Надкусила я кохання
Яблучко з Едему...
По одній тепер дорозі,
Разом ми ідемо...
Ти такий!!!..що просто мало
Слів щоб описати...
Як дивлюся в твої очі
Хочеться літати...
Так люблю я твоє личко
Що рум'янцем світить...
Найніжніші в світі ручки,
В котрих тільки мліти...
Від усмішки я п'янію...
В погляді - топлюся...
Серце моє шаленіє
Коли притулюся...
Мої пальчики кохані
Долоньки тепленькі...
Все моє...таке бажане...
Все таке рідненьке...
Поцілунками покрию
Носик, губки, очі...
І на вушко прошепочу
Мій ти найсолодший...
Я люблю тебе, мій милий...
В цілому - кохаюсь...
І від серця свого ключик
Тобі довіряю...
Не віддам тебе нікому
В обіймах сховаю...
І не змучусь повторяти...
Те як я кохаю!!!
Найніжніший в світі хлопчик...
Янголятко з неба...
В цьому світі вже нікого
Не хочу й не треба...
Надкусила я кохання
Тепер з'їм до краю...
Я до цього не кохала,
І не покохаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579054
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 21.03.2016
Духмяним цвітом встелена стежина
До батьківського саду в літню пору
В повітрі пахне терпкістю ожина
А небо манить очі вгору...вгору...
Малює літо сонячно, барвисто
Пастеллю краєвиди і простори
І засмакує вишнями дитинство
Відновлюючи в пам'яті узори.
Високі трави розцілують ноги
По них я побреду, мов оп'яніла
І поглядом шукатиму пороги
В котрих ми ще малечею буйніли.
Там вітер старим віттям захитає
Приспить на каруселі дике птаство
За хмарами десь нічка позіхає
Ховаючи від всіх столике царство
Знов хмільно засмакує тихий вечір
Розчиниться душею в краплях, лячно
Туманом розлягаючись на плечі
Засне усе так легко й необачно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588872
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.03.2016
Хотіла б я для тебе просто бути
Яскравим спогадом в сірих думках
Миттєвістю котрої не сягнути
Іскринкою в засмучених очах...
Примарою прийду і розчинюся
Нехай не справжня, але не чужа
Я мріями для тебе розіб'юся...
Пройдусь по лезу гострого ножа...
Хотіла б у тобі лиш мить прожити
Хвилинку вкрасти із твого життя
У твою душу всю себе вмістити
Без страху без вагань і каяття...
Зберу усі частинки твого серця
В своїх долонях вигрію його
Зцілю і склею ніби це люстерце
Щоб болю більше в ньому не було...
Хотіла б я для тебе сонцем стати
Водою впасти у жарку пору
Без крил з тобою в небі політати
Забрати із душі гірку журу...
Хотіла б щоб ти міг мене любити
Нехай не наяву, нехай у снах
З тобою хочу світ свій розділити
Ти збережи мене в своїх думках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596458
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 21.03.2016
[img]http://s017.radikal.ru/i440/1602/09/ec624bb866c9.jpg[/img]
І день пішов на днину,
і ніч закрила брами,
в зіницях передсвітніх
скипіла каламуть.
благослови мене ти
черленими вустами
на чорну путь і довгу
що зіткана з розпуть
Засперечались ери
і бронетранспортери,
крізь темне підсвідоме
біліє нитка слів,
відмерли динозаври –
воскресли мінотаври,
та їхні лабіринти,
і кровожерний міф.
Коли не чутно крику –
поет стає солдатом
у бурю в склянці світу,
під гамір батарей.
Та все ж у пляшку вірші
коркую заповітом
і морем неписьменним
пускаю як трофей .
Я вірю – відкоркуєш
черленими вустами,
хоч ти не Аріядна,
а я не є Тесей -
угледіш білу нитку
між чорними рядками,
тонку, як віра в диво,
але – понад усе.
24.01.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644145
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 21.03.2016
[i]О.Ольжичу[/i]
Сперте небо в кулак. Недосяжність мети
заперечать наближень ознаки.
Нам би відчаю сиву межу перейти,
нам би нашу вернути Ітаку.
Ще уразить диктатора праведний меч,-
меч іржею, не золотом критий.
Буде пря, буде дим, будуть знаки предтеч,
будуть янголи маршем ходити.
Хай мереживо слів заплітає павук,
коїть замах на тишу вельможну,
присягнемо на вірність ми потиском рук
у годину, як замах, тривожну.
Без печаток і штампів ця клятва жива,
доки руки й вуста не холодні,
доки кола пускають жбурнуті слова
по знімілому плесу безодні.
А коли охолонуть – крилатий поет,
що небесну зоткав павутину,
іх зустріне, відклавши на мить арбалет,
у тривожну, як замах, годину.
07.02.15.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646638
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 21.03.2016
Дракони ввижаються в небі, позбавленім тиші.
Це просто омана крізь вічка мого бліндажа?
По клятій війні може набіло нас перепишуть,
таких неповторних
повторні сніги, як олжа.
І патос, і епос, і ерос – як три мушкетери,
як три іпостасі на іконостасі, як три
освячених слова освідчень
з флакона мольфара.
Примов мене ними, замов мене, заговори!
Тоді все одно чи насправді драконові крила
сьогодні у фокусі в калейдоскопах зіниць.
Ми ще покохаєм,
бо не покохати – несила,
бо тулиться промінь у звужені вічка бійниць.
13.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648200
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Кислотні дощі (у серці!) хіба передбачити?
Синоптики вчора вістили звичайну грозу...
Чому ж у душі ці ртутні (ненависні) м'ячики
калічать думки (застуджені й так) - завчасу?!
Перун у блакиті вергає вогненними стрілами,
небесний коваль готує (для нас?) оберіг.
А що, як з тобою птахами закохано-білими
у вирій сердець! зі світу дощів! Ти би зміг
у прірву зірватися? грудкою прагнення, каменем,
а я б - за тобою (якщо ризикнеш ти ) - притьма!
Які ж нестерпучі нам Доля готує екзамени!
До тесту на вірність невже варіантів нема?
Загрій мене! всю! порятуй від їдкої кислотності,
збери із душі тривоги пронизливу ртуть.
Утеча від світу? від себе? від всіх? - від САМОТНОСТІ!
До біса слова і думки! Ти моїм просто будь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639356
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 17.02.2016
***
А кажуть: шукай добра,
в усьому гляди прекрасне,
життя бо - свята пора,
і жити бо - справжнє щастя!
Вишукуй лиш позитив,
минаючи зло і темінь,
бо світ же - дива із див,
докінчені, достеменні.
А думка тяжіє вниз,
реальність удвоє ломить -
зусюди несвітла криз,
на плечі безмежжя втоми.
Бо зриш доокола знов
підступність, олжу та хамство,
нещирість і нелюбов,
нерідність і геть небратство...
То, може, шукати в злі
добра щонайменшу дрібку?
А знайди свої малі
відтак - у гучну позлітку
Та й в люди, та й межи світ:
ба дійсно поталанило -
в роздертому рукаві
й собі відшукати диво!
(21.01.16)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637491
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 17.02.2016
***
Його усмішка не пасує цьому місту.
Бо вона - занадто американська,
а місто - занадто галицьке...
І кожний стовп,
котрий надривно двигає
награну радість,
заробляє собі горб на старі літа.
А місто?
Містові до того байдуже.
Бо воно за свій вік
бачило і не таке
фальшивство...
Гудуть дроти,
Чмихають вихлопні...
Відкашлюється тролейбус...
А вітер бавиться собі
осіннім листям
і...
американськими посмішками,
що так не пасують
цьому,
занадто галицькому,
місту...
(5.11.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621165
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 17.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2016
Мов пальців відбитки - в рядках на папері
шматочки душі рве словесний прокруст.
Чи дактилоскоп кримінальної ери
впізнає по них і засудить на хрест?
Ти, блудний, тинявся від себе до себе,
вертав ходом чорним, парадним втікав.
Замолював гріх – у замуленім небі
рукописом ринви осінні латав.
Вібрацій душі рідномовне причастя,
цю азбуку Морзе простуканих рим -
дощі тонкосльозі змивали як листя
і прорване небо лишали німим.
26.01.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640998
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 17.02.2016
На слово фінальне, як присуд, чекає катрен,
кульгає на риму, простреленим схлипує ритмом.
Над першим, і другим, і третім поваленим Римом
пергаменту вогнетривкого встає Карфаген.
Неначе з-під ребер, з його міжсловесних лакун,
напрохана, сходиш, грекинею давньою з моря,
і над Колізеєм незгасно злітає "amore",
і тіло під мокрим хітоном оспівує бунт.
Бо що, як не бунт, є ота божевільна любов,
коли ми є горді у грішності перед Всевишнім,
коли Він тим яблуком нас каменує наріжним,
а ми, упіймавши, - зухвало надкушуєм знов.
01.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639617
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 17.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2016
Ця жінка з далини, ця жінка не тутешня,
шепочуть їй услід, спинивши ремесло.
На віях, як роса, якесь ім'я колишнє,
розплескане давно під жалібний псалом,
збирається тепер в краплину як провину,
відплакати яку поможе навіть дощ,
а кола на воді збігаються в єдине,-
яка доречна мить для забуття і прощ!
Душевний камертон глибокі й чисті ноти
бере, коли у дощ минає берег мій
ця жінка з далини, яку душа на дотик
впізнала попри дрож і холод летаргій.
Її крихкі світи, її тонкі предтечі, –
завжди передчував у протягах доріг...
Ще рештки талих вод їй скрапують на плечі
а я руном обійм вже огортаю їх.
01.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635571
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 17.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2016
Одвічний пошук (вірних???) Галатей...
Чи не втомився ти, Пігмаліоне,
із криги рук та з холоду очей
між нами насипати терикони?!
Перемовчи! себе перехитри,
пошли любов (незвиклу до мандрівки).
Кургани. Степ. Сполохані вітри
Несуть мене до іншої криївки.
В душі моїй гірчиця проросла...
Кривавий слід омани у заграві...
Куди ж без тебе? - мрії? - без весла?
Серця міняти? знов?на переправі?
Терпке, мов глід, колюче, як осет,
Убивче слово дивиться із дула.
Міраж кохання - (прикро!)- силует...
Кінець! - тебе, минущого, забула.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638699
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2016
Незбагненні вуста, мов червоні пелюстки герані.
Йшла травою босоніж - комети спиняли свій лет...
Заворожлива Жінко, це з тебе колись Модільяні,
Надихнувшись любов'ю, писав у Монмартрі портрет?
Ти споїла п'янливим безсонням поетів без ліку -
Розлилися у віршах нектари надземних чеснот.
Не один із тобою себе почував чоловіком...
Перед ликом Гвіневри не раз падав ниць Ланцелот.
А твоєї любові нестримно-солодкі відтінки
Надприродним вогнем замалюють умить сонцесхід.
Золоті німби святості й солод гріховний - від Жінки,
Ореол материнства, й жаги заборонений плід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630906
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Розсипав місяць зорі-сльози,
Печаллю небо мерехтить,
Найперші вдарили морози,
І все живе навколо спить.
Замерзли ріки та озера –
Дзеркала вишитих небес.
Вони забули кавалера,
І місяць враз за хмари щез.
Він з нетерпінням там чекає
Гарячих подихів весни,
У мріях сумно засинає
І бачить він щасливі сни:
Де він у річку заглядає,
Цілує ніжно її гладь,
Промінням з кучерями грає,
Хвильки до нього гомонять.
Розкішний блиск у косах річки –
То срібло зоряних небес.
Весь час чекає місяць нічки,
Бажає пристрасних чудес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630909
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Гуляє вітер поміж сосен,
Пиху збиває із гілля.
Січневі вдарили морози,
Давно під снігом спить рілля.
Струснув розтоптаний гульвіса
Сріблястий одяг із дерев.
Рвонув, неначе коні з місця,
І на весь ліс лунає рев.
Затіяв гру, немов хлопчисько,
Кружляє в танці кавалер
З таким же вітряним дівчиськом.
Хурделицю веде у сквер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630908
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Знов за вікном дощі сердиті,
Вітри гуляють пустуни.
Осінні ранки гордовиті,
Проносять хмари - вертуни.
Ще сонця промені ласкаві,
Плетуть узори на стіні.
Самотньо журяться отави,
Дощі їх миють голосні.
Давно вже стихли птахів співи,
Ліси зустріли свої сни.
Холодні зорі мерехтливі,
Чекають теплої весни.
Та незабаром сніг лапатий,
Накриє пухом знов поля.
І зиму буде зустрічати,
Уся засніжена земля...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630623
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Хай нині дощ і небо сіре,
Сховав у грудях голос птах.
Росте у серці квітка віра,
Щоб вкрить мені пелюстям шлях.
Хай крапле дощ. Земля вбирає.
Нове насіння проросте.
Зігнеться сонечко над гаєм,
Зіллє проміннячко густе.
Хай дощ іде. Так має бути -
Наповнить соком спориші
Й мене омиє від отрути,
Дасть свіжі пахи для душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578428
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 22.12.2015
Все небо в подушках не м’ятих.
На них дрімали янголята.
Та тільки зорі поховались,
Лиш подушки вгорі зостались.
А янголята вже в труді.
Злетіли з неба до землі.
Щоб людям вірно послужити,
Від небезпек охоронити.
Один ось в мене на плечі.
- Будеш чайок чи калачі? -
Його питаю. - Пригощаю!
- Ні. Я такого не вживаю.
- А, може, кави, молока?
- Нічого з їжі і питва.
Оте, що в серці твоїм є –
Добро чи злоба – це моє.
Як підсобиш кому в біді,
Наповнюсь радістю тоді.
Уділиш бідному від себе,
Душа фонтаном аж до неба.
Коли глядиш дітей малих,
Батьків шануєш і старих,
Як тішить світ тебе, квітки,
Тобою тішусь залюбки.
Але коли ти у журі,
Образи носиш у душі,
Коли замислюєш лихе,
То крила на частини рве.
Коли байдужість ти напнеш,
Життя своє не бережеш,
Моїми граєшся словами,
Я плачу гіркими сльозами.
- Отак це? Мені прикро дуже.
Буду обачнішою, друже.
Мене від злого бережи.
Якщо не так щось, то кажи!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457299
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 22.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2015
Завій – білосніжний або чорнокнижний
розріджену душу виповнює днесь?
Зима прицвяховує перстом вельможним
до тверді земної а чи піднебесь?
Нечиста? Пречиста? Пряде у гірлянду
вузлами нервовими ночі і дні.
В кохання твоє як античну ротонду
попасти б. Припасти. Пропасти у нім,
як миро до рани – прикласти. Посмію
в торосі століття нам вигріти мить.
Нашестя? Пришестя? Пронизливо віє,
аж око оте, всевидюще, сльозить.
13.12.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630409
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Нехай сміються небеса,
Коли роблю невірні кроки.
Я пекла не боюся – не свята,
У мене власні душевні пороки.
Але прошу, не лишайте в самоті,
Створіть хоч якісь щасливі міражі.
Подаруйте своє гаряче тепло,
Киньте на землю радості кіло.
Протягніть руку допомоги,
Пришліть вагомий знак долі!
Всипте щастям занедбані дороги,
І втіха буде як високі тополі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589131
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 22.12.2015
Надія маячить в далечині -
Я до неї швидко рукою,
А вона зависла у височині,
Прикривається журбою…
Я й так і сяк…але ніяк
Не в змозі дотягнутися до неї,
Мабуть поганий з мене вояк,
Загубила здобуті трофеї…
Домінують музеї невдач
В щоденному арсеналі…
Дорогий мій і любий читач,
Хоч Ти не спіткнись на фіналі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591552
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 22.12.2015
Вечір впивається у груди…
Замовкають високі споруди,
Шумні стихають вулиці,
Поволі небо щулиться…
Гаряче світло кидає ліхтар,
Підіймає голову до хмар.
Дрімає безлюдний тротуар,
Про спокій мріє бульвар,
А я тулюсь до сонного вікна
І мрію, щоб в країні затихла війна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594687
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 22.12.2015
[b]Для істинного життя часу не вистачає,
Іскра буття повільно догорає…
Тухне, її ніби заливають водою…
По життю йдеш швидкою ходою,
Як божевільний женеш по колу,
Спіткаєшся, падаєш гучно додолу -
З кишень висипаються всі жадані мрії,
Не тямиш себе від депресивної стихії…
І сльози стікають по бездоганним віям…
Не віриш більше небесним сузір’ям …
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585728
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 22.12.2015
У твої плани доля майже завжди вносить свої
корективи і від тебе мало що залежить,
Адже твої думки і посилання їй зовсім не відомі.
Вона як самовпевнена королева яка не вміє
звертати увагу на твій настрій,
І з легкістю б’є у лівий кут твоєї втоми.
Що зробиш ти коли «добрі» люди
кинуть під ноги скло і скажуть:
«Йди, ти ж бо без страхів, маєш залізну волю».
Небезпечно розпалювати вогонь
біля вітряків коли після безсонної ночі
аж занадто кволий.
Сучасне суспільство давно забуло
як це бути справжнім,
прогресує жорстокість і відсутність імен.
Зараз в моді самовпевнені дурні з вугільним
серцем, без розуму так натхненно
клеять діагноз «аніме»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610421
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 22.12.2015
Ти згадай що було колись.
До без пам’яті та здорового глузду
відбулося знайомство наше,
Не мало обставин змінили нас,
кілька кілограм смутку та роздумів
на ваги долі поклавши.
Невже тобі не хотілось бути разом?
Невже в твоїх очах не запалились
яскраві небесні зірки?
На відстані залишив глибокі порізи,
які мабуть переростуть в щільні образи.
Небо мабуть не випадково посилає нам
складні обставини,
після яких стаєш вдвічі рішучий.
Час так непомітно міняє все навколо,
зникає, як в годиннику пісок сипучий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610836
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 22.12.2015
Злива... холодом злива, чи заметіль
Випаде завтра, а ранки -
Осені теплі останки,
Вкриє пославши, чи... змивши постіль.
Ночі... падають ночі, чи сліпота?
Майже не бачу, що сходить
Сонце, чи Місяць розводить
Знову мости... якби зразу ж з моста...
Криє... подихом криє, чи льодяна
В серці розбилася склянка
Вже і панянка - селянка...
Впоїть біда так обох... доп"яна.
Крила...стомлені крила, сивіли.
Впали, покарані небом
У монохромну "без тебе",
Фарбою сірою, димом... темніли.
Злива... холодом злива, чи заметіль
Сипле ізнов до півночі?
Голосно й гірко шепоче:
"Знову зронила не краплі, а... сіль."
25.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617322
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 22.12.2015
Стань сонячним променем серед дощу,
Чи тихою заводдю, поки не вщух,
У кронах дерев, щоб сховатись.
Стань медом, солодшим трави полину,
Прокляттям тому, кого не прокляну,
Довершеністю, щоб віддатись.
Віддатись думками, душею землі,
Занедбаним полум"ям, десь у імлі
Не тліти - вогнем увірватись.
Стань в пригорщах лісу долиною сліз,
Де Мавку коханий до серця притис,
Не в силах їй більш опиратись...
Не сохнуть приречено знову і знов,
Із вітром змагатися серед дібров,
Грайливою зливою зватись.
Вересень 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607669
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 22.12.2015
Застряг у безглузді німої предвічної тиші
У пафосний лемент сховавши облуду й обман.
Злякався? Кого? Отієї примарної миші,
Рудої,як осінь, чи сірої, наче туман?
Тупцюють невинно-журливі в розмові неспішній,
Короткі,як подих гаряче-пекельний думки
І що там колись, може скине додолу Всевишній,
Ти тільки у гуглі знайди відповідні рядки.
Читай голосніш, бо інакше, не жди, не почує
Та може хоч сам зрозумієш, для чого живеш?
Хоч кажуть, не можна щодня турбувати і всує
Із моря погоди чекати... душі не бентеж.
Як бульбашка мильна - прозора, легка та миттєва,
Так наше буття - розсипаються в попіл віки.
Хвилина засліпить, сяйне та надміру чуттєва,
Зникає торкнувшись, гарячої досі руки.
Тож вийди у світ, подивись, може подиву хащі
Відкриють не простір, хоча би шпаринку малу.
Сьогодні ще міг, ну а завтра? якщо не пропащий,
Не гнівай Його, посилаючи в небо хулу.
26.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616373
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 22.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2015
У кожній миті - каяття повій,
За вмерлою - прощання.
Світи допоки вічна пам"ять, осінь...
У кожній миті - тріпотіння вій,
Офіру на заклання -
Ті дев"ять грамів із душі виносять.
У кожній миті - сажа і смола.
Спаливши чорнолісся,
Коптили небо рештками прокляття.
У кожній миті - тільки два крила
Та води темні Стіксу
І наче човен, схожий на багаття...
Вересень 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606096
дата надходження 12.09.2015
дата закладки 22.12.2015
Так хочеться тиші
Так жаль, що не вийшло
В обіймах відчути твоїх
тепло, ніжність, втіху
Розраду,надію...
Але розійшлися шляхи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546938
дата надходження 27.12.2014
дата закладки 22.12.2015
Лірична душа
тонка
Лірична душа
співчуває
Лірична душа
жива
усе глибоко відчуває
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579618
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 22.12.2015
Ти віддавав
усе, що мав...
Любов свою
найперше.
Так щиро й
ніжно покохав
Оте холодне
серце...
Ти дарував,
Та ти не знав
Що в почуттях
потонеш
І випливати
вже не було сил
Вдаряючись
об гору льоду...
P.S.не ныряй в человека, утонешь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546232
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 22.12.2015
Наче ти не ти
Ніби я не я
Пустоту безмежну
випили до дна.
І які зустрілись
такі й розійшлись
Тільки мить лишилась
де щасливі ми
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583034
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 22.12.2015
І кожне привіт,
Неначе прощай
Нам разом не бути
ми знаєм....
Та поки ти був,
То ти знай
Мені було легше
і дихати
й жити
Надії немає
Чекай не чекай
Наш висновок
вирок
лишається тільки прийняти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584075
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 22.12.2015
Безкорислива любов
Непомітна досі
Він чекає не тебе
На життя дорозі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556755
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 22.12.2015
Чуєш: співає скрипкою річка,
Човником плине смичок.
Перебирає струни промінчик
В сонячних плямах нот.
Бачиш: прийшла до берега пісні
Мавка, пустила вінок.
Світиться-дзвонить крапель намисто
Сонячним сміхом нот.
Знає: чекає десь Перелесник
(Вітром вуста обпекло).
Човник на хвилях… піснею плескіт…
Райдуга сонячних нот…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627405
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Осінній промінь тихо грає Паулса
На клавішах замислених беріз.
Остання нота мов останній лист –
І…
Пауза.
Ще можна в літо бабине побавиться,
Де для душі курортом дальній ліс.
Тепло останнє, як останній лист, –
І…
Пауза.
І перший іній ще росою плавиться
І по щоці доріжкою від сліз
Тече так зимно, що останній лист…
Тс-с-с…
Пауза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617224
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 22.12.2015
Як добре іти навмання
І знову в собі відкривати
Любов до осіннього дня
І вміння образи прощати.
Навшпиньках брести по зірках
І слухати шелест проміння…
І раптом збагнути: я – птах,
І, крила розкинувши тінню,
Летіти собі навмання
Між хмарок сумних перехожих
Останнього теплого дня,
Що так на осінній не схожий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613773
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 22.12.2015
Завій – білосніжний або чорнокнижний
розріджену душу виповнює днесь?
Зима прицвяховує перстом вельможним
до тверді земної а чи піднебесь?
Нечиста? Пречиста? Пряде у гірлянду
вузлами нервовими ночі і дні.
В кохання твоє як античну ротонду
попасти б. Припасти. Пропасти у нім,
як миро до рани – прикласти. Посмію
в торосі століття нам вигріти мить.
Нашестя? Пришестя? Пронизливо віє,
аж око оте, всевидюще, сльозить.
13.12.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630409
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Вуста і палець – примусовий жест
останнє «тсс» на видосі щербате.
Вуста і палець утворили хрест,
незмовчане одразу розпинати.
А як тебе умовчати, ну як
не вишептати вголос над водою?
Твоїх найпотаємніших ознак
торкаюся словами як рукою.
Два НЛО очей немов маяк,
в закутаних у біле чорних зимах.
Ім’ям твоїм не вимолитись як?
в оцих забутих богом пантомімах.
Де викосили ліс – там полігон,
та стебла вже вростають в полігони,
вуста і палець – це лише прокльон,
він тимчасовий, як і всі прокльони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629646
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 22.12.2015
***
Неначе сонце вранішню росу,
вбирала серцем я твою красу...
Тепер лиш можу про твій біль співати,
коли ти, Ненько, на хресті розп'ята...
***
Нелегко це, зізнатись мушу,
приймати біль Твій в мою душу:
від втрат синочків... – жаль пекучий,
від пасинків – злобу́ ядучу...
***
Надія й реальність – в постійному герці,
від смерті й розрухи земля вже кровить.
Розтане тоді лиш крижина на серці,
коли, моя Нене, тобі відболить...
15.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628845
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
[b][color="#1e00ff"]Пестила нас ніч, й любо зазивала,-
У далекі зоряні світи...
Я тебе так палко, милий обіймала,
Пристрасно кохав мене і ти!
Вітерець розбурхав косу мимоволі,
Я припала ніжно до твого лиця...
Дякувати разом ми будемо долі,-
У єдиний стукіт злилися серця...
Солодко і ніжно ти мене цілуєш,-
Почуття тендітні линуть в забуття...
Пригорнув до серця, подих свій тамуєш,
І шепочеш любо,- ти моє життя!
09 12 2015 р
Вікторія Р[/color]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628799
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2015
На музику Віктора Оха
Ой, збиралися орли
На горі на раду:
Як від сарани степи
Їм урятувати?
Дарували їм громи
Блискавиці-стріли,
Щоби край свій рідний захистили.
Кличуть, кличуть сурми у похід!
- Твій я, мила, тільки до воріт!
Повернуся – Богові молись!
Ще й весілля справимо колись!
А дорога стелиться у степи, на схід.
І блакить над золотом в серці майорить.
Під козацьким чоботом хилиться полин
Наче голови орди.
Вилітали в степ орли,
Розправляли крила –
Під ногами сарани
Аж земля горіла.
Повість полум'яних літ
Сторінки писала,
Як орли край рідний захищали.
Ген звелися в небо ясени –
То Вкраїни кращії сини
Стали щільно, до плеча плече –
Жоден ворог з поля не втече.
А дорога стелиться у степи на схід,
Маками червоними обрій майорить.
Під козацьким чоботом хилиться полин,
Наче голови орди.
Ой, збиралися орли,
Натомивши крила:
Від нашестя сарани
Рідний степ звільнили.
Ой, збиралися орли –
Орлят научали,
Щоб чужинців в край свій не пускали.
Грають сурми: скінчено війну!
- Дай-но, мила, швидше обійму!
На Покрову сядемо за стіл –
Засилаю завтра старостів!
А думки вертаються по стежках на схід,
Де одвічним янголом вартовий стоїть…
Під козацьким чоботом хилиться полин…
Слава мертвим і живим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608603
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 11.12.2015
На музику Віктора Оха
По стежинах ходить осінь,
Шелестить дощем,
А у мене в серці просинь
Від твоїх очей.
По стежинах ходить осінь,
Жовта і смутна,
Та мені з тобою зовсім
Туга не страшна.
По стежинах ходить осінь,
Водить старостів,
А мені тепла задосить
Твоїх ніжних слів.
По стежинах ходить осінь,
Стелить хоругви,
За столи сідати просить
Після Покрови́…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606350
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 11.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2015
Стихотворные зодчие воздвигают дворцы...
Под стропилами - крокусы(на полотнах любви)...
Сединою помечены(акварельной)юнцы...
Оживляют незримое,продлевая холсты...
От дыхания нежности тают в Арктике льды...
В чёрных дырах безбрежности - только я,только ты...
Для чего жребий брошен параллелью мечты?..
Чтоб успеть всё хорошее?..
Чтоб оставить следы?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626074
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 11.12.2015
Экспромт
Упало белое на снег перо...
Белее белого...(Мой Ангел пролетал)...
И было то знамением до...
Так долго ничего не предвещал...
Белее белого перо - остро...
Острее красного... (чернил)...
Касаясь,еле видимых, вершин Таро...
Оно мне подарило сил...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626941
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 11.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2015
Життя між нами ставить знов зага́ти...
(Любов для нас у списку заборон?!)
Не озлоблю́ся - (вмію вже прощати,
коли штовхають душу на бетон).
Затерті кадри із німої сцени...
Слова принишкли... тихо: ні-те-лень...
Мовчу і я. (Ти сонцем був для мене,
проміння віри висипа́в зі жмень.)
Дарма просити санкції на зустріч
Там, де свавілля дозвільни́х систем,
Де замість неба - стеля. Сонце - люстра...
А, може, ми це все переростем?
До напівщастя ближче напівкро́ку?
Розпорем шов непрохідних доріг?
Та... не пройти... бо мури зависокі,
І невила́зний, і слизький поріг!
Хто нас за душі так тримає міцно,
не відпускає? - будні? час? гуртом?
Без тебе світ - нудне, сліпе каліцтво,
(Сміюся-плачу) - никну від утом,
то знов німію, стиснута в лещата...
Але прощаю, стерши файли злоб...
Якби ще й серце вміло забувати,
То і душі так гірко не було б.
26.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624360
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 03.12.2015
До тебе, до справжнього, знову біжу автострадою,
Бо час єзуїтства до болю! до жаху! набрид.
У подиху Вічності нас, непокорених, вгадую,
Читаючи залпом одвічний любові санскрит.
Життя - незбагненне, туманне, оманливе стрільбище!
Епоха безумства. І зброя в руках у нікчем...
По лезу ти ходиш. Тримайся, коханий! Мені би ще
В тобі розчинившись, відчути пронизливий щем.
До краю цей світ обіднів і пропах дешеви́зною...
Горять у несправжньому вогнищі фібри натхнень!
Прийду тихим сяйвом із неба, своїм тебе визнаю...
Розквітну зорею... Мене дочекайся лишень!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621893
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 03.12.2015
ЖИВЕМО, ЧИ ІСНУЄМО?
(25.11.2015)
То ж ми живемо, чи, таки, існуємо?
Казки ми яцика щоденно уже чуємо
Та скільки людям можна вже брехати?!
Мовляв, живемо краще у своїй ми хаті
Конкретно? – ви живете, дійсно, краще,
Але – не ми. Для чого ви нам? Нащо
Терпіти злодіїв, слухати брехунів…
Рахуйте дні свої. У вас вже мало днів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623830
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 03.12.2015
НІКОГО КРАЩОГО НЕ ЗНАВ
(26.11.2015)
Нікого кращого не знав я, і не знаю,
Ніж ти. Тому лиш, що тебе кохаю ?
А не любить таку ніяк не є можливо
Бо ти для мене стала сонце-дивом…
…………………………………………....................
Такою залишайсь, кицюню, назавжди
Я твій, до віку. Лиш мене оце зажди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624080
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 03.12.2015
Рядки про неї – ніби перший сніг
піднесено-діткливі, чисто-білі
які суцвіттям паперових лілій,
притрушували судженим нічліг.
Іх пошморгом хурделиці здіймуть
і всує розпорошать, зледенілих,
іще близьких – та вже подаленілих,
що віри вже наївної не ймуть.
Дарма судомно ловиш нальоту,
не вистачить і божої напруги -
щоб перший сніг колись упав удруге
на цю суворочолу німоту.
Як врешті віднуртує, відболить
і в пам'яті уляжеться, замшілій,
рядки, як перший сніг , молочно-білі
згадаєш ти – і свічка затремтить.
15.11.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625594
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 03.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2015
Над криницею схилилася калина,
Ягідки зібралися в намисто.
Це мій рідний дім, це ненька Україна,
Подих мій, єдина моя пристань.
Не шукай в чужім краю своєї долі.
Поважай свій дім і Батьківщину,
Бо де інде не знайдеш такої волі,
Не зустрінеш червону калину.
Символ наш святий оспіваний піснями.
Цвіт калини в коси заплітали.
Українки чарівними вечорами
На полотнах грона вишивали.
Залишайся тільки там, де народився.
В рідній хаті й стіни помагають.
Зрозумієш – ти не помилився,
Бо твоя душа за тебе краще знає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620751
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 13.11.2015
Осінь-весна
Причесала осінь коси,
Землю вкрила в сто ряднин,
На квітках зоріють роси,
Вись – прозора голубінь.
Гай в червленій позолоті,
В павутині-сивині,
Сонце спить на околоті,
Лан сховавсь в озимині.
Поплили птахи журливо,
На хмаринках за теплом,
Уляглись скирти дбайливо
Спочивати за селом.
Нахилила верба віти,
У посріблений ставок,
Заховавсь бешкетник-вітер
У кошлатий моріжок.
Закрутив у ковдру ноги,
Ліс готовиться до сну,
Звірі порають барлоги,
Де чекатимуть весну.
За відзимками розквітне,
І земля, і небеса,
Зійде сонечко привітне,
Являть мрії-чудеса.
25 вересня 2015 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609437
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 10.11.2015
Окроплена небесною сльозою,
Цілована туманами, як дим,
Тяжіє повногрудою лозою
І грона сяють сонцем молодим.
Незаймана красуня босонога,
З очима чистими, мов небеса.
В квітках і травах згублена дорога
І відшукати не дає краса.
Вмліваєш від цілунків тих солодких,
Летиш в легких обіймах вітерця...
Забуті вже тяжіння і супротив,
Немає часу, як нема кінця...
1 жовтня 2015
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619887
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 10.11.2015
Ображався місяць Лютий:
- Чом мені так мало бути?
Решті тридцять, ще й один,
А мені найменше днин!
Двадцять вісім – це ж так мало!
Хочу, щоб побільше стало!
Став він Місяців благати,
Хоч деньок подарувати.
Та брати йому сказали:
- Не самі ми обирали.
Так назначив дядько Рік,
Не вкоротимо свій вік!
Літні місяці сказали:
- Ми б тобі подарували,
Та зима уб’є травицю,
А це зовсім не годиться.
А весняні місяці,
Теж знайшлися – молодці!
- Твій мороз загубить цвіт.
Замість квітів буде лід.
Грудень, Січень – побратими,
Та закон керує ними.
А осінній Листопад
Лютому віддав свій град:
- Тридцять перший віддаю
В бухгалтерію твою.
Залишаю собі тридцять.
День один не знадобиться.
Ми з тобою трішки схожі:
Я чекаю злих морозів
І, прощаючись з теплом,
Засинаю дивним сном;
Ти ж завершуєш морози,
Весняні чекаєш грози –
Тож тоненьку цю межу
Не помітять, я кажу!
Помилився Листопад.
Рік помітив цей розклад.
Наказав обох за змову.
Кару вигадав чудову –
День назад не повернув,
Листопад його й забув.
А зимовий місяць Лютий,
Міг узяти день набутий,
Але щоб було нівроку,
Тільки раз в чотири роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619664
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2015
З десяток людей сиділи в просторому кабінеті та чекали, доки їм накажуть вирушати на зустріч невідомому. Лише трьом з усіх присутніх було відомо, що відбуватиметься далі. Та, незважаючи на те, що більшості це було в новинку, - ніхто не сумнівався з якою проблемою вони зіткнулись.
Людство готове визнати, що потребує допомоги.
Місто освітлювали ліхтарі, світло з відчинених дверей під’їзду вказувало шлях додому. Машин на дорогах ставало все менше.
Велетень перетнув позначку, на якій було вказано назву міста.
Не залишаючи по собі жодних слідів, він беззвучно крокував засніженою дорогою, залишивши руки теліпатись по боках як човни в морі під час шторму. Поодинокі автомобілі проїжджали повз, не помічаючи велетенське створіння прямо перед собою.
Смиренно ідучи вперед, інопланетний Великий друг непомітно позіхав, борючись зі сном. Пухнасті сніжинки вводили його в стан марення та заколисували прямо на шляху; все частіше з’являлось бажання прилягти подрімати хоч з годинку, примостившись на снігу, такому сяючому та звабливому навіть у темряві.
Велике сріблясте тіло на мить зупинилось, повертаючи голову вліво від дороги, та відкидаючи будь-які лишні думки, - повернулось до своєї позиції.
*
В майстерні Боба творився небачений раніше ні при яких обставинах – справжнісінький безлад.
- Гості! Гості! Гості! Багато гостей! – скандував старий, розшукуючи щось серед розкиданих на підлозі речей.
- Ось, знайшов! – радісно гукнув він, притискаючи згорток яскравого червоного паперу до серця, а потім підносячи його до губ та смачно цілуючи.
- На Землі Кракенсон все ще не закінчив, з інших планет гості готові рушати прямо зараз, – повідомив голос позаду старого, від чого той здригнувся, а пізніше радісно підскочив та по дитячому вдарив в долоні від захоплення.
- Слабенького велетня обрали, - вставив словечко молодик, дивлячись на екран в своїх руках, де велетень на ім’я Кракенсон брів Землею, наспівуючи собі під ніс пісню Боба, що завжди звучала під час робочого процесу в будинку.
- Він справиться, - впевнено відповів старий та почав одягати свій найкращий костюм апельсинового кольору.
- Як я виглядаю? – радісно запитав він в юнака на ім’я Макус, рожева шкіра якого виблискувала при світлі.
- Боюсь, декому з гостей може роз’їсти очі… Настільки ви чарівні!
Боб кивнув та кинувся сходами вниз – на перший поверх. Сотні схожих один на одного лиць повернулись в одну сторону, очікуючи.
- Ми всі чудово попрацювали цього року! – почав оранжевий Боб, тримаючи руки за спиною. – Я ціную докладені зусилля кожного, і сьогодні доведу, що вони вартували витраченого часу. Ми виходимо на новий рівень.
Присутні зааплодували, Боб посміхнувся і всі знову повернулись до роботи.
- Кракенсон нарешті дібрався зазначеного місця. Але виникли якісь неполадки, – стурбовано повідомив Макус.
Боб ходив першим поверхом з присутньою йому почтивістю, критичною манерою оцінюючи приготування до такого важливого дійства.
- Негайно визнач причину, в якій вона полягає, тоді виправ це і наказуй рушати.
*
Велетень зупинився посеред стадіону та гучно засопів. За хвилину з автобуса, що тільки що прибув на місце зустрічі, вийшло десятеро людей, більшість чоловіки. Вони підійшли до велетня та всі разом кивнули, готові рушати. Один з чоловіків панічно видихнув, для нього це було в новинку. Ніхто не знав, що в шухляді його домашнього кабінету знаходиться лист з поясненнями та уся правда про його діяльність, якщо раптом якимось чином йому не пощастить повернутись додому. Операція, яку вони здійснювали, була надсекретною. З ними зв’язувались – вони прибували. Та ще жодного разу їм не вдалось відшукати ті сигнали, зв’язатись з кимось самостійно.
Кракенсон намастив лице снігом, щоб підбадьоритись. Стаючи у весь ріст він випадково вимкнув пристрій на поясі, за допомогою якого команда Боба підсліджувала його переміщення. Стурбовані земляни зиркали на велета, але нічого не говорили. Інший пристрій на руці запищав, червоне світло світило прямо в очі. Велетень різко замахав руками, бажаючи, щоб звуки, які видавав пристрій, негайно припинились. Стараючись виправити ситуацію, він зібрався запасним варіантом виправити ситуацію, але щось не давало йому цього зробити. Починаючи нервувати, він розгублено оглядав усі пристрої на своєму тілі.
Жінка, що як і інші спостерігала за цим мовчки, ступила крок вперед та обережно, не потрапляючи під «гарячу» руку, обійшовши велетня, натиснула на кнопку на його поясі. Червоне світло зникло, велетень підняв очі.
- Вони нас зовсім не шанують, якщо відправили такого неосвіченого телепня, - пробубонів один з чоловіків іншому, на що той кивнув.
- Лише велетні мають силу перемістити відразу стільки осіб, - відповів третій.
*
- Всі гості в дорозі, - повідомив Макус, зазираючи до Боба в кабінет.
- Добре, Макусе. Я щасливий це чути. Чи не міг би ти зазирнути сюди на хвильку?
Макус мовчки зайшов всередину та закрив за собою двері.
Старий сидів за столом, поклавши на нього руки так, що лікті висіли в повітрі.
- Сьогодні важливий день.
- Так, я знаю, - погодився юнак.
- … Набагато важливіший за усі зустрічі, які були раніше.
Макус кивав, сприймаючи слова Боба як належне.
- Нам загрожує небезпека…
- Так-так, - пробубонів хлопець. – Що?!
- Кожного року все важче домовитись про збереження нашої таємниці від землян. Вони частіше сумніваються у правильності своїх дій, усвідомлюючи, що вигоду від цього отримуємо лише ми. Люди націлені викрити нас, розповісти правду.
- Я не… Я не розумію. Навіть якщо так – хто їм повірить?
- Вони знайдуть спосіб. Населення Землі зростає щороку. Людство саме себе вбиває. Ще трохи, і вони усвідомлять власне становище. Їх ресурси вичерпуються з небаченою швидкістю. Таким чином, людські істоти захочуть тікати, інстинкт самозбереження міцніший за наші домовленості. І тоді ті, кого ми так радо приймаємо сьогодні – замисляться над варіантом масової втечі на інші планети, зокрема на нашу.
Боб ходив по кімнаті туди-сюди та перебирав пальцями.
- І що ви пропонуєте? – спантеличений Макус намагався триматись на ногах, зеленіючи прямо на очах.
- Саме для цього я тебе і покликав.
*
Гості дібрались без перешкод. Трохи втомившись, вони використали вільний час на відпочинок перед засіданням в спеціально відведеному приміщенні. Колись, ще коли Боб був зовсім малим, новоприбулі гості використовували час інакше – розглядали могутні володіння, гордість планети. Але ось уже кількасот років нічого не змінюється, ні на що подивитись. Чи багато речей існує зараз, якими ще можна когось здивувати?
Одні лиш люди блукали поверхами в пошуках цікавого та з азартом зазирали у незамкнені кімнати, приглядаючись.
Боб таємно слідкував за ними та потираючи потилицю бубонів до Макуса, що вони зумисне не залишились у відпочивальнях, щоб винюхати все і якомога детальніше розповісти про побачене інших землянам.
Час засідання.
Спочатку гості тих небагатьох планет, що з’явились, представляли себе та свою команду, один за одним. Прибули лише найближчі сусіди, а також земляни – обов’язкові гості.
Політика засідання полягала в тому, щоб забезпечити жителів планети Земля побрехеньками про те, що життя на інших планетах неможливе, щоб таким чином вберегти свої ресурси шляхом обману.
Клопоти Бобу були до душі, та він завжди був на сторожі та слідкував за усім, що встигали спіймати його великі очі. З іншими планетами він підтримував дружні відносини, що дозволяли завжди бути трохи подалі зі своїми проблемами. Та проект вимагав особливого відношення до землян, адже саме через них він і з’явився.
Масштабність зустрічі була переоцінена. Жодних дебатів, пихатих прийомів та справжнього обговорення ситуації. Всіх все влаштувало, ніхто не вбачав загрози. Навіть Боб – краще сказати особливо Боб, - випромінював спокій. Якась частка безтурботності виднілась у тому, хто вважав, що самостійно несе важку ношу.
Гості з сусідніх планет не воліли затримуватись надовго. Для них проблеми розкриття не існувало – усім було байдуже, чи заселені інші ділянки істотами, що так само вважають, що заслуговують на нормальне існування. Засідання вважалось марною тратою часу. Люди для них не становили загрози, а Боб не ділився власними планами, вражаючи, що контролює достатньо.
А люди… Люди справді не хотіли бути прирученими. Вони хотіли вірити, що у цілому Всесвіті, десь там, серед зірок, є ще хтось.
Що є декілька мільярдів у цілому Всесвіті і чим це є для Землі?
Хтось твердо вірить, що ми єдині істоти, що населяють світ. Та чи не більше у цьому сумного, ніж радісного, виявись це правдою?
Думки про самотність серед людей не видавалися такими стражденними, якби десь там, серед зірок – існувало інше життя.
«Людина – найрозумніший вид».
З чим ми порівнюємо? Це не змагання людей та інших земних істот. Скоріше, шанс людям стати такими, якими вони себе вважають.
Земляни vs земні істоти?
Земляни vs Інопланетяни.
*
Велетні, трохи перепочивши, знову прийнялись до роботи. Перевірка справності їх робочої форми проходила в тиші, ніхто ні на кого не зважав.
Гості готувались до відправлення додому, метушня перед зустріччю видалась фальшивою, нічого показового та грандіозного не було.
Ще трошки, і Боб зможе спокійно видихнути та повернутись до буденного життя. Маскування спаде, про декорації ніхто не загадає до наступної зустрічі. Ще нікому не вдалось розкрити його таємниці і так повинно залишатись надалі. Байдужість чужинців заспокоює, але все ж може змінитись на гнів, дізнайся вони про прогрес, якого насправді досяг Боб за останні десятки років.
- Ну ось, знову нормальне життя, - радісно сказав старий до Макуса.
- Маємо десять років до наступного візиту.
- Скоро буде парна кількість зустрічей, а це означає, що засідання відбудеться на іншій планеті. Цікаво, що вони нам покажуть.
- Боюсь, нічого не зміниться. Та ми, на відміну від інших, вміємо помічати деталі.
- Але навіщо? Хіба суть зустрічей не в тому, щоб зберегти мир?
- Суть у тому, мій хлопчику, що нам немає що зберігати. Цей мир – фальшивка, як ці декорації, що нас оточують, коли ми говоримо про нього.
- А як щодо людей? Ви хочете вилучити їх з договору, що забезпечує нас міжпланетними перемовами. Головна суть цього – зберегти таємницю мирним шляхом.
- Вірно, Макусе. Та хіба ти не бачиш? Ми того і добиваємось.
- І що ми скажемо?
- Що Землю знищено.
- Перепрошую? – він не був певен в тому, що почув саме це.
- Прислухайся до їх слів, Макусе. Глобальні проблеми залишаються не вирішеними. Недоліки в усьому покривають незначні переваги. Земля близька до знищення. Не через природні явища. Людина – причина більша за будь-що. Ми не робимо нічого поганого, лише рятуємо своє. Вони б вчинили так само, я певен.
- А як же люди, що прибули до нас сьогодні?
*
Інопланетні гості покидали Кресарій – так називалась ця планета, - один за одним за допомогою велетнів.
Людські істоти так само чекали своєї черги в кімнаті, як раптом ледь проречені двері раптово з гучним звуком зачинились. Щось різко клацнуло всередині. Збентежені люди піднялись зі своїх місць та почали гамселити по дверях, що ніяк не піддавались. Програючи силі дверей – чоловіки кинулись шукати вихід через вікна, розташовані на стінах, що показували все, що відбувалось в сусідніх кімнатах. Та це була лиш ілюзія, вікон не існувало, як і виходу звідси. Пастка.
Раптом брак повітря, запаморочилось в голові. Вперті борці за життя не здавались, вони хотіли жити. Прилади, привезені з собою, тут не діяли.
Через годину десятеро людей знайшли мертвими. Вони мирно лежали, кожен в іншому кінці кімнати. Можна було подумати, що вони просто заснули.
Так і було. Деякі сни тривають вічність.
«І ніхто на Землі навіть не знатиме… якось дивно воно, помирати не там. Я завжди казав: космос нас погубить. Не варто знати більше, ніж ми здатні зрозуміти.
І хоч я бачу лише стіни, для мене останнім спогадом залишиться земля. Незважаючи на величезну кількість місць, в яких я встиг побувати, лише над моєю домівкою сходило справжнє сонце».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617868
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015
Всесильна геометрія життя:
Перетинають Долю аксіоми
Прийшли ми,.. та підемо в небуття...
Що тут чекає? Богу лиш відомо.
Вона, разом зі своєю старшою сестрою, спускалася сходами до їдальні, котра знаходилась у напів-підвальному приміщенні санаторію-профілакторію залізничників і не знала, що примхлива панянка Доля вже розставила все і всіх по своїх місцях та ще й під правильним кутом зору, що залишилося тільки краєм ока глянути, щоб іскра в очах не просто розгорілася, а вибухнула з неймовірною силою, затьмаривши все попереднє та набагато років уперед, життя.
Все її єство: тоненька, гнучка постать, темно-русяве довге волосся, туго стягнуте на потилиці кружечком гумки, зрізаної з велосипедної камери, широко відкриті очі, з дитинства незвично-здивовані, притягували до себе невидимим магнітом, якому годі було опиратися. Всі, хто ловив на собі її погляд, чулися загіпнотизованими, тільки Вона ще того не знала і навіть не могла здогадуватись, бо вважала себе нелюбою дитиною в сім"ї та нецікавою особистістю.
- Без освіти, спеціальності, з неблагонадійної багатодітної сім"ї - кому може бути потрібна така людина? - Саме так Вона сприймала себе в той час.
Було їй всього вісімнадцять. Не багато розуміючи в житті, мала гарну звичку: до всього прислухатися та аналізувати почуте.
Так ось... зайшовши до приміщення, Вона зніяковіла, та не знала куди себе подіти. Сестра Маруся вказала на вільний столик:
- Сідаємо.
Дівчина сіла на край стільця і роздивлялася довкола. Тут було зовсім не так, як у фабричній їдальні. Чисто випрані, накрохмалені скатертинки на столах, приємно вражали. Не треба стояти в черзі, персонал підходив до відвідувачіів, приносячи обід, бажаючи смачного і ввічливо підказуючи, що посуд треба відносити до спеціального вікна, котре знаходилось за стіною. Дівчата пообідали, піднялися і, гарно прибравши зі столу, пішли у напрямку того самого вікна. Тут настав доленосний момент.
Він сидів у самому кутку, як Вона потім довідалась, дієтичного залу. Карі очі, з-під густих брів, дивилися прямінісько їй в душу... Високий, статний, вродливий.
-Та ні, такий красень не буде витрачати свою увагу на якесь дрібне дівчисько, - подумала Вона, та відігнала від себе ту настирливу думку, що вже не давала спокою.
Дівчата вийшли на подвір"я, потім на вулицю. Тут раптом Марусі захотілося показати своїй Ольгуші, як вона називала молодшу сестру, дорогу до Машино-будівельного заводу, до мосту, який проходив над залізничними коліями. Прогулянка була недовгою - початок грудня, холодно. Говорили про все і ні про що, а Ользі хотілося говорити про Нього. Вона бачила перед собою тільки його бездонно-карі, до болю рідні очі.
Далі буде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617867
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2015
просто скажи щось хороше, щось тепле, щось гарне.
просто зігрій алфавітом... хоча б тільки ним.
спробуй побавитись мовними ніжними фарбами.
щоб не замерзла від холоду сірих вітрів.
трохи пастелі, не треба нічого яскравого.
можеш додати лиш спокій і краплю добра.
трохи боюсь все ж залишитись зовсім безбарвною.
можеш для мене прийти?... ну хоча б крадькома.
просто скажи щось легке, ненав'язливе, щире.
просто дивись в мій зелений сумний океан
карими, інколи чорними з білим, вітрилами.
трохи побудь. пригорни. та, будь ласка, не рань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617677
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 01.11.2015
Одна людина збагатилась
На зраді, вбивствах, на війні!
Ще шоколадом не вдавилась?!
Ще сни не змучили страшні?!
Чому барига ця при владі?
Де шини, клітка, ешафот?
Чому не зводять барикади,
Чого чекає ще народ?!
Які ще докази потрібні,
Що влада бреше та краде?
Це через владу всі ми бідні,
Вкраїна з ними пропаде!
Нащадки прадідів великих,
Нащадки славних козаків!
Не так страшний нам ворог східний,
Як той, що зраду в Раду ввів!
1.11.15р. Нірошенко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617680
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 01.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2015
Немов нахабне дитя,
Без доброти в серці,
Сидиш тихо на гойдалці,
Задивившись на дверці.
Бачиш несуть мене, немовля, додому
Бачиш як радіє сім'я - не надовго.
Ти все бачив, ти знав все і чув,
Відчував на собі весь тягар.
Ти зі мною завжди поряд був,
Подарував мені рідкісний дар.
Тепер бачу людей, мов рентген,
І обирати вже легше з ким буть.
Та пройшло вже років чимало,
Ти покинув качелю старую.
В один день та гойдалка впала,
І за тобою я вже не сумую.
Ти спитаєш: "Чому? Що ж сталось?",
А я гляну тобі прямо в очі.
Там брехню побачу я люту,
Там вовки виють щоночі.
Це все твоя вина, мій друже,
Цінував би тоді, те що маєш,
Ну, а що робить зараз - незнаєш.
Знову брешеш - бо все добре знаєш!
Скажи, а що зараз ти маєш?
Чи щасливий ти нині, скажи?
Хто перед смертю про тебе подбає,
Хто принесе тобі склянку води?
Ні, не я - помиляєшся, друже,
Я залишу тебе помирати.
Бо тоді взимку, в нас на порозі,
Ти пішов назавжди із хати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617701
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 01.11.2015
Ніхто тобі, знай, не завадить сповна
любити себе, українцю.
Ніхто не долиє гіркого вина
у чашу, що повна по вінця.
Не плакать тобі й не шукати навкруг
раптово прихильного щастя.
Ти—амфора з Божих окрилених рук,
в якій мерехтить позачасся.
У тобі епохи, змагання, мости,
висоти доріг серпантинні...
На світі є Бог, і на світі є ти
і інші, які тобі рівні.
У світі, де замість ображених сліз--
шугаюча гонка амбіцій,
не жертвою іншим народам з'явись--
спокійним, холодним, як криця.
І ти, що в віках своїх не зазіхнув
на зорі чужі і на води,
візьми цю найвищу свою висоту—
себе полюби, мій народе!
Вікторія Торон
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583048
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 01.11.2015
[i]Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.[/i]
Ліна Костенко
Заснули бурі... обіймає штиль...
Думки шалені укладаю стосами.
Любов пішла, торкнувшися ледь косами...
Мені до тебе - безкінеччя миль.
Зламаємо омріяний паром,
Усі надії скинемо у Лету ми!
Що до основ оспіване поетами,
Не осягнути, певно, нам обом.
Безжально час поїсть усі сліди,
Не впише наше щастя у історію...
За те, що я ім'я твоє повторюю,
Мене надмірно, любий, не суди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599577
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 01.11.2015
Не може гора
Ізійтися з горою,
І зло із добром – ніяк.
Не може народ
Свої рани загоїть,
Як стогне від них земля.
Не можна війною
Той дух підкорити,
У людях який жиє.
Не можна свободу
Продать чи купити –
Сумління уб’єш своє.
Ніколи не буде
Спокійною мати,
Що пережила дитя,
І війни дикунські
Не зможе сприймати,
Бо це забира життя.
Та платить героями
Знову землиця
За те, щоб жило добро.
Щоб зло побороти,
Посіять пшеницю
В краю, де тече Дніпро.
Не може земля
Сивий подвиг забути –
Він сили синам зціля
І дух окриля,
Й визнача атрибути
Усупереч волі Кремля.
18.02.2015.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617686
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 01.11.2015
"Як жити? Наві-
що жити?" - непрості для
Молоді думки.
***
Всі покоління
Чекали майбутнього.
Хтось жив у ньому?
***
Коли не знаєш,
чого ти хочеш, ні за
що і не берись.
***
Щоб знайти себе,
Один рік затрачає,
інший- все життя.
***
З останнього по-
бачення пройшла моло-
дість...Здалося -ніч..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602238
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 29.10.2015
Так,я заново
Відкриваю село,хоч
Давно у ньому.
***
Білі крупинки
На землю -без бажання-
Падають...Не час.
***
Народилася
Дитина!Ніби радість...
Померло більше.
***
Не чути селом
\"Брехунців\"-інші звуки
Вже будять селян.
***
Хвилює душу
Музика духова .То
Що,з поверненням!
***
У клубі-захід.
А глядачів -пораху-
вати...Відвикли?
***
Осені пора...
Ще літні проскакують
Дні - і зимові...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612766
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 29.10.2015
Те саме село.
Тільки час не той. Та і
люди вже не ті...
***
Ще тішить сонце
сонячним днем,хоч осінь
ближча до зими.
***
На полицях книги
безладно лежать.Не до
них: інтернет...
***
Сердиться онук :
не може зробити і
кроку.Ще встигне...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615915
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 29.10.2015
чернетки дощу закалюжені сірі асфальти
стократ переписаний осінню кавер на сум
поезія сходить на жовті таблоїдні шпальти
нарешті на неї читацький чекатиме бум
у роті гірчить металеве угноєння степу
бо Аннушка там розлила не олію а ртуть
в собор западає і тулиться вимокле небо
бо рибу небесну снаряди і глушать і рвуть
захристуй над серцем усупереч глянцевій моді
чи винесе нас проти течії примха століть
на берег забутий, де слід ще не стерся Господній
де досі з незірваним яблуком хилиться віть
17.10.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616998
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 29.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2015
Добігає кінця, повертає до осені літо,
Надто бажані наслідки тне гостре лезо причин.
Коли вчинки - думок і надій мовчазні сателіти,
То чому результати мізерні, кричи - не кричи?
А якщо обірве́ться до болю напружена нитка
І не вистачить віри, не стане для бою снаги -
Позбирає кохання з підлоги нехитрі пожитки,
Нерозбірлива доля штовхне його притьма з ноги?..
Що то тіл унісон, як у душах одні дисонанси?
Світ - камінний господар. Любов добереться сюди?
Я прийду... якщо Бог мені дасть хоч би де́щицю шансу,
Якщо ти все ще хочеш мої відшукати сліди...
20.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600963
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 27.10.2015
[b]«Лифт плавно и мягко доставил на 150-й этаж. …Кажется вся вселенская усталость легла на мои хрупкие женские плечи. Мегаполис умеет высасывать силы из человека… Что уж о нас говорить. Офисный планктон. Слово то какое придумали. Планктон хоть живой, а здесь полуживая возвращаешься. Работа с 8 до 20. Перерыв только на 20 минут, и ещё три по 10 минут. За всем строго следит «офисный коммуникатор», считывающий инфу с нашей головы через обязательный внутричерепной микрочип.
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»[/b]
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616369
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 27.10.2015
Ти морем бігла, а воно
Й мене манило до пробігу
Та знаю – скулений у кригу
Я водномить піду на дно
Тому на березі стояв
Втрачав тебе на видноколі
Хто шле мені такої долі
Щоби і терпнув, і чекав ?
А може умисел тонкий
Збагнути смертному незмога
І біль в душі –це просто кригу
Вже трощить паросток гінкий ?
26.09.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610889
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 27.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2015
[i] Вбери-но білу сукню
на тіло на прогінне,
на виґронені перса
і лебідь живота.
Вбери-но гарну сукню
і усміхнись лукаво
і загучи хапливо,
як скрипка, з-за плеча.[/i]
Василь Стус
Одягну білу сукню для тебе із ніжної зваби
плавні вигини тіла покриє легенький сатин.
І з'їдатимуть очі мене - неймовірні нахаби!
Я зійду у реальність з твоїх ілюзорних картин.
Малюватимем щастя нестримно-солодке з натури,
і не спинить ніхто буревію і зливи дует.
Ти сміливо зруйнуєш іще неприборкані мури
зі спокусою в парі, з поривом жаги тет-а-тет.
Усі рамки зірвеш, обійдеш неприступні кордони,
нас охопить раптово шаленства і мрії завій.
Ми дізнаємося, що бажання буває бездонне...
А опісля, коханий, ти знову поринеш у бій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599312
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 25.10.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=60Z8JFAywF0[/youtube]
Свіча любові гасне від розлуки,
Душа німа, коли вже не горить.
Не ві́зьме Осінь щастя на поруки...
Для когось - вічність, а для Бога - мить.
Що наші сльози в океані світу?
Томляться мрії у пустелі втрат.
Красива жінка:очі з малахіту,
Волосся - ди́во ди́вне в сто карат.
Але і їй, рудоволосій кралі,
Нудьгується дощами уночі.
Предвічний сум, як скіфські пекторалі...
І гострі думи - бойові мечі.
Черпа́є Осінь з душ мінори глеком...
Важкі шляхи до самоперемог...
Весна прийдешня не така й далека,
Чи суджено дійти до неї вдвох?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605977
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 25.10.2015
[i]Шаленство котить венами Гольфстрім...
У вихорі я вічного двобою -
зі світом, із думками, зі собою...
...Прийшло затишшя з ніччю вороно́ю,
Заграли барви в імені твоїм...
Пірнаю ув очей солодкий мед,
У ніжне сяйво зір Малого Возу.
Пливем удвох до неба... Тихше, грози!
Ні біль, ні страх, ні злі метаморфози -
Ніщо не зіпсує таємний лет.
Палке бажання - грішне і святе -
На вушко ніжно нашепоче ранок.
Ми питимемо знову з філіжанок
Нектар любові та вино вакханок -
Аж папороть у серці зацвіте![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609061
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 25.10.2015
Випадково тебе зустріла
На зупинці, що звалась "Любов".
Я терпляче чекала, мій милий,
Поки потяг твій не підійшов.
Без думок і вагань найменших
У вагоні зайняла місця.
Так, зі мною це сталося вперше...
Об"єдналися наші серця.
Мій найкращий, мій ніжний, мій справжній,
Без вагань, без думок, без умов -
Вір і знай: я чекатиму завжди
На зупинці, що зветься "Любов".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615908
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 25.10.2015
[img]http://s017.radikal.ru/i405/1510/a5/370c9b997ee2.jpg[/img]
В гербі геральдичнім тієї епохи
Троянда і шип –нерозлучний тандем
У танець містичний під гру скоморохів
Пускалися ми в світлі зорь-діадем
Ми там розминулись на крок…і відтоді
Я криками рву павутину століть
Та вік слизькодухий тримає на споді
Гойда як осінню оголену віть
Вуста б притулити до неба склепіння
Окрадені без поцілунків твоїх
Це небо - занизько, як гріхопадіння
А ти є висока, як праведний гріх
Розвішана спідня білизна на вітах –
Віват, постмодерне безумство гірлянд!
Конають епохи в прокрустових ложах
Не спиться й мені : на шипах від троянд
14.10.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614493
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 21.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.10.2015
Осіннє листя золоте
Бринить мелодію кохання...
І, може, вперше (чи востаннє?)
У серці папороть цвіте!..
Та несподівана зима
Той цвіт цілунком остудила...
І опадають листя-крила,
Й надії-іскорки нема...
Під снігом - осені сліди,
У серці - музика осіння...
Снує ще доля павутиння,
Та стежка в'ється... в нікуди́...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613559
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 15.10.2015
немов би висока вода всіх оплаканих днів
наринула осінь – гербарієм віршів опалих
я чув про цю повінь з легенд і підглянутих снів
здіймалася вже віковим неприкаяним жалом
неначе бинти розмотались алеї ведуть
із повени в повінь алеї перони вокзали
і мох на камінні на північ і може біду
із повени в повінь це доля невдах і зухвалих
хтось спогади палить як листя – клубочиться дим
так дражниться осінь яка ще ніколи нікого
забутися прагну десь поміж непроханих рим
бо як повелося до рими ведуть всі дороги
та погляд спиняє мене за пів кроку від зим
де постать жіноча прослала нічліг за пів кроку
чи ранком [i]згадаю усе[/i] як знамення крізь дим:
і нас і хитливий ковчег і цю воду високу
11.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613576
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 15.10.2015
Замрячені ринви, маркітні шпалери,
вже тисячу років тут хвої нема.
Чому ж мою пам`ять неначе химера
скривавлена глиця в обіймах трима ?
Той пра́ліс шумливий, епоха чернеча,-
в душі - як янтарному згустку смоли.
Постукай, кохана, у душу надвечір,
у хвою тебе загорну, як колись.
Волосся - розкошлане, пальці –закличні,
утому знімають горбатих століть.
Біснується місто – бо сосни готичні
у третьому оці нескорено мрять
Даремно в вікно кажаном б`ється лихо
і буднем безсилим зривається вниз.
Ця ніч – химородна. Ця ніч - як епоха.
Над нашою постіллю молиться ліс
06.10.15.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613318
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 15.10.2015
То тільки зло задарма...
Безкоштовно.
За добре -
справно сповна заплатиш.
Твори його з любов"ю
безумовно -
гори!
Згориш...
І хтось заплаче...
Каяття спізніле
на мить стривожить душі тих,
що сплять...
Непрошене прощення
вслід несміло:
"...прощай!" -
Простять...
Сльозу закотить сонечко
за обрій,
щоб освятити день
прийдешній знов.
І знову десь горітиме
хтось добрий...
Бо є
любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613537
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 15.10.2015
Загине скоро вражий Путін,
Помре немов скажений пес.
Раптово вдавиться від люті,
Чи може блискавка з небес
Його доб'є. Не задля щастя -
Заради Миру на Землі.
А потім станеться ще краще -
Пощезнуть кляті москалі.
09.02.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611670
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 06.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2015
Коли подивився на іншу людину,
Подумки лиш пригорнувши до себе, —
Це порівняння зі світу тварини,
Зрада — коли всі думки лиш про неї.
Коли ти цілуєш вуста неналежні,
Коли обіймаєш палаючий стан,
Зрада — коли у думках незалежно
Образ з'являється інший — обман.
Зрада — коли ти за руку з одною,
А іншу людину тримаєш в думках.
Не зрада — палаюче тіло весною,
Зрада — коли інший образ у снах.
Не зрада яскраве фізичне спасіння,
Не зрада — пекельні обійми чужі.
Зрада — в неділю (у день воскресіння)
Мислити інші безмежні мости.
Коли у думках і у серці людина
Не та, що з тобою твій путь поділяє —
Це справжняя зрада. Це зрада тварини,
Якщо рідна поруч нічого не знає.
Обійми, цілунки, пекельні тривоги, —
Все це примарно, усе нетривке.
Зрада — коли підриваєш здоров'я,
Бо інша людина у серці живе.
Фізичну жагу, біотичну природу
Можна ділити, таке вже єство.
Та неможливо ділити свободу:
Або лиш для серця, або вже ніхто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611203
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 04.10.2015
Хотіла б я крила підняти,
Омиті в ранковій росі,
Літати і світ пізнавати
У всій його славі, красі.
Хотіла б дістатись вершини
Засаленим стертим крилом,
Змести чорнороті хмарини
З підступним зловонним нутром.
Хотіла б попасти в картину,
Де сонце звільняю із пут.
Та чую, кричить хтось у спину:
- Гоп! Стоп! Не для тебе маршрут…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611208
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 04.10.2015
В таку погоду добре пишуться вІрші,
Коли падає дощ, коли ти промокнув до нитки,
Коли не такий, як усі не значить, що інший
І останні ковтки ти залишиш, щоб потім допити.
В такий день тобі хочеться щось, та й змінити:
Якщо не весь Космос, то хоча би маленьку частину.
Несподіваний сенс з’являється в кожної миті
Ти ковтаєш повітря наче вперше і вже без зупину.
Ти шукаєш Її у натовпі, крізь осінню погоду,
Між вітром й дощем. Вона могла бути за рогом…
А небо лиє не краплі, а звичайнісіньку воду,
Ти зазираєш, а там немає вже більше нікого.
І ти сумуєш за Нею, хоча ви ще не зустрілись,
А сміливості в тебе її відпустити немає.
За крок до початку ви просто взяли й зупинились…
Падає дощ. Листя з дерев опадає.
29.09.2015р.
(с) Кучерявий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611205
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 04.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2015
Насупилось небо ще зранку
І вітер колише фіранку,
А сонце сховалось за хмари –
Чи жовтень йому не до пари?
Закінчилось бабине літо –
Сезон дощовий вже відкрито.
І скоро холодні краплинки,
Як сльози зірвуться з хмаринки.
Одягнеться осінь тепліше,
Смеркатися буде раніше.
А сонечко спатиме довше,
Холодні дні стануть коротші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610999
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 03.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2015
[b][color="#3c00ff"]Моя ранкова Примадонна!
Розкішна, ніжна і бажана,
Тепленька ,запашна і сонна,
Моя ти радість і кохана!
Люблю бездонні любі очі,
Уста п'янкі чарують вмить,-
Зацілувати тебе хочу,
Чуття всі в душу перелить!
Тебе цiлую,- гарну свiжу,
ГорнУ до серденька, цвіту,
Плекаю, зваблюю та нiжу,-
Красиву! Вірну! Золоту!
16 09 2015 р
Вікторія Р[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607409
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 17.09.2015
[i] Молодість – це ти![/i]
Пробач, що я у тебе небагата,
І ми в цей день не їдемо в Париж,
Що не святкуєм на Монмартрі,
Де мім єдиних нас смішить.
Пробач, що час іде так швидко,
Не знаю, як ці стрілки зупинить,
П’ятірки дві закрили літо,
І осінь біля рук твоїх тремтить.
Ти як і в 30 – сонце й небо,
Тепло цих вересневих днів,
Ти, як троянда у букеті,
Прекрасна й рідна без шипів.
Пробач, що я так мало можу,
Лиш загортаю у папір слова,
Вони коштовні, найдорожчі,
Я довго їх для тебе берегла.
Коли у небі кличуть гуси,
І вітер грається пером,
Твій голос в оксамиті чути,
Як стукіт серця в лініях долонь.
Погрій ще, сонечко, для мами,
Розсійтеся, тумани, в світлячки,
Дощі, розкрийте парасолю дамі,
І не беріть своє ще, золоті роки!
Бо 5 х 5 всього лиш 25,
Матусю, молодість – це ти!
12.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607402
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 17.09.2015
Вже опадає листя
З усіх дерев навколо,
Ця осінь золотиста-
Чарівна і казкова.
Подув осінній вітер,
І вечір став ще ближче,
Нема яскравих квітів,
А сонце сяє вище.
Так сіро та похмуро,
Але є гарний настрій,
Що робить день чудовим,
І всім дарує щастя.
Гарячі, теплі барви,
Осіння прохолода-
Немов би це все фарби,
А не природи врода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605764
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 10.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.09.2015
Саксофоніст
Крихка верета липового цвіту
Притишила забави малюків.
Топ-топу-топчуть! пахне літо!
І мружаться від сяючих дахів.
А саксофон збирає перехожих -
Це майстер заробляє на обід.
Він чимось сам на спалах сонця схожий,
Ціною в золото.. сміється з мідяків.
..................................................
Віолончелісти
Двійко тиснуть смичками струни -
Віолончелі не мають шансів:
Штамповано крехчуть тирсові труни...
Ні тобі смутку, ні тобі танців.
........................................................
Піаністка
...А зіграти б сонату, та звуки заглушать клаксони.
Перехожі пройдуть, бо не в ритм, і не це в голові.
«...піаніно із тилу на ребра просмалені схоже...»
І незручно: король інструментів - в юрбі...
..........................................................
Гітаристи
Нас для неї нема - вона дивиться в очі йому,
Другим номером в парі шалено акорди зриваючи.
Він трима на колінах коханку свою,
Всю жагу без усмішки в гітару вливаючи.
.........................................................................
Арфіст
Ти ба, арфіст! Ковбой патлатий
У капелюсі і при шпорах
на арфі грає! Пробігає
По стеблах ніжно. От джигун!
Чудуємось. І мимохіть
Очима револьвер шукаєм...
.........................................................
Латиноамериканці
О, що за ритм, і що за звуки!
Європу вивести зі скуки
Лиш цей вогонь спроможний геніальний.
...Маленькі інківські квартети
Собою подих забивають.
Прострацію з місцевих вибивають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605742
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 10.09.2015
Оповивала землю тьмяна ніч.
В бездоннім небі мерехтіли зорі...
Я спала й бачила барвисті сни
Тонкі, легенькі і напівпрозорі...
Та раптом щось торкнулося повік,
Так ніжно, тихо, майже невагомо...
А я прокинулась. Дивлюся навкруги
І бачу справжнє диво, та свідомо.
У вікна ллється світло чарівне,
Мов зіткане з небесної блакиті.
Сріблясто-синє, ніби крижане,
Та тепле й лагідне, немов з любові злите.
То сяйво місяця, володаря ночей,
То синьо-срібного, то блідо-золотого,
Що пролилося з неба до землі,
Чарівне, таємниче, невідоме...
Ті чари заколисують мене,
І знову в сни і мрії поринаю...
Та знаю, сяйво ллється у вікно,
І відчуваю, як воно мене торкає.
Наступні ночі не стулю очей,-
На світло місячне чекаю і чекаю...
Та місяць мляво, неохоче,-ледь сяйне...
І я, розчарувавшись, засинаю.
Та пам'ятаю, ніби крижане,
А тепле й лагідне, немов з любові злите,
Сріблясто-синє сяйво чарівне,
Мов зіткане з небесної блакиті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605755
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 10.09.2015
***
І не повірить стріла
у свою незворотність…
Західний вітер
не збив її
із
траєкторії…
Перехопила
за перехрестям
долі,
серце пробила
і стала
цвітом магнолії…
Західний вітер
не вірить у луки і стріли –
діду вмирати,
а він ще зібрався
любити…
Сивобородий
стояв на засніженій колії –
в серці стріла,
і кохання,
і західний вітер…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605736
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 10.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.09.2015
Так багато написано про невідоме,
Розказано віршів, проспівано пісень,
Усе ,що було колись таким модним,
Стало вже не потрібним тепер.
Колись у моді була доброта,
Що була найсильнішою в світі,
Але тепер залишилась вона,
Як не дивно, на останньому місці.
В моді також була і повага,
Витримка, щирість і може любов,
Але все кудись зникло, повстала неправда
Яка почала убивати нас знов.
Вона нищить все те,що Будувалось віками:
довіру людей,Їх почуття ,
і живиться тільки одними страхами
залишитися в світі, де не має добра.
Поверніть у моду те, що, здавалося, гине,
Від ваших же слів, від вас же самих
Усе, що наш світ не покине
Навіть за десять століть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604967
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 07.09.2015
[i]Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
[/i]
[i][b]Ліна Костенко
[/b][/i]
А ви знаєте - так-так, знаєте? - що в кожної людини є крила?
В одних вони стандартно янгольські, а, може, пташині - з білого, а чи чорного, а чи ще якого барвного пір'я. М'які і гладенькі. Вони пахнуть затишком, домом і подушками. Вони шурхотять на вітрі: пронизливо, різко, майже співаючи, а, може, тихо й безшумно, немов совині. Вони промокають під нежданим дощем, перестають служити і покидають свого хазяїна на шаленій висоті, не лишаючи йому іншого вибору, окрім розбитися. Вони зостаються абсолютно сухими під водою. Вони здатні підняти в небо: одні до незнаних висот, над хмари, а чи навіть на орбіти планет, інші - не вище дощаної огорожі. Вони - звичні.
В інших - цікавіші.
Крила з пергаменту і металу, каменю і скла, листя і сонячного світла...
Он бачиш - іде дівчина з крилами метелика? Найменший необережний доторк - лусочки невагомим пилком осиплються долі - і вона ніколи - чи майже ніколи - не зможе вже злетіти. Найслабший ривок - і крила роздеруться кольоровими клаптями і затріпотять на вітрі ні до чого не здатними ганчірками. Будь-який випадковий спалах вогню - і вони згорять, яскравим полум'ям освітивши все довкола та її саму, вбравши на мить в ясний ореол, щоб погаснути і зникнути. Назавжди.
Крила з листу - не найкращий варіант. Жарти - раз-по-раз їх втрачати? Один плюс: завше можна відростити. Та ще на них - в кого частіше, в кого рідше, а в кого і взагалі ніколи - з'являються квіти. Яскраві й не дуже, і зовсім тьмяні, непомітні. Тільки от хлопчину - там на даху, бачиш? - з тополиними крилами це не радує. Його цвіт - суцільні проблеми для інших. Його цвіт - не потрібний.
[i]Він за-ва-жа-є.[/i]
Он розкинула шкірясті рудуваті перетинки жінка. Побіля фольцвагена в дорогому костюмі. Так, так, он та з телефоном. Її кажанячі крила багатьох лякають. Про неї складають легенди та байки. Її вважають відьмою, безстрашною, "залізною леді". І тільки найближчі знають, які ті крила теплі й беззахисні - порвати їх не важче за пергамент.
А он там чоловік зі сталевим пір'ям. Та й чи пір'ям? Смертоносні леза так просто сплутати з легким пухом. Хороші для захисту, тільки до польоту не здатні.
А там - диви які красиві! Блискотять, міняться... Пава - не людина! Тільки от за красивою обгорткою - куряча душа.
Є крила обтріпані, порвані, зотлілі, вкриті буруватими розводами чи то крові, чи то вишневого соку та рудими плямами іржі. Так, що й не розбереш, чим вони були раніше.
Є крила лискучі й нові (цікаво, чи користувалася ними хоча би раз?).
Крила звичні - і крила геть незвичайні.
Крила потрібні - і ні до чого не придатні.
Крила різні.
У тебе крила - немов вітраж. Легкі, невагомі на вигляд, вони сяють на сонці самоцвітами, відкидаючи на всіх довкола - та й на тебе також - веселкові плями, роблячи навіть найпохмуріший у чиємусь житті день трішечки яскравішим. Вони тішать око і звеселяють душу. Вони - прекрасні.
Тільки знаєш у чому твоя біда?
[i]
Ти-не-по-ле-тиш.[/i]
Вітражні крила ніколи - [i]ніколи![/i] - не піднімуть тебе в небо.
Бо ж лише ти знаєш, наскільки вони важкі.
І як легко їх розбити на друзки.
Ні до чого.
От тільки ти, як дурень, продовжуєш їх берегти.
Бо ж, хто б тобі і що не говорив - не буває [i]непотрібних[/i] крил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604982
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 07.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2015
Мені наснилось, що я люблю Вас,
що Ваші руки сильні тримають у обіймах,
торкались Ви вустами і звучав вальс,
і то було кохання, наче в старих фільмах.
Мені наснилось, що хотіла я втікати,
покинуть Вас, забути, не вертатись,
та Ви на руки підхопили, цілували,
шептали щось, і я все забувала.
Мені наснилось, що з Вами ми знайомі,
так близько стоїмо, я чую Ваші подихи,
ми жили з Вами разом, в своїм маленькім домі,
вогонь в каміні мерехтів, вино іскрилось в келихах.
Мені наснилось, що мусимо прощатись,
що я все розумію - не пара Ви мені.
А Ви пообіцяли щоночі зустрічатись,
і знов моїм будете, прийдете уві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474049
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 05.09.2015
В чорно-білі світлини дивлюся,
Стрілась з поглядом щирим очей –
То портрет є моєї матусі,
Що не знала ні днів, ні ночей.
У колисці, під сволоком самим,
Вимагала своє дітвора,
А як стала на ноги – гасала,
Було мало тоді і двора.
Заклопотано мама дивилась
На дітей і на мисник, і в хлів,
Все усім пробачати навчилась,
Лиш боялась, щоб хтось не хворів.
До схід сонечка, рідна, вставала,
Увесь день у роботі кипів,
Щиру посмішку теж дарувала
Ще й «від зайчика» щось із степів:
Молоко недопите, чи коржик,
А чи хліба присохлого шмат.
Трудодні заробляла – не гроші.
А життя набирало розмах.
За двором відшуміли тополі,
Опадали листочки не раз.
Дітвора ще навчалась у школі,
Наближалась важлива пора…
А як осінь прибралася в шати,
Трепетала дитяча душа,
Адже треба було вирушати,
Хату й маму, й село залишать:
Пізнавати вже інші науки
Й долю, може, стрічати в путі.
Як зрадіє матуся онукам!
То найбільше їй щастя в житті!
Скільки ж винесли мамині плечі!
А думок скільки у голові!..
Залишився старий мамин глечик
І проблеми в дітей… не нові.
Вони теж бережуть свої чада,
Як вона, теж душею тремтять,
На парканах – красиві глечата…
Як же швидко в нас роки летять!
В чорно-білі світлини вдивляюсь,
Що з іконами поряд вгорі,
У молитві й скорботі вклоняюсь
Світлій пам’яті всіх матерів!..
9.11.2013.
Ганна Верес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604474
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 05.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2015
Прошу Вас, прошу Вас : не будьте самотні,
Шукайте свою половинку сьогодні.
Шукайте невпинно її і усюди,
Шукайте, шукайте її поміж люди.
Шукайте її не яку-небудь, справжню.
І щоб не фальшиву, і щоб не муляжну.
Прошу Вас, прошу Вас : не будьте самотні,
Свобода така лиш за крок від безодні.
Повірте, скажу Вам і це - не секрети,
Шукайте любов і її Ви знайдете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603889
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 03.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.09.2015
Настала осінь в місті
Вітер віє від століть
Густий туман приніс погані
вісті
Війна прийшла - це тисячі
жахіть
Стоїть малесенька дитина
Одна єдина в цілім місті
Куди поділась вся людина?
Чому в будинках лежать білі
кісті?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603293
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 31.08.2015
Спить дитятко моє любе ще й
пригорнуло медвежа,
У снах літає ще незграбно мов
молоденьке пташеня.
Співають феї колискову,горить
поволі каганець...
Під цю мелодію казкову у руку
взяв я олівець.
Пишу,що бачу,чи ж повірять?
Та головне,щоб вірив сам...
Спить мій синочок ніжно ніжно,
дитячий сон приємний стан.
Із неба зірочка упала до нас
у гості прямо в сад,
І феї в цей час ще співали
хороший знак,хороший знак...
Попросинались світлячки
"Хто краще світить" в них
змагання,
Їх зараз сотні у траві,а потім мабуть
святкування.
Якби ж ти синку зараз бачив яке
життя тут скрізь вирує,
Куди не глянь маленький рух,а ми дорослі
це руйнуєм.
Біжить кудись сусід їжак,пані сова на полюванні,
Спи спи синочку це я так,щоб не губитися
в мовчанні.
Дивує світ як я не бачив,вони усі живуть тут близько,
Бо ми не звикли бачить те,що є життям
хоча і низько.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594237
дата надходження 17.07.2015
дата закладки 30.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2015
Стою в стійлі – заклеєний рот,
Я – тихий і скромний недолугий пророк,
Що попався у сіті зрадливих.
Я ж нічого ніколи, а тут
Вирізають мій мозок, серце рвуть
На крик навіть жодної сили.
Хтось розказує як добре живеться в далеких далях,
Як ніби я і сам не знаю,
Дивився, читав колись.
Я – ліберал же ! Я за цінності Заходу,
Я навіть не пожалкую свого заду
Якщо хтось захоче впрягтись.
Зі мною стоять такі ж.
Добрий дядечко ховає свій ніж –
Закінчив пересадку.
Читає він з книги слова:
«Свобода – це рабство, а люди – дрова !»
І кожен повторює це завзято.
Згадав я розп’ятих борців,
Що благали пощади в своїх отців,
Та пізно було вже.
Попався і я в заточення вічне
Облудних овець, пастухів пересічних,
Що марять генієм его свого ж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602991
дата надходження 30.08.2015
дата закладки 30.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2015
Рука іще в руці...
Зворушливе мовчання,
що буде з нами
дотиком скажи
незвіданість у паузі.
Бентежно серце завмира
в очікуванні правди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598104
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 28.08.2015
Сьогодні дощ,
А завтра буде осінь
І час для нас
пройшов
й пожовкло листя,
в холодний ранок
ми вже будемо чужі.
Дощі і грози не покинуть
моє місто
лиш чай і книжка
не покинуть в самоті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601523
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 28.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.08.2015