Svitlana_Belyakova: Вибране

Котигорошко

твої руки (18+)

твої  руки  достойні  Бога,
як  не  Бога  -  хоча  би  янгола,
бо  людське  -  то  скупе  й  убоге,
й  біля  Божого  геть  не  падало,
не  лежало,  не  гріло  руки,
не  топталося  в  передбаннику,
поцілунки  в  зап'ястки...  Сука*!!!
дайте  ж  вбогому  того  пряника!
у  долоню  втиснути  губи,
проштовхатися  між  достойників,
хоч  не  Боже  -  скупе  та  грубе
і  банальніше  хлібних  коників
***
твої  руки  достойні  Бога,
а  моє  там  не  йшло  й  не  падало
ні  на  плечі,  ні  попід  ноги,
просто  вирвалось...  листопадово


*  просто  вигук

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855079
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 21.11.2019


Д З В О Н А Р

ВЕСІЛЛЯ

.          [i]В    ДЕНЬ    ВЕСІЛЛЯ[/i]

[i]Доню  наймолодша  -  надіє  моя
Сьогодні  у  Тебе  зоряний  час,
Сьогодні  зайнялася  любові  зоря,
Нині  з  Андрієм  Ти  радуєш  нас.

Доля  сьогодні  Вас  разом  з'єднала,
Щоб  стало  веселкою  Ваше  життя,
Щоб  Ваша  радість  межі  не  знала,
Щоб  завжди  дивились  лише  в  майбуття.

Будьте  в  житті  завжди  справедливі,
Бережіть  від  будденості  душі  свої,
Будьте  натхненні,  будьте  щасливі
І  пам'ятайте  побажання  мої...

І  світлою  буде  Ваша  любов,  
Як  день  божестенний  зрання.
І  радістью  повнеться  знову  і  знов
Цей  день  коли  гріє  кохання!

     Щасття  Вам  і  Радості
       до  самої  старості!!!

                       Гірко!!!

       Мати    і    Батько  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855221
дата надходження 19.11.2019
дата закладки 19.11.2019


@NN@

… буває…

...Так  у  житті  буває...
Щось  дихати  нам  вільно  заважає,
І  бачити  красу  навколо  себе,
Зрадливо  думати  -  а  нам  це  треба?
Коли  ж  спаде  полуда  із  очей,
Побачим  світ  і  всесвіт,  і  речей
всю  глибину  і  сутність,
І  в  цім  свою  невичерпну  присутність..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854674
дата надходження 14.11.2019
дата закладки 19.11.2019


яся

А душа бажає.



                                                               Сповідатися  бажає  душа,  бо  болить  і  мучає  її
                                   непрощений  ще  гріх.  Ох!  Тікай,  душе,  від  плотських  утіх,
                                   перелюбств,  злодіянь  і  усієї  тієї  мерзотності,  що  заполо-
                                   нила  світ.  Не  втрачай  цінний  час.  
                                                                 Пекло  в  душі  -  вся  природа  людська  у  грісі.
                                   І  де  шукати  порятунку?  Причащаймося  Словом  Божим.
                                   У  нім  шукаймо  порятунку  для  душі.
                                                                 Слова  Господні  завжди  дієві.  Вони  зцілюють
                                   душу  і  тіло.  Словом  Божим,  людоньки,  живімо!
                                                 "  Лікаря  не  потребують  здорові,  а  слабі.  Ідіть  же,
                                   і  навчіться,  що  то  є:  Милости  хочу,  а  не  жертви.  Бо  я
                                   не  прийшов  кликати  праведних,  але  грішників  до  по-
                                   каяння"    (  Мт.9.13).


                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855187
дата надходження 19.11.2019
дата закладки 19.11.2019


Юхниця Євген

Казати всю правду, чи ні

З  пташиного  пір’ячка  –  кульки*
Вцепив,  щоб  злітіти,  надихатись.
Стаємо  з  роками  –  безрукі,
І  хоч  оберіг  й  самочи́нницький,
Та  він  зберігає  від  мамці  -
І  дихання,  і  якусь  віру,
Що  є  сенс  в  сьогоднішній  праці,
Й  Фортуни  –  щитами  на  шкірі.

Питається  недоброзичлива:
«А  що  це  за  кульки  журні?»,  -
Й  не  знаю  морально  й  фізично  -
Казати  їй  правду,  чи  ні?

19.11.19р.
*Оберіг  український,  який  символізує  -  повітря

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855183
дата надходження 19.11.2019
дата закладки 19.11.2019


Юхниця Євген

Карнизы подснежных залов

В  посёлке,  от  слепящего  заснежья  –
Дорожки  поднимаются  до  крыш…
Усадьбы-обере́ги  в  толстых  чешках
Метель  в  дом  не  пускают:  кыш-кыш-кыш!

…Да  дым,  над  дымоходами  замёрзший,
Белесой  радугой  стремится  в  выси.
И  просятся  заметенные  ножки
Бежать  не  по  проезженным  дорожкам,
А  по  заносам  призаборных  бенефисов!

…Там,  пенные  сугробики  -  карнизы
Подснежных  залов,  спрятанных  в  пороше.

16.11.19г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855184
дата надходження 19.11.2019
дата закладки 19.11.2019


Стр@нник

Полынь

Закончен  этим  летом  сбор  полыни,
Но  как  беспечны  с  нею  были  мы,
Познали  вкус  от  горечи  гордыни,
Попав  в  законы  царствованья  тьмы…

Но  вот  и  осень  –  всё  ж  не  так  уж  плохо,
Был  пройден  предназначенный  рубеж,
Нам  в  отраженье  ждать  еще  подвоха,
Как  только  выйдем  снова  на  манеж?

Душа  озябла  без  огня  и  света,
И  нет  тепла  от  множества  свечей…
Чем  в  этой  жизни  можешь  быть  согрета?
Где  твой  родник  –  любви  святой  ручей?

Лучами  солнца  подпояшусь  ранней  зорькой,
Надену  звёздный  плащ  в  ночной  тиши,
Не  будет  больше  от  полыни  горькой
Ни  привкуса,  ни  холода  души…

Вадим  Странник
http://vadimstrannik.ucoz.ru/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855007
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 17.11.2019


golden-get

Твій Храм , там де ти зараз є.

Твій  Храм,  там  де  ти  зараз  є,
Там  де  звертаєшся  до  Бога...
Де  погане  забув,  там  де    спокій  настає,
Із  вірою  ,  що  прийде  -  допомога...

Там  де  ти  є,  Там  де  зупинився,
Там  де  добре  на  душі  ,  там  де  помолився...
Там  де  вирує  свіжий  вітер,
Де  Душа  в  насназі  кріпне....

Там  де  ти  є  -  добрі  думки  привертаєш,
Там  де  ти  є  -  віриш,  кохаєш,  твориш,  знаєш...
Тільки  зрозумій  !  Твій  Храм  завжди  особистий,
Як  купол  неба,  що  без  хмар  -  Справжній,  добрий,  чистий.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854971
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 17.11.2019


Юхниця Євген

Над дымоходами замёрзший дым

Из  тёмного  на  пу́ховом  заснежье  –
Дорожные  полоски,  брусья  крыш.
Усадьбы-обере́ги  в  белоне́жьях  -
Надрезанные  с  мяском  -  беляши.
…А  дым  над  дымоходами,  замёрзший,
Белесой  радугой  уходит  ввыси.

И  просятся  застуженные  ножки
Бежать  не  по  проезженным  дорожкам,    
А  по  заносам  призаборных  бенефисов,
Где  пенные  сугробы,  как  карнизы
Подснежных  залов,  спрятанных  в    пороше...

16.11.19г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854955
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 17.11.2019


Артур Сіренко

Той, хто з тобою

                                       «Вона  іде  шляхами  пілігрима  
                                           Крізь  біль  і  сум,  крізь  темряву  ночей…»
                                                                                                                             (Вільям  Шекспір)

Мені  говорили,
Що  в  цьому  місті  зітхань  
Надто  багато  води  каламутної
Але  це  прозора  Венеція  –  
Місто  заброд-венетів,
Тінь  на  солоній  воді
Тінь  Аквілеї  пишної,
Побічне  дитя  козопаса  Аттіли,
Золоте  яблуко,  що  раптом  упало
На  хвилі  піняві  лагуни
З  дерева  мідностопих  цезарів,
Яке  трусили  немиті  гуни  
Годовані  молоком  овечим  –  
Діти  без’язикого  пастуха  Місяця.
Мені  говорили,  
Мені  –  марнослову  і  чорнокнижнику,
Що  тут  забагато  човнів  дерев’яних,
А  це  просто  легенькі  тріски
Зі  скрині  святого  Марка  –  
Босоногого  дивака-апостола,
Що  витесував  колючі  істини
З  гілок  запашних  оливи  квітучої.
Мені  говорили,  
Що  тут  забагато  голодранців  рибалок,
А  то  лише  орачі  неозорого  моря,
Шукачі  сріблястих  знаків  лускатих
Серед  намулу,  серед  піску,  серед  минущого
Серед  трави  морської,
Яку  збирай  –  не  збирай,
А  все  марно.  А  все  ні  до  чого.
Мені  говорили,
Що  то  пухнаста  киця  –  
Кам’яна,  але  не  тутешня,
А  то  лев  крилатий,
Сторож  кришталевого  завтра,
Що  гортає  сторінки  Книги,
Де  хтось  очеретиною  писав  літери,
Замість  чорнильниці  мушлю
Ладнаючи…

Коли  осінь  глуха
Коли  падолист  –  
Дихаю  його  холодною  сирістю
Як  дихали  венети  
Вітром  зимової  Адріатики.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854926
дата надходження 16.11.2019
дата закладки 16.11.2019


Олекса Удайко

ТОЧКА РОСИ

[i]          …про  наболіле…
[youtube]https://youtu.be/wSXhOMlcadU
[/youtube]

[color="#025c73"][b]Тепло  душі  зігріє  всіх  навколо  –
проси  того  добра  чи  не  проси…  
Та  враз,  коли  тепла  торкнеться  холод,
сльоза  зродиться  точкою  роси.  

Заблуклий  подив  в  просторі  і  часі
свій  опір  чинить  проявам  добра  –
його  тямки  не  в  серці  –  на  обцасі*,
на  серці  ж  бо  лубок,  жорстка  кора.

І  теплий  дім,  що  збудували  влітку
стрічає  взимку  прикрі  холоди…
а  слід  би  скопом,  люде  милий,  світку,
постигнуть  правду  чистої  води,
 
що  йде  до  нас  зсередини  і  ззовні:
кивання  вбік,  крутійство,  дурість,  лінь  –
ці  неподобства  й  підступи  мерзотні  
ході  завадять  юних  поколінь.

Роса  щодень  гіркі  роняє  сльози
у  наречених,  діток,  матерів…
О,  як  набридли  ті  метаморфози  –
здоровий  глузд  в  брехні  навік  згорів.

І  не  дай  Бог,  упасти  біля  гробу  
із  плачем...  по  праматері...  Руси**.  

Забудьмо  кожен  про  свою  утробу  –
не  граймось  всує  з  точками  роси!  [/b][/color]

11.11.2019
__________
*каблук,  підбір,  задник.  **древня  назва  України.
Tочка  роси  -  це  температура,  при  якій  водяна  пара
з  ненасиченої  стає  насиченою,  і  перетворюється    у
рідкий  стан  –  опади  чи  конденсат  (“сльози  на  вікні”).
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854640
дата надходження 14.11.2019
дата закладки 16.11.2019


Ден Мун

Будем жить

И  опять  по  ночному  эфиру
Будут  старые  песни  крутить.
Запоет  очень  кстати  Земфира,
Что  мы  дольше  с  тобой  будем  жить.

Я  не  буду  ложиться  к  рассвету.
Я  забуду,  что  мне  26.
А  когда  я  усну  –  придет  лето.
И  возрадуюсь,  что  оно  есть.

И  пройдусь  по  планете  закатной,
Чтоб  планету  на  свой  лад  убрать.
Ощущая,  что  жить  –  так  приятно,
Сверх  всего  коль  привык  выживать.
[youtube]https://youtu.be/c_iRx2Un07k?list=LLyM8V4mSpolOoaNymbmGU_A[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854490
дата надходження 12.11.2019
дата закладки 16.11.2019


яся

А тобі що треба?



                                                                 Скажи,  а  щастя  можна  ділити?  І  множити,  і  додавати,
                                         і  віднімати,  все  можна  тому,  хто  щастя  у  собі  леліє.  І  так  пос-
                                         тупово  налагоджується  виробництво  Щастя.  А  щастя  -  то
                                         поняття  духовне.  Не  віриш?  А  любиш?
                                                                   Ось  коли  я  тебе  бачу,  чую,  навідаллі  відчуваю  -
                                         те  щастя  у  собі  плекаю.  А  чи  багато  для  щастя  треба?
                                         Треба  чистого  неба,  духмяної  хлібини,  погожої  днини,  
                                         чистої  води  і  знати,  що  десь  є  ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854889
дата надходження 16.11.2019
дата закладки 16.11.2019


яся

Нічого випадкового немає.


                     І  створені  ми  один  для  одного.
                     І  кожен  те  щастя  шукає.
                     І  усіх  нас  одна  Любов  єднає.
                     Та  любов  -  то  сила  неземна.
                     Нам  її  дарують  небеса.
                     Тож,  дякуємо  Богу  ми  за  те,
                     Що  на  цій  землі  ми  Є.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854426
дата надходження 12.11.2019
дата закладки 12.11.2019


Юхниця Євген

Ступаешь в хрустящие листья. Ты – маг!

Морозная  свежесть  у  речки
Никак  не  даёт  надышаться.
Ноябрьское  утро  –  не  вечер,
Пары́  над  водой  –  как  овации!
…Примёрзла  и  влажность.  Ступаешь
В  хрустящие  листья.  Ты  –  маг!

Настроит  ли  многоэтажек
Из  снега  лепная  зима?

12.11.19  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854427
дата надходження 12.11.2019
дата закладки 12.11.2019


Юхниця Євген

Натюрморты выставочных павильонов

На  выставках  после  обеда,  вобщем,
Клиентскою  печенькой,  что  попроще  -
Закусывают.  Хохотня,  дымочком,
От  стеллажей  разносится  погромче.
…  Барыги  с  улицы,  кто  мне  билетик  втюхивал:
«Хватай,  сто  гривен!  У  павильонов  –  триста!..»  -
Потягивали  кофе,  на  наклюканных  –
Показывали  пальцами-артистами.

На  выставочном  на  базаре,  настроенька  -
Почти,  что  танцевала  у  сотрудников.
И  чуть  грустила  поостывшей  пенкой
Кофейных  заморочек  в  кофе-бу́тиках  –
У  продавцов  и  у  акционеров.
…  А  я  проспекты  –  все  брал,  с  лёгкой  верой,
Что  поднимаю  дух  клиент-экспертом!

07.11.19г.  (  "Натюрморты  выставочных  павильонов"  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854006
дата надходження 08.11.2019
дата закладки 08.11.2019


Володимир Верста

Місячний художник

Розлиті  зорі  —  фарби.  Я  художник!..
Творю  картину  з  назвою  «Любов».
Мій  пензель  у  руках  горить  тривожно,
Неначе  Місяць  повний  вмить  зійшов

На  полотно…  і  помах.  Зірка  кожна
Мигає,  розливаючись,  немов
Озерце,  в  невагомості  порожній
До  океану  проз,  німих  розмов.

Я  розповім,  а  краще  намалюю.
Ти  слухай!.  Ні,  а  краще  споглядай!
Мовчи!  Кажи!  Я  на  листах  існую.
На  небесах  малюю  дивокрай.

Окраєць  раю  заховаю  в  серце.
Півмісяць  украду.  І  зійде  Cонце…

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  01.09.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853734
дата надходження 05.11.2019
дата закладки 07.11.2019


Holger Dolmetscher

Как волк, затравленный волками…

Как  волк,  затравленный  волками,
хожу-брожу  туда-сюда;
я  в  этой  жизни  жил  веками,
но  не  оставил  и  следа;
бежал  со  стаей  на  охоту
и  был  в  толпе  и  был  ничем...
Толпа  оставила  блевоту,
а  я  стоял  и  глух  и  нем.
А  люди  -  волки,  волки  -  люди,
они  сплоченней  и  сильней,
честнее  их  и  совесть  будет,
мне  волки  ближе  и  родней.
Язык  страны  был  древнефризский,
где  Даки  жили,  как  могли...
Дакийско-фризский  мир  мне  близкий,
как  соль  истерзанной  земли.
Я  -  Дакаленко,  суть  "волчонок",
таков  дословный  перевод.
И  был  "волчонком"  я    с  пеленок,
воспринял  волчий  я  народ.
народ  смышленый  и  волшебный,
народ  великий  и  чудной;
народ  лесов  -  "душелечебный",
народ  клыкастый,  заводной.
Взгляд  человеческий,  не  дикий,
взгляд  вездесущий,  не  мирской.
В  глазах  иных  созвездий  блики,
но  не  потрогать  их  рукой!
Волк  меж  мирами  ходит  часто,
волк  -  перебежчик  меж  миров,
волк  очень  умный  и  опасный,
волк  ищет  в  этой  жизни  кров.
Меня,  как  волка.  кормят  ноги,
порою  хочется  завыть...
Мир  этот  жесткий,  злобный,  строгий,
его  никак  нельзя  забыть.
И  в  волчьей  стае  есть  законы,
их  невозможно  обойти...
Жизнь  -  это  крики,  это  стоны,
жизнь  -  это  разные  пути.
Закон  волков  -  способность  выжить
и  мой  закон  такой  всегда.
Бывает  жизнь  порой  бесстыжей,
роняя  горе  на  года!
Нет  справедливости  и  чести
и  виды  психики  слабы...
Зато  везде  дорога  лести,
душе  колотит  что  гробы.
Опять  спешит  куда-то  стая,
волчата  жаждут  пить  и  есть.
Жизнь  волка  -  истина  простая:
сегодня  там,  а  завтра  здесь;
сегодня  сыт,  а  завтра  холод,
сегодня  жив,  а  завтра  мертв...
И  шерсть  погладит  волчий  холод,
и  волк  затянет  свой  живот.
С  волками  жить  -  сражаться  духом
за  право,  в  этом  мире  быть:
с  волками  жить  -  быть  верным  другом,
с  волками  жить  -  по  волчьи  выть!..

05.11.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853931
дата надходження 07.11.2019
дата закладки 07.11.2019


Малиновый Рай

ГОСПОДИ, ПОЗВОЛЬ ЕЁ ЛЮБИТЬ


ГОСПОДИ  ПОЗВОЛЬ  ЕЁ  ЛЮБИТЬ.
ГОСПОДИ  ПОЗВОЛЬ  ЕЁ  ПРОЩАТЬ.
ХОЧУ  ОБИДЫ  ВСЕ  ЕЁ  ЗАБЫТЬ
И  СНОВА  ОБОЖАТЬ  ЕЁ  НАЧАТЬ.

ХОЧУ  ЛЮБИТЬ  Я  ТАК,  КАК  ТЫ  ЛЮБИЛ.
ХОЧУ  БЕРЕЧЬ  ,КАК  МОЖЕШЬ  ТОЛЬКО  ТЫ.
ХОЧУ  ЧТОБЫ  ВСЕГДА  ХВАТАЛО  СИЛ
В  РЕАЛЬНОСТЬ  ПРЕВРАЩАТЬ  ЕЁ  МЕЧТЫ.

ОНА  ЧИСТА,  СВЕТЛА  КАК  НЕБЕСА.
ДОЛЖНА  ОСТАТЬСЯ  И  ТАКОЮ  БЫТЬ.
ЕЁ  НЕПОВТОРИМАЯ  КРАСА
МНЕ  ГОВОРИТ  ХОЧУ  ЕЁ  ЛЮБИТЬ.

ГОСПОДИ.  ХОЧУ  ЕЁ  БЕРЕЧЬ
ОТ  ВСЯКИХ  СПОКУШЕНИЙ  И  ОТ  СКВЕРНЫ.
ХОЧУ  В  ЕЁ  ДУШЕ  ЛЮБОВЬ  ЗАЖЕЧЬ
И  ПОДАРИТЬ  ПОЖИЗНЕННУЮ  ВЕРНОСТЬ.

ПУСКАЙ  ОНА  РАССВЕТНОЮ  ЗОРЁЙ
МНЕ  В  СЕРДЦЕ  ОТКРЫВАЕТ  НОВЫЙ  ДЕНЬ
И  БУДЕТ  ВСЕГДА  СЧАСТЛИВА  СО  МНОЙ.
ОДЕНЬ  ЕЁ  В  ЛЮБОВЬ,ГОСПОДЬ,ОДЕНЬ.

ХОЧУ  ПРОЙТИ  Я  С  НЕЮ  ДО  КОНЦА
И  В  ЭТОМ,  И  В  ИНЫХ  МИРАХ  ПРОЖИТЬ.
ПРОШУ  ТЕБЯ,НЕБЕСНОГО  ОТЦА,
ТЫ  НАУЧИ  МЕНЯ  ЕЁ  ПРОЩАТЬ,ТЫ  НАУЧИ  МЕНЯ  ЕЁ  ЛЮБИТЬ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853794
дата надходження 05.11.2019
дата закладки 06.11.2019


Майстер Слова

Пусть

Пусть  сегодня  на  кухне  свет
Не  погаснет.  
Пусть  сегодня  любовь  -
Не  умрет.  
Трудный  путь  однажды  
Становится  ясен,
И  ясно,  что  сделано,
Того  не  вернуть.
Это  жизнь  и  в  ней
Случаются  страсти  -
Иначе  как  еще,
Ты  станешь  живым?
И  если  вдруг  ты  стал
Одиноким  однажды,
Помни  есть  всегда
Ещё  один  друг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853700
дата надходження 04.11.2019
дата закладки 05.11.2019


Ниро Вульф

Хочу туда…

Хочу  туда,
где  свежая  трава,
где  можно  до  утра
гулять,
домой  не  возвращаясь.
Хочу  туда,
где  дым  от  сигарет
и  где  гитарная  струна
звенит,
аккордами  сливаясь.
Хочу  туда,
где  откровенный  разговор,
и  в  сумерках  кухонных
все  ругают  власти,
бобинный  там
звучит  магнитофон
и  хриплый  голос
сердце  рвёт  на  части.
Хочу  туда,
где  все  влюблённые
целуются  тайком,
где  с  неба  льётся  чистая  вода,
и  можно  просто
багать  босиком.
Хочу  туда,
где  есть  у  каждого  мечта,
и  у  любви  рассвет  безбрежен,
душой  не  завладеет  пустота,
когда  во  сне
ты  веки  смежишь.
Хочу  туда,
где  наши  города
не  в  пламени  огня  
объяты,
хочу  туда,
где  слова  нет  "война",
туда,  где  слово  "дружба"  -  
свято.
Хочу  туда,
в  прошедшие  года,
где  молодые  мама  с  папой,
кто  скажет,
как  зовётся  та  страна,
хочу  туда
я  навсегда
и  безвозвратно...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853647
дата надходження 04.11.2019
дата закладки 04.11.2019


Tychynin Herbert

"Про посох Сковороды" - П. Тычина, перевод

Herbert  Neufeld  

«ПРО  ПОСОХ  ГРИГОРИУСА  СКОВОРОДЫ

([i]в  миру  –  Грыгира  Савича  Варсавы»)
(рабочий  самовольный  заголовок  переводчика,  прошу  покорно...)[/i]


(Пругкий)  початок  кукурузы
от  Вас  прислали  для  меня,  –
Спасибо,  –  будь  то  моей  музе,
как  из-под  молотка  поддать  огня.

Ещё  теснее  с  ними  буду,
кто  в  будущее  скорит  шаг.
Мы  одному  лишь  верим  чуду,
что  труд  –  есть  жизни  всей  душа.

У  Вас  прочна  реальна  убеждённость
и  верность  в  Ленинской  добе.
Да  будет  бдительность!  –  взываете  Вы,  –  Да,  бдительность!  (=  Неусыпимость!..)  –
С  природою  в  борьбе...

Не  суеверуй  во  случайность.
Ты  на  (грунты)  не  полагайся.
Ищи  в  себе  правдиво  совесть
и  повседневному  труду  отдайся.

Пусть  не  певец  Вы,  не  философ,
и  не  исследователь  руды.
В  руке  у  Вас  иной  уж  посох  –
не  тот,  что  от  Сковороды...

В  руке  у  Вас  сама  решимость
и  точный  быстрозор  в  глазах!  –
Чтоб  мерить  труд  не  на  текучесть,
чтоб  труд  не  сгас  и  не  зачах...





               Павел  Тычина  /  Павло  Тичина(1963),  перевод  с  украинского
               сырой  пока  вот-tak…,  сорри...)  –  Герберт  Нойфельд  /
               Herbert  Neufeld,  2019)
 



 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853512
дата надходження 03.11.2019
дата закладки 03.11.2019


Донець Олександр Віталійович

Лодка у пристани рая

Новый  день  без  тебя  не  начнётся.
Ты  как  лодка  у  пристани  рая.
Голос  твой  трелью  птичьей  прольётся.
Моё  сердце  к  себе  призывая.

Я    так  жду  твоё  доброе  утро.
Жду  звонка  и  слова  –  здравствуй  милый.
Ты-то  самое  нежное  чудо.
Ангел  счастья  любви  легкокрылый.

Подойду  к  берегам  реки  счастья.
Поклонюсь,  зачерпну  лишь  ладошку.
Я  тебе  принесу  все  мгновенья.
Их  по  капле  собрав  понемножку.

Я  до  самого  берега  счастья.
Смог  дойти  тропою  незримой.
И  в  твоих  утопая  объятьях.
Я  счастливый  тобою  любимый.


[youtube]https://youtu.be/VIK9HYuNNGE[/youtube]


©  Александр  Донец  2019г.
Св.    №119103010027
Музыка.
©  Ф.  Дюваль.  "Ноктюрн"

Добавлено  новые  видео  к  Опубликованным  ранее  стихам:

Tы  плюс  я

[youtube]https://youtu.be/1tgH3fPq0Lo[/youtube]

Ты  принцесса  осени

[youtube]https://youtu.be/2sk8U6tg0NU[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853431
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.11.2019


golden-get

Багаття кохання.

Кожна  любов,  як  добра  пісня  зранку.
Це  ти  коли  відчув  своє  кохання...

Бо  була  в  вас  справжня  ніч.
Спочатку  пліч  о  пліч.
Співали  пісні  біля  багаття.
А  потім  іскри  танцювали  в  платтях

-  Шалених  танців.  Бо  спочатку  були  руки.  
Потім  тісни  обійми.  Потім  пішли  -  губи...
Очі  заплющені,  дихання  в  поцілунках,
Одне  на  двох.  В  цих  подарунках

Вже  мозок  десь  у  всесвіті  літає...
Очікування  щастя  наступає.

Не  треба  зупинятися  навіть  на  хвилину
Бо  від  багаття  пристрасті  частини,
Це  є  відлуння  снів.  Нехай  горить  багаття...
Ні  дощ,  не  вітер  ні  яке  прокляття,

Не  перетворить  його  на  пусте  вугілля.
Бо  робите  ви  все  ,  до  доброго  горіння.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853433
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.11.2019


Шон Маклех

Бажання

(Крик  у  порожнечу  1798  року)

                   «Хто  боїться  говорити  про  1798  рік?»
                                                                                 (Джон  Мак  Кормак)

Хотів  приїхати  в  місто
А  приїхав  на  торжище,
Де  за  два  ірландських  пенні
Продають  і  купують  скорботу.
Хотів  пройти  крізь  ворота  
Між  минулий  й  майбутнім,
А  мені  відчинили  браму
У  місто  людського  страждання,
У  місто,  де  навіть  бруківка
Стогне  від  спогадів  болю:
Волання  каменів  сірих,
Які  так  довго  топтали
Чобітьми  волячими  окупанти.
Хотів  із  вікон  ратуші
Громадянам  кинути  слово
Про  одвічну  свободу  духу:
Вість,  що  королів  скинуто,
Що  прапор  зелений  з  лірою  –  
Золотою  лірою  Дагди
Майорить  над  смарагдовим  островом,
А  голос  лунав  над  порожнім  полем  –  
Пустищем  вересовим:
Над  яким  літають  круки
І  співають  понуру  пісню
Пісню  крила  чорного
Провісників  –  птахів  Коннахту:
Про  вбиту  примарну  мрію  –  
Марево  конюшинове  –  
Видиво  зникле  трилисника…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853408
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.11.2019


NikitTa

Блищить осіннє листя…

Блищить  осіннє  листя
Золотом,  
Закутане  туманами
І  холодом.  
Тремтить  листок
І  падає...  
Про  що  він  згадує?  

Втікаю  від  минулого...  
Не  хочу
Минулому  дивитись  в  очі.  
Багато  в  ньому  світлих  днів  -  
Їх  славлю,  
Та  чорні  камені  ганьби
Знеславлюють...  

Мов  темні  ночі  ,  
Вчинки  злі-
Біль  невідступна..  
"Темінь  і  світло  нероздільні
На  Землі"...

Тремтить  листок  осінній,  
Падає...  
Про  що  він  згадує?..  



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853409
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.11.2019


Ден Мун

Мрак = Свет

Как  часто,  вглядываясь  в  бездну,
Не  видя  мир  за  мглою  туч,
Ты  получаешь  безвозмездно
На  самом  дне  надежды  луч.

И  он  сияет  столь  же  ярко,
Сколь  сильно  мрак  ты  защищал.
Таким  неведомым  подарком.
Всего-то  дел  -  покинь  причал.

А  сделать  первый  шаг  –  не  сладко  -
Как  сжечь  уютный  шар  одежд.
В  бою  привычные  повадки
С  тоскою  сгорбленных  надежд.

Но  в  чем  краса,  и  в  чем  жестокость:
Мы  получаем  свой  ответ,
Когда  темно.  Темно  настолько,
Что  скоро,  кажется,  рассвет.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=y08R20KflNM[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853304
дата надходження 01.11.2019
дата закладки 01.11.2019


Юхниця Євген

Та ж, у го́стях - донька́

--А  чому  молоденьке  таке  каченя  запекли  й  продаєте?
--Та  ж,  у  го́стях  -  донька́,  а  онуці  нема  за  що  й  цяцю  купити,  -
Я  бабусі  давав  тридцять  гривень  ще  зверху,  і  віршик-віньєтку.
Та  старенька  цуралася  зайвого,  дякувала,  пле́ла:  «Встидно…»
…І  базар  сирий  -  став  чимсь  зворушливим,  скрапленим  в  сєтках…

31.10.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853206
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 31.10.2019


Ден Мун

***

Так  странно.  Непрывычно  так.
Смотрю  в  глаза  прохожим,  встречным.
Все  больше  вижу  человечность
Среди  блуждающих  собак.

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JfxdX0I9PTc[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853088
дата надходження 30.10.2019
дата закладки 30.10.2019


grotath

Сонет (Ars longa, vita brevis)

Ніхто  ніколи  не  почує
Твої  слова,  їм  все  одно.
Саме  життя  не  намалює
Себе  на  біле  полотно.

Для  цього  треба  значно  більше,
І  хоч  життя  твоє  не  вічне,
Завжди  можливо  час  знайти,
Обрати  шлях  й  по  ньому  йти.

Ти  сам  творець  своєї  долі,
Ти  сам  складаєш  пазл  життя,
І  кожне  власне  відкриття
Тебе  формує  мимоволі.

Твори  і  виражай  протест,
Ars  longa,  vita  brevis  est.  

29.10.19


Ars  longa,  vita  brevis  (est)  -  Життя  коротке,  мистецтво  вічне

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853023
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019


Юхниця Євген

Ми розумні стара́нці співочі

Нерідко  ми  з  вами  упевнено  мріємо:
За  певних  умов  –  в  що  завгодно  поцілимо!
Пого́лимося,  схуднем,  вивчимся,  й  вчинками  -
Для  всіх  набудуєм,  й  для  себе  –  перинками…

Ми  –  спритніші,  ніж  фотосинтез  листочка.
Це  нам  –  щось  …невдала  година  і  місце.
А  так  –  ми  розумні  стара́нці,  співочі.
Хоч  зараз  –  у  шахту,  у  –  бортпровідниці!

Та  з`являється  ба́жано-щедрі  умови
Без  перешкоджань  й  лицемірної  змови,
То,  часом,  і  далі  підстави  негайні
Шукаєм,  й  знаходимо  навіть,  зітхайки…

P.S.
«Це  –  так»,  -  зізнаюсь  собі.  Досить,  за  стіл!
Й  -  у  двері,  назустріч  життю-асорті.


30.01.1997р.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852999
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019


Юхниця Євген

Ты поэзией раскрасишь ветры мира

Ты  загораешь  -  для  земной  работы,  лирик?
Или  поэзией  раскрасишь  ветры  мира,
Как  только  соберёшь  энергию  с  небес?
…Не  каждый  лучик  звёзд,  искристый  бес,
К  тебе  смог  долететь  глотком  эфира
И  зарядить  аккумуляторные  гири
Тел  человечьих  -  мыслям  и  рукам.
Готов?  Ответь  –  я  людям  передам.

А  пляжик  у  воды  –  как  за́мок,  важный.
Как  раздеваются  на  нём-то  эпатажно.
Как  обустраиваются,  ложась  открыто.
Пляж  одевается  в  модели  для  открыток?

27.11.2011г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853001
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019


Ден Мун

Стрельба

Новый  день  миновал,  по-английски  ушел.
Ставь  напротив  свой  росчерк  пера.
Он  направил  в  висок  твой  из  времени  ствол.
И  добавил  к  годам  чуть  «вчера».

Он  не  спрашивал  хочешь  ли  остановить
Этот  жизненный  вечный  поток.
Предложил  тебе  просто  любить,  верить,  жить,
Каждый  день  нажимая  курок.

Иногда  мне  чудным  этот  видится  свет,
Где  напрасность  –  подарок  тебе.
Да,  прекрасно,  дожить  до  преклонности  лет,
Но  коварства-то  сколько  в  стрельбе!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852844
дата надходження 27.10.2019
дата закладки 28.10.2019


golden-get

Духовні промені .

Хтось  вічно  скаржиться  на  своє  життя.
Я  ні.  Бо  усе  моє  буття
Проходить  в  спілкуванні  з  Богом...
А  це  духовним  променям  велика  допомога,

Що  би  до  серця,  вони  доставляли  тепло  -  любові
Ось  ви  тоді  отримаєте  сили  та  здоров'я...
Бо  є  Отець  і  син  його  ,  та  дух  святий
Той  що  літає  всюди,
Невже  такі  є  сліпи,  глухі  люди,

Ті  що  ці  промені  любові  з  неба  до  сіх  пір  
Не  відчувають.
Та  віри  та  натхнення  світ  вбивають...

Щоб  серце  чистити  від  скверни  
Та  злих  духів.
Та  не  робити  зайвих  рухів.
У  покоянні  має  бути...

Відчує  тоді    ці  промені  любові,
Той  що  не  бреше.  І  той,  що  ще  поволі
Пливе  в  молитві  щирої  до  Бога...
Корисне  він  засвоїть  від  уроків

Уроків  вівчення  біблейських  тем  та  персонажів
Що  до  підйому  у  житті  є  кріпкий  -  важіль
Не  зламний  важіль,  бо  він  загартований,
До  Бога,  в  чесних  правилах  -  любові.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852775
дата надходження 27.10.2019
дата закладки 27.10.2019


Юхниця Євген

По Одессе перед завтраком с рыбкой

По  Одессе,  вдыхая  морское,
Перед  завтраком  пешей  зарядкой,
Повстречал  свою  бывшую  сойку.
--Ты  меня  уже,  знаешь,  порядком  -
За…ходил,  я  сбежала  в  Одессу!!!..,  -
А  я  –  ей:
--Да  вы  обе  –  красавицы!
И  Одесса  и  ты,  тут  мы  вместе  -
Разговариваем,  вдруг  понравимся?,  -

По  Одессе,  подна́ченьке  бойкой,  
Дальше  я  побежал  в  ой-йо-йой-ках…
…Перед  завтраком  с  рыбкой,  зарядка
На  одесских  бульварах  -  так  сладка!

26.10.19г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852677
дата надходження 26.10.2019
дата закладки 26.10.2019


Юхниця Євген

Кішка, тістечко, кава. Струни.

Еквілібристом,  на  спинці  стілечка,
Кішечка,  ранком,  слідкує  за  рухами
Ножика  по  хлібцю-сиру  на  дечці,
Й  носиком,  що  каву  змелену  у́фф-кає.
…Хоч  вже  й  поснідала  му́рча  яскрава,
Але  не  згає  ні  жесту  на  кухні!

Ось  й  натюрморт:  кішка,  тістечко,  кава,
Й  так  на  роботу  не  хочеться.  Струни…

24.10.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852561
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 25.10.2019


Юхниця Євген

Объятья - восторгам: тук-тук

Солёное  утpо.
В  тиши,  пpеламутpом,
Hаходкой  бессонной  ночной  -

Колышатся  гpёзы,
Что  в  лунной  беpезе
Hайдут  воплощенье  весной.

Когда  подсознанье  -
Волнуют  пpизнанья,
Беpезовый  лоск  чистоты

Волшебным  узоpом
Пpедстанет  …дозоpом:
Оценит,  кому  шепчешь  ты...

P.S.
Открытка  сиpени.
Задумчивы  тени.
Пейзажы,  где  мир  -  баламут,

Без  лжи,  в  упоенье  -
Чудачится  пеньем.
...Объятья  -  восторгам:  тук-тук...

1995г.  лето,  Пуща-Водица,  Киев

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852560
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 25.10.2019


Чайківчанка

Л'ЄТЬСЯ , КОЗАЧА КРОВ ЯК ВОДА

Волає,  Перун  як  дикий  звір  у  клітці
То  верх,то  вниз    вимірює  струмом  хвилі.
Збентежена  ,мала  ластівка  на  гілці
Відчуває,біду  з  моря  у  цій  хвилі.
Не  лякайсь,-  чорної  хмари  пташино!
заметіль  ,зими  і  весняного  дощу.
А  бійся,людини  ,  яка  ламає    калину
Гострим,  мечем  рубає  віти...долю,  твою.
Розбушувались,магнітні  вітровії...
Роздирає  ,навпіл  ...мій  рай,    берег    Дніпра.
Страждаєм  від  царів,блазнів  ,грізної  стихії  .
Воїн,  із  зброєю,  в  руках...захищає  ,  життя.
Реве,та  стогне...  від  болю,  Дніпро  широкий
І  у  смутку  ,тужить  як  птах  у  неволі.
Над  берегом,чути    вітра  стогін,  потоки...
Корабель  "  Україна  "голосить  SOS  у  морі.
В  степу,лл'ється  козача  кров,  як  вода
За  кожний  клаптик  землі  вмирають  сини.
За  тебе,дорогий  краю  віддають  життя
Щоб  усміхались  діти  ,і  цвіли  сади.
М  Чайківчанка.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852554
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 25.10.2019


oskar

ТИ НАДИХАЄШ…

Ти  надихаєш  на  любов,
Ти  надихаєш  на  кохання,
Думки  тривожать  знову  й  знов,
Які  гіркі  оці  страждання.

І  вкотре  спомин  весь,отой,
Який  тривожить  ніжну  душу,
Тебе  любитиму  я  знов,
Ти  так  бентежиш  мою  душу...

А  може  зустрічі  всі  ті,
Усі  надії  й  сподівання,
Солодкі  мрії  неземні,
Прилинуть  ще  палким  коханням.

Ти  надихаєш  на  любов...

ПИЛИПІВ  І.І,
24.10.2019р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852454
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 24.10.2019


Віктор Варварич

Тебе я відшукав

Ти  прийшла  із  казкових  снів,
В  цей  незабутній  літній  час.
У  сумерках  вечірніх  ліхтарів,
Серед  осяйних  зіркових  окрас.

Твоя  усмішка  любов'ю  гріла,
В  очах  пломеніли  небесні  зорі.
Ти  від  мого  кохання  шаріла,
Ловила  дивні  миті,  неозорі.

Твої  коси  пахли  вранішним  світанком,
Від  почуттів  трепотіла  душа.
Місяць  розганяв  хмари  серпанком,
А,  я  читав  тобі  ліричного  вірша.

І  свіжістю  давно  нечутих  слів,
Серед  дивної  Карпатської  пори.
Я  дарував  тобі  чарівний  спів,
А  в  серцях  майоріли  любовні  прапори.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852279
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 23.10.2019


@NN@

Журавлиними ключами.

Відзвеніло  літечко  журавлів  ключами,
Догорає  осінь  золотим  багаттям.
Стало  сивим  небо,  а  між  берегами,
Впав  туман  на  воду,  сірим  мокрим  шматтям.

Юність  відлунала  щирим  срібним  сміхом,
Молодість  буяла,  мов  вишневі  віти.
Так  в  житті  ведеться  -  між  добром  і  лихом,
Нам  на  долю  випало,  плакати  й  радіти.
..................................................................
Ро́ки  потягнулися  на  схід  журавлями...
Сивина  догнала  нас  -  золотоволосими.
Щоб  в  житті  не  коїлось,  Господь  поряд  з  нами,
Лиш  би  ми  заходили  в  кущ  вогнений  босими.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852270
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 23.10.2019


Малиновый Рай

НЕНАВИЖУ ТЕБЯ И ЛЮБЛЮ

Разбежались  с  тобой,разошлись,
Почему  так  случилось  не  знаю.
Помнишь  в  верности  как  мы  клялись,
Жить  в  любви  бесконечной  мечтали.

           Ненавижу  тебя  и  люблю,
           Проклинаю  тебя  и  прощаю,
           А  остыв  очень  Бога  молю
           Пусть  быстрее  тебя  возвращает.

Помнишь  как  целовались  с  тобой,
Как  мы  крепко  с  тобой  обнимались.
Полетело  всё  к  чёрту  долой
И  мы  тихо  с  тобою  расстались.

           
           Ненавижу  тебя  и  люблю,
           Проклинаю  тебя  и  прощаю,
           А  остыв  очень  Бога  молю
           Пусть  быстрее  тебя  возвращает.

Без  тебя  вроде  стало  легко,
Если  б  снять  ещё  камень  с  души,
Толи  близко  ты,толь  далеко,
Почему  же  молчишь,  напиши.

           
           Ненавижу  тебя  и  люблю,
           Проклинаю  тебя  и  прощаю,
           А  остыв  очень  Бога  молю
           Пусть  быстрее  тебя  возвращает.

Так  он  близок  и  так  он  далёк,
Он  то  светел,то  еле  мерцает
Той  разбитой  любви  огонёк
Что  опять  возродиться  желает.

             
           Ненавижу  тебя  и  люблю,
           Проклинаю  тебя  и  прощаю,
           А  остыв  очень  Бога  молю
           Пусть  быстрее  тебя  возвращает.

Мы  расстались,но  где-то  в  душе
Есть  надежда  что  всё  возродится
И  любовь  что  погасла  уже
С  новой  силой  у  нас  загориться.

                 
           Ненавижу  тебя  и  люблю,
           Проклинаю  тебя  и  прощаю,
           А  остыв  очень  Бога  молю
           Пусть  быстрее  тебя  возвращает.

Возвращайся,я  так  тебя  жду,
Всё  забудем  что  было  плохое
Только  счастье  с  тобой  в  этой  жизни  найду.
Ты  прости  что  расстались  с  тобою.

                   
           Ненавижу  тебя  и  люблю,
           Проклинаю  тебя  и  прощаю,
           А  остыв  очень  Бога  молю
           Пусть  быстрее  тебя  возвращает.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852302
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 23.10.2019


tosikosan

Одна

Ти  одна,  хто  підходить  доречі
І  немов  зачарована  осінь
Щиро  ніжно  тримає  за  плечі
І  цілує  закохано  просідь

Я  ж  на  тебе  вже  маю  надію
Як  на  жінку  молюсь  і  як  фею
Почуття,  які  склались  лелію,  
Як  русалки  з  водойми  лілею

Ти  приходиш,  як  радість  і  втіха
І  мене  вже  ніщо  не  бентежить
Я  в  полоні  щасливого  сміху  
Він  мені,  як  тобі,  теж  належить"

                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852318
дата надходження 23.10.2019
дата закладки 23.10.2019


V.S.

«Одне бажання»

А  в  мене  є,  одне  лишень  бажання,
Воно  для  мене  над  усе,  важливо.
Мені  не  треба  вічного  кохання
Одна  би  річ  була  для  нас  можлива.

Я  хочу  знати,  що  на  цьому  світі
Могла  би  бути  поруч  із  тобою.
Тендітно,  ніжно,  мов  квітковим  цвітом,
Могла  б  навік  ділитися  собою.

Мені  б  почуть,  що  я  і  ти  -  це  правда,
І  що  колись,  ця  думка  стане  вільна.
Нехай  не  тут,  нехай  це  буде  завтра
Та  я  втону,  в  міцних  твоїх  обіймах.

А  в  мене  є,  лише  одне  бажання
Воно  для  мене  над  усе  важливо
Мені  не  треба  вічного  кохання,
Та  я  усе  ж  надіюся  на  диво...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852158
дата надходження 21.10.2019
дата закладки 21.10.2019


Юхниця Євген

Поэзия - цветочки из эмоций

Увы.  Поэзия  -  цветочки  из  эмоций.
Не  отыскал,  Не  вовлекли?  -  Сиди,  скули.
Не  зря  экстазно  жили  Пушкин,  Драч,  и  Бродский!
В  поэты  хошь?  Переживай,  лепи  из  глин
Скандалы,  уксусы-обиды,  восхищенья  -
...И  ...без  тебя  слова  нырнут  в  произведенья!

Читатель  спросит:  "Это  -  мне  цветы?".  А  ты
Лишь  улыбнёшься  от  известной  суеты.

19.10.19г.  ("Поэтический  экспромт")

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852022
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 21.10.2019


Артур Сіренко

Дорога: нічого не втрачено

                                       «Ілюзія  –  це  повія
                                           Яку  бачиш  у  позолоті,
                                           Що  покриває  вечір
                                           І  вмирає  при  народженні  дня…»
                                                                                                                   (Іріа  Лопес)

У  сірому  світі  хворих  ілюзій  
Губаті  люди  торгують  дірявими  душами
Від  обіду  до  загуслого  вечора:
Три  крейцери  за  оцю  –  заштопану,
Яку  везли  на  панцирі  сталевої  черепахи
Від  міста  ляпасів  до  селища  митників
(Одна  хата  Матвія,  але  порожня,
Назавжди  кинута,  як  сліпа  ящірка).
А  ви  збираєте  у  телячу  калитку
Кавалки  потріпаних  слів-ілюзій:
Порізаних  ножицями  сліпого  часу
На  дрібненькі  кавалки  буття  прозорого  –  
Того  –  данського,  про  яке  принц  марив.
А  вздовж  дороги  постаті  –  якщо  не  тіні,  
То  вигадки  –  продажні  кволі  ілюзії,
Які  так  навіювали,  про  які  так  щебетали
Маги  в  кудлатих  хітонах  і  кольорових  шатах.
У  когось  лишається
Лише  вона  –  продажна  повія  ілюзія
Замість  кухарки  та  музи,
Замість  гімнастики  і  надії  на  вічність
Замість
Просто  нікчемна  ілюзія…  
І  лише  вітер  –  холодний  осінній  вітер
Шепоче  всім  і  кожному:  
«Нічого  не  втрачено!»  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852108
дата надходження 21.10.2019
дата закладки 21.10.2019


Артур Сіренко

Сон серця

                         «Побачило  зимових  сутінок  просторість  –  
                             Заснуло  серце…»
                                                                                             (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

Моє  серце  горнулось  
До  білих  зимових  метеликів
Які  прилітали  
На  червону  відмітину
Серед  білої  порожнечі,
Яких  приносив  до  теплого  поштовху
Холодний  грудневий  вітер.  
Моє  серце  шукало
Хоч  трохи  тепла  серед  холоду
Серед  квітів  морозу
І  подихів  сивих  хмар.  
Моє  серце  безхатьком-собакою
Блукало  манівцями  міста  чужого
Кам’яного  –  з  вікнами-більмами
І  бачило  сни:  такі  ж  кольорові,
Такі  ж  теплі  і  вітряні
(Легкий  бриз  океану)
Як  острів  загублений  в  порожнечі
Порожнечі  нашого  світу:
Моє  серце  бачило  сни.  
Серед  безодні  самотності,
Серед  Ніщо  майбутнього,
Серед  ночі  вічної  й  нетутешньої
Моє  серце  бачило  сни:  
Наповнених  світлом  сумного  Сонця,
Наповнених  квітами  дивними,
Наповнених  синявою  –  
Бачило  сни…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852109
дата надходження 21.10.2019
дата закладки 21.10.2019


Ден Мун

Маленький Икар

Дотянись  до  солнца,  чтобы  умереть.
Полным  ощущенья,  что  надежды  сбылись.
Просто  ты  решился  там  тепло  узреть,
Где  другие  даже  бы  и  не  решились.

Ты  не  сомневался,  не  мотал  круги.
Просто  взмыл  навстречу  всем  земным  теченьям.
Быть  собой  решил,  а,  значит,  быть  другим,
Открываясь  новым  мироощущеньям.

Как  мотыль  на  окна  -  маленький  Икар.
Ты  искал  лишь  веру,  не  искал  надежду.
Возродился  -  Феникс,  веру  отыскав
Не  в  других,  не  в  Боге,  не  в  судьбе.  В  себе  же.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BysYQVNxNuk[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852080
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 20.10.2019


Юхниця Євген

Як кіт біжить, коли ти кличеш, кличеш – ти!

Теру́нчик  з  ночі  –  й  обіймає  й  спить  на  грудях.
І  вранці  з  одягу  не  встане,  хоч  –  мочи́…
…Кіт  відчуває,  що  надовго  ти  -  десь  в  люди,
А  він  –  один,  ніхто  не  скличе…  Муркочи́ть…
…Валізи  -  лапками  царапає,  штовхайко,
Назад  під  ліжко  і  так  ніжно  нявкотить
Про  наші  ска́чучі  вечері  і  сніданки,
Як  він  біжить,  коли  ти  кличеш,  кличеш  –  ти!..

Біля  дверей  вже  не  дає  почухать  шийку:
Мов,  як  повернешся  –  тоді.  Тримайсь,  мурли́нько!

19.10.19  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852023
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 20.10.2019


Ден Мун

Выговаривай

Выговаривай,  выговаривай.
Выговаривай  всё  это  в  мир.
Ведь  мне  дорого  это  варево,
Что  кипит  у  тебя  там  внутри.

Позолочены,  позолочены.
Позолочены  вечностью  лет
Парки.  Мир  мой  заточено
Об  помятый  вчерашний  билет.

Мне  так  надобно,  мне  так  надобно
От  груди  твоей  чувствовать  ток.
Вместо  этого  да  в  парадном  мне
Телефонный  гудок  бьет  в  висок.

Поворачивай,  поворачивай.
Поворачивай,  там  не  ждут  нас.
Так  хотелось  бы,  да  иначе  бы,
Но  упорно  ты  давишь  на  газ.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Od6m_VCe-PA[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851979
дата надходження 19.10.2019
дата закладки 20.10.2019


Дружня рука

Не ти

Не  ти  мене  обіймаєш  всю  ніч,
Не  ти  мені  кладеш  руку  на  плечі,
Ти  просто  життя  ціле  світиш  навстріч,
Ти  просто  мої  подарунки  і  втечі  ...

Коли  посміхаюсь  про  щось  уві  сні,
Коли  раптом  тепло  в  морози  зрадливі,
Так  наче  шепоче  хтось  щиро  мені
У  цьому  нещирому  дикому  вирі  ...

Це  вам  не  безтямні  фейсбучні  вогні,
Щоб  не  посваритись,  нудні  перестуки,
Хтось  там  залишив  щось  глибоко  в  мені,
Шукають  у  темряві  дотику  руки  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851864
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 19.10.2019


Променистий менестрель

Троянди тут там білий хміль



На  бистрині
неспинні  ритми,
мигтять  вогні,
збігають  рими.
То  глибина,
то  переміль,
троянди  тут  –
там  білий  хміль...

О  махаон,
яскравий  друже,
лише  еол*
тебе  й  нас  кружить;
життя  твоє
два  по  сім  днів,
дитя,...  мосьє...  –
та  вже  й  збринів...

Вже  в  ірій,  бач,
птах  на  крило...
Життя  ускач,
так  –  чи  було?
На  бистрині
усенькі  дні.
Так  що  є  нинь?
–  мед,  чи  полин?

17.10.2019р.

Єол*  –  у  древньогрецькій  міфології,
       бог,  володар  вітрів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851825
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019


Лилея

Природа так таинственна…Прекрасна!

Листочки  падают,  кружатся!
Ведь  это  танец  осенней  листвы!
Какие  краски  на  землю  ложатся!
Осенним  ковром...
Из  падающей  листвы...

Какой  восторг  нам  подарила  осень!
А  листья  падают  золотым  дождём
И  ей  сказать  нам  хочется  очень
Спасибо  Богу!    За  всё!
Мы  радуемся  золотым  ,  осенним  днём!

В  который  раз  хожу  осенним  парком...
В  небе  синева!  Солнышко  блестит...
Природа  так  таинственна...Прекрасна!
Ещё  раз  убеждаюсь...
Как  прекрасна  Жизнь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851815
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019


Юхниця Євген

Боксерские манекены и обидевшие люди

Сосед-чудак  расставил  по́-двору,  дизайном,
Для  отработочки  ударов  –  манекены.
Вини́л  –  в  малине,  кож.зам,  кожу  –  в  баклажанах,
Напольный  –  в  яблонях,  со  швами  сзади*  –  в  сене.
…На  дермантины,  ткань*  наклеил  скрин  –  припухших,
Не  выполняющих  обязанность  публичную.
И  день  и  ночь  стучит  по  ненавистным  грушам,
Пьяня  девчушечек  ударностью  по  личикам.

Но,  как  бывает,  всё  не  так  пошло,  и  нынче  -
Толпится  очередь,  длиною  до  Шанхая:
Это  просители  несут  -  рожи  всех  хищных,
Кого  судьба  им  подарила  во  встреча́йках.

Вот,  продаю  соседу  дом.  Он  платит  –  втрое!
Да,  расширяется  востребованный  сервис.
Сам  сброшу  цену…  Вдруг  в  той  очереди  бойкой  –
Мои  портреты?  Может  –  не  наклеит  с  треском?..
…А  то,  стихи  мои  –  настоянки  на  стрессе…))

17.10.19г.
*Типы  боксерских  манекенов  по  изготовляемому  материалу

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851814
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019


Калинонька

Не нарікай….

 

   Не  нарікай          на  долю  ,  на  життя,
   Хоч  тобі  часом  важко  до  безтями...
   Бо  ж  світ  такий  ,  таке  людське  буття-
   Нести  свій  хрест  життєвими  стежками.

   Не  нарікай  ,  що  зраду  терпиш  ти  ,
   Кохання  не  всміхнулось  тобі  вчасно...
   Згадай  калік  ,  які  не  можуть  йти,
   Сліпих  згадай  ,  які  не  бачать  сонце  ясне.

   Не  нарікай  ,  що  в  бідності  живеш,
   Не  маєш  дачі  ,  меблів  і  машини...
   Своїх  діток  за  ручку  ти  ведеш  ,
   А  чиясь  мати-  біля  домовини...

   Не  нарікай  !    І  Бога  не  гніви!
   Йому  за  все  ,  що  маєш,  дякуй  щиро.
   Люби  всіх  ближніх  ,  білий  світ  люби,
   Проси  здоров"я  ,  спокою  і  миру  !

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851742
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019


Малиновый Рай

ну что ж вы, ангелы, стучите в мою дверь


Ну  что  ж  вы,ангелы,стучите  в  мою  дверь,
Душу  забрать,земле  оставить  тело.
Возьмёте  только  я  прошу  вас  не  теперь,
Я  очень  мало  в  этой  жизни  ещё  сделал.

Я  мало  проявил  своей  заботы.
Не  долюбил,не  до  ласкал,не  до  ценил,
И  не  доделал  до  последней  капли  пота
Не  до  сказал  всем  кто  со  мною  рядом  был

Кому  нужны  были  мои  слова  советы.
Да,  очень  много  мимо  сердца  пропустил,
Позвольте,ангелы  ,исправить  те  моменты
В  которых  в  этой  жизни  согрешил.
               000
Ну  что  ж  вы,черти,закружили  у  ворот.
Кричите  мне:"Иди  сюда,иди  скорее"
Тот  кто  крещён  и  крест  с  достоинством  несёт
Не  выйдет  к  вам  он  никогда  с  петлёй  на  шее.

Пойдите  прочь  гонимые  молитвой
Мне  с  вами  вообще  не  по  пути,
И  нечего  вертеться  за  калиткой,
Гоню  неверных  свою  грудь  перекрестив.
                 000
Ну  что  ж  вы  ,ангелы,стучите  в  мою  дверь?
Пришли  сказать  что  не  закончена  дорога,
Прогоним  бесов  из  души  моей  ,теперь
Я  буду  жить  с  любовью  к  людям,с  верой  в  Бога.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851698
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019


dovgiy

СПОВІДУЮ ЛЮБОВ

А  я  сповідую  ЛЮБОВ!
Не  тільки  ту,  де  править  Ліра
І  не  лише  де  грає  кров
Від  вроди  ніжного  кумира.
Це  всеосяжне  почуття,
Ношу  в  собі  ще  з  років  юних.
Воно  на  протязі  життя
Примушує  звучати  струни
В  бідою  змученій  душі,
Чим  додає  терпіння  й  сили.
Тому  й  пишу  свої  вірші
Для  всіх  –  закоханих  і  милих.
Хоч  сам  при  тому  ні  на  грам
Не  зустрічаю  свою  мрію…
Та  все  ж    таки  зізнаюсь  вам:
Надію  зморену  лелію.
Нехай  мій  світ  –  лише  вікно,
Та  ще  я  бачу  в  завіконні
Небес  блакитне  полотно,
Світанку  спалахи  червоні,
Отари  біло-рунних  хмар,
Над  різнобарв’ям  ріднокраю.
До  Того,  Хто  послав  цей  дар,
Подяку  в  слові  я  складаю.
Тому,  що  крім  оцих  красот,
Душі    дав  лебедині  крила,
Щоб  міг  до  зоряних  висот
Злітати  стрімко  в  своїх  мріях!
Вірші  читає  добрий  люд
Дарує  відгуки  сердечні
Тож  відчуваю  звід  усюд,
Що  я  іду  по  вірній  стежці!
Веди  мене,  моя  Любов
Аж  до  останньої  зупинки,
А  потім  повторися  знов
У  стеблі  ніжної  травинки,
Коли  прийде  нова  весна
Та  до  життя  розбудить  квіти.
Тоді  і  з’явиться  Вона
Щоб  світ  довершеністю  гріти!

17.10.2019


 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851722
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019


Марамі

Як небо хотіло

Коли  небо  упало  на  тебе,  променем,  краплею,  подихом
Не  відкривав  очей,  там  сонце  зайшло
Ковтав  мурашками  по  шкірі

Коли  стали  ми  невиліковно  взаємно  хворими
І  земля  попрощалася  з  нами,  як  і  не  було
Стіни  геть  спорожніли

Вилий  в  мене  вина,  щоби  втратила  стрим  я
Видри  з  мене  весь  сором
Розбий  мою  силу

І  до  дна,  я  благаю  до  дна
Так  як  небо    хотіло...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851703
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019


Ден Мун

Спится (explicit)

Как  тебе  удаётся  уснуть?
Неизменно,  так  крепко,  так  сладко.
Не  дано  мне  ни  грамма,  ничуть
Найти  ключ  к  этой  сложной  загадке.

Слова  сладки,  как  гречневый  мёд.
Даже  если  в  конце  не  захочешь,
Но  поймешь,  что  в  избытке  живёт
Ненавистно-правдивая  горечь.
 
А  хотя…  что  там  думать,  гадать?
Если  в  шкуре  твоей  очутиться,
Осознаешь,  бездушная  бл*дь,
Что  уютно  без  совести  спится.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=M4ZoCHID9GI[/youtube]

   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851694
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 17.10.2019


Ден Мун

Так буває

Так  буває.  Буває  нерідко.
Не  очікуєш  лиха  й  наруг.
Відбиває  невдовзі  чечітку
По  довірі  найкращий  твій  друг.

Так  буває.  Буває  нерідко.
Не  потрібно  сторонніх  тут  рук.
Дуже  вміло,  напрочуд  і  мітко
В  нас  стріляє  недбалості  лук.

Так  буває.  Буває  нерідко.
Щастя  робить  назустріч  нам  крок.
Проводжаєш  те  щастя  до  хвіртки.
Закриваєш  її  на  замок.

Надто  часто,  буває,  одначе,
Щоб  знайти  тих,  хто  лихо  наслав,  -
Не  потрібно  багато  удачі.
Доста  глянути  в  кілька  дзеркал.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LpOt2U8JwNo[/youtube]


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851704
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019


Лілея1

ЩАСЛИВИЙ…

[i][b]Щасливий,  бо  діти  вже  звуть  тебе  татом,
Тоді,  як  я  заздрю  тобі  лиш  тихцем,
Що  й  наші  могли  би  також  називати
Тебе  так  красиво...  але  -  татусем.
Однак,  не  збагнулось  усе  це  завчасу,
А  тільки  опісля  в  німій  тишинні,
Уже,  як  сама,  підраховую  втрати
Самотніми  айстрами  на  полотні.
Десь,  ловлячи  мрії  між  стомлених  вулиць,
Мігруючи  смужками  сивих  доріг,
Де  долі  обох,  назавжди  розминулись
Й  останні  сліди  виціловує  сніг.
Розтавши  абзацами  рідного  слова,
Таємним  звучанням  мелодії  сліз,
Шукаючи  містом  тебе,  наче  бога,
Мов  нитка  за  голкою,  лину  навскіс.
Невміло,  наївно,  розправивши  крила
Найкращих  бажань,  виливаю  в  вірші,
Ще  поки  не  впали  розлуки  чорнила
На  випрану  постіль  моєї  душі.
Ще  поки  це  небо  говорить  з  землею,
Як  я  із  тобою,  сльозами  з-під  вій,
Ота,  що  не  звуся  ласкаво  твоєю
І  ти  із  приреченим  -"більше  не  мій".[/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851591
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 16.10.2019


СУЛ

Моя маленька…

   Січнева  ніч  видалася  на  диво  теплою...Душно  в  хаті-  неможливо  спати.  Відчинила  кватирку-  ні,  вікно...Третя  ночі.  Знову  встаю,  іду  попити  води-  якась  тепла.  За  вікном-  ні  душі.  Сіра  дорога,  мовчазні  та  мокрі  дерева,  мряка...А  так  хочеться  прохолоди,  кольорового  салюту  і  збродженого  тіста...У  холодильнику  серед  розмаїття  наїдків  чітким  контуром  яскраво  виділилися  мочені  яблука-  краса  яка!  Покуштувала  -  якось  мало.  Знову  лежу,  щоб  заснути-  не  виходить.По  спині  щось  важке  пройшлося,  ніби  прокотилась  важкенька  кулька.  Щось  знову,  знову...І  ніби  з  кожним  разом  набирало  ваги  та  швидкості  обертів.Встаю,  походила...Важкість  стихла.  У  холодильнику-  пів  пляшки  шампанського.  Наливаю  в  келих-  сама  собі.Всі  сплять,  їм  добре.  Два  ковтки-  не  добре.  Ставлю  келих  на  стіл.  Тут  новий  поштовх,  наче  хто  всередині  розтягнув  струну-  різкий  біль  і  стихло.  Все,  треба  викликати  швидку.
   Найважче  у  світі-  наодинці  залишатись  зі  своїм  болем.  Тобі  навколо  ніби  намагаються  допомогти,  а  думається,  що  над  тобою  просто  знущаються.  На  мені  важкий  тягар,  який  прокочується  свинцевоналитою  кулею  по  всьому  тілу.  Вона  розриває  навпіл  всі  струни.  А  вони  знову  скручуються  безліч  канатів  і  тягнуть  мене  донизу  з  якоїсь  невидимої  скелі,  де  немає  бодай  навіть  слизької  опори.  Невже  не  так  давно  я  підкорювала  ту  вершину?  Здається,  вона  зараз  добряче  виросла...Знову  біль-  частіше  й  частіше...Вже  благаю"  вбийте  мене,  або  щось  зробіть"...Крізь  ниточки  білого  туману  донеслось:"  Закрий  свого  рота  і  переходь  в  родову  кімнату".-Ні,  я  тут  постою,  біля  вбиральні,  мені  треба..."  Але  дужа  рука  вагітної  лікарки  в  білому  хараті  потягнула  мене  на  той  стіл.  Схилилося  знайоме  обличчя  акушерки  і  тоном,  який  не  терпить  заперечень,  пролунало:"Слухай  мене!.."  З'явилося  біля  мене  кілька  нових  осіб  в  хірургічному  вбранні.  Це  чого  їх  стільки?  Але,  до  тями  повернуло:  "  Я  тобі  зараз  напихкаю!  Дихай!!!"  Ще  мить...Друга  мить...Третя...
Хор  в  халатах  в  унісон  видихнув:  "  Як  книжка  пише".І  ,  пишаючись  професіоналізмом,  що  показали  студентам  медучилища,  як  повинні  проходити  правильні  пологи.
 А  мене  знову  до  тями  привів  знайомий  голос  своїм  набутим  за  роки  стресової  роботи  обсценізмом.  Рука  тримала  за  ніжки  моє  маля,  а  друга  інша  шмагала  маленьку  сідничку,  допоки  не  почувся  наростаючий  плач...
 8.21  .  Який  гарний  день!  За  вікном  пологового  будинку  казкові  дерева.  Їх  зачаровані  голі  крони  вітають  мене  з  донечкою.  Прояснилося  небо,  розбиваючи  хмари-думки  про  те,  яка  я  була  ще  мить  тому  нерозумна.  На  першому  плані  стелилися  кольорові  мрії  про  те,  якими  ви  в  мене  виростете.
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851618
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 16.10.2019


яся

Все золото осені.

 
                                               Ах,  ці  щастя  миті,
                                               В  одно  слово  перелиті  -    ВИ.
                                               Ви.  Вас  багато.
                                               І  з  вами  свято.
                                               Свято  люблячих  сердець.
                                               Осінь  іде  під  вінець.
                                               Любить  ніколи  пізно
                                               Не  буває.
                                               Золота  ця  осінь
                                               На  любов  нас
                                               Надихає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851626
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 16.10.2019


Марамі

У темряві немає грішних

Давай  тихіше,  бо  твоя  тінь  малює  нам  пастки
Завязуй  очі,  вдихай  сильніше
Я  допоможу  обіцяю  підвестись
Ти  віриш?

І  хрипне  голос,  німіє  спротив,  палають  щоки
Неначе  вперше,  і  тіні  зникнуть
У  темряві  ми  знову  незнайомі
Ти  звикнеш...

Горить  від  дотиків  моя  шкіра,  ти  наступаєш
У  темряві  немає  грішних
Ти  знаєш...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851464
дата надходження 14.10.2019
дата закладки 15.10.2019


Ден Мун

Be there, dark at dawn

Be  there,  dark  at  dawn,
When  I  run  out  of  prayers.
Words  sound  like  they’re  betrayers.
Now  all  of  them  are  gone.

Be  darkness  in  the  day.
The  one  who’s  always  fair.
So  that  I  won’t  beware
In  case  the  world’s  insane.

Be  darkness  on  the  eve,
And  I  won’t  be  in  sorrow.
I  know  you’ll  come  tomorrow
And  never,  never  leave.

Be  there,  dark  at  night.
Because  smiles  do  not  matter.
If  wounds  make  people  better,
Then  darkness  is  the  light.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sKZN115n6MI[/youtube]  




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851473
дата надходження 15.10.2019
дата закладки 15.10.2019


Юхниця Євген

В український день захисника

Призовники  й  тендітні  йшли  в  мобілізацію.
Й  вмирали,  й  не  перемагали,  гіркота.
Синів  народжує,  героїв,  кожна  нація,
…Аби  не  всівся  тільки  зверху  вражий  птах,
Який  кахика  в  зрадну  сторону,  мов  до  братів,летіти
Й  велить  над  прірвою  злітати  ще  не  готовим  дітям.

Ми  в  український  день  захисника,
В  мундирі  –  й  байстрюка  й  банкіряка,
Всім  аплодуєм  подумки,  і  плачемо  з  мама́ми.
Й  укр.гени    зміцнює  національна  пам’ть:
…Нам  є  про  що  не  забувати  й  у  нестямі.

14.10.19  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851403
дата надходження 14.10.2019
дата закладки 14.10.2019


YarSlav 2018

До свята Покрови

[color="#0004ff"][b]Як  матінка    ховає  
від  невзгод    Дитя  -

так    Богородиця  -
Покровом  
всіх    Рятує    нас  


Покрова  України  -
наше    Військо  
і    шов    на    ній  -
його  незламний  Дух  .
[/b][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810079
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 14.10.2019


Владимир Зозуля

Натюрморт

Уже  шуршит  осеннее  сиротство.
Качает  ветер  голой  веткой  клёна.
А  то,  что  было  жизненным  наростом
Метётся  по  аллее  задымлённой.
В  подмокшей  куче  тлеет  догорая,
Отринутое  временем  и  жизнью,
Всё  то,  что  было  шелестом  и  граем,
Рукой  и  взглядом,  полотном  и  кистью...

Вновь  нимб  зонта  и  капюшона  кужень*  –
Ветра  всё  зябче,  а  дожди  зернистей,
И  старый  парк  –  он,  как  и  я,  простужен,
И  кутается  в  рваный  шарфик  листьев.
Пора  утрат,  когда  в  душе  так  пусто,
И  где  звучит  –  велико  отлучая,
Высокое,  безжизненное  чувство  –
Анафема  октяб/о/рьской  печали!


....

Кужень*  -  (здесь)маленькая  корзинка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851388
дата надходження 14.10.2019
дата закладки 14.10.2019


Ден Мун

Поетеса

Ти  писала  порожні  листи
Без  якогось  конкретного  сенсу.
Я  читаю,  й  не  можу  знайти
Цих  безцінних  віршів  поетесу.

Ти  дзвонила  на  мій  телефон,
Говорила  мені  безсловесно.
Дощ  іде,  а  туман  за  вікном
Десь  в  полоні  трима  поетесу.

Ти  каталась  зі  мною  в  метро.
Всі  сховались  за  вранішню  пресу.
Ось  гадаю:  «І  хто  тут  є  хто?
Хто  із  них  є,  моя,  поетеса?»

Ти  мабуть  на  Різдво  прийшла  в  храм.
Загубився  в  святковій  я  месі.
Цьогоріч  я  палю  фіміам.
Чи  ти  тут,  чи  ти  тут,  поетеса?

Хтось  всміхається,  вкривши  вуста
У  свій  светр.  А  я  п’ю  Еспресо
У  кав’ярні,  де  якось  листа
Я  читав  від  руки  поетеси.

Ось  питаю  у  цій  метушні
Незнайомку,  немов  по  секрету:  
- Чи  писали  колись  Ви  вірші?
- Не  взаємно,  одному  поету.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ve-rxwKuqtI[/youtube]



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851315
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 13.10.2019


dovgiy

ТЕПЛИЙ ДЕНЬ

Ще  теплий  день,  ще  лине  ніжна  Осінь.
Кружляє  листя,  стелить  падолист.
Душа  Поета  свіжих  вражень  просить,
Та  чи  завжди  тут  виручає  хист?

В  душі  своїй  шукаю  вірне  слово,
Яким  би  зміг  окреслить  знов  і  знов
Те  почуття,  що  у  всяк  час  чудове
Ім’я  якому  -  Жінка  і  Любов!

Безжальний  час  все  на  ходу  змітає
І  ніби  листя  горне  в  нікуди,
Та  я  під  листям  досі  ще  шукаю
Щасливих  днів  присипані  сліди.

А  раптом  справді  є  там  ще  травинка,
Чарівний  пагін  вічності  життя,
З  якої  вийде  незрівняна  Жінка,
Аби  збудити  нове  почуття?!

Вона  розквітне  попри  сльози  жовтня,
Попри  холодні  каверзні  вітри
І  стане  день  немов  Небесна  повня,
Дарована  Всевишнім  нам  згори.

Я  пригорну  осіннє,  пізнє  щастя
До  свого  серця  ніжністю  руки,
Аби  душею  назавжди  припасти
До  дива  з  неба  і  на  всі  роки!

Які  ще  десь,  в  загашнику  таяться,
Числа  яким  не  відаю  і  сам…
Кружляє  листя…  дивні  мрії  сняться…
З  надій  живих,  що  з  сумом  пополам.

   13.10.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851295
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 13.10.2019


Стр@нник

В круговоротах бытия

Мы  живём  в  реальности  во  снах,
В  кинофильмах,  сказках  и  преданьях,
Образы  рождает  мрак  и  прах,
Оживлённый  Световым  дыханьем.

Мы  реальны  в  каждом  из  миров,
Как  игра  пылинок  в  ярком  свете,
И  подвластны  действиям  ветров
В  странствиях  покинутые  дети.

В  межсезоньях  падающих  звёзд,
В  переходах  созданных  порталов,
Строим,  получая  опыт,  мост,
Разрушая  лики  идеалов.

Но  найдя  однажды  свой  родник  –  
Истину  -  небесное  сиянье,
Постигаем  вечность  вдруг  за  миг
И  уходим  снова  в  безсознанье…

Вадим  Странник
https://vadimstrannik.ucoz.ru/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851246
дата надходження 12.10.2019
дата закладки 12.10.2019


V.S.

«Закохався»

Ти  не  можеш  утікти,
Навіть  не  старайся
Ну  а  як  зберешся  йти,  
То  не  закохайся!

В  очі  сині,  у  мої
В  посмішку  шалену
В  жарти  дикі  та  смішні  -
Їх  мільйони  в  мене.

В  хитрі  погляди  -  такі,
Що  життя  міняють
І  у  фразочки  різкі,
Що  із  вуст  втікають

У  обійми  у  міцні,
Кращі  всіх  дарунків,
В  них  захочеться  тобі
Пристрасних  цілунків.

Не  дивися  навкруги
Не  шукай  рятунку
Бо  по  вуха  уже  ти,
В  повному  ґатунку!

Ні,  не  зможеш  утікти,
Серце  не  дозволить
Як  не  пробуй,  але  ти
Не  втічеш  на  волю...

Бо  життя  то  дивна  річ,
Як  ти  не  пручався,
Був  в  думках  і  день  і  ніч  -
Взяв  і  закохався!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850761
дата надходження 07.10.2019
дата закладки 12.10.2019


Master-capt

Виглядала

Виглядала,  сумувала
І  мереживо  плела,
Кожне  слово  підбирала  –  
Тайну  в  серці  берегла.


Оберегом  привернула,
Розлила  вогонь  свічі
І  гріховно  ворожила  –  
Ярко,  віддано…  вночі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843814
дата надходження 02.08.2019
дата закладки 12.10.2019


Ulcus

десь там

в  одній  з  паралельних  дійсностей
нам  ніч  заплела    обійми
ми  мліємо  там  від  ніжності
ведем  жартівливі  війни
борюкаємось,  дуріємо
ховаємо  сміх  під  ковдру
лоскочемо  шкіру  віями
так  хороше  нам,  так  добре...
в  одній  з  паралельних  дійсностей
ніщо  мене  не  дратує
ні  підступів  там,  ні  підлості
ні  сумнівів  пут  отруйних
ми  там  розмовляєм  поглядом
а  голос  звучить,  як  пісня
і  там  не  буває  холодно
не  каже  ніхто:  ви  різні
ми  там  -  як  частинки  цілого
ми  -  в  серці  Амура  стріли
ми  -  світлий  відтінок  білого...
***
а  тут...  ми  ще  не  зустрілись  

https://instagram.com/p/B4DWxMbnhfj/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851084
дата надходження 11.10.2019
дата закладки 11.10.2019


Vlad Voloshun

Вона була….

Вона  була  помилкою
Моїм  коханням,сенсом,  долею
Наче  для  Паганіні  скрипкою
Була  для  мене  цілою  вселеною

Вона  була  моїм  коханням
Така  одна  тільки  моя
Була  моїми  і  силою  і  болем
Гірким  душевним  каяттям

Вона  була  просто  ілюзією
Для  мене  й  грішною  й  святою
Моєю  внутрішньою  силою
Моєю  помилкою  й  долею

(картинка  з  інтернету)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848644
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 11.10.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2019


Ден Мун

Криця

Черствими  словами  розси́пались  лиця,
І  дзвоном  тремтів  на  душі  до  них  жаль.
Якби  ж  тільки  знали,  -  міцніла  та  криця
Від  їхнього  слова,  міцніла  та  сталь.

А  що  ті  слова,  як  їх  ворог  боїться?
Бо  ж,  бігме,  їм  відсіч  є,  -  щастя  скрижаль:
Бо  ворог  завжди  від  добра  попелиться,
А  ти  ж  бо  добром  загартовуєш  сталь.

Печаль  під  рішучістю  діла  іскриться,
Під  вірою  в  себе  іскриться  печаль.
А  ти..знай,  що  є,  ті  кому  твоя  сниться,
Душа,  що  кували  колись  наче  сталь.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OObZL0rcBx0[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850919
дата надходження 09.10.2019
дата закладки 09.10.2019


Редьярд

Вот она душа твоя

Вот  она  душа  твоя
Чистая,  и  без  конца...
Шаг  ты  сделал  не  простой,
Ведь  ты  понял-что  ЖИВОЙ

Чувства  эти  сохрани  
И  живи,  прошу,  живи!!!
Можешь  сделать  много  дел,
Ведь  ты  понял  что  СОЗРЕЛ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845709
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 09.10.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.10.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.10.2019


Ігор Кулай

Банальність

Чому  до  тебе  знову  повертаюсь?
Чом  кожен  день  тобою  лиш  живу?
Як  бути  чесним  -  толком  в  не  знаю,
Бо  ми  за  дружби  не  зайшли  межу.
Та  це    чомусь  нічого  не  міняє.  
Життя  невпинно  кличе  в  небуття.    
Не  знаю,  справді,  навіть  чи  кохаю...
Може  це  вигадка  серцевого  биття.
Або  мана,  що  очі  затулила,  
Хвороба  дивна,  що  і  не  збагну?...
Ти  ,мов  Дедал,  надала  мені  крила.
Чому  ж    ніяк  я  ними  не  змахну?  
Чогось  до  тебе  серцем  повертаюсь  
В  думках  з  тобою  кожен  день  живу.
Звучить  банально.  Справді.  Я  -  кохаю!
Ти  лиш  зустрінь  як  ступлю  за  межу.  
Розправмо,    мила,  врешті  наші  крила.
Чкурнім  за  обрій  звичного  життя.
Бо  ти  навіки  душу  полонила.
Й  тепер  назад  немає  вороття.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834979
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 08.10.2019


Олекса Удайко

У ДОЛІ НА МЕЖІ

[youtube]https://youtu.be/7WZ7Csh7Aec[/youtube]
[i][b][color="#620587"]В  ендшпіль  року  м’яко  
впала  з  неба  осінь
і  позолотила  спомини  в  душі  –
в  ній  тепер  коралі  
й  неймовірна  просинь,
хоч    ріллю  цяцькують  бісером  дощі…

На  краєчку  долі  –  
сонце  в  видноколі,
і  безхмарне  небо  –  в  долі  на  межі.
Стелиться  низенько  
рястом  шлях  у  полі,  
й  жайвором  вже  впала  пісня  в  комиші.

А  з-за  горизонту  
чути  голос  зову  –  
до  великих  звершень,  до  нових  висот,
світлі  дні  осінні,  
їхня  тиха  мова
ваблять  нас  до  чину  і  мирських  чеснот.

...Бути  на  цім  світі  –  
щонайвище  щастя,
креатура  Божа  й  рукотворний  рай!
Сонми  барв  одвічних  
кличуть  до  причастя,
в  край  любові  й  братства,  
                                                                             в  благоденства  край…[/color]
[/b]
05.10.2019[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850626
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 08.10.2019


Witer

Любов не має меж

І  в  п'ятдесят  —  буває  ,  що  любов  вогнем  палає
І  ніжність  є,  і  пристрасть,  відданість,    фантазії,  ідеї  без  кінця
Такими  Бог  людей  створив,  й  любити  Він  навчає
Залежить  тільки  все  —  якої  глибини  людські  серця!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850823
дата надходження 08.10.2019
дата закладки 08.10.2019


Малиновый Рай

КОЛИСКОВА

я  до  тебе  сонечком
   загляну  в  віконечко
По  стіні  промінчиком
   ніжно  пробіжу,
Спатки  хоче  донечка
   кучеряве  сонечко
Я  тобі  ріднесенька
   казку  розкажу.

Вечір  вже  на  дворі
   запалю  я  зорі
Хай  вони  вартують
   тут  біля  вікон.
Спи  моя  малесенька,
   спи  моя  ріднесенька,
Хай  тобі  насниться
   найгарніший  сон.

Як  тобі  присниться
   вовк  або  лисиця,
Доню,ти  не  бійся,
   не  страшні  вони.
Це  ж  вони  із  казки
   що  маленьким  сниться,
Що  завжди  приходить
   у  дитячі  сни.

Я  попрошу  свого
   брата  молодого,
Хай  походить  місяць
   тут  біля  вікон.
Хай  не  пустить  того,
   страшного  такого,
Що  забрати  може
   у  дитинки  сон.

спи  моя  малесенька,
   спи  моя  ріднесенька.
Біля  твого  ліжечка
   я  ще  постою.
постою  тихесенько
   бо  тебе  ріднесеньку
Дуже-дуже  люблю  я
   донечку  мою.

Вранці  встане  сонечко
   загляне  в  віконечко
Посміхнеться  весело
   зайчик  на  стіні.
І  підніме  донечку,
   кучеряве  сонечко,
І  вона  протягне
   рученьки  мені.
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850752
дата надходження 07.10.2019
дата закладки 08.10.2019


V.S.

«Закохався»

Ти  не  можеш  утікти,
Навіть  не  старайся
Ну  а  як  зберешся  йти,  
То  не  закохайся!

В  очі  сині,  у  мої
В  посмішку  шалену
В  жарти  дикі  та  смішні  -
Їх  мільйони  в  мене.

В  хитрі  погляди  -  такі,
Що  життя  міняють
І  у  фразочки  різкі,
Що  із  вуст  втікають

У  обійми  у  міцні,
Кращі  всіх  дарунків,
В  них  захочеться  тобі
Пристрасних  цілунків.

Не  дивися  навкруги
Не  шукай  рятунку
Бо  по  вуха  уже  ти,
В  повному  ґатунку!

Ні,  не  зможеш  утікти,
Серце  не  дозволить
Як  не  пробуй,  але  ти
Не  втічеш  на  волю...

Бо  життя  то  дивна  річ,
Як  ти  не  пручався,
Був  в  думках  і  день  і  ніч  -
Взяв  і  закохався!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850761
дата надходження 07.10.2019
дата закладки 08.10.2019


V.S.

«А я зросла у самоті»

А  я  зросла  у  самоті
На  музиці  химерних  бардів.
І  з  ластівками  на  хвості
Отак  й  пішла  за  першу  парту.

А  я  зросла  у  самоті,  
В  компанії  віршів  Шевченка
Вони  життєві,  саме  ті,
(Як  фільми,  студії  Довженка)

А  я  зросла  у  самоті,
Мені  Хмельницький  був  героєм
Й  не  думала,  що  десь  в  житті,
Я  просто  стану  отакою.

А  я  зросла  у  самоті,
Так  швидко  юність  наздогнала
У    тому    ж  самому  взутті,
Вона  прийшла  і  в  мить  сконала.

А  я  зросла  у  самоті,
Життя  забрало  навіть  брата...
Вже  стільки  ро́ків  в  забутті,
Не  в  силах  кращого  чекати.

А  я  зросла  у  самоті,
Далеко  й  Бог  і  радна  мати.
І  повороти  ці  круті,
Я  так  втомилась  оминати.

Мені  в  житті,  на  цім  путі,
Нема  де  біль  свій  заховати,
Бо  я  зросла  у  самоті  -  
Самій  судилось  помирати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850758
дата надходження 07.10.2019
дата закладки 08.10.2019


Go Love Ash

Я наснюсь тобі весною

Я  наснюсь  тобі  весною
Тим  промінням  що  топить  сніг
Я  наснюсь  тобі  тою  водою
Від  якої  прозорий  сміх
Я  наснюсь  тобі  смаком  квітня
Що  відчуєш  п*янкий  на  губах
Запахом  вишень  плавним  тендітним
Від  якого  зриває  дах
Я  наснюся  тобі  на  полі
У  духмяних  травах  колосся
Вітер  теплий  плаває  кролем  
І  лоскоче  твоє  волосся
Я  наснюся  тобі  собою
Свіжим  травнем  по  полю  блукаю
Лежимо  ми  у  ньому  нас  двоє
Я  і  ти  більш  нікого  немає
Влітку  я  наснюся  фонтаном
Що  розбрискує  колір  навколо
Річкою  й  теплим  дощем  я  стану
Криком  чайки  й  звичайно  морем
Я  наснюся  вереснем  в    лісі
І  кленовим  листком  на  дорозі
Чаєм  теплим  як  дощ  по  карнизам
З  горлом  светром  наснюся  я  в  змозі
Ну  а  хочеш  то  я  у  зиму
Буду  святом  я  буду  сніг
Теплі  руки  я  буду  і  ними
Доторкатись  до  щік  твоїх


Я  наснюсь  тобі  і  зі  мною
Посміхнешся  ти  нашій  весні
Я  наснюся  тобі  весною…
…твоя  черга  снитись  мені)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644928
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 07.10.2019


яся

Дар покаяння.



                                                                         За  що  я  каятися  маю?  От  не  знаю.  Охолов  я
                                   серцем  і  віру  у  людей  втрачаю,  всю  надію  лиш  на  власні
                                   сили  покладаю,  і  коли  б"ють  по  лівій  -  не  підставляю  праву.
                                   Кулаки  завжди  готові  до  удару.  
                                                                         За  що  я  каятися  маю?  От  не  знаю.  У  чім  про-
                                   вина  тут  моя?  Не  знає  спокою  душа,  немає  у  ній  миру.  Йде
                                   запекла  боротьба  зі  страхом.  Страх  душу  розпинає,  за  завт-
                                   рашній  день,  за  нас  з  тобою.  Готуємось  до  бою  за  гідність  і
                                   честь,  за  совість,  за  світлі  почуття.  О,  яке  протирічне  життя.
                                                                             Усе,  що  долею  дається  -  не  усе  прийметься,
                                   не  приймається  усе.  Що  скажеш  ти  на  це?
                                                                               Господи,  у  твоїх  стіп  усі  тривоги  і  страхи  скла-
                                     даємо.  Знаємо,  що  любиш  ти  нас  такими,  якими  ми  є.  А  ми  є
                                     ось  такі  немічні,  сліпі,  безпорадні.  Ми  шукаєм  дорогу  до  тебе.
                                     Відкрий  нам  небо,  відкрий  нам  істини  святі  -  для  чого  умирав
                                     ти  на  Хресті,  за  що  муки  терпів  і  за  кого  кров  святу  пролив?
                                                                                 Та  ж  за  нас  з  тобою.  Відкуплені  від  смерті  ми
                                       дорогою  ціною.  Тож,  бережімо  той  дар  життя,  щоб  спасла-
                                       ся  душа.  Спасай,  Господи,  наші  душі.  Ти  ж  прийшов  у  цей
                                       світ,  щоб  нас  спасти,  а  не  засудити.  Прости  нам  наші  гріхи
                                       і  дорогою  спасіння  веди.  
                                                                                 Слизька  та  дорога  та  мусимо  йти.    Йдемо.
                                     І  живемо  ради  миті  одної,  ради  зустрічі  отої  з  тобою,  Госпо-
                                     ди,  з  Любов"ю  твоєю  і  тоді  назвеш  ти  нас  родиною  своєю.
                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850707
дата надходження 07.10.2019
дата закладки 07.10.2019


Феникс без крыльев

Как хочется

Как  хочется  тепла
В  холодный  день  осенний
Как  хочется  добра
И  без  причин  веселья

Как  хочется  тепла
От  самых-самых  близких
Улыбки  матери  своей
И  старый  вкус  ириски

Как  хочется  тепла
Что  б  дети  веселились
Для  них  пора  осенняя
Вокруг  листом  кружилась

Как  хочется  тепла
В  холодный  день  осенний
Так  хочется  добра
Как  в  детстве  тех  веселий.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850688
дата надходження 07.10.2019
дата закладки 07.10.2019


Шон Маклех

Плащ Ночі

                     «Had  I  the  heaven’s  embroidered  cloths,
                         Enwrought  with  golden  and  silver  light,
                         The  blue  and  the  dim  of  the  dark  cloths
                         Of  night  and  light  and  the  half-light…»
                                                                                         (William  Butler  Yeats)

Ніч  
Закутала  нас  у  свій  плащ
На  вершині  гори  Кнок  на  Рів
Гори  Королів  Коннахту.
Ніч
Закутала  нас  у  свій  чорний  плащ
З  ґудзиками  зірок,  з  дірками  Ніщо.
І  в  цьому  плащі  кольору  Тьми
Ми  мріяли  про  майбутнє,
Про  зелені  пагорби  Ерінн,  
Про  пісні  Тір  на  н-Ог  –  
Країни,
Де  ми  будемо  збирати  квіти  шамроку  –  
Конюшини,  що  цвіте  білим  –  
Кольором  чистоти.
І  в  цьому  плащі  кольору  очей  заплющених
Нам  снилися  трави  –  
Зелені  як  світ  навесні,
Запашні,  як  травень  просторів  Маг  Ео.
У  цьому  плащі  нам  було  не  тісно  –  
Шовковому  плащі  оксамиту
Кольору  крила  крука  –  
Отого  –  з  ім’ям  Морріган,
Отого  –  Каханна  Прехан,
Нам  було  там  не  тісно,
Нам  було  там  затишно,
Нам  було  там  тепло.
І  ми  чули  музику  арфи
Старого  товстуна  Дагди.
Арфи,  яку  вкрали  холодні  вітри,
Арфи,  яку  йому  повернуло  Сонце…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850396
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 06.10.2019


Редьярд

Козак-Факір

Я  чую  море.,  шепіт  лісу
Я  відчуваю  силу  гір
Я  привідкрив  душі  завісу
В  мені  живе,  козак-факір...








Факір  (араб.  فقیر —  бідняк) —  спочатку  мандрівний  прихильник  суфізму,  пізніше  (у  розмовній  мові)  термін  став  означати  бездомного  аскета  в  індуїзмі.  Факіри  також  в  Індії-  рід  бродячих  ченців —  дервішів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850611
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 06.10.2019


Ніна Незламна

Досить мамо дівувати

/  Віршована  розповідь  /

Жить  в  село  я  перебралась…Довкола  краса
Біда,  зразу  закохалась….  Аж  в  очах  роса.
Скажу  сльозинки  від  щастя….  Буду  не  одна
Мабуть  вийти  заміж  вдасться…  Тепер  не  сумна.
Від  сусідів  ледь  не  вмліла…Відразу  від  двох
Аж  голова  заболіла…  Серденько  тьох-тьох
Іван  начищав  чоботи…  В  дитсадочок    йду
Степан  вечором  з  роботи…  Стрічав  на  біду…
А  чи  може  то  на  радість…  Обох  я  люблю
Нехай  інших  бере  заздрість…  Кайф  від  них  ловлю.
 А  учора  по  обіді  ….  Разом  чай  пили
Криві  обличчя,  аж  бліді…  Зуби  зціпили….
Бачу  обоє  підстриглись…  Думаю  собі
Хоч  ці  б  півні  не  побились,  кому  сказать  -НІ
У  очах  в  кожного  злоба  немовби  маяк
Ото  біда,  кого  вибрать,  не  можу  ніяк!
Іван  стільчик  підставляє…  За  руку  трима
 Степан  чаю  наливає….  Рада  обома!
Часті  гості  вечорові,    сто  грам  смакують
А  потім  пісень  заводять,  серця  лікують…
Доні  нині  ж  надоїли…  Часті  гості  ці
Хай  би  врешті  зрозуміли….  Часи  не  прості
Треба  вибір  вже  зробити…  Й  машину  купить
Мені  й  мамі  догодити,  це  зможуть  зробить?
За  столом  вона  хитренько  на  всіх  погляда
Сміло  пальцем  посварила,»  Може  досить  ма?!
Нащо  тобі  зразу  двоє,  давай  вибирай
Хто  машину  подарує?  І  розмовам  край!
За  того  й  виходь    вже  заміж,  будемо  круті
Тут  чай  п`ють,  їдять  цукерки,  чи  може  скупі?
Скільки  можна  вам  годити,  (пельмені)  ліпить
І  мені  так  надоїло,  ногами  ходить.
Уже  осінь  на  порозі,    у  школі  дзвінок»
Мала  швидко  у  дитячу,  принесла  вінок…
«  Гайда  сватайте,  давайте,  маму  вам  віддам
Хто  ж  не  згідний  з  вас  зі  мною,  залишиться  сам!»
Іван  чуба  покуйовдив  і  в  двері  хода
 Степан  засіяв,  як  сонце,  «Тож  моя  згода!
Правда,  не  куплю  дорогу,  маю  лиш  на  Джип»
Він  геть  від  радості  тої,  здалося  охрип….
Немов  рак    розчервонівся,»  Доню,    дякую!
Наважитись  боявся  я,  вибач  пню  цьому!
 Вона  ж  очі  десь  повела,  погляд  лукавий
«Та  на  нього  ти  не  схожий,  дядько  ще  славний!
 І  я,  як  підросту,  собі  знайду  схожого
Щоб  красень    й  не  скупий,  для  мене  пригожого!».
 Ото  доня,  що  сказати,  кров  до  обличчя
Чи  сміятись,чи  стерпіти?-  «Є  протиріччя?
 Степан  сміливо….    І  весело,  сказав  гучно
«Тож  завтра    й  до  РАКСу,  підем  благополучно!»
Не  думала  й  не  гадала,  ні  я,  ні  доня
Що    в  селі  випало  жити,  тут  моя  доля….
 Де  ж    смілості  набралась?  Я    й  сама  вдивляюсь
На  вік,  думки  дорослі,  все  ж  нею  пишаюсь…

                                                                                                           Червень  2019р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844255
дата надходження 06.08.2019
дата закладки 06.10.2019


golden-get

Коли Бог створював жінок.

Коли  Бог  створював  жінок.
Це  він  зробив  з  любовью  та  натхненням...
Привабливих,  чистих  без  помилок,
А  нам  чоловікам  дав  мудре  вчення  -

Щоб  від  негоди  захистити  та  біди.
В  турботі  проявляється  кохання.  
Ділити  з  ними  кольорові  сни,
Бо    проявляється  пізнання...

Пізнання  Світу,  бо  удвох
Є    сенс  своє  буття  творити,
Як  в  перші  дні  зробив  наше  Буття  без  помилок,
Та  потім  ще  навчив  в  гармонії  з  Природой  жити.

А  насолода  -  де  ?  В  обіймах!  Бо  любов
Тримає    серця  пульс,  бо  чисте  є  повітря.
Повітря  з  неба  ,  де  кохання  ,  чистить    нашу  кров,
Лише  тоді  наші    стосунки  -  кріпнуть.  

Бо  коли  Бог  створював  для  нас  жінок...
Зробив  свої  шедеври  ці  без  помилок.  



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850557
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 06.10.2019


Ден Мун

Значить це мало так бути

Я  кажу:  «Ти  мене  будиш
Від  цього  світу  як  смути».
Шепотом  слух  мій  голубиш:
«Значить  це  мало  так  бути».

Я  кажу:  «Ти  ж  бо  не  судиш,
Навіть  як  повен  отрути».
Шепотом  слух  мій  голубиш:
«Значить  це  мало  так  бути».

Я  кажу:  «Осад  забудеш?
Ти  мене  можеш  відчути?»
Шепотом  слух  мій  «голубиш»:
«Значить  це  мало  так  бути».

Я  сказав  «Так?  Вже  не  любиш.
Образ  твій  бачу  усюди».
Шепотом  слух  мій  «голубиш»:
«Значить  це  мало  так  бути».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1qBZok-h010[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850528
дата надходження 05.10.2019
дата закладки 06.10.2019


V.S.

"Депресія"

Думки  рояться,  наче  дикі  бджоли
Елегії  наспівують  мені.
Потухло  сонце,  темрява  довкола
Роки  вже  на  ворожій  стороні.
Епоха  гаджетів  тримає  у  полоні
Свавілля  всюди,  мов  ота  чума
І  в  небо  піднімаючи  долоні,
Я  прагну  волі,  та  її  ніде  нема.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850453
дата надходження 05.10.2019
дата закладки 05.10.2019


Ден Мун

Не чекає

У  компанії  втрачених  дум,
Де  музи́ка  самотньо  співає,
Все  гадаю  та  й  думку  одну:
«В  місті  я,  де  ніхто  не  чекає».

У  міський  вийду  гам,  вийду  шум
І  на  стінах  старих  прочитаю:
«Як  приїхати  вирішив  ум
В  місто,  де  вже  ніхто  не  чекає?»

В  електричці  холодній  засну.
І  розбудить  касир,  привітає.
«Я  проїхав  зупинку  одну?»
«Ні,  Ви  там,  де  ніхто  не  чекає».

Ген  у  осінь  самотньо  іду.
Як  же  дивно,  одначе,  буває.
У  той  дім,  де  себе  не  знайду.
В  місто  те,  де  ніхто  не  чекає.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=f4Yme23vrCM[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850378
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 04.10.2019


Владимир Зозуля

Так не бывает

Радуга  выгнула  небо  над  степью  –
Вдаль  уходя.
Падали  тёплые  –  с  неба  на  землю  –
Капли  дождя.
Шлёпал  намеренно  –  прямо  по  лужам,
Мальчик  босой.
Лет  четырёх  –  нет,  за  руку  не  нужно:
Мам,  я  больсой!

Мама…  усталые,  нежные  руки…
Капли  воды…
Призрачность  времени…  отблески  звуков…
Эха  следы…
………………..
…………..
…….
.
Так  не  бывает  –  чтоб  полно  и  пусто,
Сам  и  вдвоём.
Что-то  чужое!  А  помнится  чувством  –
Будто  своё.
Что-то  зарытое  вечности  дальше  –
Там,  где  кресты!
Или  забытое  в  «вечности»  фальши
И  суеты.
Чтобы  вот  так  вот!  в  разлуке,  в  молчанье,
В  полном  нигде.
Чтоб  возникало  на  вечной  печали,
В  павшей  звезде.
Вечно  стоящее,  между  тобою,  
И  пустотой.
Нежно  звучащее,  вечной  любовью!  
И  немотой…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850317
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 04.10.2019


Ніна Незламна

Осінь шепоче…

Шепоче  осінь  про  свою  красу
І  я  так  хочу…  Листя  торкнутись
Несподівано  струсила  росу
Щаслива,  встигла….На  мить  всміхнутись

Та  прохолода,  торкнулась  душі
Через  долоню,  відчула  осінь
Стікають  краплі,  їх  чудні  пісні
Ніжно  лунають  в  небесну  просинь

У  очах  мрія,  мені  б  поміж  хмар
Птахою  стати,  причастить  душу
Тими  піснями.  Ще  й  пізнати  чар
Та  я  безсила,  тут  бути  мушу…

Ласкавий  погляд,  приліг  до  клена
Його  почую,  хай  пошепоче
Який  він  красень,  я,  як  блаженна
Немов  у  казці,  він  вже  тріпоче…

Листок  строкатий  падає  до  ніг
Вмить  обірвалась  музика  листви
Причарувати,  все  ж  він  мене  зміг
Як  й    чудна  осінь,  багряні  барви…

             Послухай  нині,осінь  шепоче...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850300
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 04.10.2019


Ден Мун

До ноября совсем немного

До  ноября  совсем  немного.
Часы  шуршат.
Когда  идешь  -  твоя  дорога  -
Твоя  душа.

До  ноября  совсем  немного.
Так,  ерунда.
Ноябрь,  разве  это  много?  -
Он  навсегда.

До  ноября  совсем  немного  -
Одна  мечта.
Ноябрь  –  счастье,  за  порогом.
Ты  уже  там.

До  ноября  совсем  немного.
Немного,  миг.
Достаточно  пути  земного,
Что  длится  стих.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8YFiyOLIT9U[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850279
дата надходження 03.10.2019
дата закладки 04.10.2019


Малиновый Рай

я твоє кохання відчуваю




я  твоє  кохання  відчуваю
воно  гріє  серденько  моє.
я  тебе  голубонько  кохаю
я  щасливий  що  ти  в  мене  є.

твій  характер  зовсім  не  примхливий
кожне  слово  лагідне  твоє
і  я  тому  такий  завжди  щасливий
що  ти,  моя  голубко,  в  мене  є.

як  же  таку  жінку  не  любити
сонечко  ти  лагідне  моє
буду  на  руках  тебе  носити
я  щасливий  що  ти  в  мене  є

хай  цвіте  світанками  кохання
живить  смакотою  почуття.
ти  моя  любов  моє  бажання
я  твоє  ,а  ти  моє  життя.












адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850175
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 03.10.2019


V.S.

"24"

Роки  все  продовжують  тихо  згасати,
Іще  один  нишком  підкравсь  на  поріг.
Мені  все  доводиться  дива  чекати,
Тримаючи  свій  несвятковий  пиріг.

Я  стільки  навчилась:  спокою  і  злості,
Я  стільки  зробила,  чи  це  не  дарма?
Навчилась  стрічати  непроханих  гостей,
Так  щиро  всміхатись,  що  вірю  і  сама.

Навчилась  молитись  сердешно  до  Бога,
Навчилась  кохати  безтями,  до  дна.
Навчилась  свої  приручати  тривоги
І  знаю,  в  усього  єдина  ціна.

То  зовсім  не  гроші,  то  інша  валюта,
І  нею  багатим  є  кожен  із  нас.
Чому  ми  тоді  поспішаєм  забути,
Про  те  що  оплатою  буде  лиш  час?..

Спішіть  же  вдихнути  на  повні  легені!
Хутчіш  поринути  у  но́вий  політ!
Допоки  є  щось  у  худенькій  кишені,
Й  на  картці  років  не  скінчився  ліміт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850221
дата надходження 03.10.2019
дата закладки 03.10.2019


Володимир Верста

Момідзі

Тут  вічна  осінь  відблисками  листя
Тривожить  царство  літніх  сновидінь,
Плете  вона  рубінове  намисто.
І  рік  глибоких  неосяжна  синь

Вселяє  в  пам'ять  образи  імлисті,
Що  канули  з  роками,  наче  тінь,
У  темряві  ці  спогади  зористі
Згасають  в  лабіринтах  мерехтінь.

Куди  я  так  пришвидшено  крокую?!
Між  тіней  загубився...  Зупинись!..
На  лінії  рядка  думки  римую

По  струнах  арфи.  Музо,  веселись!
Це  наша  осінь!  Ні  я  не  сумую…
В  жовтаві  шати  ямби  одяглись…

Осінь.  Естетика  розпаду  і  час  споглядання  багряного  листя  кленів  момідзі.  Момідзі  –  не  просто  назва  виду  рослин,  а  камертон  настрою  пори  року.  Японська  осінь  приходить  як  нагадування  старих  мелодій,  і  ми  їх  уважно  слухаємо.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  24.06.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849890
дата надходження 30.09.2019
дата закладки 03.10.2019


golden-get

Дякую тобі за то що ти є.

Дякую  тобі,  за  то  що  ти  є...
Дякую  тобі,  за  то  що  настає,
Спокій,  добрі  відчуття  та  сила....
Можливо  янголів  ти  запросила

Щоби  я  відрив  себе  як  особистість...
Та  ще  навчила  збирати  намисто,
З  корисних  перлин  цього  часу...
Та  щоб  вище  неба  піднявся  щоразу,

Коли  в  долонях  я  тримаю  молитву
Бо  в  цій  молитві    любов  наша    кріпне...
А  про  дурні  про  дурні  негаразди  ми  назавжди  забули,
Бо  з  першого  дотику,  ми    кохання  відчули.









адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850199
дата надходження 03.10.2019
дата закладки 03.10.2019


Witer

Любов твоя

Твоїй  любові,  дивовижна  —  нема  меж
Та  навіть  і  якби  ти  не  сказала  й  слова
Для  мене  —  казка  неповторна  ти,  й  безмежне  джерело  натхнення  теж
Тому  до  тебе  йду,  щоби  віддатися,  та  напоїтися  тобою  знов  і  знову!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850120
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 02.10.2019


яся

Її не розділити.



                                                         Розділена  любов,  розділений  час  і  простір,
                                                         Розділений  Бог,  розділені  ми,  розділене  життя.
                                                         Усе  ділиться,  множиться,  додається,  віднімається.
                                                         Життя  не  зупиняється.  
                                                         Воно  не  стала  величина,  а  живий  організм.
                                                         А  от  як  розділити  душу?
                                                         Та  цього  зрозуміти  й  не  мушу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850077
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 02.10.2019


V.S.

"Твій голос все манить"

Твій  голос  все  манить,
Терзає  невтішно.
Заводить  все  далі
В  бездонну  тугу
Такий  незвичайний,
Не  схожий  на  інших  -
Ти  просто  зустрівся
Мені  на  шляху.
Цікавий  і  дивний
Сумний  перехожий
Тікаєш  від  світу,
Але  не  втечеш.
Ти  був  ідеалом,
Чи  просто  так  схожим?
І  схожості  тій  -  
Я  не  бачила  меж.
Тікай  же  від  мене
Щодуху!  Щосили!
Мені  не  потрібна  
Примара  тепер.
І  як  я  могла?
Ледь  себе  не  згубила
Та  вчасно  той  запал
Затих  і  помер...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850082
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 02.10.2019


V.S.

"Я горітиму в пеклі за тебе"

Я  горітиму  в  пеклі  за  тебе,
Навіть  просто  за  думку  саму...
Я  персона  «нон  грата»  для  неба
Мені  шлях    у  пекельну  тюрму...

Лиш  за  те,  що  мені  ти  наснився
Гільйотина  чекає,  авжеж!
Чом  у  душу  мою  попросився?
У  думки,  і  у  спогади  теж?

Голос  твій  і  без  меду  солодкий
Я  від  нього  сама  не  своя
За  розмову,  за  вислів  короткий,
Вік  горітиму  в  полум’ї  я...

Де-завгодно  піду  за  тобою
Не  шкодуючи  ніг,  буду  йти
Шлях  киплячою  стане  смолою,
Я  ж  дійду,  бо  чекатимеш  ти...

Я  горітиму  в  пеклі  за  тебе,
За  хвилину  з  тобою,  нехай!
Я  навіки  «нон  грата»  для  неба
А  без  тебе,  те  небо  -  не  рай...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850089
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 02.10.2019


Шон Маклех

Фір Болг

                           «…  Я  спокійний,  я  знаю  заповітне  Мовчання
                                     Блукає,  сміється,  наповнює  серце  своє
                                     На  гостині  в  птахів  і  бджіл…»
                                                                                                         (Вільям  Батлер  Єйтс)

                                                     Шовковому  Томасу  присвячую.  Щиро.  

У  Долині  Башт
На  Рівнині  Тисовій
Дикий  Народ  Блискавок
Збирав  по  камінчику  долю,
Громадив  курган  кам’яний,
Так  наче  складав  він  мозаїку
На  підлозі  еламського  храму  –  
Капища  злого  бородатих  язичників.
А  потім  топили  мечі  в  болоті:  
Глибокому,  наче  синя  легенда  піктів,
І  то  не  вони,  не  Фір-Болги,
А  їхні  старі  друїди
Вбрані  недбало  у  білосніжні  шати,
З  бородами  сивозеленими,  
Наче  не  бороди  то,  а  замшілі  патли  ільмів.
І  казали,  що  то  не  залізні  руки,  а  треба
Рогатому  божеству  вересових  снів.
І  що  не  торф  то,  а  подушка
Для  голів,  думками  важкими  обтяженими.
Бо  крім  роси    нічого  не  падало  з  Неба  –  
Отого  Небосхилу,  що  наче  міх
Наповнений  Радістю.  
Я  йду  по  траві.
По  шовковій  зеленій  траві,
Ще  не  обскубаній  вівцями
А  все  здається  мені  кульгавому,
Що  то  не  зело,
А  кучері  короля  
Еохайда  Мак  Ерка.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847439
дата надходження 07.09.2019
дата закладки 01.10.2019


яся

Не втрачай надії.



                                             Не  визнаю  провини  за  собою,
                                             Лише  ота,  що  
                                             Одержима  я  тобою.        
                                             І  Бог  нам  суддя.
                                             Та  будем,  будем  далі  жити,
                                             Віру,  надію,  любов  
                                             У  серденьку  ростити.

                                             Де  ж  мудрості  тої  нам  взяти,
                                             Щоб  любов  як  Божий  дар
                                             Прийняти?
                                             Сміх  і  плач,
                                             Радість  і  журба.
                                             Любов  не  ділиться  на  два.
                                             Хіба?
                                             А  як  це  я  і  ти?
                                             Куди  нам  йти  і,
                                             Що  шукати  у  житті?
                                             Дороги  все  не  ті  й  не  ті.
                                           
                                             Та  є  одна  дорога  -
                                             Дорога  нашого  життя
                                             У  світлі  Божого  буття.
                                             Нам  лишається  лиш  
                                             Бути
                                             І  про  спасіння  не  забути.
                                             Не  забувати,  що  душі
                                             Треба  рятувати,
                                             Бо  загибаєм  у  своїх  гріхах.  Ах!
 
                                             Та  самотужки
                                             Не  врятуємося  ми.
                                             І  втрачаємо  віру,
                                             І  не  плекаємо  надії.
                                             О!  Ви,  літа  молодії!
                                               А  любилося  ж  як!
                                               Невже  любов  ота  старіє
                                               І  в  немочах  отих  хворіє?
 
                                               Та  це  ж  хвороба  часу.
                                               Та  я  розділю  любов  вашу.
                                               Вона  фундамент  
                                               Нашого  життя.
                                               А  ще  батьківська  віра
                                               І  молитва  щира,
                                               І  надія  на  Боже  Милосердя.
                                               І  не  дивимося  уже  один  на  одного  ми
                                               Спересердя.
                                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849870
дата надходження 30.09.2019
дата закладки 30.09.2019


Шон Маклех

Довершено: Місто Світанку

                                         «Місто!  У  час  здичавілих  світанків
                                             Подихом  в  кожній  молекулі  пари…»
                                                                                                                         (Еміль  Верхарн)  

Місто,
Де  Сонце  лише  прокидається:
Не  знає  тендітне  й  ліниве
Чи  то  лише  сон  –  його  нетривке  продовження,  
Чи  справді  місто,  що  живе  лише  о  цій  порі
Реальність:  
Плетиво  дхарм  матерії  й  часопростору.
Сонце  лише  зазирає  –  
Продирається  крізь  сутану  темряви,
Крізь  саван  сивий  розпухлих  хмар,
Але  воно  бачить  очима  вогненними  
Місто,  яке  живе  лише  на  світанку
А  потім  знову  вмирає,
Конає  в  нових  вогняних  стрілах
Світила,  що  надто  гаряче
Для  його  стін  прозорих.  
У  тому  місті  живуть  тіні  –  
Свідки  старих  повстань  
І  нових  революцій  та  бунтів  –  
Тіні  Платона  –  на  стінах  печер
Яке  називають  Містом:
Містом  Світанку.  
Воно  закутається  в  ковдру  хмар
І  буде  спати  сном  старих  паротягів
(Де  всі  рейки  залізні  іржаві,  
А  світлофорами  банькуваті  сови)
До  світанку  наступного,
Що  неминуче  настане  
Після  довгої  ночі  з  більмом  Бетельгейзе
Серед  неба  чорного  –  сліпої  баби-історії.  
Місто  Світанку
Оживає  лише  на  мить
Щоб  знову  стати
Руїнами  духу.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849871
дата надходження 30.09.2019
дата закладки 30.09.2019


Малиновый Рай

В ПЛЕНУ ИНТЕРНЕТА. (ПОЛУ ЮМОР)

Я  знаю  ты  в  меня  поверила
тебя  прекрасней  в  мире  нет.
прости  что  стал  я  дубом,деревом,
через  проклятый  интернет.
Сижу  я  до  утра  над  кнопками
смотрю  на  голубой  экран
любуюсь  в  нём  твоими  фотками
и  вспоминаю  наш  роман.
Я  вспоминаю  наши  нежности,
поток  любви,горячих  слов.
А  интернет    от  неизбежности
твердит  что  подождёт  любовь.
Коли  б  пропало  электричество
или  замкнуло  ноутбук
примчался  б  к  вам  ,моё  величество,
растаять  от  горячих  рук.
Тебя  б    обсыпал  поцелуями,
слетела  б  с  плеч  моих  гора.
Прости,  подруга,  бо  спешу  щас  я
мой  ноутбук  включать  пора.

СИДИМ  ,ТУПЕЕМ  ПОНЕМНОЖЕЧКУ
В  РАЗГАРЕ  ДНЯ,В  ПЛЕНУ  НОЧЕЙ.
КОЛОТИМ  КОФЕ  СВОЁ  ЛОЖЕЧКОЙ.
А  ЛУЧШЕ  Б  ДЕЛАЛИ  ДЕТЕЙ.

               ИДЕЯ  ВЗЯТА  ИЗ  СОЧИНЕНИЯ  В.Р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849805
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 30.09.2019


Ulcus

… про осінь

ось  і  ще  один  вересень  хоче  мене  здивувати
прохолодою  кутає,  вабить  зрадливим  теплом
запускає  у  небі  клубки  білосніжної  вати
крутить  з  листя  човни  і  шикує  калюжами  флот

соцмережі  рясніють  рецептами  проти  депресій
мотивують  на  зиму  купити  пухнасте  пальто
я  чекаю,  а  отже  надовго  загрузла  у  стресі
як  увімкнений  прилад  зі  зламаним  серцем  й  пультом

я  чекаю  чогось,  що  так  важко  його  описати
бо  воно  між  тривогою  й  спокоєм,  щастям  й  плачем
водночас  і  складне,  і  просте,  трохи  дивакувате,  
будить  радість  в  душі  і  накочує  хвилями  щем

ось  і  ще  один  вересень,  ще  один  крок  через  осінь
крізь  пахучі  дими  і  крізь  тишу  ночей  голосну
я  ловитиму  сльози  кохання  в  своєму  волоссі
як  далеку,  та  невідворотну  любові  весну

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849835
дата надходження 30.09.2019
дата закладки 30.09.2019


Harry Nokkard

Не стоит обльщаься

Когда  читаете  стихи,  
среди  словесной  шелухи,
старайтесь  отыскать  
в  них  скрытый  смысл.
Писали  их  не  просто  так,  
в  стихах  заложен  тайный  знак,
где  среди  строк  живет  поэта  мысль.
========================
Не  стоит  обольщаться  

Мы  братьями  по  крови,  остались  на  века,
не  были  никогда,  разорванными  узы,

все  клятвы  о  любви,  несем  издалека,
и  помним  навсегда,  все  «братские»  союзы.

О  дружбе  и  любви,  поэмы  о  войне,  
рассказы  и  стихи,  оставленные  детям,

о  встречах  и  разлуках,  и  в  чем  наши  грехи,
невиданной  цене,  и  кто  за  все  в  ответе.

Стихи  о  звездах  дальних,  и  о  глазах  печальных,
молитвах  до  Небес,  жен,  матерей,  невест,

О  тех,  кого  нет  с  нами,  кого  спалило  пламя,
отцы,  мужья,  сыны,  бессмысленной  войны,

И  о  грехах  безмерных,  победах  эфемерных,
и  каре  за  грехи,  слагаются  стихи.  

Зло  не  бывает  вечным,  в  терпении  бесконечном,
все  видит  Господь  Бог,  и  Злу  отведен  срок.  

Не  стоит  обольщаться,  придется  рассчитаться,
как  говорил  поэт,  даже  сомнений  нет.
=============================
Не  просто  так  сложились  эти  строки,
В  муках  рождались  рифмы  и  размер,
Не  дотянулись  до  поэзии  высокой,
Как  стихоплетства  неуемного  пример.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849793
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 29.09.2019


doktor

Любовницам

Он  потревожил  гамму  чувств,
Она  сдалась,  она  любима,
Но  почему  на  лицах  грусть,
С  любовью  грусть  не  совместима.
Ещё  пяток  -  десяток  лет,
У  глаз  появятся  морщины,
Поблёкнет  щёк  горящих  цвет
И  страсть  угаснет  у  мужчины.
И  он  уйдёт  не  долюбив,
Не  насладившись  вдоволь  ею,
В  лицо  ей  бросив  негатив,
Тех  слов  произносить  не  смею.
И  дальше  что?  Уставший  мозг,
Не  сможет  отыскать  решенье
И  слёзы  капают  как  воск,
В  небытие  уйдут  мгновенья.
И  одиночество  съедать,
Возьмётся  долгими  ночами.
А  жизнь  придётся  доживать,
По  бывшим  ставя  свечи  в  храме.
И  так  до  крайней  до  черты,
Душой  вникая  в  безысходность,
Понять  с  годами  сможешь  ты,  
Как  глупость  породила  подлость.....(  Как  глупость  порождает  подлость)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849759
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 29.09.2019


dovgiy

ЗІРОНЦІ СВІТАНКУ

ЗІРОНЦІ    СВІТАНКУ

Голубонько  моя,  людино  мила,
Минає  ніч,  та  я  в  цю  мить  не  сплю.
Після  побачення  неначе  світ  струсило
Собі  дивуюся:  о!  –  як  же  я  люблю!
Неначе  все  було  як  кожен  раз  всі  роки
Твій  ніжний  погляд,  доторки  руки,
В  просторі  тісному  спокійні,  тихі  кроки
І  наша  бесіда  про  тиждень  нелегкий.
Хвилини  зустрічі  мов  блискавка  минули,
Світло  погашено,  добраніч  побажав…
Немає  спокою:  нічого  не  забулось
До  пів  четвертої  розслаблено  лежав.
Мені  гадалося,  що  ти  така  самотня,
Така  беззахисна      і  сильна  водночас
Хвороб  і  немочі  така  близька  безодня,
Невже  судилося,  що  це  розлучить  нас?
Від  цього    мислення  на  серці  стало  важко
Якщо  ще  житиму,  то  як  без  тебе,  -  як?!
У  пору  вранішню  про  тебе,  моя  пташко,  
Найперше  згадую,  немовби  ще  юнак.
А  коли  вечора  наблизиться  година,
Твоє  ім’я  молитвенно  шепчу
Ти,  -  найрідніша  для  душі  людина!
Єдиний  скарб,  якого  ще  хочу!
Минає  ніч…  годинник  шосту  ранку
Показує  старому  на  стіні…
Тебе  стрічатиму  як  зіроньку  світанку,
Яка  світитиме  у  нових  днях  мені!

28.09.2019      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849749
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 29.09.2019


V.S.

"Не кидай даремно цікавих людей"

Не  ки́дай  даремно  цікавих  людей
І  щоб  то  не  сталось,  не  ки́дай!
Згасає  юнацький  вогонь  із  очей,
Ти  просто  сумна  Антарктида...

Мов  кригою  вкритий  з  маків‘я  до  п‘ят,
Будь-що  -  ти  одразу  стріляти...
Спинись,  ти  не  воїн,  тим  більш  -  не  солдат
Не  треба  ні  з  ким  воювати!

Не  ки́дай  даремно,  то  ж  друзі  твої,
Самотність  тобі  не  прикраса,
До  поки  ходитимеш  ти  по  землі,
Допоки  людська  буде  раса.

Не  ки́дай  даремно,  хоч  як  не  хотів
Самотнім  побути  хвилину,
Бо  поки  ти  сам,  то  тебе  лише  «пів»
А  «пів»  -  не  зійде  за  людину...

Не  ки́дай  даремно  цікавих  людей,
І  щоб  то  не  сталось,  будь  поруч.
Не  варта  самотність  ніяких  грошей,
Не  псуй  своє  щастя  власноруч.

V.S.  17.06.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849736
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 29.09.2019


Ноунейм

Вы чертовски устали, я верю


Присвячується  найдивовижнішій  дівчині.

Вы  чертовски  устали,  я  верю,
Вас  измучило  бремя  забот.
Эту  тяжесть  бескрайних  размеров,
Сквозь  преграды  и  штормы  невзгод  
Донести  сможет  все  же  не  каждый,
Не  терзайте  себя,  я  прошу,
Ведь  смотреть  мне  до  боли  досадно
На  алмазную  вашу  слезу,
Что  спускается  вниз  ювелирно
По  румяной  ,  изящной  щеке,
Приводя  все  вокруг  в  неподвижность,
В  столь  красивый,  но  грустный  момент,
Порождает  убийственный  холод,
И  безжалостной  вьюгой  в  сердца
Вдруг  проникнет  и  тут  же  умолкнет,
Превратившись  в  тревогу  и  страх…
Я  хотел  бы  услышать  ваш  голос,
Прикоснуться  к  нежнейшей  руке,
Небывалую  видеть  весёлость  
На  столь  искреннем  вашем  лице,
Сочинять  вам  сонеты  и  песни!
Хоть  сейчас  и  под  небом  чужим,
Буду  ждать  от  вас  новых  известей,
Даже  если  вы  с  кем-то  другим…
Может,  женщин    на  свете-то  много  -
Лишь  одна  остается  в  душе
Та,  чей  образ,  разок,  и  на  долго
Отыскаться  поможет  во  тьме.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849577
дата надходження 27.09.2019
дата закладки 29.09.2019


Ноунейм

Вы знаете, а я хотел остаться

Вы  знаете,  а  я  хотел  остаться
В  момент  беспамятства  и  чистой  пустоты,
Что  тонким  лезвием  впивается  в  сознание,
Остаться  там,  где  нету  суеты,
Где  робкий  дождь  стучится  в  наши  души,
Где  листья  павшие  оберегают  сны
От  пыльной  вечности,  и  чтобы  не  разрушить
Покой  неисполнимости  мечты,  
Хотел  остаться  там,  где  есть  надежда,
Где  слабый  шанс,  а  может  быть,  судьба,
Всецелый  мир,    ведущий  в  неизбежность,
Для  нас  открыл  бы  вечности  врата.
Но  вы  так  далеко,  и  столь  нерукотворно  
Закрыв  глаза  отрезали  мне  путь
И  корабельный  парус  грубо  вздёрнув,
Уплыли  вдаль,  и  вас  мне  не  вернуть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849747
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 29.09.2019


Юхниця Євген

Я спустіла для тебе, порожня?

Заряджаюсь  від  дерева  ту́люся,  мов  до  людини.
Вересневі  дощі  –  не  липневі,  але  -  і  не  сніг.
--Я  пустим  став  для  тебе?  Ти  знову  в  обвислій  сукнині.
--Я  -  спустіла  для  тебе,  порожня.  Етапи  земні…
Знаєш  сам:  губи  -  ласі,  смачні  …час  недовгий,  а  потім  –
Ми  для  інших  стаємо  –  мов  розповіді  про  бабусь.,  -
…Роздивляються  звично  колеги  колег  на  роботі.
І  надії,  як  те,  що  не  спинеш  –  задиханий  блюз…

А  зівсюд  нас  благають  і  люди  й  природні  куточки:
Приєднатися,  поцінувати,  розплести  клубочки…

27.09.19  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849638
дата надходження 28.09.2019
дата закладки 28.09.2019


She said: gray...

Ти…

Ти  -  Зорепад  зачарованих  мрій...
Ти  –  моя  Радість  і  Смуточок  мій.
Ти  –  як  Усмішка  щаслива,  ясна.
Ти  –  наче  Пісня  в  гаю  голосна.

Ти  -  моя  Нічка,  що  пестить  мене.
Ти  –  моє  Світло,  що  сум  прожене!
Ти  -  наче  райдужний  спалах  Вогню,
Ти  -  моя  Сталь,  що  дарує  броню.

Ти  –  мій  Прихисток,  коли  буревій.
Ти  –  як  Розрада  в  печалі  сумній.
Ти  -  як  Троянда  в  пустелі  пісків,
Ти  –  моя  Мудрість  в  безодні  віків.

Ти  –  як  у  квітах  шалена  Весна!
Ти  -  мелодійна  Кохання  струна.
Ти  –  наче  росяний  Спів  солов’я,
Ти  –  моя  Жінка.  

Назавжди  моя!

2008




____________________

в  якості  ілюстрації  використано  одну  з  робіт  С.Хенкса

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849322
дата надходження 25.09.2019
дата закладки 27.09.2019


Ноунейм

Осенние мысли

Пляшут  листья  в  окне,  топчут  серую  высь,
Золотые  тропинки  уводят  от  лета,
Улетай  же,  печаль,  и  дождём  возвратись!
Пусть  утонут  забытые  в  лужах  секреты,

Наша  жизнь  карусель  –  мчится  с  нами  по  кругу,
Од  зимы  до  зимы,  од  любви  до  любви,
И  покажет  она,  где  был  враг,  кто  был  другом,
Лицемерье  в  душе  не  легко  уловить.

Кто  чужой  для  своих,  и  кто  свой  для  чужих,
Коррективы  судьбы  вносит  автор  в  сюжеты,
Только  сердце  полно  побуждений  благих  
На  вопросы  свои  получает  ответы.

Пляшут  листья  в  окне,  топчут  серую  высь,
Золотые  тропинки  уводят  от  лета,
Улетай  же,  печаль,  и  дождём  возвратись!
Пусть  утонут  забытые  в  лужах  секреты,

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849511
дата надходження 27.09.2019
дата закладки 27.09.2019


яся

О, ця любов.



                                                               О,  ця  любов  -  то  тяжкий  хрест.  І  не  потрібен  тут
                                   протест.  Здаємо  тест  на  зрілість  душі.  Не  згубити  б  нам  
                                   гідності,  честі  і  не  втратити  достоїнства  свого,  щоб  донести
                                   хреста  того.
                                                                 Він  буде  тяжіти,  під  ним  будем  мліти,  не  раз  і  па-
                                   дати  будем  та  не  забудем,  що  ми,  сини  людські,  вони  ж  -
                                   Божі  діти.  І  нікуди  правди  діти.  Усі  ми  прийдемо  на  Божий
                                   поріг,  та  не  усі  потрапимо  на  Божий  бенкет.
                                                                   Це  життя  не  трафарет.  І  не  врятує  нас  багнет.
                                   Хай  кожен  пише  свій  сонет,  свою  пісню  любові,  щоб  возд-
                                   вигнути  нам  Хрест,  що  землю  із  небом  єднає.
                                                                     Хтось  на  тебе  завжди  чекає.
                                                       
                                                                   Людське  і  Боже  на  тім  Хресті  пересіклись.  Куди  ж
                                 ми,  люди,  подались?  Та  свого  Хреста  не  зреклись.  У  нім  шукає-
                                   мо  спасіння.  Даруй  нам,  Господи,  прозріння  у  світлі  свого
                                   провидіння.
                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849348
дата надходження 25.09.2019
дата закладки 25.09.2019


Владимир Зозуля

Бобовый рожок

Откуда  у  тебя  такая  гордость?
Ведь  ты  всего  лишь  камень,  глина,  прах  –
И  та  же  в  сердце  каменная  твёрдость,
И  те  же  рифты*  на  сухих  губах,
И  тот  же  зной  в  глазах  –  пустынно  длинный…
Ведь  это  мы?  –  и  он,  и  я,  и  ты.
В  нас  только  камень,  лишь  песок  и  глина,  –
И  не  хватает  веры  –  нет  воды.
Любовь  не  прорастает!  Но,  как  прежде,
Бросает  жизни  щедрая  рука
Оранжевое  семечко  надежды
В  бесплодность  камня,  глины  и  песка.
И  засыхает,  видишь,  засыхает
Рожок  бобовый  в  тесноте  крестов;
И  соль  из  глаз  уже  почти  сухая,
И  безнадёжность  из  проклятья  слов…
...
Так  прорастёт  ли  будущее  в  давнем?  
Так  ощутишь  ли,  Голем,  как  парит,
Среди  песка,  над  суглинком  и  камнем,
Твоей  любви  высокий  тамаринд?
Ведь  нет  запрета.  Нет  межи  и  меры.
И  ни  пределов  жизни,  ни  начал.  
А  лишь  порыв!  Простое  чувство  веры  
В  живительность  Незримого  Ключа!*  

....  
Рифты*  -  разломы  земли.
Ключ*  -  источник,  родник.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849351
дата надходження 25.09.2019
дата закладки 25.09.2019


Дружня рука

З дощем …

Ти  стоїш  під  дощем.
Він  тебе  наче  мрії  твої  обплітає.  
Зачіпає  плече,  потаємне  в  душі  зачіпає.
Він  тебе  так  пече.  А  за  що?  Сам  не  знає.  
Не  спішиш.  Не  біжиш.  Ти  чекаєш.
Ні  не  цього  чужого  трамваю.
Ти  чекаєш,  що  дощ  цей  стече.
Змиє  все.  З  цього  свого  мінливого  раю.
З  тихих  вулиць,  з  будинків,  із  лебедів  там  уверху,
Що  їх  хтось  там  тримає.  Їх  там  теж  хтось  шукає.
Зазирає  кудись  уперед  чи  востаннє.  
Десь  туди  де  байдуже,  чуже,  не  потрібне  плече.
Ти  ж  чекаєш.  Дощ  змиє  все  це.  
І  тоді  полетиш.  Десь  до  іншого  раю.  
Прилітай.  Я  чекаю.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849255
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 25.09.2019


forest_girl..

Таємність вечора…

А  чим  таким  прекрасний  вечір?
Чи  ,  може,  заходом  проміння?
Ти  обіймаєш  мої  плечі...
...я  відчуваю  рук  сплетіння....

Таємна  тиша-ось  секрет!
В  цей  час  усе  стає  інакшим...
Я  обіймаю  ніжний  силует,
Уста  твої  цілую  якнайм"якше.

Магічний  вигляд  місячного  сяйва,
І  ми  в  полоні  у  богині-ночі...
Тут  думка  кожного  є  зайва,
Бо  вже  зустрілись  наші  очі.

Так  хочеться  кричати  небу:  
"Нехай  ще  сонце  подрімає!!!".
Бо  маю    я  одну  потребу-
Нехай  цей  вечір  не  втікає!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849173
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019


forest_girl..

моя зірка досі ще одна…

А  зірок  на  небі  -міліарди.
Та  моя  зірка  досі  ще  одна...
Зіграла  б  партію  я  в  нарди,
І  випила  б  вина  до  дна...


П"янке  вино  затьмарить  світлий  розум,
І  пелена  покриє  блиск  очей.
Я  перетворюсь  на  ходячий  безум,
І  заховають  в  таємності  ночей...  

Та  чи  зумію  я  втекти  від  себе,
Прибрати  давній  хаус  з  голови?
Щоранку  я  підношу  руки  в  небо,
Щоб  Бог  вберіг  від  самотності  -біди!

Моя  Людино!  Я  тебе  чекаю!
Я    вірю  в  зустріч  нашу  на  землі!
Скільки  потрібно  днів  іще-  не  знаю...
Та  снишся  вже  не  першу  ніч  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849174
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019


Hmelyar

Ти знов прийшла, моя печаль…

Ти  знов  прийшла,  моя  печаль.  
Я  радий.
Ти  знов  прийшла,  як  завше  уві  сні.
Сьогодні  ніч  серпнева,  моя  ладо,
пірнула  ніжно  в  осені  пісні.  
А  ти  з’явилась  ввечері,  наспіх,
уся  іще  заквітчана,  в  прикрасах,
і  тихо  щось  співала,  а  твій  сміх,    
збудив  Ериду  сонну  в  космотрасах.  
Ти  попливла  по  місячній  доріжці,
мені  навстріч,  мов  фея  вітрова,
що  виникла  казково  з  тої  книжки,
із  юності,  де  мрія  ще  жива…
А  ти  прийшла,  в  легенькій  сукні  білій,
босоніж,  ледь  торкаючись  роси.
Навколо  лиш  тумани  захмелілі
та  ледь  прив’ялі  листяні  ліси…    
І  я  сп’янів,  огорнутий  в  півнеба,
в  обіймах  рук  і  любощів  твоїх…
Моя  печаль,  мені  так  треба  
тебе  кохати.  
                                                         Хоч  би  в  снах  своїх…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849115
дата надходження 23.09.2019
дата закладки 23.09.2019


Redivivus et ultor

дуже ніжно і трохи печально

Комент  на  комент  на  ще  один  комент  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849073
Дякую  за  натхнення  Ulcus  і  Квітка))

...  дуже  ніжно  і  трохи  печально,
бо  і  в  ніжності  -  смуток  й  печаль,
ні,  не  дивно,  що  все  це  фрактально,
що  і  в  сміхові  чується  жаль...

не  смертельно  -  печально,  бо  осінь,
бо  хронометр  продовжує  лік
й  знову  літо  почило  у  Бозі,
не  на  вічно  -  на  мить  чи...  на  вік

час  швидкий  і...  нестерпно  тягучий,
коли  ти  залишаєш  мене
десь...  у  лісі,  в  пустелі,  на  кручі
під  самотності  шквальним  вогнем

я  чекаю,  я  міряю  лікті,
кілометри  і  сажні  косі,
я  готовий  порвати  на  віхті
час  і  простір,  й  умовності  всі

час  загуслий,  як  вистигла  манка,
коли  поруч  немає  тебе,
мій  наркотику...  ти  -  моя  "ханка"*,
бо  від  тебе  чогось  так  "гребе"

я  чекаю,  кохаю,  чекаю,
я  ловлю  коливання  думок...
ти  -  рятунок  від  туги  й  одчаю
і...  колючий  у  горлі  клубок...

і  роки  утискаються  в  миті,
коли  поруч,  та  тільки  нема...  -
час-важкий...  мегатони  граніту
й  непрозорий  -  суцільна  пітьма

Ханка  -  сік  з  маківок  і  макового  стебла,  екстракт  опію

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849108
дата надходження 23.09.2019
дата закладки 23.09.2019


Малиновый Рай

І В ЧОЛОВІКА СЕРЦЕ Є

І  В  ЧОЛОВІКА  СЕРЦЕ  Є,
НЕ  КАМ'ЯНЕ,НЕ  КРЕМІННЕ,
ЗВИЧАЙНЕ  СЕРЦЕ,ЩО  БОЛИТЬ.
ТА  ВІН  ПРО  БІЛЬ  СВОЮ  МОВЧИТЬ.

І  В  ЧОЛОВІКА  СЛЬОЗИ  Є.
ТА  ВІН  ЗВИЧАЙНО  ЇХ  НЕ  ЛЛ'Є.
ЗАТИСНЕ  ЇХ  І  ПРОКОВТНЕ.
ВІН  ПРОМОВЧИТЬ.І  БІЛЬ  МИНЕ.

І  В  ЧОЛОВІКА  ДУША  Є
ЩО  ЧАСОМ  БОЛЮ  ЗАЗНАЄ.
ВІН  ЗАНІМІЄ,ПРОМОВЧИТЬ
ЩОБИ  НЕ  ЗНАЛИ,ЯК  БОЛИТЬ.

І  В  ЧОЛОВІКА  ЩОСЬ  БОЛИТЬ,
ВІН  ДО  ЛІКАРНІ  НЕ  СПІШИТЬ.
ПРОЙДЕ.ВІДПУСТИТЬ.ПРОТЕЧЕ.
ТЕРПИТЬ.ДОКІЛЬ  НЕ  ПРИПЕЧЕ.

І  ВЖЕ  ЗГАДАЮТЬ-ТА  ДАРМА,
КОЛИ  ЙОГО  УЖЕ  НЕМА.
ТИ  БА.ЯКИЙ  БУВ  КАВАЛЕР,
ТАКИЙ  ЗДОРОВИЙ,А  ПОМЕР.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848968
дата надходження 21.09.2019
дата закладки 22.09.2019


САВИЧ

Мальви

                   Художньому  колективу  яготинського  бурякокомбінату  «Мальви»,  який  в  ц.  р.  
                   завоював  звання  народного.
Де  б  не  бував  я,  квіти  зі  мною
Заполонили  все  навкруги.
Цвіт  омивають  хвилі  Супою,
Пісня  кохання  б’є  в  береги.
         [i]  Приспів:
           Мальви  гарні,  ніжні  та  милі,
           Сонця  краплинки  в  наших  краях.
           Це  Яготинщина  «Мальви»  зростила
           Славна,  гостинна  і  щедра  земля.[/i]
Милі  зустрінуть  після  роботи,
Мальви  голівки  схилять  свої,
В  тиші  вечірній,  як  срібло-злотом,
Пісню  розсиплють  нам  солов’ї.  
             [i]Приспів:[/i]
Мальві  русяві,  мальви  біляві,
Мальви  чорняві,  хлопці  ж  –  як  май,
Мальві  вже  сиві,  але  красиві,
Піснею  славлять  рідний  наш  край.
               [i]Приспів:[/i]
Матінко  рідно,  ти  Україно,  
Щастя  і  долі,  і  шани  уклін
Шлють  тобі  «Мальви»  спів  солов’їний.
Хай  же  співає  наш  Яготин.  
               [i]  Приспів:[/i]
Хай  завжди  будуть  квіти  зі  мною,
Хоч  поглинає  все  часу  плин,
Хай  же  хлюпочуть  води  Супою,
Хай  же  співає  наш  Яготин.  
                 [i]Приспів:[/i]
06.11.1991

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839867
дата надходження 24.06.2019
дата закладки 20.09.2019


Артур Сіренко

Стежка-ніж

                                         «А  ще  творити  квітники
                                             Майстер  був  рідкісний
                                             І  будувати  з  тиші
                                             Альтанки…»
                                                                 (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

Стежка,  на  якій  кроків  не  чути
А  лише  шепіт
Слова  неясні,  незрозумілі,
Звуки  стишені
І  знову  –  мовчання.
Стежка,  яка  не  веде  нікуди,
Навіть  у  хащі,
Навіть  у  нетрі,
Навіть  у  сирість  вертеби,
Навіть  туди.
Стежка,  якою  мусить  блукати
Кожен  прочанин  чи  подорожній,
Кожен  їжак  з  думками-колючками,
Кожен  вухань  з  хвостом-епіграфом
Чи  то  епітафією  для  всіх  несміливих,
З  тонким  скляним  серцем  для  вина  черленого:
З  серцем-мішенню,
Кожен  гризун  з  зубами  репліками,
Кожен  мисливець  з  ножем  правди,
Кожен,  хто  заблукав
З  торбою  повною  часу,
Повною  днів,  років,  століть
Епох  і  тисячоліть,
Кожен  сумний  босоногий  
Мусить  ходити  колами,
Вертатися  до  сухого  дерева  –  
Щоразу,  аж  доки  не  зверне  обабіч  –  
На  стежку,  що  веде  у  Ніщо.  
Стежка,  на  якій  ніколи  трава  не  виросте,
Навіть  блекота  отруйна,
Навіть  нетреба  колюча,
Навіть  звіробій-кат,
Навіть  лунарія  забуття
Не  проросте  з  отого  от  шляху  битого,
Розбитого  й  проклятого.
Стежка,  яку  ніколи  не  споглядає  Місяць  –  
Цей  підсліпкуватий  забудько,
Цей  заброда  ґотичної  тьми.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848815
дата надходження 20.09.2019
дата закладки 20.09.2019


Сем Діма

Всё в руках твоих

               Уйти  или  остаться
Победить  или  сдаться
Жить  или  умереть
Написать  или  стереть

Любить  или  ненавидеть
Закрыть  глаза  или  увидеть
Услышать  правду  или  уши  закрыть
Вспомнить  или  забыть

Дать  или  отобрать
Сказать  правду  или  солгать
Обнять  или  оттолкнуть
Упасть  или  продолжить  путь

Сказать  прости  или  промолчать
Опустить  руки  или  сначала  начать
Прошу  тебя,  не  упусти  свой  шанс,  
момент,  а  может  быть  последний  миг.
Друг,  твоя  жизнь  в  руках  твоих.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848806
дата надходження 20.09.2019
дата закладки 20.09.2019


Володимир Верста

Питання вічності

Правила  всі  завжди  міняються  на  інші.
Та  одне  питання  залишається  навічно:
Бути  чи  не  бути?  Чи  можливо  все  забути?
Чи  мистецтво  в  одній  миті?  Вічність  не  збагнути…

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  16.09.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848381
дата надходження 16.09.2019
дата закладки 19.09.2019


Малиновый Рай

ДВА СЕРЦЯ НАЧЕ ДВА КРИЛА

ДВА  СЕРЦЯ  НАЧЕ  ДВА  КРИЛА
В  ОДНОМУ  РИТМІ  СТУКОТЯТЬ
ДО  КУПИ  ЇХ  ЛЮБОВ  ЗВЕЛА
ВОГНІ  КОХАННЯ  В  НИХ  ГОРЯТЬ.

ДВА  СЕРЦЯ  НІБИ  ДВІ  ЗОРІ
ГОРЯТЬ  ЗАПАЛЕНІ  ВІД  БОГА
ДВА  СЕРЦЯ,ДВОЄ  У  ДВОРІ
ТА  В  НИХ  В  ЖИТТЯ  ОДНА  ДОРОГА.

ДОРОГА  ЯК  ЖИВА  РІКА
ЯКУ  ДВА  БЕРЕГА  ТРИМАЮТЬ
ВОДА  В  НІЙ  ЧИСТА  І  СТРІМКА
ТЕЧЕ  І  ХАЙ  НЕ  ЗАВАЖАЮТЬ

НЕ  РОЗБИВАЮТЬ  ТІ  СЕРЦЯ
НІЯКІ  ЗБОЧЕНЦІ  НІ  БІДИ
ВОНИ  В  ЛЮБОВІ  ДО  КІНЦЯ
ПОВИННІ  ЙТИ  ЄДИНИМ  СЛІДОМ.

ДВА  СЕРЦЯ  НАЧЕ  ДВІ  ЗОРІ
ТРИМАЮТЬ  ДЕНЬ  В  СВОЇХ  ОБІЙМАХ
МІЖ  НИМИ  СОНЕЧКО  ГОРИТЬ
ТАК  ТОЖ  ЛЮБОВ  ГОРИТЬ  МІЖ  НИМИ.

ДВА  СЕРЦЯ  ВИБИВАЮТЬ  ЧАС
І  МАЮТЬ  НО  ОДНЕ  БАЖАННЯ
ЩОБИ  НІКОЛИ  НЕ  ПОГАС
ВОГОНЬ  В  ДУШІ,ВОГОНЬ  КОХАННЯ.

ЯК  В  НЕБІ  СОНЕЧКО  ОДНЕ
НЕСЕ  ЖИТТЯ  ВОГНЕМ  ПАЛАЄ
ТАК  І  ЛЮБОВ  -ДУШІ  ПАЛЬНЕ.
ОДНА.БО  ІНШОЇ  НЕМАЄ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848660
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 19.09.2019


m@sik

Пробка


Київ  в'зне  у  заторах
Вже  годину  стоїмо
У  тягнучих  коридорах
Мовчки  тягнем  це  ярмо
***
В  пробці  Мазди  і  Тойоти
І  тролейбус  і  Богдан
Хто  на  шопінг,  хто  з  роботи,
Є  тут  навіть  автокран...
***
Серед  той  автівок  зграї
Всім  невесело  чомусь
Лише  дівка  на  Хюндаї
Посміхалася  комусь
***
І  чого  гріха  таїти,
Я  кажу  як  є  воно...
Класні  в  неї  габарити
Я  побачив  крізь  вікно
***
На  ФМ  знайомій  хвилі
По  замовленням  концерт,
Де  хіти  шансону  милі,  -
Що  під  вечір  як  десерт
***
Та  й  корисно  у  заторах
Свої  мрії  пригадать
як  хотів  шале  у  горах,  -
Та  потрібно  почекать
***
Сенс  життя  переглянути
Й  нові  мрії  завести
І  погане  позабути
Й  до  консенсусу  дійти
***
Вже  сигнали  чути  ззаду
Оживе  мабуть  шоссе
Так  і  ми  -  час  злету  й  спаду
По  життю  що  нас  несе...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848711
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 19.09.2019


YarSlav 2018

Осінь.

[i][b]Не    чутно
незримими
Шляхами
у    Життя  

Війнула  Осінь
хоча  ще
й    молодий.


Дощевим    листу  -
літ
опалого  -  минуле  


Усе    життя  
проноситься    в    картинах  


І  тугою    складається    
Серці

Візерунковою  
хмарою    Поліття  [/b][color="#00ff11"][/color][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810080
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 19.09.2019


Малиновый Рай

ПОДБЕРУ СЛОВА АЛМАЗЫ


ПОДБЕРУ  СЛОВА  АЛМАЗЫ
ЗОЛОТОЙ  СТРОКОЙ  СОШЬЮ,
А  ЗАТЕМ  СОШЬЮ  Я  ФРАЗЫ
В  НИХ  ВПЛЕТУ  ЛЮБОВЬ  СВОЮ.

ПОДБЕРУ  СЛОВА  САПФИРЫ
СКРЕПЛЮ  ЧИСТЫМ  СЕРЕБРОМ,
ЖЕМЧУГОМ  УКРАШУ  ЛИРУ
НАЧИНЮ  ЕЁ  ДОБРОМ.

СЛОВА  ВРОДЕ  БЫ  ПРОСТЫЕ
БУДУТ  В  СТРОЧКАХ  У  МЕНЯ,
НО  ТАКИЕ  ДОРОГИЕ
ЗАПОЮТ  ДА  ЗАЗВЕНЯТ.

ДЛЯ  ТЕБЯ  МОЯ  ОТРАДА,
ДЛЯ  ТЕБЯ  ЛЮБОВЬ  МОЯ
Я  ГОТОВЛЮ  СЕРЕНАДУ
СВОИ  ЧУВСТВА  НЕ  ТАЯ.

ПРИНЕСУ  Я  ГРУЗ  БЕСЦЕННЫЙ
СТАНУ  У  ДВЕРИ  ТВОЕЙ
И  СПОЮ  ,БЕЗ  ВСЯКОЙ  СЦЕНЫ.
ДЛЯ  ТЕБЯ,СУДЬБЫ  МОЕЙ.

ТЫ  ТИХОНЬКО  ДВЕРЬ  ОТКРОЕШЬ,
ВСТАНЕШЬ  СОЛНЦЕМ  ПРЕДО  МНОЙ
И  УЛЫБКОЮ  УМОЕШЬ
ОБРАЗ  ДРАГОЦЕННЫЙ  ТВОЙ.

ЧТО  САПФИРЫ,ЧТО  АЛМАЗЫ
ПО  СРАВНЕНИЮ  С  ТОБОЙ.
ВСЁ  БЫ  ОТДАЛ,ВСЁ  И  СРАЗУ
ЛИШЬ  БЫ  ТЫ  БЫЛА  СО  МНОЙ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846833
дата надходження 01.09.2019
дата закладки 02.09.2019


Юхниця Євген

Обнять за спинку, подышать, и поцелуями

Обнять  за  спинку,  в  ушко  подышать.
…Когда  за  шеей  твои  рученьки  сомкнуться
Я  поцелуями  на  грудь  устрою    бусы,
И  покружу,  совсем  чуть-чуть,  для  куража.
…И  волосы,  взлетающие  с  ветром,
В  лицо  мне    –  на  носочках,  из  балета.
Одно  дыханье  на  двоих  –  конфетка…
И  впереди  –  миг,  день,  ночь,  ве́йка-кругосветка.

30.08.19г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846664
дата надходження 31.08.2019
дата закладки 31.08.2019


Юхниця Євген

Вірш з Нового Українського Правопису

Це  –  міт*,  коли  ніби-то  павзи*  роботу  поліпшують:
На  катедрі*  якось  проект  ми  крутили  –  ете́ру*.
То  так  наспинялись,  що  навіть  росол  зранку  вишуканий
Не  міг  гіркоти  втамувати  з  помилок  експертів…
…  Бо  кожен  -  експерт  нині!  ...серед  експертів  закни́жених.

28.08.19р.

*Міт  –  міф,  павза  –  пауза,  катедра  –  кафедра,  етер  –  ефір.  Новий  Укр.Правопис.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846383
дата надходження 28.08.2019
дата закладки 28.08.2019


Юхниця Євген

После атаки прожорливых гусениц, главное…

Главное  –  выводы  из  каждой  драки:
Мысли  улучшить,  поступки,  не  пла́ки!
Что  вырабатывает  куст  ягод-бу́синок
После  атаки  прожорливых  гусениц?
…Правильно  –  противоядия,  знаки!

27.08.19  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846382
дата надходження 28.08.2019
дата закладки 28.08.2019


Олекса Удайко

КОЛИ Я ВІДІЙДУ

     [i]Хоч  вірш  написано  від  першої  особи,
     кожен  читач  має  примірити  написане
     до  себе...  Адже  [b]сві[/b]тло  у  [b]сві[/b]ті  за[b]сві[/b]чують  
     ті,  хто  конче  хоче  це  робити,  а  саме:  діти        
     Бога,  а  гасять  -  служителі  Князя  Пітьми.
     То  ж  несімо  світло,  прометеї!..[/i]
     
[youtube]https://youtu.be/Uhw7L5cPvfs
[/youtube]
[i][color="#570a8a"][b]Коли  я  відійду,  це  буде,  певно,  свято  –
не  хочу,  щоб  журився  хтось  колись…
Кайдани  з  серця,  вірю,  буде  знято,
й  злетить  мій  дух  у  безтілесну  вись.

Коли  я  відійду  –    світ  стане  вище…
це  й  зрозуміло:  в  тім  життя  прогрес.
Хоч  то  не  апогей,  не  розвиткове  днище  –
банальний  трансформації  процес.
 
Коли  я  відійду  –  постануть  інші
й  продовжать  те,  що  я  колись  почав…
О,  скільки  мрій  вони  розбудять  в  тиші!
О,  скільки  дум  впаде  в  живий  ручай!

Коли  я  відійду,  не  згасне  сонце
й  планет  цнотливих  не  унишкне  рух,    
але  мій  поступ  був  потрібен  конче,
щоб  правду  донести  до  людських  вух…

І  як  не  жаль,  що  вкупі  перестануть
душа  і  тіло  час  леліти  свій,  
у  небі  все  ж  так  вишколено  й  стало
ряди  шикує  духу  ревний  стрій!  

Нехай  існує  світу  неперервність,
що  ллється  нам  з  космічної  імли!
Шануймо  ж  ми,  поети,  власну  ревність,
даруймо  мир  і  щастя  всій  Землі.[/b]
[/color]
19.08.2019  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845579
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 28.08.2019


Олекса Удайко

МОРЕ ЛЮБОВІ

         [i][b]Tth[/b][/i]

       [i]  трохи  ртероспективно,
         але...  не  без  наді́ї...[/i]
[youtube]https://youtu.be/906OBxZcy8o[/youtube]
 
[i][b][color="#065063"]преді  мною  розбурхане  море,
де  буяння  невгавних  стихій,
де  ілюзії  й  темрява  спорять
у  розхристаній  долі  моїй…

кванти  сонця  у  хвилі  пірнають,
з  глибини  суть  життя  дістають…
уявити  ж  не  можу  я  навіть,
потаємну  Ра  променя  суть!

тут  молюски,  дельфіни  і  риби
консервують  розмов  олів’є…  
почуттів  резюмую  я  в  глибу,
бо  доречним  є  слово  моє

мені  б  долю  в  подобі  амфібій  –
Іхтіандром*,  напевно  б,  я  став!
жаль,  не  ті  в  нас  нейронові  фібри,
не  той  фейс  і  заломи  постав…

та  в  душі  –  наче  вічності  хвилі:
ком  енергій...  катарсис**...  підйом.
мої  думи  –  незвідані  милі
між  поверхнею  моря  і  дном  

спогад  стигми  кохання  полоще,
побережна  шепочеться  рінь…
тіло  –  мов  пілігрімови    мощі:  
ворухнутись  бік-набік  вже  лінь

дух  мій  –  в  трансі,  в  глибокім  астралі***…
смак  нірвани...    блаженний  потік…
пруг  жаги...  амазонки  і  кралі…
й  посмик  нерва  зрадливого  –  
                                                                                         тік…[/color]
[/b]
25.08.2019
____________
*Персонаж  з  відомого  фільу  "Человек-амфмбия".
**Очищення,  сцілення.
***Енергетичний,  тонкий  світ  в  езотериці,  аура…
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846152
дата надходження 26.08.2019
дата закладки 28.08.2019


o.fediienko

Доніка Келлі - Вірш про кохання [переклад з англійської]

1  З  настанням  світанку  ми  –  риби.
     Ми  хлюпаємося,  ковтаємо  повітря  і  тремося  лускою
     одне  об  одного.  Ми  виграваємо
     оранжевим  і  зеленим,  і  краємо  фланель
     своїми  ударами.

2  Весь  день,  поки  я  далеко  від  тебе,  я  хвою,
     корю  і  колюся.  Я  вриваюся  у  береги
     неба.  Там  –  низький
     дзвін,  найновіше  кільце.  Пора
     росту  –  сонця  і  води…

3  Весь  день,  поки  ти  далеко  від  мене,  я  уявляю  тебе  –
     сонце  і  воду.  Ти  –  сіль  і  космос,
     і  довгі-предовгі  руки  тепла.  Воднораз  світло
     і  те,  що  його  відбиває.

4  Коли  ми  бачимося  знову,  я  –  найсильніша
     людина  на  світі.  Своєю  груддю  я  перекидаю  шини
     і  тягну  вантажівки  заради  тебе.
     Ти  теж  найсильніша  людина
     на  світі.  Ти  носиш  бочки  з  цементом
     по  всьому  будинку.  Коли  ми  боремося  на  руках,
     я  розповідаю  тобі  крізь  зціплені  зуби  про  своє  життя  як  дерева:
     Якою  високою  я  була.
     Якою  коричневою  і  зеленою.
     
5  Вночі  ліжко  вкрите  пилком
     і  лускою.  В  кімнаті  –  світло  і  мокро.
     У  мене  тепер  так  мало  м’язів.
     Я  наповнюю  свої  легені  цілим
     твоїм  іменем,  а  твоя  голова
     на  моїх  грудях  піднімається  і  опускається.  Піднімається  і  опускається.

[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися  на  Телеграм-канал[/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846378
дата надходження 28.08.2019
дата закладки 28.08.2019


Ден Мун

Колыбельная

На  руках  засыпает  ночь.
Прогоняю  рассветы  прочь.
До  луны  мне  рукой  подать.
Что  ж,  родная,  не  хочешь  спать?

Я  шепчу  тебе  сказок  сонм,
Чтобы  быстро  настал  сон.
Закрой  очи,  еще  чуть-чуть.
Пошепчу,  пошепчу,  пошепчу.

Я  люблю  твои  волосы-смоль.
Бледнокожими  пальцами  вдоль
Проведу,  и  на  ухо  шепну,
Что  закончим  с  рассветом  войну.

Ночка,  ночка,  погас  весь  свет.
Видно  только  хвосты  комет.
На  руках  засыпает  ночь.
И  не  в  силах  никто  помочь.

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=P7nz6-UVrmU[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846342
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 28.08.2019


Артур Сіренко

Порожнє Небо

                     «Птахи  співають,  плаче  соловей,
                         Але  долини  вкриті  ще  туманом…»
                                                                                       (Франческо  Петрарка)

Відлітають  ластівки  –  
Чорно-білі  знаки  апокрифів,
У  синьому  Небі  стає  порожньо
У  цьому  високому  Небі  Конфуція  –  
Жебрака  нещасного  царства  У.
Стає  в  блакиті  так  пусто  й  незатишно,
Наче  на  другий  день  творіння,
Коли  Бог  бадьорий
Створив  Ніщо.

Покидають  нас  ластівки
І  хто  зна  чи  повернуться,
Лишаються  круки  –  
Свідки  вічного  тліну
На  кронах  дерев  скорботи,
На  землі,  що  не  зорана
Плугом  святого  оновлення
(Нехай  і  осіннього)  –
Залізним  зубом  змін.

Полишають  нас  ластівки
Одних  в  країні  зажуреній,
Сиротами  під  деревами  смутку.
Лишаються  з  нами
Окрім  граків-філософів:
Дітей  старого  Сократа
Горобці  буденної  сірості
Веселитись  своїм  цвірінь,
Коли  хоч  в  петлю,  хоч  з  мосту  в  вир,
Коли  в  цій  елегії  поля  –  
Спаленої  ниви  майбутнього  –  
Холодної  і  сухої:  соломою  спогадів
Застелено  долівку  дому,
Нашого  –  де  ми  чужі,
Хати,  де  нас  нема,
Бо  ми  журавлі
Країни,  де  немає  озер.

Відлітають  ластівки  –  
Чорні  крапки
Книги  Високого  Неба,
Маленькі  постскриптуми
До  згорнутих  рукописів  Шляху,
Що  так  просякли  олією  часу  –  
Важкого,  як  тосканське  олово.

Відлітають  ластівки,
А  в  мене  в  долоні  
Рожевий  журавель  з  торбою:
Чорною,  наче  ніч  Фоми-апостола,
Що  лишив  нам  Євангеліє,
Що  досі  за  сьома  печатками.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846312
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 27.08.2019


САВИЧ

Хай над Красним пісня лине (дитяча)

Журавлі-журавлики,
Неба  ви  кораблики
Ми  вас  дуже  просимо:
- Візьміть  на  крило!
І  тоді  полинемо
Ми  над  Згурівщиною,
З  голубіні-просині
Глянем  на  село.
Здраствуй,  здраствуй,
Рідне  Красне!
Славтесь  ниви  і  поля,
Хай  квітує  хлібом  рясним  
Мого  Красного  земля!
Ми  ідем  по  Красному,
Сонце  світить  ясно  нам,
Люди  усміхаються
І  на  труд  спішать.
Ми  ростем  правдивими,
Добрими,  красивими
І  усьому  світові
Хочеться  сказать:
- Хай  над  Красним  пісня  лине,
Ніжна  пісня  солов’я.
Слався,  крапле  України
Козачаночко  моя!

10.11.1989

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846293
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 27.08.2019


САВИЧ

Пісня про Новоолександрівку

Вирушали  в  мандри  ми
З  Новоолександрівки,
Всі  красиві  в  області
Села  обійшли.
Розцвіла  трояндою
Новоолександрівка,
Кращої  за  неї  ми
Так  і  не  знайшли.
Одягніть  скафандри  ви
І  злетіть  командою,
Замилуйтесь  з  космосу,
Золота  ж  пора!
Розцвіла  лавандою
Новоолександрівка,
Працею  уславлена
Роговця  Петра.
А  в  садах  метелиця
Яблунево  стелиться,
Новоолександрівців
Радість  веселить:
І  корови  теляться,
Молодята  женяться  –
Новоолександрівцям
Можна  не  тужить!
Діти  задоволені
Дитсадком  і  школою
Та  своїми  начальникам
Дякуєм  не  раз:
Бо  вже  через  поле  нам
Та  по  під  тополями
(аж  на  серці  солодко!)
Провели  вже  й  газ.
Всіх  ласкаво  просимо!
Від  душі  пригостимо,
Станете  щасливими,
Хто  б  ви  не  були.
В  нас  жінки,  як  ягідки,
А  дівчата  –  яблуньки,
Чоловіки  –  явори,
Хлопці,  як  орли.
Восени  пригостимо  
Яблуками  з  росами,
Літом  –  полуницями,
Хлібом  запашним.
На  весні  –  веселкою,
Піснею  веселою,
Взимку  заметеленим
Танцем  вогняним.  

03.11.1987

(Роговець  Петро  Дмитрович  –  директор  радгоспу  в  Новоолександрівці,  Герой  Соцпраці,  який  дуже  багато  зробив  для  розбудови  і  розвитку  села)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846294
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 27.08.2019


Redivivus et ultor

ми теж могли б

і  ми  могли  би  бути  молодими
і  починати  разом  та  спочатку...
ідуть  за  вітром  сизі  пасма  диму,
умовний  спосіб  -  наша  псевдозгадка

і  ми  могли  б...  такими,  молодими
десь  під  платаном  скритно  цілуваться,
я  -  вже  дорослий,  ти  -  іще  дитина,
хоча  й  відсвяткувала  вісімнадцять

і  ми  б  могли...  і  все  було  б  простіше,  
світ  був  би  нашим  апостеріорі,
не  чули  б  ми,  та  і  не  знали  більше
отих  нестерпних  для  обох  історій

я  був  би  веселун  і  геть  не  скептик,
моє  б  лице  не  рубцювали  шрами...
той  клятий  час  -  він    просто  епілептик
чи  суча  доля  ріже  орігамі...

і  ми  могли  би  бути  молодими...
умовний  спосіб  -  наша  псевдозгадка,
життя  -  рядок,  а  ми  з  тобою  -  рими,
почати  зараз,  разом...  і...  спочатку



 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846249
дата надходження 26.08.2019
дата закладки 27.08.2019


Малиновый Рай

ПРО ПІСНІ


ДАВАЙТЕ  ДРУЗІ  ЗАСПІВАЄМ,
НЕ  ДЛЯ  РОЗВАГ,А  ДЛЯ  КРАСИ.
ХАЙ  УКРАЇНА  РІДНА  ЗНАЄ
ЯКІ  Є  В  НЕЇ  ГОЛОСИ.

А  МИ  ПІСЕНЬ  БАГАТО  ЗНАЄМ
В  ЯКИХ  ДУША  ЯК  ПРОМЕТЕЙ.
ДАВАЙТЕ  ТАК  ЇХ  ЗАСПІВАЄМ
ЩОБ  НАМ  ПОЗАЗДРИВ  СОЛОВЕЙ.

ПІСНІ  У  НАС  ЗАВЖДИ  ЧУДОВІ
ВСІ  ПРО  КОХАННЯ,ПРО  ЖИТТЯ,
ТУТ  СИЛА  Є  У  КОЖНІМ  СЛОВІ.
У  КОЖНІЙ  БУКВІ  ПОЧУТТЯ.

А  Є  ПІСНІ  ПРО  БАТЬКІВЩИНУ
ТУТ  КОЖНА  ПІСНЯ  ЗАВОДНА,
АДЖЕ  МИ  ЛЮБИМ  УКРАЇНУ,
А  УКРАЇНА  В  НАС  ОДНА.

НЕХАЙ  ДАЛЕКО  ПІСНЯ  ЛИНЕ,
НЕХАЙ  ЇЇ  ПОЧУЮТЬ  ВСІ,
БЛИЗЬКІ  Й  ВІДДАЛЕНІ  КРАЇНИ
У  ВСІЙ  УКРАЇНСЬКІЙ  КРАСІ.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846255
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 27.08.2019


яся

А чи багато нам треба?



                                           Чи  багато  нам  треба
                                           У  світі  цім,  люди?
                                           І  вже  маємо  маєтки,
                                           Статки  і  славу.
                                           Слава,  людино,  тобі,
                                           Що  не  змарнувала  
                                           Ти  свої  дні,
                                           Нажила,  набула,  виростила
                                           І  про  душу  не  забула.
                                           Скажи  собі    -    досить!
                                           Ну,  куди  ж  тебе
                                           Ще  носить?
                                           Ого!  Як  несе.
                                           Мабуть,  славу  Богу
                                           Хочеш  віддати  за  все,
                                           А  чи  свою  славу?
                                           Віддай  свою  славу.
                                           А,  а  заслуги  як  мої?
                                           Чесно  й  віддано
                                             Служив  я,  Боже,  тобі.
                                             Тож,  благословляється
                                             Твій  рід,
                                             І  втішається  
                                             Старенький  дід,
                                             Радість  правнуки  несуть,
                                             Бджоли  у  вишнях  гудуть,
                                             Щедро  родить  земля  пшениці,
                                             Мир  і  злагода  в  сім"ї.
                                             І  за  все  слава,  слава,  слава,
                                             Боже,  тобі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846287
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 27.08.2019


svetyaric

Зачем-то с неба падает звезда

Святым  ты  благодарна  небесам,  что  после  ночи  день  приходит  ясный.
И  веришь,  как  ребенок,  в  чудеса,  и  поцелуй  хранишь  в  копилке  страстный.
Что  в  двадцать  первом  веке  ты  живешь  -  по  проводам  гуляют  сны  о  лете.
А  первую  любовь,  как  манну  ждешь,  с  засохшим  от  бездождия  букетом...
И  каждый  раз  приходит  дежавю  с  обрывками  седых  воспоминаний,
Где  кружит  пелена  вишневых    вьюг  и  под  ноги  ложится  грусть  желаний...
Все  так  же  покидают  поезда  забытый  полустанок  откровений,
Зачем-то  с  неба  падает  звезда  и  гаснет,  ярко  вспыхнув  на  мгновенье...
             
                 7/07/2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846117
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 25.08.2019


golden-get

Бережіть себе завжди.

Бережіть  себе  завжди.
Коли  грози,  чи  дощі.
Коли  вітер  міцний  виє...
Наступає  ранок.  Співи

Птахів  чуєш  -  Збережи  
 День.  Та,  ще    завжди  берегись  
Від  депресії,  хвороб...
Так  ти  маєш  кілька  спроб.

Знову  оновити  стан,
Щоб  ти  не  вхопив,  чи  брав...

Пам'ятай  -  життя  одне.
А  погане  все  мине...
Бережіть  себе  завжди...
Сила  в  твоєї  душі  !!!
Бо  серце  добре  б'ється,  мозок  в  нормі
Бережіть  себе  у  формі!

У  Формі  тільки  -  Доброти
Та  в  духовному  Теплі...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846080
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 25.08.2019


Східний

Ранкове сонце крізь тумани

Ранкове  сонце  крізь  тумани
Нічну  розвіяло  печаль.
Солдат  перемотавши  рани,
Свій  погляд  устромив  у  даль.

Піднялись  тіні,  мов  химери,
І  поповзли  уздовж  ріки.
Дуби  скрипіли,  що  у  сквері,
Їх  пам’ять  –  погляд  у  віки.

О,  ця  історія  безжальна,
В  ній  стільки  болі  на  крові.
Війна  химерно  є  брутальна,
Де  гинуть  хлопці  молоді.

Уся  історія  країни  –
За  волю  вічна  боротьба.
То  сходить  сонце  України,
А  поряд  з  ним  завжди  ганьба.

Одні  воюють  за  свободу,
А  іншим  рабство  –  це  вже  рай.
Я  є  і  буду  з  тим  народом,
Хто  вільним  бачить  рідний  край.

                         25.08.2019  р.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846090
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 25.08.2019


Східний

Марш ветеранів

Хто  не  став  й  не  стане  на  коліна
Прийміть  від  мене  мій  уклін.
Пишу,  щоб  юна  знала  про  них  зміна,
Що  я  пишаюсь  людом  цим.

Героям  плюнули  у  очі,
Як  ніби  в  нас  нема  війни.
- Бракує  коштів  на  парад  урочий.
А  люд  сказав:  «Підем  самі».

Та  щось  не  склалось  на  кварталі,
На  шоу  кошти  віднайшли,
І  гімн  співали  у  своїм  порталі,
Так  не  назвав,  хто  наші  вороги.

Пішла  колона  ветеранів
Під  лик  подяки  від  людей.
Ішли  і  не  соромились  за  рани,
І  не  ховались  від  людських  очей.

Майдан,  розправлені  знамена
І  дух  свободи  на  лиці.
Майдан  для  мене,  як  Вселена,
І  волі  острівок  в  руці.

Велике  дякую  героям,
Що  тілом  зупинили  ворогів,
Що  в  дні  важкі  взялись  до  зброї,
Щоб  кожен  з  нас  у  мирі  жив.

                           25.08.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846113
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 25.08.2019


Володимир Верста

Enjoy Love

Прем'єра  кліпу!🎬🔥❤️

https://www.youtube.com/watch?v=scPg-Kbl0Uk

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846026
дата надходження 24.08.2019
дата закладки 25.08.2019


Східний

В Україні йде війна


Ще  полями  ходить  літо,
Та  хода  уже  не  та.
Похилилось  стигле  жито,
І  пшениця  полягла.
Всі  дорослі  взяли  зброю,
В  Україні  йде  війна.
Вперемішку  кров  з  росою,
Не  сплять  мати  і  дитя.
Їхній  погляд  вдаль,  у  небо,
Де  запеклі  йдуть  бої.
Скільки  часу  іще  треба,
Щоб  у  дім  прийшли  сини.
Взяла  косу  та  йде  в  поле,
Щоб  зібрати  урожай.
Косить  жито,  косить  з  болем,
Годувати  треба  край.
Все  чекає  вістку  з  сходу,
Та  поки  вона  сумна.
Скільки  полягло  народу,
Винувата  в  цім  Москва,
І  той  карлик  ненаситний,
І  його  бісівська  рать.
Тільки  люд  наш  непохитний,
Україн  -  не  здолать!

                   24,08.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846036
дата надходження 24.08.2019
дата закладки 24.08.2019


Східний

Землі цій – Вкраїна ім’я



Немає  найкращого  в  світі,
Як  рідна  батьківська  земля,
Де  сад  розквітає  у  квітні,
І  де  так  співає  душа.

Де  верби  у  шані  схилились,
Торкнувшись  руками  води,
Де  трави  у  росах  умились,
Мене  усе  манить  туди.

Де  сонце  купається  в  річці,
Єднає  містком  береги.
Де  моляться  Богу  при  свічці,
І  тануть  з  молитви  сніги.

Немає  найкращої  днини,
Коли  поряд  з  тобою  сім’я,
І  усміх  завжди  у  дитини.
Землі  цій  –  Вкраїна  ім’я.

                 23.08.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845946
дата надходження 23.08.2019
дата закладки 23.08.2019


Малиновская Марина

< Желание моря…>

“Море  дарит  свободу  мыслям”    -  Эльвис  Сейтумеров  -

"Лучше  моря  может  быть  только  море  любви"    -  Ринат  Валиуллин  -

*********************************************************


Уехать  бы  к  морю,  чтоб  слушать,  как  плещутся  волны  о  берег...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  созерцать  его  красивую,  синюю  гладь...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  воздухом  солёным  и  свежим  дышать!
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  возродиться  Душой  и  укрепиться  телом!

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  ни  о  чём  плохом  не  думать,  не  гадать...
Не  беспокоиться  и  не  тревожиться  напрасно!  Чтоб  ничего  не  раздражало...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  научиться,  как  чайка  летать,  и  мечтать...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  на  Душе  -  легко  и  спокойно  стало...

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  рассказать  ему  о  всём,  что  наболело...
Уехать  бы  к  морю,  чтобы  по  берегу  просто  гулять,  размышлять
О  чём-то  хорошем  и  светлом,  о  новых  возможностях,  встречах...
Уехать  к  морю,  чтобы  вкус  жизни,  как  соль  на  губах  ощущать...

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  новой,  красивой  и  сильной  стать!
Понять  себя,  свои  желания...как  дальше  путь  держать...
Уехать  к  морю  (навсегда)  или  (на  время),  пока  не  знаю...
Но  только  я  всё  чаще  о  море  вечерами  перед  сном  мечтаю...

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  слушать,  как  плещутся  волны  о  берег...
И  видеть,  как  вдали  белеет  Парус  гордый,  одинокий...
Уехать  к  морю,  чтобы  соль  жизни  в  себя  впитать  в  нужной  мере...
Уехать,  чтобы  вернуться  к  самой  себе,  своим  истокам...  

Пусть  появятся  возможности,  как  волны  на  море  от  ветра,
И  подхватят  меня,  понесут  навстречу  мечте  о  море!...
И  я  поеду  к  морю,  чтоб  напитаться  энергией  солнечной,  светлой,
Начав  писать  новую,  счастливую,  пропитанную  мечтой,  story*!

           

(c)  Марина  Малиновская,  /  май  2019  /

*  story  -  история,  рассказ;

Благодарю  за  доброе  внимание!

Желаю  всем  любви,  здоровья,  счастья,  процветания!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840769
дата надходження 03.07.2019
дата закладки 22.08.2019


Witer

Моя

Яка  ти  бажана,  о  мила,  твій  вогонь    палає
Я  гину  від  свого'  кохання,  коли  очей  бракує  й  рук  твоїх
Тепло  твоє'  —  крізь  сон  глибокий,  крізь  час  і  відстань  зігріває
Мені  вже  спокою  ніколи  не  знайти

Ти  квітнеш,  мов  троянда  у  безмежнім  полі
І  милуватися  тобою  хочеться  завжди'
Я  буду  поруч  —  й  ранок,  й  день,  і  вечір  й  в  ніч,  коли  палають  зорі
Безмежна  глибина  твоєї  полони'ть  душі

Ти  будеш  десь  вдалечині,  а  я  про  тебе  буду  міркувати
Подяку  висловлю  Творцю,  за  подарунок  дивовижний  цей  
Я  при'йду  у  вірша'х,  я  прийду  у  думках,  я  прийду....як  не  втомишся  чекати
О  небагненна!  ...Дякую  тобі  за  все!!!

Ні,  не  передати  все  словами....
Бо  глибші  за  слва  є  почуття
Торкаюся  невидимо  тебе  губами
Твій  вітер!  Квітко  ти  моя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845780
дата надходження 22.08.2019
дата закладки 22.08.2019


Володимир Верста

Ясні промінці

Усе  пройшло  і  тільки  залишилась
У  пам'яті,  тривожно  мерехтить,
Мов  зірка,  одинока  засвітилась
Та  наша  незабутня  моря  мить…

Уже  згасає...  П'єса  завершилась,
І  на  душі  лиш  ураган  штормить,
А  наша  мрія  так  і  не  здійснилась...
Дощем  опала  і  тепер  шумить.

Скажи,  чому  мене  ти  полонила?
За  що  будую  замки  я  оці?
У  венах  кров  змінилась  на  чорнила,

І  заточивши  гостро  олівці,
Я  піднімаю  зоряні  вітрила,
І  линуть  пісні  –  ясні  промінці.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  17.07.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845024
дата надходження 14.08.2019
дата закладки 22.08.2019


m@sik

Звісно хочу до села

Офіс  типу  "оупен  -  спейс"
Білі  скрізь  сорочки...
Усе  б  кинуть,  і  на  рейс,  -
Де  цвітуть  садочки
***
Де  зеленая  трава,  
Біля  рідной  хати
І  жалюча  кропива,  
Котрой  била  мати...
***
Ми  колись  були  малі,
Й  совість  була  чиста
Нудьгували  на  селі,  
І  рвалися  в  місто...
***
Де  колись  моє  життя
Мріє  про  столицю
Мав  би  час  мій  вороття,  
Ту  б  забув  дурницю!
***
В  жорсткім  світі  торгашні,
Й  офісу  планктону,
Місце  випало  й  мені,-
Серед  скла  й  бетону...
***
По  Хрещатику  Я  йду
А  душа  в  сільради,  
Комусь  може  й  до  ладу-
Туси  й  гей  паради...
***
Обличчя  похмурі,  
З  метро  й  до  верхів,
Де  дури  гламурні
Розводять  лохів
***
В  заторах  почуєш,  -
Ти  хто,  й  куди  йти...
Ти  Київ  жартуєш...
Прошу  відпусти!
***
Крізь  вихлопи  газів,  
Крізь  гуркіт  і  дим,  -
Згадаю  наразі  -
Не  був  він  таким...
***
Тим  метро  б,  та  до  села
Хоча  ні....не  треба!!!
Тільки  б  тиша  там  була,
Ліс,  ставок  і  небо
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845724
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 22.08.2019


Малиновый Рай

вальс


В  ШУМНОМ  ЗАЛЕ  ВСЕ  ТАНЦУЮТ
ПОД  ИГРУ  ОРКЕСТРА  ВАЛЬС,
только  лишь  один  стою  я
и  смотрю  ,смотрю  на  вас.

вы  летаете  как  птица,
вместе  с  вами  кавалер,
ват  бы  мне  так  научиться,
я  возьму  с  него  пример.

я  стою,смотрю  краснея,
вам  быть  может  не  понять,
стыдно  что  я  не  умею,
к  сожаленью,  танцевать.

я  осмелюсь  после  танца
подойти  к  вам  и  сказать:
-помогите,научите
меня  так  же  танцевать.-

я  смотрю,я  впечетляюсь,
не  могу  глаз  оторвать.
если  я  того  желаю
значит  буду  танцевать.

в  тихом  зале  вальс  танцуют
только  двое,вы  и  я.
ну  ещё,ещё  хочу  я.
пусть  звучит  мелодия.





















адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845763
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 22.08.2019


Східний

Кохання

       

Кохання,  немовби  Бермуди,
Немає  відтіль  вороття.
Втрапляють  в  ці  води,  ті  люди,
У  котрих  співуча  душа.

Кохання  –  розставлені  сіті,
Що  ховають  свою  таїну,
Розкидані  вітром  по  світі,
Не  одного  залишили  сну.

Кохання  –  перлина  у  морі,
Що  в  мушлі  таїться  на  дні,
А  може  небесні  то  зорі
На  Чумацькім  шляху  вдалині.

Кохання  –  такі  буревії,
Здолати  бракує  їх  сил.
А  хто  подолає  стихії,
Достойний  ангельських  крил.

Кохання  –  мелодія  вітру
У  дотику  ніжнім  руки,
Подібна  так  божому  світлу.
Кохання  –  це  подих  весни.

                         20.08.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845728
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 21.08.2019


Східний

Музика дощів

       

Нераз  вслухаюсь  в  музику  дощів,
Що  нотами  спадає  прямо  з  неба.
Летить,  немов  пташиний  тихий  спів,
І  струн  торкається,  у  травах  стебел.

Ще  барабанить,  стукає,    дзвенить
У  ритмі  неіснуючого  ретро.
І  зачаровує  на  мить,  й  п’янить,
І  губиться  в  просторах  кілометрів.

А  як  торкнеться  клавіши  душі,
То  чорної,  то  білої,  неважно,
Щось  несамовите  твориться  в  мені,
Стає  спокійно,  водночас  бентежно.  

А  може  то  мелодія  богів  
На  землю  послана  нам  для  любові,
Мені  бракує  сотень,  сотень  слів.
Це  звуки  руж  і  ягоди  тернові.

Я  чую  музику  вітрів-дощів
І  янгольські  її  наспіви.
Люблю  її,  як  і  завжди  любив,
Торкатись  нотами  губ  діви.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845729
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 21.08.2019


САВИЧ

Дума про Середовку

З  Переяслава  вів  та  й  до  Ніжина  шлях,
На  нім  –  валки  возів,  чумаки  на  возах.
В  цьому  місці  була  середина  путі,
Тут  росла  ковила  та  ще  цвьохкав  батіг.
Тут  козак  Середа  хуторець  заснував,
Той,  що  кожен  чумак  Середовкою  звав.
Тут  селився,  тут  жив  волелюбний  народ,
Що  громи  і  панів  і  лихих  воєвод.
Жить  би  в  щасті,  в  труді,  
Хліб,  до  хліба  –  сповна,
Але  знову  в  біді  Батьківщина.  ВІЙНА.
…Стій  фашистський  дракон!  Стій  орда  бусурман!
Стрій  веде  батальйон  наш  Марійко  Іван.
…А  на  Курській  дузі  відбивав    шквал  атак
У  вогненній  пурзі  Литвиненко  земляк.
І  за  битву  оту,  в  якій  нечисть  громив,
Ще  й  Зорю  Золоту  наш  земляк  заробив.
Грай  оркестр  духовий!  Перемого,  дзвени!
Веселись,  хто  живий  і  надінь  ордени!
І  ти,  пам'ять,  дзвони,  не  мовчи,  говори:
- Не  вернулись  з  війни…  (а  їх  –  143!)
Ой,  багато  води  у  моря  потекло,
Та  живе  Середи  героїчне  село!
Вже  давненько  помер,  не  міг  знать  Середа,
Що  поліський  Бобер  та  спіткає  біда.
Чорний  вибух  АЕС  бобрівчан  обпалив,
І  з  Бобра  люд  увесь  розігнав,  розселив.
В  Середовці  колись  кров  і  сльози  лились,
В  Середовці  жили,  як  у  ярмах  воли,
А  тепер,  а  тепер  Середовка  й  Бобер,
Наче  ті  два  крила  в  молодого  орла.
Середовко  моя,  серединко  моя,
Ти  –  родина  моя,  ти,  як  спів  солов’я.
Середовко  моя,  Батьківщино  моя,
В  твою  зелень-красу  так  закоханий  я.
Зануртуй,  задзвени  із  пісень  водограй,
Так  прославте  ж,  сини,  солов’їний  свій  край!

21.07.1988

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845698
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 21.08.2019


САВИЧ

Пісня-вишиванка про Малу Березань

По  Супою  піднімались
Рано  на  світанку
Козаки  й  та  заснували
Малу  Березанку.
Потім  хліб,  синів  ростили,
Ще  й  давали  жару
І  турецькій  вражій  силі,
Шляхті  і  татарам.

Приспів:
Заспіваймо  прошу,
Пісню-вишиванку
Про  мою  хорошу
Малу  Березанку.
З  давніх  пір  у  серці
Стукає  морзянка
Мала  Березанка,
Мила  Березанка.

Ми  із  піснею  працюєм,
Село  прикрашаєм
І  історію  шануєм,
І  нове  вивчаєм.
І  заквітчана  садами
В  ранішнім  серпанку
Молодіє  разом  з  нами
Мала  Березанка.

Приспів:

28.02.1998

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845696
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 21.08.2019


САВИЧ

Великий Крупіль – моя любов

Одному  з  місць  красуні  Недри,
Що  різнотрав’ям  поросло,
Там,  де  народ  на  працю  щедрий
Цвіте  красується  село.

[i]Приспів:
Великий  Крупіль,  Великий  Крупіль
Я  повторяю  і  знов,  і  знов
Мій  милий  купіль,  мій  рідний  Крупіль,  
Моє  кохання  і  любов.[/i]

Хай  земляки  по  Україні
На  мить  полишать  всі  діла
Нехай  ця  пісня  їм  долине,
Як  рідна  пташка  із  села.

[i]Приспів:[/i]
 
Хай  приїздять.  Сивенька  мати
Їм  вручить  хліб  на  рушнику.
А  мамі  є  про  що  згадати.
Ой,  пережито  ж  на  віку!

[i]Приспів:[/i]
 
Мабуть  згада  старенька  мати
І  лютий  голос,  і  війну.
А  як  синів  не  пригадати,
Хто  із  війни  не  повернув?!

[i]Приспів:[/i]

Проклятий  ворог  ненависний
Забрав  життя,  пролив  їх  кров.
Їх  імена  –  на  обелісках,
Їм  наша  шана  і  любов.

[i]Приспів:[/i]

Ви  приїздіть  на  берег  Недри  
І  подивіться  на  село:
У  нас  народ  гостинний,  щедрий,
Його  трудом  воно  зросло.

[i]Приспів:[/i]


[i]
03.01.1998  

[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845624
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 20.08.2019


САВИЧ

Згурівка, красуня Зугрівка

В  тиші  гортаю  сторінки  історії,
Думами  рину  в  глибини  віків,
Бачу,  як  Згурівку  зводять  учорнені
Руки  голодних  селян-кріпаків.
Ти  пам’ятаєш  часи  Кочубеєві,
Голод  і  холод  і  роки  війни.
До  обелісків  пройдемо  алеями  –  
Вічна  слава,  герої-сини!

[i]Приспів:
Згурівко,  Згурівко,  сонячно  Згурівко,
Вічна  краса  полонила  твоя.
Рідна  матусю,  відроджена  Згурівко,
Щастя  і  долі  колиска  моя.[/i]

Не  сторонилась  ти  горя  Чорнобиля,
А  прийняла  потерпілих  в  сім’ю.
Скільки  хороших  будиночків  зроблено
В  гарному  місті,  в  чудовім  краю!
Стала  приїзжим  усім  Батьківщиною,
Стала  райцентром.  І  місто  гряде!
Зараз  район  наш  зовем  Згурівщиною,
З  піснею  в  світле  майбутнє  ідем!

[i]Приспів:
[/i]
Трудиться  Згурівка  з  раннього  раночку,
В  ритмі  моторів  і  радість  і  сміх.
Хлопці  ж,  як  лебеді,  а  згурівчаночки
І  роботящі,  і  кращі  за  всіх.
Згурівко  рідна,  казковий  ти  краю  мій,
Краю  роботи,  кохання,  краси!
Містом  зростати  тобі  побажаємо,
Щастя  і  слави  на  вічні  часи!

[i]Приспів:
[/i]

[i]20.01.1998[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845625
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 20.08.2019


Сумирний

Без дурної хвальби про поезії клубу КП

Відсутність  простору  вільного  часу  унеможливлює  щоденні  огляди  творів  поетичного  сайту.  А  так,  як  заняття  поезією  нині  стало  майже  індустрією  вбивства  вільного  часу,  то  і  підходитиму  до  цього  розділу  моїх  критичних  есеїв,  більш-менш  оригінально.  Аби  ланцюжок  продавження  оглядин  не  скидався  на  занудну  марудність  мудрогельства...  Бо  без  такої  справи  критицизму,  бачу,  усілякі  прихильники  віршування  задухою  швидко  отрують  спільноту...  Однак,  я  знаю  -  і  переконаю  у  цьому  багатьох    читачів  цього  нарису  -  що  у  кожного  поета  можна  віднайте  дещо  шедевральне,      від  слова  шедевр  (із  французьської    chef-d'œuvre)...  Таке,  що  зможе  зазвучати  музикою,  ритмом,  словом  і  зачарувати,  бодай  і  вразити  приємно....  
Тож,  треба  братися  до  роботи...  Треба.  Хто  сміливий  -  за  мною!

І  першим  вдарить  рацухою  автор  Witer  із  лаконізмом  "Твій  голос"

Твій  голос  ніби  пісня  десь  лунає...
ID:  843060

Хай  цей  рядок  буде  нашим  поводирем...

А  щоб  було  вже  зараз  несумно  -  раджу  налаштуватися  на  нашу  спільну  роботу.  Виглядатиме  вона  так  драйвово,  як  пісня  цієї  талановитої  української  рок-групи  на  Рок-Булаві  цього  року:  https://www.youtube.com/watch?v=10If3H8G5sY

Якщо  хтось  утворив  свій  шедевр,  він  готовий  його  Виконати.  Як  кажуть  гали  -...a  inventé  son  chef-d'œuvre,  lui  seul  peut  l'exécuter.  І  хай  це  буде  Оля  Тимошенко  із  ії  творм  "Поза  простором"

Поза  простором  кружляють  пам'ятні  цінності
Про  виразні  та  непримітні  події.
Вони  залишають  у  цій  мінливій  рівності
Всі  ці  стійкі  та  хиткі  взаємодії.

Поза  простором  фонтанять  враження,
Зближують  минуле  та  майбутнє,
Різних  сфер,  структур,  глибин  та  важення,
Несуть  щось  звичне  чи  незабутнє.

Поза  простором  трансформуються  шари  науки,
Черпаються  інноваційні  та  найстародавніші  знання.
Для  них  проводяться  змагання,  зустрічі  й  розлуки,
Виводяться,  доводяться,  анулюються  рівні  пізнання.

Поза  простором  вібрує  душа,
Ув'язнюється  проблемами  чи  вивільняється  мріями,
Названого  світогляду,  коша,
Прокладає  власну  стежку  чи  слідує  за  подіями.

Поза  простором  розходиться  всесильний  точний  час,
Не  повертається  та  не  спиняється  ніколи,
Споглядає,  генерує  незліченну  кількість  трас,
Наповнює,  пронизує  та  зрівнює  проколи.

 ID:  843064

Темі  цінностей  було  навіть  цього  літа  присвячено  II-  міжнародний  форум  Ukrainian  ID,  який  свытова  спільнота  вже  охрестила  Українським  Давосом.  Тож,  у  європеському  просторі  і  поза  ним  дійсно  "кружляють  пам'ятні  цінності".    Чинним  я  рішуче  відкидаю  всяку  спробу  ослабити  затушувати  революційність  задуму  авторки.  Навпаки,  закликаю  -читайте  цей  твір!  А  я  піду  далі  висвітлювати  теоретично-неускладнені  питання,  підняті  на  ПЛОЩИНУ  ресурсу  КП,  із  зазначеними  ідеями  розвитку  творчої  уяви.  Намагатимусь  у  такий  спосіб  зв*язати  всі  прояви  талановитого  руху  ВДАЛИХ  авторів  у  відображення  самополеміки...

Не  лише  задля  розбурхання  уяви  про  світогляд  як  явище,  але  й  про  його  споглядання  йдеться  у  доброму  вірші  Ірини  Кохан  "Літо"

Хтось  у  ступочці  літо  розтер
і  воно  розлилося
Ніжно-синім  жабо  волошкових
пахучих  суцвіть,
Пряним  хлібом,  що  зріє
в  утробі  важкого  колосся
І  зозулиним  "ку",  що  зривається
із  верховіть.

Перегуками  гроз  і  кармінними
хвилями  маків,
Веселковим  тату  між  хмаринностей
неба  м`яких
І  нестримним  теплом,  що  викрешує
з  зоряних  злаків
Десь  незримий  мірошник
і  сяйво  складає  у  міх.

Прохолодою  м`яти  і  соняхом
жовто-гарячим,
абрикосовим  сонцем  і  яблуком  
стиглим  в  траві.
Літо  в  крапельці  кожній,
воно  зовсім  поряд,  я  бачу  -  
Мальвовухим  зайчам
причаїлось  в  моїм  рукаві.

ID:  843660

Тут  відчувається  і  творче  світосприйняття  і,  навіть,  присмаки  дійсно  літні,  незабутні.  Незатьмарені  ще  дощовими  днями  осені  та  забуття.  Такий  твір  здатний  закликати  й  утримати  читачів  у  єдності  і,  можливо,  якомусь  своєрідному  братерстві...  Ефектне  виховання  смаку  зарахував  би  я  авторці.  


Насупротив  агітаційним  віршам  більшої  частини  кон*юнктурних  римачів,  що  намагаються  відвернути  увагу  читачів  до  цькування  інородців,  хочу  навести  декілька  чесних  рядків  Андрія  Бабича  із  його  віршу  "Мова":

...Запитавши  себе:  Хто  я  –  є?
Та,  не  знаю…  І  хто  його  знає,
Про  той  камінь,  що  тягне  до  дна…  
Як  Вітчизна,  то  в  мене  –  одна!
А  як  мова,  то  зразу  –  дві  маю…
А  хотілось  би,  може  б,  і  –  п’ять,
Щоби  заздрили  нам  всі  сусіди!
Щоби  нас  оминали  всі  біди...  

ID:  843851
Він  розмістив    14  рядків  у  рубриці:  Вірші,  Громадянська  лірика.  Я  вибрав  те,  що  мені  у  них  сподобалося.    Адже  угледів  у  них  і  своє  переконання  в  необхідності  повного  і  остаточного  відмовлення  від  будь-яких  самоізаляційних  мовних  рамок  та  національних  привілеїв.

Нідочого  хитрувати.  Звісно,  далеко-далеко  не  всі  твори  ресурсу  КП  зачіпають  "за  живе".  Далеко  не  все  визріле  й  неповторне  у  рядках,  про  які  я  тут  пишу...  У  того  рима,  у  іншого  слово  кульгає...  Але,  коли  у  них  є  хоч  що  небудь,  що  співає,  як  душа  молодої  людини,  я  писатиму  про  це...  Адже  справжня  поезія  живе  з  нами  повсякчас.  Ось,  приміром,  нещодавно  у  букіністиці  набрів  я  на  книжку  Едуарда  Асадова.  Тоненьку,  в  32  сторіночки.  Хтось  свого  часу  умикнув  її...  У  ній  красуються  чонильні  штампи  і  номери  Центральної  бібліотеки  міста  Тореза...  Умикнув,  напевно,  тому,  що,  прочитавши  її,  не  утримався...  На  останніх  (технічних)  її  сторінках  гарячково  почав  писати  лист  своїй  коханій...  Він,  ця  невідома  мені  людина,  пояснювався...  У  своїй  неправоті,  помилці...  "  Я  б  ніколи,  -  дозволю  процитувати  фрагмент  листа  (І.С.)  -  не  написав  тобі  цю  сповідь,  якби  ти  була  так  далеко  від  мене..."  
Ось  так,  велика  сила  поетичного  слова...  
І  вічна  слава  перебуватиме  доброті  таланту  дійсного  поета  Едуарда  Асадова...  Читайте,  друзі,  ВЕЛИЧНІ  ВІРШІ!!!    І  складайте  сової  ВЕЛИЧНІ!!!  

Ось  вам  маленька  ілюстрація  у  продовження  теми  любовної  сповіді.  Перечитаймо  вірш  від  Олени  Марс  "А  в  полі  житніх  зерняток  багато"  

Поглянь  на  запашне  зелене  жито.  
Яка  краса  отой  майбутній  хліб,  
В  якому  майорять  червоні  квіти...  
Ти  в  мене  про  кохання  не  запитуй,  
Хіба  не  все  промовила  тобі?..  

З'єднала  доля  нас  -  в  єдине  ціле.  
Довгий  подарувала  нам  маршрут.  
Тернистий,  та  лечу,  немов  на  крилах,  
До  тебе,  хоч  метелики  зотліли,  
Бо  я  щаслива  бути  саме  тут  -

З  тобою  поруч,  милий,  чи  не  знаєш?
До  себе  приручив  мене  навік.  
Хоч  мало  в  нас  бувало  того  раю,
Та  серце  не  обдуриш.  Відчуваю,  
Що  ти  мені  -  від  Бога  чоловік.  

А  в  полі  житніх  зерняток  багато!
Ось  так  в  моєму  серці  -  почуттів:
Спокійних  і  бурхливих,  наче  свято,  
Яких  у  віршах  не  переспівати,  
Напевне,  і  за  декілька  життів.

ID:  843983

Чи  не  схожий  він  на  маленьку  енциклопедію...  У  якій  взяли  участь  і  душа  і  тіло,  і  поле,  і  зорі,  і  доля,  і  любов...  В  оглядинах  нашого  громадського  життя,  давайте  зупинимося  й  поміркуємо  разом  над  вічністю  вдалої  поетики.  І  подякуємо  авторці,  за  радість  спілкування...

Але  заслуги  кожного  поета  є  заслугами  його  виховання  та  оточення.  Їх  неможна,  завдяки  різного  роду  бездушності  чи  пропагандистським  провмовам  очей  ганебними,  принизити  або  зробити  непомітними.  
Без  сумніву  творче  розуміння  любові  долатиме  усіляки  перепони.  З  цього  приводу,  подам  вірш  Олени  Ольшанської  "Дивиться  сум  очима  малого  щеняти…"

Дивиться  сум  очима  малого  щеняти.
Час  усміхається,  ніби  пита:  «Ну  що?»
Мені  стільки  всього  тобі  хочеться  розказати,
Стільки  всього…

Час  уплітає  в  коси  стрічки  і  квіти.
Ось  тобі,  дівчинко,  мрія,  дорога  –  йди!
І  хтось  на  ґанок  вийде  мене  зустріти,
Тільки  не  ти.

Всяке  буває:  і  радість,  і  біль  судомний.
Хтось  мене  хвалить,  плескає  по  плечу.
А  я  уві  сні  повертаюсь  до  нас  додому
Й  немов  лечу.

Знала,  що  буде  важко.  Я  не  просила
І  не  прошу  у  долі  легких  шляхів.
Хай  тільки  береже  тебе  Божа  сила
Во  вік  віків!

ID:  844092

У  ньому  авторка  не  затушовує  і  не  заплутує  читача  "казенно-оптимістичними"  реляціями,  а  викриває  своє  почуття,  глибинне  й  чисте...  Аби  ми  всі  вчилися,  навіть  і  на  непозитивному  досвіді,  любові:"Хай  тільки  береже  тебе  Божа  сила  /Во  вік  віків!"
Чого  б  такий  твір  не  перечитати  декілька  разів?  Не  переслати  його  дорогим  людям,  друзям?  Наслідувати  треба  й  зберігати  ДОБРО  у  ПОЕЗІЇ.  За  що  і  дякую  авторці!  

Ніякими  законами  не  можна  припинити  жаги  творчості.  Інколи  сама  креативність  стає  заручницею  у  боротьбі  із  буденщиною.  Ось  ілюстація  -    вірш  Уляна  Яресько  "Світолюбне"

Міняються  маски  -  душ  опівнічне  травесті,
(аж  мітки  звірині  ниють  міським  гербам.)
Дури,  світе  мій,  та  не  потони  в  ненависті!
Болиш  у  мені  ти,  гориш,  наче  Нотр-Дам.

Бо  множить  хтось  нині  хрестики,  плодить  нулики,
знелюднені  сквери  тінями  заселив.
Гудуть  побрехеньки  в  головах,  ніби  вулики,
заглушують  навіть  зву́чне  контральто  злив.

До  білого  вже  нізащо  тебе  не  висвітлиш...
і  так  ти  болиш-гориш  у  мені,  хоча
я  попри  усе  люблю  тебе,  мій  дурисвіте,
за  світло  в  його  очах.

ID:  844096

І  допоки  маса  людей  перебуває  в  руках  у  свавілля  рутини  плину  днів,  творчі  натури  всевладно  змінюють,  хай  і  не  дуже  помітно,  знелюднені  сквери,  висвітлюють  навіть  старовинне,  майже  кріпосне  хазяйнування  побрихеньок  в  головах,  схожих  на  вулики...  Дуже  вдале  на  мій  погляд  порівняння:  "  Wulyk"  -  за  діалективним  старонімецьким  і  голландським  означає  "зум  у  голові"...  Ймовірно  й  саме  українське  поняття  ВУЛИК  -  там  де  гудуть  бджоли...  Адже,  мертві  бджоли  вже  не  гудуть...  І  резюме  шикарне  вводить  пані  Уляна:    "я  попри  усе  люблю  тебе,  мій  дурисвіте..."  Браво!

Вирішення  простору  КП  вже  само  по  собі  неначе  згенеровано  до  дискурсу.  Коли  пишеш  про  своє  сприйняття  того  чи  іншого  твору,  не  знаєш,  та  і  не  гадаєш,  як  то  сприйме  те  автор(ка).  Адже  моя  "структурна"  політика  огляду  мене  зовсім  не  засмучує  зворотньою  реакцією.  Це  не  головне,  для  мене.  Головне  -  аби  втілити  (хоч  приблизно  схоже  до  власного  сприйняття  текксту)  прості  речі  роздумів  із  прочитаного...  Гипотетично  розвиток  усієї  спільноти  Клубу  Поезії  запросто  існував,  існує  та  існуватиме  і  без  моїх  письмових  оглядин...  Але  чи  дасть  таке  жевріння  творче  зростання  самим  авторам?!  Зроблю  наголос  -  відповідальність  поета  за  свої  слова  -  часто  буває  більшою  за  відповідальність  слюсаря  чи  сантехніка...  Поміркуймо  разом  і  над  цим.  А  поки  що  наведу  цікаві,  на  мій  розсуд,  рядки    Єгорової  Олени  Михайлівни  із  її  твору  "Золотий  захІд…"

Там,  де  сонця  схід  –
Золотий  захід,-
Молодість  немає  вороття…
Від  заграв  всіх  слід
Та  казковий  світ
Збігли  геть  струмком  у  забуття…
.....
Світлий  без  примар
Працетворчий  скарб,-
Шляхолюбної  сорочки  вишиття
З  веселкових  барв,
Де  яскрить  стожар,
Ще  віщує  гарне  майбуття!

ID:  844529

Погоджуюся  100-відсотково  із  авторкою.  Ніяка  красота  не  врятує  наш  світ,  врятує  праця....  І  тому  "Працетворчий  скарб"  і  творить  "Шляхолюбної  сорочки  вишиття...".  

Пропорційна  незабезпеченість  сайту  добротними  творами  спонукає  на  певні  розшуки.    Ні  одна  ще  людина  не  сумнівалася,  здається,  у  тому,  що  новітня  "епоха"  римотворення  характеризується  не  тільки  крайнім  посиленням  аткивності  нездар,  але  й  ядучої  реакції  з  їхнього  боку...  Тільки  зачіпи  якимось  критичним  зауваженням,  заїдять...  І  це  очевидний  факт.  Та  попри  такий  фактаж,  приємно  натрапити  на  живий,  добротний  віршований  пейзаж...  От,  приміром,  у  вірші,  що  написала  Інна  Рубан-Оленіч  "Морський  вітер".

Вітер,  як  досвідчений  бариста,
Змішав  моря  різні  кольори,
Піднімав  увись  кошлаті  хвилі,
Й  грізне  небо  притискав    згори...

ID:  844608

Мені  подобається    такий  погляд  художника,  неначе  на  влучному  пленері.  Адже,  кожний  вдалий  погляд  поетичної  душі  -  то  і  є  полювання  на  свіжому  повітрі  невмирущої  творчості,  справжньої...  Свідомий  розвиток  сайту  поетів    неможливий  без  такого  визначення.

Об*єктивної  істинності  не  існує  у  критичних  нарисах.  Тож  вдаємося  далі  до  суб*єктивниго  аналізу  затямливого  світосприйняття.  І  тат  наведу  рядки  псевдоніма,  що  підписується    Ки  Ба  1  із  твору  "білі  руїни  /recovery/",  збірігаючи  стилістику  письма:

ранок_  білі  руїни_
рана  скупого  сонця_
тиснуть  порожні  стіни,
іскра  тривожна  в  оці_
>
.....
>
стриманих  церемонних
поглядів  мимобіжжя_
тихо  пульсують  скроні,
сутінь  проміння  ріже_
>
подобова  оаза_
слів  несумісних  пута_
на  врожаях    відрази
награних  сліз  отрута_

ID:  844590

Сам  автор  відніс  групу  чотирирядників  до  теки:    Вірші,  що  не  увійшли  до  рубрики...    Мені  подобається  такий  підхід  до  визначення  стилістичного  та  жанрового  гатунку  вищепнаведених  словосполучень  та  словоутворень.  Адже,  цілком  слушно,  що  справжній  поет  просто  забов*язаний  утворювати  нове.  Не  дарма  ж,  заголовок  через  слеш,  зазначено  імпортним  словом,  що  означає    не  тільки  "одужання",  але  й  ще  "поновлення"...    Багато,  дуже  багато  дописантів  КП  як  не  могли,  так  і  не  можуть  піддатися  цьому  розпалу  творчого  вогня.  Тому,  ми  їх  і  облишаємо  поза  увагою.  

До  недавніх  днів,  зроблений  на  дев*ять  десятих  продажною  пресою  та  іншими  мас-медіями  тренд  віни  ще  тяг  за  собою  конюнктурників.  Однак,    аналіз  розладу,  розвалу  і  стімкого  розпаду  партії  правлячого  олігархату  настільки  стає  самозакінченим,  що  мимоволі  сподіваєшся  на  світле  майбуття  нашої  країни...  Звісно,  швидко  лише  казка  розповідається,  діло  йде  повільніше...  Щоб  оцінити  суспільне  значення  поезії,  наведу  уривки  із  твору  "Стелилася  доля"  від  Ганни  Верес  (Демиденко).

Двома  стежками  бігла  моя  доля,
І  кожна  з  них  гірчила  полином.
Одна  –  відома,  інша  –  невідома,
Здавалась  ненастояним  вином.

Стежки  ті  об’єднали  перевесла,
На  мир  надію  в  себе  уплели,
Стрічаю  з  нею  зими  я  і  весни,
Благаю  світ,  щоб  жив  той  без  війни...

ID:  844679

Скрізь  і  неминуче  тисячами  перехідних  никок  осмислення  безумства  будь-якої  війни,  переживає  жіноче,  материнське  серце,  сильніше  і  триваліше  за  чоловіче.  Це  явище  у  різні  часи  набирало  різних  форм  висловлення.  Але,  попри    залежності  від  історичних  та  економічних  обставин,  було  невтішно-чесним.  

Чесним  намагається  (намагався)  адже  вірш,  судячи  за  датою,  написано  ше  2002  року,  бути  й  Олег  Мінгальов  у  тексті  "Химери".

Химери,  топчії  і  тюхтії
Над  муднями  здригаються  поважно.
Панують  і  шануються  вожді.
На  непокірних  дивляться  уважно.
Хапають  за  грудки  –  й  за  грати.
Тюхтію  не  сподобалося  щось.
Повіям  теж  –  на  нервах  грати
Не  треба  більше  ніж  вдалось…
У  муднів  злидні  прижилися
Принишкли  з  ними  заодно.
Бояться,  мруть  –  нащо  здалися?
Та  й  опускаються  на  дно.
Бомжів  дратують;  ходять  тоскно
На  вибори,  чи  то  здавать  сміття.
Давним-давно  хтось  мозок  їм  відтяв
Життя  тече  в  багнюці  млосно.
2002
ID:  844676

Напрочуд  скидається  що  віршував  художник,  вирішивши  у  такий  спосіб  додати  руховості  зображеним  об*єктам.  Можливо,  я  помиляюся.  Втім  не  це  важливо.  Тут  варто  уваги  саме  тло  твору  та  наявність  у  ньму  вдалих  словотворень  та  викладених  думок.  І,  хоча  час  іде,  натура  людська,  здебільшого,  не  змінює  стрижням,  що  засіли  по  різних  закутках  людського  сумління  і  тепер...  За  це    -  респект.

Незалежно  від  об*єктивності  чи  суб*єктивності,  всі  передові  течії  поезії  прихильно  ставляться  до  критичних  оглядів.  Це  і  є  ознака  справжнього  письменства.  А  вже  відвертість  та  лаконізм  мене  зачаровує.  Як  от  вірш  "НА  ЗАХИСТ  БОГІВ"  від    Infantis

Все  вірно  з  характером  часу  богів,
За  ширму  ховається  Пульхр  Публій  Клодій,
І  весталки  в  хітонах  такі  ж  шахраї,
Як  народний  трибун  злодій.

ID:  844715

 Усі  політики,  -  зазначав  я  повсякрік,  повсякчас,  повсяксекундар,-  злодії.  Не  вийнятком  був  і  патриціанського  роду  Клавдіїв  Пульхр  Публій  Клодій...  Але  мова  у  вірші  не  так  про  дядька,  як  про  тенденцію,  тренд,  звички,  ганебність...  Не  менш  природно,  однак,  що  серед  сучасної  української  політезованої  маси,  що  вбачає  вихід  з  партії  ліквідаторів  честі  й  порядності  бувшого  презика  як  панацею,  їх  втеча  з  омертвілих  його  осередків  -  панує  паніка  й  перевзуванка  у  зелене...  Втім  їх  ренегатське  мурмотіння  -ніщо.  Бо  вже  прицвящила  їх  всіх  до  дубка  позору  проста  чотирирядка,  що  я  навів  угорі.  Браво  авторесі,  коли  вона  жінка...

О,  як  успішно  обдаровує  інколи  КП.  І  замість  одного  огляду,  виявляється  декілька,  -  що  виявляє  окремий  риф  в  океані  суцільних  гольфстримів  і  обіцяє  рішуче  відпадіння  від  затхлості  віршоплетного  захлання.  Зосереджу  увагу  на  неабиякому  вірші  "ЩЕ  ДОЩ  НЕ  ПЛАЧЕ"  від  Лани  Ланської.

Ще  дощ  не  плаче,  літо  кленучи,
Та  Осінь  серпню  в  очі  зазирає.
Побралися  веселка  з  небокраєм,
А  день  сумний  натомлено  мовчить.

От    підрости  б,  хай  на  хвилину  лиш!..
Шукає,  де  б  за  обрій  зачепитись.
Закинувши  пісок  в  діряве  сито,
Час  невблаганний  знічено  принишк.

Ще  дощ  не  плаче,  сліз  не  назбирав.
Медовий    Спас  частує  всіх  зухвало.
Спекотні  ночі  виснажені  шалом.
В  обіймах  Осені  скипає  звабник  Ра  -
Спокуса  нині  наймодніший  крам.

ID:  844712

Адже  дійсне  життя,  дійсна  історія  -  це  і  є  спосіб  об*єднатися  із  всесвітом.  Тим  простором,  де  є  міце  всьому  важливому,  непреривному  (дощам,  Спасу,  піску,  сльозам,  веселці...)    Була  серйозна  і  дійсно  вдала  спроба  втілення  спогляду  життєплину  у  твір.  Добре.
 
Серед  тривог  і  хвилювань,  що  їх,  як  писав  свого  часу  Ленін,  завдає  боротьба  за  існування,  зачіпився  поглад  за  останні  чотири  рядка  твору    Олександра  Подвишенного  "Глибоко…  Туго…  Вплітає  у  вирій"

...Курю  у  кулак,  сиджу  на  нулі,
Пишучи  вірші  коханці.
Так  болю  багато  на  грішній  землі,
Та  за  щастя  прокинутись  вранці.

ID:  844751

Оттак  і  замислишся:    у  всьому  світі  триває  боротьба  за  існування,  за  шматок  хліба,  за  новий  магазин  Рошену  -  адже  українські  робітники  та  селяни  не  повинні  забувати  про  те  гноблення,  під  ярмом  якого  перебували,  принаймні  останні  п*ять  років,  десятки  і  десятки  мільонів,  що  населяють  нашу  Батьківщину...  І  раптом  -  все  це  поставлено  в  умови  нормального  життя  поета...  Із  простим  і  просторим  відчуттям  радості  від  цигарки,  вірша  для  коханки  та  радого    щастя  прокинутися  ранком  -  живим  і  здоровим.    І  тому  -  цілком  правильно  головне  місце  у  вірші  (який  я  навів  фрагментарно,  хто  хоче  -хай  перечитає  увесь  твір  на  сторінці  автора)  приділяється  ЩАСТЮ.  А  чого  ще  й  треба  поетові  та  читачеіві...

Продовжуючи  тему  боротьби,  наведу  рядки  віршу  -  майже  фільму  малого  метру  "Об'ява  Трактор-Телефон  в  кущах  рибалок"  від  Євгена  Юхниці.

Дорогу,  «Мазді»  до  рибалкових  прикормлень,
Якщо  Десну  урвисту  маєш  за  мету,
Поет  назвав  би  –  крутоярові  поло́ни.
…В  кущах  –  об’яви:  «Трактор-телефон.  Стій  тут»
Ми  так  погупали,  коли  пірнали  в  ями,
Що  риба  стукіт  чула  мабуть  –  в  Чорнім  морі.
І  встигла,  капосна,  втікти  на  океани,
Де  сіль  їй  очі,  бідній,  роз’їдає  хлоркою.

Підвіску,  втрьох,  ремонтували  аж  до  ранку.
Перв,язали  паском  –  колінвал,  як  мій  живіт.
…Хтось,  без  автівок,  ніс  повз  нас  плотву  і  раків.
І  жартував:  «Як  справи  знизу,  їздові?»


ID:  844894

Сам  автор  подав  12  рядків  у  рубриці:  Вірші,  Сюжетні,  драматургічні  вірші.  Звісно,  мастак  вдалого  погляду  у  світ,  що  саме  нас  оточує  і  такого  ж  вдалого  словопереказу  не  пише  для  обраних.  Його  словоутворення  та  слово-відтворення  здебільшого  виказують  майстерну  вдачу.  І  тут  ніякі  ліквідатори  гонитвеного  руху  на  імпровіз  нічого  не  вдіють.  Ось,  приміром,  повернувшись  до  шмату  тексту:  "Ми  так  погупали,  коли  пірнали  в  ями,/Що  риба  стукіт  чула  мабуть  –  в  Чорнім  морі./І  встигла,  капосна,  втікти  на  океани...",  всіма  силами  старань  не  вичавити  подібного  якомусь  патріотично-фанатично  налаштованому  римачеві...  Від  цього  факту  не  відпишуться  теж  всіма  силами  жодні  епігони,  травестуни  тощо...  Я  навів  лише  маленький  шматок  із  тексту.  І  він  вартий  вдвічі  довшого  рецензування,  літературного.  А  перечитайте,  панове  і  панянки  увесь  текст  ще  раз!!!  І  ніхто  з  вас  не  залишиться  нейтральним.  За  що  спасибі  авторові!

Сентенційне  продовження  візьмемо  у  лаконізмі  "Не  хваліть…"  від  псевдоніма  Святослав_

Не  натужуйтесь  хвалити  людей  за  добрі  справи,  
для  початку  перестаньте  їх  за  це  ненавидіти.  

ID:  841324

Без  усякого  сумніву  з  яким  не  посперечаєшся,  але  замислишся  все-таки...  І  той  же  автор  заявить,  можливо,  на  допомогу  роздумам,  в  іншому  дворяднику:

Навкруги  все  так,  як  мовчить  кожне  "я",  
та  може  стати  тим,  як  скажуть  і  зроблять    "ми".  

ID:  844897

І  прилине  сподівання  -  наскільки  забавно  заплутують  чари  слова  в  оцінці  будь-яких  рішень,  що  приймаються  розумом  та  ваганнями  його  гри...  


Філософського  спрямування  твори  писати  здається  інколи  легко.  Втім,  без  усякого  сумніву,  це  так  лише  здається.  Переглядаючи  названу  рубрику  КП,  зверну  увагу  на  твір  Сергія  Рівненського  "ТИХ,  КОГО  ГАНЬБИЛИ  МИ"

І  свічки  з  кадилами,
І  поклони  били  ми,  
В  Бога  все  просили  ми
                                                                               Сили.  
Іншим  слали  килими,  
А  когось  ганьбили  ми.
Ще  когось  ловили  ми
                                                                                 Й  били.  

Раптом  остовпіли  ми
Бо  в  калюжу  сіли  ми  -
Бач,  не  тим  годили  ми...
                                                                                 Й  згнили
Оди,  що  творили  ми...  
Хвалим,  хоч  несміло  ми...  
Тих,  кого  ловили  ми
                                                                                 Й  били...  
ID:  844973

Я  навів  текст  цілком.  Так,  як  він  викладений  на  сайті.  Адже,  не  дарма  у  ньому  панує  відповідна  структура.  Читай  як  розумієш  (маю  на  увазі  структуру).  Переосмислення  наступає  першими  кроками  непокою  сумління,  затим  йде  певне  вагання,  хворобливе,  а  далі  -  щось  схоже  на  прозріння.  І  саме  це,  останнє  й  вселяє  віру  у  розумність  людини.  Чи  помиляємся  ми  -  поживемо  побачимо.  А  вірш  таки,  усуперіч  вартностної  нерівності  його  фрагментів,  вартий  поступового  осмислення  та  висновку.  

Аби  змінити  тематику,  припустимось    кохання.    А  в  даний  момент  зосередимось  на  вірші  "В  твоїх  очах…"  ,  що  виклав    Daemon  Sander

В  твоїх  очах  є  так  багато  моря
Чи  може  то  бурхливий  океан?
Ти  не  ховай  від  мене  свого  горя
Зануривши  зіниці  у  екран

В  твоїх  очах  є  так  багато  неба
Коли  вони  горять  немов  зірки
Забувши  все,  що  згадувать  не  треба
Поринь  зі  мною  у  свої  думки

В  твоїх  очах  є  так  багато  світла
Що  зігріває  м'яко  так  мене
І  що  б  не  сталось  -  ти  мені  вже  рідна
Хай  навіть  тисячу  життів  мине

ID:  844969

У  творі  присутній  один  розділовий  знак  запитання:  "...то  бурхливий  океан?"...    У  вагляді  уривчатих  описів  страждань  двох  сердець,  за  змістом  тексту,  час  не  має  значення:  "Хай  навіть  тисячу  життів  мине".    Тут  навіть  статути  психологістичних  інтституцій  та  товариств  справедливості  Америки,  нічого  не  вдіють.  Що  особливо  цікаво  -  автор  не  вдається  до  вичурності  слововиспіву  почуття  туги  та  тяжких  митарств  сумління.  Однак,  така  пряма  мова  зворушує  душу:  "Забувши  все,  що  згадувать  не  треба/  Поринь  зі  мною  у  свої  думки...".  Один  епізод.  Надзвичайно  ємкий  змістом.  Повчальний  та  безнадійно  безжальний...  Адже  оповідь  йдеться  про  найдорожчі  стосунки,  про  кохану  -  не  про  першу  зустічну...    

Не  про  політичну  та  конституційну  кризу  піднімає  знамено  поетичного  транспатанту  Іванюк  Ірина  у  восьми  рядках  "Я  думала,  що  вік  -  людська  межа…",  а  знову-таки  про  любов.  Про  ту  любов,  що  йде  від  серця,  крізь  сумніви  та  перестороги:

Я  думала,  що  вік  -  людська  межа...
Коли  вже  "не",  "недо"...  Коли  -  запізно...
Ми  в  цих  химерах  губимось  щодня!
І  губимо.  Втрачаючи...  Не  пізно!

Не  пізно  зустрічати  серця  день!
Закинуту,  колись,  дістати  книгу...
Не  пізно  слів  любові  з  повних  жмень,-
розсипати!  Посіяти...  Не  пізно!

ID:  845070

І  хоча  вже  так  багато  говорено,  писано,  співано  про  це,  втім    користь  від  таких  творів  завжди  відчутна.  Адже  саме  любов  робить  таємне  явним,  розкриваючи  обійми  щастю...  Показуючи  наочно  (коли  вчитуєшся  та  уявляєш  читане)  так  би  мовити  те,  що  є  найдрагоціннійшим  серед  людей...

Шляхи  "неисповедимы".  Цьому  приклад  життєвий  у  двох  рядках    трьох  зіркового  віршу,  що  розмістила    в  інтимній  ліриці  КП  Тетяна  Ященко

...Я  годую  бездомних  котиків,
зачиняюсь  на  всі  замки...

ID:  845226

Мені  подобається.  Адже  не  дарма  я  запевняв  у  самому  зародишу  цього  нарису  -  що  у  кожного  поета  можна  віднайте  дещо  шедевральне,      від  слова  шедевр  (із  французьської    chef-d'œuvre)...  Таке,  що  зможе  зазвучати  музикою,  ритмом,  словом  і  зачарувати,  бодай  і  вразити  приємно....

А  коли  нині  більшість  критиків  висловлюється  доволі  млосконо,  замудрокручено  або  й  млаво  про  новітню  поезію,  вони  мають  рацію.  Втім  -  не  завжди.  Є  доволі  приємні  твори,  що  своїми  текстами  й  схованими  у  них  елексирами  доброти  позитивізму  доводять  протилежне.  До  таких  я  відношу  12  рядків  лірики  "А  мені  здається"  ,  поданих  на  КП  авторкою  на  ім*я  Крилата:

Вже  роки  відганялись  риською.
Осінь  жовтим  малює  клени.
А  мені  здається,  дівчисько  я-
Недосвідчені  і  зелене.

Десь  позаду  прихильців  гвардія.
В  ирій  крила  несе  лелека.
А  мені  здається,  на  старті  я,
І  до  фінішу  ще  далеко.

День  моргає  мені  так  знаюче.
Каже,  пізно  іти  на  кастинг.
А  мені  здається,  піймаю  ще
І  удачу  свою  і  щастя.

ID:  845289

У  провінції,  де    живу  я  і    більшість  населення  України,    переживання  руху  часу  дещо  уповільненіше  ніж  у  метрополії,  менш  значне  у  цьому  сенсі.  Однак  від  цього  не  перестають  бути  фактами.  Дякуючи  натурі  -  не  фатальними.  Єдність  і  волю  цієї  більшості  народонаселення,  спавжнього,  а  не  гламурно-мальовничого-столичного  і  передає  цей  вірш.  
 
Будь-який  огляд  поетичних  новин  -  це  погляд  у  далечінь.  Природа  творчості  безжалісна  і    тому  потребує  непредвзятого  до  неї  ставлення.  Адже  справжні  поетичні  надбання  вдаються  тим  авторам,  хто  має  дар  боротьби  із  неупинною  катастрофою  всесвітньої  ходи  історії...  І,  навіть  коли  той  чи  інший  віршований  текст  не  дотягує  до  майстерного,  буває    забарвлюється  щирою  прямотою,  бодай  і  кульгавою.  Погляньмо  це  на  прикладі    віршоспроби  "Можна  і  посачкувати",  від  автора  dashavsky:

Життя  лишилось  мало  уже,
Та  що  про  те  тепер  гадати...
Не  помішало  б  може  мені
Та  й  хоч  трохи    посачкувати.

Хату  і  стайню  я  збудував,
Сад  невеликий  доглядаю.
Для  дітей  і  онуків  старав,
Для  себе  нічого    не  маю.

Проживаю  як  Бог  наказав,
Буває    в  гріхи  залітаю.
Долари  в  руках  ще  не  тримав,
Тому  і  щастя  притягаю.

ID:  845334

Звісно,  впадає  в  око  недолугість  рим,  розміру  та  ритму,  одначе  -  присутнє  саме  головне  -  реалізм  із  перших  рук.  Мені,  як  затятому  читачеві,  вже  давно  нецікаве  будь-яке  авторське  розчарування  через  вигадані  чи  вичавлені  теми  віршоплету.  А  живе  відчуття  та  передача  у  тексті  невеличкого  формату  бажання    і  змісту  особистого  сенсу  життя  -  ціную.  От  і  у  цьому  творі    напріч  відсутній  прокурорський    -  щогольський  і  скаржницько-страждальний  тон  засудження  життєвого  збігу.  А  натомість,  неначе  для  наочного  роз*яснення  ліричний  герой  робить  заяву,  схожу  таки  на  останнє  слово  засудженого:  "  Проживаю  як  Бог  наказав,/Буває    в  гріхи  залітаю./Долари  в  руках  ще  не  тримав,/
Тому  і  щастя  притягаю...  Це  не  не  скидається  на  промову,  надану  засобам  ЗМІ  якимось  лібералом-ліквідатором  щастя  людського.  Тож,  -  мені  подобається.  Будемо  розвивати  цю  тему  надалі...  

На  далі  маю  тут  ще  одну  знахідку.  Саме  те,  що  треба  -  вірш  "Й  зараз  знаєте  Ви  щось,  єдині  в  світі"    Євгена  Юхниці.  Наведу  твір  цілком:

Чари:  чулить,  гріє,  коли  раптом  я
Опиняюсь  в  середовищі  –  майстрів!
Як  і  в  тих,  у  кого  настрій  від  -  «сім’я»,
Чи,  хто  дружбу  ніжить  на  маківці  мрій.
…Як  стьмяніє,  й  ополонки,  мов  чорти,
Манять  завидками  у  сліпу  глибінь,
Я  радію  за  дизайнера  води,
Що  з  психологом  маскують  «хап»  на  дні.

Люди  винайшли  багато  вправних  справ,
Які  -з  роду  в  рід,  в  професіях  –  смаки́!
Завмираю  –  й  з  читача  й  від  бджоляра:
Кожен  з  нас  –  криниці  вправності  віків  -
…Й  зараз  знають  щось  так,  як  ніхто  ніде!
Ви  згадали  теж  за  себе?  Смик?..  Гуде́?..

ID:  845393

Чотирнадцять  рядків  -  і  філософська  лірика  до  тренування  розуму  і    почуття.  Тут,  зачепившись  за  перші  два  рядки,  вже  непросто  відірватися  від  певного  підпілля  "вправних  справ"  та  домагань  слово-навантажень.  У  чому  ж  полягають  ці  домагання?  Розбурхати  у  кожному  з  нас,  читачів  (  а,  певною  мірою  і  творців  -  адже,  всі  ми  створені  за  божою  подобою,  як  то  вчить  святе  письмо,  -  значить  -  творцями...)  креативними  суб*єктами.  Мислителями,  що  прагнутимуть  "з  роду  в  рід"  творчості  до  смаку.  Недарма  ж  введено  слово  "бджоляр"  -  смисл  якого  із  глибин  віків  -  утворювати  єдність  сім*ї,  сімей...  Аби  з  того  була  користь,  зиск  і  сподівання  на  майбутні  здобутки,  СМАЧНІ,  КОРИСНІ,  ПОТРІБНІ  людям!!!  Отакі  я  вгледів  у  творі  домагання,  хай  і  непомірні  для  деяких  "теоретиків"...  

Фактором  впливу  на  очі  і  сепце  коханої  запросто  можуть  стати  декілька  рядків.  Таку  вимогливу  якість,  на  мій  погляд,  утілено  ось  у  цьму  фрагменті  віршу  "А  із  ними…"  ,  що  розмістив  на  КП  П.БЕРЕЗЕНЬ

...У  очах  цих  мій  біль  і  мій  світ,
В  їх  блакиті  живуть  небеса,
Я  без  них,  наче  птаха  без  крил,
А  із  ними...  Із  ними  б  літав!..

ID:  845410

Мені  подобається  у  цих  рядках  жага  злету!  Потреба  прав  усіх  закоханих  громадян  у  бородьбі  за  свої  кохання...  Навіть  найбільш  недогадлива  і  нерозвинена  людина  може  зміркувати,  що  окремі  відчайдухи,  які  належать  до  творчих,  не  рівня  простим  віршописам...

А  віршописці  -люди  не  доброзичливі  бувають...  Вони  мстиві,  нерозуміють  і,  навіть,  не  збагнуть  того,  що  зла  людина  не  може  бути  ПОЕТОМ,  апріорі...  Їх  і  чіпати  не  слід,  як  на  водолажчині  кажуть  "не  замай  гі-но,  воно  воняти  не  буде".  

Між  тим,  кидаючи  в  масу  через  ресурс  КП  безліч  творів,  кожний  автор  сподівається,  що  його  твір  не  лишатиметься  нечитаним...  І  читаю  я,  мірою  вільного  часу  й  сил,  нові  і  нові  тексти.  Адже  трапляються  серед  їх  сонму  непогані  роботи.  Хоча  аторам  слід  вести  більш  кропіткі  викреслення  зайвих  рядків,  недолугих.    

Впливає  на  уяву  твір  "Внутрішній  космос",  що  виклала  Міра  Мальська.

Це  більше,  ніж  потяг...
Сила  твого  тяжіння
Розкладає  мене  по  нотах,
Проростає  у  мене  корінням.
Доторки  твої  ніжні
Струмом  своїм  бентежать.
Ти  вдихаєш  у  мене  вірші,
Розкриваєш  у  мені  стержень.
Дихай  своїм  прекрасним  -  
Губами  ловитиму  голос.
Коли  все  навколо  нас  згасне  -
Лишиться  внутрішній  космос

ID:  846261

Мені  подобається  тут  спроба  самовисловлення  простими  значеннями.  Без  усіляких  масок  і  розхолоджень  епітетів,  проводить  лірична  героїня  всої  переживання-міркування  до  космічної  уяви.  І  це  добре.


   


 
А  до  поки  я  напишу  продовження  нарису,  послухайте  і  погляньте  на  виступ  ТАЛАНОВИТИХ  молодих  українських  музикантів  на  Рок-Булаві  цього  року:  https://www.youtube.com/watch?v=10If3H8G5sY

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843052
дата надходження 25.07.2019
дата закладки 18.08.2019


golden-get

Абетка Природи.

Коли  тобі  погано  на  душі,  
Сум,  дурні  думки.  То  на  природу  йди.
Природа  чиста,  справжній  лікар.
У  цьому  стані  ти  будеш  рівно  стільки  -

Поки  не  впаде  ніч...Бо  то  є  зовсім  інший  світ.
Дерев  чарівних  малахіт  .
Співи  птахів,  це  справжні  порятунки.
Потрохи  нові  добрі  думки

З'являються...  Тихесенько  сиди,  а  може  пісню  заспіваєш,
Бо  на  ці  дії  право  завжди  маєш,
Щоб  доторкнутися  до    таємних  струн  душі...
Такі  прогулянки  корисні,  хороші

Бо  повертаєшся  у  стан  далеких  предків.
Ті  що  навчили  нас  "природної  абетки"....

Бо  Мудрість  та  Добро  там  де  є  Природи  спів.
Ти  станеш  Мудрим,  Добрим,  якщо  зміг
Почути  голоса  Землі  та  Неба...
Ось  ця  краса  -  твоя!  Лише  від  тебе

Залежіть  настрій  .  Так  Природа  справжній  лікар!
Коли  бажаєш  вивчити  побільше  з  тієї  абетки  нових  літер.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845396
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019


яся

Відчуй.


                               У  тиші  серця  відчуть  намагаюсь,
                               Як  дихає  Львів.
                             О!  Як  тривожиш  ти  серце  моє,
                                 А  я  втішаюсь,  що  ти  в  мені  є.
                                 Дихає  Львів.
                                 Це  подих  щастя  і  натхнення,
                                 З  ним  завжди  Боже  благословення.
                                 Він  дихає  на  повні  груди.
                                 Відчуйте  його  подих,  люди!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845347
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


Дружня рука

Ти ж можеш стати знову вітром

Уся  із  нот    і  сонця,  
із  неспокою  небес.
Приходиш  іноді.  
Що  мить  та  варта  завтра?!
Одна  з  тих  зачарованих  принцес.
Горить  навколо  все,  душа  мов  ватра  …

Оточена  чужим  нещирим  світом,
Оточена,    хоч  вільна  утекти,
Ти  ж  можеш  стати  знову  вітром,
Ти  ж  можеш,  прошу:  полети  …

Ти  не  летиш,  блистить  скляна  сльоза,
Рахується  усе,  що  десь  палало  чи  навік  погасло,
І  незворушне  від  тих  сліз  лице,
Усе,  що  ще  могло,  давно  упало  …

За  руку  ухопив,  ти  ж  кажеш:  відпусти.
І  відчуваю,  як  холону  весь.
Дві  постаті  із  льоду,  без  мети
Десь  поміж  тих  омріяних  небес  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845364
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


Східний

Павутина

           

Сплітаю  слова  в  павутину
Із  жовто-блакитних  ниток.
Сиджу  по  ночах  у  каміна,
Поки  не  скінчиться  клубок.
У  рими  сплітаю  куплети,
В’яжу  між  собою  слова.
В’яжу,  бо  так  роблять  поети,
Щоб  мова  вкраїнська  жила.
Щоб  той,  хто  впаде  в  павутину
Свій  край  назавжди  полюбив.
Всім  серцем  люблю  Україну,
Шевченко  у  котрій  творив.
Його  павутина  пророча,
Немає  обмежень  границь,
Як  мова  вкраїнська,  співоча,
А  скільки  у  ній  таємниць.
Сиджу  і  плету  павутину,
Як  плів  волелюбний  Тарас.
Всім  серцем  люблю  Україну,
Плету,
Щоб  дух  до  свободи  не  гас.

                           17.08.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845349
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


Східний

А за вікном вечірній Львів


А  він  її  торкнувся  тіла,
Рукою  ніжно  так  провів.
Вона  у  мить  вся  затремтіла…
А  за  вікном  вечірній  Львів.

Ще  кава  чорна  не  схолола,
Піднявся  дивний  аромат.
Їх  не  тривожив  світ  довкола,
Ні  скрип  трамвайних  коліщат.

Гула  кав’ярня,  ніби  вулик,
За  кожним  столиком  свій  світ.
Згадали  давнє,  те,  минуле,
Позаду  скільки  уже  літ.

Хоча  ця  зустріч  випадкова,
Та  в  Бога  випадків  нема.
Вона  вслухалась  в  його  слово,
В  очах  світилася  весна.

Він  все  тримав  її  за  руки,
Вже  не  відпустить  ні  на  мить.
Скінчився  довгий  час  розлуки,
Вечірній  Львів  життям  п’янить.

                               17.08.2019  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845324
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


САВИЧ

ПЕРШИЙ ТРАКТ0Р

Це  було  в  роки  двадцяті,  
Як  жили  ще  Хазяї  
Працьовиті  та  завзяті.
I  пригнали  в  їх  краї  

Їм  "Путиловця  -  Фордзона".
Якось  сонячного  дня  
Тракторист  Юрко  з  району  
Ту  машину  приганя.

Трактор  був  тоді,  як  диво.  
Позбігалися  з  села  
І  сопливі,  і  вже  сиві,
Дід  Гаврило  причвалав.

На  майдані  все  вирує,
Люд  питання  задає:  
-  І  чим  трактора  годують,
І  як  трактор  воду  п’є,

А  Юрко  розповідає,
Піт  утерши  на  чолі:
-  Ця  машина  заміняє  
Двадцять  коней    на  ріллі.

Дід  Гаврило  смирно  слухав  
І  нічого  не  витав,
Потім  лисину  почухав,
Вгору  палець  підійняв:

Двадцять  коней!
Це  ж  і  гною  
Накладе  він,  мужики!
А  де  дірка,  із  якої  
Впадають  кизяки?

Тракторист  аж  кепку  кинув:
Несознательний  ти  дед!
Де  ж  ти  бачив  щоб  машина  
Викидала  ще  й  помет?!

Трактор  робить  на  бензині,  
Варто  ручку  розкрутить
І  -І  -  І  поїхала  машина,  
Тільки  дим  в  трубу  летить!

Так  оце  з  двадцятки  коней  
Замість  гною  дим  летить?!
Ось  побачте,  від  «Фордзонів»
Перестане  хліб  родить!

- Не  цураймось  конячини!
Агітує  дід  юрбу.
-  Бо  з  цим  чортом  на  бензині  
Точно  вилетим  в  трубу!

А  часи  ж  тепер  настали,
Аж  дуріє  голова!
Через  те,  мабуть  згадались  
Давні  дідові  слова...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845317
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


САВИЧ

Співай Згурівщино

                                                                                                                                               Пісня  про  Красне,  село  козацьке.
Наше  Красне,  як  відомо,
У  верхах  Супій  ріки,
Де  пливли  літ  триста  тому
Під  вітрилом  козаки.
Зараз  річку  перекрили
Очерет  і  осока.
От,  щоб  русло  відновили!
Ожила  б  Супій  ріка.
Поплили  б  аж  в  Чорне  море
На  «Ракетах»  козаки!
Красне  портом  стало  б  скоро
Судноплавної  ріки.
За  селом  уже  старенька
Історична  є  верба,
Що  синів  своїх  до  неньки
Та  й  додому  поверта.
Ой,  ти,  вербо,  що  з  тобою
Сталося  в  роки  війни,
Ти  сто  сім  синів  героїв
Не  вернула.  Де  вони?
Ті  –  загинули  в  окопах,
Тих  –  катюга  розстріляв,
Ці  –  лежать  по  всій  Європі,
А  над  ними  зелень  трав…
І  старий  і  зовсім  юний
В  нас  до  діла  беручкий.
В  нас  жінки  стають  красуні,
Чоловіки  ж  –  козаки.
Ми  працюємо  сумлінно,
Зичим  долі  і  тепла,
Щоб  міцніла  Україна,
Отакі  у  нас  діла!
Передайте  рід  по  роду:
Всіх  запрошуєм  в  село,
Щоб  козацькому  народу
Переводу  не  було!

[i]1987[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845318
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


Юхниця Євген

Аби нас усі - аж обожнювали?

Ми  не  найкращі  у  всьому,
Аби  нас  усі  –  аж  обожнювали.
Дружать  –  з  потрібними:  до́ми,
Нужденні,  палкі,  заворожені.
Товаришують  значні  -  з  урядовцями,
Дамці  –  з  гроши́стими.
Хлопці  здорові  –  не  з  плаксами  й  бабцями.
З  …авантюристами.

От,  й  надриваються  люди,
Аби  їх  любили  і  кликали.
М’язи  качають,  і  груди.
Будуються…  Вміють  щось.  Бримкають…

P.S.
І,  навіть,тих,  хто  досягає,
Що  -  файненько,  по  еволюції,
Все-дно  у  зерно  обваляють
Словами  ратищ*-екзекуції...

14.08.19р.
*Ратище  -  спис

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845320
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


Юхниця Євген

Ведь лукавство пройдох, это – миг

Наблюдая  бои  с  беззаконием
И  удачи  плутов  шарлатанских,
Я  играюсь  порой  медальонами,
Где  портреты  родных  сохранились.
…Они  тоже  видали  таких,
Но  остались  людьми  тут,  на  фото.
Ведь  лукавство  пройдох,  это  –  миг.
А  след  чести  -  вселенские  годы.

13.08.19  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845319
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 17.08.2019


САВИЧ

БИЙ СВІЙ СВОГО

Батько  з  сином  у  неділю  
Запрягли  коняку  
Та  й  поїхали  до  міста  
По  товари  всякі.

На  базарі  на  все  чисто  
Рота  роззявляли,
В  них  тим  часом  злодії
Ту  коняку  вкрали.

Батько  бігав,  бігав,  бігав,
Аж  знайшов  лозину.
Як  вперіщить  свого  сина  
Через  усю  спину!  

Наче  в’юн  хлопчина  звився,  
Тоді  став  казати:
-  В  тому,  що  коняку  вкрали,
Я  не  винуватий!

-  Ми  ж:  удвох  не  розлучались,
За  що  ж  мене  бити?!
Батько  визвіривсь  на  нього:
-  Ну,  а  що  робити?!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845202
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 16.08.2019


САВИЧ

КРАСНЕНСЬКІ ЗУХВАЛІ ЧАСТУШКИ

Чому  Красненські?  Тому  що  вони  розпочинають  свій  шлях  із  cела  Красного  Згурівського  району  Київської  області.  Частушки  -  це  особливий  вид  мистецтва.  Це  не  просто  спів,  де  всі  стоять,  як  укопані  і  виконують  номер  за  українською  приказкою:  "Наше  діло  півняче  -  прокукурікав,  а  там  хоч  і  не  розвидняйся”.  
Частушки  -  це  скоріше  "шоу"  жваве,  веселе,  динамічне,  з  пританцьовуванням,  спрямоване  на  те,  щоб  викликати  у  слухача  чи  глядача  посмішку,  радісний  настрій,  тобто  все,  що  сприяє  поліпшенню  здоров'я  людини.
Колись  дивився  телепередачу  із  спогадами  про  нашого  тренера  Валерія  Лобановського,  де  говорилося,  що  ще  в  союзні  часи  непереможною  командою  в  чемпіонаті  СРСР  по  футболу  був  московський  "Спартак".  У  передматчовій  настанові  наш  геніальний  тренер  говорив:  "Всі  говорять  -  непереможній  дух  Спартака,  дух  Спартака,  дух  Спартака.  А  давайте,  хлопці  ми  сьогодні  цей  дух  із  них  витрясем!"  Наші  динамівці  тоді  виграли.  Частушки  для  автора,  як  діти  в  сім’ї  -  є  свої,  а  є  й  прийомні.  Але  всі  вони  уміють  говорити  українською  мовою.  Я  як  батько  цих  частушок,  хочу  звернутись  до  того  відчайдушного  колективу,  який  візьметься  їх  виконувати:
А  давайте,  шановні,  із  глядача,  чи  слухача  витрясемо  усмішку!  

Раз  із  вудкою  сиділа
Я  на  березі  ставка,
Карася  зловить  хотіла,
А  спіймала  рибака.
(Всі:  "Та  невже?!"  )


Арія    рибака.                                          (трохи  пришелепувато)
Чуб  у  мене  випадав,
Я  відновлювач  дістав,
Мазав,  як  написано  -
Стала  більша  лисина...
(Всі,  удавано  співчутливо:  "Ой  лишенько!"  )  

Прорубав  вікно  в  Європу
Цар  Петро,  щоб  торгувать.
В  це  вікно  ми  можем  плюнуть
Та  ще  дулю  показать.
(Один,  свариться  кулаком:  "А  ми  такі!"  )

Ми  із  Ради  репортажі  
Бачим  мало  не  щодня,  
Там  нардепи  в  дикім  ражі,
Наче  в  псарні  йде  гризня.
(Один  -  "Гав!"  )

Привіз  вила  свої  в  Київ,
Чи  злочинець,  чи  дурний.
Його  треба  гнать  в  три  шиї,
Хай  розносить  з  купи  гній!
(Один  -  "І  не  інакше!")  

У  їдальню  він  забрів,
З  апетитом  попоїв,
Тепер  з  радістю  в  очах  
Цілий  день  сидить  в  кущах.
("Ча-рів-но!")

Їхав  шофер  не  "помалу",
Та  машина  щось  "зачхала".
Розібрав  водій  машину  –  
Зрозумів:  нема  бензину.
(Один  -  "Це  буває!"  )

Тітко  Зіно,  а  Ваш  син  
Із  каністри  пив,  бензин,
А  тепер  уже  півдня  
Іномарки  доганя.
(Тітка  Зіна  -  "Ось  я  йому!")

Через  наші  "дикі"  ціни
Нам  костюмів  не  купить.
Не  хвилюйтеся,  мужчини,
Будем  голими  ходить!
("Та  невже?!")

Папа  Карло  заспівав
I  жінок  за  душу  взяв:
Скиньтесь,  пані,  на  поліно,
Зроблю  кожній  Буратіно.
(Один,  плаксиво:  -  "Бідний  папа!"  )  

Полюбляють  при  нагоді
Шкірку  з  сала  земляки,
Тому  й  вивели  породу:
Одна  шкіра  і  кістки.
(Один  -  "Смачного!")

Подививсь  на  ринку  ціни,
Стала  дибом  вся  щетина  –  
Скоро  в  селах  і  в  містах  
Будем  висіть  на  хвостах
(Один  -  "Може  бути!"  )

Мій  миленький,  дорогий,
Подаруй  рейтузи,  
Буду    з  радощів  стрибати
Вище  кукурудзи!
(Один  -  "У-у-ух!)

Що  за  вибух  в  нашім  краї
Струсонув  увесь  район?   (Половина  виконавців)
Це  в  сусіда  у  сараї
Лопнув  з  брагою  бідон!   (друга  половина  виконавців)
(Один  -  "А  жаль!")

Лікуватися  на  грязі
Посилають  в  дальній  край,
У  нас  грязі  вистачає  -
Роздягайся  і  лягай!
(Один  -  "Чу-де-са!  Ча-рів-но!"  )

Як  в  Миколи  гроші  є,
То  й  копійки  не  проп'є,
А  як  вип'є  на  дурняк,
Тоді  гавка  на  собак.
(Один  -  "Г-р-р-р!")

У  Івана  в  носі  свище  -
Вчора  дуже  перебрав:
Чхав  на  кожнім  попелищі,
Усі  купи  розгрібав!
(Один  -  "Ап-чхи!")

В  глуху  північ  НЛО
До  Галини  забрело,
Переспало  з  нею,  кляте,
І  з'явились  енелята.
(Один  -  "Догрались!")

Через  «трохи»  НЛО
Як  прийшло,  так  і  пішло,
Тепер  плаче,  дурнувате:
Аліменти  Галі  платить.
("А  шо  ж  воно  хотіло?")

З  телепередачі  (перероблена)
А  мої  шість  кавалерів
Всі  порядні:  
Два  горбаті,  два  шмаркаті,
Два  припадочні.
(Один:  "Багата  наречена!")

3  телепередачі  (переклад)
З  неба  зіронька  упала
Прямо  милому  в  штани,  
Не  біда  що  все  пропало,
Не  було  б  лише  війни.
(Один:  "Ми  за  мир!")

А  мій  милий,  як  теля:
Дійку  ссе,  хвостом  виля.
А  жінкам,  таким,  як  я,  
Треба  мужа-бугая.
(Один:  "Хай  щастить!")

Галя  з  міста  прибула,
З  нами  не  балакає,
Три  дні  десь  там  побула  –  
"Чтокает"  та  "какает"
(Один:  -  "Іч,  яка!")

Із  щоденником  з'явився  
Син  Андрійко  в  кінці  дня,
Тато  в  нього  подивився  
І  почав  знімать  ремня.
(Один:    "Татові  методи!")

Ми  роботу  свою  знаєм
І  працюєм  залюбки:   перероблено
На  даху  кілком  махаєм  –  
Розганяємо  хмарки.
(Один:  "Може  й  пенсію  дадуть?!")

Я  на  пенсію  пішла,
В  міні-юбку  вбралася,   З  телепередачі
А  на  танцях  побула  –  
Сексу  забажалося!
(Один:  -  "Помолоділа!")

Я  купив,  собі  кашкет  –  
Потепліло  в  хаті,
Ґудзики  на  хутрі,
Козирок  на  ваті.
(Один:  "У-ух,  жарко!")

(інша  мелодія)
Ой,  доярочки,  здорові  були!
Ви  ж  надої  до  рекорду  довели  -
Надоїли  за  лактацію
Лиш  котові  на  хлебтацію!
("Ото  удій!")

Ми  частушки  проспівали,
На  недоліки  вказали.
Треба  так  попрацювати,  
Щоб  усі  ліквідувати.  (Два  рази)

На  фінал:  
В  селах  орють,  сіють,  косять
Та  спішать  всі  уперед,
Якщо  гарно  нас  попросять,
То  утнем  ще  й      "Лісапед"

Автор  щиро  бажає  всім  виконавцям  творчих  успіхів!  

Хай  вам  щастить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845203
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 16.08.2019


Redivivus et ultor

зроблено рідними руками)

Я  -  скептик.  Звучить  майже  як  на  зібранні  «АА»  -  «анонімних  алкоголіків».  Типу,  я  -  такий-то,  такий-то  і  я  –  скептик.  Я  не  завжди  був  скептиком.  Батьки  вчили  мене  –  потрібно  довіряти  людям,  вчителі  втовкмачували  мені  –  потрібно  довіряти  людям  і  завжди  казати  правду.  Я  затямлював  повчання  із  широко  розплющеними  карими  очима  з  довгими  пухнастими  віями…  О-о-о-о…  Які  то  були  очі…  Які  то  були  вії…  мммм…  «Зараз  таких  не  роблять»  -  сказали  б  моя  бабця.  Так,  очі  в  мене  справді  були  завжди  широко  розплющені,  світло-карі.  За  ту  широку  розплющеність  у  дитячому  садочку  я  запопав  образливе  прізвисько  «Окатий».  Блін!  Вони  не  були  великі,  вони  не  були  витрішкуваті!  Вони  просто  були  широко  розплющені.  Можливо,  щоб  увібрати  в  себе  якомога  більше  світу.  Ні-ні,  не  світла)))  Саме  –  світу…  А  вії…  Довгі  і  пухнасті…  Певне,  вони  були  об’єктом  заздрощів  багатьох  дівчаток,  бо  саме  дівчатка  найчастіше  називали  мене  «Окатим».  Образа  на  «Окатого»  давно  минула,  правда,  залишилась  підсвідома  неприязнь  до  імен:  Надійка,  Галинка,  Тамара.  Не  до  власників  –  до  імен.  Очі  поступово  стали  примруженими  (праве  чомусь  більше)  і  з  карих  перетворились  на  зрадливо-зелені  (чому  зрадливі  –  не  знаю,  «народная  молва»…)
То  про  що  це  я?  А,  так…  Я  вбирав  усі  повчання  із  широко  розплющеними  карими  очима,  шморгав  веснянкуватим  носиком,  прикривав  ледь  відкритий  від  задумливості  ротик  і  подумки  присягався  сам  собі  завжди  говорити  лише  правду  і  довіряти  та  вірити  людям,  бо  «…  людина  –  це  звучить  гордо»  і  т.д.,  і  т.п.  бла-бла-бла…
«Синку,  коли  кажеш  правду,  то  тебе  не  карають.  Карають  за  брехню…»  -  і  широко  розплющені  оченята  дивилися  щиро-щиро,  і  я  казав:  «Так,  це  я».  Так  було,  коли  випадково  розілляв  білу  фарбу  на  червону  підлогу  і  розвазюкав,  стараючись  витерти;  коли  ненароком  спалив  сіно,  намагаючись  з’ясувати  –  горітиме  чи  ні;  коли  ненавмисне  розбив  шибку  в  дверях,  випробовуючи  замах  хокейної  ключки…)».  Я  щиро  вірив  –  ось  воно,  правда,  і  мої  виразні  карі  очі  творять  чудеса  і…  батьківський  ремінь  витанцьовував  на  моїх  сідницях.  О-о-о-о…  що  то  були  за…  Ні,  про  сідниці  –  не  варто)
«Хлопчику,  чому  ти  запізнився  до  школи  на  ранкову  зарядку?  Треба  казати  правду,  напиши  в  пояснювальній  записці,  чому.  Тільки  правду.»  І  я,  неофіт  щирості  і  довіри,  людям  писав:  «Я,  такий-то  і  такий-то,  запізнився  на  ранкову  зарядку  тому,  що  я  й  зовсім  не  збирався  на  неї  приходити,  бо  вважаю  це  марною  тратою  часу,  яка  не  додасть  мені  ні  здорового  тіла,  ні  здорового  духу,  а  тільки  завадить  виспатись,  бо  потрібно  вставати  на  півгодини  раніше…».  О,  як  широко  я  розплющував  очі  і  усміхався,  коли  віддавав  ту  пояснювальну  директрисі…  Я  –  герой,  я  єдиний  не  займався  крутійством,  а  написав  щиру  правду,  за  яку  не  карають,  бо…
Батька  викликали  до  школи  і  його  тугий  ремінь  знову  стрічався  з  моїми  сідницями  у  дзвінких  поцілунках…
«Шановні  учні,  ви  повинні  здати  по  п’ять  копійок  у  фонд  миру  на  допомогу  голодуючим  дітям  Зімбабве  (Камеруну,  Конго,  Намібії…)»,  -  казав  вчитель  військової  підготовки.  І  я,  щирий  вболівальник  за  важке  дитинство  діток  Чорного  континенту,  найпершим  тягнув  долоньку  з  мідяком,  не  забувши  при  цьому  щиро  і  широко  розплющити  очі.  Та  ще,  сповненим  гордості  за  свій  внесок  у  боротьбу  проти  світового  імперіалізму-колоніалізму,  додавав:  «Мо’  харчів  ще  яких  принести?  Голодують  же».
«Ні!  Тільки  гроші»,  -  сухо  відрубував  військовий  керівник,  швиденько  перераховував  мідяки  та  йшов  через  дорогу  у  продмаг  і  купував  портвейн  «777»,  знаний  в  народі,  як  «Три  топора».  Певне,  африканські  діти  не  тільки  голодували,  а  ще  й  страждали  від  спраги.
Я  –  скептик.  Чи  то  батьківський  ремінь  зробив  мене  скептиком,  чи  то  широко  розплющені  очі  почали  страждати  від  пересихання...
Я  –  скептик.  І  коли  силіконово-ботоксна  дівчинка,  блискаючи  порцеляновою  усмішкою,  каже  мені:  «Купуй  Dewoo  Sens  –  зроблено  рідними  руками»,  то  щось  мене  у  цій  фразі  насторожує…  Що?  Що???  Що-о-о???  Руки…  Ну,  звичайно  ж  –  руки.  Чи  не  ті  це,  бува,  рідні  руки,  які  «нічого  не  крали»?)  Я  примружую  свої  зрадливо-зелені  очі  (праве  -  більше)  і  регочу.  Я  боюсь  тих  «рідних  рук»,  я  боюсь  зробленого  ними.  «Рідні  руки»  замість  того,  щоб  вкручувати  болти,  забивають  їх  молотком,  «рідні  руки»  стелять  асфальт  в  калюжі,  «рідні  руки»  роблять  холодильники,  які  можна  використовувати  замість  мікрохвильовок,  а  мікрохвильовки  –  замість  хлібниць,  будинки  розсипаються,  як  карткові,  телефони  завмирають  на  стадії  запуску  «андроїда»,  лампочки  спалахують,  як  наднові  і  одразу  переходять  у  стадію  «чорної  діри»…  і  ще…  і  ще…  і  ще…
Я  –  скептик.  І  тому  в  мене  склалось  стійке  враження,  що  «рідні  руки»  працюють  на  самознищення.  Якби  був  ревним  віруючим,  то,  певне,  впав  би  навколішки,  здійняв  руки  та  голову  до  неба  і  заволав  би…  О,  ні.  Стоп!  Які  руки???  Руки  –  ніззя!  Бо  мої  руки  теж  рідні,  страшно  здіймати  їх  до  неба)  Отож,  впав  би  навколішки,  здійняв  би  голову  та  заволав:  «Господи!!!  За  що???  Чому???  Чому  ти  дав  нам  такі  світлі  голови  і  пришив  «рідні  руки»???  для  рівноваги???»
Я  –  скептик.  Але…  Зате  в  нас  гарні  дівчата…  Ну,  дик)  Made  in  Ukraine)  Зроблено  рідними…  
Дякую,  Господи,  що  наші  руки  -  тут  ні  до  чого)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845178
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 16.08.2019


Малиновый Рай

твои зелёные глаза



ТВОИ  ЗЕЛЁНЫЕ  ГЛАЗА
СВЕТИЛИСЬ  СЧАСТЬЕ  ИЗЛУЧАЯ
КОГДА  ЛЮБЛЮ  ТЕБЕ  СКАЗАЛ,
КАГДА  СКАЗАЛ  ЧТО  ОБОЖАЮ.

ТЫ  СЛОВО  ВЫМОЛВИТЬ  В  ОТВЕТ
МНЕ  НЕ  СМОГЛА  ИЗ-ЗА  ВОЛНЕНЬЯ,
В  ТВОИХ  ГЛАЗАХ  СВЕТИЛСЯ  СВЕТ
ПРИШЛО  ЖЕЛАННОЕ  МГНОВЕНЬЕ.

ТЫ  ПОНЯЛА  ЧТО  ТЫ  НУЖНА,
ЧТО  ТЫ  ТЕПЕРЬ  НЕ  ОДИНОКА.
ЛЮБОВЬ.АХ,КАК  ОНА  ВАЖНА,
ТЕБЕ  МОЕЙ  ЗЕЛЕНООКОЙ.

В  МОЕЙ  РУКЕ  ТВОЯ  РУКА,
СЕРДЦА  ЗАБИЛИСЬ  В  ОДНОМ  РИТМЕ.
КАКАЯ  СИЛА  ВЕЛИКА
В  ЛЮБВИ,В  БОЖЕСТВЕННОЙ  МОЛИТВЕ.

ТВОИ  ЗЕЛЁНЫЕ  ГЛАЗА
БЕЗ  ВСЯКИХ  СЛОВ  МНЕ  ВСЁ  СКАЗАЛИ.
Я  СЧАСТЛИВ.Я  ЛЮБЛЮ  СКАЗАЛ,
И  МЫ  ВДВОЁМ  СЧАТЛИВЕЙ  СТАЛИ.












адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845147
дата надходження 15.08.2019
дата закладки 16.08.2019


Олекса Удайко

НАЗБИРАЙ МЕНІ ЗІР

     [i]Фінішує  літня  пора...  
     Її  ознакою  є  здобуки
     природи  і  людини...
     Про  це,  і  не  тільки,
     тут...  в  супроводі
     "космічної"  музики
       Ді  Дюлі.[/i]
[youtube]https://youtu.be/wMNdIl0E49k[/youtube]
[i][color="#055063"][b]назбирай  мені,  мавко,  у  лісі  чорниці
й  приготуй  лікувальний  для  неба  настій  
напою  я  тим  зіллям  небесні  зірниці,
щоб  в  душі  засіяли  свічада  святі

назбирай  мені  зір  в  чистім  полі  досвітнім
й  макоцвітним  вітрилом  прилинь  у  мій  дім
я  встелю  ними  ложе  бажань  заповітних  –
в  край  дитинства  і  юності  спрагло  ходім  

назбирай  мені  дум  -  дивовиж  ясночолих  
і  встели  ними  густо  до  мрій  славних  шлях,  
щоб  забути  стежки  й  недоладні  ґринджоли,
що  блукали  без  цілі  в  толочних  полях  

назбирай  мені  чар  розкошлачено-вічних  
і  вели  їх  чар-зіллям  вплітатись  ув  яв
я  тебе  покохаю  в  тих  чарах  стоїчних,
як  ніхто  і  ніколи  
                                                             в  житті  не  кохав[/b]
[/color]
3.08.2019
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844030
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 15.08.2019


Ден Мун

Об удаче

Порезал  пальцы  о  многоточия.
Напился  в  стельку  в  пути  чернилами.
Порвал  всю  память  руками  в  клочья.
И  стал  счастливый  и  обессиленный.

«Чего  скитаться  тропой  невиданной?
Шагай  дорогой  уже  проверенной»,  -
Мне  говорили,  но  я  завидовал
Первопроходцам,  что  стали  первыми.

Не  верь  тем  славным  доброжелателям,
Кто  об  удаче  хитро́  прищурился.
Удача  –  труд  ведь.  Фарт  –  вспомогательный.
Трудись,  чтоб  жить,  но  не  окочуриться.  

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=a0ul-BghOAs[/youtube]



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845031
дата надходження 14.08.2019
дата закладки 14.08.2019


Infantis

ЯВЛЕННЯ ГЕРОЇНІ

(уривок  з  недописаного  роману)

Чатують  з  схованих  шпарин,  в  голодних  свідках  очі,    
Та  мислиш  ти:  «Свої  діяння  в  тиші  схоронив»,
Вчинивши  ж  підле  зло,  під  злим  покровом  ночі,
Ти  сам  не  знав,  а  таїну  розкрив.  

                                                   І
Зоріла  ніч  в  вогких  травневих  шатах,
У  хвилях  сяйва  місячних  блукань,
І  в  цім  промітті  бачилась  розплата,
Гроза,  нізвідки  вибухла,  булатна,    
В  знамення  тихих,  страчених  зітхань.
Нізвідки  вмить  зчинились    вітровії,  
Як  із  небес  зійшла  промітна  тінь,
Шубовснув  спалах,  мов  зімкнулись  вії,
З  набряклих  хмар  спустились  срібні  змії,
І  безліч  гніву  сповнених  створінь.
Мов  полоснув  хто  скальпелем  по  сфері,
Як  з  лона  місяця  з’явилася  рука,
І  в  згустках  хмар  в  побляклій  атмосфері,
Скресала  плоть  у  видноті  химерній,
А  в  ній  буяла  дика  нагота,
Яку  ніяк  не  спишеш  на  папері.


                                                 ІІ
І  в  цій  молочній  млі  в  звучаннях  грому,
Метнулись  зорі  повз  вощаний  шпиль,
І  ваготіли  в  вихорі  страшному,
Черкання  світла  при  дощі  рясному,
І  буря  вивергала  лячний  квиль.
В  склепінні  неба  вирвалась  хорея,
В  палких,  строкатих  лініях  грози,
І  випинались  з  тучної  лівреї,
Дугою  клуби  в  місячній  камеї,  
Із  бірюзовим  відблиском  роси.
Стрімливо  буря  вщухла,  як  ступила,
Вона  між  зорі,  в  плетиві  нічнім,
В  ході  цибатих  ніг  жарінь  манила,  
І  в  бризках  з  хмар  лілового  чорнила,
Зійшла  з  висот,  де  захлинався  грім,
І  перса  в  безвинності  розкрила,
Та  глуму  не  було  в  лиці  хмурнім.

                                               ІII
В  тремких  розливах  роздавались  кроки,
Пагіння  крон  схилялося  до  ніг,  
І  в  цій  покорі  клекотав  неспокій,
Коли  пила  з  тіней  калюжних  соки,  
До  поки  обрій  сяйвом  не  знеміг.  
В  провалля  тьми  злягла  уява  хвора,
Злетівши  стоком  спорожнілих  снів,    
Сон  розуму,  як  бач  снує  потвору,
І  страх  земний,  що  дивиться  угору,
З  цього  видіння  вирватись  хотів.
Крізь  лите  скло  в  тьмяних  його  відливах,
В  північнім  часі  розпашних  годин,
Щезав  в  упитій  вулицею  зливі,
Холодний  образ.  І  душа  мрійлива,
Звільнялась  від  розмарених  картин.    
Але  поглянь,  двійник  з  якогось  дива,
Явився  нам  без  відома  причин.    

                                               ІV
В  легкім  вбранні  з  тонкого  маркізету,
Пашіла  плоть  в  принадності  своїй,
А  на  руках  трималися  браслети,
В  тонкому  ж  поясі  гойдалися  кисети,
Ох  скільки  ліній  звабливих  у  ній!
В  поспілих  грудях  дихання  здіймалось,
Гарячим  духом,  слив  її  парфум,
В  очах  кокетство  пристрасно  кохалось,
І  без  торкань,  до  тіла  доторкалось,
І  пронизав  в  блаженстві  серця  струм.  
Ім'я  назвала…  Ах,  цей  чудний  голос,
Ах,  скільки  барв  спліталося  у  нім,
Мов  в  древній  знак  –  містичний  уроборос,
Все  смертне  вмить  й  живе  зімкнулось  колом,
Та  стиснути  красу  в  обіймах,  втім,  
Й  вінок  сонетів  був  би  надто  кволим,
В  травневім  запалі,  і  серці  навіснім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844954
дата надходження 13.08.2019
дата закладки 14.08.2019


Tychynin Herbert

НЕОЖИДАННО – М. Гафури, перевод с башкирского

 Герберт  Нойфельд  /  Herbert  Neufeld


НЕОЖИДАННО  


Когда  сама  пришла  ко  мне  вдруг  милая  –    
Я  растерялся...  речи  дар  меня  покинул...

От  радости  шалея,  весь  дрожу,  стою,
Дурацкие  какие-то  вопросы  задаю:

 –  Ходила  где-то?  А  не  холодно  там?  –  говорю.
 –  А  перстень  этот...  золотой  он?  –  говорю.  

 –  Гуляешь  ты,  а  как  обед?..  –  ей  говорю.
 –  Серёжки  ты...  сама  купила?  –  говорю.

Скажу  словцо  –  и  то'т-час  же  прервусь.
А  сам  всё  на  неё  никак  не  нагляжусь.

И  все  слова  мои  какие-то  не  те,  легки'...
А  щёчки  у  неё  –  смотрите  вон  какие!

Глазами  лишь  «люблю»  ей  повторяю,
И  если  улыбнётся  –  я  уж  весь  пылаю.

Когда  смеётся  –  что  цветка  дыханье.
А  из  очей  –  волшебное  очарованье.

В  минуты  эти  я  захмелеваю  –  весь!      
Хоть  не  «in  vino  veritas»  витает  здесь.

Когда  домой  она  уходит  снова  –  я...
Я  думаю  –  прекрасная  моя!

Века  я  пережил  за  эти  несколько  минут!
И  вот...  опять  один  вростаю  в  землю  тут.

Но  никогда  в  душе  моей  она  не  угасает  –        
Горит-бодрит  огнём:  и  тешит,  и  ласкает!      



МАЖИТ  ГАФУРИ  (Башкирия),  «Неожиданно»  (1919);  Оригинал  
стихотворения  перевёл  с  башкирского  на  украинский  ПАВЕЛ  ТЫЧИНА  
(1919/вперв.  опубл.  –  1955).  Я  предпринял  попытку  перевода  с   украинского  
текста  Павла  Тычины  (укр.  заглавие:  «Несподівано»)  на  русский  (2019),  
по  мере  сил.  





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844868
дата надходження 13.08.2019
дата закладки 13.08.2019


Юхниця Євген

В плёсе речки-быстроходки

--Ветер  с  моря  дует  –  клёв.
Ветер  с  дамбы  –  жди-не-жди.
--Ты  -  Блок*?  ...Или  -  рыболов?
Ну,  не  обижайся,  Дим:
От  цитат  твоих…  Дай  пива!,  –
…Димка  же  -  светил  лицом
В  тишь  быстрин  на  фоне  ивы,
Где  на  фидер*  брал  синца*,
Скачущего  торопливо
В  плёсе  речки-быстроходки.
--Димка!  Вон,  смотри,  на  лодке…,  -
Развлекалась  дама  звонко,
На  рыбалку  взятая.
Вобщем  –  ненаглядная.

11.08.19г.

*Фи́дер  (англ.  feeder)  —  английская  рыболовная  донная  снасть,  а  также  способ  ловли  рыбы  этой  снастью.  Особенность  данного  способа  ловли  заключается  в  использовании  специальных  удилищ  с  квивертипами  (гибкими  вершинками),  которые  выступают  сигнализаторами  поклевки.(Википедия)

*  Сине́ц  (лат.  Ballerus  ballerus)  —  вид  пресноводных  лучепёрых  рыб  семейства  карповых  (Википедия)
*Александр  Блок  -  лирический  поэт

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844893
дата надходження 13.08.2019
дата закладки 13.08.2019


Юхим Гайовий

Життя і кохання *

[i]Є  в  коханні  і  будні,  і  свята
Є  у  ньому  і  радість,  і  жаль,
Бо  не  можна  життя  заховати
За  рожевих  ілюзій  вуаль.[/i]

Не  бувають  в  житті  та  коханні
Назавжди  лише  спокій  та  штиль  –
То  повіють  вітри  ураганні,
То  затьмарить  все  побуту  пил.

То  ж  тримайся  за  руку,  кохана,
Ти  –  мені,  я  –  тобі  поводир,
Бо  життя  –  то  суцільне  змагання,
Додамо  ж  одне  одному  сил...

Прийде  щастя  за  наші  старання,
Сірі  днини  підуть  в  небуття  –
У  житті  ми  пізнали  кохання,
А  в  коханні  –  даруєм  життя  !

*[i]Альтернативний  варіант  вірша  В.А.  Симоненка  «Є  в  коханні  і  будні,  і  свята»[/i]
2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844350
дата надходження 07.08.2019
дата закладки 12.08.2019


Ukraine55

Ти мабуть до нірвани не доріс

Ти  мабуть  до  нірвани  не  доріс.
Бо  серце  від  краси  не  калатає.
І  музика  заплаканих  беріз,
Не  зближує,  а  далі  віддаляє.
Є  різні  люди  й  різні  полюси.
Що  не  шукають  в  інших  порятунку.
Вони  живуть  для  світу,  для  краси.
В  серцях  таких  бажаємо  притулку.
Тулюсь  чолом  до  темного  вікна.
Дзищать  дротів  напнуті  сухожилля.
На  скрипці  доброти  -  одна  струна,
Що  впасти  не  дає  до  божевілля.
Щоб  віднайти  душевну  рівновагу.
Повірити  в  людей  і  доброту.
Просту  людську  ти  маєш  перевагу.
Потрібна  ціль.  В  житті  знайди  мету.
Карапкайся,  повзи,  іди  до  неї.
Лишилось  мало  на  землі  чудес.
Є  шлях  один  лиш  до  мети  твоєї.
Будь  чоловіком!  Знайдеш  без  адрес...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844699
дата надходження 11.08.2019
дата закладки 11.08.2019


Infantis

АРКА НОЧІ

Я  пройшов  надто  мало,  -  і  це
Все  ще  тільки  початок  без  тебе,
Ти  не  перша  чутливе  лице
Схилила,  та  єдина  прогнулася  небом.
В  ніч,  як  зорі  твої  ведуть,
Упираючись  в  груди  сонцем,
Ти  воплочена  словом  Нут,
Що  в  сузір’я  любові  проситься.
Ти  мій  світ  чоловічих  рим,
Ти  мій  світ  і  в  жіночих  римах,
Ти  пряма,  що  знаходить  Рим,
Арка  ночі  моя.  Незрима
Іншим.Тут,  що  ходять  під  тілом  твоїм,
Каблуками  на  стертих  п’ятках,
Вино,  що  я  вип’ю,  і  сонце  просякнуте  ним,
В  піднебінні,  ти  причастя  мого  облатка.
Ти  любов,  що  єднає  в  круг,
На  прямій  дві  роз’єднані  точки,
Наче  відстань  з  очей  до  губ,
І  до  скинутої  сорочки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844624
дата надходження 10.08.2019
дата закладки 10.08.2019


golden-get

Чому. в тих хто при владі, я не бачу мудреців?

В  нашій  владі,  депутатах  персонажі  різні  всі...
Але  серед  тої  зграї  я  чомусь  не  бачу  -  Мудреців.
Чому  вони  нові,  старі  навчилися  тільки  країну  жерти.
А  нам  ,  як  жебракам    залишилось  лише  -  померти?

Чому,  хто  знов  до  влади  заступив  -  не  бачу  Мудреців?
Тих  ,  що  розуміють  речі  дуже  банальні  та  прості.
Вони  нам  знов  лише  своє  дурне  "Кино"  вмикають,
Та  кістку  чергову  обглодану  кидають.  

Але  я  пам'ятаю  Ігоря  Талькова  спів  
Це  актуально  завжди.  Бо  сказати  зміг  -
         (російською  мовою)
"Я  вернусь  через  сто  веков.  В  страну  не  дураков,  а  гениев..."
Невже  чекати  стільки  часу  нашим  душам  дуже  втомленим?

Бо  мудрість  полягає  в  доброті,
В  яку  в  ти  партію  чи  спілку  не  вступив,
Які  б  слова  солодки  б  ти  не  говорив  ,
Лише  по  добрим  діям  Мудрецем  назвешся  -  ти...

Ні  жартівником  дотепним  та  моторним.
Чи  комиком,  "  горланом"  ілюзорним,
Чи  брехуном,  що  краде  наші  кошти.
Чи  зайчиком  пухнастим  та  хорошим...

Мудра  людина  порожні  слова  не  говорить,
Бо  вона  діє,  перетворення  корисні  творить...
Так  наші    Мудреці  сидять  собі  по  хатам.
Живуть  собі  так  скромно,  не  багато...

Бо  зараз  мудрість  є    дуже  в    простих  чеснотах  цього  дня-
В  пізнанні  нашого  нелегкого  -  буття...







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844619
дата надходження 10.08.2019
дата закладки 10.08.2019


Стр@нник

Неси свой крест

Бить  головой  –  проблема  лба?
Кем  создан  этот  антураж?..
Нести  свой  крест  –  это  судьба,
А  как  нести  –  то  выбор  наш.

Себя  пытаться  изменить,
Чтоб  быть  желанным  ко  дворцу?  
А  кто  решил  каким  мне  быть?
Но  ум  с  претензией  к  Творцу.

Мы  знаем  лучше,  что  к  чему?
Но  не  известен  эпилог…
Нет,  не  исправить  никому
Судьбой  назначенный  итог.

Без  плана  Божьего,  увы,
Не  сгинет  волос  с  головы…

Вадим  Странник
http://vadimstrannik.ucoz.ru/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844526
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 09.08.2019


Східний

Люблю молочні я тумани

                                                                     

Люблю  молочні  я  тумани
В  ранковій,  сонній  тишині,
Що  гоять  спраглі  степу  рани,
І  трави  миють  у  росі.

Люблю  крізь  них  пройтися  влітку,
Відчути  дотик  Мавки  рук
І  обійняти  там  лебідку,
Почувши  серця  її  стук.

Люблю  у  хованки  в  них  грати,
Аби  ніхто,  щоб  не  знайшов
І  розчинитись,  і  розтати,
Відчуть  землі  первинний  «зов».

Люблю  усе,  що  українське,
Що  мій  заводить  так  запал.
І  лиш  вино  люблю  грузинське,
Люблю  емоцій  бурних  шквал.

                     09.08.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844555
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 09.08.2019


Ulcus

… про чорне на білому

маститься  криво  чорнило  на  біле  тло
мов  простирадло  заляпала  кров  від  цноти
може,  дарма?  залишилося  б  як  було?
пізно...  думки  вже  лежать  на  чолі  блокнота
що  в  них?  відвертий  біль,  а  чи  похвальба?
сповідь,  плачі,  чи  бажане  замість  дійсне?
вихлюпнеш  душу,  а  легше  тобі  хіба?
чи  позникають  слова  у  життєвій  пісні?
кулька  натисла  на  чистий  цнотливий  лист
нумо,  пиши,  а  папір-бідолаха  стерпить
байдуже,  хто  ти  -  убивця  чи  мораліст
чорним  по  білому  -  жити  не  можна  вмерти

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843467
дата надходження 29.07.2019
дата закладки 30.07.2019


Infantis

ПРЕДМЕТИ

В  цих  синкретичних  таблицях  останніх  часів,
В  предметах  кімнат,  що  куйовдять  й  задурюють  голову,
Ти  перечитуєш  заново  сотню  разів,
Пихате  майбутнє  тихим  і  здавленим  голосом.
В  портретах  минулих  тасуєш  холодні  зразки,
Обрядами  вщерть  примітивними,  дивними  танцями,
У  передпокої  співаючи,  пальцем  руки,
Гортаючи  пил  інкрустований  срібними  тацями.
Подібно  коли  в  смітнику  ти  шукав  капіляр,
А  промивши  сплітав,  брелок  прозорої  рибки,
Заради  забави.  Признайся  відверто,  ну  що  тобі  той  Абеляр?
І  що  Елоїза?  І  їх  листування  потерте,  і  тобі  непідсильне  –  дике.
І  навіть  коли  оголосиш,  як  хресний  похід,  
Шукаючи  в  зав’язях  літер  любовну  відвертість,
Проголосивши  серця,  що  страждають  від  бід,
Усе,  що  проявить  голос  –  твою  непричетність.
І  твій  корабель,  що  постійно  збирає  пил,
На  підвіконні,  ніколи  не  пуститься  милями,
Усе,  що  подує  –  це  подих,  щоб  з  жовтих  вітрил,
Зігнати  пилюку,    моделі,  -  не  бігти  за  хвилями.
І  весь  твій  напущений  погляд  з  прочитаних  книг,
Застряглі  осколки  між  яснами  слів  –  афоризмами,
Ти  ж  не  зможеш,  насправді,  первісне  вирвати  з  них,
Тобі  доведеться  в  кімнаті  безсилля  визнати.
І  страшно  коли  лихоманкою  виступить  ліс,
Обступить  стіною  високою,  здовженим  конусом,
І  здушить  перина  уяви  панічний  навіс,
Коли  від  жахіття  уражений  випитим  голосом.
І  ось  над  тобою  портрети  і  люстри  висять,
Тонке  ж  простирадло  здається  на  дотик  двотомником,
І  давні,  первісні  перекази  ночі  страшать,
О  бійся  почути  і  стати  їх  вірним  паломником!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843504
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019


Infantis

ПУСТІ БУДИНКИ без цензури

А  вони  все  мелють,  вони  торохтять,
Старими  кам’яними  жорнами,
Що  «потрібно  тікати,  виїжджати  з  країни,  блять»,
І  дітей  вивозити  з  жонами.
Можливо  Польща,  Чехія  чи  Сполучені  Штати,
Непідсильна  Велика  Британія,
Втікати  з  будови,  з  ординаторської,  від  медсестри,
На  якій  полюбляв  лежати.
Бігом  і  негайно  –  змінити  життя,
Тікати  в  Європу  з  глибинки,
За  декаду  вернеться  –  при  шмотках  дитя,
Набудує  кремезні  будинки,
А  в  них,  як  звичайно,  ніхто  не  живе,
Бо  й  діти  шукають  своє  укриття,
Навідріз  відмовляючись  від  зупинки.

Пітекантроп  звичайний,  простий  чорнороб,
А  чорнороби  найбільш  потрібні.
«Після  нас  хоч  потоп!
Після  нас  -  потоп!
І  звичайно  ж  –  пусті  будинки!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843506
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019


Леонид Жмурко

Вот как-то так…

(по  рассказу  «Я  любила  его  так...»
Долиновой  Натальи)
~
Не  вопреки,  и  точно  ни  за  что-то
она  его  любила  словно  в  первый
или  последний  раз.  Он  стал  тем  «кто-то»,  
из-за  кого  покой  теряют,  нервы,

о  том  нисколько  не  жалея  после.
Цепляясь  за  мгновенья,  взгляды,  встречи,
смакуя  всё  от  радости  до  боли,
до  состоянья  «вылета  на  встречку»...

Влюблялась  очень-очень  постепенно
(так  исподволь  вода  кап-кап  из  крана),
чтобы  сорвать  и  затопить  мгновенно,
себе  не  веря:  «Я  ли  это?  Странно».

Он  стал  ей  всем:  рассветом,  тьмой  и  фоном,
счастливейшим  сияньем  глаз,  которым
гордилась.  Да!  Заставкой  телефонной
и  номером  «забитым»  выше  «скорой».

Перенимала  жесты  и  ужимки,
не  протестуя,  как  с  другими,  прежде,
как  он  бросала  в  чай  горячий  льдинки,
в  манерах  подражала  и  одежде...

И  думала  о  нём  –  ложась,  вставая,
с  родными  говоря  или  друзьями...
Он  стал  ей  всем,  взаимопрорастая
и  правдой  и,  конечно  же,  лганьями...

Он  стал  ей  всем...  Сто  раз  клялась:  «Забуду!  
И  стану  жить  как  все,  ростки  сминая
сомнений».  Но  опомнившись:  «Как  буду
я  без  его  любви?..  Не  понимаю!»

пугалась,  как  девчонка-малолетка.
Писала  письма  и  не  отправляла,
квартира  становилась  тесной  клеткой
и  без  него  О2  ей  не  хватало...

Он  стал  всем-всем...  Луной,  дождями,  солнцем,
целительным  глотком,  мольбы  словами;
угадывался  в  каждом  незнакомце;
хранила  сны  в  коробочке  со  снами

о  нём,  о  них...  Иначе  не  умела
его  любить.  Не  прятала  улыбок,
а  по  ночам  бывало  что  ревела,
к  утру  прощая  множество  ошибок

ему,  себе...  Его  боготворила.
Ждала  под  дверью,  чтоб  обняв  прижаться,
о  всякой  чепухе  с  ним  говорила
без  страха  полной  дурой  показаться...

Шутила,  наливая  чай  в  стаканы:
«Вам  с  молоком?  А  может  с  поцелуем?»
Любила  вслух  читать  ему  романы;
его:  «Давай  под  Пресли  потанцуем».

Хотелось  с  ним  обычной  быть,  домашней,
готовить,  шить.  Единственной  быть,  милой,
растрёпанной,  смешной  и  настоящей...
Вот  как-то  так  она  его  любила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843454
дата надходження 29.07.2019
дата закладки 29.07.2019


Олекса Удайко

ОЙ, ЯК НЕ ХОЧЕТЬСЯ

       Літо...  Чи  не  
       найкраща
       пора  
       року...
[youtube]https://youtu.be/mLqPS6oBJ2s[/youtube]

[i][b][color="#086b68"]Ой,  як  не  хочеться  у  осінь…
Побудь  ще  літечко,  побудь!
Орфея  клавесин  голосить,
у  шмаття  рвучи  черні  грудь.

Ой,  як  не  хочеться  у  зиму,
у  царство  суму  і  завій  –
я  назбираю  ще  корзину
фантазій  літа  й  теплих  мрій.

…Ой,  як  не  хочеться  у  смуток,
що  принесе  примарний  мир,  –
душі  влелеченій  спокуту
на  тлі  зачохлених  мортир…

Фантомний  біль  –  сумління  ниє.  
І…  темінь,  морок,  німота:
в  буття  буденного  на  шиї  –
свобода…  
                                       Тиша…  Та  не    та…[/color][/b]

26.07.2019[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843272
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 28.07.2019


Малиновый Рай

ПРИЗНАНИЕ ПОЄТА


ЕСЛИ  Я  НАПИСАЛ  СТИШОК
О  КАКОМ  ТО  ПЕЧАЛЬНОМ  СОБЫТИИ,
ЗНАЙТЕ,  ВСЁ  У  МЕНЯ  ХОРОШО,
ВСЁ  ПРЕКРАСНО  И  УДИВИТЕЛЬНО.

А  ПИШУ  Я  НЕ  О  СЕБЕ,
А  О  ВАС  ,ДОРОГИЕ  ЧИТАТЕЛИ,
О  ЛЮДСКОЙ  ПОРОЙ  СЛОЖНОЙ  СУДЬБЕ.
ИЛИ  СЛАВНОЙ  СУДЬБЕ  ,ЗАМЕЧАТЕЛЬНОЙ.

ЕСЛИ  Я  О  ХОРОШЕМ  ПИШУ
ТО  ХОЧУ  ЧТО  БЫ  ТАК  ОНО  БЫЛО.
ЕСЛИ  ВДРУГ  О  ПЛОХОМ,ТО  ПРОШУ
ЧТОБ  СУДЬБА  БЫСТРО  ВСЁ  ИЗМЕНИЛА.

Я  ХОЧУ  ПОЯСНИТЬ  ВАМ  СЕЙЧАС
(ВЫ  ВОЗЬМИТЕ  СЕБЕ  НА  ЗАМЕТКУ)
Я  ПИШУ  ДОРОГИЕ  О  ВАС,
О  СЕБЕ  Я  ПИШУ  ОЧЕНЬ  РЕДКО.

ЕСЛИ  ГДЕ-ТО  СТОИТ  БУКВА  "Я"
СВОЮ  ТАЙНУ  ТЕПЕРЬ  Я  ОТКРОЮ,
МОЖЕТ  БЫТЬ  ЭТО  БУКВА  ТВОЯ.
ПРОСТО  СТАЛ  Я  ЗДЕСЬ  ЧЕЙ  ТО  СУДЬБОЮ.

Я  ЖЕЛАЮ  ВСЕМ  СЧАСТЬЯ  И  БЛАГ,
И  СЧАСТЛИВОЙ  ,И  ДОЛГОЙ  ВСЕМ  ЖИЗНИ.
А  СВОЕЙ  СУДЬБЫ  ПОДНЯТЫЙ  СТЯГ
ПРОНЕСУ  РАДИ  ВАС  Я  ДО  ПРИЗНЫ.

ЕСЛИ  Я  НАПИСАЛ  СТИШОК.
В  НЁМ  ПЕЧАЛЬ  ОПИСАЛ  ОБСТОЯТЕЛЬНО
ЗНАЙТЕ-ВСЁ  У  МЕНЯ  ХОРОШО,
ЗНАЙТЕ-ВСЁ  У  МЕНЯ  ЗАМЕЧАТЕЛЬНО.









адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843219
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 27.07.2019


Малиновый Рай

ми живемо


Є  У  МЕНЕ  ВЕЛИКА  РОДИНА,
Є  У  МЕНЕ  ВЕЛИКА  СІМ'Я,
Є  У  МЕНЕ  КОХАНА  ДРУЖИНА
А  У  НЕЇ  ЗВИЧАЙНО  Є  Я.

НАС  НІКОЛИ  НІХТО  НЕ  РОЗЛУЧИТЬ,
ХТОБ  ТАМ  ЩОБИ  ПРО  НАС  НЕ  КАЗАВ,
ЗАДОВОЛЕННЯ  ВІН  НЕ  ПОЛУЧИТЬ,
НАС  НАВІКИ  САМ  БОГ  ОБ'ЄДНАВ.

МИ  ДРУГ  ДРУГА  ЖАЛІЄМ.кохаєм,
бережемо  свою  ми  любов.
своїм  прикладом  всіх  надихаєм,
що  любов  є  основа  основ.

нас  чомусь  у  плітках  розлучали,
ох  вже  ці  несолодкі  плітки,
та  ми  тільки  міцніші  ставали,
і  міцніше  тримались  руки.

сорок  п'ять  років  ми  вже  прожили
і  розлучень  у  нас  не  було.
просим  ще  :дай  життя  боже  милий
і  нехай  нам  ще  заздрить  село.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843222
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 27.07.2019


САВИЧ

Анонимное письмо

Здравствуй,  милая,
Здравствуй,  солнышко,
Здравствуй,  радость  моя,
Здравствуй,  зоренька.
Натерпелся  я,
Ох,  намучился.
Губы  в  кровь  искусал  –  
Все  не  верилось,
Что  люблю  я  тебя
Страстью  дикою.
А  увижу  тебя  –  
Залюбуюся:
Сколько  ж  Бог,
Или  Мать,
Отпустили  тебе
Красоты  и  тепла,
Милой  женственности!
Как  хотелось  бы  мне
Прийти  в  гости  к  тебе
И  прижаться  к  груди
Моей  ласточки,
Распечатать  уста
Поцелуем-огнем
И  пройти  весь  свой  век
Рука  об  руку
С  моей  радостью,
С  моей  зоренькой!
Эх,  кипит  моя  кровь,
Но  и  слезы  в  глазах:
Не  судилась  ты  мне,
Не  назначено  мне…
Но  спасибо  тебе,
Что  ты  есть  на  земле,
Что  весенней  любовью
Наполнила.
А  теперь  прости,
Зорька  ранняя,
За  письмо  мое
Хулиганское.
Не  узнать  тебе,
Кто  писал  его,
А  писал  человек
Тебя  любящий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843081
дата надходження 25.07.2019
дата закладки 26.07.2019


Infantis

ЦЕ ЛІТО ЯКЕСЬ ПРИМХЛИВЕ

Це  літо  якесь  примхливе.
Вона  повертається  в  дощ,
Коли  в  хлюпотінні  зливи,
Ґвалт  кораблетрощ.
Там  мрії  твої  загорілі,
Відшмагають,  до  крові  в  біль,
І  рани  роз’ятрять  сіллю,
Тягтимуть  на  дно  під  кіль.
І  що  тобі  залишається  –  
Мовчати,  і  мо’  пощастить,
Головне  не  посмій  прощатися,
Раніше,  аніж  задощить.
Коли  ще  не  має  грому,
Не  звіявся  шторм  чи  шквал,
Не  вдарив  в  корму  твого  дому,
Не  вибив  із  рук  штурвал.
Ти  просто  тримайся  вітру,
А  на  дні,  так  під  кілем  пливи,
Чи  просто  прийми  на  віру,
Повір,  що  безсмертний  ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843084
дата надходження 25.07.2019
дата закладки 26.07.2019


СОЛНЕЧНАЯ

ЗАКРУЖИ…

Закружи  в  вальсе  жизни  нас,  милый!
Я  поддамся  тебе,лишь  веди...
Будь  же  ты  -  половинкой    достойной
Ждет  нас  счастье  с  тобой  впереди!..

Ведь  без  музыки  -  нет  вдохновения,
Нет  желаний  -  созвучных  любви...
Закружи  нас  в  нирване  мгновения
С  ветерком  нежным  -  к  счастью  введи!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843011
дата надходження 25.07.2019
дата закладки 25.07.2019


Дружня рука

Вона ходить мостами поміж тими світами

Відібрали.  І  кожну  краплинку  його  із  пам’яті  наче  навіки  списали.  
А  вона.  Ночами  бачить  його.  Обіймає,  цілує  чужими  вустами.
Їй  кричать,  це  ж  не  він.  Це  ж  примара  того,  що  колись  десь  було  поміж  іншими  вами.
А  вона.  Не  відпускає  його.  Їй  байдуже,  що  там  десь  творилось  між  тими  світами.
Десь  зринало,  вривалось,  ламало  весь  світ,  обривало  нетлінне  і  недоторканне.
А  вона.  Ламала  той  лід,  все  ламала,  що  було  межею  між  нею  і  вами.
То  не  кров,  то  вино.  Краплі  впали  дощем  на  обличчя  і  руки,  зв’язали  вустами.
Це  вона.  Їй  усе  це  дано.  Вона  ходить  мостами  поміж  тими  світами  ….

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842975
дата надходження 24.07.2019
дата закладки 24.07.2019


Infantis

О МОЯ ЛЮБА ПАННО

О  моя  люба,  тривожна,  в  самотність  закохана  панно,
Доторкнутись  до  сонця  не  можна,  надія  на  фортепіано;
Надія  на  музику  слова,  на  струни,  на  клавіши,  повсть,  і
На  те,  що  в  твоїх  обіймах,  розпочнеться  нарешті  повість.
Повість  сонця  в  очах  розмови,  повість  вашої  милості  панно,
О  тільки  б  в  якомусь  слові  не  допуститися  помилки,  жадно
Закинувши  голови  в  ноти,  на  струни  фортепіано,
І  скільки  б  не  грали  мелодію,  -  тривалості  гри  замало.
Замало  твоєї  присутності,  наповненням  дивного  міста,
В  серцях  висхідної  звучності,  в  жодній  вулиці,  ти,  не  помістишся.
І  в  жоден  рядок  не  втиснешся,  в  самотність  закохана  панно,
А  сонце  ще  так  далеко,  а  туга  за  ним  вже,  як  даність,
Сказати  б  –  повинність,  розплата,  прелюдія  теплих  ванн,
Де  сипле  проміння  сонце  у  купіль  лякливих  звикань.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842978
дата надходження 24.07.2019
дата закладки 24.07.2019


Стр@нник

Пока мы любим…

Спокоен  стал  к  изыскам  кулинарным,
Прошёл  давно  страстей  угарный  газ...
Но  пыл  романтики  находишь  ты  забавным,
Огонь  костра,  в  котором  не  угас.

Простая  пища  -  посох  откровений  -
В  моём  пути  дороже  пышных  слов,
Но  в  райский  сад  желанных  сновидений
Сожгу  мосты  до  зимних  холодов...

Еще  не  осень,  но  закон  движенья
Известен  мне,  как  карусель  времён,
Быстрее  ход  и  яростней  вращенье,
Но  жив  лишь  тем,  что  я  в  тебя  влюблён...

Вадим  Странник
https://vadimstrannik.ucoz.ru/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842807
дата надходження 23.07.2019
дата закладки 23.07.2019


Ulcus

спи, моя радосте

спи,  моя  радосте,  спи,  мій  коханий
нічка  недовга,  ранок  настане
нічка-дрімотонька,  ніжна  колиска
місячна  темінь,  морок  імлистий
спи,  моє  щастячко,  хай  тобі  сниться
люба-єдина,  диво-дівиця
тілька  не  тая,  що  серце  украла,  -  
та,  що  додому  завжди  чекала
та,  що  між  росами  сльози  губила
та,  що  для  неї  ти  будеш  милим
в  горі  і  в  радості,  в  щасті  і  в  жалю
спи,  мій  коханий,  ніченьки  мало...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842783
дата надходження 23.07.2019
дата закладки 23.07.2019


Дружня рука

Комусь

Комусь  написано  нудні  чужі  слова,
Комусь  теплом  до  дна  наповнені  бокали,  
Схилилась  на  плече,  як  поруч,  голова,
Мов  змовившись,  вітри  блаженно  замовчали  ...
Комусь  без  імені,  чужому,  просто  так,
Що  з  того,  що  тепер  пече  в  очах,
Що  з  того,  що  від  струн  бринить  несмак,
І  мудрий  навіть  не  дивак,  а  просто  так    ...
Чомусь  це  так  тепер  найкраще  -  в  нікуди
Бери  за  руки,  тож  осліп,  кудись  веди,
Якби  ж  то  знати  ще  тоді,  що  все  в  одне
Насправді  зводиться,  близьке  таке  ж  чуже  ...  

Якби  ж  то  знати,  що  чуже  таке  ж  близьке  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842755
дата надходження 22.07.2019
дата закладки 22.07.2019


Infantis

АХ, ЗІНИЦІ – МАЛЕНЬКІ КРАПЕЛЬКИ

Ах,  зіниці  –  маленькі  крапельки,
Широких,  глибоких  очей,
Чорні,  як  ніч  чорниці,
В  обіймах  бляклих  зірниць.
Ах,  ці  руки,    волосся,  туфельки,
І  розгорнута  книга  грудей,
Я  залишив  закладкою  в  муках
Читань,  поцілунком  зухвалий  есей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842751
дата надходження 22.07.2019
дата закладки 22.07.2019


Малиновый Рай

НЕ БРОШУ , БРАТ


ну  что  ты,брат,сегодня  так  печален,
тебя  грызёт  какая  то  тоска,
я  не  скажу  тебе  что  будет  далее,
скажу  держись  брат  вот  моя  рука.

давай  ступай  .ВПЕРЁД.со  мною  вместе,
оставим  всё  плохое  за  спиной
вдвоём  идти  по  жизни  интересней.
ты  будь  уверен  справимся  с  тобой.

я  помогу,я  брат  тебя  не  брошу,
стяну  тебя  я  с  чёрной  полосы.
и  ты  вздохнёшь  после  тяжелой  ноши
и  сможешь  дальше  сам,тебе  уж  хватит  сил.

давай  не  будем  убивать  надежду
хотя  довольно  ноша  нелегка,
ноя  уверен  будет  всё  как  прежде.
держись  покрепче  вот  моя  рука.

А  завтра  будет  новый  день-хороший.
и  будут  птички  веселее  петь.
но  всё  равно  ,брат,я  тебя  не  брошу.
я  буду  рядом,на  своей  тропе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842694
дата надходження 22.07.2019
дата закладки 22.07.2019


Сонячна Принцеса

О панно, життя минає…

О  панно,  життя  минає,
А  час  не  стоїть  на  місці.
Думок  полохливі  зграї
Плюсують  між  нами  відстань...

А  ми  ж  бо  могли  літати  -
Де  квітнуть  сади  духмяні...
І  мрії  -  хмарини  з  вати,
Пливуть  за  останні  грані.


2013




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842713
дата надходження 22.07.2019
дата закладки 22.07.2019


stay yourself

цель

время  направлено  в  место  часа  смерти  человека

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796524
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 21.07.2019


Малиновый Рай

думка про любов

любов  це  коли
руки  об  руки,
плечі  об  плечі,
очі  в  очі.
завжди  разом
і  в  день  і  в  ночі.
ступати  в  ногу,
терпіти  довго.
це  губи  в  губи,
смак  насолоди.
два  тіла  в  купу,
в  міцне  сплетіння,
це  поєднання,
це  розуміння.
коли  щось  в  серці
кипить  ,клекоче.
і  кожен  знає
що  інший  хоче.


А  крок  на  ліво.
А  погляд  далі-
крок  до  розлуки,
крок  до  печалі.
коли  спокусою
душа  окута,
то  не  любов  вже,
то  вже  отрута.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842586
дата надходження 21.07.2019
дата закладки 21.07.2019


golden-get

Пишіть вірші на нашій мові…

Пишіть  вірші  на  нашій  мові...
Так  мову  сусідів  треба  знати.
Але  змінився  світ  -  інші  умови.
До  мови  рідної  звикати.

Нам  треба  захистити  мову!
Від  тих  хто  мову  цю  гнобив.
А  зараз,  як  в  часи  радянські  знову
Не  шкода  їм  на  це  зусиль  -

В  брехні  ,  знов  підступно  взяти,
Кремлем  диктований  реванш.
Корисне,  добре  вмить    відняти,
Але  ми  маємо  свій  шанс!

Країну  сильну  та  могутню
Відродити,  як  вчили  предки.
Бо  їх  поради  незабутні,
Це  добрі  паростки,  зародки

Щоб  розквитатися  у  пошані  
До  мудрості  їх...  Справжні  нові
Вірші  писати  дуже  славні,
На  український  нашій  мові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842628
дата надходження 21.07.2019
дата закладки 21.07.2019


яся

Затишшя.



                       Блокується  зло.
                             Від  нині  втрачає
                                   Силу  воно.
                                       Здоровий  глузд  
                                           Переможе.
                                                 Усе  в  твоїх  силах,
                                                       Боже.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842509
дата надходження 20.07.2019
дата закладки 20.07.2019


Юхниця Євген

Мародёры на оккупированных территориях

Прочесали  тогда  мародеры  Луганск  и  Донецк.
Точно  зная,  от  каждой  семьи,  что  и  сколько  потребовать.
…  «Так  при  войнах  –  всегда»,  -  хохотал,  после  пыток,  в  протез
Чудом  выживший,  и  всё  отдавший,  зажиточный  следователь.
…  «Теперь  –  пусто,  станки  с  ЧПУ*  -  мародерный  бакшиш».  -
Так,  богатым,  с  Луганских  заводов,  вздыхается  лишь…

Дождь  –  червей  топит  в  норках,
и  утки  заклёвуют  выползших.
…Занавесили  шторки
Соседи  пытаемых-мы́кавших.

20.07.19  г.
*Станки  с  числовым  программным  управлением

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842526
дата надходження 20.07.2019
дата закладки 20.07.2019


Infantis

Я ШУКАЮ ЇЇ СЕРЕД НАТОВПУ

Я  шукаю  її  серед  натовпу  поглядом,
Захоплений  іншою  драмою,  п’єсою,
Земним  розвернувшись  до  неї  спогадом,
З  вершини  спустивши  любовне,  піднесене.
Вона  розвертається  поглядом  звабливим,
Захоплена  іншою  притчею,  п’єсою,
Відтягує  поглядом  спогад  оманливий,
І  те,  що  існує,  -  існує  з  піднесеним.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842394
дата надходження 18.07.2019
дата закладки 19.07.2019


m@sik

Карпати


У  немов  життя  нове
Ті  ведуть  хвилини,  
За  вікном  мого  еСВе,-
Гори  й  полонини...
***
Той  світанок  і  тунель
Жду  я  місяцями...
Заброньований  готель
З  файними  місцями...
***
Усім  серцем  полюбив
Їздить  туди  в  гості,  -
Як  на  танці  там  ходив,  
Ще  у  дев'яності...
***
Промайнуло  стільки  літ,
Є  що  пригадати...
Й  до  Стамбулу  переліт  -
Оберу  Карпати!
***
Край  де  спокій  на  душі
Бограчу  й  форелі
У  пісні  лягли  вірші,
і  пташині  трелі...
***
Звик  ту  мову  розуміть
Що  з  кількох  складає,  
Сам  кажу  ЄЙБО  і  Кіть,
Й  ще  запас  мій  має...
***
Туди  де  лелека  -
Гніздо  звити  хоче,  
Струнка  де  смерека,  -
Хмаринку  лоскоче...
***
Від  суму  ні  сліду,  
Бо  жде  милий  край
І  ось  Я  вже  їду...
Народ  зустрічай!
***






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842164
дата надходження 16.07.2019
дата закладки 18.07.2019


Донець Олександр Віталійович

По лестнице своей судьбы

Когда  придет  мой  час,  пойду.
По  лестнице,  идущей  в  небо.
На  радость  или  на  беду.
Туда  где  раньше  не  был.

Душа  свободна  и  легка.
Пойдёт  за  шагом  шаг.
Ступени  будут  холодить.
Мой  забирая  страх.

Всё  выше  поднимаюсь  я.
Пьянит  хмельной  кураж.
И  вниз  смотреть  не  стану  я.
Там  чуждый  мне  пейзаж.

Со  всех  содеянных  грехов.
Сейчас  сорвут  печать.
И  горький  звон  колоколов.
Ненужно  будет  ждать.

И  только  бы  дойти  туда.
Уверенно  ступая.
По  лестнице  своей  судьбы.
Что  в  небе  утопает.

Мечты  мои.  Какая  блаж.
Не  все  туда  дойдут.
И  там  в  заветных  небесах.  
Не  все  приют  найдут.

Все  те  кто  помогал  тебе.
Свои  псалмы  споют.
И  святым  ангелам  небес.
Все  черти  подпоют.

Как  хочется  прийти  туда.
И  быть  объятым  радостью.
И  не  дай  Бог  за  все  грехи.
Оплёванным  быть  гадостью.

И  голова  пустой  предмет.
Не  помнит  никого.
И  ты  идёшь  на  суд  Богов.
Не  зная  ничего.

Потом  что  будет,  всё  равно?
Только  б  дойти  туда.
Но  тянут  тяжестью  назад.
Прожитые  года.

Я  перед  лестницей  стою.
В  слезах  мои  глаза.
Закрыта  пока  лестница.
Ведущая  в  небеса.

Не  сделано  ещё  того.
Что  даст  судьбе  билет.
На  этой  лестнице  с  небес.
Оставить  первый  след.

Утру  усталый  пот  со  лба.
Опять  отправлюсь  в  путь.
Пока  там  ангелы  небес.
Другим  песни  поют.


[youtube]http://youtu.be/5UNfjNKjUsw[/youtube]


©  Александр  Донец.  2019г.
Св  №  119.....882
Музыка:
От  юности  моея...
Объединённый  Хор  Свято-Троицкой  Сергиевой  Лавры  и  Московских  духовных  школ
Господи,  спаси  благочестивыя
Хор  храма  Рождества  Пресвятой  Богородицы,  село  Тарычево
Регент  -  Л.  Аршавская  

beringgold@gmail.com

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842367
дата надходження 18.07.2019
дата закладки 18.07.2019


Юхай

Северный

Капли  с  крыш  домов,
Срывает  листья,  цветы  -
Ветру  всё  равно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842258
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 17.07.2019


САВИЧ

Приймакова наука

Відшуміло,  відбуянило  весілля,
Відлилась  горілочка  дзюрком,
Залишився  в  тещі  жити  милий,
Тобто,  став,  як  кажуть,  приймаком.
Скільки  їх  сатирики  клепали!
Скільки  приказок,  усмішок  і  пісень
Про  безправ’я  приймакове  склали
У  минулий  і  сучасний  день!
Та  й  якщо  у  прийми  йде  відважний,
Його  доля  не  така  й  тяжка.
То  ж  давайте  прослідкуємо  уважно,
Яка  доля  в  цього  приймака.
В  перший  день  піднявся  ще  раненько,
Теща  й  жінка  у  постелі  ще  лежать,
Лад  навів  у  хаті  він  хутенько
І  пішов  сніданок  готувать.
Зашкварчало,  зашуміло,  зашипіло,
У  посудині  забулькала  вода.
- Доню!  –  каже  мати.  -  Оце  діло!
Це  ж  Господь  послав  нам  благодать.
Жити  будеш  як  ота  цариця,
Вік  не  будеш  діла  ти  робить,
Наш  зятьок,  як  видно,  справжній  лицар,
На  руках  тебе  буде  носить!
Пахощі  смачні  –  по  всій  квартирі.
Зять  по  чвертку  в  магазин  сходив,
Стіл  накрив  і,  як  годиться,  щиро
Жінку  й  тещу  снідать  запросив.
Теща  глянула  і  сплеснула  в  долоні:
-  З  таким  зятем  довго  можна  жить!
Після  чарочки  у  двох  –  і  мама,  й  доня
Уплітають,  аж  за  вухами  тріщить.
-  То  смачний,  -  питає  зять,  -  сніданок?
-  Ой,  чудовий!  Як  нам  повезло!
-  То  ж  послухайте,  хороші  мої  дами:
Щоб  мені  щодня  отак  було!

[i]4-5.09.1995  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842248
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 17.07.2019


САВИЧ

Українське чудо

Козаки  молодцюваті
Грали  з  лівими  в  футбол
І  забили,  дурнуваті,
У  свої  ворота  гол.
В  козаків  повисли  вуха,
Солов’єм  суддя  свистить:
Починайте,  хлопці,  чухать
Там,  де  зовсім  не  свербить!
Промайнуть  чотири  роки
У  паплюжній  тріскотні,
Україна  кароока
Знов  опиниться  в  лайні.
І  здивуються  народи,
Задивується  весь  світ:
- Чом  ми  любимо  свободу,
А  вони  –  колючий  дріт?
В  нас  до  влади  йдуть  багаті
Та  державницькі  сини,
В  них  є  хвеськи  язикаті,
Партачі  й  балакуни.
Президентову  посаду
В  нас  шанує  увесь  люд,
А  у  них  Верховна  Рада
Ллє  на  нього  часто  бруд.
Ми  із  Ради  репортажі
Бачим  мало  не  щодня.
Їх  нардепи  –  в  дикім  ражі,
Наче  в  псарні  йде  гризня.
Ми  в  парламент  той  собачий
Розмели  б  у  «айн  момент»,
А  у  них  дуже  терплячий
І  народ,  і  президент.
Ми  шануєм  Герб,  Гімн,  стяг  свій
Всі  реформи  провели.
В  них  є  «фрукти»,  що  й  присягу  
У  свій  час  не  прийняли.
Ми  ввели  державну  мову
У  прадавні  ще  часи,
Ці  продать  її  готові
За  кавалок  ковбаси.
На  сто  літ  від  нас  позаду,
Жебраки,  старці  кругом,
Але  знов  обрали  в  Раду
Тих,  що  йдуть  «нє  тєм  путьом».
За  ідеї  комуністів,  
Вас  мільйони  в  гроб  звели,
Ви  ж  комуносатаністів
Знов  до  влади  привели.
Світ  ідеї  комунізму
Викидає  на  сміття,
А  вони  вождів  ослизлих
Воскрешають  з  небуття.
Не  спасе  вас  Сталін,  Ленін,
Їх  злочинний  словоблуд,
А  врятує  труд  щоденний,
Господарський,  чесний  труд.
Думка  й  досі,  по  ці  пори
В  нас  не  йде  із  голови:
- Українці!  Ви  не  хворі?
Не  дурненькі  часом  ви?!

[i]04-05  квітня[/i]  [i]1998  рік[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842252
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 17.07.2019


Юхниця Євген

Две жены - поэзия?

Завёл  жену  вторую,  чтоб  салаты  резала.
Моя-то  первая  законная  –  ни  в  жизнь…
И  первый  месяц  –  нестерпимо  было  весело,
Пока  вторую  кухню  не  слепил  на  бис/

…Теперь  другая  вот  проблема  наскульпту́рилась:
Два  платья  в  принтах  одинаковых  купил…
Дарю…  Как  вспыхнут…  А  я  им  твержу,  насупившись:
Всё  –  как  положено:  всё  –  равно  вам  двоим!

Подушки  –  разные.  Кровати.  И  машины.
Коты  с  собакой,  и  те  –  разные  у  каждой.
«Любить  вас  буду,  обещаю,  -  и  в  морщинках!
Когда  придёт  черед  варить  мне  только  кашку...»

Так  и  живём…Все  трое  –воду,  мясо,  йогурт  -
На  яд  исследуем  на  всяких  любопытных.
Мне  говорят,  что  бросят  обе  –  меня  скоро…
А  люблю  обеих…  Разве  тут  не  видно?

17.07.19г.  (  «  Из  мужских  историй»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842229
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 17.07.2019


Шон Маклех

Голодне серце

                 «Серце  згодоване  хлібом  фантазій…»
                                                                                                 (Вільям  Батлер  Єйтс)

Серце  голодне  і  спрагле
Жадає  хліба  незвіданих  істин,
А  його  блукати  примушують  
Навколо  сухого  дерева
Торішніх  зимових  чуток,
Що  мокрим  снігом  липнуть
До  гумових  черевиків  світанку
Вчорашнього  дня  сумного.
Самотня  хмара  над  Кіллкенні
Шматком  м’якої  ковдри
Вкриває  холодні  ноги  пагорбу
На  якому  паслися  вівці
З  часів  короля  Домналла  мак  Аедо
І  будуть  гризти  там  тирсу
Аж  до  скону  віків  –  
До  Суду  Страшного  Божого.
Голодне  серце  жадало  жар  дарувати
Трьом  диким  брилам,
З  яких  мурувати  вежу  хотіли
Але  не  змогли,
Які  кидали  в  море,
Але  хвилі  їх  викинули,
Їм  приносили  треби,
А  вони  все  бовваніли  байдужо,
Які  повиті  плющем  ірландським  –  
Зелом  забуття.  
А  три  лицарі-привиди
Чорний,  білий,  зелений
Все  скачуть  у  пошуках  Тари  –  
Тої  самої  гори  зеленої,
Де  помирали  мрії.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842235
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 17.07.2019


Сонячна Принцеса

О, краще б ти…

О,  краще  б  ти  зненавидів  мене!
Зустрів  мене  холодною  війною.
Бо  те,  що  є  -  ніколи  не  мине,
наділене  покутою  й  виною...

Тепер  лови  моє  серцебиття
під  масками  і  псевдо-іменами.
Нехай  тобі  всміхається  життя,
яке  так  довго  плакало  між  нами.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842094
дата надходження 16.07.2019
дата закладки 16.07.2019


геометрія

ЗАПЛЕЛИСЬ РОКИ У СИВІ КОСИ…

                             Заплелись  роки  у  сиві  коси,
                             та  квітують  квіти  під  вікном...
                             На  траві  щоранку  свіжі  роси
                             дихають  незвіданим  добром...

                             Я  дивлюсь  на  квіти...Й  оживають
                             мрії  ті  далекі  золоті,
                             що  від  них  і  рани  заживають,
                             а  можливо    квіти  ті  святі?..

                             Легко    по  траві  ступаю  боса,
                             відчуваю  лагідність  роси,
                             вітерець  торкає  мої  коси
                             і  душа  німіє  від  краси...

                             Заплелись  роки  у  мої  коси,
                             та  не  зникли  помисли  ясні,
                             і  скотились  непомітно  сльози,
                             від  них  легше  стало  вмить  мені...

                             І  я  переповнююсь  думками,
                             згадуючи  роки  молоді,
                             мріями  лечу  в  село  до  мами,
                             хоч  жилося  важко  нам  тоді...

                             В  мами  коси  рано  побіліли,
                             тато  не  вернувся  із  війни,
                             ми  її  із  братом  розуміли
                             і  допомагали  як  могли...

                             Та  нема  вже  в  мене  мами  й  брата,
                             і  давно  живу  я  вже  одна...
                             Постаріла  я  і  моя  хата,
                             пам"ять  лиш  лишилася  жива...

                             Заплелись  роки  у  сиві  коси,
                             та  не  розгубили  що  було...
                             Ті  роки  як  з  відстані  покоси,-
                             нинішнє  з  минулим  заплело...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842023
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 15.07.2019


Ulcus

вір мені

я  повернусь  із  вирію
коловоротами,  вирами
не  загубивши  ввірене
хоч  відболить  та  виранить...
я  залишуся  вірною
я  твоє  серце  вигрію
всі  поєдинки  виграю  
ти  лиш  люби  і  вір  мені...

#вір_мені

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842021
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 15.07.2019


Дружня рука

Не словами

Цей  дощ  не  мовчить,  він  не  вміє  мовчати,
Не  вистачить  крапель,  що  мав  би  сказати,
Не  вистачить  вітру,  не  вистачить  сонця,
Його  не  впускають  в  закриті  віконця  …

Його  не  впускають,  то  ж    він  просто  сниться,
Тому  і  сердитий,  від  того  і  злиться  …
Але  коли  сонце  прорветься  крізь  хмари,  
Радіє,  німіє,  роздмухує  чари.

Йому  б  зупинитись,  йому  б  вгомонитись,
А  він  в  дику  повінь  готовий  вселитись  …
Йому  б  захистити,  йому  б  трохи  вітру,  
Що  я  на  цих  вікнах  не  зможу,  не  зітру.

І  що  не  посадиш  за  мури,  за  грати.
Вже  час  диригенту  за  мурами  стати.
Що  було  важливим,  завжди  поруч  з  нами.
Простими  словами?  Ні.  Майже  піснями  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842025
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 15.07.2019


Стр@нник

Совершенство

У  Совершенного  творенье  совершенно!
Вопрос  лишь  в  совершенстве  не  решён?!
Сказал  мне  ангел  Божий  откровенно:
-  Процесс  творения  еще  не  завершён…  

Вадим  Странник
http://vadimstrannik.ucoz.ru/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841930
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 15.07.2019


Малиновый Рай

ЗДРАВСТВУЙ ШАЛУНЬЯ ОСЕНЬ


ЗДРАВСТВУЙ  ШАЛУНЬЯ  ОСЕНЬ,
ВИЖУ  ТЫ  ГОСТЮ  РАДА,
В  ТАНЕЦ  МЕНЯ  ТЫ  ПРОСИШ,
ТАНГО  ПОД  ЛИСТОПАДОМ.

МЕНЯ  ПРОВОЖАЯ  ЛЕТО
ВЕТКОЙ  ЗЕЛЁНОЙ  МАШЕТ.
В  ЗОЛОТО  ТЫ  ОДЕТА,
Я  СЕРЕБРОМ  УКРАШЕН.

КАК  ТЫ  КРАСИВА  ОСЕНЬ,
СТОЛЬКО  ПЕЙЗАЖЕЙ  ЯРКИХ.
КАК  ТЫ  БОГАТА  ОЧЕНЬ,
ЩЕДРЫ  ТВОИ  ПОДАРКИ.

САД  ТВОЙ  ДОБРОТНЫЙ  ЗРЕЛЫЙ
ПОЛОН  ОН  УГОЩЕНИЙ.
МНЕ  ТАК  ВСЕГДА  ХОТЕЛОСЬ
ЭТАКИХ  УДИВЛЕНИЙ.

ТОЛЬКО  ЖАЛЬ  ДНИ  КОРОТШЕ,
МЕНЬШЕ  ТЕПЛА  И  СВЕТА
И  ХОЛОДНЫЕ  НОЧИ
ДА  И  БЛЕДНЕЙ  РАССВЕТЫ.

ОСЕНЬ,  МНЕ  ТАК  ПРИЯТНО
НУЖНЫМ  БЫТЬ  И  ЛЮБИМЫМ.
ТОЛЬКО  ОДНО  ПОНЯТНО,
СКОРО  УЙДУ  Я  В  ЗИМУ.

ЗАКОНЧИТСЯ  ТАНГО  НАШЕ,
ЗАКОНЧАТСЯ  НАШИ  ВСТРЕЧИ.
ВЕТКОЙ  ПУСТОЙ  ПОМАШЕШЬ,
ПОЙДУ  Я  К  ЗИМЕ  НА  ВСТРЕЧУ.

ОЧЕНЬ  КОНЕЧНО  БОЛЬНО
БУДЕТ  РАССТАТЬСЯ-ЗНАЮ.
БЫЛ  Я  ТОБОЙ  ДОВОЛЬНЫЙ,
ТЫ  ЖЕ  ВЕДЬ  ЗОЛОТАЯ





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841929
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 15.07.2019


Holger Dolmetscher

МІй Степ

Мій  Український  Степ  -  великий,
степ  без  початку  і  кінця...
Мій  степ  сумній,  натхненний,  дикий,
мій  степ  із  фарбою  лиця,
яка  малює  сонця  коло,
яка  малює  дивосвіт...
Сивіють  вже  душа  і  чоло,
сивіє  час,  перебіг  літ...
Козак  і  кінь,  козак  і  воля,
козак  і  смерть,  козак  і  путь...
Козак  завжди  шукає  долю,
але  завжди  знаходить  лють,
війну  і  кров,  знущання,  морок,
оману,  біль,  жорстокий  шлях,
несправедливість,  розбрат,  ворох
війни  незліченних  комах.
Козак  і  люлька,  чуб  і  сбруя,
козак  і  шабля,  і  туман...
Свобода  йде,  вона  крокує,
свобода  -  вічність  й  океан.
В  степу  зима,  в  степу  і  літо,
в  степу  повітря  так  п'янить...
В  степу  відлуння  Заповіту,
в  степу  Тараса  дума  й  мить.
Мій  степ  -  духмяний  і  барвистий,
мій  степ  -  колиска  почуттів...
Моя  Країна,  як  намисто,  -
перлина  давності  світів.
Мій  степ  не  мертвий,  він  родючий,
мій  степ  долав  навалу  хмар...
мій  степ  є  сад,  цей  сад  квітучий,
в  його  душі  є  Божий  дар.
Мій  Український  Степ  -  великий,
степ  без  початку  і  кінця...
Мій  степ,  він  вільний,  щирий,  дикий,
мій  степ  підкорює  серця...

14.07.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841962
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 15.07.2019


UA forever_UA

Весна синоним обновленья

Хрусталь  капели  льётся  с  крыши.
Птиц  голосов  хорал  звучит.
Зимы  дыханье  тише,  тише.
Исчерпан  холодам  лимит.

Вода  проталинами  мчится.
Сосулек  кселофон  звенит.
Переливается,  искрится.
И  сердце  этим  веселит.

Верба  взорвалась  феерверком.
Подснежников  ковёр  соткан.
И  ветерок  летит  алюром.
Берёзки  обнимая  стан.

Набухли  почки,  и  не  только...
И  синтез  жизни  взял  разбег.
Открытий  дивных  будет  столько...
Пусть  прошлого  растаит  снег!

Котов  концерты  как  в  Ла  Скале.
Луч  солнца  лучший  деригент.
Деньки  теплее  нынче  стали.
Любовь  готовь  ангажемент!

Деревья  от  кутюр  оделись.
Шелками  тихо  шелестя.
Как  буд  то  под  венец  собрались.
Так  ярко  радугай  цветя.

Гроза  ударила  в  литавры.
Дождём  всю  землю  напоя.
И  молний  странные  узоры.
В  лазурных  небесах  чертя.

Весна  синоним  обновленья.
Сними  оковы,  не  робей!
Зажжём  мы  пламя  вдохновенья.
Разпалим  ватру  чувств,  страстей!


Пусть  нехватает  слов...  читатель.
Ломает  крылья  груз  сует.
Весною  каждый  обыватель.
В  душе  немножечко  поэт!

Ігор  Мазалов
14.07.2019  12:12

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841865
дата надходження 14.07.2019
дата закладки 14.07.2019


Східний

Вже шостий рік живем з війною


Нема  війні  не  кінця,  а  ні  краю,
Земля  від  вибухів  гуде.
Хтось  йде  у  пекло,  хтось  до  раю,
А  дома  син  на  татка  жде.

В  садах  вже  й  вишні  перезріли,
І  жито  осипається  важке.
Солдатам,  Боженько,  дай  сили,
За  батька  син  пшеницю  жне.

Вже  шостий  рік  живем  з  війною.
Хтось  звик  до  неї,  а  хтось  ні.
Десь  трави  вкрилися  росою,
А  десь  червоні  –  у  крові.

                     14.07.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841875
дата надходження 14.07.2019
дата закладки 14.07.2019


Master-capt

Как вы изменчивы…

Как  вы  изменчивы,  Эрато,
Как  вы  любезны…в  простоте?
Прелестный  образ  –  лучик  света
Застыл  в  несбывшейся  мечте.
И  нет  желанных  оправданий,
Что  Бог  послал…То  суждено!    
Безгрешных,  преданных  страданий
В  порывах  чувств  –  глоток  вина.
Та  боль  внутри,  что  душу  щемит,
Тревожит…не  даёт  уснуть,
Как  звонница  в  тиши  трезвонит  –
Печалью  разрывает  грудь.
Как  путник  в  жажду  влагой  бредит,
Так  образ  ваш  –  удар  судьбы!
Теперь  другому  зорька  светит,
Другому  отданы  бразды!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836783
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 14.07.2019


Юхниця Євген

Вихідні - продавчиням…

Вихідні,  для  торгових,  найкраща  копійка  для  до́ми.
А  ревнивий  Пота́пик  узяв  –  й  виїзд  заборонив:
--Обирай:  ти  -  в  сім'ї?  Або  -  на  фестиваль  щуки  й  сома!
--Та  пів  міста  ж  збереться,  всім  –  випити  ж…  Хочеш  війни́?
Понабухли  кущі  заховавшимися  в  листях  ягодами.
Десь  кохана  чужа  сонцю  вдячна  за  море  й  лежак.
А  десь  точать  мечі  за́вжди  гнівні  –  загрозливо,  ля́скотами.
Й  хтось  на  свято  йде,  й  вірить,  що  свято  -  відбудеться,  так!

П'є  ревнивець  Потап  після  сварки,  образ  наскаженених.
Їдуть  в  люди,  торгові,  не  зна,  як  миритись  -  в  поверненні.
І  чекають  птахів  перестиглі  порічки  на  зелені:
Обере,  віднесе́,  …  Цих  чекають  як  зморені  -  стемнення.

12.07.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841748
дата надходження 13.07.2019
дата закладки 13.07.2019


Олекса Удайко

ПОВЕДИ МЕНЕ В РАЙ

                                         [i]  [b]  Tth[/b]
       до  Свята  сім'ї  -  
       пісня-дарунок
       (незалежно
       від  статі,  віку    
       і    с  и  с  т  е  м  и
       координат...)[/i]
[youtube]https://youtu.be/55A5q3XpKvw[/youtube]
– [color="#8f077b"][i][b]Поведи  мене  в  рай,
де  б  зоря  багряніла  в  екстазі,
і  щоб    щастя    –  навік,  не    наразі…
Там  мій  рідний  засмучений  край.

Поведи  мене  в  край,
де  чуття  фахкотять  пурпурово,  
де  пернаті  вирують  в  діброві…
Подаруй  мені  пестощів  рай…

Поведи  мене  в  сон,
де  кохання  і  в  снах  не  дрімає...  
Та  веде  в  апогеї    до  раю
і  голубить,  як    легіт-мусон.

– Як  прийду  у  твій  рай,
й  зашаріються  ранки  багряні,
почуття  враз  наструнчаться  ранні,  
мов  удосвіта  синявий  плай.

Я  прилину  в  твій  край,
бо  твій  острів  моєї  любові
мій  навіки...  Всякчас  і  не  в  слові…
Я  злелечу  приборканий  рай.

І  являтимусь  в  сни,
так,  зненацька,  як  лунь,  серед  ночі…
Сновидіння  ж  хай  будуть  пророчі.
Я  не  зраджу  твоєї  весни,

що  цвіте    на  осонні,
як  у  ніч  –  час  безсоння,
у  солодкім  полоні  кохання:

душ  розіпнутих  спів  
(шурхіт  крил  голубів)
з  вечорової  тиші...  
                                                               до  рання![/b][/color]

9.07.2019    
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841327
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 13.07.2019


Малиновый Рай

клён


что  ты  клён  приуныл,
что  случилось  с  тобой?
может  духом  остыл
или  болен  душой?

может  старость  пришла,
все  листочки  дрожат,
не  хватает  тепла,
или  ветки  болят?

может  липа  твоя
увлеклася  другим,
ушла  к  дубу  смеясь,
обнимается  с  ним.

не  ревнуй,не  грусти.
ну  зачем  ревновать,
лучше  взять  отпустить
чем  душою  страдать.

ват  берёзка  стоит  
в  золотом  одеванье,
ждёт  когда  пригласит
её  клён  на  свидание.

протяни  ты  ей  ветку
обними,поддержи.
станет  тёплой  и  светлой
твоя  новая  жизнь

она  очень  скучает,
одинока,сама.
а  уже  наступает,
где-то  рядом  зима.

любые  морозы
легче  тем  одолеть
если  есть  кому  слёзы
обогрев  утереть.

что  ты  ,клён,приуныл?
не  грусти  ты,взбодрись.
ты  ещё  полн  сил
не  закончена  жизнь.






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841728
дата надходження 13.07.2019
дата закладки 13.07.2019


Infantis

МІЙ ЛЮБИЙ ДРУГ

11  липня.  Сьогодні
Холодний,  мармурний  день,
Я  навмисно  здавався  похмурим
І  вибрав  для  цього  небо,
Що  плицями  збите  в  піну
Пароплавом,  а  він,  наче  сонячним  маревом,
Витканий  спицями  був.
Навмисно,  тому  і  значимо,
Доторкнувся  до  рук  твоїх,
Як  і  завше  в  словах  заплутавшись…  
11  липня  –  допустимо,
А  вже  завтра,  можливо,  побачимо
Небо  ніжне,  омите  проміттями,
Що  на  заході  сонячних  дуг,
І  любові  вдихнемо  повітря,  ми,
О  мій  любий  та  відданий  друг!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841651
дата надходження 12.07.2019
дата закладки 12.07.2019


Infantis

ТИ ЗНАЄШ, ЩО ВОНА ОПУСТИТЬ ОЧІ

Ти  знаєш,  що  вона  опустить  очі,
Що  ж  і  нехай.
Та  тільки  безумний  привласнити  схоче,
Запам’ятай.
Чи  знаєш,  що  правда  любові  одна  –  
Не  мати  союзника.
Послухай,  як  лагідно  дише  вона,
І  відпусти.  
Це  ж  музика,  
Музика.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841652
дата надходження 12.07.2019
дата закладки 12.07.2019


Infantis

ЛЕКАЛА БРУНАТНИХ ОЧЕЙ

Крізь  кальку  душі  проступають  лекала,
Дивні  лекала  слів,
Очі  брунатні  серце  злякали,
Що  більше  не  пити,  не  бачити  їх.
І  ще  ця  тривога  помножена  вдвічі,
Що  вмить  розхитається  все,
А  скалка  забившись  в  розбавлену  вічність,
Із  зерня  зіниць  проросте.
І  в  цьому  вині,  світ  продовжує  ночі,
Вихиляси  химерних  чуттів,
І  вгадуєш  в  лініях  ритму  жіночність,
Твою,  яку  повернути  хотів.  
На  сором  забутий  душі  порятунок,
Розсікла,  роздвоїла  мене,
Фехтуєш  на  пам'ять,  іспанський  цілунок,                                          
Так  різко  від  губ  відірвавши  себе.  
Хай  зараз  не  глянеш,  без  відома  в  сторону,
З  очей  виноград  не  розтопчеш  в  вино,
В  словах  я  удвічі  позбавлений  сорому,
І  все  ж  залишаю  усе,  як  було.
Можливо  б  упали  завіси  туманні,
Відкрито  ступивши  на  зустріч  мені,
Можливо  на  світлі  –  зневіра  й  прощання,
І,  що  коли  –  так,  і  що  коли  –  ні?!
Та  радий  вже  тим,  що  цей  світ  глибиною,
Розкроять  лекала  брунатних  очей,
Що  світлом  і  тінню  наповнять  собою,
Світ  милих  і  званих  тобою  людей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841484
дата надходження 10.07.2019
дата закладки 11.07.2019


Східний

Любімо

                 

Вдивляюсь  в  обрій.  Сонце  сходить,
Немов  в  руках  тримаючи  поля.
В  ріки  позолотіли  води,
Нічних  примар  позбулася  земля.

Ступає  день,  мов  діва,  ніжно,
І  вітер  в  соннім  подиху  завмер.
А  десь  туман  всміхнувся  сніжно
Й  розсипався  в  мільйони  срібних  перл.

Вже  й  сонце  піднялось  на  ноги
І  перейшло  крізь  віковічний  ліс.
Перед  людьми  відкрилися  дороги
І  по  одній  скрипів  повільно  віз.

Хати  видніються  біленькі,
І  півні  завели  свій  хоровод.
У  тих  хатах  живе  рідненький
Сторіччями  любимий  мій  народ.

Любімо  браття  Україну,
Вона  у  нас,  як  сонце,  золота,
Любімо,  як  свою  дитину,
Як  матір,  що  назавжди  є  свята.

                       09.07.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841385
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 09.07.2019


Vitamir

Гамір

*  *  *  

Нема  в  серці  моїм  пустоти  
Ані  суму
Якісь  дивні  світи
Видно  в  блискавках  струму

Тримаю  своє  завдання
Чистий  намір
Я  відчуваю  первісний  
Гамір

Я  в  центрі  світу
Живу  і  дихаю
Свою  освіту
Все  далі  рухаю

Зірки  і  небо
Є  моєю  втіхою
І  голос  космічний
У  собі  слухаю

*  *  *  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841209
дата надходження 08.07.2019
дата закладки 08.07.2019


UA forever_UA

"Друг"

Як  важко  людей  зрозуміти.
Коли  ображають  зненацька.
Як  віру  у  дружбу  плекати.
Коли  у  душі  така  мука.

Так  хочеться  Бога  спитати.
навіщо  зухвалі  карають?
Так  боляче  це  відчувати.
Коли  все  підступно  руйнують.

Так  важко  загоїти  рани.
Ті  що  завдаються  у  спину.
Це  так  досягають  пошани?
Довіри  ховаючи  труну.

Віддати  добро  намагався.
Ділити  і  радість  і  тугу.
Навряд  на  таке  сподівався...
Отримав  ведмежу  послугу.

Спочатку  все  було  як  треба.
У  в  рівності,  мирі,  повазі.
Як  грІм  серед  ясного  неба.
Був  лист  що  ми  більше  не  друзі.

Немов  я  не  той  хто  насправді.
Виношую  плани  підступні...
Що  ворогом  був  я  допоки.
Читав,  та  не  бачив  на  очі...

Рядки,  мов  зміїна  отрута.
Слова  що  вражають  без  жалю.
Невдячності  клята  присвята.
ЗавдалаДушевного  болю.

Дарма  я  просив  пояснити.
У  чому  ця  клята  провина?
Не  треба  було  так  робити.
М'ягка  Я  до  біса  людина...

Не  буду  я  більше  писати.
Хай  Бог  йому  буде  суддею.
На  нервах  собі  годі  грати.
Не  дам  я  бавитись  з  душею.

Життя  у  буремній  напрузі.
Тяжкі  помилки,  прорахунки...
До  вас  я  звертаюся  друзі!
Прошу,  бережить  ви  стосунки!

Ігор  Мазалов
28.06.2019  17:21

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841180
дата надходження 07.07.2019
дата закладки 07.07.2019


Юхниця Євген

Нас не так просто звело гадання купальське, я знаю

«Я  тебе  нагадала,  поете,  у  ніч  на  Купала!»,-
Написала  сьогодні  у  лічку  панянка  заявна,  -
Вже  й  дружині  твоїй  подзвонила,  й  вона  ледь  не  впала,
Та  спитала,  чи  маю  дитяток  малих  та  писклявих?
…Каже,  що  тобі  діти  –  то  вірші,  малечу  ж  реальну  -
Ти  сприймаєш  лише,  як  сюжетик  новий  небанальний?
…Нас  не  так  просто  звело  гадання  купальське,  я  знаю!
І  чекаю  на  відповідь  щиру  і  пристрасну,  ха́йпну!»

Ось,  дописую  відповідь  вдячну  -  купальській  царині:
«Запалала  стрибальна  поезія  з  вогнища  нині.
Може  ще  хто  напише  мені  листа  з  Ваших  знайомих
У  дні  свят  літечка,  що  скидає  з  відношень  –  соро́ми…

07.07.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841111
дата надходження 07.07.2019
дата закладки 07.07.2019


golden-get

Не заздріть.

Багатії  одягнені  в  костюми,  сукні...
Красуються  на  фестивалях  .
Такі  вінтажні,  незабутні...
Пани  з  обкладинок,  та  їх  панні...

Щось    потім  треба  їм  сказати.
Все  це  побачимо  ми    у  новинах  -  
Ми,  ті  що  не  втомилися,  ще  працювати.
На  їх  життя  таке  красиве...

Світське  життя  обгортка  -  гарна.
Картинка  щастя,  чи  витрина.
Але  нам  заздрити  не  варто.
Питання  на  це  час  єдине,

Спитай  його  -  Де  є  твій  захист?
Не  вічний  ти,  бо  слаб  ти  тілом.
А  забаганок  в  тебе  вдосталь,
Які  вже  не  можливо  стримати.

Не  заздріть,  їх  життя  не  легке.
Все  суєта  та  порожнеча.
Забули  де  є  чорне,  а  де  біле.
А  від  духовних  щедрот  -  втеча.

Ми  з  вами  люди  -  прості  щирі.
Світ  відкриваємо  з  любові.
Бо  справжнє  щастя  у  здоров'ї
До  Бога  в  непохитній  вірі.

Здоров'ї  у  душі  по  перше.
Здоров'ї  у  мозгу  та  тілі.
Хай  до  маленьких  звершень,
Нам  Бог  дає  -  наснагу  сильну.  




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841031
дата надходження 06.07.2019
дата закладки 06.07.2019


Евгений"Солнце"Мороз

КАК ТОГДА

Хочется  собрать  своих  друзей
Как  тогда,  на  лавочке  у  дома,
Где  курлычет  голосом  знакомым
Та  же  стая  серых  голубей.

Той  далёкой  юности  глоток,
Где  в  тени  родной  большой  берёзы
Через  меру  было  всё  серьезным,
Но  с  годами  кануло  в  песок.

Время  поражений  и  побед,
Там  без  ложной  скромности  и  фальши
Нам  казалось  будет  так  и  дальше,
Только  волос  стал  с  годами  сед.

Нет  в  помине  тех  же  голубей,
Поколений  несколько  сменилось,
Да  и  в  нас  там  много  изменилось,
Столько  дел,  порой  не  до  друзей.

Грянул  гром,  но  некуда  бежать,
Лишь  берёза  листьями  поманит,
Как  в  картинке,  что  рисует  память,
Спрячет  от  невзгод  меня  опять.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841041
дата надходження 06.07.2019
дата закладки 06.07.2019


Евгений"Солнце"Мороз

КАКАЯ ЛЮБОВЬ?

Какая  Любовь?  -  Есть  у  каждого  тут  своя  истина,  
Но  в  адрес  её  изречения  часто  наивные.
Вот  скажет  юнец,  пригубивший  едва  опыт  жизненный:
"Любовь-  есть  наркотики,  действия  их  деструктивные!"

Прекрасная  мисс  обожглась  раз  десятый,  наверное:
"Любовь  очень  зла  и  едва  ли  мне  встретится  суженный!"
"Любовь  -  это  боль,  издевается  ангел  со  стрелами!  -
Повсюду  кричат  -    с  нас  довольно!"  -  их  сердце  завьюжило.

Лишь  скромно  молчит,  кто  познал  до  конца  наслаждение.
Кто  выпил  до  дна  и  не  выронил  на  земь  ни  капельки,
Тот  знает  -  не  зла,  а  Добра  на  Земле  воплощение,
А  злы  обстоятельства,  случай,  сомнения  в  панике.

Что  вовсе  не  боль  -  добродетели  суть,  исцеление.
И  алую  кровь  согревает  энергией  истовой.
Уж  точно  не  яд,  а  источник  всего  созидания,
И  светит  для  всех,  но  не  каждый  клеймён  её  искрами.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840955
дата надходження 05.07.2019
дата закладки 05.07.2019


Владимир Зозуля

Нечаянное-позднее-сиреневое

[i]Кто  я?..  Что  ты?..  Вместе  –  кто  и  что  мы?
Жизнь  прошла  по  кругу…  но  опять,
Я,  тобою  и  к  тебе  влекомый  –
Безотчётно  –  нахожу  себя…[/i]
                                                 …                          
Старый  парк  волной  цветенья  вспенен
И  короткой  радостью  земной…  
Здравствуй,  куст  нечаянной  сирени!
Чем  ты  пахнешь?  
…солнцем  и  весной...

Хочется  до  грозди  дотянуться…
…или  непонятно  до  чего…
Хочется  губами  прикоснуться…
…только  непонятно  для  чего…

Может,  я  забуду  о  печальном
Покатав  твой  лепесток  во  рту?
Может,  потеряю,  что  /нечайно/
Или  же  /нечайно/  обрету?

Наклони  свои  густые  ветви
С  гроздьями  соцветий  наверху;
Может  быть,  и  я,  в  их  тени  светлой,
От  чего-то  спрятаться  смогу…
                                                 …
[i]Грёза…  твой  цветок  весенне-розов…
Хочется  быть  юным  –  и  любить,
И,  черпнув  –  ладонью  чувства,  пить
Нежности  нечаянные  слёзы.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840939
дата надходження 05.07.2019
дата закладки 05.07.2019


Юхниця Євген

Все, як у дорослих

Сестричку-семилітку  двоюрі́дну
До  хлопчика,  що  у  сім’ї  –  один,
Приве́зли  на  весь  день  батьки  в  неділю,
І  той,  увагу  –  їй,  мов  господи́н,
Старався  щохвилиноньки,  гостинно,
Надати,  не  забути,  показати,
Зводи́ти  у  садочок  на  на  малинку,
Нарізати  з  кульбабоньки  салатик.

Забрали  сестру  ввечері,  метля́вку.
Здається,  й  надиво́вану,  й  щасливу.
…А  хлопчик  впав,  заморений,  і  навіть
Відмовився  від  меду,  джему,  сливки.

04.07.2019р.  (  "Все,  як  у  дорослих"  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840911
дата надходження 05.07.2019
дата закладки 05.07.2019


Infantis

ВІДДАЮ ТОБІ КІЛЬКА СЛІВ

Віддаю  тобі  кілька  слів
Своїх.  Ти  могла  б  і  сама  поцупити
Їх.  Ти  зустріти  могла  в  книжках,
Ти  могла  їх  в  кіно  підслухати:
Я  люблю  тебе,  знай,  люблю.
І  даремно  коли  подумаєш,
Що  в  банальностях  цих  сміюсь,  -  
Не  сміюсь.  Хай  не  дивишся  ти  і  не  слухаєш,
Я  люблю  тебе,  знай,  люблю.  
Бо  відчути  тебе  на  відстані,  -  це  ж
Не  просто  відтинок  на  осі  абсцис,
А  від  пам’яті  ген  до  вічності.
І  від  серця  ген-ген  у  вись.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840801
дата надходження 04.07.2019
дата закладки 04.07.2019


САВИЧ

Із святом дочки України

Із  святом  вас,  дівчатка  юні!
Ростіть  як  конкурсні  красуні,
Ставайте  грамотні  та  вчені.
Із  святом,  ніжні  наречені!
Із  святом,  люблячі  дружини,
Кохані,  вірні  та  єдині.
Нехай  у  цім  шаленім  світі
Вас  поголублять  муж  і  діти!
Із  святом  тещі  і  свекрухи!
Хай  Бог  дає  вам  сили  й  духу,
Хай  буде  мир  у  світі  й  хаті,
Хай  збільшать  пенсії  й  зарплати.
Приїзд  невістки  або  зятя
Для  вас  хай  буде  справжнім  святом.
Із  святом  вас,  бабусі-неньки!
Живіть  на  радість  нам,  рідненькі,
Уклін  низький  вам  до  землі
За  ваші  кревні  мозолі,
За  труд  тяжкий  і  не  жіночий,
Біля  дітей  –  безсонні  ночі…
Хай  вас  оспівують  поети.
Із  святом,  донечки  планети!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840822
дата надходження 04.07.2019
дата закладки 04.07.2019


Малиновская Марина

< Желание моря…>

“Море  дарит  свободу  мыслям”    -  Эльвис  Сейтумеров  -

"Лучше  моря  может  быть  только  море  любви"    -  Ринат  Валиуллин  -

*********************************************************


Уехать  бы  к  морю,  чтоб  слушать,  как  плещутся  волны  о  берег...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  созерцать  его  красивую,  синюю  гладь...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  воздухом  солёным  и  свежим  дышать!
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  возродиться  Душой  и  укрепиться  телом!

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  ни  о  чём  плохом  не  думать,  не  гадать...
Не  беспокоиться  и  не  тревожиться  напрасно!  Чтоб  ничего  не  раздражало...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  научиться,  как  чайка  летать,  и  мечтать...
Уехать  бы  к  морю,  чтоб  на  Душе  -  легко  и  спокойно  стало...

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  рассказать  ему  о  всём,  что  наболело...
Уехать  бы  к  морю,  чтобы  по  берегу  просто  гулять,  размышлять
О  чём-то  хорошем  и  светлом,  о  новых  возможностях,  встречах...
Уехать  к  морю,  чтобы  вкус  жизни,  как  соль  на  губах  ощущать...

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  новой,  красивой  и  сильной  стать!
Понять  себя,  свои  желания...как  дальше  путь  держать...
Уехать  к  морю  (навсегда)  или  (на  время),  пока  не  знаю...
Но  только  я  всё  чаще  о  море  вечерами  перед  сном  мечтаю...

Уехать  бы  к  морю,  чтоб  слушать,  как  плещутся  волны  о  берег...
И  видеть,  как  вдали  белеет  Парус  гордый,  одинокий...
Уехать  к  морю,  чтобы  соль  жизни  в  себя  впитать  в  нужной  мере...
Уехать,  чтобы  вернуться  к  самой  себе,  своим  истокам...  

Пусть  появятся  возможности,  как  волны  на  море  от  ветра,
И  подхватят  меня,  понесут  навстречу  мечте  о  море!...
И  я  поеду  к  морю,  чтоб  напитаться  энергией  солнечной,  светлой,
Начав  писать  новую,  счастливую,  пропитанную  мечтой,  story*!

           

(c)  Марина  Малиновская,  /  май  2019  /

*  story  -  история,  рассказ;

Благодарю  за  доброе  внимание!

Желаю  всем  любви,  здоровья,  счастья,  процветания!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840769
дата надходження 03.07.2019
дата закладки 03.07.2019


САВИЧ

Рік Півня (діалог)

Оце  якось  на  святки
Гомоніли  мужики:
- Як  зустрів  Новий  Рік  Півня?
- На  найвищим  з  вищих  рівнів!
- Розкажи  ж  у  чому  суть,
А  то  завидки  беруть!
- Як  з  обіду  повернуло,
Ми  з  із  кумом  вже  кернули  
А  дружина  як  узнала    -
Аж  на  дах  мене  загнала.
Ніч  на  бовдурі  сидів,
Як  собака  дико  вив…
- Отже  ти  зустрів  рік  Півня
Вище  Півня  цього  рівня!

17.01.1993

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840724
дата надходження 03.07.2019
дата закладки 03.07.2019


горлиця

Вірш Мазепи. Актуальний і тепер

Всі  Покою  щиро  прагнуть  
Та  не  в  єден  гуж  всі  тягнуть
Той  направо,  той  наліво  а  все  браття,  то-то  диво.

Не  маш  любви,  не  маш  згоди,  
Од  Жовтої  взявши  води,
През  незгоди  всі  пропали  –  самі  себе  звоювали.

Гей,  братища,  пора  знати,  
Що  не  всім  нам  панувати,
Не  всім  дано  теє  знати,    як  речима  керувати.

На  корабель  поглядімо,  
Много  людей  полічімо,
Однак  стирник  сам  керує  весь  корабель  направує.

Пчілка  бідна  матку  знає  
І  оної  послуxає,
Жжалься  Боже  України,    що  не  в  купі  має  сини.

Єден  живе  із  погани,  
кличе:  сюди,  отамани,
Ідем  матку  рятувати  не  дамо  їй  погибати.

Другий  ляxам  за  грош  служить,  
по  Вкраїні  і  той  тужить,
Мати  моя  старенькая,  чом  ти  вельми  слабенькая?

Розно  тебе  розшарпали,    
гди  аж  по  Дніпр  туркам  дали,
Все  то  фортель,  щоб  слабіла  і  аж  вкінець  сил  не  міла.

Третій  москві  аж  голдує  і  їй  вірно  услугує,
Той  на  матку  нарікає  і  недолю  проклинає.

Ліпше  було  не  родити,  нежлі  в  такиx  бідаx  жити,
Зо  всіx  сторон  ворогують,  огнем  мечем  руінують.

Од  всіx  не  маш  зичливості,  ні  слушної  учтивости,
Мужиками  називають,  в  купі  лиxо  одбувати.

Я  сам  бідний  не  здолаю,  xіба  тілько  заволаю:
Гей,  панове  єнерали,  чого  ж  єсте  так  оспали!
І  ви,  панство  полковники,  без  жадної  політики,
Озьмітеся  всі  за  руки,  не  допустіть  горкой  муки
Матці  нашій  більш  терпіти.  
Нуте  врагів,  нуте  бити!
Самопали  набивайте,  гостриx  шабель  добувайте!

А  за  волю  xоч  умріте  і  вольностей  бороніте,
Неxай  вічна  буде  слава  
Же  през  шаблю  маєм  права!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840676
дата надходження 02.07.2019
дата закладки 02.07.2019


Іван Мотрюк

Привітання для сина.

Бачиш  сонце  ласкаво,  привітно  
Пестить    душу  букетами  мрій,
Так  п'ятнадцять  пройшли  не  помітно,  
З  чим  вітаю  тебе  ,  сину  мій.

Вже  дитинства  безжурність  позаду,  
За  плечима  вже  школи  роки,
Юність  пише  життя  серенаду,
Відкриває  в  майбутнє  шляхи.  

Бажаю  щоб  доля  до  тебе  
Поблажлива  завжди  була,  
Щоб  Матінка  Божа  із  неба
Від  горя  і  бід  берегла.  

Бажаю  здоров'я  й  надії  ,
Щасливий  щоб  був  ти  завжди,  
Юнацькі  хай  здійснятся  мрії,  
Щоб  завжди  з  роси  і  води  .

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836765
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 02.07.2019


Дружня рука

Це чудово, що просто кохається

Це,  мабуть,  там  десь  –  далеко  і  високо
Хтось  вирішив.  Щоб  не  зважаючи  і  не  ображаючи,
Як  би  далеко  не  топтав  своїм  голосом  чи  кроком,
Все  було  в  очах  єдиним,  обіймаючи  і  кохаючи  …
Це,  мабуть,  там  десь  щось  провалюється  і  зривається,
А  воно  ось  тут  поруч,  не  в’янучи  і  не  щезаючи,
І  серце  озивається  і  не  кається,
Просто  болить  і  радіє  водночас,  не  нарікаючи  …
Це,  мабуть,  зовсім  без  слова  мабуть
Завжди  прощається  і  завжди  повертається,
І  байдуже,  що  там  роблять  і  кажуть,
Воно  думками  і  мріями  серйозно  і  боляче  грається  …  
І  мабуть  дякувати  за  це  щиро  варто,
Бо  без  цього  все  просто  провалюється
Перекидаєш  невдалу  карту.
Це  чудово,  що  просто  кохається  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840670
дата надходження 02.07.2019
дата закладки 02.07.2019


Galkka2

Це було давно…та, на жаль, правда…. . моя сповідь

Це  було  давно….
Та,  на  жаль,  правда….
На  жаль,  це  було  зі  мною….  
Соромно  досі…….

Школа,  буденність,  життя….
Запрошення  дали  на    свято…
Новенька  дівчинка  прийшла…
До  себе  кличе  всіх  багато…
Там  буде  клас…я  не  піду,
Я  справи  свої  пороблю,
Мене  нема,  тож  не  помітять,
Допоки  торт  вже  не  розріжуть…

Минув  цей  день,  я  швидко  йду,
О,  друзі  всі,  спиную  ходу…
-Ну  як  вам  свято?
-Не  пішли….у  всіх  в  цей  день  діла  були……
-А  хто  пішов?
-Біда….ніхто!  (запрошених  же  28)……

У  неї  був  накритий  стіл,
Усе  від  страв  прогнулось,
Одна  сиділа  лиш  за  ним,
А  мати.....
                               у  сльозах  горнулась…..

Минув  ще  час….
Злетів,  мов  мить,
А  Оля  в  школу  не  прийшла…
Серцевий  напад  і  швидка…
Горить  на  спомин  лиш  свіча….
А  гріх  важкий  тривожить  досі,
Коли  вас  кличуть  –  йдіть  у  гості….

Пробач.......

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840047
дата надходження 26.06.2019
дата закладки 02.07.2019


Witer

Не встиг….

Ти  кликала,  я  не  почув  –  пробач,  тепер  себе́  картаю
Як  не  почути  міг  любов  свою
Час  проминув  і  вороття  назад  немає
Пішов  мій  поїзд,  і  на  пероні    я  один  стою

О  мила!  Може  Бог  ще  шанс  подарує
Й  чекати  буду  те́бе,  як  ново́го  дня
Твоя  душа  –  думки,  переживання  -  все  почує
О  дивовижна,  о  чарівна,  недоторканна…      моя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840626
дата надходження 02.07.2019
дата закладки 02.07.2019


Східний

Пізнайте друзі світ книжок


Пізнайте  друзі  світ  книжок
І  віднайдіть  глибини  слова.
Ступіть  на  шлях  із  сто  стежок,
Яка  чарівна  рідна  мова.

Яке  це  щастя  у  руках
Тримати  ніжну  палітурку
І  розчинитися  в  думках,
Як  в  хащах  вікового  парку.

Хоча  б  на  день,  хоча  б  на  мить
Забутьте  про  свої    смартфони.
Мов  в  казці,  в  книгах  оживіть,
Відчуйте  авторів,  їх  дзвони.

О,  як  хотілося  б  мені,
Щоб  Україна  взяла  книгу
Й  досвітні  віднайшла  вогні,
І  розтопила  в  душах  кригу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840587
дата надходження 01.07.2019
дата закладки 01.07.2019


Донець Олександр Віталійович

Судьбу доверю небесам


[b]Эпиграф.[/b]

[i][b]Стих  для  тех  кого
жизненные  обстоятельства  
поставили  в  безвыходное  положение.
Помните.  -  Выход  есть  всегда.
Его  только  нужно  отыскать.
И  ваши  ангелы,  вам  всегда  помогут[/b][/i]


Даже  не  думай  слёзы  лить.
Пусть  снова  празднуют  шакалы.
И  стаю  их  не  победить.
Они  давно  добычу  ждали.

О  как  же  хочется  заплакать.  
Слез  до  краев  глаза  на  литы.
Быть  может  проиграны  битвы.
Что  нам  начать  не  удалось.

Так  много  раз  душа  старалась.
Она  стремилась  и  рвалась.
И  сколько  раз  в  тупик  срывалась.
Нить  путеводная  рвалась.

И  снова  в  муках  поднимаясь.
Просила  силы  у  небес.
Душою  к  счастью  прикасаясь.  
Ждала  свою  благую  весть.

И  на  исходе  у  черты.
У  края  прожитой  судьбы.
Не  надо  слёзы  лить  от  горя.
Не  поднимая  головы.

Пусть  все  завистливые  твари.
Оскалят  зубы  предвкушая.
Остатки  злость  сожжет  дотла.
Им  только  пепел  оставляя.

Пока  ещё  мечта  жива.
И  на  разрыве  сердце  бьется.
Утри  слезу  что  поползла.
Пускай  о  землю  разобьется.

И  вновь  шагни  в  свой  новый  путь.
Туда  откуда  может  быть.
Нельзя  ни  крикнуть,  ни  позвать.
И  только  тихо  волком  выть.

Душою  заново  родиться
На  ноги  встать  и  путь  найти.
И  среди  троп  не  заблудиться.
На  сумасшедшем  том  пути.

Сожми  в  руках  надежды  нить.
И  среди  троп  где  мир  бездонный.
Найди  тот  самый  верный  путь.
Судьбою  яркой  озаренный.

Добейся  счастья  всем  назло.
Смелей  шагай  в  любые  дали.
Сам  напиши  свою  судьбу.
Тем  каждым  днём,  что  боги  дали.

На  грешной  матушке  земле.
Судьбу  ты  отдал  небесам.
Тебе  все  ангелы  помогут.
Зато  что  ты  их  не  предал.

[youtube]https://youtu.be/GncYE649QwU[/youtube]


Св.  №1190.....879
Музыка  
©  Эрнест  Кортазар

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840560
дата надходження 01.07.2019
дата закладки 01.07.2019


САВИЧ

Щедре частування

-  Пийте,  діти,  горілочку,  –
Бабуся  припрошує,  –
Їжте  закусь  в  тарілочці,
Ще  наллю,  як  гроші  є.
Бурячок  сама  кришила,
Цукор,  дріжджі  клала.
Сама  брагу  колотила,
Сама  вчора  гнала.
Я  не  п’ю  –  стара  людина.  
А  в  горлі  ж  лоскочеться!
Я  б  теж  випила  чарчину,
Та  пожить  ще  хочеться.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840566
дата надходження 01.07.2019
дата закладки 01.07.2019


Східний

Смерч

                 

Коли  розправить  вітер  плечі,
Дерева  з  коренями  рве.
Чорніють  хмари  з  колотнечі,
Як  звір,  навколо  все  реве.

Він  в  ці  хвилини  ненаситний,
Все  жертву,  жертву  подавай.
І  лише  дуб  встояв  столітній,
І  не  пустив  безумство  в  гай.

Затупотів  зі  злості  вітер,
В  спіраль  скрутився  чи  трубу,
У  камінь  ноги  з  пилу  витер,
І  кинув  його  на  вербу.

Почав  ламати  все  навколо
І  зливу  з  хмари  вибивав.
В  саду  зірвав  всі  матіоли
І  все  кружляв,  стогнав,  жбурляв.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840413
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 30.06.2019


Малиновый Рай

свято не там де…

сссссссссссссссссссссссссссссссссссссссссссс

свято  нетам  де  горівки  багато,
де  від  закусок  столи  прогинаються.
свято-коли  повертається  тато
і  всіх  обіймає,і  всім  посміхається.

свято  не  там  де  гучна  панорама,
де  музику  крутить  веселий  диджей.
свято-коли  посміхається  мама
ігорне  до  серденька  милих  дітей.

свято  не  там  де  стріляють  гармати,
де  від  розривів  здригається  небо.
свято-  де  люди  уміють  кохати
і  кращого  щастя  в  житті  їм  нетреба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840416
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 30.06.2019


Infantis

В ПРОЗОРОМУ НЕБІ ВОСТАННЄ ШУКАЮ ТЕБЕ

В  прозорому  небі  востаннє  шукаю  тебе,
Чи  віриш,  що  сонце  засліпить,  засліпить  чи  в  попіл,
І  в  сіро-зелених  розтоках  зіниць  розітне,
Розмарений  спокій  і  відчаєм,  віддих  потопить.  
В  прозорому  небі  ще  стільки  можливих  чекань,
Чи  знаєш,  що  вічність,  що  захід,  що  тіні  без  сили,
Що  очі  достатньо  закрити,  втекти  від  прощань,
Та  з  воску,  о  боже,  -  повіки!  повіки  та  крила.
І  груди  здимаються  вірою,  віддихом  хвиль,
Хапаючи  жадно  повітря,  відчувши  погибель,
Ах,  чайка  так  високо  вирвала  голосом  квиль,
А  ти  мов  на  березі  жертвою,  зябрами  риби...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840427
дата надходження 30.06.2019
дата закладки 30.06.2019


Леонид Жмурко

Прикасайтесь

Прикасайтесь  к  друг  другу  почаще.
Просто  так  и  умышленно  тоже,
для  кого-то  касания  наши
так  важны  взглядом,  мыслями,  кожей
 
к  коже  губ  или  шеи,  запястья...
Прикасайтесь  почаще  словами
к  тем,  кто  рядом,  
кто  дарит  вам  счастье,
дорожит  отношеньями  с  вами.
 
Прикасания  вовсе  не  слабость,
а  забота,  поддержка,  общенье...
Прикасаясь,  вы  дарите  радость,
прикоснувшись  всего  на  мгновенье.

Интернет,  телефоны,  не  скрою,
а,  ещё  –  смс-сообщенья
их  заменят,  пока  не  накроет
нас  нехватка  живого  общенья,
 
дефицит  прикасаний  тактильных,
дефицит  прикасаний  душевных...
Понимаем,  касаясь,  как  сильно
не  хватало  касаний  волшебных.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840438
дата надходження 30.06.2019
дата закладки 30.06.2019


Евгений"Солнце"Мороз

КАКАЯ ТЫ, ОСЕНЬ?

Какая  ты,  Осень?
Словами  двумя  не  опишешь.
Ты  разная  очень-
Меняешься,  будто  дышишь.

Сегодня  грозой
Прогремела,  рисуя  лужи,
По  окнам  слезой
Потекла  и  ни  кто  не  нужен.

А  завтра  опять
Поменяется  настроенье.
Устала  страдать,
В  ярком  танце  ты  с  упоеньем.

Укуталась  в  плед,
Заварила  покрепче  чаю.
Последний  привет...
За  тобой  я  уже  скучаю.

Душевным  теплом
Одарила  тебя  природа.
Спасибо  за  то,
Что  приходишь  ты  год  от  года.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840377
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019


Ulcus

буду жити

я  шукаю  тебе  у  годинах,  хвилинах
я  блукаю  сліпцем  серед  білої  днини
я  тебе  ритмом  серця  відчути  повинна
як  пташина  гніздо,  чи  як  лоно  дитина
як  у  темряві  ночі  слимак  до  стеблини
як  залізо  магніт  притягає  невпинно
навіть  стоячи,  серцем  до  серця  прилину
моя  мила,  моя  найлюбіша  людино
і  якщо  навіть  час  своє  колесо  спинить
коли  вічність  дихне,  мов  морозом,  у  спину
як  здійметься  душа,  наче  пух  лебединий  -  
буду  жити  в  тобі,  у  своїй  половині

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840389
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019


Східний

І лиш розтанула, як лід, свіча



Вже  й  вітер  хилиться  до  сну,
І  сонце  руки  хмарою  вкриває.
Монах  запалює  свічу
Й  псалми  тихесенько  читає.

Із  келії  летить  молитва
За  мир,  за  сон,  за  спокій,  за  любов.
Дай  Бог,  аби  скінчилась  битва
І  не  лилась    гаряча  юна  кров.

Виходить  місяць  на  стежину,
І  зорі  освітили  вишній  шлях,
Прохання  вберегти  дитину,
Не  спить  у  келії  старий  монах.

Із  його  вуст  проміння  світла
До  сонячних  торкнулись  диво-рук,
І  музика  зійшла  привітна,
І  ураганний  зупинився    звук.

В  цей  час  війна  лишилась  жертви.
Людське  вкотре  врятовано  життя.
Молитва  відвела  від  смерті,
Та  лиш  розтанула,  як  лід,  свіча.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840398
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019


САВИЧ

Вундеркінд (з дитячого гумору)

Син  татусеві  своєму
Рано  говорив:
- Я  сьогодні  у  кімнаті
Аж  п’ять  мух  убив!
Перед  тим  я  встиг  узнати,
Хто  вони  такі:
Три  –  то  мухи-чоловіки,
Дві  –  мухи-жінки.
- Прямо  дивно,  -  каже  тато,  -
А  дозволь  спитать,  
Як  в  це  в  мух  без  мікроскопа
Визначив  ти  стать?
- Ти  питаєш,  -  каже  хлопчик,  -  
Як  узнав  я  стать?
Я  спочатку  роздивився,
Де  вони  сидять.
Дві  до  дзеркала  припали,
Звісно,  губи  фарбували.
Три  до  пляшки  з-під  вина,
Ясно  –  видули  до  дна.
Здогадаються  й  жуки,
Де  мужчини,  де  жінки!
19.12.1993,  Трускавець

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840355
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019


Юхниця Євген

Как будто киллер за жарой пришёл решительно

Как  так,  что  ветер  ёлки  рвал,  как  апельсины,
А  отклонить  не  мог,  развеять,  оттурби́нить  -
Толстухи-кабели  воды  вчерашних  ливней,
Которые  очередями  мокрой  льдины
Расстреливали  землю  с  близких  туч.

…Да,  это  о  дожде,  вчера  –«трескуч-сыпуч»
В  нервозной  буре  импульсивных  митингов,
Как  будто  киллер  за  жарой  пришёл  решительно.
На  человечьи,  она,  грозами,  похожая,
Природа,  гневная,  лихая,  осторожная...

28.06.19  г.  (  «Июльский  судорожный  ливень»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840344
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019


Леонид Жмурко

Уговор

по  док.  видео  "Тайны  любви"
 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Она  сидела  на  краю  скамьи.
 Давно  сама  –  ни  кошки,  ни  семьи,
 и  думала:  ну  вот,  и  жизнь  прошла,
 а  я  так  в  ней  того  и  не  нашла,
 кого  смогла  бы  
 сердцем  всем  любить,
 и  долго-долго  в  мыслях  говорить
 и  наяву...  Как  только  говорят,
 два  любящих,  кого  боготворят,
 и  кто  боготворим...  
 
Не  зная:  рядом
 подслушивал  с  
 сочувствующим  взглядом
 обычный  Ангел  смерти,  есть  такой
 являющийся  в  срок  наш  роковой.
 Он,  кашлянув,  сказал  ей:  «Ты  права,
 прости,  но  я  подслушивал  слова
 души  твоей.  Твой  час  
 сегодня  в  шесть,
     
последнее  желанье  знаю  есть,
 исполню  я  его,  а  дальше  –  в  путь...
«Поговорить  бы  долго  с  кем-нибудь»,
 произнесла.  «Ты,  знаешь,  
 когда  в  лица
 глядят?..  Увы,  такого  не  случится
 уже  со  мной».  Он  молча  затянулся,
 кивнул,  пуская  дым,  вдруг  улыбнулся:
 «Чудак  живёт  и  хочет,  нет,  не  жить,
 а  с  кем-то  долго-долго  говорить».
 
Вновь  затянулся:  
«Странные  вы  люди,
 так  вам  необходимы  те,  кто  любит...
 Согласна,  если,  вас  к  шести  сведу?
 Но  только  лишь  одно  имей  в  виду:
 что  будете  вы  живы  до  тех  пор,
 пока  не  завершится  разговор»...
 
В  назначенное  время  у  окна  
она  ждала,  предчувствия  полна.
«Пора.  Идёт»  –  раздался  голос  в  ней,
и  застучало  сердце  чуть  сильней.
 Спустилась  вниз,  забыв  свои  года,
 так  в  юности  спускалась  иногда:
 не  замечая  лиц  и  этажей,
 пытаясь  оказаться  поскорей
 на  улице  и  встретиться  ...  
 С  судьбой?
 Не  представляя  внешности  какой
 и  возраста.  Но  разве  это  важно?..
 Дождь  моросил  среди  многоэтажек,
 
они  навстречу  шли,  светились  лица,
 авто  летели,  листья,  капли,  птицы...
 Они  на  расстоянье  говорили,
 сближаясь  постепенно:  
 где,  как  жили,
 не  вслух,  конечно,  
мысленно,  ментально,
 совпали  оба  «я»  их  моментально.
 Сошлись  и  продолжали  говорить,
 но  не  о  том  осталось  сколько  жить,
 дождя  не  замечая,  суеты,
 сбиваясь  с  «ты»  на  «вы»  
 и  с  «вы»  на  «ты»...
 
Она  вдруг  вспомнила  об  уговоре...
 Но  Ангел  смерти  их  оставил  вскоре,
 услышав,  как  ее,  поцеловав,
 он  произнёс,  что  будут  и  во  снах
 с  ней  говорить,  
 им  есть  что  рассказать.
 Ангел  ушёл  к  тем,  кто  
не  может  ждать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840289
дата надходження 28.06.2019
дата закладки 28.06.2019


Юхниця Євген

Алжирець у Києві

Алжирець,  вчора,  що  готує  шаурму,
Коли  я  з  ним  тихце́м  французською  заме́кав,
Сказав:  тут  жи́є  вісім  місяців,  тому,
В  нас,  в  українцях,  розібрався  достеменно:
…Що  трішки  …нижчий  тутки  рівень  інтелекту,
Ніж  у  людей,  в  країнах,  де  він  був  і  жив.
Сказав,  що  в  нас  готують,  як  тваринам  в  спеку,
А  в  іноземлях:  якість  –  серцем,  й  не  гріши!
…І  показав  ,  як  можна  шаурму  напа́рить.
І  як  він,  якісно,    її  всім  куховарить…

Палило  сонце,  обмаль  сил,  зникала  й  решта.
За  мною  –  черга,  як  на  літаки  до  Ніц,  в  Канзас.
Дививсь  і  думав:  скілька  їх  тут,  нетутешніх,
І  думав:  чом  я  не  завівсь  на  захист  нас?
…І  сонце  зовсім  не  жаліло  мене  й  інших.
Палило,  як  вогонь  -  засохлий  геть  горішник.

27.06.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840154
дата надходження 27.06.2019
дата закладки 27.06.2019


dj-joka

… или …?

   Проклятье  или  Дар  -
   Венец  Стихо-Творения  -
   Диктует  Кто-То  
   Из  Глубин  Всеосознания,
   Возможно  Лишь  Такое  Замещенье  -
   Всё  в  Жизни  Счастье
   За  Звенящие  Картины  Мироздания!

   Быть  Может  Этот  Кто-То  Всё  измерил
   И  Страшной  Мерой  Груз  Передаёт,
   А  Творчество  -  Большое  Очень  Бремя  -
   Ответственность  за  Душ  Круговорот!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840061
дата надходження 26.06.2019
дата закладки 26.06.2019


Сумирний

Трагедійність хмелю

А  на  землі
самі  знедолені  селяни.
І  в  цьому  трагедійність  хмелю
в  тілах  у  тих,  що  живляться
землею...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840080
дата надходження 26.06.2019
дата закладки 26.06.2019


САВИЧ

Передовий досвід

В  школі  N-ного  району
Падала    успішність
І  стояла  в  звітах  школа
На  останнім  місці.
Вчителів  критикували
(!)  на  нарадах  били,
А  тоді  керівника
Взяли  й  замінили.
І  уже  в  наступній  чверті
Піднялась  успішність  –  
Зайняла  нещасна  школа
Вперше  перше  місце.
Всі  директора  в  районі
Гаряче  вітають,
Вчителів  на  всяких  зборах
На  перед  саджають,
Гості  в  школу  валом  сунуть,
Вже  ні  встать,  ні  сісти
І  директора  про  досвід
Просять  розповісти.
Став  директор  за  трибуну,
Надів  окуляри,
Розкрив  папку  і  по  тексту
Доповідь  ушкварив:
- Вся  успішність  в  нашій  школі,
Шановні  колеги,
Скажу  прямо  і  відверто  –  
Вдалася  не  легко.
Ми  довго  мізкували
У  школі  і  вдома,
Усіх  класиків  вивчали
І  зійшлись  на  тому:
Якщо  учень  знає  дещо  
Або  ще  сумлінний,
То  такому  учню  ставим
Оцінку  «відмінно».
Якщо  він  не  зна  нічого
Має  ум  телячий
То  йому  ми  ставим  «добре»,
Ну  а  як  інакше?
[i]31.12.1991[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839960
дата надходження 25.06.2019
дата закладки 25.06.2019


САВИЧ

Автосервіс

Як  пройшла  перебудова
Й  розпочався  «ринок»,
Як  загнули  спекулянти  
Непомірні  ціни,
Як  заклякли  літаки,
Депо,  автопарки,
Як  електрики  не  стало,
Бензину  й  солярки,
Як  всі  стали  суверенні
В  союзній  країні,
Довелося  пасажирам
Їздить  на  тваринах.
Ненсі  сіли  на  оленя,
Чукчі  на  собаку,
Українці  на  вола,
Руські  на  коняку.
Весь  Кавказ  –  
На  ішака,
А  в  степах  безлюдних
Бідолашні  азіати  
Сіли  на  верблюда.
…По  пустелі,  у  чолмі,
В  рябому  халаті
Ібрагім  свого  верблюда
Тягне  на  канаті.
Тягне  він  через  піски,
Бо  нема  дороги,
А  верблюд  не  хоче  йти,
Падає  на  ноги.
Сил  нема,
Солоний  піт
Очі  заливає.
Раптом:  фірма  «Автосервіс»
На  кілку  читає.
Що  за  сервіс?  У  піску
Викопана  яма,
Біля  неї  дріма  дід
З  двома  молотками.
- Ледацюгу  вже  пів  дня
Волочуть  на  спині!
О,  мудрійший,  зремонтуй
«Корабля  пустині».
З  інструментом  в  яму  дід
Шугонув  моторно,
Як  уклепле  молотками
У  інтимний  орган!
Зремонтована  скотина
Дико  заіржала
І  від  болю  задні  ноги
До  неба  задрала.
А  тоді  як  дременула
По  піщаних    дюнах!
З  дивини  водій  верблюда
Аж  під  ноги  плюнув.
За  техогляд  і  наладку
Вніс  потрібну  плату.
- Як  же,  -  в  «сервісі»  питає,  -  
«Корабля»  догнати?
- Раз  не  можеш  наздогнати
Горбату  скотину,
Значить,    в  тебе  не  в  порядку
Ходова  частина.
Наша  фірма  гарантує,
Що  після  ремонту
За  хвилину  будеш  ти
Аж  за  горизонтом.
Що  з  верблюда,  що  з  мужчини  –  
Плата  в  нас  та  сама.
То  ж  мерщій  скидай  штани,
Заїжджай  на  яму.  
[i]Квітень  1992[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839963
дата надходження 25.06.2019
дата закладки 25.06.2019


САВИЧ

Роздум епохи

Забуваються  часи  оті  потроху,
А  які  ж  періоди  були,
Коли  з  розумом  і  совістю  епохи
У  майбутнє  скопом  ми  ішли!
Панував  той  розум  в  кожнім  домі,
Юрті,  хаті,  саклі  і  дворі.
Комітети,  осередки  і  райкоми,
А  кругом  секретарі,  секретарі…
І  згадалася  мені  одна  усмішка,
Яку  склав  дотепний  той  народ,
Що  сміявсь  відкрито,  а  не  нишком,
Не  складав  їм  величальних  од…
Якось  Другий  Третього  у  спорі
Дурнем,  а  чи  йолопом  назвав,
Третій  про  образу  для  розбору
Першому  заяву  накатав.
Перший  Другого  на  килим  викликає
І  парла  по  зав’язку  дає,
Другий  твердить:
-  Достеменно  знаю,
Що  набитий  дурень  Третій  є.
Вам  потрібно  перевірити  самому,
Чи  багато  в  Третього  ума.
Ось  нехай  він  збігає  додому
І  узнає  чи  він  вдома  чи  нема.
-  А  і  справді,  -  Перший  загорівся,  -
Проведемо  цей  експеримент!    –  
Тисне  кнопку,  Третій  появився
І  побіг  дому  в  айн  момент.
-  А  тепер  я  бачу,  що  наш  Третій  –  
Дурень  з  дурнів,  на  увесь  район!
На  що  ж  було  бігти  й  даром  хекать,
Як  у  нього  вдома  справний  телефон!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839776
дата надходження 23.06.2019
дата закладки 23.06.2019


САВИЧ

Девушка танцует

Музыка  играет,  звездами  искриться
И  летят  аккорды  вихрем  в  небеса.
Девушка  кружится  белоснежной  птицей,
А  глаза  с  лукавинкой,  русская  коса.
Полюбуйтесь,  люди,  этой  красотою!
Загляните  в  счастье,  улыбнитесь  ей.
С  девушкой-весною,  радостью  земною  –  
В  сторону  безделье,  в  круг  и  поскорей.
Эх,  пошла  работа,  эх,  любить  охота!
Разотрите,  ноги,  лень  свою  в  песок.
К  черту  эти  «охи»,  скованности  вздохи  –  
Дайте  закружится  с  юностью  разок!
Вот  и  повстречался  с  дивною  красою,
С  девушкой  танцую  и  смотрю  в  глаза:
Милая  ты  юность,  хорошо  с  тобою,
Пусть  же  тебе  светит  счастья  бирюза.
…Музыка  играет,  звездами  искриться,
Девушка,  как  в  небе  юная  луна.
Будет  у  нас  мирно,  будет  небо  чисто,
Будут  у  нас  свадьбы,  праздники,  весна.
[i]27.06.1987,  Паланга[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839777
дата надходження 23.06.2019
дата закладки 23.06.2019


яся

Наша дорога.



                                           Через  терни  до  зірок.
                                           Рок.  Важкий  рок.
                                           Вивчаємо  життя  урок.
                                           З  нами  Бог.
                                           Бог  і  Україна.
                                           Людина.
                                           Велике  у  малому.
                                           Шукаємо  зміст  у  цьому.
                                           Збережені  почуття.
                                           Пам"ять  жива.
                                           Завжди  присутній
                                           Дух  любові.
                                           Із  грішним  світом
                                           У  постійному  двобої.
                                           А  ти  живи,  твори.
                                           Зараз  і  тепер.
                                           Очі  свої  протер,
                                           І  зникла  образа,
                                           Ненависть,  зло
                                           Геть  пішло!
                                           І...  споглядаєш  світ  душею.
                                           Господи,  ти  будь  завжди  із  нею.
                                           І  знайдем  своє  щастя.  Авжеж!
                                           Нас  щастя  шукає  теж!
                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839764
дата надходження 23.06.2019
дата закладки 23.06.2019


САВИЧ

Скляне весілля

Одружились  молодята,
Прожили  п’ятнадцять  літ.
А  жили  ж  у  будні  й  свята,
Як  собака  й  дикий  кіт!
Хоч  причини  і  немає,
Та,  прийшовши  до  двора,
Жінка  все  кричить  та  лає,
Мужу  очі  видира.
Може  б  з  нею  розлучитись,
Розплюватися  і  –  квит?
Але  ж  є  маленькі  діти,
Нащо  ж  діток  сиротить?
Так  сім’я  і  животіла
Без  кохання  і  тепла,
Часто  в  бійках  шерсть  летіла,
Жінка  вила  і  ревла,
А  його  не  раз  голили  –  
Відбував  п'ятнадцять  діб.
Передачі  все  ж  носила,
Повернутися  просила,
Сльози  капали,  як  біб!
Та  як  тільки  повертає
Він  до  рідного  двора,
Знов  жона  кричить  і  лає,
Знову  очі  видира.
До  весілля  до  скляного  
У  скандалах  дожили,
Але  спати,  слава  Богу,
В  одне  ліжко  полягли.
Чим  займалися  жонаті,
Сам  Господь  єдиний  зна.
Аж  ось  першою  у  хаті
Просинається  жона,
Та  й  згадалося  весілля…
Що  пройшло  п’ятнадцять  літ…
Чи  купив  що  ж  не  будь  милий,
Чи  у  нього  серце  –  лід?
Може  вручить  він  намисто,
Чи  кольє,  а  чи  браслет,
Або  гривень  хоча  б  триста,
Чи  від  злиха  амулет?
В  цю  хвилину  повернувся,
Крутонувсь  неначе  вуж,
Позіхнув  і  потягнувся,
І  проснувся  її  муж.
Теж  згадалося  весілля
І  скажений  шлюбний  вік,
Та  відчув  під  боком  милу
І  замріявсь  чоловік…
- Був  би  шлях  життєвий  іншим,
А  не  встелений  слізьми…
От  щоб  в  перший  день  прикінчив!
Завтра  б  вийшов  із  тюрми.
Йду  додому,  всіх  вітаю,
Усміхаюсь  до  дівчат…
       ЕТ!
Поплентав  до  сарая  
Свою  худобу  годувать.
[i]22.01.1991[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839646
дата надходження 22.06.2019
дата закладки 22.06.2019


САВИЧ

Ода лисині

Як  була  і  сила  й  дурість
Була  гарна  шевелюра,
А  став  розум  прибувати,
Став  чуб  з  неї  випадати.
І  лишились  в  одну  днину
Лиш  чотири  волосини.
Треба  добре  мізкувати,
Щоб  чуприну  розчесати!
Клав  і  так,  і  так,  і  так,
І  рішив:  скручу  хвоста.
Гарний  вийшов  хвіст  –  задертий!
Аж  ось  вилізла  четверта.
І  стирчало  догори  
На  макітрі  лише  три.
Знов  він  голову  ламає:
То  на  проділ  розкладає,
То  в  один  бік,  то  у  другий,
Але  ж  вид,  як  у  бандюги.
І  зробили  три  рядки:
Одна  –  прямо,  дві  –  в  боки.
Але  зникла  в  одну  днину
Вже  середня  волосина.
Тут  він  довго  не  гадав
І  на  проділ  розчесав.
Але  ж  знов  у  якусь  днину
Щезла  ліва  волосина.
Вітер  чуба  ровиває,
А  він  голову  ламає:
Чи  чуприну  поголити,
Чи  розпатланим  ходити?
Але  ж  зникла  в  якусь  днину
І  остання  волосина.
Бідний  сльози  витирає
І  голосить-примовляє:
- Одна  була  волосина,
Та  й  ту  ***  відкусила!
Не  ридайте  хлопці  лисі  –  
Івани,  Стицьки,  Денеси,
Василі,  Грицьки,  Петри.
Хвіст  держіте  догори!
Раз  немає  шевелюри,
Значить  зникла  ваша  дурість,
Ну,  а  лиса  голова,  
Як  копієчка  нова  –  
Все  на  сонечку  блищить,
З  нею  довго  можна  жить!
Можна  ніж  на  ній  гострити,
Можна  крашанку  розбити,
Як  залізом  обтягти,  
Можна  й  проса  натовкти.
Як  олією  змастити,
Можна  дзеркало  зробити.
Можна  цвяхи  забивати,
Можна  землю  трамбувати,
Можна,  скажемо  відверто,
І  часник  в  макітрі  терти.
А  жінки  повинні  знати:
Можна  смачно  цілувати.
[i]03.04.1991,  «Янтар»,  Трускавець  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839649
дата надходження 22.06.2019
дата закладки 22.06.2019


САВИЧ

Сатиричні мініатюри

[b]Передумав[/b]
Наче  шторм  десятибальний
Біг  Микита  до  вбиральні.
- Ет!  –  рукою  він  махнув
І  до  хати  повернув…

[b]Наші  злидні  (сльози  й  сміх)[/b]
Для  своїх  штанів  Хома
Утюга  шукає.
Утюга,  згадав,  нема
Та  як  заридає!
Сльози  градом,  лють  і  гнів,
Врешті  витер  очі
І  згадав:
Нема  й  штанів,
Та  як  зарегоче!

[i]05.01.1991  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839547
дата надходження 21.06.2019
дата закладки 21.06.2019


Шон Маклех

Діти мовчать

                           «Although  you  hide  in  the  ebb  and  flow
                               Of  the  pale  tide  when  the  moon  has  set,
                               The  people  of  coming  days  will  know
                               About  the  casting  out  of  my  net...»
                                                                                                   (William  Butler  Yeats)*  

У  домі,  що  збудований  з  чорного  каменю
Мовчать  сіровбрані  зажурені  діти
І  дивляться  в  простір  очима-озерами
Синіми,  як  Лох-Корріб.
Може  тому,  що  в  Домі,  який  збудував  лицар
Завжди  було  тихо  –  навіть  під  час  падолисту,
Коли  шурхотить  вітер  –  там  на  дворі,  серед  ясенів.
Діти  мовчать.  Навіть  тоді,  коли  запитання
Висне  в  густому  повітрі  вічно  сумного  дому,
Який  громадили  з  чорного  каменю
Вільні  мулярі  вдягнені  в  сіре  лахміття
Шите  з  мішків,  де  колись  зберігали  зерно
З  якого  потім  зробили  віскі  –  
Гірке  віскі  скелястого  графства  Корк.
Вільні  мулярі  клану  Фір  Болг**
Зводили  стіни  мовчання
З  каменів  прадавніх  жертовників,
З  каменів,  що  були  дверями  між  світами.  
Діти  мовчать
У  Домі  Зеленого  Лицаря***,
Що  загортався  в  шовковий  плащ
Буднів  трав’яної  перини
Кожної  понурої  осені  –  
Мокрої  наче  блукаюча  хмара.
Загортався  в  шовковий  плащ  Зеленого  Острова
І  мовчав,  мовчав,  мовчав  –  як  мовчать  нині  діти
Передчуваючи  пустку****.


Примітки:  
*  -  цей  вірш  Єйтса  суцільна  метафора…
**  -  немає  такого  клану  з  назвою  Фір  Болг.  І  не  було.  Був  народ,  що  зник  як  сон…  
***  -  з  усього  ірландського  лицарства  найбільше  здивування  в  мене  викликала  династія  Зелених  Лицарів.  Ватажків  кланів  я  лицарством  не  називаю.  Ватажки  кланів  –  це  ватажки  кланів.  Вона  за  межею  «феодальної  драбини».  
****  -  Ви  питаєте:  «Чому  пустку?»  А  ви  просто  понюхайте,  як  пахне  верес  на  берегах  озера  Лох-Корріб.  І  ви  все  зрозумієте…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839407
дата надходження 20.06.2019
дата закладки 20.06.2019


Пілілігрим

Духота нас викручує дощенту

Духота  нас  викручує  дощенту  -
всю  вологу  фронтам  атмосфери.
Ти  мені  виціловуєш  родимки,
звуки  знову  прикинулись  вмерлими.

Час  для  ягід  і  мандрів  під  зорями,
рівноправ`я  під  сонцем  за  гендером.
Та  любов,  хоч  з  характером,  норовом,
ребра  їй  перемито  і  змелено.

Наче  й  біль  за  взаємною  згодою
і  про  жертви  також  попереджено,
чи  з  орбіти,  чи    з  розуму  сходимо,
чи  то  літо  на  спеку  приречене.

Наче  два  трохи  схилені  соняхи,
вкоренилися  поряд  на  віру.
Ми  обоє  зрослися  долонями
і  тепер  розриваємо  шкіру.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839302
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 19.06.2019


Владимир Зозуля

О поэзии

     Как-то,  в  одном  из  литературных  журналов,  я  наткнулся  на  вопрос:  «А  знаете  ли  вы,  что  такое  поэзия?»…  И  тем,  которые  знают,  предлагалось  присылать  ответы  в  какую-то  рубрику…
     Честно  говоря,  вопросы  подобного  рода  всегда  казались  мне  бессмысленными,  если  не  сказать  идиотскими,  но…  
Ниже,  некто  критик  и  искусствовед,  видимо  для  примера  и  ободрения  подрастающих  мыслителей,  а  возможно,  для  катализации  умственного  процесса  у  потенциально  способных  его  понять,  предлагал  некую  Универсальную  Формулировку  того,  что  он  считал  поэзией.  Я  уже  не  помню  точно,  что  он  там  вещал,  но  его  определением  поэзии  было  нечто  наукообразно-скучное,  литературно-пышное,  и,  как  ни  странно,  административно-категоричное…  и  вместе  с  тем,  во  всём  этом  –  длинно-высокопарном  и  широко-претенциозном,  ощущалась  какая  то  узость…
Не  знаю,  возможно,  это  была  узость  его  души,  а  может  быть,  это  мной  так  ощущалась  узость  того  прокрустова  ложа,  в  которое  он  пытался  уложить  мою,  не  знаю.  Но,  отбросив  журнал  в  сторону,  я  с  раздражением  подумал,  что  это  обман,  тот  самый  вечный  обман  человеческого  ума,  самый  большой  обман,  который  существует  в  этом  мире  –  уверенность  в  том,  что  включив  свет,  можно  увидеть  то,  что  обитает  во  тьме…  
Ну  неужели,  подумал  я,  этот  человек,  по-видимому,  с
университетским  образованием,  не  понимает,  что  невозможно  понять  бесформенное,  или  то,  что  –  имея  в  себе  –  являет  нам  все  формы,  просто  придав  ему  одну  некую  форму,  не  важно  какую?  В  этом  мире  нет  универсальных  форм.  Неужели  так  трудно  понять  то,  что  определить,  значит,  ограничить?  Что  нельзя,  невозможно,  увидеть  целостность,  разглядывая  её  в  лупу?  И  не  важно,  какой  мощности  твоя  лупа,  ведь  парадокс  в  том,  что,  чем  мощнее  мы  берём  лупу,  тем  меньше  видим  целое.  
     О,  это  вечное  заблуждение  ограниченного  ума  –  стремление  граничить  безграничное.  Для  понимания  духовной  цельности  мира  оно  глупо  и  кощунственно  так  же,  как  и  отрицание  этой  цельности.  Оно  обман.  Это  самый  большой  обман  –  думать,  что  сможешь  понять  суть  неизвестного,  разглядывая  его  формы.  
А  ведь  Поэзия  –  это  лишь  одно  из  имён  этого  Неизвестного,  одно  из  Его  проявлений.  Есть  и  другие.  
Вечность,  Бог,  Любовь,  Жизнь  и  Смерть.  Возможно,  это  то,  полноту  чего  можно  осознавать  лишь  чувством.  Понимание  здесь  просто  неуместно,  оно  невозможно,  потому  что  ограничено,  является  вторичным,  частичным,  а  значит,  ложным.  И  еще,  возможно,  это  и  есть  та  тьма,  в  которой,  даже  если  бы  и  мог,  не  стоит  включать  свет.  И  это  тоже  не  поддается  пониманию,  это  можно  лишь
чувствовать.  Только  тот,  кто  никогда  не  чувствовал  в  себе  ничего  подобного,  в  заблуждении  думает,  что  он  что-то  «знает»...  например,  то,  что  такое  Поэзия…  
     Я  не  знаю,  что  такое  Поэзия,  но  я  знаю,  что  Она  позволяет  чувству  прикоснуться  к  тому,  что  нельзя  понять,  что  Она  расширяет  способность  чувственного  осознания  мира  и  себя,  и  даже,  иногда,  даёт  возможность  выразить  это  словом…

Пение  птицы…  разве  это  не  Поэзия?
А  понимает  ли  птица,  о  чём  она  поёт?
Всходит  солнце…  это  ли  не  Поэзия?
Но  знает  ли  солнце,  зачем  оно  всходит?
Течёт  вода  в  реке…  и  это  –  Поэзия!
Но  видит  ли  вода  конечную  цель  своего  движения?
Осознаёт  ли  жизнь,  что  она  такое?  

Не  знаю…  я  не  знаю,  что  такое  Поэзия.
Но  пока  я  жив  и  хожу  по  земле,
Радуюсь  солнцу  и  отражаюсь  в  воде,
Слушаю  пение  птицы  и  пишу  стихи,
Я  чувствую,  что  Поэзия  во  мне,  
Что  –  Она  –  это  я.  

И  поэтому,  я  живу  на  земле,
Следую  за  солнцем,  отражаюсь  в  воде,
Слушаю  пение  птицы  и  пишу  стихи.
Она  во  мне.
И  потому,  я  –
Надеюсь  и  отчаиваюсь.
Радуюсь  и  печалюсь.
Ненавижу  и  сострадаю.
Люблю  и  хочу  быть  любимым.
И  ещё  потому,  что  я  осознаю  не  только  то,  
Что  понимаю,  но  и  то,  что  чувствую…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839283
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 19.06.2019


Юлія Мальована

Якби не ти

Якби  не  ти,  я  б  зовсім  не  розквітла…
З  тобою  лоскіт  в  грудях  відчувала,
Та  ти  обрав  за  мене  берег  світла,
А  сам  лишивсь  на  темному  причалі…

Якби  не  ти,  не  вірила  собі  і  в  себе,
Ти  дивував  умінням  так  любити,
Та  прагнучи  руками  взяти  небо,
Ти  забував,  що  треба  дух  ростити…

Якби  не  ти…  То  мабуть  був  би  інший,
Та  я  й  тобі  сьогодні  оду  витчу,
Ті  сторінки  гортати  часом  смішно,  
Та  може  хтось  складе  з  них  мудру  притчу.

Якби  не  ти!  То  менше  б  жалкувала,
І  вальс  зі  спогадів  лунав  би  трохи  рідше…
Всьому  свій  час.  В  твоєму  не  бувала,
А  ти  з  мого,  переступивши,  вийшов.

Якби  не  ти!  Я  б  вкотре  не  проснулась,
І  до  глибин  душі  б  не  докопалась!
Ти  будеш  піснею,  котра  одвік  не  збулась,
І  будеш  зернятком,  котре  пустило  парость.

Якби  не  я?  Чи  ж  ти  тужив  за  мною?!
Чи  я  в  твої  безхмарні  сни  приходжу?
Бо  я  живу,  лишаючись  земною,
А  ти  живеш  із  серцем  замість  ножен...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839249
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 19.06.2019


Малиновый Рай

ДУМКИ МОЇ ЛИНУТЬ (ПІСНЯ)

ЩЕ  В  СОННОМУ  НЕБІ  РОЗВЕРНУТИМ  КЛИНОМ
НА  ЗУСТРІЧ  СВІТАНКУ  ЛЕТЯТЬ  ЖУРАВЛІ,
І  СЛІДОМ  ЗА  НИМИ  ДУМКИ  МОЇ  ЛИНУТЬ
ДО  ТОЇ  СВЯТОЇ  ДЛЯ  МЕНЕ  ЗЕМЛІ.

РОЗВЕРНУТИЙ  КЛИН  ЯК  НЕБЕСНЕ  СУЗІР'Я
В  ПЕРШИХ  ПРОМІНЧИКАХ  СОНЦЯ  ГОРИТЬ,
А  Я  ВІДПРАВЛЯЮСЬ  В  ДУМКАХ  НА  ПОДВІР'Я
ДЕ  ГОЛОС  ДИТЯЧИЙ  ДЗВІНОЧКОМ  ДЗВЕНИТЬ.

ДЕ  ХАТКА  БІЛЕНЬКА  СТОЇТЬ  ПРИ  ДОРОЗІ,
ДЕ  ПАХНУТЬ  НА  КУХНІ  СМАЧНІ  ПИРІЖКИ.
ДЕ  В  ТИХІМ  КУТОЧКУ  СВІТИЛИСЯ  БОЗІ.
ДЕ  БУЛИ  ЖИВІ  МОЇ  РІДНІ  БАТЬКИ.

ТУДИ  ДЕ  МЕНІ  ПОСМІХАЛАСЯ  МАМА
КОЛИ  Я  ЇЙ  ЩОСЬ  НЕЙМОВІРНЕ  КАЗАВ,
А  БАТЬКО  МЕНЕ  БРАВ  СВОЇМИ  РУКАМИ
І  ДУЖЕ  ВИСОКО  МЕНЕ  ПІДКИДАВ.

ЖИЛА  ТАМ  ВЕЛИКА  ВЕСЕЛА  РОДИНА,
А  ЗАРАЗ  СТОЇТЬ  ТА  ХАТИНА  ПУСТА.
УСІ  РОЗЛЕТІЛИСЬ  ШЛЯХОМ  ЖУРАВЛИНИМ
ЩАС  ТЯ  ШУКАТИ  В  ДАЛЕКИХ  СВІТАХ.

ЧАСТЕНЬКО  ТУДИ  Я  МАНДРУЮ  ДУМКАМИ
ДЕ  САМІ  СОЛОДКІ  РОКИ  ПРОЦВІЛИ,
ТУДИ  ДЕ  БУЛИ  В  МЕНЕ  ТАТО  І  МАМА.
В  ХАТИНУ  ДЕ  ЩАСТЯ  І  РАДІСТЬ  ЖИЛИ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839236
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 19.06.2019


Romashe4ka

Ні ти, ні я…

Тобі  ні  коханка,  ні  люба  дружина,
Для  мене  ніхто  і  ніким  ти  не  є.
Терпка  я  тобі,  як  нестигла    калина,
Звабливе,  красиве  тіло  твоє.

Ти  часто  при  зустрічах  очі  ховаєш,
Я  мовчки  думками  тебе  обійму.
Чи  ти,  як  і  я  на  Землі  виживаєш?
Чи  ти,  як  і  я  не  скажеш  люблю?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838760
дата надходження 14.06.2019
дата закладки 19.06.2019


UA forever_UA

вітрила кохання

[b]Як  до  тебе  донести  кохана!
Що  співаеш  ти  у  моіх  снах.
Арфи  дивні  звуки  аж  до  рана.
Твій  чарівний  край  у  ціх  піснях.

Полонила  ти  мене  без  бою.
Може  шось  мішала  ти  у  чай?
Ні  це  не  було  твоею  грою.
Захватило  подих,  та  нехай!

До  сих  пір  не  можу  зрозуміти.
Як  ти  обеззброїла  мене
Не  цвіли  у  моїм  серці  квіти.
Це  минуле  плекало  себе.

Голос  твій  у  всесвіті  безодні.
Зачіпив  таки  якусь  струну.
Дні  мої  вже  не  були  самотні.
Я  відкинув  тугу  та  журбу.

Не  була  ти  в  тому  винувата.
Що  було  до  тебе,  це  пройшло.
Було  у  грудях  суцільна  втрата.
З  весною  ти  принесла  тепло.

Я  пірнув  до  "Океана  Ельзи"
Виринав  на  звук  твого  дзвінка.
Розчинявся  у  тенетах  теми.
Час  летів  зі  швидкістью  струмка.

Полюбив  ловити  промінь  сонця.
Видчувати  ніби  ти  зі  мною
Затопила  ти  мене  по  вінця.
Став  я  зовсім  іншого  покрою.

Прорвало  коїхання  греблю  смутку.
І  несе  бажання  течія.
Віддаю  свої  вітрила  вітру.
Бо  чекати  вже  мне  можу  я.

Ігор  Мазалов
06.06.2019  15:58[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839182
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 18.06.2019


UA forever_UA

Есть нам за что благодарить

Есть  нам  за  что  благодарить.
Тех  кто  нас  любит,  и  прощает.
И  зло  от  ближнего  забыть.
Что  нас  гнетёт,  и  отравляет.

Нам  за  ушедших  нужно  жить.
Они  так  много  не  успели.
И  ран  так  много  заживить.
Что  нанесли,  но  не  хотели.

Не  нам  грехи  других  судить.
Мы  не  достойны  чёрных  мантий.
Врагов  своих  благословить.
Жертв  неразумных  заблуждений.

Как  не  заляпавшись  прожить?
Ответ  пускай  сам  ищет  каждый.
Чем  веру  в  ближних  укрепить?
Вопрос  поверь!  совсем  не  праздный.

Мы  так  желаем  клад  отрыть.
Что  потеряли  у  врат  рая.
И  говорим:  "не  может  быть!".
Любимых,  близких  зря  теряя.

Ігор  Мазалов
08.06.2019  22:00

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839183
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 18.06.2019


Witer

Ти — дивосвіт

В  безхмарну  ніч  —  зірок  мільйони  можна  споглядати
І  милуватися  величним  задумом  Творця
Галактики,  сузір'я  рахувати
Котри́м  здається  що  немає  і  кінця

Так  само  очі  тво́ї  —  сяють  та  чарують
Й  сліпий  би  біля  те́бе  вмить  прозрів
Невидиме  тепло  весь  час  вони  дарують
І  зміст  читається  —  без  жодних  слів

Твоє  обличчя  —  ніби  сонце  сяє
І  серце  мліє,  та  в  душі  пече
Як  літній  ранок  тебе  зустрічаю
Й  благаю  —  «залиши́ся  ще»

Всі  рисочки  твої  —  здається,  що  напам'ять  знаю
Але  і  знов,  і  знов  захоплює  мій  дух
Коли  з  тобою  поруч—  мов  під  хмарами  літаю
Підібний  скарб  ніколи  не  знайду'

А  постать  тво́я  —  буду  вічно  милуватись
Найдивовижна  квітка  на  землі
Тих  слів  не  віднайти,  щоб  описати
Яка  тендітна,  ніжна  неповторна  ти

Ти  йдеш  —  немов  легенький  вітер  пролітає
І  щастя  музика  бринить
Немає  більше  королев  таких,  немає
Тому  вірш  за  віршем  про  тебе  знов  летить

О  дивовижна,  видно  й  так  буває
Душі  частина  розчиняється  в  тобі
В  тобі  живе  та  переповнює,  кохає
В  палахкотючому  горить  вогні

О  мила,  біля  тебе  я  схиляюсь  на  коліна
Й  нехай  не  зрозуміє  цьо́го  цілий  світ
Твоє  коріння  в  моїм  серці  —  рідна  ти  людина
Без  тебе  зупиняється  життя,  бо  мій  ти  дивосвіт

Я  хочу,  квітко,  щоб  ти  знала
Це  не  казки'  і  не  слова  пусті
На  світі  є  людина,  котра'  тебе'  безмежно  покохала
Й  для  неї  справді  мов  повітря  ти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839202
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 18.06.2019


Малиновская Марина

< Я надену Шанель Номер Пять…>



Я  надену  Шанель  Номер  Пять
И  пойду  по  Парижу  гулять...
Волнующий  шлейф  оставлять,
Ассоциации  и  чувства  пробуждать! 

Я  надела  Шанель  Номер  Пять
И  пошла  по  Парижу  гулять
В  своих  фантазиях,  мечтах
В  красивом  платье  и  духах.. 

Я  надела  Шанель  Номер  Пять 
Суть  женственности  постигать... 
Жасмин  и  роза,  цитрусов  аккорд, 
И  мягкая  ваниль,  и  чувств  восторг!.. 

Моя  мечта  —  Шанель  Номер  Пять 
В  большом  элегантном  флаконе! 
По  Парижу  с  любимым  гулять 
И  нас  запечатлев  на  любви  фоне!   

Мечтам  желательно  сбываться...
Поверь  в  неё  —  взаимностью  ответит! 
Поэтому,  в  Шанель  №  5  я  буду  одеваться!
Мои  мечты  -  мне  солнцем  светят!...  

Я  надела  Шанель  номер  пять
И  пошла  по  Парижу  гулять,
Волнующий  шлейф  оставлять,
И  новые  мечты  в  жизнь  воплощать!...  



(c)  Марина  Малиновская,  /  12.05.2019  /

Благодарю  за  доброе  внимание!

Желаю  всем  любви,  здоровья,  счастья,  процветания!!!

Пусть  у  всех  сбываются  мечты!....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839205
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 18.06.2019


яся

Що ж це діється?


                                         Одна  лише  думка  про  тебе
                                         І  ...  струм  по  венах,
                                         У  серці  жар.
                                         Приймаємо  долі  удар.
                                         І  оговтатись  
                                         Важко  буває,  
                                         Коли  погляд  той
                                         На  собі  відчуваєш.

                                         Ах  ви,  очі,  оченята...
                                         Слів  немає  щось  сказати.
                                         Магія  очей.
                                         Та  досить,  досить  вже
                                         Недоспаних  ночей.
                             
                                           О!  Цей  стан  невагомості
                                           І  забуття,  коли
                                           Новий  вимір  
                                           Набирає  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839177
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 18.06.2019


UA forever_UA

Женя! Евгения! Женечка!

Ты  красива,  умна,  благородна!
Там  где  ты!  светит  солнце  всегда.
Как  подруга  ты  супер  надёжна!
Аки  пчёлка  синоним  труда.

С  каждым  годом  ты  краше  и  краше!
Все  вокруг  замечают  тебя.
Колокольчик!  сокровище  наше!
Счастья  пусть  не  покинет  стезя.

В  день  рождения  мы  все  пожелаем!
Счастья!  мира!  ЛЮБВИ!!!  и  добра!
От  души  мы  тебя  поздравляем!!!
И  подарки  дарить  уж  Пора?

Ігор  Мазалов
09.09.2016  16:08

P.S.
Это  посвящение  нашей  подруге  на  её  день  рождения.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839101
дата надходження 17.06.2019
дата закладки 17.06.2019


яся

І зацвіло твоє слово у душі моїй.



                                                                         Що  живить  душу  людську?  Емоції,  враження.
                                           Без  них  людина  сохне,  в"яне.  А  звідки  ті  емоції  узяти?
                                           Де  джерело  любові  шукати?  Джерело  любові...
                                                                       Та  воно  ж  у  твоїм  слові.  І  черпаю  його,  і  спрагу
                                           гамую.  Ось  вона  енергія  слова.  І...  емоція  уже  готова.
                                                                         Ого-го!  Як  їх  багато.  Свято,  свято!  Відчуваю
                                           свято,  свято  слова,  живого,  дієвого,  чуттєвого,  справж-
                                           нього,  що  йде  від  душі  й  до  душі.  Незабутні  враження  ці.
                                                                           І  зацвіло  твоє  слово  у  душі  моїй  щастям.
                                             Щастя  -  любов"ю  наповнені  митті.  Спіши,  спіши  ти  їх
                                             ловити!
                                           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839075
дата надходження 17.06.2019
дата закладки 17.06.2019


Ден Мун

Отчего

Отчего  так  бывает  искусно,
Милостиво  ли,  праведно,  гнусно:
Что-то  топчет  в  тебе  твои  чувства.
И  тебя  уж  совсем  не  узнать.
 
Улыбался,  и  вдруг  стало  грустно.
Ты  не  слушаешь  чьих-то  напутствий.
Понимаешь,  что  в  этом  безумстве,
Тебе  годы  и  дни  коротать.
 
И  не  страшно,  что  смотрят  с  упреком.
Что  живешь  свой  отрезок,  до  срока.
Что  не  вынесешь  после  урока,
Как  оступишься  в  час  роковой.
 
Ни  вражда,  не  любовь,  не  намеки,
Что  от  жизни  совсем  нету  проку.
Куда  худшим  окажется  роком  -
Когда  ты  одинок  сам  с  собой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837177
дата надходження 31.05.2019
дата закладки 16.06.2019


Донець Олександр Віталійович

Нити судьбы

Моя  милая  леди  мой  ангел  земной.
Ты  тайна  моя  ты  любовь  что  без  края.
Великая  радость  и  страсть  без  границ.
Ты  нежный  цветок  красота  неземная.

Тобой  восхищаясь,  живу  каждый  миг.
Ты  сердце  мое  наполняешь  собою.
Святым  небесам  я  молитвы  воздам.
Только  побыть  хоть  немножко  с  тобою.

Есть  тайна  с  тобою  у  нас  на  двоих.
И  ты  сейчас  слышишь  признанья  мои.
Навечно  мы  спрячем  все  чувства  свои.
Что  боги  нам  дали  во  имя  любви.

Сплелись  так  у  ангелов  нити  судьбы.
В  миге  коротком  мы  жизнь  проживаем.
И  в  тлеющем  жаре  тоски  без  любви.
В  горькой  разлуке  мы  дни  убиваем.

Свой  узор  заплетя  нас  связала  любовь.
Стрелою  любви  пронзены  наши  сердца.
В  небе  ангелы  нас  обвенчали  с  тобой.
И  от  нитей  судьбы  никуда  нам  не  деться.


[youtube]https://youtu.be/OJJI0DOuScA[/youtube]


©  Александр  Донец  2019г.
Св.  №  1190.......554

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838941
дата надходження 16.06.2019
дата закладки 16.06.2019


UA forever_UA

Той! что надежду подарила.

Люблю!  Целую!  Обнимаю!
Ласкаю  нежно  всю  тебя.
Теплом  души  я  пеленаю!
И  кличу  "Кошенькой"  любя.

Ту,  что  надежду  подарила.
Из  плена  сумрака  спасла.
Ту,  что  теплом  своим  согрела.
Нить  Ариадны  принесла.

Виршей  плетенье  кружевное.
То,  что  бумаге  доверял.
Теперь  рифмую  в  сладком  зное.
И  жажду  ласк  я  не  унял.

Рутина  давит  прозой  будней.
Пегас  уж  крыльями  поник.
Ты  улыбнись...  и  звонкой  лютней.
Пусть  озарится  нежный  лик!

Не  говори  что  изменился...
И  ямбов  страстных  не  дарю.
Нет!  далеко  я  не  излился.
Пылаю!  Тлею  и  горю!

Ігор  Мазалов
06.09.2016  15:00

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838943
дата надходження 16.06.2019
дата закладки 16.06.2019


UA forever_UA

Тебя обнять, как жизнь прожить!

[b]Неделька!  милая  осталась!
Тебя  обнять,  как  жизнь  прожить!
А  помнишь?  как  всё  начиналось?
Тот  миг,  что  всё  смог  изменить.

Путь  не  простым  был,  и  тернистым.
Нить  Ариадны  нас  вела.
Твой  голос,  что  был  тёплым,  нежным!
И  образ,  что  у  Евы  забрала!

А  помнишь?  тот  эфир!
Что  лился  между  нами.
И  песнь  в  целый  мир!
Будившую  утрами.

Ты  помнишь  то  число?
Когда  мы  стали  ближе.
Желанье  нас  вело.
Свершилось!  ну  и  что  же?

Так  беззащитны  мы!
Пред  Шепотком  змеиным.
Но  яд  чужой  молвы.
Уж  не  преграда  милым.

Нет  нам  родней  теперь.
Снов  где  мы  были  рядом.
Верь  мне  любимая!  верь!
Дни  без  тебя  были  адом!

Не  забываю  ни  дня!
И  ужасаюсь  порою.
Я  мог  не  встретить  тебя!!!
Мог  разминуться  с  тобою!

Я  равнодушен  к  деньгам.
И  презираю  тщеславных.
Только  бы  ты  была  там.
Где  есть  покой  для  счастливых!

Боже!  храни  от  беды.
Ту  что  весной  называю.
Знаешь  один  только  ты!
Как  без  неё  я  страдаю!

Ігор  Мазалов
14.07.2015  02:17[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838839
дата надходження 15.06.2019
дата закладки 15.06.2019


Юхниця Євген

В цю батьківську суботу не сваритиму вперше дітей

В  цю  сильну  батьківську  суботу  поминальну,
Я,  мабуть,  вперше  не  осуджую  дітей
За  те,  що  й  те  –  не  так,  і  те,  і  другорядне.
І  справді  згадую  з  батьками  –  золоте́!

…Й  дітей  бабусиних  від  першого  супружника,
Татів  і  мам,  дідів  -  пораненого  й  вижившого  з  розстрілу.
Заупокійна  служба  перед  Трійцею  –  то  мужнє
Визнання:  від  батьків  –  усе!  й  чи  втихомирює  їх  гордість
За  мене  тут,  тепер,  й  раніше,  і  чи  я  -
Такий,  як  думали,  мабуть,  що  )  допоможу.
…В  суботу  батьківську  ,  ще  з  Сонць  й  грунтів,  земля
Чекає,  що  ми  подамо  їм,  всім,  хорошим.

В  суботу  батьківську  -  відновлюєм  себе
Та  їх,  коріння  наше,  згадками...  Шкребе...
Листочки  кличуть  дощик-плач,  який  полиє
Усі  коріннячка,  й  напоїть  і  помиє.

15.06.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838841
дата надходження 15.06.2019
дата закладки 15.06.2019


Romashe4ka

Ні ти, ні я…

Тобі  ні  коханка,  ні  люба  дружина,
Для  мене  ніхто  і  ніким  ти  не  є.
Терпка  я  тобі,  як  нестигла    калина,
Звабливе,  красиве  тіло  твоє.

Ти  часто  при  зустрічах  очі  ховаєш,
Я  мовчки  думками  тебе  обійму.
Чи  ти,  як  і  я  на  Землі  виживаєш?
Чи  ти,  як  і  я  не  скажеш  люблю?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838760
дата надходження 14.06.2019
дата закладки 14.06.2019


Малиновская Марина

< Я была рядом с тобой в своих стихах… >


Я  была  рядом  с  тобой  в  своих  стихах,
Которые  писала,  а  ты  читал  -  не  один  год...
Ты  был  со  мной  в  редких  встречах,  словах...
Которые  Душа  моя  лелеет,  бережёт...

Я  была  рядом  с  тобой  в  своих  стихах...
Ты  был  со  мной  как  тишина,  молчание...
Была  ли  я  в  твоих  мыслях,  мечтах?...
И  было  ли  меж  нами  расстояние?...

Ведь  я  была  рядом  с  тобой  в  своих  стихах...
Ты  был  со  мной  в  моих  чувствах,  мечтах...
Мы  были  вместе,  пусть  даже  было  расстояние...
Нас  связывает,  друг  о  друге,  Сердца  знание...

Я  была  рядом  с  тобой  в  своих  стихах,
И  быть  не  перестану...стихи  это  прочная  связь!
Пусть  остаётся  нежность  в  наших  сердцах...
Как  бы  жизнь,  порой,  ни  отдаляла  нас...  



(c)  Марина  Малиновская,  /  март  2019  /  

Благодарю  за  доброе  внимание!

Желаю  всем  любви,  здоровья,  счастья,  процветания!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838750
дата надходження 14.06.2019
дата закладки 14.06.2019


Сумирний

Зрозуміти різницю

І,  хоча,  нелегко  зрозуміти  різницю  між  поетичним  світосприйняттям  і  приватною  думкою,  у  співвідношенні  з  життєвою  правдою,  у  будь-якої  людини  є  покликання  –  бути  свідомим  громадянином  і  мислячою  істотою.
Тож,і  я  щиро  запрошую  таланти  КП  до  участі  у  десятому  міжнародному  поетичному  конкурсі  “Чатує  в  століттях  Чернеча  Гора”.
Тема  якого  -  творче  ставлення  до  сьогодення.
Більш  доокладно  на  про  цей  проект  можна  дізнатися  сайті:
https://zeitglas.io.ua/s2639795/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838759
дата надходження 14.06.2019
дата закладки 14.06.2019


Малиновый Рай

ТУГА (ПІСНЯ)

ЧЕКАЛА  ТЕБЕ  Я  ВСЮ  ЗИМУ,МІЙ  МИЛИЙ
ТА  ВЖЕ  БІЛИМ  ЦВІТОМ  ПАЛАЄ  ВЕСНА,
ДАВНО  ВЖЕ  ПТАШКИ  ГНІЗДА  ВСІ  ОНОВИЛИ,
А  Я  ТУТ  БЕЗ  ТЕБЕ  СУМУЮ  ОДНА.

ДО  СВОГО  ГНІЗДА  ПОВЕРНУЛИСЬ  ЛЕЛЕКИ
Я  ЇХ  ЗУСТРІЧАЛА  БЕЗ  ТЕБЕ  ,САМА.
ТИ  ДЕСЬ  ЗАГУБИВСЯ  В  КРАЇНАХ  ДАЛЕКИХ.
ТЕБЕ  Я  ЧЕКАЮ.А  ТЕБЕ  ВСЕ  НЕМА.

ОНО  ВЖЕ  СТЕЖКИ  ВСІ  ПОКРИЛИСЬ  ТРАВОЮ
БО  ТИ  ТАК  ДАВНО  ПО  СТЕЖКАХ  ТИХ  ХОДИВ.
І  БАЧУ  КАЛИНА  СКУЧА  ЗА  ТОБОЮ,
ТА  ЩО  БІЛЯ  ФІРТКИ  ТИ  САМ  ПОСАДИВ.

ПОКЛИКАЛА  ОСІНЬ  ПТАХІВ  У  ДОРОГУ
ЛЕТІЛА  БИ  З  НИМИ,ЯКБИ  НО  МОГЛА.
І  МОЖЕ  ДЕСЬ  ТАМ  З  ДОПОМОГОЮ  БОГА
ТЕБЕ  МІЙ  КОХАНИЙ,МІЙ  МИЛИЙ  ЗНАЙШЛА.

ПРИЙШЛА  ДО  КАЛИНИ,ЩО  СНІГОМ  ПОКРИТА
ЗІРВУ  ЯГІДКИ  ,ЩОБИ  В  ДІМ  ПРИНЕСТИ.
ЯКБИ  НО  ТИ  ВІДАВ  ЯК  ВАЖКО  ТАК  ЖИТИ
КАЛИ  ТИ  В  СВІТАХ  І  НЕ  ЗНАЮ  ДЕ  ТИ.

КАЛИНА  ЩЕПОЧЕ-"ТА  ВІН  НЕВЕРНЕТЬСЯ
БО  ІНША  ЙОГО  ВЖЕ  ВЗЯЛА  В  ОБІЙМИ."
ТА  Я  ЇЙ  НЕ  ВІРЮ,БО  В  МЕНЕ  Є  СЕРЦЕ,
ВОНО  МЕНІ  КАЖЕ  ЗУСТРІНЕМОСЬ  МИ.

ДЕСЬ  В  БІЛОМУ  СВІТІ  СЛІДИ  ЗАГУБИЛИСЬ
НЕ  ЗНАЮ  ДЕ  ЗАРА  ЗНАХОДИШСЯ  ТИ.
ЗА  ТЕБЕ  МОЛЮСЯ  ЩОДНЯ  Я  МІЙ  МИЛИЙ
ЩОБ  ВСЕ  БУЛО  ДОБРЕ  В  ТВОЄМУ  ЖИТТІ.

ТЕБЕ  ОДНОГО  Я  ВСІМ  СЕРЦЕМ  КОХАЮ
І  ЗНАЮ  ЩО  ТИ  ТЕЖ  КОХАЄШ  МЕНЕ
СКОРІШ  ПОВЕРТАЙСЯ  ТЕБЕ  Я  ЧЕКАЮ
НАХАЙ  ВЖЕ  ТА  ТУГА,,  ЩО  В  СЕРЦІ  ЗАСНЕ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838711
дата надходження 14.06.2019
дата закладки 14.06.2019


Володимир Присяжнюк

Сивіють люди, небо і сторіччя…

Сивіють  люди,  небо  і  сторіччя  —
Піщинок  часу  невмолимий  плин…
Жага  життя  —  всепереможна  й  вічна!
І  що  там  терни  та  гіркий  полин...
То  тільки  невеликі  перешкоди  —
Без  них  і  поступ  не  такий  стрімкий.
І  хай  бурлить  —  нові  знайдемо  броди
Поміж  глибин  буттєвої  ріки!
Примарне  все  —  політики  зрадливі,
Безладний  галас  із  газетних  шпальт...
Значніше  в  сотні  раз  маленьке  диво  —
Стеблинка,  що  пробилась  крізь  асфальт!
©  Володимир  Присяжнюк
м.  Івано-Франківськ
13.06.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838686
дата надходження 13.06.2019
дата закладки 13.06.2019


Юхниця Євген

Шансик дай собі звільнитись

Дай  торкнутись  твого  стану.
Дай,  нестерплими  грудьми,
Дихання  твоє,  бажана,
Внести  в  літо  із  зими.

Може,  тво́ї  манні  руки  -
На  потилиці  замкнуть
Струм  потайливий  бамбукний
У  повітрі  стрибуну.

Шансик  дай  собі  звільнитись
Від  надій  й  пересторог.
Ми  сьогодні  у  бистриці
Весь  розтопимо  сніжок.

13.06.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838639
дата надходження 13.06.2019
дата закладки 13.06.2019


UA forever_UA

Сладкий плен

Я  ослеплён  тобой!  пленён  без  боя.
Сладки  оковы  губ  твоих,  и  рук.
Хочу  я  чувств  полуденного  зноя.
От  одиночества  избавь,  и  грусти  мук.

Сомнений  рой,  поверженная  Троя.
Горит  костёр,  чуть  слышен  сердца  стук.
Я  шёл  во  тьме,  дорог  не  разбирая.
В  душе  моей  саднила  боль  разлук.

Сразила  ты  меня!  сама  того  не  зная.
Стрелою  меткою,  достал  меня  твой  лук.
Стою  теперь  так  близко  у  врат  рая.
В  душе  лишь  голос  твой,  как  арфы  звук.

Я  пред  тобой  стою...  слегка  немея.
Ты  так  зовёши  манишь  в  свой  запретный  круг...
В  твоих  объятьях  потихоньку  тлея.
Сгорю  я  как  свеча,  роняя  свет  вокруг!

Ты  так  целуешь  нежно  дорогая!
Своею  лаской  запуская  страсти  плуг.
Подобно  Фениксу  из  пепла  восставая.
Вдруг  ощутил  в  себе,  что  исцелён  недуг.

Ігор  Мазалов
26.05.2015  16:49

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838625
дата надходження 13.06.2019
дата закладки 13.06.2019


UA forever_UA

Нет глупее, страшнее страны!

Нет  глупее,  страшнее  страны.
Где  с  лопаты  блины  жрут  рабы.
Там  диктаторы  жаждут  войны.
Против  братской  как-будто  страны.

У  России  всё  те  же  черты.
Как  и  прежде  там  правят  цари.
Всё  построено  только  на  лжи.
А  народ?  уши  просят  лапши.

Словно  стадо  послушны  ослы.
Киселёв  объяснил...  и  кранты.
Зомбоящик  промоет  мозги.
Виноваты  "Бендеры",  жиды!!

Журналисты  там  лают  как  псы.
За  солидный  паёк  колбасы.
Все  кто  Против...  нац.  преды,  скоты!
Киллер  пулю  скорей  заряди.

Говорите  что  :  "заткнуты  рты".
Глубоко  заблуждаетесь  вы.
Смысл  в  жизни  так  проще  найти.
Мы  круты!  а  вокруг  все  козлы!

Там  с  коррупцией  каждый  на  "ты".
Мундиаль  получив  за  грины.
Правит  бал  мракобесье  попсы.
Депардье  Россиянин?  понты!

ГРУшники  и  "Казаки".
Дополняют  отряд  гопоты.
Безымянных  кладут  под  кресты.
Новороссий  фантомных  отцы.

Дугин,  Гиркин  иконы  толпы.
Скрепы  "русского  мира"  они.
"Беркута"  что  по  шею  в  крови.
Разношёрстны  подонков  ряды.

Украинцы,  Грузины,  враги!
Иш!  хотят  блин  свободы  они...
Не  хотят  блин  с  лопаты  блины!
Норовят  всё  сломать  кандалы.

Аргументы  Кремля  столь  просты.
Кран  закроем...  и  чё  вы  хохлы?
Нефть  и  газ,  диктатура  "трубы".
Кнут  и  пряник  проклятой  орды.

Триста  лет  мы  учили  азы.
Этой  "братской"  до  боли  любви.
Голод,  смерть,  Плач  детей  и  гробы.
Украина!  забыла  ли  ты?

Ігор  Мазалов
05.06.2015  09:14

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838626
дата надходження 13.06.2019
дата закладки 13.06.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2019


яся

Ціль життя.


                                                         Постав  собі  ціль  і  дій.
                                                         Прямуй  до  неї.
                                                         Ось  вона  ціль,
                                                         Без  неї  нема  дій.
                                                         А  діяти  треба.
                                                         Усі  ми  в  душі
                                                         Шукаємо  неба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838608
дата надходження 13.06.2019
дата закладки 13.06.2019


Валерія19

Стояла голая душа

Стояла  голая  душа
В  твоей  прихожей  на  пороге.
Оглядывая    не  спеша,
РукИ    не  пОдал  ей  с  дороги.

Зашла  всего  лишь  на  часок,
Согреть  озябшие  ладони,
Укуталась  в  любви  платок,
В  надежде  счастьем  дом  наполнить.

Любви  испить,  хотя  б  глото́к,
Предлоги  глупые  искала,
Но  ты  её  понять  не  смог,
Стоял  беспомощен  и  жалок.

Вдохнула  горький  дым  разлук
И  побрела  своей  дорогой.
Не  стал  родным:  ни  муж,  ни  друг,
Любви  не  дал  ,  а  боли  много…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838520
дата надходження 12.06.2019
дата закладки 12.06.2019


Владимир Зозуля

Осмысление чувства

Пробужденья  наркозный  бред.
Утро.    Комната.    Где-то  над,
Хирургично  блестит  рассвет
Прикасаясь  к  груди  окна.

Скальпель  луч  полоси’т  остро’,
И,  сквозь  ранки  стекольной  грань,
Пролилась  заревая  кровь…
Разлилась  голубая  рань...

                                         …

Тьма  во  тьму  излучает  свет,
Превращая  в  иглу  и  нить,
Разделяя  на  –  «да»  и  «нет»,
На  порыв  –  «умереть  и  жить»,

Обезличенное  и  лик,
Безусловное  «мы»  и  «я»,
Вечность  мира  и  краткий  миг,
Бесконечное  и  края…    

                                           …

Утро  вечности.  Умер  бог,
Чтобы    в  нас  человек  ожил,
Чтобы  малый  расти  он  мог
И  когда-нибудь  стал  большим.

Чтоб  явилась  иная  суть,
Будто  лучик  в  оконной  мгле.
И  чтоб  стало  светлей  чуть-чуть…
Ну,  хотя  бы  чуть-чуть  светлей…

                                           …

В  этих  комнатах  много  нас.
В  этой  вечности  только  бог.
…И  всему  наступает  час…
…И  всему  истекает  срок…

В  звуках  комнаты  –  бой  часов.
В  муках  вечности  –  цикл,  круг.
…Патология  чувств  и  слов…
…Рецидив  наших  лиц  и  рук…

                                           …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838528
дата надходження 12.06.2019
дата закладки 12.06.2019


UA forever_UA

Любимая

[b]Как  нежности  тепло  словами  мне  излить?
Как  обласкать  родное  мне  сердечко?
Как  без  тебя  любимая!  мне  день  прожить?
Ты  не  со  мной...  и  мне  так  холодно...  так  зябко...

Без  страстных  губ  твоих  как  мне  не  загрустить?
Что  так  целуют...  глубоко  и  жадно!
И  рук  твоих  не  в  силах  я  забыть.
Хочу  что  бы  ласкали  меня  вечно!

Ты  возвратила  мне  желанье  просто  жить.
Тобою  опьянён!  и  это  так  приятно!
И  Бога  каждый  миг  готов  благодарить.
За  тот  подарок  что  вручил  внезапно.

Подруженьки!  друзья!  я  вам  спасибо!  буду  говорить.
За  то  что  были  рядом  когда  трудно!
Спешу  я  с  вами  радость  разделить!
То  счастье  что  внутри  сдержать  мне  не  реально.

С  тобою  смог  себя  я  изменить.
И  удивлён  тому,  что  было  во  мне  скрыто.
Твоя  любовь  меня  сумела  вдохновить.
Что  рад  я  этому,  теперь  скажу  открыто!

Люблю  тебя!  хочу  я  повторить.
Не  говорить  о  чувствах  мне  так  сложно...
О  Боже  мой!  молю  благословить!
Ту!  без  которой  жить  мне  не  возможно!

Ігор  Мазалов
18.05.2015  08:30[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838530
дата надходження 12.06.2019
дата закладки 12.06.2019


Артур Сіренко

Колісниця Сонця

                             «Зітхаю,  наче  листям  шелестить
                               Журливий  вітер…»
                               (Франческо  Петрарка)

Моя  муза  зеленоока
Явилась  мені  серед  лісу  Данте,
Серед  листяних  хащів
Над  якими  неслась  в  Океан
Колісниця  шаленого  Cонця.

Моя  муза  зеленоока
Сонетом  сумного  Петрарки
Співала  мені  про  вечір,
Коли  всі  кольори  гаснуть:  
Навіть  кольори  стокроток  –  
Квітів  Гасконі  й  Тулузи:
Сутінок  альбігойців.

Моя  муза  зеленоока
Біля  стежок  оленів  
Дарувала  мені  одкровення,
Таїну  води  і  повітря,
Дарувала  мені  вічність,
Розказала  мені  про  безсмертя
Тіла  мого  космічного  
І  духу  мого  невагомого.  

Моя  муза  зеленоока
Блукала  серед  туману
Серед  дерев  колючих
Давніх,  як  оці  гори,
Поринала  в  ріки  холодні
Ступала  ногами  босими  
На  каміння  круглі  й  гладенькі.  

Моя  музо  зеленоока!  
Де  блукаєш  ти  нині,
В  яких  краях  незнаних
Шукати  мені  сліди
Твоїх  тендітних  ніг…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838466
дата надходження 11.06.2019
дата закладки 11.06.2019


Юхниця Євген

З однакової їжі - всі ми різні

От  ми,  однакові  умови  благородимо  -
У  школах,  інститутах,  групах,  колективах.
…А  на  одній  і  тій  землі  зростуть  в  городі  -
І  кавуни  солодкі,  й  будяки,  й  кропива.
...Як  так:    з  однаковості  -  різні  всходять  сили?  

02.06.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838431
дата надходження 11.06.2019
дата закладки 11.06.2019


UA forever_UA

Твой зов

Я  робок  был,  и  чуть  наивен...
Не  мог  представить  я  тебя  такой...

Сказала  тихо  ты  себе:  "ну  хватит!".
Пускай  не  осуждает  нас  никто.

По  звав  меня  в  тот  мир  прекрасный.
Ты  повторила  Евы  грех.

Я  мало  чем  Адама  лучше.
Но  Боже!не  жалею  ни  о  чём...

Был  с  богом  поединок  наш  не  равен...
Но  не  хотели  участи  иной.

Для  нас  с  тобой  желанье  много  значит.
Любовь  уже  поставила  клеймо.

Под  нами  тонкий  лёд,  такой  опасный...
Но  не  страшит  он  нас,  в  ответ  лишь  слышен  смех!

Целуй  меня...  и  я  всё  выше!  выше!
Как  горячит  мне  кровь  твой  сладкий  стон.

В  твоих  объятьях,  словно  обезглавлен...
В  тебе  хочу  тонуть...  в  тебе  одной!

Пускай  меня  озноб  охватит...
Мне  всё  едино,  всё-равно!

Твой  жаркий  пыл  неукротимый!
Меня  ведёт  в  запретный  мир  утех.

Ты    отдаёшь  мне  всё...  и  даже  больше!
Одной  тобой  навеки  я  пленён!

Был  до  тебя  я  так  невинен...
И  в  царстве  страсти  словно  был  изгой.

Не  представлял...  что  сердце  вдруг  охватит!
И  повторять  я  буду  имя  лишь  одно.

Твоя  любовь  дар  дивный!  не  реальный!
И  так  хочу  её  сокрыть  от  всех...

Что  предначертано  нам  свыше?
Не  знаю!  всё  не  важно!  я  влюблён!

Ігор  Мазалов
13.05.2015  12:14

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838421
дата надходження 11.06.2019
дата закладки 11.06.2019


Лилея

Ничто просто так не бывает…

Ничто  просто  так  не  бывает...
Любая  встреча  -  это  не  "просто  так"...
Самое  важное  ...кого  -  то  встречая...
Почувствовать...
Для  чего  он  Дан...
Есть  много    "просто  прохожих"
А  есть...
Кто  надёжно  "  поселился"  в  Душе
Долго  не  видясь  -  скучаешь...
Как  хочется  опять  встретиться  с  ним...
Хочется  всей  Душой  Дарить  Радость!
Отдавать!
Всё,  что  лучшее...
Ведь  главное  -  Любить!
Своей  нотой  Души  вдохновляя!
Подожди...
Не  спеши  уходить...
Музыка  Души...
Слова  поэта...
Вдохновляет  нас!
Не  думай,  что  "  песня  пропета"..
Есть  ещё  классика...ноктюрн...вальс...
Струны  Души  задеты...
Возвышенно...
Сердцами  поднимая  нас!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838415
дата надходження 11.06.2019
дата закладки 11.06.2019


UA forever_UA

Кохання

[b]Найкраще  почуття  в  житті.
Що  нас  підносить  вище  неба!
Про  що  весь  час  наші  думки?
І  що  за  неї    більше  треба?

Чому  про  це  пишуть  вірші?
Чому  для  всіх  вона  як  мара?
Як  не  літати  увісні?
Коли  у  сердці  грає  ліра.

Ми  всі  бажаемо  знайти.
Любов  що  надає  нам  крила.
Про  це  складаемо  пісні.
Кохання  це  велика  сила!

Вона  приходить  на  весні.
Така  раптова  та  жадана.
Ми  зрозуміїмо?  чи  ні?
Що  це  вона...  очікувана!

Чи  зможе  в  сердце  увійти?
Читам  вже  почалась  відлига?
Це  зрозумієш  тільки  ти.
Тому  вперед!  Вже  скресла  крига!

Ігор  Мазалов
14.05.2015  14:52[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838425
дата надходження 11.06.2019
дата закладки 11.06.2019


Артур Сіренко

Розчинення

                     «…  Незабаром  розчиниться  в  просторі
                               Пам’ять  моя…»
                                                                                         (Гійом  Аполлінер)

Він  називав  її  Лу
І  просив  не  шкодувати  про  забуття,
А  для  мене  ці  звуки  
Ця  сукупність  літер
Зовсім  не  імено  кралі
Яскравого  плаття
І  паризької  зачіски,
Це  назва  царства  вузькооких  людей,
Де  жив  бородатий  філософ.
А  ще  чомусь  згадуються  птахи
З  рожевим  пір’ям  
І  журавлі,
Які  сідають  на  руки
На  долоні  –  як  спогади  
На  дроти  пам’яті.
Дивак  Гійом  –  
Він  так  само  глухнув  від  канонади,
Так  само  мислив  квітами  мигдалю,
Коли  навколо  був  тільки  бруд  бліндажів
І  в’язке  болото  шанців,
І  бачив  якусь  красу
В  чорних  миттєвих  квітах  вибухів,
Так  само  думав,  що  не  повернеться:
Цей  дивак  –  менестрель  моста  Мірабо.  
А  я  співаю  про  міст  над  Бистрицею,
Теж  не  знаю,  чому  я  ще  є,
Теж  не  знаю,  чому  так  все  минає,
Але  спогади…  Спогади…
Невже  вони  розчиняться
В  порожнечі  Ніщо?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838357
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 10.06.2019


Артур Сіренко

Замість скрипки

                         «Глухий  скрипаль  я  граю  на  струнах  дощу…»
                                                                                                                 (Гійом  Аполлінер)

Замість  скрипки
У  мене  нині  похмурий  день:
Травневий  мокряк
(Краще  б  злива).
Колись  була  в  мене  скрипка  залізна,
Нині  нота  –  одна  –  трохи  іржава,
З  гострим  краєм,
Важка  як  Смерть,
Недоречна  як  все.  
Замість  музики
У  мене  нині  сирість:
Вода  на  траві,
Вода  на  землі,  
Вода  в  повітрі.
Крап.  
Колись  я  місив  болото
І  мріяв  просушити  плямистий  одяг,
Нині  ховаюсь  під  парасолю  –  
Чорну  як  хмара,  
Як  небо  вночі,  як  діра  в  часопросторі.
Як.  
Граю  мелодію,  яку  ніхто  не  почує.
Повторюю  звуки,  які  виснуть  в  повітрі:
З  них  збудують  собі  музей  кохання
Мокрі  горобці.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838358
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 10.06.2019


Witer

Можу

Не  можу  із  тобою  поруч  бути  в  кожну  мить,  в  котру'  захо́чу
Тримати  руки  тво́ї  —  не  дозволено  щодня
Дивитися  весь  час  не  зможу  у  безкраї  твої  очі
Й  чи  можу  промовляти  —  «ти  любов  моя»

Під  небом  зоряним  не  можу  із  тобою  крокувати
І  на  руках  тебе'  поне́сти,  до  само́го  обрію  землі
Як  повертаєшся  —  зустріти,  а  як  їдеш  —  проводжати
Тримати  у  обіймах,  і  не  хотіти  йти

Але....      у  мріях,  мила,  цілий  час  я  можу  бути  із  тобою
Й  думками  доторкатися,  приходити  у  сні
Квітучою  твоєю  можу  милуватися  красою
І  повертатись  в  спогади,  які  подарувала  ти

Я  можу  у  віршах  тебе',  о  дивовижна,  оспівати
Молитись  можу  я  за  тебе  до  Творця
Будь  де  —  вогонь  твій  можу  відчувати
Й  насолодитись  споавжнім  щастям  від  життя

Хіба  це  мало?  Мушу  цінувати
Й  нехай  минає  все,  немов  стрімка  вода
Радію  й  тішуся,  що  можу  так  тебе'  кохати
Назвати  можу  —  рідна  ти  душа

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838339
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 10.06.2019


Малиновый Рай

ПЕРВОЕ СВИДАНИЕ

МИЛАЯ  НЕ  БОЙСЯ  Я  НЕ  ГРУБ,
Я  НЕ  СТАНУ  СИЛОЙ  ТЕБЯ  БРАТЬ,
Я  ХОЧУ  КОСНУТЬСЯ  ТВОИХ  ГУБ,
РАЗРЕШИ  ТЕБЯ  ПОЦЕЛОВАТЬ.

НУ  СКАЖИ,НО  ЧТО  ЖЕ  ТЫ  МОЛЧИШЬ
ХОТЬ  ВОЗМОЖНО  ВСЁ  СКАЗАТЬ  БЕЗ  СЛОВ
СТАЛА  ТЫ  ОГНЁМ  МОЕЙ  ДУШИ,
РАЗБУДИЛА  ПЕРВУЮ  ЛЮБОВЬ.

Я  ХОЧУ  ВСЕ  ЛУЧШИЕ  ЦВЕТЫ  
ГОРДО  ПОЛОЖИТЬ  К  ТВОИМ  НОГАМ.
Я  ХОЧУ  ЧТОБ  СТАЛА  МОЕЙ  Т́́Ы
И  ТЕБЯ  ́ДРУГОМУ  НЕ  ОТДАМ.

ХОЧЕШЬ  ,ТЫ  С  ОТВЕТОМ  НЕ  СПЕШИ
МНЕ  КОНЕЧНО  ТРУДНО  БУДЕТ  ЖДАТЬ.
Я  ТОБОЮ  БУДУ  ДОРОЖИТЬ.
И  БОЮСЬ  ТЕБЯ  Я  ПОТЕРЯТЬ.

МИЛАЯ  НЕ  БОЙСЯ,Я  НЕ  ГРУБ.
Я  ХОЧУ  ТЕБЯ  ВСЕГДА  ЛЮБИТЬ,
ДАЙ  КОСНУТЬСЯ  НЕЖНО  ТВОИХ  ГУБ,
ЧТОБЫ  ПЕРВЫЙ  ВЕЧЕР  НЕ  ЗАБЫТЬ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838274
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 10.06.2019


UA forever_UA

Сатурн Венере шлёт привет

Прекрасный  танец  двух  планет.
Таинственный!  непостижимый!
Искрится  розовый  расцвет.
Кольцами  света  окаймлённый.

Ничто  чудесней  в  мире  нет.
Стихий  порыв  неукротимый.
Сатурн  Венере  шлёт  привет.
В  не  ясном  контуре  вселенной.

Страстью  пылает  розы  цвет.
Богини  мира,  дар  священный.
Её  любовью  дан  ответ.
Ласкою,  нежностью  безмерной.

В  его  душе  гигантский  след.
Её  губами  очерченный.
Негаданный,  весенний  бред.
Он  словно  счастьем  Опьянённый.

Суровый  отблеск  чуждых  сред.
Кольцами  грусти  леденящий.
Себе  лишь  приносил  он  вред.
В  своей  печали  растворённый.

Она  боролась  столько  лет.
За  своё  право  быть  счастливой.
А  он  пришёл,  и  снял  запрет.
Обняв  рукою  боязливой.

Сердец  молчанье  тет  а  тет.
Тёплый,  прямой,  и  откровенный!
Лучами  Солнца  он  согрет.
На  веки  ею  он  пленённый!

Свеченьем  тысячи  комет.
Пусть  озарён  союз  их  вечный.
Счастливый  вытянув  билет.
Осилят  путь  благословенный!

Ігор  Мазалов
04.05.2015  02:15

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838308
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 10.06.2019


UA forever_UA

Подруженьке

Подруга  ты  моя  родная!.
Тебе  скажу  я,  не  грусти!
Обиды  разные  прощая.
Печаль  ты  в  сердце  не  держи!

Судьба  порой  бывает  злая.
Ты  с  дамой  этой  не  шути.
Но  участь  ждёт  тебя  иная.
Головку  выше  ты  держи!

Под  небом  ласкового  Мая.
Смог  твою  дружбу  обрести.
Тебя  уже  не  много  зная.
Понял!  что  лучше  не  найти!

Людей  случайных  избегая.
Покой  способна  обрести.
И  в  сердце  ненависть  не  зная.
С  Господом  Богом  ты  иди!

Горечь  обид,  раной  алея.
Ещё  тревожит  изнутри.
Дружбы  теплом  своим  я  грея.
Вновь  прошепчу:  "боль!  отпусти!"!

Ігор  Мазалов
11.05.2015  21:36

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838310
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 10.06.2019


Шон Маклех

Хаос і світло

                     «Великий  крик
                         Кинутий  хаосом  світлу»
                                                       (Еміль  Верхарн)

У  колодязь  старого  міста
Темного,  наче  ніч  у  задушній  сельві,
Затхлого,  наче  нотатки  конкістадора,  
Я  занурюю  дерев’яне  відерце.
Відерце  сонця.  
А  ви  питаєте,  що  там  намальовано
На  його  округлій  поверхні:
Чи  бодай  хтось,  бодай  безкрилий
Намалював  стигле  яблуко
Чи  може  плямистого  птаха
З  гострим  дзьобом  
І  сутрами  Далай-Лами
У  пазуристих  лапах.  

У  залізну  скриню  нетутешнього  міста
Я  ховаю  свої  фобії
Порізані  на  кавалки  ножицями  історії,
Я  ховаю  дитячі  іграшки
Якими  бавився  мисливець  Ернест
Коли  жив  дитиною  на  березі  озера.  
А  ви  ще  питаєте,  чи  то  зайчики,
Чи  то  може  клишоногі  ведмедики,
Чи  просто  слова  самогубця-батька,
Чи  старий  ніж  іржавий,
Яким  різали  хліб  на  тісній  кухні,  
Чи  думки  божевільної  матері,
Чи  просто  хмари  над  озером  Мічіган
І  містом  цибулі  дикої.  

У  мідну  чашу  чужого  міста,
Зажди  не  нашого,  зажди  ворожого,
Я  наливаю  вино  журби:
Пийте  його  каламуть  чорну,
Розливайте  його  краплями
На  клумби,  де  ростуть  гладіолуси  –  
Квіти  меча  й  Колізею,
Напоїть  ним  
Хвору  жебрачку  совість.
Може  це  буде  доречно.
Може.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838225
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019


Шон Маклех

Вир готичних літер

                   «Глухо  вирує  вона,  підступаючи  до  горлянки
                       Тих,  хто  несе  між  ребрами  вугіль  бажання,
                       Гукнути  криком  її  і  кинути  в  небо…»
                                                                                                                             (Еміль  Верхарн)

Кам’яне  крислате  дерево
Виросло  в  саду  обітниць
Міщан-монахів  міста  Кляштор.
А  ви  ще  питаєте,  
Чому  вони  вдягнені  в  чорне  –  
Всі,  навіть  діти,  навіть  повії,
Навіть  кондуктори  перукарень.
У  цьому  місті  горобці  не  цвірінькають,
А  співають  хорал  Судного  Дня  –  
Наче  не  горобці  вона,  а  лелеки
Чорні,  як  готичні  літери
Писаря  щура-бургомістра.
Над  містом  вир  газетний  історії,
Вир  пліток  і  марень  похмурих  ліриків,
Пісень  клошарів  з  потріпаними  акордеонами,
Криків  глашатаїв  на  ринковій  площі.
А  двері  всі  зачинені,
А  вікна  сто  років  не  миті,  
А  фіранки  з  сірої  мішковини,
А  миші  вночі  йдуть  споглядати  Місяць,
Що  зипає  оком  кота  хижого
На  крислате  кам`яне  дерево,
Що  росте  й  росте  (бо  місто),
Серед  площі  Закоханих  Сажотрусів.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838226
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019


Променистий менестрель

У Лукомор'ї

                         

Все  бу́ло  і  все  буде,  що  здійсниться;  
З  чиєї  волі  –  нам  не  все  одно?  
Не  втратити  себе  в  небеснім  ситці  
І  мудрості  тут  знайдене  зерно.  

Адже  скіль  Світла  бачили  з  дитинства,  
Відомо,  хто  нас  наповняв  Добром  –  
Трудились  Ангели,  Марія  Діва  
І  Душ  земних  та  друзів  весь  огром.  

Це  Лукомор'є,  всім  нам  в  дар  є  царство...  
Вкраїни  ж  –  меншості  лиш  капітал.  
Врятуємось  від  владного  варва́рства?  
Городять  за  гектарчиком  гектар.  

Собі  усе  у  ласощів  шматочки  –  
Пейзажі  де,  озера,  берег  рік.  
З  простором  –  дичина  була  б  й  грибочки.  
Тин  встав  –  там  мовби  звір,  не  чоловік.  

Чи  переродження,  а  чи  видіння?
Накоїв  –  "відмолюся,  Бог  простить..."  
Вже  років  тридцять  у  гріхи  падіння,  
Але  ж  злодійський  множать  апетит.  

"Христу  прийшлося  Хрест  свій  волочить.  
Про  бездоганність  нашу  б  всіх  привчить?..."

09.06.2019  р.
Легко  видно  цифри-перевертні  в  даті,
що  символічно.


     У  Лукоморья

Всё  было  и  всё  будет,  что  свершится;
По  воле  чьей  –  не  всё  ли  нам  равно?
Себя  не  потерять  в  небесном  ситце
И  мудрости  здесь  найдено  зерно.

Ведь  столько  Света  замечали  с  детства,
Известно,  кто  нас  насыщал  Добром  –
Трудились  Ангелы,  Мария  Дева,
Родные  и  друзья  все  большинством.

Ах  это,  Лукоморья  всем  в  дар  царство...
России  ж  –  меньшинству  лишь  капитал.
Спасёмся  ли  от  властного  дикарства?
Городят  уж  –  десятками  гектар.

Всё  превращают  в  лакомства  кусочки  –
Пейзажи  где,  озёра,  берег  рек.
С  простором,  чтобы  дичь  была,  грибочки.
Тын  встал  –  там  словно  зверь,  не  человек.

Как  быстро  –  на  глазах  перерожденье.
А  натворил  –  "отмолим,  Бог  простит..."
Лет    тридцать  длится  во  грехи  впаденье,
Но  воровской  всё  множат  аппетит.

"Это  Христу  пришлось  свой  Крест  тащить.
Нам  как-нибудь  удастся  проскочить."

09.06.2019г.
Легко  видно  цифры-перевертни  в  дате,
что  символично.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838213
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019


Юхниця Євген

Войска, океанами и ручейками

Рассердилась  что-то  на  людей  вода.
Где-то  зря  обидели  текучую.
Ну  и  вот:  на  наши  города
Льются  армии  из  рек,  морей  и  тучек.
…У  них,  во́йска,  в  океанах  –  не  дай  Бог!
И  разведчиков  –  из  ручьёв,  криничек.
…Шантажирует  конкретно  водный  сток  -
Паводками,  ливнями  водичка…

Чувствую,  что  если  не  внедрим
Очистных  –  ещё,  ещё,  сооружений,
И  не  перестанем  горный  лес  пилить  -
Проиграем  воде  -  на́чисто  сраженье.
…И  тогда  вода  –  тела  другого  вида
Разовьёт  вместо  людей,  как  форс-мажор….
…Нас  пока  предупреждают  дальновидно?
Иль  уже  по  нас  готовый  приговор?

09.06.19  г.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838202
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019


UA forever_UA

Как будто в небо улетаю

Как  будто  в  небо  улетаю.
Тебя  с  собою  прихватив.
Каким  вернусь?  уже  не  знаю.
Туманит  мозг  твой  позитив.

С  тобой  вершины  покоряю.
Ты  знаешь  под  какой  мотив!
Что  стал  другим?  не  отрицаю!
Топор  войны  с  собой  зарыв.

Своих  я  вкусов  не  меняю.
И  новым  двери  я  открыв.
Себя  немного  удивляю.
Но  разве  это  негатив?

Похоже  голову  теряю.
Любовью,  страстью  всё  залив.
Нежно  тебя  я  всю  ласкаю.
Ты  принимаешь  мой  порыв.

Все  тайны  ночи  доверяю.
О  всех  преградах  позабыв.
Другую  участь  отвергаю.
Желанье  жить  снова  открыв.

Ігор  Мазалов
25.04.2015  01:03

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838159
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019


golden-get

Про обережність люди забувають.

Лестощі  так  відчиняють  двері  -
Усі...  Щодо  довіри?
Коли  майстерно,  смачно  хвалять.
Про  обережність  люди  забувають...

Людина  може  стати  ,як  ворона  
З  вірша  відомого  всім  байкаря  Крилова.
Розкриє  рота  під  гіпнозом.
Десь  в  небі  вже  літає  вільно  мозок...

Порада  -  не  дивись  у  очі.
Тому  ,  який  обманювати  хоче.  
Циганські  засоби  лише  тоді  впливають,
Коли  про  обережність  люди  забувають...

Богато  слів  кидати    вміють  ,  так  охоче.
Тримайся  .  Тільки  не  дивись  у  очі  !!!

Тоді  його  слова  пройдуть  скрізь  вуха...
Бо  фільтрував  розмову,  а  дурню  усю  не  слухав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838180
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2019


stay yourself

прірва твоя , генію!

топтати  пір'їни  з  твоїх  білих  крил  нестерпно  боляче,  втрачена  душо  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796357
дата надходження 20.06.2018
дата закладки 08.06.2019


Ulcus

жити в тобі

я  дуже  хочу  до  тебе  в  середину...
глубко,  далеко...  хоч  би  й  в  печінку
влитися  в  вени  вином  розведеним
як  чоловік  проникає  в  жінку
хочу  сховатися  десь  під  повіками
ковзати,  пестити  яблуко  ока
в  мозку  блудити  під  різними  ніками
серце  стискати  сильно,  жорстоко
хочу  я  бути  твоєю  правицею
щоби  писати  мені  послання
про  сокровенне,  давно  обіцяне
те,  що  колись  нарекли  коханням...
я  дуже  хочу  до  тебе  всередину
я  ж  бо  давно  вже  з  тобою  стала
мислимим,  сотні  разів  доведеним
збігом,  сукупністю,  інтегралом
чи  відчуваєш  мене  усередині?
черевомовцем  гучним,  пророчим?
кров’ю,  скелетом  чи  нервів  плетивом  -
байдуже...  жити  в  тобі  я  хочу....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838020
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 08.06.2019


Юхниця Євген

Удары капелек неострых

Листики,  зелёные  мулаты  -
Растительные  свето-комбинаты,
Под  зубастым  острым  резким  градом
От  разры́вной  боли  и  досады
То  сжимались,  уклонялись,  опускались.
…Замечаете  у  листиков  гримасы?

И  когда  вот  град  исчез,  и  летний  дождик
Поливал  ударом  капелек  неострых,
Я  никак  не  мог  понять:  у  листьев,  кожа  -
Бане  радуется,  с  душем  шлёпко-грозным?
…Или  капельки  в  размер  листочка  -
Больно  били  в  их  животик,  почки?..

08.06.19  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838054
дата надходження 08.06.2019
дата закладки 08.06.2019


golden-get

Жінка - Ранок.

Жінка  -Ранок  з  ніжним  присмаком  літа.
Знаю,  що  серце  твоє  до  мене  відкрито.
Так  приємно  пливти  в  ароматах  твоїх
У  квітневому  Раї.    Завжди  у  своїх
Ранкових  мріях  зустрічаю  -  кохання.
Ніжне  ,  як  Літо  з  духмяним  вітанням.  

Жінка  -  вечір.  з  ніжним  присмаком  меду.
Пливу  в  поцілунках  солодких,  шалених.
Пісні  космосу  серденьком  я  чую.
А  в  очах  твоїх  перші  зірки  рахую.

Жінка-  ніч  з  ніжним  присмаком  щастя.
А  в  таємні  бажання  зануриться  -  вдасться  ?
Перетворити  тебе  в  жінку  -  Ранок.
Щоби  зустріти  чистий  новий  світанок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838058
дата надходження 08.06.2019
дата закладки 08.06.2019


Holger Dolmetscher

Белые голуби

Белые  голуби  -  души  умерших,
белые  голуби  -  чьи-то  мечты...
Белые  голуби  -  лики  нездешних,
белые  голуби  -  цветом  просты.
Кто-то  скитается,  что-то  находит;
кто-то  родится,  а  кто-то  умрет...
Кто-то  уходит,  а  кто-то  приходит;
кто-то  страдает,  а  кто-то  живет.
Кружится,  белая,  белая  стая,
белое  облако  мирно  летит...
Белое  облако  -  призраки  рая,
белые  птицы  -  возвышенный  вид!
Белые  птицы  -  небесное  чудо,
белые  птицы  -  небесный  каскад...
Белые  голуби  -  светлая  удаль,
белые  голуби  -  мира  парад!
Голуби,  голуби  тихо  воркуют,
голуби  что-то  душе  говорят...
Голуби  крыльями  образ  рисуют,
голуби  доброе  боготворят...
Годы  взлетают,  как  голуби  на  небо,
годы  порхают  в  далекой  дали...
Белые  голуби  -  души  изранены,
белые  голуби  -  вечность  нашли!
Голуби  белые  -  Бога  посыльные,
голуби  белые  -  проводники...
Голуби  белые  -  души  всесильные,
звонко  в  которых  журчат  родники...
Души  заблудшие,  души  великие
души  прощенные,  души  Земли...
Белые  голуби  суть  многоликие,
белые  голуби  в    мир  привели
души,  что  бродят  в  строю  неприкаянных,
души,  что  бродят  в  безвестных  строках;
души,  что  в  капсулы  времени  впаяны,
души,  что  кто-то  держал  на  руках.
Белые  голуби  -  души  смотрящие,
белые  голуби  -  души  тепла...
Белые  голуби  -  все  настоящие,
память  любви  их  в  сей  мир  привела...

07.06.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838067
дата надходження 08.06.2019
дата закладки 08.06.2019


Айдахо

поэзия человеческих отношений

долго  упрашивать  незачем,
скажешь  «люблю»,    
приду.
стану  единственным
светочем,
тающим  поутру.

если  простишь  поцелуями
губы,  глаза,  всего.
чтоб  оттого  -  неминуемо
радости  торжество,

жажды
заждавшейся    близости
вдоль  твоего  плеча.
смилуйся,  
с  Божией  милостью,
строки  кровоточат.

солнце,  мое  отражение!
верую  –  навсегда:
в  каждое  перерождение
слова  из  уст  в  уста…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837999
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 07.06.2019


UA forever_UA

Нет слов…

Нет  слов  таких  что  б  описать.
Что  чувствую  к  тебе  родная.
Их  можно  только  прошептать.
Проникновенно,  вздох  роняя.

Как  про  тепло  мне  рассказать.
Что  залило  меня  до  края.
Как  сердце  мне  своё  унять.
Что  ты  коснулась  исцеляя.

Смогла  ты  путь  мне  указать.
И  не  далёк  уж  от  врат  рая.
Ты  душу  стала  мне  ласкать.
Легко  совсем  того  не  зная.

Боюсь  в  ночи  я  утерять.
Тот  плен  в  котором  у  тебя  я.
И  жажду  счастье  осязать.
С  тобою  в  небо  улетая.

Ігор  Мазалов
17.04.2015  03:38

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837962
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 07.06.2019


САВИЧ

Тамара_Литературные упражнения на рифмование

Под  парковою  арочкой
Красивая  на  вид  
Смгуляночка  Тамарочка
Платочек  теребит.
Пройтись  бы  с  не  на  парочку
И  просто  заявить:
- Смугялночка  Тамарочка,
Мне  без  тебя  не  жить.
Глазенки  твои  карие
Из  пламя  и  огня.
Смугляночка  Тамарочка,
Ты  позови  меня.
Раздолье  нас  душистое
Укроет  до  утра,
Споем  у  золотистого
Любви  нашей  костра,
Ты  скажешь  мне  тихонечко,
Платочек  теребя:
- Ах,  Саша,  мой  миленочек,
Я  так  люблю  тебя!
И  стану  сват  министру  я  
И  кумом  королю!
Ты  –  песня  моя  чистая
И  я  тебя  люблю.
А  доживем  до  старости,
До  свадьбы  золотой,
И  свадебною  парочкой
Опять  пройдем  с  тобой.
Нальем  по  стопке-чарочке
Искристого  питья
И  «горько!»  нам,  Тамарочка,
Скомандует  семья…
…Мечты!  А  как  Тамарочке
За  правду  подойти?
И  как  влюбленной  парочкой
По  жизни  нам  пройти?
[i]Февраль  1989  р.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837966
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 07.06.2019


UA forever_UA

Остановись! прошу родная!

Моя  любимая,  постой!
Остановись!  прошу  родная!
Зачем  ты  рушишь  свой  покой?
Зачем  горишь?    недомогая.

Зачем  идёшь  в  последний  бой?
К  себе  пощады  ты  не  зная.
Ведь  тут  я!  рядом!  я  с  тобой!
А  впереди  лишь  волчья  стая.

Средь  них  ты  милая  изгой.
Они  сожрут  ведь  не  моргая.
Ну  я  же  есть!  я  же  с  тобой!
Ты  что  же  гордая  такая?

Так  трудно  быть  всегда  одной...
Себя  на  муки  обрекая.
Бороться  с  дикою  водой.
Грозою  крылья  опаляя.

Как  можно  справится  с  ордой?
В  пучину  бурь  себя  бросая.
Как  выдержать  это  с  собой?
Душой  и  сердцем  замерзая.

Всё!  баста!  всем  ветрам  отбой!
Воскликни:  "Больше  ни  одна  я!".
Ты  увлеклась  этой  игрой.
Но  ты  же  женщина,  не  свая.

Больше  не  быть  тебе  одной.
Моим  теплом  всю  согревая.
Хочу  накрыть  тебя  собой.
И  называть  своей  весной  я.

Нам  ещё  рано  на  покой.
Ещё  откроем  врата  рая.
Когда  есть  ты,  и  я  с  тобой.
Мы  будем  жить  не  унывая!

Ігор  Мазалов
25.04.2015  02:07

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837965
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 07.06.2019


dashavsky

Хто правду може сказати?

Хто  правду  може  сказати,
Чому  брат  брата  почав  убивати?
Скільки  крові  потрібно  ще  пролити!
Щоб  отямитись!  Зупинитись!

Заспокоїти  матерів  і  сиріт,
За  яких  молиться  увесь  світ.
Усіх,  злочинно  вбитих,  відшукати
І  по  християнськи  поховати.

Полеглим  в  боях  почесть  віддати,
Щоб  пам'ять  про  них  не  пропала
І  кожна  українська  родина
Своїх  героїв  поіменно  знала.

Вони  життя  недаремно  віддали,
А  за  те,  щоб  діти-нащадки  наші
Не  були  уже  більше  рабами,
А  державою  самі  керували.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837845
дата надходження 06.06.2019
дата закладки 06.06.2019


Любов Таборовець

Обійми…

Обійми,  поцілуй,  пригорни…
Поведи  мене  в  яснії  далі,
Щоб  відчула  я  подих  весни
Крізь  казкові,    морозні  вуалі

Обійми,поцілуй,  приголуб…
Мені  більшої  втіхи  не  треба
Стане  палацом  для  мене  й  зруб,
Тільки  б  в  парі  летіти  під  небом

Обійми,  поцілуй,  прошепчи…
Ті  слова  що  квітують,  як  маки
Що  як  зорі  сіяють  вночі  -  
Шрифт  таємний  любові  у  знаках

Обійми,  поцілуй,  зацілуй…
І  розтане  на  серці  крижинка
Душу  спраглу  коханням  втамуй
Я  до  скону  твоя  буду  жінка…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836615
дата надходження 26.05.2019
дата закладки 05.06.2019


Ulcus

хто я для тебе?

хто  я  для  тебе?  хто?  скажи...
я  не  шукаю  варіантів
шкарлупок,  копій,  муляжів
слонів  рожевих  на  пуантах
хто  я,  скажи,  для  тебе?  хто?
передусім,  ми  -  просто  люди
під  божим  ходимо  перстом
чи  ще  чиїмось?  та...  хай  буде  
ніщо  людське  нам  не  чуже
тому  і  прагнемо  по-людськи
пожити,  вірність  бережем
якимось  принципам,  і  -  дзуськи!
дарма  запитую  про  це  
тебе,  дарма  себе  питаю
дарма  у  дзеркалі  лице
серед  чужих  своє  шукаю...
ініціація  -  пусте
нехай  імен  я  сотні  маю
я  твердо  знаю  тільки  те
що  я  -  твоя,  що  я  кохаю

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837707
дата надходження 05.06.2019
дата закладки 05.06.2019


Малиновый Рай

УТРО

КАК  БОЖЕСТВЕННЫЕ  СВЕЧИ
РАЗГОНЯЯ  ПЛЕН  НОЧИ,
СОЛНЫШКО  ЛЬЁТ  В  БЕСКОНЕЧНОСТЬ
ЖИЗНЬ  НЕСУЩИЕ  ЛУЧИ.

МНОГОКРАСОЧНО  ИСКРИТСЯ
В  РОСАХ  СОЛНЦА  ОГОНЁК.
НОВЫЙ  ДЕНЬ  НАД  МИРОМ  МЧИТСЯ,
НОВЫЙ  ДЕНЬ  НЕСЁТ  ВОСТОК.

СОЛОВЕЙ  СВОЕЙ  МОЛИТВОЙ
НАЧИНАЕТ  РАЗГОВОР
И  СПОЛЗАЕТ  СВЕТ  ЭЛИТНЫЙ  
ПО  ДЕРЕВЬЯМ  НА  ЗАБОР.

КАК  ВЕНЕЦ  ЗЕМЛЕ  НА  ПЛЕЧИ
ЗОРЬКА  РАННЯЯ  ЛЕГЛА.
КРАСОТА.ДА  БУДЬ  ТЫ  ВЕЧНОЙ,
ЧТОБЫ  ВЕЧНОЙ  ЖИЗНЬ  БЫЛА.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837637
дата надходження 04.06.2019
дата закладки 05.06.2019


UA forever_UA

Хочу тебе опять в любви признаться

Хочу  тебе  опять  в  любви  признаться.
В  который  раз  души  глубины  подарить.
Не  перестану  в  этом  признаваться.
Пока  на  этом  свете  буду  жить.

Смотрю  в  глаза  твои,  не  в  силах  оторваться.
В  озёрах  изумрудных,  так  тянет  утонуть...
На  глади  их  не  в  силах  удержаться.
И  песнь  сирен  зовёт,  назад  не  повернуть.

В  объятиях  твоих,  так  жажду  оказаться!
Чтоб  нежности,  дурманом  опоить.
И  любящей  рукой,  тебя  касаться.
И  больше  никогда  не  отпустить.

Невзгод  судьбы,  устал  я  опасаться.
И  не  без  повода  себя,  всю  жизнь  корить.
Должна  же  эта  цепь,  когда-нибудь  порваться!
Ты  рядом  здесь,  а  значит  можно  просто  жить.

Украдкой  в  дверь  мою,  рискнула  постучаться.
Моих  сомнений  ты  смогла  меня  лишить.
И  нежным  ветрам,  помогла  ворваться.
Окошко  в  мир,  сумела  мне  открыть.

Мне  всё  трудней,  с  тобою  расставаться.
И  хочется  порою  мне  так  выть.
И  кажется  порой,  что  может  оборваться.
Меж  нашими  сердцами,  невидимая  нить.

Ты  в  снах  моих,  всё  чаще  стала  оставаться.
А  я  в  твоих,  в  сто  крат  мечтаю  быть.
Шёлком  волос,  мечтаю  упиваться.
В  твоих,  ладонях  просто  тихо  плыть.

Теснее  я  к  груди,  твоей  хочу  прижаться.
Губами  жадными,  до  дна  тебя  испить.
И  кожи  бархатом  твоей,  украдкой  наслаждаться.
Чтоб  всю  мою  любовь,  могла  ты  ощутить.

Ігор  Мазалов
09.04.2015  12:05

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837680
дата надходження 05.06.2019
дата закладки 05.06.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2019


Кадет

Грешные сны

Налетели  метели  и  вьюги,
Году  старому  «светит»  каюк...
И  не  раз  пожалели  пичуги,
Что  ещё  не  «свалили»  на  юг...

Мир  готовится  к  новому  кругу,
Напрягает  худой  календарь...
Но  сегодня  проведать  друг  друга,
Не  получится  так  же,  как  встарь...

Осушая  на  счастье  бокалы,
Хорошо  провожать  старый  год,
Но  вожди  как  скупые  шакалы
Ободрали  как  липку  народ...

Не  пройти  по  житейской  дороге
Без  досадных  потерь  и  обид,
Не  оставят  в  покое  тревоги,
Неизбежен  души  целлюлит...

Но  в  преддверии  Нового  Года
Не  страшны  даже  грешные  сны,
Что  расщедрится  мамка-природа
И  дотянем  до  новой  весны!

декабрь  18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817470
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 04.06.2019


Евгений"Солнце"Мороз

УДАРЫ СУДЬБЫ

Дождь  за  окном  и  на  сердце  слякоть,
Сидишь  в  полутьме,  завывая  от  боли.
Все  же  мужчинам  не  чуждо  плакать-
Удары  судьбы,  испытание  воли.

Не  слабость  души-  это  крик  под  вечер,
В  клочья  растерзанный  по  дороге,
Столько  шагов  к  долгожданной  встрече,
А  на  последнем  ломаешь  ноги.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837486
дата надходження 03.06.2019
дата закладки 03.06.2019


stay yourself

жду…

мираж  мечты  пугает  поцелуем  в  подол  моего  платья  на  тропинке

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796238
дата надходження 19.06.2018
дата закладки 03.06.2019


stay yourself

🤩

небо  квітами,  чому  ж  журишся

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796144
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 03.06.2019


Galkka2

Втомився асфальт від людей…

Втомився  асфальт  від  людей.
Втомилась  під  ним  і  земля.
Втомились  від  сотні  речей,
Що  з  ними  ставались  щодня.
То  кинуть  на  спину  сміття,
То  плюнуть  в  лице  і  не  раз,
Впивалось  слідами  взуття,
Не  було  на  тілі  прикрас.
Минуле  приходить  у  снах,
Де  квіти  цілують  лани,
А  вітер  на  всіх  парусах,
Гойдає  навислі  гілки,
Свій  ранок  почне  соловей,
Жужжать  працьовиті  джмелі,
Цвіркун  завершає  весь  день,
І  чари  почнуться  вночі....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837333
дата надходження 02.06.2019
дата закладки 03.06.2019


Східний

І лиш зозуля голосила


Вже  шостий  рік  лунають  грози,
Немає  й  дня,  аби  без  бою.
з  новин  невтішні  ллють  прогнози.
Туман  піднявся  над  водою.

І  тиша  в’їлася  у  душу…
Нестерпна  спека,  без  дощу.
Колише  вітер  стару  грушу,
Клубиться  дим  на  лінії  вогню.

Мовчать  і  танки,  й  автомати,
І  лише  джміль  гуде  кудлатий.
За  сина  молить  усе  мати,
Не  може  сива  ненька  спати.

Праворуч  тріснула  гіляка,
І  знову  мертва  тишина.
Стривожився  у  мить  вояка,
- До  бою!  –  крикнув  старшина.

І  почалося,  й  заревіло,
І  танки,  й  гради,  і  вогні.
Старенька  груша  задиміла
Притисся  ворог  до  стерні.

І  поміч  вчасно  прилетіла,
Горить  ворожий  БеТееР.
І  лиш  зозуля  голосила,
Немов  із  пекла  люцифер.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837353
дата надходження 02.06.2019
дата закладки 02.06.2019


Східний

Останній дзвоник



Промчалися  роки  швидко  шкільні,
Мов  вітер  мовчазний,  у  поле.
І  учні  нарядні,  і  вчителі,
А  далі  дороги  і  долі.

І  дзвоник  останній  тихо  дзвенить,
Вчорашнім  дитинства  відлунням.
Дорослими  стали  в  житті  ми  за  мить,
Десь  кожен  з  своїм  сподіванням.

Тож  прощавайте  мої  вчителі
І  зошит,  щоденник,  підручник.
Ви  крила  в  майбутнє  вручили  мені
І  в  двері  до  мудрості  ключик.

Вже  й  гаснуть  вогні  у  шкільному    вікні,
А  з  ними  і  роки  ілюзій.
Чому  ж  так  самотньо  є  на  душі,
Хоч  поряд  стоять  мої  друзі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837344
дата надходження 02.06.2019
дата закладки 02.06.2019


Евгений ВЕРМУТ

НУ, ВОТ И ОНО…

           Вот  и  лето  пришло.  Избитая  фраза,  не  правда  ли?  Но  оно  пришло,  причем,  совсем  не  неожиданно.  Лето,  оно  всегда  долгожданно  и  ожидаемо  в  каждом  доме.  Самая  честная  пора  года,  не  в  пример  зиме.  Летом,  если  жарко,  то  солнце,  если  холод,  то  дожди,  тучи.  Зима  в  этом  плане  подлая  тварь.  Зимой,  когда  солнечно,  то  обязательно  мороз,  а  когда  теплеет,  то  или  слякоть,  или  темное  мрачное  небо  и...  пониженное  настроение.  Не  люблю  зиму.  Пускай  зимой  "крестьянин  торжествует",  а  мне  бы  в  жару  в  теньке  прохладного  пива  попить,  на  травке  поваляться,  облака  разглядывать...

         А  вот  весну  с  осенью  трогать  не  буду.  Это  святое.  Весна,  осень  -  это  не  времена  года,  это  время  поэзии.  Переход  от  зимы  к  лету  и  наоборот  сопровождается  бурными  катаклизмами  в  душе  поэта,  что,  естественно,  не  может  не  сказаться  на  его  творчестве.  Дух  поэзии  витает  весной  в  каждом  проклюнувшемся  листочке,  в  каждом  луче  солнца.  Желание  жить  бьет  через  край,  обдавая  брызгами  окружающих,  и  все  это  воплощается  в  строчках,  полных  доброй  положительной  энергии...

         Осень  не  меньше  будоражит  чувства,  но  их  весенняя  неуемная  бурность  сменяется  тихой  лирической  грустью,  такой  же  доброй  и  какой-то  бесконечной.  Краски  осени,  в  основном,  зеленые,  желтые,  красные...  прячутся  в  парках  и  лесах,  в  полях,  на  дорогах  под  ногами.  Освещаемые  ярким  солнцем,  они  как  бы  заставляют  нас  немного  сожалеть  о  пройденном  лете,  о  том,  что  что-то  не  успел  сделать  важное,  что  делается  только  летом.  Подспудно  каждый  из  нас  начинает  подводить  итоги  проходящего  года.  Почему-то  именно  осенью,  а  не  вначале  зимы.  Природный  инстинкт,  наверное...

         Но,  не  смотря  на  весенне-осенние  эмоции,  не  стоит  ругать  и  принижать  холодную  зиму  и  жаркое  лето.  Не  будь  зимы,  не  было  бы  и  того  восторга,  с  которым  мы  встречаем  весну.  Не  будь  лета,  осень  превратилась  бы  в  обычные  грязные  дождливые  дни.  Какая  уж  там  тихая  грусть.  Сидели  бы  в  своих  норах  и...  тихо  злились  на  жизнь.  Каждая  пора  несет  нам  что-то  свое,  сменяя  радость  на  грусть,  грусть  на  радость.  Зато  круглый  год  не  меняется  только  одно  чувство.  Оно  называется  любовью.  Поменяется  климат,  выпадет  снег,  будут  трескучие  морозы,  будет  невыносимая  жара,  начнутся  ураганы,  но  все  они  лишь  временное  явление.  Единственное,  что  никогда  не  поменяется  в  нашем  мире,  любовь.

         А  любить  можно  всегда!

01.06.2019г.  Первое  летнее  утро...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837244
дата надходження 01.06.2019
дата закладки 01.06.2019


Holger Dolmetscher

Мрачные призраки прошлого

Мрачные  призраки  прошлого,
образы  разных  миров...
Сердце  давно  огорошено
и  не  приемлет  даров;
сердце  уставшее  молится,
сердце,  рыдая,  поет...
Сердце  лишь  Богу  откроется,
сердце  под  стук  свой  идет
к  светлому  времени  оному,
к  светлым  лучам  естества,
к  миру  безликому,  сонному,
к  ликам  бездушным  родства.
Все  несерьезно,  серьезно  ли,
все  непонятно  всегда...
В  мире  живем  мы  под  звездами,
видя  лишь  их  иногда.
Все  суета  суетливая,
все  суета  из  сует...
Время  проходит  тоскливое,
время  вот  было  и  нет!
Время  расстреляно  временем,
время  в  плен  взято  живьем...
Божья  отметина  в  темени,
годы  мы  часто  жуем...
Время  проходит  без  времени,
время  идет  невпопад...
Сильного  роду  ты,  племени,
рады  ты  сей  жизни,  не  рад?!
Кто-то  кого-то  лишается,
кто-то  проблемы  не  ймет...
Жизнь.  как  корова  брыкается,
жизнь  очень  быстро  пройдет.
Жизнь,  это,  может,  грядущее,
что  в  подсознании  спит...
Время  летит  вездесущее,
время  летит  и  летит...
Время  стирает  сознание,
память  и  чувства,  и  миг...
Время  есть  Бога  признание,
новорожденного  крик!
Прошлое  и  настоящее  -
это  единый  момент...
Что  же  сулит  предстоящее?
Новой  судьбы  элемент?
Я  в  этом  мире,  чтоб  выписать
сердцем  бездомным  стихи.
путь  моя  камнями  усыпанный,
где  искуплю  я  грехи
жизней,  что  пройдены  ранее,
жизней,  что  мне  не  вернуть...
Я  напрягаю  сознание,
чтобы  понять  жизни  суть!
Мрачные  призраки  прошлого,
что  не  приемлют  даров...
Сердце  судьбой  огорошено,
мыслями  разных  миров...

27.05.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837241
дата надходження 01.06.2019
дата закладки 01.06.2019


САВИЧ

Лицо Аэрофлота

                                                                                                                                                                                                         Дане  Кяляускене
Ой,  Паланга  цветик  мой,
Городок  –  отрада.
Хороша  ты,  но  домой  
Добираться  надо.
Мне  советуют  друзья:
-  Лучше  самолетом.
А  билеты  можно  взять
У  Аэрофлота.
Сэкономишь  свои  силы,
Не  успеешь  ты  устать.
А  кассиры  там  красивы!
Просто  глаз  не  оторвать.
…Как  в  окошко  заглянул,
Так  и  рот  разинул:
Кто  б  года  мои  вернул,
Хоть  бы  половину?
Я  бы  бросил  свою  лень
За  глаза  вот  эти,
Я  бы  десять  раз  на  день  
Покупал  билеты.
Я  летал  бы  над  землей
Пассажиром  –  ассом,
Возвращался  б,  как  домой,
Постоянно  в  кассу.
Дорогие  вы  мои,
Милые  кассиры!
Я  для  всей  вашей  семьи
Пожелаю  мира
И  скажу  свое  словцо
Вам  перед  полетом:
-  Ох,  красивое  ж  лицо
У  Аэрофлота!

08.07.1987,  Паланга

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837118
дата надходження 31.05.2019
дата закладки 31.05.2019


Galkka2

Дівоча доля

Чуєш,  мамо,  а  зозуля  кличе  мене  в  поле,
Заховала  під  крилечка  десь  дівочу  долю,
У  гаєчку  загубила,  місяцю  віддала,
Я  за  нею,  чуєш  ненько,  по  лісах  блукала.
Закувала  тихо-тихо  та  й  у  ніч  пірнула,
Вкрала  моє  ніжне  серце,  більше  не  вернула,
Поза  гори,  поза  ріки  на  хмаринку  вклала,
Я  співала  поруч  з  нею,  доки  ти  ще  спала.
На  росі  розплелись  коси,  квіти  випадали,
Посплітали  трави  ноги,  в  сад  вже  не  пускали,
Чуєш,  мамо,  а  зозуля  мала  свої  чари,
Душу  мою  у  струмочку  бачили  мольфари...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836753
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 31.05.2019


Донець Олександр Віталійович

Чертов май

Разгорелась  весна,  в  красках  яркого  нового  утра.
Где-то  там  далеко  в  набегающих  майских  волнах…
Притаилась  река,  тёплой  утренней  дымкой  объята.
Она  дарит  любовь,  всем  кто  ждет,  на  её  берегах.

Что  ж  ты  суженный  мой,  стал  такою  заблудшей  овечкой.
Отморозил  глаза  налетевшею  майской  жарой.
Сам  испил  горьких  чар,  заговоренных  чьей-то  любовью.
И  теперь  позабыл,  о  всех  тех,  кто  тебя  долго  ждал.

Я  молю  всех  богов,  как  дождем  обливаясь  слезами.
Пусть  спасёт  нашу  дочь  добрый  майский  закат.
Пускай  ангел  её  сбережет,  укрывая  своими  крылами.
И  пусть  май  сам  решит,  кто  из  нас  и  за  что,  виноват.

От  огромной  любви  разгорится  забытое  счастье.
Переменится  к  лучшему  всё!  Будем  вместе,  и  верить  и  ждать.
Спрячу  в  дебрях  души  горький  лёд,  и  забуду  печаль,  в  одночасье.
И  надежде  моей,  ,  ты  не  сможешь  уже  помешать.


[youtube]https://youtu.be/B5tQJrjphyY[/youtube]


©  Александр  Донец  2018г.  видео  2019г.
Музыка.
GREIG  -  PEER  GYNT  "MORNING"
Св.  №11805....031

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837036
дата надходження 30.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Малиновый Рай

ИМЕЛ БЫ Я ЗЛАТЫЕ ГОРЫ (ПОРОДИЯ)

ИМЕЛ  БІ  Я  ЗЛАТЫЕ  ГОРЫ
И  РЕКИ  ПОЛНЫЕ  ВИНА,
СМЕНЯЛ  БЫ  ГОРЫ  НА  ЗАКУСКИ  
И  РЕКИ  ВЫПИЛ  БЫ  ДО  ДНА.

НЕ  УПРЕКАЙ  НЕ  СПРАВЕДЛИВО,
НЕ  ГОВОРИ  ЧТО  Я  АЛКАШ,
ТЕБЕ  КУПЛЮ  Я  БОЧКУ  ПИВА
И  ПОДАРЮ  ТУРЕЦКИЙ  ПЛЯЖ.

ТЫ  БУДЕШ  В  КАПЕЛЮШКУ  БЕЛОМ
ЛЕЖАТЬ  НА  ЗОЛОТОМ  ПЕСКЕ
СВЕРКАЯ  ТЕЛОМ  ЗАГОРЕЛЫМ
С  БОКАЛОМ  РАДОСТИ  В  РУКЕ.

А  ЕСЛИ  ХОЧЕШ  БЫТЬ  СЧАСТЛИВОЙ
ВОЗЬМУ  БИЛЕТ  НА  САМОЛЁТ
МАХНЁМ  С  ТОБОЮ  НА  МАЛЬДИВЫ
И  ОТДЫХАЙ  ХОТЬ  КРУГЛЫЙ  ГОД.

-ТЫ  ПОСМОТРИ  КА  РАЗМЕЧТАЛСЯ
ДОВОЛЬНО,СТАРЫЙ  ИДИОТ,
ВЗЯЛ  САПУ  В  РУКИ  И  ПОДАЛСЯ
СПАСАТЬ  КАРТОШКУ  В  ОГОРОД.

ТЕБЕ  ТАМ  БУДУТ  И  МАЛЬДИВЫ  
И  САМЫЙ  МИРОВОЙ  КУРОРТ.
ЗИМОЮ  БУДЕШ  ЖИТЬ  КРАСИВО.
А  ЩАС  РАБОТ  НЕ  В  ПРОВОРОТ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836951
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Володимир Верста

Куроко

Тут  всі  актори!  Супровід  куроко...
Сплітаються  дві  тіні...  Дивна  роль
Нам  випала  з  тобою...  Наші  кроки
Такі  повільні,  наче  в  slow-mo.

І  не  дійти  до  тебе,  всі  дороги
Змішалися  у  часі.  Ремесло
Моє  кінцугі,  власні  епілоги
Повинен  я  з'єднати  у  те  скло,

Що  істину  осяє.  Для  театру
Фантомами  залишимося  ми...
І  після  нас  жагуча  сяйна  ватра

У  факелах  палатиме  віки...
Скажи,  о  музо!  Що  готує  завтра?..
...Нашіптують  щось  Місяцю  зірки.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  02.10.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836903
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Амадей

П"ЯНКА АКАЦІЯ ЦВІЛА

П"янка  акація  цвіла,
Й  лилася  солов"іна  пісня,
До  мене  з  Музою  прийшла,
Пора  мого  кохання  пізня.

І  серце  рветься  із  грудей,
Творить,  любить,  пісні  писати,
Душа,  співа,  мов  соловей,
А  серцю  хочеться  кохати.

І  пісня  ллється  й  ожива,
Оте  п"янке  кохання  в  веснах,
В  віршІ  складаються  слова,
І  знову  почуття  воскресли.

П"янка  акація  цвіла,
Манила  нас  з  тобою  в  роси,
Вже  цвіт  акаціі  вплела
Журба,  тобі  кохана  в  коси.

Тебе  я  палко  пригорну,
Загляну  ніжно  в  твоі  очі,
Тебе,  кохану,  чарівну,
Моєю,  я  назвати  хочу.

П"янка  акація  цвіла,
Й  до  ранку  солов"і  співали,
Обох  нас  доленька  звела,
Своє  ми  щастя  відшукали.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836981
дата надходження 30.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Galkka2

Я скупалась у розмаї…

Я  скупалась  у  розмаї,  
Грілась  біля  ватри,
І  віночок  заплітала,
Як  навчила  мати,
Стрічки  в  нього  запустила,
Вітер  трішки  грався,
До  водиці  запросила,
Лиш  би  не  розпався,
За  рікою  опустила,
Течія  забрала,
В  путь  його  благословила,
Та  й  на  сіно  впала.
Десь  заграли  на  цимбалах,
Клич  взяли  трембіти,
А  відлуння  з  перевалів,
Буде  ще  жевріти,
Заспівали  хором  села,
Про  козацьку  долю,
Пісня  жаль  в  душі  розвела,
Місяць  плакав  з  болю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836967
дата надходження 30.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Малиновская Марина

< Два аромата, которые защитят от комаров и помогут заснуть… >

Лето  ещё  не  наступило(хотя  его  приход  по  календарю  уже  очень  близок),  а  мне  уже  пришлось  защищаться  от  комаров!...
Сейчас  расскажу  как?...
В  очередной  наступивший  вечер  я  с  удовольствием  отправилась  в  свою  кроватку,  чтобы  погрузиться  в  сладкий  сон  и  набраться  сил  для  следующего  дня,  но  не  тут  то  было...  только  я  закрыла  глаза  и  расслабилась,  как  услышала  возле  себя  противный  писк  комара...  какая  досада!  Я  ведь  понимаю,  что  просто  так  он  от  меня  не  отстанет,  пока  не  получит  своё!...  к  тому  же,  комара  легко  не  поймать,  умеют  они  быстро  уворачиваться,  и  сразу  не  увидишь  где  он  затаился,  когда  включаешь  свет...  но  я  твёрдо  решила,  что  в  этом  поединке  я  должна  победить!  Спать  ведь  хочется...  и  я  вспомнила  про  свои  любимые  эфирные  масла!

В  данном  случае  это  были  масло  лаванды  и  масло  аниса.  Масло  лаванды  я  капнула  прямо  на  подушку  у  изголовья,  по  несколько  капель  с  обеих  сторон,  а  масло  аниса  нанесла  на  салфетку  (2-3  капли)  и  положила  её  недалеко  возле  кровати.  

Постепенно  моя  спальня  наполнилась  мягким,  свежим,  тонким,  лёгким  запахом  лаванды  и  пряно-сладким,  весёлым,  тёплым  ароматом  аниса...

А  я  легла  обратно  в  постель  и  стала  прислушиваться  к  звукам  в  ночной  тишине...  через  время  я  снова  услышала  противный  писк  комара,  но  в  этот  раз  уже  на  приличном  расстоянии  от  меня...а  потом  и  вовсе  стало  тихо...  и  я  незаметно  уснула...  проснувшись  утром  решила  осмотреть  себя  на  предмет  укусов  —  нигде  не  обнаружила  следов  своего  ночного  врага!  Эфирные  масла  действительно  помогли  мне!  

Помимо  того,  что  запах  эфирного  масла  лаванды  является  эффективным  от  многих  типов  насекомых,  таких  как  комары,  мошки  и  моль,  он  ещё  устраняет  нервное  напряжение,  способствует  засыпанию,  и  в  целом  благоприятно  влияет  на  нервную  систему.  Также  масло  лаванды    может  быть  полезно  при  лечении  мигрени,  головной  боли,  депрессии,  нервного  напряжения  и  эмоционального  стресса.  Освежающий  аромат  снимает  нервное  истощение  и  беспокойство,  в  то  же  время  увеличивая  умственную  активность.
Нанесение  лавандового  масла  на  открытые  участки  кожи  предотвращает  укусы  насекомых.

Масло  аниса  -  это  природный  репеллент,  которого  как  огня  боятся  комары,  блохи.  Его  дезодорирующий  эффект  используют  для  освежения  воздуха  в  помещении.  Средство  устраняет  неприятные  запахи  в  ванной,  туалете.
К  тому  же,  масла  аниса  и  лаванды  хорошо  сочетаются  друг  с  другом,  и  их  можно  использовать  композиционно  в  аромолампе.  Незадолго  до  отхода  ко  сну  зажечь  в  спальне  лампу  со  смесью  этих  двух  масел.  Аромат  наполнит  помещение,  выполняя  одновременно  двойную  задачу  —  защита  от  комаров  и  расслабляющий  эффект.

 
Желаю  всем  приятного  лета  во  всех  отношениях!...  особенно,  чтобы  комары  не  мешали  наслаждаться  летним  времяпрепровождением  ни  днём,  ни  ночью!...

Благодарю  за  доброе  внимание!  Всех  благ!



(c)  Марина  Малиновская,    /  19.05.2019  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836912
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 29.05.2019


Владимир Зозуля

Миг дежавю

…миг  дежавю…  скользнувший  как  обмылок.
И  вечности  огромный  старый  таз.
И  то,  что  происходит  здесь,  сейчас,
Уже  всё  с  кем-то  и  когда-то  было…

…и  вот  вернулось  мелкою  частицей,  
В  любви,  в  печали,  в  музыке  дождя,
И  вновь  уйдёт,  чтоб  снова  возвратиться,  
Сто  жизней  до…  и  сто  смертей  спустя…
…      
…слепой  вечерний  дождик  кап-сонату
Расписывает  на  листке  окна
И  в  звуке  ноток-капелек  слышна,
Мелодия  июньского  заката.

И  ты  слышна…  твоё  лицо…  глаза…
Улыбка,  что  сейчас  вот  губы  тронет,
И  прядь  волос  текущая  с  плеча…
Я  помню  даже  нежность  и  печаль…
И  мокрую  сирень  в  твоей  ладони…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836881
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 29.05.2019


Юхниця Євген

Не стану колоть тебя, ветер. Эпара Экадаши.

Не  дрейфь…,  уймись,  не  стану  тебя,  ветер,
Колоть  размашисто  словами  вил
За  то,  что  ты  раз  десять  этим  летом  
Листочками  фонтанчик  засорил…

…Эпара  Экадаши*  –  завтра  в    Индии.
А  тут  меня  коллега  обманул,
Я  дал  ему  власть,  радость.  И  водителя.
Но  праздник  милосердья  (Божий  пул)  –
И  для  меня  ведь…  Чистотою  надо  бы…
А  разум  говорит:  зло  –  на  столбы!

Непросто  -  людям,  нам  не  своевольничать.
Выходит:  чем  контроля  больше,  тем
Спасительней  обманщикам,  игро́чникам,
Убийцам,  ло́дырям  и  …клевете.
И  –  для  меня…  Ведь  в  искреннем  ругательстве  -
На  ветер  улетают  сила…  качество…

P.S.
Не  дрейфь…,  уймись,  не  стану  тебя,  ветер,
Колоть  размашисто  словами  вил
За  то,  что  ты  раз  десять  этим  летом  
Листочками  фонтанчик  засорил…

29.05.19г.

*  Дата  праздника  уникальна  для  каждого  года.  В  2019  году  эта  дата  —  30  мая.  в  Ведах  сохранились  слова  Шри  Кришны  по  поводу  празднования  Апара  Экадаши  (Apara  Ekadashi):  «Человек,  притворно  или  в  насмешку  восхваляющий  другого,  обвешивающий,  не  выполняющий  предписанные  ему  обязанности,  выдумывающий  собственные  законы  и  писания,  обманывающий  других  лжеастролог,  чиновник-жулик  и  лжелекарь  —  все  они  считаются  дающими  ложные  заверения  и  попадают  в  ад.»
       Чистота,  милосердие,  аскетизм  и  правдивость  —  вот  те  четыре  основания  для  сохранения  и  поддержания  культурной  традиции,  призванной  возвышать  человека.  Правдивость  из  этих  четырёх  оснований  является  самой  последней  возможностью  совершенствования,  позволяющей  подняться  даже  тогда,  когда  все  остальные  возможности  полностью  утеряны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836856
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 29.05.2019


закохана у небо2

Жінка змінюється з ЧОЛОВІКОМ

все  змінюється  з  часом  чи  із  віком
з  сезоном  чи  періодом  життя
лиш  Жінка  змінюється  з  ЧОЛОВІКОМ  
бо  найцінніша-  внутрішня  краса.

іде  похмура  -  зовсім  непомітна
усім  байдуже,  що  її    болить
для  перехожих  просто  жалюгідна
і  не  цікаво  чом  душа  щемить

щаслива  жінка-  наче  сонце  сяє,  
освітлюючи  все,  що  навкруги
її  любов  велику  силу  має
здається,  все  у  світі  до  снаги

тож  хочу  всім,дівчата,  побажати
ЄДИНОГО,  з  КИМ  серце    заспіває
того,  із  ким  захочеться  літати,
 нехай  любов  завжди  КРАСОЮ  СЯЄ

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836782
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 28.05.2019


Яремчук Олександр

"Дуб"


Стоїть  дуб  посеред  поля,  дуже  старий  дуб...
Бачив  шабель  блискавиці,  чув  звучання  труб.
Бачив  звитягу  козацьку,  чув  дружини  спів.
Кобзареві  чув  він  думи,  слухав  пісні  дів.
Є  на  ньому  чорна  рана  -  звістка  Перуна...
Є  у  ньому  два  снаряди  -  тут  пройшла  війна...
Стереже  дуб  Україну  –  з  глибини  віків,
Від  нещасть,  від  лихоліття  та  від  ворогів!
Він  несе  у  собі  силу  -  силу  вікову!
Повз  історію  народу  проводить  канву...
Тож  народе,  ти  не  бійся,  просипайся  вже!
Дасть  нам  дуб  могутню  силу  і  нас  вбереже!  
Віру  дасть  він  нам  у  себе,  заради  дітей!
Щастя  щоб  створити  разом  для  усіх  людей!


Листопад.  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836777
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 28.05.2019


Східний

Біжить життя, немовби хвиля



Біжить  життя,  немовби  хвиля,
У  кожній  миті  свій  є  час.
Буває  б’єшся  від  безсилля,
Знайти  один,  єдиний  шанс
Піднятись  чайкою  над  морем
Спокус  і  звабливих  принад,
Пройтись  до  болі  рідним  полем,
Зайти  в  дитинства  тихий  сад.
Торкнутись,  вишні,  а  чи  груші,
Що  тато,  тато  посадив.
У  тім  саду  відчути  душі
І  світ  закоханих  батьків.
У  тім  саду  –  любов  і  спокій,
І  спів  ранковий  солов’я.
І  ті  дитячі  давні  роки,
І  юність  в  нім  пройшла  моя.
Біжить  життя  і  не  вернути
Той  час,  ті  миті,  а  не  дня.
Батьків  не  можу  я  забути,
Їх  руки,  а  також  лиця.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836678
дата надходження 27.05.2019
дата закладки 27.05.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.05.2019


m@sik

Село це Рай

У  нове  віконне  скло
Промінь  сонця  гріє,
Я  Сьогодні  на  село
Як  душа  радіє...
     ***
І  яка  щаслива  мить
Кава  з  цигарками,
Миттю  з  ліжка  підскочить
З  радими  очами
***
Кращ  ніж  в  офіс  одягнусь
Бо  село  -  це  свято
І  хвилююся  чомусь,  -
Як  там  рідна  хата...
***
Там  родючії  поля,
Де  не  видно  краю,
Нахилилося  гілля,-
Яблук  назриваю...
***
Без  вина  я  там  п'янів,
В  раю  обстановці
Посумує  кілька  днів
Бентлі  на  парковці...
***
І  партнерів  ділових-
На  цей  час  залишу,
Відпочину  я  від  них,
І  порину  в  тишу...
***
І  не  всім  те  зрозуміть,-
Бог  дає  удачу...
Синє  небо  височить,
Й  спокій  на  додачу...
***
Дід  Микола  обійма,
Й  тітка  Мотря  рада,
Вас  привітливіш  нема-
Милая  громада
***
Де  в  яру  джерельце  б'є,
Рідне  все  до  метру,-
І  лелека  гнізд  не  в'є  -
В  баштах  бізнес-центру...
***
Вишень  стиглих  я  зірву,
Як  колись,  -  тих  самих...
Рай  навколо  ,  -  наяву
Й  безліч  квітів  гарних
***
І  джерельної  води
Вип'ю  кожну  краплю,
Дні  рахую,  -  як  сюди
Знову  я  потраплю...
***






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836422
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 26.05.2019


яся

Крик душі.



                                                 За  ясне  небо
                                                 Дякувати  Господеві  треба,
                                                 І  просити  його  щодня  -
                                                 Відверни  біду,
                                                   Зупини  війну,
                                                   Помилуй  рабів  своїх,
                                                   Бо  ніхто  перед  лицем  Божим
                                                   Не  оправдається
                                                   За  скоєння
                                                   Злодіянь  своїх.
                                                   Визволи  нас,  Господи,
                                                   Із  рабства  гріха,
                                                   Щоб  стати  нам
                                                   Синами  Божими
                                                   По  благодаті,
                                                   І,  щоб  відчули  ми  
                                                   Своє  синівство,
                                                   І  змогли  
                                                   Люблячим  серцем
                                                   І  неоскверненими  устами
                                                   Звернутися  до  Тебе:
                                                   "  Отче  наш...
                                                         Нехай  прийде  
                                                         Царство  твоє,
                                                         Нехай  буде  воля  Твоя,
                                                         Як  на  небі,
                                                         Так  і  на  землі..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836560
дата надходження 26.05.2019
дата закладки 26.05.2019


Східний

Звернення до України



Почуй  Кобзаря  Україно
І  Стуса  незломного  теж
Тоді  лиш  прийде  переміна,
Як  слово  ти  їхнє  збагнеш.

Вкраїнське  поки  ігноруєш,
До  щастя  шляхів  не  знайти.
Ти  все  ще  російське  смакуєш,
Ростуть  на  могилах  хрести.

Чому  тобі  важко  збагнути,
Смерть  від  Росії  лише.
І  Лесі  не  хочеш  теж  чути,
Москвою,  мов  гниллю,  несе.

Народе,  ти  стань  українцем
І  вижени  з  себе  хохла.
Світися  над  прірвою  сонцем,
На  сході  імперія  –  зла.

Читайте,  пишіть  і  співайте,
І  вчіть  українські  слова,
З  любов’ю  до  краю  вставайте,
І  зникне  імперія  зла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836555
дата надходження 26.05.2019
дата закладки 26.05.2019


Galkka2

Зниклі вірші

Ще  одна  ніч...

Вставляєш  ключ…вернувся  ти  додому,
У  хаті  дим  стелився  по  стіні,
А  я  стою  в  туфлях  у  мікрофона,
Танцюють  тіні,  малюють  їх  вогні.
Чікаго-стиль  ввірвався  нам  в  кімнату,
Вініл,  прошу,  постав  у  грамофон,
Ми  будем  час  у  просторі  мотати,
Ігривий  свист  почую,  наче  фон..
Вино  стоїть  по  келихах  розлите,
Коралі  ніжно  шию  обтягли,
А  ми  немов  танцюєм  у  софітах,
Долоні  вмить  на  талію  лягли.
Поглянь,  сюжет  зійшов  із  кіноленти,
Ти  в  роль  ввійшов,  джект-пот,  мов  з  казино,
Жартуєш  ти,  люблю  я  ці  моменти,
Буденність  є?  хіба  не  все-одно?..

Любить  -  не  любить....
Кудлаті  білі  хмари  по  небу  розстелились,
Застигли,  мов  з  мольберту,  у  них  птахи  губились,
Немов  люстерко  мрії  для  сонечка        ставочок,
Проміння  опустило,  зробило  там  ковточок....
Ось  верес  розростався  і  плів  свої  кутки,
У  ньому  я  лежала,  думки  немов  нитки,
А  вітер  грався  ніжно,  сховався  у  траві,  
Лоскоче  нагло  пяти,  так  весело  мені.
Яке  яскраве  поле:  волошки  є  і  мак,
Ромашки  ще  вклонились,  немов  прислали  знак,
Пелюстки  вириваю,  гадаючи  сто  раз,
"Чи  любить  -  чи  не  любить",  дізнаюся  від  вас.
Одна  сказала:  "Любить",  а  інша  -  навпаки,
Тепер  я  вже  нащурилась,  насупились  хмарки,
Та  ти  смієшся  лагідно,  гойдаючи  в  руках,
"Яка  ти  ще  забавненька,  тебе  я  лиш  чекав".
Лишилась  я  ромашечок,  нехай  собі  цвітуть,
Мене  одну  кохаєш  ти,  у  цьому  є  вся  суть!

Він-мій
Він  -  мій  і  не  тягніть  до  нього  руки,
Минуле  ваше  зовсім  не  живе,  
Він  -  мій,  відчули  смак  розлуки,  
Пустіть  уже,  для  вас  це  все  чуже.
Він  -  мій,  у  вас  була  ця  змога,
Творити  щастя,  ніжність  і  тепло,
Він  -  мій,  вже  наша  йде  дорога,
А  ви  ж  кричали:  нам  все  все-одно.
Він  -  мій,  нікого  я  не  впущу,
Бо  серце  в  нього  тьохкає  моє,
Свою  я  душу  на  шматки  розпущу,
Від  вас  бороню  я  тепер  своє.
Він  -  мій,  він  вам  дарив  теж  квіти,
Сніданок  в  ліжко  з  кавою  в  руках,
Та  те  що,  ви  не  вміли  оцінити,
Просила  я  у  Господа  в  листах.
Він  -  мій!  Живе  тепер  в  любові,
Сім'я  дорожча  нам  завжди  й  за  все!
І  навіть,  якщо  ви  пройдете  поряд,
Не  гляне  він,  для  нього  я  -  святе!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836398
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 26.05.2019


Witer

Як мало…

Як  мало  є  мені  тебе́,  як  мало
Любов  є  більша  серця  й  більша  від  душі
Не  думав  я,  й  напевно  ти  не  знала
Які  бувають  довгі  у  розлуці  дні....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836491
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 25.05.2019


Малиновская Марина

< Провожая Рассвет, встречая Закат… >



Провожая  этот  День,  встречаю  красивый  Закат...
Алый  и  нежный,  обнимающий  мягко  меня  за  плечи,
Приглашая  перед  сном  подумать  о  хорошем,  помечтать,
Чтобы  новый  День  подарил  счастье,  важные  встречи!

Встречая  это  Утро,  провожаю  красивый  Рассвет
Алый  и  нежный,  обнимающий  мягко  меня  за  плечи,
Оставляя  мудрое  напутствие,  для  Души  след,
Чтобы  День  прошёл  хорошо  и  был  благодарным  Вечер!..

Приветствую  новый  День!  Он  полон  возможностей...
Планирую  прожить  его  достойно,  творчески,  красиво!
Не  создавая  искусственно  лишних  проблем  и  сложностей...
Пусть  лучше  радуют  глаза  Любви  и  добра  переливы!...

Встречая  этот  Вечер,  встречаю  красивый  Закат,
Алый  и  нежный,  обнимающий  мягко  меня  за  плечи...
Благодарю,  настраиваю  себя  на  здоровье,  светлый  лад,
Завтра  снова  будут  с  чудесами,  рассветами  встречи!



(c)  Марина  Малиновская,  /  17.04.2019  /

Благодарю  за  доброе  внимание!

Желаю  всем  любви,  здоровья,  счастья,  процветания!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836468
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 25.05.2019


Дмитро Кiбич

Легенда з Прилук

   До  118-рiччя  вiд  дня  народження  Миколи  Яковченка
************************(3.05.  1900  -  11.09.  1974)

[img]https://image.zn.ua/media/pictures/000/002/792/content_14-1.jpg?1333127238[/img]

Коли  добра  згадка  собою  затьмарює  фанфар  бравурнi  звуки?
-  Вирушаймо  до  мiста  обабiч  Удаю*  iз  назвою  Прилуки,  -
Чия  впiзнаванiсть,  як  в  пiснi,  де  кишеня  з  пачкою  цигарок,**
Проте  саме  тут  ще  виднiється  стежка!  Й  хто  ж  карбував  нею  крок?

Тримайте  i  вiдповiдь:  "То,  друзi,  рiдний  край  Яковченка  Миколи".
Лицедiя  талановитого  жорна  часу  не  перемололи.
Прокiп  Сiрко  з  п'єси  Старицького  або  ж  Оверко  з  "Фараонiв".***
Характерним  i  колоритним  образам  цим  подяка  вiд  мiльйонiв!

Бо  фiльми  й  вистави,  де  в  нього  роль  була,  шалений  успiх  мали.
Ось  як,  мiж  iншим,  "українським  Чаплiном  та  Фернанделем"  звали.****
Мiг  навiть,  нiчого  не  кажучи,  скривити  лише  гримасу  -
Глядацьким  залом  все  одно  оплески  котилися  одразу.

Е,  Яковченко  зiрковою  хворобою  нiколи  не  страждав!
Перебуваючи  i  в  зенiтi  слави  -  носа  не  задирав.
Це  не  Фiля  -  той  людство  надумав  здивувати  примiтивною  "Зайкою".
Гра  на  сценi  й  кiнозйомках  у  майстра  поруч  йде  iз  новенькою  байкою!

Ну,  а  оскiльки  твiй  стиль  вважається  еталоном  веселощiв,  значить,  -
Що  "Вiд  суботи  до  суботи"  -  збагатять  же  смiхотворцi  передачу.*****
Несуть  слухачам  зразки  справжнього  гумору.  "Кварталом"  не  "порадують".
I  порноактриси  нiмецькi  -  Україну  їм  зовсiм  не  нагадують.******

Давав  врожай  актор  культурнiй  нивi  з  щирiстю  й  самовiддачею.
Не  спiч  помпезний  тут  якийсь  чи  ода  -  лиш  унiкальнiсть  бачимо.
Чи  всяк  зумiє,  щоб  гарного  настрою  здiйснити  постачання?
Якби  десь  скверу  й  вулицi  iм'я  його  -  назрiле  запитання.*******








*  рiчка  Удай,  що  тече  у  Чернiгiвськiй  та  Полтавськiй  областях.
**вiдома  марка  цигарок  "Прилуки"  виробництва  Прилуцької  тютюнової  фабрики.

[img]https://img2.zakaz.ua/zakaz-HP-630-2-Notebook-PC.1415290301.ad72436478c_2014-11-10_Yana/zakaz-HP-630-2-Notebook-PC.1415290301.SNB4C4B9.obj.0.11.jpg.oe.jpg.pf.jpg.1350nowm.jpg.1350x.jpg[/img]

**Пiсня  росiйського  гурту  "Кiно"  на  чолi  з  Вiктором  Цоєм,  ну,  якщо  мовою  оригiналу  "Но  если  есть  в  кармане  пачка  сигарет".
***  телевистава  за  п'єсою  Олексiя  Коломiйця  "Фараони".
****  французький  комедiйний  кiноактор  Фернандель(справжне  iм'я  -  Фернан  Контанден),  вiдомий  за  фiльмами  "Шпунц",  "Закон  є  закон",  "Облиште  жарти"  та  iншими.
*****  у  кiнцi  60-х  -  на  початку  70-х  рокiв  Микола  Яковченко  досить  часто  був  учасником  радiопередачi  "Вiд  суботи  до  суботи"  на  1  каналi  Українського  радiо.  
******  у  гумористичнiй  передачi  "Вечiрнiй  квартал"  на  телеканалах  "Квартал  TV"  i  "1+1"  Володимир  Зеленський  якось  заявив:  "Якщо  чесно,  мiж  нами,  то  Україна  нагадує  менi  актрису  з  нiмецьких  фiльмiв  для  дорослих".
*******  Треба  вiдзначити,  що  Миколi  Яковченку  встановлено  пам'ятники  у  Києвi  i  у  Прилуках,  а  бiля  нього  -  ще  й  пам'ятник  його  улюбленому  собацi  на  прiзвисько  Фанфан.  Свого  собаку  вiн  назвав  на  честь  головного  героя  французького  фiльму  "Фанфан-тюльпан"  у  виконананнi  Жерара  Фiлiпа.

[img]https://ic.pics.livejournal.com/dubikvit/65747770/439343/439343_900.jpg[/img]



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790211
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 25.05.2019


golden-get

Слово

Усі  ми  не  без  гріха...
А  формула  існування  нашого  -  проста,  
Бо  маємо  потреби,  
Таємні  думки.  Але  не  треба
Засуджувати  інших,  до  це  є  дурня!
У  світі  тільки  одно  слово  є  важливе  ,
Слово  це  "  Життя"...

Воно  коротке  та  прозоре,
Так  на  слово  "Жито"  схоже...

Воно  як  Божа  є  рослина,
Шлях  починає  свій  з  зернини.
Бо  в  грунті  робляться  дива.
До  Сонця  тягнеться  вона,
Бере  із  грунту  нові  сили,
Маленький  паросток  рослини...

Усі  таємні  ці  дива  від  Бога,
Але  коли  зерно  убоге  
Росте  собі  як  будяки.
Врожай  від  нього  не  який.

Ось  чому  у  житті  людина  ,
Так  дуже  схожа  на  зернову  рослину,
Від  доброї  людини  врожай  ,  той  що    до  пуття,
А  від  поганої  отримаємо  ми  лише  сухе  ,чи  ще  гниле  -  сміття.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836395
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 25.05.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.05.2019


Galkka2

Очі кольору гарячого шоколаду

А  твої  очі  кольору  горячого  шоколаду,
У  них  я  завжди  знаходжу  відраду,
У  них  розчиняюсь,  у  них  глибина,  
У  них  диво-мудрість  немов  із  холста.
У  них,  наче  чари,  у  них  є  тенета,
У  них  наче  зовсім  окрема  планета,
У  них  моє  щастя,  у  них  є  вогонь,
І  кожен  твій  погляд  проходить  до  скронь.
У  них  є  минуле,  у  них  є  майбутнє,
У  них  всі  моменти,  що  є  незабутні,
У  них  наче  космос  і  шлях  до  душі,
У  них  я  шукала  до  серця  ключі.
У  них  чудо  вирій  і  ти  мій  вельможа,
У  них  є  кохання...без  них  я  не  можу!
У  них  таємниця  усього  життя,
Вдивляюсь  уважно...відбилась  в  них  я...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836209
дата надходження 21.05.2019
дата закладки 21.05.2019


Малиновый Рай

ПОСІЯЛА ГАЛЯ РЕДЬКУ (гумор)

ПОСІЯЛА  ГАЛЯ  РЕДЬКУ,
РОЗЧАРУВАЛА  РЕДЬКА  ПЕТЬКУ.
ГАЛЯ  РЕДЬКУ  ПОЛИВАЄ,
ВІН  НА  НЕЇ  ПОГЛЯДАЄ.

РОСТЕ,РОСТЕ  ЧОРНА  РЕДЬКА,
ТУТ  І  ГАЛЯ,ТУТ  І  ПЕТЬКА.
ПЕТРО  ГАЛЮ  ОБІЙМАЄ
ТА  БІДИ  НЕ  ВІДЧУВАЄ.

Є  У  ГАЛІ  ЧОЛОВІК  МИКОЛКА,
А  В  МИКОЛИ  Є  ДАВНО  ДВОСТВОЛКА.
ПАЛЬНУВ  ПЕТІ  В  ПОПУ  СОЛІ.
ЗАРЕВІВ  ПЕТРО  ВІД  БОЛІ.

ТИХЦЕМ  ГАЛЯ  НОСИТЬ  ПЕТРУ  РЕДЬКУ,
ЛІКУВАТИ  ТРЕБА  Ж  КОМУСЬ  ПЕТЬКУ.
ВІН  ТУ  РЕДЬКУ  РІЖЕ  ПРИКЛАДАЄ
СІЛЬ  ІЗ  ПОПИ  РЕДЬКА  ВИТЯГАЄ

А  В  МИКОЛИ  ТЕЖ  НА  СЕРЦІ  БОЛІ
МАБУТЬ  ГАЛЯ  ТО  ЖЕ  ХОЧЕ  СОЛІ.
ЯКЩО  В  КОГО  СОВІСТІ  НЕ  МАЄ
КАЖУТЬ    ДОБРЕ  СІЛЬ  ДОПОМАГАЄ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836165
дата надходження 21.05.2019
дата закладки 21.05.2019


Infenochka

Я спитаю Тебе….

Я  спитаю  Тебе,  де  Ти  був  весь  цей  час?  
Коли  холод  знімав  примусово  пальто
І  оголював  плечі  мої  повсякчас
Коли  не  приходив  зігріти  ніхто...  
Де  Ти  був?  Коли  я  озиралась  назад
І  шукала  хоч  натяк  на  Твої  сліди
А  натомість  до  мене  прийшов  листопад
Непроханий  свідок  чужої  біди...  
Де  Ти  був?  Я  стояла  одна  під  дощем...  
Як  загублене  кимось  мале  цуценя
Що  хоче  сховатись  під  Твоїм  плащем  
І  не  може  прожити  без  Тебе  ні  дня...  
І  невже  Ти  не  знав,  що  потрібен  мені?
Коли  чай  на  столі  вже  давно  охолов
І  дощ  за  вікном  обернувся  на  сніг
Я  чекала  Тебе...  Але  Ти  не  прийшов...  
Де  Ти  був?Коли  серце  поглинув  пустир
Я  питаю  Тебе,  а  Ти  знову  мовчиш...  
Наша  лінія  Долі  малює  пунктир,
Чередує  в  собі  божевілля  і  тиш.
Де  Ти  був?  Хоч  не  має  різниці  тепер...  
Ти  прийшов.Я  чекала  Тебе.  Заходи...  
Відчуй,як  бажання  долає  бар'єр...  
Ти  залишся  зі  мною...  і  більше  не  йди...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836181
дата надходження 21.05.2019
дата закладки 21.05.2019


СОЛНЕЧНАЯ

СЛУЧАЙНАЯ РАДОСТЬ…

В  тот  лес  дремучий,где  всегда  темно
Попало  зёрнышко  и  чудом  проросло.
Его  случайно  ветерок  принёс,
Изъял  из  рук,где  кто-то  в  мусор  нёс..

Ну  вот  прошло,наверно...  три-пять  лет
Как  в  том  лесу  белел  яблоньки  цвет,
Благоухание  пленило  лес  густой,
Там  сказка  тайная  с  полянкой  не  простой..

Весною  раннею  к  ней  пчёл  рой  прилетал
И  эту  яблоньку  усердно  опылял.
Она  дарила  им  нектар,мёд  и  пыльцу
Лес  восхищался  ею,как  ей  всё  к  лицу!

Цветочки  нежные  с  ней  рядом  расцвели,
Ковром  фиалки  и    кульбабки  полегли
И  колокольчики  с  гвоздичкой  луговой,
Ромашки-лютики  и  василёк  простой...

Пускай  же  яблонька  растёт  там  много  лет
И  угощает  яблочками  белый  свет-
Зверюшек,путников  и  птиц,и  лошадей
И  мимо  проходящих  всех  гуляющих  людей.

Вот  так  и  люди...кто  стремится  всех  любить,
Помочь  в  беде,голодных  накормить...
Того  и  Бог  -  любовью  озарит
Дарами  счастья  не  земного  наградит.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836122
дата надходження 20.05.2019
дата закладки 20.05.2019


Евгений"Солнце"Мороз

НЕ ПОТЕРЯЙ



То,  что  ты  прячешь  в  потрёпанном  сердце,
То,  что  сокрыто  от  поглубже  от  взглядов,
То,  что  хранится  за  запертой  дверцей,
То,  чем  делиться  с  друзьями  не  надо,

То,  что  приходит  на  ум  на  рассвете,
То,  перед  чем  темнота  отступает,
То,  без  чего  не  уснуть  в  лунном  свете,
То,  что  в  агонии  выкрикнет  память,

То,  что  так  важно  без  тени  сомнений,
То,  в  чем  себе  же  боишься  признаться,
То,  что  не  просит  общественных  мнений,
То,  от  чего  бы  не  смог  отказаться,

То,  что  от  счастья  на  небо  уносит,
То,  что  порой  опрокинет  на  землю,
То,  что  грызёт  и  прощенья  не  просит,
То,  что  на  долю  секунды  не  дремлет,

То,  чем  ты  тихо,  но  очень  гордишься,
То,  что  толкает  на  доброе  дело,
То,  от  чего  ты  порою  стыдишься,
То,  что  на  веки  к  душе  прикипело,

То,  что  в  минуты  тоски  окрыляет,
То,  что  на  горы  поможет  взобраться
Смыслом  и  красками  жизнь  наполняет,
Не  потеряй,  чтоб  пустым  не  остаться.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836128
дата надходження 20.05.2019
дата закладки 20.05.2019


golden-get

Квіток до Раю.

Я  думаю,  що  після  смерті  наші  душі  не  вмирають.
Коли    життєві  сили  в  нас  вгасають...
Я  знаю  що  існує  інший  світ,
Душа  у  супроводі  янголів  летить  -

Творити  нові  та  корисні  справи,
До  інших  вимірів,  там  де  добро  від  Бога  править...
Я  знаю  ,  що  існує  тільки  Рай,  
Але,  мій  друже  -  знай,  не  забувай!!!

Коли  робиш  добрі  справи,  то  заробляєш  на  квіток  до  Раю.
Бо  "  зайців"    в  ту  поїздку  не  пускають...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835978
дата надходження 19.05.2019
дата закладки 19.05.2019


Володимир Верста

Суцвіття калини

В  саду  суцвіттям  зацвіла  калина,
Вдягнулася  в  яскраво-білий  цвіт.
Весна  зв’язала  сукню  з  павутини:
Мереживо  звисає  з  голих  віт.

Цвіркун.  Вистава.  Зоряні  сюїти…
Дерева  оживають  навкруги.
Виблискують,  мов  сяючі  софіти,
Зірки  на  небі  в  дзеркалі  ріки.

А  над  горою  лине  спів  зозулі.
Вона  уважно  слухає  з  вікна
Та  й  згадує  його  і  те  минуле…
Мелодія  проноситься  сумна.

І  оживають  спогади:  він  поряд,
Цілує  в  губи,  ніжно  обійняв…
Застиг  перед  очима  милий  погляд
І  вмить  згубився  в  шелестінні  трав…

«О  де  ж  ти,  милий?..»  —  покотились  сльози.
Не  покидають  думи.  Пишний  сад
Цвіте  самотньо,  поливають  грози.
Хоча  б  на  мить  вернули  небеса,

Та  не  вернуть.  Не  повернути  часу…
Співає  соловей  самотній  блюз.
Мелодія  являє  знову  ясно
Його  в  думках,  пришвидшуючи  пульс.

«Не  плач,  кохана,  відпусти,  благаю,
Мене  до  Раю.  Разом  там  удвох
Зустрінемося  ми,  я  обіцяю!
А  поки  ти  живи  за  нас  обох.

Я  знаю,  ти  сумуєш.  Та  не  варто!
Зітри  сльозинки  і  поглянь  до  зір.
Я  тут,  у  серці,  де  палає  ватра
Твоєї  віри  і  кохання.  Вір!

Мені  повір!  Але  живи  ти.  Смуток…
Забудь!  Не  варто!  Серце  хай  живе.
Звільни  печаль  —  вона  їдка  отрута.
Лише  вбиває!  Стукіт  оживе…

Прощай,  кохана!  Поцілунок-промінь
Від  мене  передасть  для  тебе  синь.
Залиш  про  нас  один-єдиний  спомин  —
Найкращий,  той,  щоб  пам’ять  не  згасив…

Я  буду  поряд!..  Янгол-охоронець
Тебе  оберігатиме  завжди…
Своє  життя  віддав  для  охорони
Твого  я  від  запеклої  орди.»

…Цвіте  калина  у  саду  самотньо,
На  небі  зорі  сяють  де-не-де.
Зозуля,  соловей  співають  ноти.
Життя  не  зупиняється,  а  йде!..
 
©  Володимир  Верста
Дата  написання:  06.05.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835604
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 18.05.2019


Zoia_Berezovska

Світлячок

В  казковому  краї  далекім,  малята,
Де  вчаться  дельфіни  у  чайок  літати,
Де  сонце  від  вітру  ховається  в  гори
І  білою  піною  грається  море,
Там  хвилі  над  берегом  дружньо  кепкують:
То  легко  торкнуться  його,  то  бушують.
Бешкетниці  мушлю  в  дарунок  лишають,
Ледь  згодом  —  за  неї  і  в  море  тікають.
Закутались  гори  в  перинку  із  хмарок.
Присіли  спочити,  зустрівши  світанок,
На  килим  лаванди  бузково-чарівний,
Щоб  слухати  вітру  історію  дивну..
                                   ..........................
В  хатинці,  між  листям  пахучої  м‘яти,
Жив  милий  жучок,  непосида  затятий,
Кумедний  «ліхтарик»  посеред  травички,
Світилися  крильця  його  й  черевички.
Малесенький  «вогник»  із  личком  привітним,
З  іскринкою  в  погляді,  в  серці  —  зі  світлом.
Й  були  найяскрАвіші  мрії  у  нього.
Усі  Світлячком  називали  малого.
—  Який  він  прекрасний!  —  Метелики  мліли.
Кружляли  навколо,  торкнутись  хотіли,
Хоча  б  ненароком,  хоч  крильця  краєчком.
Любов‘ю  палали  маленькі  сердечка.
Щасливі,  яскраві  летіли  на  світло.
А  він  усміхався  їм  ніжно  й  привітно,
Підморгував  весело  «квітам»  крилатим,
Дозволивши  в  мріях  своїх  покружляти
І  сам  підіймався  жаринкою  в  небо,
Здавалось  для  щастя  нічого  й  не  треба.
Йому  ж  було  треба,  хоча  небагато:
Щодня  і  щоночі  до  моря  літати.
Туди,  де  між  хвилями  —  мрія  блакитна,
Яскравий  Маяк  де  стоїть  непохитно,
Вдивляється  в  даль  безперервно  і  строго,
Щоби  Пароплаву  вказати  дорогу.
А  той  пропливає  щораз  гордовито
І  голосно  друга  вітає  привітом:
Протяжним  гудком,  неймовірним  і  щирим,
Бентежним,  гучним,  хоч  далеким,  незримим.
Між  велетнів  двох,  неприступних  і  гордих,
Щораз  Світлячок  затамовав  подих.
                             ............................
ЯкОсь,  серед  ночі,  до  сонечка  сходу,
Щокою  відчувши  стіни  прохолоду,
Повідав  він  мрію  свою  Маякові.
Бриніла  надія  у  кожному  слові:
—  Якби  Пароплав  величезний,  могутній
Й  мені  дарував  свій  гудок  незабутній...
Всміхнувся  Маяк:
—  Що  я  маю  сказати?
Ти,  поки-що,  спробуй-но  не  заважати.
Послухаю  довше  твої  теревені  —
На  друзки  розіб‘ється  друг  мій  об  скелі.
У  темряві  велетня  море  поглине!
Миттєво  могутній  потоне!  Загине!
Зітхнув,  не  образився  мрійник  маленький.
Додому  помчав  непосида  швиденько.
Не  через  слова  —  через  хмари  похмурі,
Здавалось  от-от  розбушується  буря.
Мерщій  —  до  хатинки,  що  в  травах  сховалась,
Де  з  затишком  й  ніжністю  щастя  змішалось,
Щоб  мовчки  помріяти  і  скуштувати
Імбирного  печива  й  чаю  із  м‘яти.
                       ..............................
Ще  раз  озирнувся.  Потерпли  аж  крильця  —
Розкраяла  небо  навпіл  блискавиця!
Мить  сяйво  її  освітило  дорогу!
Імла  непроглядна!  Не  видно  нічого!
Ні  моря,  ні  світла,  ні  неба,  ні  хмарок.
Одна  лише  злива.  Один  тільки  морок.
На  поміч  помчав  Маяку  відчайдуха,
Туди,  де  гроза  планувала  розруху.
                               .........................
Знесилене  бурею,  зморене,  хворе
Металось  в  гарячці  налякане  море.
Безжалісно  хвилями  било,  шмагало,
Біди  наробило  б  страшної  немало.
Та  крикнув  жучок,  ледь  не  знесений  вітром:
—  Я  тут!  Я  з  тобою!  Візьми  моє  світло!
Бери  сміливіше!  Ти  ж  —  сильний!  Хоробрий!
Довірся  мені  і  усе  буде  добре!
Повір!  Не  тривожся!  Тебе  не  залишу!
Не  бійся!  За  руку  тримайся  міцніше!..
—  Спасибі  —  сказав  лиш  самими  губами
Маяк  і...  засяяв  ясними  вогнями!  
Ніхто  й  не  помітив  та  не  здогадався,
Що  крок  до  страшної  біди  залишався...                          
То  ж  знов  Пароплав  привітав  свого  друга
Протяжним  гудком.  Аж  здригнулась  округа.
Зі  щирим  привітом,  що  чути  за  милі,
Він  гордо  проплив,  розсікаючи  хвилі.
                                       .......................
Радів  Світлячок,  що  скінчилася  злива,
Став  зовсім  сірЕньким,  всміхався  ж  щасливо.
Хоч  голосно  якось  сміялися  чайки
І  хмаркою  мимо  —  метеликів  зграйка.
Ех!    Як  калатало  сердечко    малого!..
...То  й  що,  що  гудок  цей  звучав  не  для  нього...
І  хай  не  збулась  давня  мрія  красива,  —
Це  зовсім  жучкові  було  неважливо.
Він  сірим  лишився,  водночас  —прекрасним,
Мав  світло  у  серці,  яке  не  погасне..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835922
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 18.05.2019


Richter

Що ж насправді?

Тебе  так  хочуть  мої  очі
і  руки  хочуть,  і  вуста!
І  серце  пташкою  тріпоче,
а  в  голові  гроза  гуркоче
і  лине  музика  проста.

Та  музика  несе  за  хмари,
за  обрій,  в  неба  височінь!
Напевне  то  кохання  чари,
а  може  –  відчуття-примари
і  від  любові  лише  тінь…

18.05.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835941
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 18.05.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2019


golden-get

В струмках Любові.

Якщо  ,  ти  бачиш  -  небо,
То  відчуваєш  -  Бога.
Любити  життя  треба,
Бо  йде    вже  допомога,

Тобі  в  духмяних  фарбах,
В  струмках  тільки  -  любові...
А  зло  робити  не  варто,
Бо  від  чужої  болі,

Не  буде  тобі  радість,
А  ті  струмки  від  неба
Будуть  слабкі  -  несправжні,
Бо  завжди  є  потреба  -

Оновлювати  сили  
Від  божої  довіри,
Бо  щоб  ми  не  просили,
Які  б  не  були  мрії...

Знай  -  сенс  життя  був  завжди  
Лише  в  струмках  ранкових.
Бо  справжній  шлях  до  правди  
Ти  починай  від  Бога...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835871
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 18.05.2019


Чёрный ворот

Слова идут в забытый Денвер

Слова  идут  в  забытый  Денвер,
Слова  стоят  как  отблеск  труб.
Созвучность  меткого  падения  –
Апофеоз  встающих  губ.
Как  колорит  подвластен  хлебу,
Так  корм  скота  –  презренью  масс.
И  местность  родины  вселенной  
Стирает  шрамы  на  словах.
И  ни  в  слогах,  ни  в  предложениях
Не  слышен  зов  проникших  слов.  
В  заметных,  подлинных  сражениях
Нарушен  строй  –  устав  оков.
Упрошено  неукротимо,  –
старейших  шейхов  коловрат,  –
Зари  убитых  пилигримов  
закрыт  навеки  каземат.
Храним  архангел  Михаил
И  вера  в  вечность  и  падение
От  местности,  где  сотворил
Он  алчно  жажду  вожделения.  
Последний  вздох  при  жажде  слов,
Последний  взгляд  на  битый  день.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835925
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 18.05.2019


Донець Олександр Віталійович

Стихи что ангелы шептали

Запрячу  гнездышко  в  траве.
И  сердцем  от  беды  закрою.
Что  делать  если  по  земле.
Удача  ходит  стороною.

Я  снова  богу    помолюсь.
Пусть  будет  так  как  суждено.
На  птичку  счастья  не  сержусь.
Ей  тоже  в  жизни  нелегко.

Надежду  всей  душой  любя.
Моя    мечта  мне  часто  снится.
Лишь  ангелы  хранят  меня.
И  всем  им  буду  я  молиться.

И  пусть  свои  плетут  амуры.
Печаль  тоска  и  безнадёга.
Я  стисну  зубы  что  есть  силы.
Сжимая  крепче  руль  в  дороге.  

И  если  жизнь  пойдет  не  так.
Я  все  вокруг  себя  взбунтую.
За  свой  кусочек  красоты.
И  за  любовь  свою  земную.  

Я  жизнь  свою  переверну.
И  из  последних  сил  дойду!
Чтобы  спасти  свою  мечту
Зубами  страхи  загрызу.

Я  на  коленях  доползу
У  бездны  силы  отнимая
Я  сберегу  свою  мечту
Душой  и  сердцем  согревая.

Когда  ни  как  мне  не  понять.
Куда  идти  какой  тропою?
Мне  ангелы  укажут  путь.
Своей  крылатою  рукою.

К  удаче  нелегка  тропа.
Но  я  пройду  любые  дали.
И  вам  оставлю  навсегда.  
Стихи  что  ангелы  шептали.

[youtube]https://youtu.be/c-tUpAoDbPk[/youtube]


©  Александр  Донец  2019г.
Св.  №119.....386
Музыка
©  Дмитрий  Метлицкий  –  музвыка  моря

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835907
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 18.05.2019


Юхниця Євген

Воюет с чужими привычками вся молодёжь

С  новой  женой,  дом,  меняется  неотвратимо.
Там  где  упадок  сиял  –  люди,  смех  и  ковры.
Даже    с  привычным  таблом,  телефонная  симка
Новенькими  именами  волнует  умы.
..Что  там…  Не  только  в  семье.  И  в  работе  –  всё  так  же.
Тщетны  намеренья  климат  былой  сохранить.
…Не  замечаем…  А  так  ведь,  растениям  влажным,
Каждую  вёсенку  –  к  солнцу  тянуться  и  пить.

Люди  постарше  –  цепляются  
честно  и  нет
 за  привычное.
И  молодёжь,  
пока  может,
воюет  с  чужими  привычками.

11.05.19  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835887
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 18.05.2019


yaguarondi

Завжди назавжди

Після  шаленої  ватри  –
Попіл  за  вітром  
І..  сліду  від  неї  нема..
Танець  знімілої  ночі  
Також  не  вічний  –  
Ранку  зупинить  сурма..
Стогін  китів  позове  і  розтане  
В  синій  поверхні  води..  
Пісня  квітучого  саду  
Виллється  сонцем  
Бджолам  в  солодкі  меди..        
Дощ  своїм  шелестом  тихим  загострить  
Запах  гіркої  трави  -
Й  зникнуть  краплини  на  спраглих  стебельцях,  
Лови-не  лови.
Тільки  кохання  річка  жадана
Невпинно  пливе  у  душі,
Берег  тендітний  початку  любові  
І  зорі  
В  Ковші..
Теплі  слова  там  лунатимуть  вічно,
В  серці  -  навіки  сліди.
Тільки  любов  в  цьому  світі  безсмертна,
Завжди  назавжди..

(ілюстрація  з  альбому  "Закохані"  групи  "Моя  дорогая")

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835466
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 17.05.2019


Артур Сіренко

Дож

                           «Іриси  зів’януть  ледве
                               Торкнеться  їх  голос  мій
                               Заплямней  кров’ю  заграви…»
                                                                     (Федеріко  Гарсіа  Лорка)

Іриси  –  квіти  веселки,
Сині  квіти  босоногих  арфістів
В’януть  в  солоній  Італії
На  квітнику  дожа  –  
Незачесаного  Франческо
На  дикому  квітнику  неохайному,
Що  сам  собі  виріс  обабіч  
Виноградника  важких  сонетів,
Біля  розтрощених  діжок,
Біля  старої  халупи  –  
Помешкання  бородатого  сторожа
Шевця  зашкарублих  постолів  Сонця
І  кравця  білої  свити  Місяця.
Обабіч.
Метелики  зі  сумними  очима
І  крилами  кольору  фролентійського  оксамиту
(Три  флорини  для  монаха,  
Три  флорини  для  жебрачки,
Три  флорини  для  опудала  –  
Усього  дев’ять)
Очікують  п’янкої  осені  –  
Осені  дивака  Петрарки.
А  вона  все  не  йде,  
А  вона  все  не  вірить,  
А  вона  все  комизиться
(Наче  не  матрона  вона,  а  діва  –  
Артеміда  лісу  оленів.)  
Я  хотів  побачити  човен  –  
Той  самий,  зі  скляною  чашею,  
Той  самий  –  без  вітрила  і  якоря,
Що  зробили  з  старої  газети,
Чавунної,  як  і  все  ренесансне.
Хотів  лише  побачити,  
Але  де  там…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835780
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 17.05.2019


Малиновый Рай

ТРУДНО НЫНЧЕ БЫТЬ ПОЭТОМ.

В  СТИХИ  ВЛЮБИЛСЯ  КАК  РОДИЛСЯ,
А  В  ЮНОСТИ  ПИСАЛ  И  Я.
ПОГИБ  ПОЭТ  КОГДА  ЖЕНИЛСЯ,
НАЧАЛАСЬ  ПРОЗА  БЫТИЯ.

ЛОПАТОЙ  РИФМУ  ДОБЫВАЮ,
КОСОЮ  РИТМ  Я  НАХОЖУ.
ХОРЕЕМ  НЫНЧЕ  УГОЩАЮ,
А  ЯМБ  НА  ЗАВТРА  ОТЛОЖУ.

МОЯ  ЛЮБИМАЯ  НЕ  ЗНАЮ
ПОСТАВИТ  ТРУД  ЛИ  МОЙ  В  ЗАЧЁТ,
А  ВОТ  КАЛИНА  ДОРОГАЯ
МЕНЯ  УСЛЫШИТ  И  ПОЙМЁТ.

ДА  ТРУДНО  НЫНЧЕ  БЫТЬ  ПОЭТОМ
НЕ  ЦЕНИТСЯ  ДОСТОЙНО  ТРУД
НО  КАК  ПРИЯТНО  ВЕДЬ  ПРИ  ЭТОМ-
ТЕБЯ  УСЛЫШАТ  И  ПОЙМУТ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835784
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 17.05.2019


DarkLordV

Не плач

Не  плач,  все  скінчиться  колись,
Після  дощу  завжди  виходить  сонце.
Ти  сльози  витри  й  посміхнись
Весь  світ  у  тебе  на  долонці.

Страшні  казки,  то  наш  урок
Через  який  ми  здобуваєм  силу.
Не  бійся  і  ти  зробиш  крок
В  життя,  в  якому  ти  щаслива.

Ти  вистоїш,  ти  от  побачиш.
Журбі  тебе  здолати  не  судилось.
І  хоч  ти  зараз  тихо  плачеш,
Ти  посміхнись,  щоб  в  серці  віра  зародилась.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835721
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 16.05.2019


Лилея

Ведь я не сплю! - Живу!

Весеннее  тепло  так  Душу  согревает  
Омыта  целительным  дождём
Ты  не  беги!
Остановись!
Ду́шу  послушай...
Внутри  себя...
Какое  состоянье!
В  Душе  покой  -  Любовь!
И  Радость,  что  течёт  по  жилам,
Ведь  я  не  сплю!  -  Живу!
И,  как  цветок,  Душа  раскрылась!
Питаясь  гармонией  вокруг!
И  вижу  то,  что  созидает!
Что  способно  Мир  преобразить!
Я  чувствую  Любовь!
Она  всё  знает!
Она  восторг,  гармония  и  жизнь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835623
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Донець Олександр Віталійович

Непокорная слеза

Земля  уходит  из-под  ног.
Весь  мир  вращается  юлою.
Сказать  тебе  хотя  бы  слог.
Опять  в  разлуке  мы  с  тобою.

На  волоске  судьба  моя.
У  времени  свои  законы.
Ты  ускользаешь  от  меня.
И  чувства  снова    невесомы.

И  непокорная  слеза.  
Сама  срывается  с  ресницы.
Хочу  взглянуть  в  твои  глаза.
Пусть  боль  разлуки  прекратится.

Душа  горит  тебя  любя.
Её  пронзает  бесконечность.
Мне  мир  не  нужен  без  тебя.
Слезой  любовь  умоет  вечность.

И  мне  уже  не  разобрать
То  песня  ангелов  иль  вой.
Тебя  с  надеждой  буду  ждать.
Ты  нежность  вера  и  любовь.

[youtube]https://youtu.be/L5kAibf3OeA[/youtube]

©  Александр  Донец  2019г.
Св.  №119......632
Музыка:
©  Дмитрий  Метлицкий
"Весенний  романс"
(Spring_romance)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835503
дата надходження 14.05.2019
дата закладки 14.05.2019


Малиновый Рай

А ЯБЛУКА ПАДАЛИ.

                                                                                                                 Я  ДУМАЮ  ЩО  ВСІ  ЧУЛИ  І  ПОВАЖАЮТЬ  ПІСНЮ
                                                                                                                   "А  ЯБЛУКА  ПАДАЛИ"
                                                                                                                 Я  ТЕЖ.АЛЕ  МЕНІ  ЗДАЄТЬСЯ  ЯКЩО  ДО  ВІДОМОГО                                          
                                                                                                               ТЕКСТУ  ДОБАВИТИ  ПАРУ  МОЇХ  КУПЛЕТІВ  ТО  ВОНА
                                                                                                               МОЖЕ  СТАТИ  КРАЩОЮ.ЦЕ  МОЯ  ДУМКА.А  ВАША?


РІК  ПРОМИНЕ  СУМНА  ОСІНЬ  ВЕРНЕТЬСЯ,
ЯБЛУКА  БУДУТЬ  ПАДАТИ  ЗНОВ.
А    Я  ГАДАТИ  ЧИ  ПОВЕРНЕТЬСЯ
ЧИ  НЕ  ПОВЕРНЕТЬСЯ  НАША  ЛЮБОВ.

МОЖЕ  ПРИГАДУЄШ,МОЖЕ  Й  НЕ  ЗГАДУЄШ.
ЧАС  У  ЖИТТЯ  ВІДБИРАЄ  СВОЄ.
А  ЯБЛУКА  ПАДАЮТЬ  .ХТО  Ж  ЇХ  ЗБИРАТИМЕ.
ПАДАЮТЬ  ЯБЛУКА  В  СЕРЦЕ  МОЄ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835470
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 14.05.2019


Малиновый Рай

ЗАПРЯГАЙТЕ, ХЛОПЦІ, КОНЕЙ.

ЗАПРЯГАЙТЕ  ХЛОПЦІ  КОНЕЙ
УЖЕ  ГОДІ  СПОЧИВАТЬ
ТА  ПОЇДЕМ  ЗАВТРА  В  ПОЛЕ
БУДЕМ  ЗЕМЛЮ  ЗАСІВАТЬ.

РАЗ.ДВА.ТРИ  .КАЛИНА.
ХОЧЕ  ЇСТИ  УКРАЇНА,
ХОЧЕ  ГРЕЧКИ
А  НЕМА.

ЩОБИ  БУЛА  ГРЕЧАНА  КАША,
ЩОБИ  БУЛО  БОРОШНО,
ТРЕБА  ТІЛЬКИ  ЗГОДА  ВАША
СКАЗАТЬ  КОНЯМ  ВРАНЦІ:НО.

РАЗ.ДВА  .ТРИ.  КАЛИНА.
ПІДНІМАЙСЯ  УКРАЇНА
БО  ВЖЕ  СІЯТИ
ПОРА.

НЕ  ЖУРІТЬСЯ,  ВИТ  ДІВЧАТА,
АДЖЕ  МИ  НЕ  НА  ВІЙНУ,
ХЛОПЦІ  ЇДУТЬ  ПІДНІМАТИ
УКРАЇНСЬКУ  ЦІЛИНУ.

РАЗ.ДВА.ТРИ.  КАЛИНА.
МИ  ЗА  ТЕБЕ  УКРАЇНА
ВИРУШАЄМО
В  ПОХІД.

НАМ  НІХТО  НЕ  ДОПОМОЖЕ,
НІ  ВАРШАВА  ,НІ  МОСКВА.
ДОПОМОЖЕ  ВОЛЯ  БОЖА
І  ТВЕРЕЗА  ГОЛОВА.

РАЗ.ДВА.ТРИ.КАЛИНА.
БУДЕ  ЖИТИ  УКРАЇНА.
БУДЕ  ЖИТИ
НЕ  ПОМРЕ.

ТРЕБА  ХЛОПЦІ  НАМ  ЗАВЗЯТО
ПРАЦЮВАТИ  НА  ЗЕМЛІ,
ЩОБ  ЖИТТЯ  БУЛО  ЯК  СВЯТО,
СВЯТО  З  ХЛІБОМ  НА  СТОЛІ.

РАЗ.ДВА.ТРИ.КАЛИНА.
ТИ  НАДІЙСЯ  УКРАЇНА
МИ  ТЕБЕ
НЕ  ПІДВЕДЕМ.

ЗАПРЯГАЙТЕ  ХЛОПЦІ  КОНЕЙ,
ЗАПРЯГАЙТЕ  ВЕСЕЛІШ,
ЩОБИ  ЖИЛА  УКРАЇНА
ДОВГО-ДОВГО  НА  ЗЕМЛІ.

РАЗ.ДВА.ТРИ.КАЛИНА.
БУДЕ  ЖИТИ  УКРАЇНА
ДОВГО-ДОВГО
НА  ЗЕМЛІ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835469
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 14.05.2019


Ulcus

кава по-французьки

тоне  в  ніжних  вершках  смак  духмяної  чорної  кави
набирає  м‘яких,  заспокійливих,  лагідних  нот
у  навушниках  пісня  французькою  тихо  картавить
про  любов  і  розлуку,  про  те,  що  в  житті,  як  в  кіно
захлинається  пристрасть,  ховається  десь  за  басами
затихає  в  плачі  віоліни  гаряче  «je  t'aime»
у  горнятку  видніється  дно,  в  сірих  буднях  -  так  само
хлюпни  ще  коньячку,  і  нікуди  уже  не  підем

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835417
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 13.05.2019


Олекса Удайко

КРАСНА ВИШЕНЬКА

         [i]Росте  черешня  в  мами  на  городі,
         Стара-стара,  а  кожен  рік  цвіте,
         Щоліта  дітям  ягодами  годить,
         Хоча  вони  й  не  дякують  за  те.
                                             [b]  Микола  Луків[/b][/i]
       [youtube]https://youtu.be/hKfFLVzn43U[/youtube]
[i][b][color="#740982"]Красна  вишенька
красну  вишивку
одягає  в  житті  раз-у-раз,
серед  віточок  –
рідних  діточок,
як  трапляються,  не  для  прикрас.

І  намистечко  –
спіле  листячко
обрамляє  її,  мов  смарагд.
Ще  й  коралями  –
чудо-лялями,
чудо-вишнями  –  роду  парад.

Красну  вишеньку  –
дань  Всевишнього  –
з  ласки  Божої  і  дідуся
при  повіточці
в  пару  квіточці
посадила  з  добром  матуся́…

Світ  завдячений
неперервністю
не  розпутницям,  і  не  царям  –
вкрай  привітним  (бо
люблять    діти  ж  їх),
лиш  коханим  своїм  матерям.[/color]
[/b]
12.05.201

На  світлині  автора  -  остання  представничка
жіночого  полку  племені  з  Удаю  внучка  Ханна,
що  народилася  і  мешкає  у  Німеччині.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835326
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 13.05.2019


Ден Мун

О находках и потерях

Когда  все  находки,  по  сути,  потери,
И  каждые  встречи  твои  –  расставанья,  -
Тогда  ты  с  охотой  застенчивой  веришь,
Что  все,  то  что  кроме  –  не  стоит  стараний.

А  то  что  стараний  напористых  стоит,
Что  лишь  не  оценит  глупец  иль  невежда,  -
Ночами  бессонницей  не  беспокоит:
Достоинство,  честь,  доброта,  воля,  нежность.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YP2AP0WvHkc[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835373
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 13.05.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2019


Шон Маклех

Довершено: Місто Попелу

                     «Ніч  в  зимні  небеса  свою  підносить  чашу…»
                                                                                                             (Еміль  Верхарн)

Місто,
Яке  засипало  попелом
Сірим,  наче  кроки  Господаря  в  сутінках,
Попелом
Спалених  душ  єретиків
Чорної  віри  старих  дерев
Білого  запашного  цвіту,
Твердих  блискучих  горіхів:
Старі  дерева  теж  моляться:
Богам  потойбічної  темряви:
Вони  просто  не  знають,
Що  смерть  –  це  вогонь,
Це  сліпуче  світло,
А  не  густа  пітьма.

А  Місто  все  засипає  попелом,
А  диваки-люди:  
Шанувальники  кави,
Поціновувачі  містерій.
Громадяни  Міста  Попелу
Все  думають,  що  то  не  попіл,
А  пелюстки  дерева  Фудзіяма,
Що  то  не  дим,  а  квіткове  марево.
Попелясті  міщани
Споглядають  свої  чорні  сорочки  і  плаття,
Виглядають  з  вікон  сажотрусів  чорних,  
Готують  свої  марципани  
На  сковорідках  кіптяви.  

Піддані  свого  короля  попелястого
Думають,  що  вони  діти  темряви,
Сини  і  дочки  синьої  ночі,  
А  вони  лише  кваки
Ставка  з  камінними  берегами,
Де  замість  води  попіл  –  
Все  той  же  сірий  попіл
Душ,  що  палали  на  площах
Автодафе  мовчання.

Я  посадив  свої  серце  
Замість  куща  трояндового
Серед  площі  Великої  Пустки
Міста  Сірого  Попелу.  
Може  щось  виросте.
Може.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835236
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 12.05.2019


Малиновый Рай

ТАНОК.

ГЕЙ,ДІВЧАТА,НОГИ  В  РУКИ,
ЧУЙ  МУЗИКИ  ГРАЮТЬ.  
ВЕСЕЛІШЕ  ХАЙ  КАБЛУКИ
ВАШІ  ВИБИВАЮТЬ.

ХАЙ  ЖЕ  ТАНОК  ПОЛУМ'ЯНИЙ
ЗВЕСЕЛЯЄ  ДУШУ,
НЕХАЙ  БІДИ  ВСІ  ПОВ'ЯНУТЬ,
СЛЬОЗИ  ХАЙ  ОСУШИТЬ.

ВИ  ТАНЦЮЮЧИ  ЛІТАЙТЕ,
НАЧЕ  ПТАШЕНЯТА.
В  ЦІЛІМ  СВІТІ  ВИ  НАЙКРАЩІ,
ЗАПАЛЬНІ  ДІВЧАТА.

І  ХАЙ  ХЛОПЦІ  НЕ  СТОВБИЧАТЬ
БІЛЯ  ВАС  ДОВКОЛО
ЗАБИРАЙТЕ  ЇХ  ЯК  ШВИДШЕ
ТАНЦЮВАТИ  В  КОЛО.

НОГИ  ХАЙ  ПЕРЕБИРАЮТЬ,
РУКИ  НАЧЕ  КРИЛА.
ЯК  МУЗИКИ  ДОБРЕ  ГРАЮТЬ
ТАНЦЮВАТИ  МИЛО.

А  ЩЕ  ПІСНЮ  ЗАСПІВАЙТЕ
БУДЕ  СПРАВЖНЄ  СВЯТО,
ХАЙ  УСІ  НА  СВІТІ  ЗНАЮТЬ
ЯКІ  В  НАС  ДІВЧАТА.

ОЙ,ДІВЧАТА,ЛЮБІ  НАШІ
КВІТОНЬКИ  БАРВІНОЧКИ
В  ЦІЛІМ  СВІТІ  ВИ  НАЙКРАЩІ
МИЛІ  УКРАЇНОЧКИ.
МИЛІ  УКРАЇНОЧКИ

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835213
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 11.05.2019


Володимир Верста

Цвіте бузок

Цвіте  бузок,  рожевим  цвітом  пінить
Сади,  лани,  травнева  заметіль
Вкриває  села  і  міста  осінить,
Барвистий  запах  лине  звідусіль.

Співають  солов’ї,  суцвіття  бозу
Зачарували  їх.  П’янкий  розмай.
Весна  мережить  цвітом  верболозу,
Заполонивши  весь  зелений  гай.

Метелики  бузок  грайливо  пестять,
Фарбуючи  довкола  пишний  сад,
Немов  актори  грають  ніжно  в  п’єсі.
На  квітку  приземлився  шовкопряд  —

Він  головний  актор  у  цій  виставі.
Плете  свої  тенета  між  гілок…
Проміння  ніжить  сяйвом  золотаво
Кущі,  що  розцвіли.  Цвіте  бузок.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  07.05.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835077
дата надходження 10.05.2019
дата закладки 11.05.2019


СОЛНЕЧНАЯ

ХОЧУ БЫТЬ С ТОБОЙ

О    БОЖЕЧКА,  поведай  тайну,  как    создал    ТЫ    меня    такой?..
Как    зародилась    в    мироздании,    той    крошечкой  -  ТВОЯ  ЛЮБОВЬ?
И    кто    желал    меня-такую,    как  приз  от  жизни  получить?..
Или  ,  незванно,  в  этом  мире,  мне  обозначил    место-БЫТЬ?

Я    верю,    что    меня    желали  -  два  сердца,  обретя    любовь...
Загадывали    и    мечтали  -    как  обретут  меня...  ,какой?...
Хотели    мальчика,  похоже?...,  но    девочкой    я    родилась!...
Встречали    все  меня,    о    БОЖЕ!..  с  небытия    я    здесь,  взялась!..

Затем,  чтоб    Ангел  -  мой    Хранитель,    хранил    меня  на  сей    земле,
ТЫ    принял    нас    в    свою  обитель,  чтоб    окрестить    меня    в  воде!..
Потом  ,  окутав    благодатью,  вдохнув    в  меня  свой  ДУХ  СВЯТОЙ
ТЫ    взял    меня    в  СВОИ  объятья,  и  стал    по  сути  -  мне    родной!..

Но    вот...прошло  так    много    время...  уж    отошла    я    от  ТЕБЯ...
Да...  суета    всех    одолела,    вырвав    от  БОГА  -    всю    себя!...
Всё  ж      много    есть    к  ТЕБЕ    вопросов,    где    нет    ответа    для  меня...
Сейчас    живу    я    в  мире,    просто...  там  -  мимо    жизнь    течёт    моя...

Как    я    могла    сойти    с    тропинки,  с    той,  что    ТЫ    в    детстве    указал?..
Наверное,    в  глазу    соринки    мешали  -  видеть    жизни    даль?
Так    больно,    в    том    пути      далёком  -  шагать,  не    слыша    голос  ТВОЙ
И    быть    обманутой      жестоко,    почувствовав    душою    боль...

Прости    меня,    мой    милый    БОЖЕ!    Я    вновь    хочу    с  тобою    жить,
Не    позволяй    мне    делать    то  же,    Что    дало    мне    ТЕБЯ    забыть!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831654
дата надходження 04.04.2019
дата закладки 11.05.2019


Малиновый Рай

У КОХАННІ ЗАЙВІ ПЕРЕПОНИ.

У  КОХАННІ  ЗАЙВІ  ВСІ  КОРДОНИ.
ХОЧА  Є  І  СПРАВЖНІ  ПЕРЕПОНИ  
ДЛЯ  ВИПРОБУВАНЬ  НА  МІЦНІСТЬ  ПОЧУТТЯ.
ЇХ  ТАКИ  НАВ'ЯЗУЄ  ЖИТТЯ.

ОББИВАЄМ  НОГИ  ОБ  ПОРОГИ
БО  НЕМАЄ  ЛЕГКОЇ  ДОРОГИ,
ТЕРПИМО  І  КРИВДИ  МИ  І  БОЛІ,
ЯКЩО  ОБ'ЄДНАЛИСЬ  НАШІ  ДОЛІ.

І  НІЩО  НЕ  МОЖЕ  НАС  ЗЛАМАТИ
ЯКЩО  МИ  БАЖАЄМО  КОХАТИ.
РАЗОМ  ПЕРЕЙДЕМО  ВСІ  КОРДОНИ.
У  КОХАННІ  ЗАЙВІ  ПЕРЕПОНИ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835067
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 10.05.2019


Малиновый Рай

У МОЄМУ САДУ СОЛОВЕЙ ЗАСПІВАВ.

У  МОЄМУ  САДУ    СОЛОВЕЙ  ЗАСПІВАВ,
У  ТВОЇМ  ЗАКУВАЛА  ЗОЗУЛЯ.
І  Я  ВРАЗ  ЗРОЗУМІВ  ЩО  ТЕБЕ  ПОКОХАВ,
ЩО  ТЕБЕ  ВЖЕ,  ДІВЧИНО,ЛЮБЛЮ  Я.

ОСЬ  НАРЕШТІ  Ж  ТО  Я  ДОЧЕКАВСЯ  ВЕСНИ
МОЄ  СЕРЦЕ  ЗОРЕЮ  ПАЛАЄ,
ТИ  ДО  МЕНЕ  ВЖЕ  СТАЛА  ПРИХОДИТИ  В  СНИ
І  ДУША  МОВ  ТОЙ  САД  РОЗКВІТАЄ.

ХАЙ  ВЕСНЯНІ  ВІТРИ  ДОЛЮ  НАМ  ПРИНЕСУТЬ
І  СПІВА  СОЛОВЕЙ  ДЛЯ  НАС  СОЛО  СВОЄ.
А  ВЕСНЯНІ  ПІСНІ  НАС  З  ТОБОЮ  ЗВЕДУТЬ
І  ЗОЗУЛЯ  ХАЙ  НАМ  РОКІВ  СТО  НАКУЄ.

ТИ  ЛЕТИ  СОЛОВЕЙ  ДО  ЗОЗУЛІ  В  САДОК
ЗАСПІВАЙ  ТИ  ЇЙ  ПІСЕНЬКУ  ЛЮБКУ.
І  Я  ТЕЖ  ПОЛЕЧУ  ,ЯК  СИЗИЙ  ГОЛУБОК,
ЩОБ  СВОЮ  ОБІЙНЯТИ  ГОЛУБКУ.

ТИ  СПІВАЙ  СОЛОВЕЙ  У  КВІТУЧІМ  САДУ,
НЕ  ЛЕТИ  ДО  ЗЕЛЕНОГО  ГАЮ.
ПІД  ТВІЙ  СПІВ  Я  ЇЇ  ОБІЙМУ  МОЛОДУ
І  СКАЖУ  ЩО  ЇЇ  Я  КОХАЮ.

У  ТВОЄМУ  САДУ  СОЛОВЕЙКО  СПІВАВ,
НАМ  ЗОЗУЛЯ  РОКИ  РАХУВАЛА.
Я  ВІД  ЩАСТЯ  СВІТИВСЬ,Я  ВІД  ЩАСТЯ  ПАЛАВ,
КОЛИ  ТИ  МЕНЕ  ЛЮБИМ  НАЗВАЛА.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835065
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 10.05.2019


Владимир Зозуля

В большом и малом

Ни  пышных  процессий,  ни  звучных  кантат,
Ни  столика  у  ресторана.
Они  на  скамеечке  в  парке  сидят,
Светлы…  и  немножечко  пьяны…  

И  кто-то  смеётся…  а  кто-то  молчит,
Ладонью  слезу  утирая…
На  клумбах  тюльпаны.  На  клёнах  грачи.
Сегодня  9-е  Мая.  

Не  знаю…  наверное,  это  огни…
Бои…  медсанбаты…  дороги…
Но,  что-то  такое  есть  в  каждом  из  них  –
Такое  –  что  есть  у  немногих.  

И  это  не  орденских  планок  канва
И  бант  из  муаровой  ленты.
Не  форма,  что,  в  общем,  давно  не  нова,
И  выцветшие  позументы.  

А  как  же  назвать  это?  –  Мужество!?  Честь!?
А  может  быть,  как-то  иначе…
Но  что-то  такое  в  их  облике  есть,
Что,  словом  и  не  обозначить.  

Возможно,  минуты,  а  может  быть,  дни…
И  годы,  наверное,  тоже…
Но,  что-то  такое  есть  в  каждом  из  них,
Что  всех  нас  –  и  каждого  –  больше...  

Сожертвенность…  сила  судьбы  и  души…
Значительность  жизни…  и  прочее…  
Но,  что-то,  в  себе,  перед  этим  –  Большим,
Мне  видится  маленьким  очень…  

Тюльпановый  митинг  так  красноречив
И,  небо  над  парком  взрывая,
Победным  салютом  взлетают  грачи…
Сегодня  9-е  Мая.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834996
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 09.05.2019


Дружня рука

Я дарую тобі чари

Я  дарую  тобі  чари.  Щоб  тобі  всьому  радіти,
Щоб  тобі  у  синє  небо  птахом  вільним  полетіти.

Щоб  тобі  крилом  махнути  і  з  весни  зробити  осінь,
Щоб  нікого  не  просити,  щоб  самій,  якщо  попросять  …

Дві  хмаринки  обійняти,  в  серці  поглядом  писати,
Хоч  і  швидко  промайнути,  та  нікого  не  забути.

У  грозу,  у  блискавицю  мати  десь  своє  гніздечко,
Щоб  ніде  не  загубити  між  чужих  своє  сердечко  …

Я  дарую  тобі  чари.  Хоч  і  маг  я  зовсім  трішки.
Але  знаю  сонця  барви,  десь  в  душі  складаю  вірші.

Тож  бери,  не  відмовляйся,  не  роби  мені  печалі.
Полетиш  кудись  далеко?  Пам’ятай  мене  в  тій  далі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834928
дата надходження 08.05.2019
дата закладки 08.05.2019


Sweet bitterness

Почуття на весні…

Торкнись  до  мене  ніжним  подихом,
Весняним  цвітом  вишні  лоскочи,
Хай  буде  надто  терпко  й  солодко,
Ми  просто  заблукаємо  у  цій  імлі.

Загорни  мене  бузковим  ароматом,
Дай  роздивлюсь  твої  смарагдові  зіниці...
Можна  тебе  повністю  в  себе  увібрати,
І  розгадати  твої  маленькі  таємниці?!

Викради  мене  на  весняний  світанок,
Забери,  зачаруй  голосом  солов'я...
Порахуй  скільки  у  мене  на  носі  веснянок,
А  я  просто  скажу,  що  навіки  твоя!

Давай  разом  збирати  кульбаби,
Пити  з  м'ятою  чай  на  сході  зорі,
А  вночі  просто  лови  мої  зваби,
Розпалюй  жагучі  й  нестримні  вогні!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834917
дата надходження 08.05.2019
дата закладки 08.05.2019


Евгений"Солнце"Мороз

СОЛНЦЕ МОЁ

Солнце  моё!  Покажешься  за  горизонтом,
Карабкаясь  в  небо  весь  мир  по  пути  согреваешь.
Солнце  моё!  Всё  жёлто-оранжевым  светом.  
Ты  серую  ночь  в  красках  яркого  дня  умываешь.

Солнце  моё!  Прикоснёшься  едва    лучами-
По  водной  глади  кругами  река  улыбнется.
Солнце  моё!  Встречают  поляны  цветами,
Шурша  облаками  лазурное  небо    проснётся.

Солнце  моё!  С  рассветом  влюбляюсь  я  снова,
Тепло  твоих  рук  разжигает  пожар  в  моем  сердце.
Солнце  моё!  Растаяли  ночи  оковы.
В  мире  холодном  без  ласки  твоей  не  согреться.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834920
дата надходження 08.05.2019
дата закладки 08.05.2019


САВИЧ

Заповіт

Коли  мене  віднесуть
За  двері  дубові,
Не  забудьте  пом’януть
Простим,  щирим  словом.
А  ви  в  злагоді  живіть,
Єднайте  родину,
Укріпіть  і  збережіть
Неньку  Україну.
У  російське  братство  йти?
Користі  не  буде.
Вони  нелюди  й  кати
Каїни  й  Іуди.
Україну  ці  кати
Гнуть  уже  не  вперше,
Та  однак  вони  брати,
Правда,  менші,
Яким  треба  у  хліві
Їсти  із  корита,
То  ж  до  поки  всі  живі
Треба  ката  бити.
Хай  отрута  їх  зміїна
На  них  і  подіє.
Їм  ганьба,  що  в  України
Вбивають  надію.
А  донецьких  русколизів
Треба  так  провчити,  
Щоб  до  скону  пам’ятали,
Як  різню  чинити.
В  домовинах  хай  ослизнуть  
Іроди  погані:
І  донецькі  русколизи  
І  їх  шеф  Путанін.
За  своїх  синів  героїв  
Помоліться  Богу,
Щоб  знайшли  вони,  здорові  
Додому  дорогу.
Будьте  чесні,  працьовиті,
Сильні  і  єдині  –  
В  мирі  будем  тоді  жити.
Слава  Україні!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834807
дата надходження 07.05.2019
дата закладки 07.05.2019


Дружня рука

Я чомусь так собі тебе уявляв

Я  чомусь  так  собі  тебе  уявляв:
Ти  біжиш,  не  спиняєшся,  місто  ціле  під  ногами,
Білий  сніг  наче  ніжність  тебе  обійняв,
Вітер  щось  шепотів  не  своїми  словами  …

Падав  сніг  на  обличчя,  на  очі,  на  плечі  твої,
Захотілось  тебе  таку  незнайому  раптово  обняти,
Захотілось,  щоб  очі  ці,  губи  були  нічиї,
Захотілось  самому  на  мить  снігом  стати  …

Пролетіла,  мов  вітром  майнула,  торкнула  плечем,
А  я  міцно  вхопився  за  сани  твої,  друже  вітре,
Розтопила  мов  лід  мій  такий  холоднючий  едем,
Я  ніколи  цю  мить  з  свого  бути  весною  не  витру  …

Я  чомусь  так  собі  тебе  уявляв,
Мабуть,  ми  близькі  друзі  з  холодним  цим  заздрісним  снігом,
Я  на  ньому  півночі  віршами  про  тебе  писав,
Холод  –  час  заходився  на  ці  мої  витівки  сміхом    …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834586
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 06.05.2019


Леонид Жмурко

Процент

https://www.youtube.com/watch?v=2mbVfXK914k

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834574
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 05.05.2019


Східний

Прошу я прощення в батьків



Прошу  я  прощення  в  батьків,
Що  не  прийду  до  їх  могили,
Не  прикладуся  до  хрестів,
Не  помолюсь,  як  того  вчили.

Прошу,  ще  прощення  в  сестри,
А  також  дочки-немовляти.
Та  Ви  мені  всі  дорогі,
В  безсиллі  хочеться  кричати.

Посеред  ночі,  може  днем
До  Вас  полину  я  думками,
Торкнуся  тата  сон-  дощем
І  сонцем  пригорнусь  до  мами.  

Тихеньким  вітром  заплету
Сестричці  коси  шовковисті.
А  далі  доньку  обійму
На  хмарочці  легкій,  ігристій.

Хоч  я  далеко  від  могил,
Та  Ви  усі  в  моєму  серці.
Не  вистачає  трішки  сил,
Аби  зірвать,  Вам,  по  весельці.

Пробачте  просто  Ви  мене
За  всі  незгоди  й  негаразди.
Могили  рідних  –  це  святе,
В  моєму  серці,  Ви,  назавжди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834477
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 04.05.2019


Дружня рука

Марсіани (проза)

Сам.  Один.  Зовсім  один.  І  навколо  величезна  порожня  планета  без  жодної  надії  зустріти  хоча  б  когось.  Почути  хоча  б  щось  у  відповідь.  Щось  віддати  або  щось  узяти.  Тоді  в  чому  сенс  існування  тут?  Тоді  в  чому  сенс  існування  людства,  якщо  у  просторі  більше  немає  нікого  іншого,  з  ким  би  можна  було  чимось  поділитися  чи  щось  з  вдячністю  прийняти.    Отже,  потрібно  не  зважаючи  ні  на  що  вірити,  що  ця  холодна  планета  десь  ховає  від  тебе  такого  важливого  і  потрібного  співрозмовника  …  Можливо,  це  аж  там    далеко  за  обрієм  …  Шкода,  що  потреба  вижити  заставляє  постійно  повертатися  до  сховку,  постійно  дбати  про  ці  сховані  від  марсіанських  торнадо  паростки  рослин.  Але  якщо  ти  не  заходиш  далеко,  може,  хтось  випадково  знайде  тебе.  Дивись,  ген  на  обрії  вже  видно  незнайомий  силует  такого  ж  самого  заблукалого  жителя  якоїсь  однієї  з  мільярдів  планет.  Він  теж  боїться  нового,  невідомого.  Так  само,  як  і  ти.  Але  так  само,  як  і  тобі,  цьому  чи  цій  надзвичайно  потрібно  знайти,  просто  знайти  …  Навіть,  якщо  при  зустрічі  ви  з  переляку  будете  здатні  розбігтися  у  різні  сторони  на  тисячі  кілометрів.  Потім  знову,  намагаючись  будь-що  знайти  одне  одного.  Навіть  якщо  у  декого  уже  пропала,  а  може  взагалі  не  існує  здатність  розмовляти  чи  слухати  музику,  може  хтось  взагалі  ненавидить  поезію  чи  не  здатний  дивитись,  як  заходить  чи  сходить  сонце.    Може  хтось  і  не  знає,  як  це  -  блукати  між  зірками.  Чи  як  це  –  мріяти.  І    він  чи  вона  для  себе  відкриють  таку  неймовірну  фантастичну  інновацію.  І  може  стануть  трішки  більше  людиною  чи  трішки  більше  марсіанином,  чи  взагалі  кимось  надзвичайно  далеким  і  невідомим.  Який  чи  яка  раптом  стануть  УСІМ.  
І  ось  ви  вже  йдете  разом  по  червоній  (хоч  це  й  неправда)  невідомій  планеті.  Такі  неймовірно  різні  і  такі  неймовірно  близькі.  І  такі  неймовірно  потрібні.  І  раптом  стають  нікчемними  і  нікому  не  страшними  такі  колись  жахливі  життєві  торнадо.  І  раптом  на  обрії  вже  не  одне,  а  два  сонця,  а  потім,  можливо,  і  ще  два  або  три.  Кожне  з  них  –  неймовірно  яскраве,  тепле,  не  вбивче.    І  вже  не  тягне  на  Землю.  На  ту  іншу  Землю,  де  марсіанин  блукає  собі  по  червоній  планеті,  не  вірячи  в  те,  що  десь  є  ще  хоча  б  якась  інша  далека  жива  істота.  
Ми  не  пишемо  на  пергаменті,  просто  говорячи  текст,  який  сприймає  комп'ютер.  Ми  літаємо  літаками,  а  не  долаємо  сотні  кілометрів  пішки.  Ми  їмо  іншу  їжу.  У  нас  інші  розваги,  може  дещо  цікавіші.  Але  ми  все  ті  ж.  Ті  самі  люди,  що  шукають  у  просторі  інших,  з  ким  хотілося  б  проводжати  сонце,  обіймати  вітер,  дихати  в  унісон.  Ми  так  і  не  навчились  краще  шукати  чи  менше  втрачати.  Ми,  мабуть,  і  не  старалися  цього  навчитися.  Бо  ми  марсіани.  А  на  дворі  знову  торнадо.  Не  можна  виходити  з  хати.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834443
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 04.05.2019


Малиновый Рай

кохання з першого погляду



Я  вірю  в  кохання
       з  першого  погляду,
шо  наче  блискавка
       миттєво  вдаряє,
Могутнє  бажання
       без  всякого  досвіду
Дуже  міцним,
       дуже  ніжним  буває.

Я  вірю  бо  сам
       закохався  миттєво
і  знаю  яка
       неймовірна  це  сила.
злітають  роки
       але  це  не  суттєве,
коли  жити  в  парі
       і  любо,і  мило.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834289
дата надходження 03.05.2019
дата закладки 03.05.2019


Малиновый Рай

осени цвет


По  королевски  георгины
Украсили  осенний  сад
и  гроздья  ягоды  калины
Как-будто  звёздочки  горят.  

А  хризантемы-душа  сада,
Посмотришь,  радостно  тебе.
Их  волшебство  твоя  награда,
прекрасный  миг  в  твоей  судьбе.


Вам  осень  жизни  веткой  машет,
А  в  ней  есть  много  красоты
чтоб  полыхала  душа  ваша
КАК  эти  яркие  цветы.      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834157
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 02.05.2019


Східний

Калинова мова

 

Дивлюся  на  гілку  калини
На  білий,  мов  сніг,  її  цвіт.
Немає  такої  країни,
Де  мову  гнобили  пів  тисячі  літ.

Вона  по  весні  розквітала,
Злітала  в  новий  свій  політ.
Поетів,  щораз  сповивала
І  піснею  знов  чарувала  цей  світ.

Зі  сходу  завили  совіти,
Бо  їм  подавай  лиш  "язик".
Рясніють  калинові  квіти
Під  трепетні  звуки  вкраїнських  музик.

Немовби  сопілка,  чи  скрипка
Звучать  українські  слова.
Як  хлібна  скоринка,  чи  скибка,
Насичують  душу  до  волі  сповна.

Моя  невмируща  ти,  мово,
Прийми  мій  низенький  уклін.
Поети  вмирали  за  слово,
А  ти  піднімалась  віками  з  колін.

Спасибі  усім  українцям
За  мови  калиновий  цвіт.
Не  знищити  слово  ординцям,
Вкраїнська  звучатиме  й  тисячі  літ!

                   28.04.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833822
дата надходження 28.04.2019
дата закладки 28.04.2019


Дружня рука

Любов упокорює жадність

Любов  –  надскладна  така  штука,
Не  кожен  у  руки  візьме,
Комусь  нагорода  і  мука,
Комусь  аж  скривиться  лице.
Комусь  виростатимуть  крила,
А  може  на  землю  впаде,
Бо  тисне  вона  наче  брила,
Навіки  її  прокляне  …
Не  знатиме  він,  ради  чого
Розтрачено  стільки  зусиль,
І  шкода  йому  всього  свого,
І  порожньо  все  звідусіль  …
А  хтось  все  роздав  з  свого  серця,
Здавалось,  що  все,  але  ж  ні,
То  серце,  то  вам  не  з  відерця,
Там  в  серці  великі  вогні  …
Що  їх  не  загасить  ніколи
Найбільша  байдужість  скупа,
Минущі  болючі  уколи.
Без  фокусу  в  когось  лупа  …
Збудилася  втомлена  радість,
Це  все  обійняла  душа,
Любов  упокорює  жадність
На  світлі  живі  почуття  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833812
дата надходження 28.04.2019
дата закладки 28.04.2019


Малиновый Рай

бережіть кохання




Не  втрачайте  вірність,
Бережіть  кохання,
Зрада  убиває,береже  любов.
Говоріть  коханим  
З  вечора  до  рання
ви  побільше  ніжних  
І  приємних  слів.
Обіймайтесь  ніжно,
Говоріть  ласкаво,
Бережіть  до  любих  
свої  почуття.
проживете  довге
гарне    і  яскраве
Ви  своє  сімейне
дороге  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833801
дата надходження 28.04.2019
дата закладки 28.04.2019


Східний

Пасхальні дзвони

 

Колотять  у  серці  дзвони  пасхальні,
І  камінь  до  волі  відкрито  сповна.
Літають,  мов  птахи,  слова  привітальні,
У  світ  християнський  зійшла  новина.

Христос  воскрес,  із  мертвих  піднявся
До  неба,  до  світла  у  лоно  Отця,
Гріховне  спаливши  людей  всіх  вбрання,
Очистив  їх  душі,  почистив  серця.
 
Стою  серед  храму  обілений,  чистий,
Вдивляюсь  у  вічність,  у  вимір  без  меж.
Цей  ранок  пасхальний  завжди  урочистий
У  нім  воскресаю  у  котре  я  теж.

А  дзвони  пасхальні  все  дзвонять  і  дзвонять,
Немовби  молитва,  молитва  свята,
І  вірою,  й  правдою  народи  напоять,
І  прагнуть,  щоб  кожна  душа  ожила.

                                       28.04.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833802
дата надходження 28.04.2019
дата закладки 28.04.2019


Донець Олександр Віталійович

Душе истерзанной

В  окно  с  утра  стучится  неудача.
Дождём  унылым  плачут  небеса.
В  душе  моей  надежда  слёзы  прячет.  
А  грусть  моя  от  боли  горяча.

Надежда  сильная  она  всегда  спасает.
Она  последней  сходит  с  корабля.
И  даже  когда  жизнь  от  боли  угасает
Надежда  не  умрёт,  она  спасёт  тебя.

Я  так  устал  надеяться  и  ждать
Мечты  мои  всю  душу  растерзали
И  ангелы  мои  всю  правду  точно  знали
И  ничего  поделать  не  смогли.

Сердечко  рвётся  от  потока  лжи.
Отравлены  слова  пусть  даже  во  спасение
Душе  истерзанной  всю  правду  расскажи
А-то  убьют  её  проклятые  сомненья.

[youtube]https://youtu.be/5lGzFZmWX98[/youtube]

©  Copyright:  Александр  Донец,  2019г.
Св  №  119.....213
Аудио:  
Дмитрий  Метлицкий  "Осень".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833744
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 27.04.2019


Східний

Близьке все і поряд, й далеко



Здолати  любов  неможливо,
І  обрій  торкнутись  рукою.
В  долонях  вміщаю  це  диво,
Що  в’ється  навколо  рікою.

Злетіти  так  хочу  в  країну
З  юнацьких  намріяних  згадок.
Пригорнути  дорослу  дитину.
Я  твій  Україно  нащадок.

Люблю  і  сумую,  й  скучаю
За  вітром,  за  полем,  за  гаєм.
Так  хочу  купатись  в  розмаю,
А  час  по  секундам  стікає.

Близьке  все  і  поряд,  й  далеко,
А  серце  горить  і  палає.
Вертають  в  гніздечка  лелеки,
Мене  лиш  робота  тримає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833748
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 27.04.2019


Малиновый Рай

А ДАВАЙ НЕ СЖИГАТЬ МОСТЫ.

А  ДАВАЙ  ВС'  НАЧНЁМ  СНАЧАЛА,
А  ДАВАЙ  НЕ  СЖИГАТЬ  МОСТЫ.
ПОМНИШЬ,БЫЛО  У  НАС  НАЧАЛО
И  ДАРИЛ  Я  ТЕБЕ  ЦВЕТЫ.

КАК  ЛЕТЕЛИ,  СПЕША  НА  ВСТРЕЧУ,
ЧТОБ  БЫСТРЕЕ  ОБНЯТЬ  ДРУГ  ДРУГА,
КАКИМ  СЛАДКИМ  ДЛЯ  НАС  БЫЛ  ВЕЧЕР,
ДОРОГАЯ  МОЯ  ПОДРУГА.

КАК  МЫ  ЛИХО  КРУЖИЛИ  В  ТАНЦЕ,
КАК  ТЫ  МИЛО  МНЕ  УЛЫБАЛАСЬ.
И  НЕ  ДУМАЛИ  ЧТО  ТАК  СТАНЕТЬСЯ.
ПОЧЕМУ-ТО  ВСЁ  ВДРУГ  СЛОМАЛОСЬ.

ИЗ-ЗА  МЕЛОЧИ  РАЗНОГЛАСИЕ,
ВИНОВАТЫ  В  ТОМ  Я  И  ТЫ.
ТАК  ДАВАЙ  ЖЕ  НАЙДЁМ  СОГЛАСИЕ
И  НЕ  БУДЕМ  СЖИГАТЬ  МОСТЫ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833671
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 27.04.2019


Go Love Ash

И целиком, не частью

Ты  посмотри  вокруг,
         Ты  посмотри  вокруг!
Ты  не  стоишь  на  месте,
Ведь  оказалось  вдруг,
Кто  честен,  тот  не  весел!
Но  разве  это  труд-
Улыбку  подарить?
Какой  же  твой  маршрут,
Так  как  ты  хочешь  жить?
Ты  посмотри,  всмотрись,
Не  думай  о  плохом!
Взбодрись,  взберись,  искрись,
Ведь  цель  теперь  в  другом
Так,  в  чем  же?-  спросишь  ты
Лови  момент,  ликуй,
Ведь  истины  просты
Не  паникуй,  рискуй!
Цени,  люби,  играй,
Вбегая  в  свой  апрель,
Пусть  этот  жизни  драйв
Не  будет,  как  кисель!
Так  что  согрей  теплом
Своих  ладоней  счастье,
Ты  не  живи  потом…
И  целиком,  не  частью!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833694
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 27.04.2019


Шон Маклех

Димар

                           «Замуровую  вікно
                               І  сідаю  писати  про  війну…»
                                                                                 (Василь  Слапчук)

Замуровую  вікна
У  моєму  домі,
Що  збудований  з  каменю  
Жовтого,  як  патлате  сонце,
Білого,  як  вицвіле  небо,
Сірого,  як  падолистові  будні,
Темного,  як  глибини  моєї  свідомості.

Замуровую  вікна
У  моєму  домі,
Що  нагадує  башту-замок
Якогось  гонорового  лорда,
Що  володів  болотами:
Від  одного  пагорба  до  іншого.

Замуровую  вікна:
Не  хочу  їх  перетворювати
На  бійниці  для  іржавих  гармат
Та  кашляючих  замасляних  крісів.
Замуровую  вікна:
Всі  крім  одного:
Хочу  в  темряві
Запалити  свічку  пам’яті.
Лишу  одне  віконечко  –  
Нехай  у  цю  шпарку
Зазирає  щоночі  Місяць  –  
Цей  солдат  на  сторожі,
Повстанець  останній
Чорного  поля  Неба.

Замуровую  вікна
Чи  то  в  домі,
Чи  то  в  димарі,
Чи  то  в  колодязі:
Не  хочу  щоб  козопаси  бачили,
Що  я  з  війни  повернувся…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833646
дата надходження 26.04.2019
дата закладки 26.04.2019


Шон Маклех

Майстер дверей

                             «…  Коли  обірветься  терпіння
                                       Змайструю  собі  двері  і  вийду  геть.»
                                                                                                             (Василь  Слапчук)

Хороші  міцні  двері,
Що  не  пускають  до  хати  чужинців,
Що  дозволяють  піти  нескінченною  дорогою,
Що  ставлять  межу  між  схованкою  спогадів
І  полем,  де  росте  важкими  зернами  хліб,
Завжди  майструють  з  мертвого  дерева:
Дерева,  що  бачило  юрми  прочан,
Збіговиська  жебраків,  ватаги  дейнеків,
Постаті  хліборобів,  чимало  гонорових  баронів,
Волоцюг,  солдат,  королів,  повій  і  калік
Бачило
Стільки  людей  і  собак,
Що  минали  і  йшли  все  під  землю
(А  куди  ж  іще?).
Саме  з  такого  дерева
Витесують  важкі  двері,
Навішують  їх  на  залізні  петлі
(Фарбовані  чорним),
Прибивають  підкову,  
Зачиняють  важким  сталевим  замком,
Кидають  ключ  у  криницю  –  
Глибоку,  наче  сто  ночей  і  один  вечір
Над  вересовим  торфовищем
І  йдуть  геть.  
Туди,  де  поле  волошкове,  а  кульбаби  хмар  білі,
Туди,  де  дороги  сплітаються  і  розбігаються,
Туди,  звідкіля  не  вертаються
Йдуть.  

Майструю  собі  двері  
(Хоч  я  не  тесля)
Витесую,  дихаю  ароматом  ясеневої  стружки,
Беру  до  рук  гострі  масні  цвяхи
(Хоч  я  не  майстер),
Майструю…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833647
дата надходження 26.04.2019
дата закладки 26.04.2019


Witer

Важко…

Як  важко  день  і  ніч  без  тебе  перебути
Як  важко  не  вдихати  цвіт  твій  й  аромат
І  у  очах  твоїх,  як  неймовірно  важко  не  тонути
Не  йти  з  тобою  поруч  у  казковий  сад

Буває,  що  любов  з  собою  біль  приносить
Та  сум  і  радість  поруч  можуть  йти
Й  болить  хай  серце  за  тобою,  я  не  ска́жу  —  досить
Бо  дивовижну  казку  робиш  тільки  ти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833524
дата надходження 21.04.2019
дата закладки 21.04.2019


М.С.

Молитва за Україну.

"Боже  Великий  Єдиний,
Нам  Україну  храни."
Розуму  дай  нашим  дітям,
Щоб  залишались  людьми.

Щоб  через  бурі  й  незгоди
Чесно  свій  Хрест  пронесли.
Щоб  як  зіницю  ока,
Рідний  свій  Край  берегли.

Вербна  Неділя  сьогодні,
Вхід  Божий  в  Єрусалим.
Щастя  дай  Боже  й  Любові,
Мир  щоб  прийшов  у  наш  Дім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833470
дата надходження 21.04.2019
дата закладки 21.04.2019


Східний

У волі – щастя таїна



З  очей  своїх,  здійнявши  тінь,
Побачив  простір,  велич  неба,
У    нім  безмежну  диво-синь.
Щастя,  як  щастя  людям  треба.
Та  я  питаю  лиш  одне,
У  чім  його  стійка    основа?
Чи  може  це,  щось  неземне?
Чи  в  коріниться  рідна  мова?
Хтось  бачить  щастя  у  вині,
В  тумані  паморочної  ночі,
У  тім  невичерпнім  багні
Й  відкрити  неспроможний  очі.
Для  когось  щастя  –  статки,  гроші
Здобуті  на  людській  крові.
І  вілли,  й  яхти  найдорожчі,
І  план  наживи  в  голові.
А  я  хворію  лиш  за  словом,
Отим  що  в  спадщину  дано,
За  українську  рідну  мову,
Мані  за  це  –  не  все  одно.
І  буду  я  тоді  щасливим,
Коли  в  собі  здолаємо  рабів,
І  бурі  зборемо,  і  зливи,
За  те,  щоб  кожен  вільним  жив.
У  цім  я  бачу  своє  щастя,
Бо  Україна  в  нас  одна,
І  Томос  даний,  мов  причастя…
У  волі  –  щастя  таїна!

                       21.04.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833495
дата надходження 21.04.2019
дата закладки 21.04.2019


Юхниця Євген

Вовк знову розганяється на українське м’ясо

До  радянського  Гулагу  Україні
І  укранцям  так  потрібно,  як  -  у  …погребельну  яму.
…Щоб  посилали  синів  в  Сірії  й  Чечінні?
Щоби  обшукували  нас  –  як  крим.татар  незламних?
…Роти  заткнути  слід  продажним  й  споминаючим
Які  й  жили́,  наляпав  кляузи,  й  селились
У  житла,  звільнені  в’язницями,  волаючих,
В  хатки,  опісля  розкуркулювань  рашистних!

Ніколи  вовк  сам  не  відмовиться  від  кур  і  свинок  ласих…
І  нині  знову  розганяється  на  українське  м’ясо.

20.04.19  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833456
дата надходження 21.04.2019
дата закладки 21.04.2019


Ден Мун

Об относительности

Приходи  в  воскресенье  домой  ко  мне.
Мы,  по  сути,  живем  на  одной  земле.  
Здесь  никто  не  меняет  житейский  лад.
Здесь  никто  не  винит  и  не  виноват.

Я  не  выдержал  этих  ненужных  слов.
Современностью  жить  был  я  не  готов.
Осужденье  пусть  будет  на  всех  устах,
Но  мне  легче  в  проверенных  временах.

Мир  стремительно  рвется  вперед  и  ввысь,
Но  изрек  возвративший  меня:  всмотрись,
Может  ты  обретешь  там  души  покой,
Где  признаешь,  что  мир  твой  –  совсем  не  твой.

Что  летать  нужно  между  похожих  птиц,
Что  не  рушат  комфортных  родных  границ.
Мир  нельзя  повернуть  вспять,  как  циферблат,
Лучше  взять  изменить  на  него  свой  взгляд.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZXBiPY8wDT0[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833356
дата надходження 19.04.2019
дата закладки 20.04.2019


Юхниця Євген

Взавтра побачення, на самоті

Приємно  дивитись,  як  ве́сна  примусює  худнути))
Та  що  там  –  красуні:  господарі  і  хазяї  -
Як  можуть  підтягують  пузо  тісними  зату́гами!
І  наче  –  струнка  Україна  назустріч  стоїть!

За  звичкою  гупнув  легенько  коллегу  в  животик  –  
А  там  –  м,язи  так  і  спружинили  –  я  й  відлетів:  
---Що  сталося?  Ви  закохались,  Петро  Спиридонич?
--Та  є  трохи.  Взавтра  -    побачення,  на  самоті!

18.04.19  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833382
дата надходження 20.04.2019
дата закладки 20.04.2019


Дружня рука

Послухаю, як вулиці шумлять

[i]І  що  мені  робити  з  цим  дощем,
І  що  робити  із  самим  собою,
І  не  закриєш  сам  себе  ключем,
Ще  трішки  постою  тут  із  дощем  й  з  тобою  …

Послухаю,  як  вулиці  шумлять,
Чи  то  дерева  щось  розговорились,
І  запізнілі  школярі  спішать,
І  вже  дорослі  радісно  зустрілись  …

Та  що  мені  з  того  весняного  дощу,
І  що  мені  з  його  віршів  чи  прози,
Я  то  засну,  то  я  кудись  лечу,
У  вас  це  дощ,  у  мене  гучні  грози  …

Ти  думаєш  я  граю?    Я  тремчу.
Бо  щось  таке  втрачаю,  що  змовкаю.
Чи  може  я  чогось  уже  не  знаю?!
Каже:  пусти.  А  я  його  не  відпускаю    …  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833361
дата надходження 19.04.2019
дата закладки 20.04.2019


Андрей Писной

Я ВСЕ ВIДДАМ ТОБI

***
і  вдень,  і  в  нічь  -  куди  він  мчить
кохання  потягі  невпинні
і  рейок  блиск,  залізний  міст
у  самоті  хто  винний

я  віддам,  я  все  віддам  тобі
бо  це  любов

Що  це,  що  це,  стукає  кров
як  же,  як  же,  довго  я  йшов

і  мить,  і  час  -  що  є  для  нас
по  склу  вода  тече  недовго
у  чому  зиск,  життєвий  зміст
як  тає  швидко  обрій

я  віддам,  я  все  віддам  тобі
бо  це  любов

що  це,  що  це,  стукає  кров
як  же,  як  же,  довго  я  йшов

сплетіння  рук  тремтячій  рух
бажання  є  кохать  щомиті
хай  буде  дощ
безлюддя  площ
а  ми  одні  на  світі

я  віддам,  я  все  віддам  тобі
бо  це  любов

що  це,  що  це,  стукає  кров
як  же,  як  же,  довго  я  йшов

__________

_________
ТЕАТР  СТУДИЯ  АНДРЕЯ  ПИСНОГО

Стихи  -  Андрей  Писной
Поют:  Алексей  Алексеев  и  Геннадий  Бидненко
Композитор  -  Алексей  Алексеев  Геннадий  Бидненко
Гитарные  партии  +  соло  -  Евгений  Касьяненко
Аранжировка  Алексей  Алексеев

в  рамках  нового  фьюжн  альбома  "БРЫЗГИ"  релиз  в  2019  г

I.  АМСТЕРДАМ
II.  АЛЛЮЗИЯ
III.  ПЕЛЕНА  ДОЖДЯ
IV.  ЛИВЕНЬ  
V.  УСТАВШИЙ  ЖДАТЬ  
VI.  ИНЕЙ
VII.  ПЛАНЕР
VIII.  ОДИНОКАЯ  НОЧЬ
IX.  А  НА  ПОЕЗД  БРОНЬ  (  премьера  )
и  бонус:
X.  Є  НА  ПОТЯГ  БРОНЬ  (  на  украинском  языке  )
XI.  БЕЛАЯ  РЕКА
XII.  Я  ВСЕ  ВIДДАМ  ТОБI  (  на  украинском  языке  )
XIII.  БІЛА  РІКА  (  дует  версія  украіньскою  мовой)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5sevM5U4b44[/youtube]

[youtube][/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833286
дата надходження 19.04.2019
дата закладки 19.04.2019


Ден Мун

Моею любовью

Ты  внушишь  мне  на  тихом  рассвете,
Когда  будем  с  тобою  прощаться,
Что  там,  дальше,  счастливое  лето,
Что  мне  нечего  в  жизни  бояться.

Ты  возьмешь  мою  руку  ладонью,
И  взглянув  мне  в  глаза,  в  коих  вечность,
Что  ты  чувствуешь  легкость  со  мною,
Что  со  мной  ощущаешь  беспечность.

И  когда  дверь  тебе  отворю  я,
Распрощаюсь  объятьем  с  тобою,  -
Прокляну  себя,  честно,  не  всуе,
Что  не  стала  моею  любовью.  
[youtube]https://youtu.be/BI_UZ0BK0UU[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833307
дата надходження 19.04.2019
дата закладки 19.04.2019


Малиновый Рай

НИ К ЧЕМУ МНЕ КОЛЬЦА ЗОЛОТЫЕ

НИ  К  ЧЕМУ  МНЕ  КОЛЬЦА  ЗОЛОТЫЕ,
НИ  К  ЧЕМУ  БРАСЛЕТОВ  БЛЕСК  И  ЗВОН.
ЛЮБЛЮ  КОЛОСЬЯ  СОКОМ  НАЛИТЫЕ
И  РОДНИКОВ  ВЕСЁЛЫЙ  ПЕРЕЗВОН.

ЛЮБЛЮ  С  СЕЛЬСКИМИ  ТРУДНОСТЯМИ  СПОРИТЬ
ПОЛЕЙ  ПРОСТОРЫ,НЕБА  СИНЕВУ
И  ПЕНЬЕ  ПТИЦ,И  УТРЕННИИ  ЗОРИ,
И  БЛЕСК  РОСЫ  УПАВШЕЙ  НА  ТРАВУ.

КАК  ЗОЛОТО  ЦЕНЮ  УЛЫБКИ,ШУТКИ
ВЕСЁЛЫЙ  СМЕХ  И  ЧИСТОТУ  СЕРДЕЦ,
ОНИ  ДОРОЖЕ  В  ТРУДНУЮ  МИНУТУ
ОТ  САМЫХ  ДОРОГИХ  БРАСЛЕТОВ  И  КОЛЕЦ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833251
дата надходження 18.04.2019
дата закладки 18.04.2019


Дружня рука

Хто тобі подарує і вечір, і ранок

[i]Хто  тобі  подарує  і  вечір,  і  ранок?
Хто  тобі  начарує  у  січні  весну?
Хто  тобі  -  захід  сонця  і  може  світанок?
Я  віршем  полечу,  добіжу,  обійму.

Цей  букет  видається  якийсь  неймовірний,
В  звуки  струн  цю  красу  хоч  на  мить  увімкну,
Підберу  йому  спогад  журливо-вечірній,
І  пропаде  бажання  у  мене  до  сну  …

Подарунки  такі  відбирати  не  можна,
Це  усе  назавжди,  наче  обриси  гір,
Мова  тиха,  проста,  а  не  млість  скло-бетонна,
Щось  майне  на  вустах  і  ти  вже  серед  зір  …

Я  уже  таке  мав,  
Весь  заплутався  в  чарах,
У  дощу  пісню  вкрав
Про  краплини  у  парах  …

Потім  раптом  з-за  хмар  виривається  сонце,
Розлетілись  малі,  понеслись  по  землі,
На  прощання  в  моє  зазирнули  віконце  …
Ви  не  краплі  мабуть.  Кораблі,  кораблі  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833222
дата надходження 18.04.2019
дата закладки 18.04.2019


Holger Dolmetscher

Уже назад дороги нет…

Моим  Родителям  с  Любовью...

Уже  назад  дороги  нет,
и  все  мосты  сгорели  в  пепел...
Куплет  мой  тоже  не  допет,
скульптуру  дальше  годы  лепят.
Не  успокоиться  никак,
и  жизнь  безумной  показалась;
я  делал  многое  не  так,
я  делал  многое  как  шалость.
И  жалость  тоже  ни  при  чем,
и  вялость,  годы  ведь  уходят...
Я  думал,  страхи  нипочем,
они  и  так  меня  находят!
Они  крошат  меня  как  хлеб,
они  ломают  мыслей  грани;
от  них,  наверно,  стал  я  слеп,
я  ими  сильно  в  душу  ранен.
Но  страхов  больше  не  боюсь,
что  может  быть  страшней  измены;
от  бед  в  душе  тоска  и  грусть,
нужны,  однако,  перемены.
и  все  меняется  вокруг,
и  все  готово  к  упрощенью...
Сегодня  недругом  стал  друг,
но  свыше  есть  оповещенье
о  том,  что  вечности  река
желает  чуть  остановиться...
Играют  люди  в  дурака,
им  никогда  не  помириться;
им  никогда  не  отдохнуть
от  всех  своих  непониманий...
Моя  душа  продолжит  путь
среди  иных  миров,  скитаний...
Душа  найдет  свой  новый  круг
и  то,  что  где-то  потерялось...
Тугой  согнется  жизни  лук,
стрелу  пустив  в  седую  старость.
но  отчего  и  почему
в  душе  оскомина  осталась?
Наверно,  боязно  уму,
что  эта  жизнь,  всего  лишь  малость!
Что  эта  жизнь  -  всего  лишь  миг!
Плохих  лет  не  было,  конечно,-
был  испытания  тупик,
я  вышел,  выжил  безупречно...
Не  оступился,  не  отпрял,
не  отступил,  не  пошатнулся...
С  бедой  вплотную  я  стоял,
и  ей  я  тихо  улыбнулся...
Она  врезалась  мне  в  кадык,
она  брала  меня  за  горло...
Я  духом,  к  счастью,  не  поник,
хоть  получил  тогда  по  полной.
Незримых  ангелов-чтецов
судьба  написана  составом:
создать  и  душу,  и  лицо
они  одни  имеют  право...
И  ими  создан  наш  проект,
они  одни  имеют  силу;
за  долгий,  краткий  жизни  век
сам  Человек  рвет  душу,  жилы...
Дорога  к  новым  берегам,
дорога  вдаль,  дорога  к  свету...
Придет  душа  к  иным  Богам,
найдут  душе  еще  планету...
Куплет  мой  этот  не  допет,
скульптуру  дальше  годы  лепят.
Уже  назад  дороги  нет,
и  все  мосты  сгорели  в  пепел...

17.04.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833228
дата надходження 18.04.2019
дата закладки 18.04.2019


Ниро Вульф

Я вернусь к тебе

Снова  стрелки  часов
украли  мой  день,
выйдет  ночь  из  оков,
я  прошу  тебя  -  верь.

Ты  поверь,  что  вернусь
через  сотни  дорог,
лишь  навеет  мне  грусть
то,  что  сделать  не  смог.

Крутят  стрелки  часов
как  в  клубок  жизни  нить,
сколько  есть  берегов
у  теченья  реки?

Я  когда-то  вернусь,
ведь  разлука  -  не  в  мочь,
сто  дорог  я  пройду,
я  вернусь  к  тебе  в  ночь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833232
дата надходження 18.04.2019
дата закладки 18.04.2019


Евгений"Солнце"Мороз

ВОКРУГ ПОЛЯ ЗЕЛЁНЫЕ

Вокруг  поля  зелёные,
Над  озером  туман,
Простились  тучи  сонные  -
Уходит  караван.

Согрело  Солнце  ясное
Стальные  небеса,
Поют  пичуги  разные  -
Искрятся  голоса.

Рассветы  раньше  прежнего,
Позднее  на  закат,
Тепла  и  света  нежного
Весенний  маскарад.

Лишь  абрикосы  белые
Напомнят  о  снегах,
Первопроходцы  смелые
Сугробом  во  дворах.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833197
дата надходження 18.04.2019
дата закладки 18.04.2019


Володимир Верста

Зоряний романс

Вінок  сонетів

Глава  І
Загублений  лист

Холодний  поцілунок  і  прощання...
Танцює  місяць  одинокий  вальс,
На  вістрі  леза,  тихого  світання
Я  починаю  зоряний  романс.

Вітрилами  казкового  звучання
Пливтиме  корабель  мій  у  Парнас,
Де  хвилями  магічного  снування
Лунатиме  феєрія  для  нас...

Мереживо  із  нот  та  акварелі
Біжить  до  океану,  мов  струмок.
Кружляють  в  стрімголовій  каруселі

Емоції,  заходячи  в  танок.
Та  все  ж  мене  чекає  ця  пустеля  –
Темниця  слів,  кайдани  із  думок...

Глава  ІІ
Донжон

Темниця  слів,  кайдани  із  думок...
І  до  основи  випалене  місто,
В  якому  я  блукаю  між  пасток.
Загублених  тобою  дивних  іскор

Я  не  знайду!  Лише  один  пісок
Крізь  пальці  осипається  огнисто,
Та  знову  загоряється  листок,
Для  тебе  я  збираю  це  намисто.

Проміння  днів  давно  забутих  меж
Виблискує  руїнами  печалі.
Будуємо  тепер  ми  сотні  веж,

Аби  душа  не  мучилась  ночами.
Мені  вони  лишаються,  та  все  ж
Хвилини  смутку,  трепету  мовчання...

Глава  ІІІ
Примарна  площа

Хвилини  смутку,  трепету  мовчання...
Самотнє  танго  з  тінню.  Я  один
Кружляю  лабіринтами.  Скитання…
Мої  давно  у  пошуках  твердинь

Розвалених  ілюзій...  І  збирання
Розбитих  та  понищених  вітрин
Не  повернути,  тільки  чергування
Давно  уже  неправильних  стежин,

Якими  не  пройти  та  не  вернутись.
Горять  мости  та  котиться  клубок,
Де  Аріадна  йде  не  озирнувшись...

Сплелись  шляхи  незвіданих  ниток,
Тримаючи  ключі  та  все  забувши.
Я  знову  закриваю  на  замок.

Глава  IV
Фінальний  танець

Я  знову  закриваю  на  замок,
Колодками  міцними  замикаю,
Шукаю  між  потертих  сторінок,
Закляття  з  гримуару  закликаю.

Вогнями  спопелю  сліди  стежок,
У  димі  розчинившись  я  зникаю,
Та  важко  розірвати  цей  зв'язок,
Пергамент  у  руках  усе  стискаю.

Вона  все  тягне,  кличе,  хоч  і  сил
Немає,  залишаються  благання.
Та  не  відпустить,  тільки  небосхил

Розділить  біль  зі  мною,  ці  страждання...
Осяють  темні  промені  світил
Фортецю  почуттів,  душі  блукання...

Глава  V
Діалог  з  ̶т̶е̶м̶р̶я̶в̶о̶ю̶̶  нею

Фортецю  почуттів,  душі  блукання...
Я  проклинаю!  Темрява  одна
У  факелах  згоряє  без  вагання...
Ну  а  світанок?  Тут  його  нема!

І  не  було!  Пусте  лише  спливання
Хвилин  забутих.  Тільки  письмена
Лишилися  на  стінах  лікуванням,
Але  їх  також  вразила  пітьма.

Не  розібрати!  Справді  так  потрібно
Знайти  новий,  довершений  виток?
Дороги  тут  сплелися  непокірно,

Вузлами  зав'язались  в  ланцюжок.
Я  знову  опиняюся  ймовірно
У  лабіринтах  вічних  помилок.

Глава  VІ
Галерея  «Лицемір’я»

У  лабіринтах  вічних  помилок
Блукаю  галереями  розлуки,
Ось  там  вітрини,  я  ступаю  крок,
Вдивляючись  в  картини  та  у  звуки…

Вслухаюся.  Я  бачу  там  садок,
Тоді  ще  не  було  вогнів  розрухи,
І  зацвітали  тисячі  квіток...
Змінилось  все  і  замінили  муки.

Картинами  для  них  вже  стали  ми...
Наповнені  пустого  фальшування,
Всі  їх  слова,  хоч  і  стоять  грудьми.

Несуть  в  серця  жорстоке  руйнування...
В  обійми  відправляюся  пітьми.
Вже  не  знайти  надії  та  кохання.

Глава  VІІ
Останній  політ

Вже  не  знайти  надії  та  кохання...
Космічний  пил  зі  спалених  планет
Осяде  на  старі  мої  писання,
А  поряд  з  ними  твій  висить  портрет...

Супутники  очікують  завдання
У  проблисках  заплутаних  тенет,
Хоча  б  ще  раз  злетіти  у  востаннє,
Та  не  змінити  темряви  сюжет…

Вона  розбила  сяючі  скрижалі  –
Цей  біль  –  відчутний  зламаних  кісток,
Свідомість  утікає  в  задзеркалля,

Та  шлях  не  відшукати  до  казок.
І  я  злітаю,  тут  лише  провалля...
Кометою  літати  між  зірок...

Глава  VIII
Марево  субстанцій

Кометою  літати  між  зірок,
Вдивляючись  в  незвідані  палаци,
Що  тягнуться  до  сонячних  річок,
Сплітаючи  небесних  тіл  вібрацій.

Торкнутися  згасаючих  свічок,
Які  застигли  в  мареві  субстанцій,
І  чорних  дір  закручених  стрічок
Нікому  невідомих  ілюстрацій.

Я  зупинився,  мить  краси  оця
Наповнила  яскрава  ейфорія.
Раніше  невідоме,  інше  «я»

Пізнало  таємниці  фантазійні.
Хоча  не  розгадати  до  кінця
Фінали  драм,  написаних  сузір’ям.

Глава  IX
Пов'ялі  квіти

Фінали  драм,  написаних  сузір'ям,
Горять  в  камінах,  гаснучи  в  очах.
Слова,  що  я  беріг  і  так  леліяв,
Згубилися  в  далеких  вже  світах.

Знайти?  Не  варто!  Вітер  їх  розвіяв,
Пилюкою  літають  в  небесах.
І  те,  що  у  фортеці  я  насіяв,
Засохло,  розсипаючись  у  прах...

І  тліють  недописані  сувої,
Полиці  з  ними  вічність  стереже.
Чекають  ролі  згублені  герої

На  те,  що  автор  їх  ще  збереже.
Історії  цієї  неземної
Написане  не  викреслити  вже.

Глава  X
Обійми  темрями

Написане  не  викреслити  вже,
І  Мойри  перекроїти  не  зможуть.
Виблискують  на  стелях  вітражем,
Малюнки  траєкторії  укажуть.

Магічність  застелила,  хоча  день  –
Не  видно!  Загадковістю  проляжуть
Дороги,  простягнулися  в  едем....
І  таїни  ніколи  не  розкажуть

Зірки  на  небі,  як  її  кохав,
Та  я  шукав  шляхи  у  безнадії…
Фрагменти  ночі,  довго  їх  вивчав,

Аби  знайти  її,  де  сніг  завіяв...
Я  темряві  себе  подарував!
Віддавши  долю  сяючим  стихіям...

Глава  XI
Знайдений  лист

Віддавши  долю  сяючим  стихіям...
Я  кинув  погляд  на  далекий  диск,
Хоча  він  серце  більше  не  зігріє,
Я  зустрічаю  радо  його  блиск,

Як  і  фортеця,  що  тепер  пустіє...
Лише  вона,  читаючи  мій  лист,
Бажає  помсти,  ненависть  жаріє,
Я  відчуваю  в  грудях  її  спис…

Примарно...  Все!  Бажає  відібрати,
Свій  дар  із  мертвих,  чорних  хризантем,
Які  прийняв  я  вічно  зігрівати

І  захищати  з  піднятим  мечем.
Немає  сенсу  вже  кудись  тікати.
Сховатися  під  зоряним  плащем.

Глава  XII
Подарований  талісман

Сховатися  під  зоряним  плащем,
А  хризантеми  вічно  зберігати
І  поміж  тисяч  сонячних  систем
Нести  їх  і  на  узбіч  не  звертати.

Шляхами  невідомих  теорем
Координати  краю  відшукати,
Де  перестануть  бути  тягарем
І  відродитись  й  зможуть  зацвітати...

Тримаю  у  руках  я  талісман,
У  ньому  легке  сяйво  струменіє,
Що  вкаже  путь  крізь  сірості  туман,

Вбере  вуаль.  Грайливо  там  синіє
Величний,  неосяжний  океан.
В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії.

Глава  XIII
Елізіум  –  загублений  рай

В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії,
Потрапив  я  до  неземних  красот,
Від  див  тропічних  тіло  цепеніє,
І  я  п'янію  від  отих  широт.

Портал  замкнувся,  небо  пломеніє...
Це  найдорожче  всіх  земних  висот...
І  хризантеми  пахнучи  біліють...
Завершений  останній  епізод...

Та  не  фінал!  Історія  триває,
Закручено  кидає  між  поем,
Весна  їх  під  імлою  заховає,

Пізніше  опадуть  вони  дощем...
Знамена  піднімаю,  обираю
Де-факто  залишитись  міражем.

Глава  ХIV
Останній  лист

Де-факто  залишитись  міражем,
Сторінку,  що  у  часі  прогортають,
Де-юре  на  папері  ліхтарем,
Яку  не  раз  іще  перечитають.

Та  завжди  йтиму  зі  своїм  вогнем.
Ці  квіти  у  садах  лиш  розцвітають.
Життя  мистецтву  на  вівтар  кладем,
І  вірші-журавлі  до  нас  вертають...

Синиці?  Журавлі?  Не  в  тому  суть!
Весною  поміж  снігом  все  розтане...
Сонети  кораблями  відпливуть

У  небо  метушливе  і  безкрайнє.
Синиці  нам  три  слова  принесуть:
Холодний  поцілунок  і  прощання...

Магістрал
Фортеця  падаючих  зір

Холодний  поцілунок  і  прощання...
Темниця  слів,  кайдани  із  думок...
Хвилини  смутку,  трепету  мовчання…
Я  знову  закриваю  на  замок

Фортецю  почуттів,  душі  блукання
У  лабіринтах  вічних  помилок,
Вже  не  знайти  надії  та  кохання.
Кометою  літати  між  зірок...

Фінали  драм,  написаних  сузір'ям,
Написане  не  викреслити  вже.
Віддавши  долю  сяючим  стихіям...

Сховатися  під  зоряним  плащем,
В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії,
Де-факто  залишитись  міражем.

Елі́сій,  Елі́зій,  Елі́зіум,  Єлисе́йські  поля́    —  в  античній  міфології  частина  потойбічного  світу,  де  перебувають  душі  блаженних  і  праведників;  чудесна  країна  вічної  весни  на  крайньому  заході  землі,  де  немає  хвороб,  страждань,  де  панує  вічний  мир.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  січень  -  березень  2018
Зі  збірки  «Кінцугі».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831674
дата надходження 04.04.2019
дата закладки 18.04.2019


-

Ти приголуб цю пташку…


Ти  приголуб  цю  пташку  поміж  цвіту
і  обійми,  за  крила  обійми...
Я  повернусь  до  тебе  серед  літа
і  затріпочу  спраглими  крильми.

Зберу  всі  поцілунки,  лиш  для  тебе,
які  по  світі  розгубила  я.
Коли  літала  у  високім  небі,
там  цвіла  вишня,  як  весна  моя.

Ти  поцілуй  і  затріпочуть  крила,
напитись  дай  весняної  роси.
Співає  пташка  поміж  цвіту,  мила,
весну  її  на  крилах  принеси...

автор  Лариса  Мандзюк.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833128
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 18.04.2019


blackberry_poems

половина людей - нещасні

не  оплакуй  ні  мрій,  ані  радощів
не  шукай  свому  серцю  клопотів
половині  людей  -  байдуже
половина  людей  -  роботи

те,  що  вчора  цвіло  катастрофою
те,  що  вчора  було  кінцем  світу
завтра  стане  новою  строфою
а  переляк  розвіє  вітром

загалом  то  все  дуже  просто:
не  звикай,  не  мовчи,  не  розказуй
не  чекай  понеділка  чи  осінь
і  нікого  собою  не  зв'язуй

не  шукай  свому  серцю  клопотів
і  нікому  ніщо  не  пояснюй
половина  людей  -  роботи
половина  людей  -  нещасні


04.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833086
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 17.04.2019


Евгений"Солнце"Мороз

ТЫ МОЁ ВСЁ

Ты  ЧУДО  моё  любимое,
ДУША  моя,  ЖИЗНЬ  моя,  СЧАСТЬЕ,
Творенье  неповторимое,
УЛЫБКА  и  ГРУСТЬ  в  одночасье.

Ты  СВЕТ  мой,  моё  ВДОХНОВЕНИЕ,
МЕЧТА,  человек  мой  ОСОБЕННЫЙ,
Ты  СОН  мой,  моё  ПРОБУЖДЕНИЕ,
ПОКОЙ  мой  и  СТРАСТЬ  одновременно.

Ты  РАДОСТЬ  моя    без  повода,
Мой  АНГЕЛ,  мой  ДЕМОН  таинственный,
ЖЕЛАНИЕ    сокровенное,
Ты  СМЫСЛ  МОЕЙ  ЖИЗНИ  единственный.

Ты  ВЕРА  моя  в  распрекрасное,
На  солнечном  небе  ЗВЕЗДОЧКА,
НАДЕЖДА  моя  не  напрасная,
Февральская  ты  моя  БАБОЧКА.

Ты  КРЫЛЬЯ  мои  волшебные,
РЕАЛЬНОСТЬ  моя  и  ЗАБВЕНИЕ,
РАССВЕТ  мой,  ЗАКАТ  рубиновый,
Ты  ВЕК  и  одно  МГНОВЕНИЕ.

Ты  МУЗА  моя  долгожданная,
Ты  ОСЕНЬ,  ВЕСНА  моя  ВЕЧНАЯ,
ДОБРО  ты  моё  беспощадное,
ВСЕЛЕННАЯ  бесконечная.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833103
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 17.04.2019


Малиновская Марина

< Я больше не стану отправлять тебе стихи… >

Я  больше  не  стану  отправлять  тебе  стихи…
Если  только  сам  об  этом  не  попросишь!
Я  буду  оставлять  их  за  пазухой  Души,
Даже  если  захочу  подарить  тебе,  очень!
 
Я  собираю  неотправленных  стихов  коллекцию…
Каждый  из  них,  как  будто  чувств  картина…
Ты  можешь  прийти  ко  мне  с  инспекцией,
А  лучше  -  в  качестве  любимого  мужчины!

Я  больше  не  стану  отправлять  тебе  стихи…
Я  думала  не  смогу,  -  оказалось  просто!
Мне  эта  пауза  понравилась,  как  сладкие  духи…
Их  аромат  тебя  влечёт,  ты  задаёшься  вопросом…

Я  больше  не  стану  отправлять  тебе  стихи…
Я  буду  вдохновлять  тебя  своим  молчанием!…
Чтоб  мысли  обо  мне  нарушили  покой  твоей  Души,
И  прозвучало  бы  сердечное  признание!...

Я  собираю  неотправленных  стихов  коллекцию…
Можно  устроить  вернисаж  стихов-картин…
Одна  из  них,  твоё  внимание  привлекшая,
Вновь  приведёт  тебя  ко  мне  без  тысячи  причин…



(c)  Марина  Малиновская,  /  12.04.2018  /

БлагоДарю  за  доброе  внимание!

Желаю  всем  любви,  здоровья,  успехов,  процветания!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833110
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 17.04.2019


Юхниця Євген

Тогда не спросит ни о чём никто

Прилечу,  как  прежде.  Только  не  к  тебе.
Встретят  по-другому.  Про  другое  спросят.
И  о  том  –  в  чём  грешен.  О  чужой  толпе,
Что  теперь  считается  нашей  медоносной.
…Одеваюсь  долго.  Не  лететь  в  гнездо?
Ну,  тогда  не  спросит  ни  о  чём  никто.

17.04.19  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833050
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 17.04.2019


Лилея

Ты только позови!

Что  -то  ,ты,  Весна,  загрустила...
Начались  долгие  дожди...
Ждёшь  любимого?
Давно  не  виделись?
Не  печалься!
Ты  его  позови!
Он,  как  Солнце!
Теплом  вернётся!
Всё  вокруг  собою  засветит!
Ведь  Весной  должно  быть  Солнце!
Видишь,уже  цветут  сады!
А  дожди  весною  -
Это  благость!
С  Любовью  всё  прими!
Дождь  ли,  Солнце  -  ...
В  Душе  должно  быть  Счастье!
Любовь!
Ты  только  позови!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833075
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 17.04.2019


Артур Сіренко

Руно Іберії

                                                     «Небо  кольору  попелу,
                                                         Дерева  кольору  білого,
                                                         Чорне,  чорне  вугілля  –  
                                                           Жниво  згоріло…»
                                                                                         (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

У  старі  часи  –  ті  далекі,  ще  до  панування  пихатого  Риму  –  Іспанія  мала  зовсім  інше  ім’я  –  Іберія.  І  населяв  ту  жовту,  опалену  нещадним  сонцем  країну  загадковий  народ  –  ібери.  Про  них  ми  знаємо  одне  напевно  –  цей  народ  всім  був  чужий.  І  всі  намагались  його  якось  проковтнути-асимілювати:  і  войовничі  невдахи  кельти,  і  вічні  блукальці  фінікійці.  Вдалося  це  хіба  що  римлянам  –  нащадкам  пастухів  з  їх  мідними  легіонами,  що  несли  всюди  закон  і  владу,  забуваючи  при  цьому  про  красу  і  переймаючи  розваги  та  нерозумні  звичаї  в  підкорених.  Як  це  не  дивно,  але  в  ті  часи  Грузію  теж  називали  Іберія.  Припускають,  що  в  отій  жовтій  Іспанії  жило  з  часів  першого  землеробства  купа  різних  народів.  І  всі  якісь  дивні,  всі  якісь  не  індоєвропейці.  І  лишився  собою  тільки  один  давній  і  дивний  народ  –  баски,  мова  яких  трохи  нагадує  грузинську.  Хто  зна,  може  вони  і  є  уламком  тої  «Старої  Європи»  -  Європи  перших  землеробів,  коли  за  вісім  тисяч  років  до  нової  ери  виникло  в  Малій  Азії  та  Закавказзі  землеробство,  і  перші  носії  неоліту  розселились  звідти  по  світу,  заселивши  ще  дику  Європу.  А  потім  тих  землеробів  змели  з  Європи  після  чергової  кліматичної  катастрофи  скотарі  індоєвропейці  –  аборигени  неозорих  степів  Понтиди.  Лишилися  тільки  баски  –  як  уламок.  Лігури  та  пелазги  зникли  як  тінь,  як  нагадування  на  сторінках  книг  Геродота  про  перших  людей  зерна  та  винограду.  

В  Іспанії  –  навіть  в  сучасній,  в  тій  Іспанії,  що  пережила  століття  реконкісти  та  інквізиції,  зберігся  дивний  жорстокий  звичай,  кривава  розвага  –  забави  з  биком  –  корида.  Переважно  такі  архаїчні  розваги  часів  неоліту  зберігаються  в  країнах,  що  не  мали  власних  «темних  віків»,  поневолення  та  чуда  визволення.  Можливо,  такий  анахронізм  пов’язаний  з  тим,  що  завоювання  чужоземцями  відбулось  майже  миттєво,  а  визволення  тривало  мало  не  700  років  –  довгих  і  тяглих  наче  бразильський  каучук.  В  Іспанії  після  короля  Альфонсо  VI  Хороброго  взагалі  все  було  анахронічно  –  і  Дон  Кіхот,  і  Гойя  і  навіть  громадянська  війна.  Цікаво,  що  забави  з  биком  були  відомі  ще  на  острові  Крит  за  кілька  тисячоліть  до  Різдва  Христового.  Певно  їх  вигадали  все  ті  ж  перші  неолітичні  землероби:  бик  для  них  був  орачем,  силою,  яку  треба  було  підкорити.  Вони  ж  і  занесли  цю  дику  забаву  в  Іспанію.  Індоєвропейцям  ця  розвага  видавалась  страшною:  лишилась  відгомоном  в  легендах  про  Мінотавра.  Елліни  були  нащадками  степових  скотарів.  Для  них  бик  був  істотою  священною,  засобом  існування,  а  не  рабом,  якого  слід  було  подолати  і  вбити.  

Індоєвропейці  (елліни  в  тому  числі)  зруйнували  цю  землеробську  цивілізацію  Старої  Європи,  але  після  цього  продовжували  дивились  на  неіндоєвропейців  як  на  вчителів,  попередників.  Недарма  кельти  плели  мереживо  слів  –  легенди  про  дітей  богині  Дану,  а  греки  вирушили  в  подорож  за  золотим  руном  –  до  колхів,  до  більш  давньої  цивілізації  ніж  їхня  –  Мікенська.  Ще  Гомер  і  його  вдячні  слухачі  розуміли,  що  золоте  руно  –  це  метафора.  Насправді  аргонавти  рушали  в  далечінь  невблаганного  моря,  в  вир  цієї  вічнорухомої  стихії  Посейдона  не  за  золотом,  а  в  пошуках  істини,  в  пошуках  поезії.  Недарма  з  собою  вони  взяли  кращого  поета  свого  часу  –  Орфея.  Руно  –  істинну  поезію  (ширше  –  літературу)  вони,  звісно,  здобули  і  в  Грецію  привезли.  Щоправда  для  цього  довелося  посіяти  в  землю  зуби  дракона,  що  зійшли  недобрими  паростками  –  війною.  Але  це  побічні  наслідки  цивілізації.  C'est  la  vie  чи  то,  перепрошую,  es  la  vida.  Таке  вже  воно  –  людське  життя.  Думаємо,  що  сіємо  зерна  доброго  і  вічного,  але  замість  зерен  недобрий  цар  підсуває  зуби  дракона.  І  виростає  війна.  На  своє  нещастя  крім  золотого  руна  –  істинної  поезії  аргонавти  привезли  в  Елладу  ще  й  Медею  –  містику,  що  повбивала  і  своїх,  і  чужих  дітей  –  дітей  героя.  Мені  інколи  здається,  що  містерії  тессалійців  прийшли  в  Елладу  саме  з  Кавказу.  І  привезла  їх  саме  Медея.  В  Іспанії  ні  за  яким  руном  нікуди  плисти  і  не  треба  було  –  по  Іберія  ось  вона,  на  місці,  тут  же.  Щоправда  замість  руна  тут  здирали  шкіри  биків,  які  були  зовсім  не  золотими.  І  шили  з  цих  шкір  черевики  та  чоботи.  Ті  самі  botas  які  вдягали  на  ноги  конкістадори  висадившись  на  Глибокий  Берег  перед  кривавою  і  злою  конкістою.  Тому  місцеві  іспанські  аргонавти  нікуди  не  пливли.  Пливли  інші  –  ті,  хто  шукав  не  золотого  руна,  а  просто  золота,  що  на  очах  втрачало  свою  ціну.  

Серед  цих  іспанських  аргонавтів  було  троє  диваків,  троє  творців  свої  хворих  божевільних  світів  –  Мігель  де  Сервантес  Сааведра,  Франсіско  де  Гойя  і  Лус’єнтес,  Федеріко  Гарсіа  Лорка.  Перший  аргонавт  написав  роман  про  такого  самого  аргонавта,  що  тікав  з  реального  світу  у  світ  вигаданий,  де  люди  прекрасні  і  романтичні  –  всі,  навіть  продавці  свиней.  Другий  аргонавт  від  страшної  дійсності  тікав  у  свій  вигаданий  мальований  світ,  який  був  ще  більш  страшним,  аніж  світ  реальний.  Бо  в  реальному  світі  лишалась  хоч  якась  надія,  хоча  б  на  урожай  оливок  та  гіркого  мигдалю.  У  тому  ж  –  вигаданому  –  тільки  жахи  війни,  тільки  чудовиська,  яких  породжує  сон  свідомості,  тільки  шабаші  відьом,  потворні  капрічос,  що  виросли  «ще  з  того  пилу»,  тільки  Сатурн,  що  пожирає  своїх  дітей.  Третій  аргонавт  нікуди  не  тікав.  Він  золоте  руно  знайшов  у  країні  своїх  мрій,  що  була  тут  же  –  в  Іспанії.  Оцю  свою  «не  втечу»  він  перетворив  на  принцип  і  дотримувався  його  навіть  тоді,  коли  з-під  землі  проросли  зуби  дракона.  Може  тому,  що  зрозумів  –  тікати  нікуди.  Та  й  не  потрібно.  

Лорка  зрозумів  найголовніше  –  всі  поети  аргонавти.  Тільки  в  тих  –  давніх  аргонавтів  було  постійне  відчуття  війни:  світ  навколо  ворожий,  якщо  є  щось  в  житті  вартісне,  то  його  треба  здобувати,  його  ніхто  не  подарує,  а  в  романтичного  і  сумного  Федеріко  було  передчуття  –  передчуття  громадянської  війни.  Ще  більш  виразне  і  моторошне,  аніж  у  Сальвадора  Далі.  Бо  в  картинах  Далі  це  передчуття  якесь  відсторонене  –  воно  стосується  народу,  країни,  але  не  митця  особисто,  то  в  Лорки  це  в  першу  чергу  особиста  трагедія,  особиста  смерть.  Під  час  громадянської  війни  гинути  в  першу  чергу  поетам,  а  потім  уже  козопасам  та  бондарям.  Тим  бондарям,  що  роблять  діжки  з  деревини  старих  дубів  для  міцних  іспанських  вин.  І  це  передчуття  робить  все  безнадійним  –  все,  навіть  кохання:

                                               «На  черепі  місячно,
                                                   Дірявому  й  синьому,
                                                   Мої  «кохаю»  перетворились
                                                   У  сталактити  солоні.
                                                   А  далі  –  засніжене  поле…»

В  Іспанії  всі  сталактити  солоні.  Надто  суха  атмосфера  в  її  недобрих  печерах  для  солодких,  кислих  чи  гірких  сталактитів.  Тільки  сіль.  І  то  не  сіль  землі  –  сіль  печер.  Тих  самих,  на  стінах  яких  перші  кроманьйонці  малювали  диких  коней.  Він  не  просто  передчував,  він  був  впевнений,  що  у  вирі  прийдешньої  громадянської  війни  його  вб’ють.  Тому  основна  тема  його  пісень  сонячних  просторів  і  задушних  ночей  тема  смерті.  Без  цієї  жебрачки  і  господині,  пастушки  стада  людського  і  королеви    нікуди.  Візит  цієї  гордої  сеньйори  –  найголовніше,  що  може  бути  в  Іспанії.  Все  інше  так  –  фантазії  Дон  Кіхота.  Ілюзії.  А  про  оце  от  треба  дати  розпорядження  наперед:  

                                                 «Коли  світ  я  покину
                                                     Поховайте  з  гітарою
                                                     Мій  прах  у  пісках  рівнини…»

Бо  гітара  –  це  світ  де  надто  багато  всього  живе  і  блукає.  Бо  в  цьому  іспанському  світі,  особливо  в  Андалусії  –  землі,  яку  створили  варвари  вандали,  зайди  цигани,  життєлюби  маври  та  пишна  Візантія,  пані  Смерть  –  постійна  відвідувачка  кожної  таверни,  гостя  у  чорному,  їй  потрібно  наповнити  келих:  

                                               «Смерть  зайшла
                                                   І  пішла  
                                                   З  таверни.
                                                   Чорні  коні  
                                                   І  темні  душі
                                                   В  ущелинах  гітари
                                                   Блукають…»

Тільки  у  Лорки  смерть  є  «добрим  ангелом  з  оливковим  серцем  та  смоляною  косою».  Ніхто  ні  до,  ні  після  Лорки  не  насмілювався  назвати  Смерть  «добрим  ангелом».  Хіба  що  Рабіндранат  Тагор,  і  то,  «добрим  ангелом»,  «лагідною  мамою»,  а  це,  погодьтеся,  не  одне  й  те  саме.  Смерть  для  Федеріко  не  трагедія,  не  кінець  всього  сущого.  Це  повернення.  Повернення  додому.  У  ті  темряву  з  якої  все  виникає  і  до  якої  все  повертається.  Все,  навіть  світло:

                                                 «Я  повертаюсь  додому.
                                                     У  глибинах  мого  я  стогнуть,
                                                     Тріпочуть  голубки  –  мої  тривоги.
                                                     А  на  краю  небосхилу
                                                     Падає  день-відро
                                                     У  колодязь  ночі  бездонної!»

Навіть  збір  урожаю  –  це  не  свято  добробуту,  не  радість.  Це  торжество  все  тої  ж  худої  блідої  панянки,  яка  чомусь  в  Іспанії  вдягає  не  білі  шати,  а  чорні:  

                                                 «Пшениця  віддалась  на  милість  смерті
                                                     Серпи  колосся  ріжуть.
                                                     Тополя  хилить  голову  в  розмові
                                                     З  душею  вітру  легкою  та  свіжою.
                                                     Пшениці  хочеться  лише  мовчання…»

Звичайно,  крім  смерті  можна  ще  писати  про  дона  Педро.  Бо  він  теж  аргонавт.  І  теж  як  і  Дон  Кіхот  замість  корабля  мандрує  на  коні.  У  цій  країні  вітряків  та  кам’яних  халуп  це  єдиний  вартий  аргонавта  засіб  пересування.  Прочани  подорожують  пішки.  Бо  дорога  чи  то  до  Севільї,  чи  то  до  Сантьяго  непевна  для  вершника.  А  кінь  –  супутник  шляхетного,  а  не  відлюдника.  Бо  кабальєро  це  і  шляхтич,  і  вершник,  і  співець  серенад  одночасно.  І  тільки  коней  поважає  неприкаяний  Місяць  –  світило  ночей:  

                                               «Місяць  зашпортався  за  білий  косяк  табуна…»

Місяць  на  думку  оцього  гітариста  Федеріко  –  це  танцюрист.  Не  злодій,  що  крадеться  над  дахами  палаців  і  замків,  не  сумний  відлюдник  і  навіть  не  філософ  –  це  танцюрист:  

                                           «Це  танцює  Місяць  
                                               Над  долиною  мертвих…»

Таке  може  бути  тільки  в  Іспанії!  Надривні  пісні  Лорки  настільки  глибоко  іспанські,  що  їх  треба  не  читати,  а  співати  під  гітару  –  сумну  андалузьку  гітару.  Його  вірші  –  це  саме  Іспанія,  що  втілилась  в  слова.  Країна  жовтого  та  червоного,  країна  спеки  і  відпочинку  в  тіні  –  сієсти  в  час,  коли  панує  нещадна  спека…  

Іспанія  століттями  або  слухала  своїх  поетів  виключно  вночі  доплітаючи  до  слів  нічних  серенад  звуки  цикад,  або  вбивала  їх  –  вироками  Торквемади,  в  шалі  самознищення,  чи  на  полях  війни  –  як  Роланда.  Бо  Роланд  теж  поет,  менестрель  криці  і  вірності.  І  теж  іспанець.  Всі,  хто  визнає  своїм  королем  Карла,  хто  в  руків’ї  меча  бачить  хрест,  а  кожну  війну  розуміє  як  хрестовий  похід  –  той  іспанець.  Хоча  б  на  крихітку,  хоча  б  на  хвилину,  хоча  б  в  душі.  Лорка  мені  видається  братом:  у  нас  теж  нині  розстрілюють  поетів  і  захмарних  мрійників  –  у  нас  теж  війна,  яка  ніяк  не  закінчиться.  А  якщо  й  закінчиться,  то  буде  тривати  у  наших  душах  –  ми  ж  бо  як  іспанці  вміємо  співати  і  нічого  ніколи  не  забуваємо.                

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833030
дата надходження 16.04.2019
дата закладки 17.04.2019


bloodredthorn

Чи я в тобі навічно відзеркалюсь!?

***
Чи  я  в  тобі  навічно  відзеркалюсь!?
Ти  десь  пливеш…А  я  збираю  сни…
В  один  із  дней  осінньої  весни
Незчуюся  ,  як  назберу  на  старість.

А  далі    ніч  і  в  дзеркалі  моїм
Два  вогники    як  ті  дитячі  очі.
Ти  десь  пливеш,  а  я…  плисти  не  хочу.
Я  хочу  бути  кленом  золотим.
________________________________
А  дощ  іде…А  вітер  скаженіє
Вже    мокрий  шлях  і  зорі  на  воді…
Чи  відзеркалиться  твоя  душа  в  мені?
Вже  й  клен  опав…
                       Лишились  мрії,  мрії.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832862
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 16.04.2019


Дружня рука

Поки що нічия

Бути  поруч  з  тобою,  відчувати,  як  пахне  волосся.
І  тебе  мені  іншої  не  треба  і  не  знайшлося  …
І  тебе  мені  рідної,  не  кажіть,  що  чужої.
Я  рубаю  зда́леку,  що  там  комусь  не  зійшлося.

Доторкатись  до  тебе  не  забракне  ніжності,
Обійняти  тебе  не  забракне  відважності,
Прожени  назавжди  усі  мої  сніжності,
І  останні  сліди  моєї  безкарності  …

Бути  поруч,  обіймати  серцем  долоні,
Бути  поруч,  обіймати  душею  твої  безтурботності,
Поховались  твої  улюблені  коні,
Може,  часу  немає,  може  мізер  із  крайності  …

Сам  себе  помістив  у  якісь  нагальності,
Але  там  всередині  вогник  наче  зоря,
І  усі  мої  одинокі  звичайності?
Це  не  програш.  Життя.  Поки  що  нічия.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832868
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 16.04.2019


Ден Мун

Ты не

Ты  не  спросишь,  о  чем  я  молчал,
Когда  должен  был  смехом  ответить.
Я  упрятал  свой  смех  под  запреты.
Я  в  ответ  тишиною  кричал.

Не  напишешь  мне,  старый  мой  друг.
Не  подаришь  объятий  мне  сладких.
Потому,  что  я  сжег  их  украдкой,
Побеждая  своё  «не  могу».

Не  подаришь  касание  губ,
Потому,  что  все  чуждо  на  свете.
Даже  шепот  твой  –  прежде  так  светел
Мне  теперь  будет  страшен  и  груб.

Ты  не  станешь  родною  душой.
Все  то  прошлое  жизнью  отпето.
И  теперь  вот  на  всем  белом  свете
Мне  никто  ни  чужой,  ни  родной.

Мне  ответ  этот  вовсе  не  мил:
Один  вечно  боролся  молитвой.
Кто  играл  во  двуликую  битву,
Теперь  думает,  что  победил.

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2DWWZs7Dtfo[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832897
дата надходження 16.04.2019
дата закладки 16.04.2019


Донець Олександр Віталійович

Печаль и соскучка

Печалька  соскучка  так  больно  грызёт.  
И  сердце  моё  ничего  не  спасает.
Остыла  душа,  её  холод  трясёт.
А  дальше  то  что?  Только  ангелы  знают.

Понятных  ответов  от  ангелов  нет.
Я  их  понимаю,  вопросы  не  нужны.
Сама  всё  устроит  уставшая  жизнь.
Живи  и  терпи  чего  ж  тебе  нужно.

Новый  день  озарится  теплом  от  небес.
И  может  быть  он,  будет  самый  волшебный.
Ну  а  пока  я  в  смятение  я  верю,  я  жду.
Тот  самый  рассвет  в  судьбе  моей  грешной.

[youtube]https://youtu.be/_RRObJ6W-mU[/youtube]

©  Copyright:  Александр  Донец,  2019г.
©  №  119040107897
Муз:  "Earthly  Destiny"  Sir  Cubworth

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832822
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 15.04.2019


Олег Соломонов

Как мало порою нам надо…

Ты  сидела  на  подоконнике,  обхватив  руками  колени,
И  в  твоих  глазах  отражалась  ночь,  а  в  моих  отражалась  ты.
Подоконник  был  пограничьем  между  нами  и  всей  вселенной,
Заоконной  и  незаконной  перед    чудом  твоей  наготы.  

В  этой  комнатке  бестолковой  –  карандашном  наброске  дома,
Нам  такие  открылись  дали,  что  назад  пути  просто  нет,
Но  реальность  ломала  крылья,  и  кончалась  вдруг  невесомость  -
Мы  как  ангелы  падали  с  неба,  разбиваясь  о  лед  простыней.

Ночь  рекою  текла  к  рассвету,  растворяя  слова  и  тени,
Незаметно  подкралось  утро  –  зайчик  солнечный  на  стене…
Ты  сидела  на  подоконнике,  обхватив  руками  колени,
И  я  видел  шрамы  от  крыльев  на  твоей  обнаженной  спине.

Как  мало  порою  нам  надо,
Чтобы  понять,  что  нам  и  не  надо
Больше  того,  что  у  нас  уже  есть…
Сегодня  и  здесь…
Взлетев  выше  рая  и  ада,
Мы  с  тобой  научились  падать,
Но  небо  оставило  в  нас  свою  весть…
Отныне  и  днесь…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832802
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 15.04.2019


Евгений ВЕРМУТ

ВЕСНА (муки ожидания)

Так  ждал  весну,  все  время  торопя,  
И  вот  дождался  солнца  и  погоды,  
А  где-то  в  сердце,  лапою  скребя,  
Кудахчет  жизнь,  откладывая  годы.  

Меня  все  чаще  тянет  на  кровать,
Чем  в  мыслях  год  всю  жизнь  гонять  по  кругу.
Всё  тяжелей  с  природой  оживать,
Ведь  мы  чужие  все-таки  друг  другу.  

Я  жду  её  (она  меня  не  ждет),
В  своей  душе  все  чаще  представляя,
Как  сдуру  вновь  она  ко  мне  придет,
Спросив:  -  А  кто  ты?  Я  тебя  не  знаю!

Ты  весь  седой  и  сыпется  песок,
И  не  хвались  прошедшими  годами.
Иди  готовь  жилище  из  досок  -
На  сорок  дней  зайду  к  тебе  с  цветами.

Я  жду  весну,  я  каждый  год  в  тоске,
Сменяя  боль  неделями  в  загуле.
Как  громко  кровь  пульсирует  в  виске...
Но  мысль  одна  во  мне  -  а  доживу  ли...

14.04.2019г.  Зал  ожидания  в  больнице  для...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832734
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 15.04.2019


кавоманка

Я тут, з тобою.

[i]Ну  ,  що  ж,    любий,
Напевно  що  моє  мовчання  було  занадто  тривалим  та  задовгим  для  тебе.  Маєш  повне  право  ображатись  ,  мовчати  у  відповідь,  ігнорувати  або  ж  просто  зробити  вигляд,  що  тобі  все  одно  (  хоча  знаю,  що  ходиш  набундючений  )  .  Скоріше  за  все  навіть  не  повіриш  ,  що  в  період  мого  затінення  ,  я  сумувала  за  тобою  дужче  ,  ніж  будь-коли.  Але  ,  краще  мовчати,  аніж  писати  повідомлення  ,  в  яких  лише  будуть  розкидані  ліниві  фрази  ,  мої  істерики,  сумніви  ,  ненависть  до  відстані,  до  паршивої  Долі  .  Мені  потрібно  було  зникнути  на  деякий  час.  Мені  шкода,  що  я  залишила  тебе  без  жодного  повідомлення,  або  без  знаку  мого  перебування,  але…я  потребувала  ковтка  свіжих  роздумів.  В  першу  чергу  мені  потрібно  було  відпочити  від  своїх  ілюзій  ,  від  людей.  Просто  було  необхідно  скинути  величезний  тягар  мого  емоційного  напруження  ,  вивернути  повні  кишені  моїх  нічних  нервових  зривів  ,  знищити  ,  форматувати  ці  тупі  думки  ,  які  кожен  день  все  топчуться    і  топчуться  по  мені,  залишаючи  яскраві,  виразні  сліди  ,  які  проходять  не  дуже  швидко  .  
Впевнена,  що  ,  якби  ти  був  поряд,  то  я  б  нікуди  не  йшла,  я  б  не  плакала  ,  я  б  не  тягнулася  до  кожного  видимого  рятівного  кола  .  Я  б  зі  сумним  ,  але  спокійним  поглядом  ховалася  б  десь  в  тепленьких  куточках  твого  м’якого  тіла.  У  мене  багато  є  цих  «  я  б..»,  ти  ж  знаєш.  
Кожного  дня  я  писала  в  думках  листи  до  тебе.  Я  сумувала.  Мені  здавалось,  що  цим  сумом    я  б  змогла  поділитися  з  усім  світом  і  всесвітом  (  і    справді  цього  дуже  хотіла  б  !),  а  вагу  моєї  журби  не  подужав  би  і  найсильніший  атлет  планети.  Блукаючи  пустими  вулицями  рідного  міста,  я  роздивлялась  людей.  За  кожним  обличчям  ховається  якась  історія,  або  ж  навіть  документальна  хроніка.  Скільки  незвіданих  і  ненаписаних  книг  ходять  ,  їздять  ,  дихають  біля  мене.  
Однією  з  найцінніших  книг  для  мене  є  ти.  Мій  антикваріат,  янгольська  ходяча  скрижаль.  Книга  з  чудернацькими  ієрогліфами,  які  в  змозі  прочитати  тільки  я.  Хах,  якось  занадто  самовпевнено,  не  думаєш?
Знаєш,  кожна  деталь  із  зовнішнього  світу  приносила    вісті  про  тебе.  Іноді  наш  настрій  збігався,  наче  ми  обидва  лежимо  на  ліжку  ,уявляємо  обійми  один  одного,  доторки  оксамитових  губ,  наші  розмови.  Може  це  звучатиме  дивно,  але  я  відчувала  тебе.  Справді.  І  часто  якась  одна  неслухняна  сльоза    обов’язково  має  вийти  зі  строю  ,  ніби  захотіла  виділитись  й  показати  себе  у  всій  красі.  Але  не  було  у  тій  солоній  воді  нічого  прекрасного,  а  скоріше  багато  розчарованого  ,  бляклого,  нездійсненого.  
Ось  чому  я  пішла.  Меланхолія  нагло  забирала  мене  у  свою  в’язницю  ,  де  я  ще  ніколи  не  була  і  не  знала,  що  мені  робити  у  її  володінні  ,  як  себе  поводити.  Чи  пручатись,  чи  просто  дати  дозвіл  на  свою  душу,  свій  розум  ,  тіло…  Я  не  хотіла  перед  тобою  бути  такою…слабкою.  Не  зараз.  
Милий,  колись  мої  листи  обов’язково  будуть  прочитані  тобою.  Колись  мої  слова  стануть  для  тебе  сенсом  .  (  ні  ,  не  життя).  Стануть  сенсом  віри  у  щось  щире  та  незламне.
 Обійми  мене  міцно-  міцно  і  не  дуйся  ,  а  то  луснеш.  А  що  мені  без  тебе  потім  робити?  Зараз  мені  підказує  жіноче  чуття  ,    що  потрібно  тебе  цілувати  .  Цілувати  багато,  довго  ,  солодко  і  ніжно.  Дивитися  оченятами  ,  як  у  котика  з  мультфільму  «Шрек»  ,  а  потім  носиком  водити  по  твоїй  колючій  щетині,  аби  ти  нарешті  трішки  усміхнувся.

Мені  тебе  не  вистачало.
З  любов’ю,
Твоя…[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832776
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 15.04.2019


golden-get

Знання від мудрих пращурів, тримай як оберіг…

Знання  від  мудрих  пращурів,  тримай  як  оберіг.
Вони  важливі  ,  як  копалини  корисні  -  що  в  Землі...
До  нових  відкриттів  богато  є  доріг...
Але  без  знань  блукаєш.  ти  як  у  в  дурному  сні...

Колись  людина  більш  мудрою  була.
Уважно  вчилася  у  мудрої  Природи...
Знання  старанно  берегла.
Як  мандрівник,  котрий  завжди  тримає  біля  себе  чисту  воду.

А  що  до  вбивств  своїх  братів-  Людей.
Нас  пращури  не  коли  не  вчили  !!!
Бо  знали,  що  лише  біда  прийде
Якщо  не  маєш  розуму  та  сили.

Свої  знання  до  світу  -  прикладати.
Робити  його  ,  кращім,  добрим  та  ріднім...
В  не  якому  разі  не  мати  ,
Щоб  стати  на  стежку  -  війни.  

Знання  від  мудрих  пращурів,  тримай  як  оберіг...
Можливо  хтось,  колись  зробив  перше  насильство.
Людина  схибила...  Але  у  світі,  на  Землі  богато  є  доріг
Що  не  ведуть  до  люті  ,  та  до  вбивства...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832655
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019


Евгений"Солнце"Мороз

НА ПОРОГЕ

На  пороге,  немного  растерянный,
То  ли  просто  устал  от  неясности,
Не  войти  и  не  выйти  спокойно  мне-
В  обе  стороны  ждут  неприятности.

Если  в  дом-  нет  угла  уютного,
Настроение  вмиг  угнетенное,
Словно  держит  меня  за  пленного
Не  родное  всё,  постороннее.

Если  прочь  уйти  в  даль  манящую,
За  мечтой  бежать,  не  смотря  назад,
Как  понять,  что  судьба  настоящая
И  шагать  вперед  не  боясь  засад?

Убегает  жизнь,  день  за  днем  идут-
Всё  стою  один  у  двери  резной,
Только  туже  на  шее  сидит  хомут-
Ни  туда  ни  сюда  ни  одной  ногой.    

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832683
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019


Дружня рука

Вогник

чи  вогник  це,  чи  це  маленька  зірка,
чи  сам  згорів,  коли  здобув  вогонь,
чи  повернувся  в  будні  з  понеділка,
і  пів  життя  у  дотику  долонь  ...

собі  отак  сказав  і  сам  повірив,
бредеш  кудись  безцільно  навмання,
ну  як  це:  раптом  хтось  тебе  поцілив
без  умислу  чи  просто  з  незнання  ...

нехай  це  все  болюче  до  нестями,
нехай  для  тебе  рідне,  там  чуже,
стрибаєш  уцілілими  містками,
там  в  тих  руїнах  справжнє  щось  живе

сіре  каміння  падає  під  ноги,
а  може  порожнеча  і  нудьга,
шукаєш  квіти,  що  ростуть  біля  дороги,
бо  посадила  їх  тобі  якась  душа  ...

їх  не  зривай,  нехай  ростуть,  це  гарно,
це  те,  що  робить  з  метушні  людське  життя,
це  тільки  числа  парні  і  непарні,
не  вкинеш  у  колодязь  почуття  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832657
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019


Малиновый Рай

МЕДСЕСТРА.

ВОНА  ЗАЙДЕ  В  ХАЛАТІ  БІЛІМ
НЕНАЧЕ  СОНЦЯ  ЛОСКУТОК.
НА  МЕНЕ  ГЛЯНУТЬ  ОЧІ  МИЛІ
НЕМОВ  ПОДАСТЬ  ВОДИ  КОВТОК.

НЕНАЧЕ  СВІЖОГО  ПОВІТРЯ
ЯСКРАВИМ  ПОГЛЯДОМ  ВДИХНЕ
І  СКАЖЕ  НІЖНО  ТАК:
-ПОВІРТЕ  ВЖЕ  ВСЕ  ПОЗАДУ,ВСЕ  МИНЕ.-

І  СЕРЦЕ  ЗНОВУ  РІВНО  Б'ЄТЬСЯ,
І  ПІДІЙМАТИСЯ  ПОРА.
-ХАЙ  РОКІВ  СТО  ТОБІ  ЖИВЕТЬСЯ
ТАКА  МИЛЕНЬКА  МЕДСЕСТРА.-

ТЯЖКА  РОБОТА  В  ХІРУРГІЇ,
НЕ  КОЖНА  ВИТРИМАТИ  ЗМОЖЕ.
ТУТ  ТІЛЬКИ  ЛЮДИ  ЗОЛОТІЇ.
ХРАНИ  ЇХ  БОЖЕ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832629
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Евгений"Солнце"Мороз

БЕССТЫДНО КАСАЯСЬ КОЖИ

Бесстыдно  касаясь  кожи,
Стянув  с  тебя  одеяло,
Лучами,  на  руки  похожими,
Солнце  с  тобою  играло.

Без  спроса  в  твоей  постели
И  вот  уже  на  подушке,
Бликами  яркими  осветило
Пряди  волос  на  макушке.

По  шее  ползет,  щекочет,
На  миг  на  лице  застыло.
Словно  согреть  тебя    очень  хочет
Светом  волшебным  укрыло.

Едва  нежных  губ  коснулось-
Улыбкой  в  ответ  ослепишь.
Ласково  Солнце  с  тобой  играло
Пока  ты,  милая,  грезишь.

Евгений"Солнце"Мороз

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832593
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019


яся

Коли сила тебе покидає.

                                   Кому  довірити  країну,
                                   Щоб  не  перетворити  її
                                   В  руїну?
                                   Покладатися  нема  на  кого.
                                   Хто  покладається
                                   Лишень  на  сили  свої,
                                   Поразку  отримати  може
                                   У  війні.
                                       
                                   Та  хто  під  покровом  Бога
                                   Ходить,  кого
                                   Ангел  Господній  
                                   Водить,  хто  заповіді  Божі
                                   У  серці  береже,
                                   Хто  по  волі  Божій  живе,
                                   Того  Господь  
                                   Благословляє,
                                   Ласки  й  щедроти  свої
                                   Посилає.
   
                                   Авжеж.  Він  усі  наші  немочі
                                   Добре  знає.
                                   Сила  нас  покидає.
                                   Та,  Господь  -  наша  сила!
                                   І  з  тобою  він,
                                   Україно  моя  мила.

                                   Тож,  надії  не  втрачаєм  й
                                   Силу  Божу  
                                   На  поміч  закликаєм.
                                   "  Помилуй  нас,  Боже,
                                       Помилуй!  І  очисти  душі  наші
                                       Від  беззаконня,  підлості,
                                       Лукавства,  жорстокості...,
                                       Нелюбові".
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832596
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Малиновый Рай

СТОИТ ЗАВОД.

СТОИТ  ЗАВОД  .РЖАВЕЕТ  БРАМА
В  ЦЕХАХ  РАБОЧИХ  ТИШИНА.
ВОКРУГ  ВИДНА  ТАКАЯ  ДРАМА
КАК  БУД-ТО  ЗДЕСЬ  БЫЛА  ВОЙНА.

УЖЕ  ДАВНО  ДЫМОК  НЕ  ВЬЁТСЯ
С  ТРУБЫ  ВЫСОКОЙ  ЗАВОДСКОЙ,
ДЫМИТ  ЛИШЬ  СТОРОЖ,КАК  НАПЬЁТСЯ
СО  СКУКИ,ГОРЬКОЮ  МАХРОЙ.

ПО  ВСЕЙ  СТРАНЕ  ТОВАР  ВОЗИЛИ,
ДОРОГА  ПЫЛЬНАЯ  БЫЛА,
СТОЯТ  ТЕПЕРЬ  АВТОМОБИЛИ,
ТРАВОЙ  ПЛОЩАДКА  ЗАОРОСЛА.

СТОЯТ  СОВСЕМ  ПУСТЫЕ  СКЛАДЫ.
ТАМ  ПАУКАМ  ВОЛЬГОТНО  ЖИТЬ.
РАССТАВИВ  СЕТИ  ЭТИ  ГАДЫ
ХОТЕЛИ  МУХУ  ИЗЛОВИТЬ.

НО  МУХИ  НЫНЧЕ  ПОЗДЫХАЛИ.
ИМ  НЕЧТО  ПИТЬ.ИМ  НЕЧТО  ЖРАТЬ.
НАВЕРНО  ВРЕМЕЧКО  НАСТАЛО
И  НАМ  ,ТОВАРИЩИ,ЗДЫХАТЬ.

ВОТ  ДВЕРЬ  СТОИТ,ЗДЕСЬ  НАДПИСЬ  "КАССА"
ЗДЕСЬ  Я  ЗАРПЛАТУ  ПОЛУЧАЛ,
ТЕПЕРЬ  СЮДА  ЛИШЬ  ХОДЯТ  КРЫСЫ
НА  ДИСКОТЕКУ,В  ЭТОТ  ЗАЛ.

ПРОЖИТЬ  МНЕ  ТРУДНО  БЕЗ  ЗАРПЛАТЫ,
К  ТАКОМУ  Я  НЕ  БЫЛ  ГОТОВ,
НО  ВЕДЬ  ИМЕЮТ  ЖЕ  ЗАРПЛАТЫ
РОДНЫЕ  НАШИ  ДЕПУТАТЫ
ДА  И  КАКИЕ-ОГО-ГО-ГОВ.
                               11
СТОИТ  ЗАВОД.ЗАКРЫТА  БРАМА
НЕ  СЛЫШНО  РОКОТА  СТАНКОВ.
РОДНОЙ  ,УКРАИНСКИЙ  ПАРЛАМЕНТ
ПУСТИЛ  ПО  МИРУ  МУЖИКОВ.

СТОЯТ  ОНИ  НА  ТРОТУАРАХ
ВСЁ  ЧТО  УГОДНО  ПРОДАЮТ.
СТОЯТ  КОПЕЕЧКИ  СЧИТАЮТ
И  ПРОКЛИНАЮТ  ЖИЗНЬ  СВОЮ.

СТОЮ  И  Я  НА  ТРОТУАРЕ
ТО  ТО,ТО  ЭТО  ПРОДАЮ.
ИМЕЮ  ГРИВНЫ  ДВЕ  В  КАРМАНЕ,
НАВЕРНО  С  ГОРЯ  ИХ  ПРОПЬЮ.

А  МОЖЕТ  БРАТЦЫ  ПИТЬ  НЕ  СТАНУ,
А  ЛУЧШЕ  ХЛЕБУШЕК  КУПЛЮ
И  КАК  В  БЛОКАДУ  ЛЕНИНГРАДА
В  СЕМЬЕ  ПО  КРОХАМ  РАЗДЕЛЮ.
                                   111
СТОИТ  ЗАВОД,ЗАКРЫТА  ДРАМА.
В  ЦЕХАХ  РАБОЧИХ  ТИШИНА.
ВОКРУГ  ВИДНА  ТАКАЯ  ДРАМА,
КАК  БУД-ТО  ЗДЕСЬ  БЫЛА  ВОЙНА.

ТРУБА  РОДНАЯ  ЗАВОДСКАЯ,
А  ЧТО  Ж  ТЫ  НЫНЧЕ  НЕ  ДЫМИШ.
ТЫ  НАД  РУИНАМИ  ЗАВОДА
КАК  БУД-ТО  ПАМЯТНИК  СТОИШ.

НО  ВЕРЮ  Я  ЧТО  ДЕНЬ  НАСТАНЕТ,
НО  ВЕРЮ  Я  ЧТО  ЧАС  ПРИДЁТ.
СО  СКРИПОМ  МЫ  ОТКРОЕМ  БРАМУ
И  ОЖИВЁТ  РОДНОЙ  ЗАВОД.

РАБОТАТЬ  БУДУ  Я  СПОКОЙНО,
ЗАРПЛАТУ  БУДУ  ПОЛУЧАТЬ.
И  ЖИТЬ  КАК  ЧЕЛОВЕК-ДОСТОЙНО.
А  НЕ  БАЗАРАМИ  ГУЛЯТЬ.

И  ЗДЕСЬ,НА  ЭТОМ  ПЕРЕКРЁСТКЕ
С  ЛЮБАВЬЮ  ВСТРЕТИВШИСЬ  СВОЕЙ
Я  ПОДАРЮ  ЦВЕТЫ,С  ПОЛУЧКИ
И  УЛЫБНУСЬ  ПРИ  ЭТОМ  ЕЙ.

Я  ТАК  ДАВНО  НЕ  УЛЫБАЛСЯ,
НЕ  ДО  УЛЫБОК  МНЕ  ДРУЗЬЯ.
Я  РАНЬШЕ  ДЕЛОМ  ЗАНИМАЛСЯ.
ТЕПЕРЬ  ГРУСТЮ  БЕЗ  ДЕЛА  Я.

СТОИТ  ЗАВОД.РЖАВЕЕТ  БРАМА.
В  ЦЕХАХ  РАБОЧИХ  ТИШИНА.
А  НА  ДУШЕ  ТАКАЯ  РАНА
ЖАЛЬ  ЛИШЬ  ТОЛЬКО  НЕ  ВИДНА.

                           1998  ГОД.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832531
дата надходження 12.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Юхниця Євген

Поєднають в падучім дощу

Плачу…  Кохаю.  Не  любить…  Присяду
В  зри́те  кубло  комаши́не,  скричу:
«Хмари,  налийтеся!  Най  янголятки
Нас  поєднають  в  падучім  дощу…

07.04.19  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832555
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Юхай

Среди тысяч цветов

Остановилось  
Прожив  такой  долгий  день  
Сердце  бабочки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832583
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Ден Мун

Как уже получается

Эта  мыслей  и  чувств  беготня,
Что  так  быстро  набила  искомину,
Не  заботит  как  прежде  меня.
Навевает  туман  на  искомое.

Человечность  не  видится  мне
В  добром  слове  и  добром  напутствии.
Нет,  напротив.  Ты  наедине
Ее  видишь  в  своем  же  отсутствии.

Ценишь  время  не  ради  себя    
И  даруешь  кому-то  внимание.
Нет.  Не  ценишь.  Живешь  ради  дня.
Не  даруешь.  Даешь  состояние.

Ты  не  пьешь  воду  жадным  глотком.
Вся  вода,  как  и  время,  кончается.
Оставляешь  ее  на  потом.
И  живешь  как  уже  получается.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832387
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Дружня рука

Краплі дощу

Краплі  дощу,  ледь  обійнявши  мрію,
Чи  полетять  чи  голосно  впадуть?
Коли  я  втримати  в  обіймах  не  зумію,
Дощі  впадуть,  а  мрії  не  минуть  …

Десь  побіжать  своїми  каблуками
Такі  легкі  ударні  інструменти.
Малює  ніжність  поглядом,  руками,
Немає  рук  цих  краще  диригентів  …

От  уявіть,  у  дощ  якийсь  маестро,
Якесь  світило  вирветься  на  сцену,
Щоб  на  тій  сцені  в  музиці  померти,
Та  чи  йому  під  силу  дощ  та  клени?!

[i]А  тут,  озброєні  людськими  почуттями,
І  ощасливлені  коханими  руками,
І  від  такої  непомірної  нестями
Стають  усі  навколо  скрипалями  …[/i]

Якщо  щасливі,  то  засвітить  сонце,
Як  тоскно  на  душі,  забарабанить  дощ,
І  нотами  все  списане  віконце,
Лиш  надто  часто  ти  музик  тих  не  тривож  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832511
дата надходження 12.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Ulcus

у кохання волосся сиве

ти  забрав  меланін  із  мого  волосся
й  черевики  у  долі  -  чудна  і  боса
а  із  серця  поцупив  стремління  волі
через  тебе  -  у  клітці  і  на  приколі
ти  багаття  розвів  зі  свічок  любові
тануть,  скапують  щастям  на  полі  крові
клеять  воском  своїм  одинокі  друзки
хочеш  бути  сама?  відтепер  -  а  дзуськи!
білі  «я»  від  тепла  стали  «ми»  червоним
дві  самотні  душі  у  одній  персоні
їх  тепер  не  розтяти,  не  розділити
їм  тепер  один  одним  довіку  жити
тільки  чом  від  кохання  волосся  сиве?
плата  сріблом  життю,  а  однак  -  красиво...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832540
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Nikolay Voronov

Экспромт.

 
И  ничего  уже  не  будет  нужно,
Когда  погаснет  свет  в  твоих  очах.
Ты  в  моем  сердце  птицей  будешь  биться,
Блестеть  слезою  горькою  в  глазах.

А  ведь  могло  случиться  все  иначе.
Судьба  могла  бы  нас  соединить.
И  сердцу  больно,  оно  тихо  плачет,
Чтоб  боль  утраты  до  конца  испить.

           12.04.2019  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832440
дата надходження 12.04.2019
дата закладки 12.04.2019


Harry Nokkard

Коней на переправе не меняют

Нашел  в  недрах  своего  компа  старый  стих,  да  и  был  он  посвящен  другим  обстоятельствам,  а  с  другой  стороны  как  бы  и  подходит  к  сложившейся  ситуации.  Наверное  не  мне  судить  об  этом,  ну  мало  что  приходит  в  голову  поэтам.  Они  вообще  живут  в  других  мирах,  такое  в  голову  приходит,  просто  страх.

Коней  на  переправе  не  меняют!

Тем,  кто  не  глуп  известно  и  давно,
Коней  на  переправе  не  меняют,
А  если  и  меняют,  все  равно,
Находят  много  меньше,  чем  теряют.

Не  просто  коренного  потерять,
Или  другого  завести  в  свою  упряжку,
Придется  все  сначала  начинать,
А  стоит  ли?  Ведь  будет  очень  тяжко.

Ведь  пройден  непростой  
и  сложный  путь,
Все  было  и  находки  и  потери,
И  ничего  уже  нельзя  вернуть,
И  нужно  просто  жить  и  верить.

Не  рваться,  но  и  не  плестись  в  хвосте,
В  упряжке  все  зависят  друг  от  друга,
И  без  потерь  приходят  только  те,  
Где  друг  надежен  и  верна  подруга.

По  сути  уже  нечего  делить,
Какие  могут  быть  меж  нами  счеты?
Обиды  нужно  просто  все  забыть,
Остались  общие  надежды  и  заботы.

Тем,  кто  не  глуп,  известно  и  давно,
Коней  на  переправе  не  меняют,
А  если  вдруг  меняют,  все  равно,  
Находят  много  меньше,  чем  теряют.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832442
дата надходження 12.04.2019
дата закладки 12.04.2019


яся

Час займатися.



                                             Шаленіємо.  Німіємо.  
                                             Глухими  стаємо.
                                             Все,  що  можна
                                             Лиш  беремо.
                                             Та  зупинись!
                                             Може  медитацією
                                             Займись.

                                             Медитація.
                                             Ах,  ця  жіноча  грація,
                                             Вишуканість  і  чарівність.
                                             А  ще,  їй  так  притаманна
                                             Наївність.

                                             Весняна  медитація.
                                             Та  ми  щаслива  нація,
                                             Бо  вміємо  навіювати
                                             Щастя.
                                             Те  щастя  шукаємо  
                                             В  собі,  та  не  усі.
                                             Хтось  у  інших
                                             Своє  щастя  бачить.
                                             Щастя  -  мить,
                                             Тепер  і  вже.
                                             Хай  кожен  щастя  своє
                                             Береже.

                                           Весняна  медитація.
                                           О!  Зібралася  численна
                                           Чоловіча  делегація.
                                           А  ми  велика  нація,
                                           Бо  створюється  
                                           Нова  генерація    людей
                                           Закоханих  і  щасливих.
                                           Закоханих  у  себе?
                                           Та  не  лише.
                                           Твоя  любов  єднає
                                           Землю  з  небесами.
                                           І  хай  така  любов
                                           Запанує  між  нами.
                                   
                                       
                                   


                                             
                                             
                                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832456
дата надходження 12.04.2019
дата закладки 12.04.2019


Дружня рука

Казка про три покоління

Жили  собі  Той,  що  вміє  бачити,  Той,  що  вміє  чути  і  Той,  що  вміє  сказати.

Жили  собі  Та,  що  вміє  любити,  Та,  що  вміє  бути  іншою  і  Та,  що  вміє  мріяти.  

Той,  що  вміє  бачити,  одружився  з  тією,  що  вміє  бути  іншою.  Той,  що  вміє  сказати,  одружився  з  тією,  що  вміє  любити.  А  той,  що  вміє  чути,  з  тією,  що  вміє  мріяти.  

У  них  народилися  Той,  що  вміє  вибачати,  Та,  що  вміє  відчувати  і  Той,  що  ніколи  не  зрадить.  

Тому  що,  якщо  жінка  вміє  бути  іншою,  неочікуваною,  її  не  забудеш.  Її  не  витреш  з  пам’яті,  бо  її  дуже  багато  такої  різної  у  такій  маленькій  пам’яті.    Будеш  повертатися  до  неї  у  думках  своїх,  у  мріях  своїх,  у  справах  своїх,  не  ображаючись  ніколи  і  ні  на  що.  Бо  вона  такою  є.  

Та,  що  вміє  відчувати  народилася  у  другої  пари,  бо  сказати  можна  все,  навіть  гарно  і  витончено,  але  так  можна  і  образити.  І  найгірше,  коли  образиш  любов.  І  тому  народиться  вміння  відчувати  непотрібність  слів,  ненадійність  слів  або  гостру  потребу  у  словах.  

А  хто  почує  мрії  іншого  чи  іншої  про  справжнє,  не  зможе  їх  викреслити  зі  своєї  душі,  а  тому  ніколи  не  зрадить.  

Він  вміє  вибачати,  вона  вміє  відчувати,  а  тому  він  ніколи  не  зрадить.  Саме  таким  стало  наступне  покоління.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832481
дата надходження 12.04.2019
дата закладки 12.04.2019


Ulcus

… про локацію щастя

[i]мені  неважливо,  де  й  коли,  мені  важливо  бути  з  тобою.  там,  де  ти  -  локація  щастя[/i]  
                                                       м.  л.

я  хочу  з  тобою  у  ліс  
ходити...  квітки  знімкувати
а  ти  щось  бурчав  би  під  ніс
мовляв,  що  я  дивакувата
дівчата  ж  бо  хочуть  в  кафе
на  виставку,  чи  до  театру
стриптизу  at  home  під  шафе
а  не  між  дерев  і  без  карти
по  листю  навшпиньки,  повзком  
під  музику  хрусту  галуззя
гонитися  за  павуком
шукати  грибницю  на  пузі...
я  хочу  з  тобою  у  ліс
я  знаю,  що  то  несерйозно
те  все,  що  тихенько  ти  ніс
інакше  -  чому  в  тебе  сльози?
чому  пригортаєш  мене
так  дуже,  що  вдих  неможливий?
цілунок  твій  -  мов  неземне
до  вуст  доторкається  диво
куди  б  ми  удвох  не  брели
ми  завжди  в  залюбленій  пастці
найдальший  куточок  землі
з  тобою  -  локація  щастя

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831172
дата надходження 31.03.2019
дата закладки 12.04.2019


Редьярд

Почему?, почему? Просветите меня !

Почему  свои  мысли  не  могу  усмирить  ?
Почему  мир  вокруг  так  хочу  изменить  ?
Почему  ноет  сердце  сильней  и  сильней  ?
Почему  с  каждым  годом  все  меньше  ЛЮДЕЙ...?

Почему  когда  близость,  то  нет  в  ней  любви  ?
Почему  мы  не  ищем  в  себе  визави  ?
Почему  ставим  точку  не  видя  конца  ?
Почему?,  почему?  просветите  меня  !

Почему  правит  глупость,  а  не  разум  во  всем  ?
Почему  люди  губят  себя  с  каждым  днём  ?
Почему  так  безжалостен  стал  человек  ?
Куда  катится  нынешний,  наш  с  вами  век...?!

Почему?,  почему?  не  понять  мне  никак,
Может  в  прочем,  я  просто  наивный  дурак  ?
Может  надо  вот  так-  без  любви,  без  души  ?
Продавать  честь  и  совесть  свою  за  гроши  ?

Может  надо  и  в  правду,  не  считаться  ни  с  кем  ?
Бить  циничным,  грубим,  бессердечным  совсем,
Жить  всегда  без  забот,  для  себя  одного,
Может  быть  лишь  тогда,  заживём  «о  го  го»...  ?

Ну  где  же  тут  правда...,  может  правди  и  нет  ?
Может  в  хаосе  этом  и  есть  паритет*....  ?
Почему  так  безнравственний  новый  наш  век  ?
Куда  катится  будущий  в  нем  человек...?




Паритет  -(от  лат. paritas «равенство») —  равенство  взаимоотношений  двух  или  более  сторон  по  каким-либо  параметрам.  Может  означать  состояние  относительного  равновесия  сил,  равноценности  целей,  эквивалентности  платёжных  средств,  равенства  прав  и  обязанностей  и т. д.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832355
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 12.04.2019


Артур Сіренко

Останній Орфей

                                   “Sie  sind  so  still,  fast  gleichen  sie  den  Dingen.
                                     Und  wenn  man  sich  sie  in  die  Stube  lädt…”
                                                                                                                               (Rainer  Rilke)*

У  часи  античності  –  в  часи  гонорового  Перикла,  сумного  Софокла  і  злого  сміху  Аристофана  люди  більше  нагадували  бджіл,  а  не  полисілих  мавп:  цінували  все  бронзове  і  золотисте  –  від  гарячого  сонця  до  кольору  людських  тіл  і  вигнутих  поверхонь  глеків.  Тоді  вміли  цінувати  красу  і  вибудовували  свій  світ  (з  дозволу  сказати,  цивілізацію)  гармонійним.  Це  стосується  не  тільки  античної  Еллади  чи  пихатого  закону  Риму  (dura  lex,  sed  lex),  але  і  орієнтальних  світів.  Не  дарма  Конфуцій  так  цінував  гармонію:  ритуал  для  нього  був  фактором  гармонізації  діянь  людей,  а  не  законом  суспільства.  Це  стосується  цивілізації,  а  не  світу  варварів  –  байдуже  якого:  жаркого  з  його  невблаганним  піском  пустель,  що  все  поглинав,  чи  холодного  і  крижаного  –  світу  вбраних  у  шкіру  й  хутро  блідих  і  грубих  бореальних  людей-ведмедів.  Так  от,  серед  людей  лагідного  моря,  запашного  лавру  і  важких  оливок  лунала  легенда  про  далеку  ріку  Ерідан  і  казковий  незнаний  світ  за  нею.  Це  на  північ  від  скіфів  та  жорстоких  андрофагів  живуть  блаженні  гіпербореї.  А  що  так  за  Еріданом  –  не  знано,  не  відано.  Казкова  країна  бурштину  –  такого  ж  сонячного  каменю  як  електрон  –  метал  поєднання  ночі  і  дня.  Я  часто  думаю,  що  легенди  про  Ерідан  це  відгомін  переказів  про  Рейн  (вибачаюсь,  Рейнос  чи  то  Ріназ)  –  ріки  країни  незнаної  –  Terra  incognita.  Ще  Геродот  (чи  то  вже  Геродот)  писав:  невідомо,  що  там  в  глибинах  Європи,  опівнічній  її  частині.  Гомер  був  впевнений,  що  там  живуть  люди,  що  не  знають  весла  і  назвали  би  його  лопатою.  Гомер  просто  ніколи  не  думав  про  те,  що  рибалки  –  це  не  просто  орачі  моря,  але  й  землероби  води.  Вони  не  розгрібають  воду  веслами,  а  скопують,  сподіваючись  на  сріблястий  врожай.  Еллінам  були  знані  кельти  –  з  їх  точки  зору  володарі  всього  містичного  і  звитяжного,  жорстокі  дикуни,  шанувальники  незрозумілих  богів.  Тонка  поетична  душа  кельта  була  грекам  невідома.  Так  само  вони  не  чули  та  й  не  могли  чути  легенди  про  дітей  богині  Дану,  що  шанували  лісові  горіхи  та  хвостату  форель,  вбачаючи  в  них  символи  і  джерела  мудрості.  Так  от,  кельти  називали  землі  і  людей  за  Рейном  Germani  –  ті,  що  живуть  за  Рікою  –  за  Плинною.  Може  вони  вважали,  що  Рейн  це  не  просто  вода,  це  сам  час,  що  тече  в  море  нескінченності  і  плодить  у  своїх  верхів’ях  плямистих  пстругів.  Для  них  світ  за  рікою  був  таким  же  далеким  і  чужим  як  і  для  народів  моря  світ  похмурих  лісів  півночі.  Степ  ще  якось  нагадував  їм  море,  його  ще  можна  було  зрозуміти:  коні  це  теж  кораблі,  а  номади  теж  моряки,  тільки  бородаті  і  пропахлі  кінським  потом  замість  солоного  бризу.  Але  там  –  у  бореальних  лісових  хащах  –  там  справді  щось  незбагненне.  Чуже  по  суті  своїй.  Вони  навіть  у  найхимерніших  фантазіях  не  могли  уявити  собі:  ті  землі  можуть  народити  свого  Орфея,  що  не  буде  товаришувати  з  дельфінами  і  буде  прислухатися  не  до  шуму  морських  хвиль  чи  їх  відгомону  в  закручених  мушлях,  а  до  шуму  вітру  у  верховіттях  кремезних  дубів  та  зажурених  сосон.  

Початок  ХХ  століття  в  Європі  та  Азії  був  глибоко  антиаристократичним.  В  Китаї  Конфуцій  був  забутий  –  мало  не  остаточно,  в  Японії  самураїв  стали  сприймати  не  як  аристократів  меча  та  віршів  («Серед  квітів  –  вишня,  серед  людей  –  самурай»**),  а  як  солдатів,  що  вдягнені  в  однаковий  одяг  і  йдуть  помирати  –  дружно.  У  старенькій  матінці  Європі,  що  розрослась  раптом  до  небачених  розмірів,  як  грибниця,  охопивши  жарку  Австралію,  Нову  Зеландію  –  країну  туманів,  обидві  кактусові  Америки,  нескінченний  Сибір  та  бозна-які  острови  було  ще  гірше.  Аристократичність  стала  чимось  ганебним,  її  соромились,  її  зневажали.  Навіть,  якщо  це  була  аристократичність  духу,  а  не  крові.  Всім  так  хотілось  наблизитись  до  якоїсь  «простоти».  Це  Ян  Гус  міг  кинути  з  вогнища  в  юрбу:  «O  sancta  simplicitatis  notas!»  -  «О,  свята  простота!»,  зневажаючи  оцей  примітив,  а  тоді  –  ні.  Пройшло,  як  не  як,  500  років  з  часів  Великого  Єретика,  тут  вже  не  до  елегій  –  всі  хотіли  милуватись  світосприйманням  людини  «від  сохи»,  забувши,  що  і  в  тому  середовищі  є  свої  аристократи  духу  і  свої  невігласи  –  маленькі  люди  сірості.  

Серед  країн,  в  яких  аристократичність  письма  (не  тільки  поезії)  помирала  особливо  повільно,  була  Австро-Угорщина  –  ця  стара  «бабця  Австрія»,  ця  дивна  трансформація  германського  світу  (може  тому,  що  була  перенесена  в  свій  час  штучно  з  холодних  і  туманних  берегів  Ельби  та  Одеру  на  більш  лагідно-виноградні  береги  Дунаю  –  цієї  ріки  вічної  межі.  Істр  –  це  звісно  не  Рейн,  тут  можлива  «гонитва  до  мосту»,  тут  за  ним  номади  степу,  а  не  жителі  похмурих  лісів,  але  все  одно).  Ми  звикли  бачити  в  Австро-Угорщині  лише  військову  машину  Габсбургів  –  цих  сторожів  кресів  християнства  і  європейської  цивілізації  взагалі  (ах,  ці  османи!  Що  вони  наробили!  Вони  скаламутили  всю  історію  нелогічними  псевдовізантійськими  трансформаціями!),  з  якої  не  зле  посміятися  (Ярослав  Гашек  чи  той  же  Імре  Кальман).  Кожна  імперія  потворна.  Це  аксіома.  Це  закономірність.  Навіть  Британська  імперія  набула  все  тих  же  потворних  рис,  що  і  Російська  –  потворна  початково,  ще  з  часів  Батия.  Австрійській  імперії  потворність  була  властива  теж:  служба  цісарю,  шандари  і  говенди,  неповага  до  старовини  підвладних  народів  і  таке  інше.  Але  Австро-Угорщина  це  ще  був  уламок  аристократичної  старої  Європи  –  країни  лицарства  та  менестрелів,  а  не  тільки  священних  каменів  варварів  –  будівничих  космічних  менгірів  та  дольменів.  Принаймні,  там  панували  витончена  аристократичність  в  музиці  та  літературі.  Не  дарма  Ґреґор  Мендель  –  цей  музика  квіткових  забав  і  одкровень  спадковості  виріс  саме  там  –  серед  її  тонкого  мистецького  світу.  І  ця  от  повітряна  аристократичність  в  літературі  мало  не  померла  разом  з  меланхолійним  Францом-Йозефом,  чиї  портрети  прикрашали  мало  не  кожен  галицьких  шинок.  Далі  все  –  галасливий  Веймар,  гіперінфляція,  чорний  джаз  саксофонів,  твіст,  сінематограф,  шансон,  Едіт  Піаф,  комуністи,  «Ми»,  «Котлован»,  Чарлі  Чаплін.  Але  в  цей  же  час  аеропланів  та  електричних  жарівок,  патефонів  та  ікс-променів,  пролетаріату  та  «білих  комірців»  жив  останній  аристократ  захмарної  поезії,  останній  Орфей  духу  –  Райнер  Рільке.  

Поезію  Рільке  не  прийнято  аналізувати,  не  прийнято  розшифровувати  його  алюзії.  І  не  тому,  що  це  неможливо  в  принципі.  Рільке  сприймають  як  останнього  фантазера  передодня  апокаліпсису  культури  (коли  хапаються  за  пістолет  тільки  почувши  це  слово),  як  адресата  метафізичних  листів,  як  символ  агонізуючої  класичної  системи  метафор  (не  дарма,  мовляв,  він  свої  останні  твори  писав  в  повільній  агонії,  помираючи  від  лейкозу).  Тільки  зараз  Рільке  повертається  до  нас  –  напівзабутим,  чужим,  екзотичним.  Хоча  Русь  не  була  для  нього  абстракцією  –  Райнер  в  Україні  бував  і  Дніпро  чи  Дністер  для  нього  така  ж  тема  як  і  Дунай  чи  Рейн.  Елегії  йому  творилися  в  замках,  могли  б  творитися  і  серед  руїн  замків:  львівська  цитадель  в  ті  час  ще  не  була  таким  похмурим  символом  італійських  межичасів.  Ми  звикли  поетичними  рядками  Рільке  милуватися  як  музикою,  а  не  питати  себе:  «Про  що  це?»  А  треба.  

Я  не  критик.  І  навіть  не  філософ.  Не  мені  пояснювати  що  і  до  чого  в  поезії,  яка  так  до  нас  і  не  прийшла  вчасно.  До  нас  нічого  не  приходить  вчасно.  Навіть  комунізм.  Мав  би  прийти  в  часи  Маркса  і  львівських  барикад  біля  ратуші  1848  року,  а  прийшов  у  часи  кремлівських  людожерів  і  садистів.  Як  нам  з  усім  цим  не  щастить  –  на  цьому  пароплаві  історії:  постійно  не  та  погода  і  не  ті  рифи  під  кілем.  А  ми  все  не  можемо  набрати  нормальну  команду  матросів.  Я  тільки  читач.  І  трохи  писака.  Ну,  зовсім  трохи.  Так,  що  не  ображайтесь,  що  я  пишу  про  Рільке.  Я  хотів  написати  про  Орфея  і  вакханок,  про  Діоніса  і  нектар,  який  нам  дарували  боги.  А  вийшло  про  Рільке.  Так  судилось.  Даруйте  мені.  І  не  тільки  за  те,  що  вечір  настав.  

Райнер  Рільке  самотній.  Таким  самотнім  може  бути  тільки  останній  лицар  доби  трубадурів  та  честі.  Він  сам  це  відчував.  Однодумці  або  бозна-де  (далеко),  існують  тільки  на  папері  –  в  листах,  або  це  псевдооднодумці  –  люди,  що  тільки  вдають  розуміння,  грають  роль  друзів.  З  точки  зору  Рільке  людина  завжди  самотня.  І  не  тільки  коли  справа  доходить  до  смерті  –  це  само  собою  розуміється.  Смерть  –  справа  самотніх.  Людина  самотня  завжди.  Одкровення  ніколи  не  стають  здобутками  юрби  –  тільки  геніїв.  Юрба  тільки  здатна  спотворити  одкровення,  перетворити  його  в  ерзац,  підмінивши  поняття,  спотворивши  значення  слів.  Недарма  він  стільки  всього  писав  про  самотність:  

                                               «Ця  самота  –  дощі  неспинні,
                                                   Зринає  з  моря  в  сутінкові  тіні,
                                                   З  віддалини,  що  тане  у  рівнині,
                                                   Злинає  ввись,  до  неба  дороста
                                                   І  з  неба  звільна  на  міста…»***

Автори  переважно  цураються  самотності,  вбачають  у  ній  мало  не  прокляття.  Тут  же  –  оспівування  самотності,  як  джерела  одкровень,  джерела  натхнення  і  поезії.  Це  самотність  добровільна,  самотність  відлюдника,  результат  втечі  від  божевільного  суспільства,  від  людей,  що  втратили  розуміння  буття,  в  тому  числі  і  розуміння  Бога  (ХХ  століття  стало  століттям  атеїзму,  стоїки,  що  шукали  шлях  до  розуміння  Бога  відішли  в  минуле  і  то,  певно,  назавжди.  Модним  стало  епікурейство  з  його  зумисним  нешуканням  шляху  розуміння  Бога,  бо,  мовляв,  йому  теж  немає  до  нас  ніякого  діла…).  Самотніми  з  точки  зору  Рільке  є  не  тільки  генії  чи  надлюди  (це  в  Ніцше  тільки  на  вершинах  духу  є  холодно  і  самотньо,  а  внизу  тепло),  у  Рільке  самотніми  є  всі  люди  –  навіть  ті,  хто  в  парі  на  одному  шлюбному  ложі,  бо  настала  епоха  самотності,  епоха  повного  нерозуміння  людей  –  кожен  живе  сам  по  собі,  в  своїй  біді  сам.  Лишилась  тільки  ілюзія  колективу,  дружби,  любові,  зрештою.  Спільна  праця  перетворилась  в  спільне  рабство,  де  кожній  самотній.  А  спільна  війна  в  ілюзію  спільної  смерті.  Ілюзію,  бо  смерть  –  це  справа  самотніх.  Самотніми  є  не  тільки  люди,  але  і  речі  навколо  людей.  Речі  та  предмети  для  Рільке  –  аборигени  якогось  безлюдного  для  цивілізованих  людей  (не  дикунів)  острова,  що  живуть  самі  по  собі,  незалежно  від  мислячої  людини:

                                               «Як  той,  що  до  чужих  морів  пристав,
                                                   Я  у  тутешніх  завше  наче  вдома,
                                                   Де  незліченних  днів  одвічна  втома  –  
                                                   Далечина  незлічених  постав…»

Оці  от  мотиви  одвічного  чужого  –  всі  навколо  чужі,  все  навколо  чуже,  нічого,  що  можна  було  б  назвати  своїм.  Так  почуває  себе  мандрівник  викинутий  хвилями  на  острів  і  змушений  жити  серед  дикунів,  що  не  розуміють  ні  мови  його,  ні  звичаїв.  У  ХХ  столітті  інтелігент  в  кращому  випадку  Робінзон  серед  аборигенів.  У  гіршому  –  жертва,  об’єкт  полювання  для  здичавілих  мисливців.  І  це  при  тому,  що  комунізм  Рільке  не  зачепив  своїм  мертвим  крилом  залізного  птаха,  хіба  його  знайомих  по  перу,  які  самі  про  це  ніколи  йому  не  писали  і  не  збирались  писати.  

Чомусь  прийнято  вважати,  що  німецький  світ  закінчився  після  Другої  світової  війни,  бо  бути  в  німецькій  культурі  стало  ганебно  і  соромно,  лишалося  бути  космополітом  і  творити  світову  культуру.  Це  насправді  не  так.  Німецький  світ  завершився  в  1918  році.  Далі  все  –  почався  псевдонімецький  світ,  світ  хворих  містичних  фантазій  і  новостворених  міфів  про  те,  чого  не  було.  Рільке  це  відчув  і  пішов  в  єдину  можливу  втечу  –  пішов  у  свій  світ.  Бо  цей  світ,  це  світ  де:  

                                     «…  Бездомний  вже  не  матиме  житла,
                                                 Самотній  завше  буде  в  самотині,
                                                 Писатиме  листи  свої  осінні,
                                                 Брестиме  там,  де  жовта  кушпела
                                                 Оповила  алеї  безгомінні.»

І  це  не  тому,  що  прийшла  осінь  світу  сього.  Не  тому,  що  час  піти  –  будь-куди,  навіть  у  Ніщо,  або  лишень  піти  зі  світу  ерзацу,  а  тому,  що  лишилися  стежки  і  шляхи  які  ні  для  кого,  якщо  є  десь  парк  споглядання,  сад  раю,  то  він  чужий,  не  для  тебе:

                                               «Дві  стежки  ні  для  кого.  В  тій  ході
                                                   Примареній  тебе  веде  єдина,
                                                   І  ти  примарений,  ти  наче  зник…»

І  в  цьому  світі  одвічної  самотності,  в  світі,  де  Бог  втомився  і  бачить  нас  як  сон,  єдиний  досвід,  який  чогось  вартує,  це  досвід  смерті  –  досвід  оцього  останнього  одкровення,  досвід  агонії  свідомості,  злиття  чи  то  з  Богом,  чи  то  з  абсолютом,  чи  то  з  порожнечею  Будди.  Але  про  цей  досвід  готі  комусь  розповісти.  Якщо  і  є  можливість  повернутись  і  розповісти,  то  все  намарно:  ніхто  не  зрозуміє,  ніхто  не  повірить:  

                                               «Нам  цей  відхід  не  знаний,  той  що  є
                                                   Чужіння.  Ми  не  маємо  підстав
                                                   Ні  захват,  ні  розлючення  своє
                                                   Являти  смерті,  коли  їй  постав
                                                   Трагічний  рот  у  голосінні  де
                                                   Ще  ми  у  світі  граєм  наші  ролі…»

Світ  в  якому  живе  автор  (він  же  літературний  герой,  бо  в  Рільке  різні  літературні  герої  це  лише  різні  форми  оцього  «Я»,  що  постійно  змінюється,  постійно  трансформується,  і  є  навіть  не  «друге  я»,  а  множинне  я  –  кожна  людина  це  багато  світів,  що  перетинаються,  переплітаються  в  клубок)  давно  втратив  віру,  саме  розуміння  релігії  як  такої.  Світ  став  механістичним,  світом  матерії  і  все,  і  ніякого  духу,  ніяких  злетів  і  недосяжну  висоту  чи  занурення  у  таємні  глибини  містики.  Навіть  містика  перетворилась  в  ерзац.  Тому  його  релігійні  пошуки  ніхто  не  розуміє.  Молитва  стала  чимось  забутим  –  для  всіх,  тільки  не  для  автора,  не  для  самого  Рільке:

                                                 «Моя  молитва  не  блюзнірство,  ні:
                                                     Це  наче  давні  книги,  де  щодня
                                                     Тисячократно  –  я  твоя  рідня…»

У  цьому  світі  автор  ще  має  виправдовуватись,  пояснювати.  Що  його  молитва  це  глибинно,  це  сокровенно.  А  не  фарс,  не  показний  ритуал.  

У  ХХ  столітті  поет  став  не  пророком,  навіть  не  відлюдником,  що  ховає  свої  істини  у  темряві  печер  від  ока  нечистих,  що  можуть  отруїти  навіть  сам  Дух.  Поет  в  ХХ  столітті  став  жебраком:

                                               «Ти  є  жебрак,  ні  дещиці  не  стало,
                                                   Ти  камінь,  що  не  вклублиться  ніде,  
                                                   Ти  прокажений,  мавши  калатало,
                                                   Ти  той,  що  з  ним  навколо  міста  йде…»

Метафори  Рільке  інколи  лагідні,  але  інколи  страшні.  Інколи  кора  дерева  йому  нагадує  хвилі  океану  і  відгомін  давніх  предковічних  буревіїв,  але  інколи  метафори  страшні,  бо  головним  рушієм  життя  людини  у  світі  електрики  та  аеростатів  став  страх.  Всепроникний  і  всюдисущий.  Це  в  епоху  лицарства  всюдисущим  був  Бог  –  добрий  і  справедливий,  а  в  ХХ  столітті  всюдисущим  став  страх  –  злий  і  несправедливий.  Як  російський  диктатор.  Тодішній  чи  не  тодішній.  Страх  літає  чорним  птахом  в  людській  свідомості.  І  тільки  сильні  здатні  його  здолати.  Назавжди.  

Рільке  близька  естетика  буревію,  краса  буремної  ночі.  Бо  в  нову  епоху  надто  багато  буревіїв,  що  ладні  зламати  все.  І  треба  не  тільки  вміти  жити  в  цьому  буревії,  але  і  вміти  творити  під  час  буремної  ночі,  бо  серця  лицарів  і  королів,  що  лежать  у  саркофагах  знову  починають  калатати,  їх  тіні  ступають  по  непотрібному  золоту  і  кинутих  розсипах  діамантів.  І  дзвони  гудуть,  хитаючись  під  поривами  нестримного  вітру.  Нехай  міста  і  собори  повзуть  крізь  час  кам’яними  черепахами,  час  для  поетів  настав,  бо  для  поетів  завжди  час  настав  –  не  залежно  від  епохи  і  обставин.  Автор  як  поет  усвідомлює  своє  призначення  –  навіть  у  світі,  де  він  нікому  не  потрібен.  Але  автор  має  прохання  до  творця  світобудови,  бо  жадань  не  дано  не  мати  нікому:

                                                       «При  власних  далечах  на  чати
                                                           Постав  мене,  вчувати  дай
                                                           Самотній  камінь,  добачати
                                                           Моря  самотні,  ще  бодай
                                                           Понад  річками  йти…»

Далечі  поета  можуть  бути  лише  власні.  Чужі  далечі  бути  і  не  можуть,  та  й  не  потрібні.  Поет  стає  на  невідому  стежину  Духу  як  стають  на  тверду  дорогу  прощі,  навіть,  якщо  доведеться  йти  за  старим  сліпцем.  Гомер  теж  був  старим  сліпцем,  але  бачив  більше,  аніж  його  зрячі  сучасники.  Навколо  все  одно  тьма  –  тьма  незнаного.  І  розгадати  незнане  нам  допоможе  тільки  розум  і  відчуття  краси:

                                                           «Згадаймо,  як  розгадувало  тьму
                                                               Дитинство,  коли  в  ньому  день  по  дневі
                                                               Пливли  години  післяполудневі,
                                                               Зникоме  й  недоторкане  –  чому?»

Навколо  буденність.  Світ  людей  надто  далекий  від  поезії,  яка  його  оточує,  яка  вривається  в  його  буття.  Тому  поет  має  бути  подібний  дзвону  –  бути  вісником  і  нести  людям  заклик  до  істинного  буття  –  не  марнотного:
 
               «…  Бронзовий  дзвін  серцевину  щоденно  підносить
                             Проти  шорсткої  буденності  –  наче  нове.»

Бо  для  поета  все  нове.  Навіть  осінь,  що  приходить  з  дивовижної  регулярністю  щороку,  теж  щоразу  нова.  І  можна,  звісно,  усвідомити  настання  осені  і  просити  творця  завершити  те,  що  вже  відбувається  чи  відбулось:

                                                                 «Час,  Боже.  Безмір  літньої  пори.
                                                                       Кинь  горню  тінь  на  сонячний  годинник,
                                                                       Понад  полями  вивільни  вітри…»        

А  можна  просто  оспівати  те,  що  гідно  пісні  в  цю  пору  дочасної  осені.    

Райнер  Рільке  справді  останній  Орфей.  Під  час  Першої  світової  війни  Поезія  –  Еврідіка  померла.  І  Рільке  як  і  личить  Орфею  спустився  за  рею  в  Тартар,  вивів  її  знову  на  Світ  Божий.  І  за  це  заплатив  життям.  Нині  істинна  поезія  (не  графоманія  в  стилі  Дєм’яна  Бєдного,  а  справжня  поезія)  живе  завдяки  йому  –  диваку  Райнеру  –  мандрівнику  у  захмарні  метафори.                                      

Нині  Рільке  близький  багатьом  інтелектуалам,  Рільке  лунає  (нарешті!)  –  не  для  всіх,  звісно.  Може  тому,  що  нині  Росія,  яку  він  так  любив,  культуру  якої  він  так  цінував,  знову  перетворилася  в  імперію  зла,  поширює  по  світу  війну  і  страждання,  біду  і  зубожіння  –  як  духовне,  так  і  матеріальне,  і  тільки  окремі  мислячі  люди  протистоять  цьому  здичавінню.  Так  само,  як  і  німецький  світ  в  двадцятих  та  тридцятих  роках  століття  двадцятого.  Все  повторюється.  І  мені  шкода,  що  я  мушу  бути  свідком  цього.  Рільке  пощастило  –  він  не  побачив  гріхопадіння  німецької  культури  –  він  просто  не  дожив  до  цього.  Багатьом  із  нас  пощастило  менше  –  ми  бачимо  нові  сумні  часи.  Але  мусимо  протистояти  цьому  в  першу  чергу  в  царині  духу.  Рільке  судилось  стати  останнім  Орфеєм  класичної  культури.  Його  на  берег  –  на  скелястий  берег  його  самотнього  скелястого  острова  Духу  викинули  хвилі  історії.  Нині  нам  жити  у  світі,  де  Орфей  лишився  тільки  у  спогадах.  І  лишається  виховати,  виростити,  виплекати,  якщо  вже  не  Орфея,  то  хоча  б  Діогена,  що  шукав  би  з  ліхтарем  людину  у  цьому  світі  продубльованого  ерзацу.  Світі  псевдо.  

Я  пишу  цей  текст  коли  падає  перший  весняний  дощ.  Падає  на  квіти  вишні,  які  щойно  зацвіли.  І  мені,  так  само  як  колись  Йоса  Бусону  шкода  людей,  що  не  вміють  писати  вірші…    

Примітки:  

*  -  «Вони  щонайтихіші,  наче  речі.
             Неначе  друзі,  звані  віддалік…»
                                                             (Райнер  Рільке)
(Переклад  Мойсея  Фішбейна)

**  -  さくらの花の中で、人々の中に侍があります  –  Сакура  но  хана  но  нака  де,  хітобіто  но  сака  ні  самурай  ґа  арімасу  -  давня  японська  приказка.  Ще  тих  часів  –  не  наших.  

***  -  переклад  Мойсея  Фішбейна.  Тут  і  надалі  в  цьому  есеї.  У  мене  є  і  власні  переклади  Рільке,  але  вони  бліді  і  недосконалі,  ніщо  в  порівнянні  з  перекладами  Мойсея  Фішбейна  –  найкращим  перекладачем  Рільке  всіх  часів  і  народів,  перекладача  від  Бога.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832398
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 11.04.2019


Малиновый Рай

ТЫ НЕ ОДИНОК.

ЕСЛИ  КТО-ТО  ШЛЁТ  ТЕБЕ  ЗВОНОК,
ЕСЛИ    КТО-ТО  ЖДЁТ  ТЕБЯ  НА  УЖИН
ЗНАЧИТ  ТЫ  УЖЕ  НЕ  ОДИНОК,
ЗНАЧИТ  ТЫ  УЖЕ  КОМУ  ТО  НУЖЕН.

СТОИТ  ЛИ  СТРАДАНИЙ  ЭТА  ЖИЗНЬ?
МОЖЕТ  БЫТЬ  СТРАДАНИЙ  И  НЕ  СТОИТ
ГЛАВНОЕ  УМЕТЬ  ИХ  ПЕРЕЖИТЬ  
И  СЕБЯ  НА  ЛУЧШЕЕ  НАСТРОИТЬ.

У  ТЕБЯ  СЕГОДНЯ  В  ГОРЛЕ  КОМ,
ТЫ  ЕДВА  УДЕРЖИВАЕШ  СЛЁЗЫ?
ДА  СМАХНИ  ТЫ  ИХ  С  ЛИЦА  ПЛАТКОМ.
НЕ  ВАГОНОМ  БУДЬ  ,А  ТЕПЛОВОЗОМ.

ТЫ  ВОЗМИ  И  МАМЕ  ПОЗВОНИ,
ПАПЕ  ТОЖЕ  ПООБЩАТСЯ  ХОЧЕТСЯ.
МОЖЕТ  ТАК  ЖЕ  ЖДУТ  ЗВОНКА  ОНИ
И  ГРУСТЯТ  В  ДАЛИ  ОТ  ОДИНОЧЕСТВА.

ТЫ  СКАЖИ  ИМ  ПАРУ  НЕЖНЫХ  СЛОВ,
ПОЖЕЛАЙ  ПУСТЬ  ВКУСНЫМ  БУДЕТ  УЖИН
И  К  ТЕБЕ  ВЕРНЁТСЯ  РАДОСТЬ  ВНОВЬ.
ТЫ  ПОЙМЁШ    ЧТО  ТЫ  КОМУТО  НУЖЕН.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832408
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 11.04.2019


stay yourself

не бояться огня

любовь  не  знает,  она  горит

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796495
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 11.04.2019


Дружня рука

На небесах за це не передбачено спокут

Між  нами  стільки  всього  і  нічого,
Від  перешкод  втомилася  душа,
І  імені  лиш  два  в  кохання  твого
Така  близька  і  трішки  неземна.
Стільки  всього  потрібно  оминути,
І  так  потрібно  ще  комусь  допомогти,
Не  залишилось  того,  що  болить  забути,
Не  залишилось  того,  що  спасти  …
А  очі  вже  давно  втопили  очі,
Рука  давно  забулась  у  руці,
Зірками  граються  мрійливі  ночі,
Лице  кохається  в  весняному  дощі.
Радіє  серце  дотику  і  мрії,
Лише  йому  ця  відстань  до  снаги,
Вклонились  погляду  дівочі  вії,
Життя  малює  непотрібності  круги  …
Між  нами,  може,  сотні  тисяч  років,
А  може,  кілька  слів  від  неслухняних  губ,
А  може,  кілька  найдрібніших  кроків,
На  небесах  за  це  не  передбачено  спокут  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832382
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 11.04.2019


яся

До чого йде?



                                       І  все  це  суєта  суєт.
                                       А  ми  з  тобою  створим
                                       Свій  дует.
                                       О!  Я  бачу  в  нім
                                       Весняний  силует.

                                       А  може  зодягнемося
                                       В  бронежилет,
                                       Бо  життя  не  мед,
                                       А  любов  велика  зброя.

                                       А  хтось  уже  будує
                                       Ковчег  Ноя  для  тих,
                                       Хто  без  жилета,
                                       Щоб  не  потрапити
                                       В  лукавого  тенета.

                                       Без  любові  
                                       До  прірви  котиться  
                                       Планета.
                                       Йде  війна,  
                                       Що  не  потребує
                                       Багнета.
                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832368
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 11.04.2019


Дружня рука

«Жінка в золоті» не любить позолоту

Що  залишиться  після  тебе.  Надто  сумно.
Давайте  так.    Що  залишиться  завжди  з  тобою.
Що  з  твоїх  вище  всіх  ознак.
Розриватиме  твоє  серце,  зачіпатиме  твою  душу.
Що  назавжди  глибоко  покласти
Я  не  те,  що  захочу.    Я  мушу  …
Чи  злечу  я  високо-високо,  чи  впаду  до  найнижчих  низів,
Не  стоятиму  й  миті  збоку,  не  боятимусь  щирих  слів  …
У  очах  стоїш,  стара  хата,  у  душі  моїй  справжня  любов,
Це  в  мені  ні  за  що  не  здолати.    Це  мій  дух,  моя  віра  і  кров  …
Кожну  краплю,  пелюстку  чи  ноту
Я  своєї  любові  зберу.
«Жінка  в  золоті»  не  любить  позолоту.
Їй  потрібно  душевну  красу  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832286
дата надходження 10.04.2019
дата закладки 11.04.2019


Артур Сіренко

Загата горобиної ночі

                                           «Ніч  –  наче  вода  старого  ставу.  
                                               За  чотирма  стінами
                                               Від  зірок  сховалися  люди…»
                                                                                           (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

У  ставку  горобиної  ночі
Втопилися  зорі-дівчата:
Так  тонуть  мрії  колисані
У  вирі  минулого.  
Я  не  відав  для  чого
Люди  каміння  громадили
Муруючи  стіни
Холодних  сумних  замків,
А  вони  лише  сховатись  хотіли
Від  зірок,  що  очима  блимаючими
Зазирали  в  душі  вершникам:
Маркізам  і  мечникам,
Лордам  і  землевласникам,
Володарям  хліба  й  худоби.  
У  глибокому  ставі  ночі
Ховаються  чорні  жаби
Цятковані  золотом,
Ховаються  срібні  риби  –  
Друзі  монаха  Місяця:  
Прочанина  нетутешнього:
У  яку  далину  осяяну
Мандрує  він  цими  пустелями:  
Пустками  віків  темних.
А  в  ставу  горобиної  ночі
Все  топляться  й  топляться:
Як  не  пісні  жовтої  вивілги,
То  русалки-дерева:
Княжата  з  руками  зеленими.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832161
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 10.04.2019


Дружня рука

Заради чого падають зірки

Заради  чого  падають  зірки,
Заради  чого  спалюють  романи,
Кидаються  розлуки  навтіки,
Вже  не  лякають  сірістю  тумани.
Чому  така  манлива  даль,  скажи,
Така  брехлива?
Ми  топимо  у  ній  печаль,  роки.
Вважає,  що  щаслива  …
Не  дихають  і  не  живуть  за  щось,
За  щось  не  дружать  і  не  люблять,
Це  просто  щось  там  відбулось,
Де  ви  дарма,  що  розминулись  …

Заради  чого  цей  шалений  біг,
Ці  вічні  спроби  бути  в  чомусь  першим,
Видумують  про  щось  черговий  гріх,
Здригнулись  сумовито  верші  …
Невже  ціною  всьому  одна  мить,
Та  що  немов  межа  між  нижнім  і  між  верхнім,
Коли  нестримно  серце  заболить,
І  ти  не  будеш  більше  попереднім  …
Зриваєш  пелюстки  штучних  троянд.
Нащо  вони?  Несправжність    -  лиш  на  шкоду.
Зітхнув  Шопен.  Всміхнулася  Жорж  Санд.
І  ти  …  моя  закоханість  в  свободу  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832167
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 10.04.2019


Шон Маклех

Селище на пагорбі

                         «Дерев  високих  стрій  довкруж  хатини,
                           І  обдувала  їх  вітрів  юрма  —
                           Несквапних,  наче  віз  останній  з  ринку.
                           А  серця  не  збудила  б  і  сурма.»
                                                                                                                               (Шеймас  Гіні)

Селище,  в  якому  нічого  не  відбувається:
Ось  уже  три  тисячі  років  та  сама  нудьга:
Ворожнеча  кланів  і  торф  фарбований  вохрою,
Щербаті  мечі,  іржаві  ножі  –  криця  срібляста,
Що  так  легко  іржавіє  від  рідини  все  тої  ж  –  
Кольору  вохри.  

У  кожну  халупу  там  смерть  заходить  не  стукаючи:
Наче  маленький  чорний  ельф  –  так,  на  гостину,  
Або  по  справах  –  забрати,  хто  там  засидівся
У  світі  корів  і  овець,  собак  і  людей,  каменів  і  заступів,
Католицьких  пасторів  і  оранжистів  гучних  барабанів:
Хто  там  засидівся  за  дубовим  столом  бенкету  голодного
Над  чаркою  осіннього  віскі  і  черствим  хлібом  спогадів.  

Там  у  кожну  кам’яну  хату  заходить  на  гостину  вітер:
Недобрим  вісником,  пихатим  лордом,  володарем  зла:
Несе  жмуток  сухот  і  свистить  у  порожніх  глеках:
Бо  нічого  не  відбувається:  все  так  само  картопля  гниє
Під  нудними  дощами  торішньої  безнадії  сірої
(Хоч  би  трохи  зеленого,  хоч  би  трохи  барви  весни,
А  туман  все  фарбує  у  сіре  –  навіть  старезні  пагорби
На  яких  стоять  селища  –  селища  бородатих  уладів).  

Там  у  кожний  замок  заходить  Пак  –  господарем  істинним,
Оселяючись  у  цій  пустці  забутій,  у  цій  твердині  закинутій,  
Серед  цих  руїн  важких,  диких  і  моторошних,  
Де  не  хочуть  жити  навіть  привиди  –  сірі  свідки  старої  помсти,
Оселяється  чорним  собакою,  однооким  музикою,
Баламутом  снів  вересових  і  журби  болотяної.
Хоч  би  дерево  хто  посадив  (я  не  кажу  ясена  –  
Хоч  бузину  чорнильну  –  гірку  наче  світ  наш),
Може  селище  отримає  тоді  знак  –  жити  для  чого,
Оте  селище  –  в  якому  нічого  не  відбувається…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832126
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019


Артур Сіренко

Втеча

                             «Куди  ідеш  ти?
                                 Є  небо  бджолиних  оргій…»
                                                                       (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

Тікаю  від  власної  тіні  –  
Від  себе  –  такого  самого  «Я»,
Тільки  темного,  тільки  плоского
Безтілесного.
Тікаю  туди,  де  Сонце,
Де  бджоли  влаштовують  оргії
Над  квітучими  абрикосами
Розчиняючись  в  синяві  –  
Синій  безодні  Істини.  

Серед  білого  марева,
Серед  вишневого  аромату
Підставляю  долоні  чекаючи
Дощу  весняного  першого.
Його  краплі  важким  намистом  –  
Розірваним,  наче  днів  сув’язь
Падають,  падають,  падають.  
На  оце  біле  марево,
На  оце  рожеве  марення,
Де  бджоли  влаштовують  оргію  –  
Нектару  та  аромату.  

І  були  б  серед  тої  казковості  
Кумедні  вухаті  ослики  –  
Була  б  це  тоді  Іспанія:
П’янка  Андалусія,
А  не  країна  вершників  –  
Сарматів  з  руками  пошерхлими
І  з  черепами  спотвореними
Сарматів-номадів
Та  їх  кам’яних  ідолів.

Але  вишням  байдуже:
Все  вітер  наповнюють
Вином  свого  аромату…  


(Світлина  автора)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832139
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019


Лилея

Даря улыбку - радуйся Весне!

Восходящее  Солнце!
Приветствую  Весну!
Весенний  день!
Он  восхитительно  смеётся!
Прекрасный  день!
Тепло  с  Любовью  раздаю!
Послал  улыбку  -  
Улыбка    обязательно  вернётся!
Пожелал  другим  -    
Увидишь    всё  в  себе...
Как  в  зеркале...
Всё  в  жизни  воздаётся!
Чем  больше  делаешь  добра  -
Добром  вернётся!
Ищи  !  Добро  в  себе...
Даря  другим  -  
Пусть  всем  Счастьем  обернётся!
Даря  улыбку  -  радуйся  Весне!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832155
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019


Малиновская Марина

< Когда ты в Пути один… >


Когда  ты  в  Пути  один,  то  сложней  поддерживать  свой  внутренний  свет,  сложней  всегда  быть  добрым  и  любящим...  так  как  всегда  есть  риск  сорваться  в  отчаяние,  разочарованность,  и  порой,  даже  озлобленность...  
Когда  ты  один  в  Пути,  ты  словно  каскадёр,  идущий  по  канату  без  страховки...
Когда  же  есть  поддержка  близких,  родных  людей,  то  все  препятствия  на  Пути  преодолеваются  намного  легче...  
Наши  близкие  и  любимые  люди  —  это  тихие  Ангелы,  которые  поднимают  нас  на  ноги,  когда  наши  крылья  забывают  как  летать…
Наши  близкие  и  любимые  люди  —  это  та  самая  необходимая  страховка...

Но  у  каждого  путника  своя  жизненная  ситуация,  своя  ноша,  свои  обстоятельства...
Когда  ты  в  доме  зажигаешь  свечу,  ты  становишься  для  неё  Другом!...Следишь,  чтобы  огонёк  не  погас  от  случайного  порыва  ветра,  ворвавшегося  в  окно,  или  от  случайного  взмаха  руки...если  вдруг  свеча  погаснет  не  догорев  до  конца,  ты  зажигаешь  её  снова...Она  светит  тебе,  для  тебя  -  и  тебе  становится  ярче,  радостней  и  теплей...  
Хотя  у  каждой  свечи,  увы,  свой  срок  горения...всегда  будет  необходимость  зажечь  новую  свечу...
В  нашей  Душе  есть  бесконечное  множество  незажжённых  свечей  —  это  наш  потенциал  Света!  Когда  одна  свеча  догорит  до  конца,  ты  всегда  можешь  зажечь  следующую...
Если  ты  не  можешь  зажечь  себя  сам,  не  хватает  сил,  то  попроси  того,  кто  сможет  это  сделать...  или  позволь,  чтобы  тебе  в  Душу  упала  искра  Божья...попроси  своего  Ангела  зажечь  тебя  снова!...найди  того,  кто  тебе  по  Душе  и  светится  изнутри  и  зажги  от  него  свою  свечу...если  ты  не  можешь  зажечь  себя  сам....только  не  отчаивайся,  пожалуйста!...  Свети!...даже  если  ты  в  Пути  один  (пока)...  твой  свет  притянет  к  тебе  свет  родственных  душ!...



(c)  Марина  Малиновская,  /  25.01.2019  /

БлагоДарю  за  доброе  внимание!  Всех  благ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832137
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019


Ulcus

згуба

взаємозаперечне,  несумісне-  
красуня  і  потвора  -  два  в  однім
прекрасне,  гармонійне,  наче  пісня
смоли  шипіння  у  палкім  вогні...
гаряча,  мовби  лава  у  вулкані
із  серцем  незворушно-крижаним
твереза  розумом  і  вічно  п‘яна
вином  любові,  символ  -  хвіст  і  німб
о,  як  вона  в  обійми  щиро  горне
щоби  отрута  в  душу  увійшла
як  сяють  світлом  очі  її  чорні
яким  добром  манить  обитель  зла
взаємозаперечне,  несумісне
підносить  ввись,  та  розбиває  вщерть
така  кохана,  люба  й  ненависна
вона,  єдина...  як  життя...  як  смерть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832067
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019


Олекса Удайко

НА ДЕРЕВІ СТОЛІТЬ

[youtube]https://youtu.be/taJeh5xD514
[/youtube]

[i][b][color="#07717d"]Народжуйте    усе,  що  –    від  любові,
сирітства,  безпорадність  не  плодіть!
Нехай  вічнозеленість  як  основа
тримається  на  дереві  століть!

Лелійте  і  підживлюйте  коріння  –
без  кореня  рослини  не  ростуть….
Дістатись  неба  –  Боже  повеління,
до  благоденства  заповітна  путь!  

Досягне  ж  висоти  лиш  той  з  атлетів,  
хто  знає,  що  в  гори  буває  низ,
Бо  так  влаштована  Земля-планета  –
вселенської  містерії  каприз.

Дуальність  світу  –  то  закон  природи.
Цуратись  низу  легіню  не  слід…
Та  пам’ятати:  деревні  породи
ростуть  у  небо,  але  низу  від…
 
Тяжіють  і  андроїди  земельно  –
немов  є  все  потрібне  на  землі.  
Але  душа  співа,  хоч  акапельно,
у  віковічно-райдужній  імлі...

...В  усьому  є  своя  священна  правда
і  свій,  нутром  закладений,  резон:
хай  нітрогена*  голосна  бравада
уступить  смислу!..    
                                                     Цар  царів  –  
                                                                                               озон**!  [/color][/b]

4.04.2019
________
*Азот  -інертний  газ,  складова  атмосфери  Землі;
   в  перкладі  з  грецбкої  означає  (  [b]а[/b]-не;  [b]зот  [/b]-  життя)
 [b]  неживий.[/b]
**Трьохатомний  оксиген  (O3),  що  міститься  в  стратосфері
     і    захищає  Землю  від  космічних  та  УФ-променів,  відіграв
     важливу  роль  у  виникненні  і  збреженні  орзанічного  світу.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831691
дата надходження 04.04.2019
дата закладки 09.04.2019


Редьярд

Коли ти поряд, я живу…

Коли  ти  поряд,  я  живу...я  оживаю,
Народжуюсь,  безмежність  осягаю
А  як  нема  тебе-вогонь  в  мені  згасає,  
І  знов  ця  пустота...вона  мене  лякає...

Як  разом  ми,  я  наче  сонце  зустрічаю
В  душі  своїй  холодній  аж  до  краю
І  лід  з  душі,  потрішечки  зникає,
Так  ніби  я  знайшов  там  свій  шматочок  раю...

Як  буде  далі  все,  направду,  я  не  знаю,
Бо  чиню  так,  як  серцем  відчуваю
Лиш  знаю  те,  що  правильно  вчиняю,
Тому  що  вперше,  я  від  себе  не  втікаю...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828219
дата надходження 08.03.2019
дата закладки 09.04.2019


Redivivus et ultor

тату на чужій сторінці (у співавторстві з Ulcus)

 Щира  дяка  авторці  [u]Квітка))[/u]  за  натхнення  і  "тимчасовий  прихисток"    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829578

[i]калли  чи  гладіолуси,
пізні  жоржини  чи  айстри  -
кимось  колись  накололося  -
вправним  невидимим  майстром
[/i]
***

[b]Він[/b]  

квіти  застигли  на  шкірі,
шрами  прорізали  душу,
нелімітовані  в  прірві
"хочу",  "бажаю"  і  "мушу",
вільне  у  безвість  падіння,
воля  за  мить  до  загину,
втиснувсь  язик  в  піднебіння
і  не  ковтається  слина...
прірва  -  то  вниз  чи  угору?
змішані  координати...
біло  чи  просто  прозоро?
впасти  чи  просто  стрибати?
***
писалося  б  та  й  писалось,
було  б  лиш  кому  читати...
та  щось  десь  у  нас  не  склалось,
хоч  вовком  завий,  хоч  матом
вкривай  і  святе,  і  грішне,
і  Бога,і  чорта...  й  душу
пропий-перепродай,  лишнє
із  неї  труси,  обтрушуй!
а  в  нас  із  тобов  не  склалось...
і  кроки  наступні  -  гОлки,
колись  і  мені  співалось...
тепер  -  прохолодно  й  колко
***
мовчи...  коли  забракло  слів...
мовчи,  коли  вони  вже  зайві...
що  я  хотів?  чи...  не  хотів?
хто  зна...  хто  зна...  рахує  таймер
те,  що  залишилось  для  нас
чи,  може,  наше  від  початку
чи  ебоніт...  чи  плексиглас,
чи  все  життя,  чи...  просто  згадка
***
[b]Вона[/b]

Мовчу...  мовчу,  хоч  хочеться  кричати
Бо  й  шепотіння  -  небезпечний  звук
Я  до  кохання  приставляю  чати
І  захищаю  від  кривавих  мук
Воно  ж  вразливе,  хоч  міцніш  за  крицю
І  тонкосльозе  -  як  в  весні  ручай
Його  гати  -  він  далі  струмениться
Все-все  у  нім  -  і  радощі,  й  печаль
Між  пальцями  жорстокого  «не  можна!»
Між  берегів  із  відстані  й  часу
Я  кожну  хвильку  і  краплинку  кожну
В  своєму  серці  трепетно  несу...
***
[b]Він[/b]

а  хто  сказав  про  те,  що  нам  не  можна?
та,  може,  досить  вже  пересторог?
лякає  кожен  звук  і  думка  кожна...
хто  нам  боронить  -  розум,  совість,  Бог?
ми  дмухаємо  навіть  на  холодне,
живемо  упівсили,  крадучись,
кохання  спраглі,  до  утіх  голодні,
ховаєм  всесвіт  в  тихих  "цьом"  та  "лизь"...
ми  -  не  злочинці,  грішники  чи  таті,
хоч  десь  вже,  може,  й  зроблена  печать,
щоб  нас  пекти,  клеймити,  штампувати...
комусь  і  в  тому  буде  благодать...
нехай  і  так,  хай  нам  судились  клейма,
якби  лиш  в  клеймах  вся  була  печаль...
ми  -  половинки,  зрощені  без  клею,
люблю  тебе  і  геть  мені  не  жаль
***  
[b]Вона[/b]

то  не  клеймо,  а  лиш  тату  кохання
впеклося  в  мою  шкіру  і  життя
мигтять