Пряный ветер сел на крышу,
Разбудил ночную тишь,
Я спокоен, чётко слышу –
Спит мой маленький малыш.
За окном кружится лето,
Птицы вольные поют,
Воздух тёплый и согретый
Создаёт в семье уют.
На душе спокойно, тихо,
Счастье чувствую сполна,
И ко мне прижавшись лихо,
Дремлет милая жена.
И сквозь сладкие мечтанья
Снова вслушиваюсь в тишь –
Слышать хочется дыханье,
Как прекрасно спит малыш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459607
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 16.05.2020
За окнами не то, под окнами не те -
Последний свой приют ты распознал не сразу.
Пылится и молчит мужчина на кресте,
Рождаются стихи, плодятся метастазы.
Но ты слывёшь бойцом. Ты всякой битве рад.
Финальная резня в одну палату сжалась.
Дежурный секундант, напяливший халат,
Приносит провиант, наркотики и жалость.
Не всё ещё успел, не всё ещё сказал...
И копятся слова в ослабленной гортани,
Пока последний друг таращится в глаза
И думает о том, когда тебя не станет.
Ты знаешь, каждый вдох - дорога на убой.
И как тут ни борись, твоя борьба отпета.
Итоговой строкой склонились над тобой
Последняя болезнь, последняя победа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712433
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Ця ніч вже сивіла. І ранок з-під вій усміхався,
А я ще збирала у жмені дарунки весни.
В обіймах тримала твій образ, щоб він не боявся
Прийти в мої сни…
В незайманій тиші по вікнах малює світанок
Рожеву заграву, де сонце встає в таїні.
І сонця шматочок промінням упав на мій ґанок –
Невже це мені..?
Впиваюсь небесним дарунком, розпростую крила.
Я вільна! – відлунює вітер поміж верховіть.
Піймай, коли любиш – і пташкою ввись полетіла
В якесь із століть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707477
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Колись любив я зиму... Часу плин...
І вдома... І у тих краях далеких,
Де в небі, мов до вирію лелеки,
Тюльпани чорні душами пливли...
Колись любив я зиму... Не тепер...
Той шинозгар... І кров, що пролилася
І на снігу корою запеклася...
І смуток, що у вічності завмер...
І душі, що неначе голуби,
Злетіли в небо до порогу Раю...
Любив раніше зиму... Не сприймаю
Її тепер... Ні. Вже не полюбить.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116121411278
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706589
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Знов небо твоїми очима сумує.
Від холоду – чай лиш єдине спасіння…
Чому ніч без тебе не мрії пильнує,
А плаче пожовклим ліхтарним промінням?
Підсолюють сльози жевріння самотнє
Щербатого місяця, гуснуть тумани
І навіть, здається, будинки добротні
Погорбились, зщулились, мов дідугани.
Ну от хоч би вітер постукав у шибку –
Останній романтик, шепнув про кохання.
Ба ні! Тільки рами віконні так хрипко
Зітхають, то бавляться знов у мовчання.
А небо сумує очима твоїми
Ці погляди п’ю і ніяк не нап’юся…
Скажи, ну чому ночі й дні-пілігрими
Без тебе тривкими роками здаються?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635356
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 14.12.2016
Не слабостью дополненный этюд
На этот раз казался завершенным.
Он видел, как его года идут,
А с ними неслучившиеся жены.
Тяжелый снег, подтаявший к весне,
Сползал по крыше неродного дома.
Нетрудно быть с собой наедине,
Когда и мысль принадлежит другому.
В такие дни все лезвия остры,
Как память о давно погибшей вере -
И стоны неокрепшей детворы
Текут из перерезанных артерий
На белый снег.
В груди не слышен стук,
Молчит его раздвоенное эго.
И он не знает тяжести вокруг
Теперь уже не тающего снега.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647029
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 06.03.2016
Вечір надворі, зорі на небі,
діткам малесеньким спаточки треба.
Пий молочко і піжаму вдягай,
в ліжечко хутко, дитино, лягай.
Я розповім тобі, зайчику, казку
про неслухняну малу черепашку,
що в Черепашії з мамою жИла,
сонечко, друзів,пісочок любила.
Ранком вставала і бігла до річки
гратися з друзями біля водички.
Було так весело, радісно їм!
Мама покличе обідати в дім.
Всі поїдять,тоді - гайда купатись...
Мама ж любила про них піклуватись.
Їм випікала смачні пиріжки,
грала на скрипці, читала книжки.
Поки гуляли - дивилась в віконце.
Ну, а сама, поки сяяло сонце,
бігала... поралась все у будинку,
сяде спочити всього на хвилинку,
й знову вечерю піде готувати,
щоби дитятко своє годувати.
Але одного весняного ранку
дощик раптово з'явився на ганку.
Хмари кудлаті по небу кружляли,
сірою ковдрою все застеляли.
Лиш Черепашка розплющила очі:
- Хочу до друзів! На річку я хочу!
Гратися хочу! Збирать камінці!
- Квітонько, дощик іде на ріці.
Бачиш, на дворі вітри і негода.
Підеш гуляти, як буде нагода.
І Черепашка тихенько зітхнула,
дивна нудьга її враз огорнула.
Ходить за мамою в кожен куточок.
- Мамо, дай піци великий шматочок!
- Мамо, зроби мені кружечку кави!
- Мамо, нудьгую... Мені не цікаво.
- Мамо, вдягни мені плаття зелене!
- Мамо, дивися, он скалка у мене!
Мама, по-троху, стає дратівлива,
бо для матусь - чи то сонце, чи злива,
в домі багато-багато роботи,
завжди якісь нескінченні турботи.
То витирала в кутку павутину, -
мало не впала на свою дитину,
бо Черепашка погратись хотіла
й мамі під крісло вона залетіла.
Мама тарілки і чашечки мила,
а Черепашка окропу долила.
Тільки матуся сваритись почала, -
з рук Черепашки тарілка упала.
А Черепашка:
-Я!... Я підмету!
і перебила ще дві на льоту.
-Досить уже, неслухняна дитино!
Йдеш у куток і стоїш там годину!
Мама малечу у кут повела,
все із підлоги тихенько змела.
Ну, а малеча образилась, звісно.
Їй у куточку так сумно і тісно.
В іншій кімнаті, де мами немає...
Там Черепашка сльозу витирає.
- Що я зробила? У чому провина? -
Не розуміє бешкетна дитина.
Раптом в вікні показавсь Черв'ячок:
- Мама поклала тебе у куток?
І Жабенятко до нього стрибнуло,
зареготало, ліниво зітхнуло.
- Що, провинилась, мала Черепахо?
Ну ти й невдаха, ну ти й невдаха...
А Черепаха у мить розлютилась:
- Вам що до того, що я провинилась?
Може, в куточку ховаюсь від вас?
Дощик на дворі, гуляти не час.
- Ми там калюжу знайшли пречудову.
Гратися весело в ній, чесне слово! -
мовив завзято смішний Черв'ячок,
а жабеня прилягло на бочок:
- Ой, не піде Черепашка із нами,
бо налякалась, дурнесенька, мами.
- Ні, не боюсь... я її не боюся!
З вами в калюжі купатись навчуся!
Що скаже мама, мені все одно, -
і Черепашка полізла в вікно.
Мама, тим часом, на кухні прибрала,
торта шматочок для доні дістала.
Але, о, лихо!.. Де ділось маля?!
Їй з переляку хитнулась земля.
З лапок упав на підлогу шматок,
мама сто раз загляда у куток.
Цілий будинок оббігла довкола,
мама ще так не лякалась ніколи!
Може дитину хтось викрав із хати?
( фільмів матуся дивилась багато),
Або сама повтікала й згубилась?
Може у лісі вона заблудилась?...
А дітвора - у болоті купалась!
Жабка і далі собі реготалась,
було цікаво їй, весело дуже
спостерігати з брудної калюжі,
як Черепаха шукає малечу:
- Як це ми добре придумали втечу!
Весело з нами тобі, Черепашко?
- Весело, але... чомусь якось важко.
Не розуміло маленьке дівча:
в неї в цю мить заболіла ДУША!
Ну, а матуся помчала у ліс,
скільки лилось Черепашиних сліз!
За деревцята вона заглядає,
свою дитинку невтомно шукає.
Дятел на неї із дуба дивився:
- Хто, Черепахо, у тебе згубився?
- Донечка, пане, десь зникла моя!
- Ні, черепашок не бачив тут я.
Мама побігла далеко-далеко,
всюди чекала її небезпека.
В лісі блукають ведмеді й вовки...
Лапки її покололи голки,
бо заглядала вона в чагарник.
- Що, Черепахо, у тебе хтось зник?
Зверху, над нею, сидів чорний Крук.
- Донечка люба... ну просто з під рук.
Може її Ви десь тут зустрічали?
Може додому вернутись вмовляли?
- Ні, я не бачив, - сказав сумно птах, -
Ліс - це не місце для вас, черепах.
Далі по стежці - на звірів пастки,
тільки багнюка, кущі і гілки.
Може вона уже в домі чекає?
- Ой, я не знаю... не знаю... не знаю.
Знову помчала вона по дорозі,
горе своє призабути не взмозі.
І за хвилину... Ой, лишенько!... Мама
враз покотилася прямо у яму.
Дощик з хмаринок в траву капотів,
він зупинятись ніяк не хотів.
Хтось у калюжі купавсь безтурботно,
а Черепашка, сумна і голодна,
в небо гляділа, зітхала, тужила,
гратися зовсім не мала вже сили.
Раптом промовить:
- Матуся! Матуся...
Друзі, за неї чомусь я боюся!
І зрозуміла - погано вчинила.
Мама такому її не учила.
Всіх полишила і, нумо - у ліс!
Вітер малечу на крилах відніс.
Вечір підкрався сюди непомітно,
гілля хиталося так непривітно.
Та Черепашка, неначе летіла,
Маму знайти усім серцем хотіла!
І не було ні краплиночки страху:
- Знайду матусю свою Черепаху!
Знало б маля, як було там, у ямі,
бідній, журливій, наляканій Мамі.
Як же боялася... та не за себе.
- Донечку любу знайти мені треба.
Де ж ти поділась, рідненька моя?
Як мені сумно... Стомилася я.
Дивиться з пастки вона в небеса...
В серці НАДІЯ живе, не згаса...
І, не повірила... бо, наче диво,
донечка зверху , щасливо-щасливо,
лапку до неї свою простягнула
й радісно Маму нарешті гукнула.
- Мамо, матусю, ну як ти скотилась?
- Я за тобою, рідненька, дивилась...
Доня знайшла довгу-довгу лозу,
Мама вхопилась за неї внизу.
Вгору забралась всього за хвилину
і обійняла рідненьку дитину!
І,у цю мить ,враз розвіялись хмари.
Це було диво! Немов якісь чари!
Вечір на хвильку спинився, неначе,
й їх освітило проміння гаряче!
Мама взяла черепашку на спинку,
ну, а маля розмовля беззупинку,
як Крук і Дятел вказали їй шлях.
Щастя світилось у їхніх очах.
Мамо, пробач, я була неслухняна.
- Ти ж моя радість... - промовила Мама.
Донечку гладить свою, обіймає,
пісню веселу нестримно співає!
Так от вчинила мала Черепашка.
Що ж нас навчає така дивна казка?
ТРЕБА СЛУХНЯНОМУ БУТИ ЗАВЖДИ,
ЩОБ ОМИНУТИ ТАКОЇ БІДИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578522
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 05.07.2015
я, как пес приблудный,
жмусь к забору милой.
в голове нетрезвой
ветер в проводах.
все гудит, и пусто.
источают мирру
под ладонью доски.
пахнет резеда.
оглянусь, в округе
ни души, ни света,
только в переулках
воют сквозняки.
сколько писем нежных
было без ответа?
как же мы с тобою
рядом далеки.
теплый мир в окошке.
кошка на крылечке.
сохнет на веранде
свежее белье.
на краю деревни
серебрится речка.
а за мной пустыня,
смерть, да воронье.
не нашел я счастья
вдалеке от дома,
ни в садах персидских,
ни в объятьях дев.
у двора родного,
где так все знакомо,
вскрою вены бритвой,
к жизни охладев.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591349
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 02.07.2015
Від неї так пахло сонцем,
А може вона ним була,
Тихенько сидить під віконцем
Під пісню внуча засина.
Від неї так пахло світанком
На зморшки упала сльоза,
Волосся покрилось серпанком,
Долоні покрила роса.
Від неї так пахло варенням
І хлібом, що дітям пекла,
Якимось далеким смиренням,
Минулим бабуся цвіла.
Від неї так пахло весною
На крилах носила внучат,
Леліяла діток собою
Чекала і буднів, і свят.
Від неї так пахло домом,
Бабусиним світом тепла,
Казок недочитаних томом
І щастям, яке всім дала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583351
дата надходження 24.05.2015
дата закладки 21.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2015
І
Дорога, підмітаючи перони,
трамбує дачну братію совка.
І наче заєць, їде у вагоні
одна бабуся явно не міська.
Утомленою птахою займає
офіціозне сідало своє,
і як якої бесіди немає,
то тихо носом пелену клює.
Ну ось такі у неї силуети,
які не закарбуєш у серцях.
Вона не знає, що її поети
малюють у етюдах і піснях.
ІІ
А у руці у неї пара квіток:
весною жовто-сині польові –
козодра і барвінок, ну а влітку
ромени, конюшина, деревій.
Напевне кожна щось їй означає,
та цим не заклопотаний народ.
Вона собі на сідалі куняє.
А люди їдуть! Кожен поворот
її схиляє до плеча сусіди.
А той шаліє від її краси
і думає, – [i]куди ця баба їде
у тісняві, у пікові часи?
[/i]У ній давно не добачають Жінки,
увінчаної пухом сивини...
А у очах – кульбаби і барвінки,
і каже, що у неї є сини.
Орли обоє, а один воює
за Україну. Слухає народ,
але не розуміє і не чує,
що в неї ще не ораний город.
ІІІ
Аж ось і волонтерія на часі
дозбирує воєнну данину.
Але нема охочого наразі
платити Раші за її весну.
А бабі прикро, що байдужі люди.
Виймає вузлик, дістає п'ятак.
Вона, можливо, їде у нікуди,
але зі смислом, а не просто так.
І що не заєць, хоче показати,
і що у неї не пуста сума,
вона почне квиток пропонувати:
[i]– Беріть, у кого виходу нема.
[/i]А потім у собі знайде ще сили
зійти, і помолившися Отцю,
покласти дві стеблини на могилу
якомусь невідомому бійцю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588600
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015
Я маю кілька кіндерів для тебе,
Та надцятого поверху балкон.
Велике місто, чисте небо
Влаштуєм джаз?) Є саксофон!
Є декілька платівок блюзу,
Єсенін, Бродський, культ та Бог ,
Порожні кухні, світ ілюзій.
Що ще потрібно нам на двох?!
P.S.Назва навіяна однойменним кльовим різдвяно-польським фільмом )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543253
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 20.06.2015
Я здесь, мой друг. Как пару лет назад,
Опять стоим на стыке биографий.
Как школьница неловко прячет взгляд,
Носочком продырявливая кафель,
Ты слышишь вновь поток журчащих фраз
К тебе с неутомимым интересом.
И я уже привык в который раз
Отыскивать в девчонке поэтессу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369484
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 18.06.2015
Мне для тебя не хватит голубей,
Объятий и тускнеющих закатов,
Но каждый вдох и выдох о тебе…
И о тебе так путаются даты
В отрезке между детством и «люблю»,
Что зазвенит, конечно же, в финале…
Но мой поход подобен кораблю
Дрейфующему в небольшом канале -
Не развернуться... Правда бьет под дых -
В один момент решил бы все проблемы…
Но тише, тише… И глоток воды
Меняет опостылевшую тему
На скудные гудронные пласты,
Удавку безысходно серых улиц...
И, кажется, что мир совсем застыл,
Ведь наши души так и не столкнулись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277435
дата надходження 28.08.2011
дата закладки 18.06.2015
Немногим дольше жизни в тишине
Отмерено мне вытерпеть, но всё же
Я думаю о будущей жене
И что её отсутствие дороже.
И что под грузом будничных забот
Не разглядеть чужую чашку чая
Среди моих, пока из года в год
Себе твоё отсутствие прощаю.
Пока рассвет срезает облака
И новый день собою источает,
Есть смысл дождаться вечера, пока
Мне не по ком скучать, но я скучаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480118
дата надходження 17.02.2014
дата закладки 18.06.2015
Вновь не хватит тоски, чтоб закончить строку.
Я в минувших летах нагрустился с лихвою
И теперь этот верный резерв берегу,
Чтоб однажды тоской поделиться с тобою.
Ты б узнала, зачем я бываю жесток,
Отчего безрассуден не в меру, подавлен.
Оттого ли, что близится скверный итог, -
Я так корчусь в попытках его останавли...
Но ты видишь, что я - лишь печальный игрок
Несуразной борьбы в череде поколений.
И грущу потому, что когда-то не смог
В этом теле родиться и вырасти гений.
Я не в силах, родная, тебя удивлять -
Заурядная роль с неприметной игрою.
Но, смотря на луну, недовою опять,
Чтоб однажды тоской поделиться с тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569041
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 18.06.2015
Тебе пять лет. Тебе ещё не спится.
И ты в окошко устремляешь взгляд -
Вишнёвых туч густую вереницу
Вдоль горизонта выстроил закат.
Ты точно знаешь, всё предельно просто,
А наша жизнь зависит лишь от мам,
Покуда в луже можно сделать остров,
Покуда в холодильнике зима.
И ничего не предвещает бедствий,
Но город, погружаясь в темноту,
Твоё невольно сокращает детство
С остатками заката наряду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515204
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 18.06.2015
Я рядом. Я холодною рукой прогуливаюсь между позвонками. Я - твой навек разрушенный покой, твоя коса, а ты - совсем не камень. Пускай судьба сжимается в одну тропинку от еды до унитаза. Раскаиваться? Чувствовать вину? Но я не предавал тебя ни разу....Моя любовь на блюдечке, держи. Тебе плевать. Я всё же год от года исправно обещаю миражи, но слышу от тебя одно - сво-бо-ду. Пою навзрыд - глаза твои сухи, мои - полны нехоженых парижей. Я видел, как рождаются стихи. И знал, как задыхаются они же. Прости меня, прости меня, прости...За то, что я простил тебя когда-то. За то, что жизнь твоя в моей горсти - и ничего иного мне не надо.
Всего лишь жизнь. Но ты с недавних пор такой тоской осела между нами, да и тоска расстреляна в упор остывшими осенними деньками. Любить тебя? Уж лучше бы я слёг с какой-нибудь смертельною болезнью - у этой жизни должен быть итог мрачнее, беспробудней, бесполезней. По лестнице спускается к тебе привычный ужин. Всё уже не ново - моя любовь прикована к трубе, а я к любви пожизненно прикован. Заплачешь? Не устану повторять, что всё могло бы выйти по-другому: могли бы разделять с тобой кровать, могли бы завести с тобой знакомых. Дешевле слов моих твоя слеза - мы не под стать изысканным полотнам.
И был октябрь. Я что-то нарезал. И пес мой не улегся спать голодным.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588244
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 18.06.2015
Твоя душа дощить
весняно - в перехресний листопад.
Осінньо–сіра мить
вчепилася калюжами за небо.
Туману колорит
фарбує без художницьких принад
Серцевий синій ритм
олівчика в руці моїй під себе.
Ти так радів, коли
твоє згадала дихання вві сні…
Чи в неба ти молив
прозорість дати пам’яті... на подих?...
О, як мені болить…
колючо–гострим льодом навесні…
В передостанню мить…
прощення – на прощання переходах…
Пусти мене… пусти…
віддам очима небу весь свій жаль...
Цілунок перестиг
там… зліва нижче… нижче за плечима…
Вагання пелюстки
пожухли врешті… і пустий Грааль
Я оберну в хустки…
яскраво–чорні… від своєї рими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587478
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015
И вспыхнет пламя,
Сердца гремучая смесь.
Влюблюсь без памяти,
Кармы адская месть.
Снова о любви,
Вяжутся в рифму слова.
Улыбку свою не криви,
Болит от нее голова.
Понять, что влюбился,
Не нужно много ума.
Сразу становиться ясно,
Опять хочешь в дрова.
Забыться, не помогает,
Хмеля пьянящий дурман.
Лишь себя отравляя,
С вином вяжешь роман.
Но это роман не тот,
Который хотел получить.
Конечно — идиот.
Идиота бы переучить.
Отучить умирать вечерами,
Отучить вечерами рыдать.
Научить убиваться стихами?
Стихами беззвучно кричать...
Смелости бы чудаку,
Кануть нечаянно в чай.
Выпил бы всю тоску,
Молвил бы, горе прощай.
Да только дурак — он дурак,
Что же тут говорить.
Коньяк ему подавай,
Чай не хочется пить.
А как пить этот чай,
Когда любовь, что тюрьма?
Сесть бы ночью в трамвай,
Уехать бы в никуда.
Уехать бы далеко,
Где не достанет волна.
Той кармы адская месть,
И хмельный роман от вина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563852
дата надходження 03.03.2015
дата закладки 14.06.2015
То нежное касанье рук твоих,
Я буду помнить век.
Ведь в тот момент утих весь мир,
Шумевший в голове.
И ночи я не спал как псих,
Пустив любовь в свой дом.
Один мотив звучал в ушах,
Нужна мне встреча вновь.
Чтоб повторить тот миг, тот штрих,
Я время проклинал.
Одной мечтой я жил тогда,
И к Богу я взывал.
Тоской наполнен лик мой был,
А я с душою пал.
Тобою я насыщен был,
По этому страдал...
Но вот, конец страданиям пришел,
Здесь чудо воссияло.
Я начал жить,
Когда мне весточку прислали.
В письмишке том,
Всего то пара строчек.
А главное из них,
"Жду встречи, очень, очень...".
И надо бы, все хорошо,
Но в сердце холодочек,
До тех, он, пор,
Пока не получу тебя..
Хоть маленький глоточек.
Точка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552764
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 14.06.2015