Боднарук Ілона: Вибране

Крилата (Любов Пікас)

ХІБА ВОНА МОЖЕ?

Він  давно  частина  її  простору,  в  який  вона  пустила  його  на  відстань  дотику.
Він  їй  потрібен,  як  кисень,  без  якого  вона  не  може  дихати,  
як  сонце,  теплі  лапи-промені  якого  хоче  відчувати  тоді,  коли  холод  запускає  свої  пальці-щупальця  у  її  жили.
Він  їй  потрібен,  як  зорі,  котрі  можуть  і  освічують  навколишню  темряву,
як  кава,  яку  вона  п’є  мінімум  тричі  на  день,  щоб  тримати  свої  мізки  у  мажорі.
Він  їй  потрібен,  як  вуха,  щоби  чути  симфонію  Моцарта  в  літньому  шелесті  трав,  в  осінньому  падолисті,    в  зимовій  заметілі,  у  весняному  дзюркотінні  струмків,  
як  ніс,  за  допомогою  якого  вона  розпізнає  щирість  і  фальшивість  людей,  що  йдуть  поруч,
як  шкіра,  яка  відчуває  позитивне  і  негативне  випромінювання  чужої  енергії.
Він  їй  потрібен,  як  душа,  яку  їй  дав  Бог  при  входженні  у  цей  світ.
І  він  має  у  тій  душі  своє  помешкання.
Так,  іноді  вона,  коли  він  виходить  з  цього  помешкання,  
блукає  своїми  стежками  у  своєму  власному  обширі,  
зачиняє  двері  для  нього  на  защіпку  із  середини,  
щоби  він,  повернувшись,  не  зміг  їх  відчинити  і  знову  ввійти.
Але  ж…  
Хіба  вона  може  довго  тримати  ці  двері  зачиненими  для  нього?
Коли  він  потрібен  їй,  як  кисень…  і  т.  д.  (читай  спочатку).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636604
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 21.03.2016


Тарас Яресько

ЕПІГРАФ

Привиддя  перелякано  вищали,
по  швах  тріщали  білі  черепи,-
історія  скрадалася  в  аннали
задкуючи  розпуттями  тропи.

У  ніч,  яка  забула  алфавіти,
де  очі  потьмяніли  до  вуглин,
запалюють  слова  хіба  поети,
по  темних  тишах  кольором  калин.

Аби  у  час,  коли  гуртом  мовчали,
шорсткий  і  без`язикий,  як  осот,
нас  всіх  ретельно  не  переписали
новітні  Карамзін  і  Геродот.

Поморщаться  їм  жовті  маніфести,
їм  вислизнуть  кривописи  із  рук  –
бо  йдуть  у  шалі  творчого  інцесту,
як  під  вінець,  поет  і  муза,  в  друк.
                                                                                                                                                                                                             

                                                                 21.02.16      


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649733
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 21.03.2016


Тарас Яресько

ДРАКОНИ

Дракони  ввижаються  в  небі,  позбавленім  тиші.
Це  просто  омана  крізь  вічка  мого  бліндажа?
По  клятій  війні  може  набіло  нас  перепишуть,
таких  неповторних  
повторні  сніги,  як  олжа.

І  патос,  і  епос,  і  ерос  –  як  три  мушкетери,
як  три  іпостасі  на  іконостасі,  як  три
освячених  слова  освідчень  
з  флакона  мольфара.
Примов  мене  ними,  замов  мене,  заговори!

Тоді  все  одно  чи  насправді  драконові  крила
сьогодні  у  фокусі  в  калейдоскопах  зіниць.
Ми  ще  покохаєм,  
бо  не  покохати  –  несила,
бо  тулиться  промінь  у  звужені  вічка  бійниць.


                                                                                                   13.02.2016          


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648200
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 02.03.2016


Тарас Яресько

ДРАКОНИ

Дракони  ввижаються  в  небі,  позбавленім  тиші.
Це  просто  омана  крізь  вічка  мого  бліндажа?
По  клятій  війні  може  набіло  нас  перепишуть,
таких  неповторних  
повторні  сніги,  як  олжа.

І  патос,  і  епос,  і  ерос  –  як  три  мушкетери,
як  три  іпостасі  на  іконостасі,  як  три
освячених  слова  освідчень  
з  флакона  мольфара.
Примов  мене  ними,  замов  мене,  заговори!

Тоді  все  одно  чи  насправді  драконові  крила
сьогодні  у  фокусі  в  калейдоскопах  зіниць.
Ми  ще  покохаєм,  
бо  не  покохати  –  несила,
бо  тулиться  промінь  у  звужені  вічка  бійниць.


                                                                                                   13.02.2016          


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648200
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 02.03.2016


Тарас Яресько

ІТАКА

                                                                                   [i]О.Ольжичу[/i]

Сперте  небо  в  кулак.  Недосяжність  мети
заперечать  наближень  ознаки.
Нам  би  відчаю  сиву  межу  перейти,
нам  би  нашу  вернути  Ітаку.

Ще  уразить  диктатора  праведний  меч,-
меч  іржею,  не  золотом  критий.
Буде  пря,  буде  дим,  будуть  знаки  предтеч,
будуть  янголи  маршем  ходити.

Хай  мереживо  слів  заплітає  павук,
коїть  замах  на  тишу  вельможну,
присягнемо  на  вірність  ми  потиском  рук
у  годину,  як  замах,  тривожну.

Без  печаток  і  штампів  ця  клятва  жива,
доки  руки  й  вуста  не  холодні,
доки  кола  пускають  жбурнуті  слова
по  знімілому  плесу  безодні.

А  коли  охолонуть  –  крилатий  поет,
що  небесну  зоткав  павутину,
іх  зустріне,  відклавши  на  мить  арбалет,
у  тривожну,  як  замах,  годину.


                                                                                         07.02.15.  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646638
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 02.03.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2016


Тарас Яресько

"Ти морем бігло, а воно…"

Ти  морем  бігла,  а  воно
Й  мене  манило  до  пробігу
Та  знаю  –  скулений  у  кригу
Я  водномить  піду  на  дно


Тому  на  березі  стояв
Втрачав  тебе  на  видноколі
Хто  шле  мені  такої  долі
Щоби  і  терпнув,  і  чекав  ?


А  може  умисел  тонкий
Збагнути  смертному  незмога
І  біль  в  душі  –це  просто  кригу
Вже  трощить  паросток  гінкий  ?

   
 
                                                                         26.09.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610889
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 17.02.2016


Валентина Ланевич

Заповнювала всю себе тобою

Пекла  оладки  з  думкою  про  тебе,
Заповнювала  всю  себе  тобою.
І  була  в  душі  незмінна  потреба  -
Злітала  душа  в  небо  ластівкою.

І  тріпотіла  в  повітрі  крильцями  -
Тебе  шукала  в  безмежнім  просторі.
З  серцем  здавалися  погорільцями  
Та  не  хотіли  й  крихти  стервозності.

Замішували  в  грудях  щем  і  радість,
Щастя,  що  привелось  тебе  зустріти.
І  розповзалася  по  тілі  слабкість  -
Жадання  знов  кохати  і  любити.

12.07.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593122
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 17.02.2016


Валентина Ланевич

Не будуй собі трон

До  задушної  серцю  жари
Пробивається  в  синь  надвечір’я.
Пасма  сірі  спуска  із  гори,
Ті  звисають  донизу  ганчір’ям.

І  біжать  під  затишний  карниз,
Де  воркує  голубка  в  печалі.
Скоро  осінь  пошле  падолист,
Впише  в  душу  прийдешні  скрижалі.

Розворушить  минулого  сон,
Втисне  в  нього  гроно  горобини.
Не  будуй  собі  з  величі  трон  -
Зникнуть  може  любої  хвилини.

16.08.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600085
дата надходження 16.08.2015
дата закладки 17.02.2016


Валентина Ланевич

Чутливим тілом вкутаюсь в любов

Чутливим  тілом  вкутаюсь  в  любов,
Порину  сутністю  в  виток  безмежжя.
Позбудуся  умовності  оков,
Помру  в  тобі  і  загодя  воскресну.

Оновлено  дивитимусь  на  світ,
В  твоїх  очах  щаслива  розчинюся.
Спаде  до  ніг  зіжмакано  батист...
Ти  знову  мовчиш,  а  я  хвилююся.

Хоч,  знаю,  не  належиш  сам  собі,  -
Війні,  що  клекотить  вогнем,  громами.
Найкращі  віддаються  боротьбі,
Боги,  не  становіть  війну  між  нами!

12.03.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566125
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 17.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2016


Тарас Яресько

"Рядки про неї – ніби перший сніг…"

Рядки  про  неї  –  ніби  перший  сніг
піднесено-діткливі,  чисто-білі
які  суцвіттям  паперових  лілій,
притрушували  судженим  нічліг.
 
Іх  пошморгом  хурделиці  здіймуть
і  всує  розпорошать,  зледенілих,
іще  близьких  –  та  вже  подаленілих,
що  віри  вже  наївної  не  ймуть.

Дарма  судомно  ловиш  нальоту,
не  вистачить  і  божої  напруги  -
щоб  перший  сніг  колись  упав  удруге
на  цю  суворочолу  німоту.

Як  врешті  віднуртує,  відболить
і  в  пам'яті  уляжеться,  замшілій,
рядки,  як  перший  сніг  ,  молочно-білі  
згадаєш  ти  –  і  свічка  затремтить.


                                                                                               15.11.15      


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625594
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 17.02.2016


Тарас Яресько

"і день пішов на днину…"

[img]http://s017.radikal.ru/i440/1602/09/ec624bb866c9.jpg[/img]


І  день  пішов  на  днину,  
                                                         і  ніч  закрила  брами,
в  зіницях  передсвітніх
                                                         скипіла  каламуть.
благослови  мене  ти
                                                   черленими  вустами
на  чорну  путь  і  довгу
                                                           що  зіткана  з  розпуть  
Засперечались  ери
                                                         і  бронетранспортери,
крізь  темне  підсвідоме  
                                                                     біліє  нитка  слів,
відмерли  динозаври  –
                                                               воскресли  мінотаври,
та  їхні  лабіринти,
                                                       і  кровожерний  міф.
Коли  не  чутно  крику  –  
                                                                   поет  стає  солдатом  
у  бурю  в  склянці  світу,
                                                                     під  гамір  батарей.
Та  все  ж  у  пляшку  вірші
                                                                         коркую  заповітом
і  морем  неписьменним  
                                                                     пускаю  як  трофей  .
Я  вірю  –  відкоркуєш
                                                                 черленими  вустами,
хоч  ти  не  Аріядна,  
                                                           а    я    не    є    Тесей  -
угледіш  білу  нитку    
                                                         між  чорними  рядками,
тонку,  як  віра  в  диво,
                                                                 але  –  понад  усе.


                                                                                                                   24.01.2016.      

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644145
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 17.02.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ТВІЙ УСМІХ -ЗАГАДКА

Твій  усміх  -загадка,
В  душі  -  тепла  згадка,
Що  ніжить  мене  і  пестить
Такий  був  солодкий,
А  вечір  -  короткий...
Спомин  той  серцю  лестить

Ямки  на  щічках  ,
Руки  -  в  порічках...
Стиглі  смарагди  зривали...
Пальці  -  у  соці,
Сік  -  на  сорочці...
Руки  між  гілок  торкались...

А  потім  гриміло  ,
Серце  млоїло...
Той  грім  серед  ясного  неба...
Вітер  подув  -
Ти  пригорнув  ,
А  я  опиралась  :  "  Не  треба...  "

Той  усміх  -  загадка,
Про  дотик  твій  -  згадка,
Про  перший  в  житті  поцілунок...
Диво  предивне  -
Гаряче  і  зимне...
То  був  незбагненний  дарунок  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642851
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016


Тарас Яресько

"Важніє неприкаяна свобода…"

Важніє  неприкаяна  свобода  -
кому  вона  потрібна,  як  у  ній
немає  дна,  немає  навіть  броду,
щоб  перейти  на  тихий  берег  твій.

Куди  запропастилась,  запропаща,
сподівана  абетка  родова?
Немов  гриби,  затаєні  у  хащах,
її  незаскороджені  слова.

Чи  в  них,  мов  контрабанда,  наші  душі
минуть  кордони  осеней  і  Лет?
Чи  вічний  цинік  знагла  у  калюжі
уздрить  небес  пливкий  автопортрет?

На  берег,  де  є  ти,  обітована,
Летючого  Голландця  словотрощ
приб`є  мого…  чи  це  лише  омана,
як  сонце  у  сліпий  осінній  дощ?

                                                                       31.01.16  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642828
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016


Валерій

Життя людське

Життя  людське  дається  раз  на  світі.
Воно  збігає  за  короткі  миті.
Та    в'яжемось  корінням  до  землі
Де  дім  батьків,  де  бігали  малі.

Де  матінка  навчала  нас  літати
І  отчий  край  любити  й  пам'ятати,
Де  потом  й  кров'ю  скроплена  земля,
Де  предків  прах,  сади,  ліси  й  поля.

Хай  доля  в  чужину  мене  закине,
Хай  не  побачу,  як  цвіте  калина,
І  вже  давно  злетіла  в  небо  мати,-  
Я  вічно  буду  неньку  пам'ятати.

Я  вічно  буду  рідний  край  любити,
І  до  могил  батьків  своїх  летіти.
Людина  приростає    до  землі,
Де  дім  батьків,  де  бігали  малі.

Не  зраджу  я  святої  Батьківщини,
Не  зраджу  милій  матінці  єдиній,
А  буду  завжди  вірним  їм,  як  Богу,
Яку  б  Господь  не  дав  мені  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642812
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016


Максим Тарасівський

Лютий

Рік  переступний,  і  Лютий  приступний
В  торбі  приховує  зайву  добу  -
Тричі  не  вийшло,  та  врешті  здобув
Вірний  ярлик  на  податок  відкупний,
Кажуть,  зганьбився?  -  До  біса  ганьбу!
 
Так  багатіти  не  вміють  нездари,
Рівнотривалі  всі  браття  мої,
Долі  своєї  кати-палії,
Не  загоняють  у  власні  отари
Зайвих  голів,  отакі  тюхтії!
 
Браття  ж  сміються:  облиш,  кажуть,  Лютий,
Слава  маленька,  що  нині  ти  зміг
Забагатіти;  можливо,  це  збіг,
Та  пригадай:  щоб  добу  ту  здобути,
Нам  ти  три  роки  вклонявся  до  ніг!

2016

"За  мотивами"  ось  цього  вірша  російською:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641321  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642809
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2016


Тарас Яресько

"Мов пальців відбитки…"

Мов  пальців  відбитки  -  в  рядках  на  папері
шматочки  душі  рве  словесний  прокруст.
Чи  дактилоскоп  кримінальної  ери
впізнає  по  них  і  засудить  на  хрест?

Ти,  блудний,  тинявся  від  себе  до  себе,
вертав  ходом  чорним,  парадним  втікав.
Замолював  гріх  –  у  замуленім  небі
рукописом    ринви  осінні  латав.

Вібрацій  душі  рідномовне  причастя,
цю  азбуку  Морзе  простуканих  рим  -
дощі  тонкосльозі  змивали  як  листя
і  прорване  небо  лишали  німим.



                                                                                           26.01.16


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640998
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016


zazemlena

Свято життя…

[b][/b][color="#ff0000"]Життя  -  це  ритми:  блюзи,  вальси,
Чечітки.  польки,  джази,  марші.
Хтось  може  втнути  краков'як...
Свято  життя...У  нас  -  не    так!
Біжать,  спішать,  танцюють  люди,
І  трудяться...Мо',  перші  будуть...
Безцінні  гвинтики  в  системі...
А  кожен  день  жа́лить  нестерпно.
Були  вже  й  вибори  в  країні...
А  танці  й    музика  не  змінні...
Мелодії  заупокійні  -
Влада  замовила...Обійми
Свої  відкрила  -  та  не  нам..
Кому?  Горластим  і  панам,
Хто  грабував  -  і  є  достаток,
А  решта  -  ждіть:  буде  порядок,  
Лиш  музикантів  змінять  вам,
Розсіється  густий  туман.
Ого!  Де  ж  нові  музиканти?
Де  ті  талантища,  таланти?
Ми  не  танцюємо  -  сопем,
І  живемо́  єдиним  днем...
ВСЕ  бачать  зрячі,  та  вдають,
Що  замале  у  них  Q,
Щоб  ритми  нові  зазвучали,  
Щоб  всіх,  хто  винен,  покарали!
А  щоб  нам  вилізти  з  болота,
Потрібно  знати:  "ЗА"  і  "ПРОТИ"
Бувають  куплені  і  путні...
І  в  них  сьогоднішнє  й  майбутнє...
[b][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566365
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 30.01.2016


Салтан Николай

Випадковість

[img]http://cs319216.vk.me/v319216008/af8b/n7Fxl_JvNys.jpg[/img]
Опустила  верба  гілля,
Бо  у  милої  весілля.
Не  радіє  все  від  того,
Бо  ти  з  іншим  випадково.

Затужила  й  стара  липа...
Як  же  прикро:    не  змогли  ми
Відірватись  на  півкроку
Від  землі  до  щастя  свого.

Зорі  в  небі  потускніли
Чи  то  очі  помутніли  -
Налилися  сліпим  соком
Щоб  не  бачив  я  глибоко.

Вже  було  того  кохання  -
Були  сльози  і  страждання.
Хтось  відкриється  у  нове
І  зізнається  в  любові…

Та  для  мене  все  інакше  -
Я  такий!  І  буду  завше.
Краще  раз  в  житті  кохати,
Ніж  ще  сотню  прикидатись.

Краще  знати,  що  ти  з  іншим,
(І  надіятись  між  іншим,
Що  і  я  щасливим  стану)
Ніж  любов  я  нашу  зраджу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445519
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 30.01.2016


Салтан Николай

Надто дихав я любов’ю

[img]http://cs408828.vk.me/v408828008/73b9/nRcbnkL16Jo.jpg[/img]
Вечір  знову  настрій  гріє.
Ми  не  разом!  Ну  той  що!
За  вікном  вчорашня  мрія  
Закінчилась,  як  кіно.

Тільки  кляті  режисери
Закрутили  все  не  так  -
Ніби  справжні  мародери,
Познущалися  з  собак.

Попрощались  ми  з  тобою,
Попрощались  назавжди,
Але  досі  я  весною
Розцвітаю,  мов  сади.

Знаю,  в  це  ніхто  не  вірить,
Та  собі  хоч  доведу,
Що  любов  одна  на  світі,
Так  я  з  нею  і  помру.

Ну  а  там  собі  дам  волю,
Але  знаю  все  одно:
Надто  дихав  я  любов’ю,
Щоб  закінчилось  кіно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474095
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 30.01.2016


Салтан Николай

Життя чи мить…

Автори:  Мотрук  Інна  &  Салтан  Николай


На  обрію  холоднім  полотні,
Крильми  торкнулись  злегка  дві  душі...

Обидві  вони  віддано  кохали,
Біда  прийшла  до  них,  тоді  ж  не  знали.

Палкий  вогонь  кохання  догорів,
Життя  і  віра,  все  згоріло  в  нім...

Зневірена,  ще  вірить  у  кохання,
Одна  душа  так  хоче  покаяння.

А  друга  все  шепоче  знов  і  знов,
Ненавиджу,  будь  проклята  любов.

Слова  ці  лезом  вп’ялися  у  крила,
Йому  це  чути,  Боже  мій,  несила.

На  мить  у  Ній  побачив  він  життя,
І  сивий  світ  розрізали  слова:

Не  треба  мила  так  тобі  казати,
Ти  спробуй  ще  раз  пристрасно  кохати.
                 Хороший  мій,  печаль  мені  лиши,
                 А  сам  лети,  кохай  когось,  живи.

Кохання  смів  тобі  я  побажати,
Що  в  нім  твій  біль,  не  міг  я  цього  знати.
                 Кохання  -  це  не  біль,  а  пустота,
                 Кохати  розучилась,  друже,  я.

Прошу  тебе,  ще  трішки  зачекати,
І  з  ніжного  плеча  так  не  рубати.
                 А  я  живу,  повір  мені,  живу,
                 Щаслива  без  зрадливого  «Люблю».

Не  все  кохання  може  стати  вічним,
Якщо  душа  повинна  бути  з  іншим.
               Цю  істину  давно  вже  знаю  я,
               Мабуть,  кохання  –  доля  не  моя.

Я  розумію  важко  так  чекати,
Коли  не  знаєш  звідки  виглядати.
                 Я  не  бажаю  гратися  в  любов,
                 Про  спокій  мрію,  ласку  і  добро.

Чому  ж  всі  люди  так  лише  вважають?
Що  про  оту  любов  вони  все  знають.
                 Не  всі  отак  вважають,  але  знов,
                 Вогнем  пече  оте  гірке  «разом».

Уміє  лише  той  в  житті  кохати,
Хто  вмів  обпікшись  і  вночі  згорати.
                 Або  ж  від  ласки  дивної  втікав,
                 І  у  розлуках  радості  шукав.

Ти  кожну  мить  життя  свого  п’янкого,  
Не  проміняєш  в  світі  ні  на  кого.
                 Ой,  не  п’янке  оте  моє  життя,
                 Але  боюсь  кохати,  милий,  я.

Невже  у  ніжнім  серці  все  забулось?
Та  не  кажи,  прошу,  що  все  причулось!
                 Ні,  не  причулись  ці  палкі  слова,
                 Кохання  смак  колись  пізнала  я.

Як  зміг  вогонь  палкий  твій  так  змарніти?
Коханий  не  бажав  у  щасті  мліти?
                 Не  в  цім,  хороший  мій,  була  біда,  
                 Холодний  він,  тому  погасла  я.

А  може  ще  вогонь  в  душі  жевріє?
І  він  про  тебе  й  досі  знову  мріє.
                 А  все  одно,  про  що  душа  щемить,
                 В  кохання  не  повірю  ні  на  мить!

Ти  не  готова  жити  самотою,
Не  можу  помилятись  я  тобою.
                 Не  знаєш  зовсім,  милий  ти  мене,
                 Давно  вже  моє  серце  неживе.

Забилось  в  нім  палке  бажання  жити,
Хоч  мить  одну  для  неї  залишити.

І  з  трепетом  легка  його  рука,
Торкнулася  жаданого  плеча.  

А  сльози  серця,  мов  з  очей  лилися,
Зневіри  ночі  в  прірву  здійнялися.

На  мить  затихла  вся  тоді  печаль,
Втопилася  в  його  п’янких  очах…

Ця  дивна  мить  світанком  заясніла…
Так  порожньо…,  а  в  травах  біле  пір’я…

Лиш  шепіт  тиші  рвався  в  небеса:
Це  мить,  а  чи  життя…  життя…  життя?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331372
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 30.01.2016


Салтан Николай

Час прощатись

Дивлюсь  на  тебе  і  гадаю,
Чому  така  як  ти  на  світі  є,
Чому  ці  очі  загадкові,
Невпинно  спалюють  мене.

А  ніжна  посмішка  твоя,
Що  без  вагань  так  серце  полонила,
Хотіла  в  душу  знайти  шлях,
Який  вона  озеленила.

Неначе  зорепад  ранковий,
Твій  сміх  мене  чарує  по  неволі,
Як  поклик  серця  загадковий,
Він  відкриває  двері  всі  любові.

Та  все  пройшло  і  не  вернеться,
І  навіть  ангели  безсилі  тут,  здається,
Лиш  тихим  болем  в  серці  обернеться,
Це  втрачене  кохання,  що  не  б’ється.  

Ну  що  ж  кохана  –  час  прощатись,
Не  все  ж  нам  вічно  любуватись,
Хоч  важко  нам  тепер  зізнатись,
Прийшов  наш  час  тепер  розстатись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329680
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 30.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2016


Тарас Яресько

"Ця жінка з далини, ця жінка не тутешня…"

Ця  жінка  з  далини,  ця  жінка  не  тутешня,
шепочуть  їй  услід,  спинивши  ремесло.
На  віях,  як  роса,  якесь  ім'я  колишнє,
розплескане  давно  під  жалібний  псалом,
збирається  тепер  в  краплину  як  провину,
відплакати  яку  поможе  навіть  дощ,
а  кола  на  воді  збігаються  в  єдине,-
яка  доречна  мить  для  забуття  і  прощ!
Душевний  камертон  глибокі  й  чисті  ноти
бере,  коли  у  дощ  минає  берег  мій
ця  жінка  з  далини,  яку  душа  на  дотик
впізнала  попри  дрож  і  холод  летаргій.
Її  крихкі  світи,  її  тонкі  предтечі,  –
завжди  передчував  у  протягах  доріг...
Ще  рештки  талих  вод  їй  скрапують  на  плечі
а  я  руном  обійм  вже  огортаю  їх.




                                                                                         01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635571
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 30.01.2016


Тарас Яресько

"Ця жінка з далини, ця жінка не тутешня…"

Ця  жінка  з  далини,  ця  жінка  не  тутешня,
шепочуть  їй  услід,  спинивши  ремесло.
На  віях,  як  роса,  якесь  ім'я  колишнє,
розплескане  давно  під  жалібний  псалом,
збирається  тепер  в  краплину  як  провину,
відплакати  яку  поможе  навіть  дощ,
а  кола  на  воді  збігаються  в  єдине,-
яка  доречна  мить  для  забуття  і  прощ!
Душевний  камертон  глибокі  й  чисті  ноти
бере,  коли  у  дощ  минає  берег  мій
ця  жінка  з  далини,  яку  душа  на  дотик
впізнала  попри  дрож  і  холод  летаргій.
Її  крихкі  світи,  її  тонкі  предтечі,  –
завжди  передчував  у  протягах  доріг...
Ще  рештки  талих  вод  їй  скрапують  на  плечі
а  я  руном  обійм  вже  огортаю  їх.




                                                                                         01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635571
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 30.01.2016


Рідний

Куточок раю (сл. В. Сірого, муз. Л Нечипорук)


1.Мій  милий  куточку,  оазисний  раю,
До  тебе  спішу  із  далеких  доріг,
І  кожного  разу  на  мить  завмираю,
Ступивши  на  твій  благодатний  поріг.
                             Приспів.
Тут  м"ятою  пахне,  гірчить  полинами,
Задивлені  вікна  на  річку  і  бір,
І    пам"ять  дозріла,    немов  із  туману,
У  спомини  шлях  прокладає  собі.

2.Країно  казок  і  років    безтурботних,
Мені  ти  наснилась  в  далекім  краю.
І  буду  я  цим  дорожити    допоки
Покличе  на  іспит    Бог  душу  мою.

3.Не  жаль,  що  літа  пролетіли  мов  коні,
Що  іноді    стомлене  тіло      болить,
Печально,  що  матері  теплі  долоні
Моїх  не  торкнуться  хоча  би  на  мить...



[youtube]https://youtu.be/kzPkJv42hRg[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639607
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016


Тарас Яресько

КІНЦЕСВІТНЄ

                                                             
На  слово  фінальне,  як  присуд,  чекає  катрен,
кульгає  на  риму,  простреленим  схлипує  ритмом.
Над  першим,  і  другим,  і  третім  поваленим  Римом
пергаменту  вогнетривкого  встає  Карфаген.

Неначе  з-під  ребер,  з  його  міжсловесних  лакун,
напрохана,  сходиш,  грекинею  давньою  з  моря,
і  над  Колізеєм  незгасно  злітає  "amore",
і  тіло  під  мокрим  хітоном  оспівує  бунт.

Бо  що,  як  не  бунт,  є  ота  божевільна  любов,
коли  ми  є  горді  у  грішності  перед  Всевишнім,
коли  Він  тим  яблуком  нас  каменує  наріжним,
а  ми,  упіймавши,  -  зухвало  надкушуєм  знов.

                                                                                                                                           01.2016.  

                                                             






                                                                   
                                                                                                                           


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639617
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016


Юлія Антоняк

Мить

Життя  закоротке  щоб  пити  вино
Дешеве  як  мрії  і  погляди.
Життя-  це  відбір,  і  що  б  не  було  :
Я  стану  тобі  теплим  спогадом.

Хоч  нам  не  збагнути  краси  до  кінця,
Хіба  що  краєчком  ока  -
Тулися  до  мене  немов  до  Творця.
Зиму  обіцяють  глибоку...

Одна  тільки  мить  поміж  вдихом  і  видихом
Нас  рознесе  по  містах.
Світ  хоче  щоб  ми  були  білими-тихими
З  дешевим  вином  на  устах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635248
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2016


Уляна Яресько

Шалені

 
У  тобі  не  фальшивила  ніжність,
Коли  світлом  для  мене  лунала.
Наш  тандем  -  надприродня  суміжність,
Бо  і  неба  для  нас  було  мало.
Нешаблонні,  натхненні,  нестримні,
Невгамовні  у  пошуках  істин...
Ми  для  буднів  -  як  галли  для  Риму,
Каталонці  в  часи  Реконкісти.
Заплелися  у  танці    магічнім-  
Рятувалися  від    самовтечі!
[i](...нам  палали  вогні    новорічні,
я  ховалась  від  болю  за  плечі  -
за  нескорені  й  сильні,  за  мужні...  )[/i]
Від  ходіння  сліпого  по  колу
Відвернула  рука  твоя  дружня...
А  все  інше  -  життя  в  протоколи
Хай  запише,  відправить  в    архіви  -
(Не  дослі́дять  фено́мен  учені).  
Що  ж  поробиш,  мій  друже,  -  ТАКІ  ми!
Що  ж  тут  вдієш  -  такі  ми  шалені!












: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621485
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


Олекса Удайко

«Сила поезії»

Чудовий  біло-білий  вірш  
Приснивсь  мені  по  Вашій  волі...
Та  що  сказати  Вам,  сваволе?  
Я  був  в  той  час  його  не  гірш!

Вві  сні  почув  я  «милий  квиль»...
Проснувся  я  чи  не  від  то́го?  –
Завдав  жалю  я  немалого:
"Ну  і  клапатість!..  Ну  й  костиль!.."

Хотів  наш  день  почать  сонетом,
Та  Ви  спинили...  злет  поета!..
...Відтак  не  в  силах  я  писать

Нараз  навіяні  вірші́…
Ваш  клич  –  хай  тіла,  не  душі  –
Мене  спрямовує...  в  кровать!

8.12.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464593
дата надходження 07.12.2013
дата закладки 01.01.2016


Олекса Удайко

Любов – як спалах (Диптих-сонет)

1.

Любов  –  як  спалах!  Спахнув  і  погас.
Та  виднокруг  враз  засіяє  світло...
Яса  небес  світитиме  привітно,
Проникливо,  святково  –  повсякчас.

Бо  в  темряві,  що  оточила  нас,
Вогнем  Любові  запалають  свічі.
Те  світло  осінить  незрячі  вічі
І  вмить  зупинить  невмолимий  час.

Помнож,  о  Боже,  спалахи  Любові,
Вогні  блаженні  в  душах  запали,
Серця  від  кривди  й  злоби  ізціли,

Розвій  сліди  непроханого  зла,
Що  непокірна  доля  принесла,
І  освяти  нам  почуття  чудові!

20.02.2002

2.

Три  літа  –  наче  все  життя,
Неначе  вічності  вітрило.
Вони  минувшину  покрили  –
Журбі  не  буде  вороття!

І  день  не  той,  і  ніч  не  та,
Бо  виросли  вже  дужі  крила,
І  до  небес  несе  їх  сила,
Де  ждуть  щасливі  нас  літа...

Хай  прийде  сон  чи  навіть  смерть,
Хай  гряне  лютая  розпука  –
Любов  нараз  в  серця  постука,

І  оживуть,  наповнять  вщерть
Душі  сподівані  хорали,
Що  гами  літ  тих  увібрали.

24.10.2002

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401744
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


Валентина Ланевич

Спить моя Муза

Спить  моя  Муза,  так  щиро,  мов  та  дитина,
Під  голову  долоньки  і  усміхається  вві  сні.
В  осінніх  барвах  простелилась  скатертина
І  котяться  по  ній  рядочком  рум’яні  калачі.

Стишився  вітер,  ані  шелесне  у  листі,
Яблука  гріють  на  сонці  бочки  свої  запашні.
І  зір  купається  у  золотім  батисті,
І  Муза  присідає  на  роздуми,  на  старім  пні.

Лентою  події  -  випробування  долі,
Де  воля  гартувалась,  з  грудей  виймаючи  ножі.
В  житті  не  раз  волало  серце  прісьма  пробі,
Але  сходило  тепле  сонце  -  ховались  в  тінь  вужі.

05.09.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604483
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 01.01.2016


Валентина Ланевич

На все кохання, що п’янить

За  жінку  цю  порву  любого,-
Читаю  в  погляді  твоїм.
У  далеч  дивишся  ти  строго,
Я  ж  радію,  зову  своїм.

Черпаю  ніжність  крізь  суворість,
Що  проливається  з  душі.
Ще  іскорки  в  очах,  гарячність,
Що  з  серця  ллється  в  тишині.

Дивлюсь  на  фото  із  теплотою,
Перед  очима  щастя  мить.
Була  пора  та  золотою,
На  все  кохання,  що  п’янить.

21.07.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595159
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 01.01.2016


Валентина Ланевич

Так серденько штрика колька

Ех,  розтягни,  гей,  музикО,  міхи  на  всю  руку,
Хай  співає  баян  душею  -  маю  задуху.
Так  серденько  штрика  колька  -  хапаюсь  за  груди,
Чи  туди  хтось  ненароком  сипонув  отрути?

Чи  роки,  ті,  що  збігають,  й  загубились  в  лузі,
А  зозулька  не  кукує  по  всій  тій  окрузі?
Чи  то  день  краплистий  дощик  освятив  водою,
А  мене  забув  скропити  -  пішов  стороною?

Побіжу  ж  я  в  чисте  поле  -  стану  серед  лану,
Розвій  журу,  вітре  свіжий,  -  не  введи  в  оману.
Хай  же  доленька  поверне  на  тверду  дорогу,
А  як  йтиме  крутим  схилом  -  дасть  пересторогу.

31.05.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584600
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 01.01.2016


Н-А-Д-І-Я

І цвіте, і котиться туман…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aAoiVtYFQxE

[/youtube]

Пізня  осінь.  В  ній  свої  принади:
Тішить  душу  і  голубить  зір.
Та  краса  не  терпить  чиюсь  владу,
А  цвіте  всьому  наперекір.

Лист  осінній,  ніби  квітки    влітку,
І  цвіте,  і  котиться  туман.
Він  не  має  пахощів  любистку,
Перепріле  листя,  як  дурман.

Жаль,  що  мла  не  пахне    тими  грушками.
(Пам"ятаєш,  ними  пригощав?)
А  тепер  духм"янить  ніжно    смутками,
Що  зі  мною  разом  смакував.

По  лиці    б"є  мжичка  колючками..
Бризками  сідає  на  вустах.
А  туман  все  котиться  ярками...
Спокій  свій  знайде  в  очеретах...    



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620798
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 01.01.2016


Н-А-Д-І-Я

Іменини ДОМОВИЧКА… (для дітей)

Вибрав  місце  Домовик
На  шкафу  скраєчку.
Балачки  він  слухать  звик.
В  теплому  містечку.

Кухня,  звісно,  довподоби.
Гарно  умостився.
Не  трима  на  мене  злоби,
Тихим  буть  навчився.

А  коли  сам  бува  вдома,
То  ганя  по  хаті.
І  не  знають  тоді  втоми
Ніжки  волохаті.

Розкида  по  хаті  книжки.
Ключі  заховає.
Потім  сяде  собі  нишком
На  все  споглядає.

Любить  гратися  з  котом.
За  хвоста  тягає.
Так  живем  ми  всі  гуртом.
Разом  виживаєм.

Привітала  його  з  святом.
Поклала  цукерки.
Пригостила  соком  трошки
Найвищої  марки...

Хай  тобі  (ти  наш  хазаїн),
Добре  в  нас  живеться.
Бережи  наш  спокій  в  хаті,
Щастя  хай  всміхнеться...
--------------------------------
1  квітня  -  іменини  Домовичка.  Привітайте
і  своїх  Домовичків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489572
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 01.01.2016


Н-А-Д-І-Я

И пусть разбито уже сердце…

Внизу  бушующее  море.
А   волны   к  берегу  спешат.
Они  как  будто  бы  в  неволе.
На  волю  вырваться  хотят.

На  краю  пропасти  высокой
Расцвел  чарующий   цветок.
Растет  один...Жаль,  одинокий.
Желанный  гость  -  лишь  ветерок.

Но  кто  осмелится,  кто  сможет
К  цветку  поближе  подойти?
Нет  смельчаков  таких,похоже,
Рискуя  жизнью,  унести.

Он  крепко  врос  корнями  в  землю.
И  выростает  сам  собой.
Под  шум  прибоя  тихо  дремлет.
Он  не  домашний,  полевой.

Бывает  клонят  часто  ветры,
Срывают  с  злостью  лепестки.
Но  в  чем  же  здесь  его  секреты,
Что  может  веру  обрести?

Так  и  Любовь  цветку  подобна.
Когда  поселится  в  сердцах,
В  ней  сила  нежности  огромна!
Цветёт,  не  хочет  погибать...

И  пусть  разбито  уже  сердце,
И  лишь  развалины  в  груди,
Она  надеется  на  счастье
Цветёт,  не  хочет  всё-таки  уйти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478935
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 01.01.2016


Н-А-Д-І-Я

Прошла затменья сердца полоса…

Бывает,  что  стоишь  ты  над  обрывом.
И  страхом  переполнена  душа.
Но  как  же  удержать  свои  порывы?
И  жизнь  перед  глазами  вся  прошла.

А  за  спиной  я  чувствую  дыханье...
Неужто  не  спасет  твоя  рука?
И  тишина  встревожена  молчаньем.
И  ноги  задрожали  чуть,  слегка.

А  волны  разбиваются  о  берег.
И  дымкой  застилаются  глаза.
Но  ты  еще  чего-то  в  чудо  веришь...
И   эхом  пронеслась  вдали  гроза...

На  небо  посмотрела  -  вдруг  светлеет.
Спасли  меня  святые  небеса...
И  вот    закат  немножечко  алеет.
Прошла  затменья  сердца  полоса.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501089
дата надходження 25.05.2014
дата закладки 01.01.2016


Н-А-Д-І-Я

Я так прошу… не уходи…

Продовження  вірша  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501678
Олекса  Удайко  -  Побудь  со  мной*
-----------------------------------
Когда  погаснут  звезды  в  небе,
И  утро  в  дверь  к  нам  постучит,
А  месяц  станет  очень  бледен,
Судьба  разлуку  нам  сулит.

О  как  прошу  тебя,  мой  милый!
Не  уходи,  побудь  со  мной.
Как  отпустить?..  Не  хватит  силы.
Побудь  со  мной,  любимый  мой.

Иль  надоели  тебе  ласки,
И  поцелуи  несладкИ?
Пускай  продлится  еще  сказка...
Любви  минуты  коротки..

Боюсь,  пришла  любви  развязка...
Не  оставляй,  любимый  мой...
Я  на  тебя  смотрю  с  опаской.
О  как  ты  дорог  мне,  родной...

Я  так  прошу...  Не  уходи...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501789
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


OlgaSydoruk

Остров с богами у власти…

Экспромт  после  прочтения
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600692


Остров  ненужных  людей...
Остров  душевных  сомнений...
Остров  забытых  идей...
Остров  с  ветрами  волнений...
Остров  -  в  забвения  снах...
Остров  с  вулканами  страсти,..
Не  превратившейся  в  прах!..
Остров  с  богами  у  власти...
Остров  -  на  длани  богов!..
Остров  -  с  дарами  видений...
Остров  -  без  бремя  оков...
Без  ненавистнейших  трений...  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600803
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 01.01.2016


OlgaSydoruk

За что такое наваждение?. .

Два  экспромта  плавно  слились  в  один

За  что  такое  наваждение?..
Зачем  сердечный  пыл  одной?..
Зачем  удушливо  томление  на  протяжении  ночей?..
О,Боже,как  она  любила!..
О,Боже!..
Как  могла...
Откуда  были  эти  силы?..
Откуда  все  её  слова?..
Не  уходи  из  сонных  грёз...
Не  забывай  о  прикасании...
И  о  глициниях  в  мороз...
И  о  признании  свидания...
Останься  на  одной  волне...
И  не  спеши  за  горизонты...
Моя  свеча  во  тьме  -тебе...
Во  сне  -  похожая  на  солнце...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629436
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 01.01.2016


OlgaSydoruk

Полиролью начистив бочок…

Экспромт

Расфуфырив  свой  хвост  Печаль,..
В  карамель  облекая  МУки,..
Отнесла  на  погост  Мораль...
И  медаль  за  неё...  (от  скуки)...
Полиролью  начистив  бочок,..
Чтоб  сияла  она,(как  прежде)...
А  невежда  (наискосок)  
Приукрасил  свои  одежды...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616636
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 01.01.2016


Тарас Яресько

"немов би висока вода всіх оплаканих днів…"

                                                   
немов  би  висока  вода  всіх  оплаканих  днів
наринула  осінь  –  гербарієм  віршів  опалих
я  чув  про  цю  повінь    з  легенд  і  підглянутих  снів
здіймалася  вже  віковим  неприкаяним  жалом


неначе  бинти  розмотались  алеї  ведуть
із  повени  в  повінь  алеї  перони  вокзали
і  мох  на  камінні  на  північ  і  може  біду
із  повени  в  повінь  це  доля  невдах  і  зухвалих


хтось  спогади  палить  як  листя  –  клубочиться  дим
так  дражниться  осінь  яка  ще  ніколи  нікого
забутися  прагну  десь  поміж  непроханих  рим
бо  як  повелося  до  рими  ведуть  всі  дороги


та  погляд  спиняє  мене  за  пів  кроку  від  зим
де  постать  жіноча  прослала  нічліг  за  пів  кроку
чи  ранком  [i]згадаю  усе[/i]  як  знамення  крізь  дим:
і  нас  і  хитливий  ковчег  і  цю  воду  високу



                                                                                                                   11.10.2015  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613576
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 01.01.2016


Тарас Яресько

ТРОЯНДА І ШИП

[img]http://s017.radikal.ru/i405/1510/a5/370c9b997ee2.jpg[/img]

В  гербі  геральдичнім  тієї  епохи
Троянда  і  шип  –нерозлучний  тандем
У  танець  містичний  під  гру  скоморохів
Пускалися  ми  в  світлі  зорь-діадем


Ми  там  розминулись  на  крок…і  відтоді
Я  криками  рву  павутину  століть
Та  вік  слизькодухий  тримає  на  споді
Гойда  як  осінню  оголену  віть


Вуста  б  притулити  до  неба  склепіння
Окрадені  без  поцілунків  твоїх
Це  небо  -  занизько,  як  гріхопадіння
А  ти  є  висока,  як  праведний  гріх


Розвішана  спідня  білизна  на  вітах  –
Віват,  постмодерне  безумство  гірлянд!
Конають  епохи  в  прокрустових  ложах
Не  спиться  й  мені  :  на  шипах  від  троянд



                                                                                                             14.10.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614493
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


Тарас Яресько

"Завій – білосніжний або чорнокнижний…"

Завій  –  білосніжний  або  чорнокнижний
розріджену  душу  виповнює  днесь?
Зима  прицвяховує  перстом  вельможним
до  тверді  земної  а  чи  піднебесь?

Нечиста?  Пречиста?  Пряде  у  гірлянду
вузлами  нервовими  ночі  і  дні.
В  кохання  твоє  як  античну  ротонду
попасти  б.  Припасти.  Пропасти  у  нім,

як  миро  до  рани  –  прикласти.  Посмію
в  торосі  століття  нам  вигріти  мить.
Нашестя?  Пришестя?  Пронизливо  віє,
аж  око  оте,  всевидюще,  сльозить.  



                                                                                               13.12.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630409
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 01.01.2016


Ліна Ланська

ДОВІЧНЕ СОЛО

У  грудях  звідки  провалля,
Неначе  жива  ще  і  досі?
Втікають  птахи  стоголосі
Чи  може,  
Втри  зухвалі,

Скотилися  у  безодню,
Ховаючись  там  від  образи?
Хіба  я?..  
Нікого,  ні  разу  -
Сама  без  кисню  і  водню...

Сама  припадаю  ревно,
Краплинкою  тану  в  долоні...
Зігріюся  тут,  на  осонні,
Чекати  тепла...  
Даремно.

Коли  не  бачила  зброї,
Нестерпну  хто  випалив  рану?
Чи  просто  фантомна  омана  -
Розірваних  нот  гобою

Комусь  нагадує:
Коло,
Точнісінько  не  відтворити?
І  з  попелу    -  в  метеорити,
Бо  чахне    довічне  соло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611854
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


Ліна Ланська

НАВІЩО БЕЗУМ ТОЙ


Навіщо  безум  той,  безжальний  та  роздертий,
Коли  у  спокої  теленькає  душа,
Немовби  маятник,  який  не  звідав  шал,
Від  слів  пекучих  із  забутого  конверта?

Навіщо  сумнівам  віддатись  до  останку,
Не  спати  зовсім,  бо  чомусь  голосить  блюз,
Чи  то    в  якийсь    круїз  поїхав  знову  Круз,
Чи  Крузо  парус  жде,  щоби  почути  склянку.

Навіщо  золотом  нам  малювати  вічність
Коли  вона  така  голодна  і  страшна?
Нехай  весь  світ  отой,  що  тільки  із  вікна
Дасть  щастя  в  руки,  хоч  якесь,  хоч  символічне.

Навіщо    тріщинами  прикрашати  вікна,
Коли  фіранки  павутинної  фата,
Дарує  затишок,  як  Осінь  золота,
А  лід  розтане,  хоч  Весна  така  тендітна?

Навіщо  безум,  все  життя  -  на  попелище,
Коли  розважливо  колосяться  хліба?
Оскал    страждання    у  кіно  майне  хіба  -
Душа    клубочком  спить  і  в  сні  не  хоче  вище...
Вересень  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607966
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 01.01.2016


Мар’я Гафінець

. . скорботне…

.....Сонячний  промінь
 гравсь  на  осонні...
Стогін  з  грудей:
ти  -  лиш  піщинка
в  решеті  Долі!
В  Вічності  -  день.
Мить  мерехтіння
в  ночі  безодні...
В  мареві  снів.
Ніжне  тремтіння  
серед  голодних
бурь  і  вітрів.

Біль  завиває,
схлипи  тамує....
Мить  -  й  застива
зморшкою  ту́га.
Час  -  це  недуга,  
коли  нема
більш  ні  секунди....
(Навіть  на  горе!)
Крапка.  Кінець.
І  не  допишеш...
І  не  долюбиш....
......................
Холод  -  вінець
всім  пориванням.
Мріям!  Горінню!
Шляху  в  світи.
Тихше,  не  крайся:
всього  лиш  тлінне
сягне  мети.

....Воском  скотилась.
Каменем  впала
в  серце  сльоза.....  
Світ  не  змінився.
День  не  спинився,  -
згасла  свіча.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629661
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 01.01.2016


Мар’я Гафінець

Казка про Долю.

Самотній  Місяць
питав  у  Долі:
 "Чому  все  ходиш
ти  стороною?
Де  знов  блукаєш  -
шукаєш  волі,  
чи  щоб  хтось  сильний
забрав  з  собою?"

"Я  не  шукаю  
великих  статків,
мені  би  тільки  
чиєюсь  стати,  -
всміхнулась  гірко
сумна,  зів"яла  -  
та  я  -  Недоля!
(мене  так  звали
в  останнім  домі,
де  я  селилась.)
Мені  все  кляли,
а  я  мирилась.
Коли  ж  не  мали
до  мене  серця  -
я  стала  чорна  -
чар  добрий  стерся..."

"Піди,  Недоле  -
шепнув  їй  Місяць  -
в  стару  хатину,
що  на  узліссі,
знайдеш  там  хлопця
ще  молодого,
але  зневіреного
і  злого.
Тобі  пошиє
новий  він  одяг,
дасть  їжу,  воду,
теплом  напо́їть.  
(Втомивсь  бо  дуже
жить  самотою...)
Розділить  ту́гу
свою  з  тобою.
А  ти  загоїш
його  гризоти
у  праці,  в  ділі
зітре́ш  турботи.
Один  в  одно́му
знайдете  Віру  -
два  серця  в  ранах
та  колір  білий!"

/////////////////////////////////
[i]*Українці  уявляли  Долю  у  образі  вродливої  і  працьовитої  жінки  (здебільшого  схожої  на  свого  господаря/господиню),  яка  могла  перетворитись  на  Недолю  –  обірвану,  худу,  заспану  нечупару,  якщо  її  власник  заслужив  –  або  за  гріхи,  або  за  справи,  що  Долі  не  до  смаку.  
*Загалом  на  Долю  можна  і  треба  впливати  –  прислухаючись  до  її  направлянь,  вірячи  в  неї  і  самого  себе  та  невтомно  працюючи  над  собою.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611762
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 01.01.2016


Мар’я Гафінець

…маленька "соль". .

Коли  день  кругом  горить,
стираючи  в  попіл  вічність
й,  здається,  весь  світ  летить
у  прірву!  ..  ще  й  по  зустрічній...
Сховатися  б  у  куток!
В  солодку,  глуху  дрімоту....
...Мов  згублений  ти  смичок
без  скрипки  своєї  й  ноти.

Цей  лемент  в  тобі  століть
й  шально́ї  наскрі́зь  епохи
пульсує.  Реве!  Бринить
сльозами...  Вже  більше  й  кроку
не  в  силах  здолати.  Ні!
...з  душею  -  в  клубок  колю́чок....
Та  день  все  ж  прийде  й  твої
всі  болі  ще  раз  озвучить.

Ти  вслухайся...  Це  не  твій
лунає  тривожний  голос,  -
це  ставить  акцент  знов  свій
безпристрасно  сірий  Хронос.
Не  рвись
 із  його  долонь.
Ти  -  лиш  інструмент....
 Згадай!
Та  свою  
маленьку  "соль"
(схитруй!)
   і  усе  ж  зіграй.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623432
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 01.01.2016


Мар’я Гафінець

Настроєве….

Знов  у́сміх  заховає  попіл
жертв  отих  вже  зотлілих  мрій....
Я  -  не  я,  я  -  той  світ,  що  навпіл.
Згорне  Час,  як  настане  мій.
                       І  коли  розболять  провини,
                       розіпнуть  знов  тебе  думки  -
                       ти  сумуй  те,  що  від  Людини,
                       пий  до  дна  із  життя  ріки!
Що  комусь  ця  твоя  присутність?!
Все  мине...  Нам  дана́  лиш  мить.
"Бути"  в  ній  -  твоя  вища  сутність,
гріти  світ,  поки  дух  горить!
                       Тож  торкай  все  терпким  цілунком,
                         грань  тонка  між  "Нічого"  й  "Все".
                         Хай  прийме́  день  тебе  в  дарунок!
                         ...Пустота  завжди  поруч  йде...
Так  від  себе  втомилась...  Дайте
в  забутті  лиш  утерти  піт.
Ще  стою!  ..Тож  -  вперед  -  ламайте!
(..буде  ще  раз  хоч  спроби  зліт...)
 .............................................
Гострим  цим  не  хотілось  болем
ніжну  знов  розривати  мить...
Поки  є  ота  вільна  воля,
знаю  -  все  ще  пе-ре-бо-лить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592743
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 01.01.2016


Мар’я Гафінець

Бути Сонцем….

Напевно  га́ряче  бути  Сонцем..
Пече  у  грудях  нестримне  серце!
Горить  вогнем  все,  що  стане  ближче!
А  жар  пашіє  все  більше  й  більше...

Єдина  мрія  -  мить  прохолоди!
..Усі  так  хвалять  за  світлу  вроду...
Не  гляне  в  очі  той  "друг",  що  поряд  -
"Так  сліпить,  боже!"  -  й  відведе  погляд.

Грайливі  зайки  -  твоє  проміння
об  шибки  вранці  "Дзень!"  (прямо  з  півдня),
а  їм  бундючні  назустріч  ли́ця  -
весь  жар  відіб"ють  знов  темні  скельця...

Й  вогонь  твій  яро  тебе  спікає:
як  не  розділиш  -  нутро  займає!
і,  спопеливши  об  дотик  мрію,
останню  сушить  твою  надію...
......................................
Набубняві́ла  дощем  хмарина!
Взяла́  в  обійми  враз  Сонце  злива.
І  веселково  всміхнулось  небо:
нарешті  свіжість,  спекотне,  й  в  тебе!....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593160
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 01.01.2016


Мар’я Гафінець

На хвості у мрії…

Хочеться  вийняти  серце
й  кинути  криком  в  дих  -
вдрузки  розбити  нарешті
вічне  оте:  "..так  звик.."

Зручно  ось  так  ступати...
Вдумливо  йти  у  крок....
Сиплеться  в  нас  між  пальців
сивий  із  днів  пісок.....

Чуєш!  Вже  не  встигаєм  -
план  твій  докладний,  звіт!
....Може,  хоч  раз,  від  правил
ступимо  і  -  на  зліт?!.....

-  Як  же?  Без  крил?!...  Це  смішно.
Ві́зьму  я  напрокат
(фірма  -  оплачено!),  звісно,
їжджений  самокат.

Й  ми    так  розмірено,  тихо
аж  до  зірок...  
                                       Ну  все!
Мрія  шугнула  мимо
в  небо,  трусну́вши  дощем.

Годі!  Несила...  Маєш:
спокій  -  в  поли́цях  твій...
В  хмарку  вчеплюся...  Знаєш,
я  ВСЕ  Ж  лечу!!!  ....  й  без  крил....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586721
дата надходження 11.06.2015
дата закладки 01.01.2016


Тарас Яресько

ЛІС

Замрячені  ринви,  маркітні  шпалери,
вже  тисячу  років  тут  хвої  нема.
Чому  ж  мою  пам`ять  неначе  химера
скривавлена  глиця  в  обіймах  трима  ?


Той  пра́ліс  шумливий,  епоха  чернеча,-
в  душі  -  як  янтарному  згустку  смоли.
Постукай,  кохана,  у  душу  надвечір,
у  хвою  тебе  загорну,  як  колись.


Волосся  -  розкошлане,  пальці  –закличні,
утому  знімають  горбатих  століть.
Біснується  місто  –  бо  сосни  готичні
у  третьому  оці  нескорено  мрять


Даремно  в  вікно  кажаном  б`ється  лихо
і  буднем  безсилим  зривається  вниз.
Ця  ніч  –  химородна.  Ця  ніч  -  як  епоха.
Над  нашою  постіллю  молиться  ліс



                                                                                               06.10.15.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613318
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 01.01.2016


Тарас Яресько

"немов би висока вода всіх оплаканих днів…"

                                                   
немов  би  висока  вода  всіх  оплаканих  днів
наринула  осінь  –  гербарієм  віршів  опалих
я  чув  про  цю  повінь    з  легенд  і  підглянутих  снів
здіймалася  вже  віковим  неприкаяним  жалом


неначе  бинти  розмотались  алеї  ведуть
із  повени  в  повінь  алеї  перони  вокзали
і  мох  на  камінні  на  північ  і  може  біду
із  повени  в  повінь  це  доля  невдах  і  зухвалих


хтось  спогади  палить  як  листя  –  клубочиться  дим
так  дражниться  осінь  яка  ще  ніколи  нікого
забутися  прагну  десь  поміж  непроханих  рим
бо  як  повелося  до  рими  ведуть  всі  дороги


та  погляд  спиняє  мене  за  пів  кроку  від  зим
де  постать  жіноча  прослала  нічліг  за  пів  кроку
чи  ранком  [i]згадаю  усе[/i]  як  знамення  крізь  дим:
і  нас  і  хитливий  ковчег  і  цю  воду  високу



                                                                                                                   11.10.2015  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613576
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 01.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2016


Лана Мащенко

Душа в дитинство забрела

Я  вчора  уві  сні  літала  –  
Душа  в  дитинство  забрела.
Я  руки  мами  цілувала,
І  райська  яблуня  цвіла.

Гуділи  бджоли  у  садочку  –  
Мені  співали  про  весну.
А  я,  дівчина  у  віночку,
У  ласках  маминих  тону.

Тополя  сперлася  на  хату,
Біжить  мураха  по  корі.
А  під  вікном  невтомна  мати
Зріза  акацію  в  дворі.

У  клумбі  розцвіли  іриси,
Тюльпани  травень  стережуть,
Кивком  вітаються  нарциси
І  з  рук  матусі  воду  п’ють.

Я  все  це  в  пам’яті  зібрала  
І  за  собою  повела.
Я  вчора  уві  сні  літала  –  
Душа  в  дитинство  забрела.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626306
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 23.12.2015


Лана Мащенко

Життєвий шлях

Закувала  зозуля  в  моєму  саду,
Принесла  мені  радість,  а  може  біду.
Я  спитаю  у  неї,  скільки  жити  мені,
Чи  сумні,  чи  веселі  будуть  ночі  і  дні?

Накувала  зозуля  мені  сорок  літ,
Ще  я  встигну  прикрасить  думками  свій  світ,
Ще  для  праці,  любові  мені  вибрано  час,
Ще  я  встигну  в  пригоді  друзям  стати  не  раз.

Заспівав  соловейко  у  моєму  саду,
Він  несе  тільки  радість,  минає  біду.
Напоїв  моє  серце  медовим  нектаром,
І  воно  піддалося  спокусливим  чарам.

Прилетів  дикий  голуб  в  життєвий  мій  сад,
І  зриває  достиглих  років  виноград.
Час  прийшов  дати  звіти  про  все,  що  зробив,
Щоб  у  сад  сніжно-білий  ти  попасти  зумів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627103
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 23.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.12.2015


Уляна Яресько

Від Жінки (Незбагненні вуста, мов червоні пелюстки герані…)

Незбагненні  вуста,  мов  червоні  пелюстки  герані.
Йшла  травою  босоніж  -  комети  спиняли  свій  лет...
Заворожлива  Жінко,  це  з  тебе  колись  Модільяні,
Надихнувшись  любов'ю,  писав  у  Монмартрі  портрет?

Ти  споїла  п'янливим  безсонням  поетів  без  ліку  -
Розлилися  у  віршах  нектари  надземних  чеснот.
Не  один  із  тобою  себе  почував  чоловіком...
Перед  ликом  Гвіневри  не  раз  падав  ниць  Ланцелот.

А  твоєї  любові  нестримно-солодкі  відтінки
Надприродним  вогнем  замалюють  умить  сонцесхід.
Золоті  німби  святості  й  солод  гріховний  -  від  Жінки,
Ореол  материнства,  й  жаги  заборонений    плід.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630906
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015


Віталій Стецула

Місячна дзвіниця тихне в тьмі глибокій

Місячна  дзвіниця  тихне  в  тьмі  глибокій,
Котяться  по  луках  росяні  дукати,
І  огень  гуляє  над  самим  потоком.
Чого  жде  він  там  ?  Нікого  спитати.

По  тім  боці  стогнуть  скелі  темносерді,
Оживають  важко  камяні  пелюстки,
І  виходять  діви  зі  земної  тверді,
Шепотом  ворушать  сновидінь  галузки.

Тому,  хто  зблукає  в  ночі  тій  пророчій,
Покладуть  на  очі  теплі,  ніжні  пальці
І  солодким  болем  тіло  заморочать,
Висушать  до  краплі  силу  тих  блукальців,

Мов  крізь  вушко  голки,  через  їхні  душі
По  червленій  нитці  духи  ті  пропустять,
І  тепер  спокою  у  воді  й  на  суші
Не  буде  їм  більше,  лиш  самотня  пустка.

Ласки  дів  примарні,  тихі,  як  могила,
Погляди  жагучі,  прокляте  торкання,
Тінь  діянь  зловісних  віді  сну  збудила
Жителів  підгірних  темним  замовлянням.

24.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610580
дата надходження 01.10.2015
дата закладки 23.12.2015


Тарас Яресько

ТРОЯНДА І ШИП

[img]http://s017.radikal.ru/i405/1510/a5/370c9b997ee2.jpg[/img]

В  гербі  геральдичнім  тієї  епохи
Троянда  і  шип  –нерозлучний  тандем
У  танець  містичний  під  гру  скоморохів
Пускалися  ми  в  світлі  зорь-діадем


Ми  там  розминулись  на  крок…і  відтоді
Я  криками  рву  павутину  століть
Та  вік  слизькодухий  тримає  на  споді
Гойда  як  осінню  оголену  віть


Вуста  б  притулити  до  неба  склепіння
Окрадені  без  поцілунків  твоїх
Це  небо  -  занизько,  як  гріхопадіння
А  ти  є  висока,  як  праведний  гріх


Розвішана  спідня  білизна  на  вітах  –
Віват,  постмодерне  безумство  гірлянд!
Конають  епохи  в  прокрустових  ложах
Не  спиться  й  мені  :  на  шипах  від  троянд



                                                                                                             14.10.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614493
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 23.12.2015


Юля Гармаш

Я знов іду…

Я  знов  іду,
Дорогою,  де  бачились  востаннє,
Й,  подумалось,  вже  досить  тим  віршам,
Але,  з’являються  примарами  кохання…

Я  знов  не  п’ю  –  
Аж  надто  збуджується  серце,
Коли  скуштує  келих  мертвої  лози.
Біль  –  то  любов,  бач,  так  йому  здається.

І  я  питаю:
А  чи  маєш  й  досі  ти,
Очей  жагучих  ту  хмільну  безодню?
Чи  зможу  дивлячись  у  них  сказать  „прости“  ?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304214
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 23.12.2015


Іванна Западенська

Na zawsze tylko ty…

Na  zawsze  jesteś  tylko  ty,
We  sercu  moim  zakochanym.
I  niech  nie  jesteś  ty  święty,
Dla  mnie  najlepszy,  najkochany.

Szukałam  cię,  czekałam  tak,
I  tu  przyszedłeś  w  nocy  do  mnie.
Ten  nocny  sen  jest  losu  znak,
Cię  upatrzyłam  i  już  płonę.

Co  robić  mam  z  miłością  tą,
Nie  wiem  ja  całkiem,  nie  rozumiem.
Jak  księżyc  mówi  swym  gwiazdom,
Tak  mówię  cię:  bez  cię  nie  umiem,

Bez  cię  nie  mogę  i  nie  chcę,
I  co  mam  robić?  Pytam  tylko:
To  rzeczywistość  jest  czy  sen?
Zaczekaj  jeszcze  chociaż  chwilkę!

Pobądź  ze  mną  ciebie  ja  proszę,
Chociaż  jeszcze  jeden  dzień.
Tak  mocno  kocham.  Boże!  Boże!
Moja  miłość  to  tylko  sen...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617079
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 23.12.2015


Ivan Kushnir-Adeline

Повернення

Після  довгих  митарств  серед  льоду,
Серед  бурь  і  холодних  вітрів,
Метушня  не  морського  народу
Давить  розум  так  ніби  здурів.

Після  прісного,  білого  снігу
І  соленого  смаку  води
Пахне  кожна  травинка  зітліла
І  дурманять,  як  вперше,  сади.

Після  темних  ночей  в  океані
Сяйво  рідних  портових  вогнів
Так  бентежить,  як  перше  кохання,
Як  затишок  батьківських  дворів.

Після  вічних  розлук  і  чекання
Горизонти  земних  берегів
Як  коралові  буси  кохання,
Як  небесні  ворота  віків.

Поборовши  стихії  сваволю,
Згартувавши  і  силу,  і  волю
Знов  дивлюся  на  світ  як  дитина,
Як  свята  непорочна  людина

Ще  не  спала  з  плечей  дика  втома,
Ще  не  встиг  все  нове  осягти,
А  вже  сердце  радіє  -  я  вдома,
А  це  значить,  що  десь  тут  є  ти.

Невідома,  як  бриз  загадкова,
Будеш  пестить  ти  мої  уста,
Адже  знаю,  де  мрія  -  там  змова,
Там  співають  Сирени,
А  їх  пісня  завжди  не  проста.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623784
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 23.12.2015


Сагайда

"Кохання Серця Мого"

У  серці  моїм    кохання  істинне  живе.
Воно  Тебе  до  себе  зве.
Воно  летить  до  Тебе  птицею  крізь  простір,
Зігріте  красотою  зір.
Воно  надією  живе  на  все  життя  єдиною:
З  Тобою  бути  –  з  Мрією.́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173538
дата надходження 23.02.2010
дата закладки 23.12.2015


Rekha

Зима в окне…

Утро.  Дом.  Зима  в  окне.  И...  чашка.
Мысли  очень...  коротки,  вот  так
выдавая,  что  стучится  чаще
сердце  на  рассвете  -  как  всегда
ждёт,  что  будет  день  мой,  как...  суббота,
и  неспешным,  и  спокойным,  и...
просто  повторяющимся...  в  сотый  -
нежность,  утро,  дом,  глаза  твои,
взгляд  твой...  прожигающий,  искристый,
вдохи...  через  раз...  Какой  покой?!
И  какие...  нет,  не  помню...  мысли...
Просто...  я  люблю  тебя,  родной!
Просто...  есть  зима,  и  кофе  стынет,
и...  трепещет  сердце,  и  горит,
выдавая,  что  же  значишь  ты  мне  -
с  помощью  таких...  рассветных  рифм.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630764
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015