І знову опівніч.
Ідуть за вогнями вогні.
Ця сповідь сумління, ця вперта одвічності міра.
Я чую, як вперше ворушиться шерсть на спині,
В мені прокидаються
ознаки хижого звіра.
Окреслюю коло -
У нього не смійте ввійти!!!
Одна лише мить - і вогонь спалахне поміж нами!
Одна лише мить - і ви більше мені не брати…
Не сестри мені, не брати…
вороги ворогами…
Межа ілюзорна,
Та грані ці не перейти.
Окреслюю коло… й до ранку шукатиму винних…
Тому, що не сестри! - й кричатиму до хрипоти.
О, ночі хмільні!
о, настоянки погребів винних…
І кігті впускатиму
В землю на сонних лугах,
До болю, до зойку… аж доки обізветься ліра,
Аж доки прокинусь на диких отих берегах,
Вдихаючи трави…
в собі убиваючи звіра…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684316
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 17.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.11.2016
Ми ще зустрінемось з тобою…
В яких світах?
У шибку битимусь до тебе,
Мов дикий Птах.
Та марно битимусь в вікно,
Зламаю крила.
Бо кров отрутою тече
По твоїх жилах.
Тоді я Променем впаду
Тобі на плечі.
Та не зігріти вже тебе,
Бо скоро вечір.
То, може, Стежкою встелюсь
Тобі під ноги.
Засиплю Порохом земним
Твої дороги.
Та розтопити серця лід
Мені не сила,
Сильніш отрута у крові –
По твоїх жилах.
Ти порох витреш з своїх ніг,
Увесь… до решти...
А я – піщинка лиш одна
На твоїх мештах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470533
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 15.11.2016
Але не ти… Мене голубить вітер.
І це не ти… Це крапельки дощу.
Чому не ти? не ти у цьому світі?
І я чомусь не кличу, а мовчу?
Тебе нема… Кохаюся з дощами.
Цілують губи крапельки води.
Знайди мене, обвіяну вітрами,
І в сонячну країну приведи.
І я піду. Все залишу без болю.
У ті світи, де щастя сподіваюсь.
У світ ілюзій, створений тобою…
Лише сьогодні - з вітром я кохаюсь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468744
дата надходження 27.12.2013
дата закладки 15.11.2016
Ти ще не знаєш,
Хто тобі вона -
Коханка чи сестра, ця леді Осінь.
Кружляють круки і гірчить трава
На перманентних
берегах спустошень.
А ти іще
Торкаєшся краси
І голову схиляєш їй на груди,
Отій, яку створив собі з роси.
В ній стільки вітру!
у ній стільки туги…
А ще терпкого,
Справжнього вина.
Смакуй, п”яній!.. у тебе на поличці
Гран-прі залишить панна вогняна.
Розвіє вітер
попіл в попільничці…
Залоскотить
Під ребрами… Усе!
Освятить іній грона винограду.
Цілуй її… цілуй іще… іще!
Десь поміж
заметіллю й листопадом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Все идут и идут дожди.
Мое небо и я простыли.
Я сошла с твоего пути,
Когда чувства ко мне остыли.
Очень больно касаться дна,
И рискуя на дне остаться..
Я всё время была одна,
Но боялась себе признаться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693688
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 09.11.2016
Дуже холодно. Літо зламане.
Я злякалася. Відпускай мене.
Наче, зникло все. Розлетілося.
Зупинити час захотілося.
Зупинити нас не вдається знов.
Шаленіє пульс, церкулює кров.
Десь далеко в снах ще лунає сміх.
Я у стилі "ню" поринаю в сніг.
В голові дзвенить від твоїх думок.
А до неба нам залишався крок...
Я злякалася. Літо зламане.
Відпускай мене. Відпускай мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693853
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 09.11.2016
Не падає сніг. Ця осінь його не любить.
Не шарпає вітром нашу останню мить.
Бо гра полягає у тому, хто перший згубить
І спогади, і все те, що кому болить.
Не віриш мені? Подивись, як танцює злива.
Шалені великі краплі стрибають вниз.
Я вперше в житті з тобою така щаслива!
Я вперше забула, що в серце встромили спис.
Не хочу назад. Там ріжеться все по живому.
Розбиті світи, розірвані навхрест мрії.
Я просто ніколи про це не казала. Нікому.
Та знаєш, той спис, мене ще і досі гріє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699361
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 09.11.2016
Інколи я забуваю, що ти мене любиш.
Тоді мені хочеться всіх і тебе послати до біса.
Наливаю вино і тихо запитую:"Будеш?",
А потім вмикаю телик, сідаю у крісло.
А потім в електриці збій, і я слухаю тишу,
І бачу, як ти захлинаєшся димом від "Bond"у,
І я навіть впевнена - ти мене зараз залишиш.
Попросиш піти не вагаючись, з нашого дому.
І я вже планую, що мені далі робити..
Чи мовчки іти, чи плакати і кричати.
І б"ється у пульсі "Не можу. Не можу так жити.
Не хочу любити. Не хочу тебе втрачати".
А потім зникає відчай і я хвилююсь.
А ти дістаєш сигарету з питанням "Будеш?"
І я обіймаю тебе, і тобою лікуюсь..
Бо інколи я забуваю, що ти мене любиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694535
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 09.11.2016
Этой осенью я заболела
От недостатка любви
Я так сильно,безумно хотела
Засыпать на твоей груди.
За окном всё та же погода
Южный ветер танцует вальс
Где-то рядом витает свобода,
Но я всё же мечтаю о Нас.
В душе скучно и одиноко
Я как вялый осенний лист
Улететь бы куда-то далёко
Что бы путь мой казался чист.
Этой осенью я замёрзну
Не согреет меня тёплый взгляд
все шипы ты срезал у розы
И впустил в неё жгучий яд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694560
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 09.11.2016
Отойдём в мир иной навсегда.
Не сегодня,- но будет тот час...
Так же будут лететь облака
Над землёю, но только без нас.
И никто не вернётся назад,
Чтоб на всё краем ока взглянуть:
На тот дом, где привычный фасад,
Как в том доме другие живут.
И у чьих -то закрытых дверей,
Что когда-то твоею была -
Тот же номер прикреплен на ней,
А за дверью - глухие слова...
Дух наш бродит средь сонных аллей -
Нас не видят, не узнают.
Но мы память живущих людей,
Как прощанье последних минут...
И никто нас не встретит теперь.
Не посмотрит, как прежде в глаза.
В мир живых заколочена дверь,
Для всех тех, кто ушёл навсегда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698635
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 04.11.2016
Запитай в невідомого птаха
Як його називають справді,
Як летіти туди де не зимно,
Як писати листи коханій.
Подолай кам'янисті пороги,
Відчайдушно скажені води.
Відчуваєш чого життя варте
І до чого ведуть перепони?
Швидко мчати, та не розлитися...
Жити так, наче ти ще живий.
Подивитися в очі сміливості.
І поглинути тишу з-під ніг.
Пригорнутися, та не вподібнитись,
Затуляти руками думки.
Говорити з собою із вірності
І прожити життям чужим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695695
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
Чуєш, у мене з-під ребер втікає віра?
Жовтень втискає під шкіру мені голки.
Той, хто назвався коханим, подібний звіру.
Той, хто назвався тобою, уже не ти.
Дай мені крикнути, бо як мовчати ні з ким,
навколо горла мого виростає змій.
Глухо на небі, і марно чекати звістки.
Той, хто приходить уперше, приносить біль.
Скоро між нами горітиме тільки осінь.
Ближче до неба, а значить, – далеко ти.
Той, хто приходить останнім, не прийде зовсім.
Той, хто приходить останнім, – завжди один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690134
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 16.10.2016
І він дивиться дещо зверхньо,
Дещо зневажливо,
Вважає мене нерозважливою
І по-дитячому ніжною.
Він зізнається мені в любові
Тільки у моїх віршах.
Коли кров застигає тишею,
Він говорить:
Я ненавидів всіх,
Але тебе ненавиджу
Якось по-іншому.
Людям потрібні стіни порозуміння,
А не стіни плачу.
Він дивиться дещо розгублено,
Із звинуваченням,
Але я не знаю, що у його свідомості.
Чи його серце таке ж чорне
Як і його волосся.
Я озиваюсь тремтінням
На його голос,
Намагаюсь оборонятись гордістю,
Коли він нападає диханням.
Він танцює фламенко у моїх скронях,
І спускаючись нижче...
Я відчуваю, що
Він ненавидить мене якось по-іншому -
Я ж люблю його якось ще гірше:
Найбільше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673637
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 30.06.2016
ЇЇ губи – спокуса,
А очі – печаль,
Смолянисто на плечі спадає волосся,
У судинах таємних бажань магістраль,
Що із заходом сонця форсажності просить.
ЇЇ кроки наземні -
Звучання струни:
Віртуозно тремтіння запалює серце,
У відлунні чуттєвім купаються сни -
Осяйного натхнення мелодія ллється.
У обіймах шовкових
Роззброєний час
Зазирнути у вічність дозволить спонтанно,
Доки вогник небесний іще не погас,
Ніч-чаклунка душі пеленає світанок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668005
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 19.06.2016
Сонце, не грієш,
Як гріло колись… колись…
Диск твій червоний блукає тепер заплавами.
Це - перемир”я світів. Це- кінець! Котись…
Просто котись собі
поміж снігами й травами,
Де за моїм горизонтом
Твій подих зник…
Тиша. Вода. Не торкайся цієї готики.
Лиш переспівниця мій перехопить крик,
Як на долонях
палатимуть твої опіки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671844
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Опадаешь ты призрачным тополем,
небеса меж ветвей обнажая.
И, поля оглашая воплями,
осень идёт большая.
Посвящая друг другу поэзии,
осень эту мы вековечим.
Ты висишь надо мною лезвием
и защищаться
нечем?
незачем
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617190
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 12.06.2016
На чёрно-белых костях
пальцами пляшет восток
Ты - у меня в гостях,
Имя тебе - Восторг.
Скажет ли кто в новостях:
"Наша страна - военторг"
Розы растут на костях
Имя тебе - Восторг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613504
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 12.06.2016
Предательски кругл оказался глобус
Мы встретились снова. Встреча
смущение вызвала, вызвала злобу.
Рассыпется чей-то мир, как греча.
Покроется глобус ужасною сетью трещин.
Ты даришь тюльпаны. Я ей несу астры.
У нас одинаковый взгляд на женщин.
Мы встретились снова.
Здравствуй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671860
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Справа не в тому, що я не твоя мала,
і нам не світить нічого, ніде, ніколи.
Бути так довго самотньою – теж талант.
Вже не болить, не щемить, не пече й не коле.
Справа не в тому, що літо – мій ескулап –
те, що саме не загоїться, – залікує.
Хочеться волю зібрати усю в кулак,
надто якщо по життю демонструють дулю.
Справа у тому, що зліва у мене страх
бути для когось банальним вбиванням часу,
бути щоденно, мов знятою із хреста,
бути руїною серед чужого щастя.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665953
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 09.06.2016
Бджілка дуже натрудилась,
Облітала усі квіти,
Аж до вулика спізнилась,
Крильця стали вже тремтіти.
Прилягла в саду поспати
На ромашкових подушках,
Довелося ночувати
У білесеньких пелюстках.
Небо супилось хмарками,
Навіть вже збирався дощик,
Бджілка стомлена без мами
Вже пірнула в сон солодкий.
“Хоч би бджілку не збудити,”-
Шепотіли тихо зорі,
Бджілку листячком прикрили
Ельфи різнокольорові.
Бджілці снились луки чисті,
Саду ніжний аромат
І метелики барвисті,
І чарівний сміх малят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669461
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 09.06.2016
Так… на початку було СЛОВО,
(з БЕЗОДНI ГОЛОС пролунав),
І дотепер ніхто не знає
Промовив ВІН, чи проспівав?
Господь ГАРМОНІЮ явив,
Що «музикою сфер» назветься,
Звучанням цілий Світ створив,
А МУЗУ – музикою Серця.
Не кожен має в серці ТОН,
Яким ВСЕ може передати
Подібний Богу обертон,
Що здатен нам СВІТИ являти.
Так! КОМПОЗИЦІЯ мертва,
Коли ДУША в ній не витає,
ТАЛАНТ корінням пророста,
І смертним ІСТИНУ являє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180064
дата надходження 26.03.2010
дата закладки 28.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2016
Великий байдужий мегаполіс.
Сірі бетонні блоки.
Втратили право та голос.
Постійно рахуємо кроки.
Маски вдягаєм на лиця.
Живем, переважно, вночі.
Розширюється зіниця.
Дзеньчать у кишені ключі.
Щоденний бал-маскарад,
Тільки без музики й танців.
Ми живемо усі невпопад,
Ніби граючись у коханців.
Наче в запасі життя,
Хоча скоріше хромосома.
Ми викликаєм тільки співчуття,
Закуті у межах Содома.
Живемо у дні бабака
Немає ні вчора, ні завтра.
Живемо життям хробака.
Щодень одна і та ж мантра.
Велике байдуже місто.
Сірі бетонні блоки.
Життя позбавлене змісту.
Забуті важливі уроки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666856
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
Чи може статись…
Я тебе – зречусь?...
Слова – словам… думки – думкам… Вітрами…
В які долини я тоді спущусь?...
Дев”ять світів
у мене під ногами
Розіб’ються…
Розвіються на прах…
Жахливі хвилі - де стояли плеса!…
Стріла в твоїх напружених руках…
-У неї теж
є п’ятка Ахіллеса!…
Чи може статись…
Що тебе - зречусь?...
Коли стріла в руках твоїх – отрава?...
Слова - словам… вітри - вітрам… Вернусь…
Я – повернусь!!!...
мені постелиш - трави…
Мені - вже зниклій…
Ти складеш пісні…
Мені – фантомній… ти розчешеш коси…
Слова – словам… Вітри – вітрам… Вві сні
Торкнусь тебе…
на твої трави роси
Розсиплю я…
Свічу крізь заметіль…
Тобі подам… не збУлося… не склалось…
Вітри – Вітрам!… крізь простір… і крізь біль -
Попросиш в Неба…
щоби я – зосталась!…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560011
дата надходження 15.02.2015
дата закладки 17.05.2016
Вокзал і поїзди. нічний перон.
Напевне не побачимося більше...
Але ти знай, що я навіть крізь сон
Читатиму на пам'ять твої вірші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497813
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 17.05.2016
Їй просто хотілося спалити усі міста,
Із вокзалами стадіонами та будинками.
Навіть галявину, біля якої вона зросла,
Кафе, розташовані між високоповерхівками.
Їй просто хотілося спалити усі слова,
Бездоганні безглузді нестримані безмежні лінії.
Усі ті, що казали його та її вуста,
Усі ті, що казали люди в чужих будинках.
Їй просто хотілося спалити усі почуття,
Що лишились на кожній вулиці і дорозі міста.
Біля кожного темно-сірого ліхтаря,
Біля людного та великого перехрестя.
Їй просто хотілося спалити усі життя,
Які були свідками вчорашнього одкровення.
Попри все, віднайти ту руку, яка б тримала її міста
Від щоденнмх спалахів. І давала життю натхнення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666351
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016
Я блукав.
Заходив у церкву
та матами крив весь світ.
Я шукав.
Знаходив дорогу,
та раптом втрачав твій слід.
Я платив
за розбиті пляшки
Та платив за розбиті серця.
Я мовчав,
напиваючись тишею,
наче із рота мерця.
Я "скулив".
Залишався один
і мені бракувало сил.
Я конав
на колінах,
стерши себе у пил.
Я ламав
Собі пальці,
ламав всі твої олівці.
Я стогнав,
так шалено стогнав,
Бо потребу мав в твоїй руці.
Я вдихав,
як вода
Потрапляла в легені, й плив.
Я писав
кожен твій подих,
бо так істерично любив.
Я прощав
лиш тобі
кожен жест по моєму лиці.
Я воскресав,
Як топила мене
У холодній, безжальній ріці.
Я прожив
по тобі
ще двадцять із гаком літ.
Я літав,
хоча мріяв,
Щоб то був останній політ.
Я дзвонив
кожен день.
А раптом ждеш…
Я зберіг
усі речі твої,
хоча знав, що ти не прийдеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665755
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
І, власне,
Ти міг би цю дівчинку все ж полюбити…
Таку непостійну… таку золотаву… однак…
Вона забувала відвідати виставку квітів…
Проте потрапляла
на форум бродячих собак…
У міру нестерпна,
Не краща за інших й не гірша…
Кренделик до столу… чар-зілля у неї в меню…
Її домові вже писали щось схоже на вірші…
Ти завжди позичити
можеш у неї вогню…
Сьогодні у борг…
Тільки завтра із нею ви квити…
Сум синій… сум білий… її кораблі - по морях…
І ти, безперечно, зумів би таку полюбити,
Якби ж не лишала ключі
від квартири в дверях…
Оту, що складала
Примар на гладенькі полиці…
Читала їм кодекси вдячності… і, зазвичай,
Писала свої мемуари пухнастої киці…
І сутінки лила
в духмяний мелісовий чай…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656549
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 09.05.2016
[i]
[b]І ти, моя дівчинко,[/i][/b]
Та, що стоїш за плечима…
І просиш мене зупинитися, й далі не йти…
І дивишся в північ мою золотими очима…
(В таке Заполяр”є
не пустить ніхто поїзди…)
…але. Кладеш руки
На плечі, і жодної міри…
Не знайдеться міри, якої достатньо юрбі…
Оту незбагненність, роздвоєність й часточку віри
Тримай, моя сестро,
допоки належу тобі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664904
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 09.05.2016
Сонце, зійди в мені лагідним теплим світлом.
я заблукала, а значить – зовусь пітьма.
Той, хто мене не хотів, – той пішов, ти свідок.
Той, хто ніколи не бачив мене, – піймав.
Сонце, зрости в мені тихим-претихим словом,
ніжність моя ще не вийшла із берегів.
Там, де нікого немає, – нам буде сховок.
Поворожи мені, сонце, на ворогів,
бо як обірветься тиша, це стане зайвим.
Виболи, випали, випечи – всю мене.
Сонце, зійди в мені лагідним теплим сяйвом.
І хай у світі минає все, а ми не…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664461
дата надходження 07.05.2016
дата закладки 08.05.2016
Коли тінь твою сонце випече,
і загасне останній дотик,
це не правда, що треба вибачень,
я іще пам`ятаю, хто ти.
Ким завгодно, лише не квитами
(є слова, що усе загоять).
То нічого, що ти невидимий,
я ж тепер не згадаю, хто я.
Залікуй мої сни обіймами,
перейди всі мої кордони.
Це не пастка. Ніхто не впійманий.
Тільки хто ми, коханий, хто ми?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659776
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 08.05.2016
Я вас люблю.
Вы - ей принадлежите,
друзьям, соседям, живности, и ...ей!
Черта строга. А я хочу быть свитой,
акцентом ярким в зарисовках дней.
Я вас люблю!
Иных пенат вы житель
где тишины удел, стабильность и успех.
Я за чертой. И отношений нити
не стали сетью под названьем "грех".
За вас молюсь.
Вы гений, небожитель.
Не надобно искать меня в толпе.
Вы женщине другой принадлежите -
такое предначертано в судьбе.
Я к вам лечу
пичужкой издалека
и паутинкой, что - не тронь, не рви!
Ах, если б знали вы, что сколько
храню, той самой, нерастраченной любви...!
Но я люблю вас,
как смешно, - страдаю...
Вам никогда об этом не узнать.
Вас обнимает женщина другая,
а мне так хочется о многом рассказать!
Целуете когда
вы женщину другую,
я не завидую, (я добрая!), не жду...
Но мне б любовь, прекрасную такую!
Я в красном платье, видите ? Иду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661797
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 28.04.2016
Пролейся свет на все ее шаги,
На все ее сомненья и печали.
Пусть станут прахом все ее враги,
Все, кто ее когда-то обижали.
Пусть мир придет в ее просторный дом,
И счастье пропитает эти стены.
Пусть все, что отложила на потом
Вдруг сбудется, без всякой перемены.
Пусть путь ее вовеки будет прям -
Шаги вперед всегда приводят к Богу.
Попутный ветер светлым кораблям,
Ее рукам - опору и подмогу.
Ее открытость - вот ее оплот,
В ее смиреньи - преданность и сила.
Пускай в конце концов она придет -
Она любовь и радость заслужила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650937
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 14.04.2016
Як теплий вечiр,
Тихий i сумний.
Як хворий птах,
Як очi цього птаха
Чернечий шепiт
За весь рiд людський-
Хай буде милiсть.
Милiсть, а не плаха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649306
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 14.04.2016
Вот-вот разойдется по швам
Мой август, как старая кукла.
Уснула трава и пожухла,
И холод ползет к берегам.
И воздух все тоньше, и сны
Все чаще сплетаются с явью.
Я дырочку слева буравлю -
Я только вернулся с войны.
Я помню - меня там убили,
И пуля навылет прошла.
И синим цветком проросла
На всеми забытой могиле.
Я вышел живым из огня.
Пью чай. И друзья у порога,
Они терпеливо у Бога
Просили в те дни за меня.
Нет радости тише и слаще.
Я воздух сентябрьский пью,
Но первый глоток отдаю
Незримым всем вам - Настоящим.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659250
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016
Выпей воды из колодца.
Как только раннее солнце
Ляжет на водную гладь -
Дальше лишь остается
Желание загадать.
Загадывай все на свете,
Сны о далеком лете,
Любой поворот в судьбе -
К счастью или к борьбе.
Но только не о себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659588
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 14.04.2016
єдине що не фантомне -
біль та щастя
і кожен сам обирає
для себе цінніше
хоч іноді й жаль
що не можна обрати
за інших
так щоб виходило
краще і щасливіше
ніж вони самі
обирають
30 березня 2016 [21:11]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655897
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 31.03.2016
Я тебе відриваю від серця, від тіла.
Зорі меркнуть у небі, біснується хіть.
Я тебе відриваю рішуче і сміло,
Як роки відривають на зламі століть,
Наче гілля сухе, як слова недолугі.
Боже, влий мені мудрості й сили до скронь,
Щоб ні кроку назад, ані диху на вугіль.
Я не хочу роздути погаслий вогонь.
Сум порив не зіб'є. Я в бою невідступна.
Відітну, відсічу без жалю всяку нить,
Що в клітини вросла непомітно, підступно.
Я тебе… вже тебе відриваю. Болить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654164
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Буду нині дощем іти,
З хмари литись звитяжно, швидко.
Станеш в дім повертатись ти,
Змокнеш до останньої нитки.
До під’їзду тебе проведу,
Шепотітиму: «Мій голубе».
Безсоромно у всіх на виду
Цілуватиму твої губи.
Не під силу тобі відвернутись.
Хоч не вчуєш мій, може, щем,
Та я зможу тебе торкнутись
В дивний спосіб – отак, дощем.
ОРИГІНАЛ
Я сегодня прольюсь дождём,
Чтоб в машину ты сесть не смог,
Чтоб домой ты пошёл пешком,
По пути весь до нитки промок.
Буду рядом с тобой идти,
Что–то тихо тебе шептать,
И бессовестно на пути
На глазах у всех целовать.
Не увидит никто ничего,
Да и ты вряд ли что –то поймёшь,
Просто я, чтоб побыть с тобой,
Превратилась сегодня в дождь.
АОНИДА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655096
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 28.03.2016
І знову мовчанка – убивча мовчанка.
І знову стіна поміж нами із лісу.
І терпить фіаско моя забаганка -
Хоч якось із тебе зірвати завісу.
Ти душу мою розрізаєш на смуги.
Намотуєш їх на туге веретено.
Мій шлях укладаєш бруківкою туги.
І капають сльози Парижа до Сени.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655383
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2016
"Да ты всерьез по уши втюрился?!" -
вновь овладело дежавю...
От поцелуя так зажмурился,
что прозевал сказать: "Люблю!"
Нетрезво-ветренно влекущая,
на каблучках смешного сна,
С ладони упорхнула мушкою,
напившись уст твоих вина.
А снег прошедший накануне,
кошачьих лапок прятал след.
Не верь зиме бесстыжей врунье,
что в лето не купить билет...
Снежинки хохоча резвились,
влюбленный облепив "лопух".
Все в эту ночь нарочно спились,
про дежавю жужжали вслух...
Да, ты всерьез по уши втюрился,
и прозевал сказать: "Люблю!"
6/02/2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644208
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 16.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
Ілюзія смерті: в холодне осіннє місто
Сезонно вповзають химери з важкого сну...
Заповзають прокляті під моє холодне ліжко
шепочуть прокльони - коли ж я засну?
Ілюзія смерті : курчата літають під дахом.
Пінгвіни крилаті летять кудись в небеса
Ця осінь для інших стала тепер крахом
І безкрилих птахів зарубала сталева коса.
Ілюзія смерті: в блакитному небі військовий літак
Мінне поле розквітло в червоних маках
Він вбиває тебе, посміхаючись щиро так
Наче ти - подарунок, що дають при святах.
Ілюзія смерті: ми насправді вже мертві
І над нами зелена-зелена трава
Не забудь усміхнутись останній тій жертві,
Яка іще вірить - та ні, я жива....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646533
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 12.03.2016
воздух пахнет потерями
или это сама потеря пахнет воздухом
разбиваясь о время город
что живет помимо
нас
в каменоломнях сознания
как эхо в лабиринте
преумножаясь с каждым
невзначай оброненным взглядом
витрин и фасадов
кричащих о своей несостоятельности
вопросу
ответ на который вряд ли
услышишь
даже признавшись себе в том
что ты никогда не был
камнем
но всегда был тем
что его размывает
разламывая на цивилизации
или что их там в себе
содержит
растворяя чувства в слезах
из остаточных воспоминаний
о будущем
стекающих ручьями
в периоды наводнений
уносящих жизнь миллионов
мыслей
не сладивших с океаном
твоей свободы
вос/принимающих как данность
желание быть этим городом
без стен
не думая о последствиях
чьих-то живых или мертвых
взглядов и судеб
фатальная не/зависимость
где никто никогда не просил меня остаться
даже на секунду
может именно поэтому
я остаюсь
потому что иначе не могу
дышать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545429
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 12.03.2016
Сіяла цибулю,
Сіяла петрушку,
Та й кляла заклятую,
Кращую подрУжку!
"Гарно ти, подружка,
Мені підсобила,
Чоловіка любого,
У мене відбила!
Доки я в городі,
Грядки накопала,
Ти вмене коханого,
Прямо з хати вкрала!
Доки грабельками,
РОллю волочила,
Ти його дурманами,
Лихо опоїла!
Доки на базарі,
Насіння купляла,
Ти його обманами,
До себе забрала!"
Виросла цибуля,
Виросла петрушка,
Йде до мене плакатись,
Кращая подружка!
"Дам тобі намисто,
Дам тобі сорочку,
Тобі твого милого,
Повернути хочу!
Дам я тобі курку,
Дам я тобі гуску,
Забери коханого,
Виручи подружку!
Є в мене ще гривні,
Є в мене дукати,
Забери, благаю,
Йолопа із хати!"
"Є у мене гроші,
Є у мене гуска
Є у мене випивка,
Є в мене закуска!
Маю я намисто,
І дукати маю,
Забирати вкрадене,
Назад не бажаю!"
Я зберу цибулю,
Я зберу петрушку,
Та і з двору вижену,
Хитрую подружку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650397
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 12.03.2016
Намалюй велику пентаграму,
можна кров'ю, а можна й фарбою,
Поспівай із книги урагану,
слова латиною, а жести палкою.
Вдихни диму чужим подихом,
букет троянд- сині та білі,
і я не буду твоїм ворогом.
Сьогодні, все ж, досягнеш цілі.
Вилізаю із могили,
Руда міс, смійтесь під мої стогони.
Більше крові- більше сили,
Хто там в пеклі приймає сповіді?
"Привіт, відьмо",- морок дише.
Радієш, вдалося. Така розкішна,
А я скотився, куди нижче-
Голод отримав, душу знищив.
У чорній сорочці, в синіх джинсах
ходить дощ вночі на кладовищі,
А коси мокрі, а комусь смішно-
такий от зомбі у тебе вийшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640213
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 12.03.2016
Зорепад над селом, зорепад…
Обсипається небо додолу,
Обліта райський сад,
ронить яблуня плід золотий…
Скоро час повертатись
Адаму і Єві додому
Із Едемських гостин
у свій грішний притулок земний.
Хай без золота він,
і нема в нім нектару й амброзій,
Та у ньому є те,
що не знайдеш в небеснім саду.
Тільки тут, на землі,
у коханих очах – неба просинь,
І кохані уста
настоялись на літнім меду.
Тут в солодкім гріху
завмирають серця в унісоні,
І у муках кохання
народжує жінка дітей.
… А у райськім саду
терпкі яблука жовто-червоні
Обриває Господь,
заздро дивлячись вниз на людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651094
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
Вранішнє сонце
І ворону забарвить
В рожевий колір
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630147
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 10.03.2016
І були бурі,
що гірше смерті.
І було пекло,
де я – сама.
Шукаю очі твої відверті
Крізь цього люду –
Тебе нема.
І було холодно так, неначе
Твої слова всі –
торішній сніг.
А ти лишив ,
як завжди,
на здачу
В цім світі саму мене проти всіх.
А потім – сльози.
Як добрий звичай
Твоє стандартне :
« Мала, пробач».
... Ховати правду у жах і відчай,
Що ти – найкраща з моїх невдач!
А після в звичку ввійшла байдужість –
Я їй програла в цій боротьбі.
З останніх сил я шукала
мужність
і трохи гідності
У тобі.
Та всю любов –
Що була –
До краю! –
В мені ти знищив
забув
і
стер.
І я лишилась сама.
Не знаю,
Як бути далі мені тепер?!
А ти такий же...
Живеш – як знаєш.
Та твоє серце мені – тюрма.
... Ти поруч погляд мій ще шукаєш,
Але давно мене тут нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639148
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 05.03.2016
Доторкнуся кінчиками пальців
До твого знайомого лиця.
В цій любові ми – лише повстанці,
Що зчиняють війни без кінця.
Ти мовчиш і дивишся, неначе
Хочеш нашу тишу зберегти.
Та теплом очей твоїх гарячих
Я тамую спрагу самоти.
Я б з твого обличчя щастя пила
(Ніжність в нім сполохати боюсь).
Скільки днів я в нього не дивилась!
Скільки днів іще не подивлюсь?!
В нас життя стандартно на повторі –
Холод/спеку я не розділю.
Я шукаю у калюжах зорі...
Я за тебе Господа молю...
Нам любов у душах оселилась.
Раптом – і байдужість в іншу мить.
Може, ми того ще не навчились –
Може, ми не вміємо любить?
Але думка про біду вороже
Мені шию давить, мов ярмо.
Я тебе шукаю в перехожих
І в історіях, де ще ми живемо,
Де я ще не знаю про розлуку,
Де ти бережеш моє тепло.
Відпусти в останнє мою руку
І забудь усе, що в нас було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641007
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 05.03.2016
[i]С. М.[/i]
Січень і, друже, така невимовна туга,
хоч вигризай собі нерви, хоч вовком вий,
хоч зав’яжи себе вузликом туго-туго.
Пізно іти на Ви.
Що нам лишилося – довге чекання снігу,
спогад колючий, холодна німа стіна.
І як не вийде зцілитись вином і сміхом,
тихо мені співай.
Пальцями змерзлими вичави ніч у склянку.
Темрява тоншає, нам її перейти.
Січень і, друже, так глухо, немов у танку.
Добре, що поряд ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634436
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 05.03.2016
В ста оттенках одиночества(в преломлённых зеркалах) -
Безысходность от пророчества - на шарнировых ногах...
Будни сирой безнадёжности и голгофа для души...
В ста оттенках одиночества (за туманами) - дожди...
Одуванчики и звёздочки,и ромашки,и стрижи...
В ста оттенках одиночества - в страсть одетые стихи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643347
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 25.02.2016
у нас завжди все буде навпаки.
бджолиний лід. ступлю в судомну пастку -
я не відчую вашої руки
у себе на обмерзлому зап'ястку.
я не побачу вас крізь пелену
зневірених весняних льодоходів.
тьма летаргійних вод. без вас засну,
прокинуся без вас... та то вже потім.
у вас не буде спогадів і фраз.
та врешті, як вода від жалю згусне,
мене гукне похмурий водолаз
і буркне, що ви кликали якусь там
пощезлу N.
в дрімоті.
на даху.
посковзуючи зорями по литках.
чекаючи...
я знаю, він брехун.
та мозок це уявить надто швидко.
щоб стать печальним янголом з балад,
вшилю в хребет безглузді сині крила.
вам буде смакувати шоколад
і сни про те, що так і не назріло.
ви будете святі. ви не вели
мене за руку, бо... такі бистрини!..
не бачили. не чули. н е з м о г л и !
та й Бог зі мною. може, так повинно...
та ви незвично будете мовчать
і кидати в чашки свічки каштанів.
не знатиме ніхто, що по ночах
ви знов на дах виходите - літати.
не віритиму.
вам би - без клопот...
та скаже Бог у місяць березнівці
піти по тріску випалених вод -
щоб вас впізнати в сплячій на бруківці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642326
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 24.02.2016
Між нами спалені мости…
Ця дійсність більше, ніж реальна.
В той час, як ти збирався йти,
Я в відповідь кивнула схвально.
Між нами тисячі глибин,
Що розділяють землю навпіл.
А кров із зранених судин
Тепер зливають ескулапи…
І серце вирвавши з грудей,
Не здатні більше покохати…
Байдужі геть до всіх людей,
Ми байдуже чекаєм страти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642052
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Під звуки флейти, ніжні-ніжні,
Летіла думка в височінь.
І перламутри білосніжні,
Вона минала звідусіль.
Хотілось думці вільно жити,
Бо все буття - це тільки мить.
Небесні крила розпустити,
Й піднятись високо в блакить.
І щоб вже більш не довелося,
На землю з неба опускатись,
Бо надто важко їй жилося,
Коли довкола гнів й ненависть
Коли буденність - грізна варта -
Нема свободи, щоб творити.
І знову не лягає карта -
Не в змозі думка говорити.
Їй би відчути подих вітру,
Вселитись в крапельку роси,
Вдихнути п'янкий запах цвіту,
І сколихнути полюси!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408999
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 15.02.2016
Позволь мне нежно прикоснуться,
К рукам твоим… Я так устал…
И постепенно излечиться,
От ран, таких глубоких ран…
Любовь нас сделала чужими,
Ведь я пошел на тяжкий грех.
Хотел, что б ты осталась тою,
Что души выведет на свет.
Что б ненавидела меня ты,
Хочу всем сердцем потому -
Лишь так сумеешь жить ты,
На радость нашему врагу.
Но боль пронзает мое сердце,
От чувства неземной любви,
Когда я ясно понимаю,
Что ангел с демоном враги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383534
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 15.02.2016
[img]http://www.stihi.ru/pics/2012/07/20/197.jpg[/img]
Була Тобі за прОсвіток і відчай,
гніздилась у гущавині лісів.
Моє глибоке озеро освідчень
донині розпорошується в сіль.
Ранковий душ цнотливого осоння
рентгеном проникає у хребет
клечання, перед квітом безборонно
я ласкою озброюю Тебе.
Змиваєш тіні , кидаєш у вирій,
бентежиш легко дотиком плеча.
Іду у теплі дощові завії.
Увись лопоче кулькою земля…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571643
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 14.02.2016
Вже не залишуся -
хоч буду знати,
що є моменти за котрі буду жаліти.
І не пробачу,
скільки можна ображати,
я є не з тих,
що можуть жертвенно любити.
Вже не проситиму
у тебе порятунку,
але й спокійно я не питиму отрути...
Не тіш себе,
що забуття у поцілунку,
того що душу розтоптали не забути.
Твоє пробач,
згубилося в дорозі,
давним- давно на нього не чекаю.
Ноги не буде в домі й на порозі,
де тільки смуток і самотність пам'ятаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643609
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
..мені б сьогодні поряд твоє плече..
..та не лишень сьогодні..завжди б бажалось..
..та час рікою повз наші долі тече..
..і все не так..все не так..як жадалось..
..ти наче поряд..а поряд тебе нема..
..я відчуваю душу душею та шепіт..
..і кожна думка..як попередня..знову сумна..
..в душі сиротою надія та трепіт..
..чому час минає без права на долю та мить??..
..ту мить що всім серцем чекаєш і віриш-настане..
..чому моє серденько так за тобою болить??..
..єдиний..коханий..жаданий..
..незнаний..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636920
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Я ненавижу разорванность прошлого
и отрицаю корявость насущную
Крепкую, тепркую, липкую, пошлую,
закостеневшую душу сосущую
Экая невидаль – дырами невода
штопаны воды. До дыма, до неба
достать, дотянуться, вдохнуть в себя, вырасти,
вынуть себя из комфорта и сырости
Мир обращается только к счастливым,
А я – аритмична, хронично-беспамятна
Мир меня бьет по рукам перспективами
Я понимаю, киваю, но – занята.
Солнечный круг замыкается вишнями
Сколько вокруг не ходи, не выведывай
Вещей ромашки не рви, - это лишнее
Рыбу-судьбу не поймать. Только неводом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639406
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
0.
у печали руки прытки
у печали речи метки
1.
От живой любовной пытки
под язык кидать таблетки
2.
три года ты жил один
в железобетонной клетке
обтянутой стройным корсетом
высоковольтных жил
ты жил один
выжил
выжег - письма
вышел сухим из воды
выбрался из под камня
своей и чужой беды
Огляделся,
В доме убрал, побрился
Затянул пояса
Залез на чердак
Чуть не вывалился
в (распростертые) небеса.
Выругался.
Выкинул мусор,
что в сердце любовно берег,
а боль – пока отвернулся, - бросилась наутек
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638647
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 28.01.2016
«Світ – щоразу не те, що здається цієї миті...»
Маріанна Кіяновська
Світ щоразу не той, що здається, не той, що є
Світ, такий, вві сні і такий, який мав би бути
Виринає з легенів на видиху, не дає
затягнутися ранам, вчорашні поразки забути..
В лабіринтах свободи (химерної, наче джаз)
укриваються пилом непрожиті недоподії
Він складеться колись, всеосяжний всесвітній пазл
Тільки треба уміти чекати, а я не вмію
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638043
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Тримай мене міцно
Але на відстані
витягнутої руки
я маю намисто
і човен з пристанню
В тебе - сумні думки
Малюєш пастеллю
химерні обличчя
і слухаєш діксі-джаз
А вдень, коли світло
Досяжне й звичне
Глевким видається час
Кривавлять картини,
І божеволіють
падають зі стіни
якщо я за ними
захочу додолу
будь ласка, мене спини
Багаття душі
Зберігати важко
Замкнеться магічний круг
Тримай мене ніжно,
як хвору пташку,
не смій опустити рук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630481
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 28.01.2016
День розділяє речі на А і Б
Ніч заплітає листя дубам та в'язам
Я розучилась шукати в усіх тебе
доки блукала під вікнами наче блазень,
плутаючи слова на чужий мотив
в пошуках теплоти і простого щастя
Досвіту братик-вітер мене хрестив
Дай мені, осінь, прийняти твого причастя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626573
дата надходження 06.12.2015
дата закладки 28.01.2016
Сьогодні хурделять сніги
Вночі вони прилетіли
Останні новини туги
на вухо нашепотіли
Сніги покривають все:
мій подив й мої долоні
Здається, ніщо не спасе
мене й від снігів на скронях
..Снігами усе замело:
мій стіл і мої зап’ястя
Та ж наче, усе було...
Усе було, окрім щастя!
Зима вже, напевно, тут
І я вже готова, Зимо
покірно і тихо йду
туди, куди всі ми йтимо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461957
дата надходження 21.11.2013
дата закладки 28.01.2016
Бачиш: ніч вже давно постелила
Ковдру – чорну, теплу, м’яку.
Я твоя зваблива, фатальна Даліла,
Цілуй мене у щоку.
В небі місяць – самотня сфера,
До землі своє сяйво тче.
Я твоя прекрасна, лукава Венера,
Цілуй мене у плече.
Й пада вниз, ніби в омут, жовта комета,
Розправляє єдине крило.
Я твоя романтична, печальна Джульєтта,
Цілуй мене у чоло.
Перша зірка – загублена намистина,
Освітити всі хоче міста.
Я твоя, абсолютно твоя Катерина,
Цілуй мене у вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637679
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 25.01.2016
я буду тобі порожня і буду тобі ніяка,
ти зломиш мене як гілку чи виженеш як собаку.
я буду тобі німою і дикою від природи,
ти плакати мене змусиш та каятись трохи згодом.
я дякувать тобі стану й молитись за тебе буду,
ти станеш за мною тінню чи знищиш як ляльку Вуду.
ти рани мені загоїш й обіймами порятуєш,
я з глузду потроху з’їду, якщо ти мене розлюбиш.
я буду тобі рідніша й загоєна як всі рани
ти небом для мене будеш і зірку звідтам дістанеш.
я знаю, я вірю, що буду, тобі як остання пісня.
кохання моє божевільне, любов моя надто різна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621508
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 25.01.2016
Від пекучої помсти облизую губи.
Тіло пройняте стомленим спаленням знов…
Затопчу тебе, милий! Затопчу тебе, любий!
Із ненависним болем, що вселився у кров.
Не уб’ю, лиш скалічу. Назавжди. Хай гріх!
Затулю очі милого чорним платком.
І тепер не для мене долі в’їдливий сміх!
Повернутись назад не дозволю обом!
В перший раз чистим сном моє тіло засніє
Помста висмокче сили, всю лють і багно…
І ненависть останки моєї душі біля себе пригріє.
Я одна в цьому світі. Тепер. Та мені всеодно.
*****
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621511
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 25.01.2016
[i]Так ми і розійдемося – без пояснень і нарікань,
Я тобі не зізнаюся, що встигла тебе полюбити.
Бо ненавиджу довгих та слізних прощань:
Раз відрізати в корінь, конкретно, і відпустити.
Ми з тобою не пара, не по дорозі нам, ми
Випадково лише перетнулися на перехресті.
Якось вже постараюся позбутись цієї суми,
І не буду писати тобі листів, слово честі.
Ти ж бо знаєш яка я – недоречна, але міцна,
З залізними нервами, що можуть все перетерпіти.
Ти один по житті, і я по житті одна,
Так нам далі пливти проти течії, проти вітру.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636501
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 21.01.2016
І сама собі бог, і сама собі віра і відчай,
Тиха скрипка й органний крик.
Я собі і реальність, я собі й потойбіччя,
І сама собі чоловік.
Я поезія й проза, і наркотиків доза,
І у мене не очі – таємничий астрал.
Все в одному – комбінована бронза
Я сама собі ідеал.
Я для себе і подруга, у червоне убрана,
Компенсую весну, літо, осінь, зиму.
Я сама собі люба й кохана,
А хотілося б бути йому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635976
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 21.01.2016
[i]Тут, вона говорила, немає місця для двох.
Тут у мене свої правила і свої закони.
Твій букет, подарований в понеділок, засох.
Я ніколи не зніму своєї корони.
Тут, вона говорила, ростуть і так квіти – живі,
Що мені до твоїх мертвих букетів.
Я не ховаю як інші козирі в рукаві,
Тут усі чесні, прямі і відверті.
Як я. Тут, вона говорила, немає місця брехні.
Зрізані ж квіти – брехня. Як намальована їжа.
І вже скільки разів помирала на любовній війні,
Що вперше таки вижила. Мені необхідна тиша.
Тут, вона говорила, ніхто не заздрить з чужих перемог,
Це мій приватний світ. Я його, власне, й створила.
Я тут єдина – людина, тварина, Бог.
Тут, вона говорила.
Поки настав той день, коли світ полетів шкереберть.
І помінялось місцями те, що важливо і не важливо.
Всі пішли з її світу, як і хотіла, геть.
Тут, вона говорила, мені самотньо і неможливо.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635847
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 21.01.2016
– Як тебе звати, скажи мені, як тебе звати?
– Зви мене Музою, зви мене Вірою, зви мене Манною.
Я перетворюсь на божевілля, прокляття;
Не чинитимеш опору, можеш лише конати.
Зви мене Музою, що довгі ночі липневі
Як дешевий сатин роздере і поділить навпіл.
Зви мене Вірою, що оселилася в плеврі
І ніколи, нізащо не згодна її покидати.
Зви мене Манною, зви мене Манною, чуєш?!
Даром з небес, кісткою для собаки.
Зви мене так, щоби з тріском падали мури,
Так, як підсудного кат викликає до страти.
– Що тобі треба, скажи мені, що тобі треба?
– Треба вогню, треба морфію, треба віршів.
Я розстріляю усе ґрунтовне і певне.
Я знищу тебе – подумаєш, будуть інші.
Мені треба вогню, щоби влити тобі у вени –
Палахкого, терпкого, міцного, смертельно отруйного.
Мені морфію треба, щоб сни нестерпно шалені
Щоночі свідомість дірявили жахом, як кулями.
Мені треба віршів, мені треба віршів, ти чуєш?!
У тиші, у криках, у відчаї олов’яному.
Мені треба знати, що ти у строфах шахруєш,
Щоби раз на узбіччі покинути – кволого й п’яного.
– Звідки ти знаєш мене, скажи мені, звідки ти знаєш?
– Знаю від Бога, знаю від чорта, знаю від ворона.
Я оберну те, в що ти віриш, на те, що ненавидиш.
Ти й не помітиш, як сам собі станеш ворогом.
Знаю від Бога – колись Він тебе відрікся
І кинув мені – на, не ридай, пограйся.
Знаю від чорта – ми нищили обеліски
У твоїй голові, коли він і туди прокрався.
Знаю від ворона, знаю від ворона, чуєш?!
Він носив твою смерть на крилі і торкався тричі.
Він казав, ти ревнуєш, ти безпідставно ревнуєш,
І огорнув твою смерть гнівом, страхом і відчаєм.
Я уб'ю тебе; ти готовий, скажи, ти готовий вмирати?..
Замикати на мені реальність, вічність, полуди?..
Сеанс закінчився. Лялько, вкладайся спати.
Я клацну пальцями, і ти усе забудеш.
16.7.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602329
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 20.01.2016
За один його дотик я ладна продати дияволу душу.
Але тільки сам Бог знає, наскільки потужне те «мушу»;
Поки тебе нема – продаю, і у снах продаватиму.
Тільки-но з’явишся – і я тікатиму, знову тікатиму.
Мене переслідуватимуть найманці і конвоїри,
Інквізитори, бо вважатимуть, що я іншої віри
Ні! я віри тої ж
з хрестами
дзвонами
крилами
Просто так сталось, що я більше в тебе повірила.
Вони знайдуть мене лиш тому, що добре шукають:
Вже багаття готують, хмиз в оберемки збирають;
Щось підказує – бачу тебе сьогодні востаннє.
Можна, очі самі тобі скажуть про мої бажання?..
Я не ікона – торкайся мене, торкайся!
Я не повія – візьми все собі й забирайся!
Цілуй у зіниці
ключиці
лопатки
Я йду на страту. Все буде в порядку.
24.08.2014р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602545
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 19.01.2016
Всю безглуздість цих дотиків містить одна ситуація.
Ще тоді, десь між квітнем і травнем п'ятнадцятого,
ти дивився крізь очі й казав: «Коли я помиратиму,
коли тіло моє розлетиться на атоми,
матами
мене вимагатимуть стратити,
останнє бажання я шепотітиму здавлено –
припини цю одвічну каторгу,
не називай мене "братиком"».
А я кажу: «Збийся, братику».
Я знаю, що це тебе бісить, тому й постійно повторюю.
Це так нелогічно, а ти ж в нас любитель логіки.
Здається, єдина можливість лишитись тобі невідмоленою.
Здається, єдиний шанс лишатись нескореною.
Наші зболені сповіді досі тремтять у мені, застрягши кулями.
ми на диво необережно поводились з зброєю,
ми лягали у ліжко з ножами в зубах і дулами
десь під лопатками, вміло їх переховуючи.
Ти на площах вірші читав – я знайомилась із безхатьками.
Ти ходив в філармонію – я закидалась цигарками.
Ти зривався й курив – я на зло тобі кидала,
з силою
перегризаючи фільтри «Прими» і
видаляла контакти бариги,
щоб більше ніколи не брати колу і цигарок з-за кордону
пальоних.
Так ніхто не кричав, як ти, коли мовчки дивився в очі.
Твій знесилений погляд – мільйон голок під нігті; охоче
переймаю цю гру – дивись, ну, дивись, це дійсно корида,
я казала – за гороскопом я риба,
але за східним – бик.
Бий
в барабани, вбирайся в червоне,
я не злякаюсь, я вже готова,
в мене роками гострена зброя –
лиш ворухнись, і я поруч з тобою
підірвусь, як динаміт.
До біса усю твою прокрастинацію –
впивайся до чортиків, провокуй деградацію,
молися на мене, за мене; напевне,
молитва – єдине між нами певне.
Я теж молюся за тебе, як рахую кулі між ребер.
Вся безглуздість цих дотиків ніжна й доводить до опіків.
Запасаймося противірусними й антибіотиками,
наша маленька чума переносить усі дистанції.
Зайцями
розбігаймось по різних вагонах обмерзлими пальцями,
вмикаймо уяву для шліфування ненависті.
Обом нам в почуттях вистачить сили зізнатися,
Не вистачить жодному слабкості їм піддатися.
9.10.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612435
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 19.01.2016
І чорнило ночі між пальців гусне, стелиться,
а зорі летять з вертикалей, збиті гарматами.
Вона замикає груднину на ключ, вона сердиться,
що ніхто її не боїться по-справжньому втратити.
І щоночі вона магнетично дірявить сувої темряви,
наче мантри й закляття торочить одне-єдине:
«Найгірше – це не залишитись неоціненим.
Найгірше – у всьому чути свою провину.
У тому, що зроблено вчора й століття до тебе,
що сняться кошмари, вбивці розгулюють вулицями,
що комусь загорається злість поміж ребер,
а в тебе ніжність, як миро, стікає вилицями.
Найгірше – торкати натягнуті струни дощу богомільно,
в'язати краплинами линви душі обірвані.
Найгірше – садити троянди біля катівні.
Найгірше – збирати зів'ялі пелюстки квітів.
Найгірше знати, що щось в тебе з серця випало,
та в в'язкості марень не чути подзвону гаєчок.
Найгірше – розколихати ілюзій вихори
І наодинці ними же ж задихатися».
Її погляд розстрілював насмерть покірне небо,
проте навіть крізь сутінки відчувала його колони.
Вона вже хребтом вросла в його присмерковий гребінь.
Вона вже змирилась із цим ритуалом, немов із хворобою.
І коли вже ставало в очах забагато ніжності,
коли сприйняття й відчуття загострювались
на площах, перед лицем всечесної більшості,
вона різала руки й кричала – із неї досить.
А потім верталась у свій охололий вакуум,
дивилась в вікно, поки вечір снує павутину,
і думала: «Найгірше – любов'ю відлякувати.
Найгірше – любити так, щоб вбивати людину.
Найважче – тримати власноруч поставлені межі,
стріляти з окопів, ховатись в траншеях і бункерах,
тоді, коли тобі вже насправді ніщо не належить,
тоді, коли навіть твій одяг ворогом куплений.
Найважче не бути відштовхнутим, не помилятися.
Найважче – тримати порожні лави в тилу,
коли кожен, кого ти любив, почав відрікатися;
кожен, за кого ти ладен померти в бою.
Найгірше – комусь повірити, когось торкнутися.
Закликати на причастя і ніжністю мирувати.
Найгірше – свідомо погодитися на приручення,
коли вже давно кращі гібриди виведені.
Найгірше – не невідомість, не недосказаність.
Найгірше – то неможливість на все це вплинути.
Найгірше – чутися кволою пташкою,
не здатною шибку до порятунку вибити.
І навіть не злості треба боятися, а любові,
бо найбільше болить, як тиск на аорту підвищується,
бо злість десь жевріє між телефонних дротів,
поки любов розриває серця перегнилою тишею».
І вона знову злиться на себе, звинувачує, втомлюється,
бо висновки в неї непослідовні і самовпевнені,
бо кожна з думок – пощерблена втома лиця,
бо кожна із літер – у щоку цілована демоном.
Урочисто собі обіцяє – над ранок все зміниться,
берегтиме троянди у серці, як найкрихкіші атоми.
І чорнило ночі між пальців гусне, стелиться,
а зорі летять з вертикалей, збиті гарматами.
19.11.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622854
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 19.01.2016
Легше, мій хлопчику, легше, це просто кошмари.
Давай порахуємо разом усі удари
серця, що пташкою б'ється в груднину.
Легше, мій хлопчику, легше. Це моя провина.
Тихо, мій хлопчику, тихо, я тут, я з тобою.
Я заховала усю вогнепальну зброю,
я зупиню усіх вбивць і грабіжників.
Тихо, мій хлопчику, тихо. Спи, моя ніжносте.
Не виривайся зі сну, моє перестигле щастя.
Найдужче боюсь стати тобі невчасною,
коли сонний штиль видінь на чоло лягає.
Я не будитиму, хлопчику. Спи, моя радосте.
Залишатимусь поруч, стерегтиму твій сон, як блокпост,
розправлятиму зморшки і родимки – ось,
грітиму руки своїм обмороженим диханням.
Я так люблю тебе. Спи, моя крихітко.
Але раз на півроку ти зриватимешся з постелі,
кричатимеш так, що здається, тріснуть легені;
судомно тремтітиме тіло, спітніють руки.
Легше, мій хлопчику, спи. Спробуй забути.
Де ти, мій хлопчику, згублений у галактиках?
Хто твоє тіло крихке розбирає на атоми?
З ким тобі, хлопчику, холодно, з ким тобі тепло?
Де твоє небо, хлопчику, де твоє пекло?..
Хлопчику мій, ти лишаєш для мене ключі?
Ти чекаєш на мою появу пізно вночі?
Серце моє, ти б'єшся для мене, за мене?
Ти пластилін у моїх долонях чи кремній?
Коли приступ минав, і ти знов поринав у сни,
я тримала тебе, мій хлопчику, у затінку крил.
Одна по одній, стираю з обличчя перли –
Я знов не зізналась тобі, що давно померла.
14.11.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622855
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 19.01.2016
Вона сиділа на кухні з мокрою головою й апатією до життя.
Механічно сьорбала чай і думала: «Коли закінчиться ця зима,
все буде так, як раніше – наче нічого не обіцяв?
Зрештою, я не маю на щастя ніяких прав».
Але потім дзвонив телефон, і вона про все забувала.
Що до кінця зими – сорок п'ять днів, що снігу так мало,
що треба молитися, щоби все поверталось до русла,
аби потім не так відчувати внутрішню пустку.
Коли дзвонив телефон, думки її швидко змішувалися;
переконувала себе в одному, відчувала усе по-іншому.
Казала – скоріше б березень, та вивчаючи риси його лиця
Клацала пальцями, вмикаючи снігопади, і боялась кінця.
Вони підставляли долоні під сніг, наче перину.
Він казав – ти дивовижна, як же ти це зробила?
Вона не мала відповіді на жодне з його питань.
Лише клацала пальцями – дзвінко, без жодних вагань.
15.1.2016р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637095
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016
Серце не вірить розуму…
Вперто та божевільно…
Серце… кохання дотики…
Піки долає сумлінно…
Розум гуляє стежкою…
Десь за вікном морозною…
Розум не вірить серцю…
В нього свої прогнози…
Розум вкривається кригою…
Серце вогнем палає…
Дивне хімічне креслення…
Відповіді не має…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634848
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 17.01.2016
замкнулись останні двері,
лишилась єдина річ:
купити томик Бодлера
і зняти тебе на ніч.
ти купишся на розкішний
пуер; я додам Бордо -
так вийде приспати Вішну
і зняти твоє пальто.
свої вгамувати спазми
на рівні першолюдей
і довгі біляві пасма
зняти з твоїх грудей.
ти звабливе й ненадійне;
згадати б про цю біду
і зняти твої обійми
із шиї, коли піду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635831
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 15.01.2016
Ось і все... Так, напевно, судилось.
В Книгу Долі помилка закралась.
Я ж для тебе на світ народилась,
Просто Небо отак насміялось.
Я ж твоя. Просто помилка друку
Не дає мені бути з тобою.
Я до тебе простягую руки.
Я люблю. Я не здамся без бою!
Я на тебе молюсь, як на Бога
І наткнутись боюсь на колючки.
Хтось подумає:"Що ж тут такого?"
Просто різні на пальцях обручки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190296
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 15.01.2016
Я пробачу тобі. Не сьогодні, не завтра – колись...
Я влаштована так. Я образ пам`ятати не вмію.
Почуття на щоках у прозорі струмочки злились...
Не тебе я оплакую, лиш обезкрилену мрію.
Так влаштований світ – і поразки, й лаврові вінки;
Хтось приходить, а хтось головою кивне на прощання...
Час повільно гортає пожовклі життя сторінки,
Все стираючи з пам`яті, навіть шалене кохання.
І вночі ти за мене тихенько Йому помолись,
А не хочеш за мене – то просто за ніжність жіночу.
Я пробачу тобі. Не сьогодні, не завтра – колись...
Не тому, що так треба. Тому, що сама цього хочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217598
дата надходження 22.10.2010
дата закладки 15.01.2016
И вместо стёкол - мутная слюда;
Любуешся размытым силуэтом.
Мы встретились не там и не тогда.
Мне просто больно говорить об этом.
Не жгу мосты. Их нет. Одна вода...
Найти бы брод, да переправ не видно.
Мы встретились не там и не тогда,
От этого отчаянно обидно.
Клочки от рваных писем, телеграмм,
Клочки надежд, увы, таких порочных!..
Видать, я просто родилась не там,
Не там и не тогда. Я знаю точно.
Я не тому своё сказала: "Да!"
Тебя не та своей любовью греет...
Мы встретились не там и не тогда.
Так кажется. Но Небеса мудрее...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232925
дата надходження 04.01.2011
дата закладки 15.01.2016
Я любила тебя в стихах -
Наяву не хватало силы.
И прощения впопыхах,
К сожаленью, не попросила.
Я любила, пусть между строк,
Но ЛЮБОВЬЮ с одних заглавных.
Пальцем дрогнувшим на курок
Я сегодня с тобой на равных.
Рифмоплётство - иллюзий ком.
Разорви, если хватит силы!
Пусть в метафорах, пусть тайком -
Я тебя без ума любила..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240838
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 15.01.2016
Не мовчи. Нехай полинно гірко,
Хай від слів спалахують мости.
Що ж, я не твоя щаслива зірка.
Як не любиш - просто відпусти.
Хай сліди минулих вакханалій
Припорошить іній сивини.
Губи на твоїй щоці запалій...
Може, десь згрішила - не вини.
Може, десь примусила горіти,
Десь завадила тобі зірвати куш...
Іноді так важко зрозуміти
Діалог очей, долонь і душ!
Серце на замок - хай відпочине.
Прийде час і для нових надій.
Більше не шукатиму причини:
Дякую, що ти був просто мій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318044
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 15.01.2016
Зустрілися пальці на плесі стільниці.
Я скучила. Дуже. Привіт, mon ami.
Давай говорити про милі дрібниці,
А решту вже очі розкажуть самі.
Давай утечем від очей циферблату,
Забудемо простір, забудемо час.
Хай потім Господь зажадає розплату,
Хай янголи палко відмолюють нас.
Давай не чекати примарного дива,
Не думати, ніби найкраще мине.
Хай скажуть, що я непристойно щаслива.
Я варта кохання. Ти вартий мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491614
дата надходження 10.04.2014
дата закладки 15.01.2016
Кажуть, серце надвоє не ділиться...
В тебе вийде – ти тертий калач.
Інвалідом безногим на милицях
Половини не хочу. Пробач.
Кажуть, серце надвоє не ділиться...
У трикутнику не заблудись!
Те, чим мариш, в майбутньому втілиться –
Хтось віддасть мені ціле колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223452
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 15.01.2016
Хочеш кориці паличку
В чорній купелі кави?
Шкода, що нуль на залишку.
Як ти? Мені цікаво....
Мерзнуть на вітрі вулиці
Горбляться тротуари.
Серце до тебе тулиться...
Байдуже, що \"не пара\".
Хочеш заварки чайної
Кольору й смаку ночі?
Так, я була звичайною.
Ти ж не такої хочеш?
Квітне вино бурштинове
Літом і теплим гроном.
Постіль моя сатинова
Пахне одеколоном.
Не залишай й молекули
Десь поміж рушниками.
Добре, що тільки деколи
Колем серця дзвінками...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635963
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 15.01.2016
Я відриваюсь від землі,
А може просто "відриваюсь"
Блукаю, наче у імлі,
Кохання стріти намагаюсь...
Та сонця світло вдалині
Мене давно уже не гріє
Про мене вже ніхто не мріє
Безмежно холодно мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535749
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 13.01.2016
я скоро все забуду.
атож - назавжди втрачу.
листи спалю, вітрила зміню на залізниці.
та поки я молюся
-морям-
усі ще бачать
прощальні 18 в розширених зіницях.
студена і безжальна змиває геть чорнила,
а в літери на шкірі в'їдається солона.
я, як і ти, пишу - мені б не відчинили
і образ мій - що краще! - не вклали б до ікони.
у нас єдина доля. у нас - близнята-душі.
я теж піду за борт
/в останню мить покину/.
я ту ж давала клятву - її ніщо не зрушить.
хоча в легкі 16 всі клятви є крихкими.
я сліпо йтиму світом за серцем (теж незрячим),
згрібатиму піски й шукатиму лілеї.
і спрагою укрита, немов рядном гарячим,
між сонць і сателітів вбачатиму одне я:
як зорі б'ються в хвилі - янтарні і порожні.
я кидаюсь за ними на свято коронацій -
та хвилі в'язнуть, тверднуть. ще час є, ще не можна...
мій п'яний корабель затоне в 19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635492
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
кожен тягне крило лебедине.
обличчя - обвітрені та чужі.
струнким рядочком шикуються спини
на трояндовій, лютій межі
між пеклом і - пеклом, заштореним флером естетики.
кожен, звичайно, хоче тільки сюди.
та кожному груди стискають сталеві корсети
спокуси й біди.
а там, за межею, - ріка розбурхана,
там хвилі, крейсер і льодохід.
і ті, хто вже просто не в змозі рухатись,
кидаються на лід.
інші сто тисяч хитають головами,
та яке їм діло до чужих розваг?
вони старанно себе обезкровлюють,
гуляючи по шипах.
трояндами млосно, отруйно пахне.
ох, де я? що досі мене вело?
а ти ж мене на собі не потягнеш,
якщо я втрачу крило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635445
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
Тобі личить весна,
а ти приміряєш осінь…
Уві сні по слідах талих днів
за тобою йду.
Там, де дихає небо зорями
в позолоті –
Із коханих долонь
п‘ю до дна я отруту ту,
Що ще вчора була живою водою.
Снігом
На твоїх берегах я так само
для тебе був.
У зелі протікав, у цвіті.
Так ніжно й тихо –
Про свої почуття шепотів.
У німу траву
Ти безкровним листком
кидаєш мене сьогодні,
Огортаєш вітрами холодними,
наче шовк.
Гіркотою сумних дощів
сірі очі повні.
Сльози – леза…
А в серці пульсує
ще свіжий шов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620244
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 13.01.2016
Сид Валерий
http://www.stihi.ru/2010/02/22/3173
***
ни к чему суета всё равно ничего не изменишь
ни к чему тосковать если заморозки по утрам
ведь один для другого мы значим всё меньше и меньше
и лишь саднит в душе всё сильней от невидимых ран
не беда что над городом ветер промозглый неистов
не беда что как ветер я холоден и одинок
ничего что растерян набор надоедливых истин
ничего что навечно зашторено чьё-то окно
всё пройдёт как проходит курьерский в ночи полустанки
всё пройдёт словно капля дождя пролетит по стеклу
и никто не найдёт наших душ затаённых останки
и всё так же останется мир безразличен и глух...
но торопится жизнь на перронах бессонных вокзалов
в перестуке колёсном и в стуке её каблучков
...ну куда мне угнаться за чёрными теми глазами
что в вагонном стекле уплывают сейчас далеко
(ПЕРЕКЛАД УКРАЇНСЬКОЮ)
марнота ні до чого все мине і нічого не зміниш
сумувати дарма... приморозило… вранці туман
ми тепер по одинці хіба ти у це ще не віриш
лише ниє душа все сильніш від невидимих ран
не біда що над містом виє вітер несамовито
він самотній як я а я зимний такий як і він
то нічого що врачено істин жалячих звиток
і на вікнах сукно що так схоже на вічний заслін
все мине як минає кур'єрський нічні полустанки
протече немов крапля дощу по холодному склі
затаїних душ обидвох намарно шукати останки
існуватиме світ у глухій збайдужілій імлі …
на перонах безсонних вокзалів волає причинно
ритм коліс про минання і стукіт обцасів її
... наздогін не потрафиш за чорними тими очима
що за склом відпливають із потягом у далині
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254186
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 12.01.2016
зализані рани
задавнені часом
затягнутий нами
відчаю пасок
загнані в "потім"
залишені знову
тамовані в крові
виступлять потом
розірвані рвучко
позбирані в жмені
образи колючі
по вені яремній
знекровили душі
зупевно покірні
закриті у мушлі
назавше ймовірно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253574
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 12.01.2016
а звезды заживо сгорали
и был так ароматен пепел
и замирали воды в реках
глубокими немыми зеркалами
в них отражение купалось
волчонка и запуганной волчицы
и в схватках ночи зарождались
инстинкты мертвого убийцы
последней каплей молока
пролился свет луны на землю
и не хватило лишь глотка
чтобы поверить
что жизнь на крыльях мотылька
а он не вечен
и что не все в твоих руках
а ты беспечен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252578
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 12.01.2016
Лиймось ліком, чи літом,
ПолинОвим гірким помазанням,
Тілами з єлеєм по лікті,
Плином часу до першого кАзання.
Змиє, замулить, мине,
Залиже кволі волання,
Помилуй, чуєш, мене,
Пам’ятаючи, - ми минальні.
Змилуйся, не помились,
Милість твою вимолю,
Млістю лови вись,
Меле млин світло і символи.
Двома не злинялими плямами
Залишаться миті засліплені,
Лови зомлілу, замолену,
З глини гливкої зліплену.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251714
дата надходження 05.04.2011
дата закладки 12.01.2016
Плэйкаст от Amrilaura
http://www.playcast.ru/view/1683337/10636d11446cf54e46f0f4ff507a360bdec67981pl
правда в том, - что просчитаны дни до тридцатого:
понедельники-пятницы… и немного еще выходных,
мы уходим, заштопав нАскоро душу заплатами,
оставаясь при этом ненадолго еще в живых…
в межсезонье разлук из потрепанных листостихов,
синусоиду памяти превращая в пунктирную линию,
где все больше пробелов между тонких холодных штрихов
и провалы надежд в «вот и все…» вместо вех
забиваются клиньями
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289754
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 12.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2016
Те небо вже застигло чорним маревом,
Укрилось чорним холодом буття.
Небесну кару вкинути у варево,
Яке назветься знов чиїмсь життям.
Яке назветься знову обездолено,
Бо крихтами розсиплеться печаль.
Пригнічена, розіпнута і зболена,
Закуталась душа в якусь вуаль.
Закуталась душа, але обіймами,
Розтраченими нею не на тих,
Вкриває весни льодяними зимами,
Де сльози змерзнуть і впадуть до ніг.
І крижаними ставши обелісками,
Малиново десь задзвенить кришталь
Так плачуть свічки, скрапуючи віск, а ми -
Те небо, що застигло в пектораль...
08.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627036
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 12.01.2016
Твого серця, глибоко-криваві,
Незагоєні рани, пекучі
І думки ті, нестерпно-ядучі,
Я втоплю у шаленства заграві.
Я втоплю у шаленства заграві
Всіх примар до останньої, скоро.
Крижані розсипаються гори -
Вогняний шлях торуючій лаві.
Вогняний шлях торуючій лаві,
Наче промінь до серця і в душу.
Може звабою зцілитись змушу?..
Бал знов демони правлять лукаві.
Бал знов демони правлять лукаві,
Але крихти збираю цілющі,
Навіть зло не таке всевидюще,
А дракони не всі і триглаві.
А дракони не всі і триглаві,
На одну - меч любові знайдеться.
В ранах, солодко щемом озветься...
Твого серця, глибоко - криваві.
07.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626807
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 12.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2016
Колись я заведу собі великого равлика
Він лазитиме по кімнаті й залишатиме свої сліди.
Буде схожий на неспішного гаврика
Поруч із ним так добре буде йти.
Я назву його ніжно Гері чи Мартін.
А може Ассоль, бо хто його зна.
Чи це буде хлопчик по імені Арті,
Чи безіменною буде ВОНА.
Він забиратиме в мене неспокій,
Даватиме час вгамувати чуття,
Стане другом мені одинокій
Стане частиною мого життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629296
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 10.01.2016
Я просто хотіла до тебе торкатися.
Ніжно торкатися шкіри, затамувавши подих.
З волоссям твоїм тихцем гратися
Рахуючи сонний твій вдих і видих.
Я просто хотіла потонути в твоєму запаху.
Відчути моральний екстаз від першої ночі.
І не останньої. Головне не дати маху.
І може фізичне відбувається екстазі.
Я просто хотіла побачити твої сни.
Захистити тебе від кошмарів та холоду.
Я завжди буду поруч з тобою іти
Опираючись світу, моралі та голоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633045
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 10.01.2016
Ніжність криється у пальцях,
Пристрасть - на зламах погляду
Я застану тебе зненацька,
І викрию себе серед холоду.
Я прочитаю тебе між світанками,
Віднайду твій загублений сміх
Я наповню твоє життя ранками,
Щоб забути їх ти вже не зміг.
Я напою тебе чорною кавою
І вночі украду твої сни.
Я розквітну червоною мальвою,
Яку ти зірвЕш на весні.
Цілий день у нас є попереду,
Один день на чотири пори
Ми проживемо його, наче середу,
Та відчуємо подих весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634007
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 10.01.2016
Як же хочеться доторкнутися пальцями
просто і легко відчути твоє зап*ястя
заснути під дихання твоє глибоке і чисте
збираючи запах в долоню, ніби намисто
як же хочеться медово-золотистим ранком
зіграти струнами сонця оду любові на ганку
і заварити тобі м*ятно-липового ароматного чаю
що його ми з тобою в Карпатах на весні зібрали
покласти тобі до чашки трішечки віри, надії і світла
передати тобі поцілунком дрібку чистого повіря
огорнути ліси теплим і густим туманом
твої очі сховати, що стали дурманом
як же хочеться вкрасти ще трішки часу
аби побути вдвох, аби бути разом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634769
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 10.01.2016
Затремтіла... Моя дівчинко... Навіщо?
Розплела свої історії, як коси.
Вийшла мовчки з них, неначе з попелища.
Досить турбувати своє серце, досить.
Зруйнувала... Моя дівчинко. Так треба.
Не існує ідеальності у людях.
Не тримай порожню тару біля себе.
Скло на кухні правдою тобі не буде.
Перевтілень досить. Таким чином
Ти втрачаєш гордість та зусилля.
Йди вперед – тебе лиш час зупинить,
щоб вказати, з ким тобі він спільний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455432
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 07.01.2016
Откуда, откуда вы все это знаете,
Стихи мои, бодро бегущие в стоптанной памяти?
Меня с пьедестала и нА – со скоростью молнии!
У вас, как у времени, слишком упругие голени.
У вас, как у верности, слишком уж меткие пули
И жалости чувство не свойственно этой натуре.
У вас, как у вечности, слишком жестокие нравы –
Вы раны сквозные оставите – все ради славы.
О, что вам любовь и скитания бренного тела?
Ведь тело умрет, а вы вечны, какое вам дело…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503021
дата надходження 03.06.2014
дата закладки 07.01.2016
Хотеть его до отвращенья,
Плоть, пошлость, холод, посмотри –
Постичь желанье совращенья,
Давно живущее внутри,
Так просто. Трудно втиснуть в рамки
Разбуженную ипостась
Себя. Страсть словно требует огранки,
В глаза любовника смотрясь.
Неуловимое мгновенье:
Владеть и тут же отторгать,
До аморальности влеченья
Играть с тобой, с собой играть.
instagram: @j.s.garmasch
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610231
дата надходження 29.09.2015
дата закладки 07.01.2016
Неспешно скольженье к обрыву…
Изгибы достойны Рембрандта,
Но, будто цветы полевые,
Умрут, не отдав аромата.
В руках неумелых погибнут
Ранимые нежные листья –
Их жизнь скоротечная минет,
Лишенная счастья и смысла.
Мешает свободе паденья
Отсутствие чувства полета…
Вот снова неловким движеньем
Ко мне прикасается кто-то.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604763
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 07.01.2016
А что касаемо меня –
Придумай оправданья сам,
В мирах кредитов и реклам
Так холодно моим ступням
И зябнут пальцы. Я уйду
От одиночества души,
А ты живи и не греши,
Верь мне, я там не пропаду.
Хотя, касаемо тебя –
Родное мне твое плечо
И книги те, что ты прочел,
Я открывала для себя…
А в этих книгах ночь нежней,
И от твоих теплее рук,
И, показалось, ты мой друг…
Непросто оставлять друзей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525580
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 07.01.2016
Ничего с тех пор не написано,
Когда прожито две любви.
Все слова разбежались крысами,
Спешно бросив мои корабли,
И огарков несметное множество
Недоплаканных мною свечей,
Я и Богом была и убожеством –
Каждодневным рабом мелочей.
То ли с плахи душой воспаряя,
То ли телом на плаху всходя,
Я теряю, теряю, теряю,
По пути обретая себя.
Надрукований у журналі "Дніпро" №7-9 2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554309
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 07.01.2016
Мне тесно в этой комнате
Под белым потолком,
И сердце мое гордое
Скучает под замком.
Мне душно в этом городе
Среди пустых глазниц
Знакомых, незнакомых мне,
Идущих мимо лиц.
И все поползновения
Моей живой души,
Как детские движения –
Нелепы и смешны.
Как рамки филигранны,
Как мир ничтожно мал!
И кто-то сел в свой поезд,
А кто-то – опоздал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353102
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 07.01.2016
Ти кохався колись із кригою?
Тоді спробуй на смак мене.
І не мрій, що розстану з відлигою –
Пройде ніч і усе мине.
А чи входив колись у пустку,
Де замість шибок – вітер,
І серце висить на мотузці,
А в серці – вірші й молитви?
Ось, візьми, це тобі, найпалкіша,
Тільки послухай хвилину:
Я молю тебе бути теплішим,
Обпікати мене, наче глину.
Я молю тебе бути терплячим,
Коли я з’їжджаю з глузду
І поглядом своїм звірячим
Б’ю, наче молот у кузні.
Я благаю забути нормальність,
Та стати трошечки дивним,
Увімкнути мою реальність,
Я молю тебе стати вільним.
Я прошу заховати в долонях
Мою полохливу безодню,
Молю, щоб горіло у скронях,
Молю залишити в полоні.
Дай забути, що я є та пустка,
Дай забути, що я є та крига,
Дай відчути, що вже не відпустиш,
Я молю тебе бути сильним!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106833
дата надходження 08.12.2008
дата закладки 07.01.2016
Тримай мене за руку, поки дощ
Не змиє сліз солоного причастя,
Візьми собі у серце наше щастя,
А я візьму полегшення всіх прощ.
Тримай мене, бо вирвать хоче знов
Шалений вітер, злий і невгамовний,
Підступний, наче лихо, безумовно,
Розвіяти нас попелом зайшов.
Тримай мене, нехай метуть сніги.
Коли лютують сіро-чорні хмари,
Лютішої вже не буває кари -
Коли любов"ю сплачують борги.
Тримай мене за руки, - відмолю
Минулого безжалісне страждання,
Прийдешнього розвінчане вигнання,
Бо лиш тебе, без пам"яті, люблю.
02.01.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632999
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 07.01.2016
Ти ж не хочеш війни між нами?
Ми обидві з тобою поряд.
Закриваємося руками,
Чи роками, як там говорять?
Я тебе не віддам зневір"ю,
Хоч тримати не стану й трохи.
Ти навпіл розділивсь повір"ям
На зорі якої епохи?
На зорі, коли темним пилом
Заступила край світу хмара.
Ми обидві тебе любили,
Ну за віщо ота нам кара?
Ми обидві... впаду у ноги,
Не покинь, не шматуй, отямся!
Не тобі упаду,а Богу,
Як прийду знову до причастя.
Ти ж не хочеш війни між нами?
Ми обидві в таємній змові,
Вже не день, не роки - віками
Плетемо віночки тернові...
03.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633287
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 07.01.2016
[i]А вже далі – більше нічого зовсім не буде,
прибуде вчасно опівнічний прощальний трамвай.
а вже далі – обличчя і тіні, тіні і наполохані люди,
тільки ти заплющ очі, тільки ти на це не зважай.
Знаєш, вбивати поглядом набагато легше,
коли у твоїх зіницях сріблом виблискує лезо ножа.
ти біжи, ти шукай собі жертву, поки іще не вечір,
поки тебе іще не пробирає безмовний жаль.
Ти не дивитимешся у вічі, коли він втрачатиме себе,
ні, не стане він ні мучеником, ні праведником.
не стане ні святим, ані грішним, ні бідолашним ще
він не стане нікому слугою, нікому радником.
Та нічого не буде. Він – переламане колесо,
що котилося б вічно під чужими мотузками.
вицвіло – білим, терпким до солоду, дихає голосно,
щоб не стати ніким, щоб стати хоча би звуками.
…І буде навколо стукати, стукати, стукати,
…І небо на плечі падати, падати, падати.
…і біль цей, і море, і світло очей, оплетені звуками,
…виринатимуть з глибин безмежно-давньої пам’яті.
…Темне притягує світло, мабуть, це наша карма.
…небо зітхає синім, дихає у потилицю, горнеться.
…чуєш, біжи, тікай, просто, це все – задарма,
…той, що бачить – не зрадить, той, що чує – не скориться.
Я б хотів забрати твоє горе, твій тихий солоний жаль,
але боюсь, що море мене покине, що море у каятті.
навіть у вогні я б розбив і другу скрижаль,
тільки всім начхати, особливо, коли я – у їхній пам’яті.
Може, я перетворюсь у чорний дим чи попіл,
але ти скажи, скажи, скільки ще цих чортових років,
щоб усі, хто став каламутною водою мене забули,
скільки іще, скільки, скажи мені, лишилося кроків…
Я ж казав, що вбиваю поглядом, мов кулею,
я ж казав, що не вмію стримувати синю злість.
усі, кого я любив – загинули, усі кого ненавидів – заснули.
Я – ніщо, я - страх, я – темне море…
чи, може, я – Василіск….[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634076
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 07.01.2016
[i]Коли життя – суцільні бар’єри,
Коли вже набридло в цьому морі пливти.
Якщо хочеш, я буду першим,
Хто не зможе тобі допомогти.
Коли ти відчуєш слабкість,
ти втомишся від холодних зим.
Якщо хочеш, я буду останнім,
Кого ти назвеш чужим.
Коли ти злякаєшся безодні,
коли захочеш тікати.
Якщо хочеш, я буду першим,
Хто не зможе тебе врятувати.
Коли дорога стане тонкою ниткою,
І одне, що хочеться – заснути.
якщо хочеш, я стану останнім,
Хто посміє тебе забути.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633853
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 07.01.2016
[i]Люди дихають похмуро у спини трамваїв,
У кишенях пальто зберігають квитки.
А у мене зім’ята записка: «чекай, і…
Згодом відчуєш тепло рідної руки.
Люди тихо сміються, чуючи кислотні слова,
Їм байдуже, що гине заплакана осінь.
Вітер жалісно закликає «ну ж бо, давай…»
На кінцевій станції хтось крикне «досить»
За вісім хвилин мимо двадцять шість поїздів,
У якомусь, можливо, ти дихаєш сивим димом.
Люди спонтанно вдають, що вони не злі,
Ти стріляєш впевнено, але всі кулі мимо.
Холодним подихом вітер зриває маршрути,
Мені байдуже, що люди сміються тепер.
Можливо, згадаєш коли-небудь кому ти
Віддав свій останній заряджений револьвер.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633583
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 07.01.2016
***
Купить цветы – невелика заслуга!
Ценнее их нарвать в чужом саду.
Под покровительством Луны-подруги,
У хитрых звезд соседских на виду.
Преодолев сомненье и смятенье,
От неопределенности дрожа,
Принять за неземное наважденье
Благословенье встречного ежа.
И поцарапать пальцы, пробираясь
Сквозь ежевику к свету хризантем,
Перевести дыхание, собрав весь
Порыв в букет невзрачный…
А затем
Лететь ко мне смиренно, вдохновенно,
Чтоб подарить в ответ на мой вопрос
Луну-улыбку, звезды-хризантемы
И ежик растрепавшихся волос.
12.10.2011
Фото из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615301
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 07.01.2016
Падают яблоки.
Томно, не целясь,
под притяжением бренной земли,
на одержимых ньютонов надеясь.
Тщетно.
Взлетели бы, если б могли.
Падает снег, не взирая на даты
и намекая на сдвиг в полюсах.
Падают неумолимо солдаты,
чтобы потом вознестись в небеса.
Падают ангелы, жадно вкусивши
сладкий, запретный, заманчивый плод.
Падают девы, на деньги польстившись.
Манна с небес – для того, кто не ждет.
Падают люди. И духом, и телом.
В обморок. И с искажением лиц.
Перед царями толпой оголтелой
необоснованно падают ниц.
Падают в ступор, в отчаянье, в кому.
Падать для всех наступает черед.
Падают камни. Нескладно, покорно –
кто-то их, наверняка, соберет.
Падают башни, дома и колонны,
осенью листья и цвет по весне,
кони, каноны, дожди и короны.
Падают деньги и люди в цене.
Падают звезды в непознанной выси,
предоставляя желанию власть…
……………………………………..
Падают памятники,
словно листья…
Падать не страшно.
Страшно упасть.
01.09.2015
Фото Олега Бондаря
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614052
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 07.01.2016
***
Часы –
коварный, мудрый рак.
Неудержимо и прилежно
большой клешней,
за шагом шаг,
секунды, дни
и годы
режет.
***
Часы –
огромный пеликан.
Извечный голод утоляя,
в бездонный зев –
пустой капкан,
куски реальности
глотает.
***
Часы –
усатые жуки,
меня обманывают подло –
веками жду,
годами помню,
а встречи –
мига угольки …
Пружинный скрип,
колесный скрежет
сегодня
сменят на вчера …
Сейчас ты скажешь:
«Мне пора»,
и стрелки этот век отрежут.
25.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634124
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 07.01.2016
Опять я ожидать – обречена.
Когда в тиши ни голоса не слышу,
Ни звука… Лишь ударная волна
От мерных капель слёз с покатой крыши…
Считают капли долгий трудный путь
От твоего – до моего порога.
Нельзя любить кусками, по чуть-чуть…
Любви должно быть несказанно много!
Чтоб накрывала волнами – сполна!
Чтоб голова кружилась от волненья!
Чтоб я не ожидать – обречена,
А радоваться – каждому мгновенью!
***********
Я знов тебе чекатиму з доріг,
Де наше поєднання – не важливе…
А краплі з ринви мірно об поріг
Відлічують миттєвості до зливи…
До зливи сліз, яких не бачиш ти,
Моїх страждань збагнути знов в знемозі,
Знущань липкої тиші пустоти,
Відірваність від губ твоїх… В дорозі
Хоч іноді… хоч мимохіть – згадай…
Почую – із солодкого полону…
А краще – теплим словом загойдай
Мої тривоги марні – з телефону.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628448
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 07.01.2016
[i]Стихотворение написано в соавторстве с поэтом Сергеем Сокольником.
[/i]
Зеркал полуразрушенный чертог.
Мы только здесь встречаемся отныне.
Миров потусторонних полубог.
Живущих мира я – полубогиня.
Скажи - зачем проведена черта
Меж тем, где не живу сейчас, чем грежу?
Твоя мне недоступна высота.
Ты не заденешь даже край одежды…
Мне не прижаться. Не коснуться лба,
Из губ нектар не пить, опять пьянея…
Желания единого раба,
От «невозможно» - снова цепенею…
Войди в меня. Пронзи насквозь. Возьми,
Законы, и преграды все разрушив.
Пускай меня не будет – меж людьми.
За миг с тобою – я отдам всю душу!..
...Пришел ответ. Ведь ОН не смог - смолчать.
Ответ ответов. Как крушенье мира
На этой встрече, где нельзя ВСТРЕЧАТЬ.
Где выход в явь - не выход из квартиры.
Он ПРОСТО БЫЛ. Лишен душевных мук,
И ранив тем, что сам давно был ранен -
Исхода нет. И лишь касанью рук
Дано осуществиться нам "на грани".
Пусть образ прежний разлетится в прах.
Твоя отрада - новой встречи радость.
Ты не ищи отрады - в зеркалах.
Они все лгут. В них нет ни капли правды.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630583
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 07.01.2016
Я не буду, не буду смотреть на дверь...
Ожидание - хуже смерти,
Где пылит зола от моих потерь...
Только - где тебя носят черти
Всех твоих дорог, всех твоих друзей,
Встреч случайных и дел по горло?
Я рисую - розовым - цвет камней,
А выходит - карминно-чёрный,
Тяжелы в руке, бьётся боль в виске,
И часы - миражи считают,
Что отходят прочь...
Прорастает ночь
Сквозь меня
На шестом ударе...
26.12.2015 18.05
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632013
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 07.01.2016
Я приду.
Даже если отринешь.
Отвернёшься устало при встрече...
Знаю я - я совсем не богиня...
Равнодушье твоё - не замечу,
Замолчу - резковатость движений,
Уловлю незаконченность фразы.
Рассмотрю все морщинки и тени...
Не заплачу. Ведь слёзы, как стразы,
Суррогатом тебе показушным,
Не они для тебя драгоценны...
Свои руки - порывом ненужным
Уроню я тебе на колени...
Прикоснусь - в ожидании чуда,
И душа без ответа заноет...
Знаю я, что ответа - не будет.
Но за что - так жестоко - со мною?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631562
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 07.01.2016
Мы не совпадаем.
Классически - не совпадаем.
Прости, что вторгаюсь я в будни твои - невпопад...
Опять в те часы,
Где ты занят - лучом попадаю,
И ворох несказанных слов возвращаю назад.
А ты - всё не слышишь,
Как нежность играет всё тише
На тонкой свирели, и с крыши сосульки летят
Тех слёз, что застыли.
На ветках - бесстрастности иней
Порой оседает, и бьёт начинания - град.
От несовпадений -
Под окнами серые тени
Настойчиво манят в пучину тоски, в глубину...
Мы - не совпадаем.
Но рок нас мгновеньем одарит,
И две половинки так нежно сольются в одну.
30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632902
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 07.01.2016
Погоди! Обниму порывисто,
Оберегом коснусь груди…
Пусть ложится нам путь извилистый
Белым снегом… Не уходи!
Ярким блеском, манящим праздником
Не всегда обозначен путь.
Чем уйти навсегда отказником,
Ты моим утешеньем будь.
Мимолётным пускай видением,
Жаркой встречею – хоть на час.
Предвкушением, притяжением
Вспышкой чувства – как в первый раз,
Болью, пусть до конца не выпитой,
Искрой малою колдовской.
Обними меня. Будем квиты мы.
Сколько можешь - побудь со мной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634065
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 07.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2016
Я хочу додому…знервовано, змучено, вперто
Із вирію мчусь у покинутий з осені світ.
Змололо життя, ніби каву, в земній круговерті.
У вирі поразок і втрат, крізь чагарники літ---
Додому…додому, в моє повнолуння зелене,
Де небо вкриває асфальтів гарячий кришталь,
Де в росах каштанів веселки співають для мене,
Додому, в минуле, де радість моя і печаль.
Закони життя перепишу, порву, перекреслю,
Додому у «вчора» ввірвусь, щоб під дахом небес
Просто, безцільно спинитись в вогнях перехрестя
Й востаннє, востаннє вдихнути у груди тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604068
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 07.01.2016
Сухие строки прямо в грудь,
Обиженное сердце встало,
Как только уловил я суть,
Мне стало бесконечно мало.
Твоих улыбок, без конца
той вереницы дней дождливых,
Но нет плохого , у творца,
И в этом чувствуется сила.
Молчание пугает, в ночь -
Всегда уходят тени предков,
И ты прогонишь снова прочь,
Хоть видимся довольно редко.
Но сердце заново простит,
Пусть в ожидании бессрочном,
Оно ,по прежнему ,болит,
И ставит между нами прочерк...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627702
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 04.01.2016
Мой вечер наполняется вином,
Нелепым ожиданием свободы,
Не встретимся, ни после, ни потом,
Меняя расставания на годы.
Меняясь, как январские снега.
За прошлыми звонками – остановки.
Излишняя улыбчивость – строга,
Теряется знакомая сноровка.
И рельсами изрезана земля,
Уходит вдаль, меняя горизонты,
Сбиваются отсчеты и с нуля,
Мы начинаем, думая о ком-то.
Как поезд, уходящий в никуда,
Боимся не успеть, и в перерывах,
Пытаемся запомнить города,
Бросая одиночество с обрыва.
О скалы разбивая небеса,
Что в волнах отражаются, невольно,
На разных оказавшись полюсах,
Не думали, что будет очень больно.
Последние неловкие слова,
На сердце, выжигая тишиною,
В растерянности, думая о Вас,
Я становлюсь разорванной струною…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633498
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 04.01.2016
Обійми́, поцілуй, захисти і зігрій –
Я не хочу бути сильною.
Покажи мені шлях до загублених мрій,
Бо не вмію бути пильною.
Загубила стежку і сама не знайду –
Поведи, як малу дитину.
За тобою слухняно я всюди піду,
За тобою ку́лькою плину.
Я лечу невагомо – кохання несе,
Тож тримай мене, любий, міцно.
Запишу свої мрії в захмарнім есе
Лиш для тебе… каліграфічно.
Ти слідкуй за мною – можу загубитись…
Краще кинь все й лети зі мною.
Потихеньку можеш поруч примоститись,
Я ж зігріюсь… твоєю рукою.
Ми загубимось разом, милий… до завтра,
Заховаємось десь серед хмар…
Ти поглянь! Пломеніє крайнебом ватра –
То горять сліди забутих чвар…
08.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528642
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 02.01.2016
Життя моє було пустою площиною --
Я мав лупать скалу під сонцем, що сія,
Під краплями дощу і лютою зимою --
Так жили тисячі таких самих як я.
Запізно зрозумів, що слави нам не буде,
Лиш буде рай тому, хто наш сей труд відняв,
І всі ми згинем тут, і посміються люди,
Що дурнями тягли, а мудрий поганяв.
(По мотивам "Каменярі", І. Я. Франко)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609176
дата надходження 25.09.2015
дата закладки 02.01.2016
[i]По мотивам І. Губермана[/i]
Святим милуюся життям
З цинічною безтактністю.
Мене цікавлять форми плям
на різних німбах святості.
[i]Оригінал[/i]
Увы, но я не деликатен
и вечно с наглостью циничной
интересуюсь формой пятен
на нимбах святости различной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632929
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 02.01.2016
..зацепиться душою за память..
..и..терзаясь..себя линчевать..
..забывая..что жизнь есть другая..
..и не жить..а существовать..
..не летать..окрыляясь мечтою..
..не дышать в унисон..а сопеть..
..не гореть..
..стыть в обнимку с тоскою..
..в пустоту одиноко смотреть..
..научиться б дышать полной грудью..
..отложить память лет на потом..
..и расстаться с надуманной грустью..
..и заполнить дыханьем свой дом..
..пусть в нем дышат все окна и двери.
..и цветы..что на окнах уснули..
..очень хочется все же мне верить..
..что с судьбою вы не разминулись..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536969
дата надходження 14.11.2014
дата закладки 02.01.2016
..Ангел..с одним крылом..
..память души колышет..
..кровью сочится излом..
..ветер лишь боль его слышит..
..ночь укрывает от глаз..
.."спи..мой печальный герой"..
..Бог слышит всё..и воздаст..
..будет всегда он с тобой..
..утро пробьется сквозь тени..
..свет и тепло неся..
..и ветерок спасенья..
..что то шепнет..унося..
..боль и души терзанье..
..горечь прожитых слов..
..судьба-это ведь испытанье..
..а значит-основа основ..
..Ангел мой однокрылый..
..взглядом несущий свет..
..шепотом боль изливая..
..глазами лаская рассвет..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536965
дата надходження 14.11.2014
дата закладки 02.01.2016
"Я ніколи не думаю.
Не вставили ще такої функії
в запчастину, що черепом
всі називають.
Мені дозволили тільки гнутись
й посміхатись коли вони роздягають.
Біль чи холод? -
Відчуття в мені не закладено,
щоб вам було комфортніше
і щоб воно врешть не зрадило.
Любов? - це не про мене.
Емоціям я б не раділа,
тому мені байдуже чи листя зелене,
головне, щоб папірці шелестіли.
Сміятись чи плакати мені не дозволено,
щоб в процесі вас не збивати.
Крик як функцію вимкнено,
мені варто лише стогнати.
Мене не можуть насправді цікавити
як ваші справи і чи все в порядку.
Мене можна лише трахати -
це єдина для мене зарядка.
У краще я навіть не вірю.
Сподівання для мене чужі.
Я вдосконалена вами повія -
користуватися можуть усі." -
Така повія була б ідеальною,
ви на неї б молились.
Та це всього лиш звичайна ілюзія,
яка помалу веде у могилу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631238
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 02.01.2016
мовчи моя пташко
не співай
коли не маєш для кого
мовчи моя пташко
постривай
дай зняти твої закови
мовчи моя пташко
бережи
свої сили для холоду
побачиш прийдуть вони
після зливи
очей твоїх змолоду
може ти ще болиш
у далекого когось
й не даремно кричиш
зриваючи голос
твоя клітка закрита
не відчиню її
дочикалася літа
самотньо в гнізді
кричи моя пташко
розправ
свої крила зім'яті
кричи моя пташко
злітай
і бийся об грати
кричи моя пташко
до скону
до втрати ваги
кричи моя пташко
до мене
кричи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632008
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 02.01.2016
я ніколи не стану тією самою
для тебе навіть гарнішою
мене не назвеш своєю коханою
для тебе не буду хоча б найгіршою
я всього лише відрізок
на твоїй лнії
один з елементів
що в мозку хімії
не стану складовою
суміші дикої
яка допомагає
тобі досі дихати
я додаю лише
зайвого сорому
в придаток до сумнівів
що б'ють по хворому
в мені немає нічого особливого
щоб зайняло в житті твоїм
місця важливого
ніколи не стану скарбом жаданим
який в маренні шукатимеш ти
а для мене міг бути моїм коханим
якому б хотілось вже нікуди не йти..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632198
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 02.01.2016
одні в одних всього лиш для кількості
й отримані просто задарма
інертно пливемо в обмеженій вільності
сумніваючись чи вона цього варта
всі невдачі скидаєм на карму,
долю, фатум, невдало вибраний час
пропускаючи можливість вдалу -
щастя панічно лякає нас
через дрібниці форсуєм важливості
знецінюєм раніше святе
засуджуєм інших за їхні дивності
сприймаючи свої як зрозуміле й просте
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632892
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 02.01.2016
Не кидай мене в обійми самоти
Там нічого,тільки порожнеча.
Виведи мене із темноти
це неначе довгожданна вчеча
...від думок...
від блуду...
...від журби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585843
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 31.12.2015
Лютує кров нестримна та п"янка,
Здається, то - дев"ятибальний вал,
Твоя завмерла на плечі рука,
Лукавий погляд обіцяє - шквал...
Лютує кров, шумить у скронях так,
Неначе сипле попелом вулкан...
Слова туманять, як духмяний мак, --
Ворожкою настояний, дурман.
Лютує кров, багаттям у душі,
Полум"я стріли так нестримно -- вниз...
Колись з тобою ми були... чужі...
Одної ночі ти мені наснивсь...
Лютує кров... умили сльози плоть,
Щомиті сонця спалахи вночі...
Бажання ми не в силах побороть,
І слів нема, лиш стогін. Чий?.. звучить.
28.01.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556166
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 30.12.2015
Шаленством вразив, попри сподівання;
Не знавши, не збагнула, що вже йшла.
Усі його нестримані зізнання,
Я пригоршнями, жадібно пила.
Десь падали дощу прозорі води,
В бурхливім танці - стогоном чуття...
В обіймах тих гарячих насолоду,
Ти дарував... всі радощі буття.
Троянди пелюстками обіймали
Ту несподівано-чарівну мить
Шаленством паленіли і згорали,
В єдиному бажанні - полетіть...
13.01.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551241
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 30.12.2015
І був мій світ, розірваний на клапті.
І я була – і грішна, й неземна.
Тулилась ніч у складочці на платті.
Ти імені мого не називай.
А вітер гнав назад самотні стрілки
і клянчив то на сніг, то на слова.
Читай мені Малковича і Рільке.
Лиш імені мого не називай.
Бо голос ще не впійманий на тишу,
а значить не зима ще, не зима.
Я мовчки тут між тінями принишкну.
Ти імені мого не називай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632001
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2015
За радости любовных ощущений
Однажды острой болью заплатив,
Мы так боимся новых увлечений,
Что носим на душе презерватив.
Игорь Губерман
--------------------------------------------
* * *
щоби не лягати під колеса долі,
у коханні знов не склавши жоден норматив,
боючись нових розчарувань й проколів,
душу [а не тіло] я запхав в презерватив.
17.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552499
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 30.12.2015
ти знаєш, я часом молився за тебе,
щодня був молився, своєму лиш богу,
якого не знає ніхто, тільки небо
і я, що сам сплутав зірки та дороги...
просив сонце й місяць про тебе подбати,
якщо був далеко й не мав таких сил,
якщо тобі сумно й не поряд вже мати.
я сну та здорового ранку просив....
бажання загадував в ніч новорічну,
з тобою пов'язане, знову і знову,
бо, кажуть, що ця ніч на диво магічна,
і збудеться все, що у неї замовив.
(Сонцю)
24.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554278
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 30.12.2015
не знати б хвороб, лиш тобою хворіти...
і ліків не треба, й ефектів побічних —
твій вірус нехай живе у мені вічно,
росте й проростає, мов сонячні квіти.
якщо задихатись — твій запах вдихати,
що змішаний в горах й небесних озерах.
в пахучих весняних садах, парках й скверах
ростимуть дерева з твоїм ароматом...
якщо вмерти, то від твоєї нестачі —
нема ж більшої від цієї печалі.
нестерпно, коли ти все далі і далі:
думки стають сірі, а рухи ледачі.
не пити вина, лиш тобою п'яніти...
з похміллям в твоїх ніжно-теплих обіймах.
сміятись з невдач, ніби коміки в фільмах,
і міцно триматись разóм, як магніти.
07.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564990
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 30.12.2015
розірви епітелій моєї журби,
печаль скальпелем ніжно й повільно розріж.
я — лише один з-пóміж людської юрби,
та для тебе тримаю загострений ніж.
перевірений часом й людьми інструмент,
візьми в руки свої і печалі позбав
мою душу [мов тіло, розбиту ущент],
як життя позбавляють лиш задля забав.
і легені мої ти у небі втопи,
щоби спраглими стали до моря й води,
океан суму був би не вище стопи,
а наш човен річками до щастя ходив.
розірви епітелій моєї журби,
печаль скальпелем ніжно й повільно розріж.
що завгодно зі мною віднині роби —
я пройшов "неповернення в смуток" рубіж.
25.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577082
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 30.12.2015
* * *
И всё-таки была вначале мысль.
Мысль, без которой пустозвонно слово.
В ряд выстроились, выросли, сплелись
Из мысли – мироздания основы.
И Бог, что есть начало всех начал,
И мы – как продолженье продолжений,
И случай, хлёстко рубящий сплеча,
Всё – Мысли Созидающей теченье.
И это созиданье – есть Любовь,
Которая – хоть верьте, хоть не верьте –
Проступит сквозь страданья, кровь и боль
Сияющею формулой бессмертья.
Ноябрь 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626174
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 29.12.2015
А можна, я буду твоїм подарунком Долі?
Твоєю щоденно тепло-ранковою кавою.
Ти просто відкриєш очі, протягнеш долоні,
І я буду поруч, ніжно-вершково-ласкавою.
А можна, я буду твоїм поцілунком Щастя?
Любов’ю насичена, щиро-бентежно-покірна,
Зібрані зорі до ніг тобі віддано класти,
В час, коли тво́я впевненість в со́бі доволі спірна.
Можна, я буду чуттєвим спалахом Пристрасті?
Свіжою-сніжною, різко зім’ятою постіллю,
Криком у тиші, подихом надто уривчастим,
Струмом по венах, туманним у голову пострілом.
Можна, я буду для тебе дзеркалом Вічності?
Щоб наші мрії знаходили вірне призначення,
Була мета рости у тандемі всебічності,
Щоби в дуеті було своє істинне бачення.
Можна, я буду для тебе призначена Богом?
Ще до народження, небом з тобою повінчана,
Радість ділити і горя не знати чужого.
Можна, тобою завершу цю еру із відчаю?
07.04.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573187
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 29.12.2015
Давай забудем всіх, які вже “до…”,
Були до Нас, до Тебе. Перехожі.
Бо Наші душі божевільно схожі,
А їх сліди вітрами замело.
А твоя думка в моїй голові
Закінчує маневри надто точно,
І зрештою вдоволено муркоче,
Розставивши всі крапочки над “і”.
А твої дії, навіть хтозна-де,
Містичним чином з’єднані з моїми.
І як би Нас життя не розкроїло,
Ми все одно єднаємось в Одне.
Давай нарешті спалахнемо так,
Щоб усі тіні повтікали з виду.
Влаштуємо прощальну панахиду
Стосункам, що завершили етап.
Давай наллємо в келихи “Бордо”,
І відсвяткуєм Нас, з’єднаєм ниті.
І гармонійним щастям надто ситі,
Ми не згадаєм тих, які вже “до…”.
23.04.2015 р.
© Альбіна Смолянська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576956
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 29.12.2015
Вдихни мене… до спа́змового болю,
До кожної клітиночки легень.
Насолодися мною… і поволі
Почни із мене свій буденний день.
Розкрий мене… до сонячного ранку,
Поривом вітру ку́чері поруш.
І вранішньої кави філіжанку
Смакуй ковтками напівсонних душ.
Вдягни мене… цілунками зап’ястя
Замість браслетів ніжно прикрашай.
Ти одягай мене в ранкове Щастя,
І тишею волосся заплітай.
Буди мене… світа́нковим сопрано,
Легкими марципанами із хмар.
У когось на сніданок круасани,
Мені ж смакує з посмішок узвар.
Віддай мене… вже новий день чекає,
Душею лиш мене не відпусти.
А коли захід сонцем запалає –
Ти знов мене до себе забери.
29.04.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578143
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 29.12.2015
Скажи, що не намарно… Лиш скажи,
Що моє серце врешті буде цілим,
І хто би не стріляв – вже не поцілить,
Бо ти його собою захистив.
Промов лише очима… Чи скажи
Так, як годиться, цілими словами,
Що вічність в безкінечності між нами
Сплітає наші долі у роки.
Бо мабуть, вперше, знаєш… Так боюсь,
Що ці бажання раптом не взаємні,
І я у своїх мріях потаємних
Укотре вже самотністю втоплюсь.
Бо мало часу, мало… Не чекай,
Що буде краще, зручно чи комфортно,
Бо мить тікає надто незворотно.
Лови мене в обійми і тримай.
Тримай так міцно… Мовчки покорюсь.
Лише скажи, що почуття ті самі
Перевертають душу полюсами.
Я ж навіть слово мовити боюсь…
10.05.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580755
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 29.12.2015
Як без тебе цей час пришвидшити?
Ці хвилини ідуть сторіччями…
Душу, зкроєну протиріччями,
Так хотілось тобі залишити.
І віддати тобі хоч крихітку
Безборонно летючих спогадів…
Хоч на фото в твоєму погляді
Уже вкотре шукаю прихистку.
Хоч по буквах збираю жменями
Імовірні миттєві враження…
Терезами у Долі зважені,
Ми для неї були шаленими.
Ми здалися їй надто ситими
Один одним на мить без вічності…
У режимі німої кличності
Я у неї тебе проситиму.
…І щодня тебе мовчки кликати,
І шукати думок сполучення…
Як без тебе цей час відмучити,
Якщо звикла тобою дихати?
13.05.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581689
дата надходження 16.05.2015
дата закладки 29.12.2015
Вір мені. Хоч у Долю не віриш, то може й не треба,
Вона надто досвідчена й надто премудро-стара,
Щоб минути нас двох, коли зорі із вічного неба
Наші душі зв’язали, хоч часто розводять тіла.
Не буває отак випадково поєднаних зроду.
Моє щастя – з тобою, та все має свою ціну.
Щоб у Долі могла заслужити тебе в нагороду,
Я усі негаразди й тортури у неї пройду.
Вір мені. Та насправді чи вистачить мудрості й сили,
Я не знаю, пробач. Бо я інколи надто м’яка.
Хтось отруєне яблуко дав, а я взяла й вкусила,
І, наївна така, не помітила там черв’яка.
Хтось любити хотів, а я надто пручалась щосили,
Бо не знала любові, що чиста, як щира сльоза,
Бо минали, зминали і в жертву мене приносили,
І з роками потрохи черствіла тендітна душа.
Вір мені. Я з тобою – за небом, за обрію краєм,
За межею останнього розстрілу моїх причин.
Досить принципів, геть. Я тебе назавжди обираю
На усю безкінечність життєвих і творчих глибин.
11.06.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587173
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 29.12.2015
Мій милий Птах, де ти дістав ці крила,
Якими ти мене підносиш ввись
Над поверхами неба? Я зуміла
Собі сказати: “Дівчинко, скорись”.
Хто тебе вчив так вміло керувати
Буремними потоками між хвиль
Моїх душевних течій? Треба знати,
Яке впустити з моїх божевіль.
І як не загубитися стежками
Серед величних створених лісів
Та безлічі фантазій. Щастя з нами.
Ти віднайти до мене шлях таки зумів.
Мій рідний Птах, а я тебе любила
У кожному прожитому житті
Моїх реінкарнацій. Полетіли,
Люби мене в безхмарній висоті.
12.06.2015 р.
© Альбіна Смолянська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587184
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 29.12.2015
Ти зі мною лише говори. Я прошу, не замовчуй,
Недосказане слово, немов кам’яний моноліт,
Застрягає у горлі. І скільки його не проштовхуй,
Скільки з ним не борись - воно тільки сильніше болить.
Ти мені хоча б трохи скажи. Бо мовчання - отрута,
Бо застояне слово гіркіше і від полину,
Заповільнює серце. І потім ніяка покута
Не очистить цю кров, не розрідить її густоту.
Я прошу тебе, ти говори. Я благаю, частіше,
Бо заховане слово, як вихор, змітає усе.
Хоч мене пожалій. Бо мене твоя змовчана тиша
Неприборканим полум’ям в грудях нестримно пече.
21.09.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613759
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 29.12.2015
Як це листя скрутити жмутом, зібрати в кошики,
Як цю осінь гірку зацу́крити теплим медом?
Як цю тишу не чути, вона ж говорить пошепки
У тобі́, у твоє́му домі, під тво́їм пледом.
Як це небо схмурене трохи зросити фарбами,
Як цей смуток терпкий закрити високим муром?
Хтозна-де наші душі тихо вальсують парами,
Лиш не поруч із нами. Дай мені цю мікстуру.
Влий мені трохи чаю, вкинь туди сонця за́ходи,
Багряні промені я всотаю між пальцями.
Хтозна-звідки принесла осінь отруйні ягоди,
Ми серцями були молоді, стали – старцями.
Як цю осінь накрити шовком, зашити нитками,
Закрити у скриню і затопити грозами?
Вона мала прийти із миром, прийшла зі збитками,
І, мов злодійка, ві́рші замінює прозою.
25.09.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613988
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 29.12.2015
Твоя шкіра пахне ніжно-м’якою вишнею,
Відголосками м’яти та терпкістю кардамону.
Я із кожним вдихом наче стаю п’янішою,
Випиваю залпом ці келихи твого півтону.
Я із кожним дотиком знов втрачаю голову,
І мене біля тебе Всесвіт кружляє колами.
Я ніколи ще не знала такого голоду,
Щоб хвилини без тебе стали порожньо-голими.
Твої губи з присмаком надто палкого чилі,
Обпікають, спалюють шкіру тонкими клаптями.
Щоб вловити смак, мене змалечку ще привчили
Не ковтками пити, а зовсім малими краплями.
Твоє тіло пахне рідно-мускатним спокоєм,
А бездонні очі – мов дзеркало мого затишку.
Ти для мене став раптово жаданим злодієм,
Я в тобі розчинила сумнівів своїх залишки.
12.10.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614098
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 29.12.2015
Стільки болю крізь пальці… Ніколи такого ще пійла
Не пила, не вживала, іще не тримала в зубах.
Стільки трунку в словах… І неначе немає вже діла,
Це минуле – поховане, буцімто спалене в прах.
Кожне слово – кинджалом колючим прямісінько в серце,
Мов наточений ніж, розриває судини і плоть.
Добре кажуть, минуле – забуте. Забудьте, уперті!
Не копайтесь у пам’яті, там не знайдете щедрот.
Не знайдете нічого, крім болю, крім спраглої туги,
Крім оплаканих днів і таки не досягнутих мрій.
Наша пам'ять ніколи, одначе, не була нам другом,
І, на жаль, крім науки, нічого не знайдемо в ній.
Добре кажуть, ніколи не треба дивитись у “Вчора”,
Бо поховані миті зруйнують щасливе “Тепер”,
Бо всі спогади надто не терплять у собі повтору.
Час – це вічний, бездушний і часто німий людожер.
28.11.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625305
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 29.12.2015
Лікуйтесь долонями тільки коханих людей,
Прошу, не цурайтеся їхнього способу жити.
Цінуйте турботу. Учітеся, наче спудей,
Приймати відмінності й з ними сильніше любити.
Пірнайте лише у кохані обійми, і все,
У них відігрієте кірку серцевого льоду.
Підтримуйте вогнище. Справжня любов не пече,
Піклуйтеся і пожинайте лише насолоду.
Прошу Вас, впивайтеся тільки в кохані вуста,
Не бійтесь гіркого, бо втратите цінності меду.
Крокуйте назустріч. До щастя хода непроста,
Важливо до спільної долі відчути потребу.
Прошу Вас, старайтеся щось збудувати святе,
Прошу, не давайте коханим причини для болю.
Життя швидкоплинне. Важливим є рідне плече.
Будуйте майбутнє в любові, діліться собою.
01.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631869
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 29.12.2015
Завари мені чаю. Міцного, зеленого чаю,
З ароматом цілющих, Карпатами зрощених трав,
Вони бачили ночі, де місяць зорю пеленає,
Вони міряли простір, в який ще ніхто не ступав.
Завари мені чаю з терпким ароматом жасмину,
Білі паростки вдоста всотали гірської води,
Вони грілися вогнищем, що починалося з хмизу,
Гомоніли із вітром, що поруч із ними ходив.
Завари мені чаю з духмяно-перцевої м’яти,
Що ввібрала у себе палючого сонця жагу.
Можна також до смаку сушених суничок додати,
А як хочеш – ромашки, чи навіть пучок чебрецю.
І нехай за вікном тихо інеєм стелять морози,
І зима–завірюха навколо усе замела.
Я з тобою, й мене не лякають холодні прогнози.
Завари мені чаю: з любові і свого тепла.
15.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632147
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 29.12.2015
«Наче нема і не буде Сараєво...»
(Арсеній Тарковський)
Ще Відень сміється
Безтурботними оперетами,
Ще ніхто не знає,
Що є таке місто Сараєво,
Навіть знавці географії
При слові «Сараєво»
Не здригаються і не чують
Луну пострілів, гуркіт
Автомобіля-забавки:
Ще дивовижки, а не катафалка,
Ще
Музику – жменями, поети
Бавляться в декаденс,
Мріють про смерть – таку лагідну,
А майстри пензля
Грають скрипками фарб
Смішну фугу «весна».
Ще
Життя здається легким вальсом
З присмаком передчуття (до кави),
Ще
Дівчатка читають Мопасана й Флобера,
Юнь цитує Фрідріха Ніцше,
І не знає якого він кольору –
Фарш із людського м’яса,
Як повзають воші
Вовною сірих шинелей,
Як конають від тифу
Юнаки посивілі,
Як безокі солдати
Плетуться в тумані хлору –
Зеленому і їдкому,
Як косять косарі-кулемети
Людську траву,
І рвуть плоть
Куші колючого дроту.
Ще. Ще. Ще.
Ще. Ще. Ще.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632095
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 28.12.2015
Обіймаючи холодом ліс,
Стигне льодом зима,
Стигне завжди сама,
Бо від холоду кожен зімліє...
Перейди мою долю навскіс,
Он жахіть бахрома -
Вітер кригу лама,
А ріка по весні не міліє..
Не приборкуй таємних бажань,
Серце болем бринить,
Та броню не розбить,
Коли браму ти сам не зруйнуєш.
У сум"ятті палких сподівань,
Щоби душу зцілить,
Хіба кров"ю залить,
Тих примар, яких досі вартуєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632102
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 28.12.2015
Несмотря на активность передвижения,
на тело, наполненное кровью и лимфой,
человека можно классифицировать, как растение
это положит начало новым мифам
Как известно, человек не царь и не бог
чтобы качать вселенной свои права
особенно громок в этом смысле
человек горох
антиподом которому человек-трын-трава
говоря простым языком,
люди делятся на мужиков и на баб
следствием гендерного равенства
у них появились подвиды с префиксом - полу
Крепкие люди представляют семейство баобаб
а обращающие к свету лица- людей-подсолнухов.
с частотой в тысячи мегагерц
бьется сердца пламенный мотор
молодцом выглядит человек-огурец
и никогда не краснеет, как человек-помидор
человек-кока избыточно импульсивен,
человек-мак спокоен, как танк
Африка- родина человека-сливы
не помнит откуда родом человек-каштан
Человек-рис часто от засухи гиб,
в принципе любой человек гиб от засухи
даже мудрый, бесстрастный молчун человек-гриб
кроме интровертно-колючего человека- кактуса
впрочем, не все так просто
в мире людей-растений
основная их часть,так называемые универсумы
к примеру, утром укроп,а к вечеру хризантема
к примеру, ночью буряк - днем гортензия
люди-растения подвержены частым мутациям
особенно девушки невинные
та, что вечером в среду цвела акацией
спустя один день становилась плакучей ивой
на листьях человека-персика полчища тли
клубнем лежит и ждет человек-картоха
и лишь человек-конопля никогда не скомандует:пли!
в отличие от безумца чертополоха...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631933
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 28.12.2015
Сколихне хай мій біль ліси, -
ехом хай відіб'ють вершини!
...вже у серці нема краси,
лиш безкрайня пуста рівнина....
Лише сколота сумом ніч,
процяткована слізьми в сито...
Із тугою я віч-на-віч, -
нею наскрізь душа прошита.
І нитками із згадок-слів
про відречене та забуте
знов мережить уламки снів
те безсилля, роками скуте.
Бо не вернеш назад свій день!
Не зітреш вже душевну втому....
Як безопірна ти мішень
в часі зрадженому, сліпому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631624
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 27.12.2015
Відпусти мене... Відпусти!
Страх липкий... Біль терпкий.. Жаль пізній.
..Незнайомко, скажи - хто ти?
Ми ж з тобою так тісно-різні:
ти у сумнівах - я в сльозах!
Ти у розпачі - я в тривозі...
В найтемніших моіх ти снах,
я - в твоій голосній знемозі
підступитись до сонця... Вниз
тягне нас відсиріла тиша.
Мрій розбитих солоний бриз
важить тонну! Нестерпна ноша.
Відпусти цю обмерзлу брилу!
Вже пора. Вже прийшов той час.
Хай зітхне врешті ніч безсила
і спочине - ще ж день не згас.
Хай він - мокрий, холодний, сірий.
Нехай злива все не вщуха...
Пам'ятаю ж я погляд щирий
і усмішку, що не згаса!
І як клала легкі сліди -
ота "інша" - завжди натхненно....
Незнайомко, ти краще йди.
Повертайсь, Веселкова панно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631886
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015
Ти все ж прийшов коли вже не чекала
Коли з самотністю вже перейшла на "ти"
І день за днем надія все згасала,
Маленьку іскру залишивши самоти.
І зовсім вже не вірила у диво
Тепер самотність друг мій назавжди,
Від неї кров не закипає в жилах
Але від болю вміла вберегти...
І день за днем впивалась самотою
Топила біль за келихом вина...
Та ти прийшов коли вже не чекала
Зніяковівши, закохатися змогла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617941
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 26.12.2015
А я, правда, тебя люблю...
Просыпаюсь, бывает, ночью...
В небе звёздном твой взгляд ловлю...
Из-под ног уносящий почву...
А на утро в безликой толпе...
Я ищу твой курчавый волос...
И как музыка... в голове...
Льется нежный, любимый голос...
А жила ведь еще вчера...
Без тебя... так оно бывает...
А сегодня... поёт душа...
И еще... мне тебя не хватает...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431098
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 26.12.2015
Раздевай меня только взглядом...
Вызывающе глядя в глаза...
Задержи между раем и адом...
Где рождается страсти гроза...
Ты вводи мне себя подкожно...
Чтоб зашкалил адреналин...
И владей мной... до "невозможного"...
До... и после... лишь ты... один...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420489
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 26.12.2015
Ти так болиш в мені своєю даллю...
Не бачити... не чути... не торкнутись...
Лиш почуття... приховані вуаллю...
І шал бажань - до тебе пригорнутись...
В словах - контроль... зіщулення емоцій...
А серце прагне вголос заспівати...
І не плануючи реальності промоцій...
Любити без умовностей... КОХАТИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415880
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 26.12.2015
Она читала его, как книгу,
почти запоем, дыша загадкой:
кто он такой и зачем к интриге
свои ремарки даёт украдкой...
Она читала и восхищалась,
во сне дописывала страницы
и, со-причастная, растворялась
по предложению, по крупице...
Ему же... льстило её внимание...
Ведь только им... так никто не жил...
И грели душу её признания...
А ей казалось... что он любил...
Она бы даже... могла вписАться...
Главою в книгу, но к сожаленью...
Финал дочитан - пора признаться...
Что для него - она стала тенью...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412731
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 26.12.2015
Я порожній рядок у сумному вірші,
Загубила квиток до твоєї душі —
Маю крила, та каменем падаю вниз,
До асфальту торкаючись зливою сліз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631642
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 26.12.2015
Надихають мене на поезію ,
На строфи невпевнені тихо .
Я вже увімкнула фантазію ,
Чекає на мене лиш лихо .
Мене надихають на пристрасті ,
Поети великі й письменики .
Неможу знайти у житті ,
На біль і на горе займеників .
Мене надихають на жалості ,
Ті люди що плачуть і ниють лиш .
У мене нема досконалості ,
Я прошу іди вже , облиш .
Мене надихають на дурості ,
На тихі страждання у темряві .
На вулиці люди в похмурості ,
Вони все життя у мареві .
Мене надихають на вбивство ,
Не плоті , на жаль , а душі .
У мене своє королівство ,
В якому я пишу вірші .
@Невідома
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631495
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 26.12.2015
Мій любий фантоме,
Присядьмо на каву.
Не скаже нікому
Зима завіконна,
Що Вас я зіткала
З найтоншої ниті
Замрії і суму.
Душею сповиті
Ці марення миттю
Хай тиша відлунить.
Мовчання між нами
Ніхто не порушить.
Хіба лише панна
З картини у рамі
Загляне у душу.
Та час осоружний
Свічу мерехтливу
Лукаво примружить.
А ми з Вами, друже,
Полинемо дивом
В думках невагомо
У сутінки зали.
І геть заборони,
Мій любий фантоме.
Присядьмо на каву…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388171
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 26.12.2015
Що ж це за гра така – вперто іти за грань?
Чим я так сильно тобі завинила, любий?
Темрява ніжно обличчя твоє голубить.
Ось тобі нерви. Намотуй клубки чи грай.
Грій мене мовчки, допоки немає слів.
Доки у скронях відлунює тихе «мир Вам».
Там, де межу заступила глибока вирва,
ти розпізнаєш мій шепіт між голосів.
Поглядом крий мене, край мене тонко, бо
рани пектимуть, хай як ти на них не дмухай.
В ім’я Отця, в ім’я Сина й Святого Духа,
Ти говори, говори мені про любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629207
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Тріснув голос старої платівки,
Тріснув час на “було” і “стало”,
Засльозили багряно листівки,
Які осінь тобі надсилала
По дзеркалах стрічками жалю
Розтеклись крижанії ріки,
Розітнули вогкою сталлю
Береги їхні змійчасті піки.
Тепер ти і чужа, і далека,
Як у пущах забута Шалот.
Із розлуки трутного глека
Піднялося скорботи жало.
І тепер тільки сни Авалону
Бачиш ти крізь туманну Темзу,
Річка пісні розмила тони
І глевким розмочила пензлем.
Там для бригів моїх надто мілко,
Вислизаєш прозорим шлейфом,
Тільки спогад торкає гілку,
Де зійшлися діброви нефом.
Ти прямуєш в незнані житла,
Тиша трав заплелась стіною,
Ліс рубіж нездоланний виткав,
Мені ж смертною йти стороною
Тріснув голос старої платівки,
І тих тріщин ніщо не зрушить.
Виріж, волхве, мені сопілку,
Справлю тризну пропащим душам.
31.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611586
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 25.12.2015
Мій дім за міліони світлороків...
Ти, тіла амфоро, такая нетривка,
Пусти ж мене у королівство змроку,
Хай вислизне із рук твоїх моя душа.
Ти вірною була в житті жоною,
Але в навколовсесвітню плавбу
Не візьму я нікого зі собою,
Сам в ту стихію зоряну пірну.
І між стовпів туманностей поплину,
Повз галактичних збурень острови,
І темних сонць оманливі перлини
Бо ждуть мене правічні береги.
Та ти не плач, моя смутна вдовице,
Вогнем сигнальним будуть звідтіля
Від мене вістки-хвилі доноситись,
Допоки не дістанусь маяка.
Туди зійду по істини сходинках,
Дізнаюсь, що я Богу тільки снивсь.
Та не тужи тоді, моя кровинко,
Йому за тебе я також моливсь.
3.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611184
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 25.12.2015
Я так довго блукав в таємничих лісах,
Що застиг там самотнім дольменом.
І тепер я не звір, не людина, не прах,
Але сторож віків в німоті безіменний.
І поверхня моя все холодна, мов лід,
В колі аур зсивіло- пригаслих,
І поплямив мене ледь жаріючий глід,
Я - король у смерекових яслах.
І не треба мені ані жертв, ні димів
Сам собі повнота я предвічна,
Я - дитя золотих, ще Сатурнових, днів
Незглибима загадка магічна.
Колообертом йде золотий небозвід,
Кремінь духу мого не старіє.
І немає мене, лиш чаруючий міт
Десь розносить старим буревієм
21.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609898
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 25.12.2015
Я зав'яжу очі хусткою туману,
І обступить память - жалива трава,
Як же мене важко милий одурманив,
Що сповнились злоби серце й голова
Як гірчить прокляте яблуко Адама,
Я не знаю зовсім, де добро, де зло,
Він - моя стигмата, незагойна рана,
Що уже й до Нави горе підвело.
Я вуста зашию ниткою прокльону
Обплітай мерщій же, сестро-омело
Підіймайся, гніве, покриком воронним
І затьмар моєму любому чоло.
Хай його сопілка обернеться змієм,
І мій відчай влиє під саме ребро.
Як мене кохати більше він не вміє,
То моє відьмацтво - вірне ремесло.
Мій тепер володар - місяць вовкулаки
І отрута в жилах чорна закипа,
Хай гадюки-трави зітруть мої знаки,
Хай піде любов, прийде ворожба!
20.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609422
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 25.12.2015
Наступає пустеля і сходимо ми на пісок,
Колісниці вітрів засипають протоптану стежку.
Пірамідам, джерелам і людям - свій строк
А за ними сплітаються нові, незнані мережки.
І самотня ця путь, одинокий і голос в пустелі,
І блукать сорок літ у своїх і чужих міражах.
Проводжать каравани в піснях невеселих,
Мудрість слів по пилинці збирать у віршах
Вибір тільки один: правди манну шукать чи омани,
В арабесках років загубитись чи далі піти.
Бачить Бога лице, а чи тільки самого шайтана,
Бути витоком чи всохлим руслом німої ріки.
Та, якої подоби б не мав, шлях який би не міряв
Всім солона вода Мертвомор’я в обличчя дихне.
Та залишу собі ще таємну і радісну віру,
Що із моїх слідів по мені ще оазис зросте
17.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608966
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 25.12.2015
Листя – то посланці із країни іфритів благої,
З батьківщини багатств і рудих мантікор.
На осінній межі я уже відмовляюсь від зброї
Й покидаю увесь гордих пристрастей хор.
Вслід глядять одиноких дерев почорнілі мечеті,
Їхнє чорне гілля, наче вугільні грані Кааб.
Я дивлюся крізь них у блакитну безмежність смерті,
Як старий муедзин, що не прагне земних більше зваб.
Розплітається в’язь моїх слів, мов ілюзій мотузка,
Як ланцюг, що тримав на припоні Золочений ріг.
Вже із літер - пісок і пустельна злагіднена пустка,
Я з полегкістю вчусь відпускати усе і усіх.
Вчуся я простоти, вчусь правдивої тиші,
Й забувати людських прагнень грати вузькі
Щоби тільки в собі чистий спокій залишить,
Щоби чути цикад переспіви над лугом звучні.
Осінь мовчки веде до пристанища духа і Бога,
Усміхається ледь, відхиливши краї паранджі,
Віддаляється вдаль декорацій останніх дорога,
А завісу всьому тчуть тумани і тихі дощі.
15.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608749
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 25.12.2015
Подай мені претихий, теплий знак,
І хай звершиться те, що неминуче.
Крилата тьма з дерев плакучих
На груди ляже, і впаду навзнак.
Клади, клади Свою печать,
І хай задуха обпіка мої легені,
І над безсиллям, зібраним у жмені,
Гінці похмурі холоду стоять.
Просвічуй жили світляками,
В мені кипи живицею Своєю,
І застигай пахучим глеєм,
Замішуй тісто із грунтами.
З фіналу - на початок драми:
Ліпи для нового служіння,
Назви мене на мові безгоміння,
Поклич пошерхливи вустами.
Мене пропалюй, як лиш Ти умієш,
Терновим наскрізним вогнем,
Відзнач Себе гарячим сургучем,
Щоб дар оцей згадав, Леліє!
Коли я вперше знов вдихну
Розмай оновлений квітневий,
Побачу всміхнені дерева
Й Тобою ледь притоптану траву.
19.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608257
дата надходження 21.09.2015
дата закладки 25.12.2015
Осінь - зміна ламкоі форми,
зміни всі, ти повір, болючі,
оголи своє ніжне горло
для соснових гілок колючих.
Лікувальне кровопускання -
гострі голки в ослабле тіло,
тільки ті володіють знанням,
кому все вже переболіло.
Хвоя лишить смолисті рани,
але ти тих стигмат не бійся,
кожен мусить напитись твані,
щоб ввійти у незламне військо.
А край ліжка сідають тумани,
заповзають тобі під шкіру,
вони, мовби волхви-погани,
переносять забуту віру.
Розпускай на дороги шрами,
не тримайся за сенсу латки,
опадай із вогнелистками,
щоби стріти новий початок.
Розхитай ці старі лаштунки,
розіграй цю прощальну коду,
хай змивають твої візерунки
Стіксу лагідні смерклі води.
Течії віддавай крила й пір'я,
мертві боги в хаос вертають,
Всесвіт прагне твого довір'я,
не воскресне, хто не вмирає.
13.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613523
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 25.12.2015
Осінь - зміна ламкоі форми,
зміни всі, ти повір, болючі,
оголи своє ніжне горло
для соснових гілок колючих.
Лікувальне кровопускання -
гострі голки в ослабле тіло,
тільки ті володіють знанням,
кому все вже переболіло.
Хвоя лишить смолисті рани,
але ти тих стигмат не бійся,
кожен мусить напитись твані,
щоб ввійти у незламне військо.
А край ліжка сідають тумани,
заповзають тобі під шкіру,
вони, мовби волхви-погани,
переносять забуту віру.
Розпускай на дороги шрами,
не тримайся за сенсу латки,
опадай із вогнелистками,
щоби стріти новий початок.
Розхитай ці старі лаштунки,
розіграй цю прощальну коду,
хай змивають твої візерунки
Стіксу лагідні смерклі води.
Течії віддавай крила й пір'я,
мертві боги в хаос вертають,
Всесвіт прагне твого довір'я,
не воскресне, хто не вмирає.
13.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613523
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 25.12.2015
Я не маю вже стелі, не маю й цеглини в стіні,
Та й навіщо мені ця людська перехняблена мушля
Я віддав світу все, що було за душею мені,
Щоби викупить в нього напівзамуровану душу
Я віддав йому все, тож в кишені лиш трохи насіння,
Десь напорівну в ній полину, ячменю й ковили,
Важко дише земля попід кроками духів осінніх,
З переляку іржуть постриножених днів табуни.
А я ж сію зерно там, де хтось повипалював степ,
Накриваю собою – грунти треба ж теж удобрити,
І я снитиму, як те насіння крізь мене росте,
Як коріння його із моїми судинами злите.
А прокинувшись вмить я відчую незвідану легкість,
Не тягнутиме вниз напівстерта ця людськість мене,
І вдихатиму я своїх діток весняную терпкість,
Із джерельних небес буду пити я сонце хмільне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617730
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 25.12.2015
Слова ці відлунюють кроком шеренговим,
Вони піднімають штандарт протилежності,
Ми віримо в правду, та кожен в окремішню,
Гордість назвавши правом на незалежність
Наш досвід між нами високими мурами,
Принципи тверднуть тяженними латами
Діти квітів в нас мерзнуть поснулими,
Ми пустоти заповним солдатами
Ворожнеча кипить в серцекратерах,
Нам так просто залишить по собі руїни
Стать для інших жорстокими катами,
Вести війни і множити злобу зміїну.
Так легко відразу хапатись за зброю
Надійно пунктиром межу проставляти
Природно зійтися на полі двобою,
Та важко із кимось співвідчувати
Достатньо таємних стежок у кімнаті,
Щоби до відчужень дійти від свободи,
Але якщо зможу твій погляд прийняти,
Ми швидко помітим єдину до згоди
Я вірю: любові й довіри нам вистачить,
Щоб кола свідомостей вдосталь розширить,
Щоб перетнулись криві наших визначень,
Найважче зіткать білі стяги примирень
16.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621591
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 25.12.2015
Навіщо витрачати час
на того, хто тебе не розуміє?
На того, хто глузує повсякчас,
а співчувати зовсім він не вміє.
Покинь таку людину сміло.
І знай, що то на краще.
Не може рідне серце підрізати крила
ще не злетівшій пташці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631451
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
не кохала, не гріло й не вірила,
не шукала розв'язок для радості,
не продасть ангел віри нам,
і купаємось в полігамності.
не вмістити у п'ять рядків,
не розбагрити полум'ям колір
нам тернових не треба вінків
і пролитої кимось крові.
Колотило ганьбою очі ці
не прощенні й тобою не прощені
усе гостре, як в сірій готиці
і як в спирту гіркому розчині.
І ніщо в ніде заводить нас.
Легко ранимось і вмираємо.
поміж ран втрачаєм час
і любов свою убиваємо.
порозмазувана помада,
порозмазувана у душах,
чом Його безкінечна влада
кожні кроки мої душить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425480
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 25.12.2015
Розсмішила, постояла, поплакала,
по розбитому серцю вдарила -
наша осінь така розпатлана
а іще, а іще - в останнє.
так, в останнє і ти замріяно
не дивитимешся на зорі
і холодного дикого вітру
не відпустиш на вільні простори.
ніжна кава з своєю задимленістю,
протиріччями теплості й смаку
мертвий хтось із потоками вихрості
дикий спалах твого переляку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426516
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 25.12.2015
Patrzę na niebo i widzę tam kraty
sowimi skrzydłami sklejone z waty...
Twój głos słodkim mi był zawsze -
tylko koła są ciągliwe z gorzkiej wody..
. A może nie należy? A może zapomnieć?...
Piosenkami żrącymi pełzną trucizny,
obrzydliwymi żmijami bawią się dzieci,
moje zmarzłe ręce nie ma gdzie ogrzać...
...Machnęła skrzydłem i do przepaści upadła -
o struny twoje swoje ręce złamała.
...Obudziła się z horroru - ciebie tu nie ma
a sen ten przyśnił się, zapewne, nie darmo.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426723
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 25.12.2015
мені не вистачає, як кисню, мабуть,
когось поряд хто б весь час обіймав..
Друзі ж приходять й так само йдуть
я ж обіймальця ніколи не мав.
ну обійміть же мене ви ж бачите -
в мене синдром недо..
і обірвалось моє начате -
"всіх обійму" - моє кредо.
Якщо ви не хочете і це вам противно,
знайте,- не все так погано.
Я дожену і кожну людину
сам обійму руками!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492859
дата надходження 16.04.2014
дата закладки 25.12.2015
треба вміти робити кроки,
треба вміти ходити й літати.
нехай повз пролітають роки,
пролітають хороші дати,
нехай люди довкола старіють
і розходяться чиїсь колії -
наші дні все ж літати вміють
і вмирають смертельні фобії.
Хай було колись та й зосталося..
не повернеш? не вирвеш для себе?
Як же солодко нам кохалося,
що й літалося "вище неба".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491111
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 25.12.2015
Натомлена, щаслива, дика..
Дніпровська тиха медитація..
з тобою я сліпа й безлика,
з тобою я, як ціла нація
Здуріла і як день розхристана.
Я межовим стовпом укопана.
Напризволяще твої пристані..
і викрили, сказавши "он вона".
Вкраду для себе твої кучері
нехай кричать, нехай хвилюються.
Perpetum mobile замучений,
моя з тобою революція..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489809
дата надходження 02.04.2014
дата закладки 25.12.2015
Наша з тобою стандартна чашка -
півлітри, не більше, єдина доза..
Сміх втамувати, звичайно, важко,
та не сміятися - смерті загроза.
Наша стандартна чашка щербата,
Стільки чаїв перекохала
Не зраджена тільки польська хербата -
Цієї дози завжди замало.
І чашка щербата і ми, наче зколені,
Улюблений посуд заклеїмо пластиком.
І будуть щасливі душі знедолені,
І підпис стертий хріновим ластиком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482856
дата надходження 01.03.2014
дата закладки 25.12.2015
- Маріє, кажуть святі скурвлюються, отримавши блаженство.
- Та кажуть, гідроліз теж пекло, але ж і не сірка!
Кажуть вірші лиш смуту наводять святенно..
Між нами кажучи, всує і гріх, і прощено.
Мій Юній, заходь краще на каву - в мене тут тепло..,
Ти ж не святенник, та ж навіть не Юній ти,
для тебе лиш кількість кав - мірка..
Та, як ітимеш повз - заходь, зброю сховай у сади,
нарви яблук і зачиняй за собою двері, бо знизу завжди йде дим..
а як хто спитає - то все я і німі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631422
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
А я збайдужіло, поволі,потроху
Збиралась з думками, нестримну грозу
Чекала до ранку, а раптом епоха
Нова, невідома... застигне внизу
Кривавим світанком, трояндовим цвітом
Розправить пелюстки, зітхне до дощу.
І спомином стане минулого літо,
А я збайдужіло тебе відпущу.
У сумнівах радість, як кішку, втопила,
Навіщо питати себе, чи гірчить?
Усе,що боліло,давно відболіло,
Усе,що бажаю - до мене летить.
Летить, то й нехай,бо розправлені крила -
Приречених долі - це миті,не більш.
Розбилось оте, що давно вже згоріло,
Коли в недолугий утілилось вірш.
25.11.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623930
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2015
Не питай, чом я так навіжено?
Розсипаюсь щоночі на друзки,
Вибираючи леза й мотузки,
Щоб зірватись у прірву скажено.
Не питай, що я там загубила.
На самісінькім дні,та бадуже,
Я любила тебе?..та любила,
Ну, а ти мене? Звісно, не дуже.
Не питай, може й відають боги,
У молитві згадай хоч і нишком,
Чом оту, недочитану трішки,
Хтось недбало закинув під ноги?
Не питай, чому сіль, і возами
Через брили в шпаринку із неба?
Не відчиниться брама Ереба...
Хіба сточим той камінь сльозами?
17.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621718
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 25.12.2015
У короткому сні ти прощався
Запізніло, розлюченим катом,
Вірш мій знову на рими розпався,
Полиновим завис ароматом...
Ароматом безвольного "досить"
Не писати розхристану сагу.
Не писати...а серце так просить
Хоч і терпить нестерпну зневагу.
Хто ти автор насичених болем,
Покалічених часом, історій?
Обернувся несіяним полем
У безмежжі,в уяві просторій.
По зернині збирала, по крихті
Почуттям ворожила на вдачу.
Розірвала на клоччя, на віхті
Те натхнення, що впало на здачу.
А тобі у долоні - потоком,
Виливається доля по вінця?
Чи вином напуває, допоки
Дочекається - сниться не сниться?
Твоїх сумнівів стіни гранітні
Непомітно на долі скрижалі
Розсипались... такі непомітні ,
Загубились у хащах печалі.
У короткому сні ти прощався
Запізніло, що сталось,те сталось.
Надивлялася, ти надивлявся,
Що то поряд? Чому так пручалось?
17.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621694
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2015
Якщо на завтра вже кудись квиток,
Відірваний, чи долею,чи роком,
Уже чекає... може тут за рогом,
Допоки стрілки добігають строк,
Допоки стрілки падають униз,
Накручуючи завтра на учора,
У неминуче в гордій непокорі,
Ступає рік минулий на карниз?..
Ступає рік і розстібає плащ
Холодній ночі, щоби дать зігрітись,
Хоч пам"яттю удосталь не напитись,
Твій образ з ніг збиває болем пращ.
Твій образ, наче контури на склі,
Химерна тінь в невиразній жалобі,
Краплини-перли - викуп... на оздобі
Хтось зекономив і любов в імлі.
Хтось зекономив, а твоє "нащо"?
Не потурай, обіцяному далі -
Жертовні в пеклі вилиті медалі,
Квитки відірвані...кудись, якщо...
25.12.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631428
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Тягнеться равлик
Ріжками помацати
Блакитне небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629199
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Брезжит над городом
чистый рассвет
летний.
Всё, что нам ночь
прошептала вослед, –
сплетни.
Стали о чувствах
слова твои враз
ложью
И разобраться
в их смысле сейчас
сложно.
Солнце взойдёт,
и погаснут огни
всюду.
Эти мгновенья
прозренью сродни
будут.
Выйду в рассвет
по прозрачной росе
босой
И в своё сердце
впущу насовсем
осень…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631309
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Зів'ялі квіти на стінах
і всередині тебе
теж зів'ялі
Ти йдеш вперед очікуючи наче
там тільки
буває
щастя
Але ти забув що твої квіти
сьогодні
зів'яли
вже
Зів'ялим квітам на стінах
не допоможеш
більше
ні
Але ромашки? твого серця
чекають
давно
води
Дай їм поживи
вдихнуть
повітря
нехай
Ти йдеш вперед очікуючи наче
там тільки
буває
щастя
Але квіти всередині тебе прагнуть
любити
мить
цю
Нехай вони п'ють
оживають
і п'ють
і
Нехай вони живуть
у цю мить
як у
Сен
ек
и
У цю мить
Як у Сенеки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631353
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
А правда, мамо, там за горизонтом небо ткуть...
дядьки великі грубими станками,
синь полотна розрізують ножами
і міріади зір у волокно кладуть...
Їх руки пахнуть медом, тютюном, росою...
ранковим світлом, темною водою...
Що наша вічність - їхня мить.
За небом небо, за хмариною хмарину...
вже золотими вишивають середину,
нитками сонця - світла суть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426812
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 24.12.2015
Напівдорозі не спиняйтесь!
Зневіру не беріть у свідки –
Запрограмовані здаватись,
Мети сягають досить рідко.
Якщо кохання серце прагне,
Ніколи не любіть в півсили –
Клубком у горлі «недо-» стане:
Недожили… Недолюбили…
НапівсебЕ, напів- для чогось –
Не може бути недосенсу.
Своє напів- як побороли –
Життя напише гарну п’єсу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631095
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2015
Немає диму без думки вогню.
Ніколи сам не приходить дим.
Оголосивши богам війну,
Виходжу у поле своє один.
Попереду мене – сонце і світ,
Позаду – пожовкла суха трава.
Передаю полум’яний привіт
Туди, де єдина любов жила.
Зібравши сивої мудрості цвіт
З кількох десятків старих помилок,
Я міряю спокоєм небозвід,
Вдихаючи сірий журби пилок.
Хай виросте квітка з моїх грудей
І пломенем хай яскраво цвіте.
Щоб зі своєї скали Прометей
Побачив, що справа його живе.
P.S. Вічна пам'ять тим, хто жив для інших.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405330
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 24.12.2015
Коли я спокійно сиджу на даху свого хмарочосу,
Де ніякий птах не літає і дерево не росте,
То бачу дівчинку-долю: обідрану й босу,
Яка спокійно чекає початку параду планет.
Дівчинка-доля стоїть, замочком схрестивши руки,
Повз мене дивиться мов, без суму та співчуття.
-Прислухайся…чуєш цей тихий, ритмічний стукіт?
Він означає ті речі, яким нема вороття.
-Довіра близької людини, втрачена в підлій зраді;
-Дитяча наївність, яку неминуче вбиває час;
-Участь у всезагальному, театральному Маскараді…
Все має наслідки, все зазнає метастаз.
Дівчинка-доля малює морський пейзаж аквареллю,
Пензлем в руці здіймаючи товщі води.
Не в змозі втікати, йдуть на дно каравели,
І, поринаючи в дзен, спати йдуть мудреці.
P.S. Рух абсолютний, спокій - відносний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395076
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 24.12.2015
Коли Цзян Дачжі був маленьким, старші люди в селі й учителі в школі вважали його найрозумнішою дитиною. Він народився з круглою головою, з блискучими синьо-чорними очима, так що дивлячись на нього, відразу можна було сказати — геній. Тоді як учителі хвалили його й однокласницям він подобався, ми — його однокласники — завжди терпіти його не могли, страшенно ненавиділи. Тепер ми розуміємо, що це нездорове почуття — заздрість. Учитель часто сварив нас і казав, що наші голови, як нарив на всохлому в’язі, сокирою стинай, все одно і рубця не зробиш, що, мовляв, нам треба вчитися у Ц зян Дачжі. Наш однокласник, на прізвисько Барвистий кнур, заперечував учителю:
— Голова Цзян Дачжі відрізняється від наших, як же нам вчитися? Невже наші батьки повинні другий раз саджати нас у піч?
Слова Барвистого кнура смішили вчителя на прізвисько Вовк. Вовк знову глянув на голову Цзян Дачжі, на голову, що виділяється своїми здібностями, і, зітхаючи, сказав:
— Справді, як можна вчитися, знову повернутися в піч вам теж не доведеться — цегла, що вийшла із випалювальної печі, вже сформована.
Ми поверталися додому і переказували слова Вовка домашнім, а вони також тільки зітхали.
Відтоді Вовк велику частину своїх сил віддавав Цзян Дачжі, а нас, таких дурнів, віддав самим собі. Цзян Дачжі, у свою чергу, виправдав надії Вовка, спочатку він зайняв перше місце у змаганні серед учнів початкових шкіл району з написання творів, потім написав науково-фантастичний твір під назвою «Земля — великий кавун», яке надрукували в «Науково-технічній газеті учнів початкової школи». Ця подія стала великою сенсацією і перетворилася в основну тему розмови для жителів села, і її вистачило на півмісяця. Батька Цзян Дачжі на ім’я Цзян Ситін до такої міри переповнювало захоплення, що кого б він не зустрів, не промовивши і три слова, тут же заводив розмову про сина. Пізніше, коли люди зустрічали його, прямо-таки відверто казали:
— Старий Цзян, як це тобі вдалося народити такого сина? Поділися секретом, і ми також народимо собі генія.
Старий Цзян, не помічаючи в мові людей насмішки, навпаки, дуже відверто відповідав:
— Та який там секрет? Так само як сім’я батька і кров матері, точно так само, як і качатися1 від східної сторони кана2 до західної сторони кана, що ще можна сказати, ось так і народилася ця дитина з відкритими очима.
——
1 Качатися — мається на увазі займатися коханням.
2 Кан — лежанка.
Старий Цзян також сказав, якщо він ще буде і їсти краще, тоді Цзян Дачжі ще більше порозумнішає.
Люди, які чули його слова, сказали:
— Старий Цзян, ти не дозволяй своєму сину більше розумніти, якщо він ще порозумнішає, то наші діти повинні будуть померти.
А в мене, після того як я зрозумів, що Цзян Дачжі був розумним завдяки своїй великій голові, одразу ж стали назрівати підступні задуми. Барвистий кнур був головним призвідником. Наша мета була така — розбити голову Цзян Дачжі, але тільки так, щоб про це не дізнався Вовк. Дехто пропонував пізно ввечері виманити його на вулицю і палицею нанести удар по потилиці; дехто — після занять заховатися в провулку і кинути в нього цеглину. Усі ці способи були знехтувані Барвистим кнуром, він сказав, що це не підійде, так можна наробити багато шуму й лиха. І Барвистий кнур вигадав такий спосіб: потягнути Цзян Дачжі пограти в баскетбол і під час гри ударити його м’ячем по потилиці. По-перше, так не пошкодиться шкіра і не піде кров, і Вовк не піймає; по-друге, коли що, це можна пояснити як помилку при передачі м’яча. Цей спосіб був нами одностайно схвалений. Ми сказали:
— Барвистий кнур, ось ти справжній геній, а Цзян Дачжі тільки і зміг, як написати пару дурних творів, що це за геній?
І ось одного разу, на уроці фізкультури Вовк, як і звичайно, дав нам баскетбольний м’яч, щоб ми пішли погралися на баскетбольному майданчику. На майданчику було безліч ямок і всюди була розкидана бита цегла й колота черепиця, на краю майданчика також росло дерево — японська софора, до стовбура якої було прив’язане залізне кільце, що служило баскетбольним кошиком. Дівчата стрибали через скакалку, грали в класики, карбування, а всі хлопці з галасом ганяли баскетбольного м’яча. Барвистий кнур підморгнув, і ми всі зрозуміли й навмисне стали штовхати Цзян Дачжі, спочатку в нього запаморочилась голова, а потім не знаю хто раптом підняв дві жмені землі, і закричав:
— Міна вибухнула.
Земля запорошила очі багатьом, але найбільше , звичайно, дісталося Цзян Дачжі. Я побачив як баскетбольний м’яч попав у руки Барвистого кнура, він обхопив його обома руками, заніс над головою Цзян Дачжі і з усієї сили вдарив по потилиці. Бах! М’яч відскочив кулею, і Цзян Дачжі закрутився на місці. Ми з криком кинулися за м’ячем. А Цзян Дачжі залишився стояти один і плакав.
Після того, що трапилось, всі хвилювалися, що Цзян Дачжі доповість про це Вовку. Барвистий кнур з деким із наших, хто був кістяком, уклав оборонно-наступальний союз. Ми чекали покарання Вовка, щодня під час уроку всі до смерті цього боялися. Однак так нічого й не сталося. Ми всі так само дурнішали, а Цзян Дачжі все розумнішав.
Через кілька років ми закінчили школу і, певна річ, повернулися додому, зайнялися вирощуванням хліба, стали селянами, і тільки один Цзян Дачжі склав іспити в повіті й продовжив навчання. Тепер, коли Цзян Дачжі був далеко від нас, то незбагненне почуття ненависті до нього непомітно зникло. Іноді, на світанку, ми знаходили момент і ходили до ріки, поки вода чиста і прозора, щоб набрати і віднести її додому, й завжди зустрічали Цзян Дачжі, який з ранцем на спині та пайком поспішав до школи. Ми з повагою вітали його, і він ввічливо відповідав на наше привітання. Я пам’ятаю, що тоді в нього було дуже бліде обличчя, і сам він був сумним, по дорозі не йшов, а плив, немов під ногами у нього і землі не було.
І ось минуло ще кілька років, пішли чутки, що він склав іспити і вступив до університету, до того ж до дуже престижного університету. Дізнавшись про цю новину, ми анітрохи не були здивовані. Ми розуміли, що так і мало статися, адже у Цзян Дачжі така велика кругла голова і, якби не вступив він вчитися в університет, тоді хто ще в цьому світі так підходив би для навчання в університеті?
Якось одного літа, коли безперервно йшли дощі, я, Барвистий кнур та інші чергували на річковій дамбі. Ріка була повноводою, так що аж міст затопило, але небезпеки прориву річкової дамби не було, тому ми сиділи на ній і грали в шахи. Нас знайшов батько Цзян Дачжі і сказав, що Цзян Дачжі по ріці з іншого берега повертається додому на літні канікули і що він щойно дзвонив у місцеве управління, просив нас зв’язати разом кілька гарбузів і допомогти переправити його. Ми з великою радістю погодилися.
Після того, як ми переправили його через ріку, він став на річкову дамбу, на ньому були тільки штани, він тремтів, шкіра на його тілі була жовто-земляного кольору, худий, а голова здавалася ще більшою. Ми всі мимовільно пригадали, як тоді на баскетбольному майданчику зговорилися проти нього, і нам стало соромно.
Барвистий кнур сказав:
— Братику, тоді я ударив тебе м’ячем, тому що хотів розбити твій талант.
А він усміхаючись відповів:
— Насправді тобі треба подякувати за той м’яч, саме той м’яч і зробив мене генієм.
Барвистий кнур спитав:
— Як таке може бути?
Він сказав:
— Почекайте і побачите.
— Я спитав:
— Брат, а що ти вивчаєш в університеті?
Він відповів:
— В університеті нічого не вивчиш, я маю намір кинути навчання!
Я сказав:
— Не може бути. Ти, братику, в нашому селі за всі ці роки перший студент університету, ми всі сподіваємося, що ти багато чого доб’єшся. А коли ти цього доб’єшся, то і ми всі, твої однокласники, погріємося в променях твоєї слави.
Він лише хитнув головою, неначе з нього дух вийшов.
Коли ми взнали новину про те, що Цзян Дачжі кинув вчитися і повернувся додому, нас усіх охопив жах. Скільки людей хочуть вступити до університету, але не можуть! Після пережитого почуття жаху нас охопило почуття жалю, через те, що ми такі пустоголові свині й тупі осли, тільки і можемо, що на селянському дворі перевертати землю і засипати в неї гній, як тільки ми народилися і кісточки обросли м’ясом — наша доля стала приречена. Адже ти, Цзян Дачжі, ти виріс з такою головою, невже і тобі на селянському дворі неминуче доведеться змішуватися з брудом? Я знайшов декого з однокласників Цзян Дачжі, які тоді також були причетні до підступів проти нього, вирішили разом йти переконувати його. Ми подумали, як багато тих, які вчаться, але іноді і вони дурнішають, але звідки йому знати, який мерзотний селянський двір? Ось якби насправді існувало вісімнадцятиповерхове пекло, то, напевно, його вісімнадцятим поверхом і була б земля цього селянського двору! Собаки можновладців, і ті живуть краще за нас.
Ми відчинили хвіртку перед його будинком, назустріч нам, виляючи хвостом, вибіг рудий собака із загостреними вухами. Його черепичний будинок з чотирьох кімнат ще можна вважати просторим і світлим, обидва двори дивляться на сонце і виглядають пожвавленими. Тільки ми зібралися кричати, як вийшов його батько. Він тихим голосом спитав:
— Ви у якій справі?
Барвистий кнур відповів:
— Ми взнали, що братик Цзян Дачжі кинув університет, ми прийшли переконати його, нехай він не робить дурниць.
Його батько хитнув головою і сказав:
— Я і його мама вже всі зуби проїли! У цієї дитини змалку була власна думка, якщо виникла ідея, то і десять старих биків його з місця не зможуть зрушити.
Я сказав:
— Нам нестерпно дивитися на те, як він втоптує своє майбутнє в бруд, будемо переконувати, може, таки й переконаємо.
Його батько сказав:
— Дорогі племінники, не варто турбуватися і страждати через нього.
Барвистий кнур сказав:
— Не піде, ми не можемо дивитися на те, як він робить собі погано. У нашому бідному селі з цілих п’яти поколінь він один став студентом університету.
Коли ми кричали, з будинку вийшов Цзян Дачжі. Він зігнувся в поясі, його обличчя було блідо-жовтого кольору, немов його тіло скувала серйозна хвороба. Він зняв окуляри і потер їх полою одягу, потім надів і звернувся до нас:
— Дорогі однокласники, я чув усе, що ви говорили.
Тільки ми хотіли сказати, як він висунув руку, підняв її і вмить сказав:
— Шановні однокласники, чи знаєте ви про сильний землетрус у місті Таншань?1
——
1 Таншань — місто у північній частині Китаю, провінція Хебей, 1,5 млн жителів. Центр вугільної, хімічної та важкої промисловості Китаю. В 1976 році дуже постраждало від землетрусу.
Барвистий кнур сказав:
— Як же не знати! У той момент, коли був землетрус, балка в моєму будинку скрипіла і стрибала.
Він спитав:
— А ви знаєте, скільки людей загинуло в місті Таншань?
Ми не знали. І він сказав:
— Під час землетрусу в місті Таншань загинуло 240 000 тисяч людей. Це ще, можна вважати, і мало, а ось у 1556 році в провінції Шеньсі під час землетрусу загинуло 830 000 тисяч людей. Також був сильний землетрус і в Японії, і сильний землетрус в Чилі, загинуло більше 100 000 людей.
Ми сказали:
— Ми прийшли, щоб сказати тобі, що ти повинен йти і вчитися, а ти розказуєш нам про землетруси.
Він сказав:
— Дорогі однокласники, ви не знаєте, що наша місцевість розташована на активній зоні землетрусів, і, можливо, в будь-який час може статися землетрус.
Барвистий кнур сказав:
— Тоді тобі тим більше не треба було повертатися. Справді, нехай буде землетрус, щоб такий як я загинув, тоді країна хоч зерно зекономить, поменшає населення, помре один — стане одним менше, а ось якщо помреш ти, то це погано, адже ти корисна людина, тобі не можна вмирати.
Він сказав:
— Однокласнику, якщо на батьківщині загинуть усі люди, а я стану державним головою, то який же в цьому сенс? Я кинув навчання і повернувся для того, щоб досліджувати і прогнозувати землетруси.
Я сказав:
— Хіба цим у країні не займаються?
Він похитав головою і сказав:
— Я ходив і спостерігав за їхньою діяльністю, усе — абсолютно неефективне. Звичайно, що є найвідсталішим, то це їхні ідеї. Їх великі прогнози з теорії про землетруси цілком помилкові, тому чим прогресивніші способи їхнього дослідження, тим вони все далі від істини. І «перебування в повній суперечності з поставленою метою» — це одна істина.
Ми сумно подивилися на нього. А він із жалем сказав:
— Я бачу, що все те, про що я кажу, ви в це не тільки не вірите, але і не розумієте, — і вказуючи на свою голову, додав, — ви не вірите мені, але саме головне — повинні повірити їй!
Весь його одяг просочився червоно-синім чорнилом, на голові ніби виступила пелена білої пари, і якщо то була не душа небожителя, тоді що ж? У душі в нас з’явилося почуття поваги, і ми, бурмочучи, сказали:
— Брате, ми віримо тобі, ти досліджуй і, якщо у тебе буде яка-небудь справа, ти дай нам знати. Ми позадкували і пішли з його будинку.
На піску біля берега ріки було посаджено, на перший погляд, безкрайнє поле яскраво-зелених кавунів. Це слова пана Лу Сюна, ми прочитали їх у підручнику з мови, ще коли вчилися в молодшій школі. Поле належало сім’ї Чжан Сан, сім’ї Лі Си — так майже у кожної сім’ї був свій клаптик землі. Адже наша земля якраз хороша для вирощування кавунів. І в наших кавунів тонка шкірка, розсипчастий м’якуш, тільки доторкнися пальцем, так одразу й лопне. На кавуновому полі у кожної сім’ї стоїть навіс для відпочинку, і якщо подивитися здалеку, то він схожий на блокгауз. Після того, як Цзян Дачжі кинув учитися, він весь час сидів вдома, так і всю зиму просидів, ми більше не насмілювалися заважати йому, і тільки коли побачили його батька, спитали про нього, він сказав, що той і вдень і вночі пише і малює. Ми спитали його:
— Що він пише? Що малює? Його батько відповів:
— Він пише якісь звивисті іноземні букви і малює наукові малюнки незвичайної форми. Для цього хлопчика, — гордо сказав його батько, — немає нездійсненних справ, цей малий неодмінно знесе золоте яйце.
З приходом весни ми половину свого часу проводили на кавуновому полі, спостерігали за тим, як плетуться кавунові вуса, розпускаються квіти і зав’язуються плоди. Коли маленькі кавунчики підросли і стали розміром з кулак, покрившись пухнастими ворсинками, на кавунове поле свого батька вийшов і Цзян Дачжі. Ми не бачили його більше півроку, його обличчя ще більше побіліло, очі стали більшими, він схуднув, немов взяв на себе те, що не під силу його голові. Спершу ми вирішили, що він вийшов помилуватися пейзажем, але не думали, що він прийшов зайнятися дослі¬дженням.
Він на полі свого батька, стоячи навколішки і тримаючи в руці збільшувальне скло, розглянувши паростки кавунів, розглядав і самі кавуни, так він розглядав їх багато разів до самого обіду. Вода в ріці була така світла, як і його голова. А ми собі думали, що ж він все-таки досліджує — землетрус чи кавуни? Зміна теми уроку, що вивчається, обрадувала нас, якщо він досліджує новий сорт кавунів і відкриє нові технології їх вирощування, то для нас це буде дуже корисно. Ми не наважувалися відкрито поставити це запитання йому, а спитали його батька, батько сказав, що також нічого не знає. Тоді його батько все ж таки був щасливий, в той час стояла засуха, що було дуже до речі для зростання кавунів. У ситуації, яка склалася на прекрасному кавуновому полі, на додаток до всього, ріс також і син, який у майбутньому повинен приголомшити світ, тож як старому не бути щас-ливим.
Мати іноді приносила йому на поле обід. Старенька, бачачи, що голова її сина покрита блискучими крапельками поту, а все тіло — пилом, не стримувалася і казала:
— Синку, відпочинь трошки, нехай і твоя голівонька відпочине трошки.
Люди були зворушені його стійким духом, а ми завдяки йому зрозуміли: стати вченим важче, ніж стати селянином, щоб стати селянином, потрібна лише богатирська сила, щоб проливати піт, але, закінчивши роботу, можна бігти до ріки, стрибати у воду і купатися, лежати на протязі під навісом для спочинку і спати, адже це і є людське щастя. Однак коли ми на прохолодному вітерці спимо під навісом, вчений у глибоких роздумах продовжує стояти навколішки на кавуновому полі. Так день за днем скучно минав час, кавуни також підростали з кожним днем, а ми помічали, як він худнув. Його тіло дуже скоро перетворилося в кавуновий паросток, голова також непомітно схудла і стала, як кавун. Ми переконували його батька:
— Дядьку, нехай братик Дачжі відпочине, його коліна там ще не пустили коріння? Якщо так і далі триватиме, твій син сам перетвориться на кавуна.
Зозулі прилітали і відлітали. Японська софора розцвітала і скидала цвіт, поспіла пшениця. Кавуни виросли і стали більші, ніж голова Цзян Дачжі. Дні стояли спекотні. Одного разу заблискало і прогримів грім, це була перша гроза. Разом з краплями дощу падав град величиною із земляний горіх. Ми всі сховалися під навіс для спочинку. А вчений, як і раніше, стояв навколішки на кавуновому полі, підпираючи голову, він витріщав очі й глибоко роздумував над якимсь дуже важливим питанням. Вітер обдував листя кавунів, загинаючи їх на сіру ворсисту зворотну сторону листка, катав по брудній землі і великі круглі кавуни. Рідкий град пронизував листя кавунів і навіть на самих кавунах залишав шрами, нам було їх шкода. Але ще більше шкода нам було голову вченого, яку обдував вітер, мочив дощ і бив град. Його рідке волосся намокло і щільно прилипло до шкіри голови, що зробило її ще більше схожою на кавун, град продовжував падати, і білосніжні блискучі кульки відскакували і падали поруч. Мій навіс для спочинку стояв ближче від усіх до навісу його батька, і я голосно крикнув:
— Дядьку Цзян, невже тобі не потрібен син?
Його батько, незважаючи ні на вітер, ні на дощ, перебіг під мій навіс, все його тіло тремтіло, і він крізь сльози, які лилися з очей струмком, сказав:
— Що ж робити? Що ж робити? Він сказав, що нехай на небі хоч і війна почнеться, все одно, щоб ми не заважали йому, вже прийшов час вирішити те питання, над яким він роздумує, сьогодні і є той самий час, коли воно буде вирішене.
Я сказав:
— Адже не можна ж дивитися на те, як він вмирає під дощем.
Ми взяли конусоподібний солом’яний капелюх, накидку з трави і накинули на вченого і, здається, почули в його голові гуркіт, це працювала велика розумова машина. Я спробував вказівним пальцем доторкнутися до його плеча і відчув холод і окостенілість.
— Погано, дядьку, твій син уже задубів.
Ми влили йому в рот відвар імбиру і підігрітим вином розтерли все його тіло. І тоді його посіріле тіло стало поступово рожевіти, а застиглі намистинки очей повільно прийшли в рух.
Він спробував встати, але, ясна річ, сил у нього не було. Перед його очима по всьому небу пурхали птахи, можливо, це і було натхнення, і він тремтячими губами сказав:
— Хлопці, вважаю, що я все зрозумів!
Сказавши цю фразу, вчений звалився. Рукою ми торкнулися його лоба, о господи, він горів, немов вугілля. Відірвавши від навісу дверну стулку, кілька чоловік підняли на неї вченого, перенесли через ріку і бігом подалися в сільську лікарню.
Коли збирали перший урожай кавунів, учений вийшов у двір, ми зібралися під навісом його батька, чекаючи, коли ж він оголосить нам результати своїх роздумів.
Він обома руками взяв великий кавун, важко зітхнув і сказав:
— Братики, чоловіки, однокласники, я знаю, що це питання дуже складне і глибоке, в двох словах його не розкриєш, я в межах можливого спрощу його, зроблю образним, щоб ви зрозуміли, завдяки дослідженню я виявив, що процес зростання і розвитку кавуна і процес зростання і розвитку землі збігаються, кавун — це зменшена земля, інакше кажучи, зараз у мене в руках зменшена у безліч разів земля ... Тому, вивчаючи кавуни, я вивчав землю, розрізуючи кавуни, я розрізував землю, і тепер я зрозумів причину виникнення землетрусів і зараз можу точно передбачити земле¬трус...
Він поклав кавуна на дошку, дістав з-під лавки блискучого ножа для різання кавунів, чик, і розрізав кавуна на дві частини, вказуючи на його червоний м’якуш, насіння і прожилки, звернувся до нас:
— Дивіться, це — земна кора, це — мантія, це — ядро, це — розжарена магма, це — рухливі затверділі пласти...
Ми нерухомо дивилися на нього. Він поблажливо посміхнувся і порізав кавуна на безліч маленьких шматочків, роздав нам і сказав:
— Ви зараз, напевно, думаєте, цей парубок, чи не хворий він невропатією? Я не звинувачую вас. Їжте кавуна, спробуйте новий плід труда мого батька.
Ми тримали шматочки кавуна і відчули великий тягар, адже це частина землі, можливо, на цьому кавуні є частина Китаю, а тут вгорі є великі міста, великі риштування, великі пустелі, великі моря й океани, величезні сніжні гори ...
Ми зі страхом відкусили червоний м’якуш, а він сказав, що це — магма, і ми відчули, що в цьому році у землі прекрасний смак, кількості ж прохолодної рідини магми було з надлишком, вона була і розсипчастою, і солодкою, тільки покладеш у рот, так одразу і танула...
Він сказав:
— Чому ви не заперечуєте? Ви повинні ставити мені запитання, наприклад: Цзян Дачжі, я хочу спитати тебе, якщо кавун являє собою землю, тоді моря, які є на землі, де вони на кавуні? Де Янцзи? Де Хуанхе? Де Гімалаї? Де Пекін і де Вашингтон? Кавун зростає на пагоні, а земля? Невже також в’яжеться на пагоні? Сонячна система — це частина кавуна чи цілий кавун? Чи заповнений космос чотиригранними повзучими лозами кавунів? Чи зав’язується на цих гілках сонце? А на яких гілках зав’язується місяць? ... Чому ви цього не питаєте?
Ми тримали в руках ще більше затверділу кору землі, і кожний відчув, як розпухає голова, така кількість небесних тіл у наших головах, немов кавуни стикалися один з одним, клекотали, голова боліла так, що, здавалося, лопне, а мозок перетворився в розжарену магму...
Він сумно подивився на нас, потім відкусив магму, виплюнув шматок мантії, викинув відкушену земну кору і сказав:
— Я знаю, вам не потрібні мої відповіді. Все одно, братики, чоловіки, люди, я люблю вас...
Після цього ми вже не відчували себе спокійно, особливо, коли вночі, сидячи під навісом, дивилися на кавуни, підіймали голову і бачили обсипане зірками небо, опускали голову і всюди бачили кавуни, так що нас раптом охоплював великий страх, маса сумнівів, як і купа мурашок кублилася в наших головах: кавун — це земля, тоді листя кавуна — це що? Квіти кавуна — що це? Насіння кавуна — що це? Що таке кукурудза? Що таке соєві боби? Що таке борсук, який їсть кавуни? Що таке пустеля? Що таке хімічне добриво з сечовини? ... А що ж таке людина?
З китайської переклала Євгенія Красикова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370358
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 24.12.2015
Місячне сяйво повільно вповзає в кімнату
І ніжно освітлює твоє щасливе обличчя.
Кажуть, що щастя не може бути багато,
А я в такі миті можу дивитись на тебе вічно.
Люди блукають по світу в пошуках власного щастя
І часто не вірять, дивуються, як знаходять.
А ти поряд…моя…і найкраще, що можу зробити –
Це просто не зводити з тебе погляд.
Бо щастя – воно ефемерне, крихке і невічне,
Щезає так само раптово, як і з’явилось.
Такого шансу, як ти, життя не дарує двічі.
Не хочу, щоб ця казка, як всі, закінчилась.
Життя розкидає людей, сплітає долями.
Де завтра станеться з нами – не знаю.
Я бачу, як палко ми тримаємось долонями
І розумію, що сильніше вже не покохаю.
P.S. Недарма місяць - символ всіх закоханих. Це така інтимна річ, яка належить кожному і нікому одночасно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365490
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 23.12.2015
Мінлива реальність хитається
Тікає, мов килимом ртуть.
Ідеалісти лякаються,
Марксисти – оплесків ждуть.
Марксизм-ленінізм розвивається:
Вже 100 п’ятирічок було.
Мінлива реальність лякається,
Кричить, що марксисти – це зло.
Ідеалісти не борються:
Вдаряються в соліпсизм.
Читають Маркеса, Борхеса
Та інших бородачів.
Мінлива реальність погрожує:
«Миріться, бо буде вам бід!»
Ідеалісти з марксистами
Сідають їсти обід.
P.S. Політика була створена для того, щоб людям було про що розмовляти із серйозним виразом обличчя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364491
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 23.12.2015
Ти не плачеш в мене на плечі,
І замість вальсу б’єш чечітку.
Кричи на тебе, не кричи,
Та правди не почуєш чітко.
Мене не кличеш ти вночі.
Якщо і кличеш, то не скажеш.
Твій голос…ти немов банші,
Спокусниця з великим стажем.
Ти не ведешся на вірші,
Вуаль поетики скидаєш.
Благаю, гордість залиши!
Ти жартома мене вбиваєш.
Усе, що знаю про жінок,
Тебе неначе не обходить.
Ти знаєш мій наступний крок,
І тільки ти втамуєш голод.
P.S. Життя дивовижним чином поєднує абсолютно різних людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362783
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 23.12.2015
А що, якби не наша зустріч?
А що, якби не ця любов?
Якби весняний пил не змусив
Стягнути з почуттів покров?
То де б сьогодні ти гуляла,
І де б сьогодні я блукав?
Мабуть, із іншим би сміялась
І він би теж тебе кохав.
А я б ходив вечірнім містом,
І, знаючи з десяток мов,
Шукав у самоті осінній
Свою незнайдену любов.
P.S. "Shes not perfect and neither are you. the question is whether you are perfect for each other.."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361821
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 23.12.2015
Я в позі лотоса знаходжу власний баланс,
Встановлюю коло – душі іронічний щит.
А ти пробиваєш його у стилі брейк-данс,
І все, що я здатен сказати - це «шіт».
Я бачу, як ти натхненно-музично ідеш.
Твої порцелянові плечі вбирають мій погляд.
Благаю, ти теж мої очі збентеж…
Ми все одно ніколи не будемо поряд.
В твоєму майбутньому місця для мене нема:
Між нами кордони, моралі, здоровий глузд.
Кінець передбачений, історія ця стара.
Про це писали Ремарк, Джейн Остін і Пруст.
Я не зроблю і кроку в твій бік. Пробач.
Залишусь у колі. Там, де блаженний спокій.
Осінь зробить із мене пів-спущений м’яч:
Покинь же мене з останніми нотами коди.
P.S. Бігати за журавлями - розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360788
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 23.12.2015
Не питай, куди сонце тікає
у сутінках дня,
Не питай, як душа виживає
без тебе моя.
Не питай, що писав я сьогодні
в блокнотах своїх,
Я не з тих, хто їсть що завгодно,
не з тих.
Відчувай, як самотність проймає
в холодних містах.
Від любові всі айсберги тануть,
і страх,
Що залишать зі світом великим тебе
один на один,
Змушує тіло подібне шукати,
щоб стати одним.
Я не вірю, що ми поєдналися світом,
і просто підем.
Я не хочу самому блукати під сильним
осіннім дощем.
Бо усе, що на небі,
всі тисячі-тисяч світил,
Поруч із сяйвом твоїм
не більше, ніж пил.
P.S. Все, що я відчуваю - це намір. І намір цей каже: "You are the one I was waiting for".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358723
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 23.12.2015
Тоді, коли все здається правильним,
Забуте минуле приходить в гості.
І кожен твій вчинок буде камерним,
Сповненим відчаю та жорстокості.
Минуле ще хоче жити і дихати,
З легень забирає твоє повітря.
У голові відчайдушними криками
Вмираючи, ділиться надвоє гідра.
Фундамент нового будинку закладено
І ти вже піднявся на кілька поверхів.
Минулому ж байдуже. Минуле старанно
Руйнує нове. Залишаються розпачі.
Втомившись, скажеш минулому «Досить.»
Минуле назве тебе егоїстом.
До щастя сумного додавши іронії,
Будеш блукати вечірнім містом.
P.S. Якщо все йде за планом - чекай неприємностей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356853
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 23.12.2015
Все, що статися мало –
Станеться враз.
Я допишу через силу
Останній абзац.
Де між життям і написаним
В’ється межа?
Принців, що дружать із лисами,
Більше нема.
Марно чекати Єдину…
Ціни на час
Зависокі. Діти Індиго
Знай собі тиснуть на газ.
І у вихорі зустрічей різних,
Бажаних, або ні,
Ми розуміємо пізно
Що замалі…
Ми для власного серця.
Чиста душа
З попелу, блуду воскресне,
Наче нова.
Хай на вулицях міста - мряка,
А у мізках дітей – клозет,
Та на кожного клятого ката
З’явиться свій поет.
P.S. Легше загасити в собі світло, аніж розсіяти темряву навколо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356380
дата надходження 10.08.2012
дата закладки 23.12.2015
Хоч на хвилинку зустрітися руками,
Спокійно побалакати про те,
Якими різними блукали ми містами,
З якими долями єднало нас купе.
Ще раз послухати твої оповідання,
Які щоразу веселять мене.
Не треба говорити, що «востаннє…»,
Від зайвих слів лиш швидше час мине.
Не треба крайнощів, моя Константо!
Я пропоную лиш тепло руки.
Від тебе не прошу я запального танго,
А тільки знати, що щаслива ти.
P.S. Коли щастя іншої людини важливіше ніж власне – це воно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355272
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 23.12.2015
Кажуть: «Нескоєне стерти легше».
Але я змушений з цим не погодитись.
Усе, що було або буде вперше,
Я пам’ятаю найглибше, найдовше.
І все, що я палко хотів зробити,
Не відпускає мене. Ні миті.
Бажання змушують мозок вити,
Я граю в дурня, і карти - биті.
Єдине, що знаю: убити спогад
Можна, лиш іншим його заглушивши.
Побудувати палаци поряд.
На фоні палаців людина – нижче.
Ось так і живу одним порівнянням,
Враження свіжі рятують мало.
Себе відчуваю ацтеком останнім,
Благаю тільки, щоб не зламало
Мій внутрішній шпиль, металевий стержень,
Що змушує вперто летіти далі.
На мене чекають мільярди звершень,
Мене вже кличе моє провалля.
P.S. Наша підсвідомість, наші бажання часто грають з нами злі жарти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352523
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.12.2015
Він любив дивитись на неї, постійно і безупинно,
Вона ж і не знала, куди від нього погляд дівати.
Коли він бачив її, його рвало на частини,
Вона ж його не бажала докупи збирати.
Він бачив її якщо не у снах, то, принаймні, у мріях.
Для неї ж він був просто зручним поворотом сюжету.
Зрозуміло лише, що в цих життєвих перипетіях
Вони міцно-міцно застрягли у взаємних тенетах.
Для нього вона і справді була до біса гарна,
Її тіло манило більше, ніж гонщика – магістралі.
Те, як вона шматочками їла свої соковиті манго,
Зводило з розуму більше, ніж всі довгоногі кралі.
Вони зустрічались десь рік…а може і більше.
А потім розбіглись, як зазвичай розбігаються люди.
І ніхто в цьому світі Христа, Дід Мороза і Крішни
Не скаже, чому кінцівки подібних історій - глупі.
P.S. З часом згадується лише хороше, а погане - згладжується.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337677
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 23.12.2015
Колись ти підеш, і це не трагічно,
І жодних фаталій у цьому нема.
Бо пеклом стають канікули вічні,
І близькість постійна стає як стіна.
Стіна, що росте непомітно із часом,
Невпинно, безповоротно росте.
Чим більше ночей з тобою ми разом,
Тим більше для нас постає небезпек.
Тим більше нас розділяють рутини,
Тим менше ми віддаємо тепла.
Цей світ заплітає свої павутини,
В яких мимоволі холонуть серця.
Це справедливо, і навіть логічно,
Щоб інколи йшли ми по різних стежках.
Вогонь вимагає простору, кисню,
І гасить себе у закритих місцях.
P.S. Закохані намагаються заповнити іншу людину собою. І часом когось в комусь стає забагато, що викликає відторгнення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334991
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 23.12.2015
Сьогодні я став учасником дуже символічної для 21 століття події. В Інституті Хірургії я зустрів стареньку бабусю, яка вже виходила з будівлі. Виходила – голосно сказано, тому що вона погано бачила і ледве пересувалася. Як вихована людина, я допоміг їй дійти до виходу. По дорозі (подібні бабусі пересуваються досить повільно) вона розповіла, що лікар, що її оглядав, сказав, щоб вона приходила наступного дня на повторне обстеження. На коментар, що вона приїжджа, він відповів, що це не його проблеми, і хай ночує, де хоче. Це ж саме їй сказали у приймальній кімнаті. Хоча у них були місця, куди її можна було впустити на ці 24 години, але за правилами туди можна впускати тільки до другої години дня, а далі Центр перестає працювати і всі йдуть додому. У довідковому столі їй сказали, що через дорогу від Інституту є готель, в якому можна зупинитися. Оскільки бабуся і справді була досить квола, я люб’язно запропонував провести її туди. Чи варто говорити, що в тому готелі, куди нас направили, номер на ніч коштував півтори тисячі гривень, що якось не влазило в мою голову і бабусин гаманець.
Ми пішли до іншого корпусу лікарні, де я спробував домовитись про якесь місце для цієї бабусі, але мені дуже делікатно, проте все-таки відмовили, мотивуючи це страхом втратити роботу. На цьому місці нашої історії хочеться сказати про те, що маленька людина А.П.Чехова не померла, вона і зараз жива, більш того, таких на світі більшість. Кожен тримається за свій об’їдок з панського стола, і робить все, як йому кажуть, побоюючись, що заберуть і його. Сумно, панове, сумно.
Ситуація склалася патова: з одного боку, є бабуся, якій потрібна допомога, справді потрібна, і я не можу її просто так залишити, а з іншого – жодного простого виходу з цієї ситуації немає, і я беру на себе велику відповідальність. Єдина адекватна ідея, яку нам підказали – це піти до Покровського монастиря, що знаходився неподалік, і де ще лишилися добрі люди. Неподалік – для звичайної людини, що впевнено стоїть на ногах, а не для жінки вже давно пенсійного віку. З превеликими складнощами та зупинками ми подолали цей шлях. За той час, поки ми йшли, я встиг подумки проклясти всіх працівників медичної бухгалтерії та капіталістичні відносини у сучасному суспільстві.
Поки ми дійшли до території монастиря, бабуся зовсім вибилась із сил, і їй з превеликими складнощами давався кожен метр. Але служителі Церкви подумали, що негоже годувати і пускати на ніч людину, яка не відстояла службу в Храмі, тому нас відправили туди. Класно підніматись і опускатись сходами кілька разів просто так. Тому в результаті прокляв я і їх заодно, за їх в’їдливі запитання про те, де мій хрестик.
Історія без завершення, оскільки хеппі-ендів у реальному житті набагато менше, ніж у фільмах.
Єдине, що для мене лишилось незрозумілим – це те, як бабуся у такому стані дісталась Інституту Хірургії, що знаходиться зовсім не біля вокзалу. Адже приїхала вона сама, і нікого з рідних тут у неї немає. Зрозуміло тільки одне - в цьому світі вона не потрібна нікому. І залишається їй тільки померти.
Ця історія підіймає багато питань, відповідей на які у мене, на жаль, немає .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334897
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 23.12.2015
Те, що минуло, лякає інтоксикацією,
Воно розставляє пастки у свідомості,
Дні, що сповнені тиші й фрустрації,
Мене залишають у невагомості.
Куди б я не йшов, тіні приходять ввечері,
Пам’ять живе, простягається спогадами.
Шкода, що мої амнезії і зречення
Не досягають предметів побуту.
Речі для мозку – всього лиш метафори,
І побут встає, наказує, править мною.
Замкнутим за своїми уявними ґратами
Реальність здається (не більш ніж) банальною грою.
P.S. Людська уява здатна створювати світи, за своїм задумом не менш геніальні, ніж наш.́́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332765
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 23.12.2015
Буває так, що сни приходять не вночі,
А наяву, десь ввечері, чи вранці.
Ось так і я зустрів її
На приміській вокзальній станції.
Не знаю, що сподобалось мені…
Ніяких особливих рис немає…
Забути я її не зміг,
Хоча вже рік із того дня минає.
Нічого особливого й не було,
Лиш погляд дивно врізався у душу
Очей смарагдовим теплом
Так ніжно-боляче-зворушливим.
Вона лишила теплий спогад по собі,
Але ж і спогад – це вже так багато.
Я взяти більше не посмів,
Бо ій взамін не міг нічого дати.
P.S. Погляд незнайомої людини інколи найпроникливіший.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331116
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 23.12.2015
Я б з радістю віддав свою свободу
У обмін на любов твою. Весну
Не варто витрачати вдома
На чергову аркадну гру.
Мені властиве прагнення польоту,
Який можливий тільки вдвох. Однак
Для пропуску в інтимну зону
Потрібно мати ряд ознак.
І ти ці риси маєш, безперечно.
Та це мене лякає... Бо ціна
За помилку - це недоречна
І марна витрата життя.
То як гадаєш: варто ризикнути
І вдатись до пригод? Джекпот
Мені ночами не дає заснути...
Чи, може, вчасно вимовити «стоп» ?
P.S. Якщо не зробиш щось - будеш жалкувати, але за скоєне і більше відповідальності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329864
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 23.12.2015
Коли ти поїдеш – я серце посиплю золою,
Коли ти поїдеш – я буду писати листи.
Частинка мене, ймовірно, поїде з тобою,
Частинку мене назавжди привласнила ти.
Коли ти поїдеш - я буду на тебе чекати,
Коли ти поїдеш – я не забуду про [нас].
У пам’яті житимуть наших зустрічей дати,
У пам’яті житиме спільно проведений час.
Як прийде цей день - не буду благати лишитись,
Як прийде цей день - я просто тебе відпущу.
У грудях щось буде шалено щеміти і битись,
У грудях щось буде щосили просити дощу...
Коли ти поїдеш – у днях моїх з’явиться пустка,
Коли ти поїдеш…дівчинко, досить про це.
Допоки ти тут - хай інші від заздрощів луснуть,
Допоки ти тут - удвох ми сильніші за смерть.
P.S. Am-G-F-G(Em)
Де б ти не була,
Як би ти не змінилась,
Нехай ти навіть забудеш мене,
Але ти назавжди лишишся моєю коханою дівчинкою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329827
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 23.12.2015
Ти мені нічого не повинна.
Угод між нами не було.
І близькість наша - швидкоплинне,
На мить доступне джерело.
Ми просто мило спілкувались,
Та все ходили вздовж межі.
Якщо між нами щось і сталось,
То лиш взаємні міражі.
Можливо, так і справді краще:
Поспілкувались…розійшлись…
Не варто залізати в хащі,
Якщо покинеш їх колись.
P.S. Про хащі: якби я знав - то не влізав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327004
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 23.12.2015
Я не втікатиму від дощів,
Не обіцятиму теплу погоду,
Але додам наснаги і сил,
Перенесу, як не буде броду.
Я сховаю тебе від богів.
Боги заздрять так само, як люди.
Ми не приймемо їхніх дарів,
Нам не потрібні їхні Іуди.
Сховаю тебе у водах Дніпра,
Віднесу на руках на високі кручі.
Ти на світі така лиш одна,
І іншим людям від цього незручно.
Я сховаю тебе у душі.
Подалі від світу, людей, і прогресу.
А ти слухай, слухай мої вірші…
Лиш у віршах все прозоро і чесно.
P.S. Справжнє почуття - це коли робиш щось для когось, а не для себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325043
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 23.12.2015
-Я хочу вимовити слово,
Але виходить тільки звук.
Не в’яжеться у нас розмова,
І в тиші так багато мук!
Ти вперто кліпаєш очима,
Дірявиш стелю до глибин.
Твої вуста здаються злими,
І я тобі здаюся злим.
Не досягнути компромісу,
Бо ти не йдеш на компроміс.
Біжиш за посмішок куліси,
Немов найкраща із актрис.
Так тяжко вимовити слово!
Мабуть, від тебе я втечу.
І все почнеться ніби знову...
-Мовчи.
-Мовчу.
P.S. Часом виникає така мовчанка...
Не та, якою заповнюють паузи між словами,
а та, коли просто вже немає чого сказати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323189
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 23.12.2015
Щось невловиме, сказане без слів,
Поєднує людей, близьких очима.
Бо саме попіл спалених мостів
До цих людей – як ніж у спину.
Найбільшу цінність має те близьке,
Що має форму, вибиту на скельцях
Тих лінз, якими дивишся на світ,
З однаковою частотою серця.
Слова – це хвилі. Хвилі – мов любов,
Любов – як світло, що живе в повітрі.
І я пояснюю це спільністю основ
Всіх фарб, розмішаних в палітрі.
Натхнення – співпадіння амплітуд,
Кохання – це найбільше співпадіння.
Якщо ви чуєте слова «Не йди, я тут…»,
Я заздрю вам до посиніння.
P.S. Врешті решт, людське життя - це і є коливання між двома крайнощами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320282
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 23.12.2015
Диво існує. Якщо ще є люди,
Що вірять в дива.
Якщо ще той, хто готовий їх дарувати.
Хто супереч всім здобутим
цинічним знанням
Осмілився диво у груди впускати.
Наївність це подвиг,
Розкіш у наші часи.
Наївну людину назвуть не інакше як лохом.
Якщо ти, всупереч джунглям,
Ближньому все віддаси,
Тебе нарікуть божевільним…чи Б-гом.
Містом блукає самотній,
Старий чоловік,
І роздає самотнім дітям цукерки.
Звичайно ж, він ніякий
не чарівник,
Та вірі у диво він не дозволить померти.
P.S. Хочеш побачити диво? Створи його своїми руками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318264
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 23.12.2015
Я розглядав не лінії долонь,
А міряв пульс – обіймами.
Бажання двох породжує вогонь
І робить – дивними.
Ти стукаєш мені у душу,
А йдеш – без попередження.
І я тебе впускати мушу,
Щоб ти – не змерзнула.
Бо власну суть не зміниш ти,
Любити – це як – дихати.
Від полум’я лишати вугілки,
А в серці – присмаки.
P.S. Цілуйте в душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317150
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 23.12.2015
Від привидів минулого
Нікому не сховатись.
Бо пам’ять – стовпчик ртуті,
Записує всі дати.
Змальовує всі мапи,
Сценарії, обличчя.
І сильним правим хуком
Жбурляє на узбіччя.
І навіть ти, зустрічна,
Нагадуєш колишню!
Вплітаєш в коси стрічку,
І маєш схожі звички.
Це почуття незвичне
Воно дірявить груди…
Увагу привертають
На тебе схожі люди.
Не знаю, як з цим бути...
Усе нове – повтори.
Зациклені в спіралі,
Ми тільки тонем, тонем…
P.S. Ми - не в'язні долі, ми лиш полонені власного розуму. Франклін Д. Рузвельт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312719
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 23.12.2015
Якщо в тебе власні, тільки для тебе закони,
Не спокушайся: ними ж тебе засудять.
Правила вивчать, а за законом Ома
Опір зламають не зовсім хороші люди.
Якщо твої слабкості оголені, мов дроти,
Цим неодмінно захочуть скористатись
Підступні, усміхнені люди-кати,
Що ввімкнуть у мережу смертельні Вати.
Поганцям у світі живеться самотньо,
За добрий характер – надто велика плата.
Поступ є, та з кожним наступним кроком
Душу крає більша чи менша Втрата.
P.S. Every choise has it's own price.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306360
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 23.12.2015
Є речі, цінніші за гроші.
Їх не купити за папірці.
Вони, як Апостольські мощі,
Є носіями людської душі.
Візьму найпростіше: дитинство.
Згадайте кожний своє.
У всіх є улюблене місце,
Яке вам натхнення дає.
Є перше дитяче кохання
Є перший цілунок за вік.
Або всім знайоме бажання
Наблизити Новий Рік.
Усім нам потрібне везіння.
За гроші ж його не знайдеш.
Це вам не крем для гоління,
І навіть не бронежилет.
Я не продав би щоденник,
Чи авторство власних віршів.
Поети на вигляд нужденні,
Насправді ж - багатії…
Я не продав би ніколи
Найкращого друга свого.
Немає сенсу в багатстві
Як ні з ким ділити його.
Ніхто з нас жодної гривні
В могилу не забере.
Повірте, гроші – це сила
Що тільки душу жере.
P.S. А інакше - навіщо жити?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304745
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 23.12.2015
Я не кричу, коли приходить біль,
Як, помираючи, стоять дерева.
Не витрачаю марно сил
На піднімання рук до неба.
Немає сенсу виливати душу.
В житті у кожного своя печаль,
Тому завжди тримати мушу
Я гордих плеч горизонталь.
Не видати емоцій, приховати.
Навчитись жити глибоко в собі.
Щоб неможливо було здивувати
Ударом підлим з-за спини.
Не діють пафосні зітхання,
Не допоможуть каяття і плач,
Коли здається, що кохання -
Прокляття, демон і палач.
P.S. В наші часи сила - сподіватись лиш на власну силу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269249
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 23.12.2015
Моїй душі буває холодно
Від тих думок, що в голові.
Ті люди, що були найближчими,
Забуті. Мов і не були.
Моє тепло згоряє стрімко.
Так само, як спливає час.
На граблі всі йдемо ми сліпо,
Напевне, в стодесятий раз.
Так пусто враз стається, дико,
На всіх начхати. Все одно
Розійдемось ми з вами тихо
І пафосно, як у кіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252262
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 23.12.2015
Це вже не схоже на дружбу. Хвилі цього океану
Навіть у штилі руйнують всі замки з піску.
Тебе не врятує наявність ніякого плану
Тебе не врятує холодний залізний мур.
Цей непомітний метелик, ця величезна лавина.
Наслідки знають усі, крім дійових осіб.
Те, чого ти боїшся, завжди заходить у спину.
Минаючи мозок, серця торкається ніж.
Я в невагомості, покинутий напризволяще,
Мені тут холодно (і не тому що ніч).
Куди б я не рухався – точно не буде краще,
Провалля з обох боків. Треба лишатися між.
P.S. Придумане тобою завтра приходить іншим, чужим.
10.01.13.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405575
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 23.12.2015
Я перейду цю річку, коли її вкриє лід.
Знаю: настане день і заспокояться хвилі.
Рівень води спаде і я залишатиму слід
Там, де учора літали голуби білокрилі.
Я перейду цю річку без броду і берегів
Щоби пройти по воді, потрібна велика віра.
Скільки сказано зайвих пустоголових слів
Мрії виснажують тіло, душу п’ючи як вампіри.
Я перейду цю річку. Це головна мета.
Хай навіть більше ніхто в успіх мій не повірить.
Для щастя людині потрібні серце і голова,
А зовсім не мрії про білі, пухнасті крила.
P.S. Мрія перейти річку мрій - завдання не для слабких.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409113
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 23.12.2015
Не озирнусь.
Не кину на прощання погляд.
Якщо вже вирішив - піду.
Ти у минулому, ти тільки спогад,
А повертатись, кажуть, на біду.
Я промовчу.
Прибережу останнє слово.
Все, що могли, сказали вже давно.
Ми не почнемо все спочатку знову,
Життя - не Голівудське пафосне кіно.
Не напишу.
Тебе я більше не згадаю,
Листи до одного спалю дотла.
Морський прибій твої сліди змиває,
Лишаючи пісок і спогади тепла.
13.01.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410855
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 23.12.2015
Ти неймовірно схожа на мене
І це до біса привабливо.
Твоїх зіниць хвилювання зелене -
Робота рук Леонардо.
Навчена Богом красивих мелодій,
Ти випромінюєш музику.
Вперше почув, озирнувсь, - і відтоді
Хочеться слухати, слухати…
Своїм мецо-форте усе сколихнувши,
Знову зникаєш у сяйві,
Мені залишаючи погляд пекучий
І тепле волосся русяве.
Здається, по вінця налитий тобою.
Цвітуть білосніжні акації.
Приношу тобі поетичного слова
Магічні алітерації.
О, скільки у долі захопливих ігор,
В яких я...програю майстерно.
Відсутність твою біля себе терпіти
Нестерпно.
P.S. Закохатися можна вже в один лише відтінок усміхнених очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411141
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 23.12.2015
Ти виживаєш, як ця березнева зима,
Що гордо стоїть під облогою квітня.
Самотньо звучить старовинна сурма:
Ти пишеш лібрето свого повноліття.
Складаючи руки відлуннями крил,
Злітаєш із вежі - трухлявої мрії,
Несешся, допоки вистачить сил
І нищиш кубло, де зиму відлежали змії.
Чужі перемир’я твоїх не порушать фронтів,
Ти не здаєшся, чекаєш нових революцій.
Читаєш вірші і пишеш десятки листів,
Пускаєш свої літачки, які повернуться
Вістрям епохи, центральним ідейним мечем,
Армадою слів, що зрушать останню систему.
Гарячу пустелю накриєш пророчим дощем
І знову на сонці блищатимуть хризантеми.
P.S. Життя проростає всюди, де є воля та палке бажання свободи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414207
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 23.12.2015
Я бачу тебе, самотню,
У темно-синьому платті.
Я відчуваю безодню,
Де стогне твоє багаття.
Незриму його присутність
Не заховаєш у тіні.
Тебе я уважно слухав:
Дика, нестримана, вільна.
Ти знаєш, наскільки рідко
Вдається вписати коло?
Маріонетки, нитки -
Невільні усі навколо.
Везіння одне на сотню.
Це щастя, ти розумієш?
Я відчуваю безодню,
Якої до дна не зміриш.
Між нами проходить іскра,
Відкинь жалюгідний сумнів.
Я рідко підходжу близько,
Бо ти листопад, я - грудень.
Втопи у мені своє листя,
І станьмо єдиним цілим.
Ні місто, ні передмістя
Нікого із нас не зцілить.
P.S. Я розумію твою самотність, а це вже - дуже багато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416554
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 23.12.2015
Знову ніч накрила чорна віхола.
Знову темряву прогнати нікому.
Охолоджує фаланги пальців
Думка про твоїх коханців.
Попід серцем посадив акацію,
Сумніви - одвічна еміграція.
Незважаючи на пальці хворі,
Грає місяць в сі-мінорі.
Хай вітри заблимають очиськами
І дощі карають землю різками,
Хочу бачити перед собою
Ніч, осяяну грозою.
Тільки знову всюди вічна темрява,
І любов не проростає деревом.
P.S. Жертовність у коханні - сумнівна річ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419241
дата надходження 18.04.2013
дата закладки 23.12.2015
[i]М.[/i]
Дівчино повного місяця, мешканко дивної Ельби,
Дівчино, кожного місяця сходить на річці туман.
Ви у волосся своє вплітаєте срібні перли,
Ніч омиває зірками ваш шовковистий стан.
Дівчино повного місяця, вас неможливо кохати.
Ви забираєте волю…найбільше із того, що мав.
Світло зелених очей, немов найміцніші ґрати
Стримують військо моє простими сплесками трав.
Дівчино повного місяця, ви неймовірно вродливі,
Сонячні промені гаснуть у сяйві такої краси.
Дівчино, ваше ім’я мають писати курсивом,
Брайлевим шрифтом читати прямо з крапель роси.
Дівчино повного місяця, вас неможливо забути.
Голос Ваш тихо гукає. Коритися мушу йому.
Скільки б я не шукав, не знайдеться протиотрута,
Вічно мої кораблі будуть шукати пітьму.
P.S. Бюргерський спокій недосяжний закоханій людині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420763
дата надходження 25.04.2013
дата закладки 23.12.2015
Сьогодні день, коли горить колосся,
Що навіть ще не думало зійти.
Не знаю як, але тобі вдалося
Сховати Я у недосяжне Ти.
Сьогодні знову, професійний злодій,
Я відмикав міцні твої замки.
А ти ставала джокером в колоді,
Віддаючи мені самі шістки.
Сьогодні я твою побачив сукню,
Її прибій виштовхував з юрби.
Але не наздогнав, не втримав руку.
Мене спинили сумніви "Якби".
Далекий острів, дивна Атлантидо,
Я так боюсь твоєї глибини!
Ти там і тут. Ти мара. Ти мінлива.
Ти з тих країв, де люди бачать сни.
Сьогодні день жевріє, як востаннє,
Колосся вже не зможе прорости.
Я готував таке гучне повстання…
І раптом - ти.
P.S. Уникання небезпек ще не є ознака боягузтва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425411
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 23.12.2015
Пройшовши сто доріг, побачив, що нема кінця,
Що повертаються ні з чим торгові судна.
Ще при житті людина схожа на мерця,
Коли в душі її стає занадто брудно.
Я обирав свободу замість золота і сну,
І друзями платив за кожну переправу.
Багато мав жінок, хоча шукав одну,
Та завжди мій рубін лишався без оправи.
-Не озирайся, як летиш! - кричав мені мусон,-
Ти альбатрос, а не короткокрила чайка.
Тумани огортають спогади, мов сон.
Усе, що знаєш ти – стара піратська байка.
Фортуна кликала мене своїм сумним дитям,
Бо я носив зірки в кишенях із дірками.
Я так старанно виполов увесь бур'ян,
Що раптом виявив пустелю під ногами.
P.S. Розгубленість на етапі спіралі - нормальна частина процесу пізнання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426224
дата надходження 20.05.2013
дата закладки 23.12.2015
Al.B.
Алісо, ти все ще вправляєш у коси квіти?
Зчарований ліс без тебе покрився тінню.
Маленька наївна Гетівська Маргарито,
Тебе запроторять у затишну божевільню.
Алісо, свобода – вона занадто підступна,
Це вседозвілля тебе зіпсує навіки.
На вулиці зараз так неймовірно брудно!
Слухай, краще ніколи не розтуляй повіки.
Алісо, ми бачились раз, а більше й не треба.
Ніщо не повториться двічі (на наше щастя).
Втікай до лісів, забувши суспільні кредо,
За благородство ніколи тобі не воздасться.
О, скільки ілюзій вигадують дикі люди!
Життя поступово заповнюють симулякри.
Не залишайся, бо питимеш чашу Гертруди,
Алісо, згадай, як чудово у лісі зранку.
P.S. Свою справжню сутність не приховати. Вона завжди виходить назовні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432736
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 23.12.2015
Те, що приховано ніччю:
Сповнена теплих пісень,
Омита місяцем річка,
Твоє неймовірне обличчя
І мантри містичних вчень.
Улюблені ноти літа:
Відстібнуто зайві паски
І дівчина, мною зігріта,
Збирає цілунками мито,
Збиває мої літаки.
Емоції кращі за розум,
Хоч вічна ця боротьба,
Зі щастям тебе перемножу,
Нестримано вільну і схожу
На першу дитину раба.
Кричи, відбивайся зухвало,
Біжи від культури, біжи.
Свобода цінніша за славу,
Неси у собі свою лаву.
Для тебе всі люди - чужі.
Втопись у натхненні поета!
Бо влітку - купатися час.
Тебе не зачепить ні Лета,
Ні жодна небесна комета.
У тебе - свій власний Парнас.
P.S.Випадкові люди часто вчать нас найважливішим речам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434199
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 23.12.2015
Те, що не можна отримати,
Завжди вилазить боком.
Карти, позичені з прикупу,
Б’є несподіваний джокер.
Ніжність погашених пристрастей
Ллється в моря зі смутку,
Хвилі здіймаються бризками
Прагнуть зволожити куртку.
Там, де душа проростатиме
Крізь неможливі терни,
Варвар утіх руйнуватиме
Все, що збудоване ревно.
Варвар-бажання з’їдатиме
Дух, що з’явився з плоті.
Ти позабудеш за картами
День неймовірно самотній.
Радий зі світла ілюзії,
Ляжеш на чорну спину.
Разом із іншими дурнями
Славитимеш середину.
P.S. Пристрасть однаково здатна створювати та руйнувати. Цю силу практично неможливо контролювати. Однак це, безперечно, сила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441035
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 23.12.2015
Ти дуже хотіла мене любити.
В листах, зневажених голубами,
Холодні вірші сушили квіти
І ті лишалися під ногами.
Щасливі люди живуть окремо.
Я забуваю твої обійми.
Усе, що в подорожі зберемо,
Змиває темна вода Гольфстріму.
І я благаю тебе: залишся!
Не розуміючи навіть нащо.
Твої пісні підіймають вище,
Твої листи, імовірно, кращі
За всі романи старого Гете,
За всі теорії Карла Маркса,
І я не знаю інакших ґетто,
Ніж ті, де людяність – явна маска.
І я не стану палити мапи,
Моя вода затупила камінь.
Ти так хотіла мене кохати…
Словам немає кінця і краю…
P.S. Слова - ненадійний союзник, проте небезпечний ворог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442072
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 23.12.2015
Відчуваю: виповзають хмари,
закривають карти на столі.
Та я знаю: не знайдеш ні пари,
Ні принаймні трійки ти в цій грі.
Ти заради мене досконала,
я заради тебе сів за стіл.
Ти в мої зіниці заглядала
й малювала світ крізь їх акрил.
Не втечеш, високородна діво!
Між людей я кращий із гравців.
Загубитися - звичайне діло,
віднайти - однак найбільше з див.
Може бути, ти розправиш крила,
полетиш за штормовий Дніпро.
Я ж на середині буду, мила,
чатувати на твою любо.
P.S. Моя ватра горить зсередини, тому її вогонь зазвичай лишається непомітним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445363
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 23.12.2015
В.П.
З тих пір, як я назвав себе твоїм,
хоча й було це в дивнім сні глибокім,
усі мої поезії й пророки -
мов коні, що приручені людьми.
Лечу галопом через мокрий степ,
топчу посіви, викресаю вітер.
Але як вловлюю звучання літер
із вуст твоїх, то вмить назад несе.
Ти знаєш імена моїх сердець,
ти їх єдина змушувала битись
немов фанатик, лікар-початківець,
Якому невідоме слово "мрець".
Усі рази, коли я кидав дайс,
то випадала тільки одиниця.
Здавалося, така мала дрібниця:
зозуля, калібрована на вальс.
Гримить Кавказ у грудях восени,
моя субота - наче понеділок.
Але яке кому до кого діло?
Навік забуте почуття вини.
Для мене ти - навічний квартирант,
як вересень, що розпинає серпень.
Звичайний сон - і я наївний Вертер.
Вперед, Маестро! Де наступний фант?
P.S. Знати справжнє ім'я означає отримати владу над найменованим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445365
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 23.12.2015
Коли я бачу привідчинені обійми,
у двері ці несила увійти.
бо я не надто полюбляю фільми,
де лабіринти схожі на світи.
Моя велика зірка – то химерний карлик,
Чандрасекар сміється вдалині.
Мене любові вчити не візьметься Калик,
і навіть Ніцше спить у борозні.
Погасне світло, стихнуть галасливі кроки,
у двері увійде залізний ключ.
Людина створена занадто вже жорстоко…
Ідеш – так не вертайся. І не муч.
P.S. «У-вей», недіяння – ось що потрібно вивчити європейцям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445935
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 23.12.2015
Знову відчуваю на вустах, що усміхнуться,
змову, і від цього виникає неймовірна
втома. Острови, які нагадують відсутність
дому, де ніхто не вірить правді наших сліз.
Нащо? Не полегшить ілюзорний друг митарства
наші, якщо ще когось ми зваримо у власній
каші, Ентропія виросте, і навіть Фібоначі
не прикриє рану - золотий поріз...
Мовчки я ховаю за губами гострі ікла
вовчі. Я ходжу, закутаний у плащ, жовтаві
очі в окулярах тихо ковзають слідами
жовчі, що залишена на людях і людьми ж.
Клони, а не люди позаповнювали
стадіони. Із театру вилізли абсурди. Мертвий
номер: під парканом влігся здичавілий
клоун. Певно, світ для нього - професійний цирк.
Йорик! Тільки грати залишається актору!
Йорик, ти прокляв це королівство. Це не смішно!
Спогади і здогадки майбутнього – це море.
Море, у яке впадає і Дніпро, і Стікс...
P.S. У дельтах річок зароджувались цивілізації. Кожна людина - це річка, яка створює навколо себе свою. Якщо вона - справді людина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451001
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 23.12.2015
Я так давно тебе шукаю серед цих зірок…
Я пережив мільйон світів, аби тебе знайти.
Мене не покидають марення каштану кіс,
Сапфірових морів дарунок - та глибока синь.
Я мандрував, але без тебе нікуди піти,
Ти міжпланетним ліхтарем гасила наглу тьму.
Я забажав понад усе тебе, криштальний трем
Пронизував мечем, поезію зібравши з вуст.
Я об’єднав мелодію війни і тишу гір,
З’єднав у сплав серця людей та вічний діамант.
Левіафан віддав на щастя свій молочний зуб,
І в цю сурму століттями кричав твоє ім’я.
Та ти – не тінь, не спогад, не мета, не ідеал,
Ти є жива, ти дихаєш, ти маєш чути спів.
Я вперше розбиваю табір у сузір’ї Пса,
Почуй мене, почуй, або, принаймні, відпусти.
P.S. Амок – це нав’язливе бажання, яке не дає спокою та не відпускає аж до самої смерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454514
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 23.12.2015
С.К.
Осінь, подібна вікарію,
Зламані квіти сушить.
Я неодмінно відчалюю:
Тут галасливі душі.
В дар від людей приймаючи
тільки піски пустелі,
Все необхідне вже маю, щоб
дихати асистемно.
Сідлами віри затиснуті,
Сонно хитаються вершники.
О, перестиглий мій місяцю!
Ми вже не будемо першими
Серед написаних правильно
Літер, мов знань застиглих,
Ми називаємось кавером,
Ми вдовольняємось крихтами.
Хай листопадові вулиці
Світло у землю сотають.
Знову здаються прибульцями
Ті, що уперше кохають.
О, сіроока весталко!
Зігрій-но хоч ти моє тіло.
Нас заколисує палко
Ніч, мов насіння кмину.
P.S. Часто пізня осінь дарує надто болючі моменти зближення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459723
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 23.12.2015
С.К.
Слова, що стихають, зустрівши твій погляд,
Слова і ретельно підібрані значення -
Вони залишаються в пащі горгойля,
Мережам змовчавши про наші побачення.
Легкий напіврух вистилається снігом,
Фасади тремтять горделиво-довершено.
Фільмуємо Всесвіт на тлі чорно-білім,
Тому так повільно будуються речення.
Уважно вслухаюсь у шурхоти в тілі:
Воно відгукається не на мелодію...
Без зайвих вагань позатуплюю стріли,
Місця для мовчання дефісом заповню, бо
Умови задачі, звичайно ж, відомі,
Укотре зіграю старого Бетховена.
Танцюймо на мачті старого порому,
Жонглюючи поки законними мовами.
P.S. коли взаємна швидкість падає до нуля і світ навколо зупиняється - тоді тільки є можливість заглянути в Іншого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465141
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 23.12.2015
Самотня людина не піде ламати стіни,
Самотній людині не треба ніяких прав.
Хліба й видовищ…нехай навколо руїни,
Самотній на всіх, окрім себе, чхав.
Самотня людина не буде боротись за волю,
Самотній людині не треба ні Євромайдан,
Ані майбутнє. Їй би читати Жан-Поля,
Оберігаючи свій депресивний стан.
Самотня людина не знає слів «солідарність»,
«громада», «протести» чи «політичне життя».
Її переймає непереборна марність,
Вона не вірить у світ поза межами «я».
Суспільство маленьких, як Всесвіт, піщинок,
Збираючись разом, формує кулак кам’яний.
Отож пробудіться, самітники власних домівок,
І випряміть спину, щоб голос почути свій.
P.S. Політична активність – це не завжди політична свідомість, але політична свідомість – це завше політична активність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466213
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 23.12.2015
Коли у чоловікові вмирає хлопчик,
Він забуває, задля чого ріс.
Зі всіх наявних мов я хочу
Довчить одну - до стовбура і сліз.
Якби драконом із руїн постати!
Забути щем прощання кораблю!
Нехай розшукують сусідні штати
І всі жінки запропонують шлюб!
У цьому світі я для тебе віддаю
Усі слова, окрім «люблю».
Безцінно мати пам’ять і зникати,
Безцінне місце, де ти завжди сам.
Я хочу ні до чого не звикати
І нічиїм не вірити словам.
Якщо мене шукатимуть солдати,
То гугл скаже, що мене нема,
Я – застаріла й непотрібна карта,
Зі мною не цікава гра.
Зелене світло не дає свободи,
Бруківка розриває душу ніг.
Якщо мене немає у колоді –
Я переміг?..
P.S. У світі безмежних подорожей осідла людина – мрець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471186
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 23.12.2015
Людина, що звертається до кожного,
Людина, що ні з ким не розмовляє,
Мільйонне місто, у якому порожньо -
Останній прихисток егоцентричних Майя.
Це гра, у тисячу разів сповільнена,
Хардова спроба, збита німотою,
Бажання нагадати, що негідники –
Це за нагоди навіть ми з тобою.
Рука безхатченка, ще не відрубана,
Останній поцілунок Задзеркалля,
Де правда разом з нафтовими трубами,
А не на мирному обличчі Авеля.
Ці переходи, ці підземні марева,
Ці голоси, що піняться у тиші,
Людино мовчазна, тебе не зламано,
Але, крім мене,
вже ніхто про тебе не напише.
P.S. Особисті історії не менш важливі, ніж історії великих цивілізацій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488023
дата надходження 25.03.2014
дата закладки 23.12.2015
і не те щоби звабити звабитись важко
галереї облич ніби спогади привидів
викидаю порожню (з-під живчика) пляшку
зариваю себе у пісок серед пляжу
і для всіх окрім сонця палаю невидимо
галатей перевершивши майстра (нарешті)
непомітно втікає від літер сценарію
і тепер не знайти козака серед решти
у жіночих обіймах (чи краще арешті)
він достатньо наситився в цім бестіарії
від гудіння вагону впадаю у сплячку
дочекатись весни потім літа і осені
я собі пояснив що зіграти у ящик
це не вихід не вхід і нічим там не краще
ніж у світі дітей прикидатись дорослими
безпринципна борня маніфести фаст-фуди
не вражає нічим післяцоєва музика
зобрази себе кращим сховавши паскуду
зобрази себе дужим щоб думали люди
що ти класний !
та забудь що ми звалися друзями.
P.S. крик та внутрішня тиша інколи приходять одночасно і ти не знаєш, що із цим робити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488212
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 23.12.2015
Ні любові, ні кішки, ні літа немає в моєму домі.
Темне приміщення з цегли придатне лише для сну.
Дочитавши список човнів, я розмикаю коло
та руки. Важливе стає невагомим
І під виглядом чаю заварюю ніч трав'яну.
Листопад пророкує холодну та тиху зиму,
А у домі моєму і так - ані друзів, ані тепла.
Одіссей не прийде, він застряг на кордоні (к)риму.
Залишається музика, затишна і незрима,
Втім, і вона би мене покидала, якби могла.
Дев’ятнадцятий рік самоти. Я розпалюю книги,
Вирушаю до моря, до гір, тільки би звідси втекти.
Атлантична тюрма за решітками древньої криги,
Потопельники плачуть, наївно чекають відлиги.
Моя Герда забула, що має мене знайти.
Ні любові, ні літа, нічого. Часом нестерпно важко.
Я продовжую гріти і обживати свій безголосий дім.
Не обміняю його на ніякі Америки й Рашки.
Та єдине прохання: подаруйте мені черепашку,
щоб із нею лишатись собою. самотнім, німим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548194
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 23.12.2015
ти знаєш, олю, я душу твою невловиму
шукатиму в очах китаянок як мінімум нинішню зиму.
а потім, спустившись із гір тибету наприкінці весни,
твої нові фотознімки переглядатиму ніби сни.
ти знаєш, олю, погано у мене справи.
самотність з'їдає душу, як українець - сало.
ти знаєш, яке моє ставлення до лікарів,
але без трав не дочекатися ні спокою, ані снів.
а з ними й тебе, чий прихід - вже роками набута звичка,
не менш важлива, ніж самостійність та вчасна, як запальничка,
що виникає раптово у приміській пітьмі,
створюючи ілюзію протистояння самотності та зимі.
ти знаєш про все, що тримає нас на одній емоційній хвилі:
слова непромовлені, ніжні та надважливі,
нестримне бажання свободи та абсолютне несприйняття
всієї фігні, яка забирає у нас життя.
ти знаєш, олю, ніщо не діє подвійніше, ніж закордоння,
яке додає безстрашності, приносячи з ним безсоння.
ніщо не замінить мені твого тіла тремтливий спів,
і, знаєш, ми - неймовірно вдалі помилки власних батьків.
P.S. Якщо ти бажаєш чогось - змусь це собі наснитись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625099
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 23.12.2015
Коли божевілля закриє великі вікна,
Бо протяг холодний гойдатиме темні двері,
Єдине заняття буде приносити втіху:
Лишати думки на клапті терпкого паперу.
Коли завірюха знищить на зустріч надію,
А холод очей твоїх стане між нами стіною,
Я стану тим, ким найкраще ставати вмію:
Рибою, птахом, повітрям, лише не собою.
Коли нетерпіння зрушить найкращу хвилину,
Левіафан розімкне свою велетенську пащу.
Я буду знати, що більше тебе не зустріну,
Що сонце холодне сховається в темний ящик.
А завтра зникнуть міста і всі металеві споруди,
Зрівняє природа землю із тим, що на ній стояло.
Свобода є, але божевільний не йде нікуди,
Передвесняне вчора сьогодні уже зів'яло.
P.S. Все знаходиться у постійному русі, тому ніколи не є собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416157
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 23.12.2015
Я давно вже пару шукаю –
Щоб підходила ідеально.
Хай з недоліками, я ж знаю,
Що без них життя ненормальне.
Головне – щоби завжди поряд,
А все інше – повідпираєм!
Як там кажуть – в щасті і в горі?
Де ти є? Я тебе шукаю!
Хай життя мене помотало –
Дотліваю, як сигаретка.
Та без тебе – життя замало…
… Де ти – ліва моя шкарпетко?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416282
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 23.12.2015
Я знаю, тобі повезе!
От правда, обов’язково!
А ти просто вір, і все,
От правда, даю тобі слово!
Я знаю – в тисячі мов –
«Життя, як зебра» - у моді…
…А ти до білої – й вздовж!
Я пробував, все виходить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418962
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 23.12.2015
Ти бачила, як відцвітають вишні?
Одна по одній - янгол проти волі.
От так і постають перед всевишнім -
Сумні, пусті,росхристані і голі.
І, коли, наче незбагненний білий саван,
Сідають душі їх спочить в дзвенящій тиші
Ідеш пустим, але вагітним садом,
Де зріють ще малі пупянка вишні.
Ти бачила, як вишні відцвітають?
Гойдає вітер в вітах білі стяги...
Я тут приніс тобі... Тримай, до чаю -
Варення із терпких пурпурних ягід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471847
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 23.12.2015
Чудовище влюбилось –
Небо вздрогнуло,
Амур попал в немилость у богов.
Она уже родилась
Недотрогою.
А люди скажут – дикость, не любовь.
Я это видел, каюсь –
В лунных кратерах
Горели, отражаясь, их глаза.
Такая… Не такая…
Два характера
Взорвутся, раскрываясь, как гроза.
А это, правда, было,
Может, к лучшему.
На белом – свежий вымпел, то бишь, честь.
Чудовище забылось –
Нету душ у них…
А это вот влюбилось – тем, что есть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521647
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 23.12.2015
Горит щека, как в девственной ниве мак
Сойдя на «Ты», убиваешь образ Одиллии
А на кострах под флагами Жанны Д’Арк
Горят кресты и королевские лилии.
Ты не одета. Золотом на чело
Спадает осень между черными кудрями
Придет Одетта, и станет все, как должно
Хоть догорает твой венец целомудрия.
Гори огнем! Всеочищающий жар
Тебе даст пепла в час, когда ты в неведеньи
Будь хоть сто раз Одеттой и Жанной Д'арк –
Ты все равно останешься черным лебедем
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527786
дата надходження 04.10.2014
дата закладки 23.12.2015
Якщо я твій вогонь – не згорай у мені ущент,
І найкращому полум’ю треба банальні дрова.
Бо життя є війна. І умови у нім сурові.
Треба дрова і жертви. Багато. І ще, і ще…
Там стріляють і душі в небо летять,
Так, це страшно, а щодо болю – то вже домовтесь,
Неважливо – ти релігійний, хворий, двомовний.
Є війна і любов. Обом їм ціна – життя.
Хай там як, а у кожного є свій рай,
Сірим попелом пишуть душі у нім бажання
Все ж, якщо живеш кожен раз, як востаннє
Якщо я твій вогонь, то прошу – не догорай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563274
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 23.12.2015
Спасибо тебе за то, что ты был со мной
Имея сотни обличий и сотни масок.
Я взрослый давно. Я лет 200 не слышал сказок –
Тем более тяжелее соваться в бой.
Спасибо тебе за руку, что ты убрал,
Когда я, сорвавшись в пропасть, катился в бездну,
Летел, царапал колени и греб бесполезно –
Спасибо за то, что ты вовремя ликовал.
Спасибо за то, что ты дерзок, хитер и трезв,
Врагов ведь не любят, а я тебя – как родного,
И я буду рад тебя видеть снова и снова,
И я расстроюсь, узнав, что ты вдруг исчез.
И, если б не ты, я б свалился в первом бою,
Я б скис и расклеился, как макарон в опаре.
Ценю тебя, враг. Большое спасибо, парень.
И, если в бокале яд – за тебя я пью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596354
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 23.12.2015
Горіло. От віриш – горіло!
Як в казці про вічні пожарища.
А ти матіолу садила
На сірім, потрісканім згарищі.
Ти сіяла в попіл насіння,
І поливала з надією
(Хоч як води не просив я)
Воском, смолою, олією.
І з попелу вилізло чудо –
Поміж реп’яхів, череди… І ще
Буяло, кололо в груди,
Зростало зеленим і злим кущем.
І я води не давав вже –
Біда, знало серце поколене.
А ти пішла, як і завжди…
А кущ зацвів. Матіолами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578121
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 23.12.2015
И, когда покидает корабль последняя крыса,
Ты, с веслом на плече, и веревкой, завернутой в узел
Оставляешь в воде все сомненья, желанья и мысли,
И опять же гадаешь - утопит или отпустит.
И, когда на зубах песок, ну а берег высох,
Ты поешь, отплевавшись кровью в ржавые боты.
Вряд ли стоит теперь вспоминать о крысах,
Пусть теперь сами ищут у моря погоды.
Кто не видел штормов, тот не жил – кого не кидало,
Как потрепанный ранец, как шхуну о камни и мысы.
И не нужно бояться стоять за своим штурвалом –
Страшно, если людей никого, а одни лишь крысы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596355
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 23.12.2015
И будет январь. И будут снега по колено
Я помню – так было прошлой зимою.
Танцуй же. Танцуй! И отблеск огня непременно,
Растопит снега и зимы, что в сердце воют.
И будет зима. И будут зелеными ели,
Заставишь блестеть их, обильно рассыпав дождик.
И я без тебя бы не справился с этой метелью,
Зима заставляет быть и критичней, и строже.
И будет метель. Ну когда-то же будет, точно,
Такая, как в книгах, где прямо ни зги не видно.
И пляшет огонь. Танцует огонь полночный,
Горячий и мягкий, и будто прозрачный с виду.
И, стало быть, ночь. И зима, и, конечно, пламя
И кошка, скрутившись, спит. И ей снится лето.
Танцует зима. Поет зима над домами
А там, у других – январь. И они – без света.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630924
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Негоже так разбрасывать словами.
Ведь Вы – Мужчина! Так тому и быть –
Сегодня я великодушна с Вами.
А завтра Вы посмеете забыть?
Меня. Нет? Сударь мой, не стоит, право,
Так много мне сегодня обещать.
Давайте с Вами будем мыслить здраво.
Не лучший стимул - в паспорте печать.
Пообещайте лучше мне в подарок...
Луну! И я, клянусь, поверю Вам.
Но не сулите благ и контрамарок.
Мне не по силам внять полусловам.
Вы не романтик, я не прагматична.
Я - плюс, Вы - минус. Я - огонь, Вы - лёд.
Но всё это, по сути, не критично.
Лишь придаёт незыблемый налёт
Пикантности. И я молю Вас только
Не заземляйте то, что возношу...
И беззаветно рядом будьте столько,
Сколько об этом Вас я попрошу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126112
дата надходження 13.04.2009
дата закладки 21.12.2015
мы с тобою чужие..как огонь и вода..
я тебя испаряю..ты же гасишь меня..
мне тобой не согреться..не напиться тебе..
мы..с тобою чужие..Боже.. больно!!!спаси...
нам нести эту тяжесть..никому не помочь..
ты меня..призываешь..я болею тобой..
и никак не забыться..ни с другим..ни с другой..
нам с тобою не слиться..в полночь ..телом..душой..
но..бывает..порою..в час тоски и беды..
что-то близко-родное..нас с тобой единит..
поднимаются руки,осеняя крестом..
и я чувствую то же..что и ты..мой..чужой....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564445
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 21.12.2015
Ти - моє невдале покарання,
Ти - мій хижий, непроглядний жах,
Ти - моє зіпсоване надбання,
Ти - мій морок, ти - мій лютий крах,
Ти - моя потворна геніальність...
Твої очі хворі з року в рік:
В них суцільна ніч, маніакальність,
З них дефекти сходять на поріг...
Але як ти це уміло топиш
У своїй розхитаній душі.
Наче й Апокаліпсів не робиш,
Наче й не розкидуєш ножі...
І запалені ховаєш очі...
Але навіть за складних часів,
Коли душу позичаєш ночі,
Знов стаєш для мене не як всі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475324
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 21.12.2015
Не печалься, любовь - это месиво.
Хочешь, выйдем в пустое окно?
Нам с тобою всегда будет весело,
Даже если совсем не смешно.
Не печалься, любовь не подслушаешь.
Хочешь, беды поднимем на смех?
Мы с тобою всегда будем лучшими,
Даже если, отнюдь, не для всех.
Не печалься, любовь бесконечная.
Хочешь, мёртвые оды споём?
Мы с тобою всегда будем вечными,
Даже если мы завтра умрем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589899
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 21.12.2015
Недопите вино…
Недостиглий портвейн…
В недолугім кафе вип’ю разом з тобою.
Недомріяну думку у нім утоплю.
Похлинуся на мить недоказаним словом.
Неясні почуття…
Недосмуток-сльоза…
Недосвідчені дні, недосміх, незітхання…
В недочорних небес ясні зорі не ті…
Недоладні, сердиті, колючі, примарні…
В непрозоре вікно
Ловлю образи мрій.
Недодощ недомокрий змиває їх з шибок.
Я у ванні свій дощ з душу пущу на мить
І з душі позмиваю неясні прогнози.
А вві сні пустота.
Недосон, нежиття…
В зір мій кігті встромляють колючі троянди.
Підкажи ти мені в недобілій цій тьмі
Зрозуміти тебе чи мені ще удасться?..
Некрилаті дзвінки,
Есемески, листи…
Хто зробив їх такими — чи розум, чи серце?..
Недоспіваний вірш, недоказане «я»…
Недозріле кохання із его у герці…
Недошептаний крик…
Недозболений сміх…
Недостворений світ, недорадісне щастя…
Я стомилась уже від «недо» цих і «не»…
Бо і душу мою ти зумів недовкрасти.
Ти мій лікар і кат…
Лютий ворог і брат…
Недоспалений рай, незадимлене пекло…
І між нами це все — передружба, та ще
Не кохання… Навряд нею стати їй вдасться…
Келих повний до дна…
Не допити вина…
Трута недолюбов не для нас… Ми це знаєм…
Але все ж шепочу недоправду свою
Хоч і знаю – тебе більше недокохаю.
Чуєш — «Досить!!!..» — кричу.
У душі шепочу.
Твої очі — як з казки криві ті дзеркала.
Я дивлюся у них, мої фрази, думки
Враз стають недосяжні, фантомні примари…
Недопите вино…
Недостиглий портвейн…
Це наш рок, наша доля і наше прокляття…
Але все ж я його ще ковточок зроблю,
І на день цей продовжу солодке страждання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297054
дата надходження 30.11.2011
дата закладки 21.12.2015
Вільною пташкою небо тріпоче в пальцях...
Не приручай його, чуєш, не приручай.
Небо роз[b]і[/b]п'яте смирно на зоряних п'яльцях
Тихо вмиратиме чемним забутим бранцем,
Мовчки конатиме в путах твоїх бажань...
Небу — свобода і хмари — не приручай.
Дикою кішкою північ вкрадеться в двері...
Не замикай її тільки, не замикай.
В півночі дивні, чужі, не людські манери,
В клітці їй страшно-мертво, немов в печері,
Їй би простори, тіні, забуті сфери...
Півночі — ніч і тайна — не замикай.
Барвним метеликом тиша на плечі сяде.
Не убивай її, прошу, не убивай.
Тиша — легка й прозора, без меду-яду,
Тиша брехні не знає — єдина вада.
Знаєш, вона — покара, вона — розрада...
Тиші — обійми, вечір, — не убивай.
Дивних приводить часом людей нам Вишній...
Не замикай у клітку їх, не замикай.
Враз бо почуєш, як заридає тиша,
Північ в шибки заб'ється гілками вишень,
Небо порветься дзвоном пташиних зграй...
Не замикай, як любиш... Не убивай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627698
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 21.12.2015
давай я тобі зламаю пару ребер
і подивлюсь на твоє обличчя
а потім проткну ножем щось нейтральне
наприклад, стегно
мені нецікаві жоден із жестів
допоможемо потопаючим
йти на дно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460822
дата надходження 16.11.2013
дата закладки 21.12.2015
Кохай її, хоч зовсім, небагато
Лишилось днів, а може і ночей...
Кохай,не боячись ні болю зради,
Ні смерті...лиш байдужості очей,
Її очей, в яких втопився б зразу,
Якби побачив...тільки уві сні -
Надумана та, випадкова фраза,
Нехай згорить у вічному вогні.
Кохай її...вона таки відчує,
Таке кохання стріне тільки раз.
На мить загляне в душу, й заночує,
Серед пітьми, невіри та образ.
Іти назад?.. тоді вже краще плаха,
Навіки хай звінчається з життям.
Немає місця відчаю і страху -
Коли уповні душі від злиття.
15.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628828
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 20.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2015
Я чую... я знаю...
Спотворені межі хвилин.
Розкручує Всесвіт зворотнього відліку час…
Віддаш мені, Море, скарби твоїх чорних глибин?
І… Море - хвилюється –
…………. Раз………..
Чи зможу? чи встою?
З тобою тепер наодинці…
На гребені хвилі… невже я дістануся дна?!
Які в тебе плани сьогодні стосовно чужинців?
І… Море – хвилюється -
………….Два………..
Штормить… безпричинно…
Безжально…безмежно… і я
Хворію тобою… й мене розіп’яли вітри
На скелях твоїх… так яке ж твоє справжнє ім”я?!
І… Море – хвилюється -
…………..Три………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575413
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 18.12.2015
Знайди мене, Небо…
Над прірвою в стиглому житі…
Коли мені байдуже стане до всіх і всього…
Впізнай мої очі, востаннє зухвало відкриті…
Впізнай, бо я справді,
чомусь, - не від світу цього…
Коли вже нічого немає…
Та власне, й не треба…
І ти вже не прагнеш красивих сумнівних шляхів…
Впізнаєш мене, надміру відчужене Небо,
Оту, що так легко
скотилась в долину гріхів?
Коли ще не жаль, ще не відчай –
До болю у скронях…
Іще не розкаяння…ні!... але – звідки цей щем?!
Коли твої рани болять – на моїх вже долонях…
Дозволиш мені залишитись
під твоїм дощем?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582520
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 18.12.2015
Я колись повернусь…
Не чекатимеш… якось під вечір…
А, ймовірніше, станеться це в найчорнішу з ночей…
Під моїми ногами хрустітимуть залишки втечі…
Ти усе ще збираєш?..
в зіницях зелених очей
Сто питань… сто світів…
Не читай… не розпитуй!… не треба…
Бо ні пафосних слів… ні красивих вітальних речей…
У долонях моїх – тільки жменька забутого неба…
Як торкнешся – віддам!...
в найчорнішу… в найглибшу – з ночей…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586014
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 18.12.2015
Як зійшлись береги…
І земля під ногами зникала…
І мені відкривалась щоразу нова глибина…
Я котилась у прірву… та впасти – чомусь я не впала…
Лиш торкнулась ногами
легенько стігійського дна…
Чи в самотності сила? –
Спитаюся в білого цвіту…
Чи однаково пестить ріка кожен з двох берегів?
І чомусь говорили - ми різними мовами світу…
І молились окремо…
бо кожен – своєму з Богів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587020
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 18.12.2015
Промовчи… не чіпай
ідеальне мереживо снів…
Доки спить ще невинне дитя на чужинських вокзалах…
Де мені – ця ріка, що не знає давно берегів…
Де мені – маяки,
що зникають на дотик… на спалах…
Де мені – маяки…
І не треба шукати мостів,
що з'єднають ганчір'я бомжів й діаманти богеми…
Там колись були джунглі… іще із прадавніх часів…
Промовчи… не кажи –
“То палають долини Едему!”
Промовчи... бо не нам
загубитись в банальності слів
на чужих берегах, кожен подих де відчаю повен…
Поміж хвиль… берегів… діамантів… і просто бомжів
Залиши мені………….
………………Човен…………………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599387
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 18.12.2015
А сонце ішло у пекло…
І далі… далі…
За лінію смутку… за межі усіх бажань…
Ти чуєш, сідає сонце… зніми сандалі…
Сандалі завжди знімають
у час смеркань.
Цілуй же… сідає сонце…
Воно – зелене.
Цілуй же!.. у синіх травах земних стежок.
А завтра… знаю, ти легко пройдеш крізь мене…
Просієш мене крізь пальці…
………бо я …………пісок…………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604672
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 18.12.2015
Коли своїх
залишусь берегів,
в туманах білих розчинюсь майстерно,
де ти в мені горів, та не згорів…
Де світ
у хижих лапах постмодерну…
Коли торкнеш
моїх холодних скронь -
не віддавай світам найвищу плату!
Шумерські знаки із моїх долонь -
твій дощ
в долинах Тигру і Євфрату…
Не відречись.
Бо важчі за цемент -
лише слова… (та, зрештою – полова…)
Коли прийду, спустошена ущент,
я знаю,
зрозумієш із півслова………………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626935
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 18.12.2015
Вновь холода
Коснулись незаметно…
Пусть я еще храню твое тепло…
Пойми… я – остров… он живет – планетно…
Он исчезает….
Как пробъет ZERO …
Пойми… я – остров…
Окруженный морем…
Вокруг меня на сотни миль - вода…
Из всех возможных в мире траекторий
Сегодня мне
достались – холода…
Я только – остров…
Слишком голубой…
Но может статься – по волнам бегущий…
Вой моих братьев слышу за спиной…
И я – пойду!.. на глас…
меня зовущий…
На горизонте –
Лишь одна вода…
Но Ветры Гор - сегодня ими дышу!…
Те ветры… что уносят – в никуда…
Они - зовут!..
и я их голос - слышу…
Там – слишком чисто…
Я вхожу – в Сезам…
Куда не долетают кривотолки…
По необжитым каменным стезям
Меня уводят волки…
волки!.. Волки!!!
Я – убегаю…
И мои глаза
Горят иным… уже – нездешним светом…
И полнолунья – эта бирюза!..
Остановлюсь я лишь –
перед рассветом…
Здесь душат стены…
Я хочу туда,
Где снег искрится - хлопьями из ваты…
Сегодня жгут мне спину – Города!..
Я приземляюсь
на четыре… ЛАПЫ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558513
дата надходження 09.02.2015
дата закладки 18.12.2015
В этих глазах не пылают огни.
В них очень страшно и пусто.
Нет,не бойся,посмотри,-
там упала звезда,ты улыбаешся,
а мне грустно.
В этих глазах холод зимы.
Они больше не плачут.
Мне не дожить до весны,-
тебе не понять,
что это значит.
В этих глазах смерти печать,
призрачный мрак,вьюга и стужа.
Прости за то,
что не умел летать,
может это и лучше.
В этих глазах зеркальная ночь.
Я вижу ее,она ждет меня.
Сволочь-тоска,
гони суку прочь.
Я ухожу ради тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257771
дата надходження 05.05.2011
дата закладки 15.12.2015
Розпочиналось все доволі романтично
на сонячному пляжі під Алупкою.
Ти морозиво лизала еротично,
вершок знімала ніжно губками.
А ми з друзяками ковтали пиво,
накрили стіл: таранька й раки.
Яка ж ти все таки красива
від вух і до самісінької сраки.
Я підійшов уже такий як треба,
ти плавно повернунася на спину.
Щось довге і товсте сторчало у трусах у тебе
і від істерики я дуба ледь не двинув.
Курю і стан закляклості проходить,
ще в шоці,пацанам моїм же смішно.
Оте одне із голови та й не виходить -
"От,б...ть,зараза,шняга в неї більша..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352407
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 15.12.2015
Мы жизнь свою смываем в унитаз,
теряя что-то важное при каждом сливе.
Давая клятвы вновь который раз
и забывая их за стенами сортира.
Мы жизнь свою смываем в унитаз,
страховки ради плотно закрывая крышку.
Рыдаем,что вся жизнь идет не так,
ворюгой счастье унося в подмышках.
Мы жизнь свою смываем в унитаз,
колекцию пополнив новой фальшью.
Меняем цвет любимых глаз
на дар взирать что будет дальше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432100
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 15.12.2015
Вулиці міста штурмує зима,
вечірня метіль,мов війська гренадерів.
Несміло торкаєш німого вікна
тремтячими пальцями від трави та хмелю.
Вона таки дійсно сьогодні пішла,
зібравши сукні і книги в валізу.
Крони мертвих дерев осипає імла,
ще є кляте бухло,яке вже не лізе.
Розмова обірвана без крапки над "і",
часом слово лупцює нижче поясу.
Удари відточені,влучні й міцні,-
чистий нок-аут солодким байдужим голосом.
На склі вертикалі татує мороз,
тишу ранить сигналка авта.
Їх двері закриті назавжди,без сльоз
стає зрозумілим,любов - це війна.
Коли всі битви стануть програні,
а полонених та вбитих проголосять героями
він так і стоятиме, трохи стомлений
з білим прапором,склавши озброєння.
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549774
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 15.12.2015
і дальні лінії електромереж,
як потопельники осіннього
туману.
ми в ньому скоро зникнем
теж,
повіривши черговому
обману.
знов опинившися на
дні
закадрових ілюзій,
знайоме світло не побачим
у вікні,
сліди лишивши в прибережній
смузі.
наші душі й тіла -
належна дань святому
океану,
бо хто є ти,хто я ?
лиш потопельники осіннього
туману.
2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554258
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 15.12.2015
Ніколи не обіцяй робити все ідеально:
сніданки,
прасовані комірці-краватки,
хіба лиш кохати,
хіба лиш кохатись
у цьому ти бездоганна,
принаймні він так говорить
і ті,які були до нього
теж саме тобі говорили,
курили,
пили вино,
знову любили,
на ранок мовчки закрили
двері твоєї рожевої спальні.
Ніколи не обіцяй робити все ідеально,
бо ти тільки місце його переправи
і для забави
жбурляє каміння
в твоє мілководдя,
чекає
великої зливи та нової баржі,-
в старої
днище діряве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626961
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 15.12.2015
Рідкими ранками випиваю філіжанку міцної кави
Запахом зерен наповняю нерви відчуттям облави
Наші душі найчастіше сплітаються між собою вранці
Вони захоплені, приручені, спокусливі в палкому танці
Я рахую хвилини мов на незмінному автопілоті
Смуга вже вільна, мій розум вже скоро буде на зльоті
Я бачу, що за ніч листя змінило невпізнанно коль`ори
І небо вкривають хмарини малюючи в ньому гори
То сонце, то дощ, то вітер - нестабільна погода
Поки я є - кожен день для мене неймовірна пригода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616224
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 13.12.2015
Ми сиділи на валізі на колії
чекаючи поїзда до Амстердаму
щоб там покохатись як злодії
вдихаючи марихуану.
Ми сиділи з тобою на рельсах
відшиваючи випадкових гопніків
краще було на повітряний крейсер
купити квитки під оплески.
(Тебе грів внутрішній жирний Ігор
я ж-бо тряслася від холоду
немов у цю мить нас засипало снігом
розганяючи бі-сексуалів гопніків.)
А поїзд усе не хотів появлятись
і я вже тряслась як собака
чому б нам з тобою не набухатись?
а потім покуримо маку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617419
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 13.12.2015
знаєш, любов буває така різна -
взаємна, вигідна і неформальна.
моя любов зовсім ненормальна. та що там любов?
я сама ходяча ненормальність, яка доводить людей до сказу.
так, я кохаю дівчину. так, я роблю це щиро і наперекір людям.
о так, ці люди! хто дав вам право вирішувати яка любов правильна
а яка ні?
знаєш, в мене вдома висить різнокольоровий прапор.
ні, я не лесбіянка, чорт забирай, і не знати чи буду.
моя любов платонічна і по-дитячому щира.
хіба вам є за що мене засуджувати?
так, я цілувалася з дівчиною. це було далекек минуле , ніким не потрібне
я ніколи не кохала і не вірила
і трясця вам, закохалась без відповіді!
я люблю поцілунки й обійми.
теплі вечори в руках ніжності.
дідько, мене не кохає моя дівчина, тож я шукаю їй заміну.
я можу зустрічатися з хлопцем. без жодного зобов'язання, знаєш.
і він це знає і нам двом добре.
гуляти не надто пізніми вечорами, дивитися в чужі балкони.
уявляти життя в чужих квартирах, таже далеке і втомлене.
і можливі він би хотів більшого..
та, чорт забирай, він справді хоче більшого!
а я не можу. мені треба лише обнімашки, поцілунки і рідкісний секс, щоб зняти напругу минулого.
о, так, ти зараз будеш мене засуджувати.
скажеш, що я повія і дно всього суспільства. а ти знаєш
мені байдуже. я насправді вільна.
залежу тільки від неї і хочу Львівського світлого.
ти засудиш мене, бо я сплю з одним хлопцем.
хоч не люблю його, це ж просто статевий акт між нами
ти засудиш, бо я кохаю дівчину і харюсь через те, що вона мені не відповідає.
ти знаєш, насправді мені так боляче, кожен раз, коли я про неї думаю.
я справді кохаю. я справді хочу бути вірною. і з дівчатами їй ніколи не зраджую.
чувак, це так по-дебільному. заборонити людям кохати одне одного.
вона не хоче мене кохати, бо їй не дозволить релігія і від неї відвернеться суспільство.
фак, вона настільки звикла, що я поруч, що мені здається, їй навіть в голову не може прийти, що мене колись не буде.
я кожного дня бажаю їй ранку й добраніч, а мені надсилають милий смайлик.
я щаслива. вона про мене пам'ятає.
і я не знаю, нафіга мені це все писати. суспільтво - це система пліток і дурних заборон.
як писав Жадан - скажи людям "Бог", " милосердя" і "член",
то люди зреагують на член.
що їм Бог, про якого вони створили дофіга релігій?
що їм милосердя, про яке кричать брехливі політики?
їм головне - член. історія, про яку складають довжелезні плітки.
чуєш, я замахалась строчити.
але бляха, так хочеть висказатись. так хочеться, сука, комусь довіритись,
я ж не з тих, що так просто зневірюються.
короче. не суди людину по упередженнях. бо насправді я досить хороша.
але через людську некомпетентність, чувак, я дно сусплільства, я грішниця, я повія, що живе в своє задоволення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617886
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 13.12.2015
Просто мовчи
Просто мов чи
Просто чи мов
Просто мов
Немов
Немов чи
Не мов чи
Не мовчи....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622066
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 13.12.2015
Як ти ішла... Немов приречена на страту...
Мов власяницю, вітер плаття овівав...
І не відводила очей від нього... Ката,
Який всю ніч тебе нещадно розпинав.
Ви на прогулянці удвох (бо день великий...)
Вже промайнула ніч... І знову буде НІЧ...
І тіло поклику віддатися довіку
Смиренно слідує... Поклич її, поклич!..
Бо ти вся змучена- терпіти вже несила
Тремтіння тіла, що належить не тобі...
Ти ж так сама себе замучити просила...
А Жертва з Катом це- тандем?.. Аншлюсс?.. Двобій?..
А поки- бесіда, приємна... Без турботи
За страти ніч разом ви вип"єте в кафе.
В вогні кохання вам палать на ешафоті
Удвох із Катом... Отаке аутодафе...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115091900544
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607756
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 12.12.2015
Цілувати тебе повільно,...дуже довго,....палець за пальцем....
Цілувати тебе божевільно.....в ритмі танго,...в ритмі сальси....
Цілувати тебе щоночі, щогодини, щосвітанку,
Цілувати тебе до безсилля,...до знемоги,...п'янко-п'янко....
Цілувати твої долоні, теплі-теплі, оксамитові,
Цілувати чоло і скроні, про відпущене не розпитувати....
Цілувати мужні плечі, ввечір стомлені, вниз похилі....
Цілувати самозречено,....чи розпусно....Хочеш, Милий?....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559677
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 12.12.2015
Звісно, день міг бути і кращим,
Грець вже із тим дощем,
Сонце - розкіш в цім краї....
К бісу правила, знову цигарка натще,
І тютюн вгамовує щем,
Заговорює, присипляє....
Дим, як медіум між світом цим і тамтим,
Сиві хмарки чату з Великим Духом.
Куріння трубки в ацтеків було святим -
Той час, коли Чоловік говорив, а Бог слухав.
А потім тіло видихало в небо свій біль,
Проганяючи чорних думок спазми.
І правильні відповіді приходили мимовіль,
Несподівано очевидні, хоч і не сказані....
За сьогодні вже втретє дощ вщух -
Весни короткотривалі приступи істерики.
Видихаю біль - можливо і мене зцілить Великий Дух -
Недаремно ж вірили індіанці Північної Америки....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566452
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 12.12.2015
Кажучи по правді,
Не так вже і просто
Почати заново, коли помер,
Коли соціум одноголосно
Проголосував за розстріл
Твоїх ангелів і химер.
Ірреальність дійсності,
Спотвореної надіями,
Отруює не слабше за чадний газ.
І, можливо, екзил цей потрібен був
Щонайменше, бодай, виграти час.
Час,
Необхідний, аби корозія
Виїла Чесноти,
Як врожаї Мемфісу сарана.
І аби на поверхню
Випливла відповідь на питання
"Хто Ти?",
Ти, просто, був вимушений
Сягнути дна.
Не можливо воскреснути,
Без констатації факту,
Що у якомусь сенсі ти таки помер.
Через нігредо народжується філософський камінь.
І, раз, ти вже усе знаєш - дій.
Тут і тепер!
Новий світ твориться твоїми руками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569106
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 12.12.2015
Дім, із якого ти пішов - димне румовище,
Вона тяла твої сорочки і товкла вініли
І молилась під "Dire Straits", аби ти "приповз іще",
І підлогою катулялась - так боліло....
Дім, у якому ти не є - потускнів і вижагтів,
Вона витравила твій дух невзатяжку "Вогом"
І до полудня, в основному, намагалась вижити,
А по сутінках вимагала зустрічі з богом...
Дім, у якому лиш вона - стугонить образами,
Він живе у її голові замшілий, миршавий,
І ховає у мерехті вікон напіврозказане,
І вона переконана, що не можна було по-іншому....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628132
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 12.12.2015
Стоять безголові соняхи,
А небо – в зірках від куль.
І трави – із сивими скронями –
Оглухли… не чують зозуль…
Залізом гарячим розпечений,
Душу ятрить полин.
Опади – "ГРАДами", "СМЕРЧами"…
Тумани над полем чи дим?
Кривавим маком спалахує…
(Сонце чи вхід у Рай?)
Груди Землі розчахнуті…
Степ знепритомнів від ран…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536905
дата надходження 14.11.2014
дата закладки 12.12.2015
Я наснюся тобі по обіді в ажурній альтанці.
Я намріюсь тобі у казковім півмаренні-сні.
Вітер змін нас нестиме, кружлятиме вихором в танці,
І губитиме осінь падолистом жовті пісні.
Ти прокинешся. Будеш тривожно-спокійним.
Моє дивне ім'я прочитаєш по зорях нічних.
І стежками кохання крізь темінь завійну,
По слідах моїх пройдеш… і прийдеш…
А раптом ні?
Забарився. Вже й кров перестигла у жилах.
Смолоскипи дотліли. І гноми натомлені сплять.
Може, я не тебе на Свят-вечір той наворожила?
Може, чари збрехали й даремно на диво чекать?
Ні! Не здамся! Хай мчать збайдужілі століття,
Я затримаю дихання, стишу тремтіння вій!
Може, й золото кіс стане сріблом від лихоліття,
Але ти таки будеш, єдиний, у долі моїй!
Я вестиму тебе то хмаринкою, то зорепадом,
Я гукатиму птахом, живитиму сили дощем.
Я чекатиму, вічність долаючи радо,
На цілунок твій теплий..
Та де ти?
Осінь. Хлюпає щем…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535545
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 12.12.2015
Я – Аліса. Я спогад Дитинства,
Таємниця забутих дзеркал.
Я б хотіла Вам, Чешику, сниться,
Мов та усмішка краплених карт.
Суть дрібниць, нісенітниць глибока,
І одразу її не збагнуть.
Мудрість – старість. Вона совоока…
І вночі заважає заснуть…
Якщо поруч із нею вмоститись –
Неодмінно все піде невлад:
Стане тільки нудне говоритись,
Будуть звичними Кролик і сад.
Я – Аліса. Тікає стежинка.
Почекай! Я іду, чуєш, Чеш…
Книжка… Сонце… Яскрава картинка…
І метелики… Й простір без меж…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540010
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 12.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2015
Мечтала быть я дочерью у Вечности,
прожить - светло,
но вышло - о земном,о человеческом
все бъю челом.
А дни текут - печали безутешные
рекой к ногам,
ропщу и плачу,глупая и грешная,
иду во храм,
свечою становлюсь,огнем пылающей,
я - хуже всех!
Помилуй,Господи,нас,погибающих!
...Мой взгляд,мой смех
презрительный - гордыни жест нечаянный,
лукавства шаль,
скольких довел до слез и до отчаянья?
Кого мне жаль?
Себя - была неверною и скверною,
кляла приют.
Мои грехи - как воронье на дереве,-
кричат,клюют.
Не раз была жестоко жизнью битая,
в меду страстей,
не деньгами спасалась,а молитвами
своих друзей.
Дай,Боже,силы все,что уготовано,
мне пережить,
за то, что каждый день тобой даровано,
благодарить.
Стою перед крестом с душой разостланной
в священный час,
за все,что было - слава ,тебе,Господи!
Помилуй нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596987
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 08.12.2015
Я - самотній осінній листок:
зависаю на гілках бібліотек і кафе,
слухняно лечу в невідомість від вітру настрою,
готова впасти в чиїсь ніжні долоні,
втрачаю обриси від грубощів та безцеремонності.
Ні,я не листок - лист,а лис.
Вірніше,досвідчена стара лисиця.
Я хитрую,обережно виходячи на полювання,
не веду незнайомців до дверей своєї нори,
навіжено мрію про шаленого мисливця.
Та ні ж бо! Я- м'яка руда глина.
Я страждаю,бо немає генія-гончара,
який зможе виліпити мене та мої почуття,
швидко навчить позбуватися зайвого,хоча й звичного,
зведе мене на п'єдестал досконалості!
А може - я потерта шкіряна руда сумка
для збору пліток і чуток?
На чиїм плечі я сьогодні підступно гойдаюся?
Кого ввожу в оману природною теплою близькістю?
Не знаю...Не знаю...Не знаю...
В усьому винна фарба:
вона зачаклувала волосся в рудий колір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594353
дата надходження 17.07.2015
дата закладки 08.12.2015
В мае б я хотел родиться.
Нет, не за компанию.
В мае солнце так искрится,
Так свежи желания.
Быть бычком среди телушек –
Вот предел мечты любой,
Вздохи томные их слушать
На лугу да под луной.
И бочком-бочком к милашке,
Тайно так от всех коров,
Подарить пучок ромашки,
Иль глазастых огоньков.
Размечталась Дева в хлеве,
Ей бы, Деве, всё мечтать,
Пребывать всю жизнь во чреве
Серость буден не видать.
Жизнь меж тем всего лишь проза.
Мог бы так без похвальбы
Подарить букетик розы,
А не вянущей травы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420870
дата надходження 25.04.2013
дата закладки 08.12.2015
За нами миллионы миль
И сотни старых городов.
Я помню боль кошмарных снов
И солнца гарь, и трассы пыль.
И этот бесконечный день,
И ночь, что полыхает в нас.
Наш свет внутри давно погас,
Мы лишь отбрасываем тень.
И мертвые пески пустыни
В ботинках наших залегли.
Давно уйти с тобой могли,
Но побоялись стать другими.
Под безобразным серым небом
Мы среди бурь, но без дождей
Теперь фантомы без кровей.
Уходим в пепел мы с рассветом.
Раскрылся небосвод над нами
И пыльный путь лежит за ним.
Мы стали разумом одним,
За край ведомые огнями.
Твой голос ослабел и стих
И звуки ветра обомлели.
Могли мы быть и быть хотели.
Наш путь лишь стоит нас одних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581876
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 08.12.2015
До последнего удара сердца.
До последней слезы по лужам.
Я готова тобой обжечься.
Без тебя этот мир мне не нужен.
Без тебя этот мир безоружен,
А с тобой – пуленепробиваем.
Наш побег поцелуем остужен.
Наш романс просто незабываем.
Мы с тобой не играем, мы мчимся.
Мы ныряем в порхающий омут.
Лишь с тобою могло так случиться.
Лишь с тобою мне миг каждый дорог.
Нам плевать на все раны на коже.
Нам плевать на все блики сознанья.
Избит, но не уничтожен
Наш роман о любви о страдании.
Я отдам все, что есть в моих венах
Для тебя, чтоб умчаться от взрывов.
Потерял этот мир свою цену,
Когда пыльцы сплели мы стыдливо.
Я готова сбежать в неизвестность,
Лишь бы мы не теряли друг друга.
Я готова за ливнем исчезнуть,
Лишь бы все эти чувства по кругу.
Мы летим с высоты и в окопы.
Что ты хочешь от душ непрощенных?
Я хочу по любви автостопом.
Я хочу быть с тобой обреченной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582049
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 08.12.2015
Не бачила очей. Я не дивилась в очі.
Та й він не обертався. Дивився в інший бік.
Ти не забудеш день той, навіть, коли схочеш,
Бо бачила його востаннє десь торік.
І не звернеш уваги, коли душа лоскоче,
А серце в грудях б’ється, з корінням вирива.
Тому що, коли хтось когось любить захоче,
Не зможе він те сам, кохання то дива.
І захопило подих, і думка не зникає
Про те, що він востаннє в твоїм житті з’явивсь.
Чи серце твоє плаче? Чи воно сльози має?
Чи може перший погляд помиливсь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626580
дата надходження 06.12.2015
дата закладки 08.12.2015
Якщо вслід за сонцем ти підеш, зроби це так,
Як осінь: без марних надій /а вітри відтужать/.
(Оленка Зелена, "Ця осінь в мені")
Рясні дощі обступають тісним півколом,
Все менше сонця, і довше полон ночей.
Так холодно, що, здається, і ти схолола,
І десь подівся вогник твоїх очей.
Вважаєш, що схибив я, і тепер ми квити?
Що трохи розлуки на користь піде мені?
Та час не завжди лікар - він може вбити,
Якщо знайде шпариночку у броні.
Ілюзія смерті: в холодне осіннє місто
Сезонно вповзають химери з важкого сну...
Коли листопад повідносить останнє листя,
Я також піду. З надією на весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624041
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 07.12.2015
Так, наче ескапіст від вас втікаю.
Біда у тому, що втекти не можу.
Любов до вас, у венах вже хронічна
Не зникне, якщо й серце заморожу.
А ви завжди не наче інший світ,
Який мені здається не досяжним.
Я зараз з вами на дуелі самоти,
Ви боїтесь, хоч погляд і відважний.
Вам страшно, хоч на мене й все одно.
Тремтить нутро, хоча на всіх байдуже.
Я не дозволю вам до себе підійти,
Й сказати як завжди: "привітик, друже"
Як би пробачив я оце все вам,
Я б вам сказав у гості не приходьте
Та зараз я у вас попрошу, відійдіть.
Мене згубіть і більше не знаходьте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563999
дата надходження 03.03.2015
дата закладки 07.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
Пропустити повз себе
або через себе...
Щось нанизує душу,
як осінь на дощ.
Осідаю на тремкість
незігнутих стебел,
застрягаю між вістря
міських огорож.
Щось роз"ятрює спокій
й тріпоче багаттям,
в парках шурхіт димить
і здійма гіркоту.
Хтось за осінь
й за мене
заплати...заплатить
в падолистову пору
ціну золоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625963
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 06.12.2015
Хапай за тіло, хоч нутрощі витягай.
Тільки душу не смій чіпати.
Бий мене, ріж, роздягай
Та змушуй від болю сконати.
Вбивай мою гордість, грішну силу рубай.
Можеш їсти мене чи пити.
Кляни, катуй, стріляй,
І нарешті навчи розлюбити.
Зламай мої крила, байдужістю засліпи.
Розірви бідне серце дощенту.
Спали, зруйнуй, розчави,
Живою сховай у цементі.
Забери надію, мрії моїй зашкодь.
Зневір в останньому шансі.
Але на щирість мене не виводь,
Кружляй у брехливому танці.
Я не відкриюсь тобі, як не благай.
І без цього важко забути...
Хапай за тіло, хоч нутрощі витягай.
Тільки в душу не лий отруту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598918
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 06.12.2015
Мені здавалося, ти високий,
Що важать тонну твої слова.
Гадала, маєш ти вміст глибокий,
Що світла і мудра твоя голова.
Я малювала тебе на стінах,
Твій образ у серці живе давно.
Прикро лише, що саме я на колінах
Благаю про звук, коли ми мовчимо.
Прикро мені, наперед усе знаю:
Відболить, простогне, а вже потім
Ти прийдеш до мене, і я знову згадаю,
Знайду душу свою десь в болоті.
Горе мені, бо я все розумію.
Розумію й не роблю нічого з цим.
Бачу твій погляд і знову марнію,
Надію складаю поряд ні з чим.
Наша гра подібна якійсь арені:
Багато сили та нуль емоцій.
Гадаю, ти вийдеш з цієї сцени
Веселим, живим переможцем.
Та чи матимеш ти нагороду?
Що отримаєш ти, скажи?
Велику, омріяну здавна свободу
Чи надто багато журби?
Я не здамся без бою, ти знаєш.
Чекатиму навіть в землі.
Чекаю, бо знаю: коли засинаєш,
Ти бачиш мене уві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626717
дата надходження 06.12.2015
дата закладки 06.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015
Я не та, что нужна тебе, милый,
Я не та, я не та, я- не та!
Но любовь, что с неистовой силой
Пронеслась, как шальная мечта,
Исковеркала, смяла, согнула,
Душу вытрясла в этот туман,
В безысходность куда-то шагнула
И нарушила жизненный план.
Да не жалко ни планов, ни весей,
Я шагнула бы в пропасть, к тебе,
Потеряв, как покой, равновесье,
К ней навстречу, к счастливой судьбе;
Да не та я, мой милый, не та я,
Что так сильно, так жадно хотел...
Пусть и пламя горит, не сгорая,
Но у жизни есть каждой предел...
За пределом холодные звезды,
Что усыпали Млечный тот путь.
Там есть дом и дорога,..но все же
Нет судьбы, поглощающей суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597779
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 06.12.2015
Болит душа, душа страдает,
её предел остудит лед,
сейчас в ней время догорает,
и до рассвета не уснет.
Она хотела бы коснуться
твоей печали и тоски,
и лёгким пламенем вернуться
в твои далёкие мечты.
Зачем, зачем ты ранишь сердце
и раны залечить не дашь,
свою навек закроешь дверцу,
меня опять, опять предашь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622923
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 06.12.2015
Подымая бокал
Бокал с терпким вином
Переполненный в край,
В нем и грусть и печаль,
В нем блаженство и рай.
В нем и ласка и гнев,
В нем любовный нектар,
К безрассудству зовут
Будь ты юн или стар.
Дрожь волнения уймешь,-
Не плеснешь, не прольёшь,
Ты как воду, вино,
Наливаешь и пьёшь.
Не грустишь ни о чём
Подымая бокал,
Ты хмельное вино
Своим другом назвал.
Но потом,- то вино
Не вини словом зря,
Не вино, ты к нему
Набивался в друзья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625819
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 05.12.2015
[quote]Dedicated to people that were around me for the last 3 years[/quote]
[i]Одно за другим я сотру имена.
Одно за другим догорит чье-то сердце.
Исчезнут на карте моей города,
В которых любила.
Захлопнуться дверцы.
Одно за другим умирает в огне,
Ни то, ни другое, увы, не спасется.
Я долго стояла на смертном одре,
Теперь же над вами мой Рок.
Он смеется.
Один за другим придаются земле,
Занемшие губы молят о пощаде.
Не верю в прощенья вчерашних друзей,
Не верю в их сладкую ложь.
Дайте яду.
Один за другим захлебнутся судьбой,
Падут на распутье меж раем и адом,
Я жизнь именую игрою - войной,
Я смерть нарекаю неистовым даром.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609579
дата надходження 27.09.2015
дата закладки 05.12.2015
Ну здравствуй прошлое!
Снова стучишься в дверь?
Что же ты нехорошее
Врываешься в мой апрель?
Что говоришь, соскучилось?
А может не стоит скучать?
Ты само ещё не измучилось
Возвращаться и убегать?
Называешь меня холодной?
Впрочем как и всегда.
Не успела я стать свободной,
Как вновь ты пришло сюда.
Знаешь, сделай мне одолжение
И себя заодно пожалей:
Оставайся без отступления
Или уйди поскорей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574327
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 04.12.2015
А ти знову біжиш невідомо куди,
Зустрічаєш недоспані ранки.
Дівчинко, схаменися і просто живи
Не вічні ж бо наші світанки.
Кажеш Той не такий, ну, а Цей як завжди -
В нього очі не каро-зелені.
В душІ кожного власні лишила сліди,
А тоді попросила "за двері".
Знову мрієш про море і не бачиш зірок,
Загорнувшись у кокон ілюзій.
Дівчинко, кинь цей дитячий садок
Та по білій іди лише смузі.
Виспись нарешті і вимкни той "Сплін",
Забудь ти про нього навіки.
Дівчинко, просто живи, встань з колін
І ввійди у нові чисті ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626182
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 04.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2015
Преклоненным застану тебя у ее изголовья,
Изумленного силою веры и силою боли.
Распивая сверх меры вино, что казалось любовью,
Вспоминая, до срока все те, не прожитые роли.
Ты забудешь, а я режиссуру подправив невольно,
Отпущу для прогрева, идеи не сыщутся разве?
На коленях глотая слезу, потому, что так больно
Щиплет дымом свеча, только плач от него несуразен.
Золотой бахромой тусклый свет разлила, расплескала
Баловница-Луна, осветив неожиданно ярко...
Ты молился о том, чтоб она никогда не узнала,
Что хранишь до сих пор на последний спектакль контрамарку.
Преклоненным застану тебя у ее изголовья,
Изумленного силою боли и силою веры.
Разрываясь на части, рисуя щиты от злословья,
Понимаешь, - безумных надежд принимать полумеры...
Преклоненным?.. испить истекая...курок у надбровья...
Но пока лишь хмельная... последняя капля мадеры...
03.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625746
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 04.12.2015
Он научился говорить по Голландски
Его больше, не загнать в туман
Он колесит, на своем желтом скейте
По дороге,которая ведет в Амстердам.
Он прочитал много книг и скурил их
Все страницы,одну за одной
Он открыл свой мир,и в этом мире
Он мог оставаться самим собой
Ежик по имени Бёрд..
Плыл на Титанике и прыгнул за борт
И его ни чего не Ебёрд
Он любит конфеты и не любит спорт,
Ежик по имени Бёрд
Едет на свой- главный курорт
Там у него друзья,
Пускают паровозы,и рисуют натюрморт..
Он путешествует, с миру по нитке
Собирает себе, на клевый прикид
Он прекрасно знает, что там в Амстердаме
Нужно иметь, не цивильный вид
Он связал растаманскую шапку
На плечи надел, летний рюкзак
Зацепился за пролетный автобус
И умчался на скейте, в закат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625958
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 04.12.2015
Выбегай из этого города
До знака с перечеркнутым именем.
Босиком, налегке и без повода,
Мимо всех знакомых, и, жди меня.
Жди меня на расстоянии-
От Москвы до окраины Питера.
Я приду без опоздания.
В рваных кедах и бежевом свитере.
Мы поймаем попутку до завтрака,
Долетим, пересядем в обратную,
Доберемся до лета, и, выпрыгнем
Где-нибудь, где не пахнет стандартами.
Выбегай из этого города
Вечных пробок, дыма и серости.
Босиком, налегке и без повода.
сбежим от него, в путешествие.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624996
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 04.12.2015
Не покидай мене, благаю!
Будь поруч, тримай за руку.
Не треба без тебе раю –
Помру від їдкої розлуки.
Від неї очерствіє серце,
Поблякнуть веселкові очі.
Без тебе все навколо мертве,
Я задихатимусь щоночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622003
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 03.12.2015
Я можу чекати на тебе
Днями і навіть роками,
Підіймати очі до небес,
Серце стискати руками.
Битись думками об стінку,
Розум в’язати путами,
Від болю вигризати дірку,
Надію ковтати вустами.
Я можу чекати віками,
Аби лиш твій погляд відчути.
Жаль, не скую тебе ланцюгами,
Щоб весь час з тобою бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622896
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 03.12.2015
Вечір, як завжди, – ні спокою, ні спокути
(добре тримати в серці минулий жаль).
Чортове колесо вкотре мене закрутить.
Там, де зупиниш, буде моя межа.
Осінь минеться, і зникнуть останні знаки.
Що мені шепіт – прямо в лице кричи.
Слово тверде і солодке, мов козинаки
(отже, для щастя в мене вагон причин).
Плакати – наче плекати у серці кригу
чи полонити гіршу із половин.
Спину тримаю рівно, душею – скривлю:
світе, я знов піддамся, а ти лови.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624810
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 03.12.2015
Хіба це можливо – забуть чи змиритися?
І скільки б рокІв не пройшло – все дарма.
По спільному килимі – спогади в китицях.
А далі – ідеш вже без нього…
сама…
Що скажеш…
життя не рахується з ритмами.
Минуле – далеко…
та ніби – за крок…
...А він залишається пам’яттю світлою…
кордоном – із ваших щасливих зірок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609267
дата надходження 25.09.2015
дата закладки 03.12.2015
Я сегодня вдыхаю воздух,
в дым напо́енный бабьим летом.
Кто–то вынул из неба гвозди
и оно вдруг упало… светом…
на берёзовые серёжки,
на асфальт, на людей бегущих.
Не скребутся трусливо кошки –
испугались души имущей.
Я сегодня вдыхаю ладан,
разделивший себя с покоем.
Так ли важно всё то, что надо?...
Так ли надо всё то, что с боем?...
Я сегодня покрыта верой,
тяжко собранной… неуклюже…
…надышаться успеть бы [b]перед[/b]…
вряд ли [b]после[/b] бывает нужно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613313
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 01.12.2015
Скільки потрібно ночей,
щоб оповити свій жах,
що навіть корні пече
кіс… і без слів... і в словах… ?...
Тисячі – після двохсот?...
Чи то двохсотих пітьма?...
Очі закрити… і рот…
ніби нічого нема?...
Мабуть, що Богу начхать
і на друк старих новин…
і на «Грушевського п’ять»…
і в «Ряд Охотный один»…
і в спільно зварений борщ,
щільно розібраний в кров…
і на просолений дощ
з мертвих очей стрімголов?…
…може, потрібно плече?...
і будь–яке – залюбки?...
може, галера – тече?...
може, ми всі – пацюки?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615594
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 01.12.2015
В колоде карт перемешались,
Кого сегодня рядом нет.
Мы навсегда с тобой расстались.
Расстался с дамою валет.
Чужие козыри все сбили.
Летит романтика в отбой.
В одной игре мы отлюбили.
Соперники теперь в другой.
Мы быстро масти поменяли.
В игре все жестко и хитро.
Как оказалось в жизнь играли
Мы дерзко картами ТАРО…
22.07.11 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621150
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 30.11.2015
Из цикла байки Семипалатинского полигона
ВСТРЕЧА
Московские байки Генерального штаба, что лейтенанта очень ждут на ядерном полигоне в Семипалатинске и что его встретят в аэропорту быстро развеялись по прилету в Семипалатинск. Лейтенант еле успел разобрать среди автобусов неприметный с “надписю” Курчатов. Через три часа езды, когда полупустынный ландшафт за окном не изменился, лейтенант окончательно понял, что надпись на лобовом стекле автобуса действительно является “надписю” и что только дурак из провинции мог “купиться” на рассказы пузатых полковников-москвичей про ротацию в Двенадцатом главке. В Курчатов приезжали лейтенантами и пенсионно “умирали” в нем майорами. Сразу мучительно вспомнилась “Капитанская дочка” Пушкина.
КАНАЛИЗАЦИЯ
По приезду лейтенант две недели ходил представляться в штаб соединения и усталые кадровики все не могли придумать куда разместить неожиданно свалившегося на основании их заявки в Москву 120-го лейтенанта.
Через две недели, наконец, придумали, как наказать неожиданно свалившегося в эту дыру лейтенанта и вручили ему предписание явиться в теплотехнический батальон на должность заместителя командира теплотехнической роты.
Нельзя сказать, что лейтенант сильно мечтал о службе в трубопроводных войсках, которые зловеще сверкали вентилями на петлицах в этом роде войск.
Будущий командир роты с пониманием отнесся к “печальке” лейтенанта и назначил явку лейтенанта к новому месту службы на завтра в 9:00 у третьего канализационного люка с краю возле универмага военного городка.
За две недели ожидания назначения лейтенант уже неплохо ориентировался в городке и без труда на следующий день в назначенное время стоял возле люка колодца, в который вместе с подчиненными деловито погружался их командир.
Размышляя у люка, лейтенант вспоминал годы учебы в училище, освоенную технику, свои романтические сопли по поводу героической службы Родине.
Родина широко распахнула объятия люка и запах доносившийся из него ознаменовал новый этап в жизни лейтенанта.
Как оказалось впоследствии именно предчувствие широко открытого люка канализации еще двадцать лет службы будут бодрить и преследовать лейтенанта и только опасность оступиться и упасть в такой служебный люк будут приводить лейтенанта в постоянную боевую готовность в ожидании очередного подвоха со стороны многочисленных коварных начальников.
ТЕОРИЯ ОТНОСИТЕЛЬНОСТИ
Через две недели службы в канализации лейтенанта вызвали в высокий штаб и объяснили, что такой же новоиспеченный лейтенант, прибывший с семьей отказался служить в пустыне на “точке” за 80 километров от военного городка и чтобы не потерять ценного молодого кадра канализация первого холостого лейтенанта будет заменена ссылкой в пустыню на “точку”.
Так оказалось, что даже в Армии круг канализационного колодца еще не является нижнем кругом военного Ада Данте. Что все в Армии относительно и можно легко по службе провалиться не только в глубину, но и в ширину пространства.
Так лейтенант из геологии переместился в географию.
И следующие три года лейтенант мечтал вернуться в уютную канализацию военного городка на берегу красивой большой реки, где над люком служебного места порхали девушки в ситцевых сарафанах на высоких каблуках.
Так лейтенант понял, что все в Армии относительно и что даже вместо самого неудачного места службы всегда можно найти еще худшее.
СИЛА СЛОВА
В училище лейтенант был задиристым тщеславным курсантом, который никак не мог поделить внимание политотдела к своей особе с другим выпускником на курс старше.
Поэтому на выпуске предшественника лейтенант поклялся, что через год выскочка-конкурент Александр Мачульский облажается и будет сдавать ему – молодому лейтенанту свою должность.
Год последнего курса пролетел быстро и незлобливый лейтенант быстро забыл о скоропостижных прошлогодних клятвах.
Кадровый орган вежливо попросил заполнить анкету, где бы хотел в необъятной Родине начинать свою службу лейтенант. Все что писал лейтенант не имело к службе никакого отношения потому, что во времена заката советского коммунизма военный феодализм уже достиг своего апогея и потому после перечисления групп Советских войск в Венгрии, Польше, Германии, Чехословакии, Киевского, Закарпатского, Одесского, Прибалтийского, Дальневосточного военных округов лейтенанту безапеляционно предложили побегать с автоматом в начинающемся вооруженном конфликте в Абхазии.
Нельзя сказать чтобы лейтенант был трусливого десятка, но он понимал, что виноградные национальные территориальные гроздья уже начали стричься окрепшими молодыми хозяевами окраинных национальных огородов и что распад колхоза уже ничем не остановить.
Поэтому служить выжившему из действительности председателю Советского Союза, периодически мешая грузинам и абхазам истреблять друг друга, стоя на их линии их огня не имело никакого смысла.
Лейтенант попросил в политотделе поискать какое-нибудь другое героическое место для службы и такое место быстро нашлось. Это был Двенадцатый Главк, холодно попахивающий ядерной радиацией.
Из предмета первого курса “Защита от оружия массового поражения” лейтенант твердо помнил, что от радиации можно умереть гораздо медленнее, чем в разборках гордых горцев. Поэтому с радостью согласился посторожить остатки Советского ядерного щита.
Из Донецка лейтенант поехал распределяться в Москву. Из Москвы в Казахстан – Семипалатинск – Курчатов, а из Курчатовской канализации – на “точку” Балапан в 80 километрах от реки в пустыне.
При представлении нового лейтенанта в части весь личный состав части был выстроен на плацу и командир отдал приказ: “Для сдачи дел и должности лейтенант Мачульский выйти из строя”.
Такой вероятности в назначении на должности в огромном маховике кадрового случайного генератора чисел быть не могло. Это был рок, судьба и просто магия слова.
Два лейтенанта стояли друг напротив друг друга с широко открытыми от удивления глазами.
За прошедший год со времени расставания до своего увольнения лейтенант Мачульский успел прослужить верой и правдой на “точке” в пустыне. Во время своего дежурства по части на хоздвор части напали вооруженные казахи с карабинами на конях. Подчиненные солдаты из хозвзвода позвонили по полевому телефону своему командиру Мачульскому, чтобы он их защитил. Дежурный стал звонить в Курчатов оперативному дежурному в штаб соединения, а тот в Москву и все дежурные передавали друг другу осторожные начальствующие московские сопли: “Не поддавайтесь на провокации”.
В общем лейтенанту Мачульскому некогда было дожевывать московские сопли, он поднял часть в ружье и повел ее цепью в наступление по пустыне в сторону хоздвора, который находился в 5 километрах от части. Нападавшие боевики ретировались, а Мачульский, как герой, с почетом был представлен… к увольнению за бесчинства по отношению к местному населению.
Так разрешился училищный честолюбивый спор лейтнантов. На месте Мачульского прибывший новый лейтенант, как и многие другие порядочные лейтенанты, сделал бы тоже самое…
ПЕРВОЕ ПООЩРЕНИЕ
Первым боевым заданием в части лейтенанту было приказано представлять часть в военном городке на смотре конкурса цветов. Лейтенант старался изо всех сил. За четыре года учебы в Донецке он обстриг не один розовый куст ради многочисленных дам сердца, начальников и сдачи зачетов. Поэтому первое место в соединении по праву было присуждено части лейтенанта среди других воинских частей. Командир был демократичен и приказал записать первое поощрение лейтенанту “За победу в конкурсе цветов”.
Это был второй удар в короткой службе лейтенанта после канализации. С такой формулировкой в личном деле приличному лейтенанту приличнее сидеть в канализации, а не хвастать победами среди боевых товарищей.
ВИСЕЛЬНИК
Обстановка на “точке” была замкнутая и скучная, поэтому кто умел играть в преферанс – играл, а кто не умел просто пил.
В один из таких вечеров позвонили в санчасть из общежития, что допившийся зампотыл вешается. Доктор был очень умным и поинтересовался пьяный ли зампотыл. На другом конце провода ответили, что “да”. Тогда доктор разочаровано произнес, что это не делирий (авт. Белая горячка) и это не его тема. Вот если бы он трезвый вешался тогда звоните…
КОТИК
Скука на “точке” возбуждала работу фантазии, которая часто приводила к похожему результату. Заступив дежурным по части, лейтенант ночью подкрался к дверям узла связи, где находилась засекреченная аппаратура и начал под дверями мяукать, проверяя откроют ли солдаты намертво проинструктированные посторонним не открывать двери на узел связи. Через 5 минут непрерывного мяуканья двери неожиданно распахнулись и лейтенант был обдан ушатом холодной воды с ног до головы. Он был уже пятым лейтенантом, кто играл в эту старую на “точке” игру.
Мокрый “котик” еще долго стоял в кромешной темноте с пистолетом в руке, которым он хотел напугать небдительных солдат.
РЫБАЛКА
Развлечений, как известно, в военных городках не много, и все реальные пацаны встречались на рыбалке на берегу Иртыша за ловлей запрещенной стерлядки. Рыба было не главное, ну конечно побухать и красиво кинуть блесну на середину реки. Решил однажды наш балапановский офицер назовем его, например Ладошкин (фамилия изменена автором из этических соображений) чтобы не отрываться от соленого мужского коллектива тайно съездить в Семипалатинск и купить там самый дорогой японский спиннинг. Кидать блесну он, конечно, не умел и к тому же был обычным сухопутным валенком служившим на “точке” в пустыне. Как быть? Решение пришло само собой. Заступил дежурным по части на Балапане (80 км. от реки в пустыне) и решил потренироваться ночью на плацу кидать блесну, когда в части все угомонятся. Как раз за этим занятием ночью вышел из казармы дневальный Тюбетейка и обратил внимание на странную долговязую фигуру на плацу и необычный шум катушки-дельфина от спиннинга. Дневальный был смекалистый, несмотря на то, что был пойман в горах очень Средней Азии для службы в Армии. Он доложил дежурному по роте сержанту, что капитан Ладошкин от служебного перенапряжения сошел с ума и с пистолетом на боку ловит при луне на плацу рыбу на удочку. Дежурный пошел проверить. Сведения подтвердились. Сообщили ответственному по части. Тот долго не мог понять об чем речь, а когда увидел-протрезвел... Сообщили оперативному дежурному по полигону про ЧП в части. Ответственный по полигону приказал создать из добровольцев группу захвата для обуздания рыболова. Из Курчатова выехала комиссия для расследования вместе с дежурным врачом из госпиталя. В это время группа добровольцев во главе с начмедом части открыла охоту при рыбалке. Ничего не подозревающий дежурный по части увидел группу крадущихся посторонних лиц по режимному объекту. После чего дал предупредительный выстрел из себя, а потом и из пистолета. Налетчики были окончательно рассеяны. Так рыбалка окончательно переросла в охоту. Казарма начала эвакуироваться в степь через задние окна казармы. Дежурный обошел казарму на шум и увидел учения – все военнослужащие бодро бежали в степь. Чтобы ничего не пропустить он тоже кинулся их догонять. Такого результата по “физо” часть давно не показывала ни на одной проверке. Дежурный поднажал и стал догонять крайнего из бегущих бедолаг. Тот упал на колени и просил его не расстреливать. Из допроса военнопленного ситуация прояснилась. Правда со стороны все заметили захват заложника сошедшим с ума дежурным по части. Заложник, скорее всего, под угрозой пистолета, звал остальных сдаваться. Начмед решил ценой своей жизни спасти ситуацию и часть и пошел добровольно заложником к дежурному по части. Они и до этого часто пили в санчасти. Поэтому, после наркоза хулигана скрутили... К приезду дежурной группы с Курчатова рыбак уже видел сны и во сне он поймал вместо “служебного несоответствия” очень крупную рыбу. Потом еще долго комиссии из выше стоящего штаба при приезде к нам с различными проверками требовали, чтобы мы рассказали, как ловили рыбу на плацу...
МЕДАЛЬ
Бывает в Армии и такое. Прислали однажды в нашу часть медаль. Нижнюю по рангу боевых, но выше юбилейных. “За Боевые заслуги” называется.
Времена уже были демократические и к армейским чудесам стали лавиной нарастать и демократические.
Как водится, офицерское собрание село делить награду.
Подвигов было не занимать:
Командир был боксером и в воспитательных целях держал две пары боксерских перчаток с трафаретной надписью на них “ППР”, что должно было означать партийно-политическую работу. Солдат известное дело от “профилактических занятий” отказаться не мог и к десятому раунду переплыл реку Иртыш, течение которого составляет 2 метра в секунду. Этот подвиг остался бы незамеченным широкой общественностью, если бы не катер, которым бедолагу возвращали на родной берег потому, что переплыть такой мощный поток назад он не решался.
Замкомандира решил проучить двух солдат и приказал командиру взвода летом при 40 градусах в тени, а в тени в пустыне нет, чтобы они одевали ОЗК. От чего через 20 минут у них случились необратимые последствия в организмах и оба несчастных умерли, а счастливый командир взвода сел в тюрьму.
Начальник штаба украл на стройке машину кирпича и унитаз, за что был осужден судом офицерской чести, на котором падкий на оригинальные театральные выходки, начальник полигона выложил машину украденных кирпичей на сцене. По средине кладки на унитазе восседал сам виновник.
На чем прокололся замполит никто не помнил, а кинобазу он распродал уже позже.
При таком отрицательном сальдо в старшем командовании мнение младших офицеров с лучшими подразделениями в соединении, красно-дипломников и медалистов в училище никого не интересовало.
Прапорщики мирно дремали на собрании потому, как оно называлось офицерским и права голоса они не имели.
Сколько не складывали голоса голосующих, но необходимого кворума для лауреата указанной медали не набиралось. То старшие были против младших, то младшие против старших. Все уже заметно намаялись и тут лейтенант, который и без того был темой всех “безмедальных” совещаний предложил: “А давайте, дадим медаль командиру хозвзвода Валере Мотову.”
Прапорщики быстро проснулись, а у зампотыла аж дыхание сбилось.
Подвиги были, конечно, и у Валеры:
В прошедшие учения, когда части за проверку светила железная двойка, по условиям учения со стороны хоздвора на часть напала диверсионная группа. Как водится, группу мы проморгали. А едущий на машине с “диверсантами” и посредниками зампотыл части завидев на дороге командира взвода прапорщика Мотова, радостно ему замахал руками. Мол, давай останавливай, задерживай. Прапорщик, понимающе, кивнул головой и исчез в сторону своего хозяйства. Когда часть ничего уже не могло спасти на разборе учений от двойки, в штаб ввалился Валера Мотов и спросил у проверяющих можно ли доложить зампотылу о выполнений боевого приказа. Проверяющие, удивленно вскинув брови, разрешили. Что мог исправить прапорщик из свинарника в нашей безнадежной ситуации? И тут Валера начал рапортовать приложив лапу к своем нетрезвому черепу: “Товарищ подполковник, Ваше боевое приказание выполнено. Кабанчик погиб, защищая часть от диверсантов. Он бросился наперерез проверяющим, но был вовремя нейтрализован командиром хозвзвода и теперь ждет их в баньке для подведения итогов...”
Такого оборота никто не ожидал. Комиссия долго тряслась в истерике, а потом еще долго со стаканами в руках обнимала нашего командира в бане.
Так наша часть не попала в передовики, но и не плелась в хвосте соединения.
Так как при новом голосовании уже могли подсчитываться голоса и прапорщиков со “сверчками”, медаль с подавляющим перевесом была присуждена Валере Мотову.
После торжественного вручения в штабе медали Валера задумчиво побрел к себе на свинарник. Там он подозвал любимого кабанчика Борьку. Налил обоим водки. Потом что-то долго рассказывал кабанчику, а тот доверчиво терся пятачком о ноги Валеры. За это Валера снял с себя медаль и повесил ее на ленточке Борьке. Еще неделю Боря гордо встречал Валеру, тряся медалькой на шее. Борька был единственным, кто за тридцать безупречных лет службы прапорщика Мотова в Армейском свинарнике отнесся к Валере по-человечески…
СКУЧНО
А ничего примечательного в нашей рядовой части никогда не случалось. Ну что может случиться в отдельном забытом батальоне?...
Пьяные пожарники поехали кататься на пожарной машине. “Заблудились” и попали в Семипалатинск за 120 километров, а по пути изнасиловали казашку в стойбище, которая две недели как родила.
Солдат тянул трос. Натянул на оголенный силовой кабель и его убило током.
Старики убили молодого солдата и спрятали на свалке под лист железа. Все думали, что он убежал, а после оказалось вона оно как вышло.
Офицер грузил на трейлер технику и ему оторвало руку.
Красили ночью ворота в парке и солдат сгорел от взорвавшейся бочки с нитрокраской.
Солдат-биатлонист на почве неуставных взаимоотношений расстрелял караул в полном составе вместе с начальником караула. Бежал на лыжах. Был окружен ни зимовье. Ранил замполита и положил при блокировании парочку милиционеров. Сам застрелился, когда его бомбили с вертольота бочками с хлорпикрином.
Да что рассказывать. Обычная часть…
КОМИССИЯ
Как то зимой к нам в часть приехала высокая комиссия проверять как старые офицеры относятся к молодым вновь прибывшим.
Все собрались в клубе части в актовом зале и слово предоставили самому молодому лейтенанту. Лейтенант вышел за трибуну и задумчиво посмотрел в окно. В это время старый козел начмед выгнал абсолютно голого фельдшера из санчасти на мороз в воспитательных целях. Фельдшер хотел просочиться в санчасть через запасной вход, но начмед успевал первым добежать внутри санчасти до заветной двери и они так соревновались от двери к двери.
Положение усугублялось тем, что с вещевого склада вышла начальница склада и медленно сокращала расстояние за аспирином.
Фельдшер слезливо повис на ручке двери, умоляя начмеда спасти фельдшера от позора.
Увиденное так вдохновило лейтенанта, что он быстро перевел взгляд из окна на командира и стал бодро рапортовать, что старики в части как отцы молодым. Что нет уже больше никаких сил, как заботятся о молодых в этой части и, для пущей убедительности, даже пустил слезу.
Комиссия с командиром была очень тронута, а у лейтенанта даже после этого появилась новая запись в дисциплинарной карточке о снятии ранее наложенного взыскания.
БАНЯ
Из всех военных аттракционов баня стоит особняком. На точке это главное место досуга, далеко позади оставляющее Диснейленд.
По вечерам офицеры запасшись алкоголем и противнями жареной картошки набивались в баню.
Хорошим тоном было из парилки выбежать на улицу повалятся на снег, но молодой фельдшер почему-то долго не возвращался. Встревоженные старики вышли на улицу его искать. Картина была очень впечатляющая: молодой фельдшер не знал, что дверь бани на пружине открывается наружу, не имеет дверных ручек и обита листовым железом. По этому он голый как бабочка примерз к двери, пытаясь ее толкнуть своим телом.
Потерпевшего отлили из чайника теплой водой, дали ему водки, ею же обтерли и хорошо отпарили. Фельдшер даже не заболел.
Все подумали: “Как хорошо, что старый козел начмед выгонял его раньше голым на мороз”…
Однажды лейтенант, будучи дежурным по части, тоже пришел в баню. Спрятал пистолет под лавку и долго парился со всеми, плавал в бассейне, закусывал с противеня алкоголь и удивлялся вместе со всеми: “Кто же дежурный по части, если все в бане?”
На утро он трезво смотрел в глаза боевым товарищам и утверждал, что в общей неразберихе еще не такое может показаться.
Сидеть в парилке дольше командира было признаком дурного тона и когда все организованно встали с насеста прогнувшиеся от веса сидящих доски сомкнулись и прищемили нижнюю часть командира. Командир выпучив глаза, захрипел: “Сделай как было”. Его долго пытались поднять со скамьи, но он только отбивался и не мог ничего толком пояснить. Пока разобрались “сделать, как было” прошло некоторое время. После спасения командира “Как было” уже стало не такое как было вначале, а сильно опухло и мешало ходить. Еще месяц после этого командир был похож на кавалериста с широко расставленными ногами и покачивающейся морской походкой.
Однажды старшие командиры взяли в баню с собой “поварешек”, работниц столовой то есть. Толи их там перепутали, толи кто-то из них не у того “взял интервью”, но начальник вооружения страшно обиделся и в состоянии пьяной задумчивости кинулся из бани в оружейку (авт. Оружейная комната) за автоматом, чтобы исправить количество счастливчиков в женском банном раю.
Ключи от всех оружеек были заблаговременно отобраны дежурным по части лейтенантом у дежурных по ротам сержантов.
Это было, конечно, явным нарушением Устава, но именно оно часто в Армии приводит к сокращению потерь.
Именно об этом думал дежурный по части лейтенант, стоя за караульной будкой КПП, пока начальник вооружения бил дневального по КПП, допрашивая его, где дежурный по части.
СЕРЕНАДА
На одной лестничной площадке с лейтенантом жил дирижёр военного оркестра. От него лейтенант узнал об интересном случае в их военном городке…
Один молодой не в меру пылкий лейтенант решил признаться в Любви своей даме сердца в необычный способ. За ящик шампанского он договорился с дирижёром, о том, чтобы военный оркестр в полном составе сыграл серенаду под окнами его любимой девушки.
В 5 утра оркестр в полном составе уже будил несколько соседних пятиэтажек необычным репертуаром, сопровождаемым кошачьим фальцетом молодого тореро.
Благодарные слушатели метали с балконов цветы оркестрантам и самому исполнителю.
Популярность виновницы столь раннего концерта среди соседей после этого взлетела настолько, что ей пришлось переехать к пылкому поклоннику.
Лейтенант любил необычный жанр, но повторить подобное не решился не из-за того, что цветы слушатели метали, не вынимая из горшков, в которых они стояли на подоконниках, а из-за того, что это было бы не оригинальным, а повторяться в оригинальности в Армии не принято.
Вообще ценность Армии в том, что безумие ее командиров часто компенсируется романтическими безумствами их подчиненных.
АРБУЗЫ
Люблю Армию за ее неисчерпаемые чудеса. Свидетелем одного из таких чудес был и наш лейтенант. Как-то в часть заглянули кооператоры и предложили вырастить вместе с ними на бахче арбузы. От части требовалось несколько солдат в “рабство” и две пожарные машины для полива бахчи.
Через несколько месяцев урожай был готов, и нам разрешили собрать его сколько сможем. И мы смогли…
Арбузами был забит продсклад, баня, вещевой склад, санчасть, штаб, не считая мелких каптерок.
Жизнь в части замерла… Часть не мылась, не менялось белье. На продскладе возникла огромная экономия неукраденых чая, киселя, овощей, недоеденной каши.
В штабе перестали писаться приказы, но весь личный состав стал писаться целый день…
В санчасти перевелись больные потому как “больным” некогда было “косить”, а надо было точить арбузы на всю жизнь вперед.
Никогда в жизни лейтенант не ощущал себя червяком. Теперь сотни “червяков” в части высвобождали жизненное пространство:
Сначала выели штаб, чтобы было куда приходить офицерам на работу. Нельзя же проводить весь рабочий день в столовой, склонившись над арбузом и там же проводить совещания.
Часть месяц не мылась, и поэтому сперва решили “выесть” баню.
После того как выели баню оказалось, что какой смыл мыться, если нельзя поменять белье? Принялись “выедать” вещевой склад.
Когда все казалось выеденным, нагрянула высокая комиссия и солдат от нее по привычке заперли в подвале, да, только забыли, что подвал не “выели” и стадо “червяков” принялось коротать время за поеданием арбузов, пока высокое начальство тыкало пальцем в стенды и указывало недостатки.
Через время арбузы начали просачиваться из “червяков” и стадо попыталось вырваться из подвала. Но не тут то было:
Подвал во избежание неожиданностей был заперт на решетку.
У нашего лейтенанта появилась возможность посмотреть вживую восстание на Броненосце Потемкине и восстание рабов Спартака в одной серии…
Когда “рабы” вперемешку с “матросами” вырвали клетку своего “Колизея”, они ринулись из подвала в туалет первого этажа, высокое начальство было сметено из коридора и занесено стадом в туалет.
Под радостные стоны, сняв штаны некоторые воспитанные “рабы” свободной левой рукой отдавали высокому начальству честь, а невоспитанные “матросы” просто салютовали из себя высокому начальству, которое с оторопью наблюдало, как Зигмунд Фрейд может победить любую комиссию.
От двойки часть спасло только то, что вслед за удаляющимся автобусом комиссии из части удалялся грузовик полный арбузов…
РЯДОВОЙ ИВАНОВ
Однажды часть решило проверить высокое начальство из Главного политического управления Министерства оборони СССР. К нам на вертольоте прилетел начальник ГлавПУРа Лизичев. Чтобы Вы понимали, что это было в ту пору – Это было как Дед Мороз летом только очень суровый.
Вся часть во избежание неприятных неожиданностей убежала на стрельбище, а Дед Мороз пошел в роту охраны, где были собраны все национальные окраины необъятной Советской Родины.
На входе в казарму его встретил возле тумбочки дневального один из гордых детей таджикского народа, который беспечно спустившись с гор за спичками, сразу же был радостно под ручки пойман местным военкомом вместе с начальником милиции и послан в Армию посмотреть необъятные просторы своей Родины.
Боец был очень добросовестным. Он был заранее освобожден за неделю от всех занятий и работ и только учил доклад дневального наизусть.
Когда Лизичев зашел в казарму таджикский дневальный бодро оттараторил форму доклада дневального из Устава внутренней службы Вооруженный Сил СССР. В конце начальству почему-то резануло слух, что “тюбетейка” с раскосыми глазами представился как дневальный “Иванов”.
Начальство удивленно попросило показать “Иванова” его военный билет, где черным по белому было написано, что он никакой не Иванов, а даже очень Берды-Оглы.
Начальство нахмурилось и спросило: “Почему это Вы солдат представляетесь как Иванов, если Вы по военному билету не Иванов?…”
Тюбетейка бодро доложил, что, так как начальству надо докладывать по Уставу, а в Уставе написано образец формы доклада дневального “Иванов”, поэтому чтобы не нарушать требования Устава все солдаты в Армии “Ивановы”.
Начальство не ожидало такого поворота и такого глубокого знания не только русского языка национальными окраинами, но и знания Устава. Тюбетейка был тут же представлен к отпуску, а начальство важно поспешило к своему вертольоту.
Так до самого дембеля Берды-Оглы был в части Ивановым…
Пионы
Как уже указывалось раньше, лейтенант был победителем гарнизонного конкурса цветов, о чем недвусмысленно свидетельствовала запись в его служебной карточке. Опыт в составлении икебана лейтенант имел, а копеечная стоимость букета лишь разогревала и без того не остывающее воображение лейтенанта. Гарнизон закрытого города атомщиков Курчатова был очень консервативным. И все в нем ели каждодневные консервы из офицерских пайков.
Спокойствие гарнизона было взорвано цветущим во всех отношениях лейтенантом, который в редкие посещения городка из далекой “точки” своей службы накупал на местном базаре огромные букеты пионов и вручал их первым встречным красивым девушкам, ничего не прося у них взамен.
Такие новости в закрытом гарнизоне бросались в открытые окна домов, ароматно пахли на работе из ваз или бросались в глаза вероятным соперницам по мужскому вниманию.
Постепенно в городке составился рейтинг цветочных принцесс – обладательниц неожиданных сказочных букетов. Нельзя сказать, что в Армии мало кому дарят цветы, но это явление строго протокольное и всегда связано с какими-нибудь праздниками-юбилеями. Лейтенант-поэт этим был не связан и дарил по-Есенински хулигански дерзко и по-рыцарски галантно.
Так же неожиданно стал составляться и рейтинг неудачниц, не вошедших в число награжденных такими букетами. Лейтенанта стали ждать и претендентки на букеты были готовы на многое, чтобы не плестись в конце турнирных таблиц, где обычно в кинофильмах после списков главных актрис-героинь шла безликая запись массовки “и другие…”
Так постепенно лейтенант стал популярен в городке как Элвис Пресли и его очередное появление с очередным букетом отслеживал весь городок, тайно вздыхая и перешёптываясь у лейтенанта за плечами или за оконными занавесками.
Городок превратился в огромный султанский гарем и лейтенант-султан чувствовал себя в нем всесильным повелителем. В довершении действа молва стала приписывать всем обладательницам сказочных букетов недвусмысленную связь с лейтенантом, а бороться с всезнающей молвой скучающих в закрытом городке языков пустое дело.
Поэтому не быть с лейтенантом и быть с ним одновременно пребывая обладательницей ароматного букета для окружающих было одним и тем же. К чему тогда бессильные пустые оправдания. Повенчанные молвой красавицы обреченно дожидались очередного приезда лейтенанта из “точки” в гарнизон.
После отъезда лейтенанта для дальнейшей службы на Украину в гарнизоне еще долго шли “девичьи войны” между беспринципными доступными букетными победительницами гарнизонного конкурса красоты и их неудачницами скромными соперницами обделенными цветочным признанием и потому заслуженно считающимися в гарнизоне некрасивыми хотя бы даже на том основании, что они просто не встретились на дороге лейтенанту.
Инициация
Во всех забытых Богом уголках природы нашей планеты у всех туземных местных народов есть свои неписаные обряды инициации. Не было исключением и место службы лейтенанта в Казахском мелкосопочнике среди полупустыни.
Уважающий себя казах должен был взобраться на коне на очень крутую сопку, чтобы с нее сидя в седле, осматривать в бинокль доверенную ему отару и прилегающие живописные ландшафты.
Проезжая на своем Газ-66 по степной дороге, лейтенант неожиданно увидел на соседней сопке сидящую на коне человеческую фигуру в казахском национальном костюме, гордо возвышающуюся на всей прилегающей окрестной местностью. Решение созрело мгновенно. Оно граничило с безрассудством, отчаянным риском и колоссальной подготовкой в вопросах выживания в экстремальных условиях.
На кону стояла Армейская честь и желание уравнять статус-кво быстро передалось от лейтенанта к сержанту водителю.
Дороги в Казахской полупустыне похожи на живые папиллярные узоры на человеческой руке. Однажды проехав на автомобиле по тонкому слою дерна на пустынной глине, остается след на долгие десятилетия как от вездехода в тундре, срывающего тонкий слой дерна над вечной мерзлотой.
Это напоминало личную подпись смельчака, который свернув с проезжей проселочной дороги потянул свою личную ландшафтную роспись по рядом стоящей сопке.
Двойная колея от Газ-66 дерзко скользнула на сопку с проезжего большака, и у привыкших ориентироваться по дорогам в пустыне водителей и всадников вызывала заслуженное потрясение и уважение. На сопке красовалась вертикальная роспись колес смельчаков, круто уходящая к ее вершине с невероятной крутизной уклона начиная от середины высоты сопки.
На деле же два молодых “долботехника”, не знающих ни местной географии, ни страха перед неизведанным упрямо, взбирались на машине по сопке вверх. Начиная с середины высоты сопки уклон преодолевался только включением обоих мостов, а вид из кабины, даже привстав на месте старшего машины и схватившись для устойчивости за приваренную впереди рукоятку, представлял исключительно необъятное голубое небо.
Лейтенант дал команду открыть водителю двери и ориентироваться на вертикальность подъёма машины на сопке по виду земли в боковую дверцу. Тут же была дана команда в случае опасности срыва машины назад или в бок с сопки немедленно покидать кабину автомобиля через заранее открытую дверь.
Перед самым окончанием сопки подъем усилился, и машина едва-едва преодолевала метр за метром. Вершина сопки представляла из себя пятачок метров десять и едва перевалившись на это маленькое плато водитель резко нажал на тормоз, чтобы не упасть на другую сторону сопки.
Мокрые от пережитого лейтенант и водитель вылезли из кабины и закурили. На соседней сопке невозмутимый казахский самурай на лошади в бинокль безмятежно рассматривал местные красоты и мирно пасущиеся доверенные ему стада. Повернувшись в сторону соседней сопки и увидев на ней неизвестно откуда появившуюся машину, всадник привстал на стременах от удивления, оторвал взгляд от бинокля проверив зрением напрямую не является ли это оптическим обманом зрения. Обман не только не исчезал, но и нагло курил на сопке подтвердив происходящее росписью колес на ее спине. Это было признание и вхождение находящихся на сопке в такой способ в сонм местных полубогов охотников-следопытов.
Переведя дух и насладившись неожиданно упавшим на них признанием местных аксакалов, двое безмозглых военных, не имея возможности сдать назад на маленьком пятачке сопки, чтобы спуститься по относительно пологому спуску, продолжили свой подвиг в сторону все возрастающих рисков и одновременно возрастающего от этого признания.
Как берега у реки сопки имеют похожую конфигурацию. Если одна сторона подветренная более пологая от нанесенного от времени ветром на нее глины и пыли, то другая – более отвесная и более каменистая. Спуск с вершины сопки на противоположной ее стороне представлялся гигантской лестницей из метровых каменных ступеней. И лейтенант дал команду водителю двери не закрывать, а в случае если машина начнет падать, или у нее оторвет один из мостов или лопнет колесо, то сразу выпрыгивать из машины.
Допадавши до самого основания сопки казахского мелкосопочника на одной из самых неустойчивых в мире машин из-за высоко расположенного центра тяжести, лейтенант и сержант навсегда вписали свои имена среди местных национальных авторитетов. Из машины вылезли двое ошалелых от пережитого военных. Писать уже не хотелось…
Позже начальник связи части лейтенанта родом из близкого ему украинского города Смелы на абсолютно горизонтальном повороте дороги зимой не сбрасывая скорость, положил на бок этот же Газ-66 и с победным видом, как из люка танка, вылез через верхнюю дверцу кабины. Это тоже приблизило его к сонму местных фольклорных богов с загадочной фамилией Шульга, что по украински означало Левша…
Близнецы
Честно говоря, этот аттракцион в Армии считается классическим, и наш лейтенант не был его первооткрывателем. Но брезговать им в пустынной глуши было большим грехом. Не избежал этого искушения и наш лейтенант. Это было действенное средство для успокаивания различных высоких проверяющих инстанций. А дело было вот как…
Попали в роту лейтенанта служить близнецы – братья Дежурины (фамилия по этическим соображениям изменена). Чтобы они не тосковали их вдвоем и выставляли на объект на учебное инженерное поле на ядерном полигоне.
И вот представьте: приезжает очередной рьяный полковник за новой медалькой по выявлению многочисленных военных недостатков на опытном ядерном поле, где испытывали столько всякой секретной хрени, что такая чепуха как сейсмодатчик для определения места и мощности ядерных взрывов на планете Земля, определяющий по колебанию шагов или дребезжанию машины кто именно идет или едет с занесением данных в мега-компьютер, или психотронные генераторы, заставляющие подопытных военнослужащих не только опписываться, но и укакиваться, страдать серьезными психическими, гравитационными, визуальными и аудио расстройствами, удивления давно не вызывали. На пневмопуски баллистических ракет вообще внимание не обращали, а пролетающие элипсоидные объекты (НЛО) разных цивилизаций часто путали с секретной советской техникой.
В один из секретных дней секретного ядерного полигона № 2 на один из его несекретных для всех разведок мира объектов, где изучали природу вспышки ядерного взрыва и его многочисленных поражающих в том числе воображение факторов, которые не всегда описывались традиционной физикой, приехал очередной пузатый рьяный полковник.
Техника приема и проверки объекта была отрепетирована давно, и сам Станиславский не постеснялся бы принять лейтенанта в свою прославленную труппу. В целях безопасности с полковника были сняты все возможные металлические предметы, включая наручные часы. Продвигаясь по объекту, лейтенант бодро докладывал и показывал слабо разбирающемуся в сложном полигонном хозяйстве полковнику, что где находится, описывая научным языком, где какая «хреновина» и для чего она служит. Возле очередной из «хреновин» попался обслуживающий ее солдат один из братьев-близнецов Дежурин. Ему было поставлено задание срочно убыть на основной объект, где подготовить скромный обед для проверяющего. Через пять минут блужданий лейтенанта и полковника по опытному полю им на встречу снова попался точно такой же брат-близнец солдат Дежурин, при условии, что его предыдущий «клон» отбыл в совершенно противоположную сторону на глазах у изумленного проверяющего. Ему было поставлено такое же задание, и он тоже убыл на основной объект. Полковник нервно снял фуражку и вытер лоб галстуком, после чего спросил лейтенанта, что, по-моему, этого солдата они уже видели ранее и ставили ему точно такое же задание... И тут пришел звездный час лейтенанта. Станиславский в союзе з ядерным академиком-физиком Капицей многое бы отдали, чтобы послушать такое популярное изложение квантовой физики феномена времени.
Лейтенант начал научно «бредить» полковнику, что при ядерных испытаниях от сильного электромагнитного и гравитационного излучения искривляется и изменяется природа пространства-времени и оно начинает течь корпускулярно, спиралеобразно, дисперсно, точечно, амплитудно. События могут повторяться, дублироваться, накладываться. Время может замедляться, ускоряться или даже останавливаться. Чтобы их с полковником не засосало в черную дыру пространства-времени, лейтенант предложил вернуться к накрытому на объекте столу. Стол уже был накрыт, но рядом не было ни одного солдата, а показания часов на стене, а также снятых с рук лейтенанта и полковника сильно отличались в показаниях от реально прошедшего времени. Пока полковник задумчиво закусывал, мимо окна с небольшим разрывом по времени прошли парочка клонов-близнецов, а оббежав тихонько объект они еще раз по очереди с небольшим интервалом прошлись под вылезающими из орбит глазами проверяющего.
Полковник устало спросил лейтенанта, что это было, на что лейтенант буднично пробредил, что это “феномен Страны Оз” вперемешку с “феноменом Дня Сурка” и что все эти клоны пошли на встречу с проверяющим, чтобы показать ему объект и что, если еще немножко посидеть, то можно даже дождаться их парочку на обратном пути.
Полковник начал догадываться, что дело не чисто и потребовал еще раз выйти на опытное поле. По опытному полю издалека бодро шагали им навстречу точно такой же лейтенант с полковником. Полковник присел на травку и беспомощно попросил водички. Даже в соединении не знали, что два филиала закрытых военных московских институтов ядерной и оптической физики, биологической физики пробуют на опытном поле секретные разработки с голограммами.
Почти “голограммами” были и парочка солдат похожей комплекции в соответствующих формах лейтенанта и полковника, идущие с противоположной стороны, которые издали были очень похожи на оригиналы.
Полковник обмяк, медалька в его голове давно испарилась и все, о чем он теперь мечтал побыстрее вернуться в свой уютный кабинет в соединении и делать самолетики из секретных документов...
Нашел меня солдат по Интернету, чтобы дополнить нашу с ним совместную военную биографию во всех красках и деталях. Конечно, можно было что-то и приукрасить, и приврать для солидности, но солдат уже не дембеле, а лейтенант на пенсии, так, что такой необходимости у обоих нет.
Оба мы политиками не стали, лица не публичные, и тапками нас за потерю несуществующего авторитета не закидают, а интересные истории с удовольствием почитают, а таких историй нарыть еще можно хоть целый мешок. Вот хотя бы как мы барсука ловили… (В соавторстве с Андреем Ам)
БАРСУК
Поехали как-то солдат и прапорщик моей роты, наш командир хозвзвода и водила на “Кразе”. Искали стога сена украсть у казахов. Сено нашли, загрузили и поехали обратно в часть.
И тук эта *** барсук, выскочила прямо им под колеса и как заяц побежал перед машиной. Тут у прапорщика моментально сработал рефлекс охотника и чувство быстрой халявной наживы.
Он приказывает водиле давить его. Но барсук этот подвох прочувствовал и свернул в заросли каких-то кустарников.
Тут уже прапор стал пинками выталкивать солдата из машины прямо на ходу. Чтоб солдат загонщиком был как охотничья собака. Из солдат обычно хорошие “борзые” собаки получаются…
Выпрыгнул солдат из машины и стал шарить по кустарникам в поисках беглеца, пока прапор на “Кразе” пошли на очередной боевой разворот. Солдат оказался шустрее техники и барсук был им обнаружен. Барсук, естественно, опять дал деру, а солдат за ним за ним.
Так и бегут они вдвоем параллельными курсами. Движение друг друга в кустарнике обозначают. Солдат начал пинать его кирзовым сапогом под дых. Думал может выдохнется. Но на бегу исполнять удары ногой в стиле карате по движущейся мишени не совсем удобно.
Солдат расстегнул ремень и стал дубасить его медной пряжкой по голове. Пока они вдвоем с барсуком бегали, “тяжелая артиллерия” – “Краз” вышла на свою позицию и догнала их.
Барсук выдохся и после полученных пинков и ударов солдатской пряжкой по башке упал...
Радости прапора не было предела. Солдат с прапором с трудом закинули эту вонючую тушу в кабину и тут наша история полная настоящих военных приключений только и началась…
Залезли они обратно в кабину “Краза” усталыми и полными радости от пережитых эмоций. Чувство гордости за Советскую Армию переполняло их обоих! Первый раз на охоте и такая удача! Голыми руками сохатого здоровенного барсука завалить! Прапор столько комплиментов солдату наговорил, хлопал по плечу, чуть ли лобызаться не лез.
Он уже потирал руки и вспоминал по чем принимают в скупке барсучий жир. Охотничьи амбиции и чувство собственного достоинства были удовлетворены в полном объёме. Объект их вожделения лежал у них под ногами и не подавал признаков жизни. Интересно какую хрень он в это время про них думал?
А может просто продумывал хитроумный план побега. Эта идиллия продолжалась ровно до тех пор пока “Краз” не доехал до ворот нашего КПП.
И тут, эта свиноподобная скотина с клыками саблезубого тигра зарычала, ощетинилась... и прапор с солдатом и водителем пулей вылетели из кабины. Это уже позже они узнали, что барсуки как крысы в случае крайней опасности набрасываются на обидчиков и вгрызаются в них.
Если бы они знали эту особенность их поведения, они бы знали, что первым решил поймать его их лейтенант, когда случайно заметил барсука, из окна сломавшегося на дороге автобуса.
Лейтенант был неробкого десятка, о чем уже говорилось выше, и он решил сапогами запинать нагулявшего жир к зиме 30-ти килограммового барсука ногами.
Вы видели в своей жизни, чтобы в деревне 30-ти килограммовую свинью не резали, а запинывали ногами? Нет? И свинья не видела, и уж, тем более, барсук.
Поэтому барсук сначала трусливо убегал и получал смелые лейтенантские пинки. Спустя некоторое время это надоело барсуку. Он пересмотрел концепцию: без предупреждения развернулся на ходу и кинулся на лейтенанта.
Лейтенант был шустрым потому как в инженерно-испытательной части, где он служил, медлительным лейтенантам, дослужившим до капитана, запросто отрывало руки вращающимися механизмами при погрузке техники, или их расстреливали сошедшие с ума караульные солдаты.
Поэтому лейтенант быстро сориентировался и побежал в другую сторону. Сначала они с барсуком бежали вдоль дороги, но по ходу лейтенант вспомнил про спасительный автобус, из которого он только что выпал.
Поэтому слегка поменяв направление, они побежали к автобусу, из которого за лейтенантом наблюдало много разного “штабного планктона”.
Мнения пассажиров автобуса разделились: закрыть двери сразу и досмотреть финал схватки или не успеть вовремя закрыть дверь и побороться с разъярённым барсуком в автобусе. Победила женская часть автобуса, что лейтенантам гораздо мужественнее совершать подвиг на глазах дам под окнами автобуса-крепости.
Дав два круга вокруг автобуса, барсук посчитал поведение лейтенанта неспортивным и удовлетворенный победой, побрел к своей барсучихе.
Поэтому снова перенесемся во времени и вернемся к нашему “Кразу”...
Со стороны КПП дневальный увидел выпрыгивающих из машины солдат и резво бегущего прапорщика. Это был недобрый знак на фоне движущегося на встречу на первой скорости “Краза”.
“Краз” снес ворота и, проехав часть насквозь через разбегающихся солдат, уперся в дерево возле заднего КПП.
За это время беглецы успели добежать до дневального по КПП и сообщить, что в кабине барсук.
Дневальный дружил с солдатом из столовой, который выпал из кабины, и знал, что тот по ночам жарит на противне коноплю, после курения которой из печной трубы вываливаются черти…
Поэтому решил, что в кабине не барсук, а “белка” для всей компании. В Армии быстро ко всему привыкаешь и даже солдата трудно чем-то новеньким удивить.
Поэтому, когда дежурный по части позвонил узнать, что случилось, дневальный сообщил, что трое пассажиров “Краза” только что поймали “белку”.
Дежурный по телефону рявкнул дневальному, чтобы к нему тотчас доставили “курцов” и “алкоголиков”.
Возле штаба перед дежурным на его вопрос: “Кто проехал на “Кразе”?”, “курцы” подтвердили свой диагноз, сообщив, что “барсук”. Дежурный согласился с первоначальным диагнозом “белки” и вызвал доктора из санчасти.
Нарушители тем временем побежали в роту охраны и стали требовать выдать им оружие, чтобы пристрелить “барсука”, захватившего транспортное средство.
Пока вязали “барсуков”, подоспел и доктор с успокоительными в шприцах...
В это время уже любопытный дневальный дальнего КПП решил заглянуть в кабину машины из которой, как ему казалось, выглядывал какой-то “мужик в папахе”. Через мгновение “папаха” выпала из машины и “папахивать” стало уже возле онемевшего от ужаса дневального.
Барсук кинулся искать дыру в заборе, а очумевший дневальный стал звонить дежурному по части о том, как барсук захватил “Краз” и пытался на нем скрыться из части.
Такой эпидемии дежурный по части не ожидал и в ответ только тяжело хватал воздух ртом.
Барсук не стал разыскивать знакомого лейтенанта в части, а деловито перебрался через найденную дыру в заборе, и отправился к себе домой.
За участниками приключений приклеилось погоняло “бар-сучьи дети”.
После этого, еще долго проверяющие в нашей части издевательски интересовались как барсук угнал “Краз”…
ЛОСЬ
Прапор бухал в домике у солдат хоздвора, подальше от глаз начальства. Когда кондиция уже наступила, он вышел из домика и вместо несчастной коровы Машки, мирно пасущейся во дворе хоздвора, ему причудился лось.
Прапор быстренько метнулся за своим верным карамультуком (ружьем) и снайперским выстрелом, на сколько позволяло его нынешнее состояние, всадил корове дробь в филейную часть.
Корова, которая в этот момент мирно жевала сено и даже не подозревала, что стала лосем. Получив заряд картечи в заднюю часть, как горячий нож сквозь масло, корова-лось прошла сквозь забор хоздвора из сетки рабицы и бодрым галопом, мыча, унеслась в бескрайние степи Казахстана.
Немного протрезвев и оценив содеянное, прапор пошел с повинной к командиру части. Что было в кабинете комбата история умалчивает, и прапор, наверное, узнал о себе очень много интересного и нового для себя.
Выйдя на улицу из здания штаба, наш охотник-неудачник побрел в сторону автопарка. Приказ комбата был таков: прапору дали 8 часов, “Уазик” с солдатом и сказали без коровы в часть не возвращаться.
Эта история закончилась хэппи-эндом: Прапор перевоплотился в следопыта из одноименного романа Фенимора Купера и как охотничья собака по следам, уходившим далеко в глубь континента, выследил маршрут беглянки.
Через несколько часов Машка была отловлена и привязана к фаркопу машины. Прапор парадной колонной подошел к штабу, празднично обсыпав коровьими лепешками территорию перед штабом.
Командир части с крыльца штаба произнес речь о том, что прапорщик приносит части только дерьмо во всех его смыслах.
После торжественной речи беглянка была благополучно возвращена в стойло и передана для прохождения курса дальнейшей психологической реабилитации в заботливые руки фельдшера, а водитель “Уазика” вывел белой краской одну звездочку за найденный и не сбитый трофей, как и водитель барсучьего “Краза”.
Корову еще неделю лечил наш фельдшер, а прапор мычать перестал уже надолго…
ХРЯК
Послали двоих солдат из нашей роты на хоздвор хряка забивать. Это тоже было шоу!!! До сих пор весело вспоминать.
Там махровый бандеровец западенец служил. Все хвастался что пулемет в огороде маслом прямо сквозь землю поливает. Когда он уехал домой, там остался боец, который не умел резать хрюшек. Вот наш зампотыл и послал двоих солдат ему в помощь, типа: “Вы повара, умеете с ножом обращаться”. А как же. Железная логика...
Короче, дал им приказ зарезать хряка, который там всем хрюшкам “присовывал”. Все остальные кабаны там уже были кастрированные. А когда этот состарился, растолстел и стал уже для такого занятия не годным, а “Виагра” кабанам не положена.
Пришли солдаты на хоздвор, стоят смотрят на этого монстра-бегемота, который кило 200 весил если не больше. Как его резать никто не знает. Он же добровольно под нож на операцию без наркоза не ляжет. И тут сработала солдатская смекалка. Нужно его сначала вырубить как часового, а потом уже делать с ним что хочешь. Это как языка в плен вязать.
Нашли на хоздворе здоровенную кувалду, зашли к нему в загон. Пока один отвлекал хряка жратвой, второй со всего размаху врубил ему кувалдой прямо в лоб промеж глаз.
Но бойцы были охотниками неопытными, хотя у одного уже был за плечами опыт вождения с барсуком. Они не знали, что у кабана самое крепкое место — это лоб, который иногда даже пуля калибра 5,45 мм не пробивает.
В общем, хряк упал толи от неожиданности, толи ему, действительно, было неприятно и обидно кувалдой в голову получить...
Солдаты уже было обрадовались, стали подходить к нему с ножом. И тут эта огромная туша очнулась и дала им понять, что сейчас им сделает больно...
Норматив по “Физо” солдаты сдали сразу на брильянтовую медаль. Они и сами не подозревали, что умеют так быстро бегать и так высоко прыгать. Через три секунды они уже были за забором загона, но страх гнал их по степи еще метров 50.
Хряка потом другая команда добровольцев завалила и долго потом еще радовалась, что на нашем хоздворе не оказалось мамонта…
(Спасибо за сотрудничество и воспоминания Андрею Ам).
ЕТТИ
Ну, а теперь, уважаемые читатели, Вам история про Балапановского Йетти. Решил один лейтенант повеселить тамошних командиров. И в начале марта одев только масхалат-КЗС-ку убежать развеяться в степь широкую. Днем было +18, а ночью температура упала до –10, которая у живых лейтенантов, вышедших голыми ночью в степь, случается очень редко. Сначала наш герой шел по линии ЛЭП в сторону совхоза Чаган, а при понижении температуры начал бежать, чтобы согреться, но начал сгущаться туман, да и начала ныть коленка от долгого бега при перегрузке. В тумане сначала скрылись столбы ЛЭП, а за ними и высоковольтные провода над головой. Тогда, чтобы выжить, наш герой, как Ежик в тумане забирался на сопку, с нее выбирал направление на следующую сопку и спускаясь в туман, держал выбранное направление. Между сопок оказалась колония кустов перекати-поле. Обходить их было нельзя, так как можно было потерять направление. Пришлось лейтенанту пробираться через колючки. От этого процесса сетка КЗС-камуфляжа начала ворситься и со стороны лейтенант казался неизвестным науке чудовищем. Когда туман поднялся и до сопок, лейтенант вспомнил как спасаются в джунглях заблудившиеся путешественники: они находят ручеек, ручеек впадает в ручей, ручей - в речушку, речушка - в большую реку, а на большой реке всегда живут люди. Применив аналогию, лейтенант поискал маленькую тропинку в степи, которая пересеклась с большой дорожкой, дорожка - с дорогой.... Через некоторое время он услышал шум дизеля в вдалеке и запах стойбища скотоводов. Облизав палец и определив направление ветра, лейтенант пошел на ветер, то есть запах стойбища... и звук дизеля. Так, как по санитарным соображениям стойбища обычно размещаются на сопках, а навоз по закону всемирного тяготения течет вниз под сопку, не избежал этого закона и лейтенант, вскочив модными кроссовками в *** и окончательно дополнив свой дикий вид еще и таким же запахом. Когда в свете прожектора на зимовку вышло нечто, сказать, что у работников стойбища и местных детей был столбняк – ничего не сказать. Ноги у всех присутствующих от увиденного стали ватными. Кричать не было сил. В свете прожектора в тумане чудище казалось больше своих естественных размеров и воняло неизвестным в науке животным. Поравнявшись с онемевшими аксакалами, Алмасты, Ого-Пого, Етти заговорило человеческим голосом смысл которого не сразу дошел до присутствующих через глубокий шок. Очнувшись от наркоза, жители стойбища поняли просьбу чудовища о ночлеге. Совет старейшин решил, что это одичавший воин-строитель. Трясущегося от мороза Робинзона пустили к огню, налили огненной воды и дали еды. Толи от водки, толи от пережитого чудище быстро уснуло. рано утром Робинзон зашевелился и спросил дорогу домой в часть на Балапан. Старейшины сильно удивились смелости дикого строителя, который не испугался пары волков живущих в дикой степи. Пришел черед напугаться и Робинзону, так как он ничего о местной фауне не знал. Старейшины пожелали чудовищу счастливого пути и выпихнули трезвеющего от температуры и страха Робинзона в обратный путь. Встреча с волками в планы лейтенанта не входила, поэтому он выдернул из одной из сопок много лет назад кем-то там забытую торчащую в пустыне большую саперную лопату, чтобы ею отмахиваться в случае нужды от волков. Волки удивились увиденному не меньше аксакалов, хотя при встрече от Красной Шапочки подозрительно воняло навозом. Еще через какое-то время пути лейтенант нашел в степи бухту тонкого полевого кабеля П-58, надел ее на себя и тоже потащил из хозяйственности в родную часть. Светлело. Дневальный вышел из части к забору части, где находилась мусорка. Из степи двигалось ворсящееся, воняющее, мычащее с похмелья Йетти. Пейзаж дополняла большая лопата на плече у чудовища и бухта кабеля, что говорило о недюжей силе пришельца криптозоологии. Пронзительный крик вырвался из груди мужественного защитника Балапана и он спотыкаясь, побежал за подмогой. Желающих ловить голыми руками Алмасты не нашлось. Вскоре чудище само зашло в казарму. Дневальный и старшина вяло сползали от страха по стене. Честно говоря, я и сам приблизительно так представлял себе Советскую военную угрозу в суровых западных журналах типа “Солдата удачи”. Постепенно онемевшие люди по голосу в опухшем чудовище узнали своего лейтенанта-мутанта. Поскольку он с вечера был объявлен во всеполегонный розыск, его искали десятки машин и один вертолет. О происшедшем быстро доложили в соединение, и волшебник с вышестоящего штаба в голубом вертолете вылетел за лейтенантом, который по всем расчетам медиков считался уже несколько часов как умершим лейтенантом и политработники уже несколько часов сочиняли в Москву некролог о геройской смерти последнего при исполнении карточного долга. Но на этом история не кончается, а только начинается и перемещается в город-герой Курчатов.
Герой нашего времени
Тем временем высокое спортивное (судя по широким лампасам на военном трико) начальство допрашивало в штабе замполита части, из которой убежал лейтенант о возможных странностях и отклонениях в поведении лейтенанта:
– Курит?
– Нет!
– Пьет?
– Нет!
– В карты играет?
– Нет!
–– А что же он тогда на “точке” у Вас делает?
– Стихи пишет…
– Что?! – удивленного переспросило начальство. Такого подвоха оно не ожидало. – И как же его медкомиссия просмотрела. И куда же смотрели политработники?
Медики пристально переглянулись с политработниками и доложили высокому начальству, что в жизни всегда есть место подвигу, не предусмотренному уставами.
Тем временем командир части, в которой служил наш лейтенант, уже строил планы, как отвезет Етти-лейтенанта небритого с похмелья в костюме мутанта к высокому начальству для последующей комисации из Армии.
Но, как всегда бывает, вмешался случай. Из штаба позвонило начальство и нетерпеливо потребовало: “Дать трубку найденышу”.
Разговор шел о самочувствии лейтенанта и возможности быстро предстать перед глазами высокого начальства. Так как начальство было из гуманных, оно осведомилось, завтракал ли лейтенант и приказало ему подкрепиться потому, как с обморочными лейтенантами говорить не о чем.
Тут бы командиру части взять бы да с ложечки покормить касатика-лейтенантика, да чванливость сыграла с ним злую шутку. Он дал лейтенанту 30 минут на завтрак. А зря.
За это время лейтенант успел побриться, помыться, почистить зубы, взять мятную жевательную резинку, освежиться одеколоном, одеть аккуратно выглаженную форму с отполированными хромовыми сапогами и с видом победителя соцсоревнования прибыл к вертолетной площадке, чтобы помочь погрузить обессилившее от увиденного тело своего командира части в вертолет.
Вертолет уже был полон разного калибра военноначальников. Лейтенант поинтересовался где же их столько нашли в воскресный день. Оказывается мобилизационный план их сбора бы до гениальности прост. Чтобы не посылать по всему городу посыльных и не загружать коммутатор лишними телефонными звонками дежурную машину подогнали к бочке с пивом у гастронома. В очереди с красными носами была представлена почти вся штабная фауна, которой быстро набили машину. Штабные пузыри в домашней одежде комично смотрелись в салоне вертолета на фоне безупречного лейтенанта.
Долетев с Балапана 80 километров до города Курчатова вертолет плюхнулся на аэродром, а к трапу быстро подогнали штабную машину. Начальники по должностным весовым категориям важно спускались по трапу и занимали места в служебном автомобиле. Последним из вертолета показался лейтенант-победитель и по-гагарински приветственно помахал встречающим его на аэродроме. Толпа встречающих восхищено ахнула. Начальники нетерпеливо замахали руками лейтенанту, чтобы он садился в машину.
Подойдя к машине, выяснилось, что она уже полна важных чинов и лейтенанту места в ней не оказалось.
Началось препирательство начальников, кому уступить место в машине лейтенанту. На что отличник-лейтенант резонно ответил, что не может сесть в машину, так как по уставу не положено старшим воинским начальникам уступать место лейтенантам, даже таким отличникам как он.
Аэродром ревел от счастья. Гарнизон был закрытым и развлечения там встречались редко. В конце концов начальники пожертвовали менее значимым чином и лейтенант как ВИП-особа, окруженная свитой, поехал в штаб соединения на высокую беседу. Так как день был воскресный, а по воскресениям генерал-лейтенанты начальники полигонов обычно лейтенантов не принимают, то лейтенанта ждал заместитель начальника полигона по политической части в чине генерал-майора.
Стороны быстро обменялись мнениями по текущему вопросу из чего лейтенант узнал, что перед дембелем он еще успеет оплатить не только стоимость бочки с пивом возле гастронома, но и двух тон керосина для вертолета, которым его искали.
Как и ожидалось, отличник по окончании беседы был отправлен на гауптвахту.
Офицерские камеры не запираются. Гауптвахты находятся обычно при комендатурах, куда и пошел лейтенант смотреть телевизор и узнать городских новостей. Но так как он был главной ТОП-новостью года, то в комендатуре уже была собрана пресс-конференция из всего мелкозвздного офицерского планктона из соседнего офицерского общежития, чтобы послушать рассказ лейтенанта из первых уст. Легенды и слухи в городке распространялись быстрее сигналов оповещения тревоги или гражданской обороны. И поэтому слух о том, что лейтенант пожертвовал собой ради высоких идеалов, протестуя против чего там, упал на благодатную почву, ширился и обрастал интересными подробностями.
Еще не закончилась импровизированная пресс-коференция, а у ворот комендатуры уже стояла толпа женщин желающих лично поддержать героя и передать ему скромную гастрономическую посылку для поддержания сил в его нелегкой борьбе. Женщины верили, что лейтенанта непременно за что-то там высокое уволят из Армии, посадят, а если повезет, то и расстреляют. И поэтому каждая хотела быть первой на свидании с осужденным, а если повезет, то и “первой” у лейтенанта.
Используя свое семейно-служебное положение в конкурсе вакансий на первоочередность захода на гауптвахту победила жена коменданта.
С ее распоряжения началось явной нарушение устава, так как лейтенанта начали “запирать в камере с прихожанками”. К глубокой ночи лейтенант совершенно выбился из сил и стал всерьез подумывать, чтобы остаться в Армии, раз уж она его так сильно любит и не отпускает.
Под утро понедельника счастливого лейтенанта со шлейфом запаха тонкой французской парфюмерии под конвоем повели к начальнику полигона.
ЗАГОВОР
В приемной уже сидели командир части лейтенанта со своими заместителями. Ординарец вызвал лейтенанта, и отличник скрылся за тяжелой обитой дверью.
Начальник полигона кричал о том, что никому не позволит нарушать полигонные беспорядки и лихорадочно пытался подыскать лейтенанту уголовную статью за воинские преступления, но не мог выбрать ничего конкретного и в конце концов устал, свалился в кресло, налил коньяку себе и лейтенанту и попросил лейтенанта рассказать как же все было на самом деле.
Такого творческого подъема у лейтенанта не было давно. Он вспомнил все, что читал о восстании на броненосце “Потемкине” и вдохновленный рассказами восхищенных женщин ему самому о его же мнимом подвиге начал выступать. Это был патетический рассказ с отрывками из шекспировского “Гамлета”, речи Георгия Димитрова на процессе о поджоге коммунистами Рейхстага, сводящегося к обвинению плохих командиров, которые истребляют молодых лейтенантов, применяют к ним неуставные взаимоотношения и унижения, социальную несправедливость, ставят “через день на ремень” старшими куда пошлют, вечными бессменными дежурными чего-нибудь и даже унизили боевого лейтенанта отличника объявив его победителем конкурса-выставки цветов. Ну и конечно, лейтенант был наслышан, что начальник полигона на дух не переносит своего замполита, поэтому досталось и замполиту части, который всему “потакал” и “организовывал” и замполиту полигона, который, чтобы скрыть правду от общественности и принять своевременные меры по устранению всего негативного на полигоне, запер коммуниста-борца с кричащей несправедливостью в застенках гауптвахты.
Расстроенный начальник полигона поинтересовался: “Неужели нет ни одного порядочного старшего офицера в вашей части?”
“Есть такой” – гордо ответил лейтенант. – “Это наш начальник штаба. Его все гнобят за желание навести порядок в части и поддержать молодых офицеров.” Ну и конечно же фамилию назвал.
Генерал приказал лейтенанту идти домой, а сам занялся расправой с сидящими в приемной начальниками.
Через месяц в части сменились командир, замполит, заместитель командира и еще парочка начальников. Командиром части назначили… начальника штаба, который еще до побега обговорил с лейтенантом план дворцового переворота. На скептические возражения начальника штаба лейтенант отвечал, что тот ничем не рискует, и в худшем случае уволят лейтенанта, который свою скучную жизнь в пустыне отдал за своего патрона.
ЭПИЛОГ
Прошло два счастливых лейтенантских года. На погоны уже капнула еще одна маленькая звездочка, сорвавшаяся с чернильного пера далеких Московских кабинетов. Лейтенант уже успел несколько раз перемениться в должностях и карьера соответствовала его веселому настроению. Караулы, дежурства сменились приятными командировками. Сослуживцы, собравшись у автобусной остановки, не раз пугливо замечали, как лейтенант озорно тычет дулю новому командиру части, а тот в ответ лишь загадочно улыбается. Так они мирно просуществовали, пока счастливый командир не подготовил документы и посадил своего лейтенанта… в поезд и отправил его на Украину листать следующие романические страницы военной службы.
2014 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600162
дата надходження 17.08.2015
дата закладки 30.11.2015
Я просто мовчу.
Мовчу про свій біль.
У душі кричу.
Думки звідусіль.
Мовчу про проблеми,
Які їдять мозок.
Одвічні дилеми
Без всяких підказок.
Мовчу про страхи
І про таємниці.
А комусь розказати...
Їм всім без різниці.
Мовчу я про те,
Що рве зсередини -
Про зради, образи,
Про душу людини.
Я буду мовчати,
Бо, знаю, інакше,
Будуть сипати сіль
В мої рани багатше.
Mary Ch. 04/11/2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619090
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 30.11.2015
Розбий мене вщент,
Розірви ці вітрила!
Не згадуй, не втомлюй, минуле забудь!
А знаєш, іще
В мене лютая сила,
Усе щоби враз і за мить повернуть!
Розріж мене дико!
Здирай мою шкіру!
Встроми мені в серце залізний кинджал!
Дарую гвоздики,
Кохаю не в міру –
Мені заборонено – пізно сказав.
Давай, покажи мені, як ти вбиваєш!
Як ти щасливий сьогодні одружишся.
Краще від крові мені захлинатися,
Чим помирать від твоєї байдужості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619494
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 26.11.2015
Хай осіннє розіб’ється небо!
Хай вирують безкраї дощі!
Хай замерзну. Можливо, так треба.
Іди геть. Покидай. Залиши.
Ти дізнаєшся, як це – кохати,
За вікном звикнеш бачить грозу.
І мене уже поруч не мати,
Я себе уже не залишу.
Ти дізнаєшся, як це – любити.
Зрозумієш, як пізно вночі
Задихатись від болю, тужити,
І чужі зберігати ключі.
Ти дізнаєшся, як це – кричати.
Ти відчуєш усе, що і я!
І навчишся спочатку почати,
Як душа починає моя.
Знаю, звикнеш стрічати негоду,
Зрозумієш – навколо брехня!
І назавжди віддавши свободу,
Не шукай її там, де є я.
Не шукай мене більше ніколи!
Зі своєї дороги не йди,
Коли навіть не буде нікого,
Самому зараз легше іти.
Щоб нікого не зв’язувать вітром,
Не заплутатись в долі нитках,
І чужим щоб не дихать повітрям,
Зберігай мене в краплях. В дощах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622661
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 26.11.2015
Не страшно, коли помирає знайомий
Чи рідний по крові тобі.
Страшно – коли чоловік цей вагомий
Людину втрачає в собі.
Смерть як така – перехід в інший стан,
Тільки не втрата себе.
Страшно – коли вже душа пропада,
З тебе людина іде.
Втрата – коли проганяєш людину,
Яка у тобі помирає!
Смерть – це не втрата єдиного сина,
Бо він тебе любить/кохає.
Жити людина, звичайно, що може,
Тільки зректися тебе!
Це – справжня смерть, та, якою негоже
Диявол тебе доведе.
Страшно втрачати людину в собі,
Страшно у інших це бачить!
Щоб не піддатись єдиній журбі,
Варто, напевно, пробачить...
Ти не втрачай у собі доброту,
Душу людську зберігай!
Знищуй все зло і душі німоту,
Серцем постійно зростай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623691
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 26.11.2015
Зима мовчала променем надії,
Нас розлучили тисячі доріг.
Так. Я маю нездійсненні мрії,
Він навіть не читав моїх віршів.
А скло все у льодових візерунках,
Лисиці цей створили марафет.
Та жодна з них ніколи на малюнках,
Як я, не зобразить його портрет.
Вистукують колеса ритм шалений,
Потрапила я не на той вокзал,
Чужий мені, не рідний і… скажений,
Такий, як ти! Як сам мені казав.
Вертаюся додому в безнадії,
Роздмухала зима осінній сніг.
Так. Я маю нездійсненні мрії.
Аби своє здоров’я лиш зберіг!..
Молитимусь, стискаючи долоні,
Хоч вітер, хоч мороз, хоч сипле сніг.
Ми з ним тепер порізно. Ми холодні.
Він навіть не читав моїх віршів.
То що ж, нехай. Я знову буду сильна,
Іти вперед, немов тебе не знаю.
Ось ця зима для мене не єдина,
Коли я вже нікого не кохаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613963
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 26.11.2015
Знаю, ти повернешся до мене.
Може, самовпевненість? Нехай.
Стежки чарівні самі повернуть,
Щоб ми знову разом пили чай.
Вірю, що колись ти повернешся
Не із-за пекельної жаги.
Може, із-за холоду здригнешся.
Я – тепло! До мене, мене йди!
Знаю, ми зустрінемось колись.
Ти поглянеш, сповнений надії.
Всі птахи злетять. Злетять увись,
Сповнять щастям наші давні мрії.
Сонце нам світитиме теплом.
Ось уже ми разом, поруч знову!
Знов зігріті рідним нам добром,
І від щастя віднімає мову…
Щоб ми знову разом пили чай,
Стежки чарівні самі повернуть.
Може, самовпевненість? Нехай.
Знаю, ти повернешся до мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624181
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 26.11.2015
ті хто ходять по лезу ножа
самі ж собою це лезо
заточують
дні збігають
вздовж їх рук
вздовж їх тіл
як летаргічний сон
ненародженого немовляти
дощ свинцево падає
на їх холодні голови
кров стигне
в новоутворених стигмах
серце гаряче кров охолоджує
серце просить-благає
мовчати
14 листопада 2015 [07:00]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621339
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 24.11.2015
почни день з відсутності сну
почни день з чергового безсоння
вбий свою втому тиху й сумну
дощем
що барабанить по підвіконню
вбий ту надію яка тебе не полишає
знайди якийсь спосіб
вбити її безсмертя
промий розчином солі усі твої рани
розчини у чортовому корвалолі
твоє стомлене серце
30 жовтня 2015 [19:40]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617234
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 24.11.2015
найстрашніша статистика -
статистика вбивств
ненароджених
у них забирають все
навіть найменший вибір
навіть право голосу
разом із правом на життя
матері -
найжорстокіші вбивці
зі всіх можливих
особливо ті
які замість дати життя
новій людинці
забирають його
вбивають людину
всередині себе
разом із залишками
власної людяності
потім - статистика
зниклих безвісти
після чергового
всесвітнього потопу
або льодовикового
періоду
куди вони зникли
куди поділися
чи знайдемо їх
а якщо знайдемо
то чи будуть вони
ті ж самі
чи впізнаємо їх
якщо вони змінилися
до нестями?
далі по списку
статистика тих хто вижили
після ядерної війни
війна це мистецтво
мистецтво вбивати собі
подібних
людям нема у цьому рівних
вони досягли досконалості
досягли просвітлення
і пишаються вже тим фактом
що війна тече у їх крові
що вони не можуть жити
без жорстокості
один до одного
без цієї
насправді нікому не потрібної
війни
найстрашніше
пхати цей світ до прірви
хоч він пручається
і переконує
що ми ще не все знищили
що в ньому ще є багато
хорошого
[до чого на щастя
ми поки не дісталися]
24 червня 2015 [05:06]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589518
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.11.2015
Прикро, коли дві рідні душі розходяться
В різні сторони, куточки планети.
Кожен тепер сам про себе непокоїться,
Все що залишилось в згадках, в пам'яті
Намагається стерти.
Його дратував її гіркий плач,
Але він лише кричав,
Для нього немає поняття "пробач".
Вона рвала на шмаття свою душу,
Дарувала йому своє все тепло.
Ночами виливала сльози на ведмедика з плюшу,
Але йому ніколи вже не знати того...
Її дратувала його байдужість,
Лише до неї.
Та вона стримувала свою лютість -
Кохання володіло нею.
Вона знала, що скоро може настати кінець,
Буде окремо вона і будеш окремо ти.
Пройдуть роки й вона піде з іншим під вінець,
А ти все ще сидітимеш, один біля плити,
З сотню разів жалітимеш, що не зміг вберегти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623439
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 23.11.2015
[i]У лахміття вдягнутий день,
Човгає шурхотом дощ,
Коли замало пісень,
Життя всихає як кущ...
Коли навіть небо не скаже,
Де сховані наші зірки,
Лиш вітер якось підскаже,
Що в світі усе навпаки...
Тоді впадуть краплі мов ноти
На дум затертий блокнот
І в такті сирої погоди
Затанцюють хмари фокстрот...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622609
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 23.11.2015
Як дійдеш до краю – ступай за край.
Іздрик
Було так темно – зникали тіні.
Ти йшов до краю. Ступив за край.
А на обличчі вже сходив іній.
І хтось твій спокій украв, украв.
Крива дорога. Зима кривава.
Міцніє крига, а ми крихкі.
На озирнутись немає права,
Коли торкнеться рука ріки.
І не вернутись, бо все позаду,
І не зостатись – ніхто не ждав.
Кого покинув – ти згадуй, згадуй,
діставши в серце свого ножа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585008
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 23.11.2015
І не було прощання довгим, сльозоточивим.
Тиша не розірвала. Слово не обпекло.
Той, хто тримав за руку, завжди мені відчинить.
Просто така потреба: знати моє тепло.
І не плелись мотузки, і не в’язались пута.
Пальці ховали ніжність і відпускали сни.
Я відчувала дотик і обирала: бути.
Просто така потреба: дихати поруч з ним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601164
дата надходження 21.08.2015
дата закладки 23.11.2015
Катка сьогодні ночує саменька в ліжку,
бачить хороші сни, обіймає ковдру.
В Катки іще нескоро ростимуть ріжки
(навіть якщо не вірить вона нікому).
Вранці сховає всю втому під макіяжем,
вдягне усмішку, гарне якесь ганчір’я.
Піде шукати музи собі і вражень.
Знайде якогось дурня (ну, чудо в пір’ї!).
Буде його берегти як зіницю ока.
Буде його, як скарб, у собі носити.
В янгола з тою Каткою лиш морока:
серце її не серце – діряве сито.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603252
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 23.11.2015
Коли виросту, стану доросла, буду точно, як баба-яга,
всюди пхати свого я носа і лякати, хто не лягав.
Коли виросту, стану терпляча, оминатиму гострі кути,
наче справжня красуня спляча. Будуть принци до мене йти.
Коли виросту, стану хороша, замість тисячі ввічливих слів
намалюю я купу грошей і роздам їх усім-усім!
Коли виросту, буду собою, і цей світ мені стане тісний,
я наплачусь нарешті вволю...
Ні, не треба мені рости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603734
дата надходження 02.09.2015
дата закладки 23.11.2015
Узимку завжди страшенно старієш.
Туве Янссон
Ти приходиш, а я стара. І печалі в мені по вінця.
Хочеш стерти мене – стирай (інша доля не личить жінці).
Ти приходиш, а вже зима. Де не глянь – крижана пустеля.
Якщо треба – мене зламай. І лягай у мою постелю.
Не інакше – усе обман. Чорний смуток і чорна смуга.
Ти приходиш, а я одна. Чуєш біль у мені? По-слу-хай…
Та обірване не зшивай. Я не хочу, щоб стало легко.
Ти приходиш, а я жива.
До весни далеко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604978
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 23.11.2015
Але речі прості, і нічого тут не вигадуй.
Місто спить, а у місті – ні міфів тобі, ні мафії.
Він приходив як лицар, а йшов неодмінно гадом
(і сонети тоді зазвучали, як епітафії).
Що не день – як не день, а суцільне глибоке днище.
Не стираються лиця, хай як не старайся вбити їх.
Я лечу, я лечу, я лечу усе нижче й нижче,
і мене помічають і видимі, і невидимі.
А любов – не любов, а остання у світі пристань.
Я лічу половинки, збираю докупи зламане,
відділяю зерно від полови і гублю числа,
коли він
не шукав,
не тримав,
не чекав.
Не знав мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620049
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 23.11.2015
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
Сергій Жадан
Декому краще вдаються суцільні вигуки.
В мене всередині порожньо, значить – німо.
Ти залишаєшся десь за межею вигадки,
хлопчик із дивним ім’ям і фальшивим німбом.
Сльози мої витікають – ніяк не витечуть
(отже, в мені забагато дурного щему).
Дай мені трішечки ніжності, я не витрачу.
Хлопчику, я обіцяю, що буду чемна.
Голос тремкий перейде мені душу викриком.
Погляд вужем проповзе по мені на берег.
Хлопчику, ким би не був ти, тебе не викрито
(я бережу твою честь, твої сни й папери).
Кров моя гусне, і гаснуть на шкірі дотики.
Пальці твої невагомі і теплі губи.
Хлопчику, що мені з того, щоб знати, хто такий
той, що сьогодні (нарешті!) мене погубить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612881
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 23.11.2015
Не зову, не ищу... Мне осталась твоя тишина,
Зарифмованный вздох и прощальная фраза навылет.
Ты привыкла сбегать и всегда остаёшься одна -
Это ангелы наши тебя уберечь позабыли.
Я не в силах бродить по следам умирающих звёзд -
В этой чёрной тоске все мечты уже были отпеты.
Это путь одиночества, он неизбежен и прост,
Зачехленных гитар и случайно убитых поэтов.
Но взвывает душа, измеряя тобой города,
Измеряя весь мир, задыхается, кашляя пылью...
Как бессмысленно ждать и бессмысленно верить, когда
Это ангелы наши меня уберечь позабыли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340996
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 23.11.2015
С высоты, где-то, дышишь?
Только, миг, - высота…
Перемерим всё! Слышишь?!
От рогов до хвоста!..
Перемерим всё, взвесим…
В нашу слабость – не верь!
Потому, что мы – зверь,
Пожирающий плесень.
Злой! С открытою пастью!
Мы – прозревший слепой,
Что готов идти в бой
С ненавистною властью!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621346
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 23.11.2015
Отпусти меня, ангел, пора уходить.
Ты же видишь, что всё истрачено?
Нам бессмысленно жить, совмещая пути,
Да и зря мы однажды начали.
Мы сидим визави, он заштопанным ртом
Завлекает к себе на сторону -
От горящей любви и ленивых истом
Запекаются в теле органы.
Он спалил мне нутро, но душонка пуста.
Пусть и было порой беспечно с ним,
К прожигающим кожу небесным устам
Мне привыкнуть не хватит вечности.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481367
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 22.11.2015
Вновь не хватит тоски, чтоб закончить строку.
Я в минувших летах нагрустился с лихвою
И теперь этот верный резерв берегу,
Чтоб однажды тоской поделиться с тобою.
Ты б узнала, зачем я бываю жесток,
Отчего безрассуден не в меру, подавлен.
Оттого ли, что близится скверный итог, -
Я так корчусь в попытках его останавли...
Но ты видишь, что я - лишь печальный игрок
Несуразной борьбы в череде поколений.
И грущу потому, что когда-то не смог
В этом теле родиться и вырасти гений.
Я не в силах, родная, тебя удивлять -
Заурядная роль с неприметной игрою.
Но, смотря на луну, недовою опять,
Чтоб однажды тоской поделиться с тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569041
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 22.11.2015
С надеждой на речку наш мостик глядит,
Он смотрит, когда здесь появится кит.
Ему говорят: Нет китов в речке, друг.
Но мостик им всем возражает: А вдруг?
А вдруг с океана кит в речку зайдёт.
Я должен увидеть как он проплывёт.
Известно, он любит фонтанчики лить.
Его попрошу и меня окатить.
А то над водою стою столько лет,
Помыть же меня тут желающих нет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484532
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 21.11.2015
В аду я встретила любовь,
Он был несчастен,впрочем,как и все.
И все страданья вновь и вновь,и вновь,
Легко он переносил,будто на земле.
Здесь люди после жизни не живут,
Здесь вам не рай у божества под боком.
Здесь радости уже не ждут.
А я любовь нашла,я глупая немного.
Зато среди агоний и смертей,
Где души плачут,просят облегченья,
На протяженьи нескольких недель
Любовь нашла живую,без сомненья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622470
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015
Несовпаденья странные,
Иль сложности судьбы?
И мысли вновь туманные
Со мной, а где же, ты?
Мы выживать стараемся
В безумной суете.
А может, мы теряемся,
Но кто подскажет, где?
2009г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406968
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 21.11.2015
Что же с нами со всеми случилось
В наши будни – безумные дни?
Человечество, ты разделилось
На безумные части свои:
Кто безумно в богов своих верует,
Кто, безумно отчаявшись, пьёт,
Кто безумно и алчно жирует,
Кто в безверии безумном гниёт;
Кто безумно в работе теряется,
О семье забывая притом,
И когда это всё выясняется
Так безумно жалеет потом.
Кто стремится с безумьем расстаться
Без прощения, душу лишь рвёт;
Кому с совестью важно остаться
Тот безумно страдая, живёт.
2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622822
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015
Червоніє нестриманий серпень розпеченим потягом.
Я стікав, наче річка у темінь ліхтарну з води.
Тво́я смагом насонцяна, счулена в серце, спекотина
Наче кликала і зазивала: ходи ж но сюди...
...Ти ледь йшла за своїм чоловіком з двома рушниками.
Я ...догнати – догнав: «Там ...Палац – Ви лишили? з піску?»
І гукало повітря моїми значними ковтками,
Перетворюючись в суховійну обіймку рвучку.
Чоловік твій, спинившись, ще швидше вперед владно рушив.
Ти ...очами мені усміхалася під капелюшком.
12.08.15 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599165
дата надходження 12.08.2015
дата закладки 21.11.2015
Сонце моє мінливе,
залишайся сьогодні удома.
Коли все пройде - невідомо.
Ти в мене таке хворобливе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622608
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 20.11.2015
Ти можеш безглуздо шукати чогось,
Долю сварити і гинути з горя,
Далеко блукати... Хоча воно ось -
Завжди по колу з тобою йде поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613384
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 20.11.2015
Навіть нічне небо падає вниз
і розбивається як скло на асфальті,
навіть ранкове місто
плює в нього сірою слиною.
Я розгубив себе, розгубив те, що
колись здавалось мені перевагою
в моїй недосконалій істоті.
Стою на чорній межі з
руками в білій фарбі,
хотів змінити колір неба,
а не змінив навіть шмат стіни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330849
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 17.11.2015
Папа, мне сбежать бы, не оборачиваясь
В те края, где есть ты и ветер…
Мне бы прямо идти, не сворачивая,
Да люблю я одного человека.
Как скажу я об этом, папа,
Хоть себе, хоть ему, хоть чужому,
Не спугнув это чувство некстати?
Боже мой, я душевно бездомна!
Знаешь папа, а с ним не страшно,
И в объятьях его теплее…
Папа, может быть это счастье?
Папа, как же мне быть смелее?
19.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477865
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 14.11.2015
Тихо спалить свіча знову ніч,
Впав донизу перлинами - віск.
Наші вирвались душі навстріч,
Щоб, торкнувшись,злетіти колись.
Серце подумки, миттю, в полон.
Шепіт пристрасті:"Твій я і так..."
Знаю, згину... завмер Вавілон,
Не вгамую жагу ту ніяк.
Через вінця, солодке - вино...
Не пролий, випивай і до дна.
Стану димом... туман, все одно,
Без вини, (не карай),чи - вина?..
Спалах цей - нескінченності мить?
Ніби плющ, обплітаю лозу.
Спрага сушить, а кров стугонить,
Але знов побіжу і в... грозу.
Тихо спалить свіча всю біду,
За любов, даниною - душа.
Я на плаху, не хочу...та йду,
Хоч убий, та не кинь... спокушай...
01.03.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563650
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 10.11.2015
..А для счастья не нужно причины:
Важно лишь оставаться собою...
Если есть настоящий мужчина -
Значит ты за надежной стеною.
Значит больше не надо бояться
Одиночества,страха и боли.
Если есть настоящий мужчина -
Можно слабость себе позволить...
На любимой щеке - щетина.
А в глазах - имена и даты.
Если ты - настоящий мужчина,
Мне не важно, что было когда-то..
И не нужно мне знать,с кем был ты,
И кого обнимал ночами...
Если ты - настоящий мужчина,
Я с тобой поделюсь мечтами...
А для счастья проста причина:
Греют мне не постель,а душу.
Можно быть настоящей с мужчиной,
Что заботой тревоги разрушит.
...И тогда не важны подарки,
Обещания, и положение...
Кода есть настоящий мужчина,
Сын и дочь - вот любви продолжение
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620019
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 10.11.2015
Я римую тебе у розширених моїх зіницях,
коли подих зриває всі межі твоєї інтимності.
Я вдихаю тебе і твій запах мені буде снитися,
твої очі і губи, і шкіра у колір невинності.
Я торкаюсь тебе - і мурашки твоєю шкірою.
Я їм заздрю і їх з тобою надмірній близькості .
Я не вірю тобі - я у тебе безмежно вірую!
Ми так високо вдвох , а довкола, чомусь, так низько всі.
Кожен день закипає в мені, а у тобі - топиться.
Я також там на дні буду, певне, колись захований.
Але поки по небу сонце так спрагло котиться,
не боятимусь вибухів бурь твоїх, злив і повеней.
Бо далеко десь там, вже на станціях наших потягів
ти в мені, я в тобі загубились надовго подумки.
Нас не знайде ніхто поки відблиски наших поглядів
так шалено і палко цілують небесні родимки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620012
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 10.11.2015