Light-In-Sky: Вибране

plomin

Скрипаль

Подивись  навкруг  -  одні  контрасти  ,
Це  прикмети  нинішнього  дня  :
То  сліпуча  розкіш  ,  то  рідня
Біля  неї  тулиться  баластом.

Закружляла  осінь  в  танці  знову,
Гойдалка  мелодій  звідусіль...
Та  мене  тривожить  ,  наче  хміль,
Чорний  бруд  -  і  золото  діброви!

Скажу  правду  -  честі  не  порушу,
Збаламучу  в  заводях  бедлам  :
Мужичок  ,  скалічений  життям,
Рвав  на  струнах  виболену  душу.

Сивина  ,  скуйовджене  волосся,
Борозна  глибока  на  чолі,
В  голубих  очах  бринять  жалі  -
Молодий  іще...Чи  так  здалося?

Весь  такий  обшарпаний  ,обдертий,
Правий  геть  порвався  черевик...
Він  до  цього  ,  певне  вже  ,  що  звик,
Новий  звук  підшукуючи  вперто.

То  ридма  в  долонях  плаче  скрипка,
То  сміється,  витративши  глузд,
То  біжить  ,  мов  кінь  зірвався  з  вузд,
То  дзюрчить  ,  як  хлюпається  рибка.

Збайдужілі  ходять  ,  мов  химери,
Дрібнота  в  солом*янім  брилі...
Біля  брам  юрмляться  скрипалі,
На  траві  тупцюючи  у  сквері.

Голубів  мов  згайка  воркотлива,
Пара  йшла  ,  обнявшись  залюбки  :
Чоловік  підтоптаний  таки,
А  дружина  -  юна  і  вродлива.

Поруч  них  вовтузилась  дитина:
Хлопченя  -  ну  ,  рочків  може  з  п*ять,
Що  старалось  мамі  показать
Вправність  за  рулем  веломашини.

Скрипка  всіх  до  чуйності  скликала...
Молодиця  зиркнула  на  це,
Поглядом  окинула  лице,
Мов  когось  в  безхатченку  впізнала.

Малюка  покликавши  до  себе,
Пхнула  в  жменю  кілька  мідяків  :
-Дай  он  дяді,  щоб  він  захотів
В  храмі  помолитися  за  тебе.

-Це  тобі  копійка  ,  купиш  "тачку"!-
Усміхався  радісно  малюк...
Відкіль  знать  йому,  що  з  власних  рук
Дав  він  татку  рідному  подачку.

"У  часи  освічені  ми  стіки,-
Я  читав  у  нього  на  лиці,-
Так  живуть  учені  та  митці,
Хто  прославить  націю  навіки!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536704
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 25.12.2014


Федик Юрій Михайлович

Можливо так потрібно

Можливо  так  потрібно,
 Ні  слова  ,  ні  дзвінка,
Лиш  місяць  в  небі  сріблом,
Твердить  –  життя  ріка.
Тече  вода  нестримно,
 Змиває  днів  пісок,
Змиває  мертві  рими,
 В  незайманий  листок.
У  мовчазній  шухляді,
Згорять  листки  вогнем,
Здійснивши  Божий  задум,
У  створенні  поем.
Пройдуть    весна  і  літо,
І  дерево  думок,
Осипле    ніжні  квіти,
В  осінній  сірий  смог.
Дощі  холодні  змиють,
Обпалені  сліди,
І  смутку  чорні  змії,
Зберуться  до  води.
Зіллють  палку  отруту,
В  буденність  сірих  днів,
І  мрії  ,наче  трутні,
Не  створять  мед  зі  слів.
Така  в  поета  доля,
Солодка  та  гірка,
 Життя  здається  полем,
 А  в  дійсності  –ріка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506106
дата надходження 19.06.2014
дата закладки 19.06.2014


Мирослав Гончарук_Хомин

Совість – найдовший м’яз

Твоє/моє  –  усе,
Наше  на  двох  –  ніщо,
Життя  –  це  столярський  цех,
Час  –  це  найбільше  зло.

Кожен  кожному  –  сіль,
Кохання  –  як  дикий  мед,
Ти  відчуваєш  сніг,
Я  відчуваю  смерть.

Чорний/білий  –  не  птах,
Після  тебе  –  усі  не  ті,
Тобі  відмовляють  –  так,
Мене  умовляють  –  ні.

Совість  –  найдовший  м’яз,
Гордість  –  найбільший  гвинт,
Так  починаюся  я,
Так  починаєшся  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501301
дата надходження 26.05.2014
дата закладки 04.06.2014


Михайло Гончар

Монолог землі під сміттєзвалищем

Я  була  колись  райським  куточком.
                                                                                             Звабливо
На  деревах  моїх  щебетали  пташки.
Я  пишалась  веселим  струмочком,
                                                                                           що  живо
Біг  віки  до  великої  мами-ріки.

На  його  бережках  -  у  траві,між  корінням
Копошився  невтомно  бідовий  народ...
А  зозулине  кУку  і  трель  солов'їна  -
Як  одна  з  нагород,що  дарує  Господь.

Та  в  минулім  столітті  щось  трапилось  грізне...
І  донині  здригаюсь  від  згадки  про  те.
У  той  день  пролетів  птеродактиль  залізний
І  щось  випало  з  нього  смертельно  круте.

Зі  страшним  завиванням  неслося  на  мене
І  упало  якраз  у  веселий  струмок,
І  в  ту  ж  мить  спалахнула  гієнна  пекельна
І  загинув  безвинно  мій  райський  куток.

Утворилася  вирва  смердюча  й  глибока.
Поступово  болото  сховало  її...
Лиш  ворони  літали  та  зрідка  сороки...
Перестали  співати  мої  солов'ї.

Я  ще  мала  надію,ждала  порятунку  -
Сподівалась  на  добрих,розумних  людей,
Та  нікому  на  спало  чомусь  і  на  думку
Щоб  забрати  багнюку  у  мене  з  грудей.

Навпаки  -  звідусіль  поповзли  динозаври...
Але  -  ні!  Динозаври  таке  б  не  змогли.
Із  помешкань  людських,ваших  вулиць,базарів
Весь  непотріб  до  мене  везли  і  везли.

Був  веселий  струмок...як  згадаю  -  заплачу...
На  деревах  моїх  щебетали  пташки...
Поховали  живою  -  вже  й  неба  не  бачу,
Лиш,  неначе  над  трупом,  кружляють  круки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494114
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 22.04.2014


Юра...

… не хочу війни … не хочу…

Як  цю  весну  не  любити,  скажи…?
Нехай  повіває  ще  холодом  стиха…
Бентежить  лише  утрата  межі
між  війною  та  миром,  щастям  і  лихом…  

Як  цю  весну  не  любити,  дивись,
цвітуть  абрикоси,  білоцвіт  сиплють  вишні…
А  ти  підійми  свої  очі  у  вись,  
там…  ми  ніколи  не  будемо  лишні…

Ну  як  цю  весну  не  любити,  ну    як  …?
Ну  і  як  не  блукати  днями  до  ночі…
Хай  все  буде  добре,  тільки  б  не  так  
як  сьогодні,не  хочу  війни…,  не  хочу….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493237
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 17.04.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2014


dareiros199505

До Путіна…

Батьківщину  віддати  не  можемо,
За  ню  кров  проливалась  ріками.
До  кінця  ми  зброю  не  зложимо
Хай  нас  мало,  душею  великі  ми.

Нас  травили,  а  ми  не  здалися
Не  склонили  фашистам  голови
За  нікчемне  життя  не  хваталися
І  не  взяти  вам,  нас  обмовами.

У  прірву  страху  більше  не  впадемо,
З  нами  смерть  тепер  не  прощається.
Свою  волю  неодмінно  здобудемо,
«Брат  із  братом»  іще  поквитається.

В  серці,  все  ще  надія  зростає
На  щасливе,  мирне  майбутнє.
-А  скажи,  за  що  ти  мене  убиваєш?
Ти  доводиш,  що  просто  могутній?!

Ти  на  лицях  дітей  позрошував  сльози,
В  материнських  очах  впав  ти  низько,
Ти  не  брат  і  не  захист,  а  просто  заноза,
Що  нажаль  живе  з  нами  близько.

Не  поставиш  ти  нас  на  коліна,
Бо  ми  вільні,  тому  і  не  зламні,
А  тебе  ще  погубить  натура  змііїнна,
Ти  відчуєш,  що  ми  не  здоланні.

Ти  як  змій,  що  пригрівся  на  грудях,
Тебе  злоба  і  зависть  зжирає.
Але…  Не  розбираєшся  в  людях,
Українець  лише  за  свободу  вмирає!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492000
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 12.04.2014


MC_Yorick

Небесна сотня (відеокліп)

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=5ZxXuHH0HF8[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489133
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 30.03.2014