Народ і мова – мати і родина,
Одна в них пуповина у житті.
Мова з народом, з матір’ю дитина,
Мова і мама поняття святі.
Ви придивіться, як цвіте калина,
Який же білий у калини цвіт…
Як наша мова чиста, солов’їна,
Що піснею заполонила світ.
Слова складайте, як зерно у діжу,
Щоб потім в нас пекли короваї.
А нове слово, як зернину свіжу,
Нам додавали щедрі врожаї.
Леліймо мову, як свою матусю,
Звертаймося до неї повсякчас.
За мову я і матінку молюся,
Щоб жила мова в кожному із нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719059
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 16.02.2023
Моє село сховалося в долині,
На нього гляну, серце защемить,
Бо дороге воно мені донині
І згадую його я кожну мить.
Село, неначе писанка, красиве,
Зорю ранкову росами стріча.
Удень воно, як вишиванка, миле,
Вночі вас соловейками віта.
Калина сонце п’є, обнявши хату.
Волошкам небо шле свою блакить.
Пісні тут хочеться в саду співати
І землю рідну, чарівну любить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907451
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 22.03.2021
Твоя молитва отче капелан
нам необхідна;
Твоя порада отче капелан,
нам як повітря;
Твоє Слово отче капелан,
Зцілює Нам душу;
Під поглядом очей Твоїх,
Ми клятву не порушим.
Під обстрілом на передовій,
коли буває важко,
Ми знаєм Отче, що ти з нами тут
І Тобі теж тяжко...
Наперстний Хрест твій, Отче
Нас береже і захищає
не на "броніки", а на Творця
в душі надію маєм...
Одну біду ти поясни Нам Отче,
чому навпроти?;
Ми бачимо такий же Хрест,
на бруствері в окопі?;
Молитву чуєм, капелан?
на слов'янській мові...
Чому ж немає поміж Нас,
Християнської любові?;
Чому вмирають тут і там
невиннії солдати?;
Чому марнується в сльозах,
згорьована бідою мати?
а батько відійшов
І не побачив сина,
заклякли в горі і нужді,
маленькі діти і сумна дружина...
Чому "жирують на крові",
чинуши і сатрапи,
а люд злиденний як у сні, не знає
як дітей нагодувати...
Молився довго капелан,
питаючи у Бога...
Де правда на Землі?
Де до миру дорога?...
І відповів Господь...
Дорогу знайдете в Собі,
долаючи гординю;
Шукайте воїнів - поводирів, єднайтеся!
як рідну матір бережіть державу, Україну.
16 вересня 2017 р.м.Кременчук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750975
дата надходження 17.09.2017
дата закладки 19.05.2020
Доброго дня, шановний літераторе!
А Ви мріяли коли-небудь видати власну книгу? Якщо так, то ми будемо раді допомогти Вам у цій справі! Пропонуємо послуги щодо підготовки та друку Ваших творів:
1) верстка;
2) художнє оформлення книги;
3) допомога редактора та/чи коректора (у разі необхідності);
4) друк книги (тираж - від 1 примірника).
За деталями телефонуйте: 067-599-15-46, 093-682-62-52 (Олександр).
Наші сторінки у Facebook:
www.facebook.com/novograd24/
www.facebook.com/ztdryk/
Будемо раді співпраці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835188
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 15.01.2020
Для того, щоб книга побачила світ у нашому видавництві, необхідно зробити перший крок – підготувати твори для розробки макету. Для цього просимо вказати таку інформацію:
1) ім’я автора (або псевдонім);
2) назва книги;
3) анотація (коротко написати про що книга);
4) вказати структуру книги (чи є поділи на розділи; якщо так, то які саме?);
5) набрати тексти у Ворді (без подвійних пробілів; заголовки – виокремити);
6) подати фото автора для розміщення на обкладинці;
7) підготувати біографічні відомості, як творчої особистості.
Якщо будуть додані фотографії, то їх варто надсилати окремими файлами. Також якщо є певні побажання чи думки щодо оформлення книги чи обкладинки, то теж будемо раді дізнатися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835187
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 15.01.2020
На місто ліг сріблястий теплий сніг,
Ріка під лозами густими оніміла...
Ми звершуємо подвиги для тих,
Кому до нас немає зовсім діла.
А нас по-справжньому кохають саме ті,
Яким ми і без подвигів потрібні,
І визирають десь на самоті,
Загорнуті у сутінки вечірні.
Ми не цінуємо відверте і святе,
Пронизані облудним самолюбством!
Ми стільки часу витрачаєм на пусте,
Катуючи усіх своїм безумством!
Ми біль для Ангелів і горе для Святих!
Ми посміховисько для завидющих бісів!
Стояти з нами поруч — вже є гріх,
В хворобі цій немає компромісів!
Ми летимо в безодню стрімко вниз,
А нам здається, що долаєм вежі!
Ми горимо, як з очерету хмиз,
Але не відчуваємо пожежі!
Ми у лайні по вуха повсякчас,
І лицемірство — наша вже стихія,
І лиш тому, що хтось чекає нас,
Крізь далечінь проблискує надія!
Та ми марнуємо дорогоцінні дні
Не поспішаєм усвідомити -
наївні
Що нас по-справжньому кохають саме ті,
Яким ми і без подвигів потрібні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851339
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 14.10.2019
Karlsson - Авторське право ...
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE
КОМЕНТАРІ
19.02.2017 - 11:38 Karlsson: Вітаю товариство friends .
На сайті poetryclub я з лютого 2017 року і ще не досконало володію налаштуваннями, та опановувати буду вже в процессі smile , здається так радять фахівці.
Можливо форма "Щоденника" не буде задовольняти меті цього послання у світbiggrin то ж, сподіваюсь знайду, або підкажуть шановні ветерани сайту, інші форми аби пролити світло на Авторське право і як його застосовувати у спільноті талановитих людей.
19.02.2017 - 12:05 Karlsson: Ага, вже маю незручності у вигляді маленького вікна для внесення записів у щоденник і неможливості онлайн коригування. Шкода. Втім, у всьому є свої переваги і свої недоліки. Звісно можна обійти маленьку амбразуру діалогового вікна, викласти усе в
текстовому редакторі, виправити, поміркувати, але то якось майже непристойно frown .
Щиро сподіваюсь, що тема Авторського права цікава багатьом дописувачам сайту і Ви долучитесь до обговорення, або викажете свій інтерес в інший спосіб. Моя зацікавленість у розвитку цієї теми полягвє у встановленні прийнятних стосунків у делікатній сфері Авторського права бо маю метою, і запрошую усіх, заробити трохи грошей, своїм
талантом, інтелектом, іншими сильними властивостями Ваших особистостей. (вже бачу, що команду "абзац" щоденник не виконує і мабуть треба переформатувати цю тему як коментар до прози). Дякую за підтримк теми Авторського права.
У профілі про себе я написав що (Збираю вірші для подальшого використання. Авторські права беззаперечно зберігаються.
Добираю до віршів ноти..
Складаю та продаю пісні. Пропозиція дійсна. smile friends
p.s. Пропоную спілкуватися за допомоги пошти poetryclub.
Дякую за розуміння.)
Шановні Пані і Панове, на сайті зосереджені талановиті творчі особистості, тож навіть якщо мені вирішити завдання упорядкувати бізнес відносини з поєтессами та поєтами на законних підставах не пощастить, - зібрана інформація допоможе іншим.
Дякую за розуміння і виявлення інтересу до теми smile .
p.s.s. Невеличку правку все ж таки довелося зробити, бо зі щоденника не зовсім коректна копія вийшла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719107
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 06.08.2019
[u][b]«Українська вишиванка»[/b][/u]
(Поезії, пісні)
[i][b]Літературно-мистецький кіш «Ріднокрай»[/b][/i]
(Випуск сьомий)
[u]Видавництво «Інтер Парк»[/u]
[u][i]Лубни – 2019[/i][/u]
(Об’єм – 240 сторінок)
Кожен раз тепер коли братиму в руки альманах «Українська вишиванка» отримуватиму приємність не лише від поезій вміщених в збірці, а ще й від спогадів пов’язаних з теплим спілкуванням з групою її авторів на гостинній Волині.
Цю і минулі зустрічі, як і вихід в світ цього (вже сьомого) і попередніх альманахів ініціювали і здійснили співзасновники літературно-мистецького коша «Ріднокрай» Віталій Назарук, Олександр Печора і Микола Серпень.
Назва збірки – «Українська вишиванка» – визначає і головну тему представлених 240 віршів 73 авторів. Певна кількість поезій стали піснями. До деяких з них в збірці є ноти, а на деякі надано інтернет-посилання і при бажанні ті пісні можна знайти і послухати в Мережі.
Читаючи прозовий твір, нехай навіть фантастичного жанру, так чи інакше бачиш лінійність викладу – початок, середину, сюжетну кульмінацію, кінцівку чи висновок. А от занурюючись в «Українську вишиванку» не відчуваєш руху ні за віссю часу, ні за координатами місця, натомість впадаєш в своєрідний медитативний стан внутрішнього персонального переживання в глибинах поетичного простору.
Тексти одної тематики в збірці споріднені, але не однорідні. Єднає їх українність, патріотичність, національні почуття, наповненість даром одухотворення. Але вони і несхожі між собою композиційно, інтонаційно; різняться ритмом, образами, формою, змістом, психологічною чи емоційною насиченістю.
Для прикладу, наведу лише по одній строфі з віршів декількох авторів.
В Лесі Геник Вишиванка це:
[i]… наче світ увесь на полотні
вмістився тут дрібненькими стібками…[/i]
(«Вишиванка» с.31*)
Любов Ігнатова на питання «Що таке вкраїнська вишиванка?» дає багато означень, ось лише кілька з них:
[i]
… Це любов безмежна на землі,
Це яскраві сонячні світанки
І весняна пісня журавлів…
Це молитва мовлена без слів.[/i]
(«Що таке вкраїнська вишиванка?» с.82)
Микола Серпень переконаний, що Вишиванка окрилює:
[i]
Вишиванку надівши на себе,
Кожен з нас ніби крила надів -
Відчуває безкрайність він неба,
Й силу золота спілих хлібів![/i]
(«Вишиванка» с.179)
В Тетяни Мирошниченко Вишиванка викликає радість від патріотичних почуттів і бажання передати її дітям:
[i]Як вдягну осяйну вишиванку –
Променію, радію щоранку!
Це тепло передам доні й сину,
Щоб любили свою Україну.[/i]
(«Я – українка» с.116)
В пісні Олександра Печори Вишиванки – це спомини:
[i]
Напилися повені береги Сули.
Вишиванки-спомини знову розцвіли.
Ой літа-журавлики, вже спада вода…
Розквітай і радуйся, земле молода.[/i]
(«Вишиванки мамині» с.150)
В Віталія Назарука Вишиванка згадується в батьківських напутніх словах:
[i]Носи сорочку-вишиванку,
Їж житній хліб, бо сила в нім.
Вставай щоденно на світанку!
Співай! Душею не німій…[/i]
(«Земля в хустинці» с.124)
Героїня вірша Тетяни Горобець вишиванку лаштує для милого:
[i]Вишию для тебе милий вишиванку,
Вкладу туди небо, тихії світанки.
І любов гарячу, що ношу у серці,
Виложу нитками кольори веселки.[/i]
(«Вишиванка милому» с.36)
Наталя Данилюк дістає вишиванку зі скрині, як реліквію:
[i]Змахне сорочка крильми-рукавами,
Немов журавка, що смакує вись,
Весняними живими кольорами
Її бабуся вишила колись.[/i]
(«Скриня» с.42)
Для Ніни Діденко Вишиванка оберіг і предмет гордості:
[i]Іду я гордо по Парижу
У вишиваночці новій![/i]
(«Вишиванка в Парижі» с.60)
Людмила Лєгостаєва Вишиванкою кидає виклик ворогам:
[i]
Одягаючись в вишиванку,
Виклик кидаю ворогам!
Хай ухопить їх лихоманка
І поглине навік тайга![/i]
«Одягаючись в вишиванку» с.97)
Ганна Демиденко бачить в вишиванці не лише веселкові кольори:
[i]У вишиванці – кольори веселки
Й червоний з чорним теж переплелись,
І доля хлібороба невесела,
Й борця за волю, що велась колись.[/i]
(«У вишиванці» с.46)
Згорьована мати у вірші Інеси Доленник в труну сину вбитому москалями кладе Вишиванку:
[i]…Вона не зомліла, змінився лише її лик.
Вона лише стала одразу, як хмара осіння.
А потім поклала в труну вишиванку й рушник
І гладила тіло скалічене милого сина.[/i]
(«А мати бійцям наказала відкрити труну…» с.66 )
Учасник АТО Юрій Щербик пише:
[i]Болить і вам… я знаю… Встану зранку –
Усім нам сили в Бога попрошу…
Якщо не камуфляж, то вишиванку
Носити маю право… і ношу![/i]
(«На виклик часу» с.234)
Олена Іськова-Миклащук з гіркотою звертається до псевдопатріота:
[i]Вже звично одягаєш вишиванку.
Твій новий імідж: український стрій.
Хіба лиш ти? В нас етнолихоманка:
Священний одяг на душі старій.[/i]
(«Псевдопатріоту» с.84)
Світлана Моренець нагадує про емігрантів для яких Вишиванка - це символ єднання:
[i]І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.[/i]
(«Нашого цвіту – по всьому світу» с.120)
Лідія Скрипка запрошує на свято Вишиванки:
[i]Софійки, Петрики, Марічки, Йванки,
У цей врочистий надзвичайний день
Спішіть скорій на свято Вишиванки –
На свято світла, радості й пісень.[/i]
(«Вишиваний парад» с.192)
В вірші Галини Литовченко сама природа взялася за вишивку:
[i]Зникла літня заполоч в траві,
Золотим шитвом бравує осінь.
Передзвоном храми вікові
Відізвались в листі стоголоссям.[/i]
(«Золоте шитво» с.104)
Вважаю, що тему для збірки «Українська вишиванка» обрано дуже вдало, бо Вишиванка не лише важлива складова нашого національного вбрання, вона ще є емблемою української загальнонародної традиції. Переміщення Вишиванки в художньо-поетичний простір проявляє її з несподіваного боку, відкриває цілий спектр символів і значень, в ній проступають не помічені поза художнім контекстом властивості, ситуації і міркування.
Чудовий вийшов альманах!
Читайте українську поезію!
---------------
Віктор Охріменко
20.07.2019
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843376
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 01.08.2019
Вона і він – матуся й син… з портрета…
На ньому стрічка траурна навскіс…
Вона синочка бачила поетом,
Адже ім’я і вірші знали скрізь…
Але війна змішала їхні карти:
Країну довелося захищать.
Терпіння мати випила не кварту –
Була ним переповнена душа.
Синок їй слав віршовані привіти,
Із них лилась його свята любов…
Вона їх слухала і дякувала світу,
Раділа, що послав синочка Бог.
Та часто щастя в матері зрадливе:
Осяє сонечком, та й далі побіжить,
Тому і серце мамине вразливе,
Бо часто їй доводиться тужить.
Хоч син її ні разу не образив,
Але «сюрприз» нечистий приберіг…
Вона й не зрозуміла це відразу,
Як горе перейшло її поріг.
На цей раз був «привіт» з воєнкомату…
У нім про те, що сина вже… нема…
Мов блискавкою, вдарило це в матір.
У коси впала інеєм зима.
Тепер вона по-іншому звикає
І жити, і бесідувать удвох.
Вже одинокість матір не лякає…
І слухає розмову їхню Бог.
А там про все: коли весна розквітла,
І як цьогоріч вишня розцвіла,
Про те, що миру теж немає в світі,
І з ким учора в церкві побула…
Коли вже сон здолає врешті неньку,
Живий синок із нею – не портрет:
То руки простягає їй маленьким,
То вже дорослий визнаний поет.
О жінко-матір, голову схилити
Дозволь перед тобою мені знов,
Душа твоя хоч плугом перерита,
Та не втрачає до дітей любов.
31.01.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824398
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 26.05.2019
За що загинули ті люди, в яких стріляли на Майдані?
За що страждають ті каліки, які отримали там рани?
Чому сьогодні через рік за всі життя їхні віддАні
Живуть безкарно і при владі, ті, що були відповідальні?
Чому розслідування справ, пов’язаних з Майданом, якісь дивні?
Чому всі докази тих злочинів розтанули десь в часоплинні?
Чому високо посадовці дали втекти всім тим, хто були винні?
Чому ж у цій країні люди чекати справедливості повинні?
Коли ж накажуть можновладців тих негідних,
Які дозволили силовикам знущатись з наших рідних?
Коли ж почнуть нарешті нагороджувати гідних,
А не наближених до влади у регаліях осіб ригідних?
Чи довго нам чекати того часу, коли в ради
Не потраплятимуть негідники і просто гади,
А всі – без винятку - державні керівні посади
Займатимуть лиш ті, в яких нема цієї вади?
Кому ж були потрібні на тім Майдані жертви
І хто дозволив людям там героями померти?
Кому сьогодні вигідно звеличувати мертвих
Й замовчувати те, що факти – річ уперта?
Хотілося б поставити Майдану знак окличний,
Та тільки виникають тут питання риторичні:
Чому у нашій владі порядок хаотичний,
А наслідки - типові і категоричні?
20.02.2015
Бо ...
Немає совісті в людей,
Які дорвалися до влади,
Високі зайняли посади
І хочуть мати більш грошей.
Бо там, де совість в них була,
Щось виросло у них на тілі,
А потім випливе на ділі,
Що інше все – лиш бла-бла-бла.
14.02.2016
PS.
Діагноз владі ясний, однозначний:
Ампутувать, не варто лікувати.
Їй на державу і народ - начхати,
Через рахунок в банку семизначний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823596
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 17.02.2019
Оксиморон (грецьк. oxymoron — дотепна нісенітниця, від oxys — гострий, moras — безглуздий) — різновид тропи, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо).
О. поєднує протилежні за змістом, контрастні поняття, які спільно дають нове уявлення. З погляду мовознавства оксиморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).
Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використано у художній літературі. Наприклад, В. Стус назвав свою збірку “Веселий цвинтар”.
Водночас О. спостерігається між однорідними присудками:
Люди часто живуть після смерті:
Вріже дуба, а ходить і їсть,
Перепродує мислі підтерті
У завулках тісних передмість. (В. Симоненко)
та між означеннями одного й того ж слова: Т. Шевченко:
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
У деяких поетів оксиморонне формулювання розвивається у ліричний сюжет, перетворюється на стилетворчий чинник:
Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у вухах шурхотіло колосся,
рипів біля колодязя журавель,
гуділи оси,
сміялася дитина...
(В. Голобородько).
Вживається О. й у розмовно-побутовому (ходячий труп, страшенно веселий), у публіцистичному (запеклі друзі; вперед, до світлого минулого і т.п.), навіть у науковому мовленні.
Оксюморон і парадокс мають ряд спільних ознак. Оксюморон може лежати в основі парадоксу. Різниця полягає в тому, що парадокс часто використовують у літературі, щоб дати несподівані висновки, висловити певну ідею. У той час як оксюморон не обов'язково повинен висловити ідейне переконання чи наштовхнути на висновок. Парадокси, зазвичай, висловлюють суперечливі концепції, натякаючи на більш глибоку істину. Оксюморон не натякає на істину, а описує прямо предмет, особу чи ситуацію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808962
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018
Тактовик — міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти. Прихильники музичного погляду на Т. (або ж тактометр) виводять його від поняття “такт” (від лат. tactus — дотик рукою, в музиці — дотик диригента до пульта, чим визначають швидкість темпу) — одиниця музичного ритму, невелика частина музичного руху, яка включає в себе один ударний момент (акцент) і один або кілька не ударних. Один і той самий музичний такт інколи містить різну кількість складів словесного тексту в вокальній музиці, не порушуючи метра, за простим математичним принципом: 4=2+2=3+1=1+ 1 + 1 + 1 = 1,5 + 0,5 + 2 і т.д
Античне віршування передбачало таке виконання твору, в якому співи речитативом чи музичний супровід відігравали, вочевидь, значну роль. Антична віршова стопа нагадує музичний такт, бо при однаковій кількості мор вона може включати різну кількість складів, заміняти одну стопу іншою тієї самої довжини (наприклад, дактиль — спондеем: — ∪ ∪= — —), або обидві ці стопи мають по чотири мори і т.п.
Аналогічне явище спостерігаємо в сучасній метричній східній поезії. До тактово-музичної організації метра близьке і народне віршування. Українську коломийку розглядають в багатьох випадках як рядки з чотирьох тактів, кожен з яких містить в собі чотири склади; але кількість складів іноді скорочується до трьох, двох і навіть одного, тільки більш протяжних, від чого рівномірність тактів не порушується.
Музичність тактовика повинна відчуватися на слух. Візьмемо для прикладу нерівноскладову старовинну весільну пісню:
Ой глянь, дівчино крізь калач
карими очима та й заплач,
бо іде твій розмай - коса,
загуби - краса…
чи фольклорну стилізацію І.Драча:
Ой чи то я Леда, ой чи то я Лада,
Аж на мене біл лебедик з небесонька пада
(“Балада про двох лебедів”).
Яскравим прикладом використання тактовика буде творчість П.Тичини. У вірші “Арфами, арфами…” віддзеркалюється увесь сонячно-музичний тичининський «кларнетизм»:
Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800012
дата надходження 20.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Фігурний вірш (лат, figura — зовнішній вигляд, образ) — вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Ф.в. запроваджений еллінським поетом Сіммієм. До сьогодні збереглося три його вірші — у вигляді сокири, крил та яйця.
Історія фігурних віршів, які є зображенням матеріальних предметів, налічує більше двох тисячоліть. З'явившись в стародавній Олександрії приблизно в IV столітті до нашої ери, це мистецтво приваблювало авторів різних епох, серед яких були давньогрецькі вчені, поети, середньовічні абати, знамениті Рабле, Полоцький, Державін, Оксфордський професор Льюїс Керролл, французький поет Гійом Аполлінер і багато інших.
Відродження Ф.в. після майже двохсотлітнього забуття відбулося завдяки авангардистам. Фігурний вірш знаходимо у творчості Г.Аполлінера:
Бо літо вже іде із спеками та грозами
З весною воднораз моя померла юнь
О Сонце то ж доба полум'яного Розуму
I я гряду в іюнь
Захоплений її величною ходою
Лише її люблю її пильную слід
Вона мене так вабить як магніт
I має вид
Вродливиці рудої… («Руда вродливиця»)
та М.Семенка:
Осте сте
бі бо
бу
візники – люди
трамваї – люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus kapy
селі
елі
лілі… (М.Семенко "Місто")
Фігурні вірші грецькою називалися «пайгніямі», або «іграми». Ці ігри були особливого роду — ігри вчених. Ранньохристиянський поет Порфирій Оптаціан писав вірші у формі вівтаря, сопілки, органу, а також у вигляді призм, пальм, корабля.
У часи середньовіччя і до XX століття їх зображували у вигляді трикутників, пірамід, зірок, сердець, хрестів, сходів, а в XX столітті мали форму фонтану, дощу, птахів, дерев, лави та падаючої вежі.
Згодом Ф.в. поширився у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф.в. і в піїтиках Києво-Могилянської академії, реалізовувалися у творчості Івана Величковського, Симеона Полоцького та ін., особливо в емблематичному віршуванні.
Не жити, єже пити;
но пити, єжи жити.
Не того ради жити, єже випивати,
мЂры полны во чрево, як в делву, вливати,
Но єдинощи токмо испій или дважды,
дабы в тЂлЂ живущи, не умер от жажды.
(І.Величковський «Ізборник»)
Звертаються до цієї неординарної віршової форми і сучасні поети:
я
хрест
нестиму свій
без вороття
як перст
єднання
смерті
і
життя
(A Крaт).
Ф.в. цікавить поетів, не вельми схильних до версифікаційних експериментів (література для дітей).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800378
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros — хор) — в античному віршуванні — триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі — двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, зазвичай, непарний.
Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. На початкових стадіях розвитку силабо-тонічної версифікації в європейській ліриці X. вживали переважно в жанрі оди, звідки він був витіснений ямбом. У сучасній українській поезії X., виникнувши на руїнах силабічного тринадцятискладника, — найпоширеніший віршовий розмір від кінця XIX ст., коли відбулася модернізація Шевченкового вірша, живленого фольклорною традицією (коломийки, шумки тощо).
Найменш вживаний X. – одностопний:
На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч
(П. Тичина).
Двостопний X. спостерігаємо не часто, однак у творчості Г.Чупринки набув активного поширення:
З жалем, з болем
Понад полем
Крик розноситься чаїний.
Наче в давні
Дні безславні
Плач рабині
На чужині.
Зрідка звертаються автори і до тристопного X.:
Піднялися крила
Сонних вітряків,
І черешню білу
Вітер розбудив.
І війнув на книги,
Розметав листи…
Серце! Ти не з криги?
Не з заліза ти?
(М. Рильський).
Чотиристопний X. — найпоширеніший розмір у сучасній українській ліриці:
Тихо. Зорі потопають
В океані хмар і ночі,
Понад хвилі грім гуркоче,
По каютах скрізь дрімають…
(П. Карманський).
На відміну від чотиристопного X., п’ятистопний простежується не так часто:
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
(Олена Теліга).
Цікавий приклад шестистопного X.:
Та замало буде тихої дороги.
Усміхнеться неня: “Ну і басурман!”
Налигаю місяць на срібляні роги,
Шкереберть на ньому полечу в туман
(О. Близько).
Семистопний X. вживають впереміж з іншими стопами, частіше перехідного ґатунку:
Гей, віків та віків,
прокопитило карі навали,
їхні печі впилися —
алкогольний вогонь затуха…
Вони ж десь позавчора
юних мамонтів сном годували
З свого сивого рубчикового фартуха
(І. Драч).
Восьмистопний X., постаючи зі сполуки двох віршів чотиристопного X. в одну ритмічну одиницю, вряди-годи трапляється у віршовій практиці:
Скільки щастя, що боюся. Залоскоче, як русалка.
Шовковинками проміння перев’яже, обів’є.
Заполонить. Зацілує ніжно-ніжно, палко-палко.
Всю жагу — зоревий трунок, п’яний трунок — ізоп’є.
(В. Чумак).
X. може мати форму вільного вірша — вільний X. За умови різної кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування:
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих
(М. Вороний).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800490
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Коли мене хто-небудь запитав би:
- Ти що хотів би знову пережить?
Я би без сумніву відраз сказав би:
- В дитинстві побувати хоч на мить.
Побачить знову ста́ру рідну хату,
Веселих тата, маму і братів,
Камінний міст із одудом строкатим,
Почути ластівочки ніжний спів.
В калюжах босим бігать по дорозі,
Коли пройдуть рясні парні́ дощі.
На грушу вилізти, що край городу,
І там складати пристрасні вірші.
Піти у поле й там лягти на спину,
І задивитись в небо голубе,
Де над тобою білі хмарки плинуть
І ніби кличуть в світлу даль тебе.
Тобі здається, що життя безкрає,
Нема турбот, нічого не болить.
О, Господи, до сліз Тебе благаю
Верни мені дитинство хоч на мить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799995
дата надходження 20.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Паліндром, або Перевертень (грецьк. palindromeo — той, що повертається) — віртуозна віршова форма, в якій певне слово або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки за умови збереження змісту. П. відомі світовій літературі з давніх-давен. Найбільшого поширення набули в Китаї. В Україні до П., що визначав інтелектуальні можливості версифікаційної практики та непересічний смак автора, зверталися поети барокової доби. Іван Величковський називав П. “раком літеральним”.
Із рукописної книги І. Величковського «Зегар з полузегарком»:
Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,
Анна дар і мні сін міра данна,
Анна мі мати ї та мі манна
Анна пита мя я мати панна /…./
У сучасній поезії розрізняють вірш-паліндром і вірш-паліндромон. Вірш-паліндром складається з рядків-паліндромів. Вірш-паліндромон — це єдиний від початку до кінця паліндром.
В українській літературі досить вдало використовував П.
М. Мірошніченко у збірці «Око»:
Ідоломинущі ви,
де
аура гілок
у живлі назви лотоса,
човен,
говір із уст сузір
і
вогнево
час
(ото лив за Ніл);
........
ви ж
у колі гару —
аеди_віщуни молодІ.
П. знаходимо у творчості А. Мойсієнка (зб.«Віче мечів») «Сонет»:
А коло тіні — толока.
У тон шипшин бубниш пишноту…
А крок осох осокорка,
А тонко римами рок нота
Меча гукала кугачем.
Арену — римами рун-ера.
Е, четвертими.» Рев тече…
А рев — де нурт! Я тру не двері…
Шедевру мур у мур ведеш.
Він: “О, тре маки камертонів!”
Жде то кого богокотедж?
Він — ока зим… а ми законів.
На крах — аркан, на крах — аркан.
… Мак ніжно сам, а сон — жінкам.
Жанр паліндрому, який в українській літературі започаткував Іван Величковський, 1977 року в дитячій збірці «Чарівний глобус» відродив Володимир Лучук. Його вірш «Епос і нині сопе» зі збірки «Паліндромони» є найдовшим в українській мові паліндромоном на 3333 знака.
Нині в Україні понад 20 поетів мають у доробку раки літеральні.
Наприклад, Олег Будзей «Ні, не Ленін!»:
Є і село — праці цар: поле сіє.
Є і рамена: вйо, Йване, Маріє!
Щоденно село голе, сонне. Дощ…
Що в хаті? Бузок у козубі та хвощ.
Ані сала, сіна,
Ані лат. Суть лукава культу Сталіна:
Ні, не ленінець це. Ні, не Ленін.
Так собі бос — кат.
Ідолові сили, ви — лисі Володі.
Молот, серп — престолом?
Серп — у прес!
Молот — толом!
Існує навіть «Об'єднання голінних ентузіастів рака літерального (ГЕРАКЛІТ)», що й свідчить про те, що з банальної спокуси здивувати загал і колег, паліндром доріс до серйозного явища сучасної поезії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799778
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 18.07.2018
Олександрійський вірш — римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та Константинополь”).
О.в. став панівним віршем класицистичної трагедії (П. Корнель, Ж. Расін). У російській поезії — це шестистопний ямб із цезурою після третьої стопи з римуванням аабб. “Улюблений розмір О. Пушкіна (понад 2000 віршів):
Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа.
Нет, весь я не умру — душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит —
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
Видозмінена форма О.в. називається олександрином: п’ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом, римований за схемою абааб. До неї звертався І. Франко (“Каменярі”):
Я бачив дивний сон.
Немов передо мною
Безмiрна, та пуста, i дика площина
I я, прикований ланцем залiзним, стою
Пiд височенною гранiтною скалою,
А далi тисячi таких самих, як я.
У кожного чоло життя i жаль порили,
I в оцi кожного горить любовi жар,
I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
I плечi кожного додолу ся схилили,
Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.
О.в. у класичному вигляді застосовував М. Зеров (цикл “Олександрійські вірші”):
О. Бургардтові
Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,
Де розум і чуття — все спить в анабіозі,
Живем ми, кинувши не Київ — Баальбек,
Оподаль від розмов, людей, бібліотек
Ми сіємо пашню на неродюче лоно.
Часами служимо владиці Аполлону,
І тліє ладан наш на вбогім олтарі.
Так в давній Ольбії захожі різьбярі
Серед буденних справ і шкурної громади
В душі плекали сон далекої Еллади
І для окружних орд, для скитів-дикунів
Різьбили з мармуру невиданих богів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799748
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 18.07.2018
Замов мені квиток в Краіну Щастя,
Де співи солов"ів і квітнуть квіти,
Там будем я і ти, і якщо вдасться,
Ми в парі будемо життю радіти.
Замов мені квиток в Краіну Щастя,
Мені багато у житті не треба,
Щоб з губ спивали ми святе причастя,
Щоб усміхалось сонечко на небі.
Замов мені квиток в Краіну Щастя,
У ній з тобою ми щасливі будем,
Ми будемо в раю, якщо це вдасться,
Ми в цім раю, найщасливіші будем.
Життя збіга , немов пісок між пальців,
Вже й скроні стали сніжно-золотасті
Чому, скажи, чому ми мов скитальці,
Якщо на світі є Краіна Щастя?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799407
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 16.07.2018
До тебе я несу на скронях
Мій черешнево-білий цвіт,
Й гаряче серце у долонях,
Неначе у сімнадцять літ.
Моя голубко сизокрила,
Літнє кохання неземне,
Твоє кохання дає крила,
І робить ангелом мене.
Ніщо сніги і заметілі,
Коли в душі пала вогонь,
Спиваю поцілунки зрілі
З піснями із твоіх долонь,
Нас доля в"яже перевеслом,
Життя нас подихом п"янить,
Спішу любов свою донести,
Оту п"янку, чарівну мить,
Допоки полум"я палає,
Допоки серденько співа,
Для тебе, люба, підбираю,
В житті найкращі я слова,
Для мене ти, мов зірка рання,
Що світить на закаті літ,
Те, нерозтрачене кохання,
Що душу й серденько п"янить.
Так хочу я уже відчути
Руку твою в моій руці,
Кохання пить п"янку спокуту,
Сльозинку щастя на щоці,
Мені ти сонечком освітиш
Мою стежинку у житті,
Й найщасливіші в цілім світі,
Ми будем по життю іти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797840
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 14.07.2018
(З приводу намірів деяких діячів перевести
Українську мову з кириличного алфавіту на латинський).
Чи чуєш ти, розбещена "еліто",
Тих предків, що прославили наш край.
Воюючі із власним алфавітом,
За що? й для кого ти себе спитай.
Такі палкі захисники держави,
Що дим із вух, і з носа дибом пар,
Але тепер продовжили ви справу,
Яку робив той грізний циркуляр
Який з пера люб'язного Валуєва,
Колись злетів. БО це не менше зло.
Ви скажете: «ми мову не плюндруємо»,
Та алфавіт для мови це крило.
Крило, яке у висі підіймало
Поетів й літописців всіх віків!
Кому ж тепер воно ворожим стало?
І хто такий нікчемний наклеп сплів?
Зізнайтеся, яка нечиста сила
У вас в експертах? Хто подав вам знак?
І чим Рівноапостольний Кирило
Й його абетка завинили так?
Кирилицею пращури писали!
І нею ж «Заповіт» писав Тарас!
Ви шахти і заводи вже покрали,
Та хоч абетки не крадіть у нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787548
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 02.06.2018
Палає небокрай,
В вечірніх сутінках садок відпочиває…
Любов, звичайно, - рай,
Та ревність рай на пекло обертає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782857
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 18.03.2018
Багато розчарувань і невдоволень було у авторів Клубу Поезії (особливо у тих, хто працює з пісенним жанром) з приводу того, що сайт обмежив можливість заливати звукові файли. Є два варіанти як виходити з такого скрутного становища. 1. Зжати файл до мінімума якимось медіакодером. Але тоді якість
звучання буде дуже низька. 2.Заливати фонограми на інші сайти чи хостинги (наприклад YouTube, або soundcloud).
-----------------------
Пропоную вашій увазі свій варіант мелодії до вірша Тамари Шкіндер.
Посилання на фонограму -
https://soundcloud.com/j4kx55edzkzf/pamyat-mater
[youtube]https://youtu.be/f4x82WuakUM[/youtube]
[b] Пам'яті матер[/b]і
На могилу прийду, помолюся до Господа Бога.
Припаду до хреста і вклонюся землиці святій.
Мамо рідна моя, відійшли ви у вічну дорогу,
Залишили у серці ні з чим не порівняний біль.
Відцвіли чорнобривці, калина знизала намисто,
Крають спогади душу в самотнім чеканні зими.
Тільки пам"ять про вас, як життя джерело світло-чисте,
В час гіркої розпуки обійме незримо крильми.
А здавалося нам, що розлука не прийде ніколи.
Залишаємось дітьми тоді, коли мама жива.
Перед рідним порогом спинюся закована болем,
І ніхто для розради не знайде у світі слова.
Та й заплачу без сліз і ридатиму серцем я гірко,
Як на прощу священну тихенько до хати зайду…
Вишня в смутку мені прихилила, мов рученьку гілку,
Наче рідна матуся на хвильку з"явилась в саду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782586
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 18.03.2018
Коли у місті тихий, мирний ранок
Ще людям розкидав останні сни,
Старенька вже чекала біля храму!
Бо син її живим прийшов з війни.
Сніжинки лоскотали церкви скроні,
Сам Батюшка всміхнувсь привітно їй,
Бо знали всі вже в тім мікрорайоні,
Що в неї син з війни прийшов. Живий!
Почаївська Ікона. Божа Матір,
В очах її така Свята любов.
Молилась жінка їй у церкві й в хаті,
Аби синок з війни живим прийшов.
Сім свічок сяють тепло, мов сузір’я,
Усі свічки старенька ставить їй!
Молилася й дано було по вірі,
З війни її козак прийшов живий!
Ось вже обід святковий у квартирі,
Прийшла кума, прийшов сусід старий,
І як ніколи добрі всі та щирі,
Бо їх солдат з війни прийшов живий.
Щось телевізор голосно волає,
Щось кажуть про Європу брехуни...
А мати тут - сама мов свічка сяє,
Бо син її живим прийшов з війни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781861
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 18.03.2018
Який гарнесенький жучок
в сорочечці червоній!
Біжить, біжить по споришу.
Чорненькі цяточки на ньому.
Ось на листочку відпочив,
на мене подивився.
Мабуть, навмисно зупинивсь,
щоб встиг я роздивиться!
Який гарнесенький жучок!
До нього сонечко сміється.
-Скажи нам, сонечко ясне!
Чому жучок
сонечком
зветься?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775035
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Біжить, біжить, біжить
з листочка на листок.
Біжить, біжить, біжить
малесенький жучок.
Жучок! Жучок! Спритні ніжки.
Він, як і я, до школи ходить пішки.(2р.)
Біжить, біжить, біжить
малесенький дружок.
А в нього, гляньте, є
червоний піджачок.
Жучок! Жучок! Спритні ніжки.
Він, як і я, до школи ходить пішки.(2р.)
Навчатись я люблю.
Ось школа ж є яка!
На яблуньці в саду
є школа і в жучка.
Жучок! Жучок! Спритні ніжки.
Він, як і я, до школи ходить пішки.(2р.)́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775038
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Ось ще один кліп серії «Художники України» для свого циклу "КАРТИНИ"
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=U-fpOMikF1w[/youtube]
-------------
Відірвалися ми від природи,
Заховалися в лінь і комфорт.
Непотрібні походи й пригоди,
ну, хіба що, вояж на курорт.
А маляр доторкнувся до скарбу,
до природи живої землі.
Почуття закодовує в фарбах
і приховує силу в красі.
Чарівна неповторність сезону
на картинах його ожива.
Він малює пейзаж, як ікону.
Бо природа ̶ це лик божества.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769820
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 08.01.2018
Вам восемьдесят лет! Ведь вы поймите!
Вам нужен самому уже уход,
А вы к себе ребёнка взять хотите,
Который только в третий класс идёт.
Что вы дадите маленькому Вите?
А в интернате он не пропадёт.
Вот, отзывы экспертов посмотрите,
В стране нет лучше места для сирот!».
Но, выслушав начальницы рулады.
Старик сказал: «он хочет жить со мной.
А списывать в архив меня не надо».
Они преодолели все преграды,
Всех бюрократов, все их барикады,
И вырастил мальчишку дед родной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761556
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 03.01.2018
Ох, суровые ветры с Днепра налетели,
По окрестным лесам скрип деревьев да стон,
Дремлет братия вся по пещерам и кельям,
Спит, вкушая короткий монашеский сон.
И такая-то ночь эта вышла лихая,
Волк не всякий теперь на добычу пойдёт,
Но, обитель святую свою охраняя,
Как всегда брат-привратник стоит у ворот.
Ни со зримым врагом не страшится он встречи,
Ни с бесплотным, хоть видели тут и таких,
Черной рясой простой лишь окутаны плечи,
Хоть кольчуга и явно привычней для них.
Был при постриге он наречен Николаем
Он охотно несёт самый тягостный труд,
Но нередко былое его вспоминая
Братья князем его всё зовут и зовут.
Он принял добровольно монашества ношу
И от титула князя легко он отвык,
И приятней когда, как ребенка, Святошей
Называет его добрый инок старик*.
Да, такой он и был. Мальчик тихий, хороший,
Не любивший кровавых охот да забав,
Потому-то его звали с лаской: Святоша,
Хотя полное имя ему Святослав.
Княжич знал: Святослав имя предков великих**,
Побеждавших огромные орды врагов,
Кто для русской земли был надежной защитой,
О которых гремят песни всех гусляров.
.
И тогда он мечтал, хоть и мягок был правом,
Как однажды дружину он сам поведёт,
Как сравняется с предком своим, Святославом,
Как прославит его за победы народ.
Хоть в ученье добился больших он успехов,
И за книгой порою сидел до утра,
Но пьянил мальчугана звон сладкий доспехов,
Меч тяжелый казался желанней пера.
Но как вырос Святоша, сам став Святославом,
И воссел на уделе врученном отцом,
То увидел, в каком хороводе кровавом
Заплясала земля в ослепленьи своём.
Полюбили свои со своими же драться,
Где походы былые? Они, точно сон,
А от половцев, злобных степных сыроедцев
От Рязани до Луцка плач горький да стон.
И когда страшных бед переполнена мера,
Межусобная брань всех бросает на всех,
Остаётся одна Православная вера
И души, и народа последний доспех.
Озверелых и диких она примиряет,
Вечных истин Христовых растит семена,
Не того ль против церкви всегда выступает
В самых разных личинах один сатана.
И понял юный князь: в правде Бог, а не в силе,
Пусть кто хочет берёт княжий меч да печать,
То, что братья мечём да вином погубили,
То молитвой и словом он будет спасать.
Пусть его не поймут даже братья родные,
Он простит все ошибки и споры родным,
Но пойдёт непременно в великий град Киев,
Но не к князю, а прямо в пещеры, к Святым.
Пусть соперник спокойно владеет уделом,
Он теперь себе путь избирает иной.
Оставалась казна. Что бы с нею мог сделать,
Князь обычный, владыка суровый земной?
Мог потратить на терем, роскошный и шумный,
Где коварны советы и буйны пиры,
Мог потратить на войны, где в битвах безумных,
Братья в братьев вонзают свои топоры.
Но в пещеры идя, чтобы там подвязаться,
На обитель Святоша казну отдает,
И тогда на внесенные князем богатства
Началось возведение главных ворот.
Славно зодчие камни уже положили,
Над воротами ж сверху Святой божий храм.
Путь закроют ворота любой темной силе,
Будет вход для друзей и препона врагам.
И пусть буря и ночь но при этих воротах
Он служение с радостью чистой несет.
О душе и о ближних теперь лишь забота,
Он создатель и страж монастырских ворот.
Тех ворот, что для доброго – к вере дорога,
От врага ж для обители лучший заслон;
Он откроет любому, кто верует в Бога,
Кто страдает телесно, кто мира лишён.
И пускай вся земля темнотою объята,
Пусть грозит нам орда, всюду царствует ложь,
Но в пещерах Святых тебя примут, как брата,
Здесь ты самую лучшую помощь найдёшь.
Здесь молитвы святых снимут грусть и заботы,
А от хворей телесных целитель даст трав…
Но врагу не прорваться сквозь эти ворота,
Брат Святоша на страже, всё ж он Святослав!
Святой Преподобный Николай Святоша - один из правнуков Ярослава Мудрого. Родился около 1080 г. Княжил в Луцке. Ещё молодым человеком постригся в монахи, став иноком в Киево-печерского монастыря. В монастыре среди прочих послушаний был и привратником при воротах обители. Возведение главных ворот с надвратной церковью во имя Пресвятой Троицы было осуществлено на средства, пожертвованные самим Святошей. Выступал как миротворец, содействовавший прекращению княжеских междоусобиц. Скончался 14 октября 1143 года. Канонизирован Православной церковью. Кроме 14 октября днём памяти его является, также и сегодняшний день, 11 октября, когда празднуется Собор всех преподобных Киево-печерских отцов, в ближних пещерах почивающих.
**Имя Святослав носил не только отец Святого Владимира великий полководец Святослав, но и родной дед Святоши, один из сыновей Ярослава Мудрого, первый из древнерусских князей победивший половцев. В честь него мальчик, скорее всего, и был назван.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754849
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Вітрила підняті, вогнем палають ночі.
Каліпсо втратив я та голос чарівний
Тієї німфи спів не чую рятівний,
А тільки Кракен вдалині дощем регоче.
Дев'ятий вал штурмує борт, як шаблю точить.
Надію знищує, дарує сніговій
Холодний в серці, мертвий, але ще живий.
Немов «Голландця» капітан, що йде за злочин,
Морями темними блукаючи один
Серед незвіданих усіх морських глибин,
В вогні народжений, обвінчаний властитель
Прозорих вод та океанської сльози
Сирен чарівних і русалок. Повелитель
Циклічно-вічної, душевної грози.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747458
дата надходження 23.08.2017
дата закладки 26.08.2017
Жил щенок по кличке Максик, добрым был и умным он,
Но любил Макс делать селфи на мобильный телефон.
«Макс в ошейнике нарядном», «Макс на страже у ворот»,
«Макс с котятами играет», «Максик косточку грызёт».
Вот такие были фото - восхищались все вокруг,
Макс выкладывал их часто на страничку в сеть «Пёсбук»!
Вот однажды объявленье прочитал в сети щенок:
«Ты сумеешь сделать селфи, как никто ещё не мог?
Делать селфи нужно с риском! так сниматься, чтоб у всех,
Кто увидит это фото, поднимался дыбом мех!
Не хомяк же ты ленивый, не болтливый попугай,
Присылай такое фото и подарок получай!»
«Р-р-гав!», - сердито тявкнул Максик - «всё понятно, если так»,
Поскорей схватил мобилку и помчался на чердак.
«Ведь коты по крышам ходят, разве хуже я, чем кот?!
Селфи с крыши небоскрёба точно первый приз возьмёт!»
Но на креше небоскрёба Макс забыл про все слова.
В вышине такой огромной закружилась голова.
Стал он звать котов на помощь: «помогите мне, кис-кис!»
Устоять не смог на лапках, с небоскрёба рухнул вниз!
К счастью, кот услышал крики, ловкость кошек велика,
Подскочил он к краю крыши и за хвост поймал щенка.
Подлетел и старый ворон, за ошейник ухватил,
Дёрнул в верх и снова Макса на край крыши посадил,
А потом суровый ворон вместе с ласковым котом
Увели беднягу Макса с чердака обратно в дом.
Макс сказал: «Друзья, спасибо, только вами я спасён!
Жаль, что падая, со страху, уронил я телефон.
Он свалился с небоскрёба так, как я чуть не упал.
Был бы он, каких бы фото я для вас тут наснимал».
Кот мурлыкал, утешая, ворон мрачно каркнул: «Друг,
Волки это объявленье к вам забросил в пёсбук.
Для того, чтоб больше гибло вот таких, как ты, щенят,
Знаешь, гибели собаки волк любой, конечно, рад.
Но лесным головорезам не избегнут тоже кар,
А пока без телефона поживи, так лучше, Кар-р-р!
__________________________________
Юный друг, пусть это сказка, и сомнений даже нет,
Но преступники нередко проникают в интернет.
Если за опасным селфи вдруг решишь погнаться ты,
Знай, помочь тебе не смогут ни вороны, ни коты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746696
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 20.08.2017
[i] ...трохи фантастично і... ризиковано.
[youtube]https://youtu.be/g-uDi5cvgGU[/youtube]
[b][color="#07608c"]Напевно, ти мені упала з неба,
Коли кінчались пристрасті молінь…
То, певно, був дарунок бога Феба*
Як знак краси…
на протяг поколінь.
Він справдив тим свій добрий, мудрий задум,
Щоб у мені той вогник не погас,
Який небіжку-пустку зробить садом,
Аби брикав
по ньому мій Пегас.
Отак йдемо ми вік з тобою поряд,
Долаючи й дощі, і заметіль,
Назустріч нашим дивовижам-зорям,
Черпаючи наснагу
ізвідтіль.
Допевне — ти мені упала з неба,
Така потрібна, мила і прудка,
Немов Гераклові – богиня Геба**…
Така планида,
доля в нас така.
[/color][/b]
12.07.2017
____________
*Феб (Φοϊβος) — одна із іпостасей Аполлона як божества
Красоти і Світла.
**Геба – богиня вічної молодості, дочка Зевса і Гери,
дружина Геракла.
[/i]
Copyright: cвідоцтво №117071201071 (2017)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741638
дата надходження 12.07.2017
дата закладки 24.07.2017
[b][i]Коли збагнем, що в нас усе гаразд,
що все ж незле ведеться нам на світі,
що затишно ще спиться нашим дітям,
що у печі вогонь ще не погас,
що запах страви хату обволік
і незабаром зладиться вечеря,
і в звичному вітанні скрипнуть двері,
і стане на порозі чоловік,
таки зітхнемо: жаль, не вічні ми,
як зими й весни, як усе на світі…
А зрештою, що є цінніше миті,
в яку себе відчуємо… Л ю д ь м и.
[/i]
[/b]
(Зі першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739251
дата надходження 25.06.2017
дата закладки 18.07.2017
(По мотивам китайского мифа)
Чужие солнца в небо наше вышли,
Пылают их багровые пути,
Чужие солнца небо наше выжгли,
Но послан небом я наш мир спасти.
Зачем идёте из другого света?
И с нашем солнцем было нам тепло.
У нас своя, уютная планета,
Чужие солнца не добро, а зло!
Огонь ваш отсвет ада, где лишь муки,
Не надо нам ласк ваших и угроз.
Какие вы дадите нам науки?
Науки жара огненных полос!
От жара в голове у всех дурман,
От жара небосвод весь красно-белый,
Но небо дало лук мне и колчан!
В нём страшные для зла любого стрелы!
Вас целых девять?
Будь хоть пятьдесят!
Пусть вы людей сжигаете умело,
Но эти стрелы вас теперь сразят,
Владыкой неба данные мне стрелы!
Какой же это страшный, жаркий час!
Но не боюсь, ни пламени, ни крика,
И небосвод очищу я от вас,
Так мне велел моих небес владыка!*
* Согласно китайскому мифу посланный небом лучник, по имени И, своими стрелами перебил девять лишних солнц, которые едва не испепилили весь мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742133
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Дорогі колеги! Обіцяв нашому ідейному і творчому керівнику-натхненнику-видавцю Олександру Андрійовичу Печорі написати музику на цей вірш у такому варіанті, тому що ми хотіли його правити по розміру, стилю і т.д. для друку в збірнику. Я попросив залишити так для написання пісні. Нелегко йшло, Хотів встигнути до зустрічі у Луцьку. До кінця не встиг доробити, Тому виставляю макет. Прошу оцінити, підказати, критикувати в разі потреби. Буду вдячний.
Коли я чую слово «Україна» ,
в моєму серці гордість розквіта!
Воно для мене значить – Батьківщина,
ліси і ріки, пісня солов’їна,
моря і гори, і пшениця золота! -2 рази.
Коли я промовляю «Україна»,
в моєму серці радість і любов!
Тут рідний дім мій і моя родина,
кохання, діти, внуки, цвіт калини…
І лине щастя з мого серця знов і знов! -2 рази.
В піснях лунає слово "Україна",
та серце болем залива воно...
Її шматують... Та вона - єдина,
велика, вільна, горда, неділима!
Так буде завжди! Вірю! Що б там не було!!! 2 рази.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678098
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 05.07.2017
Не збайдужіло серце, о,- ні!
Хоч вже очі, як перше – не плачуть.
Гинуть хлопці на клятій війні,
Душі линуть у небо, юначі.
Їм услід наші душі ячать
Перегудом прощального дзвону,
Матері тужним плачем кричать
При незмірній біді похорону.
Води часу невпинно течуть
Із собою в минуле уносять
Оцієї доби каламуть
І снарядом розірвану просинь.
Клаптик неба в солдатських очах
Згаснув іскрою світла, раптово.
На усміхнених досі вустах
Добре слово запінилось кров’ю.
Він якраз на світлину дививсь,
Звідки мама йому усміхалась
Поруч братик малий прихиливсь
І сестричка рукою махала.
На цю осінь додому прийде.
Так гадалось оцьому солдату
Через день сумна звістка гряде
Буревієм біди в його хату.
Не гуляти громаді села
На його голубинім весіллі,
У дівчини, що вірно ждала,
Будуть коси русяві і… білі.
Бо ж далися взнаки, аж тепер
Незабутні, мов крадені ночі,
Коли милий, щасливий сапер
Цілував її сяючі очі.
Коли жадібно пестив тоді
Її стан, її стегна і груди…
Не повторяться дні золоті,
Тільки плід тих ночей в неї буде.
Відгримить побратимський салют,
Наречуть на прощання Героєм,
Й далі жити, як завжди, підуть,
Підгортати картоплі на полі.
У родині його, чорний сум
Назавжди вже отримав прописку.
А провладний Гарант-товстосум
Підрахує прибутки від зиску
Який є від цієї війни,
Бо ж торгують не чим-небудь – кров’ю!
Багатіють новітні пани,
Творять власні реформи, з любов’ю!
Не збайдужіло серце! О, - ні!
Воно стислося так,- аж до болю!
Гине цвіт на гібридній війні
Чи за статки чиїсь, чи за Волю?
21.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738757
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 24.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2017
У кав’ярні сиділа пара
Щастя з зрілістю зустрічалось,
А в очах у обох стожари
І іскрились,і обіймались.
І рука у руці дрижала,
Неспроможність серця закрити
Пам’ять років панікувала
-Як любити і не розбитись?
Як ,захований скарб Сезама,
Ключ від серця держав роками,
Наче в п ‘єсі чи може в драмі
Несказанне пройшло віками.
Знов розмова лилась потічком
В серці лід словами топила
І в душі вже буяла річка
Плином погляд щастя ловила.
Нескінченність миті молили
Не розвіятись,біль весь спити,
Каву щему душі солодили
Терпкий присмак,роками прожитий.
Наче пили вино,не каву
І розсудливість в друзки розбилась,
Зустріч зрілості і кохання
В позолоті років сп’янилась.
Дякую за натхнення поетесу В.Люліч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733394
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2017
Електричка стоїть в Солониці.
Це ж отут відбувались бої…
І тепер в хуторах і в столиці
все воюють чужі і свої.
Чи ти плач, чи трави анекдоти,
не пришвидшиш омріяну даль.
Електричка стоятиме доти,
доки не прошмигне тут «Хюндай».
Надшвидкий просвистить гордовито.
Ти ж – покращення мрією тіш.
Мало ще сідаків грошовитих,
тож вагони порожні частіш.
Там комфортно, а тут – люта спека.
Людно тут – і студенти, й торби.
Матюкайся чи мовчечки хекай,
мрій не мрій, та якби ж то, якби.
Переміг у бою Наливайко.
І Мазепа якби переміг…
Чи свистіла б над нами нагайка?
Та й Господь розсудити не зміг.
Стоїмо, а пора вже рушати.
А куди, до якої мети?
Якби ж знали у хаті чи в шахті,
то могли б уже й пішки дійти.
Стоїмо…
Звідси трішечки видно
Як стоять над Сулою Лубни.
Симпатичне містечко не винне,
що й заводи стоять без вини.
Безробітні, бездомні – всі вільні.
Боже, вільні…
Нарешті. Ура.
Потяг рушив.
Княгиня невільна
сохне й чахне.
Ген – Лиса гора.
Звідси трішечки ближче до неба.
Краєвиди посульські видніш.
Тільки ж спека стоїть полуднева,
у вагоні задуха тим більш.
Знову стали…
Ці кляті «Хюндаї»…
Ну, дістали!
Сталевий кортеж…
Що ж то буде творитися далі?
Допокращились.
Ціни – без меж…
Бандократам – і вілли, і яхти.
Роботягам – стабільний дуляр.
Якщо й трішечки не спекулянт ти,
то в кишенях лиш вітер гуля.
Отака це пора витривання.
Все одно…
І борись, не борись.
Що слова?
Лиш одне глузування.
Гей, сіромо, за зброю берись!
Підіймайся.
Замало молитви.
На колінах – не зможеш дійти.
Підіймайся на праведну битву,
щоби ворога перемогти!
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727790
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 02.05.2017
Чужі думки не можна підглядати.
Та іноді, Господь, дає можливість
Побачити, й розповісти про те,
Що може інші душі врятувати.
І ось, в тобі вже зріє і росте,
(як передати, не образивши нікого)
- Господь живий, живе і буде жити,
Чи хочете, чи ні, ви цього,
Чи краще вам із Ним, а чи без Нього,
Чи думаєте ви про Бога, чи забули,
Ображені, обурені, знайшли чи оминули,
А Світло світить всім і все навкруг цвіте.
На хвильку уявіть, хоч це, насправді, диво,
- Усесвіт - Симфонія прекрасна і зваблива,
Написана Всевишнього рукою.
І кожен з нас - маленька нотка,
Що дійсно чи фальшиво
Звучить, допоки репетиція іде.
Допоки Диригент дає нам час зібратись
І зазвучати в лад, на повну силу,
І цим прославити Його й себе.
Бо саме це Йому важливо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719154
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 02.05.2017
ЖИТТЯ ПОЕТА
Не на небі він. На землі.
Та як важко зіркою бути!
Вік світити для когось в імлі,
А самому про щастя лиш чути!
А літа не спиняють свій лет,
Не чекають, коли щось знайдеться
І старіє, старіє Поет
Хоч кохає ще Музу, як вперше.
Вік у мріях як в шовку ходив,
Пестив слово для когось, як внука!
З під пера, наче диво із див
Виливалась віршем його мука.
Рани зради безжально пекли,
Не щадили насмішок морози.
А рядочки як зерна лягли
Над якими він лив свої сльози!
Що зійде у чергову весну?
Він про те намагався не думать.
Від зимового важкого сну
Повернувсь до весняного суму.
Скресне крига недавніх страждань,
Білим проліском стрельне надія
І під шепіт квітневих зітхань
Забуянить зелом його мрія.
Вкотре вже: буде вірно чекать
Постук кроків, знайомих до щему
Крізь бездонні розлуки стрічать
Свого серця єдину поему!
2017-02-19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719155
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 28.03.2017
«Рівниною ріка малює візерунки.
Скажи, Сократе, що ти зміг
Побачити в потоці, що до смерті плине?»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Сократ з автоматом – у бліндажі сирому,
Коли осінь дощава року оцього Божого,
Чотирнадцятого, року неба розколотого,
Місяця падолиста – також розхристаного
Як ми.
Гай, гай, Сократе, де твої запитання,
Що стиглими плодами з дерева висли:
Дерева пізнання. Гай, гай, Сократе…
Для Сократа дві кулі – в когось в обоймі,
В когось по той бік життя і липкої смерті,
В когось по той бік лінії вимірів простору,
По той бік людяності, по той бік Всесвіту,
Де нас нема.
Гай, гай, Сократе, нащо замість хламиди
Одяг плямистий на плечі старечі,
Нащо замість сандалів на ноги берци,
Чи то в Елладі захолодно, чи то просто Скіфія,
Там, де ми.
Для Сократа два уламки важкі залізні,
Два дзьоби крука смерті, що поки що сплять,
Там – в обіймах ящика дерев’яного,
В зелене фарбованого, там, за межею добра,
Де нас нема.
Гай, гай, Сократе, тут забагато цикути,
Тут чаша інакша, тут для кожного,
Тут не втекти, тут цикута всюди, для всіх,
Гай, гай, Сократе…
А ти хотів мислити про людину,
Не про мішень, не про час, що плине,
А про людину саме і душу її нетлінну,
Нині стріляєш в простір – туди,
Де нас нема, де людей нема…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702075
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 22.03.2017
Слова - Олег Чорногуз
Кліп - "Студія ОХ"
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PswditLWM2Q[/youtube]
А тут пісню виконує – Ярослав Чорногуз
https://www.youtube.com/watch?v=F3297WfJ_DM
--------------------------
Йдемо у бій донецькими степами,
Горить в багрянці рідний виднокрай.
Великий Луг і дух козацький з нами,
У вирвах «градів» наш козацький край.
Орда прийшла і нашу землю вкрила
Для них і нас, мабуть, останній час:
Але стоїть на смерть Савур-могила,
Й звитяги предків знову кличуть нас.
Тому до бою, рідні українці,
Тому до бою всі з останніх сил:
Вже не вина, а крові в нас по вінця,
І незлічених вирв, як тих могил.
В останній бій нас кличе Батьківщина
Сьогодні честь і гідність на кону.
Ми переможем, з нами Україна,
Захистимо ми матір і жону!
В цей грізний час москаль прийшов ордою,
На нашу землю і до наших нив.
Та він забув, що знов заплатить кров’ю
Як вже не раз в історії платив!
Один в нас вихід і одна дорога -
Вступити в бій і знищити орду!
За нами правда, честь і перемога,
За нами свято в майовім саду!
І ми йдемо донецькими степами,
Щоб жити вільно – на своїй землі.
І дух степів козацьких диха з нами,
І дух незламності на рідному чолі!
Душа ж горить в смертельному двобої,
На обрії двоглавий, цей мутант
Тому , брати й сусіди всі до бою
Щоб не дійшов до вас цей окупант!
---------------
Дорогі сусіди з Заходу, Півдня і Півночі: поляки, чехи, словаки, угорці, румуни, молдавани, білоруси, литовці, латиші, естонці. Ми, українці, звертаємося до усіх Вас. До створення Союзу рівноправних сусідів. У цей грізний для усіх нас історичний час вирішується, мабуть, і всіх нас наша спільна доля. На колишній землі Московії – землі адропофагів і самоїдів ( за Геродотом) знову прокинувся ненаситний ген ординця-завойовника. Загарбницький дух кличе цю ординську нечисть до чергових завоювань чужих земель. Сьогодні на кону Велика Україна – праматір першого Європейського Союзу часів Ярослава Мудрого і перша колиска Православ’я на нашій древній, княжій землі, як і на сусідніх землях. Перед вирішальним двобоєм ординець вдався до своїх традиційних інтриг і всесвітньої брехні через свої ЗМІ: він поєднав свою войовничість і ненависть із зовнішніми і внутрішніми колаборантами, претендентами на крісла васалів, аби знищити Україну, як державу і на черговий тимчасовий престол Малоросії, (як це уже не раз відбувалося у нашій історії) посадити наших перевертнів, квіслінгів і яничарів та знищити не тільки нашу державу, нашу націю, нашу мову, нашу віру, нашу історію, наші звичаї, наші традиції, а й вибити з нас наш козацький дух – вічний дух, як вогонь наших сердець, дух вільної людини. Не раба. Чого ніяк не можуть зрозуміти московіти - вічні раби своїх князів і царів і свого накраденого у сусідніх народів „отєчєчтва”.
Олег Чорногуз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721765
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 05.03.2017
У задумі разом –
тихоплинний Стир
й легендарний красень
Замок-Богатир.
Старовинний Лучеськ
манить звідусіль.
Дивовижний Любарт
зустрічає всіх.
На старечу площу
зазиває він.
В бій, а чи на прощу
закликає дзвін?
Чи біда, чи радість,
що ж бо нам гряде?
Історична правда
дзвонами гуде…
Вороги чи браття,
благодать чи гріх?
А чи Холмська матір
об’єднає всіх?
Допоможе небо
і розсудить Бог,
тільки ж в мирі треба
берегти Любов.
Хай не все відразу
здобуваймо ми –
тільки б всі ми разом
та й були людьми.
Щоб на Україні
воцарився мир –
треба жити вірно
перш за все самим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720812
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 04.03.2017
У задумі разом –
тихоплинний Стир
й легендарний красень
Замок-Богатир.
Старовинний Лучеськ
манить звідусіль.
Дивовижний Любарт
зустрічає всіх.
На старечу площу
зазиває він.
В бій, а чи на прощу
закликає дзвін?
Чи біда, чи радість,
що ж бо нам гряде?
Історична правда
дзвонами гуде…
Вороги чи браття,
благодать чи гріх?
А чи Холмська матір
об’єднає всіх?
Допоможе небо
і розсудить Бог,
тільки ж в мирі треба
берегти Любов.
Хай не все відразу
здобуваймо ми –
тільки б всі ми разом
та й були людьми.
Щоб на Україні
воцарився мир –
треба жити вірно
перш за все самим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720812
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 04.03.2017
[i] З приводу недавніх подій навколо
ЕСП - "Еволюції Сайту Поезії"
[b][color="#077280"] Більш як півроку тому було
запроваджено дискусію поетів навколо наче б
то важливої теми щодо Еволюції Сайту Поезії,
розпочатої за ініціативи організаторів сайту та
окремих поетів. Ідея непогана. Дійсно покращу-
вати роботу сайту можна і треба. В цій дискусії
я брав участь, намагаючись внести свою лепту
в боротьбу з засиллям антиукраїнських елементів
на сайті. Це можна було б зробити і досить легко,
якби до того прагнули пани-організатори сайту!
Та хура з місця не рухалась. Натомість виявилось,
що сторінка перетворилась на баталії далеко не
літературного характеру. Причиною таких чварів
могло між іншим послужити прагнення організаторів
затії запровадити серед членів сайту дещо подібне
до совкового «соціалістичного змагання». Мета
такого заходу принаймні мені не зрозуміла. Перш за
все тому, що ними (організаторами) не подаються
критерії, за якими малось оцінювати твори аматорів.
А судді - хто?.. Адже для того, щоб оцінити той чи
інший поетичний твір, треба, меншою мірою, знати
елементи поетики, особливості художнього творчості
тощо. Хто з нас, аматорів, може об’єктивно оцінити
такі елементи, як: характер, ідею, сюжет, композицію
твору, його римо-ритміку та й тип жанру (елегія, поема,
сонет тощо)… Багато хто з нас не володіє достатньо
художніми прийомами вираження фабули, ідеї та сюжету
твору. Далеко не всі ще володіють граматикою та
елементарними правилами написання художніх творів.
Між тим невеличка групка "товаришів" сайту
разом з його натхненником паном Юхницею наполегливо
провадять крамольну, на мій погляд, думку про проведенні
так званих літературних конкурсів. Ці намагання нічого,
окрім пустого потрясання повітря, побудови авантюрних
прожектів та сіяння ворожнечі між членами нашого здорового
дружнього колективу, на моє глибоке переконання, не несуть.
Вистачить уже нам конфліктів, які стаються між вельми
«великоповажними» поетами у процесі очних зустрічей чи
після них. Слабкості загальної культури та емоціональні
сплески необґрунтованих амбіцій призводить до того, що
«закадичні» друзі стають ворогами і цілком пристойні твори
"шанованих" раніше друзів брутально ігноруються. Натомість
розвивається корпоративні, далекі від доброзичливості,
творчого зростання та взаємодопомоги стосунки.
Особисто мені хотілось би, аби пропоноване нашою
колегою «голосування списком» було відмінено, а список,
в який чомусь і кимось включено і моє ім’я, за висловом
одного з «достойників» сайту представника «чорних сил»,
було ліквідовано. А якась дискусія щодо «чорної каси»,
не підтвердженої документально, окремих членів сайту
просто обурлива!
Давайте займемось, якщо ми люди, більш корисними,
конкретними справами. Наприклад, матеріально та фізично
допоможемо обмеженому у своїх можливостях інваліду
Петру Пашковському (псевдонім «довгий»), видати першу
збірочку його прекрасних віршів. Для цього не треба творення
якихось кас чи рахунків у стилі "а ля Стасюк". Достатньо дати
певні доручення окремим активістам в організації публікації за
телефоном, а потім особисто і прозоро компенсувати кошти,
потрачені на виготовлення даної книжки.
Важлива, на мою думку, також публікація на сайті віршів наших
друзів, які відійшли у вічність.
Та ще скільки добрих справ можна зробити громадою
розумних, цілком здорових (духом і тілом) людей!
Об’єднуймось, шануймося!
З нами Бог[/color]![/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718823
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Чомусь раніше не виставив цю пісню. Слова до неї написала поетеса Світлана Костюк, яка пішла від нас в Святвечір 06.01.2016
Виконує - Ярослав Чорногуз
Кліп - Олексій Тичко
Слова - Світлани Костюк
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j982gNIFPNs[/youtube]
-------------------
На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожевокольорові.
У затишку моїх сумних пісень
тепер музей забутої любові.
Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
тепер не повернутися нікому…
На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель,
терпкі, цілющі ліки від скорботи…
Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
що відібрала мій щоденний спокій…
Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи.
Під почуттями світлими моїми…
Тут музика нечувана щораз,
перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас,
від нас самих врятованій любові…
----------------
[img]https://i.ytimg.com/vi/E-AngBO6Jts/maxresdefault.jpg[/img]
Крім цього варіанта пісні є ще два - один на музику і з виконанням Володимира Сірого, другий - Миколи Шевченка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710828
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
[img]https://vidomosti-ua.com/files/images/2015/0625/%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8E%D0%BA7%20(1)a_web.JPG[/img]
Що ми можемо зробити для людей, які вже пішли? Лише одне – залишити їх в своїй пам’яті! В пам’ять про світлу жінку і гарну поетесу Світлану Костюк виставляю повторно всі вірші, на які написав музику і які були виконані.
-----------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QJjqnWYXDwI[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uuHTKCNpnmw[/youtube]
[b]До синього коня[/b]
мій синій коню мій синій коню мій синій коню
лети галопом неси до сонця я не борОню
життя минає мій синій коню життя минає
немає вітру немає волі чудес немає
точи копита мій синій коню точи копита
вже наша воля на всіх майданах кістьми прибита
вже наша воля на сірих площах на всіх знаменах
чи підіймемо чи піднесемо чи ті рамена
мій синій коню гарячий коню іскриста грива
якщо Вкраїна насправді вільна чом нещаслива
чом нещаслива чого сумує і гірко плаче
а хтось покірний покірно радить терпи козаче
а скільки ж можна мій синій коню уже терпіти
онуки просять батьки не можуть не вірять діти
неси нас коню де вольна воля під небесами
добудем щастя добудем долю Господь із нами
=====================
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hB42UYL5Z-w[/youtube]
[b]Світлий романс[/b]
знов ця невидима стіна
старанно зведена між нами
що без шпаринки без вікна
без сонця в глечиках і брами…
і тільки тіні наугад
танцюють сальсу опівночі
і меркнуть зорі в`яне сад
і без очей блідніють очі…
червоне світло хтось пролив
хоч я мовчу і на зелене
хтось нашу зустріч відмолив
бо це життя таке студене…
тремтить знеструмлена струна
по стінах сум повзе і відчай
ця нами зведена стіна
і найміцніша і найвища…
вона прозора і легка
вона космічна і кармінна
тому й тремтить твоя рука
що світло-вічне…світло – вічне…
=====================
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ize-5ePylzE[/youtube]
[b]За гранітним вітром [/b]
За гранітним вітром – висохла трава…
За похмурим сонцем – надмогильна тиша…
Ненька Україна зранено-жива
Хлопчикам загиблим заповіти пише…
Хлопчикам полеглим маки відцвітуть…
У полях далеких ворон досі кряче…
Вантажі двохсоті…роздоріжжя й путь…
І оте знайоме: потерпи, козаче…
У туманнім небі цятки журавлів….
На душі неспокій і тяжка молитва…
Важко проводжати на той світ синів…
Бо іще не час їм…бо триває битва…
Ой матусю мила, як тобі тепер…
На шматки роздерта, розіп`ята всує…
Доки дух свободи в серці не помер –
Закричу над світом, може хто почує…
=====================
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=DC9H3HvmQSU[/youtube]
[b]Тінь сльози[/b]
У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво- голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…
=====================
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j982gNIFPNs[/youtube]
[b] Музей забутої любові[/b]
На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожевокольорові.
У затишку моїх сумних пісень
тепер музей забутої любові.
Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
тепер не повернутися нікому…
На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель,
терпкі, цілющі ліки від скорботи…
Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
що відібрала мій щоденний спокій…
Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи.
Під почуттями світлими моїми…
Тут музика нечувана щораз,
перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас,
від нас самих врятованій любові…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710918
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15590812_944873505612319_5724272112918717744_o.jpg?oh=b955a568f99e0ee7b03f9a32dfb3d0a6&oe=58AFC51F[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15625678_944873662278970_2106388964238381245_o.jpg?oh=012fcd327f6a65e627f5e26fb3a5ba10&oe=58EF0DE6[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15625851_944874942278842_3149486726971470944_o.jpg?oh=49286c1600b0480fb0f3413274f0cddf&oe=58ED6850[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15626313_944873285612341_4381318461022047505_o.jpg?oh=c520dbb43ede20d776bb3e02a5a796ac&oe=58F6C49D[/img]
Передріздвяний Львів – зимове диво!
На шоколадні плитки площ і стріх
Стікає вечір, темний, наче пиво,
І піною шумує білий сніг.
Ряхтять вогнів льодяники барвисті,
І ваблять апельсини-ліхтарі…
Ялинка у святковому намисті –
Серед зими різдвяний оберіг.
Із приймачів доносяться колядки,
Передсвятковий ярмарок гуде!
Заманюють яскравим крамом ятки
Щасливих заклопотаних людей.
А там – тепленькі вироби із вовни
І керамічна писана краса,
І гальби з пивом, пінисті і повні,
Й вишивані добротні чудеса!..
І пряники медові у глазурі,
Пахуча шинка, сало, і хлібець!
Музичить на дротах, мов на бандурі,
Раптово увірвавшись, вітерець.
У фарах і гірляндах довга траса…
І я від щастя свічуся, хмільна,
Немов з ялинки зірвана прикраса –
Ота, найяскравіша, най-най-на…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707569
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
[img]http://www.look.com.ua/pic/201503/1024x768/look.com.ua-117677.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706460
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Чому не можна їсти мило
Із абрикосовим смаком,
Кидати равликів у чашку
Та заливати молоком?
Чому не можна тупотіти,
Коли сусіди сплять вночі
Та серед іграшок ховати
З роботи татові ключі?
Чому не можна під диваном
З котом шукати дивину
Й перевіряти у сандалях
Баюр найбільшу глибину?
Жуків чому не можна класти
У капці маминих подруг?
В кутку марудно так і тихо…
Хоча… Агов! Привіт, павук!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695271
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 18.10.2016
[u]Учора розмістила свій вірш "Сьогодні усі живі".
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова), 25.09.2016 - 13:40
[b]так хочеться,щоб це було правдою... frown вчора хлопець помер в госпіталі прямо на руках у дружини, який з лютого за життя тримався...жіночка все казала: " аби живий був"...Андрюша... Анічко,напиши про них...[/u][/b]
Він умирав… у неї на руках…
Із лютого змагалися обоє,
Щоб не спинилася життя його ріка,
Щоб смерть здолати ту, що із обойми.
Він умирав, такий ще молодий,
І говорили з нею… тільки очі
Про діток, що устигли народить,
Про неповторні перші їхні ночі.
Він умирав, щоби жили вони
У самостійній правовій країні,
Не знали у житті своїм війни,
Щоб не страждала більше Україна.
Він умирав… Здригнулися уста,
Німі й холодні… Так, його, Андрія…
І білий світ в очах його розтав,
Але жива, жива лишилась мрія,
Про те, що його землю – не скорить
Й народ його – нікому не зламати…
Дивилася на пару цю згори
І плакала сльозами Божа мати.
26.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690904
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 26.09.2016
(пісня Тетяни Мирошниченко на слова Тетяни Прозорової)
Відео тут: https://www.youtube.com/watch?v=m5nkvyEkBqA&feature=youtu.be
Ось і Спас надійшов непомітно,тихенько навшпиньках.
З медом, яблуком, маком, суцвіттям сліпого дощу.
Я у спогади мчу -на любов налаштована скрипка,
Між сузір'їв, планет,зодіаків лечу я. лечу!
Пр:
Набираю у пригорщі солодко-ніжно-джерельний
Той нектар, в який памˊять додасть гіркоти полину,
Залишаю на згадку цей рідний пейзаж акварельний,
І в ромашковий вир ніби пташка з розгону пірну!
2
Загорнусь в небеса, що на плечі так тихо упали,
І в роскішне проміння, що долю мою стереже...
Ця миттєвість лише́ до осіннього пишного балу,
Та палає зоря, і ще літнє тепло береже.
Пр:
Незабутнє...незгасне...і, ніби в житті непримітне.
Потаємне...прекрасне й до щему у серці святе...
І так просять ще літа беззахисні злякані квіти,
Та десь осінь серпанок для всіх в подарунок плете
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685675
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
(Слова,музыка,исполнение - Татьяна Мирошниченко)
Ночь мимолётная, день быстротечный.
Земного времени поспешный бег.
Открытым вопрос остаётся вечный:
Для чего живёт человек?
Как молнии блеск, сверкнул - и угас,
Мгновенье - пропал и след.
Так будет после, и было до нас.
На большее - строгий запрет.
Пр:
Я верю, на свете мы не случайны,
И не всё суета сует.
Кто-то оберегает простые тайны,
Чтобы мы сами нашли ответ.
2
Вопрос задаю себе – кто Я такой,
И какой мой земной удел?
Нашёл ли я счастье, обрёл ли покой,
И всё ли в жизни успел?
"Всё, что под солнцем - духа томление".
Может и прав Соломон.
Но где-то внутри гложет сомнение,
Не ошибался ли он?
Пр:
Я верю, на свете мы не случайны,
И не всё суета сует.
Кто-то оберегает простые тайны,
Чтобы мы сами нашли ответ.
Ну а пока - живи и твори!
Щедро делись с другим.
Люби, человек, и будь любим
И в поисках истины будь неутомим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685155
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Армія розвалена… - Мрія наша спалена.
Реформи завалені… - безнадійно віддалені.
Плин вперед зупинено… - тихий рекет вчинено.
Все, що можна з’єдено… - до ручки доведено.
Толерантість спльовано… - бо Любов зґвалтовано.
Совість вщент загублена… - бо жи2ами скуплена.
Гідність нашу знищено… - її ж не захищено.
А ще Честь знеславлено… - влади ж нас позбавлено.
Украйна розкрадена… - боргами обкладена.
Майбуття поховано… - в кайдани заковано.
Надії оскоплено… - все ю2вою схоплено.
Та Віру не знищено… - бо в віках захищено!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685039
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 21.08.2016
Наразі в мережі є те, чого 20 років тому було годі шукати.
Пропоную перелік посилань на корисні словники і кращі монографії у галузі красного письменства.
Додавайте у коментарях своє улюблене.
Отже...
[b]Академічний тлумачний словник української мови у 11 томах[/b], 1970-1980 http://sum.in.ua/
[b]Електронна версія нового Академічного тлумачного словника[/b], у 20 томах, томи 1-6 (далі, мабуть, також буде: http://lcorp.ulif.org.ua/ExplS/
Примітка: оцим http://lcorp.ulif.org.ua/ExplS/ слід користуватися через Майкрософт Експлорер, встановивши Майкрософт Сільверлайт. Через Гугл Хром та інші оглядачі працювати відмовляється, рішучо і беззаперечно.
[b]Український лінгвістичний портал. Словники України on-line[/b] (словозміна, наголоси, синоніми, антоніми, фразеологія) https://lcorp.ulif.org.ua/dictua/
[b]Етимологічний словник української мови у 7 томах[/b], 1982-2012, http://litopys.org.ua/djvu/etymolog_slovnyk.htm
[b]Словопедія[/b] - збірка словників української мови http://slovopedia.org.ua/
[b]Секрети української мови[/b], Святослав Караванський http://chtyvo.org.ua/authors/Karavanskyy_Sviatoslav/Sekrety_ukrainskoi_movy/
[b]Charlton T. Lewis, Charles Short, A Latin Dictionary[/b]
A Latin Dictionary. Founded on Andrews' edition of Freund's Latin dictionary. revised, enlarged, and in great part rewritten by. Charlton T. Lewis, Ph.D. and. Charles Short, LL.D. Oxford. Clarendon Press. 1879.
http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3atext%3a1999.04.0059
[b]Большой латинско-русский словарь[/b] (по материалам словаря И.Х. Дворецкого) http://linguaeterna.com/vocabula/
Збірка праць [b]Юрія Лотмана[/b] - http://www.ruthenia.ru/lotman/index.html
Тут знайдете: Лекции по структуральной поэтике // Ю. М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. М., 1994. С. 11–246.
Структура художественного текста // Лотман Ю. М. Об искусстве. СПб., 1998. С. 14–288.
Анализ поэтического текста: Структура стиха // Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии. СПб., 1996. С. 18–252.
Колекція праць [b]Юрія Лотмана[/b], в тому числі:
Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Структура стиха (1972)
Лотман Ю.М. В школе поэтического слова. Пушкин, Лермонтов, Гоголь
Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии (1996)
Лотман Ю.М. О русской литературе. статьи и исследования (1958-1993)
Лотман Ю.М. Сборник работ (Язык. Семиотика. Культура) (1994)
Лотман Ю.М. Структура художественного текста
Ю.М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. Сборник работ (Язык. Семиотика. Культура) (1994)
Лотман Ю.М. Избранные статьи. Том 1. Статьи по семиотике и типологии культуры
Лотман Ю.М. Избранные статьи. Том 2. Статьи по истории русской литературы XVIII — первой половины XIX века
Лотман Ю.М. Избранные статьи. Том 3. Статьи по истории русской литературы. Теория и семиотика других искусств. Механизмы культуры. Мелкие заметки
http://www.ex.ua/85506365
[b]Ю.М. Лотман[/b]. Беседы о русской культуре (аудиокнига)
https://archive.org/details/020404KartochnayaIgra
[b]М. Горький.[/b] Письма начинающим литераторам (раньше тут не было рекламы, но жизнь, увы, не стоит на месте; но подождите 20 секунд, и вас ожидает весьма занимательное и полезное чтение. Кроме всего прочего, это очень смешно) http://www.maximgorkiy.narod.ru/STATY/pnl.htm
[b]Ігор Качуровський[/b]. Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки http://chtyvo.org.ua/authors/Kachurovskyi_Ihor/Promenysti_sylvety_lektsii_dopovidi_statti_esei_rozvidky/
[b]Ігор Качуровський[/b]. Строфіка. Фоніка. Нарис компаративної метрики
СТРОФІКА http://www.ex.ua/14411741
ФОНІКА http://www.ex.ua/14411564 або http://1576.ua/books/3442
НАРИС КОМП. МЕТРИКИ http://www.ex.ua/14411362 або http://1576.ua/books/3441
[b]В. Пропп[/b]. Исторические корни волшебной сказки http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Linguist/Propp_2/index.php
[b]Стивен Кинг[/b]. Как писать книги http://danshorin.com/liter/king1.html
[b]И.М. Тронский[/b]. История античной литературы. - М.: Учпедгиз, 1946 http://www.sno.pro1.ru/lib/tron/index.htm
[b]Дионисий Галикарнасский[/b]. О соединении слов http://www.ancientrome.ru/antlitr/dionysios/dion02-f.htm
[b]Лев Успенский[/b]. Слово о словах. http://speakrus.ru/uspens/
[b]А.П. Коваль[/b]. Слово про слова. - Київ, Радянська школа, 1986. http://www.ex.ua/14319379
[b]Дэвид Гордон[/b]. Терапевтические метафоры http://www.lib.ru/NLP/gordon.txt
[b]Ролан Барт[/b]. Миф сегодня. В книге: Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - М.: Издательская группа "Прогресс", "Универс", 1994. Сс. 72-130. http://www.lib.ru/CULTURE/BART/barthes.txt
[b]Иосиф Бродский[/b]. Возвращение (видео) https://www.youtube.com/watch?v=KwPrfr8PriE
[b]Сирил Конноли[/b], цитаты о литературе и литературном творчестве: http://citaty.socratify.net/siril-konnoli
[b]Сергій Осока[/b]. 10 заповідей щирого графомана, або Шлях у глухий кут http://maysterni.com/publication.php?id=60953
[b]Критерії сучасної графоманії (суб'єктивний топ-5)[/b] http://chytatsky.blogspot.com/2016/04/5.html
[b]Поэтический словарь Квятковского[/b], 1966: http://feb-web.ru/feb/kps/kps-abc/
[b]15 советов Астрид Линдгрен женщинам-писателям[/b] http://www.gazeta.ru/lifestyle/style/2014/03/a_5966577.shtml
[b]Інститут світової літератури імені О.М. Горького[/b], скарбниця видань: http://imli.ru/
[b]Блог професора Пономарева[/b] http://www.bbc.co.uk/blogs/ukrainian/ponomariv/2442
[b]Фундаментальная электронная библиотека "Русская литература и фольклор" (ФЭБ)[/b] http://feb-web.ru/
[b]Йо-хо-хо і пляшчина рому![/b] - мега-колекція словників, довідників і підручників. Звісно, від благородних піратів! - http://www.ex.ua/1182394
[b]Константин Паустовский. Золотая роза[/b] - http://lib.ru/PROZA/PAUSTOWSKIJ/roza.txt
Лінгвістичний портал [b]www.mova.info[/b]
Український правопис [b]www.http://pravopys.kiev.ua/[/b]
[b]Клайв Стейплз Льюис. Три способа писать для детей[/b] http://www.skazochniki.ru/3_ways_to_write.html
[b]Студенческое научное общество[/b] - потрясающая коллекция античной литературы и литературы об античности http://www.sno.pro1.ru/lib/index.htm
[b]БИБЛИОТЕКА АНТИЧНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ[/b] - качайте скорее, а то... http://www.ex.ua/96043962
[b]БИБЛИОТЕКА АНТИЧНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ[/b] - https://new.vk.com/gerodotova_biblioteka
[b]НЕЗАВИСИМЫЕ ПРОЕКТЫ НА «РУТЕНИИ»[/b] http://www.ruthenia.ru/projects/
[b]Публикации А. Чудакова[/b] - выдающегося специалиста по творчеству Чехова http://magazines.russ.ru/authors/c/chudakov
[b]Зара Григорьевна Минц[/b]: публикации выдающегося литературоведа http://www.ruthenia.ru/mints/papers/index.html
[b]Пиши стихи правильно[/b] http://pishi-stihi.ru/
[b]Нора Галь. Слово живое и мертвое[/b] - аудиокнига - https://audioknigi.club/gal-nora-slovo-zhivoe-i-mertvoe
[b]Юрий Никитин. Как стать писателем[/b] http://aldebaran.ru/author/nikitin_yuriyi/kniga_kak_stat_pisatelem/
[b]Словник фразеологізмів[b][/b][/b] http://svitslova.com/idioms-dictionary/
[b]Офіційний сайт української мови[b][/b][/b] https://ukrainskamova.com
[b]Російсько-український словник сталих виразів[b][/b][/b]. І. О. Вирган, М. М. Пилинська. 1959 р. на https://r2u.org.ua
Владимир Набоков. Лекции по русской литературе - аудиокнига http://asbook.co/abooks/russlit/4313-lekcii-po-russkoy-literature-vladimir-nabokov.html
далі буде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628299
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 15.08.2016
Волинь – це, сину, та земля,
Що у крові - вона єдина,
Тут навіть пісня журавля,
Найкраща пісня України.
Тут Берестечко, Пляшова,
По всій землі в нас кров невинна,
В нас навіть Мавка лісова,
Окраса нашої країни.
Скажу тобі, тримайсь землі…
Її ти маєш боронити!
Тут все твоє, тут всі твої,
Тобі тут, сину, жити й жити.
Онукам залиши сліди,
Ставай лиш в храмі на коліна,
Щоби у серці назавжди,
Жили Волинь і Україна.
Рости хліба, в’яжи снопи
І землю бережи єдину.
Лиш кров’ю ворога кропи,
Волинський край і Україну.
Запам’ятай, що над усе,
Цінує волю в нас родина.
А ворог нам ярмо несе,
Щоб раб родився, не людина.
Волинь твоя, твоя земля,
Щорічна туга журавлина,
Прилине ще «курли» здаля,
І ще розквітне Україна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683664
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Самотність...
Так її бояться...
Немов того
пекельного вогню...
Від неї прагнуть
відчайдушно заховаться,
вдягаючи стосунків
"надміцну" броню...
Самотність...
Майже як проказа...
На прокаженого
всі вказують перстом...
Та як на мене,
є страшніш зараза:
любов вдавати
важчим є хрестом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683681
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Стою один у зеркала слепого.
Что совершилось, повторится снова?..
Внезапной встречи купленность билета...
Ведь это было... Я запомнил это...
...Я увидал лицо в зеркальной раме,
И свет струился песней в Божьем храме...
Ты, подойдя, рукою дотянулась
Под шум дождя, в окно влетевший с улиц,
Лица к стеклу прижатого, как лика...
Ко мне рвалась сквозь ламповые блики,
Как птица, утомленная полетом,
Предостеречь пытаясь от чего-то...
...Но грань миров очерчена не нами,
Хоть с Навью Явь гуляет временами,
За руки парой взявшись, словно дети...
Как холодно... Как холодно на свете...
Спустился сокол, грешен, нераскаян,
Со скользких стекол в бездну увлекая,
И наш аншлюсс неведомая сила
В свои миры обратно разводила.
И мы расстались в ожиданьи встречи...
Реальный мир накинул я на плечи,
Обогреваясь бытом, бытом, бытом
В миру, где идеалы все разбиты.
Мы разошлись. И новой встречи ждали...
И нервы рвали... Как же мы устали...
Иду в отрыв... Меня не упрекните....
...А кто-то жив? Вы у живых спросите.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116081400969
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683570
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Слова - Олег Чорногуз
Виконує - соліст Національної заслуженої капели бандуристів імені Г. Майбороди Денис Кузін
Звукозапис – Руслан і Роман Шевченки
Кліп – Олексій Тичко
===========================
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8fjbxmB9rOE[/youtube]
Усе в житті, на жаль, минає,
Та поміж тисяч сотень мрій
Приходить мить, і оживає
В моїй уяві образ твій.
Нічого кращого немає,
Коли з уяви знову й знов
Твій милий образ виринає,
Як перші — мрія і любов.
Я переконаний, бо знаю,
Що ти завжди лиш тим живеш,
Що несподівано втрачаєш —
Те більш ніколи не вернеш.
Таке життя — усе минає,
І ти хоч падай, а хоч стій —
Живеш лиш тим, що оживає
В моїй уяві образ твій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680893
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 30.07.2016
[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]
Весна кличе в гори. Взуваю розтоптані кеди –
Іще від минулого літа. Ну, що ж, в добру путь!
Де сонце – медовий бурштин, інкрустований в небо,
Де чубчики соснам хмарки́, наче вівці, скубуть.
Несу за спиною в наплічнику аркушів стоси –
Давно перепрілі ілюзії ще від зими.
Вливає за пазуху щастя подвоєні дози
Омріяна даль, що вітри підпирає грудьми.
І що мені треба на лоні безмежного світу,
Де я – лиш піщинка дрібна серед тонни піску?
І вітер гуде в мою душу, немов у трембіту,
І космос постійно тримає мене на зв’язку.
І голос мені промовляє: «Алло, абоненте,
Погода сьогодні чудова, тож welcome to please!».
І серце карбує на згадку щасливі моменти,
І камера вкотре фіксує пробуджений ліс.
А він пахне мохом, терпкими оліями хвої,
Обійми свої розкриває і кличе: «Ходи!».
І я усміхаюсь до лісу й до себе самої,
На тілі земної планети лишаю сліди…
Дрібні, ледь помітні – невидимі майже, їй Богу,
На відстані лету пташиного. Квітню, агов!..
Спасибі, що кличеш мене в цю натхненну дорогу –
Звучати на хвилі поезії та молитов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 27.07.2016
[img]http://www.look.com.ua/pic/201209/800x600/look.com.ua-12607.jpg[/img]
Скільки мені лишилося з тих часів –
Рідного й не забутнього – не злічити!
Пахощі хвойні темних густих лісів,
Тепле гніздо лелече, на грабі звите…
Вечір, що пахне м’ятою й чебрецем,
Стежка-хідни́к, що завше веде до хати,
Комин у космос цілиться олівцем…
На видноколі – сині кити́ Карпати
Ув океані неба, у піні хвиль
Мирно вляглись погріти вологі спинки.
Хата моя осіла, мов корабель,
Серед лілових повеней материнки.
Вікна мої розчахнуті в білий світ,
Скупаний у медах, у траві пахучій.
Кличе подвір’я скрипом старих воріт,
Світять шибки́ у душу, мов лід, блискучі.
Рідного дому скромність і простота,
Все тут близьке – бери і затягуй шрами!..
Двері привітно рипнули: «Ех, Ната́…»,
Знову домів* прибило мене вітрами.
Стільки приємних спогадів що не крок:
Місяць повис на дідовому горісі,
Тут по черешні дерлася до зірок,
Скільки мені було тоді – сім чи вісім?
Там, під покровом затінку, між дерев ,
Груша тримала гойдалку за мотузки:
Я підлітаю – й страх мене не бере,
П’ятами б’ю повітря, мов скло, на друзки!
Ген біля хати тато, міцний, як дуб,
Вхопить мене і хвацько уверх підкине!
Я верещу, сміюся, кричу «Впаду!»,
Хоч розумію, паніка без причини…
Руки у тата дужі, для нього я,
Мов невагома гілочка чи стеблина.
Мить – і вже кличуть в мандри густі поля,
Сонцем рудим всміхається літня днина.
Вже наслухаю шерехи у траві –
Коників і джмелів дивовижні соло.
Мов парасольки сонячні, деревій
Кошики цвіту порозправляв довкола.
Світ був тоді безмежним, і простота
Чи не найбільшим дивом була й дарами!
Мов крізь роки відлунює те «Ната́…»
Голосом мами…
[i]*Домів – прислівник, діалектне, вживається у значенні «додому».
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680390
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016
У групі Махна я побув не довго. Із легким озброєнням на відкритій місцевості та в такій кількості займати оборону цілого напрямку було безглуздо. Тим паче, що ми не знали яким чином буде йти наступ ворога – ешелонами чи по всій передовій одночасно. Елементарно, що в нас би просто не вистачило бійців на всю довжину бойових дій. Ми розділилися на екіпажі, по 4-5 чоловік, для мобільності. У однієї з груп не було водія і я мав перейти до них. Не знаю кількості наших екіпажів, але серед них були : Кристала, Вожатого, РАФа, Саїда, Нахала, Кепа, Шуби, Махна. АТО з Жилою та Ніколаїчем осідлали «бобіка». До мого екіпажу ввійшли Марік, Ганс і Пікасо. Решта хлопців повилазили на броньований Камаз, який взявся возити Гуцул.
Вранці 26-го Кристал оголосив «построєніє».
Генерал ЗСУ, перед яким ми вишикувалися, розповів оперативну обстановку, повідомив, що підрозділам ЗСУ необхідна ротація, тому вони їдуть, а на аеропорту залишається підрозділ колишніх ВВ, а нині Нацгвардії та ми - зведений підрозділ бату «Дніпро-1». При цьому він додав, що Новоазовськ, «за наказом Президента» не повинен бути «зданий». Хитрун. Знімав з себе відповідальність… Кристал неоднозначно подивився кожному в очі і в його очах я бачив сарказм. Я не знаю й понині нашої точної кількості. Трохи 1-ї роти, з інших рот, трохи нас, 5-ї роти, купка добровольців, стояли і слухали той наказ. Аеропорт спорожнів. Вже через пару годин ми : Вожатий, я, Укроп, Мольфар, Роджер, пацани з іншої роти рили бліндажі та окопи в аеропорту і я маю надію, що зараз хлопцям, які там стоять, зручно та затишно.
Але біда не ходила одна. Крім того, що арта і броня йшла на захід, за Марік, ще й якось так раптом відкликали спецавтівки, - Камази, які нас возили. Фактично ми залишись без тяжкого озброєння, без броні, без оперативних машин, з парою Нісанів «Дніпра-1», УАЗом-«бобіком», «Нивою», Фольксвагеном-бусом та «копійкою», подарованими волонтерами. Кеп зі своїми гасав на власному авто, яке йому, разом з сім’єю вдалося вивезти з рідної Горлівки. Шуба теж ганяв на своєму Ланосі. Був ще «віджатий» у сепарського бату «Кальміус» перефарбований Роджером та пацанами броньований «Камаз». Поповнення було з Новоазовська. Мєнти, що приєдналися до нас в Новоазовську, Льоха з Віталіком, захопили з собою два службових «Ланоса», так що ми були геть мобільні. В аеропорту на Маріку нам видали бензину з армійських бочок і ми рушили.
На початку серпня Льошці «Махну», моєму сусіду по кубрику і побратиму, я подарував примірник моєї книжечки. Якось, ще в Сєдово, я глянув, що вона в нього відкрита (він тоді ще читав «25 перемог українського народу над російськими окупантами»). Глип, - а він читає одного вірша під назвою «Волі закланці», написаного в далекому 2010 році, бо розкрита була саме на цій сторінці :
Зарахуйте мене у повстанці
Чуєш, брате, - час вкотре прийшов, -
Йти під Крути, лізти у шанці
За Вітчизну боротися знов
Хрест кладу на божу ікону
Щоб востаннє зійтися в борні,
Дайте зброю, насипте патрони
І за ділом не стане моїм, -
А крім зброї – моє гостре слово
Що стріляє за правду, бо в нім
Біль за волю, за честь, сум за мову
Що одна у світі однім
Як стіна встанем спільною раттю
І відкрито підемо на герць
І згоріти чумі в цім багатті
Із палких українських сердець
Хай тремтять пани-комуністи
Від ходи наших тисячних лав
Патріотів-націоналістів
Хай би як там нас хто не назвав :
Хай ОУН, хай УПА, хай «бандери»
Воля й Правда нас всіх поєдна
МИ – НАРОД, «господа офицеры»!
І козацька в нас сила одна!
Ви забули, напевне, звитягу
Тих козацького роду синів
Честь і славу, любов і відвагу
Що кувалась в нещадній борні
На шляху із варяг та у греки
Споконвіку і дотепер.
Та дарма, - відлетіли лелеки
Тільки дух український не вмер
В москаля яничарів до згину
Козачків з побігеньок отих
Що готові продать Україну,
За своїх – і мертвих, й живих
Та лиш марні пусті сподівання
Не дамо розповзатися тлі
Буде бій. Сьогодні. Востаннє.
На моїй всестраждальній землі
Тож затямте, - ми волі закланці
І за неї поляжемо знов!
Зарахуйте мене у повстанці
Чуєш, брате, - час вкотре прийшов!
Так, ми були і є закланцями Волі. Волі для України і для її народу. Від зовнішнього та внутрішнього ворога. 26-го серпня ми поперли знову на Новоазовськ. Спереду бахкало та диміло. Пару груп подалися вперед. Ми ж займали сякі-такі позиції, з яких можна було вести спостереження і чекали, потихеньку рухаючись вперед. З боку Новоазовська ледве сунули пару машин з людьми у військовому. Ми вискочили на перехоплення, виявилося – то наші козачки, якийсь підрозділ добровольців, козацької варти. З ними раптом вибіг Кіт, якого ми загубили ще на Маріку в кінці липня. Здоров, друже. Як ти тут опинився? Потім, нема часу. Вони зайняли позиції біля нас. Лютік виявив неподалік покинутий баштан. Набрали кавунів, давай ласувати. Тут знову гепати почало.
Під час одного з обстрілів «Градів», коли ми з Давою, Льовкою мчали на позиції, Махно записав короткий сюжет на свій телефон, де трохи видно обстановку навколо : https://www.youtube.com/watch?v=CECv8qPx5zg.
Нас наздогнала група Кепа, хлопці розповіли, що від заправки, з якої вони щойно приїхали на розі стоїть ворожий танк. Командири стали міркувать. Зрозуміло було, що та пауза не надовго – вони просто не знали співвідношення сил і не хотіли ризикувати. Відповідно, має бути розвідка. Виставили пости, секрети, хлопці-водії полізли до своєї розжареної техніки, лагодить. Але без арти і броні, якої не було видно, нам довго не протриматись. Та святкової учти ворог не співатиме. Знов приїхали «миші» і донесли, що ворожа колона зупинилась після того, як її обстріляли наші, десь в районі Маркіного.
На фото : приблизно так виглядали обстріляні поля та блок-пости під Новоазовськом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679276
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 25.07.2016
(Слова- Тетяна Прозорова(Одинцова), музика та виконання -Тетяна Мирошниченко)
Тут відео:
https://www.youtube.com/watch?v=PYkz0k9dCSs&feature=youtu.be
Коли здається, що душа згоріла,
І попелом посипані вірші,
Маленький фенікс розпрямляє крила -
Гаряча пташка щирої душі .
Пр.
Ні втоми, ані зради птах не знає,
Хоча летять в розлуці ночі й дні.
Він лиш чекає, над усе чекає,
Про порятунок молить вдалині!
2
Не раз цей вогник в бурі й заметілі
До самого серденька зігрівав ...
Коли ж лиха година налетіла,
Крилом тебе від кулі закривав!
Пр.
Він оживає в подихові кожнім
В щасливі дні і дні наші сумні,
Тому воно таке непереможне,
Кохання, що народжене в війні!
3
В нас не було кортежів в диво-квітах,
Серед війни знайшлись ми навіки .
Колись розкажуть онучатам діти
Про наші Богом дані рушники!
Пр.
І відступає ворог,тихне зброя,
З новим світанком зникне і пітьма.
Кохання, що зросло на полі бою,
Крилом маленький фенікс обійма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679884
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 25.07.2016
Ціную мить.
Ціную мить в якій прийшов у світ широкий;
Ціную мить за непросте своє життя;
Ціную мить за небеса такі високі,
Куди злітаю ще на крилах почуття.
Ціную те, що посилає Божа воля;
Ціную те, що переніс, що пережив,
І навіть те, що принесла жорстока доля,
Сприймаю так, як данину життєвих жнив.
Ціную мить за неспокійні чорні ночі
В яких змішалися і відчай, і любов,
Коли сузір’ями у мріях любі очі,
Коли даремно закипає в серці кров.
Нехай не все відбулось так, як сон наснився,
Нехай дороги між каньйонів крем’яних.
Пройду достойно той відрізок, що лишився,
Наповню сенсом існування кожну мить.
08.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676804
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Два роки війни.
Два роки пройшло… хай не тисячі гинуть,
Лише поодинці… і то не щодня…
Європі, як завжди, не до України,
Набридла їм ця політична возня!
Російські війська не на землях французських,
На землях Моравії спокій та тиш,
Нехай в тому ж Мінську ми слухаєм руських,
В окопах донбаських сидимо, як та миш…
Тим часом потрошку шукають можливість,
Аби прихилитись до кіл із Кремля…
Їх те не бентежить, що Путін брехливий,
До лампочки їм! – що це наша земля
Загарбана нашим північним сусідом,
Що ядерний смерч в недалекім Криму…
Що лихо впаде термоядерним снігом,
В мізки європейські не йде, будь кому!
А ще зупинити цю нечисть можливо,
Якщо усім світом постать заодно…
Та тільки… та тільки цей Захід спесивий
Поспішний у діях лише у кіно.
Донбаські окопи… роз’ятрені рани.
Призначені стати пухлиною зла.
Невже вони виростуть в нові кайдани,
Які із нас зроблять в довічно «хохла»?!
А як Україна?! А як оце серце,
Яке так оплакує кожне життя
Загублене там, полігонами смерті,
Полями боїв де портал в небуття?!
Не дай мені, Боже! – до цього дожити,
Коли Ти допустиш таке на мій край…
Два роки війни. Кілька тисяч убитих…
Садки у цвіту ніби тут уже рай.
вівторок, 19 квітня 2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660660
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 12.07.2016
Друже, ми добровольцями на цій війні
Друже, тебе поранено - мене ще ні
Нас не зламали на Майдані вони
Станем спина до спини
Брате, не знаю скільки ще часу у нас...
Брате, поглянь, - кінчається боєзапас
Всім нам дісталось від цієї війни
Станем спина до спини
Снилося нам про радісний край -
Країну добра і людей
Та видно що мало комусь на землі
І місця, і наших смертей...
Синку, тобі лиш двадцять, а мені - 50-т
Синку, тримай від ВОГа останній заряд
З Донецька ти, а я - зі Львівщини
Станем спина до спини
Брате, вже багатьох забрала підла війна
Брате, та ця земля для всіх - рідна, одна
Ми з України всі, її ми сини
Станем стіна до стіни
Снилося нам ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667145
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 10.07.2016
(Слова,музыка,исполнение - Татьяна Миошниченко)
Ой, зачем томится душа?
Ночь весенняя так хороша.
Ты не спрашивай, а смотри –
Любовь поселилась внутри.
Пр:
И мне туда хочется убежать,
Где луга будут обнимать,
где пьянящая зелень травы,
Но нельзя убежать от себя, увы.
2
Я гляжу в глубину души,
Постигаю себя в тиши.
Все сомненья свои одолев,
Укротила пылающий нерв.
Пр:
Но мне туда хочется убежать,
Где луга будут обнимать,
Где пьянящая зелень травы
И не могу убежать от себя, увы.
3
Пусть прозреют слепые сердца
И узнают, что любви нет конца,
И услышит безнадёжно глухой,
Что любовь будет вечно со мной.
Пр:
И я не буду от любви бежать.
Я луга буду обнимать,
И нектар любви буду пить,
Буду вечно тебя любить.
Пр:
И я не буду от себя бежать,
Я сады буду обнимать,
И нектар губ твоих пить.
Буду вечно тебя любить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662502
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 08.07.2016
Цей твір - проза, сувора проза життя.
Це уривки з книги "Чуєш, сурми грають", яка видана автором за сприяння і допомоги друкарні бібліотеки ОДУ ім. Мечнікова, м. Одеса. Презентація книги відбулася 18.06.2016 року. Дякую.
Коротко про книгу і автора. Юрій Херсонський, народився і виріс на Херсонщині, має вищу юридичну освіту. На момент подій на Майдані проживав у м. Києві, працював в адвокатурі. З кінця листопада 2013 року по лютий 2014 року був активним учасником Революції Гідності, висловлюючи таким чином свою громадянську проукраїнську позицію. У травні 2014 року вступив до добровольчого батальйону Дніпро-1. Разом із побратимами з 5-ї роти захищав територіальну цілісність України на Сході (Маріуполь, Новоазовськ). «Чуєш , сурми грають» – книга, в якій поєднується проза і поезія. Книга починається із спогадів автора про буремні події на Майдані, свідком яких він став. Далі автор продовжує твір, описуючи життя і побут воїнів батальйону – звичайних чоловіків, багато з яких й досі захищають нашу землю від ворога. Факти про воєнні операції і гарячі події в районі Маріуполя і Новоазовська підкріплено аутентичними фотографіями і офіційними повідомленнями вітчизняних і іноземних засобів масової інформації, які їх висвітлювали. Також, автор згадує про героїв, які віддали своє життя за Україну. В другій частині книги Юрій Херсонський ділиться своїми поетичними творами патріотичного характеру, які були написані ним в різний часи, починаючи з 1988 року по теперішній час. Ці твори розкривають гострі та проблемні питання, які не втратили своєї актуальності й досі. Автор ділиться своїми спогадами і дає можливість замислитись читачеві про причини, які спонукали до активних дій українців під час Революції Гідності. Юрій Херсонський планує в подальшому розширити формат своєї книги, додавши до неї аудіо-диск з авторськими піснями.
http://www.odcrisis.org/v-odesi-prezentuvali-knigu-bijcya-yuriya-xersonskogo/
Дякую. Слава Україні!
Чуєш, сурми грають ?
Listen! Trumpets are Playing!
1. Слава Україні !
1. Glory to Ukraine!
Коли я їду в переповненому трамваї по майже наскрізь російськомовній Одесі, то народ часто здригається від звуку рингтону мого «мобільніка». Ще б пак. Їдуть собі люди, щось собі побутове своє думають, читають газети, дрімають… Аж раптом, – голос Іванича, командира нашої 5 роти : «Равняйсь! Смірно! Слава Україні!», а далі – наші шалені горлянки : «Героям слава!!!», а потім : «Слава нації! Смерть ворогам!!! Україна?! Понад усе!!! Путін?! Ху…ло!!!». В такі хвилини серце переповнюється гордістю, мозок – спогадами. Нехай деякі дивляться прискіпливо, нехай деякі мовчки ненавидять, але нехай чують, знають і пам’ятають – це наша земля, наша Україна, це наша війна і вона ще йде : на передовій, на кордонах, на вулицях і у мізках.
When I travel in the overcrowded tram full of Russian speaking people of Odessa, I realized that some of them are shuddering because of my sell-phone ringtone. No wonder. Passengesr are going, thinking about everyday issues, reading papers, dreaming…than unexpectedly the voice of captain of our fifth squadron is shouted: “Line up (Aline)! Attention! Glory to Ukraine!”, and we loudely resond to him: “Glory to Heroes!.. “Glory to Nation! – “Death to the Enemies!”… “Ukraine - …is Above All!!”… “Putin - …KHYILO (means PRICK)!!! In such moments my heart is overbrim with honour and my memories are reviving. I do not frenkly care of thoese ones who look at me critically or hate me siently! I let them know and let them hear – this is our land and the war is still lasting – everywhere – on the front line, at the border, on the streets and in our heads.
22 червня 2014 року, ввечері, коли був зроблений цей запис на мій мобільний, що потім став моїм улюбленим рингтоном, ми готувалися до відбою. Час був пізній, група швидкого реагування готувалася до нічної варти, перевіряючи амуніцію та озброєння, решта після команди «Розійдись!» «зависала» на перекурі, хтось брів у облаштований нашвидкоруч душ, хтось бриньчав на гітарі, хтось зашивав дірку в штанях «казьоного» «Дубка». Маріуполь. Марік. Аеропорт. Стояло літо, було спекотно, але надвечір заспокійливо співали цвіркуни, нічне високе небо манило зорями і роїло в наших буйних головах романтичні думки про мирні втіхи і радощі. Всі були живі. Всі чекали близької перемоги...
On the 22d of June, when I recorded that ringtone (lately it became my favourite one), we prepared ourselves for having a rest in the evening. It was night time and the Rapid Reaction Group had prepared all necessary staff for the night duty and checked ammunition. After the command: “Dismissed!” many soldiers were hanging out in the smoking area, some guys plodded to the hastily constructed shower, some were plyaing guitar or swed holes in their army oaklet color pants. Mariupol. Marik (short abbrivation of Mariupol). Airport. There was summer time. Hot air has wraped all around and limpid sky invited higher into its depth. Crickets were singing their songs and our raging heads were full of romantic and hidden thoughts. All of us were alive and keen on close victory….
Далі буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676422
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Подзвоніть своїй мамі сьогодні,
Їй так хочеться чути ваш голос,
Розтопіть її думи холодні,
Це ж так просто, це – поряд , не космос.
Наполохайте кляту самотність,
Лиш скажіть своє щире “ привіт”,
Ви відчуєте: зникне пустотність
І наповниться барвами світ.
Подзвоніть своїй мамі негайно,
Подаруйте їй жменьку тепла,
Це, повірте, не буде загайно,
Все зробіть, аби мама була!
Мами йдуть не лише від хвороб
Десь за хмари, в незвідані далі,
Мами йдуть й з порожнечі, й жалоб,
Ні до чого тоді п’єдестали.
Подзвоніть своїй мамі уже,
А ще краще – приїдьте самі,
Вам дитинство вона стереже,
Хоч в вас скроні піддались зимі.
Обніміть свою маму привітно,
В неї свято: приїхали ви.
Мами є: залишаємось дітьми
Й материнські звучать молитви.
Приїжджайте до мами сьогодні ж!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675297
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 30.06.2016
...В чем же грусть твоя, сущий?
Разве в том, что ты - сущ?
Аль, кофейная гуща,
не сулит райских кущ?
Что ж, помочь тут не властен,
врачеватель, иль маг.
Сядь и сделайся частью
гиацинтовых саг*...
Гиацинт (камень) - прозрачная разновидность циркона красного, розового и оранжевого оттенков.
Как лекарь камень обладает мощной энергетикой, обильно наделяет владельца силами, умением восстанавливать баланс, возвращает хорошее самочувствие после стрессов.
Гиацинт снимает перенапряжения, выжигает хандру, дает крепкий сон с прекрасными сновидениями.
*муз.композиция "Гиацинтовая сага" - автор Шевченко Н.А.
из альбома "Астеризм в кабошоне"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212571
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 28.06.2016
Від усієї чистої душі поздоровляю з професійним святом. Бажаю щастя, міцного здоров"я, сімейного благополуччя і творчих успіхів.А ще бажаю, щоб ви ніколи не губили людяності і поваги до своїх пацієнтів.Ми вас поважаємо і любимо!
ВЕДУШИЙ 1: Уважаемые дамы и господа…
Ведущий 2:серы и … работники медицины…
Ведущий 1: а также сопровождающие лица, так называемые, мужья, жены,
телохранители и так далее!
Ведущий 2: Праздничный вечер, посвященный Дню медицинских работников…(встрече Нового года)……………………………
ВМЕСТЕ: объявляем открытым!
Ведущий 1: декламирует стих, соответствующий теме праздника
З НОВИМ РОКОМ!
Хоч Псел не спить, і в панцер не закутий,
Хоч сивиною не укриті береги,
Та ліс давно у валянчики взутий,
Бо ранок сріблом вже накрива луги.
Скрекоче вранці під вікном сорока,
Плітки розносить і сонечко хова.
А Дід Морозу у цей час морока:
Які нам,українцям, ще знайти слова!
Бажаю вам щастя, шановні сумчани,
Доброго настрою і будьте здорові!
Хай збудеться мрія та правдою стане!
ДОВІРИ, НАДІЇ ВАМ, МИРУ, ЛЮБОВІ!
***
С Новым годом тебя, отделение,
Боевой медицинский отряд!
Не поставит никто под сомнение –
Чудеса твои руки творят.
Как налажена четко работа –
Часовой механизм золотой!
И для всех основная забота –
Лишь бы встал поскорее больной.
Как верны люди в белых халатах!
Одержимые вечным огнем,
Днем и ночью с больными в палатах,
Оставляя «свое» на потом.
С Новым годом врачи и сестрицы,
Няни, раздатчики, весь персонал!
Пусть же счастье шампанским искрится,
И всегда будет полным бокал!
Пусть удача вас ждет на пороге,
Вместе с ней и все блага земные.
Пусть Господь сохраняет в дороге,
И… здоровыми станут больные.
***
Над містом кружляють лапаті сніжинки,
Воно одягає зимовий наряд.
Сумчани спішать прикрашати ялинки,
Щоб свято зустріти при сяйві гірлянд.
У лати закована лагідна річка,
Сніжинки сховали від неї косу.
Зима – мов трамплін, до майбутнього стрічка:
Капіжжю з дахів сповістить про весну.
Бажаю вам щастя, шановні сумчани,
Господь не мине ваших добрих осель,
А всі негаразди, невдачі, обмани
Хай повінню змиє засніжений Псел!
***
ЛІКАРЮ
Моїй милій донечці, лікарю Наталії Олексіївні,
та її колегам до свята медпрацівників
Утомлене місто заснуло давно,
Примара світанку гуляє.
Лиш сутінки крає єдине вікно –
Там спати ніхто не лягає.
На ліжку м’якому змарніле дитя,
Мов свічечка, жаром спливає.
А мама, у відчаї за немовля,
“Швидку допомогу” чекає.
Роз’ятрене серце гнітюче болить,
Лещатами душу стискає.
А рідне дитя, мов жарина, горить,
Бо гірше, коли вже світає.
Тривожиться місяць, що вийшов з-за хмар,
Промінчики в шибки кидає.
І зірочка ясна зузір’я Стожар
З безодні в вікно заглядає
Туди, звідки світло у темряву б’є,
На “крилах” “швидка” поспішає.
А лікар вже ампули й шприц дістає,
«Кістлявої» виклик приймає.
Цей виклик для нього – суттєвість буття,
Подібний святому набату:
Стояти на варті здоров’я й життя, –
Він клятву давав Гіппократа.
Відверне Спаситель фатальну ту мить,
Врятує дитину від болю...
Нехай же і лікарю завжди щастить,
Господь береже його долю!
ВЕДУЩИЙ 2:Слово предоставляется …(Руководителю)……………………………………
ВЕДУЩИЙ 1:Он расскажет о наших победах и грехах в этом году…
ВЕДУЩИЙ 2 и ознакомит нас с тем, что нам грозит в будущем,
ВЕДУЩИЙ 1: а также напомним о том, чего мы здесь собрались!
ВЫСТУПАЮЩИЙ РУКОВОДИТЕЛЬ:
Заканчивает речь поздравлениями и тостом.
ВЕДУЩИЙ 1:Декламирует
ХИРУРГ
Каждый день поступают больные…
И встает у беды на пути
Его руки – безмерно простые,
В то же время, как будто, святые,
Чтобы их поддержать и спасти.
Смотрят лампочки, словно живые,
Как хирург над заветным столом
Отдает людям силы земные,
Забывая в тот миг обо всем.
Несмотря на убогость оснастки,
Ради жизни творит чудеса.
И приходит ПОБЕДОЙ развязка,
А удачу – дарят небеса.
Вновь услышав тревогу набата,
В душе скажет: «Опять повезло!»
Но священный завет Гиппократа
Он исполнит, чертям всем на зло!
И предоставляет слово для тоста хирургу.
ВЕДУЩИЙ 2:Декламирует
МЕДИЦИНСКАЯ СЕСТРА
В белоснежном халате, как птица,
Красива, стройна и умна
Идет по палате сестрица –
Богиня добра и тепла.
Пускай небольшая зарплата,
А рынок ценою знобит,
Но честью святого халата,
Как сердцем она дорожит.
С любовью встречают больные,
С надеждою смотрят ей вслед,
Что руки ее золотые
Спасут их от муки и бед,
Кто выбрал судьбу таковую,
Не будет искать путь иной.
Склоняю главу я седую
Пред ней, медицинской сестрой!
И предоставляет слово для тоста медицинской сестре.
ВЕДУЩИЙ 1: Декламирует
НЯНЯ
В больнице есть т акая должность –
Ее оценишь лишь в беду,
Когда и двигаться возможность
Во сне приходит иль в бреду.
Зовут ее больные «НЯНЯ»,
Придет к тебе, лишь застони.
Покой больного охраняя,
Она сама как бы в тени.
На ней – порядок. Чистота,
Готовить к операции больного.
И вся другая суета.
А дел, поверьте, очень много:
Моральный климат всех больных,
Стремленье к жизни, бодрость радость,
Отвлечь от грусти, дум иных
И пожалеть кого-то малость.
Не тяжела в руках зарплата,
Снесет обиду и смолчит.
Но честь доверенной палаты
Она с достоинством хранит!
И предоставляет слово для тоста Няне.
ВЕДУЩИЙ 2: в честь такого праздника наши коллеги-медики, а в душе талантливые артисты-юмористы, подготовили сценку из нашей злободневной жизни. Она называется «Подготовка к операции больного в канун праздника»
СЦЕНКА:
Приемный покой. За столом сидят врач и медсестра. Идет прием больных.
ВРАЧ: Следующий!
Заходит больной на костылях, с трудом передвигаясь. Лицо в синяках и ссадинах.
ВРАЧ: Что у Вас, больной?
БОЛЬНОЙ: (Вначале мнется, стесняется, потом, заикаясь, начинает рассказывать)
Я давно уже живу примаком у тещи и только сегодня насмелился спросить в жены, кто здесь хозяин. На мою беду, в этот момент вошла теща. Поскольку она что-то жевала и ее рот был занят, она мне ответила вначале руками, а потом уже, когда я свалился на пол, добавила еще и ногами…
ВРАЧ: (Прослушивает больного) Все понятно1 (До медсестры) В операционную, будем резать!(И неопределенно показывает на торсе больного предполагаемое место разреза – крест вдоль и поперек живота и груди от подбородка до пояса)
МЕДСЕСТРА: (До больного)
Больной, Вы только не пугайтесь, но сейчас конец квартала и мы использовали весь лимит на наркоз. Поэтому для анестезии будем применять, как и в военное время, старый дедовский способ обезболивания – деревянный молоточек, который, Слава Богу, еще случайно сохранился в инструментарии нашого старого анестезиолога.
Входит анестезиолог, держа в руках огромную кувалду. Немая сцена.
Больной исчезает, забыв даже костыли.
ВЕДУЩИЙ 1: (тост) А теперь давайте выпьем за то, чтобы в нас не переводились такие таланты и всего было в достатке для лечения: опыта, аппаратуры, инструментов, и медикаментов. Кроме больных, которые бы излечивались без операций при помощи психологических трюков и больше не болели.
ВЕДУЩИЙ 2: Декламирует
ВСТРЕЧА
Зарей струится теплый вечер,
Играет тихо легкий вальс.
А на столе мигают свечи,
Словно судьба зажгла для нас.
Звенит надеждою бокал,
В лучах шампанское искрится…
Как долго я тебя искал,
Лазурной вечности Жар-птицу.
Взошла вечерняя звезда,
Весенний парк в цвету ликует.
Так пусть же время навсегда
Застынет в вечном поцелуе!
Так выпьем же, друзья, за любовь, вечную и прекрасную, как утренняя зоря.
Гусары пьют стоя!
ВЕДУЩИЙ 1: Как говорят у нас на Украине: пили, гуляли, молодую видели, а теперь пора и размяться. Приглашаю всех на танцы, конкурсы, викторины и праздничные игры. А потом, если хватит силы, наши артисты предложат нам еще одну сценку из жизни медиков.
(Конкурсы - лучшие танец, песня, стихотворение, анекдот;
игры – например, кто первый попадет шариком на нитке в горлышко бутылки или срежет с закрытыми глазами игрушку т.п.;
викторина – ответы на какие-нибудь интересные вопросы, возможно даже, на медицинскую тему).
СЦЕНКА 2
Затемнена кімната, де на канапі відпочиває лікар. До кімнати входить медична сестра.
М.С.(ніжно і тихо будить лікаря)Лікарю…Лікарю…(громче) Лікарю!..
(кричить) Лікарю!..
Лікар: Гах!.. Що, пора вже за стіл?
М.С.: Ні! Хворих привезли.
Лікар: я так і знав: Бог зі святом, а чорт з роботою.
Добре. Заводь їх по черзі сюди.
(Заходить хворий, в нього з ребер стирчить виделка)
Хворий: (слізно просить лікаря) Лікарю, будь ласка, зробіть що-небудь. Місяць готувався до свята, а тепер… Хто ж мене буде чекати… Там зібралися такі, що… І цурки не залишать…
Лікарю, будь ласка! Може, я ще і встигну?
Лікар: Ти що, сліпий, не бачиш, яка до мене черга? Йди додому, а завтра звернешся до дільничного лікаря.
Хворий: Та як же з виделкою в ребрах я сяду за стіл? Мене теща і на поріг не допустить! Будь ласка, зробіть що-небудь!
Лікар: Ну гаразд, як дуже просиш… (Виймає з грудини виделку і встромляє її в око. А потім, підленько посміхнувшись, говорить з сарказмом) Тепер їдь в обласну лікарню до окуліста. Він все рівно без роботи і приймає хворих безперервно протягом доби.
Слідуючий!
Входить інший хворий.
Лікар: Що у Вас?
Хворий: Виробнича травма: зустрічали свято, потім я приліг поряд з диваном. А вони, мабуть, понапивались… чаю і хтось наступив мені на вухо…
Лікар: Торкається до вуха, з жалем крутить головою, потім рішуче: Різати!
Хворий: Не хочу рі-за-ти! Вам би, хірургам, все різати і різати…У мене є знайомий терапевт. Тож, він колись мені говорив, що в нього є такі пігулки, що як вип’єш, воно й само від-па-де… (Хутко зникає)
Лікар: Слідуючий!..
Заходить новий пацієнт, весь побитий, в синцях, з зусиллям тягне ногу
Лікар: Що скоїлось, шановний?
Хворий: Зуб рвав… прив’язав хворий зуб до потяга Суми-Київ і став чекати…
Лікар: (з нетерпінням) Ну і що, вирвав?..
Хворий: Вирвав… Аж шість!
Лікар: Шість зубів?..
Хворий: Аби ж… Шість вагонів! А зуби вибив машиніст. Потім ще добрався і до ребер…
Лікар: (обмацує поранені місця, киває головою, а потім рішуче)Гіпс! Від шиї і до п’ят!
Хворий, задкуючи, кулею вилетів з приймальні.
Ведучий: (тост) А тепер, колеги, давайте подякуємо нашим самодіяльним артистам за прекрасні сценки і вип’ємо за їх талант і здоров’я. а також за здоров’я таких мудрих, спритних і дотепних лікарів…Без таких людей наше життя було б сірим і не цікавим..,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672659
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
Іще одна ніч до безумства важка:
Побачення в сні з війною,
Засіло воно в материнських мізках
Й, мов тінь, сновига за мною.
– Війна і кохання.. Як їх поєднать? –
Знов болем душа тріпоче, –
Чому на заваді їм стала війна?
Чом щастя гірке жіноче?
Дитинство пробігло по рідній землі:
Там поряд колись зростали…
Відміряла доля десятки вже літ,
Та різні стежки послала.
Укинула їм і кохання зерно
У душі, дитячі, чисті.
Ламало життя, а воно там… жило
Роки, місяці і числа.
Пробігли літа, як весняна вода,
А їм вороття немає,
І він вже не той, і вона вже не та –
Кохання ж серця тримає.
Веселкою стала та зустріч обом,
Що береги два єднає,
І полум’ям знов запалала любов,
Здалося, усе владнає.
Та громом зі сходу ввірвалась війна:
Їх плани, крихкі, зламала.
Чия ж у цім, Боже, була й є вина,
Що щастя було так мало?
Згрубіла в боях чоловіча душа
Шле їй sms пестливі,
Надія й її ні на мить не лиша
На зустріч, на дні щасливі.
16.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652176
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 16.06.2016
(Слова,музыка,исполнение - Татьяна Мирошниченко)
Он пришёл, как тёплый дождь,
Сушу напоил водой.
Он сказал: «Иди за Мной
И буря станет тишиной».
Он, как восходящий свет
Путь мой осветил Собой,
Стал горой, моей скалой,
Наполнил силой неземной.
Пр:
Он есть истина и путь,
Он есть мой и твой Господь.
Благость и любовь Его суть.
С нами будь, Господь, будь.
Он - безбрежный океан,
Манит своей глубиной.
Я иду любви тропой
И Он всегда рядом со мной.
2
В небо лестница так высока,
Ступени – нити на ветру,
Но чтоб увидеть чистоту
Я поднимаюсь в высоту.
Там яркий, тёплый света луч,
Сиянье тихого огня.
Там бьёт животворящий ключ,
Чтоб воскресала вся земля.
Пр:
3
Ветры злые в Небо дверь
Не захлопнут. Там рассвет.
Иди к нему и просто верь,
Пути иного к Жизни нет.
Он – живой воды родник,
Любви струящий водопад.
Сияй святой Господний лик!
Ты бесконечен и велик.
Пр:
Ты есть истина и путь,
Ты есть наш Отец, Господь.
Благость и любовь Твоя суть.
С нами будь, Господь, будь.
Ты - безбрежный океан,
Ты – живой воды родник.
Сияй святой Господний лик!
Ты бесконечен и велик
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669681
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
(Танюші Одинцовій присвячується)
Місячним світлом весь двір залил́о,
Зіроньки сяють в моїм вікні.
Вітер заснув і заснуло село,
Тільки не спиться чомусь мені.
В тихій кімнаті над тихим столом
Світиться лампи жовтий круг.
Знов я сумую над тв́о́їм листом,
Мій сіроокий далекий друг.
Зірки вже гаснуть в нічній вишині.
Лист написала тобі давно.
Вірю, що щастя всміхнеться мені,
При́йдеш й постукаєш у вікно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669664
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
Зійшла до нас на землю
Та божа благодать,
Що заставляє в травні
Кохати і страждать.
Бузку цей запах п’я́нкий,
І яблунь білий дим,
І в хмарі наді мною
Весняний перший грім.
На вулиці спішила
Дівчинонька одна,
А тут раптово дощик
Линув як із відра.
Розкрив я парасольку,
А дощ хлюпоче, ллє.
І дівчина сховалась
Під укриття моє.
А я раніш боявся
До неї підійти.
А тут стоїть так близько,
Що я хотів втекти.
Але вона всміхнулась,
І я все зрозумів.
Це бог, напевно, ливнем
Зійтись нам повелів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669628
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
Я не думав, що знову – війна,
Хтось із нас не поверне додому.
А на житньому полі жнива,
Ті жнива, що не треба нікому.
А я думав, війна – не моя,
А я думав, війна є чужою.
І не буде горіти земля,
І не буде чадіти смолою.
Вже те поле закидало в сніг
І женці косять зовсім не трави,
Може хтось тих людей приберіг,
Для якоїсь страшної забави?
А я думав, війна – не моя,
А я думав, війна є чужою.
І не буде горіти земля,
І не буде чадіти смолою.
Коли ляже останній покіс,
Не росою омитий, сльозою,
Ми піднімемось знов, у весь зріст,
Станем тою, живою рікою.
Ця війна, уже стала моя,
Ця війна, вже не є нам чужою.
Там, де в полі горіла земля,
І до неба чаділо смолою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668817
дата надходження 28.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Як любо чути рідну мову!
Приємну, добру, пресвяту.
І калинову, й волошкову.
Джерельно-чисту, як сльозу.
Хвилюють серце звуки рідні.
Привільно ритміка бринить.
Ота мелодика чарівна
і зігріває, і п’янить.
Нетлінна пісня материнська.
Завітно лебеді ячать.
Звучать мелодії дитинства,
і ритми юності гучать.
З прадавнини, з часів козацьких
лікує душу й окриля,
тече в світи слов’янська, братська,
Дніпрова мова Кобзаря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645700
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 22.05.2016
Слова - Назарук Віталій
Музика, запис - Микола Шевченко
Співає - Марина Романович
1
Україно моя калинова,
Мій ожиновий край – ковила.
Твоя пісня дзвінка і казкова,
Твоя пісня дзвінка і казкова,
Що в полон моє серце взяла.
Приспів:
Посадіть біля дому калину,
Та вклоніться зеленим лісам.
І любіть, як святе, Україну,
І хвалу вознесіть небесам.
Бо немає на світі країни,
Де співають, як в нас, солов’ї,
Це єдина моя Україна,
А ми діти своєї землі.
2
Синє небо, хліба золотисті
І смереки, що тягнуться ввись.
І красуні дівчата в намисті,
І красуні дівчата в намисті,
Все найкраще у нас – роздивись.
Приспів: (той самий)
3
Перламутрові роси із ранку,
Найдухмяніша в світі трава,
І найкращі з усіх вишиванки,
Наймиліші з усіх вишиванки,
Хліб усьому у нас голова…
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571242
дата надходження 01.04.2015
дата закладки 22.05.2016
Прошу оцінити. З подякою прийму будь-які зауваження і підказки.
Багато на Землі країн є, не злічити,
І кожному народу найкраща лиш своя. То ж і для мене та, де Бог дав щастя жити, -2рази
Найкраща, наймиліша, люба матінка моя.
Приспів.
Ти моя єдина, ненько Україно,
Мальовничі села, радісні міста.
Мова солов'їна, під вікном калина, -2рази.
Хай велична пісня слави ввись зліта!
Родючий чорнозем, чаруюча природа,
Тут запорізьку славу збороли козаки.
Звитяжні юнаки, дівоча диво-врода, -2рази.
І щедрий наш народ – тебе уславим навіки!
Приспів.
Ти моя єдина, ненько Україно,
Мальовничі села, радісні міста.
Мова солов'їна, під вікном калина, -2рази.
Хай велична пісня слави ввись зліта!
Програш.
Приспів.
Ти моя єдина, ненько Україно,
Мальовничі села, радісні міста.
Мова солов'їна, під вікном калина, -2рази.
Хай велична пісня слави ввись зліта!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562519
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 22.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Lv1kBkO9oCI[/youtube]
Десь на картинах серед таємниць
у птахо-квітів радості просили,
крокуючи по стеблах полуниць,
блакитні мавпи і квітчасті крокодили.
«Крива Марія»* в чудернацький світ,
химерний, фантастичний поринала
і в дивний той фантазії політ,
у дивовижне нас з собою звала.
Пройшло через усе її життя
язичництво поліської природи,
а надзвичайне світосприйняття
ще праслов'янські відчувало коди.
Крокуючи по стеблах полуниць,
блакитні мавпи і квітчасті крокодили
десь серед кольорових таємниць
у птахо-квітів радості просили.
-----------------
* – "Марією кривою" позаочі називали Марію Примаченко односельці. У дитинстві вона перенесла важку хворобу – поліомієліт. Одна нога залишилася нерухомою – і довелося дівчинці спиратися на милиці.
[img]http://cs628827.vk.me/v628827654/8e4cf/LgqS53HgKaI.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667247
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 21.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fMMmA-HqC5Y[/youtube]
Можливо тому, що ніколи не знало кріпацтва,
мистецьким феноменом стало козацьке село.
Спочатку прикрасили стіни художні дивацтва,
затим розписали усе, що у хаті було.
З квітів, мурав* петрикі́вці отримали фарби:
червону із вишень, зелену з трави пирію,
з пролісків – синю, а жовту з цибулі й кульбаби.
Розводили барви ці на молоці і жовтку.
Всі інструменти для розписів також природні:
гілочки, паростки, стебла чи шерсть із котів.
Пальцями теж малювали умільці народні,
імпровізуючи в розписах хто як хотів.
---------------------------
* Мурава́ – те ж що і трава, моріг
[img]http://pustunchik.ua/uploads/school/1a07e6336bae8f732396b3c3d0fdcada.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667407
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016
слова - Тетяна Прозорова
музика, запис, виконання - Микола Шевченко
Iловайський вальс
Такого цi поля нiколи зовсiм ще не знали -
Змiшалося з землею все: свої i вороги .
Цi соняхи вiд голоду й вiд кулi рятували,
I досi накривають пам'яттю,немов снiги.
Приспiв:
Про серпневий Iловайськ
Нагадає всiм цей вальс ...
Тут пробiгло крiзь долонi не одне життя...
Неспокiйнi бачать сни,
Побратими всi мої.
Серце все не вiдпускає їх у небуття...
2. Перед очима бачу все я свiтлi їх обличчя,
Всмiхаються iз вiрою i крила їх несуть .
Дай руку, медсестричко, Україна буде жити!
Ми завальсуєм ще пiд переможний наш салют!
Приспiв .
Й на весь свiт про Iловайськ
Залунає цей наш вальс!
Збереже навiки пам'ять бойових братiв...
Нам наказують вони вберегти свiт вiд вiйни,
Тi,хто з оточення не вийшов, але так хотiв...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666821
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Травневий день залився сонцем.
Навколо сад цвіте, буя.
Я відчинив навстіж віконце,
В кімнату враз ввійшла весна.
Вона мене поцілувала
Тремтячим свіжим вітерцем,
Обняла і причарувала
Оцим чарівним ясним днем.
Удвох пішли ми до калини,
Який у неї гарний цвіт.
Я до калини серцем лину,
А в весну закохавсь навік.
З тих пір шукаю я дівчину,
Щоб була схожа на весну,
На білий дивний цвіт калини,
На юність радісну мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665183
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 11.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iNOQbLMNO5g[/youtube]
Світлі і чарівні акварелі
вміють передати півтони,
настрої сумні або веселі,
барви осені і настрої весни.
Є якась медитативна сила
в плетиві барвистих плям і смуг.
Таємнича це, незрозуміла
здатність помічати все навкруг.
І народжує тоді художник
зміст і форму, правду і красу.
В речі кожній, у істоті кожній
він і сміх побачить, і сльозу.
------------------------
В кліпі використано картини Ігоря Сави (Igor Sava) - італійського художника-аквареліста
[img]http://cityclass.ru/pub/files/infuso_masterclass/01/1195/igor_sava.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663940
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
Вот и встретились. Ну...
Так бывает... Виват Интернету!..
Ты стихов белену
Завари, как напиток поэту.
Из желаний любых,
(кис кисе?), заряди батарею.
От унылой судьбы
"Быть как все" уходи поскорее.
Потаенный безнал
Обналичь, обойдя все заслоны.
Ты такая одна-
В беззаконьи- основа закона.
Эстакадою дней,
Опоясан экспрессии бантом,
Вдаль несется по ней
Твой экспресс, безнадежно-талантлив.
В душном гадоаду
Литератороавторитетов
Я тебя подожду
Среди тьмы, как посланницу света.
Выпьем творчества яд,
И заложим иные основы-
Я и ты. Ты и я.
Мы. Поэты. Волшебники слова.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116050300482
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663534
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016
Мамо, не плач, я повернусь весною
( присвячую матерям загиблих героїв)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Оксана Максимишин-Корабель
12 лютого 2014р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479241
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 03.05.2016
Олена Iськова
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=Tcr1HjZbuKo[/youtube]
Українська земля
Прикриє крильми від біди янголя:
Це свята українська земля.
В небесах, в небесах рідний стяг майоріє привільно.
І несуть голуби мир, якого чекали віки.
Піднімемо з колін нашу матінку рідну.
І осяють їй шлях благодатні зірки.
Прикриє крильми від біди янголя:
Це свята українська земля.
Від Карпат до Дніпра, від Донбасу до світлого Криму
Молитви, молитви промовляє за неньку народ:
Вбережи, збережи, навіки нескориму,
І від власних іуд, і безжальних заброд.
Прикриє крильми від біди янголя:
Це свята українська земля.
Журавлі, журавлі, повертайтесь до рідного дому.
Стугонить в жилах кров, коли чуєте рідні слова.
Ми напишем разом в піднебессі нічному:
Україна цвіте! Україна жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397803
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 01.05.2016
Слова - Олександр ПЕЧОРА
Запис і виконання - Володимир Сірий (Рідний)
---------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qDxrQI9Btww[/youtube]
Відлітають з гнізда пташенята,
а на крилонька пам’ять беруть.
Важко доленьку наздоганяти,
нелегка ж простирається путь.
Як же часто мене доля била!
Походив, побродив, політав…
Рідна ж хата – повік буде мила.
Звідси в світ йде дорога свята.
Кожна пташечка свій має голос.
Має вартість свою кожна мить.
Скільки всякого скарбу навколо!
Таємниче про це сад шумить…
А повітря густе і духмяне
бадьорить, веселить і п’янить…
Щедрий спомин оцей не зів’яне.
Рай наземний Господь боронить.
В рідний двір, де любисток і м’ята,
повертаюсь на крилоньках мрій.
В рідну хату, де мама і тато,
де негаснучих споминів рій…
Як би доля мене не сварила, –
рідне хатнище радо віта.
Тут лікую поранені крила.
Тут Вітчизни моєї вівтар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638357
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 30.04.2016
Олена Iськова
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=Tcr1HjZbuKo[/youtube]
Українська земля
Прикриє крильми від біди янголя:
Це свята українська земля.
В небесах, в небесах рідний стяг майоріє привільно.
І несуть голуби мир, якого чекали віки.
Піднімемо з колін нашу матінку рідну.
І осяють їй шлях благодатні зірки.
Прикриє крильми від біди янголя:
Це свята українська земля.
Від Карпат до Дніпра, від Донбасу до світлого Криму
Молитви, молитви промовляє за неньку народ:
Вбережи, збережи, навіки нескориму,
І від власних іуд, і безжальних заброд.
Прикриє крильми від біди янголя:
Це свята українська земля.
Журавлі, журавлі, повертайтесь до рідного дому.
Стугонить в жилах кров, коли чуєте рідні слова.
Ми напишем разом в піднебессі нічному:
Україна цвіте! Україна жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397803
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 30.04.2016
[youtube]https://youtu.be/tI6O4QZnelY[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660204
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 18.04.2016
хтось музику любові написав
черешеньками нот на гілок стані
а із листочків паузи роса
упала тишею в серця кохані
зустрілися дві долі дві струни
і в унісон забились забриніли
так нібито домовились вони
взяти в полон весною світ всеціло
ніхто уже мотив їх не зігра
і точно так всі не відтворить ритми
бо то сердець двох неповторна гра
якій судилось мить лише прожити
я слухаю до щему досхочу
звучання щастя під медові такти
блаженно і замріяно мовчу
хоча насправді хочеться співати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659556
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 15.04.2016
Медитатива дна ©ДТРК «КУЛЬТУРА»
Зйомки – Павла Олійника, Ігоря Приміського
Монтаж – Галини Загороднюк
-----------------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2nRruQyTsB4[/youtube]
Бе́нтос роздивитись можна, як опустишся на дно,
там такого ти побачиш, що не треба і кіно!
Черви, раки і молюски, безхребетні, їжаки.
Наркомани, проститутки, безпритульні, жебраки.
І морське дно, й соціальне – паралельні це світи.
Та навчив відбір природній дещо спільне віднайти –
Захищатись, нападати треба вміти без вагань!
Відрости щелепи, панцир чи отруйним може стань!
Серед м’ясників, барменів, спекулянтів і повій
стань прозорим, як медуза чи плазуй неначе змій.
Бути хижим, як акула? Непомітним як планктон?
Існування є безглуздим – чи притон це чи салон.
==========================
Бе́нтос (грец. βενθος — «глибина») — сукупність організмів, що мешкають на дні водойм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658590
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016
Іти би стежками, які не стоптав
Байдужий до роздумів натовп,
І десь лежачи горілиць серед трав,
Про місце своє в небі знати б.
Так би і жити – не вздовж, а углиб
Осмислення Божої волі.
Щоб долі не черствів зароблений хліб
І ним наїдатися вволю.
Спивати б росу, мов молитву святих,
Вдягаючи день як обнову.
І в тиші вечірній сказати щоб міг:
- Приходить хай завтра день знову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658177
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 10.04.2016
[b]Путин должен быть повешен[/b]
Чтобы выход был успешен,
Вариантов кот наплакал:
Путин должен быть повешен
Или же посажен на кол.
Кто там вякнет: "Не замешан!",
Кто поверит этим трелям?
Путин должен быть повешен,
В крайнем случае - расстрелян.
Плач по жертвам безутешен,
Не решить проблему мирно,
Путин должен быть повешен,
Слать в Гаагу - слишком жирно.
Тем, кто был настолько грешен,
Ад да будет уготован!
Путин должен быть повешен
Или даже четвертован.
Но покуда мрак кромешен
И глумлив оскал на харе...
Путин должен быть повешен!
Никакой пощады твари!
(и-нет)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658101
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Валентина Малая
ПІСНЯ ДЛЯ ВИПУСКНИКІВ
(1-ий куплет співають хлопчики,або 1 хлопчик )
В школі навчання - прекрасна пора.
Це золоте і щасливе дитинство
Там ми-малеча й іще дітвора
школа для нас-то святе королівство!
Юності вітер кудись нас несе,
Ми спішимо стати зрілими швидше
Ми біжимо по своЄму шосе-е
І поле життя посміхається нам…
П Р И С П І В
Ти у вальсі мене закружляй
Наш весняний щасливий розмай…
Ти у вальсі мене закружляй.
На-аш весняний щасливий розмай…
(2-ий куплет співають дівчата,або 1 дівчинка )
Нас зустрічає доросле життя,
Що-ось готує для кожного доля
Також чекають нові відкриття
Буде дорослішать сила і воля…
Юність прекрасна, зажди,почекай
Мить ця чарівна залишся зі мною,
Я танцюватиму вічно з тобою,
О, Юність прекрасна, зажди,почекай!!
П Р И С П І В
Ти у вальсі мене закружляй
Наш весняний щасливий розмай…
Ти у вальсі мене закружляй.
На-аш весняний щасливий розмай…
(3-ий куплет—повтор 1-го,
співає весь клас випускників, або дует )
В школі навчання - прекрасна пора.
Це золоте і щасливе дитинство
Там ми-малеча й іще дітвора
школа для нас-то святе королівство!
Юності вітер кудись нас несе,
Ми спішимо стати зрілими швидше
Ми біжимо по своЄму шосе-е
І поле життя посміхається нам…
П Р И С П І В
Ти у вальсі мене закружляй,
Наш весняний щасливий розмай…
Ти у вальсі мене закружляй.
На-аш весняний щасливий розмай…
------------
Віталій Назарук
ВАЛЬС НА ЛУЗІ
Падали зорі в нічних небесах,
Роси сіяли яскраво на лузі.
Плаття червоне, немов паруса,
Звало у світ невідомих ілюзій.
Ти пригорнулась мені до плеча,
Залупотіли червоні вітрила,
Нам соловей ніжний вальс посилав,
Наші серця в поцілунку кружило.
Приспів:
У житті це був перший наш вальс,
У житті це був перший наш вальс,
У житті це був перший наш вальс,
На який ми так довго чекали…
Наче метелики ми поміж трав,
В вальсі кружляли у росах холодних.
Я твого, люба, кохання бажав,
Ти ж не давала надій мені жодних.
Вальс дарував у гаю соловей,
Зорі і роси були нам за свідків.
Я тебе, мила, горнув до грудей.
Місяцю хмари ховали завидки…
Приспів.
3-ий куплет—повтор 1-го
Приспів.
-----------------
ptaha
Стріли Амура
Ранок стрічає байдужий хайвей,
Лічить таксі кілометрохвилини.
Так, я втекла. Ти забудеш мене.
Знаєш, кохання таке швидкоплинне.
Змелються дні заметіллю на сніг,
Пам'ять морозом візьметься на скронях.
Сивий Амур на замерзлім вікні мені
Креслить калинове серце стрілою.
Приспів:
Тиша тук-тук-тук все стучить, тук-тук-тук.
Чую голос твій крізь завію розлук.
Коридором згадок – назустріч: Я тут!
А телефоном - луна: ту-ту-ту…
Сплять голубами від тебе листи –
Оберігають надій літаргію.
Поруч із ними – мої, які ти
(Так було треба, повір!) не отримав.
Змелено дні заметіллю на сніг.
Пам'ять з роками пішла за водою.
Тільки Амур на замерзлім вікні мені
Креслить посивіле серце стрілою.
Приспів.
Зустріч признач в паралельних світах,
Де ні жалі не живуть, ні образи.
Хай приховає туман забуття
Зморшки на серці від зайвої фрази.
Вибілить душі нехай снігопад,
І подарує нам янголів крила
Вічний Амур, проведе нас у дивний сад,
Той, де серця не понівечать стріли.
Приспів.
--------------------------
Олександр ПЕЧОРА
ЖАДАНИЙ ВАЛЬС
Ти говорила: "Гляди, не влюбись".
Ще й нахвалялася пальчиком грізно.
Раптом в очах я твоїх утопивсь!
А спохватився, – було уже пізно.
Ти пригорнула душею мене,
лагідно серце тулилось до серця.
Щастя вернулося, нам усміхнулося.
Долею суджене нас не мине.
Приспів:
Щоб вогонь кохання ніколи не гас,
хай не умовкає жаданий цей вальс.
Сонячно-яскравим предивним стає
справжнє кохання єдине моє.
Щире кохання не купиш за гріш.
Досі ми порізно щастя шукали.
Як же чарівно проймає нас дріж,
очі іскряться й за чашкою кави!
Стрілися двоє на стежці одній,
думи свої принесли сокровенні.
Мрії таємні вже стати взаємними
схожі й несхожі, і трішки чудні.
Приспів.
То ж полони мене й не відпусти.
Ще й кулачком посварися грайливо.
Жодної миті вже не пропусти.
Боже ж, яка ти красива й щаслива!
П’янко з криниці любові напивсь.
У надвечір'ї горить зірка рання.
Справжнє кохання – оте, що останнім є.
Ти говорила: "Гляди, не влюбись!.."
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636310
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 08.04.2016
Вони народились вдруге
Під смерті рясним дощем,
Утратив із них хтось друга,
Здобувши лиш біль і щем.
Холодні, змучені, в бруді,
Три поверхи хвилювань,
Та жить вони, жити будуть,
І ноги є, й голова!
А це також перемога
Над долею, як-не-як,
Над військом тисячоногим,
Керованим із Кремля.
Фонтанами сиплять очі:
Не іскорки вже – вогні,
Скінчились безсонні ночі
В Дебальцевському котлі.
Вони народились вдруге,
А це – дивовижна мить,
В ній щастя сплелось і туга,
Й висока ціна за мир!
20.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655819
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 30.03.2016
І знову бій… Жорстокий, довгий бій…
Тремтить сльозою сиво-чорний ранок…
Матусі серце тоне у журбі,
Бо кровоточить болем його рана.
Вже третій день, як телефон замовк…
Вона не спить, не їсть, живе чеканням…
І мозок пухне від важких думок…
А мати згадує своє із ним прощання:
Веселий, ніби сонечко, синок…
– Ти не сумуй, живим я повернуся,
На твій завжди чекатиму дзвінок, –
Казав і цілував свою матусю.
– Коли ж ти виріс?.. – думала вона… –
І рухи, й погляд зовсім чоловічі…
Що робить із людиною війна? –
Все заглядала синові у вічі…
І він пішов… Упевнений, міцний…
Ішов назустріч небезпеці й долі,
У саме пекло чорної війни,
Принести мир щоб людям у долонях…
А біля серця – мамин оберіг…
(Той мусив сина всюди рятувати),
Удома ждали батьківський поріг
І змучена безсонням сива мати…
Вона чекає… Третій день чека…
Перечитала всі-усі молитви…
А з серця сина… тихо кров стіка…
На цьому непростому полі битви…
3.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655508
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 30.03.2016
Так хочеться світла на дні бліндажа,
Тепла твоїх рук і розмови з тобою.
Тут в вічність давно вже розмита межа
Життями отих, хто не вийшов із бою.
Палю цигарки. Безперервно. Пробач.
Хоч вогник в ночі — це для снайпера щастя.
Розплавлена «градом» четверта доба
Очистила душу вогненним причастям.
Ще так не молився. Ще так не хотів
Я жити. До тебе. А інше все тлінне.
Бо очі у смерті холодно-пусті.
Я бачив їх, рідна, проходячи мінне…
Я бачив тебе. Не у сні — наяву.
Ти ангельським сяйвом світила дорогу,
Щоб я не упав в спопелілу траву —
Ти йшла і молилася пристрасно Богу.
Без тебе не жив би на вістрі ножа —
Вогнем мінометів скосило б додолу...
Виблискує світлом на дні бліндажа
Надія живим
повернутись додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651255
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 20.03.2016
З ніжністю згадую про тебе,
про́ зорепади голубі,
о, як тоді ясніло небо,
як нам щасливилось тоді.
Навіть непосидючий вітер
тихо всідався межи віть,
і любувалось нами літо,
і милувався нами світ.
Згадую сонячні світанки,
промені перші крайнебес,
як почувалась любо-п'янко,
ніжно цілуючи тебе.
Як лоскотала віща радість
серце схвильоване щораз,
все надовкола зупинялось
і задивлялося на нас.
І хоч минуло п'яне літо,
осінь у кучері вплелась,
лину збентеженим привітом
в по́ру, що пам'ятає нас.
З ніжністю згадую про тебе,
про́ зорепади голубі,
о, як тоді ясніло небо,
як нам щасливилось тоді.
(10.03.16)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650858
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 20.03.2016
Слова, музика, аранж.,запис, виконання - Микола Шевченко
Навчитися...
1) Навчають нас як жити
Оті, хто сам не вмів.
А той, хто не любив
стосункам нас навчає.
І хочеться спитати:
хто ж йому наснив?
Що він себе вже гуру величає!
І кожен свею правдою
і падає й встає.
Синці і м`язи і своя дорога.
Ділитись, як прохають
можна лише тим, що в тебе є.
І без чобіт не буде
чоботяр від Бога!
ПРИСПІВ:
Зустрінеш негатив -
то не чіпай його.
Мов квіти настрій принеси додому.
Бо легше намагатися
навчити будь-кого,
аніж навчитися самому...
2)Кліше, думки з шаблонами
- то розуму тюрма.
З якої він втекти
урешті-решт повинен.
А той, хто втік -
і сам уже
налигача трима.
Від знань на наші голови і спини!
Отак воно й працює,
хотів би ти, чи ні.
Бо ми - частинки цілого одного.
Знання чужі - немов перлини,
та миліш мені,
свої синці і м`язи і своя дорога...
12 березня 2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650894
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 20.03.2016
Музика, аранжування, запис, виконання _ Микола Шевченко
Слова - Олег Магась
Перевеслом долі
Світ перевяжу
Дітям при нагоді
Правду розкажу
Починається життя із зернини
І з любові до своєї Батьківщини....
Приспів:
До зірок, до стежок
До далеких вершин
Я до тебе прийду
Бо Вкраїни я син
Припаду я устами
До її джерела
Бо доріг є багато
Україна---- одна.......
Ти навчала мудрості
Мовою казок
Душі щедротою
Цвів твій колосок
Чистотою правди
Ніжністю і силою
Що нарік тебе Господь--- Україною.....
Приспів:
З щедрих нив зростила
Ти багато див
Ми єдина сила
Ми народ один
Сини твої вірні
Тебе бережуть
Й на вражу поталу--- не віддадуть....
Приспів:
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626170
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 20.03.2016
А ти не плач, і не гадай про щастя,
спини думки, як в домі всі поснуть,
заломлені у відчаї зап'ястя
не вичистять із мозку каламуть...
Душі метання спокій не прикличе,
з насіння страху зродить тільки страх,
лише утома вицвілим обличчям
січе штрихи у сірих кольорах.
Спини думки. Дозволь постати тиші.
Їх розведи на різні полюси,
повиснувши між них... і, може, вищі
тоді досягнуть серця голоси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287459
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 19.03.2016
[i] Віталій Назарук[/i]
[b]ПРИЛІТ ЖУРАВЛІВ[/b]
Хоч натомлені крила, стріла радо земля
І лунає із неба перший спів журавля.
Вже повертаються додому із невідомих нам країв,
Летять, летять клини у небі, «курли» лунає журавлів.
Летять журавлики додому, вітає їх своя земля,
Летять, летять клини у небі, «курли» лунає журавля.
Хоч натомлені крила, стріла радо земля
І лунає із неба перший спів журавля.
Шлях не легкий вони здолали, та цей політ для них – святе,
Бо їх додому доля кличе, весна у домі вже цвіте.
Нелегкий шлях лишивсь позаду, земля весною стріла їх,
У пролісках цвітуть поляни, в пташинім соло чути сміх.
Хоч натомлені крила, стріла радо земля
І лунає із неба перший спів журавля.
«Курли» з небес неначе пісня, лунає в синіх небесах,
А поруч з ними пропливають хмарки на білих парусах.
«Курли» з небес неначе пісня, лунає в синіх небесах,
А поруч з ними пропливають хмарки на білих парусах.
---------------------------
[i]zazemlena[/i]
Піднялось сонце вгору-
І піймало весну.
В надзвичайну цю пору
Все проснеться від сну.
Приспів:
І радість в нас гірським потоком,
І спів птахів додасть снаги,
І зачарують квіти око,
Зазеленіють береги.
І звеселяться наші душі,
Творити їм, боготворити,
Потік весни знесе байдужість -
День щастям явиться умитий.
Зупини мить на хвилю,
Погляд кинь в небеса,
Скрізь: за крок і за милю,
Скрізь краса-чудеса.
Приспів.
Це не сниться, не казка,
Вся краса наяву,
Як в полон ій не здати
Щирість й правду свою?!
Приспів.
---------------------------
[i] горлиця[/i]
ТУГА
Посивіла голубка, воркотіла в журбі,
Не вертається голуб, вже і збилась з лічби.
Навкруг задушливе повітря, і дихать тяжко. Постарів
Той сад, що вчора щастям дихав, у пахощі свої манив.
Лежить в ногах посохле віття, калина більш не зацвіте
Чекай, не плач голубко вірна, він прилетить, знайде тебе.
Де ж ти голубе білий, у якій стороні,
Чи вернешся в обійми, після тої борні.
Летять пір`їночки у небо, голубка гілку обніма,
Вона чекає, дні і ночі, не вірить що в живих нема.
О, милий мій, моя любове, душа вчуває, ти живий,
Я грію гілочку для тебе, я чую голос любий твій.
Не журися голубко, що минули роки,
Я вернуся до тебе, не лишусь в чужині.
Вже хмари чорні розступились, в саду розтаяли сніги,
Вже чути шелест крил у небі, і квітнуть проліски весни.
Вже світить сонце, скрізь ясніє, голубка чує в серці дзвін,
Надія в серці голубіє, в обійми знову візьме він.
------------------------
[i]Танюша Одинцова[/i]
[b]Знов завесниться ...
[/b]
1. Не журись ,хоч стомились
Знов вітрила твої ,
Що так швидко й невпинно
Пролітають роки .
Життя, мов та барвиста книга ,
Читати нам її й читать,
А ще далеко так до криги
У наші перші 50 .
2. Посміхнімся лелекам ,
Ось вони, десь вночі,
Нам у зорянім небі
Щастя зичуть ключі.
А ми з тобою так багаті
На діточок і онучат,
А ще так хочеться кохати
У наші перші 50 .
3. В серці знов завесниться ,
А в очах ніжний блиск,
І народжена пісня
Зрине пташкою ввись !
Життя не можна зупинити
І повернутися назад,
Та ще багато так зробити
Нам в наші перші 50 .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651863
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 16.03.2016
[youtube]https://youtu.be/iVJp0I3ZUH0[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651066
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
***
Жадаю світлих, сонячних новин,
бо вже знемога падати од вісті
про яру смерть.
З нерадісних шпарин
виштрикує у душу гостре вістря:
учора втрата, нині знову...
Гей,
спиніться вже нарешті, зупиніться!!!
Уперся в стелю болю апогей,
де не маліє нездоланна відстань
до світла.
Де щоночі сниться мир,
щоночі зорі сиплються у жмені
палких сердець.
Та згорблений упир
висмоктує їх віддихи черлені.
І йде в танок,
і бамкає в там-там.
О, щоб тебе, нечисте, покрутило!
Ви чули мамине:
не дам, не дам
його землі?!
Дивитися... несила....
Сльоза, як лезо, по щоці весни.
Чи ви осліпли, виродки трикляті?!
Та ви ж,
та ви також чиїсь сини,
за вами теж десь плаче-тужить мати.
Мабуть...
А втім - нема кінця жалю,
нема кінця сій битві безкінечній
за світла зблиск у рідному краю,
за віхоть сонця в чорній сій хуртечі...
(2.01.16)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649727
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 09.03.2016
Я в двадцять років так тебе кохав,
І в очі ніжно цілий день дивився.
Святою німфою тебе вважав,
І, як богині, я тобі молився.
Часи оті не ве́рнуться назад,
Як подув вітру роки пролетіли.
Не віриться, що нам вже сімдеся́т,
Я білим став, і ти теж побіліла.
Та як і в двадцять, я тебе люблю ́,
Так само квіти я тобі дарую,
Так само погляд ніжний твій ловлю ́,
Так само пристрасно тебе цілую.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649871
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 09.03.2016
У коридорі шпиталю біля вікна сидів у інвалідній колясці солдат. Осколки міни посікли йому всю ліву частину тіла, ногу, руку. Один осколок пройшов зовсім близько біля серця. Але солдат вижив. Прийшлося оперувати, витягати осколки. Терпів солдат, навіть стогону не було чути. Доглядала його молода санітарка. Чоловіка в неї не було, так, був один, клявся в коханні, обіцяв женитися, та й потім пішов від неї, як це часто буває, залишивши її з дитиною. Відтоді зневірилася жінка в чоловіках, нікого не підпускала до себе.
Але понівечений солдат подобався їй, вона й сама не знала чому. І риси його обличчя, хоч воно було у шрамах, були їй приємні, і те, що він був мовчазний, ні з ким не розмовляв, і те, що не чула вона від нього ні скарг, ні стогону. Не було на його суворім обличчі ні посмішки, ні сліз. Тільки його красиві очі були повні невимовної туги.
Ходили слухи, що його покинула наречена, як тільки взнала, що його покалічило.
Вечоріло. Молода санітарка в коридорі мила підлогу. Біля неї бігало її малятко. Воно бігало по всьому коридору, сміялось, лопотало щось до себе, воно ще не розуміло ні лиха, ні болю, який переповняв шпиталь, просто раділо життю.
Дививсь солдат на малятко, і коли воно в котрий раз пробігало мимо нього, солдат не витримав, схопив його непокаліченою рукою і посадив собі на коліно. Малятко притихло, і притулилося голівкою до його небритої колючої щоки.
І тут, суворий солдат, вперше за весь час, заплакав. Сльози текли йому по обличчю, і падали на голівку малятки. З усіх сил солдат старався стримати ридання і не міг. Спазми перехватили йому горло.
Про що думав солдат, коли плакав. Можливо, про те, що він недаром воював ось за таке малятко, щоб воно могло радіти життю, щоб ніколи над його маленькою тендітною головою не розривалися бомби, а, можливо, про те, що йому так не пощастило, що його покалічило, що його зрадила наречена, яка так клялася йому в коханні, коли в нього ще були цілі руки і ноги.
Раптом солдат відчув, що його обняли лагідні теплі м’які жіночі руки. Він мимоволі здригнувся. Йому було соромно за свої сльози. Це була санітарка. Вона тихо промовила: «Не плач, солдате, мій мужній воїне. Клянусь, я тебе ніколи не залишу!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591809
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 09.03.2016
1.Цей бузок – мов осіннє дивацтво,
В жовтні тихо мрійливо зацвів…
Нагадав про палке він юнацтво,
Про кохання мені розповів…
Приспів:
А як хочеться ще повернутись
У хвилини оті хоч разок,
Щоб у серці і в грудень, і в лютий,
Серед холоду квітнув бузок!
2.Сивини позабувши про просинь,
Ним милуюся, ніби малий…
Осінь, де заблукала ти, осінь!
Може дні ще твої не прийшли?
3.Ось весна повернулась і літо
Повернеться ізнов золоте…
Небувалим іще зорецвітом
І кохання моє зацвіте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649732
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 09.03.2016
Пензлі осик підфарбовують осінь
У золоті кольори.
Серце натхнення і музики просить,
Всесвіт шепоче – бери.
Парками виткались душі і хмари,
Мороком нитка щемить.
Світло, життя – то фантазії марев,
Може скінчитись за мить.
Ворог сахнеться гримасою криво,
Прийде щаслива пора.
Стануть планидою янгольські крила,
Струсимо біль із пера.
Грайте веселої, грайте музики,
Чахне голодна кутя.
Долю – до танцю вклонилися кликать
Три четвертини буття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621251
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 06.03.2016
(пісня-буфонада*)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NYwb_BaSIRo[/youtube]
Пам'ятаю, ніч була холодна,
Місяць хмарі грітись ліз в рукав,
І вікно вже не світилось жодне,
Бо тихенько й ніжно муркотав.
Не скажу тобі, кохана, "Мяу!"
Це не личить весняній красі,
Лиш коли звучить потужне: "ВАУ!"-
Вікна відкриваються усі.
Пісня ця моя бентегу плодить,
Я співав до самозабуття...
"Господи! Ну хто це так заводить?!
Певно нам підкинули дитя!"
Господиня вибіжить в тривозі,
І впаде у шоці раптом ниць:
Світять їй в закоханій знемозі
Пари дві палаючих зіниць.
Не назвеш ти спів мій більше кволим!
Хай там згадує чиюсь хтось "мать".
Я умію "жечь сердца глаголом",
І вночі з постелі підіймать.
Розпусти хвоста, моя ти крале,
І об мене шубкою потрись,
Про твою я вроду досконалу
Піснею тривожитиму вись.
Тож почнімо ми весняні гони,
Ти - втікай, я ж буду доганять!
Хай коти із різних регіонів
Хором "ВАУ!" також закричать!
-------------------------
*Буфонада - стиль комедії, побудований на прагненні виконавця максимально підкреслити зовнішні характерні ознаки персонажа, схильність до різких перебільшень (гротеску).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649430
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 06.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2016
В волошковім полі дві зустрілись долі,
І не можуть двоє відвести очей.
І синіють очі, як волошки в полі,
Світять зорянисто зірками ночей.
Коли жайвір в небо підніметься зрання,
А роса волошкам вимиє лице.
Двом щасливим долям зацвіте кохання
І його освітить сонце промінцем.
Пізньою весною волошкове поле,
Набирає колір, як небесна синь,
В синім-синім полі об’єднались долі,
Поле ж заховає тайну до святинь…
Волошкове поле й сині-сині очі,
Об’єднались в полі краплями роси.
І сіяють зорі, і сміються ночі,
Волошкове поле світить для краси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649295
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 06.03.2016
На болоті два бусли журавлину брали,
У дзьобах нам принесли, тай почастували.
Розплескалося вино, на столи упало,
Й чорногузи із селом гуляли.
Бусли, бусли – вирій на порі,
Бузьки, бузьки разом угорі.
Хай обійде горе вас й холоди,
Щоби ви вернулися, як завжди.
Дай вам Бог здружитися бусли із орлом,
Ми ж чекати будемо, будем всім селом.
І хай путь ваш стелеться, серед гір й долин,
Та не спинить часу плин.
*
Цілу зиму чорногузи в чужині літали,
Яка довга та зима, що й засумували.
Радо й любо угорі, крильми лопотіли,
Повернулись буськи клекотіли.
Їх зустріли липи під вікном,
Вітерець грів з пазухи теплом.
Медовуху брали ми у бджіл,
Садовили знову всіх за стіл.
Пісня наша котиться хай далеко в світ,
Гарно відгуляємо, милі ваш приліт.
Вже земля цілована, йде трава в стебло,
Бо на дворі вже тепло.
*
Ой, як легко з чужини розправляти крила,
Бо удома на вітру вони, як вітрила.
Піднімає їх у вись в стрілах дивограю,
Аж за хмари ген до небокраю.
Бусли бусли, братики мої,
У степах замовкли солов’ї.
Тож летіте бусли на Донбас,
Щоб Господь Вкраїну нашу спас.
Занесіте сонечка їм крильми на схід,
Хай розтане в душах їх, зачерствілий лід.
У степах козацьких вже, чахне вуркаган -
То розсіявся туман.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609453
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 06.03.2016
Слова - Ніна Третяк
Виконання - Ярослав Чорногуз
Звукозапис - Олександр Салицький
Кліп – Олексій Тичко
-----------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JSs6apfJdvk[/youtube]
Хто, скажи мені, хто,
Напророчив біду твоїй долі?
Ти у зоні АТО,
На вчорашньому мирному полі.
В тебе цілиться брат,
Що одвічно вважав своїм братом...
Поряд рветься снаряд.
Зорі падають вниз зорепадом.
Ти у зоні АТО
За чужу не ховаєшся спину,
Як не ти, тоді хто
В час лихий порятує країну,
Як не ти, тоді хто,
Принесе перемогу крилату?
Ти у зоні АТО -
Твоя місія – перемагати!
А коли все мине
І війна, непотрібна нікому,
Сном страшним промайне –
Ти повернешся іншим додому.
Почуття, відчуття
Не даватимуть довго ще спати.
За Вітчизну життя
Ти готовий синівське віддати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584756
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 06.03.2016
Слова - Іван Гентош
Виконання – Ярослав Чорногуз
Звукозапис - Олександр Салицький
Кліп – Олексія Тичка
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-qlIxKuxrqU[/youtube]
----------------
(романс)
Вже павутинки у волоссі,
І сум-печаль в очах святі…
Та ще не осінь, ще не осінь –
Я цілував би очі ті…
Не нарікаю і не плачу,
Не ображаюсь, не кляну –
Тебе одну у снах лиш бачу,
І в них люблю тебе одну.
Я долі ще не раз пробачу,
Що час сплива за роком рік –
Лиш уповаю на удачу,
Що ти подивишся в мій бік.
Заб’ється серце, затріпоче,
Полине пташкою увись…
Не відводи від мене очі,
Благаю – тільки подивись.
І світ заграє веселково,
Хоча ні спокою, ні сну…
Лиш не мовчи, скажи хоч слово,
Бо я люблю тебе одну.
Ті почуття куди подіти?
Святе тепло – рука в руці…
Ще буде рай, і буде літо,
І ти, прекрасна, в світі цім…
А як той час таки настане
Вступати в осінь золоту –
Розвіють вранішні тумани,
І сум, і жаль, і самоту…
Життя чудове й незбагненне,
Таке, як в юності колись…
Благаю, просто глянь на мене,
Мені очима усміхнись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576872
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 06.03.2016
Відлітають з гнізда пташенята,
а на крилонька пам’ять беруть.
Важко доленьку наздоганяти,
нелегка ж простирається путь.
Як же часто мене доля била!
Походив, побродив, політав…
Рідна ж хата – повік буде мила.
Звідси в світ йде дорога свята.
Кожна пташечка має свій голос.
Має вартість свою кожна мить.
Скільки всякого скарбу навколо!
Таємниче про це сад шумить…
А повітря густе і духмяне
бадьорить, веселить і п’янить…
Щедрий спомин оцей не зів’яне.
Рай наземний Господь боронить.
В рідний двір, де любисток і м’ята,
повертаюсь на крилоньках мрій.
В рідну хату, де мама і тато,
де негаснучих споминів рій…
Як би доля мене не сварила, –
рідне хатнище радо віта.
Тут лікую поранені крила.
Тут Вітчизни моєї вівтар.
[u]Запис і виконання В. Сірий[/u]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636726
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 06.03.2016
«Ікон тут Божій Матері багато…
О Господи, спаси і збережи!
Тут можеш ти свічки придбати…
Святий Пантелеймоне, поможи!»
Десяток цілий він свічок купив,
Ікони Богородиці у храмі відшукав.
До кожної по черзі підходив,
Свічки запалював, молитву промовляв:
«О Богородице, допоможи, прошу,
Ти бідній Юлі цю хворобу подолати…»
Побачив на іконі він сльозу –
То очі стали смуток виливати…
Роман до цього мало вірив в Бога,
В Його він існуванні сумнівався.
Але потрібна Юлі допомога –
За будь-яку надію він чіплявся.
Цілителю Пантелеймону помолився,
Йому останню свічку ще поклав.
І знову Богородиці вклонився,
Із храму вийшов – друг уже чекав.
Рецепт і гроші передав одразу,
А ліки надіслати в клініку просив.
Про себе нагадали метастази
Вже в поїзді. Він мужньо біль зносив.
Всю ніч прокашляв. Аж сусід бурчав,
Що «їздять всякі і заразу тут розносять»
Хустинку вранці вже криваву викидав.
Такого не було у нього досі.
З вокзалу швидко кинувся додому,
Що «добре все» він батькові сказав.
Костюм свій лижний, курточку пухову,
Шкарпетки шерстяні для Юлі взяв.
«Ромашка, повернувся ти?» - зраділа -
«А я все плакала, коли тебе чекала…»
А потім про новеньку розповіла –
Та злякано з-під ковдри виглядала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648739
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 04.03.2016
[i]Тобі, Небесному[/i]
Герої не вмирали – йшли у вічність,
Все більше янголів на варті снів.
І плине кача, і в лампадках свічі
Знов плачуть-тануть в пам’ять про синів.
Між них і ти, віднині теж небесний,
Назавжди – воїн, мужній захисник.
І то для тебе недоквітли весни,
Недозвучала пісня про рушник.
Я знаю, й там, у царстві неземному,
Ти зброї не складеш – козацький рід.
Ти янголом-хранителем додому
Повернешся і станеш близ воріт.
Пробач, не зберегли і не зуміли
Зробити, щоб не збільшувався стрій
Небесних. Виростають знов могили,
І нові янголи на варті мрій.
Але я вірю: все у нас ще буде,
За нами правда і висока ціль.
Небесні захищають наші будні,
Одвічний приклад і одвічний біль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645650
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 02.03.2016
Буває так, що сльози висихають
іще до сонця, першої свічі...
Зібрало небо хмари в темну зграю,
ніхто й нікого більше не питає
про дощ, про сніг і стільбища нічні.
Спадають мокро чорні фами долі...
То не сльоза, то скапує мороз...
О, дайте хоч краплинку не юдолі
в сі гуденята зморені та кволі,
бо куля гостра йде не повз,
а проз!..
Та пізно, пізно забіліли ночі,
багаття ранку холодом пече...
І вже на плачуть, ні, не плачуть очі,
пробите серце онде кровоточить...
стікає біль на мамине плече...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647662
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
Дремлет офисных суток
Антракт. Тишина.
И сиеста... С минутой
Обеднего сна...
................................
...Догорает огонь.
Улетает зола
В неба томную вонь...
...Память мне помогла
Удержать на плаву
Этот странный сюжет...
...Я на остров плыву,
Где тебя уже нет...
...Он ужат и отмыт,
Этот взрослости мир,
Словно мысли,
Забитые в темный сортир,
И когда-то сольется
Вода в туалет,
Подтверждая, что НЕТ.
Ничего больше нет...
....................................
...Да, "вернемся к баранам"...
...Плыву я к тебе,
Будто вдаль утром ранним
Навстречу судьбе...
-Помнишь залитый светом
Песочек у скал?..
...Из окна кабинета
До детства рука
Протянулась... И снова
К тебе я плыву.
Это жизни основа...
-Тебя как зовут?
Валя? Таня? Аленка?
Надежда? Скажи,
И разливисто-звонко
Дружить предложи...
Ты откуда такая?
Ага, из Москвы.
Здесь семьей отдыхая,
Бываете вы...
Ну, а я киевлянин,
И это совсем
В дружбе нам не доставит
Недетских проблем...
...Эти важные тетки-
Гранд- офис- прокат,
Словно в бочке селедки
Лоснятся бока...
...Да... Ты вышла на берег,
В трусишках ХэБэ.
Я еще не умею
Сознаться тебе,
Что тобою любуюсь...
Наверно, люблю...
Я еще не целуюсь,
Но- на! Подарю
С уваженьем глубоким
Роскошный улов-
Банку сока (без сока,
Но с рыбой-иглой,
Что я выловил в море)
Подарок прими!
...Все изменится вскоре...
-Меня обними!..
...Резкий цокот от шпилек
Врывается в сон...
-Вот тебя бы пришпилить,
Да вымести вон!..
...Наши ноги босые...
Морская вода...
Украина... Россия...
Куда вы? Куда?..
Это иглами в сердце
Понятье- война...
Словно детство,
Ветра унесли времена...
........................................
Сон прошел. Неуклонным
Пробужденьем объят
Деловито- районный
Офис... Военкомат.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116021800523
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644800
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 28.02.2016
«Те життя мов картина повішена в темнім музеї»
(Гійом Аполлінер)
Я повернувся з м’ясорубки війни,
Намагаюсь повірити, що це правда,
А інші...
Я знову втікаю від людей в тишу
Лісового зеленого храму смерек,
А інші...
Мені тепер війна тільки сниться щоночі –
Кожної бездонної ночі марень,
А іншим...
Я все менше розмовляю з привидом смерті,
Що з’являється мені блідою стрункою жінкою,
А інші...
Я іду по землі сухій і жовтотравній
Пружною ходою живого блукальця
І все менше думаю, що під цією тирсою
Теж колись буду лежати –
Чи то я, чи то моя оболонка тлінна,
А інші...
Я все дивуюсь чому так тихо,
Чому гримить тільки гроза
Над кам’яним містом і дорогами пилу,
А інші...
Я досі живий – і розуміння сього
Не викликає ніякої ейфорії
Не п’янить як вино світанку,
А інші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599454
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 27.02.2016
«Плоть людська – сувій, на якому
Відмічені всі дати буття.»
(Максиміліан Волошин)
Спав я міцно: далася взнаки перевтома. Крім того в наметі було тепло – буржуйку палили славно і спальник у мене був «буржуйський» - теплий. Снилися мені мертві. Снився один вбитий солдат з мого взводу: снилося, що я привів його в лікарню і прошу доктора зробити йому обстеження, бо солдату, мовляв, погано. І усвідомлюю, що солдат вже мертвий, хоч і поводить себе як живий. Веду його до іншого доктора, а в кабінет черга. Дивлюсь, а в черзі одні вбиті солдати. Чи то прийшли з того світу лікуватися, чи то я потрапив в минуле і знаю, що всі вони загинуть. І кожного впізнаю: цього вбили місяць тому, цього два, цього три місяці тому…
Потім раптом прокинувся: нас підняли серед ночі. Вишикував свій взвод: навколо тьма, падає легкий сніг – але не пухнастий, а дрібний і колючий. Земля притрушена білим, чіткі собачі сліди – ведуть туди – в ніч, в темряву – ніби вказують нам шлях. Команда: «До машин!» За нами вантажівки з причепленими мінометами «Сани» та сірими мінами в ящиках. Ми їх вчора довго «кінспорядили». Міни совкові – ні підривники, ні вишибні заряди нормально не входили. Довелось використовувати шматки дерева та молоток (що не можна робити категорично). Я дивився як луплять по бойових мінах молотком і думав: ніхто з них (навіть я) не усвідомлюють себе камікадзе, хоча всі розуміють, що в будь-яку мить все і всі можуть злетіти в повітря – вибухнути, але всім вже все одно. Бо треба стріляти, а інших мін немає. Лунали навіть дурні жарти в стилі чорного гумору про «польоти в небо».
Ми все їхали в темряві, а я згадував вчорашній свій дзвінок до однієї старої подружки (25 років знайомі) – я був тоді у зоні зв’язку і хотілось довідатись як там наші спільні знайомі. Я так і не додзвонився до подружки, а потім прийшла СМС: «Я в театрі, говорити не можу.» Я так здивувався – мене понесло на сентименти – виявляється десь існує світ (при чому в цій же країні), де люди ходять в театри, слухають музику, розважаються, не бачать кожен день смерть… А потім подумалось: адже я теж в театрі, тільки дивлюся щодня більш цікаву, динамічну і більш насичену подіями виставу. І навіть я актором у цій виставі. Щоправда, тут вбивають по справжньому – не так, як в грецькому театрі – бутафорськи, а по справжньому, як на арені римського Колізею, у драмі гладіаторів. Навіть пісок під ногами – ну чисто латинський, як на арені. Ми гладіатори. По телевізори глядачі дивляться на нас, споглядають нашу трагедію. І тим глядачам теж потрібно тільки «хліба й видовищ».
Ми так і їхали – в машині темно. Хтось ввімкнув ліхтарик – з темряви випливли сумні обличчя солдатів. Я не стримався: «Вимкніть ліхтарик! Навколо тільки сумні обличчя. Хочу темряви…» Тільки через мить, коли знову очі відпочивали у тьмі зрозумів: я говорю як хайдзін, складаю мимоволі хокку… Мотор і далі гудів, машину хитало, чомусь згадався Кіплінг:
«Якщо все одно колись в землю ляжемо і я, і ти
Так чому б не сьогодні без суперечок і суєти?»
Привезли нас на бліндаж «Вівторок» - не знаю хто і чому придумав цій позиції таку iдiотську назву. Але таке було відчуття, що возять нас не в просторі, а в часі – з одного дня тижня в інший. Навколо сніг, пісок – там, де земля розволочена вирвами, уламки якихось дощок, кущі і суха трава (місцями спалена вибухами), розбиті снарядами шанці і бліндажі. Ледве сіріє. Десь лунає канонада. Хтось по комусь стріляє. Судячи по всьому сепаратисти по нашим. Коротше, ситуацію я «не Копенгаген».
Швидко розгортаємо міномети, ставимо бусоль: ледве стигли навести, як по рації голос СОБа з СОБаковоза: «Сайгон», я – «Кондор»! Ціль 103, піхота. Приціл 563, кутомір 16-03, заряд другий, осколково-фугасним, підривник осколковий, одна міна, вогонь!» І пішло! Куди стріляємо, звісно не бачимо. Одна міна за другою – ледве встигаємо відновлювати наведення. Хто не був у справжньому бою, той не знає оцього шалу, цієї ейфорії – коли тіло вже не відчуває болю, коли все одно – загинути зараз чи років через 50 нудного життя, коли грім пострілів мінометів і вибухів – і вже байдуже: це наші міни рвуться чи стріляють по нас. Тільки крики між пострілами: «Лівіше 0-23, приціл 568, три міни швидким, вогонь!», «Міномет, постріл!!!» Запустили мін по 20 кожен міномет, коли пролунав голос СОБа по рації: «Ми влучили! Ми їх поклали! Цілу роту сепаратистів змели! А тепер ходу звідти! Ходу!!!» І для чого він по рації таке прямим текстом??? Оригінал у нас СОБ – ех, молоде, зелене, емоційне. Певно, перший раз роту сепарів замочив і перетворив у ніщо. Ні щоб просто: «Ціль вражена. Змінити дислокацію!» Чи щось таке. Все таки наш СОБ в душі цивільна особа. Ще й романтик. Але то байка. Ми їх замочили! У боргу я не лишився – СОБу по рації процитував Шекспіра:
"Those hours, that with gentle work did frame
The lovely gaze where every eye doth dwell,
Will play the tyrants to the very same
And that unfair which fairly doth excel..."
Згорнули міномети і ходу. Навколо гримить, але нас «відповідною» не дістали. Чи то взагалі не по нас стріляли. Серед сепарів вистачає безтолкових артилеристів, що стріляють не туди або не тоді. Нам просто пощастило. Нас не накрили. Ми встигли втекти. Відчуття ейфорії поступово проходить. Тіло знову відчуває холод, а шлунок голод. А ось і зупинка, короткий відпочинок і скромний обід серед поля. Але вже далеко від передової – канонада доноситься вже здалеку, ніби з потойбічного світу.
Набивши шлунки чистимо міномети. Запах солярки і порохового диму, яким просякнуто все. Не стою в стороні – чищу міномети разом з солдатами. Так само як і солдати заляпаний соляркою і брудом. Щоб збадьорити солдат починаю розповідь у своєму стилі: «Я колись служив матросом на «Еспаньйолі», так у нас на кораблі були гармати точно такого ж калібру як наші міномети. І теж не нарізні, а гладкоствольні. Заряджали ми їх так: насипали порох через жерло гармати, потім затикали пиж, потім у ствол вганяли кругле ядро. При основі гармати була дірка – туди вставляли гніт і запалювали. Я тоді курив люльку (а тоді тютюн був в дивовижку) і запалював гніт іноді прямо з люльки. А диму було після пострілу! Не те що від наших мінометів. Просто хмари диму! А годували нас погано – набагато гірше ніж тут – одними сухарями і солониною. Такою солоною, що просто обпікала губи. Ми її відмочували в морській воді, щоб не була такою солоною, але це мало допомагало…» Солдати сприймають мою розповідь серйозно, обличчя сповнені співчуття і якогось суму і здивування: «А Ви в якому році служили?» «У 1602, у флоті її величності королеви Єлизавети!» Зіниці у солдат розширюються (певно від здивування), але ніхто не сміється – жартів вони не сприймають, не розуміють. У кепа дах поїхав, не інакше… Але ніхто не подає виду, всі продовжують чистити міномет. Цих людей уже нічим не здивуєш, все вони сприймають як факт. Ну, подумаєш, кеп вважає, що вже жив колись і не раз – мало в кого в голові які дивацтва…
Мої жарти давно ніхто не розуміє. Тільки один сепаратист якось зрозумів мій жарт: сепари якось пішли на нас в атаку, а я в них з крупнокаліберного кулемету почав стріляти (жартома, звісно, бо нічого серйозного в цьому божевільному світі не буває), влучив одному сепаратисту в голову, так він одразу і зрозумів мій жарт, розкинувши мізками…
А ось і табір. Можна трохи відпочити і погрітися біля буржуйки. Хоча який там відпочинок – в голові продовжують звучати вибухи… І варто заплющити очі, як виникають у свідомості картини бою. І так буде цілий вечір і цілу ніч – сон повертає нас на передову. І тут ніякі заспокійливі не допоможуть. Але якось раптом стає спокійно і умиротворено: ми це зробили, ми сьогодні розбили сепаратистів і зупинили їх спробу наступу. До мене на спальник стрибає наш табірний кіт Томик (його всі люблять, він приходить в гості до відпочиваючих солдат і муркоче) – тваринка, яка приносить радість. Пухнастий і добрий. Стає якось затишно. Розмовляю з котом: розповідаю який у мене є чудовий дім і який в мене вдома є кіт. Хто-хто, а Томик мене розуміє. У голові крутиться. Виникає відчуття, що я злітаю в повітря і літаю навколо буржуйки у якійсь дикій круговерті…
P. S. Позивні СОБа та ім’я кота змінені – кіт теж на службі Україні – мишей в таборі ловить, а від тих москалів всього можна чекати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545214
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 27.02.2016
Вірш опублікований в збірці революційної поезії
"Говорить Майдан", 2014 р.
Зима великої тривоги,
обману і розчарувань,
снігів, морозної облоги
і затяжних протистоянь,
бунтів, небаченого руху
протестних настроїв людей.
Зима випробування духу,
стратегій, тактик та ідей,
брехливості й цинізму влади,
«тітушок» звірств, їх формувань,
судів продажності та зради
і міліцейських катувань.
Пора розділення народу
на «наших» і на «бандюків»,
кристалізації породи
хоробрих, вірних вояків.
Сплелися у борні в єдине:
майданів масова хода,
сварки і розбрат у родинах,
і штурм судів, частин, ОДА,
рух запальний автомайданів,
прицільний обстріл барикад,
закличний гуркіт барабанів
і газів сльозогінний чад,
і героїчні силуети
на тлі шаленого вогню,
дими пекельні, водомети
і дух, сильніший за броню,
і лють катів – та, до безтями,
до втрати людських почуттів!..
Зима, оплачена життями
незламних, відданих синів –
НЕБЕСНОЇ святої СОТНІ...
І біль... І сльози – на роки...
Для краю втрати незворотні,
вони – Герої на віки!
Зима снігів, политих кров'ю,
і світ вражаючих подій,
зима, освячена любов'ю,
освітлена вогнем надій.
Зима у пошуках дороги
з провалля – в світле майбуття,
мільйонних молитов до Бога
за Україну, за життя!
Людської Гідності вимога,
зима пробудження від сну
і сподівань на Перемогу –
зима надії на Весну!
Лютий 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645399
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 21.02.2016
***
По усмішці читаю, по очах...
Ти в мене, милий, весь – як на долоні.
Кохання твого вогник не зачах.
А мій?.. Та я весь вік – в твоїм полоні!
***
Ми вже – у володіннях листопада.
Я все частіш турбую Господа: "Спаси!
Без нього не горітиме лампада
любові й ніжності. Молю, не загаси!"
***
Як лагідно зорі́ють твої очі,
яке тепло дарує серця жар...
В долоньках, крізь буремні дні і ночі
ми пронесли безцінний Божий дар.
8.01.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634482
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 21.02.2016
«Ліхтар в саду.
Скільки разів він ладен був згаснути!
Скільки разів…»
(Йоса Бусон)
Осіння трава
З чисто бурбонським спокоєм
Шепоче мені – такому ж вицвілому
Про епоху мовчання та фарб густих -
Про часи Генріха Восьмого.
Як хочеться у прозорій непотрібності
Дзеркало на вулицю виставити,
Щоб його перехожі сахалися,
В душу свою потріпану зазираючи.
Як хочеться підошви черевиків своїх
Сонцю іронічному показувати
Хай з мене старого насміхається –
Весь світ обходив шукаючи
Чи то істину чи то тінь її,
А знайшов журавля білого
Такого ж як сам сивого.
А в провулках сміються юродиві,
А будинки, як сніг загублені,
А люди, як сновиди зачаровані,
А діти небом заколисані,
А книги на смітник пожбурені,
А я все у вікно дивлюся
На вас – перехожі і привиди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366959
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 14.02.2016
[i]
"Так часто стала звучать фраза "Люди устали от войны"... Дорогие люди, отдохните. Мы не устали и защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать. И не нужно париться о пацанах, которые здесь! Вы ведь не просили Вас защищать. Вы вообще не понимаете, за кого мы здесь воюем. Но это не важно. Вы ведь устали. Отдыхайте"
02.12.2015 Олексій Болдарєв («Малюк»)[/i]
[b]Ви кажете, що стомлені війною.
А де вона?
Ви бачили її?!!!
Які у неї очі після бою?
Афектно-ейфорійні
Чи сумні?
Вам важко в білосніжних покривалах
Дивитись в телевізорі про смерть.
А ви колись своїх братів ховали?
Щодня.
Навік.
Летіли шкереберть
Від хвиль ударних?
Била кров джерельцем?
Чи відчували, люди, ви хоч раз
Як небо сипле не дощем, а перцем —
А ти стоїш, бо в тебе є наказ.
Було вам важко відкупити сина?
Проте тепер спокійний у вас сон.
А в мене рік ні мама, ні дружина
На крок не відступають від ікон.
Ви — потомились…
Що ж, ховайтесь в тіні.
Бо хоч війна, то чилі, то полин—
Стерплю усе, щоб в мирній Україні
Зростав ще ненароджений мій син.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639956
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016