Коментар на поезію Труффальдіно
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759287
Я виводжу на спині нігтиком -
Тут ось квіточка, далі - губи
Ай... тут «стратила»! далі «віхтиком»
Мої пальці тебе голублять
Так от ніжно та ледь торкаючи -
Жартівливо і геть не в риму
Залишають цілунків парочки
Все ж відчутні, легкі, незримі
Я сміюсь і сама від лоскоту
Що на ребрах тобі лишаю
Децибели на тиші покотом
Розлягаються, ніч лякають
І вустами до вуст поглинуті
Затихають десь на вершині
Щастю нашому в жертву кинуті
Я з тобою.. я тут, єдиний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759410
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 17.04.2020
Хочеш визнати... Тяжко. Не скажеш ні слова за подих.
Перебільшуєш. Знову. Змовкаєш й сідаєш за стіл.
Замерзаєш. Не важко. А мозок по темряві бродить.
Не приборкуєш мови. Тремтиш, вибиваючи лід.
Керамічні тарілки виблискують в сяйві, якого
Ти ніколи не бачив. Бо згасли вогні у тобі.
Ти вже вичерпав стільки, що знов атрофуються ноги,
А душа вкотре плаче - не підеш нікуди. Лиш тінь
Вилітає із тіла. Забита скотина у стайні
І лежить, і ще дихає - чути тяжкий перегар.
За стіною дотлів твій останній недопалок. (Файно.)
В голові - дикий вихор, у тілі води вже нема.
Хочеш визнати... Тяжко. Не скажеш ні слова за подих.
Перебільшуєш. Знову. Лягаєш вмирати на стіл.
Замерзаєш. Не важко. Знов мозок по темряві бродить.
"Ти лиш вбий мене, слово.
Я вижити все ж не зумів."
XXII.XII.MMXVI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707844
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 27.12.2016
Молотили слова. Домололися.
Ти молися йому, поки молиться.
Ти... Зривайся з кінця й до кінця тепер,
Зацвітає гарячий полин з ребер.
Зацвітає, ключицями в'ється він,
Наче твій ненароджений вчора син.
Наче тиха, вночі жаска, вода,
Наче ніжна, тремтлива, сліпа біда.
Розвиваються струнами із хребта
Зойки синього на мілині кита.
Срібний чайок стихаючий клекіт-спів,
Щоб померти сьогодні не зумів.
Затуляється місяць хмарами уночі
Кит співає останній з усіх плачів,
Засинає він, завмирає син
Із ребер твоїх пророста полин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703697
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
(Це лиш вибіркове ім'я. Називайте, як хочете, але суть - одна і та ж.)
Кожен рік, кожне диво - це темінь,
Кожна кров багача - це мій празник.
Кожен біль брата - це вина келих,
Що допили до дна вищі класи.
Я сховався у кронах від них, щоб
Потім вдало прийти і помститись.
І Тюрингія стала рідніша,
Адже там добрі люди і лиця.
Кожне діло моє - для них злочин,
А закони писались "святими".
Я ніколи не дивлюсь у очі,
Я не бачив їх більше своїми.
Щастя й горе - це білий та чорний
Вузлики, що сплітаються в диво.
Їх підтримка - основа гармоній...
Та в братів лиш майбутнє мінливе...
Знаю я, що мене упіймають,
Аби мої діла припинити.
Та чи варто садити на палю,
Щоби помсти товкти милі квіти?
То така ваша правда, панове...
Я не з вами живу, я - відлюдник.
Не те їм, п'ю, не та в мене мова,
І між нами завжди війна буде...
29.08.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686357
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 12.09.2016
Я вдома. Та домом це зараз можливо назвати?
Учора опівночі зникли всі - дехто лишився,
І кожен вважав, що фортецю із рідної хати
Збудує. В'язниця...
В'язниця натомість для тих, хто хотів виживати,
Хоч навіть не думав, що трапиться дещо подібне.
Обприскане тіло ураном із волею - атом
Зробив з мене діда,
Хоч я молодий і ще можу ганятись за світом,
Який відкриває щодня щось нове, невідоме.
Та сталося так. Тепер ми не побачимо світло...
Чи вб'є мене втома?
В житті було мало далеких, тривожних мандрівок,
Бо рідний асфальт колихав чорну й стомлену душу,
А кожна цеглина містила історію, діло,
Що добити мушу...
Здавалось, що небо, поблякле і трохи блювотне,
Щораз привертало увагу, дощило кислотним,
Дорогу нову відкривало в безмежжя, польоти.
А поки робота...
Обмежені постріли, темні сліди, пси надворі -
Картини, що стали зображенням наших реалій.
А також руїни елітних веж, що линуть вгору,
До чаші, Граалю...
Колись там торкались до нього не раз і не двічі,
Кидаючи напризволяще подібних на мене.
Тепер нема люду. І ранок нас більше не кличе,
І вечір - зелений.
Тепер ми відчули, як легко Чорнобилем стати,
Але чи вартує таких жертв війна? Ні. Ніколи!
Залишити пустку і пертись подалі, на страту
Лишивши нас, голих...
Тепер світанкова роса роз'їдає рослини,
Вода помутніла від хімії в тихім потоці...
Та плем'я плекає надію, що ми колись стрінем
На пагорбі Сонце...
02 - 04.08.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681718
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 04.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.07.2016
Заплющ очі й відчуй як хтось
Залишає свій гарячий подих
на твоїй шиї
По ній
мимоволі пробігає отара самотніх мурах
Коли губи
торкаються шкіри
І шепочуть тобі
"добраніч"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678439
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 16.07.2016
[i]Повір мені, інколи, навіть демону необхідне про́щення.
А той, хто від світу сховався, просто у пошуках розуміння.
Зло і добро у душах людей – не більше ніж розчини
Моральних здобутків й зневаг цього покоління.
Бувають хвилини, коли й атеїсти моляться Богу,
Коли найсильніші розчарування все таки несуть надію.
Кожен у цьому житті будує сам собі дорогу
І сам обирає, коли й через що зрадити мріям.
Час-від-часу, навіть мертві стікають сльозами,
І німі розривають власним криком простір та матерії.
Дуже часто не лише мости горять за нами,
А й падають в прірву цілі імперії.
Подеколи, й непорочні гріхами забруднюють душі,
Шукаючи за́вжди й у всьому небесні знамення.
Інколи, навіть боги до болю людського байдужі,
А деяким демонам так необхідне проще́ння. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673146
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 09.07.2016
Серед хвиль, серед натовпу газів, машин і скелетів,
Оповитих навколо одежею, м'ясом і зором,
Проглядалися зорі, які не були ніким стерті,
Та складалося враження, що із них кожен є хворим.
Всі амфібії вийшли на сушу, щоб сенс відшукати,
Адже море зустріло їх пилом, вогнями та кров'ю.
Та якщо повиходили - жийте, піклуйтесь про хату,
Бо якщо з моря вигнали - суша простягне долоню?
Кожна зірка блищить і старається вийти до неба,
Але серед машин і скелетів такі завжди гинуть.
Море цього ніяк не допустить - до світла їм треба.
В них білі блищать, а на суші - лиш чорні перлини.
07.07.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676733
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016
Ритм мого серця - вагонами...
Двори дитинства - перонами...
Небо сіріло побоями,
А ми були не готовими...
Кам'яні скелі - сльозами...
Вода із Учан-Су - грозами...
За що мене так нищили?
За що карали дозами?
Тихі піски - муками...
Фонтани сліз - звуками...
А ми посеред смерті
Спів життя прагнемо слухати...
Голос народу - дзвонами...
Подих чужих - воронами...
Корені окривавлені...
Ритм мого серця - вагонами...
18.05.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666780
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2016
Уділ забутий... Смак старої слави...
Розвіяні в повітрі перемоги...
[i]Голодні скелі пожирають травень...[/i]
А унизу тече земляна повінь...
Суха приправа додає до митей
Нові амбіції, нові страждання...
[i]Голодні скелі пожирають липень...[/i]
Блукає по землі старенька пані...
Один лиш крок убік - і ти вже попіл...
Тут не цінують люду із каміння...
[i]Голодні скелі пожирають жовтень...[/i]
Не проростає із хребта насіння...
Туман вдивлявся небесам у вічі...
Сховалось сонце у своїй конторі...
[i]Голодні скелі пожирають січень...[/i]
І тонем ми у темряві, у морі...
***
Притихли ми... Навколо лиш химери...
Засідання... Працює чорна рада...
І бункер височіє з полімерів,
Де рідний наш "диявол носить Prada"...
А ми внизу... Та й рідним буде скоро...
Бо треба взяти штурмом ту фортецю...
Лиш шепіт наш... А здалека йде гомін
Від гір, що посилають вістку спеці...
Диявол, скелі... Нам туди керунок...
Навіщо жерти бідні пори року?
Нам з ними добре... Тоді нащо клунок?
Щоб як Чурай - ніде ступити кроку?
Ідем униз... Одні лиш коридори...
Он сходи вгору... І вперед до неба!
Прокинься, Сонцю! Піде скоро Мордор...
Ти ж знаєш, що тебе нам тільки треба,
А решта зацвіте, як є опіка...
Життя прийде, як буде тепла днина...
Без тебе тільки сумно, тільки гірко,
Без тебе в дім прийшла сумна година...
Він не чекав... Стояти! Кидай зброю!
І вимикай пожирачів свободи!
А він лежав... Лежав... Вниз головою...
Він спав... Як сплять зачумлені народи...
І вимкнули... Пройшло немало часу,
А потім... хмари відійшли подалі!
З'явилось Сонце! Палкі ритми джазу...
І пори року випускає камінь...
***
Уділ забутий... Смак старої слави...
Запахли у повітрі перемоги...
[i]Голодні скелі випустили травень...[/i]
І забуяли травами дороги...
Окріп вологий додає до митей
І радості, і доброту, і щастя...
[i]Голодні скелі випустили липень...[/i]
І впасти в світло тепера всім вдасться...
Один лиш крок - це вже шляхи до сотень,
Які чекали виходу на поле...
[i]Голодні скелі випустили жовтень...[/i]
Усе прекрасно, хоч дерева голі...
А хмари з Сонцем чи зійшлись на віче,
Чи в волейбол пограти захотіли...
[i]Голодні скелі випустили січень...[/i]
А от тепер природа має сили...
***
Крадіжки - це плювок в серця навічний,
Бо без чогось прожити вже не зможуть...
А от подумай - ти когось скалічив...
Чи хтось забуде? Жити так хтось зможе?
Не зможе й не забуде... Запевняю...
Живи тим всім, що завжди в тебе є...
І будуть люди, й буде шепіт гаю...
Чи може квіти прагнуть не Едем?..
28.03.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655305
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Хтось випалив смішну трагедію на твоїх раменах
Блідих і прозорих, немов стрекозині крила.
Немовби полярні ночі очі твої для мене
Немовби полярні дні ти для мене, мила.
Я бачу туман, що згустився й застиг між твоїми ключицями.
Я бачу чайок, що тихо клекочуть у вухах.
Ти заворожуєш своїми словами чистими
І німими фразами тільки у твоїх рухах.
Цілую відмітку на безіменній фаланзі.
Я такий безіменний сьогодні, як і вона.
Здається, учора ліанами плелись у танці
Здається, завтра ти знову будеш одна.
Здається, кориця доповнює м'ятний чай.
Здається, сонце вже знову зайшло на сході.
Здається, ми граємо в хованки чи у квача,
Насправді ще досі шукаю тебе . У переході.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648676
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016
зацвіли калачики
на вікні
в місяці у березні
навесні
і хмаринки-клаптики
в вишині
на дощі гуртуються
на рясні
вітерець хитається
п"яний бо -
мов щодуху дмухає
у тромбон
а то стиха затишно
в саксофон -
викрадає злодієм
спокій сон
вже імжа серпанково
з неба хвиль
сіє містом холодно
крапель пил
парасолі квітами
обопіль
з юлиць осміхаються
в березіль
та не мжа спадає вже -
мокрий сніг
вітер буревіями
знавіснів -
ломить парасолі всі
лупить з ніг
в місяці у березні
навесні
знагла рвучко стукає
в оболок
в двері змерзло дихає
і в замок -
просить обігрітися
зовсім змок
красного вина мого
хоч ковток
все божиться скиглить все -
то не він
влаштував зимовий цей
сніговій
що весні бажалося
змов і змін
капризує строями
в перемін...
двері мої щільнії
і міцні
гомін вітру слухаю
в напівсні
і складаю віршики
все сумні
у собі тримаю їх
навесні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648393
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016
Студенти філфаку і Ку-Клукс-Клан,
Кожен одеський нормальний пацан,
Навіть останній із Могікан -
Всі завмирають при слові Жадан!
Черниці скидають і рясу, і сан,
Дівчата кидають і хлопців, і план.
Я відчуваю їх збуджений стан,
Коли окуповує сцену Жадан.
З пустелі покірно іде караван,
Будда спускається з гір та саван,
Здається, книгарню беруть на таран:
Це на полицях з'явився Жадан!
Не продаються Тора й Коран,
Вбив Шахрезаду підступний султан,
Не порятує казковий саван,
Коли "Капітал" зачитає Жадан.
Друг-інтроверт викидає диван,
Друг-депутат забуває путан,
Яхту втопив нігіліст-капітан,
Так попросив їх зробити Жадан.
Навіть у мертвих порветься пукан,
Дівчата, знімайте жаркий сарафан!
Передчуваю безмежний фан,
Давайте кричати хором.
P.S. Якщо тобі присвячують оди ще за життя -
ти випереджаєш час на кілька кроків.
Але що лишиться від цієї слави після твоєї смерті,
коли життя тебе пережене?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647421
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Світ очима смерті виглядає зовсім не так, як світ , очима життя.
Я зрозумів це, коли вперше зустрів ЇЇ.
Вона була ще дитиною, але мислила по-дорослому.
- Ти ідіот ,- сказала вона мені.-Я йду за тобою не тому, що загубилася. А тому, що...
Її слова потонути в гулі автостради.
Починав накрапати дощ, благодатний дощ. Консервна банка міста віддалялася, залишаючи при собі свій шум і задушливу спеку. І людей, що розпікають повітря диханням і думками, і рухами, і слізьми.
Її запилюжені ноги вкрилися брудними патьоками куряви й роси, холодної та пекучо-чистої. Скільки їй років?
- Скільки тобі залишилося?- натомість запитав я. Й одразу ж пошкодував.
Вона глянула на мене скептично, і я чомусь згадав, що, можливо, забув вимкнути плиту і, можливо, мій дім зараз... Уже не мій дім. Тепер там живе полум'я і газ і конають в агонії всі мої скарби, які, по-суті , не можна й скарбами назвати. А може, у мій дім вдарила блискавиця й саме зараз там замкнуло електричні дроти ...
-Я вічна,- вона вивудила мене з океану думок словом, немов рибу сачком, немов робила це завжди, і викинула на дорогу.
І от я знову йду.
Під моїми ногами подзвонюють камені. Я подумав, що варто таки витягнути з підошви канцелярську кнопку, яка уже тиждень дає про себе знати дзвоном і падіннями.
Я хапнув повітря, але вдихнув повітря, а не воду, бо єдина вода - це роса на траві та її ногах . Та і я раптом усвідомив, що я не риба. Я - людина.
І подумав, що краще би я був рибою. Тоді я б менше думав. Тоді б я взагалі не думав.
Вона крокувала поруч і бите скло вирізало узори на її стопах, напевно, уже затверділих від довгої ходи.
Я подумав, що варто б взяти її на руки, але раптом усвідомив, що уже стою на порозі свого дому. Тихого й неушкодженого.
Вона досі була поруч.
Я одразу зрозумів, що вона прийшла за мною. І мені стало чомусь її шкода.
- Ти втомилася? Хочеш чаю?
Вона дивилась на мене втомлено, очима кольору незабудок. Я зрозумів, що зараз вона скаже "ні".
Вона дитина, але вона не капризуватиме, якщо я нічого їй не дам. Тому, я старанно намагався приготувати їй щось смачне.
-Я хочу вермішель.-Вона скептично оглянула моє підгоріле творіння з двох яєць і макаронів і відсунула від себе тарілку,-і кави з молоком.
- Червоного чаю.
- Кави з молоком.
Я здався і запарив їй дешевої мівіни. Поки вона заглядала під кришку , випускаючи назовні клуби пахучої пари, я шукав у холодильнику молоко.
- Ти уже виклав його ,- вона знову дивилася на мене.
Я відчув себе ідіотом, взяв молоко і поборов бажання вказати на її недоліки. Напевно тому, що я не бачив цих недоліків. Вона була ідеальною.
Я глянув на її брудні ноги і зрозумів, що це не її провина. Це моя провина.
- Молоко втекло.-вона намотала макарони на виделку.
Напевно так само натягуються мої нерви з кожною секундою її перебування в моєму домі.
"Впіймавши" молоко, я змішав його з чорним напоєм на дні великої чашки. Світло-коричневі розводи впивалися в темряву кофеїну , розсікаючи його й підкоряючи собі.
Вона голосно покалатала виделкою у розсолі .
І я усвідомив , що, ось-ось, і весь магічний напій кави з молоком зараз переллється через вінця й поспішив подати його на стіл. Вона надпила й скривилась, очевидно , не оцінивши мою хитрість.
- Дати цукру?
- Це не кава з молоком.
Я зітхнув.
-А що це, по-твоєму?
- Це молоко з кавою.-вона знову припала до чашки ,- дай цукру.
Коли крупинки розтанули, вона почала пити з більшим задоволенням. А може, вона робила це, щоб я не ображався.
Я спожив свою невдалу страву і вирішив , що час вирішити, що з нею робити. А їй - вирішити, що робити зі мною.
Але спершу ванна. Так. Ванна це головне.
Намагаючись не зустрітися з нею поглядом, я опустив його на підлогу й майже одразу вперся чолом у двері.
Вона скептично звела брову. Я спиною відчув це.
- Ти помиєшся самостійно?
-Я схожа на жертву педофіла?
Я знову відчув себе ідіотом.
- Так, я сама,- вона звелася й пішла в ванну, залишаючи на підлозі маленькі брудні сліди.
Напевно зрозуміла,що сарказм мені не знайомий.
Я заснув з думкою, що було б непогано не йти завтра на роботу. Повертатися в місто не було сенсу. Сенсом була контора , де я працював уже три роки.
Вона прийшла до мене вночі . Тихо схилилася, торкнувшись холодними пальцями моїх скронь. Вона залізла у щілину між мною і спинкою дивану й обхопила мене за шию руками. Я накрив її, бо вона тремтіла . Здавалося, вона от-от розсиплеться від холоду, що тягнувся за нею невидимим шлейфом, немов чума.
З міста у місто.
Яку відстань вона уже пройшла? Скільки часу вона уже йде?
- Скільки тобі ще залишилося?
-Я вічна,- надламаний голос її відскочив від стін мені у вуха.
Вона лише дитина.
Ні.
Вона не лише дитина.
- Тобі приснилося щось погане?- Звісно, вона дитина.
- Мені завжди сниться темрява.
- Тобто нічого.
- Тобто темрява.
Я зітхнув. Питання про те, чим відрізняється «нічого» від «темрява» так і спинилося на півдорозі, десь у гортані. Можливо, я просто не хотів чути відповідь, можливо, просто побоявся.
- Ти був кмітливішим, коли вийшов з міста. – сказала вона.-Я одразу це помітила. І молодшим.
- Справді? Напевно тому, що з роботи раніше…
-Ні. Тому, що на тебе впала роса.
- Давай спати.
Вона перебирала пальцями волосся в мене на потилиці. Від неї пахло холодом, як би я не накривав її. Холодом, який не схожий на жоден холод, який може відчути людина. Вона притулилася щокою до мого плеча і заплющила очі.
-Добраніч...
Я забрав волосся з її щоки. Тепер вона здавалася мені дорослішою. Набагато дорослішою, ніж коли я вперше її побачив. Можливо тоді вона не виглядала такою втомленою, як зараз, коли нарешті заснула.
Я знову подумав, що було б непогано не йти завтра, тобто уже сьогодні, на роботу.
І відчув себе ідіотом.
Раніше я б ніколи не подумав, що випадкова зустріч обернеться таким. Вона виділялася з натовпу, можливо, ростом, можливо, холодом.
Вона мирно сопіла майже у мене від вухом і від цього мені зробилося чомусь спокійно. Вона була схожа на кошеня, яке викинули з коробки , у якій воно спало і ховалося від зливи.
Раніше я хотів завести кота, щоб мене хтось зустрічав з роботи. Можливо, варто було завести не кота, а сім'ю, проте, чомусь тоді мені це здалося непотрібним.
- Добраніч,- мій шепіт видався мені надто голосним і потонув у нічній тиші.
Я заснув, коли цвіркуни за вікном припинили жебоніти і почався дощ.
Дощ завжди мене заспокоював . Дощ і зоряне небо.
Сьогодні я знайшов половину себе. І спав спокійно, вперше за кілька років.
Коли я прокинувся, у мене було чотири лапи і теплий ніс. Вона все так само мирно сопіла, обіймаючи мене за шию і водячи пальчиками по шерсті. Вона була маленька і тепла і мені хотілося її оберігати.
Тіло було гнучке і легке.
І я відчув, що ніч наповнила мене зорями й теплом нагрітої за день землі.
Я поклав голову на лапи і спостерігав, як повільно прокидається моя смерть.
Вона була молодшою, ніж здалася мені при першій зустрічі.
- Доброго ранку,- сказала вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647198
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
у текст документі прикріплено.настискати на кнопку
зміст
розділ шостий до невідомої долі...........................28стр
розділ сьомий Боден і Хезлон .....................................32стр
(*5) Дада - старший брат.
Я і до 16 го розділу перекладав Аріеля ,але знайшов в інеті ,що його уже переклали Моргаєнко
і тут його можна знайти нарешті на українській мові
http://ihavebook.org/books/447618/lyudina-scho-znayshla-svo-oblichchya.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646887
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
Що було, тому більше не статись у світі..
Споглядати одвічно..Скажи-но на милість,
задля чого породжена лагідна щирість
і відвертість твоїм зневаганням забиті?
Те що мала, з тобою\без тебе - у прірву.
Ми же грали у шахи: хто кого переможе.
Наше поле - не дошка,а місто тривожне
Шах і мат..як тепер тебе з серця я вирву?..
Незалежна і вірна, далека й кохана
Що було, тому більше не статись у світі..
То є щастя для тебе, що кожної миті
цвіте.
Прощавай, переможцю.
Твоя не жадана.
22.2.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645881
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 23.02.2016
у текст документі прикріплено.настискати на кнопку
зміст
глава третя досліди містера хайда ............12стр
розділ четвертий друзі.....................................20стр
розділ п'ятий на новій стежині.........................22 стр
(*5) Дада - старший брат.
пародія на Аріеля.
Росіянин сказав Україні - лягай!
ПОтім зробив операцію і в сні зробив Україну своєю.
Проснулася Україна . Без цноти.
Але тепер росіянин береже Україну як повітряну кулю.
-А як втече ,Україна?
Треба було супровід до неї приставити і замкнути в кімнату без вікон!
Пародія на Аріеля (фільм)
Доктор Хайд вибрав добру людину.
І використав гіпноз на ньому.
- Тепер ти руський!
-А я літаю ?- спитала Україна.
- Тільки по-моєму наказу.
- Понятно ,значить,не літаю.
По небу летела летучая мышь,
За нею летела летучая кошка.
По небу летів кажан,
За нею летіла летуча кішка.
А потім полетів іще і баран.
A bat flew on sky,
A flying volatile lady-cat flew after her.
bat
cat
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645577
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 23.02.2016
Класти пальці на неї, немов на глину
Формувати і запах, і смак , і звук
І не знати чи щось тримає за спиною
Ця одна рука або вісім рук
Наближатись, відходити ближче - далі
Відганяти біду і чекати біди
І чекати, що змінна отямиться сталою
І не хотітиме більше піти
Вести зором по кругу, навколо осі́
І навколо думок про просте
І Ніщо може бути підвладне осі
Якщо квіткою проросте.
Класти пальці на неї , немов на глину
Формувати і запах, і смак, і слух
І не знати чи ніж тримає за спиною
Ця одна рука чи цих вісім рук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646406
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
у текст документі прикріплено.настискати на кнопку
зміст
глава перша ................1стр
глава друга дандарат.............8стр
глава третя досліди містера хайда ............12стр
(*1) Дхоті - чоловічий одяг, дещо середнє між штанами і спідницею.
(*2) Заміндар - поміщик.
(*3) Гуру - учитель.
(*4) Саніаси - святий.
(*5) Дада - старший брат.
( див. "прикріплений файл"! )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645138
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
бери її тіло
тримай
притискай
бери її душу
тримай
і кохай
бери її губи
цілуй
і кусай
тримай до синяків на руках
даруй щастя до сліз на очах
цілуй до крові на губах
не відпускай
просто
тримай
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635385
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
Чому я зачаровано до тебе пригортаюся?
Чому я безпробудно так сумую кожен раз?
Хто скаже де взялося це, і що зі мною сталося,
Хто в битві серця з розумом мене пошле в запас?
Хто скаже, як забути все, залишити в минулому
І розчинитись в осені, забувши про вогні.
Вогні, що тепло котяться з очей, зронивши струмені
Я весь палаю, віддано пожар горить в мені
Я, віриш, переміг би це, та ось твоя мелодія
Проноситься над зорями складаючись в пасаж
І серце моє зломлене, свій тихий ритм прискорює
Ну як ж з душі це вирвати? Що ж лишиться у нас?
У нас звичайно лишаться, поля покриті інієм
Тим інієм що весело, прокотиться в сніги,
А там зими хурделиця, мороз на сни розмінює
За нею сонце лоскотом тепло пошле в луги.
А також десь остануться, слова невчасно сказані,
А може і не сказані, та все ж таки слова
Вони ж до тебе линули, та тільки були зв'язані
Мотузкою із слабості, яка в душі жила.
Ну що ж таке без тебе я, не варто навіть думати,
Не варто і представити, який без тебе я -
Під липами самотності, на вітру вічний шум іти,
Твій образ ніжний сіяти на пам’яті поля.
Цих рук тоненькі розсипи, і губ осіннє полум'я,
Що так неперевершено, та вірно гріє світ;
Чому ж я закохався так, чому тобою повен я
І хто ж мене, безкрилого, відправив в цей політ?
Мені б машину часу і, я легко, просто граючись
Вернуся в дні безпечності, потік цей розломлю
Та все ж на круг відносності, в початок повертаючись
Я знову очі ніжні ці, мов сонце полюблю...
Тому я наче проклятий, до тебе пригортаюся,
Тому я неприкаяно, сумую кожен раз,
Тебе люблю мов осінь я, бо що ж мені осталося
І серце, хоч із ранами, та все ж не йде в запас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628865
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
Я тебе, заберу собi,
Ти будеш тепер, моя власна.
Й вiдразу освiдчуся тобi,
Чому нi?- Ти така прекрасна.
Я тебе заберу собi,
Обiйму, й не вiдпущу нiколи.
Напишу, купу вiршiв тобi,
Напишу. Просто. Задля приколу.
Я тебе заберу собi,
I уста твої, поцiлунками вкрию.
Подарую, всi зорi тобi,
Мiсяць знiму, й мов кулон.. ..на шию.
Я тебе заберу собi,
Вiд людей, я тебе заховаю.
Ти моя лише.. У тобi
Моє життя. Я без тебе вмираю.
Я тебе заберу собi.
Пiдiйду i вiзьму за руки..
Й не скажу нi слова тобi.
Заберу. Заберу, навiки..
Я тебе заберу собi..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538562
дата надходження 21.11.2014
дата закладки 13.12.2015
Давай ми будемо просто мовчати.
Нiч вся попереду. Пiдвiконня, дощ..
Давай отак мовчки спостерiгати
За самотнiм людом, що тiкає iз площ.
Давай будем поглядом тихо кохати..
Давай створим свiт, мiж нами, для нас,
В який з головою ми будем пiрнати,
Й забудем про все, й зупинеться час.
Давай годинами мовчки сидiти.
Навiщо слова? Забудьмо їх всi..
Лиш доторком рук давай гомонiти
Про те, що кохати так вмiють не всi.
Давай загубимось у поцiлунках
I в раю обiймiв давай заблукаєм.
Давай потонемо в наших стосунках,
Давай мовчати, що так ми кохаєм..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584705
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 13.12.2015
Якби я стала комахою,
Я б відчула себе невдахою.
Все чого я добилась у соціумі
Зникне, й надам перевагу емоціям.
В повітрі відчутно вібрації
Від мого серцепульсації.
Почувши слово інтелігенції,
Впаду на дно суспільства по інерції.
Мій внутрішній світ не змінився,
Та край навколо зупинився.
А я світ наш змінити ломився.
Та вчасно на щастя отямився.
Людьми керує суспільство.
Головними є начальство й насильство.
В моді взаємопризирство,
Де ж в наші дні донкіхотство?
Не кричи що ти, не такий.
Надіваючи маску, обличчя закрий.
Будеш з людьми, скажи що німий.
Внутрішній світ свій назавжди закрий.
Думай про себе поки в тебе є час.
Рідні і друзі забудуть Вас враз.
Не забудуть ніяких образ,
Разом і хором скажуть: "Я пас".
Скільки у світі таких забутих "комах"?
Ми бачим щодня їх біля нас.
Давайте дамо їм ще один шанс,
Поглянемо в очі своїх негаразд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616043
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 25.10.2015
Не знатиму, куди себе подіти,
Тиняюся між прірвою і лезом каяття.
Тобі вдалось мої чуття роздіти
Й лишити мерзнути на ґрунті забуття...
Ти йшла від мене у осінню слоту,
Той дощ ридав від гіркоти думок.
Моя печаль знайшла собі роботу,
А я ще рік чекав на твій дзвінок...
Та знаю, все це - марна справа,
Кохання потяг розчинивсь у далі.
Хіба що спогад - весняна оправа
Малює сонечком очей ясні коралі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587609
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 25.10.2015