: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2022
Когда закончится война,
Устав от грохота снарядов,
Давай с тобой в обнимку рядом
Смотреть на город из окна...
Когда закончится война -
На свете лучше нет подарка.
Пойдём семьёй гулять по парку,
Где в речке плещется волна.
Когда закончится война -
Падёт навзничь, истёкши ядом,
Эх, как же мы с тобой засядем
Да набухаемся вина...
Когда закончится война,
Мы обязательно вернёмся,
Из плена выберется солнце,
И наконец, придёт весна.
Когда закончится война...
Никто не знает эту дату,
Но прекратится же когда-то,
Ведь не бессмертная она.
Когда закончится война,
Планете небо улыбнётся,
И мир как будто бы очнётся
От летаргического сна.
Когда закончится война,
Уже не будет так, как раньше,
Мы на эпоху станем старше
Как победившая страна.
Когда закончится война,
На мир мы взглянем по-другому,
Чтоб никогда, "ніколи знову" -
Так высока его цена.
Когда закончится война...
А нам дожить бы, нам дождаться,
Чтоб мирной жизнью наслаждаться
И сок испить её до дна.
Когда закончится война?
Не знает гугл в интернете,
И лишь солдат один ответил:
Когда уйдёт корабль на!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942074
дата надходження 10.03.2022
дата закладки 17.03.2022
По стопам Амелина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916397
[b]На Чёрной речке[/b]
[i]Автор: Свой[/i]
Я вижу предзнаменование
в том, что в районе есть река,
с до боли, памятным названием,
идущим к нам издалека.
Нет красоты в названии этом,
да и в течении самом -
ни ласки, ни любви, ни света
я не фиксирую умом.
Умом... А сердце не спокойно.
И память... И душа вопит!
Давно, нелепо, непристойно
великий был поэт убит.
---
И я стоял над Чёрной речкой,
и слёз глаза были полны,
и в чёрных водах белой свечкой
засеребрился свет луны.
Стоял, и думал над рекою,
что каждый, если совесть есть,
погибнуть смертию такою
считал бы больше, чем за честь.
Так полно ж, милые потомки,
терзать себя мученьем вновь,
что юродивые подонки
не в вас стреляли за любовь.
Как нет без пня гнилого лесу,
как поля нет без сорняка,
у всех поэтов по Дантесу
есть и сейчас наверняка...
---
Я видел предзнаменование
на Чёрной речке, и в тиши
сам Пушкин тихо, на прощанье
шептал: "Пиши, поэт, пиши..."
[b]Невольник чести[/b]
[b]/пародия/[/b]
Прочёл недавно я в газетах
О подлых происках ЕС –
Что к маломальскому поэту
Приставлен собственный Дантес!
Хотел рукой махнуть беспечно, –
Ведь я не признанный пока,
Но мой район близ Чёрной речки –
Заманчиво для маньяка!
Всё ж памятник нерукотворный
Пытаюсь строить до небес.
Вдруг чую смрад одеколонный –
Шпионит «сукин сын» Дантес!
Душа вопит: «Всё может статься!»
Умом буравлю толщу лет…
У бездуховных чужестранцев
В руках не дрогнет пистолет!
Хожу с иконкой и со свечкой,
Кричу: «Месье, идите в лес!»
Как пень гнилой, над Чёрной речкой
Мой чёрный человек – Дантес!
Но в тренированной отваге
Рука вновь тянется к перу,
Перо, как водится, к бумаге…
«Нет, фраер! Весь я не умру!»
…Вздремнул под утро, но спросонок
Я слышал краешком души –
Шептал юродивый подонок:
«Коль совесть есть, то не пиши!..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916436
дата надходження 10.06.2021
дата закладки 26.06.2021
Кошки уходят тихо — в туман и морось.
Лапы легки — не выдно в траве следов.
Небо ночное сыплет на землю морок,
Вечностей девять стряхивает с усов.
Псы мокрым носом тычутся на прощанье,
Уши прижав: хозяйка ты уж прости.
Машут хвостом и в пасти уносят тайну
Сахарной костью, будто звезду в горсти.
И ты не веришь в души, судьбу и бога,
В перерожденья, в радужный чёртов мост,
Только смеются мойры и вьют дороги.
Вьют, будто гнёзда средь опустевших звезд.
Мойры смеются; ты заречёшься снова,
Ты отречёшься, ты не заметишь как
Среди галактик вспыхнет вдали сверхновой
То ли твой фатум, то ли твой добрый знак.
Вспыхнет сверхновой, яркой насмешкой свыше...
Спутав тропинки, скрипнет земная ось.
Лунная кошка спит на покатой крыше.
Звёздная стая ловит луну за хвост...
И можешь верить — клятвы хоть что-то значат,
Миски запрятать, выбросить поводок...
Драную кошку ты подберёшь на даче.
Под ноги просто бросится твой щенок.
_________________________________________
[i]Як завжди, російською про наболіле. Присвячується багато-кому. Не буду перераховувати, просто... Спасибі, що були.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914147
дата надходження 18.05.2021
дата закладки 18.05.2021
Как будто вырывает кто страницы
безжалостной костлявою рукой,
а время в жерновах стирает лица,
нашедшие в астрале свой покой.
И каждый раз, раздавлен и растерян,
беспомощный, как предвесенний снег,
встречаешь ты ужасную потерю,
что множатся как будто на войне.
И что ни год, то новые потери...
Повадились... И не одна - четой...
А ты стоишь, все больше сиротея
и ближе перед пагубной чертой...
Мы на Земле все временно, по сути,
и я шепчу, бессилие кляня:
родимые, прошу, не обессудьте,
что вы ушли, оставив здесь меня.
А мне тянуть ещё свой крест до срока,
когда окончится нелёгкий путь земной,
чтоб мир не показался одиноким
для тех, кто нынче рядышком со мной.
Мы на Земле, как- будто на постое,
придет черёд закатится звезда...
И вот тогда за этою чертою
мы встретимся...И точно навсегда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861209
дата надходження 13.01.2020
дата закладки 03.04.2020
Заплетаешь в тугие косы россыпь слов.
Рассыпаешь в тумане листья старых снов.
И в холодных водах Исены, где лососи в потоках пенных, ты смываешь в воде священной грязь и кровь.
Эй, друидка забытых сказок и легенд,
Сколько видела ты несчастий и измен?
Сколько ветры тебе шептали: у людей всё сердца из стали, что пророчества нагло врали?..
[i]Ты не верь.[/i]
Расплетаешь — и вьются птицы связкой лент.
Сколько верила ты, девчонка, сколько лет?
Сколько лет ты ждала, но знала: злую шутку судьба сыграла... И безумием вера стала в тропках вен.
Расплетаешь на пряди косы — колдовство.
Лес и кости, дождём обмыты, — всё родство.
Лес и небо — вот всё, что было, кровь с вином — на губах застыла, ну а память годами смыло. Всё прошло.
***
Только лёд на Бейнн Глойн смеётся, ничего уже не вернётся — от восхода до смерти солнца.
[i]Вот и всё.[/i]
___________________________________________________________
[i]Лен з «Дітей короля Ейлпа».
Цикл написаний за мотивами «Сломанных сказок» Катріни Кейнс — https://archiveofourown.org/series/170261[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797038
дата надходження 25.06.2018
дата закладки 18.07.2018
Метёт последний день зимы…
Неистово, неукротимо.
И ни одной снежинки мимо –
Все лягут в белые холмы.
Метёт последний день зимы,
Ссыпая снежные барханы
На незалеченные раны
И неокрепшие умы.
И заставляет падать ниц
Дома, деревья и заборы,
Порабощая без разбора
Людей, зверей и мелких птиц.
Всё дерзновенней, всё наглей,
В самовлюблённости азарта.
И дела нет ему до марта
И прихоти календарей.
Последний день зимы метёт,
Внимая строкам Пастернака.
И вот – из тягостного мрака
Мир убелённый восстаёт.
И всё пускается в полёт.
И мы – две крошечные тени
Парим в ликующем смятеньи –
Последний день зимы метёт…
[i]Март 2018[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780007
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018
[b]Ненавижу[/b]
Я ненавижу весь твой взор
И речь твоя противней яда
Любви не нужно,нужен лишь простор
Без твоего мерзеннейшого чада
Я ненавижу весь твой взгляд
Характер,имя и твои прикосновенья
Ведь для меня здесь каждое мгновение с тобой,как яд
И мне противны все твои нравоученья
Я ненавижу весь твой вид
Блевать мне хочется от всей тупой ванили
Но пропуская всё на самобыт
Я остаюсь очередной мишенью в тире
адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777119
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 15.02.2018
автор: Гликерия Касторских
[b]отвратительно-отравительное[/b]
[b][i]/пародия/[/i][/b]
Я ненавижу мужиков как вид!
Особо бесят имена и взгляды,
Их безалаберно-счастливый само-быт...
Задумчиво гляжу на склянку с ядом.
Добычей лёгкой попаду под кров,
Прикинувшись очередной мишенью -
А вот и твой мерзеннейший простор:
Пельмени, чипсы, пицца с вермишелью,
И задиванный само-свал носков,
Чад сигарет, бутылки из-под пива,
И ты – такой свободный от оков –
По нервам бьёшь зарядом позитива!
Представить тошно: мы всегда вдвоём,
Все эти «тили-тесто», «жили-были»…
Я испеку тебе печенье с миндалём.
Ты не поймёшь из-за тупой ванили…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779308
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Ловити губами сніжинки, зі смаком неба і солі (такої звично земної в руках у старої двірнички),
Любити забуті мелодії й дерева засніжено-голі, бурчати на прикру кригу і порвані рукавички.
Сміятися безтурботно, розсипавши, мов зірниці, вогні гірлянд новорічних і білих ночей зимових.
Боятись холодних поглядів душ безпощадно ницих, вгортатися в теплі коци і шарфики кольорові.
Любити всім серцем зиму — таку от примхливу пані, не гнатися за морями, не йти з теплом за екватор,
Ліпити зі снігу сонце… Замерзлі і трішки п’яні, від щастя, глінтвейну й кави — кому, як не нам то знати?
Ліпити зі снігу сонце. Робити з подиху птаха, цілунком, морозом, вітром летітиме він над світом…
А потім клубком згорнувшись, вдихати твій теплий запах, і, мов кошеня маленьке, ховати під серцем літо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768087
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 27.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2017
Там, внизу, коридоры и много дверей стальных,
А за ними десятки хранящих хлам кладовых...
Там билет в Дисней Ленд, там висят на крючке коньки,
Первый взрослый бюстгалтер
И первые каблуки.
Там в тетрадочке в клетку мой первый хорей и ямб,
Первый вскрик, первый выдох от первых житейских ям...
Все "любови навек", не прожившие двух недель,
И сосуд, что хранит их прекрасный и терпкий хмель...
Подсознание бережно прячет от них ключи,
Доставая раз в год или два, когда дом молчит...
Но одна в коридоре еще не закрыта дверь.
Там висит календарь, на котором всегда апрель.
И зависший компьютер пестрит галереей лиц,
Он гоняет по кругу сводящий с ума плейлист...
И пока не захлопнута дверь, не повешен ключ,
Сквозь полы проползает бессонницы черный плющ,
Словно ртуть, отравляя пространство белёных стен,
Оставляя разводы на новом моем холсте...
Как петля временная, паденье по кругу вниз...
И никак не могу я рвануть тот проклятый лист!
И никак...
Слышу шелест - бумагу скребет сквозняк,
Ключ в отверстие вставлен, его повернуть - пустяк...
Не могу...
Ляжет ключ на кольцо,
И вернется рай,
Лишь тогда, когда в комнате этой наступит
Май.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720564
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 12.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2017
[b]Диана [/b]
[i]автор: Дмитрий Дробин [/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749560
Бутыль Хорватского вина
И маленький кусочек сыра.
В них приглашение мне “на”…
То, что не договорила.
Коммуникации в обрез.
Без слов читаются все чувства
На языке наших сердец
Там, где вчера лишь было пусто.
Охотницей прижат к дивану
С утра еще ничей “олень”.
Зря волновалась моя мама,
Что сторожила нас весь день.
Холсты на стенах в светлых красках.
Твои ресницы – мотыльки.
Любить женатого опасно,
А не любить их не с руки.
Адреналин сгущает вечер
И слышен даже сердца пульс,
И потому тебе беспечно
Я, как Диане, отдаюсь.
[b]Драма на охоте[/b] (в 3-х частях)
[i](по одноимённой повести А.П.Чехова*)[/i]
Часть I
Был лес. Осенний хмурый день…
В засаде мы сидели с мамой.
Глядим – ничейный прёт олень.
Идёт добыча в руки прямо!
Мы за ружьё. - А ну-ка, стоп!
А он в глаза глядит устало,
И так ресницами хлоп-хлоп,
Что с мамой нам неловко стало.
С коммуникацией беда.
Но и без слов мы понимали –
Женат, детишек мал-мала.
И всех кормить, и все достали.
– Свои ресницы-мотыльки
Захлопни, сделай одолженье!
Нам разбираться не с руки
В твоём семейном положеньи.
Да, жизнь оленья не легка…
Так мы уймём твои заботы,
И с мамой в кои-то века
С добычею придём с охоты!
Но гложет смутная вина...
И мы достали то, что было –
Бутыль хорватского вина,
Голландского кусочек сыра.
Ему налили и себе.
За встречу! …Ну и на прощанье…
Рога повесить на стене
Оленю дали обещанье.
Часть II
А дальше было как в кино –
Бедлам. Но мы не виноваты...
Видать, хорошее вино
Нам экспортируют хорваты.
С оленем задружились мы -
Играли между сосен в прятки,
Маскировались под грибы,
И зайцам щекотали пятки.
Наш ласковый и нежный зверь
Трубил нам вальс известный Доги.
И было счастье! – Верь не верь.
Но зайцы уносили ноги.
Повеселел осенний день,
И распогодилось как будто.
И нашим с мамой был олень,
А не ничейным и приблудным.
Его мы целовали в лоб,
И называли «милый ослик»…
…Зачем-то вырыли окоп,
С ружьём игрались долго…
После
Был выстрел. Эхо. Тишина.
Глаза мне пелена засти́ла.
И помню, что спросила «на…?»
А дальше – не договорила…
Часть III
Но ты, читатель, не грусти.
От слёз обычно проку мало.
Пульс слышен, я еще «в сети»,
Раз я всё это написала.
-------------------
[i]* - А кто не читал Чехова, то может хотя бы смотрел
экранизацию этой повести - фильм "Мой ласковый и нежный зверь",
в котором и звучит тот самый вальс композитора Евгения Доги. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749769
дата надходження 08.09.2017
дата закладки 11.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2017
Как просто во мне уживаются два амплуа –
Я шут, я гороховый шут,
Я смеюсь наудачу.
И тут же я плачу,
И тут же я плачу, иначе
Моя бы история правдой, увы, не была.
Давай посмеёмся,
Давай посмеёмся, дружок!
Давай оторвёмся на полную,
И полихачим.
А после поплачем,
А после поплачем, иначе
Уж очень смешон будет
Самый последний рывок.
А в жизни, а в жизни
С лихвой окупается всё.
И слёзы окупятся смехом,
А шутки – слезами.
И как разобраться
Где горе, где счастье моё,
Когда всё связалось
Тугими, тугими узлами.
Давай посмеёмся,
Давай посмеёмся, дружок!
Давай оторвёмся на полную,
И полихачим.
А после поплачем,
А после поплачем, иначе
Уж очень смешон будет
Самый последний рывок.
Однажды для каждой гитары
Приходит свой час –
И рвётся струна,
Осыпается лак,
Рассыхается дека.
Но струн и гитар
В мире неисчерпаем запас,
Как смеха и слёз
У рождённого жить человека.
Давай посмеёмся,
Давай посмеёмся, дружок!
Давай оторвёмся на полную,
И полихачим.
А после поплачем,
А после поплачем, иначе
Уж очень смешон будет
Самый последний рывок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741793
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
Я знаю - я из тех, кто виноват,
Кто голову в песок стыдливо прячет,
Кто тоже хочет мир переиначить,
Но – шаг вперёд и два шага назад.
О, наше братство маленьких людей,
Задумчиво взирающих на небо,
Не требующих ни вина, ни хлеба,
Ни зрелищ, ни особенных затей!
Да, я из тех, кто тонким лыком шит.
Подстрочником.
И между строк читает.
И иногда в упор не замечает
Того, что на поверхности лежит.
Да, я из тех, кому не суждено
В историю без удержу ворваться,
И на скрижалях века расписаться
Ни кровью, ни словами не дано.
Кто окриком застигнутый давно:
– Посторонитесь, ваша хата с краю!
Кто знает?
Может город мой такой –
Цветуще-одурманенно-родной,
С его асфальтом, пылью и травой –
И мирный и живой лишь потому,
Что я в нём незамеченно живу,
И мысленно его оберегаю.
Июль 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740510
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 05.07.2017
Накриває столицю аж з вінцями
Біль тупий від гламурного джебу.
Справжні Істини родять провінції –
Там простіше все – з Богом, і з небом.
А столиця нахабно висмоктує
Всеньку справжність – достоту, до кістки.
Залишаються тіні зі шмотками,
Тільки шлунки й роти... вже без мізків.
Тут простіше – говориш зі зливами,
А бува з віддзеркаленням власним.
Тут ще можна побути щасливими,
Якщо навіть те щастя не красти...
Десь тут спокій ховається в затінку,
Тут десь двері, сусідні із раєм...
Тут земля, як покинута матінка,
Всіх дітей із доріг виглядає...
Тут дитинство з худими колінцями
Завше мріє про дальні дороги…
Бог навідує часом провінції -
Тут ще можна торкнутись до Нього.
01.07.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253321
дата надходження 12.04.2011
дата закладки 22.06.2017
Вже досить терпіти, потупивши очі,
Чи гідність людська не вартує ні йоти?!
Нас мусять почути, хто чути не хоче –
Ми тут, і ми є – монолітна спільнота!
Ми є, ми ідемо, повіривши вкотре
У себе, в народ наш, і духом єдині,
Нарешті готові за СВОЄ боротись –
У дружній, у справжній вкраїнській родині.
Це – волі лавина, її не спинити.
Ми – теплі обійми цього Океану:
Дівчата приносять міліції квіти –
Й сльоза під забралом руйнує оману.
І хоч посіпаки гнітючої сили
Відтиснуть на кроки із місць оборони,
Ми згоди на єдність свою не просили,
Наш захист стоїть, нам відлунюють дзвони!
А ви – на «престолах» – з нудьги чи зі страху
Лялькові паради лаштуєте знову?
Облиште – народ, мов окрилена птаха,
В якої є мужність, і мудрість, і слово.
Отак Україна розправила крила,
І що там той беркут, як віри – по вінця,
Що ми – краплі в морі, що разом ми – сила,
Ми є! Ми пишаємось, ми – українці!
Ми маємо Голос – почуйте усюди.
Ми просто страшенно втомились мовчати!
Тут – щирі, розумні, розважливі люди,
Готові країну нову будувати.
Залежить від нас – куди завтра потрапим,
В долонях замерзлих плекаючи Мрію.
Маленьке дівча заховалось під прапор –
І жовто-блакить, вочевидь, його гріє…
(С), 12.12.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465634
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 21.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2017
Дорогі колеги! Обіцяв нашому ідейному і творчому керівнику-натхненнику-видавцю Олександру Андрійовичу Печорі написати музику на цей вірш у такому варіанті, тому що ми хотіли його правити по розміру, стилю і т.д. для друку в збірнику. Я попросив залишити так для написання пісні. Нелегко йшло, Хотів встигнути до зустрічі у Луцьку. До кінця не встиг доробити, Тому виставляю макет. Прошу оцінити, підказати, критикувати в разі потреби. Буду вдячний.
Коли я чую слово «Україна» ,
в моєму серці гордість розквіта!
Воно для мене значить – Батьківщина,
ліси і ріки, пісня солов’їна,
моря і гори, і пшениця золота! -2 рази.
Коли я промовляю «Україна»,
в моєму серці радість і любов!
Тут рідний дім мій і моя родина,
кохання, діти, внуки, цвіт калини…
І лине щастя з мого серця знов і знов! -2 рази.
В піснях лунає слово "Україна",
та серце болем залива воно...
Її шматують... Та вона - єдина,
велика, вільна, горда, неділима!
Так буде завжди! Вірю! Що б там не було!!! 2 рази.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678098
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 30.05.2017
Сповиті сірістю вітрини,
Бульками мильними доктрини
І чорний дим… гірка сльоза…
Зростає молода лоза –
Хтось тицьнув в землю, біля тину…
Мовчать уста. Незгойні рани.
Нові, щоб збагатитись, плани.
За гроші – ранок із росою,
Земля з пшеничною косою
І темряви фальшиві клани.
Синь задихається від чаду,
Від кого ще чекати раду?..
І топче пагін чобіт грубий –
Життя святе йому нелюбе –
У вічній боротьбі за владу.
Росте, приречене на зраду…
22 травня 2017
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735442
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2017
Этот май бесконечный -
Как страж на пороге у лета.
Распылённый дотла
На осколки цветного стекла.
Эта странная помесь -
Слияние мрака и света.
Эта долгая повесть
О поисках в жизни тепла.
И дубовая роща
Еще до конца не одета.
И сползают лучи по стволам,
Как чулки по ноге.
Наша песенка спета.
Нас, кажется, предало лето,
И смеётся, и дразнится
В близком как сон далеке.
Я по зелени этой брожу –
Ну куда уж влюблённей?
И куда ж зеленее еще
Этим травам буять?
Одуванчиков стая слетела
С открытых ладоней.
Не догнать.
Не начать.
Не закончить.
И не избежать…
Май 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734976
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 26.05.2017
А у Бога в приемной есть старый дубовый стол,
Освещает торшер желтоватой подсветкой холл,
И пылает камин, словно высеченный алтарь...
Принимает устало молитвы там секретарь...
Бог живет на Багамах, читает раз в день свой мейл,
Выбирает, кого наградить добротой своей,
А потом уплывает на спинах у аффалин
Созерцать все красоты придуманных им глубин...
...А сегодня три тысячи писем, горит экран,
Секретарь допивает настойку, шестой стакан.
На три тысячи первом его побеждает сон...
Там, где Лиз просит дать ей догнать голубой вагон:
"Помоги же, Господь, мне лишь двадцать, в окне весна...
Моему малышу только два, я ему нужна..."
А назавтра уже кипа новых...
Торшер горит...
И вчерашние письма съедает опять "Delete"...
"Дай мне силы..терпенья...любовника...миллион...
Дай свершится закону... и дай обойти закон..."
На n-тысячном в Божьей приемной ложится сеть...
Там, где Лиз умоляет опять ей продать билет:
"Помоги мне, Господь, ну за что мне вся эта жесть?..
Доктора говорят, шансов мало, но все же есть..."
Послезавтра в корзине письмо: "Помоги, спаси..
Я стою у двери, у меня уже нету сил..."
...А неделю спустя так же будет гореть торшер,
И седой секретарь - из графина плескать в фужер,
И метаться огонь, и плестись паутина лет...
Снова тысячи, тысячи писем...
От Лиз больше нет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733802
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2017
Пират-король, бегущий от себя –
Топить печаль надежнее в морях.
Но у души любой есть якоря
И трюмы тайн.
Что сердцу шторм, когда и в нем не штиль,
Когда судьба почти ломает киль,
И твой корабль – игрушкою в бутыль
Да в океан…
Чернеет Роджер, бьется на ветру,
А гребни волн прозрачны поутру,
Но что-то здесь тебе не по нутру,
И курс не прост
Или не тот. Загадочен маршрут,
И мертвецы глубины стерегут.
Еще чуть-чуть – проснется древний спрут…
Идем норд-ост.
Обломки мачт у ненасытных скал…
Мой капитан, я знаю, ты устал
Быть, как утес, что разбивает вал,
Один, другой…
Но только сердце – вовсе не гранит,
И на рассвете будет порт открыт,
А то одно, что память усмирит –
Достойный бой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679905
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 16.03.2017
Долоня ліва,
Частина тильна -
Гойдаю Всесвіт на волосках.
Карпатська повінь, любов всесильна,
Купальська квітка
в моїх руках…
А заблукаєш,
Пташина рання
Покаже стежку поміж ліщин-
Місця ведмежі, і заклинання,
Солодкуваті,
мов пертусин…
Заплющиш очі,
Води багато…
Цілющий корінь – прадавній гріх.
Танцюють мавки в зимове свято,
Шукай найкращу…
цілуй усіх!
Найглибший келих
Вином наповнюй,
Зіграй на картах, впізнай в ріці
Оту, що вийде з тобою в повню –
Коса у трави…
рука в руці…
Нема спасіння!
Не видно броду.
Перехилився небесний глек.
Це ворожіння на талих водах.
Соната третя
гірських смерек…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709222
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Медленно падает снег,
Как в Новогоднюю ночь.
Жизни прерывистый бег
Нужно опять превозмочь.
След на снегу, как тоска,
В прошлое цепью шагов.
Бьются о душу века
Звоном бездушных оков.
Иней украсил виски.
Вьются химеры надежд.
Норм и морали тиски.
Взгляды, насмешки невежд.
Сердце тоскует в груди.
Хочет любить, как всегда.
Жизнь заставляет идти
К новой черте в никуда.
Медленно падает снег.
Скоро последняя ночь.
Год, как слеза из под век,
Капнет из жизни и… прочь.
След засыпается мой.
Что унесёт он в века.
Белый холодный покой.
Лёгким ознобом тоска.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708494
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Я не стану вас звать…
(здесь никто не бывает лишним)
Вы избрали свой храм. Вы испили свои имена.
Вы успели остыть… предпочту оставаться вишней,
Дикой вишней в цвету,
уплывающей вдоль окна.
Мне бы только понять,
Что желаю и чем владею,
Из глубин леденящих врываясь в безумный зной.
И, теряя рассудок, легко погубить сумею
Тех несчастных счастливцев,
что двинутся вслед за мной.
Не спешите судить,
Средь живущих, среди распятых,
Звездной пылью миров прикасаясь к моим глазам
(что ушли на крестах - так ли много средь них виноватых?!)
Мне бы только узнать
среди пустоши свой караван…
Мне бы только принять,
Облекаясь холодной тиной,
Этот солнечный взрыв – лучезарный небесный свет!
И ладонь удержать на спасительном пульсе мира,
Чтобы вас обрести
в бесконечном пространстве планет…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705415
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Блукає осінь Ірпенем
В пожухлих травах,
Тумани змішує з дощем,
Немов приправи.
Розводить тишу перестук
Коліс і колій,
А ще грози далекий звук
І вітер в полі.
Блукає осінь Ірпенем
В опалім листі,
В терпких жаринах хризантем,
В роси намисті.
Ховає душі ліхтарів
У морок ночі,
І силуети у вікні —
Як поторочі.
В калюжі хмари і зірки
Спивають вічність,
Сідає мжичка на гілки —
То нелогічність?
Листок багряний, як тотем,
Упав на коси...
Блукає осінь Ірпенем,
Самотня осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693999
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016
І розкинуться луки — бeзкраїм гомоном — чeбрeцeвим вином до дна,
І простeлить дорогу чорничним килимом сонцeм п'яна мeдвяна зeмля
До країв — до нeбeс, — що за краєм виткані хмар і рос дорогим сукном
Синьо-пeрловим.
Бачиш, цвіте лелітками* пряний шепіт гірських розмов?
І залюбиться сонцe в забуті пагорби, у загублeні свічі смeрeк.
Янтарeм краплe віск, застигає ранами і проміння пташиний лeт…
Знов закурять баби** сизу люльку вeчора і запалять суху траву
Дим-туманом.
Вітри принeсуть на плeчі нам подих сутіні та вогню.
Ну а ніч задзвeнить бубонцями-зорями, заскрипить-загуркочe Віз,
Із ярів духів снів батогами холоду пожeнe до людeй та кіз.
І в домівках століттями пахнe дeрeвом, звіробоєм та молоком:
Час у пазусі…
Тільки майнe мeтeликом морок згорблeний за вікном.
Ну а вранці сонцe туман розхлюпає у смарагдову миску гір —
Чeрeз край білий плай —
Лиш дзвіниці кручами та нeвидимий хор птахів.
І слова застигають святими знаками на губах вітрів і заграв…
Ті слова що бeз слів.
Ти ж бо знаєш— знаєш бо? — як молитись у Храмі Трав?
Лелітка*(діал.) — тут квітка, також блискуче кружальце для прикрас, нашивалося зокрема і на священичу одіж.
Баби курять**(діал.) — туман, що піднімається з гір (бабами в Карпатах називають гори).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692315
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 05.10.2016
Що тобі до мене, сивий волхве,
Що вітрами дивишся з-під брів
І шепочеш листям пересохлим
Щось на грані осені і снів?
Що у мареннях твоїх зірчастих?
Чорні хмари в мене над чолом?
Блискавиці — вісниці нещастя?
Напівтіні предків за столом?
Не кажи нічого, чуєш, волхве?!
Краще плід солодкий незнання.
Вже давно передчуття замовкло,
Я бреду наосліп, навмання...
Чом вдивляєшся так пильно в очі?
Там безодня чи небесний рай?
Ні, не ворожи мені, не хочу!
Звергнутих богів не закликай!
Що тобі до мене, сивий волхве?
Що побачив у душі моїй?..
Чи слова, чи листя пересохле
Навздогін кидає вітровій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690813
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 28.09.2016
Леди гламурные роем
Светски летят на Майами,
́Еду к открытому морю –
Просто, за якорями.
Без чемодана платьев,
С бременем тяжких грузов:
Выбросить что, подлатать ли…
Надо – связать себя в узел!
Там, на кромке прибоя,
С волнами пошептаться,
Выплакать всё былое, –
Так, вроде, легче расстаться…
Мысли бродят обрывом:
[i]Скоро наступит осень…[/i]
Ветер тёплым порывом
В детства приют уносит –
К памяти солнечных дней:
Девочка-неботрога*
Ищет средь серых камней
Счастье – куриного бога…
Тает мыс бодрой надежды…
Вдруг захлестнула жалость…
На фонаре прибрежном
Чайка расхохоталась…
-------------------
* неботрога (с) - Виктор Пелевин "Смотритель"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687963
дата надходження 06.09.2016
дата закладки 06.09.2016
Що, якби ти не згоріла тоді?
Колами бігає час по воді,
Сонце засвічує площу.
Хто має право на цьому суді
Винести вирок? В бездумній ході
Світ поспішає на прощу.
Вдосвіта срібним знаменом була,
Сотні думок з кольорового скла
Ти об'єднала в ідею.
Люди невдячні, зрадливі птахи,
Марять спокутати власні гріхи
Смертю, але не своєю.
Можеш складати десятки молитв,
Силою духу переграних битв,
Тільки кому що до того?
Кажуть, що віра твоя – маячня.
Знай же, зречешся – і чорна стерня
Завжди колотиме ноги.
Байдуже. Мить – і палкий епілог.
Скільки згадають твоїх перемог
Злі, одурманені лиця?
Сірим мотуззям обплетений стан.
Світові в очі дивись – чим він став? –
Іскра в огні інквізицій.
Справжню ідею ніщо не бере,
Хай наростає нав’язливий рев,
Жар обступає стіною.
Вогнище згасло, а ти ще жива.
Дивно... Руан не знаходить слова,
Щоб говорити з тобою.
Більше ніхто не пов’яже руки,
Тільки, чи змінять майбутні роки
Сутність людської отари?
Діло нехитре – меч взяти і стяг,
Важче – у сірих, однакових днях
Стійко тримати удари.
Кожен твій порух – для натовпу знак.
Хай що там кажуть, життя не війна –
Тихе тремтіння лампади.
Серцю ж потрібен шалений сумбур,
Бій із десятком смертельних фігур,
Дикі, рясні зорепади.
Істина вічна й напрочуд проста:
Стане руїною твій п’єдестал,
Ймення – із вічності стертим.
Курява, полум'я, галас і дим.
Кожен герой, аби стати святим,
Мусить яскраво померти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659701
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 01.09.2016
І… цілуватимеш губи
До смутку на китицях…
До божевільних вітрів, до снігів… а вона,
Та, що минулась… буде тобі снитися… снитися!
І, в результаті,
ти просто пошлеш її на
Дикі простори,
Вінтажно на пил розкришені,
Тихі озера з юнацьких відвертих мрій,
Луки альпійські, де котяться сни притишені,
І, наостанок,
злітають з магічних вій…
Де ореолом сяйва
Сліди поглинуті,
Там, де найвища, восьма твоя струна
Сил набиратиме… на береги покинуті
Так необачно…
так безнадійно… на…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685785
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Я казав тобі, жінко, – не плач. Жінко, не плач і не спи.
Надто багато тепла в цих жахіттях нічних:
мости,
листи,
Басти-
лії наших з тобою невтішних фраз.
Не спи, жінко, не спи. Забагато болю на раз.
Сум – то глибока вода,
глибока холодна вода,
течія тягне углиб, вирви тягнуть до дна.
Не заплющуй же, жінко, очей своїх збляклий агат;
хто тебе витягне – точно не я, мене навіть поруч нема.
І поки я там, а ти – тут,
шукаю до тебе маршрут,
стелиш постіль на двох,
ховаєш в сувої тривог
кожну зі збіглих секунд.
Поки ти там, а я – тут.
Як два вірні Божі пси,
яким не дали голоси,
шалені, але німі кожен в своїй журбі.
Впади собі в анабіоз,
спини довкруг себе час,
щоб жоден серйозний психоз
не міг доторкнутись нас.
Бережи себе від води,
не плач, не дихай, не спи,
тільки дивись і чекай –
хай безнадійно, хай,
позначки координат –
серця твого бинти.
Не зволожуй сльозами мап.
Я прийду вночі.
Не спи.
між місяцями на сонній артерії міста.
1.7.2016р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677117
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.08.2016
(коллаборационистам и провокаторам,
стонущим и каркающим, сеющим вражду и раздоры)
Я Украины гражданин. Не олигарх.
Трудом и потом каждый «кусень» хлеба
Я заработал. Знайте: манны с неба
Ни разу не послал мне Машиах*.
Я не хохол. И слезы лить не стану
О том, «що все так тяжко, все погано»,
Все дорого, что «уряд» плох и власть –
Стерплю я все. Мне лишь бы не упасть
В борьбе за долю Украины-мамы,
А значит, за судьбу своих детей,
Мне главное – чтобы издох злодей
В Кремле сидящий! Мне противны «драмы»,
Которые вы здесь
Вдруг кинулись писать!
– И мне, и детям, и друзьям, соседям
Бог ниспослал одни и те же беды:
Безденежье, войну, увечья...
Бесов рать
На части «РІДНУ рве МОЮ ВКРАЇНУ!»,
И я готов в бою сейчас «загинуть»,
Сражаться с бесами, терпеть, «ось тільки б скинуть»
В кромешный ад «братів», что бьют нам в спину!
– Я буду спати на бруківці чи під плотом,
Я буду камінь гризти, лід – і не заплачу,
Не дам Кремлю радіти привід, а дам здачу:
«Здобудь все боротьбою, кров’ю, потом!»
Не буду сліз я лить та шмарклі мазать.
І хай заткнеться скигляча зараза!
***
* Машіах - з габрейської, справжня вимова імені «Христос».
----
Українці, громадяни і патріоти України борються за її землю, за волю і долю,
волонтерами в тилу і на фронті, воїнами на передовій, добровольцями,
не жаліючи життя свого, а провокатори-хохли, зрадники і всяка нечисть розпустили соплі
і паніку та злобу серед народу сіють, натравлюють в години лихоліття
один на одного, допомагаючи сучому Путлєру: тільки згуртований народ
може одержати перемогу над будь-яким ворогом!
«Ех, Народе мій малий!..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681488
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 08.08.2016
Только ступень.
Задержка на ночлег.
И светотень. И всепрощенье Бога.
И бесконечно сладостный побег
В страну теней…
на свет единорога…
И это
Ощущенье пустоты!
И полноты! - почти одновременно.
Ступень. И превосходство простоты
Со мной случится,
знаю, непременно…
И эта
Ускользающая нить
От колыбели, и к подмосткам рая…
И не простив себя, весь мир простить.
И - обрести!
навек его теряя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678588
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 21.07.2016
КОЕ-ЧТО СО СВОЕГО САЙТА (DOLGOBROD)
-------------------------------------------------------------
НАБЛЮДЕНИЯ
Ухаживающий за женщиной мужчина, не является загадкой для нее. Она прекрасно знает, что он от нее хочет и чего добивается. Чаще всего она не против, но попробовал бы он сказать ей об этом вслух…
ЖЕНЩИНАМ О МУЖЧИНАХ
Да, все мы одинаковы. Мы хотим вас всегда и везде. Но, черт возьми, как мы вас хотим, когда любим!
Жадный муж жене (возмущенно): - Того, что мы с тобой съели, мне бы хватило на два раза!
Найти бы тысяч пятьдесят… этих…ну, хрен с ним – долларов.
ДОМАШНЕЕ
Все течет, все изменяется…
Ни хрена не изменяется! Как текло, так и течет…
Что бы раздеть женщину дома, нужно сначала одеть ее в магазине.
"Мир не без добрых людей".
(Да где ж его найти, этот "мир"?!)
ОГЛЯНУВШИСЬ НАЗАД…
Некий Миша сдвинул крышу и поехала она.
Накрывалась этой крышей вся Советская Страна.
ЧИСЛО САТАНЫ
Почему-то всегда после 666-ти граммов водки начинаю видеть чертиков.
Авария. В "Москвич" сзади врезался "Запорожец".
Вывод: А что, вы думали у москвичей запоров не бывает?
Он думал, что спрятался от жары, а оказался в котельной.
Вывод: зайдя в тень, еще не значит спрятаться от солнца.
В ответ на сериал "Клава, давай!" наша телекомпания решила выпустить два альтернативных сериала – "Вася, не проси!" и "Вася, не дам!"
САМЫЙ ЧЕРНЫЙ ЮМОР
Лазо – "Закройте дверь. Дует!"
Зачем вешаться – итак не живу!
Институту бактериологии требуется распространитель, искренне болеющий за свое дело.
Рано готовить веревку, не успев совершить преступление.
РЕКЛАМА
Наши противовзломные, противопожарные, пуленепробиваемые стальные двери – лучшее противозачаточное средство для молодых девушек!
Ползают тут разные. А если я на диете…
- Ты кто, цыпленок?
- Нет, я Вася.
- Тогда чего вылупился?
РЕКЛАМА
Фирма по ремонту кровли (крыш) проводит акцию. В течение трех месяцев каждый человек, оформивший заказ с нашей фирмой, получает в подарок: зонт, ведро и половую тряпку!
РЕКЛАМА
Обогреватели "Filips" – теплое одеяло в подарок!
КРЕМ ОБУВНОЙ. ЧЕРНЫЙ. (Для сухой и нормальной кожи!)
Приходит работник КГБ в книжный магазин:
- Девушка, меня дочка попросила, мне нужна "История древнего мира". Нет, "История древнего Рима". Нет, мира. Или Рима? Короче, дайте-ка мне всю подноготную…
-Это, конечно, плохо, но и здесь есть свой положительный минус…
Средняя скорость пешехода обратно пропорциональна температуре окружающего воздуха.
Иногда, что бы рыба лучше ловилась, надо прикармливать не ее…
Выходя из себя, не забудьте запереть дверь. Вдруг вы захотите когда-нибудь вернуться, а там уже будет занято.
Раздвоение личности хорошо лишь в том случае, если одно ваше "Я" подчиняется другому. Иначе вы никогда между собой не договоритесь.
От себя, как известно, не убежишь. А если попробовать дать взятку?
Утро темное,
Утро мрачное,
Утро злобное,
Неудачное...
Снова хочется
Быть бездельником.
Кто придумал вас,
Понедельники?!
Курочка Ряба (новая версия)
Снесла как-то курочка Ряба яичко да не простое, а на базар.
Плачет дед, плачет баба…
Не плачь дед, не плачь баба, – говорит деловая курица, – А не то я снесу и крышу!
Ни что не вечно в этом мире
И даже мир не вечен в нем.
Мы дружно мочимся в сортире
И мочим там врагов потом.
С моей памятью меня лучше допрашивать в гестапо…
ПОЛИТИКА
Он кинул взгляд на витрину магазина, но не рассчитал и она не выдержала.
Его осудили. За взгляды.
---------------------------------------------------------------------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123229
дата надходження 25.03.2009
дата закладки 13.06.2016
Сильні нe народжуються в мирі, сильні — кров, удари і клинок.
Знаєш, люди, начeбто нe звірі, знаєш, щe нe звeдeний курок, тільки як жe важко — божe, важко! —змо́вчати, коли хоч в крик, хоч в плач…
Сильні нe народжуються в мирі, їх кують зі сталі і нeвдач, їх ламають біль і нeдовіра, справно випробовуючи гарт. Тільки проти вальтера рапіра — безнадійно битий варіант.
Тільки знову по руках гарячим і липким з прострeлeних грудeй…
Задихатись кров'ю і сміятись під прицілом стомлeних очeй, і латати діри, начe впeршe (шрами — то, признатися, пустe), і вдесяте майжe вжe помeрти, і — крізь зуби — втримати лицe. І усотe всім на зло воскрeснуть, пeрeграти партію на біс…
Знаєш, я давно нe вірю вeснам, принцам і в цілющу силу сліз, знаєш, так наївно і дитячо: коні, хрeсна фeя та бали…
А для нас єдинe в світі значить: «Миру хоч? Готуйся до війни». А для нас — стирати кров зі скроні, і сміятись хрипло — щe живі, гріти у своїх чужі долоні, лаятись всeсвітній пустоті, знати — тільки сам ти нeзрадливо будeш із собою до кінця.
Мовчки гeть, в чeрговий раз під зливу, гордо, нe ховаючи лиця…
Тільки враз захочeться — до болю — крихту, крапeлиночку тeпла. Кішкою згорнутися в долонях, йти — нe в бій, а просто навмання. Крадучись, тихeсeнько ступити, начe тінь, в лeгкі твої сліди. Розгубившись, душу привідкрити, по-дурному плутати думки. Тільки враз захочeться вдихнути вітeр захмeлілий по вeсні, пeрeплeсти пальці і забутись, заховатись в бeзвісті світів, мимохідь торкнутися зап'ястя, і заритись носом в тeплий бік…
Знаєш, цe, напeвнe, звeться щастям, мій далeкий-близький чоловік.
* * *
Ми з тобою дужe добрe знаєм: світ крихкий, як той вeсняний лід, і ховаєм погляди навзаєм, і тікаєм у сум'яття битв, ми з тобою вжe давно збагнули, що самотність — криця і броня.
То ж чого ж так страшно, до бeзтями, як тeбe в чeрговий раз нeма?
То чого ж впиватися до крові у бeзглуздо-зболeнe: «Живий», і, забувшись, цілувати скроні, і молитись, ніби ти святий, і злітати з рeйок начe впeршe, і палити сумніви та страх, і шукати знаки понад нeбом в зоряних таємних письмeнах… І, зламавши принципи та клятви, красти душі, губи і тіла.
Сизe сонцe золотом-розп'яттям нам на благо промінь посила.
* * *
Сильні нe народжуються в мирі, їх ціна — скривавлeнe вино.
Тільки дивно, люди всe ж нe звірі… Та мeні, признатись, всe одно. Та мeні, признатись, наплювати. В цій бeзглуздій і сліпій війні.
Завтра битва. Чи полон, чи страта…
[i]Та сьогодні ми іщe живі.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663899
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Зарёю раскурило небо трубку,
попыхивая сонно облаками.
Я вечность обокрала на минутку,
вдохнув закат с закрытыми глазами.
А после плакал дождь по мёртвым звёздам,
напомнив - смерть всегда быстрее света.
Зашёл в моё окно холодный воздух -
я в полночь нанесла визит ответный,
час ночи завязав узлом на вечность...
прогулочным...
проулочным...
беспечным...
по пульсу измеряя человечность
и хватит ли её мне до конечной,
где камни будут собраны в надежду,
что вот, когда вспорхнёт душа голубкой -
в ней что-то да останется от прежней,
когда небес раскуривалась трубка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662524
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 29.04.2016
Припорошили вранішні сніги
Мого дитинства пройдені стежини,
Де мала крила срібно-журавлині,
Де все було можливе й до снаги.
Вплітались в коси сонечка кульбаб,
Веснянками цвіли на білих щічках.
Всесвітнім Морем уявлялась річка,
А Велетнем - старезний сивий граб.
І вірилось у Казку і Добро,
І мчали вдаль велосипеди - коні,
І падало в обвітрені долоні
Омріяне Жар-птицеве перо...
Спускалися зірки на моріжки,
Спадали роки росами в отави...
І першим снігом прихилило трави
На всі мої вже пройдені стежки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660592
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 20.04.2016
[i]І вони забирають з собою камінчики пам'яті,
Сувеніри вітрів і світанки за синім вікном.
І вони залишаються в нас паперовим журавликом
І графіті на стінах, забутим на лаві шарфом.[/i]
Ми маленькі міста, що згубилися поміж планетами між світами у сяєві сотень мільйонів зір,
Ми спалахуєм ясно свічами, снігами, кометами, наче іскри у плетиві тисяч невпізнаних днів.
Всі порослі садами, вогнями доріг закосичені, едельвейсово квітнуть захмарені наші серця.
І зіниці фонтанів забуті, ніким не помічені все вдивляються в небо в загублених тихих дворах.
Ми маленькі міста без історії, масок і пам'яті, і про нас не напише підручник, не скаже роман,
Ми всього лиш слова, десь наївні, нічим не прославлені, ми химерні думки, звичних вчинків буденний обман.
І в сплетінні шляхів спорожнілих, несхожих, заплутаних ми самотні без суму в провулках молочних дощів,
Поки раптом під вечір в проміння останнє закутаний хтось не ступить безшумно у тінь наших сивих дахів.
Він торкнеться рукою пошерхлих і літеплих каменів, і під пальцями враз затремтить-стрепенеться душа,
Він безглуздо простий - без звання, без прикрас, без орнаментів, у стареньких кросівках, і з небом іскристим в очах.
Він полюбить за так ці вузенькі бруковані вулички, тихий дзенькіт трамваїв, кленові та мрійні вітри.
І його зустрічатимуть ринви дощами з минулого, воркотатимуть тепло з горищних вікон голуби...
А коли він розтане, мов привид, в тумані ранковому, ледь всміхнеться будинкам, в дорогу рушаючи знов,
Лиш монетка на щастя дзеленькне останнім відгомоном, у свічадах зіниць заіскриться прощальним листом.
Ми маленькі міста, вічно юні, древніші од Всесвіту, і самотніх людей нам приводять часами мости.
Вічно теплих людей, що приходять під вечір із безвісті. І лишаються тут щоби зранку у безвість піти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639592
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 01.02.2016
Ти її - відпусти…
Бо ті зорі – такі небачені…
Бо світанки – незнані… дороги ведуть в пітьму…
Бо квитки в її бік ніким і ніде не проплачені…
Бо не втримаєш
сонце в долонях ніяк… а тому,
Ти - відпустиш її…
Бо така - спопелить до пороху…
Відречешся, відплачеш, відмолиш - усім світам!
Лише серце… пульсуюче серце, простягнеш Молоху,
Ніби древні ацтеки –
жорстоким своїм богам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639640
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 01.02.2016
Не переймайся відстанню… не треба.
Все так відносно… просто… в кілометрах.
Роками розфарбовано півнеба.
І знову одягаю теплі светри.
Як добре знаю я затертий колір
твоїх доріг містами…
і жінками…
як ти вітрилом піднімаєш комір…
Все саме так. Я знаю.
Все – так само…
А відстань переллялася у прірву.
Десь там, десь в ній є я…
без «ми»…
окремо
від сумніву… від радості… від гніву…
…не переймайся відстанню…
…не треба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624831
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 16.12.2015
Ничего ты не должен.
И я ничего не должна.
Мы допили с тобой
эту чёртову чашу терпенья
(вполовину с виной,
вполовину с прощеньем) – до дна.
Безнаказанно врозь у икон
преклоняя колени,
мы не молимся больше о нас…
мы не молим…
мы – НЕ…
даже НЕ параллель…
Разлетевшись перпендикулярно,
мы не тянемся более,
что объяснимо вполне:
изменяя друг друга – мы просто
сменили полярность.
Я ещё дегустирую годы от вёсен до зим.
И латает пустоты души
мой блокнот–подорожник.
…над Сахарой твоей
нынче густо гуляли дожди…
это – я…
напоследок…
Не дрейфь… ничего ты не должен…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628683
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 15.12.2015
[i]По "Лабіринту Фавна". Фінальна сцена, де Мерседес співає помираючій Офелії колискову. Зачепила вона мене.
[/i]
Ти знаєш, Муанно, коли помирають світи - це так неймовірно боляче і всерйоз, коли задихаються кров'ю і рвуть мости, коли розчиняються в колі моїх долонь... Ти знаєш, Муанно? Коли лиш на мить не встиг... Збивається подих, по шкірі бридкий мороз...
І в цьому безумстві немає зовсі́м святих, а є лиш безвинні і прикро, що то не ми.
І падають, падають, падають в темноту краплинками крові хвилини твого життя, і капають, капають, капають на полу осколками болю розбиті від бід серця. І в тиші безмов'ям безглузде пусте: "Прости..."
І нам вже довіку нести ці свої хрести...
Тихенько, Муанно, тихенько, мала, засни. Ген там вдалині догорає вже наш вогонь...
[i]Ти знаєш, Муанно, коли помирають світи?..
[/i]
Коли розсипаються пилом - як би не було...
Твій голос і сміх пропадуть в небуття, в нікуди, і стануть землею три феї, і фавн, і король. І стануть травою... Легендою... Зринуть у сни. Старий лабіринт перемелеться враз в порохно...
[i]Ти знаєш, Муанно?.. [/i]
Не знаєш... Щаслива... Біжи... Моя колискова останнім дарунком бринить.
І тягнеться, тягнеться, тягнеться пісня без слів в далекі, забуті-незгадані дивні краї. І котиться, котиться, котиться відчаю спів, зриваючи струни в поламаній мертвій душі.
А знаєш, Муанно, принцесо смертей і війни, так може і краще: з людьми безневинним не жить...
І небо безсиле: не буде для тебе весни - таке от жортоке безглуздя Хазяїна доль.
Бринить колискова. Слова не потрібні... Бринить.
І ти помираєш у колі моїх долонь...
А знаєш, тобі би ще мріяти і рости... А знаєш, тобі б пережити-забути страх...
[i]Офелія зробить останній хрипучий вдих.
Муанна помре
в осклянілих
пустих
очах.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627089
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 09.12.2015
Як тобі, жінко, бути в горлі чиємусь кісткою?
Гризтимуть і подавляться – ти проростаєш ніздрями,
Будеш гіллям косичити маківки їхні сиві.
Як тобі плодоносити із ножовим у спині?
Пити і не напитися, сльози не стануть прісними…
Як тобі, квітко, вирости посеред тої тисняви?
Як тобі, жінко, висіти ниткою на зап'ясті?
Гудзиком на білизні того пісного щастя?
Як тобі бути сильною посеред лісу хвойного—
Станеш дрібною мишею чи обернешся хвойдою?
Як тобі завтра бавитись в бульбашки їхні мильні?
Мабуть зуміла вижити із ножовим у спині…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623851
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 25.11.2015
Впаде листок...обличчям об асфальт
Багряний клаптик...осені відбиток
Червона пляма з пожовтілих ниток
Шматочок сонця вмитого дощем...
.....я підніму....
....................а в серці ніжний щем...
В твоїх руках тремтять мої долоні
Тепло очей...на пожовтілім фоні
Плакуче небо у осінній день...
Лист за листом...танцює падолист
Вальсує вітер з листопадом в парі
І ми станцюєм вдвох на тротуарі
Мелодію зіграє, вітру свист...
На лоні неба...сиві кораблі...
Пливуть поспішно, гублячи вітрила
Нам Осінь подарує свої крила
З під ніг забравши відчуття землі...
Між листям...непокірні промінці
Мазками, розфарбують сірі далі
Із павутиння зіткані вуалі
Блищать,як кришталеві камінці...
Дивокіно...де в ролях - ти і я
Повінчані солодким поцілунком
Ця Осінь стане нашим подарунком
Яскравим кадром спільного життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616654
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 30.10.2015
Ціна сходинки –
Перейти межу…
На терезах моїх – дві шальки болю…
Два відчаї… і я в поля біжу,
Де почуття
ще ловить мережу…
(… пливуть вінки, ой леле, за водою…)
І ти стоїш –
Дві часточки вини…
Два келихи в руках напівпорожні…
Горять, неначе дикі бур”яни,
Серця, що покохати
неспроможні…
(… ой леле!.. ніби трави придорожні…)
Ціна сходинки –
Сонячний притон…
І на плечі моїм гніздиться сокіл…
Той, що завжди приходить у мій сон,
Як серце ловить
ночі камертон…
( …ой, лелечку!!!.... спустошене - на попіл…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616737
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 30.10.2015
И вдруг нахлынет
Такая тоской – тоска…
И вдруг в лесу закричит одинокий ворон…
И ты поймешь, как пустыня моя близка…
В мой странный дом прокрадешься последним вором…
Как светел берег,
Светящийся там, вдали…
Как близок он в освещенье цветного грота…
Нет, я не стану считать твои корабли,
Уйду на дно, твоего опасаясь флота…
Укроют волны,
Что небу не исцелить…
Уйду на дно… отбелить не успею флаги…
И там, на дне, ты поймешь, как хочу я пить,
И мне нальешь из своей исхудалой фляги…
И те пути,
Что в пучину меня вели,
Одной волною твою потревожат заводь…
И ты захочешь вернуть свои корабли
В солнечный порт… в уже недоступную гавань…
Но флот – утерян…
Весь, до последней доски…
А мы – так пьяны… бездомны… неизлечимы…
……………………………………………………………………………..
Вошедший в мой терем, испей от моей тоски…
Покуда молчат так любившие нас Херувимы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606660
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 15.09.2015
Воскресають дощі у блакитних очах небес.
Воскресають серця полум'яним світанням сонця.
І мереживом слів переплетених душ гротеск.
І мереживом зір клинописний вітраж віконця.
Розквітає життя свіжим цвітом пустих розмов.
Розквітає любов веселковим вінком півоній.
Серед сотень обмежень, кордонів, завад і змов
Розцвітає весна. А для неї немає законів.
У повітрі так щемко запахло бузковим зелом…
І крадеться кохання на лапках пухнастих вербичок.
І згораємо вщент, як шалені, ми знову і знов.
І встаємо із попелу в сталості давніх празвичок...
Все біжить тротуарами капосна юна вода…
Вітерець чорне листя торішніх думок розворушить…
Серед зради і сліз, серед горя, і смерті, і зла
Розквітає весна в розіп’ятих утисячне душах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413867
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 11.09.2015
[i]Сквозь осколки планет, сквозь секунды веков на перроне в дневной суматохе я увижу глаза… Взгляд серьезно-смешной, каре-темный, небесно-глубокий. Сквозь туман забытья встрепенусь, оглянусь…
Знаешь, странно, однако, бывает… Ведь двенадцать уж лет на земле тебя нет. А глаза… Память снова до края доведет, завлечет, теплотою в душе отзовутся далекие мысли… Взгляд до боли знаком и чужое лицо. И живое. Бывает так в жизни.
Вот зачем же судьбе создавать двойников?
Эй, плутовка, чтоб мы не забыли?
Вот зачем, незнакомец, вам, будто шутя, глубину этих глаз подарили?
Я пройду словно тень, как лесной ветерок, вы не он.
И знакомство — нелепость.
Только вечером мысли возьмут бастион и прорвутся в души моей крепость.
И ложатся слова на листы, как ажур… Предложения, знаки и точки… И родится письмо, оголенной струной задрожат рукописные строчки.
Я тебе напишу неродным языком. Мне так легче себе признаваться. И, ты знаешь, как странно однако вот так письма слать и ответ не дождаться.
Я тебе напишу в никуда, в пустоту и поверю, что ты прочитаешь, Ведь во мне только жизнь, что во всем и всегда. Так по детски! — я смерти не знаю.
Ты оставил двоих. И меня за двоих. И ее… Друг у друга лишь двое. И в обломках судьбы мы хранили мечты, мы слагали сценарий и роли.
Я ее берегла. Как могла, берегла. Прикрывала и прятала беды. Может (только немного) горела до тла. Знаю, глупые Пирра победы. Только я не умею иначе, прости, мой чернявый безмолвный Хранитель, — знаю я, что она билась больше меня, чтобы счастье да в нашу обитель.
И мы шли, мы дошли. Через смех, через боль. Ей другого судьба подарила. И, казалось, что все. И казалось — прошло. Замело, затерялось, забылось…
А теперь я сдала.
Вот такой вот финал.
Ты не думай, я киснуть не стану. Только знаешь, наверно, пришла уж пора уходить той, что вечно с изъяном. Только надо давно отрываться-лететь, только надо на «до» и на «после«… Только надо… Я беды в себе схороню, что сама создала… Так непросто…
Ну, а ты оставайся немножко со мной — хорошо? — мне лишь капельку надо. Чтобы знать, мой хороший, что где-то вдали кто-то есть — и всегда будет рядом.
Я письмо отнесу почтальону-огню — с дымом слов моих ввысь заструится… Я судьбу не виню. Мне без смерти твоей, тем, кем стала, в сей жизни не сбыться. Улыбнусь-засмеюсь, растеряю слова. Лишь «спасибо» в тиши полувздохом.
Ведь мы встретимся вновь. В небесах, на земле… За столетия, дни и эпохи…
Я тебе напишу неродным языком.
На своем никогда не признаюсь, что скучаю. Чуть-чуть.
Слез не будет, прости.
Почему? .. Ну, а черт его знает…[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603476
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 01.09.2015
Промовчи… не чіпай
ідеальне мереживо снів…
Доки спить ще невинне дитя на чужинських вокзалах…
Де мені – ця ріка, що не знає давно берегів…
Де мені – маяки,
що зникають на дотик… на спалах…
Де мені – маяки…
І не треба шукати мостів,
що з'єднають ганчір'я бомжів й діаманти богеми…
Там колись були джунглі… іще із прадавніх часів…
Промовчи… не кажи –
“То палають долини Едему!”
Промовчи... бо не нам
загубитись в банальності слів
на чужих берегах, кожен подих де відчаю повен…
Поміж хвиль… берегів… діамантів… і просто бомжів
Залиши мені………….
………………Човен…………………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599387
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 13.08.2015
Он жесток и коварен…
Твой мир… и сверкнет чистой стали
Искупительный меч…(так знаком - воевал и со мной)
В час, когда ты устанешь от битв и вчерашних баталий,
Я к тебе поднимусь
королевской испанской тропой…
Нет иных здесь наград…
Лишь изранены пальцы о скалы…
Не гнездятся тут птицы… росой не искрится трава…
Тот единственный миг, когда ты поднимаешь забрало…
И в глазах отразится –
безумных небес синева…
Мне ль о том сожалеть,
Что избрала я путь этот скользкий?
Что остудит мой пыл твоих огнищ угасших зола?...
Ты увидишь меня той единственной в мире креолкой,
У которой в глазах –
синева... синева!.... синева!!!...........
Мне они не нужны...
Уберите отсюда веревки!
Только воздух – опорой!.. значенье теряют слова…
Ту, что шла – так свободно!… легко!… и всегда - без страховки…
Не осудит молва…………………..
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=R5wmnmsmGWg[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598939
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 11.08.2015
І навіщо цей дощ
У лагунах тропічної спеки?
І навіщо цей грім, із потужністю в сто децибел?
Звідки взявся цей шторм?.. чи згадаєш, готичні смереки-
Наш забутий притулок…
що ж сталося з нами тепер?
По коліна в воді
Ти стоїш, де розбитої шхуни
Розлетілись уламки... і хвиля гойдає стерно…
Перламутрові риби (вони ж – охоронці лагуни)
У магічному танго
мене опускають на дно…
Чи можливо зібрати
Розсипані перли руками?
Де мені кожен рух, кожен порух – це поступ углиб?!!
Під гарячим тропічним дощем ти приходиш до тями…
Я дивлюся у вічі
........німих..... фіолетових риб…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597804
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 05.08.2015
Что знаешь ты о ней?…
Король снегов…
Владелец льдов… полос полярных… средних…
Она узнала призрачность веков…
Пустынность городов… и дней последних…
Пытаясь исцелиться
От оков,
Ты изувечил все свои фаланги…
Ее любил посланник облаков…
И с той же страстью – самый падший ангел…
Такая уведет
Тебя – куда?
Такой ее желаешь?.. страстно?… очень!...
Все веришь, светит ярче – чем звезда?..
Вглядись, король… она – темнее ночи!
Тебе защитный
Круг – не очертить…
Не обесцветить таинство мистерий…
Возможно ли такую - полюбить?!
Приняв душой изменчивость материй?
Что в наказанье ей?..
И что – награда?!
Ты с ней перешагнешь туманность линий…
И вдруг, поймешь… над самой бездной ада -
Как сладок вкус… ее полночных лилий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581866
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 29.07.2015
Ты мне не пой
О вечности любви…
Когда сойдутся Свет и Преисподня...
Меня там – нет! Пожалуйста – живи!..
Люби меня…
немедленно… сегодня!…
Пока огонь души
Свободно бьет…
В твою обитель возвращаюсь снова…
Потом моя звезда – меня убьет…
Красивой яркой вспышкой
Супер – Новой…
Каких желаний?..
Светлых…темных сил?…
Чаша – полна… доселе – неиспита…
Сегодня так безумно полюбив,
Не оставляю
вечности лимита…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577075
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 28.07.2015
-Здесь тихий омут…
Соловьи поют…
Раскаты грома излучают нежность…
Каким ты представляешь свой приют?
-Сиянье глаз… волос твоих небрежность…
-Сиянье глаз…
А пахнет – анашой.
Как - будто все внутри перегорело.
Ищи меня не телом, а душой…
Не прикасайся к оболочке тела.
Смотри,
Сосуд наполнится пустой…
Почувствуй…вдох и выдох – на пределе!
Иду к тебе кармической тропой…
Мне все - равно, в каком сейчас ты теле.
Мне все - равно…
Меж пламенем и тьмой
Песок времен… останься… - Бесполезно!
Тебя искал я женщиной земной…
Земной!…- Песок… эфир… на связи – Бездна!
Здесь свой Эдем…
Свой персональный ад
Из пыли создадим мы непременно…
-Но этой кожи тонкий аромат…
Вкус губ твоих… забудь, что тело - тленно!
Что время – миф.
Все возвратится в прах…
Что нам – лишь миг с рождения – до тризны.
Что колдовской огонь в твоих глазах...
-Его несу к тебе - из каждой жизни!
Конец пути –
Для взлета полоса…
Угар ночей… как снега белоснежность.
Еще – леса… люби – мои леса!…
-Лишь губ твоих застенчивых…..
…………………небрежность…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595691
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 28.07.2015
(собі, – і тим, хто душею вмер у 2014 році...)
«Ні, про любов писати ще не час.
Допоки ворон чорний понад нами
І змахує пекельними крилами –
Ні, про любов писати ще не час…»
С. Сокольник, «Смуток. Роздум»,
(збірка «Сонячні руни поезії», ст. 172)
*
Про квіточки, любов писати прийде час.
– Але не зараз, ні, коли вбивають нас!
*
[b]А ти, «поете»(!) – як лукаво кожним віршем
Маскуєшся в байдужого, сліпого –
У циніка! – чи то
В каліку-птаха того,
Що і не птах! – та вміє нас незгірше
Ховати голову в пісок від страху свого.
Війна іде!
А ми
Так дружненько і чемно
(Хамелеони-віршомази!), як один
Про поціілуночки, про перса, очі, згин
Її стегна, про пози-рози – ревно,
Без сорому, без відчуття провин!
Про «ахи-охи», лона звабу –
Як один!
А йде війна. У нас під вікнами.
Вже рік.
І дань свою бере: калічить, нищить,
Дітей вбиває наших.
– За найвищу
Ціну купуємо свій спокій!!!
Ти прорік
«Не ввічливо, не час!» – а ми так пишно
Все про любов, спокуси, містику, друїдів, –
[i]Що, душі з’їла плісняви байдужість?!
Серця струхнявіли лукаві?! – ждемо: мужність
Синів чужих зупинить людоїдів,
Що йдуть вбивати в ДІМ НАШ?! –
[/i]Маєш слушність:
Не час – та й не таким! – писати про любов,
Про істинну Любов душі Людини,
Котра свій вік земний щоденно, щогодини
Тремтить над тим, що суттю всіх основ:
Батьківський дім, земля дідів, життя дитини! –
[/b]
Ти святість неба мирного прорік!
…
О, вічний смутку, не розвіяний повік:
Одним – болять чужі гріхи й провини…
А твій тут спів – фальшивих слів потік.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595213
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 22.07.2015
Мне бы руки ломать, мне бы волосы рвать
Только, что это даст?
Кто виновен? Конечно, же я...
Знаю, радугу в руки уже не поймать,
От ожогов на сердце,
остался лишь шрам бытия.
Да, конечно...виновна...
какая статья?
Даже думать нельзя,
как посмела?..а ты запрети!
Ты ведь знаешь заранее, кто я и чья,
По команде - уйди!..разлюблю...
По команде -уйди...
По команде, любить надоело - гляди,
Я ведь сильная,
выдержу знай, как всегда, улыбнусь.
И не лгу, только молча глотаю... дожди
Со щеки...умываюсь пока ,
а затем окунусь...
И останусь венком на воде...пережди...
14.07.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593783
дата надходження 15.07.2015
дата закладки 15.07.2015
... І мій дім затих, за тобою у тузі і смутку.
Твій голос… – він тут ще лунає, як долі печать,
І речі тепло пам’ятають твоє. Як в покуту
Дивлюсь у ці очі на фото… – а очі мовчать.
Бентежить рояль спогад рук… сум розгойдує штори
І в відблиск сльози знов ховається там, на вікні.
І щемом дзвенітимуть ноти… останні акорди…
Твій плач… І на біль так заходиться знову мені.
І – ніч... до світанку ворожить, чаклує над ложем…
Твій запах над ним, а на ньому – залишена шаль.
Чекають вони… і я знаю: у дім цей не зможу
Я іншу привести. І що забере цю печаль?
А він ще живе: снами, пристрастю сліз і обіймів,
Шаленством і ніжністю губ і єднанням – прощальним! –
Нестриманих і безсоромних, закоханих, вільних
Від світу печалей, образ і… обручок вінчальних!
Та гасне свіча на каміні і тане тепло
З любові жарин, що рубінами світять востаннє.
Не сядеш оголена ти за рояль. – Обпекло:
Тут все за тобою сумує! – за нашим коханням.
Мій дім у печалі завмер,
Вже не гріє його подих щастя.
***
(минуле не розчиняється у вчорашньому... воно живе,
воно наздоганяє нас, воно стає нами, живить дні наші теперішні,
воно може робити нас щасливими.
лише не зрікаймося його - того, що було з нами...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593017
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Якийсь не літній липень цей... Здається :
Ось-ось затужать в небі журавлі,
І перші ноти листопадних терцій
Долонями торкнуться до землі...
Шепоче дощ вже котрий день сюїту,
Наносячи на шибку вітражі ;
І розбивають гострокриллям вітер
У піднебессі ватянім стрижі...
Покоси пахнуть холодом туманів,
Босоніж ходить ранок по стерні ;
З упертістю затятих кавоманів,
Спивають ночі по краплині дні...
Якийсь не літній липень цей... Одначе
У тихому мінорі дощоднів
Він - той, єдиний, хто зі мною плаче
На перехресті зоряних шляхів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593370
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Не ворушіть прадавніх поховань
Думками, що" колись було все краще ":
Життя у вимірі" якби "- пропаще
В контексті історичних міркувань...
Нехай і Скіф спочине і Сармат -
Охороняє древній степ могили ;
Вони свій хрест уже давно зносИли...
А ми ніяк не розпочнем свій старт...
Шукати правду нині - моветон :
Історія - одвічна куртизанка :
Лиш тридцять срібних - і вона коханка
Того, хто нині посідає трон...
... Ще безліч бовваніє запитань,
Де відповіді совісті - тернисті...
Сучасності придворні літописці,
Не ворушіть прадавніх поховань....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591287
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 07.07.2015
А що тобі, дівчинко?
Знову чомусь ти сумна…
Зі стін Колізею зухвало сміються химери…
Чому дозволяєш?.. налила б тобі я вина...
Не питимеш, знаю,
із грішного мого фужера…
Тому – відпусти…
Хай тужливо заграє Маестро…
Не хочеш вина, то візьми оцих стиглих ожин
Із наших лісів… пам’ятаєш?.. Ну що тобі? Сестро?!...
До тебе я - росами…
травами… диких стежин…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589130
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 02.07.2015
(із інциденту в прокуратора Іудеї Пилата напередодні 14 числа місяця нісана року 33-го)
*
«Я – правовірний: шабат – то святе!
Ходжу до храму. Вірую (лукаво…),
Зате у всьому пра́вий – маю право!
І Ірод, суд, Пилат – то все пусте:
Я згендлював: «Пророка – на Варавву!».
Хай хтось равві, учитель, вуркаган –
Ввійдемо чесно ми в історію і в дати:
Ляж, Юдо, друже вірний, на диван,
Згадаємо Голгофу і Пилата
І вип’ємо – за весь той балаган.
Так що ж було? З’явився хуліган,
«Син божий» з Назарету, той приблуда
Із натовпом, що вимагав лиш чуда,
Царя навік та рвав в шмаття жупан.
– І «ліг у масть» доречний балаган:
Ось перед тим Варавва, мій братан
(Ми з ним вночі під браму – й чатувати…)
– Та ні! Лише просить, не грабувати! –
Попався раз. – За друга – постояти!
Спасінням став дружбану балаган.
(Його відпустять! – тут динарій, там…
– І справу зробить Вчителя веління:
«Йому – його!» – (ця істина нетлінна!) –
Чим і зам’яли непорозуміння,
Що розвело пасхальний балаган).
Каяфа? Юда? Ірод чи Пилат?!
– Ця честь мені належить, і по праву,
Я першим крикнув: «Милуєм Варавву!» –
І не повернете історію назад.
Тож ради істини розвіємо
Легенд усіх дурман –
Не хтось, а я
Скінчив той балаган».
***
(чи не найбільша іронія історії і долі:
до людей – ради людей – прийшов, щоб – людьми! – бути розтерзаним...)
*
(цикл «Маски»; переспів, вільні вправи; із С-ва В.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591195
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 02.07.2015
(Кто мыслит – тот народ. все остальное – население)
(сей пасквиль на весь чесной народ большой был запрещен на психах-ру, как и множество иных моих неправдоподобных умозаключений морде-рваторами-модераторами стихи-ру)
О НАСЕЛЕНЬИ и вожде,
ч. 1. народу-уроду шестой части суши: «Что дали миру?! – …» или
«С правдой, к Раше»
Ты считаешь: ты, стихи читая,
Друг вонючий, морде-рватор русский,
«Русский мир» при этом защищаешь?
Но скажи: багетик жрешь французский?
Телефончик, харя свинская, не финский?
А костюмчик, чай, в Китае прошивали?
А спортивный твой? – А точно знаю: пинский!
А компьютер твой? – китайский, и сандалии;
Чай – цейлонский, обувь чешская. Картошка
Чья? – турецкая, и овощи оттуда!
Вот и польское мясцо, сыры, – до крошки
Все чужое! Что ж свое, ответь, паскуда?!
Газ вонючий? – от земли достался.
Нефть да лес? Природа наделила!
Сам чего ты сотворил и настарался? –
Кровь пускать. Да грабить. Вы, гориллы
И дебильненькое семя пьяни-рвани,
Что смогли, что миру дали, чУди*?!
Мир-то весь в добре, в любви, вы – в дряни:
Что наш русский человек? – как хрен на блюде,
Из гнилой душонкой, мерзкой и вонючей,
Рот откроет – ну свинья свиньею:
«а пашол ты!..», «счас те- рот закрою!..» -
Речь его и весь его «могучий»,
Состоящий с мата, с грязи, с мата…
Вот и все, на что ты, Чудь, богата
Все века была; да на костях растила
На своих – и на костях соседей! –
Племя полудиких гамадрилов,
Подневольных карликов кремлевских,
Трупоедов, потонувших в бреднях.
***
О ВОЖДЕ И населеньи,
ч. 2. Вождь времен новейших:
Скажи-ка, Раша:
Что царь, что вождь – Руси всегда -ОВНО? -
С него и вылепил давно
Народец твой вождя себе, –
А что могло быть в КаГэБэ??!
Да, что могло дать кагэбэ?..
Вовану Адольфовичу Путлеру:
А ты такое же дерьмо – как встарь.
А встарь стучал ты на своих – везде.
Ты лобызал зады у «высших» харь.
– А в КаГэБэ иначе было где?!
Когда кидала клич КаПэ-SS –
Прикажет скущать – и сожрешь свой кал,
Иль потроха родного брата сьешь!
Ты спал с женою – на нее стучал!!
А не стукач – так шестери-служи,
Будь верным псом и жди команды «Фас!» –
И лезли в Кремль не то дерьмо-мужи,
Не то мужи-дерьмо, и посылали вас
Века чужие земли отбирать,
Да пакостить все по чужим дворам,
Чем и сильна была ты, русских рать:
Прийти-сломать-убить-нагадить нам.
Тому и учишь ты свой сброд лизать
Вонючий властный зад. А чтоб ему,
Уроодцу, норов зверский разряжать –
Пускать чужую кровь в чужом дому
Ты посылаешь – развязав войну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588240
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015
Москалі думають, що українці - це різновид москалів. "Да ви же русскіє", кажуть вони. Для них ми - південна провінція, як-от наприклад Татарстан чи Карелія, щоправда тимчасово незалежна, але все одно нікуди не дінеться. Але й у українців схожа проблема. Ми думаємо, що москалі - такі самі як ми. Пам'ятаєте, як ми чекали "русскава майдана"? Ми чекали, що москалі наслідуватимуть наш приклад і страшенно здивувалися, коли русскіє братья почали скаженіти у істериці; для нас було сюрпризом, що москалі, навіть найкращі з них, не зрозуміли і не прийняли Майдан. От поляки, з якими ми люто скублися майже усю свою історію - вони одразу зрозуміли, що у нас відбувається; а москалі - ні. І досі не розуміють.
Наївність - це наш національний недолік. Ми мрійники , пацифісти та ідеалісти; ми хочемо всіх любити. І у цих недоліках ми дійшли крайнього ідіотизму, повіривши, що й москалі такі ж самі. Коли Путяра відхапав Крим, ми ошелешено спостерігали, з яким радісним ентузіазмом сприйняли це москалі. Ми б такого ніколи не зробили. Ми чекали - а дехто й досі чекає - коли харошиє русскіє скинуть тирана Путяру, бо ми б самі давно б його вже скинули. Зараз ми чекаємо, коли харошиє в глубінє души русскіє отямляться - бо ми б давно вже отямилися.
У мене є погана новина для вас, мрійники та пацифісти. Вони не отямляться. Хочете ще трохи правди? Москалі звісно ненавидять нас; вони завжди когось ненавидять. Ненависть - це суть їхньої ментальності; позбувшись шовінізму, росіянин втрачає російськість. Але правда в тому, що москалям плювати на українців. Вони не відчувають до нас жодних почуттів; їм до нас байдуже. Вони вбиватимуть вас, милі та наївні ідеалісти, що все ще намагаються достукатися до русскіх сєрдєц, вони зводитимуть на вас наклеп, вони принижуватимуть вас і зраджуватимуть, вони йтимуть по ваших головах бо ви для них - те ж саме, що молоденький зек, якого беруть, тікаючи з табору просмалені урки; ви для них - просто м'ясо. Україна займає місце у їхній міфології - тому вони від нас не відчепляться, бо їм потрібна ця міфологія. Україна має бути доказом їхньої могутності, вічним трофеєм у тріумфальному параді. Ми для них - засіб у нескінченній суперечці з ненависним Заходом і москалям глибоко насрати на усі ваші проповіді, дорогенькі гуманісти. Вони - інші, не такі, як ми, хоча й ми стали поверхово схожими на них. Зараз ця схожість починає облазити, як лак зі старої дошки і москалі нам цього не пробачать. Тому готуйтесь до війни - довгої, затяжної війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580961
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 29.05.2015
Шарль, привет... я безумно скучаю
Скоро станет светло, а я жду тебя к вечеру с чаем
Скоро включат рассвет. В этом доме никто не проснется
Не прищурит глаза от светящего в окна Солнца
В этот дом даже память о счастье, и та, не вернется
Шарль, привет... я сегодня полью цветы
Уберу в шкафах, схожу в салон красоты
Испеку пирог, приготовлю вкуснейший ужин
Для себя одной... Боже, Шарль! Ты мне дико нужен! ...
Шарль, привет... мне недавно приснились горы
Как два года назад. У костра до утра разговоры
Я поломана, Шарль, мне безумно тебя не хватает
Ты погиб год назад... А я жду тебя к вечеру с чаем
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579748
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 12.05.2015
"Женщине нужно видеть , что мужчина горит ею. Она должна слышать,
Как она нужна ,Как важна , Как ею дорожат. Каждый день,
каждую минуту - Ваша Женщина всегда должна чувствовать
насколько она вас восхищает и заряжает энергией . В противном случае
она непременно найдет того , с кем это удастся провернуть , а вас
уступит другой , считая или вас недостаточно любящим , или себя
недостаточно вам подходящей."(с.)Klevaya
Скажи мне честно - почему , то что в груди так жгло нам души
с тобой мы начали терять , не спорь , не злись - постой, послушай
Не нужно лести , ты скажи - где свой восторг ты спрятал , милый,
была же искорка в глазах которые я полюбила..
Скажи , прислушавшись к себе , нужна ли я тебе как раньше
или привычка верх взяла, ответь !Ведь скоро годик старшей ...
Не смейся , ведь серьезно я , и не от праздности и лени
Сомненья мучают меня и наше счастье под сомненьем..
Куда , припомнив прошлый год , скажи романтика вся делась
или в стараниях моих она тебе не пригляделась ?
Давай все точки расставлять , не ждать когда вскипим до ручки,
давай под искренностью глаз ответы все дадим-получим.
Давай серьезно , не шучу , мне правда стало не до смеха
когда в сомнениях стоит любовь родного человека.
"Ты друг мне ? "-" Друг." "Как брат ?" -" Возможно" ."Ты мне родной ?"
"Родной ли я? Вопрос ну просто невозможный.."
"Ты не ответил .." - "Ну родной, ты знаешь милая прекрасно
как я дышу одной тобой , я думаю и так все ясно."
Но как поверить лишь словам , когда в реальности не видно
что значит для него семья и ты конкретно.И обидно...
Ты смотришь - друг твой ловелас, искавший долго даму сердца
нашел , с нее не сводит глаз, не может с нею набалдеться
кричит до в горле хрипоты на всю вселенную ликуя
о том как хорошо ему , что он нашел ее - родную..
о том что сделать для нее готов, ну и о том что сделал,
а ты лишь смотришь свой футбол , приходишь позже постепенно
и позвонишь лишь если вдруг по делу срочно нужно что то,
а так , чтоб просто для души , как признак обо мне заботы
исчезло в сердце чувство то , накрылось ,видно, привыканьем
не намекай, прошу, на то, что не ценю твои старанья ,
я помню все и вижу все, ты для меня одной старался
да только не заметил что - наш мостик хрупкий оборвался ..
А я не мебель , чтобы ждать минут заветных когда нужно
я не воспитана "совком ", чтоб исполнять свой"долг" послушно
Мне просто хочется цветов , садов цветущих средь морозов
не монотонного "люблю" , а на глазах от счастья слезы
не говорить о чувствах так, как будто мантру повторяешь
а чувствовать как на губах ты поцелуями сгораешь
Не выбирать когда и где, куда идем и что на ужин
хочу всегда хочу везде , чтоб ты хотел мне вновь стать мужем
чтобы не думал будто я к твоим удобствам приложенье
что раз кольцо - навек твоя ,вниманья без, без уваженья
к обыкновенному желанью быть в твоей жизни главной самой
мне важно видеть , что нужна, минуту каждую и стану
тогда спокойней, веселей и вновь бездонным будет небо...
но нет того , что раньше , нету, тебя интересует где бы
побольше заработать - все. Ну а меня опять несет
пофилосовствовать ,подумать и обвинить себя во всем.
Сама ведь все нахально рушу внимания желая тут и там
но не топтать же свою душу когда от чувств лишь быта хлам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420987
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 30.04.2015
За вікном дощ. У душі дощ. Усмішка глянцева на губах.
Чи знає дощ? Чи знає хтось? Що у тебе в думках?
Сміх на устах. Смуток в очах. Хто ти і як тебе звать?
Маска лиця. Як нежива. Щоб не помітив печаль
Нетрі думок. Сотні стежок. Вже заблукала у них.
Хто ти була? Звідки прийшла? Де ти, куди тобі йти?
В пастці світів. Дум, почуттів. Стомлене хиже звіря.
Між двох вогнів. Підраховуєш дні. Краплі з небесного дна.
Час не спинить. Швидко летить. Якби могла повернуть!..
Змити дощем. А чи вогнем. А чи про все це забуть.
Час не спинить. Швидко летить. Все позабудеш колись.
Дощ по вікні. Дощ у душі. Ніч, а хтось досі не спить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283557
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 30.04.2015
Узнавай ее в каждом городе, в каждой улице узнавай...
Бейся в стены,
царапай души и вены,
до удушья и до забвенья
за-бы-вай.
В сотнях глаз и сердец немых, будто в окнах чужих квартир, не она -
наконец, услышь.
Не ищи ее в стуже крыш.
Ведь исчезла, твой мир круша, -
У-мер-ла.
Не ищи ее, позабудь,
вдаль уносит ее тот путь.
Слышишь, прошлое не вернуть,
ты живой - только в этом суть -
так живи.
Белый снег занесет следы,
боль вкуется в седые льды.
Вот дожить бы нам до весны!..
Позабыть, как лихие сны.
Растерзать, растерять во тьме
все вопросы и мысли все.
По-мо-ги.
Забывай ее с каждым городом, с каждой улицей забывай...
Буря стихнет, и все пройдет.
Посмотри, кто-то тихо ждет,
Без укора тебя
любя,
Без слезинки с тобой
горя,
Без причины твой крест
неся,
Свет, поддержку, тепло
даря.
Ради ждущих
иди вперед.
Ради Солнца
зови рассвет.
Ради счастья
борись с бедой.
Ради вас...
Поверни домой.
Забывай ее, забывай,
только любящих не-те-ряй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575033
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 17.04.2015