"Якщо ти знала мене,
То більше не знай".
Біди змушували древніх
Людей змінювати імена,
Бо важко називати себе
Однаково після пережитого страху.
Лінії на долонях
Теж піддаються змінам,
Двояться, як гирла річок,
Впиваються у шкіру ще виразніше,
Та не нам про це говорити.
"Я покажу тобі жах на долоні з попелом".
І знову, знову цілопалення.
Смерть завжди товаришувала з вогнем,
Та й з усіма стихіями теж.
Що було за радість,
Може стати великим горем,
Але тяжко в це вірити,
В час,
Коли ми хочемо знати все,
Та не знаємо одне одного.
Я дивувалася із твоєї несучасності,
Із тяжіння до пасеїзму,
Але розумію, нарешті розумію.
Що це все було твоїм плащем-невидимкою,
Що мертві мови ще пам'ятають
Слова любові,
Що старі книги
Ще пам'ятають тінь від істини,
Якщо вона, звісно, є.
"Якщо ти знала мене,
То більше не знай".
Я ще сама не віднайшла
Нового імені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868981
дата надходження 22.03.2020
дата закладки 28.03.2020
Що на вулицях видимо,
Згодом не буде пробачено.
Сніг ляга оберемками,
Пластами,
Ковдрами.
Землю гріє проникливо,
А вона пашіє,
Вона борсається
В тому теплі,
Породженому з холоду.
Що тобі до цього?
Ти питаєш щоразу.
Я не можу й подумати,
Не те, щоб відповісти.
Ніби лезом стесано
Всі вершки гортанної пам'яті,
Решта - глибше
Тіка
Не для того, щоб згодом
Дістати.
Помовчімо тепер.
Вечір сповнений пахощів,
Він бринить насолодою,
Літнім серпанком.
Я пробачу всі попередні
Тривоги,
Якщо знову відчую
Цю мить, якій не треба буде
Обіймів,
Щоб глянути назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844761
дата надходження 12.08.2019
дата закладки 20.08.2019
Лето,
надетое на голое тело,
незабудки глаз,
лен волос
и сладостный алый плод губ,
щекочущих мое ухо
словом
"люблю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824293
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 14.07.2019
Дыхание -
попытка одушевления ветра.
Многосерийные сны
одолевающие тусклую действительность
в поисках сюжета.
Проза быта отталкивающая чувственность.
Упрямство
продолжающее искать самородки поэзии
в пустой породе существования.
И ветер - предвестник дыхания...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827778
дата надходження 04.03.2019
дата закладки 12.03.2019
Напильником тучи
Бог старательно шлифует
неровности горизонта.
Искры летят во все стороны.
Щурятся сумерки,
выползшие из погреба
и захватившие сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826542
дата надходження 23.02.2019
дата закладки 25.02.2019
Крізь ці вічні повтори
Ми лиш бачили
Руки моря.
Схожі до тих,
Що не наважаться нас
Обійняти.
Як ми зуміли побачити їх?
Вони миготіли
На кожному кроці,
А потім усе-таки
Впали товщею снігу.
Хтось, бажаючи пробачити,
Ішов аж уздовж
Великої стіни.
Ми ж дійдемо
До долини Йосафата
І відчуємо
Тільки
Нестерпну
Фізичну втому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824944
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 11.02.2019
Як ти мовчиш.
Так звучно,
Мов постріл,
Лунає твій погляд.
Він зраджено - гостроверхий,
Не ся'гне й кута очей.
Бо за стільки
Років
Ми навчені бачити
Різними мовами:
Ти - все мертвими,
А я досі вірю живим.
Не кажи, що
Хтось, не бувши
Одвертим,
Заставля свій дух
Крижаніти.
О ні, він заслаб
І розм' як
Від щирості,
І не вийде з нього
Зробити меча.
Він стримітиме у
Чеканні
Задля себе
Лише.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824687
дата надходження 09.02.2019
дата закладки 09.02.2019
На месте телефонной будки,
из которой я звонил тебе
накануне этого века,
аккуратная тротуарная плитка.
И пустота в городе
размером с прошлое.
И не у кого больше попросить
двухкопеечную монету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819827
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 02.01.2019
Ветер носит по улицам целлофановые пакеты,
собаки истошно лают, вращая хвостами.
Реки прячутся глубоко, но иногда, под мостами
ведут себя, как поэты:
зарифмовывают стихии, словами капель
подтачивают основы,
фундаменты демократии и фундаментализма.
Становятся струйками и потоками снова,
разрушая измы любого изма.
А будущие Будды, не верящие в Иисуса
из гумуса и из гнуса тянущие к свету руки,
впадающие в старость сразу после рождения,
легко меняющие свои убеждения,
проклинают радость познания и науки.
И только стрекозы в фасетовом своем мире
ощущая катарсис в переполненной до краев мере,
счастливо умирают,
искренне веруя
в непорочные вертолеты!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818568
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 23.12.2018
Хто це був?
Хто зайшов чужинцем, ворогом
Роздоріжним.
Не спочити, не зімкнути очей,
А скоро світанок.
Ніч нуртує геть, як і ти.
Несподівано, доленосно,
На віки віків.
Головного слова не вимовлю.
Ще не знаю, чий ти посланець,
Бо Він для мене - осередок спокою,
А ти нагадуєш старозавітного пророка.
Як всі тобі подібні, хочеш,
Щоби Бог старів,
А для мене Він молодіє.
Прямолінійний, у чорноті досвіду
Не вмирає Той,
Хто був ще до тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800402
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 23.07.2018
Лічимо дні гірчиною.
Так вони пам’ятаються,
А, розніжені в нетривкій насолоді,
Розвіюються,
Мов ранковий туман.
Як надкушений мигдаль,
Терпне моя пам’ять.
І нема протидії,
Коли спалах моментом
Просочує кожну клітину.
«Перетвори це на метафору».
Я й перетворила.
Так з твоєї загибелі
Виникла зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794392
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 07.06.2018
Крихти сумнівів падають на долівку.
Земля стала дзеркалом,
А небо – пухким чорноземом.
Ці очевидні зміщення
Не впливають так,
Як впливаєш Ти.
Переливами, миготіннями
Сонячних променів,
Що лоскочуть променисті
Тіла,
Я досягаю тієї досі примарної невагомості
Разом з тобою.
Тільки не дивися
На це «зненацька-щастя»
Через тьмяне скло,
Бо тьмяне дисонує
Тут,
Тож просочуй себе світлом.
Ми ще й досі лишилися
Дітьми,
Що бояться темряви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789896
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 02.05.2018
Думки обліплюють голову,
Мов надокучливі мухи,
Проте я не солодка:
Від надмірної гіркоти
Втрачаю те, що здобула.
Та згадую, надто часто згадую,
Але вже без відчуттів.
Бувають люди, після яких
Лишається відчуття
Пережитої війни.
Вдячність злягається з жахом,
І я зву це теперішнім.
А якими були ми?
Чи є наш прообраз
У матеріальному світі?
Нещодавно cпіткнулася об допис
Про японську гравюру
Із зображенням жінки,
Яка відрізає частину кімоно,
Щоб не розбудити кота,
Що спав там.
Хто з нас та жінка?
Хто кіт?
Хто цупке кімоно?
Та кожен був тонким ножем,
Що відітнув частину.
А кіт усе одно прокинувся
Від звуку відрізання тканини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783046
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 19.03.2018
я севший на мель
капитан твоего корабля
проплыв столько миль
я ни разу не видел
мо́ря
лишь звёздную пыль
покрывающую меня
вокруг и внутри
бесконечно
пустого
поля
ты все что осталось
на память
в моих глазах
безжизненность точки
на карте живых
кристаллов
где все кто исчез
освещают кромешный мрак
и сердце мое
только света их вечно
мало
мне кажется мир уменьшился
без тебя
существенно выросла плотность
душевной боли
я медленно тонущий в ночь
капитан корабля
ты звёздная пыль
в бесконечно глубоком
море.
*фоновая композиция –
Ison «RedShift»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JkWMnad72bk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777670
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 16.03.2018
у меня от тебя лишь молчание стен
и усталость
средь усталых людей
в их потоке усталом
плывешь
от меня у тебя ничего
для себя не осталось
и мой след в твоем шаге
исчез да и был ли
похож
слишком честно играя
себя
в частном цирке уродов
очень часто приходится первой
за это платить
ты устала
в других ошибаться
прогнозах погоды
как и верить
безумию сбывшейся правды
в своих
ты устала без сна
просыпаться
и с чувством тревоги
всё свыкаешься с телом
включившим бездушный
режим
я к себе привыкаю один
словно пьющий помногу
и не против заснуть
чтоб однажды проснуться
живым
но весь город как будто обросший
избыточным лесом
механических душ
пришивающий к людям
людей
где всегда среди всех очень холодно
и если честно
я когда-то тут умер
и жив теперь только
на треть.
*фоновая композиция –
Oathbreaker
«Stay Here / Accroche-Moi»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7VDoEXTo3v8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782479
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 16.03.2018
Порожнеча лікує,
Вона наголошує
На своєму.
Це настільки інтенсивна
Терапія,
Що згодом
Не захочеш хотіти.
Й усі земні ошаління
Осідають пилом
Минулих років.
Ти заплющуєш очі,
Бачиш первісний краєвид.
Так, ця місцина
Обрала тебе недарма.
А що натомість даси ти?
Земля обережна,
Та вимоглива.
Як би ти не бігав,
Як би не прагнув обіймів,
Знай, що вони розімкнуться.
Все припиниться водночас.
Пам’ять вирушає
В свій кривавий забіг,
Щоби програти цю битву.
Згадка про більше
Не сподіється
Зустрічі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780505
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 08.03.2018
Одна песчинка
вдруг осознала свое величие,
разглядывая свою тень
на закате.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766940
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 29.12.2017
Чиї голоси ми успадкуємо потім?
Твій буде грізним,
Явленим спересердя,
Та дотичним до всього.
В його серці вміститься
Гул океану
Й крики вуличних сутичок
Десь зі сходу.
Від тебе відірветься
Наліпка заходу,
Наче хвіст на лінійці
Еволюцій.
Мій голос
Знову може
Бути жіночим.
Я готова розказувати
Ним, як все було,
Доки пам'ять не забрала
Моїх щоденників,
А осінь не спалила їх,
Зодягнувши шати заздрощів.
Тож сиджу в облозі зими.
Починаю звикати
До ранішніх сутінків.
Здається, ці місяці
Подовжують самі себе,
Тягнуться заволокою
З натужних снів
І спогадів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767804
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
Сніг зберіг цей час,
Натомість осінь стала Мідасом,
Укаменувала золотом усе,
Навіть мій відчай.
Він застиг сталактитом болю,
Ставши
Прихистком для віршів.
Але ти відчуй це
Посланням із солі.
Більше нічим присипати
Рани,
Більше нічого додати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755338
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Холод цупкий, мов дамаскин,
Кусючий, мов вітряний порух,
Все це зміщує моє тіло, та не душу,
Її подорожі відтепер – тільки в піснях,
Вони розливаються морями споминів,
Щоденниковими віршами,
Де хтось закодовує сором’язливі
Зізнання.
Пустка стала отвором, карафою,
Скло тріскається,
Й звідти струменить
Згадка про можливість смерті.
В час любові й сподівань
Ми так і не навчилися нею керувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737688
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 14.06.2017
Йому все здавалось: варто ввійти в кімнату –
І там вона буде, бажана, тривка, гаряча,
Зі стогоном рветься назустріч – але кімната
Завжди виявлялась порожня.
Ночами спати
Було нестерпимо боляче: сітка ліжка
Пекла його груди, лишала на них стигмати,
Писала на мові шрамів його кохання,
Історію, що не можна було забути,
Історію, що не можна було згадати –
А тільки відчути, уп’явшись очима в стелю
І ставши рікою, якою її щоночі
Від нього везли вдалечінь мовчазні Безликі.
О Евридіко, ти почала зникати,
Відколи з’явилась, відколи себе відчула,
Відколи побачила в дзеркалі довгі вії,
Відколи намацала пальцями сині пасма.
О Евридіко, я думав, тебе врятую,
Та ти попрощалась зі мною, лише зустрівши,
Та ти попрощалась зі мною задовго до втечі,
Щоб я не подумав, що то була випадковість…
О Евридіко, а як я боявся правди!
Я і тепер лякаюся спати щоночі,
Бо знаю – у шибці примаряться твої очі,
Бо знаю – нарухаю пальцями твої стегна…
Холодний світанок проколе міхур бажання
І випустить сік із моїх наркотичних марень,
О Евридіко, на що ж ти мене лишила?
О Евридіко, куди ж утекти від світла?
Куди заховати в струни твоє волосся,
Куди потопити сонце – нехай не сходить?!
О, Евридіко…
21.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730174
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
Ти тільки спи,
Бог дав нам ніч
Для любові й відтинання глузду,
Й у келих той обопільний
Хтось уливає трунок
Післядощових трав.
Пригадай, як зоріє
Природа, вмита кров’ю небес.
Пригадай, як гарчав
Обережною піснею потяг у далині.
Та воістину все дуже близько,
Все серединно,
Все заглиблено,
Причаровано змістом.
Як жила я, привиддям
Уражена?
Як була я, не бувши
Навіть у свідомості
Своїй?
Хто приніс мені спокій,
Наснажений шалом,
Хто таїною мене розбудив?
Хто поклав моє тіло
До сяйва місяця?
Так приймала я хрещення.
Хто годував мене цілунком
Рясним?
То було перше причастя.
Хто тричі вкидав мої зізнання
У ріку забуття?
То прощання було.
Здійсненим стало задля’
Воскресінь.
Може, себе не впізнаю,
Та тебе бачу
Туманною веретою на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667082
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 21.05.2016
Подборка моих переводов с английского на русский из творчества Джозефа Фазано.
Татуировка
Всю ночь я слушал голос мертвого музыканта
из города Мемфис,Теннесси, однажды оказавшегося на ступеньках моего дома
с гвоздиками за каждым ухом и показавшего мне свою входную рану,
что вибрировала над глазом будто улей; он убеждал меня, что
голос Христа это лишь тенор всех рабов, забывших, каково это быть
нашими отцами, а затем он рассказал как видел свою семью,
выносившую жеребенка из дома, когда тот горел в летнюю ночь поблизости
Миссисипи, и я был готов слушать дальше.
Мне всегда хотелось забраться вглубь его голоса и нарисовать там богиню охоты,
так, как это, должно быть, делало племя, из которого я произошел. Я всегда мечтал
заснуть с гвоздями Христа во рту, облизывать их, какое бы слово
он из них не извлек, а затем похоронить их вместе с прядью его небесных волос
в неподвижном саду; я всегда мечтал съесть тот плод снова.
Но в эту ночь я хочу лишь сползти туда с тобой, брат,
в воду, ведь все это время я слушаю твой голос, и вся его
желтая саранча просеивается сквозь деревья, посаженные моими руками,
мною одним, в этих полях. Ведь я был тем, кто убрал те цветы
с твоих ушей, положив их на деревянный стол. Ведь я помню
как ты поместил ту реку в свое горло будто точильный камень, и упал,
и вода смыла слово, которое ты нес на своих плечах,
не желая его.
Мертвые
Вот они. Сидят в своих старых комнатах,
сжимая мягкие ездовые перчатки октября.
Ветер лежит раскрытым позади них, будто страницы
Евангелия за которыми они не смогут последовать.
Они исчерпали друг друга.
Они стерли свои золотые кольца
об нежность, когда луна затапливает их прихожие
их подошвы отшаркивают ее прочь
за пороги.
Они темнеющие пастбища, они преемники чего-то другого.
Послушай: ты должен отдать их
зиме. Ты просыпаешься и имя источника света
разбито на осколки. Ты молвишь, и пробуждение
кажется все более диким, ветер
это мелодия катастрофы
играющая саму себя до самого завершения.Вино
взвешивается в бутылках, откупоривается, но никто
к нему не поворачивается. Послушай: этот час
последний час. Ты должен выйти и пройти сквозь бесплодие
и нерешительность. Ты должен слечь посреди оркестра зимы.
Ты должен научиться быть пропетым до единой ноты так,
как того хочет ветер: не целиком, не слишком тихо,не воскреснув,не исповедавшись,
не долго.
Кода
Теперь я вижу как мой отец разворачивается и уходит
к пастбищам, где пасутся его лошади.
В одиночестве он опускает руки
дрейфовать в глубине аккордов их тел,
он вслушиваетя в эту музыку, закрыв свои слепые глаза.
Ветер пробирается из сада
в его темные сапоги,
придерживая за плечо в трудное для него время.
Теперь же он слушает, чтобы начать.
Теперь же он лежит
среди сухожилий,
спрашивая, будто он еще мальчик, где же его песня.
Но он знает, знает, знает.
он знает,
пока скачет с ним любовь,
это песня земли; дико
скакать на ее стременах
в другой мир. В другой мир. В этот.
Начало
Наконец крапивники свили себе гнездо
во впадинах
его арок, в доме
который не имеет продолжения. Что за дикая сила
пришла найти его, наш грустный,
непричащенный отец, чьи руки
не могли вынести труда, ковылял к окнам
приподнять свою увядающую
речь, будто ил
из его рек, будто кулаки, сжавшие
пустую уздечку, в молитве
которую он проговаривал-ради порядка,
ради таинства, как в тот день, когда
не притронулся к своим жеребцам. Всю осень
я проклинал часы, когда его тело несли
сквозь все те комнаты,
В которых болезнь его сузила, помещения
где он стоял на коленях, и я клялся
что ему не уподоблюсь. Но сегодня среди
обнаженного опустошения я склонился
пред его водами, и ощутил как тело дрейфует
сквозь тени
моего тела, сквозь пирамиды камней
древних погребальных костров, сквозь
изгибающиеся складки подорожника. Будто
тишина, что осталась после семьи, будто ржавчина прошедшая
по ее голосам. В поцелуе склонилась она перед зимой,
расписавшей мне плечи,
и вдыхает запах
моих соленых волос. Я знал,
что она так и не явится мне. Но скажи
прямо сейчас, прошептал я, стоя между этими водами
и этим огнем, между этим отдыхом
И мирским трудом, как
мне быть нужным, ты скажешь мне,
куда мне идти? И внезапным чудом
нечто преисполненное любви
тихо прошептало за моей спиной
Нет, нет, нет.
Октябрь
Это время года, когда ягнята начинают
умирать, когда мальчик в рубашке в красно-синюю
клетку сползает ночью на запястьях и коленях вниз
в болотные земли и наносит пемзой крест
на их лбах, зачитывая им церковный гимн,
будто пылающий корабль, наполненный грузом созревших плодов,
ведь утром он должен будет убить их.
Ведь утром он проснется и найдет своего отца
стоящим в коридоре будто лошадь, держащая в зубах светильник
и он должен будет переправиться вброд через реку, неся в руках
одну лишь тишину, и он причинит им вред. Ведь каждый год
я наблюдаю, как он стоит на пороге сезона и начинает
их созывать, держать в руках разрушенные тела мертвых
с одним лишь тусклым аккордом пламени меж их губами
и прикасаться к ним, прикасаться к ним
и быть с ними, прикасаться к ним,
и петь с ними, как ребенок
прикасается ко всему, рукой своего убийцы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518493
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 15.04.2015
теряя из виду стены проплывая сквозь волны
оказываешься за пределами того
что вырабатывает гормон счастья
и боль существует сама по себе
независимо от слов которые не более чем
вибрации воспоминаний о далеких предках тишины
динозаврах
последней осязаемой почвы
за которой не отыскать ни холода
ни последнего сна любви
мир изнутри есть сплетение вен и проводов
будь то мотоцикл здание книга
на тех улицах много огней
обдающих дыханием тупика
мигающие как звезды гранеными сердцами абстракций
чей мир прекрасен
хотя ему порой не хватает человеческого вопреки
той открытости что стоила нам жизни
когда дышишь слишком часто
чтобы говорить
и ныряешь слишком глубоко
чтобы дышать
страдающие от измен памяти
и врастающие в пустоту как в любовь
благодаря ее абсолютности
сбрасывая кожу перед тем
как душа будет вновь расформирована и разжалована
в солдаты
проходя те стадии преображения
уже без нас
красота где отсутствие не ищет
своего присутствия
но когда ты глядишь в меня одиночеством
я вижу твое лицо
и в темной неподвижной паутине проводов
усеянных далекими огнями
пробивается
зеленый росток вопреки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574216
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.04.2015