Miriamina: Вибране

Арина Дмитриева

Это выбор

Ты  о  деньгах  не  зря  помышлял…  И  тебя  обязательно  купят.
На  других  свысока  наплевал?  Вряд  ли  кто-то  до  гроба  полюбит.
Ты  по  судьбам  других  прошагал?  Точно  так  же  ты  будешь  затоптан.
Про  любимых  друзей  забывал?  Не  надейся,  тебя  и  не  вспомнят.

Если  зависть  родная  сестра,  не  надейся  на  чудо  и    случай.
Жизнь  не  станет  счастливей  твоя,  зря  молитвами  Бога  не  мучай.  
Если  крылья  чужие    украл,  –  в  небеса  ты  подняться  не  сможешь.
Тем,  кто  верил  тебе,  ты  солгал?  Это  выйдет  намного    дороже.

Ты  пытался  других  научить?  Расскажи,  как  сдавал  сам  экзамен.
Думал  жизни    других  изменить?  Почему  же  зачёт  твой  провален?
Помнишь,  совесть  свою  задавив,  ты  в  рулетку  сыграть  попытался?
Что  в  итоге?  Теперь  ты  один.  И  в  финале  ни  с  чем  ты  остался.

Это  выбор.  И  он  –  только  твой.  Я  об  этом  когда-то  писала.
Повторять  в  сотый  раз  мне?  Уволь.  Надоело  и  лень.  Я  устала.  
И  уж  мне–то    -  бессмысленно  лгать…  Не  получится  в  сердце  проникнуть.  
Фильм  окончен.  Замедленный  кадр.  Крупный  план.  Эпилог.  Снято!  Титры.











: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782341
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 20.03.2018


Наталя Данилюк

Ніби іще не осінь…

[img]http://www.playcast.ru/uploads/2015/09/30/15270296.jpg[/img]

Ніби  іще  не  осінь,
лиш  надвечір’я  літа…
Сонця  достиглу  диню,
скупану  в  молоці,
полудень  колихає
на  яблуневих  вітах,
променя  світлий  по́ніж
блимає  у  руці.

Лускаються  горіхи,
серпень  вітає  Спасом,
яблука  зашарілись,
пахнуть  густі  меди.
Збовтана  тепла  купіль
піниться  житнім  квасом,
і  дітлашня  грайлива
лащиться  до  води.

Пружна  мембрана  поля,
жваво  кручу  педалі,
змійку  тонку  виводить
гума  тугих  коліс!
Вкотре  кудись  втікаю
від  суєти  реалій  –
в  гори,  туди,  де  в  небо
соснами  вперся  ліс.

В  душу  мені  дихне  він
хвойним  своїм  кадилом,
у  рукави  й  за  комір
щедро  сипне  голок!
Скаже:  «Моя  дитино,
де  ж  це  тебе  носило?».
За  кільканадцять  метрів
мій  упізнає  крок.

Ніби  іще  не  осінь,
наче  уже  й  не  літо  –
ледве  між  них  відчутний
цей  надтонкий  рубіж…
Жарить  в  обличчя  сонце
жовтим  своїм  софітом,
серце  стікає  світлом,
ніби  встромили  ніж…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682719
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016