Муза.
Владика дум, володар ночі…
Співець веселля і журби,
В красивій постаті жіночій –
Великий Майстер ворожби.
Приходить темними ночами...
В віконце гляне... і мовчить!
Від чар, незнаними словами,
В мені поєзія звучить.
Припасти би до уст горячих,
Відчути полум'я її –
Зорі, що з Місяцем... щебечуть!
Немов весняні солов’ї.
Жага, примара і натхнення –
Вона: і холод, і тепло...
Веснянкою, мов птаха рання
Прибилась вранці, через скло.
То, так здивовано присяде,
То знову, хвостиком вільне….
Цей вільний птах…політ свободи –
Манок, приваблює мене.
Нехай, вже суджений пробачить –
Таку жадану і близьку,
Зорю, що з Місяцем судачить,
Що в серці б’ється і в мозку.
Чарівна зіронька… далека,
В холоднім космосі блистить…
В моїй душі,.. печаль глибока –
Яскравим полум’ям горить!
Проходить все – і все минає…
І найпрекрасніша та… мить,
Коли душа цвіте, страждає –
Тоді любов не відгорить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826535
дата надходження 23.02.2019
дата закладки 23.02.2019
Взяв в руки вечір кришталеву арфу,
Небесна вись зірками миготить,
Провисла тиша. Ліхтарі над шляхом.
Іскриться іній і сніжить, сніжить…
На вії опускаються сніжинки,
Навколо світ біліє, як у сні,
В зелені рукавички у ялинки
Зима ховає руки крижані.
Мороз цілує щоки холодами,
Ховає хитрі очі в заметіль,
Усі сліди знов замете снігами,
Лишивши чистий аркуш для подій.
Казкова ніч відбілює дороги
У чистоті душевних сподівань,
Народжується мрія з кожним кроком –
І кришталеві крила у бажань.
Поміж зірками сніжним білим птахом
Ця мрія понад світом полетить.
Зима іде собі Чумацьким Шляхом.
Метуть сніги. І все сніжить, сніжить …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823018
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 27.01.2019
У заклопотану мою життєву осінь,
Позичивши у марева краси,
Не в гості сивина прийшла – назовсім.
Внучата на крилі. Дорослий син.
І все б, здавалось, так, як і раніше,
Не висохло бажання жить-творить,
Тільки душа – складна важлива ніша –
Зібрала все, що послано згори.
Мов губка, вона все завжди вбирає
І розпинає долю на хресті…
Моє життя їй не здалося раєм,
Адже роки прожиті непрості.
А може, в цім і є сенс існування:
Сім’ю, набути досвід, сивину,
Пізнати смак і зради, і кохання,
Самообману зняти пелену.
Улитися у світ цей самобутній,
В гармонії із ним себе знайти,
Де б чергувалися свята і будні,
Між вчора й завтра збудувать мости.
27.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821097
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019
Літо в осінь ранню заблукало,
Загубило стежку за кущем.
Голубів ставочок, мов лекало,
Клен укрився золотим плащем.
Осінь одяглась у вишиванку,
Де сплелися теплі кольори,
А як ніч опустить сиві ранки,
Їх освятить сонечко згори.
21.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805186
дата надходження 01.09.2018
дата закладки 01.09.2018
Я люблю свою землю
І свій гордий до болю народ,
Цю любов пронести
Через всі негаразди зумію,
Із вогню і золи
Саме тут проростав патріот,
І тому тільки з ним
Я пов’язую долю і мрії.
Я люблю свою землю
І такою, яка вона є:
В історичних синцях
І тяжких закривавлених ранах.
Тут коріння моє
І насіння кохане моє,
Тож не зваблять мене
Ні близькі, ні далекі заграни.
Я люблю свою землю
У цвітінні садів і тривог,
І тоді, коли край
Чорним полум’ям воєн палає.
Знаю, виведе нас
Із пітьми закоптілої Бог,
Й сивочолий Дніпро
Схід і захід навіки з’єднає.
10.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802858
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 12.08.2018
Не треба
стільки слів… то глибина.
Дурман-трава. Чар-зілля. Дика рута.
Морська вода в прогалинах човна.
Невільниця,
безпомічно прикута
До райського
квітучого куща.
Волосся мідь поглинуть сині клени.
Благаю, промовчи!.. ця глибина
заповнила тебе
й пройшла крізь мене.
Коли уже ні слів.
Ні сліз. Ні сил.
Відлуння звуків і безглуздість літер.
То вітер нас сьогодні освятив.
……………………………………то вітер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775057
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Весна ще – календарно – не почата,
та Березень стоїть уже на чатах.
Бешкетник! Його вчинки не забути –
весь час краде зимо́ві атрибути:
поцупить білосніжні одежини,
підмочить репутацію крижини,
дихне на сніг злежалий, полоскоче –
той весело струмочком задзюркоче.
Жагуче гляне на танок сніжинок –
розтануть вмить і в статусі росинок
кокетливо веселкою засяють,
мов Березню цілунки посилають.
Із вітерцем ласкавим в діалозі
муркочуть котики пухкі на верболозі...
Від сну стріпнулось птаство, метушиться,
купається в калюжах, чепуриться.
... Розгнівається Лютий, вітром свисне,
бурульками колючими нависне,
повернеться колючими снігами
і склитиме калюжі під ногами,
ще й навесні нам буде докучати...
Та Березень
стоїть уже
на чатах.
2.02.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774880
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 03.02.2018
У кожного із нас одна стежина,
Де біль падіння й над собою злет.
В житті людськім усе це надважливе,
А особливо, коли ти – поет.
Тоді твоя рясніє ними доля,
Бо сенс життя – важкий словесний бій,
Де захищаєш ти смиренну волю,
За зброю взявши слово лиш собі.
І рани у поета надглибокі,
Бо бою без поранень не бува.
Не може він спостерігати збоку –
У ціль летять його палкі слова.
Наповнити щоб людям спраглі душі,
Він краплі серця людям роздає,
Й душа людська стає вже небайдужа,
Борцем також за волю постає.
23.01.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774775
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 03.02.2018
Яка чарівна ніч! По вишуканих нотах
Над світом розцвіла мелодія зірок.
І сиплеться з небес прозора позолота,
Як одкровення снів. А місяць - як пророк.
Ворожить чорна ніч на гущі небосхилу,
Магічний талісман сховавши в рукаві,
Десь загадковий сон всміхається щасливо,
І зорі миготять, як діточки малі.
Біжить в майбутнє час, сховавши таємниці,
Аби вчорашній день пішов у небуття,
Ворожить чорна ніч, неначе чарівниця,
Старий годинникар відлічує життя.
Так тихо. Чути лиш, як серце калатає,
Неначе десь звучить одвічний камертон.
Ця магія ночей! Усе в житті минає,
І ми йдемо вперед із часом в унісон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761869
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 22.01.2018
Спішу-несу до тебе я любов,
Мій Борисфене, повноводий, сивий,
З часів, коли створив тебе Дажбог,
І до сьогодні твій потік красивий.
Широка й вільна в тебе течія,
Що береги навіки поєднала;
І правда теж – одна на всіх – своя,
Топталась ворогами – не сконала.
Одне в нас сонце і одна земля,
Твої ми діти, мати Україно,
Нехай нам душі горді звеселя
Ця водяна глибока серцевина.
18.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772604
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018
Сумують верби над водою.
Сивіють… Сонечка нема.
Вже скоро стрінуться з бідою,
Як запряже вітри зима,
Як буде рвати і ламати,
У панцир віти закує,
І важко буде їм тримати
Тендітне гіллячко своє.
Та не впадуть у безнадію,
Не заморозять холоди –
Закон життя є – він ще діє:
Загляне сонечко сюди,
Розтопить лід, розбудить соки,
І верби знову оживуть,
Й мов три сестриці, всі високі,
Цей берег ще постережуть.
06.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771197
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018
Завтра он должен родиться,
С волненьем идёт в этот мир…
- Но как самому мне прижиться? –
У Бога ребёнок спросил.
И чтобы дитя не расстроить,
Помочь ему в мире прожить,
Решил Бог его успокоить
И Ангела подарить.
- Всегда он с тобой будет рядом,
Расскажет о всём, объяснит,
Поймёт тебя сердцем и взглядом,
От бед и тревог защитит.
Но всё же в глазёнках тревога:
- Не знаю ведь я языка!
И снова беспомощно к Богу
Тянулась ребёнка рука.
- Твой Ангел научит и речи,
И мудрости, и доброты.
Ты только учись безупречно,
Послушным и кротким будь ты.
- Когда я смогу возвратиться?
И как мне тебя не забыть?
- Твой Ангел ко мне обратится,
И я помогу тебе жить!
Малыш добивался упрямо:
- Ты имя скажи мне его!
- Ты назовёшь его «мама»,
Хоть много имён у него.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770847
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 12.01.2018
Іще один… упав на полі брані,
Пташиною знялась душа увись,
А в серці, материнськім, – свіжа рана…
Чи думала вона про це колись,
Що сина доведеться їй ховати,
А землю «братня» рватиме війна,
Й нас кацапня заходиться вбивати –
Росія Київ стане розпинать.
А скільки ж їх повернуться додому,
Скалічених, безногих, без очей!
А з ними – біль і нелюдська утома,
З якими тихих не бува ночей…
Ще не одне здолають вони лихо,
Свій несучи важкий, життєвий хрест,
А Україна, вільна і велика,
Новий собі здобуде Маніфест!
31.08.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770542
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018
Відпусти мене, мамо, на небо,
Так судилось,рідненька,пробач,
Буде важко тобі вже без мене ,
Не рви серця,лебідко,не плач...
Я зостанусь для тебе героєм ,
Хоч у сні я до тебе прийду,
Пригорну тебе,ненько,до себе,
Розповім,як тебе я рідненька люблю...
Пам'ятай:ти для мене найкраща,
Як би важко тобі не було...
В тебе є ще надія й опора-
Це сестричка маленька й татусь,
Пам'ятай ,моя мила,я поряд,
І у будь-який час повернусь...
Я проллюся дощем неупинно ,
Ясним сонцем в вікно посміхнусь,
Тихим вітром я ніжно повію,
І в обійми твої увіллюсь....
Відпусти мене,мамо,на небо,
Так судилось,рідненька,пробач,
Я завжи буду тільки з тобою,
Посміхнися і більше не плач!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768055
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 08.01.2018
А хочеться аж вити, бо вітри
собі за моду взяли руйнувати.
Бо я ще я, та ти - уже не ти,
а тільки тінь розгойданої хати.
Бо ці стежки, що рястом заросли,
колись у небо лагідно дивились.
А нині їх нерадісні посли
позбутися не можуть чорних милиць.
Та ти біжи, на втому не дивись,
не зазирай відбулому ув очі.
Бо й те, що є, зміняється колись:
котресь - на дні, котресь - на темні ночі.
І тільки шип у серце заросте,
щоб час від часу зацвітали ружі,
де щось було незвідано просте
і рідне до безмежжя дуже, дуже!
Летять у прірву стомлені листи,
у дзвони б'є розбуджене напастя,
де я ще я, та ти - уже не ти,
а тільки тінь розгойданого щастя.
4.01.18 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769733
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 05.01.2018
Твоє тіло пахло жасмином
І корицею, й чимось ще…
Може…Ладаном невловимо?
Я…
Не в курсі таких речей…
Ні…Приємно…Просто незвично…
Я у прянощах не мастак…
Знаєш… все ставало статичним,
Коли ти посміхалась…Ось так…
Твої губи із присмаком вишні
Та завжди прохолодний язик…
Та від того лише… Смачніший?
Чи я ,просто, до того звик…
Ніжні перса в моїх долонях…
Милі зморшки в куточках очей…
Твоє спрагле кохання лоно…
Було мало…Хотілось іще…
Залишалась ниючим болем,
Задоволенням, втіленням, стресом…
Я казав:
- Купатись в любові…
А ти просто:
-Займатись сексом…
Я тепер на своїм підвіконні
Сигаретним втішаюсь димом…
А чиїсь спітнілі долоні
Твої білі гладять коліна…
Чи любові було замало?..
Чи тебе було забагато?
Я допалюю і стрибаю…
Я стрибаю назад, у кімнату…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769553
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018
[b][i][color="#aa00ff"]А ти мені сьогодні снився,
І, наче плющ, по тілу вився;
А я тремтіла, бо не вперше
Ти у мені кохання вЕршив.
В солодких муках млію досі.
Ти пестив щедро ноги босі -
Коліна, стегна та сідниці...
Цілунки - з смаком полуниці!
Бентежив вкрай твій кожний дотик;
Кохання - як важкий наркотик!
Я спину вигинала...риссю!
Забракло навіть трохи кисню...
Зомліло тіло до нестями,
Я задихалась почуттями!
Була усюди твоя ласка...
То був не сон, а справжня казка!
28 06 2017 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739776
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 31.12.2017
Поезія – це вічне джерело,
З якого п’ють, та випити не можуть.
В святій душі воно живе й жило,
Це правди шабля і міцний шолом,
Це і покара, й нагорода Божа.
Сьогодні знов замислитись пора,
А хто ж поет? Провидець словоблудий?
Це він думки в один букет збира,
Котрі і час ніколи не стира,
Безсилий перед ним і сам Іуда.
Поезія – то вись і глибина,
Таврована пророчими словами.
У ній є все: й непрощена вина,
І із собою у собі війна.
Її не п’ють поетики, так звані,
Бо є в ній та магічна сила слів,
Де кожен звук – чуттю і серцю рана,
Що виливається у вірші і пісні.
Й живе тоді він не в блаженнім сні,
А трунок п’є із Вед і сур Корану.
Поезія – то мед і гіркота,
П’ючи які, впивається не кожен.
Митцю тісна корона золота,
Не обере він долю і крота –
На землю грішну посланець він Божий!
24.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768733
дата надходження 29.12.2017
дата закладки 29.12.2017
[b]«Ніжно-ніжно…»16+[/b]
Навіяно ЧУДОВИМИ рядочками:[url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766515"]"Ніжно-ніжно…тиша…"[/url] , ЧУДОВОГО автора: Твоя Сніжинка...) ...як говориться, чоловічий і жіночий погляди на одне і теж)....
[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/2/920023338.gif[/img]
Ніжно-ніжно – подушечки пальців, як шовк
По щоці, по руці, і спускаються нижче…
Я прийшов….ти чекала і я вже прийшов
Завітав у твої не побачені сни ще…
Ніжно-ніжно, губами, туди де горить…
Де палає багаття – іще трішки хмизу…
Від поверхні вогонь проникає до низу
Іще мить – зупинись – зупинися ця мить
Ми на грані, на кінчику – даху, карнизу
Щоб зірватися в штопор – вже не зупинить
До моменту падіння – від шторму до бризу
Ніжно-ніжно – гойдає тіла вже прибій…
Відчуття, що здається на сьомому небі
Відпочинку хвилина, чи дві – при потребі
Прошептати на вушко – люблю тебе бебі
І поринути знову в солодкий двобій
Як кохає лебідку закоханий лебідь)
© Микола Карпець (М.К.)
*29.12.2017* ID: №768685
[url="http://mykola.at.ua/publ/lirika_kokhannja/nizhno_nizhno/2-1-0-139"]©Сайт авторської поезії М.В.Карпець[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768685
дата надходження 29.12.2017
дата закладки 29.12.2017
А давайте... давай на "ти"...
Ми вже досить давно знайомі...
Щоб стосунки могли рости,
Так же ближче, принаймні... зовні...
А давайте... давай на "ти"...
Навіть серденько швидше б'ється...
Як же, мила, мені кортить
Чути й Вашого стукіт серця...
А давайте... давай на "ти"...
Так приємніше, так рідніше...
Як же ж хочеться перейти...
Та у відповідь... Ваша тиша...
А крізь неї, як вітром: "ні"...
Нам із Вами іще зарано,
Бо на "ти" - вже як на війні,
Де смертельні бувають рани...
Бо на "ти" - це не те, не те...
Це - цнотливостей наших втрата...
Наче зближення, а проте,
І кінцем воно може стати.
Не втрачаємо голови,
Та тримаємося залізно,
Залишаючись все ж на "Ви",
Бо ніколи на "ти" не пізно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762270
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 25.11.2017