брама: Вибране

Суботнє сонце

Кладовище колишніх коханок

Я  сьогодні  була  там  -  на  кладовищі  твоїх  колишніх  коханок.  Саме  тут  я  маю  зустріти  останній  день,  який  ми  проведемо  разом.  

Я  вже  знаю,  що  ти  приготував  місце  для  мене  -  бачу  по  очах.  Я  ще  не  набридла  тобі,  але  вже  почала  втрачати  аромат.  Що  буде  далі  –  ти  й  сам  знаєш...  Після  аромату  я  втрачу  яскравість  фарб  і  принадність  голосу.  Моє  тіло  все  ще  буде  прекрасним,  але  не  новим.  От  тоді  ти  і  відведеш  мене  на  це  місце...

Я  бачила  ці  могили  –  вони  надзвичайні,  бо  ти  нікого  не  ховаєш  у  землю.  Це  кладовище  схоже  на  дивовижний  парк  скульптур.  Ти  вкриваєш  колишню  коханку  воском,  робиш  з  неї  ляльку  і  навіть  іноді  навідуєшся  з  квітами  та  цукерками.  Тоді  вона  оживає  на  декілька  годин,  починає  світитися  в  надії,  що  ти  забереш  її  звідси,  але...  Але  ти  залишаєш  минуле  у  минулому.  І  йдеш.

Я  бачила  свіжі  поховання  –  ці  жінки  ще  не  зовсім  отямились  від  того,  яким  чином  опинилися  тут.  Вони  ще  трохи  світяться,  їх  очі  ще  не  потьмяніли  –  їм  не  хочеться  вірити,  що  вони  опинилися  серед  колишніх.  І,  водночас,  вони  намагаються  вирахувати  загальну  кількість  своїх  нових  сусідок,  кожна  з  яких  свого  часу  вірила  в  те,  що  вона  –  єдина.  Чи  хоча  б  у  те,  що  найкраща.  Дарма.

Бачила  навіть  двох  дівчат,  які  стояли  поряд.    Наче  вони  й  не  були  знайомі  за  життя,  але  ти  чомусь  поховав  їх  разом,  навіть  примусив  триматися  за  руки...

Бачила  могилу  мудрої  жінки.  В  неї  просте  красиве  обличчя,  а  очі...  очі  сповнені  любові  до  тебе  –  любові,  близької  до  материнської.  Такої,  що  приймає,  розуміє  і  не  докоряє...

Бачила  скульптури  літньої  жінки  і  юної  дівчини.  Вони  стоять  навпроти.  Ти  зробив  так  навмисне  -  для  того,  щоб  нагадати,  як  вони  заздрили  одна  одній  за  життя.  Старша  страждала,  що  не  може  привабили  тебе  тілом  так,  як  юна,  а  мала  заздрила  старшій  через  те,  що  не  може  зацікавити  тебе  певним  досвідом...

Я  бачила  страшні  воскові  скульптури  –  це  жінки,  які  ревнували  тебе,  влаштовуючи  армагеддон...  Ти  вщент  розбив  їх  життя,  аби  вони  не  зруйнували  твоє.  Вони  так  і  застигли  під  шаром  воску  –  зі  злими  очима  та  уїдливими  посмішками..

Я  бачила  заміжніх  жінок.  Їх  видавав  розгублений  погляд  –  вони  нарешті  зрозуміли  усю  драму  свого  вчинку...  Мабуть,  з  ними  було  не  найцікавіше,  але  найбезпечніше  за  їх  життя.

Я  бачила  багато.  А  тому,  мабуть,  достатньо.

«Саме  тому  мене  не  буде  серед  них!»  -  сказала  я  тобі  та....  завмерла  навіки  на  зеленому  пагорбі  –  рівнем  вище  за  інших.  

З  погордим  обличчям  та  величною  поставою.

На  кладовищі  твоїх  колишніх  коханок....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667686
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 08.10.2016