Як гарні сни, що не змело
життя вітрами і снігами,
ці згадки – їдемо в село,
додому, в спогади, до мами.
Шляхи дитинства... Ліс, поля,
де волошки синіють в житі,
де зелен-сад – уся земля,
де зріють яблука налиті,
і ждуть тебе гриби в лісах,
під лісом гречки лан біліє,
в спекотних синіх небесах
під власну пісню жайвір мліє...
Село стрічає, мов рідня,
святково прибрано в хатинці,
веселий гамір, метушня –
це йдуть сусіди по гостинці
і глянути на "гороцьких",
узнати першими новини
й оповістити всіх сільських,
ще й прибрехати половину...
У всіх – аврал. Городи ждуть!
Робота ломить руки й спину.
Сусіди на підмогу йдуть,
хто – на півдня, хто – на годину.
Глянь – бульба в погребі лежить,
два дні – і на городі голо,
бадилля у вогонь летить,
старих й малих збирає в коло.
В диму блукає запах груш...
Кружком, на ряднах із коноплі
вмостилося сімнадцять душ
навкруг печеної картоплі.
По килиму із споришу,
пропахла стравами п'янкими,
до мами в погрібок спішу
за огірочками хрумкими.
Вже несемо вино, гриби
і всі можливі різносоли –
віддячуємо за труди,
за допомогу хлібосолим...
Давно заснув гамі́рний день,
та ми, під зорями, півночі
усе співаємо пісень,
розходитись ніхто не хоче...
Ці спогади: до дому путь,
тепло домівки – відсвіт раю.
Вони у душах наших тчуть
прив'язаність, любов до краю.
Тут пісня й мова пестять слух,
в них йде із роду і до роду
від наших предків рідний дух
аж з кореня мого народу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508793
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 03.07.2014