Найбільший гріх - це втратити НАДІЮ,
У відчай впасти, ВІРУ загубить.
Неначе гілку відхилити МРІЮ,
Життя хоч на хвилину розлюбить.
Нелегко нам в житті, Надія скрасить
Тяжкі години нашого буття,
Завжди пораду дасть і біль погасить
І вбереже від втрат і забуття.
Залишить в серці світлую шпаринку,
Затеплить іскорку ЛЮБОВІ і ДОБРА,
І мов той вітер, що жене хмаринку,
Розвіє сум і не страшна пора,
Ні зимніх хуг і ні осінніх злив -
ЛЮБОВ, НАДІЯ, ВІРА - диво з див.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451722
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 29.09.2020
Найбільший гріх - це втратити НАДІЮ,
У відчай впасти, ВІРУ загубить.
Неначе гілку відхилити МРІЮ,
Життя хоч на хвилину розлюбить.
Нелегко нам в житті, Надія скрасить
Тяжкі години нашого буття,
Завжди пораду дасть і біль погасить
І вбереже від втрат і забуття.
Залишить в серці світлую шпаринку,
Затеплить іскорку ЛЮБОВІ і ДОБРА,
І мов той вітер, що жене хмаринку,
Розвіє сум і не страшна пора,
Ні зимніх хуг і ні осінніх злив -
ЛЮБОВ, НАДІЯ, ВІРА - диво з див.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451722
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 29.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.09.2018
Цезура (лат. caesura, від caedo — рубаю) — ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини. Класичний приклад симетричної Ц., що виникає безпосередньо після третьої стопи, — “Олександрійські вірші” М.Зерова:
Братерство давніх днів, // розкішне любе гроно!
Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона...
Таку Ц. називають ще й великою, або медіаною, тому що вона має своє постійне місце у багатоскладових канонічних віршових формах (не лише в олександрійському вірші, а й у 13-складовому силабічному, в гекзаметрі). На відміну від античної версифікації, де Ц., зазвичай, припадає на середину стопи, у сучасній силабо-тоніці — навпаки — збігається з межею стопи, поділяючи віршовий рядок на дві асиметричні частини. Приміром, у п’ятистопному ямбі Ц. вживають після другої стопи, у шестистопному — після третьої тощо:
Твоя стріла // прошиє тонким свистом
Ранкове скло // над степом запашним
(Ю.Дараган).
Українській поезії притаманна також подвійна Ц.:
Живуть під містом, // наче у казках, // кити, дельфіни
і тритони в густій і чорній, // мов смола, воді, //
в страшних пивницях сто…
(В.-І.Антонич).
Тут перша Ц. виконує роль медіани, а друга — малої Ц., або коротенької паузи. Ц. також розрізняються, як і клаузули, своїм закінченням. Принаймні акаталектичній клаузулі, як в олександрійському вірші, відповідає метрична (квантитативна) Ц., каталектичній — ліпометрична, гіпердактилічній — гіперметрична. Так, ліпометрична Ц. спостерігаємо, коли останній стопі віршового рядка бракує повноти метроструктури, тобто її усічено:
Я іду по рейці // і хитаюсь,
Чи дійду до віку, // чи впаду.
Ліс спинивсь. // Ліс, мов зелений заєць,
Задивився // на мою ходу
(М. Йогансен).
Гіперметрична Ц. має подовжену стопу порівняно з іншими:
Ніхто, ніяк, // нічим не спинить
Людьми угноєний // прогрес
(І. Світличний).
Ц. може пересуватися в межах рядка або змінювати своє розташування в межах стопи:
І пішов я тоді // до Петлюри,
бо у мене // штанів не було.
Скільки нас, // отаких, // коло муру
од червоної кулі // лягло
(В. Сосюра).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800675
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 25.07.2018
[color="#ff0000"][i]Моя кохана малеча!
Сьогодні найзаповітніший день грудня - день святого Миколая.
Тож зустрічаючи цього щедрого гостя, хочу подарувати тобі оживлену замальовку свята в оточенні улюблених персонажів Ангелика і Чортика Антипка, аби тобі було радісно і тепло поруч із ними.
[/i][/color]
[color="#ff0000"][b]"Просимо тя, святий Миколаю,
до нашої хати - дітей дарувати".
[/b][/color]
АНГЕЛ: Добрий вечір вашій хаті! Слава Йсу!
ДІТИ: Вечір добрий! Слава навіки!
АНГЕЛ: Де з молока тече дорога,
де безліч зір, де царство Бога,
я звідти йду і вість веселу
несу у вашу я оселю.
Ще хвилька, діти, і між вами
тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
опиниться в оселі цій.
ЧОРТИК /вбігає/: Привіт, дзєнь добри, ґутен таґ!
Вітаю вас на різний смак.
Мене звуть Чортиком Антипком,
Антихристом, Нечистим, Дітьком.
До вас примчав аж із пекла:
у вас - зима, в нас - хата тепла,
у вас мороз за хвіст щипає
і снігу в очі насипає,
не дивиться що я тут гість,
морозить, студить, як на злість.
...І голод дав копитам раду:
я з'їв цукерки й мармуляду,
горішки, груші і цитрини,
смачненькі ябка, мандарини -
і залишились тільки нові
для діток прутики вербові.
/показує дітям "різочки"/
Кожен з прутиків придасться
тим лінивцям, що не вчаться.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
лінюхів у нас нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: Хай ці прутики придбає,
хто непослух в серці має!
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
неслухняних тут нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: До цих прутиків охочий,
хто від всіх ховає очі.
На словах він дуже чемний,
а на ділі - неприємний.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
брехунів у нас нема.
ДІТИ: Геть, Антипко!
/Антипко ховається, але ще не втікає/.
АНГЕЛ: Ви молитву пригадайте,
на Антипка не зважайте.
/нагадує: "Ангеле-хоронителю мій..."/
ДІТИ /хором/: "Ангеле-хоронителю мій,
завжди біля мене стій:
рано, вечір, вдень, вночі
будь мені до помочі!"
/Антипко лякається молитви і втікає/.
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ входить втомлений.
СВ.МИКОЛАЙ: Добрий вечір вам, громадо!
Насилу добрався.
Поспішав до вас я радо
в путі підтоптався.
Присяду я, відпочину,
бо ноги не носять,
сили мої старечії
відпочинку просять.
/сідає/
Нині свято в вашім домі -
і я вас вітаю -
гаразду, здоров'я, долі
щиро вам бажаю.
Вчіться, дітки! Без науки
і сонце не світить!
А ліниві і неуки -
то убогі діти.
В праці, дітки, хто як може
най батькам поможе,
щоби тішилися вами
і татко, і мама.
...А тепер біжіть скоренько
до мене, маленькі,
мій міх розглядати -
дарунки приймати.
...А Ангелик чемно буде мені помагати.
/Діточки отримують дарунки під благословення СВ.МИКОЛАЯ, в подяку вони співають, танцюють, розказують улюблені вірші/
СВ. МИКОЛАЙ: Вітаю вас, милі люди,
при вашій родині,
нехай добро з вами буде -
будьмо все єдині!
АНГЕЛ: Нехай смуток ваш і горе
спливуть за водою,
хай їх втопить синє море
з слізьми і бідою.
СВ. МИКОЛАЙ: Мир несу я вам в оселі -
щирість, правду, згоду,
щоб завжди були веселі
діти в вашім роду.
АНГЕЛ: Щоб серцями не черствіли,
не були байдужі,
щоб ви інших розуміли
в голоді і в стужі.
СВ. МИКОЛАЙ: Щоб ви вміли любуватись
з краси світу цього,
щоб зуміли відцуратись
усього лихого.
АНГЕЛ: Щоби кривда в домі вашім
і не ночувала,
щоби правда в серці вашім
повік панувала.
Прощавайте, добрі люди!
СВ. МИКОЛАЙ: Прощавайте діти!
АНГЕЛ вкупі зі
СВ.МИКОЛАЄМ: Мир хай завжди з вами буде
й щастя розмаїте!
/Відходять. Діточки радо ласують миколаївськими смаколиками - медівниками, пампухами, макаґіґами, водять таночки, співають... Свято триває/
/з українських літературних джерел 30-40-их років/
З ігрової практики театру "МЕТА" /Львів/.
Р.S.[color="#ff0000"] [i]У кінці 80-их – початку 90-их років минулого століття у Західній Україні і у Львові зокрема, почалася новітня хвиля Українського Відродження в тому розумінні, що молодь з великим жаром серця заповзялася відроджувати занедбані радянською добою українські календарні звичаї та обряди. У Львові поруч із «Товариством Лева» цій справі, починаючи з 1979 року, натхненно служив єдиний україномовний Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів «МЕТА» при Будинку Вчених, що ним у той час керував Григорій Шумейко, а всі неформальні мистецькі акції очолювала сім’я старости театру Володимира Кривдика. Це з його ініціативи були започатковані щорічні Купальські забави «МЕТи» у Нижньому Синьовидному у Карпатах, та перші вертепи у 1989 році, що згодом вийшли «з підпілля» на сцену Львівської філармонії у Зимовій програмі Естрадного театру «Не журись!» / першу сценарну ідею тогочасного вертепу здійнив відомий у мистецьких колах чоловік – Ігорко Подоляк, а костюми до нього віртуозно виконали: уже покійна нині художниця Софія Буряк і теперішній емігрант Ігорко Дерев’яний/ . Що вже казати про вертепи та Коляду на вулицях Львова, де нарід плакав від розчулення – «йой, діточки, я таке ще за Австрії бачила» – і йшов за своїми кумирами засніженими вулицями міста від одної ігрової площадки до іншої.
[/i]
[/color]
В інтернеті можна відшукати фото тих часів: https://zbruc.eu/node/72053
Площа Ринок у Львові. Зустріч двох вертепів – «Товариства Лева» та Театру «МЕТА». Колядують Дзвінка Калинець-Мамчур та Ірина Вовк.
[color="#ff0000"][i]У той самий час «МЕТА» почала грати сценарії «МИКОЛАЯ» у різних місцях, де було багато діточок, обійдених долею – сиротинцях, інтернатах, лікарнях, спеціалізованих Центрах соціального і медичного захисту. Пропонований сценарій власне і створений у ті неспокійні часи з різних дитячих українських видань 30-40-их років передвоєнного часу ХХ століття.
Хочу опублікувати цей матеріал для нового покоління молоді, аби й вона мала з чим виходити до діточок у цей радісний день сповнення їх заповітних мрій.[/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767021
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 21.12.2017
В заду́мі, гортаю сімейні світлини
і телепортуюсь в далекі роки...
Ось фото – найперше – моєї дитини.
– Привіт, янголятко! – торкаюсь руки,
а там – світлий Боже! – ті пальчики милі,
немов у Дюймовочки-крихти, – малі...
І ніжість щемливі накочує хвилі,
підхоплена ними, пливу, як в імлі,
крізь ночі безсонні, повз пам'ятні віхи:
ось – зубчик найперший, а тут – перший крок,
від першого слова так мліли од втіхи,
що радість, напевне, сягала зірок.
Згубилася лялька – і слізок озерце,
обдерла колінця – і знов полились
струмочком окропу на мамине серце...
Чи буде спокійним воно, хоч колись?
Траплялися, зрідка, непослух, пручання
і таткова кара – заслання в куток.
Та це вже – садочок і в школі навчання,
де кожен із нас свій проходив урок.
Росла наша доня, а з нею – тривоги,
вже час самостійні шукати путі.
Рішуче долола затори й пороги,
тож місце достойне знайшла у житті.
Ти болі й хвороби уміло гамуєш.
З жіночою чуйністю і співчуттям,
поранені душі батькі́вські лікуєш,
рятуючи діточкам їхнім життя...
Кровиночко рідна, ти нам – нагорода,
безцінний прекрасний дарунок Небес.
Як гілка старого козацького роду,
ти вистоїш всюди і з нами,.. і без.
А дехто не хоче дітей. І без риску
й мороки шукає розваги в житті.
З тобою я взнала любов материнську,
а це – найсвятіше з людських почуттів.
Що просять батьки для єдиної доні?
Здоров'я, кохання, життя без проблем.
І дякують Богу за щастя в долоні,
аби не втекло в небеса журавлем.
Ти – мама і жінка, і доня. Хоч нині
життя в нашім краї – не мед, не єлей,
та, попри тривоги і втрати, і кпини,
примножуй достойні чесно́ти Людини.
Будь Примою, доню, у кожній з ролей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754794
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 26.10.2017
Рима (нім. reim, анг. rhyme, франц. rime, польське rym, рос. рифма, від грец. rhytmos — узгодженість, сумірність) — композиційно-звуковий прийом суголосся закінчень, що має фонетичне і метричне значення, об'єднує суміжні та розташовані близько слова віршових рядків (починаючи з останнього наголошеного складу) для організації їх у строфи, впорядкування поетичного мовлення, його евфонічного римотворення. Так визначення рими подає "Літературознавча енциклопедія" (автор-укладач Ю.І. Ковалів). Подібні визначення є у книгах Галини Сидоренко ("Основи літературознавства", 1962), П. Волинського ("Основи теорії літератури", 1962), В. Ковалевського ("Рима. Римічні засоби українського вірша", 1965).
Найдавніші вірші були не римованими. Антична література використовувала риму в ораторській прозі та комедії, у віршах рими не було. У європейське віршування риму запровадили пізньолатинські поети (християнські гімни IV—VI ст., зокрема твори Августина Блаженного, Венанція Фортуната, папи Григорія Великого). У IX—XII століттях рима набула поширення у візантійській, давньонімецькій, давньороманській, києво-руській літературах. В епоху класицизму у XVII століття були спроби відмовитися від рими у зв'язку з тим, що її не було в античній поезії. Сьогодні співіснує римована і неримована поезія.
Рима найчастіше — це суголосся закінчень віршових рядків, рідше використовується початкова і внутрішня. Це явище звукове, тут збігаються не букви, а звуки. Рима робить вірш красивим, римовані вірші легше запам'ятовуються. Співзвуччя посилює зміст, емоційне і ритмічне звучання твору, надає йому музикальності. Рима виконує інструментаційну, строфотворну, стилістичну, евфонічну, семантичну функції. Талановиті поети постійно оновлюють свої рими. Вірші без рими називаються білими.
Закінчення віршового рядка називають клаузулою (лат. clausula — закінчення) — фінальна частина ритмічного врегульованого віршового рядка, починаючи з останнього, або константного, наголошеного складу. У випадку суголосся клаузули говоримо про риму. Для розрізнення рими і клаузули А. Ткаченко пропонує за старою термінологією виділяти 1-складову, 2-складову, 3-складову і т. д. На його думку, для рими ця кількісна характеристика не є актуальною, можна обходитися без характеристики рими з погляду наголошеності.
Частина вірша до клавзули називається корпусом. У залежності від місця наголосу в повторюваних словосполученнях розрізняють рими:
окситонні, чоловічі — односкладові — з наголосом на останньому складі рядка: добра — гра, коса — росa;
паракситоині, жіночі — двоскладові — з наголосом на передостанньому складі: опадають — літають, посуд — сосуд;
пропаракситонні, дактилічні — трискладові — з наголосом на третьому від кінця складі: чесності — чудесності, зоряна — зморена;
гіпердактилічні — чотирискладові — з наголосом на четвертому від кінця складі: насичуючись — перехлюпуючись, огниками — кониками.
За якістю співзвучності рима буває точною або глибокою, насиченою і неточною, неглибокою, неповною. Коли в словах, що римуються, збігаються всі звуки після останнього наголошеного — рима точна: благородний — народний. Культ чистої (точної) рими плекали "неокласики", не трималися точної рими поети "празької школи".
Рима, у якій співзвучність приблизна, називається неточною: лине — турбіни. Неточні рими поділяються на два підвиди:
1) рима-асонанс (співзвучні лише голосні): слова — німа;
2) рима-консонанс (співзвучні лише приголосні): кедр — кадр.
Відкрита рима — слово закінчується голосним звуком: літо — налити.
Закрита — слово закінчується приголосним: туманом — лиманом.
У залежності від кількості складів, які збігаються, розрізняються рими багаті, що характеризуються значною кількістю співзвуч у словах, які належать до різних частин мови, різних граматичних категорій: упокорив
— осокорів, і бідні (співзвучні останні голосний і приголосний): сівба — боротьба.
Усі рими можуть бути оригінальними (свіжими, оказіональними — від лат. оссаsіоnаlis — випадковий, індивідуальний) і банальними (затертими). Банальними є рими іменників, дієслів, прикметників, числівників, де римуються тільки закінчення, а кореня слова рима не заторкує. Банальною є рима, яка виникає внаслідок переліку однорідних імен або прізвищ: сонце — віконце, співають — вітають.
Одногрупна рима — римування однакових граматичних форм: прикметника з прикметником, дієслова з дієсловом: німа — голосна, рубати — дбати.
Різногрупна рима — римування слів, які є різними частинами мови: бою — мою, гармати — зламати.
Рівноскладова рима — охоплює однакову кількість складів: світи — борти.
Нерівноскладова рима — охоплює неоднакову кількість складів: розцвіло — було.
Омонімічна рима — римуються омоніми: "Діти, діти, де вас діти?!"
Каламбурна рима — побудована на каламбурі, на словах-омонімах, близьких за звучанням, але різних за значенням. Вона створює комічний ефект.
Коли знайомлюсь з твором я,
Дивлюсь спочатку на їм я:
Чи молодий це, чи мастистий,
Щоб знати — бити чи мастити.
(В. Дубовик)
Нарощена та усічена — рими з додаванням і відніманням звуків: дере — дерев, січень — січе.
Йотована рима — з нарощенням або усіченням й: імена — не минай, не куняй — на коня.
Анаграмна рима — однакові літери різні слова: шапки — шпаки, літо — тіло.
Тавтологічна рима - - повторюються слова у незмінному значенні: Роки молоді, поки молоді.
І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
(Т. Шевченко)
Коренева рима: веселка — весна.
Внутрішня рима — римуються слова в рядку: "Все йде, все минає, і краю немає" (Т. Шевченко).
Проста рима — римуються два слова: руки — круки.
Складена рима — в одну риму входить два-три слова: пророки — про роки, колисці — колись ці.
Рима-луна. Суть її у тому, що перше римоване слово є часткою Другого. Засіб рими-луни використовує М. Кузьменко:
Раз я в волості судився
З нашим сільським адвокатом,
Катом, катом, катом, катом.
З нашим сільським адвокатом.
Нас судили судді, вбрані
В сукні й чоботи сап'янці,
П'яні, п'яні, п'яні, п'яні...,
В сукні й чоботи сап'янні.
Джерело: http://pidruchniki.com/10981205/literatura/rima_riznovidi
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741931
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Троп (грец. tropos — поворот) — слово або вираз, ужитий у переносному значенні. Тропи розкривають суть зображуваного предмета, явища, вони є засобом індивідуалізації персонажа, виявляють ставлення автора до зображуваного. Тропи надають мові образної виразності, емоційності. Аристотель вважав, що вміння створювати тропи є ознакою таланту письменника.
До тропів належать епітет, порівняння, метафора, метонімія, іронія, сарказм, алегорія, символ, гіпербола, літота, перифраз. Найпростішими видами тропів є епітети і порівняння.
Епітет (грец. epitheton — прикладка) — це художнє означення, яке виділяє в зображуваному характерну ознаку чи рису і викликає певне ставлення до нього. Епітети виражаються прикметниками (ніжний, квітчастий), прислівниками (весело, привітно), дієприкметниками (задиханий, знесилений, пожований, написаний), дієприслівниками (витріщивши, підскакуючи), іменниками (чарівниця-зима, Дніпро-Славутич, зайчик-побігайчик), числівниками: "Це той первий, що розпинав І Нашу Україну" (Т. Шевченко "Сон").
П. Волинський і М. Коцюбинська вважають, що епітет треба відрізняти від логічного означення. "Не можна вважати художнім епітетом означення, яке вказує на якусь невід'ємну органічну ознаку: матеріал, з якого зроблений предмет, родинну приналежність людини (дерев'яний стіл, залізне ліжко, срібний портсигар, батькова сестра тощо). Але ті ж самі означення в сполученні з іншими поняттями, в іншому контексті можуть набувати художнього, образного значення, ставати метафоричними епітетами (дерев'яне обличчя, залізний характер, срібне сяйво). Отже, зміст епітета можна зрозуміти лише з контексту, лише в сполученні з тим словом, яке визначається епітетом".
Є різні класифікації епітетів. Виділяють епітети прості, складні, зорові, слухові, нюхові, живописні, психологічні. За змістом епітети ділять на зображувальні або описові і ліричні. В ліричних є оцінний елемент (чарівна ніч, сяючі очі).
О. Галич ділить епітети на характерологічні або пояснювальні і посилювальні, постійні, контекстуально-авторські, прикрашальні Перший підкреслює найхарактернішу ознаку предмета, а другий "не просто виділяє характерну рису предмета, а ще й посилює її"2. Наприклад: "Прокинеться кривава зрада, II і стисне віроломний ніж" (Є. Маланюк). Постійними є ті епітети, які часто стоять при одних і тих же словах: "шлях" - - битий, "козак" — молоденький, "кінь" — вороненький, "море" — сине. "Контекстуально-авторським називається епітет, який виділяє не постійну — супровідну, канонізовану в межах літературного або індивідуального стилю ознаку предмета, а таку рису, яка видається характерною в предметі за певних обставин у тому конкретному контексті, в якому про цей предмет згадується. Контекстуально-авторський - це епітет, що є переважною прикметою реалістичного стилю, який вимагає точності, а не виключно поетичності висловлювання, відповідності, реалістичності означуваного в предметі самому означеному предметові, тим конкретним обставинам, у зв'язку з якими даний предмет згадується". Наприклад: "Проса покошено. Спустіло тихе поле. // Холодні дні з високою блакиттю // Не повернуть минулого ніколи: // Воно пройшло і вже здається миттю!" (М. Рильський).
Що ж до прикрашальних епітетів, то вони, як зауважує Б. Томашевський, були у широкому вжитку в романтичному і класицистичному стилях.
П. Волинський, крім постійних епітетів, називає метафоричні, залізна воля, чорна нудьга, мертва тиша, метонімічні: "Той неситим оком І за край світа зазирає..." (Т. Шевченко), гіперболічні: "Безмежнеє поле"', іронічні: колегіальний ум, мудрий осел, вовк-пастух.
О. Веселовський виділяє синкретичні епітети, їх виникнення пояснює синкретизмом (злитістю) наших сприймань (зорових, слухових, дотикових). Таке явище називають художньою синестезією. У поемі "Похорон друга" П. Тичина використовує образи синього плачу і синього снігу:
Вже сумно вечір колір свій міняв
З багряного на сизо-фіалковий,
Я синій сніг од хати відкидав і зупинився...
Синій, оркестровий долинув плач до мене.
Порівняння (лат. comparatio) — це троп, у якому один предмет, подія зіставляються з іншими, у яких ці особливості виявлені різко, яскраво. Порівняння виконують зображальну і емоційно-оціночну роль.
У літературознавстві виділяють порівняння прості, поширені, заперечувальні, порівняння-запитання.
Простим порівнянням є таке, в якому порівнювані предмети зіставляються за однією або кількома однорідними ознаками. Прості порівняння утворюються за допомогою сполучників як, мов, немов, ніби, наче, нібито, начебто, гейби, буцім. Безсполучниково:
1) за допомогою предиката: подібний, нагадує, схожий, скидається;
2) формою орудного відмінка: блискавкою промайнула думка;
3) опусканням сполучника: "Книга — морська глибина" (Іван Франко). А. Ткаченко ділить прості порівняння на загальновживані: "Гарна як намальована", поле як море та індивідуально-авторські: "У нього очі — наче волошки в життя" (Андрій Головко); "Моя душа, немов черешня, // Понад снігами зацвіла " (Д. Павличко).
Розгорнені (поширені) порівняння — це такі, у яких порівнювані предмети зіставляються за кількома ознаками. Розкриваючи ряд ознак одного або групи предметів, вони створюють картину, всебічно змальовують предмет: "По обидва боки Руського потоку стояли два високі, але не круті гребені гір, неначе дві велетенські зелені хвилі на морі піднялися рядком, а далі збіглись докупи краями, злилися і тут підскочили вгору білою піною" (І. Нечуй-Левицький).
Особливість приєднального порівняння, за словами Б. Томашевського, у тому, що "... спочатку подається предмет, а потім вичерпна тема, яка стосується предмета, після сполучникового слова "так" подається образ"1. Наприклад: "Як прихопився чоловік до борщу, як узяв тевкати, як коли добрий кінь із вагою під гору вдирає. Що як він Із вагою тягне помапо рівненькою дорогою, а під гору як упреться з усієї сили та задрібоче ногами, так іще його й стримувати приходиться... Але зате на самій горі стає віддихатися. Так і Іван: виїв борщ та й віддихусться-віддихустнся аж ізгоді говорить" (Лесь Мартович).
Виділяють порівняння прямі (позитивні) й заперечувальні (заперечні, зворотні). Прямі: очі як зорі. Заперечу вальні порівняння побудовані не на зіставленні, а на протиставленні предметів або явищ:
Ой тож не зоря,
Ой тож не ясна,
Ой тож моя молода дівчина
По водицю ішла.
Порівняння-запитання — це такий вид порівняння, коли порівнюючий образ ставиться у формі запитання:
Глянь, у скелях височенних...
... чи там гнізда ластівок?
Ні, се нори для аскетів.
(І. Франко)
Метафора (грец. metaphora — перенесення) — це образний вислів, у якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю. Метафора є прихованим порівнянням, тому метафору завжди можна розгорнути у порівняння.
У "Словнику лінгвістичних термінів" за ред. Д. Ганича та І. Олійника розрізняються метафори "прості, побудовані на зближенні предметів чи явищ за однією якоюсь ознакою, і метафори розгорнуті, побудовані на різних асоціаціях між предметами і явищами. Наприклад: "Навшпиньки підійшов вечір. Засвітив зорі, послав на травах тумани, і, на вуста поклавши палець, — ліг" (П. Тичина). Гіперболічна метафора побудована на перебільшенні ознак чи якостей.
Метафора лексична — слово, або одне із значень слова, яке виникло шляхом метафоричного перенесення (за подібністю форми предметів, їх розміру, зовнішніх чи внутрішніх властивостей тощо). Наприклад: стріла — як назва рухомої частини підйомного крана, парк — місце стоянки, ремонту і обслуговування транспортних засобів. Ці слова чи значення слів є основними назвами відповідних предметів (Д. Ганич, І. Олійник).
Поетичною метафорою Д. Ганич і І. Олійник вважають таку, що виступає як складна різнопланова семантична структура. Наприклад: О тиха пристане робочого стола, // Де ще на якорях дрімають вірні ріши, // Де мислі щоглами підносяться стрункими, // струмують образи, як понадводна мла! (М. Рильський).
Видом метафори є персоніфікація (лат. persona — особа і facere — робити) — це надання предметам, явищам природи почуття властивостей людини, олюднення. Іноді персоніфікацію називають уособленням.
У словниках літературознавчих термінів ці поняття розрізняють. Уособлення чи прозопея (грец. prosopopeia) — це перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи, абстрактні поняття, оживлення їх.
Персоніфікація може бути простою і поширеною (розгорненою). Прості - лаконічні: "Підійшов вечір. Засвітив зорі" (П. Тичина). Вони переносять одну — дві риси живої істоти на предмет або явище. Розгорнені створюють цілий образ, картину, вони використовуються у тих творах, де с казкові мотиви, у народних баладах.
А. Ткаченко відзначає, що найчастіше зустрічається антропо-, зоо-, ботаноморфна метафоризація.
1. Переживання людей змальовуються як живі, здатні діяти істоти: туга точила серце, ревнощі штовхали на злочин.
2. Оречевлення (опредмечення) душевних якостей людини: глибокий сум, темна особа.
3. Уподібнення людських переживань, дій, якостей до явищ природи:
Не дивися так привітно, яблуневоцвітно.
(П. Тичина)
4. Ототожнення явищ природи за принципом подібності з частинами людського, тваринного, рослинного організму: вухо відра, підошва гори.
5. З розвитком абстрактного мислення з'явився такий вид оречевлення (опредмечення), в якому абстрактні явища і процеси ототожнюються за принципом подібності з явищами і процесами матеріального життя: крик моди, корінь зла, яблуко розбрату, джерело насолоди, гострота проблем, глибина узагальнень.
Алегорія (грец. аllegоrіа — іносказання) — образний вислів, у якому все має переносне значення.
П. Волинський вважає алегорію видом метафори, Г. Абрамович — окремим видом тропа. Алегоричні образи використовуються в байках, прислів'ях, приказках, у ліричних творах. У казках і байках вовк — пожадливий, жорстокий, лисиця — хитра, осел — упертий. Алегоричні образи використовуються для називання творів ("Досвітні огні" Лесі Українки, "Каменярі" І. Франка, "Кобзар" Т. Шевченка).
На алегоріях побудовані загадки і прислів'я: пастух рогатий; доки сонце зійде, роса очі виїсть; прийде коза до воза.
Алегоричну мову називають езопівською (від імені давньогрецького байкаря Езопа).
Символ (грец. symbolon) — умовний розпізнавальний знак, який полягає в заміні назви життєвого явища, предмета, поняття умовною назвою, знаком, який має щось спільне з ними. Наприклад: весна — символ народ-ження, гроза — символ небезпеки. Дехто ототожнює символ з алегорією. Символом називають заміну абстрактного або узагальнюючого поняття конкретним образом. В алегорії є порівняння, символічний образ абстрактний, умовний, має узагальнююче значення. Символом може бути художня деталь, порівняння, метафора. Символічний, наприклад, образ камінного хреста з однойменної новели В. Стефаника. Маючи узагальнююче значення, символічні образи використовуються у назвах творів ("Вершники" Ю. Яновського, "Сонячні кларнети" П. Тичини).
Символічні образи зустрічаються у фольклорі: (зозуля — символ суму, червона калина — дівчина, білий голуб — символ миру, чайка — образ самотньої жінки-матері, чаєнята — діти-сироти). В усній народній творчості символи з'явилися на основі паралелізму.
У художній літературі використовується релігійна символіка: терновий вінок, хрест — символи страждань. Символи часто зустрічаються у Святому Письмі. Особливе місце займають символічні образи у символістів (стильова течія модернізму).
Близьким до символу є образ-емблема (грец. embleuma — вставка, рельєфна оздоба). Образи-емблеми грунтуються на асоціаціях, алегорія і символ — на подібності. Образи-емблеми — статичні. Вони використовуються в графіці, геральдиці, скульптурі. Образами-емблемами є ліра, пронизане стрілою серце тощо.
Емблематичні вірші набули популярності в епоху бароко. Д. Чижевський писав, що емблематичні вірші це "невеликі епіграматичні вірші до малюнків, "емблем", тобто зображень речей, що мають якесь символічне значення"1. Емблематичні вірші писав Ф. Прокопович. Д. Чижевський цитує уривок одного з таких віршів, присвячених пам'яті митрополита Варлаама Ясинського:
Всі ріки ізначала малиє бивають,
но, текуще путь довгий, води умножають.
Подобні і Варлаам ученія ради
прейде страни многіє і многіє гради.
І тако, од отчества далече странствуя,
зіло себе умножи премудрости струя.
Популярними в Україні були геральдичні (гербові) вірші. У таких віршах містилися пояснення до малюнка на гербі особи, котру треба було прославити. Подаємо уривок з вірша на герб Могили:
Два мечі в справах рицерських смілість показують;
лилія з хрестом віру християнськую знаменують.
В тім дому щирая побожність обитаєть, а слава несмертельная навіки обиваеть.
Традиції емблематичної поезії продовжували поети-авангардисти, зокрема М. Семенко. До нашого часу дожила фігурна поезія. Автори фігурних віршів спершу малювали контур предмета або емблеми, а потім заповнювали його текстом. Майстром фігурного вірша був Величковсь-кий. У багатьох з них вміщував своє прізвище:
И О смерти пАмятай,
и На судъ будь чуткий.
ВЕЛьмИ Час біжить сКОро,
В бігу Своимъ прудКИЙ.
Метонімія (грец. metonimia — перейменування) — образний вислів, у якому назва одного предмета чи явища замінюється іншою на основі реального зв'язку між ними. Тому метонімію ніколи не можна розгорнути у порівняння. Аристотель помилково ототожнював метонімію з метафорою.
Зв'язки між предметами і явищами — різноманітні, тому є багато різновидностей метонімії:
1. Метонімія місця. Заміна найменування людей назвою місця, де вони перебувають, країни, у якій живуть: Африка відстоює свої права. Аплодувала гальорка. Київ вітав переможців олімпіади. Пароплав вибухнув реготом. Борислав сміється.
2. Метонімія часу. Заміна назви події назвою часу, коли вона відбувалася: це був найщасливіший день у моєму житті. Минув важкий рік.
3. Метонімія засобів (органів, знарядь), за допомогою яких щось здійснюється: у нього гостре перо. Притримай язик.
4. Метонімія належності. Заміна назви предмета іменем його творця, власника: переклав Шекспіра. Знає напам'ять Шевченка. Купив Маланюка.
5. Метонімія матеріалу. Заміна назви речі матеріалом, з якого вона зроблена: ходить у шовках. Любить кришталь. Платить золотом.
6. Заміна назви дійової особи назвою дії, яку вона виконує, або предмета, що її характеризує: "Чорні зароплені кахтани, лейбики, сіраки та гуні, такі ж сорочки, переперезані то ременями, то шнурами, то ликом, бліді, пожовклі та позеленілі лиця, пошарпані та зароплені шапки, капелюхи, жовнярські "гольмици ", бойківські повстяні крисані та підгірські соломинки, — все те густою, брудною, сірою хмарою вкривало толоку" (І. Франко). "Туди пішла, поїхала любая розмова" (Народна пісня);
7. Заміна назви дії одним моментом: стала на рушничок щастя.
8. Заміна назви вмісту вмістищем: з'їв миску, горить лампа, кипить чайник.
Синекдоха — це кількісна метонімія (грец. Synekdoche — переймання, співвіднесення), вид тропа, в основі якого кількісні відношення між предметами; образний вислів, заснований на кількісному зіставленні предметів, явищ, на заміні цілого частиною, множини одниною. Види синекдохи:
1. Заміна множини одниною: студент пішов допитливий. "І на оновленій землі // Врага не буде, супостата // А буде син і буде мати " (Т. Шевченко).
2. Заміна однини множиною: "як ми себе почуваємо? " (лікар до хворого).
3. Заміна цілого частиною: "Настали своє серце і руку... //Наступи на горло вороже"(М. Рильський).
4. Заміна частини цілим: "Стояла я і слухала весну" (Леся Українка).
5. Заміна родового поняття видовим: "Ой піду я, піду понад Дунаями " (Дунай у значенні ріки). Берегти копійку.
6. Заміна видового поняття родовим: двоногий ссавець (людина).
7. Заміна неозначеного числівника означеним: сім раз відміряй, а раз відріж.
8. Антономазія (грец. antonomadzo — перейменування) - - вживання власних імен у значенні загальних: у нас драматургів багато, а Шекспірів мало. Колумб — першовідкривач, Іуда — зрадник. "Воздвигне Вкраїна свого Мойсея " (І. Франко). Марс — війна, Ескулап — лікар. Нарцис — самозакоханий, Сократ — мислитель.
9. Вживання загальних імен у значенні власних: Кобзар, Каменяр.
Перифраз (грец. periphrasis від грец. peri — навколо, phrazo — пояснюю, говорю) — це образний вислів, у якому назва предмета чи явища замінюється описом його ознак. Перифраз використовується у розмовній мові, публіцистиці, художній літературі. Наприклад: автор "Кобзаря", автор роману "Собор ", батько історії, чорне золото. "Лягло костьми людей муштрованих чимало " (Т. Шевченко)
Евфемізм (грец. euphemismos віл єн — добре та phemi — кажу) — заміна грубих, брутальних або неприємних слів м'якшими, ввічливими: замість брехати — говорити неправду, ухилятися від істини, замість дурень — нерозумний.
Крім евфемізмів, існують ще слова — табу (полінезійське "tabu " — заборона). Це слова, вимовляння яких вважається непристойним і небезпечним: нечиста сила, "Той, що греблі рве", "Той, що в скалі сидить".
Іронія (грец. eironeia — прихована насмішка) — це приховане, замасковане глузування. Т. Шевченко, щоб яскраво передати безправне становище у царській Росії, писав: "Од молдованина до фінна II На всіх язиках все мовчить, II Бо благоденствує"
Іронія вживається в епіграмах, байках, комедіях, сатиричних романах, оповіданнях, фейлетонах. У фейлетоні "Чухраїнці" Остап Вишня писав про чухраїнських лордів: "Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів, — хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть... Як запитають було їх:
— Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, відповідають: — Та хто й зна... Живемо в Шенгеріївці.
— Православні".
Поширеним видом іронії є антифриз або антифразис (грец. antiphrasis — затемнення). Це вживання слів у протилежному значенні. Наприклад: швидкий, як черепаха.
Різновидом іронії є ас теїзм (грец. asteismos — жарт, дотеп). Це похвала у формі осуду, або навпаки.
Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям.
І нашим батюшкам-царям
Слава!
(Т. Шевченко)
Астеїзм використовує О. Довженко у "Повісті полум'яних літ": "... і сержант у мене попереду хоробрий душогуб, Орлюк, чума б його забрала''.
Сарказм (грец. sarkasmos — терзання) — зла іронія. Сарказмом називають дошкульну насмішку. Для сарказму властиве поєднання сміху із злістю. Наприклад:
Ненавиджу вас всіх і бриджусь вами,
Ви перфумовані плебеї в фраку!
Ви паразити з водянистим мізком,
Ви неробучі, загребущі руки,
Ви, у котрих з усіх прикмет звірячих
Лишились тільки хитрощі гадюки!
(І. Франко)
Інвектива (лат. invehi — нападати, invectiva (oratio) — лайлива промова) — гостре засудження певної вади.
А ми дивились, та мовчали,
Та мовчки чухали чуби,
Німії, подлії раби.
(Т. Шевченко)
Окейморон (оксюморон) — (грец. oxymoron — дотепно-безглузде від oxys — гострий, moros — безглуздий) — це образний вислів, у якому поєднуються ніби несумісні, протилежні за змістом, контрастні поняття.
Наприклад: бідний багач, солодка мука, дзвінка тиша, живий труп, сміх крізь сльози, щасливе горе, веселий цвинтар. З оксимороном споріднена катахреза (грец. katachrêsis - зловживання). Катахреза - поєднання понять і виразів всупереч їх буквальному змісту. Це сполучення слів логічно не узгоджених між собою: кольорова білизна, червоне чорнило. У художній літературі використовується як експресивний засіб: "Білим жалем вечір кинув тіні //Білим жалем шум пороші " (В. Чумак). Катахреза зустрічається в назвах творів: "Веселий похорон " В. Симоненка, "Ніж у сонці "І. Драча.
Гіпербола (грец. hyperbole — перебільшення) — це образний вислів, який становить художнє перебільшення. О. Потебня писав, що гіпербола "є наслідок якогось сп'яніння в почуттях, що перешкоджає бачити речі в їхніх звичайних розмірах".
А сльоз, а крові!? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх...
(Т. Шевченко)
Протилежний до гіперболи троп має назву мейозис (грец. meiôsis — зменшення). Це образний вислів, який полягає у навмисному зменшенні міри або властивості чого-небудь: нічого собі — замість добре.
Літота (грец. litotes — простота) — надмірне поетичне применшення. У народних казках: хлопчик-мізинчик. Бабуся "малесенька, ледве од землі видно " (Марко Вовчок). Хата на курячих ніжках.
Джерело: http://pidruchniki.com/11510513/literatura/tropi
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742390
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 17.07.2017
Найщиріші вітання Тетянам: бабусям, мамам, сестрам, донькам.
Хай все у вас буде добре ! Нехай вітрило віри, надії , любові, принесе вас до острова"Щастя ".
Небес й землі благословення
На ніжне і жіночне ймення --
Тетяна, Таня, Танечка,
Цілує Ангел нині, зранечка,
Святі -- в небесному поклоні.
І кожна мама своїй доні
Поставить свічку в "Многі літа",
Щоб ти була теплом зігріта:
Родинним, друзів і кохання,-
Ночей щасливих і світання.
І хай хурделиці-завії
По вінця сповнять твої мрії
А сніг лапатий з високости
Насипле в хату повно гостей !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714431
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Іконі благодійної Тетяни
вклоняються студенти і віряни,
а особливо ті, хто у ці днини
святкують іменини чи родини.
У клубах, у Фейсбуці і в Ю Тубі
вітаємо, Тетяни, наші любі!
Яскраві, неабиякі таланти,
ви написали віршів фоліанти.
Веселі, невпокорені, ліричні,
мрійливі, фантазерки феєричні
дарів різномаїття демонструють:
самі свої творіння ілюструють,
немов актори, класно декламують,
в своїх піснях собі ж акомпанують,
картини пишуть і святі ікони,
лікують і встановлюють закони...
Чи молоді, чи вже зросли онуки,
ви – золоті майстрині на всі руки!
.
Владарка ж мого серця і цариця –
Танюся, дорога моя сестриця.
Любов моя до тебе меж не має,
душа летить і горнеться, й вітає.
Аби ж хоча б на день, хоч на годину
вернутись в юність, у свою хатину,
де мама, брат і ти – така вродлива!
... Але ти в мене є, і я – щаслива!
.
Тетяни, Тані, Танечки, Танюші,
хай радістю засяють ваші душі!
Забудьте про образи чи вагання,
хай збудуться на Бога сподівання!
Дружини, вірні подруги, кохані,
щоб вас любили, щоб були жадані!
Несіть у світ краси усі відтінки
й величну силу Матері і Жінки!
Нехай завжди од вечора до рана
оберігає вас свята Тетяна!
І ще добавимо в слова вітальні:
здоров'я й миру на землі страждальній!
.
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, З іМЕНИНАМИ,
НАШі ЛЮБІ ТЕТЯНОЧКИ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714347
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Вірші деяких конкурсантів, учасників та членів журі. Все, що я змогла знайти в інеті. Вибачте, якщо можливо знайшла НЕ КОНКУРСНИЙ вірш. Важко шукати авторів, іще важче – вірш, не знаючи його назви. )))
Читайте, аналізуйте, обирайте те, що вам ближче до душі. На хвилинку уявіть себе на місці журі Фестивалю, що вже поступово стає нашою історією.
##########################
[b]Єлизавета Жарікова[/b]
***
Я нікуди не йду
Крім спраги німої трави
(пісня)
1.
Це як у снах,
Де зрослися міста, де нічого, крім себе…
Коло вікна
Задивлятися в тишу морозного неба.
Небо шорстке,
Сіроковдряне небо кудись відповзає,
Все не таке,
Все пручається, голе, слизьке і безкрає.
Дивлюся на фото людей, де вони посміхаються,
За що б зачепитись у світі: усе нетривке таке,
Скажи тим, хто прийде погрітись, нехай залишаються,
Усі феєрверки в пітьмі, як сигнальні ракети.
Але,
Приспів
Я нікуди не йду, я лишаюся тут і даю тобі руку,
Я буду триматись за тебе — і знов буде світ наш простий і живий,
А потім, на виході з літа, нічого, нічого не буде на світі,
Крім спраги німої трави,
Крім спраги німої трави.
2.
Вікна горять,
Їх багато, вони поцейбічні, не гріють,
Сіре звіря
Причаїлось, затихло, дрімає і мріє.
Хто б відгадав
Що чекає за рогом (куди б його дітись?).
Буде вода,
Навесні буде просто вода хлюпотіти.
І діти шукатимуть неба в калюжах побрижених…
Якби пригадати, чого так запекло хотілося…
Неназване так проступає печально і ніжно,
Що деревом стати або на шматки розлетітися.
Приспів
3.
Це як завжди:
Світ тікає, коротшають наші хвилини.
Де не сиди,
Не сховатись від цього повільного плину.
Що є для нас:
Десь дитинство стікає і піниться в ринвах,
Вітер і час
І далекого неба пекучі жаринки.
Дивися, як місто засніжене спить і здригається,
Уривками слів: чи анафема, чи алілуя…
Дерева стоять на молитві крізь ніч неприкаяну,
І янголи нашими снами таємно листуються.
[b]Уляна Дудок [/b]
***
а постіль пропахла кавою
до локонів мідно-корицевих
все місто здавалось забавою
з монетами стертими лицями
полотна ще дихають румбою
і дотиком пальців шовковим
були ви мадонною згубою
осіння богине любови
а місто примхливо нахмуриться
продовжить свої карнавали
чужою прокинеться вулиця
де ми так нестримно кохались
(з нової збірки поезій "Дім з верандою для мрій" (2013)
[b]Русана Гордієнко
НАДІЯ[/b]
***
Голоси і ритми
Предків
Сплітаються в генах
Бездоганно
І не повторити ніяк
Солов"їної пісні
наспіваної вспак.
Мій сонячний знак
На твоїх передпліччях
лишився
з сАмого ранку.
Я - куртизанка.
Куртизаню віршами
Малюю картини
мазками,
стукаю серцем,
як в мами
і болЮ
спогадом карми.
Бери мене
майже задармо -
За сонячний промінь,
за запах полину...
За сміху розмінну монету
Продається ціла Планета
мОїх світів...
У Захід примарний
знов відлетів
твій журавель..
Сутеніє...
Небесні сині
нині
"при надії"...
[b]Наталя Баницька
ЖИТИ ВАРТО…[/b]
***
Шукаю притулку у хвилях замріяних трав…
(із записів Мавки)... (Лізо… Маріє… Марто…
Я вас колись… я усіх вас колись – кохав…
Я – вас кохав…
а тому, мабуть, жити – варто…)
Шукаю притулку… на сьому свою висоту…
Все – уже сталось… й нічого не може статись…
(Я вас... Маріє... Лізо… і навіть – ту,
що просто йшла,
щоб ніколи не повертатись…)
І знову пірнаю - на сьому свою висоту…
Море – безмежне!… усі ілюзорні звуки…
(Я вас… Маріє… Марто… і навіть – ту…)
“Тату, візьми мене,
як колись, на руки!…”
Де мої трави… роси… просто скажи – де я?!
Море – безмежне! небо моє так низько!..
Чуєш, колише Всесвіт знову нове ім’я……
Чуєш, гойдає вітер
легко чиюсь колиску…
Боже!.. колише вітер знову колиску ту…
Світ збожеволів… бачиш?... світ – пакував валізи…
Світе, скажи,чи мав ти хоч якусь мету?!!
………………………………………………………………………
(…..…я вас – безмежно ніжно…..
……………………….Марто… Маріє… Лізо…….)
[b]Людмила Лінник[/b]
Сама собі не сподівалася))
Від ліхтаря подала свою писанину на Всеукраїнський фестиваль-конкурс Мовою серця, лиш тому, що в Франківську, а я зараз не надто мобільна)))
Аж тут виявилось, що вона (писанина та) в мене - еротична ;)
Таке - ІІІ місце в номінації "інтимна лірика - еротична поезія" :)
Ну, що я вам можу сказати... Несподівано. Приємно. Знаходжу в собі нові грані. Якраз пора ;)
Щиро вдячна організаторам Оля Бреславська Roman Boychuk! Знаю, наскільки непросто в наш час щось таке організовувати! Ви мега-супер-круті!!!
Спасибі членам журі за працю. Це також нелегке випробування ;)
Вітаю переможців! Оскільки нікого не знаю, то й не тегаю, сорі.
Окреме спасибі і вітання Rusana Gordiyenko енд компані! Дівчата, ви таки нереально круті!
Руся - ти моє натхнення. Моя Провідниця! Може, й не писала б взагалі, якби не ТИ!
Котичку, Andriy Savka, ти якраз вчасно приїхав)))) Соняшники - соняшні! Дякую :)
Ну і сам конкурсно-еротичний вірш)
***
Ти мене твориш.
Своїми обіймами,
Цілунками, поглядом.
Я справжня, там, під одягом,
Де тільки ти мене бачиш.
Розплітаєш волосся –
Пахне ромашкою.
Тріпочу пташкою
В тебе на плечі.
Сумні орачі
Перекрають мої поля.
Натята на скибки земля
Віддаватиме вогкий дух...
Там колись зеленів спориш...
В тиші зашелестиш
Колосками пророслих сліз.
Створи мене вільною!
Ти ж можеш!
Фатою весільною
Снується туман...
Іде караван
Лякливих моїх бажань.
Без вагань
Ти б їх здійснив.
Вчора мене створив,
Нині – зломив...
Що тобі?
Я – земля.
Зорана, покалічена,
Твоїм слідом помічена.
Стежку витоптав
Через серце.
За що мені все це?!
...
Твориш мене – твори.
[b]Оксана Шевців-Мазур
***
СОН ДАНАЇ[/b]
Ловила рибу. Срібні брижі хвиль
Накочувались лоскотом і сміхом.
А риба плюскалась — така потіха,
А я легка допоки… але тихо!
Лиш павутинка золота, де криль-
ця пташки перелітної весни,
Як подих-дотик зніженого сонця.
Підшкірні пестощі чи просто сон це?
Як спурх метелика, як стиск долонь цей
Скрадливий порух вуст: засни, засни.
Ловила рибу. Сонні блиски хвиль
Ліниво огортали чуле лоно.
Така наївна і необоронна,
Ріка ураз зробилася бездонна
І уневажнила вагомий біль.
Медвяна повінь золотим дощем
Зліпила вії у солодку втому,
Вгадала путь до місячного схрону.
Останній спротив, а затим судомно
Кричала так: іще, іще, іще!
Впустила рибу між колін, і звив-
на течія дражнилася лускою,
Тікала і не мала супокою.
І золоті кайданки… що ж ти коїш…
Ловила рибу. Дощ мене зловив.
листопад 2011
[b]Надія Капінос
Ріо-ріта[/b]
***
...тонуть в легкім шардоне
марципанові губи...
Тане морозиво -
біла вершина Монблан...
Сонце - веселий п"яничка
з обличчям,як бубен,
з дозволу МОго ,- з розгону! -
пірнає в стакан...
...Вип"єм Цей День-
в ньому стільки
Гарячого Літа!
Юна бджола вже
танцює хмільний
пасодобль...
...крутится в серці
забута колись Ріо-Ріта ...
...котиться Сонце
під білі дахи
парасоль
в літнім кафе,
де завмерла,
чекаючи,злива:
ніжність не-сказаних
слів ще - на відстані вій...
...вСУпереч сотням розлук
я - шалено красива!
ВСУпереч тисячам війн -
Ти вернешся - ЖИВИЙ!
...я зупиняю секунди
зусиллями волі -
жовта бджола завмирає
в повітрі на мить...
Ким би не став ТИ -
дарунком
чи вироком долі, -
День Цей - я знаю!-
від куль Тебе ТАМ
захистить...
День Цей із присмаком
губ -марципанове
Літо...
День - карамелька,
малиновий Вічності смак,
де на пів-світу лунає
в мені - РІО-РІТА...
ТИ -поверНЕшся! Бо я ТЕБЕ...
я ТЕБЕ... ТАК...
[b]Леся Мудрак
Stop[/b]
***
Stop!!! Оче-ви-дно,
дно видно, о-о-о!
Он, диви: — Чи Ви?
Чи не Ви:
отче,
лечо,
мачо…
В голові —
гном плаче.
…чап-пач-чап…
ходять сльози в очах:
Ізольда без Трістана
пережила три
стани,
а не…
Олжа?! жало —
у ло-
ні?! —
ло-
па-є…
Віп- пів-
екстаз —
узами шлюб-ни-ми —
враз…
А чи акбол, любка, є?
І — STOP!
Знову — на пост?!
Фортуна нутра
виголошує тост:
– За тебе, за мене,
за наше дитя…
…Тибет для нас — табурет.
чи терубат —
все глибше — назад…
Dasein,
спивай
те,
що вихопив місяць, а-а-ай! —
пивом мови цих тіл:
ось, тихцем — коло з кіл…
Лік?..
Оволодів оловом, оводе?
То ж — STOPPP!!!
ай-ай!
…дна таки не видно!
[b]Ліна Ланська
ТАЇС[/b]
Ти втомилась застиглій вежі
Готувати терпкий аніс.
Хтось за нами невпинно стежить,
Може доля, моя Таїс?
Крапля лоскітно пестить груди
Проганяє всебічне зло...
Не зніма лиш вуаль полуди -
Потьмяніле душевне скло.
Чару повну хмільної браги
Наливай, не сп"яніти більш.
Де знайшла ти стільки відваги,
Віддаватись за мідний гріш?
Перекреслити як минуле,
Влада з пристрастю розійшлись?
Спрагле тіло і серце чуле,
Подаруй мені, як колись...
Що ті вежі, гетеро люба,
Велич влади - кінець меча.
Коли точить смертельна згуба,
Обійми, прожени печаль.
Переможець - обранець долі,
Лиш один може, на мільйон.
Без кохання безсилі й кволі,
Не звінчає нас Вавилон.
Амазонко, давати відсіч
Ти втомилася ворогам.
Моя слабкість, мій щит зусібіч,
В сріблі викликом стань богам.
[b]Мар'яна Тисяк[/b]
[b]Десь там…[/b]
Десь там….
…де падає зоря…
Вже догора мій світ без тебе!
І похапцем шматочок неба
Краду. .. обпікшись....
спрагло я!
…Твоя….
Забувши…..
хитрість лихваря
ввіряю скарб наївно-щиро:
любові втомлене вже Диво
лукавій звабі…..
Звіздаря….
…пітьма…
Йдучи самотні
ночі вбрід,
закутавшись в густу розлуку,
шукатиму очима руку,
що наш запалить….
змахом світ!
…Політ!..
А він –
безпечно і грайливо:
то тут, то там моргне здаля….
Жорстокий! Знає, й Вічність я –
Його!.... забуто-
норовлива…
…щаслива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685611
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 26.08.2016
***
[b]Улянці Задарма та Богданочці, чудовим жінкам, матерям, дружинам і прекрасним поетесам.[/b]
***
Дві зірочки, дві мрії, дві ріки
Одна руда, як вугіль чорна інша
Як дві Франківська Бистриці-ріки
Хвилюються, даруючи нам вірші
[b]Улянці Задарма[/b]
***
Підвладні їй і равлики, й дракони,
Казки, вірші ліричні - все від Бога.
Віват, Надюшо! Дайте їй корону!
Святкуй, Принцесо, першу перемогу!
***
[b]ЛІНІ ЛАНСЬКІЙ[/b]
Вона одна така. Ніяких збігів!
В її віршіх - кохання владний сміх.
Ще заспіва колись старий Чернігів
Нові пісні зі слів твоїх.
***
[b]ПРО ЕЛЮ (Дорофеевську)[/b]
В нашу подорож незбагнену
Доля щедро дала Єлену,
Що приїхала швидкоплинно,
Щебетала нам безупинно,
Обіймала, вкривала леготом,
Оберегом була і реготом,
Наша Ліра та наша Муза,
Наше сонечко, шар із лузи,
Щебетушка та веселушка!
Ти – найкраща моя подружка!
***
[b]МАР’ЯНЦІ ТИСЯК[/b]
Вона іде – і сонце сяє.
Горянці рівної нема.
Хоч гордо голову тримає,
Вона як сонечко сама.
Навіщо нам чужі та інші?
Як чисті води рік гірських
Із вуст її стікають вірші
А в них – кохання кожен штрих.
***
[b]ГОСТІ[/b]
***
Тепла усмІшка. Тільки в очах давно
Трошечки суму. Крапля його - на денці.
Грація кішки. Віршів п’янить вино,
І розливає хміль полум"яний в серці.
Мавко манлива, чистий землі смарагд,
Щедрість її людей, мелодійність пісні!
Будь же щаслива, хай обійде жура,
Доля всякчас дарує сюрпризи різні!
[b]Тетяні Лавинюковій[/b]
***
Аж домашнім теплом повіяло,
Здобним тістом від пирогів,
Щедрих рук розкидала віяло,
Не шкодуючи теплих слів.
З містом мрії усіх знайомила,
Годувала та берегла.
Освітила дорогу променем,
Серця часточку віддала.
***
Від усіх подружок-гостей Івано-Франківська тобі, Таню, велика дяка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685658
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 26.08.2016
Усім – доброго дня! Зі святом, друзі!
Хочу поділитися з вами своїми враженнями від фестивалю «Мовою серця» в Івано-Франківську, організаторами якого стало молоде подружжя Роман Бойчук та його дружина Оля Бреславська. Красно дякую їм обом, а також усім, до того причетним. Вражень – море!
Ото ж, почну. Біля входу усіх зустрічав великий плакат фестивалю – не переплутаєш! І звісно, багато охочих – зробити фото на згадку. Тут ми знайомимося-обіймаємося, «розвіртуалення» іде повним ходом!
Ну, ось заходимо з вами в приміщення «Просвіти».
Тут можна пройти реєстрацію, покуштувати кави з печивом, залишити на стенді свої книжки (дяка – тим привітним жіночкам, що радо зустрічали).
Тут автори виставляли свої друковані видання. Серед них – збірочка «СОНЯЧНІ РУНИ ПОЕЗІЇ», де є мої вірші, вірші Наді Капінос (Улянки Задарма) та Серго Сокольника.
Далі – виставка художніх робіт наших талановитих авторів Руслана Трача, Наталії Бороденко та Галини Різничук – в холі і в залі.
І кругом – хлопці та дівчата, вбрані в костюми часу, коли жив і творив Іван Франко. Це відразу настроює гостей на атмосферу свята.
Зала поступово заповнюється людьми, хтось знайомиться, хтось радо вітає тих, з ким давно не бачилися, розсідаємося, кучкуємося, поглядаємо на сцену…
Пам’ятаєте, як у класика:
«Театр уж полон, ложи блещут
Партер и кресла - все кипит,
В райке нетерпеливо плещут,
И, взвившись, занавес шумит!»
Перед захопленими глядачами розгортається міні-спектакль про нашого класика Івана Франка: його жінки, його кохання, його драма, що вилилася у збірку «Зів’яле листя». Вистава показана театром-студією "Талант" з м.Долина, Івано-Франківської області, керівник – шановна мама Романа Бойчука. Молодці!
Власта Власенко – незмінна ведуча фестивалю. Дуже сподобалася. Уклін їй низький.
Нарешті починається саме та частина, в якій будуть виступати запрошені автори. І тут – нежданчик! «На полі – заміна!» Поважний голова журі Євген Михайлович Баран складає свої обов’язки, прощається, і знайомить публіку з новим головою - Сергієм Лазо.
Влада «Піночета» скасована!!! (Йой-йой, це не мої слова, так нашого вельмишановного п.Євгена охрестила ведуча). Хіба б я посміла хоч щось сказати погане на адресу жіночому квартету з новим Головуючим? Ні в якому разі! Отже:
Дранчук Йордана – бард, фотохудожник, лікар, поет, композитор та музикант.
Леся Мудрак – письменниця, перекладач, громадський діяч, а яку пише еротику – мама моя!
Тетяна Череп-Пероганич – письменниця, журналіст, громадський діяч.
Тетяна Белімова – автор трьох книжок прози, новел та оповідань, автор статей та підручників, філолог.
(Це все з презентації членів журі, що були викладені на сторінці фесту, окрім регалій, ви вже вибачте, що не перераховую усіх).
І головуючий - Сергій Лазо, особистість, яку охрестили «людиною-оркестром».
«А як інакше назвати людину, яка одночасно артист, музикант, співак, композитор, поет, драматург, продюсер, модератор культурно-мистецьких імпрез? Серед виконавців його пісень багато талановитих артистів, автор 19-ти книжок і шести дисків. Член Спілки письменників та спілки журналістів України. Йому, як поету і композитору, належать такі відомі пісні, як «Ні обіцянок, ні пробачень», «Ти подобаєшся мені», «Афіни-Київ-Істанбул», «Вперше», «Не йди»... Концертує, нерозлучний з гітарою. Великий шанувальник джазу. Любить своїх читачів, слухачів і надіється на щиру взаємність». (Ось що знайшла в інеті, і можу сказати з власних вражень, що він такий і є)
Ну, і переходимо до авторів-виконавців. В мене зібрані фото всіх, хто так чи інакше вразив своєю поезією. Запам’ятався цікавим твором, чи оформленням номера, голосом, чи виконанням, чи просто шокував, ввів в «ступор»(і це – поезія???), таких було небагато, але були і такі.
Члени журі, оголошуючи результати голосування, робили заяви, що їм напрочуд складно було обирати конкурсантів серед тих, хто подали заявки на фест. Тепер, коли ми прослухали багато віршів та пісень, я їх розумію. Проте їх вибір переможців конкурсів часом таки дивував . Враження, що підбирали «по своєму образу і подобію». ))) А втім, може саме так і було?
ПЕРЕМОЖЦІ:
Номінація
"Поезія про кохання"
1 місце - Надія Капінос Nadya Kapi-nos
2 місце - Оксана Шевців-Мазур Оксана Шевців-Мазур
3 місце - Мар"яна Тисяк Marjana Tysjak
Номінація
"Авторська пісня про кохання"
1 місце - Жарікова Ліза Yelyzaveta Zharikova
2 місце - Олександра Малаш Sanya Malash
3 місце - Марися Лавра Марися Лавра та Невідомський Міша Miha Nevidomskyi
Номінація
"Еротична лірика"
1 місце - Оксана Шевців-Мазур Оксана Шевців-Мазур
2 місце - Русана Гордієнко Русана Гордієнко (Rusana Gordiyenko)
3 місце - Уляна Дудок Ulyana Dudok / Людмила Лінник Людмила Лінник
Вірші деяких конкурсантів, учасників та членів журі я викладу окремим постом. Все, що змогла знайти в інеті. Вибачте, якщо можливо знайшла НЕ КОНКУРСНИЙ вірш. Важко шукати авторів, іще важче – вірш, не маючи його назви. )))
Але бажаючі – можуть і самі пошукати.
До 18ї години, звісно, всі трохи потомилися. Дяка організаторам та спонсорам фесту за каву, чай, печиво та пиріжки. Це теж підтримка, і неабияка, для всіх. Не обійшлося без сліз у фойє, але більше все-таки було радісних посмішок, коли усіх переможців та учасників з дипломами фестивалю запросили на сцену – для спільного фото.
А потім – іще були пісні і багато віршів у Гранд-кафе. Шанс для тих, хто за браком часу не встиг виступити зі сцени. Невеличкі накладки, які певно врахують наступного року, коли буде другий такий фестиваль.
Бо таке свято – повинно продовжуватися. Я рада, що ми були свідками та учасниками започаткування такої доброї традиції.
[i](основні фото з фесту у мене на ФБ, а тут, вибачте, виставлю, але підписувати не буду - це забирає багато часу)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685616
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 26.08.2016
[i]На картину Сальвадора Дали «Женщина с головой из роз»[/i]
[b]Стихотворение исполнено в соавторстве с поэтами Гостьей и Сергеем Сокольником[/b]
*********
ПЕРВЫЙ ГОЛОС
Не отвечай… вопросов больше нет…
С ресниц пушистых убегают тени…
Лишь лучезарный тающий рассвет
Легко ложится на мои колени…
Лучистый свет, осознанный сполна,
Вдруг растворится в темных топях ила.
Не отвечай… сегодня я – волна
На необъятной черной глади Нила…
Не отвечай… мечтаний глубина
Уснет в шелках струящегося платья…
Как сладок час! Я - скользкая волна,
Застывшая на миг в твоих объятьях…
Вопросов нет… как сладостно порой
Под этим звездным неподвижным зонтом
Осознавать пустынность городов
За бесконечно чистым горизонтом…
Не исчезай… испепелив мечту,
Воспламеняясь явственно и тайно,
Прости меня за эту высоту,
Я оказалась здесь совсем случайно…
*********
ГОЛОС ВТОРОЙ
Мне на лицо ложится хрупкость розы,
Твою любовь я примеряю вновь.
Но лёгкий шёлк струится, словно боль,
Окутывая безмятежность позы.
Вдруг застывая в складках на груди,
Твой взгляд то отрешён, то снова дерзок,
Одной рукой меня ты крепко держишь,
Другая – тёмной плетью позади…
Сомнение в расчерченных дорожках
От треснутой опоры – отведи,
Покачиваясь, вниз – не упади,
Держа собой Колосс на тонких ножках.
Переплетаясь у меня внутри,
Желаний наших токи не иссякнут.
Так бережно закрыв руками чакры,
Ты подсветил их – отблеском зари.
Так прочь гони сомненья. Мысли – прочь.
Я жду тебя, хотя тобою маюсь.
Одной рукой – ещё ныряю в ночь.
Второй – рассвета тёплого касаюсь.
За сон, что наяву – благодарю.
Забытая… цветущая… немая…
Тебя, тобой обвИтая, люблю,
И потому – над страхом – поднимаюсь.
*********
ЭХО
Склоните головы!.. Не знаю, как и быть...
Таки сомнительным я вижу это дело...
Чтоб жажду тела вашу ощутить
Желал бы все же я иметь хотя бы тело...
Плывут в безвестность полосатые пески
Как жизни путь. Взирая с укоризной
На две доски, топорщатся соски...
Отдайте тело! Подарю полжизни!!!
Любить желая, я желал бы все же быть,
Концом заката вхожий в бесконечность.
Жизнь- полосата. Время уходить.
Уходит тело по дороге в вечность.
***
Так, отрываясь от статичных поз,
Земные Музы - неземного просят,
Их хрупкость тел с головками из роз
Пески забвенья вечностью заносят...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646408
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 18.05.2016
1. За Україну помолись
У дім постукала війна,
Прийшла жорстока за синами.
- Ти, Україно, в нас одна!
Йдемо ми битись з ворогами...
На плечі хусткою печаль,
На скроні сніг посеред літа,
-Ой, як же жаль, ой, як же жаль,
Сини, синочки - первоцвіти.
Приспів:
За Україну помолись,
Аби їй лихо подолати.
І хай сьогодні, як колись,
Сини вертаються до хати.
Земля в вогні, земля в диму,
Лиш маки квітнуть серед болю.
-Ми подолаємо війну,
Здобудемо країні долю...
Надія пташкою співа,
Кудись зникає вмить тривога.
Бо якщо віра ще жива,
То значить буде й перемога!
Приспів.
[b]Тетяна Череп-Пероганич[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515631
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 15.02.2016
Слова - Наталя Данилюк
Музика, запис - Микола Шевченко
Виконання - Марина Романович
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629435
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 19.12.2015
Гімн України.
Рідна Батьківщина наша Україна
Славою повита й милістю Творця.
Слава Україні! Любляча – єдина,
Ти – на віки вічні у наших серцях.
[b]Господу слава, слава Україні!
Слава вічна героям її!
Браття, любімося, будьмо єдині:
І ворог упаде в борні.[/b]
Ти – матінка люба, рідна, Україна,
Від краю до краю в садах, в пшеницях.
І мова хай лине твоя солов’їна
І нашої волі синьо-жовтий стяг.
[b]Господу слава, слава Україні
Слава вічна героям її!
Браття, любімося, будьмо єдині:
І ворог упаде в борні.[/b]
Сіймо любов’ю, хай вона виростає
На горах, рівнинах, низинах, в морях:
Хай в щасті і в радості серце співає,
Достатком і миром хай стелиться шлях.
[b]Господу слава, слава Україні!
Слава вічна героям її!
Браття, любімося, будьмо єдині:
І ворог упаде в борні.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591716
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 11.07.2015
Оскудеть и огрубеть не дай нам,
Покажи не бездну в нас, а высь,
Женщины – украденная тайна,
Под ребро Адамово вернись.
Твой бесценный дар в себя приемлем,
Да воскреснет Бог, а не кумир.
Ведь не силой мы спасаем землю,
Женственность спасает этот мир.
Принимая жертвенную участь,
Отдавая долг свой, каждый раз
Женщина, блаженствуя и мучась,
Бесконечно возрождает нас.
И пустые сплетни отметая,
Я скажу, а ты не прекословь –
В женственности женщина – святая
И в любви безгрешна, как любовь.
Потому, желая озаренья,
Возжигая образу свечу,
Бестелесного прикосновенья
Я от этой женщины хочу.
Я молюсь, слепой художник, всуе,
И прошу прозренья светлый миг,
Словом на холсте души рисуя
Женщины обожествленный лик.
В бесконечной очереди крайний,
Всё равно храню в себе мечту, –
Прикоснуться к этой светлой тайне,
Преступить запретную черту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590583
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015
[i][b]МІСТУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬК,
його неповторним площам і вулицям,
його дружній спільноті «Об'єднані словом»,
що 20червня святкувала свій 3-річний ювілей[/b][/i]
Зустрічав дощем, проводжав – дощем
У двох Би́стриць-річок лоні…
Та тримають нас водограї тем,
У твоєму, Франківськ, полоні!
Ти відкрив мені всю красу облич,
Дружніх усмішок, слів привітних.
Повернусь сюди – тільки знов поклич!
У спільноту-гурток – світлий!
Осередок щастя – Галичина –
У тобі, у мені озветься!
Хлюпа за вікном, та бринить весна
У вірша́х, і у кожнім серці!
Іменинний торт, та на серці – щем,
Лиш надія на зустріч – но́ву!
Зустрічав – дощем, проводжав – дощем,
Тож поклич нас усіх – знову!!!
****************
ПОЕТИЧНА ЧАША
Ця чаша - переповнена теплом
Поезії. Як сяєвом - перлина.
Одна родина дружня - за столом.
Ця - душами поєднана - родина.
І усмішки довкіл - з усіх облич,
Бажання теплі, та слова пророчі!
Спілкуємося в колі, віч-на-віч,
І сяють-променять щасливі очі!
Нехай натхнення хвиля - вирина,
Примножуються віра, та чесноти,
В поетів душах - не згаса весна
В цій дружній, теплій, сонячній спільноті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589623
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 28.06.2015
[i][b]ТАНІ ЛАВИНЮКОВІЙ –
з подякою за незабутню зустріч![/b][/i]
Мої – уклін, подяка, і вітання
За все, за все, що щиро так віддала!
В твоїх обіймах дружніх, люба Таню,
Я світ новий для себе відкривала
Тих незабутніх вуличок Франківських,
Надій, і площ, річок та Бастіону!
Історію нову старого міста
Ти показала – ніби на долоні:
Розкритій, дружній, щирій та привітній!
І знову мій низький уклін землі,
Що так вітала, гріла та раділа,
Що освятили славні ковалі.
Там Ратуша крильми у небо ріє,
Театр – привітно двері відкриває,
Там гордо височить готель Надія,
Вокзал старий – стрічає, та вітає!
Згадати можна ще чого – багато
Моя подруга, щира та привітна.
Тож дякую ізнов – за зустріч-свято,
За теплий твій прийом! Іду на світло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589680
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 28.06.2015
[i] Илье Ш.[/i]
Мой отец на маме не женился,
Он сбежал, как будто от огня,
Летним днем, как только убедился,
Что отныне мама ждет меня.
Как я рос, переносил простуду,
Как встречал свой первый снег и дождь,
Не желал он знать, каким я буду,
На кого я окажусь похож,
Как съезжать смогу со снежной горки,
Что за книжки стану я читать,
Буду я Сережкой иль Егоркой...
Он ни разу не хотел узнать.
Нелегко порою нам бывало,
Но свой выбор мама не кляла,
И насколько бы ни уставала,
Мне любви ее всегда хватало,
И заботы нежной, и тепла.
Сколько вынесла она!
Не выдавала
Слабости своей чужим глазам,
Подражая ей, хоть лет мне мало,
Говорил упрямо всем "Я сам!"
На нее стремился походить я,
И не ведал лучше образца,
Рос я гордым за своих родителей,
Не стыдясь отсутствия отца..
Сожалеть о прошлом нет причины.
Позади и армия, и вуз,
И теперь как взрослый, как мужчина,
Никого судить я не берусь.
В грудь толкает пряный майский ветер,
Заслоню любимую собой,
Не смогу я ни за что на свете,
Причинить обиду ей и боль.
Слышу песню я в душе открытой,
Не вспугнуть доверье, не солгать.
Стану ей опорой и защитой...
...Так меня воспитывала мать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577093
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 26.04.2015
Медведев-Путину:
- Владимир Владимирович, тут ХОЗУ докладывает двойники заканчиваются надо объявлять дополнительный набор в СМИ.
- С первым апреля, Димон! Я сам - двойник!
1 апреля Украина говорит России: «А у вас весь президент дебелый».
Пока не отменили санкции Россия может каждый день отмечать День дурака.
Визитка Яроша, спланировав, на стол легла
И подмигнула Путлеру игриво...
От взрыва разлетелся стол красиво
И стены сразу рухнули Кремля!
Сторонники Путина не считают выборы на Украине настоящими, потому что не могут быть настоящими выборы, на которых побеждает не Путин.
Мало кто знает, что на Донбассе нет российских военных! Это российские спортсмены проводят тренировки - кто лыжи склеивает, кто - ласты, а кто и коньки отбрасывает!!!
Социологи из Левада-центр сделали научное открытие! Исследования ученых привели их к заключению: Если распределить равномерно ненависть к Путину между его двойниками, то все выглядит на так паршиво, как на самом деле.
А вы знаете, что в России фраза "Не было у нас никакого сына" - стоит 3 миллиона рублей.
А вы знаете, что как Песков скажет, так и будет себя чувствовать Владимир Владимирович...
Год спустя Путин рассказал правду о своей роли в аннексии Крыма.
Осталось дождаться годовщины убийства Немцова.
Если Путин или Янукович сдохнут 1 апреля, то всё равно никто не поверит -
воспримут как банальную, заезженную шутку...
Ты настоящий патриот России, если гордишься даже ростом инфляции...
Нет такого преступления, на которое не пошел бы Путин ради того, чтобы у него поднимался
рейтинг...
Звонит Путлер директору ФСБ:
-Срочно организуй мне встречу с Януковичем!
-Со старшим или младшим?
В аду, куда Путин скоро отправится, он будет вечно находится под обстрелом "Градов"-"Ураганов"-"Смерчей"-"Торнадо"..
Коломойский завел себе страницу в Фейсбуке. Друзей у него там еще нет, но Фэйсбук уже практически его.
Мой кот в прошлой жизни был сепаратистом с Донбасса: с удовольствием гадит в мои тапки, но пожрать бежит ко мне, а если еды не дашь - то орет как недорезаный.
В последнее время в России..
- Эй, сосед ! Куда собрался ?
- В отпуск.
- Свят, свят, свят.. Храни тебя Господь !
Может зря западные лидеры не хотят ехать в Москву 9 мая?
Это будет вроде разведки -
хвастливый Путлер покажет оружие, которым собирается воевать с Западом и всем цивилизованным миром...
А вы знаете, что в России, день Дурака, отмечают целый год.
Жители Аляски оказались не такими тупыми, как крымчане. Они поставили условие РФ: сначала - мост, потом - референдум.
Телеграма у Київ:
Терміново!!!
«Так называемая единая Украина должна нам 12 миллиардов. Это геноцид !!»
Україна до ЛНР. Термінова телеграма:
«У зв"язку з тим,що ЛНР-ДНР перейшли на рублі ,Україна нічим вам більше допомогти не може. У нас є лише гривні.»
- Фима, а чего это Вы вдруг заговорили на украинской мове? Боитесь, что придут бандеровцы и Вас убьют?
- Нет, Мойша! Боюсь, что придут русские и начнут меня освобождать!
День Дурака в России надо сделать официальным праздником, смеяться вроде уже не с чего, но свой статус надо почеркнуть
Страну, объевшуюся Киселева, путит
Чтобы поднять Россию с колен, нужно просто поднять лопату с блином повыше.
В РФ никто заметил затмения солнца потому, что в это время по телевизору показывали Путина!
Далеко шагнула в своем развитии Россия! Если весь далеко отсталый мир до сих пор десерт ест чайными ложечками, то русские уже совковыми лопатами! Пугает даже мысль о том, чем они теперь будут хлебать щи вместо лаптей, а так же если ансамбли ложкарей перейдут на лопаты!
В связи с тем что сегодня Путин нашелся, россияне просят Гуньдяева перенести праздник Пасхи из 12 апреля на 16 марта. ПУТИН ВОСКРЕС.
Все мировые лидеры, ранее отказавшиеся ехать в Москву на парад 9 мая, подтвердили свое участие. Открывать Парад Победы будет Первый Украинский фронт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571103
дата надходження 01.04.2015
дата закладки 01.04.2015
* * *
Растает ночь, уйдут тревоги,
В лучах Рождественской звезды,
Душа согрета взглядом строгим:
Господь взирает с высоты.
* * *
Рождественским светом согрета
Огромная наша планета.
С раскатами звонкого смеха
Так хочется в детство уехать.
Рождается мира Спаситель!
Приходит в любую обитель!
Вершится великое чудо –
Молитвы услышаны будут!
Салюты, гирлянды, колядки –
Сердцам опьянительно сладки.
К вертепам прикованы взгляды:
Младенцу Всевышнему рады.
Христово Рождение славим,
Ведь каждый пред Господом равен!
Любовь победит повсеместно,
Под Царственным кровом не тесно.
Восторгами души заполнены,
Блаженство расходится волнами.
* * *
Утро наполнилось белой порошей,
Мир удивительный, сумрак отброшен!
Нежность пушистая радует душу,
Значит, желаний костер не потушен.
Призрачны цепи заумных условий,
Если снежинки украсили брови.
Мудрость протянута детской рукою,
Снег породнился с висков сединою.
Пить, наслаждаясь избыточной влагой,
Мыслей строку возвышать над бумагой;
Нравы постыдные чужды поэтам,
Пошлость не может быть рифмой воспета.
Звучно и сладко поем «Аллилуйя!» -
Только Всевышний любовью врачует!
* * *
Не придумана прочная лестница
В Царство Божие, как не кружись.
Чтоб прижизненно с Истиной встретиться,
Надо помнить падения вниз.
Доползти до заветной обочины,
Разглядеть хаотичный поток;
И движением взгляда отточенным
Отодвинуть закат на Восток.
Ожидая прозрения зарево,
Пролистать неудачи мельком,
Помолиться за все, что подарено,
И Всевышний одобрит, тайком.
* * *
Для того чтоб явиться стихами,
Надо выиграть множество битв.
Догорать, оплавляться свечами,
Под блаженные звуки молитв.
Для того, чтоб назваться поэтом,
Надо болью измерить плечо:
Быть пред Богом душою раздетым,
Полюбить каждый миг горячо.
И с покорным поклоном под своды
Православного храма шагнуть,
Воздавая Владыке за годы,
По которым запомнится путь.
* * *
Есть в звоне колокольном
Святая благодать,
И в храм душе привольно
Под купол долетать.
Молитвы ублажают
К смирению пути;
Посевы – к урожаю,
Усердием плати.
Иконные святыни
Задумчиво глядят
На тех, кто собран ныне
Молитвой в грешный ряд.
Мы каемся, за нами –
Купание в добре,
Растаявшими льдами
Уходит тяжкий грех.
Сгорают плавно свечи,
Стихает сердца боль.
И нет приятней встречи,
Когда Господь с тобой.
* * *
Развеян мрак вселенский
Рождественской звездой!
А светом Вифлеемским
Пронизан путь земной.
Рожден Спаситель мира,
Пролилась благодать
Божественного пира,
Чтобы бессмертным стать.
* * *
Рождественский вечер не спит,
Быть может, покажется странным,
Влюбленностью жить постоянно,
На крохах ушедших обид.
Рождественский вечер в душе
Разбудит дорожки покоя,
Знакомого летнего зноя,
Продолжится счастья сюжет.
Рождественский вечер хорош!
Пусть даже свирепая вьюга –
Разлуки холодной подруга –
Готовит разгульную дрожь.
Рождественский вечер в дома
Приходит величием Света,
Чтоб верою были согреты
Сердца, и растаяла тьма.
* * *
Этот мир, с его солнцем и дюнами,
Весь для нас, только надо понять –
Конкурируют глупые с умными,
Необъятное силясь объять.
Этот мир поделён на мгновения:
Нарекли их добром или злом.
Наша жизнь – долгий миг постижения,
И всё чаще под острым углом.
Этот мир переполнен страданием –
Распустилось всеядное зло!
Под прицелом добра очертания,
А от веры – на сердце светло!
Этот мир для победы с фанфарами:
Он любви и добра торжество!
Колокольных призывов ударами
Укрепляется с Богом родство.
* * *
А куда плывут облака
Равномерной белой рекой?
Величава, хоть далека
Эта поступь над головой.
Боже, Боже, за веком век
Промелькнула земная роль,
Не меняется человек,
Неизменной осталась боль.
Но надежен Небесный кров,
Покаяниям нет числа.
Притяжение всех миров
Только вера спасти смогла.
* * *
Близится час Рождества
Трепетно дышит природа,
Свита коврами листва,
Ждут небеса хоровода.
Мудрость пронзила века
Вспыхнувшей яркой звездою,
Господи, как же легка
Ноша земная с тобою!
Звездочки пляшут в свечах,
Инеем светится ельник,
Храм золотится в лучах,
Чист долгожданный Сочельник.
Сказкой явившийся сон
Льется в открытые души,
Господом мир наш спасен,
Верой пороки разрушим.
* * *
Крещенской строчкой января
Пылает лист календаря.
Мороз не спрячешь взаперти,
Метель никак не укротить.
За облаками – яркий луч
К весне готовит новый ключ.
И ожиданием для встреч
Любовь пытаемся зажечь.
Остались где-то вдалеке
Слеза и грусть в одном платке.
Лицо грубеет от потерь,
Стучите, и откроют дверь.
Надеюсь, верю, и люблю!
От Рождества свечой горю!
Не стынет исповедь в устах,
Огонь сердечный не зачах!
Земля покрыта серебром
Снегов Крещенских, как ковром.
Послушно мысли мчатся вдаль,
Чтобы весну мостил февраль.
* * *
Простите, Христа ради,
За все мои тетради.
Строка связала смело
Лишь то, что наболело.
Судья один – Всевышний!
Не так, возможно, вышло:
Найдется, кто осудит,
Поэты... тоже люди.
Запасы временные
Зовут в миры иные,
Обузданностью нрава,
Земная тленна слава.
Осенний распорядок
Дождем унылым сладок.
Зима прекрасна вьюгой,
Холодной и упругой.
Рождественским блаженством,
Послушным совершенством
Пленительных созвучий
Молитв, на каждый случай.
В сгорающих поленьях
Зола – остаток звеньев.
Кружится мир, как прежде,
Сочувствуем надежде,
Она уйдет последней
По улице соседней.
Тетрадь пестрит молитвой:
Понятной, честной, слитной;
Зовет к спасенью души,
Устоев скалы рушит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549100
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 05.01.2015
Не скупись, поставь по мне свечу,
По моей солдатской черной доле…
Если б знал ты, как я жить хочу,
Умирая ночью в чистом поле.
Если б знал ты, как я сильно ждал,
Как молился...вспоминал о доме...
Если б знал, как холодна звезда
На застывшем неба окоёме.
Разве ты отдал бы нашу жизнь
В пустоту войны и революций?
Посмотри, я улетаю ввысь
И назад уже не оглянуться.
Не любить уже мне никогда
Раннею весной хмельно и слепо.
Падая, лечу я в никуда,
Просто в черноту ночного неба.
В расставанья темную юдоль
Поднимаюсь за вороньей стаей.
А тебе я оставляю боль
И тоску в которой умираю...
Только ты не слышишь в сердце плачь,
Твою душу криком не неволит,
Так поставь хоть свечку на калач,
За помин моей солдатской доли.
Не скупись, в тарелку мелочь ссыпь,
Пусть горит свеча на небосводе.
Пусть кричит в степи ночная выпь
Вслед тому, кто в никуда уходит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544141
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 16.12.2014
[img]http://www.stihi.ru/pics/2014/01/04/8863.jpg[/img]
[i]Слова Наталі Данилюк.
Музика Віктора Охріменка.
Виконує Ярослав Чорногуз.[/i]
На розі, в маленькій кав'ярні,
Де янголи плачуть сумні
На ніжних картинах примарних...
Де тануть свічки на стіні,
Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...
Там стрінуться наші долоні
І пальці сплетуться тонкі,
І з кошика маки червоні
Нам зронять легкі пелюстки...
І я,неймовірно щаслива,
В очах твоїх карих втону!
І променів сонячна злива
Заллє потемнілу стіну!..
І може всі давні оскоми
Ця зустріч загоїть мені
В кав'ярні, до болю знайомій,
Де янголи плачуть сумні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541212
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 03.12.2014
Бегут в Россию бородаи и стрелковы,
меняется в Донбассе руководство,
а клоун Жириновский в Ялте снова
смешит народ и проявляет скотство.
На встречу с боссом съехалась элита.
Крымнаш дарил хорошую погоду,
но сущность сборища была зачем- то скрыта,
или чему-то высшему в угоду.
Объявлено-то было о глобальном,
а были пшик смешной и клоунада
и ни полслова о текущем главном,
что прекратить войну в Донбассе надо.
Наоборот, гуманитарным грузом
кого-то сильно напугать хотели,
но получилось как-то всё кургузо,
что заварили, сами то и съели.
А кровь всё льётся, мира нет в Донбассе,
и СМИ России виноваты в этом,
и в чёрный цвет Россию Путин красит,
её ославив перед целым светом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518697
дата надходження 21.08.2014
дата закладки 21.08.2014
Уже давно закат отбагровел…
А духота застыв, спадать не хочет…
И все же... где-то там в густой траве,
Ожил сверчок – предвестник близкой ночи.
И первый, робко брошенный, призыв
Невидимой букашки-менестреля,
Сорвался, вязкий сумрак огласив,
Аккордом звонкой и влекущей трели…
...Как этот зов, из пересохших уст,
С планеты осоки и молочаев,
Лег в диссонанс моих застывших чувств,
Негадан, мимолетен и нечаян!
Ах, как же трель его зовет в ночИ,
И бередит мне душу понапрасну.
Молчи!.. Ночной мой визави… молчи…
Ты так поешь… пронзительно и страстно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515475
дата надходження 04.08.2014
дата закладки 04.08.2014
Давно я не писал про #Донбасс. Собралось инфы на хороший пост, думаю стоит поделиться. О том, как идут дела на фронте, хорошо информирует руководство#АТО, а вот о том, что творится в головах у простого народа попробую рассказать я.
Кто остался воевать
Местное ополчение практически полностью разбежалось. Наемники также бегут как тараканы. Воюют с нашими российские кадровые #военные и #казаки, которые на треть это спецы #ГРУ. Их задача не столько воевать, сколько рушить инфраструктуру. В боевые столкновения они вступают только при серьезном количественном преимуществе над нашими батальонами, если серьезного преимущества нет, то отступают. Это не значит, что наши там как на курорте. Воюют действительно здорово и красиво.
Есть шансы, что основная фаза войны закончится через несколько недель, если#Путин не выкинет какой-нибудь фортель. Но партизанская война может растянуться на долго. Возможно 2-3 года. Чтобы прекратить партизанское движение на Донбассе придется выселить оттуда всех местных, кто будет поддерживать эту нечисть. Нынешняя украинская элита не способна на такие меры, поэтому чтобы закончить войну на Донбассе, придется поменять и ее.
Курево
Один из самых главных факторов, приведших к фактическому поражению Луганды - отсутствие курева в оккупированных повстанцами и российскими боевиками городах. Украину там конечно не любят, но так чтобы ради войны с Украиной отказаться от курева - на такие подвиги там никак не готовы. Так что если в ваши планы входит поднятие восстания в какой-нибудь промзоне, помните, кроме оружия нужно много курева. #Гиркин похоже не учел этот факт, за что и будет повешен.
Вставай в 4 утра и жди карателей
Главное развлечение в селах – встать в 4 утра, сесть на завалинку и ждать карателей. Народ зашуган очень сильно. Очень удивляются, когда каратели вместо виселиц привозят сосиски. Армия Луганды, доберись она не дай Бог до#Киев'а и #Львов'а именно виселицы бы и поставила. А тут разрыв шаблона каратели с сосисками. Впрочем, не думайте, что это как-то снижает градус ненависти к Украине. Старая мудрость, про волка которого бесполезно кормить здесь действует и будет действовать безотказно.
Вопрос похлеще гамлетовского
- Ну почему они к нам лезут?
Имеются ввиду украинские войска. Этот вопрос в той или иной вариации, задают практически все.
- Мы не хотим #Украины!
- Не надо нас освобождать!
- Оставьте нас в покое! Мы не хотим в #Украину!
Аки малые дети они не понимают, почему украинская армия не разрешает на Донбассе деятельность террористических организаций. Не понимают потому что в головах сознание детей. И не просто детей, а детей умственно отсталых. Жестоко, но из песни слов не выкинешь. Главная проблема Донбасса в отсутствии элементарного житейского ума.
Нужно чтобы кто-то из руководства Украины объяснил этим людям, что украинская армия идет освобождать не их, а украинцев и украинские земли. Им также стоит объяснить, что на территории Украины нельзя строить Новороссии и бегать с автоматом Калашникова и с колорадской ленточкой на жопе. Такое поведение опасно для имущества и для жизни. Есть прекрасный город #Москва, езжайте туда и стройте.
Настроения людей
Сразу предупреждаю, что цифры никто не мерял, поэтому они сугубо условные, на мой субъективный взгляд. Тем более что Донбасс он все-таки разный.
Примерно процентов 30 – это этнические россияне, которым вообще все похер. Они готовы разрушить весь Донбасс лишь бы там не было Украины. Вычислить этнических россиян очень просто – они самые агрессивные, зомбированные и ненависть против Украины там просто дикая.
Приведу один пример. Я лично знаю одну малахольную, которая страшно ненавидит Украину. Ненависть такая, что она неистово ждет контратаку боевиков на #Лутугино. И это не смотря на то, что в Лутугино живет ее дочь и сестра. Представляете себя весь идиотизм этой тети, которой похер даже родная дочь и родная сестра. И таких там очень много. Если кто-то будет вам рассказывать, что народ там прозрел – не верьте. Ничего подобного и близко нет.
Движет ими только ненависть к Украине. Поэтому апеллировать к логике бесполезно. В идеале их надо оттуда отселять в Россию, потому что они и сами не живут и другим людям жизни не дадут.
Есть и другой контингент, который условно можно назвать обманутыми дурачками. Эти уже поняли, что их просто обманули и больше в Луганду они не хотят.
А вообще дам совет тем, кто парится о том, кто там что-то говорит или думает, или прикидывает проценты за Украину или против. Мой вам совет – забейте на них. Победитель войны – #Украина, а правила устанавливает победитель. Как скажем, так и будет. Кому не нравится – на выход с вещами.
Как понять этих людей
Очень просто – это типичные заробитчане. Главное колбаса, а #Родина на десятом месте. В 91-м году они предали Россию, потому что в Украине было больше колбасы. В 2014-м году они также предали Украину, потому что в России больше пенсия. Они будут предавать снова и снова. Такие граждане не нужны никому, даже Путину. И Украина будет полной дурочкой если снова пригреет этих гадюк на своей груди.
Многие украинцы недоумевают, почему не поступить просто: Не любишь страну – просто возьми и уедь из нее. Россия большая, места много, работы тоже хватает.
Но здесь не все так просто. На протяжении 20 лет, антиукраинская сволота вбивала в их головы тезис, что никакой Украины нет и Донбасс — это чисто русская земля, и они там хозяева, а украинцы там вообще никто.
И надо сказать, что Украина все эти 20 лет молчала и никак эти утверждения не опровергала. Власть на такую риторику чаще всего закрывала глаза. Что там расценивали как согласие. А теперь вот такой неожиданный поворот. 20 лет там правила бал нечисть, и Украина закрывала на это глаза, а теперь вошли войска.
Местный люмпен, который в массе своей мало чем отличается от киногероя Шарикова искренне верит, что Донбасс – это Россия, а не Украина. И переубедить их практически невозможно, да и не нужно.
Причина ненависти к Украине
Ненависть к Украине сеют на Донбассе этнические россияне. Хотя какие они россияне? Кацапье лапотное. Собственно, они ненавидят всех и везде. Силой присоединив к себе Кавказ – они ненавидят кавказцев и вопят лозунг Россия – только для русских. Умом их и правда не понять. Такой народ – ничего кроме ненависти в нем нет. Так получилось, что они живут в нашем доме и нас украинцев, законных хозяев этого дома ненавидят.
Неправильно пытаться с ними договариваться или пытаться их как-то задобрить. Они уже никогда не изменятся. Они будут и дальше сеять ненависть к Украине, ждать Путина, голосовать за антиукраинские партии и делать все возможные гадости для нашей страны.
Есть только один вариант решения этой проблемы – выселить это отродье из Украины. Сделать это не сложно. По своей сути – они все заробитчане. Если не будет работы, они уедут. В России работа есть – вот туда они и направятся.
Украине следует лишить всю эту публику гражданства, а лицам без гражданства не давать права на работу. Не имея работы они уедут в свою Россию и всем будет хорошо. И нам и им.
Конечно, будет много крика и соплей о нарушении прав человека. Но после того, что Россия устроила на Донбассе я уверен, весь цивилизованный мир будет счастлив если удастся развести две враждующие стороны по разным квартирам.
Уверен, что эта идея будет поддержана большинством украинцев. Дело осталось за малым – добиться от власти выполнения этого плана.
Алексей #Заводюк, специально для Политикум
[b]ВЗЯТО З КОНТАКТУ[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515055
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 02.08.2014
Гусне спека яблучним сиропом,
Смалить сонце кучері беріз,
З дня у день мандрує автостопом
Юне літо з купою валіз.
Модні джинси, кепка, мокасини
Із квітковим принтом — супер стиль!
Миготять вітрильників чуприни
В бірюзі шовкових море-хвиль.
А у літа — бронзова засмага,
Мерехтливі стразики в очах!
Вітерець, закоханий стиляга,
Причепивсь до літа, мов реп'ях.
Дражнить струни сонної гітари,
Щось мугиче лагідне під ніс...
Начепивши модні окуляри,
З чередою напханих валіз
Знов мандрує літечко русяве
Там, де море — чиста бірюза,
Де толочить викохані трави
Спересердя вершниця-гроза...
Де шумлять грайливі водоспади,
Скелям білять голі кістяки,
Де на плитах кінчиком помади
Хтось послання пише у віки...
Де пісок пилюкою із міді
Прилипає до вологих п'ят,
Де гасає липень на боліді,
Розвіває платтячка в дівчат.
Там в кав'ярнях до міцної кави
Додають справжнісінькі казки,
Юне літо, миле і смагляве,
Тістечком ласує залюбки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510432
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 10.07.2014
Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав,
І ласим не був на чуже, бо свого мав доволі.
Чому ж тебе вкотре спіткала нещадна біда,
Весна опинилась в тенетах чужої сваволі?
По що вони йшли, знавіснілі од люті раби,
Узявши твій мир під холодні і точні приціли?
Мій славний народе, хрещений в огні боротьби,
Від крові твоєї не раз вороги захмеліли!..
А землі святі засівали кістками синів,
Їх вічною славою смерть в полі бою покрила.
І нас не зламати, не знищити в жодній війні,
Бо ангельська сотня над нами розправила крила.
Дарма потішається ниций лихий окупант,
Дарма скаженіє орда його люта і п'яна!..
Якщо і горіти, то лиш у цвітінні троянд,
Якщо і диміти - лише в яблуневих туманах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486949
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 10.07.2014
Ми родом всі з отого краю,
Де дуже-дуже довга днина,
Де сонечко пісні співає,
Де стежка у загадку лине.
Ми всі-усі з отого поля,
Де, немов ліс, шумують трави,
А на городах бараболя,
Квітує без жуків на славу.
Ми родом з отії хатини,
Де сонце за порогом сходить –
Там аж до неба яворини
З гілля до хмар зробили сходи,
Десь між гілля, аж біля хмари,
Скрекоче дивина крилата
Що у зірок збирає чари,
Що із небес будує хату…
А біля вікон вишням тісно:
Вони схилились аж до плоту –
І між гілля ягідки виснуть
Та просяться самі до рота…
Там сонях виростив тарелі,
Що горобців сідає зграя…
Там дні казкові та веселі –
Ми родом всі з отого краю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507462
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 06.07.2014
Ах, как бы так еще пожить-то, Господи,
Побыть еще немного на земле,
Чтоб поутру зарю встречать пойти
И не примять травинки на стебле…
Чтоб чувствовать неведомый порыв,
Земли увидев вечную красу…
Чтоб каплю сока с лопнувшей коры
Вдруг утереть, как детскую слезу…
Чтобы всего земного стало жаль,
Да так, чтоб обнажилась нерва нить,
Чтоб обратясь, опять смогла душа
Букашкой на ладони дорожить…
Чтоб обновленной стала эта жизнь
И чтобы жизни этой быть под стать,
Чтобы отречься низости и лжи,
И никого не заставлять страдать…
Чтоб все, что было… было только сном,
Тем сном, что наяву не может быть.
И я молю Тебя лишь об одном,
Чтоб пробудившись… этот сон… забыть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507816
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 28.06.2014
З вдячністю - Лавинюковій Тетянці
Величність крон міського парку…
Розмови плин під серця щем…
На сині неба ле́гкі хмарки,
Стриба доріжками Артем.
Прядеться в травах літня тиша.
Дзвенить проміннями ефір…
Усе це в пам’яті колише
«На згадку» - дивний сувенір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507475
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 26.06.2014
В неї усміх, і очі світяться,
Наче сяєвом від ікон.
Випадково ми в парку стрілися,
Захопив слів її полон...
В чоловіка свого закохана,
Свято - все, що єднає з ним.
Від постави його, до профілю -
Не змінився для неї він...
Не біда, що зморшки-промінчики
У куточках очей лягли!
Перед Богом із ним повінчана,
Тим коханням, що від землі,
Від води, та від неба Ясного,
Від плодючості, від зелА.
У любові своїй - прекрасною,
Як Мадонна, вона була!
Я всміхалася, зачарована,
Не наважуючись піти,
До глибин душі розхвильована...
Будь же, ЖІНКО, щаслива ти!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504507
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 11.06.2014
Тетяні Лавинюковій, з вдячністю
Среди перистых облачкОв
Половинка месяца светит...
По аллее идём вдвоём.
На площадке играют дети.
Сокровенная тишина...
Только шелест в пушистых кронах...
Где-то дальше идёт война
Средь равнин и холмов зелёных...
Где-то людям уже давно
Нет покоя под мирной крышей.
Крутит демон смерти кино.
Бог в величьи своём - не слышит...
Лето. Солнце. Ручей. Луна.
Среди сада камней и пагод...
Сокровенная тишина.
Чтоб тепла нам хватило на год.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504299
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 11.06.2014
Мы с тобою Господь знакомы,
Но тебя я не знаю совсем…
Не ходил я Тобой ведОмый
По дороге на Вифлеем.
Не держался суровых правил
Не уверовал в Новый завет.
Был не Каин я, нет…но и Авель
Не родился во мне на свет.
Мне на плечи два ангела сели
И крылАми накрыли глаза
И стоял я без воли и цели,
Как слепой…ни вперед, ни назад.
Обреченно стоял ни, причем я.
Без надежды и, в общем, без сил.
А ведь был я в купели крещеный
Мне прощение жрец Твой сулил.
Что ж его вы так мерили скупо?
Отпускали примерно, на глаз?
Ведь в душе замешательства ступор
Переходит в паралич подчас.
Почему все – "да если, да кабы"?
Не задаром – а в "долг и почем"?
Почему всем заблудшим и слабым
Просто так не подставить плечо?
Почему все на страхе и каре?
Разве мало Там силы иной?
Почему задохнулся в угаре
На дороге я этой земной?
Почему замирает так сердце?
Как же горек земли Твоей дым –
«Никуда от суда вам не деться
Ни пожившим, ни молодым».
Смотрят в душу пустые глазницы
Никуда от них не сбежать.
Никуда от Тебя не скрыться
Моей совести – черный тать.
Ничего от Тебя не спрятать.
Ничего в себе не стереть.
Пахнет жимолостью и мятой
На распятии темная медь.
Я иду по тропинке узкой
Не оставив на ней следа.
Простирается бездною тусклой
Под ногой моей пустота.
Я не знаю, как верить надо
И Тебе не зажгу свечу.
Я Тобой в нелюбви распятый
О Любви УМОЛЯТЬ…не хочу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499796
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 18.05.2014
Я - паперовий кораблик між двох філіжанок кави,
Зліплена наспіх насмішка над оригамі.
З мене почнеться флотилія.
Двоє торкнуться руками.
Міст із серветок простягнеться поміж ними.
Десь уночі, за зачиненими дверима,
Будуть в'язатися вірші морськими вузлами,
Будуть кораблики думки снувати морями рими.
Я - нісенітниця, слова злетіла пташка,
Дошка, якою ще не ходили шашки,
Лишена на столі недопита чашка.
Двоє не втерплять, посваряться через дрібницю,
Будуть миритися, дутись, кусатись і знову миритись:
Люди бувають колючі.
З ними буває важко.
Їм допоможе час, трохи кави і дрібка кориці,
Поки кораблики хмар пропливатимуть їхнім містом.
Люди бувають злі, а бувають зеленоокі.
Кораблебудування звужує світ до серветки у вправних пальцях,
Щоб у вечірніх хвилях колись ненароком
Хтось мимохіть у чомусь комусь зізнався.
Станеться саме те, що повинно статись:
Дні йтимуть далі, мов череда фрегатів,
Будуть морськими стежками вірші вишиватись,
Плистимуть чайки-чаїнки поодинокі...
Двоє, можливо, помчать туди, де синьо й глибоко,
Чи розпливуться по гаванях з плином часу,
Але сьогодні в них є кораблик.
І двійко чашок.
І це вже не зможе нікому, крім них, дістатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479161
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 08.05.2014
[i]Новій Україні присвячується[/i]
Намалюй мені квітку надії!
Своїм блідо-рожевим крилом
Ти торкнувся повітря уміло –
І воно стало вмить полотном.
Розквітали пелюстки багряні,
Кришталевіли краплі роси.
Швидко зцілювались мої рани
Спогляданням цієї краси.
Але що це: наклюнулось жало,
Пелюстки затверділи в ефес,
І роса стала раптом кривава
На вістрі́ найгострішого з лез.
Ти всміхнувся й сказав: без роботи,
Без зусилля надія – міраж.
В неї вірити треба й боротись,
Відсікаючи сумнів і фальш.
Щоб успішно, натхненно і швидко
Долетіти тобі до зірок,
Знадобиться не лагідна квітка,
А надійний і гострий клинок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497392
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014
Одвічний острів світла і тепла,
Мій берег рідний і зоря надії!
Куди б мене дорога не вела -
З тобою всі думки мої і мрії.
Бо як інакше? Ми - єдина плоть.
Я, Україно, пагін твого роду!
Дав увійти мені в цей світ Господь
Краплинкою вкраїнського народу.
Як боляче тобі - то плачу й я,
Твої ж бо сльози - то й мої страждання,
Щаслива ти - співа душа моя,
Одні в нас, нене, думи й сподівання.
Вклоняюсь я величності твоїй,
І славі, і здобуткам, і насназі,
Немеркнучій красі твоїй земній,
Козацькій непоборності й відвазі.
Твоє ім`я я світом пронесу
Як Істину святу, як Слово Боже.
Дзвінким хоралом в небо вознесу.
З тобою, Україно, все я зможу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491307
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 10.04.2014
Теплый, солнечный город… из прошлой мечты.
Вновь, бродя одиноко средь улиц твоих,
Я смотрю и ищу, но не вижу следы,
Что оставлены мной на твоих мостовых.
Вроде те же деревья и те же дома,
Только стен обветшалость под сводами крыш
Сердце жалобой гложет и сводит с ума
Нищетой, из которой ты в небо глядишь.
Апельсиново-светлые краски твои
Затемнило и время, и серая пыль.
И стекают слезой грязевые ручьи,
Унося настоящего – мусор и гниль…
Ах, Одесса… я помню твои тополя.
На бульварах акации призрачный дым.
Пьяный запах сиреневый… вкус миндаля…
Это ты… или я – был тогда молодым?
Это небо и море… и теплый песок...
И веселого солнца оранжевый цвет...
Острым скальпелем грудь мою наискосок
Режет прошлое, памятью прожитых лет…
Как мне дОрога узость твоих площадей.
Провожу по ним взглядом, как теплой рукой.
Ощущая средь века шальных скоростей
Тех… ушедших времен, тишину и покой.
По Таможенной снова иду к якорям,
Посмотреть на морские ворота страны.
И на Думской вослед помашу кораблям,
Если будут они за туманом видны.
Замерев, в акваторию порта взгляну.
Затеряюсь душой в акварелях морских.
Затуманенным взглядом… с волны на волну
Побегу… побегу… опираясь на них…
Но… куда убежишь от мирской суеты?
… Город мой, мне понятны тревоги твои,
Я ведь вижу, как быстро меняешься ты,
Оставаясь сегодня без нашей любви.
Я и сам ведь меняюсь на пару с тобой.
Мы стареем… куда-то уходят друзья…
Льется серая краска на цвет золотой,
Только серости нам поддаваться нельзя.
Ты изменишься солнцем весенним своим,
Смоешь теплым дождем увяданья следы.
РасцветИтся над парком акации – дым,
Возродив в тебе юности прежней черты…
Я уйду насовсем…
образ твой, оставляя в себе,
ни о чем, не скорбя.
Успокоенный тем,
что я, где-то оставил в тебе
светлый образ – себя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490266
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 04.04.2014
Мелодія кохання у серці забриніла,
І засміялись віти у шиби весняні.
Перелилось світання у кров мою і тіло,
І стало так духмяно і солодко мені.
І знову я весела, і знову я вродлива,
Свою найкращу сукню сьогодні одягну,
Бо ти мені признався у трепетнім пориві,
Що лиш мене кохаєш на цілий світ одну.
І срібні струни серця затремкотіли дзвінко,
Душа злітає мрійно в небесну далину,
Бо ти мені до щастя відкрив весни сторінку, -
Бо ти мене кохаєш, лише мене одну.
Немов розквітла вишня, - з тобою я, мій милий.
А як тебе немає – мені вже не до сну,
І я кажу спасибі усім всевишнім силам,
Що ти мене кохаєш, навік мене одну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490021
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 04.04.2014
По улицам, где мы вдвоём ходили,
задумчиво теперь хожу один.
А мимо мчат и мчат автомобили
сквозь серые и нудные дожди.
Любила ты такую вот погоду,
чтоб дождь дождём продолжился опять.
И безразлично от сезона года
меня с собой тащила погулять.
Любила слушать треск электролиний
и капель бег по мокрым проводам,
машинных брызг пустую говорильню,
читать стихи при этом по слогам.
О, как ты в жизни многое любила,
а я тебя одну боготворил.
И оттого, должно, сегодня сила
во мне, чтоб я по улицам ходил,
не вспоминая, а подробно помня
богатство вместе прожитых минут.
И счастлив тем, что в юности я понял,
какое счастье мне они дадут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485681
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 30.03.2014
Истиной неопровержимой,
Зря только лгали свету,
Медаль за возвращение Крыма-
Вот главный свидетель!
Значит, давно хотелось
Вам растоптать законы,
Жадно глаза горели
Лишь не хватало резона.
Тут и резон подвернулся -
В доме пожар у соседа...
Как же никто не свихнулся,
Празднуя эту "победу"?
Что там у вас на очереди?
Что вам не возвращено?
Кого в изменники прочите?
На что себе право дано?
Вот вы теперь ликуете,
Ворованый сладок пирог!
Только вы рано банкуете,
Ждет вас еще острог!
Будет и суд для вас Божий,
Вам за грабеж отвечать!
Наглый нахрап не поможет-
Мир не заставить молчать!
26.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488226
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 26.03.2014
Перекроївши невблаганний час,
До скелі притуливши хвилі моря,
Буремна доля поєднала нас.
З якого дива? Чи з якого горя?
Де чорний попіл на сивини ліг,
Вогнем і димом очі виїдало,
І кров червона окропила сніг –
Химерна доля зустріч дарувала…
Так ті були поєднані світи,
Твій – щоб майбутнє наше відстояти,
А мій – кущем калини прорости
На згарищі. Берізкою на ґратах…
Троянди квітом – холод барикад
І споришем – стежки́ твої стелити…
Підтримувати світло у лампад.
Щити та каски вірою зміцнити.
Тобі – вперед! У мене крик – не йди!
Ти – серцем там, я ангелом – з тобою.
Коли ж із ніжністю вертаєш ти
Тобі здаюся віддано, без бою…
…Навіщо доля кужіль заплела?
Зіткнула тут такі світи незбо́рні?...
Щоб я об скелю битися могла?
Чи скеля щоб схилялася до моря?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487990
дата надходження 25.03.2014
дата закладки 25.03.2014
В Крыму российские войска продолжают захват украинских военных подразделений, баз, складов с оружием и материалами, боевой техники, кораблей. В этих целях излюбленным приемом спецназовцев является использование толп крымчан. Часто впереди них находятся и женщины с детьми. Украинский менталитет не позволяет нашим солдатам стрелять в мирных жителей, и россияне этим пользуются. Какой позор! Когда-то так делали фашисты.
А как унижают своих бывших однокурсников военных училищ и академий, сослуживцев! Пользуясь своей силой и преимуществом, как варвары, втаптывают их офицерскую и солдатскую честь в грязь, применяя на практике подкуп, шантаж, угрожая семьям военнослужащих. Неужели забыли гордые традиции старой русской армии и их полководцев – Суворова, Кутузова, Ушакова?
Сегодня таким образом была захвачена и единственная в Украине подводная лодка «Запорожье», шефство над которой еще несколько лет назад взял на себя г. Сумы. Горожане оказывали материальную и моральную помощь, из призывников Сумщины набирали часть экипажа. Теперь на этом боевом корабле развевается флаг агрессора...
Где честь и где слава, господа офицеры?
Разве внукам такой передал дед удел?
За спиною детей шли в строю лицемеры...
А как гордо Газманов про честь вашу пел!
Господа офицеры! По натянутым нервам
Вы позорной чертою, как снарядом по нас…
И под звуки фанфар теперь пьете в тавернах.
Наслаждайтесь победой, пока Крым – не Кавказ!
Неожиданно вдруг пал позор в Украину,
От российских бесчестий пестрит нам в глазах…
Вы – достойны дедов? Вы их след осквернили,
Тех, кто стал в сорок первом обелиском в горах!
22.03.14г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487812
дата надходження 24.03.2014
дата закладки 24.03.2014