Он не любил ее, но очень часто ждал,
Их утро сладким кофе начиналось,
В тиши тихонько молча он мечтал,
Побыть немного с ней и позабыть усталость.
Он не любил ее, но тайно ревновал,
Хоть избегал всегда про это разговоры,
И этим равнодушием ее он огорчал,
Но поцелуем нежным вытирал ей слезы.
Он не любил ее, но радовался с ней,
Когда она шалила как подросток,
Зажать в объятиях сильнее он хотел,
Когда не весело ей было или грустно.
Он не любил ее, но думал лишь о ней,
И разговаривал про все он с ней часами,
Сам оградить ее от боли так хотел,
Что утешал в унынии ее словами.
Он не любил ее, но сам он понимал,
Что ей не быть в его судьбе прохожей,
Хотя была она совсем не идеал,
Но для него казалась всех дороже.
Он не любил ее, но крепко обнимал,
Всегда твердил, что не дает надежды,
Но очень часто в порознь тосковал,
Во всем всегда был очень нежный.
Он не любил ее, но страстно целовал,
Хотя не раз хотел поставить точку,
И очень часто думал про финал,
Но мысли той, давал всегда отсрочку.
Лю…
06.04.2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490848
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014
На зрошене вранішнє небо
Нашию проміння цілунків ;
Той день, що почався із тебе -
Найкращий з усіх подарунків !
Розкавилось наше світання,
Від дотику рук стрепенулось ...
-Мій милий, єдиний, коханий ...-
Із кожним ковтком відгукнулось ...
Ми - крила одноï пташини,
Ми - блискавка з громом у парі,
Одної веселки частини,
Романс на циганській гітарі ...
Розкинутий ранок співає,
Торкається вікон рукою...
І кращоï миті немає,
Як миті удвох із тобою ...
Коли ж бо проміння сіяє
І кавою пахне у ліжку,
Рум’яниться личко й співає,
Душа вишиває маніжку.
Кохана, з тобою у парі,
Ми будемо в щасті горіти,
Твої намагнічені чари,
Довіку нам мають світити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488992
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014
Сьогодні, сину, мене хоронили
(монолог батька " беркутянина")
Сьогодні, сину, мене хоронили
разом із тим, що ти його убив.
Твій сад не прийметься.І вишенька зчорніла,
яку торік з тобою я садив.
Навіщо жити? Вкрилося ганьбою
й прокльонами твоє ім'я.
Я так гордився, сину мій тобою,
а нині вслід: це ж батько упиря...
Ти зводив дім. Я мріяв про онука,
(той постріл всім життя переверне).
Душа поранена - страшна, пекельна мука,
ти в нього цілився. А вбив - мене.
Казали, він мав карі очі,
казали, що Шевченка так любив.
А, знаєш, він прийшов тієї ночі,
щоб запитать, за що ти його вбив...
Сьогодні того хлопця поховали,
він був Вкраїни справжній син.
Його мільйони, чуєш, проводжали.
Я ж в путь останню йшов один.
Оксана Максимишин – Корабель
27 січня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476547
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 02.02.2014