Андрій К: Вибране

Віталій Назарук

ЗИМОВИЙ ЛІС

Ліс  посумнів,  зчорнів  немов  батрак…
Був  юнаком,  господарем  і  принцом,
Ходив  у  золоті,  а  став    жебрак
І  має  вигляд,  наче  перед    лихом…

Окрасою    висвічує  сосна,
Берізки  поміж  чорним    ще  біліють,
І  білка  -  веселуха,  не  сумна,
Ліс  прикрашають    і  ще  око  гріють.

А  скоро  затріщить  морозний  ліс,
Зима  насипле  снігу  по  коліна,
Бруньки  окремі  відморозять  ніс,
Погрітись  вітер  прийде  до  каміна…

Бо  тільки  в  лісі,  де  мовчать  вітри,
Поміж  дерев  ховається  пташина,
Де  ліс    простягне  із  дупла    дари,
Ліс  –  він,  як  дім,  окремим  він  перина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625213
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 01.12.2015


Oxana Levina

ПЕРШЕ КОХАННЯ

ПЕРШЕ  КОХАННЯ

Пані  красива  у  місті  з’явилась,
І  тільки  те  й  чуєш,  що:  «Ох!»,  або  «Ах!»…
Хлоп’ячі  серця  безтурботні  знітила,
Й  маленький  Колько  закохавсь,  просто  жах!...

Йому  лише  п’ять  –  балакуча  малеча,
Та  тільки  побачить  її  –  замовка:  
В  знемозі  зітхають  худесенькі  плечі,
Лиш  дивиться  вслід,  як  красуня  зника.

Матуся  й  сусідка  помітили  зміну,
І  погляд  закоханий  …  Так  же  бува!
«Дитяче  кохання  прийшло  до  хлопчини!»,  -
Сказала  бабуся  усім  жартома.

Він  веліком  їздив  повз  двір  її  часто,
Гримів  триколісний  його  самокат.
Проїде  повз  двір,  побачить  те  щастя,
І  так  цілий  день:  то  –  вперед,  то  –  назад.

І  пані  помітила  погляд  дитячий,
Їй  лестив  малюк,  що  так  мило  кохав,
Обрала  ж  вона  на  машині  шикарній,
Собі  кавалера,  що  грошики  мав.

Допитувавсь  Коля:  «А  що  то  за  дядько?»
- То  брат  її,  любий.  Лягай  уже  спать.
Візьми  із  собою  своє  кошенятко,  -
Тож  твій  кращий  друг  вже  біжить  он  мурчать.»
Бубнів  кошеняті  Колько  лиш  зізнання:
«Тебе  я  люблю,  а  ще  тьотю  оту…»
Отак  й  пригортав  кошеня  до  світання,
І  бачив  у  снах  ту  красу  золоту.

А  баба  жартує:  «Що  ж  їй  подаруєш?
Хіба  в  тебе  путнє  щось  є  дарувать?
Ти  граєшся,  бігаєш,  просто  пустуєш,
А  хто  ж  буде  гроші  на  все  зароблять?»

Замисливсь  Колько:  «Самокат  подарую…»
- Нащо  їй?  Не  вміститься  й  носа  наб’є.
- Рогатку  тоді.  Чи  ..  конячку  у  збруї…
- Е,  внучку,  дорожче  знайди,  що  ще  є.

Він  думав  не  довго  -  що  краще  від  друга?!
Найкращим  для  нього  був  Муркотась!
Та  як  же  віддати  пухнастика  –  туга
Малому  нас  віті  і  жити  не  дасть?!

Але  стиснув  зуби,  притис  до  сердечка,
Й  поніс  гарній  пані  своє  кошеня.
Постукав  у  двері,  зійшов  на  крилечко,
І  руки  з  Мурасиком  їй  простяга.

Скривилося  бридко  зманіжене  личко,
«Затпрускала»  пані  з  відразою  вмить,
Й  незчулось  дитя,  як  в  повітрі  котисько,
Підбите  ногою  із  криком  летить.

- Іди  геть  з  блохатим!  Та  як  ти  посміло?
Й  руками  брудними  тут  сліз  не  втирай.
А  то  ще  пристане  до  рук  моїх  білих
Від  тебе    й  кота  твого  мокрий  лишай!

У  розпачі  Коля  не  знав,  що  робити,
Його  охопили  і  відчай,  і  жах.
До  вечора  хлопчик  міг  лиш  тужити,
Та  й  кинувся  друга  шукать  по  кущах.

Шукали  і  мама,  і  тато  й  бабуся,
Та  тільки  десь  зникло  мале  кошеня.
Можливо,  заскубли,  чи  кури,  чи  гуси,
А  може  собака  якийсь  заганяв.

Він  враз  став  дорослим.  Й  бабуся  сказала:
«Котусь  прийде,  Колю,  до  тебе  у  снах.
А  в  тітки  тієї,  що  совість  не  мала,
В  самої,  напевне,  душа  в  лишаях!»

Померло  кохання  те  перше,  дитяче…
Прекрасне  лице  –  це  омана  душі.
Й  навік  зрозумів  він,  що  друга  продавши,
Ніколи  не  знайдеш  уже  в  спориші.
                                                                                     Листопад  2004.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624477
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 30.11.2015