: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2015
Боже, поробив хто, чи зурочив,
Наче прірва в полі розверзлась?
Туга рве, на лезі душу точить...
Де вже, з біса, де вона взялась?
Сірим вкотре укриває бранку -
Золотоволосу сонця тінь,
Що чекає звечора до ранку,
Поки янь перетікає в інь.
І гнітить у розбраті бажання,
Ревнощі з"їдають без кінця...
Виплекане змучене чекання
Мабуть, кара вічна від Творця?
Може то мені лишень здалося,
Що найважчі випали хрести?
Чи молить, чи попіл на волосся,
Падаючи в ноги, щоб простив?
14/09.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607160
дата надходження 16.09.2015
дата закладки 16.09.2015
Ох, Тарасе, знову лихо!
З неба замість грому
Смертю тут сусід подихав!
Від новин - судоми.
Знову ллється кров рікою...
Діти мруть маленькі!!!
Брат прийшов до нас з війною!
Ласий до земельки…
Чув, Тарасе, горе в хаті!..
Хлюпає без міри…
Шепче Богу кожна матір,
Захистив щоб сина.
Я прошу тебе старого…
Ти ж любив країну!
Умовляй Святих і Бога –
зупинити Звіра!
31.08.2015 р.
Фото з інету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603346
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 01.09.2015
Мне благодарности не нужно,
Я просто проходила мимо,
А ты замерз и был простужен,
И дождь, и снег, такие зимы.
Мне не нужны увещеванья,
Что я по-прежнему любима,
Зачем вранье, из состраданья?
Я просто проходила мимо.
Ты не обязан розы в праздник,
Не говори, что нелюдима.
Ну не хочу во лжи увязнуть,
Я просто проходила мимо.
Вновь за тебя душой болею,
Хоть, будто бы и не любила...
Я сожалею?..сожалею,
Что просто мимо проходила...
15.08.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601298
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 23.08.2015
Холодом стынет декабрь
Стужит метелью и вьюгой.
Ломится так же, как встарь -
Зимняя льдистая фуга.
Холодом веет январь.
Даже в огне не сгорая,
Плавится прошлого ларь,
Втайне от всех умирая.
Холодом выжег февраль
Редкую на небе просинь,
Вяжет не шали, - печаль,
Скорбно проталины косит.
22.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601296
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 23.08.2015
Знаєш, в кожного якесь своє болото. Ми звикаємо жити по інерції.
Звісно, можна жити і нічого не писати, не читати, не дивитись хороших фільмів. Можна вбивати час різними діями. Можна просто бігати по колу кожний день. Все можна... Нічого не заборонено... Але з кожним таким днем ти щось втрачаєш. Навіть не час, хоча і його теж. А щось більше. Коли ми, скажімо, заплатили за абонемент, то скоріше за все не пропустимо жодного заняття. Ми заплатили. Ми розраховуємось смертю за життя, але зовсім про це не думаємо. Не всі. І не постійно. Але частіше за все і більшість.
Інколи нам так важко зробити перший крок із цього болота. Побачити справжність. Жити в теперішньому. Повірити життю. Віддатися своїй течії, а не іти донизу. Просто коли ми опускаємо голову, вода застилає нам очі... Ми не бачимо, що поруч купа таких, як ми. Що ми не самі. І що все зовім не так страшно і боляче, як здається одразу.
Архімед казав, що ми нічого не можемо зробити з тривалістю свого життя, але як глибоко ми можемо поринути в нього — залежить тільки від нас. Для мене це єдине, що має сенс. Ніхто не може змусити вас робити щось, бути більш творчими, чи уважними, відкривати кожного дня хоч одну нову сторінку книжки... Але це потрібно навіть не для саморозвитку, а просто для того, щоб дихати вільніше. І на повні груди відчувати життя.
Читай, пиши, танцюй, співай, рухайся... Не бійся робити перших кроків.
Будь живим.
Не зв/н/икай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600522
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Привіт!
Сміху тобі, торбу сонячних зайчиків,
Хай підпільно ритуально викликають дощі.
Зичу усмішок щирих, і сім смайло-м’ячиків
Відправляю бешкетно в електроннім листі.
Скоро осінь, звичайно – ти будеш радіти,
Я ж протестно бурчатиму – «сонця нема».
Ми з тобою часом зовсім – як малі діти...
Діставай-но зайчат – вже та спека... спекла!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599320
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 13.08.2015
На зелёной миле поселилась нежность...
Расцветает маком алым до зари...
До зелёной мили - синяя безбрежность...
На зелёной миле - капельки росы...
Наберись терпения (до зелёной мили)...
Захвати с собою для души дары...
На высоком троне(с высочайшей воли)
Лишь она царица с лета до зимы...
Не блуди лесами,а ступай полями...
До зелёной мили - полчаса пути...
На зелёной миле - знаки небесами...
На зелёной миле - правила свои...
На хлебах сердечных вскормленная нежность...
На молочных реках - с в'ёселками сны...
Колыбель колышет ветер осторожно...
И не обрывает красные цветы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597339
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 02.08.2015
Меня не любишь?..Ну и что?
Я разве нищенка на плахе,
В одной разорванной рубахе?
А жизнь, как время - в решето...
Меня не любишь?..Не спросив,
Я на любовь благословенья
Не ожидаю, но волненья
Не отпускает пароксизм...
Меня не любишь...не суди,
Того, кто мучаясь... доколе?..
Плашмя не разложил неволю,
Не вынул сердце из груди.
Меня не любишь... даже плоть
Насыщенная утомляет,
Когда душа хвостом виляет,
Желая ложью уколоть.
Меня не любишь...я дождусь,
Когда растерзанный и гневный,
Взывать к НЕЙ будешь непременно.
Расплачется дождями грусть...
Меня не любишь...разрублю,
Гордиев узел и замечу,
Любовь прекрасна без увечий,
Тем счастлива, что Я люблю...
01.08.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597349
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 02.08.2015
За картиною Р.Величка "Кава-брейк"
[img]http://img-4.artonline.ru/paintings/ROMERA/max_kofebrejk.jpg[/img]
Бадьорий ранок. Теплі ноти кави.
Твоїх очей глибоке темне дно.
Тривожний присмак нотами металу.
Прозорих чашок тріснуте крило.
Гірка розлука – піною туманів.
Намиста розсип по зернятках днів.
І дух терпкий розмеленої кави
Годинником пісковим… до хвилин…
Безсоння склянка (друга… третя… п’ята…)
І ночі скло світанком – на друзки…
І раптом очі… в колір аромату
Міцної кави й… почуття вершки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593468
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 14.07.2015
За картиною К.Роландо "Після дощу"
За знайомство з творчістю цього художника й за натхнення вельми вдячна
Тому, що воює з вітряками
[img]http://files3.adme.ru/files/news/part_64/640205/13139660-R3L8T8D-1000-1.jpg[/img]
Після дощу зіничних блискавиць
І вітроВІЇв, що зламали крила,
Текли струмки згори по краплях вниз,
Пекли вогнем, як сіллю, землю шкіри,
Змивали геть потрощені слова,
Розкидані тайфунами емоцій –
Оговтувалась Пам’ять ледь жива
Від болю скалок десь у третім оці.
Душа сама стояла на мосту –
На перехресті днів «Учора – Завтра»
І пропускала уперед сльозу,
Мов службу МНС - гасити ватру…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576782
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 14.07.2015
Якийсь не літній липень цей... Здається :
Ось-ось затужать в небі журавлі,
І перші ноти листопадних терцій
Долонями торкнуться до землі...
Шепоче дощ вже котрий день сюїту,
Наносячи на шибку вітражі ;
І розбивають гострокриллям вітер
У піднебессі ватянім стрижі...
Покоси пахнуть холодом туманів,
Босоніж ходить ранок по стерні ;
З упертістю затятих кавоманів,
Спивають ночі по краплині дні...
Якийсь не літній липень цей... Одначе
У тихому мінорі дощоднів
Він - той, єдиний, хто зі мною плаче
На перехресті зоряних шляхів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593370
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Його не було так давно…
і ось, в ударника укравши палички, -
забарабанив дощ в вікно
під дудку зливи, щиро – не для галочки.
І тамувала спрагу стомлена земля,
І ніч літала краплями окрилена...
А дощ ішов і грав по вікнах навмання,
І спека відступала обезсилено.
Його не було так давно…
і ось, в ударника укравши палички,
заграв злодюга дивну музику в вікно,
ароматами осені літо розбавивши... 08.07.2015 (ніч))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592923
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 10.07.2015
Зайшли в її кімнату... їх було рівно сім,
Старались не шуміти – виходило не у всіх –
Порушив хвилю тиші їхній щирий сміх,
Та старший заспокоював уперто їх.
- Тихенько! - мовив янгол янголятам,
- Вона втомилася... тож дайте подрімати!
Й ледь чутно заспівали ніжну колискову
Про те як юний місяць приміряв обнови.
Про кольори дощу, який їй до душі,
Про ті сміливі сльози щастя на її щоці...
І подивившись на світанок у Світланчине вікно,
Промовили всі дружно: - Цілуймо й летимо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592927
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 10.07.2015
Пробач, коханий. Можеш? То пробач
За те, що серце я тобі відкрила.
Сигналив (чула) совісті трубач –
Його накрила променем Ярила.
Сто тисяч вольт горіло у нутрі.
Сто тисяч хвиль здіймали вгору груди.
І сон ще той – ми двоє у шатрі,
І нам байдуже, що довкола люди.
Вогні загасли. Хвилі уляглись.
Ні, не самі, приклала безмір сили.
Ховала біль небес лазурних вись.
Зчорніле серце сірі хмари мили.
Кінець. Та гляну в очі десь-колись
І серце, наче тісто, що змісили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592434
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 09.07.2015
[b]Світлій відунці Джаннет[i][/i][/b]
Із слів яких складу тобі букет вітальний,
Щоб усміхалася й раділа цьому дню?
Хай мавки принесуть тобі віночок славний
Із квіточок святочних й жаринку від вогню.
Не бійся янголята не засудять,
Сміятись будуть із наших легенд...
Хай щось прекрасне із тобою вчудят
Розповідаючи смішний секрет-концерт.
Ти збережи в душі ту славну пору,
Коли й дощі зігріють в добрий час.
Я в котре вдячна Богу за нагоду,
Яка сердечно так здружила нас.
Із слів яких сплести тобі букет вітальний,
Щоб усміхалася й раділа цьому дню?
Хай щастя твоє буде барвисто-унікальним, -
бо ти сама така! І я тебе люблю...
:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592160
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 07.07.2015
Дощовечір. Дощодень.
Дощоніч і дощосни.
Все співає нам пісень
Стиглий дощопад рясний.
Дощонастрій. Дощостан.
Дощолітній сірий сум...
Все плете самообман
Цей меланхолійний шум...
Дощороси. Дощокрай.
Дощодзеркало калюж.
І повзе дощоручай
По дорозі, ніби вуж...
Дощовимірний портал
Десь прорвала повінь вод...
І якийсь дощовандал
Щиро тішиться з негод...
З дощонеба повсякчас
Дощохмара цебенить...
І промоклий мій Пегас
П'є у вірші дощомить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590542
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015
А ты, пожалуйста, будь, знаешь, просто будь...
Давай с тобой мороженое есть на крыше,
Искать в каждом сказанном слове немую суть
Не думать о тех, кто когда-то назвал нас "лишней".
Давай с тобой вместе бежать к самой яркой звезде
И чтоб кроме нас ту дорогу никто не заметил
Чудовищ внутри перестанем держать в узде
Пусть скачут, хохочут, летают над нами, как дети.
Мы будем болтать ни о чём, обо всё молчать
И с мыслей сбиваясь смеяться и бегать по кругу.
Ты знаешь, ведь я сквозь столетья могу прокричать
Ты - незаменима... родная моя подруга...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589782
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 27.06.2015
Тебе вбивають? Можеш вмерти.
А можеш рану зав’язать,
Біль, мов нед́опалок затерти
І силу волі осідлать.
Тебе вбивають? Можеш впасти
І землю слізьми затопить.
А можеш далі долю прясти,
Ухопивши тоненьку нить.
Вбивають? Можеш плазувати,
Просити те, що не твоє.
А можеш в жили злість набрати,
Шукати вихід. Вихід – є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583766
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015
Цвіте калина. Як цвіте калина!
Зелені щогли в білих парусах.
У оксамит убралася долина.
І мироточить хмара в небесах.
Радіє світ, бо крутиться, гуркоче,
Вливає дар у пригорщі землі.
Гармонія голубкою туркоче,
Барвистим цвітом в’ється на стеблі.
О світе милий! Об’єднай остр́івці.
І розпали в душі любові гніт –
У кожній-кожній і в заблудлій вівці,
Бо лиш любов від тьми врятує світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583729
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015
Вишивали хмари на небі мережку
Білим по блакитному, мов місячну стежку.
Котилося сонце, сміялася днина —
Працьовите літо попрало перини,
Стікали росою на шовкові трави —
Комусь щоб смачніше, іншим для забави.
Цілувала руки маленька комашка,
Милували очі волошка й ромашка.
Розчісував вітер хвилясте волосся...
...Нехай заживає все, що не зрослося!
26.05.2015
[img]https://i.pinimg.com/280x280_RS/b9/e2/bc/b9e2bc5783a5e8f5fee2ba02195c65fb.jpg[/img]
[img]http://dlm4.meta.ua/pic/0/28/19/J9wuvRSEgh.jpg?&srd=dlm2.meta.ua[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583749
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015
Уже не плачу, слезы - солью...
Ресницам - пыль... изменчива
Судьба приходит новой болью,
Нечаянно, застенчиво...
Не удивляюсь - ожидая,
Куда-то феи сгинули...
Чудес на свете не бывает, -
Заклятья опрокинули
Свечу... Застыну стеарином,
Не видно боле... Грязные,
В пыли стеклянные витрины,
И куклы безобразные.
Чужой бедою забавляясь,
Нарядны и изысканны,
Молчат, цинично укрываясь
Вуалью слов неискренних.
Взаймы не просят... сердца фазы
Отдам сама, управятся?
Одним броском, сейчас и сразу,
Боюсь только, преставятся...
23.05.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583710
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015
До мене Муза в гості завітала.
Я подала їй з тістечком лате,
Ромашок кілька (в лузі назбирала).
Вона мій зір осяяла за те,
Пустила пал до заспаних артерій
І розв'язала з радощами міх.
Збісилась туга і бігом за двері.
Хіба їй місце тут, де лине сміх?
Проснувся ранок. Зняла з вікон шатра.
Торкнуло сонце променем чоло.
І заспівало небо, мов Сінатра.
Всміхалась Муза, плескало зело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583531
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 26.05.2015
Зустрілися. Бог Янголів просив,
Щоби допомагали їм усюди .
Він на руках її весь час носив.
Соромилась, що думатимуть люди...
Джаннет Даклін Зустрілися. Щоб знову розійтись
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583572
На публіку живеш постійно ти.
Любов шукаєш по усіх усюдах...
Знайшла нарешті, та... Що скажуть люди?..
І... починаєш нищити мости.
А людям байдуже, сказали і забули,
У них свої кохання і життя.
Пізніше, щоб не знати каяття,
Любов не перетворюй на минуле.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583646
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015
Закошлатився ліс. Чубом неба торкається ніжно.
Це ж коли він напряв оксамиту на чорне гілля?
Пташка пісню веде, ломить обшир так тонко, маніжно.
Її ловить душа, мов навесні зернини рілля.
Так погідно надворі, так тепло у тілі і в дусі.
Травень врешті здобув на законних підставах права.
Запишнився бузок, він у синім новім капелюсі.
Крутить довгими вусами в лузі зелена трава.
І так хочеться жити, вдихати цю весну у груди.
І так хочеться миру, забути про слово війна,
Зняти з вух і очей, і душі оту плівку-полуду
І хміліти цим світом, цим світом чудним без вина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580752
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 14.05.2015
А дождь мне приносит замёрзшие бусинки жемчуга,
Порывистый ветер сорвал ожерелье стихов
Крадущимся вором в ночи он прошёл незамеченным
Чтобы рассыпать крупинки из музыки слов.
По крышам стучат переливом, раскатами памяти.
И самое время - варенье из звёзд на ужин
Чтоб вместе пить чай сидеть рядышком не обязательно,
Достаточно, чтобы ты просто кому-то был нужен.
Мы где-то останемся среди других сотворений,
В руке, что над погребом пишет «мы живы ещё».
В устах, что мгновенно в ответ безо всяких сомнений
Отпустят всех ангелов, тех, что стоят за плечом.
Останемся в мыслях. ( Чужих ли?). Останемся в письмах,
Что где-то в сети затерялись и ищут ответ.
Во снах, что ночами не раз придут в дом наших близких.
И вздохе звезды, что прольёт чуть-чуть дольше свой свет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578140
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 03.05.2015
Емоційна пост-стресова пауза...
Обірвала зв'язок зі світом...
У нору!.. Чи в підвал пакгауза?..
щоб не згинуть душі під гнітом
безневинних смертей і огидної
сатанинської гри та чварів,
зрад, продажності очевидної
і зневаги людей, мов тварі...
Відключила давно телефони я,
заховавшись від всіх і всього.
Оніміла в душі симфонія,
вона чистого жде... ЛЮДСЬКО́ГО...
Задзвенять солов'ї на подвір'ячку
від шаленства травневого цвіту –
біль пройде... я розправлю пір'ячко...
і вернусь на свою орбіту.
28.04.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577691
дата надходження 28.04.2015
дата закладки 02.05.2015
Сліз не виплакати, слів не викричати
у неволі.
Десь спіткнулась, на горі схибнулась
Твоя доля.
Лиш одна така... інші без гріха? —
кидають каміння.
Та з надією іще вірують
у спасіння.
Йшла тернистими та променистими
Любов шляхами,
Зупинялася, опинялася тоді
між вами.
Усміхалося, сонце гралося
із зорею...
То не вічна мить — серце запалить
Прометею.
Ти вже не титан, а любов-обман
запалає —
все згорить дотла... Ні одна весна
не зціляє...
Мов зурочена, приморочена
спогадом давнім.
І караєшся, й побиваєшся ти
сама в нім.
Сльози пролились, слова кинулись
у провалля.
Час прощатися й рятуватися,
і йти далі...
Хто не знає все — камінь підійме,
й плюне в душу,
та боятися і ховатися з правдою
не будеш.
10.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577998
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 30.04.2015
Слова, слова... Думки, думки…
А що під ними? Пустота.
Зима. Сніги.
Є ти. Є я. А нас нема.
Не говори зі мною в сні.
Я вдень сама.
Політ увись. Падіння вниз.
Чуття - поламані гілки.
Спали цей хмиз.
Слова, слова... Думки, думки…
А що під ними? Пустота.
Зима. Сніги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574476
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 17.04.2015
Він убив в ній любов, що родила у ній божевілля.
Розтеклася журба по душі, наче свіч воскова.
Де троянда цвіла, залишилось засохле бадилля.
Він убив в ній любов. Не поможуть ніякі слова.
Затоптав почуття підошвою, неначе огарок.
І байдуже пішов. Лиш спиною твердою блиснув.
Біль у серці кричав голосами підбитих канарок.
Вуха мулом закрив, на обличчя байдужість напнув.
Він убив в ній любов. На могилу тепер стало більше.
І не треба вінків, ані квітів на неї нести.
Було до. Тепер після. І буде ще зовсім щось інше –
Але вже не любов. Досить ставити світом хрести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574383
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 17.04.2015
Трапляється: от Ангел і без крил,
Точніше, крила є, але без пір'я,
Його розносить вітром по подвір'ю...
Піднятись в небеса немає сил.
Наче банальну курку обскубли,
Ті руки, які вчора обіймали.
Є Ангелів на світі ще чимало,
Лише поклич, якщо щось десь коли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574732
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 17.04.2015
Сказки живут, значит сбудется волшебство,
Это значит мои соседи принц и принцесса,
Значит с другом моим мы и вправду знакомы лет сто.
А сама я живу... ну почти на опушке леса..
А на уровне сердца закралась опасная смесь
Вечерами и днями она тарахтит без умолку.
Нет, не я, а она меня тянет на крышу залезть
И всё тянет к делам, от которых для взрослых нет толку.
Она верит, что совы мудрее и знают ответ
а ночами, как только засну, тихо с небом болтает.
И даже когда она точной разгадки не знает,
То не перестаёт лить уверенным лучиком свет.
И пусть не всегда она видит дороги пути,
И пусть не всегда горячи её пальцев фаланги,
Она знает, у каждой травинки всегда есть свой Ангел.
Который ей шепчет на ушко «расти...расти..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528635
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 09.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2014
Не спрашивай. Мне нечего сказать.
Я так тебя ждала, родная осень.
Не только небо покрывает проседь,
Но и виски отцов...детей...ребят...
Не спрашивай. Я лучше помолчу.
Если прорвать во мне эту плотину,
То сколько боли, ненависти сильной
Обрушится? Я правда не хочу.
Ты — мудрость вся, скажи, как полюбить...
И как простить всех тех, кто отправляет
Детей на гибель? Тех, кто заставляет
Одних детей других детей убить?
Скажи... Скажи мне, что они больны!
Скажи, что ты излечишь их рассудок,
И в душах их осветишь тленный сумрак...
Что ты оплачешь все... все эти дни...
Ты знаешь, что приводит каждый день
Лишь к одному, что мы — простые дети,
В мгновенье стали лишними на свете...
И для господ великих просто тень.
Не спрашивай... Я думать не хочу...
Не думать и не знать, что дальше будет.
Я снова разучилась верить людям.
Я обниму и тихо помолчу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520299
дата надходження 29.08.2014
дата закладки 29.08.2014
...Лёгкий ветерок заключал всё и вся в свои порывистые объятия, словно соскучился по всем и всему, словно юный странник, который возвратился в родной дом из долгого путешествия и хочет поделиться новостями и радостью со всеми родными и близкими, со стенами родного дома, с любимой старой яблоней и лавочкой, что стоит возле маленькой уютной летней кухни уже который год, с каждой травинкой и каждым камешком...
Всё носится...носится...Каждую секунду что-то рассказывает, ведь он всем, всем, что увидел непременно должен поделиться. А я слушаю...всё слушаю, пока не засыпаю под его убаюкивающий шёпот. А утром снова бегу во двор. Не покинул ли он нас? Но он по-прежнему дома. Встречает меня с пожеланиями наилучшего утра, и начинается оживлённая беседа под утренний чай. Я слушаю... а он всё говорит-говорит-говорит...
И делается совсем маленьким, чтобы ножками пройтись по каждому листочку красавицы абрикосы, что раскинула свои ветви на полсада, или обхватывает маленькими ручонками каждую прядь моих волос и раскачивается на них, как на лиане, или носится в листочках моего дневника...книги... И непременно оставляет там свои незримые следы...
В эти секунды, глядя на белые листы, мне вдруг отчаянно хочется отправлять близким людям письма. Живые, а не электронные. С вот этими самыми отпечатками ветра... или моря... вмонтированным настроением, дыханием роз, сладостью поспевающего винограда, отдалённым лаем собак в соседских дворах, надеждой и вдохновенностью души... Мне кажется, в таких письмах можно узнать гораздо больше. Открыть целый мир... По одному лишь почерку можно понять — писали ли мы в спешке или напротив выводили каждую букву, наслаждаясь моментом и заключая его где-то здесь, в какой-нибудь милой закорючке или в тщательно наведённой запятой... или в преувеличенном масштабе восклицательного знака.
Когда-то мы с подружкой писали письма друг другу в поезде. Это была наша первая поездка во Львов. Так, на этих листочках в клеточку, навсегда осталась частичка нашего светлого ожидания и неописуемого восторга от предстоящих приключений. Я до сих пор храню, как своего рода портал...
Я подумала о том, что мне очень хочется рассылать письма из любого путешествия, и получать, чтобы таким образом пережить всю эту атмосферу. И стать ещё ближе к адресату или получателю, ведь нет пределов познания души.
Вот такие размышления принёс мне ветер... Он принёс их с моим любимым запахом осени, дождя, чуда и счастья.
«Слушай своё сердце и начинай день с улыбки» - шепчет мне он.
За такие моменты мне всегда особенно хочется благодарить Бога.
Если рай существует, то я знаю, каким он будет для моей души.
И я непременно разошлю письма всем-всем-всем. И вы мне... Пишите...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520161
дата надходження 28.08.2014
дата закладки 28.08.2014
Вслухаюсь в кроки,
За дверима тиша...
Ти мені потрібна лише,
На Тебе чекав всі роки...
Чекав, молив, благав...
Щоб доля, нам, зустріч дарувала
І все нові світанки зустрічав,
Поки вона нам зустріч готувала.
Де стільки часу ти була?
Якими стежками блукала?
І як без мене жила?
І на мене так довго чекала? -
Доки нас, доля, з'єднала...́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453339
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 15.08.2014
На зарі буття, коли ще ніхто з планет і зірок не визначився — Хто вони є і для чого народились, Місяць блукав у просторі Всесвіту. Співав пісні на мові серця, складав вірші і шукав друзів серед зірок і планет. Не всі були до нього привітні. Знаходились і такі нехороші, що кидали в нього величезне каміння, щоб зробити йому дуже боляче. Але він лише сіяв вибухом посмішок, що потім залишали такі прекрасні ямочки на його щочках. Кожен день він одягав своє золоте вбрання, кидав промінець дружби Сонцю і крокував далі.
Все, що його оточувало, було таким цікавим для нього... А як він любив пошепки розмовляти з зірковим дощем! Стільки історій і легенд знав лише дощ...
Одного дня (це звісно образно, бо для Місяця не існувало часу), коли його охопив сум Чорної Безодні, Місяцю стало так погано на душі, що він навіть не зміг встати зі свого ліжка, щоб йти кудись... Він дивився на стелю, дивився у вікно і бачив лише цю Чорну Безодню, що завжди пахла смутком і відчаєм. Йому стало так боляче, що він гірко-гірко заплакав. І всі його сльозинки перетворювались на блакитні камінці, на сині перлини, і навіть на прозоро-білі діаманти. Цього сяйва Безодня не змогла витримати. Вона так не любила будь-яке Світло, що того ж моменту розчинилась у просторі. Місяцю стало краще. Він склав свої камінці у скриньки і коли йому знову ставало погано, він відкривав скриньку своїх сліз і полегшення приходило миттєво.
Однак, Місяцю все одно було дуже самотньо. Навіщо я тут? Нікому не потрібний, зайвий навіть у цьому Хаосі, де всі намагаються вибухнути яскравіше і яскравіше.
Так довго він шукав свою орбіту... Поки одного дня (ну звісно образно, бо Місяць і справді не був знайомий з Часом), його Серце застучало так Гучно, що весь простір, і без того божевільний у своїх діях здригнувся. “Я і не знав, що у мене є серце, - подумав Місяць. - Де ж воно?” - і почав оглядати себе з голови до ніг. Але не знайшов. В ньому не було серця, але він точно знав, що це Його серце. Що це Його серце вистрибує десь вище екватору зліва.
І раптом, підійнявши очі. Він побачив ЇЇ... Про таку красу він не чув навіть в легендах Зіркового Дощу. Про таку чистоту і відкритість, він не знав в цьому Воєвничому Світі. Вона йшла, одягнена в сукню Блакитнього кольору. Незрівняної краси, що відбивалася у її очах-океанах. Це в ній було Його серце! Це воно так вистрибувало і відбивало незнайомі для Нього ритми.
Він мовчки дивився на неї, зачарований її тихою ходою.
-Хто ти? Чому блукаєш тут сама? - крикнув Місяць.
-Я завжди сама. - прошелестіла Вона.
-Куди ти йдеш? - знову спитався Він.
-Я ще не знаю. - пролунала відповідь мелодійним дзвіночком.
-Тоді я піду з Тобою.
Він не обманув її. Куди б не йшла Земля, Місяць завжди крокує поруч.
Тепер кожну ніч Місяць приходить до темного лісу, щоб підслухати розмови дерев про буття, торкається промінчиками підсвідомості кожної живої істоти на Землі. Наповнює її живими думками, Світлом, таємністю. Його холодні промінці заспокіюють полум*я думок кожного, хто живе на цій прекрасній Блакитній планеті, примирюють ворогів, хоча б на час сну, заморожують всю біль і сумніви сердець.
Кожну ніч, вже мільярди років Місяць дарує своїй Коханій по камінчику. По маленькій зірочці, що відженяє Чорну Безодню від їхнього спільного серця.
Вона не каже йому... Вона така вередлива... але кожна її дитина так захоплена таємністю цього красеня. А він кожний свій ранок (звісно образно, хоча Він тепер і познайомився з Часом) милується її чарівністю...
Кожну ніч Він заходить до тебе у віконце і шепоче казки, що йому розказав Дощ. Кожну ніч, він кличе тебе у пригоди і відкриває таємні міста. Він чує твоє велике серце. Саме це серце, що колись допомогло йому знайти себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515946
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 07.08.2014
За вікнами потік гучний води...
А то чечітки ритм звучить по підвіконню...
Фонтаном виривається із ринв...
Накрапує в підставлені долоні.
Прорвалась десь у Неба пелена,
Щоб приглушити наші сполохи нервові.
На Сході йде, не затиха війна...
А в Києві дощі ідуть... й у Львові.
Не дощ, то сльози вилилися з хмар,
Що би омити наші зачерствілі душі.
- Життя людське, Мамоні на вівтар,
Поклали служок руки загребущі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510936
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 12.07.2014
(жартома про серйозне)
Від втоми й духоти Земля зітхає
і прохолоди вечора чекає.
Скидає з себе пелени прозорі –
їй нічка хутко вишиває зорі
на карнавальній чорній пелерині –
Землі на раут міжпланетний нині.
Прошепотівши на ніч дітям казку,
вдягла на очі карнавальну маску,
ще й пришпилила Місяць-діадему,
згребла з плечей усі діла й проблеми
й, сховавши під супутницю-хмаринку,
гайнула на космічну вечоринку.
Не з'явишся, порушивши дрес-коди,
то завдаси усім планетам шкоди.
Їм просто, безтурботно лиш гуляють,
бо егоїсти клопотів не мають.
Серед космічних пані – ти єдина
трудяга, хлібосольна господиня,
привітна, щиросердна, незбагненна.
Дітей у тебе – тьма неізчисленна!
Всіх треба годувати і поїти,
стражденну флору соками налити,
і фауні строкатій раду дати,
і homo sapiens-ам вкотре нагадати,
щоб не поводилися з меншими по-панськи,
по-лю́дськи щоб жили, а не по-хамськи.
Від них – самі лиш клопоти й турботи!
То розіллють в морях якусь бридоту,
то "вспять" повернуть ріки – а на біса?
То, глянь – ліси карпатські стали лисі!
І надра геть спустошують розбійно,
а то затіють справжні люті війни...
І серед звірів не знайти негідних,
Щоб нищили свій прайд, собі подібних!
Ех, діти!.. Ну не можуть зрозуміти:
без тебе – ні секунди їм не жити!
.
Стомилася Земля і перед ранком
затихла на годинку, до світанку...
Це вам не жарт – вік на орбіті пішки!
Здрімни, рідненька, відпочинь хоч трішки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499709
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 18.05.2014
Для счастья иногда…
Достаточно лишь взгляда!
Случайно… вскользь… когда
Судьба проходит рядом!..
Как яркий солнца свет
Мне озаряет душу!..
Мелькнет хоть тень – сонет
Я буду долго слушать…
- Тобой заполнен мир!..
Здесь время неподвластно…
Несменный мой кумир.
С любовью – вера в счастье…
Давно нашла свой рай!
Ведь ты… открыл мне дверцу!..
- Миг прошлого, не дай
Забыть дорогу к сердцу!
- С тобой всегда весна!
Ах, если взгляд замечу!..
Обнимут небеса…
И боль мою излечат.
Я памятью дышу!..
Тепло храню в ладонях…
- Найди!.. Я так прошу!
В любви вдвоем утонем…
Огнем горит рассвет…
Играет каждый лучик.
- Мы встретимся?! - В ответ
грохочут злые тучи.
Для счастья иногда
Достаточно лишь взгляда…
Пусть катятся года!
Я жить надеждой рада.
09.05.2014 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497819
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 09.05.2014
Дощ торохтить по підвіконню
і щось розказує сумне,
таке нудне і монотонне,
що заколисує мене.
Прости, мій друже, іншим разом
ти все мені доторохтиш...
Мабуть, образився. Одразу
він витер сльози і затих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490958
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 01.05.2014