***
Злукавити боюся перед світом,
Упавши вділ - у прірву лжевисот,
Де мури вищі навіть за кивот
Господнього Нового Заповіту.
Де вікна вужчі значно від бійниць
Старих фортець, розтерзаних вітрами,
І хоч до сонця наче пнуться фами,
Та ба, насправді вергаються ниць...
Боюся скверни, наче омели,
Котра вростає глибоко у вени,
Висмоктуючи зарево черлене
З грудей, що несвятому присягли.
Коли на вітті вичахлих дерев
Розгойдуються гнізда кострубаті,
Здається, ніби учаться літати,
А то надія не упасти мре.
Як страшно, Боже, статися сліпим,
Із вірою безкрайною у лживе
Собі збрехати і в жаданні дива
Велике переплутати з малим.
Отож молю, з усеї глибини
Свого єства про захист від облуди
Хай серце чистим і наївним буде,
Перед собою, небом, і людьми!
(26.04.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628291
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015