Шостацька Людмила: Вибране

Білоозерянська Чайка

Світ мого кохання (канцона. )

[i]Ти  для  мене  –  небо  волошкове,
трави,  що  схилились  до  стежини,
нерозквітлі  хмари  в  стиглім  житі,
що  ведуть  замріяну  розмову.[/i]

Наше  щастя  буде  голубіти
ароматом  затишної  днини
і  медовим  квітом  конюшини,
запашним,  небесно-полиновим.

[i]Шлях  в  блакиті  стелиться  піснями  –
з  небокраєм  злився  чебрецями.
світ  мого  кохання  –  квітне  знову.[/i]

У  повітрі  над  житами  гусне
Волошково-неозорий  усміх…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894060
дата надходження 05.11.2020
дата закладки 14.11.2020

Білоозерянська Чайка

Нектар

Нектар  зі  скрипки  музикою  стік,
Йшов  втомленими,  як  і  ми,  снігами,
Залишив  в  неповторних  серцю  гамах
густе  тепло,  що  не  забути  вік.

У  край  бажань,  що  так  і  не  збулись,
Знайома  скрипка  голосом  покличе.
У  музиці  замріяно-величній
знов  оживає  приспане  «колись»…

У  нотах  –  ту́га  й  невимовний  жаль  –
Смичок  зайшовся  в  емоційнім  русі.
За  кожною  струною  –  біль  тягнувся  –
шкодує  все  
                                   за  втраченим    
                                                                         скрипаль…

Сум  викликав  одну  із  тих  примар,
що  кожен  заховав  під  вічні  ґрати  –
тепер  його  у  нас  не  відібрати.
…  Стікає  почуттів  п'янкий  нектар  .

(Іллюстрація  -  інтернет.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894742
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 14.11.2020

Білоозерянська Чайка

Скит

[i]В  ретельно  захованім  власному  світі
Шукаю  думки,  що  могли  б  відповісти,
Чом  скит  наш  тримає  в  собі  особисте
І  як  зруйнувати  його,  зупинити?[/i]

От…  знову  спиняла…  та  спроби  –  невдалі,
Немов  в  дзеркалах  бачу  знову  життя  те  –
Засуджене,  знищене  –  ніби  затяте
Кохання  блукає  в  моїм  Задзеркаллі…

[i]У  закутку  серця  –  уламки  колючі,
Знов  скит  наш  плюндрують,  немов  криголами,
І  б’ється  на  друзки  воно  дзеркалами,
І  в  кожному  –  залишок  нас  неминуче…[/i]

В  ретельно  захованій  правді  –  у  фальші,
Відлуння  дзеркал  зрозуміє  причину  –
Два  серця  в  коханні,  немов  в  павутині,
Щільніша  вона,  як  стаємо  ми  старше…
[i]
Сумне  Задзеркалля…  Уламки-магніти…
У  закутку  серця,  у  власному  скиті…
Воно  –  нездоланне,  його  не  спинити  –
Самотнє  кохання  в  суворому  світі…[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889552
дата надходження 23.09.2020
дата закладки 14.11.2020

Білоозерянська Чайка

Біла рукавичка

[i]Осінній  бал  в  розкішному  палаці,
Твоя  рука  у  білій  рукавичці,
Шляхетність  рухів,  виправка  –козацькі,
А  очі  –  мов  смарагди  у  петлицях…
Рубіни  з  діамантами  срібляться  –
Здається  нам,  що  вальс  цей  просто  сниться…[/i]

Такого  танцюриста  –  пошукати:
Пишаєшся  на  ба́лах-маскарадах.
Безжальний  час…  і  танець  став  згасати,
Не  тішить  серце  музика  і  свято.
Манірно  посміхаються  дівчата  –
Моя  ж  душа  –  у  тузі,  ніби  пада…

[i]Прийти  до  тями,  зніченій,  удасться
В  саду  розкішнім,  від  людей  подалі.
Та  біла  рукавичка  на  зап’ясті
В  чуття  покличе,  досі  небувалі,
І  подарує  нам  безмежне  щастя
Під  Ґречний  вальс  на  українськім  балі…[/i]

(Секстина.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890824
дата надходження 05.10.2020
дата закладки 14.11.2020

Виктория - Р

Ти єдине моє кохання!

Ти  єдине  моє  кохання!

Я  кохаю  тебе  відчайдушно,
Почуттями  палаю  враз...
Хоч  не  спека,а  якось  душно,
Коли  я  уявляю  нас....

Коли  ніч  за  вікном  крадеться,
В  небі  місяць,мов  клаптик  плюшу...
Ти  довіку  в  моєму  серці,
Ти  лягаєш  мені  на  душу...

Засинаю  тоді  охоче,
Ти  у  снах  моїх,  аж  до  рання...
Я  до  тебе  щоразу  хочу,
Ти  єдине  моє  кохання!
14  02  2020
Вікторія  Г(Р)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873913
дата надходження 29.04.2020
дата закладки 30.04.2020

Олеся Лісова

Відігрій мою душу

О,  весно,  відігрій  мою  душу,
Хай  проміння  накриє  печалі,
Бо  сама  я  цей  камінь  не  зрушу
Щоб  віднести  його  у  провалля.

Дай  мені  ще  тепла  хоч  краплинку:
Для  молитви  сердечної  треба,
Щоб  не  криком  минулому  в  спину,
А  словами  прощення  у  небо.

Знов  душа  відчинила  б  віконце,
У  світанок  злетіли  би  круки.
У  жовтенькому  платтячку  сонця
Йшла  б  з  любов’ю  у  літо  за  руки.



Фото  з  інтернету

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873494
дата надходження 26.04.2020
дата закладки 28.04.2020

Олекса Удайко

ОСВЯЧЕНІ ЛЮБОВ'Ю

                 [i]Весна  і    мрії...
                 Під  чарівну  музику
                 Поля  Моріа.
                 [кликніть  -  замилуєтесь][/i]
[youtube]https://youtu.be/I63zxA0Sce8[/youtube]
[i][b][color="#140aa6"]Сіріло…  Каравели  чорних  хмар  
пливли  спроквола  за  рожевий  обрій…  
Пас  світла  з  неба  –  ранку  аватар  –
упав  на  землю...  Впевнено,  хоробро.  

Та  в  м'язах  ваших  ще  панує  ніч,
і  –  млість,  і  -  баглаї*  передранко̀ві...
Й  хотілось  вам  усе  послати  пріч,
щоб  збувся  сон  –  як  щастя  у  підкові.

Та  щось  нараз  заглянуло  в  вікно  –
і  тут...  любов’ю  засіяли  лиця.
То  черевишні  квітнуче  руно
ласкала  ніжно  квапна  дощовиця.

І  все  живе  у  вас  уже  цвіте:
заходите  усмак  в  завітні  зони
й  ні  хвилечки  не  мислите  про  те,
що  в  світі    святці  є  і  забобони.

В  красі  й  любові  оживає  все:
кохання,  пристрасть,    
                                                               плем’я,  рід,  родина.
І  хто  у  серці  ту  красу  несе  –  
освятить  мрії  роду  й  України.

                               [i]  Ὠ    Ὠ    Ὠ[b][/b][/i]
...Світає.  Каравели  сонних  хмар
в  ясі  світанку  попливли  за  обрій.
І  промінь  сонця  –  ранку  аватар  –
вітає  Землю  світлом.  
                                                               Теплим,  
                                                                                             добрим.    [/color]
[/b]
14.04.2020
_________
*у  розумінні  лінощів  ("баглаї  бити"),  "розслабону".

На  світлині  автора  -  квітуюча,  вже  оспівана  мною  
черевишня.  Світлина  з  сьогодняшнього  холодного  
вечірнього  вікна  оселі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872070
дата надходження 15.04.2020
дата закладки 19.04.2020

Н-А-Д-І-Я

Як пахне дощ, я вже забула

 [youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BN8AQ7Ehx2E[/youtube]

Як  пахне  дощ,  я  вже  забула,
Прошу,  хоч  крапельку  дощу.
Маленька  хмарка  й  та  минула,
А  я  великої  все  жду.

Набігли  хмари  знову  сірі,
А  вітер  їх  кудись  все  гнав.
Чомусь  корилися  похмурі,
Він  у  покорі  їх  тримав.

З  моєю  пам"яттю   щось  сталось,
Забула  зовсім  голос  твій.
Немов  у  цьому  щось  зламалось,
Ти  мій,  не  мій?  Невже  чужий?

А  очі  кольору  якого?
Невже  і  це  могла  забуть?
Хто  тут  підкаже?  Ні,  нікого...
Але  тепер  не  в  тому  суть...

А  дощ  таки  усе  ж  почався,
Побігли  краплі  по   вікні.
Він  довго  лив  і  не  скінчався,
Гримів  десь  грім  удалині...

                             [img]https://grandgames.net/puzzle/source/tyulpani_13.jpg[/img]


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871490
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020

Олеся Лісова

Етюд дитинства

О,  як    любили,  ще  дітьми
Ховатись  в  лісі,  біля  хати.
Урізнобіч  тікали  ми,
Бо  після  «десять»  йшли  шукати.

Вгорі  високо,  поміж  крон
Гойдались  в  гамаку  гілковім.
Несла  черемха    у  наш  схрон
Суцвіть  білесеньких  п’янковість.

Ще  я  тихенько,  наче  кіт,
(Із  почуттям  палкої  втіхи)
Поміж  густих  зелених  віт  
З  ліщини  шморгала  горіхи.

Тікало  серце  із  грудей.
Навколо  гепав    його  стукіт,
Та  в  пазусі  вже  був  трофей
І  в  роті  соковитий  хрумкіт.

День  танув  прямо  на  очах.
Батьки  гукали  нас  додому.
Проміння  сонця  в  сповитках
Зелених  ковдр  ховало  втому.

І  ми  злітались  звідусюд:  
Весела  зграйка  гомінлива.
«Дитячий  щирий  сміх»  -  етюд
Малюю  в  пам’яті  щаслива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871462
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020

Олеся Лісова

Листяний вальс

Звучала  мелодія  жовтого  саду,
Забутою  радістю  серце  торкала.
Чаруюча  музика  листопаду
Із  давньої  казки  вальсом  злітала.

Розмитими  фарбами  пух  позолоти
Спускався  неспішно  на  килим  землі.
У  гавані  тихій  сонно-дрімоти
Легесенько  вітер  крутив  кораблі.

Мелодія  в  душу  перлинно  лягала
(Повітря,  ціловане  сонцем  бринить).
І  холод,  і  грози  сном  пеленала
Щоб  листяний  вальс  ще  продовжить  на  мить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853848
дата надходження 06.11.2019
дата закладки 25.12.2019

Олеся Лісова

Люблю всі пори року

Барвистий  світ  у  променях  світанку.
Життя  дарунок  –  цей  прекрасний  час.
Люблю  всі  пори  року  я  відмалку
Та  кожен  рік  –  неначе  перший  раз.

Щодня  радію  -  ранок  зустрічаю,
Хоч  грудень  сіє  дощик  і  мрячить.
То  ж  може  січень  в  кошик  сніг  збирає,
Малят  в  санчатах  з  гірки  вдаль  помчить?

На  новий  рік  надіюся  і  мрію
Щоб  до  сердець  людей  знайти  ключі,
Теплом  віршів  любов  в  душі  посію.
Життя  –  це  ж    мить  у  полум’ї  свічі.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859050
дата надходження 24.12.2019
дата закладки 25.12.2019

Олекса Удайко

Я – ВІРШ

     ..слова,  поєднані
     з  небом  і....
     музикою...[youtube]https://youtu.be/ciSQL2Kb1eg[/youtube]
[i][b][color="#046370"]Я  –  часто  те,  чого  в  житті  й  немає:
посів  і  сходи  зграбності  ума  –
весна  тоді,  як  в  дійсності  –  зима,
хмільний  продукт  творіння  і  уяви.

Метафори,    епітети,  мотив…
Житло  ж  моє  у  небі.  Що  й  казати,
там  замість  хат  –  Пегасові  палати,
де  де  Бог  й  мою  присутність  освятив.

(Здобутки  мовні  віршу  вельми  вдячні,
бо  пошук  слів  буває  вогневим,
не  гребує  ж  незвіданим,  новим.  
В  собі  шукає,  він  бо  ж  не  ледачий.)

Так  і  живу  в  лінгвістиці  одвічнїй,
у  пошуках  тематики,  ідей
для  втіхи  небайдужих  ще  людей,
в  ком  превалюють  цінності  стоїчні.

Мене  покликав,  певно,  поліглот,
що  тямить  у  мистецтві  навігацій
й  не  має  ні  відпусток,  ні  вакацій,
в  руках  бо  держить  вірний  ехолот…

То  й  кажуть,  що  народжений  від  Бога,
бо  володію  долями  не  гірш.  

Така  вже  випала  мені  дорога...

Я  –  вірш![/color]
[/b]
21.12.2019
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858756
дата надходження 22.12.2019
дата закладки 25.12.2019

Олекса Удайко

Я – ГОЛОС

         [i]Я  -  голос  ваш,  
         жар  вашого  дыханья...                                      
                         
                                     [b]Анна  Ахматова  (Горенко)[/b][/i]

               [youtube]https://youtu.be/sfbfaeG7EJU  [/youtube]

[i][b][color="#0e759e"]
спіткнешся  –  правду,    хай  гірку,  
скажу.
Я  –  голос...
підвівся  –  славлю,  не  солодку  лжу.
Я  –  голос...

буває  –  високо,  в  надрив,  фальцетом,
коли  є  неймовірний  біль  і  скрута,

а  то  ще...  тихо  і  смиренно.  Це́  там,
де  вам  за  гріх  дісталася  покута.

а  хочеш  –  пошепки,  а  то  й  дуетом,
як  Бог  вам  дав  кохання  і  любов,

не  співану  ні  чортом,  ні  поетом,  
та  мила  і  охвітна  вам  обом…  

коли  ж  у  можновладних  коридорах  
тихцем  і  карно  кроять  ваші  долі,

розголошу...  Бо  той  є  скритиий  ворог,
хто  сіє  ворожду  і  в  рани  –  солі…

Я  –  голос!

та  як  моєму  племені  –  загроза,    
волатиму  –  не  впав  би  жоден  волос
із  голови…    Така  метаморфоза…

Я  –  голос!

Я  не  тону  у  водах  океану
і  не  горю  в  пекельному  вогні...

Натомість  не  чакатиму  пеану,
словесної  і  злата  брязкотні!    

Я  -  голос![/b][/color]

11.12.2019[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857659
дата надходження 11.12.2019
дата закладки 25.12.2019

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Далекий погляд твій

Я  простягаю  руки  до  зорі
І  ось  вона  уже  в  руках  у  мене.
Лишивсь  самотній  місяць  угорі,
А  відчуття  від  неї  б'є  студенне.

Вона  ніколи  не  зігріє  нас,
Тому,  що  в  ній  для  нас  тепла  немає.
Холодна  -  наче  тисячу  образ,
За  руки  прохолодою  тримає.

Далекий  погляд  твій  відбивсь  у  ній,
Його  мені  забути  неможливо.
Твої  слова  неначе  біль  німий,
Немов  гроза,  немов  зрадлива  злива.

Коли  надво́рі  наступає  ніч
І  хоче  нас  усіх  захолодити.
Я  відкриваю  серце  їй  навсті́ж,
Воно  і  ніч  зуміє  ще  зігріти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859145
дата надходження 25.12.2019
дата закладки 25.12.2019

Н-А-Д-І-Я

Народження нового дня

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KG1grtbN3Os[/youtube]


Люблю  дивитись  на  схід  сонця,
Коли  проміння  будить  світ,
Тоді  хмарки  цвітуть  рум"янцем,
Трави   освітить  малахіт.

 І  зацвітуть  троянди  -  хмари,
Спахне  шовкове  полотно,
На  відпочинку  лиш  Стожари...
Все  оживає,  суєтно.

Прокинувсь  ліс   старий,  дрімливий.
Злетіла  пташка  десь  з  гнізда.
А  ранок  вже  спішить,  квапливий,
Бо  день  вже  ранок  обкрада.

Десь  зрідка  чути  людський  гомін,
На  працю  день  лаштує  всїх...
Все  вище  й  вище  сонця  промінь...
Людський  виразніше  вже  сміх...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844463
дата надходження 08.08.2019
дата закладки 08.08.2019

Valentyna_S

Малюнки на бетоні

Під  сі́нню  каштанів  й  павловній
відбиток  малої  долоні,
принцеси,  палаци  й  хатини,
метелик  на    трав  ніжних  лоні,
хмарки  у  блакитнім  полоні,
верткі    між  хлібами  стежини.

В  клітинках  мозаїки  бруку
натхнені  уявою  руки
малюють    кім’я́хи  калині,
карпатські  задимлені  гори,
човенця  хоробрі  на  морі,
ледь  видні  ключі  журавлині.

У  парку  в  замріях  алея--
не  в  бо́зна-яких  емпіреях:
в  них  татко  вернувся  зі  сходу,
втішається  донею  й  сином,
бо  ж  сам  у  критичну  годину
пішов  боронити  свободу…

Під  сінню  каштанів  й  павловній
про  мрії  дітей  безборонні,--
родинам  всім  жити  у    мирі,
щоб    люди    стрічались  лиш  щирі,
в  добро  не  утратити  віри,  —
малюнки  вістять  на  бетоні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844464
дата надходження 08.08.2019
дата закладки 08.08.2019

Тетяна Горобець (MERSEDES)

П'янить матіола (мелодія В Сірого)

Пахне  в  саду  матіола,  дивним  коханням  п'янить,
Пахощі  линуть  довкола,  то  найчаруюча  мить.
Зорі  у  небі  з'явились,  місяць  всміхнувся  до  них,
Роси  у  травах  згубились,  падали  до  наших  ніг.

Приспів:

П'янить  матіола  у  день  вечоровий
І  зорі  яскраві  моргають  до  нас.
Твої  поцілунки  солодко  -  медові,
До  уст  доторкнулися  в  тисячу  раз.

Не́сло  кохання  на  крилах,  радості  світлі  думки,
Ми  ним  удвох  дорожили,  не  рахували  роки.
Хай  вони  будуть  щасливі,  серцем  такі  молоді,
Не  залякають  нас  зливи,  гріють  цілунки  твої.

Приспів:

Збулися  сонячні  мрії,  стежкою  в  парі  ідем,
Душу  коханням  зігрієм,  і  на  вівтар  покладем
Пахне  в  саду  матіола,  дивним  коханням  п'янить,
Пахощі  линуть  довкола,то  найчаруюча  мить...

Приспів:

П'янить  матіола  у  день  вечоровий
І  зорі  яскраві  моргають  до  нас.
Твої  поцілунки  солодко  -  медові,
До  уст  доторкнулися  в  тисячу  раз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837115
дата надходження 31.05.2019
дата закладки 31.05.2019

Надія Башинська

ПЛАЧЕ НЕБО ІЗ НАМИ РЯСНИМИ ДОЩАМИ…

Плаче  небо  із  нами  рясними  дощами.
Видно  сумно  йому  і,  як  нам  всім,  болить.
Нарікати  не  треба...  дай  поплакати  небу,
бо  ж  не  стане  воно  просто  так  сльози  лить.

Вже  здається,  що  й  сонце  засумувало.
Хмари,  хмари  і  хмари...  ніби  світ  потемнів.
Усміхнімося,  люди  -  і  навкруг  заясніє.
І  зрадіють,  напевно,  й  ті,  хто  нас  залишив.

Щоб  не  плакало  небо,  а  лиш  поливало,
й  до  землі  несли  силу  краплинки  малі...
Дарувати  нам  треба  молитву  лиш  щиру,
і  любов  свою,  й  ласку...    небу  й  неньці-землі.

Плаче  небо  із  нами  рясними  дощами.
Видно  сумно  йому  і,  як  нам  всім,  болить.
Нарікати  не  треба...  дай  поплакати  небу,
бо  ж  не  стане  воно  просто  так  сльози  лить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837094
дата надходження 31.05.2019
дата закладки 31.05.2019

Олекса Удайко

КРАСНА ВИШЕНЬКА

         [i]Росте  черешня  в  мами  на  городі,
         Стара-стара,  а  кожен  рік  цвіте,
         Щоліта  дітям  ягодами  годить,
         Хоча  вони  й  не  дякують  за  те.
                                             [b]  Микола  Луків[/b][/i]
       [youtube]https://youtu.be/hKfFLVzn43U[/youtube]
[i][b][color="#740982"]Красна  вишенька
красну  вишивку
одягає  в  житті  раз-у-раз,
серед  віточок  –
рідних  діточок,
як  трапляються,  не  для  прикрас.

І  намистечко  –
спіле  листячко
обрамляє  її,  мов  смарагд.
Ще  й  коралями  –
чудо-лялями,
чудо-вишнями  –  роду  парад.

Красну  вишеньку  –
дань  Всевишнього  –
з  ласки  Божої  і  дідуся
при  повіточці
в  пару  квіточці
посадила  з  добром  матуся́…

Світ  завдячений
неперервністю
не  розпутницям,  і  не  царям  –
вкрай  привітним  (бо
люблять    діти  ж  їх),
лиш  коханим  своїм  матерям.[/color]
[/b]
12.05.201

На  світлині  автора  -  остання  представничка
жіночого  полку  племені  з  Удаю  внучка  Ханна,
що  народилася  і  мешкає  у  Німеччині.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835326
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 31.05.2019

Олеся Лісова

О, де ж той час?

Повела  я  тебе  по  стежках
Щоб  зібрати  вечірнії  роси.
Ти  не  ніс  вже  мене  на  руках,
Не  помітив  розпущені  коси.

Пригадалось…  О,  де  ж  той  час?
Тоді  небо  було  наче  вище.
«Ти»  і  «я».  Не  було  іще  «нас».
І  вуста  були  трішечки  ближче.

Ти  шалені  признання  шептав,
Від  них  охали  трави  і  мліли…
Може    хтось    в  нас  кохання  украв?
Чи  роки  пережиті  змінили?  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827897
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 10.03.2019

Н-А-Д-І-Я

Прощена неділя

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iseAV-j5OSg
[/youtube]

Якщо  хтось  кинув  у  вас  камінь,
Не  переймайтесь  і  простіть.
Не  переходьте   усі  грані,
Вас  бог  зуміє  захистить.

Думки  лиш  тільки  про  хороше,
Благословить  вас  новий  день.
Не  лізьте  в  воду,  брід  не  знавши,
Чи  за  вікном  весь  світ  лишень?

Час  все  зітре,  не  дасть  згадати,
А  гіркота  пройде  сама.
Як  обпечешся,  будеш  знати,
Не  вічна  все  ж  в  житті  зима...



---------------------------------------
Сьогодні  ПРОЩЕНА  НЕДІЛЯ.  Прошу
мене  простити,  якщо  когось  ненароком
образила..Прощаю  всіх  і  хай  простить  Бог.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828494
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 10.03.2019

Valentyna_S

З'явився ранній ренесанс

Блакить  мигтить  блідим  опалом.
Приспавши  провесняний  сон,
Сніги  прирікши  на  поталу,
Зима  втекла  за  горизонт.

Мов  на  фарфоровій  тарілці,
З’явився  ранній  ренесанс:
Життя  брунькується  на  гілці,
Співає  радість  у  ягілці,
Покинув  вчасно  декаданс.

Душа  ясніє  первоцвітом,
Бо  сонцем  дихає  сповна.
Й  любов    ще  запанує  світом,
Не  бути  смутку  важким  гнітом,
Й  незгод  впаде  глуха  стіна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828437
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 10.03.2019

Валентина Рубан

ЗИМОНЬКА, ЗИМА

Зазирає    Зіронька    Зрадливо,
Зачаїлась,  Змовкла,    Засина.
Зачаровано    Здаля    Злетіла
Завірюха    Заспів  Завела.

Замріялась,    Знов  Засумувала
Заметами  Зморена    Земля.
Зворушила  Заметіль  Заграви,
Засміялась        Зимонька    Здаля
 
 Зникли  Заметілі,  Злі  Завії  
Зарясніли  Зграями  Зірки.
Згуртувати  Зимонька    Зуміла,
Запалить  Зірниці    Залюбки.

08.01.2019  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820615
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 09.01.2019

Сіроманка

Ірина Вовк. "БЛАГОСЛОВИ, БОЖЕ!…"

[i]Роде  наш,  вслухайся:  то  співає  Мати-Берегиня  колискову  Новонародженому  Сонцю.  А  може,  то  промовляє  словами  одкровення  чи  молитви  до  нас,  земних,  втілена  Оранта-Богородиця,  сповиваючи  сина  Ісуса,  своє  Небесне  Немовля  –  «Світло  від  Світла».
Живе  пісня,  живе  віра,  поїть  коріння  нації  пам’яттю  її  предків.  Сьогодні  вони  при  нас  за  святвечірнім  столом,  добрі  духи  –  хоронителі  роду,  що  наповнюють  оселю    любов’ю  і  злагодою,  прощають  гріхи,  звільняють  від  боргів.  Ми  частуємо  їх  кутею,  запалюємо  ритуальну  свічку,  бо  так  вже  ведеться,  що  на  Святий  вечір  вогонь  горить  від  зорі  до  зорі.  А  потім  збираємо  для  них  у  далеку  дорогу  вираю  їстивну  офіру  «коляду»,  а  вони,  у  гомінливих  масках  ряджених  щедро  посівають  світлицю  зерном,  віншуючи  «сійся-родися…».  А  ще,  дбаючи  про  наш  статок,  ведуть  по  хаті  «Козу»,  бо  за  повір’ям,  ця  козовидна  істота  не  що  інше,  як  Душа  Лану,  котру  переслідують  завзяті  женці,  а  вона  ховається  в  останньому  снопі.  Ось  він,  різдвяний  Дідух,  у  святому  куті,  під  образами…
І  святочна  хата  –  вже  не  просто  хата,  а  храм,  де  нема  місця  поганій  мислі,  поганому  слову,  поганому  вчинку.  Тут  батьки  в  пошанівку  у  дітей,  тут  у  мирі  родина,  а  коли  хто  відсутній,  тому  хай  легенько  згадається,  де  він  здоров  повертається,  бо,  за  вкраїнським  звичаєм,  велике  для  чоловіка  горе  –  не  поспіти  додому  на  Багату  Кутю.
Чуєте,  як  урочо  лине  у  різдвяну  ніч  колядка,  сповіщаючи  хатнім  і  подорожнім  про  уродини  Бога.  Тож  пильнуйте  колядку  та  веселітеся,  українці!  Сьогодні  Він  з  нами  –  Той,  хто  окрилить  наші  душі,  вознесе  їх  до  неба,  очистить  від  скверни,  наділить  святістю  і  благородством;  хто  оберегами  пісні,  легенди,  повір’я  розповість  про  перемогу  світла  над  темрявою,  добра  над  злом.  Він  завітає  в  господу  вертепом  і  Вифлеємською  зіркою,  що  зійде  з  неба,  благословляючи  нас  на  щастя,  здоров’я  і  многая  літа.
[/i]
[color="#ff0000"][i]«Мовит  батечко,  мовит:
-  Най  Вас  Бог  благосло́вит
Вифлеємською  тов  звіздою,
Тов  Різдвяною  Колядою!

Мовит  матінка,  мовит:
-  Най  Вас  Бог  благосло́вит
Місяцем,  зірочками  –  
Краснов  жо́нов  та  діточками!»

-Христос  ся  раждає!
-Славімо  Його!
[/color]
З  авторської  передмови  до  збірника  [b]«Колядки»[/b].  –  Львів:Каменяр,  1990.
[/i](Першого  пісенника  колядок  у  пострадянському  просторі  Галичини,  підготованого  до  друку  у  стінах  Львівського  музею  історії  релігії).

На  фото:  ілюстрація  художниці  [b]"Колядок"[/b]  -  на  жаль,  уже  покійної,  ЗЕНОВІЇ  ЮСЬКІВ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820446
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019

IRY_SKA

Про себе

Просто  жінка.
Українка.
Люблю  та  мрію,
Життю  радію.

Чорноброва.
Загадкова.
Сміюсь  та  плачу  -
Така  на  вдачу.

Вірю!  Знаю!
Відчуваю!
Буваю  сильна
І  підневільна.

І  борЮся!
І  молЮся!
Грішу  та  каюсь,  
Та  не  ламаюсь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810116
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 07.01.2019

IRY_SKA

ЦЯ ОСІНЬ

́Ця  осінь!  Вона  надихає…
Любити,  радіти,  творити!
До  серця  свого  прислухаюсь,
І  знаю,  що  щастя-  це  жити!

Позичу  я  в  осені  фарби,
І  радість  для  всіх  намалюю.
З  емоцій  та  спогадів  гарних
Варення  смачне  приготую.

Ця  осінь!  Вона  ніби  просить:
Всміхніться  –  і  більш  не  сумуйте,
Біди  та  незгод  в  світі  досить,
Тепло  всім  своє  подаруйте.

Стривожене  серце,  буває,
І  словом,  і  вчинком  зігріте,-
І  холоду  не  відчуваєш,
І  осінь  тепліша  за  літо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807589
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 07.01.2019

геометрія

ЛЮБІТЬ МАТЕРІВ…

                         Любіть  матерів,як  вони  вас  люблять,
                         Любіть  допоки  вони  ще  живі...
                         Бо  ж  неувага  й  нелюбов  їх  гублять,
                         Вони  ж  вам  сили  віддали  свої...

                         Частіше  говоріть  слова  ласкаві,
                         Їм  кожне  ваше  слово  до  душі...
                         Розмови  з  вами  їм  завжди  цікаві,
                         Зменшують  смуток,  болі  і  жалі...

                         І  пам"ятайте,  що  вони  не  вічні,
                         З  часом,  на  жаль,  відійдуть  назавжди,
                         А  їм  важкі  уже  і  грудні,  й  січні,
                         Дощі,  вітри,  морози  і  сніги...

                         Отож,  любіть,  допоки  ще  не  пізно,
                         Чи  вони  поруч,  а  чи  вдалині,
                         Не  допускайте,щоб  вмивались  слізьми,
                         Частіш  дзвоніть  і  приїздіть  частіш...

                         ЛЮБІТЬ  МАТЕРІВ,  ЯК  ВОНИ  ВАС  ЛЮБЛЯТЬ!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813614
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Н-А-Д-І-Я

Листи на склі…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XR8SheujAtc[/youtube]


Слова  всі  твої  позбираю,
Складу  з  них  осінній  букет.
Це  -  кара!  За  що  я  не  знаю.
Так  склався  життєвий  сюжет.

Чи  плакать  від  них,  чи  радіти,
Чи  мовчки  осмислити  все?
Не  можу  я  все    ж  зрозуміти,
Куди  оце  все  занесе?

Чи  грається  вітер  словами,
І  листям  закидав  вікно.
На  листі  слова  ці  рядками.
Правдивий  в  них  зміст,  є  зерно?

Зима  на  порозі,  завіє,
І  листя  потрухне  в  землі,
А  я   зрозуміти  не  вмію,
Чому  ці  слова  лиш  на  склі..
-------------------------------
(  натисніть  на  картинку  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813562
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Ганна Верес

В єднанні є найвища суть

Чи  є  щось  краще  на  землі,
Як  віра  й  правдонька  святая,
Земля  у  вишивках  полів
І  неба  тиша,  як  світає,
Й  той  шепіт  стиглих  колосків,
Що  з  вітром  в  полі  розмовляють,
Й  безсмертна  слава  козаків,
Й  знамена,  що  на  вітрі  грають?
Нема  й  чарівніших  пісень,
Як  наша  пісня  й  солов’їна,
Й  Дніпро,  що  віддано  несе
На  хвилях  долю  України!


Чи  є  в  світах  такий  народ,
Щоб  так  умів  життя  любити,
Найвищу  має  з  нагород  –
Уміння  честю  дорожити?
Немає  й  кращих  трударів,
Аніж  народ    мій,  незборимий,
Що  був  у  кожнім  з  таборів,
Та  всіх  не  перехоронили,
Бо  українства  й  волі  дух
Тримав  його  у  непокорі,
Він  переміг  свою  біду,
Не  дався  знищитись  під  корінь.

І  хай  скрегочуть  вороги  –
Не  панувати  їм  над  нами,
Хоч  оточили  навкруги…
Крим  і  Донбас,  мов  під  цунамі.
Та  внуки  славу  понесуть
Про  Україну  незалежну,
В  єднанні  є  найвища  суть,
Тоді  можливості  безмежні.
Нема  дорожчої  землі,
Як  наша,  зрошеная  кров’ю,
Її  Всевишній  нам  зберіг
І  нас  нагородив  любов’ю!  
12.11.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813553
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Ганна Верес

Тікає осінь мокрими стежками

Тікає  осінь  мокрими  стежками,

Що  забрели  у  вранішню  росу,

Замилувалась  водами  й  стіжками

Тай  загубила  сонячну  красу.


Ось  попливла  над  напівголим  лісом,

Обтрушуючи  і  останній  лист,

Прощаючись  дощем  з  гаями  слізно,

Що  також  роздягтися  спромоглись.


Пливе  вона  услід  за  журавлями

І  піднебесся  колиса  крилом,

Туман-завісу  стеле  над  полями,

Що  простяглись  далеко  за  селом.


Плугами  грунт  упевнено  шматує,

Щоб  зачорніла  галкою  земля,

Вино  вишневе  молоде  куштує

І  тихо  місце  зимоньці  звільня.
12.11.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813550
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Lana P.

КРІЗЬ СИТО

Крізь  сито  ніч  просіяла  зірки  —
Маленькі  невідомі  острівки,
З  легкої,  найщедрішої  руки.

Ті  заблищали  ліхтарями, 
Порозлітались  в  темінь  ями
Поодинокими  вогнями

До  кінчиків  прадавньої  землі.
На  темному  незвіданому  тлі
Замерехтіли  в  непробудній  млі

У  загадковості  красою,
Далекою  і  неземною, 
Зачарували  нас  з  тобою. 
   9/11/18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813521
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Н-А-Д-І-Я

Мово! Моя рідна і єдина!

За    К.  Мотрич.
---------------                                                                      

Мово!  Моя  рідна  і  єдина!
Із  любистку,  м"яти  ти  зросла.
Ти  води    Дніпровської  краплина.
Від  зорі  і  місяця  зійшла.

Мово!  Моя  мудра  Берегине!
Не  дала  погаснути  вогню.
Рід  наш  український    не  загине.
Чесну  я  обіцянку    даю!

Мово!  Ти  велична  й  нероздільна.
Ти  -  Надія,  Віра  і  Любов.
Ця  любов  до  тебе  непіддільна,
Бо  козацька  в  жилах  тече  кров!

Наш  народ  багатий  на  таланти.
Сила  вічна  золотих  пісень.
І  про  це  усі  повинні  знати:
Віримо  у  завтрашній  ми  день!

Мово!  Невмируще  твоє  Слово!
Ти  давала  силу,  довгий  вік.
І  безсмертя  і  міцне  здоров"я,
Хто  молитись  на  це  Слово  міг.

Мово!  Ти  дивись  -  я  на  колінах
І  за  всіх  благаю  і  прошу:
Ти  прости  нас  лише  в  тому  винних,
Що  не  завжди  берегли  красу.

Вічним  забуяй  же  Словом  віщим.
Рідну  Україну  ти  спаси.
І  пробач  тому,  хто  є  ще  грішним.
Наш  народ    оберігай  завжди!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166999
дата надходження 19.01.2010
дата закладки 12.11.2018

геометрія

Я САМА СОБІ ГОСПОДАР…

                                         Я  живу  у  самотині,-
                                         в  кінці  міста,як  в  селі...
                                         І  сьогодні,  і  щоднини,-
                                         тут  приємно  жить  мені...
                                                                 У  просторі  осяйному
                                                                 розглядаюсь  навкруги,-
                                                                 і  поля,й  садки  розлогі,
                                                                 річка  плинна  й  береги...
                                         Дивлюсь  зрідка  телевізор,-
                                         він  наповнений  брехні...
                                         Я  сама  собі  провізор,
                                         й  сама  собі  на  умі...
                                                                 Знаю,  там  "гризуться"  люди,
                                                                 і  базари  там  гучні...
                                                                 Негаразди  ллються  всюди,
                                                                 несприятливі  й  мені...
                                         Часом  я  іду  до  річки,
                                         води  манять  й  береги...
                                         Притуляюсь    до  вербички,
                                         як  до  рідної  сестри...
                                                                   Там  у  спогади  я  лину,
                                                                   мені  є  що  пригадать:
                                                                   і  дитинство,й  юність  чиста,
                                                                   й  зрілих  років  благодать...
                                         Працювала,як  співала,
                                         повна  сили  і  ідей,
                                         свою  долю  будувала
                                         між  сільських  добрих  людей...
                                                                   Біля  річки  стає  вільно,
                                                                   і  спокійно  на  душі,
                                                                   її  води  течуть  вічно,
                                                                   і  вітри  там  не  гучні...
                                         Жаль  роки  швидко  минають,
                                         та  і  сили  вже  не  ті,
                                         мої  рідні  спочивають,
                                         тому  й  боляче  мені...
                                                                   Є  сусіди  й  більш  нікого...
                                                                   Сад,  город,  квіти  й  кущі,
                                                                   не  залежу  ні  від  чого,
                                                                   варю  каші  і  борщі...
                                         Я  сама  собі  господар,
                                         не  скоряюсь  метушні...
                                         Лише  час  життя  володар,
                                         та  байдужий  й  він  мені...
                                                                   Скільки  житиму  ще  років,-
                                                                   невідомо  це  мені...
                                                                   Не  рахую  своїх  кроків,
                                                                   ходжу  тихо  по  землі...
                                         Жду  дітей  я  і  онуків,
                                         їх  увага  до  душі...
                                         Приїжджають  й  часто  дзвонять,
                                         додають  снаги  мені...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813426
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018

Олеся Лісова

Повертайтеся живими

Жовта  осінь  плаче  дощами
Доля  кидає  нас  в  різні  боки
І  багряні  листки  листами
Стають  знову,  забравши  спокій.

Зла  розлука  снує  павутиння.
В  рідкі  зустрічі  вписує  квоти.
Це  війна  проклятуща  винна,
Замість  фінішу  знов  повороти.

Час  тягнеться  у  сірих  бушлатах,
(Як  ця  осінь  схожа  на  інші)
Закривавлене  серце  в  заплатах
Біль  і  розпач  ховає  в  ніші.

Кожен  день,  наче  рік  проживаю
З  завмиранням  чекаю  звістки.
У  молитві  Бога  благаю:
--Повертайтесь  живими…звідти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813417
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018

Н-А-Д-І-Я

Так хочеться звільнитися від них

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6fOacvRn1Uo
[/youtube]


Чому  сидим  ми  часто  край  вікна,
Чому  вдивляємось  в  віконні  очі?
Це   не  дає  спочить  самотина,
Примушує  сидіти  до  півночі.

Вона  зручненько  сяде  біля  ніг,
Подивиться  у  очі  так  покірно.
Ну  хто  тут  відказати  їй  би  зміг?
Яка  у  неї  відданість  безмірна.

А  за  вікном  холодний  листопад,
І  шарудить  у  листях  тихо  мжичка.
Злітаються  й  думки  тут  невпопад,
Керує  ними  давня  їхня  звичка.

В  такий  ось  час,  вони  -  моя  рідня,
Це  ті,  що  не  покинуть  і  не  зрадять.
І  так  вони,   я  не  скажу  щодня,
І  вірність,  і  любов  свою  доводять.

Так  хочеться  звільнитися  від  них,
Але  життя  цього  все  ж  вимагає.
Самотнність  і  думки -  життя  це    штрих.
І  кожен  з  нас,  мабуть,  це  добре  знає...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813407
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018

Ганна Верес

Україна – матінка моя (Слова для пісні)

Де  білопінно  розквітають  вишні
І  пшениці  хвилюються  в  полях,
Ту  землю  дарував  мені  Всевишній!
То  –  Україна  –  матінка  моя.

Де  ліс  піднявся  у  небесну  просинь
І  вітром  зацілована  земля,
Де  верби  у  воді  купають  коси,
То  –  Україна  –  матінка  моя.

Карпати  де  сміються  водограєм
Й  Дніпрова  повновода  течія,
Милішого  немає  в  світі  краю.
То  Україна  –  матінка  моя.
2.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813196
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018

Ганна Верес

Підкрадається вже осінь

Підкрадається  вже  осінь  –
Обережний  чути  крок  –
Золоті  обнови  просить
У  завбачливих  зірок.
Ще  отаву  коси  косять;
Це  –  остання  сіножать,
Ластівки  снують-голосять,
Навівають  тихий  жаль.
У  садочках  рум’яніють,
Посміхаються    плоди.
Як  тумани  засивіють,
Осінь  зайде  і  сюди.
Сяде  бджілкою  на  віти,
На  дерева  чи  кущі,
Зацілує  ніжно  квіти
Й  тепло  стане  на  душі…
6.09.2015.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813199
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018

Lana P.

ПЕРЕДЗИМОВА ОСІНЬ

Ця  осінь  дощова  і  пустотлива,
З  вітрами  грається  несамовито,
У  неї  в’ється  золотиста  грива,
Жбурляє  жовте  листячко  сердито  —

Поривчасто-шалений  темперамент,
І  неспокійно-галаслива  вдача.
Химерно  переплетений  орнамент
В  дні  листопадові  —  її  задача.

Замаскувала  теплі  літоднини  —
Спустила  в  темінь  сонячні  вітрила.
Окрім  ворон,  не  чути  вже  пташини.
Передзимова  осінь  —  вередлива.
 9/11/18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813256
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018

Олекса Удайко

СТАРЕЗНА ЯК СВІТ

       [i]Нашій...  
       Рідненькій!...  [/i]          
[youtube]https://youtu.be/83KEdARQFYY[/youtube]

[i][b][color="#7807ad"]Вкраїнська  мова  –  не  лише  для  кухні,
Вона  –  у  серці…  і  глибинах  знань
О,  скільки  ворогів  її  оглухло!
О,скільки  в  душах  мук,  розчарувань!

Вона  усотана  дитям  від  мами
Разом  з  грудним,  цілющим  молоком…
Вона  –  як  материнське    оригамі:
Її  з  душі  не  виб’єш…  й  молотком!

Вкраїнська  і  санскрит  –  немов  близнята  –
Родились  враз…  І  не  в  багні  боліт…
З  вершечків    вітровію  зняті,
Щоб  в  майбуття  втокмити  свій  політ!

Санскрит  як  закарваш*  для  індуїзму
Втонув  у  фіміамній  млі  церков,
Вкраїнська  ж  –  войовнича,  як  залізна  –
Звільнялась  від  кайданок  і  оков!

Козацький  дух  підтримувався  мовно  
Із  уст  Нечая  і  Залізняка,
Як  ворогів  –  «братів»  своїх  некрових  –
Із  Рошу**  гнали...  Мова  ось  така!

За  неї  йшли  в  атаку  бандері́вці,
Вмирали  Йвани  в  Другу  світову…
В  історії,  на  траунійій  доріжці  
Тлумила  біль  й  вощила  тятиву!

Не  вмерла  мова  в  карцерах  “гестапо”,
Як  помирав  за  неї  гордий  Стус.
Борців  за  правду  гнали  по  етапу  –
Та  зради  мові  не  було  спокус…

В    часи  нові  за  матернім***  інстинктом
Ділили  нас  на  рідних  і  чужих,
Щоб  досягти  покори  в  “сиротинці”,
У  душах  мас  плекали  мовний  “жмих”.  .

Та  не  вдалося  їм…  Уже  й  не  вдасться
Із  мовних  чвар  влаштовувать  жнива!  
Всім  нечестивцям,  котрі  прагнуть  власті:
“Та  мова  є!  
                                             Відроджена!  
                                                                                                 Жива!”
 
Й  державна  вже    –  далеко  не  на  кухні,
Вона  –    в  прицілі  лінгвістичних  знань.

О,  скільки    ворогів  рідненької  потухло!
О,  скільки  гріховин!    
                                                                         І  –
                                                                                         покаянь!..  [/color]
[/b]
9.11.2018
_________
*Обшлаг,  чохол,  кобура.
**Русь  в  окремих  джерелах  часів  Середньовіччя.
***Тут  в  значенні  "матерня",  рідна  мова.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813263
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018

OlgaSydoruk

Меня позвал октябрь в гости…

Меня  позвал  октябрь  в  гости...
Пообещала,что  приду...  -
Испить  его  прохладу  горстью
И  снять  тугую  пелену...
А  в  октябре  -  дожди  не  косят...  -
Ткут  паутины  седину...
Не  зря  октябрь  затеял  гости...  -
Чтобы  вплести  ещё  одну...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807818
дата надходження 25.09.2018
дата закладки 25.09.2018

Світла (Імашева Світлана)

Пречиста

Ранку  прозорого  скерцо,
Соняхів  сонячний  клин...
Дзвони  розгойдують  серце,
Храму  небесного  синь.

Янголів  хори  врочисті  -
Благословіння  луна.
Матері  божій  Пречистій
Пісня-осанна  злина.

Світло  золотить  осіннє
Яблучнощедрі  сади.
Будуть  Різдво  й  Воскресіння  -  
Тільки  б  надію  знайти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807405
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 22.09.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Золотила осінь…

Золотила  осінь  кісоньки  берізці,
НасипАла  в  кошик  лісові  горішки.
Застеляла  килим  листячком  багровим,
Все  довкола  стало  різнокольоровим.

Кетяги  калини  хиляться  додолу,
Осінь  -  чарівниця  світ  міня  навколо.
Майорять  на  клумбах  айстри  кольорові,
Ще  з  пахучих  квітів  мед  збирають  бджоли...

Ночі  стали  довші,  вже  приносять  холод,
А  малина  пізня,  ще  дарує  солод.
Вітерець  колише  піснею  діброви,
Місяць  зажурився,  щось  нахмурив  брови...

Та  мине  це  диво,  паморозь  все  вкриє,
Поле  і  долини  срібним  снігом  вмиє.
Морозенко  в  гості  до  нас  завітає,
Небо  світлим  блиском,  зорями  засяє...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807344
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018

Ірин Ка

Загорнута…

Загорнута  у  теплий  вересень,
з  легеньким  жовтнем  за  тендітними  плечима.
Ховає  листопада  куций  день
в  кишені...  Осінь  із  вологими  очима...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807342
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018

Ганна Верес

Поезія – мереживо зі слів

Поезія  –  мереживо  зі  слів,
Освячених  небесною  любов’ю,
Ніхто  політ  спинить  їх  не  посмів.
Вона  чарує,  вчить,  зове  до  бою.

Поезія  –  це  особливий  храм,
В  який  зайти,  мабуть,  не  кожен  зможе,
А  хто  зайшов,  не  змінить  слів  на  крам,
Бо  тільки  цим  душа  його  заможна.

Поезія  –  це  вічний  камертон,
Котрий  звучить  і  крізь  тисячоліття.
Долає  він  і  віддаль,  і  кордон.
Це  диво  з  див,  що  є  й  було  у  світі.!

Поезія  –  словесне  джерело:
Вона  і  крає  душі,  і  єднає,
Де  не  загубиться  і  те,  що  вже  було,
І  те,  що  завтра  буде,  вона  знає.
18.09.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807292
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 20.09.2018

Н-А-Д-І-Я

Поговори зі мною, осінь…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=o9ewSi6PevQ
[/youtube]

Іду  знайомими  стежками.
Чи  сад  все  той  же  і  без  змін?
Так  тішу  все  себе  думками...
Чекать  мене  завжди  він  вмів.

Але  чому  ж  так  серце  б"ється,
Чому  неспокій  у  душі?
Невже  десь  юність  відгукнеться,
Що  притаїлась  тут  в  тиші?

Все  повільніше  уже  кроки,
І  я  не  вірю  вже  очам:
О  як  мене  торкнув  неспокій!
А  сад  так  радо  зустрічав.

Стелив  м"який  із  листя  килим,
Вбрання  новеньке  одягав.
І  був  якийсь,  не  зовсім  звичним,
До  мене  руки  простягав.

Ввібрали  очі  сад  осінній.
Як  до  лиця  багряний  цвіт!
І   я  шукаю  з  нетерпінням
Моєї  молодості  тут  слід..

Тепер  тут  осінь  хазяйнує.
Ти  була  свідком юних    днів.
Чому  ж  це  час  усе  руйнуює?
Як  досконало    все  зумів...

Поговори  зі  мною,  осінь,
Узнать  всю  правду  поможи.
Чому  в  житті  все  так  не  просто.
Шукать  де  молодість,  скажи?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807248
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 20.09.2018

Valentyna_S

Щоб їм повірив і манкурт…

Навис  туман  над  сонним  містом,
Сягнув  будинків  й  храмів  бань.
З  гілля  дерев    рясним  намистом
Струмить  вода  у  глухомань.

Хмурніє  небо,  никнуть  хмари,
Спадає  зверху  млява  тиша,
Шкребе  пером  ледь  тротуари--
Чиїхось  кроків  думу  пише.

Люблю  іти  в  густім  тумані
Й  словам  підшукувать  комфорт  
Без  лицемірності  дурману,
Щоб  їм  повірив  і  манкурт.

І,може,    він  ураз  згадає
Про  наймиліший  отчий  край--
На  нього  він  давно  чекає
Й  благає:  «Сину,  повертай!

Вернися  серцем  і  душею,
Засій  зерно,  мов  оратай.
Можливо  знайдеш  панацею
І  лихам  всім  настане  край.

Хай  заживе  народ  щасливо,
Забуде  вбогість  і  відча́й.  
Жуаньжуанів  новим  ширам
Себе  убити  більш  не  дай».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807190
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 20.09.2018

Лілея1

МАНТРИ ОСЕНІ…

ЖОВТІЄ  СВІТ,  ЗЕМЛІ  ЗЕЛЕНЕ    ЛОЖЕ.
ТЬМЯНІЄ  ТРАВ  БРУНАТНИХ    ВОЛОКНО,
МОЛЬФАРКА-ОСІНЬ  РАНКАМИ  ВЖЕ  СХОЖЕ,
ДЕСЬ      ПАМОРОЗЗЮ    ДИШЕ  НА  ВІКНО.

ХОЧА,    ЩЕ  СОНЦЯ    СОННА-СОННА  КИЦЯ,
ДЕІНДЕ  ТОПЧЕ      КОВРИКИ  ЗЕМНІ.
ЛУНАЮТЬ    МАНТРИ  -  ЧУЄТЬСЯ    ЖИВИЦЯ
БІЖИТЬ  ДОДОЛУ  З  НЕБА    ПО  СОСНІ.
 
ТАКЕ  БЛАЖЕНСТВО  ОСЕНІ      ПОГОЖЕ,
ТРЯСУТЬ  ПОВІТРЯ  ШУМОМ      ЯВОРИ.  
ПРИСЛУ́ХАЮСЬ    ДО  МУЗИКИ  І,  МОЖЕ,  
ЗМАЙСТРУЮ  МІНІ-ЧОВНИКИ  З  КОРИ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807108
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018

Ольга Калина

Подми, подми, вітерець ( заклички)

[b]Подми,  подми,  вітерець
[/b]
Подми,  подми,  вітерець,
На  полечко,  на  хлібець.
Хай  від  нас  ця  спека
Іде  десь  далеко.  
А  як  буде  хліб  у  полі,
То  всім  вистачить  доволі.
У  коморі  й  на  столі    
Покладемо  калачі,  
Що  спеклися  у  печі.
Покладемо  на  полиці
Наші  пишні  паляниці.  
Хай  радіє  дітвора    -  
Прийшла  Спасівки  пора.    




[b]Іди,  іди,  дощику[/b]

Іди,  іди,  дощику,  -  
Будуть  гриби  в  кошику
Нам  опеньки  й  маслюки  -
Позбираєм  залюбки.
А  ще  білі  й  сироїжки,
Бо  до  лісу  ми  йшли  пішки.



[b]Світи,  світи,  сонечко[/b]

Світи,  світи,  сонечко,  
У  наше  віконечко.
Зігрій  все  подвір'ячко    -
До  нас  прийшло  літечко.  
Нехай  дітки  граються,  
До  гурту  збираються.
Будуть  дітки  підростати,  
Тепле  літечко  вітати.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806734
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 15.09.2018

геометрія

САДОК - НІБИ РОЗКРИТА КНИГА…

                               Як  боляче,  що  мало  я  ще  знаю,
                               життя  ж  уже  до  краю  добіга,
                               і  кожна  його  мить  стає  вагома,
                               важлива  і  до  болю  дорога...

                               Черешні  постаріли  й  мої  вишні,
                               і  яблуні  схились  до  землі,
                               а  диво  -  птахи  в  гості  до  них  вийшли,
                               цвірінькають  до  них  свої  пісні...

                               Туди  часом  заходить  легкий  вітер,
                               і  сипле  ціле  стадо  казочок...
                               І  хоч  давно  відцвів  у  саду  квітень,
                               він  порина  в  осінній    холодок...

                               Кущі  він  розгортає,як  конверти,
                               і  загляда  в  усі  його  кутки...
                               Нашіптує  тихесенько  легенди,
                               хоч  і  не  зна,  чи  є  вони  таки...

                               Кожен  садок,ніби  розкрита  книга,
                               у  ньому  і  краса  є,  і  тепло...
                               Чи  переможе  Марс*,а  чи  Астрея**,
                               надіємось  що  все  ж  таки  добро...

                               Тож  хочеться  мені  ще  знань  додати,
                               та  заважають  стомлені  роки...
                               Вагоме  в  кожну  мить  хочу  піймати,
                               молюсь,щоб  не  зміліли  знань  ріки...

                                                                       *  Марс-тут  Бог  війни,**Астрея-  богиня  справедливості.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806701
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 15.09.2018

Леонід Луговий

Ведмедиці

Затьмарила  землю  і  небо  покрила
Сріблястими  зорями  ніч.
Зі  сходу  на  захід  повзуть  небосхилом
Мільйони  палаючих  свіч.

Пливуть  вони  дружно,  мигають  звисока,
Не  сходять  зі  шляху  ніде.
А  з  ними  сузір'ям,  завжди    одиноким,
Велика  Ведмедиця  йде.

Далеко  на  Північ,  проходить  по  небу
Маленька  сестричка  одна,
І  з  нею  Великій  зустрітися  треба,
Та  тільки  не  може  -  сумна.

Їх  в  просторі  космос  з  своєї  колиски
Розкидав  ще  зовсім  малих.
Під  розміром  різним,  горінням  і  тиском
Вирує  життя  своє  в  них.

Летять  вони  двоє,  кружляють  по  колу,
По  тверді  своїй  голубій,
І  жаль,  що  не  зможе  Велика  ніколи
Потиснути  лапку  Малій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797257
дата надходження 27.06.2018
дата закладки 13.09.2018

Леонід Луговий

Фото

Його  приклеїв  наш  комроти
Під  броньовим  перекриттям  -
Дівча  задумливе,  на  фото,
На  підвіконні,  з  котеням.

Сидить,  тримає  свого  друга,
Пухнасту  шийку  обняла,
І  на  танцюючі  по  кругу
Сніжинки  дивиться  мала.

Тут  у  бліндажній,  сивій  димці
Солдатський  жарт  і  зброя  в  ряд,
А  там  в  садочку  на  ялинки
Вдягає  шубки  снігопад.

Під  грубий  сміх  і  грізний  брязкіт,
В  очах  синеньких,  на  стіні,
Блистить  життя  німим  контрастом
Навпроти  смерті,  у  війні.

На  підвіконні,  по  дитячи,
Вмостившись  з  котиком  в  анфас,
В  нещастях  наших  і  в  удачах
Дівчатко  ділить  з  нами  час.

Змінилась  курява  болотом
І  не  один  ліг  побратим,
І  ротний,  вибулий  трьохсотим,
Давно  замінений  новим.

А  за  сніжинками,  на  фото,
Спостерігає  в  бліндажі
Мала  улюблениця  роти,
На  вогневому  рубежі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806042
дата надходження 09.09.2018
дата закладки 13.09.2018

Ніна Незламна

Народжена зірка над морем

        Тягнулося  село  по    зеленому    горбочку  до  широкої,    квітучої  долини.  Воно,  як  здалекудивитись,  як  на  п`єдесталі.    Прикрашене  зеленими  садами  й  в  ряди
доглянутими  городами.  Картопля,    наче  посаджена  під  стрічку,  вже  відцвітала,  а  гарбузи  і  кабачки  тільки  входили  в  силу.  Стелилися    з  помаранчевими  квітками  серед  широких,  товстих,  зелених  листків.  Їх  поміж    меж  охороняли  високі  соняхи,  що  все  привітно  крутили,  ледь  схиливши,    квітучі    голови,  вслід  сонцю…  Як  стати  з    обійстя,    глянути  довкола,  ,  від  останніх  городів  до  річки,  здавалося  рукою  подати.  Вона  широкою  змійкою  звивалася  по  долині,  по  якій  часто    паслися  корови.  По  обіч  зеленіли  хлібні  поля,  а  вдалині  -      виднівся  став  зі  старими    розлогими  вербами,  вони  наче  підпирали  ліс.
         Казкова  краса…  зелено,  квітуче  всюди  ..  Крива  стежина,  по  ній  дітвора  бігала  босоніж,  м`який  спориш  лоскотав    ноги,  приємне  відчуття,  насолода.  Хто  ходив,  той  певно  знає.    Хто  ж  ні,  то  нехай  позаздрить!    Тій    веселій  дітворі,  що  бігла,  гучно  перегукувалася.  Вона    прямувала    туди  -  до  води,  до  гірської  красуні  річки  Дністер.
   Гайда,  сільські  дівчатка  й  хлопчики  бігли,    не  дивилися  під  ноги,  а  вище,  до  високих  тополь,  де  від  сонячних  променів  блищало  листя.    Стрункі  красуні  ,  їх  тут  так    багато,  вони  росли  вздовж  стежки,    аж  до  самої  річки.    ЇЇ  берег,    де  -    ін  –де  ховався  за  очеретом  й  пахучім  зіллям,    а  то  між  густих  трав  виднілися  чорні  обриви.  З  них  можна    з  розмаху  шубовснути  у  воду,  налякати  жаб,  які  сполохано,    відразу  поплигають  в  різному  напрямку,  щоби  сховатися  від  несподіваних  гостей.  
Юрбою,  так  радісно  потрапити  в  обійми  теплої  течії,  водночас  відчути  ніжну  прохолоду  і  трохи  побалуватися,  весело  поплавати,    похлюпатися,  поплескатись,    поборюкатися  в  воді.    Адже  діти  знали  тут  кожен  метр  дна,  де  виїмки,    де  занадто  глибоко,  а  де  лише  до  пояса  вода.  Вона  виблискує,  чиста,    прозора,  навіть  видно  маленькі  рибки,  які  зграйками  пливуть  за  течією    йгусті,  темно  -  зелені    водорості,  що  ледь  -  ледь  хитаються.  А  річка  доволі    широка….  Біля  берегів  течія  спокійна,    вода  тихенько  колише    водяні  білі  лілії  -  латаття.  А  трохи  далі  до  середини  річки,    вода    кудись    так  поспішає,  немов    хоче  наздогнати  час…..
     Між  двома  молоденькими  вербичками,  на  шовковистій  траві,  підібгавши  під  себе  ноги,  сиділа  чорнява  дівчинка  Марійка.  Її  каро  –зелені  очі  з  краплинами  дощу  світилися  щастям    від  побаченого,  вона  задивлялася  в  далину  -  по  напрямку  річки.  Там,  одна  за  одною,  наче  падали  до  води  білі  чайки  й  раптово,  знову  підлітали  до  небо  сині.  Напевно  рибу  ловлять,  думала,  яка  краса,  як  добре,  що    вона  тут  й  все  це  бачить.    В  очах  рябіло….  Вода  в  річці  переливалася  кольорами,  то    блакитним,  то  синім    із  сріблом  відтінком,  приваблювала    до  себе.
   Кожна  сім`  я  в  селі    не  мала  в  хаті  скатерті  самобранки,  щоби  виконувати  дорослих  і  дітей  забаганки.  Та  жило  село  і  підростали  діти,  тут  річка,  город  й  трави  шовковисті,  чарівні  мальви,  сокирки,  дзвіночки  й  ромашки.  Ранкове  сонце,  що  ласкаво  світило  в  обличчя,  як  не  радіти,  що  жилося  серед  цієї  краси,де  панує  мир.  Найбільше  тішив  сад  врожаєм,  майже  в  кожного  на  обійсті.  Яка  то  благодать,  зірвати  ягоду,  чи  стигле,  соковите    яблуко,  що  коли  їси,  то  сок,  аж  тече  по  бороді.    Здається  вже  й  не  голодний,  чому  не  погнатися  до  річки?  Щоб  відчути,  ще  одну  радість  й  насолоду.
     Марійка  вперше  сама  пригнала  гусей  до  річки,  мама  й  тато  дозволили,  кажуть,  сім  років,  то  вже  можна  саму  відпустити.  Дівчинка  з  пагорба  дивилася  на  воду  та    боялася  близько  підійти.    Сонячні  промені,  що  вигравали  на  воді  навіяли  на  неї  сум.  Страх  в  душі,  пригадала,  як  їй    було  років  чотири,  чи  то  п`ять,  хтось  підпалив  їм  стайню.Той  страх  ніяк  не  покидав  її.  І  хоч  ходила  вона  з  мамою  до  церкви,  молилася  Богу,  як  навчали  мама  й  тато  та  той  вогонь  ,  все  частіше  з`являвся    перед  очима,  лякав,    здавалося  наче  був  зовсім  поруч.  Тоді  по  селі  була  якась  пошесть,  на  місяць  по  три  пожежі  і  все  вночі  підпалювали.  Тому,    хто  наважився    сказати  щось  проти  голови  сільради,  чи  комусь  та  чимось  не  догодив,  то  вже  жертва.  Якось  в  сусідів  весілля,  а  в  рідної  тітки  підпалили    сінник,  це  було  –  жахливо.  З  часом  так  і  не  дізналися    хто  підпалив,  по  селі  говорили,  -  »  Хтось  від  заздрощів».
         Раптово,  дитячий  сміх  Марійку  відволік  від  спогадів.Хтось  із  дітей  купався,  занурювався  у  воду,  а  ближче  до  берега  хтось  просто  мочив  ноги,менші  діти  гралися  в  піску,  ліпили  з  нього  замки.  
Марійка  поглянула    до  неба  й  згадала,  як  одного  разу  вона  в  садочку,  біля  хати  задивилася  в  небесну  блакить.  Тоді  до  неї  нахлинуло  якесь  дивне  відчуття,    переповнило  її    душу,  вона,  не  поспішаючи,  промовила,
-  Пливе  хмарка  сива
-  А  я  б  хотіла  мати  крила…
Вже  пізніше  зрозуміла,  що  це  були  перші  рядки  вірша.  Їй  здалося,  вона  б  і  зараз,  дивлячись  на  природу,  про  щось  написала,  натхнення  переповнювало  її.    
       Раптово  озирнулася,  здалося,  що  за  нею  хтось  спостерігає.  Це  вона  так  звикла,  бо  біля  неї    завжди  був  старший  брат  -  як  охоронець.  Різниця  вісім  років,  давалася  взнаки,  він  слідкував  за  кожним  її  кроком,  дуже  любив.  Балував,  як  і  батьки,  всі    цяцькалися  з  нею.  Вони  були  вірні  церкві  і  Богу,  і  так  навчали  своїх  дітей.  Адже  батько  входив    у  першу    двадцятку  в  церкві,  яка  наймала  священика,  тому  й  дітей  привчав  до  служби,  прививав  любов  до  Бога.
           Марійка    все  ж  наблизилася  до  річки  і  водночас  звернула  увагу  на  старших  дівчат  й  хлопців,  що  засмагали  неподалік  від  берега.  Один  невірний  крок….  І  вона    опинилися  в  воді.  Плавати  не  вміла,  тому  відразу  пішла  на  дно.
   Одна  дівчинка,  що  сиділа    на  березі  річки,  помітила,    швидко  встаючи    тикала  вказівним    пальцем  на  воду,    схвильовано  закричала,
-  Ой,  та  Марійка!  З  нашої  вулиці!  Шубовснулася  у  воду  і  здається  не  виплила.  Он  там,  на  тому  місці  стояла!  
Хлопці  відразу,  як  обпечені,  зірвалися  з  місця  й  ближче  до  річки,  один,  найстарший  з  них,  знервовано  розвів  руками,
-Так,    без  паніки,  я  зараз!
 Глибоко  вдихнувши  повітря,  кинувся  у  воду.  Всі  знали,  що  хоч  він  ріс  без  батька,  але  вмів  добре  плавати,  тому  й  ніхто  його  не  зупиняв.    За  мить  хлопець  пірнуві  намацав  волосся  Марійки,  впевнено  тягнув  догори.  
     Дякувати  Богу,  вона  відразу  почала  кашляти,  відкрила  очі.  Діти  з  полегшенням  перевели  подихи,  привітно  дивилися  на  неї,  вмовляли,  щоб  не  лякалася,  адже  все  обійшлося.
 Батькам,  ні  в  якому  разі,  не  можна  було  розповідати  за  цей  випадок.  Боялася,  знала,  що  будуть  дуже  сваритися,  бо  ж  втопився  двоюрідний  брат.  А  вони  в  ній  душі  не  чаяли,  оберігали  і  від  дощів,  і  від  сонця.  Вона  була  третя  дитина  в  сім`ї,  першим  був  самий  старший  син,  пожив  лише  декілька  днів  і  помер,  батьки    часто  ходили  на  цвинтар,  болісно  перенесли  втрату.  Їм,  ще    Бог  дав    сина  і  доньку,    вони  дякували  Богу,    любили,  дорожили  ними.
       Час  летів….    Марійка  ходила  до  школи.  ..  Завжди  охайна,  тиха  дівчинка,  як  навчалася  в  молодших  класах,  то  до  школи  водив  брат.  Їй    навіть  сумки    з  книжками  не  довіряв    носити,  вважав,    що  це  для  неї    важко.    Навчалася  гарно,  старанно  виконувала  домашні  завдання  і  в  школі  була  завжди  уважна,  за  те  й  була  декілька  раз  нагороджена  похвальними  листами.
           В  сім`ї  ж,  їй  тільки  й  довіряли  прибрати  в  хаті  та  зварити  бараболю,  можна  сказати  не  випускали  з  хати.  Всі  роботи  по  -    господарству    виконував    брат.  Дитинство  було  солодким  сном,  а  коли  навчалася  в  сьомому  класі,  то  вже  інше  життя.  Мама  навчила  корову  доїти,  з  собою    брала  в  поле.  А  в  полі  на  сонці  з  ранку  й  до  вечори  -  в`язала  снопи.  Поле    далеченько,  за  гаєм,  доволі  велике,  тож  треба  було  працювати  й  працювати.  Тато  був  задоволений,  але    погуляти  ввечері  із  дівчатами  не  дозволяв.  В  домі  завжди  панувала  воєнна  дисципліна.
       Дівчинці  так  хотілося  писати  вірші  про  Бога  та  боялася  осуду.  Дуже  боялася,  що  діти  не  так  зрозуміють,  будуть  дразнити  її  поетесою.  В  той  час,    село  -  можна  сказати,  було  більш  комуністичним.  Коли  ходила  до  школи,  мама  таємно  водила  її  в  церкву,  до  сповіді,  адже  забороняли  брати  шлюб  й  хрестити  дітей.  Класний  керівник  занижувала  оцінки  тим  дітям,    які  вірили  в  Бога.  Одного  разу  в  школі  навіть  розбирали  поведінку  її    і  подружки,  на  той  час  така  була  політика  влади.
 Та  одягалася  вона  в  школі  краще  за  всіх,  завдяки  маминому  брату  і  його  дружині,  які  жили    в  Америці.  Вони  поштою  посилали  дитячі  речі.,  хоча  трохи  поношені,  але    на  вид  були,  як  нові.  Багато    хто  із  дітей  заздрив  їй,  називав  багачкою.  
       Останні  два  роки  в  школі….    Марійку  все  частіше  переслідував  якийсь  страх,  із  –  за  чого  стала  гірше  навчатися.  Все    вдома,  добре  вивчить  вірша  та  в  школі,    лише  від  погляду  вчительки,  відразу  хвилювалася  ,  забувала  слова.  Бідкалася,  тихенько  плакала,  але  мамі  про  це  розповісти  не  наважилася,  вірила  в  Бога,  надіялася  на  його  ласку,  гадала,  що  все  минеться.  Їй  вдалося  закінчити  школу  з  гарними  оцінками.
         Після  школи  думала  навчатися  в  консерваторії,  гадала  туди  буде  легше  поступити,  адже  там    працював  дядько.  Та  на  жаль  батьки  зовсім  не  підготували  її  до  музики,  тому  ця  мрія  була  нездійсненною.  Але  ж  вдома    сидіти  не  буде,  тому  тітка,  що  жила    у  Львові,  допомогла  поступити  в  фінансовий  коледж.
   Студентські  роки,  це  чудовий  час…  Проживання  в  гуртожитку…  Знайомство  з  іншими  студентами.  Дружньо  з  дівчатами    в  кімнаті,  але  кожні  вихідні  їздила  додому.  Так  наполягав  батько,  щоб  в  неділю  та  на  свята  обов`язково  була  на  церковній  службі.
       Красуня,  гордовита  й  трохи  сором`язлива  дівчина  та  дехто  обходив  стороною,  коли  дізнавався,  що  ходить  до  церкви,  вірує  в    Бога….
             Після  закінчення  коледжу  вона  поступила  на  курси  у  Львівський  СГ  інститут.      Навчалася  старанно,  отримала  професію  економіст  -  бухгалтер.
 Пройшов  час…..    Марія  працювала    економістом  в  Управлінні  транспорту  автостанцій.  Залицяльників  на  роботі  багато,  але  вона  була  скромною,  дуже  боязливою  дівчиною.  Віра  в  Бога,    це  для  неї  -  понад  усе.
У  гуртожитку,  в  одній  кімнаті  з  неюі,  проживало  двоє  гарних  дівчат,  Галя  і  Оксана.  Вони  були  щирими  і  доброзичливими.  З  часом    для  неї  стали  справжніми  сестрами,  адже  і  працювали  разом.
     Йшов  1986  рік…    Останні  літні  дні….    На  роботі  запропонували  путівку  в  круїз  з  Одеси,  Марія  не  наважувалася  десь  поїхати  та  подружкам  вдалося  її  вмовити.  А  воно  і  правда,  думала,  чому  б  не  поїхати,  адже  ніде  не  була  крім  Ленінграду,  ще  від  школи  їздила  на  екскурсію.
     Напередодні  поїздки  -  приїхала  додому,  повідомила  батькам,  що  попливе  в  круїз.    Мама  дуже  стурбувалася,  схвильовано  сказала,
-  Що  ти,  доню,  який  круїз,  он  сон  мені  наснився.  Що  я  тону  і  прошу,  щоб  ти  мені  подала  руку.  Покинеш  мене,  а  я?  Як  треба  буде  допомоги,  це  ж  надовго.  Якесь  не  добре  передчуття,  не  спокійно  на  душі,    боюся  тебе  відпускати.
 Марія    уважно  вислухала,    обійняла,
-  Ну  мамочко,  все  буде  добре,  відпустіть!  Я  ж  ніде  не  була,  хай    побачу  світу,    не  сама  ж    їду,  а  з  подружками.
Мати  рукою  погладила  по  голові,
-  Добре  доню,  тільки  сходимо  до  церкви,  попросимо  божого  благословення.  І  я  кожен  день  буду  ходити  до  церкви,  молитися,    щоб  в  тебе    -  все  було  добре.
         Зі  Львова  їхало  тридцять  чоловік  в  круїз  на  кораблі  «  Адмірал  Нахімов».    Молоді,  щасливі,    замріяні  в  прекрасне,  прибули  на  корабель.  На  причалі  людно,  гамірно,  прощання,  поцілунки.  Під  музику  оркестру  відправилися  в  круїз.  …
       З  Марією  було  троє  дівчат….    Галя  запропонувала  поїхати  з  ними    своїй  подружці  Миросі  з  Польщі,  в  дитинстві,  вони  разом    в  таборі  відпочивали.  Їм  показали  каюти  нижчого  класу  -  в  самому  низу  корабля.  Всі  мали  під  подушками  рятувальні  жилети,  розповіли,  як  ними  користуватися.
     Як  це  чудово  по  морю  та,  ще  й  на  такому  великому  кораблі!    Їх  щоранку  будила  гарна  мелодія,  звучали  веселі  пісні.  Добре  харчування,  відмінна  обслуга.  Чарівність  Чорного  моря  приваблювала  очі.  Милувалися  краєвидами  моря  під  Одесою,    а  потім  побували  в  Ялті,  де  відвідали  музей.  В  двадцяти  кілометрах  від  Ялти,  побували  в  «  Ластівчине  гніздо»,    на  вершині  зробили  вражаючі  фото  пляжів,  пальм,  скалистих  берегів,  що  омивалися  хвилями  Чорного  моря.    Далі  корабель  вирушив  своїм  маршрутом.
   Пізно  ввечері  тридцять  першого  серпня  на  верхній  палубі  був  концерт.  Це  Галя  випадково  дізналася  й  вони  вирішили  всі  в  чотирьох  піти  подивитися.  Одягли  найкращий  одяг,  який  взяли  з  собою.  Марія  одягла  гарну  сукню  і  велюровий  піджак,    кольору  темної  вишні,  він  дуже  пасував  їй,  підкреслював  фігуру.
       Після  концерту…  відразу  розпочалися  танці.  Марії  здалося,  що  танцювати  в  жакеті  буде  жарко  й  не  зручно,    хотіла  спуститися  в  каюту,  залишити  жакет.  Але  дівчата  вмовили  залишитися,  вирішили,  що  на  довго  не  затримаються  й  всі  разом  підуть  спати.
         Дівчата  вже  весело  танцювали,  коли  Марію  запросив  на  танець,  якийсь  моряк  при  погонах.  На  жаль  вона  не  бачила  розпізнавальних  знаків  та  це  й  не  було    так  важливо.  Він  мило  всміхався,  легко  вів  у  танці,  ніжно  тримав  за  руку,  наче  боявся  загубити  цей  скарб    та  раптовий  поштовх  в  обочину  корабля  налякав  всіх.Люди  падали,  частина  опинилася  за  бортом…
             Погасло  світло…  Спрацювала  сирена…  Корабель  похилився…  Всі  розбігалися  в  різні  сторони.  На  борту  почалася  паніка,  за  бортом  перші  жертви,  на  воді  крики,  кров,    плями  фарби,  нафтопродуктів,  якісь  дерев`я  уламки,  крісла.
 Дівчата  розгубилися.  Марії  доля  дала    велике  випробування,  вона  не  вміла  плавати.  Та    все  ж  мала  надію  вижити.  Адже  її  назвали  в  честь  двох  бабусь,  які  мали  ім`я    Марія,  вони  були  названі  в  честь  Божої  Матері.  Вона  вірила  в  свого  Ангела,  блаженного,  світлого,  доброго  з  великим  серцем    і  великими  крилами.  Не  тямлячи  себе  бігла  вперед,  наче  хтось  її  підштовхував.  Перед  собою  побачила  чоловіка,  який  біг  назустріч,
-Чуєш!    Допоможи!
А  він  їй  у  відповідь,
-  Дурепа!  Чого  причепилася….
Але  ж  якийсь  вихід  має  бути  -  копошилося  в  голові.  В  паніці  бігла  далі.  А  людей,  як  комах,  на  зустріч  моряк,  вона  бачила,  що  він    по  національності  не  українець  і  не  росіянин  та  в  розпачі  звернулася  до  нього,
-  Я  плавати  не  вмію,  допоможи!  Як  втоплюся,  буде  на  твоїй  совісті,  чуєш…
Хлопець  побачивши  перед  собою  красуню,  не  міг  відмовити,
-  Не  плач,  не  панікуй!  Все  буде  добре!
-  Як  звати  тебе?  -    відразу  запитала  його.
-  Мене  Рома,  а  тебе?  –  поспішаючи,  голосно  запитав  хлопець.
-  Марія,  мене  звати  Марія,  -    тремтяче  вся,  від  хвилювання,    випалила  вона.
Він,  не  вагаючись,    одягнув  на  неї  рятувальний  жилет,  наполегливо  кричав,  здавалося  давав  команду,  
-  Ну  давай!  Скакай  донизу,  на  перший  поверх.
-  Ой,  я  боюся,  дуже  боюся,  чуєш!  –  кричала    в  паніці,  хитаючи  головою.  
Він  тикав  пальцями  донизу,    на  воду,  вже  сердито  закричав,
-  Он  дивися,  наш  капітан  і  його  помічники  вже  в  шлюпках  на  воді!  Давай  сміливіше!  Не  втрачай  час!
Корабель  качало.  Скрізь  крики,  гамір,  плач  і  чути  десь  грає  скрипка.  Марія,  як  навіжена,  по  поручнях  з  ним    спустилася  донизу,    потім  він  штовхнув    її  у  воду.  Задихалася,  вся  в  фарбі,  в  нафтопродуктах,  борсалася,  наче  боролася  зі  страхом,  розкривши  рота  хапала  повітря,  моряк  схопив  її  за  волосся.  Здалося  прийшла  до  тями,  коли  побачила  його  поруч,  потім  Рома  схопив  її  за  руку,  
-Давай  подалі  відпливемо,  швидше,  бо  затягне  на  дно  разом  з  кораблем!
         Він    притягнув  якийсь    продовгуватий  уламок  деревини,  трохи  схожий  на  зламані  двері.  Вони  трималися  за  нього,  він  на  одній  стороні  без  жилета,  а  вона  на  другій  стороні  у  жилеті,  так  тримали  рівновагу.  Пересувалися,  як  надалі  від  корабля,  що  мав  йти  під  воду.  Хвилі  підносили  їх    то  вверх,  то  вниз,  кругом  плавали  трупи,  були  такі  і  з  жилетами  й  без  жилетів.
Марія  роздивлялася  на  всі  сторони,  прислухалася  до  голосів,
-  Чуєш  Ромо,  зі  мною  були  троє  дівчат,  мої  подружки,  всі  десь  розгубилися,  хоча  б  вижили…
-  А  я,  думав,  що  спас  якусь    літню  жінку,  ти  така  вся.  В  нафтопродуктах,  навіть  не  подумав,  що  спас  молоду  дівчину,  -  тремтячим  голосом  кричав  хлопець.
   Неподалік,    він  побачив  одну  жінку,  що  тонула,  потягнув  до  себе,  допоміг    їй  прийти  до  тями,  вона  теж  стала  триматися  за  деревину.
   Від  напруги  та  холодної  води,  руки  в  Марії  стали  дерев`яні,    не  слухняні,  ледве  трималася.  
   Всі  здалеку,  зі  страхом,    дивилися,  як  йшов    під  воду  корабель  «Адмірал  Нахімов».
     -Ой,  скільки  там  добра  пішло  під  воду,  мельхіорові  ложки  в  ресторані  і  інші  цінні  речі.  Уявляєте  всіх  і  мої  речі  потонули,  тільки  й  лишилося  те  ,що  на  мені,  -    схвильовано  кричав  Рома.
Та  деревина  вже  не  витримувала  трьох.Марія      дивилася  на  зоряне  небо,
-  Ой  Боженку,  спаси  і  помилуй!
Задивилася  в  небо,  на  одну  зірку  над  собою  й    тихо  прочитала  молитву;    «Отче  наш».    Зірка  ледь  -  ледь  мерехтіла,  їй  здалося,  що  мерехтіла  ясніше  всіх  зірок,  подумала  -  це  напевно  благословила  мене  на  життя.    Схвильовано,  швидше  пливла  до  шлюпок….
 Скрізь  кричали  люди,  просили  допомоги,  дехто  потрапляв  під  гвинти  корабля  »Петр  Васев».  Всюди  кров,  розлите  мастило,  фарба,  мертві  тіла.
Вона  підпливла  до    однієї  шлюпки    та  там  було  забагато  людей,  її  на  неї    не  взяли.    Напрягши  всі  сили  знову    підпливла  до  іншої  шлюпки,  там  теж  було  повно  людей,  не  хотіли  її  брати.  Дуже  просилася,  бо  зовсім  дубіло  тіло,  плакала  й      вмовляла.  Якийсь  чоловік    змилувався,  подав  їй  руку,  допоміг  залізти  в  шлюпку.  Озираючись  назад,  майже  в  темноту,  вона    вже  не  побачила  Рому  з  жінкою.  
Марія  трохи  відігрілася  між  людьми,  всі  перелякано  дивилися  один  на  одного  й  тулилися,  щоб  було  тепліше.  Шлюпка  плила,  а  дівчина  думала,  як  добре,  що  не  пішла  віднести  в  каюту  жакета,  бо  була  б  там  й  залишилася,  скільки  ж  там  людей  потонуло!  Як  вчасно    зустріла  Рому!  Адже  він  її  спас.  А  тепер,  ще    цей  чоловік,  що  протягнув  їй  руку,  вона  навіть  не  взнає  його  ім`я.  Це  вже  вдруге,  ледь  не  потонула  та  Бог  дає  на  життя,  значить,  має  вижити,  має  далі  боротися  з  холодом,  який  час  від  часу  пронизував  тіло.  
   З  корабля  «  Петр  Васев»  прожектори  освітлювали  кроваве  море,  мертвих  і  живих  пасажирів.    Всі  зі  шлюпки,  як  могли,  різними  уламками  відштовхувалися  від  води,  як  подалі  від  цього  корабля,  щоб  не  попасти  під  гвинти.  Ті  люди,  хто  потрапляв  під  них,  то  вже  було  перемелене  кроваве  м`ясо.
   Їм,  дякувати    Богу,  вдалося    врятуватися….  Було  пів  на  другу  ночі…  І  всю  ніч  хто,  як  міг  так  і  тримався  на  плаву,  рятував  своє  життя.  На  світанку,  ближче  до    шостої    години  ранку,    їх  врятували  рятувальники,  привезли  до  Новоросійська.  Марія  вся  в  мазуті,  з  одним  капцем  на    великому  підборі.
                 В    Новоросійськ  прилетів  міністр  Алієв,  пообіцяв,  що  відправлять  всіх  додому,  щоб  не  хвилювалися,  кожному  повернуть  все,  що  потонуло,  лише  треба  написати  перечень,  хто  та    що  мав  при  собі.  Розпитували  всіх  хто  і  звідки,  все  записували.  Марія  весь  час  роздивлялася  довкола,  хотіла  знайти  подружок,  на  жаль  їх  не  було.  Потім  всіх  запросили  подивитися  на  страшні  фото  понівечених  людей,  щоб  розпізнати  серед  загиблих,  чи  не  має  знайомих.  Подружок    там  не  було.  Але  це  був  тільки  початок  дня,  страшні  думки  лізли  в  голову,    не  дай  Боже,  щоб  були    на  дні  моря.  Відкидала  ці  настирливі  думки,  молилася,  не  втрачала  надії,    гадала,  що  все  ж  таки  знайде    їх    живими.
Всім  роздавали  чистий  одяг,  Марія  вибрала  собі  рожевий  спортивний  костюм,  описала  речі  та  коштовності,  що    загубила.  Звичайно  -  дівчина  шкодувала  за  всім,  що  трапилося  з  ними,    дуже  журилася  за  дівчатами  та  фотоапаратом,  де  були    зняті  чудові  кадри.  Ось  таке  відбулося  знайомство  з  містом  Новоросійськ.
   Згодом,  всіх  пасажирів  поселили  в  якомусь  гуртожитку,  запитували,  хто  чим  хоче  добиратися  додому.  Вона  вагалася,  чим  краще  добратися.  Думала,    на  кораблі  вже    попробувала,    то  ж,  що  буде  те  й  буде,  краще  полетіти  літаком  додому,  бо  потягом  їхати  день  і  ніч  дуже  важко.  
           Від  пережитого,    час  від  часу  торсалося  тіло,  гуділо  в  голові,  тиснуло  в  грудях,  переслідував  страх,  перед  очима  все    море  з  кров`ю,  крики  людей,  тіла  загиблих.  Ніхто  й  ніколи  не  думав,  що  таке  можливо,  щоб  корабель  потонув  за  сім  хвилин.  Самій    в  голові  не  вміщалося,  як  це  все  пережила,  страх  постійно  переслідував  її.    Весь  час  про  себе  читала  молитви,  просила  в  Бога  спасіння  і  терпіння.  Їй  хотілося  якомога  швидше    дістатися  до  рідного  краю,  до  того  поля,  де  в`язала  з  мамою  снопи,  до  гаю,    де  була  криниця,    от  якби  ж  то  птахом  полетіти  до  батьківської  оселі,  до  родини….
       З  Новоросійська  Марія,  з    хвилюванням  в  душі,    подзвонила    знайомому  хлопцеві,  Володі,  колезі,  він  працював  водієм.    Хлопець  почувши  її  голос  дуже  зрадів,  що  вона  жива.  Давно  до  неї  залицявся,  вона  дуже    подобалася  йому.  Вони  домовилися,  що  він  зустріне  її.
         В  літаку,  до  Львова,  було  четверо  людей  з  корабля  »  Адмірал  Нахімов».  На  дорогу  всім    дали  гроші  і  пообіцяли  пізніше,  ще  повернути,  компенсувати,  за  все,  що  втратили.
           Було  трохи  страшно  та    з  Божими  молитвами    Марія  прилетіла  до  Львова.  Її  зустрів  Володя,  вони    автівкою  поїхали  до  гуртожитку.  З  гуртожитку  подзвонила  на  роботу,  повідомила,  що  вона  жива.  Їй    сказали,  що  дівчата,  всі  троє,  що  плавали  з  нею  на  кораблі,  живі.  Дівчина    тішилася,  передала  вітання,  полегшено  перевела  подих  ,  
»  Дякувати  Богу,  з  ними  все  добре!».
Взявши  деякі  речі,    Володя  віз  її  в  село,  давно  мріяв  туди  потрапити,  познайомитися  з  її  батьками.  Дорогою,    дівчина  з  хвилюванням,  розповідала,  про  все,  що  пережила,  про  те  страхіття,  що  побачила,  часом  плакала,  аж  тремтіла,  не  соромлячись  витирала  сльози.  Вона  вже  по  іншому  дивилася  на  життя….
 Їхали  з  великою  швидкістю,  Марія  не  звернула  уваги,    не  помітила,  що  в  автівці  час  від  часу  відмовляли  гальма,  не  могла  зрозуміти,  чому  він  бліднів.  Та  обійшлося  без  пригод,  вони  доїхали  до  села,  але  Марія  його  відразу  попросила  поїхати  додому    у  Львів.  Що  їй  зараз  не  до  цього  знайомства,  не  знала,  як  це  все,  що  сталося  з  нею,  сприймуть  та  переживуть  батьки.  
   Радість  переповнювала  душу,  адже  вона  вдома…
 Батьки  про    аварію  навіть  не  знали.  Коли    Марія  їм    все  розповіла,  звичайно  дуже  рознервувалися.Хоча  чули,  що  якийсь  корабель  потонув  та  і  гадки  не  мали,  що  на  цьому  кораблі  була  їх  донька.  А  ввечері  по  телебаченні,  у  новинах,  передали,  що  затонув  корабель  «Адмірал  Нахімов»,  це  було  друге  вересня,  дівчина  була  просто  щаслива,  що,  так  швидко,  дісталася  додому.
     Після  відпустки  Марія    з  подружками  зустрілася  в  гуртожитку.  Радість,    поцілунки  і    спогади  про  круїз,  про  те  страхіття,  що  їм  прийшлося    побачити,  пережити.    Зі  сльозами  на  очах,    всі  схвильовано    розповідали,  як  спасалися,  боролися  за  своє  життя.  Дівчатам  повезло,  вважала  Марія,  адже  вони  були  в  трьох,  а  вона  одна,добре  що  зустріла  Рому.
   Час  все  кудись  летить...    Марія  зовсім  розірвала  стосунки  з  Володею,  не  подала    надій  на  зустрічі.  Залицявся,  ще  один  хлопець  Тарас    та  і  з  ним    не  наважилася  зустрічатися.  Навіть  начальник  гуртожитку  підбивав  клинці.  А  чому  б  і  ні?  Така  гарна,  видна  дівчина,  чорнява,  волосся  до  самих  стегон  і  одягалася  модніше,  найкраще  всіх.  Адже  дядько  з  тіткою,  не  забували  про  неї,  присилали  одяг,  а  це  ж  в  той  час  був  розкіш,  всі  вважали  її  багатою  дівчиною.  Були  й  хлопці  із  села,  що  залюбки  б  з  нею  зустрічалися  та  вона  ні  на  кого  не  звертала  уваги,  до  жодного  не  лежало  серце.  
         Через  кілька    місяців,  Марія  отримала  запрошення  на  суд  -  в  місто  Одесу,  по  справі    щодо  затоплення  корабля  «  Адмірал  Нахімов».  Вона  приїхала  туди  та  їй  повідомили,  що  її  свідчення    не  потрібні.  Дівчина  вирішила  все  ж  дізнатися  про  того  моряка  Рому,  який  спас  її.
 Уже  задоволена,  що  все  про  нього  дізналася  -    адресу  дало  Чорноморське  морське    пароплавство.  Це  був      матрос  Ромазанов  Гаджімірза,  сам  назвався  Ромою.  Він  жив    в  Одесі,  довго  не  думала,    купила  йому    в  подарунок  мельхіорові  ложки,  цукерки,  торт,  букет  квітів  й  поїхала  віддячити  за  своє  спасіння.
Дружелюбна    зустріч,  як  за  святковим  столом.  Хвилюючи  спогади,    часом  зі  сльозами  на  очах,  згодом  веселіше.  Розмови  про  життя,  а  потім  проводи  й  слова  вдячності  за  подарунок.  Та  Марія    вважала,  що  життя  дорожче  за  подарунок,  від  щирого  серця  подякувала,  поверталася  додому.  Лише  згодом,  Марія  дізналася,  що  його  підвищили  по  службі,  після  того,  як  вона  написала  лист  в  Чорноморське    морське  пароплавство,  в  якому  виразила  свою  вдячність.
   Пройшов  рік…    Літо  видалося  тепле….  Одного  разу,  в  вихідний  день,  двоюрідний    брат  з  дружиною  кликали  Марію  з  собою  на  Дністер.  Вона  наче,  як  злякалася,  адже  після    тих,  страшних  подій,  ні  разу  не  ходила  до  річки,  боялася  води.  Їй  здавалося,  що  знову  обов`язково,  щось  та  трапиться.  Відмовлялася  йти,  адже  та  рана  в  душі,  ще  не  загоїлася.  Вони  намагалися  підійняти  їй  настрій,  довго  переконували.  Він  її  любив,  йому  хотілося,  щоб,  як  швидше  вона  забула  ті  події  під  Новоросійськом,    хотілося,  щоб  не  боялася  води,  поклавши  руку  плече,  зазирнув  в  очі,
-  Ну  Марійко,  все  позаду,  таке  в  житті  трапляється,  але  треба  жити,  на  все  дивитися  простіше.  Ну    купатися  не  будеш,  якщо  боїшся,  то  з  нами  за  компанію,  посидиш  біля  річки,  тож  разом  буде  веселіше.  Чого  самій    вдома  сидіти?
 Схиливши  голову,  думала,  що  робити?  Навіть  закрила  очі,  щоб  трохи  вгамувати  своє  хвилювання.  Та  потім,  піднявши  голову,  ледь  всміхнулася  й  кивнула  рукою,
-  Та  добре  піду….  Піду  вже….  Що  буде  те  буде!
 Брат  з  дружиною,  аж  повеселішали,  коли  вона  дала  згоду.  Підморгнули  один  одному  і  брат  обійняв  Марію,
 -Ну  нарешті,  життя  продовжується,  сестричко!
З  гарним  настроєм  йшли  знайомою  стежкою….    Вздовж  неї  подорожник,  ромашки,  дзвіночки,    шовковиста  трава,  яка  ледь  колихалася  від  вітру,  блищала  на  сонці.….
Біля  річки,  як  завжди  в  літню  пору,  була  молодь.  Хтось  купався,  хтось  засмагав,  слухав  музику,  яка  линула  з  магнітофона.  
-  Марійко,  ти  постій  на    березі,  якщо  купатися  не  хочеш,  а  ми  скупаємося,  вода  тепла,  -  роздягаючись,  запропонував  брат.  
   Вони  з  дружиною,    весело,  всміхаючись,  плавали,  то    занурювалися  у  воду,  то  виринали  з  неї.  
 Марія    з  заздрістю  дивилася  на  них  та  сама  не  наважилась  йти  купатися.    Стояла  трохи    далі  від  берега  та  так  задивилася  на  водорості,  що  сама  не  помітила,  як  зробила    пару  кроків  і  несподівано    гулькнула  у  воду.  Копошилася,  борсалася,  її  тягнуло  донизу,  зі  страхом  била  руками  об  водуйі  кричала  до  брата,  що  тоне,  але  він  з  дружиною  не  чув,  бо    вони  вже  далеко  відпливли  від  берега.
   Почули  хлопці,  що  були  неподалік    й  один  з  них,  набагато  молодший  за  неї,  витягнув    її.  Трусилася,  чи  то  від  переляку,  чи  від  спогадів.  З  тієї  пори  Марія  навіть  близько  боялася  підходити  до  води.
       Та  час  плине...    Прекрасна,  чудова  молодість,  в  селі  весілля,  сватання…  Вже  й  Марії  час  прийшов  подумати  про  особисте  життя.  Багато  хлопців…  не  було  відбою.  Звали  заміж  та  за  кого  йти?    Не  могла  розібратися  в  собі,  як    довірити  комусь  із  них  своє  життя?  Адже  не  відчувала,  що  когось  із  них  кохає.  
     Хлопець  із  села,  Іван,  давно  в  неї  закохався,  тільки    вона  приїде  в  село,  він  вже  тут,  як  тут,  ходив  по  п`ятах  за  нею.  Це  був  двоюрідний  брат  однокласника,  високий,  красивий,    дуже  схожий  
на    співака  Талькова.    Батьки  Івана  теж  ходили  до  церкви,  тому  й  Маріїна  мама  хотіла,  щоб  донька  жила  близько,  щоб  за  нього    вийшла  заміж.  
Вона    не  згодна  з  мамою,  а  батько  з  тіткою,  навіть  паспорт  заховали.  Та  все  ж  сварилася  мама,  щоб  було  по  її,  бо    разом  ходять    до  церкви,  як  в  очі  людям  дивитися,  якщо  не  піде  за  нього?  
Ну,  що  ж….    Марія  вже  не  могла  сперечатися,  звичайно  пізня  дитина  в  батьків,  вони  хотіли,  щоб  вже  мала  сім`ю  і  їм  би,  на  старості  років,  жилося  спокійніше.
     І  було  весілля,  і  взяли  вони  в  церкві  шлюб  та  життя  не  склалося.  Спочатку  жили  з  свекрухою,    за  один  рік  побудували  дім,  пізніше  жили  окремо.  Народила  Марійка    двох  близнят,  хлопчиків  та  Бог  дав  життя  одному,  Богданчику.  За  другого  хлопчика  -    Ігоря,  лікарі  боролися  майже  тиждень  але  він  пішов  в  інший  світ.  Бідкалася,  важко  перенесла  втрату  дитини.На  жаль  сімейне  життя  не  склалося,  не  притерлися,  як  кажуть  люди,  не  злюбилося.  Вони  прожили  більше  десяти  років,  але  розійшлися.  
         Перед  нею  нове  життя….    Ходила  до  церкви,  молилася,  просила  в  Бога,  щоб  дав  сили  жити  далі.  Чому  скільки  біди  на  одні  плечі?  Згадувала  життя.Як  двічі  тонула,  як  з  Володею  їхала    в  село,  відмовили  гальма,  він  лише  через    місяць  зізнався  в  тому,  вона  тільки  тоді  зрозуміла  чого  він  бліднів.  І  вже  пізніше,  коли  працювала  на  заводі,    їхала  в  автомобілі  з  колегою  по  роботі,  автівка  розбилася,  а  вони,  дякувати  Богу,  залишилися  живі,  без  подряпин.  І    в  думках  запитувала  в  Бога,  за,  що  це  все  їй?    Чому  немає  щастя?  І  ось  тепер  знову  на  роздоріжжі.  Треба  виживати,  треба  кудись  їхати,  адже  треба  їй  і  сину  за    щось  жити.  
   З  болем    в  серці,  Марія  їхала  в    Італію.  Хвилювалася  за  сина,  якого  залишила  з  батьками,  але  іншого  виходу  не  було.
Вона    в    Мілані…  Зупинилася  в  племінниці  й  відразу  знайшла  роботу.  Пішла  на  підміну,    на  один  місяць,  допомагати  по  господарству  італійцям.    То  не  солодке  життя.  Робота  важка,  а  платили    мало.  Працювала  по  двадцять  дві  години,  як  пташку  випускали  на  волю,  чи    -то  пса  на  прогулянку.  Після  місяця  роботи,    знову  в  пошуках  роботи  та  все  ж  трохи  заробила  грошей,  винайняла  собі    квартиру.
 Що  робити?  Думала  у  відчаї,  треба,  щось  шукати,  адже  не  повернеться  додому.  Скільки  грошей  вкладено  в  поїздку!  Ні  треба  шукати  роботу!
Кожного  дня  ходила  до  церкви,  просила  допомоги  в  Бога.  Одного  разу  в  церкві  наче  їй  хтось  шепотів,  щось  у  вуха.  Йшла  додому,  думки  зліталися,  як  пташки,  слова,  як  зерна  сипалися  з  гори.  Під  церквою  шукала  ручки,  щоб  записати,  не  забути,  дорогою  додому,  написала  кілька  рядків  вірша.  А  потім,    вночі  не  спалося  і  за  дві  години  були  написані  два  вірша»;
«  Маки  матері»,  і  «  Зіронька  в  ім`я  мами»
             «  Маки  матері  »  
 За  гаєм  на  полях  у  житах  
 я  червоних  маків  назбирала  
 іздалека  лечу  наче  птах,
 щоб  Пречиста  маму  привітала.
 Червоний  мак  квітує  у  полі
 квіти  благодатної  любові
 несуть  радість  чудову  красу
 вінчують  її  осінь  золоту..  
Червоні  маки  квіти  поля
усміхається  щастям  їй  доля
 довгі  роки  на  землі  прожити
 своїм  дітям  сонцем  світити.  
Сива  голубко,  мамо,  матусю
 я  люблю  тебе  моя  нене
 із  чужини,  до  тебе  вернуся
 дочекайся,  тільки  на  мене!  
Лебідкою  прилечу  до  тебе  
вклонюсь  низько  у  ноги  твої
 зацілую,  обніму  до  себе...
 більш  не  буде  розлук  на  землі.
                                                       М.    Чайківчанка.
»  Зіронька  в  ім`я  мами»
Рідна  мамо  -  зіронько  ясна,
Твої  коси  уквітчав  цвіт  весняний,
Золоті  долоні  засівали  поля,
І  дітей  пригощаєш  хлібом  рум'яним.

В  зорянім  небі  ясну  зіроньку  знайду,
Ніч  попрошу,  щоб  сіяла  ясно,
Ім'ям  мами  я  назву,
Щоб  на  землі  дітям  малювала  казку.

Ти  не  дала  розбудити  мене  рано,
І  тихенько  воду  набирала  із  криниці,
Дітям,  внукам  ти  годиш,  рідна  мамо,
В  зорянім  небі  тобі  сяють  зірниці.

За  твоє  щастя  молюсь  до  зорі,
За  твій  спокій  -  у  твоїм  серденьку,
За  любов  твою  і  долоні  золоті,
До  твоїх  ніг  низенько  клонюсь,  моя  ненько!..
                                                                                                         М.  Чайківчанка
Цей  вірш  та  вірші;  «  Твій  вибір  твоє  майбутнє»,  «  На  Україну  повернусь»,  «  Україно  моя  цвіте  весняний»      Марія  послала  в  Рим,  де  друкувався    журнал  для  церкви  -    "  До  світла.  Коли  в  душі  народжується  слово".  Там  читачі  побачили  її  вірші.  Вона  мала    велику  підтримку    від  священників,  Олександра  Сапунко  -  редактор  журналу  в  Римі    і  в  Мілані  -  Олександр  Лісовський,  а  пізніше  -  Іван  Стефарук.  В    2010  році  вийшла  книга  українських  поетів      в  Італії,  де  теж  друкувалися  її  вірші,  на  один  з  них  була  написана  музика  Богданом  Гірським.  По  радіо  стала  звучати  пісня  під  назвою  -  »Звати  мене  українка».
               Марія  шукала  роботу…  На  ту  квартиру,  що  вона  винаймала,  господиня  підселила  їй  одну  жінку  з    України,  (  Лєну  ),  родом  з  Чернівців.  Але  вона  вважала  себе  румункою,  знала  румунський,  молдавський  язики,  тому  їй  було  легше    спілкуватися  з  італійцями.  Марія  в  відчаї  плакала  їй,  що  немає  роботи  та  жінка  у  відповідь  не  втішала,  а  все  повторювала,  -  «  Я,  що  тобі  лікар?».  
Майже  місяць  Марія  вчила  італійську  мову  по  словнику.  І  нарешті  знайшла  роботу,    пішла  працювати  до  однієї  сеньйори,  допомагати  по  господарству.  Та  сеньйора  невдовзі  захворіла,  потрапила  до  лікарні,  Марія  й  там  доглядала  її.  В  цій  палаті  лежала  одна  стара  жінка,  до  неї  приходив  чоловік  в  білому  халаті,  це  був  її  син  Анжело.
 Вона  -    коли  вперше  побачила  його,  якесь  дивне  відчуття  проснулося  в  душі.  Кожного  дня  бачила,  як  він  доглядає  маму  і  їй  хотілося  зловити  його  погляд,  щоб    він  побачив  її    закохані  очі.  
Дивилася  на  нього,  уявляла,  що  це  її  принц  на  білому  коні.
Високий,  статний,  красивий  чоловік,  він  був  для  неї  таким  жаданим,  відразу  заволодів  її    серцем.
І  якось  одного  вечора  про  свої  почуття      написала  вірш  –
 »  Привіт  незнайомцю».  
   Одного  разу,  Анжело  попросив,  щоб  Марія  інколи  допомогла  його  мамі,  коли  його  не  буде.  Навіть  пропонував  гроші  та    вона  не  наважилася  брати.  Він  пригощав  шоколадом,  дав  свій  номер  телефона.  Анжело  не  багатий,  але  й  не  бідний,  не  наймав  доглядальницю,  а  сам  доглядав    за  мамою.  Ту  сеньйору,  біля  якої  була  Марія,  виписали  з  лікарні  і  вона  поїхала  з  нею.  На  жаль  його  номер    телефона  загубила,  а  свій  номер  телефона  чомусь  йому  не  написала.
Не  всміхнулася  доля,  розійшлися  дороги.  Корила  себе,  що  загубила  номер  телефона,  а    думки    то  весь  час  тільки  й  за  нього,  хотіла  хоча  б  на  мить    його  побачити.
Через  пів  року  сеньйора,  якій  допомагала  Марія,    померла.Такий  збіг  обставин,  її  запрошують  на  роботу  в  те  село,  де  живе  Анжело.
         Вона  працює  в  цьому  селі  і  треба  ж  було  такому  статися,  що  одного  разу,    вона    в  автівці  побачила  Анжело    разом  з  мамою,  жінка  бачила  її  та  він  на  жаль  -    не  побачив.    Та  не  буде  ж  кричати,  щоб  звернув  увагу  на  неї,  гордість  не  дозволяла  цього  зробити.
         А  чи…  то  доля  так  вирішує,  чи  в  небі  зорі  так  складають  пазли,  чи  так  душі  тягнуться  одна  до  одної.  Через  якийсь  час,  вони  раптово  зустрілися,  йшли  назустріч  один  одному.  Сяяли  очі.  Вона  зловила  його  погляд,  він  теж  був  дуже  радий,  що  зустрів  її,  адже    йому  було  так  важко  на  душі,  він  декілька  тижнів  назад,  як  поховав  маму.  Зізнався,  що  часто  згадував  про  неї,  в  надії  чекав  дзвінка,  але  ж  не  знав,  що  вона  загубила  його  номер  телефона.
 Дві  одинокі  людини,  якщо  серця  гучно  б`ються,  ніжні  погляди  гріють  один  одного,  то  чи  можна  розійтися?  Ой,  напевно  ж  ні!  
Та  в  італійців  не  заведено  відразу  приводити  в  дім  жінку,  не  дізнавшись  добре  її,  тому  вони  були  просто  друзями.  Анжело  підтримував  Марію    духовно  і  морально.    З  нею  Бусом  передавав  передачі    для  її  батьків  та  сина.  
     Ті  італійці  в  кого  працювала  Марія  обіцяли  зробити  документи,  щоб  вона  в  них  працювала  легально,  адже  вона  приїхала  на  роботу  нелегально.  Та  то  були  тільки  обіцянки.  Вони  не  хотіли  відпускати  її.  Тож  Марія  розповіла  Анжело  про  ці  проблеми  й  вони  разом  зробили  висновки,  що  їй  треба  від  них  тікати.  
   Сумувала  за  домом,  за  рідним  краєм  та,  як  поїхати,  треба  ж  гроші  заробити.  Все  вечорами,  перед  очима  рідні  стежини  і  чудовий  сад.    Це  один  із  віршів,  написаний  про  рідне  село;  
                                         Моє  рідне  село
Моє  рідне  село  -  біленька  батьківська  хата
Мій  казковий  світ  дитинства  на  березі  Дністра
Босоніж  злітає  думка  солодка  крилата
Де  стрункі  тополі  підпирають  небеса.
Моє  село  -  яблуневий  садочок  у  цвіту
І  незабутній  спогад  -    мого  роду  коріння
Тут  моя  весна,  як  ліловий  бузок  у  квіту...
На  зорі,  перше  кохання,  злети,  падіння.
Моє  рідне  село  -  над  ставом  плакуча  верба...
Столітній  дуб,  на  княжій  горі  світлі  хороми,
Пахуча  липа  заквітчала  двори  вздовж  села
Голосний  дзвін  церквиць  кличе  журавлів  додому.
Моє  рідне  село  -  перші  зустрічі  прощання...
Моєї  душі  -  земні  скарби  і  гірка  сльоза
У  мені  весна,  заврунила  -  сонця  світання...
Веде,  в  діброви,  ліс,  гаї,  безкраї  поля.
За  рідним  селом,  в'ється  річка,  як  синя  стрічка,
І  біла  чайка  -  обіймає  своїми  крильми,
Віддає  поклін,  колише  -  зоряна  нічка
Де  над  бистрою  водою  шумлять  ясени.
Де  б  у  світах,  не  була  до  тебе  повертаю  ...
Бо  залюблена,  закохана  як  сходить  зоря..
Тут  від  пісні  жайвора,  душа  розквітає
тут  все  рідне  ,і  дороге..  Водиця  із  джерела.
Рідне  село  -  садочок,  школа,  гігант  завод,
Тут  течуть  молочні  ріки  до  Чорного  моря
Щастя,  л'ється  водограєм  із  мелодійних  нот...
Бо  тут  народилась,  моя  родина  і  доля.
                                                                                                         М.    Чайківчанка
             Одного  дня  їй,  подзвонив  брат,  треба  було    терміново  їхати  додому,  бо  захворіла  мама.  З  тривогою  в  душі,  поверталася  додому.    
     Лише    місяць  доглядала  маму..  Серце  рвалося  на  шматки,  на  жаль  руки  не  підкладеш,  проти  долі  не  підеш,  мама  померла.
Декілька  днів  з  батьком  день  у  день  на  цвинтарі,  але  ж  треба  за  щось  жити.  І  Марія  повертається  в  Італію…
       Знову  робота  і  зустрічі  з  Анжело  -  як  друзі.  Ходила  пригнічена,  боліла  душа,  щеміло  під  серцем.    Вдома  і  в  церкві    з  молитвою.  Жила  в  скорботі.
Пройшло  пів  року…  Марія  з  Анжело  саме  автівкою  їхали  до  церкви  на    службу  Божу,  подзвонив  брат  сказав,  щоб  терміново  їхала  додому,  захворів    батько.  Анжело  тільки  почув,  відразу,    схвильовано,  розвернув    автівку,  їхали  до  квартири.  Він  позичив  їй  гроші  і    господарка  квартири  дала  документи  й  гроші,  бо  були  закриті  всі  банки,  це  був  вихідний  день.  На  великій  швидкості  Анжело  гнав  авто,  щоб  встигнути  на  БУС  в  Україну.…
 Той  БУС  підвіз  її  до  самої  хати.  Горе  за  горем,  знову  чорна  хустка,  розпач  і  журба.    Марія  поховала  батька,  дім  лишила  братові,  а  син  залишився  з  свекрухою.  Вона  щомісяця  висилала  гроші,  бо  де  б    знайшла    кращу  роботу,  щоб  отримувати  непогані  гроші.  Треба  жити  заради  сина,  щоб  він  всім  був  забезпечений.  На  душі  важко,  під  серцем  щеміло  та  тільки  так  вона  могла  йому  дати  все.
     Повернулася  до  Італії,  як  зранена  пташка.  Її  зустрічав  Анжело,  намагався  підтримати  -    в  такий  важкий  для  неї  час.
       Марія  придивлялася  до  Анжело,  дізналася,  що  він  ні  разу  не  був  одружений,  дівчину  яку  мав,  розбилася  на  автівці.  Не  пив  і  не  палив,  майже  кожного  дня  зустрічав  її  з  роботи,  якщо  вона  навіть  затримувалася,    чекав  скільки  треба,  без  ніяких  нарікань.  Мудрий,    інтелігентний,  спокійний,    врівноважений  і  в  той  же  час  веселий  і  добрий.  Не  боявся  ніякої  роботи,  про  таких  кажуть,  має    золоті  руки.  Все  вмів  робити,  ремонтував  авто,  знав  комп`ютер,  вмів  шити,  приготувати  їсти  і  навіть  білити  хату.  Працював  на  французькій  фірмі,  правда  зарплату  платили  не  велику,  але  йому  було  достатньо.
       Анжело    для  Марії  став  справжньою  опорою,  ставився  до  неї,  як  до  пані,  балував  шоколадом,  цукерками.    Разом  їздили  до  церкви,  співчував  їй  в  утраті  близьких,    поруч  з  нею  ставив  свічки  за    своїх  і  за  її  батьків,  за  того  маленького  хлопчика  Ігоря,  який  побачив  світ,  лише  на  мить.  На  авто  возив  на  службу  Божу,  в  українську  церкву  до  Мілана,  до  священика  Арона    Новара.  Вона    в  ньому  бачила  наче  якогось  Ангела,  брата  і  друга,    і  зрозуміла,  що  це  кохання.    Про  свої  почуття  написала    вірш  -
«  В  твоїм  погляді  сяє  весна».
         Пройшло  майже  два  роки,  як  помер    батько  Марії…
 Анжело    вже  вкотре  запропонував  їй  за  нього    вийти  заміж.  Вона  не  вірила,  що    нарешті  зможе  стати  щасливою.  Цього  разу  думала  не  довго  -  дала  згоду.  Марія  відчувала  до  нього  потяг,  коли  був  поруч,  то  тріпотіло,то  завмирало  серце,  душею  відчувала,  що  обожнює  його,  кохає.
             Надворі  осінній,  теплий  день…  Сонце,  то  виглядало,  то  знову  ховалося  поміж    великих  білих  й  сірих  хмар.  Легенький  вітерець    загравав  з  останніми  листочками  на  деревах,  ті  ледь  -  ледь  тремтіли,  мов  сперечалися  з  ним  і  тягнулися  до  сонця.
     Біля  Загсу  стояла  купка  людей,  про,  щось  весело  сперечалися,  раз  –  по  -  раз  поглядали  на  двері,  чекали  на  наречених.
 Хтось  крикнув,  -  Ідуть!
В  дверях,  у  оточенні  родичів,    з`явилися  Марія  і  Анжело.  Вишукано  одягнені,  з  сяючими  обличчями,    вони  всміхалися  один  до  одного,  до  друзів,  родичів.
Радість  переповнювала  душі….
   Анжело  був  задоволений,  що  нарешті  знайшов  свою  половинку,  з  якою  хоче  зустрічати  ранок  і  вечір,  розділяти  кожну  крихтину  хліба  і  щасливо    прожити  все  життя.  Він    ніжно  обіймав  за  плечі,  всміхався  і  все  зазирав  в  її  сяючі  очі.
   А  Марія,  вся,  аж  світилася  від  щастя.  Вона  стала,  ще  вродливішою,  як  квітуча  троянда  під  сонцем  навесні.  Ледь  примружила  очі  від  сонця,  що  світило  прямо    на  неї,    на  мить  задумалась  -    невже  я  живу?  Невже  в  мене    все  буде  добре?  І  перед  очима  та  зірка  над  морем,  що  мерехтіла,  немов  подала  знак.  Значить  вона    благословила  на  життя!  Значить  збулися  мої  мрії!  Вкотре  дякувала  Богу    і  долі,  що  вижила,  адже  смерть  переслідувала  її,  три  рази  тонула  і  два  рази,  ледь  не  загинула  на  суші.  
Вітання,  бризки  шампанського,  букети  квітів,  поцілунки…
 Вони  знайшли  своє  щастя…  
     Марія  продовжує  писати  вірші....  В  2016  році    видається  книга-
"  Прийди  у  мій  сад"  і  зараз  готуються  до  друку  чотири  книги.
   Майстриня  слова  продовжує  свій  творчий  шлях...    
     «  Не  знаю  де  помру»  
Не  знаю  де  помру,  у  якому  краю?
Та  знаю,  одне  що  я  "Українка"  
За  тебе  земле,  душа  кров'ю  стікає...
 Бо  ти  моя  мати,  а  я  твоя  кровинка.
 Допоки  світить  сонце  на  білім  світі,
 В  грудях  ,  б'ється  серце,  носять  ноги
Росою  оживу,  цвіт  калину  на  вітті  
Зашумить,  кущ  рясно  край  дороги.
 Пробач,  що  у  важкий  час  далеко  від  тебе!
 Вимірюю,  відстань  у  думах  словами,  
Я  журавкою,  лечу  у  грозу  у  небо,  прошу,  
У  Бога  миру  під  небесами.  
Я  зажурена  мальва,  лист  кленовий...
 Журавлинна  пісня,    печальна  сльоза
 Сузір'я,  промінь  зорі  світанковий
 Випромінюю  світло  до  твого  вікна.  
Я  солов'їна  мова,  галузка  вербова,
 Крапля  водиці  водограю  Дністра  
З  божої  ласки,  блаженного  духу  мова
 Яка  веде,на  високі  кручі  до  Кобзаря.
 Не  знаю,  де  помру  у  якому  краю?
 У  який  час,  на  груди  зложу  крила...  
Та  знай  ,тебе  люблю,  за  тебе  страждаю,
 Щщоб  грудка  землі  моє  тіло  покрила  .  
І  над  головою,  зацвіла  червона  калина...
 Востанє,  соловейко  заспівав  для  душі,  
Щоб  до  мене,  зійшлась  до  купи  родина  
І  на  могилі,  зацвіли  білі  айстри  навесні.  
                                                                               М.  Чайківчанка.
                                                             Від  автора;
                             Життя  -  не  мед…  Скільки  страхіть  і  бід  вона  пережила
                               І  вирішила  доля…  Хай  світить  зірка    -  живе  дитя…
                           Та  й  дала  в  подарунок…  Два  сильних,  величезних  крила
                             Щоб  під  сонцем  осяйним..Зустріла    щасливе    майбуття.
                                                                                                                                         *****
                                       Викладені  факти  дійсно  мали  місце  в  житті  героїні.                                                                                                          
                                                                                                                                                                 02.09.2018р.
                                                             

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805280
дата надходження 02.09.2018
дата закладки 03.09.2018

Valentyna_S

Осінній блюз

                                                                   ...Коли  восени  падає  перший  лист,  
                                                                   він  створює  оглушливий  шум,  
                                                                   тому  що  з  ним  падає  цілий  рік…
                                                                                                                                     Тоніно  Гуерра

--Німуєш  
в  безпорадній  апатії,
зціпивши  вуста,
проковтнувши  докори?
Знаю  про  твої  симпатії
до  оксамитом  повитих  
днів  та  ночей
і  мерехтливих  очей,
жовтим  блиском  налитих.
Жалкую,
та  ще  на  початку
не  тобою  самою
твою  долю
проплачено.
Пригощайся  ж  востаннє
келихом  відчаю--
його  в  твоїх  споминах  
давно  через  край.
Твої  губи  німі
покірно  засвідчують,
що  готова  вітати  
всенеосяжний  розмай.
А  поки..,  
а  поки…
запасайся  дарунками  —
вбирай  їхній  запах,
пам’ятай  їх  на  дотик,
збережи  їхній  смак…
Волосся  твоє
давно  вкрите  цілунками
тої,
що  обережно  торкає
своє  –  не  своє.

Усміхнулася  гірко
невговтана  осінь,
зчервоніла  листками,
зридалась  дощами--
під  руку
бере  її    студінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804867
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 30.08.2018

Олекса Удайко

КУРЧАТКО

           Якось  звернув  увагу  на  карту  -
           Україна  нагадує  кволе  і...  без-
           захисне  курча.  А  сучасне  -
           ще  й  кульгавим  виглядає.
           Сумні  асоціації!  
           Чи  не  так?
[youtube]https://youtu.be/LUdTacEyaFk[/youtube]
[i]
[b][color="#0c727d"]Родила  квочечка    курчат
І  під  крило  їх  поховала…
Та    згодом  стала  всім  кричать:  
«Ви  всі  мої,  мені  ж  вас  мало!».  
Й  ну,  по  око́лам  зазирать  –
Де  що  окру́г  не  так  лежало…
І  наскребла…  іще    курчат
Пустивши  в  хід  облудне  жало.
…Але  природа    жме    своє:
Повиростали  ж  бо    курчата  –
У  кожного    характер  є
Й  для  непідвладності  –  печаті!

…Та  кльока    їх  -    давай  клювать:
Не  надихали  дітки    кльоку.
Дісталось  кожному  під  стть  –
Кому  в  головку,  інших  –  в  око.
Діставсь  і  нам  дошкульний  шваб  –
Курчаті  відірвали  лапку…
А  та  шукала  нових  зваб  –
Не  зупинить  стару  «царатку»!
Вона    готує  нью-кульбіт:
За  лет,  не  дай  Бог,  ще  накаже  –
Курча  ж  бо  в  вільний  світ  летить…

…Печалить  душу  стерво  враже!

Оте  курча  –  мов  наша  кров,
Як  в  поступі  святе  начало:
Той  знає,  хто  його  боров,
Кому  дісталося  немало…
Живе  курча…  Хоч  й  інвалід  –
Немає  гожих  крил  і…  лапки,  
Та  вже  увік  не  втрапить  під
Крило    пулярдово-кацапки*!

...А  в  гузно**?..  Хай  ще  поклює:
Лaйно  отрима  чапко...    в  носа  –
Курча  без  промаху  вже  бэє
Й  клює  «царів»,  як    курка  –  просо!  [/color][/b]

27.08.2018
_________
*Пулярда  –  вихолощена  та  відгодована  курка.
**Йдеться  про  Донбас,  який  на  сучасній  карті
України  нагадує  безпомічне  гузно  курчатки…
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804863
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 30.08.2018

Н-А-Д-І-Я

В твоїх очах шукаю душу

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=snyfGffcLbc[/youtube]



Не  можуть  очі  бути  красивими,
які   жодного  разу  не  плакали.
    Софі  Лорен

Якого  кольору  ті  очі?
Про  це  я  думала  не  раз.
Та  пам"ять  все  мені  шепоче:
Забула?  Тільки  без  образ.

Та  ні!  Згадати  намагаюсь,..
Хіба  у  кольорі  вся  суть  ?
Все  ж  пригадала.  Усміхаюсь.
Такі  тепло  завжди  несуть..

В  твоїх  очах  шукаю  душу,
В  них  можу  правду  відшукать.
Я  їхній  спокій  не  порушу,
Та  все  ж  боюся  заблукать.

Вони  мінливі,  як  погода:
Ласкаві,  теплі  і  сумні.
Та  не  люблю,  як  прохолода
У  душу  дивиться  мені.

Коли  вмиваються  сльозами,
То  з  ними  тихо  плачу  й  я
Таємно  довгими  ночами...
Чи  плаче  то  душа  моя?...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804835
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 29.08.2018

Н-А-Д-І-Я

Тиша…Світанок крадеться несміло…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KBUwAvnmtCc[/youtube]


Тиша..  Світанок  крадеться  несміло.
Лагідне  літо  іще  на  порі.
Ніжні  принади  так  ллються  по  тілу,
Тільки  зітхають   чомусь  явори.

Знаю:  відчули,  що  осінь  в  дорозі.
Гляньте  на  небо  -  цвітуть  ще  шовки.
І  заспокойте  думки,  що  в  тривозі..
Осінь  торкнула  одні  лиш  ставки.

Тільки  вони  не  сумують..  повірте.
Ряска  -  це  тільки  прикраса  ставкам.
Їм  ще  не  шкодить  холодне  повітря.
Літнім  пробачуть  вони  помилкам..

Он  серед  ряски  квітує  латаття.
Наперекір   цьому  літу  й   вітрам.
Лілії  ніжні  вдягли  різні  платття...
Вдячна  за  спомин  далекий  я  вам.

Тиша  навколо..Краса  ще  вирує,
Осінь,  пробач..Не  твоя  ще  пора.
Літо  ще  трошки  хай  нас  почарує,
Хай  хазяйнує   по  нашим   дворах..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804173
дата надходження 23.08.2018
дата закладки 23.08.2018

Олекса Удайко

СТОЯЛА ЯБЛУНЬКА

           [i]Про  красоти  і  
           недоладності            
           природи...
           І  життя.  [/i]

[youtube]https://youtu.be/lQ4AG7Smyro[/youtube]

[i][b][color="#450870"]Стояла  яблунька…  І  заглядала  в  вікна,
щоб  хтось  бодай  поглянув  на  її  красу…
А  ми,  так  різні  всі  за  календарним  віком,
байдужечки  –  як  тінь  –  клепаємо  косу.

Стояла  яблунька…  Але  відчувши  літо,
відгукувалась  враз  на  всі  його  думки,
ми  ж  байдужіли  далі  –  не  одні  ж  на  світі!  –
плекали  в  темряві  нікчемні  маячки...

Стояла  яблунька…  І  сипала  плодами
в  надії,  що  оцінить  хтось  оте  добро,
а  ми  знічев’я    шту́рхали  дари  ногами,
аби  у  небуття  прискорити  свій  крок…  

Стояла  яблунька…    І  хукала  в  долоні:
її  душі,  напевне,  дошкуляв  мороз…
А  ми,  черстві,    в  теплі,  в  інформаційнім  лоні
вишукували  сенс…    у  віртуальних  роз*.

О,  Homo  sapiens  ти  наш!..  Поглянь  довкола:
як  ми,  сердешні,  живемо  без  тих  щедрот?!
Контентно  й  ситно…    
                                                                           Та  дари  Еола**
не  оминуть  й  тобі...  відміряний  горо́д!.

Стояла  яблуня.  
                                                   Й  молила  нас...  
                                                                                                       сльозами..[/color][/b].

22.08.2018[/i]

*До  речі,  яблуня,    за  існуючою  класифікацією,
   належить  також  до  родини  [i]Rosaceae[/i]
**В  грецькій  міфології  Еол  -  повелитель  вітрів.  
 Тут  –  як      символ  відповідальності  людини  за  
 зло,  скоєне  нею  супроти  її  власної  суті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804102
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 23.08.2018

Н-А-Д-І-Я

Квітка на асфальті…

Крізь  асфальт  пробилась  квітка,
Тонке  стебельце.
Де  взяло  цю  силу,  звідки,
Це  слабке  тільце?

Підняло  пелЮстки  -   вії,
Глянуло  на  світ.
Це  збулись,  мабуть,  ті  мрії
Про  її  розквіт.

Озирнулась,  усміхнулась.
Певна,  що  не  сон.
Вона  тільки  що  проснулась,
Навкруги  осонь*...

Це  посипалось  проміння
З   сонячних  долонь.
Квітці  так  прийшло  везіння.
Завжди  так,  либонь?

Впала  крапелька  із  стріхи,
Додала  ще  сил.
Зажадала    вона  втіхи:
От  би  пару  крил!

Хтось  ішов  необережний,
Черевиком  став,
Щастя  кінчилось  безмежне:
Квітку  розтоптав...
-----------------------------------------
Ось  такий  життя  урок: 
Коли  йдеш,  притиш  свій  крок.
Не  злітай  у  вись,
Упадеш  й  розіб"єш  ніс...

                                                           осоння(  осонь)  -  Незатінене  місце,  що  освітлюється  та  обігрівається  сонцем.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803936
дата надходження 21.08.2018
дата закладки 21.08.2018

Valentyna_S

День Прапора

Голубіє  полотнище  неба.
Золотяться,  як  струни,  стібки.
Голуби  просторінь    тереблять
Й  заплітають  у  День  залюбки.

Почуттям  переповнені  нині,
Бо  святкує  народження  стяг.
Торжествує  моя  Україна
У  вінку  з  предковічних  звитяг.

Розвивається  прапор  наш  гордо
Благовістю  своїх  кольорів
З  білосніжжям  шляхетних  ескортів
В  розпростертих  обіймах  вітрів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803595
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 21.08.2018

Ольга Калина

З Медовим Спасом

З  Медовим  Спасом,  Україно!
Для  мене  в  світі  ти  єдина.
За  тебе  кращої  немає.
Хто  раз  тут  був,  той  добре  знає  
Яка  чудова  ця  країна,
Яка  тут  мова  солов'їна,
Які  тут  люди  добрі,  щирі,  
Що  прагнуть  жити  тільки  в  мирі.
Зі  Спасом,  люба  Україно!
Щаслива  буде  хай  родина,  
Нехай  медові  паляниці
Смакують  в  селах  і  в  столиці.  
Із  маком  будуть  калачі
І  хліб  ще  теплий  із  печі.  
На  діток  хата  щоб  багата,
Хай  посміхаються  малята
І  щоб  були  завжди    здорові
Всі  українці  чорноброві.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803109
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Сумна мелодія скрипки…

Десь  грає  сумно  скрипка,  линуть  звуки,
Доносяться  тужливо  з  далини.
Хтось  взяв  смичок  і  доторкнулись  руки,
До  сУмної,  співучої  струни.

Мелодія  та  зворушила  душу,
Полинула  у  спомини  тих  днів.
Де  тихий  спокій  буревій  порушив
Й  піском  сипучим  так  глибоко  сів...

Я  чую  ще  тебе,  твої  обійми,
Одна  лиш  мить  і  збій  поніс  смичок.
Слова  оті,  що  ми  такії    різні,
Відкинули  з  тобою  нас  на  крок...

Тепер  лиш  звуки,  що  доносить  скрипка,
Нагадують  про  тебе  і  ті  дні.
І  то  -  таке  буває  дуже  рідко,
Коли  сумна  мелодія  й  пісні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803086
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018

Чайківчанка

НАЗУСТРІЧ ДОЛІ

НАЗУСТРІЧ  ДОЛІ
Зазоріло  надвечір'я  ,  як  квіти  у  полі  
Квітне  синіми    волошками–літо  казкове
і  Лебідь  до  лебідки  летить  назустріч  долі
 піднімає  високі    хвилі  глибоке  море.
Князь  місяченько  одягнув  золоту  корону
Вздовж  села  осяює  стежки  вдаль    до  ранку
Видно,  як  вдень    розсипане  зерно  край  дороги...
туркотять  голуби,  і  зоряна    ніч  циганка.  
Вийди  ,мила  ,де  соловей  співає  у  гаю
Я  у  долонях  тобі  несу  квітку  любові...
поглянь      ,яка  божа  краса  у    квітучім    раю
Тут  все  для  двох    зоряні  ясні  ночі  медові.
Замріяний  вечір  виграє  дзвінко  струною
Наливає  райські  яблука      літнього  саду
Явір  до  верби  залицяється  під    горою
Признається,  їй    у  любові  під    зорепадом.
Ой,  як  пахнуть  ніжно  запашні    трави  духмяні
Переливають  перлами  роси  на  долині,
поведу,  тебе  де  зацвіли  квіти  кохання
Щоб  від  щастя,  раділи  твої  очі  сині  сині.
вітерець  заколихує  верховіття  дуба
На  довгім  вітті    шелестить  листя  зелене
Притулись  до  мого  серденька  дівчино  люба
Як  білокора  берізка  до  стрункого  клена.
Присядем,  тут  на  березі  річки  під  вербою-
Де  відлунює  водограй  мелодія  чарівна
яке  це  щастя  бути  мила  поруч  з  тобою?
під  сіянням  зір  цілувати  твої  солодкі  уста..
М  .ЧАЙКІВЧАНКА

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803080
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018

Микола Серпень

Волинське літо

Льон  у  синє  небо  задивився,
Синє  небо  розплескалось  в  нім.
По  Волині  нишком  розбрелися
Теплі,  ясні  та  щасливі  дні!

Ось  і  дощ  пройшов  і  посвіжіло
Навкруги  повітря  променисте,
І  веселки  кольорове  диво
Засвітилось  чарівним  намистом.

По  траві  розсипалися  роси,
І  туман  чаклує  понад  ставом.
Там,  де  ще  не  висохли  покоси,
Там  лелека  кроки  тихо  ставить.

Прохолода  свіжістю  повисне,
Де  повітря,  хоч  ковтками  пий!
Ластівочий  розчерк  тихо  свисне,
Лік  зозуля  розпочне  рясний!

Лиш  дівочим  сміхом  обізветься
Вічно  заклопотаний  наш  люд  -
І  все  відібється  стрімко  в  серці
Від  простого  -  я  тебе  люблю!

21.04.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794395
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 14.08.2018

Микола Серпень

Россия

России  истины  -  в  тумане,
Загадочность,  которой  нет;
Сама  себя  всегда  обманет,
Виня  во  всём  весь  белый  свет.

Сама  легко  тому  поверит,
Кто  не  устанет  её  бить...
Живёт  она  по  древней  мере  -
Раз  бьёт,  не  может  не  любить.

Порядок  держится  на  страхе,
А  боязнь  страха  -  первый  крест,
И  головы  несет  на  плаху
Под  колокольный  благовест.

Чужая  боль  -  её  потёмки.
Что  б  так  Сенцова  оболгать!?
Тростник  и  мыслящий,  и  тонкий
Всегда  старается  ломать.

И  через  бездны  преступлений,
Пройдя,  как  через  маков  цвет,
Для  новых  чистых  поколений
Торит  кровавый  старый  след.

22.06.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796607
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 14.08.2018

Микола Серпень

Синевир

Дотягнися  до  зір,
І  плекай  свої  мрії:
Тут  кругом  Синевир
Густо  чари  посіяв!
Хочеш  вір,  чи  не  вір,
Але  щастя  тут  близько,
Де  завмер  Синевир,
Мов,  спокою,  колиска!

І  легенди  цих  гір,
Ніби  квіти  -  строкаті,
Перший  в  них  Синевир,
Як  перлина  в  Карпатах!
Тут  з  далеких  ще  пір
Воля  крилами  марить,
Кров’ю  жителів  гір
Застережена  пам’ять!

Правіків  сивина
Та  сучастність  зійшлись,
Де  води  глибина,
Як  глибокість  душі!
Навкруг  озера  -  бір,
Острів  -  в  водах  зелених,
Береже  Синевир
Жовто-синє  знамено.

Навколо  гори  і  долини
Смереками  до  сонця  горнуться!
Тут  мати  виростила  сина,
Котрим  пишатись  може  горниця,
Який  за  дальнім  нашим  плаєм
Всіх  спільне  щастя  захищає!
То  Синевир!  І  вір  не  вір,  то  Синевир!

2017-2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796608
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 14.08.2018

Valentyna_S

Нарцис

                                                                                                             Самозакоханим
Чи  доля,  чи  бо́женьків  воля--
Закохався  у  себе  Нарцис.    
Всі  зе́млі  сходив  він    довкола,
Та  достойних  не  стрів  він  принцес.

--Занадто    тлустІє    жоржина,
А  рум’ян  на  щоках...  –  аж  пашать.
Узяти  таку  за    дружину?
Неможливо  ж  товстуху  кохать!

Чи    та  гордовита  троянда
Із  порепами,  як  у  рабинь.
Неначе  лиш  щойно  з  фазенди--
Їй  далеко  до  справжніх  богинь!

Бліда  молоденька  ромашка?
Бач,  гінка  і  приваблює    стан…
В  таку  закохатися    важко,
Простота  --лише  для  ікебан.

І  вко́тре  гляди́ть  у  свічадо.
Відображення  зваблює  зір.
В  його  грудях  клекоче  досада  —
Посиві́є  ж  один…  як    факір.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802870
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 12.08.2018

Ганна Верес

Серед тисяч доріг і стежок

Серед  тисяч  доріг  і  стежок
Лиш  одну,  лиш  одну  обираю
До  свого  сокровенного  раю,
Де  нікого  ніхто  не  карає,
Де  мільйони  гарячих  думок.

Серед  хвиль  призабутих  морів,
Серед  гір,  що  димлять  в  високості,
Я  стою,  ніби  тінь,  на  помості,
І  навколо  немає  вже  злості,
А  є  віра  –  то  мій  оберіг.

Серед  тисяч  розвихрених  фраз
Оберу  ту  просту,  без  прикрас,
Дух  у  ній  щоб  звучав  новизни,
Щоб  чужої  цуралась  казни
І  в  серцях  у  людських  збереглась.  
9.11.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802857
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 12.08.2018

Н-А-Д-І-Я

Вже осінь в душі примостилася скраю…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=T9MlYKK17iM[/youtube]
       
СПИНИ  МЕНЕ,  ЛІТО!  НЕ  ХОЧУ  У  ОСІНЬ...
           Олекса  Удайко.
--------------------------------------



Ще   літо  моє    не  добігло    до  краю.
Безсонні  ще  ночі,  це  значить  -  кохаю.
Тепло  нерозтрачене  в  серці  ще  маю...
Чому  ж  оце,  осене,  мостишся  скраю?

Це  правда,  що  коси  давно  відзвеніли,
І  коси  мої  уже  ледь  посивіли,
Але  почуття  ще  живі,  не  зміліли.
Ще,  осінь,  тебе  до  душі  не  впустила.

Не  плач  прошу,  літо,  нащо  оці  сльози,
Нащо  ти  вплітаєш  в  життя  моє  прозу?
Зроби,  щоб  ударили  блискавки,  грози...
Прошу  тебе,  осінь,:  не  стій  на  порозі.

Ой  осене,  осене  !  Яка  твоя  суть?
Чи,  може,  у  тому,  що  все  не  вернуть?
Нехай  ти  сумуєш,  дощі  часто  йдуть,
Однако,  ти  знаєш,  тебе  також  ждуть...

Тебе  я  до  серця  іще  не  впускаю,
Я  хочу  ще  спробувать  яблук  із  раю...
Чи  чуєш  ти,  літо?  в  тобі  ще  блукаю.
Хоч  осінь   в  душі   примостилася  скраю...

СПИНИ  
                 
                     ОСІНЬ,
               
                                                       ЛІТО!    
                                                                             ТЕБЕ    Я  БЛАГАЮ....

                                                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802855
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 12.08.2018

геометрія

СЕРПЕНЬ - МИЛОСЕРДНИЙ…

                               А  місяць  серпень  милосердний,
                               зберіга  спокій  і  тепло,
                               хоч  спека  ще  бува  нестерпна,
                               в  ньому  відсутнє  лихо  й  зло...

                               І  дні  залюблено  -  погодні,
                               і  ночі  зоряні  ясні...
                               І  вчора  добре,  і  сьогодні,-
                               людям  приємно  і  мені...

                               І  місяць  в  небі,ніби  свічка,-
                               посила  промені  свої,
                               свіжістю  диха  кожна  нічка,-
                               ховає  болі  всі  земні...

                               І  мені  легко,як  в  дитинстві,
                               і  спогад  знов  мене  повів,-
                               де  небо  синє  і  пречисте,
                               і  тихий  шелест  яворів...

                               Згадалось  поле  і  ромашки,
                               гадання  й  запахи  степів...
                               І  хоча  жити  було  важко,
                               та  не  забути  тих  років...

                               Ще  серпень  ходить  між  полями,
                               та  літо  в  осінь  вже  біжить,
                               часом  здається,що  між  ними,
                               щось  ще  незвідане  стоїть...

                               І  я  залюблена  у  серпень,
                               по  стежці  в  осінь  теж  іду...
                               Молодість  нам  ніхто  не  верне,
                               та  я  і  осінь  теж  люблю...

                               Пісні  у  осені  приємні,-
                               хороше  людям  і  мені...
                               І  почуття  пливуть  взаємні,-
                               в  літньо-осінній  тишині...

                               Приємні  подихи  погодні,
                               чудова  лагідна  пора...
                               Було  б  ще  легше  нам  сьогодні,
                               якби  закінчилась  війна...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802847
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 12.08.2018

Ніна-Марія

Дрімає літо …

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRoqkI6ov8HLTrgYrPMfnrkcJuwT178P3Rg5s6SFd7EyzZB2fJCuQ[/img]

Дрімає  літо  у  дозрілім  житі,
В  соняшниковім  полі  за  селом.
Колише  вітер  колоски  налиті,
Махає  серпень  вересню  крилом.

А  трави  в  лузі  пахнуть  чебрецями,
Напоєні  дощами  досхочу.
Крадеться  осінь  поміж  берегами,
Та  я    її  до  серця  не  впущу.

Душа  ще  хоче  в  літечку  зігрітись.
Ви  не  спішіть  до  вирію,  літа.
І  весну  не  одну  б  ще  вам  зустріти,
Хай  осінь  зачекає  золота.


[img][/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802838
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 12.08.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2018

Н-А-Д-І-Я

Найскладніше - не побореш страх…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OPbRyTpyqco[/youtube]


Викупаний  в  росах  літній  вечір,
Опускає  крила,  щоб  спочить.
І  в  очах  його  таких  старечих
Промайнула  туга  лиш  на  мить.

Знає,  що  приходить  ніч  на  зміну,
Поки  що  така  ще  молода.
Вона  жінка,  і  краса  -   безцінна.
Граціозна,  непроста  хода.

Одягла  прозору  чорну  сукню,
Зірочки  розсипала   на  ній.
Відчинила  хутко  свою  скриню:
Виплив  з  неї  місяць  чарівний.

Розпустила  довгі  чорні  коси.
Місяць  уплела   ще  для  краси.
Ні!  Невже  мені  оце  здалося,
Що  збулися  давні  мої  сни.?

Зірку  ти  дістав  із  її  плаття,
Місяць,  щоб  дорогу  освітив.
На  лиці  побачила  сум"яття.
Довго  тебе  місяць  десь  водив.

Зморений,  стернею  ноги  биті,
Надважкий,  пройшовши  життя  шлях,
Приручав  думки  всі  гордовиті..
Найскладніше  -  не  побореш  страх...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801293
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 30.07.2018

Теоретик

Основи поетики. Різнонаголошена рима.

Різнонаголошена  рима  —  це  асиметричне  римування,  коли  врівноважуються  співзвучні  слова  з  різними  наголосами  —  окситонні,  парокситонні,  дактилічні.  

Добре  знана  Р.р.  в  українській  пісні.  Це  асонанс  (лат.  assonare  —  співзвучати)  —  повторення  однакових  голосних  звуків  у  рядку  або  строфі,  що  надає  віршованій  мові  милозвучності,  підсилює  ïï  музичність  та  консонанс  (лат.  consonans  —  приголосний  звук)  —  неточна,  неповна  рима,  основана  на  збігові  лише  приголосних  звуків,  водночас  наголошені  голосні  дисонують.

Асонанс:

Впали  роси  на  покоси,
Засвітилися  навколо.
Там  дівча  ходило  босе,
Білу  ніжку  прокололо.  (Д.Павличко)

Була  гроза,  і  грім  гримів,
Він  так  любив  гриміти,
Що  аж  тремтів,  що  аж  горів
На  трави  і  на  квіти.  (М.Вінграновський)

Сонце  гріє,  вітер  віє
З  поля  на  долину,
Над  водою  гне  з  вербою
Червону  калину;
На  калині  одиноке
Гніздечко  гойдає,  —
А  де  ж  дівся  соловейко?
Не  питай,  не  знає.
Сонце  гріє,  вітер  віє
Червону  калину...(Т.Шевченко)


Консонанс:

І  пізнаєш  уперту  математику
пароксизмів  захвату  і  журб...
Товаришу,
друже,
братику  —
у  кожного  є  свій  карб  (М.Бажан).

Асиметричне  римування  чітко  простежується  у  творчості  Т.  Шевченка:  

Розплелася  густа  коса
Аж  до  пояса,
Розкрилися  перси-гори  —
Хвилі  серед  моря,
Засіяли  карі  очі  —
Зорі  серед  ночі.

Часто  до  такого  типу  римування  вдавався  Б.-  І.Антонич:

Корови  моляться  до  сонця,
що  полум'яним  сходить  маком.
Струнка  тополя  тонша  й  тонша,
мов  дерево  ставало  б  птахом.

P.p.  спостерігається  в  поезії  раннього  П.  Тичини,  котрий  вдавався  до  прийому  очуднення  (одивнення):

Десь  клюють  та  й  райські  птиці
Вино  зелено.
Розпрозорились  озера!..
Тінь.  Давно.

Хоч  П.  Тичина  у  слові  “зелено”  наголосив  останній  склад,  однак  воно  не  втратило  свого  природного  головного  наголосу  на  першому  (у  вірші  —  дактилічному)  складі.  Подеколи  P.p.  виконує  у  його  творах  функцію  канонічної  рими,  де  головний  наголос  зберігається.

Птах  —  ріка  —  зелена  вика  —  
Ритми  соняшника.  
День  біжить,  дзвенить-сміється,  
Перегулюється!
Над  житами  —  йде  з  медами  —  
Хилить  келехами.  
День  біжить,  дзвенить-сміється,  
Перегулюється!
Можливо,  в  цьому  полягає  також  один  із  секретів  музичності  тичининського  “кларнетизму”.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799888
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 29.07.2018

Теоретик

Основи поетики. Хорей, або Трохей.

Хорей,  або  Трохей  (грецьк.  choreios,  від  choros  —  хор)  —  в  античному  віршуванні  —  триморна  двоскладова  стопа  з  першим  довгим  і  другим  коротким  складами.  В  силабо-тонічній  системі  —  двоскладова  стопа,  в  якій  ритмічний  акцент  припадає  на  перший  склад,  зазвичай,  непарний.
Проте  у  хореїчному  вірші  наголоси  спостерігаються  не  скрізь,  крім  константи,  що  уможливлює  варіювання  пірихія.  На  початкових  стадіях  розвитку  силабо-тонічної  версифікації  в  європейській  ліриці  X.  вживали  переважно  в  жанрі  оди,  звідки  він  був  витіснений  ямбом.  У  сучасній  українській  поезії  X.,  виникнувши  на  руїнах  силабічного  тринадцятискладника,  —  найпоширеніший  віршовий  розмір  від  кінця  XIX  ст.,  коли  відбулася  модернізація  Шевченкового  вірша,  живленого  фольклорною  традицією  (коломийки,  шумки  тощо).

Найменш  вживаний  X.  –  одностопний:

На  майдані  пил  спадає.
Замовкає  річ…
Вечір.
Ніч
(П.  Тичина).

Двостопний  X.  спостерігаємо  не  часто,  однак  у  творчості  Г.Чупринки  набув  активного  поширення:

З  жалем,  з  болем
Понад  полем
Крик  розноситься  чаїний.
Наче  в  давні
Дні  безславні
Плач  рабині
На  чужині.

Зрідка  звертаються  автори  і  до  тристопного  X.:

Піднялися  крила
Сонних  вітряків,
І  черешню  білу
Вітер  розбудив.
І  війнув  на  книги,
Розметав  листи…
Серце!  Ти  не  з  криги?
Не  з  заліза  ти?
(М.  Рильський).

Чотиристопний  X.  —  найпоширеніший  розмір  у  сучасній  українській  ліриці:

Тихо.  Зорі  потопають
В  океані  хмар  і  ночі,
Понад  хвилі  грім  гуркоче,
По  каютах  скрізь  дрімають…
(П.  Карманський).

На  відміну  від  чотиристопного  X.,  п’ятистопний  простежується  не  так  часто:

В  сотах  мозку  золотом  прозорим
Мед  думок  розтоплених  лежить,
А  душа  вклоняється  просторам
І  землі  за  світлу  радість  —  жить!
(Олена  Теліга).

Цікавий  приклад  шестистопного  X.:

Та  замало  буде  тихої  дороги.
Усміхнеться  неня:  “Ну  і  басурман!”
Налигаю  місяць  на  срібляні  роги,
Шкереберть  на  ньому  полечу  в  туман
(О.  Близько).

Семистопний  X.  вживають  впереміж  з  іншими  стопами,  частіше  перехідного  ґатунку:

Гей,  віків  та  віків,
прокопитило  карі  навали,
їхні  печі  впилися  —
алкогольний  вогонь  затуха…
Вони  ж  десь  позавчора
юних  мамонтів  сном  годували
З  свого  сивого  рубчикового  фартуха
(І.  Драч).

Восьмистопний  X.,  постаючи  зі  сполуки  двох  віршів  чотиристопного  X.  в  одну  ритмічну  одиницю,  вряди-годи  трапляється  у  віршовій  практиці:

Скільки  щастя,  що  боюся.  Залоскоче,  як  русалка.
Шовковинками  проміння  перев’яже,  обів’є.
Заполонить.  Зацілує  ніжно-ніжно,  палко-палко.
Всю  жагу  —  зоревий  трунок,  п’яний  трунок  —  ізоп’є.
(В.  Чумак).

X.  може  мати  форму  вільного  вірша    —  вільний  X.  За  умови  різної  кількості  стоп  у  віршовому  рядку  та  астрофічній  будові,  зберігаючи  традиційне  римування:

Має  крилами  Весна
Запашна,
Лине  вся  в  прозорих  шатах,
У  серпанках  і  блаватах…
Сяє  усміхом  примар
З-поза  хмар,
Попелястих,  пелехатих
(М.  Вороний).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800490
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 29.07.2018

Олеся Лісова

Не щезай

Не  щезай…Не  щезай  розрадо,
Не  згубися  в  людській  юрбі.
Тихе  сяйво,  життя  принадо
З  мого  серця  прошу:    —  Не  йди…

Дай  напитися  в  спраглу  днину
Із  глибоких  джерел  води.
Я  розквітну  у  диво  –  жоржину
Лише  трішки  цього  підожди.

Дай  ступити  у  роси  -  краплини
Щойно  скошеної  трави.
Тонку  нитку  щастя  –  перлини
Я  благаю:  —  Не  рви,  не  рви…

Не  спіймаєш  всі  миті  втрачені
Згасне  ватра,  залишить  тлін.
Стрінем  порізнь  ніччю  призначений
Посаг  ранку  —  зорі  кармін.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801176
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 29.07.2018

Світла (Імашева Світлана)

Київ. 28 липня. Хресна хода.

І  прапори,  і  сонце,  і  молИтви,
І  Володимир  вічний  над  Дніпром,
А  Київ  грав,  немов  орган  величний,
Сіяв  у  Космос  банями  церков.

І  вулиці  живі  текли-гучали,
Вливаючись  в  Софіївський  майдан,
Де  на  дибИ  коня  зірвав  зухвало,
Нас  про  Москву  попереджав  Богдан.

І  говорили  дзвони,  дзвони,  дзвони,
Й  молилися  просвітлені  серця,
Кому  Любові  вищої  закони
Дано  пізнать  -  від  Сина  і  Отця.

Ще  хтось  співав  "Червоную  калину",
Котились  сльози  світлі    по  щоці...
Тут  рідна  мова,  церква,  Україна  -  
Від  витоків  найглибших  -  від  Русі.

Молилось,  певно,  й  сонце  в  небі  синім
В  злото-блакитній  ризі  -  над  Дніпром,
І  зирив  Космос  янголів  очима
Вниз,  на  людський  озвучений  огром...
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801164
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 29.07.2018

Н-А-Д-І-Я

Буває й так…

Коли  нудьга  вляглась  на  плечі
І  давить  душу  раз  у  раз,
Тоді  ведуть  такі  ось  речі: 
Вдихніть  і  видихніть  сім  раз.

Розправте  плечі,  що  поникли,
Струсіть  непотріб,  що  дістав.
Коритись  долі,  мабуть,  звикли?
Тепер  вже  інший  час  настав.

А  де  усмішка   сім  на  вісім? 
Перед  люстерком  треба  стать,
І  буде  все  ОКЕЙ!  не  бійтесь.
Пройшов  той  час,  щоб  сумувать.

Втече  нудьга,  нема  їй  місця.
Погляньте:  п"ятами  кива.
І  ви    тепер  із  неї  смійтесь.
Нехай  вже  іншого  шука.

Вмостіться  зручно  в  м"якім  кріслі.
Тихенька  музика  і  чай..
Думкам  приємним  буде  тісно,
Тепер  від  радості  з    л    і    т    а    й...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801146
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 29.07.2018

Ганна Верес

Вдивляюсь в глибину віків

Прискіпливо    вдивляюсь    я
У    глибину    віків
Й    пред    славою    схиляюся
Вкраїнських    козаків.
О    земле,    ти    пригадуєш
Далекий  дзвін  копит,
Коли    летіли    з  шаблями
Дніпровські      козаки?
Коли    в    очах    іскрилося,
У    стременах    –    нога…
І  в  рукопашну  билися.
Водою  час    збігав…
Закровлена  трава-ковиль
Лягала  під  людей,
Й  думки  не  йшли  із  голови:
–  Де    ворог?      Ворог    де?

Рука  ж  ,    немов    заведена,
Рубала    ворогів
І    зліва,    й    справа,    й    спереду,
Бо  вірна  корогві.
Усі    один    за    одного
Стояли,    як    стіна,
За    землю    плодородную.
Вже  голову    стина
Рука    козацька    шаблею    –
Якщо    не    він    –    його,
Й    кива    йому    з    пошаною
Той,    врятував    кого.
За    віру    православную,
Дружину    і    дітей,
За    Січ,    що    стала    славою,
Козак    усіх    змете.

Він,    гордий,    бою    навчений,
Стоятиме    на    смерть,
Ним,    як    молитву,    завчено:
   –  Нап’юся    волі    вщерть!
І    воля,    й    слава,    й    доблесті,
Козацька    шабля    й    кінь    –
Це    не    якісь    там    домисли    –
То    істини    такі.
І    завдяки    цим    якостям
Відважних    козаків,
Ми    живемо    не      якось    там    –
В    державі,  ще  й  якій,
Де    найсвятішим    віра    є,
Можливості    й    сім’я.
Пишаймось  Україною    –
Вона  для  нас  своя!
27.11.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797636
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 30.06.2018

OlgaSydoruk

После тысячелетней разлуки…

Не  наверное!..  -  Душу  погубят,
Раз  целуют  огнём  эти  губы…
Горячо  обнимают  и  руки
После  тысячелетней  разлуки…
Только  сердцем  понять  невозможно:
Почему  -  сокровенное  сложно…
Как  и  роли,и  маски,  и  лица…
Когда  время  минувшего  снится…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797626
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 30.06.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Пам'ять минулих часів…

Вже  засіяні  хлібом  поля,
Зеленіють  горбочки  і  схили.
А  колись  тут  кипіла  земля
І  козацькі  лишались  могили.

В  маках  поле  квітує  тепер,
Вітер  травам  пісні  ще  співає.
Дух  козачий  живе  -  не  помер
Він  і  досі  в  повітрі  літає.

Де  криваві  точились  бої,
Там  де  шаблі  так  дзвінко  дзвеніли
Де  гармати  гули  мов  джмелі,
Курені  сивим  димом  диміли...

Злі  чужинці  на  землю  прийшли
І  хотіли  її  відібрати.
Різні  пастки  робили  вони,
Та  сміливості  їм  не  здолати.

Бились  гідно  за  землю  свою
Й  свої  голови  гідно  поклали.
У  нерівнім  жорстокім  бою
Віддали  усю  силу,  що  мали.

Козаки,  козаки,  козаки
У  вас  правда  і  сила  єдина.
Вже  з  тих  пір  промайнули  роки,
Але  пам'ять  ніколи  не  згине.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797614
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 30.06.2018

Н-А-Д-І-Я

Ще раз про друзів та ворогів

ВІрш-переклад  друкується  вдруге,  як  продовження
 мого  попереднього  вірша.

 Коли  тобі  несуть  образи…
Спроба  перекласти  життєвий  твір,  який
схвилював  мене  дуже.

     Автор  Булат  Окуджава

Мой  мальчик,  нанося  обиды,
о  чем  заботятся  враги?
Чтоб  ты  не  выполз  недобитый,
на  их  нарвавшись  кулаки.  

Мой  мальчик,  но  –  верны  и  строги  -
о  чем  заботятся  друзья?
Чтоб  не  нашел  ты  к  ним  дороги,
свои  тревоги  пронося.  

И  все-таки,  людьми  ученый,
на  их  нарвавшись  кулаки.  
еще  задолго  до  седин,
рванешь  рубаху  обреченно,
едва  останешься  один.  

И  вот  тогда-то,  одинокий,
как  в  зоне  вечной  мерзлоты,
поймешь,  что  все,  как  ты,  двуноги,
и  все  изранены,  как  ты.
-------------------------------------
Коли  тобі  несуть  образи,
Про  що  тут  мріють  вороги?
Якщо  не  вмер  ти    просто  зразу,  
Щоб  не  нарвавсь  на  кулаки.

А  що  тут  друзі  вірні,  чесні?
Про  що  турбуються  в  цей  час?
Щоб  не  прийшов  до  них  невчасно,
І  вигляд  твій  їх  не  потряс.

І  все-таки  людьми  навчений,
(На  їх  нарвавшись  кулаки)
Хоч    ще  далеко  сивина,
Рванеш  сорочку  нескорений:
Один  ти  в  світі  -  сирота.

І  ось  тоді-то  ти,  самотній,
Як  в  вічній  зоні  мерзлоти,
Ти  зрозумієш:  всі  двоногі,
Такі  ж  нещасні,  як  і  ти..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797612
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 30.06.2018

Ніна Незламна

А може в мене теж є…/ проза /

          Сонячний  літній  день  збігав  до  кінця….  Над  обрієм  маленькі  білі  хмари  ледь  –  ледь  пливли  до  заходу,  разом  із  сонцем    готувалися  до  сну.  Легенький,  теплий  вітерець  підбадьорював  Вадима.Він  похапцем  закрив  капот  автівки.  усміхнено  позирнув  на  двох  задоволених  синів,  що  сиділи  на  задньому  сидінні,  
-  Ну,  що  позаду  вихідні,  хочемо,  чи  ні  та  треба  повертатися  додому.  Гарно  відпочили.Тож  вирушаймо  в  дорогу!
Обмацавши  обома  руками    всі    кишені,  злегка  хитнув  головою,  розвів  руки  в  сторони,  озираючись  на  всі  боки  продовжив,
-  Здається  все  взяли,  все  позакривав…
Та  раптово  почухав  чоло,
-  От  забудько!  Тож    треба  троянди  зрізати  для  моєї  леді.  Ото  буде  тішитись,  як  приїде!  Перед  самим  носом  ростуть,  а  я  ледве  не  забув.
Пишний  кущ    махрових  червоних  троянд  ріс  прямо  поруч,  під  самим  вікном  дачного  будинку.  Ці  чарівні  троянди  радують  кожного,  хто  на  них  подивиться,вони  віддзеркалювались  в  шибці  вікна,  прикрашали  будинок.
Вадим  швидко  дістав  розкладного  ножа  з  кишені  штанів,  зрізав  з  куща  сім  троянд,  на  високих  ніжках,
-  Подивіться  хлопці,  яка  краса!  Вже    добре    розцвіли,  а  пахнуть…  Буде  гарний  сюрприз!  Вона  ж  їх  так  любить….
Похапцем,  на  підвіконні  взяв  трьох  літрову  банку,  набрав  з  корита  води,  підніс  старшому  синові,
-    На  Олеже,  тримай  обережно,  щоб  не  облився  водою,тож  будемо  їхати  і  дивись  троянди  не  притисни,  щоб  часом  не  зламав.
 Старший  син,  такий  же  чорнявий,  як  батько,  обличчям  дуже  схожий  на  нього,  усміхнено  позирнув,
 -  Ох    -  ох,  дуже  хочеш  догодити  своїй  леді!
-  Ти  б  вже  краще  змовчав,  сам  бігаєш  на  побачення,  що  хіба  не  даруєш  квіти?  
       Сергійко,  набагато  менший  за  брата,  йому  місяць  назад  виповнилося  шість  років.  Він    спостерігав  за  розмовою  старших,  одночасно  позирав  у  вікно,  час  від  часу  підскакуючи  на  сидінні.  
   Вони  з  братом  зовсім  різні,  він    до  мами  схожий,  білявий,  круглолиций,  а  очі  правда  карі,  як  у  тата,  виріз  очей  красивий,  жіночий.  А  за  характером  все  навпаки,  Олег  спокійніший,  стриманіший  з  самого  дитинства,  на  таких  кажуть  -»Тихенький».  А  Сергійко,як  метеор,  чи  то  -  «  шило»,  так  його  називає  мама.  І  занадто  допитливий,  і  балакучий,  ще    й  дуже  хитренький,  мама  часто  на  нього  каже  -  «Миле  дитятко».Та  він  розуміє,  що  має  бути  чоловіком,  тому  намагається  придивлятися  до  батька.  Думав  -    я  ж  не  дівчинка,  маю  бути  сильним,  сміливим,  як  мій  тато.Теж  колись  буду  навчатися  в  поліцейській  академії,  он  брат  вже  туди  готується,  з  репетиторами  займається.  Тато  каже    осквернити  цю  професію  не  годиться,  треба  бути  гідним  її  звання.
   Батько  за  кермом,  поруч  повний    кошик    стиглих,  пахучих    полуниць.  Автівка  рушила  з  місця…..  Сергійко  не  міг  спокійно  всидіти,  оченята  світилися  розумом,  допитливістю,  ледь  нахилившись  до  нього,  шепотів  на  вухо,  
-  Чуєш  тато,  а  хто  така  леді?  Гадаю  це    ти  так  про  маму,  адже  для  неї  приготував    ці  троянди?
Батько  міцно  тримався  двома  руками  за  кермо  й  водночас  уважно  дивився  на  дорогу,
-  Звичайно  їй!  Зачекай,  виїдемо  на  трасу,  я  тобі  все  розкажу,  а  зараз  не  заважай,  хай  проїду  між  цих  дач,  бачиш  тут  поворот  за  поворотом,  ще  й  дорога  така  погана.
   Аж  ось  і  траса…  По  обіч  дороги  посадка  й  кольоровий  килим  з  трав  і  квітів,  який  тягнеться  вздовж  дерев.  Автівка  їхала  плавно,  часом  наче  злегка  підлітала.  Сергійко,  протягнувши  руку  до  кошика,  взяв  полуницю,  подув  на  неї  й  до  батька,
-  Вона  чиста,  дивись,  аж  блистить  на  сонці.
Посміхаючись,  поклав  до  рота,  проковтнув,  прицмокнув  від  задоволення  і    доторкнувся  рукою  до  його  плеча,
-  Ти  мені  щось  пообіцяв,  чи  вже  забув?
-  Ні  не  забув.  Слово  «леді»  синку  англійське,  значення  його  –  та,  що  місить  хліб,  тобто  господиня.  Це  чемне,  шанобливе  звернення  до  жінки,  ну  значить  до  дружини.  А  я  ж  люблю  її,  ціную,  тому  так  і  сказав.  Вже  завтра,  як    приїдемо  з  дитсадка  моя  леді  має  бути  вдома,-  не  поспішаючи,  пояснив  сину.
У  відчинене  вікно  автівки  віяло  свіжістю,  задоволений  Сергійко  схилився  на  брата,  очі  стали  закриватися  і  він  тихенько  засопів.
   Раптово  зупинилися.    Сергійко  протер  сонливі  очі,  за  вікном  житнє  поле  і  декілька  кущів  шипшини,
-  Щось  сталося!
Олег  відкрив  двері,  мовчки  віддав  банку  з  трояндами  брату,  сам  швидко  попрямував  в  сторону  поля  й  кущів.  Малий  від  здивування  роздявив  рота,  весело  запитав,
-    Ха!  Це,  що  він  своїй  леді  хоче  привезти  букет  польових  квітів?
Батько  голосно  засміявся,  
-  Ну  малий,  далось  тобі  це  слово.  Це  можна  сказати;  майбутній  леді,  він  же,  ще  з  нею  не  одружився.
Потім  повернувся  до  нього  й  не  поспішаючи  продовжив,
-  Спочатку  треба  вивчитися,  професію  мати,  а  вже  потім  одружуватись.  А  те,  що  польові  квіти  його  дівчина  любить,  це  її  вибір.  Жінок,  які  не  люблять  квітів  –  не  існує.  Загалом  вони  всі  люблять  квіти,  але  які,  це  вже  залежить  від  вподобання.
-А  хіба  такі,  як  я,  теж  люблять  квіти?  -    запитав,  вирячивши  оченята.
 Батько,  від  допитливості  сина,  всміхався  й  хитав  головою,
-  Ну  такі  теж  квіти  люблять,  але  в  такому  віці  більше  приділяють  увагу  солодощам,  чомусь    смачненькому.    
   Від  поспіху  Олег  розчервонівся….    Він  повернувся  з    красивим  букетом  квітів,  в  ньому;  ромашки,  сокирки,  маки,  волошки,  пахучий  чебрець  і  м`ята.  По  автівці  рознісся  приємний  запах,  Сергійко  почухав  лоба,
-  Ото  вже  вгодиш  своїй  майбутній  леді.
 Батько  голосно  засміявся,  аж  затрусилися  плечі.  А  Олег  не  витримав,  рукою  з  заду  по  голові  підмахнув    волосся    брата,
-Ну!  От  базікало!  Краще  б  промовчав!
     За  пів  години  були  вдома…  Батько  загнав  авто  в  гараж,
-  Олеже,  переодягнися  й    ти  вільний!  Біжи  до  дівчини,    поки  квіти  не  прив`яли,  тільки  ж  знай  свій  розпорядок,  допізна  не  гуляйте!
 Відразу  ж  звернувся  до  молодшого  сина,
-  Сергію,  а  ми  з  тобою  переберемо  полуницю,  вечірній  туалет,  а  потім  спати,  бо  завтра    тобі  в  дитсадок,  а  мені  ж  треба    на  роботу.  т
   Вадим    з  сином  -справно  перемив  полуниці,  сидячи  відривали  хвостики.  В  каструлю  клали  мілкіші  ягоди,  які  згодом  батько  мав  засипати  цукром  -  це  для  варення.  А  саме  красивіші  полуниці  з  хвостиками  клали  в  велике  блюдо  -    це  мали  залишитися  на  завтра.
 Раптом  задзвонив  телефон  Вадима,  він  кивнув  рукою  до  сина,
-  Давай,  сам  попрацюй,  а  я  зараз  поговорю  й  прийду.
Він  вийшов  надвір…    Сергій  задоволено  подивився  вслід,  от  добре.  Швидко  витягнув  з  серванту  пустий    прозорий  лоточок,  поспішаючи  наповнив  його  полуницями.  Трохи  схвильований,  озираючись,  ховав  лоточок  в  холодильник,  в  самий  низ,  щоб  не  на  виду,  щоб  ніхто  його    не  помітив.
     Надворі  стемніло…  В  будинку  тихо  і  прохолодно….  Задоволений  Сергійко  лежав  в  ліжку,  з  усмішкою  на  обличчі  позирав  у  вікно,  намагався  порахувати    на  небі  зорі    та  пальців  не  недостатьо  на  руках.  Ледь  тремтіли  повіки,  перед  очима  мерехтіли,  колом  крутилися  сяючі  зірочки,  від  намагався  знову  їх  рахувати,  вже  кудись  летів  з  ними,  наче  доганяв,  нарешті  сон  його  здолав.  
   У  вікно  заглядав  новий  день…  Вадим  першим  проснувся  від  яскравих  сонячних    променів,  що    переливалися  один  поперед  іншого  по  шибках  вікон.  Вони  наче  підкрадалися  до  його  обличчя,  очі  поволі  розплющилися  від  цього  сяйва.
Позирнувши  на  годинник,  поспіхом  одягався,  час  підганяв,  не  давав  розслабитися.  І  вже  коли  був  готовий  до  від`їзду,  відчинив  двері  в  кімнату  Сергійка,  командним  голосом  сказав,
-  Синку,  підйом!  Агов!  Сергію!  Швидко  в  ванну!  Давай  підіймайся,  ледь  не  проспали….
     Автівка  вже  стояла  біля  двору,  батько  сидів  за  кермом.    Видно  було,  що  дуже  поспішав,  пальцями  однієї  руки  перебирав    по  відкритій  дверці,  другою  тримався  за  кермо,  не  міг  приховати  нетерплячки,  раз-  у  -  раз  позирав,    то  в  сторону  сина,  то  на  годинник.
Нарешті    з  ранцем  за  плечима  вискочив  Сергійко,  під  ліктем  лівої  руки  приховував  якийсь  пакунок,  загорнутий  в  газету,
-  Я  вже  тату!  Двері  захлопнув,  Олег  так  міцно  спить,  хоч  за  ноги  витягуй.
Батько  всміхнувся  й    кілька  раз  крутнув  головою,
-  Давай,  сідай!  Ото,  за  ноги  витягуй!  От  хлопчисько!  Все  хапаєш  на  льоту,  де  й  хто,  що  скаже…
Малий  сідаючи  на  заднє  сидіння,  обережно  поставив  на  руки  той  самий  пакунок,  прикрив  долонями    й  весело,
-  Тату,  ти  що  забув?!  Тож  так  мама  завжди  каже  до  Олега,  коли  той  міцно  спить.  Чуєш,  а  вона  точно  сьогодні  приїде?  
-  Точно  -  точно,  заберу  тебе    з  дитсадочка,  вона  на  нас  вдома  чекатиме.  Не  хвилюйся,  я  вранці  з  нею  розмовляв,  вже  в  потязі…    
Автівка  рушила  з  місця,  Сергій  не  замовкав,
 -  І  треба  їй  ті  курси?  Якогось  підвищення….  Я  вже  так  за  нею  засумував,  хочеться  налисників  з  сиром  і  з  сметаною.  Як  нагадаю,  аж  слинка  тече.  Вдома    все  бутерброди  та  суп    і  в  садочку  весь  час  каша,  суп…  Чесно  скажу  мені  таке  їдло  набридло.  Добре  хоч  на  дачу  з`їздили,  смакота,    полуниць  наївся  досхочу.
П`ять  хвилин  і  вони  біля  дитсадка.  Трохи  далі  від  входу,  біля  виховательки  копошилася  юрба  дітей.  Осторонь  стояла  чорнява  дівчинка,  вона  побачила  авто,  що  щойно  зупинилося,  усміхнулася.  Сергій  з  вікна  задоволено  помахав  рукою  в  її  сторону  й  до  батька,
-  Все  тату,  я  пішов,  бувай!  
Спочатку  він  сам  виліз  з    авто,  поправив    на  плечі  ранець,  брав  пакунок,  який  залишився  на  сидінні.  Здивований  батько  нахилився  через    переднє  сидіння,
-Е!  А,  що  то  в  тебе  за  пакунок  в  газеті?
 Малий  здвинув  плечима,  блиск  в  очах,    ледь  почервонів,  при  відкрив  газету,  з  прозорого  лоточка  виднілися  полуниці.    Він  зразу  наче  зніяковів,  потім    поправив  свого  білявого  чубчика,  сміливо  випалив,
-А  може  в  мене  теж  є  майбутня  леді,  з  якою  я  скоро  піду  до  школи…
Відразу  ледь  крутнувся  на  одному  підборі  й  швидко,  твердою  ходою,  не  озираючись  попрямував  до  входу  дитсадка,  йому  назустріч  йшла  чорнява  дівчинка.
 Час  іде,  всміхнувшись,  помітив  батько,  таки  добре,  що  син  переймає  щось  гарне,  добре,  що  ніколи  не  завадить  у  житті.  Можливо  з  нього  виросте  справжній  джентльмен…
                                                                                                                                                                                   08.06.2018р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796669
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 22.06.2018

Н-А-Д-І-Я

Життя - бумеранг…

Дивна  оця  істина  життя:
Ми  бажаєм  те,  чого  немає,
І   втрачаєм  це  без  каяття,
Зовсім  без  жалю  і  не  страждаєм.

Ображаєм  тих,  хто  любить  нас.
Думаєм:  та  що  там,  все  минеться.
Час  пройде  й  гикнеться  ще  не  раз,
Бумерангом  в  серці  відгукнеться.

Час  суворий  вчитель,  не  пробачить
За  гріхи,  що  скоєні  підчас.
Хай  душа  черства  все  ж  не  заплаче,
Та  отрима  здачу  кожен  раз.

Не  примусить    бумеранг  чекати,
Може  відплатить  за  зло  й  добро.
Лиш  потрібно  просто  добре  знати:
Не  носіть   образника  тавро.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796662
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 22.06.2018

Ганна Верес

Тут не гроза

Земля  в  війні…  Їй  теж  болить…
В  бентезі  навіть  небо…
Тут  не  гроза  –  війна  гримить…
А  людям  миру  треба…
Вони  відвикли  від  війни,
Що  губить  цвіт,  синочків…
Здалося,  й  Бог  сльозу  зронив
На  свіжий  хрест  з  віночком.

Свою,  уласну  боротьбу
Вести  з  нас  має  кожен,
Ми  тільки  так  минем  ганьбу  –
Росію  переможем.
Нас  нелегкий  чека  двобій
Супроти  супостата,
Наказ-мету  постав  собі:
Вкраїну  –  не  проспати!
15.06.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796199
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 19.06.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Під ніжну мелодію скрипки…

Під  ніжну  мелодію  скрипки,
Звучали  чарівні  слова.
Торкалися  руки  до  квітки,
Що  в  кожних  словах  ожива.

Пелюстки  летіли  додолу
Встеляли  мов  килим  траву.
А  скрипка  виводила  соло,
Коханий  тебе  я  люблю.

В  мелодії  тій  розчинився
Закоханий  квітки  букет.
В  думках  моїх  знову  з'явився
Знайомий  мені  силует...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796174
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 18.06.2018

Н-А-Д-І-Я

Нічна злива

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6dJFvS5tTck[/youtube]


Безсонна  ніч,  і  знову  злива,
Цей  монотонний  стук  в  вікно.
Природа  теж  бува  примхлива,
Немов  зі  мною  заодно.

Беру  я  аркушик  паперу
І  напишу  в  нім  кілька  слів.
Та  ні!  Тепер  вже  не   химеру..
Вкладу  мелодію  дощів.

Вона  так  чиста,  милозвучна,
Сердешна  злива  почуттів.
Ні!  не  проста,  така  велична,
Вона  ніжніша  всяких  слів.

Вона  примусить  серце  битись,
Яке  зневірилось  колись.
Байдужим  вже  не  залишитись...
Найкращі  ознаки  злились.

Куди  ж  послать?  Нема  адреси...
Пущу  кораблик  по  воді.
Я  вірю:  будуть  іще  шанси:
Знайде  шляхи усі   твої...
--------------------------------
Візьмеш  кораблик  мій  у  руки,
Відчуєш  подихи  весни.
Забудеш  днів  своїх  розпуки...
Чому  ж  було  так?  Поясни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796162
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 18.06.2018

Надія Башинська

ЦЕ Ж ДЛЯ ТЕБЕ ВЕСЬ СВІТ!

Встало  сонце  ясне...  Золоті  промінці
розсипає  навкруг.  Звеселяє.
Всім  дарує  тепло,  всьому  силу  дає.
Всіх  його  доброта  зігріває.

Якщо  хочеш...  Пливи!
Як  захочеш...  Літай!
У  польоті  розправ  свої  крила.
Це  ж  для  тебе  весь  світ,
і  його  ніжний  цвіт.
Право  кожного  -  доля  щаслива!

Якщо  мрія  твоя  кличе,  манить  і  зве.
І,  як  сонце  ясне,  вона  сяє.
Ти  довірся...  Іди!  Хай  вперед  лиш  сліди.
Лиш  сміливий  мети  досягає.

Якщо  хочеш...  Пливи!
Як  захочеш...  Літай!
У  польоті  розправ  свої  крила.
Це  ж  для  тебе  весь  світ,
і  його  ніжний  цвіт.
Право  кожного  -  доля  щаслива!

Зможеш  ти  досягнути  багато  в  житті.
Кожен  сам  свою  долю  шукає.
І  до  щастя  свого  сам  ти  зможеш  дійти.
Для  щасливих  світ  барвами  грає.

Якщо  хочеш...  Пливи!
Як  захочеш...  Літай!
У  польоті  розправ  свої  крила.
Це  ж  для  тебе  весь  світ,
і  його  ніжний  цвіт.
Право  кожного  -  доля  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796140
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 18.06.2018

Ольга Калина

Вже сонце сідає

Вже  сонце  сідає  надвечір,
Проміння  купає  в  ставку.
Накинь,  дорогенька,  на  плечі
Хустину  пухову,  м'яку.
.  
Посидимо  тут  під  вербою,  
Заглянемо    в  цю  бистрину.  
Колись  ми  удвох  із  тобою
Зустріли  тут  нашу  весну.

Покрилося  небо    рум'янцем,
Бо  сонце  за  хмари  зайшло,  
Торкнулось  останнім  промінцем
Й  сховалось  десь  там  за  селом.    

Лиш  хвилі  тихенько  хлюпочуть,  
Човна  тут  гойдає    вода.
Птахи  вже  співати    не  хочуть  -
В  гніздечко  їх  сон  зазива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795395
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 14.06.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2018

Надія Башинська

О, ЗОРЯНА НІЧ…

Розсипалась  зорями  ніч
і  сміхом  дзвінким  десь  у  гаю.
Торкаюсь  коханої  рук
і  радість  легку  відчуваю.

А  місяць  на  нас  задививсь
і  зорі  ясні,  що  у  річці.
Купаються  там,  де  кленок
шепоче  щось  тихо  смерічці.

         (2р.)О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Ясна.  Привітна.
         Зі  мною  дівчина  моя,
         як  зіронька  світла!

Хлюпочешся  в  чистій  воді
і  срібною  хвилею  граєш.
О,  зоряна...  зоряна  ніч!
Для  нас  ти  вогні  розсипаєш.

Торкаються  чари  твої
тонких  струн  душі  й  мого  серця.
Доріжкою  срібною  міст
побіг  через  річку  й  озерця.

         (2р.)О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Ясна.  Привітна.
         Зі  мною  дівчина  моя,
         як  зіронька  світла!

Розсипалась  зорями  ніч
і  сміхом  дзвінким  десь  у  гаю.
Торкаюсь  коханої  рук
і  радість  легку  відчуваю.

Ця  радість  моя  через  край,  
коханій  вона  передасться.
Бо  ж  світиться  зоряна  ніч,
дарує  закоханим  щастя.

         О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Ясна.  Привітна.
         Зі  мною  дівчина  моя,
         як  зіронька  світла!

         О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Для  нас  ти  -  знаю.
         Зі  мною  дівчина  моя.
         Її  я  кохаю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795442
дата надходження 13.06.2018
дата закладки 13.06.2018

Надія Башинська

СТАРЕНЬКИЙ ЦАП НАВЧАВ МАЛОГО…

         Старенький  Цап  навчав  малого:
-  Будь  чемним  і  порядок  знай.  В  чужий  город  
не  лізь  ніколи...  та  й  свій,  прошу  я,  обминай!
Заліз  я  якось  у  капусту  й,  де  буряки,все  потоптав.
Отримав  стільки...  по  заслузі.  Дай,  Бог,  щоб  ти  
цього  не  знав!
         А  якось  в  лісі  залишився,  бо  під  кущем  рясним
заснув.  Побачив  Вовка...  Схаменувся!  Скажу,  що  в
мить  усе  збагнув.  Тікав  я  так,  що  все  тріщало.  
Стільки  кущів  переломав!  Мені  ще  й  дома  перепало.
Хочу,  щоб  ти  цього  не  знав.
         Багато  ще  той  Цап  старенький  Цапку  малому  
говорив.  А  той  його  зовсім  не  слухав,  не  цінував  
його  він  слів.  
Були  у  нього  биті  боки  частіше,  ніж  у  дідуся.  Бо
не  приймав  Цапок  уроків...  А  в  них  же  мудрість
непроста!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794689
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018

Любов Іванова

МНЕ ТАК ОДИНОКО БЕЗ ТЕБЯ

[b][i][color="#0f9908"][color="#c21563"]М[/color]-едленно  идут  мои  часы
[color="#c21563"]Н[/color]-очь,  луна  и  тихо  шепчут  звезды.
[color="#c21563"]Е[/color]-ли  ждут  предутренней  росы

[color="#c21563"]Т[/color]-ьмы  уход  и  утреннюю  роздымь.
[color="#c21563"]А[/color]-  затем  игривый  солнца  луч
[color="#c21563"]К[/color]-ажется  скользнет  в  окно  сквозь  листья.

[color="#c21563"]...О[/color]-тойди  из  дум  моих...  не  мучь...
[color="#c21563"]Д[/color]-ай  покой  душе...  душе    и  мыслям.
[color="#c21563"]И[/color]-ли  же  останься...  насовсем,
[color="#c21563"]Н[/color]-ет  ни  мне  и  ни  тебе  покоя...
[color="#c21563"]О[/color]-сень  наша  -  время  хризантем
[color="#c21563"]К[/color]-ак  смириться  с  этим  среди  зноя.
[color="#c21563"]О[/color]-тцветают  летние  цветы,

[color="#c21563"]Б[/color]-лизится  осенняя  прохлада.
[color="#c21563"]Е[/color]-сли  вскоре  не  вернешься  ты,
[color="#c21563"]З[/color]-начит  это  все  тебе  не  надо.

[color="#c21563"]Т[/color]-ихо,  словно  кошка,  входит  день,
[color="#c21563"]Е[/color]-сли  бы  он  был  тобой  украшен...
[color="#c21563"]Б[/color]-росит  снова  грусть  на  сердце  тень,
[color="#c21563"]Я[/color]-  не  знаю,  где  же  счастье  наше.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794687
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018

Елена Марс

… Допоки люблю…

В  цей  тихий  засніжений  вечір
Не  чути  церковного  дзвону.
І  тільки  блискучі  ворони
Рвуть  тишу.  Здригаються  плечі
Від  каркання...  Що  ж  так  тривожить
Оту  чорноту  з  потойбіччя?..
Стою,  ніби  тінь,  на  узбіччі
Й  шепочу:  мій  Господи,  Боже!
Помилуй  дочку  свою  грішну,
Прости  мою  душу  пташину,
За  все,  в  чому  маю  провину,
За  мрії,  в  оголених  віршах...
Бентежна  ця  слабкість  жіноча:
Кохання  торкатись  -  душею!..
Та  поки  парю  над  землею
Я  крила  згубити  не  хочу!
Безкрилою  жити  не  вмію.
Безмрійною  -  краще  померти!..
Прости  за  молитву  відверту,
За  те  що  плекаю  надії...
За  те,  що  живу  почуттями,
Що  повниться  серце  любов*ю,
Бо  я  залишаюсь  живою  -
Допоки  люблю  донестями.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794601
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 06.06.2018

Lana P.

В РІДНІЙ УКРАЇНІ

Вечоріє.  Сонце  мріє,
А  душа  вмліває.
Перша  зірка  ген  зоріє,
За  півсонним  гаєм.
Соловейко  трелі  пише
У  кущах  жасмину.
Вітер  вербоньку  колише,
Вже  приспав  калину.
Так  тече,  що  й  не  почути,
Річенька  в  долині.
Вабить  запах  зелен-рути
В  рідній  Україні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794566
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 06.06.2018

Надія Башинська

ВІЛЬНИЙ ВІТЕР

Вільний  вітер,  де  хоче  літає...
ячмені  і  жита  колихає.
В  кроні  дуба  ще  трішки  спочине
та  й  у  гори  високі  полине.

Між  смерічками  тихо  пов'ється,
на  найвищу  вершину  збереться.
А  яка  тут  найвища  -  він  знає,
він  до  неї  свою  стежку  має.

-У-у-у!  -загуде,  якщо  ненароком
за  сучок  десь  зачепиться  боком.
-Ш-ш-ша...  -  втішатимуть  вітра  смерічки.
Стихне  він  лиш  внизу,  біля  річки.

Любить  вітер  із  хвилями  гратись,
навперейми  бігать...  сміятись.
Річці  теж  до  вподоби  шуміти,
вона  з  вітром  уміє  дружити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794202
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 03.06.2018

Надія Башинська

ДОБРА БАГАТО Є КРАПЛИН

Йде  день  за  днем...  без  вороття.
Час  не  для  гри,  а  для  життя.
Здригається  від  зла  земля,
бо  невесела  іде  гра.

І  плаче  гірко...  їй  болить.
А  як  те  зло  нам  зупинить?
Воно  ж  хизується  он  як!
Найбільшим  хоче  бути.  Так!

Найважливішим...  Це  не  сміх.
І  найбагатшим  поміж  всіх.
Та  честь  і  мудрість,  й  доброта
існують  в  світі  неспроста.

Йде  день  за  днем...  без  вороття.
Вчимося  цінувать  життя
й  те  істинне,  що  є  святим.
Життя  йде  завжди  поруч  з  ним.

Як  з'явиться  крапля  добра  -
то  стане  в  світі  менше  зла.
Краплина  радості  й  твоя
хай  розцвіте  тут  від  тепла.

У  світі,  знай,  ти  не  один,
й  добра  багато  є  краплин.
Із  ними  істина  свята,
то  ж  злу  не  буде  вороття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794131
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 02.06.2018

Н-А-Д-І-Я

Літній вечір…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=plSxF0cad9s[/youtube]

Спада  на  землю  літній  вечір,
Повільно  сонце  догора.
І  легкість  падає  на  плечі.
О!  як   чарує   ця  пора.

Ніде  нікого,  тільки  вітер
У  листі  десь  зашелестить.
Безцінний  це  природи  витвір:
Всі  мають  змогу  відпочить..

Неспішно  Місяць  випливає,
Цю  грішну  землю  освітить.
Та  тільки  він  один  лиш  знає,
Як  від  темноти  всіх  захистить.

На  небо  висипались  зорі,
Там  серед  них,  моя  одна.
Вона  у  світі  неповторна,
Вона  для  мене  таїна.

Дивлюсь  з  цікавістю  на  небо,
Яка  таємна  далина.
А,  може,  так   оце  і  треба:.
Тим  й  заворожує  вона....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794130
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 02.06.2018

Ганна Верес

Болить

Болить  мені  біда  землі  моєї,
Сиріт,  що  наплодила  ця  війна…
Бо  без  батьків  зостались  через  неї…
Душа  моя  п’яніє  без  вина…
Болить  мені,  коли  синів  лишають
Того,  що  називається  життям…
Хто  право  дав  Московії  «рєшалам»
Нас  обзивати  «украми»,  «сміттям»?

Болять  мені  і  материнські  муки,
Що  з  ними  матері  і  день,  і  ніч,
Із  дітьми,  і  з  коханими  розлуки,
Й  вогонь  ляка  недогорілих  свіч…
Болить  мені,  як  чую  дзвін  тривожний,
Що  сповіщає  про  відхід  синів…
Таке  забуть-пробачити  не  можна
Й  не  викинуть  війни  із  наших  снів…
24.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794127
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 02.06.2018

Ганна Верес

Надворі червень

Надворі  червень.  Дні  давно  вже  довгі.
Земля  таріллю  під  тепло  лягає.
Високе  небо,  тихе  і  бездонне.
Жита  у  полі  вітер  колихає.

Буріють  перші  у  садку  порічки,
Радіють  сонцю  вишні  й  абрикоси.
У  яблук,  груш  порозовіли  щічки.
Дощу  розсада  все  частіше  просить.

Гаряче  сонце  в  обіймах  заграви
За  ліс  тікає,  щоби  відпочити.
Ще  комарі  на  скрипочках  не  грають,
Бажають  день  ще  трохи  доточити.

Коли  ж  у  трави  ляжуть  щедрі  роси,
І  цвіркуни  стривожать  синій  вечір,
Пташина  пару  до  гнізда  запросить,
Щоб  колискову  заспівать  малечі.

М’ячем  поволі  місяць  випливає,
Щоби  небесні  подолати  милі,
Йому  і  зорям  соловей  співає.
Мурахи  сплять,  бо  дуже  вже  втомились.

Люблю  червневі  дні  я  й  ночі  теплі,
Коли  краса  навколо    і  розмаї,
Коли  вода  у  річечці  отерпла,
Й  здається,  дива  кращого  немає.
8.06.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794126
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 02.06.2018

Н-А-Д-І-Я

Коли ти хмуриш брови…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=TXDxcphcoLM
[/youtube]


А  я  люблю,  коли  ти   хмуриш  брови,
На  мене  поглядаєш  з-під  тишка.
Душа  твоя   завжди  в  якійсь  обнові,
Ти  ноша  у  житті  моїм  важка.

Ти  все   уважно  дивишся,  вивчаєш.
А   я  хвилююсь:  може,  щось  не  так.
Мою  усмішку  ти  не  помічаєш.
Обличчя  запашіло,  наче  мак.

Підходиш  ти  до  мене  боязливо,
Від  страху,  як  осінній  лист  тремтиш.
Та  я  на  все  дивлюся  терпеливо.
Невже,  так  бережеш  ти  свій  престиж?

Та  вже  терпіння  добігає  краю.
До  тебе  я  рішуче  підійшла.
Повітря  повні  груди  набираю:
І  раптом  ..  пригорнулась,  обняла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793905
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 31.05.2018

Ганна Верес

Не дай вам Бог зустріти егоїста

Не  дай  вам  Бог  зустріти  егоїста
І  пов’язати  долю  з  ним  навік,
Усе  життя  вас  будуть  гризти-істи
І  не  важливо,  жінка,  чоловік…

Багато  доведеться  і  пізнати,
Бо  не  бува  легких    із  ним  доріг,
Непросто  в  чомусь  і  переконати:
Надто  високий  для  обох  поріг!

А  коли  «егом»  стане  ще  й  дитина,
І  ворогу  такого  не  бажай,
Нещастя  то  велике  для  родини,
Як  діти  власні  ріжуть  без  ножа…

Порад  нема  й  не  може  буть  готових:
Характери  й  умови  різні  в  нас  –
Рецепт  єдиний  –  мудре  ваше  слово,
Помічником  йому  –  терпіння  й  час!
28.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793898
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 31.05.2018

Володимир Верста

Літній бриз

Цикл  «Бриз»

Суцвіття  квітів  тануть...  На  долоні
Буяють  ноти  пізньої  весни,
Що  розтягнулись,  мов  густі  колони,
До  пантеону  літа,  і  сліди

Лишає  травень.  Червень  вже  на  троні
Вінчає  ці  прикрашені  сади...
Ну  а  свідомість  знову  у  полоні
Грайливої,  безмежної  краси...

Під  пеленою  виграє  на  флейті
Самотній  місяць  для  палких  троянд,
Пускає  в  море  зоряні  сонети.

І  літній  бриз  доноситься...  «Хто  я?..»  –
Запитую  себе...  І  ці  куплети
По  хвилях  линуть  співом  солов'я...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  31.05.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793892
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 31.05.2018

Леонід Луговий

26-й артбригаді

Дрижать  у  фарах  липи  при  дорозі,
Росу  скидають  краплями  вони  -
Піднята  двадцять  шоста  по  тривозі
Газує,  прогріває  двигуни.

Ще  трішки  -  і  потягнеться  колона,
Затихнуть  в  парку  окрики  солдат,
І  вранці  нагадає  в  гарнізоні
Про  нас  лише  подряпаний  асфальт.

Далеко,  на  палаючому  Сході,
Чекають  нас  в  обвуглених  степах,
І  вихлопом  їдким  від  самоходок
Нічний  туман  в  околиці  пропах.

Ми  знаємо  -  чиїсь  погаснуть  зорі,
Не  кожен  з  нас  повернеться  з  війни,
І  знає  ворог  -  смерть  блукає  поряд,
Коли  у  нас  заводять  двигуни.

Нехай  щастить.  Вперед  бригада,  з  Богом!
Без  зайвої  жіночої  сльози
Зникає  замикаюча  за  рогом,
Під  мирний  стукіт  крапельок  роси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793879
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 31.05.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.05.2018

Lana P.

ПО СПІРАЛІ…

Повернути  б  весну  у  сосновому  гаї,
Коли  тьохкало  серце  й  купалось  в  розмаї,
Як  впивалася  соком  травнева  природа,
І  розквітла  натхнення  в  душі  насолода.

Шаруділи  зізнанням  незаймані  квіти,
Шепотіли  коханням  розчулені  віти.
У  таємних  куточках  мохів  оксамити
Устеляли  бажання,  росою  омиті.

А  каштанові  свічі  палали  вогнями,
Почуття  освітлити  нічними  стежками,
Пробиваючи  темінь  у  шахті  копалин,
На  шляху  не  лишили  недбалих  прогалин.

Хоч  весна  швидкісні  натискає  педалі,
Все  повернеться  впору,  але  по  спіралі.
Забуяють  ліси,  приберуться  в  обнови,
Теплий  спогад  гайне  в  солов‘їні  діброви.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793832
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 31.05.2018

Надія Башинська

ПОСАДИЛА КАЛИНОНЬКУ КРАЙ ВОДИ…

Посадила  калиноньку  край  води.
Ой  рости,  моя  калинонько...  Рости!
(2р.)Ой  рости,  моя  калинонько,  рости.
             Білим  цвітом  тобі  веснами  цвісти!

Ой  цвіти,  моя  калино!  Ой  цвіти.
Білим  цвітом  мою  землю  освяти.
(2р.)Ой  цвіти,  моя  калино!  Розцвітай.
             Хай  радіє  тобі  річка,  поле  й  гай!

Посадила  калиноньку  на  весні.
Соловейко  вже  співає  тут  пісні.
(2р.)Ой  росте  моя  калинонька.  Росте!
             В  її  гронах  ясне  сонце,  золоте!

Посадила  калиноньку  край  води.
Ой  рости,  моя  калинонько,  рости.
(2р.)Ой  рости,  моя  калино!  Зацвітай.
             Хай  радіє  Україна  -  рідний  край!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793785
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 30.05.2018

Ірин Ка

Веселкова квітка

Їй  подарували  веселкову  квітку,
Ту  що  мала  силу  навесні  та  влітку,
Восени  та  взимку,  з  вечора  до  рання,
Кожною  пелюсткою  виконать  бажання.
Щоб  то  забажати?  -  думає  панянка,
Випита  у  роздумах  кави  філіжанка.
Захотіла  подружкам  добре  втерти  носа,
Що  дивились  зверхньо,  дехто  навіть  зкоса.
І  летить  пелюстка    вже  у  ту  ж  хвилину:
Хочу  бути  справжньому  принцу  за  дружину!
Опинилась  миттю  у  якімсь  палаці,
Перепало  щастячко  нашій  небораці.
Все  то  там  за  звичаєм,  все  по  етикету.
В  спеку  була  запхана  у  якусь  карету,
Там  не  стань,  туди  не  глянь,  муляє  тіара.
Ще  й  свекруха-королева  чорна  ніби  хмара.
Цілуватись  лізе  принц  до  неї  у  губи,
Він  звичайно  чоловік,  та  такий  нелюбий!
Скасувала  те  бажання,  кинула  корону.
Бо  як  серце  не  кохає,  то  не  хоче  трону...
Знов  на  кухні,  знову  кава,  мінус  дві  пелюстки,
На  роботі  узяла  тижнів  два  відпустки.
Промайнуло:  Щось  у  мене  замала  зарплата!
Хочу  буть  як  олігархи  вельми  я  багата.
І  посипалися  євро,  долари  та  гривні,
Прокидається  зрання,  ще  дрімають  півні.
Бо  доводиться  крутитись  як  в  окропі  мусі,
І  завжди  тримати  руку  в  бізнеса  на  пульсі.
Ще  і  кляті  конкуренти  шастають  під  бокам,
Тут  підставлять,  там  одурять  не  мигнеш  і  оком.
Ну  його  оту  халепу,  зморшки  та  безсоння...
Поливати  старий  фікус  йде  до  підвіконня,
Залишилось  три  пелюстки...  Не  відчула  лиха,
Побажати  ще  б  чого,  аби  була  втіха?
Може  слави?  Точно  слави!  Щоб  усім  відома!
Побажала...  І  сидить  ніби  бранка  вдома,
Щільно  затуля  навколо  жалюзі,  порт'єри,
Бо  шпигують  скрізь  за  нею  фоторепортери.
Що  пила,  куди  ходила,  кому  підморгнула,
Все  напише  жовта  преса,  навіть  коли  чхнула.
Йде  неквапом  у  задумі,  знову  скасування,
Різні  боки  як  медалі  мають  ті  бажання.
Раптом  чує  недалечко,  хлипа  хтось  тихенько,
Глянула  хлоп'я  мале,  підійшла  близенько.
Сповнилась  душа  жалю,  аж  по  самі  вінця,
Позбивало  те  дитя  лікті  та  колінця.
Не  сумуй,  дивись  що  маю,  виправим  це  діло
Відривай  та  побажай  щоб  вже  не  боліло.
Чарівна  оця  пелюстка,  хоч  вже  і  остання,
Виконати  може  швидко  будь-яке  бажання.
І  почула  вона  мову  з  вуст  дитячих  щиру:
Якщо  будь-яке  бажання,  я  бажаю  миру!
Щоб  у  злагоді  навчились  люди  в  світі  жити.
А  колінця  заживуть,  можна  потерпіти.
Відродилася  тоді  квітка  веселкова,
Безкорисливе  добро  -  то  чудес  основа.

Не  відчути  щоб  навколо  розпачу  та  пустки,
Не  марнуймо  на  ніщо  наших  душ  пелюстки...

Основа  вірша  казка  "Цветик-семицветик"
Валентина  Катаєва.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793775
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 30.05.2018

Ганна Верес

Сьогоднішній Чернігів

Кишать  двори  у  місті  дітворою,  
А  це  ж  козачки  наші  й  козаки,
І  завтрашнього  дня  надійна  зброя,
Хоча  й  малі  вони  іще  поки.

Дарує  травень  свіжовмиті  квіти,
Каштани  запалили  свічечки.
Радіють  знов  весні  дорослі  й  діти  –
В  очах  горять  веселі  зірочки.

Мережить  сонце  посмішки  на  щічках,
Лунає  безтурботний  крик  і  сміх,
Поки  запросить  їх  у  ліжка  нічка,
А  ноги  переступлять  ледь  поріг.

Щокатий  місяць  в  вікна  заглядає  
І  казочку  плете  їм  із  дрімот,
Хоча  Донбас  війна  іще  гойдає,
Та  не  зламати  наш  уже  народ!
8.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793770
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 30.05.2018

Інна Рубан-Оленіч

КОТИГОРОШКО

(представлення  костюма  казкового  героя)
               Привіт  "Веселко"!  Хай!  Салют!
Ви  не  чекали?  -  А  я  тут.
   Пізнали  ви  Котигорошка?
           Я  розкажу  про  себе  трошки.
                                                                                       Оновлений  костюмчик    маю
                                                                                       І  вам  його  я  представляю:
                                                                                                       Я  стильний,  гарний  я  на  вроду,
                                                                                     І  захисник  свого  народу.
А  ради  шику  й  визнання  ,
         Я  наймодніше  вдяг  вбрання.
Свита-  від  Сари  і  Абрама
       Сорочка  ця-  із  Амстердама.
                                                                                                           Вдяг  шаровари  -від  Кардена,
                                                                                           А  пояс  прямо  із  гарема.
                                                                                                       Білизна  -  супер,  все  своє  ,
                                                                                     Що  варте  тисячі  у.є.
         Старенька  булава-  отстой.
Тому  беру  я  напостой,
     Суперсучасний  автомат,
           Який  достав  я  через  блат.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793577
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018

Ольга Калина

26 артбригада

Вашій  увазі  військова  пісня-марш  "26-та  артбригада"  
Слова  ̶  Ольга  Калина
Музика  ̶  Віктор  Охріменко
------------------


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_rQY8j0_N0o[/youtube]




[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=zGkau_jo3_g[/youtube]

Артилерійська  сильна  в  нас  бригада.
В  Бердичеві  сформована  вона.
До  лав  хто  вступить  наших  -  будем  раді.
На  сході  в  нас  сьогодні  йде  війна.

Найкращі  хлопці  в  нашій  двадцять  шостій
І  як  один  -  всі  браві  козаки.
Для  України  в  час  такий  не  простий
Ми  будем  завжди  з  нею  навіки.

Ми  будем  нашу  землю  захищати:
Її  простори,  гори  і  лани.
Бо  Україна  -  то  є  наша  Мати,
А  ми  відважні  всі  її  сини.

Вперед  рушаймо,  браття-козаченьки,
За  нашу  гідність  й  волю  за  свою,
За  мир  і  спокій  України-неньки
Ми  станемо  сильнішими  в  строю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793573
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 29.05.2018

Valentyna_S

Спорудили б пам’ятник надії…

Спорудили  б  пам’ятник  надії,
Що  так  часто  кликала  до  дії.  
Хоч  вона  в  руках  почасти  лиходіїв,
Та  думки  про  неї  душі  гріють.
Була  колись  віра  і    в  майбутнє--
У  часи  прекрасні,  незабутні…
Жаль,  згасає  віра,  вона  ледь  яріє,
Боїмось,  що  й  зовсім  спопеліє.
А  яка  потрібна  нам  офіра,
Щоб  не  умирала  ще  й  надія?
Разом  з  нею  досягли  б  мети
І  себе  зуміли  б  віднайти,
Пораділи  б  політекозмінам,  
Впасти    дали  б  зависоким  цінам,
Не  просили  б  грошей  в  МВФу--
Дочекались,  зрештою,тріумфу…
Дай  нам,  Боже,  хоч  якусь  надію,
Що  колись  за  себе    порадієм.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793554
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018

Олена Жежук

Не зупиняй

Не  зупиняй,  не  маю  я  страху́,
Не  вмію  я  літати  надто  низько…
Дивись  услід  –  як  крилами  махну.
Дивись…  поки  в  очах  не  стане  блиску.

І  не  молись  за  мене    -  лиш  мовчи…
Це  я,  прощаючись,  тебе  благословляю
Відчути  трепіт  серця  при  свічі
І  реквієм  утраченого  раю…

І  не    дивуйсь  –  для  волі  сто  причин!
Вже  чую  клич  небесного  причастя…
Не  зупиняй  нескорених  вершин    –
Якщо  й  себе  
                                         згублю  
                                                                     у  миті  щастя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793553
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018

Ганна Верес

Полуниця

Весна,  мов  мати,  землю  огортає,
Удосталь  в  ній  і  світла,  і  тепла,
Рясненько  теплий  травень  розквітає,
За  ним  і  літо  червнем  доплива.

Простеле    багатющий  воно  ситець,
Посеред  листя  витче  зрілий  плід,
І  подарує  запашний  гостинець:
Це  полунички,  котрі  любить  світ.  

В  них  колір  сонця,  змішаний  з  землею,
І  ягода,  мов  еталон  краси,
Щоранку  я  смакую  тільки  нею,
Не  струшуючи  божої  роси.
Чернігів.  3.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793540
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018

Валентина Рубан

Із - за поля, із-зі лісу.

Із-за  поля,  із-зі  лісу,
Вечір  закрива  завісу.
День  скінчився  і  погас,
Ніченька  вітає  нас:

Місяченьком  поглядає,
Зірочками  засіває.
Вітерець  угамувала,
Мабуть,  спати  його  вклала.

Хмари  в  небі  сновигають,
Із  гори  спостерігають.
Кому  спиться  ,  кому  ні  -
Бо  не  гасне  у  вікні.

Не  мовчать  лиш  солов»ї
У  зеленому  гіллі.
То  співають,  то  регочуть,
Видно  спати  ще  не  хочуть

Та  й  мені,  щось  не  заснути,
Хочеться  Тебе  почути…
Нічка  миттю  пролетіла  –
Було  те,  чого  хотіла.

                                                                 27.05.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793542
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018

Віктор Ох

Пробач, матусю (V)

Слова    ̶    Ганна  Верес  (Демиденко)
[youtube]https://youtu.be/aGcIAfVhJV4[/youtube]
-----------------
Пробач,  матусю,  за  дочірній  гріх,
За  ті  слова,  у  котрих  ласки  мало,
За  невізит  на  батьківський  поріг,
Поки  життєві  заліки  здавала.

Пробач  за  неспокійні  ночі  й  дні,
За  сум  в  очах  і  за  сльозу  солону.
Боялась  ти,  щоб  дух  мій  не  збіднів,
І  щастя  мала  повні  щоб  долоні.

Пробач  за  ранню  в  косах  сивину,
Хоч  до  лиця  вона  тобі,  рідненька,
За  ненавмисну  теж  пробач  вину,
Поки  дівчам  була  я  ще  маленьким.

Пробач  за  той  невислуханий  біль,
Що  лився  із  твого,  матусю,  серця,
Що  більше  я  належала  собі,
А  він  застиг  на  дні  в  очах-озерцях.

Пробач,  матусю,  за  дочірній  гріх,
За  ті  слова,  у  котрих  ласки  мало,
За  невізит  на  батьківський  поріг,
Поки  життєві  заліки  здавала  .

Пробач  за  всі  несказані  слова,
Котрі  чомусь  запізно  народились,
За  те,  що  залишилась  ти  сама,
Поки  я  для  дітей  своїх  трудилась…

Пробач  за  все…  Пробач  за  все…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793518
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018

Nino27

Хай буде літо…

[b][i][color="#097d07"]І    все    ще    травень...
                   Дарує    свою    красу  -
В    покосах    трави    
                   І    пахне    жасмином    вечір.
Я    літа    жменьку
                   В    даруночок    принесу
Молюсь    тихенько,
                   слова    мабуть    недоречні.
Хай    буде    літо
                   І    сонячні,  ясні    дні
І    щоб    радіти,  
                   Вдивляючись    в    мирне    небо,
У    будні    й    свята,
                   Усім,  не  лише    мені,
Благань    багато-
                   Нам      миру    найбільше    треба  ![/color][/i][/b]
         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793488
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018

OlgaSydoruk

Девочка…

Девочка  ходит  встречать  пароходы…
Девочка  может  считать  поезда…
Девочка  вырвана  с  плена  свободы  -
Девочка,кажется,вновь  влюблена…
Девочка  будто  бы  -  и  не  здорова…
Девочка  будто  бы  -  и  не  больна…
Девочка  снова  в  объятиях  слова  -  
Девочка  пишет  романы  сама…
Девочка  любит  не  жёлтые  розы…
Девочка  видит  цветастые  сны…
Девочка  знает  -  солёные  слёзы…
Девочка  с  розовым  носит  очки…
[img]https://c.pxhere.com/photos/2c/d7/girl_woman_hat_denim_shirt_fashion_blue_sky-892055.jpg!d[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793487
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018

Ольга Калина

Загадки (дитяче)

Цей  смугастенький  жучок:
Помаранчевий  бочок,
По  городу    літає
І  картопельку  кусає.
                   (  колорадський  жук)



***********

Рано-вранці  встає
І  тепло  всім  дає,  
Гріє  у  віконце
Наше  ясне  .....  (  сонце)  



**********

Гонить  хмарки  угорі,  
Буде  дощик  надворі
І  шагає  навпростець
Наш  холодний  ........  (  вітерець).  



************


Листя  я  багато  маю,  
Наче    шуби  надіваю,
Всі  листочки  в  мене  густо,
Бо  зовуть  мене  .......  (  капуста).



*************

Ми  ростемо  у  рядочку
І  припнуті  на  шнурочку.
Всі  лягаєм  на  боки,  
Бо  зелені.......  (  огірки)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793102
дата надходження 25.05.2018
дата закладки 25.05.2018

Анатолій Волинський

Морская ночь.

                   Морская  ночь.

Солнце  заревом  красным  садится…
Вкруг,  чернеет  простор  голубой…
Мне  представилось,  с  теменью  слиться
И  парить  над  пучиной  морской.

Золотистую  солнца  дорожку
Серебрит  окаянная  ночь,
Призвала  на  подмогу  подружку  –  
Извести  благодатную…  прочь.

Как  вуалью,  накрыла  прохлада,
Серебром    засверкал  небосвод….
Миг  прелестный:  парад  звездопада
Отражается  в  зеркале  вод.

В  эту  ночь,  мои  мысли  трезвеют,
Холодеет,  в  тревоге  душа...
В  полном  мраке...одна  только  греет,
Так  весною  Звезда  хороша.

Среди  волн,  словно  путник  в  пустыне,
Увлечённый:  и  сильный,  и  горд!
Коль,  Полярная  светит  доныне  -  
Возьмём  пеленг,  стремлённый  на  Nord.

Угол,  даст  нам  дорожка  ночная,
В  перекрёстке  с  Полярной  зарёй,
И  на  карте  лишь  точка  немая...
Моя  жизнь  заколочена  в  ней.


Не  страшна  нам  ночная  прохлада,
Не  боимся  мы    чёрных  теней.
В  нашей  жизни:  любовь  и  свобода  –  
Предпочтение  дерзких  друзей!
______

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792921
дата надходження 23.05.2018
дата закладки 24.05.2018

Елена Марс

Мова моя українська пісенна

"Мова  моя  українська  пісенна  
В  світі  поезій  -  безцінна  прикраса!
Лесине  слово  і  слово  Тараса  -
Ніби  птахи  у  польоті  натхненнім..."

******************

В  рожевому  небі  симфонії  грому,
А  там,  -  за  рікою,  блищать  блискавиці!  
Ось  ось  піде  дощик.  Нап*ється  водиці
Земля  моя  рідна.  А  я  біля  дому

На  лавці  притишкла,  смиренна  й  щаслива.
Бо  це  ж  таки  радість:  в  цей  вечір  травневий
Дивитись  на  квіти,  на  небо,  дерева.
На  світ  мальовничий,  чекаючи  зливи.

Промокнути  хочу,  з  цим  світом,  до  нитки!
В  обіймах  весни  і  дощу  -  танцювати!
О,  Земле  кохана!  Хіба  ж  це  не  свято,
Хіба  ж  це  не  щастя:  з  тобою  радіти?

Здається,  закохуюсь  більше  і  більше
В  години  безцінні,  в  життя  неповторне!
Нехай  мене  злива  до  себе  пригорне,
Як  я  пригортаюсь  до  яблунь  і  вишень

В  чудовому,  рідному,  милому  краю,
Щоб  знов  відчувати  в  собі  сподівання!..
І  серцем  усім  прокричати  зізнання:
Кохаю  тебе,  Україно,  кохаю!

Кохаю  й  не  можу  про  це  промовчати!
Люблю  тебе,  Земле,  безмірно  й  дитинно!
Щаслива,  що  можу  ці  світлі  хвилини
На  мові  пісенній  своїй  змалювати!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792986
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 24.05.2018

Valentyna_S

Обранець долі

Під    ногами  обранця  долі  --  Олімп,
усіяний    жертвами  і  гріхами,
доброчинністю  і  молитвами
(часто  навпіл  із  гіркими  слізьми
і  великими,  мабуть,  грішми).
Тріумф    перемоги  із  солодким  смаком
і  розвіяним  ущент  міфом,
що  крила  лиш  в  ангелів    ростуть  за  плечима,
бо  прихильність  долі  до  нього    зрима  —
підносить  же  обранця  над  усіма,
до  його  рук    удача  біжить    сама.
Величі  й  зверхності  п’янкі      відчуття
затьмарює  розум  до  забуття.
--  Винагороду  давай:  благодаті  для  тіла!--
прагне  душа  переможця  умліла.
для  обранця  не  існує  правил  —
на  привілеї,  гадає,    має  він  право.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792372
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018

Надія Башинська

ОЙ У ПОЛЕЧКУ, У ШИРОКОМУ…

Ой  у  полечку,  у  широкому,
                                                               жито.
Козаченька  тут,  молоденького,
                                                                 вбито.

Ой  заплакала,  зажурилася
                                                                 мати.
На  своїй  землі  виганяють  нас
                                                                 з  хати.

Ой  у  полечку,  у  широкому,
                                                                 круки.
Сіють  горечко  та  недолечку,
                                                                 муки.

Проженім  мерщій  теє  лишенько,
                                                                   люди!
Запанує  тут  щастя-доленька
                                                                   всюди.

Ой  у  полечку,  у  широкому,
                                                                   жито.
Буде  весело,  буде  радісно
                                                                   жити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792366
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018

Ганна Верес

Ой, упав туман… (Слова для пісні) .

Ой,  упав  туман
тай  на  річеньку,
Берег  обіймав
ще  й  водиченьку,
І  вербу  обняв,
що  купалася,    
Молода  вона,
закохалася.  

Ой,  поплив  туман    
понад  кручею.
Полонив  лиман
в  сиві  кучері,
Вийшов  до  стежок  –    
поховалися.
Розбудив  пташок  –
обізвалися,

Ранні  голоси
розливалися,
Крапельки  роси
прислухалися.
І  вербиченька
зачарована,    
У  водиченьку
та  й  закохана.
22.05.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792341
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018

Ганна Верес

Задививсь на землю небокрай

Задививсь  на  землю  небокрай,
В  білий  квіт  вдяглись  сади  травневі,
І  здалося,  то  спустився  рай,
Стрілись  де  колись  Адам  і  Єва.

А  як  дощик  трави  заросив
І  веселку,  мов  дугу,  поставив,
Я  не  знаю  іншої  краси,
Як  місток-підкова  понад  ставом.

Добіжить  тихенько  білий  день,
Вечір  спустить  сонечко  за  гору,
Соловейко  пісню  поведе,
І  не  знає  втоми  його  горло.
29.03.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792340
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Крізь літа її неси

Коли  маєш  кусень  хліба,
Поділися  ним  із  бідним,
Якщо  друг  в  біду  потрапив,
Простягни  йому  негайно
Дружню  руку  допомоги,
Знайдіть  правильну  дорогу.
Не  проси  взамін  нічого,
Не  замислюй  ти  і  злого,
Ближнього  зігрій  любов"ю
Й  вона  буде  із  тобою,
Пронеси  ти  крізь  літа
Те,  що  зветься...(  Доброта).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792299
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018

Світлана Моренець

Київський вальс

Моє  миле  заквітчане  місто
вмив  небесними  водами  дощ,
і  вогнів  золотаве  намисто
сяє  в  дзеркалі  вулиць  і  площ.
Теплий  вечір  спустився  на  плечі
зачарованих  київських  гір.
Наче  велети-крила  лелечі,
лівий  берег  захоплює  зір.


Приспів:
Київські  кручі,    сивий  Славутич  –
свідки  наших  стріч.
В  Києві  древнім,  вічно  недремнім  –
відгомін  сторіч.
Київ  столичний,  красень  величний  –
пісня  солов'я,
мирний,  привітний,  тисячолітній
ти  –  любов  моя.

Солов'їні  наспіви  в  діброві
і  по  схилах  навкруг  розлились,
тихо  плещуть  їм  хвилі  Дніпрові,
і  вслухається  зоряна  вись.
Як  п'янять  тут  алеї  бузкові!
А  крізь  буйство  каштанових  свіч
сяють  маківки  храмів  –  казкові
свідки  величі  давніх  сторіч.

Приспів.

Де  розкішні  схилилися  крони,
зелен-трави  встелилися  ниць,
Володимир  вслухається  в  дзвони
від  Софії  до  Лаври  дзвіниць.
Світлий  Києве  мій,  златоглавий,
див  твоїх  полічить  не  берусь.
Ти  –  колиска  моєї  держави,
ти  свята  моя  Київська  Русь.

Приспів.

                                     19.  05.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792336
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018

Ганна Верес

Вишиванка

У  вишиванці  –  доля  України,
Квітучо-калинова,  ледь  гірка,
На  білім  полотні,  що  мов  перлина,
Козачки  доля  в  ній  і  козака.

У  вишиванці  –  кольори  веселки
Й  червоний  з  чорним  теж  переплелись,
І  доля  хлібороба  невесела,
Й  борця  за  волю,  що  велась  колись.

У  вишиванці  –  древо  твого  роду
Й  його  коріння  прапрадавній  код,
В  ній  українська  втілена  порода,
Щоби  життя  пливло  без  перешкод.

У  вишиванці  –  доля  наша  з  вами,
Для  кожного  святий  це  оберіг,
Її  майстрині  справжні  вишивали,
Щоб  України  захистить  поріг!
17.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792128
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 18.05.2018

Леонід Луговий

Бойові коні

Ледь  світиться  сонце  в  диму  і  пилу
І  топчуть  копита  в  степах  ковилу.
Змінивши  сумирних  на  буйних  своїх,
Ми  гонимо  знову  коней  бойових.

Хай  Бог  збереже  нас.  Хай  вам  пощастить.
Вперед  норовисті,  скоріше  летіть.
Тут  тих,  хто  спинився,  з'їдають  вогні,
Тут  з  бою  виходять  хто  був  на  коні.

В  часи  лихоліття,  смертельних  навал,
Вирішують  долю  боєць  і  метал.
Чужої  кінноти  завершує  біг,
Хто  коней  сміливо  сідлає  своїх.

Стрілою  промчаться  гривасті  в  боях
І  знову  на  мирний  нас  вивезуть  шлях.
Затихнуть  булати  і  стукіт  підков,
І  дощ  змиє  в  полі  запечену  кров.

Загояться  рани  на  них  від  меча
І  боязко  гляне  маленьке  дівча
На  шрами  порубаних  в  битвах  лихих,
Сміливих  і  буйних,  коней  бойових.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792071
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 17.05.2018

Шон Маклех

Зворотна сторона готики

                                                   «Всі  шляхи  до  Міста  ведуть.
                                                       Там  
                                                       З  туману  і  диму,
                                                       Громадячи  над  ярусом  ярус,
                                                       Наче  з  безодні  снів,
                                                       Місто  встає…»
                                                                                                         (Еміль  Верхарн)

На  зворотній  стороні  готики*
Венеціанське  свічадо.
Зазирає  в  нього  дивак  Леонардо,
Бачить  старого  дожа
Мікеле  Стено  –  
Такого  ж  флорентійського  мрійника,
Як  капітан  галери  «Сан-Пауло»,  
Що  міряв  Адріатику  ліктями
І  шкірою  вужа  смугастого,
Зловленого  в  Гілеї  Скіфській.
На  зворотній  стороні  готики  
Світанок  островів  Синіх
Азорів  у  хвилі  замріяних,  
Мадейри  вічного  затишку,
Островів  порцелянових,
До  яких  плисти-летіти
Людям  черленого  винограду
І  човнів,  як  вітер  легких,
І  вітрил,  як  легені  наповнених
Вітром  прозорим,  як  скло  Богемії.    
На  зворотній  стороні  готики
Білий  птах  замість  почвари  чорної,
Мармур  замість  дикого  каменю,
Сонет  замість  мохів  шепоту.
На  зворотній  стороні  готики
Місто  захмарного  вітру,
Муроване  Декарта  цеглинами**,
З  банями  бароковими,  
Поцятковене  флорінами  Медічі.  
Готика  –  монета  стара,
Стерта,  наче  черевики  повішеного
Жебрака  Арморіки  недоречної***,
Сентиментальної  як  Джордано  –  
Володар  одного  полум’я****.
Монета  –  карбована  з  металу  чорного,
Важкого  як  хмара  тисячоліття,  
На  зуб  пробувана  самим  Томасом*****,
Бавиться  з  нею  в  орлянку
Дід******.  

Примітки:
*  -  добрий  шмат  історії  Ірландії  –  це  суцільна  готика.  У  нас  вона  раніше  почалася  і  пізніше  закінчилась.  Чому  –  не  знаю.  
**  -  а  він  мурував  не  тільки  епоху  бароко.  
***  -  Арморіка  стала  недоречною  ще  в  часи  неоліту.  
****  -  насправді  він  не  був  володарем  полум’я.  Це  було  не  його  полум’я.  Він  просто  злився  з  ним.  Бо  був  теж  людиною  світла.  
*****  -  Аквінським.
******  -  це  я  його  так  називаю.  А  ви  собі  називайте  його  як  хочете.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792064
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 17.05.2018

Ольга Калина

День вишиванки

Вся  Україна  в  вишиванках  -
Сьогодні  день  у  нас  такий.
Чепуримося  ми  ізранку:  
Маленькі  діти,  іх  батьки.  

Хто  вишиту  вдягнув  сорочку,  
Хто  хоче  сукню  чи  костюм.  
Намистечко  прикрасить  дочку,
Яскраві  квіти  у  вінку.

Бо  вишиванка  -  Україна,
Що  потопає  у  квітках.
На  цілий  світ  вона  єдина,  
Як    цвіт  веселки  у  стрічках.  

У  цім  квітучому  розмаї,  
Що  на  сорочках,  рушниках,  
Дух  український  наш  зростає
І  лине  піснею  в  світах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792055
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 17.05.2018

Н-А-Д-І-Я

Сливка

Там,  де  сонця  ціла  злива,
Серед  двору,  ледь  жива,
Розрослась  старенька  слива,
Та  самотня,  як  вдова.

Тихо  гладить  вітер  гілля
Кострубате  і  шорстке.
Та  вкрашає  все  ж  довкілля,
Коли  рясно  зацвіте.

І  тоді  вона  вся  пишна,
Знову  пахне  на  весь  двір.
Та  в  самотності  невтішна:
Не  приверне  ніхто  зір.

Лиш  пташки  -  одна  розрада.
Та  чекає  повсякчас,
Бо  господаря  ця  зрада
Торка  серце  раз  у  раз.

Уродили  рясно  сливки,
Хочуть,  ніби  догодить.
Розмістились  до  верхівки...
Вже  надворі  холодить..

А  коли  настане  осінь,
Кілька  сливок  збереже.
Може,  прийде  він  у  гості,
Подарунок  цей  знайде...

Та  надії  ці  невтішні...
Вітер  хвіртку  ледь  торка.
Не  чекай  його,  сердешна,
Прийми  долю,  хоч  гірка..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792037
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 17.05.2018

Надія Башинська

ОДЯГНУ Я ВИШИВАНКУ

Сл.  та  муз.  Н.Башинської
Аранжування  Б.Попова

Одягну  я  вишиванку,  бо  красиву  маю.
Заспіваю  пісню  дзвінко,  немов  пташка  в  гаю.

         (2р.)Ой  красива  ж  вишиванка,
         маками  розшита!
         Тут  ромашки  і  волошки
         квітнуть  поміж  жита!

У  своїй  я  вишиванці  іще  краща  буду.
-  Дуже  гарно  вишиваєш!  -  хвалять  мене  люди.

         (2р.)Ой  красива  ж  вишиванка,  
         на  ній  сонце  сяє!
         Дозріває  в  полі  жито,  
         соловей  співає!

Квіти  гарно  вишивати  мама  научила.
Щоб  завжди  була  у  мене  доленька  щаслива.

         (2р.)Ой  красива  ж  вишиванка,
         на  ній  квітнуть  ранки!
         Є  найкращими  у  світі  
         наші  вишиванки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792001
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 17.05.2018

Н-А-Д-І-Я

Життя так схоже на вокзал

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ydJvGny802c
[/youtube]

Життя  —  як  вокзал.  Хтось  приїжджає,  хтось  від’їжджає.
Поцілунки  і  рани,  клунки  і  чемодани..
   (  Ліна  Костенко)

--------------------------------------------
Так! Життя  все  ж  схоже  на  вокзал.
Ми  когось  чекаєм,  чи  втрачаєм,
Схоже  на  очікування  зал:
Чи  здійсниться  те,  чого  бажаєм?

Дуже  важко  мріяти  й  чекать.
Довжиною  в  рік  чекання  миті.
Час  іде,  примушує   звикать,
Бо  надії  всі  вже  пережиті.

А  коли  прийде  чекання  час,
То  здається,  ми  уже  щасливі,
Але  вогник  вже  чекання  згас,
Що  чекали,  те  вже  неважливе.

На  оте,  колишнє,  дороге,
Дивимось  вже  іншими   очима.
Стало  непотрібне  і  чуже,
І  тепер  лишилось  за  плечима.

Знаємо  ціну  цих  почуттів,
Бо  когось   чекали,  чи  втрачали.
Не  жалійте  добрих,  щирих  слів,
Їх  даруйте  тим,  кого  чекали.

Кілометри,  відстані,  дороги.
Це  на  другий  план  колись  піде.
Заболить  лиш  серце  від  тривоги,
Бо  в  минуле  вже  не  поверне...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791600
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018

геометрія

УСЕ ТЕЧЕ БЕЗ ВОРОТТЯ… (до Дня Матері)

                       І  знов  весна,  і  солов"ї,                              Бо  найцінніше  у  житті
                       Й  дзвінке:  "Ку!-Ку!"-  зозулі,              Для  матері  -  дитина.
                       З  святом  вітають  матерів                        І  щоб  не  трапилось  в  путі,
                       На  будь-якій  півкулі...                                Мати  у  всіх  єдина!
                                                                     Усе  тече  без  вороття,-
                                                                     Надії  й  сподівання,
                                                                     Мати  віддасть  без  каяття
                                                                     Усе  що  є  й  останнє...
                       В  дитяти  пальчик  заболить,                МАТИ  й  ДИТЯ-  ВІЧНА  ЛЮБОВ,
                       Воно  спішить  до  мами,                                Тепло  і  піклування...
                       Мама  уміє  все  зробить,                                Думки  і  мрії  в  унісон,
                       Розвіє  навіть  хмари...                                    Повага  і  єднання...
                                                                     Роки  спливають,як  вода,-
                                                                     Є  світлі  дні  й  туманні,
                                                                     Та  на  сторожі  знов  вона,
                                                                     Отож  спішіть  до  мами...
                       І  коли  боляче  бува,                                        Усе  тече  без  вороття,
                       Про  маму  всяк  згадає,                                Про  це  вже  кожен  знає,
                       У  серці  радість  ожива,                                Не  запізнися  з  каяттям,
                       І  навіть  біль  зникає...                                  В  житті  усяк  буває...
                                                                     Коли  ж  щось  трапилось  в  путі,
                                                                     Затримавсь  і  спізнився,
                                                                     Тоді  пробачення  проси,
                                                                     І  Богу  помолися...
                       Мама  почує,  ти  повір:                              А  щоб  такого  не  було,-
                     (Чи  в  світі  цім,  чи  в  іншім).                  Піклуйсь  завжди  про  маму,
                         Хоч  затуманиться  твій  зір,                Твоя  любов,  твоє  тепло,
                         Та  стане  спокійніше...                              Дає  найвищу  гаму...
                                                                     Якщо  у  скронях  справжня  кров,
                                                                     Пульсує  у  вас,  діти,
                                                                     Бережіть  маму  і  любов,
                                                                     Вона  вас  буде  гріти!
                         Любов  у  кожного  своя,                          І  знов  весна  і  солов"ї,
                         Сім"я,  робота,  діти,                                    Й  дзвінке:  "Ку!-Ку!"-зозулі,
                         А  любов  матері  свята,                            Бережіть  діти  матерів,
                         І  найсильніша  в  світі!..                          На  будь-якій  півкулі!!!                                    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791482
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 13.05.2018

Надія Башинська

ЯК ПРОКИНУСЬ ЗРАНОЧКУ…

Як  прокинусь  зраночку,
обніму  я  мамочку.
Хай  побачить  сонечко,
що  я  хороша  донечка.

         Сонечко!  Сонечко!  
         Сонечко  ясненьке.
         Матінка!  Матінка!
         Матінка  -  рідненька.

Як  прокинусь  зраночку,
поцілую  мамочку.
Буде  знати  сонечко,
що  любить  маму  донечка.

Весело  співатиму,  
маму  розважатиму.
І  зрадіє  сонечко,  
що  я  весела  донечка.

Як  прокинусь  зраночку,
обніму  я  мамочку.
Хай  побачить  сонечко,
що  я  щаслива  донечка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791458
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 13.05.2018

Леонід Луговий

Конвалії

Нам  не  маки  в  зелених  полях  червоніли,
Коли  з  димом  тумани  пливли.
Нам  в  лісах  розпускались  конвалії  білі,
Біля  наших  землянок  цвіли.

Ти  від  міст  і  палаючих  сіл,  Україно,
Нас  покликала  в  гори  Карпат.
У  твою  безнадійну,  найгіршу  годину
Я  був  твій,  український  солдат.

Ми  топтали  в  походах  конвалії  білі
І  вогнем  їх  палив  кулемет,
А  в  затишшя  стояв  з  них,  між  стін  закоптілих,
У  відстріляній  гільзі  букет.

Вони  поряд  росли  з  бойовими  стежками
І  як  світлий  супутник  війни,
Вслід  за  димом  розвіяним  знову  за  нами
Своїм  цвітом  біліли  вони.

В  лісовій  глушині,  в  Україні  повсталій,
Час  тривожний  набатом  дзвенів,
І  лягали  прощально  дзвіночки  конвалій
На  могили  батьків  і  синів.

Вже  збігає  мій  час...  І  від  наших  землянок
Тільки  ямки  зарослі  знайдуть.
А  в  травневих  лісах,  на  тих  самих  полянах,
Білі  квіти  так  само  цвітуть.
                                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018

Фея Світла

Співала мама…

[youtube]https://youtu.be/L7qfsb3dkVg[/youtube]

Лежав  боєць  в  пшениці,  в  полі,
у  рани  вп'ялася  стерня.
Він  знемагав  від  втоми  й  болю,
горіла,  стогнучи,  земля.

Там  жайвір  трепетав  у  висі,
хитавсь  від  вітру  колосок,
що  нахилився  низько-низько.
Кровавив  юнака  висок...

Спливали  дорогі  хвилини
бійця  хороброго  в  бою.
Країну  боронив  до  згину,
Вітчизну  захищав  свою.

У  мреві  голос  ніжний  чує,
співає  мама...  "Боже,  мій!
Це  ж  колискова,  що  віщує
життя  прекрасне"."Сину,  стій!"  -

Співала  мама,  щебетала,
немов  пташина  на  зорі,
надію  в  колискову  вклала  -
почуй,  Всевишній,  угорі!

Слова  наповнені  любов'ю
звучали  в  полі:  день  і  ніч,
не  перелилися  журбою  -
одужав  син  всьому  опріч.

Співають  мами  колискові,
дарують  дітям  майбуття...
Цілюща  сила  у  тім  слові,
мелодія  -  на  все  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790990
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018

Олекса Удайко

КУПИНА НЕОПАЛИМА

           [i]  Свято  перемоги!  Радіймо,    українці!
             Бо  «побіда»  у  кожного  народу  своя…
             Вийшло  так:  у  нас  вона  –  обопільна.
             Одна  вже  в  історії,  а  інша  –  в  дії….
             Гуртуймося  ж,  брати  мої  славні!
             Ради  останньої  і…  
             незворотної!
[youtube]https://youtu.be/j7xQeybH1B0[/youtube]
[/i]
[i][b][color="#0a728f"]Ти  зродилась  в  період  третинний,
Коли  наша  була  молодою  земля  –
Та  така  молода  і  красою  невинна,
Що  примітна  прохожому  навіть  здаля…

Мордували  тебе  й  холоди,  і  негоди
І  куйовдили  коси  залітні  вітри…    
Хоч  була  та  краса  для  сусідів  не  в  моді,
Заглядали  до  тебе  –  з  боліт  і  згори.

Майориш  на  горі  гордовито  красою,
Споглядаючи    доли  з  небесних  висот,
І  обходить  ота,  що  в  досі  із  косою,
І  докучливі  трави  –  пирій  і  осот.

Ти  ростеш    з  давнини,  купина  неопалима*,
Коли  щез  із  біоти  гігант-динозавр…

Та  попереду  ще  та  щаслива  хвилина,
Коли  здохне  останній  в  Русі  "НАМ-НЕ-ЦАР"[/color][/b]!    

9.05.2018
_______
*Ясенець  кавказький  (неопалима  купина).
   Реліктовий  вид,  з  третинного  періоду.
   Квіти  ясенцю  кавказького  під  час  спеки  
   виділяють  велику  кількість  ефірних  олій,  
   які  можуть  спалахнути  від  вогню.  Полум’я  
   не  шкодить  самій  рослині.  Тут  –  образ  України

[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790953
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018

Надія Башинська

СТОЇТЬ У ЛІСІ ОБЕЛІСК…

Стоїть  у  лісі  обеліск...
Тут  гарні  коси  у  беріз.  
Високі  сосни...  ліс  густий.
Між  трав  притих  струмок  дзвінкий.

Рядочком  клени,  глянь,  ростуть.
Здається,  шану  віддають
тим,  хто  знайшов  назавжди  рай,
боронячи  тут  рідний  край.

Чиясь  дбайлива  ось  рука
бузку  ще  кинула  в  рядках.
Так  гарно  квітне...  на  весь  ліс.
Багато  тут  пролито  сліз...

І  ти  низесенько  вклонись.
Тут  син  чи  брат,  чи  батько  чийсь.
Життям  прийшлось  їм  заплатить,
щоб  нам  у  мирі  й  щасті  жить.

Стоїть  у  лісі  обеліск...
Тут  гарні  коси  у  беріз.  
Високі  сосни...  ліс  густий.
Між  трав  притих  струмок  дзвінкий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790952
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018

Ганна Верес

Захисникам

Я  дякую  тим,  котрі  нас  захищають,

Мій  сон  бережуть  і  свободу  свою,

Заради  країни  сім’ю  залишають,

Живими  легендами  навіть  стають.


Я  дякую  тим,  хто  себе  не  шкодує,

В  кім  воля  твердіша  за  якісну  сталь,

Хто  всю  Україну  собою  рятує,

Хоч  рани  глибокі  в  борні  цій  дістав.


Я  дякую  тим,  хто  лежить  в  домовині,

Хоч  були  міцніш  за  Донецький  бетон…

У  спеку  пекельну,  в  мороз,  хуртовину

Беріг  Україну  із  зони  АТО.
3.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790850
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 08.05.2018

Олеся Лісова

Не загасіть свічу

Невидима…  Чому?  Мене    нема?
Ще  ж  вдалині  ледь-ледь  бринить  струна
І  тягнеться  кривий,  глибокий  слід,
Кроки  ведуть  не  «до»,  а  уже  «від».

Вгору  лечу…Може  це  хтось,  не  я...
Не  переймаюсь,  що  десь  там  сім’я.
Яскраве  світло  ллється  звідусіль,
Відходять  всі  тривоги,  жаль  і  біль.

Неначе  слайди-  все  моє  життя
І  почуття  –  любов  і  каяття...
Немає  туги.  Радість…Я  лечу-у-у!
-Лише  не  загасіть  мою  свічу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790530
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 06.05.2018

Надія Башинська

ДАВ КОЖНОМУ ГОСПОДЬ УСЕ, ЩО ТІЛЬКИ МІГ…

Дав  кожному  Господь  усе,  що  тільки  міг.
І  ріки...  і  поля,  що  знов  шумлять  хлібами.
Гаї  з  піснями  солов'їв,  безліч  доріг,
високі  гори,  з  вершинами  до  хмари.

О,  що  за  дивний  світ!  Він  барвами  цвіте.
Калина  тут  рясна  і  мальви  біля  хати.
У  травах  росами  горить  сонце  ясне...
і  ластів'ята  навчаються  літати.

Моя  земля  в  цвіту...  для  мене  і  для  всіх,
хто  любить,  як  і  я,  в  кого  вона  єдина.
Розсипав  щедро  Бог  навкруг  веселий  сміх,
й  дзвінких  пісень  тут...  нас  радує  перлина.

Дав  кожному  Господь  усе,  що  тільки  міг.
І  ріки...  і  поля,  що  знов  шумлять  хлібами.
Гаї  з  піснями  солов'їв,  безліч  доріг,
високі  мрії,  з  вершинами  за  хмари.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790529
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 06.05.2018

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Сонечкова сестра

Вона  сестричка  сонечкові  рідна
І  навесні  чудово  так  цвіте,
Та  підставля  йому  свою  голівку,
Вдивляється  у  небо  голубе.

Прийде  пора  -  насіння  розсипає,
Летить  воно,мов  ніжний  білий  пух.
Цю  квітку  із  нас  кожен  добре  знає,
Її...(  Кульбабкою)  ще  здавна  всі  зовуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790516
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 06.05.2018

Валентина Ланевич

Поцілуй мене, миленький

Поцілуй  мене,  миленький,  ув  обидві  щічки,
Пригорнуся  я  до  тебе,  ген,  біля  смерічки.
Пригорнуся,  задивлюся  на  стан  твій  пригожий,
Бо  без  тебе  пропадає  даром  день  мій  кожний.

Бо  без  тебе  день,  як  вічність,  тягнеться  повільно,
А  з  тобою,  любуючись,  у  душі  так  хмільно.
І  на  серці  соловейком  ніжність  в  груди  б’ється,
А  розлука  зміючкою  підповзає,  в’ється.

Та  розлука  не  порушить  єдності  кохання,
Бо  кохання  щире  й  чисте,  як  росинка  рання.
Як  та  зірка,  що  ясніє  у  вечірнім  небі,
Почуття  в  тілах  вирують,  як  вода  на  греблі.

Розливають  теплу  хвилю  з  голови  до  п’яток,
Що  з  ласкавими  словами  є  безцінний  статок.
Не  докупиш  те  за  гроші,  що  в  душі  немає,
Та  кохання  без  лукавства  все  в  житті  здолає.

05.05.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790477
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 06.05.2018

Ірин Ка

Камери власні

От  щойно  продерла  я  очі,
Погляньте  на  мене  охочі!
Така  натюрель  без  мейк-апу,
Прикрасила  ліжко  й  канапу.
У  ванній  як  чистила  зуби
Мов  качечка  склала  я  губи.
Одразу  це  можна  у  друк  -  
Чудовий  такий  ліфтолук,
Дарма  що  подряпані  стіни...
О!  Біля  "крутої"  машини!
Ось  мій  круасанчик  і  кава,
Бо  я  особистість  цікава.
А  це  мої  гарненькі  ніжки
Ефектно  долають  доріжки.
З  букетом,  на  пляжі,  в  віночку...
Без  селфі  я  жодного  крочку!

Ми  модні,  мобільні,  сучасні
Та  маємо  камери  власні.
Свободу  готові  міняти
На  лайки  та  піксельні  ґрати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790425
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 05.05.2018

OlgaSydoruk

Реанимировала память пыл…

Реанимировала  память  пыл...
Ведёт  атаку  на  покинутые  доты...
Сражается  стареющий  кумир,
Забыв,  про  не  отмеренную  квоту...
Замки,разорванных  оков,
Заброшенных,  к  последней  параллели:
На  ложе  незабвенных  снов  -  
(Карминовых),в  которых  обгорели...
Видения  -  догоняют  тень...
Впервые  -  подгибаются  колени...
Когда  приходит  судный  день,
Не  озираясь,исчезают  тени...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790419
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 05.05.2018

Ганна Верес

Сивина

Із  сивиною  роки  обнялися
Її  й  його.  Обом  –  за  шістдесят.
Багато  друзів  в  вирій  подалися  –
Вони  ж  іще  плекають  диво-сад.
А  в  нім  –  журби  і  щастя  перевесла  –
Усе  зібралось  у  життєвий  сніп:
Міцні  морози  і  бурхливі  весни,
І  тихий  зойк,  і  зоряні  пісні,
І  сивина,  де  слід  не  тільки  долі  –
То  слід  живої  зрілої  краси.
Її  джерела  досі  невідомі,
Як  і  сльози  –  солоної  роси.
Вони  ж  їх  п’ють,  розбавлені  медами,
І  розбивають  келихи  щораз
На  щастя,  щоби  більше  не  ридали,
Шукаючи  для  себе  щирих  фраз.
10.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790398
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 05.05.2018

Надія Башинська

ЦЕ Є МІЙ ЧАС!

Це  є  мій  час...  В  нім  я  живу.
Тут  тепло  так!  Буває  й  зимно.
Це  мій  час...  в  нім  я  іду
Туди,  вперед,  де  світло  видно!

Тут  все  моє...  пора  ясна,                                            
і  гіркоти  по  самі  вінця.
Моя  мрія,  мій  політ,
із  джерела  дано  напиться.

         Це  є  мій  час!  В  нім  я  живу.
         Тут  тепло  так!  Буває  зимно.
         (2р.)Це  мій  час  ...  в  нім  я  іду.
         Туди,  вперед,  де  світло  видно.

         Це  мій  час...  в  нім  я  іду...

Яке  ж  це  чисте  джерело!
Воно  повік  не  замерзає.
Тут  разом  добро,  і  зло,
і  сонце  для  усіх  нас  сяє.

О!  Скільки  тут  усього  є...
Веселка,  небо  синьооке,
золотисті  колоски.
Це  джерело  таке  глибоке!

         Це  є  мій  час!  В  нім  я  живу.
         Тут  тепло  так!  Буває  зимно.
         (2р.)Це  мій  час  ...  в  нім  я  іду.
         Туди,  вперед,  де  світло  видно.

         Це  мій  час...  в  нім  я  іду...

Як  добре  тут  у  будні  дні,
й  коли  в  душі  твоїй  є  свято.
А  дороги  кличуть  в  світ...
на  них  є  друзів  так  багато!

Візьму  я  з  того  джерела
слова,  які  душі  торкнуться.  
Це  мій  час...  В  нім  я  живу.
Люблю,  коли  навкруг  сміються.

         Це  є  мій  час!  В  нім  я  живу.
         Тут  тепло  так!  Буває  зимно.
         (2р.)Це  мій  час  ...  в  нім  я  іду.
         Туди,  вперед,  де  світло  видно.

         Це  мій  час...  в  нім  я  іду...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790393
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 05.05.2018

Леонід Луговий

Дніпро

Ти  котиш,  Дніпро,  свої  води  лісами,
Степами  південних  рівнин,
І  все  пережите  тобою  з  віками
Ти  знаєш,  Славутич,  один.

Давно,  в  льодовик,  твоє  русло  водою
Прорізала  вперше  весна.
І  перші,  на  Північ,  над  юним  тобою
Мисливські  брели  племена.

З'являлись  народи  і  знову  зникали
На  сивих  твоїх  берегах.
Сармати  і  скіфи  кургани  лишали
І  час  їх  розвіював  в  прах.

Ти  ще  пам'ятаєш  Хорива  і  Кия
На  хвилях  своїх  голубих.
Ти  ніс  їхній  човен  -  і  гордо  твій  Київ
На  кручах  стоїть  після  них.

Тут  твій  кошовий,  Запорозької  Січі,
Давав  курінному  наказ,
І  мужньо  дивився  противнику  в  вічі
Із  полум'я  грізний  Тарас.

Закований  в  кригу  вітрами  зі  Сходу,
Не  раз  ти  сповільнював  хід,
А  потім  ламали  бушуючі  води
І  в  море  виносили  лід.

Ти  гордо,  Славутич,  течеш  без  упину
Крізь  простір  і  далеч  віків,
Лиш  хвилі  грайливо  в  степах  України
Б'ють  в  сивий  пісок  берегів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790243
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 04.05.2018

Теоретик

Основи поетики. Дієреза

[b]Дієреза  [/b](грецьк.  —  розмежованість,  роздільність)  —  в  античній  версії  —  заміна  довгого  складу  в  стопі  двома  короткими.  В  силабо-тоніці  дієреза  вживається  за  вимогами  метроструктури.  
Яскравий  приклад  дієрези  зустрічаємо  у  творах  Б.Грінченка  «Убогії  ниви,  убогії  села”,  коли  додається  зайвий  голосний  у  слові.  Іноді  голосний  опускається,  коли  замість  слова  “Україна”  вживається  “Вкраїна”  чи  “Украйна”:

Ідіте  на  Вкраїну,
Заходьте  в  кожну  хату  —
Ачей  вам  там  покажуть
Хоч  тінь  його  розп’яту
(П.Тичина).
Дієреза,  як  і  афереза,  пов’язана  з  чергуванням  звуків  української  мови  і  з  розкладанням  дифтонгів  на  їх  складники,  що  майже  не  спостерігається  в  сучасній  поезії,  хоч  окремі  випадки  трапляються,  як-от  у  підляського    поета  Ю.Гаврилюка:

Міесець  вбрався  в  хмару  в
міедну  зброю
свіетло  його  догасає
Через  небо  пронюосся
Віетьор  хмари  перевертає
розносіт  звуон  вікуов  […].

Назва  «Підляський»  ґрунтується  на  історичній  назві  території  поширення  говірок  —  Підляшшя  (біл.  Падляшша,  пол.  Podlasie).  Назва  походить  від  словоспулучення  «під  ляхами»,  тобто,  біля  (близько)  поляків.  Оскільки  чіткої  межі  між  українськими  та  білоруськими  говірками  на  Підляшші  не  існує,  існують  різні  погляди  щодо  того,  де  є  межа  поширення  української  та  білоруської  мов.
Подібне  спостерігається  в  поезіях,  написаних  діалектом.
Афереза  (грецьк.  apheresa  –  букв.:  позбавлення)  –  утинання  певних  звуків  у  слові  задля  уникнення  збігу  їх  та  дотримання  вимог  віршової  метроструктури.
Яскравим  прикладом  застосування  аферези  є  поезія  П.  Тичини:

Приїхало  до  матері  да  три  сини,
Три  сини  вояки,  да  не  днакі,
Що  дин  за  бідних,
Другий  за  багатих...

У  поетичних  творах  також  спостерігається  чергування  звуків  “і”  та  “й”,  “в”  та  “у”,  “з”  та  “із”  або  “зі”  тощо,  зумовлене  евфонічним  принципом  української  мови,  а  також  вливом  віршового  розміру.  Приміром:  “Непевний  кроче  мій,  іди!  “Непевний  кроче  мій,  не  йди”  (М-Вінграновський)  або  “Вгору!  Щоб  мигтіли  зіроньки  між  рук”  (В.  Чумак).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790135
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 03.05.2018

Любов Іванова

ГЛУПОЕ СЕРДЦЕ

[b][i][color="#d460bf"]Глупое  сердце,    слепое,    глухое,
Видишь  -  тебя  записали  в  изгои.
Вместо  взаимности  -  хлещут  кнутом
И  выставляют  с  издевкой    шутом.

Глупое  сердце!    Слепое!  Глухое!
Не  замечаешь    коварство  людское,
Ты  захлебнешься  в    словесной  грязи.
Что  же  не  ищешь  достойной  стези?

Глупое  сердце.....  Да  что  же  с  тобою?
Чувства  хранишь,  укрывая  собою.
От  равнодушия    -  рвешься  в  куски!
Розы  сажаешь,  где  злости  ростки.

Глупое  сердце...  Изранено  в  клочья,
Не  замечаешь,  что  видно  воочью.
Храмы  возводишь  из  личной  мечты,
Жаль,  что  рассудка  не  слушаешь  ты.

Милое,  доброе,  нежное  сердце,
Силу  Всевышний  вложил  в  твое    тельце...
От  бессердечных  ,  бездушных  -  беги!
С  жизнью  простись  -  а  любовь  сбереги.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790032
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 03.05.2018

геометрія

ВСІ СЬОГОДНІШНІ ЗАГАДКИ ПРО ПТАХІВ І ПРО ЗВІРЯТОК …

                                 1.  Уночі  гуляє,  вдень  відпочиває,
                                       Має  круглі  очі,  бачить  серед  ночі...
                                 2.  Колючий  клубочок  прибіг  у  садочок,
                                         не  відпочиває,  яблучка  шукає...
                                 3.  Біле,як  сніг,  надуте,як  міх;
                                         Лопатами  ходить,  а  рогом  їсть...
                                 4.  Хвостичок,як  ниточка,  сама,  як  калиточка,
                                         очі  насіниночки,біга  без  торбиночки...
                                 5.  У  сім"ї  їх  тисяча,  як  і  небі  зір,
                                         Хату  привеликую  роблять  без  вуглів...
                                 6.  Що  то  є  за  гість,лапок  в  нього  шість,
                                         Аж  чотири  крильця  має,по  квітках  собі  літає,
                                         Ні  бджола  то,ані  джмелик,ну  а  зветься  він  .......
                                 7.  Рано  встає  і  літає,  квітам  вічка  розтуляє,
                                         Каже:  "Годі,  квіти,  спати,  я  прийшла  медок  збирати!..                    
                                 8.  Він  не  ходить,лиш  задкує,рибка  з  нього,знай  кепкує.
                                         Має  клешні  той  дивак,  здогадалися?  Це...
                                 9.  Вдень  мовчить,  вночі  гарчить,
                                         Як  хтось  до  господи  іде,він  знати  про  це  дає...
                               10.  Має  славу  торохтійки  і  відомої  злодійки.
                                           Там  де  з"явиться  ,-  умить  тиша  в  зарості  біжить.
                                           Хто  це?Що  воно  таке,  ще  й  стрекоче:"скре-ке-ке"?

                                     Відгадки:  1.Сова.  2.  Їжак.  3.  Гусак.  4.  Миша.  5.  Мурашки.
                                                                   6.  Метелик.  7.  Бджола.  8.  Рак.  9.  Собака.  10.Сорока.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790028
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018

Ганна Верес

Не зможемо!

Пробачити  й  забуть?!..  Серйозні  речі,
А  особливо,  коли  ми  вже  не  малеча,
Коли  ще  кров  не  висохла  на  ранах,
Коли  земля  страждає  від  тирана,
Коли  за  неї  падають  кістьми,
Чи  зможем  це  колись  пробачить  ми?!

Чи  може  син  буть  матір’ю  забутий,
Допоки  їй  на  цьому  світі  бути,
Коли  за  нічку  коси  стали  сиві?
Забуть  таке  вона  не  має  сили!
Так,  ми  є  милосердними  людьми,
Але  пробачити,  забуть  не  зможем  ми!
30.04.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790026
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018

Ганна Верес

Люблю Десну

Коли  Десна  виходить  з  берегів
І  морем  розливається  довкола,
То  не  стає  кордонів  і  лугів.
Я  дива  ще  не  бачила  такого.
Застиг  під  сонцем  водяний  розлив
Німим  широким  жовто-синім  морем,
Ледь  виглядають  гілочки  лози.
Така  вода  втече,  але  не  скоро.

По  пояс  верби  в  воду  забрели,
Відкисли  вже  всі  ноги  їх  коряві.
Життя  собі  і  в  водах  зберегли.
Немов  солдати,  вільхи  поряд  браві.
Осліпли  очі  –  дивом  упились,
Яке  приходить  раз  у  рік  –  весною.
Ті  почуття  назавжди  збереглись,
То  ж  стільки  літ  живуть  в  мені  з  Десною.

Я  уявляю,  ніч  як  упаде
Й  засіє  води  зернами-зірками,
Несміло  птаха  пісню  поведе,
Поки  сова  «пугу»  своїм  злякає.
Люблю  Десну  я  у  весняний  час,
Від  вод  і  трав  навколишніх  п’янію…
Хто  на  Десні  весну  хоч  раз  стрічав,
У  того  серце  від  краси  німіє.
30.04.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790022
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Хтось сказав…

Хтось  сказав...Так  страждаю  без  тебе...
Хтось  промовив...Не  наша  біда...
Більш  не  визирнув  місяць  на  небі,
Каламутною  стала  вода.

Сумували  думки  за  минулим,
Билось  серце  чомусь  вперебій.
Вже  лелеки  додому  вернули,
Тільки  день  залишився  сумний.

Розбиваються  мрії  об  гори,
Розлітаються  бризком  води.
А  від  вітру  шумлять  осокори,
Хоч  довкола  квітують  сади.

Хтось  сказав...  Сумувати  нетреба...
Хтось  промовив...  життя  чарівне...
Буде  ясним  і  чистим  ще  небо
І  кохання  не  буде  сумне...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790020
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018

Ірин Ка

Загралося дитинство

Загралося  дитинство  в  яблуневім  цвіті.
Вовтузилось,  куйовдилось,  ловило  промінці...

Немає  більшого  здавалось  щастя  в  світі,
Ніж  той  солодкий  та  липкий  льодяник    у  руці.
Бабуні  погляд  ніжний  мов  пелюстка,
А  зморщечки  від  посмішки  -  окраса  для  очей.
Її  рябенька,  найгарніша  в  світі  хустка
Та  втома  від  недоспаних  ночей...
Калюжа  що  була  як  справжнє  море,
Ще  двійко  бешкетливих  кошенят.
Реп'ях  в  волоссі  видавався  горем,
А  впасти  в  сіно  -  краща  із  розрад.
Колишуться  в  обіймах  неба  у  задУмі  віти,
Запалюючи  спогад  ніби  вогник  в  каганці.

Загралося  дитинство  в  яблуневім  цвіті.
Вовтузилось,  куйовдилось,  ловило  промінці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789982
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018

dovgiy

У СТАРОМУ САДКУ

Квітують  яблуні  старі
З  гіллям  обрізаним,  каліки!
Бо  ампутація  навіки
Всю  крону  знищила  у  них.
І  кожен  зріз,  немов  культя,
Без  перев’язі  кровоточить.
А  люди  ще  і  яблук  хочуть,
При  тому  знищують  життя.
Потрібно    було:  від  вовчків
Звільнити  крону  для  простору,
Щоб  соки  йшли  в  гілки,  не  вгору,
В  бруньки  плодові  нових  днів.
Гула  в  руках  бензопила,
Гілляки  падали,  як    руки…
Кричало  дерево  від  муки,
Зате  «робота»  хвацько  йшла.
Цвітіння  творить  старий  сад.
Та  вже  немає  того  дива
Де  яблуня  цвіла  красиво
Як  двадцять  літ  тому  назад.
Гілки  пружні  в  п’янкому  сні,
Нас  обіймали  в  ніч  травневу,
Бо  ми  -  як  квіти  березневі
Іще  цвіли    у  тій  весні.
А  зараз  -  стовбур  із  землі
Стирчить,  одну  тримає  гілку…
Із  жахом  жде  наступну  пилку,
Щоб  в  муках  згинути  в  імлі.
Стою  зажурено  в  садку
І  біль  дерев  проймає  душу…
Як  і  вони  терпіти  мушу
Байдужість,  глупоту  людську.

01.05.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789965
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Подаруй мені кохання…

Подаруй  мені  своє  кохання,
Я  його  чекаю  все  життя.
Засвітилась  в  небі  зірка  рання,
Розгорілись  в  серці  почуття.

Усміхнися  місяцем  до  мене,
Срібним  промінцем  торкнись  руки.
Я  прийду  у  темну  ніч  до  тебе,
Через  міст  бурхливої  ріки.

Подаруй  мені  своє  кохання,
Поцілуй  мене  коханий  мій.
Солов'ї  співають  на  світанні,
Розривається  душа  від  мрій...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789848
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 01.05.2018

Valentyna_S

Стежина (дитяче)

--Уже  набігалась,  стежино?
Де  ти  була,  в  яких  краях?
--Метнулась  в  ліс  я  по  ожину,
А  потім  вибігла  на  шлях,

Промчалась  весело  повз  поле,
Під  житній  скрилася  дашок.
Тоді  пішла  в  село  поволі
Під  щебетаннячко  пташок.

Звернула  в  луг,  а  ще  в  долину…
Квіток,  квіток,  що  не  злічить!
Спинилась  я  біля  калини,
Бо  там  пеньок  старий  клякчить.

На  ньому  я  спочила  трішки,
І  знову  в  поле.  Там  вівса…
Сколола  босі  ноги  трішки,
Та  я  не  плачу,  бо  ж  краса!..

Мене  вчаровують  і  ваблять
Поля,  квітки,  луги,  сади.
Хіба  колись  їх  зможу  зрадить?
Я  стережу  земні  плоди!

А  ти,  дитино  люба,  знай,
Що  наймиліший  в  світі  край,
Де  ти  зродився  та  зростав,
Де  рідне  поле,  ліс  і  став.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789638
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 30.04.2018

Валентина Ланевич

Не питай мене весно…

Не  питай  мене,  весно,  чом  сумую  ночами,
Чом  зітхаю  так  гірко,  коли  зійде  зоря,
Коли  місяць  у  повні,  а  я?  Я,  до  нестями,
Серцем  щиро  кохаю,  а,  як  вечір,  одна.

За  вікном  соловейко  вверх  витягує  ноту,
Паруватись  в  природі  вже  настала  пора.
Віддавала  б  з  любов’ю  всю  жіночу  турботу
Та  на  грудях  цілунком  малювала  би  два.

Ти  б  лежав  головою  на  тремтячих  колінах,
Позабувши  на  мить  ту,  що  іде  ще  війна.
Хоч  душа,  сивиною,  вся  в  не  згоєних  ранах,
Підібрала  би  теплі  я  для  неї  слова.

29.04.18
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789613
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 30.04.2018

Світла (Імашева Світлана)

ШУКАЙТЕ МЕНЕ У ҐУҐЛІ

       Шукайте  мене  у  Ґуґлі  -  
       Щодня,  без  вагань,  напрямкИ:
       Емоцій  багаття  невщухлі,
       Зерно  чи  полову  -  думки.
       Розчахнуте  в  Світ  віконце  -  
       Нова  віртуальна  сім'я...
       Палає  Спільноти  сонце,
       Тут  справжні  і  ви,  і  я.

       Читайте  мене  у  Ґуґлі:
       Тут  плачу,  шепчу,  кричу
       Про  біль,  що  спалив  на  вугля
       Надії  живу  свічу,
       Про  світ,  що  над  прірвою  висне  -  
       Сучасний  Армаґедон,
       Істоту  людську  помисливу,
       Що  Правду  взяла  в  полон.

       Модерна  стрімка  павутина
       Тісний  обплітає  світ,
       Стомовна  живе  родина
       У  просторі  й  плині  літ.
       Тут  пагони  мрій  зростають,
       Натхнення  міцніє  зруб,
       Поезія  тут  витає:
       Тут  наш  Поетичний  клуб.

       Шукайте  мене  у  Ґуґлі...

       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789599
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018

Юхниця Євген

В струмочок мрій, хтось - черевиком

Біля  струмка.  Кількахвилинні  миті...
Каскади  гребнів  ледь  помітних  валунів,
З  яких  стікають  елегантні,  чисті,  спритні
Трамплинні  лижники  води  у  бистрині.
...Хтось  підійшов  й  став  черевиком  в  гирло  «річки»,
Але  водичка,  наче  вихована  до  безколючок  дама
Із  невловимим  шармом  голосом,я́тних  течій  -
І  червичок  обійняла,  і  далі  не́слася  піснями.

29.04.18  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789519
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018

Nino27

Сірошка.

[i]Я  не  просто  іду-поспішаю.
Може  вдома  Сірошка  чекає?...

...Сірий,сірий  із  вусами  білими,
Із  сумними  і  трішечки  милими
Оченятами,з  смутку  і  болі.
Він  чужий-просто  котик,тай  годі.
-Ти  голодний,ходи  погодую...
Тихе  муркання  в  відповідь  чую...
-Тож    не  бійся,назавжди  лишайся.
Він  пішов,та  щораз  повертався.
Сірий  хвостик  і  лапки  і  вушка
-Я  тебе  буду  звати  Сірошка...

А  тепер-я  завжди  поспішаю,
Мене  ж  вдома  Сірошка  чекає.
Мружить  очки  і  дивиться  мило.
-Так  Сірошка,я  все  зрозуміла.
Розуміє  й  мене  він  з  півслова.
Все.В  нас  дуже  котяча  розмова.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572639
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 29.04.2018

Надія Башинська

РОЗСИПАЛИСЬ СЯЙВОМ ЗОРІ…

У  ріці,  в  воді  прозорій,  відзеркалюються  зорі...
Низько  верби  нахилились,  між  собою  шепотілись.

Прилетів  знов  соловейко  до  калини...  Лиш  раненько
полетить,  як  впадуть  роси  й  заіскряться  всі  покоси.

Річка  плине,  не  спиняє...  Тут  дівчину  обнімає
козаченько  молоденький,  немов  місяць  той  ясненький.

Вже  всі  зорі  накупались,  а  вони  все  обнімались.
Потім  десь  у  гаю  зникли...  Сині  хвилі  в  річці  стихли.

Серед  трав  розсипавсь  сміх...  Соловеєчко  притих.
Спали  верби...  Спали  гори...  Розсипались  сяйвом  зорі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789538
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018

Надія Башинська

А Я СПІВАТИМУ ПІСНІ ПРО ТЕБЕ, УКРАЇНО!

Для  тебе  трелі  солов'я,  їх  знов  весна  принесла.
Не  загубилась  між  снігів  -  новим  життям  воскресла.
Хоч  нелегкі  й  твої  літа,  та  славою  повиті.
О  рідна  земле,  дорога,  найкраща  ти  у  світі!

         А  я  співатиму  пісні  про  тебе,  Україно!
         Ти  в  серці  квіткою  цвітеш...  у  нас  -  єдина.
         Про  слово  вільне  і  святе,  що  всіх  зігріє.
         Про  ясне  сонце,  золоте...  і  небо  синє!

Тут  грає  хвилями  Дніпро,  і  вишні  навкруг  хати.
Цінуєм  все,  що  Бог  дає,  трудом  своїм  багаті.
Козацька  слава  розцвіла,  бо  сила  й  мудрість  з  нею.
І  навіть  у  похмурі  дні,  ти  світиш  нам  зорею!

         А  я  співатиму  пісні  про  тебе,  Україно!
         Ти  в  серці  квіткою  цвітеш...  у  нас  -  єдина.
         Про  слово  вільне  і  святе,  що  всіх  зігріє.
         Про  ясне  сонце,  золоте...  і  небо  синє!

В  моїх  піснях  всі  ясні  дні,  у  них  стрімкі  потоки.
Вони  веселі,  запальні...  хай  линуть  через  роки.
Дзвінкі,  бадьорі,  як  весна...  їх  відпущу  на  волю.
Бо  вірю,  що  зустрінуть  там  свою  щасливу  долю!

         А  я  співатиму  пісні  про  тебе,  Україно!
         Ти  в  серці  квіткою  цвітеш...  у  нас  -  єдина.
         Про  слово  вільне  і  святе,  що  всіх  зігріє.
         Про  ясне  сонце,  золоте...  і  небо  синє!

Для  тебе  трелі  солов'я,  їх  знов  весна  принесла.
Не  загубилась  між  снігів  -  новим  життям  воскресла.
Хоч  нелегкі  й  твої  літа,  та  славою  повиті.
О  рідна  земле,  дорога,  найкраща  ти  у  світі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789536
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018

Ганна Верес

Крізь призму століть

Зі  слів  розкутих  і  найтонших  фраз
Собі  я  витчу  промінець-надію,
Який  би  у  кулак  народ  зібрав
Й  повів  творити  історичне  діло.
Всьому  початком  є  лиш  сутність  слів  –
Вони  володарі  епох-реалій,
І  в  ролі  полководців,  і  послів
Завжди  вони  найпершу  скрипку  грали.

Крізь  сиву  призму  пройдених  століть
Ще  не  змінилась  сутність  і  свободи.
Саме  вона  найбажаніший  плід
Була  і  є  людині  і  народу.
Ті,  хто  пізнав  свободу  й  слова  суть,
Із  праведного  шляху  вже  не  звернуть,
Бо  у  собі  цей  скарб  завжди  несуть.
Ним  дихає  синівська  кров  у  венах.
21.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789499
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018

Ганна Верес

Це не земля рабів

Злились  де  біль  і  пісня  воєдино  –
То  все  моя  поліська  сторона,
Гніздо  тут  і  моя  сім’я-родина,
Й  надійна  для  країни  тут  стіна.

Земля  Чернігівська  –  колиска  України,
Тут  нації  і  серце,  і  душа.
Це  звідси  втрапив  Муромець  в  билину
І  Ігор-князь  на  половців  рушав.

Не  раз  вона  втрачала  свою  волю,
Та  дух  її  від  болю  не  слабів.
Сьогодні  тут  кується  наша  доля.
Земля  Чернігівська  –  це  не  земля  рабів!
26.04.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789496
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018

Любов Іванова

ОСТАВЛЮ Я ПЛОХОЕ ПОЗАДИ

[b][i][color="#9814b3"]О-[color="#de2121"]тцвели  во  ржи  маки  красные
[color="#ba1fb0"]С-[/color][color="#de2121"]пели  птицы  нам  песни  страстные[/color].[/color]
Т-[color="#de2121"]ы  и  Я  уже  не  звучит,  как  МЫ,[/color]
А-  [color="#de2121"]судьба  не  даст  нам  любви  взаймы.[/color]
В-[color="#de2121"]ещих  снов    пришло  предостаточно[/color]
Л-[color="#de2121"]адным  дом  наш  был,  жаль,  что  карточным.[/color]
Ю-н[color="#de2121"]ость  все  смогла  сбросить  со  счетов,[/color]

Я-[color="#de2121"]ркой  страсть  была...  там  не  надо  слов..[/color]

П-[color="#de2121"]ромелькнул  как  миг,  полустанок  наш,[/color]
Л-[color="#de2121"]ишь  любовь  на  нем,  как  былого  страж.[/color]
О-[color="#de2121"]тпускаю  я,  отпусти  и  ты[/color]
Х-[color="#de2121"]олст  уже  не  тот,  где  цветут  цветы.[/color]
О-[color="#de2121"]тойдет  печаль,  зарастет  тропа,[/color]
Е-[color="#de2121"]сли    так,  пусть  -  так.  Такова  судьба.[/color]

П-[color="#de2121"]оутихнет  боль  и  остынет  пыл,[/color]
О-[color="#de2121"]пыт  был  не  прост...  но  не  зря  он  был.[/color]
З-[color="#de2121"]анесут  года  быль  порошею...[/color]
А-  [color="#de2121"]с  собой  возьму  лишь  хорошее.[/color]
Д-[color="#de2121"]ай  мне  Боже,  сил  и  терпения[/color]
И-  [color="#de2121"]прости  за  все  откровения..[/color][/color][/i].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789402
дата надходження 28.04.2018
дата закладки 28.04.2018

Олеся Лісова

Весна в обнові

Світло  заглянуло  в  віконце
Рясніє  ранок,  ніч  біжить.
Виходжу  в  сад:  -Ну  здрастуй  ,сонце!
Всміхнулася…  Воно  ж  мовчить.

Зловила  промінь  у  долоню
Він  вискочив,  на  вії  впав,
З  очей  зняв  павутиння  соні
Й  побіг  шукати  ще  забав.

Весна  в  обнові.  Королева!
Так  їй  пасує  білий  цвіт.
Лише  де-інде,  ледь  рожевим
Ніжно  покрила  оксамит.

Заливчасто  співають  птахи,
Веде  сопрано  соловей
І  горобець  сидить  на  даху
Пробуджує  усіх:  Гей-гей!

Джмелі  легесенько  гойдають
Гілки  квітуючих  вишень
Лапками  личка  умивають,
Вітають  гулом  новий  день.

Яскраво-райдужне  намисто
Переливається  в  квітках,
 Життя  наповненість  пречиста
Вирує  в  ніжних  пелюстках.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789388
дата надходження 28.04.2018
дата закладки 28.04.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Я кину світ до твоїх ніг… ( пісня)

Сади  буяють  у  цвіту,
Торкає  личко  вітерець.
Стрічаєм  разом  ми  весну,
Коханням  люблячих  сердець.

Я  кину  світ  до  твоїх  ніг,
До  свого  серця  пригорну.
Кохання  наше  я  зберіг,
Кохаю  лиш  тебе  одну.

У  очі  любий  зазирну,
Цілунок  я  лишу  тобі.
Промовлю  тихо,  що  люблю,
Відчую  дотики  твої...

Я  кину  світ  до  твоїх  ніг,
До  твого  серця  пригорнусь.
Спасибі  любий,що  зберіг,
Що  зустрічаєм  знов  весну...

Нас  обійме  обох  вона,
В  ранкову  поведе  блакить.
Роса  скупає  нас  рясна,
То  незабутня  -  щастя  мить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789291
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 27.04.2018

Наталі Калиновська

Моя любов — поезія та строфи!

Моя  любов  —  поезія  та  строфи!

Моя  любов  —  поезія  та  строфи,
Оці  рядки,  що  виникають  наче  сон!
Десь  крок  торкнувся  подумки  Голгофи,
А  серце  вразив  милий  Купідон!

У  Всесвіт  цей  прийшла  я  босоніж:
В  руках  лише  Перо,  зі  мною  Віра!
І  той,  хто  норовить  встромити  ніж,
Бездумно  струн  торкається  лиш  Ліри.

О,  люди,  недруги!  Чи  браття  ми  по  крові?
Чи  в  жилах  Ваших  чорна,  чи  тече  блакить?
Єднаймося  ж  у  Вірі  і  у  Слові
Без  сумніву  і  щему  ні  на  мить!

Єднаймося  ж  у  Вірі  і  у  Слові,
У  доброті,  гуманності  й  Любові!

06.  04.  2018  м.  Львів  автор  Наталія  Калиновська

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789222
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 27.04.2018

Любов Вишневецька

Зіронька впала…

Зіронька  впала...
Всесвіту  мить.
Їй  того  мало...
-  Серце  болить!..

В  душу  кохання  
Промінь  налив...
Як  покарання...
-  Світ  спопелив!..

-  Нащо  на  світі
Є  почуття?!
Ним  оповиті
Ціле  життя...

Доля  мандрує  
Серед  вогню...
-  Янгол  не  чує,
Як  я  горю!..

Зіронька  впала...
Серце  болить.

                                                   27.04.2018  р.

Малюнок  з  інету.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789232
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 27.04.2018

Lana P.

ЛЮЛІ, ЛЮЛІ , МІСЯЧЕНЬКУ…

Люлі-люлі,  місяченьку, 
В  підвісній  колисці,
Піймай  зірку  за  кишеньку
У  небесній  мисці.

І  погойдуй  над  землею,
Ущипни  за  щічки  —  
Хай  просіє  на  алею
Блискітки  для  нічки.

Потруси  хмарину  сиву  —
Годі  їй  блукати  —
Хай  послужить  за  перину,  
Доки  будеш  спати. 
         26/04/18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789220
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 27.04.2018

OlgaSydoruk

Всё хорошее - так быстротечно…

После  сумрака  стелется  вечер…
А  когда  полыхает  свеча,
Не  придумывай  длинные  речи,
Не  заглядывай  грустью  в  глаза…
Обожги  -  поцелуями  плечи,
Как  сниму  шелковистую  шаль…
Всё  хорошее    -  так  быстротечно…
И  не  вечно,не  вечно…Как  жаль…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789170
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 26.04.2018

OlgaSydoruk

Предательская дрожь (из вен)

Весна  пьянит  который  день...  
И  шлейф  "Мицуко"  за  одеждой...  
Предательская  дрожь  (из  вен)    
Тревожит  чувством  и  надеждой...  
Чтоб  не  пугала  ночи  тень  
Изгибом  дуг  протуберанца,  
Не  убегай  с  его  колен...  
И  губ,шершавых,  померанца...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789135
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 26.04.2018

OlgaSydoruk

Для Соломоновой морщинки…

Была  когда-то  я  Весной...
Душистым  ландышем  с  росинкой,..
Берёзкой  белой  и  сосной,
И  невесомой  паутинкой...
Была  и  ласточкою  смелой,
И  той  пичугой  полохливой...
Была  повенчана  с  Гварнери  -
Душой  одной  виолончели...
Была  и  звёздочкой  на  небе,
Была  и  камушком  тропинки,
И  тонкой  свечечкою  веры
Для  Соломоновой  морщинки...
Большой  царапиною  вены,
Соединённых  половинкой...
Была  весёлым  менестрелем...
Суровой  ниткой  -  из  холстинки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788637
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 23.04.2018

Ніна-Марія

Любові цвіт весняний

[color="#1e62f5"]О,  весно  мила,  юнко  легкокрила,
Нарешті  ти  з'явилась,  ти  прийшла!
Усі  незгоди,  холоди  здолала,
Розбурхана  природа  ожила.
 
Бруньки  бубнявії  враз  розбухають,
До  сонця  пнеться  жилаве  гілля.
Ходою  легко  по  землі  ступаєш.
Твій  розмах  крил  он  бачу  вже  здаля.
 
Берізки  жовті  коси  розпускають,
А  верби  по  коліна  у  воді.
Річки  розлиті  землю  напувають,
Ідуть  у  ріст  стебельця  молоді.
 
Розбудить  ліс  ось  музика  пташина,
Серця  наповнить  пісня  чарівна.
Луги  квітчасту  розіпнуть  хустину,
Красу  цю  хочу  спити  я  до  дна.
 
Моя  Весна,  зеленоока  вродо,
Хвилюєш  душу,  аж  нуртує  кров.
Тобі  до  ніг  поклала  я  свободу,
Щоб  крізь  життя  нести  святу  любов.[/color]


[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTmy_98xTWlbuqx981dzXBYi0BASBTRxJ_mjBvi2nRkUe5TNWs4[/img]
 
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788567
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 23.04.2018

Надія Башинська

ТАТОВІ ЯБЛУНІ

Кличуть  мене  з  далеких  доріг,
мов  кличе  мати.
Татові  яблуні  -  мій  оберіг,
що  шумлять  біля  хати.

         Татові  яблуні,  татові  яблуні
         квітнуть  і  взимку  й  весною.
         Татові  яблуні,  татові  яблуні
         світ  прикрашають  собою.

Кличуть  мене  з  далеких  доріг,
мов  кличе  мати.
Татові  яблуні  -  мій  оберіг,
що  шумлять  біля  хати.

         Татові  яблуні,  татові  яблуні
         всіх  нас  додому  чекають.
         Татові  яблуні,  татові  яблуні
         і  в  холоди  зігрівають.

Кличуть  мене  з  далеких  доріг,
мов  кличе  мати.
Татові  яблуні  -  мій  оберіг,
що  шумлять  біля  хати.

         Татові  яблуні,  татові  яблуні,
         вмиті  дощем  і  росою.
         Татові  яблука,  татові  яблука,
         світяться  всі  добротою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788532
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 22.04.2018

Людмила Пономаренко

Сліди на піску

Далеке    дитинство  злітало  митями
В  травах  шовкових  шукань  і  знахідок,
Ховало  скарби  під  старими  вербами,
З  гойдалки  в  небо  високе  злітало
Приміряти  хмарку  рожево-білу…
Час    маскувався  за  рогом  вулиці,
Хитро  підморгував  світові    з  радості,
Вечір  жбурляючи  прямо  в  зорі.
День  дарував  найказковіші  ролі,
Нові    облаштунки,    химерні  костюми,
Швидкі  перевтілення  в  вимірі  й  часі,
Зустрічі    дивні  з  рудою  мурашкою,
Що  заблукала    в  траві,  мов  у  лісі,
Із  тим  валуном,  що  лежав  край  дороги,
Мружачи  очі  й  зітхаючи  тихо,
З    бульбами  дощику  в  теплій  калюжі,
Звідки    до  неба  зростала  веселка…
Щасливий  пролог  до  незнаного  твору,
Де  кульки  повітряні    -  мрією  в  небі,
Де    світ  ще  мов  казка  з  очима  теплими,
З  дивами  чистими  на  кроці  кожнім…
…Яскравим  метеликом  десь  на  світанку
Пурхнуло  в  небо  дитинство  й  розтало,
Залишивши  спогад    невинно-чистий,
Сліди  на  піску  й  це  рожеве  скельце...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788529
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 22.04.2018

Світла (Імашева Світлана)

Вона сіяла квіти

                                                 **********
                     Вона  сіяла  квіти
                               навесні,  навесні,
                     Їй  ввижалися  діти
                               в  напівсні,  в  напівсні...
                     Вона  сіяла  квіти
                                 і  жіночі  літа,
                     Чиста  врода  тендітна
                                 в  самоті  одцвіта.
                     Вона  сіяла  квіти:
                                 пишні  айстри  ясні,
                     Чорнобривці  із  літа
                                 усміхалися  їй
                     І  цвіли  коло  хати,
                                 доки  випаде  сніг.
                     Виглядатиме  мати
                                   діток  з  дальніх  доріг.
                     Вона  сіяла  щастя,
                                   і  любов,  і  красу,
                     Їй  зневіри  причастя
                                   посріблило  косу.
                     Зацвіли  дивоцвіти,
                                   та  дарма,  та  дарма.
                     Шепотіли  їй  віти:
                                   -Чом  сама  ти,  сама?
                     Рідні  діти  далеко,
                                     одцвітають  літа,
                     Лиш  самотній  лелека
                                     Навесні  приліта..
                     Вона  сіяла  квіти
                                     і  надію  свою
                     І  молилась  за  діток  
                                     у  далекім  краю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788416
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 21.04.2018

OlgaSydoruk

Шёлк корсета разорвали…

Тыщу  слов  для  откровений
И  для  чувственных  стихов
Я  придумала,мой  Гений,
У  ристалища  богов…
Шёлк  корсета  разорвали,
Поднимая,крылья,ввысь...  -
Где  пропавшие  корветы
Обрели  вторую  жизнь…
Мои  ангелы  скучали  
На  зефирных  парусах…
И,наверно,наблюдали  –
Побеждающую  страх…
Покидая  притяжение,
И  волнение,усмирив,
Я  смогла,мой  добрый  Гений  –
Через  пламя  и  обрыв…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788279
дата надходження 20.04.2018
дата закладки 20.04.2018

Ольга Калина

Мої абрикоси

Білосніжні  мої  абрикоси
З  кожним  роком  все  краще  цвітуть.
На  пелюстки  їх  падають  роси,
А  думки  мене  в  юність  несуть.  

Їх  садили  колись  на  світанку
Із  тобою,  як  вишні  цвіли,
Та  раділи  ми  кожному  ранку,  
Безтурботно  й  щасливо  жили.  

Літ  багато  з  тих  пір  пролетіло,  
Сивиною  покрилось  чоло...
Чомусь  серце  моє  защеміло,
Що  кохання  кудись  відійшло.

Лише  досі  мої  абрикоси  
Щовесни  білосніжно  цвітуть,  
І  свій  цвіт  заплітають  у  коси,  
А  літа,  поспішаючи,  йдуть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788275
дата надходження 20.04.2018
дата закладки 20.04.2018

Теоретик

Основи поетики. Газель

[b]Газель[/b]  —  це  ліричний  вірш,  складений  не  менш  як  з  3-х  і  не  більше  ніж  з  12-ти  бейтів  (двовіршів),  пов’язаних  наскрізною  моноримою  кожного  другого  рядка  (крім  першого  бейта  з  парним  римуванням)  за  схемою  метричної  основи  аруза:  аа,  ба,  ва,  га...  

Завершені  за  думкою  строфи  не  пов’язані  між  собою  фабулою,  їх  об’єднує  спільний  мотив.  У  кінцевому  бейті  автор  неодмінно  називає  своє  ім’я  (літературний  псевдонім).  

Основний  зміст  газелі  —  любов,  туга  закоханого,  подеколи  філософські  медитації,  перейняті  вченням  суфізму  та  анакреотичними  настроями,  втіленими  в  алегоріях.  Ця  форма  як  відгалуження  касиди  виникла  у  VII  ст.  в  арабській  та  перській  поезії,  невдовзі  поширилася  в  тюркомовних  літературах,  вплинувши  на  індійську  та  уйгурську.  

Ось,  наприклад,  вірш  Абу  Абдаллаха  Джафара  Рудакі  (з  перської  переклав  В.  Мисик)

Коли  повіє  з  Бухари,  із  дорогого  краю,-
Жасмину,  мускусу,  троянд  я  пахощі  вдихаю.

Усім  жінкам,  чоловікам,  що  той  вітрець  почують,
Здається,  що  доходить  він  з  Хотана,  із  Китаю.

Ні,  вітерець  такий  легкий  не  долетить  з  Хотана,
Він  од  тієї  завітав,  що  я  давно  кохаю.

Моя  туркене  промітнá,  і  твій  халат  в  розлуці
Мені  сорочкою  приснивсь,  легким  убранням  маю.  

Я  вечорами  все  дивлюсь  туди,  де  шлях  на  Йємен,
Бо  там  є  зірочка  Сухайль,  Сухайль,  що  я  шукаю.  

Моя  ти  зіронько,  мені  здаєшся  ти  святою,
I  я  святе  твоє  ім'я  від  натовпу  ховаю.  

Та  тільки  мову  розпочну  -  і  сам  собі  на  диво
Твоє  наймення  дороге  найпершим  називаю.


Європейський  читач  вперше  познайомився  з  газеллю  в  латиномовній  інтерпретації  Т.Гайда  (1767).  Першим  до  газелі  в  Європі  звернувся  Й.-В.Гете,  котрий  написав  свій  “Західно-східний  диван”.

Газелі  зустрічаються  і  в  доробку  українських  поетів,  а  саме  у  віршах  І.Франка,  В.Поліщука,  Д.Павличка  та  ін.  У  творчості  А.Казки  ця  віршована  форма  зазнала  певної  зміни.  Зокрема,  не  вживається  [b]сфрагіда[/b]  (згадка  автором  свого  імені  чи  прізвища  у  віршовому  творі),  а  після  монорими  застосовано  рефрен:

Хлоп’ятком  бігав  я  в  садку  —  то  був  лиш  сон!
Ласкало  сонце  у  щоку  —  то  був  лиш  сон!

І  сад  здававсь  старий,  густий,  і  так  було
В  нім  любо  гратись  в  холодку  —  то  був  лиш  сон!

І  батько,  й  ненька,  і  брати,  і  сестри  —  де  воно?
Все  щезло,  мов  луна  в  гайку,  —  то  був  лиш  сон!

Й  знов:  монастир,  вечерень  сум  й  тужливий  дзвін,
Тра  канонаршить  хлопчаку  —  то  був  лиш  сон!

А  далі  вже  зашумував  Красою  Всесвіт  —  пить
Кохання  келих  юнаку  —  то  був  лиш  сон!

Чарівний  сон  —  а  я  повірив,  що  в  журбі,
В  самотині  шептать  в  кутку  —  то  був  лиш  сон!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788271
дата надходження 20.04.2018
дата закладки 20.04.2018

OlgaSydoruk

Я когда-то вернусь…

В  этом  городе(с  вечера)пахнет  снегами...
Ветер  тёмными  коридорами  бродит  с  дождём...
Тени  длинные  преломляются  за  углами,
Исчезая,  куда-то,  под  мокрым  плющом...
В  этом  городе  северном  я    -  между  вами...
Я  сама  по  себе...И  жива  -  прошлым  сном...
Я,наверное,заблудилась  чужими  веками...
Я  когда-то  вернусь...обещаю...потом...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788206
дата надходження 19.04.2018
дата закладки 20.04.2018

Надія Башинська

ОЧІ БЛАКИТНІ…

Очі  блакитні,  як  в  синього  неба.
як  в  синього  неба  у  сонячні  дні.
Очі  блакитні,  як  хвилі  прозорі
у  синього  моря...  рідні  мені.

Боже  мій  милий!  А  скільки  в  вас  ласки.
О,  скільки  любові  тут,  щастя,  тепла!
У  вас,  мої  очі,  світлі  надії,
мої  сподівання...  радість  моя!

Зорями  сяє  ваш  погляд  привітний,
мелодія  світла  в  вас  нових  пісень.
Погляд  ваш  пильний  і  лагідно-ніжний.
Я  з  вами  стрічаю...  кожен  свій  день.

Очі  блакитні,  як  в  синього  неба.
як  в  синього  неба  у  сонячні  дні.
Очі  блакитні,  як  хвилі  прозорі,
ви  маните...  з  вами...  легко  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787352
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018

Квітка))

Втікати від себе, чи зможеш?

Втікати  від  себе  подалі.
Вернутись.  Питаєш  чого?
Як  серце  байдуже,  із  сталі.
Не  проб'є  його  вже  ніщо.
Аж  ні,  бо  все  ж  біль  зачіпає,
Кувадла  з  важкої  броні.
Чого  то  так  скрипка  заграє?
Минуле,  події  сумні...
Втікати,  втікати,  а  зможеш?
Від  себе  далеко  втечеш?
Докупи  нитками  зшивати,
Все  біле  і  чорне...пече...
Не  зітреш  часове  чорнило.
То  книжка  із  вічних  хвилин,
Де  серце  тривоги  напилось.
Порушити  сумнівом  плин.
А  нащо,  як  вже  догоріло,
І  сумнів,  і  докір,  і  жаль,
Й  навколо  уже  звечоріло,
Де  спогад  застигла  печаль...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787344
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018

Шон Маклех

Ми дощ

                                 «Кохана,  ти  теж  очерет,  а  вкупі  ми  дощ…»
                                                                                                                               (Пауль  Целан)

Ми  –  це  вода,  
Що  падає  з  неба  шекспірівських  драм:
Розділяємось  на  краплини  
Прозорі,  як  день  навесні,
Такі  ж  невагомі  як  сон,  
В  якому  ти  в  гості  приходиш  до  мене.
Ми  –  це  весняна  гроза,
Що  пахне  квітами  сливи,
Що  стоять  і  чаклують  повітря  кімнати
В  порцеляновій  вазі  династії  Хань
З  синім  абстрактним  малюнком,
Який  малював  пензлем  із  шерсті  кота
Майстер  козлинобородий  
На  ймення  коротке,  дзвінке,  нетутешнє:
Майстер  Бо  –  китаєць-блукалець.  
А  може  ми  злива?  
Злива  травнева,  коли  відцвіла  Мей-хуа  –  
Квітка  китайська  –  біла,  як  спрага,
Як  вексель  на  дні  нескінченні,  що  будуть,
Що  прийдуть,  грядуть  неминуче
Тоді,  коли  хмари  зберемо  у  кошик
Як  чисту  білизну  збирає  мальована  праля.
Ми  –  це  дощисько  тропічний:
Теплий,  як  ніч  на  Сейшелах  
Під  пальмами  босих  монахів-рибалок:
Нірвана  дощу:  він  падає  з  Неба
На  Землю  (Інь-Ян).  І  ми  як  краплини
В  падінні.  У  вільному…  
Кохана,  ми  дощ  –  ми  краплини,
Що  виснуть  на  квітах,  ми  свіжість,
Ми  прозора  вода.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787328
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018

Чайківчанка

СВІТЛО У ВІКНІ

СВІТЛО  У  ВІКНІ
Яке  це  щастя  бачити  світло  у  вікні?
увінчане  сонце  в  золотій  короні
ногою  ступати  у  трави  запашні
і  зривати  первоцвіт  у  свої  долоні.

Розпахнути  двері  у  весняний  сад...
де  у  білосніжній  фаті  красуня  весна,
вдихати  ,у  ліловий  бузок  п'янкий  аромат
і  дивитись,  як  цвіте,  буяє  божа  краса.

 Душа  ,  радіє    променю  сонечку  весни...
як  маленька  ластівка  в'є  гніздечко  у  стрісі,
де  над  річкою  заквітчані  барвінком  береги
від  тепла  заряснілись  сині    фіалки  у  лісі.

Весняний  дощ  вмиває  коси  на  верболозах...
а  сонечко  пестить  кожний  листочок  на  вітті,
розсвітає  день  леліє  пелюстки  квіту  у  росах..
блакитнє  небо  випромінює  красу  у  зорецвіті.

Замріяна  весна  ніжним  дотиком  руки
встеляє  зелений  килим  у  безкраї  поля,
у  піднебессі,    чути  лебединні  голоси...
крилом  птаха  обнімають  маки  у  житах.

Яке  це  щастя  бачити  світло  у  вікні?
Прокидатись,  від  сну  від  співу  солов'я  ,
райдужною  веселкою  сяяти  на  землі  
і  слухати,  як  біжить  ручай  із  джерела.

Яке  це  щастя  бачити  світло  у  вікні?
із  небес  ,прийняти  благодать  божу...
Божий  перст  цілувати  цілунком  душі-
щоб  сіяти  зерно    любові  у  серце  кожне.
М  .ЧАЙКІВЧАНКА.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787320
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Погляд з минулого…

Якось  погляд  спинивсь  на  хлопчині,
Що  навпроти  стояв  і  дививсь.
Закохалася  в  очі  ті  сині,
Вони  часто  так  снились  колись.

Почуття  володіли  душею,
Піднялись  мов  лебідка  у  вись.
Так  хотілося  стати  твоєю...
Юність  -  де  ти...  прошу  озовись...

Вирувало  життя,  клекотіло,
А  думки  все  вели  в  майбуття.
І  годинника  стрілка  летіла,
Їй  назад  не  було  вороття.

Серце  билось  і  щиро  кохало,
Пригортали  світанки  в  імлі.
Сонце  ніжно  обох  зустрічало,
Дарував  ти  цілунки  мені...

Я  сміялась  тоді  і  раділа,
Я  щасливою  любий  була.
Ти  за  руку  тримав  так  не  сміло,
Квітувала  довкола  весна...

Погляд  той  пам'ятаю  і  нині,
Він  в  минуле  так  часто  зове.
Твої  очі  кохані  і  сині,
Полонили  навіки  мене...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787296
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018

Надія Башинська

КОЛИ ДО МЕНЕ ТИ ПРИЙШОВ…

Коли  до  мене  ти  прийшов,
у  небі  місяць  знов  зійшов.
А  зорі...  зорі  так  яскраво
                                 Засвітились.

         Коли  додому  проводжав,
         калині  вітер  щось  шептав.
         І  чули  яблуні  в  саду,  
         як  ти  сказав  мені:  "Люблю!"

Коли  тебе  чекала  я,  
в  небі  зійшла  ясна  зоря.
і  ніжно  верби  до  води  всі  
                                 Нахилились.

         Коли  додому  проводжав,
         калині  вітер  щось  шептав.
         І  чули  яблуні  в  саду,  
         як  ти  сказав  мені:  "Люблю!"

А  сад  цвіте,  а  сад  п'янить,
знов  нічка  яблуні  приспить.
А  ранок  зорі  в  пелюстках  всі  
                                   Позбирає.

         Дано  нам  щастя  на  землі,
         де  в  ясних  зорях  вечори.
         І  чують  яблуні  в  саду,  
         як  ти  шепочеш  знов:  "Прийду!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787269
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018

Lana P.

ОСЬ БУРУЛЬКА…

Ось  бурулька  кришталева,
Між  снігами  —  королева,
З  найрухливіших  краплинок  —
Веселкових  намистинок.

Прикував  мороз  до  трону
Діамантову  корону.
Примостилася  на  ринві,
Розкидає  блиски  дивні.

Має  палку-чарівницю
І  велику  таємницю,  —
Коли  сонечко  зігріє,
У  його  обіймах  вмліє. 
 12/04/18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787195
дата надходження 12.04.2018
дата закладки 13.04.2018

Світла (Імашева Світлана)

Дзвони над Україною

             Шановні  одноклубники!  Вітаю  усіх    зі  світлим  Великоднем.  Нехай  воскресають  у  наших  душах  Віра,  Надія  і  Любов.  Христос  воскрес!
                                                             *******                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                
                                                                                                                                                                                                                                                       
                                     Під  сяйвом  пречистим  просині  -  

                                     Шовкова  ланів  благодать...

                                     Молитва  у  небо  проситься:

                                     Дзвони  пасхальні  гучать...

                                     В  тім  раї  -  село  покинуте:

                                     Літ  тридцять  життя  не  чуть...

                                     Ген,  здалеку,  над  долиною,

                                     Дзвони  ясні  пливуть...

                                     Над  містом  -  тісним  стовпОвиськом,
                         
                                     Схрещенням  всіх  перепуть,

                                     Над  людським  бетонним  сховиськом

                                     Дзвони  гучні  гудуть...

                                     Над  річкою  тихоплинною,

                                     Де  вражії  "гради"  не  сплять,

                                     Над  нами,  над  Україною

                                     Дзвони  ясні  гучать...

                                                                                                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786619
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018

АДМІНІСТРАТОР

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Сьогодні  хочу  я  звернутися  молитвою  За  Батьківщину  до  Отця,  І  щиро  в  нього  попросити  -  Щоб  зглянувся  на  всі  його  серця.  Звернутися  до  Матері  Пречистої  Молитвою,  що  лине  від  душі,  І  попросити  в  неї  за  Вкраїну,  Де  народились  українці  всі.  Звернутися  я  хочу  і  до  кожного,  Щоб  всі  молитву  щиру  пронесли  Від  заходу  аж  до  самого  сходу,  Де  саме  наші  діти  полягли.  -  "Почуйте  нас,  Всевишній  і  Пречиста,  Допоможіть  зцілити  в  серці  біль,  Добром  зцілити  ненависних,  І  мир  спрямуйте  у  край  мій.  Ви  звідти  бачите,  як  плаче  Кровавими  сльозами  ця  земля,  Що  українцям  стала  мамою,  Коли  маленькі  очі  вгледіли  життя.  Молитись  треба,  як  ніколи,  Війна  все  ближче  кожну  мить.  Багато  полягло  навколо...  Калина  плаче  і  тремтить.  Моліться  Богу,  він  почує,  Обов'язково,  у  свій  час.  Доки  є  віра,  він  існує  У  кожного  у  серці  з  нас.  Молитись  треба,  як  ніколи,  За  Батьківщину,  за  солдат.  Щоб  мир  прийшов  в  усі  родини,  Щоб  розквітав  вкраїнський  сад.  Щоб  на  землі  під  нашим  небом,  Знов  чули  ми  птахів  пісні.  Раділи  дітки,  щоб  навколо,  І  не  було  ніде  війни.  Врятуй  нас,  Отче!
Дуже  прошу.  Пробач  гріхи,  Пробач  весь  бруд.  Врятуй  нас,  Отче!  Ти  це  можеш.  Не  гнівайся  На  весь  свій  люд.  Прийми  до  себе  Тих  героїв,  Які  з  життя  Від  нас  пішли.  Напевно  вже  Вони  з  тобою.  Шкода  не  з  нами  Тут  вони.  Прийми  молитву
Від  нас,  Отче!  Що  лине  З  України  всій.  Пробач,  я  прошу
Тебе,  Отче!  Врятуй  дітей  Землі  твоїй.  Молитва  лине  з  вуст  добра,  І  світлом  зцілює  серця  і  душі.  Чи  в  світі  є  іще  сила  така,  Як  та,  що  називаємо  молитвою.
Звертаємось  у  ній  ми  до  Отця,  До  Сина  і  Святого  Духа,  До  Матері  Пречистої...  І  ці  слова  -  Гріхи  страшні  змивають,  також  й  ненавмисні.  Молитва  лине  по  землі,  У  небі  лине  над  полями,  Де  вічно  чорні  журавлі  Літають  з  білими  вітрами.
Звертаємось  у  ній  ми...  Чує  небо.  Але,  насамперед  -  до  себе,  
До  глибини  своїх  сердець.  Пробач  гріхи  наші,  Отець!  Пробач  і  ти,  Пречиста  Мати,  -  Щоб  лише  з  миром  засинати,  Бо  сни  лише  із  ним  живі...  Врятуйте  землю  від  війни.  Молитва  лине  з  вуст  добра.  Співає  сумно  соловейко  -  Його  слова  -  то  біль  за  неньку,  Але  душа  її  жива!  Звертаюсь  я  до  Тебе,  Отче!  Війни  жахливої  не  хочу.  Допоможи  своєму  сину  -  Я  дуже  прошу  за  Вкраїну!Де  живуть  справжні  землі-діти  -  Хоробрі,  добрі,  працьовиті.  Визволи  нас  від  того  ката,  Який  примусив  всіх  страждати,  Який  багато  кого  вбив...  Дніпрові  сльози  кров'ю  вмив.  Почуй  мене!  Я  дуже  прошу  -  Заради  всіх  живих  створінь.  Війна  -  не  тільки  людям  шкодить  -  Усе  від  неї  піде  в  тінь.  Почуй  мою  молитву  щиру,  Що  лине  із  Твоїй  душі,  Якій  дав  шанс  у  світі  жити,  Бо  кожен  з  нас  -  це,  Отче,  Ти!  "Господи!  Будь  світлом  на  моїй  вузькій  стежині"...  У  кожного  в  серці,  і  в  кожній  родині.  Прошу  тебе,  Господи,  зглянься  на  землі,  Де  вже  досить  довго  від  війн  стало  темно.  Молюся  до  тебе  -  душу  біль  крає,  Не  за  себе  прошу,  та  від  себе  благаю.  Зглянься  на  землю  -  на  мою  Україну,  На  дітей  її  щирих  -  даруй  небо  мирне!  Даруй  нам  надію  промінням  із  неба,
Що  маючи  силу  може  розвіяти  темне.  Господи,  визволи  нас  від  катів  -  Вони  ж  бо  багато  вже  вбили  синів,  Багато  маленьких  дітей  оченяток  Не  побачать  ніколи  рідного  тата.
Будь  світлом,  о  Господи,  зглянься  на  землі,  На  стежині  вузькій  я  звертаюсь  до  тебе.  Прошу  тебе,  Господи,  прийми  всіх  героїв,  І  зглянься  на  них,  хто  вже  поруч  з  тобою...
Амінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786501
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 08.04.2018

Микола Карпець))

Христос Воскрес!

З  Пасхою  друзі!  Поздоровляю  усіх  віруючих  людей  України  з  цим  ВЕЛИКИМ,  СВІТЛИМ  і  ТЕПЛИМ  святом!

[b]«Христос  Воскрес!»[/b]

Зі  святом  Пасхи,  любі  Друзі!
Лунає  в  церкві  і  окрузі
Лунає  в  місті  і  селі
По  українській  всій  землі!

З  Великоднем!  Христос  Воскрес!
Час  віри  в  Бога  –  не  чудес
Час  для  задуми,  каяття
Переосмислення  життя

Ну  а  сьогодні  –  у  нас  свято
Явив  Бог  милість  із  небес
Ісус  Христос  в  цей  день  воскрес
Хоч  і  було  його  розп’ято
Не  пожалів  життя  свого
Славімо  ж  друзі  ми  його!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786531
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.04.2018

Дніпрянка

ПРЕСВІТЛА НЕДІЛЯ

Пресвітла  неділя  -  Великодне  свято,
Увінчаний  радістю  сонячний  день.
Весна  просипається  мрійно,  завзято,
Відлунююють  дзвони  у  душах  людей.
Серця  доторкнулись  до  віщого  дива:
Христос  повернувся  в  небесний  Чертог,
Загинув  у  муках,  як  мужня  людина.
Воскреснув  осяйно,  як  праведний  Бог.
Тож  подумки  линемо  спрагло  до  нього,
Аби  розгадать  неземну  таїну,
Душею  відчути  його  допомогу,
Щоб  гідно  здолати  дорогу  земну.
У  мирі  та  єдності,  вічній  любові,
З  надією  на  перемогу  добра
У  нашій  країні,  де  праведне  слово
Підніме  наш  дух,  що  життя  обира.
.
Великодній  День  -  це  вітання  небес.
ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ВОІСТИНУ  ВОСКРЕС!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786507
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 08.04.2018

Ольга Калина

Я хочу бійців привітати

Я  хочу  бійців  привітати
Усіх,  які  зараз  в  АТО.
Здоров'ячка  їм  побажати,
Щоб  Янгол  їх  брав  під  крило.  

А  Божої  Матері  ласка  
Хай  гріє  їх  ніжним  теплом.
Вони  захищають  і  в  Пасху
Сім'ю,  що  сидить  за  столом.  

Душею  родина  із  ними
І  молиться    Богу  щодня:
Бійці    щоб  лишились  живими,
Їх  бачити  хоче  рідня.  

Щоб  далі,  у  вільній  країні
Щасливо  ми  разом  жили.
Надія  вони  України.
Пишаємось  вами,  СИНИ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786447
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 08.04.2018

Ганна Верес

Козацький гімн

Котилась    пагорбами    слава
Про    українських    козаків,
Немов    гучний    удар    литаври,  
Скрізь    звуки    ширились    такі.

Від    Кия,      Щека    і    Хорива
Вони    всотали    дух    Русі,
Душі    козацької    пориви
Були    високими    усі.

Тож    козаки    –    борці    за    волю
Землі    своєї    і    Дніпра,
В    боях    кували    власну    долю,
Кохались    в    променях    добра.

Козацька    слава    невмируща,
Вона    є    покликом    душі.
Живе    в    народі,    в    самій    гущі,
Що    є    історії    рушій.

Хоч    дмуть    вітри    несамовиті
На    Україну    молоду,
Все    ж    вірим    –    Бога    дивний    витвір
Новий    на    цій    землі    зведуть.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786300
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

Ганна Верес

Весна і кохання

Весна  засипала  теплом,
Зелом-травою,
Тож      лізе    крокус    напролом
З    землі    на    волю.

Голівку    чемно    підійма,
Вітає    небо,
Весняне    сонце    обійма,
Бо    є    потреба.

Торкнулось    ніжних    пелюсток
Тай    засміялось.
Розправив    зморщечки    листок    –
Все    забуяло.

Комаха    нюхала    той    цвіт
Тай    закохалась,
Крокус    послав    їй    свій    привіт    –
Вона    й    зосталась.

Адже    в    кохання    і    весни
Чарівна    сила    –
Із    ночі    зробить    день    ясний
І    небо    синє!..

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786298
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

Микола Холодов

Ювілейна дата

                                               50-річчю
                           першого    побачення
                                   присвячується

 Півсотий    раз    уже    Земля
 Здійснила    коло    по    орбіті
 З    тих    пір,    як    вперше    ти    і    я
 Зустріли    сяйво    у    зеніті.

 То    наша    сяяла    зоря  --
 Від    Бога    нам    благословення.
 То    Сам    Гоподь    нас    наставля
 На    путь    любові    і    натхнення.

 Ті    настанови    сприйняли  
 Ми,    як    слухняні    Божі    діти:
 Як    пара    лебедів    жили
 Й    надалі    мусим    лебедіти.

 Надай    нам,    Боже,    лиш    снаги
 Здолати    заздрощів    навалу
 Й    здоров"я    повні    береги
 Пошли    до    нашого    причалу.

 А    ще    нам,    Господи,    пошли
 Щоб    нас    минали    грізні    хмари
 Та    щоб    земну    ми    путь    пройшли
 В    любові    й    злагоді    у    парі.

                             29    січня    2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774950
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 06.04.2018

Чайківчанка

ПОСПІШАЙМО ДО ХРИСТА!!!

ПОСПІШАЙМО  ДО  ХРИСТА!!!
СТРАСНА  П'ЯТНИЦЯ  СВЯТА
Дзвенить  голосний  дзвін  до  церквиці
відкритий  храм  у  страсну  пятницю  святу
на  престіл  виймають  біленьку  плащаницю
щоб  на  колінах  поклонитись  Ісусу  Христу.

 Іде  юрба  ,  до  Христа  від  старого  до  малого,
в  черзі  вряд,  стоять  віддати  честь  шану  йому...                                                              
 цілують  пять  ран  ,цвяхом  прибиті  руки  ноги-
у  пресвятих,  просять  прощення    за  провину  свою.

Кличе,  Небесний  Отець  до  покаяння  всіх  нас-
де  лежить  божий  син  розп'ятий  на  хрестi.
прийшла  скорботна  година  і  страсті  час,
запалити  свічу  і  цілувати  рани  пресвяті.

Поспішаймо  ,,до  Христа    Спаса  в  провинні!
чотирнадцять  стацій  читай  в  страдну  дорогу
і  мовчки  ,  в  щирій  молитві  запали  свічу  нині
він  вмер,  за  гріхи  світу,  щоб  воскреснути  із  гробу.  

Ісуса  окровавленні  рани  на  полотні  на  плащаниці...
залишилось  божественне  випромінення  сліди,
щоб  християни  із  вірою  ішли  до  божої  криниці
із  чаші  любові,  причаститись  і  спокутувати  гріхи.

Ісус,  вмер  за  тебе  за  мене    за  жорстокий  світ,
спасти  мирян  ,    подарувати  світле  воскресіння...
в  душу  приніс,  промінь  надії  із  тернистих  доріг-  
прийняти,у  мирі  святість  боже  благословіння.  
М.  ЧАЙКІВЧАНКА.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786280
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Матусині квіти

Оспівані  в  піснях  вони  народних,
Квітують  влітку  під  вікном  завжди,
Запах  нагадує  дитинство  босоноге,
Бо  сіяли  їх  наші  матері.

Із  неба  їх  цілує  сонце  ніжно
І  теплий  дощик  рясно  полива,
А  їм  чи  не  найкращії  слова,
Улюбленцям  матусь  всіх...(  Чорнобривцям).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786266
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

laura1

Молодість і старість

Знала  б  молодість  вчасно,  як  швидко  мине,
То  не  втратила  б  жодну  хвилину.
Не  впустила  жорстокість  у  серце  своє,
Цінувала  кохану  людину.  

В  думах  старість  вертає  в  минулі  літа,
Де  ще  молодість  сповнена  сили.
І  якби  все  спочатку  прожити  змогла,
Багатьох  помилок  не  зробила  б.

Знала  б  молодість  вчасно,  що  крім  кольорів
Ще  існують  пастельні  відтінки.
Не  судила  б  завзято  премудрості  спів,  
Золотої  дійшла  серединки.

Мала  б  молодість  мудрість,  а  старість  могла,
Протиріч  не  було  б  поміж  ними.
У  гармонії  вдвох  пролітали  б  літа,
Осягнувши    найвищі  вершини.  

Має  молодість  -  силу,  а  старість  -  знання.
В  поєднанні  вони  є  безцінні.
Хай  сумісні  надбання  у  вирі  життя
Йдуть  укупі  в  міцному  сплетінні.

Знає  молодість  вчасно,  що  старість  дана,
Щоб  премудрості  в  неї  навчиться.
Сива  старість  цінує,  що  йде  не  одна,
Що  їй  молодість  в  друзі  дається.    

Що  вони  нерозлучні,  між  ними  лиш  час,
Що  стирає  життєві  картини.
Залишає  лиш  фото  у  профіль,  анфас,
Тільки  вчинки  і  справи  людини.

Тільки  б  молодість  знала,  а  старість  могла...!


06.  04.  2018                        Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786264
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

Анатолій Волинський

* * * (переклад)

               А.  Пушкин.    

Если  жизнь  тебя  обманет,
Не  печалься,  не  сердись!
В  день  уныния  смирись:
День  веселья,  верь,  настанет.

Сердце  будущем  живёт;
Настоящее    уныло:
Всё  мгновенно,  всё  пройдёт;
Что  пройдёт,  то  будет  мило.  

                 Переклад.

Як  життя  тебе  обмане,
Не  печалься,    не  гнівись!
В  день  тужливості  змирись:
Вір,  день  радості  настане.

Серце  завтрашнім  живе;
Бо  теперішнє    журливе:
Все  раптово,  все  пройде;
Що  пройде,  те  буде  миле.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786246
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

Ольга Калина

З'явились роси

З'явились  вранці  сиві  роси,  
Туманом  вкутані  світанки.
Земля  тепла  у  сонця  просить,  
А  воно  ніжиться  у  хмарках.  

Вже  первоцвіт  на  видноколі  
Милує  втомленеє  око,
Стоять  дерева  зовсім  голі
І  лиш  сосна  зелена  збоку.  

А  вітер  бавиться  з  вербою,  
П'янкі  розносить  аромати,  
Бо  та  квітує  над  водою  -  
Прибралась  весноньку  стрічати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786247
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

Теоретик

Основи поетики. Моновірш

Моновірш  (грец.  μονόστίχοζ  —  одновірші,  від  μόνοζ  —  один  і  στίχοζ  —  рядок,  вірш)  —  вірш  з  одного  рядка,  написаний  легко  впізнаним  віршованим  розміром.  Сприймається  як  вірш  тільки  на  фоні  розвиненої  поетичної  традиції  даного  розміру  або  в  контексті  поетичної  книги.

[b]Ознаки  жанру[/b]

Постійною  ознакою  моновіршу  є  ритм.  «Однострока»  створюється  звуковими,  синтаксичними  або  метричними,  повторами.  

Моновірш  належить  до  таких  форм,  які  мають  назву  «удетерон»  (грец.  «ні  те,  ні  інше»).  
Деякі  віршознавці,  наприклад,  І.  Качуровський  уважають,  що  моновіршем  є  не  лише  окремі  твори,  але  й  такі  форми,  які  завдяки  своїй  ритміко-синтаксичній  та  змістовній  завершеності  набувають  статус  окремого  художнього  цілого  і  можуть  вилучитися  із  контексту  твору  як  самостійні  одиниці.
 
Це  підтверджується  й  тим,  що  безліч  віршованих  висловів  І.  Котляревського,  О.  Грибоєдова  та  й  навіть  народних  байкарів  стали  «крилатими».
І  це  не  кажучи  про  сентенції,  гіоми,  які  за  характером  ладні  слугувати  епіграфом,  ремінісценцією,  пародією,  перифразом  і  навіть  усним  побутуванням  у  народному  середовищі.  
Та  в  цих  випадках  подібні  вислови  набувають  значення  моновірша,  але  змінюють  авторську  настанову.

Проблемним  є  строфічний  характер  моновірша.  Переважна  більшість  дослідників  не  відносить  моновірш  до  строфічних  форм.  Віршознавці  (Т.  Наварро  Томас,  І.  Качуровський)  підкреслюють,  що  моновірш  лише  відіграє  роль  міністрофи  в  прислів'ях,  заголовках,  епіграфах  тощо.

Моновірш  присутній  як  у  фольклорних,  так  і  в  літературних  жанрах.  До  першого  належить  загадка,  прислів'я,  приказка.  До  другого  —  афоризм,  гасло,  слоган,  реклама,  враховуючи  вигуки  вуличних  торговців,  а  також  написи  на  будівлях,  брамах,  візках.  До  форми  О.  Квятковський  залічує  й  народні  «страждання»,  себто  невеликі  пісеньки-приспівки,  що  складаються  з  двох  рядків  переважно  по  8  складів.  До  форми  моновірша  відносять  епітафії  та  епіталами.

[b]Моновірш  як  жанр  у  сучасній  літературі[/b]

В  сучасній  авангардній  поезії  моновірші  зустрічаються  з  такими  жанровими  назвами,  як  «Роман  в  один  рядок».  «Роман  у  народному  дусі»  (В.  Марков).

Гнучкість  змістовної  форми  моновірша  проглядається  і  в  його  стильових  можливостях.  Діапазон  мовленнєвого  забарвлення  коливається  від  високої  патетики  до  постмодерністського  «чорного  гумору».  

Крім  того,  форма  характеризується  здатністю  до  різного  роду  експериментальних  навантажень,  що  зумовлює  зростаючий  інтерес  до  нього,  насамперед,  з  боку  авангардистських  поетів  (В.  Каменський,  Д.  Бурлюк,  В.  Ерль,  Б.  Констриктор).

Джерела:
1)  http://litmisto.org.ua/?p=17154
2)https://uk.wikipedia.org/wiki/Моновірш

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786256
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018

Олена Жежук

В полиновім серці

Розгойданий  пам'яттю    в  тиші  спливає  вечір,
І  кроки  удаль..    щохвилинно,  мов  крик  лелечий.
В  пітьмі  розчинились,  зронились  –  на  дно  камінням,
[i]В  полиновім  серці    не  тоне  журба  осіння.[/i]

А  може,  спалити,  розвіять..  й  пітьма  відступить?
І  біль  пригасити…  та  хто  ж  оцю  пам'ять  купить?
Полинова  північ  заходить,  а  ніч  -  глибинна.
[i]Чи  каятись  варто?    Любов  не  буває  винна…[/i]

З  бездонної  чаші  не  спити  повік    спокути,
І  пісня  прогіркла,    бо  надто  вже  душу    ч  у  т  и…
Солоною  краплею  впала  додолу  квітка,
[i]Любов  огрубіла…  а  я  була  просто  жінка.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786203
дата надходження 05.04.2018
дата закладки 05.04.2018

Надія Башинська

ЯКИМ ПРЕКРАСНИМ Є НАШ СВІТ!

Щоранку  сонце  золоте  
на  землю  день  приносить.
Веселий  ранок  -  беручкий,
скрізь  розсипає  роси.

Назустріч  сонцю  пелюстки
всі  квіти  розкривають.
В  промінні  ніжнім  тім,  яснім,
вже  ластівки  кружляють.

О,  скільки  променів  ясних!
Розсипалось  доволі:
в  діброві,  в  лісі  і  в  гаю...
в  хлібах  густих,  що  в  полі.

Яким  прекрасним  є  наш  світ,
де  кожного  зігріє
промінчик  сонця  золотий...
Бог  всіх  любити  вміє!

Для  Нього  й  ми,  як  промінці,  
ясного  сонця  діти.
Нам  вчитися  любить  життя
і  в  радості  всім  жити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786202
дата надходження 05.04.2018
дата закладки 05.04.2018

Ірина Кохан

Нетутешня

Ну  от.
Я  повернулася  додому
з  журавлями.
А  тут...  Тут  все  як  завжди,  
все,  як  і  колись,
Із  цябер  хлюпають  
тумани  над  полями,
Тривоги,  радощі
і  сум  переплелись.

Гойдає  гойдалку
і  сипле  цвіт  черешня,
Тут  кожна  квітка,
кожен  кущ  абориген.
Я  в  цій  ідилії  невчасна
й  нетутешня,
Як  гість  з  майбутнього,
як  вождь  диких  племен.

Так,  нетутешня,
бо  приходжу  дуже  рідко,
Лише,  коли  з  собою
кличуть  журавлі.
Привітним  скрипом
душу  рве  старенька  фіртка
І  замість  сліз
цв'яхи  кидає  по  траві.

Атлант-горіх  тримає
й  досі  моє  небо,
Оте  прадавнє  й  сиве,
зшите  із  казок.
По  ньому  Геліос
блукає  поміж  стебел
Й  щоночі  трусить
срібні  роси  на  бузок.

Дощата  лавка
густо  зморшками  побита,
На  ній  давно
вселенський  спокій  оселивсь.
Я  нетутешня  тут,
мов  сіра  тінь  ерміта,
Що  сотні-сотні  літ  
не  тим  богам  моливсь.


26.03.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786201
дата надходження 05.04.2018
дата закладки 05.04.2018

OlgaSydoruk

Когда душу вынимали…

Нет  -  не  плакали…  Рыдали
Парафиновые  свечи,
Когда  струны  заиграли
У  гитары  в  летний  вечер…
Когда  душу  вынимали
У  гитары  в  летний  вечер,
Красным  цветом  запылали
Парафиновые  свечи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786196
дата надходження 05.04.2018
дата закладки 05.04.2018

Любов Вишневецька

РідНенька

Ненька  рідна,  серце  миле...
-  Я  приїхала...  Стрічай!
Вже  твоє  волосся  сиве...
-  Ти  моє  життя...  і  рай!

-  Упаду  тобі  на  груди...
Заридаю,  як  дитя...
У  дитинство,  знають  люди,
Вже  немає  вороття.

Час  летить...  Зігнулась  вишня
На  старий  похилий  тин.
-  Не  відновиться...  Ми  грішні...
Думи...  наче  той  полин.

Осені  краса  торішня
Так  торкалася  сердець!..
Зникло  все...  -  Тепер  ось...  вишня...
-  Та  ще  є  час!  Не  кінець!..

Он  дивись,  матусю,  хмари...
Лине  туга  і  печаль...
Зникнуть  швидко  всі  примари...
Вітерець  прогонить  вдаль!

Все  осяде  десь  туманом,
Завершивши  свій  політ...
-  Все  в  нас  добре!  Чуєш,  мамо?!
Ще  обнімемо  цей  світ!..

-  Я  без  тебе...  так  сумую!!!
Хочу  поряд  щоб  жила...
-  Рідну  неню  розцілую...
Й  до  свого  візьму  крила.

Буду  довго  розмовляти...
Чути  шепіт  ранніх  зір...
-  Тими  зорями  сіяти...
з  ніжністю...  -  Повір!

І  поїхали  в  Сузір`я
Рахувати  Зірочки...
-  Скільки  Бог  кому  відміряв?..
То  вже  зайві  балачки.

                                                                                                 5.04.2018  р.

Фото  з  інету.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786161
дата надходження 05.04.2018
дата закладки 05.04.2018

Ганна Верес

Українська душа (1) і (2)

[b]Українська  душа  (1)
[/b]
Україно  моя  ти,  згорьована,
Скільки  раз  ти  була  завойована!
Скільки  раз  твоя  воля  ламалася?
Та  душа,  як  граніт,  все  ж  трималася!

Українська  душа  в  праці  кована,
В  пісні,  танці,  у  звичаях  схована,
Хлібом,  сіллю  і  сонцем  заквітчана,
З  щедрим  серцем  давно  вже  повінчана!

Українська  душа  –  нерозгадана  –
Все  було:  піднімалась  і  падала,
Та  себе  розтоптать  –  не  дозволила,
Бо  жила  з  непокірною  волею.

Українська  душа,  будь  ще  й  сильною,
Молодою,  із  мудрістю  сивою,
Щоб  ніколи  й  ніхто  не  наважився
Твою  честь  розтоптать.  І  не  скаржився

Щоб  народ  наш  ніколи  на  доленьку  –
Повернувся  до  віри,  до  Боженьки,
І  зажив,  як  годиться  народові:
Разом  з  правдою,  і  зі  свободою!
2012.

[b]Українська  душа  (2)[/b]

Болем  геть  переорана
Українська  душа,
Бо  не  ті  короновані  –
Крадуть,  дурять  –  грішать.
Закували  знов  правдоньку
У  тенета-замки,
У  війні  маєм  зрадоньку…
Чи  ж  ми  не  козаки!?

Встаньмо  дружно  і  молодо,
Як  єдина  сім’я,
Між  ковальнею  й  молотом
Здавна  наша  земля.
Досить  слізьми  вмиватися,
Бо  ж  сльоза  –  не  вода,
І  не  личить  нам  гратися,
Як  нависла  біда.

Сипле  зорями  світлими
Знов  весняна  нам  ніч,
З  Кобзаря  заповітами
Станьмо  всі  пліч-о-пліч.
Волю  неньки  рятуючи,
Оголяймо  шаблі,
Україні  муруючи
Найміцніші  щаблі!

Болем  геть  переорана
Українська  душа,
Загадкова,  нескорена,
Вижива  й  без  «гроша»,
Незнайома  із  відчаєм
В  чужих  землях-світах,
Бо  з  землею  повінчана,
Що  для  неї  свята!
29.03.2018.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786160
дата надходження 05.04.2018
дата закладки 05.04.2018

Ганна Верес

Не вітри сердиті віють (Слова для пісні) .

Не  вітри  сердиті  віють,
Все  руйнують  на  путі  –
То  війна…  Й  сини  сивіють,
Хоч  такі  ще  молоді.
І  не  ворон  в  лісі  кряче  –
Доля  плаче  козака:
Кров  із  серденька  гаряча
Кропить  тіло  і  стіка.

Чула  мати  лихо  з  сином
І  за  кілька  сотень  миль,
І  молитвою  просила
Бути  й  ворогів  людьми.
І  Всевишнього  благала,
Щоби  війни  зупинив,
Щоб  не  плакали  кохані  
І  не  падали  сини.

Не  сніги  упали  в  коси  –
То  в  матусі  сивина,
А  із  нею  рання  осінь,
Бо  пройшлась  по  ній  війна.
Не  дощі  зросили  очі,
Донедавна  голубі,  –
То  сльоза,  що  дні  і  ночі
У  чеканні  і  журбі.
28.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785910
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018

Олеся Лісова

Звичайне Добро.

Окраєць  –місяць  .Ніч  зірки  рахує.
Тиша  полонила  все  кругом.
Пора  вже  спати,  та  душа  сумує  
За  самим  звичайнісіньким  Добром.

Цінність  його  мабуть  забули  люди
У  суєті  геть  нанівець  звели.
Отак  завжди:-Що  не  цінуєм  –губим,
Та  навіть  не  помітили  коли.

Раніше  разом  ,  дружно  працювали
Й  сусіди  ближче  родичів  були.
Тепер  же  люди,  наче  інші  стали
Паркани  височенні  возвели  .

Всі  як  чужі.  Ховаємось  від  кого?
Сусід  сусіда  бачить  раз  на  рік.
Чи  ми  життя  хотіли  ось  такого,
Чи  то  лукавий  нас  на  це  наврік?

Де  людяність,  порядність  і  повага,
 Які  тенета    ми  для  них  сплели?
Добро  творити-людства  перевага,
З  цим  почуттям  і    предки  всі  жили.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785908
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018

Віктор Ох

ЯК ВИШИВАНКА – УКРАЇНА (V)

Слова  ̶  Ніна  Третяк  
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9gAnl1yEnrU[/youtube]
--------------------
Як  вишиванку  одягаю  –  
Мамину  ласку  відчуваю.
У  ній,  простій,  –  скарби  безцінні  ,
У  ній  –  молитва  України.
З  любов’ю  мама  вишивала,
До  нитки  нитку  підбирала.
На  щастя,  долю,  на  кохання  
Благословляла  вишивання.

   Приспів:
       Ой,  вишиванка,  вишиванка,
       Найкраща  в  світі  одяганка.
       Синам  і  дочкам–всій  родині  –  
       Як  вишиванка–Україна!

Як  вишиванку  одягаю–  
Коріння  роду  відчуваю.
Свою  глибинність  і  породу,
Незламний  дух  свого  народу.
На  вишиванці  сонце  грає,
Та  вишиття  не  вицвітає,
Як  оберіг,  як  одкровення  ,
Як  мамине  благословення.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785907
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018

Ганна Верес

Душа моя не матиме спокою

Коли  весна  затче  землі  простори
Зелом  первісним,  котиками  лоз,
Уп’ються  сонцем  і  долини,  й  гори,
Чекатимуть  шумливих  перших  гроз.

Й  душа  моя  не  матиме  спокою  –
Розчиниться  у  диханні  весни:
То  чайкою  злетить  понад  рікою,
То  забреде  у  течію  Десни.

І  розіллється  морем  далиною,
Обніме  верби  збуреним  теплом,
Озветься  в  лісі  дивною  луною
І  знов  злетить,  розправивши  крило.
8.09.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785906
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018

Чайківчанка

ЦІНУЙ, ХТО ПОРУЧ ІЗ ТОБОЮ

ЦІНУЙ,  ТИХ  ХТО  ПОРУЧ  ІЗ  ТОБОЮ
Цінуй,тих    хто  поруч  із  тобою...
розуміє,    із  погляду  із  півслова...
розділить  кусок  хліба  із  водою-
залікує  рани  лагідна    розмова.

Цінуй  ,тих  хто  відкриває  двері  тобі...
в  темну  нічку  ,  грозу,у  заметіль  зими...
не  принизить,  недорікне    на  помилки  твої,
а  направить  на  істину  дорогу  в  світи.

Цінуй  ,тих  хто  не  оплював    не  осудив  тебе...
не  злякався,  не  залишив  наодинці  в  сльозі,
не  був  лукавий,  а  підставив  своє  дуже  плече...
крилом  Ангела  охоронив  від  стихії  на  землі.

Цінуй  ,тих  хто  шанує  тебе,  як  людину...
відкриває  очі  бачити  прекрасний  світ,
усміхнеться  ,запросить  тебе  на  гостину-  
віднайде  ,час  і  розділить  із  тобою  обід.

Цінуй  ,тих  хто  поруч  із  тобою...
подасть  руку  тобі  в  радості  в  журбі,
хто  за  тебе  постоїть    кам'яною    горою...
радіє,  успіхам  є  порадником  у  житті.
М  .ЧАЙКІВЧАНКА.
2009  09  8

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785901
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018

Евгений Познанский

ПАСХАЛЬНЫЕ НАКЛЕЙКИ

(Антиреклама  в  стихах)
Опять  для  крашенок  наклейки
На  полках  маркетов  пестрят,
И  даже  в  праздники  лазейки  
Для  дел  своих  находит  ад.

«Не  красьте  яйца  по  старинке»
Любезно  предлагает  он,
«Тут  на  наклейках  есть  картинки,
Есть  репродукции  Икон».

Выходит  мы  со  скорлупою,
Которая  с  яйца  снята,
Бросаем  в  сор  своей  рукою
И  лик  Воскресшего  Христа!

Но  не  подумавши  об  этом,
Рекламный  слушая  призыв,
Берём  с  наклейками  пакеты,
Рецепты  бабушек  забыв.

Подумайте,    приятно  будет,
В  великий  праздник  видеть  вам,
Как  ваше  фото  всюду  люди,
Бросают  в  мусор  тут  и  там?

Чтобы  в  такой  великий  праздник
Не  искупаться    во  грехе.
Яичко  в  луковой  окрасим  
Простой,  привычной  шелухе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785675
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018

Ганна Верес

Весна спустилась над селом

Весна  спустилась  над  селом,
Збудила  життєдайні  соки,
І  все  навколо  зацвіло
Під  синім  куполом  високим.

Ген  плинуть  клини  журавлів
Понад  озерами,  над  плаєм,
Понад  безмежністю  полів.
Їх  клекіт  душу  забавляє.

І  ліс  ураз  ожив,  і  луг,
Їх  сонце  променем  голубить.
Роботи  більшає  селу,
Та  працювати  воно  любить.
7.04.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785638
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018

Любов Вишневецька

Забуду все…

-  Забути  милого  так  треба!..
Бо  почуття  вже  скаженіло...  
Неначе  крук  вчепився  в  ребра
І  по-звірячому  рве  тіло.

-  Забуду  все!..  Хай  скриє  тиша
поранену  нещасну  долю!..
-  Не  будуть  сльози  литись  більше!..
Жахливого  не  буде  болю.

-  Забуду,  як  вогонь  пекельний,
Спокусливий  та  ніжний  погляд!..
Від  нього  сором  був  смертельний...
Та  в  мріях  лише...  -  Був  би  поряд!..

Хай  зникнуть  хвилі  наших  бесід!
Світанки  питиму  байдужі...
Нехай  далеким  буде  Всесвіт!
Летять  Зірки  не  в  наші  душі...

І  не  згадаю  повний  місяць...
Що  сяйвом  огортав  бажання...
Улюблене  забуду  місце...
-  Я  розпрощаюся  з  коханням!

-  Забуду  все...  Затихне  пісня
у  серці...  у  душі...  -  Навіки!
Кінець  спектаклю...  Все.  Завіса.
Сама  собі  знайшла  я  ліки...

Забути  все...  це  як  пірнути
Навічно  в  темряву  без  раю.
Охоплять  голі  нерви  пути...
А  Сонечка  уже...  немає.

Кидаю  вітру...  пил  з  багаття...
Надії...  що  були  пустими.
Залишу  лиш...  стареньке  плаття,
В  якому  збереглись  обійми.

                                                                                                 2.04.2018  р.

Фото  з  інету.


                               Забуду  все...

                                 (перевод)

Забыть  любимого  мне  нужно...
Любовью...  я  уже  болею.
Вцепился  ворон  в  ребра  будто
И  по-звериному  рвет  тело.

-  Забуду  все!..  Упрячу  в  прозе
свою  израненную  долю!..
Не  будут  больше  литься  слезы!
Не  будет  горечи  и  боли.

Забыть  смогу  я,  без  сомнений...
как  обнимал  он  нежным  взглядом...
-  Стеснялась  я  его...  смертельно!
Но  в  мыслях  только...  -  Был  бы  рядом!..  

Исчезнут  волны  разговоров...
Рассветы  будут  безразличны!..
Не  будет  больше  в  небо  взоров,
где  звезды  падали  к  нам  лично.

Моя  любовь...  моя  рутина...
И  с  ней  не  будет  мне  покоя.
-  Расстанусь  точно,  слышишь,  милый?!
Я  с  безответною  любовью...

Забуду  все...  Не  будет  песен
в  сердечке...  и  в  душе...  -  Навечно!
Туман  пусть  мир  укроет...  если
Весна  не  будет  бесконечной.

Забыть  все...  это  как  с  обрыва
Упасть  в  бездонную  пучину!
Не  ждать  судьбы  такОй  счастливой!..
А  Солнышко...  меня  покинет.

Не  буду  к  прошлому  касаться...
Надежды  рухнули  пустые.
Оставлю  лишь...  одно  из  платьев...
Хранит  объятия  доныне.

                                                                                                     3.04.2018  г.

Фото  из  инета.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785634
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Символ величі держави

Він  -  символ  величі  й  могутності  держави,
Його  князі  славетні  поважали
Та  у  боях  й  походах  гартували.
Є  на  папері  й  прапор  прикрашає,
Без  нього  і  держава  не  держава.
Коли  ти  знаєш,  то  скажи  тепер,
Що  то  за  символ.То,  звичайно...(  Герб).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785616
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018

Шон Маклех

Папороть у руках

                                   «Ченці  волохатими  пальцями
                                       Книгу  розкриють  свою  вересневу…»
                                                                                                                           (Пауль  Целан)

Написано  в  мій  день  народження,  коли  мені  виповнилося  103  роки.  Подумав  про  це  число  трьохцифрове  і  жахнувся.  Хоча  чого  б  то…  Хіба  що  припустити,  що  все  було  недаремно…          

Зазираю  нишком:
Що  пише  він  там  –  
Той  старий  у  дзеркалі:
Які  вірші  водить-виводить
Навпаки-навиворіт?
Хотів  би  хильнути  з  ним
Чарочку  задзеркального  віскі,
Але  де  там…
Тільки  кажу  йому  –  
Потойбічному:
«Ти  був  рудим
Наче  весняне  сонце,
Став  білим  –  
Норвезьким  полярним  пугачем,
Навіщо  мене  так  покарано
Чи  то  нагороджено:
Таким  віком  безкраїм
Чи  то  нескінченним?
Певно,  щоб  бачив
Жахіття  й  марноту
Світу  сього  недоладного  
І  журився,
Над  руїнами  слухав  вітер,
Над  пусткою  співав  мовчанням,
Над  прірвою  казав,
Що  всюди  порожньо,
А  не  тільки  в  безодні  темній
Небуття  вічного,  
Над  травою  промовляв  шовколистяно
Зачесував  її  розпатлану,
Згадував,  хто  лежить  під  нею
Чи  то  зіллям  зеленим  –  папороттю
Із  землі  проріс  буттям  новим,
Чи  просто  думав-гадав  чому
Тобі  свідком  бути  судилося  
Мовчазним  свідком  відчаю…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785604
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018

Михайло Гончар

Щоб довіку було нам до сміху

Та  годі!  
                         Весни  в  цьому  році  не  буде,  
Бо  літо  одразу  запалить  жаровню...
Не  бажано  з  ним  цілуватися  в  губи  -
Це  може  зашкодити  трохи  здоров'ю.  

Та  годі!  
                         Не  плачте  -  субтропіки  близько...
В  саду,  уявіть  собі,  зріє  хурма.  
По  два  урожаї  збирай  і  не  кисни.  
Навіщо  та  зашпорна  довга  зима?  
--
А  втім,  без  весни  рік,  неначе  каліка.  
Хай  краще  щороку  буяє  весна!  
І  Першого  квітня,  
                                                             і  нині,  
                                                                                 й  довіку  
Було  нам  до  сміху  
                                                                 й  до  чарки  вина!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785586
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 02.04.2018

палома

У ПАЛЬМОВУ НЕДІЛЮ

Крізь  золоті  ворота  пишні
На  ослику  в  Єрусалим
Ісус  –  Бог-  Слово,  що  Всевишній
Послав  з  небес  на  Землю  всім,
(Від  смерті  врятувати  грішних)

Під  ноги  –  пальмові  гілки,
Осанну  –  Синові  Давида.
За  тиждень  раптом  –  навпаки  –  
Розп’яти…аж  до  втрати  виду  –  
На  хрест  прибити,  все-  таки…

За  тиждень…  Тож  радійте  нині
Вам  ще  пізнати  все  дано  –  
Продати  Правду  із  яскині
Та  кров  спивати,  як  вино…
(Лиш  Бог  Себе  віддав  людині)

Чи  думаємо  над  гріхами?
Чи  втішені,  що  відкупив?..
І  далі  –  кулями  й  словами,
Хоча  Спаситель  заповів
Любов  –  у  душу,  а  не  камінь…
Любов  –    до  Бога  та  між  нами!

Осанна  –    нині  небесами!
                           01  квітня  2018