Касьян Благоєв: Вибране

Олекса Удайко

Я НЕ ЛЮБЛЮ

           [i]Ти,  брате,  любиш  Русь,  
           Як  дім,  воли,  корови,  —  
           Я  ж  не  люблю  її  
           З  надмірної  любови.  
                                           [b]Іван  Франко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/eYj8ciqAPcA[/youtube]
[i][b][color="#4e0480"]Я  не́  люблю,    коли  тьмяніє  ранок
від  хмар,  що  застеляють  виднокрай,
коли  світила  сонцеликий  пряник
не  радує  пташиний  водограй.
                           
Я  не́  люблю,  коли  бруднять  газони
і  топчуть  квіти,  листя  і  траву,
коли  нам  глобалісти  і  масони
указують,  як  жити  наяву…  

Я  не́  люблю,  коли  в  причілку  хати
не  кублиться  гучна  сім’я  лелек,
не  до  вподоби  кітч,  пуста    пихатість,  
що  марнослів'ям  повнять  родинний  глек.

Я  не́  люблю  кружляння  круків  чорних
над  димарями  мирних,  рідних  хат…
Я  не  люблю  пісних  і  "чудотворних",
хто  не  тримається  своїх  пенат!  

Я  не́  люблю,  як…  плачуть  з  горя  діти,
як  ллється  молода,    невинна  кров…
Нехай  в  огні  належить  тим  згоріти,
хто  посягнув  на  ближнього  покров!

Я  не́  люблю,  коли  обцасом*  –  в  душу,
коли    на  сміх  береться    сивина...

Відтак  весь  гнів  я  виплеснути  мушу,
не  втримавши  обурення  сповна!

Я  не́  люблю!..  Та  з  почуттям  любовї
за  неньку-Україну  помолюсь!  
Бо  не  люблю  її  найпаче  болю,
її  страждань  і  болю  
                                                                   н  е        
                                                                                       л  ю  б  л  ю  !
[/b][/color]
27.05.2019
_________
*каблук,  підбір.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833765
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 05.05.2019


Елена Марс

Весна - всегда весна

 

Ну  вот  и  солнышко  пригрело
И  ожила  земля  моя.  
Ещё  чуть-чуть,  и  в  платье  белом...  
Как  жаль,  что  снова  еду  я...  

В  краю  не  ласковом  далёком
Чужой  гуляет  аромат,  
В  садах  экзотики  востока.  
Их  лижет  пламенем  закат...

Я  -  той  весной  мечты  раскрашу,  
Коль  так  уж  пала  карта  мне,  
И  буду  пить  дурмана  чашу,  
Как  будто  я  -  в  своей  весне...  

Пускай  -  не  яблони,  не  вишни,  
А  цитрусовых  солнц  лучи
Меня  в  объятьях  заколышут,  
Найдя  к  душе  моей  ключи.

Весна  -  всегда  весна.  Целебна
Она  во  всех  углах  земли.  
В  своей  прелюдии  волшебной  -
Сродни  любви...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829488
дата надходження 18.03.2019
дата закладки 19.03.2019


Патара

Здрастуй, весно захмеліла

Загадковий  запах  ладану
З  ароматом  твого  тіла  —
Таємниця  нерозгадана
Від  якої  я  сп'яніла.
Невгамовний  натиск  пристрасті,
У  якому  ледь  не  вмліла
І  слова  твої  уривчасті...
Здрастуй,  весно  захмеліла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827486
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 03.03.2019


Валя Савелюк

ПОРА ЛАГІДНОСТІ

зелений  мій  клене,
прихились  до  мене,
одкрий  мені  душу:
шу-шу-шу
шу-шу…

літечко  холоне…
кришталеві  дзвони…
прихили  до  мене
буйну  твою  крону:
шу-шу-шу…

ллються  промені  навскісно  –  
змию  чуба,  ополісну,
яхонтовим  гребінечком
красно  причешу:
шу-шу…

листя,  зжовкле  передчасно,  
потай  обтрушу  

27.08.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686135
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 24.02.2019


Фотиния

Климат-контроль

Чтоб  шёлковым  похвастать  мужем,
Старайтесь  каждый  день  утюжить,
Пар  выпуская  постепенно  –
Без  всяких  пузырей  и  пены!

Мозг  полощите  аккуратно!

В  былье  возникнуть  могут  пятна  –  
И  тёмное  покуда  б́ело,
Карманов  чистка  –  ежедневно!

Не  лишне  простирать  вниманье
В  закнижие  и  зазеркалье,
И  в  задиванье,  затумбовье…
Бывает,  сыщется  ТАКОЕ!!!

Коль  заварить  решитесь  кашу,
Следите  за  терпенья  чашей
И  допекайте  по  крупице,
Чтоб  он  совсем  не  испарился…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736865
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 24.02.2019


Любов Ігнатова

Весняний настрій

Надихатись  весною  до  сп'яніння,
Напитися  дощами  до  безтями,
Врости  у  тебе  серцем  і  корінням,
Засолов'їтись  світлими  гаями

Так  хочеться,  що  відчуваю  небо
В  своїй  душі  безмежно-веселкове.
А  знаєш,  я  всміхаюся  до  тебе,  
Мугичу  щось  наївно-  сопілкове...

І  говорю  з  тобою  без  упину
Про  все  на  світі...  навіть  трохи  більше...
Я  б  простелила  хмарку,  мов  перину,
Лягли  б  з  тобою  і  читали  вірші,

Дивилися  б  у  пролісковий  вечір,
І  лоскотали  б  вітрові  за  вухом,
А  ти  б  тихенько  обійняв  за  плечі
Мене,  ту  жінку,  що  уважно  слухав...

І  в  ніч  ввійшли  б,  як  у  святе  причастя,
І  спрагу  гамували  б  аж  до  ранку...
Напевно,  це  і  є  жіноче  щастя  —
Чиєюсь  бути...  бути  до  останку....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826464
дата надходження 22.02.2019
дата закладки 22.02.2019


Патара

А хотілося б навпаки

Нас  розводить  у  різні  бо́ки
Невблаганний  та  мудрий  час,
Це  було  не  один  вже  раз
І  просвітку  не  видно  поки.
І  задумаєшся  таки:
Так,  напевно,  все  має  бути...
За  вікном  гірко  плаче  Лютий,
А  хотілося  б  навпаки  —
Щоб  було  досить  снігу  нині,
Щоб  мороз  завітав  сюди
І  траплялись  твої  сліди
Дорогій  по  життю  людині.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826398
дата надходження 22.02.2019
дата закладки 22.02.2019


гостя

…серце



Тихі  морози.
У  серці  гірка  вода.
Вежі  червоні  .  Темні  вогні  колишні.
Там,  де  світанки  повні  твоїх  ридань,
вже  колихає  вітер  
   солодкі  вишні.

…  і  розливають  
у  келихи  срібний  чай,
де  переходить  у  вечір  пора  обідня.
Серце  глухе,  як  вата,  то  ж  пробачай…
Серце  черстве,  
   мов  скоринка  вчорашня  хлібна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817177
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 22.02.2019


Олекса Удайко

НЕ ОСКВЕРНИ КРИНИЦЮ

[i]  Буває,  квиток  на  щастя  -  в  кишені,
       та  ключик  від  шастя    -  в  руці  у
       Бога...        [/i]                                            
             
[youtube]https://youtu.be/tBz-FW3hPcw
[/youtube]

[i][b][color="#48077a"]Хотілося  б  напитися  води?..
Джерельної...  Холодної...  До  зливу…
Хутчій  –  у  ліс,  до  явора  ходи:
ручай  з-під  нього  в’ється  боязливо…

Свої  козацькі  вуса  оброси
і  пий  упохват,  шебсько,  до  одухи  –
нехай  спаде  з  душі  жага  роси:
питущого  не  відтягнуть  за  вуха!

А  спрагу  загасив  –    свою  данину  дай
тому,  хто  змайстрував  оту  криницю,
хто  показав  тобі  отой  ручай,
де  ти  напивсь  джерельної  водиці.

...У  всьому  головою  є  вода,
та  не  усе  змивається    водою:  
коли  тебе  зневажать  –  не  біда,
біда  –  коли  зневажиш  сам  собою.

І  той  природний  дар  не  оскверни  –
не  гань  святинь,  де    душам  є  волого:
хоч  благодать  приходить  в  райські  сни,
ключі  від  Раю  –  у  самого  Бога.[/color][/b][/i]

14.12.2018.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817545
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 11.02.2019


Елена Марс

Якщо душа - споріднена з твоєю

Так  мало  є  людей  на  цьому  світі,  
Яких  в  душі  лишаються  сліди...  
Якими  ти  колись  бував  зігрітий  -
Серцями  -  мов  весни  яскраві  квіти,  
Відвертими  -  мов  дзеркало  води...

Щоб  серце  відчувало  -  хвилювання,  
В  ту  мить,  коли  згадається  про  них...  
І  річ  не  в  тім  -  чи  друзі,  чи  кохані...  
Буває  й  інше  в  світі  поєднання!..  
А  щирість  і  любов  душі  -  не  гріх.  

Якщо  душа  -  споріднена  з  твоєю,  
Якщо  -  себе  відчув  ти  в  ній  колись,  
Згадаєш  -  щиросердістю  всією,  
Як  ти  до  них  тягнувся  -  течією,  
В  той  час,  коли  стежки  переплелись...  
 
Душа  в  собі  -  тепло  завжди  нестиме,  
До  тих  людей,  яких  ти  покохав...  
З  якими  зустрічався,  і  з  такими
Далекими!..  а  начебто  -  близькими...  
Яких  в  житті  реальному  не  знав.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824220
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 11.02.2019


Ulcus

… про запах

[i]коментар  до  твору  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814119  [/i]

а  ти  мені  солоно  пахнеш  морем
а  ще  тим  вітром,  що  співає  в  горах
тим  сонцем,  що  пекельно  влітку  шкварить
дощем,  який  сльозить  в  грозу  із  хмари
ти  пахнеш  дотиком  із  теплого  сатину
мурашками,  що  обсипають  спину
шаленим  пульсом  на  моїм  зап‘ясті
тепер  я  знаю,  що  так  пахне  щастя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814143
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 04.02.2019


Олекса Удайко

НЕ ПІДСОЛЮЙМО РАНИ

     [i]Буває,  слово  –  втіха,
     але  буває  й  біль...  
     Сумуймо...  краще  тихо:
     слова  для  рани  –  сіль.[/i]
                 [youtube]https://youtu.be/ztGkoYgfHRQ[/youtube]                    
[i][b][color="#05457d"]Не  прискорюймо  ранок,    
що  ранкує  в  путі,
не  освячуймо  рани  –    
вони  й  так  вже  святі.  

Не  такі  в  горя  сльози…  і  cлова  там  не  ті:                                                                                                              
там  безмовність  мімози  –  як  стожар  в  темноті́.  

Не  освітлюймо  днину,    
вона  й  так  веселить,
не  ламаймо  калину  –            
то  підступності  сить...

Впадемо  на  коліна    у    мовчазну  ту  мить,
як  хоронимо  сина...  Він  поліг,  щоб  нам  жить.  

Не  освітлюймо  вечір  –                                                                      
то  блаженна  пора,
для  натомлених  –  втеча,  
світла-темряви  гра…

Не  підсолюймо  рани...    Вони  й  так  вже  болять:
не  зашторюймо  рами  в  матерів,  що  не  сплять![/color][/b]

14.01.2019    
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821409
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 03.02.2019


Елена Марс

Я внемлю вашу глубь - на расстоянии

Спасибо  вам,  за  ваши  откровенья...  
Изнанка  -  это  светлая  душа...  
Я  снова,  с  нежным  чувством  восхищенья,  
Вдыхаю  вас,  по  капле,  не  спеша...  

От  каждого  трепещущего  слова,  
От  каждой  упоительной  строки,  
Где  нет  испепеляющего  злого  -
Идёт  тепло...  и  сердца,  и  руки...  

Мне  горечь  ваших  строчек  -  не  отрава.  
В  них  благость  и  проклятье  -  в  унисон...  
Увы,  мне  Бог  не  дал  такого  права
(И  есть  ли  в  том  какой  нибудь  резон)  

Прочувствовать  -  вживую  вашу  душу,  
Тепло  руки  и  сердца  страстный  стук,  
Немыслимое...  нечто...  не  разрушив,  
Мой  близкий  и...  такой  далёкий  друг...  

Я  внемлю  вашу  глубь  -  на  расстояньи,  
С  тем  чувством,  будто  всё  это  -  во  мне...  
Радею,  что  ни  встреч,  ни  расставаний
Не  будет.  Обожанье...  в  глубине

Души  моей  пусть  к  вам  пылает  -  вечно...  
И  я  -  строкой  в  глубинность  ваших  строк
Лечу,  пересекая  Путь  ваш  Млечный,  
Минуя  все  пути  земных  дорог...


29.10.2018.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823631
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Сергей Дунев

Ни шороха, ни шелеста, ни свиста…





*  *  *  

Ни  шороха,  ни  шелеста,  ни  свиста  –  
Февральская  сквозная  немота.  
И  небо  над  землёю  снова  виснет  
Куском  сырого  серого  холста.  

Час  ожиданья  наступил  в  природе.  
Час  ожиданья  –  в  трепетной  душе.  
Казалось  бы,  ничто  не  происходит,  
На  самом  деле  –  деется  уже.  



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823690
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 02.02.2019


гостя

Падає…небо…



…ще  на  теплих  губах
Вистигає  густа  карамель.
…іще  пальці  вібрують  у  місиві  здобного  тіста.
Але…    падає  небо.  Виходжу  за  контури  скель
І  туманом  лягаю  
   на  карти  прадавнього  міста.

…ти  ж  розвієш  дощенту  
Мережива  ці  золоті…
(ні  втекти,  ані  зникнути,  ні  розчинитися    –  досить!)
Бо  і  сам  вже  не  знаєш  –  вона  полюбилась  тобі?
…чи  ромашки  крихкі
     на  чорнильному  фоні  волосся?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750790
дата надходження 16.09.2017
дата закладки 18.09.2017


Livoberezhna forever

Мне тебя не хватает

Мне  тебя  не  хватает,  до  боли  в  закрытых  глазах,
И  бороздками  слёз  прорывается  горечь  наружу,
Как  святая  слеза  на  забытых  давно  образах...
Но  ни  словом,  ни  звуком  молчанье  твоё  -  не  нарушу.

Нет,  ты  можешь,  конечно,  о  многом  со  мной  говорить,
Но  пустые  слова  забивают  сознанье,  как  ватой.
Я  сквозь  морок  иду.  А  могла  б  -  над  землёю  парить.
Только  в  том,  что  люблю  до  сих  пор,  разве  я  виновата?

Разве  в  том,  что  настал,  виноват  этот  летний  рассвет?
Это  птиц  щебетанье  -  кому  и  когда  помешало?
Ты  беспечно  уходишь,  лечу  я  голубкой  вослед,
Прижимаюсь  сильней,  натыкаясь  на  острые  жала

Безразличия.  Этой  фальшивой  струны.  
Тех  изысканных  пут,  что  взрастили,  вскормили  мы  сами.  
Мы  друг  другу  давно  ничего,  ничего  не  должны,
А  могли  б  говорить  бесконечно    и  нежно  -  сердцами.
ID:  675255
30.06.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750883
дата надходження 17.09.2017
дата закладки 18.09.2017


Hauch

язичниця

язики  язичників  гіркі  від  полину  і  степових  трав,  з  яких  вони  виживають,  однак  за  їхніми  щоками  повно  терпкого  меду,  який  стікає  по  їхніх  губах,  коли  вони  моляться.
Їхні  тіла  вологі,  бо  Перун  обіцяв  про  них  турбуватися;
їхні  тіла  засмаглі  й  звабливі,  бо  й  Сварог  втішається  з  цих  дарів.  

...
Коли  твоє  тіло,  зціловане  хтивим  Дажбогом  натомиться,  то  виступить  піт  солодкий,  неначе  роса  на  стиглих  плодах  Едему.
І  впадуть  на  тебе  сни,  мов  птахи  важкі  і  потворні,
і  стогін  з  твоїх  грудей  розітне  навколо  Тишу.
А  вранці  Перун  вдихатиме  пил  твоїх  стегон,  що  зостався  на  тобі  з  доріг,  по  яких  ти  повзла,  звиваючись,
п"яна  дощем,  леліяна  сміхом  Ярила,  обіймаючи  груди  Морани...
-"Маріє,  -  казали  тобі  християни,  що  стрічали  тебе  на  пагорбах,  -  прикрий  своє  тіло,  Маріє,  бо  Сонце,  що  світить  крізь  нього,  випалює  наші  очі,
розпалює  наші  бажання  і  кожної  ночі...
Маріє,  оголеність  твоя  довершена,  чи  бог  тебе  не  каратиме
за  те,  що  перси  твої  збентежено  тримають  хиткий  горизонт?
За  те,  що  лона  твого  торкаються  діти,  і  вітер,  і  трави,  
а  інші  жінки  шукають  втіху  в  твоїх  вустах?.."
"Маріє,  -  невміло  вторила  ти  і  сміялася,  -
послухай,  Свароже,  як  дивно  мене  називають".
"Маріє!  ,  -  гнівно  рвалося  з  горла  риданнями,  
коли  твоЇх  богів  убивали.
"Маріє,  -  молилася  ти,  прикрита  і  стишена,  -  радуйся,  Маріє,  благодатна,  Господь  з  тобою.  Благословенна  ти  між  жінками  і  благословенний  плід  лона  твого,  Ісус.  Свята  Маріє,  Мати  Божа,  молись  за  нас,  грішних,  нині  та  в  годину  смерті  нашої.  Амінь  "

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574271
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 19.03.2017


Ірина Кохан

Стою заплакана й щаслива…

Скрипить  гіллям  в  саду  старенька  слива,
Крильми  сумують  в  небі  журавлі.
А  я  стою  заплакана  й  щаслива...
Мале  дівча  на  батьківській  землі.

Он  визира  біленька  рідна  хата,
Шумить  привітно  вишня  гомінка.
І  чорнобривців  вервечка  строката...
Їх  сіяла  матусина  рука.

Зрина,  роками  схилена  криниця,
Смакую  спогад  чистої  сльози.
І  виноград  он  татковий  кущиться...
Чоло  цілує  дотиком  лози.

А  під  вікном  гойдаються  жоржини,
Махровим  лиском  в'ються  спориші.
І,мов  живі,натоптані  стежини
Ведуть  туди,де  радісно  душі....

Летять  хвилини  стрімко  горобцями,
Пір'їнно  снять  на  сонячних  дахах.
Спрагливо  п'ю  пропахлу  чебрецями
Дитинства  мить  в  загублених  роках.

Скрипить  в    саду  сумна  старенька  слива,
Немов  гука:  "Ну  все....Пора...Іди..."
А  я  стою  заплакана  й  щаслива....
Іще  не  раз  в  душі  прийду  сюди...

7.11.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492104
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 18.03.2017


Ірина Лівобережна

Лист нічного неба

Місяць  -  як  печатка  золота,
Темні  хмари  -  плямами  чорнила,
А  краї  вечірнього  листа
Рвана  крона  паркова  -  закрила.

Не  пізнати  що  там,  унизу,
Де  в  сувій  ховається  світило,
А  чорнильні  плями  -  все  повзуть,
Тло  «паперу»  -  всотує  чорнило,

Щось  сказати  хочуть  ліхтарі,
Та  дерева  глушать  їх  старання...
Лиш  «печатка»  -  світиться  вгорі,
Нача  крапка  в  повісті...  остання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688602
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 23.10.2016


stawitscky

Торкнутись Словом Вашої душі

Торкнутись  Словом  Вашої  душі,
Щоб  радість  в  ній  заграла  променисто,
Щоб  навіть  у  епоху  падолисту
Хотілось  сподіватись  і  грішить.

Щоб  Ви  не  знали,  хто  Вас  розбудив
І  хто  з  собою  до  Едему  кличе…
А  я  б  усмішку  з  Вашого  обличчя
Спивав,  як  знаду  чистої  води.

І  знати,  що  на  відстані  розлук
Таке  ми  з  Вами  заслужили  право:
Ви  –  жити  веселково  і  яскраво,
Я  –  шлях  до  Вас  перетинати  злу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688869
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 11.10.2016


Михайло Гончар

Дежавю

У  вересневий  день
                                                 я  в  семилітнім  віці
прийшов  до  школи
                                                 полем  навпростець.
Іван  Григорович
                                             погладив  по  голівці:
"Ти  сам  прийшов,Михасю?
                                                                     Молодець!"  

І  раптом  фініш...
                                         світло...вхід  в  портал...
Рву  стрічку  чорну
                                               ребрами  худими...
Байдуже  сонце
                                         палить  нещадимо,
велично  здійснює
                                               свій  вічний  ритуал.

Погладить  сиву  голову  Отець:
"Ти  сам  прийшов,Михасю?
                                                                     Молодець!"

*Іван  Григорович-вчитель,завуч  школи.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687784
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 05.09.2016


stawitscky

Коли тьмяніють фарби й почуття

Коли  тьмяніють  фарби  й  почуття
І  радощів  земних  лише  на  денці
Кажу  собі  я  -    віршнику,  затям:
Дай  більше  території  для  серця!

Під  небом  романтичних  покривал
Хай  кожен  подих  живиться  красою.
Ця  мантра  для  піїтів  не  нова.
Та  скільки  нас  з  епохи  мезозою,

Що  Слово  й  душу  місим  у  багні
І  сатанієм  з  того  у  екстазі!
Це  власний  вибір  –  скажете  мені.
Та  ж  дух  святий  для  кожного  на  часі!

Нас  вміло  окрадають  і  без  нас,
Сакрал  не  сховок  –  благодать  спокути,
Де  відкриває  двері  таїна,
Яку  не  в  силі  смертному  збагнути.

Це  так  природно  –  прагнуть  висоти,
Ніжнонебесся  і  глибоководдя.
Давайте  Словом  мурувать  мости,
Якими  навпрошки  до  казки  ходять!




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686440
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 05.09.2016


Артур Сіренко

Осiннiй снiг сивини

(Спроба  передмови  до  книги  Шона  Маклеха  "Кам'яний  Трамвай")

                 «Так  листя  шумить
                     І  падає  наче  дощ…»
                                             (Бо  Цзюй  І)

 Перед  Вами  незвичайна  книжка.  Незвичайна  у  багатьох  аспектах.  Вірші  починають  писати  в  юності.  І  тоді  ж  кидають  писати  поезію.  Як  Артюр  Рембо  –  все  що  він  написав  він  написав  у  дев’ятнадцять.  Потім  писати  кинув.  Ще  гірше,  якщо  людина  пише  в  юності  геніальні  твори,  а  потім  шкрябаю  пером  бездарну  писанину,  заробляючи  цим  на  шматок  хліба  з  маслом  чи  (ще  гірше!)  отримуючи  за  це  дивіденди  у  негідників,  що  мають  владу.  Тут  же  ми  бачимо  якийсь  парадокс:  людина  почала  писати  вірші  (і  прозу,  зрештою,  але  інколи  це  одне  і  те  саме)  не  просто  в  похилому,  а  в  древньому  віці,  коли  перевалило  за  дев’яносто  сім.  Щоправда,  автор  стверджує,  що  почав  писати  давно  -  не  від  учора  (у  чому  я  особисто  глибоко  сумніваюсь),  писав  мало  не  все  своє  довге  життя  (хоча  чи  буває  життя  довгим?)  в  тому  числі  українською  та  гельською.  Але  як  мінімум  більшість  творів,  що  є  цу  цій  книжці  написані  Шоном  Маклехом  коли  було  вже  йому  за  дев’яносто.  І  тут  я  подумав  ось  що  –  автор  правий.  Писати  вірші  потрібно  коли  чуприну  відбілив  осінній  сніг  сивини.  Для  істинної  поезії  потрібен  спокій  і  відчуття  довгого  шляху  –  пройденого  шляху  (хоча  шлях  ніколи  не  закінчується,  але  в  будь-якому  випадку,  для  того  щоб  отримати  право  писати  вірші  треба  добрий  шмат  шляху  пройти).  Якщо  в  поезії  відсутнє  осмислення  буття,  то  постає  питання  чи  дійно  це  є  поезія.  Писати  можна  про  що  завгодно.  Світ  переповнений  поезією.  Тільки  це  не  всі  помічають.  Лишається  тільки  побачити  це,  зобразити,  занотувати.  Істинна  поезія  відрізняється  від  писанини  в  першу  чергу  нескінченністю  глибини,  що  ховається  між  словами,  тією  безоднею  в  якій  кожен  читач  блукає  самостійно,  шукаючи  свої  шляхи.  

 У  нинішньому  постмоденовому  світі  всі  прекрасно  розуміють,  що  форма  це  вторинне,  рима  тільки  заважає  справжній  поезії  –  це  добре  розуміли  класики  японської  літератури,  що  свідомо  відмовились  від  рими.  Верлібр  став  вираженням  індивідуального  "я"  сучасного  інтелектуала,  якому  тісно  у  будь-яких  формах  і  обмеженнях.  Верлібр  не  всі  сприймають  і  не  завжди  бачать  у  ньому  поезію.  Хоча  він  такий  же  давній  як  світ.  І  ще  невідомо  що  було  раніше:  зліплений  перший  глек  з  глини  чи  проголошені  перші  слова  верлібру.  У  цій  книжці  верлібр  не  випадковий  і  не  вимушений  –  він  закономірний  і  необхідний.  Ця  форма  інколи  єдино  можлива  для  конкретного  твору  –  кудлатого  як  ірландські  скелі,  що  поросли  мохом.  Хоча  автор  не  цурається  римування  –  коли  це  потрібно.  

 Ернест  Гемінгвей  колись  назвав  Париж  «святом,  яке  завжди  з  тобою».  Читаючи  книжку  «Кам’яний  трамвай»  старого  відлюдника  і  філософа  Шона  Маклеха,  я  подумав,  що  Ірландія  в  його  творах  це  журба,  яка  завжди  з  тобою.  Тільки  тут  Ірландія  поступово  розростається  до  масштабів  світу.  І  вона  не  просто  «росте  як  гриб»  як  «протрухлий  український  материк»  у  творах  Василя  Стуса,  Ірландія  заповнює  собою  Всесвіт  виростаючи  навіть  не  до  розмірів  земної  кулі,  а  охоплює  сонячну  систему  і  ковтає  галактики.  Воно  й  не  дивно  –  для  кожного  ірландця  Ірландія  там  де  він  є  –  у  його  серці.  І  якщо  ірландцю  судилось  помандрувати  у  потойбічний  світ  –  байка  –  до  раю  чи  в  пекло,  там  теж  буде  невеличка  Ірландія.  В  Ірландії  завжди  було  місце  і  для  пекла,  і  для  раю.  Так  чому  ж  раю  і  пеклу  не  вмістити  в  собі  по  Ірландії  –  хоча  б  по  шматочку.  

 Ми  вже  звикли  чути  про  «англомовну  ірландську  літературу».  Сам  вираз  є  по  суті  абсурдним.  Це  все  одно  що  говорити  про  «російськомовну  українську  літературу».  Але  факт  лишається  фактом.  Ірландці  втративши  свою  мову  (майже  повністю,  у  переважній  більшості)  зберегли  свій  дух  і  свою  сутність.  Ірландець  завжди  лишиться  ірландцем  куди  б  він  не  потрапив  і  як  би  його  не  намагалось  переробити  суспільство.  Ірландець  впізнається  у  юрбі,  навіть  якщо  він  без  зеленого  капелюха  в  День  святого  Патріка.  

 І  в  цій  книжці  втілився  новий  абсурдний  феномен  (а  що  в  нинішньому  світі  не  абсурдне?)  –  «україномовна  ірландська  література».  Ірландець,  що  пише  українською  у  віці  97  років  –  це  щось  сюрреалістичне.  Це  якась  картина  Сальвадора  Далі,  що  вдерлася  без  дозволу  у  наш  божевільний  світ.  Ми  постійно  боялись  (чи  то  не  наважувались)  творити  літературу  космічну,  постійно  скочувались  до  хуторянства.  Якщо  мандрували  в  космос,  до  повертались  до  садку  біля  хати,  бо  там  кинутий  якір,  бо  без  того  шматка  землі  ми  ніщо.  Усвідомити,  що  в  туманності  Оріона  може  бути  шматок  України  для  нас  неможливо.  І  раптом  в  цій  книжці  я  помітив  за  межами  слів  дивну  аксіому  –  Вітчизна  в  першу  чергу  в  глибині  нашої  душі.  І  якщо  її  немає  там,  то  її  немає  ніде.
     
 Сучасний  читач  все  більше  усвідомлює,  що  він  те  тільки  читає,  але  і  живе  на  сторінках  якогось  абсурдного  літературного  твору,  де  сюжет  руйнується,  втрачається,  губиться.  Тому  сучасного  читача  найбільше  обурює  безсюжетність  (хоча  вона  цілком  має  право  на  існування  з  часів  Конфуція  та  після  віршів  Франсуа  Війона  особливо).  Тут  же  в  кожному  вірші  невеликий  сюжет.  Тут  навіть  пейзаж  отримує  свій  сюжет  буття.  Звідки  це  взялось    -  зрозуміло.  Ірландська  поезія  вся  пейзажна.  Навіть  якщо  вірш  про  скрипаля,  то  скрипаль  є  лише  частиною  пейзажу.  Якщо  описується  битва,  то  битва  є  пейзаж  –  не  більше.  Так  її  сприймають  герої,  такими  кольорами  вона  описується  –  фарбами  осіннього  ірландського  пейзажу.  Кожний  ірландець,  читаючи  давню  скелу,  усвідомлює  себе  частиною  пейзажу.

 Я  знайомий  зі  стариною  Шоном:  вперше  я  познайомився  з  ним  на  конгресі  славістів  в  Глазго  у  1992  році.  Я  тоді  хильнув  зайвого,  «і  тут  Остапа  понесло»  -  на  перерві  між  засіданнями.  Шон  чомусь  оцінив  цю  словесну  каламуть  як  щось  істинно  слов'янське.  Його  чомусь  дуже  зацікавила  моя  фраза:  «Григорій  Сковорода  –  це  останній  Будда  знервованого  ренесансу».  Шон  Маклех  в  середовищі  славістів  тоді  був  відомий  як  славіст-любитель.  Свого  роду  вільний  художник  славістики.  На  цьому  ж  конгресі  Жак  Іннусо  (Jacques  Innocents)  сказав  мені  пошепки:  «Славістику  ХІХ  століття  неможливо  уявити  собі  без  Павела  Йозефа  Шафарика.  Так  само  ірландську  славістику  неможливо  уявити  собі  без  Шона  Маклеха…  Тільки  це  сказано  мною  не  офіційно…»  Вдруге  ми  зустрілися  з  Шоном  Маклехом  (вже  як  старі  знайомі  і  добрі  приятелі)  на  міжнародній  конференції  «Кельти  і  словяни:  дві  парадигми  культури»  в  Палермо  у  1994  році.  Після  я  часто  відвідував  Шона  у  його  старому  будиночку  на  околиці  Дубліна  –  він  веде  самотній  спосіб  життя,  мало  з  ким  спілкується,  крім  такого  ж  старого  садівника.  Кабінет  у  нього  вічно  завалений  книгами,  які  він  читає  навмання  і  невпорядковано  та  сторінками  рукописів,  які  утворюють  просто  хаос  довкола  стола.  Над  усе  він  цілує  хороший  чай  і  може  годинами  філософствувати  на  тему  ірландської  міфології  і  генезису  індоєвропейських  народів.  Я  часто  запитував  його  –  чому  саме  славістика?  Адже  з  його  то  знаннями  гельської  та  валійської  мов,  з  його  то  знаннями  ірландської  міфології  він  міг  би  стати  відомим,  шанованим  і  знаним  кельтологом.  Але  про  те,  що  наштовхнуло  його  на  вивчення  слов’янських  мов  і,  зокрема,  української  мови  (яку  він  вперто  називає  руською)  Шон  говорить  абстрактно.  А  відповідь  на  це  є  одна:  Григорій  Сковорода.  Колись  Шону  Маклеху  в  його  студентські  роки  трапився  до  рук  томик  філософських  творів  Григорія  Сковороди  –  і  це  перевернуло  його  свідомість.  Він  став  славістом  назавжди.  А  мені  назавжди  (теж  назавжди)  запам’яталися  довгі  бесіди  з  ним  осінніми  ірландськими  вечорами  про  Спінозу  і  еволюцію  латиноамеранської  прози,  про  толерантність  раннього  конфуціанства  і  правління  ірландського  короля  Аеда  Слайне  мак  Діармайта,  про  вплив  клімату  на  фольклор  гелів,  про  мандрівника  Васко  де  Гама  та  про  манускрипти  монастиря  Клонферт…

 Ми  живемо  в  епоху,  коли  модернізм  перетворився  в  ретро.  Коли  постмодернізм  сприймається  як  факт,  як  подія  в  історії  літератури,  а  не  як  модна  течія,  розвага  літературних  гурманів  чи  забавка  для  богеми.  При  цьому  ми  якось  забули,  що  модернізм  невичерпний,  як,  зрештою,  невичерпний  і  будь-який  жанр  чи  напрямок  літератури.  Суть  не  стилістиці  (хоча  вона  ніні  важлива  мало  не  в  першу  чергу).  Суть  в  глибині  –  там,  де  нічого  не  можливо  пояснити  вербально,  там,  де  щось  ховається  за  рожево  оболонкою  слів.  І  ніхто  не  пояснить,  що  воно  таке  оце  «щось».  Але  воно  визначає  істинну  поезію.  Тому  –  читаймо…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458565
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 02.09.2016


Світлана Моренець

ДУША ПОЕТА (монорима)

Поету  силу  слова  та  ідеї
дали  боги  Олімпу.  А  Психея*  –
Душа  поета  –  наче  орхідея,
ввібрала  світу  барви    й  світло  Тейї.

В  Душі  цій  ликів,  як  в  божка  Протея,
а  настроїв,  як  рук  у  Бріарея.
Вона  –  родюча,  плодовита  Гея
і  витончена,  ефемерна  фея.

Гіпнозом  володіючи  Морфея,
чарує  милозвучністю  Орфея,
дарує  мудрість  від  зірок  Астрея,
бо    в  ній  –  скарби  безцінні  Гіріея.

Коли  ж  химерна  воля  Гіменея
остудить  її  холодом  Борея,
то  мстиво  заговорить  в  ній  Медея
чи  відьма  і  спокусниця  Цирцея.

Є  в  ній  і  прозорливість  від  Фінея,
жертовність  героїчна  Мінекея...
Творити  здатна  подвиги  Тесея
Душа  поетова  –  метеличок-Психея.

*  Психея  (гр.  міфол.)  –  втілення  людської  душі.
Зображалась  метеликом  чи  дівчиною  з  крилами  метелика.

Далі  по  тексту  –  імена  богів,  велетів  чи  царів  гр.  міфології.
В  кожному  рядочку  коротко  розкрита  їх  сутність.

           29.02.  2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647878
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 02.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.08.2016


stawitscky

Ви усмішці своїй не знаєте ціни

Ви  усмішці  своїй  не  знаєте  ціни:
Такі  скарби  еквівалентні  злоту!
Вам  варто  дарувати  своє  фото
Як  амулет  від  всякої  чуми.

І  я  на  нього  перший  претендент  –
Хай  буде  оберегом  персональним.
Що  може  уже  бути  поміж  нами?
Лише  такий-от  сонячний  момент

Коли  наллється  радістю  душа,
Що  Вашою  привітністю  зігріта.
Уже  від  того,  що  Ви  є  на  світі  –
Великий  гріх  цю  Землю  полишать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683245
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 22.08.2016


I.Teрен

Витяги із правил безпечного тону

Суворі  барди,  інший  раз,
коли  бряцаєте  об  риму,
лишайтесь  чуйні.  Одержимі,
не  виставляйте  на  показ
«ранимість»  вашу  «уязвиму».
                       Не  лайте  друга  за  добро,
                       за  одиниці  і  зеро,
                       за  їхню  іншу  щиру  віру,
                       за  інде  в'їдливе  перо,
                       коли  турбують  вашу  ліру.
Не  думайте,  що  ви  чужі
по  різні  боки  на  межі,
де  є  дуелі  у  дуеті.
Чого  зриватися  на  пси,
коли  ти,  Господи  єси,
достойний  імені  поета.
                         Немає  геніїв  у  нас?
                         Та  маємо  у  віщий  час
                         тримати  вище  наші  стяги.
                         Але  не  методом  борні
                         і,  вибачайте,  маячні,
                         чекати  вищої  уваги.
Аби  не  каялась  ніде
твоя  душа  у  тому  краї,
де  все  тече  і  все  минає,
дивися  у  майбутній  день…
Хто  не  чекає,  той  іде,
а  хто  цінує,  той  прощає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685139
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Фотиния

О скромных женских запросах

И  всё-таки  мужчины  очень  странны  -  
В  плену  своих  привычных  заблуждений:
Им  кажется,  что  нам  нужны  романы,
А  нам  достаточно  всего  лишь  предложенья!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350687
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 06.08.2016


Олександр Пахнющий

Х. (Оля)

Состояние  рая  —  в  наклоне  твоей  головы,
в  невесомой  улыбке,  в  твоём  обращеньи  на  "Вы"
и  со  смехом  в  конце  вместо  рыбьих  крючков  удивленья.
Этот  знак  препинания  нами  придуман,  и  наш
синтаксический  ряд  не  способен  постичь  карандаш,
и  поэтому  мы  разбиваем  его  на  мгновенья,

из  которых  составлено  время,  живущее  до
расставанья  с  лихим  надеванием  крыльев  пальто,
до  моих  "убегаю",  до  сна,  до  размолвок  —  отчасти.
Это  то  состоянье,  когда  невозможно  обнять,
чтоб  не  смять  ненарочно,  и  чтоб  от  любви  не  сломать
ни  тебя  самоё,  ни  моё  ощущение  счастья.

18  октября  2010  г.
21:44(Мск)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353275
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 12.07.2016


Патара

Бородата хода

Ідуть...  Несуть  церковні  хоругви,
Навколо  лине  сморід  "феесбешний".
До  Києва  ідуть  вони  "на  ви",
Встромити  в  серце  України  клешні.
Допоки  толерантність  нам  блюсти,
Допоки  нам  терпіти  цю  наругу?..
Ненависть  йде,  минаючи  пости,
Та  ігнорує  владу  недолугу.
Чому  б  їм  до  москви  не  повернуть,
Там  батькові  про  "біди"  розповісти?..
Несуть  у  Київ  бородату  лють
Гебешники  й  затяті  комуністи.
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677205
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 11.07.2016


Фотиния

Одиночество

Заколыбелит  сон  ночное  соло...

Дорожки  плача  высохнут  до  соли…


Будильник  –  на  часах,  как  штык  разбудит.

Вставать.  
Одеться.    
Скоро  будут  люди.

Вести́  себя  туда,  где  неприлично
Что  грезить,  что  грузить  о  доле  личной,
Там  загово́ры  «…[i]в  целостности  –  сила![/i]..»
И  приговор  ущербным  половинам,
Слова,  слова…  и    никакого  дела,
Что  там  внутри  тебя  перегорело.

Себе  не  объяснишь  /такое  дело/  -
Нескладно  всё:  любила  и  не  смела.


Слепить  лицо  «[i]печали  –  понарошку![/i]»,
Шагнуть  в  толпу,  где  встретят  по  одёжке…


Взведён  будильник.  
Перезвоном  буден
Очнёт  наутро.

Снова  будут  люди.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665008
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 04.07.2016


Исаак

Мадам, не знали вы влюблённости границ!. .

\Из  давних  курортных  стихов\

Мадам,  не  знали  вы  влюблённости  границ!
Глаза  прикрою  и  отлично  вижу,  
как  целовал  вас,  начиная  от  ресниц,  
кончая  часто  и  гораздо  ниже.

О,  как  мы  спелись  с  вами  в  том  году!
Как  сладостны  в  груди  воспоминанья!
Профилакторий  утопал  в  цвету,  
а  мы  купались  в  радостных  желаньях.
Был  чудный  май,  теплынь  по  вечерам.
Сама  собой  природа  возбуждала.
И  с  первой  же  минуты  здесь,  мадам,  
   вас  снял,  любуясь  вами,  с  пьедестала,  
сначала  по  аллеям  походить,  
потом,  как  водится,  чтоб  увести  в  палату.
А  там  так  сладко  начали  блудить,  
что  и  сегодня  чувствую  утрату,  
когда  смотрю,  что  вы  сейчас  с  другим,  
и  на  меня  сейчас  вы  не  глядите.
Конечно,  предпочтенье  молодым!
Но  я,  но  я  ещё  в  зените!
Не  вам,  себе  я  это  докажу,  
с  другой,  которую  в  столовой  заприметил.

А  всё  же  хорошо,  мадам,  скажу,  
что  есть  профилактории  на  свете.

Начало  70-х  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674048
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 23.06.2016


Михайло Гончар

Колиска України

"Село  -  колиска  України.
Не  буде  села  -  не  буде  і  вас!.."
         О.Ляшко(  із  виступу  у  ВР)

"Село  на  нашій  Україні,
Неначе  писанка  село..."
Чому  ті  писанки  змарніли,
З  якого  боку  суне  зло?

Ти  кажеш  -  я  селюк,дєрьовня,
А  ти  такий  весь  городський...
Та  не  хизуйся  так,шановний!
Ми  всі  фактично  селюки.

І  наші  предки  добре  знали
Який  на  смак  селянський  піт,
Коли  земельку  засівали,
Щоб  на  столі  завжди  був  хліб.

Чудово  знали  ноги  босі
Які  холодні  вранці  роси,
Яка  стерня  в  жнива  колюча,
А  кропива  яка  пекуча.

Попри  криваві  мозолі
П'янили  запахи  землі
І  купа  гною  пахла,як
Природний  афродозіак.

Нема  планети  без  орбіти,
Немає  річки  без  води,
Не  родить  яблуня  без  цвіту,
Не  п'ються  без  бджоли  меди.

Село  і  місто  -  два  крила...
І  тут  не  треба  гороскопа  -
Не  бУде  місто  без  села,
Не  буде  шопінгу  без  шопи.

Як  не  старалися  вожді  -
Тут  мова  зберегла  прописку...
Тож  бережіть,брати,колиску,
Бо  хто  без  неї  ми  тоді?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667703
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 18.06.2016


Ірина Лівобережна

А таки боржник…

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659163

Спиняю  час,  що  птахою  завмер…
Вслухаюся  в  слова  твої,  зітхання…
Хто  ти  такий?  Чому  прийшов  тепер?
Тепер,  коли  не  вірю  я  в  кохання…

Крізь  відстані  –  незримо  обніми.
Втікати  -  щоб  не  вистачило  духу,
Лебідка  б’ється  білими  крильми
В  душі  моїй…  Сполоханість  послухай

Усіх  думок,  бажань  та  відчуттів.
Весняний  цвіт  безсило  опадає…
Найм’якші  пелюстки  збери  оті,
Підкинь  у  небо,  хай  від  них  заграє

Веселка,  що  розвіє  сум  очей,
Так  поцілуй,  щоб  повернути  віру,
Та  пригорни,  як  долю,  до  грудей,
Щоб  кожен  нерв  в  мені  –  тобі  повірив,

Щоб  від  кохання  –  п’яною  була
По  вінця.  Щоб  іще  хотіла  пити.
Дай  стільки  сонця,  неба  і  тепла,
Щоб  лиш  з  тобою  я  бажала  жити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659400
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 27.05.2016


I.Teрен

ВИСІВКИ РЕВОЛЮЦІЇ

Субсидії,  дотації,  подачки.
Рівняємось.  Усі  пролетарі.
І  жити  до  останньої  [i]заначки
[/i]дають  революційні  упирі.

Корупція,  злодії  і  офшори  –  
усе  це  оправдовує  війна.
Країна  упирається  і  боре,
говіє  [i]двуєдиная  страна[/i].

Сусіди  опановують  гастролі.
Тече  рікою  крові  оболонь…
У  Інтернеті  шаленіють  тролі
і  доливають  масла  у  вогонь.

Співай,  козаче.  На  кіно  дитяче
держава  не  жаліє  п'ятака.
А  він  одначе  завиває-плаче.
Така  собача  пісня  жебрака.

Теорія  людей  не  убиває.
Але  яка  то  практика  –  виття?
Але  –  діла!  Ефірні  попугаї
за  мене  [i]віддають  моє  життя[/i].

Рекорди  демократії  побиті.
Перемагають  наймити  орди.
І  юдами  поповнює  ряди
колонія  одного  фаворита.
Та  не  влізають  у  одне  корито
чужі  євреї  і  свої  жиди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666605
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 27.05.2016


Ірина Лівобережна

Ты ускользаешь…

Ты  ускользаешь…  опять  ускользаешь.
Непонимания  рваною  раной
В  свете  заката  чернеешь  багряно.
Не  заживаешь…  ну,  не  заживаешь,
Снова  болишь  при  любой  непогоде!
Если  б  губами  –  по  ране  душевной…
Дождь,  словно  лекарь,  ночами  приходит…
Белой  акации  запах  волшебный
Голову  кружит  и  множит  сомненья…
Ты  ускользаешь  тропинкою  в  травах.
Только  в  объятиях  милых  –  спасенье.
Всё  остальное  –  для  сердца  –  отрава…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667684
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 22.05.2016


kanan

народ чесной



Самый  чесной  народ
Верит  в  страшную  сказку
В  страшной  сказке  живёт
Сказочник  вдрызг  обласкан
Самый  чесной  герой
Рыцарь  плаща  и  кинжала
Нонсенс  оксюморон
Ангел  с  травленым  жалом
Самый  чесной  удел
Честно  рожать  неправду
Прятать  ничто  в  нигде
Сказочник  жив  и  ладно
Самый  чесной  приём
Дёгтем  заправить  кашу
Всё  что  ваше  –  ничьё
Всё  что  ничьё  –  то  наше
Правду  сблюют  в  гранит
Кашу  сожрут  изгои
Стоит  лишь  заменить
Честное  на  чесное

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667530
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 22.05.2016


Сергей Дунев

Всё проходит – и это пройдёт…

*  *  *

Всё  проходит  –  и  это  пройдёт.
Зло  любое  непрочно  и  тленно.
Как  бы  реку  не  сковывал  лёд,
Ледоход  настаёт  непременно.

В  половодье  высокой  водой  
Гонит  муть,  углубляется  русло.
Так  и  души  наши  порой
Очищает  несносною  грустью.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655469
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 22.05.2016


Исаак

Эх, девчонка курская! – память юных лет…

Эх,    девчонка    курская!  –  память    юных    лет.
Под    копною    свежею    встреченный    рассвет.

Жаворонка    пение    где-то    в    вышине.
Как    сексоты,    вороны    ходят    по    стерне.

После    жаркой    ночи    трогает    озноб.
Но    целую    снова    волосы    и    лоб,    
щёки,    губы,    шею,    ямку    меж    грудей.                        

Нет    уже    озноба,    только    жар    страстей,    
наших,    обоюдных,    вспыхнувших    опять…    

Как    чудесно    в    старости    это    вспоминать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666766
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Світлана Моренець

НАРОДЖЕННЯ ВІРША

Десь,  поза  гранню  свідомості,
в  сферах  світів  невідомих,
враз  набирає  вагомості
ЩОСЬ,  що  вловив  підсвідомо:

слово...  пунктирами  –  обриси...
думки  політ  ефемерний,
щоб  із  аморфності  –  в  образи
тихо  ліпитись  химерні.

Теми  проклюнулись...  Зримими
стали  поміж  міражами.
Думи  у  зграї  із  римами
стрімко  літають  стрижами.

Серце,  із  слів,  що  вже  –  хмарами,
вибере  влучні,  коштовні,
сенсом  наповнить  і  чарами,
пензлем  торкнувши  духовним.

10.04.2016р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658576
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 24.04.2016


Світлана Моренець

МИ – УКРАЇНЦІ

***
Я  –  українка  за  національністю!
Як  моря  величезного  краплинка,
несу  код  предків  духом  і  ментальністю...
До  мозку  у  кістках  я  –  українка!

***
Чи  є  у  світі  нам  подібна  нація?
Як  віл,  працює,  солов'єм  співає,
хоч  нищили  навали  й  радіація...  
Та,  мов  дитя,  про  лихо  забуває.
А  пам'ятала  б  про  Батурин,  Крути,
не  знала  б  і  сьогоднішньої  скрути!

***
Ми  з  древності  народ  –  сміливий,  дужий,
багатий  на  таланти,  мудрість,  вроду...
Аби  ще  й  –  монолітний,  небайдужий  –
хто  б  не  розбився  об  таку  породу?

1.02.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640386
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 24.04.2016


stawitscky

Подаруй мені шал

Подаруй  мені  шал  горобиної  ночі,
Розпанахай  мій  спокій  на  тисячу  нот,
На  величній  скрижалі  всесвітньої  прощі
Ми  у  грішниках  числимось,  люба,  давно.

Лиш  за  те,  що  твій  погляд  мене  приголубить,
Теплим  променем  слово  у  душу  ковзне…
Запевняє  ромашка:  «  Не  любить?  Полюбить!»
Вона,  певно,  утішити  хоче  мене.

І  за  те,  що  надію  боюся  зурочить,
І  відкрити  таїну,  відому  тобі,
Що  в  обіймах  твоїх  задихатися  хочу,
А  натомість  лиш  маю  тривогу  і  біль.

Оминемо  недолі  святенницький  почерк,
Знавісніймо  на  хвилях  розкованих  мрій.
Подаруй  мені  шал  горобиної  ночі,
Як  скрижаль  провіщає  у  пеклі  горіть…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661650
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 24.04.2016


Ірина Лівобережна

Соняхом цвісти

До  справжнього  –  не  кожен  доросте.
Зачахне,  чи  заглушать  бур’янами…
Твоє  кохання  –  Соняхом  цвіте,
Та  відстань  незборима  –  поміж  нами.

Такий  яскравий,  щедрий  дивоцвіт
Під  небом  синім  променисто  сяє.
Я  ж  в  темноті  з’являюся  на  світ,
Коли  цілющих  променів  немає.

Стелюся  я,  Берізка  польова,
Волошками  милуюся  у  лузі,
Тонке  стебельце  маю,  як  трава,
Спираюся  на  родичів,  та  друзів.

Коханням  щедро  можу  зацвісти,
Коли  тепло,  і  дощ,  і  досить  сили.
Та  як  до  тебе  сяйвом  дорости,
Якщо  ти  хочеш  вільним  бути,  милий?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658324
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 24.04.2016


Ірина Лівобережна

ВІН не читає моїх рядків…

Він  не  читає  моїх  рядків…
А  я  молитись  його  благаю,
В  душі  надривний  почувши  спів,
Чужому  горю  під  ніж  лягаю
Щитом  глибоких  душевних  слів…

Він  –  не  читає  моїх  рядків.
Поміж  чужого  –  своє  шукає,
У  низці  сірих  похмурих  днів
Виттям  самотнім  себе  карає,
Відчувши  поклик  своїх  вовків…

Відчувши  поклик  своїх  вовків  –
Ми  все  крізь  призму  душі  сприймаєм.
Тепла  випрошуєм  –  жебраки,
Торкань  та  дотиків  –  вимагаєм
В  часи  взаємності  нетривкі…

І,  підійнявши  угору  ніс,
Ми  запах  ловим,  один-єдиний…
Тієї,  справжньої  половини,
Яку  ховає  прадавній  ліс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650796
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 24.04.2016


Богданочка

Іскра Божа

Завжди  милуюсь  поглядом  чужим
Коли  він  ніжний  і  криштально-чистий,
А  не  похмурий,  наче  сад  безлистий,
і  не  тьмянить  його  омани  дим.

В  очах  шукаю  дивну  глибину...
Знаходжу  у  блакиті  клаптик  раю,
Від  зелені  -  енергію  вбираю,
А  срібло  мов  веде  в  тенета  сну.

Цей  темний  колір  -  загадка  чудна.
Крокую  в  ньому  так,  немов  незряча,
У  карооких,  бач,  нестримна  вдача,
Та  не  буває  озера  без  дна.

Роки  лишають  в  погляді  тавро:
Мільйони  запитань  в  очах  у  брата,
В  бабусі  -  мудрість;  зрілість,  сила  -  в  тата,
У  донечки  -  цікавість  та  добро.

І  я  купаюсь  в  променях  тепла,
Закохана  в  людей,  допоки  можу...
Знайшовши  в  їхніх  душах  іскру  Божу,
Сама,  немов  троянда,  розцвіла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659159
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Світлана Моренець

ПОЕТАМ

Кудись  летять,  спішать,  несуть,
мов  коні  нестриножені,
з  хаосу  вихопивши  суть,
думки  твої  стривожені.

Від  них  хміліє  голова...
Потічками  незримими
в  рядки  вливаються  слова,
заквітчуючись  римами.

Один  у  лабіринти  йде,
в  злоби  тенета,  ницості,
а  хтось  до  сяйва  сонць  веде
по  Аріадни  ниточці,

торкнувшись  емоційних  струн,
візьме  в  полон  ліричності,
занурить  у  магічність  рун,
в  глибинну  мудрість  вічності.

Якщо  у  віршах  –  каламуть,  
то  доля  в  них  печальная,
а  хтось  освітить  людям  путь
кометою  осяйною...

Поете!  Легкості  не  жди,
коли  нещастя  –  річкою,
але  будь  світочем  завжди.
Будь  променем!  Будь  свічкою!

25.03.2016р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654469
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 09.04.2016


Ірина Лівобережна

Соняхом цвісти

До  справжнього  –  не  кожен  доросте.
Зачахне,  чи  заглушать  бур’янами…
Твоє  кохання  –  Соняхом  цвіте,
Та  відстань  незборима  –  поміж  нами.

Такий  яскравий,  щедрий  дивоцвіт
Під  небом  синім  променисто  сяє.
Я  ж  в  темноті  з’являюся  на  світ,
Коли  цілющих  променів  немає.

Стелюся  я,  Берізка  польова,
Волошками  милуюся  у  лузі,
Тонке  стебельце  маю,  як  трава,
Спираюся  на  родичів,  та  друзів.

Коханням  щедро  можу  зацвісти,
Коли  тепло,  і  дощ,  і  досить  сили.
Та  як  до  тебе  сяйвом  дорости,
Якщо  ти  хочеш  вільним  бути,  милий?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658324
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016


Світлана Моренець

ПОЕТАМ

Кудись  летять,  спішать,  несуть,
мов  коні  нестриножені,
з  хаосу  вихопивши  суть,
думки  твої  стривожені.

Від  них  хміліє  голова...
Потічками  незримими
в  рядки  вливаються  слова,
заквітчуючись  римами.

Один  у  лабіринти  йде,
в  злоби  тенета,  ницості,
а  хтось  до  сяйва  сонць  веде
по  Аріадни  ниточці,

торкнувшись  емоційних  струн,
візьме  в  полон  ліричності,
занурить  у  магічність  рун,
в  глибинну  мудрість  вічності.

Якщо  у  віршах  –  каламуть,  
то  доля  в  них  печальная,
а  хтось  освітить  людям  путь
кометою  осяйною...

Поете!  Легкості  не  жди,
коли  нещастя  –  річкою,
але  будь  світочем  завжди.
Будь  променем!  Будь  свічкою!

25.03.2016р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654469
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 09.04.2016


Стас

Путин должен быть повешен

[b]Путин  должен  быть  повешен[/b]

Чтобы  выход  был  успешен,
Вариантов  кот  наплакал:
Путин  должен  быть  повешен
Или  же  посажен  на  кол.

Кто  там  вякнет:  "Не  замешан!",
Кто  поверит  этим  трелям?
Путин  должен  быть  повешен,
В  крайнем  случае  -  расстрелян.

Плач  по  жертвам  безутешен,
Не  решить  проблему  мирно,
Путин  должен  быть  повешен,
Слать  в  Гаагу  -  слишком  жирно.

Тем,  кто  был  настолько  грешен,
Ад  да  будет  уготован!
Путин  должен  быть  повешен
Или  даже  четвертован.

Но  покуда  мрак  кромешен
И  глумлив  оскал  на  харе...
Путин  должен  быть  повешен!
Никакой  пощады  твари!
(и-нет)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658101
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016


Олена Іськова-Миклащук

Світло на дні бліндажа

Так  хочеться  світла  на  дні  бліндажа,
Тепла  твоїх  рук  і  розмови  з  тобою.
Тут  в  вічність  давно  вже  розмита  межа
Життями  отих,  хто  не  вийшов  із  бою.  
Палю  цигарки.  Безперервно.  Пробач.
Хоч  вогник  в  ночі  —  це    для  снайпера  щастя.
Розплавлена  «градом»  четверта  доба
Очистила  душу  вогненним  причастям.
Ще  так  не  молився.  Ще  так  не  хотів
Я  жити.  До  тебе.  А  інше  все  тлінне.
Бо  очі  у  смерті  холодно-пусті.
Я  бачив  їх,  рідна,  проходячи  мінне…
Я  бачив  тебе.  Не  у  сні  —  наяву.
Ти  ангельським  сяйвом    світила  дорогу,
Щоб  я  не  упав  в  спопелілу  траву  —
Ти  йшла  і  молилася  пристрасно  Богу.
Без  тебе  не  жив  би  на  вістрі  ножа  —
Вогнем  мінометів  скосило  б  додолу...

Виблискує  світлом  на  дні  бліндажа
Надія  живим  
повернутись  додому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651255
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 07.04.2016


Harry Nokkard

В стані війни

У  стані  війни

Вже  два  роки  у  стані  війни,
із  так  званим  «російським  братом»,
дочекались,  Росії  сини  
в  Україну  прийшли  з  автоматом.  

Брат  до  брата,  як  ворог  прийшов,
не  повіримо  більше  ніколи,
ми  у  дружбу  й  братерську  любов,
бо  прийшли,  як  татаро-монголи.

Що  ми  більше,  ніж  просто  брати,
сотні  років  ви  нас  запевняли,
що  єдиної  прагнем  мети,
Меморандум  якійсь  підписали.

І  порушили  все,  як  завжди,
всі  свої  й  Міжнародні  Угоди,
в  котрий  раз  довели,  що  нащадки  Орди,
не  змінили  своєї  природи.

Ми  фактично  завжди  були  в  стані  війни,
із  так  званим  «російським  братом»,
вражі  діти  –  Росії  сини,
в  Україну  прийшли  з  автоматом

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656074
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 03.04.2016


stawitscky

Платоне, одумайся!

Друже  Платоне,  озвись  до  кокеток:
Дух  –  то  є  вічність,  а  тіло  –  то  тлін.
І  наклади  на  ці  вибрики  вето  –
Сукні  носити  повище  колін.

Бо  із  цієї  самої  причини
Стали  на  шлях  вибігати  стовпи  –
Б’ють  водії  свої  автомашини,
А  перехожі  –  серця  і  лоби.

Як  по  природі  –  і  гілку  до  гілки
Тисне  весною  нестримна  жага!
То  чи  наука  твоя  є  помилка,
А  чи  причина  у  цьому  друга?

Може  то  ти  по  знемозі  останній
Став  у  Всевишнього  блага  просить  –
Дати  снаги  для  палкого  кохання,
А  якщо  ні  –  то  хоча  б  осліпить?!

А  як  Всевишній  тебе  не  дослухавсь,
Щоби  твій  дух  спочивав  у  раю
Ти  нам  локшину  повісив  на  вуха  –
Цю  неспроможну  доктрину  свою.

Тому  волаю  через  тисячоліття.
Прошу  –  зречися.  Й  відродишся  знов.
Адже  у  цьому  окраденім  світі
Тільки  і  свята  –  жагуча  любов.

Та,  повнокровна,  що  гори  звертає,
Та,  що  вулканить  і  душу  і  тлін
Й  чомусь  родитися  часто  бажає
Із  неприкритих  жіночих  колін.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656349
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016


РОЯ

Молочні поцілунки

Чомусь  згадався  запах  молока  -
Парного,  у  смачнючім  шумовинні!..
І  сколихнула  пам'яті  ріка
Юнацькі  мрії  солодко-невинні...

Твої  вуста  так  пахли  молоком  -
Отим  грудним,  як  пахнуть  немовлята;
А  ми  у  сірих  буднях  крапок-ком
Чекали  днів-побачень,  наче  свята!

Уже  не  змиє  доленька-ріка
Той  пресолодкий  подих  поцілунку
Зі  смаком  пресмачного  молока  -
Цілющий  еліксир  хмільного  трунку!

Щодня  й  щоночі  запашний  нектар
Лоскоче  пам'ять  солодко  й  понині!..
Була  це  кара,  а  чи  долі  дар:
Тебе  зустріти  на  вузькій  стежині?

Пливуть  літа,  сріблять  надії-сни,
Лишають  тільки  мрії-подарунки...
Та  молодіють,  квітнуть  щовесни
Духмяні  ті  молочні  поцілунки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641755
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 30.03.2016


Михайло Гончар

Я вчора маму не обняв…

Не  сплять  поети  і  злодії,
У  лісі  темному  сичі,
Не  сплять  невтрачені  надії...
Та  мало  хто  не  спить  вночі.

А  ти,  здається,  не  поет,
Але  й  не  злодій,  брате  -
Горілка  й  пачка  сигарет
Заважають  спати?

Якби  ж  то  так,  якби  ж  я  знав  -  
У  всіх  причини  різні...
Я  вчора  маму  не  обняв...
Сьогодні  страшно  пізно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652199
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 30.03.2016


Kosenko

Сонет 2

О  вітре  з-над  Дніпра!  Прилинь  хоть  на  часину
І  душу,  спрагнену  до  краю,  освіжи,
Що  вдома  діється,  тихенько  розкажи,
Утіш  та  осуши  непрохану  сльозину.

Про  все,  про  все  згадай,  та  тільки  про  руїну
І  сльози  матері  нічого  не  кажи,
Хоч  обдури  мене,  але  заворожи
Вістками  добрими  про  рідну  Україну.

А  потім  до  Дніпра  широкого  лети,  
На  груди  матері-вітчизни  упади,
Побожно  поцілуй  її  безсмерті  очі

І  по-синівському  зогрій  та  обнадій:
Ще  збудуться  слова  поетові  пророчі
Про  нашу  провду,  нашу  хату  й  волю  в  ній!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650023
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 29.03.2016


kanan

Немцову

Заряжены  туго  пищали*  печалью,
Бердан-канонир  улыбнулся  хитро.
По-царски  помилованье  обещали,
С  трефовой  пометкой  –  пожизненный  срок.
Сакральные  судьбы  зело  чёрно-белы,
Где  начерно  жизнь,  на  погосте  бело.
Но  если  пробел  заменяют  расстрелом  –  
Пожалуй,  запомнят.  Уже  повезло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647410
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.03.2016


Михаил Брук

ДОНЕЦК. РАСПЯТИЕ.

Голгофа  ныне  не  гора,
Овраги,  балки  –  степь,
Да,  терриконов  череда,
Но  крест  –  все  та  же  смерть.

Хоть  прокуратор  измельчал,
Он  просто  прокурор,
Служака  мелкий,  как  шакал,
А  в  просторечье  –  вор.

Суд  не  решает  ничего,
Он  не  закон,  холоп.
Прикажут  растерзать  кого,
Слов  нет,  всегда  готов.

Народ,  как  тыщу  лет  назад
Вопит:  «Убей!  Убей!»
До  зрелищ  жаден,  казням  рад,
Душа…  угля  черней.

Короче,  чернь  желает  жрать.
А  власть,  боится  спать.
Вдруг,  станет  тоже  бунтовать.
Их  страх  велит  карать.

Карают  за  плакат,  стишок
И  за  любовь  к  стране,
Особо  за  Майдана  шок.
Кошмар  был  не  во  сне.

Теперь  Украинец  для  них,
Как  для  нацистов  жид,
К  свободе  склонен,  буен,  лих,
Пред  властью  не  дрожит.

Надежда  –  грех.  Надежды  грех
Предстал  пред  тем  судом,
Который  осуждает  всех,
Кто  шествует  с  Христом.

Учи  историю,  мой  брат,
Ведь  правда  не  затем,
Кто  был  недавно  так  богат,
Что  управлял  здесь  всем.

Каифа  там  же,  где  Пилат,
В  Аду  горят,  в  огне,
А  тот,  кто  ими  был  распят,
Надежду  дарит  мне.

Мораль  ясна.  Она  проста.
Иуда  -  не  жилец.
Судить  Надежду  и  Христа,
Свой  приближать  конец.

_________________________________
*На  Руси  термин  «вор»  означал  преступника  вообще.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648587
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 24.03.2016


stawitscky

Грішний!

Така  непогамовна  ця  весна
В  єдиній  мірі  –  пішим  і  комонним!
Кого  ще  вчора  гнула  сивина  –
Заводять  нині  пристрасті  гормони.

І  спини  випростовуються  враз,
І  погляди  –  відверті  і  пряміші.
І  в  потайних  кишеньках  про  запас
Інтимне  щось.  Клянуся,  що  не  вірші!

Й  мене  оця  завихрила  краса!
Конкретніше?  Та  прошу  вас  –  тихіше!
Бо  я  тут  теж,  зізнаюся,  не  сам…
…Грішний!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654075
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016


Сергей Дунев

Пловец неумелый



Между  прошлым
и  будущим  барахтаюсь,
пловец  неумелый.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653591
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 22.03.2016


Сергей Дунев

Notturno

[b]NOTTURNO[/b]*

       [i]Понимаешь,  не  пишется…[/i]
                                                 Сергей  Шип

Что  происходит,  я  не  знаю.
Понять  пытаюсь  –  не  могу.
Казалось  бы,  ума  хватает,
Ведь  книжки  мудрые  читаю,
А  строчки  что-то  не  идут.

То  чувство  ритма  пропадает,
То  рифмы  нужной  не  найду.
И  вот  –  на  кухне  дым  глотаю,
И  горечь  запивая  чаем,
До  света  свет  напрасно  жгу.

______________
*  Ночное  (ит.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653084
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 22.03.2016


Оля Бреславська

Заколисують…

Заколисує…
За  колискою…
Закосичилась  осінь  листям
Розгубилася  осінь.  Тісно  їй
На  осиковім  гіллі  висіти.
В  закуліссі  соснового  лісу
У  купелі  з  голок  і  списів
Оголилася  осінь  навмисне.
Безтіла…  безлиста…
..Розчинилася..
теплою  тирсою  у  колисці
…Намистами..
покотилися  
…сни  омріяні
Поклонилися  трави  звіяні
Поплелися  тумани  зміями..
Пишногруді  сумні  повії
Розсипали  сльози,  каміння.
Над  осиковою  колискою,
Закосиченою  мріями
Нахилилися…
Заколисують…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641409
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 21.03.2016


Світлана Моренець

ДО ПОЕЗІЇ

***
Поезія  –  це  барви  світу  в  слові
і  музика  емоцій,  почуттів,
це  ніжний  трепет  голосу  любові,
чутливої  душі  сердечний  спів.

***
З  Твоїх  обіймів  вирватись  несила,
і  магнетизму  не  перемогти,
коли  Пегаса  нездоланна  сила
заносить    у  незвідані  світи!

***
Солодкий  і  п'янливий  Твій  полон,
коли  перевернеш  словесні  гори,
знайшовши  те  Єдине,  що  і  впору
по  суті,  і  по  римі  ляже  в  тон.

***
В  Тобі  –  і  пісня,  й  мудра  філософія,
емоцій  космос,  серця  глибина,
кохання  чари  і  бажань  утопія,
багатства  світу,  легкість  неземна,
колючість,  ніжність,  барви  веселкові...
Поезіє,  весь  світ  –  в  твоєму  слові.


21.03.2016  р.

З  Днем  Поезії  вітаю  наше  вельмишановне  братство!
Натхнення,    творчих  успіхів  зичу  всім  вам!  
Нехай  крилатий  Пегас  нетерпляче  гарцює  
під  вашими  вікнами,  а  Муза  нашіптує  
чарівні  вірші.
МИРУ  в  душах  і  в  нашім  стражденнім  краї!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653305
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016


ptaha

Провінція

У  куточку  душі  тихо-мирно  існує  провінція.
Там  ще  коні  крилаті  й  кентаври  жують  спориші,
і  дитинство  замурзано-босе,  і  шлях  за  криницею
у  гостину  до  сонця,  і  срібні  від  щастя  ключі.

Тільки  часом  останнім,  набравши  космічної  швидкості,
по  зелених  отавах  нестуться  метро  і  таксі  -  
і  повітря  вмирає  від  чаду  байдужої  ницості,
гублять  коники  крила,  і  мову  втрачають  ліси.

Кам'яніє  душа,  задихається  тихо  під  панцирем.
І  у  Книзі  Червоній  затісно  від  вимерлих  див.
Як  останній  підсніжник  -  росток  калинової  нації.

У  м'яких  споришах  лиш  відлуння  пегасових  крил...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652988
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016


ptaha

Про одиниці вимірювання

У  фізиці  є  безліч  одиниць
Вимірювати  швидкість,  масу,  силу:
Є  метри,  грами  (а  з  нулями  –  кіло-),
Записані  до  формул  і  таблиць.

У  чім,  порадьте,  вимірять  любов
До  матері,  дитини,  Батьківщини?
В  людино-днях  або  в  серцегодинах?
У  краплях  поту,  множених  на  кров?

Чи  може  бути  в  почуттях  стандарт
(прокруста  ложе  варто  повернути,
а  заразом  [i]тридцяті[/i]  півзабуті  –  
І  –  на  флеш-моб,  по-старому  -  [i]парад[/i]?)?

Любов  росте,  панове,  як  гриби,
Ні  примусу  не  терпить,  ні  облуди,
Ні  штучних  мірок  –  їй  би  серця,  люди,
І  трохи  (хоч  би  трохи!)  голови…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652062
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Ірина Лівобережна

ОСІННІЙ ЕТЮД

[i]Красно  дякую  Касьяну  -  за  натхнення:[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651354

Кохання  -  це  і  драма,  і  поема…
Хіба  підвладна  часу  -  хризантема,
Що  розквітає  під  останні  роси,
Коли  в  саду  чарує  пізня  осінь?...

Дивися,  там  –  тремтінням  із  туману,
Граційним  жестом  диво-Леда  манить,
Коханки  безсоромним  білим  тілом…
На  ньому  –  вишні  дві  давно  доспіли,
Такі  округлі  та  звабливі  перса...
Трикутник,  що  тобі  в  бажання  вдерся,
Та  так,  що  і  терпіти  вже  несила…

Не  руш  її!!!  Вона  –  для  всіх  красива,
Як  осінь,  непостійна  та  мінлива…
Спитай  панянку:  «Ти  була  щаслива?»

До  ніг  струнких  схили  осінні  квіти…
Вже  північ.  Де  поділась?
Не  помітив…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651380
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016


Олена Іськова-Миклащук

Світло на дні бліндажа

Так  хочеться  світла  на  дні  бліндажа,
Тепла  твоїх  рук  і  розмови  з  тобою.
Тут  в  вічність  давно  вже  розмита  межа
Життями  отих,  хто  не  вийшов  із  бою.  
Палю  цигарки.  Безперервно.  Пробач.
Хоч  вогник  в  ночі  —  це    для  снайпера  щастя.
Розплавлена  «градом»  четверта  доба
Очистила  душу  вогненним  причастям.
Ще  так  не  молився.  Ще  так  не  хотів
Я  жити.  До  тебе.  А  інше  все  тлінне.
Бо  очі  у  смерті  холодно-пусті.
Я  бачив  їх,  рідна,  проходячи  мінне…
Я  бачив  тебе.  Не  у  сні  —  наяву.
Ти  ангельським  сяйвом    світила  дорогу,
Щоб  я  не  упав  в  спопелілу  траву  —
Ти  йшла  і  молилася  пристрасно  Богу.
Без  тебе  не  жив  би  на  вістрі  ножа  —
Вогнем  мінометів  скосило  б  додолу...

Виблискує  світлом  на  дні  бліндажа
Надія  живим  
повернутись  додому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651255
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016


Ірина Лівобережна

ЕЁ ВЕЛИЧЕСТВУ ВЫСОКОМЕРИЮ. Злое

[i](ЗАРОЗУМІЛІЙ  ПАНІ.  Зле)[/i]

Бывает:  карликом  -  звезда,
Великоватою  -  корона,
Всего  полшага  -  до  суда
Шутов,  столпившихся  у  трона.

Лишь  поле  дикое  -  окрест,
А  в  небе  -  дивные  чертоги,
Да  не  хватает  только  мест
Твоим  амбициям  -  у  Бога.

Он  -  строг,  но  в  меру  справедлив,
Он  мерит  степенью  сиянья
Твой  слог,  поступок  и  мотив,
Порыв,  стремленье  и  молчанье.

Дымит  погасшая  звезда,
Которую  низвергли  с  неба,
Не  согревая  никогда  
Ни  светом,  ни  зловонным  слЕдом.

А  ты,  стараясь  удержать
Шутов,  престиж,  престол,  корону,
Боишься  пальцы  рук  разжать,
Не  отрывая  их  от  трона




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648992
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 12.03.2016


Любов Вакуленко

ЧУЖА ЖІНКА КРАЩА?

Колись  сам  Бог  зібрав  чоловіків
Їм  вирішив  подарувати  свято,
І  каже  –  Я  жінок  для  вас  зробив,
По  одній,  бо  по  дві  це  забагато.

І  щоб  вони  для  вас  були  як  мед,
Щоб  ви  раділи,  дивлячись  на  них,
Простий  я  проведу    експеримент:
Чарівний  цукор  я  приніс  для  всіх.

І  Бог  пішов,    залишивши  пісок:
Ось  поділіть  для  кожної  дівиці.
Поділим  вранці  -  чувся  голосок.
А  вранці  не  було  вже  чим  ділиться.

Хтось  його  зꞌів,  чийсь  хитрий  чоловік
Схотів  для  себе    найсолодшу  жінку.
Бог  розлютився  дуже  і  прорік:
Шукайте  все  життя  свою  частинку.

Перемішав    жінок  –  Воля  моя!
Потім  роздав  ,  кому  яка  дісталась.
З  тих  пір  завжди  чоловікам  здавалось,
Що  чужа  жінка  краща,  ніж  своя.

І  лиш  один  з  них  про  жінок  все  знав,
Що  всі  вони  одна  на  одну  схожі.
Бо  цукор  той  тоді  для  себе    взяв…
***
Мужчини,  це  комусь  не  допоможе?  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643565
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 12.03.2016


Ірина Лівобережна

ВІН не читає моїх рядків…

Він  не  читає  моїх  рядків…
А  я  молитись  його  благаю,
В  душі  надривний  почувши  спів,
Чужому  горю  під  ніж  лягаю
Щитом  глибоких  душевних  слів…

Він  –  не  читає  моїх  рядків.
Поміж  чужого  –  своє  шукає,
У  низці  сірих  похмурих  днів
Виттям  самотнім  себе  карає,
Відчувши  поклик  своїх  вовків…

Відчувши  поклик  своїх  вовків  –
Ми  все  крізь  призму  душі  сприймаєм.
Тепла  випрошуєм  –  жебраки,
Торкань  та  дотиків  –  вимагаєм
В  часи  взаємності  нетривкі…

І,  підійнявши  угору  ніс,
Ми  запах  ловим,  один-єдиний…
Тієї,  справжньої  половини,
Яку  ховає  прадавній  ліс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650796
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016


Olechka

Неквапливо, так ніжно торкнися волосся…

Неквапливо,  так  ніжно  торкнися  волосся,
Відшукай  на  обличчі  маленьку  морщину
Від  усмішки…  усмішки  бажання,  що  досі
Ти  не  бачив,  хоч  вивчив  його,  мов  картину.

Кожен  штрих,  кожен  згин,  як  молитву,  ти  знаєш,
Кожну  родимку,  найнепомітнішу  навіть…
Ти  вивчай  мене  ще  раз.  Хай  серце  шукає…
Бо  кохання  обличчя  по-своєму  править.

Ти  цілуй.  Нехай  губи  вивчають  по  йоті
Все,  що  вивчити  досі  тобі  не  вдалося.
Розуміти  щось…  дихати…  будемо…  потім,
Поправляти  скуйовджені  пасма  волосся…

І  дивитися,  наче  у  темені  ґречній
Щось  побачимо,  крім  силуетів  віконних…
А  розхристана  ніч  укриватиме  плечі
Пледом,  витканим  з  щастя  химер  напівсонних…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640181
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 24.02.2016


Любов Ігнатова

Плаче свічка…

Пам'яті  жертв  голодомору...  

Плаче  свічка  на  моїм  вікні... 
Мовчки  котить  сльози  своїм  тілом... 
І  гарячим  воском  у  мені  - 
Пам'яті  жарина  розпашіла... 
       
Вогник  віддзеркалився  у  склі... 
Моторошно...холодно...і  страшно... 
Ніби  десь  там,  у  нічній  імлі 
Очі  світять  смерті  сіромашні... 

І  хрести...хрести...кругом  хрести... 
Де-не-де  ще  бродять  люди-тіні... 
Вже  немає  сили  віднести 
Дитятко,  заснуле  в  домовині... 

...  Щось  болить  і  плаче  у  мені... 
Вогник  ріже  серце,  ніби  бритва  - 
Плаче  свічка  на  моїм  вікні, 
Встромлена  в  пшеницю,  як  в  молитву... 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624671
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 22.02.2016


Виктория Р

Над Бугом

[b][color="#ff00ae"]Вітер  трави  в'є  в  покоси,
Проліта  над  лугом,
Розплітає  вербам  коси
Ген  -  ген  понад  Бугом...

Мерехтить  ріка  здалеку,
Сонце  в  небі  сяє,-
Входжу  в  воду  -  лише  спека,-
Жаль  -  очей  немає...

Промінці    в  воді  грайливо
Пестять  моє  тіло,-
Мою  радість,  моє  диво,
Смагле  вже,-  не  біле!
31  01  2015  р  [/b]
Вікторія  Р[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634352
дата надходження 08.01.2016
дата закладки 21.02.2016


Любов Ігнатова

Чом ти знов не спиш, моя тривого…

Чом  ти  знов  не  спиш,  моя  тривого? 
Чом  шкребеш  на  серці  пазурами?.. 
Розійшлись  із  осінню  дороги, 
Встелені  промоклими  вітрами... 
       
Хтось  у  небі  розтрощив  клепсидру  - 
Час  водою  котрий  день  стікає... 
І  мугиче  пісеньку  нехитру 
Ліс  безлистий  -  сторож  виднокраю... 
       
Чи  зима  тривожить  мою  душу? 
Чи  туман-  обманщик  і  нероба? 
Чи  то  знов  піщаний  замок  рушить 
Недовіри  здавнена  хвороба? 
       
Чом  же  ти  не  спиш,  моя  тривого? 
Чом  на  серце  каменем  лягаєш,  
Сиплешся  думками  на  підлогу,
Котишся  по  снах  моїх  курАєм?..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623730
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 20.02.2016


Ворожеска

Я не можу зігріти душі…

Я  не  можу  зігріти  душі…
Одягла  за  сезоном,  та  марно,
У  слова,  у  прогнози  чужі,
У  розмови  закутала  гарно.

Я  ховати  не  хочу  душі…
Та  їй  холодно.  Що  ще  я  можу?
Як  розсипле  зима  вітражі,
Захворіє  вона,  не  дай  Боже!

Кострубаті  виходять  вірші…
Я  не  можу  зігріти  душі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641025
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 18.02.2016


Олекса Удайко

СПИНИ МЕНЕ, ЛІТО!

[i][b]tth  [/b]

       На  краєчку  літа...  примостилась  осінь.
                                                                                     НАДЕЖДА  М.  [/i]

[youtube]https://youtu.be/r0-B-sJq6jc  [/youtube]

 [i][b][color="#f7310a"]–    Спини,  мене,  літо!  Не  хочу  у  осінь…
 –    Мене  ж  гонить    вітер…  Й  отаву  вже  косять.
 –    В  душі  моїй  світло    –  вона  не  дощить  …
 –    Кінчаються  миті?..  Затримайся,  мить!

І  ось  вже  вогонь…  шампури  і  димок…                          
Ідилія…  Сон…    і  сонливість  думок…
Та  осінь  вже  о́н  –  лише  длань  простягни:
Відомий  канон…  із  сивин  давнини…

 –    Ми  вдвох...  і  нам  тепло!..    Для  чого  нам  осінь!
Спини  нас,  літе́пло,  –  дуетом  вже  просим…
Дай  впитись    вертепом,  снаги  дай  ковток!
…Жене  вітер  степом…  поновний    виток…

 –    Не  встиг...  докохати  –  іще  повтори́…  
 –    Змайструю  будівлю  для  вашої  гри,
Себе  ж  на  зимівлю  сховаю  під  спудом    
Й  назву  те  свавілля    Осіріса*  чудом…  

...Та  час  невмолимий,  жорстокі  моралі…
Убралась  калина  в  коштовні  коралі…

Здавались  малими  ті  дні,  куці  –  ночі,
Та  плинули  ними  години  пророчі…

Той  літа  краєчок,  –  не  край  всій  землі,
Де  дихати  є  чим...  й  серця́  немалі,  –  
Не  край  мені  вечір,  що  зве  у  ніку́ди  
Жаль-квилем  лелечим.  Я  тут  ще  побуду!..  

                                                           *
Замри  в  мені,  оcінь…  Я    верес  збираю…  
На  кінчику  літа,
На  кінчику
Раю…[/color][/b]

5.09.2015
________
*Бог  загробного  царства  (єгип.міфол.).
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604407
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 15.02.2016


kanan

доживали віку

Життя  вертається  в  краєшні  хати.
Здавалось  неймовірним,  але  ось  же!
А  що  ж  ви  все  торочили,  не  можна
Вже  взагалі  нічого  поміняти,
Бо  дуже  вже  ота  біда  –  велика,
Її  чіпати,  то  собі  дорожче,
Бо,  тільки  гавкни  –  зараз  же  потрощать,  
І  потихеньку  доживали  віку.  
Жувало  в  стайні  тепле  сіно  бидло,
Але  не  всі  у  змозі  доживати.
І  виживати  декому  набридло,
А  тепла  стайня  гірше  каземату.
Життя-життя,  що  ж  ти  таке  за  диво,
Тебе  дбайливо  зберігають  люди,
Тобі  лише  одна  альтернатива,
Що  хрестиків  наставила  повсюди.
Приносять  діти  квіти  на  могили,
Та  і  батьки  бува  ховають  сина.
Одні  тихенько  мруть,  а  інші  гинуть.
Хто  зна,  кому  із  смертю  пощастило.
Хай  краще  із  життям  тобі  таланить.
Бо  тут  і  сам  ти  визначиш  напевно,
Чи  щось  міняється,  чи  все  даремно,
Memento  mori,  мешканці  диванів.
Чи  хто  там  ще  прописаний  у  стайні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643671
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2016


Eva1904

Разреши…

Разреши,  я  побуду  слабой...
И  прижмусь  к  тебе  словно  кошка.
Не  моё  -  "волевой"  быть  бабой,
Не  близка  мне  её  дорожка.

Как  ребенок  хочу  на  ручки.
Быть  заботой  твоей  согрета.
Поиграть  с  тобой  в  "почемучки"
И  ни  дня  -  без  плеча,  совета.

Феминизма  мне  чужды  ноты.
В  независимость  я  не  верю.
Мне  бы  в  стаю,  как  у  животных
Да  по-ближе  к  родному  зверю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555327
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 12.08.2015


Eva1904

Женщины…

Обидеть  женщину  легко
И  без  труда  лишить  надежды,
А  вы  попробуйте  в  её...
Прожить  хоть  день  в  её  одежде...

А  вы  рискните  смело  так
Пройти  по  жизненным  дорогам
В  её  обувке  сделать  шаг,
Он  даст  понять  уже  так  много

И  ощутите  горечь  слёз,
Что  часто  так  от  вас  скрывает.
Любить  сумейте  на  износ,
Того,  кто  редко  обнимает...

Вы  посмотреть  на  этот  мир,
Попробуйте  её  глазами...
Она  бессмертный  эликсир,
Что  вам  дарован  небесами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492457
дата надходження 14.04.2014
дата закладки 11.08.2015


Галина_Литовченко

ВРАНІШНІЙ СОН

Росою  грає  вранішній  спориш,
плече  проймає  чиста  прохолода.
А  ти  на  сіні  запашному  спиш
і  сон  твій  назирати  -  насолода.

Ще  наяву  потоки  сновидінь  -
їх  ледве-ледве  стримують  повіки.
Чолом  пробігла  випадкова  тінь
та  від  усмішки  кинулась  навтіки.

Надокучають  промені  рясні-
вже  сонце  небом  тихо  покотилось.
Спитаю:  чом  сміявся  уві  сні?
Хоч  знаю  певно  -  я  тобі  приснилась.
13.07.2015
(фото  з  інтернету)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593505
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 10.08.2015


kanan

остров север

Немереной  полярною  зимой,
Когда  застынет  жизнь  в  холодной  коме,
Широким  кругом  белое  клеймо
Рисует  бог  на  нашем  общем  доме.
Полярный  мир  на  краски  не  богат.
В  скупой  палитре  северных  сияний
Разложат  вьюги    по  земле  снега
И  улетят,  оставив  мир  на  грани,
И  звёзды  задрожат  на  волоске,
Когда  в  морозе  небо  растворится.
Там  космос  прикасается  к  щеке
И  оставляет  иней  на  ресницах.


2008г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569763
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 10.08.2015


Сергей Дунев

Строфы-I

*  

Терзает,  а  что  –  непонятно.  
Будит  средь  ночи:  «Пиши!»  
Поэзия  –  белые  пятна  
Непостижимой  души.  


*  *  

Мы  с  виду  не  разнимся  с  вами,  
Хоть  всяк  –  особый  род  стихий.  
Одними  пользуясь  словами,  
Слагаем  разные  стихи.  


*  *  *  

Не  поправить  ни  единой  строчки,  
Как  бы  ни  старался,  не  хитрил.  
Прошлое  на  тайную  цепочку  
Двери  запирает  изнутри.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566377
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 09.08.2015


Леся Shmigelska

І ЗНОВУ СМЕРТЬ…


І  знову  кров…  О  Боже,  знову  відчай
І  знову  смерть-хижачка  на  порі.
І  розпинає  небо  крик  у  вічність.
І  молитовно  ждуть    святі  та  грішні
Матері.

Горить  земля  і  крається  надвоє,
Сумне  безсмертя  набирає  лік.
Доба  новонароджених  героїв
Нетлінне  світло  доблесті  людської
Повік.

Ще  крок,  чи  два…  А  там  –  чиясь  Голгофа  
Важка  дорога  має  свій  кінець.
 На  вівтарі,  що  зветься  Перемога
Моя  земля  скалічена,  убога
…І  Бог  Отець.  


©  Леся  Шмигельська

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533775
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 31.07.2015


Любов Вакуленко

НЕ ЧИТАЙ

Прочитай  моє  мовчаня,
Говорити  -  марна  справа.
Ти  як  завжди  будеш  правий.
Я  не  перша,  й  не  остання...

Прочитай,  що  кажуть  очі,
Погляд  мій  завжди  відкритий,
Смутком  і  сльозами  вмитий...
Прочитаєш,  як  захочеш...

Прочитай  все  по  долоні,
Щиро  вірю  в  тебе,  друже...
Доля  каже  -  пізно  дуже,
Я  в  мовчання  у  полоні...

Мовчки...  Мовчки...  Тиша...  Тиша...
Я  дивлюся  -  ти  крізь  мене...
Знов  між  нами  німа  сцена...
Не  читай.  У  тебе  інша...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596277
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 28.07.2015


Сергей Дунев

Смотрю ещё с надеждой в небеса…

*  *  *

Смотрю  ещё  с  надеждой  в  небеса,
Хоть  высотой,  как  в  юности,  не  грежу.
Ещё  чаруют  душу  чудеса,
Да  только  –  замечаю  их  всё  реже.

Сверяю  с  сердцем  стихотворный  ритм,
С  теченьем  времени  –  души  движенье.
Час  неровён,  на  рифе  старых  рифм
Не  избежишь  позорного  крушенья.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586958
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 27.07.2015


Анатолійович

О русском…

Что  станем  врагами  –  кто  думал  о  том?!
Мы  братьями  русских  считали!
Но    «братья»    тихонько,  и  подло    притом,
Кусок  Украины  украли…
   Хохол  ты,  кацап  –  нету  разницы  в  том!
Российским  гостям  были  рады…
Мне  русский  родным  был,  но  в  зоне  АТО
Родство  расстреляли  из    «Градов»!
   Как  стало  доктриной?    Расскажет  ли  кто?
Обман,  извращение    сути...
Мне  русский  противен,по  сути,  за  то,
Что  им  брешет  по  миру  Путин…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587459
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 26.07.2015


ptaha

Пророцтво горобин

Іще  одну  гірку  воєнну  осінь
пророчать  стиглі  грона  горобин.
Ось-ось  вона  дощем  замироточить,
волосся  вкривши  саваном  сивин.

Худа  й  сувора,  в  кришталевих  берцях,
із  криком  журавлиним  у  руках,
крізь  зиму  піде  рятувати  серце  -  
на  прощу  по  опалих  молитва́х.

І  Бог  почує...  Янгольська  завія
очистить  душі,  втоптані  у  бруд  -  
і  степ  крізь  сніг  шафраново  прозріє,
не  залишивши  й  сліду  від  облуд...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595680
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 24.07.2015


Дантес

Made in…


В  толпе  порою  выделяет  взгляд
Не  броский  макияж,  и  не  наряд,
Не  бюст,  открытый  глазу  наглецов,
А  умное,  достойное  лицо.
Пусть  ей  пока  
Не  выпал  в  жизни  шанс,  
Но  –  «мейд  ин  Франс».

Другой  бывает  в  жизни  коленкор  -
В  порядке  упаковка  и  декор.
Срок  годности,  увы,  не  обозначен,
Зато  "Ланком",  и  "Гуччи",  и  "Версаче"  -
Кажись,  звезда.  
Да  пара  фраз  случайно  -  
Нет,  "мейд  ин  Чайна".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585107
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 13.07.2015


Дантес

Тини

Фотиния!  Украла  мой  покой!
Теперь  на  сайт  я  захожу  с  опаской:
Она  в  ответ  не  станет  строить  глазки,
И  канделябр  все  время  под  рукой.

Фотиния!  Со  шпагою  в  руке
Сражался  я,  не  нанеся  урона,
А  так  прибить  хотелось  (как  икону!)
В  каком-нибудь  укромном  уголке!

Фотиния!  Respect  Вам  от  Дантеса,
Творите,  радуйтесь,  и  будьте  мне  здоровы!
И  пусть  легко  икнется  Вам  в  Харько́ве,
Когда  за  Вас  поднимут  тост  в  Одессе.

Фотиния!  Как  много  в  этом  слове!
Но  Тини  -  проще,  веселей  и  клёвей!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586910
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 13.07.2015


Аника Голубенкова

ішла собі по всяких марних справах…

ішла  собі  по  всяких  марних  справах,
несла  з  собою  смуток  і  печаль.
не  втрималась  -  заскочила  на  каву
до  мене  і  лишилася.  нажаль.
 
не  то,  щоб  я  була  їй  так  не  рада:
торік  її  чекала  навесні  -
давала  всім  надії  і  поради,
та  хто  ж  тепер  пораду  дасть  мені?
 
чи  то  образи  мозок  підгризають?
чи  то  від  кави  серце  колота?
чи  то  страхи  буремну  душу  крають?
вона  ж  сміється  -  грішна  і  свята.

вона  -  предивний  божий  дар  -  любов,
безмежний  світ  від  краю  і  до  краю.
і  за  можливість  покохати  знов
тобі  одному  дякувати  маю)))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537801
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 06.07.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.07.2015


Юля Гармаш

Я тебе хочу

–  Моя  незаймана,  нічна,
Моя  кохана!
Моя  гаряча  й  крижана,
Моя  остання!

–  Долоня  на  моїм  стегні  –  
Твій  вдалий  дослід.
Тебе  заводить  моє  «ні»,
Мене  –  твій  досвід.

Зухвалість  маєш  буть  моїм
Цієї  ночі!
–  Ти  –  найп’янкіше  з-поміж  вин,
Я  тебе  хочу!


instagram:  @j.s.garmasch

Надрукований  у  журналі  "Дніпро"  №11  2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369787
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 03.07.2015


Світлана Бреславська-Кемінь

Дивлюсь на тебе

*      *      *


Дивлюсь  на  тебе  вустами
Дивлюсь  на  тебе    трепетними
пальцями
Полохливими  доторками
Малюю  смаглявий  острів
твого  тіла      

Тому  що  вечір
І  вже  не  запалені  свічі
наших  розмов
малюю  себе  Робінзоном

вічним  .  .  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573387
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 03.07.2015


Світлана Бреславська-Кемінь

Псалом український 136

Не  було  навіть  арф,
щоб  на  вербах  повісити…

ми  просто
сиділи  і  плакали
на  березі  Бистриці…

Земле  наша,  
знедолена,
яка  ти  пошарпана,
як  вдовиця  ображена,
втомлена,
яничарами  стоптана…

Як  тебе  ми  забудемо,
хай  зупиниться  сонце
за  обрієм…
Хай  не  буде  ні  вітру,
ні  місяця,
нехай  гори  розсиплються,

як  про  тебе  забудемо…

На  березі    Темзи  і
                                         Тібру  і
                                                     Вісли,
Мічіґану  і
                 Рейну
ми  сиділи  і  плакали…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573183
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 03.07.2015


Світлана Бреславська-Кемінь

муко моя, муко

Муко  моя,  м  у  к  о  !
Сльозо  моя  пекуча  !
Світе  мій  замкнутий,
Як  тебе  розімкнути  ?!

Я  забути  тебе
не  можу
серцем  обпеченим,
холодним  вечором,
чи  одним  словом…

Муко  моя,  м  у  к  о  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584110
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 03.07.2015


stawitscky

Стіна


Це  не  байдужість,  ні.  Оце  стіна,
Чомусь  на  колір  нещадимо-чорна.
А  ким  вона  змурована?  Вона
Отут  стоїть,  де  віра  була  вчора.

Її  руйную  із  останніх  сил.
Я  мушу  сам,  допоки  ще  не  пізно,
Допоки  ще  нащадків  голоси
У  душу  прориваються,  як  пісня.

Я  прислухаюсь  –  ледве-ледве  чуть
Який  мотив  –  підноситься,  чи  чахне?
Чи  запорожці  «чайками»  пливуть,
Чи  від  ясиру  стогне  нова  Кафа?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591431
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 03.07.2015


Шон Маклех

Дощ березолю

               «Ось  краплі  дощу
                   Наче  намисто  на  шиї  втопленої…»
                                                               (Гійом  Аполлінер)

Дощі  березолю  –  холодні  й  відверті,
Як  сторінки  давньої  книги,
Написаної  монахом-єретиком
На  козячій  шкірі  проклятих  днів.
Цей  паралітик-березень
Мокрими  деревами  Скорботних  П’ятниць
Зачиняє  врата  темного  храму  Одкровення.
Мокрі  люди  і  сумні  пси,
Біла  квітка  на  важкій  холодній  землі
Яку  щедро  посипали  попелом
Спалених  хат  селян-втікачів.
Добре,  що  переліг  боліт
Ніколи  не  ранив  плуг:
Надто  багато,
Надто  багато,
Аж  занадто
Сховано  у  цьому  земляному  літописі  –  
Пластах  старого  торфовища.
Хоч  це  не  чіпайте
Своїми  важкими  руками.
Чи  ви  просто  забули,
Яка  вона  –  наша  історія,
Як  воно  –  дивитися  на  все  це  
І  німувати.
Мені  хочеться  вийти  з  домівки
Цього  мокрого  дня  підсніжників
І  крикнути  людям  пустищ:
Збудуйте  храм  з  дерева  живих  беріз.
Нехай  він  вічно  плаче,
Якщо  вам  вже  несила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568552
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 02.07.2015


Володимир Шевчук

Ніколи б не подумав…



Ніколи  б  не  подумав,  що  ця  осінь  
Мене  до  написання  спонукне.  
Жовтіє  листя…  Ні,  це  не  здалося…
Насправді,  це  пригнічує  мене.  

Пригнічує,  і  так,  що  не  заснути,  
Й  депресія  осіння  –  не  вина…  
Зі  сходу  болем  і  війною  чути.  
Болить  на  всю  країну  ця  війна.  

06.10.2014  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528185
дата надходження 06.10.2014
дата закладки 02.07.2015


Володимир Шевчук

Усе тече



Усе  тече,  ганяється  кудись…  
Хіба  стрімке  життя  –  це  наша  школа?  
Постій-же,  літо,  досить,  зупинись,
Чекай  секунду.  
Роздивись  навколо:  
Поглянь,  який  світанок  золотий!  
Які  яскраві  аромати  раю  
І  як  старі  дерева  і  сади
Біля  квіток  ніскільки  не  вмирають!
А  як  всю  ніч  закохані  стоять!  
Яка  любов  їх  ніжна,  
щира,  
рання,  
Як  тепла  річка,  гори  чи  поля  
Нагадують  про  вічне,  
Про  кохання.  
Ця  тиха  хвилька  вічністю  несе.    
Стривай  же,  літо!  
 Чи,  скажи,  куди  ти?  
…Бо  так  злетить  життя,  любов  і  все,  
Якщо  не  зупинятись,  щоб  
дивитись.  

25.06.2015  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589821
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 01.07.2015


Любов Ігнатова

ВЕСНА

Це  вже  весна...  Розумієте,  люди,  -  ВЕСНА!!!  
Та,  що  нарощує  в  душах  троянди  і  крила;  
Та,    що  торкає  солодким  бажанням  у  снах;
Та,  що  фарбує  в  червоне  безбарвні  вітрила...  

Гей!  Це  ж  -ВЕСНА!!!    Розумієте  -все  оживе!  
Знову  співатиме  птаство,  літатимуть  бджоли...  
Значить,  ми  всі  починаємо  коло  нове...  
Значить,  у  нас  заборонене  слово  "НІКОЛИ!  "

Чуєш:    ВЕСНА!!!    Значить,  час  відкривати  себе!  
Душу  провітрити,  щоб  не  було  в  ній  застою...  
Клин  журавлів  розірвав  синю  тишу  небес...  
Руку  -но  дай  -полетімо  за  ними  з  тобою!..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565876
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 29.06.2015


Олекса Удайко

ВІДДАЙ ЛЮБОВ (Муз. В. Охріменка)

[i][b][color="#ff0000"]Віддай  мені  хоч  крихітку  тепла!..                        
Я  відігріюсь  в  нім,  та  не  зомлію
І  не  згорю,  як  ніч  моя,  дотла,
Лиш  засвічусь  від  іскорки  надії.

Віддай  негоди  і  похмурі  дні…  
А  ще  панянку-ніжність  у  додачу...
Й  прокинешся  –  як  у  казковім  сні:
Я  всім  життям  своїм  тобі  віддячу!

Віддай  любов,  та  вірність  не  поруш!  
Тобі  змурую  я  гранітну  пристань
І  вирощу  стокільканадцять  руж...
Й  відкрию  ще  в  тобі  жагучу  пристрасть.

Та  ряст  топтати,  мила,  не  спіши:  
Піти  у  вічність,  назавжди́...  поспієш.    
Віддай  кришталі  серця  і  душі!
Віддай  любов!..  І  ти  не  пожалієш.[/color][/b]

 29.06.  2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590303
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015


Патара

Ну хіба має метрику щиро кохаюче серце?. .

Я  спокійно  жила  —  
Не  стара,  врівноважена  пані.  
Для  краси  і  наснаги  
Душевні  писала  віршІ.  
І  не  знала  тоді,  
В  глибині  визріває  кохання  —  
Не  заради  розваги,  
А  як  вибух  моєї  душі!  

Ця  остання  любов…  
Може  вирішив  хтось  посміятись,  
Недоречно  пославши  
Мені  оце  пекло  і  рай?  
Наче  в  юності  знов,  
У  під’їздах  чужих  цілуватись  
І  за  руки  узявшись,  
Щасливими  буть  через  край!..

Ніла  Волкова  ::  Безцінний  дарунок
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567430



У  під'їздах  чужих  цілуватися  
в  нашому  віці...
Хтось  напевно  з  усмішкою  скаже:  
—  Упали  в  маразм!
Хай  залишать  при  собі  отой  
провінційний  сарказм,
Не  усім  молодим  так  таланить,  
як  сивій  цій  жінці.
Для  кохання  немає  таких  категорій  
як  вік,
Хай  роки  підраховують  бабці,  
котрим  все  не  йметься,
Ну  хіба  має  метрику  
щиро  кохаюче  серце,
Чи  сидить  десь  чиновник,    
вести  щоб  рокам  його  лік?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567476
дата надходження 18.03.2015
дата закладки 24.06.2015


Goran

Інтерв'ю з самим собою

Куди  ти  йдеш?  Куди  я  йду,  не  знаю.
А  що  несеш?  Несу  себе  по  Світу.
В  руках  тримаю  душу  не  сповиту,
Яку  вже  майже  і  не  відчуваю.
       То  як  живеш?  Живу  собі  нівроку.
       А  робиш  що?  Гукаю  по  під  хмари
       І  п’ю  гіркі  пОлинові  узвари,
       Чекаючи  призначеного  строку.
А  мрії,  як?  Пливуть  самі  собою.
Невже  не  мав?  Ні,  мав,  але  не  бачив.
Вони  пішли  до  іншого,  на  вдачу.
Одразу  всі,  пішли  собі  юрбою.
       А  сам  же  ж  як?  Отак  і  жебракую.
       А  маєш  що?  Не  маю  навіть  слова.
       Колись  зоря  співала  світанкова,
       Але  вже  вік,  як  і  її  не  чую.
Тож  що  тепер?  Напевно  вже  нічого.
Куди  підеш?  Туди,  куди  не  кличуть.
Бо  соромно  і  певно,  що  не  личить
Таким,  як  жив  з’являтися  до  Бога

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435293
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 22.06.2015


Галина_Литовченко

ПРИЙДИ

Якщо  колись  загубиш  ти  свій  спокій,
А  серце  сум  заповнить  аж  до  краю,
Ти  знай,  що  я  усе  ще  одинока
І,  що  завжди  на  тебе  я  чекаю.

Прийди  сюди,  де  був  раніш  твій  берег.
Не  бійсь  докорів  і  людського  суду.
Я,  не  вагаючись,  відкрию  двері
І  ні  про  що  запитувать  не  буду.

Знов  почуття  зіллються  двоголоссям,
Розкинуть  свічі  відблиски  на  стінах,
Я  буду  гладити  твоє  волосся,
А  ти  заснеш  у  мене  на  колінах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233757
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 21.06.2015


stawitscky

Шукаю ключ.


Шукаю  ключ.  Я  загубив  пароль.
І  десь  тут  шифр  забутий  поруч  ходить.
Скажи  мені,  як  відшукати  броду,
Щоби  вернути  компас  «на  добро»?

Вони  –  літа  –  не  жалують  ніяк,
Підходять  завше  скрадливо  й  раптово.
А  вслід  за  ними  тужавіє  слово  –
Одна  з  найперших  болісних  ознак.

А  звичка  ніжні  струни  обрива.
І  пелюстки  уже  обабіч  стежки…
І  виникають  потім  вежі  й  межі,
Яких  у  щасних  долях  не  бува.

То  де  тепер  шукати  первоцвіт?
Як  джерело  очистить  від  намулу?
Тих  розбудити,  що  уже  поснули
І  розтопити  збайдужіння  лід?

…Ввійду  в  твій  світ  турбот  і  сподівань
І  безпомильно  відшукаю  корінь  –
Чому  згубились  шифри  і  паролі,
Чому  зміліли  ласки  і  слова.

Міцніш  стерно  обіруч  обійму.
І  коли  ти  відчуєш  тиху  гавань,
Можливо  це  –  найщасливіше  з  плавань
Очистить  всі  загати  і  намул?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588358
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015


гостя

Апельсинове… море…


Сезони  прощання…
Цей  стиглий    п’янкий  виноград…
Зникали  і  ті,  що  клялись  цілувати  до  скону…
Був  жовтень  мій  пізній…  можливо,  терпкий    листопад…
І  я  поверталась  
   Додому    із  твого  полону…

А  завтра  –  вже  вільна!…
Чому  ж  так  у  грудях  -  пекло?!
Боліло  у  скронях?...  втікала…  вернусь  я  не  скоро…
І  смак  поцілунків…(  це  –    літа  примхливе  тепло)…
І  сонячний  вітер  –  
   лишились  по  той  бік  Босфору…

Котилися  хвилі  
Крізь  серце…  і  далі    –  назад…
В  мені  розбивались…  зникай  же  і  ти,  моя  зоре!
-Не  бійся,  маленька…  не  треба…  лише  –  листопад…
І  хтось  малював  на  снігу  –
     апельсинове  море…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588068
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 18.06.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2015


Marika

Осіннє сонце

Осіннє  сонце,  наче  апельсин...
Рудою  кров'ю  заливає  небо.
І  ми  шукаєм  тисячі  причин.
Робота,  діти,  справи,  пізно,  треба...

Осіннє  сонце  квапиться  цвісти.
Багряна  хризантема,  синє  небо...
І  ми  знаходим  тисячу  відмін
Тих  слів,  які  нам  стали  без  потреби.

Осіннє  сонце  ступить  в  заметіль...
Хтось  на  дивані  слухає  новини.
Про  тих,  хто  промовчати  не  зумів.
Про  тих,  хто  просто  знає,  що  повинен.

Осіннє  сонце  хмари  затягли...
Вкрива  зима  багрянцем  сірі  плити.
А  ти  мовчи.  Ти  просто  промовчи.
Навіщо  щось  казати-говорити?..

А  ти  кричи.  У  горлі  стане  крик...
В  сліпих  очах  осіннє  сонце  гасне.
Свобода,  до  якої  ти  не  звик.
Минуле,  що  розкраяло  сучасність.

Осіннє  сонце  взимку  розцвіло.
Гарячими  серцями  розігріте.
А  ти  мовчи.  Та  скільки  ще  мовчать?!
А  на  могилах  в'януть  свіжі  квіти...



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501542
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 11.06.2015


Ірина Лівобережна

Остання зоря…

Яка  оспівана  печаль…  
Який  прекрасний  клич  –  залишся!  
Та  берег  сутінки  колише,  
І  відпливає  човник  вдаль,  
Відносить  жертву  з  вівтаря  
За  виднокрай,  за  ті  діброви,  
Що  їх  торкнулась  пурпурово  
Остання  сяюча  зоря…  

І  не  спинити…  не  змінити…  
Згасання  бабиного  літа…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582792
дата надходження 21.05.2015
дата закладки 11.06.2015


Любов Ігнатова

Світанкове…

З  вдячністю  Касьяну  Благоєву  
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585730

Коли  на  сході  запалає  день,  
Зцілуй  росинки  на  моїх  долонях,  
Збери  з  волосся  залишки  пісень,  
Наспіваних  шаленістю  безсоння...  

В  твоїх  очах  ще  зоряні  шляхи,  
Що  ми  пройшли,  тримаючись  за  руки  ;
І  наші  свідки  -  небо  і  птахИ  
Вплітають  в  ранок  срібнодзвонні  звуки...  

Зігрій  мене  пригубленим  теплом,
Щоб  розлилося  венами  винОво,  
Щоб  огорнула  шОвковим  крилом  
Нас  черешнева  пристрасть  світанкова...  

Сьогодні  і  назавжди  -  я  твоя...  
Не  приторно-солодка,  трохи  з  перцем...  
Не  відпускай!..  Без  тебе  згину  я...  
Без  тебе  змовкнуть  вірші...змовкне  серце...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585909
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 07.06.2015


stawitscky

Я маю осінь на календарі


Я  маю  осінь  на  календарі  –
Ясну  годину  збору  урожаю.
Та  зовсім  не  спішу  до  короваю.
Тим  більш  –  її  прогоню  від  воріт.

Кажу  дошкульно:  «Мабуть  упилась,
Що  заблукала  на  чуже  подвір’я?
Та  нас  ніякі  судді  не  помирять,
Тобі  до  мене,  паніматко,  зась!»

Я  ще  гортати  ранків  не  втомивсь,
Моя  зоря  весняного  покрою,
От  як  гора  не  сходиться  з  горою,
Так  наші  інтереси  розійшлись.

Не  вабить  розкіш  явлених  щедрот  –
Троянський  кінь  у  новому  декорі:
Спочатку  ти  схиляєш  до  покори,
А  потім  зовсім  позбавляєш  квот!

Тому  мені  миліше,  як  Ікар,
Згоріти  десь  у  вільному  польоті.
Але  це  буде  потім,  потім,  потім…
Ну,  осене,  ударим  по  руках?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585929
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 07.06.2015


Лина Лу

НЕ СПРАШИВАЙ, Я БУДУ ОТРИЦАТЬ



Не  спрашивай,    я    буду  отрицать,
Мне  в  белые  одежды  не  рядиться.
Отдавшим  свет,  лишь  с  призраком  кружиться,
До  тризны  не  увидевшим  венца...

Не  спрашивай,  я  буду  отрицать...
Ступенями  на  небо  не  подняться,  -
Грехами  поделись,  их  сколько    -  надцать?
Вот  и  не  стой  часами  у  крыльца.

Не  спрашивай,  я  буду  отрицать...
Сияние  отдав,  не  быть  лучами,
Банальностью  подержанной,  речами
Напыщеннного  псевдомудреца.

Не  спрашивай,  я  буду  отрицать...
Пустой  душе  уйти  и  не  заметят,
Коснуться  вздохом,  в  легком  менуэте,
Шершавых  губ    любимого  лица...
05.06.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585893
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 07.06.2015


Любов Ігнатова

Запроси ти мене до осені

Запроси  ти  мене  до  осені  
Літнім  дощиком  з  грозовицею,  
Може,  ранком  прозоро  -  росяним,  
Чорнокавою  із  корицею...  

В  журавлинім  знайди  клинописі  
Мого  імені  знаки  -  музику  -  
У  вітрів  семиструннім  голосі  
Розв'яжу  всі  мінорні  вузлики...  

Твою  осінь  зігрію  сонячно,  
Розчинюсь  у  тобі  веселкою;
Проведу  між  сузір'їв  поночі,  
Прожену  туман  -  зраду  спекою...  

Кожен  з  тисячі  моїх  дотиків  
ВідізвЕться  в  тобі  мурашково...  
І  прогнозам  на  зло  синоптиків  
Розіллється  тепло  ромашкове...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585340
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 04.06.2015


Анно Доміні

Жарина сонця

Жарина  сонця  кане  в  Нактонґан,
Розчиниться  у  присмерку  гірському.

І  все  навколо  –  плинність  і  туман.
І  мрію  я  вернутися  додому.

2015-04-10

Нактонґан  -  ріка  на  півдні  Кореї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580634
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 20.05.2015


Юлія Беженар

1 червня. Діалог чоловіків

—  Змінила  прізвище  весна.
Отож  вона  віднині  літо  —
Поважна  пані  й  запальна,
Що  морем  манить,  мов  магнітом.

—  Це  добра  вість,  проте  вона
Аж  надто  жіночка  гаряча.
—  Зате,  як  втішить,  то  сповна,
Не  те,  що  хіть  весни  дівчача.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582306
дата надходження 19.05.2015
дата закладки 20.05.2015


Вікторія Т.

Почти по Фрейду

Умный  Фрейд  в  просветлённом  старании  
бросил  нас  в  непростой  круговерти:
у    людей  есть  инстинкт  выживания
и    подспудно—желание  смерти.

Под  просторным  науки  навесом
парадокс  и  иной  поместится:
в  людях  есть  тяготенье  к  прогрессу--
и  желанье  умом  опроститься.

Бьёт  до  крови  прогресса  синица,
клювом  ранит  упрямое  темя,
возникает  желанье  забыться,
возвратиться  в  пещерную  темень,

возникает  желанье  ослепнуть
и  руками  зажать  себе  уши,
и  о  том,  что  живёшь  ты  нелепо,
как  бы  кто  ни  старался--  не  слушать,

убежать  к  худосочным  объятьям
детской  спальни,  родных  убеждений,
ставших  тесными  байковых  платьев
и  простых,  как  роса,  сновидений,

и,  забившись  в  спасительный  угол,
скалить  зубы,  рычать  недовольно,
потому  что  расти—это  туго,
это  страшно,  опасно  и  больно.

Легче  выкрикнуть  хрипло:  «уроды!»
в  адрес    всех  адвокатов  процесса...
Никого  не  лишайте  свободы—
вожделенной  свободы  регресса!

Никому—это  горько  и  просто—
ни  примером,  ни  словом,  ни  вдохом—
не  внушайте  желание  роста...
А  не  то  вам  самим  будет  плохо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582327
дата надходження 19.05.2015
дата закладки 19.05.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2015


Рогізка

ЖЕБРАЧКА

Стара  бабуся,  вже  сива-сива,
У  переході  на  хліб  просила.
Невже  ж  то  має  на  те  охоту?
Щодня  виходить,мов  на  роботу.
       До  всіх,  хто  пройде,  очима  кліпа,
       На  хліб  вже  має  ,  і  є  до  хліба...
       Усе  стоїть  тут,  не  йде,  не  досить,
       Мов  роздає  щось  вона,  не  просить.
І  я  в  долоні  знов  гривню  грію,
Куплю  у  неї  собі  ...  надію.
Кладу  свій  смуток  я  їй  в  долоню
І  чую  тихе  :"  Дай  Боже,  доню..."
       Душа  зігрілась  і  освітилась,
       На  свій  автобус  я  вже  спізнилась.
       Стою,  а  в  серці  така  задачка:  
         Хто  з  нас  сьогодні  ,  скажіть,  жебрачка?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581010
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 14.05.2015


Олекса Удайко

НЕ ЛІЛЕЇ ЖИВИЙ ОКСАМИТ

Не  лілеї  живий  оксамит,
не  черемхи,  спокуслива  пташко,  –      
твоє  личко  далеке,  мов  міт,
бо  зустріти  таке  дуже  важко.

І  не  макове  поле  в  цвіту,
не  троянд  пелюстки  на  світанні.
То  вуста  твої.  Їхню  цнотý
відчуваю  до  щему  в  гортані.

І  не  рінь  у  прибої  грайлива,
не  струмочка  неспішне  дзюрчання.
То  слова  твої  –  річ  журавлина:  
мова  стріч,  і  надій,  і  прощання.

24.03.1998

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393957
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 11.05.2015


Лина Лу

ПРОСТИ МЕНЕ

Прости  мене,  за  невимовний  щем,
Народжений    із  туги  безголосся...
Його  приборкать,  ніби-то,  вдалося,
Та  душу  знов,  дошкульно  так  пече...

Прости  мене,  за  той  холодний  дощ,
Який  упав  з  моїх  долонь  на  ганок.
У  сірий  день  перетікає  ранок,
Туманом  піднімаючись  із  площ...

Прости  мене,  за  втому  та  печаль,
Прості  слова,  не  вишуканість,  знаю...
Я  мабуть,  вірну  ноту  не  вгадаю?
Тому  скло  не  дзвенить,  бо  не  кришталь.

Прости  мене,  що  через  прірву  хрест,
Не  перекинуть,  хай  і  завеликий.
Нема  у  долі  пам"яті  та  віку...
Та  є...  прозріння  -  кара  від  небес...
24.04.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576939
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 09.05.2015


Лина Лу

У ДЗЕРКАЛІ КРИВІМ

У  дзеркалі  кривім,неначе  мимохіть,
Спалахує  вогнем  та  незбагненна  спрага,  -
Відлуння  почуттів,  нестерпна  клята  хіть,
Терзає  кожний  день,  а  ніч?..  терплю  зневагу.

Поглянь,  їсть  поїдом...  у  дзеркало  -    літа...
Нестримний  плине  час,то  -    певно,  Задзеркалля?
Здається,  Господи,    ще  зовсім  молода
Душа,  -    засліплена,  куди  не  стань  -    провалля.

Згоріти  б  в  полум"ї  любові  та  жаги,
Пекучої  сльози,    солодких  снів,  химери...
Чи  зупинити  мить?..  вирішують  боги.
Вбиває  постріл  час,  -    то  квітне  енотера.
07.05.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579867
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 09.05.2015


ptaha

На Яблуку

За  картиною  Я.Йерки
http://yerka.org.ru/pages/zycie_na_ogryzku.html

[img]http://yerka.org.ru/pages/original/zycie_na_ogryzku.jpg[/img]

Пішли  й  пішли  собі,  не  озираючись:
Магічність  яблук  втратила  свій  смак…
Жували  кволо,  голод  проганяючи,
НедОгризками  позначали  шлях

І  рахували  відстані  небачені…
І  їм  стирались  в  пам’яті  сади…
А  на  землі  лишалися  позначені
Їх  жадібністю  стоптані  сліди…

У  гори  пнулись,  зводилися  вежами,
Торкали  хмар  заломлене  крило…
Уявою  блукали  поза  межами…
А  під  ногами…  сто  епох  було…

І  кожна  чимось,  та  була  позначена:
Уламками,  недопалком  надій
Знайти  свій  Сад,  прапращурами  втрачений…
Але  віки  лишали…  перегній…

І  загубились  по  шляхах  непам’яті…
Вже  недосяжним  видавався  Рай…
На  яблуку  Землі  нащадки-карлики
Плекали  «душі»  в  садосмітниках…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564467
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 09.05.2015


Світлана Моренець

БРАТАМ ПОЕТАМ (жарт)

Які  ж  вразливі  ви,  брати-поети!
Викохуєте  теми  і  сюжети,
вишукуєте  рими  безупину,
лелієте  їх,  мов  малу  дитину.
Фантазія  сягає  по-над  хмари,
вихоплюючи  образів  примари,
і  вловлює  таку  метафоричність,
що  фразою  змалює  цілу  вічність.

Ваш  світ  –  безмежний...  крізь  мале  віконце...
Закохані  в  негоду,  вітер,  сонце,
примушуєте  –  коли  є  потреба  –
грозу  гриміти...  в  бірюзовім  небі,
садочкам  розквітати...  в  листопаді
і  сипатись  алмазам...  в  зорепаді.

Відкриті  для  кохання,  смутку,  віри,
вам  –  струмені  дощу  –  то  струни  ліри
і  стрази  –  не  роса  –  блищать  на  листі,
і  музика  звучить  у  падолисті,
вогонь  кохання  серце  спопеляє
чи  Феніксом  аж  до  зірок  злітає!

Та...  мовив  хтось  необережне  слово...
Все!!!  Рухнув  світ!!!  Ви  воювать  готові.
Непримиренно  впретеся  лобами
з  своїми  ж,  із  поетами-братами.
Що  ж,  слово  –  ваша  звична  зброя
і  з  нею  ви  завжди  напоготові.

То  ж  чубитись  за  думку  –  це  вже  звичка,
і  кожен  так  доводить  щось  своє,
що  впору  всім  повісити  табличку:
"НЕ  РУШ!!!  НАПРУГА  1000  вольт!!!  УБ'Є!!!"

                           28.11.2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539987
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 09.05.2015


Любов Ігнатова

На мої долоні ляже вірш…

Дощ  звучить    за  вікнами  дзвіночком  -
То  весна  кує  тепла  мечі...  
Хочеться  згорнутися  клубочком,  
Муркотіти    на  твоїм  плечі...

Заховатись  від  думок  і  світу
В  затишку  твоїх  надійних  рук,  
І  на  ноти  веснянОго  вітру  
Твого  серця  заспівати  стук...  

Пригорнутись,  ніби  на  прощання,  
До  тремтіння,  щоб  відчути  щем...  
Споглядати  як  прийдЕ  світання  
Вмите  до  рум'яності  дощем...

Щоб  душа  позбУлась  обладунків...  
В  неї  ж  крила,  Янгола  незгірш....
...ПелюсткАми  ніжних  поцілунків  
На  мої  долоні  ляже  вірш...  

ПІСЛЯМОВА.  
Нам  на  сьогодні  сніг  передають...
Весна  холодна,  мабуть  в  тому  й  суть,
Що  захотілось  крапельки  тепла,
Тому  цей  віршик  Муза  принесла...
Він  не  найкращий  з-поміж  інших  рим,
Та  якось  стало  мені  добре  з  ним...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571821
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 09.05.2015


Олекса Удайко

ЧУТТЯ ВІКУ НЕ МАЮТЬ

                                                               [i]  NNnn[/i]
[youtube]https://youtu.be/xviP-AinkgA[/youtube]
[b][i][color="#750202"]Ти  питаєшся,  скільки  мені?
Не  питай,  бо  я  й  сам  не  знаю.
Пробудись  у  моєму  вогні,
Доторкнись  до  раю!

Станеш  танути  –  тихо  скажи:
Поведу  у  едем  пещо́ти.
На  краєчку  тієї  межі
Що  робитимеш?..  що  ти?

Від  розбурхань  твоїх  у  мені
Стане  серце  нараз  слухняним,
Й  колорит  мій,  неначе  у  сні,
І  міцним,  і  духмяним…

Й  злетимо  ми  розкрилено  ввись
У  нові  –  на  кону  –  висоти:
Ти  дозволь…  допусти…  й  подивись,
Своїм  серцем  усотуй!

Чи  спитаєшся,  скільки  мені,
Коли  звідаєш  раю?  –
На  баскому  –  не  вечір!  –  коні
Чуття  віку  не  мають…[/color][/i][/b]

[i]1.04.2015
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571321
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 09.05.2015


Ірина Лівобережна

Серця двох

В  самотності  -  тебе  я  не  залишу.
В  край  відчаю,  журби  -  не  відпущу.
Давай  пірнемо  в  вечорову  тишу,
Або  на  ґанку  -  в  музику  дощу,

Що  небо  сіре  поєднала  з  морем,
Чи  в  лісі  зазвучала,  -  все  одно.
Коли  до  себе  ти  мене  пригорнеш,
І  тіла  жар  твого,  немов  вино,

В  моїй  клітині  кожній  розіллється  -
Не  зможуть  хмар  похмурих  табуни
Згасити  шал  закоханого  серця,
Тремтіння  переможної  струни.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579519
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 09.05.2015


Мар’я Гафінець

Жіночі балачки…

Ви  не  зважайте,  що  слова  похмурі
і  не  вслухайтесь  в  цей  сумний  наспів,  -
всього  лиш  настрій,  наче  дощ,  в  зажу́рі:
заримував  його  й  знов  полетів!

Таке  жіноче  серце,  що  поробиш?!
Лише  б  словами  вихлюпнуло  біль
й  себе  здивуєш  -  в  радість  переродиш
все,  чим  точила  вперто  ту́га-міль!

Мовчання  -  золото!  Кому  ж  я  ці  скарби
ношу́?...  Блищить!  Та  відтягнулись  руки...
Ох,  заберіть!  Звільніть  серця,  аби
не  рвались  в  грудях  тихо  від  розпуки!

Хай  прокричать!  Розбризкають  словами
обман  і  зраду,  розпач,  сум,  брехню!
І  матерями,  любками,  жінками
знов  подарують  ласку  радо  дню!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578881
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 09.05.2015


Анно Доміні

Недаремно не дав мені Бог…

Недаремно  не  дав  мені  Бог  притулку  постійного
Все  життя  –  від  житла  до  житла
Бо  якби  здобула  я  нарешті  власну  оселю  –
Намагалася  б  корені  глибоко  в  землю  пустити
Обростала  б  ще  більше  речами,  що  серце  в  полоні  тримають
І  журилась  за  те,  за  що  справді  журитись  не  слід

Дасть  Бог  день  –  дасть  і  те,  як  його  пережити
Я  –  мов  пташка,  що  гнізда  щороку  будує  нові
Правда,  хочеться  часом  закинути  якір  у  землю
Але  –  ні!  Я  –  не  звідси
Коріння  пускатиму  в  Вись

2015-04-03

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579942
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015