Заміноване поле і стежка, сліди за селом.
Заміновані душі і долі гіркою сльозою.
Ще жива Україна, лиш мука гірчить над чолом
І на серці – ураза, якої епоха не згоїть.
Ще не вмерла… Всевишній, молю, опустися з небес,
Омофором святим огорни волелюбів одчайних.
Межи сотні Іуд і Пілатів таскають свій хрест,
Наче прокляті нині не світом, а безлічсвітами.
Це сини Твої, Боже. Невже не даси їм руки,
Не ізбавиш од скверни безвинну, заплакану землю?!
На обстріляній ниві ще горсточка стебел тонких,
Які не скалічив душею обділений нелюд.
Знову кров’ю мережить літопис геройська доба
І нова «Ілліада» скеміє у кожному слові.
Лиш болять безіменно розп’яті хрести на гробах,
І яріють печаллю гіркою тернисті дороги.
Нескоримі і вічні, що міццю торкають вишин.
Завмирає сполохано пташка у димнім захмар’ї.
Не спіткнутися б в млі, у вогні не згоріти б, лишень…
Десь поранено тишу у мирі жахливо-примарнім…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554017
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 04.04.2015