Садова Квітка
[b] Шкільний вальс [/b]
1. Ось і осінь пора золота загадкова,
І лунає для вас радо перший дзвінок.
Зустрічає гостей рідна батьківська школа,
Кличе знову до себе на перший урок.
[i] Приспів:[/i]
Прощай же літо босоноге.
Прощай, прощай, бо вже пора.
Злітають в небо журавлята,
Як діти з рідного двора.
Хай вам стелиться дорога рівна і легка,
Хай підтримують в польоті сильних два крила...
2. Залишають батьківське гніздо журавлята.
Час спливе непомітно, на те він і час.
А два рідні крила ваші батько і мати,
Друзі і вчителі завжди раді за вас.
[i] Приспів.[/i]
3.Ось і осінь пора золота загадкова,
І лунає для вас радо перший дзвінок.
Зустрічає гостей рідна батьківська школа,
Кличе знову до себе на перший урок.
[i] Приспів.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682359
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 09.08.2016
Віталій Назарук
[i] Повернення сина[/i]
Повернувсь з країв далеких,
На порозі хати став…
Навесні, немов лелека,
До гніздечка завітав.
Сонце вже зійшло на небі,
Дув легенький вітерець,
Білий став, неначе лебідь,
Ось матуся і отець.
Приспів:
Стріла мене моя мама,
Стрів татусь при сивині…
Долі стомлені роками,
Чи наснилось це мені?..
Як живете, моя мамо?
Чи здорові, Тату, ви?
Посивіли ви з роками,
Як без мене тут жили?
Повернувся я назовсім,
Щоб надати всьому лад,
Хоч уже і в мене осінь,
Але вам я дуже рад.
Приспів.
Поклонюся їм у пояс,
Пригорнуся до грудей,
Може серце заспокою,
Сльози витру із очей.
Все зроблю, щоб їхня старість,
Їм була не в тяготу,
Почерпну батьківську мудрість,
Дам їм старість золоту.
Приспів.
--------------------------
Ганна Верес
[i] Подаруй мені ніч[/i]
Подаруй мені ніч,
Я й так чекала довгі роки.
Подаруй мені ніч,
Принишкли щоб зірки.
Подаруй мені ніч,
Спинився спів щоби і вода…
Подаруй мені ніч –
Стомилась я одна…
Приспів:
Розкажи мені, коханий,
І про ніч, і почуття,
Солов'їв я попрохаю,
Хай до ранку не свистять.
На заквітчаній калині
Лиш воркують голубки,
Але пісня знову лине,
Заворожує зірки.
Подаруй мені ніч,
Солодкий трунок питиму губ.
Подаруй мені ніч,
Забула щоб нудьгу.
Подаруй мені ніч,
Щоби втекти від земних тривог…
Подаруй мені ніч –
Одну любов на двох…
Приспів.
------------------
Ганна Верес
[i]Я нап’юсь води з криниці[/i]
Є багато доріг,
Та лиш одна між ними свята,
Там де отчий поріг,
Мене він вигляда,
І з портрета вгорі
Моя матуся, ще молода,
І криниця в дворі,
А в ній жива вода.
Приспів:
Я нап’юсь води з криниці,
Обійму весь білий світ.
Чи не сон мені це сниться.
Притуляю ружі цвіт.
А вона мене цілує
(Зачекалася давно).
І п’янить це, і хвилює
Ще сильніш, аніж вино!
Я пройдусь по траві,
Там чарівні мотиви дзвенять,
А думки в голові
Знову одне твердять:
Ми приходим у світ,
Щоби любові йому додать,
Щоби множився квіт
І в джерелі вода.
Приспів.
----------------
Світлана Моренець
[i] На війну пішов мій милий[/i]
Сум сердечний мій тужливий
ти, сопілонько, зіграй...
На війну пішов мій милий
захищати рідний край...
Я, голубкою, щоночі
все лечу на сонця схід,
в волошкові глянуть очі,
відмолити їх від бід.
Приспів:
Розгорну́ в півнеба крила,
наче янгол, обійму...
Щоби втома не зморила –
я її собі візьму.
Ой ти, скрипочко чарівна,
заспівай йому вві сні,
що чекаю його вірно,
що – в молитвах день при дні –
посивіла рідна мати,
батько, спохмурнівши, вмовк...
що пуста без нього хата...
жде рідня й малий синок.
Розгорну в півнеба крила,
наче янгол, обніму...
Якщо куля зачепила –
я твій біль собі візьму.
У воронках житнє поле,
"градом" зорана стерня...
Мій козаче, мій соко́ле,
ти – мій захист і броня!
Жду тебе із поля бою,
наче милості Небес!..
Щоб не сталося з тобою,
знай, що
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
Розгорну в півнеба крила,
на порозі обійму...
Бог простить, що я молила,
проклинаючи війну...
----------------------
Олександр ПЕЧОРА
[i]Мелодія кохання[/i]
Найприємніше відлуння,
моє серденько не край.
Зачепило ніжні струни
й відійшло за небокрай.
Знову й знову жалить пам’ять
і п’янить за ліком літ.
Ти лишилась зорепадом,
й досі кличеш у політ!
Приспів:
Непогасна зоре рання,
чи зустрінемося де?
Та мелодія кохання
повертає нас в Едем.
Ненароком впало слово –
залишивсь недобрий слід.
Спотикнулось знову й знову,
й недоречно світ поблід.
А тепер я маюсь, каюсь,
бережу тепло обох.
Слово – пташка, а чи камінь…
Безперечно – Слово – Бог!
Приспів.
Я до тебе серцем лину
і здригаються уста.
Нашу пісню лебедину
вже не воскресять літа.
Та в Любов, що розквітала,
світла пам’ять поверта.
Ти коханою зосталась,
адже ти мені – свята!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618702
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 06.11.2015
Стомлена жінка на диво уже не чекає,
Все відбулося, немає вже місця для див!
А хтось далекий закохані вІрші складає...
Тільки не знає, що то він для неї створив.
Стомлена жінка чи зломлена зранена доля?
Каже, що сильна, й хизується: ось я яка!..
А за вікном мимо неї проноситься воля...
Може, на неї б там з квітами хтось вже чекав?
У завіконні лишились нейздійснені мрії,
Світле дитинство забулося, як не було...
Стомлена жінка чекати й прощати уміє...
Шпичкою думка: по іншому ж бути могло!
Стомлена жінка, якій вже нічого не треба,
Мовчки пливе по життєвій рутинності справ...
А десь для неї знімав би хтось зорі із неба,
ВІрші читав би й до ранку щасливий не спав!
Так непомітно спливають хвилини й години,
Так непомітно і мимо проходить життя...
І той, далекий, не прийде сюди на гостини...
Плаче душа серед мрій і пече каяття...
У завіконні лишились нейздійснені мрії,
Світле дитинство забулося, як не було...
Стомлена жінка чекати й прощати уміє,
Тільки між "може" і "є" перепоною — скло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617608
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 02.11.2015
Тебе вкраду, хоч добре знаю я,
Що гріх беру завжди на свою душу,
Та голос твій, як пісню солов’я,
Хоч зрідка, та почути щебет мушу.
Моя кохана, зіронько моя,
В житті, так вийшло, різні у нас долі…
Зірок не бачу – ти моя зоря,
А я твій вітер теплий в чистім полі.
Лечу до тебе – серце стугонить,
Дні листопаду мригають дощами.
Тебе зустріну і блаженна мить,
Засвітить сонце в небі понад нами.
Життя моє без тебе – не життя,
Розпорядились різно наші долі,
Як ти почуєш вітрове виття,
Це я ридаю за тобою в полі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616604
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 28.10.2015
У глибині душі - сталеві ґрати,
На них сучасний кодовий замок,
Табличка з написом " НЕ ВІДКРИВАТИ!"-
Живе там дикий і самітній вовк.
В своєму лігві вже йому не спиться,
Ламає ґрати, наче сірники!
Він чує поклик, зна: десь є вовчиця,
Що також мовчки виє на зірки...
А ще є зграя вільна й дика,
Що зве на волю через спалені мости...
Він все це чує, б`ється так, що серце смика,
Зубами тягне у незвідані світи...
Куплю замок великий і надійний,
Не кодовий - простий, з ключем,
Збудую мур, і не один, подвійний -
Тепер закритий вовк надійно, не втече!
А ключ тримаю завжди біля себе
І заглядаю кожен день у сховок свій...
Бо ж вовка годувати часом треба
Ну, ... хоч малими порціями мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568218
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 21.03.2015
Вже так давно не малював.
Душа до полотна просилась
Та було безліч інших справ.
Не дочекалася й змирилась.
У коридорі злетів та ідей
Шукав себе, і вчився жити.
Там бачив безліч я дверей
Та жодних не зумів відкрити.
І заблукав. У пошуку грошЕй
Потрапив у рутини павутину.
Тепер один у натовпі людей,
А справ тягар все дужче давить спину.
Давно засохли фарби на палітрі.
А може, то надії й сподівання.
В душі мороз . В холодному повітрі
Замерзла муза зраджена мовчанням.
Серед людей так холодно мені
Мабуть тому , що я живу у снах.
І що не написав на полотні
Про те, можливо, розкажу в віршах.
Написалося під впливом http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551135
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551160
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 14.01.2015
Валентин Бут
Ми так сподівались, що літо зігріє нас,
На щастя надії плекали, та все дарма.
Як вогник кохання у наших серцях погас,
Прийти за весною могла там лише зима.
- Віхола засипає снігом світ.
Не пройти - всі шляхи замела.
І чекай - ти чекай хоч сотні літ -
Марно все, як нема тепла…
Тож випусти серце моє із своїх долонь,
Ми підемо далі блукати в пусті світи,
Лише подаруй наостанок очей вогонь,
Лише поцілуй на прощання і вільна ти.
- Не сумуй все минає й це мине.
Вірю я, що зимі буде край.
Посміхнись, зачаруй ще раз мене.
І весни повернім розмай.
Віхола замітає цілий світ,
Білий сніг сипле все, навісна.
Пригорнись , хай минуло стільки літ,
Але нас знов знайшла весна.
===================
Наталя Кривун
1. А ти пригадай, як ми з тобою зустрілися,
В вечірньому небі нам зорі світилися.
Ти щось говорила так ніжно і трепетно..
Згадай, моя люба, згадай, як було тоді нам…
Приспів:
Я прийду, ти чекай, чекай мене..
Я прийду, тільки вірно кохай..
Хоч життя для обох нас пройдене,
Та прошу, - ти не забувай..
2. Ти пригадай весняні ночі бузковії,
Коли ми купались у них, як у повені.
Вмивало нас цвітом ,ранковими росами..
Згадай, мій коханий, згадай, як було тоді нам…
Приспів.
3. А ти пригадай… Ми з тобою зустрілися,
В вечірньому небі нам зорі світилися.
Вмивало нас цвітом ,ранковими росами..
Згадай, все минуле, згадай, як було тоді нам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543754
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 16.12.2014
Наталя Кривун
1. Маленький котик якось пішов собі один гуляти по калюжах.
Весняний дощик якось його тепленькими краплинами полив.
Маленький котик тоді серйозно на таку застуду занедужав,
Що цілий місяць на дощ не виходив, а крізь віконне скло глядів.
2.Тепер виходимо втрьох: маленький котик я і дощик погуляти.
З собою завжди берем ми парасольку і яскраві чобітки.
Та нам потрібно завжди через хвилину знову в рідний дім вертатись,
Бо через дощик отой маленький котик утікає навтьоки..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400299
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 16.12.2014