Сквозь кружево тончайших завитушек
И вычурность словесных эскапад
Февраль нутром срывается с катушек
И пишется навзрыд и наугад.
Вслед музыке, отвергнутой поспешно,
Еще звучащей, но уже не в лад.
К тому, что как дыханье - неизбежно,
Туда - в грядущий Гефсиманский сад.
А Ольга не жалеет откровений,
Взамен не получая ничего.
И из Москвы, из желтых сновидений
Приходят письма странные его.
И слов избыточность, и строк витиеватость,
И мыслей гуттаперчевая вязь.
Но никому еще не удавалось
Таким февраль озвучить отродясь.
А Ольга ждёт.
Исписаны страницы огрызком страсти,
Сердце - кверху дном.
Сумятица,
Свиданья за границей...
Не сбудется.
Ни завтра, ни потом.
Его нелепые изысканные шоры
Судьбы не перемелют жернова.
И мир весь - это музыка,
к которой
Осталось только подобрать слова.
Апрель 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732112
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Торкання шовкоткані – тілесне есперанто,
ми арештанти ночі, ми янголи пітьми.
Як балерини, душі, танцюють на пуантах,
над постіллю, по стелі черкаючи крильми.
У гетто самоти, щоб не могли забути –
води холодну склянку, як ляпас по лицю,
плесне укотре пам`ять, твереза, як покута,
з відтінком жовтих квітів і присмаком свинцю,
про склепи спільних вулиць, де спогади за гіда,
роздвоєних в розпуття, яке не омине,
допоки перевізник на дно ріки не піде,
а вічний перехожий себе не дожене.
Ну як ти там, кохана? Чи не опали крила?
Чи хтось їх колихає зі смертних чи богів?
Я ворожу сьогодні – “забула/не забула”,
на кожному із віршів, присвячених тобі.
16.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730676
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Не раз я весни у житті стрічала,
З них кожна особливою була,
І поступ весняна, теж величава,
Холодну зиму враз перемогла.
Сніги зійшли. Струмки відголосили,
Та сонце не барилося з теплом.
Весна в цей час ще не така красива,
І журавлів не чути за селом.
Та як тепло весняне в гай загляне,
Зеленотрав’я килимом зійде,
Мов синьооке диво на поляні,
І з пролісків там озеро цвіте.
А далі – друге, третє, ген – четверте…
Аж подих перехоплює краса.
Тож не дозвольте диву цьому вмерти,
Благословенні сині небеса.
9.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725166
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 23.03.2017
Наполоханий зайчисько
Біг снігами через ліс,
Небезпека була близько,
Ледве-ледве він утік.
Вовк голодний за ним гнався,
Вже ось-ось був би схопив,
Але сам він налякався,
Щось упало з висоти.
Та прямісінько на носа,
Вовк присів та зупинивсь,
Це велику шишку з сосни
Білка кинула униз.
Зайчик втік отак тим часом,
Вдячний білочці рудій,
Що від вовка врятувала,
Вірний друг тепер він їй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718678
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017
За картиною К.Роландо "Спуск-2"
[img]https://cs7056.vk.me/c7008/v7008652/d4da/ohB6IDNu9Wo.jpg[/img]
Сиджу у пащі неприємностей,
Неначе долі хворий зуб.
В оскалі хижої миттєвості
Шукаю вихід – життєсуть.
Уже палає паща полум’ям,
Надії злизані мости.
О доле, дай мені хоч голуба
Цю темряву переповзти
Повітрям страху в край до витоків –
Першоджерел добра і зла,
Де ти була гладкою ниткою,
Не мала в пам’яті й вузла.
А як не можна шлях мій наново,
Нехай лютує землетрус:
По кратерах, кардіограмами
Маленьким м’ячиком прорвусь…
Сиджу у пащі неприємностей.
Надії злизані мости
Гірким льодяником буденності.
Прошу: мене не проковтни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586413
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 30.01.2017
Стримує подих годинник самотнім тік-так.
Зимно. Здається, веде мене стрілка на страту.
Я відчуваю, якою ж то буде на смак
Вічність без тебе, коли я сама собі катом,
Сонце без тебе, коли я сама собі - ніч…
Пусткою встеляться дні у холодні постелі,
Та не мої /аж прозорі/ сховаються пріч
Сни і підуть караваном в арктичні пустелі.
Небо без тебе, коли я сама собі - біль,
Наче люстерко, /крихке/ розлетиться на друзки.
І розіграють химери на біс водевіль,
Знімуть вінок й, наче мотанку, душу у хустку
Запеленають. Мовчи, не мовчи – з пастки крик
Вирветься нишком сполоханим загнаним звіром.
І не почує ніхто… /бо Ніхто уже звик:
В світі без тебе ядучої пустки – безміри…/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702840
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 14.01.2017
«…Ви ж не зовіться учителями,
один бо ваш учитель – Христос; усї ж ви брати.
Ані наставниками не звіться,
один бо ваш Наставник – Христос.
Хто себе вивищить, той буде принижений,
а хто себе принизить, той буде вивищений…»
(від Матея)
…порожні стіни,
брудна кімната,
страхом
і сумнівами пойнята;
стола
поверхня гола,
груба, непокрита;
уздовж – корита
з їдучими
фарбами штучними,
з лаком і клеєм - слоїки,
з позолотою – мисочки…
шмаття обрізки
квачі-пензе́лики-щітки,
яскраві стружки,
нитки,
бавовна, дротики…
навкіл стола – лавки
без спинки:
сидять поети, сидять поетки,
сидять поетики –
щодуху
майструють з мотлоху
для вічності квітки
лещатка-шильця-колодочки…
машинками
у шматті – вити́скують прожи́лки,
вправляють дротики
ще початківці –
отара-вівці: хто як уміє, то так і піє…
колись наловчаться, пора приспіє –
стане доступним руці умілій
нетлінний образ пасастих лілій…
…красот нев`янучих прислужники,
застольних справ робітники –
либонь, ледачі,
тому на них статкують
старі розсудливі наглядачі:
хоч самозвані, та неофітів
крохмальних пелюсток і мертвих квітів
повчають і карають; часто плачуть
робо́чичі і робітниці,
бо їм за промахи й невдачі
майстри-наглядачі
під ребра штурхають,
б`ють по руках, ламають пальці...
прискіпливі наглядачі – мерці:
мерці живі –
що в почуттях лакованих,
а що в муміфікованому
слові…
не знають творчості і Бога
здоровоглузді демагоги
прийоми-техніки навік усталені,
як літа-зими,
на дротиках - крохмальні рими,
сто раз замизкані-докучні,
зате полічені і точні,
мов квіти,
шматтяно-паперово-штучні
на вічній штучній зелені –
вінки дешеві ритуальні,
і вічна слава –
фальшива і лукава –
нетлінна у повапленій труні
лілеї зроблені - красиві,
та не живі
22.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707931
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 29.12.2016
[u]Андрій Байбуз загинув 18грудня 2016р. під Світлодарськом. В останні хвилини свого життя він подзвонив матері мобільним телефоном.[/u]
Стелився дим. Затих нарешті бій.
Давно такого не було, жаркого…
Він подзвонив: «Це я дзвоню тобі…
Ти пам’ятаєш, мамо, ще такого?
Жартую трохи. В мене все – о’кей.
До перемоги зовсім небагато.
Я й тут боєць, матусю, – не лакей,
Хоч до війни так не хотів звикати.
На світі цілих сорок я прожив,
А поряд – ще й молодші, вполовину.
Ти, головне, себе побережи,
А я вернусь, живий, не в домовині…
І… з перемогою. Ти це запам’ятай:
Не зрадив я в житті ніде й нікого.
Мене нічого більше не питай…
Може й, не був у тебе я зразковим,
Та й забував слова тобі знайти
Оті, що кожна матінка чекає…
Знай: найрідніша і найкраща ти…»
І… змовк… Життя із рани витікало…
28.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709065
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
А сніг іде. Не вперше. І не вдруге.
І ти ідеш, закутавшись в пальто.
І грудень цей тобі уже за друга,
Хоч ти йому – засніжене ніхто.
Його проблеми є давно твоїми.
Вони, бува, тебе збивають з ніг.
І місиш їх, немов ногами глину,
Хоча на вигляд то – звичайний сніг.
І круків вітряки молотять простір.
Він стогне: кра! (а вухо ловить: кру!).
Минуле мливом сиплеться без злості –
І легшає тоді календарю.
Все відбулось. І що вже нарікати.
Іди собі, закутавшись в пальто.
А грудень трусить заметіллю дати.
А ти без них – засніжене ніхто…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707780
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Не літатимуть мрії… занадто старі…
тільки пішки… і тільки – за рогом,
де дивилось дівча, як на тлі ліхтарів
біло падали залишки року…
Це було чи не?...
…байдуже.
Саме тоді
мандаринами пахли ялинки.
І було якось чхати на решту подій
їй і ще кілька сотням будинків
в місті «Т»…
там ще не позичали тоді
аромат в прозаїчного джина
а ні хвоя, а ні помаранчі руді.
Скоро грудня останні хвилини
заберуть цілий рік в обнульовану вись…
знову чисту… від краю до краю.
Я, звичайно, подумаю вголос, що скрізь
мандаринами пахли ялинки - колись.
...а про себе,
що мрії – літають…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707003
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016
[i]настроєве...
...без претензій на вірш)[/i]
Морозний вечір. Малює грудень. Ані душі.
І білим пензлем на вікнах кадри, як вітражі.
По тілу – льодом. Під шкіру – смутком /твої слова/…
«Що буде далі?» - тріпоче птаха /іще жива/.
Мовчали вголос. Тепла шукали – і не знайшли.
Та ледь відчутно незримий янгол торкав крильми.
Усе минеться. Любов і туга. Печаль і сміх.
Розкрило небо свої обійми – і випав сніг…
/06.12.2016/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705348
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Лампа у коридорі-
Мляво-безсонний світ...
Лампочці, як на горе,
Більше півсотні літ.
Більше півсотні... Бачиш,
Як у безсмертя грать
Довше усіх одначе
Нинішніх люстр і бра?
...Скільки людей у справах
Цей коридор пройшло-
Світло живило навіть
Трохи в душі тепло...
...Скільки дівчат до ванни
Йшли у костюмах ню-
Ніжились у бажанні
Світлом твого вогню...
...Здрастуй, Ремонтокаїн!
Зміни набув сюжет,
Бо відійшов хазяїн
Богу на сповідь вже.
Разом із ним поснули
Риси десятиліть.
Спомини про минуле-
Слідом за ними йдіть!
Євроремонту дійсність-
Правди не діть ніде.
Нащо кому надійність,
Без мішури ,,модерн,,?
Як із плафоном рвали
Лампу, проводку, гніт...
...Може, ти пам"ятала
Пальці оті міцні,
Бо молодий і стильний,
Мов прометей з небес,
Бережно та повільно
Вкручував він тебе,
І полилось прозоре,
Наче зоря в вікні,
В темряву коридорів
Світло майбутніх днів...
Замість розстрільних списків
В світлі нічнім тюрзак
Ритми життя записуй!..
Жити хотілося як...
Мрія дістати зорі
Шалом розпалить гніт.
Діти у коридорі...
Виведе світло в світ.
Тіні, немов би руни,
Склали орнамент стін.
Спомини вічно-юні...
Долі Останній Стіл...
...Вічність надійде кволо.
Нею усе живе.
Час замикає коло.
Світло завжди нове.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116042311532
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661607
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 15.12.2016
його дружина
була балерина:
ручки тоненькі – ніж-ні…
і ніжки –
мов льодяники недосмоктані,
тендітні дитячі ступні,
щоб нечутно ступати,
об паркети не гупати –
не заважати йому спати…
його коханка
була селянка:
як озера – глибокі пригоршні,
і наче рибацькі човни –
пороли і ра́лили
грубі підлоги міцні
нефарбовані дощані
сорок першого розміру капці її вовняні
пристрасні
побачення потаємні –
обійми вогняні…
крадені
ночі безсонні
а по тім удома –
хандра і втома…
обережні
нечутні кроки паркетні,
зітхання лаковані –
стишені-стримані
аристократичні
у товариства вишукані
на звану богемну гулянку
вів під руку тендітну свою пір`їну –
у прозорих білих шовках балерину,
не громіздку ж, і справді, селянку…
отак повелося, отак і тривало воно –
жилося
і повнокровно, і зручно…
і во плоті відчутно, й зманіже-но
кажуть, усе тут правильно,
так-бо запрограмовані
чолові́ки всі полігамні
хто, нахвалившися дорогими ляльками –
і вдома грається у дорогі ляльки?
їх, витончені і крихкі,
ставлять назад на мармурові полички…
…заким
у шлюбній опочивальні
овальній
балерина скидала на́ ніч свої шовки,
розшнуровувала атла́сні пуантики,
він уже міцно спав,
і борознили його нефарбовані сни
сорок першого розміру вовняні човни…
17.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701059
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 15.12.2016
Ніч полонила гори,
Тихо зійшла в поля.
Пташка крилечком горне
Ближче своє маля.
Слухають шепіт річки
Місяць ясний, зірки –
Вірна сторожа нічки,
Найнята на віки.
Ранок іще не може
Ночі перебороть.
Сонечко не тривожить
Стомлений теж народ.
Ніч – то не тільки диво –
Загадка не проста:
Тих, хто любив, збудила,
Й стрілися їх уста.
30.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704603
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 11.12.2016
пастельні відтінки… штрихами по небу… дощ
змиває зі стелі бліді акварелі… де ти?
це все, що хотіла б я знати насправді… що ж,
здається, ми знову на різних кінцях планети.
це все, що потрібно, а більшого знати – зась…
чужими руками долоні твої зігріті
так, наче ніколи раніше не знали нас
розквітлі від ніжності в стомлених душах квіти.
так, наче не рвало на шмаття у грудях світ,
допоки в мені танцювали химерні тіні –
непрохана муза й байдужий до слів піїт.
/незламна приреченість – біль паралельних ліній…/
… а я, божевільна, здавалась щодня у борг…
ще вчора потрібна, сьогодні з тобою – квити.
все добре, все добре… насправді! ти ж знаєш, бо
я просто не вмію, крім тебе, когось любити…
[i] /колись, 2016/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699335
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 07.12.2016
Колись він тобі писав і слав паперові листи,
Що бути на цій землі він хоче з тобою лиш.
Вони повертались назад, а на конвертах ти
Лишала завжди одне:
“Забудь мене і облиш”.
Колись він тобі писав про ніжногарячу любов
І біля поштових скринь молився на листонош,
Щоб швидко на твій поріг лист, мов телеграма, йшов, –
Конверт повертавсь назад
І штамп на нім “Не тривож”.
Колись він тобі писав сто тисяч закоханих слів,
Про кілометри й мости, і про квитки на плацкарт,
Що тільки йому кивни, проїде планети пів,
Але лаконічно ти
Відказувала “Не варт”.
Колись він тобі писав – хватило б на декілька книг!
Та рік вже чи півтора від нього листи не йшли.
І ти запитання шлеш: “Як справи? Куди ти зник?
Чекаю твоїх листів...
…Пиши!”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669605
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 07.12.2016
Продайте, будь ласка, квиток у ромашкове поле…
Там ніжність ванільними крихтами ллють пелюстки,
І я, босоногим дівчам, наганявшись уволю,
Вертаюсь в будинок, де поруч рояться казки.
Любисткові сни розганяють світанки на конях.
Під стріхою ластівки щедро звивають міста.
Ліниво муркоче руде кошеня з підвіконня,
І сонячні зайчики ловлять його за хвоста.
Там руки бабусі, натруджені, пахнуть жнивами,
В печі, зашарілій, тріскоче розпечений жар,
І гріють боки паляниці… Розігрують гами
У комині протяги – й линуть птахами до хмар.
На вікнах хрумтять накрохмалені білі фіранки,
І долею в’ються по стінах з ікон рушники…
Вбирається сад яблуневий в рясні вишиванки,
Де в гіллі майструє павук із ниток гамаки.
Там мама / я знаю такою її, – молодою!/,
Не відає навіть про те, що стежками зірок
Десь ходить вона /та, яку не назвали війною!/…
Продайте, будь ласка, в ромашкове поле квиток…
[i]/якось/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703808
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016
яскраві враження –
несподівані,
полонять увагу-уяву –
яву –
на довгі наступні дні,
на довгі безсонні ночі:
сумую за Вами…
думаю-згадую...
знову чути-бачити хочу…
яскраві враження –
несподівані-незабутні,
наче дитячі-юні
безтурботні казкові дні,
феєрверкові-різноколірні
весняні
…не-вивітрені,
як етерні олії…
а тоді – ностальгії
світлі осінні…
а ще по тому асоціації –
невловимі тіні
…сердечні зв`язки –
враження-феєрверки…
закорковані спогади раю –
асоціації-ностальгії,
ароматичні етерні олії…
яскраві враження,
як вогнеграї –
безпечні сонні
розмаїті вогні,
до пори у патроні
картоннім
заховані,
замкнені,
ув`язнені,
утаємниче-ні…
яскраві враження
самовільно злітають,
стрімко неба сягають,
наче запущені невідь ким вогнеграї…
од на-все-небо-вражаючої красоти
заворожено погляду не одірвати…
не відвести
та
що палко горить і яскраво сяє –
швидко никне-згасає
зникає
мить – і немає…
і не можна його втримати,
навіть якщо у картоннім снаряді
у потаємній темній шухляді
під ліжком ховати і стерегти
не вберегти
аби феєрверк побачити –
знову захоплено пережити,
доведеться його на волю –
у небо, як горлицю, відпустити…
випустити…
лети, феєрверку, лети –
сон-казка-спогад і мрія ти…
не вдасться тебе утримати…
але можна в уяві, як блискітку, берегти,
з пам`яті лагідно діставати –
радіти-згадувати –
люби-ти
…феєрверку мій, вогнеграю…
хто найяскравіше сяє,
того – мить – і нема-Є…
…декоративне полум`я
я
19.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695477
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 28.11.2016
За картиною Дуй Гуна
Вона в його душі жила як музика
Зустрічних смуг і потягів зітхань.
І взагалі, була для нього Музою,
Коли творив симфонію чекань.
Він нотний стан сплітав ключем бемолевим,
Ростив зі звуків вази ікебан –
І ніс весну в закохану історію
Крізь дюни днів і недовір бархан.
Але весь час спізнявся він на потяги –
І телефонні чулися гудки…
Вона жила у ньому як мелодія,
Якій до неба не ставало крил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567145
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 25.11.2016
Чи пам’ятаєш ти
Той день, коли мене
Стріла в кафе навесні?
Диму клуби були,
Пили сухе саке.
Знаєш, а я тебе ні…
Чи пам’ятаєш ти
Врізаний "А+Б"
Напис у лісі на пні?
Мало в ставках води,
Літо було жарке.
Знаєш, а я тебе ні…
Чи пам’ятаєш ти
Осінь, що вздовж алей
Йшла на багрянім коні?
Падали нам листки
З сотень гілок дерев.
Знаєш, а я тебе ні…
Чи пам’ятаєш ти,
Як в горах сніг мете,
Руки мої крижані?
Наші удвох сліди,
Де не було людей.
Знаєш, а я тебе ні…
Ніколи не забував.
Ніколи краще б не знав.
Ніколи б не зустрічав.
Ніколи б так не кохав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696464
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.11.2016
Зупини мене.
Я палитиму всі мости.
Всі мости – стежки, що ведуть на твої планети.
Тільки в скронях пульсує хвилею –“ відпусти!”
Тільки в грудях палає полум”ям –
“де ти?.. де ти?!”
Тільки вітер півночі
Вихор отой несе.
Як цей біль пройти? як надалі з цим болем житиму?
А тепер – усе!.. покотилось снігами все…
Зупини мене,
коли надто тебе любитиму…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694319
дата надходження 14.10.2016
дата закладки 25.11.2016
Що ти знаєш про нього, крім вигадки тлінної ночі,
Що безсоння нашіптує, скріплює мокрість подушки?
Ти ж не бачиш, як думка про тебе уперто лоскоче
Його душу, і серце в лещатах стискає все дужче.
Ти ж не чуєш, як кожного вечора нишком під вікна
Він до тебе крадеться, втрачає рахунок годинам,
Дочекавшись в будинку останнього згаслого світла,
Виє вовком на місячне сяйво, дереться по стінах.
Ти не знаєш нічого! Годинник показує осінь –
Врізнобіч опинилися стрілки і літо за кадром.
На підході зима, крижаніють сльозинки, та досі
У холодній постелі ти змішуєш згущені фарби.
А між вами маленький камінчик, не кинутий в шибку.
А між вами три кроки, не ступлені до підвіконня.
Навмання розміняли зігріту обіймами тишу
На хрипливе виття, на пронизливий шепіт безсоння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702611
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 24.11.2016
[i] З вдячністю за емоційну хвилю неповторній і світлій Людині... [/i]
[b] [i] "Як воно - боятись писати тому, кому вся музика серця?
Коли тиша бездомним кошам по стіні шкребеться."[/i][/b]
[b]lucial[/b]
Як воно: боятись писати тому, кому вся музика серця?
В слові приховати оголений нерв… А він тобі не озветься!
Погляд виразний підводити так, щоб залишитись назавжди
В ньому, бо ти до судом закохалась?… і в цьому вся правда…
Бачити одне і те ж саме небо? Бути йому Мадонною?
Можеш – йому себе всю до останнього, але не станеш іконою.
Пташкою у вікно його битися, а від нього – щораз як на плаху?
Ти божевільна, дівчинко! Тобто, точніше, живеш без даху.
Що тобі до його сновидінь? Інша у сутінках сниться.
Тільки весь світ запалився в бездонних коханих зіницях…
Більшого б і не просила: знати, що в нього є щастя.
Хай і болить, що далекий тобі, й крутить від того зап’ястя.
Нести в собі невтоленну жагу, наче носять дитину і
Знати, що ти грішна цим?.. Грішна ним! У хвилинної
Стрілки просити: «Спинись! Далі не смій рухатись!
Як же мені без нього йти? Як тиснуть в душі пута ці!»
Як воно – вітром скуйовдженим до нього лише торкатися?
В мареві відчувати те, чому так й не судилось статися?
Веснами розквітати, осінню в почуттях топитися?...
Дихати ним, як повітрям? Пити любов, і не напитися?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700462
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Щедро пір’я хмарин сонне хутро землі посріблило -
Прапор миру – рівняйтесь на нього, старі і малі!
Як важливо дивитись очам на невинність цю білу –
Непорочне тендіття води в мовчазнім кришталі!
Він прийшов - чистий сніг - і лоскоче сніжинками очі,
Він – жених. У чеканні мовчить наречена – земля…
Скільки діб залишилось до першої шлюбної ночі
Вже рахує в умі на порі чорногуза рілля.
Стільки дива в тобі, син богів кріосфер’я! Радію:
Тихо в небі леліють вітри снігові вергуни,
Щоб з теплом березнева рілля – земногруда надія –
Народила бентежні смарагдові фарби весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702497
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Коли думки печуть тебе вогнем,
І сил немає більш в собі тримати,
Відкрий замки душевних казематів,
Пусти на волю благосним дощем.
Нехай проллються віршем на папір,
На моніторі виплетуть морзянку,
Лиш випустивши Музу-полонянку,
Сам вільним станеш у ту мить, повір.
А як слухняно виконавши роль,
Натомлено прихилиться до клавіш,
Спитай тихенько: «Ти ще мною мариш?»,
Щоб знов почути: «Звісно, мій герой».
Лиш не зізнайся, що її – сатрап,
Який тримає вічно в чорнім тілі,
Нехай повірить у великі цілі,
Ідеєю красивою приваб.
Хай думає, що ти її звільнив
Із лап дракона, вирвав з пащі лева,
І що для тебе - справжня королева -
Сама засіє всі рядки для жнив,
Палкі та влучні випестить слова,
Навчить їх мові, виведе у люди,
Та не надійся, що так вічно буде,
Допоки лиш в серцях любов жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699479
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 24.11.2016
[i]"...дивна дівчинка-лід
дивна дівчинка-слід
дивна дівчинка-час
їй так добре без вас"[/i]
[b] [i]Міха Невідомський[/i][/b]
Їй так добре, коли навкруги тільки тиша і тінь
На шпалерах від вогника лунко розбитих ілюзій.
Коли ручка й папір залишилися в неї за друзів,
Вона мовчки пішла, загортаючись в біль від падінь,
Одягаючи душу в бинти, тамувати печаль,
І вином самоти упиватись /до краю/ на людях…
Коли в спину ножем, то чому ж так болить в її грудях,
А під шкіру врізається часу гірка вертикаль?
Дивна дівчинка-ніч, у якій перетліла війна
За окраєць тепла і украдене світло надії.
Їй так добре, коли тільки тиша і тінь… і вона…
Коли туга в очах догорає сльозою на віях…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702183
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 24.11.2016
-А житимеш? –Житиму.
( вогники в диких очах)
-Залишся на мить, ненадовго. -А ти не змінилась.
Я міг би усі скарби світу… ( вогні на свічах
притихли, принишкли, завмерли…
і раптом пролилась
Мелодія ночі)
-А хто це у тебе стоїть
отам за спиною? здається, її я не знаю…
Хоча… -Не зважай, то дрібниці, то просто Ліліт…
Вона досить часто
приходить попити тут чаю.
-Послухай, маленька,
як сонцем вібрують міста,
як кришиться смальта твоїх кришталевих теорій...
-Вона така гарна, лиш інколи ніби з хреста
зняли її щойно…
-А, знаєш, усі ці love story
Я слухав би вічність...
Лиш віри не йметься… - Так ось,
гадаєш, фантазіям цим вже ні меж, ані краю?
-Коли це у тебе? коли оце все почалось?
- З тих пір, як прогнали її
із якогось там раю.
-так житимеш..? – житиму!
-Хочеш, на дверях замки
усі поміняю, і, зрештою, завтра, можливо…
-Смеркає так швидко…(в зелених зіницях зірки)
Завариш нам чаю? на трьох…
бо це справді важливо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697601
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 24.11.2016
вечір як вечір…
тільки зяє
вирва-воронка
на́скрізної порожнечі
ворон-ка…
більш непотрібна мисочка
для теплого молока –
для руденького котика…
я не хочу,
щоб сонце сідало рано
і довшали ночі –
не хочу
але сонце сідає рано
і довшають ночі
у циклічному русі сфер
…що Рудий вмер –
не хочу
та Рудого нема:
хата стоїть та сама –
та сама, та не така…
біля порога – порожня мисочка
для молока
…кажуть, Рудий з верхівки верби
зловчивсь і устрибнув на небо –
там зірки жартома ловити:
і в молоці, і в теплі з печі-плити
не знає більше потреби…
…так само терпко,
так само хвилями
розгойдують цвіркуни
чорно-синє важке покривало ночі:
ні, не вони –
то Рудий надпиває
з непокритої повні солодкі вершки,
вмиває вуса, підмощує хмари собі під боки,
як набиті снами пуховими подушки –
і щасливо муркоче…
під порогом – мисочка з молоком:
завтра сонце зійде з-за тину
рудим клубком
20.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701711
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 20.11.2016
За картиною С.Арістової
А я чекаю на тебе
На розі спільної долі:
Мости веселкові на небо,
В кафе замовлений столик…
І місяць-ліхтар, і зорі,
І наживо голос симфоній,
І щастя багато калорій
В моїх холодних долонях…
Дрімає гарсон у залі…
Вечерю смакує вітер… Ти
прийдеш сюди… я знаю…
співало про це повітря…
Ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573260
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 18.11.2016
Ты садишься в трамвай и тебе параллельно –
По маршруту зигзагообразной шнуровки…
Механичный «клак-клак» - это аранжировка
Городской колыбельной.
Пассажиру в трамвае – судьба кукушонка,
Чтоб усесться в гнездо потесняешь птенца.
Рядом чье-то «чиу-чиу»… и подобьем яйца
Голова в капюшоне.
Ты берешь свой билет и суешь в рукавичку
Он счастливый (симметрия чисел побочных) –
Это счастье, которое не-про-би-ваемо точно
Ибо математично.
Месяц – масло, метелица – снежная пшонка…
Рядом чахлый троллейбус плетется внатяжку,
У него меж рогов, так сказать – напряженка…
Ты – смешной кукушонок – душа нараспашку,
Вылетаешь в широкую дверь-распашонку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701246
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Ну ось – відпустила…. А ти мені снишся безбожно!
Вриваєшся в простір моїх акварельних картин.
Твори на полотнах для інших… ти ж вільний художник!
Чому мої пишеш портрети? Немає ж причин.
Ось тут напівтіні наводиш до кольору «досить!»,
Коли вже під натиском пензля ще штрих – і за край!
А барви які у палітрі – позаздрила б осінь!
Залишусь – зотлію, а втеча – занедбаний рай…
І я крізь вуаль божевілля - твоя до останку,
До надто відвертого «мій» десь на зламі світів.
Лиш потім не клич – міражі не стрічають світанки…
І я відпускаю… А ти? Чи зумів?.. Чи посмів?..
Малюй, як завгодно, та серце вже кольору неба.
Між «хочу» і «треба» давно віднайшла свій акцент:
Відміряне все наперед нам: і біль цей між ребер,
І ми на мольберті… ескізно… простим олівцем.
[i]колись, 2014 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701241
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
У шапці понад самі очі,
В одній із найтемніщих свит
Молодший брат чаклунки-ночі
Грудневий вечір-ворожбит
Заходив темрявою в хату
І біля дідуха сідав:
- Анумо, хлопці і дівчата,
Берімось до веселих справ!
Та щоб було все, як годиться,
Отак, як в давнину було!
Щоб наші славні вечорниці
Гриміли на усе село!
Запалюйте свічки й лампадки.
А я розв’язую свій міх –
Тут і щедрівки, і колядки,
Тут сто розваг і сто утіх.
Тут все для нашого гуляння –
І замовляння чарівні,
І ворожіння, і гадання,
І жарти, й загадки, й пісні…
І завітає з Колядою
Добро і щастя в рідний край.
І прийде тихою ходою
Вночі до діток Миколай.
Нехай збуваються всі мрії,
Хай радість душу звеселя -
Святкуймо дружно від Андрія
Аж до Маланки й Василя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543570
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 17.11.2016
Приручи мене, вовче, та так, як раніше нікому
Не вдавалось. Зима надто близько... Накриє стежки
Білосніжною ковдрою снігу – мені вже додому
Повертати запізно. Не схочеш, тоді на шматки
Роздери моє серце /коли я тобі не потрібна/.
Бо насправді мене вже немає /зотліли й сліди/,
Бо в мені тільки звуки печалі на вірші подібні,
Безіменні пустелі, де в квіти вбирались сади.
Бачу… погляд голодний… Ти зважуєш /справді?/ свій вибір:
Між єством хижака й океаном моїх божевіль.
Чи побачив в мені під прицілом ти звіра? /Не схибив…/
Ефемерних боїв в голові перероджений хміль.
Як заступиш за лінію пульсу, то ввести в оману
Ти себе не дозволь: там вистукує ритм часохід.
Приручи мене, доки я вітром над степом не стану.
Приручи мене, вовче, як війни покличуть на схід…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691621
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 11.11.2016
[i]просто дощ за вікном) [/i]
Я скучила. Крапка. Все просто. Ні менше. Ні більше.
Промокли до нитки, без тебе написані, вірші.
І я, мов наївне дівчисько, /наосліп/ повсюди [b][/b]
Шукаю тебе, а натомість - чужі мені люди.
Натомість дощі зазирають в оголені вікна
Моєї кімнати /душі/. Та найгірше: я звикла
До холоду, й мовчки плетусь під дощі манівцями -
У них розчиняюсь, неначе мене олівцями
Пунктиром поклали на аркуш. Ні менше. Ні більше.
У мене без тебе в печалі народжені вірші.
Я скучила. Крапка. Все просто. Чужі мені люди.
І влучно /навиліт/, прострілені тишею, груди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696378
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 11.11.2016
місто пусте. перелітними сталися вулиці.
сонні будинки дахами розгублено туляться.
дні добігають так швидко до ночі бемолями
/між парасолями/
більше чомусь не літається – в’ється туманами.
брязкають хворі думки щохвилинно кайданами.
тягнуться будні в дорогу хитку кілометрами,
/мокрими светрами,/
кашлем і ліками… чайним теплом.. мандаринами…
я вже й не пів, тут від мене зосталась третина. ми
досі з тобою самотні – заручники осені,
/ніби спустошені/.
ти мої сни перев’язуєш натще долонями.
душиш і душиш байдужістю. ночі безсонними
звуться. вагітнієш втечею з кожною дниною.
/я ж бо – дитиною…/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694928
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 11.11.2016
Тебе я впізнаю́: це — ти, моя любове!
В осінній листопад прийшла на мій поріг.
Та тільки не даруй мені ілюзій знову,
На скронях — сивина, і голос трохи стих.
І листя шелестить: "Даремні сподівання,
Все золото моє на землю опада"...
Навіщо знов, любов? Всі випила страждання,
Не вірю я тобі, та й вже не молода...
Залиш собі своє, мені миліший спокій,
Хай осінь на землі розкладує пас'янс...
Сміли́віша любов — все ближча крок за кроком,
Наспівує гучніш звабливий свій романс.
Тебе я впізнаю: це — ти, моя любове!..
Забути про літа? Душа палає знов.
Ти з осінню прийшла. Ви — в змові, безумовно.
Але, впущу обох: і осінь, і любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699679
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 11.11.2016
місяць
зачепив ненароком
і перекинув дійницю –
з молоком
парни́м - по краї-по вінця:
котиться
між зірок дійниця –
хвилею
молоко ллється,
затоплює
щонайближчу планету
і видається
самозванцю-поету
як у прозорому конусі
з молочного маркізету,
що стримить вершиною в місяці,
у маревному русі,
у дивному
та послідовному танці –
плавно рухається
силует білої кобилиці
жмутком зібгані
у космічному кулаку –
промені
на земній поверхні
малюють – наче арену цирку:
ось вона
вигне шию
дугою красивою,
гойдне над копитами,
наче бархатами-оксамитами,
пишною гривою –
срібно-сивою
літньою зливою…
зазирне
у глибини
лукавим оком:
дожени…
упіймай мене –
і навті́ч обмине
граційним скоком
…прозорі танці
білої кобилиці
у конусі світла маревні,
як на примарній
цирковій арені…
…образ
у творчого задуму плинній красі
знайти-побачити-передати –
у маркізетове світло ввійти,
кобилицю білу у маревному конусі
загнузда-ти
06.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698869
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 11.11.2016
непотрібне
стало нікому –
дзеркало
винесли з дому,
лицем притулили
до металевого ящика –
тепер у огляді дзеркала
тільки брудна бокова стінка
біляпід`їздного смітника
вміє – то хай заплаче:
не обирає безвільне дзеркало
куди дивиться і що бачить…
з діда-прадіда повелося, і нині є:
от і звикло
дзеркало,
що кут його зору завжди спрямовує
на свої потреби стороння рука:
у безвільних дзеркал –
доля така…
то що є добро,
і що є зло?...
од страху тремтить крихке дзеркало
притулене до сміттє-ба́ка
під занадто гострим кутом –
а ось і доля не забарилася,
йде-наближається дворовим котом…
прийшла,
мимохіть торкнула,
перекинула
і об асфальт на куски-скалки
розбила
дзеркало:
і яка різниця, скільки чужих облич
у собі за минуле життя воно бачило…
розбите дзеркало
кожним гострим уламком
зазирнуло нарешті в себе,
а там - Небо…
…Небо!
чисте безмежне вільне високе блакитне небо!
на небі ж – Сонце:
Сонце!
ось яке воно є -
справжнє МОЄ
лице…
…прийшов двірник,
визбирав на асфальті розбите небо,
змів до крихти і викинув у смітник…
зникло у чорній утробі дзеркало,
ніби і не було:
та у мить останню
небо в собі знайшло…
і Сонце
зникло
зі зметеного на совок бачення,
але те вже не мало
значення…
09.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699504
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 10.11.2016
людина –
у стіні непроникній – вікно…
прозоре-скляне обоюдно,
та зашторене-зафіранчене,
закрите щільно,
щоб не було вид-но…
необхідно
так задумано –
розділити
потойбічні світи:
відносно вікна – потойбічні взаємно
…та
коли з глибини кімнати
є кому зірки проз вікно спозирати,
то і зірки –
у глибину кімнати
приловчаться
як заглядати
проникнути
вікно між світами – ти:
не забувай про закон
розфіранченої чистоти...
…радіють зірки
сві́тельцю за́тишному у вікні-
людині
і думають:
ми – світлом спільні,
світлом поєднані,
Світлом Єди-ні
23.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696181
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 07.11.2016
Ой, на Івана та й на Купала
Там дівчинонька в лузі ходила,
Квіти збирала, віночок плела
Ой, на Івана та й на Купала -
доноситься від річки дівоча пісня.Це ж нині свято Івана Купала, або
як ще його називають Івана Лопухатого.Мабуть тому, що цієї пори лопухи ростуть, наче дерева.А ще такого лопуха вбирають-
прикрашають у цей день і навкруг такої "мариноньки" водять дівчата хоровод.
Кругом Мариноньки
Ходили дівоньки,
На долині дощик іде,
На долині та й біля калини, гей...
Це чудове свято сягає своїм корінням часів, коли люди поклонялись язичеським богам-ідолам, вірили в магічну силу природи.Ще й досі у пам"яті народу збереглась легенда,немов би колись давно-давно
у богині Вардани народились близнята брат і сестра, яких нарекли
Ладо і Лада.Та коли вони підросли, то закохалися одне в одного.Але родоначальниця усіх древлянських богів Ягна, що в перекладі означає "живий вогонь" або "вогонь життя", не допустила їхнього пошлюблення доти, доки вони не пройшли кількох, насланих нею перевтілень і потім перестали впізнавати одне одного, стали чужими.Їх перша ніч любові, освячена купанням у річці і дала початок святу, яке згодом стали називати святом Івана Купала.
Ой, на Івана, на Купала
Ходить Ганнуся гарно вбрана,
Із нею Йванко вітається,
Залицятися стидається -
співають дівчата, плетуть віночки, щоб потім пускати їх на воду і дізнаватись де їх чекає щастя.В який бік попливе віночок, звідти й чекати-виглядати милого-судженого.
Ой, ти, місяцю світи та не грій,
Щоб мій віночок та й не згорів,
Щоб мій віночок цілим зостався,
Милесенькому в руки дістався -
чується чистий, сильний дівочий голос.
І коли ці слова пісні справджувалися та вінок і справді потрапляв до рук вимріяного у снах тієючи іншою юнкою коханого, то дівочій радості і щастю не було меж.
І вже на березі ріки палає величезне вогнище, полум"я якого, здається сягає неба.Та нічого вже не страшно дівчині, коли поруч той,котрому до рук потрапив її віночок, яким сама доля єднає їхні руки та серця.І, тримаючись міцно-міцно, стрибають вони через полум"я, щоб усе життя бути готовим йти один за одним, як мовиться у вогонь і воду.
Сміх, жарти й веселощі не втихають аж до світанку.То тут, то там спалахує, як купальський вогонь, пливе, немов річкові води, лине аж у піднебесся пісня:
Ой, на Івана та й на Купала,
Там дівчинонька віночок плела,
До річеньки йшла, в воду пускала
Ой, на Івана та й на Купала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676588
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016
И понял, что я заблудился навеки
В глухих переходах пространств и времен,
Н. Гумилев.
Я в веках заблудился, как в залах готических,
В заколдованном замке кружу без конца,
Здесь преступный покой, где-то шум демонический.
Это феи глаза иль оскал мертвеца?
Сколько лет здесь кружу, разбивая засовы я,
Сколько я распахнул ненавистных дверей,
Но за ними опять коридоры суровые,
Да бесовский смешок малодушных теней.
Зал измены с роскошным Иуды портретом,
Залы оргий в нелепых, бесстыжих телах.
Нет, сюда я пришёл не за ужасом этим,
Ни на миг не останусь я в этих стенах!
Не останусь! Уж лучше опять коридоры,
Угрожающий, полный врагов, полумрак,
И смеющихся призраков злобные хоры,
Что бросают мне в спину: «Романтик, чудак!»
«Ты романтик, ̶ твердят мне с улыбкой степенной, ̶
Ты родиться на пару веков опоздал».
Может быть. Потому этот мир современный
Для меня точно призраков полный подвал.
Я в веках заблудился, как в залах готических,
Но назло духам мрака иду, пусть и сам,
Сколько б не было в жизни моментов трагических
Я не стану молиться лжецам и рвачам.
Я в веках заблудился, сжимаются стены,
Но прорвусь и из этих я дьявольских мест,
Крепко сжал я в руке устрашающий демонов,
Мой светильник. Мой светлый, сияющий крест!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637795
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 06.07.2016
Із тобою один на один
Я побуду в квітучій альтанці,
Як вигнанець, який з еміграцій
Повернувся нарешті у дім.
Тихий спокій без марних розмов
Видається блаженно-лілейним,
Гріє душу напоєм глінтвейним,
Бо ні слова у нім про любов.
Не спинити стрімкий часоплин,
Тільки погляди так заплелися,
Наче лози верби бліднолиці,
Воєдино – до спільних судин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671850
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 05.07.2016
Краю мій, вільний, багатий,
Витканий з сонця і рос,
Тут і батьки мої, й хата,
Й діти, мов відгомін гроз.
Тут у цвіту веселковім
Весни в лугах і полях,
Кращу не стріти ніколи
Землю, де спів солов’я
Слух заколихує й душу,
Й тихі, мов рай, небеса,
В білому мареві грушу.
Де завмирає роса.
Тут мої свята і будні,
Тут моє літо й зима,
Й осені дні незабутні –
Кращого краю нема!
23.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676169
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016
За картиною Дуй Гуна
А я увірвуся до тебе кульбабками літа,
Фарбуючи вії у колір метеликокрил,
Співаючи пісню дзвінкого колесонамиста
В тональності світла магічних купальських вогнів.
Віночком із рути легенько, неначе на хвилі,
Я ляжу круг серця – і папороть в нім спалахне.
Ти лебедем білим по плесу у танці полинеш
До пташки своєї – і в ній упізнаєш… мене…
І ліс стрепенеться… і тишу розгублять дерева…
І я, наче зілля магічне, тебе пригублю…
І стану… кульбабкою, легко здійнявшись у небо
На віях метелика… в пісні намиста вогню…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568281
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 30.06.2016
Мій очеретяний дім протягом схилений…
Силою…
Хвилі похлюпують, схимником схлипую,
Випалом день не прострелив живе.
Нудь чи не нудь?..
Сюди не приходять царі цілувати
Руки, які розіпнуть
Потім…
Молюся до третього поту,
Люблю після третіх півнів
Тінь, тоншу, ніж волосінь,
Голосом в дві октави,
Де трави бавовни в росах…
Як по облаві,
Німо…
Пересміялись грішники
Пересмішниками,
Ніби по вилиці жерстю вели…
Приходь хоч коли…
Мій очеретяний дім чекає Твого пришестя…
18:37
14:05
Гримайлів
[youtube][youtube]https://www.youtube.com/watch?v=x1hnKFRilk0[/youtube][/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671663
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Вбрались ниви в зелені бушлати,
застебнулись на гудзики квітів.
Весно, березні всі обійшла ти,
віддалася ж – травневому вітру!
Закосичує травень ріллю.
Байдикують стежки незарошені.
Росам виллю свій сум, переллю,
не очікуючи на запрошення.
Ваблять скошені трави, як мавки,
пряним зіллям степи заколисують;
ніби стайні, осипані маком,
що принаджують відьом із Лисої.
Ген, титани – ватага копиць –
підставляють рамена і голови.
Мить – і небо підперли стовпи.
Крок – і тиша розходиться колами.
© Саша Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671501
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 12.06.2016
О рідна земле! Я до тебе лину
Хмаринкою легкою, мов пташа,
Через поля і води, і долини,
Бо так велить мені моя душа.
Люблю тебе у обіймах туману
І у полоні сонця і тепла,
Не раз була ти жертвою обману,
Та з духом волі ти завжди жила.
Люблю тебе у спалахах ранкових
Голубо-срібно-щедрої роси
І у високих дугах веселкових,
Що небо веселять після грози.
О земле рідна, горда і чарівна,
Я величаю матір’ю тебе,
Ти ясночола зоряна царівна,
Без тебе я не мислю і себе.
30.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671518
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Над Дніпровою водою
України сива доля
Пропливає.
Про пожежі і погроми,
Про синів своїх неволю
Пам’ятає.
І Дніпра високі кручі
Чули, як татарин мучив
Україну,
А вода біжить-тікає.
Знов війна гримить над краєм…
Люди гинуть…
Зорі губить темне небо.
«Людям війноньки не треба, –
Просять Бога, –
Накажи ті чорні сили,
Щоб діждала мати сина,
Тай живого.
То не сонячні забави –
Заморгають роси в травах,
Жовто-сині,
Зашумлять гірські потоки,
І хлібів поля широкі
Стрінуть сина.
Й зацвіте барвінок пишно,
Квіт, мов сніг, укриє вишню,
Спів поллється.
Блиснуть очі в чорнобрових
І вода жива, Дніпрова
Засміється.»
29.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671517
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 12.06.2016
За картиною Р.Гонсалвеса (версія 2; версія 1 - "Мушля")
[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/9.jpg[/img]
Прочинено всесвіт наро́зхрист - в чотири вікна.
Розлито по мушлях холодні запінені хвилі,
Солоно-солодкі, п'янкіші за келих вина,
В них тоне твій острів - непізнана п'ята стихія.
У сітці стежинок наживкою серце пливе,
А шосте чуття спанієлем несеться по мапі.
Це море - як небо. На сьомому бачу тебе -
Легеньку хмаринку у сонних обіймах канапи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671621
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Вот и встретились. Ну...
Так бывает... Виват Интернету!..
Ты стихов белену
Завари, как напиток поэту.
Из желаний любых,
(кис кисе?), заряди батарею.
От унылой судьбы
"Быть как все" уходи поскорее.
Потаенный безнал
Обналичь, обойдя все заслоны.
Ты такая одна-
В беззаконьи- основа закона.
Эстакадою дней,
Опоясан экспрессии бантом,
Вдаль несется по ней
Твой экспресс, безнадежно-талантлив.
В душном гадоаду
Литератороавторитетов
Я тебя подожду
Среди тьмы, как посланницу света.
Выпьем творчества яд,
И заложим иные основы-
Я и ты. Ты и я.
Мы. Поэты. Волшебники слова.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116050300482
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663534
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 06.06.2016
твір було написано 10 років тому,
а присвячено тепер знаменитій спеції,
щоб була здорова та весела.
каже: "ви мені ще жодної поеми не присвятили"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669879
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 02.06.2016
Я така щаслива... Маю так багато!
Сонце в небі синім, стежку біля хати.
А та стежка в'ється ген у світ широкий.
Є на ній щасливі перші мої кроки.
Житечко у полі хилиться низенько.
Співає в садочку малий соловейко.
Я така щаслива... Маю так багато!
Є на цій стежині мої мама й тато.
Є на цій стежині у небі лелека.
Де б я не ходила, повернусь здалека.
Добре тут зростати червоній калині.
Я за щастя маю - жити в Україні!
Хоч вітри шарпають, та їм не зламати.
Калинові ґрона не перетоптати.
Б'ються серця вірні в ягідках калини.
Стоять на сторожі сини України!
Уміють любити! Вміють захищати!
Я така щаслива... Маю так багато!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669246
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 30.05.2016
Кто мой диспетчер?
Кто управляет
Разумом вечным
Прямо из рая?
Пик интеллекта
Кто-то ровняет.
Призрачный некто
В рамки вгоняет.
Где тут реальный?
Где параллельный?
Мир идеальный
Где-то отдельно.
Что за коммуна,
Не понимаю.
Думал - живу, но
Не выживаю.
Жизнь - наказанье,
Смерть - избавленье.
Чье-то желанье,
Как наважденье.
Злобу не спрятать
В вежливом тоне.
Ложь - это свято,
Правда в загоне.
Стала планета
Проклятым раем.
Выбора нету,
Но выбираю.
Кружку целуя
В баре, как в храме,
Так и живу я
Между мирами.
23.05.2016г. Минск, база СУ
*** На фото: картина польского художника Михала Карца "Основа спокойствия". Соединение фотографии с живописью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667998
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
За картиною Я.Фефелової
У білім цвітінні храму,
Підсвіченім сяйвом вишень,
Кульбаб запалю лампадку,
В бджолину занурюсь тишу.
В ній пахне промінням сонця,
Бруньками, нектаром, вітром,
Який у святковій сорочці
Босоніж назустріч світлу…
Узявши зерно молитви
На білі тендітні крила,
Летять кульбабкові діти
За межі земного тіла.
Виходжу із храму вишень
Й несу на долоні на згадку -
Дороги, гілками шиті,
А в серці – насіння кульбабки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573440
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 24.05.2016
За картиною Я.Йерки "Улюблений смуток"
http://yerka.org.ru/pages/original/lubie_ten_smutek.html
Люблю, коли в мені росте (весна ж!)
Тоненький пагін деревця як смутку.
Це не скорбота, що не має меж,
Це музика душі й небес, ледь чутна.
Десь там смичок торкає нерви струн –
І краплею зі хмари перша нота,
Ягнята мрій – у ніжну зелень рун,
І коліщатка серця – за роботу.
Простує сонце в закутки мене,
Ключем скрипковим відчинивши хвіртку.
Соль-мі-ре-до! – і смуток цей мине,
Лишивши на гілках (весна ж бо!) квіти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662962
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 24.05.2016
За картиною Дуй Гуна
А що життя? Ріка між берегів
Із водовертю годинковострілок.
Твоє гніздо – на деревочовні,
Що нюшить носом слід смачної хвилі
І б’є веслом, відчувши часу плин,
І рве гілками напнуті вітрила…
А за стерном стоїш ти сам-один,
Приймаєш бризок рукавичковиклик.
По хвилях кінь несе тебе, несе
До Сімплегадоднів атракціону…
Десь там твоя Ітака, Одіссей,
Де пустить якір дерево, як човник...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567627
дата надходження 18.03.2015
дата закладки 28.04.2016
За картиною Дуй Гуна
Любов весною вийшла з берегів,
Зламавши кригу, мов пароль на сайті.
І клавіші застрибали: «Кохайте!
І ставте лайки підписами снів».
І мозок мій човном підводним плив,
І вчив уже із рибами їх мову,
А ти закинув вудочкою слово –
І врятував з підводних течій-вирв.
Ковчегом парасольки дні пливуть,
Минаючи мереж звабливі сіті.
В якому ми зупинимось столітті?
І чи пороги зможем оминуть?
На нас Господь погляне з висоти
І лишить повідомлення у чаті:
«Летить голубка щастя! Зустрічайте!
Стрічками райдуг напнуто мости!..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567834
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 28.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2016
Стукає дощ по блясі. Вечірній спалах.
Спить задоволене місто, чекаючи ночі...
Може зварити чаю? Цього буде мало?
А темрява хилить у ліжко замучені очі...
Світяться де-не-де лампи. Чисті звуки
Для нас творять разом із громом поліфонію...
А ми сидимо під ковдрами, грієм руки,
І зима минула, а дощ - це наша довга мрія...
Включили вуха, фарбуючи кімнату
У кольори хвойного лісу з далеких глибин...
Згадалися сни і маленькі, м'які ведмежата,
Сни, спалені залізобетоном із чотирьох стін...
Сміялись ми, плакали, падали в інше,
Наш чай грів тіла і ковдри терпкого кохання...
Колискову грав дощ, зводячи наші вічі,
Як в часи Темних Веж - лиш очі лицаря і дами...
***
Так минала ніч, а нестихаючий дощ
Все ще рубав бруд волинкою гордого плачу...
Мокнули щасливі дерева, бруківка площ,
Наші ж серця були як одне - палке і гаряче...
07.04.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658007
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 23.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2016
Віншує сонце землю весняну
Легким теплом і рястом буйнолистим.
Ось перший грім повітря сколихнув,
Підковою веселка ген повисла.
Хмаринкою димляться комарі –
То, кажуть люди, на ясну погоду,
Хоч піднебесся чисте угорі –
Все просто і непросто у природі.
І кумкання вечірнє у ставку
Весняних жаб – теж хор то особливий.
Картину загадкову отаку
Курликання доповнить журавлине,
Таке далеке й водночас близьке –
Із вирію птахи летять додому.
І відчуття в душі таке легке:
Як добре, що для них нема кордонів.
28.02.13
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654513
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
Червона помада
* * *
Червона помада на грудях і скрізь -
фарбуєш мене зверху до низу
Кричу вже тобі: „Зупинись! Зупинися!”
Ти дивишся в очі незмигно
блакитно
Куйовджу волосся твоє жовто-мідне
І ніч за вікном вже мілішає
блідне...
* * *
Запах чужої жінки на пальцях
тримається більше доби
Змащує тіло любовним смальцем
та
що насниться тобі
Пив її груди
мазав на руки
шкіри її оксамит
Часу
здається
стільки минуло
що стерся на порох граніт
Запах чужої жінки в’ївся
у небо
у вулиці
в світ
Ковзає місто в пахучому слизі
жіночий шукаючи рід
збірка "П`ята пора року" цикл "Весняні вірші"
замовити збірку можна тут http://vk.com/topic-51903494_29616924
фото Артур Исаев ( автор обкладинки збірки "П`ята пора року")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653637
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 22.03.2016
Ні стежок… ні доріг…
Я малюю на склі латаття.
А за вікнами знову шалені такі дощі.
Ніч закреслить усе… ось останнє у шафі плаття…
Ось балонові, власне,
від тих же дощів плащі…
Ніч закреслить усе…
Тільки ранок буде байдужим.
Він заварює каву. Свій звичний знаходить ритм.
Я стікаю дощами в холодні, слизькі калюжі,
щоб знайти там свій перший,
свій власний метеорит.
Що за сила в тобі?!
Із яких закапелків світу?
Я торкаюсь тебе, і безмежність мене несе!
Небезпечний орнамент – дощі плюс ескізні квіти…
Бездоганний ескіз...
ніч закреслить усе...
………………. усе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653029
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Осенние сумерки,
как быстротечна агония
взмаха — "Прощай"...
Подгнившим плодом
извивается солнце
под натиском тьмы.
В закате
кровавые сполохи
судорог слабнут,
как пальцы,
Что древко
погибшего стяга сжимали — "Прощай"...
Стою у окна,
а как будто тогда на перроне;
Скрывается солнце,
как будто ушедший тот поезд,
который тебя, мое солнце,
За грань поцелуя унес —
кто же знал,
что уже навсегда.
Сегодня я был там.
Асфальт танцплощадки,
где столько подошв
Под грохот динамиков стерто
в угаре,
бурлящей весельем,
толпы
Наперсников нашей любви,
когда я,
замирая от благоуханья
Волос твоих
в медленном танца ознобе
под сладостным пением соло-гитары,
Изгиб твоей талии
в шелковом мареве платья ловил.
Сегодня я был там.
Асфальт танцплощадки
давно уж изломан
Безудержной пагубой
сорной травы.
А дряблые длани
свидетелей нашей любви,
Давно обессилевших
в схватке с насущностью жизни,
Спешат улизнуть
из ловушки
открытого рукопожатия;
В, прорезанных нуждами жизни,
извивных глубинах морщин
Мышиным виляньем
зверьки их испуганных глаз
Спешат улизнуть
из капкана о юности воспоминаний
В глубокую нору
насущных забот прозябанья...
О глубь одиночества,
нет, уж не вынырнуть мне,
Так дай хоть до дна прикоснуться,
о твердь,
Ушедших навек безвозвратно, объятий
на миг опереться.
В ответ только ветка
прощально
в окно мне стучит,
Как рельсы под тем,
уносящим тебя в безвозвратность,
вагоном.
Осенние сумерки,
как быстротечна агония
взмаха — "Прощай"...
Стою у окна. Разъедает
последние четкие грани
Заполнивший комнату мрак,
словно пыль,
что на глади
Зеркал оседая, последние четкие грани
твоих отражений
стирает,
Пугая кривляньями
чьих-то не узнанных черт.
О, где ж я?
Подмяв под себя
хрупкий строй мирозданья,
Кромешного мрака
обрушилась глыба —
И слишком огромна
ее безысходность,
чтоб высечь
Из мрамора черных ее
безответных глубин
Хотя бы подобье надгробья
для той нашей ночи.
О , где же ты ?
Сколько же лет ?
Их столько,
что в мутном кружении
их половодья
Размыт и утерян
твой облик.
Так в ком же
тебя мне узнать ?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645166
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 08.03.2016
А я іду, сама собі весна,
Вдихаю сонця аромат мімозний,
А десь чекає Майстер край вікна,
Гортаючи завершений рукопис.
Мітла танцює – проситься в політ.
І ми, вдягнувши захисні шоломи,
Вже летимо між зір на вихідні
На берег часу – зняти з себе втому.
Земля там дика, носить хутро трав,
А Бог ще ліпить коників із глини,
І соняшник насіння ще не дав,
Аби дрібнити вічність на хвилини.
Тут ми з тобою – Єва і Адам.
Нас тільки двоє в променях мімози.
Чаїний човник. Часу Іордан.
Весна. Вікно. Цвіт яблуневий прози…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646860
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 02.03.2016
Впаде листок...обличчям об асфальт
Багряний клаптик...осені відбиток
Червона пляма з пожовтілих ниток
Шматочок сонця вмитого дощем...
.....я підніму....
....................а в серці ніжний щем...
В твоїх руках тремтять мої долоні
Тепло очей...на пожовтілім фоні
Плакуче небо у осінній день...
Лист за листом...танцює падолист
Вальсує вітер з листопадом в парі
І ми станцюєм вдвох на тротуарі
Мелодію зіграє, вітру свист...
На лоні неба...сиві кораблі...
Пливуть поспішно, гублячи вітрила
Нам Осінь подарує свої крила
З під ніг забравши відчуття землі...
Між листям...непокірні промінці
Мазками, розфарбують сірі далі
Із павутиння зіткані вуалі
Блищать,як кришталеві камінці...
Дивокіно...де в ролях - ти і я
Повінчані солодким поцілунком
Ця Осінь стане нашим подарунком
Яскравим кадром спільного життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616654
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 01.03.2016
добрий ранок
здмухнув із вікон
пелюстки фіранок
і явився
у натурному класі
день нинішній, у всій
буденній красі…
приладнали
на етюдники і мольберти
паперу ва́тманського листи –
і
порозсіда́лися всі…
…на подіумі,
у туманній задумі –
день-натурник, як у оптичному фокусі…
біліють аркуші
на етюдниках і мольбертах –
наче можливі
листи щасливі
без адрес на вірогідних конвертах…
зашурхотіли
пензлі і олівці –
творча робота у довільній техніці:
тема – не обумовлена, а завдання –
виявити-зобразити
характер і на́міри
поточного дня
усі люди – митці-маляри́,
інтуїтивні художники:
хтось інеєм
вписує
янго́ликів у шибки́,
а ще – на противагу морозам –
акварельно-прозорі вазони-квітки
водружає
на текстурно-потріскані підвіконники…
інший пише передчасну весну,
недоречну –
зелену з-під білого – радість
синьокрилу і голосну́…
третій – пером і тушшю
по білому аркушу – чорну малює війну…
хтось – туманності маркізе́тові…
галактик умовні парсе́ки
і розмаїті шовки…
сузір`я Великого Воза ,
а на Возі – кремезні житні сніпки
…дівчата-жінки, вишиванки…
ореоли-вінки,
чоловіки…
козаки-чумаки…
…а тут знову малюють війну –
сучасну,
історично-реальну…
…хтось приписав дню
двозначну
усмі́шечку хижу-заздрісну,
інший на іншому аркуші ватману –
зобразив у́смішку щиру,
чисту-дитячу-наїв-ну…
той – синиць за горішками на балконі,
той – жалі і печалі любовні…
…тендітна панянка
і на червоному столику – чорна кава:
грає рефлексами порцелянова філіжанка,
картинка - наче і справді жива…
…під старими покрученими березами –
грибів красива дружна сім`я…
у сусідстві – гординя точить заздрісне лезо
і на вістрі сонячний промінь сліпуче сія…
необмежена
вільна тема:
хто ми? де ми?..
а за вікном натурного класу – зима:
відповіді нема
…пролунав
ізвідкись згори - з-під стелі -
сріблясто дзвінок:
здавайте ваші гризайлі-пастелі -
закінчився з малярства урок…
підвівся натурник-день
і згріб докупи
малюнки-ескізи-етюди:
яким він буде?
середньо-арифметично-таким,
як су-спільно його зобразили люди…
30.01.2016
[i][b]ВОДРУЖАТИ,[/b] аю, аєш, недок., ВОДРУЗИТИ, ужу, узига, док., перех., ц.-с., уроч., рідко. Ставити, закріплювати щось на чому- або в чому-небудь. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639881
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 01.03.2016
у безлюдній хаті,
на квітчастій цераті
на столі –
лід…
чашкою
з гарячою кавою
одігрію пальці,
денцем протоплю́
рівненьке кружальце:
одну
на столі
проталину…
ви́добуду
із-під льоду
змальовану квітку –
от і стало
барвисто і весело,
як улітку…
...у безлюдній хаті –
місячні
тіні
на стіні - крислаті…
05.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642050
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 01.03.2016
Дракони ввижаються в небі, позбавленім тиші.
Це просто омана крізь вічка мого бліндажа?
По клятій війні може набіло нас перепишуть,
таких неповторних
повторні сніги, як олжа.
І патос, і епос, і ерос – як три мушкетери,
як три іпостасі на іконостасі, як три
освячених слова освідчень
з флакона мольфара.
Примов мене ними, замов мене, заговори!
Тоді все одно чи насправді драконові крила
сьогодні у фокусі в калейдоскопах зіниць.
Ми ще покохаєм,
бо не покохати – несила,
бо тулиться промінь у звужені вічка бійниць.
13.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648200
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2016
Чоло високе. І розумні очі.
Я в них ловлю жадобу до життя.
Читаю в них, що ти свободи хочеш,
Народних дум читаю відбиття.
Блакить очей твоїх – весняно-синя.
В ній теплота до всіх злиденних рук.
Ділам народу – вірність лебедина,
Непримиренність до народних мук.
«Ні! Я жива, я вічно буду жити!» -
Співала ти й розгонила пітьму.
Щоб так уміть життя й людей любити,
Собі тебе для прикладу візьму.
Твоє ім'я недарма – Українка.
Ти – пролісок, що сонце слав з руїн,
Боєць за правду і не просто жінка –
Поет життя. Низький тобі уклін.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646758
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2016
«У дітей розплющені очі,
Бо за вікном покірно
Обростає птахами дерево.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Місто, в яке прилітають,
А не приїжджають,
Місто, в якому будинки прозорі,
Бруківка прозора і навіть лікарні,
Ратуша і буцегарні - все прозоре,
Бо зроблене все з повітря,
Воно там - у висоті недосяжній,
Я прилітаю туди на повітряній кулі
І на різнокольоровому дирижаблі
(Жаблі, дриглі, чаплі),
Я будую собі будинок
Серед його прозорих вулиць,
Навіть не будинок, а замок,
Запрошую в нього гостей-птахів,
Пригощаю друзів вином-сонцем,
І прошу всіх крилатих: «Не падайте!
Не треба туди - вниз, додолу,
Не треба важкості і себе відчувати
Гирями і брилами, оливними кулями,
Не треба - летимо вгору,
Ми всі легші повітря,
З якого тут муруємо місто,
Допасовуємо повітряну цеглу,
Накриваємо повітряним дахом,
Щоб завжди у наших оселях
Панувало лише світло -
Яблука-сонця чи місяця-п’єро,
Бо так воно влаштовано -
У мріях... І снах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645744
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
[img]http://www.artlib.ru/objects/gallery_255/artlib_gallery-127924-b.jpg[/img]
Жила собі курочка Ряба.
Були в неї дідо та баба.
Рябенька їх дуже любила,
Щодня їм яєчка носила
У кошику, що із лози
Навчилась плести у кози.
Була в Ряби подружка-мишка,
Сіренька й кирпатенька трішки.
Стареньких маленька любила,
Бо крихти з-під столу носила
До себе у затишну нірку
(А баба й не знала про дірку!).
В неділю те сталось, на свято.
Взялася ряба́ малювати
Яєчка. Розкинула крила,
Пір'їнки у фарбу вмочила
І – раз! – нанесла візерунки,
Зробивши старим подарунка.
Усе те підгледіла мишка –
І їй захотілося трішки
Порадувать діда та бабу.
Вмочивши свій хвістик у фарбу,
Ним мишка легенько змахнула –
Яєчко святкове… штовхнула.
Воно, наче м'яч, покотилось,
І – лишенько-лихо! – розбилось…
Розплакалась курочка Ряба.
Втішають її дід і баба.
А сіра кирпатенька мишка
Яєчко – у мисочку нишком,
І борошна трішки, й кефіру,
Пательню швиденько нагріла…
А згодом і дідо, і баба,
І мишка, і курочка Ряба –
Сиділи усі чаювали,
Смачненькі оладки жували.
Мала ж пам'ятає і досі
(й собі зарубайте на носі),
Що будь-яка справа не жарти,
Старанно трудитися варто.
А раптом пригода лучилась
(приміром, яєчко розбилось),
Шукайте, мов мишка, шпарину –
Можливість загладить провину.
Свій носик угору тримайте –
І вам пощастить.
Все.
Бувайте!
Картина В.Рекуненка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645512
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Налий ́ми па́ленки шинкарю
нехай залию чорну тугу
налий холодної до краю
гей звеселись печаль-подру́го
заграй ́ми цигане-скрипалю
нехай душа на небо лине
ударте бубни і цимбали -
роки минають швидкоплинно!
ходи до мене милолиця
я золоті плачу дукати
у перестиглих косовицях
до ранку буду цілувати
гуляйте хвойди і жовніри
нехай горілки буде мало!..
чого ж мені сьогодні гірко?
чого ж ти душу рвеш ромале?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644934
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
[img]http://s017.radikal.ru/i440/1602/09/ec624bb866c9.jpg[/img]
І день пішов на днину,
і ніч закрила брами,
в зіницях передсвітніх
скипіла каламуть.
благослови мене ти
черленими вустами
на чорну путь і довгу
що зіткана з розпуть
Засперечались ери
і бронетранспортери,
крізь темне підсвідоме
біліє нитка слів,
відмерли динозаври –
воскресли мінотаври,
та їхні лабіринти,
і кровожерний міф.
Коли не чутно крику –
поет стає солдатом
у бурю в склянці світу,
під гамір батарей.
Та все ж у пляшку вірші
коркую заповітом
і морем неписьменним
пускаю як трофей .
Я вірю – відкоркуєш
черленими вустами,
хоч ти не Аріядна,
а я не є Тесей -
угледіш білу нитку
між чорними рядками,
тонку, як віра в диво,
але – понад усе.
24.01.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644145
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016
Зима — білий кістяк зітлілого літа
З чорними очницями туги.
Зима — на півслові обірвана розповідь ранку
Про свою ніжність рожеву.
Зима — білий мармур безкровного
Забальзамованого морозом дня,
Коли мені на долоню
Повільно падає й тане
Холодна біла сніжинка,
Як на долоню Бога
Повільно падає й тане
Душа новопреставленого праведника,
А в амфітеатрі простору
Широкими сходами видноколу
Холодне сяйво повільно підіймається
На золотий престол сонця,
Але день такий швидкоплинний —
І ось вже у вузькому горлі сутінок
Стоїть давучкий клубок призахідного сонця —
Його пекучу сльозисто-червону гіркоту
Так болісно ковтає горизонт
З різким прощальним жестом заграви,
Тоді — короткий присмерк,
Немов вирваний з рук жебрака
Останній шматок хліба;
А потім — довгий, довгий, довгий
Погляд ночі,
В якому те, що залишається
В очах людей
Від споглядання за стратою невинних,
І дрижаки зірок проймають небо,
І так до ранку аж...
0 цій порі
На перехрестях темряви і самоти
Буває зустрічаються слова
Й складаються у вірші,
Буває я їх записую,
Але ж — зима:
-чорно-біле фото осені,
-негатив літа,
-рентгенографія весни...
Й холодне чорно-біле завивання хурделиці
Вивітрює в душі тепло багатобарв'я
З мелодії строкатих спогадів про літо і кохання,
Ти можеш це назвати забуттям
І навіть зрадою —
Не треба, не перебільшуй,
Це лише:
-чорно-біле фото нашого кохання,
-негатив твоєї ніжності,
-рентгенографія моїх освідчень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644039
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016
Спинилася, не знаючи доріг.
Ти стрівсь мені на перехресті вулиць.
Згорнувши крила, ти мене стеріг -
Щоб не злякалась... І не розвернулась.
І нині бачу - в сні чи наяву -
Немовби я стою на перехресті,
І ти мені шепочеш: "Не нервуй,
Твій ангел розуміє мову жестів."
Промчать літа (а може, кілька днів?) -
Приміряю нарешті крила власні.
Ти зникнеш - так, як ти цього хотів, -
Та полум'я твоє в мені не згасне.
А далі буде... Буде заметіль.
І бездоріжжя - замість перехрестя.
Та, хто б мені назустріч не летів,
А я щаслива, що ширяєш десь ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637626
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Ми позували для Клімта – в житті минулому.
Мріяли вдвох – потонути в його мозаїці.
Мрія здійснилася – все ж таки потонули ми.
Тільки обличчя з мозаїки витинаються.
Та, що ліворуч – уперто хотіла вижити
(Майстер тоді від утоми жбурлявся фарбами!)
Та, що праворуч – несміло просила ніжності,
Не допросившись, палала очима карими.
Люба моя, де ти є, чом ти поза зоною?!
Але у відповідь – тиша лягає плитами.
Клімт не зарадить. З минулих життів видзвонюю,
Де ти? Чого ти? - в майбутніх життів випитую.
Втім, я не знаю – навіщо шукати істини?
Завтра прокинусь там, де ввірвались сповіді.
Нині, розсипані клаптиками-намистами,
Ми обнімаємось, віри у Майстра сповнені.
Та, що ліворуч – сміється з-над хмари променем.
Та, що праворуч – довбе сірозем лопатою…
Клімта – за шафу. І – жити з нуля (що зробимо!)
Скільки ще років тебе я не обніматиму?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637627
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Слова на музику Віктора Оха
Ця пісня - спроба музичної відповіді на лист
"Тій одній, єдиній" автора vlarin.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636322
Сподіваюся, що цим не образила жодного
з названих вище авторів.
Ранок стрічає байдужий хайвей,
Лічить таксі кілометрохвилини.
Так, я втекла. Ти забудеш мене.
Знаєш, кохання таке швидкоплинне.
Змелються дні заметіллю на сніг,
Пам\'ять морозом візьметься на скронях.
Сивий Амур на замерзлім вікні мені
Креслить калинове серце стрілою.
Приспів:
Тиша тук-тук-тук все стучить, тук-тук-тук.
Чую голос твій крізь завію розлук.
Коридором згадок – назустріч: Я тут!
А телефоном - луна: ту-ту-ту…
Сплять голубами від тебе листи –
Оберігають надій літаргію.
Поруч із ними – мої, які ти
(Так було треба, повір!) не отримав.
Змелено дні заметіллю на сніг.
Пам\'ять з роками пішла за водою.
Тільки Амур на замерзлім вікні мені
Креслить посивіле серце стрілою.
Приспів.
Зустріч признач в паралельних світах,
Де ні жалі не живуть, ні образи.
Хай приховає туман забуття
Зморшки на серці від зайвої фрази.
Вибілить душі нехай снігопад,
І подарує нам янголів крила
Вічний Амур, проведе нас у дивний сад,
Той, де серця не понівечать стріли.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636462
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 17.01.2016
Україно моя ти, згорьована,
Скільки раз ти була завойована!
Скільки раз твоя воля ламалася?
Та душа, як граніт, все ж трималася!
Українська душа в праці кована,
В пісні, танці, у звичаях схована,
Хлібом, сіллю і сонцем заквітчана,
З щедрим серцем давно вже повінчана!
Українська душа – нерозгадана –
Все було: піднімалась і падала,
Та себе розтоптать – не дозволила,
Бо жила з непокірною волею.
Українська душа, будь ще й сильною,
Молодою, із мудрістю сивою,
Щоб ніколи й ніхто не наважився
Твою честь розтоптать. І не скаржився
Щоб народ наш ніколи на доленьку –
Повернувся до віри, до Боженьки,
І зажив, як годиться народові:
Разом з правдою, і зі свободою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633892
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 06.01.2016
За картиною К.Роландо
[img]https://cs7061.vk.me/c7008/v7008652/d609/Da8vjhjLNgc.jpg[/img]
[youtube]https://youtu.be/1NHKbfeZ-Xk?t=1167[/youtube]
Ти знову тут наглядачем з небес.
А я щоніч своє втрачаю пір’я
Між лебедів на озері чудес,
Що бас-ключами вигинають шиї.
Сигара ночі. Попелу зірки.
Але даремно ти чекаєш згоди…
В мені живі живуть іще струмки,
І весь мій біль – на дно, мов камінь в воду…
Несила стане – я відкрию шлюз
І випущу по хвилях із полону
Душі своєї лебединий блюз,
Який співають крила саксофону.
І ти розтанеш, змучено-блідий,
Сигара-ніч ясний запалить ранок…
Лишу росою блюзові сліди
У ритмі шаффл. Впізнай мене, коханий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587165
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 05.01.2016
[img][/img]
За екраном Чорного квадрата
Цілий світ живе на полотні:
Піраміди зводять акробати,
Набувають значення нулі,
Чорний ворон кряче над містами,
Чорні діри замість образ[i]і́[/i]в,
Чорні душі у чорнильних плямах…
Чорним страхом скутий чорний мир…
Порожнеча… криза у мистецтві…
А над нею привидом – король,
Що весь час, вдивляючись в люстерце,
Бачить панталони та камзол,
Хоч на ньому – ні рубця, ні нитки…
І сто років знічена юрба
Аплодує образам, що зникли…
Чорний гумор чи невдалий жарт?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593671
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 05.01.2016
Поважне журі на чолі з Головним Борсучком опрацювало всі-всі твори, надіслані прозаїками й поетами на конкурси «Українські легенди: доступно дітям» та «Акровірші. Українські міста».
Оголошуємо довгі та короткі списки учасників конкурсів. Твори авторів, які увійшли [b]до довгого списку[/b], звучатимуть у серпні 2015 року [b]в ефірі ́́[url="http://www.vobu.com.ua/ukr/radio"]«Яскравого радіо»[/url][/b] – радіо виключно української добірної музики. Про час звучання буде повідомлено згодом.
Твори авторів, які увійшли [b]до короткого списку[/b], будуть [b]надруковані у серпневих номерах[/b] журналів від Пізнайка.
[b]Довгі списки найталановитіших авторів[/b]
Конкурс [b]«Українські легенди: доступно дітям»[/b]:
Наталія Бонь,
Юрій Власішен,
Сергій Зінченко,
Ольга Рєпіна,
Ірина Сітькова,
Яна Устимко,
Юлія Хотинська,
Ольга Цапро,
Анастасія Шапошнікова.
Конкурс [b]«Акровірші. Українські міста»[/b]:
Володимир Верховень,
Олена Маковій,
Любов Матузок,
Наталія Орлова,
Микола Рудик,
Сергій Сокольник.
[b]Короткі списки найталановитіших авторів[/b]
Конкурс [b]«Українські легенди: доступно дітям»[/b]:
Наталія Бонь
Конкурс [b]«Акровірші. Українські міста»[/b]:
Любов Матузок,
Наталія Орлова,
Сергій Сокольник.
Дякуємо всім, хто надіслав свої твори, за натхнення й бажання створювати якісну літературу для маленьких українців! Чекайте на нові, ще більш цікаві конкурси від Пізнайка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592036
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 30.12.2015
Люблю тебе, стражденний рідний краю,
До сліз люблю, до болю-хрипоти!..
В любові тій приречено згораю,
Аби лише воскрес, вознісся ти!
Люблю тебе, згорьований народе,
Болію болем страдницьким твоїм...
Не прагну шани, дяки, нагороди -
Для тебе щастя-долі заповім!
Люблю тебе, величне рідне слово,
Шматоване, калічене... й святе!
Плекаю кожну краплю калинову -
Хай в серці євшан-зіллям проросте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612633
дата надходження 11.10.2015
дата закладки 25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2015
-О Гердо…
-Не треба…не варто, ранковий дощ
не змиє із вікон твої ідеальні квіти.
То просто ілюзія літа… розмитість площ...
і ми-безнадійно дорослі...
сріблясті віти
Торкаються неба…
Відверто… ти міг би, міг
розбитись на порох на схилах того узвишшя.
Імпресія смутку… безмір'я… безвір 'я… сніг
лягає так рівно…
зникає твоє обличчя
В уламках дзеркал...
Як сказати тепер тобі,
чудес не існує,ти ж вірив у них так твердо.
Прозорим мереживом лебеді по воді
(-То тільки ілюзія…
знаю, я знаю, Гердо…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630068
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 20.12.2015
[i]якщо довго вдивляєшся у безодню,
то і безодня починає вдивлятися в тебе
(за Ф.Ніцше)[/i]
давні печалі, жалі́ старі,
як усохлі дерева на цвинтарі:
гілки-стирчаки пообсіли ворони
суворі,
набундючено-відсторонені,
наче погруддя вмуровані
як шашіль,
печалі ку́льтові наші –
розточують
сухостої душі
дрібні личинки-провини –
точать до серцеви́ни…
…у безтурботному лузі,
у горбочку-крото́вині,
заховала жменю розбитих ілюзій,
напровесні
посадила кущик холодної м`яти –
на горбочку-кротовині –
і тобі, й мені
при нагоді щоб за́тишно споминати…
пташка яка
випадково крилом торкне,
м`ята спомином свіжим війне:
перед осінніми вічними зливами –
були ж ми
сонячними і щасливими…
…куди вдивляється пильно душа –
така її ноша…
18.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629563
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 18.12.2015
Життя між нами ставить знов зага́ти...
(Любов для нас у списку заборон?!)
Не озлоблю́ся - (вмію вже прощати,
коли штовхають душу на бетон).
Затерті кадри із німої сцени...
Слова принишкли... тихо: ні-те-лень...
Мовчу і я. (Ти сонцем був для мене,
проміння віри висипа́в зі жмень.)
Дарма просити санкції на зустріч
Там, де свавілля дозвільни́х систем,
Де замість неба - стеля. Сонце - люстра...
А, може, ми це все переростем?
До напівщастя ближче напівкро́ку?
Розпорем шов непрохідних доріг?
Та... не пройти... бо мури зависокі,
І невила́зний, і слизький поріг!
Хто нас за душі так тримає міцно,
не відпускає? - будні? час? гуртом?
Без тебе світ - нудне, сліпе каліцтво,
(Сміюся-плачу) - никну від утом,
то знов німію, стиснута в лещата...
Але прощаю, стерши файли злоб...
Якби ще й серце вміло забувати,
То і душі так гірко не було б.
26.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624360
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 18.12.2015
Горобці влаштували аншлаг за вікном: (грає Ліста,
вимузичує вправно в кімнаті русяве дівча)-
[i]...ти живеш у мені,
мов у стінах захмарного міста,
ти гориш у мені,
як жива, непогасна свіча...[/i]
А схвильоване серце підспівує (ноти тут зайві)
неймовірне "кохаю!!!" для Нього - у сотню октав-
[i]..ти знайдеш
мої очі (твої вже)- в небесному сяйві,
ти відчуєш мене
у шовковому дотику трав...[/i]
У гірського мольфара навчилась Вона вигравати
Білих лілій піано і форте бордових гвоздик -
[i]... ти - моря у мені,
нездоланно високі Карпати...[/i]
(І насправді це ТИ найвправніший для Неї з музи́к!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626936
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 18.12.2015
На долоні вікна подарунком лежить табакерка.
Обережно знімаю намерзлу обгортку зі скла –
Бачу, мов намальоване пензлем на аркуші, небо
І маленьке містечко із білої глини. Зима.
Порцелянові люди. До глянцю натерті дороги.
Паперовою стружкою сніг замітає сліди.
Знаю: десь є пружина, яка іменується Богом
І призводить до руху із білої глини світи.
Порцелянові дзвони розгойдують музику вітру –
У полив'янім серці пташиною пісня дзвенить.
В табакерці містечку не можна без віри у диво.
Над будинками з глини – мальована пензлем блакить….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628165
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 13.12.2015
Моя ти земле, рідна і свята,
Де вітру спів, народжений в пшениці,
І серця сум забутої вдовиці
До сонця разом з жайвором зліта.
Моя ти земле, в вишивках полів,
Чергуються де рута, синь і злото,
Із журавлями в вільному польоті
І з цнотою несходжених боліт.
Моя ти земле, з долею верби,
Снігам що підставляє голі віти,
Яку не залишає в тиші вітер,
Як символ материнської журби.
Моя ти земле, в росяних стежках,
Із голосними диво-солов’ями,
Одна-єдина, як буває мама,
Моєму серцю рідна і близька.
11.12.2015.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628172
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 13.12.2015
Рядки про неї – ніби перший сніг
піднесено-діткливі, чисто-білі
які суцвіттям паперових лілій,
притрушували судженим нічліг.
Іх пошморгом хурделиці здіймуть
і всує розпорошать, зледенілих,
іще близьких – та вже подаленілих,
що віри вже наївної не ймуть.
Дарма судомно ловиш нальоту,
не вистачить і божої напруги -
щоб перший сніг колись упав удруге
на цю суворочолу німоту.
Як врешті віднуртує, відболить
і в пам'яті уляжеться, замшілій,
рядки, як перший сніг , молочно-білі
згадаєш ти – і свічка затремтить.
15.11.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625594
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 02.12.2015
[img]http://i.imgur.com/S32Th.jpg?6434[/img]
Те відчуття неймовірне, коли ти, як ніж
Теплий у грудку м’якого вершкового масла,
Входиш в ранковий, снігами розпатланий ліс,
Шерехом будиш принишкле між вітами птаство…
Бритвами крил розітнувши верхівки модрин,
Зграя криклива злітає і плавить світанок.
Проз лапи хвої, немов у шпаринки гардин,
Ранок просіює інею світлий серпанок.
Те відчуття неймовірне, коли ти стаєш –
Стержнем бурульки вбиваєшся в білу бавовну!..
Ніби стираєш невидимі лінії меж,
Хрускотом наче порушуєш тишу безмовну…
Подихом теплим, як факел, у небо димиш,
Свіжістю клітку грудну заливаєш до краю!..
А з рукава твого м’ятні цілунки зими
сиплються,
сиплються,
сиплються і…
завмирають…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625087
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 30.11.2015
Накинь мені осені шалик на плечі худенькі,
Бо зимно надворі й дерева зронили печаль:
Мене виглядає давно вже родина опеньків,
І глід розпашілий із ягід заварює чай.
Я входжу до лісу – у золото прибрана гостя –
- Сороко, добридень! Потиснути дайте крило!
Ви хочете шалик? У тренді, говорите, осінь?
То я подарую Вам з легкістю, пані, його!
А я? До весни недалечко, шість місяців ходу!
А Вас, як убралися пишно, тепер не впізнать!
…Злетіла жар-птахом колись чорно-біла сорока –
І ліс запалила… промінням останніх багать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606441
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 13.09.2015
Хвилинами поруч з тобою снують перехожі,
одягнуті в серпень… і в спеку… і вище колін…
Малесенька сукня в горошок пробігла… так схожа
на ту… з зовсім іншого дивного часу…
Коли
рішуче–сміливо дивився в пісочне майбутнє…
Коли задихався від зим… від питань… від краси…
І білий горошок на диво сидів самобутньо
на плечах її порцелянових…
Та навскоси
летіло з дощами усе ваше спільно–можливе…
Своє…
І тому не потрібне тобі…
Серед днів
щось зовсім інакше здавалося першоважливим
і без будь–якого відношення до почуттів…
…В своїй недосяжності схоже, мабуть, на веселку –
прожите роками, загублене поміж епох
велике минуле, одягнене в сукню маленьку
з тоненького сірого ситцю у білий горох…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599061
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 11.08.2015
А травень урвався, як уривається вічність.
Завісу спустили – овації зайві, повір, –
За завісою хлопець – помер асфіксією січня, –
Та ще досі ніхто не візьметься забрати з петлі.
Я казав, що овації зайві, та, чуєш, лунають;
То так люд аплодує за виступ прекрасний до трему.
Антракт за виставою – хлопця усе не знімають,
Все висить, мов доводить усім свою теорему
життя, що так і не стала йому аксіомою,
А в кінці ледь не перетворилася на гіпотезу.
Його біле чоло керувалось завжди свідомістю,
А, можливо, потрібно було – мозочко́м й гіпофізом.
Його руки пахнули хлібом і мокротинням,
Сифілітиками-бомжами і їх бездомними кицьками,
Його плечі несли на собі лиш чуже каміння,
Його погляд вбирав і вбивав сотні й тисячі лиць, а ми
так арктично, так холоднокровно спускаєм завісу:
Жоден м'яз не здригнеться, все піде, немов по маслу.
Все іде по спіралі, все крутиться навколо вісі:
Натовп стоячи плескає, скандує пафосні гасла.
А хлопчина з чолом Піфагора – геть захололий.
Нікому немає діла пощо і за́ що так.
Завісу спустили чужим, незворушним болем.
Ніхто не помітить, як він ворушиться в зашморгу.
6.5.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598480
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015
Тут вироби, наче із пісні, –
Дива рукотворні, дзвінкі.
І гончарній столиці, Опішні,
У захваті мовкнуть віки.
Горнятка, полумиски, глечик,
Тарелі, свисточки, чашки
Дорослих чарують, малечу,
Ідуть до сердець навпрошки.
Звичайне, а ніби казкове,
З гончарного круга зліта.
Запліднена колосково
У глині любов, доброта.
Як виріб засяє в поливі,
Отримавши гарт у вогні,
Дороги проляжуть щасливі
Для нього в моїй стороні
15.07.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596641
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015
Вистачить розуму не залишати речі,
Поки вода не зійде, щоби торкатись коліна,
Чого вартує любов, якщо не втіхи та зречень,
Смерть – це життя, в якім забракло терпіння.
Дивлячись як ніч рухається її тілом, сягає шиї,
Торкає до вилиць, цілує її у скроню,
Навіть ніжністю можна тебе знесилити,
Щоб потім наповнити новим ще пекучішим болем.
Щоб ти відчувала як сонце сідає у твої груди,
Як він вилизує літо з твоєї шкіри,
Стільки полум’я у твоїм волоссі рудім,
Стільки нового у твоїх зіницях сірих.
Стільки повинності у твоїх ескападах денних,
І стільки люті у твоєму спокої твердім,
Що кожне із двох понівечених передсердь,
Бється для того, щоб залишитись єдиним
У серці.
Потім підеш, забравши щітку і туфлі,
Несучи у руках втому, у голові кулю,
Стоятиме літо, гудітиме в мізках сутінь,
Пам'ять – це фюжн у стилі Кейко
Мацуї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594594
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 19.07.2015
сл. І . Гентоша
музика - alfa
оранжування - О. Первова -Рошка
вокал - О. Атодирес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593295
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015