Я сьогодні була там - на кладовищі твоїх колишніх коханок. Саме тут я маю зустріти останній день, який ми проведемо разом.
Я вже знаю, що ти приготував місце для мене - бачу по очах. Я ще не набридла тобі, але вже почала втрачати аромат. Що буде далі – ти й сам знаєш... Після аромату я втрачу яскравість фарб і принадність голосу. Моє тіло все ще буде прекрасним, але не новим. От тоді ти і відведеш мене на це місце...
Я бачила ці могили – вони надзвичайні, бо ти нікого не ховаєш у землю. Це кладовище схоже на дивовижний парк скульптур. Ти вкриваєш колишню коханку воском, робиш з неї ляльку і навіть іноді навідуєшся з квітами та цукерками. Тоді вона оживає на декілька годин, починає світитися в надії, що ти забереш її звідси, але... Але ти залишаєш минуле у минулому. І йдеш.
Я бачила свіжі поховання – ці жінки ще не зовсім отямились від того, яким чином опинилися тут. Вони ще трохи світяться, їх очі ще не потьмяніли – їм не хочеться вірити, що вони опинилися серед колишніх. І, водночас, вони намагаються вирахувати загальну кількість своїх нових сусідок, кожна з яких свого часу вірила в те, що вона – єдина. Чи хоча б у те, що найкраща. Дарма.
Бачила навіть двох дівчат, які стояли поряд. Наче вони й не були знайомі за життя, але ти чомусь поховав їх разом, навіть примусив триматися за руки...
Бачила могилу мудрої жінки. В неї просте красиве обличчя, а очі... очі сповнені любові до тебе – любові, близької до материнської. Такої, що приймає, розуміє і не докоряє...
Бачила скульптури літньої жінки і юної дівчини. Вони стоять навпроти. Ти зробив так навмисне - для того, щоб нагадати, як вони заздрили одна одній за життя. Старша страждала, що не може привабили тебе тілом так, як юна, а мала заздрила старшій через те, що не може зацікавити тебе певним досвідом...
Я бачила страшні воскові скульптури – це жінки, які ревнували тебе, влаштовуючи армагеддон... Ти вщент розбив їх життя, аби вони не зруйнували твоє. Вони так і застигли під шаром воску – зі злими очима та уїдливими посмішками..
Я бачила заміжніх жінок. Їх видавав розгублений погляд – вони нарешті зрозуміли усю драму свого вчинку... Мабуть, з ними було не найцікавіше, але найбезпечніше за їх життя.
Я бачила багато. А тому, мабуть, достатньо.
«Саме тому мене не буде серед них!» - сказала я тобі та.... завмерла навіки на зеленому пагорбі – рівнем вище за інших.
З погордим обличчям та величною поставою.
На кладовищі твоїх колишніх коханок....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667686
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 08.10.2016