у погребі, де цвіль малює візерунки,
де зброджене вино і перепрілий дух,
де граються щурі і павуки у жмурки,
ослабле світло там, як тополиний пух
помітив я, увязнену в старому дзбані,
смарагдо-квітчану, сяйливу рідину,
це між полиць, як між століть рядами,
хтось, мов легенду, заховав весну
і вийняв я її із лона підземелля,
в руках вона тепліла, наче немовля,
гойдались сходи, танцювала стеля,
від захвату моя крутилась голова
із нею вийшов в день похмурий, сонний,
де час ледь сунеться - повільний сірий флот,
я дзбан поставив на широкім підвіконні,
іскристі вихори роїлись попід склом
а згодом шибку заснувала павутина -
зелена сіточка, промінчасті жилки,
і наче хтось всю сірість споловинив,
в старому ж дзигарі завелися пташки
увечері всі стіни стали гобеленом
хоч за вікном ще тріпотів безлистий час
весна ж цвіла -кімнатний мій ендемік-
і духмяніла, мов гірський трав'яний чай
опівночі дізнавсь я ще одну дивнину:
весна прийшла ця із міфічних днів,
сопілки щезників будили щогодини,
хор потерчат в кутку варганами бринів
чугайстри вогнище розводили на кухні,
і тіні предків відкидав добутий гас,
у ванній плюскались озерних пустищ духи,
примари в люстрі влаштували свій палац
книжки-метелики зліталися на маки,
які росли в химернім грунті килимів,
десантувались бедрики, як гайдамаки,
пливли в човнах поети морем слів
так вчився жити я з весною в парі,
її душі пізнав непосидючий лад,
їй, як і музиці, затісно у футлярі,
багнесь лишень зворушувать, звучать!
і зрісся я з її розмаяним повітрям,
чуттів метаморфозу вивчив потайну,
душевні тонкощі і внутрішні магніти,
і анатомію всіх меланхолій і задум
та ратом в'янути почав премилий щебет,
струмочки усмішок згубились у плачах,
"в чому моя вина ? в чому її потреба?",
питання юрмились довкіл по вечорах
вона всміхалась вранці трішки винувато,
вночі ж зривалася спітніла, ледь жива,
та врешті зміг я цю недугу розпізнати,
весну стомила вже гарячка мандрівна
в броню рішучості вдягнувсь одного ранку,
хоч серце квилило ще з чайками прощань,
я двері й вікна відчинив для полонянки,
в любові вчився я мистецтву відпускань
весна розходилась, як животворні кола,
всю землю стомлену збирала під крило,
її князівство стало справді неозорим,
лиш поруч мене її більше не було
та серце стужене не витерпіло болю,
із ребер вирвалось в швидкім потоці змін,
у небо кинулось наздоганяти долю,
немов повітряний черлений диво-змій
ось так душа й без серця залишилась,
три пори року збігли, наче і дарма,
та у вікно впливло смарагдове вітрило,
й ввійшла в будинок панночка струнка
"привіт, - шарілась.- ти мене згадаєш?"
сяйнула усмішка знайома вже така,
і світло рвалося із неї водограєм,
а моє серце виглядало з рюкзака
ступила крок і кинулась мені на шию,
заграли раптом грамофони орхідей,
протислось серце в реберну щілину,
впустило в вени семибарвну акварель
"я була в гостях брахманів й емірів,
вела мене свобода в Анди і Тайланд,
сюди ж вернулась знову, бо, повір, я
так прагну чашечку твого тепла"
і ось виблискує озерна скатертина,
голубить вікна черешневий цвіт,
свобода із теплом зійшлися воєдино,
долоні гріє нам Любові сонцеплід
10-24.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654268
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016
полюби мене, на сьогоднішній один день,
таку тиху і лагідну, мов ніколи ніким ще не зраджена.
я сиджу тут, хвора, тобою заражена,
ледь терплю спазми в серці і хронічну в душі мігрень.
полюби мене, на сьогоднішній один день.
полюби мене, таку злякану і відчужену,
на години ці, перелічені на чотирьох пальцях,
ось таку: доступну, роздягнену, збуджену,
на до-після поділену, розгалужену.
хоч любов'ю з такими і не займаються.
полюби мене, переповнену вихором відчаю,
і терпкою, як чай із індійських плантацій.
не читай про життя нудних і дурних нотацій,
все одно вони будуть мною ні крапельки не помічені.
полюби мене у цей день, а назавтра ми знову зробимось пересічними.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642303
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016
той, якому мені не пишеться, любить пальцями по волоссю,
любить чай без молекул солоду, і мене без молекул фальшу,
і, здається, над ним щось світиться, коли він заправляє постіль,
і заварює чай із травами, щоб мене вберегти від кашлю.
той, якому мені не пишеться, часом дивиться винувато,
часом димом (туманом?) дихає, щоб душа не рівнялась пеклу,
я тоді підкрадаюсь кішкою – обійняти, поцілувати,
той, якому мені не пишеться, розуміє все без перекладу…
в тому всесвіті стільки галасу, часом гостро бракує тиші,
і, як завше, проклавши шлях собі, опиняєшся у заторі,
коли розум в упряжці доленій, і ти тягнеш важезний дишель,
той, якому тобі не пишеться – найчастіше впряжеться поряд,
і коли ти з півкроку вернешся, рознадіявшись у дорозі,
чи задумаєшся, оступишся, ледь не втрапивши у провалля,
той, якому тобі не пишеться, у життя безнадійній прозі
прокладе тобі власну стежечку, щоби сміло ступалось далі.
і казки, що безслідно нищаться, коли всесвіт стає Аврориним,
стають явами, а не маренням, коли поруч казкар дрімає,
той, якому мені не пишеться – мабуть, той, що для нього створена,
той, що Богом мені дарований, і що ближчого вже немає…
10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292234
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 17.01.2016
«Пєтіна канхветіна..» ( група «ТІК», «Сiрожине пiрожине!»)
Музика: Віктор Бронюк
Слова: Володимир Туленко
[youtube]https://youtu.be/A0t1MzmI_nI[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/qej3zAJzYSU[/youtube]
ВИДОС!
[youtube]https://youtu.be/6JoiezPAtvs[/youtube]
КА-РА-ОКЕ
Нема?
Пicню заспiваємо про канхветіну!
Вона несе мільйони, і вона тільки Пєтіна…
Вона, як наче курочка, що як корова доїться,
Тож хто хотів її купить… Повинен заспокоїться!
ПРИСПІВ:
Чия це канхветіна? Лиш – Пєтіна!
Чия це канхветіна? Лиш – Пєтіна!
Чия це канхветіна? Це – Пєтіна!
Пєтіна канхветіна! Пєтіна канхветіна!
Пєтіна канхветіна! Пєтіна канхветіна!
Герой пресконхверенцій,
Й обкладинок журнальних,
Ангелу знає Меркіль,
І англійску зна нормально!
Туленка Володимира , мабуть, іще не знає?
Та, сподіваюсь, як усі цю пісню заспіває?!
ПРИСПІВ:
Чия це канхветіна? Лиш – Пєтіна!
Чия це канхветіна? Лиш – Пєтіна!
Чия це канхветіна? Це – Пєтіна!
Пєтіна канхветіна! Пєтіна канхветіна!
Пєтіна канхветіна! Пєтіна канхветіна!
Менше тексту і так все зрозуміло…
Канхвети, як і пісня ця – зроблені так вміло,
Тож хай співають звідусіль прості (й не зовсім) люди!
Хай відійде в минуле зло! Хай щасті всім нам буде!
ПРИСПІВ:
Чия це канхветіна? Лиш – Пєтіна!
Чия це канхветіна? Лиш – Пєтіна!
Чия це канхветіна? Це – Пєтіна!
Пєтіна канхветіна! Пєтіна канхветіна!
Пєтіна канхветіна! Пєтіна канхветіна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635837
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 14.01.2016