славен, Ярило!
[b]Всі:[/b] Будь славен, Ярило!
[b]Волхв:[/b] Сонечко ясне, Ярило!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Сонечко ясне, Ярило!
[b]Всі:[/b] Сонечко ясне, Ярило!
[b]Волхв: [/b]Пошли нам літечко красне, Ярило!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Ярило!
[b]Всі:[/b] Ярило!
[b]Волхв:[/b] Щоб усе росло і родилось, просимо тебе!
І дівчина і І хлопець: Просимо тебе!
[b]Всі:[/b] Просимо тебе!
[b]Волхв:[/b] Щоб квіти розцвітали і людям усміхались. Пошли врожай на славу, воздамо тобі ми хвалу!
[b]І дівчина і І хлопець: [/b]Слава тобі!
[b]Всі: [/b]Слава тобі!
[b]Ярило: [/b]Я на вас сердитий і не просіть пощади!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] О всемогутній Ярило! Пробач нам сліпим, глухим і нерозумним! Твоє прощення запалить в наших серцях добро. Будем завжди тебе пам’ятати і тобі служити!
[b]Всі:[/b] Тобі служити!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Будем Ладі поклонятися!
[b]Всі:[/b] Будем Ладі поклонятися!
[b]І дівчина і І хлопець: [/b]А людям добро творити!
[b]Всі:[/b] Добро творити!
[i][b]Ярило[/b] мовчить.[/i]
[b]І дівчина і І хлопець: [/b]О Ладо, наша покровителько, богине весни, злагоди, любові і щастя! Заступись за нас!
[b]Всі: [/b]Заступись за нас!
[b]Лада: [/b]Мій батьку, пробач їм, вони помилились, бо люди.
[b]Ярило:[/b] Добре! Встаньте! Я пробачаю!
[b]І дівчина і І хлопець:[/b] Слава тобі! Слава довіки!
[b]Всі:[/b] Слава тобі! Слава довіки!
[i]Пісня: «Ой на Івана, на Купала,
Вийшла Лада, як та пава.
На неї хлопці зглядаються,
Її займати встидаються.
Наше Купайло з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди.
Наше Купайло не ламати,
А собі дівку вибирати».[/i]
[b]Волхв: [/b]Сьогодні небо вступає в шлюбну злуку з землею і кличе до такої ж свяченої спілки й людину. Сьогодні боги єднаються з людьми і в знак того єднання поведемо купальський хоровод.
[i]Всі стають у коло і разом з [b]Ярилом[/b] та [b]Ладою [/b]ведуть купальський хоровод і співають.
Пісні: «Посію я рожу…»,«Не стій, вербо, над водою рано, рано…»
[/i]
[b]Ярило[/b]: Сьогодні закінчується весна і настає літо. Вся земля уквітчана, дозрівають плоди. А щоб настало літо, треба Ладі передати свою владу чоловікові – працьовитій і добрій людині, який після одруження стане Купайлом – богом жнив і достатку.
[b]Лада:[/b] Брат Перун вас всіх вітає
Блиском, дощем, громом.
Жене вітри-вітровії
Горами і долом.
А вітри несуть на крилах радісну новину,
що вже літо, що вже красне увінчає днину.
Я ж бо землю устеляю квітами й зелами,
Судженого виглядаю з щедрими дарами.
Подарую очі й руки, і ніжну розмову,
Ніч вдарую теплу й гожу, й радість світанкову.
[b]Ярило[/b]: Хто з парубків відгадає сім загадок і проявить свою сміливість, той і дістане руку Лади.
З громади виходять [b]парубки.[/b]
[b]І Слуга[/b]: Одгадає хто – його Лада.
Не одгадає – батькова буде.
А що росте без коріння?
А що сходить без насіння?
А що плаче – сліз не має?
А що грає – голос має?
А що горить без полум’я?
А що шумить без буйного вітру?
А що біжить безперестанку?
[i][b]Парубки [/b]мовчать.[/i]
[b]Чорт[/b] [i](перебраний Парубком)[/i]: Я знаю. Живе без коріння – каміння, біжить безперестанку - вода, росте і не цвіте – папороть…
[b]Ярило[/b][i] (гнівно закричав)[/i]: Не так! Папороть цвіте.
[b]І дівчина: [/b]Та я ж того парубка знаю. Та це ж чорт! Бий його!
[b]Всі: [/b]Бий його! Геть!
[b] Чорт[/b] втікає.
[b]Ярило:[/b] Бачу, що ніхто не може розгадати моїх загадок.
[b]І дівчина: [/b]А ми ж забули про Івана! Він розгадає! Треба покликати його:
- Іване!
[b]Всі: [/b]Іване! Іване!
З купальської громади виходить [b]Іван[/b].
[b]І хлопець[/b]: Славний бог Ярило загадав сім загадок, хто відгадає їх, той пошлюбить доньку Ладу і стане богом Купалом.
[b]Іван[/b] [i](до Лади)[/i]: О богине! Я давно мріяв побачити тебе і завоювати твоє серце і руку. Я відгадаю загадки твого батька. Загадуйте.
[i] [b]ІІ Слуга[/b] повторює загадки.[/i]
[b]Іван:[/b][color="#ff0000"] [i]Камінь росте без коріння.
Сонце сходить без насіння.
Серце плаче – сліз немає.
Скрипка грає – голос має.
Любов горить без полум’я.
Річка шумить без буйного вітру.
Час біжить безперестанку.[/i][/color]
[b]Всі:[/b] Слава! Слава! Слава!
[b]Ярило: [/b]Ти відгадав мої загадки. Але чи сміливий ти, молодче, ми ще не переконалися.
[b]Іван:[/b] Заради щастя людей і за руку Лади я все зможу і будь-що переможу!
[b]Ярило:[/b] Все?! Не кажи так, зухвальцю! Бо все не можуть навіть Боги. А ти, смертний, осмілився з ними змагатись!Докажи свою сміливість на ділі. Ну, чи боїшся ти Смерті? А ходи-но сюди, Морено! (Входить Морена. Всі лякаються і відступають). Не боїшся, парубче?
[b]Іван: [/b]Не боюся. Я готовий.
[b]Ярило:[/b] Зав’яжіть йому очі й нехай вибирає свою долю.
[b]Слуги[/b] зав’язують [b]Іванові [/b]очі. [b]Морена[/b] та Лада стають поруч. Іван простягає руки до Лади, але хитра Морена встає перед нею і потрапляє до Іванових рук. Той знімає пов’язку. Морена сміється, робить помах рукою й Іван падає мертвий, а сама зникає.
[b]Лада [/b][i](до батька-Ярила)[/i]: Батьку мій! Ти своїм жорстоким вчинком потьмарив радість у очах землян. Воскреси його! Гнів не гідний твого величного наймення.
[b]Ярило:[/b] Я покарав Івана за його зухвалість.
[b]Лада:[/b] Зміни свій гнів на ласку, а вона гори рушить. Богів, як і людину красить їх душевна доброта. Воскреси його, батьку!
[b]Ярило: [/b]Я сказав «ні», і це моє останнє слово!
[b]Лада:[/b] Але ж я люблю його, батьку! [i](Ярило мовчить, Лада підходить до лежачого Івана, стає на коліна)[/i].
Ой чого ж ти, Іваночку, на личку поблід.
Чого ж в тебе, мій соколеньку, невеселий вид.
Та чого ж ти, мій лебедику, лежиш, не встаєш.
Та чого ж свою Ладоньку до шлюбоньку не ведеш.
Та для кого ж мене друженьки будуть наряджати?
Та із ким же, моє Ладонько, на рушничок маю стати?
Та краще мені, молоденькій, в сирій землі згнити,
Ніж без тебе, мій миленький, на сім світі жити.
[b](Встає і підходить до батька).[/b]
О всемогутній боже,
Таточку мій ріднесенький.
Ти посилаєш на землю тепло,
Зігріваєш своїм подихом і рослинку, і тваринку.
Чом же ти не розтопиш в серці моєму чорної розлуки?
Ти зігріваєш землю, небо, даруєш людям щедрий урожай.
Нащо спопелив ти моє щастя,
Нащо допустив смерть мого судженого?
О всемогутній боже!
Зглянься над єдиною донечкою своєю,
Не дай згинути у довічній журбі,
Поверни мені мого судженого. Молю тебе!
[b]Ярило: [/b]Любов земна сильніша за вічність зоряного світла!
Я вибачаю йому і воскрешаю.
Слуги беруть і кидають Івана у воду. Іван оживає. Лада бере до рук сорочку.
[b]Лада:[/b] [i]Шила сорочку та й вишивала,
Коло комірця – місяця вклала,
Коло пазушки – золоті ланцюжки,
Коло рукавців різні пташечки.
Ой шила, шила, позолотила
Своєму милому на подарунок.
Пташечки різні будуть співати,
Золоті ланцюжки будуть бряжчати,
Місяць та зоря будуть світити,-
Буде Іванко сорочку носити!
[/i]
[i][b]Лада[/b] подає сорочку [b]Іванові[/b]. Той її вдягає. Потім разом устають перед [b]Ярилом[/b] на коліна.
[/i]
[b]Лада та Іван[/b] [b](разом)[/b]: Благословіть нас, батьку!
[b]Ярило:[/b] Хай здійсниться ваша воля. Побороти смерть можуть лише люблячі серця. А Іван своєю сміливістю довів, що гідний звання бога Купала. Благословляю вас, діти. А на знак вашої злуки обміняйтеся вінками. [i]([b]Слуги [/b]приносять вінки: [b]Іван [/b]одягає [b]Ладі[/b], а [b]Лада[/b] – [b]Іванові[/b]). [/i]Поцілуйтеся ж, бо в поцілунку єднаються ваші душі. (Цілуються).
[b]Волхв:[/b] А чи є серед вас молоді люди, які б хотіли заручитися благословенням самого бога Ярила!
[b](І варіант, якщо нема).[/b]
[b]Волхв: [/b]На жаль, немає нікого!
[b](ІІ варіант, якщо є, то молоді люди мають вийти і встати перед Ярилом на коліна).[/b]
[b]Пари: [/b]Благословіть нас!
[b]Ярило: [/b]Благословляю! І на знак вашої злуки обміняйтеся віночками і поцілуйтеся!
[i](Ритуал повторюється. Лине пісня: «На Івана Купала, на калину роса впала…» Потім молоді пари встають біля Лади та Івана).[/i]
[b]І дівчина:[/b] О великий боже, Ярило, на щастя, на долю благослови ж і весь народ. [i](Встає на коліна, а за нею і весь народ).
[/i]
Раптом з’являється [b]відьма Хвеська.[/b] В руках у неї посох.
[b]Волхв: [/b]Ми тебе не кликали, чого прийшла?
[b]Хвеська: [/b]Світ поділений на день і ніч, на біле і чорне. Я володарка чорного світу і приходжу непрошена.
[b]Ярило:[/b] Хай здійсниться воля моя і помчать лихії буревії в гори далекії льодянії і заснуть. Хай здійсниться воля моя і страшний вогонь, що спопеляв міста і села ваші, пригасне і перетвориться у життєдайний вогонь достатку, щоб урожай був багатий.
[b]Хвеська:[/b] Ха-ха-ха! Запам’ятайте, у цьому світі одні сіють, другі збирають, одним колос, другим стерня!
[b]Волхв: [/b]Будьте праведними! Жодне слово, яке має зійти з ваших уст, не вдягайте в одежу брехні.
[b]Хвеська:[/b] Бути праведним однаково, що голим. Вас і люди засміють, і змерзнете, і пропадете…
[b]Лісовик: [/b]Батьки дали вам життя, пробудили ваші серця. Любіть і шануйте своїх батьків і тоді, коли вони біля вас, і тоді, коли підуть у світ вічний!
[b]Хвеська: [/b]Ніколи вовченя не тягло з кошари ягнят для старих вовків. Ніколи пташеня не ловило комах для своїх крилатих родичів! Хо-хо-хо! У житті йдете – не озирайтесь, знайшли – не діліться! Живіть для себе, наче поруч немає нікого!
[b]Волхов: [/b]Будьте щедрими до роботи, добрими до людей, тоді вас любитимуть та пам’ять про вас берегтимуть.
[b]Хвеська:[/b] Будьте сильними, щоб владарювати над іншими. Хто стане на вашій дорозі, не обходьте його. Убийте і переступіть, хо-хо-хо! Хто робить добро – того швидко забувають, хто вбиває – того довше пам’ятають… Так було й так буде!
[b]Ярило:[/b] Хай щезнуть сили нечисті й духи недобрі в лісах густезних, де не ходила нога людська, і згинуть там у безсилій своїй люті.
[b]Іван:[/b] Любіть сонце, любіть землю, любіть все, що на землі. Воно живе! Воно ваше! Воно для вас!
[b]Відьма[/b] хотіла щось сказати, але [b]Волхв [/b]вихопив у неї посох, розломив його й кинув у вогонь. Хвеська зникає.
[b]Волхв:[/b] Як оцей посох, хай згорять і димом розсіються слова відьми… Хай назавжди у вашій пам’яті залишаться добрі слова!
[b]Лада:[/b] Сила життя й сила щастя народжуються в доброті вашій, у доброті кожної людини. Насильство, брехня, всіляке зло буйно ростуть. І їх може побороти тільки сила доброти та ваша духовна краса. Хай ясне сонце гріє ваші душі, джерела поять чистою водою, а соловейко в дорогу виряджає.
[b]Іван:[/b] Ви діти матінки-землі української, на якій ви живете і хліб з неї їсте. Предки ваші – то ваше коріння. Як відцураєтесь ви від них, загинуть вони у вашій пам’яті, загине й ваше життя. Бережіть коріння, шануйте!
[b]Ярило: [/b]Будьте благословенні!
[b]Лада:[/b] Будьте благословенні!
[b]Іван:[/b] Будьте благословенні!
[b]Волхв:[/b] Будьте благословенні!
[b]Лісовик:[/b] Будьте благословенні!
[b]Ярило [/b][i](бере смолоскип)[/i]: Вогнем з цього смолоскипу запаліть свої купальські леліти! [i](Дає смолоскип Війтові)[/i]. Лісовику, забери своє Чортяче військо! (Лісовик робить якийсь знак і біля нього збираються Чорти, з якими він потім зникає в лісі). Я переконався, що серед вас немає поганих людей і дарую вам доступ до квітки папороті в честь весілля Лади та Івана!
[b]Війт:[/b] Чи всі друзі сьогодні веселі?
[b]Всі: [/b]На добрий час!
[b]Війт:[/b] Чи всі свої?
[b]Всі: [/b]Свої, чужих нема.
[b]Війт:[/b] Чи всі брати?
[b]Всі:[/b] Брати, всі до одного,
на все життя до праці і меча!
І зрадників немає серед нас.
[b]Війт: [/b]Хай буде так. На честь весілля Івана, що з Ладою сьогодні обручивсь, весільні ми запалимо свічки. Тепер нехай через вогонь святий пройдуть за звичаєм прадавнім молоді.
Дівчата запалюють у віночках свічки і стають у два ряди одна проти одної.
І дівчина та І хлопець з Купайлицею проходять першими, а за ними ідуть Іван та Лада, а потім і молоді пари. Всі співають.
Пісня:[i] «Ой пройшлася Ладочка крізь вогонь,
Наче щире золото через горн.
Ти світи їм вогнику все життя,
Щоб не було в темряву вороття,
У хатині весело їм палай –
Ясне щастя й доленьку їм надай!»
[/i]
Потім і іншим молодим парам теж співають цю ж пісню, тільки замінюють імена дівчат. Усі йдуть до річки, дорогою співають. Зупиняються на березі.
[b]Війт [/b][i](до Івана)[/i]: Купайло! Віднині ти став володарем природи. Дозволь на твою честь втопити Купайлицю.
[b]І дівчина[/b] [i](кидає Купайлицю в річку)[/i]:
У перепелички
Ніжки невеличкі,
На гору не зійде,
Купала.
І в долині не стане
На Йвана.
[b]Війт[/b] [i](до Лади)[/i]: А на твою честь, богине кохання, дозволь дівчатам поворожити і на воду віночки спустити.
Дівчата по черзі, не поспішаючи, кидають свої віночки на воду. Хлопці трохи нижче за течією виловлюють вінки.
[b]Війт: [/b]А тепер, громадо, питаю у вас поради: чи підемо шукати цвіт папороті, чи може краще йдемо спати?
[b]Всі: [/b]Ідемо шукати цвіт папороті! Ідемо!
[b]Війт:[/b] Тоді беріть, хлопці, смолоскипи і в путь!
Усі йдуть шукати квітку папороті й переходять на іншу галявину. Там знаходять квітку папороті, розпалюють вогнище, перескакують його по одному і парами, гойдаються на гойдалці. Співи й забави навколо вогнища тривають до рана.
Львів: театр «МЕТА», 1990 р.
Автор сценарію - Купальська Лада 1989-1991 рр. - Ірина Вовк.
[i]Сценарій побудовано на текстах класичної української літератури, поетичних текстах "Золотослова. Поетичного Космосу Древньої Русі" та етнографічних записах М.Воропая.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798326
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 13.07.2018
Наукова поезія — поезія, в якій думка виявляє нерозривноестетичну єдність раціонального та ірраціонального начал, де науковий компонент визначає зміст художнього твору, напрям розвитку ліричної теми. Теоретиком Н.п. вважають французького критика і літературознавця Р. Гіля, який у своєму “Трактаті про слово” (1896) обстоював потребу єднання науки і мистецтва: “Наука повинна шукати животворного дихання у поезії”.
До перших зразків Н.п. належить давньогрецька космогонічна та астрономічна поезія, філософські дидактичні поеми: “Астрономія” Гесіода, “Астрологія” Клеостра, “Про природу речей” Тіта Дукреція Кара, “Про рільництво” Вергілія та ін.. Літературна традиція Н.п. спирається на наукові засади сцієнтизму (лат. scienta — знання, наука), тому подеколи називається сцієнтичною. ЇЇ розмежовують на кілька тематичних потоків. Один із них – літературознавчий (“Лист до Пізонів” Горація, “Мистецтво поетичне” Н. Буало, “Мистецтво поетичне” П. Вердена, “Іванові Франкові: Відповідь на його посланіє” М. Вороного:
Hi, мій учителю і друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням
І невгамованим сумлінням,
Життя — се дві противні сили,
Що між собою в бій вступили.
Одна з них — велетень-гнобитель,
А друга — геній-визволитель;
Його двосічна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий
В руці тримає меч блискучий?
Окрему гілку Н.п. складають твори натурфілософського характеру, відомі в українській літературі за поезією Климентія Зіновієва. Пора розквіту Н.п. припадає на XX ст. Її популяризує російський поет В. Брюсов. В Україні — В. Гадзінський, автор поеми “Айнштайн”.
Виразні тенденції Н.п. спостерігаємо й у творчості М. Бажана (“Число”) та П. Тичини (цикли “У космічному оркестрі”, “Псалом залізу”):
Десь за морями право, честь.
За океаном совість.
Хоч би вокзал побіг, гукнув,
розбуркав промисловість!
Стоїть завод, — не п'є, не їсть,
аж цвіллю взявся знизу…
І мовчки в небо устає
новий псалом залізу.
Тут відчутний вплив науково-технічних зрушень. Особливо це помітно було на авангардистських течіях (футуризм, конструктивізм і т.п.).
У сьогочасній ліриці елементи Н.п. наявні у представників “нью-йоркської групи” (Ю. Тарнавський, Б. Рубчак та ін.), у шістдесятників, передовсім в І. Драча, якому притаманна не тільки метафоризація наукової лексики (“синхрофазотрони ридають, як леви”), а й осмислення науково-технічного поступу з погляду гуманістичних цінностей (“Балада про ДНК”, “Чорнобильська Мадонна” та ін.).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798800
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 10.07.2018
В потилицю так моторошно дихає війна.
Прислухайтесь - почуєте зубів сталевих скрегіт
Гадаєте вас особисто не торкне вона?
Врятує непричетності веселий регіт?
Е ні! Те стерво не відступить, не мине,
Отрутою байдужості просочиться в повітря.
Й чекатиме підступно поки люд засне,
Аби встромить холодне поміж ребер вістря.
Єднатись варто нам, не шкодувати сил,
За руки міцно взятися ліворуч і праворуч
Ряди зімкнуть, бійцям створивши тил
Надійний. Пам'ятати - війна поруч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798246
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 05.07.2018
Шановні одноклубники! Вітаю усіх зі світлим Великоднем. Нехай воскресають у наших душах Віра, Надія і Любов. Христос воскрес!
*******
Під сяйвом пречистим просині -
Шовкова ланів благодать...
Молитва у небо проситься:
Дзвони пасхальні гучать...
В тім раї - село покинуте:
Літ тридцять життя не чуть...
Ген, здалеку, над долиною,
Дзвони ясні пливуть...
Над містом - тісним стовпОвиськом,
Схрещенням всіх перепуть,
Над людським бетонним сховиськом
Дзвони гучні гудуть...
Над річкою тихоплинною,
Де вражії "гради" не сплять,
Над нами, над Україною
Дзвони ясні гучать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786619
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 01.07.2018
слова Наталії Волошко
музика alfa
виконує Ірина Беза
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789662
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 24.06.2018
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..
Дай хвилю щастя, блискіт супокою,
Душі, що так втомилася пливти
Супроти хвиль збуруненого часу…
Розтане біль поволі… не відразу –
Огорне тіло тепла течія…
У центрі всесвіту я мовби й нічия,
Та це не зовсім так… моє коріння
Глибоко так прони́́́зало ґрунти –
Мені нелегко проти вітру йти
Перед заходом сонця в надвечір’ї…
…і ти, мій друже, в диханні офірнім
Моя єдина пристань… мій маяк
І сила невпокореного духа…
Твоя душа мою печаль підслуха –
І мовчки піднесе ковток води…
Прилинь сюди… прилинь хутчій сюди…
На побережжя бездиханне болю…
…благословім щодня панянку-Долю
За те, що нам запалює вогні
Посеред бурі в ясній далині, -
І множить нам літа й буяння крони…
Я вірю, друже, в світло оборонне
Що нас в розпутті… в темряві веде,
Коли Прядильниця життя з ниток пряде, -
Пребудь мені у хвилях цих зі мною,
Мій друже милий, ласкою німою
Мене приклич на тисячі імен…
Зніми тягар із втомлених рамен,
Коли в багряних сонць не стане меж, -
Пребудь мені, мій милий друже, теж,
Коли болід* всі зорі переймуть, -
У центрі Всесвіту… у космосі, в тумані,
Посеред зір, в буремнім океані, -
…і ти, коханий, будь мені…
…пребудь!...
[i]*[b]болід [/b]- великий вогняно-яскравий метеор, досить рідкісне явище, що виглядає як вогняна куля, що рухається в небі. 24 січня 2016 болід пролітав над Львовом.
[i][/i][/i]
18 червня 2018 року, імпровізація.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796113
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 23.06.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=bfAnUbgDSbE[/youtube]
Живуть і трудяться під небом
Дажбожі внуки у віках,
Їм щастя - миру й сонця треба,
Земля - їх матінка свята.
Могутня древня Оріана
Зростила нескориму рать.
І нам судилося віками
Свою Раїну захищать.
Коли завила вража злоба,
Війною впала на людей,
Піднявся син Сварога-бога,
Свободи рятівник - Арей,
Народжений в годину бою,
В війні титанів проти зла.
У боротьбі добра із тьмою
Арея сила проросла.
Приспів: Нам Вітчизни воля дорога -
Меч Арея нині у моїх руках!
Єдність - сила. Ми - могутня рать,
Рідну землю нашу йдемо захищать.
За Вкраїну, за її могуть
Меч Арея - Правді прокладає путь.
Хай пощезне-згине лютий враг:
Меч Арея нині у моїх руках.
Немов Перуна блискавиці,
Немов стосилий лютий смерч,
Сварогом викуваний з криці -
В руці Арея блиснув меч.
Пощезли вороги-заброди,
Надія скресла між людей.
На захист миру і свободи
Підняв меча свого Арей.
Приспів: Нам Вітчизни воля дорога -
Меч Арея нині у моїх руках!
Єдність - сила. Ми - могутня рать,
Рідну землю нашу йдемо захищать.
За Вкраїну, за її могуть
Меч Арея - Правді прокладає путь.
Хай пощезне-згине лютий враг:
Меч Арея нині у моїх руках.
Русі прадавньої святині
Той меч двосічний захищав,
І ти його тримаєш нині,
Як Святослав колись тримав.
В степу донецькім виють гради,
Війни кружляє лютий смерч,
Та не давай врагам пощади,
В руці твоїй - Арея меч.
Приспів: Нам Вітчизни воля дорога -
Меч Арея нині у моїх руках!
Єдність - сила. Ми - могутня рать,
Рідну землю нашу йдемо захищать.
За Вкраїну, за її могуть
Меч Арея - Правді прокладає путь.
Хай пощезне-згине лютий враг:
Меч Арея нині у моїх руках.
Арей (Арес) — бог війни і заразом бог миру. Син бога вогню неба Сварги і Матері–Землі. Найхоробріший і найжорстокіший до ворогів світла і добра. Навчив людей виготовляти зброю та володіти нею, боронити землю предків від нахідців і зайд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796758
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 23.06.2018
[color="#ff0000"][i]«Ку-ку, ку-ку, чути в ліску,
Ходім-співаймо, радо вітаймо
Божу, Божу, Божу Весну».
[b](Улюблена веснянка з голосу мами,
Лідії-Надії Вовк)[/b]
[/i][/color]
Пісня Життя…
ці святкові пташині акорди,
що волають з вершин: «пробудись!»…
Посилає Зима,
наче луни,
розталі офорти:
– Мамо… мамо… прокинься
і дзвінко співай, як колись…
На Голоску* в ліску вже весна владарює, о диво –
геть же, геть, заметілі,
щезайте і йдіть в небуття…
Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
Проспівай мені голосом маминим
Пісню Життя!..
Проспівай мені, мамо, лікуй і образи, і рани,
Наче воду цілющу на втомлені чола пролий…
Ця Зима промине,
і Весна, наче пава, постане,
і народиться ранок…
голублений і голубий…
Ми усі на Землі – в нетрях часу лишень подорожні –
Та в розкрилених наших дзвінких і квітучих устах
Зріють чари хмільні…
і слова визрівають неложні…
І зринає у небо з’ясніле
стривожений Птах…
На Голоску в ліску вже весна владарює, о диво! –
Вже й веснянка-паняночка,
наче лу́на з небес,
з небуття…
Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
Проспівай мені вдосвіта зраночку
Пісню Життя!..
– Гей, веснянко-паняночко, у рожевім серпаночку,
пробуди мою мамочку –
з небуття у буття…
…Вдосвіта зраночку
прощебечи мені, мамочко,
Пісню Життя:
[color="#ff0000"][i]«Ку-ку, ку-ку, птичко мала,
Ти нам співала, правду сказала,
Зникла, зникла, зникла Зима».[/i][/color]
5 червня 2018
*[b]Голоско[/b] - один із заміських цвинтарів за Львовом.
Увійде до ювілейної збірки "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Сполом,2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794452
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 13.06.2018
Розсипалась зорями ніч
і сміхом дзвінким десь у гаю.
Торкаюсь коханої рук
і радість легку відчуваю.
А місяць на нас задививсь
і зорі ясні, що у річці.
Купаються там, де кленок
шепоче щось тихо смерічці.
(2р.)О, зоряна... зоряна ніч!
Ясна. Привітна.
Зі мною дівчина моя,
як зіронька світла!
Хлюпочешся в чистій воді
і срібною хвилею граєш.
О, зоряна... зоряна ніч!
Для нас ти вогні розсипаєш.
Торкаються чари твої
тонких струн душі й мого серця.
Доріжкою срібною міст
побіг через річку й озерця.
(2р.)О, зоряна... зоряна ніч!
Ясна. Привітна.
Зі мною дівчина моя,
як зіронька світла!
Розсипалась зорями ніч
і сміхом дзвінким десь у гаю.
Торкаюсь коханої рук
і радість легку відчуваю.
Ця радість моя через край,
коханій вона передасться.
Бо ж світиться зоряна ніч,
дарує закоханим щастя.
О, зоряна... зоряна ніч!
Ясна. Привітна.
Зі мною дівчина моя,
як зіронька світла!
О, зоряна... зоряна ніч!
Для нас ти - знаю.
Зі мною дівчина моя.
Її я кохаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795442
дата надходження 13.06.2018
дата закладки 13.06.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YHEZAzntgK8[/youtube]
О тебе мечтаю безответно я
В миг, когда светает и грустит заря,
Когда сбросит осень горько-жёлтый лист,
Прикоснись ко мне, хоть ветром прикоснись...
Ты мираж мой дивный, мой осенний блюз,
Ясный взгляд невинный, - я тебе молюсь,
Твои стебли-руки в снах целую я,
Только грусть-печаль разлука разлила...
Припев:
А я к тебе прикоснусь только взглядом,
Вдохну твой вдох, - и большего мне не надо,
Люблю тебя, люблю тебя, в мыслях рядом
Ты со мной, ты моя - навсегда...
Гуснет страсть, а нежность - как прибой волны,
Твои губы-свежесть отзывом полны,
Белокурый локон вьётся по щеке,
Вожделея, всё мечтаю о тебе...
О тебе мечтаю безответно я...
В миг, когда настанет новая весна
Моя страсть покинет берега свои
И тебе расскажет сердце о любви...
Припев:
А я к тебе прикоснусь только взглядом,
Вдохну твой вдох, - и большего мне не надо,
Люблю тебя, люблю тебя, в мыслях рядом
Ты со мной, ты моя - навсегда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794639
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 06.06.2018
[color="#ff0000"][i]У Львові стартує ХХІV щорічний Форум видавців. До днів Форуму буду видруковувати на Сайті Поезії свою громадянську лірику, бо поети у всі часи є виразниками ідей суспільства, в якому живуть. Думка про ідею "мистецтва для мистецтва" ефемерна, бо саме мистецтво - це відголосся на потреби соціуму. Отож, в поезії акумулюються всі видимі і невидимі суспільні процеси, найважливіші на відповідний момент ЧАСУ. В цьому розумінні я, як і всі інші творці Слова - соціально заанґажована. В моїй поетичній скарбниці є присвяти великим ПОЕТАМ, на творчості яких формувалося багато поколінь обдарованих поетичним даром українців.
Коли відбуваються зміни суспільних щаблів розвитку держави - поети завжди йдуть у передніх лавах борців.Так було колись, так є і зараз.[/i][/color]
[b]СВІТЛО ПРИЙДЕШНОСТІ[/b]
[b][i]«…з давніх брудів і думка розкута,
Ожиємо, брати, ожиєм!»
Іван Франко[/b]
[/i]
Сіє сонечко світло промінне – добри́день вам, люде, –
О… такого дзвінкого світання мо’ більше й не буде!..
Отакої ярко́ї, картинної світо-заграви,
Отакої вогненної, всеобійме́нної лави…
…Бо то справді нечувана розкіш –
вслухати пташині тріолі –
Цей гучний наростаючий гомін вселенської волі…
На річки і поля, на ліси і степи… і озера –
- З добрим ранком, Земля!
(…І міста українські… і села)…
Ми з Любові всебожої зроджені, з нею у серці
Сто доріг перейдем, сто життів покладем в щирім герці..
Та однак, хто побачити встиг це умите у росах світання,
Закарбує собі дивний образ повік,
хоч би й стала хвилина остання…
Сонце, сонечко… світло жарке
молодого п’янкого цвітіння –
Ти веселе таке, ти щасливе таке –
як щасливе н о в е покоління,
Що не знає оков, ні чужинних підков,
що не знає нічого про пута…
А лиш знає про Слово священне – Любов,
[i] «з давніх брудів і думка розкута…»! [/i]
…О, нещасні людці у кровавій ріці
вод торішніх, мутни́х –
стережіться!
Доки Сонце кидає святі промінці –
оживайте і жийте…
...й боріться!..
20.07.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750500
дата надходження 14.09.2017
дата закладки 30.05.2018
[color="#ff0000"]У житті Львова пам'ять про Франка має особливу вагу, бо Львів - Франкове місто: тут він жив, боровся, закохувався, одружувався, писав свої твори. Тут народжувалися його діти. Тут 28 травня 1916 року перестало битися його серце. Земля Личаківського цвинтаря навіки прихистила його тіло.
На сайті Клубу Поезії уже видрукувані мої присвяти [i][b]Іванові Франку[/b][/i]:
[b] "Місяцю-князю..."[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735654
та [b]"Сіє сонечко світло промінне...".[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750500
Не зайвим буде перечитати їх з нагоди [b]Франкових днів[/b].[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793562
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 30.05.2018
[color="#ff0000"][b](традиції українських весняних обрядів
і СЬОГОДЕННЯ)[/b]
[/color]
З авторського циклу [color="#ff0000"]"ЗА НАШИМ ЗВИЧАЄМ БОГА ВЕЛИЧАЄМ: ВЕСНА"[/color] (у рукописі)
[i]«Хороводи одкриваються з весною, коли небо вступа в шлюбну злуку з землею – і кличе до такої ж свяченої спілки й людину.»/7, 27/
«Хоровод взагалі має зв’язок з представленням сонця як божества, що запліднює землю – під образом колеса. Ще в давній час хороводи мали значіння супроводити зародження любови межи обома полами, любови, що знаходила своє здійснення у шлюбі. Власне, ця ідея любови й наступного за нею шлюбу є головний мотив, розвинений у хороводах…» /7,50/ [/i]
Щойно торкнеться легка весняна хода Землі, розкутої «рибою-щукою», щойно перший промінь Ярила обійме Її-Кохану, як серце людини переповниться радісним щемом і виникне бажання приєднатися до шлюбного розвою Природи. Піднесений настрій пронизає наскрізь численні весняні обряди – і втілиться у цілому ряді народних грищ:
[i]
«Ой не ходи, качуро́ньку, в горохо́вім вінку.
Вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку»!
«Вербовая дощечка, дощечка, дощечка -
по ній ходить Насточка, Насточка,Насточка.
Де ти, Насте, бувала,бувала,бувала,
як діброва палала,палала,палала»…
- Горю-горю пень!
- Чого гориш?
- Красної дівки хочу!
- Якої?
- Тебе молодої![/i]
Так зазивали у сиву давнину своїх обраниць наші далекі предки, коли збиралися на веселі гаївки у заповітних гаях Красних Гір, довкола священних дерев бога Перуна. [b]Свято Красної Гірки[/b], або [b]Красної Лелі,[/b]дзвеніло над урочими гаями 22 квітня у день «Юної,чи то Ранньої Весни», коли за спостережливим оком старожитніх природолюбів починав цвісти ясен. А ще такі дерева, в яких цвіт і листя з’являються одночасно. Щодо Красних Гір – то на Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби з однойменною назвою. Лісисті гори – колиска людського житла. Виходить, що люди і рослини мають спільні долі.
З літопомної «Влес-книги» дізнаємося, що первісно [b]Красну Гірку[/b] [i]«діяли на спомин гори Карпатської. У той час іменувалися роди наші карпени, яке придбали ми, бувши в лісах, тим іменем звалося дерево…»/1, 39 /. Дерево,що особливо полюбляв громовержець- Перун і пускав у нього[/i] блискавки-стріли. Про таке дерево казали: «красне», або «перуневе». До «Перуневого дерева» приходили усім родом,на чолі зі старійшинами – співати хвалу богові першого весняного грому, воєводі війська небесного, свідка перемог і самозреченої доблесті наших пращурів. Тут силу двожилу показували юнаки, а тих юнаків проводжав Перун до січі кривавої. Колір крові теж був [b]«красним»[/b], уподібненим до яскравих язичків незгасимого Вогню. До слова,старожитній бог Підземного Вогню – Сварог- Зодіак, господар Небесних Лук, де спочивали у вічній радості та цвітінні душі померлих, кілька разів на рік давав можливість цим душам покинути країну Ірію (Вирію) і відвідати Землю. Перший раз – [b]на свято Красної Гірки, потім на Радуницю – Проводницю, далі на Навин День[/b].
Навесні, коли Красна Леля бенкетує, покійні виходять «у світ Яви»(на «цей світ») та в часи весняного похмілля розважаються разом з живими.
[color="#ff0000"][i]«[b]Красна Гірка [/b]– погуляння,
[b]Проводниця [/b]– проводжання.
[b]Радуниця[/b] – сади садить,
Сади садить – поливає,
Столи з хлібом-сіллю ставить,
Старих людей поминає.
[b]На Радуницю весінню[/b]
Мертві і живі радіють!»/4,136/
[/i][/color]
Чи не тому дівчата-відданиці виводили гаївки саме на могильних горбах Красних Гір, можливо,звідси походить і назва «гробки», а парубки тут же вели свої грища, щоб не обділити родичів чоловічої статі.
[i]«Рисою поганської обрядності являється двоїстість святошних уособлень та двоїстість у вдачі обрядів – з одного боку веселих, гульливих, з другого – сумних, і оплакування потоплених чи схоронених колишніх поганських богів. Це ніби єднання представлень про весняного могутнього бога Світла і про неминуче його осінньо-зимове обмирання».[/i]/2,286/
Обряд поховання Зими-Смерті у вигляді «Морени», що морила Землю стужею, а людину хворобою і голодом , сповнений глибокого драматичного змісту. Солом’яне опудало Зими клалося у труну, яку з плачем несли до річки, кидали у воду і топили:
[i]«Прийшли до Морени чотири дівоньки,
Принесли Морені чотири кубоньки,
Спи, Морено, спи!»/4,131/[/i]
За слов’янським міфом, несли води Морену до русла сонячної Ра-ріки, туди, де Земля межувала з Небом. Там зустрічала Морена душі померлих, що теж перепливали Ра-ріку і вертали на небесні луки Сварога-Зодіаку, захопивши з собою у Вирій грудочку живої рідної землі. Мовляв, блаженний той, хто є повен землі своєї , бо неможливо його відділити від неї!
На честь померлих родичів святкували праукраїнці урочисту тризну з жертвоприношеннями.
[i]«Обряд тризни супроводився в старовину грищами… З людською істотою по смерті відбувається ніби обертання, заміна однієї форми іншою – і народ одзначив свідомість про це обертання в широкім вжитку перебирання в похоронних обрядах. Супроводили похоронний обхід грища мирної вдачі, хоч і вразливі широкою гульнею. Так на Україні заховався звичай… веселитися над умерлими, співати та грати на жоломійці – як повелось у давнину на тризні».[/i]/2,296/
[i]«- Уже несемо Смерть із села!
- А нове Літо в село!
- Здорове будь, Літо ласкаве!
- Здорове будь, багатство зелене!»/4,130/
[color="#ff0000"][b]«Святий Юрій, божий ключник,
бери ключі золотії, веди коня вороного,
одімкни сиру землицю, випусти живу травицю,
а на трави, на новії, пусти роси медянії!»/4,136/[/i][/b][/color]
Так сповнивши обряди смутку та пам’яті за померлими, проводивши «на той бік» стужу та Смерть, давня спільнота починала виводити ритуальний живопліт [b][i]«Шума»[/i] [/b]- що був не чим іншим, як заворожуванням шуму зеленої весни: листя на деревах, соковитої трави на луках, вруну на полях…
[i]« - Ой нумо, нумо!
В зеленого Шума.
Шума заплетімо,
гуляти ходімо…»
[/i]
І не тільки про [b][i]«виплітання шуму»[/i][/b] йшлося у весняних магічних ритуалах, згадаймо з дитинства знайомі нам ігри-хороводи: [b][i]«а ми просо сіяли…», «край долини – мак…», «ой посадим грушечку», «ой питала мати в дочки, чи посієм огірочки…», «розлилися води на чотири броди…», «соловеєчку,сватку-сватку…», «ти,бджілонько яра, вилети з-за моря…» [/i][/b]і багато-багато інших.
Ото розбудили усі стихії,усі надземні і підземні сили Природи, подбали про літо рослинами буйне, про злаки і городину, що Мати-Земля трудовому люду у дар принесе. про плоди соковиті,що з дерев упадуть долу, про меди духмяні, що ріками у світ потечуть – і нумо дбати про втіхи подружні, аби наш прадавній рід не перевівся, аби було кому на цьому дивному,прекрасному світі ряст топтати:
[i]«Волочився Ярило та й по всьому світу -
Полю жито родив, людям діток плодив!»/4,133/
[/i]
Ой же, Ярило – Сонечко Весняне -- у білу льолю та золоту кирею вбране, вінком з польових квітів уквітчане, з царським посохом у руках. Вдарить об землю – зерно проізростає, торкнеться людини – запалає Любов’ю невситимою…
[i]« - Ой воротар – воротарчику,
утвори нам воротонька!
А що там, а що там за пан іде?
А що там, а що там за дар несе?»/4,124/
«- Їде Весна,їде,
їде Красна Пані -
на золотім коні,
в золотім жупані!»/4,116/[/i]
Коли ж уже Весна «приїхала» – люди святкують «маївки» (у маю, себто у травні), замаюють житло і свій побут, їздять на весняні ярмарки, дбають про дітей та старших у роді, аби їм було ситно і весело...
[color="#ff0000"]Тоді, [b]18 травня[/b], коли у церковному календарі [b]День святої Ірини[/b] – себто у День мого Ангела, у музейної спільноти (автор цих рядків теж себе до неї причисляє, бо з 1987 року незмінно топче стежечку до Львівського музею історії релігії!) – професійне свято – не тільки в Україні, а й по всьому світу. Об’єдналися духовно – та й закарбували у календарі дату: [b]МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЮ![/b]
У цей особливий для музейників день року Божого 200(…) у вічноюному Львові на площі Музейній перед Божим храмом «топтали ряст» дрібонькі діточки з зразкового фольклорного ансамблю «Джерельце»,а навчила їх стародавніх гаївок – Світлана Костянтинівна Стефан. Вчила вона водити гаївочки і мою донечку Устоньку, коли вона у 3 рочки переступила поріг «Джерельця», навчена бабциних пісень – «ку-ку, ку-ку, чути в ліску», «вишла жабка спацероваць», «вже дзвіночок кличе нас, до забави час-час-час»…
Прислухаймося до дитячих дзвінких голосочків, придивімося, що за давню магію для нас – людей мистецтва і культури – вони сповняють:
[i]«Заспіваєм коломийки та й при файній днині —
Міжнародний день музею святкуємо нині.
Заспіваєм коломийки , піде луна гаєм --
всіх музейників у Львові красно привітаєм.
Ой пролягла доріженька по старій бруківці –
а ми весну прикликаєм у старій гаївці.
Нумо шума заплетімо,мости розведімо,
та й на площу, на Музейну,гуляти ходімо!
Ой чи файна коломийка, я ся не питаю –
а я площу перед храмом ніжками топтаю:
--Топчу, топчу ряст, ряст,
Бог здоров’я дасть, дасть.
І ще буду топтати,
щоб на той рік діждати…
Дзвени наша гаївочко, при щасній годині –
Міжнародний день музею святкуємо нині»!*
[/color] [/i]
*Гаївчані хороводи виводила, площу перед храмом топтала та новітні тексти творила – [color="#ff0000"]Ірина Вовк[/color]
З книжки дружніх присвят "ВОВЧІ ІМЕНИНИ" з серії "ПЕГАСИ": Львів, Ліга-Прес,2013.
***
[i][b]Список літератури до традиційної весняної обрядовості:
[/b]
1.Велес-книга. Легенди. Міти. Думи.— Київ: Індоєвропа,7503(1995).
2.О.Веселовський. Старинньій театр в Европе.— Варшава,1895.
3.О.Воропай. Звичаї нашого народу.—Мюнхен,1958 у 2 т.
4.Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі.—Київ,1988.
5.Стешенко І. Історія української драми // Україна.—Київ,1907,т.1.
6.Сумцовь. Религіозно-мифическоє значеніе малорусской свадьбьі //Кіевская Старина,1885.
7.Х.Ящуржинський. Лирическіє малороссийскіє пьсни.— Варшава,1880.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792240
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 26.05.2018
Погляд на мудрість.
Афоризми Стародавнього Світу
1 століття до н.е.
Саллюстій
Все народжене приречене загибелі.
При згоді малі справи ростуть, у разі незгоди великі справи руйнуються.
Кожна людина - коваль своєї долі.
Багатство не зменшує жадібності.
Лукрецій
Нема речей, які могли б виникнути і рости одні.
Немає нічого, на що б не наважилася уява людини.
Нова думка губить попередню.
Чи не ясно кожному, що природа наша вимагає лише одного - щоб тіло не відчувало страждань і щоб ми могли насолоджуватися роздумами і приємними відчуттями, не знаючи страху і тривог?
Публілій
Сумнів - півшляху до мудрості.
Божевільний той, хто, не вміючи керувати собою, хоче керувати іншими.
Дружба, яка припинилася, ніколи власне, і не починалася.
Нерозумно боятися того, що неминуче.
Хто дурний і зрозумів це, той вже не дурний.
Не робити зла - і то благодіяння.
Горацій
Ніхто не буває задоволений своєю долею.
Гнів є короткочасне безумство.
Тримайся золотої середини.
Можна втекти з батьківщини, але не можна втекти від самого себе.
Овідій
Бути переможеним нерідко вигідно людям,коли переможець і м'який і лагідний.
Жінки самі, клянуся, чіпати б почали нас.
Якщо ти при здоровому глузді, не мрій, що вірна тобі буде
та, що в обійми твої впала з такою швидкістю.
Кепські, згоден, вірші;але хто їх читати змушує?
Мистецтво полягає в тому, щоб в творі мистецтва його не було помітно.
Книга - не відбиток душі, але просто дозволений відпочинок.
Хто непримітний - безвісний; а хіба безвісне люблять?
... брехлива богиня надій, але без неї не прожити.
Нехай не вистачає сил, але бажання похвально.
Нехай про себе вважає кожен, що хоче.
Нещасних насамперед залишає розум.
Менш болісна сама смерть, ніж її очікування.
Той не нещасний, хто рахунок знає нещасть своїм.
Ісус Христос
Хіба можна чим-небудь збагатити людину, якщо вона при цьому втрачає душу?
Віра без діл мертва.
Є люди, які багато ходять і нікуди не просуваються.
Проси, і дано тобі буде.
Возлюби ближнього твого, як самого себе. (Я зауважу не більше і не менше. Якщо більше - це несправедливо по відношенню до себе, якщо менше - несправедливо по відношенню до іншого. А.І.)
У всьому як хочете, щоб з вами чинили люди, те саме чиніть їм і ви з ними.
Яка користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?
І з перших стануть останніми і останні першими; бо багато покликаних, а мало вибраних.
Не судіть, і не судимі будете.
Істина не прийшла в світ голою, але вона прийшла в символах і образах. Він не отримає її по іншому.
Будьте перехожими.
Але нехай буде слово ваше: "так, так", "ні, ні"; а що більше над це, то від лукавого. (Матв, 5,37) Якби нам змовитися про те, щоб жінок не чіпати,
Не давайте святого псам, і не кидайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, щоб не розшматували й вас. (Матв., 7,6)
1-2-ий століття н.е.
Сенека (бл. 5 до н.е. - 65 н.е.)
Життя довге, якщо воно сповнене. Сенека Молодший
Золота узда не зробить шкапу рисаком. Сенека Старший
Ми на багато що не наважуємося не тому що воно важко; воно важко саме тому, що ми на нього не наважуємося. Сенека Старший
Навчаючи вчуся. Сенека Старший
Плутарх (бл. 45 - бл. 127)
Сад, який часто пересаджують, плодів не приносить.
Марк Аврелій (26.04.121 - 17.03.180)
Все на день: і хто пам'ятає, і кого.
Переклала на українську мову 20.05.18 7.35
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792419
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 22.05.2018
Погляд на мудрість.
Афоризми Стародавнього Світу
2 століття до н.е.
Цицерон
А наші філософи? Пишучи книги про презирство до смерті, жоден з них не забуває надписати на них своє ім'я.
Благо народу - вищий закон.
Папір все стерпить.
Адже такого роду міркування, вкладені в уста людей колишніх часів, і до того ж найзнаменитіших невідомим чином набувають особливої ваги і піднесену важливість.
Імовірнісні знання - ось межа людського розуміння.
Чи можлива в житті радість, коли денно і нощно доводиться міркувати, що тебе чекає смерть?
Все прекрасне рідко.
Всьому свій час.
Всякому - своє.
Вища право - вища безправ'я.
Дурниці так глибоко в нас засіли, що завжди щось залишиться; але постараємося залишити лише саме неминуче.
Навіть і тепер я не більше заздрю силі молодих, ніж раніше заздрив силі бика або слона.
Для яких їх вчення - це закон життя, а не тільки знання
Друзі пізнаються в біді.
Якщо є що-небудь поважне, то це цілісність усього життя.
Бажаючим навчитися перешкоджає авторитет тих, хто вчить.
Жити - значить мислити.
Коли гримить зброя, закони молкнут.
Коли нема чим пишатися в цьому, хваляться вчорашніми заслугами.
Краща філософія: все заперечувати і ні про що не висловлювати певної думки.
Мовчання теж красномовно.
Найбільш важка частина - вступ.
Наші душі довговічні, але не безсмертні.
Невелика заслуга, якщо людина чесна лише тому, що ніхто і не намагається його підкупити.
Немає нічого більш протилежного розуму і природі, ніж випадковість.
Ніщо так не шкодить, як покладені надії.
Про Греція, як часом ти мізерна в своєму достатку слів!
Засмучення існує не сама по собі, а в нашій уяві.
Вчинки мудрих людей продиктовані розумом, людей менш кмітливих - досвідом, найбільш неосвічених - необхідністю, тварин - природою.
Поетами народжуються, ораторами стають.
Звичка - друга натура.
Природа не дала нам пізнання межі речей.
Приємно згадувати негаразди, якщо вони минули.
Найважче в дружбі - бути врівень з тим, хто нижче тебе ... якщо ти в силах надати іншому будь-яку послугу, суспензія перш, по плечу вона йому.
Ті, хто хочуть дізнатися, що ми думаємо про всяку річ, більш цікаві, ніж потрібно.
Те, що боги існують, - це я не буду заперечувати, але я буду оскаржувати будь-які докази.
Фортуна не тільки сама сліпа, але і засліплює кожного, кого укладе в обійми.
Часто навіть не корисно знати, що станеться в майбутньому: адже це нещастя - журитися про те, чому не можна допомогти і не мати останнього і, проте, загального розради - надії.
Людина - свій найлютіший ворог.
Людині властиво помилятися, а дурневі - наполягати на своїй помилці.
Теренцій
Скільки людей стільки й думок.
Вища право часто є вища зло.
Зрештою не скажеш нічого вже,
що не було б іншими раніше сказано.
Коли у нас успіх у всьому, тоді-то ось особливо
Готовим треба бути до того, які нас негаразди чекають.
Перший бій - важкий бій!
Переклала на українську мову 20.05.18 7.55
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792420
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 22.05.2018
Сл. та муз. Н. Башиської
Аранжування Б. Попова
Дощик, дощик! Дощик, дощик!
Дощик капає:Кап, кап...
Намочив берізку й клена.
І в ялини сотні лап.
(2р.) Дощик! Дощик!
Вмилися смерічки.
По калюжах я біжу,
Мій братик і сестрички.
Дощик, дощик! Дощик, дощик!
Так гарненько він іде...
Розійшлися в небі хмари.
Світить сонечко ясне.
(2р.) Дощик! Дощик!
Вмилися смерічки.
По калюжах я біжу,
Мій братик і сестрички.
Дощик, дощик! Дощик, дощик!
Дощик капає:Кап, кап...
Намочив берізку й клена.
І в ялини сотні лап.
(2р.) Дощик! Дощик!
Вмилися смерічки.
По калюжах я біжу,
Мій братик і сестрички.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791171
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 11.05.2018
Мова - це Генетичний Код Нації . Якщо розглядати Образно Народ , народність як Організм - тіло , то Мова - це Генетичне ДНК цього тіла.
Суржик - це Вірус, ракова клітина в ДНК .
Ми є Носіями цього вірусу і Толерантне ставлення до цього явища є
Захворюванням Імунної Системи "Толерантність" .
Ми Своєю власною Ледачістью , та " як всі" , "всі так роблять" -
Самі Знищуємо власний Корінь .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789955
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 07.05.2018
Коли зрада в очі засміється
І застеле погляд твій сльоза,
Пам’ятай, лиш той в житті не гнеться,
В кім надія з рук не вислиза.
Коли доля ниткою снується
А чи пригощає полином,
Те життя щасливим не назветься,
Й не залити ту печаль вином.
Краще пошукай тоді розради
Чи у Бога, чи у самоти,
І хоча гіркою буде правда,
Все ж зумій надію віднайти.
Й доля знов до тебе посміхнеться,
В душу знов наллє тепла-добра,
І усе-усе в житті складеться,
Й сонечко в очах твоїх загра.
22.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789176
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 26.04.2018
[color="#ff0000"][b]З рукопису авторського антології "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!"[/b][/color]
[color="#ff0000"][i](Відома та невідома Марійська поезія України та українського закордоння)[/i][/color]
Працюючи понад 30 років у Львівському музеї історії релігії, зокрема в Інституті релігієзнавства, маю змогу вкладати авторську антологію поезії, присвяченій Богородиці, яка дістала назву [color="#ff0000"][b]"Марійська поезія" [/b][/color]- на основі заборонених радянською владою релігійних видань та календарів 20-70-их років минулого століття, що знаходяться у Фондах нашого музею.
Робота вже майже завершена, готуються відомості про авторів перед макетуванням книжки. Ця робота триває уже третій рік - і дала не тільки творчу насолоду від високопрофесійної Богородичної поезії, а й великий імпульс для пошуків і джерело для власних письменницьких проектів.
Антологія має 6 розділів, перший із них [color="#ff0000"]"ЄДИНОЧИСТА І БЛАГОСЛОВЕННА..."[/color] друкувати не буду, бо це розділ хрестоматійних, себто відомих українських авторів.
Отож, почну з розділу ІІ[color="#ff0000"] "РАДІЙ, НЕВІНЧАНА ЦАРИЦЕ..."[/color], де вміщені невідомі українські автори.
[color="#ff0000"][b]Олег Стюарт*
Ликуй, Княгине![/b][/color]
Ликуй, Княгине світлих зір,
Земель і вод, життя і мріє!
До Тебе свій підносим зір
І кличем: Радуйся, Маріє!
Поглянь, Пречиста, із висот
На український свій народ!
На наших землях кров і мста,
Ірод засів в Твоїй столиці,
І знов Пилат розп’яв Христа,
І сповнив учнями в’язниці.
І з тюрем кличуть голоси:
Спаси, Маріє, нас спаси!
Почуй слова тривожних уст,
Що шлють сини Тобі і доні,
Щоб сяли Київ, Львів і Хуст,
Як перли на твоїй короні.
Поглянь, Маріє, на наш край
І Україні волю дай!
[i]*Олег Стюарт – одне з творчих псевдо Теодора Курпіти
«Калєндар української Родини»1950, ст. 59.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Теодор Курпіта
Ave![/b][/color]
У розцвіті рожевім трави
І синя флейта – небеса.
Немов чернець стою я сам
Із піснею на серці: Ave!
За мною полум’ям заграви
Вечірні блимають вогні
І в фіолетній тишині
Несеться дзвона срібне: Ave!
Прийми із серцем нелукавим
Мене, Маріє, під покров.
Тобі жертвую душу, кров
І серця свого тихе: Ave!
Дозволь в Твої ступити лави
Відважних, смілих, чесних слуг
І в час незгоди і наруг
Тобі співати вічно: Ave!
[i]«Дзвони», Львів 1937, ч.5. с.171 [/i]
[color="#ff0000"][b]Ольга Сиротинська
В день Успення Пречистої Діви Марії[/b][/color]
На золотих крилах ангелів ясних
Між срібні зорі, в край неба красний
З цього провалля смутку, сліз і болів,
Та, що була нам всім провід-зорею,
Взнеслась на віки тілом і душею
В край вічний щастя, радости і волі.
Засумували води Йордану,
Імлою смутку вкрився ліс Ливану;
Прибравсь в жалоби паполоми чорні.
Ллють сльози горя вірнії синове,
Бо хто ж то нині під крилом любови
Так, як Пречиста їх усіх пригорне?
А часи люті; ворог так шаліє;
В серцях згасає віра і надія…
І холод тиснеться повільним ходом…
Не опускай нас, о Мати Пречиста!
Крізь життя темні дороги імлисті
Будь нашим сонцем і нашим проводом!
Бо нам так важко, бо нам так сумно;
Життя на світі наче чорна трумна,
Гробова студінь, здається, кругом віє…
Як на нас вдарять лютії морози,
Як спадуть тучі й горя-болю сльози,
Не опускай нас, о Мати Маріє!
Не бійтесь, діти, хоч я між зорями
Царюю нині, то завжди я з вами
І помагати буду вам невпинно,
Чи в щастю-долі, чи в смуткуі горю,
Для вас повік я – та Провідна Зоря,
Лиш дайте серце ви мені невинне!
[i]«Наш Приятель», Львів 1924, число 8, ст..106.[/i]
[color="#ff0000"][b]М.-ч.
Чистая Діво! [/b][/color]
Чистая Діво, Царице Мая,
Роже цвітуча, перло святая,
Тобі на честь ми пісню співаєм,
З всіми святими враз величаєм.
Діво Пречиста,Мати Ласкава,
Що володієш в блиску і славі,
До Тебе просьби наші підносим,
Для Підкарпаття доленьки просим.
Ми – руські діти, Ти – наша Мати,
Не дай нам духом підупадати,
Захорони нас від злої долі.
Не дай попасти в ярмо неволі.
Діво Маріє, Тобі з поклоном
Пісню співаєм сердечним тоном;
Благослови нас, встався за нами
В Того, що править всіма віками.
[i]«Благовістник», Ужгород 1937, число 5, ст.17.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Марія Я.Мятка
Маївка[/b][/color]
Пречиста Діво,
радій, радій:
ввесь світ хвалу шле
красі Твоїй!
Ось в кожен теплий
травневий день
гуде молебень
з-поміж вишень!
Гудуть, співають
в яснім теплі
хрущі, - і діти, -
й бджілки малі.
І гомонить скрізь
пташиний спів
з гаїв зелених,
з шумких степів.
А в кожен вечір
лунає дзвін –
і в храм твій люди
йдуть на поклін.
І зорі сяють
красі Твоїй…
Пречиста Діво,
радій, радій!
[i]«Християнський голос» 1952, число 21, ст.3.[/i]
[color="#ff0000"][b]Ю. Паломник
Гимн Марії
[/b][/color] Освяти, о Пречиста, мій дім
і всіх тих, що живуть у цім домі:
тих, що пориви в них молоді,
тих, що в старості чають на поміч.
І кімнату мою освяти:
і ці вікна, і стіни, і двері,
і той стіл, на якому застиг
недокінчений гімн на папері…
І мене освяти за столом
у найбільшім, найтяжчім зусиллі:
серце грає Тобі, о Маріє, псалом,
я ж у вірш його вкласти не в силі…
[i]«Поступ»1969, число 22, ст.7.
[/i]
[color="#ff0000"][b]
Олена Печеніг
Мати Божая…[/b][/color]
Мати Божа йшла та долинами
Широчезними та з тернинами.
«Земле, земленько многогрішная!
Сестро, сестронько неутішная!
Я печалі твої рукавом ізітру, -
Квіт-пахуч, зілля-сад ізсаджу між журу.
В табуни, у бистрі, ой зберіться, вітри,
Покотіться сюди із крутої гори!
Рознесіть., розсадіть молоді паростки –
Хай зів’яне печаль, де зростуть ці квітки.
Хай росою сльоза зсохне з променем дня;
Хай же плаче Душа лиш одна, лиш Моя…».
Мати Божа йшла та долинами
Широчезними та з тернинами.
Мати Божая – Радість соняшна,
Охороннице наша горішня!
[i]«Дзвони» 1932, число 2, ст.81.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Ірка Трусь
Марія[/b][/color]
В смарагдовій, довгій сукні,
Густо тканій звіздочками –
Йшла Марія полем, лісом,
Йшла дібровами, гаями.
Ліс шумить ніжну молитву,
Шепчуть тихо щось діброви:
- Пригорни нас всіх. Маріє,
Хорони нас під покрови.
Пісню матінці співають
Пташенята всі і квіти –
Так солодко, милозвучно,
Ось послухайте лиш, діти!, -
Треба серденька вам мати,
Як лелії сніжні, чисті,
А тоді і ваша пісня
Мила буде теж Пречистій.
[i]«Наш Приятель» 1934, число 11-12, ст.12.
[/i]
[color="#ff0000"][b]П.Штокалко
Діти Марії
[i](з уст народа)[/i][/b][/color]
По райських стежечках іде
Марія Божа Мати,
Гурток дітей малих веде
В садочку забавляти.
У них одежа мов би сніг, -
Її Марія шила, -
Несесь дівочий тупіт ніг,
Мигтять ангельські крила.
Розкішний довкруги садок,
У стіп пахучі цвіти,
Ягідки клоняться з гілок,
Їх рвати хочуть діти.
Пречиста Діва все спішить,
Гіллячки пригинає,
Ягідки рве і в тую ж мить
Ягідки кожен має.
Лящить дітвори срібний сміх
Йде гомін від забави,
Глядить на діточок усіх
Марії зір ласкавий.
[i]«Наш Приятель» 1924, ч.5, с.73.[/i]
[color="#ff0000"][b]
Євгенія К-івна
Поклін[/b][/color]
Склонило Сонце русу головку
В поклін найнижчий аж до землі
Та в перлоцвіти, срібні намиста
Прибрало землю в привіт Її.
Склонилось Сонце в поклін найнижчий
Молиться тихо природа вся:
- Радуйся Діво благословенна,
О Непорочно За-ча-та-я!..
[i]«Місіонар», Жовква 1935, ч.12, с.273.
[/i]
[color="#ff0000"][b]І. Сендецький
[/b][b]Розбитий човен[/b][/color]
На синім морі човен розбитий…
Сном оповитий
пливу в човні…
Хвилі вдаряють і заливають,
в шалі-розпалі човном хитають.
Горе мені!
Але ось руку хтось простягає,
мене спасає.
Дивлюся я:
Пречиста Мати, Скарб благодати
подала руку, щоб рятувати
своє дитя.
І сльози кануть. Сила любови
здійма окови
з серця в огні.
А Божа Мати зайшла в палати,
щоб своїм словом в Сина благати
щастя мені!
[i]«Календар Доброго Пастиря» 1950, ст.53.
[/i]
[color="#ff0000"][b]М.Щ.[/b][/color]
[color="#ff0000"][b]Мати Милосердя[/b][/color]
Вона полями йшла
В рожевій ранку млі,
Вкраїнських рук діла
Оглянуть на землі.
Схилив головку цвіт,
Колосся пало ниць
Дивіть, дивіть, дивіть! –
Роздався голос птиць.
Схилив головку цвіт,
Дорогу Їй стелив.
Дивіть, дивіть, дивіть! –
Привіт ланами плив.
Вона так тихо йшла,
Так плиламоветер…
Аж щось ось там найшла,
Де видний лан тепер…
Схилилась як лоза,
Що з вітромйде у бій;
І канула сльоза
Її гаряча з вій.
І тихий плач без слів
Озвався… ріс і ріс;
В нім жаль і біль рабів
До неба вітер ніс.
Замовкли голоси,
Замовк ланів привіт:
Між каплями роси
Багрів кровавий піт…
Вона зібрала кров
Як дорогий алмаз,
А сльози лились знов
З очей Їй раз-у-раз.
І скоро вже ішла
Полями в ранку млі.
Бо скарб вона знайшла
Великий на землі.
[i]«Наш приятель» 1922, ч. 2., ст.27.[/i]
[color="#ff0000"][b]
Автор невідомий
[/b][/color]
[color="#ff0000"][b]А як прийде той місяць май[/b][/color]
А як прийде розкішний май,
Цвітучий май чудовий,
Вбереться в цвіт діброва, гай,
В килими луг шовковий;
Як соловій струмом пісень
Затьохкає й принишкне,
І як теплом на сад вишень
Легенький вітер дихне;
Як в тихім сні листки беріз
До долу схилять віти,
Як серед рос, дрібоньких сліз,
Заснуть пахучі цвіти;
І як обгорне душу жаль
За ясним днем, красою,
Навіє сум важку печаль
І грози неспокою;
То я тоді у хвилю ту,
Забувши земське горе,
З мольбами тихими піду
До Тебе, ясна Зоре!
[i]«Місіонар», Жовква 1908, с.141.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Автор невідомий[/b]
[/color]
[color="#ff0000"][b]Не дай, Маріє…[/b][/color]
…А як звалить мене, знеможе
Тягар житейських мук, терпінь,
Скує мене в ярмо вороже
Нетями сонна, чорна тінь:
Не дай в безсилля впасти плінь…
Не дай знеможеному в бою
Соромно впасти на шляху,
Бо я, Маріє, все з Тобою
Надії віри повен йду,
В побіди силу йду до бою.
[i]«Калєндар Місіонаря», Жовква 1926, с.128.
[/i]
[color="#ff0000"][b]Дмитро Николишин[/b][/color]
[color="#ff0000"] [b] Божий мир.[/b][/color]
Ти добру частку вибрала, Маріє:
вогнем буття захоплення німе;
воно в жарі кохання не зотліє,
ні буревій холодний не розвіє,
ні хитрий друг його не відніме.
Воно в душі зростить і скріпить віру
в могутній світ краси живих ідей;
із серця струн дзвінку збудує ліру
й сотати буде з неї пісню щиру
про сон життя, невгадну для людей.
Воно самотній шлях устелить квіттям,
освітить сяйвом кременисту часть,
жар соняшний відхилить верховіттям
рясних алей і снам – химерним дітям
уяви – творчий зміст і тривок дасть.
Воно тобі у дні борні поможе
переплисти зрадливий світа вир;
сичання заздре заглушить вороже,
пахучий щастя цвіт у серце вложить, -
воно віллє у душу Божий мир!
16. ІV. 36
[i]«Калєндар родини», Львів 1936., с.3.
[/i]
з рукопису антології Марійської поезії "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!",2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789128
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 26.04.2018
[color="#ff0000"] [i]Видруковуючи сімейні машинописні архіви діда свого чоловіка, Дмитра Николишина, зокрема "МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА. (МАТЕРІАЛИ). - Львів,1947р.), хочу познайомити читачів сайту Клубу Поезії з самим ДМИТРОМ НИКОЛИШИНИМ, тим паче, що сьогодні його 133-я річниця народження. Отож, хто він - дізнаєтеся від нього самого...
Надалі я ще не раз звернуся до його Світлої Пам'яті, бо хто ж, як не близькі та рідні, розкаже людям про надбання Людини-подвижника, земної могили якої, на превеликий жаль, не залишилося! 14 грудня 1950 року він загинув у застінках Львівської тюрми на Лонцького як в'язень сталінського режиму.[/i][/color]
[color="#ff0000"]М О Я А В Т О Б І О Ґ Р А Ф І Я[/color]
[i]Я народився 28 жовтня 1884 р. в Іванкові, недалеко Збруча, в борщівському повіті, тепер район Скала подільська, тернопільської области, під сільською стріхою. Мій батько називався Василь (помер 1934 р.), а мама – Варвара з Гарасимових (померла 1885 р.)
Початкову науку побирав я в селі й один – останній рік у сусідній Скалі над Збручем, ґімназійну – нижчу – в Станиславові, вищу в Коломиї, де і склав іспит зрілости 1906 р. Того ж року вписався на філософічний виділ німецького університету в Чернівцях і посвятився студіям української мови і літератури (під кермою професора Степана Смаль-Стоцького) та клясичної філології й історії; попри те відвідував виклади ґерманістів (німецької й анґлійської мови) та філософії.
Весною 1910 р. покінчив університетські обов’язкові студії й у вересні того ж року почалась моя учительська практика в українській ґімназії у містечку Вижниця над Черемошем на Буковині; по році перенісся до такої ж ґімназії в Коломиї.
У вересні 1911 р. я одружився з Наталею Молодіївною, народною учителькою, дочкою убогої міщанської родини в Коломиї.
Учительський іспит у Чернівцях почав я весною 1914 р., а закінчив – через війну – щойно в листопаді 1918 р.
При війську служив тільки як ополченець вісім місяців під час першої світової війни, в році 1915.
В Коломиї в державній ґімназії учителював я до 1930 р. Того року (відомого з польської пацифікації українців у Галичині) мене спенсіонували; тоді я перенісся на постійне до приватної ґімназії товариства „Рідна Школа”; там учив аж до кінця шк. року 1939/40, коли ґімназію, вже за радянської влади, перетворено на десятирічку. В шк. році 1940/41 приділено мене до двох инших десятирічок – купецької, коло міського цирку, і єврейської в колишній школі барона Гірша. Крім того від осені 1939 р. вчив я у вечірній школі для дорослих української мови й літератури (більшість слухачів були жиди, абсольвенти колишньої польської ґімназії, в якій не вчили української мови, і тепер вони мусіли її доповняти у власному інтересі), а весною 1941 р. викладав українську граматику на учительських педаґоґічних курсах. За німецької окупації вчив я тих самих предметів у реактивованій клясичній ґімназії, від грудня 1941 до березня /23/ 1944 р.
У громадському житті брав я участь як безпартійний педаґоґічний та освітний діяч у товаристві „Рідна Школа” (був навіть через чотири роки головою філії чи пак кружка, а через чотири заступником голови) та міщанських читальнях „Просвіти” в Коломиї. Крім того від грудня 1916 року працював у драматичних гуртках то як актор, то як дириґент хорів і орхестри, то вкінці як провідник гуртка.
Був теж довгі літа дириґентом міщанського церковного хору; виступав з ним на популярних концертах „Просвіти”, а то й давав самостійні світські концерти.
Після відступу Червоної Армії в липні 1941 р. й зайняття Коломиї мадярами український місцевий провід – Головна Управа, до якої я не належав – вложила на мене, як на учителя української мови й письменника, обов’язки формально начального (з уваги на вік), а фактично то технічного (мовного) редактора місцевого часопису „Воля Покуття”, хоча фаховим журналістом я ніколи не був і публіцистикою не займався. Німці, що прийшли до Коломиї на місце мадярів у серпні того ж року, зразу поклали на часопис свою важку руку – до речі, нічим його не підпомагаючи, - а зимою 1942/43 перенесли редакцію до Львова. Тоді й покінчилися мої „редакторські” обов’язки. Підкреслюю: відповідальним редактором я не був і часопису не підписував, а також не мав ніякого впливу на його ідеолоґічний напрямок. Під тодішнім режимом він не був навіть можливий.
Крім того був я від осені 1941 р. через зиму до весни 1942 референтом культурно-освітньої праці при Українському Окружному Комітеті. Та в тому часі Комітет був щойно у стадії орґанізації й фактично праці на культурно-освітній ділянці не було.
В березні 1944 р. прийшла тямущими головами давно передбачена німецька катастрофа. Та місцеві чинники мабуть самі не уявляли собі розмірів тієї катастрофи; через те взялися евакуювати громадян.
Евакуаційна хвиля несподівано захопила й нас: дня 24 березня ми з жінкою та дочкою Оксаною покинули Коломию з усім, що надбали літами невсипущою працею. Старші діти: Роман був на самостійному становищі в Державному Банку й мусів з ним від’їхати, а Ірина була вже замужем. Ми троє перебували спершу на Лемківщині в селі Верховні Великій (урядово: Верхомлі), яке призначили для коломиян. Ле-жало воно на етноґрафічній границі над Попрадом як останнє лемківське село на заході української землі по північному боці словацької границі. Там мали ми нагоду ближче зазнайомитися з тим найдальше на захід висуненим племенем українського народу. „Бідне та гідне плем’я”. Та вже в серпні, після появи погрозливих оповісток польської підпільної військової орґанізації, звернених проти лемків, що передержували по своїх хатах українців зі сходу, нас усіх забрано на Словаччину до табору в Оремовому Лазі. Звідтіль при кінці вересня перевезено нас несподівано до переходового табору робітників зі Сходу у Штрасгофі недалеко Відня.
В часі тої мандрівки, в якій доводилося ночувати й на возі, й під возом, на підсінню, в стодолі, а то й під голим небом, втратили ми Оксану, яка з часом попала щасливо до швейної, чи до трикотажної фабрики в Гартмансдорфі коло Хемніц у Саксонії. В таборі нас із жінкою зареєстровано як фізичних робітників, як зрештою всіх, що їх доля загнала в той немилий табор; мене позначено числом 1517484, а жінку 1517640, і скоро вислано з одним транспортом до другого подібного табору „робітників зі Сходу” у Ноймюнстер на північ від Гамбурґа. Після двох тижнів нездужання в таборовому шпиталі вдалося нам – завдяки катастрофальному налетові анґлійців на табор – видістатися з нього й попасти до Гартмансдорфу, до дочки. В тій місцевості попав я до фабрики електромеханічних споруд і там я працював від грудня 1944 р. до 13 квітня 1945 р., тобто через зиму, до упадку націстичної влади.
Дня 14 квітня заняли Гартмансдорф американці і були в нім до 13 червня. Дня 14 червня прийшла на їх місце Червона Армія.
Ми з жінкою й дочкою з розмислом залишилися на місці, хоч мали час і змогу відійти з американцями. В нас жевріло бажання вернутися знову до Рідного Краю й віддати свої сили для праці в користь рідного народу; з того приводу я двічі відклонив пропозицію приняти німецьке громадянство й залишитися в Гартмансдорфі на все. Та радянська адміністрація задержала нас на місці ще цілий рік: мене як перекладача спершу в місцевому громадському Управлінні, опісля при демонтажі двох фабрик /по черзі/, а Оксану як художню малярсько-рисувальну і співочу силу для потреб командатури в Гартмансдорфі, потім ще й у Бад-Лявзику.
Демонтажні роботи покінчилися в перших днях червня, і 20 чер-вня 1946 р. ми від’їхали з Гартмансдорфу із транспортом здемонтованих машин у межі Радянського Союзу. Їзда тривала три тижні, так що ми щойно в половині липня опинилися у – Львові. Инакше й годі було. Оксана - студентка львівської Музичної Консерваторії в рр. 1938 – 1940 /яка своїми прилюдними виступами будила великі надії, і на конкурсі з творів Чайковського 1940 р. здобула першу нагороду, та – на жаль – через несподівану грудну недугу мусіла перервати улюблену науку співу/ склала з успіхом вимаганий після перерви іспит і записалася знову до своєї школи. Для нас із мамою залишилося тільки попіклуватися нею, щоб вона могла без перешкоди осягнути свою мистецьку ціль. З тою думкою ми й залишилися у Львові. /Первісно ми думали вертатися до Коломиї./ На те вплинула ще й та обставина, що до Коломиї не було чого їхати: власну хату при вул. Дідушицьких знищило нам ґетто, а з мешканням у місті пропало все наше устаткування й ціла моя неоцінена бібліотека з численними унікатами /книжки з бібліотеки продавано на ринку..../. Поновити наукову й по змозі літературну працю в нових умовинах можна було тільки в культурному осередку; таким осередком для нас залишився Львів.
Та тут висунулася клопітлива проблема, де найти приміщення. Перші кілька тижнів перебули ми в гостинному домі незабутньої артистки Стефи Стадниківни-Гелясової; добра, яке вона вчинила нам з власної понуки в перший день нашого побуту в чужому для нас місті, ми не забудемо ніколи. Її благородна пропозиція виявилася в тодішніх умовинах справжньою саможертвою...
Пізніші немилі клопоти з приводу приміщення зняла з нас відома письменниця Ірина Вільде тим, що віддала нам до диспозиції одну кімнату в своїй домівці, і ми перебралися туди в останній вечір 1946 року.
Залишалася проблема засобів прожитку. Спершу думалось мені активізуватися як письменник. Так от перша спроба з життєписом
М. Заньковецької – зладженим весною й літом 1947 р. за доступними мені джерелами – не вдовольнила редактора Видавництва. Я зрозумів, що там мені нічого шукати. Тому звернувся до шкільництва. Справа видання клясичної бібліотеки при університеті ім. Івана Франка, яка спершу, здавалося, заповідалася добре, застрягла на мілині. От я, видужавши дещо з помітної перевтоми – наслідків переживань останніх років – взявся шукати місце викладача при якій-будь школі. І від вересня 1947 р. став я викладачем анґлійської мови при Медичному Інституті /кафедра іноземних мов/, а коли там під час літніх ферій наступили поважні редукції, перенісся на запропоновану мені посаду учителя німецької мови на такій же кафедрі при Педаґоґічному Інституті. В цьому поміг мені богато проф. Михайло Рудницький, керівник кафедри іноземних мов при університеті. Там я тепер працюю.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Літературну діяльність почав я ліричними – як звичайно буває – спробами 1902 р., яким дав заголовок [b]„Первоцвіти”[/b]. Перші друковані вірші появилися в черновецькій „Буковині” 1907 р., а перша лірична збірка п.з. [b]„Хвилини”[/b] в Коломиї 1919р. Пізніше, в 1936 р., надрукувало в-во „Ізмарагд” мої сонети [b]„Світанки й сутінки”,[/b] а [b]„Смолоскипи”[/b], 1937 р., [b]„Листопадову симфонію”[/b]. В загальному віршів друкував я мало. Повна й упорядкована збірка лірики п.з. [b]„Хвилини”[/b], а з нею дещо епічних та сатиричних творів, пропала в часі останньої заверюхи.
Підо впливом театру та драматичної літератури з’явилися в мене скоро /вже в 1904 р./ спроби драматичного діялоґу. В 1910 р. взяв я участь у драматичному конкурсі Галицького Краєвого Виділу драмою „Розладдя” і здобув третю нагороду. Був то мій дебют у драматичному письменстві”.
Від 1918 р. віддав я більше часу драматичному мистецтву й написав низку драматичних творів. З них частина появилася друком:[b] „Маєві акорди”, „Тайна”, „Артисти”, „Мати”, „Самсон”, „На становищі”, „Королівна”, „Ірод Великий”; підкреслені твори були /укупі з „Розладдям”/ [/b] багато разів на професійній або на аматорській сцені; а недруковану картину [b]„Синя квітка”[/b] спопуляризував у Західній Україні театр Йосипа Стадника в рр. 1937-1938. Инші твори залишилися в рукописах, між ними цикль [b]„У вирі молодощів”[/b] /п’ять драм із наймолодших літ, які разом творять сценічну повість/, цикль [b]„Марта”[/b] – з життя відомої української письменниці Уляни Кравченко, в яке уві-йшла й частинка життя великого Каменяра Галичини; друга частина циклю п.з. „Підводні скелі” здобула першу нагороду на літератур-ному конкурсі 1943 р., а четверта п.з. „Борвійні хвилі” була відмічена на драматичному конкурсі 1937 р. Вкінці невеликий цикль /дві дра-ми й епілоґ/ п.з. [b]„На закруті”[/b] – історія міщанської родини, з якого перша частина – [b]„Братня колотнеча” [/b]була теж нагороджена 1943 р. Друга частина п.з. [b]„Повінь”[/b] повстала в часі війни, а а епілоґ уже на еміґраційній мандрівці. Тоді ж із’явилася драма [b]„Два світи”[/b] та картина [b]„Волошки”[/b]. Вкінці – вже у Львові – написав я комедію п.з.[b] „Модний паша”[/b] – з сучасного побуту.
З вичислених довоєнних драм три були нагороджені /в ріжних часах/, а дві відмічені.
Крім того зладив я низку перекладів драматичних творів із ріжних мов: з грецької[b] „Елєктру” Софокля[/b]; з німецької [b]„Торквато Тассо” Ґетого[/b],[b] „Ева в вечеровій сукні” Ніко Досталя й „Пасхальна драма в Обераммерґау”[/b]; з французької[b] „Витівки Скапена” Молієра[/b] та [b]„Моя родичка” Г. Мейляка[/b]; з анґлійської [b]„Пані Бельмонту” Ервіна. [/b]За переклад „Торквата Тасса” побрав я вже був навіть гонорар від „Українського Видавництва”, але воєнні дії друк припинили. Де рукопис, не знаю...
З прозових праць згадаю в першу чергу популярно-наукову розвідку про [b]„Козаччину у Шевченка”[/b], що появилася в ювилейному 1914 р. /дещо скорочено/ в „Звіті Дирекції коломийської ґімназії” за шк. рік 1913/1914 п.з. [b]„Погляди Шевченка на Козаччину”[/b]. Зокрема використав я її широко у „Вступі” до [b]„Історичних поем Т. Шевченка”,[/b] що вийшли першим виданням 1914 р., а другим, повнішим, 1921 р. Обидва видання появилися як перший випуск Видавництва „Загальна Книгозбірня”, заснованого мною саме 1914 р.
В тому ж видавництві надрукував я вже після першої світової війни переклади з латинської мови: [b]Саллюстія „Змова Катиліни” [/b]та [b]Ціцерона „Промови проти Катиліни”,[/b] обидва з просторими історично-літературними вступами та річевими поясненнями. Згодом започа-ткував я новий переклад Овідієвих „Перемін” і видав там дві перші пісні; та залишив її, не найшовши зрозуміння для свого розміру вірша в наших критиків. Видав також переклад [b]„Олінтийських промов” грецького промовця Демостена. [/b]/Мав то бути початок усіх промов Демостена проти Пилипа Македонського./
Зокрема згадаю свою принагідну граматичну невелику працю п.з.
[b]„Недостачі української письменницької мови”[/b], зладжену в 1923 р. з приводу непередуманої правописної реформи в Галичині на початку того ж року. Видана 1923 року, вона викликала доволі жваву й цікаву дискусію, не змінивши зрештою нівеляційної хвилі часу, яка збала-мутила навіть тямущих граматиків.
З инших прозових писань згадаю низку промов і рефератів, що добігали числом до трицятки /28/; з них чотири були надруковані /про Шевченка, Шашкевича, Федьковича й А. Чайковського/ в Галичині, одна /про Шевченка/ на Буковині.
З автобіоґрафічних, не позбавлених подекуди ширшого інтересу, додам „Записки” з 1907 і 1917 року, описи мандрівок /одна „З Красноїлі в Буркут” – в „Колом. Вістях” 1927 р./, тощо.
Вже на еміґрації, спонуканий відозвою празького Музею, зладив я ширшу автобіоґрафію п.з. „Дещо про себе”, з приводу скінченого 60-ліття.
[color="#ff0000"]У Львові написав я згадану вже джерельну життєписну повість п.з. „Марія Заньковецька”.[/color]
Крім того зладив переклад з анґлійської мови романтичних повісток[b] А.Т. Уайт п.з. „Пропащі світи”.[/b] Змістом тих повісток є археоло-ґічні розкопки від найдавніших часів по розкопи в Мексику.
Оце в загальному білянс моєї праці пером.
Дещо з того надбання під час останньої заверюхи загубилося і може й на все пропало /нпр. деякі циклі лірики, сатири й ліросатири, драматична поема [b]„В Різдвяну ніч”, цикль „На закруті”, переклад „Елєктри” й „Ева в вечеровій сукні”, „Записки” з 1907 і 1917, всі промови й реферати/.[/b]
Виснажлива праця в школі та зв’язані з нею доповняльні студії анґлійської й німецької мови просто виключають всяку свіжу творчу працю; можливі щонайвище перекладні вправи з тих мов.
Моя автобіоґрафія була б неповна, якби я не згадав про свою довоєнну редакторську й видавничу працю в [b]„Загальній Книгозбірні”[/b]. Звісно, намічена мною мета так і залишилася незреалізованою мрією. Все ж таки в найтяжчу переходову добу нашої історії зредаґував я й видав у ній поверх 30 випусків літературного /майже всі поезії Уляни Кравченко/ й популярно-наукового змісту – як „Загальні основи музики” Людкевича та „Вселенна” Раковського.
Вкінці згадаю, що працюючи зі своїм хором, я написав для нього кілька пісень для літурґійних потреб.
Оце і все.[/i]
[color="#ff0000"]Львів, у день Різдва Христового 1949 р.
[b]Дм. Николишин[/b].
[/color]
[color="#ff0000"](За машинописом сімейного архіву ДМИТРА НИКОЛИШИНА).[/color]
У переліку зшитків сімейного архіву "МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ" значиться [b]під №33[/b].
На фото: портрет Дмитра Николишина руки художника Ярослава Лукавецького. Львів,1930р. (Знаходиться в нашій сім'ї).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757551
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 22.04.2018
[color="#ff0000"][b]Великдень [/b]– цілковита перемога весни над зимою, життя над смертю. Це одне з найбільших після Різдва Христового свят у християнській релігії, яке називають[color="#ff0000"] [b]Пасхою.[/b] [/color]В цей день на світанку наші предки прямували до церкви. У старій Галичині на Великдень спочатку відбувалася служба Божа, під час якої виносили святу Плащаницю. Присутні християни з хоругвами і співом обходили навколо церкви. Зі сходом сонця церковний хор починав співати[i] “Христос Воскрес із мертвих...”.[/i] Обзивалися три дзвони, сповіщаючи про те, що пора нести паску для освячення. Традиційно до кошика клали паску або «бабку», сир, масло, домашні ковбаси, яйця, писанки, хрін, сіль, паску, заквітчану барвінком. Після освячення великоднього кошика сім’я прямувала додому. Урочисто сідали до столу. Освячене яйце розрізали на частини – скільки було людей за столом.
[b]Христос Воскрес! [/b]Радіє світ приходові весни, пробудженню життя, з дзвіниць церковних передзвонюються голосні та мелодійні дзвони. Із барвистими, ошатними кошиками до церкви прямує гурт людей, щоб поклонитися Христові.
Слова “Христос Воскрес!” мають велику силу у народній уяві. Згідно з легендою, від дня свого воскресіння Спаситель посадив у підземелля (під скалою, де був його гріб) головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей та 12 залізних замків, Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого – тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері, і ось-ось перегризе останній ланцюг. У цей момент заспівали люди [i]“Христос Воскрес!”[/i]. Всі замки, двері і ланцюги знову відновилися, і нечистий мусів починати все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати “Христос Воскрес!”, тоді сатана перегризе останній ланцюг і буде кінець світу.
Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Молодь збиралася біля церкви водити [b]ГАЇВКИ (ГАГІЛКИ,ЯГІЛКИ)[/b]. [i]Гаївки [/i]– обрядові весняні пісні у супроводі дівочих хороводів. Вони є невід’ємною частиною християнської культури, хоча виникли ще в далекі язичницькі часи. День воскресіння природи у наших пращурів був святом зустрічі [b]Гайбога[/b] і [b]богині Гаї[/b]. В цей день у священних гаях понад річками, де стояли зображення кумирів, яким поклонялися наші предки, молодь співала гаївки. Поруч із зображеннями кумирів ставили квіти, рушники та писанки. Традиції Великодніх забав та тексти гаївок передавалися із покоління в покоління. В дохристиянських гаївках відтворювався процес посіву, саджання в землю всякого зела, його росту та збирання врожаю. У християнських традиціях гаївки відображають радість весни та Воскресіння Христового.
З давніх часів на Великдень дітвора в Галичині бавилася в[b] [i]“жмурки”, “гойданку”, “млинець”, “лавку”[/i].[/b] Особливо полюбляли гратися в [i][b]“цоканє” [/b](биття яєць)[/i]. Той, кому вдалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубоцькі ігри [b]([i]“піп”, “чорт”, “харлай”, “бити лупака”, “довгої лози”, “шила бити”, “кашу варити” та ін.)[/i][/b] показували змагання у спритності, швидкості і силі. У дівочих ([b][i]“кострубонька”, “мак”, “кривий танець”, “жельман”, “подоляночка”, “шум”, “вербова дощечка”)[/i] –[/b] випробовувалися художні здібності учасниць, вміння танцювати та співати, перевтілюватися в певний художній образ. Зустрічаючи весну-красну, вимощували руками дощечку, виспівуючи при цьому “Вербовую дощечку” вітали її жученьковою музикою [i](“А в нашого жученька”)[/i], [b][/b]загравали з хлопцями (“Коло млина долина”). Старожили пам’ятають, як ще до середини 40-х років місцеві парубки в центрі села монтували гойдалки-“колиски”, на яких впродовж Великодніх свят колисали дівчат.
Дуже цікаво укладати гаївчаний етнофольклорний матеріал, залучаючи все нові посилання і анотації – від давніх, класичних текстів веснянок (дохристиянських і християнських), зібраних ще наприкінці ХІХ століття відомими українськими етнографами, на яких базується така наука як етнофольклористика, і першоджерельні записи яких стали невід’ємною складовою українського великоднього народного гуляння. Що вже написано авторських сценаріїв і радіопрограм, от як [b][i]«Буде Горі красно», «На Великдень дзвони грають», «Весна іде назустріч нам», «Бенкет весна справляє»[/i][/b] - і все ж ця тема невичерпна, бо щоразу можна подати її під новим кутом зору.
Пам’ятаю 1988 рік у Шевченківському гаю у Львові, коли тодішня молодь усіх молодіжних неформальних спільнот вийшла на перші Великодні Гаївки, убрана в рідні українські строї, і співала забуті «бабцині» веснянки, і водила хороводи, і палила опудала [b]«Зими-Марени»[/b] та [b]«Коструба»[/b]…Солодка доба весняного пробудження і нашої юності!..
[/color]
[i](ТЕКСТИ ГАЇВОК ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ)[/i]
[color="#ff0000"][b]КРИВИЙ ТАНЕЦЬ*[/b][/color]
Ми кривого танця йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо.
Ані кінця, ані ладу,
Не пізнати котра ззаду.
Ти, сивая зозуленько,
Закуй же нам веселенько.
Ти тоді нам закувала,
Як панщина панувала.
А тепер ти вже не куєш,
Бо панщини вже не чуєш.
Ми кривого танця йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо!
[i](Дівчата водять «Кривого танця» змійкою, тримаючись за руки. «Змійка» ходить зигзагами та заплутує коло, потім з кінця розплутує його).[/i]
[color="#ff0000"][b]ВЕРБОВАЯ ДОЩЕЧКА, ДОЩЕЧКА[/b][/color]
Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Насточка, Насточка.
На все поле леліє, леліє,
Звідки милий приїде, приїде.
Звідки милий приїде, приїде.
Щось Насточці привезе, привезе.
Червонії чоботи, чоботи,
Косівської роботи, роботи.
А в Косові роблене, роблене,
А у Львові ношене, ношене.
Як Насточка бувала, бувала,
Вся діброва палала, палала.
Ідіть, дівки, гасити, гасити,
Цебром воду носити, носити.
Скільки в цебриці водиці, водиці,
Стільки в дівках правдиці, правдиці.
Скільки в цебрі дощечок, дощечок,
Стільки хлопцям болячок, болячок.
Скільки в решеті водиці, водиці,
Стільки в хлопцях правдиці, правдиці.
[b]А ВЖЕ ВЕСНА СКРЕСЛА, ТРАВИ ЗЕЛЕНІЮТЬ[/b]
А вже весна скресла, трави зеленіють, трави зеленіють,
А на Закарпаттю могили чорніють.
Чорніють могили, піском висипані, піском висипані,
Там лежать герої, що за волю впали.
Що впали за волю, не було ріжниці, не було ріжниці:
Жінки брали коси, мужчини рушниці.
Молоді дівчата рани завивали, рани завивали,
Молодих героїв в шпиталь відправляли.
А в тому шпиталю – ріжними ліками, ріжними ліками...
Не один заплакав гіркими сльозами.
Не одная мати питає ворожки, питає ворожки:
"Чи скоро повернесь синочок з дорожки?"
[b]Не одная жертва за Вкраїну впала, за Вкраїну впала –
Слава Україні! Всім героям слава!
[/b]
[color="#ff0000"][b]А МИ ПРОСО СІЯЛИ…*[/b][/color]
– А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.
– А ми просо витопчем, витопчем.
Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.
– А чим же вам витоптать, витоптать,
Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?
– А ми коней випустим, випустим,
Ой дід-ладо, випустим, випустим.
– А ми коней переймем, переймем.
Ой дід-ладо, переймем, переймем.
– А чим же вам перейнять, перейнять,
Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?
– Ми шовковим поводом, поводом,
Ой дід-ладо, поводом, поводом.
– А ми коней викупим, викупим,
Ой дід-ладо, викупим, викупим.
– А чим же вам викупить, викупить,
Ой дід-ладо, викупить, викупить?
– А ми дамо сто рублів, сто рублів,
Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.
– Нам не треба й тисячу, тисячу,
Ой дід-ладо, й тисячу, тисячу.
– А ми дамо дівчину, дівчину,
Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.
– А ми її візьмемо, візьмемо,
Ой дід-ладо, візьмемо, візьмемо!
[i]*Записано В. Когут. у с. Білоголови Зборівського р-ну Тернопільської обл. від Липак Климентини, 1934 р.н. .
[/i]
[color="#ff0000"] [b]А НАШ ЖУЧОК*[/b][/color]
А наш жучок дуже ладний,
А на жучку жупан гарний/
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти пан Біг допоможе.
А на жучку поясики,
Зав’язані черевики.
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти пан Біг допоможе.
А на жучку є свитина
І червоная хустина.
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти пан Біг допоможе.
[color="#ff0000"][b]ХОДИ ЖУЧОК ПО ДОЛИНІ[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Ходи жучок по долині,
А Жучиха по дервині.
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти Господь допоможе.
А у того Жученяти
Та сонечко в рученяті.
А наш Жучок — як пан, як пан,
Купив собі жупан, жупан.
А наш Жучок невеличкий,
Купив собі черевички.
На Жукові жупанина,
Бо наш Жучок, як дитина.
А хто хоче Жучка грати,
Мусить йому паски дати.
[i]
*Записано. від Павла Лозинського (1910 р.н.) у с. Хоросно Пустомитівського р-ну Львівської обл.
[/i]
[color="#ff0000"][b]А ВЖЕ ВЕСНА СКРЕСЛА, ЩО ТИ НАМ ПРИНЕСЛА? [/b][/color]
[color="#ff0000"][b]Дівчата:[/b][/color]
А вже весна скресла,
Що ти нам принесла? (2)
А я вам принесла
Парубоцьку красу. (2)
Парубоцька краса
В болоті мочена. (2)
В болоті мочена,
У калюжі прана. (2)
У калюжі прана,
На терню сушена. (2)
На терню сушена,
У хліві схована. (2)
[color="#ff0000"][b]Хлопці:[/b][/color]
А весна-весною.
А дівка-дівкою. (2)
Ходить, світом нудить,
Спідницею крутить. (2)
Крутить, щоб видати:
Хочеться віддати. (2)
Дома не сидіти,
В дівках не сивіти. (2)
Покрить головоньку,
Не буть дівчиноньков. (2)
Дранов нагавицев,
Стати молодицев. (2)
[b][color="#ff0000"]ОЙ ПИТАЛА МАТИ ДОЧКИ, ЧИ САДИЛА ОГІРОЧКИ[/color][/b]
Ой питала мати дочки, чи садила огірочки –
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
Ой садила-підливала на пень фартух розірвала –
То сію-звиваю, то чію-звиваю…
Ой питала мати дочки, чи полила огірочки –
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
Ой садила-підливала на пень фартух розірвала –
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
Ой питала мати дочки, чи вже в бочках огірочки
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
[color="#ff0000"][b]БІЛА ХУСТИНА НА ШТИРИ РОГИ*[/b][/color]
Біла хустина на штири роги,
Кого я люблю – стелю під ноги.
– Іди, миленький, досередини,
Най ся миленька за тобою дивить.
Біла хустина на штири роги,
Кого я люблю – стелю під ноги.
– Іди, миленька, досередини,
Най ся миленький за тобою дивить.
[color="#ff0000"][b]БЛАГОСЛОВИ, МАТИ!
Благослови, мати,
Весну накликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка – в возочку,
Літечко – в човночку.
[/b][/color]
[i]*7 Записано від фольклорного колективу у с. Почаєвичі Дрогобицького р-ну Львівської обл.[/i]
[color="#ff0000"][b]ДЕСЬ ТУТ БУЛА ПОДОЛЯНОЧКА[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона впала, до землі припала,
Личка не вмивала, бо води не мала.
Ой встань, встань, подоляночко,
Обмий личко, як ту шкляночку,
Возьмися за боки, покажи нам скоки,
підскочи до раю, бери ту, що скраю.
[i](Дитячий гурт водить хоровод і співає. Посередині гурту «Подоляночка» імітує різні дії: припадає до землі, вдає, ніби вмивається, скаче, «узявшись за боки» і вибирає ту, «що скраю»).
[/i]
[color="#ff0000"][b]ТРАВКО-МУРАВКО…*[/b][/color]
Травко-муравко,
Чом ти чорна, не зелена? (2)
Чи тя коні притоптали, притоптали,
Чи тя гуси вискубали? (2)
Мене коні не доптали, не доптали,
Мене гуси не скубали. (2)
А на мені паняночки, паняночки
Виводили гагілочки. (2)
Червоними чобітками, чобітками,
Золотими підківками. (2)
[i]
* Записано від Греви Анни у с. Розжалів Радехівського району Львівської області.
[/i]
[color="#ff0000"][b]ОЙ, ВОРОТАР-ВОРОТАРЧИКУ[/b]
(гаївка-гра) [/color]
[i](Дівчата стають парами, тримаючись за руки. Перша пара піднімає руки, утворюючи "ворота", і всі проходять попід ними. Пройшовши, кожна пара і собі піднімає руки, пропускаючи тих, що позад неї. Так ідуть «крізь ворота» і співають).[/i]
– Ой, Воротар-воротарчику, відчини нам воротонька!
– А що там за пан іде, а що ж там за дар везе?
– Веземо тобі в дари та всі пчолоньки ярі.
– За дари не маємо, за дари не приймаємо.
– Веземо ти дівоньку та в рутянім віноньку.
– То за дари маємо, за дари приймаємо!
[color="#ff0000"][b]ЯГІЛ-ЯГІЛОЧКА*[/b][/color]
Ягіл-ягілочка,
Ягілова дочка
Устала ранесенько,
Вмилася білесенько.
Ягіл-ягілочка,
Ягілова дочка
Головоньку чесала,
Квітами ся вбирала.
Ягіл-ягілочка,
Ягілова дочка
Ой на вулицю вийшла
Та як зоря зійшла.
[i]*9 Записано. від фольклорного колективу у с. Почаєвичі Дрогобицького р-ну Львівської обл.
[/i]
[color="#ff0000"][b]ХОДИТЬ КУПСА ПО РИНОЧКУ*[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Ходить Купса по риночку
Та й купує писаночку.
Куп си, куп си, уродливий,
Куп си, куп си, чорнобривий,
Куп си, куп си, будеш мати,
Що дівчині дарувати.
[i](Писанку кладуть на якесь підвищення – камінь, горбочок чи купину. Навколо неї ходять хлопці з піднятими топірцями й пильно стежать, щоб хтось її не вхопив. Однак знаходиться відважний і хапає писанку. Хлопці стараються, щоб смільчак не утік. Але коли він зуміє вирватися з кола, то писанка його. Тепер хтось кладе другу писанку – і гра продовжується).
*Записано у с. Крушельниця Сколівського р-ну від Ф. С. та О.М. Корчинських.[/i]
[color="#ff0000"]
[b]ТАМ НА СТАВІ, НА СТАВОЧКУ*[/b][/color]
Там на ставі, на ставочку
Там плаває сім качочок.
Одна другу доганяє,
Кожна свою пару має.
Та дівчина зажурилась,
Свою пару загубила.
Обізвався Господь з неба:
– Тобі пари ще не треба.
Обізвався Господонько:
– Не журися, дівчинонько.
Я за всіх вас пам’ятаю
І для тебе пару маю.
Там у лісі є дубочок,
Там стоїть твій парубочок.
Йшла дівчина до дубочка,
Натрапила парубочка.
– Ой, дівчино, де ж ти росла,
Що до мене сама прийшла?
В чім тя мати викупала,
Що мені ся сподобала?
Чи в барвінку, чи в шалвії,
що за тобов серце мліє.
– Ой ти, милий, в чім купався,
що ти мені сподобався?
– Скупався я в панській рожі,
аби був я хлопець гожий!
[i]*Записано від Катерини Сусь (1940 р.н.) у с. Стільсько Миколаївського р-ну Львівської обл.[/i]
[color="#ff0000"][b]МИ ГОЛУБКУ УЛОВИЛИ*[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Ми голубку уловили,
Всі довкола обступили.
Ти, голубко, чого тужиш,
Вибирай си, кого любиш?
[i](Дівчата і хлопці, взявшись за руки, ідуть з піснею по колу. В середині кола стоїть дівчина – Голубка. Після закінчення куплету вона вибирає собі з-поміж хлопців коханого. При повторенні пісні вже хлопець вибирає собі Голубку. Таким чином створюється друге коло, яке рухається в протилежний бік. Після кожного повторення всі зупиняються і з початком пісні ідуть в протилежний бік).
[/i]
[color="#ff0000"][b]ОЙ ЗАЦВІЛИ ФІЯЛОЧКИ[/b][/color]
Ой зацвіли фіялочки, зацвіли,
аж ся гори з долинами покрили.
Збирала їх Марусенька знизенька,
а за нею їй батенько зблизенька.
– Не ходи ти, мій батенько, за мною,
не люба ми’ бесідонька з тобою.
Ой зацвіли фіялочки, зацвіли,
аж ся гори з долинами покрили.
Збирала їх Марусенька знизенька,
а за нею їй матінка зблизенька.
– Не ходи ти, моя мамцю, за мною,
нелюба ми’ бесідонька з тобою.
Ой зацвіли фіялочки, зацвіли,
аж ся гори з долинами покрили.
Збирала їх Марусенька знизенька,
а за нею їй миленький зблизенька.
– Ой ходи ж ти, мій миленький, за мною,
люба мені бесідонька з тобою.
[i]* Записано у м. Дрогобичі від Л.В. Кикавець.
[/i]
[color="#ff0000"][b]ОЙ У ЛЬВОВІ РАНО-ЗРАНКУ*[/b][/color]
Ой у Львові рано-зранку
Ходять хлопці по ярмарку.
Один хлопець конем грає,
А на руці перстень сяє.
А на руці перстень сяє,
Із кишені хустка має.
Із кишені хустка має,
Він до скрипки промовляє:
– Скрипко моя золотая,
Струни мої шовковії!
А сьогодні на ярмарці
Заграйте ми штири танці.
Бо дівчина моя ходить,
Сама перша танець водить.
[i]* Записано у с. Грусятичі Жидачівського р-ну від Г.І. Бесараба.[/i]
[color="#ff0000"][b]ОЙ У ПЕРЕПІЛКИ ТА ГОЛІВКА БОЛИТЬ[/b]
(гаївка-гра)[/color]
[i](У колі «перепілочка» імітує все, про що співається у гаївці. Врешті у гру вступають парубки – «старий» і «молодий»).
[/i]
Ой у перепілки та голівка болить.
Приспів:
Ти ж моя, ти ж моя перепілочка,
Ти ж моя, ти ж моя сизокрилая!
Ой у перепілки та плечиці болять.
Ой у перепілки та рученьки болять.
Ой у перепілки та колінця болять.
Ой у перепілки та спинонька болить.
Ой у перепілки та старий чоловік.
Із комори йде і нагайку несе.
Нагайку несе, бородою трясе.
А у перепілки молодий чоловік.
Із базару йде, черевички несе.
[color="#ff0000"][b]ОЙ ПОСАДИМ ГРУШЕНЬКУ[/b][/color]
Ой посадим грушеньку –
Гай буде, гай.
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой виросте грушенька –
Гай буде, гай.
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой паліє грушенька –
Гай буде, гай!
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой рясніє грушенька –
Гай буде, гай!
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой потрясем грушеньку –
Гай буде, гай!
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
[color="#ff0000"][b]ОЙ, ДАНЧИКУ, БІЛОДАНЧИКУ![/b][/color]
Ой, Данчику, Білоданчику!
Поплинь, поплинь по Дунайчику,
Росчеши косу русу,
І чорненькі брівця:
Ти возьмися за під боки,
Покажи свої скоки,
Ти возьмися за під вижки,
Шукай собі товаришки,
Вибери собі другу
З калинового лугу.
[color="#ff0000"][b]ОЙ НЕ ХОДИ, КАЧУРО́НЬКУ, В ГОРОХО́ВІМ ВІ́НКУ[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Ой не ходи, качуроньку, в гороховім вінку, в гороховім вінку,
Вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку, щонайкращу дівку.
Не казала мені мати кралі вибирати, кралі вибирати.
А казала мені мати сиротоньку взяти, сиротоньку взяти.
– Теши, сину, ясенину – буде добре клиння, буде добре клиння.
Бери, сину, сиротину – буде господиня, буде господиня.
– І та файна, і та файна, і та непогана, і та непогана.
Межи ними Марусенька як намальована, як намальована!
[i](У дівочому колі ходить підліток-«качурик» у «гороховім» вінку і під час співу надивляється собі «найкращу дівку». Коли спів завершується пара покидає коло. Гаївка починається спочатку уже з іншим «качуриком»).
[/i]
[color="#ff0000"][b]ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРБОЧКУ*[/b][/color]
[color="#ff0000"][b]Ой на горі, на горбочку
Стоїть церква на видочку.
Коло неї ростуть квіти,
Ходять старші, ходять діти.
Ходять хлопці і дівчата,
Українські соколята.
Хоч ягілка невесела,
Заспіваймо, міста, села.
Най почують з могил тії
Стрільці наші січовії.
Най воскресне Україна,
Сріблом-злотом замаїна.
Най приведе за собою.
За рученьку добру долю.
Нарід її привітає,
"Ще не вмерла заспіває".
Най почують усі люди,
Що колись весело буде.
Ще не вмерла тая слава,
Що сімсот літ в степу спала.[/color]
[/b]
[i]*Записано у с. Нем’яч Бродівського р-ну Львівської обл. від Олійник Олени, 1927 р.н.. Нотна транскрипція М. Вовк. Варіант записів із Козівського р-ну Тернопільської обл..
[/i]
[color="#ff0000"][b]ДЕСЬ ТУТ БУЛА ЦАРІВНА**[/b]
(гаївка-гра)[/color]
Десь тут була царівна, царівна, царівна,
десь тут була царівна, царівна молода.
Царівно, бійся відьми злої, відьми злої, відьми злої,
царівно, бійся відьми злої, відьми злої.
Аж тут прийшла та відьма зла, відьма зла, відьма зла,
вона царівну приспала, приспала, приспала.
Аж ось прийшов царевич, царевич, царевич,
аж ось прийшов царевич, царевич молодий.
І поцілунком розбудив, розбудив, розбудив,
і поцілунком розбудив царівну молоду.
І всі кричали «слава», «слава». «слава»,
І всі кричали «слава» тій парі молодій!
[i](Гаївка-гра виконується з дійовими особами в колі – на початку «царівна», потім «відьма», а далі «царевич» - вони ілюструють усе те, про що співається у гаївці).
[/i]
[color="#ff0000"][b]ВЖЕ ДЗВІНОЧОК КЛИЧЕ НАС…**[/b]
(гаївка-руханка)
[/color]
Вже дзвіночок кличе нас:
До забави час, час, час.
Затанцюймо раз, два, три,
Заспіваймо – я і ти.
Рученьками хлоп, хлоп, хлоп,
Ніженьками топ, топ, топ.
Вліво – раз, вправо – два,
В нас забавонька нова!
[color="#ff0000"][b]ГЛЯНЬТЕ, ДІТИ, ГЛЯНЬТЕ, ЛЮБІ…**[/b]
(гаївка-гра)
[/color]
Гляньте, діти, гляньте, любі –
Щось сидить там, у норі…
Довга в нього борода
І велика голова…
Гляньте, діти, гляньте, любі –
Щось там вилізло з нори…
Довга в нього борода
І велика голова…
[color="#ff0000"][b]«КУ-КУ», «КУ-КУ», ЧУТИ В ЛІСКУ…**[/b]
(гаївка)
[/color]
Ку-ку, ку-ку, чути в ліску,
Ходім співаймо, радо вітаймо
Божу, Божу, Божу весну.
Ку-ку, ку-ку, птичко мала.
Ти нам співала, правду сказала,
Зникла, зникла, зникла зима.
Ку-ку, ку-ку, чути в ліску.
Гаєм-поточком, бором-лісочком
Голос, голос, голос гуде!
[color="#ff0000"][b]-ХРИСТОС ВОСКРЕС!
-ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
[/b]
[/color]
[i][b]**Мамині гаївки, співані з голосу Вовк Лідії-Надії Михайлівни (Львів, 1936 р.н.)[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786597
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018
Багато розчарувань і невдоволень було у авторів Клубу Поезії (особливо у тих, хто працює з пісенним жанром) з приводу того, що сайт обмежив можливість заливати звукові файли. Є два варіанти як виходити з такого скрутного становища. 1. Зжати файл до мінімума якимось медіакодером. Але тоді якість
звучання буде дуже низька. 2.Заливати фонограми на інші сайти чи хостинги (наприклад YouTube, або soundcloud).
-----------------------
Пропоную вашій увазі свій варіант мелодії до вірша Тамари Шкіндер.
Посилання на фонограму -
https://soundcloud.com/j4kx55edzkzf/pamyat-mater
[youtube]https://youtu.be/f4x82WuakUM[/youtube]
[b] Пам'яті матер[/b]і
На могилу прийду, помолюся до Господа Бога.
Припаду до хреста і вклонюся землиці святій.
Мамо рідна моя, відійшли ви у вічну дорогу,
Залишили у серці ні з чим не порівняний біль.
Відцвіли чорнобривці, калина знизала намисто,
Крають спогади душу в самотнім чеканні зими.
Тільки пам"ять про вас, як життя джерело світло-чисте,
В час гіркої розпуки обійме незримо крильми.
А здавалося нам, що розлука не прийде ніколи.
Залишаємось дітьми тоді, коли мама жива.
Перед рідним порогом спинюся закована болем,
І ніхто для розради не знайде у світі слова.
Та й заплачу без сліз і ридатиму серцем я гірко,
Як на прощу священну тихенько до хати зайду…
Вишня в смутку мені прихилила, мов рученьку гілку,
Наче рідна матуся на хвильку з"явилась в саду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782586
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 16.03.2018
[color="#ff0000"][i]Із циклу авторських програм, записаних до 200-ліття Кобзаря на радіо "Воскресіння" і об'єднаних назвою [b]"Стежками «Живописної України» Тараса Шевченка"[/b][/i][/color]
Староукраїнське містечко Яготин розкинулося у колишньому Пирятинському повіті Полтавської губернії, згадується в літописних джерелах з 1552 року.Тарас Шевченко вперше відвідав Яготин 2 липня 1843 року, під час першої подорожі по Україні, в супроводі декабриста Олексія Капніста з наміром оглянути картинну галерею князя Миколи Рєпніна.Як свого визнаного і шанованого поета, зустрічала Україна Тараса Шевченка влітку 1843 року. Його «Кобзар» збудив національні почуття, любов до рідного слова не тільки серед простого народу, а й серед українського родового панства. Для людей, з якими зустрічався і спілкувався тоді поет, «сяйво духу його було чимось надприродним», - згадував Пантелеймон Куліш.
У сучасному Яготині праворуч від княжої картинної галереї, у парку стоїть музей «Флігель Тараса Шевченка». Власне і будівля галереї, й парк, і флігель – залишки колись величного маєтку Кирила Розумовського, що перейшов як посаг за онукою гетьмана Варварою до її чоловіка Миколи Репніна-Волконського.Микола Григорович Рєпнін-Волконський (1778—1845) — князь, державний діяч, малоросійський військовий губернатор, старший брат декабриста Сергія Волконського, батько Варвари Рєпніної. І надалі, аж до 1917 року Яготинський маєток належав нащадкам цієї пари. Микола Репнін-Волконський ,що походив із чернігівських Рюриковичів, був особистістю неординарною. Належав до вищої російської аристократії, тож і кар’єра його була блискучою. Та мав один гріх – любив українське населення, відстоював його інтереси перед російським урядом. І вже творив просто «неприпустимі речі», а саме співчував державницькому рухові в Україні й підтримував зв’язки з його керівниками. Тож довелося йому покинути Малоросію й пожити на еміграції за кордоном. Вже на старості років повернувся Репнін-Волконський у свій Яготинський маєток, в якому радо приймав талановитих гостей. Тут побували Микола Гоголь, Василь Лукашевич, Євген Гребінка, Василь Штернберг, Михайло Глінка, Микола Маркевич.
З Репніними Тараса Шевченка познайомив декабрист Олексій Капніст. У липні 1843 року Тарас Шевченко двічі відвідав Яготин, а вже з жовтня 1843 р. до 10 лютого 1844 р. з перервами мешкав у флігелі Яготинськогокняжого маєтку. Свого часу князь Микола Рєпнін використовував флігель як готель дляшанованих гостей, до числа яких увійшов і Тарас Григорович. Тут у затишному, мальовничому куточку Живописної України Тарас Шевченко і писав, і малював, створював портрети і краєвиди, працював у бібліотеці, спілкувався з Репніними-Волконськими та їхніми гостями. У маєтку Рєпніних збиралося добірне місцеве товариство, обізнане з літературою і мистецтвом. На літературних вечорах Шевченко-поет читав свої твори – поеми «Катерина», «Слепая» та інші. В Рєпніних Тарас Григорович познайомився з сестрами Глафірою, Олександрою та Тетяною Псьол, а також з лікарем Рєпніних, привезеним із Саксонії – Фішером і домашнім учителем, що з ним князь Рєпнін прибув із Петербурга – російським журналістом Романом Штрандманом.
До слова,у родині Рєпніних виховувались троє сестер Псьол: старша – Олександра, середня – Глафіра, і найменша – Тетяна. Їх батько, Іван Михайлович, служив у канцелярії Миколи Григоровича Рєпніна, коли той був на посаді малоросійського генерал-губернатора. У 1823р. Іван Михайлович Псьол і його дружина померли, залишивши семеро дітей. Сиріт розібрали родичі та друзі. Сестри Псьол закінчили Полтавський інститут шляхетних дівчат, засновницею і фундаторкою якого була дружина князя Рєпніназ Розумовських – Варвара Олексіївна. [i]«Сестры Псел были весьма образованные и талантливые девушки. Глафира Ивановна прекрасно рисовала, а Александра Ивановна недурно писала малороссийские стихи»,[/i]- писав у своїх спогадах Микола Стороженко, внук місцевої полтавської поміщиці із с. Велика Круча Пирятинського повіту Марії Давидівни Корсун (1812 – 1880). На час перебування Шевченка у Яготині Олександрі було 26 років, Глафірі - 20.
В Яготині Тарас Шевченко опинився у доброзичливому і щирому оточенні, всі були у захопленні від його поезії, мови, манери читання віршів. [i]«Какие чувства, какие мысли, какая красота, какое очарование и какая боль! Мое лицо было все мокрое от слез… Это была пленительная музыка, певшая мелодические стихи на нашем красивом и выразительном языке…»[/i], - так писала княжна Рєпніна про сприйняття поеми «Слепая» у листі до Шарля Эйнара від 27 січня 1844р.
Як відомо, у серці Варвари Рєпніної зародилось глибоке і пристрасне почуття до поета. Серед «яготинських анахореток» (так назвав Шевченко жіноче яготинське товариство в одному з листів із заслання до А.І.Лизогуба) він надавав перевагу молодій і вродливій Глафірі Псьол. [i]«Я втайне и не сознавая того, чувствовала ревность из-за предпочтения, которое он оказывал Глафире»[/i], = зізнається у тому ж листі-сповіді Варвара Рєпніна. Безперечно, що ті самі настрої і почуття переживала і Олександра Псьол, талановита поетеса, у житті – скромна і сором’язлива дівчина.
Уся родина Рєпніних і їх велике товариство з приязню ставилася до Шевченка, але найбільше здружився він з Варварою Рєпніною, донькою князя, відставного генерал-губернатора, що з захопленням допомагала йому, переписуючи рукописи поета. Про дружбу, що зародилася поміж Шевченком і княжною, свідчить відомий у літературознавчих студіях факт: у Яготині Тарас Григорович пише російською мовою поему [color="#ff0000"][b]«Тризна»[/b] [/color]з присвятою:[b] [i]«На память 9-го ноября 1843 года, Княжне Варваре Николаевне Репниной»[/i][/b], розгледівши у ній спадкоємницю родового дерева Розумовських:
[color="#ff0000"]«…Взор стыдливый
На нем красавица порой
Покоя, тайно волновалась;
И симпатической красой
Украдкой долго любовалась.
И, может, многие грустили
Сердца девичие о нем,
Но тайной волей, высшей силой
Путь одинокий до могилы
На камнях острых проведен.
Изнемогал он, грудь болела,
Темнели очи, за крестом
Граница вечности чернела
В пространстве мрачном и пустом.
Уже в постели предмогильной
Лежит он тих, и — гаснет свет.
Друзей тоскующий совет
Тревожит дух его бессильный».[/color]
У поемі [color="#ff0000"][b]«Тризна»[/b][/color] уже звучить волелюбний Шевченко, що підсвідомо вносить у канву сюжету елементи власної життєвого досвіду і антиімперських переконань:
[color="#ff0000"]«…Не пропою вам песни новой
О славе родины моей.
Сложите вы псалом суровый
Про сонм народних палачей;
И вольным гимном помяните
Предтечу, друга своего.
И за грехи... грехи его
Усердно богу помолитесь...».
«Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил».
[/color]
Княжна Варвара Рєпніна не сумнівалась, що Шевченко у «Тризні» розповідав їй про себе, бо вже 27 січня 1844 р. вона напише у листі до Шарля Ейнара: [i]«23 лютого 1814 р. народилася дитина… у селянина, це був бідний кріпак… Цей хлопчик Тарас і є геніальним поетом – Шевченком… Ці два слова: Шевченко – і кріпак, о жах! Боже! Де ще так потрібні людині віра, надія, переконання, що усе слід зносити задля любові до Бога, як у цій нещасній країні!»[/i]
Тоді й написала Варвара свій ранній твір «Дєвочка», який високо оцінив Тарас Григорович.За головним героєм Березовським сховала княжна любий їй образ Шевченка. Тарас Григорович тоді ж, 1843 року, прочитав рукопис твору і зрозумів почуття авторки. В листі до Варвари Миколаївни він писав: [color="#ff0000"][i]«О добрый ангел! Молюсь и плачу пред тобою, ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!».[/i][/color]
Варвара Миколаївна з розумінням і глибокою симпатією поставилась до творчості Шевченка, сприяла поширенню перших естампів [b]його «Живописної України»[/b], пізніше допомагала у влаштуванні вчителем малювання в Київському університеті. Щодо цих благородних рис в її характері знаходимо в некролозі такі слова: [i]«Варвара Миколаївна була не тільки другом і заступницею, але й добрим генієм, уособленим сумлінням поета. Вона підтримувала у ньому віру в його високе покликання і з властивою їй відвертістю не раз висловлювала йому гіркі істини, коли він збочував на невірний шлях». [/i]
У згадуваній відомій посвяті до поеми [b]«Тризна»[/b], адресованій Варварі Миколаївні, Шевченко щиро зізнався:
[color="#ff0000"]«Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил».[/color]
Щирість у стосунках Шевченка і Рєпніної переросли для княгині з дружби в прив’язаність, а далі у палке кохання. У листі Варвари читаємо:[i] «Я очень привязанная к нему, что если бы я увидела с его стороны любовь, я, может быть, ответила бы ему страстью»[/i]. Проте – не судилося! Розуміння, що вони належать до різних станових щаблів, неминуче привело до розлуки.
В Яготині Шевченко-художник виконав дві копії портрета князя М.Г. Рєпніна-Волконського пензля швейцарського художника Йозефа Горнунга – одну для Григорія Тарновського, другу – для Олексія Капніста. Йдеться про портрет князя Миколи Рєпніна, який виконав у 1841 році швейцарський художник Йозеф Горнунг підчас перебування Миколи Григоровича Рєпніна у Швейцарії.Про замовлення Шевченкові копій із портрета князя розповіла Варвара Рєпніна у листі до Шарля Ейнара від 27 січня – 19 березня 1844 року: [i]"...я поїхала з батьками у Седнів. За час нашої відсутності Шевченко знову побував у Яготині, в мого брата і моєї невістки, щоб подивитись портрет, писаний Горнунгом, оскільки йому замовили дві копії з цього портрета».[/i]Обидві копії виконав Шевченко між 16 жовтня 1843 – 9 січня 1844 року.
У цей же час він намалював портрет дітей В.М. Рєпніна – Варвари та Миколи, а також автопортрет (подарував його княжні Рєпніній).що нині зберігається у Музеї приватних колекцій у Москві.
Тут зароджувались патріотичні та мистецькі ідеї знаменитої серії офортів «Живописная Украина».Тоді ж і розписав Тарас Григорович флігель в якому жив. Нажаль, розписи не збереглися, але є фотографії, а значить є надія на можливе відродження цих розписів.
Рік 1845-ий був надзвичайно насиченим для поета мандрівками по рідній Україні. У січні він дізнався про смерть Миколи Репніна-Волконського, тож заїхав у Яготин, щоби засвідчити свої співчуття його родині, намалював [b]офорт «Сільський вид на Україні»[/b], а потім відвідав [b]Густинський монастир,[/b] де було поховано генерал-губернатора. Побував він ще у маєтку декілька разів у тому ж 1845 році.Про перебування Шевченка в Яготині згадується у листах князівни Варвари Рєпніної. Коли через два роки, у квітні 1847року, Шевченка було заарештовано – княжна Варвара і сестри Псьол– Шевченкові «яготинські анахоретки» сприйняли арешт поета як особисту трагедію.Варвара Рєпніна та сестри Псьол були одними з тих, хто підримував і допомагав Тарасові Григоровичу вижити у найперші найважчі роки солдатської неволі: вони писали йому листи,пересилали книги, підтримували морально, складали авторські поетичні тексти-молитви… Але це вже інша історія!
В Яготині під час різдвяних свят (за записом Шевченка «на святках в Яготині» - між 25 грудня 1843 року і 7 січня 1844 року) поет зробив фольклорні записи пісень «Соколе мій, чоловіче» та «І ворони клюють...». Згадки про Яготин є в Шевченковій повісті російською мовою «Близнецы», «Археологічних нотатках» та вбагатьох Шевченкових листах. У листі з Оренбурга до Варвари Рєпніної від 7 березня 1850 року поет писав:
[i] [color="#ff0000"]«Все дни моего пребывания когда-то в Яготине есть и будут для меня ряд прекрасних воспоминаний».[/color][/i]
1859 року по дорозі до Петербургу також відвідав Яготин.
Дерев’яний флігель, у якому мешкав Тарас Шевченко було дуже знищено у часах веремії большевицької революції та Другої Світової війни.
Яготинський маєток Рєпніних – пам’ятку архітектури ХІХ століття відбудували й облаштували в музей. Відбудовою флігеля займався колишній директор Яготинського державного історичного музею Олександр Непорожній. Його задум втілили вже по його смерті — у вересні 2003 року відроджено пам'ятку, яку в народі назвали «флігелем Шевченка».
Шість залів розповідають про життя поета в Яготині. Відвідувачі мають змогу оглянути речі з маєтку Репніних-Волконських, стіл, за яким працював Шевченко. Представлені тут картини з колекції колишніх власників та картини сучасних митців.В Яготині встановлено погруддя Тараса Шевченка (1959 року) і пам’ятник поетові (1971 року). Ім’ям Шевченка названо історичний музей, вулицю й парк.
На фото: з портретної галереї Тараса Шевченка (Варвара Рєпніна,рисунок)
[i]Література
1.Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників.- К., 1958.- 438с.
2. Кониський Олександр.Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. - К., 1991. – 702с.
3.Листи до Т.Г.Шевченка. – К., 1962. –332с.
4.Псьолівна Олександра. Писання. - Краків,1943. - 28с.
5.Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – 548с.
6. Стороженко Н.И. Первые четыре года ссылки Шевченка // Киевская старина. – 1888. - №10. –356с.
7.Стороженко Н.И. «Свячена вода», стих. А.И.Псиол // Киевская старина, 1894. – №2. – 376с
8.Шенрок В. П. А. Кулиш: Биографический очерк // Киевская старина, 1901, № 2, с. 178 — 179.
9. Н. С(тороженко). Памяти кн. В. Н. Репниной // Киевская старина. — 1892, февраль.
10. Шевченко Тарас Документи та матеріали до біографії.. – К., 1982. - 432с.
11.Шевченко Т. ПЗТ: У 12т.-К., – 2003.- Т.5 – 496с.
12.Шевченко Т. ПЗТ: У 12т.- .-К., – 2003.- Т.6. – 632с.
13.Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж,
Нью-Йорк:«Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000
[/i]
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782134
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Натхнення напилася з вірша "Світанок твій..." Анатолія Пасічника
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780567#com3497979
Знайшов слова ти, сповнені коханням,
І солов'їним співом за вікном,
І надвечірнім променем останнім,
Нічним серпанком і солодким сном.
Знайшов слова, які зігріли душу,
Які теплом обіймів пройняли,
Що линули із вітром відчайдушним
З долонь до неба, з неба - до землі.
Твої слова - світанок золочений,
І зорі в небі, і рясні дощі,
Калини цвіт, цілунок нескінченний -
Від цього млосно й терпко на душі.
Твої слова римовані для мене,
Літають, як метелики гуртом.
Я - муза, твоя муза безіменна...
І промінь в моє серце гарпуном!..
11.03.18р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781902
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Чую знов щебетання малечі,
Наче знов поміж неї й сама…
Шаллю теплою кутає плечі
На шкільному подвір’ї зима.
І торкається невипадково
Серця лагідність теплих думок,
Коли йду поміж кленами знову
Там, де кличе знайомий дзвінок,
Де помешкання спогадів давнє,
Де уроків моїх голоси
І те щось несподівано-справжнє,
Що підносить на хвилю сльози…
Не впізнати алею кленову,
Сиві сосни торкаються хмар…
Нескінченність життя в обновах
Все нотує старенький ліхтар.
Часу плин не здивує нікого,
Та чому ж тоді серце щемить,
Як іду до шкільного порогу
Проживати вже пройдену мить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772268
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 13.03.2018
[youtube]https://youtu.be/dJuaIUO_VjI[/youtube]
Світить місяць у дозорі,
ясні зорі доганя.
А по місячній дорозі
неборак веде коня.
Про недолю зажурився,
зовсім спокою нема.
Сам не зна, де опинився.
А на часі вже жнива.
Приспів:
Не цурайсь родини, брате.
В поле рідне повертай.
Щоби долю обирати,
треба Господа питать.
Не подумав – дім покинув,
на чужині загаса.
Не шукає в тому винних,
бо найбільше винен сам.
Блудний сину, схаменися,
та мерщій коня сідлай.
Ріднокраю поклонися,
долю праведну не лай.
Приспів.
Не шукай в чужині раю,
хай там як вона сія.
Рідний дім не вибирають,
над усе – земля твоя.
Всім погідно жити треба,
один-одному годить.
Бо на всіх єдине небо,
бо Господь на всіх один.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617973
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 13.03.2018
[color="#ff0000"][i]З циклу авторських радіопрограм на радіо "Воскресіння"[b] "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка"[/b], записаних в рік 200-ліття Кобзаря[/i][/color]
Вшановуючи поетичну спадщину Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка, його особливу глибинну любов до славного козацького минулого України, присвячуємо цю розвідку історії Святопокровської січової козацької церкви, долю якої вичитуємо з рядків поеми «Іржавець»,що була написана в Орській кріпості, 1847 року.
Історик Запорожжя Дмитро Яворницький оповідає, що першу січову церкву Покрови Пресвятої Богородиці побудовано над річкою Чортомлик 1659 року, де на той час розташувалася Запорозька Січ. Ця дерев’яна церква стояла недовго, бо в 1664 році згоріла від удару блискавки – старі люди казали [i]«… то лихий знак»[/i]!
Удруге будували церкву Святої Покрови на тому ж місці декілька років підряд, дбайливо обкладали із зовні цеглою-«межигіркою» з Києво-Межигірського Спасівського «військового» монастиря. Року 1693 гетьман Іван Мазепа подарував цій церкві різьблений коштовний іконостас, виготовлений у Києві. Коли за дорученням гетьмана гадяцький полковник Степан Трощинський з почтом віз той іконостас запорожцям і наблизився до Січі, то назустріч йому вийшла процесія – шість січових священиків, церковні причетники з хрестами та хоругвами і кошовий отаман з січовим товариством та з гарматами. При самій зустрічі запорожці вклонилися гетьманському дарові і воздали врочисту подяку з гармат.
1695 року гетьман Мазепа ще подарував січовій Покровській церкві 300 червінців, а для козацтва Січі – дорогий прапор з мистецьки вишитим на ньому образом Покрови Богородиці, яку прийняли запорожці як свою Небесну Заступницю.
Багатий за часів гетьмана монастир – Межигірський Спас, якому підлягала січова церква, також дбав своїми дарами про її оздобу. Найвищою святинею для козаків-запорожців була в церкві ікона Покрови Богородиці, привезена разом з іконостасом з Межигірського монастиря. Намалював «Запорозьку Покрову» ієромонах цього монастиря Віталій, талановитий маляр, прізвище якого, на жаль, загубилося у вирі історії. На цій іконі Богородиця покриває святим омофором молитовну січову старшину Війська Запорозького. Богоматір зображена тут посеред сивовусих січовиків,запорізької геральдики, клейнодів, військового обладунку. Храмову ікону Покрови дбайливо охороняли козаки в найлихіші часи.
Тож на початку ХVІІІ століття Святопокровська церква на Січі купалася у красі та багатстві.
Проте 1709 року цар Петро І, опісля знаменитої перемоги під Полтавою, розлючений домовленістю гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ проти Росії, вирішив знищити Січ. У травні того ж таки року три полки російського війська під проводом генерала князя Г. Волконського, полковника Яковлєва та загін українських козаків, очолюваних прилуцьким полковником-перебіжником Гнатом Галаганом, напали на Січ і з бою зайняли її. Майже всіх полонених запорожців по-звіриному було убито, а січові будівлі зруйновано дощенту. Ця дика руйнація не минула і Святопокровської церкви. Її насамперед пограбували – всі золоті та срібні Богослужбові речі, три Євангелії в коштовних оправах, хрести, різьблений гетьманський іконостас, дорогі шати з настінних ікон та інші скарби, навіть свічки і ладан забрали, а саму будівлю церкви у варварський спосіб зруйнували.
[color="#ff0000"][b]«Пішла орда по курінях
Зброю відбирати,
А московська вся старшина
Церкву обдирати.
Брали срібло, брали злото,
Ще й воскові свічі…»[/b][/color]
Грамотою від 26 травня 1709 року цар заборонив пускати запорожців у Росію. Отож, козаки, що вижили по руїні, попросилися під протекцію кримського хана й поселилися військовим табором нижче Казикермена в урочищі Олешках у пониззі Дніпра, заснувавши там Олешківську Січ, де у 38-и куренях проживало майже півтори тисячі запорожців. Інші ж кочували куренями по Бугу, Великому Інгулу та інших річках.
На Олешківську Січ помандрувала з козаками-запорожцями і вирятувана з руїни храмова Свята Покрова. Про це читаємо в поемі Тараса Шевченка «Іржавець»:
[color="#ff0000"][b]«Як мандрували день і ніч,
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір-Січ,
Взяли з собою Матір Божу,
А більш нічого не взяли…[/b]».[/color]
Тільки в 1733 році з огляду на початок російсько-турецької війни, царський уряд, маючи на меті використати запорожців як військову силу, дозволив їм «навсегда» вернутися на своє Запорожжя, де вони знову заснували Нову Січ біля річки Підпільної. Відбудовуючи Січ, козаки почали зводити й церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Вже 1736 року церква була збудована.
Зокрема, знову допоміг Межигірський Спасо-Преображенський монастир, його коштом споруджено для нової церкви різьблений іконостас. Церкву побудовано у стилі бароко, з трьома банями, у вигляді корабля. У відбудовану церкву повернулася врятована козаками ікона січової Богородиці Покрови.
На початку червня 1775 року з наказу імператриці Катерини ІІ майже сімдесяти-тисячне російське військо у складі 31 полку та 37 ескадронів під орудою генерала Текелія обступило Січ. Запорожці міркували битися до загину, але настоятель січової церкви архімандрит Володимир Сокальський і старші січовики, розуміючи безнадійність оборони, порадили не гинути марно, бо сили надто нерівні – козаків було тоді на Січі всього 10 тисяч і мали вони менше як 20 невеликих гармат.
Уранці 17 червня генерал Текелій запросив козацьку старшину до себе «на гостину». Порадившись із козаками, кошовий Петро Калнишевський, військовий суддя Андрій Головатий, січовий писар Іван Глоба та курінні отамани пішли до російського генерала, хоча Калнишевський і припускав, що звідти вони вже не повернуться. Так воно і сталося. За наказом генерала Текелія кошового Калнишевського, Головатого і Глобу закували в кайдани і того ж дня повезли в Петербург, звідки їх за звинуваченням новоросійського генерал-губернатора Григорія Потьомкіна відправили на довічне заслання: Калнишевського – на Соловки, а Головатого і Глобу – в Сибір.
Козаки, дізнавшись від курінних, що повернулися від Текелія, про долю старшини і про те, що з наказу цариці Катерини Запорозьку Січ скасовано, вночі на човнах тихо перепливли з Січі в Дніпрові плавні, захопивши зброю та харчі, аби потім вибратися за Дунай. В дорогу, як уже повелося в часи небезпеки, козаки взяли свою найбільшу святиню - храмову січову ікону «Запорозької Покрови».
Уранці 18 червня військо генерала Текелія, мов сарана, навалилося на Січ. Солдати розсипались по куренях відбирати зброю у козаків, а старшини взялися грабувати церкву, бо чули що «вона багата». Курені були вже майже порожні, бо в них залишилися лише кількадесят запорожців-дідів.
Тому із неймовірною лютістю військо почало розправу – руйнувалися курені та інші будівлі Січі. Зі Святопокровської церкви солдати забрали геть усе: срібні врата з іконостасу мистецької роботи,коштовне Євангеліє в мистецькій оправі (дар кошового Петра Калнишевського), багаті митри, ризи, чаші, хрести… То були безцінні пам’ятки українського сакрального мистецтва. Шукаючи більших скарбів, перевертали престол та вівтарі, а закінчивши той грабунок, наказали солдатам зруйнувати церкву. Дзвони церковні порозбивали, а металеві уламки продали перекупникам. При руйнації Січі та її церкви військо генерала Текелія не помилувало навіть померлих козаків, похованих за церковною огорожею. Всі надгробні пам’ятники у варварський спосіб було знищено. Страшну, моторошну картину руйнації Січі змалював Тарас Шевченко у поемі «Невольник»(1845р.).
[color="#ff0000"][b]«… А на тихому Дунаю
Нас перебігають
Січовики-запорожці
І в Січ завертають,
І розказують, і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі срібло,злото
І свічі забрали у Покрові; як козаки
Вночі утікали
І на тихому Дунаю
Новим кошем стали;
Як цариця по Києву
З Нечосом ходила…
І Межигорського Спаса
Вночі запалила.
І по Дніпру у золотій
Галері гуляла,
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась.
І як степи запорозькі
Тоді поділили
І панам на Україні
Люд закріпостили.
Як Кирило з старшинами
Пудром осипались
І в цариці, мов собаки,
Патинки лизали.
Отак, тату! Я щасливий,
Що очей не маю,
Що нічого того в світі
Не бачу й не знаю…
Ляхи були – усе взяли,
Кров повипивали!..
А москалі і світ божий
В путо закували.
Отаке-то!»
[/b][/color]
Запорожжя перестало існувати, не залишилося навіть назви «Січ»! На її місці було засновано слободу Покровську. Землі запорозької Січі імператриця Катерина ІІ пожалувала генерал-прокуророві – князю Вязємському та князю Прозоровському. З ліквідацією Січі Межигірський монастир утратив свій особливий статус «військового» Запорозької Січі та почав занепадати. 1787 року монастир закрили. Тяжкі непроминальні уроки історичної минувшини козацької України!
Після ліквідації в 1775 році Запорозької Січі на річці Підпільній, ікона запорозької святої Богородиці-Покрови потрапила до соборної Покровської церкви Переяслава, потім опинилась у збірці творів мистецтва царської родини – спочатку Миколи Миколайовича, а згодом Сергія Олександровича. Останній подав ікону на виставку ХІ Археологічного з’їзду в Києві (1899 р.), після чого «Запорозька Покрова» стала широко відома завдяки численним публікаціям. Копії її зберігаються тепер у музеях Одеси та міста Дніпра.
Далі сліди цієї історичної реліквії губляться. Можливо, оригінал і досі переховується у Санкт-Петербурзі? Адже, до прикладу, основу Музею російського мистецтва становлять твори із зібрань царської родини – колишня його назва «Музей Олександра ІІІ»!
Згадаємо тільки, що запорозьке євангеліє київського друку 1689 року, оздоблене коштовними шатами - з Січової Покровської церкви (дар кошового Петра Калнишевського), як і клейнодні гармати, виготовлені в Глухові для гетьмана Розумовського, пишно прикрашені бароковими візерунками, геральдичними композиціями та написами-присвятами, потрапили на Кубань і тепер експонуються в Краснодарському крайовому музеї. «Запорізьке євангеліє» на Кубань перевезли козаки Кущівського куреня, коли чорноморське козацтво переселялося на Кубань.
Історичні реліквії запорізького козацтва, скарбниці історичних коштовностей зберігаються у фондах Санкт-Петербурзького Ермітажу. Є вони також у Палаті зброї Московського Кремля. Зрозуміло, що за стінами Кремля вони знаходяться поза зоною доступу і, думається, що ніколи в Україну не повернуться!
[b][color="#ff0000"]«Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!»[/color]
[/b]
Як не постане з руїни стерта з лиця землі пам’ятка колишньої слави та величі запорозького козацтва – Січова церква Пресвятої Богородиці Покрови. Лише невмирущі тексти Шевченкового «Кобзаря» розказуватимуть про неї українським нащадкам.
[color="#ff0000"][b]«Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива
Як Господа слово!»[/b][/color]
(Тарас Шевченко [b]«До Основ’яненка»[/b])
На фото: [i]Січова Святопокровська церква на р.Чортомлик. Рисунок Тараса Шевченка,1843.[/i]
2014рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781727
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Не поспішаючи, підкрадався осінній вечір.. В домі тихо, тільки чути,як чітко вибиває годинник «Тік – так… Тік - так». Вона в смутку, в розчаруванні, сиділа біля мами.Ледь стримувала сльози, в голові гуділо, перед очима іноді з`являвся туман. Вкотре рясні, солоні сльози, з гірким присмаком, вмивали обличчя, зволожували уста, краплями падали на
поділ сукні і окуляри. Весь час знервовано смикала в руках зовсім мокру носову хустинку, не відводила погляду від неї,
- Матусю, рідна, дорогенька, не йди, чуєш, тебе благаю. А, як же я сама? Одненька буду без тебе? Ні! Тільки не це..
В кімнаті тихо - тихо… Вона вже не чує годинника, увага вся до мами. Місяць, а може й більше вона лежала виснажена, бліда - бліда. Ледь затрусилися уста, шепіт,
- Донечко, пробач.
Раптово сивий місяць уповні заглянув в вікно, кинув сяйво на ліжко, закрив навічно її очі. Ніч давно розкидала зорі, які ледь-ледь мерехтіли, а сама дрімала в тиші.
Надія в відчаї… Залишилася одна, як билина, душа тремтіла, розривалася, гаряче на серці, біль у грудях, ледве їх стерпіла. Думки про рідну, ніжну матусю - що я тут без тебе досягти можу? Одна опора й світло у вікні була для мене ти…
Дівчина не знала батька, мама все тримала в таємниці. Інколи з сумом говорила - » Краще б його не мала, але ти доню, в мене одна розрада. Тобою вік я прожила і все робила, щоб краще було тобі, люба, комфортніше, на цьому світі. Дала освіту, тож тепер сама рідненька в житті дорогу вибирай, прошу тільки не оступись, як я. Добре роздивися, щоб тобі не така доля, як моя».
Вона пригадала, як поводилася мама, коли зустріне в селі п`яного чоловіка, задумається й скаже -»О, ще один. Де беруться гулящі і пияки? Чому коли зустрічаються, всі хороші здаються? А тільки подаруєш своє кохання, вкотре приповзе весь в болоті, п`яний й просить вибачення. Мине день - другий, творить теж саме. Ой доню, хто вигадав таке життя? Де знайти, щоб був порядний? Придивишся по селі майже всі горілку п`ють, хтось більше, а хтось менше, тому і в злиднях все живуть, хіба їм потрібна ця бібліотека? Хіба що, якась жінка прийде взяти прочитати книгу й то все більше про кохання. Це говорить про те, що жінкам - цим сільським трудівницям, теж хочеться нормального відношення, любові й поваги. Бути господинями, але не рабинями, подай, принеси, прибери. Хто знає, в місті людей більше проживає, можливо там й менше вживають алкогольні напої. Та й то треба знати з якої сім`ї і хто батьки? Хоча поговірка є; «В сім`ї не без виродка». Я молода була, не розгледіла, закохалася, годила, як могла, а він згулявся, бешкетував, а потім поїхав далеко, в Росію на бурові установки, там і спився». А так, щоб, ще щось про нього розповісти, то ніколи не хотіла. Тільки кивне головою, очі стануть сумні, відразу прикладе руку до грудей й слова - «Не ятри душу».
Наді минуло двадцять три роки, її дім від сусідів метрів двісті і від одних, і від других. Немає з ким поспілкуватися, окрім рижого сміливого, хитрого кота на ім`я Марс й невеличкого молодого, чорного пса на ім`я Топа. Вони кожного дня проводжали її до хвіртки - коли йшла на роботу, а після вісімнадцятої годили спокійно сиділи, кіт на паркані, а песик прямо біля хвіртки, чекали на господарку. І саме цікаво, що ніколи не билися, поважали один одного. Топа добрий, часом нюхне його, а в кота відразу хвіст догори, спокійно пройде, навіть не озирнеться. Та коли пахне, щось смачненьке, Марс відразу плигав на руки. Хитро заглядав в очі й терся, тицявся носом у підборіддя. Топа спостерігав, виляв хвостом, ледь - ледь скавулів. Вони звикли, знали, що дістанеться обом та кіт хитріший, хотів завжди все першим отримати. Вона тішилася, адже з ними веселіше. А, ще часом з телевізором, бо то тільки й розваги, а так майже всі дні з книгами. Колись рушники вишивала, адже кожна дівчина мріє зустріти коханого, стати з ним на весільний рушник. Тепер цим не займалася, оберігала очі, адже з зором мала проблеми.
Час плинув….. Вечоріло… За вікном ліпив мокрий сніг з дощем, чути свист вітру, то тихіше, а то так сильно, аж гуділо в пічці й в піддувайло сипалися яскраві, червоні вогники - жаринки, від яких освітлювало підлогу. Надя підкинула кілька дровенят, від яскравого світла, задоволено примружила очі. Жар в грубці спалахував великим полум`ям, в обличчя віяло гаряче повітря. На столі, на годиннику шістнадцята, помітила й замислившись, промовила,
-Так, скоро стемніє, якраз за дві години згорять, можна збиратися додому. Добре, що Топа та Марс на веранді, були б замерзли. Адже погода неприємна, їдюча, холодна, так, вже пізня, примхлива осінь.
Сьогодні бажаючих взяти книги, було зовсім мало. Вже, як примерзне, тоді приходить більше читачів, аж з колгоспу, це від села кілометрів три, тоді веселіше. Підіймається настрій, хтось, про щось цікаве розповість, чи помилуються її квітами в вазонах. Так, вона їх дуже любить, це мама так навчила, не забуде вкотре полити та помити листочки, налюбуватися ними. І часом в самотності пригадає, як колись до них тихо - тихо говорила мама, немов боялася їх злякати,
- Мої славненькі - квіточки
Наче гарненькі - діточки
Несуть радість тобі й мені
Справжня весна в нас на вікні
Шануй їх доню, це сонечка цвіт
Скільки б не було люба, тобі літ…
Спогади про маму турбують душу, скотиться непрохана сльоза. І все перед очами, пригадає її веселий настрій біля вікна, прислухається до пташиного переспіву, вкотре всміхнеться. А потім, як наслухається пташок вголос мріє; о, якби я пташкою була, то б полетіла куди захотіла.
Раптово її думки перервав стук в двері, зайшов високий, молодий чоловік в окулярах,
-Вибачте! Добрий вечір!
Зняв окуляри, поспіхом витирав скельця носовою хустинкою,
-Я здається заблукав, з села звернув, гадав доїду до траси, а дорога привела до вашого села. Оце проїхав трохи, все ще не розумію, як проїхати до траси. Ніде ніяких знаків немає, як на трасу попасти? Підкажіть будьте ласкаві.
У легкій курточці стояв перед нею, без головного убору. Акуратно підстрижене русяве волосся, обличчя світле, приємне, блакитні очі. Про себе описала його зовнішність, що в нього на душі, хто знає? Не зміг би, ось так, хтось незнайомий, приїхати, пожартувати, ще й в таку кепську погоду. Він скоса позирав, не міг зрозуміти її мовчанки. Кахикнув, щоб звернула увагу на нього, ледь почервонівши, продовжив,
- Ви знаєте, так стемніло, хоч око виколи, в яку сторону не погляну, нічого не бачу. Ото халепа, не можу зрозуміти в яку сторону їхати?!
-А ви хто і звідки? – запитала, поправивши окуляри.
- Я це… Ой, вибачте, я Максим, як треба й прізвище скажу.
Мило всміхнулася,
-А я Надя, бібліотекар, як бачите. Ви знаєте від нас до траси чотири кілометри та я вас розчарую, дорога погана, автомобілі розбили, коли в містечко возили буряк на цукровий завод. Якщо, і вас авто «Нива», то проїдете, якщо ж ні, боюся, що прийдеться вам зустріти ранок в якійсь калабані. Чоловік підійшов ближче, впритул до столу, за яким вона сиділа. Здивовано відреагувала на його сміливість, відразу встала, хотіла запитати, можливо зможе, ще чим допомогти. Та він уважно придивився на неї, протягнув руку,
- Тоді будемо знайомі.
Дівчина трохи розумілася на людях, адже скільки книжок читано – перечитано, з них таки чогось навчилася. Ледь усміхнена, гадала, що не помилилася в ньому, подала руку,
-А ви мабуть в Олексіївку їздили?
- Розумієте, в нас Василь Степанович – електриком працює на заводі. йому зателефонували, що захворіла мама, а вона ж в Голубівці живе. Автобус з містечка лише два рази на день ходить, то я допоміг людині, адже разом працюємо.
- То можливо чаю? Ви ж напевно не гостювали, з дому давно.
- Ну так - так, прямо з роботи, не заперечую, вибачте, вам заморока та я буду радий. Хоч в авто й тепло та з собою не додумався термос взяти, ще розсіяний таки трохи, хоча вже й не хлопчисько. Та знаєте, все не передбачиш, коли, ще сам, не маєш сім`ї, то на все не дуже звертаєш увагу.
- Сідайте, он стілець, - запросила, водночас уважно придивлялася до нього.
О, то він не одружений, цікаво, а чому, хіба дівчат на заводі, чи в містечку немає? Чи можливо перебирає, шукає якусь вишукану, багату. На вигляд років двадцять вісім, чи тридцять, але здається не більше.
Максим присів, чомусь розгубився не знав, як поводитися, роздивлявся полиці з книгами і з - під тишка позирав на неї, нарешті запитав,
- Ви тут одна і не боїтеся?
Мило всміхнулася, відвела погляд до вікна,
- Чому одна? З книгами, з квітами. Ви знаєте, в нас гарна бібліотека, тут самотнім себе ніколи не відчуєш. Правда, як хто зайде, якісь новини розповість, то теж цікаво. Але книги - це, як люди. В кожній із них є своя історія, своя доля. В них, як зачитуєшся, то здається попадаєш в море, в якому, то штормить, то так тепло й світло, що в душі відчуваєш весну. А історичні, то немов казки, правда, то я не про Шевченка, там стільки болі й журби, особливо зараз згадуються його твори. Яка гірка доля матінки України, чому віками, так званий брат, все хоче принизити націю. Та сумне, часом хочеться чогось душевного, вже візьмеш твори молодих поетів. Мова відроджується, то добре, чисте кохання, красива, щедра земля, а світанки й вечори, то потрапляєш в обійми природи, тішишся, насолоджуєшся всім, перед очима немов картини.
Він намагався заглянути в очі. Заслухався, сам того не помічаючи, ледь роззявив рота, вже стрепенувся, зробив глибокий подих,
- О! Ви прямо, як та фея знань, така промова! Я сам технічний інститут закінчував, все більше діло з залізом маю, знаєте залізниця, це вагони й вагони. Признаюся не дуже мав бажання до книг, так ото часом про кохання, то більше читав зарубіжних письменників. А зі школи звичайно більше пам`ятаю Шевченка, Лесю Українку. Та зараз інший час, скрізь більше комп`ятерів, в нас на роботі і в мене вдома є, тільки я там більше тримаю інформацію щодо роботи. А новини мені всі з інтернету батько розповідає, загалом зайнятий, якщо чесно, то бракує часу.
Вона не поспішаючи розлила чай, припрошувала до пряників, що лежали в тарілці. Так, про свою маму мовчить, є батько, цікаво, загалом сини завжди більше мову ведуть за маму, а тут інше. Значить не мамин синочок, як то є розбещений - не чоловік виростає, а ганчірка, нікчема, розмазня - перекручувала в голові роздуми за нього.
Тут була з ним і в той же час десь, чомусь згадувалися прочитані твори. Хотіла в них віднайти подібного героя.
Подякував за чай, якісь хвилини мовчання, теребив в руках окуляри,
- Ви дозволите переглянути книги? Можливо для себе, щось цікаве знайду.
- Будь ласка, - глянула на годинник, стрілки годинника доходили до вісімнадцятої. Він слідкував за нею, тож відразу зреагував,
- Ой, що ж я напевно піду, вибачте, бачу вам час додому.
Вона перебила його,
-Та, як це піду? Куди в автівку? Ні - ні, я запрошую вас до мене в гості, я б могла звичайно з вами тут до ранку побути , знайшла б вам, що розповісти та на мене вдома чекають.
Максим уважно дивився, вона трохи почервоніла, в голосі відчувалося хвилювання, миттєво не задумуючись випалив,
- Я зрозумів, чоловік, дитина. Вибачте, вас більше ні на хвилину не затримаю.
Вона різко встала, розвела руками, заговорила доволі голосно з хвилюванням, поспішаючи.
- Який чоловік, яка дитина, з чого ви взяли? Я вас просто не можу відпустити мерзнути в автівці, а включите опалення вам буде в ній небезпечно. Ви вперше в нашому селі, тож значить гість, вважаю так не годиться. А вдома в мене, мої любимі кіт і песик.
Присіла на стілець, зробила глибокий подих, знявши окуляри, поклала їх на стіл.
Він здивувався…. о, які очі, волошкові, їй краще без окулярів. Красива дівчина, варто придивитися, а що окуляри носить, то нічого, я теж очкарик, так в школі дражнили. Пригадав, свою дівчину зі школи, з протилежного класу, яка проводила в армію, але напевно не доля, бо не дочекалася, вийшла заміж. Від тої пори, то тільки робота, як наречена. Піймав себе на тому, що вона чим - то схожа на його перше й останнє кохання. В голові спогад - батькові слова, » Вже може господиню приведеш у квартиру, гадаю пора одружитися, можливо б менше був на роботі. Звернув би увагу на те, що роки швидко летять, молодість саме кохати, що заважає нарешті подумати про себе, про мене, одружився б, потішив мене, я б онуків, ще трохи побавив».
Вона одягалася в пальто, а він замислившись сидів, поринув в спогади. Йому було десять років, як мама зникла, поїхала в Москву на заробітки і все, ні слуху, ні духу. Батько все життя працює на ЖВРЗ, в електричному цеху, тому й вчився він по настанові батька. Місяця три, як очолив бригаду в цьому цеху, хотів змін на заводі, з`явилися інвестори, роботи було і йому це подобалося. Батькові одному важко тягнути сина, але більше він не одружився. Пригадує, як часом на ніч вдома залишався сам, тільки тепер дорослим розумів, де він був. Та про жінок, ніколи не було мови, можливо соромився, хто знає. Адже хлопчиськом ніколи про це не задумуєшся.До того ж й звикли вдвох, здавалося, що все так і треба. Хоча, зізнавався сам собі, що брала безсонниця, після якогось фільму, чи то від переглянутої інформації в інтернеті.
Вона поспішно в грубі прикрила піддувайло,
-Ну, що йдемо до мене, гадаю іншого виходу просто немає.
Як джентльмен, пропустив її вперед, виходив слідом, мов покірне ягнятко.Чомусь коли ближче до неї підійшов, її легкі парфуми, чи то не парфуми, привабили його. Мовчав йсам дивувався чому, з`явилося бажання, ще якийсь час побути з нею.
Надворі трохи вітряно, але дощу не було. Біля бібліотеки припаркована - синього кольору автівка.
- Ні, гадаю, в авто сідати не варто, там дорога розбита, краще пішки, - попередила його, не вагаючись пішла вперед.
Темно, хоч око виколи, вона витягла з кишені ліхтар, освічувала дорогу, він сміливо її взяв під руку,
- Так гадаю зручніше, під ногами багнюка, якщо будемо падати, то так і буде, адже разом веселіше.
Йшли не поспішаючи, Надя мовчала, лише схиляла голову донизу, час від часу, дивилася під ноги. Після його слів відчувала, як підступає гаряча кров до обличчя, розбігається в жилах по тілу. Він теж йшов мовчки, міцно тримав її руку, боявся відпустити, щоб від слизької дороги не втратити рівноваги.
Як добре, ось так - удвох, набагато веселіше, чим одній. Ха! А цікаво, як він в мене вдома буде себе вести? Ловелас чи ні? Але відразу зупинила себе, кажуть з повій бувають гарні дружини, можливо й з ловеласів згодом теж бувають гарні охоронці домашнього вогнища, хто знає.
На веранді загавкав пес. Кіт, не вагаючись, з підвіконня плигнув на підлогу, потягнувся, не міг зрозуміти, на кого може гавкати пес, адже мала прийти господиня. Вона відчинила двері й відразу взяла пса на руки,
-Подивися Максиме, це мій охоронець - Топа.
Той не хотів вгамуватись, ричав на нього, від ревнощів хотів вирватися з рук, дістати незнайомця.
-Е ні, так справи далі не підуть, гайда дам їсти і в буду, прикрию, курткою, щоб зігрівся, там будеш спати,- клопоталася до собаки, відчинила двері в простору кімнату й привітно до гостя,
- Ти проходь! Ой, вибач ненароком перейшла на «ти»
Він хотів взяти її за руку та пес виривався, аж клацав зубами, ледь не дістав його,
- То краще, що на «ти», будемо рідніші, так зручніше, це ж не дев`ятнадцяте століття.
Уже звчинила за ним двері, давала їсти собаці й котові.
Він - озираючи кімнату, помітив… О, як тут вишукано й комфортно. Пахне сосною, травами, а книг, як багато та й квітів, як в магазині! На серванті помітив фото жінки, знайшов схожість між ними, зрозумів, що це напевно мама, але ж її немає, що сама живе, оце сюрприз й наважилася запросити, це ж треба! Ще ніколи так, на одинці, не був, з дівчиною, в незнайомому селі, при такій кепські погоді. Доторкнувся до пічки, вона була ледь тепла.
З оберемком дров - вона відразу зайшла в хату й поспіхом розпалювала пічку, з усмішкою до нього,
- Ну ось, своє господарство нагодувала, тепер нам час подумати про вечерю. Ти любиш пельмені?
Він мовчав, вона права, я люблю пельмені, але не куплені в магазині, а ті, що вони готують в вихідні дні з батьком.
-Максиме, роздягайся, будь ласка сам, не соромся, нас в хаті лише двоє, немає чого соромитися, різниця в вікові бачу не велика, тож, як кажуть, сучасна молодь не соромиться нічого, вперед, ми ж живемо в двадцять першому столітті!
Вони сиділи за столом, насолоджувалися чаєм, після смачних пельменів, які запивали вином. Він розповідав про школу, друзів, за пройдений шлях в житті. Вона з радістю підтримувала розмову, розповіла про своє дитинство, про маму. Розповідала фрагменти з розповідей, прочитаних книг. Напевно вино трохи вдарило в голову, дивлячись один на одного, їх притягувало неначе магнітом. Максим все всміхався, ненароком клав свою руку на її плече, адже сиділи поруч, їй здавалося, що то сонячні промені підкрадалися до її тіла. Розчервонілася, веселий погляд, усмішка, задоволення від спілкування. Спіймала себе на тому, що їй так ніколи не було приємно спілкуватися, хотіла голову покласти на його плече. Як мамі колись, як було вечорами вдвох пили чай, а вона потім обійме її і скаже;» Добре доню вдвох, одній людині не прожити нормальне життя, обов`язково має бути сім`я, а вже яка, то Бог вирішує. Гадаю в тебе буде інша доля».
Вона й не помітила, як за думками опинилася в його обіймах.
Мабуть про, щось думає, він сам про себе вів бесіду, обставини, чи хтось керує тим, що зараз відбувається? Так спокійно на душі, неначе знає її все життя, лиш хвилювання, що чекає на нього попереду. Невже я не скористаюся цим випадком? Не наважуся, адже вона гарна, а що, якщо має когось? Але ж його тут немає. А я є і здається живий, що ледь стримую гарячі почуття. Це, що кохання? О, біс би забрав мою нерішучість, адже мовчить, в обіймах, як дитя. А волосся пахне, дурманить.
Від пічки відчувається тепло, йому ж здавалося, хмеліє. Хмеліє від спокуси, яка крутиться в думках, напрягши все тіло.
Їй так було добре, відчувала тепло й його серцебиття. Думки далеко не тікали, кого, ось тут, в селі зустріну, чи буде, ще така нагода зустрітися з ним? Ні, той переселенець, що заходить в бібліотеку частіше за всіх, їй зовсім не подобається, хоча й приносить цукерки, кидає погляди та він її не приваблює. Кинутися у вир головою. А раптом дитя? А якщо дитя, то хоч красиве, таке, як він. Та так і буде, тож не сама буду, потягну, робота є, а зараз на дітей дають допомогу. Вона придала собі рішучості, що має бути так і буде, це напевно доля…
Обережно звільнилася, від обіймів. Він раптово приторкнувся до уст. Той поцілунок вирішив все… Жадні цілунки, пружні перси, вогонь в серцях. Відчуття нового тіла і перший поштовх, розлилося (червоне вино)…
Лежав щасливий, ця мить спокуси йому неначе подарувала крила. Ніколи в житті, не відчував такого задоволення. Вона… вона єдина така і моя. Кипіла кров по жилах, у скронях гупотіло, а тіло, ще бажання мало та ні, він зупинив себе. Не втрачу я її, моєю навік буде. Клянусь в душі, збережу вірність лебедину, я берегтиму, кохатиму її все життя, це моя доля. Але ж, як дивно так далеко від мене була і так раптово я її знайшов…
Пізній, похмурий ранок заглядав у віікно, дощу не було і вітер здавалося зовсім пропав. Принаймні так подумала Надя, вона проснулася раніше. Чи шкодувала про нічну близькість? Ні, напевно так поступила після прочитаних книжок, вирішила, що кохати в житті можна декілька раз і воно те відчуття, не відразу приходить, а буває й з часом. Напевно там, на небі, зорі складають свої пазли, їм видніше. З висоти роздають долі, які їм до вподоби, чи можливо хто яку заробив, хто знає?
Він ледь – ледь відкрив очі, вона в синьому, махровому халаті, за столом нарізала бутерброди, закипів електричний чайник.
Він не соромлячись, в білизні, підійшов до неї, несподівано взяв на руки. Осінній ранок, а в серцях весна, а в душі радість й бажання насолоджуватися один одним. Обоє не вважали чогось боятися, соромитися, поринули у світ любові, медових поцілунків, пристрасно бажали близькості.
Сніданок, поцілунки, ніяких обіцянок, тільки погляди один до одного й кожен при своїх думках. В обох гарний, піднесений настрій та час нагадував, що треба йти на роботу. Він допоміг їй одягнути пальто, присівши на одне коліно, закривав замки на чобітках й усміхнено зазирав в очі, хотів знайти в них - хоч маленьку блискавку щастя.
Надворі Топа виліз з буди, тихо ричав і подзвякував, неподалік, біля пустої тарілки, сидів кіт, не звертаючи на пса уваги, поважно вмивався.
Вони підходили до бібліотеки, біля авто стояли два літні чоловіки, розмахували руками, про щось сперечалися.
Один з них помітивши їх звернувся,
- Ага, Надю, добрий день! То це до тебе гість приїхав, а ми з дядьком Іваном ледь не посварилися, вже, аж на пиво посперечалися. Я думав це син Степана приїхав, а він доводив, що до Валентини діти приїхали, тож ніхто не виграв, не буде кому пригостити пивом. Вибачайте нас!
І вже до Івана, товкаючи в плечі,
- Пішли, пішли! Чого рота роздявив? Молода, напевно коханця якогось замала, тож не буде, як її мати, весь вік одна. Чого такій гарній одній залишатися… Пішли….
Той намагався вкотре озирнутися, рукавицею підтирав ніс.
Максим обійняв її,
- Чуєш Надю, молода, коханець, то я тобі тепер хто?
Вона ледь почервоніла, миттєво згадала ніч, опустила очі,
- Ну врешті гадаю не коханка, а далі час покаже. Може цей соловейко, що залетів в бібліотеку, тільки в ліжку щирий, а так ні, хто знає?
Він ледь збліднів, не соромлячись притиснувся до неї, знявши їй окуляри поцілував. Не пручалася, хай там хтось і побачить, так і буде.
Вони в бібліотеці… Швидко почала роздягатися, він допоміг й нічого не запитуючи, пішов надвір, з під навісу приніс оберемок дров.
Раділа допомозі, але занепокоїлася,
- Тобі ж час їхати, ти вже й так запізнився на роботу, доки доїдеш, буде обід.
- Все гаразд, я зателефонував батькові, о другій буду на роботі. А ти мені поясни, ще раз якою краще дорогою поїхати, щоб не заблукати.
Вона всміхаючись розповіла йому маршрут,
- Гадаю сюди дорогу, ще знайдеш, чи знову в іншому селі заблукаєш?
Зморщила носа, притиснула вказівного пальця до його вуст,
-Це я пожартувала, мовчи, не треба нічого говорити.
Він на всякий випадок залишив свій номер телефона, на ходу,
-Шкода, що зараз не маєш телефона та гадаю скоро він в тебе обов`язково з`явиться.
Вони завмерли в поцілунку, їм обом не хотілося розлучатися та в житті не завжди виходить так, як хочеться.
Поспішив до дверей,
- Не проводжай мене, скоріше повернуся.
Минуло три дні… Надя в бібліотеці, біля вікна… Сутінки лягали на землю, чому так довго тягнеться час? Хай би неділя швидше була, то можливо б приїхав.
Прийшовши з роботи додому, тішилася з котом та песиком й все прислухалася, чи раптом не їде якась автівка.
Погода в неділю покращилася, навіть виглянуло сонце.
Вона з вікна дивилася в сторону садка, любувалася калиною, яка пишалася червоними гронами. Декілька горобців, крутилися над нею, то відлітали, то присідали, крутили голівками, щось знаходили й знову відлітали. Пригадала, що на весільний каравай обов`язково кладуть калину. Гарні звичаї та чи я колись буду розрізати весільний караван для гостей, час покаже. Ну, як не приїде… Та ні вона відкидала цю думку, але сумнів підкрадався, як черв`як.
Пройшло більше тижня, від Максима ніякої звістки. Вже перестала чекати, вирішила так і буде, напевно зірки в небі переплутали все, не мала бути ця зустріч, втішала себе. Ввечері, в п`ятницю, чомусь зовсім зіпсувався настрій, навіть не знала чого. Біля маминого фото, тихо просила вибачення,
- Прости матусю, своє непокірне дитя, не прислухалася до твоїх порад. Зізнаюся тобі, він мені сподобався, я б хотіла з ним бути, в мене склалося враження про нього, що він порядний, надійний. Хотілося б мати такого чоловіка та чи будемо разом? Я тільки мрію про це, попасти в його обійми й ліпити пельмені, які він обожнює. Та не їде, а дзвонити я перша не буду, йти по людях, дайте зателефонувати, ні. Пробач мамо своє дівчисько, зрозумій мене, як жінка, адже ми створені Богом для кохання, для продовження роду. Знаю це гріх, але ж такий солодкий….. Кожна жінка мріє кохати і бути коханою, це ж врешті не мої вигадки.
Щоб поліпшити настрій, включила телевізор, знайшла канал - »Горизонт», звучали українські пісні. А й справді, музика творить чудо, вже всміхалася швидко прибралася в хаті. Не задумуючись, замісила тісто на пельмені, адже пару днів назад купила в сусідки свіжини. Вирішила, чого вже другий день має стояти перемелене м`ясо. Не їде, ну й нехай - сама наїмся.
Вже близько півночі в хаті смачно запахло. Так, хоч пізно та вона зварила кілька штук, смакувала, тішилася, як дитя,
- Ага тебе немає, то я сама пару штук з`їм і за тебе також, а ти пошкодуєш, що не посмакував мої пельмені з кропом.
З головою накрилася ковдрою в ліжку, від позитивного настрою, чи від вечері відразу заснула.
Сьогодні не спішила на роботу, в суботу відкривала бібліотеку об одинадцятій. Пробудив її кіт, лапою торкав пальці ніг, це так завжди, як захоче надвір. Потягнулася… Ого! На годиннику близько десятої. Оце так! Посміхнулася, мабуть завдяки пельменям так гарно спалося,всі хвилювання десь поділися.
Раптом загавкав Топа, почула гул автівки. О! Та сьогодні ж субота, заспокоїла себе, він зазвичай на роботі та і так рано не може приїхати.
Не поспішаючи, накинула халат, випустила кота, від здивування, на якусь мить застигла на місці. Біля хвіртки стояли якийсь чоловік з жінкою, жінка тримала в руках на рушнику хліб, хто це може бути? Ні, щось не те… Аж раптом побачила Максима з букетом червоних троянд, на ходу поправляв квіти.
О, Боже! Як дзиґа закрутилася в хаті, за хвилину, вже одягнена, відчиняла двері. Топа рвався, гарчав, схаменулася, але ж оголені ноги, розчервонілася від хвилювання,
- Ой, Боже, що ж це я!
Але ж не повернуся - подумала, мов умовляла себе. Поспіхом, в калоші всунула ноги, що стояли поряд, поспішала вгамувати пса.
То були батько Максима з тіткою Ганною, Максим взяв їх на підмогу, як сказала тітка, що сватання має бути в непарній кількості людей. Надія задоволена, не дарма вчора багатенько наліпила пельменів, але й гості прийшли не з пустими руками.
Пройшли зимові свята, вже й вода освятилася по всій землі, закінчувався холодний січень.
Морозним видався і цей день, сніг сріблився й золотився від сонячних променів.
І так світло й тепло було в молодят на душі, їхали в комфортній автівці від РАКСУ. Максим сяяв від щастя, все намагався притулити до себе наречену. Надя на якусь мить, дивлячись у вікно, задумалася - мамо, це так красиво, ти напевно бачиш. Пробач, мене, що не прислухалася до твоїх порад. Подивися - я щаслива, мені доля зробила подарунок і в мене все добре, люба,привітай мене.
24.02.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781305
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 11.03.2018
[color="#ff0000"]з авторського циклу радіопрограм на радіо "Воскресіння", записаних до 200-ліття з дня народження Кобзаря і об'єднаних назвою[b] "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка"[/b]
[/color]
[color="#ff0000"][i]До улюблених церковних святинь, пам’ять про які Тарас Шевченко зберігав багато років, він як поет, художник і українолюб ставився дуже шанобливо. Шевченко був глибоко віруючою людиною, релігійною, християнською, мотивованою та свідомою того, що молитва української нації – розмова з Богом, а знак хреста – оберег людини перед злом. Малим ще хлопцем бував на Високій могилі, де були поховані славні козаки.
На прощу у славний Мотронинський монастир він пішов із дідом, аби там побачити церкву з однією банею та великим хрестом, зустрітися із ченцями та побувати за брамою на цвинтарі; до дяківської школи ходив, аби читати навчитися; останню молитву священика під час похорону своєї матері довго пам’ятав; "Часослов" умів читати й над труною багатьох покійників "Псалтир" читав; до "Біблії" часто брався, що настільною книгою в хаті була. Християнський світогляд дедалі міцнів, на що вказують поетичні та прозові твори Шевченка. Своїм непорочним, морально чистим, безгрішним землякам нагадував: [b]«Земля ваша мов рай, мов сад насаджений рукою Богочоловіколюбця, а ви тільки безплатні робітники в цьому родючому та пишному саду».[/b]
[/i][/color]
Місто Переяслав у часі ХVІІ – ХVІІІ століть був нерозривно пов’язаний з Правобережною Україною, яка лишалася під владою Польщі аж до самого її розпаду в 1795 році. У ХVІІІ столітті саме Переяславським єпископам підпорядковувалися православні парафії та монастирі Правобережжя загальною кількістю понад 500. Серед усіх правобережних монастирів найавторитетнішим був [color="#ff0000"][b] «Мотронин» (або "Мотрин") монастир,[/b][/color] розташований неподалік від першої гетьманської столиці Чигирина в Холодному Яру.
З Мотрониним монастирем пов’язано багато легенд. І найперша з них – про заснування монастиря ще в домонгольську добу, тобто за часів Київської Русі, у 1204 році. У середньовічних джерелах уперше згадується під роком 1568.
Він містився в лісовому урочищі Холодний Яр на велетенському скіфському городищі. Городище датується VІ – ІV століттями до нової ери і є одним з найбільших у Європі.
У ХVІ столітті на місці староукраїнського городища уздовж Холодного Яру розкинулося село Мельники, по обидва боки якого текла річка Сріблянка.
Сам Холодний Яр – унікальне явище природи – з мережаною сіткою численних ярів та байраків, порослих прадавнім дубовим лісом із джерелами, потічками та озерцями, став неприступною фортецею для козаків Богдана Хмельницького у ХVІІ столітті, бунтарів-гайдамаків Максима Залізняка у ХVІІІ столітті, бійців так званої «Холодноярської республіки» у 20-их роках ХХ століття.
Мотронинський Троїцький чоловічий монастир, заснований у реліктовому Мотрониному Холодноярському лісі за благословенням митрополита Київського Іони Протасевича, напочатку був лише скитом із невеликою капличкою. У 1648 році Київський митрополит Сильвестр Косов своїм коштом спорудив у монастирі дерев’яну трапезну церкву. Згодом Мотронинський монастир підтримували не тільки гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Павло Тетеря, Богдан та Юрій Хмельницькі, Петро Дорошенко, ІванСкоропадський, митрополити Київські Йосиф Нелюбович-Тукальський та Гедеон (Святополк-Четвертинський), єпископ Львівський, адміністратор Київської митрополії Йосиф Шумлянський, а й навіть польський князь Ян Яблонський. Проте аж до початку ХІХ століття всі монастирські споруди були дерев’яними.
Хоча монастир і містився на правому березі Дніпра, він традиційно підпорядковувався Переяславським єпископам, які намагалися якнайчастіше його відвідувати. Монастирські ігумени навзаєм часто їздили до Переяслава. Найвідомішими ігуменами Мотронинського монастиря були двоє запорізьких козаків, які заховалися під чернечими іменами Ігнатій і Мельхіседек. Ігумен Ігнатій – це колишній чигиринський сотник Устим Сахненко, учасник оборони Чигирина від турків у 1677-78 роках. У час турецької навали Мотронинський монастир, вірогідно, був повністю зруйнований. Незабаром, починаючи приблизно з 1685 року з благословення митрополита Київського Гедеона (Святополка-Четвертинського) монастир почав відроджуватися. Ігумен Ігнатій опікувався Мотронинським монастирем та піднімав його з руїни з 1717-го по 1753-ій рік. Після нього ігуменом став син лубенського полкового осавули Карпа Значко-Яворського Матвій, який прийшов до монастиря у 1745 році 22-річним козаком і отримав староєврейське чернече ім’я Мельхіседек, під яким і увійшов в історію. Протягом 1753-1777 років ігумену Мельхіседеку підпорядковувалися крім Мотронинського монастиря ще й усі православні парафії і монастирі Правобережної України. Він був дуже активним пастирем – багато їздив по краю, відстоював права православних, а під час відвідин у 1756-1766 роках Петербурга і Варшави отримав підтримку від російської імператриці й від польського короля.
23 липня 1766 року, коли Мельхіседек повертався на Чигиринщину з Переяслава, його заарештували поляки на Сокирнянському перевозі через Дніпро і в кайданах відправили до Дерманського монастиря на Волині, де він зазнав катувань. Йому вдалося втекти з ув’язнення, але до Мотронинського монастиря Мельхіседек уже не повернувся, а перебрався до Переяслава.
А тим часом до Холодного Яру, що розкинувся довкіл Мотронинського монастиря звідусіль стікалися ватаги невдоволених польською владою – серед них селяни-втікачі, гайдамаки та запорозькі козаки під проводом Максима Залізняка та Семена Неживого. Серед товариства пішли чутки, що той-таки ігумен Мельхіседек у Мотронинському монастирі під час всенощної освятив гайдамацькі ножі, на боротьбу православних християн із католицькою шляхтою. Тарас Шевченко через століття використав цю легенду у своїй героїчній поемі [b]«Гайдамаки», [/b]а український художник Опанас Сластіон додав до «Гайдамаків» свої рисунки-ілюстрації. Серед них і «Освячення гайдамацької зброї» у Мотронинському монастирі.
[color="#ff0000"][i]«Із-за лісу, з-за туману,
Місяць випливає,
Червоніє,круглолиций,
Горить, а не сяє,
Неначезна, що не треба
Людям йогосвіту,
Що пожари Україну
Нагріють, освітять.
І смерклося, а в Чигрині,
Як у домовині.
Сумно-сумно. (Отак було
По всій Україні
Проти ночі Маковія,
Як ножі святили).
Людей не чуть…
А де ж люде?... Над Тясмином,
у темному гаю,
Зібралися; старий, малий,
Убогий, багатий
Поєднались – дожидають
Великого свята.
У темному гаю, в зеленій діброві,
На припоні коні отаву скубуть;
Осідлані коні, вороні готові.
Куди-то поїдуть? кого повезуть?
Он кого, дивіться. Лягли по долині,
Неначе побиті, ні слова не чуть.
Ото гайдамаки. На ґвалт України
Орли налетіли; вони рознесуть
Ляхам, жидам кару;
За кров і пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть».
[/i][/color][Тарас Шевченко [b]«Гайдамаки»[/b], фрагмент]
Отож, у травні 1768 року розпочалося велике повстання, відоме в історії України під назвою «Коліївщина». Максима Залізняка проголосили гетьманом України. Повсталі здобули штурмом міста Умань, Черкаси, Канів, Богуслав, Корсунь та багато інших.
[color="#ff0000"]«[i]Отакий-то наш ота́ман,
Орел сизокрилий
І воює, і гарцює
З усієї сили –
Нема в його ні оселі,
Ні саду, ні ставу…
Степ і море; скрізь битий шлях,
Скрізь золото, слава».[/i][/color]
[Тарас Шевченко [b]«Гайдамаки:Свято в Чигирині»[/b]]
Але незабаром повстання придушила російська армія, яка прийшла на допомогу полякам. Росія епохи Катерини ІІ зуміла дуже добре скористатися наслідками Коліївщини: під приводом неефективності польської влади та неспроможності її навести лад на українських землях, під благородним гаслом захисту православних від утисків єзуїтів та уніатів, імператриця Катерина ІІ спершу ввела свої війська на територію суверенної держави, а через два десятиліття просто приєднала її до своєї імперії. (У контексті сьогодення і подій відторгнення Криму та російської агресії на східно-українських землях не можна не розгледіти традиційної стратегії імперських апетитів Росії: все повторюється знову, за тим же сценарієм «воєнно-агресивного благородства»).
До феномену україно-російських «історичних паралелей» дуже промовисто свідчить обставина, що тодішні видатні, мислячі й патріотично налаштовані українські діячі дуже активно й цілком щиро підтримували імперську політику. Серед них був не тільки Мотронинський ігумен Мельхіседек Значко-Яворський, а й син генерального писаря та генерального судді Гетьманщини Андрія Безбородька – Олександр, «Свєтлєйший князь» і канцлер Російської імперії, керівник її закордонної політики та дипломатії. Причому Олександр Безбородько, один з найрозумніших людей ХVІІІ століття, не просто підтримував, а сам творив цю імперську політику, бо вважав необхідним зібрати таким чином усі українські землі в межах якоїсь одної держави. Чи не його військовій стратегії належить легенда про «православну царицю Катерину», яка прислала Холодноярським гайдамакам на підтримку «золоту грамоту» та багато возів зі зброєю.
[color="#ff0000"][i]«Попід дібровою стоять
Вози залізної тарані:
То щедрої гостинець пані.
Уміла що кому давать.
Нівроку їй, нехай царству́є;
Нехай не вадить, як не чує!
Поміж возами нігде стать!
Неначе в ірій, налетіло
З Смілянщини, з Чигирина
Просте козацтво, старшина,
На певне діло налетіли».[/i][/color]
[Тарас Шевченко [b]«Гайдамаки:Свято в Чигирині»[/b]]
Під час Коліївщини Мотронинський монастир був пограбований і частково зруйнований, проте у 70-их роках ХVІІІ століття він швидко відродився. У тогочасному Мотронинському монастирі існували побудовані з дуба соборна Троїцька церква, Трапезна церква Іоанна Златоуста, надбрамна дзвіниця та братські келії. Після 1793 року Мотронин монастир перейшов у відання Київської єпархії, тут було небагато ченців та послушників.
На початку ХІХ століття монастир перетворили з чоловічого на жіночий. Імперська влада Росії позбавила монастир земляних угідь, проте тут і далі продовжувалося коштовне муроване будівництво. Муровану соборну Троїцьку церкву почали будувати у травні 1800 року замість старої дерев’яної. Будівельними роботами керував підрядник з міста Єлисаветграда – Артем Чеменко.
У жовтні 1802 року майже завершена мурована церква обвалилася. ЇЇ руїни розібрали і побудували церкву наново у 1804 році. Мурована соборна Троїцька церква непогано збереглася і до сьогоднішніх днів. Храм має дуже цілісний, величний і парадний інтер’єр, у якому відчуття піднесеності створюється за допомогою щедрого потоку світла, завдяки численним вікнам. Хоча храм зводився, коли в архітектурі уже панував класицизм, проте у Троїцькій церкві ще виразно відчутні риси українського бароко. Ця пам'ятка є одним з яскравих творів української національної архітектури на Правобережжі.
У період 1824-1830 років у Мотрониному монастирі збудували нові муровані споруди Трапезної церкви, настоятельських келій та інші. Таким побачив Мотронин монастир Тарас Шевченко, який побував тут двічі: у 1843 та 1845 роках. Під час останніх відвідин у квітні-жовтні 1845 року він написав відому акварель [b]«Мотронин монастир» з підписом на звороті «Чигринський дівочий монастир».[/b] Ще наприкінці ХІХ століття у Свято-Троїцькій церкві монастиря поруч з іконами висіли портрети Максима Залізняка та Івана Гонти.
У 1923 року потік безбожного радянського атеїзму не оминув і його. Монастирище стояло пусткою до 1965 року, коли в дивом уцілілій Троїцькій церкві місцева влада заходилася створювати музей Коліївщини.
І лишень наприкінці 80-их років тут відродився жіночий монастир, нині ж у Мотрониному монастирі понад 20 черниць. Місцина Мотрониного монастиря та холодноярське монастирське довкілля - жива пам’ятка буремних часів визвольних рухів українства, живий свідок гайдамацької звитяги, що її так натхненно відтворив Тарас Шевченко у своїх «Гайдамаках», аби онуки крізь віки не забували на якій землі вони живуть і чиїх батьків вони діти.
Чей, не на пустирищі з’явився у Холодному Яру гордий Дух Чорноуса (Чорноусенка), відомого у народній пам’яті«Чорного ворона», у кровопролитні 20-і роки минулого ХХ століття, що про нього згодом - уже у новітній час
ІІІ тисячоліття – дізнається українське лицарство не тільки у Задніпров’ї, а й по всій неосяжній Україні.
[color="#ff0000"][i]«Козацьке панство походжає
В киреях чорних, як один,
Тихенько ходя, розмовляє
І поглядає на Чигрин».[/i][/color]
[Тарас Шевченко [b]«Гайдамаки:Свято в Чигирині»[/b]].
На фото: Тарас Шевченко [color="#ff0000"][b]"Мотронин монастир", акварель, 1845 рік[/b][/color].
2014 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781494
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 11.03.2018
[b][i]Дощечка 7Ж
Течуть ріки великі на Русі,
і многі води їх журчать, співають стародавнє.
Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
боролися о вольність руську.
Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
– тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
гасають над ними, плачуть восени,
а в зимі студеній гурлихають по них.
І голублять дівоньки і ті це говорять,
як погибли тії у славі, а не оставили
землі своєї ворогам.
Ніби є ми, синове, також потомки
і не лишимо ми також землі нашої…
Дощечка 8
«Боронись, земле руська, і борони сама себе,
а щоб інші не були на твоїх крячах,
а тобто ворогам не далася охомитана
і до воза прив’язана, аби тягла той,
куди хотять чужії влади,
а нібито ти хочеш іти сама».
Дощечка 7А
«Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і це на нас стараються,
і ці старання їхні марні будуть,
як вони були і в старі часи отців наших.
Дощечка 2А
«…А богів купальте і Дажба шануйте,
бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]болярин[/b] – боярин
[b]берегинити[/b] – бити в береги, плескати на береги;
[b]гурлихати [/b]– воркувати по-голубиному;
[b]крячі [/b]– шия або ж плечі, рамена;
[b]охомитати[/b] – накинути «хомут» на шию;
[b]хомут[/b] – петля для запрягання коней;
[b]лик [/b]– обличчя, образ;
[b]лики[/b] – крики радості, веселощів;
[b]многоликий[/b] – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
[b]обоз[/b] – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.
[b]Сторінка – берестинка
[/b]
На Русі течуть ріки великі,
в ріках води журчать многоликі.
Ріки «многая літа» співають,
а роки все течуть, все минають.
Отчі лики в синах не загинуть, –
тако ріки о них берегинять,
а вітри буйно віють над ними,
плачуть в осінь, гурлихають в зими.
І голублять голубки – дівчата
тих, що в ноги не вміли крячати,
ще й тягти на крячах своїх воза
в хомутах до чужого обозу.
[b][i]Єсьми руси і суть такі многі,
що нікому не падали в ноги,
а де падали в битві суровій
там земля наша кровна від крові.[/i][/b]
[b][i]Бережіть свої руки від крові!
Будьте, внуки, живі і здорові!
[/i][/b]
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
[i]Щойно відговорила устами наших пращурів до тебе, люба дитино, Дощечкова читанка» і відкрила тобі сокровенні свої знання. Ох і нелегкий був шлях цієї книжки! Насправді, наче мощений з важкого каменю…А річ у тім, що написана вона ще у 1990 році з таким натхненням, наче подихом божим.
Знаменита дитяча художниця Зеновія Юськів не відразу зілюструвала її. На це пішло довгих два роки, допоки з умілих рук окреслилися божі обличчя Сварога, Числобога, Перуна, Світовида, володарки Мармореї та жар-птиці Матиреслави. Скільки книжок перечитано, енциклопедій та стародруків, аби ці обличчя надихнути правдою життя!
…І ожили ілюстрації. Наче легкий вітерець-Стрибог пройшовся сторінками – такі напоєні зеленню трави, журлячими потічками праісторичних джерел та світлом, що дає любов, новонародженого Сонця-Дажбога. Тут витоки наших звичаїв, обрядів, нашої пам’яті та культури. Тут… у цих сторінках…
Та, здавалося, що довкола «Дощечкової читанки» запала темрява ночі. Минали роки за роками, а голосу натхненних сторінок ніхто не розпізнавав. Пройшло 15 років, потрачених на марні спроби перемогти глупу темінь на німоту.
Аж раптом… не стало Зеновії Юськів, не стало Зені. Душа її тепер буде світити нам зіркою з неба, поруч із душами наших померлих родичів – так розповіла на своїх сторінках заповітна «Дощечкова читанка». Світло Зениної душі таке потужнє, що стало видно кінцеву мету – а це видана книжка!
… О так, вона була б видана, якби хтось із зловмисників з невмирущої армії Чорнобога у службових кабінетах не загубив 50 оригінальних Зениних ілюстрацій.
І знову – темрява, знову – довгі роки чекання: що робити, чи починати усе з початку? Чекати наступні … роки, поки надійде омріяний час…
Так уже сталося – бути «Дощечковій читанці» останньою в переліку Зениних книжок, але це живий пам’ятник талановитій художниці і прекрасній людині.[/i]
[b][i]Автор[/i][/b]
(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990)
[b]«Єсьми русичі, Дажбові внуки!»[/b]
[i]Рік написання[/i] – 1990
[i]Малюнки [/i][b]Зеновії Юськів[/b]
[i]Готова до видання [/i]– 1993
[i]Подання до фонду «Відродження» [/i]-- 1997
[i]Подання у в-во «Каменяр»[/i] -- 2005
[i]Подання на обласні програми
по книговиданню[/i] – 2006,2007.
[b][i]Загублені оригінали ілюстрацій [/i][/b]-- 2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744440
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 08.03.2018
[b]РЕЛІГІЙНІ ТВОРИ
ПСАЛОМ[/b]
Це пісня – не звичайна.
Не світська – релігійна.
Повчальна, величальна,
Осяйна, благовійна.
В Біблійному овиді
Сто п’ятдесят є псалмів.
Написані Давидом,
Всі Бога вони славлять.
[b]ПСАЛЬМИ[/b]
Вони мотив духовний мають.
Це є псалми, які співають.
[b]БІБЛІЙНІ ІСТОРІЇ[/b]
Записували їх усякі люди,
За словом Бога – з ним вели розмову.
І їм від того розпирало груди.
У творах цих - реальна є основа.
Вони про світ розповідають люду
Благають віру й честь в собі носити,
Плекати душу – докладати труду,
Любити Бога й ближнього любити.
В Старому є Завіті оповідки.
І у Новому – вищої всі проби.
Новий Завіт Христа писали свідки,
Старий – царі, а також чорнороби.
[b]РЕЛІГІЙНА ЛІРИКА[/b]
Вірші про те, що никне біль, тривога,
Коли хтось віру зберігає в Бога.
[b]НАПІВФОЛЬКЛОРНІ НАПІВЛІТЕРАТУРНІ ЖАНРИ
СКОРОМОВКА (ШВИДКОМОВКА, ЧИСТОМОВКА)[/b]
Що це таке? Дотепна гра.
Тут важко-мовлені слова,
Часто повторювальні звуки.
Швидко промовить – варте муки.
Зв'язок із жартом має кровний.
Цим апарат тренують мовний.
[b]ПРИСЛІВ’Я
[/b]
Одне тут речення чи два.
Але повчальна складова.
[b]ПРИКАЗКА[/b]
Влучний вислів, часто є римований.
Та повчанням не заангажований.
[b]
КОЛИСКОВА[/b]
Є авторська і є народна.
Щира, проста, жива, природна.
Її співають немовлятам,
Коли темніє, дошкільнятам.
Від неї діти затихають,
У сни протяжні поринають.
[b]ЛІЧИЛКА[/b]
Діти люблять в ігри грати –
В «Піжмурки» чи в «Лови».
А кому жмурить, лапати,
Скаже жанр цей мови.
Ти пусти вірш із гортані
По складах, як кури.
А на кого склад останній
Випаде – той жмурить.
Промовляєш і торкаєш
Всіх, хто є колі.
Той, на кім лічбу спиняєш,
Виповняє ролі.
[b]РУБАЇ [/b]
[b](Жанр персько-таджицької лірики)[/b]
Чотиривірш. В нім рима робить тісто.
Бува, зазвичай, з філософським змістом.
А-а-б-а – така у нім римівка
Чи а – усі. Здійсни в цей жанр мандрівку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781009
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 08.03.2018
[youtube]https://youtu.be/9qGCd8nWt7c[/youtube]
Світловолоса, темноволоса,
Але завжди дзвінкоголоса,
Ти моя пташко та й ясноока,
Люблю такою, якою ти є,
Бо точно знаю, що щастя моє.
Це Ти і погляд, що з розуму звів,
Коли в гаєчку, линув дзвінкий спів,
Той соловейко, заводив вночі,
Про твою вроду й очі ясні.
Ніжність, чарівність, медові вуста,
Ти, мов царівна, як янгол чиста,
Встоять не можу, певен – кохаю,
Жити з тобою - сили черпаю.
Ладен спалити, перепони вщент,
Земля умилась, весняним дощем,
Я здатен, гори перевернути,
В обіймах теплих, хочу заснути.
Заради щастя, світлого життя,
Позаздрять нам, хай чисті небеса.
Таку кохаю, милу, тендітну,
Мою єдину, щиру, привітну.
07.03.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780965
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 08.03.2018
1. Хоч сама не розмовляє,
Інших розуму навчає.
(Книжка)
2. Худорлява, продовгаста.
В животі у неї паста.
По папері швидко скаче,
Не тварина це, не м’ячик.
(Ручка)
3. В хаті цій живуть без бійки
Ручки, гумки і лінійки,
Олівці прості та барвні
Ще й фломастери прегарні.
(Пенал)
4. Тридцять троє тут овець.
Хто їх знає, молодець.
По порядку стали в стрій.
Кожна має вигляд свій.
Першу вівцю звати А.
А останню, звісно, Я.
(Абетка)
5. Чорне пір’ячко летіло,
І на біле поле сіло.
Хто те пір’я позбирає,
Щось цікаве прочитає.
(Букви)
6. Вона стрибає не по листі –
Лише по дошці, ставить слід –
Біленький, іноді барвистий.
Слова, малюнки – її плід..
(Крейда)
7. Дерев’яний, довгоростий,
Наче в лиски в нього хвостик.
Як у фарбу його впхає —
все довкола оживає.
(Пензлик)
8. Цей предмет твердий, не з вати,
Варто завжди в сумці мати.
Щоб прямі усі й відрізки
Малювалися без слізки.
(Лінійка)
9. Мають листки, та не зелені,
Бо це не квіти, не кущі.
По них чорнилом водять Зені,
Як по траві в Лужку дощі.
(Зошити)
10. Із роду сумок цей предмет.
Купити хочеш? В Інтернет
Зайди. Там вибрать просять.
На плечах його носять.
Дорослі з ним в похід ідуть,
До школи школярі беруть.
(Наплічник)
11. Худорляві, довгополі.
Є прості, є кольорові.
Ними можеш зобразити
Все, що душу просить жити.
(Олівці)
12. Є художні книги (кметиш?),
Є і наукові.
Є й такі, що вчать предмети
З них навчальні в школі.
Учні – їх заручники. Звуть книжки…
(Підручники)
13. Як дзвенить в коридорі школи дзвінок,
Значить треба учням іти на ...
(Урок)
14. Який урок розкаже про тварин –
Про риб, комах, про звірів і птахів,
Про море, гори, ліс і апельсин,
Про сонце, вітер, день, що влітку грів?
(Природознавство)
15. Його багато школярів вже має.
Він річчю є, що нам допомагає
Знайти потрібне щось у Інтернеті –
Про світ тварин, погоду на планеті.
Як завантажиш в нього гру – пограєш,
Як музику – станцюєш, заспіваєш.
У нього сенсорне обличчя, друже.
З ним довго бути – це шкідливо дуже,
Хто він, з ким ти щодня є тет-а-тет?
Ви здогадались? Звісно, це - …
(Планшет)
16. Як хочеш вчитись малювати,
Ти мусиш річ оцю придбати.
Це те, по чім ти пензлем водиш.
Це те, на чім малюнок родиш.
(Альбом)
17. Ця річка м’яка, коли тепленька.
Із неї виліпиш для неньки
Квітки, ведмедика – для брата.
Її до школи треба брати,
Тиснути з різних боків гарно
Вона буває різнобарвна.
(Пластилін)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780816
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018
[color="#ff0000"][b][i]«ВЕРТЕП» походить від старослов’янського слова і означає «п е ч е р у», де за біблійною легендою народився Ісус Христос.
Промені зірки, яку носять разом з вертепом вертяться навколо своєї осі,отож у народі слово «в е р т е п» виводять від дієслова
«в е р т і т и с я».
[/i][/b][/color]
У книзі[b] Й. Ю.Федаса «Український народний вертеп» [b][/b][/b]знаходимо багато історичних цікавинок,що стосуються в е р т е п у: [i]«Дячки приходських церков, особливо в містах і містечках, носять протягом усього тижня Різдва надвечір по дворах з дерева і паперу зроблений будиночок для зображення Вифлеєму, де ляльками показують подію,що була після Різдва Христового. Цей будинок і називається в е р т е п. У верхньому ярусі будиночка вміщується іноді зображення святого сімейства і немовляти Христа,що лежить у яслах, тут відбуваються релігійні сцени поклоніння пастухів і волхвів, сповнені світлим,святковим настроєм. У нижньому ярусі відбувається світська частина вистави,що має назву і н т е р м е д і я,бо вклинюється між дією довкола святого сімейства – драма «Цар Ірод», народна драма «Коза» та побутові сцени».
[/i]Іншою своєрідною рисою українського вертепу є те,що в ньому ми маємо єдиний випадок злиття лялькової п’єси з церковною драмою – двох різнорідних елементів, що ніколи не змішувалися протягом усієї своєї історії, аж до ХVІІ ст., до якого,очевидно, і належить перша поява в е р т е п у на Україні.
За дослідженням етнографа Ізопольського перший український в е р т е п збудований «року Христового 1591» у Ставищах. Можна здогадуватися, що в перших зразках прототипу української в е р т е п н о ї д р а м и живі актори виконували релігійну частину, а ляльки інтермедійну – світську, і тільки пізніше обидві частини почали виконуватися ляльками. Що це було саме так, переконує нас видана [b]Іваном Франком «Гра з Бердою»[/b], в якій частину сцен, що відповідають cценам пастухів давньої містерії українського в е р т е п у, виконували живі актори, а сценки побутові – ляльки.
[b]Іван Франко, [/b]вивчаючи джерела народного в е р т е п у,писав:
[i]«Ляльковий театр від найдавніших часів мав чисто світський характер, малював типи та ситуації буденного життя, виключаючи теми релігійні. Це в’яжеться з тим огнищем, із якого вийшов цей театр.Тим огнищем були, як показують найстарші свідоцтва про існованє лялькового театру в Індії та Єгипті,салони та будуари знатних дам. Призвичаєні відмалку бавитися ляльками, а надто змушені своїм суспільним становищем проводити найбільшу часть свого життя в мурах свого гарему чи гінекея, вони більше, ніж хто інший мусили споконвіку почувати потребу бачити хоч у ляльковій грі образ того широкого світа, замкненого для них. Отсе, на мою думку, основна різниця між ляльковим театром і тим, де виступають живі актори.
Акторський театр постав у Греції, з культу деяких популярних божищ, особливо Діоніса, і весь час свого росту й розквіту заховав той свій всенародний і релігійний в е р т е п. [color="#ff0000"][b]В е р т е п постав, без сумніву, з комбінації релігійної різдвяної драми, витісненої з церковної огорожі на міську площу, і зовсім світської лялькової гри![/b][/color]
…Для розвою нашої в е р т е п н о ї драми турецький Карагец мав деяке значінє, зрозуміло вже з того, що тисячі наших людей, буваючи на сході, особливо в ХVІ-ХVІІ ст., чи то як купці, чи то як невольники, чи то як вояки, певно мусили знайомитися там із виставами в е р т е п н о г о театру і набирати з нього смаку. Зрештою,за ним не треба було й шукати далеко, бо він із Турції зайшов до Болгарії та Румунії, де переодягнений у національний стрій держиться серед народа ще й досі… стрічається з пережитками в е р т е п а, драми «Царя Ірода» та бетлейки, [u]занесених сюди з У к р а ї н и та Польщі.[/u]
[u]Те, що вистави в е р т е п у давалися на різдвяні свята – не є доказ церковного походження названого виду театру. Якби в е р т е п (його перша частина) був духовним продуктом церкви, ідея прославлення Христа стала б у театрі домінуючою.Та це не відбулося!
Розгадку слід шукати в народному сприйнятті Христа.[/u]»[/i]
Ми свідомо так довго цитували думки етнографів різних поколінь та шкіл, щоб хоч трохи пролити світло на непросте запитання про джерела виникнення і шляхи розвитку в е р т е п н о г о дійства на У к р а ї н і.
[color="#ff0000"][b]Найважливіше з цієї інформації зрозуміти, що, незважаючи на існування вертепної драми паралельно у різних народів середньовіччя, в е р т е п в У к р а ї н і м а є в л а с н і к о р е н і, себто виникає у взаємозв’язку, але н е з а л е ж н о від інших.І походження в е р т е п у слід шукати не так в культурі античного світу, як у давніх традиціях звичаєвого побуту східних слов’ян[/b]
Певна річ, що коли Київська Русь у 988р. прийняла християнство з руки Візантії, вона дістала у спадок і духовне надбання древньої Греції, але ж не треба забувати,що віруючи в Ісуса Христа, український народ вірив також, що поруч з Богом-Сином та Богом-Отцем на Небі серед Сонця, Місяця та мерехтливих Зірок живуть у країні Вираю (чи то у Райських садах Едему) душі померлих родичів епохи старожитності.[color="#ff0000"][/color][/color]
[color="#ff0000"]З давніх-давен на свято Різдва Світу Україна-Русь піднімала урочу «зірку», що оберталася довкола своєї осі на честь улюбленої слов’янської богині Вечірньої Зорі- Лади,Землі-Берегині, Матері новонародженого Сонця-Сварожича.
А коли Непорочна Діва породила Сина-Христа, «світло від світла», то У к р а ї н а - М а т и сповила його « во вертепі со бидляти», «в яслах на сіні, в бідній яскині» -- і вірила, непосильно працюючи,терплячи руїни і втрати,одержимо вірила у спасення душі свого народу!
Тому помиляється той, хто думає про в е р т е п як про пережиток минулого, як про проминальну втіху своїх бабусь та дідусів.
[/color]
В е р т е п діє і по сьогодні у виконанні живих акторів. На свято Різдва Христового несуть в е р т е п н и к и до хати одноярусну шопку (спрощений різновид в е р т е п у, де святі дуже добре почуваються серед людей), а звіздарі вітають хату віфлеємською «звіздою»,аби були ми щасливі та здорові
«н а м н о г а я і б л а г а я л і т а»!
[color="#ff0000"][b][i]Ангел небесний най між вас ходе
нині із Божим Дитятком.
Возвеселися, щедрий наш роде,
щастям, здоров’ям і статком.
На многая літа колядувати:
радуйся-радуй, Божая Мати![/i]
[/b][/color]
За дитячою книжечкою "Старі слова різдвяного вертепу". - Львів:Сполом,2013,2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770204
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 27.01.2018
[color="#ff0000"][b][i]«ВЕРТЕП» походить від старослов’янського слова і означає «п е ч е р у», де за біблійною легендою народився Ісус Христос.
Промені зірки, яку носять разом з вертепом вертяться навколо своєї осі,отож у народі слово «в е р т е п» виводять від дієслова
«в е р т і т и с я».
[/i][/b][/color]
У книзі[b] Й. Ю.Федаса «Український народний вертеп» [b][/b][/b]знаходимо багато історичних цікавинок,що стосуються в е р т е п у: [i]«Дячки приходських церков, особливо в містах і містечках, носять протягом усього тижня Різдва надвечір по дворах з дерева і паперу зроблений будиночок для зображення Вифлеєму, де ляльками показують подію,що була після Різдва Христового. Цей будинок і називається в е р т е п. У верхньому ярусі будиночка вміщується іноді зображення святого сімейства і немовляти Христа,що лежить у яслах, тут відбуваються релігійні сцени поклоніння пастухів і волхвів, сповнені світлим,святковим настроєм. У нижньому ярусі відбувається світська частина вистави,що має назву і н т е р м е д і я,бо вклинюється між дією довкола святого сімейства – драма «Цар Ірод», народна драма «Коза» та побутові сцени».
[/i]Іншою своєрідною рисою українського вертепу є те,що в ньому ми маємо єдиний випадок злиття лялькової п’єси з церковною драмою – двох різнорідних елементів, що ніколи не змішувалися протягом усієї своєї історії, аж до ХVІІ ст., до якого,очевидно, і належить перша поява в е р т е п у на Україні.
За дослідженням етнографа Ізопольського перший український в е р т е п збудований «року Христового 1591» у Ставищах. Можна здогадуватися, що в перших зразках прототипу української в е р т е п н о ї д р а м и живі актори виконували релігійну частину, а ляльки інтермедійну – світську, і тільки пізніше обидві частини почали виконуватися ляльками. Що це було саме так, переконує нас видана [b]Іваном Франком «Гра з Бердою»[/b], в якій частину сцен, що відповідають cценам пастухів давньої містерії українського в е р т е п у, виконували живі актори, а сценки побутові – ляльки.
[b]Іван Франко, [/b]вивчаючи джерела народного в е р т е п у,писав:
[i]«Ляльковий театр від найдавніших часів мав чисто світський характер, малював типи та ситуації буденного життя, виключаючи теми релігійні. Це в’яжеться з тим огнищем, із якого вийшов цей театр.Тим огнищем були, як показують найстарші свідоцтва про існованє лялькового театру в Індії та Єгипті,салони та будуари знатних дам. Призвичаєні відмалку бавитися ляльками, а надто змушені своїм суспільним становищем проводити найбільшу часть свого життя в мурах свого гарему чи гінекея, вони більше, ніж хто інший мусили споконвіку почувати потребу бачити хоч у ляльковій грі образ того широкого світа, замкненого для них. Отсе, на мою думку, основна різниця між ляльковим театром і тим, де виступають живі актори.
Акторський театр постав у Греції, з культу деяких популярних божищ, особливо Діоніса, і весь час свого росту й розквіту заховав той свій всенародний і релігійний в е р т е п. [color="#ff0000"][b]В е р т е п постав, без сумніву, з комбінації релігійної різдвяної драми, витісненої з церковної огорожі на міську площу, і зовсім світської лялькової гри![/b][/color]
…Для розвою нашої в е р т е п н о ї драми турецький Карагец мав деяке значінє, зрозуміло вже з того, що тисячі наших людей, буваючи на сході, особливо в ХVІ-ХVІІ ст., чи то як купці, чи то як невольники, чи то як вояки, певно мусили знайомитися там із виставами в е р т е п н о г о театру і набирати з нього смаку. Зрештою,за ним не треба було й шукати далеко, бо він із Турції зайшов до Болгарії та Румунії, де переодягнений у національний стрій держиться серед народа ще й досі… стрічається з пережитками в е р т е п а, драми «Царя Ірода» та бетлейки, [u]занесених сюди з У к р а ї н и та Польщі.[/u]
[u]Те, що вистави в е р т е п у давалися на різдвяні свята – не є доказ церковного походження названого виду театру. Якби в е р т е п (його перша частина) був духовним продуктом церкви, ідея прославлення Христа стала б у театрі домінуючою.Та це не відбулося!
Розгадку слід шукати в народному сприйнятті Христа.[/u]»[/i]
Ми свідомо так довго цитували думки етнографів різних поколінь та шкіл, щоб хоч трохи пролити світло на непросте запитання про джерела виникнення і шляхи розвитку в е р т е п н о г о дійства на У к р а ї н і.
[color="#ff0000"][b]Найважливіше з цієї інформації зрозуміти, що, незважаючи на існування вертепної драми паралельно у різних народів середньовіччя, в е р т е п в У к р а ї н і м а є в л а с н і к о р е н і, себто виникає у взаємозв’язку, але н е з а л е ж н о від інших.І походження в е р т е п у слід шукати не так в культурі античного світу, як у давніх традиціях звичаєвого побуту східних слов’ян[/b]
Певна річ, що коли Київська Русь у 988р. прийняла християнство з руки Візантії, вона дістала у спадок і духовне надбання древньої Греції, але ж не треба забувати,що віруючи в Ісуса Христа, український народ вірив також, що поруч з Богом-Сином та Богом-Отцем на Небі серед Сонця, Місяця та мерехтливих Зірок живуть у країні Вираю (чи то у Райських садах Едему) душі померлих родичів епохи старожитності.[color="#ff0000"][/color][/color]
[color="#ff0000"]З давніх-давен на свято Різдва Світу Україна-Русь піднімала урочу «зірку», що оберталася довкола своєї осі на честь улюбленої слов’янської богині Вечірньої Зорі- Лади,Землі-Берегині, Матері новонародженого Сонця-Сварожича.
А коли Непорочна Діва породила Сина-Христа, «світло від світла», то У к р а ї н а - М а т и сповила його « во вертепі со бидляти», «в яслах на сіні, в бідній яскині» -- і вірила, непосильно працюючи,терплячи руїни і втрати,одержимо вірила у спасення душі свого народу!
Тому помиляється той, хто думає про в е р т е п як про пережиток минулого, як про проминальну втіху своїх бабусь та дідусів.
[/color]
В е р т е п діє і по сьогодні у виконанні живих акторів. На свято Різдва Христового несуть в е р т е п н и к и до хати одноярусну шопку (спрощений різновид в е р т е п у, де святі дуже добре почуваються серед людей), а звіздарі вітають хату віфлеємською «звіздою»,аби були ми щасливі та здорові
«н а м н о г а я і б л а г а я л і т а»!
[color="#ff0000"][b][i]Ангел небесний най між вас ходе
нині із Божим Дитятком.
Возвеселися, щедрий наш роде,
щастям, здоров’ям і статком.
На многая літа колядувати:
радуйся-радуй, Божая Мати![/i]
[/b][/color]
За дитячою книжечкою "Старі слова різдвяного вертепу". - Львів:Сполом,2013,2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770204
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 27.01.2018
[i]19 січня на Йордан у Надвірній в Івано-Франківщині народився цікавий для Львівської громади чоловік - колекціонер старожитностей українського етносу [color="#ff0000"][b]Іван Михайлович Гречко[/b][/color]. На другий рік (у 2019) йому виповниться 90!
Моє знайомство з Іваном Гречком та його домашнім музеєм строїв, писанок, рукописних ікон на шклі, різної старожитньої утварі українців - трисвічників, посуду, різьби, ліпки, саморобних ялинкових прикрас - розпочалося в далекому 1988 році, коли я, як молодий працівник Львівського музею історії релігії, монтувала свою першу різдвяну виставку з приватної колекції Івана Гречка.
Скільки радості принесла мені (і в ті роки Львівському мистецькому товариству) ця пам'ятна виставка з елементами відтворення куточка сільської хати, прикрашеної до Різдва. На старому дерев'яному столі стояли: трисвічник із запаленими свічками, велика миска з кутею, власноруч приготована мною, глиняний розписаний посуд, наповнений пиріжками, яблуками та горіхами. На лаві, покритій веретою, поруч стола лежали українські давні сорочки, кептарі з коралями, кожухи з хустками.
А на стінах - унікальні ікони на шклі, що їх пан Іван Гречко носив на голові крутими гуцульськими горами-долами, аби не побити. Більшість їх власників, корінних гуцулів, за особливу прив'язаність до рідних серцю звичаїв та обрядів, радянська влада виселяла на "Сибірські гаразди́"...
Цю виставку приїхали подивитися Московські журналісти програми "Время" і знімали про неї сюжет, бо на той час такі сюжети були рідкістю!
З того часу Іван Гречко став постійним незмінним другом всіх музеїв Львова, особливо музею історії релігії, Національного та Львівського музею етнографії - саме там, де час-від-часу відчували потребу в його великому досвіді і знанні українського світського та духовного мистецтва.
Отож, коли приходить дата 19 січня, і пан Іван Гречко святкує уродини на Йордан (він по гуцульськи каже "на Ардан"!), то музейники всіляко вимудровують способи віддячити цій дорогій людині).
Пропоную Вам власний текст [color="#ff0000"][b]щедрівок для Івана Гречка,[/b][/color] проспіваний йому під склепіннями комплексу Домініканського монастиря і собору, що тепер належить церкві Пресвятої Євхаристії, а у 80-90-их роках належав як єдиний архітектурний ансамбль Музею історії релігії у Львові. На фасаді Домініканського собору висічені слова латиною [b]«Soli Deо honor et gloria»[/b], що в перекладі українською означає [b]"Єдиному Богу честь і хвала".
[/i][/b]
Ми з віншівками до Гречка із музейного містечка.
«Soli Deo…», пане Гречко, несем тобі письменечко –
Про твої скарби душевні, про набутки твої ревні –
Про стежини Гуцулії, що за ними серце мліє,
Де Батьківська Віра бродить – Гречка за собою водить,
Де робітніх рук малярство, ще й родинне писанкарство,
де ікони в кожній хаті і трисвічники при святі…
Де жиють на Божі святки ялинкові янголятки,
Де мальовані тарелі – в них вареники веселі,
Де вкраїнці, в стрій убрані, знай, щедрують на Ардані!
«Як на річці на Йордані там Пречиста ризи прала,
Там Пречиста ризи прала – Йвану долю замовляла:
На дай Боже, тому Йванку - з Надвірної вишиванку!
На дай Боже, Гречку Йвану – Долю шовком вишивану…
На дай Боже, в ясен-чоли – щоб жили в душі янголи.
Щедри-ведри, на всі луки – щоб ішли ікони в руки.
Брала Діва святу воду – Гречку Йвану Древо Роду.
На тім Древі пташка піє – душка мами Євдокії.
Пташка зліва, орел справа – душка брата Ярослава.
А живая б’ється в стрісі – душка сестрінки Орисі.
А четверта в хаті стала – батька Міхала згадала,
Гречка Йвана Древо Роду – брала Діва святу воду…»
Чолом тобі, пане Йване, наш гуцульський отамане,
Що знайшов те Євшан-зілля, що дає душі привілля…
І привілля, і Обнову – пісню давню… колискову.
Наш гуцульський Патріарше, а щедруй собі як завше –
На морози-сніговії, під опікою Марії…
А щедруй собі охоче, як Пречиста Діва хоче,
Доки Бозя ласку сіє, а і з нев Свята Софія,
Із родинов, із братами, ще й музейними устами:
«Soli Deo…» - чара ллється, най пан Гречко засміється!
[color="#ff0000"][b]Гречка Йвана Древо Роду – нема йому переводу.
Дай же, Боже, зелен-бору – Василині й Теодору…
Дай же, Боже, зелен-цвіта – Гречку Йвану многа літа!
[/b][/color]
[b][i]-Христос хрещається!
-В ріці Йордані!»
[/i][/b]
https://zik.ua/news/2016/08/02/ivan_grechko_dolya_skerovuie_lyudynu_tudy_de_vona_maie_vykonaty_svoyu_malenku_741412
ДОВІДКА:[i][color="#ff0000"][b]Іван Гречко[/b][/color]
Народився 19 січня 1929 р. у с. Рафайлова Станіславівського воєводства (тепер село Бистриця Надвірнянського району Івано-Франківської області). Навчався у школі м. Надвірна. Родина Івана була пов’язана з українським націоналістичним підпіллям – батько та брат загинули в УПА, а маму і сестру в 1946 р. заарештували та етапували на Сибір. Після їх арешту хлопець змінив свої біографічні відомості та втік до м. Львів, де продовжив навчання у Політехнічному та Лісотехнічному інститутах. Упродовж 1950–1980-х рр. збирав найбільшу колекцію гуцульських та покутських ікон на склі. З кін. 1980-х рр. брав активну участь у діяльності низки громадських організацій. 2013 р. передав свою колекцію Українському католицькому університету. Мешкає у Львові.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772516
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018
[b][color="#ff0000"]За тиждень після коляди, напередодні Нового року (з 13 на 14 січня за новим стилем) – Щедрий вечір.[/color]
[/b] За стародавнім дохристиянським повір’ям на свято Щедрого Вечора народжується Місяць-Молодик. З нагоди цього народження Сварог-Зодіак подарував людям золотого Плуга, аби вони могли ним орати землю і зерно сіяти. Тому давні слов’яни ходили в цей щедрий на божі ласки вечір посівати, а ще імітували рухами оранку, заворожуючи таким чином майбутній врожай.
За слов’янським місяце-сонячним календарем на Щедрий Вечір новонароджене Сонце проходило центральні зорі сузір’я Перуна-Стрільця, себто було в апогеї своєї сили, отож цей день був справді щасливим і найсприятливішим для започаткування всіляких справ, для нових мрій і задумів.
[color="#ff0000"][b]За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або Меланки.[/b][/color]
На Щедрий Вечір випікає Господиня-Україна [i]три обрядові короваї[/i] – на честь новонародженого Сонця, [i]«бо прийдуть до тебе три празники в гості»[/i]. Муку через три сита просіває, обкурює над лемешем плуга. А воду зі студні приносить їй дівка-незайманка, що несе відра ні слова не мовлячи, щоби вода була чиста і непорочна як діва. І мають ті короваї вид круглий, як сонце, ще й «конячою підковою» огороджені, або бувають схожі до обори з худобою, бо ось де випинаються вгору «роги бика-тура».
Під короваї кладуться коноплі та мідна монета, а оперізуються святі хліби вінком із часника. Часник – то народний оберіг від хвороби та злої сили. Його носили як амулет на шиї. На Щедрий Вечір часником приправляли горох з бараболею. І приправу цю називали «ряженням» і казали, що таку їжу боїться темна сила, а чиста сила, навпаки, любить.
На честь Місяця-Молодика пекла Господиня-Україна на Щедрий Вечір пироги з гречкою та м’ясом і ліпила вареники. А Господар ховався за тими обрядовими стравами і ворожив на достаток, промовляючи до дружини:
- Чи бачиш ти мене?
- Не бачу!
- Щоб же ти не бачила за садами, городами, ярмарками світу!
Господиня вторила чоловікові:
- Чи бачиш мене?
- Не бачу?
- Щоб і ти не бачив за возами, снопами, копами світу!
Господарі ворожили дітям:
- Чи бачите нас?
- Не бачимо.
- Дай же, Боже, щоб і завше не бачили!
Тільки посідали за стіл, а за вікном уже щедрують та водять ряджену "МЕЛАНКУ":
- Щедрий вечір! Добрий вечір!
Добрим людям на здоров'я!
[color="#ff0000"][b][i]"Ой учора ізвечора
Пасла Маланка два качура.
Ой пасла-пасла, – загубила,
Пішла шукати – заблудила.
Ой приблудила в чисте поле,
Там Василечко плужком оре.
Ой ори-ори, Василечку,
Виведи мене на стежечку.
Виведи мене на стежечку,
Посію тебе в городечку.
Та й буду тебе поливати,
В русую косу заплітати.
В русую косу заплітати
Та й до церковки проводжати.
Наша Маланка ложки мила
Та й у тарілці утопила.
Ложки в тарілку утопила,
Біленький фартух замочила.
Наша Маланка не робоча,
В неї сорочка парубоча".[/b]
[/i][/color]
Серед українського народу існує поетичне повір’я, що новорічна ніч для віруючих розкриває небо і вони можуть просити у святих все. Що їм заманеться: перетворити воду – на вино, камінь – на хліб, глину – на мід.
Так, Господиня (Ґаздиня у гуцулів) бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє:
- Не хліб ся купає у воді, але я – у здоров’ї та силі!
Набираючи воду в коновку, вона примовляє:
- Не воду беру, але мід і вино!..
Господиня вертає до хати, всі сплять – ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках. Без найменшого шелесту, підходить до своїх дітей і торкає їх голів змоченим хлібом:
- Абисьте були такі величні, як святий Василь!
У коновку Господиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою: «на щастя, на статок через увесь рік»!
[color="#ff0000"][b] У спокої та щасті приходить на землю Старий Новий Рік, за християнським календарем Святого Василя.[/color]
[/b] «… Ще тільки починає було розвиднятися, а тато вже будять мене:
- Вставай, сину, годі спати – пора посівати!
Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся – та за рукавицю дідову, а в ній сій-зерна повно: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі і змішане разом.
- Спочатку вдома посівай, - каже батько, - а потім і до людей підеш!
Я став перед образами, набрав жменю зерна в рукавиці, посіяв і приказав:
[i]«На щастя, на здоров’я та на той Новий рік,
Щоб родило краще, як торік.
Зароди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю:
Корінь-коренистий, колос-колосистий,
З колоска – жменьку,
Зі снопа – мірку,
З копички – візок,
А з візка – стіжок.
Дай, Боже!»
[/i]
- Спасибі тобі, сину, що нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!
А тепер можна і до людей щастям посівати».*
В цю ніч двері у хатах не замикаються – люди посівальників ждуть. Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» - приносить до хати щастя. За народними віруваннями дівчата щастя не приносять, тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.
Інколи Господиня просить першого посівальника сісти на порозі, «щоб кури сідали та курчат висиджували», та «щоб добро у хаті велося».
Як була Господиня справна, то сміття з хати не виносила від Святого Вечора аж до Нового Року, «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий Рік вона те сміття все ж таки виносила та висипала на одну купу в саду. Там його палили, воно горіло, а вогонь мав силу неабияку – ним обкурювали садові дерева «щоб ліпше родили».
А Господарі славні (Ґазди у гуцулів) стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.
У перший день Нового Року до всього приглядаються, бо все має віще значення: якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худібки.
Якщо сонце весело зійде і жити буде весело, та добре вродить садовина. А коли іней покриє дерева, чекай врожаю на збіжжя.
Якщо частина неба вкрита на Новий Рік хмарами, то з тої сторони сподівайся щастя. Сніг випаде на свято – теж добра прикмета.
[color="#ff0000"][b]Перший день Нового року – свято Василя. [/b][/color]В цей день Василі скликають своїх родичів на обід.
« Перед тим, як сісти обідати, батько Василь дає синові святочний пиріг і каже:
- Їж, сину, та пам’ятай: як трапиться тобі зимою збитися з дороги, то згадай, з чим на Новий Рік пиріг їв – нараз відшукаєш!
На столі таке стоїть, що не гріх і спожити: шинка, ковбаси та всякі припаси. Є до чого чарку випити та «дай, Боже!» сказати.
На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, «щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли», - так примовляють, коли Василі гостей приймають».*
Дай Боже у цей день у церкві побувати, щоби через увесь рік до храму Божого стежечку топтати.
А по обіді запрягали найкращі коні… Летять коні-змії, під собою ніг не чують, тільки сніг вихором на всі боки розлітається.
[i]«Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную.
Де цар ходить – жито родить,
Де цариця – там пшениця».
*
«Орел поле ізорав
Та пшениці насіяв,
Крилечками зволочив,
Дрібен дощик підмочив.
Роди, Боже, пшеницю
І всяку пашницю.
Орел поле ізорав
Та ячменю насіяв,
Крилечками зволочив,
Дрібен дощик підмочив.
Роди, Боже, сей ячмінь,
Старим бабам на кисіль,
Парубкам на пиво,
А дівкам на диво».
[/i]
[i]Тут * позначені цитати з «Різдвяних святок» етнографа Матвія Номиса.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771147
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018
[color="#ff0000"][b][i]„ – Благослови, Боже,
і отець, і мати
у цій хаті коляду відспівати.
- Благословив Бог
і Божая Мати![/i]
[/b][/color]
На порозі – Різдво, Святвечір і галас Коляди. А що є ціннішого для нас, українців, як відчуття свого коріння та родинного вогнища, яке упродовж різдвяних свят горить особливо яскраво, зігріваючи нас теплом всебожої любові і благодаті.
Ми – українці з діда-прадіда. Наше коріння таке глибоке, а генетична пам'ять така прозора і стійка, що вартує найменшого доторку, натяку чи образу, як оживає цілий ланцюг міфологічної свідомості, що дав нашим пращурам невмирущу силу Духа, а саме народну звичаєвість, що бере свої витоки в обрядах річного календарного циклу. Звідси особливе духовне надбання нашого народу – українська народна драма, себто дійство в образах – масках. До такого народного театру належать різдвяні вертепи, що увібрали в себе історію (драма „Цар Ірод”) і культуру (народна драма „Коза”).
Про ту саму „Козу” і піде мова:
[color="#ff0000"][i]„Гоп, цицики - вициндрики, Кізонька гуляє,
то направо, то наліво хвостиком махає!”
[/i][/color]
Чи ж треба наголошувати на тому, що „Коза” для праукраїнської людності – це символ добробуту в домі і на землі. Це запах молока і каші, а згодом свіжоспеченого хліба, це ситна їжа і теплий одяг. А ще роги святості, що несуть у хату привілля і достаток. Тому первісні землероби епохи Трипільської культури називали себе „козиним народом”, визнаючи Козу предком свого роду. Тому закопували рогаті козині голови під домівками власних хат, аби Рід не перевівся. Тому, поклоняючись богу Роду та богиням Рожаницям, справляли їм трапезу з „крупичного хліба”, молока, сиру і п'яного меду. Цей звичай не перевівся і до наших днів.
Отож, все тота Коза... Що першими приручили Козу землеробські племена на теренах протослов'янських, а в часі і праукраїнських земель, свідчить міф про Козу як Душу Ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона ховається від них в останньому невижатому снопі.
Ось він – різдвяний Дідух стоїть на покутті і звістує час народження Нового Сонця, час Світлої Вечері.
У християнському вимірі – це народження Сина Божого, Світла від Світла...
Пливуть тисячоліття. Дерево Життя росте вгору та вгору, розростається, буяє своєю кроною, а коріння сягає глибинних надр. Хто дошукається тепер у потішному різдвяному обряді „водіння Кози” значущого магічного змісту. А проте у магії все дуже просто і дохідливо –[color="#ff0000"] [b][i]„де Коза ходить, там жито родить”[/i]:[/b][/color]
[color="#ff0000"][b][i]„Добрий вечір вам,
чи ви раді нам?
Ми не самі йдем,
ми Козу ведем.
Де Коза ходить,
там жито родить.
Де Коза туп, туп –
там жита сім круп.
Де Коза рогами –
там жито стогами.
Де Коза хвостом –
там жито кустом,
а де не сяга –
жито виляга...”[/color]
[/i][/b]
Ото ж бо й воно, що Коза – магічна, хоч і не зовсім міфічна істота: як от, скажімо, казковий Єдиноріг! Коза чимось на нього схожа... Не вірите, а чому ж? Згадайте, як називається перший по Різдві Світу знак Зодіаку – „Козеріг”:
[i] «з бородою народився, богу вгодився, а святим бути не може»… [/i]
Тільки-но ввійде до української хати Новорічний Місяць-Молодик чи то «Козлом рогатим»,чи «Василем багатим з золотим плугом у руках» - звеселиться Коза, стрепенеться Душа Ниви дзвінкою піснею орачів-землетрудичів:
[i]«Ой, Див, Див та Ладо, та повідай, Козле, правду»…
[i] [/i]
«Ходив Козел на базар,
Купив Козел косу.
-Нащо тобі косу?
-Щоб траву косити.
-Нащо ї косити?
-Коней годувати.
-Нащо годувати?
-Щоб дуб-ліс возити.
-Нащо ліс возити?
-Мостоньки мостити.
-Нащо їх мостити?
-Василю ходити!»
[/i]
…І битиме Коза рогами довкола Новорічної верби, смереки чи сосни, що в часи старожитності символізувала Прадерево Світу,у котрого коріння заховане глибоко під Землею, а крона розкидана геть по всій Зоряній Галактиці! Що ж, пильнуйте коляду, українці, пильнуйте і слухайте:[i] Коза тепер уже „гуляє” не тільки по Землі, але й по Зоряному Небу:
[/i]
[color="#ff0000"][b][i]-Ой, Козонько мила,
Що будеш робила?
-Співати, гуляти.
Дітей цілувати!
[/i][/b]
[/color]
З дитячої книжечки [b]"Старі слова різдвяного вертепу".[/b] - Львів:Сполом, 2013,2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770001
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 06.01.2018
[i]«Мати Сина виряджала,
Місяцем підперезала,
А Зорею застібнула,
А Долею обгорнула:
-Стрінь, Боже, ти моє Дитя,
На високім порозі,
У великій дорозі».
[/i]
Роде наш, вслухайся: то співає Мати-Берегиня колискову новонародженому Сонцю, виряджаючи його в далеку дорогу по Зодіакальному Небу.
[i]«Межи трьома дорогами, рано-рано,
Межи трьома дорогами, ранесенько.
Там здибався князь з Дажбогом, рано-рано,
Там здибався князь з Дажбогом, ранесенько.
-Ой ти, Боже, ти Дажбоже, рано-рано,
Зверни ж мені з доріженьки, ранесенько.
Бо ти Богом рік од року, рано-рано,
Бо ти Богом рік до року, ранесенько.
А я князем раз на віку, рано-рано.
А я князем раз на віку, ранесенько.
Раз на віку в неділеньку, рано-рано,
Раз на віку в неділеньку, ранесенько».[/i]
Спалахує Вечірня Зоря-вістунка, розносячи по всій старожитній Україні-Русі знаменну подію: щойно (вночі на 25 грудня) Годувальниця Світу, Берегиня-Лада породила Даж-бога, зимове новорічне Сонце і Воно вже ввійшло у володіння сузір’я Стрільця-Перуна.
Радіє Мати, радіє і Батько – древній Сварог-Зодіак появі Сина-Сварожича, і на його честь святкує Небесна Родина укупі з усім слов’янським світом Різдво протягом 12 священних ночей (з 25 грудня по 6 січня за старим стилем), сповняючи магію єднання Неба і Землі, прилучаючи нові покоління до заповітних міфів та легенд їх далеких предків.
Бо інакше, як розповісти людям, що 12 різдвяних ночей – це 12 космічних епох творення Світу, кожна з яких тривала (за уявленням етрусків) 1000 років. А число 12 відповідає божественним сузір’ям Сварога-Зодіаку, кожному з яких Господиня-Русь готувала жертовну страву. А коли Господар у ролі хатнього жерця виходив з хлібом на двір і обертався на місці супроти годинника, то тим самим виконував ритуал сонячного культу, бо так летить через усі 12 сузір’їв Зодіаку Дажбог-Сварожич…
Славить старожитній світ Новонароджене Сонце і його люблячу Матір, Зорю-Берегиню, що оберігає людей, посилає їм мир і злагоду. У Матері Сонця багато імен, що свідчить про щедрість її натури, а ще про ті образи-символи, у якихз’являлася богиня слов’янській людності. На свято Різдва Світу виходила вона на простори Неба яскравою Зорею-«Колядою» (від наймення «Кала» чи «Колєта» у давніх шумерів, бо ж Небесним світилам поклонялися усі розвинені цивілізації Стародавнього світу)…
Символом Звізди-Коляди, а отже, Матері-Берегині, що заховала Землю під свій небесний покров, рятуючи від нищівного проміння палючого Сонця, стала восьмикутна зірка колядників. Вона ще й досі зорить нам у хаті у ніч під Різдво.
[i]«Ішла Коляда та й по вулиці,
Та й по вулиці, по метелиці.
Прийшла Коляда на тисовий двір:
-А чи спиш, чи лежиш, пан-господарю?
А коли ж ти спиш, то здоровий спи,
А коли не спиш – відчини вікно,
Відчини вікно, подивись у двір!
На твоїм дворі та й що діється:
Ходили-гуляли колядники,
Коляда, Коляда!
Та й приходили на багатий двір.
Двір господаря – на семи стовпах,
Стовпи точені, позолочені.
На самім дворі – тереми стоять:
Як у першому – тепле сонечко,
В другім теремі – світлий місяць-пан,
В третім теремі – часті зіроньки.
Тепле сонечко – господинечка,
Місяченько-пан – господаренько,
Часті зірочки – малі діточки».[/i]
Зоря-Коляда скликає за спільний стіл Господаря, Господиню, малих діточок. Усіх земних і небесних родичів на Різдвяну Вечерю. На честь Небесної Сім’ї вечеряє земна родина. За легендою, в ніч під Різдво Світу сходять на Землю з небесних райських лук Сварога-Зодіаку душі померлих предків. Народ називає їх «святками» і шанує на рівні з богами.
Сьогодні вони при нас за святвечірнім столом, добрі духи – хоронителі роду, що несуть у нашу хату цілунок богині Лади і дари її Сина – «Дай-бога». Ми частуємо їх обрядовою їжею – кутею і запалюємо священний вогонь з 12-ти полін, аби так палало Сонце в усіх 12-ти сузір’ях Сварога-Зодіаку. А потім збираємо їм у далеку дорогу вираю їстівну офіру-коляду, а вони у гомінливих масках ряджених колядників щедро посівають світлицю зерном, віншуючи:
[i]
«Зароди, Боже,
жито-пшеницю
на всяку пашницю:
корінь-коренистий,
колос-колосистий.
З колоса – жменьку,
зі снопа – мірку,
з копички – візок,
А з візка – стіжок».[/i]
Віншують від «Світлого» Вечора до Вечора «Щедрого». Коли Дажбог-Сварожич увійде в центральні «зоряні ворота» Стрільця-Перуна, народиться Місяць-Молодик і старий Сварог святкуватиме ще один Щедрий вечір – 1 січня (за старим стилем). Сварог-Зодіак «розщедриться» так, що подарує землянам дарунок із чистого золота – «Золотий Плуг».
Погляньте цікавими очима в цей вечір на високе зоряне склепіння і ви неодмінно побачите, що сузір’я Плуга-Оріона немовби «лежить» над горизонтом і Плуг ось-ось впаде з Неба на Землю. Тому і вечір називається Щедрим, що приніс слов’янину-землеробу найважливіше знаряддя праці; отож і назвався наш предок «ру-сином», «сином бога Сонця», бо з прароду став при Золотому Плугові орачем!
Так відзначив Сварог-Зодіак народини Місяця-Молодика, якого народ нарече «Василем» і на його честь приготує на щедрий Вечір пироги рогаті, як і він сам:
[i]«Свята Василля діжу місила,
Пироги пекла букатії, рогатії».
[/i]
Укине пироги в борщ, такий же тьмяний, як небо вночі.
Український народ уявляв собі Місяця-Молодика в образі ясноликого «пана Василя», що воскрес щойно із Духа Діда – Дідуха. А що приходив «пан Василь» не один, а з Золотим Плугом та «святками» в масках ряджених посівальників, то господарі зарані (ще з осені) готували йому житло: сніп необмолоченого жита, що стояв усі 12 священних ночей у святому куті – «на покутті».
[color="#ff0000"][b][i]«Ставай, Дідух, на покутті,
На покутті, та й на злоті,
Будем тебе частувати,
Мед-горілку попивати».[/i][/b]
[/color]
Дивився Місяць-Молодик з небесних лук бога Сварога, дивився Дідух з покуття, як ходили люди на Щедрий Вечір за плугом, промовляючи магічні слова, аби дістати за минулий рік прощення, а на майбутній благословення. Дивився Дідух, невмирущий Дух Прадіда нашого, як святкують на Землі його іменини, - і сумував за полем, залитим сонцем, за рікою, що вийшла з берегів, за предковічним буйно зеленим лісом…
Українська загадка каже:
[i]«З бородою народився,
Богу вгодився,
А святим бути не може…».
[/i]
Як добре подумаєте – зметикуєте, що то – Цап (чи Козел). Проте загадка не зовсім права: у давніх слов’ян Місяця-Молодика порівнювали з Цапом, бо Місяць, як і Цап, був «рогатим». А роги у старожитньому світі завжди були символом святості. Отож, про Місяця казали: «Он де Цап на полі басує з цапенятами», або « Місяць – Цап, а зірки – то його рідня».
За слов’янським міфом, була у «небесного Цапа» земна дружина – Коза, що вигодувала Стрільця-Перуна. Коза щедро розливала своє молоко і богам, і людям, не даремно ж давні слов’яни називали себе «козиним народом», або «народом пастухів». Коза стала для пращурів наших священною твариною, а що надто вона полюбляла пасовища, то про неї в народі казали:
[i]«Коза – Душа Ниви у подобі тварини,
що всеньке літо пасеться,
а на осінь рогами б’ється».
[/i]
Ото «Житня Коза» через весну зеленіє, через літо спіє, на осінь паліє, а на зиму за Дідухом мліє!
Як угледить Коза з поля завзятих женців, так і тікатиме від них аж до останнього снопа і в ньому житиме через усю зиму. А тільки-но ввійде до хати господарів Місяць-Молодик чи то «Цапом рогатим», чи «Василем багатим» з «золотим плугом» у руках, звеселиться Коза, стрепенеться Душа Ниви дзвінкою піснею орачів та сівачів:
[color="#ff0000"] [b][i]„Добрий вечір вам,
чи ви раді нам?
Ми не самі йдем,
ми Козу ведем...
Де Коза ходить,
там жито родить".[/i][/b]
[/color]
*
[i]«- Ой Див, Див та Ладо,
Та повідай, Козле, правду!
-А ми просо сіємо, сіємо,
Ой Див, Ладо, сіємо, сіємо»…[/i]
І битиме Коза рогами довкола Новорічної верби, смереки чи сосни, що в часи старожитні символізувала Прадерево Світу, з корінням захованим глибоко під землею, а кроною розкиданою геть по всій Зоряній Галактиці, і чекатиме Коза першої борозни на святі Овсяни Малої :
[i]«Ой у борі, борі
Там сосна стояла,
Зелена, кучерява,
Ой овсень!
Їхали бояре,
Та й сосну зрубали,
Дощечки пиляли,
Мостики мостили,
Сукном застеляли,
Цвяхом забивали.
-А кому ж там їхать,
Їхати мостами?
[color="#ff0000"][b]-Їхать Овсеньо́ві
Та Новому року»!
[/i][/b][/color]
Пронесуть бистроногі коні сосновими мостами Новий рік і піднімуть до Неба білу віхолу. Тоді ж озирнеться прощально новорічне Сонце на остання зорі в сузір’ї Стрільця-Перуна і Годувальниця Світу- Лада сповиє останнє немовля – животворну Воду-Лелю. Тоді слов’янський люд рубатиме на річці ополонку і рядитиме Водосвяття (6 січня за старим стилем). Від цього дня на устах в усіх буде наймення богині Води, а п’ятий день на тижні – стане святим днем її творчої праці.
[i]«Ой на річці, на бистринці,
Плинуть листи написані:
-Господинейко, одчиняй двері,
Маєш гостойки в свойому дворі.
Одчиняй двері все тисовії,
Стели килими та все новії,
Маєш гостойки вельми світлії.
До тебе йде свята П’ятінка,
Дарує тебе, як та матінка.
В комори іде замиканії,
Одчиня скрині мальованії.
У одну кладе тонке прядиво,
У другу кладе біле полотно,
У третю кладе добреє сукно.
Свята П’ятниця дари дарувала,
Бо господинею мудрою була,
Що у п’ятницю кужіль не пряла,
Хустя не прала, в золу не клала»[/i]
У народі кажуть, що на саме Водосвяття і опісля, щоп’ятниці, на можна прати на річці білизну, бо в цей день божа Леля творить «живу» воду і змагається з брудною талою «мертвою» водою – Мореною . А відтак, хто перешкодить Лелі, той накличе на себе її гнів. Господиня-Україна назове Лелю «Меланкою, вродливою панянкою».
«Меланка, вродлива панянка» скликатиме з рідних осель розчулені душі «святок»і накаже їм збиратися узворотню дорогу на небесні луки бога Сварога. О, на тих райських луках є де розвернутися Золотому Плугу! Там теж святкуватимуть Овсяну. А щоб добрим був урожай, земляни проводжатимуть своїх родичів «Голодною Кутею»: з пшеничного зерня, мовляв, не перевелося ще у нас «сій»-зерно; маку – пам’ятаємо про тих, що сплять сном солодким, вічним; і меду – живемо у статку, «з медом по вінця»! А що у нас «голодна кутя» - не здивуйте, бо після багатих та довгих свят, то ваша послідня їжа…
І не здивують «святки», подякують Господарю за шанування, а його Господині – за частування, а їх діточкам – за дзвінке щедрування:
[i]«Ой над Дунаєм, над береженьком
Стоїть там, стоїть світлонька нова,
Світлонька нова, гей, оріхова.
А в тій світлоньці сама ґаздиня.
Ой знати, знати, що за ґаздиня,
В неї челядка вся в золоті ходить,
В неї коники все воронії,
В неї возики все кованії.
А в тій світлоньці саме столове.
Поза столове видять особе,
Все ремісники, самі шевцове.
Ой ладять, ладятьчервін-сап’янець
Ой ґаздиненці, преясній Пані.
На Дунаєчку, край бережечку
Преясна Пані там чаші мила.
Гей мила, мила та й говорила.
-Гей, чаші мої горіховії!
Гей, чаші мої дрібні, злотії!
Не буду ж я вас так дуже мити,
Бо буде із вас Пан ясний пити.[/i]
*
[i]
-Уставай, Муже,
Не спи байдуже,
Дали нам свята
Добра багато –
Будемо жити,
Добро ділити!
[/i]
Посвітліють від щастя за нащадків своїх душі предків – « святок» і знову засяють на Небі зоряні світила, поселені на усіх 12-ти сузір’ях Сварога-Зодіаку.
З авторських матеріалів [b][i]"За нашим звичаєм Бога величаєм:Зима" [/i][/b]
(у рукописі,1996)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769444
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 04.01.2018
З хмарок білих до землі,
Роєм падають джмелі.
Наче в бризках водопад,
Горить в сріблі диво – сад.
Котиться метелиця,
Сніг під ноги стелиться.
Ой, стелися білий сніг,
Нам на радість для утіх.
Ген сороки білохвості,
Ведуть зимоньку у гості.
Біля ставоньку синиці,
Вже лаштують вечорниці.
Котиться метелиця,
Сніг під ноги стелиться.
Ой, стелися білий сніг,
Нам на радість для утіх.
Й жаро - груді снігурі,
Тут, як тут вже, дзигарі..
Веселяться для дзвінниці,
Руді білочки й і лисиці.
Котиться метелиця,
Сніг під ноги стелиться.
Ой, стелися білий сніг,
Нам на радість для утіх.
Вже ведмедик і зайчатка,
Повсідались на санчатка.
По стежках спішать з доріг,
Щоб зустріти Новий рік.
Котиться метелиця,
Сніг під ноги стелиться.
Ой, стелися білий сніг,
Нам на радість для утіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767305
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 04.01.2018
Коли приїду в Україну, не надивлю́ся на поля,
Така красива й неповторна – краю батькі́вського земля.
Які зелені краєвиди – солодка серцю благодать!
Країни кращої не знаю, де грає море в пшеницях.
Яке то щастя йти землею, торкатись кришталевих трав,
Де срібні роси-самоцвіти встеляють ки́лими з отав.
Яка то вишита доріжка на отчий батьківський поріг,
Аж переповнює чуття, де батько й матінка стоїть.
Яке повітря свіже й чисте... Безкрайність неба - повнота,
У надвечір’ї тепле сонце понад тополею у снах.
Коли приїду в Україну, співають трелі солові’ї,
Це неможливо передати, натхненні ангельські пісні.
Коли ти любиш Батьківщину, то рветься серце із грудей,
Шаную Господа завіти - любити землю і людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756911
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 28.12.2017
Я вже збиралася спати
Як було самій лягати
Місяць й зорі так моргали
Про кохання чаклували.
Давно чекаю коханця
Сіла навпроти віконця
А він певно заблудився
У сусідки опинився..
Ой, вже бачу його, трясця
Взяла би, хутко за яйця
Та туди не впхаю носа
Бо сиджу давненько боса.
Та й минулого то разу
Довела, мене до сказу
Тож дуже, пику набила
Ревнива ж , ой би убила.
Боживсь, було в останній раз
Їй трохи навела (прикрас)
У медпункті ночувала
Я вже милого кохала.
Знову маю неприємність
Клявся, каже в нас взаємність
Чого, туди було знов йти?
Не варто ламати мости.
Хочу, щоб не був гулящим
Моїм… і самим найкращим…
Мов на вахті, я всю нічку
Підкидала дров у пічку
Весь час в сусідки світилось
Вмить на порозі явилось
Чи коханець, чи потвора
Якогось, бачу сеньйора.
Світить, лампа на обличчя
Ні фіга, оце добича
Боже та тож негр, чорнющий
Як чахлик той, невмирущий.
Блискав, білими зубами
Мені вздрілось петардами
З переляку вже хрестилась
Я ледь-ледь не окошилась.
Її, обійма й цілує
Тепер до стежки прямує
Пішов в сторону вокзалу.
Босоніж, бігом з опалу…
До сусідки кричу, - Люба
Сидить бачу, біля дуба
Тут мій Петро, от паскуда
Наче синій, та приблуда.
Спить, розчепіривши ноги
О! Наставила вже роги
І йому моя сусідка
Чергова в неї інтрижка.
На неї всі кажуть квітка
Ой, солодка така жінка
Чоловіки, немов бджоли
То й не минають ніколи.
Вай, вхопила іноземця
За чергового коханця
От везе оцій заразі
Ще й працює у сільмазі.
Петре чуєш, -кажу,- Друже
Він лепече, –Люблю дуже,
Лише мила, тебе одну
Наче зірку, оту ясну.
Вже до Любки, - Ну, як справи
Годен негр, був до забави?
Та ледь рота відкриває
П`яна знов, вітром хитає
І сопе, бурчить до мене..
- Не чіпай, серце зранене!
Спитала, - Вночі був Петро?
- Мені… Твій, як зайве ребро!
З того вже, що можна взяти?
Одне те… Тільки багатий
Що до сексу нікудишній
Ти пробач, благаю грішній.
Було з Петриком, краще всіх
Заводив, мене у той гріх
Вогонь горів в наших тілах
Кров закипала у жилах…
Якби мене він покохав
До тебе вкотре не тікав…..
Вдвох сидимо, а Петрусь спить
В мене на ліжечку хропить
Ми ж, як кажуть, по-сусідські
Почуття взнали,ті бабські
Вдвох випили по гранчаку
Додому провела Любку
Ясний місяць усміхався
Немов з нами привітався…
На ранок, в селі новина
В хаті весело, не одна
Добилася, хай йому грець
Самотності прийшов капець!
Правда трохи конопатий
Та все ж добре, нежонатий
Рада, врешті…. Відбулося
Все склалося….Як хтілося..
А надворі казка- вечір
Обіймав милий за плечі
Він для мене все на світі
Ми ж, як квіти в буйноцвітті.
*Чахлик невмирущій - Кощій безсмертний
*Гранчак - гранована склянка
2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767324
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 25.12.2017
Я з Вами навчилась літати.
Зізнаюсь: я Вас всіх люблю.
Тримаю за руки всі дати
І думку миттєво ловлю.
Я знаю усіх і без фото.
Красу пізнаю з Ваших слів.
Читаю в рядках Ваших ноти,
Мені до душі їхній спів.
Мандрую із Вами по світу,
Я з Вами сміюся і плачу
І дуже чекаю привіту
Від тих, кого довго не бачу.
Нехай в Вас народяться книги,
Бо Музи ж на чай ходять в дім.
Та будуть успішними ринги
На всіх поєдинках із рим.
Нехай Вас кохають ще більше.
І буде все в домі гаразд.
Заповняться щастям всі ніші
В серцях, від улюблених фраз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767853
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 25.12.2017
Я з Вами навчилась літати.
Зізнаюсь: я Вас всіх люблю.
Тримаю за руки всі дати
І думку миттєво ловлю.
Я знаю усіх і без фото.
Красу пізнаю з Ваших слів.
Читаю в рядках Ваших ноти,
Мені до душі їхній спів.
Мандрую із Вами по світу,
Я з Вами сміюся і плачу
І дуже чекаю привіту
Від тих, кого довго не бачу.
Нехай в Вас народяться книги,
Бо Музи ж на чай ходять в дім.
Та будуть успішними ринги
На всіх поєдинках із рим.
Нехай Вас кохають ще більше.
І буде все в домі гаразд.
Заповняться щастям всі ніші
В серцях, від улюблених фраз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767853
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 25.12.2017
[i][b]Сніги метуть... метуть сніги... це ж треба
На чорну пудру трішки білизни.
Й сережки білі, інеєм по стеблах,
Колишуть перші подихи зими.
У склянці річки плещуться ще води,
Життя кругом, - і там, і там, і тут...
Маленькі хвилі водять хороводи
Й сніги метуть, метуть собі, метуть.
То б'ють хуртеччю, туляться до вікон,
Неначе в гості просяться на чай,
Життя, немов сніжинка тане швидко,
Сніги метуть, метуть... ну і нехай.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763161
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 19.12.2017
Біла паморозь коси накрила –
То є віку і долі печать,
Ще несуть мене віддано крила,
Хочу ж інше життя розпочать.
Я літа на свій досвід помножу,
У слова-оксамит загорну,
В кожну душу зайду-потривожу,
Найніжнішу струну віднайду.
Намалюю не стежку – дорогу
І для себе, й народу свого,
Розділю з ним і біди, й тривоги,
Не розтрачу сумління мого.
Не злякає в путі хай пороша,
Ані грози, ні сильні вітри,
Не купляється доля за гроші –
Тож душі мені це не ятрить.
Лиш зусиллями власними можна
Україну із прірви піднять
І життя, європейське, заможне,
На землі, на своїй збудувать!
13.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766865
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 19.12.2017
[b]Катре́н[/b] [i](франц. quatrain, від quatre чотири)[/i] — чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням, у якій можуть чергуватись будь-які клаузули, інколи має монориму, будь-який холостий віршовий рядок. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура катрена сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення, як у строфі з перехресним римуванням (abab) з вірша «Хитрувато моргали зорі» Б. Мамайсура:
Словом, ніч була, як у казці —
Гарна свіжа, п’янка, туга
Ну, якої тобі ще трясці,
Дорогий мій читачу, га!
Інколи термін «катрен» вживається для означення викінченого за думкою та формою чотиривірша (мініатюри):
Архангел Михаїл Собор Бориса й Гліба
Видовищ даждь нам днесь. А там — вина і хліба
Хрещатик янголят А пахне диким полем.
Ми виспівали гріх, коли гріхи одмолим?
(Д. Кремінь)
У сучасному віршознавстві катреном називають будь-який чотиривірш з різною формою римування (парною, охопною, моноримною тощо), навіть якщо він є складником твердих строфічних структур (сонет). Варіативності чотиривірша досягають комбінуванням системи віршування, метра, розміру, різновидів і комбінацій клаузули та рими. І. Качуровський («Строфіка») розглядає тридцять різновидів римованого катрена. Поетичну дефініцію такого чотиривірша подав Б.-І. Антонич у вірші «Про строфу»:
Чотири рівнобіжники на мапі серця,
чотирикутник радості та болю,
чотири припряжки до боку, що не зветься,
що входить клином — між чуття та волю.
Джерело: Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.1 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — К : ВЦ «Академія», 2007. — С. 468 (Енциклопедія ерудита)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766148
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 18.12.2017
[b]Канцо́на, або Кансо́на[/b] [i](італ. Canzone – пісня)[/i], — напівтверда строфічна форма середньовічної лірики трубадурів Провансу (Бернарт де Вентадорн, Джауфре Рюдель, Бертран де Борн та ін), пісня, власне вірш кансо про лицарську любов, зумовлений культом Дами. Походить від народного хороводу, пов’язаного з рухом його учасників, півколо, повернення, коло.
Будова канцони була строго строфічною, часто з наскрізним римуванням, схема якого у кожного твору виявлялася своя, характеризувалася ізометризмом. Зазвичай строфа, яких нараховувалося п'ять-сім, складалася з двох частин: висхідної з почерговим розташуванням довгих та коротких версів, поділеної на «два кроки», та низхідної, тобто коди. Остання строфа (торнада) була коротшою за інші, присвячувалася Дамі серця.
Із Провансу канцона поширилась у Північній Франції, Італії, Іспанії, де набула канонічного вигляду, зокрема у доробку Данте Аліг’єрі (назвав канцоною частину «Пекла» з «Божественної комедії», присвятив аналізу жанру другу книгу «De volgan elogio»), Дж. Боккаччо та ін. Її розквіт виражений лірикою Ф. Петрарки, автора збірки «Канцоньєре», канцони «До Італії»:
[...] Прошу, моя канцоно,
Розважливо і лагідно лунай,
Бо йти тобі на можновладні люди,
У кого повні груди
Пихи, омани й гордощів украй
Їх правда — завжди ворог. Знай,
Ти знайдеш відгук і прихильність щиру
Лиш в колі обранців тіснім
«Чи чуєте? — скажи ти їм, —
Я йду й волаю Миру! Миру! Миру!»
(переклад Д. Паламарчука)
В українській літературі канцона відома в перекладах І. Франка, М. Бажана та ін. Українські поети рідко зверталися до цієї форми. Так, у циклі «Весна» В.Самійленка, крім сонетів, містяться дві канцони:
Вона вже йде,
І серце жде
Її, як кралю молоду,
Іди скоріш,
Мене потіш,
Тобі назустріч я піду
В ряснім гаю
Журбу свою
Забуду, щастя там знайду,
По муках всіх
До чар твоїх
З сльозами щастя припаду
Тобі ясній,
Тобі благій
Я розповім свою біду,
Твоїм квіткам,
Твоїм пташкам
Гучні я співи заведу
Іди ж мерщій!
В природі свій
Я чую вже твою ходу
Красо моя!
Зустріну я
Тебе, як кралю молоду.
Джерело: Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.1 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — К : ВЦ «Академія», 2007. — С. 461 (Енциклопедія ерудита)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766739
дата надходження 18.12.2017
дата закладки 18.12.2017
Жила в болоті жабка і про заміжжя мріяла
До нього готувалася, навчалася і діяла.
Займалась вправно спортом, качала собі прес.
Пілатесом і йогою знімала гарно стрес.
І знала що настане її зіркова мить,
Коли стріла кохання до неї прилетить.
Вона ті стріли поглядом навчилася спинять,
Бо "Матрицю" дивилась разів напевно п'ять.
Горинича зі скарбом послала прямо к бісу,
Повісивши всі голови, почапав він до лісу.
Бо був у неї чітко прописаний весь план,
Стріляти мав би скоро царевич той Іван.
Поглянула у небо от вже стріла летить,
Зробила навіть сальто її щоб ізловить.
Тепер коханий з'явиться до неї особисто.
Причепуприлась жабка, вдягла своє намисто.
Прийшов, чогось скривився так ніби кисле з'їв.
Занадто ти зелена, я іншу би хотів.
Я мріяв про кохану таку щоб міс Краси,
А ти останній ящірці тут фору не даси.
Та ще й непосидюча, стрибуча мов пружина.
Царевичу не личиш! Не статусна дружина!
Пішов, махнув рукою він навіть на стрілу.
Покинувши заплакану квакушку ту малу.
То "Не родись вродливою" є фраза вже сумнівна?
Бо зовні дійсно жабка, але ж в душі царівна!
От факти річ уперта і визнати я мушу,
Всі дивляться на шкірку і мало хто на душу.
Царевичі Івани, Андрії та Микити...
Кохання дивна штука і може вас провчити.
Звичайна ніби жабка, але як закохається,
Умить на Василісу Прекрасну обертається.
Та вас завжди лякає ота зелена шкірка
І не цікавить зміст, лише брендова бирка.
До Несміян пихатих всі погляди прикуті
Та часто ті царівни є жабами по суті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684639
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 13.12.2017
[color="#ff0000"]До Дня пам'яті апостола-проповідника Андрея Первозваного, думається не буде нічого кращого, аніж нагадати сучасному поколінню українців - і молоді, і старшим людям - звернення-молитву Митрополита Андрея Шептицького, у якій нема нічого вищого за батьківську українську землю під лучами Божої опіки та благодаті.[/color]
[i]"Всемогучий Боже і Царю всесвіту, спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна!
Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе, як до свого найліпшого Отця і премудрого Царя. Ми, діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров'ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов'ю наш український нарід. Тим то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо:
Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою і несправедливістю ворогів.
Зливай на нього безнастанно Твоє щедрее благословення.
Благаємо Тебе, наш Боже, про особливу опіку і поміч для нашого народу, щоб серед усіх переживань і спокус з боку світу, диявола і його слуг він міг завжди зберегти небесне світло віри, перемагати витривалістю у добрім всякі труднощі і завжди належати до благословенного Твого Божого Царства, і тут на цім світі, і в небесній батьківщині.
Дай нам ласку, щоб ми всі до одного, залучені єдністю віри і союзом любови під Твоїм проводом і проводом святої Вселенської Церкви, йшли завжди дорогами правди і справедливості, любови та спасення. Пішли українському народові святих, великих своїх слуг, щоб прикладом і словом були його мудрими провідниками у всіх царинах народного, суспільного й громадського життя.
Провідникам нашого народу дай світло Твоєї премудрости з неба, дай йому численне і добре та святе духовенство!
Заопікуйся його молоддю, щоб не тратила ласки святого Хрещення, щоб одержувала в родині й школі основне християнське виховання і виходила на пожиточних синів свого народу. Благослови всі наші родини, щоб батьки були зразковими й певними християнами, а матері визначались мудрістю, побожністю й дбайливістю у вихованні дітей. Заохоти багатьох із нашого народу до життя досконалішого, до святости. Поклич багатьох, у кожному поколінні, до монашого стану, до геройських жертв за справи Церкви й народу.
Просвіти всіх нас, нахили всі серця, щоб усі якнайліпше пізнавали й цінили святу католицьку віру і, визнаючи її, почували себе щасливими, стояли в ній непохитно, хоч би треба було понести й мученичу смерть та й щоб по законам святої віри уладжували своє життя.
Благослови також і дочасне добро нашого народу.
Дай йому волю, щоб міг свобідно розвивати свої природні, Тобою дані сили. Обдаруй його правдивою незіпсованою просвітою. Благослови його працю на всіх ділянках науки, мистецтва й добробуту та благослови всіх і все, щоб наш нарід, живучи мирно та щасливо, міг добре Тобі служити, а з Твоєю поміччю одержати вічну небесну Батьківщину.
А Ти, Пресвята Богородице, Непорочно-Зачата, Мати і Царице України, Святий Обручниче Йосифе, покровителю Вселенської Церкви, святий Архангеле Михаїле і ви всі, покровителі українського народу, опікуйтеся завжди цим народом, щоб він став народом святим, щоб сповнив своє Боже післанництво, щоб навернув увесь Схід до світла віри, щоб причинився до світлого добра людського роду, щоб був поміччю і потіхою святої Вселенської Церкви та щоб приносив Вічному Цареві Безперестанну славу, честь і поклін на віки вічні. Амінь". [/i]
1933 рік.
Виступ-благословення Митрополита Андрея на Першому з'їзді "Українська Молодь - Христові".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765745
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 13.12.2017
П'єро з Карабасом дражнили Мальвінку.
Хмільний Артемон ліз чомусь на ялинку.
Жбурляв старий Сільвер у гнома протезом.
Русалці на хвіст хтось буряк з майонезом
Поклав, вже дрімала панянка в салаті.
Сама Попелюшка з'явилась на паті,
Криштальні салатниці взула на ніжки -
Дзеркальний завис фотошоп Білосніжки!
До всіх з поцілунком чіплялася жаба,
В ній після текіли прокинулась баба,
Скоріше Яга ніж струнка Василіса.
Під столиком нірку шукала Аліса.
Сидів за портьєрою Чахлик як мишка,
Знайде Кріль пасхальний - яйцю його кришка.
Горинич у блискітках весь обвалявся
Й волати пісні в караоке подався.
Снігурка, Мороз - того свята ґаранти,
Чкурнули в Лапландію з ляку, до Санти.
Хтось певно подумає фентезі-п'янка.
А то лиш звичайна, щорічна гулянка,
Вечірок по офісах котиться хвиля.
Традиція - рік починати з похмілля!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765564
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017
[color="#ff0000"]Четвертого грудня відзначаємо свято [b]Введення в храм Пресвятої Богородиці – “Введення”, або “Третю Пречисту”.[/b]
[/color]
[i]У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято[b] Різдва (“Друга Пречиста”) й Успіння Божої Матері (“Перша Пречиста”),[/b] засноване на традиціях Церкви та на апокрифах. Церковні джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Назвали її Марією. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі.
Первосвященик Захарія разом з іншими священиками у найкращому облаченні вже чекав Діву Марію на паперті, оскільки від Святого Духа йому було дано знати, хто саме прийде у храм.
У деяких церковних творах це оповідання доповнене суттєвою деталлю: натхненний від Духа Святого, первосвященик увів майбутню Богоматір у Святая Святих храму — місце, що заховане від людських очей завісою, тому що саме там перебувала незрима Слава Господня. Тільки первосвященик Захарія мав право заходити туди з очисними Жертовними Дарами і то лиш раз на рік.Тому всі очевидці тієї події дивувалися й вбачали у ній чудесне Господнє знамення.
Як розповідається далі у «Євангелії Якова», Марія «виховувалася, як голубиця у храмі Господньому, і одержувала вона їжу з рук ангелів». Тут вона дістала високу освіту й побожне виховання, крім того, навчилася виконувати всілякі ручні жіночі роботи. За християнським тлумаченням, свято Введення розповідає про те, як перша з роду людського — Богородиця вступила до незбагненних глибин спілкування з Богом.[/i]
У календарному циклі українського народу свято Введення завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці “на Введення” прийде до хати, той буде першим “полазником” – тим, хто приносить добро чи якесь лихо – на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка – “то вже добра не жди”. Недобре також, якщо хтось із сторонніх приходить в цей день щось позичати.
Початок нового господарського року у введенських повір’ях виступає дуже виразно: [i]“до Введення можна копати лопатою землю, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирає”[/i]; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до Дев’ятого четверга (після Різдва Христового) не годилося бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві та може влітку навести бурю на поля. ...А ще через страх зневаги від людей, треба було й коноплі потерти до Введення.
Вночі проти Введення подекуди дівчата святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три струмки, проливали воду через полум’я так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб “прядиво пішло на руку”. Обсипали того дня корови сім’ям і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.
Як із іншими великими річними святами, і це свято пов’язувалося з культом померлих родичів:
[i]“На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається “Видінням” (народна етимологія Введіння — “видіння”), що душа бачить своє тіло”.[/i]
В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть:
[color="#ff0000"][i]“Третя Пречиста снігом покриває”.
[/i][/color]
[b]Народні прикмети на ІІІ Пречисту :[/b]
[b]• “Як горобець нап’ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія трави”.
• “Як є на Введення вода, то буде в літі молоко”.
• “Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде”.
• “Введенські морози ще зими не роблять”.
• “Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома”.[/b]
За виданням [i]"Ірина Вовк. За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь". [b][/b][/i]- Львів:Сполом,2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763874
дата надходження 04.12.2017
дата закладки 04.12.2017
Хорей (трохей) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі
— V.
Вловиш нас сьогодні десять, — V / — V / — V / — V
Завтра двадцять знов настане — V / — V / — V / — V
(Леся Українка)
Тут наголоси падають на непарні склади 1, 3, 5,7. Розмір вірша — чотири стопний хорей.
В українській поезії найчастіше використовуються двостопові, тристопові, чотиристопові, п'ятистопові хореї. Вірші з більшою кількістю хореїв зустрічаються рідко. Приклад шестистопового хорея:
Розмір вірша — шестистоповий хорей. У всіх рядках вірша є пірихії. У другому і четвертому рядках — неповна стопа. Якщо вона складається з наголошеного складу, то враховується в розмір. Таке закінчення називається каталептичним або усіченим. Якщо закінчення рядка збігається з закінченням стопи, то воно називається акалептйчним (неусіченим). Перший і третій рядок — шестистоповий хорей з акалептйчним закінченням. Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі V —.
Наголоси падають на другі склади. Вірш написаний чотиристоповим ямбом. У третьому і четвертому рядках третя стопа — пірихій. У першому і третьому рядках є по одному ненаголошеному складу. Він називається наростанням (наростком, нарощенням). Така неповна стопа в розмір не враховується.
В українському віршуванні зустрічаються двостопові, тристопові, чотиристопові, п'ятистопові, шестистопові ямби. Рідше — семистопові і восьмистопові.
Трапляються випадки, коли в рядку з'являються зайві (понадсхемні) наголоси. Двоскладова стопа з двома наголосами називається спондеем.
У першому і третьому рядках перші стопи мають по два наголошені склади. Ця стопа називається спондеем.
Анакруза (грец. anakrusis — відштовхування, хід назад). Це ненаголошені один чи два склади на початку віршового рядка перед першим ритмічним наголосом. У силабо-тонічних віршах односкладову анакрузу дають перший ямб чи амфібрахій, двоскладову — анапест. Хорей і дактиль не дають анакрузи, бо починаються з наголошеного складу. Приклад анакрузи:
Анакруза — у перших двох рядках 5-стопового хорею.
Постійна анакруза, витворюючи "живий" склад на початку віршів, здатна перетворити одну стопу на іншу. Приклад: амфібрахій у другому рядку перейшов у анапест:
Джерело: http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762771
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 30.11.2017
У перекладі з французької vers libre — вільний вірш. Це вірш, побудований на відносно однотипній синтаксичній організації рядків, на ритмі синтагм (змістових частин речення). Рядки цього вірша мають різну довжину, не діляться на стопи. У рядках — різна кількість наголосів, їх розташування — довільне.
Верлібр не визнає рим, внаслідок чого зникає поділ на строфи. Щодо римування, то тут можливі три випадки:
1) рима відсутня;
2) рима обов'язкова;
3) рима в'яже окремі вірші, інші — неримовані.
У європейській писемній літературі верлібр з'явився у середньовічній літературній поезії. Джерела верлібру — у фольклорі. Початок українського писемного верлібру — у "Слові о полку Ігоревім". Його ритм базується на синтаксичних повторах. Такі повтори — стала особливість верлібру. Плач Ярославни, звертання буй-тура Всеволода до Ігоря написані верлібром. Верлібри писали Леся Українка, І. Франко, до верлібру зверталися поети XX ст., зокрема В. Еллан, П. Тичина, М. Йогансен, В. Мисик, В. Поліщук, представники нью-йоркської групи — Б. Рубчак, Б. Бойчук, Е. Андієвська, В. Вовк, Ю. Тарнавський. Він залишається популярним і в сучасній поезії.
Є два типи верлібру:
1) французький, який зберігає деякі ознаки інших систем (перехідна форма);
2) німецький, який цілком пориває з іншими системами. Перехідна форма (французька):
А тим часом
Ті самі жорстокі і шорсткі
Самовіддані руки
Несли звідусюди
Каміння, залізо, цеглу,
Будували, робили,творили
Свій високий і просторий
Сонцем пронизаний Дім.
(М. Рильський)
У цитованому вірші є такі ознаки верлібру: немає рим, строф, але відчуваються трискладові стопи, у більшості рядків — амфібрахій, в окремих — анапест, у передостанньому — дактиль.
Німецький верлібр:
Сьогодні Кидаю
Іскру повстання Для всіх.
Поети, на вас дивиться всесвіт!
Забудьте про минуле...
(М. Семенко)
Джерело: http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762768
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 30.11.2017
[color="#ff0000"]Штрихи до портрета [b]МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ[/b]
(Марія Заньковецька у листуваннях і спогадах сучасників)
[/color]
[b]П.РУЛІН «Акторський образ М.Заньковецької»,1929, с.74-75.[/b]
«…Хоч і не мала Україна своїх театральних закладів, хоч і не сприяли самі умовини театрального життя на Україні утворенню виразних, цілком уже усталених акторських традицій, раз-у-раз з’являлися на її грунті талановиті актори…що безперечно мали вплив на утворення характерної маніри гри. Почуття міри, знання тих меж, що їх не слід переступати, щоб не порушити художнє вражіння – одна з найкращих рис акторської вдачі Марії Заньковецької».
Вигляд Марії Костянтинівни – її струнка та рухлива постать, врода, очі,надзвичайно виразний голос, і перш за все, молодий і жвавий темперамент, - усе це з першого виступу привабило публіку. Голос був не тільки приємний та мелодійний, спершу мецосопрано, потім контральто, але, як стверджують критики: мав «здібність схопити глядача з усіма його почуттями, глибоко передавати відтінки власного почуття, примусити глядача жити життям дійової особи…».
[b]А.СУВОРІН, с.86 / «Одесский вестник», 1892, №329. [/b]
«Голос її був надзвичайно гнучкий. Нерідко вона вживає шепоту. Це той шепіт, що зворушує душу; слухаючи його ви відчуваєте острах, передбачаєте якусь страшну грозу, якийсь фатальний кінець. Від такого шепоту мороз пробирає по шкурі…».
[b]ВЛАДИСЛАВ ЄРМИЛОВ/ «Артист» №15, 1891.[/b]
«Міміка Заньковецької не має собі нічого рівного. На її обличчі з дивовижною швидкістю відбиваються найменші душевні рухи. Воно не знає спокою на сцені і тоді, коли артистка говорить, і тоді, коли вона мовчить; дивлячись на її обличчя, чуєте ви, розумієте те, що в цей момент вона думає, що вона переживає. І ці різноманітні мімічні комбінації не дозволяють глядачеві відірвати очей од сцени; вони захоплюють його та примушують душею бути там – на сцені…».
С.158[b] [color="#ff0000"][b]Листи Марії Заньковецької[/b] до[/color]:
Панаса Карповича САКСАГАНСЬКОГО:[/b]
«…Я довго не могла зібратися з духом, щоб написати до тебе. Насамперед. Я не знаю: «чи я на сім світі, чи на тім?». Так у мене все перекрутилося, так я одуріла од всього пережитого, що не можу нічого зміркувати. Скажу тільки, що Коля (Микола Садовський) хворий і лікар мені особисто сказав, що його треба поберегти, він не хороший. Не втаю від тебе, що я ще люблю Колю, і його серйозна хвороба примушує мене забути все і всіх – і нема в світі такої жертви, якої я не принесла б для нього. Тепер, я думаю, тобі зрозуміла моя відсутність у твоїй трупі?
Мені було добре в тебе… щохвилини згадую мого доброго, ласкавого брата Фушу, за яким я скучаю; та що робити – серцю не закажеш… Я кінчаю тут дев’ятого, і якщо я тобі потрібна, то приїду – куди напишеш. Цілую тебе, мій хороший.
Любляча тебе сестра [b][i]Маня Адасовська[/i].[/b]
[i](без дати)[/i]
С.159 [b]Панаса Карповича САКСАГАНСЬКОГО:[/b]
«… Прости, дорогий мій Фаню, що так довго не відповідала тобі на твій милий лист і не подякувала тобі й Нінуші (по батькові не знаю)* за привітання. Повернувшись із Кавказа, весь час я боролася з хворобами й думка про смерть не відходила від мене. Тепер я вже почуваю себе настільки добре, що, хоч з трудом, - можу писати, гуляти по хатах і навіть на балкон до сонця. Та сонце не хоче проглянути на довго, мабуть противні йому люди і їх вчинки. Та й правда, моторошно жити на світі, боязко. А з другого боку, подумаєш – прекрасне життя: скільки дивних відчуттів може зазнати серце людське до іншого серця, одне недобре – «все проходить». А втім, я вірю, що навчаться люди берегти свої почуття і іншого, зрозуміють вони, що почуття любові повинно охоронятися пильно, що не можна, не вірно думати, що любов – все видержує. І ось тоді буде рай на землі, тоді перестануть люди страждати, стогнати, тоді всі будуть поважати й любити одне одного, що нікому не захочеться принижувати й зневажати іншого.
А тепер, поки інші не навчилися, ми, братику, з тобою складемо дружбу справжню.
Звичайно, тепер я грати не можу: бо я так ослабла, що вся трушусь – стомилася. Цілую тебе й Нінушу. Дуже прошу Вас приїхати до мене, я страшенно буду рада, тай не тільки я буду рада, он моя стара мама, яка з захопленням згадує тебе, Фуша, і Аня теж – ми всі будемо раді й зустрінемо Вас як своїх близьких, рідних. Цілую і жду Вас.
Ваша[i] [b]Марія Адасовська.[/i][/b]
Чи розбереш моє дряпання?
[b][i]Ніжин, 7 жовтня 1911 року.
[/i][/b]
[color="#ff0000"]Листи [b]до Марії Заньковецької[/b] від[/color]
[b]Марка КРОПИВНИЦЬКОГО:[/b]
«…Так, Марія Костянтинівна, тільки в моєму товаристві Ви повинні найти той духовний світ, яким Ви колись так безрозсудливо (вибачте за різкий вираз) знехтували; я був і залишусь служителем святого мистецтва, і кожен, вступивши в храм моїх богів, відчує себе оновленим, задоволеним і відродженим, бо воно тільки, святе мистецтво, живить натури виняткові, до яких я Вас завжди зачисляв, і тому моє ставлення до Вас часто було обожненням, ідолопоклонством…
Так, Ви повинні були написати мені і сказати: «або до Вас, або нікуди!» Я й чекав цього листа, він надійшов, і Ви приїдете до мене.
Слово, дане Вами Панасу Саксаганському, Ви можете обміняти на багато слів, які Вам давала вся фамілія Тобілевичів: купно, компаніями, групами й поодинці. Марія Карповна стільки ж була винна перед Вами, скільки Ви перед нею. Тепер Ви мені необхідні, тому що від мене пішли: Маркович і Ліницька; залишилась Немченко, для якої Ви потрібні як учителька і повірте, що вдячнішої учениці Ви не зустрінете. Мені ж Ви потрібні для того, щоб я міг зійти зі сцени зі свідомістю, що храм моїх богів вищий усіх життєвих сутолок і перетурбацій.
Глибоко люблячий Вас[i][b] М. Кропивницький
15 травня 1891 року[/i][/b]
[b]Марка КРОПИВНИЦЬКОГО:[/b]
«Вельмишановна Марія Костянтинівно!
На станції Крути я просидів 16 годин і перед тим, як Ви мали приїхати, нечиста сила понесла мене спати в вагон; тільки в Чернігові, вийшовши з вагона, я зустрівся з Володею Карнауховим, від якого я дізнався, що Ви проїхали в Ялту. Не можу Вам переповісти, як я страшенно був опечалений тим, що не побачився з Вами. «Маня буде дуже шкодувати», - сказав Володя.
…Повірте ж мені, що Ви для мене завжди були тією ясною «зірочкою» на українській сцені, якою Вас назвав Н.Н.Каразін колись за дружньою вечерею у квартирі вашого покійного брата Явтуха, мого незабутнього, дорогого друга.
Вірте, що всі малоприємні й печальні чутки про Ваше гірке життя-буття, які доходили до мене, яких я намагався не слухати, від яких затикав вуха і тікав, щоб не дослухувати до кінця, - лягали кривавим болем на мій мозок і на мою душу. Клянусь, мені тоді здавалось, що ось-ось у Вас наболить до неймовірного і Ви крикнете «Марко Лукичу, рятуйте мене!» - і я ні хвилину не задумався б і кинувся б Вас рятувати. Так, знали б Ви мене, Ви б крикнули. Жорстокі егоїсти, подлі експлуататори, нахабні промисловці вбивали, систематично вбивали Ваш талант! Я ж тільки спостерігав з тяжким почуттям, з безконечним сумом і тугою всю цю ГРУ. У Вас я завжди уособлював всю мою любиму Україну і ніколи ні одної з артисток я не поставив навіть на перший підніжок того п’єдесталу, на якому Ви завжди стояли у моїх мріях... В душі Ви були для мене: Дузе, Беланчіоллі, Сарра Бернар – Ви були для мене вся Україна.
Оповідання власника готелю «Золотой якорь» в Орлі про Ваше розходження з Миколою (Садовським) і про приїзд з цього приводу Вашого покійного брата з Петербурга довело мене до того, що я пролежав усю ніч з відкритими очима…
Отже, Ви чудово зробили, що нарешті залишилися самітньою, знаю, що Вам це багато і дорого коштує, та, бог дасть, все потрошку поправиться і прийде в норму: Ви ще не старі, поздоровшаєте тільки й легко буде наздогнати втрачене. Бажаю Вам від душі одужати, піднести духа й знову завоювати те високе становище, на якому Ви лише достойні бути і з якого Вас зштовхували брудними руками нахаби й негідники. Вірте, що я тільки порадуюсь Вашому відродженню.
Щиро відданий Вам [b][i]Марко Кропивницький.
9 квітня 1898 року.[/i]
[/b]
[b]УРСР. Наркомосвіти.
Державний Драматичний Театр імени М. Заньковецької. [/b]
Вельмиповажна Марія Костянтинівна!
Вітаємо Вас з сьомою річницею існування нашого театру й з початком сезону 1928/1929 рр.
Одночасно повідомляємо Вас, що в порозумінні з Народним Комісаріатом Освіти Ви, яко патронеса нашого театру, зараховуєтесь до його складу почесною актрисою.
Сердечно просимо Вас не відмовити нам в цьому глибокому бажанні мати серед наших імен Ваше почесне та поважане для нас ім’я.
Перебуваємо з щирим побажанням всього найкращого, а голівне, здоров’я.
За дорученням театру
[b][i]Директор (підпис)
16/ІХ 1928 р. №7/4
М.Луганськ
Донбас[/i]
[/b]
[i]На фото: Марія Заньковецька з братом Євтухієм Адасовським, 90-і роки ХІХ ст.[/i]
ДАЛІ БУДЕ.
[i]За машинописом сімейного архіву:[b] Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762588
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 27.11.2017
Що Бозя хліба дав, наснилося дитині.
Малий оповідав:
- На білій скатертині лежали калачі, медяники, ватрушки. А поряд з часником в полумиску пампушки.
- Поспи, мій рідний ще.
Благала сина мати.
- А раптом і борщем там стануть частувати.
- Боюсь... ковтну води.
- Чого ж тобі не спиться?
- Бо може і туди злий дядько нагодиться. Та забере усе із Райської комори. Ще й стане вимагать від янголів покори.
- Не відома, дитя, йому туди дорога. Царюють у душі совєти замість Бога.
Поснули, на вустах їх усмішка іскриться. Смакує вже обом захмарна паляниця...
Дзвенів жалобний дзвін, читали панихиду. Мільйони не вернулись з небесного обіду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762097
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 25.11.2017
У календарі на сьогодні [b]День пам'яті жертв Голодомору[/b].
Моя донька як студентка кафедри сценічного мистецтва факультету культури і мистецтв Львівського ЛНУ присвятила одну з рецензій виставі Львівського Театру Юного Глядача [b]"Зерносховище"[/b], видрукувану у журналі "Кіно-театр" №2 за 2017.
Пропоную читачам Клубу Поезії познайомитися з нею.
[i][b]Пам'яті жертв голодомору в Україні,
присвячується[/b][/i]
[i]"...Сидять люди за столами,
Матирь Божа поміж нами.
Сидять люди за обідом,
А Спаситель стоїть з хлібом.
Помоляться люди Богу –
Душа стоїть коло столу.
Помолились люди Богу –
Душа іде у дорогу.
Як виходе й душа з хати,
А навпротів Божа Мати.
– Де ж ти, душечко, ходила,
Що ж ти в світі заробила?»
– [b]Я ходила й до родини,
Де справляють див’ятини,
Сорок день і годовини[/b].[/i]
[i](Фрагмент співаної «псальми»
з вистави[color="#ff0000"][b] «Зерносховище»[/b][/color])
[/i]
26 листопада в Україні на державному рівні оголошено Днем жалоби за жертвами Голодомору. Кількість українців, що загинули в лихолітті Голодомору 1920–1930-х років, нараховує за різними підрахунками вітчизняних та зарубіжних експертів приблизно від семи до дев’яти мільйонів осіб. Усі українці сьогодення, хто відчуває біль за невинно замордованими голодом людьми, у День жалоби поминають їх у молитвах і запалюють свічку Пам’яті. Символічно, що і пам’ятник жертвам Голодомору в Києві над Дніпром теж має образ велетенської свічі.
26 листопада 2016 року у Львівському Театрі юного глядача відбулася особлива вистава-реквієм, вистава не для дітей – для дорослих (на афіші окреслене обмеження: дітям до 18 років вхід не рекомендований – у виставі використовується нецензурна лексика). Вистава [b]«Зерносховище» [/b]Львівського ТЮГу за п’єсою сучасного драматурга Наталії Ворожбит, прем’єра якої відбулася у квітні 2015 року, присвячена саме темі Голодомору і має конкретну географію – село Зелений Кут Миргородського повіту на Полтавщині.
Зелений Кут – мальовниче село в розкішних зелених краєвидах. Полтавці – люди веселі, з особливим почуттям гумору, моторні, хазяйновиті. Ще з часів Котляревського та Гоголя повелося відтворювати етнографічні замальовки полтавських ярмарків та ремесел, традиційної народної звичаєвості – весільного обряду, хрестин, різдвяних та великодніх свят тощо. Ці яскраві описи українського полтавського побуту можна знайти в класичній драматургії та прозі минулих століть. А от тема Голодомору, так вражаюче точно змальована в п’єсі сучасної авторки Наталі Ворожбит і втілена на сцені завдяки таланту режисера Андрія Приходька, – це зовсім протилежне, це контраст до минулого усталеного погляду на Полтавський край у часи миру і процвітання, гармонії і щасливого безтурботного життя українського селянина-середняка, прозваного новою владою, що прийшла із Москви, «куркулем».
І закрутилося колесо новітньої історії – сторінки-ілюстрації войовничого атеїзму, коли з церков летіли дзвони, а храми перетворювалися на склади-«зерносховища» з зотлілим від безгосподарності «больших керівників» зерном; і політика нової влади, що прийшла в українське село, аби сповнити ідею комунізму: «кто бил нічем, тот станєт всєм»! Та «большая могучая» рука захланно відбирала в селянина-середняка все до останньої сорочки на благо «совєтськой власті». Політика Голодомору, придумана у стінах Кремля, несла в собі нищівну глобальну ідею фізичного знищення українського етносу – кадри хроніки, що відтворюють ці події недавньої історії України, вражають своєю оголеною страшною правдою.
В [b]«Зерносховищі»[/b] подано новітню історію ніби окремими кадрами-штрихами. Сценографія «оживленого екрана», в якому діють персонажі вистави, дуже вдало передає зорові обличчя-маски та голосові емоції-інтонації – від щемливого відчуття присутності покійних душ померлих, що тісно туляться одна до одної за родинним поминальним столом (вони ніби з потойбіччя, зі зворотного боку екрана спускаються на театральну сцену), проминаючи лялькові сатиричні кадри совітських атеїстичних агіток та пантомімні картинки людського натовпу у момент повалення церковного дзвону, до сентиментальних сцен любовних залицянь і трагічного видива сновидіння-прощання між головними героями вистави – [i]Арсеєм Печорицею (Михайло Понзель) і Мокриною Старицькою (Наталія Мазур).[/i]
Простір театру оживає багатолюддям, до того ж задіяно всі елементи простору: весь об’єм сцени, а також балкони і бічні проходи у глядацькій залі, і переходи між глядацькими рядами, і навіть несподіваний рух в «народ», себто по кріслах глядачів. Така багатовимірність допомагає оживити картини театральної гри, особливо пожвавлено зал реагує на повторювані сцени репетиції зустрічі американського кореспондента, що мав приїхати в Зелений Кут з метою свідчень про «щасливе життя українців» при «совєтской власті», зустрічі абсурдної для виснажених голодом людей. Це справжній сміх крізь сльози! Не було би так смішно, якби не було так моторошно страшно…
Кінець вистави, коли оживають душі померлих і спілкуються з тими, хто залишився, неможливо споглядати без сліз. Та і завершення сюжетних біографічних ліній, що охоплює і переплітає минуле з майбутнім персонажів вистави, зал теж слухає в моторошному онімінні. Останній вихід акторів «у люди» з хлібом на рушнику – ніби послання від минулих поколінь: [color="#ff0000"][b]«Бережіть хліб святий, бо він даний вам ціною життя!»[/b][/color]
Серед колоритних персонажів [b]«Зерносховища» [/b]– і головні дійові особи, і другорядні, епізодичні. Це, зокрема, [i]Самсон (Ігор Гулюк)[/i] – пишнотілий чолов’яга, який є душею громади Зеленого Кута, як на початку п’єси, коли завдяки його веселій вдачі і вмінню співати, радісно й безтурботно тішиться Божому дню вся сільська громада; так і всередині дійства, коли треба наперекір голоду, що висмоктав з людей всю життєву силу, зобразити удавану радість у вже згадуваному епізоді «репетиції зустрічі американця на українській землі».
Особливе, наскрізне місце у виставі посідає тема Бога і релігії. «Войовничому» атеїзму совітів протиставляється народний релігійний примітив, себто глибоко вкорінена на підсвідомому рівні інтуїтивна віра в Бога, продиктована ситуаціями родинних стосунків і зовнішніми обставинами страхітливого життя за приходу «совє-є-тської власті». До серця кожного глядача линуть прості, дохідливі, «не так, як книжка пише» тексти молитов про найнеобхідніші потреби людей, інколи вони набувають смішних підтекстів, але у виставі про голод сміх глядацького залу має теж особливий гіркий присмак. Матір Божа на іконі храму, перетвореного у зерносховище, незримо присутня у трагічних біографіях селян Зеленого Кута, в часи скрутних ситуацій і найважчих випробувань люди згадують про неї і просять допомоги. А ще зеленокутці звертаються до Матері Божої співаними текстами духовних псалмів, до того ж професійно виконаними, до цього приклалася артистка Театру ім. Курбаса [i]Наталя Рибка-Пархоменко, учасниця гурту «Курбаси»[/i]. У виставі також постійно звучать етноспіви – співає весь акторський склад, солюють окремі актори. Співають захоплююче!
[i]"…І спасиба й господині,
Та й усій її родині.
І спасиба й господарю
За його Божую да́ру.
Щоб його Божая дара
На престолі засияла."
[/i]
Вистава не була б така успішна без праці усіх цехів театру – це і художнє оформлення Богдана Поліщука, і хореографія Нінель Збєрі, і відеопроекції Володимира Стецьковича, і знахідки художника зі світла Світлани Коренькової.
На завершення додам, що з’явилося «Зерносховище» як спільний проект Львівського ТЮГу і Творчої майстерні «Драбина». А сама п’єса [b]«Зерносховище» [/b]([i][b]«Наглядноє пособіє для куркульскіх пособніков на 2 дії»[/b][/i]) написана як спеціальний проект на замовлення Королівського Шекспірівського театру в Лондоні.
Творчий експеримент не просто вдався. Він засвідчив можливості акторського складу театру, в одному з інтерв’ю писалося, що актори, захоплені ідеєю творчого процесу, збиралися на репетиції в позаробочий час і вчилися майстерно співати і грати на різних інструментах, аби у виставі зазвучав живий оркестр. Думаю, великою мірою успіх належить і режисерові-киянину Андрію Приходьку. Така вистава як [b]«Зерносховище»[/b] є непересічною подією театрального Львова. Не дивно, що її хочуть побачити в інших містах України (нещодавно актори ТЮГу побували у Краматорську і розказували, як щиро і зворушливо люди дякували їм за гру). Бо що потрібно сучасним людям від театральної справи як не гірка, прикра ПРАВДА ЖИТТЯ про ті втрачені покоління, на долю яких випало таке тяжке випробування, назване моторошним словом:ГОЛОДОМОР...
За публікаціями:
Устина Вовк. [b]"А Спаситель стоїть з хлібом..."/"Кіно-театр", №2,2017[/b].
Устина-Златоуста Вовк. [b]"А Спаситель стоїть з хлібом..."/"Дзвін", №3,2017.
[/b]
www.ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1997
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762260
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 25.11.2017
Я українка… Це високе ймення
Усе життя несу я у душі,
І істину пізнала достеменно,
Як до свободи мій народ тяжів.
Я українка в –еннім поколінні,
Тут пращурів могили і хрести,
І пам'ять є про них свята й нетлінна,
Як споконвічне: Господи, прости!
Я українка й гордо заявляю,
Що Україна – це моя земля.
Сьогодні ж в серце у моє стріляють
Недолюдки, керовані з Кремля.
Я українка – випалене часом.
Це код мій і єдиний позивний.
Моя земля – це є земля Донбасу,
Карпат, Полісся й Криму без війни!
Я Українка!
23.11.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762025
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 24.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2017
Місто втомилось від денних турбот.
Спати вляглося, позбувшись марнот.
Знову довірилось звично Морфею,
Ніч подала непогану ідею.
Я лиш заплуталась в сітях безсоння,
Може й виною тому – міжсезоння?
Ходять думки караваном верблюжим,
Навіть дрібне стало враз небайдужим.
Крутиться, крутиться спогадів стрічка,
Пазли складає всі зоряна нічка.
Так поспішає, бо скоро світанок,
Знак показав у вікно з-за фіранок.
Я ж намагаюся ніч наздогнати,
Думку свою заколисую: «Спати».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754092
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 04.11.2017
[color="#ff0000"]С О Н Е Т И
[/color]
[color="#ff0000"][b]"Переднє слівце до другого видання.[/b]
[/color]
[i] Ці сонети мають свою історію. Надрукувало їх Видавництво „Смолоскипи” у Львові 1937 р. в останніх днях жовтня п.з. „Листопадова симфонія”; та польське львівське городське Староство сконфіскувало збірку, а окружний суд затвердив конфіскату, мотивуючи, що вона – „має на меті через пропаганду українських націоналістичних сепаратистичних кличів накликувати до державної зради чи пак похваляти цей злочин”. На розправі, в наслідок спротиву проти конфіскати, 11 січня 1938 р. суд не добачив знамен такого злочину і відхилив конфіскату. Але прокуратор цьому спротивився і збірку задержано.
Після того появилася 30 січня того року оцінка збірки в „Ділі”, в якій між иншим сказано: „Всі сонети витримані у строго клясичній формі; - автор дуже дбайливо стежить за мовою, не зловживає наголосами ні ліценціями, пам’ятає про те, що остання строфа повинна кінчитися рефлексією... Не один сонет міг би стати добрим текстом для деклямації на ріжних патріотичних святах”. Та мабуть ця оцінка рішила долю збірки: апеляцийний суд конфіскату затвердив – і сонети не появилися.
Видаючи оце друге видання під дещо зміненим заголовком, висловлюємо думку, що і серед змінених державно-політичних умовин збірка не втратила своєї вартости як документ свого часу.
[b]Коломия, серпень 1941 р.
[/b]
ВИДАВНИЦТВО „ВОЛЯ ПОКУТТЯ”[color="#ff0000"][/color][/i]
І.
Останній передлистопадний вечір
розсівсь вогкою млою по дахах.
На пасмах дротів та в дерев верхах
пробує вітер знов холодні скечі.
Із церкви дзвін у дужій круготечі
розливсь широко містом по домах,
колошкає в затурканих умах
принишклий спогад про Великі Речі.
І кличе всіх – роз’єднаних на части –
під зоряне склепіння куполасте,
зіпняте дужим знаменем хреста.
Там радощі зливаються з журбою,
в надії стовп, гартований у бою,
базальтом віри в серці вироста.
ІІ.
Із передмість крутими вуличками,
і з середмістя хідниками – всім
застелена дорога в Божий дім
кільчастим смутком та пливкими снами.
То одинцем, то тихими гуртами
народ спішиться в забуттю німім.
І не в одному серці стогне злім
надій колишніх, ломаних літами...
О, скільки віри треба нам бездольним,
що йшли на біржу світа безконтрольним
гуртом – із векслями без покриття...
Та тільки віра зарівня ті зломи,
ослобонить нам душі з перевтоми
й віллє в них свіжий еліксір життя!
ІІІ.
По церкві блудить стоголосий шум...
Враз чобітки дівчат застукотіли;
на хвилі шуму їхній стукіт смілий
паде, мов на мережку смутку глум.
По павуках пробіг елєктрострум:
усі свічки знечевля загорілись
і загатили блиском гостро білим
розливну річку каламутних дум...
Се стали панотці на панахиду
за тих, що змили вікову обиду
з народу кров’ю: за святих Героїв.
І котиться молитва-пісня з хорів –
жалібна хвиля в тоновім уборі –
останній відгомін бравурних боїв...
ІV.
З амвону впало слово про Стрільця,
що запалав святим бажанням Чину
і без вагання рідний дім покинув,
щоб послужить Ідеї до кінця.
Він перейшов страждання всі кільця:
знімавсь угору, то зсувавсь вдолину,
аж поки там в борні за Батьківщину
не дослуживсь тернового вінця...
Священник словом розгорнув завісу:
з-за неї вийшла сіра постать з крісом
святої волі лицаря-жерця.
Кровавий цвіт горить на грудях досі...
І сиплеться із нього свіжий посів...
Хто зловить те зерно? Які серця?
V.
„Богато вас зійшлося тут сьогодні:
і не зчислити всіх голов в цім морі,
що в молитовній хиляться покорі
з п’ятном неволі під хрестом Господнім.
Воно палить вас, бо напередодні
річниці Зриву ваші душі хорі,
розгублені в ворожому просторі,
знов чують подих чорної безодні...
Не подавайтесь лиш під тиском болів:
істніння наше тче думками Бог,
лікує кволість довгих поколінь.
Всі будьмо все – як той Стрілець у полі!
Тоді Він дасть нам низку перемог
І справдить з нами свій завіт. Амінь”.
VI.
Я бачу вас, достойні Комбатанти,
товариші Героїв, що лягли.
Ви теж у жертву кров і труд дали;
за те ж у серці – тільки близни й канти.
Ось „Вічна пам’ять”... І я чую: з ран тих
засклеплених краплини запекли...
Бо вам прочувся глухо, мов з-за мли,
тон довгої грізної домінанти...
Я знаю вас: із попелищ , руїн,
крізь поле смерти й табори суворі
розхитану будівлю принесли ви...
Та хоч купали вас вогнисті зливи,
вогню душі не затопили в морі
безвірства; все ще ясно світить він...
VII.
І ти тут, Вітко золота народу,
що розгорнулась після бурі в цвіт
та з висоти буйних юнацьких літ
цінуєш хід буття людського роду.
Стоїш півколом біля тетраподу
від комбатантів до царських воріт,
задивлена в окремий кращий світ
із творчих первнів Заходу і Сходу.
Невже й тепер ти серцем осторонь
від тих, що їх ти струнко обступила,
котрим негода підірвала крила?
А то ж Чети Безсмертної штафета!
Чи з рук її зумієш ти зловити
правдивий, немальований вогонь?
VIII.
Скінчилося. А світло світить ясно...
Народ мовчить, не квапиться, не йде;
вдививсь у хрест, неначе звідти жде
для себе чуда... Годі! Передчасно.
Хвилина – дві... і свічі нагло гаснуть...
Зникає чар – і не вгадаєш, де. –
Там вулиця хвилюється, гуде:
на радощі мота журу напрасну.
І звільна з церкви наче з муравлища
виходить люд на мокрі тротуари
і губиться у нетрах міста сірих...
У кожнім серці дальша ціль і ближча...
Та дехто лиш несе свідомість кари
Господньої за брак кріпкої віри. –
ІХ.
Із тих, що в церкві за стрільців молились,
лиш небагато ще найшлось охочих
послухать дії вантажної ночі,
як українські стяги підносились.
В тій салі, де колись юнацькі сили,
заслухані в співців кличі пророчі,
єднались дружно на шалений почин,
крутилась думка мотилем безкрилим...
О, як далеко хвиля віднесла нас
від того місця, де державний човен
пускали ми на політичні води...
Кругом пустиня піщана, незнана...
З народів вольних гордої розмови
до нас лиш гомін глуму ще доходить...
Х.
На салі тиша. Спогад – реферат
із уст промовця мов ніжна музика:
Шалів борвій... А гін до волі кликав
малий гурток почати свято свят.
Там над Дніпром піднявся більший брат;
з ним епопея почалась велика.
Тут менший ще полин неволі ликав,
Світ вольний мірючи з-за ржавих крат...
Упав приказ... У вирішну годину
так мало сил у них було для чину;
та не було вагання в їх серцях.
Їх творча воля йшла по вулицях...
І перший тон світанку листопаду
вітав у соннім місті рідну владу.
ХІ.
Гей, хто ж не тямить досі того дня,
тих зворушливих, незабутніх годин,
як після волі радісних народин
віталася заскочена рідня?...
В моїй душі ще й досі метушня
великих днів, її нервисті ходи:
грізна як повінь, що колотить води,
вона текла під обрії в вогнях.
Холодну повінь загадали ми
спинить синів гарячими грудьми
та на ворожі завернути скелі...
Так метушні не осідлали – ні!
Державний човен сів на мілині
і – залили його бурхливі хвилі...
ХІІ.
Думки вганяють, мов голодні коні
по царині, де рута поросла.
Та ось падуть між них слова посла
й гамують їх в безпутньому розгоні.
В нас хора воля в’ється на припоні
звичок, що їх історія внесла:
то женемось без керми, без весла,
то киснемо у стухлім пантеоні.
Пора до бою з дикими звичками!
Стопити волю, перелити в сталь
і фронт життя обставити гранітом!
Як свіжа сила виросте між нами,
тоді ми стежі – у ворожу даль
на переможні розрахунки з світом!
ХІІІ.
І знов паде на тиху салю спогад:
несе нас в ті великі дні над Сян,
що перерізав одноцілий лан
мов кована в яру сріблом дорога,
у княжий город... Власна думка вбога
не спромоглась його убгати в плян
борні: старих збуваючись кайдан,
не відгадав, не тямив волі Бога...
За те позбувся слави днів великих,
не став звеном корони золотої,
не вклав свого листка в вінок Героїв...
Давно минула метушня і крики,
А він лежить собі німий над Сяном
і – тужить за колишнім княжим паном...
ХІV.
Останнє ще – палке надії слово
на гущу смутку кинув сивий парох:
Брак єдности і віри з нас отару
створив і Бог нам помочі відмовив...
І наш жертовник, повен сльоз і крови,
сповивсь у болю й безнадії хмару...
Та Справедливість Божа спинить кару,
як віра в нас і єдність встане знову.
Хай нашу віру живить Листопад,
а єдність нашу зціплює потреба
відкинути грізний червоний вал
та завести у себе власний лад.
Щойно тоді нам буде поміч неба
в борні за наш найвищий Ідеал.
ДАЛІ БУДЕ.
[color="#ff0000"][b][i]P/S Ця збірка Дмитра Николишина присвячена Галицьким подіям повстання Листопадового Чину, утворенню ЗУНР (Західно-Української Народної Республіки). Тому доречно опублікувати цей матеріал саме до цієї дати.
[/i][/b][/color]
https://uk.wikipedia.org/wiki/Західноукраїнська_Народна_Республіка
[color="#ff0000"]З сімейного архіву:
За виданням ДМИТРО НИКОЛИШИН. Поминальна (Листопадова) Симфонія. - Коломия,1941р.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758273
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 04.11.2017
[color="#ff0000"]Штрихи до портрета МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
(Марія Заньковецька у відгуках і витягах з рецензій)[/color]
І.С. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ писав з нагоди [b]ювілею Заньковецької[/b]:
[i]«Од Чорного Моря й до Балтійського, од Вісли й до Сяна й Перемишля стало славним Ваше ймення, як ймення української артистки. Чимало є в нас перворядних артистів, але Ви своїм високим талантом, своїм артизмом, додали багато блиску українському театрові і добули для його честь і славу, навіть меж людьми, неприхильними до українського письменства та його розвитку… Український театр допоміг нам і в справі піднятку значення самої загнаної й занедбаної української мови, показавши для нашого громадянства її письменську вартість й соціяльне значення…» (З Ніжинського музею).[/i]
А. КРИМСЬКИЙ. «Зоря», 1891, №7, с.139-140. [b]Допис з Москви[/b]:
«Московській публіці Заньковецька дуже і дуже подобається. Поклонниці її… взяли навіть моду на вкраїнські вбрання; нема сумніву, що «восторг» од гри Заньковецької може зробити багатьох росіян терпимішими і взагалі до українщини, а тим самим і до нашого питання. А в театрі що витворюється! Які невгавучі оплески та брава дістає Заньковецька! І не можна ж сказати, щоб тутешня публіка була якась безпретенсійна, або шо, - о, ні! Треба піти в імператорський Малий Театр, щоб побачити, поскільки чутка московська публіка і який вона має смак. Од Заньковецької ж геть усі дуріють! По скінченні спектаклю її усе викликають, аж поки потомлена артистка перестане виходити; при цьому всі мають хустками і шапками проти неї. Та й у початку вистави, ледве Заньковецька встигне вийти на сцену, як уже її неодмінно вітають оплесками.
14 лютого чимала заля театру Горевої од низу до верху була битком набита. Безліч було студентів, од їх мундирів аж в очах рябіло. Певно, що багато було й українців: в антрактах нашу мову чулося скрізь; декого я бачив навіть у партері в свитках та баранячими шапками й капелюхами в руках. В самім настрою публіки було видно щось особливе. Немов щось мало вимовитися цього вечора, немов щось велике звершилось. Надто урочистий вигляд був на обличчях у молоди, що зібралась з усіх наукових закладів Москви і з инших місць. Здавалося, в Москві не лишилося ніякого українця, щоб він не прийшов у театр на свято «великої артистки української сцени»…
При першій появі бенефіціятки скоїлося в залі щось таке, чого й описати не можна. Більш, як п’ять минут лунали оглушаючі брава та оплески; на сцену грядом летіли квіти, букети, вінки та зелень; і на сцені, і по всенькій залі пурхали тисячами всякі різнобарвні папірці з написами: «Великой артистке украинской сцены Марии Костянтиновне Заньковецкой. С приветом московской публики». Впрочім бульшість їх летіла незнарошна в партер, на голови зрителів. Так що инші поважні старці з видом покривдженого достоїнства обтрушували з себе ці паперці, це непожадане для себе шанування. Рівночасно підносилися Заньковецькій деякі адреси, подарунки (між ними срібний вінок). Словом хвилина була така урочиста і велична, що українське чуття порушувалось до самого глибу. Знехотя згадав я тих, котрі не ентузіазмуються «народним дрантям і сміттям», та міг тільки пожалкувати, що вони не в стані дізнавати таких чудових величних моментів. Бенефіціянтка була глибоко зворушена, так що перші слова свої казала тремтячим голосом. І далі під час цього спектаклю Заньковецька бачила якнайбільші знаки прихильності. Кожне слово викликало грім оплесків, кожен спів вона мусіла повторяти або й повторювати; після кожної дії її визивали незчисленну силу разів та підносили їй величезні вінці, букети, завбільшки в колесо, адреси в гарних обкладках, альбоми та таке инше…
Взагалі видовище було й величаве, й умиляюче, й хапаюче за душу. Не знаю навіть, хто більше одчуває душевної втіхи та радості: чи Заньковецька, чи українці».
П.РУЛІН. [b]«Марія Заньковецька. Життя і творчість». [/b]– Київ: «Рух», 1929.
[i]«Лев Толстой, побачивши Марію Костянтинівну як Олену в «Глитаї», просив її через свого сина подарувати йому на пам’ять червону хустку, що була на ній під час вистави. Иншим разом була в неї Софія Андрієвна Толстая, і з того часу Марія Костянтинівна кілька разів одвідала Толстих в їх Хамовницькому домі. Захоплювався Заньковецькою і приятель Толстого, критик та філософ Микола Миколайович Страхов, що в проявах свого запалу не відставав від молоди. Заприятелився з нею і Антон Павлович Чехов, що захоплювався її грою з Суворіном, радив перейти на ширшу російську сцену, пропонував навіть написати для неї п’єсу. Опісля Толстой написав для неї двічі чи тричі, з Чеховим листувалася, Суворін писав дуже часто, особливо в той час, коли засновував свій власний театр. На жаль – доля архіву дуже сумна: з нього не лишилося майже нічого».
«Суворін розповідає, що йому трапилося випадково чути, як Заньковецька читала ролю Луїзи Міллер (Шіллера «Лукавство та кохання») та сцену божевілля Офелії з «Гамлета». А було се, за словами Заньковецької, так: Суворін умовляв її прочитати щось по-російському, але весь час вона уперто від цього відмовлялася. Нарешті, згодилася на невідступні прохання його дружини, гадаючи, що ніхто, крім неї, її не слухатиме. Але за дверима був сам Суворін разом з відомим театральним письменником Д.А.Аверкієвим. Читала вона по-російському, не готуючись до того; проте «вражала своєю правдивістю, оживленням та оригінальністю. І скоро виступить колись Заньковецька на російському коні, - буде з неї перша зірка – це стверджуємо сміло…».[/i]
СУВОРІН. [b]«Хохлы и хохлушки».[/b] СПБ. 1907, с.8,10-11.
[i]«Це є актриса з талантом великим, самостійним, оригінальним, натура, вся виткана з найчутливіших нервів. Рухливість її обличчя, всієї постаті підкоряється надзвичайною правдою всім душевним рухам. Про цю акторку не можна сказати, що вона особливо гарна, вдаючи драматичні поривання, чи спокійніші прояви життя; всюди – вона сама правда, поетична правда з усією її привабливістю… Взагалі є з неї одна з тих небагатьох акторок, що з першого свойого слова на кону стверджують нам свій видатний талант, його свіжість, незаплямовану жадним наслідуванням когось иншого…».
«Яка б чудова була з неї Офелія… яке б захоплення викликала вона у цій ролі, які б ролі здатна була б вона воскресити на російському коні, як віджив би театр. Проте, сконає, здається п. Заньковецька своє життя в українській трупі, закабаляючи свій язик в «хохлацьку» мову, здобуваючи акценту і вироджуючись у «хохлушку», що витягуватиме свої нерви до крайньої їхньої пружности на одноманітні ролі…»
«Отже, одночасно з захопленням цим дивним талантом, бере жаль, що акторка й досі грає тільки в українській наївній драмі, що історія мистецтва скаже про неї: «п.Заньковецька була незрівняна в драмах п. Карпенка-Карого, в яких з’єдналися і Шекспір, і Гете, і Шіллер, і Островський…».[/i]
[b]Лист[/b] І.К.ТОБІЛЕВИЧА [b]з грудня 1886 до (?) [/b]після лектури статтів Суворіна:
[i]«…В этом отзыве, волею неволею, есть именно то, чего я хочу, есть, хотя неясное, признание того, что и на малорусском языке, смешном почему-то великорусам, можно производить глубокое впечатление, заставившее заговорить даже камни. Если Суворин так отзывается, то это равносильно тому, что «камни говорят». В этом есть прогресс…
…Она, одна она (М. Заньковецька) силою своего таланта заставила камень заговорить, вызвала у крокодила слезы. Она заставила такого человека, как Суворин, сознаться, что он насмешливо относился и к драме малорусской и к языку, а теперь плачет. Это успех не только театральный, нет, это успех, за который любящие свою родину южане должны во веки веков помнить имя артистки. Должны иметь ее портрет и, передав его потомству, сказать: вот талант, который показал перед всеми, что наш язык не есть язык только чабанов, а что есть на нем можно писать и проводить в трепет узурпаторов художестенной передачею простейшей истории…».[/i]
С.312-313 К.Ванченко (ПИСАНЕЦЬКИЙ): [b]Із «Спогадів українського лицедія»:[/b]
[i]«Старенька жінка впросилася у Вороніжі до театру М.Старицького, запропонувавши йому горнятко свіжого масла за квіток, бо грошей у неї не було. Дістала безплатну контрамарку на вечірню виставу. Виставляли п’єсу «Глитай або ж павук».
Після вистави приходить та бабуся до нас на сцену.
- А покажіть но мені оту бідну Оленочку.
Її провели в убиральню М.К. Заньковецької.
- Ох, ти ж моя Оленочко, голубонько моя сизокрила, ти ж моя сирота безталанна. Доконав тебе отой проклятий бузувір. Зігнав з світа білого Ірод анафемський, - заголосила бабуся, обіймаючи Марію Костянтинівну.
- Це вже я мабуть скоро помру, а перед смертю сподобилася побачити таке чудо та диво… Ох, як же хороше! як хороше! Спасибі вам, голубчики, спасибі, ріднесенькі… Поїду на село, буду всім розказувати… І все то по-нашому, все точнісінько по-нашому…
Промовляла бабуся, виходячи з театру.»
[/i]
ДАЛІ БУДЕ.
[color="#ff0000"](За машинописом сімейного архіву: [b]Дмитро Николишин. Марія Заньковецька.(Матеріали). – Львів,1947.
[/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757266
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 26.10.2017
[color="#ff0000"]УРИВКИ ІЗ СПОГАДІВ про МАРІЮ ЗАНЬКОВЕЦЬКУ[/color]
[b]Н.М. Богомолець-Лазурської (завершення)[/b]
[i]С.131-133 «Пригадую, якось Панас Карпович Саксаганський, з яким Заньковецька завжди жила дружньо і часто працювала в одній трупі, почав мріяти, як би то було добре улаштувати на літо плавучий «морський театр-корабель».
«Пішли б оце до Севастополя, - говорив Панас Карпович, - до Ялти, до Євпаторії, до Феодосії, пограли б там, та й знов до Одеси. А взимку б грали у постійному, доброму театрові».
«Все це мрії, що може й не здійсняться, - сказала Заньковецька, - а поки що я витрачаю на театр своє останнє, але я не жалію. Коли це хоч одній людині допоможе вийти на широкий шлях справжнього артиста, то й за те спасибі».
Велика була її віра в улюблене діло, а по вірі своїй вона й мала. На її очах і під її керівництвом зросли й розвинулись такі молоді сили як Борис Романицький. Тетяна Садовська, Сосницький та інші.
С.134 Заньковецька ніколи не була в театральній школі ні як учениця, ні як викладач. Вона ставилась з великим сумнівом до колишніх театральних шкіл, де викладають деклямацію, наукові дисципліни та інше. Вона мала щодо цього свої думки, можливо, справедливі й корисні, але здійснити їх на власні кошти було дуже важко. Школа драматичного мистецтва, на її думку, мусить бути цілком практичною. Набирається молода трупа, виставляється кілька п’єс, на кожну роль призначається кілька виконавців, одбираються кращі. Спочатку ролі виконують артисти, потім учні. Але зараз же виникає питання: чи може такий театр-школа існувати на одному місці, чи він мусить переїздити? Безумовно, щоб окупити себе, трупа мусить мандрувати. Як же оплачувати учнів з дублерами на кожну роль? Потрібні великі кошти. У Москві був один капіталіст-українець, який сам нічого не розумів у театральних справах, але захоплений талантом Марії Костянтинівни, давав великі гроші на влаштування такого театру-студії імени М.К. Заньковецької. Сам він був готовий, як він казав, «служити швейцаром при цьому театрі, щоб відчиняти двері Марії Костянтинівні».
С.135 Але Марії Костянтинівні порадили відмовитися від цього проекту, та й сама вона не зважувалася з-за своєї надзвичайної делікатності використати чужі гроші навіть на таке дороге для неї діло. Одначе її бажання передати другим свій багатий досвід, своє уміння не загинули дарма. Вона завжди кого-небудь навчала, проходила ролі з окремими особами в себе вдома або керувала гуртком аматорів у Ніжині. Проходила і я з нею деякі ролі, виправляла з нею свою деклямацію і це були найщасливіші години в моєму житті. Коли вже роль або вірш пророблені за її вказівками, взагалі, дуже скупими, бо вона завжди вимагала самостійної праці, - Марія Костянтинівна наказувала стати перед нею і грати чи деклямувати, а сама просто пронизувала виконавця своїми виразними очима; на її чолі відбивалася кожна вдала інтонація, кожний правдивий жест. Ніколи сценічне натхнення не охоплювало мене з такою силою, як перед її судом. Тут вона вже ніколи не перебивала виконавця уривку чи вірша до кінця, а потім розбирала, що і як, давала вказівки, такі вірні і цінні. Якось розговорилася я з нею про молодих акторів. Вона дивувалася кількості колишніх драматичних шкіл.
«Наслідки цих шкіл дуже мізерні, - казала вона. – Боря (мова йде про Бориса Романицького) стверджує, що драматична щкола щось дає, а сам, скінчивши цю школу, ходить по сцені ненатурально, як ніхто в житті не ходить. Ось ми зараз сидимо і все робимо просто, розмовляємо натурально; і на сцені треба себе так тримати. А учні театральних шкіл навіть у житті розгублюють цю простоту, а на сцені замість жестів якісь візерунки викручують руками, туляться до стінок, натикаються на меблі. Коли я скажу Борі : «Садовський в цій ролі ніколи не зловживав жестом», Боря відповідає, що він не хоче копіювати Садовського. Але справа тут зовсім не в копіюванні, а в чудовому взірцеві. Адже Садовський і Саксаганський – світові актори, - все в них просто, сильно, красиво, - голос, жест-вимова. А Боря був дуже здібний хлопець. От я й муштрувала його, навіть по руках била, щоб відучити від негарних жестів. Бувало і він плаче, і я плачу, а от ще побачите, який з нього актор вийде.
А Таня (Садовська), як більшість молодих акторок, з усього робить драму. Вивчить вірша, в якому ясні, прості почуття й думки, а вона починає вити і з великими труднощами доводиться збивати її з цього тону».
Я сама була свідком того, як Марія Костянтинівна терпляче й зовсім безкорисно возилася з молодими акторами й актрисами, виправляючи їхні хиби, і роль починала йти добре, коли учень не був цілковитою бездарністю. Заняття в класі їй не доводилось провадити, та при її нервовій організації це б дуже стомлювало Марію Костянтинівну. От, якби своєчасно можна було організувати такий театр-студію, де б вона могла проходити ролі з найбільш талановитими учнями – то була б інша річ.
А вона ж прекрасно вміла підтримувати бадьорість у своїх часто слабодухих учнях. Той самий Боря (Романицький), що вона його по руках била за негарні жести, будучи в Одесі, пішов до Оперного театру і повернувся додому вражений його величчю й красою. На другий день він почав передавати ці свої враження Марії Костянтинівні і розплакався: «такий надзвичайний театр, - говорив він, - а актори погані». Нашим же корифеям українського театру, як от Заньковецька, Саксаганський, Садовський, доводиться грати просто по свинюшниках».
С.137-139 Заньковецька почала його умовляти:
- Ну, ви, молодь, вже не бачили, по яких свинюшниках я колись грала. Правда, мені доводилось виступати і в цьому самому міському одеському театрі, і в Маріїнському петербурзькому, а й по клунях ми теж грали. Одного разу запросили нас дати п’ять вистав на одній великій залізничній станції. Ми згодилися, жили в вагонах, а театром була якась стара гуральня. Вагони опалювалися, але «театр»… Він не опалювався зовсім, освітлювався гасовими лампами. Надворі стояли 30-градусні морози. Глядачі сиділи в кожухах, калошах, а ми тремтіли на сцені в літніх вбраннях. Грим застигав на обличчях, але публіки було дуже багато, і вітала вона нас гаряче. По стінах осідала пара, скло на лампах тріскалося. Ми всі там позастуджувалися, але коли виїжджали нас проводжали, як королів.
- Що ж, дуже пригнічували тебе такі умови? – спитала я.
- Так, спочатку дуже, але коли я побачила перед собою жадібні очі справжнього народного глядача, я стрепенулася, почала грати, співати, танцювати з великим натхненням; настрій піднявся, всі розвеселилися. А Боря за міським театром плаче. Це він від молодості... А я твердо вірю, що не завжди так буде, буде і на Україні художній театр. Мене не буде, а художній театр буде, і ця віра дає мені сили боротись і творити. Що ж, вона не помилилась.
С.140 Останній раз я навідала Марію Костянтинівну в січні місяці 1934 року. Вона вже не вставала з ліжка, погано бачила, важко дихала, бо її мучив старечий туберкульоз, їй уже зрівнялося 74 роки. Але розум її, її почуття були ще зовсім ясні, бадьорі, живі. Вона дуже раділа моєму приїздові. Зараз же до її кімнати внесли складане ліжко і вона сама керувала, як його поставити, щоб вона постійно могла мене бачити, навіть уві сні. Така щира приязнь, така щира любов зворушувала мене до сліз. Маленьке, змучене обличчя її сяяло радістю, а мені було так важко: я передчувала, що це наше побачення останнє. Останній місяць лікарі підтримували стомлене серце наркотиками. Не зважаючи на це, вона погано спала ночами і ми з нею багато говорили. Вона, правда, більше розпитувала мене про все: про нові театри, про акторів. Якось пізно вночі, коли всі в домі угамувались, вона попросила мене допомогти їй сісти на ліжку, і коли я зробила їй за допомогою подушок гарне кубелечко, вона загадала мені деклямувати все, що знаю. Я застудилася в дорозі і злегка похрипувала, але це не перешкоджало нашій літературній вечірці. І коли я стомилась, вона наказала мені сісти поруч неї і почала стиха наспівувати, начитувати своїм теплим голосом старовинні романси та пісні, кажучи: «те, що я співала й любила ще дівчинкою, з голови у мене не виходить». І як же вона добре передавала ці наївні, прості речі. На її натхненному чолі я бачила, що для генія нема смерті. Особливо добре в неї виходила пісня на слова Некрасова «В деревне», де дві старенькі розмовляють між собою. Одна з них поховала сина й виливає свою тугу сусідці:
«Кто приголубит старуху безродную?
Вся обнищала вконец –
В осень ненастную, в зиму холодную,
Кто запасет мне дровец?
Кто, как доносится теплая шубушка,
Зайчиков новых набьет?
Умер, Касьяновна, умер, голубушка –
Даром ружье пропадет».
С.141 Багато говорила Марія Костянтинівна і про свою смерть. Вона ясно розуміла свій стан і ставилася до нього цілком спокійно. Вона тільки шкодувала, що не може просто зникнути, розтворитися в повітрі, що її мертве тіло завдасть ще багато клопоту людям…
Передо мною лежить портрет Заньковецької. На ньому дата – 1904 р., а на звороті її нерівним нервовим почерком написано з Гоголя:
«Счастлив путник, который после длинной скучной дороги видит, наконец, знакомую крышу с несущимися навстречу огоньками».
Коли писала ці слова, то, мабуть, сама не знала, яке глибоке значення мають вони в її устах!»
[/i]
[b]Н.М. Богомолець-Лазурська[/b], подруга, учениця, біограф.
ДАЛІ БУДЕ.
[color="#ff0000"]За машинописом сімейного архіву:[b] Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
[/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756557
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 22.10.2017
[color="#ff0000"][b][i]«Богородице Пріснодіво, людей Покрове, Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла як загороду могутню городу Твоєму дарувала безсімейним різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи. В Тобі бо природа обновляється і час. Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати і душам нашим велику милість». [/b]
(Тропар свята Покрови)[/i][/color]
[b]Покрова Пресвятої Богородиці [/b]– один з великих церковних празників, який відзначають [b]14 жовтня (або 1 жовтня ст. ст.)[/b]. Культ пошанування Божої Матері в українському народі має свою історію. [color="#ff0000"][i][b]Богородиця[/b] – ласкава покровителька нашого народу, зокрема матерів, незаміжніх дівчат, дівчат-відданиць; у давнину – покровителька руського воїнства, у часі – [b]українського козацтва[/b], а згодом – [b]Української Повстанської Армії[/b].[/i][/color]
Свято [b]Покрови Пресвятої Богородиці[/b] має свою передісторію. Воно було встановлено у Візантії на честь визволення Константинополя від нападників-сарацинів. За легендою, свято Покрови пов’язане з двома особами – Святим Андрієм Юродивим і його учнем Епіфанієм та Влахернським храмом у Константинополі. Згідно із переказами, після Служби Божої року божого 910 вони побачили видіння, як від «царських воріт» Влахернського храму в оточенні пророків і ангелів, йде світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Йоана Хрестителя і святого Йоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, клякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови «омофор», по-грецьки «мафоріон», і широко простирає її над народом у церкві. Через деякий час Святий Андрій та Епіфаній зрозуміли, що Пресвята Богородиця з’явилася їм у видінні для того, аби захистити Константинополь та віруючий люд від ворогів.
Візантійці повірили дивному видінню Святого Андрія Юродивого, якого ще у ранньохристиянських джерелах називають «Юродивим Христа ради». Недаремно у текстах давньої української літератури часто знаходимо ще один синонім до «юродивого» - «блаженний».
[b]„Покрова Пресвятої Богородиці”[/b] сюжет дуже популярний в іконописі, зокрема, українському. Свято Покрови належить до культів, поширених ще у Київській Русі як свідчення її прагнень до самостійності і відокремленості від візантійського впливу. Іконографія Покрови формувалася на київському ґрунті, де вже в XII ст. споруджувалися перші [b]Покровські церкви[/b] і, вірогідно, створювалися перші ікони, які до нашого часу не збереглися. Своє класичне завершення іконографія сюжету отримала в так званому „володимиро-суздальському” й „новгородському” варіантах, які покладено в основу багатьох подальших зображень Богородиці-Покрови. І в українських іконах 18 століття, присвячених цьому сюжету зображалася невелика постать Богородиці, яка найчастіше стояла на легкій хмарці, обабіч неї розміщуються групи праведників. Легка постать немов злетіла і зупинилась над іконостасом, царською брамою. В руках у Богородиці – «омофор» (довга широка тканина з хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння, він знаменує собою благодать Божу і турботу про будь-яку людину, що заблукала чи відступила від церкви), який вона простерла над людьми, котрі стоять у храмі.
[color="#ff0000"]ПОКЛАДЕННЯ ЧЕСНОЇ РИЗИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
(2 ЛИПНЯ)[/color]
Почнімо з передісторії Покрови, нею слугує подія покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці, головного покрову та частини пояса у Влахерні у V столітті нашої ери.
У роки правління візантійського імператора Лева Великого, Македонянина (457-474), брати Гальба і Кандид, сенатори, наближені до царя, вирушили в Палестину на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на ночівлю в однієї старої іудейки. Їх увагу привернули запалені свічки і підкурений фіміам. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після багатьох прохань повідала, що зберігає дорогу святиню — Ризу Богородиці, від якої відбувається багато чудес та зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну зі Своїх одеж благочестивій дівчині-єврейці з цього роду, заповівши їй передавати цю одіж перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.
Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя.
Патріарх Царгородський Геннадій та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу берега моря, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року патріарх Геннадій урочисто переніс священну Ризу у Влахернський храм, вклавши її в новий ковчег. Згодом у ковчег з Ризою Богородиці покладені були її святий омофор і частина пояса. Ця обставина і відображена в православній іконографії свята, що об'єднує дві події: «положення Ризи і положення поясу Богоматері у Влахерні».
Не раз при навалі ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами в 626, персами — в 677, арабами — у 717 роках. Особливо знаменні для нас події 860 року, тісно пов'язані з історією Православної Церкви.
18 червня 860 року флот князя Аскольда, у складі понад 200 кораблів, спустошивши береги Чорномор'я і Босфору, увійшов у бухту Золотий Ріг і погрожував Константинополю. Імператор Михаїл III (842-867), зупинивши розпочатий похід на арабів, повернувся до столиці; всю ніч він молився, лежачи на кам'яних плитах Влахернського храму Божої Матері. Святий Патріарх Фотій звернувся до пастви з проповіддю, закликаючи сльозами покаяння омити гріхи і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.
Небезпека зростала з кожною годиною. «Місто ледь не було піднято на спис»,— говорить в іншій своїй проповіді Патріарх Фотій. В цих умовах було прийнято рішення рятувати церковні святині, і насамперед — святу Ризу Богородиці, яка зберігалася у Влахернському храмі, недалеко від берега затоки. Після всенародного молебня, святу Ризу Богоматері, взяту з Влахернського храму, хресним ходом обнесли навколо міських стін, занурили з молитвою край її у води Босфору, а потім перенесли в центр Царгорода — храм Святої Софії. Божа Матір Своєю благодаттю покрила і втихомирила войовничих воїнів Аскольда. Уклавши почесне перемир'я, Аскольд зняв облогу Константинополя. 25 червня війська почали відходити, несучи з собою великий викуп. Через тиждень, 2 липня, чудотворну Ризу Богоматері урочисто повернули на її місце, до Влахернського храму. На пам'ять про ці події було встановлено святим Патріархом Фотієм щорічне святкування Положення Ризи Богоматері 2 липня.
Незабаром, у жовтні – листопаді 860 року, руське посольство прибуло до Константинополя для укладання договору «любові і миру». В умови мирного договору входили положення про Хрещення Київської Русі, про виплату Візантією щорічної данини, надання права вести торгівлю на території імперії (перш за все, в Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії.
Найважливішим був пункт про Хрещення Русі. Літописець візантійської «Хроніки Феофана» говорить, що «посольство їх прибуло до Царгороду з проханням зробити їх учасниками у святому Хрещенні, що й було виконано». На виконання обопільного бажання руських і греків до Києва направлена була православна місія. Незадовго до того (в 855р.) святим рівноапостольним Кирилом була створена слов'янська абетка і перекладено Євангеліє. Природно було направити з місією до Києва саме святого Кирила і його брата, святого рівноапостольного Мефодія, з перекладеними слов'янськими книгами. Так і вчинив святитель Фотій, учнем якого був святий Кирило. Зиму 860-861 року брати провели в Херсоні, навесні 861 вони були на Дніпрі, у князя Аскольда.
Перед Аскольдом, як згодом і перед святим князем Володимиром, стояв нелегкий вибір, його приваблювали то іудейською, то магометанською вірою. Але під благодатним впливом святого рівноапостольного Кирила князь зробив вибір на користь Православ'я. Наприкінці 861 року Кирило і Мефодій повернулися до Константинополя і привезли з собою послання князя Аскольда імператору Михаїлу III. Аскольд дякував імператору за присилання «такого чоловіка, який показав словом і прикладом, що християнська віра — свята». «Переконавшись, – писав далі Аскольд, – що це – справжня віра, повеліли ми усім хреститися по своїй волі в надії й нам досягти святості. Ми ж всі – друзі твоєму царству і готові на службу твою, коли вимагатимеш».
Аскольд прийняв святе Хрещення з ім'ям Миколай, хрестилися і багато хто з його дружини. Безпосередньо з Царгорода, столиці Православ'я, працями святих апостолів слов'янства Кирила та Мефодія, прийшли на Русь слов'янське Богослужіння і слов'янська писемність. До Києва був призначений святителем Фотієм митрополит Михаїл, і руська митрополія була внесена в списки єпархій Константинопольського Патріархату..
Свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні є, таким чином, одночасно святом канонічного заснування Православної митрополії в Києві. Благословенням Божої Матері і дивом Її святої Ризи відбувся не тільки порятунок Царгорода від самої грізної облоги за всю його історію, а й порятунок русичів з темряви язичницького марновірства до вічного життя. Разом з тим, 860 рік приніс визнання Київської Русі Візантією, ознаменував вихід молодої держави на арену історії.
Вдячну пам'ять про першого київського князя-християнина зберігали найдавніші храми православного Києва: церква пророка Божого Іллі, побудована Аскольдом і пізніше згадана в Договорі Ігоря з греками (944р.), на місці якої і зараз стоїть храм того ж імені, і церква святителя Миколая Чудотворця, споруджена в 50-х роках X століття над могилою Аскольда святою рівноапостольною Ольгою. Найважливіше завоювання Аскольда, назавжди увійшло в церковну спадщину не тільки Русі, а й усього православного слов'янства, – слов'янське Євангеліє і слов'янське Богослужіння, створені працями святих рівно-апостольних Кирила і Мефодія. У Києві при дворі Аскольда покладено було в 861 році початок їх апостольської діяльності серед слов'ян, продовжилася пізніше в Болгарії та Моравії.
З дивом від Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні пов'язано написання відомим константинопольським церковним письменником Георгієм, за дорученням Патріарха Фотія, «Слово на положення Ризи Богородиці у Влахернах». З походом Аскольда на Царгород пов'язано також створення знаменитого «Акафіста Пресвятої Богородиці», автором якого деякі церковні історики називають того ж святого Патріарха Фотія. Цей Акафіст становить основну частину Богослужіння в день Похвали Пресвятій Богородиці. Про події 860 року оповідають не тільки візантійські, але і руські літописні джерела. Преподобний Нестор Літописець, підкреслюючи значення руського походу на Царгород, відзначає, що з цього часу «почала прозиватися Руська Земля». Деякі літописи, серед них Іоакімівський і Никонівський, зберегли звістки про Хрещення князя Аскольда та Київської Русі після походу на Царгород. При цьому народна пам'ять міцно пов'язала імена київських князів Аскольда і Діра, хоча, на думку істориків, Дір княжив у Києві дещо раніше Аскольда..
І ми сьогодні, віддаючи шану Пресвятій Благословенній Діві Марії, чеснійшій від Херувимів і славнійшій від Серафимів, благатимемо:
[color="#ff0000"][i]«Як одежу нетління всім вірним, богоблагодатна чиста, дарувала Ти священну ризу Твою, якою священне тіло Твоє покривала Ти, Покрове всіх людей. ЇЇ положення празнуємо в любові і кличемо зо страхом до Тебе: Радуйся, Діво, християнськая похвало»[/i] [b](Кондак свята).[/b][/color]
[color="#ff0000"][b]Ікона «КОЗАЦЬКА ПОКРОВА»[/b][/color]
Запорозькі козаки вважали Святу Богородицю Покрову своєю покровителькою. Свято на її пошанування мало подвійне значення: під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі. Під покровом Пріснодіви козаки свято виконували головний девіз свого життя – захист православної віри. Після Переяславської ради 1654 р. з’явилося багато ікон типу [b]„Козацька Покрова»[/b], вони стали носієм захисної теми в українському іконописі.
На Запоріжжі була збудована руками козаків Святопокровська церква. Існує переказ, що після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою і чудодійний образ Матері Божої Пресвятої Покрови. Образи гетьманів, полковників та інших представників старшини на численних іконах „Козацької Покрови” були поширені в українському іконописі з кін. ХVІІ – ХVІІІ століття.
Площина всієї ікони Покрови заповнювалася портретними образами козацької старшини та духовенства, наближаючи їх до образу Богородиці. Українські іконописці барокової пори, шукаючи нових виразних форм, вочевидь, взяли за своєрідний взірець староєвропейський, зокрема італійський середньовічний композиційний тип зображення [b]„Мадонни делла Мізерікордія”[/b] [i](1308-1310, Національна Пінакотека, Сієна) іконописця, портретиста та живописця Сімоне Мартіні[/i], її різні варіанти використовувались в різних композиційних схемах.
Велична Богородиця, яка вже стоїть не на хмарці, а серед людей, благословляє і вкриває людей – багатих і бідних, здорових і немічних – своїм розкішним гаптованим плащем-«омофором». Ікони „Козацька Покрова” були своєрідною енциклопедією сучасного життя – етнічні типажі обличь, костюми станів, уподобання… Це була можливість наблизитись до небесного, сакрального пласту української духовної культури ще в реальному часі зображуваного.
Україні-Русі протягом тисячоліть доводилося боротися за свою незалежність від зовнішніх ворогів, тому український народ завжди звертався до Господа Бога по допомогу, а найчастіше до образу його Пречистої Матері, Богородиці-Заступниці. Хоч ікона Покрова відома в багатьох країнах православної віри, проте тільки в Україні вона стала національною іконою, увібравши в себе дух українського народу, його уподобання і сподівання, набувши дуже специфічних композиційних іконографічних варіантів.
У поступі історії Українська Повстанська Армія (УПА) обрала собі свято Покрови за день Зброї. Таким чином, Покрова мала б святкуватися в Україні не тільки як релігійне, а й як національне свято.
За народним календарем свято Покрови Богородиці пов’язане з наближенням зими і закінченням різних господарських робіт.
За українським звичаєм опісля Покрови в Україні починали гуляти весілля:
[i]«Покровонько,Покровонько,
Покрий мені головоньку,
Щоб я була жіночкою,
Щоб жилось мені з лихвою –
З чоловіком молоденьким
І з дитяточком маленьким» -
[/i]
молитовно промовляли українські дівчата-відданиці до ікони «Богородиці-Покрови».
[color="#ff0000"][b]Молитва про заміжжя на Покров:[/b]
[/color]
[i]«О, Пресвята Діва Марія, прийми молитву цю від мене і вознеси її до Престолу Бога Сина Свого, щоб милостивий він був до прохань нашим. Вдаюся до Тебе як до Заступниці нашої: почуй нас, що моляться Тобі, покрий нас покровом Твоїм, і виблагай у Бога Сина Твого нам всіх благ: подружжю любові та згоди, дітям - слухняності, скривдженим - терпіння, скорботним - благодушності, всім же нам - духу розуму і благочестя, духу милосердя і лагідності, духу чистоти і правди.
Збережи мене від гордості і самолюбства, дай охоту до працьовитості і благослови труди мої. Як Закон Господа Бога нашого велить людям в чесному подружжі жити, то приведи мене, Матір Божа, до нього, не задля догоди бажанню моєму, а для виконання призначення Отця нашого Святого, бо Він Сам проказав: недобре чоловікові бути одному і, створивши йому жінку в помічницю, благословив їх рости, плодитися і населяти землю.
Пресвята Богородиця, почуй смиренну молитву з глибини серця дівочого мого, дай мені друга чесного і благочестивого, щоб ми в любові з ним і в злагоді прославляли Тебе і милосердного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».[/i]
За прикметами, погода в день Покрови оповіщає про майбутню зиму: якщо листя на деревах ще не опало – зима буде суворою…
[color="#ff0000"][b]Прикмети на Покрову[/b]:[/color]
[i]• Яка погода на Покрову, такою й зима буде.
• Якщо на Покрову побачили відлітаючих журавлів, то зима настане рано і буде холодною.
• Якщо дуб і береза до Покрови втратять все листя, то рік буде легкий, а якщо не всі, то бути суворій зимі.
• Звідки на Покрову вітер дме, з того боку і прийдуть перші морози.
• Якщо на Покрову падає сніг, то на Дмитра (8 листопада) буде сніжно, коли ж не паде, то і в день святої Катерини (7 грудня) сніг не випаде.
• Якщо перший сніг до Покрови випаде, то зима не скоро настане.
• Якщо Покрову щасливо проведеш, то й чоловіка хорошого знайдеш.
• Чим більше снігу на Покрову, тим більше весіль буде зіграно в наступному році.
• Якщо хлопець на Покрову за дівчиною доглядає, то бути йому її нареченим.
• На Покров сильний вітер дме - багато буде наречених.
• Та дівчина, яка сьогодні раніше всіх поставить свічку перед іконою Пресвятої Богородиці Покрови, та і першою заміж вийде.
• Казали: «Не утеплиш будинок до Покрови - всю зиму будеш мерзнути».
• Щоб діти не хворіли, їх виводили на поріг будинку і обливали водою крізь решето або сито.
• Здавна на свято господині пекли млинці, бо вірили, що якщо на Покров спекти багато млинців, то в хаті всю зиму буде тепло.[/i]
Тема [b]«Покрови»[/b] була б неповною без рідної Львівської тематики, отож на завершення згадаємо про церкви Богородиці Покрови, що їх у Львові є дві, а також про те, що Покрова є незмінною позачасовою Заступницею, як і святий Юрій, рідного міста:
[color="#ff0000"][i]В каштанах тоне місто вечорове –
мій древній Львове, колисковий Львове…
Застигли тіні у проміннім рвінні –
і шпилі веж,і вулиці камінні…
Це дихання епохи важкогруде –
Крилатий Лев… криниці… зорі… люди…
Старих будівель привідкриті очі –
урочі дати, видива пророчі…
Батальних днів стозвука веремія…
Часи святого Юра та Андрія…
Преображенне, спасівське, дзвонове –
правічне місто,світанковий Львове!
Пташиний злет… Розкрилені дерева…
Гніздо Данила і колиско Лева –
коронна твердь у бурштиновій зливі –
ідуть на смерть сини левиногриві…
О відчуття безсмертя просторове –
мій княже, Львове, мій вельможе, Львове –
звізда звитяг понад трьома горбами,
Пречистий стяг над левами-гербами…
А на щитах – паліє кров сталева…
А в небі – Покрова в подобі Лева!
… І ти стоїш в обіймах у Покро́ви –
Мій златорунний, вічно юний Львове…
У княжій величі, у кетягах калини –
Левиний Дух і серце України![/i][/color]
[color="#ff0000"][b][i](про Покро́воньку писала,
всіх благ в Покро́воньки благала:
край підняти із руїни
щастя-долі для Вкраїни-[/color]
[color="#ff0000"]Ірина Вовк)[/color]
[/i][/b]
На фото: Покрова-Богородиця сер.ХVІІ ст. з зображенням козаків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755249
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 14.10.2017
Який же невимовний сум,
Такі міцні його лещата.
Чи часто згадуєм солдата,
Посеред справ та празних дум?
Ця непричасність мов отрута...
За сина мати ставить свічку,
В окопі пережив щоб нічку,
Розсіялась навала люта.
А хтось цинічно, наче глум
Махне, мовляв життя триває.
Про тих кого війна вбиває
Забувши... невимовний сум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753038
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 12.10.2017
Переведіть мене через майдан...
(В. Коротич)
Волошки між гіркого полину
Про очі твої сині нагадають.
І спогад, через відстань і війну,
До тебе, в Київ, знову повертає.
Живий ще був Серьожка Нігоян
І беркутня свинцем не заряджала.
- Переведи мене через Майдан, -
Мене ти несміливо попрохала.
Вже дні у них відлічені були
І шини вже палаючі диміли.
Ми площу неспокійну перейшли,
Але розстатись так і не зуміли.
Нам все відтоді ділиться на двох,
І чорні дні відміряні війною.
Ти навіть в непривабливий окоп
Волошкою заглянеш голубою.
Я вже не пригадаю кожен бій,
І кожну перемогу і невдачу,
А тебе, в сірій курточці твоїй,
На фоні диму барикади бачу.
Я згадую несмілий голос там,
Під грізний шум палаючої ночі,
- Переведи мене через Майдан, -
І погляд твій чекаючий, жіночий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751790
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 09.10.2017
За роком випуску – я давня.
А от в душі – цвіте розмай.
І на умі – вірші, книгарня,
Весна, а осінь – прощавай!
Візьму весни дві і два літа,
Мені навіщо листопад,
Чи та зима несамовита?
Я ж так люблю квітучий сад!
Як бджілка квітці щось шепоче,
Дає уроки соловей
І сонце вусом залоскоче,
А в квітів є ознаки фей.
Нехай та осінь не рахує,
Що вже було і не було,
Мені весна ще начаклує
Років безхмарних джерело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748785
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 06.09.2017
Даруйте милим своїм квіти
І не жалійте добрих слів.
Лиш вам дано серця зігріти,
До вас ніхто так не умів.
Шукайте кращі ноти милим,
Пишіть мелодії сердець,
Стеліть до ніг з веселки килим,
Малюйте. Ви – також митець.
Беріть найкращі акварелі,
Полотна щастя з них творіть,
Нехай родинні паралелі
Багатшим зроблять цілий світ.
Нехай розкішні серенади
Летять в відчинене вікно,
Оксанки, Лесі, Ольги й Наді…
Одягнуть мрії в кімоно.
Даруйте своїм милим щастя,
Цілуйте руки і вуста
І пийте, пийте це причастя,
У щастя формула проста.
Цінуйте тих, хто з вами поряд,
Кого за вас завжди болить,
Цінуйте незрадливий погляд,
Любові й щастя світлу мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748787
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 06.09.2017
[b]НАСТЯ ПОВЧАНСЬКА - "БІЛА ТРОЯНДА ЩАСТЯ"
[/b]
В історії життя наступної "посестри" Роксолани - теж [b]Насті[/b],але вже [b]Повчанської з хутора Дике Поле[/b], що в степах Південної України - нареченої українського гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (жила в ІІ пол. XVII ст.), описаній Зінаїдою Тулуб у знаменитому романі "Людолови", неправдоподібно розставлені авторські акценти довкола проблеми вибору бранкою "Гюль-Хуррем" (а згодом дружиною султана Османа ІІ) мусульманської віри, а з нею і "правовірного" чоловіка.[i] " - Я - вільна жінка, - повторила вона тремтячим голосом, і очі її скорботно потьмарилися. - Воля для мене - над усе. Я нікого не кохаю серед правовірних. Я можу стати дружиною тільки того, хто поверне мені волю. А наложницею, рабинею - ні. Краще - смерть.
Шепіт пройшов по лавах султанського почту. Ніколи ще жінка не насмілювалася вимовити таке слово. Навіть Роксолана-Хуррем, дружина Сулеймана Пишного, коронована султана Стамбула".[/i]
Мотивуючи "позу честі" своєї героїні, Зінаїда Тулуб зазначала у зносках: "Настя знала мусульманський закон, що навіть падишах не може силоміць одружитись з будь-якою жінкою, коли вона не дає на це згоди". Проте в такій "позі" у Насті Повчанської ("Гюль-Хуррем") не було жодної необхідності. У шлюбі з падишахом вона була зацікавлена, а непокора і зухвальство жінки до чоловіка в ісламському суспільстві могли дійсно коштувати їй смертної кари. Про це добре знала і Роксолана-Хуррем, тому б ніколи не йшла на необгрунтований ризик, наперед не передбачивши його наслідки...
Цитуємо далі: [i]"Патріарх.
Ось він стоїть перед нею, високий, худорлявий, з гачкуватим носом й вогняно-чорними очима під кашеміровим каптуром. Адже Гюль-Хуррем так і залишалася християнкою, та й ніхто не схиляв її силоміць до ісламу. Мулли і улеми люблять і шанують її і дякують за багатющі вакуфи, без яких жодний з них не виходив з Біюк-сарая. Правда, й патріарха приймає вона і також щедро обдаровує грошима, перлами на ікони і всім, що тільки може вигадати, аби молився він за неї, за Османа і за їхню дитину, і розгрішив її за шлюб з мусульманином. І патріарх завжди розгрішує її і дарує їй проскурки, пляшечки святої води, іконки і хрестики, свячені пальми і чудові персики й яблука на спаса або червоні яєчка на великдень, а у святий вечір - кутю з родзинками та цукатами, медом та різним пряним корінням".[/i]
Думається, що такі привілеї та вольності навіть для жінки султана, цариці Стамбула, на той час в Османській імперії вже були неможливі. Думку цю підтверджує (і, водночас, спростовує авторську інтерпретацію Зінаїди Тулуб) коротка інформація А.Кримського: [i]"Отакі, як Роксолана, українські бранки, що з невільниць ставали турецькими султаншами, відомі були в Царгороді й пізніш, от українкою була найлюбіша жінка Османа ІІ (1618-1622), (тут йдеться саме про Настю Повчанську), тільки що не такі вони були політично-славні, як Роксолана. Про свою давнішу батьківщину й віру вони не пам'ятали, і османські історики повідають про них, як про добрих, побожних мусульманок".[/i]
Та і орієнтація на постать Роксолани дає нам зрозуміти, що, раз прийнявши мусульманську віру, поборовши в собі природнє сум'яття почуттів про віровідступництво (від віри рідного краю), живучи в жорсткому звичаєвому праві ісламської країни, султани Стамбула вважали своїм першим обов'язком бути вірними Аллаху побожними мусульманками. Чи не тому в "Історії Туреччини" А.Кримського існує окремий розділ, який ставить і вирішує наболіле питання:[b][i] "Чи справді Сулейман і Роксолана були мусульманськими фанатиками?"[/i] [/b]Така їх характеристика довго переслідувала істориків Європи за визискування християнських святинь, за "профанацію віри своїх зневажених подданців" (католик Бассано в усезбірці Сансовіно XVI ст.). Адже за султанським наказом од Сулеймана Пишного, грошові засоби на будову імарету і мечетей (до чого прикладалася Роксолана), було зібрано через податок на християнських прочан коло Гроба Господнього в Єрусалимі. Звичайно, що не тільки Гріб Господень, а й інші палестинські християнські святі місця повинні були чимось допомагати турецькій скарбниці. [i]"От, щоб полагодити Омарів мечет в Єрусалимі, Сулейман Пишний загадав забрати туди поміст і колони з вифлеємського храма Різдва Христового" (з дисертації В.Ґірґаса "Права христіанъ на востокъ", Спб, 1865). Щоправда, А.Кримський стає на захист такої позиції Сулеймана та Роксолани: "Те, що вони діяли з христіянськими святими місцями, не вони ж надумалися перші діяти: то вже була давня палестинська традиція". Дійсно, за правом патронату церква, що стояла на чиємось грунті, належала землевласнику, і він міг робити з нею що завгодно: зруйнувати, перетворити на житло (в кращому випадку!), запросити до неї духовенство іншої віри, тощо. "Свідомої охоти утісняти православну церкву Сулейман, запевне, не мав, -- роз'яснює історик, -- хоч серед пересправ із західними володарями він грозивсь, що й зовсім зачинить церкву св.Гробу Господнього в Єрусалимі й оберне її на мечет, а на ділі він ствердив єрусалимському патріархові "агд-наме", тую охоронну грамоту, яку надав його батько, Селім Грізний". [/i]При цьому слід нагадати, що Сулейман І Пишний натуру мав лояльну і врівноважену, чим подальші володарі османського трону рідко коли відзначалися, і до них аж ніяк не належав Осман ІІ, чоловік "Гюль-Хуррем", молодий і завзято-запальний. Зрозуміло, що становище єрусалимського патріарха в період турецького патронату було вельми хистке, і де вже було йому втручатися і впливати на плани султанського двору! Та й жодній з новонавернених жінок-мусульманок аж ніяк би не хотілося потьмарити якимось непевним вчинком постать свого чоловіка, тим паче у випадку з Османом ІІ, проти якого назрівало невдоволення у лавах яничар, що вилилось у відкритий бунт і закінчилося трагічною смертю Османа ІІ (1622) в гущі озвірілого війська. Причиною до такого фіналу формально послужила поразка турецького війська під Хотином (1621) під час невдалого походу османів на Польщу (в тому числі і супроти війська Петра Сагайдачного), а насправді причина таїлася в тяжкій економічній кризі і непевному політичному оточенні, в якому перебувала тоді Османська держава. Цікаво, що бій під Хотином кардинально змінив долю не тільки Османа ІІ, але й гетьмана Петра Сагайдачного і Насті-"Гюль-Хуррем", тепер уже шанованої цариці Стамбула. Гетьман Петро був тяжко поранений у битві під Хотином, від тої рани він і помер 20 квітня 1622 р. Настю "Гюль-Хуррем" у згаданій битві відбили від турецького війська, і вона зустрілася зі своїм колишнім коханим гетьманом Петром, вже коли він був зовсім немічним і повністю прикутим до ліжка.
Не відходячи від ліжка смертельно хворого, Настя одружилася з ним. Тільки шлюб цей не приніс світлої радості ані Насті, ані гетьману Петру на заході його життя. Випещена царською улесливістю турецької столиці, сформована як жінка і матір в умовах іншої ментальності (у Туреччині жінку падишаха, що народить йому дитину іменують "хасекі" і дуже шанують), Настя "Гюль-Хуррем" сприйняла раптову втрату Османа ІІ і подальший шлюб з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним як фатальну "іронію долі". Набагато старший гетьман Петро став для неї чужою людиною, кволий і немічний як чоловік, він в усьому поступався перед Османом ІІ, його молодості і темпераменту. Та і участь вдови гетьмана, "економки" його маєтку у Києві прирікали її на повільне і безбарвне "вмирання", на життя позбавлене пристрастей, втіх і насолод - всього, що в достатній мірі оточувало її у стінах султанського палацу. Здається, що фортуна "Троянди Щастя", а саме так перекладалося з турецької її ім'я "Гюль-Хуррем", раптово зрадила її. Тільки ж якщо припустити, що повернення у Стамбул так чи інакше коштувало б Насті життя (по-перше, Настине обличчя "султани" побачили чоловіки, тим самим був порушений закон "адату", закон, який не дозволяв жінкам відкривати своє обличчя, і, за шаріатом, винну чекала ганебна страта - її зашивали у мішок і кидали у Босфор біля Дівочої вежі, цей закон вдалося обійти тільки одній Роксолані - так дійшов до нас її портрет; а, по-друге, трагічна смерть Османа ІІ від рук яничар покликала за собою такі ж трагічні смерті трьох його дружин, які мешкали у стамбульському Біюк-сараї - резиденції падишаха, і будь Настя на їх місці, смерть не проминула б і її) тож все-таки "Троянді Щастя" і на цей раз усміхнулося щастя.
Цікаво, що історична постать Насті Повчанської (і її літературний портрет) постійно перегукується з Роксоланою. Обидві - Насті, обидві в Туреччині іменувалися титулами "хасекі"та прикладками "Хуррем" (тільки відтінки цих імен мали різні:[b][i] Роксолана-"Хуррем" - "Радісна русинка", "Гюль-Хуррем" - "Троянда Щастя". [/i][/b]Тут маємо сумнів щодо літературного імені Насті Повчанської, можливо, Зінаїда Тулуб використала ім'я "Хуррем" по аналогії до імені Роксолани. За аргумент прислужила нам назва гарему в історичній повісті О.Назарука, а саме [i]"Дері-Сеадеті",[/i] що перекладалася як "Брама Щастя". Чи ж можуть такі різні по звукопису слова [i]("хуррем" і "сеадеті") [/i]означати одне і те ж поняття?! Зупинимось на компромісному варіанті умовно утвореного синонімічного ряду означень "щасливий" і "радісний", таким чином розв'язавши проблему схожості літературних імен (та імен історичних) двох різних за долями жінок, які, всупереч різним епохам, обидві мали щастя бути султанами Османської імперії; а от непосвяченому читачеві доволі часто вдавалося їх переплутувати, або ж приймати за одне лице. Звідси і помилкова думка про Роксолану як про єдину українську султану Турецької держави...
[i](За виданням [b]"Епоха В'янучих Троянд" [/b](історична драма). - Львів: Сполом,2014)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749445
дата надходження 06.09.2017
дата закладки 06.09.2017
Стих составлен в соавторстве с Владимиром Люсиным (музыкальный сайт).
Музыка и исполнение его же - Владимира Люсина.
В череду непогоды,
когда сыплют дожди,
станут слякотью воды,
но грустить подожди.
Наши годы умчались,
все надежды круша,
только горечь печали
не приемлет душа.
Скоро небо завьюжит
и посыплется снег.
Кто из нас кому нужен
и в мечтах, и во сне?
Когда ранней весною
с крыш прольётся капель,
от сердечного зноя
рвётся нежность с петель.
Затуманится лето
белоснежной фатой,
вновь тебя без билета
я пущу на постой.
Нанесёт снова осень
бабье лето как грим.
Птицы годы уносят…
Что с тобой мы творим?..
Вновь придёт непогода
с моросящим дождём, -
что не ищем мы брода,
что в разлуке мы ждём?
Пусть не быть звездопаду
в ватной серости туч,
я поставлю лампаду –
маяка дальний луч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277645
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 06.09.2017
Подаю ще один із віршів Олександра Моренця.
Що робитимеш ти, якщо завтра – війна?
Ні, не та, що АТО, десь далеко на сході,
а твоя вже війна, як чума нищівна,
коли кулі свистять у ТВОЄМУ горо́ді?
А орда – незчисленна й сильніша стократ.
Утечеш від страху́ чи впадеш на коліна?
Чи як воїн затиснеш в руках автомат
і життя віддаси за свою Україну?
Якщо завтра війна – переможе любов
до родини і ближніх, до рідного краю.
За свободу завжди проливалася кров,
і [i]ніколи рабів не пускали до раю.[/i]
21.06.2017 р.
Автор – Олександр Моренець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738713
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 06.08.2017
Мисливцю, а тобі до мене зась!
На ці угіддя марно ти накинув оком
Та бачу вже облога почалась,
Кружляєш поблизу нечутним кроком.
Ти потай не вивчай мої сліди
І не розгадуй погляди та звички.
"Байдуже" ходячи туди сюди
Капкани ставиш ніби для лисички.
Пастки відомі, весь твій арсенал,
Заздалегідь дарма зі здобичі кепкуєш.
За перемогу рано дзенькає бокал,
Ні пуху ні пера сьогодні не вполюєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743618
дата надходження 27.07.2017
дата закладки 30.07.2017
Цей дощик такий, мов жадане дитя,
Він ніжно усе навкруги цілував
Й думок не було про якесь прикриття,
Намистом в калюжах весь день малював.
Такий він живильний, без граду і вітру,
Симфонія тиші лилась благодаттю,
Закохана пара, плащем не прикрита.
Збігав літній дощик по жовтому платтю.
На вушка про щире кохання співав їм,
Про всю чистоту неземних почуттів,
Закоханих дощик ніяк не злякав і
Лиш поглядом мокрим услід їх провів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740617
дата надходження 05.07.2017
дата закладки 21.07.2017
(по мотивах пісні А.Горчинського "Росте черешня в мами на городі" )
Зберу родину нашу за столом,
І розкажу про шанування роду,
Про хату бабці й річку за селом,
І про батьків рідненьких нагороди.
Візьму ромашки я й вінок сплету,
Нарву ще цілий оберемок квітів,
І розкажу історію просту,
Як ми самі були –маленькі діти.
[b]ПРИСПІВ
Мила,рідна вся моя родина,
Ви у мене –кращі і єдині!
Вам бажаю в мирі довго жити,
Хай ростуть щасливі наші діти![/b]
Росте ще й досі вишня у садку,
Червона,солоденька і крупненька,
Піду в садок я й ягідок нарву,
Нехай повеселяться татко й ненька.
Гілки обвисли ,просяться «візьми!»
Налиті соком і блистять на сонці,
-Зірви нас швидше ,з гілочок зніми!
І понеси своїй онуці й донці!
[b]ПРИСПІВ
Мила,рідна вся моя родина,
Ви у мене –кращі і єдині!
Вам бажаю в мирі довго жити,
Хай ростуть щасливі наші діти![/b]
*****************
*****************
[b]ОРИГІНАЛ[/b]
Текст песни А.Горчинський - Росте черешня в мами на городі
Росте черешня в мами на городі,
Стара - стара, а кожен рік цвіте,
Щоліта дітям ягодами годить,
Хоча вони не дякують за те.
Приспів:
Мамо! Мамо! Вічна і кохана,
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, ви молилися за мене
Дні і ночі, сива моя нене.
Живе старенька мати у господі,
Невтомні руки, серце золоте.
Щодня і дітям, і онукам годить,
Хоч рідко хто з них дякує за те.
Приспів.
Ну що ж, про вдячність забувають люди,
Душа сліпа у щасті, а проте
Вони прозріють, але пізно буде -
Черешня всохне, мати одцвіте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740330
дата надходження 03.07.2017
дата закладки 07.07.2017
А ти прийшов - такий збентежений, вразливий.
Сказав, що був без мене зовсім не щасливий.
А ти прийшов - троянда, посмішка, рум'янець
Сказав, без мене ніби ти в житті вигнанець.
А я дивилась повз і не могла збагнути,
Невже нарешті чую те, що мріяла почути?
Ти зовсім поруч, близько, лицарю подібен!
Ось ти й прийшов... Коли вже не потрібен...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673758
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 13.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HzFgHP2Y_sE[/youtube]
Вирішив виставити нову роботу "Студії ОХ" - кліп відеопоезії.
Вірші Юрія Малого (він же - Юрген Пті) читає автор.
------------------------------------
Плач об Иловайске
Коркой боль никогда не затянется,
Ни зимой, ни рассветом майским…
Все идет колонна, все тянется
Убиенных под Иловайском.
И на голову гения серости
Пусть прольется адова сера.
Стань синонимом лживой мерзости
«Слово русского офицера»!
***
Киборги
Эх, отважные гладиаторы,
С русской мразью единоборцы!
Отправляли их к божьей их матери,
Отправляли их к нашему черту…
А когда диспетчерской вышки
Догорела стальная свечка,
Вы оттуда богами вышли
И героями стали навечно.
***
Бойцам Иловайска и всем бойцам АТО
Нехай вас кулі оминають
Усупереч усім балістикам.
І вороги нехай тікають,
Як ті стерв'ятники від блискавки.
Нехай вас, кращих, бережуть
Господь та ваші отамани.
Хай зрада омине ваш путь,
Любов загоїть ваші рани.
Тепер, коли здається, що
Примхлива відступа удача –
Ви не здаєтесь ні за що,
А ми в вас віримо без плачу.
А Перемогу принесете,
І Правда стане скрізь, як звичай –
До щастя Неньку поведете
З своїм усміхненим обличчям.
***
В День Независимости
Високе небо, вільне, чисте, синє!
В цей День, в єдину гордовиту мить
Ти обійми велику Україну,
Пролий на золото ланів святу блакить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736577
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 06.06.2017
Чи знаєш як живу без тебе ?
Як біль стискає серце і щем?
Зорею ти світиш на небі,
А може рясним ллєш дощем.
Змивають дощі мої сльози,
Й весну напувають життям.
Ніхто зупинити не в змозі
Той час, що летить в майбуття.
Чим доле тобі завинила?
Хіба тим, що так вмію любить...
Ти знаєш, чого б я просила:
Дай сил мені його відпустить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735412
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 31.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2017
[b]СИЗИЙ ГОЛУБ[/b]
Сизий голуб прилетів , на вікно до мене сів.Він шукає ту голубку ,свою горличку і любку.На всі сторони зирить і у-у-ху ,щось кричить.Може просить допомоги,може це пересторога?Ачи просить сизий їсти?Стриб та стриб і хоче сісти На балконів килимок.Може втік він від пташок? -Ти живи у мене,любий! В хаті тепло біля груби,Що там ще тобі казати? Будем зиму зустрічати.Я зерняток заготую.Тебе щиро нагодую.Бо ти мерзнеш під час зливи на гілках отої сливи,що в садочку біля хати посадила моя мати.Голуб слухав тую мову,за-у-у-хав чомусь знову,Потім ближче підлетів ,на вікно до мене сів.Потім сів на килимок.Мабуть втік він від пташок. Жив у мене до весни .Сторожив родини сни.На вікно весною сів і до друзів полетів.Хто повірив в цюю казку,бубликів дарую в’язку.
***
[b]БУДЬ СЛУХНЯНИМ ЯК ПИЛИП[/b]
За дев'ятими горами,за десятими морями . Там ,де сонце як та діжа.Там,де ліс і звірі хижі.Де балакають листочки,зеленіють огірочки.Де малини дуже густо,Є для зайчиків капуста,Народилися білчата,Дозволь казку розпочати.Мама білка в літню пору Заготовок робить гору.І грибів насушить й шишок,І для діточок горішок.Тато дім оберігає,щось майструє,утепляє.А малесенькі білчата,діточки і онучата,Лиш по гілках стриб та стриб.Раптом,дивляться,-Пилип,хлопчик,що живе в селі.Підійшов до їх будинку,І поліз на деревинку.Мама білка –до дітей :"-Ой-йо-йой! Ей-гей-ейей! Швидше діточки до хати!Досить по гілках стрибати!Бо не знаєм що чекати Від дитя цього Пилипа.Треба все-усе ховати" ,Мати білка уже хлипа.Діточок своїх хова. А сама ж-то,йой-овва!Хвістик видно із дупла!А в Пилипа,глянь, стріла, не велика,не мала!Не чекали ми багато,підійшов Пилипів тато:" Синку,злізь швиденько звідти!Ти не бачиш,в білки діти заховалися в дуплі?!Грайся там,в селі,в селі!А у лісі- хижі звірі!Краще візьми в руки гирі!Не ламай гілок і гнізд!Бо віддячить нам природа.І харчуйся із города!Не чіпай білчиних шишок і грибів ,і тих горішок!Гріх природу ображати!Ти повинен цеє знати!" .І хлопчисько той Пилип,почесав там щось за вухом, Потім зістрибнув й щодуху ,Полетів в своє село.Що ж там далі,що ж було??А білчата раді цьому Щастю випадку такому.Вмить стрибати по гілках!Веселитися,ах-ах!Ну, а той Пилипів тато,що сам знає так багато, Сина свого научає і до лісу не пускає.Бо у лісі хижий звір.Може на дітей напасти.Укусити і украсти."Грайся,сину,біля хати.Де є тато,є і мати.Де є кому захистити І всьому тебе навчити".Це історія чи казка.Не кінець це,а розв'язка.Це малесенький сюжет Із Пилипом тет –а- тет.Будь слухняним,як Пилип!Щоби тато не охрип!Кликати тебе і звати.І не мусь його кричати !Будь слухняненьким у мами.Не нервуй її ніграма.А з історії урок і учися із казок!
***
[b]ІШОВ ЛІСОМ МИКОЛАЙ[/b]
Скоро казка кажеться,вузлик хай розвяжеться!За лісами,за морями,за широкими полями,На галявині в лісочку,На зеленому горбочку.Стоїть гарная хатина .Хлопець там живе й дівчина.Влітку поле обробляють,сіють,садять,поливають.Взимку сторожують ліс.Мають те,що Бог приніс.Як приходить рік Новий,їдуть в ліс вдвох по ялинку.Люблять також рік старий!Взимку там така картинка!Сніг летить неначе пух,що захоплюється дух.Скоро казка кажеться.Вузлик хай розв'яжеться .Ішов лісом Миколай.Говорю,мене не лай! І зайшов у ту хатину.Хлопець спав там і дівчина.Подарунків цілий міх їм приніс і навіть сміх.Скатертину-самобранку,килимочок-літачок,чобіточки-швидкоходи.І чарівний гамачок,палицю іще казкову.І обновки гарні,нові.Неведимку капелюх і комп’ютер для тих сплюх.Пішов далі Миколай,говорю,мене не лай!Скоро казка кажеться.Вузлик хай розв'яжеться.Як проснулись рано вранці, хлопець той і з ним дівчина Та й стрибать в веселім танці!Чудес повная хатина!Миколайчик цілий міх їм приніс і навіть сміх. Скатертину-самобранку,килимочок-літачок,чобіточки -швидкоходи.І чарівний гамачок,палицю іще казкову.І обновки гарні,нові.Неведимку капелюх і комп’ютер для тих сплюх.Стали ще дружніше жити ,діточок своїх учити.І чекати Миколая!То вже казочка друга---я!
***
[b]ЖИВ НА СВІТІ ДОБРИЙ ДЖИН[/b]
Жив на світі добрий Джин.Він був зовсім не один.Разом з ним жила Джиниха.Джененяток троє,тихо.Бо розбудим джиненяток ,тих малесеньких маляток.Джин у глечику сидів і на білий світ глядів. Людям він допомагав .А кому і сам не знав.І слабкому,і малому,і хромому,і кривому.Він літав по всій планеті.Знають Джина навіть йєтті.Де машину підштовхне.Щось чедеснеє утне.Кошеня із даху зніме.Жив в селі хлопчина Ромка.Там щодня якась поломка.Поламає все,що баче.Потім сам сидить і плаче.В Ромки друзів не було,бо він сам як НЛО.Біля Ромки жила Ніла.Так красиво гомоніла.І була завжди чистенька, рум’яненька ,слухняненька.Ось одного разу Ніла,щось цікаве гомоніла й вийшла в двір і тут одразу під кущем знайшла, що- ? ВАЗУ.Обдивилася,завмерла і чомусь її потерла…З вази дим як повалив !Кольоровий,різнобарвний.Вилетів із вази Джин.Величезний,добрий,гарний.Зверху вниз він подивився, посміхнувсь,не забарився .Руки він докучі склав, далі Нілі він сказав : «Що накажеш моя пані?Ваші слуги ми старанні.Лиш одне бажання Ніли ми готові,що хотіли??» «Що ж просити?,-дума Ніла. Чи будинок,чи машину?Чи літак,чи одежину?Шубу,яхту чи смартфон?Чи новенький телефон??Призадумалася Ніла,потім враз загомоніла. «Біля мене живе Ромка,там щодня якась поломка.Він ламає все,що баче.Потім сам сидить і плаче.В Ромки друзів не було,бо він сам як НЛО.Ти зроби мій Джин рідненький,величезний і гарненький.Щоби мудрим став цей Ромка.Щоб закінчилась поломка.Не ламав щоб те,що баче.І хай більше він не плаче.Друзів море щоб було.Щоб не був він НЛО.-Буде пані,-мовив Джин.Буде Ромка не один.І в ту ж мить усе змінилось,завертілось,закрутилось. Правда це,ачи це казка та приблизилась розв'язка.Вчись добро робити людям.Повертатись воно буде.І сторицею воздасться кожне добреє причастя.
***
[b]НЕСЛУХНЯНЕ СОВЕНЯТКО[/b]
За широкими полями,за густющими лісами, там,де соняхи як сонце заглядають у віконце,Де калина біля тину.Де джерельная водиця.Де з журавликом криниця.Водоспад де б'є фонтаном .Там,де яхта з капітаном.Де веселка коромислом над хатиною повисла.Де метелики і бджоли.Там,де в лісі стоїть школа,народилось совенятко.У сови і сова татка.Мудра мама всіх збирає,звірів в школі научає бути пильними завжди,стерегтися від біди.Тато йде на полювання,на сімейнеє завдання.Щоб було чим харчуватись,виростати,укріплятись.Совенятко вранці встало.Сонце в хатку заглядало.За промінчиком злетіло і тихенько полетіло.А куди й саме не знає.Мама пташечку гукає.Та не чує совенятко.Ані мами,ані татка.Прилетіло,примостилось і на кущику усілось . Раптом йде назустріч вовк. Він ягня колись затовк.А сьогодні він голодний і зубастий ,і холодний.Що завгодно він би з'їв.Раптом чує щось,присів.Бачить- гарне совенятко .У кущах сидить,малятко.Вовк стрибнув три кроки прямо… й совенятко теє згамав.Мораль казочки така ,поки ти іще маленький.То без дозволу матусі І рідненького татка Нікуди сам не ходи,щоб не трапилось біди.Грайся близько біля хати,щоби бачив тато й мати.Люди ходять чужі скрізь.В незнайомий двір не лізь!!Щоб не трапилось біди,будь слухняненьким завжди!.А з історії урок і учися із казок!
***
[b]ЙДЕ ПО ВУЛИЦІ ДІДУСЬ[/b]
ЙДЕ ПО ВУЛИЦІ ДІДУСЬ ,згорбивсь,хека і зігнувсь.Перехід із світлофором.Старий каже : « Я боюсь!» .Що робити дідусеві? І звернувся він до Єви : « Люба дівчинко,скажи,перейти допоможи!Я боюся,що не встигну.Зебру цю не перестрибну!» .Єві іще років мало,але дівчинка сказала : «Так,я вам допоможу!Що робити розкажу.Ви дивіться на ліхтарик,яке світло зараз ярить.Назавжди запам’ятайте!І зі мною промовляйте:
(рос.) Красный свет- хода нет! Жёлтый свет- внимание!На зелёный проходи ,дружная компания!На зелёный проходи,дружная компания!
(укр..) Як червоне горить світло- стій ,негайно зупинись! Жовтий колір –приготуйся і чекати не лінуйся! а зелений – переходь й не затримуй весь народ!
Потім дідуся під руку Єва міцненько взяла, на зелене світло швидко на той бік перевела.Дідусь дякував маленькій .Єві,дівчинці гарненькій.Як поводить себе скрізь,-від батьків своїх навчись!А з історії урок і учися із казок!
***
[b]Є У МЕНЕ ВДОМА ГЛОБУС[/b]
Є у мене вдома глобус.Я як сяду на автобус та й поїду по містах,по рівнинах і лісах.Глобус свій щодня вивчаю.Де що є,я уже знаю.Київ де і де Полтава,Миколаїв величавий.А ось Харків,Рівне, Суми.Де ж поїхать-думу думай!Гарних місць у нас багато! Подорож- це справжнє свято! Чи поїду я у Львів, у Хмельницький чи Франківськ?У Житомир чи Тернопіль?Луцьк,Черкаси,Севастополь?Вінницю чи Чернівці,Чи в Дніпро,а може в ці??Як живуть ужгородчани,луганчани,донеччани? І Херсон мене чекає й Запоріжжя,точно знаю.Буду їхать по країні, по прекрасній Україні! Їду я в Кіровоград ,ачи на Одещщину.Незрівняне кожне місто!Відпочити де ще нам?? Ми запрошуєм усіх за красою,чудесами!Приїздіть на Україну! В подорож поїдем з вами!.
***
[b]ДІД МОРОЗ НА НАШІМ СВЯТІ[/b]
Сніжним днем і через ліс Дід Мороз сюрпризи ніс.У садочок для Марини,Єви,Лілі,Катерини ,для Данила,для Івана,Костика і для Степана.У садочку,мабуть,свято? Гірлянд,іграшок багато.Вірші вивчили хлоп’ята,танці вивчили дівчата.Вихователька на свято вірішила готувати веселесенький концерт й ігри різні на десерт.Перша виступає Єва у костюмі королеви..Наша Єва гарно стала й віршик голосно казала:
- Новий Рік іде до нас!Я вітаю усіх вас!Зичу вам здоров'я,щастя!І запрошую на вальс!
Всі дівчаточка-сніжинки,мов легесенькі пушинки,закружляли круг ялинки.Далі мовила Маринка у костюмі мандаринки:
- Білий-білий-білий сніг!Випав з неба на поріг!Раді снігу і зайчата,і білчата,і малята!Нумо пісню всі співаймо!Дружно всі розпочинаймо!
[b]Пісня[/b]
Снігу-снігу-сніженьку!Постели доріженьку!Від хати до хати!Новий рік стрічати! Від хати до хати!Новий рік стрічати!
Далі мовить Катеринка у костюмі,так,сніжинки:
- Нам ялинку Дід Мороз з лісу вирубав,приніс.Нарядили ми ялинку цукерками,кульками,гірляндами,бурульками.Нумо станем дружно в коло!Дитсадочок,також школа.Хоровод танцюймо,діти!Годі на стільцях сидіти!
[b]Хоровод[/b]
Тра-та-та!Тра-та-та!В нас ялинка не проста!сяють вогники красиві!Ой,яка ж-то красота!
Сніг іде!Сніг іде!Дід Мороз й снігурка де?Он везуть нам подарунки, і коробки ,і пакунки!
Далі мовить наш Іван,а за ним Данил,Степан у костюмах лісових,в масках різних і смішних:
- Щойно ми всі із морозу, і зустріли там Мороза!Відчиняйте йому двері!Сторож наша тьотя Мері!
Двері тьотя відчинила,дідуся до нас впустила.
- Йшов я довго через ліс, подарунки усім ніс У садочок для Марини,Єви,Лілі,Катерини ,для Данила,для Івана,Костика і для Степана.У садочку,мабуть,свято? Гірлянд,іграшок багато. Вірші вивчили хлоп’ята?,танці вивчили дівчата?Внучку я узяв з собою,щоб погралася з юрбою.Розгадайте всі загадки,милі хлопчики й дівчатка!
[b]Загадки[/b]
1.Що летить неначе пух і захоплюється дух?Що рипить в нас під ногами,потім розстає краплями? (сніг)
2.Мчусь на чому я з гори?Швидко-швидко,говори!За мотузку я тримаюсь і на них з гори спускаюсь?(сани)
3.Хто через гай і через ліс,подарунки дітям ніс?Борода і довгі вуса і його я не боюся.( Дід Мороз)
4.Вішають на неї кульки,і цукерки,і бурульки.Всіх запрошують у коло,водять хоровод навколо? ( ялинка)
5.Хто бажає усім щастя краще-краще,ніж торік,Забува старі напасті.Ну,звичайно…(Новий рік)
Далі мовив гучно Костик у костюмі формер Ростик:
- Діставай,Мороз,пакунки!Роздавай нам подарунки для садочку: для Марини,Єви,Лілі,Катерини ,для Данила,для Івана,Костика і для Степана.У садочку ж у нас свято!Не один,не два,не три! І готові ми до гри!
Далі діти дружно грали,танцювали і співали.Проводжали рік старий!Зустрічали рік новий.Дід Мороз дістав пакунки.Роздав дітям подарунки.Побажав всім мирно жити й тим,що мають,дорожити.Сів із внучкой в самохід і поїхав через лід.І у школи,і в садки, і у різнії кутки.Всім повіз він подарунки і сюрпризи у пакунках.З усіма дітьми погрався і в Лапландію подався.На літак свій вони сіли і на північ полетіли.
Правда це,ачи це казка та приблизилась розв'язка.Новий рік стрічати треба.В українців є потреба.Пісні й віршики вивчай.І костюми ший ,і маски.Будуть подарунки,знай!Новий рік- це справжня казка!!
***
[b]КРУГООБІГ ВОДИ В ПРИРОДІ[/b]
В школі весело навчатись!Я біжу туди дізнатись Про цікаве й загадкове,наукове і щось нове!Ой,цікаве в нас навчання ! І труди ,і малювання!Буду знати все на світі.Навіть,де беруться діти.Та про це у старших класах ,вчителька сказала.Анатомія предмет,так його назвала.А сьогодні на уроці Увесь клас дізнається.Як під сонячним промінням крапелька міняється.Що такеє «Кругообіг» ?- Рух чогось прямо по колу.Нас води цікавить біг. Запитаю я у школі.Наша вчителька сказала,інформації не мало.І на дошці малювала.І ми всі запам’ятали.Коли сонце сильно гріє,Водний простір весь міліє.Сонце-справжній володар! Випаровується пар.Із морів,озер,струмочків, із землі ,джерел,листочків.Піднімається він вгору В жарку спеку,в літню пору.Там збирається у хмари.Потім б'ється в тари-бари.Сірі хмари як насунуть,вітри-хлопці сильно дунуть .І із неба дощ полився.Пар у дощ перетворився.Потім скрізь він просочився.У моря,ставки,струмочки,в землю,океан,листочки.Крапля рухається в колі.Я дізнавсь про цеє в школі. Поки сонце у зеніті,на високій на орбіті.Землю спекой застилає,Краплю бігти заставляє.Кругообігом це зветься.І чого воді не йметься?Випаровування теж-Цей процес не має меж! В школі весело навчатись!Я біжу туди дізнатись Про цікаве й загадкове,наукове і щось нове!
***
Вересень,2016
***
[b]ВЕДМІДЬ І МАША- ОСЬ КАЗКА НАША[/b]
( казка про Машу, яка дуже хотіла навчатися в школі)
ДІЙОВІ ОСОБИ: автор,Маша маленька,Маша доросла,
Ведмідь,вчитель
АВТОР:
Маша - дівчинка кмітлива,їй чотири рочки.
Маша вчитись захотіла,ведмедю торочить:
МАША:
«Веди мене в шосту школу!Там всі світлі класи!
Там комп’ютерів багато,вчителі там- Аси!!
І директор там хороший, строгий,справедливий!
Веди мене в шосту школу, як поспінуть сливи!!
Ти ж казав,що я «Чомучка»,усе хочу знати!
Веди мерщій і не мучай!Ти ж мені як мати!
АВТОР:
А Ведмедик подивився і лоба почухав,
Заричав,потім підвівся і….тікать щодуху!
Маша- тільки й що маленька,Мишка наздогнала,
Вилізла йому на спину,в вухо закричала:
МАША:
«Веди мене в шосту школу,там смачні обіди!
В школі грають і співають,балуватись ніде!!
Та й тобі навчатись треба,ти уже великий!
Веди мене в шосту школу,вдягай черевики!»
Веди мене! Веди мене! І це все не жарти!
Веди мене!Веди мене! Я сяду за парту!!!
АВТОР:
Взяв Ведмедик нашу Машу за маленьку руку,
Та й повів у шосту школу за знанням,наукой.
Там їх весело зустріли,привітали щиро,
В перший клас зарахували,абетці навчили.
ВЧИТЕЛЬ (говорить,а Ведмідь і Маша повторюють)
1)Боровик бере бабуся,бавитись з Борисом мусить.
2)Віра весело співала,вверх свій погляд підіймала,
А Василько верхню ноту так співав,що вкрився потом.
3)Лариса ластівку ліпила,потім помила руки милом.
АВТОР:
Вчилась Маша на «відмінно»,виросла кмітлива,
Доросла до випускниці,така гарна,дивна!
В школі шостій виростають лиш розумні діти!
Їх плекають,розвивають!Діти-наші квіти!
Перед нами випускниця! Не Маша- Марія!
І сьогодні всім бажає здійсненної мрії!
МАША ДОРОСЛА:( звертається до випускників)
Майте вдачу українську! Хай живе надія!
Нехай лине ваша пісня за межі країни!
А тепер і ви бажайте вчителям і школі!
Ми бажаємо вам щастя на стежині новій!
АВТОР:
Пронеслась про школу слава
По всій Україні!!!
Там навчать усіх,хто прийде
Мові солов’їній!
***
[b]КАРПАТСЬКІ ГОРИ[/b]
Між Балтійським й Чорним морем
від околиць Братіслави
До Залізних до воріт
простяглись Карпатські гори.
Знає кожен це піїт...
Їм 25 мільйонів років,
довжину - міряй не в кроках!
А були вони дном моря
А тепер--великі гори!!!!
Люди ті,хто там живуть,
Всіх їх "карпами"* зовуть.
Говерла, Петрос, Піп Іван -
Це найвищий гірський стан**
А на згаслому вулкані
побудовано там замок!
Та й гарнючий в поєднанні
із природою там ранок...
Не лише повз Україну
тягнеться гірський хребет
Європейські ще країни
гірський бачать силует...
Серби,чехи і румуни,
І австрійці й словаки
І угорці ,і поляки
В гори йдуть всі диваки!
Бо казкове там повітря!
Й неймовірна там краса!
І на лижах в лице вітер!
Й загадкові небеса!
І відвідаєм мольфарів,
загадкові їхні чари...
Запитаєм про усе...
І про кожного sense ***
Ми поїдемо у гори,
Милуватися усим!
Гарну пісню заспіваєм!
Буде чути там усім!!
Й Сербам,чехам і румунам,
І австрійцям й словакам
І угорцям ,і полякам
Й українським дивакам!
*«Карпати» однокорінна з вірменським Քար (Qar) — камінь, Պատ (Pat) — стіна. Давнє польське слово «karpa» означає значні нерівності, підводні каміння, значні стовбури, або коріння. Від можливого дакійського значення — «гори», може походити назва племені — «карпи» — «ті хто живуть в горах», які населяли Карпати за часів Римської імперії. Кельтсько-іллірійське слово «Karn» — означало «камінь» або «купа каміння». Вражаюча схожість назви гір простежується з назвою острова Карпатос між Кіпром і Родосом.
Русини цей гірський хребет називали Бещади.;
** стан- тут
історична адміністративно-територіальна одиниця.
*** sense [sɛns> vt (become aware of) чу́вствовать (почу́вствовать perf), ощуща́ть (ощути́ть*perf)
***
[b]Наша планета - краса загадковая[/b]
Наша планета - краса загадковая , Летить по орбіті,constantly*,Чудово як! Ніби хто грається нашою кулею, Голубою,чарівною,архі-красунею. Навколо Сонця летим ми у космосі Мов НА величезному чарівному колесі... І не існує у просторі ...хаосу... Все відбувається ЗІ СЛОВА,ІЗ ЛОГОСУ. Казка ,легенда це ачи гіпотеза ДЛЯ ...тих,хто вірить- це явная істина, Світ утворився від слів "СОВЕРШИЛОСЯ!" Правда чи вимисел , а може ,-містика. СЛОВО несе надмогутню енергію, ВСЕ,що ми стверджуєм,- то те і отримуєм А небеса - чарівнА канцелярія Наші "бажання" пильнує,виконує. Життя ніби казка ,про нього все знай! Кожного дня щось нове пізнавай! Про дощ й про хмарки,про сніг і про йєтті Багато ще зАгадок є на планеті! *constantly (з англ,)- безперервно,незмінно,постійно 29.03.2016Р.
[b]СВІТЛІ МРІЇ БАБИ З ДІДОМ [/b](коротка повчальна історія)
Жили-були бабуся з дідом. Одного разу,за обідом говорить бабця дідусю,
-Ти подивись на цю красу:розквітла яблунька в саду, співа на гілці какаду
.-Ти,що,стара,примару кажеш,той птах у Африці живе. Ходім мерщій,мені покажеш,хто там співає .Е-ге-ге!
Пішли удвох вони в садочок,там деревця ростуть в рядочку. А ось і яблунька-краса!Розквітла,справжні чудеса!І бджілок рій гуде над нею,розносять аромати з неї .
- А де ж твій гарний какаду? Щось тихо в нашому саду!
- То трішки я покепкувала і на подвір*ячко позвала. Нумо присядемо тут вдвох і погомонимо, ох-ох!Дивись як гарно у садку!Я принесу сюди медку! Поп'ємо чаю з бергамотом, чи може хочеш ти компоту?
Погодився старий дідусь,Сів на пеньок і круте вус.
-Тут,дійсно,гарно у садку!Неси,стара,неси медку!І паляницю із родзинкой і принеси іще малинки.
Сиділи вдвох вони довгенько ,згадали молодість свою, Співали пісеньку легенько і про родину,про сім'ю.Як бігали удвох на річку,як обривали вдвох порічки,як діточок двох народили,як жили гарно,не тужили.Дивились також на зірки,на ті космічнії знаки.Та ось побачили удвох,що зорі падать почали, і баба з дідом загули!
– Ти встиг замовити бажання??
- Так,я приклав усі старання!
– Дивись,летить іще одна!Яка ж красивая вона!
Замовили старі удвох і довголіття всій родині,зустріть 100-літні іменини,у мирі ,силі і любові! Також міцного всім здоров'я!І почуттів веселих,нових!
Так воно й трапилось із ними, зі стариками,із отими!
Хто в серці має мрію світлу,і дуже вірить в майбуття, життя будується привітне. Щасливим буде те життя!
05.11.2016р.
***
к о т и л а с я т а р і л о ч к а
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865387
П Р О Д О В Ж Е Н Н Я Б У Д Е
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690493
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 10.05.2017
Замовк рояль, обірвані ж бо струни,
І музика давно вже не звучить.
Але душа ще п'є весняний трунок,
І серце щось шепоче, не мовчить.
Мо', про любов, і мужність, і відвагу
Про те, чого забракло нам в житті?
Воно дає нам, грішникам, наснагу
Очищення знайти у каятті.
Покаймося ж, о люди, перед Богом,
Очистимо своє єство від зла
Та виберем собі таку дорогу,
Яка б усіх до Храму привела!
Серця з'єднавши в нерушимі узи,
Підемо рано, у досвітній час
Будити віді сну спасенні музи,
Поки, дав Бог, гармати ще мовчать.
І скресне сонця життєдайний промінь,
І музика звучатиме ще нам,
Коли в душі - святої правди пломінь,
Коли у серці місце є богам!
4.03.1993
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393117
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 10.05.2017
Запрошую на танець тебе знову.
Шалений пульс.. Чомуcь серцебиття.
Рука в руці і рухи щось нервові.
Невже живі мої ще почуття?
Зливаємось душею й тілом в танці.
Летим на крилах ніжності спокус.
Хоч подих перехоплює в мовчанці,
Та я до тебе ближче все ж горнусь.
Невпинний рух охоплює вже радість.
І в ньому, ніби все моє життя.
Та все оце не схоже на реальність,
Крадеться знов якесь передчуття.
Таємно поглядаємо у очі,
Ця музика звучить тільки для нас.
І серце відкида чуття пророчі...
Все ж танго - це прощання без образ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731409
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 02.05.2017
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=26301
Мова є - і Україна є
О так, вона і ніжна, і легка,
І "кольорова", як сказав поет.
В ній - філософська логіка струнка,
Фантазії народу пружний злет.
Ця "парость виноградної лози",
Що в Рильського поезії зросла.
У ній - оркестри весняні грози
Й сопілочки мелодія хистка.
Чому ж нелюба недругам така?
Чому бриніння сердить їх твоє?
З часів Русі-бо наша мова ця,
А мова є - і Україна є!
Була з правіку Київською Русь
На берегах Славутича-Дніпра.
І долі я низенько уклонюсь,
Що мову саме цю мені дала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731197
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 30.04.2017
Спало плесо ставу, як лебідка
Стрімко в нього впала край села,
Виглядала пару вона звідти,
Де щаслива з лебедем була,
Де вони кохалися щоночі,
Обіймались шиями й крильми,
Й закривали від блаженства очі,
А під ними став лежав… німий.
А сьогодні лебедя не стало –
До свого гніздечка не вернувсь,
На воді, ранковій, мов із сталі,
Перед нею радо не пірнув.
Затремтіли крила лебедині,
Закричала зранена душа.
Сколихнув той крик її долину,
Але лебідь все не поспішав…
Крила її плесо навпіл рвали,
Плач холодний ранок розбудив…
Трави пір’я лебедя… тримали,
Що спішило, мертве, до води.
20.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725893
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 30.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2017
Закриє ніч важкі повіки
І може з нею я засну,
Бо добрі сни – хороші ліки
І я полегшено зітхну.
Війни розтануть хижі тіні,
Підуть десь болі за село
І всі ці спогади в сплетінні
Впадуть у ночі джерело.
Десь на скривавленому сході
Все переоране війною,
Не спиться ворогу-заброді
На перемовинах з бідою.
Мій сон там воїн береже,
А сам забув яка то тиша
І чорно-сірим вітражем
Йому там доля долю пише.
Сам мало жив, а вже до бою
Грудьми за свою Неньку став,
Він на таран пішов з лихою,
Не раз за нас він умирав.
Закриє ніч важкі повіки,
Обом насниться нам війна,
Бо цього смутку - цілі ріки,
То - незалежності ціна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729332
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 18.04.2017
[youtube]https://youtu.be/h0JQRilGfLo[/youtube]
[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/168163445.jpg[/img]
[b]«Ти кохай і я повернусь…»[/b]
Кохай мене – війна мине – настануть мирні дні
Усе брудне – не головне – скінчаться дні сумні
Прийду додому я з війни – прийду, лише ти вір
І сяде в клітку, на ланцюг, брудний москальський звір
Додому вернеться солдат – кохана, ти чекай
Ваш спільний відіб’ється слід – удаль, за небокрай
І що там далі їх чекає, лише те знає Бог
Але кохання допоможе, якщо іти удвох
11.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728368
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017
[b]«Твою посмішку я заберу із собою»[/b]
Твою посмішку я заберу із собою
В рамку пам’яті вставлю собі на душі
І якщо залишуся живим після бою
Я для тебе писатиму ніжні вірші
Де немає війни, не стріляють гармати
Не лунає команда – до бою! Вперед!
Де розквітнув садок біля нашої хати
І де бджоли збирають з акації мед
І до мене біжить босоноге дівчатко
Залишились сандалики в купці піску
І єдине лиш слово, із вуст її – ТАТКО!
Поцілунками вкриє небриту щоку
І зачув голоси станеш ти на порозі
І сльозинки в очах, руки звисли без сил
І здається що зрушити з місця не в змозі
Але мить, і летиш вже до мене й без крил
І впіймаю тебе, мою пташку, в обійми
Обійму, й до грудей, вас рідненьких, обох…
То ж нехай на землі всі закінчаться війни
Ну а ти помолись, захистив щоб нас Бог…
© Микола Карпець (М.К.)
*29.03.17* ID: № 726162
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726162
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Причаститись променем весняним
О такій піднесеній порі!
Бірюзово-ніжним океаном
День тече у горла димарів.
І пташки, прудкі, немов рибини,
В’ються серед водоростей віт:
То пірнуть у спінені хмарини,
То зненацька вигулькнуть на світ –
Цятками, мов стружка шоколадна!
Вітерець вигойдує бджолу,
Грядочки́, розстелені, мов рядна,
Зачекались на дбайливий плуг.
Все таке пульсуюче і свіже –
Притуляйся серцем і брини!
Слухай, як холодне лезо ріже
Во́гкий ґрунт, і зу́бці борони
Хрумкотять скоринкою землиці...
Як співають пружні рівчаки,
Шурхотять у нетрищах лисиці
І сухі розламують гілки…
Як ріка, мов на акордеоні,
Награє експромтом щось своє,
Й за плечима крила безборонні
Наростають, збільшують об’єм –
Лиш лети у просинь і світися,
Хай хмеліє щастям голова!
У захмарно-бірюзових висях,
Як весна, вже вкотре відродися –
Молода, заквітчана, нова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726221
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017
[youtube]https://youtu.be/tv8ByijmmLg[/youtube]
[img]http://img1.postila.ru/storage/9312000/9289254/55bb53ee68c1f21ce76239e1e403da07.gif[/img]
[color="#122b08"][b]ВЕСНА і ЖІНКА так схожі між собою.
Несуть обидві чарівну ту красу.
П'янити може вона до божевілля.
Не знає втоми, не відає часу.
Яка красива в коханні жінка!
Обличчя сяє, як сонце весняне.
В природі див прекрасніших не має
Коли вона материнство пізнає.
ВЕСНА і ЖІНКА обидві неповторні,
Такі жадані... завжди загадкові...
Як вічне святості тої пізнання,
Купаються хай в Божому покрові![/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722341
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Весна
На муз. Дубравіна
Весна
На муз. Дубравіна
1. В Мелодіях Орфея,
Весна мазком пастелі,
Довкруж малює настрій у душі.
З покоїв полудневих,
В гаю гуляють феї,
Побігли в доли проліски в парчі.
Приспів:
Зніме шубу снігову земля,
Оживуть, весну відчують поля.
Келих сонячних щедрот,
У полях спиває радісно рілля.
2. Весною, як ведеться,
Зело до верху пнеться.
Прокинулись діброви і садки.
В долоньках скатертинки,
Пливуть малі хмаринки,
У даль спішать, спішать на оглядки.
3. Ліси лежать до краю,
Чека земля ратая,
Із Раю наче вигулькнув гайок.
Навкруг все оживає,
І весноньку стрічає,
В душі лежить, як в хаті образок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719237
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 09.03.2017
Де ж ти моя, пташко?
- Полетіла в вирій,
Бо жилося важко
В Україні милій.
Десь, за синім морем,
Є земля красива…
Та не з твоїм щастям -
Доленька зрадлива.
Там не в’єш гніздечко:
Діточок збавляєш,
З раненим сердечком
Мене залишаєш.
Вже й не любе сонце,
І вночі не спиться,
Вигляну в віконце –
Місяць з нас сміється.
Він напевно знає,
Як тобі живеться –
Душу розриває…
Кров в судинах б’ється.
Пір’ячком торішнім
Вимостив кубельце,
Під романс утішний
Виплакав озерце.
Знов весна буяє,
Соловейком ллється,
А тебе немає -
Серце з жалю рветься.
Може, крук поганий
По дорозі знищив,
Чи Амур лукавий
Серенаду свище?
Молюся за тебе
Доленьку благаю,
Із крайсвіту,з неба
Тебе виглядаю.
Де ж ти моя, пташко,
Що ж ти наробила?
Сама…живеш тяжко,
Ще й мене згубила.
Дякую, поєтам - Світлані Імашевій (Світла) і NN, за допомогу при створенні вірша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721336
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 03.03.2017
Коли літо відпахне любистком
І зозулине «ку» відкує,
Ще вода тихим золотом блиска,
Літом бабиним луг заснує.
Підрум’яниться трохи калина,
В позолоті – березовий гай,
Журавлиним відточеним клином
Розтривожиться весь небокрай.
Захмеліє трава тоді в росах,
Оживе після довгих дощів,
Забреде у мій край рання осінь,
Тихим смутком осяде в душі.
30.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716047
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.03.2017
В колисковій давній оживало слово,
Не відоме досі, дивувало свіжістю
І теплом лилося сонячно-квітково,
Огортало серденько маминою ніжністю.
Звуками пестливими о порі запізній
Зупиняло вітер посеред пітьми,
Умовляло пташку не співати пісні,
Доки сон до люлечки схилиться крильми.
Слово проливалось в плескоті любові,
Гулечки летіли в хату з давнини.
І навчала мати немовлятко мови,
Чарували казкою колискові сни.
Все добріло щиро над дитям маленьким,
Рухалось навшпиньки в диві теплім тім.
Мовилась душею та молитва неньки
На дитяче щастя в світі непростім.
Оберегом стала з вічності співанка,
Мов джерельце, чиста і легка, як мить.
Пісенька барвиста, наче вишиванка,
Голосом матусі в сни чиїсь летить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718353
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Давно вже юність вдалині крилата,
Солідна зрілість теж збіга-мина –
Уже онуків, ніби янголяток,
Спустило небо дочкам і синам.
Думки намистом мозок огорнули
І дякували Богові за все:
За все прийдешнє і за все минуле,
Аж поки все навколо не засне.
А коли ніч накриє сном-покровом
І ти себе знов бачиш молодим,
Тоді відчуєш власний голос крові:
Це так прекрасно, маєш що плоди!
17.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719631
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Йшла селом жебруща баба, Хата так собі, нічого:
Біля двору тихо стала, Двір широкий і садок є,
Прислухалась, прихилилась І не видно там нікого,
І уважно придивилась. Тільки плач чутно від нього.
Біля хати є криниця,
А на призьбі молодиця,
Сидить бідна гірко плаче,
І нікого вже й не бачить.
-Доню, моя доню, -Я й сама не знаю,-
Що тобі Бог дав: Каже молодиця,
Чи лихую долю, Чоловік у мене,
Чи когось забрав? Дуже любить битись.
Б"є мене, бабуню,
Він майже щодня,
Чи в лиху годину
Народилась я?..
-А ти ж його, доню, -Звичайно, бабуню,
Певне дуже лаєш, Дуже його лаю,
Та ще й свою долю Змовчати не можу,
Либонь проклинаєш? Він б"є, а я лаю!..
-Почекай, небого,
На такі діла
Я б тобі пораду
Хоч одну дала!
-Порадьте, бабуню, -Дам тобі я, доню,
Що ж мені робить, Пляшечку з водою,
Як з цим бузувіром А ти її завжди
Мені в світі жить?!. Тримай із собою.
Я її здалеку,
Доню, принесла.
І ця вода людям
В біді помага!
Візьмеш оцю воду, Тишком- нишком ти води,
Помолишся Богу, Набери в рот і держи,
А щоб зникла сварка, Думай тихо і шепчи:
Є така порадка: -Щезни сварко, пропади
Й не вертайся більш сюди!..
-Дякую, бабуню,
Я вас нагодую,
Ось пішли до хати,
В мене є що дати!
Бабуня вклонилась І немало світу
І з двору пішла, Бабця обійшла.
Ніби розчинилась, Де вона ходила,-
Ніби й не була. Бог зна і вона...
Та якось вернулась
До того ж села.
І до молодиці,
Що в дворі була:
-Ну, як тобі, доню, -Бабусенько, люба,
Як тепер живеш, Ой спасибі ж вам,
Бачу, що не плачеш, Помогли ви дуже
Долю не клянеш?.. Розібратись нам.
Ні сварок, ні бійок
В нас уже нема,
Напевне цілюща
Та вода була?!.
Отож, добрі люди, Це додасть вам сили,
Щоб не було зла, І поверне спокій.
Беріть у рот воду, Будете щасливі
Гріха в тім нема. І завжди здорові!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714746
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 18.02.2017
Горить Донбас. Киплять сніги.
Мороз і душі пропікає.
Проклятий час. Пруть вороги.
То чорну справу вершить Каїн.
Горить Донбас. Киплять сніги.
Вогнем і небо вже палає.
Там пекла справжнього круги
Й героям двері там до раю.
Горить Донбас. Киплять сніги.
Кровить Авдіївська промзона.
200-их, ранених – стоги…
І сатанинський спів Кобзона.
О Боже, де ж ти забаривсь?
Чи дим тобі вже виїв очі,
Що ти не бачиш ізгори,
Який внизу твориться злочин.
А мо’, людей тобі не жаль?
Чи не твої це, Отче, діти?
Тоді назви, де та межа,
Щоб мир настав і в нас, і в світі!..
31.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715478
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 03.02.2017
[b][color="#240a70"]Моя Вкраїно, матінко хрещена,
Із диво-слів вінок тобі сплету.
Я крізь роки несу в своєму серці
Любов до тебе чисту і святу.[/b]
[b][color="#051345"]Твою я долю вишию нитками
З казкових розмаїтих кольорів.
Хай чорного не буде в ній віками,
А жовто-синій завжди б майорів.
Серця чужинців чарувала врода.
За цю красу лилася кров роки...
Нікому не зломити дух свободи.
Він все нові й нові дає ростки.
І ті, що зараз гинуть на Донбасі,
Життями платять, линучи увись,
Ординців клятих, щоби зупинити,
Тримайся ж, моя земле, не зігнись.
Я вірю, що прийде той час розплати
І перед Богом, і перед людьми.
І кару понесуть ті супостати,
Бо навіть небо плаче від журби.
Жила і буде жити Україна!
Прославлена і горда у віках.
Її вже не поставить на коліна,
Хоча й нелегким є до волі шлях![/color]
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715894
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Написано раніше, але не публікувалось.
По ТВ показували похорон останків героя,
що загинув під Іловайськом.
Звучала, мабуть гуцульська, мелодія думи-плачу,
слів якої не було чутно.
Мимо волі народжувались слова, що лягали на ту мелодію...
Змалку мене вчили батько й мати,
що любов до краю треба в серці мати.
– Пам'ятай, синочку! Дім наш – Україна,
тут твоє коріння і родина...
Час прийшов, Вкраїна нас позвала,
бо орда ворожа вже її топтала,
захищав, як неньку, мов свою дитину...
поки в бою лютім не загинув.
Дай вам Бог, не взнати тої муки,
коли тіло в полі роздирають круки...
Те відчути треба тільки нашій владі,
тоді в краї більше буде ладу.
Ой нелегко з Неба споглядати,
що страждають тяжко мої батько й мати,
як дружина горне сиротинку-сина,
журиться в скорботі вся родина.
Горе зігне батька, мов лозину –
його син єдиний вбитий за Вкраїну...
Біль скажений серця (не дивуйся, люде!)
в цигарковім димі ховать буде.
А матусю звістка ізламала...
Сива, мов голубка, за одну ніч стала,
виплакала сльози, стогне і голосить,
сина повернути Бога просить.
Мов підбита пташечка – кохана,
квилить, плаче, тужить з ночі до світання.
З малим сиротою вік їй вікувати,
а кохання вірне поховати...
До усіх вас, люди, просьби маю:
рідних не полиште, вас, живих, благаю!
Обігрійте рід мій і малого сина,
бо в світи незнані я полинув...
В перемогу нашу майте віру!
Не віддайте землю на поталу звіру!
Полюбіте серцем край свій і свободу...
І молітесь Богу за підмогу...
А мене згадайте словом щирим.
Як безцінним скарбом, дорожіте миром.
Вбережіть країну, її честь і славу!
Не дарма ж поліг я за державу...
2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715854
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 03.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2017
Кружляє сніг, мете до підвіконня,
і ніч безкрайня тягнеться, як сум...
В полоні у безжального безсоння
холоне серце від тривожних дум.
До сина всі думки мої прикуті –
він на війні о цій лихій порі –
і перед образами на покутті
молюся до ранкової зорі.
Приспів:
Всі молитви́ прошепочу
за тебе, найдорожчий мій.
Від хвилювань я не втечу,
бо знаю: був жорстокий бій.
– Мій Боже, кулі відведи,
щоб біль синочків не зморив!
І захисти всіх од біди,
тих, хто собою нас прикрив!
Але повзе колючими голками
до серденька біди передчуття...
Прославившись орлами-вояками,
б'єтеся ви до самозабуття.
І страх в азарті бою відступає...
Свистять осколки, мов осиний рій...
Та раптом душу струмом пробиває:
– Ох, що з тобою сталось, сину мій?!
Приспів:
Я горлицею полечу
над степом, понад кручею.
Підбитим птахом закричу
над раною болючою!
Тебе до серця пригорну,
страждання заберу собі,
невідворотне відверну,
не кину я тебе в журбі,
рідненький мій!..
Синочки! Нині ви в боях,
та ждуть вас в селах і містах.
Благаю! Будьте всі живі
на славу нашої землі!
Щоби не плакати вдові,
і не сиві́ти матерям,
на зло здурманеній Москві
і вбивцям-виродкам-"царям", –
живіть, сини мої!!!
16.01.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712511
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 18.01.2017
В день Христового різдва
Знов до вас звертаюсь:
Стануть дійсними дива,
Якщо скажеш: «Каюсь!»
А із серця прибереш
Непорушний камінь,
Впертість навпіл роздереш
Сповіді словами.
Не безплодним актом дій
Куцих ритуалів –
Лиш безкомпромісний бій
Знищить зла васалів,
Що в душі твоїй живуть
І навколо тебе,
Гріх прадавній стережуть
Від пророків неба.
Тож зруйнуй глуху стіну
Між собою й Богом –
Визнай гріх свій та вину,
Не впирайся рогом.
Визнай Господом Христа,
Стань на шлях спасіння.
Не мовчи, відкрий вуста –
Скорше сій насіння
Царства Божого в собі
Та своїй окрузі.
Бог не мешкає в юрбі,
Що з Христом - в напрузі.
В цей святий вечірній час
Ся Христос раждає
Й визнавати гріх свій нас
Ревно побуждає.
06.01.2017.
оживлення картинки від автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710569
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 07.01.2017
В свете мистических учений,
вся наша жизнь-ряд воплощений.
Не "я" ли шут "царя Гороха"-
вот бы узнать -было неплохо?!?
Хоть моя жизнь и не проста;
не сладок хлеб у острослова.
Но мне милей колпак шута-
царя"мечты","раба"-смешного.
Порой смеюсь я откровенно,
и плачу-словно сирота,
но не боюсь я в жизни бренной,
ни языков злых ни кнута.
Шучу.Где нужно и не нужно,
ведь повод жизнь дает всегда.
Я рад,что счастье вам не чуждо,
ведь жизнь шута-его беда.
Я не скажу,как сердце ноет,
ни детям.ни своей жене.
и только НЕБО видно знает,
как тяжко в этой жизни мне.
А кто-то скажет:Он-"блаженный"
и может быть он будет прав.
Я наказал себя,наверно,
такой по жизни путь избрав.
И я живу.Седой ,беззубый,
влачу свой крест.Но лишь пока.
Надеюсь с "миром врезать дуба",
ведь что за спрос из дурака.
..."зашифровался",затаился...
смотрел на мир с "высокой колокольни".
НО ВОТ УПАЛ!! УПАЛ "я" !!и РАЗБИ-ИЛСЯ!!!!-
ДА ПОТОМУ-Ч-Т-О С-М-О-Т-Р-Е-ТЬ..........
...Б...О...ЛЬ...Н...О....!!!!
15-04-15 А "Я"-за "МИР"!!!!-ша....
..............и понимая,
не стоит прятаться под маскою шута-
но если это все -кому нибудь поможет,
то не напрасно меня мучит маска та.
Прозрение.
...........................................................................................................................
Нет.Я не пью.Разве,что воду.
Ну,чуть,пивка-под шашлычок.
Вот...Мы с друзьями:-За ПРИРОДУ!-
На пикнике пьем коньячок.
За ЖЕНЩИН-пьем мы ,только,-водку,
всего немного-рюмок пять.
пьем самогон...грызем селедку...
"за тех,КТО В МОРЕ,-пьем опять...
Лежим пластом.Как-"чуни-муни"!
а рядом-в стельку комары...
Так пьют лишь -кони,а не ЛЮДИ!
И...алкаши,-чьерт побьеры!!
........................................................................
Есть женщины в русских селеньях...НЕКРАСОВ Н.
"Мужуки" тоже есть-бабы знают,
Но они их "видали в гробу":
То на полном скаку-под коня попадают,
То по пьяни-сжигают избу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577317
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 24.12.2016
***
Навчитись би жити бездумно і просто
і світ не сприймати так болісно-гостро,
не ранитись словом, начхать на образу,
і не оступатися в бруд чи заразу.
***
В стражданнях, горі чи журбі
сльозами серце вмити мушу
і висповідатись... собі
у віршах, щоб очистить душу.
***
Аби крізь буднів дисонансний фон
душі своєї чути камертон,
шукаю у життєвій партитурі
мені лиш притаманну теситуру.
***
Відкрита і вразлива,
чутлива і бентежна,
як свічка мерехтлива.
... Тож будьте обережні.
18.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707242
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.12.2016
[img]https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSZynH6xlBXgXCahJVTpUdTSpm-dEZOO3meY_F0ABR7u0kuikOBRw[/img]
[color="#060e2b"][color="#350a8c"]Зима вже хукає в долоні.
Все сипле й сипле білий сніг.
Він пір"ям падає на землю,
І килим стелиться до ніг.
Ялини вбрались в білі шати.
Красуні справжні лісові.
Червоні грона горобини
В обійми горне сніговій.
В красі казковій ліс дрімає,
Під співи злої хуртовини.
Його морози не злякають,
В дерев тепленькі кожушини.
Вітрисько гонить сірі хмари,
Шугає в кожний закуток.
Йому би вирватись на волю
Отам би він ушкварив рок!
Зима все водить хороводи.
Вступила вже в свої права.
Усе кругом причепурила.
Милують око ці дива![/color][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704703
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Він зимоньку дуже чекав
Та й з снігом, першим завітав
Вбрався в червоний фартушок
Й буро- сіренький піджачок
І по гілках радо скакав
Там горобину обривав
Любить насіння з бур`янів
Збира ягоди з всіх кущів
Швидко літає фур.. Фур – фур
Як зветься пташечка? – (Снігур)
01.12.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704008
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
20.11.2016
Знает теперь каждая дворняжка
Что же означает слово «няшка»:
«Каждая вкусняшка – это няшка!..»
И скажет вам любая симпатяжка:
«Чебурашка тоже няшка!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703325
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Золотисте поле хлібне
І бездонна неба синь -
України-неньки символ,
А ще кетяги калин.
І верба, що біля ставу
Миє коси у воді,
А ще - диво вишиванки,
Витвір вмілих рук майстринь.
Квітнуть мальви-охоронці
Й сонях, наче оберіг
Та барвінку сині очі
Пильно дивляться у світ.
Це дітей вони скликають
Та й на батьківський поріг.
Звідси ж шлях свій починає
Батьківщина для усіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698298
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Знов ступаю піском по краєчку завмерлої хвилі,
Де рожевий світанок розфарбовує неба кришталь.
Таїну давнини, що в легендах живе і понині,
Може, небо відкриє, а, можливо, озерна печаль.
Бачу обриси хмар, що висять понад банями храмів…
Там, де дзвони церковні, чути ще відголоски біди.
Ціле місто лежить між свічками погаслих каштанів,
Поміж сосен високих, попід товщею літ і води.
Матір Божа покров підняла понад зболеним людом,
Щоб сховати стражденних від навали страшної орди…
І заклякли від сяйва чужинці, засліплені чудом,
Коли місто у вирві вже поглинули хвилі води.
У блакить піднялись лише лебідь і вірна лебідка,
Що так довго кружляли між прозорістю вод і небес,
То до світлих хмарин доторкаючись крилами зрідка,
То пірнаючи в тіні, що в глибинах згубилися плес.
Це побачиш і ти в самоті під промінням світання,
Як до озера прийдеш у надії почути віки.
Оживає переказ в тихій пісні палкого кохання,
Дух нескорених предків ще гойдає далекі зірки.
Давнє місто моє… Білі лебеді знов біля тебе,
Край столітніх лісів, у самісінькім центрі душі…
На перлину твою зачаровано дивиться небо,
Коли ранок стрічає день новий на незримій межі.
*За легендами, в далекі часи Матір Божа врятувала Лебедин від ординців, засліпивши їх своїм покровом… Містечко покрили води озера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700326
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 14.11.2016
[i]Хотілось щось миролюбиве, тихе,
Та знову – вітер, буря! Чи не тому,
що надворі – хуга? Та Бахові фуги,
певен, вгамують ті хуги...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/DquxPwY91MI[/youtube]
[i][b][color="#b900d6"][color="#5702ab"]Збуди в мені вітер,
щоб лінощі витер,
щоб в степ вільним вихором я полетів,
щоб всі сухостої –
старезні устої –
ущент поламати… Й гілля – поготів.
Збуди в мені бурю –
прийдешнього гуру....
сміття щоб дощенту навіки змести –
в нерівнім двобої
з рутинним собою
стежки торувати мені до мети…
Збуди розум світлий –
нема того цвіту,
щоб глянуть на землю з величних висот,
не кожну смітину,
бодай хоч стеблину,
укмітить на мапі небесних щедрот…
Буди!.. Та не збурюй
у серці зажуру,
що ниці пороки не може простить...
Злостивців огріхи
віддам не для втіхи –
щоб не поверталась та пакісна мить.
Збуди в мені вітер!
Збуди в мені бурю!
Збуди в мені святість!
Збуди, та – не збурюй…
Збуди
добре в серці –
мене розбуди…[/color][/color][/b]
23.10.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696309
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 12.11.2016
Відеоверсія : https://www.youtube.com/watch?v=Y1hBenX6UTE
Давно хотіла написати цю річ... і досить довго ми з Віктором над цим Маршем працювали.
Нашим дорогим воїнам славного добробату «Айдар» присвячуємо з всіма найкращими побажаннями
Марш Айдарівців на Параді Нашої Перемоги. ))
Айдарівський марш
Музика, виконання, відео- Віктор Ліфанчук
Слова- Тетяна Прозорова
Легендами окри́лені дзвінкими,
Згартовані у полум`ї життя.
Ми стоїмо на варті України
За Батьківщини світле майбуття.
Ми разом прийняли святе причастя,
Під натиском ворожої руки.
У нас своє, айдарівське є Щастя,
Дебальцеве, Авдіївка, й Піски́...
Коли земля в Луту́гiно горiла,
Розпечена немов суцiльний жар,
Згадай, гiтарнi струни посивiли,
Та вистояв наш батальйон Айдар.
А пам`ятаєш, як на всiх дiлили
Гранати, долю, цигарки i хлiб?
Ми виживали, брате, як умiли,
І рiдними залишимось навiк.
Приспів: Айдар! Айдар!
Непереможний батальйон Айдар!
Айдар! Айдар!
Звитяга, честь і слава – наш Айдар!
Тут побратими – тільки Богом данi,
Вiйна єднає раз – i назавжди!
Адже ми разом в бойовiм Айдарi
Вогонь і воду, й пекло - все пройшли!
Нам разом, браття, землю боронити,
Пиху ворожу подолати й лють.
Ми маємо заради правди жити
У цьому ж назавжди Айдара суть.
Хтось говорив про нас, що божевiльнi,
А iншi, що Айдар – це божий дар.
Без заперечень, та зате ми – вiльні,
За Україну бореться Айдар!
Ніколи не забудемо героїв,
Які життя поклали на вівтар
За Україну та народну волю
Під гордим знаменом твоїм Айдар.
Приспів: Айдар! Айдар!
Непереможний батальйон Айдар!
Айдар! Айдар!
Звитяга, честь і слава – наш Айдар!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698080
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 07.11.2016
Про дитинство вже писала,
його в нас війна забрала.
Голод, холод, німчура,
мама, брат і я, й сестра.
Ми без хати залишились,
у сараї поселились.
Хату нову будували,
нам сусіди помагали.
В повоєнний також час
покрутила доля нас.
Не вернувся з війни тато,
довелось нам бідувати.
Та ми все пережили:
і навчались, і росли,
і в колгоспі працювали,
й мамі дома помагали...
Як прийшла моя весна,
я цвіла, як і вона.
Гарним все мені здавалось,
все мені навкруг сміялось.
Хлопця гарного зустріла,
і краса була, і сила.
раєм нам життя здавалось,
нам і сонце посміхалось.
Він любив і я любила,
нам здавалось є в нас крила.
Так створилася сім"я,
а любов - її ім"я!..
Наше літо наступило,
і зміцніли у нас крила.
Він любив, і я любила,
подвоїлись у нас сили.
Потім дітки появились,
ми в любові їх ростили.
Дітки - наші колосочки:
одна доня й два синочки.
Він любив і я любила,
потроїлись у нас сили.
Хоч й нелегко нам жилося,
пережить усе вдалося...
Дітей гарних ми зростили,
вони сім"ї вже створили.
Появилися й онуки,
сім"ї гарна запорука.
Хоч боліли ноги й руки,
не було у нас розпуки.
Дітям ми допомагали
і онуків доглядали.
А вони росли нівроку,
і розумні, й кароокі,
добрі, гарні і пригожі,
і на нас дуже похожі!..
Та прийшла до нас біда,
сина шахта в нас взяла,
а за ним й його дружина,-
білий світ цей залишила.
Як ми це пережили,
знає Бог і знаєм ми.
Та світило сонце з неба,
для онуків жити треба.
Та біда одна не ходить,
знову в дім вона приходить.
І лишилась я одна,
вже коханого нема...
Так життя мене зігнуло,
хоча я уже збагнула:
треба все перетерпіти,
працювать і далі жити.
Хоч ослабли мої крила,
й працювать немає сили.
Склавши руки не сижу,
потихеньку все роблю:
на городі і в дворі,
хоч й нелегко це мені.
Всім тепер нелегко, знаю,
війна й вірус всіх лякає.
На життя не нарікаю,
друзів добрих дуже маю.
Спілкуватися люблю,
добротою все кроплю.
Діти й внуки приїжджають
і мені допомагають.
То спішу, то не спішу,
то читаю, то пишу:
і казки, пісні й вірші,
все від серця і душі.
На останок ще скажу,
що життя й тепер люблю!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696673
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 25.10.2016
Христос народився! Засяяла зірка.
На нашу планету Спаситель прийшов.
Щоб радісно людям жилось, а не гірко,
Щоб кожен надію на вічність знайшов.
Усіх обійняв Він з любов’ю руками,
Сказав: «Я – Творець ваш, єдиний Господь!
Як будете з вірою жити – я з вами,
Дам Дух переможний й вгамуєте плоть.
А ще дам свободу, щоб вибір зробили,
Що краще для серця вам – віра чи гріх?
Чи жити по Слову, чи похіттю жити?
Чи з Богом до раю, чи – пекла поріг?»
І вибрав народ Твій до правди стежину,
Із силами тьми розпочав боротьбу.
За сильну, єдину, святу Україну,
Обрав – Божу волю, не гріх, не ганьбу.
Христос народився, а з Ним Україна:
Міцна, нездоланна, велична, нова!
Вітайте і славте небесного Сина,
Бо вмерла назавжди країна-руіна.
Хай пісню весь світ переможну співа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696270
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Перший Оберіг/моїй донечці Оленці до 25-річчя/
Музика ,виконання Тетяни Мірошниченко, слова Тетяни Прозорової
відеоверсія https://www.youtube.com/watch?v=vZVddq0YonU
1.Підтверджено життям, господь нам заповів,
З часів далеких давніх і донині:
Щоб світ цей кращим став, щоб яскраві́ше цвів,
На щастя донечку дає родині.
Приспів:
Чи сміється сонечко, чи чаклує сніг,
У родині донечка – перший оберіг.
Наш дзвіночок радісний, соловˊїний спів –
Ти завжди маленькою будеш для батьків.
2.Ти найдорожче є, чарівні миті ці,
з тобою,доню ,все я забуваю.
Бо теплу я твою долоньку у руці
І серцем своїм ніжно відчуваю.
Приспів:
Тільки ти зˊявляєшся – оживає дім,
Найсвітліша квіточка в серденьку моїм.
Та батькам доводиться тебе відпускать,
Бо не можна пташечку в клітоньці тримать
3.А час летить кудись шалено, не спинить,
Щасливі знаю це не помічають.
Хоч щедро додає у скроні сивини,
І швидко діти наші підростають.
Приспів:
Простий, як істина, цей мудрий заповіт:
Відлітає донечка у широкий Світ,
Білою голубкою, сяйвом майбуття,
Щоби не закінчилась ниточка життя.
У родині донечка – перший оберіг.
І нехай луна веселий твій рідненький сміх,
Світанково стелеться все життя твоє,
Берегиня наша. ти, сонечко моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693151
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016
Безвихідь з лабіринту, й пітьма навколо,
А ти один стоїш, ворожість звідусіль.
Відчув і ти вид того нелюдського,
Ненависть люту. Холодний подих,
Злочинного, як чорна вбивча гниль,
Підступно висмокче з душі життя,
Повільно, непомітно підкрадеться,
Й болісно завдасть удар у серце,
Без зволікань, вагань, чи каяття.
I ти знайшовши вихід з цього лабіринту,
Звав за собою розгублених й сліпих,
Щоби, нарешті, вивести на світло,
Але не встиг, ти впав у червоний снiг.
Холодний сніг, як та нiч безсонна…
Здавалося, не зможе зупинити
Нiщо тебе, людина благородна.
Нiщо нездатне мрію твою вбити,
Залізною волею і жагою до свободи
Серця розпалював ти в нас до боротьби.
Син України, вільного народу,
Ні словом, ані ділом не зганьбив;
Довіру, честь, переконань вершини,
І неминучу славу у віках
Рідного краю, раю Батьківщини.
І час імперiï ненавидної крах
Він знав. Він вірив, він плекав надію,
Що стане край наш вальним за життя,
I втілеться бажана з малку мрія,
На це достойне нас усіх буття.
Донцов Дмитро Іванович — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму. Ідеолог украінскої консервативної революції. Редактор журналу «Литературно-научный вестник». Автор книг «Націоналізм», «Хрестом и мечом» и «Дух нашої старини».
Мико́ла Іва́нович Міхно́вський - — український політичний і громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму та організатор війська.
Ідеолог і провідник Братства тарасівців, засновник УНП (1902), один із лідерів УДХП, член Братства самостійників.
Автор брошури «Самостійна Україна» (1900), підготував проект Конституції (1905).
Степан Бандера - український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття[1], після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б.
Шухевич Роман Осипович - український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонівВермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради(1943–1950). Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави[2][3]. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950)[4].
В'ячесла́в Макси́мович Чорнові́л (24 грудня 1937 с. Єрки Київської області — 25 березня 1999, Бориспіль Київської області) — український політик,публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.
«Середовище ОУН стало стартовою сходинкою для багатьох майбутніх військовиків, громадсько-політичних діячів, публіцистів, письменників та поетів. Серед них: Микола Капустянський – генерал-хорунжий армії УНР; Зенон Коссак-Тарнавський – автор 44-х правил життя українського націоналіста; Омелян Сеник – член проводу ОУН, Микола Сціборський – теоретик українського націоналістичного руху; Ярослав Стецько – голова проводу ОУН, Антибільшовицького блоку народів та Світової антикомуністичної ліги; Степан Ленкавський – автор «Декалогу» (Десяти заповідей українського націоналіста); Кирило Осьмак – президент УГВР; Юрій Липа – громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист і лікар; Лев Ребет, Іван-Тадей Мітрінга, Роман Паладійчук, Ярослав Старух, Євген Врецьона, Іван Равлик, Дмитро Яців, Іван Вітошинський, Дмитро Маївський, Юрій Стефаник, Олекса Гай-Головко, Йосип Позичанюк, Пантелеймон Сак, Богданна Світлик, Марко Боєслав та ін».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656383
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 24.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.09.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UJ0PW00sUoU[/youtube]
-----------------------
Жили-були десь-не-десь Доля і Недоля.
Якось казку вони склали взимку на печі,
як тягнули бараболю з колгоспного поля
Вінні-Пух і Гаррі Поттер нишком уночі,
як в розбірці Кіт в Чоботях Змія взяв на мушку,
а Кощій затіяв з Тролем чемпіонський бій,
на розлучення подали Принц і Попелюшка,
Карлсон перестав літати, бо пішов в запій.
Щось уява домалює в казко́вій картині.
Десь фантазія розмиє ветхі береги.
Легкі емоційні струси корисні дитині.
Радість вигадки і казка кращі від нудьги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690248
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 23.09.2016
(пісня Тетяни Мирошниченко на слова Тетяни Прозорової)
Ось і Спас надійшов непомітно,тихенько навшпиньках.
З медом, яблуком, маком, суцвіттям сліпого дощу.
Я у спогади мчу -на любов налаштована скрипка,
Між сузір"їв,планет, зодіаків - лечу і лечу!
Пр:
Набираю у пригорщі солодко-ніжно-джерельний
Той нектар, в який памˊять додасть гіркоти полину,
Залишаю на згадку цей рідний пейзаж акварельний,
І в ромашковий вир ніби пташка з розгону пірну!
2
Загорнусь в небеса, що на плечі так тихо упали,
І в роскішне проміння, що долю мою стереже...
Ця миттєвість лише́ до осіннього пишного балу,
Та палає зоря, і ще літнє тепло береже.
Пр:
Незабутнє...незгасне...і, ніби в житті непримітне.
Потаємне...прекрасне й до щему у серці святе...
І так просять ще літа беззахисні злякані квіти,
Та десь осінь серпанок для всіх в подарунок плете
26.08.16
https://www.youtube.com/watch?v=m5nkvyEkBqA&feature=youtu.be
>
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685923
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 22.09.2016
Ось і Спас надійшов...підкотився тихенько навшпиньках.
З медом, яблуком, маком, суцвіттям сліпого дощу.
Я у спогади мчу, мов майстерно настроєна скрипка,
Між сузірь, зодіаків,планет - все лечу і лечу!
Набираю у пригорщі солодко-ніжно-джерельний
Той нектар, в який памˊять додасть гіркоти полину,
Залишаю на згадку цей рідний пейзаж акварельний,
І в ромашковий вир ніби пташка з розгону пірну!
Загорнусь в небеса, що на плечі так тихо упали,
Обережно проміння ще долю мою стереже...
І – миттєвість лише́ до осіннього пишного балу,
Та палає зоря, що ще літнє тепло береже.
Незабутнє...незгасне...і, ніби в житті непримітне.
Потаємне...прекрасне й до щему у серці святе...
І так просять ще літа беззахисні злякані квіти,
Та десь осінь серпанок для всіх в подарунок плете...
©Тетяна Прозорова 14.08.16р.
[b]ЗІ СПАСОМ ВАС, ДРУЗІ![/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683572
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 22.09.2016
Вона прийшла до мене уві сні, –
богиня в фартуху з тропічних квітів –
щоб я ловив їй диких неофітів
і їй одній присвячував пісні.
[i]тепер, коли й жонглюють, то словами,
тепер і спів – читання з папірця, –
та все про дам, за гріш, та для реклами –
о світ, о час. о, гумові серця!
чому ви не зі скла, не з порцеляни,
не з воску, зрештою? а в тебе – кам'яне.[/i]
я хочу їй сказати: "полум'яне",
та враз згадаю: пекло крижане!
вона мене покине й прокляне, –
й замерзне сонце, й знов зима настане
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689348
дата надходження 17.09.2016
дата закладки 19.09.2016
До яких жахливих і руйнівних наслідків приводить шовіністична імперська злочинна ідеологія, годі і казати. Проведу хронологію війн ініційованих росією з початку 19 сторіччя і до сьогодення.
Висновок: Агресор зупиняється там де його зупинили патріоти захисники рідної землі, і прогнали геть.
Хронологія російських війн.
1904, рік російсько-японська війна.
- «Да мы этих узкоглазых узлом завяжем, все их ржавые железяки перетопим, в Токио войдём через месяц!!!»
Висновки: З боку російської імперії 86 тисяч загиблих, затоплено 2 флоту, втрачено Порт Артур і половина Сахаліну.
1914, перша світова війна.
- «Да мы сейчас этих австрияк и германцев на штыки насадим, через неделю будем в Вене, через две в Берлине!!!»
Висновки: 1700000 вбитими і померлих від ран, 5000000 поранених , 2000000 полонених, поразка, втрата Польщі, розвал Імперії, розстріл царської сім’ї.
1920 рік Радянська-Польська війна.
«Да мы этих панов в бараний рог свернём, напоим в Висле наших красных коней, даёшь Варшаву!!! Даёшь Берлин!!! Они у нас попляшут!!! Через труп белой Польши лежит путь к мировому пожару!!!"
Висновок: У бойовищах під Варшавою загинуло 25000 червоноармійців, 60000 попали у польській полон, 45000 були інтерновані, декілька тисяч зникли без вісті. Велика кількість артилерії і техніки була знищена. Польські втрати у 3 рази менше. Після битви маршал Ворошилов говорив, - « Ми чекали від польського робітничого класу повстань і революції а замість отримали, шовінізм і ненависть до руських».
1939 рік, війна з Фінляндією.
- «Да мы сейчас этих чухонцев в блин раскатаем, через неделю в Хельсинки Будем, так встречай нас Суоми красавица!!!»
У агресора 2500 літаків, проти 270 у фінів, 2300 танків проти 26 танків, 500000 солдат проти 250 тисяч. Як результат, 184000 вбитих, померлих від ран і замерзлих, у 7 разів більше аніж у супротивника. У 10 раз більше втрат у літаках, також 650 танків.
1941 рік, напад Германії на СССР.
- «Да мы через неделю будем в Берлине!!! Малой кровью на чужой территории!!!»
Висновки, приблизно 27000000 загиблими, пів країни у руїнах і згарищах.
1979 рік, введення військ в Афганістан.
- «Да куда эти абрекам против нас, у нас танки, вертолёты, самолёты, ночное видение, силища да какая!!!».
Висновки: 15000 загиблих, тисячі спаленої бронетехніки, більше 300 гелікоптерів і 100 літаків збитими, витрачено 40 міліаріїв доларів у перерахуванні з рублів по курсу того часу. Радянський Союз лузнув від такої тяжкої поразки і втрати.
1994 рік, перша Чеченська війна.
- « Да мы одним полком возьмём Грозный за пару часов!!!»
Висновок: 10000 загиблими, втрачено сотні одиниць техніки, за висновками другої розв’язаної війни росією, чеченці перемогли вдруге, але росія платить їм величезну дань, куплена лояльність обходиться росіянам дорогою ціною, озброєні чеченці у Москві вчиняють вбивства і грабунки звичайних громадян.
2008 рік, російсько-грузинська війна.
- « Грузинские фашисты поддерживаемые госдепом угнетают русских осетин!!!».
Співвідношення сил 30 до одного. Героїчна перемога росії над маленькою Грузією з населення до 5000000.
2014 рік, вторгнення в Україну, анексія Криму.
- «Да мы дойдём, до Киева и Львова за считаные недели, вся их техника хлам и ржавчина, укропы прибегут сдаваться сами!!!».
Як результат, провал після анексії Криму плану щодо створення квазідержави Новоросії, через величезні людські втрати, починаючи з квітня 2014 року, українські війська знищили близько 12 тисяч ворожих солдатів, що окупували землі Донбасу: приблизно три тисячі військовослужбовців РФ і близько 9 тисяч добровольців і найманців.
Плюс зниклі безвісти. Російські правозахисники говорять про три тисячі солдатів російської армії. Враховуючи, що не кадрових бійців в три рази більше, то загальна кількість бойовиків, які безслідно випарувалися, може досягати 9 тисяч. Разом з військовими це приблизно 12 тисяч.
Якщо такий підрахунок наближений до реальних показників, то втрати прихильників "російського світу" в Україні наблизилися до числа загиблих солдатів Радянської армії в ході 10-річної війни в Афганістані, коли додому не повернулося 15 тисяч осіб, понад 400 пропали без вісті.
Також крах росії, як у внутрішній так і у зовнішній політиці, санкції підірвали і без того вже хитку економіку, з’являються масові незадоволення населення, величезні заборгованості з виплат зарплат і пенсій, падіння рівня життя; внутрішнього валового продукту, курсу рубля, шалені репресії проти опозиційних лідерів і інакодумців. Десь вже ми це все бачили. Так історія повторюється. І російська імперія і радянська були зруйновані зсередини недолугою агресивною політикою так званою партією влади. Тільки єдність сил і думок українців зможе зупинити агресора. І ця чергова воєнна авантюра повинна стати остання для росії.
Слава Україні!!!
По матеріалах аналітичних програм ОмTV.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687670
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 14.09.2016
[i]Представники грузинського ансамблю "Сухишвілі" на своїй офиційній сторінці в фейсбуці повідомили:
«[b]Сьогодні з нами зв'язались з Криму. Хотіли, аби ми провели концерт в Сімферополі та Севастополі. З 2007 по 2014 роки наш ансамбль традиційно проводив концерти в Криму і ми вельми любимо там виступати. Але цього разу ми відповіли просто: «Сухишвілі» відмовляються від гастролей в Росію, і тим паче в анексованих нею регіонах. [u]Слава Україні! Героям слава![/u]», — сказано в повідомленні.[/b][/i]
Вже в Палаці Україна
Генацвали скачуть,
Бо російське зло грузини
Теж на собі бачуть.
Хитрі орки їх до Криму
Запросити хтіли:
«Щоб традицію підтримать», -
Та не тих зустріли.
Ти, Росія – прокажена,
Підла та підступна,
Поневолювач мерзенний,
Твоя підлість – згубна.
Ось тому-то Сухашвілі,
Нац.балет грузинський,
Вбрався в вишиванки білі
Й скаче по-вкраїнськи.
А твої ганебні сцени
Нехай зомбі топчуть
Або ті бридкі спортсмени,
Що мельдоній смокчуть.
Скачуть гопака грузини
В Києві, Полтаві
Й кличуть: «Слава Україні!
І Героям Слава!»
2.09.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2RpAgJuWDB8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687280
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 02.09.2016
Коли я знаю що мені робити,
То знаю, також, і куди іти,
Всім радникам, які будуть рядити…
Пораджу дірку у своїх штанах знайти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687178
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 02.09.2016
[u]Тролю Марсіанину, Бешеному Їжаку, він же Маня Папироскина і він же Олександр Акентьєв.[/u]
В темний ліс темний Марс
скинув нам Їжака-бідолаху,
Той не бачив давно
українських багатих полів,
Коли виповз, тоді
з несподіванки голосно ахнув,
Україна ж не та,
Україна устала з колін.
Руськомовним зростав,
мову «укрів» для віршів засватав,
Та частенько не міг
розпізнати «політ» і «пілот»,
Таким місця нема
в українській білесенькій хаті:
Україна ж не та,
і не той, уже виріс народ.
Не терпітиме тих,
хто нам війни на землю приводить,
Сіє чорні думки
безнадій, гіркоту полину,
Ворогів вихваля. Мій народ –
трохи інша порода
Люди вже прокляли
цю російсько-фашистську війну.
Для таких, як Їжак, –
темний ліс, Марс далекий, Росія –
Карта вибору є
й для від’їзду відведений час.
І на сайті уже
лжеполітику нічого сіять,
Бо завжди був і є
українським і Крим, і Донбас.
І не Африка ми –
ми держава, соборна, велика,
Європейська, з минулим
і великим майбутнім своїм,
А на вас зачекавсь
суд людський і Гааги, і лихо,
Бо такою була
і є доля усіх холуїв.
Скоро кінчиться ніч,
тінь війни відповзе у минуле,
І не «русская» вже –
наша мирна настане весна,
І радітиме світ,
що Москва нас таки не нагнула,
Засміється і Збруч,
і могутній Дніпро, і Десна.
Відшумує весна,
в теплих променях виспиться літо,
У осінню печаль
приберуться і небо, й земля,
Й довгождана зима
прибере у сніги землю й віти,
І різдвяні пісні
в українськім краю зазвучать.
Вже нового життя
смак пізнає нова Україна,
Тільки пам’ять людська
не дозволить ніколи забуть
Тих, хто впав у борні,
хто країну підняв із руїни,
І у інше життя
освятив нам омріяну путь.
Прийде зоряний час.
Зцілить рани свої Україна,
У сім’ї у одній
заживуть і Карпати, й Донбас,
На землі і в собі
відбудує народ наш руїни,
Та потрібен ще час,
тільки час,
тільки час…
19.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683400
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 28.08.2016
Ти вічний в памяті народу
Йому служив ти... наш Сенсей.
За се ти маєш нагороду,
Зовуть тебе в нас Прометей.
Слова були твої, як криця,
Словами хмари розганяв.
Вони живили, як криниця…
Скалу словами колупав.
Служив Вкраїні, як зірниця,
Для неї був ти, як Антей.
Бо від землі черпав водицю…
Яку віддав всю, для людей.
Пр: Сенсей - вчитель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686129
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 27.08.2016
Лист до авторів.
Далеко вже не новина, що цей, я наголошую, український патріотичний, поетичний сайт: ( www.Poetryclub. com.ua ), на якому так багато чудової, мелодичної, яскравої, як і професійної так і новаторської поезії, але нашої української, нехай написані вірші обома мовами, хоча тішюся, що української стало більше, так от, цей гарний і добрий український творчий ресурс став на превеликий жаль прихистом для справжніх українофобів, маргінальних елементів і справжнісіньких «сепарів», які сіють брехню і розбрат. Це справжні язви на ще, доки здоровому тілі української творчої думки. Своїми недолугими віршиками, ці римоплети паплюжать Україну і українців, державу, мову, прапор, наших патріотів, воїнів, керівництво, тощо. Вони діють приховано, нахабно, зневажливо, безкарно. Можливо хтось з вас зауважить, про толерантність, чи про право на альтернативну точку зору, чи просто, думка, мовляв, а навіщо їх взагалі чіпати, бо народна мудрість, - не чіпати лихо поки сидить воно тихо, гадаю не на часі, така моя позиція, бо я вважаю «лихо» ніколи тихо не сиділо, це «лихо» діяло впевнено і нахабно, всі останні роки, щоби словом і ділом розколоти наше товариство, країну, посіяти ворожнечу і хаос. Результат такої багаторічної «праці» ми вже знаємо з вами, це втрата тисяч життів наших громадян, воїнів, загублені на багато років території, спаплюжена репутація держави, українства, брехливою московською пропагандою, яка тут рясніє пишним цвітом. Злочинно для модераторів сайту закривати очі, як їм можливо здається, на безневинні «твори» українофобів і відвертих зрадників, але справжні сини і доньки, патріоти, України неньки, не змиряться, і викажуть рішучий протест і спротив на словоблудну, брехливу і агресивну лайку так званих «поетів».
Громадяни українці, які є авторами на цьому сайті, зазвичай всі люди дуже виховані, інтелігентні, і освітчані, які знають правду, які і є правдоборці і патріоти, їх важко переконати і збити з пантелику доважками брехні, повірити у всю нісенітницю і маячню, якою намагаються нагодувати, так звані «поети», неокріплі душі українських дівчат і хлопців, які зазвичай заходять на цей сайт збагатитися духовно, і що станеться з ними, коли вони натраплять на «віршики» таких собі, як вони себе називають, - «патріоти чи «новоросії», чи «малоросії», не важливо, що станеться? Цілі і прагнення таких лихварів і авантюристів, дуже зрозумілі, це сіяти ворожнечу, розбрат і брехню, як можна більше і якісніше, і повірте, вони це вміють. Я знаю, що кажу. Пам’ятаєте, істину, - «По ділам їх, впізнаєте їх». Терпець уривається!!! Люди!!! Будьте небайдужими до викликів сьогодення, до страждань і сліз тих наших співвітчизників, які стали безневинними жертвами знахабнілих маргіналів-українофобів, вони своїм «словом» у прямому сенсі вбивають і отруюють душі. Не треба забувати, про біблейський початок Творіння Великого і Неосяжного Бога: - « Спочатку було Слово і Слово було у БОГА». Господь дарував нам, людині, як Дар, здатність вимовляти слова, але горе всім тим, хто застосує ці слова задля своєї зловтіхи, буде покараний, рано чи пізно, не інакше, і також не варто забувати про сенс чи енергетику, які вкладені у ті чи інші слова. Слово не горобець, вилетить не впіймаєш, чи не так? Нехай, навіть і віртуальна боротьба, супроти тутешніх ворогів українства, стане для них нищівною поразкою, зведення до мінімуму їх зусиль посіяти ворожнечу і сумніви у нашій суспільній важливій справі розбудови Нової України: справді вільної, правової і багатої.
Тому, дорогі поети і поетеси, наші дорогі українці «Боріться і поборете», так заповів нам наш неперевершений отець, великий поет всіх часів і народів, наш пророк Т. Г. Шевченко. Цей сайт поле нашої української свідомості, нашої боротьби, поле нашої битви за Україну; Незалежну, Неподільну, Унітарну Державу, без цензури, але з нетерпінням і з нищівним спротивом до ворогів і зрадників, перевертнів, які можливо живуть поруч з вами, говорять одне а роблять геть інше. Не бійтеся їх, засуджуйте, вступайте з ними у суперечку, доводьте свою точку зору, аргументуйте, зачипайте за живе, навіть якщо потрібно погрожуйте. Ще раз наголошую, проявіть свою громадянську позицію, - !!! НІ БРЕХЛИВИМ ЗРАДНИКАМ УКРАЇНОФОБАМ НА САЙТАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ !!! Імена і псевдо відомі, я не раз з ними стикався, нажаль, їх багато, деякі діячи такої субкультури, можливо, перебувають на непідконтрольних територіях, але не факт, деякі мігрували до мого чорного списку, але це не зупинить їх, бо вони відчувають свою безкарність і користуються нашою незбагненною українською толерантністю. Що робити? Підскажіть? Залишити їх у спокої не вихід, спокій розв’язує їм руки.
Твори наших українських поетів – це наше безцінне надбання, тому треба вберегти, зберегти це, і рішуче боротися супроти явних і прихованих ворогів, які не дрімають, а діють.
Ще раз вітаю всіх нас з ювілеєм нашої Незалежності. Бажаю мира, щастя і добра.
Дякую за увагу і розуміння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685756
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 27.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.08.2016
Дід Миколай
[i]Я піду… там де сині гори,
Полониною… в дикі звори.
Там де наші з тобою зорі,
Світять ночами у дозорі.
В розмаїття братків - віоли,
Таїною лежать узори.
Повернуся навкруг… - фіорі,
Жайвір грає на скрипці в хорі.
Приспів:
А роки мої вдаль вже з громами,
Піднялися увись з журавлями.
Ох та юність… так щедра думками,
Слідом ходить, як доля за нами.
Квіти ж дивні горять вогнями…
Не прийду ж я… ніяк до тями.
Ой ти доленько доле...
Моя память жива.
Понад краєм піду я плаєм,
Хай серденько моє співає.
Як ходили колись згадаю…
Знову радощі всі спиваю.
Котить сонечко світло раю,
Розливається круг розмаю.
Тут любов ми пили губами,
Тут кохалися до нестями.
Приспів.
[/i]
================
Віталій Назарук
КРИНИЦЯ
[i]Повернувся додому знову,
Поклонився всьому святому.
І зове знов його криниця,
Щоб прийшов він води напитись…
Біля вишні стоїть в куточку,
Взяв відро, щоб води набрати,
Її питиме по ковточку…
Тут його проводжала мати.
Приспів:
Ой, криниченько, моя доле,
Як болить, що аж серце коле.
Дай водиці своїй дитині,
Що далеко на самотині.
Дай водиці своїй дитині,
Що далеко на самотині.
Крізь роки, крізь життєве поле,
Він вертає до тебе, доле.
До хатини і до криниці,
Щоб побачити і напитись.
Що ж бо далі ще невідомо,
Йому часто дорога сниться,
І зове його знов додому,
Біля вишні, свята криниця.
Приспів.
Ти, криниченько люба,
Дай водиці йому….[/i]
=================
Людмила Пшенична
Ти, янгол, з неба
[i]Ти - зоря моя світанкова.
Ти - цілюща роса ранкова.
Ти - джерельна, свята водиця.
Чорноброва та білолиця.
Як поглянеш - спиняеш серце.
Та від щастя, від щастя, все це.
В твоїх косах - коштовних зорях -
я купаюсь, неначе в морі.
Приспів:
Солов'їним зігрієш словом.
Потонути б в твоїй любові.
Мов дитя горнусь я до тебе.
Ти ж, неначе, сам янгол, з неба.
Ти ввібрала красу від світу.
Як в душі, так і врода з виду.
І хай заздрять мені всі хлопці,
бо в моїх руках, справжнє сонце.
Берегтиму тебе, кохана,
від зла-ока, життя-дурману.
Ти для мене неначе серце,
я живий, доки воно бьеться.
Приспів.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685254
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 23.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2016
намисто Орантою зронене
в чагарях поміж схилів скелистих -
воно тихо розбилось і стало
водою прозорою й чисто,
що розлилася рікою.
обернулись в озерця ті бусинки,
що з кільця розлетілись розбитого.
їх не стала шукати Богиня,
самоцвіти збирати розкидані,
а пішла собі далі стежиною
у турботі сумна, у зажурі
(чи побачила раптом ці землі
в майбутті незбегненно далекому?..).
по степах неозорих розсіяла
сухоцвіт і полин із волошками,
порозсіяла маки і мальви
і на мить лиш спинилась в задумі
та подовжила путь свою далі.
аж нової ріки не помітила,
в невеселі думки так поринула...
звіриною і птаством багаті,
ліси і степи знемагали
від буяння рослинного світу -
і ніщо тут не віщувало
про занепад, біду і неволю.
...гіллям оторочені очі,
синє небо - по вінця зіниці!
і від краю до краю, за за обрії
метелики змахують крильцями
пилок з квіточок різноколірних.
вітерець і співочі пернаті
на смарагдових вітах гойдаються,
хмарочки у пір"їному віялі
розлетілись, просипались пір"ям -
і не зчулись, як звіяні віями
зором ока жовтого сонця,
що у синьому
тане
намисті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684769
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 20.08.2016
За вікном
Іде, як я, розгублений дощ.
І злива — його сльози неспинні
Течуть, течуть
Безупинно.
Плач його -
Холодні краплі моря — солоні
Стікають по гарячих щоках
Липкі, як кров,
На долоні
Мої...
**************
Поверни мені небо і крила -
Без них я не можу летіти
Поверни мені серце
Тобою, тобою на друзки розбите.
***************************
***************************
Я не можу без тебе
Як бути -
Усюди тільки холод і лід,
Печаль.
Де вчора ще цвів маків цвіт
Тепер
Тепер лише смуток
Лише смуток і жаль.
*****************
*****************
Поверни мені небо і крила -
Без них же летіти - несила
Поверни мені серце
Навіщо...
Навіщо його ти розбила.
Поверни мені небо!
****
Поверни мені крила!
***
Поверни мені серце!
***
Повернись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683944
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Ты думал я стану послушной?
Забуду про гордость и честь?
Оставь свои сладости клушам
И в душу отныне не лезь.
Я больше ни грамма не верю
Твоей откровенной мольбе,
Не мною любимый истерик,
До встречи в кипящем котле.
Ты думал я сразу растаю?
К тебе побегу словно лань?
Я подлых козлов не прощаю.
P.S. Твоя беспардонная дрянь.
14 августа 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683759
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Вже пахне яблуками у саду серпневім
І груші стиглі, мов сонця малі.
А я іду, біжу, спішу до тебе,
Частиночко подільської землі.
Тут все знайоме, рідне аж до болю:
Старенька хата, наче мати нам,
Й троянда чайна побіля вікна,
Подвір"я заросло спориш-травою.
А біля тину ще стоїть криниця,
Хоча й цямриння мохом поросло.
Нап"ємося джерельної водиці
І втоми ніби й зовсім не було.
Та й відчуваєм - додається сили,
Снагу черпаєм з рідних нам джерел.
Не забуваймо місць, де народились,
Хоч як далеко звідси ми тепер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683777
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016
Мила, поезіє, Ваша величносте,
Вам признаюся в любові,
Ви – моя справжняя надособистосте,
Сонце, поєднане в слові.
Істина ви- непорушна,
Голос гучний, ніжна мова,
Загадка, винахід людства,
Ви – всіх чеснот вища школа.
Творчість і роздуми й теми,
Ви – і гармонія й сила,
Ви – і скарби, і шедеври,
Завжди ви – юна і зріла.
Пам’ять, історія і ностальгія,
Ви – епіцентр душі,
Ви – неповторність: і скромна, і сміла,
Вічний двигун і любові рушій.
Ви – і прогрес, і минуле народу,
Мова – і квітів, і трав, і вітрів,
Вищого світу ви винагорода,
Ви – батьківщина симфонії слів.
Ви – і молитва, і сповідь,
Щира розмова з собою,
Ви – і пророк, і надія, і совість,
Будете завжди для мене святою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681663
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 11.08.2016
Нам двадцять п’ять, уже не діти,
Вставай, народе, бо пора
Ділами доленьку творити
За заповітом Кобзаря.
Змужніли враз сини і дочки,
Щоб захистити рідний край.
Ти виший їм святі сорочки,
Люби, шануй, оберігай!
Прокинься, бо не час дрімати,
Підтримай тих у грізний час,
Хто бореться у медсанбатах,
Хто втратив сина ради нас.
Ми сонцю вміємо радіти
І не розгубимо добра!
Нам двадцять п’ять, уже не діти,
Вставай, народе, бо пора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682820
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 10.08.2016
Зустріла якось я стареньку у суді,
Було їй років 70 тоді,
Глибокі зморшки, руки в мозолях,
Мабуть, жилось у багатьох ролях:
Доводилось сапати і рубати,
Косити, брати вила і лопату.
Із чоловіком збудували хату,
А головне – вона була… ще й мати.
Був син у неї, хлопець, ну, нівроку,
Ще, пам’ятає, не було і року,
Як став на ноги, на свої, кривенькі,
По хаті ковиляв, та так рівненько.
Літа пройшли – нема вже чоловіка,
Й вона вже доживає свого віку,
Та от біда: синок вигонить з хати,
То ж ніде їй тепер і ночувати.
Сусіди кличуть, та якось незручно.
- Спасибі, - каже, й так якось незвучно –
У мене все гаразд: і ситно, й тепло –
А у самої й руки, і язик отерпли.
Сховається, щоб не потрапить в очі
Та так і коротає довгі ночі:
То на вокзалі, то в садку, як літом,
Дощем її обмиє, сушить вітром.
Для неї слово «бомж» на бомбу схоже,
Її також обходять перехожі.
Вона ж колись була поважна, гарна,
Тепер їй не позаздрять і цигани.
І ось прийшла зима, ще й холод з нею
Ладу так і немає із ріднею.
Направив хтось звернутися до суду,
Прийшла, з вузлом, тут з нею і посуда.
Хотіла позов дать на свого сина,
Того, що народила і зростила,
Того, що пестила колись і цілувала,
Й від кого стільки грубощів зазнала.
Взяла папір… та й залилась сльозами:
- Якось же, дико це, що позов йде від мами…
Взяла вузлик тремтячими руками
Та й до дверей скоріш пошкандибала.
Що їй зима? Вона ж про сина дбала.
Поправила хустиночку недбало,
Сказала твердо «геть» своїм сльозам.
Ну, що тут можна ще про це сказать?..
О, сльози матері! Такі гіркі й солоні,
Збери їх у свої долоні
І випий всі до дна, щоб зрозуміти,
Які важкі й кохані рідні діти!!!
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680227
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 04.08.2016
Вдяглося тепле літо у шовки,
Де кольори усі переплелися:
Там – голубінь упала у ставки
Й завмерло на воді зелене листя.
Чарує мак вогнем весь білий світ,
У житнім полі виріс він, духмянім,
Ромашечок розлився диво-цвіт,
А далі – сад, де яблука рум’яні.
Садив його колись іще мій дід
(Рука легка була, казали в нього),
Напевне, знав дідусь уже тоді,
Що бігтимуть сюди маленькі ноги
Моїх, зеленооких онучат,
А я тим тішуся і рідного згадаю –
І струни-спогади легенько зазвучать –
У пам’яті архів я їх складаю.
Бур’ян від спеки трішечки прив’яв,
Та не здаються трави у долині,
Й колише вечір пісня солов’я,
Що заховався в кучерях калини.
6.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681267
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 03.08.2016
Життя – не сон, що кінчиться під ранок,
Й не кожен сон збувається в житті.
Життя – це біль, а іноді і рани,
Які здобудеш на шляху крутім.
Життя – це бій, постійний і без правил,
Де ти і доля вийшли сам на сам,
Падіння й злети, і колючий гравій,
І ніжних пелюсток побачена краса.
Життя – любов, звичайна і висока,
Що заставляє плакать і творить,
Й ненависть поряд, підла і жорстока,
Й обов’язок свободу боронить.
04.01.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681356
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
Боже Правий лелій Україну,
Рідну неньку мою бережи.
Возлюби ж її рідну дитину,
Україні моїй послужи.
Розвінчай Сварже бога чужого,
Розбуди ж ти від сну козаків.
На Землі ради всього святого,
Поверни наших рідних Богів.
Розблокуй в тілі чакри мій Боже
З Абсолютом зв'язок віднови.
Впусти в Коло нас знову Свароже,
Віру прадідів в нас оживи.
Душу втішим у Мирі й Злагоді
У Любові… у Щасті й Ладу.
Вкажем двері чужинцю - заброді
Й знову житимем в райськім саду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680955
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 31.07.2016
Край соснових лісів і ромашок в смарагдових луках,
Де озера хлюпочуть у обрамленні верб і калин,
У світанні новім, що в ранкових відтвориться звуках,
Моє рідне село мов перлина з найкращих перлин.
Навіть небо над ним заворожує синьо високістю,
Немов чути з глибин давніх предків моїх голоси.
Сивий дуб, наче велет, у своїй віковій одинокості
Поля Дикого пісню ще шумить понад краєм грози.
В’ється річка Мирська через гай та у зрошені трави,
Щоби з миром стрічати всіх гостей у своїй стороні
І в мирській метушні не забути яскраві заграви,
Що над полем до лісу, де зустрілося сонце мені.
Припадаю душею до садів, що розквітли весною,
Цвіт кульбаби і смолки, наче диво, змалюю навік,
Щоб зігрітись, як осінь розфарбовує клени рукою
Й сипле листям, мов щастям, на буття мого перший поріг.
І якими б світами не водила мене моя доля,
Дивовижні красоти не зігріли б і очі, й чуття,
Моє серце злітає на краю волошкового поля,
В самім центрі світів, в незабутній колисці життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679677
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 29.07.2016
Кохання, опалене війною....пісня тим, хто знайшов, хто зберіг в цій війні своє кохання..воно ніби той птах -фенікс, згораючи, стаючи попілом в життєвих переживаннях , знов і знову відроджується, щоб чекати і чекати свою єдину людину...молитись....допомагати...рятуючи тим самим від лиха... Повертайтесь живими,хлопчики! вдома вас чекають...всім серцем..
Тому воно таке непереможне,
Кохання, що народжене в війні!
Маленький фенікс
Слова –Тетяни Прозорової
Музика –Тетяни Мірошниченко
1.Коли здається, що душа згоріла,
І попелом посипані вірші,
Маленький фенікс розпрямляє крила-
Гаряча пташка щирої душі .
Пр.
Ні втоми, ані зради птах не знає,
Хоча летять в розлуці ночі й дні.
Він лиш чекає, над усе чекає,
Про порятунок молить вдалині!
2.Не раз цей вогник в бурі й заметілі
До самого серденька зігрівав ...
Коли ж лиха година налетіла,
Крилом тебе від кулі закривав!
Пр.
Він оживає в подихові кожнім
В щасливі дні і дні наші сумні,
Тому воно таке непереможне,
Кохання, що народжене в війні!
3.В нас не було кортежів в диво-квітах,
Серед війни знайшлись ми навіки .
Колись розкажуть онучатам діти
Про наші Богом дані рушники!
Пр.
Відступить ворог,стихне зброя,
З новим світанком зникне і пітьма.
Кохання, що зросло на полі бою,
Крилом маленький фенікс обійма.
Кохання, що зросло на полі бою,
Крилом надійно фенікс обійма.
Ось тут можна переглянути відеоверсію : https://youtu.be/PYkz0k9dCSs
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680089
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 29.07.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6ApMMhoX4O0[/youtube]
Сьогодні- день народження однієї дуже хорошої й дорогої мені людини ,військового,патріота.. люди часто називають його- Ангел ... Бажаю, щоб збувалися всі його мрії, щастя,здоров"ячка,і миру нам всім найшвидшого-головне, нехай оберігає його Господь і всіх наших хлопчиків ...бережи їх Доля...а я дарую ці рядки)))))))))))))) отже , З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, АНГЕЛ!
Ангел перемоги
1. При камуфляжі, зброї і броні
На ангела не зовсім схожий, ні!
Та називають Ангелом його –
За щире серце і ясне чоло.
Ангел!
Його так кличуть всі на полі бою .
А він летить назустріч своїй долі,
Щоб захистити нас від ворогів!
Ангел !
А він не зна, що вдіяти з собою.
Так хоче світ зігріти він любов ˊю,
Щоб він йому любовˊю відповів.
2. Тримаєш наше небо на плечах,
Та посміхнешся – «бісики» в очах!
Від «градів», куль, ворожої біди
Хай доля береже тебе завжди .
Ангел!
А я завжди в думках до тебе лину.
І вірю, збережеш ти Україну,
Благословіння Божого тобі!
Ангел!
Стань порятунком нам, а не бідою!
І повернись живим додому з бою!
І Перемогу в крилах принеси!
Т. Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676809
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 24.07.2016
(жартівлива пісня)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JGAMyAwGgu4[/youtube]
Вчора правду я ходив шукати,
докучав і бідним, і багатим.
Всі спочатку сумнівались,
але потім всі сміялись,
коли я її знайшов.
Приспів:
Думать що завгодно може голова,
щось придумає, як чогось не знає.
І нехай хтось бачить те, чого нема,
те, що хочу, бачу я.
Як до сорока ще не побрався –
після цього щоб уже й не брався.
Палко сім разів влюблявся,
кожен раз я обпікався –
мов цеглина став твердий.
Приспів.
Захотілося мені свободи,
(хочуть її люди і народи).
Вільним без грошей не стати
(з ними її теж не мати)
Я свобідним притворюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679586
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
(На написання цього вірша надихнула мене чудова поезія Ганни Верес)
А ти, моя матусю не журись,
Не плач так гірко і не побивайся,
Повір, я не загинув, я живий,
Та виглянь у вікно.Он там співає
На яблуні розлогій у саду
Мала пташина, крильцями тріпоче,
Її, моя рідненька нагодуй,
Бо в ній душа єдиного синочка.
Тебе ж прошу,дружино не ридай,
Бо мені боляче від того, ніби рана,
На сина подивись - мене впізнай
І краще помолись, моя кохана.
А ти, синочку у люстерко глянь,
Звідти привітно усміхнеться татко,
Та тільки мого серця не порань,
Не забувай мене, моє дитятко.
А я живу у вишеньці малій,
Яку садив ще позатого року,
У всьому-всьому, що є у дворі,
До чого ще торкались мої руки.
Хай вас, рідненькі, лихо обмине,
Не треба плакати за мною, а гордитись,
Допоки пам"ятаєте мене,
То я живий і вічно буду жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678869
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 19.07.2016
Плине в небесах
журавлиний клин,
А душа моя
п’є гіркий полин:
Журавлине «кру»
прокотилося,
Я і річечка
зажурилися:
– Ой вербиченько,
закосичена,
Що твоя краса
не позичена…
Що твоя коса –
густе листячко
Ще й жива роса,
мов намистечко.
Ой вербиченько,
тонкорукая,
Чом же ти живеш
із розлукою?
Підійди-заглянь
у водиченьку,
Помилуйся на
зелен-личенько.
Вітер гіллячко
стиха колиса,
Сіре пір’ячко
ловлять небеса…
Журавлі летять
понад річкою,
Я уже в літах
під вербичкою.
9.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676655
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016
Природа – істинно талант.
Вона – поет і музикант,
Вона – художник –пейзажист,
Вона-співак і танцюрист,
І режисер вона й актор,
Вона – соліст і цілий хор,
Вона і храм, вона й учитель,
Красот усіх земна обитель,
Калейдоскоп найбільших див,
Нам грішним Бог це все створив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676388
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Не дай, мій Боже, таких стріч,
Тих, що холодять льодом душу,
Такі – із шквалом протиріч:
Одні стежки топтати мушу?
Так хочу зустрічей з тепла,
Так хочу зустрічей із сонця,
Із життєдайного стебла -
Шматочок щастя у долонці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675854
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 06.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.06.2016
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13502579_811132262319778_2625957323258217787_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13522840_811132808986390_294134222879994396_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483084_811132798986391_7501938005307603988_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533020_811132088986462_6554847433532228678_n.jpg?oh=12133ddb16a25042ae24ec0139d0ea22&oe=57E9A10C[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533149_811138605652477_1758716898808540866_n.jpg?oh=6f4b63ddf4eb46617da11e427322d1fa&oe=5801DA90[/img]
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13510797_811136168986054_6372789440072014701_n.jpg?oh=e41f648651eedd127eb730d89cacaea8&oe=57FE2AB3[/img][img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13498152_811142988985372_2356888393962656090_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483321_811143052318699_3303415548752357076_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528074_811143038985367_2340171258816800826_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528598_811143062318698_3553874933033115147_o.jpg[/img]
Спекотний Львів. Мов плитка шоколаду,
Стара бруківка вуличок міських…
І день оцей – прекрасний Божий задум –
Себе нам відкриває залюбки!
Старі будівлі дихають минулим,
Мовчать про давнє стіни кам’яні,
Вони віків немало перетнули,
Та зберегли себе й до наших днів.
Тут кожен клаптик – справжня таємниця,
Лиш притули до каменю чоло –
І враз легенда древня обізветься,
Торкне своїм обшарпаним крилом.
Така краса ошатна й колоритна!
Вмостився під балконом ветхий лев,
Його розкішна постать оксамитна
У сяйві бурштино́вому пливе.
Стоїть Нептун з тризубцем серед міста,
Фонтанні струни солодко бринять,
І бризки, мов розірване намисто,
Розпирскують вологу благодать!
Аромить кава, кличе до кав’ярні
Густої пінки бархат золотий!
І сивочолі храми легендарні
Полощуть в небі вицвілі хрести.
Розноситься відлуння мідних дзвонів
Між акуратно стрижених дерев…
І ми з тобою – крихти на долоні
Старого міста, гордого, як лев.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674880
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 28.06.2016
Мені нарешті трапилося літо…
Я з ним плела ромашковий вінок,
Привітністю і сонечком зігріта,
Збирала мед з веселкових квіток.
Воно ж співало в житі над колоссям
І мальвами ясніло край воріт,
Уплівши цвіт в смарагдове волосся,
Сміялось дзвінко, кинувши: «Привіт!»
У спалахах світань звіщало бути,
У променистій сонячності днів…
І так хотілось літо пригорнути,
Всміхнувшись світу без усяких слів…
Землею милуватись в шалі неба
І грітися душею в цій красі…
Можливо, людям дуже того треба –
Зустріти літо серед трав в росі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671760
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 24.06.2016
Рано - рано спозаранку,
Вишивала вишиванку.
А в узорах самоцвіт…
Веселковий дивоцвіт.
Наче луг на виднокрузі,
Як квітник, що у матусі.
Наче небо, що безкрає,
Кольорами розцвітає.
Подаруночок синочку,
Вчора випрала в ставочку.
Хай синочок мій зростає,
Вишиванку одягає.
Душу в нитку свою клала.
Вишиванку вишивала.
Синю... білу наче сніг,
У небесний оберіг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672355
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 23.06.2016
Моє ти серденько – калино,
Вкраїно рибонько моя.
Моя прекрасна Батьківщино,
В дібровах співи солов’я
Допоки в тебе є поети,
Що віддадуть тобі життя.
Й згорять за тебе, як комети,
Заради твого майбуття
Не вмреш Украйно, не загинеш
І не одягнеш кайдани.
В безмежжя слава твоя злине,
В найдальші далі чужини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670708
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 08.06.2016
Вкраїно моя чорноброва,
Яскрава перлино в зірках.
Віками моя загадкова,
Лежить твоя слава в віках.
Сопілка моя калинова,
Волошко у синіх очах.
Ти спів солов’їний в дібровах,
Джерельна вода у річках.
Як зіронька ночами ясна,
Волошки і маки в житах.
Ти пісня моя колискова,
Як мамина клать на вустах.
Роса світанкова ранкова,
Ти долі широка ріка.
Моя непрочитана мова,
Матуся її золота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670117
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 04.06.2016
...і так буває, коли день засинає...
[youtube]https://youtu.be/nh5fHp1yjxs[/youtube]
[i][b][color="#877f7f"][color="#007bff"]В білі одежі убралась природа,
В ковдру сріблясту сховались поля –
Бісер ошатний в зими нині в моді,
Свято стрічає стражденна земля…
Рік, що прийшов, свою юність в кожуха
Сором’язливо надовго сховав,
Та не горює, бо Господа слуха –
Білі одежі на свято придбав.
Вже снігурі у крутих вишиванках
З ваз горобинових спогади п’ють …
В посвіт планети крокує не бранка –
Біло-криштальна божественна суть…
Білі одежі сповідують люди,
Та не для кожного Бог їx дає –
За чорноту лиходіїв осудить:
Має для всіх повеління своє…
Біла пора гряде нашій планеті –
Амфору в руки вже взяв Водолій!
Білі одежі лаштують поети
На новорічно-різвяний покрій.[/color][/color]
[/b]
26.01.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638881
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 30.05.2016
Слова - Назарук Віталій
Музика, запис - Микола Шевченко
Співає - Марина Романович
1
Україно моя калинова,
Мій ожиновий край – ковила.
Твоя пісня дзвінка і казкова,
Твоя пісня дзвінка і казкова,
Що в полон моє серце взяла.
Приспів:
Посадіть біля дому калину,
Та вклоніться зеленим лісам.
І любіть, як святе, Україну,
І хвалу вознесіть небесам.
Бо немає на світі країни,
Де співають, як в нас, солов’ї,
Це єдина моя Україна,
А ми діти своєї землі.
2
Синє небо, хліба золотисті
І смереки, що тягнуться ввись.
І красуні дівчата в намисті,
І красуні дівчата в намисті,
Все найкраще у нас – роздивись.
Приспів: (той самий)
3
Перламутрові роси із ранку,
Найдухмяніша в світі трава,
І найкращі з усіх вишиванки,
Наймиліші з усіх вишиванки,
Хліб усьому у нас голова…
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571242
дата надходження 01.04.2015
дата закладки 22.05.2016
[u](До дня пам’яті жертв сталінських репресій, що відзначається щороку 15.05.)[/u]
П’ятнадцяте п’яте –
Це день, щоб згадати
Той час, як земля стогнала,
Як кращих із кращих,
Не знаючи й нащо,
Етапом в кайданках гнали
В Сибір, Соловки,
Де сніги і вовки…
На власній землі – в полоні?!..
Репресії дикі
Затіяв «владика»
Й не сотні скосив – мільйони…
Свічки запалімо,
Постіймо всі німо…
Лиш пам’ять хай слово має
Про те, як в тридцяті
Забули про святість
Й свободі хребет ламали…
Та вже не здолати
Ніякій владі
Бажання людське жить вільно,
І пам’ять не вбити,
І не повторитись
Репресіям і свавіллю.
16.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666219
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016
Буває й так: скажеш, невпопад...
Шкодуєш... Та пізно... Відлетіло...
[i][b][color="#8508c4"]Злетіло слово... Й раптом сіло
На гілці вишні, що цвіте…
А в мозку – думка посивіла,
Бо в думці певно щось не те.
Злетіло слово, й не догнати –
Є незворотнім той процес…
Коли в тобі ума палата –
Лікуй словесності абсцес!
Щоб думка й слово були разом,
В тандемі, в злагоді жили,
Ні сили не шкодуй, ні часу –
Розвідай логіки тили!
А ще в процес принаджуй дію –
У трійці суть і сила є!
Хай слово йде разом із ділом –
І не марнуй життя своє!
Бо кожен з нас хотів би мати
Неперевершений кінець…
Щоб замість себе в гріб запхати
До суєслів’я свій терпець.[/color]
[/b]
05.05.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664210
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 11.05.2016
Де барвінок синій
Килими стелив,
Тато свого сина
До грудей тулив…
Батькові долоні
Теплі і тверді,
Вогкі, ледь солоні,
Все життя в труді.
[b]Приспів:[/b]
«Не буває в світі
Більшої біди,
Коли гинуть діти
Й як нема води,
Як земля палає
Й плачуть матері,
Як вогонь над плаєм
Й чорний диск вгорі.
Найскупіша в світі
Батькова сльоза
Й стогін-плач трембіти, –
Синові сказав, –
Хай земля квітує
В обіймах весни,
Небо сторожує
Лиш спокійні сни.»
Батькові в волосся
Впала сивина –
В пізню його осінь
Забрела війна.
Не були убиті
Батько й син в борні,
Чулася молитва
Їм обом з землі:
[b]Приспів.[/b] (Той же).
Де барвінок синій
Килими стелив,
Внука вже – не сина
Дід тепер тулив,
І з грудей молитва
Лине мовчазна,
Та її Всевишній,
Вірю, розпізнав:
[b]Приспів. [/b] (Той же).
10.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665218
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 11.05.2016
Мамина півонія зацвіла за хатою
І рожевим світлом душу зігріва.
Прокладу я стежку росяною м'ятою,
Щоб почути в шелесті мамині слова.
Пахне стежка сонцем, вранішньою свіжістю,
А квіткове диво в юність поверта.
Обнялися разом всі печалі з ніжністю…
Я не плачу, мамо… Це літа, літа…
Вітерець на хвилях весняних симфоній
Наспіває тихо про любові суть…
Пелюстки рожеві маминих півоній
В світанкові роси рясно упадуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638758
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 07.05.2016
Ми завжди навесні святкуєм
Світле Христове Воскресіння.
І хвилювань в нас не бракує,
І радість у серцях зоріє.
В цей день ясніше сонце сяє,
Навіть як пасмурно надворі,
Спасителя світ прославляє,
-Христос Воскрес, - кожен повторить.
Нехай воскресне і надія
На спокій, мир, добро та волю.
У рідній неньці-Україні
Кожному з нас - щасливу долю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662175
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 07.05.2016
Не вдома з рідними стрічаєш іменини,
А там далеко на передовій.
Тебе усі ми привітаєм щиро,
Рідненький наш і любий захисник.
Тебе хай поважають побратими,
То ж будь сміливим, ніколи не зрадь.
Хай Бог дає тобі здоров"я й сили,
Добра та миру, найдорожчий наш.
Тепло рідного дому нехай гріє,
Хай сняться очі милої вночі,
В твоєму серці завжди хай зоріє
Кохання, наче сонця промінці.
Нехай тебе всі кулі обминають,
Додому з перемогою вертай.
Ми молимось за тебе, наш коханий,
Чекаєм з нетерпінням, ти це знай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662010
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 07.05.2016
О, мово моя ти русинська,
Батьківський мій теплий поріг.
Гірчиста сльоза материнська,
Що в серці своєму зберіг.
Як сонечко гріла в негоду,
Поїла у спрагу дощем.
Святий оберіг для народу,
Лягаєш в душі споришем.
Тебе солов’їна не зраджу,
Ти квітка в едемськім саду.
Як треба зіп’ю повну чашу
За тебе життя покладу.
Сопілко моя калинова,
Лебідонько біла свята.
Роса ти моя світанкова,
Вкраїни дівочі вуста.
Мойого народу колиска,
Ти трелі в гаю солов’я.
Моя не прочитана книжка,
Вкраїни розрада моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645864
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 06.05.2016
У паводку фіалкових ночей
Знайди мене, зумій мене зігріти.
Чарівним співом місячний Орфей
З'єднає душ загублених орбіти.
Стікають зорі теплими слізьми,
Горять нарцисів жовті смолоскипи.
Збуди мене від лютої зими,
Із вуст моїх солодкий трунок випий.
Не прирікай на вічну самоту...
У лакримозі місячного сяйва
Скидає небо зоряну цноту.
Чи я була для тебе, може, зайва?
Чи ти між снів, немов анахорет*,
Збираєш попіл згаслого кохання?
Знайди мене у спалахах комет
Поки не впало краплями світання
На сяйно-біле прядиво хмарин.
Збери росу із вій моїх тремтливих...
У паводку фіалкових хвилин
Зігрій мене у ніжності розливах.
*Анахорет - відлюдник, самітник, пустельник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656745
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 06.05.2016