VIRUYU: Вибране

Лі Чень Дао

Ліхтар і ніч

         «Сніг  на  бамбуках
             Освітлений  ліхтарем  ночі...»
                                                                                         (Гао  Ці)

Серед  тьми  цієї  зимової  ночі
Нескінченної,  
Як  книга  лапатого  снігу
Запалюю  ліхтар  –  
Самотній  як  будь-який  вогник
Запалений  у  Годину  Миші.
Запалюю
Серед  бамбукових  хащів
Засипаних  холодним  снігом.
Марно  шукати  радості  
У  цій  білій  пітьмі,
У  цих  нетрях  байдужості,
Що  навіть  забули  про  шурхіт,
У  цій  холодній  пустелі,
Де  навіть  згадувати  не  хочеться,
Не  те  що  читати...
Сніг  і  бамбук.
Ліхтар  і  пітьма.
І  чиїсь  сліди  у  темряву...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550161
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 02.07.2015


Лі Чень Дао

Сад і глибокий сніг

             “Чи  знайдеться  хтось  здатний  
                   проявити  протягом  дня  людяність?
                   Я  не  зустрічав  людей,
                   яким  не  вистачало  б  для  цього  сил.
                   Може  і  є  такі  люди,
                   але  я  їх  не  зустрічав.”
                                                                 (Конфуцій)

Сад,  в  якому  ріс  бамбук
Засипало  глибоким  снігом.
Сад,  в  якому  колись  цвіли  сливи
Похований  під  крижаними  перлинами,
Сонце,  яке  гріло  хризантеми
Тепер  невидиме  за  білою  завісою
Снігу  лапатого,
Що  падає,  падає,  падає.
І  така  навколо  білизна  траурна,
Таке  навколо  глибоке  мовчання,
Що  навіть  не  можна  було
Порушувати  цю  бездонну  тишу  
Словом.
Отак  і  сиділи  учні  німі
Біля  Вчителя,  що  навчав  мовчанням
І  споглядали  білі  горнятка
З  тонким  візерунком  чорним
Гілок  бамбуку,
Що  тріпотять  на  поривах
Неіснуючого  вітру.
І  так  вони  заглибились  у  споглядання,
Що  не  знали  де  вони  -  
Посеред  кімнати
Чи  серед  лісу  чорного  бамбукового.
І  тоді  Вчитель,
Щоб  порушити  це  мовчання  моторошне
Сказав:
“Кожний  помиляється
В  залежності  від  своєї  пристрасті.
Подивись  на  помилки  людини,
І  дізнаєшся  ступінь  її  людяності.”

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537713
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 02.07.2015


Лі Чень Дао

Незламні

                   “Він  був  кмітливий,  любив  вчитися
                         і  не  соромився  звертатися  за  порадою
                         до  нижчих,  саме  тому  його  і  назвали
                         Просвітленим.”
                                                             (Конфуцій  “Лунь  Юй”  5.15)

Шалений  вітер  хитав  дерева,
Зривав  листя  з  могутніх  ясенів,
Шматував  пальцекрили  кленів,
Пригинав  до  землі  бамбук
У  гаю  Одкровення  над  потоком  Буття,
Хмари  перетворював  в  місиво,
Трусив  стіни  дому
Старого  вчителя  з  царства  Лу,
Дому,  якому  судилося
Простояти  тисячоліття.
Учні,  які  зібралися
Цієї  вітряної  днини,
Години  Великої  Бурі,
Часу  безсезоння,
Коли  не  могли  зрозуміти  люди,
Чи  вже  весна  це,  чи  ще  осінь.
А  на  обличчях  учнів  сум'яття?
Яке  зовсім  не  личить
Школі  Великого  Вчителя.
І  тоді  Ранішенароджений,
Щоб  розвіяти  цю  недоречність
І  повернути  у  душі  спокій
Сказав:
“Не  зустрічав  я
Ще  твердих  людей  та  незламних.”
І  хтось  зауважив:
“Ось  Шень  Чен.”
Але  Вчитель  на  це  заперечив:
“Як  може  бути  він  негнучким,  
Коли  так  багато  бажає?”

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538267
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 02.07.2015


@NN@

Двоє і вальс…

                                                                                                   
Антрацитова  ніч  задивилась  на  нас,
Золотих  ліхтарів,  очима.
Плив  над  плесом,  туманом  приглушений,  вальс...
Ти  і  я...  І  життя  за  плечима...

Єдність  думки  між  нами...  Рука  у  руці...
Ми  вальсуєм  на  заздрість  ночі.
Линуть  тіні  густі  по  сріблястій  ріці,
Місяць  нам  зазирає  у  очі.

Вже  глухіша  мелодія  між  берегів,
Нас  сповив  легенький  серпанок.
Ти,  мій  погляд,  мов  відблиск  зорі,  із  під  вій,
Не  губи,  забери  у  свій  ранок.

Хай  голублять  тебе  і  кружляють  в  танку́,
Долі  нашої  перші  такти...
Щоб  не  сталось,  а  всякого  є  на  віку...
Ми  ж  танцюємо  вальс,  а  не  танго.

Антрацитова  ніч  розтеклась  поміж  зір...
Ліхтарі  сполотніли,  згасли...
Вальс  скінчився...  Та  в  серці  не  гасне  моїм
Зустріч  наша,  наповнена  щастям.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478190
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 24.03.2015


Наталя Хаммоуда

Не до добра.

Собаки  вили  і  сичі  кричали,
Не  до  добра  той  крик,  не  до  добра.
Невже  на  небо  знов  когось  призвали?
Невже  для  когось  знов  прийшла  пора?

Пугач  на  хаті  голосив  до  ранку,
Та  так,  що  серце  рвалось  від  страху.
А  вранці  звістку  принесла  поштарка:
“Синочка  забирають  на  війну”.

Немов  у  прірву  враз  душа  упала,
Думки  ,  у  голові  пливли  думки...
Собаки  вили  і  сичі  кричали,
То  до  біди  синочку,  до  біди.

Бо  та  війна,  вона  жалю  не  має:
-То  ж  Господи,  хоч  ти  їх  бережи!
Іди  рідненький  ,  я  благословляю!
Живими  повертайтеся,  Сини!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508056
дата надходження 28.06.2014
дата закладки 19.03.2015


Оксана Р.-Г.

Ще не вмерла Україна!

Ще  не  вмерла  Україна!
І  не  вмре  ніколи,  
Бо  не  стануть  на  коліна
Вкраїнські  соколи!

Правда  наша  не  загине  –  
Задзвенить  шаблями!
А  неправда  хай  спочине
Поміж  москалями!

Чуєш,  іроде  московський,
Окупанте  –«брате»,
Забирайся  зі  святої  
Вкраїнської  хати!

Воля  наша  не  поляже  –
Воскресне  з  руїни!
Ось  така-то  слава,  враже  ,  –
Слава  України!!!


Автор  малюнка  -  Анатолій  В.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557658
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 11.02.2015


OlgaSydoruk

Но браво музыканту эхом без конца звучит…

Сегодня  тяжело  душе  и  больно...И  слезы  льются  сами  по  себе...
Он  мой  ровесник,..даже  чуть  моложе...И  музыкантом  тоже  был...
И  в  музыке  он  профи  слыл...Как  рыба  был  в  воде...
Я  не  поклонница  и  не  фанатка,..и  творчества  его  не  знала  глубоко...
Но  он  талантлив  был,..и  человек  нормальный,..и  не  мажор  ,..такой,..как  большинство...
Любил  родное,..уважал  чужое,..был  рассудителен,.."раніше  батька  в  пекло  він  не  ліз"...
Любил  мажор,..но  пел  в  миноре,..и  песни  пробивали  на  слезу,..хотелось  крикнуть"бис"...
Звезда  Кузьмы  на  небосводе  сияла  очень  мало...Не  все  успел,..не  все  он  песни  спел...
Аккорд  последний  прозвучать  не  смог,..вдруг  занавес  упал...Судьба  так  захотела...
Но  браво  музыканту  эхом  без  конца  звучит...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556769
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 03.02.2015


ptaha

Екологічна катастрофа душ

Екологічна  катастрофа  душ…
Мізерніє  людина  з  кожним  роком:
Вироджується  гідність  крок  за  кроком,
Невігластво  стовбурчиться,  як  рюш.

Гниє  собор  змарнованих  сердець…
Дурманить  збайдужілості  отрута…
І  звивина,  до  клавіші  прикута,  -  
Уже  маріонетка,  не  борець…  

Короткозорість  душ  і  глухота  –  
Діагноз  для  людини  небезпечний:
Не  допоможуть  порошки  аптечні,
Якщо  в  серцях  кульгає  висота…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552914
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 19.01.2015


plomin

Скрипаль

Подивись  навкруг  -  одні  контрасти  ,
Це  прикмети  нинішнього  дня  :
То  сліпуча  розкіш  ,  то  рідня
Біля  неї  тулиться  баластом.

Закружляла  осінь  в  танці  знову,
Гойдалка  мелодій  звідусіль...
Та  мене  тривожить  ,  наче  хміль,
Чорний  бруд  -  і  золото  діброви!

Скажу  правду  -  честі  не  порушу,
Збаламучу  в  заводях  бедлам  :
Мужичок  ,  скалічений  життям,
Рвав  на  струнах  виболену  душу.

Сивина  ,  скуйовджене  волосся,
Борозна  глибока  на  чолі,
В  голубих  очах  бринять  жалі  -
Молодий  іще...Чи  так  здалося?

Весь  такий  обшарпаний  ,обдертий,
Правий  геть  порвався  черевик...
Він  до  цього  ,  певне  вже  ,  що  звик,
Новий  звук  підшукуючи  вперто.

То  ридма  в  долонях  плаче  скрипка,
То  сміється,  витративши  глузд,
То  біжить  ,  мов  кінь  зірвався  з  вузд,
То  дзюрчить  ,  як  хлюпається  рибка.

Збайдужілі  ходять  ,  мов  химери,
Дрібнота  в  солом*янім  брилі...
Біля  брам  юрмляться  скрипалі,
На  траві  тупцюючи  у  сквері.

Голубів  мов  згайка  воркотлива,
Пара  йшла  ,  обнявшись  залюбки  :
Чоловік  підтоптаний  таки,
А  дружина  -  юна  і  вродлива.

Поруч  них  вовтузилась  дитина:
Хлопченя  -  ну  ,  рочків  може  з  п*ять,
Що  старалось  мамі  показать
Вправність  за  рулем  веломашини.

Скрипка  всіх  до  чуйності  скликала...
Молодиця  зиркнула  на  це,
Поглядом  окинула  лице,
Мов  когось  в  безхатченку  впізнала.

Малюка  покликавши  до  себе,
Пхнула  в  жменю  кілька  мідяків  :
-Дай  он  дяді,  щоб  він  захотів
В  храмі  помолитися  за  тебе.

-Це  тобі  копійка  ,  купиш  "тачку"!-
Усміхався  радісно  малюк...
Відкіль  знать  йому,  що  з  власних  рук
Дав  він  татку  рідному  подачку.

"У  часи  освічені  ми  стіки,-
Я  читав  у  нього  на  лиці,-
Так  живуть  учені  та  митці,
Хто  прославить  націю  навіки!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536704
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 28.12.2014


Ірина Васильківська

Коралове намисто

Немов  коралове  намисто,
Я  тугу  навпіл  розірву.
І  полетять  червоні  бризки
Болючим  спомином  в  траву.
Впадуть,  неначе  сум  одвічний,
Розтануть  в  крапельках  роси.
І  переллється  туги  відчай
У  святість  чистої  сльози.

©  Ірина  Васильківська

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543061
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 15.12.2014