Королівна снів: Вибране

Наталя Хаммоуда

Місто гасить вогні.

Місто  гасить  вогні.    Відмолили  намаз  мінарети*,
В  темне    небо  вечірнє    гукнувши  останнє  "...Акбар",
Білі  чайки  над  морем,  неначе  хвостаті  комети
Розганяють  отари    кудлатих  розгнузданих    хмар.

Ніч  над  містом  пливе.  Засинає,  колишеться  море  
Тихим  плесом  гойдаючи  білі  човни  на  воді,
Тільки  чується  із  далини,    а  здається,  мов  поруч-
Розриваючи  тишу  ридає  сова  в  самоті.

Вдарить  хвиля  легка,  розлетиться  шумою  довкола    
Розстеливши  блискучі  шовки  на  загату*  із  глиб,
У  верхів'ї  хару'би*  зустрілись  два  лèготи*  кволі,
Й  розлітались,  метляючи  ставні  понурих  осель.

Місто  спить,  і  така  благодать  наокру'г  несказанна:
Чути    шелест  трави,    богомолів  пісні  голосні,
До  світання  лише,  бо  почувши    "Кор-ану"  читання,
Знов  прокинеться  місто    вдягнувши  намиста-  вогні.

Мінарет*-  верхня  частина  мечеті,  із  якої  лунає  заклик  до  молитви.
Загата*-гатка,  гребля,  тощо.
Харуба*-  плодове  дерево    родини  акацієвих.
Легіт*-несильний  вітер.
31/01/017
Н.Хаммоуда

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715558
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017


Наталя Хаммоуда

ТУНІСЬКА ЗИМА ( із серії

Пальми  розлогі,  сади,  і  морські  береги,
Густо  засніжені.  Біло,  неначе  у  раї.
Що  це  ти  так  розійшлася,  зимò?  Підожди!
Ніби  навмисне,  снігами  усе  засипаєш.

Тільки  учора  дощі    осінь  лила  сумні,
Наче  б  хотіла  одплакать  тривоги  останні,
Зранку  сьогодні  на  квіти  мигдальні  рясні
Білі  сніжинки  упали  прозоро-криштальні.

Біле  довкола,  куди  тільки  оком  сягнеш-
Сипле,  немов  хто  перину  свою  витрясає.
Зламано  стереотипи  і  снігу  без  меж-  
Більше  не  скажуть,  що  в  Африці  зим  не  буває.
Н.Хаммоуда.
1/01/2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713674
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 01.02.2017


ОксМаксКорабель

Колискова

Спи  моя  внученько,  спи  моя  Златочко,
радість  й  потіха  моя.
Хай  тобі  стелиться,  любе  дитяточко,
доля  щаслива  твоя.

Спи  моя  внученько,  спи,  моя  ясочко,
ти  ж  натомилась  з-за  дня.
Місячок  вийшов  кругленький,  як  пасочка,
нічка  вступає  в  права.

Спи  моя  внученько,  спи,  моя  чічечко,
ясна  на  небі  зоря.
Йде  за  зимою  весна  й  тепле  літечко,
наша  розквітне  земля.

Прийде  за  стужею  теплеє  літечко,
Наша  воскресне  земля
Житимуть  в  мирі  вкраїнськії  діточки
Спи,  люба  внучко,  моя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715707
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017


Леся Утриско

Сціли дитя.

Приспи  її,  приспи,  ту  панну  в  чорнім,  
Приспи  її...чи  в  сні,  чи  наяву,  
Несе  мені,  несе  пекуче  горе-  
Приспи  біду.

Заколиши  її,  дитя  її  рожденне,
Зїдає  розум,  точить,  наче  міль,
Ти  горе  вколиши  моє  скажене,  
Притихне  біль.

Посій...  посій  любов  між  люди,  
Щоб  з  вірою  іти  в  Твої  світи,
Зі  мною  Ти,  мій  Боже,  є  повсюди,
Дай  сили  хрест  нести.

Це  я,  мій  Боже,  ТвОя  Україна,  
Це  я,  мій  Отче,-  змучена  душа,  
Благослови,  і  дочку  мою,  й  сина,  
Сціли  дитя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715710
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017


Наташа Марос

СНЕГИРИ…

Не  боятся  зимы  -  смотри,
Нипочём  холода  им,  вьюги...
Ты  об  этом  ей  говорил?
Ну,  конечно,  ведь  мы  -  подруги...

А  под  утро,  когда  все  спят,
Намерзают  сильнее  стёкла,
Леденея,  душа  опять,
От  малейшего  звука  ёкнет...

Я  давно,  проиграв  пари,
Не  держала  в  руках  синицы...
Красногрудые  снегири  -
Не  домашние  это  птицы...

             -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715427
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Леся Утриско

Стогне небо сьогодні зі мною.

Стогне  небо  сьогодні  зі  мною,
Там,  де  сльози-  пекучі  сніги,
Вчора  йшов  ти,  синочку,  до  бою,
А  сьогодні  вже  плачуть  свічки.

Плачуть  воском  так  тихо,  зомліло,
Навіть  холод  зимовий  зомлів,
Заховалося  сонце  зболіло,
В  небі  місяць  сходити  несмів.

Бо  душа  піднімалась  до  неба,
Покидаючи  рідні  стежки:
Скільки  Янголів,  Господи,  треба,
Аби  згинули  злі  ватажки?

Кров  дітей,  все  таки,  не  водиця,
Сльози  матері-  ріки  сумні,
Вам,  катам,  хай  біда  людська  сниться,
Хай  горять  ваші  душі  в  огні.

Стогне  небо  сьогодні  зі  мною,
Там,  де  сльози-  пекучі  сніги,
Вчора  йшов  ти,  синочку,  до  бою,
А  сьогодні  вже  плачуть  свічки.

(с)  Леся  Утриско.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715432
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017


палома

ОСТАННІ СТАНУТЬ ПЕРШИМИ


Останні  першими  –  в  тім  полотні…
Від  болю  розірвалася  завіса…
І  світлом  переможним  у  борні
Земне    злітає  у  блаженній  висі  –  
Запалюються  згаслі  вже  вогні…

Розгойдується  вічності  колиска,
Все  менше  розуміння  в  кожнім  дні,
Химерність  прорахованого  зиску
І  страх  смертельний  навіть  уві  сні…
І  відчуття  руки  міцної  стиску
Фігурок  глиняних  –  всі  головні…

Подібний  твар  та  однакові  писки,
Нитки  лише  шовкові,  чи  лляні…
І  траєкторії  –  маленькі  зовсім  риски,
І  глина  –  в  порох,  і  вони  –    смішні…
Пригадую  ляльки,  набиті  з  тирси…
Непізнані  лиш  душі  неземні…

Ніхто  тут  не  обділений  Всевишнім  –  
З  останніх  стануть  першими  вони.  
                 
 30  січня  2017
 (с)  Валентина  Гуменюк





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715446
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Віталій Назарук

ПОГЛЯД І ТИ

Страшно  було  –  темінь  була,
Прірва…    І  все  в  житті…
Ти  у  цю  мить  допомогла,
Стрілася  на  путі…
Шлях  вибрав  сам,  ним  і  пішов,
Думав,  що  все  –  кінець!
Дякую  Богу,  що  я  знайшов,
Долі  своїй    вінець.
Щоб  не  було,  як  не  було,
Ти  мене  не  суди.
Прірва  була,  певно  за  крок,
Бачу  твої  сліди.
Погляд  отой,  очі  ясні  -
Руку  дали    мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715458
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Наталя Хаммоуда

Мій шлях

МІЙ  ШЛЯХ
Я  не  люблю  іти  чужим  шляхòм,
Не  копіюю  я  чиєїсь  долі.
І  хай    не  зàвжди  з  медом.  З  полином
Долаю,  часом,  я  життєве  поле.
Буває,  колю  ноги  на  стерні,
Буває,  десь  надовго  застряваю,
Але  усе,  що  суджено  мені
У  цім  житті,  від  краю  і  до  краю,
Несу,  і  вірю  в  те,  що  мій  тягар
Не  є  найважчим  з  тих,  що    випав  іншим,
Молюсь,  щоб  не  погас  у  серці  жар,
І  Віра  у  душі  щоб  була  більша.
Н.Хаммоуда.
22/01/2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713752
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Наталя Хаммоуда

МОРЕ ЗИМОВЕ

Куди  не  глянь-довкола  тільки  море,
Гойдає  хвиля  синій  оксамит.
Залив  Махдійський-чистий  і  прозорий,
Неначе  у  вінку  з  каміння  й  плит,
 
Що  на  сторожі  вічного  спокою
Стоять,  неначе  стрàжі  вікові,
Щоб  не  забрала  буря  за  собою,
Вітри  щоб  не  зламали  штормові,

Щоб  не  торкнулась  хвиля  серця  міста:
Будинків,  пальм,  оливкових  полів;
Човнів  рибачцьких,  що,  немов  намисто,
Насиляні  на  ниточку  кілків*,

Гойдаючись  легесенько  на  хвилях
Вслухаються  у  пісню  всіх  вітрів,
Тремтять  від  страху,  щоб  химерна  хвиля
Не  знесла  їх  від  рідних  берегів.

Бо  все  змінитись  може  за  хвилину:
Накотиться,  навіє,  надлетить,
Шалена,    велетенська  біла  хвиля
І  загребе  під  себе  все  за  мить:
Накриє  берег,  зніметься    горою
Все,  що  ухопить-понесе  на  дно,
А  потім,  задоволене  собою
Затихне  море.  Вляжеться  воно,
Забувши,  що  завдало  стільки  страху,
Знов  зорі  захитає  молоді,
Засне  і  місто,    лиш  відважні  птàхи,
Шукатимуть  поживу  на  воді.
                                     *      *      *
Куди  не  глянь-довкола  тільки  море,
(Стою,  милуюсь,  слухаю  прибій)
Дарує  плесо  лагідне  й  прозоре
Махдії,  вже  тепер  навік  моїй.

Кілок*-залізний  стовпчик,  до  якого  прив'язують  човни  та  малі  кораблі.
26/01/2017
Махдія,  Туніс.
Н.Хаммоуда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714570
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Наталя Хаммоуда

Старий горіх.

Старий  горіх  на  тин  поліг,
Зігнувсь  до  брами,
Для  нас  він  був  як  оберіг,
У  серці  з  нами
З  тих  пір,  коли  у  вирій  ми
Знялùсь  птахами,
Чекав  горіх,  чекали  нас  
і  тато,  й  мама.
Але  минали  дні,  рокù-
Ми  не  вертали.
Не  дочекавшись  нас  батьки  
Пішли  за  хмари.
Осіла  хата,  похилилась
Чорна  стріха,
Спорùш  повився  від  хатини
До  горіха,  
Все  застеливши,  наче  килимом
Довкола,
Минає    час,  униз  несе
Шаленим    колом:
Зима,  і  осніь,  і  весна,
Життя-  на  захід,
А  на  горісі  в'є  гніздо
Самотня  птаха.
Засох  горіх,  на  тин  повис,
Схиливсь  до  хати,
Нема  куди,    нема  до  кого
Вже  вертати...
30/0/2017.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715368
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Наталя Хаммоуда

Карфаген

КАРФАГЕН.
Люблю  бродити  літнім  Карфагеном,
Вслухатися  в  розвалищ  голоси:
І,  знаєте,  стискає  серце  щемом,
Які  величні  відбулù  часи.

Мов  через  пальці  пролились  пісками,
Розвіялись  вітрами  наших  днів
Імперій  зміни,  війни  між  царями,
І  наче  чую,  голос  прогримів:

-Імперію  будуйте  в  цьому  місці,
Бо  Карфаген-  всій  Африці  чоло!
І  як  тут  не  згадати  про    Еліссу*?
(Таких  ще  досі  мудрих  не  було),

Бо    прозвучав  наказ:  землі  їй    дати,
Лиш  скільки  вкриє  шкіра  із  бика.
Як  там  зуміє  місто    збудувати,
То  й  правити  будè  її  рука,
Але  Елісса  вийшла  із  проблеми,
Порізала  ту  шкіру  на  паскù,
І  обв'язала    скільки  поля    ними,
Що  цитадель  вмістилась  завширшкù
Пів-Рима,  або,  навіть,  пів-Мілана,  
І  правила  б,  якби  не  хитрий  Рой,
Що  залицянням,  хитрістю  й  обманом    
Прирік,  неначе  відьму-на  вогонь,
Бо  дівчина    душею  була  чиста,
І  не  бажала  жити  у  грісі...
Існує  досі    самострати    місце,
І  пам'ятають  про  той  день  усі.
Тому  й  ідуть  тутешні  і  туристи,
Щоб  окунутись  в  тих  історій  мить...
Люблю  бродити  Карфаненом  літнім,
Який  через    століття  нам  кричить
Про  міць  свою  над  іншими  світами,
Колони  стогнуть,  молячись  Богам,
А  у  Ель-Джеммі  темними    ночами,
Лунають  дифірамби  давнім  дням,  
Де  кров  свою  лили  за  Рим  і  Трою,
Могутні  гладіаторські  бійці...
Стежинкою  історії  святою
Крокую    між  Імперій...  навманці.


Карфаген-давня  столиця  сьогоднішнього  Тунісу.
Ель-Джемм-місто  в  центрі  Тунісу,  в  якому  існує  точна  копія  Римського  колізею  збудована,  коли  Карфанег  був  частиною  Римської  імперії,    який  належить  до    всесвітніх  скарбів  людства  і  знаходиться  під  захистом  ЮНЕСКО.
У  вірші  згадана  княгиня  Елісса  Карфагенська(  Ді'дон),  яка  розумною  хитрістю  (  порізавши  бичачу  шкіру  на  паски  і  обв'язавши  нею  поля)  зуміла  взяти  у  царя  Роя    багато  землі,  на  якій  згодом  збудувала  цілий  Карфаген,  але  не  витримавши  його  брудних  залицять,  стратила  себе  на  вогні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715123
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Віталій Назарук

ВОЛИ І КОНІ

Живу  давно:  як  віл  поміж  волами  –
Жую  овес    і  сіно  із  стіжка.
Мене  впрягли  і  я  тягав  возами
Чуже  добро,    бо  доля  так    лягла.

Воли  пасуться  біля  мене  скопом,
Наїстись  треба  –  праця    нелегка.
А  поруч  коні  риссю,  чи  галопом,
Вифіцують  на  лузі  гопака.

Працюють  важко  начебто  обоє,
Обоє  у  ярмі  давно  живуть…
Скоріше  прагнуть  із  ярма  на  волю,
Та  ще  не  скоро  визначиться    путь…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715457
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Оксана Дністран

Дві зірки у небі

Наближалися  стрімко  дві  зірки  у  небі,
Видавалось  -  єднає  їх  спільний  магніт,
Бо  взаємна  у  них  одне  в  однім  потреба,
Та  недовго  тривав  ейфорійний  політ.

На  орбіті  у  стику  заряд  однойменний
Не  притягнеться  зроду  –  розбіглися  вмить.
Тільки  десь  в  глибині  вібрувало  шалено:
«Погляд  твій  у  мені  досі  сяйвом  яснить».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715466
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Наталя Хаммоуда

Мій шлях

МІЙ  ШЛЯХ
Я  не  люблю  іти  чужим  шляхòм,
Не  копіюю  я  чиєїсь  долі.
І  хай    не  зàвжди  з  медом.  З  полином
Долаю,  часом,  я  життєве  поле.
Буває,  колю  ноги  на  стерні,
Буває,  десь  надовго  застряваю,
Але  усе,  що  суджено  мені
У  цім  житті,  від  краю  і  до  краю,
Несу,  і  вірю  в  те,  що  мій  тягар
Не  є  найважчим  з  тих,  що    випав  іншим,
Молюсь,  щоб  не  погас  у  серці  жар,
І  Віра  у  душі  щоб  була  більша.
Н.Хаммоуда.
22/01/2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713752
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 31.01.2017


Наталя Хаммоуда

МРІЯ.

 (  Нащадкам  присвячено)

Коли  я  відійду,  коли  мене  не  стане,
Коли  уже  і  світ  забуде,  що  булà,
Я  мрію  із  небес  крізь  решето  туманів,
Вертатися  до  Вас  промінчиком  тепла.
Торкатись  Ваших  мрій-  нехай  усе  здійсниться,
Стелити  трав  шовки  на  всі  земні  путі,  
Лишати  світла  тінь  на  кожному  обличчі,
Хто  у  хвилину  ту  зневірився  в  житті.
Леліяти  в  садах  весняні  диво-квіти,
Рясним-рясним  дощем  пролитися  в  жита,
І  з  усіма  із  Вас  сміятись  і  радіти,
І  поряд  з  Вами  йти  через  усі  літа.
Коли  я  вже  піду...  Коли  мене  не  стане,
Коли  уже  і  світ  забуде,  що  була,
Із  висоти  небес,  з  поміж  густих  туманів
Вам  упаду  до  ніг  промінчиком  тепла.

27  грудня  2016.
©Н.  Хаммоуда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713897
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 23.01.2017


Наталя Хаммоуда

ТУНІСЬКА ЗИМА ( із серії

Пальми  розлогі,  сади,  і  морські  береги,
Густо  засніжені.  Біло,  неначе  у  раї.
Що  це  ти  так  розійшлася,  зимò?  Підожди!
Ніби  навмисне,  снігами  усе  засипаєш.

Тільки  учора  дощі    осінь  лила  сумні,
Наче  б  хотіла  одплакать  тривоги  останні,
Зранку  сьогодні  на  квіти  мигдальні  рясні
Білі  сніжинки  упали  прозоро-криштальні.

Біле  довкола,  куди  тільки  оком  сягнеш-
Сипле,  немов  хто  перину  свою  витрясає.
Зламано  стереотипи  і  снігу  без  меж-  
Більше  не  скажуть,  що  в  Африці  зим  не  буває.
Н.Хаммоуда.
1/01/2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713674
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017


Наталя Хаммоуда

ТУНІСЬКА ЗИМА ( із серії

Пальми  розлогі,  сади,  і  морські  береги,
Густо  засніжені.  Біло,  неначе  у  раї.
Що  це  ти  так  розійшлася,  зимò?  Підожди!
Ніби  навмисне,  снігами  усе  засипаєш.

Тільки  учора  дощі    осінь  лила  сумні,
Наче  б  хотіла  одплакать  тривоги  останні,
Зранку  сьогодні  на  квіти  мигдальні  рясні
Білі  сніжинки  упали  прозоро-криштальні.

Біле  довкола,  куди  тільки  оком  сягнеш-
Сипле,  немов  хто  перину  свою  витрясає.
Зламано  стереотипи  і  снігу  без  меж-  
Більше  не  скажуть,  що  в  Африці  зим  не  буває.
Н.Хаммоуда.
1/01/2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713674
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017


Наталя Хаммоуда

Літера О

Огорнèна,  обрòсла,  обвита  оманами-осами,
Оберемком  облесних  освідчень,    острот-одкровень.  
Одоспіли    останні  ожини-орнаменти    осені.
Одгоріли  огні.    Охололи  ощèпи  осель.          

Одбуяла,  одпрагла,  одквітнула,  одплодоносила,
(Одголоссям  орли  одзивають  обабіч  отав,)
Отворися,  одумайся!  Освободись  от  обòжества*!
Очі,  очі,  одплачте  останок  обривних  октав.

Обдивись,  оживи.    Од  облест-обіцянок    оговтайся,  
(Ох,  одвічні  окови    -  окòла    отрут  і  образ),
Одпочинь  од    озлоб.    Одречися  обійм    одиночества,
Одхрестись    од  обиди.      Осеґи*    очисть    одночас.

Освободитись  від  обòжества  *-звільнитися  від  того,  кого  боготворила  даремно.
Осеґи*-остяки,  колючки,  калки.  В  даному  творі  -  вийняти  із  серця  остяки  обрàз.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685137
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 21.01.2017


Наталя Хаммоуда

Душа жінки

Ти  не  питай,  що  в  мене  на  душі,
Бо  я,  повір,  сама  того    не  знаю.
Бувають  в  ній  і  бурі,  і  дощі,
А  часом  так  затùшно,  як  у  раї.
Буває,  що  у  ній  цвітуть  сади,
І  засипають  тугу  ніжним  цвітом,
Буває,  стисне  так,  що  назавжди
 Хотілося  б  прощатися  зі  світом.
Любов,  безпека,  радість,  біль  провин,
Хто  зна,  ті  почуття  у  ній  ізвідки?
Чи  знàйдеться  у  світі  хоч  один,
Хто  зміг  би  розгадати  душу  жінки?
12/08/2016
 ©Н.  Хаммоуда

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683291
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 21.01.2017


Наталя Хаммоуда

Ти…

Ти  ліпив  мене  так,  як  гончар  ліпить  збанок  із  глини,
Не  жалкуючи  сили,  старання,  уміння  й  тепла.
Ти  заповнював  ніжністю  лона  мого  порожнину,
Наче  масло,  топилась  в  руках  твоїх  сильна  скала.

І  хоч  глина  тверда    була  чорна,  неначе  з  болотом,
Із  прошарком  каміння  та  шутру  з  глибоких  ярів,
Ти  усього  себе  до  останку  віддав  тій  роботі,
Щоб  відсіяти  зайве.    
                   Ти  сіяв...      Ліпив....      Ти  горів,

Бо  ти  знав-  все  удасться  тобі,  ти  ж  бо  скульптор  від  Бога,
Від  мети  не  відступиш,  нехай  би  й  потратив  літа.
Я  відчула  тебе,  й  покохала  сама  ще  до  того,
Як  торкнувсь  моїх  вуст,  щоб  вдихнути  у  мене  життя.
 
Н.  Хаммоуда.
21/06/2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673741
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 21.01.2017


Мирослав Вересюк

ЗАГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЮ

Нації  вмирають  не  від  інфаркту.
Спочатку  їм  відбирає  мову.
                                               Ліна  Костенко



Ще  скільки  треба  тої  крові?  
Щоби  до  кожного  дійшло  –  
Все  починається  з  любові,
Так  буде,  є  і  так  було.

Любов  до  краю  і  до  роду,
Не  вибірково,  а  цілком,
З  криниці  мудрості  народу
Вбирай  у  себе  з  молоком.

Любити  треба,  поважати
Народ  і  землю  де  живем,
Святиню-мову  шанувати,
Наш  оберіг  і  наш  тотем!

Будь  носієм  цієї  мови,  
Без  неї  ти  уже  манкурт.
Бо  віра  й  мова  це  основи
Без  них  народ  лиш  натовп,  гурт.

З  глибин  століть  спостерігають,  
За  нами  пращури  згори
Не  зраджуй  просять,  вимагають,  –
Українською  заговори!

21.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713513
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017


Наталя Хаммоуда

Сьогодні рівно рік…

Сьогодні  рівно  рік,  як  ми  з  тобою  вдвох.
У  серці  дивний  щем.  Попереду  надії.
Люблю  тебе!  Люболю  і  млію  від  думок:
Чи  зберегти  любов  назавжди  я  зумію?

Ось,  зараз    увійдеш.  Цілунок.  Дотик.  Мить.
Тонутиму  в  очах  твоїх  небесно-синіх.
А  потім  буде  ніч,  яка  нас  обпалить,
І  заколише    в  снах  на  піднебесних  крилах.

Вечеря  при    свічках.  Троянди.  Ти  і  я,
Улюблений  наш  вальс.  Ось  музика  вже  лине.  
Так  до  світанку  нам,  чи  може  аж  до  дня
Не  розірвать  обійм-бо  ми  одне-єдине.

Здригнулись  при  свічках  зірниці  кришталів,
Забилось  серце  так,  що    музика    змовчала,
Бо    слів  твоїх  важких,  що  вдарили  мов  грім:
"Тебе  я  не  люблю!"-в  цей  вечір  не  чекала.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632474
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 04.01.2016


Галина_Литовченко

ЯК РЯБКА ТЕПЕР ЗВАТИ?

Сховалися  стежинки
під  килими  пухові.
Летять,  летять  сніжинки,
лоскочуть  ніс  Рябкові.

Сніжку  радіє  песик  –  
стрибає  в  кучугури,
приймає  з  інтересом
зимові  процедури.

Валявся  до  нестями,
на  сніговій  перині.
Відмилися  всі  плями
у  песика  на  спині.  

Спинявся  на  півслові
я  за  сьогодні  тричі:
вже  нашому  Рябкові
таке  ім’я  не  личить.
19.12.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629864
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Наталя Хаммоуда

Мати

МАТИ.
Потріскують  поліна  у  печі,  
Розлігся  ранок  ароматом  диму,
Старенька  замісила  калачі,
Вона  сьогодні  дожидає  сина.
Вже  кілька  літ  у  матері  не  був,
А  вчора  вістку  дав,  що  в  гості  їде,
Вона  вже,  грішна,  думала-  забув...
Ох,  тільки  би  поспіти  до  обіду.
Всадила  в  піч  калач  за  калачем,
Молилась,  щоб  гнітилися  рівненько,
Чим  ближче  до  обіду,  ніжний  щем
Все  більше  панував  у  серці  неньки.
Вдалися  калачі  мов  сонця  блиск,
І  на  столі  новенька  скатертина,
Вареники,  і  борщ,  і  медівник,
До  ночі  мати  вижидала  сина,
А  він  не  їхав.  І  гірка  сльоза
Вмивала  серце.  Доки  ждати,  доки?
"Проблеми,  мамо"!,-тільки  те  й  сказав,
І  знову  в  трубці  тишина  на  роки.
10/06/2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586559
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 19.12.2015


Наталя Хаммоуда

Вересень

Так  гарно,  по  осінньому  багряно,
Блакитно  й  золотисто,  ніби  рай,
Немає  ні  дощів,  ані  туманів,
Розфарбувався  стоколірно  гай.
По  небу  чорні  хмари  не  гуляють,
Ні  нитки  грому,  чисте  як  сльоза,
Такого  року  не  згадає  пам'ять,
Щоб  не  омила    вересень      гроза.
Я  загорнуся  у  твої  обійми,
Й  будемо  слухать  осінь,  як  колись,
В  тім  вересні,  де  ми  з  тобою  стрілись,
Тоді,  згадай,  так  само    падолист
Вкривав  півсонну  землю  кольорами,
Додолу  позолоту  лив          рясну,                                                                                  
Ми  молоді  кохались  до  нестями,
І  осінь  нам  здавалась  за  весну.
Н.Хаммоуда
27/09/2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609773
дата надходження 27.09.2015
дата закладки 19.12.2015


Наталя Хаммоуда

Два обереги.

Засохла  яблуня  зронила  у  траву
Доспіле  яблуко-останню  краплю  крові,
Старечі  руки  ніжно  гладили  кору,
А  очі  плакали  від  ніжності  й  любові.

Століття  ціле,  а  здається  ніби  день,
Життя  злетіло,  що  ж  ридати  за  минулим?
А  у  дерев  та  сама  доля,що  в  людей,
Засох  весь  сад,  о  сь  її  одну  забули.

Тепер  удвох  вони  лиш  яблуня  і  дід,
Неначе  вічні  обереги  біля  хати,
Чи  ще  хоч  раз  весна  розсипле  білий  цвіт,
На  ту  що  вміла  і  родити,  і  буяти?

З-землі  стеренький  спіле  яблуко  підніс
Й  пішов  до  хати,  де  давно  завмерла  тиша,
Лиш  яблунева  тінь  виднілась  у  вікні,
Вона  його  цієї  ночі  заколише.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582379
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

РУШНИКИ

Попрала  баба  рушники  в  цебрі*,
Вона  завжди    знімала  їх  до  свята,
Чистесенькі    сушились  у  дворі,
Буде  весела  до  неділі  хата.

А  потім  прасувала  як  колись,
Качалась  магільниця*  по  бамбетлі*,
Не  ті    вже  роки,  але  що  ж  робить?
І  руки  від  роботи  так    потерпли...

Над  образами,  наче  білий  птах,
Розкинувся  рушник-ворота  раю.
Спинились  сльози  в  баби  на  очах:
-На  світі  Ти  один  мене  тримаєш.

Дивилась  баба  на  Небесний  лик,
І  дякуючи  Богу  за  прожите,
На  інший  образ  вішала  рушник-
На  нім  цвіла  весна  й  волошки  в  житі...
 (С)  Н.Хаммоуда
18/05/2015
Цебер*-дерев'яна  ємкість  для  прання,  напівпобка  з  ручками.  
Магільниця*-стародавня  дерев'яна  праска.
Бамбетель*-дерев'яний  диван.








 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582121
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

РУШНИКИ

Попрала  баба  рушники  в  цебрі*,
Вона  завжди    знімала  їх  до  свята,
Чистесенькі    сушились  у  дворі,
Буде  весела  до  неділі  хата.

А  потім  прасувала  як  колись,
Качалась  магільниця*  по  бамбетлі*,
Не  ті    вже  роки,  але  що  ж  робить?
І  руки  від  роботи  так    потерпли...

Над  образами,  наче  білий  птах,
Розкинувся  рушник-ворота  раю.
Спинились  сльози  в  баби  на  очах:
-На  світі  Ти  один  мене  тримаєш.

Дивилась  баба  на  Небесний  лик,
І  дякуючи  Богу  за  прожите,
На  інший  образ  вішала  рушник-
На  нім  цвіла  весна  й  волошки  в  житі...
 (С)  Н.Хаммоуда
18/05/2015
Цебер*-дерев'яна  ємкість  для  прання,  напівпобка  з  ручками.  
Магільниця*-стародавня  дерев'яна  праска.
Бамбетель*-дерев'яний  диван.








 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582121
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

Ніч перша-остання

Ото  вже  ніч  була  тоді,  яка  вже  ніч,
Коли    по  сіні  розлетілися  коралі,
Коли  сорочка  тихо  зсунулася  з  пліч,
Ніхто  не  думав:  "Що  то  з  нами  буде  далі".
Ото  вже  ніч  тоді  була  така  ясна,
Коли  з  росою    повернулась  я  до  хати,
А  мати  чула,    зрозуміла  все  вона,
А  я  гадала,  що  ж  я  маю  їй  збрехати,
Коли  спитає,  де    я  нічку  провела,
Тоді    я  вірила,  що  то  було  кохання,
Якою    все  ж  я  простодушною  була,
Не  знала  ще,  що  то  не  перша  ніч-    остання.
27/09/2015
Н.Хаммоуда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609879
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

Розсипалось

                               Не  зберегли.
Коханя    розлилося  над  лугами,
Розсипалось  намистом  по  ярах,
Позсіялося  росами  у  трави,
Осіннім  листям  впало  у  гаях.

Летіло,  гнане  буйними  вітрами,
Та  мерзло  без  притулку  і  тепла,  
А  ми  його  чомусь  не  зупиняли,
Гординя  наші  душі  обпекла.

Були  кохання  відігріти      взмозі,
Як  тільки  пригорнули  б  до  грудей.
Воно  нас  ж  нас  не  чекало  на  порозі,
Знайшло  притулок  у  чужих  людей.

А  ми  ще  довго  плакали  з  дощами,
Вдивляючись  у  прізву  грозову,
І  заздрили  закоханим  ночами,
Які  цілунки  сипали  в  траву.
06/04/2015
Н.Хаммоуда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572449
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

Кохав.

Жінці.
Я    сік  твій  пив,    в  тобі  я  проростав,
Тобою  дихав,  розквітав  у  лоні,
Відроджувавсь      і  знову    помирав,
Впірнав  у  тебе,  наче  у  безодню.
І  я    літав  ,  неначе  в  небі  птах,
Я  із  середини    тобі  дивився  в  душу,
Тримав  гаряче  серце  у  руках,
Немов  троянди  ніжної  пелюстку.  
В  твоєму  тілі  я  немов  зникав,
Ділився  в  нім    на  атоми,  на  порох,
Здавалось,  аж  до  сонця  долітав,
Коли  із  вуст    твоїх  зривався    подих.
Я  з  неба  падав  ,  розбивавсь  між  трав,
З  промінням  сонця  я  стікав    росою,
До  попелу  згорав,  кохав..кохав...
А  як  тобі  було  тоді  зі  мною?
26/04/2015



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577216
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

Вистраждане

Клубком  згорнувшись  у  своєму  світі,
Я  нишпорю  в  думках,  шукаю  змісту,
В  пітьмі  застигли  мрії  незігріті,
Ще  мить  -зима  заволодіє  й  містом.

Перегорять  слова  твої  останні
Неначе  вирок  смерті  в  листопаді,
І  довго  ще  не  вернеться  кохання,  
Не  заквітчає  цвіт  сухого  саду.

Лиш  часом  спогад  серце  потриважить,  
В  якім  були      з  тобою  ми  щасливі,
На  мокрих  віях  досихають  сльози,
Немов  під  сонцем  слід  рясної  зливи.
Н.Хаммоуда.  
19/11/2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622273
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 19.11.2015


Oxana Levina

А В НЕБІ ВІЧНО МЕРЕХТЯТЬ ЗІРКИ…

А  в  небі  вічно  мерехтять  зірки

З  блакиті  нашої,  крізь  роки  світові
Летять,  як  швидкість  світла  наші  мрії.
Переплетінням  дум  у  голові,
Бажання  наші  то  горять,  то  тліють.

А  в  небі  вічнім  видимий  розмай
Галактик  зір  і  всесвіту  безодні.
Та  мерехтить  зірок  безмежний  край,
І  в  здійснення  бажань  вірить  кожна.

Холодний  світ  за  межами  землі,
Хоч  на  зірках  нестримні  йдуть  процеси.
Зриваються  у  небі  наднові,
Їм  діло  є  до  власних  інтересів.

А  ми  і  досі  віримо  в  дива,
І  на  зірки  загадуєм  бажання.
Адже  вони  яскраві,  як  життя,
Гарячі  й  світлі,  як  саме  кохання.

Стояли  в  юності  з  подругою  удвох.
І  кожна  з  нас  на  зірку  загадала.
На  майбуття  високе  і  любов,  
Від  того,  що  вона  одна  лиш  знала.

Серпневий  зорепад  яскравим  був,
І  в  пам’яті  залишився  на  віки.
Дівочі  мрії  він  давно  забув,
І  я  любов  забула  ту  велику.

Пройшло  життя,  і  мрії  відцвіли,
Розтанули,  як  місяць  на  світанні,
Та  в  небі  вічно  мерехтять  зірки,
Лиш  обіцяють  нам  здійснить  бажання…
                                                                           Вересень  2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622281
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 19.11.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2015


Наташа Марос

Я ЧУЮ…

Я  чую  мелодію  вітру
І  шепіт  густої  трави.
Скажи  і  я  вкотре  повірю,
Мовчанням  до  болю  не  рви!
                   Ми  не  всі  розвели  мости...
                   Розтопили  не  всі  сніги.
                   Ти  ніколи  не  був  другим  -
                   Залишався  єдиним  ти!
                   Я  чекала  тебе  завжди
                   Не  забула,  повір,  і  досі.
                   Я  вже  знаю,  де  ти  ходив,
                   Та  за  вікнами  осінь,  осінь...

А  місяць  приходить  щоночі,
На  сонці  зникає  роса.
І  знаю  вже  я,  чого  хочу,
Ти  знаєш,  чого  не  сказав..
                   Ми  не  всі  розвели  мости...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

Не  бійся,  в  минулому  літо,
А  осінь  прощає  усе...
Ми  наші  незірвані  квіти
Живими  у  серці  несем...
                   Ми  не  всі  розвели  мости...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

       -      -      -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621704
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 17.11.2015


Леся Геник

***Коли підходжу до тебе

***
Коли  підходжу  до  тебе,
серце  підскакує  аж  до  горла.
І  видається  мені,
що  то  не  Адам,
а  я
вдавилася  недостиглим  яблуком.
Бо  ти,
якщо  чесно,
трохи  схожий
на  ромбасту  змію,
що  обвилася  навколо
дерева  смоківниці.
І  хоч  я  ніколи  не  бачила
того  дерева,
а  змії  й  близько
не  підповзають
до  моїх  стежок,
та  знаю  звідкись,
що  ти  навчений  ними
підстерігати  свою  довірливу  жертву...

(3.11.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621727
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 17.11.2015


Наталя Хаммоуда

Осінь

Розчервонілось    листя  винограду,
Немов  засмагло  під  байдужим      сонцем,
Ґаздиня-осінь,  прогулявшись  садом,
Мережить    всілась    на  моїм    віконці.

Багряний  лист  ліг  килимом  на  трави,
Цвіркун-скрипаль    вже  дограє  сонату,
А  соловейко  відлетів  з  вітрами,  
Не  доспівавши  пісню  розпочату.

У  верховітті      розгулявся    вітер,
Бо  вже  пора      дощам  і  громовицям,
А  я      на  мить  ще  зупинила  б    літо,
Щоб  дать  душі    теплом  насолодиться.


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611461
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 16.11.2015


Леся Геник

***Його усмішка не пасує…

***
Його  усмішка  не  пасує  цьому  місту.
Бо  вона  -  занадто  американська,
а  місто  -  занадто  галицьке...
І  кожний  стовп,  
котрий  надривно  двигає
награну  радість,
заробляє  собі  горб  на  старі  літа.
А  місто?
Містові  до  того  байдуже.
Бо  воно  за  свій  вік
бачило  і  не  таке  
фальшивство...
Гудуть  дроти,
Чмихають  вихлопні...
Відкашлюється  тролейбус...
А  вітер  бавиться  собі
осіннім  листям
і...
американськими  посмішками,
що  так  не  пасують  
цьому,
занадто  галицькому,  
місту...

(5.11.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621165
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015


Наталя Хаммоуда

Остання зустріч.

Остання  зустріч.
Ти  натякнув,  що  нам  пора  розстатись,
Що  наші  почуття  давно  не  ті,
І  ось,  іду  немов  на  самострату,
На  цю  останню  зустріч  у  житті.

Розмов    не  буде  більше  про  кохання,  
Ти  не  для  цього    звав  мене  сюди,
Іду  у  вічі  глянути  востаннє,
А  потім...  позабути  назавжди.

Свободою  назву  свою  самотність,
Переживу,  хоч  справа  нелегка,
Обоє  вільні  будем  від  сьогодні.

І  вже  руки  торкається  рука....

Ти  дивишся,  неначе  бачиш    вперше  ,
Я  млію  від  твоїх  гарячих  вуст,
І  сум  і  радість  розривають  серце.
Ну  як  же  врятуватись  від  безумств?

На  фоні  сонця,  що  іде  на  захід,
Стою  в  обіймах  рідних  й  дорогих:
-І  ти  б  змогла  ось  так  "без  бою"  здатись?
-А  ти  без  мене  дальше  жити  б  зміг?
Н.Хаммоуда.
14/11/2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621087
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 15.11.2015


Наталя Хаммоуда

Запрограмовані

Щодня  кудись  ми  ідемо  до  невідомості,
Немов  метелики,  згораючи  в  огні.
Неначе  збій  усіх  програм  у  підсвідомості.
Контамінує  вірус  лиха  світлість  днів.
Чи  ми  піддОслідні  бездарних  метафізиків?
Хто  нами  править?  Хто  диктує  ритм  життя?
Чом  крижаніємо  від  душ  до  пальців  кінчиків?
Чому  із  "МИ"  все  більше  ділимось  на  "Я"?
Ми  наче  роботи  у  вир  проблем  занурені:
Часу  немає  знести  очі  в  небосхил.
А  сонце  ллється  до  землі,  стікає  струменем...
Але  яка  нам  справа  до  отих  світил,
Коли  ми  всі  запрограмовані  на  "ВИЖИТИ"?
Неначе  щастя  вже  для  нас  тепер  табу.
За  мить  життя  розплата  мріями  розбитими.
Ведем  самі  з  собою  вперту  боротьбу.
Та  є  ще  те,  що  нас  вертає  до  реальності:
Дитячий  сміх,  старечий  плач,  раптовий  крик.
Мов  звуки  музики  найвищої  тональності
У  саме  серце  ...  й  тане,  тане  льодовик.
І  ми  втікаєм,  що  є  сили,  від  буденності-
Я  у  твої  лечу  обійми,  ти  в  мої.
І  як  то  добре,  що  по-серед  зла  й  нікчемності,
Ще  є  такі  Всевишнім  створені  раї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613695
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 16.10.2015