Хтось мудрий і досвідчений сказав:
"Ти не роби добра і зла не буде..."
Злом за добро платити звикли люди,
Для них — це є найкраща із забав.
Допомагаєш, звісно, не за щось,
Бо у біді когось лишити важко.
"Нап'ються з тебе" й викинуть, як пляшку,
Чомусь у світі так вже повелось.
От тільки б не образитись на всіх
Через таких невдячних і байдужих,
Бо раптом допомога іншим дуже
Твоя потрібна буде, як на гріх.
Відкинь образу за колишній біль,
Допоможи і не чекай подяки.
Нехай комусь упасти буде м'яко
Й солодкою на хвильку стане сіль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824169
дата надходження 04.02.2019
дата закладки 09.02.2019
(Рассказ основан на реальных событиях)
- Ах, как маленькая Оля,
Сквозь колючки череды,
Босиком спешила в поле
Своей Чайке дать воды!..
- Мама!!! Ма-а-ама!!! - с душераздирающим воплем и настоящим ужасом в глазах, кричала, выбежавшая на крыльцо, маленькая Оля.
За несколько секунд, пока мать бежала к испуганному ребенку, перед ее глазами промелькнули самые разнообразные картины ужасов: ,,Обожглась!.. Порезалась!.. Задыхается!.. Что-то свалилось на нее!!!,,
- Оля, что случилось?!! - испуганно умоляла ответить мама.
- Мамочка, оно упало!!! Сделай что-нибудь, чтобы оно не падало!!! - сквозь всхлипывания умоляла девочка.
,,Оно,, - это маленький теленок, которого среди ночи принесли соседи.
- Всегда будет свежий творожок, молочко, сметана... А Олечка у вас такая слабенькая!.. - уговаривали соседи и вручили, завернутого в мягкий плед, только что родившегося, теленка.
Оля проснулась от грохота... Теленок пытался подняться на ножки, но они скользили по полу и потому он падал...
- Идем к нему, маленькая, идем знакомиться... - взяв на ручки свою четырехлетнюю доченьку, уже спокойно, сказала мама. - Я ходила к соседям за молозивом. Это такое специальное молочко для нашего теленочка. Сейчас будем его кормить, а падать он больше не будет - мы поправим коврик...
Оля с интересом рассматривала горячо дышащего теленка. Он был коричневый, а на лобике - будто кто нарисовал - белоснежное пятнышко...
Оля впервые прикасалась к нему.
- Он такой ма-а-аленький!!!
- И такой беззащитный... Это девочка! - прошептала мама. - Оленька, если хочешь, придумай ей имя.
- Мама, пусть будет Чайка, - сразу определилась малышка. - У нее на лобике белое пятнышко... Да, она - Чайка. - Помнишь прошлым летом я нашла в камышах на нашем озере маленьких чаек и принесла их тебе? До сих пор обидно, что ты с папой заставила меня отнести их обратно! Я думала, вы обрадуетесь...
- Маленькая моя, ты тогда отобрала деток у их мамы. Прилетела бы чайка домой, а гнездо пустое... Знаешь, как бы птица плакала?! Нельзя разлучать маму с детками!.. Никак нельзя...
Мама дала Оле бутылочку с молозивом и разрешила покормить теленка. Впечатления незабываемые...
- Олечка, это твоя Чайка. Ты всегда будешь заботиться о ней, будешь чувствовать, чего она хочет или не хочет... Не забывай о ней никогда. Это твой и ребенок, и друг, и в будущем - няня-кормилица. Всегда помни о ней и береги. Она... твоя!
Оля была счастлива. И действительно, много своего времени девочка уделяла Чайке. И поила ее, и кормила, и даже рассказывала сказки...
Шло время. Взрослела девочка, а рядом с ней быстро вырастала Чайка. Она ждала Олю и всегда шумно радовалась ей... Через два года у Чайки родился такой же маленький и очень хрупкий, какой была когда-то она сама, теленок. За огненную шерстку Оля и ему подарила красивое имя - Мистер Мак. Теперь девочка и заботилась и любила уже двоих своих питомцев...
Вдруг мама заболела. Полгода то положат в больницу, то выпишут... Доктора не могли понять, что с ней, не могли убрать боль... Когда мама была дома, то от сильной боли она просто ложилась животом вниз на холодный паркет. Это, конечно, помогало мало, но было единственным спасением... Оля с нежностью гладила мамину спинку, а папа испуганно звонил в больницу...
Однажды, не выдержав неизвестности, отец обратился к заведующей отделением, чтобы дали направление в областную больницу, но та отказала.
- Не положено! - грубо отрезала тетя-доктор.
Тогда отец вместе с Олей без всяких документов повезли маму в областную больницу.
Оля хорошо помнит тот день... Помнит, как ждали доктора, который зашел в палату к маме. Помнит, как, наконец-то, доктор вышел... Он молча подошел к отцу и так посмотрел ему в глаза! Потом прошептал:
- Хотя бы на месяц раньше приехали! Хотя бы на месяц!!! Такая красивая!!! Такая красивая!..
Совсем скоро мамы не стало...
Оля пошла в первый класс. Ее самостоятельности удивлялись все знакомые и соседи:
- Такая маленькая, а учится хорошо, и еще дома помогает...
Но такая самостоятельность не нравилась маминой родне. Они ежедневно приезжали и просили отца отдать им Олю. Говорили, что он еще женится и у него еще будут дети.
- Зачем Олечке мачеха, если у нее есть родные?! Не хочешь сам отдать - силой заберем!
И это все вместо того, чтобы обнять папу и успокоить... Он совсем поник без мамы... Олечка для него была единственной радостью... Единственной!..
Как следствие всех споров, однажды к ним пришла деловая женщина с папкой под мышкой и повелительным голосом предложила отцу написать заявление - отказ от ребенка.
- У вас маленькая зарплата, мы забираем Олю в детский дом! И не думайте, что государство вам должно что-то платить на потерю кормильца! - чеканила тетка.
- Мне ничего не надо ни от вас, ни от государства, - спокойно, казалось, отвечал отец.
Но вразумить женщину было невозможно. Она требовала и требовала написать заявление об отказе от Олечки...
- Тетка, беги!
- Чего?! - с иронией спросила женщина.
- Беги, говорю! А то я за себя не отвечаю! - уверенно сказал отец. - Беги, не то - запорю! Вот сейчас оторву штакетник, догоню тебя и запорю до смерти!
Тетка замолчала, несколько секунд не могла отвести от грозного отца свой взгляд, потом резко развернулась и быстрым шагом ушла прочь.
Отец оглянулся, окликнул дочку, но та не отзывалась. Он знал, где может найти свою Олечку.
Так и было - испуганная девочка сидела в ясельках на сухой куче сена и гладила теплую Чайку.
- Папа, меня никуда не заберут?! Ты не позволишь? Скажи. что все будет хорошо!
- Никто никуда тебя не заберет! И все у нас будет замечательно...
Оля успокоилась.
Через несколько дней папин брат привел в Олин дом свою знакомую. Одинокую, но очень хозяйственную...
- Тебе надо жениться... Когда полная семья, никакие службы вас не тронут, - объяснял он отцу.
- Оля, это твоя новая мамка! Если хочешь, чтобы она тебя не обижала, называй ее мамкой.
Так надо.
- Мамка... - Оля прошептала, глядя на совсем чужую женщину.
Та подошла к девочке и провела рукой по ее шелковистым волосам.
- Кто тебя расчесывает?
- Сама...
- Вот и умница.
Так в семье появилась новая мама. Службы больше не тревожили. И родня перестала отвоевывать Олю. Все вроде было в порядке. Вот только одно тревожило... Придя со школы, Оля частенько слышала, как новая мама жалуется отцу на Чайку:
- Она мне молоко не отдает, она бьется, она не может забыть прежнюю хозяйку...
- Ты помнишь ее!!! Ты помнишь мою мамочку!!! - радовалась Оля, обнимая Чайку.
А ведь действительно, она помнила...
Однажды, придя со школы, Оля, как обычно, поспешила угостить Чайку и ее сыночка яблочками, но не нашла их. Решила спросить новую маму...
- На колбаску отправились! Вдвоем!.. - хохоча выдала женщина.
Сжалось сердце... Сильно-сильно!!!
Оля широко распахнула свои и без того огромные глаза, а обеими ладошками закрыла рот, чтобы не закричать и... упала в обморок.
Очнулась девочка в больнице. В больнице, в которой полгода лежала ее мама. Полгода без правильного диагноза.
И ничего не изменить.
Спустя годы, сколько бы не проезжала мимо той больницы повзрослевшая Оля, она каждый раз с болью смотрела на окно, в котором когда-то видела свою маму...
И каждый раз... одни и те же слова, будто преследовали ее:
- Детство... это когда чувствуешь теплые мамины руки...
И Чайка. Моя Чайка...
15.01.2019 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821604
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 22.01.2019
Ніколи наш народ не жив без війн,
І кожен раз від них він був у шоці…
Вони зустрілись тут – вона і він, –
Де чатувала смерть на кожнім кроці.
Вона і він, неначе два крила
Одної долі, котра поєднала
Її, що медсестрою тут була,
Й його у час, коли весна буяла.
І свідчив про кохання блиск очей,
Не поміщалось серце в теплих грудях.
І вже нема важливіших речей,
Ніж почуття… Й святішого не буде…
Диктує їм задимлена весна
Свої військові і людські закони:
Садів тут незвичайна білизна
І смерть, що ворог слав з-за териконів.
Та почуття сильніше від війни,
Тож під ногами в них рушник весільний,
Все переможуть з гідністю вони,
Під силу їм і Путінська Росія.
5.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 22.01.2019
Я бачила дива́ чужин країн:
міста модерні у пісках пустелі,
священні древні залишки руїн,
захмарні вежі, храми іі готелі,
стомовний різноликий Сінгапур,
архітектуру Праги, Риму, Відня,
величні Прамбанан, Боробудур,*
віднайдені у диких джунглях півдня.
Сповна в світах екзотики й краси,
вражаючих. Але чомусь душею
чаруюся від крапельки роси
на маминій стежині споришевій
в моїм краю, від пісні солов'я,
голубизни озер, волошок в житі,
де жайвора почула соло я,
від спогадів, з дитячих літ нажитих.
Лякали "співом" павичі, орли,
вдаряв по нервах крик різкий папуги,
а смуток журавлиного "курли" –
до спазму в горлі! –стільки в ньому туги...
Вишневе буйноцвіття вабить зір,
п'янять степи розлогі чебрецями,
мре серце від краси Карпатських гір,
закохана у Київ до безтями...
Все миле серцю – край мій і нарід,
де народилась з Божого веління.
Тут, в Україні, весь мій славний рід
крізь сотні літ проріс углиб корінням.
Ввібравши мудрість, силу й біль землі,
ми аурою спільною вповиті.
Тож я – листок на древньому гіллі́,
без кореня свого не здатна жити.
* Прамбанан, Боробудур – дивовижної архітектури
древні храми на о. Ява.
12.03.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781964
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Як це назвати? З давнього часу
не можу подолати дивну хворість:
без тебе світ втрачає всю красу,
сіріє, блякне, скрізь – безбарвна кволість,
що нівелює радості буття.
Живу чеканням... збайдужіння... втома.
Та веселково виграє́ життя,
коли ми разом – за край-світ чи вдома.
Вже схлинув молодечий карнавал,
та серце ловить імпульси магічні.
Взаємне притягання двох начал
свій пік пройшло, адже і ми не вічні.
Мабуть, пора розвіятись золі
від почуттів, палаючих вогненно,
здається, на очах вже мозолі
намуляти повинні ми взаємно –
та ні! Яку ж струну ти зачепив,
що безліч літ бринить і не вмовкає?
Мій любий! Скільки ласки, світлих див
душа моя в твоїй ще відшукає?
Зачарував. Навік приворожив,
мій добровольцю у моїм полоні.
Амур дві долі в небі сторожив
і пострілом з'єднав серця й долоні.
І ми – удвох, на гору чи з гори
веде життєва звивиста дорога.
– Лиш не вдягни світ в чорні кольори! –
єдине, що благаємо у Бога.
Любов... Вона не знає перешкод,
ні відстаней, ні термінів, ні віку,
якщо серця знайшли свій спільний код.
... І лине вдячність Господу – без ліку.
3.03. 2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780467
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 08.03.2018
Деінде сніг лежить. Вразливий,
без лютого морозних пліч,
в обіймах весняно́ї зливи
розтане за одну лиш ніч.
По сніжній юшці міжсезоння
чи то Зима?.. – ні, вже Весна,
чалапає, немов спросоння,
іще безбарвна і пісна.
Та лиш пригріє промінь сонця,
як струсить зимне мрево світ,
і у проталинах-віконцях
всміхнеться синню первоцвіт.
У царстві темному підсніжнім
вже Березень збудив життя,
що вихлюпне цвітінням ніжним
й прискорить нам серцебиття.
Ще трішки, крапельку терпіння,
і станеться, неначе в сні,
п'янке природи воскресіння.
І світ зітхне: "Віват Весні!"
7.03.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780825
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 08.03.2018
Эльза сидела на холодном бетонном полу, отвернувшись от всех и уткнувшись носом в угол. Все стены и пол в помещении были бетонные. Одна стена была в виде металлической сетки, за которой шел длинный пустой коридор. Из угла шел стойкий запах ее собственных испражнений. У решетки на полу стояла миска с едой. Эльза к ней не притрагивалась. К лежаку она тоже не подходила. Когда ее сюда привезли, Эльза осмотрела все помещение, взглянула с тоской на входную дверь, не обратила внимания на остальные клети и на других жителей данной обители. Первые пару дней она еще вздрагивала и оживала, когда слышала звук открываемой двери, бросалась к сетке и с надеждой вглядывалась в лица идущих по коридору. Она ждала и надеялась. Надеялась всем сердцем, что ее заберут домой. Но потом как-то моментально сникла, словно выдохнула одним вздохом всю надежду и радость, отвернулась в угол и так сидела уже несколько дней, не реагируя на внешние раздражители, на оклики или еду, поднимаясь с места только иногда в угол для нужды.
Такого предательства Эльза не могла пережить. Она тосковала всем своим существом, каждой клеточкой своего тела. Кто-нибудь другой на ее месте мог бы бесноваться, неистовствовать, но удар был настолько силен, что Эльза и этого не могла делать. Не было сил в ее сердце. Оно, словно, умирало день за днем, словно жизнь по капле вытекала из нее. Они унесли ее душевные силы с собой, когда оставили ее здесь, в этом страшном помещении, одну.
Эльза столько лет была с ними рядом! Огромная часть ее жизни. Она любила безоговорочно, преданно, верно, просто потому что они были рядом. Она любила их, как могла, каждый день. Она радовалась их приходу, и скучала, когда они уходили. Она делала все, что они просили, и страшилась их расстроить или огорчить. Они были для нее всем! Солнцем! Счастьем! Самой жизнью! И ей казалось, что они отвечают ей тем же. Недаром они были так ласковы с ней, так заботились и лелеяли. Но вдруг что-то произошло. Она не знала что. Они позвали ее, как обычно, с собой на прогулку, сели в машину, но вместо прогулки по парку она очутилась в этом страшном месте, а они ушли. Ушли ее самые родные и близкие, у нее никого, кроме них не было. Бросили ее здесь одну.
Эльза находилась постоянно в полудреме. Ей снились сны о тех, счастливых, прожитых вместе моментах. Они взяли ее совсем маленькой. Пока они добирались домой, Эльза заснула у него на руках, сразу безоговорочно принимая в нем главу этого дома. Потом она знакомилась со своим домой, изучала его звуки и запахи, и навсегда запомнила, как пахнет домом. Они пахли не так, как все, а по-особенному. В нем чувствовался горьковатый запах силы и уверенности, в ней Эльза ощущала сладкий запах заботы и нежности. Их голоса звучали мягко, а руки были теплыми и ласковыми. Они кормили ее, купали, гуляли с ней, учили всяким премудростям, гладили ее, обнимали, делали ее жизнь беззаботной и счастливой. Эльза всю себя отдавала взамен, все что могла. Она радостно встречала их, когда бы они ни вернулись, даже если они выходили на две минуты. Эльза махала хвостом, облизывала руки, лица, ноги, все, что попадалось под ее мокрый язык, старалась слушаться с первого слова, бежала по первому зову. В них было средоточие ее радости, ее счастья и ее жизни. И они так жестоко отняли все это у нее!
Эльза очнулась от сна. Кто-то снова шел по коридору, но ей было все равно. Это был незнакомый запах, это были не они, поэтому она не реагировала. Кто-то подошел к ее клетке. Запахло молоком и сдобой.
- Мама, а почему собачка сидит носом в угол? – произнес звонкий голосок.
- Наверное, ей очень грустно, милая, - ответил мягкий, но словно севший голос.
- Почему ей грустно? – спросил снова первый человек.
- Ее бросили. Привезли сюда и оставили, - что-то в этом голосе заставило Эльзу напрячь слух. Она не понимала, что они говорили, но в этом тембре было столько жалости, что Эльза сразу это почувствовала. Она чуть повела ушами.
- Почему бросили? Она была плохая? – поинтересовался звонкий голосок, который все больше привлекал внимание Эльзы.
- Нет, солнышко, собачка была хорошая. Это люди плохие, раз смогли ее здесь бросить. Вот она и не может пережить такое предательство, – ответил взрослый голос.
- Она что, умирает? – с ужасом спросила маленькая девочка.
- Пока нет. Но, думаю, если останется здесь, то может и умереть. Вон она совсем ничего не ест.
- Ма, а давай ее заберем к себе, пожалуйста! - попросила шепотом девочка.
- Ты же хотела маленькую собачку. Разве тебе не нравится вон та, - женщина указала на соседнюю клетку.
- Нравится, - ответила девочка, - но эту собачку жальче всех.
Женщина взглянула на дочку. В глазах у малышки стояли слезы.
- Тогда давай возьмем ее, - женщина не смогла отказать ни дочке, ни себе. Сердце разрывалось при виде окаменевшей позы этой собаки. Она вздохнула, предполагая последующие хлопоты с таким прибавлением в семействе. Да и муж не обрадуется столь крупному сюрпризу. Но ничего, они же договорились, что возьмут собаку из приюта и не обговаривали ее размер.
Они позвали сотрудника, и сказали, что хотят взять именно эту собаку.
- Как ее зовут? – спросила девочка.
- Эльза, - ответил сотрудник. – Только она ни на кого не реагирует, даже не знаю, как вы ее уведете.
Он открыл дверцу и позвал собаку, но та не двинулась с места, только морду положила себе на лапы.
- Эльза, - собака услышала детский звонкий голос. – Идем с нами, - девочка бесстрашно шагнула в помещение.
- Дочка, не надо, ты же не знакома с ней, - испугалась женщина.
- Вот и познакомимся, - ответила девочка и присела на корточки возле собаки.
- Эльза, Эльза, - позвала девочка и начала гладить собаку по спине.
Эльза замерла, незнакомый, но очень вкусный запах приблизился прямо к ней. Существо было маленького роста в яркой одежде. От него пахло молоком и ванилью, конфетами и каким-то неуловимым сладким невероятно притягательным запахом. Эльза вздрогнула от неожиданности, когда девочка погладила ее спину. Ей не верилось, что она снова чувствует эти знакомые ощущения, когда мягкие теплые человеческие руки ласково гладят ее. Девочка погладила по голове, тронула за ушко, постоянно зовя Эльзу по имени. Собака какое-то время не шевелилась. Потом вместе с поглаживаниями этой маленькой ручки спина собаки постепенно начала расслабляться. Девочка попыталась заглянуть собаке в глаза. Эльза отвела взгляд. Тогда ребенок взял ручками собаку за морду и повернул ее к себе.
- Эльза, хорошая собака, не бойся! Хочешь к нам домой? Хочешь? – спрашивала девочка, лаская собаку.
От этой ласки сердце собаки радостно затрепетало. Неужели? Это существо будет к ней хорошо относиться и позволит себя любить?
В помещение зашла женщина и тоже позвала собаку.
- Эльза, пойдем! Поедем домой!
Эльза знала слова «пойдем» и «поедем». И тут прозвучало заветное слово: «Домой!»
Собака вскочила, подбежала к женщине, несмело вильнула хвостом, потом вернулась к девочке, лизнула ее в лицо, та засмеялась. Эльза подбежала снова к женщине, уже виляя хвостом изо всех сил. Как же ей хотелось домой!
Через несколько минут из помещения приюта для животных уходило три счастливых существа: два человека и одна собака.
P.S. Написано после прочтения данного поста: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1995067610763377&set=a.1863503163919823.1073741827.100007804720510&type=3&theater
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762805
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 29.11.2017
Маленька, зовсім крихітна каплиця.
Ну скільки в ній розміститься людей?
Та все ж... Стоїть. На стінах строгі Лиця.
Розмову тихо тут душа веде.
Про що, спитаєте... Можливо вічність
Випрошує у Бога за життя.
І пахне ладан, тіні ловлять свічі,
У кожнім вогнику тремтить буття.
І тисне, тисне так мішок заплічний...
На грані ти - не має вороття...
Можливо, пройшли хвилини лічені,
А визнаєш, що ти вже не дитя.
Маленька, зовсім крихітна каплиця...
Ну скільки в ній розміститься людей?
Та все ж... Стоїть. Зі стін суворо Лиця...
А ти не смієш відвести очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762631
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 28.11.2017
Руденька... Гріє
кольорами тeплими
у холодні дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759717
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 19.11.2017
Повітря осіннє — терпкий аромат хризантем
та листя опалого — дихати ним насолода.
Та вітру з дощем невгамовний, колючий тандем
жене вже додому, наславши тужливу негоду.
Так рано темніє... Вже вечір вплітається в ніч.
Гарячого чаю напитися — й в ліжечко, спати.
Ах, осінь зрадлива! Крізь колір твоїх протиріч
ясніш проступає відтінок пекучої втрати...
Неначе усе, як завжди. Як і тиждень назад.
Та щось непокоїть. Це "щось" заважає заснути.
Звичайна хандра, бо закінчується листопад.
І знову душі не уникнути холоду смути.
Затягнеться мряка надовго, чи хочеш, чи ні —
ніхто не питає: "Яку вам подати погоду?"
Не може пробити проміння хмарин товщини,
і птаство осінніх дощів виліта на свободу.
Кружлятиме довго, допоки не прийде зима,
співатиме пісню свою затяжну у мінорі...
Щоб порвану сукню не бачив ніхто, крадькома
прямує ця осінь-жебрачка у далі прозорі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760260
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 15.11.2017
Відпускаю тебе у минуле
Без плачу, без краплини жалю.
Що було те було і... минуло,
Відбриніло як дзвін кришталю.
Все, як правило, врешті минає,
Те — на щастя, а те — навпаки.
Щось змінити в нас ради немає,
Як на мене, це добре таки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760365
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 15.11.2017
***
Змарніла Осінь
шле світу SOS – морзянку,
краплями дощу.
***
Вальсує листя
під плач музики вітру...
Прощальний танець.
***
Так приречено
лине листя до землі –
в обійми Матері.
***
Зчорніле гілля
на небесному фоні –
зморшки Осені.
***
Повзуть тумани,
щоб сором і наготу
прикрила Осінь.
***
Під виття вітрів
проводжаємо Осінь...
Ридайте, дощі!
14. 11.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760370
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 15.11.2017
Це – люди, ніби неземні,
За хмари їх думки витають.
Вони то пишуть цілі дні,
То Музу пристрасно гукають.
Знаходять риму в світлу мить,
Неначе спілий плід улітку,
Зберуть по слову з верховіть,
Дарують пісню, мов би квітку.
Такі поети – диваки!
В калюжі бачать образ сонця.
Примусять плакати рядки,
Серця відкрити, як віконця.
Загляньте в душі диваків,
Візьміть усе, що серцю треба.
І дзвоном стануть для віків
Пісні, благословенні небом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759572
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 09.11.2017
У нього такe гарнe тіло, стрункe, м ́язистe.
Широкі плечі, сильні руки. Тонка талія. плаский животик, який так хочeться пестити і цілувати...
Спинка рівна, з чистою шовковистою шкірою. Насолода іі гладити, спускатися долонями у заглибинку на попeрeку, підніматися на пружні пагорбки, спускатися і знову підніматися до широких плечей.
Хоч і чоловічі форми, але тіло тeндітнe, ніжнe, бeззахиснe, дарма що сильне. Цe тіло так лeгко можна ранити: подряпати, порізати, пробити кулею.
Ні, тіло чоловічe нe для війни！
Воно - для мирноі тяжкої праці,такої, яку нe осилить тіло жіночe.
І ... для ... насолоди....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759064
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Мне бы пёрышко Жар-Птицы…
Мне бы - искорку огня…
Мне бы - малую синицу…
Мне не нужно журавля…
Я б такое сотворила -
Я б осколки собрала…
Я бы клеила…лепила…
И счастливою слыла…
Мне бы пёрышко Жар-Птицы…
Искру тихого огня…
Пару зёрнышек – для птицы…
Мне бы - чуточку тепла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758855
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Я так давно вже скучила за нами,
Де ти і я, і ніч, безсонна ніч,
Де ми, благословенні небесами,
Ще не пили отрути протиріч...
Яке блаженство геть не помічати
Ні віку, ні погоди, ні часу,
Коли іще нема чого втрачати,
Не заглядає в душу сірий сум...
Але короткі ті хвилини щастя -
Солодкого багато не бува...
Нехай тоді, на зло усім напастям,
Моя любов щоночі ожива...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759004
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Одяглась берізка яснолиця
У легеньке платтячко вогнисте.
Усміхнувся місяць, наче лицар,
В радості, казковій, променистій.
То його, замріяного в млості,
Чарувала таємнича звістка:
Ніби-то у ліс, до себе в гості,
Кликала принадлива берізка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758107
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 05.11.2017
Чийсь кришталевий сміх, злетівши лунко,
торкнувся задрімалої струни,
і теплий спогад, ніжним поцілунком,
збудив щасливі миті давнини,
піднявши вітерцем листки обпалі,
розворушивши пласт прожитих літ.
А там – весна! Ми, юні та зухвалі,
мов первоцвіти, пробивали лід
всіх перешкод. І прагнули кохання,
жагучого і – щоб на все життя!
Хтось витяг козир, інші – сподівання,
а то й розчарування, каяття.
Мов кадри із кіно, перед очима
пора найщасливіша протекла.
А скільки пронесли ми за плечима
ударів долі, втрат і скалок скла!
Кохання – справжнє – то лише із Неба.
Його, немов квітник, від комашні
чи заморозків захищати треба,
щоб не засох в буденній метушні.
Душевний трепет, потягу магічність,
п'янлива ейфорія двох сердець,
нажаль, – не назавжди, недовговічні,
і тут безсилі маг ачи мудрець.
Розсиплеться крихке в космічний порох,
освітить душу, мов комети слід,
тай промине. І хтось піде як ворог.
А істинне – то на багато літ.
Любов, глибока, спаює в єдине, –
в міцний волоський чи морський* горіх.
Візьміть в них половинку – й друга згине.
Там – спільний кровообіг, щастя й гріх,
комфортність в щільній сфері. Дум дотичність
чи протилежність? Сварки? – Буде все!
Та незбагненний потяг – магнетичність –
у безвість всі незгоди віднесе.
Не згасне ніжність й лагідність юнацька
там, де шанують інтереси всіх.
...Такі думки навіялись зненацька
під чийсь щасливий кришталевий сміх.
* Морський горіх – коко-де-мер – морський кокос,
рідкісний гігантський (до 20 кг.) дводольний горіх,
що росте лиш на Сейшелах.
2.11.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758405
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 03.11.2017
[i] емоції, інколи творять зло,
але... [/i]
[youtube]https://youtu.be/I5Vjsa5dn2c[/youtube]
[i][b][color="#470696"]Що то за жінка, котра не кричить,
Коли на неї сонечко звалилось?!
Така неждана і щаслива мить,
Немов удруге
в світі народилась.
Що то за жінка?.. Милого свого
Не спонукає інколи кричати,
Щоб серед світу грішного сього
З нудьгою,
що засіла, враз кінчати?
І що за чоловік?.. Невидиму красу,
Як оксамит, не вміє цінувати
І ранішню незбирану росу
Лінується
до скону цілувати!
Що то за ми, що посеред зими
Не можемо тій даності радіти,
Що в вирі справ не ляжемо кістьми,
Щоб жити вволю
в радості, як діти?
І хай весь світ іде у тар-та-ра-ри –
Від правди нам нема куди подітись! –
Я славитиму той нестямний крик,
З яким нараз
народжуються діти.[/color]
[/b]
10.10.2017
[/i]
[youtube]https://youtu.be/D47TuqBKth8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754723
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Не смотри мои вещие сны…
Не проси разгадать…умоляю…
Не бросайся в объятия тоски,
Если грустью тебя накрывает…
Не пиши в бесконечность стихи –
Их ,наверное, потеряют…
Если помнишь ещё - расскажи…
Время есть…Но вот сколько – не знаешь…
Мелким бисером сеют дожди
На ковёр разноцветный из листьев…
На огонь и на пепел любви…
И моей – самой грешной и чистой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754973
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 12.10.2017
Похилий вік, який похилий вік…
Уже й сама мов тин , що похилився…
Та день новий знов кличе на поріг,
Де ранок щедрим сонечком упився.
Знов дивовижею здається білий світ,
І спориші, й ромашки, що край ниви…
Всміхнеться, наче скине четверть літ:
« Хіба ж не диво? Достеменне диво…»
Веде розмову з вишнею старою,
З жоржинами, що квітнуть край воріт,
Немов і не лишалась сиротою,
Немов і досі з нею увесь рід.
Де стежці вузько витись повз садок,
Її город в буянні стиглім літа.
На смужечках прополених грядок
Вирує зелень, сонечком зігріта.
Там соняшник торкається руки
І чорнобривців квіт милує око,
І бурячків шикуються рядки,
І диньки налились медовим соком.
Мов пух кульбаби, десь згубився лік
Її рокам в щоденному натхненні,
І десь беруться сили, хоч й малі,
На дивну творчість у житті буденнім.
Дозріє день у літньому теплі,
Де по межі рясніють трави в цвіті…
І вклониться вона своїй землі,
Що та тримає ще її на світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753420
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 11.10.2017
В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Перед тим, як писати привітання, захотілося ще раз перечитати
"ВІДСТАНІ... РОКИ... І ПЕРЕЖИТЕ" – збірку поезій Тетяни Луківської, що вийшла з друку минулого року. Чіпляє за живе доля жінки і чиста, щира відвертість, – що нині мало кому притаманна – думок та почуттів, обрамлених в красиві о́брази.
Ніби із сестрами чи подругами ділилася наболілим, таким близьким і зрозумілим для кожної з нас.
Фрази, на які особливо відгукнулась душа, я виписувала на листочок...
і, несподівано для себе, переплела їх своїми словами.
Ось що з цього вийшло. (Рядочки зі збірки подано курсивом).
"[i]Усі щось пишуть – я ж все про любов...
Про відстані... роки... і пережите.[/i]"
Тетяна Луківська
Читаю, вкотре, сагу [i]про любов,[/i]
на [i]відстані[/i] вдивляюсь в [i]пережите[/i],
де крізь [i]роки[/i] сльозами [i]знов і знов
гірчить[/i] твоє [i]кохання недопите[/i].
Яке велике й ніжне [i]почуття,
умите в росах у колисці ранку,[/i]
несе маленька жінка пів життя,
із болем... й чистим сяєвом світанку.
[i]Здебільшого[/i] іде все [i]по стерні
босоніж,[/i] як русалонька [i]прадавня...[/i]
Вже [i]ступні з болю зіткано[/i] й мені, –
взяло за душу відчуття страждання.
[i]Коли бувають вчасними слова?[/i]
Коли "по темі" хочеться сказати:
від болю посріблилась голова –
та саме він і надихнув писати.
І ти писала, мов плела вінки
з волошок, жита... полину й куколю,
окроплюючи рясно сторінки
сльозами незагоєного болю.
Прийшла ти в світ в ось цю осінню мить –
красива, світла, добра, з творчим хистом.
[i]Чому ж так серце, осене, щемить,[/i]
коли [i]грайливо й щедро сиплеш листом?
Ти вибач, осене,[/i] сумний Тетяни щем,
коли [i]твої золо́тяться принади.[/i]
Зі сліз її [i]букет дощу[/i] зберем,
[i]а ти розсип в осінні зорепади.[/i]
Тетянко! Смутку час сказати: "Ні!!!"
Не варто пити лиш гіркі приправи.
Хай вороги ступають по стерні,
тобі ж під ніжки – шовковисті трави!
Ти так ще хочеш [i]вірити в добро,
пройти обабіч сумоти й печалі[/i] –
зерно є в кожнім... лиш знайти б ядро,
відкинувши лушпиння якнайдалі.
[i]Душа моя чомусь за всіх болить
і просить в неба ласки і терпіння[/i] –
то хай цю душу Бог благословить
за співчуття до всіх і розуміння.
Ми ж зичимо, сердечно і з теплом,
любові й щастя гарній молодиці,
а поетесі – Муза, ще й з пером,
та не простим, а із крила жар-птиці,
аби писалися натхненно і з добром
пресвітлі вірші, мов з роси й водиці!
Танюшо, вітаємо тебе!
Любимо щиро і ніжно
– твої друзі-одноклубники.
5.10.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753813
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 05.10.2017
... і пахне хлібом з печі
серпневий пізній вечір...
(Валентина Савелюк)
Вдень так спекотно - до знемоги,
А вечори несуть відраду.
Cурмить ще літо перемогу,
Та ніч хвилини в нього краде,
Складає у чорнющу тайстру.
Хоч серпень тільки розпочався,
Та квітнуть білосніжно айстри
(у вересні в них обмаль часу).
Цикади дзвінко стоголосять,
Не переслухаєш до ранку.
Та знає літо - скоро осінь
Наллє дощів по вінця в склянку.
Ще вдень спекотно - до безтями,
А вечорами так розкішно,
І сонце сипле бурштинами,
Години тягнуться неспішно...
Ще дні наповнені медами,
В повітрі пахне теплим хлібом.
Розучують цикади гами,
Для них зими не буде ніби...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745367
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 02.10.2017
Людей не бачу, лиш маріонетки
Та клоуни сумні без макіяжу.
Не справжні, як фальшиві етикетки
Оточують пусті у камуфляжу.
Немає посмішок, немає привітань.
Усі похнюплені і злі немов собаки.
Немає радості і щастя побажань,
Злиденні кріпаки, а не козаки.
Сумне суспільство. Сумно на душі
І сірі постаті людей на тротуарі,
Що сунуть нетрями по кам’яній глуші,
Пливуть життям у власному кошмарі.
Нема запалу, іскри Божої нема.
Пісні співають тільки під горілку.
Тож вибір є: сума або тюрма
Або тихенько зійдеш у могилку.
Як все це сталось, як же спромоглось
Забрати нашу віру у майбутнє?
Через коліно поламати як вдалось
Увесь народ?.. Аж ми усі присутні!
Жовтень 2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753179
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 01.10.2017
Мене вітає сіра днина,
А я дивлюсь за небокрай.
Десь там - рідненька Україна,
У золоті мій любий край.
Прядуть шовкову павутину
В осіннім лісі павуки.
Я вкотре бачу цю картину
Стоптала спогадів стежки.
Дивлюсь на світ і бачу гори,
Як важко дихати без вас.
А за вікном ревуть мотори,
Звикає слух до звуку трас.
В руках моїх парує кава,
І б'є по склі невпинно дощ,
А вдома - осінь золотава,
І ароматний мамин борщ.
Щезають за вікном пейзажі,
Зникає марево Карпат,
Розлилось місто у пасажах,
У тисячах сумних сонат.
Мене вітає сіра днина,
А я дивлюсь за небокрай,
Тримаю у руці калину,
Бринить у серці водограй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752733
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Квіти, світлини і вірші – Світлани Моренець
В цьому відеоролику Світлана Моренець читає власні вірші -
"Черлений місяць"
"Хто режисер людської долі"
"Парк втрачених мрій"
та інші.
[youtube]https://youtu.be/W3VYOtmFQkk[/youtube]
Для музичного супроводу кліпу відеопоезії взято фонограму незаспіваної пісні
на слова Світлани Моренець «На війну пішов мій милий».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747995
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 31.08.2017
Я чула як тишу рвуть кроки твої серед ночі
І як, віддаляючись швидко, вони затихають,
Замовкли сусіди, завжди говорити охочі,
І час провалився у вічність, а я не звикаю...
Вмикаю симфонію Ліста, бо не до естради,
Заварюю чай, який є, так... аби не зелений...
Розсипались вірші мої, наче зайві поради,
Аби ж дописати... читаю, а там - не про мене...
Чужі незнайомі думки і бажання відверті
Блукають... Немає у віршах отих навіть рими,
Зникають нахабні слова у німій круговерті,
Вслухаюсь у звуки... чи кроки твої... але мимо...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742858
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 27.07.2017
Так хочу... ну, и что тут плохого,
Посмотреть, почитать, полистать -
Ничего мне не надо другого,
Я хочу в облаках повитать...
И расправила крылья, и вышла,
В чисто поле, где рожь да ковыль,
Взаперти, с интернетом, не вышло
Получить, что хотела, увы...
Ну, а здесь - точно музыка слова
Зазвучала - хоть пой, хоть пляши -
Небо, солнце... и воля... И словно
Открываются фибры души...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743199
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 26.07.2017
Спасибо,Господи,за вздох...
Спасибо,Господи,за выдох...
За день спокойствия,тревог...
За настроение - спасибо...
За лучик света - на заре...
За месяц лодочкой на небе...
За вдохновение душе -
Спасибо,Господи,тебе...
Дай,Бог, любить и ненавидеть...
Дай,Бог, сочувствовать живым...
Дай,Бог, калеку не обидеть...
Дай,Бог, не быть слепцом глухим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743310
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 25.07.2017
Ничего личного
Не в те ты двери постучалась…
Не те - открылись для тебя…
Не те надежды окрыляла
Твоя наивная душа...
Ты не тому пообещала…
Неверной потому слыла…
Не те ты губы целовала...
Не те - зелёные глаза…
Ты не тому детей рожала…
Не с тем и ласковой была…
Молитвою не умилялась -
Не все запомнила слова…
Свеча в руках твоих рыдала…
И ты тихонько (за себя)…
Потом,наверно,забывала,
Как больно слева(иногда)…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743095
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 23.07.2017
* * *
Прочув вітер,
що я від'їжджаю
І засмутився, видно.
Ніжно -ніжно пестить мене...
На прощання.
* * *
Невже ти, вітре,
Сумуєш, що я їду?!
Он який кволий.
Та мене не обманеш:
Ти ж невиправний гульвіса.
* * *
Ти так пристрасно обіймав мене,
Цілував у всі закутки тіла
Ти був
Несамовитим,
Незрівнянним,
Ненаситним...
Море ревіло від ревнощів,
Коли бачило нас і не могло дістати.
Сонце намагалося спопелити від заздрості,
Але що вони могли зробити нам -
тим, хто вже потонув і згорів
В океані пристрасті?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672009
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 02.07.2017
Ти пeчалишся.
А зазирни за паркан
розлуки. Бачиш？
Дні і ночі сповнeні
шалeного кохання！
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736463
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 07.06.2017
І ніщо не є фатальним, остаточним. Завжди є продовження.
Хай його не видно, та воно існує - у космосі невидимого буття у вигляді тонюсінькоі ниточки, утвореної з найдрібніших часточок, можливо, ще не пізнаних людиною, яка виходить з минулого і стане майбутнім.
Крапки нема.
Завжди є вихід: з мороку - до світла, до щастя.
...Смерть?
Ви кажете, що смерть існує, і вона означає кінець.
Кінець?
А що ми, люди, знаємо про смерть?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734721
дата надходження 23.05.2017
дата закладки 25.05.2017
Крізь монотонність днів й гримаси долі,
як світла усмішка Святих Небес –
Венеція! Збулося. Ми – в гондолі,
а навкруги – вода й клондайк чудес.
Монументальність, плекана віками,
в громадді стін, що виросли з води.
Адріатичне море лиже камінь,
що лишив хвилям затісні ходи
між островами*. Плетиво каналів
і кілька сотень арочних містків
заманюють у глибину кварталів
з чарівних (чи й обдертих) закутків.
У прохолоді древнього собору,
де Богу сповідається орга́н.
аж мліло серце від бельканто хору,
вмивав слізьми емоцій ураган.
Нам посміхалась білопінна хмарка,
вслухаючись в нестримні голоси
захоплень від базиліки Сан-Марка –
творіння неповторної краси,
від граціозності палацу дожів**,
дзвінниці (в ній згубив маяк свій слід)...
Любили жити в розкоші вельможі,
але ж лишили скарб на сотні літ.
Тут під відкритим небом – ресторани,
врочисто-білосніжний інтер'єр.
Чекають на смаколики баклани.
За ними стежить строго камер'єр***.
А ми уже в музичному полоні:
у чорних фраках, вправно грав квінтет
"Адажіо" Вівальді, Альбіноні****
й мелодії із опер, оперет.
О неповторна атмосфера свята!
А як її довершував мускат!
... Тяжкий контраст – земля моя, розп'ята,
яку плюндрує споконвічний кат...
Прости мене, Вкраїнонько кохана!
Ми ще з Тобою вип'єм полину,
оплачемо всі втрати, болі, рани...
Дозволь на час забути про війну.
* Венеція розташована на 118 островах.
** дожі – правителі Венеціанської республіки.
*** камер'єр – офіціант (італ.).
**** композитори Вівальді та Альбіноні народилися
і довгий час творили в м. Венеція.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733706
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 17.05.2017
Сльози-біжeнці
тікають і тікають
з насиджeних місць.
От-от пeрeйдуть кордон
сповнeних смутку очeй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732465
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 13.05.2017
Старенька грушо, подружко моя,
Ти наче панна з білою вуаллю.
Мов до людини, пригортаюсь я
До тебе світло-ніжною печаллю.
Хоч так радію – вкотре розцвіла
Попри роки й холодні буревії,
Що вмить здалося: знову я мала,
Красою скорена, і дихати не смію.
Здається, не вбиралась ти ще так,
І до лиця тобі рясне цвітіння.
Медових груш твоїх згадаю смак,
Солодку сонячність небесного проміння.
У тіні прохолодній твоїх віт
Знов розповім про радості й тривоги.
Ти слухаєш мене вже стільки літ
В саду спустілому край отчого порогу.
Дозріють падалки в кульбабах під гіллям,
Коли в світанках заспіває літо.
І пам’ять голосом дитинства промовля
Про те, що найдорожче в цьому світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732974
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 13.05.2017
Втони, факір,
В очах моїх, коли
Отак йдемо пісками древніх персів.
У лабіринтах власної пітьми
Насправді незбагненна
кількість версій.
На недосяжних
Рівнях глибини
Не перейти світлороздільну смугу.
Не називай передчуттям зими
Цю невід”ємну
витончену тугу.
Де ледь відчутна
Хвиля ковили
Вливається у трави придорожні.
…а хочеш жити, то - пливи! бо ми
З тобою рівні і…
непереможні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730009
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Ходімо до розквітлих абрикос,
Прекрасних, як щасливі наречені,
І на Весни рожево-білій сцені
Похмурість похоронимо й мороз.
Ходімо до розквітлих абрикос.
Ходімо до розквітлих абрикос,
Ходімо до жерделі*, до жирголі,*
Щоб музики послухати живої.
Не на показ ходімо, – на покос. *діалект. – абрикоса
Де радощі ми пожинать почнемо,
Бо абрикоса схилить до нас небо.
Почнем солодкі слухати слова.
А потім яблунево і вишнево
Весна медово й доля заспіва.
Щоб щастя пташку в пахощах зустріть.
Журбу і жах жирголями загоєм,
Читатиметься майбуття запоєм,
Щоб навіть і найглибшою зимою
Серцям сіяли сонечка суцвіть.
Ходімо до розквітлих абрикос,
Щоб ескадрилья зоряна-бджолина
І доля нас не жалила – жаліла,
Бо покохав надовго і всерйоз.
Ходімо до розквітлих абрикос,
Прекрасних, як веселі наречені,
Щоб серце там тривожно-навіжене
І спокою, і світла напилось.
А добрим людям, гарним людям ось
Рецепт від Ескулапа-Авіцени:
Від всіх хвороб і бід всіх панацея –
Ходiмо до розквiтлих абрикос!
04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729370
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Початок літа… У вікно заглядала ніч. Зоряно, місячно, неначе в казці.
На годиннику три години. Тоня дивилася в вікно. Далеко виднілося мерехтіння кольорових вогників від літака. Добре, що не було дощу, треба збиратися та йти на дизель-поїзд, їхати на дачну ділянку. Співробітниця, сусідка по дачі, попередила, що молодий колорадський жук взявся за картоплю, тож треба терміново кропити хімікатами.
Зазирнула в дитячу кімнату, дві донечки, шести та дев`яти років солодко спали. Сьогодні вихідний, чоловік у відрядженні, прийдеться самій їхати, спасати врожай. Дизель - поїзд їздить тільки два рази на день, вибору не було, щоб надовго не полишати дітей самих, треба їхати тільки так рано. А потім, вже о сьомій ранку назад, якщо ж не встигнути, то прийдеться лишатися до дев`ятнадцятої години та такий варіант жінці зовсім не підходив.
Ділянки під дачі дали в дуже красивому, мальовничому місці, біля ставу. Їхати до станції Лопатинці, а потім від залізниці йти хвилин тридцять, не менше. Загалом незручно добиратися; якщо ж від автомобільної траси йти, ще довше, добрих хвилин сорок п`ять.
Вже вдягнувшись, вона перехрестила дітей, присіла на диван, прочитала молитву й вийшла надвір. Прохолода вдарила в обличчя, але все одно тепло, тож початок літа, прямувала до станції. Дітей попередила, якщо вразі проснуться раніше, чи щось треба, щоб гукнули сусідку, бабусю Феню.
Їм повезло, що мають добрих сусідів. Що її чоловік - дід Ігнат, що вона, люди , чуйні, при потребі завжди прийдуть на допомогу. Обом вже близько семидесяти років, єдина донька мешкає в іншому містечку. Тоня, на чужині, часом так потребує поради, чи допомоги, все до бабці Фені.Вона ж завжди вислухає, як рідну доньку, порадить. А коли треба, то й пару годин пригляне за дітьми.
З провулка вийшла на центральну дорогу, по ній часом проїжджають автомобілі, тоді хоч трохи видніше, бо вуличні ліхтарі, що мали світити, майже всі розбиті. Аж раптом, зовсім поруч , через паркан хотів переплигнути пес, від страху, зненацька, аж запекло в грудях. Йшла далі, в думках себе картала, ото роззява, забула, що тут все відв`язаний. Здоровий пес, хоча здається породистий та напевно все ж дурний,адже до нього на обійстя ніхто не намагається пролізти. Ну, ось нарешті здалеку почула гул, їхало таксі, спереду трохи освітило дорогу. По ній нікого,от і добре, зробила глибокий подих, впевненіше йшла вперед.
Дизель-поїзд напевно на платформу подали давно,, в вагоні людей багатенько. Завжди більшість пасажирів їдуть до Хмельницького, на великий речовий базар. Вона роздивлялася на всі сторони, може хтось знайомий з дач, чи хтось, так раненько, їде на рибалку? Та ні - нікого. Все ж надію мала, може хтось в інших вагонах їде - заспокоювала себе. Їхати недовго, всього двадцять хвилин.
Надворі майже темно, місяця вже не видно, а зорі немов десь провалювалися, зникали. Тоня зійшла на платформу, одна однісінька. Озирнулася , з вікон вагонів прникало світло на платформу, нікого.
Самої станції тут немає, неподалік будинок на два господаря. Це для працівників залізниці, путеобходчиків. Дачники знали, що там давно живуть пенсіонери, завжди водилась алкашня, яка часто промишляла по дачах, щоб щось вкрасти на закуску.
Дизель-поїзд забрав з собою світло. Знову майже темно, ні, це очам так,подумки втішала себе, зараз звикну.
З надією позира до сходу сонця. По небу танцювали фіолетові й рожеві кольори, а вище ледь- ледь світліло небо. Ще б хвилин двадцять і вже можна було б сміливо йти,але ж стояти не буде одна, вирішила потихеньку йти. З залізничного полотна, між травою чорніє стежка, тягнеться донизу, а далі посадка.
Скрізь тихо - тихо, тільки шурхіт від щебеню, що під ногами губиться поміж дерев посадки. Ой, подумала, якби це пройти ці тридцять метрів, щоб нічого не злякатися. По чолу холодний піт, по судинах, немов протікали жарини. В руках сумка з відром й віником, вже думала, якщо щось, то буде відбиватися цим знаряддям. Наблизилася до посадки, перед самим носом, пролетіла пташка. Вона завмерла, якісь секунди слухала шурхіт листя. На мить отямилася, прискорила ходу, вийти б швидше, там за посадкою видніше, вже ж світанок, заспокоїла себе.
Вийшла з посадки, відчувала, як тремтить, чи то від страху, чи від ранкової прохолоди. Стала дивилася донизу, що це, якась непроглядна сивина, весь низ потопав у тумані. Ні річки, ні ставу, ні тим паче за річкою де дачі, зовсім нічого не видно. Стояла, а в душі , якийсь мандраж, заспокоювала себе, треба йти, все буде добре. Але ж йти далеченько, спочатку вздовж посадки, майже кілометр, потім донизу, до ставу по дамбі, яка теж не менше метрів чотириста. Але ж там біло, як туди йти? Миттєвий шурхіт перервав тишу, з посадки в метрах двадцяти вискочив заєць, побіг спереду. Від несподіванки, аж присіла, тремтячим голосом заговорила,
- От бешкетник налякав, я ж тебе не збиралася чіпати, нащо мене налякав?
Відразу збентежено обернулася, чи часом немає когось позаду. Заєць на якусь мить став на дві лапи позирав в її сторону й знову біг вперед. А далі, вже, як чкурнув, то тільки його й бачили.
Серед трави до дамби виднілася стежка. Все довкола сповите туманом. Але вже не таким білим, не пеленою, туман частково розпливчатий, то густіший, то рідший. Вже добре чути, як вода протікала через шлюзи.
Тоня хотіла спускатися в сторону ставу. Озирнулася назад, на сході перші сонячні промені лагідно, не поспішаючи освітлювали небо. Здавалося, ще трішки й вони зможуть дістатися землі. Прочитала молитву й пішла призиваючи ангела охоронця, щоб допоміг їй пройти без страху, який весь час її переслідував.
Зненацька зупинилася, - Ой, що це?
В метрах п`ятидесяти, над дамбою, побачила образ феї. Ні, вона не збожеволіла, ні! Озирнувши все довкола, нічого примітного не було ,а над дамбою немов летіло тіло. Ніг не видно, внизу все в пелені туману, а вище , де туман був рідшим, немов летіла якась жінка. В сукні синього кольору з розпущеним, світло – блакитним волоссям, повертала голову, то в один бік , то в інший. Одночасно махала руками, ні не так , як пташка крилами, а немов брала розбіг, тільки ж знову рук не було видно, тільки немов широкий рукав і довгий, сукня розвівалася при кожному русі. Та фея летіла й Тоня теж неначе летіла, бо не відчувала під ногами землі.
За якийсь час, фея прилетіла до кінця дамби, озирнулася назад, немов показувала в сторону сходу сонця. Сама ж зникала за пагорбом, де росли берізки, по них вже ледь - ледь мерехтіли перші сонячні промені.
Тоня перевівши подих,зупинилася. Так вона вже пройшла дамбу, але все, ще зачаровано дивилася в той бік де зникла загадкова фея. Туди, ще нижче, виднілися якісь кущі, а по ліву сторону біля ставу долина, майже вся покрита зіллям, очеретом та високою травою. Вона повернула в сторону, ближче до ставу, тепер треба забратися на великий, крутий пагорб. Хоч і спекотні дні та на ньому де-не-де сріблилася роса, від променів мерехтіла, блищала.
Підійнялася на пагорб, з нього все видно, як на долоні. А далі виднілися дачні будинки, контейнери, ділянки. От і добре, що нікого з чужих не зустріла , заспокоювала себе. Нею керувало якесь почуття радості, задоволення і водночас зацікавленості, що ж то було? Та роздумувати не було часу, треба поспішати.
Сходило сонце, золоті промені прилягали до землі. Вона стояла й немов заворожена, роздивлялася навкруги, краса чарувала її. А в сторону, донизу, ближче до ставу, теж тягнулися дачі. Став виблискував на сонці , немов сяяли дзеркала, вода переливалася часом зеленим, інколи синім кольорами і де-не-де фіолетовим кольором, разом з блакитним. По іншу сторону ставу, поміж очеретом виднілися рибаки. Напевно ночували тут, а можливо чужі, бо дачники завжди рибалять зі своєї сторони.
Вона дістала речі з контейнера, переодяглася і весело з відром подалася до ставу. Ніжно віяв легенький вітерець, а в небі білі хмаринки немов вальсували, підбадьорювали до роботи.
-Хлюп, хлюп, - почула підходячи до води.
Це жабки, напевно почули шурхіт, поплигали в воду. А вона така тиха, чиста – чиста, видно, як зграйками швидко плавали маленькі рибки.
На кладці набирала воду. Посміхнулася,відчувши яка вона тепла, промайнула думка -»Можна буде скупатися».. В метрах п`ятнадцяти від кладки ,помітила знайомих дачників, мовчки уважно спостерігали за поплавками. Вода рябила…. А риба тут є, водяться карасики, краснопірка, короп, щука, а як повезе, можна спіймати товстолобика та навіть сома. А туди, далі біля самої дамби, інколи діставали раки. Любителів порибалити влітку, завжди є багатенько. Навіть з містечка і інших сіл на автомобілях, мотоциклах приїжджають сюди. Влітку- студенти часті гості, приїжджають групами, навіть з з ночівлею.
Справно, з гарним настроєм кропила жуки,час від часу позирала на годинник, тож треба поспішати.
Десь в кінці дач чула чиїсь голоси, напевно хтось таки ночував, зробила висновки. Будинків небагато побудовано, тож роздали ділянки всього чотири роки назад, дехто приволік собі контейнер.
Закінчиіши роботу , взяла рушник й побігла до ставу….
Яка насолода, вода холодила розгарячене тіло. Адже добре набігалася вверх та вниз. Земля суха, аж тріщини по ній, давно не було дощів,тож пилюки набралася достатньо. Запливала недалеко, приємно в воді, неначе в ній залишала втому.
По дорозі назад, думками з феєю, що ж то за сила така? Що ж то за янгол охоронець? Напевно Бог дає випробовування і в той же час допомагає в скрутну хвилину. Вона розуміла, то було послання від Всевишнього, адже з дитинства вірила в нього. Пригадала, як колись, в шкільні роки вчителька викладала українську мову й літературу. Така вся з себе , як кажуть пані, занадто ділова й гордовита. Часто говорила, що Бога немає. Дуже вихвалилася , що поступила в комуністичну партію, що тепер при такому званні, як член партії треба, щоб більше прислухалися до її порад. Одного разу дозволила собі принизити учнів, це було після Провідної неділі, як завжди вдома всі фарбували яйця, а фарби були такі, що залишали сліди. Якщо було візьмеш в руку, то вже залишався слід, а відмивався дуже довго, було таке, що й до тижня. Після Провідної неділі більше десяти учнів з класу прийшли з пофарбованими пальцями.
Ой, що тоді було … Кричала не своїм голосом, аж слина з рота летіла. Здавалося, аж школа здригалася, розчервонілася, а очі світилися, як у демона. Потім тих учнів вигнала з класу , відправила додому, щоб привели батьків. Та вдома, розповівши мамі про таке ставлення, вона тільки усміхнулася, сказала, щоб завтра йшла до школи, не звертала уваги. Запам`ятався цей випадок; під дверима класу, всі учні весело спілкувалися, а в клас запросив директор школи. І немов не було того інциденту, навчання продовжувалося без ніяких нарікань. Між собою учні шепотіли, що хтось з батьків був у школі, з вчителькою і з директором мав серйозну розмову. Правда, мабуть з тиждень її в школі не було, говорили, що пішла на лікарняний.
Тоня знала, що цей випадок запам`ятає на все життя. Вона завжди в душі вірила, що Бог є і при нагоді захистить її.
Йшла по стежці біля посадки, сонце світило прямо в очі, усміхаючись жмурила їх й рвала польові квіти, васильки, ромашки, дзвіночки , а з ними приходили слова,
-Ой, тумани - тумани, чародійства казкові
Та для мене ви стали подарунки ранкові
Пестить сонця промінчик, янгел поряд зі мною
Хто ж та фея чарівна, мабуть була святою…
Та красуня з туманом придали мені сили
Неприємності і острах побороти навчили…
Я нарву букет квітів, до ікони поставлю
Помолюся і Боженьку, навіки прославлю…..
Літній вітерець шелестів листочками по всій посадці, весело переспівувалися пташки.
Радісно на душі, все встигла, позаду залишився страх та, ще трохи не покидала тривога, щоб вдома все склалося добре.
Дизель-поїзд приїхав в Жмеринку, Тоня хвилюючись, немов пташечка летіла, спішила додому.
Хотіла відчинити вхідні двері будинку, закрито на замок. О ,значить , ще сплять, подумала, перевела дух й спокійно зайшла в дитячу кімнату. Дівчатка задоволено відкрили очі, одна перед одної раділи, що мама вже повернулася.. А Тоня сиділа задоволена, їй здалося, що сьогодні вона отримала шматочок щастя, яке дається в житті. Усміхалася і в той же час думала, щоб ви діточки знали, як страшно було вашій мамі. Та все те розповіла дітям лише згодом, як одного разу, літнього дня, разом їхали на дачу.
Від тої пори минуло більше ніж тридцять років, а в Тоні все перед очима та чарівниця - фея, яка допомогла їй в скрутний час. Проживши цей відрізок життя вона, ще більше впевнилася, що то був янгол, який і зараз оберігає її життя.
08.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727769
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 14.04.2017
Вже клин за клином линуть журавлі,
спішать із чужини до свого раю.
Несуть тепло на зморенім крилі,
весні відкривши шлях до ріднокраю.
І серце мре розчулено, коли
я чую сум і радість, й крик любові
в пташиному журливому "курли",
безмежно глибші, ніж в людському слові.
В негоду, в дощ і в зоряній імлі
веде їх клич. В нім – тайна диво-сили.
А ми, "царі", до рідної землі
цей потяг... в метушні життя згубили.
Розбіглись, розлетілись по світах...
Женуть нас злидні до чужого раю –
у найми – молодих і вже в літах...
Віками зло жене зі свого краю.
Невже це доля, воленька Небес?
Чом щастя люд на цій землі не має?.. –
Бо щастя в тих, котрі не ждуть чудес,
де одностайно зло народ долає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727348
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 07.04.2017
Тих поезій тепло у куточках душі зберігаю,
Чи як спомин для себе,а чи, може, як сповідь комусь.
Тільки знаю, що в них я не просто живу, а літаю,
Обіймаючи небо, всім єством своїм світло молюсь.
Мов листи, що чомусь не дісталися до адресата,
Не пробились до сонця сон-травою з глибоких долин,
Ті слова до душі притулилися, мов голуб’ята,
Що збирались у небо, а в прогірклий упали полин.
Та печаль не печаль, як згори є ще світла безодня,
Й ті вірші мов дарунок, що вітри моїй долі несуть.
І нехай в забуття опадає минулим сьогодні,
Мене тішить у схронах пісні вічної зібрана суть.
Й чи важливо тепер, що чиїсь розійшлися дороги.
Пелюстково-зболіло, мов сади навесні, відцвіло…
До думок прислухаюсь ледь окресленого епілогу:
Не журюсь за минулим - усміхаюсь тому, що було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725040
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Затронули сердце,затронули душу -
Созвучия терций, объявшие сушу...
Вчера и сегодня,вкусившим полыни,
В созвездии Млечном,навеки - отныне
Меняют на берцы - пуанты из шёлка,
Прозрачную пачку - на тогу из волка!
Не вырвите сердце,не трогайте душу,
Созвучия терций, объявшие сушу!..
Жестокое слово - как горечь полыни...
Вчера и сегодня...Навеки - отныне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725192
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Якби плакала
фарбами барвистими,
о, скільки картин
я намалювала би,
тужачи за тобою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724319
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Так важко сказати:"Пробач..."
Чому?.. Зрозуміти не можу.
Хоч збоку сторонній глядач
Не бачить проблеми тут, схоже.
Це слово рубає вузли,
У лайці зав'язані міцно,
Коли казна-що ми верзли,
Наш Березень ро́блячи Січнем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724316
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Він, вона і парасоля,
Дощове вечірнє місто.
Нині так співпали ролі
За сюжетом і за змістом.
Проганяє дощ із вулиць
Тих, хто змокнути не хоче.
Ці ж про час і дощ забули,
В гості забрели до Ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723939
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 18.03.2017
Туманом важким прокидається ранок,
Лягає на віття ще сонних дерев.
Оця, сизувато-посріблена брама
Й мене обережно за плечі бере...
І вже відчуваю важкий і холодний,
Такий ненав'язливо-приторний щем...
Весна ж, а не осінь... невже і сьогодні
Уранішнє небо проллється дощем...
О, ні, це весна - в ній усе швидкоплинне
І сонечко скоро тумани проб'є...
Я, наче земля, що збирає краплини,
Туман обнімаю, мов щастя своє...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723860
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 18.03.2017
[i]"Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу –
вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи, –
вони ж моїми друзями були!"[/i]
Ліна Костенко
Подяка Небу – не добили [i]"хами".[/i]
Зцілюсь я! І [i]шляхетними шляхами[/i]
ітиму, як велиш, а отже, Боже,
в болото зіштовхнуть – ніхто не зможе!
Тим більше, мстиві жовчні "однодумці",
що не простили власну думку жінці.
Не треба ворогів. За різкість в слові,
є друзі, що втопить – завжди готові!
Затерпнувши у здивуванні й горі,
молилась. А гуру́, неначе хворі,
мов "дах зірвало" з люті до безтями,
все рили... ( та туди й звалились!) яму.
А жаль, що піддалися гніву й блуду.
У час біди – не місце сварам, бруду.
...Їм гріх той невідмолений нести.
[i]Одплач в мені,[/i] мій Боже!.. І прости...
Друзі, вельмишановні читачі! Через певні обставини, якийсь час
(надіюсь, недовгий) я не зможу заходити на сайт.
До зустрічі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723626
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
У плащику з нічної прохолоди,
Навшпиньки розминулася з зимою.
Від криги річкову звільнила воду,
І розбудила раптом нас з тобою.
Така після морозів - довгожданна,
Така після заметів - невагома
Ця тепло-, радісно-барвиста панна,
Який вже раз із крапки робить кому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721561
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017
Стоїть над урвищем розп’ята Україна...
В багні спинивсь її непевний крок…
«Вважаєте, ця влада незборима? –
Звертаюсь до пригнічених зірок, –
Невже так і застигнем на півкроці,
І знову ми не дійдем до мети?
Невже і в цьому, вже новому році,
Не зможемо брехню перемогти?
Адже могилами засіяна землиця,
Від Дону і до Сяну – у хрестах…
Як можна німо на цей біль дивиться,
Тамуючи свій полиновий страх,
Тоді як порізно й надійно розпинають
Отих, орду в кросівках* хто спиняв?
Як вирок слухати, котрий лунає
Із вуст, кому «родная мать» війна?
А судді ж хто? Питання риторичне.
За кожним майже сіро-бурий шлейф…
Збагачують свої кишені, звісно.
То може, вже нарешті їх пошлем?!»
27.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717952
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Дощ гуляв у зимовім саду,
Полоскав почорнілі дерева.
Все чекав: ось прийду я, прийду,
Бо не знав, що мені це не треба...
Вже не треба ні саду-дощу,
Ні гаїв-солов'їв геть не треба,
І тебе, мабуть, я відпущу,
Наче кульку із воднем у небо
Я не хочу простору-часу,
І, повір: сонця-ночі не хочу!..
Та дозволь я тобі принесу
Своє серце. Ще раз. Серед ночі...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629358
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 13.02.2017
Ти пішов... Так нестерпно, незвично болить
І беззвучне ридання рве душу і серце.
Ти пішов... Я померла немов у цю мить,
Лиш у скронях пекельне вистукує скерцо.
Речі взяв і пішов, якось запросто так,
Наче кожного дня готувався до цього,
Наче все тут для тебе утратило смак,
А у несмаку жити нема більше змоги.
Як же я?.. Як же бути мені від тепер?..
Чи зумію опісля повірити знову?..
Ти пішов... Наче з дошки рівняння зітер
І що буде зі мною уже однаково.
Ти пішов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717900
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Экспромт
Между сменами лун,..
Под велюрами фетра,..
Среди розовых дюн,..
Меж дыханием ветра -
Серой тучею - снег...
Белой кручею - лёд...
Вместо сумерек - свет...
Вместо горечи - мёд...
После пламени - жар...
И ожогами - след...
Моей нежности - ларь...
Не для тысячи лет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717212
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
[i]Слова наші –
відлуння душі нашої.[/i]
Автоафоризм
[b][i]Слова... слова... Звідкіль? Строфа римована,
з яких висот прийшла? Ким надиктована?
Якими ду́хами? Це має значення,
бо й озоріння в ній, і передбачення.
В словах енергія – від світла... й темного,
(хтось від зірок бере, хто – із підземного).
Одних ви раните, для інших – зцілення,
святого й грішного і смисл, і втілення.
Слова... – любов і бруд, й смертельні палаші.
А велич слів... вона –
від висоти душі.
4.02.2017 р.[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716204
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 04.02.2017
Написано раніше, але не публікувалось.
По ТВ показували похорон останків героя,
що загинув під Іловайськом.
Звучала, мабуть гуцульська, мелодія думи-плачу,
слів якої не було чутно.
Мимо волі народжувались слова, що лягали на ту мелодію...
Змалку мене вчили батько й мати,
що любов до краю треба в серці мати.
– Пам'ятай, синочку! Дім наш – Україна,
тут твоє коріння і родина...
Час прийшов, Вкраїна нас позвала,
бо орда ворожа вже її топтала,
захищав, як неньку, мов свою дитину...
поки в бою лютім не загинув.
Дай вам Бог, не взнати тої муки,
коли тіло в полі роздирають круки...
Те відчути треба тільки нашій владі,
тоді в краї більше буде ладу.
Ой нелегко з Неба споглядати,
що страждають тяжко мої батько й мати,
як дружина горне сиротинку-сина,
журиться в скорботі вся родина.
Горе зігне батька, мов лозину –
його син єдиний вбитий за Вкраїну...
Біль скажений серця (не дивуйся, люде!)
в цигарковім димі ховать буде.
А матусю звістка ізламала...
Сива, мов голубка, за одну ніч стала,
виплакала сльози, стогне і голосить,
сина повернути Бога просить.
Мов підбита пташечка – кохана,
квилить, плаче, тужить з ночі до світання.
З малим сиротою вік їй вікувати,
а кохання вірне поховати...
До усіх вас, люди, просьби маю:
рідних не полиште, вас, живих, благаю!
Обігрійте рід мій і малого сина,
бо в світи незнані я полинув...
В перемогу нашу майте віру!
Не віддайте землю на поталу звіру!
Полюбіте серцем край свій і свободу...
І молітесь Богу за підмогу...
А мене згадайте словом щирим.
Як безцінним скарбом, дорожіте миром.
Вбережіть країну, її честь і славу!
Не дарма ж поліг я за державу...
2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715854
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Розбрелися у світи діти,
Срібний іній покрив коси неньки.
- Та хотіла ж, щоб літо - літо,
А воно окрайчиком маленьким.
У долоні взяла дороги,
На які дітей благословила,
- Відпускала з дому - йдіть з Богом,
Слізьми гірко розлуку гасила.
І чекає серед зим літа,
Бо надія в серці невмируща,
- Поверніть соколята - діти,
Ненька в світі для вас одна суща.
Не зібрати діток під крила,
Бо вже є в них свої соколята.
І старенька чайкою квилить,
- Час-пора в інший світ відлітати.
................................................
Є такий заповіт любі:
*Поважати своїх батька й неньку*.
Щоби вас діточки не забули,
Завертайте додому частенько.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714014
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Прерывается голос...Неожиданно - дрожь...
Заживающей ране не показывай нож...
Под хитонами правды неприкаянна - ложь...
Мою нежную тайну(без конца)не тревожь...
Ноют старые шрамы...Выносимая - боль...
Эта нежная тайна - из юдолей юдоль...
Не обмолвись(случайно)...До поры не тревожь:
Мою нежную тайну,моя сладкая дрожь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714022
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Безсило брів собака в сивий морок.
В холодну ніч, жорсткий, колючий світ.
На місяць вив, шукаючи притулок,
Але чомусь ніхто не допоміг.
Ховаючи сумний, голодний погляд,
Упав у сніг, ледь стримуючи біль.
Все тіло огортав нещадний холод,
Кружляла й гучно вила заметіль.
Бриніли на очах підступні сльози,
А туга стрімко рвалася з грудей.
Не витримати більш йому морозів,
Жорстокості й байдужості людей.
Та, раптом, одягнувши капелюха,
Забрав світанок нічку у полон.
Ущухнув біль, затихла завірюха,
Зануривши собаку в дивний сон.
Наснилося йому квітуче літо,
Дитинства безтурботні, милі дні.
Любов'ю материнською сповиті
І сонцем благодатної пори.
Та раптом пожовтіли літні трави.
Миттєво зникли залишки тепла.
Повіяло осінніми вітрами,
Зимова наближалася пора.
Невтомно песик біг до перехожих
З надією у відданих очах:
- "У час печалі та у дні пригожі
Довіку буду поряд біля вас.
Любитиму відверто, до нестями!
Стрічатиму вас гавкотом гучним!
Ваш сон охоронятиму ночами,
– Лише візьміть мене до себе в дім!"
Та не були почутими благання,
Ніхто не зміг зарадити біді.
І вранці, на зимовому світанні
Собаче серце стихло назавжди.
05.10. 2016 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Це оповідання, яке доповнює мій вірш, знайшла на просторах інтернету і переклала його українською мовою.
Собака блукав по лісі і раптом побачив багаття, а коло нього Людину. Собака дуже змерз, від дуже хотів підійти до теплого багаття, але не наважувався. А того часу Людині дуже кортіло їсти, але треба було вставати і йти до лісу на полювання, але темінь змушувала її вагатися. У ту мить з під кущів вийшов Собака, тримаючи в зубах дичину. Собака повільно наблизився і поклав здобич до ніг Людини.
Потім вони розділили пізню вечерю на двох і сіли дивитися на зірки. Людині дуже кортіло простягнути руку і заритися пальцями у густу собачу вовну, а собака у цей час мріяв відчути дотик людської руки. Вони поснули, притиснувшись один до одного. Цієї ночі вперше відступили страх і холод суворого древнього світу. А вранці Собака зрозумів, що вже не зможе піти, а Людина - що не може його відпустити.
Тоді Собака сказав: "В знак відданості Я дарую тобі, Людино, єдине, що у мене є, - моє Життя. Тепер воно належить тобі!". І Людина відповіла: "В знак вічної вдячності, Я обіцяю берегти твій Дар у найнадійнішому місці, в своєму серці!" Людина простягнула руку, Собака вклав в неї свою лапу. І в цю мить пустка в їхніх душах зникла.
З тих пір пройшло багато часу, але в очах Собаки і досі живе світло того древнього вогнища. Він з надією вдивляється в обличчя людей, намагаючись побачити там зворотні відблиски. Але в Людини вогняні відблиски давно згасли - вона стала зберігати в своєму серці занадто багато практичних речей, і з часом собачому Дару не залишилось у ньому місця. Але Собака не зміг взяти назад свій Дар, виявилося, що він не вміє порушувати клятви. Тоді він тихо відступив в тінь і непомітно пішов за Людиною, яка пішла, не відриваючи погляду темних і вологих від горя очей, від її безпечної і байдужої спини. Його Дар - його життя, так і залишилось лежати на узбіччі.
З часом він потріпався від штурханів, забруднився і зараз вже не здається Людині скарбом. Вона його не помічає, але, якщо раптом об нього спіткнеться, не замислюючись скидає зі свого шляху. Їй ніколи. Людина все шукає і шукає щось у цьому безмежному світі. І знаходить багато всього, але нічого не спроможне воскресити світло у її очах, і тому всередині у неї холод і темрява. А Собаки живуть і помирають в очікуванні чуда. Вони вірять, що згодом людина згадає і покличе: "Мені знову потрібна твоя любов і відданість, тільки вони можуть врятувати мене від самотності і оживити замерзле серце. І я знову буду піклуватися про тебе, як обіцяв тоді. Повернись, друг!". І тоді Собака усміхнувшись, відповість: ""Мені не треба повертатися, Я і так завжди був поряд з тобою, Людино!"
Вам здається, що це всього лише казка? Тоді подивіться у вічі собаці, який зустрівся. Собака - це єдина істота на землі, який любить Вас більше за себе. Якщо Ви підберете на вулиці дворового собаку і нагодуєте його, він ніколи Вас не вкусить. У цьому і є різниця між собакою і людиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692634
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 22.01.2017
Я молча ухожу от декабря,
На цыпочках, где спят дурные мысли.
И оставляю там, в календарях,
Рисунки, разговоры - всё, как вышло...
Стал на минуты дольше каждый день,
Из ноября все ночи пережиты.
И свою душу, даже её тень,
Я заберу из прошлых общежитий...
И научусь по-новому, поверь,
Смотреть с надеждой, просто и открыто...
В заманчиво распахнутую дверь,
Зайду спокойно в новый мир событий...
Свою любовь, что прямо - через край,
Дарю земле, восходу солнца, небу
И Господа прошу: не забывай -
Ты никогда ко мне далёким не был...
Безумно я люблю своих родных,
Подаренных плутовкою судьбою,
И вовсе не хочу я благ иных -
Согрета настоящею любовью...
А если и вернусь... когда-нибудь
Туда, где всё и близко, и далёко,
Я, может, погрустив совсем чуть-чуть,
Забуду яркий свет знакомых окон...
И знаете, хорошие мои,
Наверное, не раз ещё заплачу -
От этого весенние ручьи
Пораньше запоют... А как иначе...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709275
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Долоня ліва,
Частина тильна -
Гойдаю Всесвіт на волосках.
Карпатська повінь, любов всесильна,
Купальська квітка
в моїх руках…
А заблукаєш,
Пташина рання
Покаже стежку поміж ліщин-
Місця ведмежі, і заклинання,
Солодкуваті,
мов пертусин…
Заплющиш очі,
Води багато…
Цілющий корінь – прадавній гріх.
Танцюють мавки в зимове свято,
Шукай найкращу…
цілуй усіх!
Найглибший келих
Вином наповнюй,
Зіграй на картах, впізнай в ріці
Оту, що вийде з тобою в повню –
Коса у трави…
рука в руці…
Нема спасіння!
Не видно броду.
Перехилився небесний глек.
Це ворожіння на талих водах.
Соната третя
гірських смерек…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709222
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Сила любові,а також закоханості вимірюється здатністю здійснювати вчинки, що суперечать здоровому глузду.
Людина, що гаряче любить (кохає) щось чи когось, не зважує, що скажуть інші і як воно буде.
Вона діє за покликом серця, вона не може не зробити того, чого потребує серце.
І як правило, це, з точки зору урівноваженої, поміркованої більшості, безглуздо, неправильно, обурливо і неприйнятно.
Але ось такі люблячі (закохані) безумці і залишають свій слід в душах людей і в історії.
Велика любов (кохання) - це завжди всупереч нормальному, крок убік з протоптаної стежки, падіння "на амбразуру" сірих буднів заради радості, щастя і краси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709018
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 29.12.2016
[i]"Не нарікай, що дивиться село,
коли своє показуєш намисто.
Воно твоє, яким би не було.
А слово, що лягає на крило,
то є публічне, а не особисте.
І. Терен [/i]
О, скільки б людством втрачено було,
аби Майстри ховали особисте,
щоб лиш не пліткувало все "село",
побачивши, що в когось – Є намисто!
Щоб Тютчев не писав: "Я встретил Вас...",
"Я помню чудное мгновенье..." – Пушкін,
а Лаура (?) – живий іконостас
на все життя Петрарки... Та є "ушлі"
пронири, що шукають тільки бруд.
Із мікроскопом лазять! В кожнім слові
вбачають хіть чи зраду, а чи блуд,
бо вдуматися – непосильний труд.
Що вірність є – не ймуть пустоголові.
Ні, я – не майстер! Навіть не поет.
Майстрам Пліткарства все ж порадить мушу:
погрузлі у сміття пліток "естет"
а чи "естетка", – ЧИСТІТЬ ЗРІДКА ДУШУ!
29.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709158
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Зелена хвоя, ніжний аромат,
Так неповторно, затишно, красиво!..
Зима, мов Фея, ходить поміж хат,
І в магії народжується диво!
Сніжинки білі сяють на вікні,
Іскринки срібла небо розсипає!
Весь світ завмер на мить у напівсні,
І з хвилюванням Новий рік чекає!
Хвилини!.. і секунди!.. Новий крок!
Завершення й початок - одночасно!
... Земля зробила ще один виток!
Так невловимо, а тому - прекрасно!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708774
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 28.12.2016
Душі торкнулася любов
Напрочуд ніжно.
І серце завесніло знов,
Хоч нині сніжно.
Сприймає око все навкруг
Неначе казку.
Не треба, Доле, чорних смуг
Прошу, будь ласка.
Усе в яскраві кольори
Малюй сміливо.
Твори скоріш на раз, два, три
Зимове диво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708695
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 27.12.2016
Зло - бумеранг. Комусь бажаєш зла,
То начувайся на сюрпризи скорі.
Не побудуєш на чужому горі
Жадане щастя. Ось такі діла.
Себе ти можеш месником вважати
І думати що зло лиш інструмент,
Який попав під руку в цей момент.
Та гріх - біду нести комусь до хати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706786
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 16.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2016
Він зимоньку дуже чекав
Та й з снігом, першим завітав
Вбрався в червоний фартушок
Й буро- сіренький піджачок
І по гілках радо скакав
Там горобину обривав
Любить насіння з бур`янів
Збира ягоди з всіх кущів
Швидко літає фур.. Фур – фур
Як зветься пташечка? – (Снігур)
01.12.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704008
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
***
Я не люблю очей, в яких нема вогню,
як не люблю й вогонь, що обпікає.
Таким теплом вповитися я сню,
що серденько від ніжності стискає.
***
Не потребу́є співчуття
той, хто в коханні знав страждання,
а той, хто марнував життя,
так і не звідавши кохання.
***
Я кохаю тебе лиш за те, що ти є,
і в осмисленні цього – вже щастя моє,
бо тепло твого серця і велич душі
не вміщають романи мої, ні вірші.
***
Кохання – це вина хмільного бочка.
Одні спішать все випити до дна,
у багатьох є інша заморочка –
аби щодень пилася інша бочка...
Гурмани ж – ті смакують по ковточку,
цінуючи і градус, й смак вина...
Тож в них любов – на все життя одна.
28.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703411
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Три дня - морозило,снежило...Сугробам измеряли рост,
А на четвёртый - попустило и столбик в оттепель уполз...
В полёте таяли снежинки,развеяв запахи зимы.
У ноздреватой корки льдинки открылись жёлтые глазки...
Постыло - бремя расставаний...И - ожидания часы...
У пульса(времени желаний) - ритмичность трепета любви,
Где обожжённый поцелуем - в неосязаемой черте,..
А в громогласном аллилуйя есть я, и - он, и - вы, и - те!!!
До усыпальницы надежды не досчитаешься шагов...
Она(единственная)между...среди невидимых богов...
Не понимала это прежде - пылала жаждой зноя кровь...
Полупрозрачные одежды снимались не за дверью снов...
Сполна и я переплатила...За недосказанность - прости!..
Немного милости просила:оставить в прошлое следы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703477
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Я тобою заземлена. Я - не земна,
Я - не літо, не осінь... Яка там весна -
Я - зима... Я - зима... Заметіллю душі
Я пишу і пишу ті зимові вірші...
Перехоплює подих, немов крижана,
Льодяна ополонка... Яка там весна -
Білосніжна зима, що чаклує вночі,
Хоч танцює вогонь у долонях свічі...
Ти - не вічність, не час. Ти - мій Всесвіт і мить,
Ти - вода, що ніколи й ніде не горить...
Ти не знав і не знаєш моєї зими -
Ти й сьогодні не бачиш, що то були МИ...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702621
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 25.11.2016
[i][/i]Я кину все. Я вірю в кілометри --
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри...
Ліна Костенко[i][/i]
Намотують колеса кілометри
розбитих асфальтованих доріг...
У володіннях матінки Деметри
є мій куточок – рай і оберіг.
Він заховає від усього світу --
вітаючи привітно ще здаля --
у розкоші кущів, дерев чи цвіту,
чи й голого зчорнілого гілля.
Таку, як є: без лоску, макіяжів
(в моїм раю не спокушає змій),
в чоботях, капцях, стертім камуфляжі
в обійми приймеш радо, саде мій.
Пошепчемось, де в кого свіжа рана,
про власні таємниці, про врожай,
прошелестиш, яка я тут жадана:
"Лиш будь, прошу тебе,не відїжджай!"
У цім раю – ні підлості, ні зради...
Ти – мій квітник, а я – твоє пташа.
Без мене ти здичавієш, мій саде,
без тебе губить цвіт моя душа...
15.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700862
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Шумить шалений вітер – не заснеш.
Безсоння. Щоб розвіятись хоч трохи,
я, під улюблену "Елегію" Массне,
пишу... пусте,.. якісь окремі строфи,
обірвані розхристані рядки,
емоцій вихлюп, здогад, підсвідоме,
нізвідки – несподівані думки...
Та враз зринає щемне і вагоме,
той – з потайних куточків – дивоцвіт,
безцінний, наче скіфські діадеми,
що засліпляв собою цілий світ
і не вміщався в станси і поеми...
І зазвучить душевний камертон
магічним голосом міфічної сирени...
А в унісон, чарівний баритон –
"О, где же вы?.." * – виспівує рефреном...
* – слова з "Елегії"
29.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697353
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 29.10.2016
Тріпочуть під вітром маятнички осикових листків.
Які ж короткі в них хвилинки!
А може, це і є справжній вимір часу? Бо он як швидко летить він.
Ще пам"ятаю, як чекала весну. Літо пролетіло як один день.
Ось і осінь невдовзі облетить...
Лише взимку час, здається, замерзає.
І так повільно завжди наближається весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697081
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 28.10.2016
Я тебе роздягну
безпардонно, нахабно і грубо,
Оближу язиком,
і вдихну неземний аромат...
На тобі затанцюють
мої, такі жадібні, губи,
В напівтемряві ночі,
у спокої тихих кімнат.
Тільки ти... тільки я...
І безмежна у рухах свобода...
Я забуду усю
сотню тисяч журнальних порад...
Куштувати тебе —
то така неземна насолода,
Мій гіркий і солодкий...
маленький грішок — шоколад...
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696852
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Я тебе ніяк не розкохаю...
Рву із серця, із життя, з душі...
А ти знову й знову проростаєш,
Як ростуть весняні спориші.
А ти знов приходиш в мою думку,
Коли я втрачаю спокій-сон,
Дістаю всі спогади із клунків,
І ридаю з вітром в унісон...
І чому, навіщо і для чого
Я себе вбиваю день за днем?..
Десь згубились пройдені дороги
Вибитим у бурю вітражем,
Розгубились кольорові скельця,
Втрачено минулого сюжет...
Там було моє розбите серце
Чи покрите шрамами твоє?
Хто зна...вже ніхто не відгадає...
Може тільки я в зимовий час
Намалюю знов на небокраї
Дві химерні тіні...тобто нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695868
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 26.10.2016
Рапсодія осіннього дощу,
Ніч лагідно перебирає струни...
Заходь на вогник - чаєм пригощу,
Торкнемо ще раз колесо фортуни!
Підніме вгору чи опустить вниз?
Поразку подарує чи удачу?
Ми вже колись отримали сюрприз,
Та зараз може бути все інакше!..
У сутінках згасає листопад,
Усе на світі підкорилось зливі...
... А ми не повертаємось назад,
Бо саме зараз ми такі щасливі!
Горить привітно лампа на вікні,
А ти на склі два серденька малюєш...
І грає дощ рапсодію мені,
Яку сьогодні тільки ти почуєш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695797
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 23.10.2016
В свитинку вбрана золоту
біжить стежинка.
На самоті в міськім саду
гуляє жінка.
Там, де людський потік і шум
враз не нахлине,
у царство спогадів і дум
вона полине.
Навіє їй осінній сад
те, що й забула,
і спогадів тих зорепад
несе в минуле,
де, як травневі солов'ї,
вона співала,
і де любов знайшла її –
у дар дістала.
А спогади уже пливуть
крізь біль, страждання,
переосмислюється суть
і сподівання...
Навіяв місяць-вітровій
і грішне, й чисте.
Не остуди її надій
лиш, Падолисте!..
В полоні спогадів брела
в заду́мі жінка,
в глибоку осінь завела
її стежинка...
О Листопаде, приласкай,
теплом підтримуй.
Не відлітай! Не відпускай
в студену зиму...
ПРОГРАШ
і повторюються останні 4 рядки.
11.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695601
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
Ридає осінь сивими дощами
і, тремтячи від холоду і вітру,
виспівуючи невеселі гами,
фарбує світ в безрадісну палітру.
Люблю плачі́в осінніх стоголосся.
Вмостившись в кріслі, загорнувшись пледом,
пишу. В задумі тереблю волосся
і гомоню тихцем з похмурим небом.
Віч-на-віч – осінь і осіння жінка,
що згадує колишній шарм і чари.
Нам личить смутку тихого гірчинка,
то ж і п'ємо його – по вінця чару.
Відкрию їй всі накипілі болі,
як і вона, я сірість змити мушу
та негаразди відпустить на волю.
І тиха сповідь ця очистить душу.
Полишить біль із тугою-журбою,
а серденько відчує доторк щастя,
коли настане злагода з собою
і мир в душі, мов опісля причастя.
А завтра... Та хто зна, що вчинять завтра
ці дві непередбачувані пані?
Візьме в полон краси осіння мантра
чи може заховаються в тумані?
Засяє осінь в барвах аплікацій,
а жінка – від заливчастого сміху?..
Спасибі, осене, за шквал емоцій,
дари природи, за душевну втіху.
10.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693604
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 10.10.2016
Засела в мыслях половина
(Не дотянусь до целиком) -
Недосягаемо-невинно,
Так надоедливо, тайком...
Где разбивается - руины
И только в горле целый ком,
А мне б на жизненной плотине
Себя увидеть ... целиком...
Ругая память неделимо,
по суете пройтись пешком,
Закрыть себя неуязвимо
От мира кодовым замком...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667635
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 26.05.2016
"А що мені дала та Україна?.."
Слова ці чую і мені болить,
Бо хтось на чужині в цю саму мить
За неї молить Бога на колінах.
Йому вона також "не додала"
І гне він спину на чужого пана,
Та Україна — рідна і жадана,
Без неї він, як птаха без крила.
Хіба у тому є її вина,
Що досі шанувати не навчились,
Що як каліки звикли ми до милиць
І, з нашої вини, стражда вона.
Що нам усім вона заборгувала?..
Все що у неї є те віддала,
Для нас цей дар — дещиця лиш мала,
Боюся що... завжди нам буде мало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668068
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
Я, певно що, - піщинка на долоні :
Дмухнеш - і зникну серед сотень інших.
І тільки галасливе гайвороння
Згадає, що були якісь там вірші...
Ну може, вітер інколи згадає,
Як ніжно пестив моє тіло зночі,
Як з ним літали аж за небокраєм,
Як золотили зорі мої очі...
І дощ згадає...бо не раз в краплини
Ховав мій біль і розпач від невдачі,
Не раз голубив і до мене линув,
Як я, бувало, потайки заплачу...
А ти? Згадаєш? Поспішиш забути?
Чи й не помітиш, що здмухнув піщинку?
А я до тебе ланцюгом прикута...
А я без тебе - посивіла жінка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667922
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 24.05.2016
Вітатимуть, а потім... розіпнуть,
Такої Долі хлепнуло багато,
А ще не раз вбивав брат рідний брата
І ще не раз вбиватиме мабуть...
Усіх колись їх мати породила,
То де ж нена́висть взялася ота,
Чому тут деградує доброта?..
Сприймати це не вистачає сили...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661287
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 25.04.2016
До тебе доторкнутися не смію...
Банальне "здрастуй" на просте "привіт"...
І заганяю в клітку птахомрію,
І замикаю знов свій власний світ...
До тебе доторкнутись - як до неба -
Напевно, тільки обраним дано...
Я бачу сни про крила і про тебе,
Спиваючи бажання, як вино...
До тебе доторкнутися не смію...
Очима обіймаю - от і все...
Мою слабку розтоптану надію
Північний вітер в зиму віднесе...
До тебе доторкнутися б губами...
Щоб поцілунок - довжиною в сон...
Щоб знов і знов здаватись вечорами
У твій солодкий ніжності полон...
До тебе доторкнутися так хочу...
Та знову "здрастуй" на просте "привіт"...
І тільки мрія крильцями тріпоче
У клітці, де зачинено мій світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016
Впали миті весни абрикосовим цвітом у трави,
Замели всі сліди у знайомім до болю саду.
Грає скрипка душі ніжне соло в високих октавах,
Коли ранком весняним бентежно-замріяно йду.
Наче знов народилась в умитому зливами світі,
Наче й справді забула, як серце холоне в снігах,
Наче й дихать боюсь, щоб того не сполохати цвіту,
Що хмарками летить… й опадає в квітучих садах.
Скільки літ пролетіло, нагадала метелиця стихла
Світлом теплого дива посеред промайнулих чудес…
А здається, що я надивитися ще і не встигла
На зворушливо свіжу красу під блакиттю високих небес…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660297
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 24.04.2016
Вслухаюся в елегію дощу
Затамувавши подих... Насолода!..
І навіть вітер крила склав - ущух.
Є тільки дощ...і небо...і свобода...
Є тільки крапель мельхіорний спів
І відзвуки громів, немов кантата,
І шепіт набубнявілих садів,
Де літнє сонце бджолами зачато.
І більш нічого... Тільки я і дощ...
Сповза з душі утома і скорбота...
Є тільки музика всесвітніх прощ,
І кожна мить у ній бринить, як нота...
Я день пройдешній в Лету відпущу -
Нехай пливе кульбабовим віночком...
Вслухаючись в елегію дощу,
Стаю маленьким весняним струмочком...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661510
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 23.04.2016
Шумить рясний квітневий дощ,
теплу ворота відчиняє,
змиває сірі будні з площ,
закляклу зелень підіймає.
Проснулась, струшує земля
від холоду заціпеніння,
несміло трави розстеля,
неквапно будячи цвітіння.
Художник-квітень тут і там
малює ніжні акварелі:
вже бризнув зеленню лісам,
віночки одягнув морелі,
то нареченої фату
в садах примі́ряв абрикосам,
плакучим вербам у ставку
прополоскав зелені коси.
Розсипав котики в гіллі –
пухнасті, зараз замуркочуть!
Пташині зграї, журавлі
гніздяться, цвірінчать, клопочуть.
Фіалки у садах п'янять,
нарциси – прямо під віконцем,
тюльпанів келихи дзвенять,
вітаючи тепло і сонце...
Природа – благодатний дім,
безмежні покриви квіткові!
... А десь – війна, розриви, дим,
земля вся в ранах й людській крові.
Там в душах – страх і зло... зима...
І це – в моїй Вкраїні-неньці!
Для пташки місця там нема,
вони також – переселенці...
.
Людино! Може зайва – ти?
Для благ творе́нна Небесами,
ти злом отруюєш світи...
Що коїться, брато́ве, з нами?!
04.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659115
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 14.04.2016
З[b][/b] ранку вдягла найелегантнішу білу сукню
И, щедро обсипавши мільйоном холодних цілунків,
[b][/b]М[b] [/b]ахнула прощально рукою - аж вітер здійнявся,
[b][/b]А[b] [/b]потім, заплакавши, тихо пішла собі геть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652931
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
По одноіменній легенді
Давно було це – наче зорі ясні
Бог роздавав таланти дітям світу
Французи вибрали красу та елегантність,
А італійці – віднайшли музику.
Хист до торгівлі в дар взяли поляки -
Не личить їм, полякам, жити в скруті,
Угорці вибрали талант хазяйнувати -
Не будуть, отже, світом цим забуті.
Державця дар обрали росіяни,
А німці – ті порядок й дисципліну…
Й лише – коли скінчилися талани,
Побачив Бог заплакану дівчину:
У вишиванці, у калиновім віночку,
В косі русявій – стрічка голуба,
А ноги – босі…плаче у куточку…
Питає Бог її:
- Та хто ж ти є така?
Чому ти плачеш, хто тебе зобидив,
І чом раніше ти не підійшла –
Чим я тобі, дитя, зараджу нині? –
Роздав таланти я…тепер болить душа…
- Я – Україна. Плачу – бо зневіра
Моє картає серце без зупину -
Сини мої здебільше на чужині,
На заробітках - серцем з ними лину.
Як вишню ту, що стигне при дорозі,
Мене скубає кожен, хто минає…
Земля моя із віку в вік в облозі -
Вогні, пожежі… спокою не знає!
В моєму домі сироти та вдови,
Від ворогів своїх, мов діти, потерпають.
Нема в нім правди, віри та свободи -
Як далі жити – того я не знаю…
Зайшлось ще гірше дрібною сльозою
Дівча нужденне. Встало, щоб піти…
Та із свого, зі святого престолу
Правицею Бог зупинив її:
- Чекай-но…я роздав таланти: й до хазяйства,
Й до влади, й до торгівлі, й дисципліни,
Але один - єдиний дар зостався –
Це пісня. То є дар безцінний...
Неси його коштовним самоцвітом -
Нехай тебе прославить він віднині!
Лице просяяло згорьованій дівчині,
Притиснувши дарунок до грудей,
Вклонилася Всевишньому. І в вірі
Понесла з чистим серцем до людей
Неначе мову, щиру та єдину -
Ту пісню…
Світ почув про Україну!!!
01.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646261
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 24.02.2016
Кімнату сонцем заливає ранок...
Летить сумною піснею з двора
матусі оксамитове сопрано,
збудивши... Рано... спить вся дітвора.
Нашвидкоруч заплівши туго коси,
морквинку з грядки вирвавши, спішу,
біжу босоніж, збивши срібні роси
із килима густого споришу.
Ховаюся від матінки, мов заєць, –
у мене море невідкладних справ!
Витягую з-за пазухи окраєць –
не розкришити б хлібчик серед трав,
бо це – для рибок. Он вже ціла зграйка
ганяє крихти, мов хлоп'ята м'яч...
Між горобцями цвірінчлива сварка,
війна за хліб, як агресивний «квач»...
Малий бичок стрибає біля тину,
йому вламала теж маленький шмат,
за що дістала штурхана у спину,
ще й до стіни припер, маленький кат...
Вишукує щось песик в своїх сховах...
ллю молочко котам біля дверей...
он півень кукурікає на дровах,
танцюючи фламенко для курей...
До моїх крихт вже котяться курчатка...
Гукнув поштар, і з торби з-за плечей
дає листа... із сургуча печатка...
Ех, прочитати б!.. та не вмію ще...
Матуся в двір пташиною влетіла
у світлім платті... Я завмерла, бо
вона така красива, стрункотіла!
Найкраща в світі! Правда! От... – їй-бо!
Розмови тихі за столом щоденні,
де на стільцях оббивку час протер...
Тоді було все звичне і буденне,
та невимовно дороге тепер...
8.02.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642237
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Перегорне кінцеву сторінку
І закриє черговий роман
Загадкова для публіки жінка,
Як загаслий, до часу, вулкан.
Що у неї в душі там клекоче,
Те ніхто не узнає повік.
Таємниче виблискують очі
З-під, пильнуючих тайну, повік.
Ви покиньте пусті намагання
Чи замало своїх вам проблем?..
Та сторінка була не остання,
Досить їй ще сюжетів і тем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639035
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
Як же важко прощати
безпідставні образи,
Забуваючи після
болючі слова
Що у серце, як цвяхи
забивав раз за разом,
Не запевнившись навіть
чи я ще жива...
Вибачатися будеш,
так не раз вже бувало.
Обережно із серця
вийматимеш цвях...
Процедури цієї
виявляється мало,
Не загоїш діру мов
полагодив дах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629968
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 21.12.2015
Спинилась ніч... Куди їй поспішати?
Їй добре й тут, у стомленій душі...
Сама собі - фортечні мури й ґрати...
Сама собі - сумА і бариші...
З чортополоху й перекотиполя,
З дощів морОсних, вичавлених з хмар,
Змостила лігво в павутинні болю,
Покликала сторожових примар...
Спинилась ніч... Не цокає годинник...
Півні мовчать - не проженуть мару...
І стогне вітром, плаче безупинно,
Ховаючи обличчя у чадру...
Душа мовчить... Вже ні жива, ні мертва...
Застигла у граніті чорна мить...
Спинилась ніч... Собі і кат, і жертва...
Спинилась ніч... Їй нікуди спішить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629472
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 18.12.2015
Пам'яті жертв голодомору...
Плаче свічка на моїм вікні...
Мовчки котить сльози своїм тілом...
І гарячим воском у мені -
Пам'яті жарина розпашіла...
Вогник віддзеркалився у склі...
Моторошно...холодно...і страшно...
Ніби десь там, у нічній імлі
Очі світять смерті сіромашні...
І хрести...хрести...кругом хрести...
Де-не-де ще бродять люди-тіні...
Вже немає сили віднести
Дитятко, заснуле в домовині...
... Щось болить і плаче у мені...
Вогник ріже серце, ніби бритва -
Плаче свічка на моїм вікні,
Встромлена в пшеницю, як в молитву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624671
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015
Наче жінка, що зрадою вражена,
мов ударом в лице навідлі́г,
всі дарунки зриває ображено
і жбурляє зрадливцю до ніг,
сум і розпач долаючи, зболена,
обдираючи злото з гілля́,
стогне Осінь, безжально оголена,
крах жіночий відчувши здаля.
Плаче Осінь дощами печальними.
Заблукавши в холодних вітрах,
падолистами вкрила прощальними
незворотності відчай і страх...
20.11.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622546
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 20.11.2015
Моя ти мово сиротинна!
Ну за які такі гріхи
тебе плюндрують? Безневинна,
наругу терпиш вже віки.
Рідкі обра́нці тебе пестять,
ще вільно дихаєш в селі...
Чому ж запроданці безчестять?
Чи ти не на своїй землі?
Чом містянин тебе не знає?
Чому соромиться розмов?
А світ перлиною вважає
посеред сотень різних мов...
Не боячися кари Неба,
затюканий дрібний ханжа
геть відрікається від тебе,
соромиться, немов "бомжа"...
На жаль, це масові моменти –
утрата пам'яті й ума.
Альцґеймера тяжких клієнтів
не тисяча, не дві, а тьма!
Чому великому народу
так тяжко вберегти своє?
Отямтеся! Без мови роду,
якого племені ми є?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619678
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 10.11.2015
Призначили тобі сьогодні свято,
Хоча повинно так щоднини бути.
Шанують хай тебе у кожній хаті,
Щоб в Україні ти не знала скрути.
Епітетів тобі дають багато:
І солов'їна ти, і калинова...
Не кожному судилось мову мати,
Ти - подарована нам Богом МОВА.
Тож бережімо цей дарунок Божий,
Як найдорожчий скарб, зіницю ока.
Прийшла пора задуматися може?..
Бо якось не виходить у нас, поки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619747
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 10.11.2015
Сум сердечний мій тужливий
ти, сопілонько, зіграй...
на війну пішов мій милий
захищати рідний край...
Я, голубкою, щоночі
все лечу на сонця схід,
в волошкові глянуть очі,
відмолити їх від бід.
Приспів:
Розгорну́ в півнеба крила,
наче янгол, обійму...
Щоби втома не зморила –
я її собі візьму.
Ой ти, скрипочко чарівна,
заспівай йому вві сні,
що чекаю його вірно,
що – в молитвах день при дні –
посивіла рідна мати,
батько, спохмурнівши, вмовк...
що пуста без нього хата...
жде рідня й малий синок.
Розгорну в півнеба крила,
наче янгол, обніму...
Якщо куля зачепила –
я твій біль собі візьму.
В чорних вирвах житнє поле,
"градом" зорана стерня...
Мій козаче, мій соко́ле,
ти – мій захист і броня!
Жду тебе із поля бою,
наче милості Небес!..
Що б не сталося з тобою,
знай, що
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
Розгорну, як пташка, крила,
на порозі обійму...
Бог простить, що я молила,
проклинаючи війну...
6.11.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618995
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 08.11.2015
Я перестала підганяти час,
Нікуди не лечу, не поспішаю...
І світ відкрився безліччю прикрас,
Мов двері прочинилися до Раю!..
І так спокійно стало на душі,
Коли нічого зайвого не треба...
Моя порада - Люди!.. не спішіть!..
Цінуйте те, що вам дарує небо!..
Любіть, мов перший і останній раз!
Радійте сонцю, і дощу, і квітам!..
... Я перестала підганяти час,
І тільки зараз починаю жити!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608164
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 22.09.2015
Якийсь не літній липень цей... Здається :
Ось-ось затужать в небі журавлі,
І перші ноти листопадних терцій
Долонями торкнуться до землі...
Шепоче дощ вже котрий день сюїту,
Наносячи на шибку вітражі ;
І розбивають гострокриллям вітер
У піднебессі ватянім стрижі...
Покоси пахнуть холодом туманів,
Босоніж ходить ранок по стерні ;
З упертістю затятих кавоманів,
Спивають ночі по краплині дні...
Якийсь не літній липень цей... Одначе
У тихому мінорі дощоднів
Він - той, єдиний, хто зі мною плаче
На перехресті зоряних шляхів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593370
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
А що моя осінь –
Супроти твоєї весни?
Цих барв запізнілих усе ще вогняна палітра…
І хто я насправді? можливо, лиш пісня сосни,
Відкрита дощам божевільним…
і віддана – вітру…
І все ж - малювала…
Криваво – червона палітра
Зникала - із серця… вливалась у сяйво лісів…
Зривала свій одяг весняний мелодія світла…
То осінь – кричала в мені! –
на мільйон голосів…
А далі – тихіше…
Мінорно… скорися!.. засни…
І ніжність котилась іще невідомим маршрутом…
Бо що моя осінь – супроти твоєї весни?..
Безглуздість ілюзій…
І сині тумани… над Прутом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590413
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 29.06.2015
Отак іти за місяцем у безвість,
Сховавши душу за тугий замок,
Вростаючи свідомістю в безмежність,
Де сліз нема, ні болю, ні думок...
Вінок із будяків з чола здійнявши,
У плащаницю загорнувши сміх,
Сузір'ям стати (хоч дрібним) назавше...
Та тягне в баговиння Єви гріх...
І засихає вкотре сіль на віях...
Чи є мета в розлуки - вища суть?
Я алгоритм життя не розумію -
Та чи дано комусь його збагнуть?..
...Ця ніч на двох - в ній тільки я і місяць ...
Отак би йти за ним у небуття..
Мій поводирю світлий, ти не смійся -
Я нерозумне і сліпе дитя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587061
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 18.06.2015
Так хочется порой(до умопомрачения)вернуться в тот далёкий год...
На ту ступень взаимопонимания,..
На всепрощения порог...
Где были все слова такими милыми,..
Где чувственный водоворот...
Где так наивна и смела душа счастливая...
Где скрыться можно от теперешних невзгод...
Так хочется,..но дел - невпроворот...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587577
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 16.06.2015
Вже абрикоси снігом облетіли,
У солов’їнім трепеті пісень.
Аж – вишні білосніжно забіліли
І на землі настав вишневий день!
Такі прекрасні й ніжні, як ніколи!
І кожна – неповторна і одна!
…Сміялись діти і гуділи бджоли,
І я раділа, що прийшла весна!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578532
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 03.05.2015
Емоційна пост-стресова пауза...
Обірвала зв'язок зі світом...
У нору!.. Чи в підвал пакгауза?..
щоб не згинуть душі під гнітом
безневинних смертей і огидної
сатанинської гри та чварів,
зрад, продажності очевидної
і зневаги людей, мов тварі...
Відключила давно телефони я,
заховавшись від всіх і всього.
Оніміла в душі симфонія,
вона чистого жде... ЛЮДСЬКО́ГО...
Задзвенять солов'ї на подвір'ячку
від шаленства травневого цвіту –
біль пройде... я розправлю пір'ячко...
і вернусь на свою орбіту.
28.04.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577691
дата надходження 28.04.2015
дата закладки 30.04.2015
Пишіть, якщо Господь перо вам дав
І пише воно легко та завзято,
Хай шанувальників не будете ви мати,
Не головне в житті це, Боже збав.
Хай буде поціновувач один
Серед безликого, байдужого довкілля,
Та, саме він, у страві буде сіллю,
І смачно буде дуже, саме з ним!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577217
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 30.04.2015
За дождь и снег,..за ветер буйный,..
За гром и молнию в грозу...
За всё,что было и что будет...
И за пришедшую весну...
Спасибо,Господи,за вздох...
Спасибо,Господи,за выдох...
За дни спокойствия,..тревог...
За настроение - спасибо...
За месяц лодочкой на небе...
За солнца лучик на заре...
За сердце,любящее,рядом...
Спасибо,Господи,Тебе...
Спасибо и за милость,..ласку,..
За веру и любовь Твою...
За чудо света из чудес!..
За те слова - Христос Воскрес!..
За то,что даришь всем надежду!..
И не отнимешь никогда!..
За не тяжелый крест - спасибо!..
И за мелодию в сердцах!..
Спасибо и за Божью кару!..
И за Хранителя с небес!..
И за попутный ветер доле...
По воле величайшей среди всех...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573722
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 13.04.2015
Сьогодні Він митиме ноги
Всім учням Своїм...та Юді...
Змиватиме пил дороги,
Утому і пересуди....
І хліб, і вино -востаннє...
Сьогодні і тут...назавше...
А завтра -Його заклання...
І смерть...во спасіння наше...
Сьогодні -сад Гетсимані...
Молитва...до кровопоту...
І прОщення, і прощання...
Щоб завтра йти на Голготу...
Терновий вінок...і цвЯхи...
І хрест -як щабЕль останній...
І темінь над битим шлЯхом...
І нОвих надій світання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573225
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 09.04.2015
Экспромт
Смолкает разговор...Всё тише,..глуше...
Тускнеет нимб у бледных фонарей...
Ночь не спеша,..ползком,..как кошка чёрная спускается на крыши...
И одеялом с головою накрывает нежных снов...
И меркнет свет в окошках друг за дружкой...
В пустые чашки звоном - капельки воды...
Звучание Вивальди - сладкой грустью...
Дуэт скрипичный объясняется в любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571433
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 03.04.2015
Хтось панує в заможній Європі,
Дефілює у Відні, Берліні...
Ми ж прості, щирі духом, укропи,
Може бідні, та є у нас... ЛІНА!!!
Хто б, скажіть, з українців сьогодні
Жінку цю поміняв на маєтки?..
Небагаті, та все ж не безродні,
Правда в нас - не дешеві відкритки.
Ми історію в когось не крали,
Все що наше, це наше по праву.
В нас гетьмани були й генерали...
З діда-прадіда маєм державу.
Пані Ліна поетка від Бога,
Любить Небо за щось Україну,
Бо дає нам духовну підмогу:
І Тараса, і Лесю, і... Ліну.
Хай Господь береже нам щоднини
Нашу [b]нації душу і совість[/b]!
Все хай дасть їй, що треба людині,
А вона свою творчість натомість...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567897
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 21.03.2015
* * *
И как забыть тебя теперь?
Душа до края добрела.
Такой отравы верь - не верь,
Я в этой жизни не пила.
Такой пронзительной печали,
Желаний жажды жгучий круг,
И крик, когда слова молчали,
И света струи, вдруг, вокруг.
И звезд рассеянные крохи,
И бесконечности в судьбе.
И это не стихи, не вздохи,
А розы под ноги тебе.
ЛІНА КОСТЕНКО
* * *
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567957
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 20.03.2015
Вони- відлуння минулого віку...
Під руку парком йшли неквапливо
Старенька жіночка із чоловіком,
На "Ви" говорячи шанобливо.
Він їй піджак накинув на плечі,
Щоб захистити тендітну грацію,
Бо прохолодним видався вечір,
Бо шепотіли про них акації.
На лавку сіли неспішно повагом,
Неначе го'луби сніжно-білі...
А вітер легко, грайливим порухом,
Куйовдив кучері посивілі.
Читали вірші... Такі романтики!..
Вплітали в щебет пташиний слово...
І суєта, непотрібним фантиком,
Десь відлетіла в таємний сховок...
А я дивилась на них, милуючись,-
У їх очах пломеніли зорі...
І я кохання до них римуючи,
Співала соло в веснянім хорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412274
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 18.03.2015
Експромт
Дякую за натхнення http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565960
Мріі,закохані в зорі - зранечку були ще... босі...
Тихі,несмілі,в мінорі...
З блиском в очах - медоносних...
Трави шовкові - волосся...Вітер розплутував смуток...
Здмухував мріі печалі,..з громом далеко відносив...
Небо схилялось в утомі,..мріі в цілунки сплітались...
Зорі,коханіі,зорі...не повертайте печалі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565971
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 13.03.2015
Одену юбку из цветного шелка…
В руках корзинка... все… пока… пока...
Красный беретик… мне ль – не встретить волка…
Моя походка –
Сказочно легка…
Ногам привычны легкие ботинки…
Шальная рысь… я хитрая лиса…
Меня влекут – запретные тропинки…
Я окунаюсь –
В дикие леса…
Здесь время странствий… магия пространства…
Стекает с листьев нежная капель…
Стоят деревья в сказочном убранстве…
В руках – корзинка…
Это ль – моя цель?
В руках корзинка… что с нее мне толку?..
А мне бы - ветром в облака уплыть…
И странное желанье встретить волка…
Да разве может
Это правдой быть?...
Я дочь луны… я странница из леса…
Сейчас на мне – столетних кедров тень…
-Как ты красива… милая принцесса…
А я не ел,
Уже который день…
Остановиться?.. что мне делать дальше?
Но как зовет желанная тропа…
-Быть может, стала ты немножко старше…
Но как желанна…
Как ты далека…
Что же прочту в глазах лесного Волка?
В них могут отражаться Облака?!!
Моя юбчонка из цветного шелка –
Так непослушна…
Сказочно – ЛЕГКА…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555431
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 03.03.2015
Велика гра, запекла гра – життя!
Між пеклом і між раєм – грань мізерна,
якщо не вистачає каяття
і не пробилися любові зе́рна.
Пропаща та душа без вороття,
що не каралась в сумнівах, не мала,
хоч не любові – просто співчуття
і серця біль слізьми не гамувала,
не прикривала від біди крильми
нещасніших від себе...
Є ж готові,
мов Данко, запалавши між людьми,
віддати серце... аж до краплі крові...
Хто ж – в рай, хто – в пекло? Як скінчиться гра
для кожного?.. Не нам про це судити.
На часі саме Господа просити,
щоб навернув до миру і добра,
навчив прощати, каятись, любити.
1. 02.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556464
дата надходження 01.02.2015
дата закладки 03.03.2015
Весна зробила перший крок!
Такий несміливий… Тендітний.
Тепло ж… сягнуло до Зірок!
Зігріло душу всім самітнім…
Пелюстки пролісків рядком
Ламають ненависну кригу.
Весна їх поїть молоком -
Дзвенять струмки під білим снігом.
Хвилює спрага до життя…
Я чую шепіт… - Хто шепоче?
Весна роздарює плаття!
Бруньки ж… приміряти вже хочуть.
Серця нестримні на гілках
Відчули враз весняний подих…
Краса засяє на очах
Із малахіту… Всім на подив.
Несуть бажань своїх вінок
Птахи на крилах… Мчать додому!
Шумлять над плесом… Свій ставок!
Ріднесенький!.. Де й ділась втома.
Весна прийшла в мій рідний край!
- Стрічайте, люди! Щастя лине.
До неба музикою грай!
Моя розквітне Батьківщина…
01.03.2015 р.
Фото з інету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563571
дата надходження 01.03.2015
дата закладки 03.03.2015
Під небесним шатром шовковим,
Там, де вишиті сни -сузір'я;
Візерунком із мрій квіткових
Покривається хмаропір'я;
Де ховається дощ -маестро,
Загорнувши у спогад скрипку;
Спочивають весни оркестри,
Час від часу бурмочуть хрипко;
Саме там, де блукають грози,
І Амури ладнають стріли,
І парфуми із туберози
Огортають любові крила;
У таємних садах словесних,
Де сунички найчервоніші,
У весЕлкових перевеслах
Я свої відшукала вірші....
То колючі, то дуже ніжні,
То сумні, то в іскринках сміху,
То холодні, зимово-сніжні,
То тепла принесуть утіху...
Зазирають мені у очі,
Як малі пустотливі діти,
Ніби душу мою лоскочуть...
Ну і як же їх не любити?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561801
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 24.02.2015
В охапку не рви полевые цветы!..Не долго им красоваться в букетах...
Погибнут без шепота ветра,..без свежести трав луговых...
Без рос серебристых,..холодных рассветов,..
Без бликов багряных закатов поблекнут все краски у них...
И шлейф ароматов волшебных исчезнет,..он лишь на просторе пьянит...
Божественным льется нектаром...И ангел над ними летит...
И пьет он росу луговую,..и пьет с васильков,..которые неба синее в грозу...
И маки чиркает крылом...С ромашек сбивает он ножкой пыльцу...
А в небе,прозрачном от зноя,летает орел высоко - высоко...И нежная песнь жаворонка разносится так далеко...
А ворон невзрачный под сенью дубовой ...он с прошлого века на ветке сидит,..
И слышит он чутко,..темно ему ночью,темно ему днем,..не видит слепец красы полевой...
А травы шумят,..их ласкает ветрами...И кто то их моет все лето дождем...
В траве то звучит,то смолкает оркестр...Весь день исполняется туш для небес...Цветы полевые в поклоне земном...
Не рви полевые цветы...Не место им в вазе стоять...
Без них не красива планета Земля...Без них не та благодать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551737
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 16.01.2015
Немає дна у глибини страждань
отих сердець, що їх не долюбили,
і в болю – від незді́йснених жадань,
від згуби мрій, що вже протерли крила.
Чим виміряти втрату сподівань
на щастя у любові, ніжність, ласку?
Як зважити тягар випробувань,
що в летаргічний сон загнали казку?
Хто відповість на тисячі питань:
"Де ти?", "Коли?", "За що?", "Невже не варті?"
тим душам, повним смутку та вагань,
де вже свічею тане собівартість?..
А десь в світах чи поруч на землі
тебе шукає друга половина...
Дві долі розминулися в імлі –
мов розвели дороги сили злі –
коли несли їх крила журавлині.
Великий, в щедрості безмежний, Боже!
Почуй в їх молитвах самотній щем
й пошли так щедро, як один Ти можеш,
спізніле щастя, проливним дощем!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544060
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 16.12.2014
Ти передбачуваний дуже
І наперед твої ходи
Прорахувати, любий друже,
Нема великої біди.
Де ходиш ти, уже капкани
Покладені і тут, і там...
Ти обминай, будь ласка, ями
Настирливих занадто дам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543454
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 13.12.2014
Коли господній гнів у Вавілоні
На різні мови людство розділив
Незмінними лишились мідні дзвони,
Гудіння вітру і пташиний спів.
Ще людство слова музика не знало,
А вже в повітрі музика жила.
Вона з віками стала досконала
І до небес людину підняла.
Це,мабуть шанс,який дає Всевишній,
Так безнадійно втрачений колись,
Аби створіння суєтні і грішні
Крізь музику до нього піднялись
І осягнули простори безмежні,
Що вище незбудованої вежі.
слово музика майже на всіх мовах звучить однаково
3 гр.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541095
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 13.12.2014
Безмежна сила Інтернету
впіймала в сіті всю планету:
всі "гуглять" чи сидять в You Tube,
а ми – у Поетичнім Клубі,
бо нас заніс на цей Парнас
крилатий (чи кривий) Пегас.
Несхожі тут пани і пані:
монументальні, многогранні –
це автори́ поем епічних
чи історичних, чи міфічних...
Хтось тут кує амбітні плани,
у інших – філософська суть,
у третіх вірші – трепет лані,
довершені до філіграні...
як є і ті, що "муть" несуть.
Є сіячі фольклорних зерен,
а хтось – колючий, наче терен,
сатира в них – гостріш ножа.
Буває в'їдлива іржа,
що українське все паплюжить,
викупує в брудних калюжах.
Тут і запроданці, і "тролі",
у них конкретні платні ролі –
ганьбити злісно патріотів,
ліпить їм марку ідіотів.
Є моралісти, фантазери
і обструктисти-флібустьєри,
прозорі й мутнокольорові...
дотепні, мудрі, гонорові,
нудні та прісні, феєричні,
розсудливі чи істеричні,
є незворушні, наче дуб...
а разом – ПОЕТИЧНИЙ КЛУБ.
Всі згуртувались, згрупувались,
по інтересах об'єднались,
то ж зрідка лиш якась пташина
загляне до чужого тину.
Серед "своїх" – любов, обійми...
за мить – вже суперечки, війни...
все, як в пригодницькім кіно...
але ж... комфортно все одно.
Та як би, часом, ми не злились,
забувши статус й смак манер,
і довго після бруду мились,
бо вилив друг на нас цебер,
та будьмо, друзі, толерантні:
пошлем уклін наш елегантний,
подяку щиру і визна́ння
(і скажемо це без вагання!),
Тим, Хто відкрив цей сайт для Клубу,
Хто дарував солодку згубу –
на сайті вірші розміщати
й себе, коханого, читати,
приймати схвальні "одобрямси" –
безмірні в щедрості аванси.
У всіх нас – спільні інтереси,
і Клуб для нас – як другий дім...
Ото ж, поети й поетеси,
шануймося у домі цім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542149
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 09.12.2014
Ты мне – никто…
Ты мне – почти чужой…
Из тех… что называют - лишь прохожий…
В своем красивом кожаном пальто
Спешишь – к другой…
И в дом ты мой – невхожий…
Ты мне – никто…
Но мне б – тебя обнять…
Обнять… да как!.. она так - не сумеет!..
Но ты – не остановишься никак…
Все к ней спешишь – заснеженной аллеей…
А мне б тебя – узнать!… открыть!… прожить!…
А мне б тебя – по всем законам мира!..
Как кофе крепкий…
Мне б тебя испить
Волной горячей жидкого эфира…
Ты мне – никто…
Ты мне – почти чужой…
Ты из разряда тех – кто мимо… мимо…
Только однажды черное пальто
В холодный вечер - брось на мою спину…
Пусть ты сегодня снова – не со мной…
И пусть влекут еще дорожки сада…
Ты мне – НИКТО…
К тебе – волной!… ВОЛНОЙ!!!..
Я – лишь цветок… на волнах…
………… водопада…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541501
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 06.12.2014
Пробач мені, прости, молю, пробач,
Що так байдуже розійшлися долі,
Мій відчайдушний стоголосий плач
Вночі почують посивілі зорі.
Я буду згадувати щастя вік,
З моментів зітканих і світлих, і погожих,
Бо ти найкращий в світі чоловік,
І я, навряд, зустріну тобі схожих.
Я відійду у спомин, в небуття,
Хоча тобі не стане з цього гірше,
Бо так вже склалося неписане життя,
Що ти комусь потрібен в ньому більше.
Я не змирилась, плачу і болить,
На серці тріпаному від розлуки шрами.
Та так бува: одна пекельна мить
Руйнує все, що зводили роками.
І я бажаю: іншу приведи
В наш рідний дім, де плакали, сміялись.
Поглянь на ліжко і згадай часи,
Як ми колись на ньому вдвох кохались.
Поглянь на фото – час немов вода,
Тече, та залишає в пам'ять роси.
І хай наступна в тебе запита,
Чом на подушці довгі чорні коси.
Чому у ванні гелі від лупи,
І верещить на відповіді дзвінко,
І хай у дзеркала, ліворуч від софи
Намастить губи у мої відтінки.
І в ліжку, сонний, іншу назови
Моїм ім’ям – воно тобі найкраще.
Прости мене, пробач, молю, прости.
Я, навіть, з іншою тобі бажаю щастя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449018
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 04.12.2014
Танцює осінь, розгубивши чари,
Самотній танець вітру і дощу...
Колись і ми були з тобою в парі,
Я вірила - любов не відпущу!
Та, доля з щастям якось розминулась,
Принесла більше горя і біди...
Душа моя надвоє розчахнулась,
І я сама тобі сказала - Йди!..
В похмурий день на землю впало небо...
Іди собі... Я не тримаю зла...
Я пів життя потратила на тебе...
...Ти ще хотів... а я вже не могла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539276
дата надходження 24.11.2014
дата закладки 26.11.2014
Ты ушел не простившись…
И я… без воды… и без хлеба…
В себя уходила… строптивая… глупая дочь…
И все же решила спросить у жестокого Неба…
-За что мне все это?!!...
И чем ты мне можешь помочь?!...
Ты знаешь… любила его…
Как тебе и не снилось…
Что ж , Небо… молчишь?.. Укажи мне дороги к нему!...
Всесильное небо ответить мне не торопилось…
И вот – без ответа
Все сотни моих ” Почему?”..
-Он был так неловок…
Неласков… и просто – неверен…
Ведь ты понимаешь…
Он даже – не верил в прибой!…
И в ярости громко захлопывал ВСЕ твои двери…
-Оставь ЕГО… Небо… - со мной…
-Ты помнишь… штормило…
Совсем не умела ты плавать…
Он бросит тебя – и в ОГНЕ!!!..
Подумай… малышка…
- Ну что я могу здесь добавить?...
Отдай ЕГО… Небо…- Мне!!!…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538130
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 20.11.2014
Джерело натхнення – вірш Уляни Задарми
відпусти
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519118
Відпусти цього Птаха…
Коли не змогла приручити…
Ні дні… ні години… не змінять нічого роки…
Він той… хто НІКОЛИ!!!..
Не зможе тебе полюбити...
Він просто так звик…
їсти просо з твоєї руки…
Віддай його НЕБУ…
Відкрий позолочену клітку…
Дивись… він малює на хмарах тобі ВІРНИЙ знак…
Він той, що живе - У ПОЛЬОТІ!..
Милуйся ним зрідка…
Якщо ти НЕ МОЖЕШ…
якщо вже без нього – НІЯК!.....................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537340
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 17.11.2014
Дитяча невдячність, побий її лях! –
на старості літ – непривабна картина...
Самотня бабуся вдивляється в шлях,
заклякши на лавці кривій біля тину.
Коли онучата зросли чималі,
старенька відчула свою непотрібність.
Все ли́шивши дітям, в глухому селі
купила убогу хатину – бо ж бідність...
І ось двадцять літ на чужи́ні, мов перст,
пошарпана злиднями й вітром билина,
без скарги несе одинокості хрест,
котрий, наче гирі, згинає їй спину.
Син – дуже далеко, не з'їздиш туди,
давно вже не пише і майже не дзвонить.
А доня, хоч їй дві години їзди,
від клопотів власних не вирветься з дому.
На внуків – їх троє – немає обра́з,
навідались зразу – от дітки хороші!
Лиш тільки сказала – приїхали... раз...
забрати на похорон зібрані гроші.
То ж тягне, мов віл, всі роботи тяжкі,
вмиваючись по́том і слі́зьми рясними.
Присяде, втомившись, вдивлятись в стежки,
чекаючи діточок, зустрічі з ними.
Затерпне на лавці. Два фото в руці...
Так хоче почути: "Ми скучили, ненько!!!"
... І біль материнський тече по щоці,
все нижче згинаючи спину старенькій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527747
дата надходження 04.10.2014
дата закладки 13.11.2014
Не буду я плакать... Не буду!
Ну де ж ти ,моя сила волі?
У цьому театрі абсурду
Ведучі не гратиму ролі!
Метнулася стрімко куліса.
Відкрилися нутрощі сцени.
Тепер я уже не актриса,
Отож не дивись так на мене!
Слова, як птахи чорнопері ,
Злітають під вибух оркестру...
Сьогодні відсиджусь в партері.
Сьогодні твій вихід, Маестро!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389520
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 10.11.2014
Кохаюсь з тобою…
На гострому лезі зневіри…
Не знаючи серця…
І ще не відкривши лиця…
Сліпі негритята пролазять до нас в усі діри…
І грають у драмі…
в якої не видно кінця…
І… може… колись промайне…
Ніби кадр двадцять п’ятий…
Не змій… що спокусник…
А диких вершин Сніжний барс…
Та знову і знову… ці надто сліпі негритята
Виставу мою
перетворюють на трагіфарс…
Кохаю тебе… неповторно…
До болю… до щему…
І майже – до стресу…
В безмежжі усіх Чорних дір…
На самих найнижчих підмостках земного Едему
На мене чекає мій ніжний…
мій лАгідний звір…
Кохаюсь з тобою…
Твого не торкаючись трону…
І що я згубила?...
І що я насправді знайду?...
Лиш тільки пробач… як твою Неповторну корону…
У шалі цілунків…
під ліжко своє.....покладу......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532720
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 09.11.2014
Експромт на вірш Оленки Зеленої
“Це ще зовсім не сніг… “
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533299
Це ще зовсім - не сніг…
Що лежить на моїм підвіконні…
Такі вже морозні… та це лише тільки дощі…
Це просто ПЕЧАЛЬ…
Це печаль із мого БЕЗСЕЗОННЯ…
Сьогодні летить… і лягає …навіщось в вірші…
Це ще зовсім - не сон…
Хоч давно проспівали вже півні…
І привиди легко сковзнули з мого підвіконня…
Це зовсім не сон…
Він ніколи прийти не посміє
У це неповторне… насправді жахливе БЕЗСОННЯ…
Це ще зовсім - не вальс…
Хоч тебе вже кружляю у танці…
Ти чуєш… як манить… як сліпить його БІЛИЗНА…
Нехай так невміло…
Весь час наступаю на пальці…
Ти скажеш – Це зовсім НЕ ТАНЕЦЬ!... Не танець!!!...
……………………..Хтозна?...................
І… може… колись…
Як наступний ти питимеш трунок
Із чаші пізнань… І метелиця все ЗАМЕТЕ…
Цей зовсім НЕ-сніг… і НЕ- сміх…
Навіть НЕ-поцілунок…
Так ніжно накриє… КАПРИЗ БЕЗСЕЗОННЯ?..
……………………..Проте………………………
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535565
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 09.11.2014
З роками, все відчутніше потреба
зануритися якнайглибше в себе,
пізнати суть, можливості, глибини,
очистити завали та мілини.
Чим далі, тим нагальніша потреба
безжально оголити перед Небом,
як на духу, без паранджі, вуалі,
всю душу – негаразди і печалі,
думки гріховні чи сумнівні вчинки
нестримної в своїх поривах жінки.
Маніакальним вже стає бажання
уберегти своїх дітей, кохання,
свій рідний край і дім, свою родину
і все живе – рослину і пташину –
від горя, воєн, мстивої розплати
чи – не карай так, Господи, – від втрати
усіх близьких по духу чи по кро́ві.
Куди ж подіну ту ріку любові,
яка переповняє мою душу?
Віддати світу встигнути я мушу,
всьому вділивши, від землі до неба...
І в цьому – найвагоміша потреба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535686
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Ти приходиш у сни, як гонець найтеплішого вітру ,
Доторкнувшись душі, викликаєш омріяний злет...
І тихенько, щоб місяць -мій друг- не побачив, я витру
Зі щоки росянисто-солоний осінній сонет...
У долоні збираю розрізнені пазлики -мрії:
Ще до ранку далеко, ще встигну зібрати тебе..
І цілуючи сон, з гіркотою розлук розумію:
То не очі твої, а всього лише зорі з небес...
Ти приходиш у сни, ніби музики звуки чуттєві,
Композитором ночі ти пишеш акорди світань...
Замовкають слова, непромовлені і несуттєві
Відображенням думки у бісері віршописАнь...
Проганяє тебе цей ненАвисний вбивця -будильник,
Я хапаюся серцем за крила сполоханих снів...
Радо день зустрічать -для незламних, щасливих і сильних..
Я щаслива сьогодні, бо ти все ж приснитись зумів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534617
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 04.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2014
[b]СОНЕТ ЛИСТОПАДУ[/b]
Тоненькі "стружки" з жовтої фанери
Хао́с зчинили з шурхотом і стуком.
Не можуть з їхнім впоратися рухом
Зніяковілі міліціонери.
Сюрпризи надпримхливої погоди
Бентежать тих, кому дорога дальня, -
Частіше тиснуть водії на гальма,
Бажаючи уникнути пригоди.
Як інфернальні гості з потойбіччя
Летять нам жовті "карточки" в обличчя,
Тривожать струни арфи дощової,
Встеляють мокрим "золотом" узбіччя.
І оживають ноти золотої
Симфонії осіннього величчя.
[i]Дякую Наталочці- Kulbabka за картиночку.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532632
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 27.10.2014
І знов той шлях, і знову захмеліли,
Мене в скарбниці серця понови
І ці багряні кетяги калини,
Сокирки ці блакитні польові.
Коли ми ще побачимось, колИ ми,
Сильніше і миліше полони!
І хай горять нам кетяги калини,
Сокирки нам сіяють польові.
Щоб не зітліли почуття малими,
Душею усією полюби.
А сумнів спалять кетяги калини,
Сокирки порубають польові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525995
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 27.10.2014
Якщо це не кохання, то чому
Повітря мало, як тебе стрічаю,
В очах твоïх без спротиву тону,
Відроджуюсь -вмираю - воскресаю?
Чому бентежно стукає десь там,
У лівім підребер'ï, моє серце?
І хочеться підспівувать пташкам ...
І розтектися сонячним джерельцем ...
Якщо це не кохання, то чому
Ти в сни моï приходиш весноцвіті?
Долає твоя посмішка пітьму
В думок моïх розколенім граніті?
А, може, все це -вигадка моя?
Сама собі надумала кохання?
А твоє дивне і святе ім'я -
То музики й поезії вінчання?
Якщо це все полуда - то нехай
Вона й надалі застилає мрії,
Аж поки я ступлю за небокрай
І зорі покладу собі під віï ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477317
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 24.10.2014
Цей дощ - для двох , а я у нім сама...
В душі капіжить -нащо парасоля?..
Під ноги пада осінь, і зима
Давно вже майорить на видноколі...
Хмаріє небо -і йому болить
Безликий сум, що завиває вітром...
І осідає білосніжна мить
На вигорілу вщент життя палітру...
Цей дощ -для двох...тоді злочинці ми,
Бо порізну збираємо краплини...
Вже відлунали пристрасні громи....
Вже відлетіли в літо павутини...
Сивіє іній у моїй душі...
ТумАниться давно забута рима...
Ведмедиця в захмарному ковші
Ніяк, напевно, сліз моїх не втрима....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531735
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 24.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.10.2014
Нам не забути тих років,
коли любов цвіла, як весни.
Здається, й через сто віків
з любов'ю Феніксом воскресну.
Причарував без вороття...
О ворожій, побійся Неба!
Навшпинечки, усе життя
несу любов свою до тебе.
Все знаєш ти без пишних фраз:
ти – той, що в долі я благала,
ти – той, що Бог дає лиш раз...
щоб я на все життя пропала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497327
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 08.10.2014
Убереги меня, Боже, от зла,
Пусть не приблизится даже на йоту.
Боль мне доставить кому-то охота?..
Сделай чтоб гадина мимо ползла.
Господи, убереги от обмана
И лицемерие прочь отгони.
Пусть обуяет тоска мои дни,
Всё же, избавь от "дурного" романа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528338
дата надходження 07.10.2014
дата закладки 08.10.2014
Душе моя, ти знову у тривозі...
Розгублено завмерла й жоден крок,
напівпритомна, подолать не в змозі.
Чого трясешся? Це ж – лише урок.
Це не удар страшний, а так – легенький
дитячий ляпас, щиголь, геть пусте!
Що? Шок у тебе? Нужбо! Потихеньку
пройде і це, мине, переросте.
Подумаєш! Набили нові гулі?
Загояться, і оком не мигнеш.
Ще й плюнули, і показали дулі?
Здіймись у вись – й забудеш, оживеш!
Питай у Бога, Він єдиний знає,
чом стільки лиха у земнім житті.
Він вірить в тебе і надію має,
що віднайдеш ти правильні путі.
Гординю придуши, моя кохана,
не гонорися! Слухайся Отця,
бо Він веде тебе не на заклання,
тортури чи тернового вінця.
Достойно все приймай. Лиш не бездумно –
учись, гартуйся і долай щаблі́,
не наступай ти вдруге нерозумно
на порозкидані по всіх стежках граблі.
Від заздрощів і бруду очищайся,
бажанню помсти не піддайся ти...
Люби, душе! Літай і омивайся,
щоб Там світліші шати зодягти!
Тобі, рідненька, тут дали вселитись,
щоб жити гідно, мріяти, літать,
вогнем страждань і болю освітлитись,
з красою світу у любові злитись,
за всі земні дари Творцю молитись...
і зіронькою в небі засія́ть.
2011 р, 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525566
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 03.10.2014
[u]Лина Костенко[/u]
***
Ты смотришь так, как будто я на трапе.
И нету слов. И горечь через край.
А жизнь идёт по «Гауссовой шляпе»:
Вот так вот – «здравствуй», а вот так – «прощай».
Прощай, прощай, чужой! Мой самый лучший!
И самый близкий на моём пути.
И это есть единственный тот случай,
Где будет главным мужеством - уйти.
[u] Ліна Костенко[/u]
***
Ти дивишся. А я вже – як на трапі.
І слів нема. І туга через край.
Життя іде по «Гаусівській шляпі»:
отак-от – «здрастуй», а отак – «прощай».
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
О це і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521082
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 02.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.09.2014
[b]ОСІНЬ[/b]
Осінь в лісах порозпалює ватри:
Клени, берези шаліють в екстазі!
Тільки недовго вже їй дівувати,
Світ дивувати безумством фантазій…
Осінь ночами чаклує дощами,
Осінь ночами чаклує вітрами,
Але ідуть її дні, як прочани,
До льодяного зимового храму.
Осінь пишається пишним убором,
Ніби дівчи́на до зустрічі з милим…
Білим укриє зима омофором
Жовтогарячої осені килим.
Віхола скоро у сніжнім завою
Тут закружляє в сумнім полонезі…
Та фантазеркою, а не вдовою
Осінь лишається в світі поезій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525651
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 26.09.2014
Неба просинь дождём печалится…
До утра лихорадит грусть
Так, что впору уже отчаяться…
Я люблю тебя… и боюсь…
Прикоснусь под дождём нечаянно…
Искрой трепетною зажгусь!
А в глазах у тебя – прощание!
У меня в словах – ну и пусть…
Осень – ветреная разлучница
В серых лужах играет блюз
В ритме сердца моём – прислушайся!
Веткой тонкой к тебе тянусь…
Золотыми листами падая
На прощание – обернусь
В сером небе – следами радуги!
Я – люблю тебя! …и боюсь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525057
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Сон стучится в моё окно,
Мне глаза застилает тьма,
В доме спят все давным-давно,
Только я тут сижу сама.
Столько рядом друзей не спит,
Виртуал раскалён от чувств.
За окном опустела стрит
И весь город кристально... пуст.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525648
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Навіяне:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216256
Ти знаєш: я хочу лягти горілиць поруч тебе
В нескошені трави,що трохи гірчать полином,
І поглядом спільним обняти цілісіньке небо,
І вірші спивати солодким досвітнім вином...
Ти знаєш: я хочу навчитися слухати вітер ,
Пізнать таємницю сплетіння розхристаних рим;
І піснею серця весь Всесвіт холодний зігріти,
І змити дощем із душі вже потрісканий грим...
Ти знаєш: я хочу життя по краплині пізнати ,
Знайти його сутність в намисті коштовнім роси;
І промені перші з тобою щоранку стрічати,
І слухати світу пташині дзвінкі голоси....
Ти знаєш: я хочу розпити на двох чашку кави,
Одну щоб на двох, щоб по черзі її цілувать;
І просто мовчати про те, що обом нам цікаво,
І просто сміятись, бо нам іще є ,що сказать....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525603
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Мені болить ... О, як мені болить ...
У скроні стука і пече у серці ...
Пронизана голками кожна мить
Розрядом струму у мені озветься ...
Моя сльоза ... О,ця гірка сльоза -
Непрохана, небажана, нежданна ...
Із неï смутку пророста лоза -
Стрімка, витка і зовсім невблаганна ...
Моя душа ...Розтерзана душа ...
Кому потрібна ти в своïм натхненні?
Ти - наче наполохане пташа
У неба дощовому одкровенні ...
Куди піти? Куди мені піти,
Коли грозою шви тріщать у долі?
Чи є іще незаймані світи
У щастя неземному ореолі?
І часу плин. .. Нестерпний часоплин,
Замішаний на сумнівах колючих,
Гірчить, неначе вицвілий полин
В думках підступних, як в пісках сипучих ...
...На перехресті зламів і падінь
Розпутний камінь шлях мені не вкаже ...
Мене зреклась, напевно ,височінь ...
Куди тепер мені... безкровній, майже?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490974
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 24.09.2014
Відкриє лялькар оксамитову
Темну завісу...
Прийди подивитись на бал гутаперчевих дам.
Я ж та, що приходить на мить
Із Прадавнього Лісу...
Що мрії твої перетворює
В синій туман...
Прийди подивись... баламут,
Мандрівник і гульвіса...
І, може, станцюєш із ними осінній канкан.
А я - повертаюсь...
Бо я - із Дрімучого Лісу...
З граційністю лані минаючи
Кожен капкан...
... закриє лялькар оксамитову
Темну завісу...
І знову я - лань, що легка і граційна, мов рись...
І знову я лань,
Що із дикого Темного Лісу...
Ота... що без роду і племені
Зникла колись...
А десь по опівночі - Бал...
Але я - не із Міста...
Я та, що без роду і племені зникла давно...
Закриє лялькар оксамитову...
Все!.. А-ля віста!
Я - з Дикого Лісу...
Скінчилось безплатне Кіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524513
дата надходження 19.09.2014
дата закладки 20.09.2014
Не мешай соседу напрягаться,
Если роет он, с усердьем, яму
Для тебя пять тридцать на два двадцать.
Повезло тебе, скажу я прямо.
Ты бассейн иметь шикарный будешь,
А сосед, от зависти, кондрашку.
Только так, а после Бог рассудит
Кто и где тут допустил промашку.
Если вдруг кому-то захотелось
С кем-то "чисто вымыть твои кости",
Пусть дерзают, проявляют смелость,
Ты не жди артроза больше в гости.
Ну а если кто-то плюнул смачно
Тебе в спину, не печалься тоже,
Значит впереди ты однозначно,
Он же всё догнать тебя не может.
Если вдруг не клеятся дела,
Креативных нету всё идей...
Выбрось клей и, чтоб твоя взяла,
Ты гвоздями, друг, НА ВСЁ ЗАБЕЙ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515875
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 19.09.2014
молилась би, розніженa, на тебе,
тобі читала б, на ніч, свої мрії,
до тебе прихиляла б чарку неба,
щоб сон солодкий проливавсь на вії...
до ранку цілувала б твої руки,
за те, що мене пестять і леліють,
й твого дихання наймиліші звуки
в мені, щоночі, римами рясніли б...
тобі, себе, віддала б до краплини,
й назвала б cина іменем твоїм,
кохала б до нестями й безупинно,
до самого останнього із днів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523803
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Після прочитаного "А може ні..."
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523340
Навчи мене кохатися під зорями…
Що падають на коси уночі…
Десь у лісах, а може понад горами
Дощем впади, кохатися навчи…
Навчи мене, в обіймах твоїх пташкою,
Згорнувши крила, в захваті тремтіть…
Напророкуй, любов мені ромашкою,
Сплітаючись, щоб я могла злетіть…
Навчи мене тим незрівняним пестощам,
Які зазнавши, зламаним стеблом,
До ніг схилюсь…не потребую лестощів,
Ти тільки зігрівай мене теплом…
Навчи мене кохатися у відчаї…
Вуста мої сльозою обпечи…
І душу мою захисти… за звичаєм,
Нехай пручається…навчи мене, навчи…
!4.09.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523349
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 14.09.2014
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519780
Художники, поети, музиканти -
Дорослі діти з непростим життям ,
Володарі й заручники таланту,
Пронизані навіки почуттям...
Багато з них ламається душею,
Ще більше -губляться у пошуку грошЕй...
А Муза...Хто рахується із нею,
Коли довкола стільки нелюдЕй...
Та є такі, що зберегли світлинку
І не втоптали свій талант у бруд!
Вони щораз дають себе частинку,
Коли виносять витвір свій на суд...
Художники, поети, музиканти....
Без них цей світ давно б уже помер....
Вони красу тримають, як атланти,
На рівні світлості душі й небесних сфер...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523203
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 14.09.2014
Ти казав – не рипайся… Простіше…
Я ж у мріях в небо! На крило!
Я – у квіти! В запахи! У вірші!
Я – не вірю! – що усе БУЛО!
Я тебе у ніжність закурличу…
Чебрецями постіль застелю…
У зіркові пестощі покличу.
Все віддам до краплі, без жалЮ…
Я з тобою – трепетна, жадана,
Сміх твій – на поверхні промінці!
Ти – моє намріяне кохання...
Ти – моя синиця у руці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523362
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 14.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.09.2014
сльозинкою у човники долонь
впаду...
зігрій, без тебе так замерзла!
відчути хочу внутрішній вогонь
душі твоєї, стук шалений серця...
твій подих навіває дивні сни...
пробач, я так стомилася з дороги!
прошу лиш - на долонях пронеси
усе життя, крізь відчай і тривоги...
а якщо ні...
то просто відпусти..
я, на зорі, в одне зіллюсь з росою
і долі мене висушать вітри,
раз не судилось бути нам з тобою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521877
дата надходження 06.09.2014
дата закладки 07.09.2014
І очей моїх дощ,
І надії зима,
І оголене болем страждання ...
Все було і пройшло,
Навіть сліду нема.
Це для мене останнє кохання ?
І тепло твоїх рук,
І душі заметіль,
І побачень нестримне бажання ...
Відійшло все кудись.
Ось і зник уже біль.
Це для мене останнє кохання ?
І натомість журба
І та згадка гірка,
Й остогидле до щему прощання...
Не поверне назад
сподівання ріка.
Це для мене останнє кохання !
Перевод с укр. Владимир Михайлов
И очей моих дождь, и надежды зима,
Обнажённое болью страданье...
Было всё и прошло. Не осталось следа,
А любить не проходит желанье?
И тепло твоих рук, и души тонкой боль.
Я желала с тобою свиданья...
Всё куда-то ушло, растворилось, как соль,
А любить не проходит желанье?
Охватила печаль. До чего же горька.
Утомили разлуки, прощанья...
Не воротится вспять и надежды река,
А любить не проходит желанье!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521940
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 07.09.2014
Жовтіючі від часу сторінки
життя свого у пам'яті гортаю
і, в метушні загублені, роки
я мимоволі до життя вертаю.
Переживаючи прожите знов,
всі зерна від полови очищаю,
крізь мішуру, добравшись до основ,
вже без емоцій зважую, прощаю.
Вражаюче красою, молоде –
в душі скарбничку перлами лягає,
безцінне, невимовно дороге –
то серце по краплиночці вбирає...
Лиш болям, що калічили життя,
образ отраві – місць для них не маю,
нехай летять собі до забуття...
Я з тихим смутком всім усе прощаю.
Нічого не закреслюю, хоч є
прекрасне, світле – і гірке та чорне...
Щасливе чи болюче – все моє,
моє життя – єдине, неповторне.
© Із збірки "Душі несмілі первоцвіти"
2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521607
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 05.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2014
Куди зникають почуття?..
Туди, напевно, взялись звідки,
Як із землі у землю квітка,
Як ми йдемо у небуття...
Здавалося навіки любиш,
Та, виявляється, що... ні,
Давно однаково мені,
Де ти, моя солодка згубо.
Це як тягар спада з плечей,
Або з очей спада полуда.
Чужі ми, знову, зовсім люди,
Я смертна жінка, ти... Орфей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521190
дата надходження 03.09.2014
дата закладки 05.09.2014
Эту сказку написал мальчик, живущий в хосписе. Мишка, ему 12 лет. С прошлой осени он «отказной» у врачей. Он написал ее на школьный литературный конкурс, но это не так важно. Важно, что он хочет, чтобы его сказку читали. Чтобы чувствовали – кому нужно и кто захочет… Когда Мишка лежал в реанимации, ему пообещали, что его сказку еще будут читать. На сегодня – ему лучше. Поделиться этой сказкой - одно из тех Чудес, что мы можем сделать своими руками – чтобы исполнилось желание ребенка, и сказка прошла более длинный путь. Мишка заслужил это...
СКАЗКА О ЛУННОМ ЛУЧИКЕ
«Жил-был маленький золотистый лунный лучик. Он был совсем тонкий, с трудом пробивался сквозь густые тучи. В сумрачном лесу он часто терялся среди веток, и не мог попасть в комнату через окно, если шторы были задернуты. Он мечтал стать таким, как старшие братья – сильные и яркие солнечные лучи, что бы приносить всем тепло, жизнь и радость. Лучик печалился: «Неужели я всегда буду таким слабым? Что я смогу сделать хорошего?» Но однажды красивая серебряная звездочка сказала ему: «Мы с тобой – особенные. Мы умеем светить ночью и дарить миру волшебство. Просто гори от всего сердца и ничего не бойся!» И лунный лучик побежал по темной воде реки и нарисовал сверкающую дорожку. Все птицы, рыбы и даже деревья на берегах залюбовались ею. Потом лучик пробрался в открытую форточку одного дома и ласково погладил по щеке малыша, который увидел сказочный сон. Лучик заиграл на лесной листве и помог заблудившемуся оленёнку найти свою маму. А к утру он, усталый и счастливый, возвратился домой – в лунный диск. И спрятался там до заката, до следующих подвигов!»
Если вы поместите эту сказку у себя на странице, Мишка Вам будет очень признателен, возможности разместить свою сказку в интернете у него нет. СПАСИБО ОГРОМНОЕ ВСЕМ, КТО ПРОЧИТАЛ СКАЗКУ, КТО РАЗМЕСТИЛ У СЕБЯ – ВСЕМ, КТО ПОМОГАЕТ ДЕЛАТЬ ЧУДЕСА СВОИМИ РУКАМИ! И ДАВАЙТЕ ВСЕ ВМЕСТЕ ПОПРОСИМ ВЫСШИЕ СИЛЫ ПОМОЧЬ МАЛЕНЬКОМУ СКАЗОЧНИКУ НАПИСАТЬ ЕЩЕ ОЧЕНЬ, ОЧЕНЬ МНОГО СКАЗОК! Давайте побудем тем светлым лучиком...
P.S денег никаких не нужно. Просто прочтите...
Передайте сказочку другим читателям.
Порадуйте ребёнка.
Промінчик місячний не вірив у дива,
Із сумом думав: отакі для чого?..
Ні світла не дає він, ні тепла,
Когось зігріти щоби мати змогу.
Коли ж довів додому оленя
І відігнав нічні жахи дитячі...
Пішов спочити на початку дня,
А сумніви?.. і не було їх наче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476414
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 03.09.2014
Падаю...
Лепестково падаю...
Ничего не радует.
Равнодушья зной...
Влагою.
Твоя нежность - влагою,
Как живою магией,
Исцеляет боль...
Пеною
Я была, наверное...
На волне неверия
Ощущая крах...
Падаю
На плечо - отрадою,
Поцелуя жаждою
На твоих губах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517398
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 16.08.2014
Синичка соняшник обстежить,
Окине оком кавуни,
Якщо депресія чи нежить,
Припише ванни трав’яні.
І огляд яблуні вестиме,
Здіагностує кожну віть.
Бо злочин це недопустимий –
У серпень сонячний хворіть!
08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517627
дата надходження 16.08.2014
дата закладки 16.08.2014
Вы обиды вбиваете в душу гвоздями,
Сердце раните тупо своими словами...
Извинения гвозди те вытянуть могут,
Лишь останутся дырки по жизни за вами...
[img]http://pritchi.ru/img/konkurs/820MMakrushina.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516766
дата надходження 10.08.2014
дата закладки 10.08.2014
Вітер на листя стрибнув навмання,
І позіхнув у сні сонях,
Ранок згорнувся, немов кошеня,
В Всесвіту ніжних долонях.
Трави ще п"ють світанкову блакить,
Сад усміхнувся барвистий.
Тихо удаль стеженятко біжить,
Скупане в променях чистих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516487
дата надходження 09.08.2014
дата закладки 09.08.2014
Експромт на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515806
[b]ПАПІР І ОЛІВЕЦЬ[/b] (міні-баєчка)
Папір бурчав на олівець:
"Мене ти зводиш нанівець!"
А олівець прошепотів:
"Себе я нищу й поготів..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515932
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 06.08.2014
От любви до ненависти шаг...
Ощущение того, что ты готова,
Заставляет содрогнуться снова.
Ведь шагнёшь и...нет пути назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515482
дата надходження 04.08.2014
дата закладки 05.08.2014
После прочтения "Поэты - не люди"автор: golod00x
Свои шедевры настоящие поэты долго носят в сердце и уме...
Стихи для них,..как маленькие дети,..но только носят их в душе...
И одержимыми становятся,когда то время подойдет все выплеснуть на свет...
И так проникнутся,..что даже заболеют,пока наступит озарение во тьме...
Поэты...они тоже люди,..такие же,..как все...
И воздухом одним и тем же дышат,..такой же хлеб жуют и воду пьют...
И быть любимыми хотят,..целуются,..как все...
Но только те поэты умудряются красивое и вдохновенное найти и в серости,..
В той веренице трудных и тяжелых дней...
А если нет любви той настоящей рядом...Для них не горе,..не беда!..
Поэт придумает,..полюбит платонически,..и воспарит, как наяву,..так и во снах!..
Без жалости все ощущения души он выплеснет на лист бумаги,..запустит в интернет на суд!..
И будет нежиться,купаться в своих ласках,..слова красивые и нужные писать для всех!..
Поэт немного не такой,..как все...Он мыслит шире!..
Воображение на всю катушку в его ранимой,трепетной душе...
И озера любви ему так мало,..он жаждет целый океан!..И в нем совсем не мелкая рыбешка,..а настоящий кит...
И слов он знает для любви, чтобы горела ярче много-много больше...
И в ней сгорает сгоряча до самого конца...
И видят,слышат все не много по другому те поэты,..и говорят,бывает, все не то,..не так,как надо...
И пишут...нет,совсем не по заказу,..а то,что вдруг зацепит,..что не пропустит сердце,..
На что откликнется душа...И мимо боли безразлично не пройдут!..
Конечно,ярких красок со щедрого плеча добавят...
Чтоб было попонятней и быстрей неискушенному дошло...
Бывает,что эмоции зашкалят,..но в этом тоже шарм,..на то он и поэт!..
Пусть только каждый из поэтов остается человеком!..
И в сердце носит,что не чуждо всем,..и воспевает на все горло в тех своих стихах...
Но только ,Боже,сохрани и упаси,..не зло!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515226
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 04.08.2014
Тебе не зачепила ще війна?
Твій дім, сім'ю? Лише торкнулась серця?
Як в чистім небі блискавка, вона
у долю несподівано ввірве́ться
чи холодом тривоги потече.
комусь розтрощить долю, наче жорно,
чи звісткою від друзів обпече –
... і вже не буде, як колись, безжурно...
Великий в Бога викликали гнів!
Скарать за гріх – війна – нагода слушна.
За волю мито платимо – по-душне,
наш найдорожчий скарб – життя синів!
2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505276
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 04.08.2014
Хто така українська є жінка?..
Це - невичерпна ніжність і ласка,
Це - невивчена досі сторінка,
Хоч відверта вона і без маски.
Темперамент у неї - ДАЙ БОЖЕ!!!
Попади під гарячу їй руку...
Сам Господь вже тобі не поможе
(Діоксину й пластиду сполука)!!!
Та, якщо вона добра, нівроку,
Теж не кожен тут вижити зможе,
Бо ступити не дасть тобі кроку
Без цілунків, але... НА СТОРОЖІ!!!
Не дай Бог тобі скочити в гречку,
Чи сусідку в розмові згадати...
Вмить Горгона стає із овечки,
Утікай (якщо встигнеш) із хати.
І доглянутий будеш, і ситий,
І костюм тут тобі, і краватка...
Та за це, лиш її ти любити
Зобов'язаний, брате, і КРАПКА!!!
02.08.2014
Мій УЛЮБЛЕНИЙ ПАРОДИСТ написав відгук
на це моє творіння, як на мене,
НАБАГАТО КРАЩИЙ, аніж сам вірш...
Читайте, мої любі, і насолоджуйтеся.
Іван Гентош - Орхідейний
Як би взнати, яка нині буде?
Дав би Бог, щоб не злюча як кобра.
Бо від страху аж тисне під груди.
Раз в півроку буває і добра.
Стільки літ ту сторінку вивчаю –
Прикидався у ліжку Альберто,
“Доробився” сухарика з чаєм,
Хоч без маски… скажу вам відверто….
І сусідку покликавши “Кицю”,
Вскочив в гречку в недобру годину,
Менделєєва вивчив таблицю
Бо чекаю тепер діоксину.
І ходжу, як по мінному полю,
Називаю “кохана” і “мила” –
А чого нарікати на долю –
Вже знайшов, де пластид заложила.
Хоч давно приготовлені клунки –
Не втікаю, наляканий тапком.
Бо в Горгони такі поцілунки,
Що без них вже не зможу. І крапка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515086
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 02.08.2014
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514823
Кто знает что на свете лучше:
Жить без напрягов и проблем,
Без авантюр, которых случай
Нам подкидает (пусть не всем)
Или упасть в ЛЮБОВЬ, как в омут,
Чтоб закружило, понесло,
Чтоб о родном забыла доме
И не хваталась за весло...
Что лучше кто из нас ответит:
Любить взаимно или нет?..
Коль попадаешь в эти сети,
То забываешь белый свет...
И для тебя не так уж важно
Что скажут люди и родня,
Пока ты любишь клеткой каждой
И всё сильней день ото дня.
А что там будет с нами после,
Нам не дано предугадать,
Ведь вслед за летом сразу осень,
Смешно на этот счёт стенать...
После любви тоска накатит,
Что ж потоскуем, не впервой,
Любви ещё на век наш хватит,
С тоской вот как-то перебои.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514850
дата надходження 01.08.2014
дата закладки 02.08.2014
В сетях бескрайних Интернета,
блуждая в поисках ответа,
заносит нас в глубинный шельф...
В какой-то миг летящий эльф
заденет паутину связей,
и средь клубка многообразий
вдруг зазвенит лишь нить одна
и, как скрипичная струна,
смычком задетая, заплачет
иль засмеётся, коль удача.
Сей звук доступен лишь двоим...
Фантазию эльф будоражит
(ведь груз обид ещё не на́жит )
и любопытство, как магнит,
воображение манит...
И вдруг рождается, как песня,
простая общность интересов,
и ожиданье новой встречи
живет в компьютерной тиши,
рождая в уголке души
игривое очарованье,
и виртуальное свидание
уносит в виртуальный плен,
реальности сметая тлен...
Нить рано-ль, позже – оборвется.
Реальность трезвая вернётся –
ничто не вечно под луной...
У каждого своя дорога,
ждет быт коварный у порога,
свой мир, обязанностей круг –
уйдет в небытие, как призрак
растает виртуальный друг...
Сейчас же – не спеши, постой...
Ещё интрига остаётся,
и смех журчащий тихо льётся –
не будем разрушать мгновений
очарованья, обольщений...
Пусть заземлённую реальность
на миг заменит виртуальность...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500713
дата надходження 23.05.2014
дата закладки 28.07.2014
[b]ЗРАДА[/b] (гіпотетичний триптих)
[i]Присвячую Нілі Волковій, експерту з таких питань[/i]
І
Твій погляд такий нерішучий,
Як равлик - ховається в мушлю...
Наблизити мить неминучу
Сама я, напевне, вже мушу.
Вже осінь, весна і не сниться,
Боятися долі не варто.
Кохання моє - не в'язниця,
При ній не поставлена варта.
Не любиш - хіба ж це образа?
Хай пташка летить, коли тісно!
Та знаєш, не йди так одразу -
Пройдімося ще нашим містом.
Простімося з тим, що збулося,
І з тим, що не збудеться з нами.
Дбайлива челядниця-осінь
Встеляє нам шлях килимами.
І там, де афіші театру,
Спиню на півслові розмову,
Немов договоримо завтра,
Мов завтра побачимось знову.
ІІ
Ця з афішами тумба - прикордонна застава,
Хоч у жодному атласі це не зазначено.
Тут кохання мого починалась держава,
Бо летіла до тебе сюди на побачення.
Тут між нами і світом провели демаркацію,
Тут зустрілися вперше, розійшлися востаннє.
Звідси вирушив ти назавжди в еміграцію,
Коли зрікся мене і держави кохання.
ІІІ
Твій лист я перечитую востаннє.
Щось зліва над ребром вира́зно коле -
То наше ампутоване кохання
Дається ще взнаки́ фантомним болем.
Дарма, минеться, зніме як рукою.
В житті є ліки з кожної нагоди.
До зелені приймального покою
Запросить лагідно шпиталь природи.
О часе, добрий брате милосердя,
Ретельно як відмірюєш ти дози.
Вгамуються і серце й передсердя
Пігулками поезії і прози.
Як щедро ти виписуєш рецепти,
Мій милий часе в білому халаті:
"Прем'єри, вернісажі і концерти"
З ремаркою чіткою: "Quantum satis".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513681
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 27.07.2014
Секундна мить...І диво - таїна
В душі розквітла, мов зоря ранкова.
Лиш спалах погляду - і радість неземна
Тремтливе тіло пройняла раптово...
Секундна мить...І зупинився час.
І розумом нічого не збагнути...
На тлі його очей весь світ погас...
І хочеться в очах цих потонути...
В оправі сонячній горить його лице.
І щем знемоги проника до споду.
Яке ж бо спрагле почуття оце, -
Вінець блаженства, втіхи й насолоди!
Секундна мить жаданням так п'янить...
Що буде потім - це вже неважливо...
Лише б кохання шал не зупинить -
Найпотаємніше і найдивніше диво !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512280
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 20.07.2014
Гроно горобини пожовтіло
Так осінньо, мила, подивись.
Та від листя віє позитивом,
І цілує посмішкою вись.
Ні, таки щось аварійне сталось:
От і липень ліпить опір нам,
От і прагнень опустився парус
І політ обіймів обірвав.
Та не скоро пристрасті згоріти:
Маєм гарне вогнище своє.
Павутину бабиного літа
В Альпах Осінь тільки ще снує.
І з льодовиків дарує грону
Барву полум`яну золоту.
Ні, до тебе я не охолону,
Снігом ніжності не замету.
Ні, за наші почуття не бійся.
Щоб огонь у погляді зацвів
Поцілую лагідно і міцно...
Та замовкла соколина пісня,
Очі, наче злякані зайці.
Гроно горобини пожовтіло,
Сумно стало серцю, не до ласк.
Бабиного літа павутина
Полетіла з Осінню до нас.
07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511676
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 20.07.2014
...тонуть в легкім шардоне
марципанові губи...
Тане морозиво -
біла вершина Монблан...
Сонце - веселий п"яничка
з обличчям,як бубен,
з дозволу МОго ,- з розгону! -
пірнає в стакан...
...Вип"єм Цей День-
в ньому стільки
Гарячого Літа!
Юна бджола вже
танцює хмільний
пасодобль...
...крутится в серці
забута колись Ріо-Ріта ...
...котиться Сонце
під білі дахи
парасоль
в літнім кафе,
де завмерла,
чекаючи,злива:
ніжність не-сказаних
слів ще - на відстані вій...
...вСУпереч сотням розлук
я - шалено красива!
ВСУпереч тисячам війн -
Ти вернешся - ЖИВИЙ!
...я зупиняю секунди
зусиллями волі -
жовта бджола завмирає
в повітрі на мить...
Ким би не став ТИ -
дарунком
чи вироком долі, -
День Цей - я знаю!-
від куль Тебе ТАМ
захистить...
День Цей із присмаком
губ -марципанове
Літо...
День - карамелька,
малиновий Вічності смак,
де на пів-світу лунає
в мені - РІО-РІТА...
ТИ -поверНЕшся! Бо я ТЕБЕ...
я ТЕБЕ... ТАК...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511944
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 19.07.2014
И всё-таки любовь - большая тайна,
Взаимное влечение сердец…
Встречаем мы друг друга не случайно, -
Об этом позаботился Творец!
Вы эту тайну тщательно скрывайте.
Храните вечно этот щедрый дар.
И никого в свой мир не посвящайте,
Пока в душе божественный пожар.
Разгадывать её ты не пытайся,
Не разрушай таинственный сюжет.
Ты просто этим счастьем наслаждайся.
И исполняй супружеский обет.
Любовь сродни высокому искусству…,
А тайна - от интрижек амулет!
Кто сбережёт святое это чувство,
Тот будет счастлив много-много лет!
12. 07. 2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511325
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Бурштиново -медовим абрикосом
Липневий день упав мені до ніг;
А десь далеко жовтоока осінь
Вплітає хризантеми в оберіг...
Збирають сонце працьовиті бджоли,
Наповнюють по вінця стільники;
І бачить сни незвично тиха школа
Про вересень, про учнів і книжки...
У прохолоді річки тане спека,
Малюючи небесні вітражі;
І походжає повагом лелека
По щойноскошеній ромашковій межі...
Цілують хмарки перші ластів'ята,*
Давно вже відзвеніли пшеницІ...
Моїм селом від хати і до хати
Блукає літо з дощиком в руці...
* як правило, ластівки мають два виводки за літо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511873
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Откуда, откуда вы все это знаете,
Стихи мои, бодро бегущие в стоптанной памяти?
Меня с пьедестала и нА – со скоростью молнии!
У вас, как у времени, слишком упругие голени.
У вас, как у верности, слишком уж меткие пули
И жалости чувство не свойственно этой натуре.
У вас, как у вечности, слишком жестокие нравы –
Вы раны сквозные оставите – все ради славы.
О, что вам любовь и скитания бренного тела?
Ведь тело умрет, а вы вечны, какое вам дело…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503021
дата надходження 03.06.2014
дата закладки 07.07.2014
Глаза бывают словно анестетики,
Посмотришь в них, и исчезает боль...
Без лишней, это говорю, патетики,
Она здесь не важна сегодня столь.
Смотрю в серо-зелёную их бездну,
Оттуда свет струится неземной...
Боюсь, что засмотрюсь в них и... исчезну,
И боль моя утонет вслед за мной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508869
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014
У віршах чутно музику: там-там,
сопілки звуки, вітру, мандоліни...
Коли ж велично зазвучить орга́н –
то лине стоголосе слово ЛІНИ.
Талант космічний - і така земна.
Зачепить віршем - мліє серце й терпне,
бо в них думок – бездонна глибина.
Пророче слово Ліни... і безсмертне!
19.03.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508152
дата надходження 29.06.2014
дата закладки 29.06.2014
Ледь-ледь ступа червневе надвечір`я,
земля - сумна: невтішилась дощем,
то ж промовляє травами: "Дай щЕ
солодкої вологи". Налетіла
сріблясто-крила зграя ластівОк -
в усіх відбувся настрою стрибок
з депресії, тривог у ейфорію:
і небо на похмурість відхворіло,
і смуток мій завихрений замовк.
Так, ніби зграя вкрала всі печалі.
Земля цвіла невтішена дощем.
"Вологи полум`яної дай щЕ!"
Не промовляла квітами, - кричала.
04-14.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505891
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Вже червень вишеньки рум'янить,
і м'ята холодом дурманить,
зелені трави вбрались в колос,
і веселить зозулі голос.
– Скажи, пташинко осяйна,
коли закінчиться війна?
... Та, замість вмовкнути, по слу́ху
б'є нескінченне "ку́-ку... ку-ку..."
– Замовкни! Годі! – Мов не чує,
усе кує, кує, кукує!..
Байдуже їй, мир чи війна –
не була матір'ю вона,
під серцем діток не носила,
не си́віла, не голосила,
хоронячи синочка тіло...
Повія! Їй немає діла
до материнського плачу...
І подумки щомить лечу
туди, де йдуть сини під кулі,
де хижі зайди, мов зозулі,
залізши у гніздо чуже,
пташат вбивають. І вужем
повзуть зелені лиходії –
московські найманці-злодії,
позбавивши мій край від сну,
розп'явши на хресті весну...
По СОТНІ ще сльоза тече...
Чим літо серце обпече?..
Чи ворог наш прийде до тями,
чи воюватиме роками?..
Червень, 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505857
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 18.06.2014
Винна сама: возвела тебе в ранг напівбога,
Ставши адептом, цілуючи навіть півтінь...
Духом збіднівши, я стала душею убога,
Влипнувши в пута медовості словосплетінь...
Що нарікати, коли крізь заплющені очі
Все споглядала величність безмежну твою,
Бачила сонце в тобі серед глупої ночі..
Впала полуда... а я... вже край прірви стою...
Ковзають ноги - нелегко здолати безодню...
Пальці - до крові... та в грудях ще більше болить...
Серце стискають ще щупала слизько -холодні...
В скронях пульсує: "Протриматись мить...ще хоч мить "..
Винна сама, тож не буде ні сліз, ні прощання.
Просто піду, залишИвши на стежці сліди...
Небо оплаче загублене наше світання,
Тихо зронивши краплини сумної води...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504835
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Антрацитова ніч задивилась на нас,
Золотих ліхтарів, очима.
Плив над плесом, туманом приглушений, вальс...
Ти і я... І життя за плечима...
Єдність думки між нами... Рука у руці...
Ми вальсуєм на заздрість ночі.
Линуть тіні густі по сріблястій ріці,
Місяць нам зазирає у очі.
Вже глухіша мелодія між берегів,
Нас сповив легенький серпанок.
Ти, мій погляд, мов відблиск зорі, із під вій,
Не губи, забери у свій ранок.
Хай голублять тебе і кружляють в танку́,
Долі нашої перші такти...
Щоб не сталось, а всякого є на віку...
Ми ж танцюємо вальс, а не танго.
Антрацитова ніч розтеклась поміж зір...
Ліхтарі сполотніли, згасли...
Вальс скінчився... Та в серці не гасне моїм
Зустріч наша, наповнена щастям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478190
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 12.06.2014
Не віриться, що в дім пришла війна,
Як звір із пекла, люта і жахлива.
Народе мій, у чім твоя вина,
За що землі твоїй кривава злива?
Ми думали, що вічним буде мир,
Та вторгнувся Уран в стихію Овна**.
Постав із культу сили злий кумир.
Колодязі сердець безумства повні.
А люди честь і совість залюбки
Несуть у жертву Грошовому Богу,
І час не виправляє помилки.
Історія повторюється знову.
Чиї гріхи спокутуємо ми?
Чи не свої ж – байдужість і гординю?
Коли вже людство вийде із пітьми?
Питання вічне. А життя – єдине…
**Уран в стихії Овна - за словами астрологів нині планета Уран перебуває в сузір"ї Овна, а це дуже войовнича комбінація...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503184
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 06.06.2014
У трембіти розлуки голосять вітри.
І безмовна печаль вже стоїть на узвишші.
І жадані, і втішні колись вечори
Ми стрічаєм в обіймах холодної тиші.
І вже мерзне душа. Плине сум звідусіль...
У надтріснутий дзвін б'є на сполох тривога.
Ти на ласку скупий, тільки щедрий - на біль.
І, здається, розходяться наші дороги...
Я тебе не чекаю, не кличу уже.
Вгамувалося, стихло кохання шалене.
Тільки серце чомусь образ твій береже,
І у снах знов і знов ти приходиш до мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483207
дата надходження 03.03.2014
дата закладки 23.05.2014
Загубилась у роках дівчинка- Кульбабка,
У віночку теплих днів, споминах далеких...
А сміливиця яка- не боїться жабки,
І сміється радісно, як бачить лелеку...
Загубилась- не знайти... Не повернеш часу...
Лиш у мареві ночей ще приходить в сни.
І дві кіски золоті- дорогу прикрасу,
Залишила вже давно в азбуці весни...
Загубилась... Де й коли?.. В задзеркальнім світі,
Де існують ще дива, де казки живуть...
Тільки очі осяйні, сонечком зігріті,
Ще нагадують мені, що Кульбабка тут...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413059
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 16.05.2014
Не пишите стихов любимым,
О любви говорите в прозе.
Строфы счастьем невыразимы,
Строфы слишком горды и грозны.
Прячьте в сердце того, кто вам дорог,
С кем вы трепетны и взаимны.
Стих приходит как боль и холод,
И калош не снимает в гостиной.
Но не внемлет Господь и пророки
Нежеланью ждать рифм у камина,
И поэты, увы, одиноки…
Не пишите стихов любимым!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446121
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 09.05.2014
Вже затягли роки криваві рани
солдатам, що пройшли страшну війну.
Пів світу захистили ветерани,
агресію спинивши нищівну.
Пройшли крізь холод, голод, біль розлуки,
вогонь пекельний, штурм, атаки вбрід,
аби не в рабстві жили діти, внуки,
щоб воленька була і вівся рід.
... А внуки так незграбно руйнували
історію, вам звичну. Мимохідь
зневажили всі ваші ідеали –
за біль цей, якщо зможете, простіть!
За недостойні пенсії плачевні,
за вбогий дім, безрадісне життя...
Якісь ми недолугі чи нікчемні –
все в нас наперекіс, не до пуття.
І навіть найдорожче ваше свято,
що сонцем зігріває вам серця,
не будемо достойно відмічати.
Пробачте, ради Сина і Отця...
Щоб вшанувати дорогі могили,
не буде велелюдним наш потік.
Всі, хто життя за край наш положили,
простіть! Заради всіх святих, простіть!
Каштани на могили зронять квіти –
це наші сльози – квітів пелюстки,
бо генетичну пам'ять болю в світі
ввібрали в себе й гілочки хиткі,
про незчисленні ро́ти й батальйони
загиблих в ненажерливій війні
синочків наших... Полягли мільйони
у ріднім краї і на чужині...
Давно вже сиві, си́роти по світу
і вдови, чорні в'яжучи стрічки,
заплачуть гірко... й до портретів квіти
і чарку, й хліб поставлять, і свічки...
Згадаєм всіх... Не відболіли рани...
День Перемоги – біль і радість в нім.
Уклін вам, наші славні ВЕТЕРАНИ,
і вічна слава... мертвим і живим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497799
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 09.05.2014
Шепоче час
Пилинки фраз
Про сни, про нас,
Про біль образ,
Про гордість літ,
Про сонцецвіт,
Мрій зореліт,
Днів моноліт ...
Нитки думок
Змота в клубок ;
Карбує крок -
Все "цок " та "цок "...
Не зупинить
Прийдешню мить,
Не прихилить
Небес блакить ...
Танцює час
Секундовальс
Без космотрас
І без прикрас ;
На згинах вій,
Де зір сувій,
Де буревій
В душі моïй ...
На грані снів,
Під дощоспів,
Де жар вогнів
Від почуттів ...
Шепоче час
Пилинки фраз,
Де лиш каркас
Зостався з НАС...
ЩИРО ДЯКУЮ МИКОЛІ ШЕВЧЕНКУ (НИКОЛЯ-БАБА') ЗА МУЗИКУ І ВИКОНАННЯ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494022
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 08.05.2014
Розквітли іриси небесно-терпким розмаїттям,
Ще сонне пелюстя цілує ранкова сльоза,
Розчісує вітер берізок тонке верховіття,
Іскрить пухоцвітом прозоро-легка бірюза.
У купелі сонця хмеліє ірисова знада,
Махровою тишею піниться стиглий моріг,
І пестить повітря бузково-травнева плеяда,
Оцвітина з яблунь фатою спадає до ніг.
7.05.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497013
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 06.05.2014
У тиші нічній, до господи
В єдинім небеснім строю
Безсмертна душа мого роду
Приходить у пам’ять мою.
Я чую грядущого рокіт,
І предків далекий мотив.
Орійці мої світлоокі,
Де нині ваш плуг золотий?
Орійці, і скити, і руси –
Ви різні у назвах лишень –
Стривоженим поглядом Буса
Вдивляєтесь в нинішній день.
А буйні вітри не вщухають,
Жбурляють сніги з верховіть.
Супроти бандитської зграї
Народ на Майдані стоїть.
Плечима підіпремо небо!
В минуле нема вороття.
І нашу Вкраїну для мене, для тебе
Вкарбуємо в Книгу Буття!
Нам буть сіячами довіку.
Новий розвидняється день.
- Дай Боже вам повні засіки -
Ледь чутно лунає з давен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465286
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 21.04.2014