Горбаль Василь: Вибране

Ольга Калина

Чужий

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5G9E8l7kgDw[/youtube][youtube]https://www.youtube.com/watch?v=W16xf4OxVWs[/youtube]  

Опало  листя  у  саду,
А  я  сюди  як  вперше  йду,  
Загублений  шукати  слід,
Хоча  пройшло  вже  стільки  літ.

Приспів:
Хоч  близько  ходиш  -  та  чужий,
Хоч  поряд  ти,  але  не  мій.
Моє  кохання  і  журба  -  
Ковток  води  із  джерела.  

І  лине  в  спомин  навпростець,  
Із  юності  той  вітерець,
Що  нас  в  садочку  пригортав,  
Коли  нам  соловей  співав.  

Приспів:
Хоч  близько  ходиш  -  та  чужий,
Хоч  поряд  ти,  але  не  мій.
Моє  кохання  і  журба  -
Ковток  води  із  джерела.  

В  той  час  в  саду  цвіла  весна
І  нам  кохання  принесла.  
Пронесла  я  через  роки  
В  душі  квітучії  садки.  

Приспів:
Хоч  близько  ходиш  -  та  чужий,
Хоч  поряд  ти,  але  не  мій.  
Моє  кохання  і  журба  -  
Ковток  води  із  джерела.  

Донизу  падає  й  летить,  
І  під  ногами  шелестить,
Опале  листя  у  траві..
Я  дні  проводжу  у  журбі.  

 Приспів:
Хоч  близько  ходиш  -  та  чужий,
Хоч  поряд  ти,  але  не  мій.
Моє  кохання  і  журба  -
Ковток  води  із  джерела.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853656
дата надходження 04.11.2019
дата закладки 12.07.2020


Єлена Дорофієвська

Солнце на причале

Как  идёт  тебе  это  солнце,  выползающее  на  причал,  
всё  к  лицу  —  и  сомнение  пастора,  и  сознательность  палача,  
так  пришла  к  тебе  я,  чуть  живое  своё  избранничество  волоча  —
голос  создан  тобою,  словом  твоим  зачат.  
Так  держи  же  меня  под  рукой,  чтоб  выглядывала  из-за  плеча,  
будто  смятый  значок  параграфа,  тоненькая  свеча.  
Ну  какой  же  я  светоч,  какой  из  меня  очаг?  
Если  этот  огонь  убивает  —  лучше  бы  зачах.  

И  молчу,  обращаясь  к  солнцу  ли,  к  тебе  я,  
а  большущее  небо  прозрачное  битый  час
расточительно  и  неистово  голубеет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876791
дата надходження 21.05.2020
дата закладки 30.06.2020


Іванна Западенська

Реквием по тебе…

Я  стою,  всё  смотрю  в  окно,
А  в  окне  дует  ветер  с  юга.
Мы  друг  другу  теперь  никто,
Мы  не  знаем  теперь  друг  друга.

Было  сказано  много  слов,
Было  сделано  много  поступков.
Я  ведь  думала,  что  любовь,
Я  ведь  шла  на  любые  уступки.

И  навстречу  тебе  шагать,
Я  готова  была  всегда.
Я  боялась  тебя  потерять,
Не  боялась  остаться  одна.

Все  моря,  океаны  мира,
Я  готова  была  перейти.
Лишь  бы  был  ты  со  мною,  милый,
Вместе,  рядышком.  Только  ты.

Сердце  смог  только  ты  похитить,
Ты  один  душу  взволновал.
Между  нами  тянулись  нити,
Что  недавно  их  ты  порвал.

Уходил,  возвращался  вновь,
Я  бросалась  тебе  на  шею.
Я  так  верила,  что  любовь,
По-другому  ведь  и  не  умею.

За  тобою  хоть  тенью,  ползком,
Только  б  следом  всегда  идти.
О  тебе  лишь,  любимый,  одном
Были  все  мои  сны  и  мечты.

Я  прощала  любой  косяк,
Всё  простила  бы  и  приняла.
Ведь  душе  без  тебя  никак,
Я  сейчас  будто  умерла.

Ты  ж  ошибку  мою  не  простил,
Ты  прогнал  меня  и  забыл.
Это  значит,  что  ты  не  любил,
Что  неправду  ты  мне  говорил.

Но  я  верила  всей  душой,
Привязалась  к  тебе  до  боли,
Так  хотела  всегда  быть  с  тобой,
Быть  твоею  навеки  судьбою.

Я  любила  тебя...  и  люблю,
Никогда  не  смогу  забыть.
Пусть  другое  совсем  говорю,
Только  этого  мне  не  скрыть.

Что  лукавить,  да  что  таить,
Я  любить  тебя  буду  всегда.
Но  мне  нужно  тебя  отпустить,
И  принять,  что  осталась  одна.

Одиночества  я  не  боюсь,
Без  тебя  я  остаться  боялась.
Я  сейчас  очень  больно  бьюсь,
Хоть  и  прежде  уже  разбивалась.

И  свершилось,  произошло,
То,  что  было  мне  худшим  страхом.
Всё  закончено,  всё  ушло,
Превратилось  в  золу,  стало  прахом.

Эти  чувства  меня  довели,
Очень  многое  изменилось.
Они  всё  ещё  есть,  не  ушли,
Да  такие,  что  и  не  снились.

Но  внутри  будто  пустота,
И  не  радует  ничего.
Я  одна,  совершенно  одна,
Но  не  надо  мне  никого.

Только  он  один  нужен  был,
Но  ушёл,  ничего  не  оставив.
Видно,  всё  таки  не  любил,
Раз  страдать  так  меня  заставил.

Мне  от  боли  охота  кричать,
Мне  от  боли  охота  выть.
Но  приходится  лишь  молчать,
Продолжая  скучать  и  любить.

Он  меня  в  корне  изменил,
С  ног  на  голову  перевернул
Жизнь  мою  и  вокруг  весь  мир,
И  на  миг  будто  к  жизни  вернул.

А  потом  всё,  что  дал,  отнял,
Очень  больно,  резким  рывком,
Крылья,  что  за  спиной,  оторвал,
Сделал  жизнь  мне  кошмарным  сном.

Он  был  раем  моим  и  адом,
Он  любовью  мне  был  и  болью,
И  лекарством,  и  сильным  ядом,
Он  на  раны  мои  был  солью.

Оборвалась  внутри  струна,
Изменилось  всё  в  корне  вновь,
Я  одна,  я  останусь  одна,
Я  не  верю  больше  в  любовь.

И  мне  кажется,  что  умерла,
И  воскресла,  из  пепла  восстав,
Изменилась,  другая  я.
Та  же,  только  другой  состав.

Я  не  буду,  увы,  отрицать,
Приложила  здесь  руку  и  я.
Только  толку  теперь  вспоминать,
Только  толку  теперь  без  тебя.

Я  простила  тебя  бы  и  вновь,
Только  б  слово  одно  сказал.
Потому  что  это  -  любовь,
Хоть  не  верю,  хоть  и  финал.

Я  скучаю,  но  не  скажу,
Никогда  уже  не  позову.
Не  жалею,  не  плачу,  не  жду,
Только  всё  ещё  тихо  люблю.

Не  судьба  значит,  видно,  нам,
Звёзды  видимо  против  нас.
И  слова  "никому  не  отдам"
Затерялись  уже  среди  фраз.

Всё  закончилось,  это  финал,
И  теперь  я  бегу  от  себя.
Настоящую  ты  не  принял,
И  забыл  как  любила  тебя.

И  забыл  как  ты  мне  говорил,
Что  я  маленькая  твоя,
Что  беречь  изо  всех  сил
И  любить  меня  будешь  всегда.

Только  я  не  забыла,  увы,
Или  к  счастью.  Как  знать,  как  знать...
Среди  ропота  слов  и  молвы,
Я  тебя  потеряла  опять.

Это  было  последний  раз,
И  теперь  уже  навсегда.
Упустили  с  тобою  наш  шанс,
Утекло,  как  сквозь  пальцы  вода.

Вот  осталась  теперь  одна,
Мне  не  страшно  давно  одной.
Только  страшно,  что  без  тебя,
Только  жаль,  что  ты  не  со  мной.

Всё  готова  была  стерпеть,
Все  ошибки  твои  прощать,
Песни  только  тебе  петь,
И  стихи  лишь  тебе  писать.

Лишь  бы  рядом  с  тобою  быть,
И  глядеться  в  твои  глаза,
Словно  в  зеркало.  И  любить,
И  любить  тебя  навсегда.

И  в  один  миг,  всё  в  тот  же  час
Обнимать  тебя  и  целовать,
Будто  первый-последний  раз,
Всю  до  капли  себя  отдавать.

Только  нет  и  не  будет  нас,
Мне  пора  тебя  отпустить.
Упустили  с  тобою  наш  шанс,
Упустили  возможность  любить.

Не  держу  ни  обиды,  ни  зла,
Не  желаю  тебе  ненастья.
Всё  ещё  ведь  люблю  тебя  я,
И  хочу  тебе  только  счастья.

Злюсь  скорее  сама  на  себя,
Не  умею  себя  сдержать.
Потеряла  тебя  навсегда,
И  уже  не  вернуть  опять.

День  за  днём,  ночь  за  ночью  вновь
Пролетают,  проходят  мимо.
Точно  знаю,  моя  любовь
К  тебе  искренна  и  не  мнима.

Ночью  снова  от  боли  свернусь,
Буду  корчиться  и  дрожать.
Никогда  уже  не  проснусь
От  кошмара.  Нельзя  мне  спать.

Потому  всё  смотрю  в  окно,
А  в  окне  дует  ветер  с  юга.
Мы  друг  другу  теперь  никто,
Мы  не  знаем  теперь  друг  друга...


P.S.  Посвящается  моей  первой  и  последней  любви...  такой  уже  больше  точно  не  будет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844767
дата надходження 12.08.2019
дата закладки 29.09.2019


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Художник (присвячення Івану Марчуку)

Мольберт  і  пензлі,  очі,  руки,  фарби,
А  полотно,  як  поле  орача,
Його  талан  -  цей  світ  вдягнути  в  барви,  
Дістати  саме  серце  глядача

Солоний  піт  в  палітрі  кольорів  -
Неначе  плуг  він  тяг  по  цілині  
Німі  картини  кажуть  більше  слів...
Страждання  творчості  —  як  різки  на  спині

Він  —  Дон  Кіхот  в  оточенні  млинів,
Він  —  Архімед,  Джордано  Бруно,
Він  —  святий!
Він  -  всесвіт,  космос,  море  почуттів,
Він  крик  бентежної  душі,  
Але  німий...

Надію,  радість,  смуток,  жах
Він  міг  створити,  відновити,  стерти,  
Нелюдська  втома  на  його  плечах
Він  —  Бог!
Але  він  -  раб...  
Він  -  Прометей,  прикутий  до  мольберта.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811597
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 29.10.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.10.2018


Іванна Западенська

Осене моя злотоволоса… або Сімнадцята осінь

Осене  моя  злотоволоса,  
Із  косою,  наче  полум`я.
Ходиш  по  Землі  усе  ти  боса,  
У  туманах  з  ночі  до  рання.

Очі  карі,  пишні  чорні  брови,  
Світять  в  очах  золоті  вогні.
Засинають  поле,  луг,  діброва,  
Все  жовтогаряче  на  Землі.

Вже  лелеки  навіть  відлетіли,  
І  летять  на  південь  журавлі.
Осінь  ти  моя  золотокрила,  
Я  тобі  зробила  коралі.

Надягни  коралі  із  калини,  
Будуть  вони  тобі  до  лиця.
Осінь  моя  дуже  швидко  плине,  
В  мене  вже  сімнадцята  вона.

Осене  моя  злотоволоса,  
Ти  ж  іще  прийдеш  до  мене,  так?
І  розчешеш  на  землі  колосся,  
І  розвієш  по  вітрах  літа...



19  жовтня  2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661415
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 09.04.2018


Шостацька Людмила

НЕСКОРЕНА МОВО МОЯ

                                                                         Душі  народної  огранка,
                                                                         Найкраща  мова  всіх  часів.
                                                                         Віночок,  диво-вишиванка,
                                                                         Веселка,  солов’я  заспів,

                                                                         Тобі  вклоняюся  низенько,
                                                                         Що  ти  жива,  що  ти  в  нас  є,
                                                                         Що  в  ритм  –  твоє  й  моє  серденько
                                                                         Й  світанки  нам  Господь  дає.

                                                                         Така  нелегка  доля  в  тебе,
                                                                         Наперекір  всім  ворогам
                                                                         Тобі  покров  дарує  небо
                                                                         І  слів  божественних  бальзам.

                                                         Живеш  і  в  казочці  маленькій,
                                                                         І  в  Славні  наших  козаків,
                                                                         З  тобою  Леся  і  Костенко,
                                                                         Ти  –  моноліт  в  борні  віків.

                                                                         Тримаєш  і  в  окопах  гідність
                                                                         Для  всіх  прийдешніх  поколінь.
                                                                         Ти  –  Кобзаря  мого  всесвітність,
                                                                         Ознака  величі  й  молінь.

                                                                           Стаю,  рідненька,  на  коліна,
                                                                           Прошу:  пробач,  за  суржик  мій.
                                                                           Моя    ти  сонячна  перлино,
                                                                           Живи,  звучи,  співай,  радій!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759499
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 09.11.2017


Іванна Западенська

А мне бы… а мне бы… летать…

А  мне  бы...  а  мне  бы...  летать...
Ты  был  или  не  был?  Как  знать...
Прошел,  может,  мимо  меня,
Другой  свою  верность  храня...

Тот  сон  был  таким,  словно  явь...
От  участи  этой  избавь:
Отрезав  кусочек  души,
Ты  кровью  моей  согрешил.

Мой  ангел,  а,  может  быть,  бес!
Увы,  к  Вам  исчез  интерес.
Прескорбно  должна  сообщить:
Не  стоило  душу  любить.

До  капли  себя  всю  отдав,
От  мыслей  до  боли  устав,
Я  в  памяти  всё  сохраню,
И  в  серце  своём  схороню.

А  что  же?...  А  что  же  теперь?
Мой  ласковый  преданный  зверь,
В  избытке,  излишестве  чувств,
Простите,  но  я  не  вернусь...

Я  птица...  свободная  птица,
И  всё,  что  ночами  мне  снится,
О  чём  можно  только  мечтать:
А  мне  бы...  а  мне  бы...  летать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722763
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 09.11.2017


Єлена Дорофієвська

Пунктиром-5

***
Де  шал  ночей  пронісся  по  тілах,
Лишився  слід  –  розверзлася  безодня...
На  спис  –  і  вниз...  
Агоніє  свята!

Лиш  потім  сталась  повінь...  беззаконня...

***

Как  прах  в  траву,  рассеялось,  прошло…
Пусть  новый  день  произрастает  с  силой
Любви  и  счастья  -  
Снова  волшебство
Пусть  будет  с  прежним  
не  соизмеримо!  :)

***

Ти  будь  на  мене  злим  чи  будь  ображеним  -  
Солодка  тобі  трапилась  халепа:
Із  пазурцями  та...  неврівноважена.

Таку  любити  важко?  
То  й  не  треба!                  :)

***
Сошлись  дороги,  позже  –  разошлись.
Ты  –  есть.  Я  знаю!  Мне  не  нужно  больше...
Сосредоточен  свет  со  всей  Земли  
И  Неба  в  теплой  крохотной  ладошке...

***

Чи  Єля  лінива,  що  не  заходить,  не  пише?
Ні.
Читайте  останній  запис  у  щоденнику  ;)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707416
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 22.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2016


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Діалог з Богом

Здраствуй,  батьку!  
Не  мовчи  -  хочу  я  поговорити:
Розкажи,  направ,  навчи  -
Ми  не  байстрюки,  а  твої  діти.
Тату,  де  воно  не  так:
Вчив  одне  ...  А  що  насправді  ...
Подивись  —  який  бардак!
Де  сховатись  глузду,  правді?
Хто  живе  твоїм  Законом  -
Ледве-ледве  тягне  ноги,
Від  народження  до  скону,
А  жалітися  до  кого?
Справедливість  на  тім  світі?
Тут  корися  та  молись?
Ти  писав  те  в  Заповіті?
Чи  думки  переплелись?
--------------------------------------
Бог:
Що  почути  хочеш,  сину?
Місце  в  церкві  —  не  моє,
Як  дивитись  на  свитину  -
Тіла  зір  не  дістає.  
Як  дивитись  на  папери  -
Чи  побачиш  в  них  думки?
Справжня  суть,  а  не  манери,
Заховалась  між  рядки.
Із  розмови  викинь  слово  -
Вся  розмова  шкереберть.
Найвідвертіша  промова
Має  правди  тільки  чверть.
Я  б  у  тому  Заповіті
Написав  би  кілька  слів,
А  без  них,  по  всьому  світі,
Роблять  із  людей  рабів.

Кілька  дописів  від  Гада  -
Все  учення  —  навпаки:
Замість  СЛАВА  пишуть  ЗРАДА,
Замість  квітів  —  колючки.
Подивись  на  мою  долю:
Скажеш  правду  —  йди  на  хрест.
Я  учив:  цінуйте  ВОЛЮ!
За  те  вбили,  щоб  воскрес?
Слово  ПРАВДА  заплювали
В  «справедливому  суді»  -
От  за  що  мене  розп'яли!
Інше  —  вила  по  воді.
Не  змінив  я  цього  світу,
Та  брехати  не  учив  ...
Тож,  пробачте  мене  діти,  
Те  Писання  —  марнослів!  
-----------------------------------
Я:
Отче,  як  нам  далі  жити?
Ген  брехня  навкруг  квітує  -
Що  з  оцим  лайном  робити?
Воно  труїть,  люд  не  чує  ...
Очманілі,  хворі  мізки,
Пекла  сморід,  трупний  чад,
Щоб  рабами  ...  ще  з  колиски  ...
Родить  війни  і  розбрат!
-------------------------------------
Бог:
Я  не  вчив  людей,  як  їсти
Ні  гнилого,  ні  лайна,
Научати  треба  плисти,
Чи  як  справити  човна.
А  куди  пливти  і  править  -
Я  того  не  говорив!
Досить  дурно  церкву  славить  -
Лиш  брехня  в  словах  попів!
Дам  ЗАВІТ  тобі  я  справжній  -
Десять  найдорожчих  слів:
ПРАВДА,  ВОЛЯ,  ЧЕСТЬ  і  МУЖНІСТЬ,
СОВІСТЬ,  ДУХ,  ДУША  і  ГНІВ.
Ти  у  серці  їх  носи,
Не  марнуй,  цінуй  ЖИТТЯ!
Нема  кращої  краси  -
Шлях  спасіння  й  майбуття!
-------------------------------------
Я:
Це  і  все?  Цього  достатньо?
Ні  загроз,  ні  застережень?
-------------------------------------
Бог:
Пам'ятай:  за  все  є  плАтня!
Нагадаю  ряд  обмежень!

Без  обмежень,  люд  —  тварини!
Без  обмежень,  влада  —  зло!
Не  давай  більш  десятини,
Щоб  ту  владу  не  несло!
Влада  має  місце  знати
І  обмеження  числа,
Мусиш  те  контролювати,
Щоб  робила  й  не  гребла!
Люди  мають  СЛОВО  мати,
І  накази  видавать!
Влада  —  то  не  батько  й  мати,
Якщо  приндиться  —  мінять!
Знов  захоче  панувати  -
Не  забудьте  моїх  слів:
Геть  тоді  скотину  з  хати!
Гнів  народу  —  Божий  гнів!
------------------------------------
Я:
А  яке  останнє  слово,
Ти  мені  ще  не  сказав?
Мабуть,  те,  не  випадково  -  
Наостанок  притримав…
------------------------------------
Бог:
Воно  перше  —  не  останнє!
Без  обмовок  знов  і  знов
Оте  слово  є  КОХАННЯ  -
Гріє  й  світить  всіх  ЛЮБОВ.
Не  продажна,  не  сліпа,
Не  без  тями  чи  оков  -
Вільна,  сильна  і  свята,
Животворна  лиш  ЛЮБОВ.
Гнів,  як  криця,  гнів,  як  зброя,
Щоб  вбивати  ворогів,
А  всі  рани  -  вона  гоїть,
Бо  немає  дужчих  слів.
Дякую,  тобі,  мій  сину  -
Зняв  із  серця  мого  камінь  -
За  «науку»  ту  провину…
Розкажи  всім!  Добре?
АМІНЬ!
----------------------------
Чи  то  можна  так  із  Богом  у  душі  погомоніти?
Чи  лиш  тільки  «за  порогом»,  чи  дорослі  ми,  чи  діти?  
Чи  почути,  що  він  радить?  Чи  ушняпитись  в  книжки?
Він  дає  лише  поради:  чи  блукать,  чи  навпрошки...
Десять  слів  запам'ятайте  —  хто  не  хоче  —  вам  у  хлів!
Десять  слів.    На  тім  —  звиняйте.  Десять  слів!  
Лиш  десять  слів!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670553
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 06.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.10.2016


Єлена Дорофієвська

Сложно любить воду

[b][i]Давно  хотела  опубликовать  эту  зарисовку  из  старых  записей  -  [u]1999  год![/u]  Как  много  воды  утекло  с  тех  пор...  Сейчас  я  бы  написала  о  воде  иначе  :)
[/i][/b]



Вода.
Я  –  вода.  
Смеюсь.  

Ты  спрашиваешь,  почему  я  не  могу  любить  тебя?  Потому  что  у  воды  нет  чувств.

Зимой  я  холодна  и  свободна.  Тебе  кажется,  что  я  замыкаюсь  в  себе,  покрываясь  льдом?  Нет.  Я  свободна.  Да,  мои  мысли  скрыты  от  тебя,  но  они  бегут  туда,  где  нет  льда.  Не  злись,  ведь    зима  дает  тебе  шанс  подержать  меня  в  руках,  не  опасаясь,  что  сбегу  -  лёд.  Холодный  лёд.  Придет  весна,  и  ты  поймешь,  каким  счастьем  был  для  тебя  этот  маленький  холодный  кристалл  -  [i]ведь  ты  мог  держать  его  в  руках![/i]

А  когда  я  тепла  и  приветлива,  то  ускользаю  сквозь  твои  пальцы,  оставляя  на  ладонях  лишь  капли  –    это  те  воспоминания,  которым  вскоре  суждено  высохнуть.  

Да  просто  это  весна!…  

И  я  бегу  уже  не  по  своему  привычному  руслу,  а  пробиваю  дорогу  там,  где  ты  не  ждешь.  А  ведь  могу  –  да,  могу!  –  и  вовсе  развернуться,  чтобы  бежать  в  другую  сторону,  подальше  от  тебя!  

Смеюсь  и  плачу,  устраивая  весенний  хаос.  Горжусь  своей  дерзостью  и  свободой.  Смеюсь  над  тобой.

Весну  сменит  засушливое  лето,  когда  без  воды  все  гибнет.  Ты  покорно  придешь  ко  мне,  иначе  и  тебе  суждено  погибнуть.  Тогда  я  приму  тебя  в  свои  объятия...  

Только  не  поднимай  ил  и  песок  со  дна  реки  –  это..  для  никого…  

Я  приму  тебя,  ведь  скоро  я  снова..  

Наслаждайся.  Наслаждайся  и  спасай  себя,  обманывая,  что  моя  страсть  вечна,  ведь  уже…

…Ведь  уже  идет  осень  и  я  становлюсь  прозрачной.  Мои  мысли  видны  насквозь  –  я  чиста.  
И  я  скажу  тебе  о  том,  что  ты  мне  не  нужен.  
Я  скажу  тебе  это  перед  тем,  как  замерзнуть.  Я  потеряю  тепло,  но  не  потеряю  свободу.  

Сложно  любить  воду.

                                                                                                     24.01.1999.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690971
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 28.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.08.2016


Єлена Дорофієвська

Поміж рядочків. Твоя.

Одного  разу  у  моїм  житті  
це  станеться.

Зарано  чи...  запізно?

Мене  ти  спалиш  
у  своєму  вірші
як  відьму.


....Назбираєш  хмизу,
і  вихлюпнеш  
в  багаття
олії  і  меди  моєї  віри
.....у  тебе....


Гори,  знецінене  й  заплутане  безладдя
листів  та  почуттів!


.......Чи  я  мовчатиму  тоді
......в  огні?


Чи,  може,  тільки  зойк
зірветься  з  вуст  моїх
і  обірветься,
торкнувшись  хвилею  
[i]востаннє  [/i]
твоїх  губ?...

Легкозаймисте  плаття
поглине  полум"я  
десь  в  третьому  рядку
сумного  вірша...


.....А  вже  в  шостім  я,  
крізь  дим  повстяний,
охоплена  бажанням  все  скоріш  скінчити,
тобі  назустріч
руки  простягну,
и  кину  чорні  ягоди  й  перлини
до  ніг....  -
ні,  не  на  пам"ять,
а  лише  тому,
що  не  мої  вони  –

Не  маю  права
з  собою  разом  знищити  частину
твого......



......А  вже  в  дев"ятім
мені  не  буде  боляче  та  гірко...

А  душа  
побачить  віадук
над  прірвою
й  піде
в  навіпрозоре  й  прохолодне  небо  -  
....оголена  до  нитки
і  свята..


.....А  в  одинадцятім  рядку
хтось  скаже  "досить"!


...І  я...  
...згорятиму  і  воскресатиму...
закономірно,  бездоганно  та  велично
поміж  рядочків
твого  творчого  життя...

Така,  як  є.  
Твоя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681828
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 04.08.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2016


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

О женщина!

Что  вам  сказать  про  сотворенье  мира  -
Я  расскажу,  как  будто  был  я  там,
Был  в  том  саду,  где  лила  звуки  лира
И  с  ангелами  маялся  Адам.

Лилит  признали  неудачной  пробой  -
Бывают  и  у  Бога  косяки:
Лепил  ее  из  глины  той  же    чтобы…
Но,  признавать  ошибки  —  не  с  руки.

Кабы-то  вовсе  была  плоть  от  плоти,
Дороже  всего  злата,  серебра,
Ту,  первую,  припрятали  в  болоте,
Вторую  —  делал  просто  из  ребра.

Своим  твореньем  Он  залюбовался:
Всем  хороша!  Чуть  ноги  коротки…
Кротка,  нежна  —  достоинств  разных  масса.
А  ноги  что  -  оденет  каблуки!
________________________
Достоинство  важнее  или  опыт?
Вопрос,  как  видно,  не  такой  простой:
Коль  яблоко  висит  —  его  не  трогай!
Ведь  есть  запрет,  он  Божий,  не  чужой!

Иль  в  яблоке  припрятана  вся  сила
Иллюзий  бурных  и  душевных  бурь…
Что  Ева  у  Адама  попросила:
Сорви  его,  кусай  и  не  халтурь!

О  слове  Змия  Ева  умолчала  -
Блаженство,  то  что  он  ей  обещал:
Утехи  страстные  под  каждым  одеялом  -
С  Адамом  вызвал  бы  внушительный  скандал.

Змий  искушал,  шепча  на  ухо  деве,
Один  лишь  раз  —  ну  разве  это  грех?
Об  опыте  большом  вещал  он  Еве,
Что  будет  краше  и  умнее  всех.

О  счастии  носить  ей  украшенья,
-  Считаться  будет  даже  Бог  с  тобой!
Балы,  наряды,  флирт  и  развлеченья...
Поклонники  пойдут  просто  гурьбой.

О  муках,  о  любви,  страданьях
Хотел  ей  было  правду  рассказать,
Но  Ева,  уже  в  томных  ожиданьях,
Способна  Змея  хитрость  разгадать?
_______________________________
Она  в  предвкушении  бури
Неведомых  ране  страстей,
Рекламной,  наслушавшись  дури,
Лишь  глазом  моргнула  —  скорей!

На  ценник  она  не  смотрела…
Ей  крышу  сорвало  —  хочу!
Адаму  о  силе  пропела:
-  Все  будет  тебе  по  плечу!  

Науки  и  тайны  все  в  мире,
Богам  будем  силой  равны,
Не  голой  в  саду,  а  в  квартире,
Она  будет  в  роли  жены.

И  так  ему  мозг  выносила:
Истерики,  крики  и  блажь  -
В  конце-то  концов  победила:
Коль  с  хреном  —  то  вынь  и  покажь!

Достала  его  за  живое  -
У  Бога  один  ведь  он  сын,
Но  вечный  компостер  из  воя,
Не  выдержал  бы  ни  один!

Да,  на  тебе!  Только  умолкни!
Забыв  наставленье  Отца,
Хоть  в  петлю,  хоть  зубы  на  полку  -
До  плеши  проела  овца.

Бессмертье,  гармония  мира,
Идилию,  сам  райский  сад,
В  мгновение  ока  накрыла
Тьма  страшная:  чувственный  ад.

Гордыня,  неверие,  свинство,
Влачащие  мерзкий  свой  век,
Во  плоти  собралось  в  единство  -
Так  жалок  вдруг  стал  человек.

Поганая  была  затея  -
О  том  прошептал  Богу  Змей…
Ты  думал  они  не  посмеют?
Запрет  женской  дури  сильней?

Теперь  жди  детей,  потом  внуков,
Порубят  на  чурки  сей  сад,
Устроят  войну,  горы  трупов  -
В  итоге  и  здесь  будет  ад!

О  женщина!  В  счастье  и  в  горе,
В  пучине  коварных  страстей…
С  тобой,  как  в  бушующем  море...
Но  терпят  все  -  ради  детей.

Иллюзии,  фобии  —  реки,
Впадающие  в  океан,
Запрятаны  нежно  под  веки,
Рисуют  свой  собственный  план.  

Не  Божий,  не  логики  сытой,
На  ушко  ей  шепчет  вновь  Змей:
Открой,  то,  что  было  прикрыто,
Ты  ж  Божье  творенье,  —  смелей!

И  вновь,  нарушая  запреты,
Забыв  и  приличья,  и  стыд,
Сосут  леденцы  за  миньеты,
Стеная  изменам  навзрыд.

Нагие,  продажные  твари,
Лесбийские  пары  и  геи,
Парады  устраивать  стали,
Чтоб  дети  на  это  смотрели!

Смотрели  и  им  подражали,
Запреты  морали  сожгли:
Носители  «новой»  морали,
Ревнители  «права  любви».

Поставьте  себя  в  место  Бога,
На  происки  Змия  глядя,
Какая  нужна  насторога,
Какая  мораль  тем  б*лядям?

О  женщина!  В  слабости  сила!
Все  войны,  все  страсти  в  тебе,
Ты  держишь  в  руках  судьбы  мира,
Но  с  Богом  опять  ты  в  борьбе.

О  яблоке  райском  преданье  -
Забыта  благая  в  нем  весть,
Оно  ведь  дошло  в  назиданье,
Границы  в  раю  тоже  есть.
 
А  яблоко  —  только  лишь  повод:
Есть  правила  —  или  их  нет,
Для  умных  и  всех  безголовых:
Зачем  я  напомнил  сюжет?
__________________________
Борьба  между  Богом  и  Змием  
Ведется  доселе  с  тех  пор
И  страсти  кипят  в  нем  такие,
И  суд,  результат,  приговор…

О  женщина!  Божье  творенье!
В  тебе  неземная  краса,
В  тебе  —  жизни  всей  продолженье,
В  тебе  и  покой  и  гроза!
В  тебе  сила  рая  и  ада,
Ты  —  главная  в  этой  войне,
Судьба  всего  райского  сада,
На  чьей  ты  сама  стороне?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656929
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 03.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2016


Вікторія Суворова

А давай ми підемо з тобою

А  давай  ми  підемо  з  тобою,
Навпростець...  далеко  далеко.
Під  небом  відкритим  спати,
Не  важливо  морози,  чи  спека.

Ми  будем  з  тобою  лежати,
Тихенько  дивитись  на  зорі.
За  руки  боязко  триматись,
Й  у  сни  поринати  просторі.

А  давай  ми  підемо  з  тобою,
Навпростець...  подалі  від  світу.
І  розчинемось  вмить  у  коханні,
Щоб  розвіяв  у  небі  нас  вітер.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647989
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 13.03.2016


Іванна Западенська

Я нуждаюсь в тебе, идиот!…

До  чего  же  ты  глупый  порою,
Почему  же  не  можешь  понять,
Что  так  хочется  мне  быть  с  тобою,
Просыпаться  с  тобой,  засыпать.

И  в  немыслимо  сладостный  вечер,
Взять  за  руку  тебя  у  костра,
И  обнять  твои  сильные  плечи,
Лишь  в  глаза  твои  прямо  смотря,

Говорить,  что  ты  лучший  на  свете,
Что  таких  мне  не  встретить,  увы,
И  смеяться  так,  словно  мы  -  дети,
И  мечтать  средь  зеленой  травы,

Упиваться  твоим  ароматом,
Сладким  вкусом  малиновых  губ,
Просто  быть,  находиться  лишь  рядом,
Мой  спаситель  и  мой  душегуб.

Только  всё  это  -  грёзы,  что  молча,
Лишь  витают  в  моей  голове.
Лишь  надежды.  Бессмысленно  очень
Всё  теряется  вглубь  в  синеве.

Напишу  свои  чувства  я  в  строчках,
И  листочек  сверну  в  самолёт,
И  пущу  в  облака.  Между  прочим,
Я  нуждаюсь  в  тебе,  идиот!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651318
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Іванна Западенська

Серце в подарунок…

Приходить  ранок  -  думаю  про  тебе,
За  ним  йде  день  -  лиш  голосно  сміюсь.
Мені  б  хоч  мить,  а  більше  і  не  треба,
На  більше,  може,  я  й  не  насмілюсь.

Приходить  вечір  -  я  в  душі  сумую,
За  ним  йде  ніч  -  лиш  сльози  по  щоках.
Не  сплю,  не  їм,  в  уяві  лиш  малюю,
Як  бачу  іскри  я  в  твоїх  очах.

Вогонь  палає  в  серці,  повнім  крові,
І  кров  тече  по  венах  вже  скоріш.
Ну,  от  і  закохалася  вже  знову,
Прошу,  прийди  ж  до  мене  ти  хутчіш!

Весна  стоїть  в  дверях  вже,  на  порозі,
Вже  лютий  так  безжально  швидко  йде,
Біжить  невпинно,  йти  ж  бо  він  не  в  змозі,
Весну  нам  за  плечима  вже  веде.

Святе  Письмо  у  притчі  про  ковчега,
Що  Ной  його  колись  побудував,
Писало,  що,  як  альфа  і  омега,
Так  Бог  по  парі  всім  на  світі  дав.

І  серце  хоче  свято  вірить  в  міфи,
Що  суджений  для  мене  -  саме  ти,
Тріпочучи  лиш  в  грудях,  наче  в  німфи,
Шукаючи  в  очах  твоїх  мети,

Шукаючи  любові  в  них  й  бажання,
Горить  воно,  палає  лиш  вогнем.
Таке  воно  буває  -  те  кохання,
Закриє  серце  в  клітці  -  тільки:  щем!

Дозволь  хоч  на  секунди  мілічастки,
Торкнутись  до  руки.  Лише  на  мить!
Попалась  у  тенета  -  в  твою  пастку,
Боюсь,  до  тебе  серце  відлетить.

Прошу,  не  розбивай  мої  надії,
Втомилась  вже  любити  я  за  двох.
Ти  душу  зчарував,  ввійшов  у  мрії,
Тебе  мені  у  дар  дав,  певне,  Бог.

І  кожен  день  щомиті,  щогодини,
Про  тебе  тільки  думки  в  голові.
Хоч  поглядом  торкнутись  на  хвилину,
До  тебе  хочу.  Вистачить,  повір!

Мені  цього  цілком  буде  достатньо,
Лиш  в  сон  іще  колись  хоча  б  приходь.
Прошу,  не  розбивай  надій  останніх,
Благаю,  серцю  тільки  не  нашкодь!

Вже  й  так  усі,  кому  так  довіряла,
Не  раз  розбили  серце  об  граніт.
Невже  я  знов  на  ті  же  ж  граблі  стала?
Аж  Раєм  став  навколо  білий  світ.

Невже  я  покохала  знов  безмежно?
Прошу  лише,  не  йди,  не  покидай!
Ось,  серденько  візьми!  Гей,  обережно!
Й  до  смерті  біля  свого  лиш  тримай!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641767
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 06.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.01.2016


Єлена Дорофієвська

Ніч у театрі серед оксамитів…

Ніч  у  театрі  серед  оксамитів  -
Потерті  часом  крила  кажанів.
До  кришталю  і  золота  злетіти  б  -  
Є  прихисток  у  закуточках  див.  

Шукаю  правду  у  нічному  храмі
Важких  куліс,  у  канделябрах  снів...
В  проході  сплять  комедія  і  драма  -
У  них  кохання  вічне  й  поготів...
 
Дарма  хилитись  в  оркестрову  яму  -  
Вночі  не  ті  мелодії  звучать
І  пошепки  висловлюють  пошану  
До  привидів  чи  демонів-лещат...

Ніч  у  театрі  серед  оксамитів
Розлита  в  залі  схибленим  вином.  
І  проситься  на  сцену  срібний  місяць,  
Протиснувшись  в  прочинене  вікно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635020
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016


Іванна Западенська

Новорічне. З любов'ю!

Дитячий  сміх.  Ялинки  і  дарунки.
Вгорі  на  небі  місяць  засіяв.  
Наш  світ  і  нас  усіх  ось  на  поруки,
П'ятнадцятий  шістнадцятому  дав.

Вівця  уже  змінилася  на  мавпу,
То  ж  хай  вона  нам  щастя  принесе!
Хай  підуть  з  України  всі  кацапи!
Добро  нехай  освятить  нам  усе!

Бажаємо  всі  миру,  щастя,  волі,
Любові  в  кожнім  серці,  світлих  мрій,
І  просимо  ми  в  Новий  Рік  у  долі,
Здоров'я  в  кожну  хату  звідусіль.

Хай  всюди  переслідує  удача,
Хай  успіх  мавпа  дасть  усім  нам  в  дар!
І  хай  минають  в  Новий  Рік  невдачі,
Хай  милує  нас  світу  Волода́р!

Вже  келихів  лунають  передзвони.
Ялинки.  Мандаринки.  Олів'є.
Нас  всіх  із  ніччю  вже  на  перегони,
П'ятнадцятий  в  шістнадцять  віддає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632722
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 31.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2015


Іванна Западенська

А счастье рядом…

Куплет  І:

Слышишь,  как  где  то  играют  аккорды,
Город  оделся  в  витрины,  бигборды.
Ветер  мой  голос  внутри  колышет,
Ты  не  слышишь.  Меня  не  слышишь.
Город  в  ночи  тихо  лишь  засыпает,
Звёзды  его  ярко  так  освещают.
Птицы  летают  над  серым  асфальтом,
Вдыхая  ноты  цветных  ароматов.

Припев:

Оглянись  вокруг  своим  равнодушным  взглядом,
Будешь  знать,  кто  друг,  знаешь,  а  ведь  счастье  рядом.
В  сердце  постучись,  в  небо  посмотри  украдкой,
К  солнцу  присмотрись  и  найди  любви  разгадку.
Я  к  тебе  приду,  буду  защищать  любовью,
В  сердце  сберегу  всё,  что  есть  у  нас  с  тобою.
Ветер  постучит  в  твоё  сердце  так  легонько,
А  оно  молчит,  прячась  там  в  углу  тихонько…
 
Куплет  ІІ:

Солнце  стучало  лучами  в  окошко,
Может  устала  я  вовсе  немножко.
Птицы  летают  над  городом  в  небе,
Бросая  на  землю  судьбы  нашей  жребий.
Тучи  згущают  небесные  краски,
Хором  оденем  мы  радости  маски.
Будем  смеяться  до  слёз  мы  друг  другу,
Лишь  повторяясь,  летая  по  кругу.

Припер:  (1  р.)


Твои  глаза  глядят  вперёд,
Где  уж  зимы  давно  черёд,
Заходит  солнце  где-то  спать,
Чтоб  завтра  вновь  нас  согревать.
Взгляни  же  в  небо,  в  облака,
И  на  звезду,  что  так  близка,
Хоть  далеко.  А  счастье  рядом,
Лишь  оглянись  ты  взглядом…


Припев:  (1  р.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631833
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Н-А-Д-І-Я

Ти відчуєш душі польоти…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ggTbxUjODG8[/youtube]
За  твором  Олекси  Удайко

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631747

------------------------------------

Відійдуть  усі  болі  й  гіркоти,
І  зупиниться  часу  плин.
Ти  відчуєш  душі  польоти,
Як  досягнеш  любові  вершин.

Як    відкинеш  вагання,  що  мучать
(Нащо  думки  тобі  гіркі?)
Ти  пізнаєш:  тобі  лише  личать
Лиш  глибинні  думки,  ніж  мілкі.

І  тоді  чорно-  білі  будні
Переллються  у  дні  такі,
Що  ти  станеш  щасливим  сьогодні.
Усі  задуми  будуть  легкі.

Не  захочеш  життя  вже  другого,
Ти  відчуєш,  що  значить  цей  рай.
Та  не  буде  це  все  випадково:
Давши  слово,  його  пам"ятай.







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631839
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Ірина Морська

*** (Подих до шиї гарячий…)

Подих  до  шиї  гарячий,
Очі  всі  сповнені  сліз.
Місяць  неначе  із  неба
Взяв  самостійно  і  зліз.

Краплі  дощу  квітневого
По  тілу,  вустам  і  скронях.
Пульсу  удари  страшенного,
Стогони  серця  в  долонях.

Обидва  в  пустельній  безодні,
І  совісті  світло  зруйноване.
Можливо,  не  вільні?  Свободні!
Кохання  твоє  заборонене.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631582
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 26.12.2015


Серго Сокольник

Ефект доміно ( 16+ )

Ніч  жбурляє  в  вікно
Зорепадом  бажання  любові.
Цей  ефект  доміно
Нас  штовхає  на  килим...  Обоє,

Наче  скошених  трав
Дві  безсило-  пониклі  стеблини...
Ми  безумство  уяв
На  підлозі  збираємо  нині.

Сипле  зорями  ніч.
Як  дарунки  збери  їх  у  руки!
Шовк  оголених  пліч...
Дотик  ніжно-солодкої  муки...

Доторкнись  до  основ,
Що  постануть,  мов  в  горах  смереки!
Знов  і  знов...  знов  і  знов...
Мов  світанок...  Близький...  І  далекий...

...Зараз  знову  візьму
Твій  дівочий  тріпочучий  вигин...
Стогін  ллється  в  пітьму
Пеклом  лави  металу  у  тигель...

Світом  темряви  плуг
Поле  хіті  дівочої  оре.
...По  підлозі  навкруг,
Мов  перлини,  розкидані  зорі...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122311251  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630964
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Іванна Западенська

Воля/неволя - кохання…

Дощ  минув,  промочивши  повіки,
Сонце  вийшло  у  небі  з-за  хмар.
Буть  з  тобою  готова  навіки,
Мого  серця  й  душі  ти  мій  цар.

Сонце  променем  грає  на  серці.
Постривай-же!  Я  чула  це  десь!
Це  мелодія  вигнаних  терцій,
Це  акорди  кохання  й  чудес!

Ну,  чому  нам  з  тобою  не  бути?
Як  же  відповідь  тут  віднайти?
Ну,  не  можу  тебе  я  забути!
Твоїх  вуст  із  хмелю  й  блекоти.

Ти  навік  зчарував  мою  душу,
Приручив  моє  серце  до  рук.
Через  це  тепер  краятись  мушу,
Через  це  потерпаю  від  мук.

Поверни  хоча  б  волю  пташині,
Дай  напитись  із  неба  дощу!
Й  наодинці  поміж  конюшини,
Дай  побути,  благаю,  прошу!

Дай  подумати,  зважити  "проти",
Разом  з  ними  всі  зважити  "за".
Я  -  пташина,  я  люблю  польоти,
І  життя  моє  -  це  небеса.

Хай  тобі  цього  не  зрозуміти,
Хай  для  інших  це  все  в  новизну,
Я  ж  пташиною  буду  летіти,
Пізнаваючи  кіл  кривизну.

Сонце  світить  яскраво  в  блакиті,
Сіро-синіх  виразних  небес.
Мої  очі  давно  уже  вмиті,
Тим  дощем,  що  вже  знову  воскрес.

Знову  падає,  мочить  повіки,
Вже  літати  несила.  Впаду...
Я  твоєю  вже  стала  навіки,
Чи  на  радість,  а,  чи  на  біду.

Я  радію,  й,  водночас,  я  плачу,
Небеса  вже  далеко,  на  жаль.
Більш  ніколи  вже  їх  не  побачу,
Лиш  огорне  серденько  печаль.

Десь  далеко  соната  лунає,
Це  соната  кохання  й  чудес.
То  проміння  душі  моїй  грає,
Закликає  мене  до  небес.

Я  не  можу,  на  крилах  кайдани,
Я  водночас  в  неволі  і  ні.
Дощик  милий,  омий  мої  рани,
Сонце  любе,  світи  вдалині.

Дай  хоч  видом  твоїм  насититись,
Твоїм  світлом  і  твоїм  теплом.
Що  ж,  хотіла  на  світ  народитись,
То  пора  вже  миритись  зі  злом.

Поєднались  в  мені  дві  особи,
Перша  вперта,  надмір  бунтівна,
Друга  має  хронічну  хворобу,
Що  для  неї,  на  жаль,  нищівна.

Вона  хвора  навік  добротою,
Що  зачаток  вирощує  зла.
Що  ж  за  "дар"  отакий  я  з  собою,
В  цей  з  криви́зною  світ  принесла?

Вже  пора  в  небеса  відлітати,
Десь  далеко  у  космос,  до  зір.
Лиш  обов'язок  є  ще  -  кохати,
Так,  як  міг  полюбить  лиш  Шекспір.

Тільки  маю  одвічне  питання:
Чи  потрібне  кохання  йому?
А  у  нього  спитати  вагання,
Заважають.  Чому  так?  Чому?

Серце  в  п'яти.  Десь  там  на  узліссі,
Сяду  лапкою  в  цвіт  конюшин.
Ми  з  ним  зовсім  чужі  і  так  різні,
Та  для  мене  він  в  світі  -  один.

Хоч  позбавлять  чуття  мене  волі,
Я  відмовлюсь  від  сонця  й  небес...
Підкоряючись  фатуму  -  долі,
Розумію  -  немає  чудес...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630734
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015


Іванна Западенська

Вьюга…

Метелица  хохочет,  идёт  зима  и  вьюга,
Туман  лишь  поглощает  надежды  синеву.
Ты  был,  увы,  не  больше,  чем  просто  старым  другом,
Ты  был  вполне  уверен,  что  я  переживу.

И  я  переживала,  комками  поглощая,
Любовь  и  боль,  что  в  горле  так  режут,  словно  кость.
Ты  смотришь  больно  в  спину,  глазами  обещая,
И  будто  свято  веришь:  "Откажется,  авось!,

Я  ей  совсем  не  нужен,  она  меня  разлюбит,
Полюбит  молодого.  Без  опыта?  И  пусть!,
Откуда  ей,  зелёной,  знать  наперёд,  что  будет?
Откуда  в  ней  те  чувства?  Откуда  эта  грусть?".

Куда  тебе,  мужчине,  понять  девичьи  чувства?
Тебя  интересуют  не  чувства,  а,  отнюдь,
Ты  хочешь  вникнуть  глубже  в  религию  искусства,
Понять  его  получше,  узнать,  что  в  нем  за  суть.

Витаешь  облаками  и  ветром  пролетаешь,
Меня  не  замечая  сквозь  вьюгу  и  молву.
А  ты  себе  ведь  даже,  увы,  не  представляешь,
Что  я  к  тебе  писала  любви  своей  главу.

И  сердце  замирает,  душа  в  углу  ликует,
Когда  тебя  увижу  хоть  глаза  уголком.
И  ночь  темна  твой  образ  мне  каждый  раз  рисует,
Давая  задохнуться  мне  воздуха  глотком.

Мне  б  только  прикоснуться  к  твоим  ресницам  взглядом,
Пройтись  не  торопливо  шагами  по  следам.
За  миг  с  тобой  отдала  б  всё,  что  имею,  радо,
Взамен  не  ожидая  любви  и  мелодрам.

Позволь  хотя  бы  рядом  с  тобою  находиться,
Смотреть  на  твоё  солнце  и  звёзды  в  небесах.
Прошу  тебя,  не  надо  переставать  мне  сниться,
Позволь  хотя  бы  образ  держать  в  своих  глазах.

Ещё,  хотя  б  разочек  в  неделю  или  в  месяц,
Коснись  моей  ладони  хотя  бы  на  чуть-чуть.
И  если  б  только  знал  же,  как  сильно  интересно,
Когда  веду  беседы  с  тобой  хоть  пять  минут.

Позволь  ещё  минутой  с  тобою  насладиться,
Игрой  твоей  улыбки  -  изгибом  сладких  губ.
Ах,  как  бы  я  хотела,  в  тебе  лишь  заблудиться,
Чтоб  наконец  ты  понял:  я  -  вечный  однолюб.

И  кто  б  не  повстречался  когда-нибудь  мне  в  жизни,
Ты  -  лучший  мой  мужчина.  И  сам  о  том  не  знал.
А  вьюга  лишь  хохочет,  твердя,  что  я  капризна,
Что  вовсе  не  люблю  я,  что  это  -  лишь  запал.

Ты,  вьюга,  уж  не  смейся!  Быть  может,  я  наивна,
Быть  может,  слишком  юна,  а,  может,  и  глупа.
Да  только  полюбила  я  взрослого  мужчину,
И  от  любви  безбрежной  осталась  я  слепа.

Готова  быть  навеки  ему  верна  до  смерти,
И  быть  всегда  с  ним  рядом,  всегда  его  любить.
Нет  лучшего,  чем  он,  на  целом  белом  свете,
Хочу  с  ним  каждый  вечер  беседы  проводить.

И  ночью,  лишь  украдкой,  коснуться  волосинок,
Слезой  с  них  омывая  лишь  каплю  седины.
До  косточек,  до  мозга,  до  сердца  половинок,
Я  вся  его  до  боли,  и  нет  моей  вины,

Что  я  в  него  влюбилась,  а  он,  увы,  не  знает,
А  я  бы  не  сказала  ему  и  никогда.
А  вьюга  всё  хохочет,  она  не  понимает,
Что  девочка  влюбилась,  наверно,  навсегда.

Метелица  играет,  и  ярко  солнце  светит,
А  лучик  его  пьяный  глядит  в  мои  глаза.
"Ты  -  самый,  самый  лучший  из  всех  мужчин  на  свете!",
Кричу  в  пустой  аллее,  и  катится  слеза...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630483
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015


Крилата (Любов Пікас)

ЯКБИ ХОЧ КРАПЛЮ…

Якби  хоч  краплю  дав  мені  любові  –    
Маленьку  краплю    з  подиху  роси,  
Оркестри  грали    б  в  задубілій  крові,  
Родили  б  груди  диво-голоси.  

Якби  хоч  слово  кинув,      хоч  одненьке,  
Таке  жадане,  та  до  моїх    вух,
Ослабли  б  в  силі  ті  тверді  обценьки,  
Що  стисли  серце  і  спиняють  дух.

Якби  торкнувся  до  моєї  шкіри
Руками  тими,  що  тримають  жар,
Упали  б  пута  смутку  та  зневіри,
Піймав  би  щастя  нутряний  радар.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630632
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015


Вікторія Суворова

Встреча не случайна

Наша  встреча  не  случайна  
Нас  связали  небеса  
И  заставили  подумать  
И  поверить  в  чудеса  

В  то,  что  вместе  суждено  
Рядом  быть  с  друг  другом  
И  что  все  уж  решено  
Жызнь  пошла  вся  кругом  

Ведь  мы  даже  не  мечтали  
Встретиться  с  судьбою  
Не  заметив  то,  мы  стали  
Влюблени  с  тобою

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629955
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 20.12.2015


Н-А-Д-І-Я

Коли кохання в двері входить…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=c1sBLK_hjhs
[/youtube]
За  твором    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629773

Коли  кохання  в  двері  входить,
Скакає  розум    із  вікна.  (нар.  мудр.)
Частенько  з  розуму  нас  зводить,
І  розцвітає,  як  весна.

Який  солодкий  хміль  любові!
П"янить  тебе  не  від  вина,
Коли  почуєш  на  півслові:
Ти  -  невимовна  дивина.

І  виростають  в  душі  крила,
А  серце  пагінці  пуска.
І  кров  кипить,  неначе  в  жилах...
Та  що  казать:  бува  й  гірка.

Розіб"є  все  за  одним  махом.
Впадеш  на  рівному  шляху.
Тебе  обійме,  ніби  страхом:
І  проклянеш  любов  лиху...

Не  бійсь  кохання  невзаємне
Люби  для  себе,  просто  так...
І  почуття  це  потаємне,
Подасть  про  щастя  перший  знак...

                                                             

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629882
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Іванна Западенська

Наука від звіра…

Чому  ти  стоїш  на  місці?  Зроби  вже  нарешті  крок!
Вхопи  мою  теплу  руку  -  летімо  разом  у  космос!  -
І  чую:  десь  здалека  лунає  твій  милий  голос,
І  каже:  "Нам  разом  не  бути!  Засвой  вже  врешті  урок!".
***
Думок  моїх  лине  триплет  до  Сонця  у  височінь,
І  кілька  моїх  прохань  жадає  сказати  вже  Богу:
"Хай  милує  доля  нас  і  Ти,  якщо  маєш  змогу!
Хотіла  б,  щоб  він  був  мій  'ян',  а  я  була  його  'інь'...".
***
Та,  схоже,  не  чує  Бог...  Вже  й  сакура  перецвіла.
Ти  іншу  кохаєш...  Налиється  серденько  кров'ю,
Я  буду  мовчати,  дозволь  лиш  ділитись  любов'ю!
Терпітиму  біль,  тільки  хочу  хоч  краплю  тепла.
***
Та,  рано  чи  пізно,  між  нами  наступить  зима,
Прозріє  душа  і  побачить  в  тобі  звірюку,
У  серці  своїм  пригрівала  весь  час  я  гадюку,
А  в  дяку  -  лиш  мука  і  біль,  більш  нічого  нема.
***
Та  я  тобі  вдячна  за  все:  за  урок,  за  науку,
Залишся  хоч  другом  мені,  хоч  знайомим  на  мить.
Ще,  може,  колись  навчиш  мене,  як  воно:  жить,
І,  може,  таки  колись  подасиш  мені  руку...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629865
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Вікторія Суворова

Дівчина із моєї мрії

Вродлива,  щира,  дещо  загадкова
Чарівна  дівчина,  ще  зовсім  юних  літ
Своєю  неповторною  красою
Щоденно  зводить  з  розуму  весь  світ

Її  зелені,  незрівнянні  очі
Немов  магніт  притягують  до  себе
І  посмішка  так  таємниче  ніжна
Як  та  зоря,  що  прикрашає  вночі  небо

До  всіх  не  схожа,  чимось  особлива
Лише  вона  уміє  так  любити
Й  своєю  чистою  й  ранимою  душею
Вогонь  кохання  в  серці  розпалити

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615110
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 19.12.2015


Крилата (Любов Пікас)

Святий Микола ходить нині…

Святий  Микола  ходить  нині.
Хай  обдарує  він  усіх,
Хто  миру  хоче  в    Україні,
Хто  зла  не  накопичив  міх.

Хай  спинить  бурю  на  Донбасі.
Хай  витягне  трухляві  пні,
Підніме  Україні-птасі
До  зльоту  крила  пір’яні.  

А  ми  йому  допоможімо,
Хотіння,  силу  прикладім.
Злу  долю  спільно  проженімо,
Впустімо  щастячко  у  дім.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629803
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Крилата (Любов Пікас)

Не відчиняй коханню двері

Не  відчиняй  коханню  дверці,
Упустиш,  воленьці  –  кінець,
Затисне  в  обруч,  хай  їй  грець,
І  випече  хрести  на  серці.

Покремсає  життя  сувій,
Живого  місця  не  залишить.
Шкребтиме  душу,  наче  миша.
Вилущуючи  подих  твій.

Люби  ліси  і  небеса,
Родину,  дім,  де  ти  родився.
Лише  кохання  стережися,  
Мов    сказом  враженого  пса.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629773
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2015


Крилата (Любов Пікас)

Кожен хоче

Кожен    хоче  синю  птаху  
За  хвоста  впіймати.
Вийти  з  болю,  суму,    краху,  
З-під  ствола    гармати.

Кожен  хоче  сонцем  вмитись,
В  небо  загорнутись,
В  хвилях  щастя  розчинитись,
Плям  брудних    позбутись.

Хоче,  щоб  та  синя  птиця
Скинула  з  пір'яток
Добру  славу  до  світлиці,  
Мир,    любов,  достаток.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629119
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 16.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2015


Ірина Морська

Тобою захопитися, тобою!

Твої  побачити  бажаю  очі,
Та  лиш  екран  мереж  переді  мною.
Листи  читаю  з  вечора  до  ночі.
Тобою  захопитися,  тобою!

Зіграй  мені  на  скрипці  почуття.
Не  справжні?  То  нехай  це  буде  гра,
Така,  що  необхідна  для  життя,
Бо  ми  з  тобою  вічно  недосяжні.

Це  так.  Безмежна  стелиться  зима,
Дороги  збудували  бастіон.
А  я  з  тобою  разом.  Не  одна
Побачу  знов  безмежно-дивний  сон…

Твої  мрійливі  темно-сині  очі,
Та  лиш  екран  мереж  переді  мною.
Листи  читати  звечора  до  ночі…
Тобою  захопитися,  тобою!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629165
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 16.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2015


Ірина Морська

Страждай

Коли  тебе  тривожить  відчай,
Що  хочеш,  все  тепер  приймай:
Печалі,  сум,  шкідливі  звички  –  
Страждай,  мій  янголе,  страждай.

Якщо  ти  звик  до  деспотії,
До  себе  ставлення  такого  –
Твої  всі  нездійсненні  мрії.
Та  ні,  я  не  бажаю  злого.

Чому  страждати  маєш  ти,
Чому  не  хочеш  буть  щасливим?
Чому  ти  маєш  зло  нести?
Не  гарно,  певно,  не  красиво.

Спонтанний  вибір?  Може  бути.
На  душу  все  що  хоч  приймай,
Якщо  бажав  мене  забути  –
Страждай,  мій  янголе,  страждай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628507
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 14.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.12.2015


Інга Хухра

Carpe diem!

Не  час  минає,  минаємо  ми...
Л.Костенко

Дні,  мов  автівки,  яскравими  білими  плямами
На  шалених  обертах  пролітають  повз  нас.
І  кожен  такий  заклопотаний,  амбіційний...
Сам  собі  ексклюзив.  Так  і  живемо...  
З  самого  ранку  рвемо  горлянки  та  жили,
Гаруєм,  як  коні!  І  душі,  мов  зміячі  шкіри,
Скидаємо  нишком...  холоднокровні...
Відчужені...  Злі...  схоже,  що  механізм  десь
всередині  нас  налаштований  чітко  
«на  успіх!»  без  права  на  помилку!
Кожен,  мов  фікус,  примхливий:
То  світла  бракує,  то  сухо,  то  холодно,
Надто  багато  вологи,  сусідство  не  те!
Так  і  живемо...  Пнемось  до  сонця
Крізь  щільні  перини  асфальтово-сірих
Насуплених  хмар.  Архіпелагами  
Розчарувань,  наче  плямами  плісняви,
Встелене  море  людських  сподівань.
І  життя  –  марнота  й  метушня...  Буденно.  
Зачудовано  дивляться  з  неба  на  нас  
Усі  ті,  чиї  усмішки,  руки  і  запах  щоденно
Намагаємося  в  пам'яті  ми  віднайти.
І  для  Господа  наші  митарства  кумедні.
Наче  люди,  а  все  ж  кошенята  сліпі.
Ми  –  минаємо!  Час  монолітом  стоїть.
Ошелешено  в  дзеркалі  юні  обличчя  шукаємо.
Та  крізь  зморшки  рясні  лише  очі,  лиш  очі  сумні...
І  з  самого  нутра,  мов  дерева,  корінням  у  землю  вростаємо.
Та  далеко  не  всі...  далеко  не  всі...  
Хтось  все  чахне,  вбиває  себе  і  всихає....
Невідворотньо.
...
Та  допоки  живі,  я  благаю!  Любімо!
Кохаймо!  Прощаймо!  
І  цінуймо  усіх,  хто  так  само,  як  ми,  ще  живий.

*«  CARPE  DIEM»  –  з  лат.  «лови  день»,  «лови  момент»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627666
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 12.12.2015


Іванна Западенська

Я Вас люблю!…

Я  Вас  люблю!  Быть  может,  томным  утром,
Увижу  Вас  напротив.  Хоть  на  миг.
И  вот  сижу:  считаю  по  минутам,
Все  дни  без  Вас,  читая  книгу  книг.

Ищу  дверей,  где  пишет  ясно:  "Выход",
Да  только  всё  никак  их  не  найду.
Во  мгле  хожу,  в  лесу  безмолвно  тихом,
И,  словно  сплю,  теряюсь  я  в  бреду́.

Зову  я  Вас,  прошу  помочь  немного,
Да  только  Вы  не  слышите,  увы.
Меня  сковали  грусти  и  тревоги,
И  без  сознанья  лежа  средь  листвы,

Схожу  с  ума  от  чувств  и  этой  боли,
Ещё  чуть-чуть  и  громко  закричу.
Я  Вас  люблю,  теряя  жизни  волю,
Но  всё  ещё  о  чувствах  я  молчу.

Ведь  Вас  любить  дано  мне  где-то  свыше,
Как  Божий  дар,  небесная  манна́.
Мои  слова,  быть  может,  ветер  слышит,
И  видит,  как  я  мучаюсь  одна.

Он  прядь  волос  тихонько  заколышет,
Уложит  спать  на  узкое  плечо.
Опять  уйдет,  шепча  мне  где-то  свыше,
Одни  слова,  пустые.  Ни  о  чем.

В  них  смысла  нет,  одни  лишь  многоточья,
Хотелось  мне  стереть  бы  их  навек.
Они  же  сердце  рвут  моё  на  клочья,
Твердя,  что  Вы  -  совсем  не  человек.

А  кто  же  Вы?  Фантазия  иллюзий?
Быть  может,  сон  несбывшейся  мечты?
В  моей  душе  уже  гордиев  узел,
В  нём  образ  Ваш  уже  навек  застыл.

И  развязать  его  мне  не  под  силу,
Устали  руки.  Я  хочу  уснуть.
"Я  Вас  люблю!"  -  шепчу  в  бреду  я  мило,
И  ради  Вас  готова  всем  рискнуть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628120
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 12.12.2015


Іванна Западенська

Как жаль…

Как  жаль,  что  я  любима,  но  не  Вами,
Не  мне,  увы,  Вы  дарите  цветы.
И  чувства,  что  пылали  между  нами,  -
Иллюзия  несбывшейся  мечты.

В  безмолвной  темноте,  немой  до  боли,
По  капельке  высасывая  кровь,
Коснуться  Вас  на  миг  ещё  позволив,
При  мне  другой  Вы  дарите  любовь.

Она  же  Вас  не  любит.  Из  корысти,
Как  жаль,  что  Вы  от  правды  далеки.
Она  всего  лишь  навсего  артистка,
И  шьет  уже  давно  Вас  в  дураки.

Как  жаль,  что  Вы  любимы  только  мною,
При  Вас  об  этом  тихо  промолчу.
И  сердце  на  замок  своё  закрою,
А  ключ-комочек  просто  проглочу.

И  ночью  снова  мокрая  подушка,
А  утром  под  глазами  синяки.
Я  Вам  всего  лишь  навсего  подружка,
А  Вы  же  мне  до  боли  так  близки.

Вы  спросите:  "Ты  что,  рыдала  ночью?",
Взглянув  с  заботы  нотой  мне  в  глаза.
Во  мне  Ваш  взгляд  всё  разрывает  в  клочья,
Наружу  только  просится  слеза.

А  я  её  держу,  не  отпуская,
Всё  жду,  когда  останусь  тет-а-тет,
С  тем  чувством,  что  мне  душу  так  терзает,
Которое  под  надписью:  "запрет".

И  вдруг:  моя  ладонь  укрыта  Вашей,
По  коже  аж  мурашки.  В  теле  дрожь.
Уже  взглянуть  в  глаза  Вам  мне  не  страшно,
И  даже  аж  немножко  невтерпеж.

Но  нам  судьба  другое  предвещает:
Нам  с  Вами  вместе  быть  не  суждено.
Да  только  сердце  глупое  не  знает,
С  судьбою  спорить  глупо  и  грешно.

Борясь  с  судьбы  незведанным  началом,
Стуча  совсем  тихонечко:  "тук!-тук!",
Сердечко  лишь  жестоко  промолчало,
О  том,  каких  терпело  раньше  мук.

Ведь  главное,  что  Вы  уже  со  мною,
А  прошлое  осталось  за  спиной.
Любима  Вами!  Счастлива,  не  скрою,
Останьтесь  же  навеки  только  мой.

В  ответ  не  обещаю  быть  хорошей,
Взаимно  только  буду  Вам  верна,
Любить  Вас  буду,  даже  жизни  больше,
Я  буду  Вам  отличная  жена.

Пускай  не  идеал,  зато  любима,
Любовью  к  Вам  ведома  и  больна.
Но  это  только  сон  совсем  незримый,
Надежды  и  иллюзий  пелена.

И  снова  повторюсь,  проснувшись  рано:
Все  чувства,  что  пылали  между  нами,  -
Иллюзия,  -  дочь  лжи  и  дочь  обмана.
Как  жаль,  что  я  любима,  но  не  Вами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627686
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015


Іванна Западенська

Как жаль…

Как  жаль,  что  я  любима,  но  не  Вами,
Не  мне,  увы,  Вы  дарите  цветы.
И  чувства,  что  пылали  между  нами,  -
Иллюзия  несбывшейся  мечты.

В  безмолвной  темноте,  немой  до  боли,
По  капельке  высасывая  кровь,
Коснуться  Вас  на  миг  ещё  позволив,
При  мне  другой  Вы  дарите  любовь.

Она  же  Вас  не  любит.  Из  корысти,
Как  жаль,  что  Вы  от  правды  далеки.
Она  всего  лишь  навсего  артистка,
И  шьет  уже  давно  Вас  в  дураки.

Как  жаль,  что  Вы  любимы  только  мною,
При  Вас  об  этом  тихо  промолчу.
И  сердце  на  замок  своё  закрою,
А  ключ-комочек  просто  проглочу.

И  ночью  снова  мокрая  подушка,
А  утром  под  глазами  синяки.
Я  Вам  всего  лишь  навсего  подружка,
А  Вы  же  мне  до  боли  так  близки.

Вы  спросите:  "Ты  что,  рыдала  ночью?",
Взглянув  с  заботы  нотой  мне  в  глаза.
Во  мне  Ваш  взгляд  всё  разрывает  в  клочья,
Наружу  только  просится  слеза.

А  я  её  держу,  не  отпуская,
Всё  жду,  когда  останусь  тет-а-тет,
С  тем  чувством,  что  мне  душу  так  терзает,
Которое  под  надписью:  "запрет".

И  вдруг:  моя  ладонь  укрыта  Вашей,
По  коже  аж  мурашки.  В  теле  дрожь.
Уже  взглянуть  в  глаза  Вам  мне  не  страшно,
И  даже  аж  немножко  невтерпеж.

Но  нам  судьба  другое  предвещает:
Нам  с  Вами  вместе  быть  не  суждено.
Да  только  сердце  глупое  не  знает,
С  судьбою  спорить  глупо  и  грешно.

Борясь  с  судьбы  незведанным  началом,
Стуча  совсем  тихонечко:  "тук!-тук!",
Сердечко  лишь  жестоко  промолчало,
О  том,  каких  терпело  раньше  мук.

Ведь  главное,  что  Вы  уже  со  мною,
А  прошлое  осталось  за  спиной.
Любима  Вами!  Счастлива,  не  скрою,
Останьтесь  же  навеки  только  мой.

В  ответ  не  обещаю  быть  хорошей,
Взаимно  только  буду  Вам  верна,
Любить  Вас  буду,  даже  жизни  больше,
Я  буду  Вам  отличная  жена.

Пускай  не  идеал,  зато  любима,
Любовью  к  Вам  ведома  и  больна.
Но  это  только  сон  совсем  незримый,
Надежды  и  иллюзий  пелена.

И  снова  повторюсь,  проснувшись  рано:
Все  чувства,  что  пылали  между  нами,  -
Иллюзия,  -  дочь  лжи  и  дочь  обмана.
Как  жаль,  что  я  любима,  но  не  Вами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627686
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015


Єлена Дорофієвська

Ближчої немає

Волога  вранішніх  туманів
Сягає  теплих  подушок
І  обрій  за  вікном  розтанув,  
Загорнутий  у  хмарний  шовк...

Сіріє  сном  і  сумом  ранок,
Побожно  колихає  мить.
Чи  ти  багато  знав  коханок,
Як  та,  що  поруч  зараз  спить?

І  крізь  імлу  розкритих  вікон
Побачиш  сивий  паморо́к,
Розрізаний  рожевим  світлом  -  
Ножем  розріджених  думок.

Пташині  фантастичні  зграї
Розвіють  попелястий  шум,
Сріблясто  пір"я  їх  засяє  -  
Магічний  пройде  тілом  струм...

І  розчиняються  тумани  -  
Сягає  промінь  подушок...
У  світі  ближчої  немає,  
Ніж  та,  що  поруч  спить.  Знайшов.

__________

Опубліковано  у  журналі  "Дніпро",  №1-2016  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627588
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015


Анатолій В.

Хай незгода наша стане сном!

На  календарі  давно  зима,
За  вікном  ще  осінь  із  дощами  -
Та,  в  якій  давно  вже  "нас"  нема...
Сірий  дощ  стіною  поміж  нами...

Лиш  надії  іскорка  жива
Все  ще  тліє,  згаснути  не  хоче,
І  душа  ще  вірить  у  дива...
Ще  в  надії  серденько  тріпоче!

І  прохає:  будь  моїм  крилом  -
Тим,  іще  одним,  щоб  ми  злетіли!
Хай  незгода  наша  стане  сном,
І  довіра  дасть  нові  нам  сили!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626967
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 09.12.2015


Ель Демір

"Рідний край мій Білобожниця" (На прохання дяді Колі)

У  Білобожниці  я  народився,
тут  мужнію  підростаю
 любити  край  навчився,  
тут  спогади  мене  тримають.
 
Не  розумію  тих  які  тікають,
 в  Америку,  Італію  далеку
на  призволяще  хату  батьківську  лишають,
 а  там  незавжди  легко...

Піднімлюся  на  дах  будинку,
 погляну  в  далину,  
і  серце  завмирає  нахвилинку
 побачивши  таку  красу.  

Тихенько  сяду,  
 візьму  я  ручку  в  руку
та  біля  винограду,  
писати  буду  про  батьків  науку.

 Любити  берегти  свій  край.  
Мені  він  дорогий    
 до  нас  ти  в  гості  друже  приїжджай.  
Побачиш  він  який.
   
 Інколи  неможу  зрозуміти,  
як  неможна  в  нього  закохатись...
 Батьківщина  сама  найрідніша  в  світі!  
І  в  цьому  не  потрібно  сперечатись.

 Я  радію  ранку  кожному  твоєму,  
й  тоді  коли  на  вулиці  туман
 хотів  би  написать  про  тебе  Білобожнице  поему,
про  твій  сучасний  стан.

 Ти  мов  співочий  птах,
виховуєш  поетів-співаків
 і  піднімаєш  дух  наш  та  ховаєш  страх,  
з  давніх  це  часів.

 В  моїх  словах  немає  блефування,  
тут  усе  знайдеш
 у  державах  ішних  неіснує  порівняння,  
як  ти  тут  живеш.  
 
 Тут  легко  й  вільно  ти  себе  відчуєш,  
й  злякаєтся  твоя  печаль
 тут  ніколи  не  нудьгуєш,  
лиш  поглянь  у  даль.

 Я  часто  біля  озера  сідав,  
коли  тихенько  бігли  хвилі
 за  прекрасним  заходом  спостерігав,  
як  там  чудово  то  на  небосхилі.

 А  скільки  народилосья  віршів,  
біля  цього  озерця
 свільки  вже  віддав  тобі  розкішних  слів,
душі  своєї  й  серця.

 Сидівши  на  хвилину  завмирав,  
я  слухав  голоси  людей
 тебе  я  краю  рідний  покохав,
чекаю  лиш  гостей.

 Щоби  розом  поділитися  красою,  
для  мене  ти  столиця
 за  тебе  я  піднімлю  зброю,  
якщо  на  тебе  нападуть  погані  лиця.

 Це  не  лють  в  мені  це  фраза  виховання,  
у  серці  совість  нерозбити
 моє  тобі  зізнання  й  покаяння,  
тебе  мій  краю  хочу  захистити.

 Друзі  я  до  вас  звертаюсь,  
любіть  та  поважайте  край
 і  до  вас  я  приєднаюсь,  
давайте  створим  рай.

 Поки  ви  ще  молоді,  
і  холоду  в  душі  ще  незазнали
 ви  його  любіть,  
недавайте  щоб  його  лиш  інші  ображали.

 Я  сьміливо  заявляю,  
що  тебе  буду  оберігати
 а  серце  моє  знає,  
що  таких  як  я  багато!

07.12.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404031
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 09.12.2015


Єлена Дорофієвська

Дерзкий мужчина

Мечтал
На  большом,
Самодельном,
Вполне  пригодном,
Вполне  отчаянном
И  романтичном  плоту
Пересечь  бушующее
Вдоль  и  до  горизонта  море
И  оказаться  в  далеком  порту.

Море  -
С  чайками
И  ветрами,
В  блеске  солнца
В  волна́х-богоборцах,
В  пене  под  радужными  лучами...  
Чтоб  по  прибытию  качало,
Чтобы  девушки  песней  встречали...

Найти,
Полюбить,
И  восхитить
стройную
непокорную...
И  даже  к  груди  прикоснуться  рукой,  
Насытиться  телом  её  фруктовым,
Своею  дерзостью  и  жарой...

...Мечтал...
А  пока
Пуговицу
Филигранную  -
Верхнюю  самую  -
Расстегнул  кокетливо  
На  фланелевой  пижаме...
И,  будучи  карме  покорным,
Разок  и  в  горы  сходил  проворно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627353
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 09.12.2015


Анна Цезар

Крізь біль до волі

Моя  країно,  моя  ти  ненька,
Воскресни  вже  моя  рідненька.
Годі  вже  тобі  страждати,
Час  всю  силу  показати.

Лети,  мов  птах,  назустріч  волі,
Миру,  щастю,  кращій  долі.
Мов  та  пташина  рвися  ввись.
З  колін  нарешті  підіймись.

Повір  мені,  ти  маєш  сили!
І  дух  твій  ще  не  загасили.
Ніхто  не  зможе  тебе  згубити,
Бо  життя  не  можна  зупинити.

Не  можна  зупинити  час,
Не  можна  й  пригнобити  нас!
Ми  в  со́бі  великі  маєм  сили.
Тебе  любов`ю  воскресим  ми.

Щодня,щомиті,  щохвилини
Кожен  батько  своєї  дитини
Сміливо  життя  віддаст  за  тебе,
Щоб  тільки  мирним  було  небо.

І  кожен  воїн  вірить  в  те,
Що  Україна  знову  встане.
І  день  цей  щастя  принесе.
І  знову  чистим  небо  стане.

Тож,  Україно.  ти  кріпись.
Скоріш  вставай  на  власні  "ноги".
Дай  сили  різним  родам  військ.
Наснаги  дай  для  перемоги.

Воїни,  любі,  тримайтесь  ви  нині.
Ви  дуже  потрібні  нашій  країні.
І  з  вами  вже  скоро  воскресне  вона.
І  зникне  назавжди  ця  страшна  війна.

І  крилатим  птахом  у  небо  злетить
Дух  українського  роду.
Бо  наш  народ  не  пригнобить,
Не  згубити  душу  народу!!!
́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627181
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 08.12.2015


Людмила Іванець

И ничто не болит без Крыма…

И  ничто  не  болит  без  Крыма.
И  ничто  не  гнетет  без  лжи.
И  проходят,  как  прежде,  мимо
Страхи,  чаянья,  миражи.

Рифмы,  списанные  у  лучших.
Страны,  виденные  во  сне.
Мир,  привыкший  любить,  и  мучить,  
И  казнить  всякий  раз  не  тех.

И  ничто  не  лежит  на  сердце.
Ни  к  чему  не  лежит  душа.
И  в  Сети  вереницы  версий
Брызжут  желчью  иных  держав.

Одиночество  –  просто  норма.
Как  предательство  –  просто  шаг.
И  никто  не  обязан  помнить  
Заголовки  твоих  стишат.

И  не  каждый  обязан  мыслить.
И  не  в  каждого  верит  Бог.
И  спартанцев  давно  не  триста.
И  народ  не  всегда  народ.

И  не  надо  вопить  в  пустыне  
И  чертить  на  песке  круги,
Чтобы  в  камне  потом  застыли
Наши  подвиги  –  как  грехи.

И  ничто  не  кровит  без  Ялты.
Кроме  крашеных  маяков.
Ничего  о  себе  не  знал  ты.
Никогда.  Испокон  веков.

5  декабря  2014  года

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603879
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 08.12.2015


Кава з молоком

Моє село


Іду  селом.  Дивлюся,  як  тополі
Мене  вітають  шелестом  здаля,
Як  веселково-гарно  квітне  поле
І  як  під  сонцем  гріється  земля.

Тут  все  навколо  рідне  й  особливе:
Гаї,  луги,  дерева  й  шепіт  трав…
Моє  село!  Яке  ж  ти  є  красиве!
Ніхто  тебе,  як  я,  так  не  кохав!

В  траві  пахучій  –  втоптана  стежина,
Де  бігали  мої  маленькі  ноженята…
Ось  квітне  сад,  красується  хатина,
Де  в  світ  благословили  мама  й  тато.

В  зеленім  лузі  –  річечка  Ворона,
Яка  тече  через  усе  село.
Ось  опустила  вже  калина  грона,
А  там  біжить  цілюще  джерело.

Усе  тут  рідне:  квіточка,  стеблина,
Садок  вишневий  і  верба  крислата,
І  ліс,  і  поле,  колос  і  билина,
Пишаюсь  вами,  бережу  вас  свято!

Нема  краси  такої  в  цілім  світі.
Куди  не  глянь  –  ніколи  не  знайдеш!
Ви,  Підпечери,  пишні  й  розмаїті,
Горджуся  вами  і  люблю  без  меж!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514293
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 08.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.12.2015


Крилата (Любов Пікас)

ВОЛОНТЕРАМ присвячується

Просто  хочеться  низько  вклонитися  людям  -  
Тим,  яким  світ  тепло  у  душі      на  затер,
Тим,  в  котрих  на  біду  відкриваються  груди,
Тим,  кого  ми  сьогодні    звемо  волонтер.

Хто  збирає  копійку  на  медикаменти,
На  вбрання,  на  продукти  для  наших  вояк.
Хто  везе  це  на  схід  ,  чує  аплодисменти
Від    сепарів    у  виді  масивних    атак.

Тих,  хто  з  лап  «ДНР  –  ЛНР»  витягає
Полонених,  котрих  ждуть  жінки  й  матері.
Тих,  хто  слова  такого  «не  можу»  не  знає,
Хто  лягає  за  північ,  встає  на  зорі.

Капелану,  що  зранені  душі  лікує,  
Медсестрі,  що  на  схід  добровільно  пішла.
Хай  Господь  щедро  всіх    за  їх  труд  обдарує.
Волонтер  –  це  не  фах,  це  планети  душа.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626296
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 05.12.2015


Ліна Ланська

ОДИН РЯДОК

А  твій  рядок  з  чужого  телефону,
Як  чашка  кави  у  холодний  вечір.
Душа  гарцює,  сердце  хоче  втечі,
Проте  мовчить  -  ознаки  моветону.

Не  вперше  десь  гроза    ламає  й  трощить,
Завис  інет,  як  світла  дочекатись?
Немає  сил,  з  примарами  завзято
Уявний  бій  в  листах,  папір  не  зморщить...

Один  рядок:  "...чекаю  і  скучаю",
А  оживив  веселкою  натхнення,
Як  срібне  сяйво  вічного  знамення,
Я  всіх  богів  за  жарти  вибачаю.

Не  вперше  їм  сміятись    доленосно,
Розваг  небачених      -  ущерть,  по  вінця.
Розтане  ніч,  в  засмучених  зіницях
Звінчає  мить,  беззахисну  і  млосну.

Отой  один  рядок...
04.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626141
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 04.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2015


Іванна Западенська

Кохання/самотність в мережі…

Я  знаю:  ти  поряд,  десь  близько  зовсі́м  біля  мене,
Шугаєш  душею  над  тілом,  від  зла  бережеш,
І  те  почуття,  що  ти  чуєш  до  мене,  шалене,
За  руку  тримавши,  завжди  за  собою  несеш.

Ти  поруч,  так  близько.  Я  чую,  як  дихаєш  в  шию,
Як  пильно  усе  споглядаєш  вночі  ти  мій  сон.
Ось-ось  ти  рукою  своєю  від  холоду  вкриєш,
Забравши  мене  назавжди  в  свій  довічний  полон.

А  серце  -  твоє  і  моє  -  в  унісон  уже  б'ються,
У  них  уніритм,  унітакт  -  ще  ні  в  кого  не  був.
В  уяві  моїй  твої  пальці  невпинно  плетуться,
Й  мурашками  тихо  сміються,  аби  хто  не  вчув.

Побудь  ще  зі  мною  секунди  маленьку  частину,
Я  більше  часу́  не  відніму  у  тебе,  клянусь.
Прошу,  обійми  мене,  наче  маленьку  дитину,
На  мить  хоч  до  тебе  так  міцно  лише  пригорнусь.

Погляну  у  очі,  що  рідні  до  болю  й  печалі,
Я  бачу  у  них  якийсь  смуток  десь  там  в  глибині.
Скажи  мені,  що  ж  я  повинна  зробити  надалі,
Щоб  ти  не  тужив,  коли  я  деінде́  вдалині?

Так  рік  промайне,  а  по  ньому,  напевно,  десятки,
А  ми,  віддалік  і,  водночас,  поблизу  живем.
В  уяві  малюючи  нас,  тільки  ставимо  цятки,
Побачитись  швидше  бажанням  горим,  як  вогнем.

Неначе  самотності  менше  -  це  купа  ілюзій,
Навпроти  екран,  різноколірних  літер  набір.
А  ми  не  подружжя  з  тобою.  І,  навіть  не  друзі.
Лише  розмовляємо  інколи,  навіть  надмір.

Та  й  то  не  розмови,  а  так  -  лиш  самі  переписки,
Листи  без  адреси,  блукаючі  десь  в  мережі.
В  комплект  лиш  самотності  чорні  і  сірі  відбли́ски,
Які  не  стирають  між  нами  навік  рубежі.

Між  нами  лиш  досвіду  й  відстані  прикрі  є  цифри,
Ніякого,  певне,  й  немає  насправді  чуття.
А,  навіть,  як  є  -  це  лише  невзаємнії  титри,
Що  йдуть  в  кінці  фільму  кудись  назавжди  в  небуття.

Що  може  насправді,  у  дійсності  десь  існувати,
Придумала  я  десь  глибо́ко  собі  у  душі.
Не  можна  в  фантазії  образ  так  сильно  кохати,  -
Кохання  -  самотність,  коли  воно  лиш  в  мережі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625967
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 04.12.2015


Іванна Западенська

Кульбабове літо… або Раби зими…

Я  так  любила  наше  літо,
І  сад,  де  хмари  із  кульбаб,
Де  ми  плели  вінки  із  квітів,
І  слухали  співанки  жаб.

Ти  там  дивився  в  мо́ї  вічі,
За  руку  легко  так  тримав,
І  шепотів  на  вушко  тричі:
"Я  так  ся  в  тебе  закохав!".

Ми,  наче  діти  грали  в  жмурки,
Сміялись  дзвінко  до  небес,
Лишали  на  траві  фігурки,
І  в  них  кохання  інтерес.

Там  вперше  ми  поцілувались,
Вуста  торкнулись  мо́їх  вуст.
Душами  міцно  так  кохались,
Без  всяких  злочинів  й  розпуст.

Нам  ра́зом  бу́ло  дуже  добре,
Та  літо  промайнуло  враз.
І  сонце  вже  зайшло  за  обрій,
І  осінь  вже  прийшла  до  нас.

Спочатку  все  було  терпимо,
Від  ча́су  до  часу́  сварки́.
А  потім  зради  погубили,
Стосунки  наші  -  лиш  дірки́.

Між  нами  яр,  ми  надто  різні,
Повстали  стіни  в  доміно.
Все  виправляти  надто  пізно,
Бо  це  почалось  вже  давно.

І  осінь  в  зи́му  строгу  стала,
Після  зими  ж  нема  весни.
Колись  з  тобою  літо  мали,
А  зараз  ми  -  раби́  зими...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625596
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 03.12.2015


Єлена Дорофієвська

Тая і ляльки

[b]Моїй  маленькій  донечці  -  Таюні[/b]

Тая  грається  з  ляльками  –  
-  Будем  дружно  жити  з  вами!
Заклопотана  дитина
Ковдру  білу  розстелила  -  
І  на  чистім  полотні
Обживаються  ляльки:

-  Ось  і  кухня,  і  вітальня,
Затишна  батьківська  спальня,
Це  –  кімната  для  малечі,
В  ній  живуть  дитячі  речі...
Посуд,  одяг  іграшковий,
Ось  машинка,  там  от  –  човник.

Тая  столик  накриває
Та  й  усю  сім’ю  збирає.
Запросили  і  ведмедя,
Й  білочку  малу  кумедну,
Двох  собачок  і  лисицю,
Навіть  мавпу-помічницю!  

Тая  щиро  пригощає
Гостей  чаєм  незвичайним  -
У  рецепті  -  макарони
Із  насінням  гарбузовим,
Трохи  шишок  і  каштанів,
Й  пластилінові  банани!

Тая  грається  з  ляльками  –  
Аж  до  вечора  іх  бавить!
У  дорослих  є  робота,
А  в  ляльок  –  свої  турботи:
І  розбіглись  з  полотнини
По  усіх  кутках  квартири!

-  Старша  лялечка  працює  -  
Вона  в  школі  вчителює,
Це  –  її  маленький  братик,
Він  пішов  гриби  збирати,
А  ведмедик  і  лисичка
Заховалися  за  ліжком...

Мама  донечку  журила:
-  Іграшки  –  по  всій  квартирі!
От  прийшов  з  роботи  тато:
-Хто  ж  це  буде  все  збирати?
-  Не  сваріться,  мамо  й  тато,
Я  сама  зберу  все  -  ЗАВТРА!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625759
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 03.12.2015


Крилата (Любов Пікас)

Едельвейс

Попід  дахом  неба,
Де  орел  літає,
Дивна  квітка  квітне
Між  скелястих  гір.
Хто  ту  квітку  бачить,  
Хто  її  зриває,
Той  знайде  кохання  –  
Вір  або  не  вір.

Та  вона  дається
В  руки  смільчакові,
Чистому  душею,
Сильному    на  дух.
Тому,  в  кого  сонце  
Миється  у  крові,
Тому,  в  кого  ноги
Бистрі  є  на  рух.

Квітка  ця  шовкова
Тепла,  мов  прочанка,
Білим  едельвейсом
Звуть  її  усі.
Як  зірвеш,  щасливий
Будеш  до  останку.
Втопиш  всі  печалі
В  ранішній  росі.


ПРИСПІВ:
Йди  за  нею  у  Карпатські  гори,  
Де  ростуть    смерекові  ліси,
Де  верхи,  немов  церковні  дзвони.
Дівчині  ту  квітку  принеси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625532
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 02.12.2015


Ліна Ланська

А Я КАЗАТИМУ

А  я  казатиму  тобі  щодня,
Свої  думки  нанизуючи  тихо
На  почуття...  летить,як  пташеня,
Кудись  далеко  недалеке  лихо.

А  я  казатиму:"  Ти  весь  мій  світ,
Укрию  візерунком    твою  ношу,
Щоб  ти  ту  прірву,  як  калюжу  -  вбрід,
А  коли  тріщина,  тобі    -  найтонша".

А  я  казатиму:"  Не  йди,не  руш",
Коли  розлиті  у  пітьмі  розлуки,
Коли  до  денця  висушених  душ,
Твої  тремтячі  доторкнулись  руки.

А  я  казатиму:  таке  життя,
Доки  цілую,  в  пристрасті  купайся,
Бо  у  сьогодні,  завтра  вороття
Не  буде  більше,  поспіши,не  гайся".

А  я  казатиму  тобі  щодня
Ба,  навіть  світло  може  бути  темним.
М"яка  перина  коле,  як  стерня,
Коли  не  з  тим,  не  з  тою  -  все  даремно.
01.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625464
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 02.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2015


Іванна Западенська

Край весны…

Возьми  меня  с  собой  в  края  весны,
Там,  где  любви  рождается  начало.
Где  будем  только  мы.  Меня  люби!
Ведь  нелюбимой  быть  уже  устала.

Хочу  смотреть  в  бездонные  глаза,
Держать  тебя  за  руку  и  смеяться,
О  том,  как  я  люблю,  тебе  сказать,
И  никогда  с  тобой  не  расставаться.

А  солнце  улыбнется  нам  с  небес,
И  лучики  застынут  на  мгновенье,
Игриво  нам  показывая  блеск,
Как  будто  это  всё  лишь  сновиденье.

Устали  солнца  лучики  играть,
И  небеса  устали  уж  молиться.
Любить  нельзя,  казнить  пора,  убрать,
Пора  навеки  с  чувствами  проститься.

Но  как  бы  не  хотелось  избежать,
Судьбою  суждено  нам  расставанье.
"Любить,  нельзя  казнить  или  убрать!",
Так  хочеться  сказать  лишь  на  прощанье.

Остался  от  любви  лишь  только  след,  -
Он  в  памяти  моей  воспоминанье.
И  край  весны  погиб,  его  уж  нет,
Остались  лишь  руины  в  ожиданьи.

Приди  ко  мне  ещё  когда-то  раз,
Возьми  в  края  весны  меня  с  собою!
Я  так  хочу  вернуть  былое  "нас",
Устала  нелюбимой  быть  тобою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625147
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 30.11.2015


Іванна Западенська

Майский дождь…

А  майский  дождь,  а  майский  дождь,
В  июле  рано  на  рассвете,
Шептал  ветрам,  что  ты  придешь,
Ко  мне  в  двенадцать  ночи  где-то.

Твои  глаза  сквозь  майский  дождь,
Шептали  мне  совсем  иное:
Ты  лишь  во  сне  ко  мне  придешь,
Чтоб  рядом  миг  побыть  со  мною.

Но  как  прекрасен  этот  миг,
Когда  секунду  хоть  увижу,
Средь  сновиденческих  интриг,
(Что  больно  я  уж  ненавижу),

Бессмертный  образ  твой,  как  дух,
Без  масок  лиц  и  клеток  тела.
И  вот  пришёл.  Вдруг  свет  потух.
Я  так  с  тобою  быть  хотела.

И  сердца  стук  в  ночи  звучит,
Ударом  звонким  о  бокалы,
Душа  безудержно  кричит,
Она  такого  ведь  не  знала.

Застынет  время,  обойдут
С  тобою  нас  беда,  ненастья,
Пройдут  года.  За  пять  минут,
Упустим  мы  навеки  счастье.

Любовь  остыла  и  прошла,
Сквозь  лет  незведанные  дали,
Любви  последний  в  жизни  шанс,
Мы  навсегда  другим  отдали.

А  майский  дождь,  а  майский  дождь,
Всё  так  же  бьется  тихо  в  окна.
Да  только  больше  не  придешь.
Я  без  тебя  уж  вся  промокла...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625149
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 30.11.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2015


Іванна Западенська

Я - твоя…

Подивись  мені  у  вічі  в  ніч,  коли  зірки  -  для  нас,
Серце  в  п'ятах  швидко  б'ється  й  зупинилось  чого́сь  враз.
Серед  темряви  мовчання  і  німої  простоти,
Ти  кохай  мене  до  рання  у  відтінках  гостроти.

Хочу  я  тебе  торкнутись,  хоч  до  бежевих  повік,
"Я  -  твоя!"  -  вуста  шепочуть  -  "Знаєш,  це  уже  навік!".
П'яне  сонце  посміхнулось  на  світанку  у  вікно,
Заблищало  у  промінні  з  шовку  постілі  сукно.

Я  ніколи  не  кохала,  як  тепер,  як  зараз.  Віриш?
Я  люблю  твоє  мовчання,  коли  поглядом  ти  міриш,
Ти  хотів  би  позувати  юній  ма́лярці,  як  муза?
Хочеш  -  будеш,  як  трикутник,  я  ж  -  твоя  гіпотенуза.

Почуття  рікою  ллються,  нам  рояль  вже  ноти  грає,
Ніжно  так  тебе  кохаю,  як  ніколи  ще.  Ти  знаєш?
Знаєш,  любий!  Добре  знаєш,  що  тебе  лише  люблю,
Найчистішою  любов'ю,  що,  неначе  з  кришталю.

Хочеш  бути  мореплавцем?  Буду  я  тоді  Сирена,
Закликатиму  тебе  своїм  співом  нескінченним.
Будь  усім  для  мене,  прошу!  Все  взаємно,  обіцяю!
Не  помітиш  ні  на  мить,  як  у  себе  закохаю!

Сині  очі,  як  волошки,  так  відблискують  тобою,
Ніби  променями  сонця,  заклопотаними  грою.
Із  відтінками  блакиті,  в  квітах  літа,  в  бузині,
Десь  блисне  маяк  любові,  адресований  мені.

Вдалині  я  бачу  вогник,  це  від  тебе?  Так?  Скажи!
Через  полум'я  і  воду,  нісши,  серце  бережи!
І  чуття  уже  за  межі  вийшли  серед  ейфорій,
"Я  -  твоя!"  -  вуста  шепочуть,  а  у  відповідь:  "Я  -  твій!"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624680
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.11.2015


Іванюк Ірина

Ти Богом створена із надр ребра Адама


Жінко!  Ти  Богом  створена  із  надр  ребра  Адама,
і  срібним  ланцюгом    прикуті  дві  душі...
(Десь  там)...
А  тут...  Серед  шалених  днів  Тарта́ра  
звільнитися  бажаєш...  
(Дні  сумні)!
 
І  прагнеш  все  нових  ти    вавилонів...
Поміж  сердець  (як  моді  дань)  стіна!
Від  зверхності  у  серці  захололо,
прибоєм  б"є  холодних  слів  піна́...

Та  й  чи  згадати  ти  ще  можеш  юну  Діву?
В  покорі  прийняла́,  що  Бог  подав...
Не  на  бенкети,  а  в  пустелю  сіру  
спішити  мусила,  щоб  світ  Любов  пізнав!

Не  нарікала!    ЖІНКА  бо  воістину.
Родина  -  то  її  Єрусалим.
...Коли,  жінки,  ви  Господом  повінчані  -
розлучені  так  точно  вже  НЕ  НИМ!

20.11.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623526
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 24.11.2015


Людочек

Духовная измена


Хочу  услышать  Ваши  вновь  шаги,
Ваш  голос  вновь  хочу  услышать,
Но…Я  знаю  тихо,  сонно  за  дверьми.

Это  не  та  широкая  площадка,
Это  не  тот  прокуренный  этаж,
И  дом  не  тот...

Пустынно,  тихо  здесь...

Футбольный  мяч  не  стукнет
 в  мои  двери...

Вы  в  шесть  часов  не  позвоните,
На  чай  не  пригласите,  как  тогда...

Звучала  музыка,  чай  не  допитый,
чебурек,
И  Ваш  перед  женою  грех,
Растаял  в  комнате  холодной.

Разбился  ангелочек  на  стене,
Словно  сказал:
 -  Уйди  отсюда,  выйди!
И  я  ушла,  закрыв  входную  дверь.

Измена  была  только  лишь  духовной,
О  близости  ведь  речь  даже  не  шла,
Но  как  не  странно,  ангелок  настенный
Отбил  свой  краешек  крыла.






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623271
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 23.11.2015


Калиновий

Там де Щастя іще не жило


Заберу  той  неспокій,  страждання,
Напишу  тобі  ще  про  кохання.
І  про  те,  що  це  справді  востаннє,
Залишилося  в  мене  бажання
Хоч  на  хвильку  побути  ще  разом
Там  де  мрії    стелили  кубло...
Там  де  Щастя  іще  не  жило...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623278
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 23.11.2015


Ліна Ланська

ВИПИВАЮЧИ ПОДИХ

Випиваючи  подих,виливаючись  шалом
У  незнаного  ноти,  під  нестримності  жалом,
У  відлунні  втопившись,  шукаю

Не  осоння,  чи  спеку,  бо  тремчу  як  на  вітрі,
Не  затишну  безпеку,  леза  гострого  вістря
Проливаючись  впавши...ридаю...

Не  від  сліз  моє  горе  так  безжально  -  пекуче,
То  хмільної  нірвани,  як  чар-зілля  ядуче,
Те  солодке  вино...не  напитись...

На  рівнинах  печалі  вже  розсипане  чисто
Не  червоні  коралі,а    грайливе  намисто.
Полетіли?..в  тобі  загубитись...

21.11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622738
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Ірина Морська

В дощах

Хай  осіннє  розіб’ється  небо!
Хай  вирують  безкраї  дощі!
Хай  замерзну.  Можливо,  так  треба.
Іди  геть.  Покидай.  Залиши.

Ти  дізнаєшся,  як  це  –  кохати,
За  вікном  звикнеш  бачить  грозу.
І  мене  уже  поруч  не  мати,
Я  себе  уже  не  залишу.

Ти  дізнаєшся,  як  це  –  любити.
Зрозумієш,  як  пізно  вночі
Задихатись  від  болю,  тужити,
І  чужі  зберігати  ключі.

Ти  дізнаєшся,  як  це  –  кричати.
Ти  відчуєш  усе,  що  і  я!
І  навчишся  спочатку  почати,
Як  душа  починає  моя.

Знаю,  звикнеш  стрічати  негоду,
Зрозумієш  –  навколо  брехня!
І  назавжди  віддавши  свободу,
Не  шукай  її  там,  де  є  я.

Не  шукай  мене  більше  ніколи!
Зі  своєї  дороги  не  йди,
Коли  навіть  не  буде  нікого,
Самому  зараз  легше  іти.

Щоб  нікого  не  зв’язувать  вітром,
Не  заплутатись  в  долі  нитках,
І  чужим  щоб  не  дихать  повітрям,
Зберігай  мене  в  краплях.  В  дощах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622661
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Іванна Западенська

Обійми мене!…

Обійми  мене  міцно  і  ніжно,
Не  пускай  мене  з  рук,  не  пускай!
А  мені  абсолютно  не  тісно!
Не  іди  ще,  прошу,  зачекай,

Хоч  би  день  чи  єдину  годину,
Чи  хвилину,  секундочки  мить!
Приголуб  мене,  наче  дитину,
Поцілуй  мене  там,  де  болить!

Там,  де  рана  усе  кровоточить,
Ти  вустами  прилинь,  прошу́!
В  оберемках  черго́вої  ночі,
Що  лиш  тоне  у  краплях  дощу.

Подорожником  стань,  що  з  лісу,
Хай  загоїть  ті  рани  в  душі!
Колискову  співай  мені  пісню,
І  читай  казочки́  та  вірші́!

Аби  солодко  й  міцно  заснула,
Носом  вткнувшись  у  шию  тобі,
Про  погане  з  тобою  забула,
Лиш  плекаючи  мрій  голубих.

Хочу  поряд  тебе.  Обійнятись!
Хочу  ласки  твоєї  й  тепла,
І  ніколи  вже  не  розлучатись,
Щоб  рука  твоя  тілом  пливла.

Обійми  уві  сні  мене  ніжно,
Бережи  від  кошмарів  вночі,
Лицар  мій  в  обладунках  залізних,
При  титановім  сильнім  мечі!

Обійми!  Так  люблю  твої  руки!
Я  не  можу  без  них  ані  мить.
Припини  ці  безжалісні  муки!
Обійми  ж  мене  вже,  обійми!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622702
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Шостацька Людмила

ДИВОВИЖНА ІРЛАНДІЯ

                         Ірландський  сад  зелених  оксамитів,

         Ти  –  край  смарагдових  багатств

І                        І  водами  увесь  умитий

                         Борець  і  воїн  проти  рабств.

                               
                                           Ти  –  дивна  казка  всіх  красот,

                           Світ  дивовижний,  неповторний,

                                           Країна  замків  і  висот,

                                           Народ  твій  славний  непоборний.


                                                             Ти  –  славний  Ерін,  парк  ландшафтів,
                                                                               
                                                               Ти  –  дивний  Дублін  серед  див,

                                               Твій  покровитель  Святий  Патрік,

                                                               Що  твій  народ  колись  хрестив.


                                                                               Ти  –  арфа  з  золота  і  срібла,

                                                                               Ти  –  прапор  миру  і  добра,

                                                                               Тобі  немає  в  світі  рівних,

                                                                                 Де  б  воля  в  серці  так  жила.


                                                                                               Ти  –  справжнє  свято  тайн  й  легенд,

                                                                                               Самотність  скал,  простори  графств,

                                                                                               Людських  фантазій  дивний  центр,

                                                                                               Хто  бачив  :  в  тебе  закохавсь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622526
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 20.11.2015


Юрій Цюрик

Мереживом літ вкрилось ніжне обличчя твоє…

Мереживом  літ  вкрилось  ніжне  обличчя  твоє;
В  куточках  очей  усміхаються  «гусячі  лапки»…
Ти  –  щастя  безмежне,  ти  –  море  безкрайнє  моє;    
Жага  почуттів,  мій  роман  до  останньої  крапки…

Джерельний  потік,  у  який  я  з  любов’ю  ввійшов,
Рапсодія  звуків,  що  нею  я  марив  щоночі…
Який  я  щасливий,  що  в  грішному  світі  знайшов
Цнотливі  вуста  і  небесно  замріяні  очі…

Осіннім  теплом  ти  торкаєшся  мого  чола;
Вуста  –  вогняні,  а  в  очах  –  зачарована  просинь…
Під  ранок  покриє  росу  світанкова  імла,      
Ми  в  ніжних  обіймах  зустрінемо  сонячну  осінь…  

Мереживом  літ  вкрилось  личко  тендітне  твоє;  
В  куточках  очей  засоромились  «гусячі  лапки»…
Ти  –  щастя  безмежне,  ти  –  море  бурхливе  моє,    
Мій  шквал  почуттів,  мій  роман  до  останньої  крапки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521405
дата надходження 04.09.2014
дата закладки 20.11.2015


Вікторія Суворова

А все-таки це не випадковість

А  все-таки  це  не  випадковість
Затіяла  цю  гру  із  нами  доля
І  дві  душі  з’єднала  між  собою
Та  роздала  нам  ці  щасливі  ролі

Адже  буває  так  лише  в  казках
Всьому  виною  дотик  наших  рук
В  ту  саму  мить  запав  мені  у  душу
Й  відчула  я  шалений  серця  стук

Відтоді  тільки  ти  мені  потрібен
Тебе  я  хочу  поряд  відчувати
Лише  з  тобою  разом  я  щаслива
Єдиною  для  тебе  хочу  стати
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621531
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 19.11.2015


Іванна Западенська

Птахою…

Я  птахою  злечу,
Тихенько  на  узлісся,
Аби  повз  ти  пронісся,
Легеньким  вітерцем.

Всього́  іще  навчусь,
Того,  чого  ти  любиш,
Чекаючи,  що  будеш,
Любити  хоч  слівцем.

Я  краплею  впаду,
У  зливі  розчинюся,
Й  ріками  розіллюся,
Об  ві́кна  і  шибки́.

До  тебе  ще  прийду́,
І  буду  стукать  в  двері,
Як  кров  моїх  артерій.
Звернуся  в  кулаки.

І  сонцем  в  небесах,
За  обрій  з  хмар  я  вийду,
І  попри  ноти  встиду,
Тобі  я  покажусь.

Засяю  я  в  очах,
Твоїх,  як  барв  блакиті,
Що  морем  рясно  змиті,
В  волошок  мережу́,

Погляну  тихо.  Любо!
Глядіть  і  бачить  в  них,
Чуття  ознак  німих,
Й  любові  щастя  миті.

Щасливі  миті  й  згубні,
Майнуть  в  твоїх  очах,
Що  світять  по  ночах,
На  шля́хи  нерозкриті.

І,  наче  сновида́,
Шугать  повз  тебе  буду,
Й  ніколи  не  забуду,
Твій  п'я́нкий  аромат.

Це  сон  усе?  Шкода́.
Злетіла  би  я  птахом,
Щоб  крил  одним  пома́хом,
Минуть  твоїх  кімнат,

В  дорозі  до  кохання;
Тихенько  промайнути,
Із  краплею  покути,
У  тебе  на  виду́.

Із  вечора  до  рання,
Про  тебе  лиш  гадаю,
Кохаю,  не  кохаю,
Вже  й  правди  не  знайду.

Лише  тихенько  скажу,
Свої  жаги  й  бажання,
Уперше  і  востаннє,
Тобі  буду  казать.

Посеред  моря,  з  сажі
Я  чайкою  вбернуся,
І  тихо  лиш  всміхнуся,
Та  сльози  побіжать,

Покотяться  лавини,
Щоками  із  рум'янцем.
Ти  був  мені  коханцем,
По  суті,  був  ніким.

З  очима,  як  в  дитини,
Ще  будучи  дурною,
Наївно  молодою,
З  характером  палким,

Об  граблі  спотикнуся,
Впаду  стиха  на  землю,
Гукатиму.  Даремно.
Мене  не  чуєш  ти.

Дощами  розіллюся,
Й  по  сірих  дертих  стінах,
Буду́,  як  по  вітринах,
Струмками  лиш  текти.

Злетіла  би  у  небо,
Маленьким  білим  птахом,
Щоб  крил  одним  пома́хом,
Поблизу  тебе  буть.

Нічого  більш  не  треба,
Я  більше  й  не  просила.
Та  вже  й  тепер  несила,
Долать  цю  довгу  путь.

Лети  собі  далеко,
Шукай  свою  єдину,
Кохану  ту  дівчи́ну,
Що  щастя  дасть  тобі.

А  я  вбернусь  в  лелеку,
Летітиму  на  південь,
У  хмар  високий  рівень,
Шугати  по  землі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621916
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 18.11.2015


Кадет

Мужское макраме

Старик,  а  не  тряхнуть  ли  нам  копейкой?  -
Прислал  мне  кореш  телефонный  дзинь…
И  мы,  накрыв  полянку  на  скамейке,
Базарим  за  сегодняшнюю  жизнь…

Жируют,  блин,  державные  шакалы,
А  мы  конкретно  по  уши  в  дерьме…
И,  грустно  опрокидывая  шкалик,
Плетём  своё  мужское  макраме…

Обидно  нам,  что  ветер  по  карманам
Гуляет,  разжигая  нашу  злость…
Но  мы  могём  закусывать  туманом
Мужской  коктейль,  типа  «Ржавый  гвоздь»…

И  не  беда,  что  стали  неуклюжи,
Что  есть  ошибки  в  наших  резюме…
Ведь  мы  отважно  шлёпаем  по  лужам
Навстречу  обжигающей  зиме…

ноябрь  15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621739
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 17.11.2015


Іванна Западенська

Часом…

Як,  часом,  ми  буваєм  необачні,
І  ходимо  лиш  по  чужих  серцях.
Та  вже  й  самим  стає  від  того  лячно,
Лишать  позаду  трупи  у  ногах.

Як,  часом,  ми  буваємо  жорстокі,
Не  шкода  потруїть  усіх  і  вся.
Й  очима  споглядаємо  ми  збоку,
Глибокі,  та  криваві  небеса.

Як,  часом,  ми  буваємо  байдужі,
Чинити  іншим  біль  не  боїмось.
І  від  людей  лишаєм  лиш  калюжі,
А  каятись  у  цім  не  спішимось.

Як,  часом,  ми  буваєм  інстинктивні,
Живем  законом  стада  злих  тварюк.
Хворієм  на  хвороби  обструктивні,
Що  десь  в  душі  ховаються,  у  брук.

Як,  часом,  ми  буваємо  дурними,
Забули  про  кохання  цілину.
Живем  лише  бажаннями  палкими,
І  пристрастю,  здобуть  на  ніч  одну,

Оту  "любов"  -  нечесну  і  фальшиву,
Що  вигадали  люди  вік  тому.
Таку  до  болю,  жаль,  несправедливу,
Що  схожа  на  заразную  чуму.

Як,  часом,  ми  буваємо  наївні,
Йдемо  до  оманли́вої  мети.
Та,  справжнє  щастя,  звісно,  безсумнівно,
Це  жити  і  кохання  віднайти.

Товариші!  Подібні  всі  ми  разом,
Та  більшість  хибні  цілі  обира.
І  тільки  справжнім  є  дороговказом,
Любов  -  ота  шалена,  неземна.

Не  треба  нам  посад,  грошей  і  влади,
Кар'єра  -  тільки  наслідок  і  фальш.
Не  знайдеш  в  мегаполісі  відради,
Лиш  тільки  сірий  і  чужий  асфальт.

Бо  істинна  мета  життя  -  кохання,
Воно  лиш  може  щастя  принести.
Воно  -  єдина  пристрасть  і  бажання,
Що  може  несподівано  прийти.

Воно  лише  залишиться  назавжди,
Разом  з  тобою,  наче  вірний  друг.
Як,  часом,  ми  не  помічаєм  правди,
Бо  маємо  усі  страшний  недуг:

Хворіємо  усі  разом  на  розум,
Живемо  ноосферним  поняттям,
Це  стало  узагальненим  психозом,
І  стало  вже  давно  людським  буттям.

Живем  отак,  існуючи,  снуємо,
І  це  вже  епідемія.  Це  -  рак!
Одне  одного  тільки  лиш  цькуємо,
Нарощуєм  духовності  ми  брак.

З  численними  пухлинами  суспільства,
Подекуди,  безжурно  сміючись,
Живемо  й  потопаємо  в  насильстві,
За  місце  те  під  сонцем  лиш  б'ючись.

Немає  слів  і  мови,  тільки  лячно,
Від  смутних  тих  реалій  гіркоти,
Як,  часом,  ми  буваєм  необачні,
Чужі  ми  миєм  рани  в  кислоті.

І  люди  -  вже  не  люди.  Лиш  бидлота!
Тварюки,  що  рефлексами  живуть.
По  ранках  лиш  лежали  б  коло  плота,
Опісля  вечорів,  як  вина  п'ють.

Та  ще  надія  в  серденьку  палає,
Ще  невмируще  в  нім  стиха  горить,
Неначе  вона  точно  добре  знає,
Оте  усе,  що  зараз  так  болить.

Вона  вселяє  в  душу  сильну  віру,
Нічого  не  скінчилось,  аж  ніяк.
Й  іще  існують  десь  між  нас  не  звірі,
А  справжні  Люди,  наче  нам  маяк.

Без  тих  чинів,  омани  злота  й  влади,
Із  множиною  первісних  думок,
Що  діють  людства  нашого  заради,
А  не  лише  само́любства  клубок.

Вони  відродять  швидко  рід  людини,
І  воскресять  чесноти  вічні  враз.
Як,  часом,  ми  буваємо  дурними,
Не  бачачи  нікого,  окрім  нас...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621319
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 16.11.2015


Наталя Дніпровська

Обнажённая ночь…

Воздух  пропитан  июнем  ,  любовью  и  звёздами  ...
Горстя'ми  роняет  росу  обнажённая  ночь  ...
Касания  рук  невесомой  вуалью  и  сладкими  грёзами  ...
Неудержимые  нежность  и  страсть  не  превозмочь  ...

Ловишь  губами  губы  мои  и  пальцы  ...
Таю  в  ладонях  твоих  я  ягодкой-скороспелкой  ...
Нежишь  взглядом  ,  не  можешь  налюбоваться
На  загорелом  плече  кружевною  бретелькой  ...

Смакуешь  любовное  зелье  со  вкусом  соблазна  ...
Тонешь  в  пьяной  мадере  объятий  и  ласк  ...
Биение  крови  ,  неровность  дыханья  и  жаркие  спазмы  ...
Лавины  любви  от  пылающих  тела  и  глаз  ...

Мы  захлебнёмся  друг  другом  и  этими  звёздами  ...
Я  -  твоя  обнажённая  ночь  ...  Выпей  залпом  меня  ...
Сплетение  тел  усыпано  щедро  горячими  росами  ...
И  пускай  из  под  нас  в  небеса  уплывает  земля  ...

21-22.06.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602199
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 15.11.2015


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Закохайся в поета


Якщо  хочеш  залишити  слід  –  образ  в  літературі,
Закохайся  в  поета,  співця  всіх  жіночих  принад.
Ти  забудеш  про  сон,  про  нудьгу  і  обличчя  похмурі,
Бо  відтоді  поллється  чаруючих  слів  водоспад.

І  дізнаєшся  раптом,  що  ти  –  королева  і  фея,
Неймовірна  красуня,  богиня  нічних  серенад,
Афродита,  Єлена  Прекрасна,  Ассоль,  Галатея…
Компліменти  солодкі  –  шербет,  пахлава,  мармелад…

Закохайся  в  поета,  розкрий  і  обійми,  і  душу,
Все  йому  дозволяй  –  раз  єдиний  на  світі  живеш.
Схилить  він  небеса,  перетворить  на  море  калюжу!
Тільки  знай,  що  поет  має  бути  закоханий  теж...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621308
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015


Іванна Западенська

Я просто чайка…

У  безкінечній  прірві  слів,
Посеред  тисяч  полікрапок,
Я  бачу  безліч  дивних  снів,
Де  ми  з  тобою  -  пара  мавок.

Навколо  білих  птахів  зграй,
Де  пісні  ніжно  так  курличуть,
Видніє  той  безжурний  Рай,
Й  птахи  з  собою  тихо  кличуть.

Скажи,  чому  ж  тоді  пішов?
Не  попрощався  навіть.  Сумно.
І  серед  наших  всіх  розмов,
Лише  слова  без  сенсу  шумні.

Нехай  гучні,  а  сенсу  -  нуль,
Бо  були  в  них  брехливі  ноти.
І  на  перетині  півкуль,
Одні  проблеми  лиш  й  турботи.

І  дотик  твій  -  лише  мара́,
Ох,  як  бажання  побороти?!
Між  нами  прірва  є,  діра,
Що  потопає  у  чорно́ті.

Тримаю  цноту  при  собі,
Тебе  заблизько  не  пускаю,
Не  вірю  більше  я  тобі,
Чому?  Бо,  певно,  не  кохаю.

Згоріло  серце,  як  свіча,
Перегоріло  в  краплях  воску.
Хоч  ще  тебе  не  вистача,
Та  все  мине  колись  потрошку.

Усе  минає,  все  летить,
Як  зграя  білих  птахів  в  вирій.
І  треба  вміть  ловити  мить,
Коли  людина  любить  щиро.

Адже  кохати  може  всяк,
Як  на  словах  лише  кохати,
Й  лише  тоді  дасть  серце  знак,
Коли  вже  точно  буде  знати:

Його  кохають,  бережуть,
Як  ту  зіницю  в  власнім  оці.
Зовсім  не  в  тому  всього  суть,
Хто  має  більше  сили  й  моці,

А  суть  у  тому,  хто  зумів,
"Кохання"  підле  пережити,
Й  опісля  всім  наперекір,
Летіть  вперед  і  знов  любити.

У  безкінечній  прірві  слів,
Посеред  тисяч  полікрапок,
Вставало  сонце  із  вогнів,
І  прокидався  з  ним  світанок.

Дивлюсь  в  вікно:  чи  ти  чи  ні?
Ніяк  не  можу  зрозуміти.
"Та  ні,  здалося  лиш  мені...",
Тихенько  буду  шепотіти.

Шкода,  аж  смуток  трохи  взяв,
Що  то  не  ти,  лиш  пілігрими.
Якби  ж  ти  тільки,  любий,  знав,
Як  жду  твій  образ  я  незримий.

Усе  чекаю,  все  дивлюсь,
В  вікно  біленьке  і  холодне.
Й  лише  під  ніс  собі  молюсь,
Аби  забрав  мене  з  безодні,

В  свої  обійми.  Лиш  дарма,
На  тебе  стільки  я  чекала.
Тебе  нема  усе  й  нема,
Дарма  на  тебе  сподівалась.

Сиджу  у  темній  німоті,
У  тиші  чорній,  порожнечі.
З  тобою  ми  уже  не  ті,
І  нам  потрібні  різні  речі.

Хоча  надія  все  ще  є,
У  серці  вогником  палає.
Та  тільки  холодно  стає,
Коли  листи  твої  читаю.

У  них  кохання  вже  нема,
Й  немає  навіть  смутку,  туги.
І  навіть  злості.  Лиш  сама,
Байдужість  -  серденька  наруга.

Такі  холоднії  слова,
Не  треба  більше,  я  благаю!
Це,  наче  буря  зимова́,
І  в  ній  сама  я  замерзаю.

Перетворюсь  на  камінь,  лід,
І  більш  з  тобою  вже  не  буду.
Лише  залишу  тихий  слід,
Що  десь  глибо́ко  буде  в  грудях.

Він  ледь  види́мий,  як  маяк,
Посеред  зграї  чайок  диких.
То  лиш  тобі  на  пам'ять  знак,
Про  почуття  палкі  й  великі,

Мої  до  тебе,  що  колись,
Ще  мали  право  існувати.
Та  вже  згубились,  розлились,
Аби  по  світу  лиш  снувати.

Я  все  простила,  й  ти  пробач,
За  всі  печалі  і  докори.
Серед  причин  моїх  невдач,  -
Нездатність  бути  до  покори.

Не  підкоряюсь!  Не  здаюсь!
Я  біла  чайка,  що  над  морем,
Усе  літаю,  все  дивлюсь,
На  срібний  місяць,  білі  зорі.

І  видивляюсь  за  обрі́й,
Чи  де  тебе  немає  раптом.
Посеред  вільних,  буйних  мрій,
Насолодитись  б  ароматом,

Твоїх  солодких  ніжних  вуст,
Що  так  манили,  так  манили!
І  серед  всіх  твоїх  розпуст,
Вони  найбільш  давали  сили.

А  де  тепер  твої  вуста?
Вже  певно  інших  губ  смакують.
І  інших  щічок  пригорта,
І  інших  ручок  вже  цілують.

А  пальців  дотик  -  то  міраж,
Посеред  тихих  слів  і  ночі,  -
Фантазій  всіх  княгиня  й  страж,
Що  скоїть  проти  мене  злочин.

Мабуть,  моя  у  тім  вина,
Що  так  й  не  стала  я  для  тебе,
Кохана,  рідна,  лиш  одна,
Єдина  пташечка  у  небі.

Хотів  ногами  ти  ходить,
А  я  літать  хотіла,  волі.
Тому  в  пригожу  першу  ж  мить,
Ми  розійшлись.  Уже  доволі!

Доволі  мучитись,  сваритись,
Вже  розійтись  давно  пора.
От  тільки  досі  любиш  снитись,
Й  вночі  являтись,  як  мара.

Твій  образ  мучить  і  лякає,
Шкребуть  коти  в  моїй  душі.
Шкода,  що  ти  іще  не  знаєш:
Я  досі  вірна  лиш  тобі.

І  присмак  сонця  на  світанку,
Як  порятунок  із  тенет.
Я  тільки  чайка,  просто  чайка,
У  пір'ї  білім  я  скелет.

І  серед  слів,  що  беззмістовні,
Не  мають  сенсу,  тільки  біль,
Такі  красиві  зверху  й  ззовні,
Й  такі  потворні  десь  звідтіль,

Десь  всередині,  десь  глибоко,
Там,  де  ховається  нутро,
Де  не  побачить  людське  око,
Де  не  дістанеться  перо.

Усе  літаю,  все  дивлюся,
Вдивляюсь  десь  за  небокрай,
І  тільки  щиро  я  молюся,
Аби  знайти  скоріш  свій  Рай...


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619785
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 10.11.2015


Іванна Западенська

Навіщо ти мені брехав?…

Навіщо  ти  мені  брехав?
Лише  спитаю  тихо-тихо.
І  лиш  почую:  "Я  не  знав,
Що  цим  накою  стільки  лиха,

Що  цим  я  вчиню  тобі  біль,
Я  не  хотів  цього,  ти  знаєш!",
Я  ж,  наче  під  автомобіль,
Упала  пластом.  Уникаєш

Мене  й  моїх  усіх  питань,
Щоб  я  тобі  не  заважала,
Надокучанням  дорікань,
Що  вже  достатньо  назбирала.

Навіщо  ти  мені  брехав?
Та  ще  й  лукаво  так  і  підло.
Чому  мене  з  усіх  обрав,
На  своє  хитре,  злеє  діло?

Немає  сліз,  нема  нічого,
Вже  закінчились  почуття.
Нема  кохання  більше  мого,
Вже  відійшло  у  небуття.

І  я  прекрасно  розумію,
Що  ти  мене  і  не  кохав.
Та  зрозуміти  не  зумію,
Навіщо  ти  мені  брехав?...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619455
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 09.11.2015


Іванна Западенська

Любов сліпа… або Amantes - Amentes (присвячується усім закоханим)

Любов  сліпа...  Вона  не  бачить,
А,  як  і  бачить,  то  мовчить.
Бо  вміє  все  вона  пробачить,
У  той  же  час,  як  все  болить.

Любов  глуха...  Вона  не  чує,
А,  якщо  й  чує,  то  лиш  вда́є,
Неначе  слуху  їй  бракує,
Й  тоді,  коли  душа  страждає.

Любов  німа...  Бо  не  говорить,
Усе  мовчить,  тиша́  німа.
Вона  й  без  слів  уміє  мовить,
Й  тоді,  як  мови  вже  нема.

Любов  дурна...  Вона  лиш  вірить,
Усім  і  всьому  навкруги.
Усіх  довкола  одним  мірить,
Чи  друзі  то,  чи  вороги.

Любов  сліпа...  Вона  не  бачить,
Зовсі́м  не  бачить  світу  зла.
Коханим  ж  можна  все  пробачить,
І  те,  що  палить  все  дотла.

Любов  -  Феміда,  Афродіта!
Така  красива,  лиш  сліпа.
Лиш  бачить,  хто  у  що  одітий,
Яка  у  кого  є  лушпа.

Душа  і  серце  -  таємниця,
Загадка  ще  спокон  віків.
Сліпа  є  закоха́на  жриця,
Накоїть  може  міх  гріхів.

І  хто  підкаже,  хто  розкаже,
Чому  так  може  в  світі  буть:
Як  чоловік  "Кохаю!"  скаже,
То  жінка  може  все  забуть?

Про  себе  навіть  забуває,
Про  те,  ким  є  вона  здавна.
Сліпа  та  жінка,  що  кохає,
Отруту  п'є  вона  до  дна.

Й  не  бачить  підлості  обману,
Серед  безмовних  розкоші́в,
Ввійшовши  у  його  оману,
Доп'є  ту  чашу  докорі́в.

І  чоловік,  котрий  кохає,
Сліпий  до  болю,  до  жалю́.
Бо  кожен  люблячий  не  знає,
Чого  кошту́є  їм  "Люблю!"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619478
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 09.11.2015


Іванна Западенська

Все тобі прощу…

А  я  усе  прекрасно  знаю,
Ти  не  кохав.  Ну,  що  ж?  Нехай!
А  я  тебе  іще  кохаю,
Й  прошу  лише  я,  пам'ятай,

Що  жить  без  тебе  мні  несила,
Та  попри  все  я  ще  жива!
Бо,  хоч  зламав  мої  ти  крила,
Та  стала  вже  на  ноги  я.

Без  тебе?  Добре.  Вже  начхати.
Лиш  тільки  хочу  далі  жить.
Не  можна  було  так  кохати,
Щоб  розум  свій  отак  згубить.

Дурепа  й  в  Африці  дурепа,
Колись  на  тебе  повелась.
Та  більш  такого  мні  не  треба,
Вже  насити́лась,  напила́сь.

Забудь  мене,  забудь,  що  бу́ло!
Хоча,  нічого  й  не  було́.
Награвся  і  наставив  дуло,
На  плечі  й  білеє  крило.

Відстрілив  гордо  і  пожбурив,
На  землю  клятий  пістолет.
І  в  біль  жорстокий  ти  занурив,
Мене,  коли  звільнив  з  тенет.

Я  так  кохала,  ти  лиш  грався,
Для  тебе  це  не  в  новизну.
Ти  десь  там  з  іншою  кохався,
А  я  страждала.  Ну,  і  ну!

Таких,  як  ти,  страчати  треба!
О,  Боже!  Що  ж  це  я  кажу?
Хоч  ще  мені  болять  так  ребра,
Ти  чуєш?  Все  тобі  прощу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618987
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 07.11.2015


Іванна Западенська

Перон юності…

Стоять  трамваї,  електрички,
На  своїх  юності  перонах.
Чекають  все  вони  по  звичці,
На  два  трояндові  бутони.

Оті  бутони  -  закоха́ні,
Що  не  відкрились  до  кінця.
Бо  ще  сердець  юнацькі  грані,
Лиш  судять  з  вигляду  лиця.

Минає  день,  минає  ніч,
Час  пролітає  без  упину.
І  стрілись  душі  віч-на-віч,
Такі  ще  юні  й  безневинні.

Між  ними  виникла  іскра,
Така  маленька  і  яскрава,
І  вже  їм  спокою  нема,
Любов  ж  гірка,  неначе  кава.

Серця  удвох  переплелись,
Ще  так  невміло,  так  несміло.
Та  незадовго  розійшлись,
Бо  вже  кохання  їм  набридло.

Минає  місяць,  може,  рік,
А,  може,  два  чи  навіть  більше,
Десь  виростає  чоловік,
А  десь  вже  жінка.  І  заміжня.

Та  тільки  згадують  все  те,
Чого  колись  вони  робили,
Кохали  в  юності,  проте,
Уберегти  це  не  зуміли.

Шкода,  та  час  уже  минув,
Минули  юності  хвилини.
Він  посивів  і  вже  забув,
Ті  пречудові  юні  днини.

Вона  змарніла,  як  лимон,
З  котрого  соки  витискали.
І  знову  юності  перон,
Все  на  любовному  вокзалі,

Лиш  пасажирів  двох  чекає,
Та  переплету  їхніх  душ,
Та  щось  тих  юних  все  немає,
Кохать  не  рвуться  вже  чимдуж.

І,  може,  всі  віки  покірні,
Кохання  істині  простій,
Та  юні  душі  ще  невірні,
Бо  чаші  досвіду  пусті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618481
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 05.11.2015


Іванна Западенська

Na zawsze tylko ty…

Na  zawsze  jesteś  tylko  ty,
We  sercu  moim  zakochanym.
I  niech  nie  jesteś  ty  święty,
Dla  mnie  najlepszy,  najkochany.

Szukałam  cię,  czekałam  tak,
I  tu  przyszedłeś  w  nocy  do  mnie.
Ten  nocny  sen  jest  losu  znak,
Cię  upatrzyłam  i  już  płonę.

Co  robić  mam  z  miłością  tą,
Nie  wiem  ja  całkiem,  nie  rozumiem.
Jak  księżyc  mówi  swym  gwiazdom,
Tak  mówię  cię:  bez  cię  nie  umiem,

Bez  cię  nie  mogę  i  nie  chcę,
I  co  mam  robić?  Pytam  tylko:
To  rzeczywistość  jest  czy  sen?
Zaczekaj  jeszcze  chociaż  chwilkę!

Pobądź  ze  mną  ciebie  ja  proszę,
Chociaż  jeszcze  jeden  dzień.
Tak  mocno  kocham.  Boże!  Boże!
Moja  miłość  to  tylko  sen...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617079
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 31.10.2015


Ірина Морська

Сон

Зранку  прокинулась,
Ось  телефон,
Мрія  і  сяйво  здаються  кумедним.
Стривай-но!
Це  більше  не  сон,
Все  це  мені  вже  не  треба.

Твій  погляд  у  безмір,
Мене  залиши,
Сонце  здіймається  над  горизонтом.
Вертайся
На  рідні  стежки,
Там  ми  були,  десь  під  зонтом.

Враз  подивися  й
Назад  обернись,
Дівчина  коси  собі  заплітає.
Прокинься!
І  більше  не  снись
В  римах  із  дієсловами.

Цей  сонячний  день
Добігає  кінця,
Вечір  поділить  останні  надії.
Кохай  же!
Кохай  до  кінця,
В  реалії  втілюй  всі  мрії.

27.10.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616408
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 27.10.2015


Анатолій В.

Давай заховаємось в осінь!

Давай  заховаємось  в  осінь,
У  жовті    закохані  дні,
Хай  неба  високого  просинь
Розбудить    далеке  в  мені...
 
Оте,  що  було    ще  у  школі,
Прекрасне,    забуте,  ясне...
Колись  відійшло  мимоволі,
А  зараз  нехай  не  мине!
 
Щоб  просто  за  руки  триматись,
Й  уже  ейфорія  якась,
І  просто  від  щастя  сміятись,
Бо  все  ще  попереду  в  нас...
 
Купатися  в  жовтому  листі,
Радіючи  кожному  дню...
Калина  в  червонім  намисті
Горить  яскравіше  вогню!
 
І  я    в  тім  вогні    воскресаю,
І  пишуться  знову  вірші!..
Не  треба  небесного  раю!
Ти  поряд...  і  рай  у  душі!
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612836
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 12.10.2015


Ірина Кохан

Стою заплакана й щаслива…

Скрипить  гіллям  в  саду  старенька  слива,
Крильми  сумують  в  небі  журавлі.
А  я  стою  заплакана  й  щаслива...
Мале  дівча  на  батьківській  землі.

Он  визира  біленька  рідна  хата,
Шумить  привітно  вишня  гомінка.
І  чорнобривців  вервечка  строката...
Їх  сіяла  матусина  рука.

Зрина,  роками  схилена  криниця,
Смакую  спогад  чистої  сльози.
І  виноград  он  татковий  кущиться...
Чоло  цілує  дотиком  лози.

А  під  вікном  гойдаються  жоржини,
Махровим  лиском  в'ються  спориші.
І,мов  живі,натоптані  стежини
Ведуть  туди,де  радісно  душі....

Летять  хвилини  стрімко  горобцями,
Пір'їнно  снять  на  сонячних  дахах.
Спрагливо  п'ю  пропахлу  чебрецями
Дитинства  мить  в  загублених  роках.

Скрипить  в    саду  сумна  старенька  слива,
Немов  гука:  "Ну  все....Пора...Іди..."
А  я  стою  заплакана  й  щаслива....
Іще  не  раз  в  душі  прийду  сюди...

7.11.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492104
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 12.10.2015


Та,що вірить у добро

Вибач

Вибач,що  я  тебе  люблю
Вибач,що  тобою  я  хворію
Коли  ти  поряд
Ти  наче  в  небо  підіймаєш  душу  мою
Вибач,що  я  тебе  люблю.
Твої  уста  і  зелені  твої  очі,
Твоя  усмІшка  і  твій  сміх.
Я  так  почути  і  побачити  їх  хочу,
Твої  зелені  очі.
Твоя  байдужість  знищує  мене,
Твої  слова,зітхання.
Ти  так  відштовхуєш  мене,
Але  моя  любов  ніколи  не  мине
Твоя  байдужість  знищує  мене.
Ти  лиш  мене  не  знищуй,прошу
І  вчинки  твої  важливіше  слів.
Ти  не  шукай  собі  ось  ту  хорошу,
Бо  біля  тебе  я  ще  є.
Твоя  байдужість  знищує  мене...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537324
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 06.10.2015